Галицький лікарський вісник №4 2015 (частина 2) by Галицький лікарський вісник

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

ISSN 2306-4285 (Ukrainian ed. Print) ISSN 2414-1518 (English ed. Online)

Міністерство охорони здоров'я України Івано-Франківський національний медичний університет

Засновник та видавець Івано-Франківський національний медичний університет Свідоцтво про державну реєстрацію серія КВ №7296 від 14.05.2003 року

ÃÀËÈÖÜÊÈÉ Ë²ÊÀÐÑÜÊÈÉ Â²ÑÍÈÊ Щоквартальний науково-практичний часопис Заснований в 1994 році Журнал включений до міжнародної наукометричної бази INDEX COPERNICUS

Індексується в: BASE (Bielefeld Academic Search Engine), WorldCat, Google Scholar, ResearchBib, OpenAIRE

Рекомендовано до друку Вченою Радою Івано-Франківського національного медичного університету протокол № 12 від 27.10.2015 р. Відомості про журнал розміщені в Electronic Journals Library

Адреса редакції: Україна, 76018 м.Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2 Івано-Франківський національний медичний університет Телефон: (0342) 53-79-84 факс (03422) 2-42-95 glvisnyk.if.ua ojs.ifnmu.edu.ua E-maіl:glvisnyk@ifnmu.edu.ua

Комп'ютерний набір і верстка редакції журналу "Галицький лікарський вісник" Підписано до друку 28.10.2015 р. Формат 60/88 1/2 Обсяг - 16 друк. арк. Друк офсетний. Наклад 200 Тираж здійснено у видавництві Івано-Франківського національного медичного університету. Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції. ДК №2361 від 05.12.2005 р. 76018, м.Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2.

Том 22 - число 4 - 2015 - частина 2

РЕДАКЦ ІЙНА КОЛЕГІЯ

Головний редактор - М.М. Рожко Вакалюк І.П. (заступник головного редактора) Попадинець О.Г. (відповідальний секретар) Вишиванюк В.Ю. (секретар), Боцюрко В.І., Вірстюк Н.Г., Волосянко А.Б., Воронич-Семченко Н.М., Геращенко С.Б., Гудз І.М., Ерстенюк А.М., Ємельяненко І.В., Заяць Л.М., Ковальчук Л.Є., Мізюк М.І., Міщук В.Г., Ожоган З.Р., Середюк Н.М., Яцишин Р.І.

Редакцiйна рада Бальцер К. (ФРН) Вагнер Р. (США) Волков В.І. (Україна) Волошин О.І. (Україна) Геник С.М. (Україна) Енк П. (ФРН) Ковальчук І.П. (Канада) Ковальчук О.В. (Канада) Поворознюк В.В. (Україна) Погрібний І.П. (США) Скальний А.В. (Росія) Швед М.І. (Україна)

Робота редакційної колегії орієнтована на норми та принципи International Committee of Medical Journal Editors Журнал включено до Переліку наукових видань, в яких можуть публікуватись основні результати дисертаційних робіт (Постанова Президії ВАК України від 10.11.2010 року, №1-05/7) © Видавництво Івано-Франківського національного медичного університету, 2015 © Галицький лікарський вісник, 2015

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

ISSN 2306-4285 (Ukrainian ed. Print) ISSN 2414-1518 (English ed. Online) The Ministry of Health Care of Ukraine Ivano-Frankivsk National Medical University

Founder and publisher Ivano-Frankivsk National Medical University Certificate of state registration series KB № 7296 of 14.05.2003

GALIC’KIJ LIKARS’KIJ VISNIK GALICIAN MEDICAL JOURNAL Quarterly scientific and practical journal Established in 1994 The journal is included in the International Scientometrics Database INDEX COPERNICUS

Approved for publication by the Scientific Council of the Ivano-Frankivsk National Medical University Minutes № 12 of 27.10.2015

Address of the editorial office: Ivano-Frankivsk National Medical University Halytska Street, 2 Ivano-Frankivsk 76018 Ukraine Tel: (0342) 53-79-84 Fax (03422) 2-42-95 glvisnyk.if.ua ojs.ifnmu.edu.ua E-maіl:glvisnyk@ifnmu.edu.ua

Typesetting services and layout by the editorial staff of Galician Medical Journal. Passed for printing 28.10.2015 Format 60/88 1/2 Volume – 16 quires. Offset printing. Circulation 200. Printed in the publishing house of the Ivano-Frankivsk National Medical University. Certificate of introduction of the publishing entity into the State Register of Publishers, manufacturers and distributors of publishing products. ДK №2361 of 05.12.2005. Halytska Street 2, Ivano-Frankivsk 76018.

Indexed in: BASE (Bielefeld Academic Search Engine), WorldCat, Google Scholar, ResearchBib, OpenAIRE

Information about the journal is available at Electronic Journals Library

Volume 22 - number 4 – 2015 - part 2 MEMBERS OF EDITORIAL BOARD Editor-in-Chief – M. M. Rozhko Vakaliuk I.P. (Deputy Editor) Popadynets O.H. (Executive Associate Editor) Vyshyvaniuk V.Yu. (Associate Editor), Botsiurko V.I., Virstiuk N.G., Volosianko A.B., Voronych-Semchenko N.M., Herashchenko S.B., Hudz I.M., Ersteniuk G.M., Yemelianenko I.V., Zaiats L.M., Kovalchuk L.Ye., Miziuk M.I., Mishchuk V.G., Ozhohan Z.R., Serediuk N.M., Yatsyshyn R.I. Editorial Council Balzer K. (Germany) Wagner R. (USA) Volkov V.I. (Ukraine) Voloshyn O.I. (Ukraine) Henyk S.M. (Ukraine) Enck P. (Germany) Kovalchuk I.P. (Canada) Kovalchuk O.V. (Canada) Povorozniuk V.V. (Ukraine) Pohribnyi (USA) Skalnyi A.V. (Russia) Shved M.I. (Ukraine)

The work of the Editorial Board is focused on the norms and principles of the International Committee of Medical Journal Editors The Journal is on the List of Specialized Editions in which the main results of theses are allowed to be published (The Resolution of the Presidium the Higher Attestation Commission of Ukraine of 10.11.2010, № 1-05/7) Publishing House of Ivano-Frankivsk National Medical University, 2015 Galician Medical Journal, 2015

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Ç Ì ² Ñ Ò ÎÐÈÃ²ÍÀËÜÍ² ÄÎÑË²ÄÆÅÍÍß Білоокий О.В., Роговий Ю.Є., Білоокий В.В. Показники імунологічного дослідження крові за інфікованого та неінфікованого жовчного перитоніту Бортник Ю.В. Ефективність корекції метаболічних порушень у щурів із комбінованим дефіцитом йоду та заліза Бульбук О.В., Рожко М.М. Удосконалення діагностичного процесу при ураженнях коронкової частини фронтальних зубів Вацеба М.О. Порушення електролітного балансу в кардіологічній практиці Вірстюк Н.Г., Никифорук М.М. Зміни ліпідного спектру крові у хворих на псоріаз на тлі метаболічного синдрому Вірстюк Н.Г., Черкашина О.Є. Вплив глутаргіну на функціональний стан печінки у хворих з хронічною серцевою недостатністю Макян С.В., Гаргаун В.А., Майданник В.Г. Клінічні особливості перебігу рецидивного та хронічного бронхіту у дітей (частина 1) Михайленко Т.М. Ефективність нового комплексу професійної та індивідуальної гігієни ротової порожнини в осіб, що користуються знімними конструкціями зубних протезів на основі біохімічних та фізико-хімічних показників ротової рідини Мішалов В.Г., Заводовський Є.С., Гойда С.М., Маркулан Л.Ю., Кучма І.Л. Результати диференційованого лікування інфекції місця виходу/тунельної інфекції катетера tenckhoff при проведенні перитонеального діалізу у хворих з термінальними стадіями хронічної хвороби нирок Мокия-Сербина С.А., Бузоверя А.Н. Комплексная этапная реабилитация детей с нарушениями опорно-двигательного аппарата Нефьодов О.О., Мамчур В.Й. Фармакологічна корекція неврологічних розладів при розсіяному склерозі Олійник І.Ю., Марценяк І.В., Цигикало О.В. Топографоанатомічні особливості структур щічної ділянки у плодів людини Пахаренко Л.В. Досвід диференційованого підходу до лікування різних форм передменструального синдрому Пенішкевич Я.І. Вплив простагландинів та інгібіторів їх синтезу на протеолітичний лізис високомолекулярних білків у волозі передньої камери ока кроликів при проникному пораненні війчастого тіла Петрина В.О. Вивчення ролі маркерів активності запального процесу при неспецифічному виразковому коліті Рибалов О.В., Короленко І.А. Лікування хворих глосалгією, що поєднується з ксеростомією Роговий Ю.Є., Колеснік О.В. Стан клубочково-канальцевого та канальцево-канальцевого балансу за навантаження водою від’ємного окисно-відновного потенціалу Рожко М.М., Годованець О.І. Лікування хронічного катарального гінгівіту в дітей із дифузним нетоксичним зобом Ромаш І.Р. Динаміка антропометричних показників, показників вуглеводного, ліпідного та ферментного обміну у пацієнтів із параноїдною шизофренією при лікуванні

C O N T E N T S ORIGINAL RESEARCH - 6 - O.V. Bilookiy, Yu.Ye. Rohovyy, V.V. Bilookiy Immunological Blood Parameters in Infected and Noninfected Biliary Peritonitis - 10 - Yu.V. Bortnyk Effectiveness of Correction of Metabolic Disturbances in Rats with Combined Iodine and Iron Deficiencies - 14 - O.V. Bulbuk, M.M. Rozhko Improvement of Diagnostic Process in Case of Damage to Coronal Portions of Front Teeth - 17 - M.O. Vatseba Electrolyte Imbalance in Cardiology Practice - 19 - N.G. Virstiuk, M.M. Nykyforuk Changes in Blood Lipid Profile in Patients with Psoriasis Secondary to Metabolic Syndrome - 21 - N.G. Virstiuk, O.Ye. Cherkashyna Influence of Glutargin on Functional State of the Liver in Patients with Chronic Heart Failure - 23 - M.V. Makian, V.A. Harhaun, V.H. Majdannuk Clinical Peculiarities of Recurrent and Chronic Bronchitis in Children (Part 1) - 26 - T.M. Mykhailenko The Effectiveness of the New Complex of Professional and Personal Oral Hygiene in People using Removable Dentures Based on Biochemical and Physicochemical Indicators of Oral Fluid - 30 - V.H. Mishalov, Ye.S. Zavodovskyi, S.M. Hoida, L.Yu. Markulan, I.L. Kuchma Results of Differential Treatment of Tenckhoff Catheter Exit Site / Tunnel Infection when Performing Peritoneal Dialysis in Patients with End-Stage Chronic Kidney Disease - 36 - S.A. Mokiia-Serbina, A.N. Buzoveria Complex Stage Rehabilitation of Children with Disorders of the Musculoskeletal System - 39 - A.A. Nefedov, V.I. Mamchur Pharmacological Correction of Neurological Disorders in Case of Multiple Sclerosis - 42 - I.Yu. Oliinyk, I.V. Martseniak, O.V. Tsyhykalo The Topographo-Anatomical Peculiarities of the Structures of the Buccal Area in Human Fetuses - 45 - L.V. Pakharenko Experience of Differentiated Approach to Treatment of Various Forms of Premenstrual Syndrome - 48 - Ya.I. Penishkevich Influence of Prostaglandins and Their Synthesis Inhibitors on Proteolytic Lysis of High Molecular Weight Protein in Anterior Chamber Humour of Rabbit Eyes in Case of Penetrating Ciliary Body Injury - 51 - V.O. Petryna Studying the Role of Markers Inflammatory Activity in Ulcerative Colitis - 54 - O.V. Rybalov, I.A. Korolenko Treatment of Patients Suffering from Glossalgia Accompanied by Xerostomia - 56 - Yu.Ye. Rohovyi, O.V. Kolesnik State of Glomerular-Tubular Balance and CanalicularTubular Balance under the Load of the Negative Redox Potential Water - 60 - М.М. Rozhko, О.І. Hodovanets The Treatment of Chronic Catarrhal Gingivitis in Children with Diffuse Nontoxic Goiter - 62 - I.R. Romash Dynamics of Anthropomorphic Measurements, Carbohydrate, Lipid or Enzymatic Metabolism Indices in Patients with Paranoid Schizophrenia during Treatment

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Салижин Т.І., Яцишин Р.І. Оцінка якості життя у хворих на хронічну хворобу нирок, кореговану амбулаторним гемодіалізом, із супутньою хронічною серцевою недостатністю та без неї Середюк В.Н. Динаміка фактора росту фібробластів основного і систолічного тиску в легеневій артерії під впливом інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту еналаприлу, блокатора рецепторів ангіотензину-II кандесартану та їхнього поєднаного застосування у хворих на хронічне легеневе серце з артеріальною гіпертензією Ткачук Ю.Л. Особливості структурної організації гемомікроциркуляторного русла надниркових залоз в нормі та при експериментальному цукровому діабеті Четайкіна А.В., Склярова О.Є. Клініко-патогенетичні особливості перебігу ерозивновиразкових уражень гастродуоденальної зони у пацієнтів з хронічним обструктивним захворюванням легень Чубій І.З., Рожко М.М. Цитоморфометричні характеристики стану тканин пародонту при використанні препарату кверцетину в поєднанні лазерним опроміненням Ячник І.М. Прокальцитонін для діагностики сепсису та його ускладнень у дітей

- 66 - T.I. Salyzhyn, R.I. Yatsyshyn Quality of Life of Patients with Chronic Kidney Disease Receiving Hemodialysis with Concomitant Chronic Heart Failure and without It - 71 - V.N. Serediuk Dynamics of Fibroblast Growth Factor and Pulmonary Artery Systolic Pressure Under the Influence of the AngiotensinConverting Enzyme Inhibitor Enalapril, the Angiotensin II Receptor Blocker Candesartan and Their Combined Use in Patients with Chronic Pulmonary Heart Disease with Arterial Hypertension - 77 - Yu.L. Tkachuk Peculiarities of Structural Organization of HemoMicrovasculature of Adrenal Glands in the Normal State and in Experimental Diabetes Mellitus - 80 - А.V. Chetaikina, O.Ye. Skliarova Clinical and Pathogenetic Peculiarities of Erosive and Ulcerative Gastroduodenal Lesions in Patients with Chronic Obstructive Pulmonary Disease - 82 - I.Z. Chubii, M.M. Rozhko Cytomorphometric Characteristics of the Periodontal Tissues State when Using Quercertin Combined with Laser Irradiation - 86 - I.M. Yachnyk Procalcitonin for Sepsis Diagnosis and its Complications in Children

ÇÀÌ²ÒÊÈ ²Ç ÏÐÀÊÒÈÊÈ Дельва Ю.В., Яцишин Р.І., Сандурська Я.В., - 89 Вишиванюк В.Ю., Сухоребська М.Я. Випадок рідкісної варіантної форми системної склеродермії (склередема Бушке) Палійчук О.В., Россоха З.І. - 91 Значення мутації 5382 insС у гені BRCA 1 у розвитку спадкових і первинно-множинних пухлин ÌÅÄÈ×ÍÀ ÎÑÂ²ÒÀ Гаморак Г. П. Сучасні аспекти формування професійних якостей студентів-медиків на кафедрі мікробіології Карпінець І. М. Аналіз соціально-психологічних умов навчання студентів-іноземців Івано-Франківського національного медичного університету Кінаш Н.М. Використання інтернет-ресурсу в освоєнні клінічних дисциплін Кравчук І.В. Психолого-педагогічні вимоги до сучасного викладача вищої школи Николюк А.М. Метод кооперативних груп як засіб оптимізації навчального процесу в медичній освіті Петрина В.О. Оптимізація самостійної роботи студентів в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу

MEDICAL EDUCATION - 94 - H.P. Hamorak Modern Aspects of Formation of Medical Students’ Professional Competencies at the Department of Microbiology - 95 - I.M. Karpinets Analysis of the Social and Psychological Learning Environment for International Students at Ivano-Frankivsk National Medical University - 98 - N.M. Kinash Use of Internet Resources for Learning Clinical Disciplines - 100 - I.V. Kravchuk Psychological and Pedagogical Requirements for a Modern High School Teacher - 102 - A.M. Nykoliuk Method of Cooperative Learning Groups as a Means of Optimizing Learning Process in Medical Education - 103 - V.O. Petryna Optimizing Individual Work of Students in Educational Process Organized under the Credit-Modular System

ÍÎÂ² ÌÅÄÈ×Í² ÒÅÕÍÎËÎÃ²¯ Павленко О.В., Біда Р.Ю. - 106 Застосування методики PRGF-Endoret для регенерації дефектів м’яких тканин, що застосовується у відновній медицині Присяжнюк В.П., Ушенко О.Г., Дуболазов О.В. - 109 Картографування розподілів азимутів поляризації лазерних мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові у диференційній діагностиці хронічних дифузних захворювань печінки

MEDICAL PRACTICE NOTES Yu.V. Delva, R.I. Yatsyshyn, Ya.V. Sandurska, V.Yu. Vyshyvaniuk, M.Ya. Sukhorebska The Case of Uncommon Variation Form of Systemic Sclerosis (Sclerederma Busсhke) O. V. Paliychuk, Z. I. Rossokha Role of 5382 insС Mutation in BRCA 1 Gene in the Development of Hereditary and Multiple Primary Tumors

INNOVATIVE TECHNOLOGIES MEDICINE O.V. Pavlenko, R.Yu. Bida Using PRGF-Endoret Technique for the Regeneration of Soft Tissues Defects Applied in Regenerative Medicine V.P. Prysyazhniuk, O.H. Ushenko, O.V. Dubolazov Mapping the Azimuth Distribution of Laser Microscopic Images of Polycrystalline Films of Blood Plasma in the Differential Diagnosis of Chronic Diffuse Liver Diseases

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Цигикало О.В., Олійник І.Ю., Кашперук-Карпюк І.С. - 113 - O.V. Tsyhykalo, I.Yu. Oliinyk, I.S. Kashperuk-Karpiuk Застосування тривимірного комп’ютерного реконструюThe Use of Three-Dimensional Computer Reconstructing in вання в морфології Morphology

ÎÐÃÀÍ²ÇÀÖ²ß ÎÕÎÐÎÍÈ ÇÄÎÐÎÂ’ß Карпінець І. М. Аналіз десятирічних трендів показників захворюваності і смертності населення в Україні та Івано-Франківській області від причин, асоційованих із вживанням алкоголю Костишин І.Д., Бойко В.В., Романчук В.Р., Гірна Г.А. Рак слизової порожнини рота. Діагностика і лікування в Івано-Франківській області Литвинець Є.А., Строй О.О., Лесняк О.М., Білоруський Р.О., Оброцький А.С., Марухняк Р.В., Бодлак С.І., Смук Т.М., Сеник О.Р. Рак нирки - прогнозування виживаності Мищенко І. А. Аналіз неспецифічних реакцій організму операторів сейсмопрогнозу на акустичне навантаження

PUBLIC HEALTH SERVICE - 116 - I.M. Karpinets Analysis of Decade Trends of Morbidity and Mortality in Ukraine and Ivano-Frankivsk Oblast from Causes Associated with Alcohol Consumption - 119 - I.D. Kostyshyn, V.V. Boiko, V.R. Romanchuk, H.A. Hirna Cancer of Oral Mucosa. Diagnosis and Treatment in IvanoFrankivsk Oblast - 122 - E.А. Lytvinets, О.О. Stroy, O.М. Lesniak, R.О. Biloruskyy, A.S. Obrotskyy, R.V. Marukhniak, S.I. Bodlak, T.M. Smuk, O.R. Senyk Kidney Cancer - Prediction of Survival - 126 - I.А. Myshchenko Analysis of Non-Specific Reactions of Geophone Operators’ Organism on Acoustic Load

ÎÃËßÄ Ë²ÒÅÐÀÒÓÐÈ Литвинець Є.А., Скоропад Н.Т. - 130 Етіопатогенетичні чинники, діагностика сечокам’яної хвороби та кальцій-оксалатного нефролітіазу

BOOK REVIEWS Ye.A. Lytvynets., N.T. Skoropad Etiopathogenetic Factors, Urolithiasis Diagnostics and Calcium Oxalate Nephrolithiasis

ÄÈÑÊÓÑ²¯ DISCUSSIONS Магрицька І. - 134 - І. Mahrytska Якою має бути медична термінологія в українській What Should Be the Medical Terminology in Ukraine державі ÏÐÀÂÈËÀ ÄËß ÀÂÒÎÐ²Â

- 139 - INSTRUCTIONS FOR AUTHORS

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

ÎÐÈÃ²ÍÀËÜÍ² ÄÎÑË²ÄÆÅÍÍß УДК 616.381-002:616.361]-092

Білоокий О.В., Роговий Ю.Є., Білоокий В.В. Показники імунологічного дослідження крові за інфікованого та неінфікованого жовчного перитоніту Кафедра патологічної фізіології (зав. - проф. Ю.Є.Роговий), Кафедра хірургії (зав. - проф. І.Ю.Полянський) Буковинського державного медичного університету, Чернівці, Україна Резюме. Робота присвячена вивченню показників імунологічного дослідження крові за інфікованого та неінфікованого жовчного перитоніту. Матеріали і методи дослідження. Об’єкт дослідження 55 хворих з жовчним перитонітом. Чоловіків - 21, жінок -34, віком від 28 до 74 років. Із яких: з неінфікованим жовчним перитонітом склали - 14 хворих, інфікованим жовчним перитонітом - 41. Контрольну групу склали 12 практично здорових пацієнтів. Результати. Встановлено, що розвиток неінфікованого жовчного перитоніту характеризується наростанням реактивності імунної системи із формуванням первинної імунної відповіді. Висновки. Виявлено, що інфікований жовчний перитоніт характеризується подальшим напруженням резервних можливостей імунної системи із формуванням вторинної імунної відповіді та створенням передумов для початку розвитку імунодефіциту. Ключові слова: інфікований та неінфікований жовчний перитоніт, кров, імунологічні дослідження.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Неінфікований жовчний перитоніт має легкий чи середньої тяжкості перебіг з наявністю місцевого, розповсюдженого серозного перитоніту чи наявності витікання жовчі в очеревинну порожнину, супроводжується явищами ендотоксикозу із компенсованим порушенням функції внутрішніх органів [6, 11, 12]. Інфікований жовчний перитоніт характеризується важким перебігом (при гнійному, жовчному, фібринозному, змішаному перитоніті); вираженим ендотоксикозом, порушенням функції внутрішніх органів на рівні субкомпенсації, що зумовлює необхідність передопераційної підготовки і інтенсивної післяопераційної терапії. Крім того, йому також властивий дуже тяжкий перебіг, при занедбаному, розповсюдженому (загальному, розлитому, гнійному, жовчному, фібринозному, змішаному перитоніті); функціонування внутрішніх органів знаходиться в стадії декомпенсації, що вимагає особливих заходів як у період підготовки хворих до операції, при вибору методу оперативного втручання, так і в післяопераційному періоді [3, 5]. У патогенезі неінфікованого та інфікованого жовчного перитоніту істотну роль можуть відігравати фактори клітинного та гуморального імунітету [4, 10]. Водночас аналіз особливостей імунологічних змін крові (факторів клітинного та гуморального імунітету) за неінфікованого та інфікованого жовчного перитоніту вивчено недостатньо. Мета дослідження Провести патофізіологічний аналіз змін імунологічного дослідження крові за неінфікованого та інфікованого жовчного перитоніту. Матеріал і методи дослідження Обстежено 55 хворих з жовчним перитонітом. Чоловіків - 21, жінок -34 віком від 28 до 74 років. Із яких: з неінфікованим жовчним перитонітом склали - 14 хворих, інфікованим жовчним перитонітом - 41. Контрольну групу склали 12 практично здорових пацієнтів. Визначали такі імунологічні показники крові: Е – РУК (Т-лімфоцити), А - Е – РУК (активні Т-лімфоцити), Тs (теофілінчутливілімфоцити), Тh (теофілінрезистентні-лімфоцити), співвідношення Th/Ts, ЕАС – РУК (В-лімфоцити), імуноглобуліни A, М, G, фагоцитарну активність, фагоцитарне число, НСТ-тест, НСТ стимульований пірогеналом, циркулюючі імунні комплекси, титр нор-

мальних антитіл, титр комплементу [4, 10]. Статистичну обробку даних проводили за допомогою комп‘ютерних програм “Statgrafics” та “Exel 7.0”.

Результати дослідження та їх обговорення У хворих рівень Е – РУК (Т-лімфоцитів), А - Е – РУК (активних Т-лімфоцитів), Тh (теофілінрезистентних-лімфоцитів), співвідношення Th/Ts наростали за неінфікованого жовчного перитоніту порівняно до контролю. Тs (теофілінчутливі-лімфоцити) не зазнавали змін за неінфікованого жовчного перитоніту. ЕАС – РУК (В-лімфоцити) знижувалися за даного патологічного процесу. За інфікованого жовчного перитоніту по відношенню до неінфікованого патологічного процесу зростали Е – РУК (Т-лімфоцити), А - Е – РУК (активні Т-лімфоцити), Тh (теофілінрезистентні-лімфоцити), співвідношення Th/Ts, ЕАС – РУК (В-лімфоцити). Тs (теофілінчутливі-лімфоцити) зазнавали гальмування за інфікованого жовчного перитоніту по відношенню до неінфікованого патологічного процесу (рис. 1). Тs (теофілінчутливі-лімфоцити) зазнавали гальмування також і по відношенню до контролю. ЕАС – РУК (В-лімфоцити) по відношенню до контролю змін не зазнавали. Імуноглобуліни А були нижчі контролю при неінфікованому жовчному перитоніті, та наростали за інфікованого патологічного процесу. Імуноглобуліни М були вищими за контроль як за неінфікованого жовчного перитоніту так і за інфікованого патологічного процесу, але знижувалися за інфікованого жовчного перитоніту порівняно з неінфікованим патологічним процесом. Імуноглобуліни G наростали як при неінфікованому та і інфікованому жовчному перитоніті. Схожа закономірність була характерною для циркулюючих імунних комплексів та титру нормальних антитіл. Титр комплементу знижувався за умов інфікованого та неінфікованого жовчного перитоніту (рис. 2). Фагоцитарна активність, НСТ-тест, фагоцитарне число наростали за неінфікованого та інфікованого жовчного перитоніту. Водночас, НСТ стимульований пірогеналом зазнавав гальмування за досліджуваних патологічних процесів. Механізм розвитку неінфікованого жовчного перитоніту зумовлений розвитком холециститу і просяканням у черевну порожнину серозного ексудату, інтоксикацією із збільшеним утворенням продуктів з середньою молекулярною масою. Це супроводжується розвитком первинної імунної відповіді із зростанням концентрації імуноглобулінів М за зниження імуноглобуліна А та помірним наростанням імуноглобуліна G. На факти наростання реактивності імунної системи за неінфікованого жовчного перитоніту вказує зростання Е – РУК (Т-лімфоцитів), А – Е – РУК (активних Т-лімфоцитів), Тh (теофілінрезистентних-лімфоцитів), співвідношення Th/ Ts, фагоцитарного числа, НСТ-тесту, фагоцитарної активності. Розвиток інфікованого жовчного перитоніту пояснюється інфікуванням жовчі з розвитком флегмонозного холециститу із просяканням у черевну порожнину гнійного чи жовчного ексудату. Надходження жовчі в очеревинну порожнину призводило до ушкодження стінки кишечника з його паралітичним розширенням [2]. Це сприяло розвитку дисбактеріозу в просвіті тонкої і товстої кишки [7, 8] та надмірному надходженню жовчних кислот [9], ендотоксину

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

E-РУК (Т лімфоцити), % 70

А-E-РУК (активні Т лімфоцити), % **** •••• ІЖП

**** НІЖП

50 40

*** НІЖП

**** ••• ІЖП

20 10

10 0

Th (теофілінрезистентні лімфоцити), %

Ts (теофілінчутливі лімфоцити), % 18 16 14 12 10 8

НІЖП ** • ІЖП

** НІЖП

50 40 30

4 2

Th/Ts 4

** НІЖП

3, 5

EAC-РУК (В-лімфоцити), % **** ••• ІЖП

29 28 27

2, 5

2 1, 5

**** ••• ІЖП

0, 5

ІЖП К **** НІЖП

Рис. 1. Показники імунологічного дослідження крові у хворих за розвитку неінфікованого (НІЖП) та інфікованого (ІЖП) жовчного перитоніту. Вірогідність різниць відзначено: порівняно до контролю **- p<0,02; ***- p<0,01; ****- p<0,001; порівняно до неінфікованого жовчного перитоніту  - p<0,05;  - p<0,01

в ворітну вену. Ці зміни сприяли подальшому наростанню реактивності імунної ситеми із збільшенням в крові рівня Е – РУК (Т-лімфоцитів), А - Е – РУК (активних Т - лімфоцитів), Тh (теофілінрезистентних-лімфоцитів), співвідношення Th/ Ts, фагоцитарної активності, НСТ-тесту, фагоцитарного числа, циркулюючих імунних комплексів. Зниження імуноглобулінів М і наростання імуноглoбулiнів G та секреторних імуноглобулінів А за інфікованого жовчного перитоніту вказує на факт початку переходу первинної імунної відповіді у вторинну [4], що у подальшому може призвести до виснаження резервних можливостей імунної системи з початком формування імунодефіциту [10]. Зокрема, це ушкодження кишечника та печінки, що створює умови для максимальних проявів синдрому транслокації щодо надходження ендотоксину, мікрофлори, секреторних Іg A з просвіту кишечника, очеревинної порожнини в кров [1, 2, 4]. Цим пояснюється наростання концентрації Іg A в крові на фоні початку

розвитку імунодефіциту за умов інфікованого жовчного перитоніту. Висновки 1. Розвиток неінфікованого жовчного перитоніту характеризується наростанням реактивності імунної системи із формуванням первинної імунної відповіді. 2. Інфікований жовчний перитоніт супроводжується подальшим напруженням резервних можливостей імунної системи із формуванням вторинної імунної відповіді та створенням передумов для початку розвитку імунодефіциту. Перспективи подальших досліджень Обгрунтованою є перспектива подальших досліджень щодо з’ясування взаємозв’язків між показниками імунологічного статусу за неінфікованого та інфікованого жовчного перитоніту.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Ig A, г/л

Ig M, г/л *** •••• ІЖП

5 4 3

**** НІЖП

4,5 4 3,5 3 2,5

*** •••• ІЖП

1,5 1

0,5 0

ЦІК, од. Ig G, г/л 30

** НІЖП

**** ••• ІЖП

200

** НІЖП

**** ••• ІЖП

150

20 100

15 10

5 0

Титр нормальних антитіл *** НІЖП

0, 14

Титр комплементу ***

0,07

0, 12 ІЖП

0,1

0,06 0,05

0, 08 0, 06

0,08

0,04 К

*** НІЖП

*** ІЖП

0,03

0, 04

0,02

0, 02

0,01

Рис. 2. Концентрації антитіл, циркулюючих імунних комплексів (ЦІК), титр комплементу крові в хворих за розвитку неінфікованого (НІЖП) та інфікованого (ІЖП) жовчного перитоніту. Вірогідність різниць відзначено: порівняно до контролю **- p< 0,02; ***- p<0,01; ****- p<0,001; порівняно до неінфікованого жовчного перитоніту  - p<0,01;  - p<0,001

Література 1. Білоокий В.В. Аналіз популяційного рівня порожнинної мікрофлори товстої кишки за умов експериментального жовчного перитоніту / В.В.Білоокий // Вісн. наук. досліджень. – 2007. – №4. – С. 69-71. 2. Білоокий В.В. Роль ушкодження кишечнику у патогенезі розлитого жовчного перитоніту / В.В.Білоокий, Ю.Є.Роговий //Шпит. хірургія. – 2004. – № 4. – С. 121-124. 3. Перитоніт як ускладнення гострого холециститу / Б.О. Мільков, О.Л.Кухарчук, А.В.Бочаров, В.В. Білоокий.-Чернівці, 2000.175 с. 4. Нечитайло М.Ю. Жовчний перитоніт: патофізіологія і лікування / М.Ю.Нечитайло, В.В.Білоокий, Ю.Є.Роговий.- Чернівці: БДМУ, 2011.- 296 с. 5. Патент 97619 Україна, МПК G 09B 23/28 (2006.01) Спосіб моделювання інфікованого жовчного перитоніту // О.В.Білоокий, Ф.В.Гринчук, Ю.Є.Роговий, В.В.Білоокий - №u201410759. Заявл. 02.10.2014 р. Чинний з 25.03.2015. Заявник і власник патенту: Буковинський державний медичний університет.- Бюл. № 6.

6. Патент 97060 Україна, МПК (2015.01), А61В 17/00 Спосіб моделювання жовчного перитоніту/ О.В.Білоокий, Ф.В.Гринчук, Ю.Є.Роговий, В.В.Білоокий -№u201410761. Заявл. 02.10.2014 р. Чинний з 25.02.2015. Заявник і власник патенту: Буковинський державний медичний університет.- Бюл. № 4. 7. Пяткін К.Д., Кривошеїн Ю.С. Мікробіологія з вірусологією та імунологією.-К: Вища школа, 1992.- 512 с. 8. Савицкая К.И., Воробьев А.А., Швецова Е.Ф. Современные представления о роли и составе микрофлоры у здоровых взрослых людей//Вестний РАМН.-2002.-№ 2.- С. 50-52. 9. Синельник Т.Б. Жовчні кислоти в процесах утворення канальцевої жовчі/ Т.Б. Синельник, О.Д. Синельник, В.К. Рибальченко //Фізіол. ж.-2003.- Т. 49, № 6.- С. 80-93. 10. Стасенко А.А., Саєнко В.Ф., Діброва Ю.А. та ін. Місцевий імунітет травного тракту.-Київ: Три крапки, 2005.-200 с. 11. Lilly J.R. Spontaneous perforation of the extrahepatic bile ducts and bile peritonitis in infancy/ J.R. Lilly, W.H.Weintraub, R.P. Altman //Surgery.-2002.-V. 75, N 664.- P. 542-550. 12. Mc Carthy J. Bile peritonitis: Diagnosis and course/ J.Mc Car-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Фагоцитарна активність, % 100

*** НІЖП

Фагоцитарне число, % **** ••

**** ••••

16 14

ІЖП

12 10

** НІЖП

6 4

2 0

НС Т-тест, од **** ••••

50 **** НІЖП

ІЖП

Н СТ стимульований пірогеналом, од 30 29 28 27

К **** НІЖП

****

20 26 10 0

ІЖП

25 К

Рис. 3. Показники фагоцитозу, НСТ-тесту в хворих за розвитку неінфікованого (НІЖП) та інфікованого (ІЖП) жовчного перитоніту. Вірогідність різниць відзначено: порівняно до контролю **- p<0,02; ***- p<0,01; ****- p<0,001; порівняно до неінфікованого жовчного перитоніту  - p<0,02;  - p<0,001

thy, J.Picazo //J. of Surgery.-2003.-V. 116, N 664.- P. 341-348. Белоокий А.В., Роговый Ю.Е., Белоокий В.В. Показатели иммунологического исследования крови при инфицированном и неинфицированном желчном перитоните Кафедра патологической физиологии (зав. - проф. Ю.Е.Роговый), Кафедра хирургии (зав. - проф. И.Ю.Полянский) Буковинского государственного медицинского университета, Черновцы, Украина Резюме. Работа посвящена изучению показателей иммунологического исследования крови при инфицированном и неинфицированном желчном перитоните. Материалы и методы исследования. Объект исследования 55 больных с желчным перитонитом. Мужчин – 21, женщин – 34, возраст от 28 до 74 лет. Из них: с неинфицированным желчным перитонитом – 14 больных, с инфицированным желчным перитонитом – 41. Контрольную группу составили 12 практически здоровых пациентов. Результаты. Показано, что развитие неинфицированного желчного перитонита характеризуется увеличением реактивности иммунной системы с формированием первичного иммунного ответа. Выводы. Выявлено, что инфицированный желчный перитонит характеризуется дальнейшим напряженим резервных возможностей иммунной системы с формированием вторичного иммунного ответа и началом формирования иммунодефицита.

Ключевые слова: инфицированный и неинфицированный желчный перитонит, кровь, иммунологические исследования. O.V. Bilookiy, Yu.Ye. Rohovyy, V.V. Bilookiy Immunological Blood Parameters in Infected and Noninfected Biliary Peritonitis Department of Pathological Physiology (Head of the Department – prof. Yu.Ye. Rohovyi) Department of Surgery (Head of the Department – prof. I.Yu.Polianskiy) Bukovinian State Medical University, Chernivtsi, Ukraine Abstract. This work deals with the study of immunological blood parameters in infected and noninfected biliary peritonitis. Materials and methods. 55 patients with infected and noninfected biliary peritonitis were examined. There were 21 men and 34 women at the age of 28-74 years. 14 patients suffered from noninfected biliary peritonitis, 41 patients suffered from infected biliary peritonitis. The control group included 12 practically healthy persons. Results. The development of noninfected biliary peritonitis was characterized by increased immune reactivity with further formation of primary immune response. Conclusions. Infected biliary peritonitis was characterized by further strain of reserve capacity of the immune system with the formation of secondary immune response and creation of preconditions for immunodeficiency. Keywords: infected and noninfected biliary peritonitis; blood; immunological research. Надійшла 10.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) УДК 612.015.3+616-092.9+546.15+546.72

Бортник Ю.В. Ефективність корекції метаболічних порушень у щурів із комбінованим дефіцитом йоду та заліза ДВНЗ “Івано-Франківський національний медичний університет” (м. Івано-Франківськ, Україна), e-mail: yvbabel@gmail.com Резюме. Дослідження присвячено вивченню пероксидного окиснення ліпідів і білків, антиоксидантного захисту, метаболізму оксиду азоту, ліпідного спектру крові та білкового обміну щурів із комбінованим дефіцитом йоду і заліза та з’ясуванню ефективності корекції виявлених змін мікроелементами, антиоксидантами й донаторами оксиду азоту. Дослідження виконано на щурах масою 120-150 г, які були поділені на п’ять дослідних груп: 1-ша - тварини з монодефіцитом йоду (група для порівняння, n=30); 2-га - тварини із комбінованим дефіцитом йоду та заліза (n=30); тварини із корекцією комбінованого дефіциту йоду та заліза: препаратами йоду (3-тя, n=30), препаратами йоду та заліза (4-та, n=30); препаратами йоду, заліза, антиоксидантами (-токоферолу ацетатом), донаторами NO (L-аргініну гідрохлоридом) (5-та, n=30). Для моделювання йододефіцитного стану тварин утримували на йододефіцитній дієті впродовж 45-ти днів та додавали до питної води мерказоліл (7,5 мг/100г маси тіла). Залізодефіцитний стан викликали завдяки щоденному внутрішньоочеревинному введенню хелатора дефероксаміну у дозі 20мг/100г маси тіла з 31-го по 45-ий день дослідження. Корекцію здійснювали шляхом додавання до корму йодиду калію (по 50 мг/добу, 30 днів), гідроксиду заліза (2,5 мг/добу, 14 днів), -токоферолу ацетату (20 мг/кг, 30 днів), L-аргініну гідрохлориду (2,5 г/добу, 20 днів). Контрольну групу складали 30 тварин, яким з 31-го по 45-й день експерименту внутрішньоочеревинно вводили фізіологічний розчин (0,2 мл/100г маси тіла). Виявили, що монодефіциту йоду та комбінований дефіцит мікроелементів супроводжується порушенням тиреоїдного профілю, на що вказує зменшення в сироватці крові вмісту вільних трийодтироніну (fT3) та тироксину (fT4) на тлі зростання тиреотропного гормону (ТТГ). У тварин із дефіцитом йоду спостерігали активацію ліпопероксидації, пригнічення активності більшості вивчених антиоксидантних ензимів (крім каталази та глутатіонпероксидази, активність яких зросла), розвиток дисліпідемії. Дефіцит заліза негативно впливає на проокисно-антиоксидантний гомеостаз щурів, потенціює зміни ліпідного спектру крові, що може суттєво збільшувати ризик розвитку асоційованих із зобом порушень. Ефективним для корекції виявлених змін є йодид калію. З’ясована ефективність та доцільність залучення до схеми терапії гідроксиду заліза, антиоксидантів (-токоферолу ацетату) та донаторів монооксиду азоту (L-аргініну гідрохлориду) для корекції метаболічних порушень та профілактики розвитку комобрідної патології за умов гіпотиреоїдної дисфункції. Ключові слова: гіпофункція щитоподібної залози, йододефіцит, дефіцит заліза, проокисно-антиоксидантний гомеостаз, оксид азоту, ліпідний статус.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Оксидативний стрес клітини є одним із патогенетичних чинників виникнення комобрідної патології. Надмірна інтенсифікація процесів пероксидації сприяє порушенню мікроциркуляції, обмінних процесів і розвитку гіпоксії, що також індукує пероксидне окиснення ліпідів (ПОЛ) [7, 10]. Випереджати атаку вільних радикалів на ліпіди біологічних мембран можуть продукти окисної модифікації білків (ОМБ) [6]. За таких умов антиоксидантна система (АОС) не завжди у повній мірі може протистояти агресії активних форм кисню (АФК). До АФК належить і оксид азоту (NO), який при цьому являється також найбільш регульованим ендогенним антиоксидантом [17, 18]. Сьогодні досягнуто значних успіхів у вивченні порушення рівноваги про-, антиоксидантного балансу в умовах порушення тиреоїдного гомеостазу, у тому числі за умов йододефіциту [10]. У той же час обмеженими є дані щодо особливостей перебігу метаболічних процесів на тлі комбінованого дефіциту ессенціальних мікроелементів. Зважаючи, що залізо відіграє провідну роль в окисно-відновних реакціях та клітинному диханні, є активним центром пероксидази, що відповідає за переведення йоду в органічну форму та зв’язування йодованих

