Jurn 2006 3 by Gbook Lviv

Ïîäÿ÷íà Õðåñíà Äîðîãà ïî âñ³é Óêðà¿í³ ðîçïî÷àëàñÿ ó Âàòèêàí³ ç áëàãîñëîâåííÿ Ñâÿò³éøîãî Îòöÿ ²âàíà Ïàâëà ²²

²ñóñ ñòóêàº ó äâåð³ íàøèõ ñåðäåöü Íà 2-³é, 17-18ñò.: ñâ³òëèíè ç Ïîäÿ÷íî¿ Õðåñíî¿ Äîðîãè âñ³ºþ Óêðà¿íîþ çà íàøå ñïàñ³ííÿ. Öÿ Õðåñíà Äîðîãà ïðèóðî÷åíà 2000 ë³òòþ ç äíÿ ñïàñèòåëüíî¿ ñìåðò³ ²ñóñà Õðèñòà. Ìåòà ö³º¿ àêö³¿: íàâåðíóòè Óêðà¿íó ³ ö³ëèé ñâ³ò äî õðèñòèÿíñüêîãî æèòòÿ. Íà 4-³é ñò. îáêë.: Õóäîæíèê Þë³àí Ñàâêî “Ïîðòðåò Ìèðîñëàâà Ïàäîâñüêîãî”, 1998 ð., ôàíåðà, îë³ÿ, 140õ100 Ïåðåäðóêè ³ ïåðåêëàäè äîçâîëåíî ïîäàâàòè ç âêàç³âêîþ íà äæåðåëî. Ðåäàêö³ÿ ìàº ïðàâî ñêîðî÷óâàòè òà ðåäàãóâàòè íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè.

3 2006 ÐÅË²Ã²ÉÍÈÉ

ÆÓÐÍÀË

ÕÐÈÑÒÈßÍÑÜÊÎ¯

Заснований у 2000 році Засновник: Релігійне видавництво “Добра книжка” Періодичність: раз у два місяці Реєстраційне свідоцтво КВ № 5359. Індекс: 23979 Головний редактор Роман БРЕЗІЦЬКИЙ Редакційна колегія: єп. Софрон ДМИТЕРКО, ЧСВВ єп. Станіслав ПАДЕВСЬКИЙ єп. Маркіян ТРОФИМ’ЯК єп. Роман ДАНИЛЯК о. Петро ГЕРИЛЮККУПЧИНСЬКИЙ, ГСД Неоніла СТЕФУРАК Відповідальний секретар Йосиф ВОРОБЕЦЬ Літературний редактор Ольга Лоза Художній редактор Олена ШАХОВСЬКА Технічний редактор Андрій ЦИМБАЛ Комп’ютерний набір Ольга КОВАЛИШИН

© Релігійне видавництво “Добра книжка”, 2006 Адреса редакції: вул. Б. Хмельницького, 35/3а, м. Львів, 79019 тел.: (032) 297-85-74, факс: (032) 297-85-74 e-mail: gbook@mail.lviv.ua gbook@lv.ukrtel.net web: www.gbook.lviv.ua Магазин: вул. Куліша, 22/3а, м. Львів, 79058 тел.: (0322) 72-69-72 Друк: СПД Брошко, інд. 2581115876

ÐÎÄÈÍÈ

ЗМІСТ 1. Сторінка головного редактора Повернення Царства ...................................................................... 2 2. Пізнати Божу Волю Єп. Станіслав Падевський Нове споріднення Ісуса ........................... 4

3. Двері у вічність Васула Райден Святий Дух обдаровує нас Своїми дарами ............... 6 4. Василіянські святині В-р Гіщинський Василіянський монастир Св. Миколая в Крехові ...... 9 5. Кінець часів Марія Вальторта Скруха і любов можуть змінити хід подій .......... 14

6. Поетична сторінка Людмила Муляр Нерукотворний образ ............................................ 16 7. Бувальщина Мар’ян Ковтко Благородний вчинок ............................................... 19 8. Голос Марії о. Любо Куртовіч Запрошую вас, діти, мати більшу довіру! ............ 21 о. Любо Куртовіч Мир – це дар, який Бог дарує вам ..................... 22

9. Свідчення о. Йоан Возняк, ЧСВВ Не хлібом єдиним ......................................... 24

10. Пам’яті мистця Мирослав Падовський, художник, викладач Академії Мистецтв ... 25 11. Звістуни Слова Божого Тереза Тишкевіч Мені потрібна твоя любов .................................... 26

12. Розважання Фридерік Ламма “Я, Люцифер, став Сатаною..!” ............................. 28 13. Нам пишуть Листи читачів ............................................................................... 29 14. Мовчазна Церква о. Матей Шепітко, ЧСВВ Ісусе, любове моя! ................................. 34

СТОРІНКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА

ÏÎÂÅÐÍÅÍÍß ÖÀÐÑÒÂÀ Луїза Піккаррета, маленька доня Божої Волі (так вона себе називала), яку хвороба прикувала до ліжка, 60 років жила тільки одним Святим Причастям. Вона сама прийняла свій Хрест від Ісуса ще у шістнадцятилітньому віці – тоді й злягла. А прожила Луїза Піккаррета 82 роки... Низький їй уклін і подяка за те, що, ведена Божественним Провидінням, зуміла привідчинити двері до Царства Божої Волі – глибокодумно і поважно, як ніхто з відомих містиків і святих. Недарма називала себе донькою Божої Волі. Вона знала: Божа Воля гряде. Ще в 30тих роках минулого століття Луїза Піккаррета благала: “Віддайте Господу свою людську волю і взамін просіть про Його Волю”. Власне, свою людську волю вона просить віддати, як “убоге лахміття, одяг жалоби, як нещасливу волю – і дати усе це Ісусові, щоб згоріло назавжди. А Він поверне вам Свою волю, віддасть Своє Царство, Щастя, чистий одяг небесний. Якби ви знали, що значить Воля Бога!” З висоти нашого сьогодення я константую таке: у нас уже немає навіть своєї волі. Її украдено: політиками, бізнесменами, телепрограмами, газетними шпальтами, що заповнені брудом, терористами і сектантами, байдужістю і черствістю мільйонів сердець. А щонайнебезпечніше: зматеріалізованістю великої частини духовен-

ства. Князь темряви ворушить скрізь своїми щупальцями. Утім прислухайтеся: ще б’ються серця в наших грудях! Порятунок є, бо саме людського серця, живого, люблячого, довірливого прагне Господь. А взамін дістанемо Його Царство, адже діти Божі – спадкоємці Царства.

Отець Небесний заради цього Царства Сам зійшов на землю в другій Особі Свого Божества, Особі Свого Сина, щоби все перетерпіти, вмерти на Хресті й перемогти смерть. Укравши нашу людську волю, князь темряви взамін дав нам страх, сумніви і смерть. Ми зауважуємо

СТОРІНКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА

сьогодні, як багато людей страждають психофізичними розладами, всього бояться, уночі бачать не спокійні лагідні сни, а сповнені злобою потвори. Душа перелякана і загнана в кут, як стривожене пострілами мисливця звіря. Кличте Бога по Імені, кличте днями і ночами: “Отче Небесний, Отче – тату... Ісусе... Ісусе... Ісусе”. Настане мить – і ви відчуєте Його дотик, химери розсипляться. І без вагань падайте в Його обійми, як риба, яка задихається, але таки дістається до води – свого порятунку. Отче мій, нехай буде воля Твоя, а не моя, “візьми мою волю, а дай мені свою, щоб я міг жити свято у Твоїй Святості, любити Твоєю Любов’ю, щоб моє серце билося з Твоїм серцем, щоб я міг іти Твоїми кроками і промовляти до сердець, які мине слухають...” Луїза Піккаррета просить: “Мій солодкий Ісусе, зачини мене у Своїй Волі, щоб

лише чути, бачити, відчувати Твою Святу Волю. Ісусе, нехай мої дії заповнять Небо і землю божественним життям. Небесна Мати, Царице! Будь моєю провідницею, моєю наставницею і не дозволь мені зробити жодного подиху без Божої Волі”. Царство Божої Волі приходить до нас не вперше, воно повертається з прадавніх глибин забуття. Це – наш древній незнищенний дім, наша справжня батьківщина, яка була дарована нам Всемогутнім Богом на зорі людського роду. А межі того Царства – цілий Всесвіт. Луїза Піккаррета пише: “Людський одяг першої людини був царським, яскравішим від сонця, діла її були благородні, краса – чарівною... Бог любив її надзвичайно, тішився нею, називав Своїм маленьким царем і сином...

Все було – щастя, порядок і гармонія. Ця людина, наш перший батько, зрадила собі самій, зрадила своєму царству і, керуючись власною волею, засмутила свого Творця, який її так любив та вихваляв. Загубила своє царство, Царство Божої Волі, в якому все належало їй. Двері царства зачинилися, Господь повернув Собі царювання, дане людині. Утім послухайте мою пораду. Господь, забравши до Себе Царство Волі Божої, не сказав, що не дасть його більше людині, Він зачинив його, чекаючи на майбутні покоління, щоб оволодіти ними. Отож царство буде нашим, тому будьмо сміливі!” Ніяких хворіб, ніяких війн, убивств, цвинтарів, ніяких шпиталів й обману – зникне все, що породила людська воля. Та й сама вона відійде разом зі своїми блудодіяннями і гріхом. А натомість повернеться Божа Воля. Світло, добре здоров’я, мудрість, вічність. Читаючи і перечитуючи слова Луїзи Піккаррети, я своїм людським розумом (хай простять мені теологи і вчені-богослови) роблю для себе неймовірне відкриття: це ж існувала ціла гігантська цивілізація Божої Волі! Сила-силенна благородних істот показана нам в образах наших прабатьків Адама та Єви. Їхнє гріхопадіння – це космічна катастрофа. І спричинена вона нечистотою, невірністю Богові-Творцю, зрадою Його Любові.

ПІЗНАТИ БОЖУ ВОЛЮ

ÍÎÂÅ ÑÏÎÐ²ÄÍÅÍÍß ²ÑÓÑÀ

“Ото мати Твоя і брати Твої надворі Тебе шукають...” “Хто Моя мати та брати Мої?” (Мк. 3, 32-33). У цьому відомому діалозі Ісус перебуває в іншій площині, серед нової рідні, де спорідненість визначається не кров’ю, а досягненням, вона є більше ніж опорною точкою, вона є метою. Матір’ю, братами і сестрами в цій новій родині можуть стати всі, увійти в її коло, якщо чинитимуть волю Отця Небесного. Пізнати Божу Волю – це найважливіше завдання людини. Чи можемо з певністю знати, якою є Божа Воля щодо нас? Так, бо відповідь на це питання дає нам сам Христос: “Така бо воля Мого Отця, щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в Нього, жив життям вічним і щоб Я воскресив його останнього дня”

(Йо.6, 40). Основне смислове навантаження Христового твердження несе слово “вірить”. У цьому контексті воно тотожне слову “довіряти”. Чимало людей, в яких обмежений світогляд, схильні приписувати Божій Волі всі катастрофи та нещастя, які спадають на людину, а це – вияв недовіри. Без віри ми би не знали, чи Бог є з нами, чи проти нас; без віри нам було б дуже важко зректися своєї волі на користь Божої Волі; без віри ми не були би впевненими, що існує життя після смерті. Віра відкриває нам цілий Божий світ. В історії про оздоровлення дочки на прохання наполегливої хананеянки Ісус хвалить її віру: “О жінко, велика твоя віра: Хай тобі буде, як бажаєш” (Мт. 15, 28). Це сприймаємо так, мовби Ісус сказав: “Жінко, нехай буде воля твоя!”, навіть якщо напочатку розмови з нею це не було Божою волею... Що можемо дати Богу взамін за дар віри? Мусимо співпрацювати з Ним, усмиряти свою волю, доручати її Божій Волі. Виконувати чиюсь волю означає підкорятися чиїйсь волі. Є люди, для яких відмова від власних планів є величезною проблемою. Взагалі, це – проблема особистої свободи. Боротьба за волю є свідченням гідності особистостей і цілих народів. Проте це зовсім не заперечує готовність піддатися Божій Волі, натомість саме піддання має вартість тільки тоді, коли відбувається в атмосфері цілком добровільно. Виконуючи своє завдання, ми здійснюємо Божий задум. Слід зазначити, що у вченні Ісуса земля не відокремлена від решти всесвіту. Волю Божу повинні досконало здійснювати люди на землі й ангели на небі. Цей зв’язок землі з небом виявився під час приходу Сина Божого на землю. Мешканці неба співали славу Богові на Висотах, людям на землі сповіщали мир (Лк. 2, 14). Небо є місцем нашого вічного призначення і нашою батьківщиною. Турбота про сповнення Божої Волі – це прямування до мети. Ми б бажали, щоби Божа воля була тотожною нашій, щоби в житті все відбувалося так, як ми запланували – у молитвах просимо, щоб так і

ПІЗНАТИ БОЖУ ВОЛЮ сталося. Якщо цього не відбувається, хибно вважаємо, що Бог нас не вислухав. Адже це ми повинні схилити свою волю до Божої, а не навпаки. Коли стоїмо віч-на-віч із Отцем, нам слід уявити собі молитви Ісуса, особливо Його звернення під час найтаємнішої події в Євангелії – під час Його агонії в Гетсиманії. Він – правий серед неправих, який за Свою любов отримує тільки ненависть і насильство. У цю хвилю торжества неправди в Нього виникає спокуса стати на повен зріст в усій своїй правоті, закликати легіони ангелів чи, радше, втілити те, що Він називає своєю “волею”. “Та проте не Моя Воля, – просить Ісус, – а Твоя нехай буде Воля”. Саме тоді, коли Ісус, зовсім один, висить на Хресті над землею і прощає тим, які Його розіп’яли, Він притягує до Себе всіх людей (Йо. 12,32). Ми здогадуємося про глибину таємниці Ісусової молитви і розуміємо, яким способом молитва Ісуса може стати нашою молитвою. Молитися разом з Ісусом – це означає брати участь у молінні Христа, молитві Великого Молільника, якого чує Бог. “Така бо воля Мого Отця, щоб кожен, хто Сина бачить і вірить в Нього...” Треба, отже, вдивлятися в Нього, як у модель, споглядати з вірою, йти Його слідами, бути Його учнем, послідовником у здійсненні Волі Отця на землі. Невипадково в прислів’ї сказано: “З яким пристаєш, таким сам стаєш”. Що думає Господь Бог, коли чує молитву “Отче наш”? Чи Він визнає Своїми синами й доньками всіх, які так моляться? Утім є безліч людей, які не знають Господньої молитви, проте чинять Його Волю. Також є християни, які промовляють “нехай буде Воля Твоя”, однак Господь знає, що це радше означає “нехай буде воля наша”. Отець не дозволяє обманути Себе нашим – тільки усним – “так”. Урешті-решт, люди поділяються тільки на дві категорії: тих, котрі говорять – також життям – Богові: “Нехай буде Воля Твоя як на небі, так і на землі” і тих, до яких Бог скаже наприкінці: “Нехай буде Воля Твоя”. Ті, які попадуть у пекло, будуть там з власної волі. Без особистого вибору людей не було б пекла. Приказка стверджує: “Куди дерево хилиться, туди й упаде”. Людина доводить себе до пекельного стану, носить його в собі, живе ним уже тут, на землі.

Рим. Сходи із Єрусалима, котрими вели Ісуса до Пилата

Пекло – це стан відкидання добра, любові. Це – добровільний вибір зла, ненависті, гріха як свого життєвого шляху. Пекло – це стан зневаги Бога, Його закону, Його Волі. Можна зробити приголомшливу парафразу з вислову з Євангелії: “Хто шукає, той знаходить, а тим, які стукають, буде відчинено”... пекло. Адже пекло створила свобода створінь, яка визначає їх спасіння або вічне осудження. Тому у притчі образно сказано: “Зв’яжіте йому ноги й руки та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів” (Мт. 22, 13). Це – позбавлення волі назавжди за те, що чинила опір Божій Волі. В одній каплиці серед багатьох ікон дві займали особливе місце: ікона Різдва і Вознесіння Христового – два основні напрями в історії людства: низхідний рух, який робить Бога людиною, і висхідний, який підносить людину до Бога. Народившись від Бога, людина повинна піднятися до Його висот. Шлях уже визначено. Христос – ДОРОГОВКАЗ. ªï. Ñòàí³ñëàâ Ïàäåâñüêèé

ДВЕРІ У ВІЧНІСТЬ

ÑÂßÒÈÉ ÄÓÕ îáäàðîâóº íàñ ÑÂÎ¯ÌÈ ÄÀÐÀÌÈ Це послання отримала Васула Райден з Неба 19.06.1995 року: (Закінчення. Початок у №2, 2006)

Дар Побожності Піди, прийди ти, що промовляєш: “Не можу осягнути спасіння, бо не отримав побожності, щоб мати змогу ввійти в Царство Боже”. Проси цілим серцем Дар Побожності й отримаєш Його. Проси: Духу Святий, Подателю Життя, Духу Святий, Тричі Святий, уділи мені сили, також зростання в любові, аби пізнав Бога й отримав Його Царство. Уділи мені Духа Побожності, аби мій дух зростав на святих засадах, аби мої думки стали Твоїми Думками, мої діяння – Твоїми Діяннями, цілковито чистими і Божественними. Святий Духу Побожності, Божественний Приятелю, Навчи мене осягати досконалість і панувати над усім, Що є в мені злого, задля осягнення Життя Вічного. Духу Побожності, так чудово приодягнений, прийди до мене й облачи мого духа в чистоту, аби я також міг бути милим в Очах Божих. Приодягни мою душу Духом Живучим, аби служив Пресвятій Тройці з почитанням і подякою. Вчини, щоб я помер для своїх принципів; вчини, щоб я помер для своєї необ’єктивності, Для своєї поміркованості, свого летаргу і своїх амбіцій. Прийди оживити мене Своєю Чистотою, Дародавцю плодів з Дерева Життя; Радосте Вічна, уділи мені також Твого Духа,

аби я мав(ла) участь у житті Пресвятої Тройці, аби унаслідував Твоє Царство. Нехай мій язик смакує те, що найчистіше у Сяйві Бога Тричі Святого. Нехай споживає Того, Хто сказав: “Я – Хліб Життя”. Святий Духу Життя, Тричі Святий, дай моєму духові осягнути досконалість у Пізнанні Духа Побожності, аби я навчився(лася), як з боязню дивитися на те, що є правдивим Тілом і правдивою Поживою, правдивою Кров’ю і правдивим Напоєм, аби я міг(ла) жити в Отцю, в Сині й Духові Святому, у Тройці, яка становить Одне, одне щодо істоти. Вчини, щоби моя душа діяла згідно з Твоїми намірами,

ДВЕРІ У ВІЧНІСТЬ які є святими і відкупними, Аби я подобався(лася) Тобі якнайбільше. Входячи до моєї душі Твій Дух Побожності Перемінить мене у вірного і відданого слугу. Божественна Світлосте моєї душі, дай мені побожність Твоїх Святих, аби свято зберігав(ла) Твої Заповіді. Вияви ласкавість моїй нужденній душі, аби пригадати мені, що безсмертність допровадить мене до Бога – Триєдиного, Всемогутнього і Найсвятішого, а тоді ніщо нечисте вже не зможе замешкати в мені. Амінь. Духу Побожності, вчини, щоб Ти став найвищою Радістю Отця, запахом мира в Моїй Присутності, лілією в Моєму Городі, славою для ангелів, святом постійної радості в Моєму Серці, копією Мене Самого. Мусиш прагнути лише цього, а Я піднесу твою душу, достойну співчуття! Мені не бракує засобів, щоб виявити Свою Міць та Свою Владу. Прийди шукати Мене в простоті серця, не перебувай довго у своєму гріху. Проси прощення, і Я тобі прощу. Дар Боязні Божої Проси Духа Боязні, аби навчив тебе зберігати Святість Мого Імені. Нехай Мій Дух приодягне тебе в честь і пошану – дар і рідкісний скарб, знак люблячої вірності.

Навчися низько схиляти голову, щоб Я міг бути видимим. Навчися стишувати свій голос, аби ти міг(ла) слухати Мій Голос і виявити Мої наміри, Мої прагнення і Мою Волю. Навчися підносити голову лише для того, щоб шукати Мене і все небесне... Багато впливових людей було понижено за те, що ніколи Мене не почитали і не виявляли Мені пошани. Чи бажаєш знати, що означає “Боязнь Божа”? Боязнь Божа – це початок Мудрості. Боязнь Божа – це корона Мудрості. Нею володіє той, хто, визнаючи Нас Тричі Святими, приймає Мене з подякою, почитанням, вірністю і пошаною. Боязнь щодо Мене полягає в упокоренні самого себе в Нашій Присутності, у благанні Мене про прощення, щоби я вчинив тебе вічним престолом, на якому складу всі Свої Знання, Свої Засади і Свій Закон. На твоїй святій Боязні складу Свою довіру, Свої скарби одночасно зі святими прислів’ями, котрі відкриватимуть Мої таємниці та секрети. У твоїй святій Боязні виявлю тобі таємниці Мого Серця – ці укриті скарби, і тоді дізнаєшся, що Я є Богом, завдяки якому можеш отримати Вічне Життя, Радість і Мир. Довідаєшся від Мого Духа

ДВЕРІ У ВІЧНІСТЬ

Боязні, що піддання себе Мені є чимось, що Мене зачаровує. Хоча, можливо, це видаватиметься тобі суворим, однак саме це є Відкриттям, завдяки якому можу увійти до твого серця і втілити Свою Волю. Прийму твоє піддання зі святою Боязню так, як приймаю прекрасну царську корону. Тоді Ми – Бог Триєдиний – приоздобимося Нашою непереможеною святістю так, що кожний слід анархії, який ще в тобі є, розпорошиться, як рання роса. Народжений і відновлений через Мого Духа, ти, котрий – на Мій великий біль – перестав жити, будеш жити наново. Багато померлих споглядатиме тебе, не розуміючи, що ти, який колись помер, тепер живеш і дієш так, як Ми того прагнемо, швидко і зі святою Боязню. Навчися, що Господь усього жертвує ласку і милосердя тим, які Його бояться і зберігають у боязні Його Ім’я. Віддаси мені честь, якщо возвеличиш Моє Ім’я, Тричі Святе, скрізь, куди б ти не пішов, і якщо запах, який пожертвуєш Мені зі свого серця в Моє Ім’я, буде, як чиста жертва для Мене.