залишків тирозину з тиреоглобуліном, а також поширеність залізодефіцитної анемії у регіонах зобної ендемії, представляє інтерес дослідження впливу на організм комбінованого дефіциту йоду та заліза [2, 14]. Однією із ймовірних ланок такого впливу є порушення метаболічних процесів, у першу чергу – ліпідного обміну. Відомо, що до ранніх маркерів гіпотиреозу належить розвиток вторинної дисліпідемії [11]. Проте існує припущення, що порушення ліпідного обміну виникає тільки при наявності супутньої патології. Тому метою дослідження стала оцінка характеру перебігу киснезалежних реакцій, протирадикального захисту, змін в системі синтезу оксиду азоту та ліпідного спектру крові у щурів із комбінованим дефіциту йоду і заліза та з’ясування ефективності корекції виявлених змін мікроелементами, антиоксидантами й донаторами оксиду азоту. Матеріал і методи дослідження Дослідження виконано на щурах масою 120-150г, які були поділені на п’ять дослідних груп: 1-ша (n=30) - тварини з монодефіцитом йоду (група для порівняння); 2-га (n=30) - тварини із комбінованим дефіцитом йоду та заліза; тварини із корекцією комбінованого дефіциту йоду та заліза: препаратами йоду (3-тя, n=30), препаратами йоду та заліза (4-та, n=30); препаратами йоду, заліза, антиоксидантами (-токоферолу ацетатом), донаторами NO (L-аргініну гідрохлоридом) (5-та, n=30). Для моделювання йододефіцитного стану тварин утримували на йододефіцитній дієті впродовж 45-ти днів та додавали до питної води мерказоліл (7,5 мг/100г маси тіла) [15, 19]. Залізодефіцитний стан викликали завдяки щоденному внутрішньоочеревинному введенню хелатора дефероксаміну у дозі 20мг/100г маси тіла з 21-го по 45-й день дослідження [14]. Корекцію здійснювали шляхом додавання до корму йодиду калію (по 50 мг/добу, 30 днів) [3], гідроксиду заліза (2,5 мг/добу, 14 днів) [14], -токоферолу ацетату (20 мг/кг, 30 днів) [13], L-аргініну гідрохлориду (2,5 г/добу, 20 днів) [12]. Контрольну групу складали 30 тварин, яких утримували на стандартному харчовому раціоні, звичайному температурному та світловому режимі віварію, яким з 31-го по 45-й день експерименту внутрішньоочеревинно вводили фізіологічний розчин (0,2 мл/100г маси тіла). Утримання, вигодовування та евтаназія шляхом декапітації під кетаміновим знечуленням (100 мг/кг маси тіла) відповідали чинним державним та міжнародним вимогам щодо гуманного відношення до тварин (1986, 2007). Тиреоїдний статус тварин оцінювали за вмістом вільних трийодтироніну - fТ3, тироксину - fТ4, тиреотропного гормону (ТТГ) у сироватці крові. Стан ПОЛ характеризували за накопиченням дієнових кон’югатів (ДК) і ТБК- активних продуктів (ТБК-АП) у сироватці крові [4, 9]. Рівень пероксидного окиснення білків (ПОБ) сироватки крові встановлювали за кількістю продуктів ОМБ шляхом спектрофотометрії при довжинах хвилі (356, 370, 430, 530) нм [7]. Для оцінки системи NO визначали вміст нітрит-іону в сироватці крові [5]. Стан АОС оцінювали за активністю каталази (К), церулоплазміну (ЦП), глутатіонпероксидази (ГП), глутатіон редуктази (ГР), супероксиддисмутази (СОД), насиченості трансферину залізом (НТр) сироватки крові [1, 8, 16]. Ліпідний спектр вивчали за показниками рівня загального холестерину (ЗХС), тригліцеридів (ТГ), ліпопротеїнів низької (ХС ЛПНЩ) та високої щільності (ХС ЛПВЩ) та коефіцієнтом атерогенності (КА). У сироватці крові визначали також загальний білок. Статистичний аналіз виконували з використанням сучасних комп’ютерних програм (Statistic Soft 7,0). Для кожної з вибірок перевіряли чи є нормальним розподіл досліджуваного показника, застосовуючи критерій Шапіро-Вілка. За цим критерієм визначали чи розподіл даних вибірок відповідає розподілу Гауса. У випадку двох нормальних розподілів перевіряли рівність генеральних дисперсій, застосовуючи критерій Левена, після чого порівнювали вибірки за допомогою t-критерію Стьюдента. Статистично значущою вважали різницю при р<0,05.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Результати дослідження та їх обговорення У результаті проведених досліджень виявили, що монодефіциту йоду та комбінований дефіцит мікроелементів супроводжується порушенням тиреоїдного гомеостазу, на що вказує зменшення в сироватці крові вмісту вільних трийодтироніну (fT3) та тироксину (fT4) відповідно на 50,0774,52% (р<0,001) та 85,14-92,70% (р<0,001) на тлі зростання ТТГ (на 23,53%, р<0,05). У щурів 1-ї дослідної групи виявили активацію ліпопероксидації (зростання ТБК-АП у 2,10 раза, р<0,001), зменшення продуктів ОМБ (на 36,13-30,29 %, ), порушення ліпідного спектру крові (зростання рівня ТГ – на 55,70 %, ЗХС – на 70,0%, ХС ЛПНЩ – на 88,89 %, р<0,001). За таких умов знижувалась активність ГР, СОД, Цп, НТр на 14,1768,42% (р<0,001), проте зросла активність каталази (на 42,94%, р<0,001) та ГП (на 50,0%, р<0,001) щодо аналогічних даних у інтактних щурів (табл. 1). У тварин із комбінованим дефіцитом мікроелементів активується перебіг киснезалежних процесів, на що вказує зростання у сироватці крові вмісту ДК (на 20,41%, р<0,05), ТБК-АП (у 2,42 раза, р<0,001), продуктів ОМБ (на 26,25%, р<0,01) щодо аналогічних показників у тварин контрольної групи (табл. 1). Необхідно акцентувати, що дефіцит заліза підвищує процеси ліпідної та білкової пероксидації. Зокрема, у тварин 2-ї дослідної групи виявили збільшення вмісту ДК (у 3,11 раза, р1-2<0,001), ТБК-АП (на 15,18%, р1-2<0,05), продуктів ОМБ (на 13,48-67,17%, р1-2<0,05) щодо аналогічних показників у щурів групи для порівняння (тварини із монодефіцитом йоду). За таких умов активність антиоксидантних ензимів була різнонаправленою, а характер і вираженість виявлених змін погіршувались за умов мікроелементозу (табл. 1). Зокрема, у тварин 2-ї дослідної групи виявили зростання активності К (на 28,82 %, р<0,001), ГП (на 26,67 %, р<0,001), ГР (у 9,33 раза, р<0,001) на тлі пригнічення активності СОД (на 71,55%, р<0,001) та НТр (на 53,49%, р<0,001) щодо контрольних даних. Активація окремих ензимів АОС може бути наслідком зростання пероксидації. При цьому комбінований дефіцит мікроелементів супроводжувався виснаженням протирадикального резерву, про що свідчить зиження активності К (на 9,88%, р1-2<0,05), СОД (на 67,85%, р1-2<0,05) та НТр (на 84,00%, р1-2<0,05) щодо аналогічних даних у тварин 1-ї дослідної групи. Зниження вмісту нітритіону у сироватці крові (щодо аналогічних показників у тварин контрольної групи та групи для порівняння відповідно на 46,49%, р<0,001 та на 48,26%, р1-2<0,001) може зменшувати антиоксидантну ємність сироватки крові. Такі біохімічні зміни можуть вказувати на неспроможність адекватного реагування протирадикальних механізмів на оксидативний стрес в організмі тварин. Мікроелементний дисбаланс супроводжувався розвитком дисліпідемії, про що свідчить зростання вмісту у сироватці крові ЗХС (у 1,82 раза, р<0,001), ХС ЛПНЩ (на 83,33 %, р<0,001) та КА (у 4,15 раза, р<0,001) на тлі зменшення ХС ЛПВЩ (на 39,81%, р<0,001) та ТГ (на 80,89%, р<0,001) щодо контролю (табл. 1). При проведенні порівняльного аналізу показників 1-ї та 2-ї дослідної групи виявили зростання вмісту у сироватці крові ЗХС (на 13,22%, р1-2<0,05) та КА (на 39,50%, р1-2<0,001) при зменшенні ХС ЛПВЩ (на 42,59%, р1-2<0,001) та ТГ (на 81,30%, р<0,001). Вміст загального білка у сироватці крові тварин 2-ї дослідної групи зріс на 58,43 % (р<0,001) щодо аналогічних даних у інтактних тварин. При цьому цей показник у тварин 1-ї та 2-ї дослідних груп достовірно не відрізнявся між собою. Введення тваринам йодиду калію зумовило стабілізацію процесів проокисно-антиоксидантного гомеостазу. Зокрема, у сироватці крові щурів 3-ї дослідної групи зменшився вміст ТБК-АП (на 58,25%, р2-3<0,001), продуктів ОМБ (на 69,1379,15%, р2-3<0,001) щодо даних до корекції. У сироватці

крові збільшився вміст нітрит-іону майже у чотири рази (р2-3<0,001) та НТр - у 6,29 раза (р2-3<0,001). Зростання НТр може бути наслідком перерозподілу вмісту заліза між різними тканинами. На ефективність корекції вказує зменшення у сироватці крові рівня ЗХС (на 21,40 %, р2-3<0,001), ХС ЛПНЩ (на 21,21%, р1-2<0,001), зростання ХС ЛПВЩ (на 58,06 %, р1-2<0,001), що зумовило зниження КА (на 40,36%, р1-2<0,001). При цьому досягли рівня інтактних тварин вміст ТБК-АП, окремих продуктів ОМБ, ХС ЛПВЩ, загальний білок. Такі зміни можуть бути наслідком покращення функціональної здатності щитоподібної залози. Оцінюючи ефективність корекції виявлених змін йодидом калію та гідроксидом заліза, можна стверджувати про зростання компенсаторно-адаптаційних можливостей протистояння оксидативному стресу у щурів. Так, у тварин 4-ї дослідної групи виявили зменшення вмісту ТБК-АП (на 59,73%, р2-4<0,001), продуктів ОМБ (на 37,72-67,00%, р2-4<0,05) на тлі збільшення вмісту нітрит-іона (на 73,40%, р2-4<0,001), активності СОД (у 4,20 раза, р2-4<0,001), НТр (у два рази, р2-4<0,001) щодо даних у тварин із комбінованим дефіцитом мікроелементів до корекції. У той же час активність К, ГП та ГР у тварин 4-ї дослідної групи знизилась (на 23,6871,94%, р2-4<0,001) щодо даних у тварин 2-ї дослідної групи. Показники ліпідного спектру крові змінились наступним чином: збільшився вміст ТГ (у 2,43 раза, р2-4<0,001), ХС ЛПВЩ (на 62,90%, р2-3<0,001), зменшився рівень ЗХС (на 45,14%, р2-4<0,001), ХС ЛПНЩ (на 33,34%, р2-4<0,001). Зменшення КА на 64,46% (р2-4<0,001) дозволяє припустити ймовірність зниження абсолютного ризику розвитку кардіологічної патології за умов адекватної корекції тиреоїдної дисфункції з урахуванням забезпечення організму есенціальними мікроелементами. При цьому залучення до схеми корекції сульфату заліза зумовило зменшення у сироватці крові вмісту ДК (на 26,47 %, р3-4<0,001), нітрит-іону (на 20,86%, р3-4<0,001), ГП (на 17,14%, р3-4<0,05), ЗХС(на 30,12%, р3-4<0,001), ХС ЛПНЩ (на 15,38%, р3-4<0,05), КА (на 40,40%, р3-4<0,01) та зростання загального білка (на 52,42%, р3-4<0,001). Залучення до схеми корекції -токоферолу ацетату та L-аргініну гідрохлориду супроводжувалось стабілізацією процесів киснезалежного метаболізму, зокрема, вміст ДК, ТБК-АП та нітрит-іону у сироватці крові тварин 5-ї дослідної групи не відрізнялися від контрольних даних, а рівень продуктів ОМБ у щурів цієї дослідної групи був навіть меншим, ніж у інтактних тварин. За таких умов активність ГП та НТр також не відрізнялись від даних у тварин контрольної групи, а активність ГР, СОД та ЦП навіть перевищили контрольні дані відповідно у 2,47 раза (р<0,001), на 24,51% (р<0,001) та на 51,63% (р<0,001). І тільки активність К суттєво була меншою, ніж у інтактних тварин. На тлі комплексної терапії вміст ТГ та ЗХС у сироватці крові також досягли рівня контролю, проте вміст ХС ЛПНЩ перевищив аналогічні дані у інтактних тварин на 55,56% (р<0,001), а ХС ЛПВЩ перевищив контроль на 18,45% (р<0,001). Висновки Встановлено, що дефіцит йоду супроводжується порушенням балансу в системі ПОЛ/ПОБ/АОС/NO, що має більш виражений характер у тварин за умов комбінованого дефіциту йоду та заліза. Ефективними для корекції метаболічних порушень є йодид калію та сульфат заліза. Включення до комплексної корекції мікроелементозу -токоферолу ацетату та L-аргініну гідрохлориду сприяє покращенню ефективності терапії, активації антиоксидантного захисту, зменшенню прогресуванню оксидативного стресу та нормалізації ліпідного і білкового обміну. Перспективи подальших досліджень Дослідження взаємозв’язку між рівнем забезпечення залізом та функціональною здатністю щитоподібної залози.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 1. Показники пероксидного окиснення ліпідів і білків, метаболізму оксиду азоту, антиоксидантної системи, ліпідного спектра крові, білкового обміну щурів із гіпофункцією щитоподібної залози на тлі йодо- і залізодефіциту та за умов корекції йодидом калію, гідроксидом заліза, -токоферолу ацетатом та L-аргініну гідрохлоридом 5-та дослідна 2-га дослідна 4-та дослідна група (корекція 3-тя дослідна мікроелементозу 1-ша дослідна група група група Інтактні група (тварини з (корекція йодидом калію, (корекція Показники тварини (тварини з комбінованим мікроелементозу гідроксидом замікроелементозу (n=30 ) монодефіцитом дефіцитом йодидом калію та ліза, -токофейодидом калію, йоду, n=30) йоду та заліза, гідроксидом ролу ацетатом, n=30) n=30) заліза, n=30) L-аргініну гідрохлоридом, n=30) ДК, ум.од./мл 0,49±0,02 0,59±0,05 0,50±0,02 0,56±0,03 0,19±0,01 0,68±0,03 p1-2<0,001 p3-4<0,001 p3-5<0,05   ТБК-АП, нмоль/мл 3,35±0,19 3,39±0,11 3,27±0,08 3,73±0,18 7,05±0,24 8,12±0,31 p2-3<0,001 p2-4<0,001 p2-5<0,001 p1-2<0,05 p4-5<0,05 ОМБ, Е356, ум.од. 3,10±0,14 1,98±0,08 3,31±0,14 0,69±0,06 2,23±0,08 2,10±0,07 p1-2<0,001 p2-3<0,001 p2-4<0,001 p2-5<0,001 p3-4<0,001 p3-5<0,001 ОМБ, Е370, ум.од. 3,06±0,13 3,03±0,12 2,13±0,09 0,74±0,03 2,14±0,06 1,91±0,07 p1-2<0,001 p2-3<0,001 p2-4<0,001 p2-5<0,001 p3-4<0,001 p3-5<0,001 p4-5<0,05 ОМБ,Е430, ум.од. 0,80±0,02 0,89±0,05 1,01±0,06** 0,73±0,01** 0,69±0,04* 0,25±0,02 p2-3<0,001 p2-4<0,001 p2-5<0,001 p3-4<0,001 p3-5<0,001 ОМБ, Е530, ум.од. 0,14±0,01 0,16±0,01 0,13±0,01 0,04±0,004 0,04±0,001 0,04±0,002 p1-2<0,05 p2-3<0,001 p2-4<0,001 p2-5<0,001 Нітрит-іон, мкмоль/л 38,76±1,27 40,84±0,57 36,64±1,37 39,69±0,80 21,13±0,49 46,30±1,28 p2-4<0,001 p2-5<0,001 p1-2<0,001 p2-3<0,001 p3-4<0,001 p3-5<0,001 К, мг H 2O2 /мл 10,55±0,40 15,08±0,39# 13,59±0,37 3,75±0,34 3,81±0,22 2,06±0,17 p1-2<0,05 p2-3<0,001 p2-4<0,001 p2-5<0,001 p3-5<0,001 p4-5<0,001 ГП, мкмоль/1гHb в хв 0,20±0,01 0,35±0,02** 0,24±0,03* 0,30±0,01 0,38±0,01 0,29±0,01 p1-2<0,05 p2-4<0,001 p2-5<0,001 p3-5<0,001 p3-4<0,05 p4-5<0,01 ГР, нмоль/хв мгБ 0,19±0,01 0,06±0,004 0,56±0,03 0,38±0,04 0,41±0,03 0,47±0,03 p1-2<0,001 p2-3<0,01 p2-4<0,01 p2-5<0,05 p3-5<0,05 СОД,% 35,50±1,23 40,20±0,97** 30,47±0,33 10,10±1,34 42,40±0,57 44,20±1,63 p2-3<0,001 p1-2<0,05 p2-4<0,001 p2-5<0,001 p3-5<0,05  ЦП, ум. од. 57,00±4,14 46,38±3,00* 48,34±2,18 46,34±3,47 52,19±1,66 86,43±2,65 p2-5<0,001 p3-5<0,001 p4-5<0,01 НТр,ум. од. 0,43±0,02 0,25±0,01 0,21±0,04 1,32±0,08 0,42±0,02 0,42±0,02 p2-4<0,001 p2-5<0,001 p2-3<0,001 p3-4<0,05 p3-5<0,001 ТГ, ммоль/л 0,79±0,05 0,72±0,04 1,23±0,05 0,23±0,02 0,32±0,03 0,56±0,02 p2-5<0,001 p1-2<0,001 p2-3<0,05 p2-4<0,001 p3-5<0,001 p3-4<0,001 p4-5<0,01 ЗХС, ммоль/л 1,41±0,04 1,41±0,04 1,32±0,07 2,27±0,07 2,57±0,11 2,02±0,08 p2-4<0,001 p2-5<0,001 p1-2<0,05 p2-3<0,001 p3-4<0,001 p3-5<0,001 ХС ЛПНЩ, ммоль/л 0,18±0,01 0,34±0,02 0,33±0,01 0,26±0,01 0,22±0,01* 0,28±0,02 p2-4<0,001 p2-3<0,001 p2-5<0,05 p3-4<0,05 p4-5<0,05 ХС ЛПВЩ, ммоль/л 1,03±0,04 1,08±0,03 0,98±0,03 1,01±0,03 0,84±0,04** 0,62±0,02 p1-2<0,001 p2-3<0,001 p2-4<0,001 p2-5<0,001 p3-5<0,05 p4-5<0,01 КА, ум. од. 0,40±0,03 0,59±0,07* 1,19±0,02 1,66±0,04 0,99±0,08 1,04±0,13 p2-4<0,001 p1-2<0,001 p2-3<0,001 p2-5<0,001 p3-4<0,01 p4-5<0,05 Загальний білок, г/л 45,951,13 74,950,54 72,801,20 48,651,82 74,150,50 73,001,15 p2-3<0,001 p3-4<0,001 p3-5<0,001 Примітки: * – р<0,05, ** – р<0,01,  – р<0,001 щодо аналогічних показників у тварин контрольної групи; р із арабськими цифрами – достовірна різниця між показниками відповідних дослідних груп

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Проведення клінічних спостережень щодо визначення балансу заліза у хворих із гіпотиреозом, а також з’ясування можливостей залучення препаратів заліза, антиоксидантів та донаторів NO одночасно із йодидом калію в практичній медицині з метою підвищення ефективності лікування гіпофункції щитоподібної залози та запобігання розвитку асоційованих патологій. Література 1. Бабенко Г. О. Кількісне визначення каталази за А. Бахом і С. Зубковою / Г. О. Бабенко. «Біосфера, антропогенез і здоров’я».– Івано-Франківськ. –1999. – С.157–158. 2.Белих Н.А. Дефіцит мікронутрієнтів (йоду та заліза) у дітей грудного віку / Н.А. Белих // Современная педиатрия. – 2013. – №1 (19). – С. 163–167. 3.Воронич–Семченко Н. М. Біохімічні показники сироватки крові щурів з гіпотиреозом в умовах корекції препаратом йодид– 100 / Н. М. Воронич–Семченко // Фізіологічний журнал. – 2007. – № 6. – С. 73–77. 4.Гаврилов В. Б. Вимірювання дієнових кон’югатів в плазмі крові по ІФ–поглинанню гептанових і ізопропанольних екстрактів / В. Б. Гаврилов, А. Р. Гаврилова, Й. Ф. Хмара // Лабораторное дело. – 1988. – № 2. – С. 60–63. 5.Горбунов Н. В. Определение стабильных метаболитов оксида азота по Гриссу в биологическом материале / H.B. Горбунов // Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. – 1995. – № 7. – С. 40–48. 6.Дмитренко Р. Р. Статеві особливості дії переривчастої гіпобаричної гіпоксії на вміст окисно–модифікованих білків у тканинах ясен за умов фотоперіоду різної тривалості / Р.Р. Дмитренко, Г.І. Ходоровський, В. А. Гончаренко // Буковинський медичний вісник. – 2012. – Т.18, № 1. – С. 29–32. 7.Дубіна О. Ю. Окислювальний стрес і окислювальна модифікація білків / О. Ю. Дубіна // Медична хімія. – 2001. – Т. 3, № 2. – С. 5–12. 8.Ещенко Н. Д. Методы биохимических исследований: учебное пособие / Под ред. М. И. Прохоровой. – Ленинград: Издательство ленинградского университета. – 1982. – С. 210–272. 9.Коробейникова Е. Н. Модифікація визначення продуктів перекисного окислення ліпідів у реакції з тіобарбітуровою кислотою // Лабораторное дело. – 1989. – № 7. – С. 8–10. 10. Крюк Ю.Я. Особенности проявления оксидативного стресса при гипотиреозе разной степени тяжести в эксперименте / Ю.Я. Крюк, Л.В. Махнева, С.Е. Золотухин, Д.С. Битюков // Патологія. – 2011. – Т.8, №2. – С. 62–65. 11. Мітченко О. І. Атеросклероз вінцевих артерій у пацієнтів з цукровим діабетом та гіпотиреозом / О. І. Мітченко, А. В. Руденко, В. Ю.Романов // Український кардіологічний журнал. – 2013. – №5. – С. 71–79. 12. Романюк А. М. Сперматогенна функція в умовах впливу солей важких металів і корекції препаратом «Тівортін» / А.М. Романюк, С. В .Сауляк, Р. А. Москаленко // Лікарська справа. – 2012. – № 1–2. – С. 123–128. 13. Тучак О. І. Стан системи перекисного окислення ліпідів за умов корекції гіпотиреозу –токоферолом / О. І Тучак // Актуальні проблеми сучасної медицини. Вісник Української медичної стоматологічної академії. – 2009. – № 4(28). – С. 143–146. 14. Ходоровський В.М. Зміни тиреоїдного гомеостазу при експериментальній залізодефіцитній анемії / В.М. Ходоровський // Буковинський медичний вісник. – 2006. – Т. 10, №3. – С. 123–128. 15. Чарнош С.М. Порівняльна характеристика трьох експериментальних моделей гіпотиреозу / С.М. Чарнош // Вісник наукових досліджень. – 2007. – №2. – С.113–115. 16. Чевари С. Определение антиоксидантных параметров крови и их диагностическое значение / С. Чевари, Т. Андял, Я. Штренгер // Лабораторное дело. – 1991. – № 10. – С. 9–13. 17. Чупашко О.І. Передумови розвитку ендотеліальної дисфункції при експериментальному донозологічному гіпотиреозі // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. – 2015, №2. – С. 14–19. 18. Chen K., Popel A.S. Theoretical analysis of biochemical pathways of nitric oxide release from vascular endothelial cells / K. Chen, A.S. Popel // Free Radic. Biol. Med. – 2006. – Vol. 41, N 4. – P. 668– 680. 19. Martinez–Galan J.R. Early effect of iodine deficiency on radial glial cells of the hippocampus of the rat fetus / J.R. Martinez–Galan, P.Pedraza, M. Santacana // J. Clin.Invest. – 1997. – Vol. 99. – P. 2701– 2709.

Бортник Ю.В. Эффективность коррекции метаболических нарушений у крыс с комбинированным дефицитом йода и железа ДВНЗ “Ивано-Франковский национальный медицинский университет”, кафедра физиологии (г. Ивано-Франковск, Украина), e-mail: yvbabel@gmail.com Резюме. Исследование посвящено изучению перекисного окисления липидов и белков, антиоксидантной защиты, метаболизма оксида азота, липидного спектра крови и белкового обмена крыс с комбинированным дефицитом йода и железа и выяснению эффективности коррекции выявленных изменений микроэлементами, антиоксидантами и донаторами оксида азота. Исследование выполнено на крысах массой 120-150 г, которые были разделены на пять групп: 1-я - животные с монодефицитом йода (группа для сравнения, n=30); 2-я - животные с комбинированным дефицитом йода и железа (n=30); животные с коррекцией комбинированного дефицита йода и железа: препаратами йода (3-я, n=30); препаратами йода и железа (4-я , n=30); препаратами йода, железа, антиоксидантами, донаторами оксида азота (5-я, n=30). Для моделирования йоддефицитного состояния животных содержали на йододефицитных диете в течение 45-ти дней и добавляли к питьевой воде мерказолил (7,5 мг / 100г массы тела). Железодефицитных состояний вызвали благодаря ежедневному внутрибрюшинном введению хелаторов дефероксамина в дозе 20 мг / 100г массы тела с 31-го по 45-й день исследования. Коррекцию осуществляли путем добавления в корм йодида калия (по 50 мг / сут, 30 дней), гидроксида железа (2,5 мг / сут, 14 дней), -токоферола ацетата (20 мг / кг, 30 дней), L-аргинина гидрохлорида (2,5 г / сутки, 20 дней). Контрольную группу составили 30 животных, которым с 31-го по 45-й день эксперимента внутрибрюшинно вводили физиологический раствор (0,2 мл/100 г массы тела). Обнаружили, что монодефицит йода и комбинированный дефицит микроэлементов сопровождается нарушением тиреоидного профиля, на что указывает уменьшение в сыворотке крови содержания свободных трийодтиронина (fT3) и тироксина (fT4) на фоне увеличения тиреотропного ТТГ. У животных с дефицитом йода наблюдали активацию липопероксидации, угнетение активности большинства изученных антиоксидантных ферментов (кроме каталазы и глутатионпероксидазы, активность которых возросла), развитие дислипидемии. Дефицит железа негативно влияет на про-, антиоксидантный гомеостаз крыс, потенцирует изменения липидного спектра крови, что может существенно увеличивать риск развития ассоциированных с зобом нарушений. Эффективным для коррекции выявленных изменений является йодид калия. Выяснена эффективность и целесообразность включения в схему терапии гидроксида железа, антиоксидантов (-токоферола ацетата) и донаторов оксида азота (L-аргинина гидрохлорида) для коррекции метаболических нарушений и профилактики развития комобриднои патологии в условиях гипотиреоидного дисфункции. Ключевые слова: гипофункция щитовидной железы, йододефицит, дефицит железа, про-, антиоксидантный гомеостаз, оксид азота, липидный статус. Yu.V. Bortnyk Effectiveness of Correction of Metabolic Disturbances in Rats with Combined Iodine and Iron Deficiencies Department of Physiology Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine Abstract. The research deals with the study of lipid and protein peroxidation, antioxidant defense, metabolism of nitric oxide, blood lipid spectrum and protein metabolism in rats with combined deficiencies of iodine and iron and determines the effectiveness of correction of detected changes by microelements, antioxidants and nitric oxide donators. The research was carried out on rats weighting 120150 g which were divided into five research groups: Group I included animals with iodine deficiency (the comparison group, n=30); Group II comprised animals with combined iodine and iron deficiencies (n=30); Group III included animals with correction of combined iodine and iron deficiencies using iodine containing drugs (potassium iodide, n=30); Group IV comprised animals with correction of combined iodine and iron deficiencies using iodine containing drugs and iron hydroxide (n=30); Group V consisted of animals with correction of combined iodine and iron deficiencies using iodine, iron, antioxidants, nitric oxide donators (n=30). In order to induce iodine deficiency all animals were kept on iodine-deficient diet for 45 days and received merkazolil with drinking water (7.5 mg/100 g body weight). Iron deficiency was induced

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) by daily intraperitoneal injection of chelator deferoxamine at a dose of 20 mg/100 g body weight since 31st to 45th days of the experiment. The correction was carried out by addition of potassium iodide (50 mg daily for 30 days), iron hydroxide (2.5 mg daily for 20 days), tocopherol acetate (20 mg daily for 30 days), L-arginine hydrochloride (2.5 g daily for 20 days) to diet. The control group consisted of 30 animals which received intraperitoneal injection of physiologic solution (0.2 ml/100 g body weight) since 31st to 45th days of the experiment. Iodine deficiency and combined microelement deficiency were found to be accompanied by impaired thyroid profile as indicated by a decrease in serum levels of free triiodothyronine (fT3) and thyroxine (fT4) on the background of increased TSH. In animals with iodine deficiency the activation of lipid peroxidation, the suppression of most studied antioxidant enzymes (excluding the catalase and glutathione peroxidase

the levels of which increased) and the development of dyslipidemia were observed. Iron deficiency negatively affected prooxidantantioxidant homeostasis in rats, potentiated changes in blood lipid spectrum that could significantly increase the risk for the development of disturbances associated with goiter. The correction of revealed changes was effective when using potassium iodide. The effectiveness and rationale of adding iron hydroxide, antioxidants (-tocopherol acetate) and nitric oxide donators (L-arginine hydrochloride) to the therapeutic scheme for correcting metabolic disturbances and preventing comorbid pathology in hypothyroid dysfunction were determined Keywords: hypofunction of the thyroid gland; iodine deficiency; prooxidant-antioxidant homeostasis; nitric oxide; lipid status. Надійшла 18.09.2015 року.

УДК : 616.31-07+616.314-085+616.314.11

Бульбук О.В., Рожко М.М. Удосконалення діагностичного процесу при ураженнях коронкової частини фронтальних зубів Кафедра стоматології ННІПО (зав. каф. – проф. Рожко М.М.) Івано-Франківський національний медичний університет, Україна bulbuk85@gmail.com Резюме. Найбільш ранньою і поширеною формою ураження зубо-щелепової системи є дефекти коронок зубів різного походження. В залежності від величини і локалізації дефекту коронки зуба змінюються і методи лікування. Робота спрямована на удосконалення методики визначення об’єму дефектів твердих тканин зубів у фронтальній ділянці, що допоможе розробити індекс руйнування коронкової частини фронтальних зубів. Мета дослідження: оптимізувати діагностичний процес при лікуванні уражень коронкової частини фронтальних зубів шляхом розробки методики визначення об’єму дефектів твердих тканин зубів у фронтальній ділянці. Матеріали та методи дослідження: нами проводилося експериментальне дослідження різних по величині і локалізації дефектів твердих тканин фронтальних зубів на діагностичних моделях та 20 видалених зубах із збереженою коронковою частиною. Результати: при дослідженні діагностичних моделей запропонованим нами методом ми визначили об’ємне відсоткове співвідношення дефектів зубів до об’єму коронки зуба для різноманітних дефектів фронтальних зубів. Висновки. Методика визначення об’єму дефектів твердих тканин у фронтальній групі зубів шляхом внесення кремоподібної речовини за допомогою інсулінового шприца на моделі досліджуваних зубів або у відбитки даних фронтальних зубів дозволить правильно оформляти розгорнутий діагноз при ураженнях коронкової частини фронтальних зубів та здійснювати контроль за обґрунтованістю проведеного ортопедичного лікування. Ключові слова: дефект твердих тканин зуба, діагностика, класифікація, ортопедичне лікування.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Лікарська тактика ведення конкретного хворого повинна опиратися на добре проаналізовані причинно-наслідкові зв’язки кожного симптому і обґрунтований прогноз перебігу захворювання після застосованого лікування. Кожен пункт діагнозу зумовлює обґрунтування застосування лікувальних засобів і не просто їх суму, а строгу послідовність застосування цих засобів. Визначена для лікування захворювання зубо-щелепової системи конструкція апарату або протеза рівнозначна обґрунтованому дозуванню ліків, послідовності або комбінації їх введення в хворий організм. Найбільш ранньою і поширеною формою ураження зубо-щелепової системи є дефекти коронок зубів різного походження. [1, 2] Руйнування коронки зуба внаслідок карієсу або іншої причини прямо пропорційно тривалості її дії і може мати різний ступінь вираженості. В залежності від величини і локалізації дефекту коронки зуба міняються і методи лікування. Існують різноманітні класифікації ура-

жень коронкової частини зуба. Зручна і широко використовується класифікація порожнин в коронках зубів, яка запропонована Блеком, також існують і інші класифікації Б.Боянова (1960), E.H.Жулева (1989). Допомогу при виборі методу відновлення зруйнованої коронки зуба та постановці діагнозу може надати запропонований В.Ю.Мілікевічем (1984) індекс руйнування оклюзійної поверхні зубів (ІРОПЗ) для І-ІІ класу за Блеком. Але даний індекс не використовують для інших класів за Блеком (ІІІ, IV, V, VI), зокрема для фронтальної групи зубів. [3] На даний час існує модифікована класифікація Блека за Г.І. Донським, яка включає в себе підгрупи. Для нашого дослідження особливий інтерес становлять дефекти твердих тканин ІІІ і IV класу: ІІІ-а – порожнини зі збереженням емалі на вестибулярній поверхні; b – порожнини з виключенням емалі на вестибулярній поверхні чи її руйнуванням; c – каріозні порожнини, що заходять під ясна; IV-a –порожнини з порушенням кута коронки чи різального краю не більше 1/3 ширини в медіо-дистальному напрямку; b – однобічні порожнини з руйнуванням різальної поверхні коронки зуба до 1/2 ширини в медіо-дистальному напрямку; c – однобічні великі порожнини з руйнуванням різального краю на Ѕ і більше ширини коронки зуба в медіо-дистальному напрямку; двобічні порожнини з руйнуванням різального краю; порожнини, що заходять під ясна [4]. Для вибору методу ортопедичного лікування дефектів твердих тканин зуба необхідно визначити об’єм дефекту по аналогії із ІРОПЗ, тому визначення об’єму дефектів твердих тканин у фронтальній групі зубів є актуальною проблемою, що потребує вирішення. Мета дослідження - оптимізувати діагностичний процес при лікуванні уражень коронкової частини фронтальних зубів, шляхом розробки методики визначення об’єму дефектів твердих тканин зубів у фронтальній ділянці. Розробка даної методики дозволить правильно оформляти розгорнутий діагноз при ураженнях коронкової частини фронтальних зубів, вибирати оптимальний метод ортопедичного лікування дефектів твердих тканин зуба та здійснювати контроль за обґрунтованістю проведеного ортопедичного лікування. Матеріал і методи дослідження Найчастіше в ортопедичній практиці для визначення ступеня руйнування твердих тканин зуба використовують ІРОПЗ (індекс руйнування оклюзійної поверхні зуба). Але даний індекс, запро-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Рис.1. Калібровочний шприц

Рис. 2. Кремоподібна речовина у відбитку 11 зуба

Рис. 3. Створення порожнин на моделі

Рис. 4. Відновлення форми зуба кремоподібною речовиною

понований Мілікевичем, можна застосувати лише до бічної групи зубів. В фронтальній групі зубів труднощі визначення об’єму дефектів твердих тканин виникають через їх складну анатомічну форму, що візуально не дозволяє об’єктивно визначити ступінь руйнування коронкової частини зуба і оцінити об’ємне відсоткове співвідношення величину дефекту до коронки зуба. Нами проводилося експериментальне дослідження різних по величині і локалізації дефектів твердих тканин фронтальних зубів на діагностичних моделях та видалених зубах із збереженою коронковою частиною. Для досягнення поставленої мети дослідження ми провели на діагностичних моделях верхньої і нижньої щелеп, обстеження 20 зубів. Для цього у кількох пацієнтів знімали анатомічний робочий подвійний відбиток силіконовим матеріалом «Speedex», відливали діагностичні моделі. Для оцінки кожного вимірювання обчислювали не тільки різницю в абсолютних значеннях (мл), а й у відсотках. Пропонуємо розглянути один приклад. У отриманий відбиток в проекцію фронтального зуба (центрального різця) вносили кремоподібну речовину за допомогою інсулінового шприца (рис. 1, 2). Калібровочний шприц дає змогу слідкувати за кількістю вмісту і фіксувати різницю до введення і після введення речовини у відбиток, що дає шуканий об’єм коронки досліджуваного зуба. Далі, на виготовленій по цьому ж відбитку моделі проводилось препарування різної форми і локалізації порожнин, які є типові для ІІІ, IV, V класу в фронтальних зубах (рис. 3). За допомогою шприца на моделі відмодельовували вихідну форму зуба, одночасно вираховуючи різницю об’ємів (рис. 4). Таким чином, отримали об’єм зуба і об’єм порожнини. Співставивши ці дві величини, отримали індекс руйнування коронки фронтального зуба, виражений у відсотках. Спочатку таким чином обстежили центральний різець, латеральний різець та ікло на верхній щелепі. У цій роботі представлені дані вимірювання 3-х зубів, які вибрані як приклад розрахунків і характеризують об’ємну величину різних видів дефектів.

клас (на 1/3) коронка руйнується на 25-27%, IVb клас (однобічні порожнини з руйнуванням різальної поверхні коронки зуба до 1/2 ширини в медіо-дистальному напрямку) на 11-15%, IVc (однобічні великі порожнини з руйнуванням різального краю на 1/2 і більше ширини коронки зуба в медіо-дистальному напрямку) – 40-43%, з руйнуванням коронки більш, ніж на 2/3 – 67-75% (рис. 5). Для латерального різця при IV b класі коронка руйнується на 22-24%, IV а клас – на 11-15%, IVc – 45-47%, з руйнуванням коронки більш,ніж на 2/3 – 75-80%. Коронка ікла руйнуються при IV b класі на 23-26%, IV а клас – на 12-16%, IVc – 47-50%, з руйнуванням коронки більш, ніж на 2/3 – 76-78%.

Результати дослідження та їх обговорення Аналіз дослідження діагностичних моделей вище запропонованим методом показує об’ємне відсоткове співвідношення дефектів зубів до об’єму коронки зуба. Спершу розглядаємо отримані дані для верхнього центрального різця. При руйнуванні коронкової частини IVa

Висновки Методика визначення об’єму дефектів твердих тканин у фронтальній групі зубів шляхом внесення кремоподібної речовини за допомогою інсулінового шприца на моделі досліджуваних зубів або у відбитки даних фронтальних зубів дозволить правильно оформляти розгорнутий діагноз при ураженнях коронкової частини фронтальних зубів та здійснювати контроль за обґрунтованістю проведеного ортопедичного лікування. Технічно методика визначення об’єму дефектів твердих тканин у фронтальній групі зубів проста у процесі роботи і систематизує та об’єктивізує діагностичний процес в ортопедичній стоматології. Заслуговує особливої уваги практичне значення одержаних результатів, адже розроблено, апробовано та впроваджено методику оцінки об’єму дефектів твердих тканин зубів. Перспективи подальших досліджень Доцільним є проведення розрахунків об’ємів дефектів у депульпованих зубах, систематизація отриманих результатів та розробка індексу для оптимізації діагностичного процесу при лікуванні дефектів твердих тканин зубів. Література 1. Мороз К.А. Карієс і некаріозні ураження твердих тканин

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Рис. 5. Результати вимірювань для верхнього центрального різця зубів / Мороз К.А. - Вінниця: Нова книга, 2012. - 240 с. 2. Руда І.В. Частота ураженості карієсом фронтальних груп зубів у практично здорових міських підлітків у залежності від віку і статі / І.В. Руда // “Вісник Вінницького національного медичного університету”. – 2013. – №1, Т.17. – С.118-121. 3. Определение патологии твердых тканей зубов и оценка их состояния по балльно-рейтинговой системе / Т.С.Чижикова, С.В. Дмитриенко, Р.Д. Юсупов, Т.В.Чижикова, И.В.Орлова, Л.М. Абдулпатахова, И. С-А.Магомадов // Международный журнал прикладных и фундаментальных исследований. – 2015.№3.- С.710-714. 4. Пропедевтика дитячої терапевтичної стоматології: Навч. Посібник / Р.В. Казакова, М.А. Лучинський, М.Н. Воляк та ін.; За ред. Р.В. Казакової. – К.: Медицина, 2006. – 272 с. 5. Патент на корисну модель № 51592, Україна, МПК (2009), А61С 3/00. Спосіб визначення об’єму дефектів твердих тканин зубів / Бульбук О.І., Гринішак Е.Б., Бульбук О.В. – № u201000133; Заявл.11.01.10,Опубл.26.07.10, Бюл.№14. Бульбук А.В., Рожко М.М. Совершенствование диагностического процесса при дефектах коронковой части фронтальных зубов Кафедра стоматологии УНИПО (зав. каф. - проф. Рожко Н.М.) Ивано-Франковский национальный медицинский университет, Украина Резюме. Наиболее ранней и распространенной формой поражения зубочелюстной системы являются дефекты коронок зубов различного происхождения. В зависимости от величины и локализации дефекта коронки зуба меняются и методы лечения. Работа направлена на совершенствование методики определения объема дефектов твердых тканей зубов во фронтальном участке, поможет разработать индекс разрушения коронковой части фронтальных зубов. Цель исследования: оптимизировать диагностический процесс при лечении поражений коронковой части фронтальных зубов, путем разработки методики определения объема дефектов твердых тканей зубов во фронтальном участке. Материалы и методы исследования: нами проводилось экспериментальное исследование различных по величине и локализации дефектов твердых тканей фронтальных зубов на диагностических моделях и 20 удаленных зубах с сохраненной коронковой частью. Результаты: при исследовании диагностических моделей предложенным нами методом мы определили объемное процентное соотношение дефектов зубов к объему коронки зуба для

различных дефектов фронтальных зубов. Выводы. Методика определения объема дефектов твердых тканей во фронтальной группе зубов, путем внесения кремообразной вещества с помощью инсулинового шприца на модели исследуемых зубов или в отпечатки данных фронтальных зубов позволит правильно оформлять развернутый диагноз при поражениях коронковой части фронтальных зубов и осуществлять контроль за обоснованностью проведенного ортопедического лечения. Ключевые слова: дефект твердых тканей зуба, диагностика, классификация, ортопедическое лечение. O.V. Bulbuk, M.M. Rozhko Improvement of Diagnostic Process in Case of Damage to Coronal Portions of Front Teeth Department of Stomatology of Educational-Scientific Institute of Postgraduate Education (Head of the Department - prof. M.M. Rozhko) Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine Abstract. Defects of dental crowns of different origins are the earliest and the most common form of dentoalveolar injury. Methods of treatment depend on the size and location of the defect. The work was aimed at improving the methods for determining the amount of defects in dental hard tissues in the frontal area, that will help develop an index of the destruction of coronal portion of front teeth. The objective of the research was to optimize the diagnostic process in treatment of damaged coronal portions of front teeth developing the methods for determining the amount of defects in dental hard tissues in the frontal area. Materials and methods. We conducted experimental research of defects of dental hard tissues of different size and location on diagnostic models and 20 extracted teeth with preserved coronal portion. Results. When researching diagnostic models, we determined the volumetric percentage ratio of dental defects to the volume of dental crown in different defects of front teeth. Conclusions. Methods of determining the amount of hard tissue defects in front teeth placing creamy substance on the model of investigated teeth or front teeth impressions using insulin syringe will allow us to make a correct detailed diagnosis in case of damage to coronal portion of front teeth and monitor the reasonableness of orthopedic treatment. Keywords: hard tissue defects; diagnosis; classification; orthopedic treatment. Надійшла 05.10.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) УДК 616.12+544.018.4

Вацеба М.О. Порушення електролітного балансу в кардіологічній практиці Кафедра внутрішньої медицини №2 та медсестринства (зав. кафедрою – д. мед. н., проф. Вакалюк І.П.) ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» Резюме. Мета дослідження. Встановити особливості динаміки показників електролітного балансу, пірувату та лактату у хворих на АГ з синдромами подовженого інтервалу QT та турбулентності серцевого ритму. Матеріали та методи дослідження. Обстежено 60 хворих на АГ ІІ стадії. Всі хворі були рандомізовані в три групи: І група – 20 хворих на АГ ІІ стадії з нормальною електричною стабільністю міокарда; ІІ група – 20 хворих на АГ ІІ стадії з синдромом Long QT syndrome (LQTS); ІІІ група – 20 хворих з АГ ІІ стадії з синдромом турбулентності серцевого ритму (ТСР). Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб. Дослідження включало: визначення показників турбулентності серцевого ритму, тривалості інтервалу QT, рівня калію, магнію, кальцію, лактату та пірувату в крові. Результати. У хворих ІІ та ІІІ групи рівень загального кальцію був збільшений на 27,14% (p<0,001) та 29,41% (p<0,001), в порівнянні з І групою, а рівень іонізованого кальцію на 27,14% (p<0,001) та 27,65% (p<0,001), відповідно. Рівень калію у ІІ та ІІІ групах був нижчий ніж в І групі, на 20,63% (p<0,001) та 19,59% (p<0,001), а рівень магнію – на 14,51% (p<0,001) та 12,69% (p<0,001), відповідно. Рівень пірувату в ІІ групі знизився на 60,53% (p<0,001), а в ІІІ – на 54,84% (p<0,001), а рівень лактату збільшився, відповідно, на 27,01% (p<0,001) та 25,24% (p<0,001), ніж в І групі хворих. Встановлено зворотній кореляційний зв’язок між рівнем кальцію, тривалістю інтервалу QT та піруватом, рівнем іонізованого кальцію і лактатом, тривалістю інтервалу QT та рівнем калію, прямий кореляційний зв’язок між рівнем магнію та HRTS, іонізованим кальцієм та тривалістю інтервала QT. Висновки. Враховуючи отримані результаті, слід продовжувати поглиблені дослідження ролі електролітного балансу в патогенезі АГ та електричної нестабільності міокарду. Ключові слова: артеріальна гіпертензія, магній, калій, кальцій, електрична нестабільність міокарду.