Тепер наступила хвилина пошуку цього дару Мого Духа Боязні – зброї для подолання бунту, котра перешкоджає впасти жезлу Мого Царства. Упади передо Мною на обличчя, а Я піднесу тебе з любов’ю. Принижся, аби Я в Своєму Милосерді огорнув тебе Своїми Раменами. Той, хто підносить дитя до щоки так, як Я підношу тебе, той погладить тебе, виявить тобі любов і ніколи з тобою не розлучиться. Сьогодні я стою перед гріхом тих, які Мене б’ють, і негідністю тих, які використовують обман. Промовляю: “Не поповнюйте цієї огиди, про яку говорить пророк Даниїл спустошенням”. Проте ваші кроки вперто прямують до Обману. Твоя епоха протистоїть Моїй Міці. Ну що ж, бо твоїм наміром, покоління, є потоптання Моєї Неустанної Жертви й усунення Її. Тому: вчиню з тобою те, що вчинив з Содомою і Гоморою, лише в стократ більше, відповідно до твоїх гріхів. Чи бачите тих десять Веж, котрі збудували для себе, як Ложе? О, ви ніколи в них не замешкаєте. Ваше царство впаде разом з вами. А ці дорогоцінні камінці, котрі ви так цінуєте? Ніколи не посідатимеш їх, покоління, бо приготовляється перехід через тебе, аби тобі пригадати, що від Початку Моє Ім’я, Тричі Святе, повинно бути почитане і збережене у святості, а Твоєю повинністю щодо Мене повинна бути боязнь. Прийди, ти, що блукаєш ще в тій пустині, слабкий і невпевнений! Прийди і проси про сім дарів Мого Святого Духа, а Я, Творець Неба і землі, Слово і Бог, уділю тобі цих дарів. Жертвую тобі Своїх Сім дарів, щоб спасти тебе. Навчу тебе поміркованості й розторопності, справедливості й мужності, аби ти зріс, як вибрана виноградна лоза. Прийди до Мене, до Мене, який є Тричі Святий. Прийди, а Я міццю Свого Подиху переміню тебе в непорочне дзеркало, щоб відобразити в тобі та на тобі Нашу Божественність, й ти житимеш у Нас, Тричі Святих, тепер і назавжди. Âàñóëà Ðàéäåí

ВАСИЛІЯНСЬКІ СВЯТИНІ

ÂÀÑÈË²ßÍÑÜÊÈÉ ÌÎÍÀÑÒÈÐ ÑÂ. ÌÈÊÎËÀß Â ÊÐÅÕÎÂ² Недалеко від м. Жовкви, на південній околиці с. Крехова, оточена з трьох сторін ланцюгом невисоких гір, вкритих лісами, знаходиться Крехівська чернеча обитель, яка прославила Українську Церкву і Василіянський Чин. Чернече життя тут впровадили монахи Йоїл і Сильвестр ще у першому десятиріччі XVII ст., поселившись на східному схилі гори Побійни, в лісовій печері. Вона й досі збереглася у лісі на південний схід від монастиря й до неї не заростає дорога, протоптана тисячами побожних прочан. Там же, над урвищем, трохи вище від скельної келії завдяки старанням Йоїла і Сильвестра було вибудовано невеличку дерев’яну церковцю св. апостолів Петра і Павла, капличку Св. Благовіщення і келії для монашої братії. Всі споруди були обнесені частоколом і глибоким ровом. Монастир перенесли на те місце, де він зараз розташований, 1613 року. Станіслав Жолкевський подарував монахам землю для розбудови нової обителі. Спочатку тут постала маленька дерев’яна Преображенська церква. Згодом на території монастиря

було споруджено дерев’яні церкви Св. Миколая, Св. Тройці, Преображення Господнього, а також каплиці Пресвятої Богородиці, приміщення для келій тощо. Монастир

обгородили мурованою стіною з вежами, отож він став оборонним. Уже наприкінці XVII – напочатку XVIII ст. тут сформувався цілий монастирський архітектурний комплекс

ВАСИЛІЯНСЬКІ СВЯТИНІ (відтворений на гравюрі 1699 року, яку виконав монах Діонісій Сінкевич). Широко прославилася монастирська бібліотека, в якій є більше 16 тис. рідкісних рукописів, стародруків, тобто пам’яток українського письменства (Крехівська Палея XIV – XVI ст., Крехівський Апостол XVI ст., грамоти українських гетьманів, польських королів тощо). Тут працювали відомі письменники, поети і вчені: Іван Франко, Василь Щурат, Іван Огієнко, І. Свєнціцький та багато інших. У 70-х рр. XVIII ст. в Крехівському василіянському монастирі функціонувала школа риторики. Декрет Конґрегації Пропаганди від 26 листопада 1892 року залучив Крехівський монастир до Добромильської реформи ЧСВВ. У 1902 – 1939 роках у монастирі функціонував василіянський новіціят, який перевели сюди з Добромиля. Його вдалося відновити лише 29 серпня 1990 року, коли Крехівську чернечу обитель нарешті повернули Отцям Василіянам. Коли радянська влада ліквідувала Василіянський Чин в Україні, у Крехівському монастирі тривалий час перебували монахи з інших монастирів. У лютому 1949 року їх усіх насильно переселили з Крехова до Унева. Мона-

стирські приміщення спочатку передали фабрично-заводській школі, пізніше – піонерському табору, а потім тут організували школу-інтернат для неповноцінних дітей. Церкву Св. Миколая перетворили на склад для дров, вугілля, господарських речей та всілякого мотлоху. За роки радянської влади історико-архітектурний комплекс монастиря поступово зруйнували. Василіянські святині очікувала така ж доля, як і ченців монастиря: чудотворні ікони Верхратської Пресвятої Богородиці та св. Миколая передали львівським церквам, їх повернули в обитель лише 1990 року, а третя ікона – Крехівська Богородиця – безслідно пропала. Монастирський храм св. Миколая побудований у 1721 – 1751 роках на місці розібраної церкви Св. Тройці, очевидно, за проектом о. Діонісія Сінкевича. Іконостас виконав Василь Петранович, царські врата вирізьбив Іван Щуровський, вівтар – Матвій Полейовський (обидва зі Львова), амвон – Олександр Кулявський із Жовкви. Художні розписи виконали львівські живописці Петро Витавський і Остап Білявський. Ці видатні пам’ятки сакрального мистецтва XVIII ст. були знищені після 1946 року, майже на півсторіччя замовкли дзвони крехівської дзвіниці.

Коли монастирський комплекс передали Отцям Василіянам, вони здійснили відновлювально-реставраційні роботи обителі за проектом колективу архітекторів під керівництвом Семена Цимбалюка. Мистецьку групу, яка оздоблювала не тільки інтер’єр, а й цілий монастирський комплекс, очолив відомий мистець Ігор Косик. Саме він створив композицію для іконостасу монастирського храму св. Миколая, який, окрім цього, прикрасили новим стінописом. Сьогодні історико-архітектурний ансамбль монастиря – один з найкращих оборонних архітектурних ансамблів України. Він складається з храму св. Миколая, трьох корпусів з келіями, оборонних мурів з вежами і воріт. 14 жовтня 2004 року на території монастиря було освячено дерев’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Меценатом будівництва цього храму, виготовлення іконостасу та проведення всіх оздоблювальних робіт був п. Володимир Полусинок. Храм св. Миколая – мурована споруда із вкороченими прямокутними раменами та прямокутним бабинцем, яку завершує шоломоподібна баня на восьмигранному “барабані”, увінчана світловим “ліхтарем” з маківкою. Баня

ВАСИЛІЯНСЬКІ СВЯТИНІ

аналогічної форми, але без “барабана”, покриває апсидну частину. Над бабинцем встановлена псевдобаня з ажурним “ліхтарем”. Північний і південний фронтони декоровані трьома нішами. Кути споруди оформлені спареними пілястрами, а головний вхід – порталом із скульптурним рельєфом св. Миколая. У Крехівській чернечій обителі жили і провадили душпастирську діяльність такі відомі василіяни: вл. Йосафат Коциловський (блаженний мученик за Христову віру), вл. Павло Гойдич, о. Йоаким Сеньківський (блажен-

ний мученик), о. Северин Бараник (блаженний мученик), о. Віталій Байрак (блаженний мученик), митрополит Андрей Шептицький, о. Діонісій Ткачук (перший маґістр Крехівського новіціяту, перший Протоархімандрит Чину Св. Василія Великого), о. Йосафат Скрутень (засновник “Записок Чину св. Василія Великого”), о. Іреней Назарко, знаменитий місіонер... З історією монастиря св. Миколая також пов’язані імена відомих політичних, державних, культурних та релігійних діячів України: Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Івана Мазепи,

Петра Могили, Івана Франка та багатьох інших. Крехівська чудотворна ікона Божої Матері (Богородиця Замилування, друга половина XVII ст.) Як свідчить монастирська хроніка, перші звістки про цю ікону сягають другої половини XVII сторіччя. Історія Крехівської чудотворної ікони розпочинається з Верхратської василіянської обителі, яку ієромонах Йов заснував 1678 року. У літописі сказано, що цю ікону в 1682 році придбав у м. Замосць ігумен монастиря о. Ісаак Сокальський у місцевого

ВАСИЛІЯНСЬКІ СВЯТИНІ мистця-іконописця Матвія. Народний переказ приписує створення цієї ікони Пресвятої Богородиці митрополиту Петру Ратенському, який був відомим іконописцем та заснував монастир на річці Раті. Чудодійні властивості цієї ікони вперше виявилися 2 липня 1688 року – на свято Положення Чесної Ризи Пресвятої Богородиці. Цього дня о. А. Свідницький, о. Теофіл Вітошинський, о. Іван Ковальський та багато побожних парафіян побачили над монастирем незвичайне і дивне явище: вогняний стовп, який освітлював усе навколо. А в монастирській церкві в цей час по обличчю Божої Матері, перед іконою якої горіло світло, двома цівками спливали сльози. Плач тривав чотири тижні. Львівський єпископ Йосиф Шумлянський, якому повідомили про це чудо, прибув до Верхратської обителі. Побачивши на свої очі сльози на обличчі Образу Пресвятої Богородиці, переслухавши свідків під присягою, єпископ у Грамоті від 6 липня 1685 року проголосив Верхратську ікону Божої Матері благодатною, тобто чудотворною. Після скасування Верхратського василіянського монастиря 1808 року під час йосифінської реформи, уро-

чиста процесія перенесла чудотворний образ до Крехівської чернечої обителі. У Крехові, як і у Верхраті, Богородиця не перестає щедро уділяти Свої ласки всім тим, хто з вірою приходить до Неї та біля Її стіп щиро благає небесної ласки і милосердя.

У спеціальному Декреті Святіший Отець Лев XIII наділив престол перед іконою Пресвятої Богородиці у крехівській василіянській церкві таким привілеєм: хто біля цього престолу відправить або візьме участь у Службі Божій за померлих, за душі

ВАСИЛІЯНСЬКІ СВЯТИНІ страждущих, які перебувають у Чистилищі, той потрапить до Неба. Після ліквідації Крехівського монастиря 1949 року чудотворну ікону Божої Матері передано на зберігання львівській церкві св. Параскеви. Після відновлення діяльності УГКЦ і ЧСВВ в Україні, Крехівську ікону Божої Матері влітку 1990 року перенесли до церкви св. Онуфрія. А 19 травня 1991 року, після тривалої й урочистої процесійної ходи селами і містами краю, ікону знову повернули до Крехівської василіянської обителі. На

монастирському подвір’ї, перед церквою св. Миколая, її зустрічали отці та брати Чину, новики і багато, багато вірних, які прибули сюди, щоб привітати свою Небесну Неньку. Як колись, так і тепер до Крехова приїжджають тисячі прочан з усіх куточків України, а також із-за кордону, щоб скласти в молитвах щирі слова подяки Пресвятій Богородиці перед ВерхратськоКрехівською чудотворною іконою Матері Божої. Ченці-піснярі цього монастиря склали прегарну мелодійну пісню у честь Крехівської Чудотворної ікони Божої

Матері, римовані строфи якої розповідають її історію: У Верхраті наперед Ти ласки Свої давала спішучим к Тобі, Тебе там пізнала вся равська сторона… Сокальська і Львівська, вся сторона. Потому Ти Крехів вибрала за дім, Щоб ласки роздавати обильні нам всім, Престол Свій принесла Ти в монастир, Несучи з Собою божественний мир...

Âîëîäèìèð Ã³ùèíñüêèé

Джерела: 1. Лужницький о. Г. Словник Богородичних ікон України // INTREPIDO PASTORI (науковий збірник на честь блаженнішого патріарха Йосифа Сліпого в 40-ліття вступлення на Галицький престіл. 1.11.1944 р.) – Рим. 1984. – С.759. 2. Ваврик о. М. По василіянських манастирях. – Торонто, 1958. – С. 61-76. 3. Богун о. Д. Чудотворні ікони Матері Божої в Україні // Поклін Марії. – Мюнхен, 1947. – С. 36-37. 4. Вояковський о. Н. Шляхами наших прочан. – Львів, 1998. – С. 53-57, 79-83. 5. Мельник о. А. Мати-Марія – Матінка Наша. – Рогатин, 1926. – С. 109-111, 83-86. 6. Щурат В. Маріїнський культ на українських землях давньої польської держави. – Львів, 1910. – С. 12. 7. Мельник о. А. Появи Богоматері в Люрді і в Україні та її чуда і ласки. – Філядельфія, 1954. – С. 79. 8. Козакевич о. Е. Пам’ятка з Крехова. – Жовква, 1898. 9. Креховскій монастир Преображенія Господнього // Временникь Ставропигийского Института в Львове. – Львів, 1904. 10. Fridrich Al. Historye cudownych obrazow Najswieteszej Maryi Panny w Polsce. – Krakow. 1904. – Т. ІІ. – S. 212-215. 11. Шкрабюк П. Крехів: Дороги земні і небесні. – Львів, 2002. – С. 169-173. 12. Гіщинський В. Чудотворна ікона Божої Матері у Крехівскому василіанському монастирі св. Миколая // Календар “Місіонаря”. – Львів, 2003. – С. 31-32. 13. Гіщинський В. Тернистий шлях василіанського Чину за роки панування в Західній Україні радянського комуністичного режиму (1939- 1989 рр.) // Добромильська реформа і відродження Української Церкви. – Львів, 2003. – С. 224-226. 14. Посвячення церкви Покрови Пресвятої Богородиці в Крехові / / Місіонар. – 2004, №11.