зменшує дисперсію тривалості інтервалу QT, що є прогностично несприятливим фактором виникнення аритмії [3,4]. Мета дослідження: встановити особливості динаміки показників електролітного балансу, пірувату та лактату у хворих на АГ з синдромами подовженого інтервалу QT та турбулентності серцевого ритму. Матеріал і методи дослідження Обстежено 60 хворих на АГ ІІ стадії. Всі хворі були рандомізовані в три групи: І група – 20 хворих на АГ ІІ стадії з нормальною електричною стабільністю міокарда; ІІ група – 20 хворих на АГ ІІ стадії з синдромом Long QT syndrome (LQTS); ІІІ група – 20 хворих з АГ ІІ стадії з синдромом турбулентності серцевого ритму (ТСР). Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб. Середній вік хворих становив 56,35±1,36 років. Діагностику АГ, синдромів ЕНМ проводили у відповідності до Протоколу надання медичної допомоги хворим на АГ (наказ МОЗ України № 384 від 24.05.2012 р.), рекомендації Українського товариства кардіологів із профілактики та лікування АГ (2013, 2014), рекомендацій Європейського товариства з АГ та Європейського товариства кардіологів (ESH/ESC, 2013), зокрема Робочої групи з порушень ритму серця. Діагностику синдрому LQTS здійснювали за критеріями, запропонованими P. Schwartz (1985), а ТСР – G. Schmidt, et al. (1999). Синдром ТСР встановлювали на основі даних Холтер-ЕКГ-моніторування – за значенням показника “початку” ТСР (Heart rate turbulence “onset” – HRTO, %; норма<0%) та “нахилу“ лінії регресії ТСР (Heart rate turbulence “slope” – HRTS, мс/RR; норма>2,5 мс/RR). Визначення показників HRTO (%), (рис. 1) та HRTS (мс/RR), (рис. 2) проводили наступним чином: HRTO (%)=((C+D)-(A+B)/(A+B))100%, де А і В – це два інтервали RR (мс) перед шлуночковою екстрасистолою або перед початком бігеменії чи тахікардії, С і D – це два інтервали RR (мс) після постекстрасистолічної паузи (рис. 1). HRTS (мс/RR) визначали за нахилом прямої лінії регресії для кожних 5 RR – інтервалів після компенсаторноїт (постекстрасистолічної) паузи (рис. 2). За значенням HRTS мс/RR приймається максимальний позитивний регресійний нахил прямої лінії регресії. Функціональні дослідження проведені в Івано-Франківському обласному кардіологічному диспансері. Дослідження в крові рівня магнію, калію, кальцію, пірувату та лактату виконані в лабораторії атомно-адсорбційного та спектрального аналізу кафедри біохімії ДВНЗ «ІФНМУ». Статистичну обробку отриманих результатів проведено за допомогою комп’ютерної програми STATISTIKA-8 і пакета статистичних функцій програми «Microsoft Excel» на персональному комп’ютері, застосовуючи варіаційно-статистичний метод аналізу. Середню арифметичну величину М, середню помилку середньої арифметичної m, число варіанта (n), вірогідність різниці двох середніх арифметичних «р», величини р<0,05 оцінено достовірними. Кореляційний аналіз проводили за коефіцієнтом Пірсона (Rxy).

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Серцево-судинні захворювання залишаються основною причиною смерті у світі. Артеріальна гіпертензія (АГ) – головний фактор ризику хвороб системи кровообігу та їх ускладнень. В Україні нараховується майже 12 млн. осіб, хворих на АГ, що становить 30% дорослого населення [2]. Однією з актуальних проблем сучасної кардіології залишається своєчасний прогноз електричної нестабільності міокарда (ЕНМ), що є ключовим при аналізі механізмів раптової смерті та розвитку злоякісних порушень серцевого ритму [1,3,4]. У перебігу ЕНМ має значення порушення електролітного балансу як всього організму, так і зміни балансу електролітів в обмежених ділянках міокарда, які приводять до змін у позаклітинній та внутрішньоклітинній концентрації електролітів [3,4,5]. Фундаментальним механізмом фізіологічних ефектів магнію є його роль як природного антагоніста кальцію. При цьому магній конкурує з кальцієм не тільки в структурі мембранних каналів, а й на всіх рівнях клітинної системи, пригнічуючи найрізноманітніші ініційовані кальцієм Результати дослідження реакції. Цей механізм, очевидно, обумовлює антиангінозні, З наведених у табл.1 даних можна зробити висновок антиаритмічні і гіпотензивні властивості магнію [5]. Особливе значення іони магнію мають для підтримки трансмем- щодо наявності порушення електролітного обміну в обстебранного потенціалу. Активуючи магній залежну K+ /Na+ -АТФ-ази, вони визначають роботу K+/Na+-помпи, що підтримує баланс калію всередині клітини та в міжклітинному просторі, забезпечуючи таким чином поляризацію мембрани і сприяючи її стабільності. У зв’язку з цим магній відіграє особливу роль у функціонуванні тканин, які володіють здатністю проведення збудження і спонтанною електричною активністю [3,5]. Також, магній переРис. 1. Методика вимірювання інтервалів R-R до і після шлуночкової екстрасистоли шкоджає втраті калію клітиною та

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Висновки 1. При порушенні роботи іонних каналів тривалість електричної систоли збільшується і, відповідно, збільшується тривалість інтервалу QT. 2. Проведені дослідження показали, що рівень магнію, калію та кальцію, а також тривалість інтервалу QT та показники ТСР можуть бути застосовані як прогностичні тести ЕНМ. 3. Доведено наявність кореляційної залежності між рівнем магнію та HRTS, рівнем пірувату, іонізованого кальцію, калію та тривалістю інтервала QT. Рис 2. Методика розрахунку значення HRTS (мс/RR) 4. Враховуючи отримані результаті, жених хворих. Так, рівень загального кальцію у хворих ІІ слід продовжувати поглиблені дослідження ролі електрота ІІІ групи більший на 27,14% (p<0,001) та 29,41% літного балансу в патогенезі АГ та ЕНМ. (p<0,001), а рівень іонізованого кальцію на 27,14% (p<0,001) та 27,65% (p<0,001), відповідно, ніж у хворих І групи. У Перспективи подальших досліджень хворих на АГ з наявною ЕНМ спостерігали гіпокаліємію та Подальші наукові пошуки доцільно спрямувати на вивгіпомагнезіємію. Відмічалось зниження рівня калію в ІІ та чення динаміки електролітного обміну в процесі лікування ІІІ групах на 20,63% (p<0,001) та 19,59% (p<0,001), від- хворих на артеріальну гіпертензію з електричною нестаповідно. Така ж закономірність була при оцінці рівня магнію: більністю міокарда. у ІІ групі він був нижчим на 14,51% (p<0,001), а в ІІІ – на 12,69% (p<0,001), ніж в І групі. Подовження інтервалу QT Література 1. Дзяк Г. В. Турбулентность ритма сердца как предиктор припускає подовження шлуночкової реполяризації при низькій концентрації іонів магнію, що призводить до збіль- неблагоприятного прогноза после инфаркта міокарда / Г. В. Дзяк шення ризику виникнення шлуночкових аритмій. Нами вста- // Клінічна медицина. – 2009. – Том XIV/4. – С.6-9. 2. Коваленко В. М. Регіональні медико-соціальні проблеми новлено, що у хворих ІІ та ІІІ груп, спостерігались явища хвороб системи кровообігу. Динаміка та аналіз (аналітичноацидозу, обумовлені зниженням рівня пірувату та підви- статистичний посібник) / В. М. Коваленко, В. М. Корнацький – щення лактату. Так, рівень пірувату в ІІ групі був на 60,53% К., 2013. – 234 с. (p<0,001), а в ІІІ – на 54,84% (p<0,001) нижчим ніж у І групі. 3. Комплексная оценка состояния проводящей системы сердца и Рівень лактату в ІІ групі збільшився на 27,01% (p<0,001), а электрической нестабильности миокарда у больных артериальной у ІІІ групі – на 25,24% (p<0,001), ніж в І групі хворих. гипертонией/ Б. Г. Искендеров, Т. В. Лохина, В. А. Люсов [и др.] Встановлено наявність зворотнього кореляційного // Российский кардиологический журнал. – 2006. – №1. – С.22-26. 4. Кулик В.Л. Интервал QT в кардиологической клинике зв’язку середньої сили між рівнем кальцію (r=- 0,36, p<0,05), тривалістю інтервала QT (r=-0,38, p<0,05) та рівнем пірувату, // В. Л. Кулик, Н. И. Яблучанский // Вісник Харківського націоміж рівнем іонізованого кальцію та лактату (r=- 0,43, p<0,05), нального університету імені В. Н. Каразіна, серія «Медицина». – а також між тривалістю інтервала QT та рівнем калію (r=- 2010. – №879. – Випуск 18. – С.73-96. 5. Никонов В. В. Нарушение электролитного баланса в кли0,53,p<0,05), що свідчить про збільшення вмісту рівня нической практике. Роль K-Mg-аспарагината в решении патологи кальцію при ацидозі. Також, є прямий кореляційний зв’язок / В. В. Никонов // Новости медицины и фармации. – 2010. – № 15. середньої сили між рівнем магнію та HRTS (r=0,66, p<0,05), – сентябрь. – С.8-10. рівнем іонізованого кальцію та тривалістю інтервала QT (r=0,31, p<0,05) Вацеба М.О. Нарушение электролитного баланса в кардиологической практике Кафедра внутренней медицины № 2 и медсестринства (Зав. кафедрой - д. мед. н., проф. Вакалюк И.П.) Ивано-Франковский национальный медицинский университет Резюме. Цель исследования. Установить особенности динамики показателей электролитного баланса, пирувата и лактата у больных АГ с синдромами удлиненного интервала QT и турбулентности сердечного ритма. Материалы и методы исследования. Обследовано 60 больных АГ II стадии. Таблиця 1. Показники електролітного балансу в обстежених хворих Все больные были рандомизированы в три группы: I КонтрольОсновна група (n=60) группа - 20 больных АГ II стадии с нормальной Показник, на група электрической стабильностью миокарда II группа - 20 І група ІІ група ІІІ група од. виміру больных АГ II стадии с синдромом Long QT syndrome (n=20) (n=20) (n=20) (n=20) (LQTS) III группы - 20 больных с АГ II стадии с синCa2+ (загальний), 2,46±0,05 2,04±0,08* 2,8±0,03* 2,89±0,03* дромом турбулентности сердечного ритма (ТСР). Конммоль/л трольную группу составили 20 практически здоровых Ca2+ (іонізований), 1,23±0,06 1,02±0,05* 1,4±0,06* 1,41±0,05* лиц. Исследование включало: определение показателей ммоль/л турбулентности сердечного ритма, продолжительности + K , ммоль/л 4,25±0,09 4,15±0,08** 3,44±0,11*  3,47±0,1* интервала QT, уровня калия, магния, кальция, лактата 2+ Mg , ммоль/л 0,77±0,03 0,71±0,02** 0,62±0,02* 0,63±0,02* и пирувата в крови. Результати. У больных II и III группы уровень общего кальция был увеличен на 27,14% Піруват, мкмоль/л 63,0±2,92 65,5±2,56 40,8±3,14* 42,3±2,9* (p<0,001) и 29,41% (p<0,001), по сравнению с I группой, Лактат, млмоль/л 1,48±0,05 1,54±0,04 2,11±0,1* 2,06±0,1* а уровень ионизированного кальция в 27,14% (p<0,001) Примітки: 1. Достовірність різниці даних порівняно з величинами здои 27,65% (p<0,001), соответственно. Уровень калия во рових людей (* – p<0,001; ** – p<0,05); 2. Достовірність різниці порівII и III группах был ниже, чем в первой группе, на няно із хворими з нормальною електричною стабільністю ( – p<0,05; 20,63% (p<0,001) и 19,59% (p<0,001), а уровень магния –  – p<0,001) на 14,51% (p<0,001) и 12,69% (p<0,001), соот-

Обговорення Таким чином, ми може стверджувати, що зміни в електролітному статусі організму можуть супроводжуватися порушеннями серцевого ритму з виникненням шлуночкових екстрасистол, змінами показників ТСР та тривалості інтервала QT і його дисперсії.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) ветственно. Уровень пирувата во II группе снизился на 60,53% (p<0,001), а в III – на 54,84% (p<0,001), а уровень лактата увеличился, соответственно, на 27,01% (p<0,001) и 25,24% (p<0,001), чем в первой группе больных. Выводы. Учитывая полученные результаты, следует продолжать углубленные исследования роли электролитного баланса в патогенезе АГ и электрической нестабильности миокарда. Ключевые слова: артериальная гипертензия, магний, калий, кальций, электрическая нестабильность миокарда. M.O. Vatseba Electrolyte Imbalance in Cardiology Practice Department of Internal Medicine No 2 and Nursing (Head of the Department – M.D., prof. I.P. Vakaliuk) Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine Abstract. The objective of the research was to establish the dynamics of electrolyte balance, pyruvate and lactate in patients with arterial hypertension (AH), long QT syndrome and heart rate turbulence. Materials and methods. The study included 60 patients with AH stage II. All patients were divided into three groups: Group I included 20 patients with AH stage II and normal myocardial electrical stability;

Group II included 20 patients with AH stage II and long QT syndrome (LQTS); Group III comprised 20 patients with AH stage II and heart rate turbulence (HRT). The control group included 20 practically healthy persons. The parameters of heart rate turbulence, QT-interval duration, potassium, magnesium, calcium, lactate and pyruvate levels were determined. Results. A total calcium level in patients of Groups II and III increased by 27.14% (p<0.001) and 29.41% (p<0.001) compared to Group I, and ionized calcium level increased by 27.14% (p<0.001) and 27.65% (p<0.001), respectively. The levels of potassium in Groups II and III were 20.63% (p<0.001) and 19.59% (p<0.001) lower than in Group I, and magnesium levels were 14.51% (p<0.001) and 12.69% (p<0.001) lower compared to Group I. The level of pyruvate in Group II decreased by 60.53% (p<0.001), and in Group III it decreased by 54.84% (p<0.001). The levels of lactate increased by 27.01% (p<0.001) and 25.24% (p<0.001), respectively. Conclusions. Considering the obtained results, deeper investigation of the role of electrolyte balance in the pathogenesis of arterial hypertension and myocardial electrical instability should be continued. Keywords: arterial hypertension; magnesium; potassium; calcium; myocardial electrical instability. Надійшла 09.10.2015 року.

УДК 616.36-002+616.36-003.826:616.379-008.9-056.7

Вірстюк Н.Г.1, Никифорук М.М.2 Зміни ліпідного спектру крові у хворих на псоріаз на тлі метаболічного синдрому 1 2

ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» КЗ «Івано-Франківський обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер»

Резюме. З метою вивчення змін ліпідного спектру крові у хворих на псоріаз за наявності метаболічного синдрому (МС) було обстежено 90 хворих на неускладнений бляшковий псоріаз, які були розділені на 2 групи: І група включала 30 хворих на псоріаз без МС, ІІ група – 60 хворих на псоріаз з МС. МС діагностували згідно з рекомендаціями International Diabetes Federation (2005). Проводили визначення антропометричних характеристик, показників ліпідного і вуглеводного обмінів, ендогенного інсуліну з розрахунком індексу інсулінорезистентності HOMA-IR. За результатами досліджень більш виражені клінічні прояви псоріазу були у хворих ІІ групи. Зміни ліпідного спектру крові у них характеризувалися збільшення вмісту у крові холестерину, тригліцеридів (ТГ), ліпопротеїдів низької густини і зменшенням вмісту ліпопротеїдів високої густини (ЛПВГ) (р<0,05). Виявлені прямі кореляції між індексом PASI та вмістом у крові ТГ (r=+0,38; p<0,05), ЛПНГ (r=+0,41; p<0,05) та між індексом HOMA-IR і вмістом у крові ТГ, ЛПНГ (r=+0,45; r=+0,48; відповідно p<0,05). Ключові слова псоріаз, метаболічний синдром, ліпідний спектр крові.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Поширеність псоріазу у світі становить близько 2-4 % від загальної популяції. У загальній структурі патології шкіри питома вага псоріазу становить 8-15% [1, 3]. За останні роки спостерігається зростання рівня захворюваності на псоріатичну хворобу. Прослідковується тенденція до «омолодження» контингенту хворих [3]. Псоріаз – це дерматоз, що характеризується гіперпроліферацією кератиноцитів, порушенням їх диференціювання, змінами в різних органах і системах [2]. Поєднання псоріазу та метаболічного синдрому (МС) заслуговує особливої уваги. В індустріальних країнах поширеність МС серед населення старше 30 років становить 10-20%, у США - 25%. Важливу роль у його виникненні відіграють негативні «надбання» прогресу: гіподинамія, збільшення калорійності харчових продуктів, хронічний стрес. Ці фактори викликають неухильний ріст артеріальної гіпертензії, ожиріння, дисліпідемії та цукрового діабету [4]. Дослідники демонструють зв’язок підвищеного рівня ІЛ-6, фактору некрозу пухлин- із формуванням інсулінорезис-

тентності і розглядають їх прогностичними маркерами цукрового діабету II типу [5]. Роль вищевказаних прозапальних цитокінів доведена і при псоріазі. Проте особливості перебігу такої коморбітної патології, поєднання псоріазу та МС, вивчені недостатньо [2, 6]. Метою роботи було вивчення змін ліпідного спектру крові у хворих на псоріаз за наявності МС. Матеріали і методи дослідження Обстежено 90 хворих на неускладнений бляшковий псоріаз віком (48,654,32) років, 55 (61,1%) чоловіків і 35 (38,9%) жінок. Тривалість захворювання складала (8,754,92) років. Псоріатичне ураження мало поширений характер в усіх хворих. Для оцінки важкості псоріазу використовували індекс PASI (Psoriatic Area and Severity Index). У групу контролю входили 20 здорових. Всі хворі були розділені на 2 групи: І група включала 30 хворих на псоріаз без МС, ІІ група – 60 хворих на псоріаз з МС; групи були рандомізовані за віком і статтю. У групу контролю входили 20 практично здорових осіб. МС діагностували згідно з рекомендаціями International Diabetes Federation (2005). Проводили визначення антропометричних характеристик з оцінкою індексу маси тіла (ІМТ), яку розраховували за формулою Кетле (ІМТ=МТ/ Р2, де МТ – маса тіла, кг; Р – ріст, м). Для з’ясування типу ожиріння розраховували співвідношення окружність талії до об’єму стегон. У ІІ групу включали хворих на псоріаз з ожирінням (ІММ  30,0 кг/м2) за абдомінальним типом. Для контролю вуглеводного обміну натще визначали концентрацію глюкози глюкозооксидазним методом, проводили глюкозотолерантний тест (ГТТ). Рівень ендогенного інсуліну (ЕІ) визначали імуноферментним методом з використанням реактивів “DRG Diagnostics” (Германія). Індекс інсулінорезистентності розраховували за формулою HOMAIR=[глюкоза натще (ммоль/л)  інсулін натще (мкМО/мл)] 22,5). Для оцінки ліпідного спектру крові визначали вміст загального холестерину (ЗХС), тригліцеридів (ТГ), ліпопротеїдів високої густини (ХС ЛПВГ) з використанням стандартних тест-систем фірми “Ольвекс Диагностикум” (Росія) ферментативним методом на автоаналізаторі. Вміст ліпопротеїдів низької густини (ЛПНГ) і дуже низької густини (ЛПДНГ) розраховували послідовно за формулою W.T.Frieedeald: ЛПНГ=ЗХС-(ЛПВГ+ТГ/2,2), а рівень

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 1. Вираженість суб’єктивних проявів у бально му співвідношенні та важкості перебігу псоріазу за індексом PASI залежно від наявності МС, (М±m) Клінічні І група: хворі ІІ група: хворі р прояви без МС, n =30 з МС, n=60 Свербіж р<0,05 1,880,09 2,670,18 Біль р<0,05 0,620,04 0,850,07 Печіння р<0,05 0,940,06 1,530,10 Індекс PASI р<0,05 13,270,85 19,061,32 Примітка: р<0,05 – вірогідність відмінності показників у хворих І і ІІ груп ліпопротеїдів дуже низької густини (ЛПДНГ) - за формулою ЗХСЛПВГ-ЛПНГ. Статистичне опрацювання отриманих результатів дослідження проводили на персональному комп’ютері з використанням програми “Statistica 7,0 for Windows”. Різницю вважали вірогідною при р<0,05. Проводили парний факторний кореляційний аналіз з обрахунком коефіцієнта кореляції Пірсона – r

Результати дослідження та їх обговорення За результатами проведених досліджень прогресуюча стадія діагностована у 4 (13,3%) хворих І групи і 19 (31,7%) хворих ІІ групи, стаціонарна – у 26 (86,7%) хворих І групи і 41 (68,3%) хворого ІІ групи. Клінічні прояви псоріазу у хворих обох груп характеризувалися наявністю папульозних елементів, переважно на розгинальних поверхнях нижніх і верхніх кінцівок, бокових поверхнях тулуба і у поперековій ділянці. Місцями відзначався зливний характер уражень. При обстеженні у всіх пацієнтів були прояви псоріатичної тріади Ауспіца. Проте, клінічні прояви псоріазу у вигляді скарг на свербіж, біль і печіння були більш вираженими у хворих ІІ групи з діагностованим МС (табл.1). Індекс PASI був вірогідно вищим у хворих ІІ групи і перевищував відповідний показник у хворих І групи у 1,44 разу (p<0,05) внаслідок більшої інтенсивності у них еритеми, інфільтрації і лущення, а також більшої поширеності патологічного процесу. Аналіз показників ліпідного спектру крові дозволив виявити його зміни у хворих обох груп, що є характерним для перебігу псоріазу [6]. Проте ці зміни були більш вираженими у хворих ІІ групи і характеризувалися збільшення вмісту у крові ХС, ТГ, ЛПНГ, ЛПДНГ і зменшенням вмісту ЛПВГ (р<0,05) (табл.2). Характерним для хворих на псоріаз з МС ІІ було збільшення в крові ЕІ (р<0,05) та HOMA-IR (р<0,05) порівняно зі здоровими, чого не відзначалося у хворих І групи. У обстежених хворих на псоріаз було виявлено прямі кореляції між індексом PASI та вмістом у крові ТГ (r=+0,38; p<0,05), ЛПНГ (r=+0,41; p<0,05), ЕІ (r=+0,35; p<0,05) та індексом HOMA-IR (r=+0,46; p<0,05), що вказує на взаємозв’язок метаболічних порушень за наявності МС з більш важким перебігом псоріазу. Було виявлено прямі кореляції між індексом HOMA-IR та вмістом у крові ТГ і ЛПНГ (r=+0,45; r=+0,48 відповідно; p<0,05), що вказує на зв’язок між порушеннями ліпідного спектру крові та інсулінорезистентністю у хворих на псоріаз за наявності МС. Висновки 1. У хворих на псоріаз за наявності МС відзначається важчий перебіг псоріазу з більш високим показником індексу PASI. 2. Виявлені прямі кореляції між індексом PASI і вмістом тригліцеридів, ЛПНГ, ЕІ та HOMA-IR, що вказує на взаємозв’язок важкості перебігу псоріазу і метаболічних порушень за наявності у хворих на псоріаз МС. Перспективами подальших досліджень є вивчення ефективності комплексних схем лікування хворих на псоріаз з МС із врахуванням впливу на метаболічні порушення.

Таблиця 2. Динаміка метаболічних показників крові у хворих на псоріаз залежно від наявності МС, (М±m) Здорові, І група, ІІ група, Показники n=20 n=19 n=22 ЗХ, ммоль/л 4,390,25 4,870,41* 5,600,37* ТГ, ммоль/л 1,290,09 1,630,12* 2,230,18* ЛПВГ, ммоль/л 1,300,08 1,250,09 0,950,07* ЛПНГ, ммоль/л 2,36±0,19 2,79±0,22* 3,50±0,23* ЛПДНГ, ммоль/л 0,75±0,05 0,80±0,05 1,11±0,06* ЕІ, мкМО/мл 17,56±0,82 18,09±0,74 25,79±1,53* HOMA-IR 1,78±0,09 1,86±0,12 4,25±0,22* Примітки: * – вірогідність відмінності від здорових, р<0,05;  – вірогідність відмінності показників у хворих І і ІІ груп, р<0,05

Література 1. Степаненко Р.Л. Новітні дані з пато- і морфогенезу псоріазу. /Р.Л. Степаненко, С.Г. Гичка // Укр. журн. дерматології, венерології, косметології – 2014. – № 4 (55). – С. 9-14. 2. Сизон О.О. Епідеміологія та взаємозалежність коморбітності артропатичного псоріазу і клінічного перебігу хвороби. /О.О. Сизон // Укр. журн. дерматології, венерології, косметології – 2014. – № 1 (52). – С. 14-24. 3. Котвіцька А.А. Дослідження показників поширеності псоріазу в країнах світу та Україні. / А.А. Котвіцька, В.В. Карло // Запорожский медицинский журнал . – 2013. – № 3 (78). – С. 38-42. 4. Мітченко О.І. Діагностика та лікування метаболічного синдрому, цукрового діабету, предіабету і серцево-судинних захворювань. / О.І. Мітченко, В.В. Корпачов А.А // Методичні рекомендації. – 2009. 5. Амбросова Т.М. Метаболічний синдром: адипокінова теорія патогенезу. / Т.М. Амбросов // “Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник української медичної стоматологічної академії. – 2013.– №4(44).– C. 215-219. 6. Ткаченко С.Г. Анализ международного опыта изучения коморбидности псориаза и метаболического синдром. / С.Г.Ткаченко, А.Н. Беловол, В.Б. Кондрашова [и др.] //Укр. журн. дерматології, венерології, косметології. – 2011.– № 2 (41). – С. 29–35. Вирстюк Н.Г. 1, Никифорук М.М. 2 Изменения липидного спектра крови у больных псориазом на фоне метаболического синдрома 1 ГВУЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет» 2 КЗ «Ивано-Франковский обласной клинический кожновенерологический диспансер» Резюме. С целью изучения изменений липидного спектра крови у больных псориазом при наличии метаболического синдрома (МС) было обследовано 90 больных неосложненным бляшечным псориазом, которые были разделены на 2 группы: I группа включала 30 больных псориазом без МС, II группа - 60 больных псориазом с МС. МС диагностировали согласно рекомендациям International Diabetes Federation (2005). Проводили определение антропометрических характеристик, показателей липидного и углеводного обменов, эндогенного инсулина с расчетом индекса инсулинорезистентности HOMA-IR. По результатам исследований более выраженные клинические проявления псориаза были у больных II группы. Изменения липидного спектра крови у них характеризовались увеличением содержания в крови холестерина, триглицеридов (ТГ), липопротеидов низкой плотности (ЛПНП) и уменьшением содержания липопротеидов высокой плотности (ЛПВП) (р <0,05). Выявлены прямые корреляции между индексом PASI и содержанием в крови ТГ (r=+0,38; p<0,05), ЛПНП (r=+0,41; p<0,05) и между индексом HOMA-IR и содержанием в крови ТГ, ЛПНП (r=+0,45; r=+0,48; соответственно p<0,05). Ключевые слова  псориаз, метаболический синдром, липидный спектр крови. N.G. Virstiuk1, M.M. Nykyforuk2 Changes in Blood Lipid Profile in Patients with Psoriasis Secondary to Metabolic Syndrome 1 Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine 2 Ivano-Frankivsk Regional Clinical Dermatovenerologic Dispensary, Ivano-Frankivsk, Ukraine Abstract. To study changes in blood lipid spectrum in patients with psoriasis secondary to metabolic syndrome (MS) there were

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) examined 90 patients with uncomplicated plaque psoriasis, who were divided into 2 groups: Group I included 30 patients with psoriasis without MS, Group II included 60 patients with psoriasis and MS. MS was diagnosed according to the recommendations of the International Diabetes Federation (2005). There were determined anthropometric characteristics, parameters of lipid and carbohydrate metabolism, endogenous insulin with calculation of insulin resistance index HOMAIR. According to the obtained results more pronounced clinical manifestations of psoriasis were observed in patients of Group II. Changes in blood lipid spectrum were characterized by an increase in

the levels of blood cholesterol, triglycerides (TG), low-density lipoproteins (LDL) and a decrease in high-density lipoprotein cholesterol (HDL) levels (p<0.05). There were direct correlations between PASI index and TG blood levels (r=+0.38; p<0.05), LDL (r=+0.41; p<0.05) and between HOMA-IR index and TG blood levels, LDL (r=+0.45; r=+0.48; respectively p<0.05). Keywords: psoriasis; metabolic syndrome; blood lipid profile. Надійшла 02.10.2015 року.

УДК 616.12-008.46:616-097

Вірстюк Н.Г., Черкашина О.Є. Вплив глутаргіну на функціональний стан печінки у хворих з хронічною серцевою недостатністю ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» Резюме. З метою вивчення впливу комплексного лікування із застосуванням глутаргіну на функціональний стан печінки у хворих з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) обстежено 104 хворих (60 чоловіків, 54 жінки) на артеріальну гіпертензію (АГ) ІІ-ІІІ стадії з ХСН. Серед обстежених було 45 хворих з ХСН ІІ А стадії ФК ІІІ NYHA і 59  ІІ Б стадії ФК ІV NYHA. Залежно від лікування хворі були поділені наступним чином: група І А включала 33 хворих на АГ, ускладнену ХСН ІІА стадії, ІІА група – 12 хворих на АГ із ХСН ІІБ стадії, які отримували базову терапію. ІА і ІІА групи були групами порівняння. ІВ групу склали 39 хворих на АГ із ХСН ІІА стадії, ІІВ групу склали 20 хворих на АГ з ХСН ІІБ стадії, які на тлі базової терапії отримували препарат аргінину глутамат Контролем були 20 практично здорових осіб. Проведено загальноклінічне, ультразвукове та біохімічне дослідження за стандартними методиками. За результатами дослідження встановлено, що включення глутаргіну в комплексне лікування хворих на АГ з ХСН сприяє поліпшенню функціонального стану печінки шляхом зменшення цитолітичного, холестатичного синдромів і поліпшення дезінтоксикаційної та білоксинтезуючої функції гепатоцитів. Ключові слова: хронічна серцева недостатність, функціональний стан печінки, лікування.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Хронічна серцева недостатність (ХСН) залишається актуальною медико-соціальною проблемою у всьому світі, в тому числі в Україні. За даними національних реєстрів та епідеміологічних досліджень різних європейських країн, показник поширеності ХСН серед дорослого населення коливається від 1,5 до 5,5 % та зростає пропорційно до віку, а в осіб віком понад 70 сягає 10 – 15 %. Про серйозність прогнозу клінічно маніфестованої ХСН свідчить те, що приблизно половина таких пацієнтів вмирають протягом 4х років, а серед хворих з тяжкою ХСН смертність протягом найближчого року сягає 50% [1, 3]. Лікування хронічної серцевої недостатності (ХСН) залишається актуальною проблемою на сьогоднішній день як в Україні, так і у світі [1, 4]. Порушення функціонування ренін-ангіотензин-альдостеронової та симпатоадреналової систем, які є провідними в розвитку ХСН, не завжди пояснюють її прогресування на тлі базової терапії. Результати досліджень останніх років показали, що при різних захворюваннях серцево-судистую системи, у тому числі при артеріальній гіпертензії, атеросклерозі, серцевій недостатності на тлі активації вільнорадикального окиснення змінюється конфігурація eNOS, що обумовлює зміну активності і біодоступності ферменту [5, 6]. У цьому стані порушуються процеси трансформації аргініну і синтезу NO [2]. Слід сказати, що в інактивації альдостерону велике клінічне значення має збереження функції печінки у хворих з ХСН, так як відомо, що 85% цього гормону метаболізується в печінці і при печінковій недостатності відбувається його накопичення в плазмі, а час

метаболізму збільшується в 3-4 рази [1]. Проте ще недостатньо розроблені терапевтичні схеми, які б враховували функціональний стан печінки в комплексному лікуванні хворих з ХСН. Мета дослідження: вивчення впливу комплексного лікування із застосуванням глутаргіну на функціональний стан печінки у хворих з хронічною серцевою недостатністю. Матеріал і методи дослідження Було обстежено 104 хворих (60 чоловіків, 54 жінки) на артеріальну гіпертензію (АГ) ІІ-ІІІ стадії з ХСН, середній вік (67,1±7,2) років, тривалість захворювання (7,1±4,4) років. Серед обстежених було 45 хворих  ІІ А стадії ФК ІІІ NYHA і 59  ІІ Б стадії ФК ІV NYHA. Залежно від лікування хворі були поділені наступним чином: група І А включала 33 хворих на АГ, ускладнену ХСН ІІА ст., які отримували базову терапію. ІІА група включала 12 хворих на АГ із ХСН ІІБ, які отримували базову терапію. ІА і ІІА групи були групами порівняння. ІВ групу склали 39 хворих на АГ із ХСН ІІА, які на тлі базової терапії отримували препарат аргінину глутамат (Номер реєстраційного посвідчення: UA/4022/04/01, виробник: підприємство: Здоров”я ФК). ІІВ групу склали 20 хворих на АГ із ХСН ІІБ, які на тлі базової терапії приймали глутаргін. Глутаргін призначали по 10 мл 40% розчину внутрішньовенно краплинно на 200 мл 0,9% розчину натрию хлориду продовж 5 днів з наступним прийомом середника всередину по 0,5 г тричі на добу впродовж 20 діб на тлі базової терапії. Контролем були 20 практично здорових осіб. Проведено загальноклінічне, ультразвукове та біохімічне дослідження за стандартними методиками. Визначення активності ферментів лактатдегідрогенази (ЛДГ), лужної фосфатази (ЛФ), гамма-глутамілтранспептидази (ПТП), холінестерази, вмісту в крові загального холестерину, тригліцеридів проводили за методом біхроматичної спектрофотометрії на апараті STAT-FAX 1904 Plus (Нім.) з використанням стандартних наборів. Вираженість синдрому цитолізу печінкових клітин оцінювали за активністю трансаміназ АлАТ, АсАТ з визначенням коефіцієнта Де Рітіса (АсАТ/ АлАТ), ЛДГ, ГГТП, вмістом білірубіну в крові; білоксинтезуючу функцію печінки – за вмістом білка, протромбіну, фібриногену, активністю холінестерази. Статистичне опрацювання отриманих результатів проводили на IBM PC Pentium-200 з використанням стандартного пакету програми “Statistica 7 for Windows”(“Stat Soft”,США).

Результати дослідження та їх обговорення Аналіз проведених досліджень виявив, що застосування глутаргіну в комплексному лікуванні хворих на артеріальну гіпертензію із ХСН сприяло зменшенню клінічних і біохімічних проявів захворювання. Самопочуття покращилося у 54 (91,53%) хворих, не змінилося – у 5 (8,47%) хворих. У групі порівняння самопочуття покращилося у 35 (77,78%) хворих, не змінилося – у 7 (15,56%), погіршилося – в 3

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 1. Динаміка показників функціонального стану печінки у хворих на артеріальну гіпертензію із хронічною серцевою недостатністю під впливом комплексного лікування із включенням глутаргіну, (М±m) Базова терапія і глутаргін ІБ Базова терапія і глутаргін Здорові, група, n=39 ІІБ група, n=20 Показники n=20 До Після До Після лікування лікування лікування лікування Білірубін, мкмоль/л 12,08±0,92 24,84±2,35* 14,76±2,69*» 30,14±2,65* 16,35±1,29* АсАТ, ммоль/лгод 0,35±0,03 0,65±0,05* 0,39±0,05* 0,79±0,07* 0,42±0,03 АлАТ, ммоль/лгод 0,33±0,03 0,61±0,05* 0,37±0,05* 0,72±0,06* 0,39±0,03 2,01±0,17 2,98±0,22* 2,25±0,28* 3,33±0,23* 2,39±0,08* ЛДГ, ммоль/лгод ГГТП, ммоль/лгод 2,25±0,17 3,13±0,27* 2,38±0,30* 3,55± 0,27* 2,47±0,20 1,16±0,08 1,99±0,18* 1,24±0,15* 2,20±0,17* 1,30±0,12* ЛФ, ммоль/лгод Тимолова проба, Од. 2,64±0,19 4,11±0,35* 3,70±0,37* 4,07±0,35* 3,75±0,31* Холінестераза, 307,02± 272,7± 285,2± 243,68± 277,71± ммоль/л 17,68 20,79* 20,61* 25,33* 23,86 Заг. білок, г/л 75,38±2,6 70,96±5,24 74,11±15,97 65,48±5,10 72,25±3,81 Примітки: * - вірогідність відмінності від здорових, р<0,05; – вірогідність відмінності до і після лікування, р<0,05

(6,67%) хворих. Включення глутаргіну в комплексне лікування хворих із ХСН сприяло нормалізації розмірів печінки у 10 (16,95%) хворих з ХСН ІІА стадії і зменшенню гепатомегалії у 41 (69,49%) хворих на (2,19±0,88) см (р<0,05), що за результатами УЗД супроводжувалось зменшенням її ехощільності. У групі порівняння зменшення розмірів печінки було невірогідним. Позитивна клінічна динаміка під впливом глутаргіну супроводжувалась поліпшенням біохімічних показників функціонального стану печінки (табл. 1). Зокрема, після курсу лікування в усіх хворих відзначалося зменшення цитолітичного синдрому, що проявлялося зниженням активності ферментів АсАТ, АлАТ, ЛДГ та ГГТП у 2,0; 2,0; 1,29; 1,47 разу відповідно (р<0,05), чого не відзначалося в групі порівняння (табл. 2). На нашу думку, це можна пояснити особливістю складу глутаргіну і його фармакодинамічними властивостями. При аналізі клінічної ефективності застосування глутаргіну у хворих з ХСН ІІА і ІІБ стадій виявлено, що вираженість синдрому цитолізу змінилася наступним чином: у хворих ІВ групи активність АсАТ зменшилася у результаті лікування на 40,00% (p<0,05), у хворих ІІВ групи – на 46,84% (p<0,05); активність АлАТ – на 39,34% і 45,83% відповідно (p<0,05); ЛДГ – на 24,50% і 28,23% відповідно (p<0,05); ГГТП – на 23,96% і 30,42% відповідно (p<0,05). Це свідчить про ефективність лікування із включенням глутаргіну щодо зменшення синдрому цитолізу.

Поліпшення дезінтоксикаційної функції печінки під впливом терапії із включенням глутаргіну відмічалося в хворих як ІВ, так і ІІВ груп, на що вказувало зменшення тимолової проби у хворих ІВ групи на (9,98%) (p<0,05) після лікування із включенням глутаргіну, та на (7,86%) (p<0,05) у хворих ІІВ групи. Виявлено поліпшення білоксинтезуючої функції гепатоцитів, про що свідчило збільшення активності холінестерази на (4,61%) (p<0,05) у хворих ІВ групи та на (13,97%) (p<0,05) у хворих ІІВ групи. Виявлено зменшення біохімічних проявів синдрому холестазу, про що свідчило зменшення активності лужної фосфатази у хворих ІВ групи на 37,69% (p<0,05), у хворих ІІВ групи – на 40,91% (p<0,05). Таким чином, виявлено, що лікування із включенням глутаргіну ефективно вплинуло на функціональний стан печінки як у хворих з ХСН ІІА ФК ІІІ NYHA, так і у хворих з ХСН ІІ Б стадії ФК ІV NYHA. Висновок Включення глутаргіну в комплексне лікування хворих на АГ з ХСН сприяє поліпшенню функціонального стану печінки шляхом зменшення цитолітичного, холестатичного синдромів і поліпшення дезінтоксикаційної та білоксинтезуючої функції гепатоцитів. Перспективи подальших досліджень Одним з найбільш актуальних напрямків подальших досліджень є розвиток концепції попередження ХСН i розробка ефективних схем комплексного її лікування на ранніх стадіях. Література

1. Воронков Л.Г. « Шлях» пацієнта з хронічною серцевою недостатністю: якомога довший, якомога комфортніший // Л.Г. Воронков Серцева недостатність. – 2014. – № 1. –С.7-10. 2. Жаринова В.Ю. Современные возможности оптимизации эндотелиопротекторной терапии у больных ХСН (фокус на eNOS) / В.Ю. Жаринова // Серцева недостатність. – 2013. – № 3. – С.45-53. 3. Рекомендації з діагностики та лікування хронічної серцевої недостатності (2012) / [Л.Г. Воронков, К.М. Амосова, А.Е. Багрій та ін.] // Серцева недостатність. – 2012. – № 3. – C. 60–96. 4. Рябенко Д.В. Фармакотерапия хронической сердечной недостаточности в XXI веке: достижения и вопросы / Д.В. Рябенко // Серцева Таблиця.2. Динаміка показників функціонального стану печінки у хворих на недостатність. – 2014. – № 2. –С.24-33. артеріальну гіпертензію із хронічною серцевою недостатністю під впливом 5. Ellagic acid inhibits oxidized базової терапії, (М±m) LDL%mediated LOX%1 expression, ROS Базова терапія Базова терапія generation, and inаammation in human enЗдорові, ІА група, n=33 ІІА група, n=12 dothelial cells / W.J.Lee, H.C. Ou, W.C. Hsu Показники n=20 До Після До Після [et al.] //J. Vasc. Surg. – 2010. – Vol.52. – лікування лікування лікування лікування Р.1290-1300. 6. Atrial and vascular oxidative stress in Білірубін, мкмоль/л 12,08±0,92 23,94±1,76* 20,85±1,72* 30,13±2,55* 22,82±1,3* patients with heart failure. / L.Rochette, 0,35±0,03 0,64±0,06* 0,78±0,05* 0,73±0,03* АсАТ, ммоль/лгод 0,59±0,06* E.Tatou, V.Maupoil [et al.] // Cell Physiol. 0,33±0,03 0,58±0,05* 0,55±0,05* 0,71±0,05* 0,68±0,03* АлАТ, ммоль/лгод Biochem. – 2011. – Vol.27. – Р. 497-502. 2,01±0,17 2,89±0,21* 2,68±0,28* 3,34±0,24* 3,14±0,08* ЛДГ, ммоль/лгод 2,25±0,17 3,20±0,30* 2,97±0,28* 3,57± 0,28* 3,33±0,20* ГГТП, ммоль/л 1,16±0,08 1,87±0,19* 1,66±0,14* 2,28±0,18* 2,06±0,12* Вирстюк Н.Г., Черкашина О.Е. ЛФ, ммоль/лгод Влияние глутаргина на функциоТимолова проба, Од. 2,64±0,19 3,21±0,36* 2,97±0,37* 4,03±0,35* 3,25±0,31* нальное состояние печени у больных с Холінестераза, 307,02± 280,70± 285,70± 241,69± 248,1± хронической сердечной недостаточммоль/л 17,68 21,89* 20,62* 23,76* 25,33* ностью Заг. білок, г/л 75,38±2,6 71,95±5,25 73,12±15,87 67,48±5,10 70,24±3,82 ГВУЗ «Ивано-Франковский нациоПримітки: * - вірогідність відмінності від здорових, р<0,05;  – вірогідність відміннальный медицинский университет» ності до і після лікування, р<0,05 Резюме. С целью изучения влияния

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) комплексного лечения с применением глутаргина на функциональное состояние печени у больных с хронической сердечной недостаточностью (ХСН) обследовано 104 больных (60 мужчин, 54 женщины) артериальной гипертензией (АГ) II-III стадии с ХСН. Среди обследованных было 45 больных с ХСН II A стадии ФК ІІІ NYHA и 59  ІІ Б стадии ФК ІV NYHA. В зависимости от лечения больные были разделены следующим образом: группа IА включала 33 больных АГ, осложненной ХСН IIА стадии, ПА группа - 12 больных АГ с ХСН IIБ стадии, получавших базовую терапию. ІА и ІІА группы были группами сравнения. ІВ группу составили 39 больных АГ с ХСН IIА стадии, IIВ группу составили 20 больных АГ с ХСН II Б стадии, которые на фоне базовой терапии получали препарат аргинина глутамат. Контролем были 20 практически здоровых лиц. Проведено общеклиническое, ультразвуковое и биохимическое исследование по стандартным методикам. По результатам исследования установлено, что включение глутаргина в комплексном лечении больных АГ с ХСН способствует улучшению функционального состояния печени путем уменьшения цитолитического, холестатического синдромов и улучшения дезинтоксикационной и белоксинтетической функции гепатоцитов. Ключевые слова: хроническая сердечная недостаточность, функциональное состояние печени, лечение.

N.G. Virstiuk, O.Ye. Cherkashyna Influence of Glutargin on Functional State of the Liver in Patients with Chronic Heart Failure Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine Abstrаct. 104 patients (60 males and 54 females) with stage II-III arterial hypertension (AH) and chronic heart failure (CHF) were examined to study the effects of complex treatment with glutargin on the functional state of the liver in patients with CHF. Among patients there were 45 patients with stage IIA CHF NYHA FC III and 59 patients with stage IIB CHF NYHA FC IV. All the patients were divided depending on treatment: Group IA included 33 patients with AH complicated by stage IIA CHF; Group IIA included 12 patients with AH and stage IIB CHF who received basic therapy. Groups IA and IIA were the comparison groups. Group IB consisted of 39 patients with AH and stage IIA CHF, and Group IIB consisted of 20 patients with AH and stage IIB CHF, who, in addition to basic therapy, received arginine glutamate. The control group included 20 practically healthy persons. Standard clinical, ultrasound and biochemical investigations were performed. The results revealed that the inclusion of glutargin in treatment of patients with AH and CHF improves overall liver function reducing the degree of cytolytic and cholestatic syndromes and improving detoxification and protein synthetic functions of hepatocytes. Keywords: chronic heart failure; liver function; treatment. Надійшла 30.09.2015 року.

УДК 613.95+616.233-002+616-073

Макян С.В.*, Гаргаун В.А.*, Майданник В.Г.** Клінічні особливості перебігу рецидивного та хронічного бронхіту у дітей (частина 1) *ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», м. Івано-Франківськ, Україна **Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця, м. Київ, Україна Резюме. Предметом дослідження в першій частині роботи стали суб’єктивні прояви у дітей із рецидивним та хронічним бронхітами. Мета дослідження полягала в оцінці основних клінічних проявів рецидивного та хронічного бронхіту, аналізі факторів ризику та передумов до їх виникнення у дітей. Матеріал і методи дослідження: проведено комплексне клініко-анамнестичне обстеження 110 дітей із бронхолегеневою патологією віком від 3 до 18 років (середній вік 10,5±1,1 років): 80 пацієнтів із рецидивним та 30 - із хронічним бронхітом і 30 їх здорових однолітків. Подано детальну оцінку скарг та клінічних проявів захворювання в періоді загострення та ремісії патологічного процесу, проведено аналіз анамнезу життя та захворювання із визначенням основних діагностичних критеріїв кожної із нозологій та факторів ризику, передумов їх розвитку та прогресування. Виділено низку симптомів, які при рецидивній бронхолегеневій патології зустрічалися найчастіше: синдром неспецифічної інтоксикації (підвищення температури, загальна слабкість, в’ялість, зниження апетиту, швидка втомлюваність) (у 85,2 % дітей із рецидивним та 91,3 % із хронічним бронхітом), дихальна недостатність (до 50,0 % дітей із рецидивним та практично у всіх - із хронічним бронхітом) та кашель ( 90,0 % дітей із рецидивним та у всіх - із хронічним бронхітом). Визначено певні відмінності в клінічній картині бронхітів із рецидивним та хронічним перебігом у дітей та показано їх чітку залежність від стадії захворювання, знання яких дозволить застосовувати диференційований підхід до лікування та профілактики пацієнтів із різними клінічними варіантами бронхітів. Ключові слова: хронічний бронхіт, рецидивний бронхіт, діти, клінічні прояви.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. В структурі патології дитячого віку захворювання дихальної системи домінують (66,75%), причому по поширеності ведуче місце належить бронхітам [7], що складають 75-250 випадків на 1000 дітей у рік, з переважанням гострих та рецидивних форм [1]. На сьогодні значну медичну проблему складає неоднозначність прогнозу при рецидивному бронхіті (РБ) у дітей. Так, одужання спостерігається лише у 75,0-

80,0% випадків, тоді як у решти захворювання трансформується у хронічний бронхіт або бронхіальну астму [2]. Тому з позицій клінічної медицини виділення РБ як перехідної форми є необхідним та дієвим заходом, що забезпечує динамічне спостереження й диференційоване застосування лікувально-реабілітаційних заходів дітям не просто з повторними епізодами гострого бронхіту, а із скомпрометованим фоном та високим ризиком формування хронічної патології [3]. Не втрачає своєї актуальності і проблема хронічного бронхіту (ХБ) у дітей. У зв’язку з тим, що при ХБ запалення носить двобічний дифузний характер, з часом прогресує, призводить до незворотніх змін в легенях із розвитком дихальної недостатності, прогноз ХБ завжди є серйозним. Сучасні досягнення змінили уявлення про причини розвитку хронічного процесу в легенях в бік визнання ведучої ролі вад розвитку бронхолегеневої системи й шкідливих факторів зовнішнього середовища, таких як мікрооточення, активне та пасивне куріння [5, 9]. Однак, на сьогодні незаперечною щодо передумов хронізації процесу залишається і роль тривалих рецидивних процесів у бронхолегеневій системі при їх несвоєчасній діагностиці та невірній тактиці лікування. Не дивлячись на значні успіхи, досягнуті в діагностиці та лікуванні неспецифічних захворювань бронхолегеневої системи, багато запитань на сьогодні залишаються дискусійними. Це, в першу чергу, стосується аспектів термінології, особливостей вікової еволюції, ранньої діагностики та передумов трансформації у хронічну інвалідизуючу патологію дорослих [3, 6, 11, 13]. Тому удосконалення методів ранньої діагностики з метою попередження формування хронічного запального процесу в легенях, вдосконалення терапії та профілактики рецидивного й хронічного бронхіту є перспективним щодо зниження їх розповсюдженості, покращення прогнозу та підви-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

щення якості життя хворих дітей [5, 12]. Мета дослідження: оцінити основні клінічні прояви рецидивного та хронічного бронхіту та проаналізувати фактори ризику та передумови до їх виникнення у дітей. Матеріал і методи дослідження Робота проводилась на базі пульмонологічного відділення та кабінету пульмонолога консультативної поліклініки Івано-Франківської обласної дитячої клінічної лікарні. Проведено комплексне клініко-анамнестичне обстеження 110 дітей віком від 3 до 18 років (середній вік 10,5±1,1 років) із бронхолегеневою патологією (БЛП). В залежності від нозології діти були розподілені на наступні групи: 80 дітей із рецидивним бронхітом (РБ), 30 дітей із хронічним бронхітом (ХБ). Групу контролю склали 30 практично здорових дітей аналогічного із хворими віку, що знаходились на стаціонарному лікуванні в нефрологічному відділені ОДКЛ та не мали бронхолегеневих скарг або патології. Діагноз РБ та ХБ виставляли згідно Наказу МОЗ від 13.01.2005 № 18 про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю “дитяча пульмонологія”. Проводили детальну оцінку скарг та клінічних проявів захворювання в періоді загострення та ремісії патологічного процесу, аналізували дані анамнезу життя та захворювання із визначенням основних діагностичних критеріїв кожної із нозологій та факторів ризику їх розвитку та прогресування. При виконанні роботи чітко дотримувалися основних положень GСP, засад Конвенції Ради Європи про права людини та етичних принципів при проведенні наукових досліджень згідно Гельсінської декларації, Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину (1977 р.), відповідних положень ВООЗ, Міжнародного кодексу медичної етики (1983 р.) та законів України.

Результати дослідження Встановлено, що явища неспецифічної інтоксикації відмічались у 85,2 % дітей із РБ та 91,3 % дітей із ХБ. Зокрема, підвищення температури на початку захворювання спостерігалось у 85,0 % пацієнтів із РБ та 75,0 % – із ХБ. Однак, якщо фебрильна гарячка мала місце у 36,7 % обстежених із РБ, то у дітей з ХБ практично не зустрічалася (р<0,05). Субфебрилітет, навпаки, був більш характерним для обстежених із ХБ. Такі пацієнти склали 73,3 % проти 48,3 % в групі із РБ (р<0,05) (табл. 1). Причому, у 21,7 % обстежених із РБ мав місце тривалий (чотири-пять тижнів і більше) субфебрилітет. Частота втрати та зниження апетиту, порушень сну суттєво не відрізнялися в різних групах та зустрічалися приблизно у половини обстежених незалежно від характеру БЛП. На кашель діти із ХБ в періоді загострення скаржились дещо частіше. Такі пацієнти склали 100,0 % проти 90,0 % у групі з РБ. Вологий кашель зустрічався у 73,3 % обстежених із ХБ, причому у 61,7 % він був малопродуктивним, із виділенням незначної кількості слизистого мокротиння; та 73,3% дітей з РБ (з них у 66,3 % кашель був продуктивним, із виділенням значної кількості слизистого мокротиння). У 7 % дітей із РБ кашель виникав зрідка і був малопродуктивним. Окрім того, 16,6 % дітей із РБ скаржились на періодичний вологий кашель із виділенням мокротиння слизистого чи слизисто-гнійного характеру, у 26,7 % дітей цієї групи кашель був глибоким та супроводжувався болем в грудній клітці. У 15,0 % обстежених із ХБ на висоті кашлю виникало блювання, в той час як для дітей з РБ даний симптом практично не був характерним (р<0,05). Кашель у пацієнтів із БЛП із рецидивним перебігом частіше був впродовж дня. Втім, у 15,0 % дітей із РБ та у 20,0 % – із ХБ він виникав в основному вранці, після пробудження, для п’ятої частини пацієнтів із ХБ властивим був нічний кашель (р<0,05). У 10% дітей із РБ кашель, як основний симптом, не спостерігався. Задишка в спокої в періоді загострення відмічалась у 30,0 % пацієнтів із РБ та 83,3 % із ХБ, а при фізичному навантаженні зростала до 50,0 % в групі з РБ та до 100 % у дітей з ХБ. Задишка була, як правило, змішаного ґенезу та сприймалась дітьми як відчуття нестачі повітря, “спирання”

Таблиця 1. Характеристика суб’єктивних проявів у дітей із бронхолегеневими захворюваннями в періоді загострення Скарга ХБ (n=30) РБ (n=80) P Кашель: 30 (100,0) 72 (90,0) >0,05 6 (21,7) 13 (16,7) >0,05  сухий 22 (73,3) 59 (73,3) >0,05  вологий  продуктивний 21 (70,0) 51 (63,3) >0,05 2 (6,6) 10 (10,0) >0,05  непродуктивний 3 (10,0) 3 (3,3) >0,05  нападоподібний  відсутній 5 (6,7) >0,05 6 (20,0) 12 (15,0) >0,05  в ранкові години 4 (13,3) 9 (11,7) >0,05  ввечері 17 (58,3) 37 (46,7) 0,05  впродовж дня 2 (6,7) 16 (20,0) 0,05  вночі 22 (73,3) 22 (27,5) 0,05  болючий  неболючий 8 (26,7) 58 (72,5) 0,05 5 (15,0) 1 (1,7)  з блюванням 0,05 Задишка: - в спокої 25 (83,3) 24 (30,0) 0,05 - при фізичному навантаженні 30 (100,0) 40 (50,0) 0,05 Гіпертермія: 23 (75,0) 68 (85,0) >0,05 1 (3,3) 24 (30,0) 0,05  гектична 5 (6,7)  висока 0,05 22 (73,3) 39 (48,3) 0,05  субфебрилітет Загальна слабкість 23 (76,6) 51 (63,3) 0,05 Зниження апетиту 18 (60,0) 40 (50,0) >0,05 Катаральні явища 11 (36,6) 72 (86,2) 0,05 Порушення сну 17 (56,6) 39 (48,3) >0,05 Примітки: 1. Всі дані подано в абсолютних цифрах, в дужках подано відсоток; 2. Р – вірогідність відмінності між пацієнтами із рецидивним та хронічним бронхітом

в грудях, тяжкості вдиху і т.д. Загострення бронхолегеневої патології супроводжувалося появою супутніх катаральних явищ у 86,2% обстежених із РБ та у 60,0 % – із ХБ (р<0,05). Виникнення катару, як правило, передувало появі основної симптоматики. Період ремісії у пацієнтів із БЛП характеризувався регресом основних клінічних проявів. Втім, частина скарг була присутньою і в цьому періоді та чітко визначалася варіантом нозології (табл. 2). Так, перебіг ХБ навіть у періоді ремісії супроводжувався вираженою астенізацією пацієнтів, що значно частіше ніж діти із РБ подавали скарги на загальну слабкість (р<0,05), зниження апетиту (р<0,05), швидку втомлюваність, порушення сну (р<0,05). Зокрема порушення сну діти найчастіше пов’язували із наявністю нічного кашлю та задишки, відчуттям нестачі повітря. Така поліморфність скарг в періоді ремісії значно погіршувала якість життя пацієнтів та їх родин, призводила до зростання числа пропусків у навчальних закладах. У пацієнтів із РБ період ремісії перебігав більш сприятливо. Частина пацієнтів в цьому періоді взагалі не подавала скарг, а у частини вони були мінімальними. Зокрема, кашель в періоді ремісії утримувався у 16,3 % пацієнтів із РБ та 93,3 % із ХБ (р<0,05). Причому характер кашлю дещо відрізнявся. Так, якщо у дітей із РБ відмічався в основному вранішній та гіперреактивний (у відповідь на різку зміну температурного режиму, фізичне навантаження, вдихання іритативних речовин тощо) кашель, то у обстежених із ХБ кашель в періоді ремісії був більш маніфестним, в основному малопродуктивним, з виділенням в’язкого характеру мокротиння, часто мав нав’язливий характер, супроводжувався задишкою та відчуттям дискомфорту в грудній клітці. Обговорення Встановлено, що клінічний перебіг рецидивуючої бронхолегеневої патології у дітей дуже різноманітний – від

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 2. Характеристика суб’єктивних проявів у дітей із бронхолегеневими захворюваннями в періоді ремісії Скарга ХБ (n=30) РБ (n=80) P Кашель: 28 (93,3) 13 (16,3) 0,05 2 (6,7) 4 (5,0) >0,05  сухий 26 (86,6) 9 (11,3)  вологий 0,05  продуктивний 17 (56,6) 9 (11,3) 0,05 10 (33,3)  непродуктивний 0,05 1 (3,3) 4 (5,0) >0,05  нападоподібний 2 (6,6) >0,05  відсутній 17 (56,6) 9 (11,3)  в ранкові години 0,05 2 (6,6) >0,05  ввечері  впродовж дня 10 (33,3) 4 (5,0) 0,05 12 (40,0) 2 (2,5)  нічний 0,05  болючий  неболючий 28 (93,3) 0,05  з блюванням Задишка:  в спокої 16 (53,3) 0,05 - при фізичному навантаженні 28 (96,6) 0,05 Гіпертермія:  гектична  висока  субфебрилітет 5 (16,6) 12 (15,0) >0,05 Загальна слабкість 13 (45,0) 15 (18,8) 0,05 Зниження апетиту 17 (56,6) 18 (22,5) 0,05 Катаральні явища 6 (20,0) 18 (22,5) >0,05 Порушення сну 9 (30,0) 5 (6,3) 0,05 Примітки: 1. Всі дані подано в абсолютних цифрах, в дужках подано відсоток; 2. Р – вірогідність відмінності між пацієнтами із рецидивним та хронічним бронхітом

різко маніфестних до в’ялоперебігаючих малосимптомних форм. Проте, незважаючи на поліморфізм проявів чи, навпаки, їх відсутність, при бронхолегеневих захворюваннях із схильністю до рецидивів нами виділено низку симптомів, які зустрічалися найчастіше, ізольовано або в поєднанні. Зокрема, найчастіше у таких дітей мали місце клінічні прояви синдрому неспецифічної інтоксикації (підвищення температури, загальна слабкість, в’ялість, зниження апетиту, швидка втомлюваність), дихальна недостатність та кашель. Ці дані співпадають із результатами інших дослідників [8, 9, 10]. Втім, спостерігалися певні відмінності в клінічній картині, що чітко визначалися нозологічним варіантом та періодом захворювання (загострення чи ремісія), знання яких дозволить застосовувати диференційований підхід до лікування та профілактики пацієнтів із різними клінічними варіантами бронхітів. Висновки 1. Рівень захворюваності на бронхолегеневу патологію серед дитячого населення коливається від 15 до 50 %, причому доволі часто має місце неоднозначність прогнозу (схильність до рецидивування, хронізації процесу), що обґрунтовує медико-соціальну значимість проблеми. 2. Визначено клінічні особливості бронхітів із рецидивним та хронічним перебігом у дітей та показано їх чітку залежність від стадії захворювання. Домінуючими в клініці у дітей із рецидивним бронхітом в стадії загострення є кашель (90,0%) та явища загальної інтоксикації (85,0 %), зокрема загальна слабкість (63,3 %), зниження апетиту (50,0%), субфебрилітет (48,3 %). Діти із хронічним бронхітом в стадії загострення найчастіше скаржаться на кашель (100,0 %), задишку (83,3 %), загальну слабкість (76,6 %), субфебрилітет (73,3 %), зниження апетиту (60,0 %) та порушення сну (56,6 %). 3. Період ремісії у дітей із ХБ супроводжувався вираженішими ніж при РБ проявами дихальної недостатності

та астенізацією пацієнтів, основними ознаками якої були загальна слабкість (р<0,05), зниження апетиту (р<0,05), швидка втомлюваність, порушення сну (р<0,05), що значно порушують якість життя пацієнтів. 4. В практичній діяльності слід чітко виділяти основні клінічні детермінанти рецидивних бронхолегеневих захворювань, що дозволять їх вчасно діагностувати та надалі провести ефективне лікування, профілактику рецидивів та прогресування патологічного процесу. Перспективи подальших досліджень В перспективі планується продовжити вивчення диференційованих клініко-функціональних характеристик, провести аналіз факторів ризику виникнення та основних діагностичних підходів у дітей із рецидивним та хронічним бронхітом. Література 1. Антипкін Ю. Г. Сучасні підходи до діагностики, профілактики рецидивуючих і хронічних бронхітів у дітей / Ю. Г. Антипкін, Л. П. Арабська, О. А. Смірнова // К.: Медицина. - 2003. - 122 с. 2. Банадига Н. В. Бронхіти у дітей / Н. В. Банадига. - Тернопіль: Воля. - 2010. - 192 с. 3. Банадига Н. В. Динаміка показників імунологічної реактивності та їх медикаментозна корекція у дітей / Н. В. Банадига // Новости медицины и фармации. – 2015. - №9 (542). – С. 25-27. 4. Дука К. Д. Особливості перебігу хронічних бронхітів у дітей та підлітків у сучасних умовах / К. Д. Дука, С. І. Ільченко, М. В. Ширікіна // Современная педиатрия. – 2010. – № 2. – С.77-78. 5. Ільченко С. І. Енергодефіцитний діатез як предиктор розвитку хронічних бронхітів у підлітків / С. І. Ільченко // Запорожский медицинский журнал. – 2010. – т.12, № 2. – С.16-18. 6. Лапшин В. Ф. Бронхіти у дітей. Погляд педіатра // В. Ф. Лапшин // Medical Nature. – 2009. – № 1. – С.8-11. 7. Лебединець Н.В. Аспекти динаміки патології органів дихання дитячого населення / Н. В. Лебединець, А. Г. Різник // Гігієна населених місць. - 2013. - № 61. – С. 317. 8. Костирко Н. І. Клінічна характеристика рецидивуючого бронхіту у дітей / Н. І. Костирко, О. Б. Синоверська // Перспективи медицини та біології. – 2010. – Т.ІІ, № 1 (додаток). – С.19. 9. Костирко Н. І. Рецидивуючий бронхіт у дітей: клінічна характеристика та особливості преморбідного стану / Н. І. Костирко, О. Б. Синоверська // Галицький лікарський вісник. - 2010. Том 17, число 2. - С. 46-49. 10. Крючко Т. О. Особливості діагностики рецидивного бронхіту у дітей молодшого віку в період ремісії / Т. О. Крючко, Ю. М. Кінаш, А.П. // Современная педиатрия. – 2010. – № 1. – С.95-98. 11. Страшок Л. А. Хронический бронхит в подростковом возрасте. Современные взгляды на проблему / Л. А. Страшок // Современная педиатрия. – 2011. – № 4. – С.99-101. 12. Хронический бронхит при врожденных и наследственных заболеваниях органов дыхания у детей. Современные технологии диагностики и терапевтическая тактика / Е. В. Середа, Л. Р. Селимзянова, О. В. Кустова [и др.] // Российский педиатрический журнал. – 2012. – № 4. – С.36-40. 13. Чергінець В. І. Рецидивний бронхіт у дітей / В. І. Чергінець, С. І. Ільченко // Медичні перспективи. – 2009. – Т. ХІV, № 4. – С.4-7. M.V. Makian*, V.A. Harhaun* , V.H. Majdannuk** Clinical Peculiarities of Recurrent and Chronic Bronchitis in Children (Part 1) *Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine ** Bogomolets National Medical University, Kyiv, Ukraine Abstract. Subjective manifestations in children with recurrent and chronic bronchitis were the subject of the research. The objective of the research was to evaluate the main clinical manifestations of recurrent and chronic bronchitis, analyze risk factors and preconditions for their occurence in children. Materials and methods of research. The comprehensive clinical and anamnestic examination of 120 children with bronchopulmonary pathology at the age of 3 to 18 (average age was 10.51.1 years) was conducted. There were 80 patients with recurrent bronchitis,30 – with chronic bronchitis and 30 healthy children of the same age. Detailed assessment of complaints and clinical manifestations of disease in exacerbations and remissions of the pathological process was provided,

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) past medical history and case history were analyzed with identification of main diagnostic criteria for each nosology and risk factors, preconditation for their development and progression. A number of symptoms observed in recurrent bronchopulmonary pathology were singled out. They included nonspecific toxicity syndrome (fever, weakness, atony, decreased appetite, fatigue) (in 85.2% of children with recurrent bronchitis and in 91.3% of children with chronic bronchitis), respiratory failure (up to 50.0% of children with recurrent bronchitis and almost in all with chronic bronchitis) and cough (90.0% of children with recurrent bronchitis and in all children with chronic

bronchitis). Some differences in the clinical picture of bronchitis with recurrent and chronic course in children were determined and their clear dependence from the stage of the disease was shown. Such knowledge will allow to use a differentiated approach to treatment and prevention of patients with different clinical types of bronchitis. Keywords: chronic bronchitis; recurrent bronchitis; children; clinical features. Надійшла 29.09.2015 року.

УДК. 616.314 – 083+616.314 – 77

Михайленко Т.М. Ефективність нового комплексу професійної та індивідуальної гігієни ротової порожнини в осіб, що користуються знімними конструкціями зубних протезів на основі біохімічних та фізико-хімічних показників ротової рідини ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» м. Івано-Франківськ, Україна Резюме. У представленій роботі підтверджено позитивний вплив нової діагностико-лікувально-реабілітаційної системи гігієни ротової порожнини в осіб, що користуються знімними конструкціями зубних протезів (ІІ група) на нормалізацію реологічних властивостей ротової рідини, перебіг метаболічних процесів та зменшення ризику каменеутворення, порівняно як з даними до її застосування так і в осіб, що використовували загальновідомі рекомендації (І група). Після заходів, запропонованої системи гігієни, у ротовій рідині відмічено зростання концентрації водневих іонів на 8,08%, зниження в’язкості на 21,94%, концентрації муцину на 32,18%, порівняно з вихідними даними, а також на 6,43%, 20,74%, 32,55%, порівняно з даними в першій групі, р0,05. У ротовій рідині осіб ІІ групи спостерігали позитивну динаміку метаболічних процесів зниження концентрацій: лактату - на 32,35% , аміаку - на 51,55% та активності ОДК на 61,24 %, порівняно з вихідними даними, а також на 32,35%, 48,37 %, 61,62%, порівняно з показниками в І групі, відповідно, р0,05. Вплив на активність процесів каменеутворення підтверджений зниженням концентрації загального кальцію та фосфат - іонів в ротовій рідині осіб ІІ групи на 18,82% та 10,31%, порівняно з вихідними даними, в той час як в осіб І групи спостерігали зниження на 1,48 та 1,47%. Кальцій-фосфорний коефіцієнт в осіб другої групи знизився на 6,25%, порівняно з вихідними даними, натомість в осіб першої групи цей показник не змінився. Ключові слова: в’язкість, концентрація водневих іонів (рН), лактат, загальний кальцій, фосфат-іони, муцин, аміак, активність орнітиндекарбоксилази (ОДК), гігієна ротової порожнини, знімні протези

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Біохімічні та фізико-хімічні показники в ротовій рідині є важливими критеріями для оцінки перебігу фізіологічних та патологічних процесів в зубощелепній системі [1, 2, 3]. Поширеними та високоінформативними вважають дослідження вчених, спрямовані на встановлення ефективності лікування стоматологічної захворюваності на основі динаміки їх зміни [4, 5, 6]. Відомо про тісний взаємозв’язок між біохімічними показниками ротової рідини та станом гігієни ротової порожнини. Проведені нами дослідження засвідчили залежність в’язкості, концентрації водневих іонів (рН), лактату, загального кальцію, фосфат-іонів, муцину, аміаку, активності орнітиндекарбоксилази (ОДК) ротової рідини від гігієнічного стану в осіб, що користуються знімними конструкціями зубних протезів [7, 8, 9, 10]. Тому вважаємо доцільним та інформативним використати динаміку зміни вказаних показників ротової рідини для встановлення ефективності нової діагностико-лікувально-

реабілітаційної системи ротової порожнини. Мета дослідження: на основі біохімічних та фізико-хімічних показників встановити ефективність нового комплексу заходів професійної та індивідуальної гігієни ротової порожнини в осіб, що користуються знімними конструкціями зубних протезів. Матеріал і методи дослідження У клініці кафедри стоматології післядипломної освіти ІФНМУ нами було запропоновано і впроваджено нову діагностико – лікувально-реабілітаційну систему гігієни ротової порожнини. Для оцінки ефективності цієї системи сформовано дві клінічні групи пацієнтів, які користувалися знімними пластинковими протезами та ще одну - ІІІ контрольну із 30-и соматично та стоматологічно здорових осіб. До І групи включено 112 осіб, які використовували загальноприйняту схему гігієнічного догляду за ротовою порожниною. ІІ групу склали 115 осіб, які використовували запропоновану нами систему гігієнічного догляду за ротовою порожниною. Основними складовими нової діагностико–лікувальнореабілітаційної системи гігієни ротової порожнини є: - діагностика стану гігієни ротової порожнини в осіб зі знімними конструкціями зубних протезів за допомогою медикодіагностичної комп’ютерної програми визначення інтегрального показника гігієни ротової порожнини (ІПГРП), мікробіологічних показників (мікробного числа (МЧ) та дефіциту мікробного числа (ДМЧ), частоти виявлення та масивності колонізації -гемоліт. Streptococcus sp., частоти виявлення та сумарної масивності колонізації патогенними мікроорганізмами), а також біохімічних параметрів слини (в’язкості, концентрації рН, лактату, загального кальцію, фосфат-іонів, вмісту муцину, аміаку, активності ОДК) [11, 12, 13]; - заходи професійної гігієни ротової порожнини: інформування пацієнта щодо особливостей користування знімними протезами та індивідуальних гігієнічних заходів в усній і письмовій формах; навчання флосінгу, догляду за язиком та чищення знімних протезів, формування позитивної мотивації; зняття м’яких та твердих відкладень; антисептична обробка; очищення та дезінфекція знімних конструкцій зубних протезів в ультразвуковій мийці з використанням хімічних середників; проведення озонотерапії тканин протезного ложа; диференційоване призначення зубних паст; призначення пробіотиків для загального та місцевого використання; проведення мікрополірування нових знімних конструкцій зубних протезів в ультразвуковій мийці; заповнення розробленого нами додатку до медичної карти стоматологічного хворого; - заходи індивідуальної гігієни: диференційоване використання зубних паст та полоскань ротової порожнини композицією ефірних олій «Для гігієни порожнини рота», ефірними оліями м’яти перцевої, олії апельсину; при наявності природних зубів, мостоподібних конструкцій - призначення проведення флосінгу; догляд за язиком; чищення знімних протезів як зубною щіткою, так і вико-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) ристання таблеток для очищення. Таблиця 1. Середні значення реологічних показників ротової рідини у Нами визначено оптимальні режими провепацієнтів І, ІІ та ІІІ груп на етапах дослідження, (М±m) дення курсів діагностико-лікувально-реабілітаГрупи ційної системи гігієни ротової порожнини у осіб, І ІІ що користуються знімними конструкціями зубних Показпісля після протезів: ники ІІІ До ліку- проф. індивід. До ліку- проф. індивід. - для осіб із значеннями ІПГРП «хороший», «завання вання курсу курсу курсу курсу довільний»: без соматичної патології - два рази на рік; із соматичною патологією - три рази на рік; для (І етап) (ІІ етап) (І етап) (ІІ етап) осіб, що використовують середники для покрарН 5,90± 5,92± 5,91± 5,82± 6,31± 6,29± 6,45± щення фіксації - три рази в рік; (ум. од.) 0,084 0,064 0,074 0,03 *,4 0,011, *,4 0,022, *, 4 0,08 - для осіб із значеннями ІПГРП «поганий», В’язкість 5,26± 5,01± 5,16± 5,24± 4,14± 4,09± 2,41± «дуже поганий»: без соматичної патології - три рази (ум. од.) 0,264 0,231,4 0,244 0,084 0,061, *,4 0,062, *, 4 0,09 на рік; із соматичною патологією - чотири рази на Муцин 186,73± 159,34± 184,25± 183,23± 122,01± 124,27± 81,40± рік; для осіб, що використовують середники для (мг/100 мл) 14,134 10,101,4 13,563,4 4,484 2,161, *, 4 2,112, *, 4 0,995 покращення фіксації - чотири рази на рік. Примітка : достовірність (р0,05): 1- до та після І етапу лікування; 2 – до Основними складовими загальноприйнятої схеми гігієнічного догляду за ротовою порожниною та після ІІ етапу лікування; 3 – між І та ІІ етапами лікування; * - між були рекомендації згідно протоколів ортопедичного даними в І та ІІ групах; 4 – щодо даних ІІІ групи лікування МОЗ України та підручників [14, 15, 16]. - професійна гігієна: зняття м’яких та твердих відкладень; антисептична обробка; дезінфекція знімних конструкцій зубних в ротовій рідині осіб І групи на етапах використання достопротезів хімічними засобами (перекис водню 3%, хлоргекседин вірно не змінювалося, натомість в осіб ІІ групи спостерігали біглюконат 0,05%), очищення та полірування в зуботехнічній лабо- достовірне зростання після заходів гігієни професійного раторії на шліф-моторі; реєстрація в медичній карті стоматоло- курсу на 8,42%, а після заходів індивідуальної на 8,08%, гічного хворого дату навчання гігієнічному догляду та контролю; порівняно з вихідними даними, р0,05. Цей же показник до навчання чищенню зубів та знімних протезів зубною щіткою; - індивідуальна гігієна: рекомендації щодо використання лікування був достовірно нижче в осіб ІІ групи, ніж в осіб І зубних паст, ополіскувачів, відварів трав ромашки, шавлії, кори групи, проте достовірно зростав після кожного етапу гігієнічних заходів, порівняно зі значенням в І групі, відповідно дуба, нагідок, проведення флосінгу; чищення знімних протезів; на 6,59 % та 6,43%, р0,05. Показник концентрації водневих - режим гігієни: два рази в рік. Проте діагностичні заходи в осіб І групи проводили за запро- іонів в обох групах на першому та другому етапах дослідпонованою нами схемою, тобто аналогічно описаним вище в ження був достовірно нижчий, ніж в контрольній групі, але пацієнтів ІІ групи. в ротовій рідині осіб ІІ групи середнє значення цього показПацієнтам І та ІІ груп клініко-лабораторне обстеження про- ника знизилося відповідно на 2,17% та 2,48%, а в осіб І групи водили до використання гігієнічних заходів, після проведення всіх на 8,22% та 8,37%, р0,05. маніпуляцій курсу професійної гігієни (І етап), через місяць після Динаміка зміни в’язкості ротової рідини в осіб І групи проведення заходів індивідуальної гігієни (ІІ етап), осіб ІІІ групи – була достовірно зменшена лише після заходів професійної одноразово на момент проведення стоматологічного огляду. Оцінку ефективності нового комплексу гігієни ротової порож- гігієни, порівняно з вихідними даними на 4,75 %, а в осіб ІІ нини в осіб, що користуються знімними конструкціями зубних групи на 20,99% після заходів професійної гігієни та на протезів було проведено на основі біохімічних та біофізичних 21,94% після заходів індивідуальної гігієни, р0,05. При попоказників ротової рідини, зокрема, концентрацій: лактату, за- рівнянні показника в’язкості в осіб І та ІІ груп встановлено, гального кальцію, фосфат-іонів, аміаку, муцину, концентрацію вод- що в осіб ІІ групи він був достовірно нижчий як після перневих іонів, в’язкість та активність ферменту ротової рідини шого, так і після другого етапів системи гігієни, відповідно орнітиндекарбоксилаза. Вивчення концентрацій загального на 17,37% та 20,74%, р0,05. Показники в’язкості в обох кальцію, фосфат-іонів проводили фотометричним методом за групах як до, так і після впровадження різних систем гігієни допомогою стандартних наборів реактивів фірми «Simko Ltd» (Україна), лактату - за реакцією із параоксидифенілом; аміаку - ротової порожнини були вищі, ніж показники в контрольній набору реактивів «Ammonia» фірми «Global scientific» (США). групі, р0,05. Концентрація муцину достовірно знизилася в осіб І групи Концентрацію муцину в ротовій рідині визначали за методом Є.Н.Коробєйнікової, Є. И. Ільіних з використанням реактива після заходів професійної гігієни на 14,67 %, порівняно з Бенедикта [17]. Показник концентрації водневих іонів (рН) вимі- вихідними даними, натомість достовірно зросла після друрювали безпосередньо в ротовій порожнині (рН кл. ), за роз- гого етапу гігієнічних заходів – на 15,63 %, порівняно з даниробленим нами способом [18]. В’язкість ротової рідини визначали ми після першого етапу, р0,05. В осіб ІІ групи концентрація з використанням стандартної мікропіпетки за методикою Т.Л.Ре- муцину в ротовій рідині була достовірно нижчою, порівняно діновой [19]. Визначення активності ферменту ОДК проводили з вихідними даними, після професійних заходів на 33,41%, за методикою Храмова В. А. [20]. Отримані результати піддавали статистичній обробці методом після індивідуальної гігієни на 32,18%, р0,05. Нами відваріаційної статистики. Рівень достовірності різниці вивчених мічено, що концентрація муцину в осіб ІІ групи була достопоказників визначали за критерієм Стьюдента. Статистично значу- вірно меншою, ніж в осіб І групи, як після курсу заходів професійної гігієни – на 23,43%, так і після курсу індивіщою вважали різницю при р0,05.

Результати дослідження та їх обговорення Нами проаналізовано біохімічні та фізико-хімічні показники ротової рідини, що за даними наших дослідженнь найбільше пов’язані зі станом гігієни ротової порожнини в осіб із знімними конструкціями зубних протезів та вказують на особливості метаболізму, кальцій-фосфорного обміну та реологічних процесів у ротовій рідині. Для спостереження за динамікою зміни реологічних характеристик ротової рідини у пацієнтів, що використовували різні комплекси гігієнічних заходів нами проаналізовано середні значення концентрації водневих іонів, в’язкості та муцину. Результати дослідження подано в таблиці 1. Середнє значення показника концентрації водневих іонів

дуальної гігієни – на 32,55%, р0,05. В обох групах, як до лікування, так і після обох етапів впровадження гігієнічних заходів показники муцину були достовірно вищі, ніж в контрольній групі, р0,05. Також для встановлення ефективності запропонованої нами нової діагностико-лікувально-реабілітаційної системи гігієни ротової порожнини нами проаналізовано динаміку змін показників, що характеризували метаболічні процеси ротової рідини у пацієнтів І та ІІ груп на етапах застосування різних гігієнічних комплексів (див. табл. 2). У ротовій рідині осіб І групи середнє значення концентрації лактату мало тенденцію до достовірного зниження, як порівняно з вихідними даними, так і після професійного курсу гігієнічних заходів, р0,05. В осіб ІІ групи спосте-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

18,45 %, р0,05. У ротовій рідині осіб ІІ групи спостерігали достовірне зменшення активності ОДК, порівняно з вихідними даними: після професійних заходів - на 59,64%, а після індивідуальної гігієни на 61,62 %, р0,05. Проведення заходів професійної та індивідуальної гігієни зумовили достовірне зниження активності в осіб ІІ групи, порівняно з аналогічними показниками І групи, на 52,67% та 61,62%, р0,05. Також після заходів професійної та індивідуальної гігієни в осіб ІІ групи показник активності ОДК не відрізнявся від значення контрольної групи, натомість в осіб І групи достовірно перевищував це значення. Для пацієнтів, що користувалися знімними конструкціями зубних протезів важливими були показники, що вказували на рігали більш істотне зниження концентрації лактату на особливості кальцій-фосфорного обміну у ротовій рідині з 32,35%, порівняно з вихідними даними, як після проведення огляду на їх роль у процесах каменеутворення (див. табл. першого, так і після другого етапів системи гігієни ротової 3). порожнини, р0,05. Після етапів професійної та індивідуКонцентрація загального кальцію та фосфат-іонів в альної гігієни показник концентрації лактату був достовірно ротовій рідині осіб І та ІІ груп після проведення заходів нижчий в осіб ІІ групи, ніж в першій, відповідно на 25,81% професійної гігієни достовірно знизилися на 2,59 % та та 32,35%, р0,5. Показник концентрації лактату до вико- 3,30%; 17,71 % та 9,39 % відповідно, а після заходів індивіристання запропонованої нами системи гігієни був вищий, дуальної гігієни на 1,48%, 1,47 % та на 18,82 %, 10,31 %, ніж в ротовій рідині пацієнтів контрольної групи, а після порівняно з вихідними даними, р0,05. В осіб ІІ групи наступних двох етапів в осіб ІІ групи достовірно не відріз- спостерігали достовірне зниження концентрацій загального нявся від значення в контрольній. Натомість в осіб І групи кальцію та фосфат-іонів після ІІ етапу заходів, порівняно з як до впровадження системи гігієни, так і після обох її курсів, даними після першого етапу, р0,05. На етапах використання був достовірно вищий порівняно з контрольною групою, різних систем гігієни нами відмічено зменшення конценр0,5. трації загального кальцію на 15,21%, 17,29% та фосфат-іонів Аналізуючи значення концентрації аміаку в ротовій на 6,64%, 9,31% в осіб ІІ групи, порівняно зі значеннями рідині осіб І групи слід відмітити його зниження на 19,90% цих показників в осіб І групи, р0,05. після першого етапу гігієнічних заходів, порівняно з вихідКальцій – фосфорний коефіцієнт в ротовій рідині осіб І ними даними, та достовірне зростання після заходів інди- групи достовірно не змінювався, натомість був достовірно відуальної гігієни на 22,63%, порівняно з показниками після нижчий в осіб ІІ групи, як після заходів професійної, так і курсу професійної гігієни, р0,05. В осіб ІІ групи спосте- індивідуальної гігієни, у порівнянні зі значенням І групи на рігали значне зменшення концентрації аміаку після двох 6,25%, р0,05. Не дивлячись на незначне його зниження, етапів гігієнічних заходів, порівняно з вихідними даними, кальцій - фосфорний коефіцієнт був для нас визначальним на 51,92% та 51,55%, р0,5. Також після етапу гігієнічних при прогнозуванні утворення твердих відкладень на базисах заходів концентрація аміаку в ротовій рідині осіб ІІ групи знімних протезів та на природних зубах та при подальшій була достовірно нижча, ніж в осіб І групи, відповідно на розробці періодичності застосування запропонованої нами 51,92 % та 48,37 %, р0,5. Порівнюючи з даними контроль- системи гігієни ротової порожнини протягом року. ної групи середнє значення концентрації аміаку в обох Показники концентрації загального кальцію, фосфатгрупах на всіх етапах було достовірно вище, р0,5. іонів та кальцій – фосфорний коефіцієнт в ротовій рідині Активність ферменту ОДК достовірно зменшилася в осіб осіб І та ІІ груп були достовірно вищі, ніж в осіб контрольної І групи після заходів професійної гігієни на 15,67% , порів- групи, р0,05. няно з вихідними даними. При цьому слід відмітити достоСлід відмітити, що до початку впровадження різних сисвірне зростання після другого етапу гігієнічних заходів – на тем гігієни ротової порожнини в осіб, що користуються знімними конструкціями зубних протезів, усі досліджувані показники достовірно відрізнялися від значень контрольної групи. Таблиця 3. Середні значення показників кальцій-фосфорного обміну в Після застосування запропонованої системи ротовій рідині пацієнтів І, ІІ та ІІІ груп на етапах дослідження, (М±m) гігієни ротової порожнини лише конценГрупи трація лактату та активність ОДК достовірно І ІІ не відрізнялися від показників контрольної після після Показники до до групи, р0,05. Натомість, середні значення ІІІ проф. індивід. проф. індивід. лікулікуконцентрації рН, в’язкості, муцину, аміаку, курсу курсу курсу курсу вання вання вміст загального кальцію, фосфат-іонів, (І етап) (ІІ етап) (І етап) (ІІ етап) кальцій-фосфорний коефіцієнт на етапах Загальний кальцій 2,70± 2,63± 2,66± 2,71± 2,23± 2,20± 1,18± застосування різних систем гігієни були (ммоль/л) 0,114 0,101,4 0,102,3,4 0,104 0,061,4, * 0,062,3,4, * 0,04 достовірно вищими в осіб І і ІІ груп, ніж в Фосфат-іони 5,45± 5,27± 5,37 5,43 4,92± 4,87± 3,05± 4 1,4 2,3,4 4 1,4, 2,3,4, контрольній групі. Це може свідчити про (ммоль/л) 0,12 0,12 ±0,12 ±0,14 0,12 * 0,12 * 0,12 особливості реологічних, метаболічних Са/Р 0,48± 0,48± 0,48± 0,48± 0,45± 0,45± 0,40± 4 4 4 4 1,4, 2,4, процесів та кальцій-фосфорного обміну в 0,01 0,01 0,01 0,01 0,01 * 0,01 * 0,02 ротовій рідині осіб, що користуються знімПримітка: достовірність (р0,05): 1- до та після І етапу лікування; 2 – до та ними протезами, в яких поряд із порушенням після ІІ етапу лікування; 3 – між І та ІІ етапами лікування; * - між даними в І гігієнічного стану ротової порожнини та ІІ групах; 4 – щодо даних ІІІ групи Таблиця 2. Середні значення показників метаболізму ротової рідини у пацієнтів І, ІІ та ІІІ груп на етапах дослідження, (М±m) Групи І ІІ після після Показники ІІІ до ліку- проф. індивід. до ліку- проф. індивід. вання вання курсу курсу курсу курсу (І етап) (ІІ етап) (І етап) (ІІ етап) Лактат 0,35± 0,31± 0,34± 0,34± 0,23± 0,23± 0,21± (ммоль/л) 0,014 0,011, 4 0,013, 4 0,014 0,011,* 0,012, * 0,03 Аміак 88,26± 70,70± 86,70± 86,56± 41,62± 41,94± 37,90± (мкмоль/л) 4,364 3,001, 4 3,993, 4 4,594 0,921, 4, * 1,08 2, *,4 0,91 ОДК 88,75± 74,84± 88,65± 87,77± 35,42± 34,02± 32,63± 4 1, 4 3, 4 4 1, 2, нмоль/(хвмл) 6,05 4,91 5,76 5,93 0,95 * 0,76 * 2,77 Примітка : достовірність (р0,05): 1- до та після І етапу лікування; 2 – до та після ІІ етапу лікування; 3 – між І та ІІ етапами лікування; * - між даними в І та ІІ групах; 4 – щодо даних ІІІ групи

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

спостерігали наявність соматичної патології. Порівнюючи отримані нами результати, зокрема, концентрацію муцину та фосфат-іонів, слід відмітити, що за даними наукової літератури ці показники знаходяться в межах фізіологічної норми [1, 2, 3]. Таким чином, в осіб ІІ групи після впровадження заходів нової діагностико–лікувально-реабілітаційної системи гігієни ротової порожнини спостерігали тенденцію до нормалізації концентрації муцину та фосфатіонів. Таким чином, запропонована нами система гігієни ротової порожнини для осіб, що користуються знімними конструкціями зубних протезів сприяла нормалізації реологічних властивостей ротової рідини, перебігу метаболічних процесів та зменшенню ризику каменеутворення, що проявилося позитивною динамікою зміни середніх значень відповідних показників після проведення заходів професійної та індивідуальної гігієни, порівняно зі значеннями до її впровадження, та з даними в І групі. Висновки 1. Запропонований комплекс гігієнічних заходів у пацієнтів, що користуються знімними конструкціями зубних протезів, сприяв покращенню реологічних властивостей ротової рідини – зростанню рН на 8,42%, 8,08%, порівняно з вихідними даними, на 6,59 %, 6,43%, порівняно з даними в І групі та зниженню в’язкості на 20,99 %, 21,94%; концентрації муцину на 33,41%, 32,18%, порівняно з вихідними даними, а також на 17,37%, 20,74% та 23,43%, 32,55%, порівняно з даними в І групі, р0,05. 2. У ротовій рідині осіб ІІ групи спостерігали позитивну динаміку метаболічних процесів, зокрема, зниження концентрацій: лактату - на 32,35% , аміаку - на 51,92%, 51,55% та активності ОДК на 59,64 %, 61,24 %, порівняно з вихідними даними, а також на 25,81%, 32,35%; 51,92 %, 48,37 %; 52,67%, 61,62%, порівняно з показниками в І групі, відповідно, р0,05. 3. На активність процесів каменеутворення, запропонована нами система гігієни мала найменш вагомий вплив: після заходів професійної гігієни концентрація загального кальцію та фосфат - іонів в осіб ІІ групи, порівняно з вихідними даними, знизилися на 17,71% та 9,39%, а в осіб І групи на 2,95% та 3,30% відповідно, р0,05. Після заходів індивідуальної гігієни концентрація загального кальцію та фосфат - іонів в осіб ІІ групи, порівняно з вихідними даними, знизилися на 18,82% та 10,31%, а в осіб І групи на 1,48 та 1,47%. Кальцій-фосфорний коефіцієнт в осіб ІІ групи знизився на 6,25%, порівняно з вихідними даними, як після заходів професійної гігієни, так і індивідуальної, натомість в осіб І групи цей показник не змінився. Перспективи подальших досліджень Представлені результати по встановленню ефективності нової діагностико-лікувально-реабілітаційної системи гігієни ротової порожнини у осіб, що користуються знімними конструкціями зубних протезів на основі позитивної динаміки біохімічних та фізико-хімічних показників, дозволять впроваджувати дану систему в педагогічний процес та практичну діяльність закладів охорони здоров’я. Література 1. Смешанная слюна (состав, свойства, функции): [учебн. метод. пособие] / П.А. Леус, О.С. Троцкая, С.С. Лобко, Л.И. Палий. – Мн.: БГМУ, 2004. – 42 с. 2. Тарасенко Л. М.. Биохимия органов полости рта. учебное пособие [для студ. фак.. подготовки иностранних студ.] Л. М. Тарасенко, К.С. Непорада. - Полтава: «Полтава», 2008. – 70 с. 3. Грицук А. И. Биохимия ротовой жидкости: учебн. - метод.