КІНЕЦЬ ЧАСІВ

ÑÊÐÓÕÀ ² ËÞÁÎÂ ÌÎÆÓÒÜ ÇÌ²ÍÈÒÈ Õ²Ä ÏÎÄ²É “Кінець часів” – це вибір текстів з листів Марії Вальторти, які продиктував їй наш Спаситель під час Другої світової війни. Увесь світ тоді з надією очікував миру. Багато людей у цей час вважало, що живуть уже в часах Антихриста. Після Другої світової війни наступив час миру, але не для цілого світу. Зло не переставало діяти. Нацизм було засуджено на Нюрбернському процесі, але комунізм далі продовжував щораз сильніше викорінювати з людських сердець пам’ять про Бога в Європі, Африці, Азії, Південній Америці, доводячи до смерті та бідності мільйони людей. Розвинулися секти, масонські організації, котрі почали підступно нищити і висміювати Церкву. Західна цивілізація, зматеріалізована і зраціоналізована, легалізувала порнографію, аборти, еутаназію, розлучення у сім’ях, деморалізувала молодь через “сексуальну вседозволеність”, узаконення одностатевих шлюбів... Наперекір очікуванням багатьох, Марія Вальторта занотувала, що Друга світова війна була лише прообразом інших подій: часу приходу Антихриста для ще страшнішої боротьби з добром, Церквою, вірою в цілому світі. Християнство – це релігія надії. Христос наприкінці во-

Видубецький монастир, худ. Роман Петрик, 2003

сторжествує над злом, Святий Дух відновить обличчя землі, а поки триває боротьба між добром і злом, поки триває час ласки, ми всі повинні добре усвідомити собі, в який період ми живемо і що нам потрібно робити, аби спасти свої душі в ці останні часи...

Ісус Щоби спастися, вам, бідні люди, які тремтите зі страху, вистарчало би, щоб ви, як правдиві діти, а не як байстрюки, для яких Я є Отцем лише по імені, коли тимчасом хтось інший є отцем, уміли вирвати з Мого Серця одну

КІНЕЦЬ ЧАСІВ іскорку Мого Милосердя. Прагну, щоб ви її вирвали. Стою з відкритими грудьми, аби ви могли легше досягти до Мого Серця. Я розширив Рану Свого Серця, яку пробив спис, аби ви могли увійти до Нього. Однак даремно. Я скористався вашими незмінними зневагами, як ножем жертводавця, щоб її (рану) більше відкрити, бо ж Любов спроможна на це. Вона потрафить навіть зло перемінити на добро. Я віддав вам Самого Себе – Себе, який є найвищим Добром. Ви ж тепер послуговуєтеся цілим добром, котре вам дав, у такий плюгавий спосіб, що воно стає для вас знаряддям зла. Стою зі Своїм відкритим Серцем, з Якого випливає Кров, крапля за краплею. З Моїх очей спливають сльози. Кров і сльози надаремно падають на землю. Земля є зичливішою до свого Творця, ніж ви. Вона відкриває борозди, щоб прийняти Кров свого Бога. А ви, навпаки, замикаєте ваші серця – єдину чашу, до якої Він бажав би сходити, щоб знайти любов і внести радість та мир. Споглядаю на Своє стадо... Чи воно Моє? Уже ні. Ви були Моїми малими овечками, однак покинули пасовиська... Коли ви відійшли, то знайшли Демона, який вас звів, і вже не пам’ятаєте, що ціною своєї Крові Я згромадив вас і оберіг від вовків та найманців, котрі хотіли вас убити. Помер задля вас, аби дати вам Життя, повне життя – таке, як Я маю в Отцю. Проте ви бажаєте смерті. Ви

стали під знаком Демона, і він перетворив вас на диких козлів. Я не маю вже стада. Пастир плаче. У мене залишилося декілька вірних овечок, готових підставити свою шию під ніж жертводавця, щоб змішати свою кров – невинну, лише люблячу – з Моєю найневиннішою Кров’ю і наповнити чашу. Вона буде піднесена в останній день, на останній Службі Божій, коли вас покличуть на Страшний суд. Завдяки Моїй Крові та вашій крові в останній годині довершу Свої останні жнива посеред останніх збережених. Усі інші... служитимуть підстилками для злих духів, які відпочивають, і хмизом для вічного вогню. А Мої овечки будуть зі Мною в місці, яке Я вибрав для їхнього благословенного відпочинку після багатьох битв. Це – не те саме місце, що для інших спасенних душ. Для прекрасномислячих є спеціальне місце: не посеред мучеників, не посеред звичайних спасенних. Вони – менші, ніж перші, але набагато більші від інших і їхнє місце поміж двома шеренгами. Ви, які любите Мене, витривайте. Ви дуже заслуговуєте на це місце за всі теперішні зусилля, бо воно є сферою співвідкупителів, на чолі котрих стоїть Марія, Моя Матір. Ісус промовляє ще: Вважають, що скруха – це справа непотрібна, проминаюча, нешкідлива манія. Тимчасом тільки скруха і любов є важливими в очах Бога – для затримання подій і зміни їхнього перебігу.

Ви більше нуждаєтеся в любові, ніж у хлібі. Коли ж, однак, мова йде про хліб, то чините зусилля, аби його здобути, викрадаєте для себе окрушинку хліба, немов зголоднілі пси, від яких майже істотно не відрізняється. Ви завжди готові пошарпатися із-за горстки землі й пихи. Тимчасом ви нічого не чините для здобуття і посідання любові. Не піклуєтеся про це. Нужденні створіння, чи знаєте, що робите, легковажачи любов’ю? Втрачаєте Бога, Його поміч на землі, Його оглядання у Небі. Що повинен зробити, аби ви зрозуміли, коли недостатньо Моїх покарань, коли Мої прояви доброти даремні? Як повинен зіслати Параклета, під яким видом, щоби вас огорнув та оберіг? Колись бідним рибалкам, суворим і неосвіченим, лише люблячим, вистачило вогненних язиків. Нині, навіть, якщо вогненна куля, яку несе швидкий вітер, зійде на кожного з вас у цілості, в новій П’ятидесятниці, не поділяючись на язики, і цього ще буде недостатньо, щоб розпалити вас Богом. Насамперед ви повинні позбутися фальшивих богів у своїх душах. Проте ви не бажаєте цього вчинити, бо ставите їх вище від Мене, правдивого Бога. Будете страчені, якщо не звершиться чудо. Заверніть з дороги і моліться про любов. Ìàð³ÿ Âàëüòîðòà, 1 ÷åðâíÿ 1943 ðîêó

ПОЕТИЧНА СТОРІНКА

ÍÅÐÓÊÎÒÂÎÐÍÈÉ ÎÁÐÀÇ Нерукотворний образ Чарівний лик Ісус відбив на полотні, Щоб кожен міг побачити в житті Той погляд, що пронизує серця Й лікує душі для Предвічного Отця. 7. 09. 2005 Сумління Не занурюйся в чорную пляму, Бо від цього пустіє душа І утворює в серці ту рану, Яка тліє в тобі й не згора. Не давай їй тебе пожирати, Краще щиро до Бога здихни... Не спіши все для себе бажати, А комусь в допомогу прийди. Принеси щось корисне для світу, І наповниться світлом душа, Яка буде з тобою радіти, Що в любові є вічність й вона. І вічність ця, Бог, – це є радість, Та любов, що шукаємо ми... Але люди, сліпі немов діти, Не прозріли ще поки вони. Елеуса... XXI століття Приємне відчуття в душі панує, Коли ти дивишся на Божий твір – ікону, Вдивляєшся у неї – вона чарує, Замилування – ікона візантійського канону. Дитятко ніжно Матір обнімає, Воно земний поклало Собі Хрест на плечі, Тому, що всіх людей міцно кохає... І знає, що гріх – смерті не до речі. Ти бачиш очі, що на тебе споглядають Великі та красиві, сповнені любов’ю, Вони, без сумніву, усе про тебе знають, І Сина віддають, щоб відкупив нас кров’ю. 16. 11. 2005 р.

Сон... Коли ти спиш – то в тихім сні, Співають Ангели пісні, Грають на лютні й на сопілці, Малесенькі сидять на гілці: Одні танцюють і сміються, Інші по небі легко в’ються, Фонтани б’ють, цвітуть сади, підходить Ангел доброти, Проводить ніжно він рукою, І тихо мовить: “Йди за мною...” Червона Трояндо... Ісусе – Червона Трояндо – коханий, Пророками й світом такий довгожданний. Господь віддав в жертву єдиного Сина: За гріх людський Кров проливалась невинна. Для нашого блага, щоб нас відкупити, Щоб душі людські могли з Господом жити, У вічному щасті й у Божій любові, А все ж людський гріх ранить Серце до Крові. О, Серце Ісуса, обвите шипами, Стискається з болю людськими гріхами... Голгофо – стоїть живий Хрест – дерев’яний, Червона Троянда тепер він названий. Із центру землі точить ясне проміння, Для кожного з нас є надія й спасіння. 27.02.2004 р. Богородиця Одигітрія з Красова О красівська Мадонно, Божого дару окрасо, Ти до серця ніжно притулила Спаса, На Нього шлях показуєш і двері відкриваєш Для кожної людини, бо Ти усіх кохаєш. 7. 09. 2005 Ëþäìèëà Ìóëÿð

ÏÎÄß×ÍÀ ÕÐÅÑÍÀ ÄÎÐÎÃÀ ÓÊÐÀ¯ÍÎÞ

Îáðàç Íåïîðî÷íîãî Ñåðöÿ Ìàòåð³ Áîæî¿

Îáðàç Íàéñâÿò³øîãî Ñåðöÿ ²ñóñà

Îáðàç Íåïîðî÷íîãî Ñåðöÿ Ìàòåð³ Áîæî¿

Îáðàç Íàéñâÿò³øîãî Ñåðöÿ ²ñóñà

ÏÎÄß×ÍÀ ÕÐÅÑÍÀ ÄÎÐÎÃÀ ÓÊÐÀ¯ÍÎÞ

БУВАЛЬЩИНА

ÁËÀÃÎÐÎÄÍÈÉ Â×ÈÍÎÊ Ця пригода трапилася дуже давно, коли ще не було ні автомашин, ні трамваїв, ні навіть поїздів. Тоді основним видом транспорту, крім, звісно, своїх ніг, були коні. На них їздили, працювали, воювали. Позаяк у священика нічого не було, то він вирішив іти пішки. Отець передбачав, що дорога буде нелегкою, бо треба перейти старезний дрімучий ліс. Насамперед він клякнув і змовив молитву-прохання до св. Антонія. “Дорогий св. Антонію, сьогодні вітаю Тебе як особливого охоронця подорожуючих і тих, хто збирається в дорогу. Я покладаюся на Твою постійну турботу і неустанну допомогу про мене. Я певен, що Ти допоможеш мені. Прошу Тебе, оберігай і провадь мене під час подорожі. Наш Господь, Ісус Христос сказав нам: “Я – Дорога”. Св. Антонію, молися до Нього за мене, щоб я ніколи не зійшов із правильного шляху. Амінь”. Вийшовши з хати, священик попрямував долиною, на якій працювали люди, заготовляючи на зиму отаву для худоби. – Отче, а куди це ви так пізно зібралися йти? – запитав один селянин. – Туди! – показав рукою священик у сторону лісу. – О, це дуже небезпечна дорога! Ходять чутки, що в