пособие [для студ. 2 курса мед. вузов медико-диагностического и лечебного факультетов ] / А. И. Грицук, В. Т. Свергун, А. Н. Коваль. — 2-е изд., перераб. и доп. — Гомель: учр. образ. «Гомельский государственный медицинский университет», 2011. — 40 с. 4. Романова Ю. Г. Влияние зубного элексира «Биодент - 4» на состояние полости рта у пациентов со съемным протезированием / Ю. Г Романова, Н. В. Рожкова, Л. Н. Россаханова // Вісник стоматології. – 2010. – №1. – С. 46–48. 5. Гильмиярова Ф. Н. Биохимическая оценка протезирования зубов полными съемними акрыловыми протезами / Ф. Н. Гильмиярова, М. И. Садыков, А. Г. Нугуманов // Казанский медицинский журнал. – 2011. – Т. 92, № 6. – С. 857–862. 6. Вербовськая Р.И. Биохимические и физико-химические показатели ротовой жидкости у пациентов с полными сьемными пластиночными протезами, использующих адгезивные средства / Р.И. Вербовськая // Стоматология (Беларусь). – 2014. - №2. - С. 19-22. 7. Михайленко Т. М. Біохімічні показники ротової рідини у осіб, що користуються знімними конструкціями зубних протезів та мають різний рівень гігієни ротової порожнини / Т. М. Михайленко, Г. М. Ерстенюк, М. М. Рожко // Вісник стоматології. 2014. - № 2.- С.49-53. 8. Михайленко Т. М. Стан біохімічних показників ротової рідини у осіб із різним рівнем гігієни знімних конструкцій зубних протезів / Т. М. Михайленко, А. М. Ерстенюк // Галицький лікарський вісник. - 2009. - № 2. - С. 38-42. 9. Михайленко Т.М. Прогностичне значення деяких хімічних елементів ротової рідини осіб, що користуються знімними конструкціями зубних протезів, у процесі каменеутворення / Т. М. Михайленко, А. М. Ерстенюк, М. М. Рожко // Галицький лікарський вісник. - 2015.-№ 1.- С. 48-52. 10. Михайленко Т. М. Динамика изменений реологических свойств ротовой жидкости у лиц с различным уровнем гигиены полости рта, пользующихся съемными протезами / Т. Н. Михайленко, А. М. Эрстенюк, Н. М. Рожко // Медицинские новости Грузии. – 2014.- № 12 (237) .- С.19-24. 11. Пат. № 101919 Україна, МПК51 А 61 В 1/24, А 61 С 8/00. Спосіб інтегральної оцінки гігієнічного стану ротової порожнини у осіб із знімними протезами / Михайленко Т. М., Рожко М. М., Іванишин І. М. – № а201205384; заявл. 25.12.2012; опубл. 13.05.2013 Бюл. №9. 12. Медико - діагностична комп’ютерна програма «Інтегральний індекс гігієни ротової порожнини у осіб із знімними протезами» Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір №55110, від 02.06.14. Михайленко Т.М., Рожко М.М., Чир І.А. 13. Пат. №41807 України на корисну модель, МПК (2009) G01N 33/48. Спосіб оцінки мікробіоценозу слизової оболонки ротової порожнини /Михайленко Т.М., Куцик Р.В. – № u 200815038; заявл. 26.12.08; опубл. 10.06.09, Бюл. №11. 14. Ортопедическая стоматология: [учебник] / А.С. Щербаков, Е.И. Гаврилов, В.Н. Трезубов, Е. Н. Жулев .- СПб.: Фолиант, 1999. - 512 с. 15 . Копейк ин В .Н . Ортопеди че ская стоматологи я / В.Н . Копейкин, М.З. Миргазизов. - Москва: Медицина, 2001. – 624с. 16. Протоколи надання медичної допомоги за спеціальностями «ортопедична стоматологія», «терапевтична стоматологія», « хірургічна стоматологія», «ортодонтія», «дитяча терапевтична стоматологія», «дитяча хірургічна стоматологія»: нормативне виробничо-практичне видання. – К.: МНІАЦ мед. статистики: МВЦ, Медінформ”, 2007. – 236 с. 17. Коробейникова Э.Н. Количественное определение содержания белка и муцина (гликопротеинов) в слюне / Э.Н. Коробейникова, Е.И. Ильиных // Клиническая лабораторная диагностика. – 2001.- №8. - С. 34-35. 18. Деклараційний патент України на корисну модель №11014, МПК А61С19/04 (2006.01) Клінічний метод вимірювання рН ротової рідини / Михайленко Т.М., Рожко М.М., Гольонко Н.Б. №u200503696; заявл. 18.04.2005; опубл. 15.12.2005, Бюл.№12. 19. Рединова Т.Л., Поздеев А.Р. – Клинические методы исследования слюны при кариесе зубов: Метод. реком. для суборд., интернов и врачей-стомат. – Ижевск, 1994. – 24 с. 20. Леонтьев В.К. Биохимические методы исследования в клинической и экспериментальной стоматологии: (метод. пособ.) / Леонтьев В.К., Петрович Ю.А. / Ом. гос. мед. ин-т им. М.И. Калинина, Моск.мед.стомат. ин-т им. Н.А. Семашко. – Омск, 1976. – 93 с.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) Михайленко Т. Н. Эффективность нового комплекса профессиональной и индивидуальной гигиены полости рта у лиц, пользующихся съемными конструкциями зубных протезов на основе биохимических и физико-химических показателей ротовой жидкости ГВУЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет» г. Ивано-Франковск, Украина Резюме. В представленной работе подтверждено положительное влияние новой диагностико - лечебно- реабилитационной системы гигиены полости рта у лиц, пользующихся съемными конструкциями зубных протезов (II группа) на нормализацию реологических свойств ротовой жидкости, течение метаболических процессов и снижение риска камнеобразования, по сравнению, как с данными до ее применение, так и у лиц, использовавших общеизвестные рекомендации (I группа). После мероприятий, предложенной системы гигиены, в ротовой жидкости отмечен рост концентрации водородных ионов на 8,08%, уменьшение вязкости на 21,94%, концентрации муцина на 32,18% по сравнению с исходными данными, а также на 6,43 %, 20,74%, 32,55%, по сравнению с данными в первой группе, р0,05. В ротовой жидкости лиц II группы наблюдали положительную динамику метаболических процессов - снижение концентраций: лактата - на 32,35%, аммиака - на 51,55% и активности ОДК на 61,24% по сравнению с исходными данными, а также на 32,35 %, 48,37%, 61,62% по сравнению с показателями в первой группе, соответственно, р  0,05. Влияние на активность процессов камнеобразования подтверждено снижением концентрации общего кальция и фосфат ионов в ротовой жидкости лиц II группы на 18,82% и 10,31%, по сравнению с исходными данными, в то время как у лиц I группы наблюдали снижение на 1,48% и 1,47%. Кальций-фосфорный коэффициент у лиц второй группы снизился на 6,25% по сравнению с исходными данными, а у лиц первой группы этот показатель не изменился. Ключевые слова: вязкость, концентрация водородных ионов (рН), лактат, общий кальций, фосфат-ионы, муцин,

аммиак, активность орнитиндекарбоксилазы (ОДК), гигиена полости рта, съемные протезы. T.M. Mykhailenko The Effectiveness of the New Complex of Professional and Personal Oral Hygiene in People using Removable Dentures Based on Biochemical and Physicochemical Indicators of Oral Fluid Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine Abstract. In the presented work the positive impact of new diagnostic, treatment and rehabilitation system for oral hygiene in individuals using removable dentures designs (Group II) in order to normalize the rheological properties of the oral fluid, the flow of metabolic processes and a decrease in the risk of stone formation, compared with the data before its usаge and with people who used the general recommendations (Group I) was confirmed. After the offered measures of hygiene system in the oral cavity was found an increase in the concentration of hydrogen ions by 8.08%, decrease in viscosity by 21.94% and mucin concentration to 32.18% as compared to the original data, as well as to 6.43 %, 20.74%, 32.55%, as compared to the data in the first group, р0.05. In oral fluid in the Group II of individuals, a positive dynamics of metabolic processes was observed: a decrease in concentration of lactate by 32.35%, ammonia by 51.55% and ODC activity 61.24%, as compared to the original data, and by 32.35%, 48.37%, and 61.62% respectively as compared with indicators in the Group I, р0.05. The impact on the process of stone formation activity was confirmed by the reduction of total calcium and phosphate-ions concentration in oral fluid in Group II of individuals by 18.82% and 10.31% as compared with the original data, and at the same time in Group I a decrease by 1.48 and 1.47% was observed. Calcium-phosphorus ratio in patients of the second group decreased by 6.25% comparing with the original data, while in individuals from the first group this index has not changed. Keywords: viscosity, the concentration of hydrogen ions (pH), lactate, total calcium, phosphate ions, mucin, ammonia, ornithinedecarboxylase activity (ODC), oral hygiene, dentures. Надійшла 19.10.2015 року.

Мішалов В.Г.1, Заводовський Є.С.1, Гойда С.М.1, Маркулан Л.Ю.1, Кучма І.Л.2 Результати диференційованого лікування інфекції місця виходу тунельної інфекції катетера tenckhoff при проведенні перитонеального діалізу у хворих з термінальними стадіями хронічної хвороби нирок Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця1 Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика2 Резюме. Інфекція місця виходу катетера Tenckhoff (ІМВ) виникає у 0,05 - 1,05 випадках на пацієнта в рік і є фактором ризику припинення перитонеального діалізу (ПД). Мета роботи. Оцінка ефективності диференційованого лікування ІМВ у порівняльному трирічному проспективному дослідженні. Матеріали та методи дослідження. Обстеження та проліковно 141 хворого, які отримували замісну терапію методом ПД. В групі П (73 хворих) лікування та профілактика ІМВ здійснювалися без диференційованого підходу; в група О (68 хворих) застосовано диференційований підхід з урахуванням категорії ІМВ. Групи були репрезентативними за гендерними, віковими показниками, супутньою патологією. Результати дослідження. Протягом трьох років ІМВ виникла у 67 (47,5 %) хворих. В групі О трирічна частота ІМВ була достовірно нижчою - 26 (38,2 %;) хворих порівняно з такою у групі П – 41 (56,2%), р=0,033. В групі О кумулятивна частота ІМВ була нижчою протягом всіх трьох років дослідження. В структурі категорій ІМВ, що виникли вперше не було достовірних відмінностей

між групами. Найчастіше зустрічалась сумнівна ІМВ 46,3 %, гостра ІМВ 43,3 %, інфекція муфти 10,4 %. Кумулятивна частота видалення катетера через ІМВ склала 17,8 % в групі П та 5,9 % в групі О. р=0,026. Середній строк функціонування катетера протягом дослідження: в групі О – 1024±13,1 доби, в групі П – 930,1±32,2 доби, р=0,031. Висновки 1. Застосування профілактичних заходів, дозволило знизити трирічну частоту ІМВ з 56,2%, до 38,2%, р=0,033 і збільшити середній термін перитонеального діалізу без ІМВ з 729,8±41,2 доби до 854,9±35,2 доби, р = 0,023. 2. Застосування диференційованого діагностично-лікувального алгоритму до ІМВ, забезпечує зменшення частоти видалення катетера через ІМВ з 17,8 % до 5,9 %, р=0,026 та збільшення середнього терміну функціонування катетера до 1024±13,1 доби проти 930,1±32,2 доби, р=0,031. Ключові слова: інфекція місця виходу катетера Tenckhoff, профілактика, лікування.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Рис. 1. Розподіл хворих за віком

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Інфекція місця виходу/тунельна інфекція (ІМВ) катетера Tenckhoff є однією з причин припинення перитонеального діалізу у хворих з термінальними стадіями хронічного хвороби нирок. Її частота становить від 0,05 випадків на пацієнта в рік до 1,05 випадків на пацієнта в рік [1]. Майже в половині випадків причиною втрати катетера є саме інфекція місця виходу, а в 55% випадків перитоніту поєднаного з ІМВ/ ТІ з черевної порожнини висівається той самий мікроорганізм, що і з осередку інфекції місця виходу катетера [2]. Методи профілактики і лікування ІМВ перманентно змінюються та вдосконалюються відповідно до розуміння патофізіології процесу і вимог сучасного життя. Останніми роками в наукових і клінічних дослідженнях отримала визнання та впровадження класифікація ІМВ, що стратифікує її за тяжкістю і поширеністю [3]. Диференційований підхід до терапії ІМВ згідно зазначеної класифікації є перспективним напрямком покращення результатів лікування цієї патології. Мета роботи Оцінка результатів диференційованого лікування ІМВ у порівняльному трирічному проспективному дослідженні. Матеріал і методи дослідження Робота основана на результатах обстеження та лікування 141 хворго, які отримували замісну терапію методом перитонеального діалізу на базі відділення загальної хірургії та відділення нефрології Олександрівської клінічної лікарні м. Києва в період з 2007 р. по 2015 р. Серед них було 83 (58,9 %) чоловіки та 58 жінок (41,1 %) у віці від 25 років до 75 років, в середньому 47,7±0,98 роки (рис.1). Середній вік чоловіків і жінок суттєво не відрізнявся і складав відповідно 47,51 ±1,26 роки, та 48,10±1,37 роки, р = 0,754. Медіани та міжквартильний розмах віку залежно від статі наведено на рис 2. Причинами хронічного захворювання нирок у хворих були:

Таблиця 1. Причини ХХН в групах хворих Група Всього Причини ХХН Основна Порівняння Абс. % Абс. % Абс. % ЦД 29 42,6 32 43,8 61 43,3 ГХ 21 30,9 24 32,9 45 31,9 Гломерулонефрит 7 10,3 7 9,6 14 9,9 Інші захворювання 8 11,8 8 11,0 16 11,3 Урологічні 3 4,4 2 2,7 5 3,5 захворювання Всього 68 100,0 73 100,0 141 100,0

Рис. 2. Медіани та міжквартильний розмах віку залежно від статі цукровий діабет – 58 (45,0 %) хворих, гіпертонічна хвороба – 39 (30,2 %), хронічний гломерулонефрит – 11 (8,5 %), інші захворювання – 16 (12,4 %) та урологічні захворювання – 5 (3,9%), табл. 1. Серед інших захворювань, що призвели до ХХН були: системний червоний вовчак (лупус нефрит) – 5 хворих (троє в основній групі і двоє в групі порівняння), тубулоінтерстиціальний нефрит – 6 хворих (по троє в кожній з груп), 5 хворих після токсичного ураження нирок (троє в групі порівняння і двоє в основній групі). Структура причин ХХН відрізнялась у чоловіків і жінок (р=0,006). Так, якщо у чоловіків ГХ у структурі причин ХХН складала 38,6 %, то у жінок – 17,2 %; водночас у жінок був більшим відсоток гломерулонефрита (15,4 %) проти 3,9 % у чоловіків, табл. 2. Хворих було поділено на дві групи згідно методики профілактики і лікування ІМВ. До групи порівняння – Група П увійшло 73 хворих, у яких лікування катетерної інфеції не було диференційованим і полягало у застосуванні місцевої та системної антибіотикотерапії, та видаленні катетера у разі прогресування ІМВ. Профілактичні заходи передбачали дотримання загальноприйнятих методик профілактики інфекційних ускладнень перитонеального діалізу. До основної групи – Група О, увійшло 68 хворих, у яких було застосовано діагностично-лікувальний алгоритм ІМВ оснований на визначенні категорії ІМВ згідно міжнародної класифікації за Twardowski. Профілактичні заходи передбачали дотримання загальноприйнятих методик запобігання інфекційних ускладнень перитонеального діалізу, а також проведення систематичних тренінгів по догляду за місцем виходу катетера та дотримання правил асептики та антисептики під час проведення ПД, аплікації кремів з антибактеріальною дією у хворих з задовільною категорією ІМВ. Також в даній групі було впроваджено обов’язкове застосування спеціального поясу (PD-belt), який забезпечує іммобілізацію місця виходу катетера, тим самим знижуючи травматизацію тканин навколо місця виходу катетера. Середній вік хворих групи О складав 48,95±1,37 роки (від 26 років до75 років), групи П – 46,63±1,26 роки (від 25 років до 69 років), р=0,291, рис 3. Співвідношення чоловіків і жінок в групах (р=0,1174) наведено в табл. 3. Також групи статистично не відрізнялись за питомою вагою

Таблиця 2. Структура причин ХХН залежно від статі Стать Всього Причини ХХН Чол. Жін. Абс. % Абс. % Абс. % ЦД 32 38,6 29 50,0 61 43,3 ГХ 35 42,2 10 17,2 45 31,9 Гломерулонефрит 4 3,9 10 15,4 14 9,9 Інші 8 9,6 8 13,8 16 11,3 Урологічні 4 4,8 1 1,7 5 3,5 Всього 83 100,0 58 100,0 141 100,0

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 3. Співвідношення чоловіків і жінок в групах дослідження Стать Всього Група Чол. Жін. Абс. % Абс. % Абс. % Основна 44 53,0 24 41,4 68 48,2 Порівняння 39 47,0 34 58,6 73 51,8 Всього 83 100,0 58 100,0 141 100,0  При інфекції зовнішньої муфти – Оцінювати що 2 тижні; при неефективності кожний 1 міс. проводити повторні посіви з відповідною корекцією лікування. При неефективності – реплантація катетера з виведенням в іншій анатомічній ділянці. При приєднанні перитоніту – видалення катетера. Стратифікація хворих за категорією катетерної інфекції здійснювали згідно міжнародних рекомендацій Advanced renal education programm (http://www.advancedrenaleducation.com) Based on criteria of J. Teixido and N. Arias, Hospital Universitari “Germans Рис.3 Середній вік хворих в групах дослідження Trias I Pujol”, Badalona, Barcelona, Spain. Катетеризацію черевної порожнини здійснювали за стандартною відкритою методикою в умовах операційної, під спінальзахворювань, що призвели до ХХН, р= 0,708, табл. 4. Діагностично-лікувальний алгоритм, в модифікації клініки, ною анестезією в групі П та за модифікованою методикою, що направлена на профілактику диспозиції катетера в черевній порожнині в групі О [4]. ЗастосовуТаблиця 4. Розподіл хворих в групах за причинами ХХН вали катетер Tenckhoff з двома дакроновими Основна група Група порівняння Всього Причини манжетами. Чол. Жін Чол. Жін Чол. Жін ХХН Методика діалізу у хворих була однотипною – n % n % n % n % n % n % постійний амбулаторний перитонеальний діаліз. ЦД 16 36,4 13 54,2 16 41,0 16 47,1 32 38,6 29 50,0 Кінцевими точками дослідження були часГХ 18 40,9 3 12,5 17 43,6 7 20,6 35 42,2 10 17,2 тота катетероної інфекції та частота видалення Гломеруло3 6,8 4 16,7 1 2,6 6 17,6 4 4,8 10 17,2 катетера Tenckhoff через катетерну інфекцію. нефрит Статистичну обробку отриманих даних проводили за допомогою пакета статистичних проІнші 5 11,4 3 12,5 3 7,7 5 14,7 8 9,6 8 13,8 грам SPSS 13.0 for Windows. Розраховували дисУрологічні 2 4,5 1 4,2 2 5,1 0 0 4 4,8 1 1,7 криптивну статистику, порівняння середніх Всього 44 100,0 24 100,0 39 100,0 34 100,0 83 100,0 58 100,0 значень виконували за допомогою параметричних та непараметричних методів залежно він характеру змінних. Кумулятивні частоти передбачав послідовне виконання ряду етапів, зміст яких залежав визначали за допомогою методу Каплан-Мейера. від категорії ІМВ. Перший етап - оцінка місця виходу катетера та мікробіологічне дослідження ексудату, забарвлення його за Грамом та визРезультати дослідження та їх обговорення начення чутливості до антибіотиків. Також на цьому етапі викоПротягом трьох років ІМВ виникла у 67 (47,5 %) хворих. нувалось ультразвукове дослідження тканин навколо екстраВ групі О трирічна частота ІМВ була достовірно нижчою перитонеальної частини катетера. 26 (38,2 %;) хворих порівняно з такою у групі П – 41 (56,2%), Другий етап – первинна терапія р=0,033 (Log Rank - тест).  Для сумнівної ІМВ передбачає припікання гіпергрануляцій Також, спостерігались суттєві відмінності у динаміці та місцеве застосування крему з мупіроцином;  Для гострої ІМВ – припікання гіпергрануляцій та засто- виникнення ІМВ в групах, рис. 4. Вже починаючи з першого року дослідження кумулясування цефалоспоринів І покоління (для Грам+ флори) чи фторхінолонів (для Грам- флори); у разі виявлення метицилін резис- тивна частота ІМВ у хворих основної групи була достовірно тентних штамів золотистого стафілококу (МРЗС) – ванкоміцин. меншою порівняно з хворими групи П (7,4 % проти 21,9 %, Для хронічної ІМВ – тактика на цьому етапі співпадає з такою р = 0,016) (рис. 5) і залишалось такою на кінець третього при гострій ІМВ; року дослідження. Для інфекції зовнішньої муфти – припікання гіпергрануляцій Також у хворих групи О середній термін виникнення та антибіотикотерапія згідно результатів забарвлення за Грамом; ІМВ було достовірно відтерміновано порівняно з групою Третій етап – терапія після перших 48 годин  Для сумнівної ІМВ можлива заміна місцевого антибіотика, П, так середній термін перитонеального діалізу без ІМВ в групі П складав 729,8±41,2 доби, а в групі О – 854,9±35,2, у разі виявлення Грам- флори на гентаміцин; Для решти категорій ІМВ продовжують терапію згідно посіву р=0,023. На рис. 5 наведено графік частоти захворюваності катета чутливості. Четвертий етап – подальша терапія терною інфекцією у групах хворих. Однак, у одного хворого  При сумнівній ІМВ – при відсутності ефекту за 2 тиж. – протягом спостереження могло виникати декілька категорій системні антибіотики згідно посіву та чутливості протягом 7 днів катетерної інфекції. В подальшому ми наводимо динаміку до нормалізації зовнішнього вигляду місця виходу катетера; кумулятивних частот різних категорії катетерної інфекції, При гострій ІМВ – оцінювати щотижнево; повторні посіви які виникали як вперше, так і після лікування інших категорій при неефективності; Заміна а/б, або додати другий синергічний а/ б. Лікувати ще 7 днів після нормалізації зовнішнього вигляду. При Таблиця 5. Частота виникнення ІМВ в групах на кінець приєднанні перитоніту – видалення катетера; третього року дослідження При хронічній ІМВ – оцінювати що 2 тижні, з повторними посівами при неефективності лікування; заміна а/б, або додати Група О Група П Всього ІМВ другий синергічний а/б. У разі виникнення рецидиву інфекції після Абс % Абс % Абс % нормалізації: Немає 42 61,8 32 43,8 74 52,5 a) Хронічна а/б супресія Є 26 38,2 41 56,2 67 47,5 b) Після 1 міс. – лікувати, як інфекцію муфти Всього 68 100,0 73 100,0 141 100,0 При приєднанні перитоніту – видалення катетера;

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Рис. 4. Кумулятивна частота виникнення ІМВ в групах дослідження

Рис. 5. Кумулятивна частота виникнення ІМВ протягом першого року дослідження в групах

ІМВ. Кумулятивна частота діагностування сумнівної катетерної інфекції протягом трирічного періода спостереження в групах, представлена на рис. 6. Всього сумнівна ІМВ зареєстрована у 22,4 % хворих групи О та у 27,4 % хворих групи П. Майже протягом всього періоду спостереження кумулятивна частота сумнівної ІМВ у хворих групи О була нижчею за таку у хворих групи П, але відмінності не набували статистичної значимості. Так, протягом першого року її кумулятивна частота в групі О складала 4,4 % проти 11,0 % в групі П; протягом другого – 16,4 % проти 23,3; протягом третього – 22,4 % проти 27,4 % відповідно, р=0,429. Середній термін знаходження хворих на ПД без ІМВ сумнівної категорії був більшим у хворих основної групи: 937,2±30,1 доби проти 881,5±35,5 доби, р>0,05. Всього гостра ІМВ діагностована у 22,1 % хворих групи О та 28,8 % хворих групи П. В усі контрольні терміни у хворих групи О відсоток госторої ІМВ був нижчим (але не достовірно р>0,05) порівняно з таким у хворих групи П. На кінець першого року кумулятивна частота госторої ІМВ в групі О складала 4,4 % проти 12,3 % в групі П; протягом другого –16,2 % проти 23,3; протягом третього – 22,1 % проти 28,2 % відповідно, р=0,295, рис. 6. Середній термін знаходження хворих на ПД без гострої ІМВ був більшим у хворих основної групи: 948,9±27,3 доби проти 874,6±33,8 доби у хворих групи порівняння, р>0,05.

Всього трирічна кумулятивна частота катетерної інфекції, що належить до класифікаційної категорії хронічна становила 8,9 % в групі О та 16,4 % в групі П, р=0,175. На кінець першого року кумулятивна частота госторої ІМВ в групі О складала 2,9 % проти 5,5 % в групі П; протягом другого –15,9 % проти 13,7; протягом третього – 8,9 % проти 16,4 % відповідно, р=0,175, рис. 7. Середній термін знаходження хворих на ПД без ІМВ категорії хронічна був більшим у хворих основної групи: 1024,5±13,1 доби проти 930±32,2 доби у хворих групи порівняння, р>0,05. В усіх випадках хронічний катетерній інфекції передувала гостра інфекція. Термін переходу гострої інфекції в хронічну коливався в межах від 11 діб до 23 діб. Інфекція муфти катетера виявлена у трьох хворих групи О (кумулятивна трирічна частота – 4,4 %) та п’яти хворих групи П (кумулятивна трирічна частота – 6,8 %), р>0,05. В групі П три випадки цієї категорії ІМВ припали на перший рік дослідження, два випадки – на другий рік; в групі О – всі випадки діагностовано на другий рік ПД. Приріст кумулятивної частоти виникнення різних категорій катетерної інфекції протягом трьох років наведено в табл. 6. Слід зазначити, що в структурі категорій ІМВ, що виникли вперше не було достовірних відмінностей між групами, як у разі врахування всіх категорій, табл. 6, (р=0,249), так і у разі урахування лише значимої ІМВ, табл. 7 (р=0,687).

Рис. 6. Кумулятивна частота виникнення сумнівної ІМВ в групах

Рис. 7. Кумулятивна частота гострої ІМВ в групах

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

У хворих обох груп з ІМВ висівалися патогенні мікроогрганізми. Найчастішим збудником, який обумовлював ІМВ в обох групах був Staphylococcus aureus – 19 (82,6 %) у хворих групи О та 29 (74,4 %) у хворих групи П, р=0,453. Другою за частотою виявлення була інфекція, обумовлена Staphylococcus epidermidis – 5 (21,7 %) у хворих групи О та – 14 (35,9 %) хворих, р=0,243. Остаточний характер мікрофлори, що висівався з місця виходу катетера в групах наведено в табл. 9 Не було достовірних відмінностей у питомій вазі різних збудників ІМВ в групах дослідження, всі р>0,05. Також не було знайдено суттєвої різниці у відсотках збудників ІМВ між групами залежно від категорії ІМВ, табл. 10 Монокультура мікрофлори відмічалась у 49 хворих: 19 (73,0 %) в групі О та 30 (73,2 %) в групі П, у решти – відповідно 7 (27,0 %) та 11 (26,8 %) хворих – асоціації мікро-

Таблиця 6. Приріст кумулятивної частоти виник нення різних категорій катетерної інфекції протягом трьох років, % Рік спостереження Разом Перший Другий Третій Категорія Група Група Група Група О П О П О П О П Сумнівна ІМВ 4,4 11,0 12,0 12,7 6,0 3,7 22,4 27,4 Гостра ІМВ 4,4 12,3 11,8 11,0 5,9 5,5 22,1 28,8 Хронічна ІМВ 2,9 5,5 3,0 8,2 3,0 2,7 8,9 16,4 Інфекція муфти 0 2,7 4,4 4,1 0 0 4,4 6,8 ІМВ катетеру, що 7,4 21,9 22,0 20,6 8,8 13,7 38,2 56,2 діагностована вперше

Треба зауважити, що відсотки катетерної інфекції, що діагностована вперше, не дорівнюють додатку кожній з категорії ІМВ в певні строки дослідження оскільки ІМВ динамічний процес і її категорія у ряді випадків змінювалась, тобто у одного хворого протягом спостереження могло бути Таблиця 7. Структура категорій ІМВ, що виникли вперше у разі врахування всіх категорій Категорія Група Всього катетерної Основна Порівняння інфекції Абс. % Абс. % Абс. % Ідеальна 18 26,5 14 19,2 32 22,7 Задовільна ІМВ 24 35,3 18 24,7 42 29,8 Сумнівна ІМВ 12 17,6 19 26,0 31 22,0 Гостра ІМВ 12 17,6 17 23,3 29 20,6 Інфекція муфти 2 2,9 5 6,8 7 5,0 Всього 68 100,0 73 100,0 141 100,0

Таблиця 8. Структура категорій ІМВ, що виникли вперше у разі врахування лише значимої ІМВ Категорія Група Всього катетерної Основна Порівняння інфекції Абс. % Абс. % Абс. % Сумнівна ІМВ 12 46,1 19 46,3 31 46,3 Гостра ІМВ 12 46,1 17 41,5 29 43,3 Інфекція муфти 2 7,7 5 12,2 7 10,4 Всього 26 100,0 41 100,0 67 100,0

організмів, але не більше двох збудників. У разі асоціацій збудників ІМВ в усіх хворих одним з мікроорганізмів був St. аureus. Через ІМВ катетер був видалений у 17 (12,1 %) хворих: 4 (5,9 %) в групі О і 13 (17,8 %) в групі П. Збудники ІМВ, що стали чинниками видалення катетера у хворих групи П були представлені St. аureus – 10 (76,9 %) хворих, в тому числі у 6 (46,1 %) випадках в асоціації: Pseudomonas aeroginosa – 1; Staphylococcus epidermidis –2; грам негативні м/о – 1; грибкові м/о – 2. Два випадки видалення катетера були обумовлені наявністю в монокультурі Pseudomas aeroginosa і один – St. Epidermidis. У хворих групи О збудники ІМВ, що стали чинниками видалення катетера були представлені St. аureus – 4 (100,0%) хворих, в тому числі у трьох випадках в асоціації: Pseudomonas aeroginosa – 1; Staphylococcus epidermidis –1; грам нега-

діагностовано декілька категорій ІМВ. Розподіл хворих за остаточною категорією ІМВ наведено на рис. 8. Співвідношення відсотку хворих за остаточними категоріями катетерної інфекції в групах певним чином відрізнялись. Так, у хворих групи О був більшим відсоток хворих із категорією “ідеальний стан” – 27,9 % проти 19,2 % в групі П; “задовільний стан” – 38,2 % проти 27,4 %; водночас, меншим відсоток хворих з категоріями “ гостра ІМВ” – 1,5 % проти 9,6 %; “хронічна ІМВ” - 7,4 % проти 15,1 %, та “інфекція муфти” – 2,9 % проти 6,8 %. Проте, в цілому, за структурою остаточної ІМВ групи статистично не відрізнялись (р=0,093), але були значимі відмінності у частоті гострої ІМВ, р=0,039.

45 % 38 ,2

40 35 30

2 7,9

2 7 ,4

25 20

2 2 ,12 1,9 1 9,2 р = 0 ,0 3 9

1 5, 1

15 9,6

10 5

7,4

6,8 2 ,9

1 ,5

0 Ід еа льн ий З ад ов іл ьн а С ум н івна ста н Г ру па О

Рис. 7. Кумулятивна частота виникнення хронічної катетерної інфекції

Гос тр а

Х ро н ічна

Ін ф е кц ія м уф т и

Г руп а П

Рис. 8. Розподіл хворих за остаточною категорією ІМВ

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 9. Характер мікрофлори, що висівався з місця виходу катетера в групах Категорія ІМВ Збудник Група О (n=26) Група П (n=41) Р Абс. % Абс. % St. aureus 19 73,1 29 70,7 >0,05 St. epidermidis 5 19,2 14 34,1 >0,05 Pseudomonas 1 3,8 3 7,3 >0,05 aeroginosa Грам негативні м/о 1 3,8 1 2,4 >0,05 Грибкові м/о 1 3,8 3 7,3 >0,05

Група

Таблиця 10. Характер мікрофлори, що висівалася з місця виходу катетера залежно від категорії ІМВ Категорія ІМВ Всього Інфекція Збудник Сумнівна Гостра муфти Абс. % Абс. % Абс. % Абс. % St. aureus О 7 70,0 8 66,7 2 100 17 70,8 П 14 73,7 11 64,7 4 80,0 29 70,7 St. epidermidis О 3 30,0 2 16,7 0 0 5 20,8 П 8 42,1 4 23,5 2 40,0 14 34,1 Pseudomonas О 1 50,0 1 4,2 aeroginosa П 2 11,8 1 20,0 3 7,3 Грам О 1 8,3 1 4,2 негативні м/о П 1 5,9 1 2,4 Грибкові м/о О 2 16,7 2 8,3 П 0 0 2 11,8 1 20,0 3 7,3

Рис. 9. Кумулятивна частота випадків видалення катетера через ІМВ в групах

(23,1 %) хворих кожна. У хворих групи О внаслідок гострої ІМВ катетер було видалено в одному випадку (25,0 %), хронічна ІМВ та інфекція муфти спричинили видалення катетера відповідно у двох (50,0 %) та одного (25,0 %) хворих. Співвідношення категорій видалення катетера в групах з урахуванням всієї значимої ІМВ (в тому числі сумнівної ІМВ) достовірно відрізнялось, р=0,011. Висновки 1. Застосування профілактичних заходів, що полягають у дотриманні загальноприйнятих методик запобігання інфекційних ускладнень перитонеального діалізу, проведенні систематичних тренінгів по догляду за місцем виходу катетера, дотриманні правил асептики і антисептики під час проведення ПД та аплікації кремів з антибактеріальною дією (у хворих з задовільною категорією ІМВ) дозволило знизити трирічну частоту ІМВ з 56,2%, до 38,2%, р=0,033 і збільшити середній термін перитонеального діалізу без ІМВ з 729,8±41,2 доби до 854,9±35,2 доби, р = 0,023. Водночас не Таблиця 11. Категорія значимої ІМВ Група Основна Порівняння Категорія Видалення Видалення ІМВ катетеру Всього катетеру Всього Ні Так Ні Так Сумнівна Абс. 15 0 15 16 0 16 ІМВ % 78,9 0,0 65,2 61,5 0,0 41,0 Гостра Абс. 0 1 1 0 7 7 ІМВ % 0,0 25,0 4,3 ,0 53,8 17,9 Хронічна Абс. 3 2 5 8 3 11 ІМВ % 15,8 50,0 21,7 30,8 23,1 28,2 Інфекція Абс. 1 1 2 2 3 5 муфти % 5,3 25,0 8,7 7,7 23,1 12,8 Всього Абс. 19 4 23 26 13 39 % 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 Показник

тивні м/о – 1. Таким чином, в цілому наявність асоціації мікроорганізмів при ІМВ була пов’язана із більшою частотою видалення катетера (50,0 %), ніж монокультура збудника – (16,3%), р=0,005. Слід також зазначити, що в усіх випадках в обох групах інфікування місця виходу катетера збудниками Pseudomas aeroginosa (незалежно від того чи в монокультурі, чи в асоціації катетер було видалено). В групі П за інфікуванням місця виходу катетера St. аureus катетер було видалено у 11 (37,9 %) хворих, в групі О - у 4 (21,1 %) за інфікуванням St. Epidermidis – у 3 (21,45) та 1 (20,0 %), відповідно, всі р>0,05. Динаміка випадків видалення катетера і їх кумулятивна частота наведена на рис. 9. У хворих групи П найбільше катетерів було видалено протягом першого року спостереження – кумулятивна частота 11,0%, за другий і третій рік кумулятивний відсоток видалених катетерів склав 6,8 %. Тобто з загального числа видалених катетерів за перший рік їх було 8 (61,5%), за другий і третій рік – 5 (38,5 %). У хворих групи О протягом першого року ПД жодного катетера не було видалено, по два катетера видалено на другий і третій рік ПД. За кумулятивною частотою видалення катетера групи статистично відрізнялись, р=0,026 (Log Rank - тест). Також були суттєві відмінності у середньому терміні функціонування катетера протягом дослідження: в групі О – 1024±13,1 доби, в групі П – 930,1±32,2 доби, р=0,031. Остаточна категорія значимої ІМВ, через яку видалено катетер, представлена в табл. 11. З числа первинних категорій ІМВ зовнішньої зони, які в подальшому спричинили видалення катетеру і припинення перитонеального діалізу в обох групах була гостра ІМВ. Так, в групі П з 17 хворих, у яких первинно виникла гостра ІМВ катетер було видалено у 10 (58,8 %) випадків, у хворих групи О з 13 хворих з первинною гострою ІМВ катетер видалено у 3 (23,1 %), р=0,046, табл. 12 Основною остаточною причиною видалення катетера у хворих групи П була гостра ІМВ 7 (53,8 %) хворих, хронічна ІМВ та інфекція муфти спричинили видалення катетера у 3

Таблиця 12. Частота видалення катетера у хворих з первинною гострою ІМВ в групах дослідження Видалення катетера Всього Група Ні Так Абс. % Абс. % Абс. % Основна 10 76,9 3 23,1 13 100,0 Порівняння 7 41,2 10 58,8 17 100,0 Всього 17 56,7 13 43,3 30 100,0

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

було відмінностей у структурі категорій ІМВ та характері мікрофлори (домінував St. аureus) 2. Застосування діагностично-лікувального алгоритму ІМВ, який передбачає диференційоване лікування ІМВ, залежно від її категорії, забезпечило зменшення кумулятивної частоти видалення катетера через ІМВ з 17,8 % до 5,9%, р=0,026 та збільшення середнього терміну функціонування катетера до 1024±13,1 доби проти 930,1±32,2 доби, р=0,031. 3. Наявність асоціації мікроорганізмів при ІМВ була пов’язана із більшою частотою видалення катетера (50,0 %) ніж монокультура збудника – (16,3 %), р=0,005. Література 1. Mary Anne Luzar Exit-site infections in continuous ambulatory peritoneal dialysis: a review. Perit Dial Int, Vol. 11, pp 333-340, 1991 2. Beth Piraino, Judith Bernardini Catheter-related Peritonitis Peritoneal Dialysis International, Vol. 33, pp. 592–595 3. Z. J. Twardowski and B. F. Prowant Current approach to exitsite infections in patients on peritoneal dialysis Nephrol Dial Transplant (1997) 12: 1284–1295 4. Мішалов В.Г., Гойда С.М., Заводовський Є.С., Маркулан Л.Ю., Кучма І.Л. Профілактика диспозиції катетера Tenckhoff в черевній порожнині Хірургія України 1 (53) 2015 73 Мишалов В.Г.1, Заводовский Е.С.1, Гойда С.М.1, Маркулан Л.Ю.1, Кучма И.Л.2 Результаты дифференцированного лечения инфекции места выхода / туннельной инфекции катетера Tenckhoff при проведении перитонеального диализа у больных с терминальной стадией хронической болезни почек Национальный медицинский университет им. А.А.Богомольця1 Национальная медицинская академия последипломного образования им. П.Л. Шупика2 Резюме. Инфекция места выхода катетера Tenckhoff (ИМВ) возникает в 0,05 - 1,05 случаях на пациента в год и является фактором риска прекращения перитонеального диализа (ПД). Цель работы. Оценка эффективности дифференцированного лечения ИМВ в сравнительном трехлетнем проспективном исследовании. Материалы и методы исследования. Обследовано и пролечено 141 больного, которые получали заместительную терапию методом ПД. В группе С (73 больных) лечение и профилактика ИМВ осуществлялись без дифференцированного подхода; в группа О (68 больных) - применен дифференцированный подход с учетом категории ИМВ. Группы были репрезентативными по гендерным, возрастным показателям, сопутствующей патологиии. Результаты исследования. В течении трех лет ИМВ возникла в 67 (47,5%) больных. В группе О трехлетняя частота ИМВ была достоверно ниже - 26 (38,2%;) больных по сравнению со в группе С - 41 (56,2%), р = 0,033. В группе О кумулятивная частота ИМВ была ниже в течении всех трех лет исследования. В структуре категорий возникающих ИМВ не было достоверных различий между группами. Чаще всего встречалась сомнительная ИМВ 46,3%, острая ИМВ 43,3%, инфекция муфты 10,4%. Кумулятивная частота удаления катетера из-за ИМВ составила

17,8% в группе С и 5,9% в группе О. р = 0,026. Средний срок функционирования катетера в ходе исследования: в группе О 1024 ± 13,1 суток, в группе С - 930,1 ± 32,2 суток, р = 0,031. Выводы 1. Применение профилактических мероприятий позволило снизить трехлетнюю частоту ИМВ с 56,2%, до 38,2%, р = 0,033 и увеличить средний срок перитонеального диализа без ИМВ с 729,8±41,2 суток до 854,9 ± 3,5, 2 суток, р = 0,023. 2. Применение дифференцированного лечебно-диагностического алгоритма в ИМВ, обеспечивает уменьшение частоты удаления катетера из-за ИМВ с 17,8% до 5,9%, р = 0,026 и увеличение среднего срока функционирования катетера до 1024±13,1 суток против 930,1 ± 32,2 суток, р = 0,031. Ключевые слова: инфекция места выхода катетера Tenckhoff, профилактика, лечение. V.H. Mishalov1, Ye.S. Zavodovskyi1, S.M. Hoida1, L.Yu. Markulan1, I.L. Kuchma2 Results of Differential Treatment of Tenckhoff Catheter Exit Site / Tunnel Infection when Performing Peritoneal Dialysis in Patients with End-Stage Chronic Kidney Disease O.O. Bohomolets National Medical University1 Shupyk National Medical Academy of Postgraduate Education2 Abstract. Tenckhoff catheter exit site infection (ESI) occurs in 0.05– 1.05 cases per a patient per year and is a risk factor of loss of peritoneal dialysis (PD). Objective. Evaluation of ESI differentiated treatment in the comparative three-year prospective study. Materials and methods. Examination and treatment of 141 patients receiving renal replacement therapy by PD. In Group C (73 patients) treatment and prevention of ESI was carried out without a differentiated approach; at Group M (68 patients) was applied differentiated approach considering the category of ESI. Groups were divided by gender, age, and concomitant pathology. Results. Within three years ESI occurred in 67 (47.5%) patients. In Group M three-year frequency of ESI was significantly lower: 26 (38.2%) as compared with the patients in Group C - 41 (56.2%), p = 0.033. In Group M cumulative frequency of ESI has been lower for all three years of study. Between the structures of ESI categories that emerged for the first time there was no significant difference between groups. Most equivocal ESI met was 46.3%, acute ESI 43.3% and 10.4% cuff infection. The cumulative incidence of catheter removal because of ESI was 17.8% in Group C and 5.9% in Group M, p=0.026. The average period of a catheter functioning was: Group M - 1024±13.1 days, Group C – 930.1±32.2 days, p=0.031. Conclusions 1. The use of prevention allowed us to reduce the three-year rate of ESI from 56.2% to 38.2%, p = 0.033, and increase the average term of peritoneal dialysis without ESI from 729.8±41.2 to 854.9±35.2 days, p = 0.023. 2. The use of differential diagnostic and treatment algorithm to ESI, reduce the frequency of catheter removal by ESI from 17,8% to 5,9%, p = 0,026 and the increase in the average lifetime of the catheter to 1024 ± 13.1 to 930.1 ± 32.2 days, p = 0,031. Keywords: Tenckhoff catheter, exit site infection, prevention, treatment. Надійшла 02.10.2015 року.