Церква в селі Ясиня на Закарпатті, худ. Роман Петрик, 2006

цьому лісі живуть розбійники, – застеріг досвідчений селянин. – Я не боюся розбійників! – упевнено відповів священик. – У мене є охоронець і проводир, – і показав пальцем на блискучий хрест, який висів у нього на грудях. – А ще я попросив у св. Антонія, щоб він щасливо провадив мене. – Так, так, отче! – зніяковіло відповів селянин, поспішно згрібаючи суху траву. – Бажаю вам щасливої дороги. – Дякую! – мовив священик і подався до лісу, що виднівся неподалік. У лісі органно шуміли верховіття сторічних сосен і дубів. “Шарх, шарх, шарх”, –

шелестіло під ногами сухе листя. Це піднімало священику настрій, і йому веселіше йшлося. Де-не-де дорогу перебігали лісові мешканці: білочки, зайці, дикі серни. Багато здобичі було у ті часи в лісах. Тоді не було стільки браконьєрів, як тепер. Повітря наповнювалося лісовим ароматом, пахло хвоєю, живицею. Священик пройшов уже чималий шмат дороги, а кінцякраю так і не видно. А тут, як звичайно в лісі, почало швидко сутеніти. Священик пришвидшив ходу. Проте незабаром стемніло, тільки широка дорога вказувала, куди йти. Подорожній час від часу підбадьорював себе молит-

БУВАЛЬЩИНА вою, ще неодноразово просив св. Антонія про щасливу подорож. У лісі стало зовсім темно, проте священик усе йшов та йшов. Пильно вдивляючись уперед, він раптом побачив, що між деревами зблиснув якийсь вогник. – Що це?! – з тривогою подумав він. – Невже вовки? – Та відступати було нікуди, і він сміливо пішов уперед на той вогник. На невеличкій галявині горіло велике багаття, а навколо нього, наче у казці “Дванадцять місяців”, сиділи і гомоніли якісь люди: зарослі, з довгими чорними бородами. Вони голосно розмовляти, перебиваючи один одного. Коли він їх побачив, то не повірив своїм очам. Утім відступати було вже пізно. – Невже розбійники? – подумав священик. Набравшись сміливості, він упевнено рушив уперед. – Слава Ісусу Христу! – голосно промовив священик, перехрестивши їх хрестом. На мить, наче за помахом чарівної палички, гурт людей замовк, і всі звернули свої блискучі від вогню очі в його сторону. – Чи мені хтось відповість на привітання? – звернувся до них ще раз священик. Оговтавшись розбійники (а це насправді були вони) зайшлися гомеричним сміхом. Вони навіть не думали й не гадали когось побачити в цей час, тим більше свяще-

ника. Подорожній зачекав, поки вони втихомиряться, й обвів їх владним поглядом. На мить вони принишкли. Тоді якийсь молодик пробився крізь гурт лісових волоцюг і чемно відповів. – Слава навіки! – Хай Господь тебе охороняє! – поблагословив його священик і дав йому поцілувати хрест. Як той розбійник, який покаявся на хресті, так і цей молодий хлопець одержав спасіння, бо теж покаявся. – Чи можна мені присісти і трохи відпочити? – ввічливо запитав священик. – Так, так! Сідайте, отче! – прийшовши до тями, відповів один з них, мабуть, найголовніший. Вогонь весело потріскував. Іскорки, нагріті теплим повітрям, високо підіймалися вверх, аж до верхів’я сосен. Здавалося, що тут влаштували святковий феєрверк. Заспокоївшись, усі почали розпитувати його, куди і за чим він іде в такий пізній час. – Іду до паралізованого, бо помирає. Треба його висповідати, щоби спасти його душу. Хтось з них хихикнув, але суворий погляд ватажка збив з нього посмішку. Священик встав і почав прощатись, подякував за гостинність. Але тут підвівся головний розбійник. – Отче, а за гостинність треба нам заплатити. Давай гроші – інакше смерть! – су-

воро крикнув ватажок розбійників. – У нас такий закон! – Я не боюся смерті, – спокійно відповів священик і простягнув йому калитку з грішми. – Це всі гроші? Ти все віддав? – з недовірою запитав вожак. – Бог свідок душі моєї: все, що мав при собі, віддав вам! – почув у відповідь. Настала сприятлива хвилина: коли всі обступили ватажка, священик відійшов і пішов дальше своєю дорогою. Пройшовши чималий шмат дороги, він засунув руку в кишеню і намацав там якийсь гріш. – О Боже! – промайнула в голові думка. – Я ж забожився, що все віддав. Подорожній знову вирушив до розбійників. Довго шукав їх, поки не натрапив на них. Вони вже збиралися на нічліг. Позіхаючи, стелили соснові гілки, а інші лягали просто на землю. Коли священик наблизився до них удруге, то відбулася “німа сцена”. Усі дивилися на нього, заціпенівши. – У мене знайшовся ще один гріш, візьміть його собі. Розбійники надзвичайно перелякалися, почувши це. Тоді ватажок підійшов до священика і віддав йому назад калитку з грішми, прохаючи, аби він молився за їхні грішні душі. Ìàð’ÿí Êîâòêî

ГОЛОС МАРІЇ

ÇÀÏÐÎØÓÞ ÂÀÑ, Ä²ÒÈ, ÌÀÒÈ Á²ËÜØÓ ÄÎÂ²ÐÓ!

“Дорогі діти! Cьогодні Я знову закликаю вас більше довіряти Мені та Моєму Синові. Він переміг смерть Своїм воскресінням і через Мене сьогодні закликає вас бути частиною Його радості. Ви не можете бачити Бога, діточки, та через молитву ви відчуєте Його близькість. Я перебуваю з вами і заступаюся за кожного з вас перед Богом. Дякую, що відповіли на Мій поклик” (25.04.2006). У цьому Своєму посланні Цариця Миру запрошує нас мати більшу довіру до Неї і до Її Сина, нашого Спасителя Ісуса Христа. Ми знаємо, наскільки

важливо в житті довіряти. Наше життя на землі неможливе без довіри іншим людям. Ми лише можемо уявити, яким би воно було, якби ми жили, не довіряючи нікому і нічому. Брак довіри замикає нас в самих собі, блокує спілкування з іншими людьми. Без довіри ми наче обороняємося від кожного. Без віри наше життя – небезпека. Протилежність віри і довір’я – це не безвір’я чи атеїзм, а страх. Коли людина боїться, вона перебуває в такій небезпеці, неначе її атакують всі навколо. Вона відчуває, що повинна захищатися, повинна сама нападати й ображати інших, аби зберегти своє життя. Так

вона не тільки наражає на небезпеку міжособові стосунки, але й руйнує саму себе. Страх паралізує людину, а віра звільняє її і приносить безпеку, мир і свободу. Дитина не може жити, не довіряючи своїм батькам. Дитина має довіру до батьків і тому може на них покластися, і так розвиватися і жити. Ісус показує нам малу дитину і каже: “Істинно кажу вам, якщо не навернетеся і не станете, як малі діти, не увійдете в Царство Небесне” (Мт. 18,3). Також багато разів Він повторює: “Віра твоя спасла тебе” (Мр. 5,34), “Просто вір і не бійся” (Лк. 8,50), “Все можливо тому, хто вірує” (Мр. 9,23).

ГОЛОС МАРІЇ Саме цей брак дитячої віри в Бога є поживою для нашого напруження, розчарування, злоби, нервів. Усе менше і менше моментів у нашому житті, коли ми відчуваємо правдиву і сильну присутність Бога. Ми живемо окремо, відділено, а Бог очікує нас. Сьогодні й уже впродовж 25 років об’явлень Ісус кличе нас через посередництво Своєї Матері. А Марія, наша Мати, у Своїх посланнях приносить нам Ісуса, Розп’ятого і Воскреслого, Ісуса-переможця всього, що руйнує людське життя. Ісус Христос живий, Ісус не померлий, а живий. Сьогодні ж через Свою Матір Він говорить до нас: “Вірте Моїй Матері, любіть Її, як Я Її любив, робіть усе, що Вона вам каже, щоб ви могли бути частиною Моєї воскреслої радості й перемоги”. Мати не може бути окремо від своєї дитини. Так і Ма-

рія не може перебувати окремо від Ісуса. Марія каже нам: “Ви не можете бачити Бога, діточки, та через молитву ви відчуєте Його близькість”. Бог – це Дух, і ми також маємо дух і духовні можливості, наприклад: вірити, любити, надіятися. Шлях до єдності з Богом – це молитва. Немає іншої дороги чи засобів, окрім неї. Якщо хтось каже вам, що є інший шлях, не вірте йому. Бог чекає на нас через Марію. Він очікує, коли ми остаточно повіримо, і почнемо жити молитвою. Марія – наш посередник і заступник перед Богом. Вона з нами безперервно, Вона не дозволяє нам заснути. Пречиста Діва не підраховує Своїх об’явлень, Своїх послань, бо живе не математикою, а любов’ю. Не числа Їй важливі, а ми. Правдива любов не знає чисел – вона безкінечна.

Почнімо ж вірити і любити, щоб ми змогли пізнати і зустріти Бога і, отже, пізнати і зустріти себе самих та один одного. о. Любо Куртовіч, Меджуґор’є, 26.04.2006 МИР – ЦЕ ДАР, ЯКИЙ БОГ ДАРУЄ ВАМ “Дорогі діточки! Сьогодні Я знову закликаю вас поставити собі правило: жити Моїми посланнями. Вирішіть на користь святості, діточки, думайте про Небо. Лише тоді ви матимете мир у своїх серцях, мир, якого ніхто від вас не зможе відібрати. Мир – це дар, який Бог дає вам у молитві. Діточки, шукайте миру і працюйте з усієї своєї сили, щоб мир запанував у ваших серцях і в цілому світі. Дякую, що відповіли на Мій поклик” (25.05.2006). У багатьох Своїх посланнях Пречиста Діва наголошує на важливості Своїх слів, котрі Вона передає нам у Своїх об’явленнях уже багато років. Марія вже казала: “Дорогі діти, ви не усвідомлюєте кожне з Моїх послань, котрі Я до вас приношу” (15. 11. 1984); “Я закликаю вас жити Моїми посланнями і приймати їх” (21.03.1985); “Переживайте в смиренні всі послання, що Я вам даю!” (20.09.1985); “Відновіть ті послання, що Я вам даю” (26.09.1985); “Якщо ви будете жити Моїми посланнями, то житимете насінням святості” (10.10.1985); “Дорогі діти! Я запрошую вас жити тими посланнями, які Я даю вам

ГОЛОС МАРІЇ

щодня, особливо тому, діточки, що Я прагну підвести вас ближче до Ісусового Серця ” (25.10.1988); “Тому то, діточки, читайте Мої послання щодня, і дозвольте їм увійти у ваше життя” (25.12.1989). “Живіть Моїми посланнями і втілюйте в життя кожне Моє слово” (25.06.2002). Послання Пречистої є нічим іншим, як тільки Євангелією, однак промовленою просто, простими словами і від Материнського Серця. Ці слова може зрозуміти кожен. Очевидним є те, що Марія бажає, щоб ми жили своїм життям і не хоче бавитися нашими життями. Святість – ось чого прагне наша Матір, аби ми здобули її і щоденно переживали у своєму житті. Мати завжди хоче для своїх дітей найкращого. У посланні від 25 травня 1987 року. Вона каже: “Я хочу, аби кожен з вас був щасливим на землі та зі Мною в Небі”. Вона точно не приходить, аби щось від нас забрати, аби відібрати від нас

радості життя. Вона просто добре знає, що справді щасливими тут, на землі, ми можемо бути виключно з Богом. Вона сповнена ласки, тому що сповнена Господом, Якого дала нам і до Якого тепер нас провадить. Святий Павло навчає нас: “Бо спадок наш на Небі, звідки ми також чекаємо нашого Спасителя, Господа Ісуса Христа” (Фил. 2,20). Цим посланням наша Небесна Мати Марія прагне спрямувати наші серця, кажучи нам, що потрібно думати про рай. Саме нині ми входимо в рай і у небо вже тут, на землі, саме тут ми визначаємо, якою дорогою нам йти. Саме тут ми вирішуємо, довіритися Богові й віддати всі труднощі Йому чи нести свої проблеми самим далі. Досвід підтверджує, що є безліч речей, котрі відбирають мир у людини. Є безліч причин для тривог. Переживання, ненависть, нетерпеливість, неприйняття себе самих і життєвих ситуацій – це тільки деякі причини тривог. Марія знає про наші страхи, тривоги та переживання. Саме тому Вона зараз приходить до нас зі Своїм Материнським посланням. “Віддайте свій шлях у руки ГОСПОДА, довіртеся Йому, а Він поставить вас на вірний шлях” (Пс. 37,5). Ось шлях до миру, даний нам Ісусом. Він каже нам: “Чого ж ви про одяг турбуєтеся? Погляньте, як ростуть польові лілеї. Вони не працюють, і не прядуть одягу… бо Отець ваш Небесний знає, що ви всього цього потребуєте” (Мт. 6).