УДК 616.7-053.2-036.82

Мокия-Сербина С.А., Бузоверя А.Н. Комплексная этапная реабилитация детей с нарушениями опорно-двигательного аппарата ГУ «Днепропетровская медицинская академия МОЗ Украины» КУ «Криворожская городская клиническая больница №8», Украина mokiya@ukr.net Резюме. Среди причин инвалидности детей в Украине четвертое место занимает патология опорно-двигательного аппарата. Цель работы: совершенствование реабилитационной помощи детям с нарушениями опорно-двигательного аппарата. Резуль-

таты работы. Детская ортопедо-травматологическая помощь в г.Кривом Роге представлена детским ортопедо-травматологическим центром (40 коек), 3 специализированными детскими садиками (350 мест) и ортопедическими группами в 10 детских

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) садах (200 детей), санаторной школой-интернат на 220 мест для детей больных сколиозом. В 2014 году на учете состояло 203 детей, имеющих право на получение государственной социальной помощи, из них 126 (62,1%) – с врожденной патологией, 71 (34,9%) – с приобретенной, 6 (13,0%) – с последствиями травм. Схема ранней комплексной реабилитации детей с нарушениями опорнодвигательного аппарата предусматривает стационарный лечебнореабилитационный этап, амбулаторно-поликлинический, при значительном нарушении мобильности детей – домашний этап медицинской реабилитации. Поздняя медико-социальная реабилитация проводится в специализированных детских дошкольных учреждениях (дети с врожденными пороками развития) и в санаторной школе-интернат (дети со сколиозом II-III степени). Условия, необходимые для успешного выполнения программы реабилитации: активное желание ребенка, участие в реабилитационном процессе необходимых специалистов; активное вовлечение в процесс членов семьи ребенка. В результате внедрения этапной комплексной реабилитации удалось уменьшить количество детей с врожденным вывихом бедра, имеющих право на государственную социальную помощь (11,8% против 17,0% в 2010 году). Прекращение при снижении темпов прогрессирования сколиоза отмечено у 98,0% наблюдаемых детей. Выводы. Комплексная этапная реабилитация детей с поражением опорно-двигательного аппарата решает задачи восстановления физиологического, социального статуса ребенка-инвалида, интеграции его в социум через совокупность накопленных нашим центром приемов и методов, обеспечивающих прогрессивное развитие ребенка. Активное вовлечение семьи ребенка и самого ребенка в процесс реабилитации - ключевой принцип центра, который соответствует принципам лечения с учетом центральной роли семьи. Ключевые слова: реабилитация, опорно-двигательный аппарат, дети.

Постановка проблемы и анализ последних исследований. Инвалидность у детей означает существенное ограничение жизнедеятельности, она способствует социальной дезадаптации, которая обусловлена нарушением в развитии, затруднением в самообслуживании, обучении, овладении в будущем профессиональными навыками. «Особый» ребенок ограничен в свободе и социальной значимости. У него есть высокая степень зависимости от семьи, ограничены навыки взаимодействия в социуме. В силу особенностей здоровья, состояния нужд и способностей детей с нарушением опорно-двигательного аппарата, им необходима профессиональная помощь специалистов. Эта помощь должна носить не только медицинский характер, она должна быть комплексной, затрагивать все стороны жизни такого ребенка. Динамика детской инвалидности в стране остается отрицательной. Отмечен рост общего количества инвалидов детства, который в 2000 году составлял 155,8 детей на 10000, в 2012 году составлял 209,6 на 10000 детей до 17 лет [1]. При этом количество детей-инвалидов с заболеваниями опорно-двигательного аппарата увеличилось на 24%. Среди причин инвалидности четвертое место занимает патология опорно-двигательного аппарата. Аномалии развития опорно-двигательного аппарата составляют 29,9% всех пороков развития [2]. По данным ВОЗ на каждые 1000 новорожденных приходится в среднем 18 детей с врожденными деформациями опорно-двигательного аппарата. Среди врожденных пороков развития наиболее часто встречается врожденная косолапость (1:1000) и врожденный вывих бедра (5:1000). Цель работы: совершенствование реабилитационной помощи детям с нарушениями опорно-двигательного аппарата. Материал и методы исследования Проведена статистическая оценка показателей инвалидности детей с нарушениями опорно-двигательного аппарата, проживающих в г.Кривом Роге. Представлена схема оказания комплексной этапной реабилитационной помощи.

Результаты исследования и их обсуждение Детская ортопедо-травматологическая служба представ-

лена городским детским ортопедо-травматологическим центром на базе КУ «Криворожская городская клиническая больница №8», в котором осуществляется амбулаторноконсультативная, диагностическая и стационарная помощь. Всего для оказания специализированной стационарной помощи детскому населению (140000) г.Кривого Рога и 5 сельским районам выделено 40 коек. Для проведения медико-социальной реабилитации детей с нарушениями опорно-двигательного аппарата в городе имеется 3 специализированных детских сада на 350 мест и ортопедические группы в 10 детских садах (200 детей), санаторная школа-интернат на 220 мест для детей больных сколиозом. Помимо лечебно-профилактической работы одним из важных разделов работы центра является определение инвалидности у детей с нарушениями опорно-двигательного аппарата (Приказ МЗ Украины 454/471/516 от 08.11.2001 года). Согласно приказа дети имеют право на получение государственной социальной помощи сроком на 5 лет. В 2014 году на учете состояло 203 детей-инвалидов, с поражением опорно-двигательного аппарата, из них впервые выявлено 18 (8,8‰). При этом, 126 (62,1%) детей с врожденной патологией, 71 (34,9%) ребенок - с приобретенной и 6 (13%) детей - с последствиями травм. В структуре детей с врожденными заболеваниями преобладают врожденные пороки развития конечностей – аплазии, синдактилии, фокомемии, макродактилии, симфалангии (43 ребенка - 21,2%), второе место занимают дети с оперированной врожденной косолапостью (40 детей 19,7%), третье - с врожденным вывихом бедра (24 ребенка 11,8%). В структуре инвалидности детей с приобретенными заболеваниями преобладают сколиозы (36 детей - 17,7% ), остеохондропатии (19 детей - 7,9%). Все структурные подразделения детского ортопедотравматологического центра в своей работе реализуют концепцию этапной комплексной реабилитации. Комплекс реабилитационных мероприятий включает медицинские, психологические, педагогические, юридические, социальные и другие мероприятия, что в современных условиях является стандартом оказания реабилитационной помощи. Особенностью этапной комплексной реабилитации, проводимой детским ортопедо-травматологическим центром, является вовлечение в процесс как самого ребенка, так и членов его семьи. Первый этап – стационарный, предусматривает проведение дифференцированного лечения основного заболевания с включением методов физиотерапии, ЛФК, массажа, индивидуальную и семейную психотерапию, обучение основам самообслуживания. На этом этапе лечащий врач составляет индивидуальный план медико-социальной реабилитации. В соответствии с планом он привлекает к реабилитационному процессу физиотерапевта, инструктора ЛФК, массажиста, психолога. Медицинская реабилитация на амбулаторно-поликлиническом этапе включает дальнейшее проведение физиолечения (все виды электролечения, теплолечение – озокерит, парафин), массаж, ЛФК. Пациенты, после тяжелых травм и тяжелых инвалидизирующих заболеваний, у которых значительно нарушена мобильность в связи с чем они не могут посещать поликлинику, переводятся на домашний этап медицинской реабилитации. К реабилитационному процессу привлекаются родственники, медицинские работники обучают их приемам ЛФК, массажа, ухода за больными. Реабилитация на дому решает проблемы психологической адаптации детей и родителей, улучшает качество жизни ребенка и его окружение. Поздняя медико-социальная реабилитация детей с нарушениями опорно-двигательного аппарата проводится даль-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

ше в специализированных детских дошкольных учреждениях и санаторной школе-интернате. Врожденные пороки развития, являются основной патологией детей, имеющих право на получение государственной социальной помощи, посещающих специализированные детские дошкольные учреждения. Инвалидность этих детей значительно ограничивает их жизнедеятельность и приводит к социальной дезадаптации, вследствие нарушения развития и роста, потери контроля за своим поведением, а также способности к самообслуживанию, передвижению и ориентации, обучению, общению, трудовой деятельности в будущем. Дети с нарушением опорно-двигательного аппарата испытывают серьезные затруднения с передвижением. В их социальной адаптации определяется два направления. Первое направление имеет целью приспособить к ребенку окружающую среду. Для этого существуют специальные технические средства передвижения (коляски, костыли, трости, велосипеды), предметы обихода (тарелки, ложки, особые выключатели электроприборов), пандусы, съезды на тротуарах. Второе - приспособить его самого к обычным условиям социальной среды. В своей работе специалисты дошкольных учреждений широко используют методы глино-, трудо-, арт-, музыко-, библиотерапии. Медицинская реабилитация включает физиолечение, ЛФК, массаж. Чрезвычайно важно, чтобы реабилитация была комплексной и направлена не только на детей, но и на всю семью в целом, что дает возможность продолжать ее в повседневной среде ребенка. В общеобразовательной санаторной школе-интернат обучаются дети, со сколиозом ІІ-ІІІ степени. Они, как правило, не имеют нарушений познавательной деятельности и не требуют социального обучения и воспитания. Но все они нуждаются в медицинской реабилитации, особых условиях жизни, обучения и последующей трудовой деятельности. В связи с чем, главным заданием санаторной школы есть восстановление и укрепление здоровья в сочетании с общеобразовательной подготовкой, оказание им квалифицированной психолого-педагогической помощи. Организация лечебно-профилактической и реабилитационной работы санаторной школы-интернат проводится с учетом клинических проявлений болезни и включает специфическую медикаментозную, физио-, гидро-, климатотерапию, лечебную физкультуру, массаж, плавание. При проведении оздоровительных мероприятий используют как восстановительный, так и дозированный и тренировочный режимы. Проведение медицинской реабилитации предусматривает участие семьи в командном лечении. В комплексную реабилитацию детей включают также музыко-, библио-, трудотерапию, игровую терапию, выезды на природу и др. Санаторно-курортный этап реабилитации осуществляется в санаториях «Соленый лиман», «Орленок», им.Крупской, им.Боброва, детском костно-туберкулезном санатории и других. Эффективность санаторно-курортного этапа реабилитации значительно возрастает, когда санаторнокурортные факторы адекватно подобраны к имеющейся у ребенка патологии. В результате такой преемственности в оказании реабилитационной помощи и благодаря высоким адаптационным возможностям детского организма удается достигать достаточно высокий показатель эффективности реабилитации. Хороший реабилитационный потенциал мы отметили при врожденных аномалиях опорно-двигательного аппарата и сколиозах. Благодаря ранней диагностике, своевременному лечению с последующей этапной комплексной реабилитацией, удалось уменьшить количество детей с врожденным вывихом бедра, имеющих право на государственную социальную помощь (11,8% против 17,0% в 2010 году). За последние 2 года инвалидность была оформлена 3

детям (1 ребенок с невправимым вывихом, 1 – с поздней диагностикой, 1 – отказ родителей от операции). Прекращение или снижение темпов прогрессирования сколиоза отмечено у 98,0% наблюдаемых детей. Хочется отметить, что именно при этих методах восстановления, дети учатся принимать себя такими, какие они есть, познавать новые эмоциональные ощущения, радость общения, радость совместной творческой деятельности, обретают уверенность в себе, в своих силах и способностях. Такое общение побуждает к проявлению лучших человеческих качеств. Выводы 1. Комплексная этапная реабилитация детей с поражением опорно-двигательного аппарата решает задачи восстановления физиологического, социального статуса ребенкаинвалида, интеграции его в социум через совокупность накопленных нашим центром приемов и методов, обеспечивающих прогрессивное развитие ребенка. 2. Активное вовлечение семьи ребенка и самого ребенка в процесс реабилитации - ключевой принцип центра, который соответствует принципам лечения с учетом центральной роли семьи. Литература 1. Моісеєнко Р.О. Окремі питання розвитку соціальної педіатрії в Україні //Современная педиатрия.-2013.-5(53).-С.24-28. 2. Корж М.А., Корольков А.І. Роль інституту імені професора М.І.Ситенко у розвитку на Україні санаторно-курортної допомоги дітям з ортопедо-травматологічною патологією //Современные аспекты медицинской реабилитации детей с инвалидизирующими заболеваниями. Материалы научно-практической конференции. Алушта, 2012.-С.39-42. S.A. Mokiia-Serbina, A.N. Buzoveria Complex Stage Rehabilitation of Children with Disorders of the Musculoskeletal System Dnipropetrovsk Medical Academy of MHC of Ukraine Kryvorizhzhia City Clinical Hospital No.8, Ukraine, mokiya@ukr.net Abstract. Among the causes of children disabilities in Ukraine the pathology of the musculoskeletal system occupies the fourth place. Objective: improvement of rehabilitative care to children with disorders of the musculoskeletal system. Results. Pediatric orthopedic-and-trauma care in Kryvyi Rih is provided in children’s orthopedic trauma center (40 beds), 3 specialized kindergartens (350 places) and orthopedic groups in 10 kindergartens (200 children), sanatorium boarding school with 220 places for children suffering from scoliosis. In 2014 there were registered 203 children eligible to receive state social assistance, of which 126 (62.1%) were with a congenital disorder, 71 (34.9%) with the acquired one, and 6 (13.0%) with the consequences of injuries. The system of early comprehensive rehabilitation of children with disorders of the musculoskeletal system provides inpatient treatment-andrehabilitation stage, outpatient-polyclinical, and home stage of rehabilitation in case of a significant disorder of the children’s mobility. Late medicosocial rehabilitation is carried out in specialized preschool institutions (children with congenital malformations) and sanatorium boarding schools (children with degrees II-III scoliosis). The conditions necessary for the successful performing of the rehabilitation program are the following: active desire of the child; participation in the rehabilitation process of the necessary specialists; active involvement of the child’s family members into the process. As a result of implementing the complex stage rehabilitation it became possible to reduce the number of children with congenital hip dislocation eligible for state social assistance (11.8% vs. 17.0% in 2010). Stopping at slowing of the scoliosis progression was noted in 98.0% of the observed children. Conclusions. Complex stage rehabilitation of children with disorders of the musculoskeletal system solves the issues of reconstructing of the physiological, social status of the disabled child and its integration into society through a set of the techniques and methods collected by our center to ensure the progressive development of the child. The active involvement of the child’s family and the child itself into the process of rehabilitation is the key principle of the center, which is consistent with the principles of treatment, taking into account the central role of the family. Keywords: rehabilitation, musculoskeletal system, children. Поступила 05.10.2015 года.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) UDC: 616.832-004:616.8-08:615.21-092.9

A.A. Nefedov, V.I. Mamchur Pharmacological Correction of Neurological Disorders in Case of Multiple Sclerosis Dnipropetrovsk Medical Academy of Health Ministry of Ukraine, Dnipropetrovsk, Ukraine nefedov2406@gmail.com Abstract. The article analyzes the possibility of drug correction of common neurological disorders (pain, anxiety, depression, insomnia) using antidepressants under the conditions of experimental equivalent of multiple sclerosis on the background of basic drug therapy with methylprednisolone. Assessment of antidepressants antinociceptive potential identified “a range of activity” of the mentioned medicines (analgesic activity of classical amitriptyline antidepressant was accepted as conventional unit): paroxetine (0.9 c.u.), amitriptyline (1 c.u.), fluoxetine (1.11 c.u.) and trittico (1.16 c.u.). Comparative analysis of the duration of animals’ fading in the water at the forced swimming (Porsolt forced swimming test) found that the ability to weaken the level of anxiety and concern was the most significant for trittico and paroxetine groups. Immobilization time was 1.7 (p0.05) and 1.6 (p0.05), respectively, which was shorter than the corresponding figures of the active control group. The effect of antidepressants on latency, sleep duration when administered on a background of basic drug therapy with methylprednisolone was characterized by the following indicators: trittico (-66.5% and + 133.45%)fluoxetine (-60.5% and + 117.79%)paroxetine (-61.8% and + 93.59%)amitriptyline (-52.75% and + 81.85%). Thus, trittico and paroxetine were reasonable to administer under the experimental equivalent of multiple sclerosis taking into account the basic hormonal therapy as a means of drug correction of pain, anxiety, depression and sleep disorders. Keywords: multiple sclerosis; pain; antidepressants; depression; sleep.

Problem statement and analysis of recent research. Multiple sclerosis (MS) - a disease with a chronic progressive course characterized by the formation of foci of demyelination in the brain and spinal cord as a result of an autoimmune response to myelin, which is implemented by T-lymphocytes. There is a site of inflammation at the site of scar tissue is formed. These plaques on nerve fibers conduct impulses break from the brain to executive powers: it difficult voluntary movements and speech, reduced sensitivity [2, 11]. The earliest signs of MS appear when already affected about 50% of the nerve fibers. At this stage of disease in patients raises the following complaints:  uni- or bilateral visual impairment;  pain and double vision;  numbness and tingling in the fingers;  reduce skin sensitivity;  muscle weakness;  movement coordination disorders. The main effort in the treatment of MS should be aimed at reducing the severity of the process, the effective prevention of relapses, prolongation of remission, slowing the rate of disability and thus increase functional activity and quality of life of patients. MS treatment at this stage is based on the appointment of immunotropic means [4]. Medications used in the treatment of MS - is means of pathogenetic, symptomatic and reparative therapy. In recent years, significant progress in pathogenetic therapy of MS, which is aimed at preventing the destruction of brain tissue activated by T- cells of the immune system and toxic substances. According to the recommendations of the “Protocol of management of patients with multiple sclerosis” MS therapy should begin with hormones. Glucocorticoids are the main tools in the treatment of MS exacerbations. The most effective drug of this group is methylprednisolone for internal venous use (level of evidence A) [1, 8]. This remains a problem correction of neurological disorders (pain, depression, sleep disorders, etc.) in patients with multiple sclerosis, whose prevalence for this disease is quite broad. [1] The aim of the current study was the experimental evaluation of analgesic, anti-depressive, hypnotic’s action of antidepressants (amitriptyline, fluoxetine, paroxetine and tryttiko)

in rats with experimental equivalent of MS (EEMS) on a background of drug therapy by methylprednisolone. Materials and methods The study was conducted as part of research work of the Department of Pharmacology and Clinical Pharmacology of State Establishment “Dnipropetrovsk Medical Academy of the Ministry of Health of Ukraine” “non-opioid analgesics Systemic pharmacology and medical facilities protect the brain under conditions of pathological conditions” (DR № 0114U000935). The experiment was performed on 48 white purebred rats weighing 180-230 g, are kept in standard vivarium conditions SE “DMA Ministry of Health of Ukraine”. [6] By random sampling rats were divided into 6 groups (n = 8): I - active control (EEMS); II - methylprednisolone (methylprednisolone EEMS + (M) at a dose of 3.4 mg / kg); III - EEMS + M + amitriptyline (10 mg / kg); IV - EEMS + M + fluoxetine (25 mg / kg); V - EEMS + M + tryttiko (40 mg / kg) and VI - EEMS + M + paroxetine (8 mg / kg). For playback of EEMS applied input encephalitogenic emulsion in a base of rat’s tail [7]. Evaluation of antinociceptive activity of antidepressants was carried out by electrical stimulation of the root of the tail of rat [10]. Assessment of pain sensitivity was performed by the reaction of vocalizations (central component forming nociceptive response) in the initial state and on 90 minutes after a single oral administration of antidepressants research. Study of anti-depressant activity performed in the test - model of Porsolt (test of forced or compulsory swimming) [9]. Analysis hypnagogic action performed on two indicators: time falling asleep animals (latent period) and sleep duration; sleep medication caused by the introduction of thiopental sodium (30 mg / kg) [3]. All the data processed in conventional biomedical research methods of statistical analysis using standard software packages. Mathematical treatment involves taking the average values of (M), their errors (± m). Authentication of intergroup differences in pain threshold values of the indicator reaction was performed using parametric Student’s t-test, Wilcoxon test rank sums (Wilcoxon RankSum test), Mann-Whitney and method of univariate analysis of variance (ANOVA). The differences are considered statistically significant at the level pd”0,05. Before using parametric criteria audited hypothesis of normal distribution of random variables [5].

Results and discussion The first stage of the study was to create EEMS: changes in animals peak formed on 7th day of the study; for the next 5 days, rats receiving methylprednisolone (M) at a dose of 3.4 mg / kg as a means of basic pathogenetic therapy. Under these conditions indicators registered nociceptive response to gradually increasing electrical stimulation in the rat tail root in the initial state (5-day introduction M) and 90 minutes after the use of antidepressants. Established that in the initial state the conditions prevailing EEMS against the background of basic therapy methylprednisolone response to electrical stimulation in the rat tail all groups been registered at the level of 1.35 ± 0.12 (group V) and 1.48 ± 0.1 (group IV). Under these conditions treated with antidepressant agents intragastrointestinaly once into groups. The results are presented in Fig. 1. Established that the studied potential analgesic drugs was quite high. Thus, the maximum analgesic activity was observed against the background of the introduction of fluoxetine and tryttiko that manifested an increase in pain threshold of 2.7 (p0.05) and 3.1 (p0.05) times compared to those of the initial state; with analgesic potential of amitriptyline for 90 minutes amounted to 166.2% (p0,05). In addition, registered moderate analgesic effect of methylprednisolone passive control group (II) against the background of its 5-day administration (+ 39.2%; p0,05) indicators on the initial state. Comparative analysis antinociceptive potential antidepressants identified “a number of activity” of these facilities (analgetic classical antidepressant activity of amitriptyline taken as a conventional one), paroxetine (0.9 c.u.), amitriptyline (1c.u.),

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

background basic one-way speaker with methylprednisolone reducing latency and increasing sleep duration. So, М+Paroxetine * against the backdrop of the introduction of amitriptyline and М+Tryttiko * paroxetine sleep in rats was longer EEMS to 81.85% М+Fluoxetine * (p0.05) and 93.59% (p0.05) respectively compared to the * М+Amitriptyline control group. When using fluoxetine and control (EEMS) tryttiko a parameter was most pronounced - in 1.74 (p0.05) -50 0 50 100 150 200 250 and in 1.86 (p0.05) times of the performance group II. Thus, the %, analgesic activity influence of antidepressants on Fig. 1. Antinociceptive potential antidepressants in electrical stimulation of root tail rats under latent period and duration of EEMS (90 mins) against pharmacotherapy methylprednisolone. sleep when administered on a Note: * - p0,05 performance against original state background of basic drug therapy methylprednisolone characterized by the following indicators: tryttiko (-66.5% and fluoxetine (1,11 c.u.) and tryttiko (1.16 c.u.). It is shown in the active control group of animals length + 133.45%)  fluoxetine (-60.5% and + 117.79%)  paroxetine sinking in water at forced swimming (Porsolt test) was the highest (-61.8% and + 93.59%)  amitriptyline (-52.75% and + 81.85%). - 209.4 ± 11.9 s (Fig. 2), which corresponded to a high level of Conclusions anxiety and concern. When using antidepressants decreased 1. Given the experimental equivalent of MS antidepressants immobilization time in the amitriptyline group to 27.75% (p0.05) for fluoxetine to 33.43% (p0.05) for tryttiko to 48.05% retain specific pharmacological activity, show a strong analgesic (p0.05 ) and paroxetine to 46.7% (p0.05). The ability to effect and help to increase the duration of sleep medication. 2. Subject the basic hormone therapy of EEMS as a means weaken the level of anxiety and concern was most pronounced for groups of tryttiko and paroxetine, immobilization time was of pharmacological therapy of pain, anxiety, depression and sleep in 1.7times (p0.05) and 1.6 (p0.05) according shorter disorders most appropriate to appoint tryttiko and paroxetine. compared to the active control group index . Many patients with Perspectives of further researches multiple sclerosis observed sleep disorder that is usually caused In this study seems appropriate to further define the features by secondary factors: stress, spasticity, limited physical activity or depression. So the next stage of work was to evaluate the of the influence of antidepressants to approximately research hypnagogic action of antidepressants in rats with EEMS, the function of the central nervous system to improve adjuvant results of which are presented in the table. 1 analgesic therapy of nociceptive displays in multiple sclerosis. It is shown that the active control group duration slumber was 61.8 ± 13.1 sec; group II (EEMS + methylprednisolone 3.4 LIST OF REFERENCES mg / kg) and rats fell asleep concerned, but rather (55.6 ± 12.0 1. Волошина Н.П. Проблема рассеянного склероза в Украине. seconds). Thus the sleep in the first group compared with group Фармакологическое обоснование лечения РС / Н.П. Волошина, О.В. Егоркина // Науковий симпозіум з міжнародною участю «МеII was shorter - by 24. 9% (p0.05). When using antidepressants to hormone therapy observed дичні та соціальні аспекти реабілітації в неврології, психіатрії і

)

et in e

ox nt ro l(

ЕЕ

ar co

+T М

lu o +F М

tt i k

ti n e

in ty l itr ip m +A М

S+ М

0 -5 -10 -15 -20 -25 -30 -35 -40 -45 -50 e

%, antidepressant activity

research antidepressants

control (ЕЕMS+М)

research combinations Fig. 2. Changes of immobilization time against the backdrop of the introduction of antidepressants in rats with EEMS against the backdrop of pharmacotherapy by metlprednizolone Note: * - p0.05 performance against original state

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Table 1. Assessing of the impact of antidepressants on sleep medication parameters in rats with EEMS against the backdrop of pharmacotherapy by methylprednisolone Time to sleep sleep Time Research groups (latent period) (duration of sleep) ЕЕMS (active control) 61,8±13,1 28,1±3,65 ЕЕMS + М 55,6±12,0 35,1±3,34 ЕЕMS + М + Amitriptyline 29,2±5,56 51,1±5,40 ЕЕMS + М + Fluoxetine 24,4±5,78 61,2±7,81 ЕЕMS + М + Tryttiko 20,7±3,25 65,6±8,28 ЕЕMS + М + Paroxetine 23,6±4,21 54,4±6,87 Note: * - p0,05 relative performance of active control наркології», 24–25 листопада 2011. - Київ. – С. 23-27. 2. Гусев Е.И. Рассеянный склероз / Е.И. Гусев, И.А. Завалишин, А.Н. Бойко. М.: Реал Тайм, 2011. – 520 с. 3. Доклінічні дослідження лікарських засобів (методичні рекомендації) / за ред. О.В. Стефанова. – К.: видавничий дім “Авіцена”, 2001. – 450 с. 4. Корсунська О.І. Імунотропні препарати у роботі лікаря загальної практики (фармакотерапевтичний довідник) / О.І. Корсунська, О.О. Нефьодов. – Дніпропетровськ: «Літограф», 2015. – 203 с. 5. Лапач С.Н. Статистические методы в медико-биологических исследованиях с использованием EXCEL / С.Н. Лапач, А.В. Чубенко, П.Н. Бабич. – К.: «Морион», 2001. – 408 с. 6. Науково-практичні рекомендації з утримання лабораторних тварин та роботи з ними / Ю.М. Кожем’якін, О.С. Хромов, М.А. Філоненко [та ін.]. – К., 2002. – 155 с. 7. Нефьодов О.О. Моделювання та оцінка перебігу експериментального алергічного енцефаломієліту / О.О. Нефьодов, В.Й. Мамчур, Ю.В. Харченко // Вісник проблем біології і медицини. – 2014. – вип. 4, Т.2 (114). – С. 205 -208. 8. Нефьодов О.О. Роль імунотерапії у хворих на розсіяний склероз в практиці сімейного лікаря / О.О. Нефьодов, В.Й. Мамчур, О.І. Корсунська [та ін.] // Вісник проблем біології і медицини. – 2014. – вип.4, Т.1 (113). – С. 25-30. 9. Разработка методики оценки физической выносливости мелких лабораторных животных для изучения адаптогенной активности некоторых лекарственных препаратов / В.Н. Каркищенко, Г.В. Капанадзе, С.Е. Деньгина [и др.] // Биомедицина. – 2011. - №1. – С. 72-74. 10. Brune K. Mode of action peripherical analgesic / K. Brune, K. Lanz // Arzneimittel – Forsch. – 1984. – Vol.34, N 9a. – P. 1060 –1065. 11. Meningeal B-cell follicles in secondary progressive multiple sclerosis associate with early onset of disease and severe cortical pathology / R. Magliozzi, O. Howell, A. Vora [et al.] // Brain. - 2007. – Vol. 130. - P. 1089–1104. LIST OF REFERENCES 1. Voloshyna N.P., Ehorkyna O.V. The problem of multiple sclerosis in Ukraine. Pharmacological treatment of MS study. Naukovyy sympozium z mizhnarodnoyu uchastyu «Medychni ta sotsial’ni aspekty reabilitatsiyi v nevrolohiyi, psykhiatriyi i narkolohiyi». 24–25 lystopada 2011. Kyyiv : 23-27. 2. Husev E.Y., Zavalyshyn Y.A., Boyko A.N. Multiple sclerosis. M. Real Taym. 2011: 520. 3. Stefanov O.V. Preclinical studies of drugs (guidelines). K. vydavnychyy dim “Avitsena”. 2001: 450. 4. Korsuns’ka O.I., Nef’odov O.O. Immunotropic drugs in the general practitioner (ATC directory). Dnipropetrovs’k. «Litohraf». 2015: 203. 5. Lapach S.N., Chubenko A.V., Babych P.N. Statistical methods in biomedical research using EXCEL. K. «Moryon». 2001: 408. 6. Kozhem’iakin Yu.M., Khromov O.S., Filonenko M.A., Sajretdynova H.A. Scientific and practical advice on keeping laboratory animals and work with them. K. 2002: 155. 7. Nef’odov O.O., Mamchur V.J., Kharchenko Yu.V. Feedback on modeling and experimental allergic encephalomyelitis. Visnyk problem biolohii i medytsyny. 2014; 2 (114): 205-8. 8. Nef’odov O.O., Mamchur V.Y., Korsuns’ka O.I. The role of immunotherapy in patients with multiple sclerosis in the practice of family doctor. Visnyk problem biolohiyi i medytsyny. 2014; 4. 1 (113): 25-30. 9. Karkyshchenko V.N., Kapanadze H.V., Den’hyna S.E. Development of methodology for assessing the physical endurance of small laboratory animals to study adaptogenic activity of certain drugs. Byomedytsyna. 2011; 1: 72-74.

10. Brune K., Lanz K. Mode of action peripherical analgesic. Arzneimittel – Forsch. 1984; 34. 9a: 1060–65. 11. Magliozzi R., Howell O., Vora A. Meningeal B-cell follicles in secondary progressive multiple sclerosis associate with early onset of disease and severe cortical pathology. Brain. 2007; 130: 1089–1104. Нефьодов О.О., Мамчур В.Й. Фармакологічна корекція неврологічних розладів при розсіяному склерозі Державний заклад «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров’я України », г. Дніпропетровськ, Україна nefedov2406@gmail.com Резюме. В статті проаналізовані можливості медикаментозної корекції розповсюджених неврологічних розладів (біль, тривога, депресія, інсомнії) антидепресантами за умов експериментального еквіваленту розсіяного склерозу на тлі базової фармакотерапії метилпреднізолоном. Оцінкою антиноцицептивного потенціалу антидепресантів визначений «ряд активності» зазначених засобів (аналгетична активність класичного антидепресанту амітриптиліну прийнята за умовну одиницю): пароксетин (0,9 ум.од), амітриптилін (1ум. од), флуоксетин (1,11 ум. од) та триттіко (1,16 ум.од.). Порівняльним аналізом тривалості завмирання тварин у воді при примусовому плаванні (тест Порсолта) встановлено, що здатність ослабляти рівень тривожності та занепокоєння була найбільш вираженою для груп триттіко та пароксетину: час іммобілізації був у 1,7 (р0,05) та у 1,6 (р0,05) відповідно коротшим у порівнянні з відповідним показником групи активного контролю. При цьому вплив антидепресантів на латентний період та тривалість сну при введенні на тлі базової фармакотерапії метилпреднізолоном характеризувався наступними показниками: триттіко (-66,5% та +133,45%)  флуоксетин (-60,5% та + 117,79%)  пароксетин (-61,8% та + 93,59%)  амітриптилін (-52,75% та +81,85%). Таким чином, за умов експериментального еквіваленту розсіяного склерозу з урахуванням базової гормональної терапії в якості засобів медикаментозної корекції болю, тривоги, депресії та розладів сну доцільно призначати триттіко та пароксетин. Ключові слова: розсіяний склероз, біль, антидепресанти, депресія, сон. Нефедов А.А., Мамчур В.И. Фармакологическая коррекция неврологических расстройств при рассеянном склерозе Государственное учреждение «Днепропетровская медицинская академия Министерства здравоохранения Украины», г.Днепропетровск, Украина nefedov2406@gmail.com Резюме: В статье проанализированы возможности медикаментозной коррекции распространенных неврологических расстройств (боль, тревога, депрессия, инсомнии) антидепрессантами в условиях экспериментального эквивалента рассеянного склероза на фоне базовой фармакотерапии метилпреднизолоном. Оценкой антиноцицептивного потенциала антидепрессантов определен «ряд активности» указанных средств (анальгетическая активность классического антидепрессанта амитриптилина принята за условную единицу): пароксетин (0,9 у.е.), амитриптилин (1 у.е.), флуоксетин (1,11 у.е.) и триттико (1,16 у.е.). Сравнительным анализом продолжительности замирания животных в воде при принудительном плавании (тест Порсолта) установлено, что способность ослаблять уровень тревожности и беспокойства была наиболее выраженной для групп триттико и пароксетина: время иммобилизации был в 1,7 (р0,05) и в 1,6 (0,05) соответственно короче по сравнению с соответствующим показателем группы активного контроля. При этом влияние антидепрессантов на латентный период, длительность сна при введении на фоне базовой фармакотерапии метилпреднизолоном характеризовался следующими показателями: триттико (-66,5% и + 133,45%)  флуоксетин (-60,5% и + 117,79%)  пароксетин (-61,8% и + 93,59%)  амитриптилин (-52,75% и + 81,85%). Таким образом, в условиях экспериментального эквивалента рассеянного склероза с учетом базовой гормональной терапии в качестве средств медикаментозной коррекции боли, тревоги, депрессии и расстройств сна целесообразно назначать триттико и пароксетин. Ключевые слова: рассеянный склероз, боль, антидепрессанты, депрессия, сон. Received 19.10.2015.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) УДК 611.318-053.15

Олійник І.Ю., Марценяк І.В., Цигикало О.В. Топографоанатомічні особливості структур щічної ділянки у плодів людини ВДНЗ “Буковинський державний медичний університет”, м. Чернівці, Україна e-mail: olijnyk@list.ru, imarcenyak@mail.ru Резюме. З метою з’ясування топографоанатомічних особливостей структур щічної ділянки у плодів людини, досліджено 74 препарати щічної ділянки плодів людини віком 4-9 місяців внутрішньоутробного розвитку (90,0–410,0 мм тім’яно-п’яткової довжини; з яких: 35 плодів чоловічої статі і 39 – жіночої) з використанням комплексу методів морфологічного дослідження (антропометрії, морфометрії, препарування, ін’єкції кровоносних судин, рентгенографії, реконструкції, статистичного аналізу). Встановлено, що привушна протока у всіх досліджених плодів через виражений розвиток жирового тіла щоки має дугоподібне спрямування, опуклістю вгору. Задня межа щічної ділянки відповідає передньому краю жувального м’яза, який проектується на шкіру по лінії, яка починається від середини нижнього краю тіла нижньої щелепи і йде під прямим кутом від останньої до точки перетину з лінією між кутом нижньої щелепи і медіальним кутом ока, а далі – уздовж цієї лінії до перетину її з верхньою межею бічної ділянки обличчя. Критичними періодами розвитку щічної ділянки у плодів обох статей є 4-й місяць, друга половина 5-го – початок 6-го місяців розвитку. У плодів чоловічої статі брахіморфного типу спостерігається більш інтенсивне і рівномірне збільшення площі щічної ділянки, а у плодів чоловічої статі доліхоморфного типу простежується нерівномірний ріст показників і менші їхні абсолютні значення. З варіантів форми жирового тіла щоки плодів людини ми спостерігали: овальну, трикутну, двочасточкову, тричасточкову форми та у вигляді зімкнутих основами пірамід. У 22 % спостережень виявлена додаткова привушна залоза. Ключові слова: щічна ділянка, привушна протока, жирове тіло щоки, краніометрія, плід.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Щічна ділянка (ЩД) людини є комплексом м’яких тканин, анатомічні компоненти якого знаходяться в тісному синтопічному зв’язку, а її форма підтримується своєрідним м’яким остовом – так званою поверхневою м’язово-апоневротичною системою [1]. До її складу входять м’язи, фасції та підтримуючі зв’язки, які прямують від глибоких, фіксованих структур, до рухомої шкіри. На порівняно невеликій ділянці зосереджені численні анатомічні структури, серед яких термінальний відділ протоки привушної залози, жирове тіло щоки (Біша), кровоносні та лімфатичні судини, нерви, що визначає актуальність вивчення особливостей їх будови та закономірностей взаєморозміщення в різні періоди розвитку людини [2, 3]. Вичерпні знання особливостей будови ЩД у віковому аспекті дозволять удосконалити заходи діагностики та хірургічної корекції вроджених та набутих захворювань лиця [4, 5]. Мета дослідження – з’ясувати топографоанатомічні особливості структур ЩД у плодів людини.

Верхня межа бічної ділянки лиця відповідає лінії, проведеній на рівні нижнього краю очної ямки та вздовж виличної дуги. Задня межа бічної ділянки лиця проходить від зовнішнього слухового отвору до точки перетину під прямим кутом з вищенаведеною горизонтальною лінією. Нижня межа бічної ділянки лиця відповідає нижньому краю нижньої щелепи. Передня межа бічної ділянки, як і ЩД, у плодів проходить по носо-щічній та рото-щічній складках й відповідає лінії, яка проходить від присереднього кута ока, через кут рота і до нижнього краю підборіддя. Задня межа ЩД відповідає передньому краю жувального м’яза, який проектується на шкіру по лінії, яка починається від середини нижнього краю тіла нижньої щелепи і йде під прямим кутом від останньої до точки перетину з лінією між кутом нижньої щелепи і присереднім кутом ока, а далі – вздовж цієї лінії до перетину її з верхньою межею бічної ділянки лиця. Така конфігурація проекційної лінії задньої межі ЩД зумовлена формою переднього краю жувального м’яза, його синтопією з жировим тілом щоки. Нами досліджено площу ЩД та статево-вікові відмінності її змін в динаміці плодового періоду розвитку. З початку плодового періоду відмічається помірне, а з другої половини 4-го місяця – інтенсивніше збільшення площі ЩД та бічної ділянки лиця у плодів обох статей. Абсолютні значення площі обох ділянок лиця у плодів чоловічої статі збільшуються виразніше, порівняно із плодами жіночої статі. Періодами нерівномірного зростання (критичними періодами розвитку) морфометричних показників ЩД та бічної ділянки лиця у плодів обох статей є 4-ий місяць, друга половина 5-го – початок 6-го місяців розвитку. При з’ясуванні характеру взаємовідношення віку, статі, коефіцієнту конституційного типу та площі ЩД, нами встановлено, що у плодів чоловічої статі з меншим коефіцієнтом конституційного типу (брахіморфний тип) впродовж 4-7 місяців розвитку більш інтенсивне та рівномірне збільшення

Матеріал і методи дослідження Досліджено 74 препарати ЩД плодів людини віком 4-9 місяців внутрішньоутробного розвитку (ВУР); 90,0–410,0 мм тім’яноп’яткової довжини (ТПД) (з них: 35 плодів чоловічої статі і 39 – жіночої) з використанням комплексу методів морфологічного дослідження (антропометрія, морфометрія, препарування, ін’єкція кровоносних судин, рентгенографія, реконструювання [6], статистичний аналіз).

Результати дослідження та їх обговорення У результаті вивчення рентгенограм голови плодів та тонкого препарування бічної ділянки лиця нами розроблено систему топографоанатомічних координат для визначення меж бічної та щічної ділянок лиця та проекції привушної протоки (рис. 1). Проекція протоки привушної слинної залози на шкіру обличчя з обох боків проходить лінією від козелка вушної раковини до кута рота.