Безперечно, ми повинні робити все, що в наших силах, а тоді сповнюватися надією на Бога. Марія так багато разів про це казала, і вся християнська традиція опирається на цей шлях отримання миру. Це – молитва та піст. Вони не служать нам для того, щоб ми здавалися кращими іншим людям. Мета молитви та посту – знайти в собі місце, в якому можна перебувати наодинці з Богом. На цьому місці зникають усі турботи. Коли я приходжу до миру, до Бога у своєму серці, тоді я просто не турбуюся, чи виконую я вимоги інших. Люди, зі своїми очікуваннями і судженнями, не мають доступу до цього місця, де з нами перебуває тільки Бог. Бог є справжнім вивільненням від людських труднощів. Нехай слова послання Пречистої Діви вже сьогодні ведуть нас до переживання і досвіду миру та єдності з Богом. о. Любо Куртовіч, Меджуґор’є, 26.05.2006

СВІДЧЕННЯ

ÍÅ ÕË²ÁÎÌ ªÄÈÍÈÌ...

Слава Ісусу Христу! Я вже 15 років посіщаю хворих у лікарні: неодноразово бачив, як Господь Бог робить чуда через маслосвяття, сповідь, Причастя, довіру до Спасителя. Якось я зайшов у жіночу палату. Там лежали хворі жінки, які готувалися до операції на серце. Я мав зі собою образи чудотворної ікони Гошівської Матері Божої. Вони дуже сподобалися всім. Там, у палаті, біля хворої мами сидів син. Він попросив у мене образ Гошівської Матері Божої, бо в його сім’ї цю ікону дуже почитали: родина неодноразово отримувала великі ласки від Марії. Я радо виконав його прохання, бо зауважив, що він має велике довір’я до Марії. Через декілька днів я знову зайшов у цю палату. На моє велике здивування, ця старенька жінка якраз виписува-

лася з лікарні й була дуже щасливою, що Пресвята Діва вислухала їхні молитви, і вона знову повертається до свого нормального життя. Іншого разу до мене звернувся молодий чоловік, щоб я відчитав молитви над його батьком, в якого вже третій інфаркт. Запитую у сина: “Чи батько сповідався?” – “Ні, – відповідає син, – батько партійний, він навіть не охрещений”. Я поговорив з батьком, і він дав згоду на охрещення. Звичайно, що це було для мене великою радістю. Після хрещення я висповідав і запричащав його. Через два дні ця людина відійшла у вічність з Богом. Якби не ця чудотворна ікона, то навряд чи відбулося б навернення і спасіння цієї душі. Якось до мене звернувся хірург, в якого брат фактично перебував у безнадійному стані.

Що робити? Я пішов до того хворого чоловіка, поговорив з усіма в палаті, запропонував усім висповідатися і прийняти Таїнство Єлеопомазання. Незважаючи на деякі розбіжності щодо сповіді та маслосвяття, хворі все ж таки погодилися на мою пропозицію. Через декілька днів хірург сповістив мені з радістю, що його брат виздоровів. На превеликий жаль, є люди, які по сорок років не приступали до сповіді та не готові до відходу у вічність у будь-яку хвилину. Дуже прикро, що розпуста, розбещеність щораз більше поглинають молодь. Згідно з фактами у нас, у Львові, трапляються випадки, коли вагітніють тринадцятирічні дівчата, потім роблять аборти і назавжди стають духовними та фізичними каліками. Галичина завжди славилася тим, що наша молодь була духовно зрілою, чистою і загартованою важкими випробуваннями долі. Колись вважали, що вчинити аборт – це важкий гріх, а нині це стало чуть не життєвою нормою у суспільстві. Люди втратили страх Божий, віру і надію на Боже Милосердя, а тому часто впадають у розпач, страх перед майбутнім, перед обов’язком. Але кожна людина повинна усвідомити, що її душа є подихом Божим, який оживляє матерію, і цим вона подібна на Бога.

СВІДЧЕННЯ Не тільки хлібом єдиним живе кожна душа. Звичайно, вона може зректися любові, а звернутися лише до ненависті. Може зректися світла і вибрати темряву, може зректися добра і стати на сторону зла. Якби люди зрозуміли, задля чого вони створені Богом на землі, то

могли б вибрати своєю вільною волею вічне щастя. Я часто запитую себе: чому люди відкидають любов, чому не в змозі оцінити цього найвищого добра, задля якого, власне, і були створені. Якби ми могли збагнути це все, то нині не було би стільки

сиріт, абортів, проституції, розбещеності молоді. Я вірю, що все-таки не хлібом єдиним живе людина і Божі Правда, Любов та Милосердя, незважаючи на всі діяння Зла, переможуть у душі нашого народу! î. Éîàí Âîçíÿê, ×ÑÂÂ

-------------------- Пам’яті мистця -------------------МИРОСЛАВ ПАДОВСЬКИЙ, ХУДОЖНИК, ВИКЛАДАЧ АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВ (1934 - 2000) Ціле життя, а це 66 років, очі Художника були повні смутку і болю. І до останньої ночі його не покидали лиховісні сни, що почалися 1945 року. Тоді, у ніч з 17 на 18 квітня 1945 року, на село напали злі люди. Вони були зі зброєю у руках, у польських поліцейських одностроях. Тата, який лежав, на підлозі, застрелили в голову, мати –завмерла навіки, опершись спиною на ніжку стола... Тоді у селі Малковичі, що під Перемишлем, було замордовано 153 українці... Дивне співпадання з біблейським фактом: рівно стільки ж апостол Петро виловив риби за наказом Ісуса після Воскресіння. Так, жахи історії вивчають для того, щоб вони не повторювалися. Проте біль так і не затих у серці Художника Мирослава Падовського. Сьогодні йому виповнилося би 72 роки. Коли художник Юліан Савко писав портрет Мирослава Падовського (див. 4 ст. обкл.), то й гадки не мав про цю жахливу квітневу трагедію у с. Малковичі 1945 року. Але десь інтуїтивно відчував, що за нібито спокійною позою художника, криється щось важливе, сокровенне і трагічне. І лише після завершення роботи над портретом довідався про це жахіття. Так портрет Мирослава Падовського переріс із портретного жанру в ліричний документ епохи трагічної історії українців, насильно депортованих із своїх рідних земель. Ми знаємо, що Ісус Христос на Голготі простив усім Своїм ворогам. І таким чином дав усім нам приклад, як і ми повинні поступати. Ми знаємо, що коли простимо усім тим, хто вбивав наших рідних і близьких, то тоді ціле Небо торжествуватиме, тоді станемо співтоваришами у Муці Спасителя, тоді сатана буде понижений, а Хрест Ісуса вивищений та піднесений. Це і є найвищою нагородою для всіх страждаючих і пригноблених, особливою ласкою у Небі. Господи, прости усім, хто вбивав, і винагороди всім нашим рідним і близьким, невинно убієнним!

ЗВІСТУНИ СЛОВА БОЖОГО

ÌÅÍ² ÏÎÒÐ²ÁÍÀ ÒÂÎß ËÞÁÎÂ

Наталя Туласєвіч (1906 -1945) – одна з багатьох невідомих дочок Божих, які ще задовго до рішень ІІ Ватиканського Собору про місію і апостольство світських під впливом Святого Духа втілила в життя Його поклик. На 16-му році свого життя поставила Бога понад усе й прагнула все переживати з Ним. Як і кожна молода дівчина, перебуваючи чи в гімназії Сестер Урсулянок, чи в Познанському університеті, втішалася життям, писала вірші, цікавилася історією, філософією, естетикою, психологією, музикою. У всьому вбачала повноту життя, бо з ранніх літ відчувала подвійний голод: голод святості та краси. По суті, це одне й те саме. Під час навчання Наталя заручилася з молодим юнаком, який мав атеїстичні погляди на життя. Ці заручини тривали вісім років, але не принесли жодних перемін у їхні стосунки. Наталя намагалася скерувати свого нареченого до думки про Бога, щоб він міг наблизитися до Нього та пробу-

вав відкрити Йому своє серце. Та все це виявилося даремним. На переломі 1928-1929 років Туласєвіч захворіла на туберкульоз і виїхала на лікування. Після лікування 1932 року вона захищає магістерську працю “Міцкевич і музика” в Познанському університеті, згодом починає працювати у приватній гімназії Сестер Урсулянок у Познані. Наталя розриває свої заручини 1934 року, бо розуміє, що Бог має для неї інші плани. Уперше починає відчувати, що прагне нести Христа, який обрав її серце для Своєї оселі, прагне нести Його всім людям, яких зустріне на вулицях, у трамваях, установах, магазинах, ресторанах, кінотеатрах, театрах – усюди! Життя в монастирі не притягує Наталю, хоча вона мала змогу добре пізнати урсулянську духовність. Вона шукає новий спосіб життя у світі, який посвячений Богові. Свою роботу в гімназії Наталя трактує, як безкомпромісне та творче служіння правді. Однак поволі починає розуміти, що лише

Бог, один-єдиний, може заповнити її життя. “Христос з образків, з очима, які завжди піднесені вгору, був би нам вигідний. Але Він, втілене Милосердя, не знає милосердя для вигоди та лінивства. Вчуся завжди з радістю ставати на заклик у Божі шеренги. Кожний з нас є вогником у ланцюгу причин і наслідків, котрі сягають нескінченності”. Вибух Другої світової війни 1 вересня 1939 року заставив родину Наталі покинути рідну місцевість і переїхати спочатку до Острівця, а згодом до Кракова. Усі ці трагічні події вона трактує, як виклик, бо потрібно покинути все і йти за Ісусом на Кальварію. У щоденнику Наталі читаємо: “Найдорожчий мій Приятель (Ісус) говорить мені: “Не обурюйся, не злослов, бо Мені потрібна твоя, власне, любов. Нині Мені потрібна твоя любов більше, ніж будь-коли. Молися насамперед за ворогів, бо саме така молитва є любов’ю найвищої міри”. Роки німецької окупації для Наталі були наповнені працею,

ЗВІСТУНИ СЛОВА БОЖОГО

молитвою і розважанням над своєю життєвою дорогою, саме такою, якої прагне від неї Бог. Наталя швидко дозріває духовно, бо вже чітко усвідомлює, що єдиною любов’ю для неї є Ісус. Саме Його бажає нести людям, які відвернулися від Нього. У цьому дусі удосконалює свій особистий ідеал святості. “Моїм призначенням, – пише Наталя у своєму щоденнику, – є закорінитися у житті, його конфліктах, його різноманітності... Не відділяю буденного життя від ідеалів, до яких прагну. Усе: праця, наука, сон, приймання їжі – усе включаю у свою програму удосконалення. Мене поглинає у житті подвійний голод. Голод святості та краси. По суті, це одне й те саме... Правдива святість у ренесансних вимірах – ось, що мене внутрішньо хвилює!” Так Наталя пізнає Волю Божу. Бачить свій поклик щораз конкретніше, як свою дорогу, дорогу целібату, апостольства, вірності правді, поглиблення знань і контемпляції для віднайдення правдивості подій і глибшого пізнання