Рис. 1. Система краніометричних координат бічної ділянки лиця плодів: АБ – лінія, проведена по нижньому краю очної ямки та вздовж виличної дуги; Б – точка перетину перпендикуляра, опущеного на лінію А-Б від зовнішнього слухового отвору; В – зовнішній слуховий отвір; Г – кут нижньої щелепи; Д – середина нижнього краю тіла нижньої щелепи; Е – точка нижнього краю підборіддя; Ж – перетин перпендикуляра, опущеного від точки Д до лінії Г-І; З – точка перетину лінії А-Б з прямою лінією між кутом нижньої щелепи та присереднім кутом ока; І – присередній кут ока

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Рис. 2. Макропрепарат з відпрепарованими структурами правої щічної ділянки плода людини 8-и місяців ВУР (370 мм ТПД). Макрофотографія. Збільшення 1,3х: 1 – жирове тіло щоки; 2 – привушна слинна залоза; 3 – привушна протока; 4 – додаткова привушна залоза; 5 – жувальний м’яз; 6 – гілки лицевого нерва; 7 – лицева артерія; 8 – поперечна артерія та вена лиця; 9 – щічний м’яз

Рис. 3. Тривимірна комп‘ютерна реконструкція лівої ЩД (термінальний відділ привушної протоки із суміжними структурами) плода людини 9-и місяців ВУР (410 мм ТПД). Нижня проекція. Збільшення 7х: 1 – привушна протока; 2 – жирове тіло щоки; 3 – шкіра; 4 – підшкірна жирова клітковина; 5 – щічний м’яз; 6 – слизова оболонка присінка рота; 7 – лицева артерія

площі ЩД. У плодів чоловічої статі доліхоморфного типу в цей період простежується нерівномірне збільшення показників, а також менші їхні абсолютні значення. У всіх досліджених плодів, завдяки розвиненому жировому тілу щоки, напрямок привушної протоки – дугоподібний, опуклістю вверх. У 22 % спостережень виявлена додаткова привушна залоза (рис. 2). Пройшовши по зовнішній поверхні жувального м’яза, протока стикається з верхнім краєм жирового тіла щоки та проникає крізь щічний м’яз (рис. 3). Надалі привушна протока відкривається у присінок рота у вигляді сосочка протоки (рис. 4). На всіх препаратах чітко простежується косий хід привушної протоки крізь верхньощелепну частину щічного м’яза. Нами досліджено взаємовідношення привушної протоки з щічним м’язом на макро- та мікроскопічному рівнях. На нашу думку, як і на думку багатьох дослідників [5], особливості синтопії цих структур забезпечують замикальну функцію, попереджують регургітацію слини. Дрібні пучки щічного м’яза (рис. 5), які оточую термінальний відділ привушної протоки, вплітаються в її зовнішню оболонку, прямують вздовж протоки забезпечуючи її

фіксацію. Вони варіантні за місцем виникнення, однак на 8% препаратів спостерігається виникнення протокових волокон із всіх шарів щічного м’яза. Довжина привушної протоки плодів 6-го місяця розвитку становить 9,0-26,0 мм, діаметр просвіту – 0,8-1,5 мм, плодів 9-го місяця – 19,0-27,0 мм та 1,8-2,5 мм відповідно. Основним джерелом артеріального кровопостачання ЩД є гілки лицевої артерії (див. рис. 2, 3). Нами виявлено ряд анатомічних варіантів як у співвідношенні жирового тіла щоки із привушною протокою, так і варіантів його форми. Протока або пронизує жирове тіло щоки, або оминає його. Із варіантів форми жирового тіла щоки плодів людини ми спостерігали овальну, трикутну, двочасточкову, тричасточкову форми та у вигляді зімкнених основами пірамід. Отже, структури ЩД вирізняються значною анатомічною мінливістю.

Рис. 4. Тривимірна комп‘ютерна реконструкція м’яких тканин лівої щічної ділянки плода людини 7-и місяців ВУР (260 мм ТПД). Задньо-медіальна проекція. Збільшення 7х: 1 – привушна протока; 2 – жирове тіло щоки; 3 – сосочок привушної протоки; 4 – щічний м’яз; 5 – слизова оболонка присінка рота

Рис. 5. Поперечний зріз термінального відділу привушної протоки із суміжними структурами плода людини 7-и місяців ВУР (320 мм ТПД). Мікрофотографія. Забарвлення гематоксиліном і еозином. Збільшення 80х: 1 – просвіт привушної протоки; 2 – слизова та м’язова оболонки привушної протоки; 3 – адвентиційна оболонка привушної протоки; 4 – волокна щічного м’яза; 5 – поздовжні м’язові волокна, які прямують до привушної протоки від поверхневого шару щічного м’яза; 6 – кровоносні судини

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Висновки 1. Напрямок привушної протоки у всіх досліджених плодів – дугоподібний, опуклістю вверх, завдяки розвинутому жировому тілу щоки. 2. Задня межа ЩД відповідає передньому краю жувального м’яза, який проектується на шкіру по лінії, яка починається від середини нижнього краю тіла нижньої щелепи і йде під прямим кутом від останньої до точки перетину з лінією між кутом нижньої щелепи і присереднім кутом ока, а далі – вздовж цієї лінії до перетину її з верхньою межею бічної ділянки лиця. 3. Критичними періодами розвитку ЩД у плодів обох статей є 4-й місяць, друга половина 5-го – початок 6-го місяців розвитку. 4. У плодів чоловічої статі брахіморфного типу більш інтенсивне та рівномірне зростання площі ЩД, а у плодів чоловічої статі доліхоморфного типу простежується нерівномірне зростання показників і менші їхні абсолютні значення. 5. Із варіантів форми жирового тіла щоки плодів людини ми спостерігали овальну, трикутну, двочасточкову, тричасточкову форми та в вигляді зімкнених основами пірамід. 6. У 22 % спостережень виявлена додаткова привушна залоза. Перспективи подальших досліджень Вважаємо за доцільне в подальших дослідженнях з’ясувати просторово-часову динаміку синтопії та особливості просторової будови структур ЩД. Література 1. Biomechanical properties of the facial retaining ligaments / M.G. Brandt, A. Hassa, K. Roth [et al.] // Arch. Facial Plast. Surg. – 2012. – Vol. 14, N 4. – P. 289–294. 2. A review of the gross anatomy, functions, pathology, and clinical uses of the buccal fat pad / S. Yousuf, R. S. Tubbs, C. T. Wartmann [et al.] // Surg. Radiol. Anat. – 2010. – Vol. 32, N 5. – 427–436. 3. Morphological study of the parotid duct in human fetuses with special emphasis on the relationship between the buccinator muscle and the parotid duct / K. Amano, H. Moriyama, K. Shimada [et al.] // J. Med. Invest. – 2009. – Vol. 56. – P. 255–257. 4. Mirilas P. Developmental Anatomy (Embryogenesis) for the Surgeon / P. Mirilas // The American Surgeon. – 2011. – Vol. 77, N 9. – Р. 1230–1242. 5. Morphological study of the fetal parotid duct and buccinator muscle and the relationship to salivary secretion / K. Amano, H. Moriyama, K. Shimada [et al.] // Clinical Anatomy. – 2010. – V. 23. – N 6. – P. 642–648. 6. Спосіб побудови тривимірного зображення анатомічних органів та структур шляхом застосування комп’ютерної 3-D реконструкції / І. Ю. Олійник, О. В. Корнійчук, Л. П. Лаврів [та ін.] // Клін. анат. та операт. хірургія. – 2011. – Т.10, № 1 (35). – С. 97–100. Олийнык И.Ю., Марценяк И.В., Цигикало О.В. Топографоанатомические особенности структур щечной области у плодов человека ВГУЗ “Буковинский государственный медицинский университет”, г. Черновцы, Украина e-mail: olijnyk@list.ru, imarcenyak@mail.ru Резюме. С целью выяснения топографоанатомических особенностей структур щечной области у плодов человека исследовано 74 препарата щечной области плодов человека в возрасте

4-9 месяцев внутриутробного развития (90,0-410,0 мм теменнопяточной длины (ТПД) (35 – мужского пола и 39 – женского) с использованием комплекса методов морфологического исследования (антропометрия, морфометрия, препарирование, инъекция кровеносных сосудов, рентгенография, реконструкция, статистический анализ). Установлено, что направление протока околоушной слюнной железы всех исследованных плодов – дугообразное, выпуклостью вверх, из-за развитого жирового тела щеки. Задняя граница щечной области соответствует переднему краю жевательной мышцы, который проецируется на кожу по линии, начинающейся от середины нижнего края тела нижней челюсти и идет под прямым углом от последней до точки пересечения с линией между углом нижней челюсти и медиальной углом глаза, а далее – вдоль этой линии до пересечения ее с верхней границей боковой области лица. Критическими периодами развития щечной области у плодов обоего пола является 4-й месяц, вторая половина 5-го – начало 6го месяцев развития. У плодов мужского пола брахиморфного типа наблюдается более интенсивное и равномерное увеличение площади щечной области, а у плодов мужского пола долихоморфного типа прослеживается неравномерный рост показателей и меньшие их абсолютные значения. Как варианты формы жирового тела щеки плодов человека мы наблюдали овальную, треугольную, двухдольковую, трехдольковую формы и в виде сомкнутых основами пирамид. В 22 % наблюдений обнаружена дополнительная околоушная железа. Ключевые слова: щечная область, проток околоушной слюнной железы, жировое тело щеки, краниометрия, плод. I.Yu. Oliinyk, I.V. Martseniak, O.V. Tsyhykalo The Topographo-Anatomical Peculiarities of the Structures of the Buccal Area in Human Fetuses Bukovynian State Medical University, Chernivtsi, Ukraine, e-mail: olijnyk@list.ru, imarcenyak@mail.ru Abstract. In order to find out the topographic and anatomical peculiarities of the structures of the buccal area of human fetuses, 74 specimens of the buccal area of human fetuses aged 4-9 months of fetal development (90.0-410.0 mm parietal- calcaneal length (PCL) (35 – males and 39 – females) have been investigated using a complex of morphological examination (anthropometry, morphometry, preparation, injection of blood vessels, radiography, reconstruction, statistical analysis). It has been found that the course of the parotid gland in all investigated fetuses is arched, convex upwards, due to the developed corpus adiposum buccae. The back border of the buccal area corresponds to the front edge of the masseter, which is projected on the skin along the line that starts from the middle of the bottom edge of the body of the mandible and is at right angles from the latter to the point of intersection with the line between the angle of the mandible and the medial corner of the eye, and then goes along this line to its intersection with the upper boundary of the lateral area of the face. The critical periods of the buccal area development in fetuses both sexes is the 4th month, the second half of the 5th one and the beginning of the 6th month of development. In male fetuses of the brachymorphic type more intense and proportional increase of the buccal area has been observed, while in male fetuses of the dolichomorfic type unequal increase of indicators and their lower absolute values have been traced. Among the variant forms of the corpus adiposum buccae of human fetuses, oval, triangular, two-segmental, three-segmental forms and a form of a serried based pyramid have been observed. In 22% of cases an accessory parotid gland has been detected. Keywords: buccal area, parotid gland, corpus adiposum buccae, craniometry, fetus. Надійшла 12.10.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) УДК 615.036+618.17

Пахаренко Л.В. Досвід диференційованого підходу до лікування різних форм передменструального синдрому ДВНЗ “Івано-Франківський національний медичний університет” (м. Івано-Франківськ) e-mail: ludapak@rambler.ru Резюме. Лікування передменструального синдрому (ПМС) на сьогодні залишається дискутабельним питанням та вимагає індивідуального диференційованого підходу. Мета дослідження. Робота присвячена вивченню оцінки ефективності диференційованого лікування різних форм ПМС. Матеріал і методи дослідження. Об’єктом дослідження були 200 жінок репродуктивного віку з діагнозом ПМС, яким в залежності від форми та тяжкості захворювання призначали комбіновані естроген-гестагенні препарати з дроспіреноном, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, екстракт Прутняка звичайного або традиційне лікування. Результати дослідження. Традиційна терапія є достатньо ефективна для корекції психологічних та соматичних проявів у хворих з легким перебігом нейропсихічної та набрякової форм ПМС та недостатньо результативна у цих хворих з тяжким перебігом та осіб з цефалгічною та кризовою формами захворювання. Диференційоване лікування нейропсихічної та набрякової форм з призначенням комбінованих оральних контрацептивів, що містять дроспіренон, та застосування селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну у хворих цефалгічною та кризовою формами ПМС суттєво сприяють зниженню інтенсивності та нівелюванню симптомів захворювання порівняно із традиційною терапією. Препарати рослинного походження на основі екстракту плодів Прутняку звичайного є ефективними щодо корекції симптомів у жінок з легким перебігом нейропсихічної форми. Висновок. Лікування хворих ПМС має носити індивідуальний диференційований характер в залежності від клінічної форми та тяжкості захворювання. Ключові слова: передменструальний синдром, лікування.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Передменструальний синдром (ПМС) – це функціональний розлад центральної нервової системи під впливом несприятливих екзо- чи ендогенних факторів на тлі набутої або вродженої лабільності гіпоталамо-гіпофізарно-оваріальної системи [1]. Безумовно, єдиного вирішення проблеми лікування всіх жінок із ПМС досягнути тяжко. Тому, найбільш ефективним вважається індивідуальний диференційований підхід до терапії даної патології [7, 8]. International Society for Premenstrual Disorders запропонувало два основні напрямки медикаментозного лікування. До препаратів першого напрямку віднесли ті, які впливають на ЦНС, зокрема, модулятори нейромедіатора серотоніну. Другим напрямком терапії є препарати, які пригнічують овуляцію [6]. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну є ефективними препаратами, які коригують фізичні, функціональні та поведінкові симптоми ПМС. Проте, схеми лікування досі викликають дискусію [5, 10]. Низькодозовані комбіновані оральні контрацептиви полегшують клініку ПМС завдяки пригніченню овуляції. Особливо дієвими є препарати з дроспіреноном, який крім властивостей прогестерону володіє ще антимінералокортикоїдним та антиандрогенним ефектами [4, 9]. Позитивна динаміка сьогодні відмічається при застосуванні рослинних препаратів. Одними з найбільш ефективних та поширених з них є ті, які місять Прутняк звичайний. Екстракти плодів цієї рослини зменшують симптоми масталгії, деякі психічні та соматичні прояви захворювання, нормалізують дисбаланс між естрогенами та прогестероном [3, 11]. Мета дослідження. Оцінити ефективність індивідуального диференційного підходу лікування різних форм ПМС. Матеріал і методи дослідження Проведено обстеження 200 жінок з передменструальним синдромом, які становили основну групу. Контрольну групу склали 50 практично здорових жінок без діагнозу ПМС. Верифікацію діагнозу проводили згідно з існуючим положенням наказу № 676 МОЗ України [1]. Діагноз ПМС виставляли шляхом виявлення цикліч-

ності маніфестацій захворювання в лютеїновій фазі менструального циклу на основі збору анамнезу та ведення пацієнткою щоденника самоспостереження протягом 2-3 менструальних циклів (менструальний дистрес-опитувальник Р. Муса). Шкала Р. Муса складається з 8 компонентів, які містять 47 симптомів. Інтенсивність кожного симптому оцінювали від “1” до “6” балів на 25 день менструального циклу до та після лікування. Форму ПМС (набрякова, нейропсихічна, цефалгічна, кризова) визначали відповідно до класифікації В. П. Сметник [2]. Всім хворим ПМС була запропонована немедикаментозна та медикаментозна корекція порушень тривалістю 6 місяців згідно наказу № 676 МОЗ України. Першочергово проводились заходи стосовно модифікації способу життя: рекомендації щодо дотримання режиму праці та відпочинку, помірного фізичного навантаження, сну тривалістю до 8 год на добу, дробового режиму та певного раціону харчування. В подальшому хворі основної групи в залежності від виду терапії були розподілені на дві групи – І та ІІ. І група жінок отримувала запропоновану терапію, яка мала диференційований підхід. В залежності від форми та тяжкості хвороби відповідно до проведеного лікування хворі були рандомізовані на такі підгрупи: ІА1 (20 осіб) – жінки з нейропсихічною формою ПМС легкого ступеня, які отримували рослинний препарат на основі екстракту плодів Прутняку звичайного (Vitex agnus castus) в дозі 40 крапель на добу; ІА2 (15 хворих) – жінки з нейропсихічною формою тяжкого ступеня, яким призначався комбінований естроген-гестагенний препарат, що містить 20 мкг етинілестрадіолу (ЕЕ) та 3 мг дроспіренона в режимі 24+4; ІБ – хворі з набряковою формою ПМС, які приймали естроген-гестагенний препарат, що містить 30 мкг ЕЕ та 3 мг дроспіренона в режимі 21+7, з них 20 осіб з легким ступенем захворювання (ІБ1) та 15 осіб – з тяжким (ІБ2) ступенем; ІВ (18 хворих) – жінки з цефалгічною формою та ІГ (13 хворих) – жінки з кризовою формою ПМС, які отримували селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну флуоксетин 20 мг на добу два дні з моменту настання овуляції та ще через сім днів після першого прийому препарату два дні. ІІ група жінок отримувала традиційну терапію за загальноприйнятою схемою: в другій фазі менструального циклу – вітамін Е 200 мг 1 раз на добу, вітаміни групи В (нейровитан 1 табл 1 раз на добу), верошпірон 25 мг 2 рази на добу, свічи індометацин 0,05 г ректально 1 раз на добу. З метою порівняння ефективності лікування обох груп хворі ІІ групи були поділені на підгрупи: ІІА1 (22 жінки) та ІІА2 (15 жінок) – особи з нейропсихічною формою ПМС відповідно з легким та тяжким перебігом; ІІБ1 (22 жінки) та ІІБ2 (15 жінок) – особи з набряковою формою відповідно легкого та тяжкого ступенів; ІІВ (15 жінок) – хворі цефалгічною та ІІГ (12 жінок) – кризовою формами ПМС. Для статистичного аналізу отриманих даних використовували програму Statistica 6.0. Вираховували середню арифметичну величину (М), стандартну похибку середнього (m), вірогідність різниць результатів дослідження (p). Для порівняння двох незалежних груп за однією ознакою застосовували непараметричний критерій Манна-Уітні, для порівняння двох залежних груп – критерій Вілкоксона. Різницю між величинами, які порівнювали вважали достовірною при р<0,05.

Результати дослідження та їх обговорення Як показано в табл. 1-3 компоненти “больові прояви”, “зміни поведінки”, “вегетативні реакції” та “порушення дієздатності” були найбільш виражені у хворих цефалгічною та кризовою формами ПМС. Для жінок з нейропсихічною формою захворювання типовими виявились компоненти “порушення концентрації” та “негативна афектація”, а з набряковою формою – “затримка рідини”. Аналіз інтенсивності клінічних маніфестацій переконливо свідчить про позитивні ефекти запропонованого лікування у хворих нейропсихічною формою ПМС (табл. 1). У жінок з легким перебігом цієї форми захворювання ІА1 підгрупи з “помірних” проявів компонентів “порушення кон-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 1. Динаміка показників шкали Р. Муса на фоні лікування у хворих нейропсихічною формою ПМС, М±m, бали Компонент шкали Етап Легка форма, підгрупи Тяжка форма, підгрупи Контрольна лікування група, n=50 ІА1, n=20 ІІА1, n=22 ІА2, n=15 ІІА2, n=15 Больові прояви до 1,22±0,08 1,80±0,20 1,86±0,21 2,73±0,27 2,40±0,27 після 1,25±0,12 1,27±0,12* 1,47±0,19* 1,60±0,21 Порушення концентрації до 1,40±0,10 3,85±0,18 4,05±0,15 4,40±0,13 4,27±0,18 після 1,90±0,19** 3,32±0,18** 2,07±0,21** 3,80±0,20* Зміни поведінки до 3,70±0,16 3,55±0,23 4,13±0,24 4,00±0,22 1,44±0,10   після 1,70±0,15** 2,86±0,20* 1,87±0,13** 3,40±0,24* Вегетативні реакції до 1,18±0,07 1,95±0,28 2,00±0,25 2,40±0,34 2,47±0,34 після 1,25±0,10* 1,41±0,11* 1,47±0,13* 1,93±0,23* Затримка рідини до 1,64±0,19 1,26±0,06 2,00±0,26 2,93±0,23 2,80±0,22 після 1,20±0,09* 1,23±0,09** 1,33±0,13* 1,53±0,17** Негативна афектація до 4,55±0,17 4,64±0,15 5,20±0,20 5,00±0,20 1,58±0,10 після 2,10±0,14** 3,32±0,14** 2,47±0,17** 3,93±0,12* Порушення дієздатності до 1,14±0,05 3,35±0,20 3,45±0,18 4,33±0,16 4,13±0,17 після 1,70±0,13** 2,45±0,17** 2,07±0,18** 3,20±0,17* Порушення контролю до 1,20±0,12 1,27±0,13 1,40±0,19 1,47±0,22 1,00±0,00 після 1,05±0,05 1,09±0,06 1,07±0,07 1,33±0,16 Примітки: 1. * – достовірність різниці даних показника до та після лікування (р<0,05); 2. ** – достовірність різниці даних показника до та після лікування (р0,001); 3. – достовірність різниці даних показника з контрольною групою (р<0,05); 4. °° – достовірність різниці даних показника з контрольною групою (р0,001); 5.  - достовірність різниці даних показника після лікування між І та ІІ підгрупами відповідної форми (р<0,05)

центрації”, “зміни поведінки” та “виражених” маніфестацій компоненту “негативна афектація” запропонована терапія привела до “ледь помітних” симптомів, динаміка зменшення яких становила відповідно 50,65% (р<0,001), 54,05% (р<0,001) та 53,85% (р=0,008). У жінок ІІА1 підгрупи значення цих компонентів після лікування констатовані як “слабкі”, а вираженість їх зниження була відповідно 18,02% (р<0,001), 19,44% (р=0,002) та 28,45% (р<0,001). У осіб з тяжким перебігом нейропсихічної форми, які отримували традиційну терапію, з “помірних” до “слабких” проявів відбулось зниження відносно рівня до лікування компонентів “порушення концентрації” на 11,01% (р=0,018), “зміни поведінки” – на 15,00% (р=0,008) та “порушення дієздатності” – на 22,52% (р=0,002), а компоненту “негативна афектація” з “виражених” до “помірних” маніфестацій на 21,40% (р=0,002). У хворих ІА2 підгрупи динаміка зменшення цих компонентів після запропонованої терапії досягала практично значень осіб ІА1 підгрупи та становила 52,95% (р<0,001), 54,72% (р<0,001), 52,19% (р<0,001) та 52,50% (р<0,001) відповідно. У жінок з легким перебігом набрякової форми обидва

види терапії привели до практично однакової корекції шкал (табл. 2). Так, “затримка рідини”, яка у хворих набряковою формою ПМС за результатами нашого дослідження була найбільш вираженим компонентом, досить успішно нормалізувалась у жінок всіх підгруп. У осіб ІБ1, ІІБ1 та ІБ2 підгруп зниження інтенсивності відмічалось з показника, що наближався до “виражених” проявів, до рівня “ледь помітних”, а у жінок ІІБ2 підгрупи – до “слабких” маніфестацій. Динаміка нівелювання компоненту була більш помітною у хворих з тяжким перебігом. Запропонована терапія привела до його зниження у них на 65,31% (р<0,001), традиційна – на 47,93% (р<0,001). Хоча у жінок ІІБ2 підгрупи на фоні терапії “больові прояви” констатовано як “ледь помітні” та їх зменшення становило 39,58% (р=0,002), у хворих ІБ2 підгрупи цей параметр був практично “відсутній” та його зниження констатовано на 60,71% відносно рівня до лікування (p=0,005), що відповідало величині контролю, та було достовірно нижчим від показника ІІБ2 підгрупи (р=0,017). Компоненти “порушення концентрації”, “зміни поведінки” та “негативна афектація” знизились як в ІБ2, так і ІІБ2 підгрупах, із “слабких” до “ледь

Таблиця 2. Динаміка показників шкали Р. Муса на фоні лікування у хворих набряковою формою ПМС, М±m, бали Компонент шкали Етап Легка форма, підгрупи Тяжка форма, підгрупи Контрольна лікування група, n=50 ІБ1, n=20 ІІБ1, n=22 ІБ2, n=14 ІІБ2, n=14 Больові прояви до 3,79±0,21°° 1,22±0,08 3,10±0,27 3,00±0,25 3,64±0,32  після 1,30±0,15** 1,41±0,16* 1,43±0,20* 2,29±0,22* Порушення концентрації до 2,15±0,23 2,14±0,22 3,00±0,26 3,14±0,14 1,40±0,10 після 1,30±0,13* 1,50±0,14* 1,50±0,23** 1,86±0,18* Зміни поведінки до 1,75±0,18 1,64±0,17 1,44±0,10 3,29±0,19 3,21±0,19 після 1,30±0,11* 1,45±0,11 1,64±0,20** 2,43±0,20* Вегетативні реакції до 1,50±0,15 1,45±0,18 1,18±0,07 2,43±0,34 2,14±0,33 після 1,20±0,09* 1,32±0,14 1,29±0,13* 1,36±0,13* Затримка рідини до 1,26±0,06 4,65±0,17 4,55±0,16 4,93±0,16 5,07±0,13 після 1,80±0,09** 2,05±0,12** 1,71±0,13** 2,64±0,13** Негативна афектація до 1,95±0,25 1,58±0,10 2,25±0,24 3,21±0,35 3,43±0,31 після 1,40±0,11** 1,55±0,17* 1,71±0,22* 2,29±0,27* Порушення дієздатності до 1,35±0,13 1,27±0,10 1,14±0,05 3,36±0,17 3,21±0,19 після 1,15±0,08 1,18±0,08 1,43±0,20* 2,71±0,24* Порушення контролю до 1,00±0,00 1,00±0,00 1,14±0,10 1,07±0,07 1,00±0,00 після 1,00±0,00 1,00±0,00 1,00±0,00 1,07±0,07 Примітки: 1. * – достовірність різниці даних показника до та після лікування (р<0,05); 2. ** – достовірність різниці даних показника до та після лікування (р0,001); 3. – достовірність різниці даних показника з контрольною групою (р<0,05); 4.  – достовір ність різниці даних показника з контрольною групою (р0,001); 5. - достовірність різниці даних показника після лікування між І та ІІ підгрупами відповідної форми (р<0,05)

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 3. Динаміка показників шкали Р. Муса на фоні лікування у хворих цефалгічною та кризовою формами ПМС, М±m, бали Компонент шкали Етап Цефалгічна форма, підгрупи Кризова форма, підгрупи Контрольна лікування ІВ, n=18 ІІВ, n=15 ІГ, n=13 ІІГ, n=12 група, n=50 Больові прояви до 5,00±0,21°° 1,22±0,08 4,94±0,17 4,93±0,18 5,00±0,23 після 2,50±0,22** 3,53±0,26* 2,92±0,24** 4,17±0,17* Порушення концентрації до 1,40±0,10 3,33±0,16 3,20±0,24 3,46±0,18 3,33±0,19   після 1,78±0,17** 2,87±0,22 2,00±0,23** 3,00±0,21 Зміни поведінки до 1,44±0,10 4,83±0,17 4,67±0,25 4,92±0,14 4,58±0,19 після 2,39±0,12** 4,00±0,22* 2,54±0,14** 4,00±0,21* Вегетативні реакції до 1,18±0,07 4,11±0,29 3,93±0,30 5,08±0,18 5,00±0,21 після 2,06±0,17** 3,47±0,24* 2,54±0,18** 4,33±0,19* Затримка рідини до 2,00±0,30 1,87±0,29 1,26±0,06 2,00±0,28 1,92±0,23 після 1,39±0,14* 1,33±0,13* 1,31±0,13* 1,33±0,14* Негативна афектація до 1,58±0,10 3,17±0,31 3,00±0,38 4,08±0,18 3,92±0,29 після 1,83±0,17** 2,60±0,34* 2,08±0,14** 3,25±0,28* Порушення дієздатності до 1,14±0,05 4,61±0,20 4,27±0,33 4,62±0,21 4,42±0,19 після 2,33±0,16** 3,53±0,26* 2,92±0,21** 3,67±0,14* Порушення контролю до 1,22±0,15 1,27±0,18 4,77±0,20 4,92±0,26 1,00±0,00 після 1,00±0,00 1,20±0,14 2,23±0,12** 4,25±0,22* Примітки: 1. * – достовірність різниці даних показника до та після лікування (р<0,05); 2. ** – достовірність різниці даних показника до та після лікування (р0,001); 3.  – достовірність різниці даних показника з контрольною групою (р<0,05); 4.  – достовірність різниці  даних показника з контрольною групою (р0,001); 5. - достовірність різниці даних показника після лікування між ІВ та ІІВ або ІГ та ІІГ підгрупами (р<0,05)

помітних” показників. Зменшення “порушення концентрації” відбулось відповідно на 50,00% (р=0,001) та 40,76% (р=0,003), “зміни поведінки” – на 50,15% (р=0,001) та 24,30% (р=0,003). Також більшу динаміку зниження відмічено стосовно значень “негативної афектації” в ІБ2 підгрупі відносно ІІБ2 – відповідно на 46,73% (р=0,003) та 33,24% (р=0,002) та компоненту “порушення дієздатності” – відповідно на 57,44% (р=0,003) та 15,58% (р=0,018). Компонент “больові прояви”, який був найінтенсивнішим серед інших параметрів шкали менструального опитувальника Р. Муса у хворих цефалгічною формою ПМС, успішно корегувався на фоні запропонованої терапії (табл. 3). З практично “виражених” проявів його зниження відмічено у жінок ІВ підгрупи на 49,39% (р<0,001), досягаючи рівня “ледь помітних” проявів, а ІІВ підгрупи – лише на 28,40% (р=0,003) до “помірних”. Аналогічна тенденція відмічалась і відносно компоненту “зміни поведінки”. В ІВ підгрупі з “виражених” проявів він досяг рівня “ледь помітних”, знижуючись на 50,52% (р<0,001), а у хворих ІІВ підгрупи – зменшувався лише на 14,35% (р=0,008). У жінок ІВ підгрупи також відмічено більш інтенсивну динаміку зниження компонентів “порушення дієздатності” та “вегетативні реакції”, ніж у хворих ІІВ підгрупи. Запропонована терапія привела до зменшення цих компонентів з “помірних” до “ледь помітних” проявів, відповідно на 49,46% (р<0,001) та 49,88% (р<0,001), а традиційна – до “слабких”, при цьому зниження становило відповідно 17,33% (р=0,003) та 11,70% (р=0,018). Також особи ІВ підгрупи характеризувалися більшою динамікою зменшення компонентів “негативна афектація” та “порушення концентрації” порівняно з хворими ІІВ підгрупи. В ІВ підгрупі ці параметри на фоні лікування з “слабких” проявів досягли рівня “ледь помітних”, знижуючись на 42,27% (р<0,001) та 46,55% (р<0,001). У осіб ІІВ підгрупи інтенсивність зменшення цих компонентів була незначною – 13,33% (р=0,028) та 10,31% (р=0,116) відповідно. У жінок з кризовою формою ПМС запропонована терапія привела до вираженого зниження інтенсивності компонентів шкали Р. Муса порівняно з традиційною. У хворих ІГ підгрупи з практично “виражених” маніфестацій до “слабких” відбулось зниження компонентів “больові прояви” – на 41,60% (р=0,001), “вегетативні реакції” – на 50,00% (р=0,001), “зміни поведінки” – на 48,37% (р=0,001), “порушення дієздатності” – на 36,80% (р=0,001), зменшення значення компоненту “порушення контролю” становило 53,25% (р=0,001) з “виражених” до “ледь помітних” проявів. Запропоноване лікування знизило до “ледь помітних” симптомів

компонент “негативна афектація” з “помірних” проявів на 49,02% (р=0,001), компоненту “порушення концентрації” із “слабких” на 42,20% (р=0,001). Традиційна терапія не значно впливала на вираженість маніфестацій у хворих кризовою формою. Відносно слабким було зниження таких компонентів як “порушення концентрації” (9,91%, р=0,068), “зміни поведінки” (12,66%, р=0,018), “вегетативні реакції” (13,40%, р=0,018), “порушення контролю” (13,62%, р=0,018) та “больові прояви” (16,60%, р=0,008). Інтенсивність останніх чотирьох компонентів навіть на фоні лікування була оцінена як “помірні” прояви. У хворих ІІГ підгрупи зниження вираженості компонентів “порушення дієздатності” та “негативна афектація” також було незначним – відповідно 16,97% (р=0,008) та 17,09% (р=0,018) з “помірних” до “слабких” симптомів. Висновки Лікування хворих ПМС має мати індивідуальний диференційований характер в залежності від клінічної форми та тяжкості захворювання. Традиційна терапія є достатньо ефективна для корекції психологічних та соматичних проявів у хворих з легким перебігом нейропсихічної та набрякової форм ПМС та недостатньо результативна у цих хворих з тяжким перебігом та осіб з цефалгічною та кризовою формами захворювання. Призначенням комбінованих оральних контрацептивів, що містять дроспіренон, хворим набряковою та нейропсихічною формами ПМС та застосування селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну у жінок з цефалгічною та кризовою формами суттєво сприяють зниженню інтенсивності та нівелюванню симптомів захворювання порівняно із традиційною терапією. Препарати рослинного походження на основі екстракту плодів Прутняку звичайного є ефективними щодо корекції симптомів у жінок з легким перебігом нейропсихічної форми ПМС. Перспективи подальших досліджень Отримані результати спонукають оцінити вплив диференційованого підходу до лікування ПМС на гормональний стан хворих. Література 1. Наказ № 676 МОЗ України від 31. 12. 2004 «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги». 2. Сметник В. П. Неоперативная гинекология: Руководство

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) для врачей. Книга 1 / В. П. Сметник, Л. Г. Тумилович. – СПб.: СОТИС, 1995. – С. 129-138. 3. He Z. Treatment for premenstrual syndrome with Vitex agnus castus: A prospective, randomized, multi-center placebo controlled study in China / Z. He, R. Chen, Y. Zhou [et al.] // Maturitas. – 2009. – V. 63 (1). – V. 99-103. 4. Lopez L. M. Oral contraceptives containing drospirenone for premenstrual syndrome / L. M. Lopez, A. A. Kaptein, F. M. Helmerhorst // Cochrane Database Syst. Rev. – 2009. – V. 15;(2):CD006586. 5. Marjoribanks J. Selective serotonin reuptake inhibitors for premenstrual syndrome / J. Marjoribanks, J. Brown, P. M. O’Brien, K. Wyatt // Cochrane Database Syst. Rev. – 2013. – V. 7; 6:CD001396. doi: 10.1002/14651858.CD001396.pub3. 6. Nevatte T. ISPMD consensus on the management of premenstrual disorders / T. Nevatte, P. M. O’Brien, T. Bдckstrцm [et al.] // Arch. Womens Ment. Health. - 2013. – V. 16 (4). – P. 279-291. 7. Panay N. Treatment of premenstrual syndrome: a decision-making algorithm / N. Panay // Menopause Int. – 2012. – V. 18 (2). – P. 90-92. 8. Rapkin A. J. New treatment approaches for premenstrual disorders / A. J. Rapkin // Am. J. Manag. Care. – 2005. – V. 11 (16 Suppl.). – P. 480-491. 9. Rapkin A. J. Drospirenone/ethinyl estradiol / A. J. Rapkin, S. N. Sorger, S. A. Winer // Drugs Today (Barc). – 2008. – V. 44 (2). – P. 133-145. 10. Shah N. R. Selective serotonin reuptake inhibitors for premenstrual syndrome and premenstrual dysphoric disorder: a meta-analysis / N. R. Shah, J. B. Jones, J. Aperi [et al.] // Obstet. Gynecol. – 2008. – V. 111 (5). – P. 1175-1182. 11. Zamani M. Therapeutic effect of Vitex agnus castus in patients with premenstrual syndrome / M. Zamani, N. Neghab, S. Torabian // Acta Med. Iran. – 2012. – V. 50 (2). – P. 101-116. Пахаренко Л.В. Опыт дифференцированного подхода к лечению различных форм предменструального синдрома ГВУЗ “Ивано-Франковский национальный медицинский университет” (г. Ивано-Франковськ) Резюме. Лечение предменструального синдрома (ПМС) сегодня остается дискутабельным вопросом и требует индивидуального дифференцированного подхода. Цель исследования. Работа посвящена изучению оценки эффективности дифференцированного лечения различных форм ПМС. Материал и методы исследования. Объектом исследования были 200 женщин репродуктивного возраста с диагнозом ПМС, которым в зависимости от формы и тяжести заболевания назначали комбинированные эстроген-гестагенные препараты с дроспиреноном, селективные ингибиторы обратного захвата серотонина, экстракт Прутняка обычного или традиционное лечение. Результаты исследования. Традиционная терапия была достаточно эффективна для коррек-

ции психологических и соматических проявлений у больных с легким течением нейропсихической и отечной форм ПМС и недостаточно результативна у этих больных с тяжелым течением и лиц с цефалгической и кризовой формами заболевания. Дифференцированное лечение нейропсихической и отечной форм с назначением комбинированных оральных контрацептивов, содержащих дроспиренон, и применение селективных ингибиторов обратного захвата серотонина у больных цефалгической и кризовой формами ПМС существенно способствуют снижению интенсивности и нивелированию симптомов заболевания по сравнению с традиционной терапией. Препараты растительного происхождения на основе экстракта плодов Прутняка обычного эффективны для коррекции симптомов у женщин с легким течением нейропсихической формы. Вывод. Лечение больных ПМС должно носить индивидуальный дифференцированный характер в зависимости от клинической формы и тяжести заболевания. Ключевые слова: предменструальный синдром, лечение. L.V. Pakharenko Experience of Differentiated Approach to Treatment of Various Forms of Premenstrual Syndrome Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine ludapak@rambler.ru Abstract. Today treatment of premenstrual syndrome (PMS) is still debatable and requires an individual differentiated approach. The objective of research was to evaluate the effectiveness of differentiated treatment of PMS various forms. Material and methods. The study involved 200 women of reproductive age with diagnosis of PMS. Combined estrogenprogestagen drugs with drospirenone, selective serotonin reuptake inhibitors, Vitex agnus castus extract or traditional treatment were prescribed according to the form and severity of disease. Results of the research. Traditional therapy was quite effective for correction of psychological and somatic symptoms in patients with mild neuropsychic and edematous forms of PMS. However, it was not effective enough in the patients with severe PMS and persons with cephalgic and crisis forms. Differentiated treatment of neuropsychical and edematous forms with combined oral contraceptives containing drospirenone and the use of selective serotonin reuptake inhibitors in patients with cephalgic and crisis forms of PMS significantly helped to reduce the intensity and leveling of symptoms compared with traditional therapy. Herbal medicines with Vitex agnus castus were effective for correction of symptoms in women with mild neuropsychical form. Conclusions. Treatment of patients with PMS should be individual and differentiated and depend on the clinical form and severity of the disease. Keywords: premenstrual syndrome; treatment. Надійшла 05.10.2015 року.

УДК 577.1752/.7:6147/713-001]-092.9

Пенішкевич Я.І. Вплив простагландинів та інгібіторів їх синтезу на протеолітичний лізис високомолекулярних білків у волозі передньої камери ока кроликів при проникному пораненні війчастого тіла Буковинський державний медичний університет, кафедра офтальмології ім. проф.Б.Л.Радзіховського, м. Чернівці, Україна yarypen@gmail.com Резюме. Вступ. Порушення регуляції внутрішньоочних систем гемостазу є наслідком проникного поранення війчастого тіла. Дослідження впливу блокаторів та похідних продуктів метаболізму арахідонату на протеолітичну активність вологи передньої камери ока при проникному пораненні війчастого тіла дозволить своєчасно діагностувати і впливати на процеси після травматичного запалення ока. Мета - вивчити вплив простагландинів, а також інгібіторів їх синтезу на протеолітичний лізис високомолекулярних білків (ВМБ) у волозі передньої камери ока при проникному пораненні війчастого тіла.

Матеріал і методи. Робота виконана на 40 кроликах породи Шиншила. Простагландини (PG) Е1, Е2 та F2 застосовували в інстиляційних дозах відповідно: 115 нг 2 рази на день, 20 мкг одноразово і 250 нг 3 рази на день протягом трьох діб (за виключенням PGF2, який вводили протягом двох тижнів). Парацетамол вводили в дозі 0,5 мг, діклофенак і дексаметазон - 0,05 мг протягом двох тижнів (всі - шість разів в день). Визначення протеолітичної активності у волозі передньої камери ока проводилося методом лізису азосполук з використанням реактивів “Simko Ltd.” (Україна). Результати. PGЕ1 і PGF2 зменшують інтенсивність лізису високо-молекулярних білків, PGЕ2 підвищує інтенсивність лізису

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 1. Динаміка змін лізису азоказеїну (мкМ азоказеїну на 1 мл за хв) у волозі передньої камери ока під впливом екзогенних простагландинів i при блокаді синтезу ейкозаноїдів за умов проникної травми війчастого тіла, (х±Sx) Серії досліджень 1 доба 3 доба 7 доба 14 доба 28 доба 60 доба Контроль, n=5 71,874,29 63,062,58 65,762,88 63,292,56 66,693,21 68,423,34 Травма, n=5 76,257,49 83,517,70 88,258,15 90,768,39 71,437,38 59,356,80 Травма+PGЕ1, n=5 51,283,31* 35,032,90*** 67,667,46 73,237,24 63,966,83 53,625,32 Травма+PGЕ2, n=5 97,768,62 135,789,87** 111,48,82 89,169,54 77,016,84 66,215,63 Травма+PGF2, n=5 66,225,49 23,292,68*** 19,392,20*** 17,542,06*** 19,992,26*** 16,281,96*** Травма+парацетамол 51,974,94* 55,395,20* 57,965,81* 64,996,70* 56,475,28 46,063,95 n=5 Травма + иклофенак, 50,715,69* 48,285,82** 52,865,47** 63,915,57* 54,435,46 43,455,52 n=5 Травма+дексаметазон, 53,144,87* 50,584,87** 56,434,88* 61,585,28* 55,2616,7 44,534,66 n=5 Примітки:  - ступінь достовірності різниць показників відносно контролю:  - p<0,05;  - p<0,01;  - p<0,001; * - ступінь достовірності різниць показників відносно даних псевдолікованих тварин: * - p<0,05; ** - p<0,01; *** - p<0,001; n - число спостережень азоказеїну за умов зниження інтенсивності протеолітичного розпаду колагену, а парацетамол, диклофенак і дексаметазон зменшують протеоліз високомолекулярних білків, але істотно підвищують колагеназну активність вологи передньої камери ока у кроликів з проникним пораненням війчастого тіла. Висновки. При проникному пораненні війчастого тіла інтенсивність лізису високомолекулярних білків змінюється незначно, проте колагеназна активність вологи передньої камери зростає на другий тиждень експерименту. Ключові слова: око, війчасте тіло, травма, простагландини, протеоліз.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Відомо, що для попередження фіброзогенезу у травмованому оці необхідно швидко лізувати згустки фібрину. У волозі ПК ока виявлено активатор плазміногену урокіназного типу (uPA), тканинний активатор плазміногену (tPA), інгібітори активаторів плазміногену, плазміноген і загальні білки [9]. Вміст tPA в оці нижчий, аніж у крові, проте волога ПК зовсім не має інгібіторів активаторів плазміногену. Наявність при цьому відносно високої концентрації uPA свідчить про те, що протеолітичний баланс рідини ПК ока зміщений у бік фібринолізу [8]. Встановлено, що протягом чотирьох тижнів після проникних поранень ока у волозі ПК значно зростає концентрація білка і це зумовлено порушенням бар’єрних функцій війчастого тіла та райдужки [2, 7]. Отже, у прозорих середовищах ока, на відміну від крові та інших соматичних тканин, вочевидь переважає фібринолітичний потенціал, і це має істотне значення для збереження оптичної прозорості [5]. Мета: вивчити вплив простагландинів, а також інгібіторів їх синтезу на протеолітичний лізис високомолекулярних білків у волозі передньої камери ока при проникному пораненні війчастого тіла. Матеріал і методи дослідження Робота виконана на 40 кроликах породи Шиншила масою 22,5 кг (вік - 1-1,5 року). Моделювання травми ока (проникне поранення війчастого тіла) проводили за асептичних умов мікрохірургічним лезом під епібульбарною анестезією 0,5% дікаїном в

поеднанні з ретробульбарною анестезією 2,0% розчином новокаїну. Простагландини (PG) Е1, Е2 та F2 застосовували в інстиляційних дозах відповідно: 115 нг 2 рази на день, 20 мкг одноразово і 250 нг 3 рази на день протягом трьох діб (за виключенням PGF2, який вводили протягом двох тижнів). Парацетамол вводили в дозі 0,5 мг, діклофенак і дексаметазон - 0,05 мг протягом двох тижнів (всі - шість разів в день). Забір вологи передньої камери ока проводили за асептичних умов під епібульбарною анестезією 0,5% дікаїном в динаміці 60-ти денного спостереження. Визначення протеолітичної активності у волозі передньої камери ока проводилося методом лізису азосполук з використанням реактивів “Simko Ltd.” (Україна). Принцип методу полягає в тому, що при інкубації азоальбуміну, азоказеїну або азоколу в лужному середовищі в присутністі інгібіторів та активаторів протеолізу, які містяться у волозі передньої камери ока, відбувається ензиматичний лізис азосполук, активність якого оцінюється за ступенем забарвлення інкубаційного розчину [1]. Статистична обробка отриманих даних проведена на PC IBM 586 за допомогою “Exсel-7”.