світу у світлі Божої правди. Внутрішній голос говорить їй, аби вона йшла власною дорогою, вибраною для неї Спасителем. Наталя молиться сердечно, щоб поступала лише так, як цього бажає Бог. Її духовна дорога провадить від земної любові до улюбленця всіх у Бозі. Чує голос: “Живи так, неначе від якості твого життя залежить доля світу”. Відкриття цього свого індивідуального покликання наповнює її певністю, що сама з собою живе у правді та гармонії. У роки війни Наталя вступає до підпільної антифашистської організації “Захід”, яка готувала сильних вірою і духом людей для допомоги полякам, вивезеним на примусові роботи до Німеччини. У серпні 1943 року Наталю приєднали до групи людей, яких вивозили на примусові роботи у Ґанновер. В останніх нотатках на рідній землі писала: “Хочу стати святою... Тільки святість є найповнішою любов’ю... ...Господи, Ти знаєш мене, бо постійно молюся до Тебе, молюся цілим життям. Знаю, що молитва мовчання мого і слу-

хання Твого голосу є найпрекраснішою молитвою для Тебе. ...Знаю, що вважаєш мене достойною Гетсиманії, за когось, хто не спить, коли Ти чуваєш, за когось, хто тепер уміє бути з Тобою. Любове моя! Я є! Іду!” За мить до від’їзду знайомий священик дарує їй маленький образок “Ісусе, я уповаю на Тебе”. У Німеччині Ната попадає на фабрику, де було багато дівчат різних національностей, опущених духовно, морально загублених. Саме цим, зневіреним й опущеним, вона понесла Ісуса, живого і люблячого. На нещастя, 29 квітня 1944 року Наталю заарештовує гестапо і після тортур висилає її в концтабір у Равенсбрюку. Під час допитів та тортур Наталя нікого не видала. Особливу силу черпала зі Св. Духовного Причастя, яке приймала щоденно. Перебуваючи у надзвичайно важких умовах, вона допомагає всім, підтримує дух дівчат, які брали участь у Варшавському повстанні, євангелізує, організовує спільні молитви. В’язні назвали її своєю апостолкою. У Велику П’ятницю, 30 березня, за наказом коменданта Наталю Туласєвіч відсилають у газову камеру. Наступного дня табір звільняють американські війська. Так завершилося мужнє, героїчне життя молодої людини, яка принесла себе в жертву заради того, щоб люди у важких ситуаціях відкрили для себе Ісуса, живого, люблячого і милосердного. Наталя багатьох навчила молитися так, щоб і саме життя стало молитвою, а молитва – життям. Äðóêóºòüñÿ çà ìàòåð³àëàìè Òåðåçè Òèøêåâ³÷

РОЗВАЖАННЯ

“ß, ËÞÖÈÔÅÐ, ÑÒÀÂ ÑÀÒÀÍÎÞ...!” “Покриваю світ руїнами, заливаю його потопом крові та сліз. Спотворюю те, що прекрасне, навіюю огиду до того, що чисте, підбурюю до того, що велике. Роблю всяке зло, на яке лише здатний, і, навіть, хотів би його збільшити до нескінченності. Я є цілковитою ненавистю, нічим іншим, а тільки ненавистю. Коли б ти міг осягнути думкою глибину, висоту і ширину цієї ненависті, то мав би розум значно вищий від усіх, котрі були від початку, навіть коли б були злучені в одне ціле. А чим більше ненавиджу, тим більше терпить Моя ненависть, і моє терпіння є безсмертним, як і я – безсмертний. Можу тільки ненавидіти і терпіти. Бажаєш знати, що збільшує мою ненависть і моє терпіння? Усвідомлення, що я є переможений, що ненавиджу безуспішно і безрезультатно чиню стільки зла. Безуспішно? Ні! Ні! Все-таки відчуваю радість, якщо це можна назвати радістю. Коли б це була радість, була би єдиною радістю, яку маю. Моєю ж радістю є вбивати душі, за які Він пролив Кров! Він пролив Свою Кров за ці душі, помер за них, Воскрес і вознісся до Неба, а я чиню, що Його Втілення і смерть – смерть Бога – стає безуспішною, безуспішною в душах, які вбиваю. Розумієш? Убити душу! Він створив її згідно зі своїм образом і зробив її подібною до Себе. Полюбив її любов’ю нескінченною, задля неї став розіп’ятим. А я відбираю в Нього цю душу і мордую її! Ненавиджу найбільшою ненавистю і проваджу її до загибелі. Вона надає мені перевагу над Ним, хоча я не зійшов задля неї з Неба! Задля чого я розмовляю про це з тобою? Може, навернешся, може, вирвешся від мене, однак, незважаючи на це, змушений тобі про це розказати. Він змушує мене до цього. Він використовує мене проти мене ж. Постійно маю Його перед

очима свого розуму. Його – Бога, яким був, коли величав Його так запопадливо, що серця всіх Його святих не витримали би того, коли б могли відчути те, що я тоді відчував. Якби ти міг про це знати! Якби ти міг бачити це світло, цю красу, цю велич, цю досконалість. Усе це я втратив! Я був таким щасливим, таким щасливим. Тепер я є нещасним навіки і ненавиджу Його, Його Божественність, Його людяність, Його Ангелів, Його Святих, Його Матір. Вона переможе мене! Хочеш зрозуміти, як сильно ненавиджу і як терплю? Тепер я в такій же мірі здатний до ненависті та терпіння, як колись був здатний до любові та щастя. Я, Люцифер, став сатаною, котрий завжди є противником і ворогом. У цю мить мої думки наповнюють цілу землю, всі народи, всі уряди, всі закони. Я тримаю в руці мотузки усякого зла, яке сповнюється, і скеровую все супроти цього Священика, Старого, Папи. Якби я міг довести Папу до загибелі! Папа, який би загинув! О, оскільки я можу спокусити людину, проте Папу схилити його до поповнення помилки не можу. Розумієш? Святий Дух чуває над ним. Святий Дух не допускає, щоб голосив блудну науку, науку зневіри, коли промовляє як Папа. Це вражаюче. Я переможений згори, але щось виграю: душі, які вбиваю. Убиваю душі, за які Він заплатив ціну Голготи. Якими дурнями є люди! За крихітні амбіції, трохи бруду, трохи золота дозволяють купити себе! Він терпів би за них, коли б міг ще раз терпіти! Але вже не може. Хіба мене це турбує? Я вбиваю Йому душі – вбиваю Йому душі... Óðèâîê ç ðóêîïèñó Ôðèäåð³êà Ð³òòåðà Â. Ëàììè

НАМ ПИШУТЬ

ËÈÑÒÈ ×ÈÒÀ×²Â Слава Ісусу Христу! Журнал “Діти Непорочної” до моїх рук потрапив уперше. І, мабуть, не випадково. На одному диханні я прочитала цілий журнал. Деякі статті я перечитувала, вдумуючись по кілька разів. Велика подяка засновникам і видавцям, а також усім християнам, причетним до виходу в світ такої духовної скарбнички. Через журнал “Діти Непорочної” я би хотіла скласти подяку за ласку, одержану через св. Юду-Тадея. Уже майже 4 роки я молюся до св. ЮдиТадея у різних потребах, і ще жодного разу цей святий Опікун, який допомагає в безнадійних і розпачливих ситуаціях, коли усі інші засоби виявилися зовсім безуспішними, не відмовив у підтримці. Я хочу звернутися до усіх людей, які ще не знають чи з якихось причин не вшановують святого апостола Юду-Тадея, звертайтеся до нього з повним довір’ям у різних потребах. Він чекає на ваші молитви, прохання, дев’ятниці, вервички. Вшановуючи його, одержите допомогу і порятунок у труднощах і знегодах. Медалик із зображенням св. Юди-Тадея буде вашою постійною опорою і заступництвом у кожній хвилині життя. Я представляю на Ваш суд свої поетичні рядки. Вони не досконалі, але це – слова із глибини душі про те, як почалися зміни в нашому духовному житті, як моя сім’я навернулася до віри й Бога через ласки св. Юди-Тадея.

Останні сили покидають – Надію вже втрачаю. Жінки в палаті радять: “Не плач, сльозами не зарадиш. Купи дев’ятницю Юди-Тадея І помолись за життя дитини своєї. Юда-Тадей нікому не відмовить, Хто слізно допомоги просить.

Стою в сльозах уся – І слів немає: Моя дитина помирає, Новонароджена кровиночка моя.

На поміч швидко він прийде, Молитви Богу донесе. Перед Отцем він ласки має, В найтяжчих бідах помагає”.

Думки до Господа звертаю, І день і ніч одне благаю: Моє хлоп’ятко врятувати І з цього світу не забрати.

Я зразу книжечку купила, З довір’ям я всі дні молилась. Ще день дев’ятий не настав, Малюк здоровшати почав.

НАМ ПИШУТЬ Прийшла нам думка охрестити, Що був у дитини ангел-хоронитель, І се змінилося раптово, Дитина видужала скоро. І ми змінилися самі... Щось зародилося в душі – Це віра в Бога немала, Яку святий Тадей подарував. Наталя, Тернопільська область

практикуючими християнами. Рідко відвідували церкву, а до сповіді після шлюбу не ходили зовсім. Я їх не осуджую, бо їх виховували під час панування радянського режиму. Аналізуючи всі події, я розумію, що це був Божий задум, щоб мої батьки навернулися. Це було випробування як їхньої, так і моєї віри. Зі щирим серцем я відмовила багато дев’ятниць до Матері Божої Неустанної Помочі, Гошівської Матері Божої, Пресвятого Серця Ісуса і Діви Марії, до о. Піо, св. Юди-Тадея, Страждальної Богородиці, молитву до Блаженної Йосафати Гордашевської, жертвувала за мамине здоров’я на Служби Божі. І це чудо сталося. Господь за посередництвом Небесної Матінки і святих угодників вислухав наші молитви, і мама помаленьку почала одужувати, хоча надії майже не було. А через 10 місяців лікар сказав: “Це – неймовірно! Ваші легені здорові”. Під час повторного обстеження мама зустріла свою колишню сусідку по палаті, яка з великим здивуванням сказала: “Не може бути, ти – жива!? А я думала, що ти померла”.

Слава Ісусу Христу! Дорога редакціє, я дуже хочу, щоб ви надрукували мого листа. Я дала обітницю Пречистій Діві Марії, якщо одужає моя мама, то обов’язково про це чудо розповім усім. Багато людей уважає, що зараз чуда не трапляються, або трапляються дуже рідко. Коли я тільки починала пізнавати Божу Мудрість, я теж так думала. Проте зараз я переконана в іншому: чуда відбуваються з нами щодня, тільки потрібно, щоб наші духовні очі були завжди відкриті, щоб побачити їх. Для цього ми повинні жити, як практикуючі християни (щоденно молитися не тільки ранішні та вечірні молитви, але й молитви на вервиці, різні дев’ятниці, читати Святе Письмо, іншу релігійну літературу, часто приступати до Святої Сповіді й Святого Причастя, якнайчастіше бувати на Святій Літургії). Моя мама, перебуваючи далеко від рідного дому, важко захворіла на легені. Коли вона потрапила до лікарні, її одна легеня не дихала взагалі, друга – на 1/3, а трахея – на 1/2. Лікар сказав батькові: “Я зробив усе, що міг. Вона не виживе. Ви можете тільки молитися”. Мої батьки вірили до цього Церква Пресвятої Трійці біля Топорова на Івано-Франківщині, худ. Роман Петрик моменту в Бога, але не були

НАМ ПИШУТЬ З Божої ласки мама зустріла добрих людей (зокрема своїх господарів), які підтримували її весь той час. Це – побожні люди, які жертвували за неї месси у католицькому храмі. А коли одного дня сеньйора молилася до фігурки Матері Божої, то побачила сльози на Її очах. Це був видимий знак присутності нашої Всецариці. Я пишу листа для того, щоб ті, хто ще не утвердились у своїй вірі, утвердились, а ті, хто вважають себе практикуючими християнами, щоб ніколи не сумнівались у Божій силі. Це правда, що в людей неможливе, то в Бога можливе”. Неустанно моліться до нашої Небесної Матінки, і Вона обов’язково вислухає вас. Зараз мої батьки навернулися. Я цілим серцем дякую Пречистій Діві й усім Святим за оздоровлення найріднішої людини на світі. Не впадайте у відчай, здавалося б, у безвихідних ситуаціях, а довірте своє життя опіці нашої Небесної Неньки і Заступниці – Пресвятій Богородиці ! З повагою Оленка зі Львова Слава Ісусу Христу, дорога редакціє улюбленого журналу “Діти Непорочної”! З Божої благодаті мені випало щастя виписати Ваш журнал на 2006 рік. Я не знала, що існує такий журнал, і дуже шкодую, що дізналася так пізно. Але на все воля Божа! Це – дарунок мені від Господа Ісуса Христа і Божої Матері Марії. І в знак великої подяки улюбленим Ісусові й Матері Божій я висилаю свою цінну реліквію – чудодійну ікону Христа-Спасителя “Ось, Я стою під дверима та стукаю...” як духовний дарунок усім людям та читачам Вашого журналу. Незвичайні феномени (дива) стали відбуватися з іконою ще 2000 року (13-14 січня): на Чолі Спасителя появилось відображення Небесних Світил – Сонця, Місяця та інших, на Правиці – крапля Святої Крові Ісусової,

літера “Л”, яка означає Любов. Господь є Любов. Велика любов стоїть біля порога – наш Єдиний та Істинний Спаситель. Христос є Сонцем Правди. Ця чудодійна ікона є Божим дарунком не тільки для мене, а й для всього людства. Хто ще не знає чарівного, ніжного, величного, улюбленого і Живого Образу Ісуса Христа, нехай пізнає і возрадується! Головна вість чудодійної ікони – це блага вість Господа про Його Прихід. Він не покинув нас на загибель. Господь стукає в наші оселі, двері наших сердець. Відчинімо Йому! Хто почує Його Голос і відчине, той спасеться. Утім Господь увійде тільки в чисте серце. Моя чудодійна ікона буде відповіддю тим, хто бажає знати істину. Це – правда, що ми стоїмо на Порозі Нової Ери. Правдиве і Послання з неба цілому людству від нашого возлюбленого Ісуса Христа. Це – не перше і не останнє Послання Ісуса людству. І молитва та покута є найважливішими для кожного з нас у ці останні часи, бо чистота душі вирішує нашу майбутню долю. Час уже прийшов, й невдовзі наступить очищення світу! Гріх не може ввійти у Господнє Царство. Вогонь зійде з Небес на цей світ швидко, і ніхто не уникне цього часу. Ті, хто любить Ісуса, хто спокутує свої гріхи, будуть очищені, але горе тим, хто не визнає Господа! Кожний, хто почує голос Ісуса, повинен бути очищений на цій Землі, але горе тим, хто не визнає Його! Але чи кожний спасеться? Наближається час, коли світ увійде в печаль і пітьму. “Будуть взивати до Мене неправедні, але Я не відповім, Я не почую їх криків”, – говорить Господь у Своєму Посланні. День Господа наступить швидко. На тих, хто любить Ісуса, зійде у великій Силі та Славі Його Святий Дух. Перше попередження явиться на Небі – його буде видно по всій Землі. Воно буде несподіваним. Багато людей переживе нервовий шок, побачивши перед собою гріховну чашу. Друге попередження явить багато “див”. Вони будуть великі й незбагненні. І після третього попередження буде дивне Знамення Божої Любові.

НАМ ПИШУТЬ

Церква Пресвятої Трійці біля Топорова на ІваноФранківщині, худ. Роман Петрик

Дорогі читачі! Очікуємо прихід Господа Ісуса на Землю в людському Тілі як Боголюдини. Так прийміть Його Прихід тепер у Тілі Вогненному, на Сонці виявленому, що простирається скрізь, де є Душі, які очікують, й готові Серцем прийняти Його велику Любов! Прийміть дарунки Бога-Вітця, явлені в Сині, всім приготовлені. Але в назначений час достойні (праведники) зможуть побачити Живого Господа віч-на-віч і вічно жити з Ним у Його Новій Землі, де пануватимуть великі спокій і радість. Новий Світ буде дуже гарним, він прийде незабаром. Відкрию Вам таємницю! До Преображення і Вознесіння ЗемліМатінки, а разом з нею і преображення та вознесіння людства залишилось небагато – 6,5 років. Апостол Павло сказав “Кажу вам тайну: не всі ми помремо, але всі преобразимося” (Біблія, 1-е Пос. Кор.).

Усе, що сказано в Біблії, збудеться! Незабаром наступить Царство Боже – Нова Ера і Нова Раса людства! До 2013 року відбудеться вогняне очищення світу та душ. Не бійтеся його! Воно потрібне, бо без нього світ не зміниться на краще. Головне нині – зосередитися на духовному, а не на матеріальному, бо часу вже не залишилося. Все матеріальне є прахом, і в останні дні все зникне на ваших очах, ніби і не було. Сьогодні треба жити за головним Божим Законом: Любов до Бога і до ближнього свого – це ваше спасіння. Отож просіть у молитвах: “Даруй Боже нам розум і Любов”. Читачі запитують, як простим смертним треба готуватися до цих днів, які обов’язково незабаром наступлять. Бажаю заспокоїти таких словами Господа Ісуса Христа: “Той, хто вірує в Мене, уже спасенний, а хто не вірує – осуджений”. Головне, щоб ви несли радість, спокій і любов у серці. Відкиньте страх і тривогу, бо це – велика перепона для спасіння. Яке щастя і радість переповнюють серце, коли знаєш і віриш, що відбудеться воскресіння мертвих в останні часи. І все це буде! І все це буде! Мені було відкрито у видіннях і наяву Божі таємниці, тому оголошую ще раз: усе це буде!!! І все, що говорила Матір Божа в Фатімі 1917 року, теж збудеться! Третя тайна Фатіми – це духовне відновлення і преображення слов’янських земель. Це світло, яке йде зі Сходу, про яке говорила Божа Матір, – це Нова Свята Русь! Нова Свята Русь дарує нову Расу людства. Вона стане символом слави Божої. Все це відбудеться незабаром! Дорога редакціє! Прошу Вас помістити мою чудодійну ікону Христа-Спасителя “Ось, Я стою під дверима та стукаю” у Вашому журналі в кольорі й великим форматом (див. 3 ст. обкл.). І якщо на це буде воля Божа, то нехай її напишуть іконописці та помістять у великий Кивот. Я вважаю, що Ісус Христос достойний цього. Дуже бажаю, щоб світ побачив цю чудодійну ікону Спасителя, а саме чудовий і

НАМ ПИШУТЬ Живий Образ Ісуса Христа, щоб носив Його чистий Образ у Своїй душі та з благоговінням возносив молитви перед ним, цілуючи Святі й Чисті Господні стопи, які колись ходили по нашій Землі. Хочу зауважити, що ця ікона – католицька, але волею Творця вона дісталась мені, православній християнці, 1995 року. Після вознесіння сердечних молитов, посту та спокутування гріхів ця ікона почала чудодіяти 1314 січня 2000 року. Чудодійна ікона визнана релігійним видавництвом “Життя з Богом” (Бельгія), о. Кирилом Козіним – католиком. Щиро бажаю, щоб її визнали і на Україні. Православна Церква не прийняла ікону як “неправославну”. Я дуже боляче пережила це, але вірю, що Католицька Церква прийме ікону, як свою. Я вважаю, що не має значення, якій конфесії належить ікона, важливе те, що зображено на ній і що говорить вона нам через Господа Ісуса Христа... Слава Ісусу Христу! Нехай благословить вас Господь! Ісус знає, що я написала Вам листа! З повагою Лідія Ч. Серце за серце Дорога редакціє, недавно я з групою прочан здійснила прощу до Страдча. Там, на VIII-ій стації, ми приєдналися до невеличкої групи, яку провадив молодий чоловік. Ми дуже раді, бо побачили і пізнали багато корисного. Особливо нам сподобалося, як цей чоловік, років 30-35, після намірення долив до чаші в руках хлопчика води з кринички та декілька крапель свяченої води. Ми всі вмивали свої обличчя цією святою страдецькою водою, промовляючи молитви у своїх намірах до Отця Небесного за посередництвом маленького Ярослава Сухоребського, потім за абортованих дітей з поклонами. На жаль, я забула ці молитви. Чи не могли б Ви розказати про цю практику, яка зародилася у Страдчі, та подати текст цих молитов? Допоможіть нам, дуже Вас просимо, бо, мабуть, в Україні немає вже

жодного села, міста і, можливо, родини, де б не було вчинено гріх аборту. З повагою Ірина Л., Івано-Франківська обл. *** Дорога п. Ірино, нам дуже приємно, що Ви часто приїжджаєте у Страдч на прощі. Як ви зауважили, прощі, які відбуваються тут, щоразу породжують нові форми набожності. До речі, якось у Страдч приїхала велика група прочан з Івано-Франківська, яка вкладаючи хворих на кам’яне ложе монахів, дуже ревно молилася за їх зцілення. Щодо практики покутної молитви за вбитих ненароджених дітей, то вона зародилася зовсім недавно, завдяки одній людині, яка з глибоким розумінням ставиться до цієї трагічної проблеми нашого народу і дуже прагне допомогти тим сім’ям, де було вчинено цей важкий гріх. Для цього потрібно упродовж сорока днів класти по 40 поклонів до св. Симеона Богоприїмця, св. Йоана Хрестителя та св. Варвари, щоразу промовляючи: “Святий Симеоне Богоприїмче, прийми на руки моє дитя!” “Святий Йоане Хрестителю, охрести моє дитя!” “Свята Варваро Великомученице, запричасти моє дитя!” Звичайно, що було б дуже добре розпочати у Страдчі цю практику (на кожній стації по 3 поклони з молитвами, а на 14 ст. – 1 поклін), а завершити її вже вдома. Пам’ятаймо, що аборт – це не лише вина жінки і лікаря, але й чоловіка та рідних, якщо вони спонукали до цього дітовбивства; пам’ятаймо, що Господь Ісус Христос є милосердним до усіх, хто щиро кається і навертається до побожного життя. Дуже добре, що Страдч стає не тільки місцем прощ, але й справжнім українським Кармелем, тією горою духовного пізнання і вдосконалення, де кожна людина може не лише перепросити Бога за свої гріхи та гріхи свого роду, але духовно відродитися та вдосконалитися.

МОВЧАЗНА ЦЕРКВА

²ÑÓÑÅ, ËÞÁÎÂÅ ÌÎß! Слова і мелодія отця Матея Шепітки, ЧСВВ. Ця пісня народилася під час втечі отця через Брюховицький ліс, поблизу Львова, від переслідувачів КДБ. Вперше укладена і проспівана сестрами монахинями-мироносицями і АнноюАнастасією Шурко, ІІІ ЧСВВ, яка була проводирем у підпіллі Владики Софронія Дмитерка, ЧСВВ. “Ісусе, любове моя” Ісусе, любове моя, Вічна жертва свята, Правдива дорога життя, Ти – в Кивоті потіха одна. Приспів: Радуйся, любове наша єдина, В Найсвятішій Тайні утаєна ( 2 р.). Ісусе, любове моя, Радосте наша єдина, Потіхо в горю сильна, В Кивоті – розрада моя. П-в. Ісусе, любове моя, Серця насолодо одна, Душі підпоро кріпка, В кивоті – надія моя. П-в. Ісусе, любове моя, Надіє в смерті дійсна, Защито на суді певна В Кивоті – охорона моя. П-в. Ісусе, любове моя, В небі нагород дорога, Любов – Твоє дитя, В Кивоті – щасливість моя. П-в.

Ïîäÿ÷íà Õðåñíà Äîðîãà ïî âñ³é Óêðà¿í³ ðîçïî÷àëàñÿ ó Âàòèêàí³ ç áëàãîñëîâåííÿ Ñâÿò³éøîãî Îòöÿ ²âàíà Ïàâëà ²²