Результати дослідження Результати дослідження лізису азоказеїну і азоколу представлені в табл. 1 і 2. Як видно з результатів дослідження, за умов проникного поранення війчастого тіла (табл. 1) лізис аоказеїну (АКЗ) перевищував контроль з 3-ої по 14-ту добу експерименту на 32,4-43,4%. PGЕ 1 на 1-шу і 3-тю добу експерименту знижував і надалі нормалізував казеїнолітичну активність у волозі ПК травмованого ока. PGЕ2, навпаки, збільшував інтенсивність протеолітичної деструкції ВМБ: на 3-тю добу досліду – в 2,2 разу, на 7-му – в 1,7 разу, на 14-ту – на 40,9%. За дії PGF2 відбувалося надмірне пригнічення протеолізу – лізис АКЗ з 3-ої по 60-ту добу експерименту був у 2,7–4,2 разу меншим, ніж у тварин контрольної групи. Усі три інгібітори метаболізму АК з 1-ої доби лікування зменшували і надалі нормалізували казеїнолітичну активність у волозі ПК травмованого ока, а наприкінці спостереження лізис АКЗ при використанні парацетамолу, диклофенаку і дексаметазону був меншим за контроль відповідно на 32,7, 36,5 та

Таблиця 2. Динаміка змін лізису азоколу (мкМ азоколу на 1 мл за хв) у волозі передньої камери ока під впливом екзогенних простагландинів i при блокаді синтезу ейкозаноїдів за умов проникної травми війчастого тіла, (х±Sx) Серії досліджень 1 доба 3 доба 7 доба 14 доба 28 доба 60 доба Контроль, n=5 1,860,08 1,880,09 1,820,07 1,900,11 1,810,06 1,870,09 Травма, n=5 1,050,11 1,660,13 2,100,11 2,370,14 1,660,12 1,070,11 Травма+PGЕ1, n=5 2,490,16*** 4,140,52** 1,250,09*** 2,600,20 2,090,20 1,860,11*** Травма+PGЕ2, n=5 1,300,16 0,360,04*** 2,680,16* 2,010,13 1,280,16 0,950,14 Травма+PGF2, n=5 1,070,11 1,020,13** 1,090,11*** 1,960,14 1,340,13 0,810,09 Травма+парацетамол, n=5 1,360,13 2,140,11* 2,750,18* 3,040,25* 2,060,14 1,320,13 Травма+диклофенак, n=5 1,470,15 2,290,26 2,930,25* 3,070,31 2,150,25 1,400,14 Травма+дексаметазон, n=5 1,420,15 2,220,18* 2,880,26* 3,000,26 2,080,19 1,420,15 Примітки:  - ступінь достовірності різниць показників відносно контролю:  - р<0,05;  - р<0,01;  - р<0,001; * - ступінь достовірності різниць показників відносно даних групи тварин з травмою ока без лікування: * - р<0,05; ** - р<0,01; *** - р<0,001; n – число спостережень

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

34,9%. Інтенсивність колагенолізу у тварин з проникним пораненням війчастого тіла (табл. 2) на 1-шу добу знижувалася на 43,7%, зростала на 24,7% на 14-ту добу і була на 42,8% меншою за контроль наприкінці експерименту. PGЕ1 значно збільшував лізис азоколу (АЗК) в травмованому оці, який на 1-у і 3-тю добу лікування перевищував контроль на 34,2% та в 2,2 разу, відповідно. PGЕ2 на 3-тю добу викликав додаткове зменшення лізису АЗК – в 4,5 разу відносно показників у псевдолікованих тварин. Варто зазначити, що PGF2 на 3тю і 7-му добу лікування викликав зниження колагенолітичної активності у волозі ПК пораненого ока (на 38,3 та 48,0%, відповідно), а наприкінці досліду лізис АЗК був у 2,3 разу меншим за контрольні показники. Усі три інгібітори метаболізму АК нормалізували інтенсивність колагенолізу на 3-тю добу лікування і значно збільшували її на 7-му і 14ту добу експерименту. На 28-му добу лізис АЗК відповідав контролю, однак знову зменшувався наприкінці спостереження. Отже, PGЕ1, парацетамол, диклофенак і дексаметазон, але не PGF2, виявляють ефективність щодо корекції порушення колагенолізу в травмованому оці при проникному пораненні війчастого тіла, а PGЕ2 викликає додаткове пригнічення колагенолітичної активності. Обговорення Реакція деградації фібрину – плазмін-залежна і регулюється балансом між активаторами плазміногену – tPA і uPA, а також їх інгібіторами. Фібрин регулює інтенсивність фібринолізу у ПК ока завдяки модуляції експресії інгібіторів та активаторів плазміногену ендотеліальними клітинами рогівки. Вважається, що фібрин вибірково стимулює експресію tPA, який позаклітинно зв’язується виключно з фібриновим матриксом [8, 10, 4 ]. Урокіназа може бути оптимальним альтернативним препаратом щодо tPA для лізису фібрину або згустків крові після хірургічного лікування глаукоми [3]. Однак A. Reggi еt al. [6] наголошують, що тільки введення рекомбінантного tPA у ПК ока ефективно запобігає розвитку післяопераційного фіброзогенезу. Отже, для прогнозу результатів лікування поранень заднього сегмента ока великого значення набуває стан локального інтраокулярного фібринолізу, корекція порушень якого сприяє оптимізації перебігу після травматичного запального процесу [2]. Висновки 1. За умов проникного поранення війчастого тіла лізис аоказеїну перевищує контроль з третьої по чотирнадцяту добу експерименту на 32,4-43,4%, а інтенсивність колагенолізу в травмованому оці на першу добу знижується на 43,7%, зростає на 24,7% на чотирнадцяту добу і на 42,8% менше за контроль наприкінці експерименту. 2. PGЕ1 на першу і третю добу експерименту знижує іі надалі нормалізує казеїнолітичну активність у волозі передньої камери травмованого ока; значно збільшує лізис азоколу в травмованому оці, який на першу і третю доби лікування перевищує контроль на 34,2% та в 2,2 разу, 3. За дії PGF2 відбувається надмірне пригнічення протеолізу – лізис аоказеїну з третьої до шестидесятої доби експерименту у 2,7–4,2 разу менше, ніж у тварин контрольної групи; PGF2 викликає зниження колагенолітичної активності у волозі передньої камери пораненого ока на третю і сьому добу лікування (на 38,3 та 48,0%, відповідно) і у 2,3 разу менше за контрольні показники наприкінці досліду. 4. PGЕ2 збільшує інтенсивність протеолітичної деструкції високомолекулярних білків: на третю, сьому і чотирнадцяту доби – в 2,2 разу, в 1,7 разу і на 40,9%, відповідно; викликає в 4,5 разу додаткове зменшення лізису азоколу (на третю добу). 5. Парацетамол, диклофенак і дексаметазон з першої до-

би лікування зменшують і надалі нормалізують казеїнолітичну активність у волозі передньої камери травмованого ока, а наприкінці спостереження усі три інгібітори метаболізму арахідонату зменшують лізис аоказеїну, відповідно на 32,7, 36,5 та 34,9%. Парацетамол , диклофенак і дексаметазон нормалізують інтенсивність колагенолізу на третю добу лікування і значно збільшують останню на сьому і чотирнадцяту доби експерименту. Перспективи подальших досліджень Проведені експериментальні дослідження доводять зміни протеолітичної деградації високомолекулярних білків у волозі передньої камери травмованого ока, а також необхідність її корекції сучасними медикаментозними засобами, що варто розглядати як доклінічний етап даного дослідження і потреби наступного вивчення цих процесів у клініці. Література 1. Кухарчук О.Л. Патогенетична роль та методи корекції інтегративних порушень гормонально-месенджерних систем регуляції гомеостазу натрію при патології нирок: Автореф. дис... д-ра мед. наук: 14.03.05 / Одеський мед. ін-т. - Одеса, 1996. - 37 с. 2. Пенішкевич Я.І. Інтенсивність лізису низькомолекулярних білків у волозі передньої камери ока при проникному пораненні правки і райдужки в експерименті: вплив простагландинів та інгібіторів синтезу ейкозаноїдів / Я.І. Пенішкевич // Клінічна анатомія та оперативна хірургія. – 2014. – т.13. - №2(48). – С. 85 – 88. 3. Chintala S.K. Tissue and urokinase plasminogen activators instigate the degeneration of retinal ganglion cells in a mouse model of glaucoma. /S.K. Chintala // Exp. Eye Res. – 2015. – V.19(143). – P.17-27. 4. Intracameral recombinant tissue plasminogen activator (r-tPA) for refractory toxic anterior segment syndrome. /A. Dotan, I. Kaiserman, I. Kremer, R. Ehrlich, I. Bahar // Br. J. Ophthalmol. – 2014. – V. 98(2).- P. 252-255. 5. Retina Is Protected by Neuroserpin from Ischemic/ReperfusionInduced Injury Independent of Tissue-Type Plasminogen Activator. / R.P. Gu, L.L. Fu, C.H. Jiang, Y.F. Xu, et all // PLoS One. – 2015. – V.15;10(7). – P.0130440. 6. Subconjunctival and topical application of recombinant tissue plasminogen activator in rabbits. / Reggi J.R., Hida R.Y., Hida M.M., Nishiwaki-Dantas M.C., et all // Arq. Bras. Oftalmol. – 2015. – V.78(1). – P.6-9. 7. TGF-2 promotes RPE cell invasion into a collagen gel by mediating urokinase-type plasminogen activator (uPA) expression. / K. Sugioka, A. Kodama, K. Okada, M. Iwata, et all // Exp. Eye Res. – 2013. – V.115. – P.13-21. 8. Swamynathan S. SLURP-1 modulates corneal homeostasis by serving as a soluble scavenger of urokinase-type plasminogen activator. / S. Swamynathan, S.K. Swamynathan // Invest. Ophthalmol. Vis. Sci. – 2014. – V.28;55(10). – P. 6251-6261. 9. uPA binding to PAI-1 induces corneal myofibroblast differentiation on vitronectin. / L. Wang, C.M. Ly, C.Y. Ko, E.E. Meyers, et all. // Invest. Ophthalmol. Vis. Sci. – 2012. – V.13;53(8). – P.:4765-4775. 10. Warejcka D.J Maspin increases extracellular plasminogen activator activity associated with corneal fibroblasts and myofibroblasts. / D.J. Warejcka, M. Narayan, S.S. Twining // Exp. Eye Res. – 2011. – V.93(5). – P. 618-627. Пенишкевич Я.И. Влияние простагландинов и ингибиторов их синтеза на протеолитический лизис высокомоллекулярных белков влаги передней камеры глаза кроликов при проникающем ранении цилиарного тела Буковинский государственный медицинский университет, кафедра офтальмологии им. проф.Б.Л.Радзиховского, г. Черновцы, Украина Резюме. Введение. Нарушения регуляции внутриглазных систем гемостаза являются следтвием проникающего ранения цилиарного тела. Исследования влияния блокаторов и производных продуктов метаболизма арахидоната на протеолитическую активность влаги передней камеры глаза при проникающем ранении цилиарного тела позволит своевременно диагностировать и влиять на процессы посттравматического воспаления глаза. Цель: изучить влияние простагландинов, а также ингибиторов их синтеза на протеолитический лизис высокомоллекулярных белков (ВМБ) влаги передней камера глаза при проникающем ранении цилиарного тела.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) Материал и методы. Проведено исследование 40 глаз 40 кроликов породы Шиншилла. Простагландины (PG) Е1, Е2 и F2 применяли в инстилляционных дозах соответственно: 115 нг 2 раза в день, 20 мкг однократно и 250 нг 3 раза в день в течение трёх суток (за исключением PGF2, который вводили в течение двух недель). Парацетамол вводили в дозе 0,5 мг, диклофенак и дексаметазон - 0,05 мг в течение двух недель (все - шесть раз в день). Определение протеолитической активности во влаге передней камеры глаза проводили по методу лизиса азосоединений с использованием реактивов “Simko Ltd.” (Украина). Результаты. PGЕ1 і PGF2 снижают степень деградации ВМБ, PGЕ2 повышает интенсивность лизиса азоказеина при снижении интенсивности протеолитического распада коллагена, а парацетамол, диклофенак и дексаметазон снижают протеолиз ВМБ, однако существенно повышают коллагеназную активность влаги передней камеры глаза у кроликов с проникающим ранением цилиарного тела. Выводы. При проникающем ранении цилиарного тела интенсивность лизиса ВМБ изменяется незначительно, однако коллагеназная активность влаги передней камеры глаза увеличивается ко второй неделе эксппееримента. Ключевые слова: глаз, цилиарное тело, травма, простагландины, протеолиз. Ya.I. Penishkevich Influence of Prostaglandins and Their Synthesis Inhibitors on Proteolytic Lysis of High Molecular Weight Protein in Anterior Chamber Humour of Rabbit Eyes in Case of Penetrating Ciliary Body Injury The Department of Ophthalmology Bukovinian State Medical University, Chernivtsi, Ukraine Abstract. Penetrating ciliary body injury leads to the disorders of intraocular haemostatic systems regulation. The evaluation of

arachidonic acid blockers and its metabolism derivatives influence on proteolytic activity of anterior chamber humour of rabbit’s eyes due to penetrating ciliary body injury will allow to diagnose and to influence the posttraumatic inflammatory processes. The objective of the research was to evaluate prostaglandins (PG) and their synthesis inhibitors influence on proteolytic lysis of high molecular weight protein (HMWP) in anterior chamber humour of rabbit eyes in case of penetrating ciliary body injury. Material and methods. 40 eyes of 40 the Chinchilla rabbits were examined. Eyes were treated with prostaglandins (PG) Е1, Е2 та F2 in instillation doses: PGЕ1 – 115 ng twice a day; PGЕ2 – 20 mkg single daily administration; PGF2 - 250 ng twice a day during two weeks of administration. Installation of Paracetamol (0.5 mg), diclofenac (0.05 mg) and dexamethasone (0.05 mg) were administered during two weeks. The evaluation of proteolytic activity in anterior chamber humour of rabbit’s eyes due to the penetrating ciliary body injury was performed by method of azo-compound lysis with reagents of “Simko Ltd.” (Ukraine). Results of the research. PGЕ1 and PGF2± reduced high intensity of high molecular weight protein, PGЕ2 increased the intensity of asocasein lysis under the conditions of the decrease in intensity of proteolytic collagen breaking. Paracetamol, diclofenac and dexamethasone decreased the proteolylysis intensity of HMWP, but essentially increased collagenolytic activity of anterior chamber humour of rabbit’s eyes due to penetrating ciliary body injury. Conclusions. The intensity of HMWP lysis due to penetrating ciliary body injury of rabbit’s eyes changed not sufficiently, while collagen activity of anterior chamber humour increased during the second week of experiment. Keywords: eye; сiliary body; injury; prostaglandins; proteolysis. Надійшла 30.09.2015 року.

УДК: 616-071+616.348-002

Петрина В.О. Вивчення ролі маркерів активності запального процесу при неспецифічному виразковому коліті Кафедра внутрішньої медицини №1, клінічної імунології та алергології ім. акад. Є.М. Нейка ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» Petryna.vitaliy@gmail.com Резюме. Неспецифічний виразковий коліт (НВК) є однією з найбільш складних і невирішених проблем сучасної гастроентерології. В статті наведені результати обстеження 15 хворих на НВК. Було проведено визначення якості життя пацієнтів та активності захворювання (індекс Майо), ендоскопічне дослідження, а також визначення рівня інтерлейкіну-23 (ІЛ-23) та неоптерину в сироватці крові. Встановлено, що у важкості перебігу НВК провідна роль належить активності захворювання, яка має прямий кореляційний зв’язок із рівнем ІЛ-23 та неоптерину в плазмі крові. Рівень ІЛ-23 та неоптерину в сироватці крові був підвищеним у всіх хворих на НВК. При цьому встановлено прямий сильний кореляційний зв’язок між вмістом у плазмі крові ІЛ-23 та неоптерину, що свідчить про односпрямовану дію цих цитокінів на патогенетичні ланки НВК. Для оцінки характеру перебігу та ступеня важкості НВК необхідно визначати рівень прозапальних цитокінів крові: ІЛ-23 та неоптерину. Ключові слова: неспецифічний виразковий коліт, якість життя, індекс Майо, інтерлейкін-23, неоптерин.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Неспецифічний виразковий коліт (НВК) – хронічне, рецидивуюче захворювання кишечника, що характеризується геморагічно-гнійним запаленням товстої кишки з розвитком місцевих та системних уражень [9]. Невпинний інтерес науковців до цієї патології пов’язаний

зі зростанням захворюваності на НВК у всьому світі. На думку вчених, така ситуація зумовлена антропогенним забрудненням біосфери та навколишнього середовища, урбанізацією, збільшенням впливу несприятливих зовнішніх чинників, кількості алергенів в їжі, високим ступенем сенсибілізації населення, особливостями харчування та іншими причинами [5]. У патогенезі НВК провідна роль належить порушенню імунологічних механізмів – дисбалансу продукції цитокінів, які сприяють розвитку патологічних станів і хронізації захворювання [1]. Під впливом генетичних і пошкоджуючих факторів розвивається імунологічний дисбаланс, який призводить до посиленого виділення медіаторів запалення і деструкції слизової оболонки товстого кишечника (СОТК) [13]. При НВК в першу чергу уражується епітелій СОТК, порушується його регенерація з утворенням ерозій і деструкцією крипт слизової оболонки. Зміни епітелію є пусковим і підтримуючим механізмом запально-деструктивного процесу в стінці кишки [10]. Негативну роль у відновленні регенераторної активності епітелію СОТК відіграє виражений дисбактеріоз, що виникає як відповідь на внутрішньокишкову інфекцію [ 2]. Дані літератури свідчать про численні, але не закономірні

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

зміни клітинного та гуморального імунітету. При НВК порушується баланс регуляторних і ефекторних Т-клітин. В активній фазі захворювання ефекторні Т-клітини переважають над регуляторними, що являється результатом диференціації неактивованих Т-хелперів (Th0) переважно в клітини Th1 типу. Фенотип Th1 при НВК опосередковується фактором транскрипції та цитокіном ІЛ-23 [3]. Активовані Т-клітини продукують і виділяють прозапальні цитокіни, наприклад ІЛ-12, ІЛ-18 і інтерферон-, які стимулюють макрофаги до вивільнення ІЛ-1, ІЛ-6 і ТНФ-. Є повідомлення про збільшення кількості активованих природних кіллерних клітин, які можуть додатково підсилювати і підтримувати запальний процес. Велике значення надається антинейтрофільним антитілам, які виконують імунорегуляторну функцію і продовжують термін життя імунокомпетентних клітин, тобто втягнуті в регуляцію апоптозу [4]. Одним із найбільш важливих та перспективних напрямів дослідження є вивчення продукції цитокінів при НВК і вияснення їх ролі в розвитку запалення [8]. ІЛ-23 – важлива ланка запальної відповіді, регулює стимуляцію матричної металопротеази, підвищує ангіогенез і зменшує T-клітинну інфільтрацію CD8+. При взаємодії з ІЛ-6 і ТФР-1, IЛ-23 стимулює продукцію CD4+ T-клітин, які диференціюються в новий підтип клітин Tх17, що відрізняються від класичних клітин Tх1 і Tх2. Осередки Tх17 продукують ІЛ-17, прозапальний цитокін, який стимулює вироблення прозапальних молекул таких як ІЛ-1, ІЛ-6, ТНФ- та хемокіни [11]. Неоптерин та його відновлені форми беруть активну участь в клітинному імунітеті. При патологічних станах, що пов’язані з активацією імунної системи, концентрація неоптерину в організмі збільшується в 2–3 рази. Клітинами, що відповідають за його надлишкову продукцію, є активовані моноцити/макрофаги [7]. Продукція неоптерину пов’язана з «оксидативним вибухом» моноцитів/макрофагів. У зв’язку з цим, необхідність в синтезі даних сполук може бути пов’язана з самозахистом моноцитів/макрофагів від пошкодження активними формами кисню. За рахунок пероксидантного ефекту, що посилюється в присутності іонів перехідних металів, неоптерин потенціює захисні ефекти, що пов’язані з «оксидативним вибухом» – проходить індукція експресії ряду генів, що втягнуті в реакції клітинного імунітету – цитокінів, молекул адгезії і т.д. [12]. Лікування НВК передбачає систематичність і постійність, а вибір лікарського засобу, його дози і шляху введення визначається фазою захворювання, важкістю перебігу і локалізацією запальних змін в кишечнику, що значно погіршує якість життя пацієнтів [6]. Мета дослідження: встановити роль ІЛ-23 і неоптерину в патогенезі НВК та визначити взаємозв’язок із клінічною картиною, ендоскопічними змінами слизової оболонки та станом мікрофлори товстого кишечника. Матеріал і методи дослідження В основу дослідження покладено обстеження і лікування 15 хворих на НВК (8 чоловіків, 7 жінок) у віці від 20 до 59 років (середній вік 28,7±4,6 років) в активній фазі захворювання, які перебували на стаціонарному лікуванні в гастроентерологічному та проктологічному відділеннях обласної клінічної лікарні м. ІваноФранківськ. Тривалість захворювання у обстежених пацієнтів була від 1 до 15 років і в середньому становила 6,53±4,3 років. Діагноз встановлювали на підставі скарг, анамнестичних даних, а також згідно існуючих загальноприйнятих стандартів обстеження пацієнтів з патологією кишечника. Всім пацієнтам було проведено ендоскопічне дослідження кишечника (ректосигмоскопія або фіброколоноскопія). Для визначення якості життя (ЯЖ) пацієнтів ми використовували анкету IBDQ (Inflammatory Bowel Disease Questionnaire). Шкала включає 32 запитання, які оцінюються за 4 параметрами: кишкові симптоми, системні прояви, емоційний стан і соціальна сфера. Кожний пункт оцінюється за 7-бальною шкалою (діапазон оцінювання: 32-224).

Для оцінки активності процесу використовують індекс Майо, в якому враховується частота випорожнень, виділення крові, загальний стан пацієнта та дані ендоскопічного обстеження з бальною оцінкою відповідних параметрів. Визначення важкості перебігу захворювання та активності патологічного процесу лежить в основі призначення раціональної терапії НВК. Імуноферментним методом у сироватці крові хворих на імуноферментному аналізаторі за допомогою тест-систем визначали рівень ІЛ-23 та неоптерину. Статистичну обробку отриманих результатів проводили за допомогою програмного забезпечення – табличного процесора «Microsoft Excel» та пакета прикладних програм «STATISTICA» v. 6.0, StatSoft, USA. Оцінку вірогідності розходження середніх величин проводили за допомогою парного t-критерія Стьюдента. Достовірними вважались показники при р<0,05.

Результати дослідження та їх обговорення Клініка НВК була типовою і характеризувалася порушенням випорожнень, проносами від 4 до 10 разів на день з домішками в калі крові та слизу, тенезмами, нічними дефекаціями, больовим та астеноневротичними синдромами. У 6 (40,0%) хворих виявлено легкий перебіг захворювання, а середньоважкий діагностовано у 9 (60,0%) пацієнтів. Всі хворі перебували на стаціонарному лікуванні в гастроентерологічному відділенні: з приводу загострення захворювання - 13 (86,7%) пацієнтів, вперше виявленого НВК - 2 (13,3%). Для оцінки динаміки стану хворого і визначення ефективності терапії визначали активність захворювання за індексом клінічної активності Майо. Індекс клінічної активності у хворих становив (6,28±0,43) балів. При ендоскопічному дослідженні у всіх хворих до терапії виявляли гіперемію слизової оболонки товстого кишечника зі зміною судинного малюнку, набряк слизової оболонки з «зернистістю» – грануляцією мембранної поверхні, яка розсіює відбите світло. Ерозії або виразки, контактна кровоточивість слизової оболонки товстого кишечника та домішки слизу виявлені практично у всіх хворих, і ступінь вираженості цих змін корелював із ступенем важкості НВК. На якість життя пацієнтів з НВК впливають багато факторів: захворювання, призначене лікування, психосоціальні чинники і соціально-економічні наслідки. Курс терапії залежить від ступеня вираженості симптомів захворювання. Лікування НВК впливає на перебіг захворювання, фізичний та психологічний стан пацієнтів і, отже, на їх якість життя. Основою патогенезу НВК, крім порушень бар’єрної функції кишки, є порушення імунного статусу та дисбаланс цитокінової регуляції. У обстежених хворих виявлено значні зміни прозапальних цитокінів при різних формах важкості НВК. При вивченні рівня цитокінів у сироватці крові хворих у порівнянні з показниками практично здорових осіб виявлено їх виражене підвищення. Аналіз результатів досліджень дозволив встановити, що рівень ІЛ-23 в сироватці крові був підвищеним у всіх хворих на НВК, у середньому, до (1578,05±22,06) пг/мл, і був більшим від цього показника [(126,87±7,14) пг/мл] у здорових у 12,4 разу (р<0,01). Вміст неоптерину в плазмі крові також зростав у всіх обстежуваних хворих і, у середньому, склав (20,21±0,18) нмоль/л, перевищуючи показник у здорових [(8,8±0,18) нмоль/л] у 2,3 разу (р<0,01). При проведенні кореляційного аналізу встановлено прямий сильний зв’язок між вмістом у плазмі крові ІЛ-23 та неоптерину (r=0,793, р<0,05), що свідчить про односпрямовану дію цих цитокінів на патогенетичні ланки НВК. Аналіз результатів дослідження дозволив встановити, що збільшення вмісту в сироватці крові ІЛ-23 супроводжувалося активним клінічним перебігом захворювання, збільшеною частотою випорожнень із домішками крові і слизу, тенезмами та больовим синдромом. Середня концентрація в плазмі крові ІЛ-23 була вищою в пацієнтів із середньоважкою формою (1713±34,6) пг/мл, ніж у пацієнтів із легким перебі-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

гом НВК (1316,9±32,3) пг/мл і в здорових людей (p<0,01). Рівень плазменного неоптерину в пацієнтів із легкою формою важкості НВК становив (18,46±0,35) пг/мл, із середньоважким перебігом – (21,1±0,57) пг/мл, що перевищувало такий показник у контролі в 2,1 (р<0,01) та в 2,4 рази (р<0,01) відповідно. При проведенні оцінки залежності рівня ІЛ-23 у сироватці крові хворих на НВК від індексу клінічної активності захворювання між цими показниками виявлений прямий сильний кореляційний зв‘язок (r=0,786, р<0,05). При проведенні кореляційного аналізу між рівнем ІЛ-23 та ендоскопічним індексом також встановлено прямий сильний зв’язок (r=0,731, р<0,05). Очевидно, IЛ-23 стимулює продукцію ІЛ-17, прозапального цитокіну, що підтримує запальний процес в СОТК та призводить до виражених клінічних симптомів захворювання. Збільшення вмісту в сироватці крові неоптерину супроводжується активною клінічною картиною та ендоскопічними проявами НВК. Патогенетичними факторами несприятливого перебігу НВК є виявлений взаємозв’язок між збільшенням продукції неоптерину та ендоскопічними змінами. При оцінці залежності концентрації сироваткового неоптерину у хворих на НВК від ендоскопічного індексу захворювання виявлений прямий сильний кореляційний зв’язок (r=0,761, р<0,05), оскільки неоптерин є маркером активації клітинного імунітету людини, що є пусковим механізмом запального процесу в СОТК при НВК. У хворих із високим вмістом неоптерину в крові спостерігалися виражені запальні зміни СОТК з інфільтрацією нейтрофільними гранулоцитами та лімфоцитами, зменшенням кількості келихоподібних клітин, дефектами поверхневого епітелію від мікроерозій до виразок. Встановлений взаємозв’язок між збільшенням продукції неоптерину та змінами мікробіоценозу товстої кишки. У пацієнтів з І ступенем дисбіозу, який характеризується зменшенням біфідобактерій і лактобактерій до рівня 107-106 КУО/г, а також кишкових паличок до 80% від загальної кількості, рівень сироваткового неоптерину становив (18,98±0,18) нмоль/л. У 60% хворих спостерігали дисбіоз ІІ ступеня з рівнем неоптерину в сироватці крові (21,33±0,16) нмоль/л. Отже, у хворих на НВК виявлено збільшення продукції ІЛ-23 та неоптерину в сироватці крові, підвищення загальної кількості лейкоцитів і ШОЕ, що призводить до активного перебігу НВК зі збільшеною частотою випорожнень, виділенням крові та слизу, виснажливими тенезмами, больовим та астено-вегетативним синдромами, значними ендоскопічними змінами СОТК, погіршенням ЯЖ хворих та вираженими змінами мікрофлори товстої кишки. Висновки 1. Рівень ІЛ-23 та неоптерину в сироватці крові був підвищеним у всіх хворих на неспецифічний виразковий коліт і в середньому складав (1578,05±22,06) пг/мл та (20,21±0,18) нмоль/л відповідно, при середньому рівні (126,87±7,14) пг/мл і (8,8±0,18) нмоль/мл у здорових (p<0,01). При цьому встановлено прямий сильний кореляційний зв’язок між вмістом у плазмі крові ІЛ-23 та неоптерину (r=0,793, p<0,05), що свідчить про односпрямовану дію цих цитокінів на патогенетичні ланки неспецифічного виразкового коліту. 2. Для оцінки характеру перебігу та ступеня важкості НВК необхідно визначати рівень прозапальних цитокінів крові: ІЛ-23 та неоптерину. Перспективним для подальших досліджень у даному напрямку є більш детальне вивчення неінвазивних маркерів активності НВК та впровадження їх у практичну діяльність для оцінки ефективності та корекції лікування. Література 1. Адлер Г. Болезнь Крона и язвенный колит / Г. Адлер ; пер. с

нем. А. А. Шептулина. – М.: ГЭОТАР – МЕД, 2001, 500 с. 2. Баумгарт Д. К. Неинфекционные воспалительные заболевания кишечника: клинические аспекты, стандартные и новые методы лечения / Д. К. Баумгарт , В. Дж. Сендборн // Український медичний вісник. – 2008. – №1. – С. 9-23. 3. Возианов А.Ф. Цитокины. Биологические и противовоспалительные свойства / Возианов А.Ф., Бутенко А.К., Зак К.П. – К.: Наук. думка, 1998. – 317 с. 4. Демьянов А.В. Диагностическая ценность исследования уровней цитокинов в клинической практике / Демьянов А.В., Котов А.Ю., Симбирцев А.С. // Цитокины и воспаление. – 2003. – Т. 2, № 3. – С. 20-35. 5. Дорофеев А.Э. Заболевания кишечника / Дорофеев А.Э., Звягинцева Т.Д., Харченко Н.В. – Донецк. – 2010. – С.187-194. 6. Мезебник Л.Б. Избранные главы клинические гастроентерологи: трудов / Под. ред. Л.Б. Мезебника. – М.: Анахарсис, 2005. – 464с. 7. Свиридов Е.А. Неоптерин и его востановленные формы: биологическая роль и участие в клеточном иммунитете / Е.А. Свиридов, Т.А. Телегина // Успехи биологической химии. – 2005. – т.45. – С.355—390. 8. Халиф Н.Л. Воспалительные заболевания кишечника (неспецифический язвенный колит и болезнь Крона) клиника, диагностика и лечение / Халиф Н.Л., Лоранская Н.Д. – М.: „Миклош”, 2004. – 88с. 9. Харченко Н.В. Гастроентерологія / Н.В. Харченко, О.Я. Бабак – 2007р. – С.242-243; С.557-559. 10. Carol M. Spontaneus secretion of interferon gamma and interleukin 4 by human intraepithelial and lamina propria gut lymphocytes / Carol M., Lambrechts A., van Gossum A. et al. // Gut. – 1998. – Vol. 42, N 5. – P. 643-649. 11. Ivan Monteleone. Interleukin-23 and Th17 Cells in the Control of Gut Inflammation / Ivan Monteleone, Francesco Pallone, GiovanniMonteleone // Hindawi Publishing Corporation Mediators of Inflammation. – Vol. 2009. – Article ID 297645. 12. Murr C. Neopterin as a marker for immune system activation / C. Murr., B. Widner , B. Wirleitner // Curr. Drug Me_tab. – 2002. – Vol. 3. – P. 175-187. 13. Weerswa R.K. Rewiew article: Inflammatory bowel disease and genetics / Weerswa R.K., von Dullemen H.M., van der Steege G. and other // Aliment. Pharmacol. Ther. – 2007. – №6. – P.57-64. Петрына В.О. Изучение роли маркеров активности воспалительного процесса при неспецифическом язвенном колите Резюме. Неспецифический язвенный колит (НЯК) представляет собой одну из наиболее сложных и нерешенных проблем современной гастроэнтерологии. В статье приведены результаты обследования 15 больных НЯК. Было проведено определение качества жизни пациентов и активности заболевания (индекс Майо), эндоскопическое исследование, а также определение уровня интерлейкина-23 (ИЛ-23) и неоптерина в сыворотке крови. Установлено, что в тяжести течения НЯК ведущая роль принадлежит активности заболевания, которая имеет прямую корреляционную связь с уровнем ИЛ-23 и неоптерина в плазме крови. Уровень ИЛ-23 и неоптерина в сыворотке крови был повышен у всех больных НЯК. При этом установлена прямая сильная корреляционная связь между содержанием в плазме крови ИЛ-23 и неоптерина, что свидетельствует о однонаправленном действие этих цитокинов на патогенетические звенья НЯК. Для оценки характера течения и степени тяжести НЯК необходимо определять уровень провоспалительных цитокинов крови: ИЛ-23 и неоптерина. Ключевые слова: неспецифический язвенный колит, качество жизни, индекс Майо, интерлейкин-23, неоптерин. V.O. Petryna Studying the Role of Markers Inflammatory Activity in Ulcerative Colitis Abstract. Ulcerative colitis (UC) is one of the most complex and unsolved problems in modern gastroenterology. The article presents the results of examination of 15 patients with UC. There has been conducted definition of quality of life and disease activity (index Mayo), endoscopic examination and determination of the level of interleukin23 (IL-23) and neopterin in serum. It has been found that the severity of UC leading role of disease activity, which has had a direct correlation with the level of IL-23 and neopterin in plasma. The level of IL-23 and neopterin in serum has been elevated in all patients with UC. There

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) has been found a strong direct correlation between plasma content of IL-23 and neopterin, indicating a one-way action of these cytokines on pathogenetic link UC. To assess the nature of the course and severity of UC it is necessary to determine blood levels of inflammatory cytokines: IL-23 and neopterin.

Keywords: ulcerative colitis, quality of life, index Mayo, interleukin-23, neopterin. Надійшла 19.10.2015 року.

UDC 616.311-009.613./7-085

O.V. Rybalov, I.A. Korolenko Treatment of Patients Suffering from Glossalgia Accompanied by Xerostomia Ukrainian Medical Stomatological Academy, Poltava, Ukraine Abstract. Glossalgia is considered to be a pluricausal disease accompanied by paresthesia and tongue sensitivity disorder by the segmental type, combined with changes in salivation, taste and bulbar phenomena. Patients suffer from burning sensation, pin sensation, dry sore throat, and numbness of the tongue (as if the tongue is “peppered”, “burned”, etc.). Depression of salivary glands function is observed in patients suffering from paraesthesiae in the tongue frequently. These phenomena may be explained by the disorder of nerve and reflex pathways that ensure regulation of the secretory process and neurotransmission from the tongue surface. The treatment of patients suffering from glossalgia accompanied by xerostomia is complex and includes active cooperation of dentist, neurologist, endocrinologist and gastroenterologist. However, despite the variety of suggested methods and ways of this pathology treatment, all of them have an insufficient degree of efficiency. Therefore, the search of more efficient and perspective methods remains up to date. The objective of the research was to increase the efficiency of glossalgia treatment by affecting the secretory apparatus of major and minor salivary glands. 17 female patients at the age of 37-62 having severe xerostomia with glossalgia were examined and treated. The method of glossalgia accompanied by xerostomia treatment approved by the authors consisted of bougienage of parotid and submandibular salivary glands ducts, successive alternating administration of chlorhexidine solution and rose seed oil into glands twice a week during one month, electrophoresis of nivalin for major salivary glands (10 sessions every other day), prescription of “No-Spa” in the first 7 days from the initiation of treatment. It was objectively proved that the immediate results after the termination of treatment were characterized by increasing of general secretion, elimination of the tongue paresthesia in most patients. Thus, we consider the stimulation of secretory activity of salivary glands in patients suffering from glossalgia to be a necessary component of complex treatment of this category of patients. Keywords: glossalgia; xerostomia; treatment; glossalgia, accompanied by xerostomia.

The problem of diagnostics and treatment of different types of burning mouth syndrome still has not lost its relevance, first of all due to the constant increase of patients suffering from various neurological disorders on the side of mucous membrane of mouth. Poor data received during examination, frequent lack of any data or inconsistency between subjective sensations and objective data may contribute to inadequate attitude towards patients with chronic pain and paraesthesiae in the tongue, that is why they have to visit dentists (therapeutics, restorative clinicians, surgeons), neurologist again and again and then return to dentists without feeling relief [2]. According to the data taken from scientific publications, from 50% to 70% of population of different countries of the world suffer from these or those dental neurogenic states [8]. Also considering that the indicated diseases mostly touch women of employable age, the social aspect of this problem becomes rather obvious. According to the data found in literature, 20% – 25% of patients who visited dentists because of paresthesia of the mucous membrane of mouth in fact suffered from glossalgia. Extension of glossalgia among patients with chronic orofacial pain syndromes ranges from 14% to 26% [4]. Earlier in the descriptions of this pathological process such terms as

“glossodynia”, “burning mouth syndrome”, and “orodynia” were used. Glossalgia is considered to be a pluricausal disease as it is found in patients having gastrointestinal diseases, peripheral vascular diseases, and along with pathology of autonomic nervous system. It is possible to assent to an opinion of a number of authors, who believe that the change of internal glands functions lead to endocrine disorders and cause certain changes in mouth cavity [1]. It is based on the fact that the guiding symptoms of glossalgia are the phenomena of dry mouth along with a sensation of pain. These phenomena may be explained by the disorder of nerve and reflex pathways that ensure regulation of the secretory process and neurotransmission from the tongue surface. An additional point is that in the scientific researches it was discovered that in case of glossodynia there is a disturbance of a hemomicrocirculation of the tongue. Determination of this factor as a principle one among other causes leading to the progression of glossodynia is a characteristic feature of a new approach to the diagnostics of hemodynamic disorders in the context of this disease. Therefore, the most efficient methods are modern Doppler methods, which allow registering the movement of blood and measuring hemodynamic parameters in small and peripherally located lingual arteries [3]. Depression of function of major and minor salivary glands of various degrees is observed in patients suffering from dry mouth symptoms: from insignificant hyposecretion to a total absence of secretion, which is accompanied by difficulty of speech, taste perversion, disorders of chewing food, and swallowing problems. In such a case, major complaints are burning sensation, pin sensation, dry sore throat, and numbness of the tongue (as if the tongue is “peppered”, “burned”, etc.). All of these symptoms are characteristic for glossalgia. Due to lack of shared vision on the cause of appearance of such pathology the treatment of patients suffering from glossalgia is complex and includes active cooperation of dentist, neurologist, endocrinologist and gastroenterologist. In the course of treatment of glossalgia it is appropriate to apply psychotherapy, hypnotherapy, electrical sleep, acupuncture, laser reflex therapy, balneotherapy, various physiotherapeutic procedures [7]. Drug treatment includes prescription of anti-depressants, sedatives, neuroleptic and ataractic agents as well as vasoactive agents, hyper-salivants, and immunocorrectors. In some authors’ opinion the particular role should be given to ultratonotherapy, in other words to a treatment by a current oscillating at ultrasonic frequency [5]. Besides, different kinds of keratoplastic agents (e. g. wild rose oil) and drugs intensifying saliva flow (in case of hyper dry mouth) may be used in glossalgia treatment. Pilocarpine (5 mg once a day, subglossally), vitamin A, and potassium iodide are used to reduce the phenomena of xerostomia in order to stimulate functions of salivary glands. Bromhexine may be used to reduce the viscosity of saliva. Yu. M. Maksimovskiy (1981) founded out that ingestion of Farfara leaves infusion and thennopsis stimulates saliva seceretion and reduces its viscosity to 28.4%. General state in case of xerostomia

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

can be also improved by frequent drinking, mouth rinsing by liquids that substitue the saliva, for example, salenum – a watersoluble flax-seed extract. Along with drug treatment (in the absence of counterindication) manual therapy and physiotherapy are used: half-body massage, endonasal electrophoresis with novocaine and bromide, ganglerone electrophoresis on the cervical sympathetic ganglion area and heparin electrophoresis on the tongue area. Laser therapy gives a health-promoting effect as it plays the role of a biological stimulant and has an analgesic effect. Hirudotherapy is also successfully used for treatment of glossalgia. Hirudotherapy is an application of medicinal leeches whose salivary secretions contain hirudin that has, among other, analgetic properties. Hyperbaric oxygenation therapy and injection of oxygen into the side surfaces of the tongue with the help of syringe are also recommended. Research оbjective To increase the efficiency of treatment of glossalgia by affecting secretory apparatus of major and minor salivary glands. In the course of analysis of existing sources of literature it appeared that despite the variety of suggested methods and ways of treatment of glossalgia accompanied by xerostomia, the search of more efficient and perspective methods remains up to date. The basis of the research rests upon the task to develop a way of treatment of glossalgia affected by xerostomia by means of searching the agent having an expressed reparative effect on glandular epithelium, high antioxidant properties, which will give the possibility to considerably increase the level of the treatment efficiency of such patients. Research materials and methods We have observed 17 female patients aged 37-62 years having severe xerostomia with phenomena of glossalgia. To define the volume of secretion the following has been performed: general sialometry (according to standard practice), examination of cellular composition of parotid glands secretion in the dynamics of observation. Digital scale, namely Visual analogue scale system, was used to assess the degree of sensation of pain in the tongue. Therapeutic complex of xerostomia included bougienage of ducts of parotid glands and submandibular salivary glands, successive alternating administration of chlorhexidine solution and rose seed oil into glands twice a week during one month [6], electrophoresis of nivalin for major salivary glands (10 sessions every other day), prescription of “No-Spa” in the first 7 days from the commencement of treatment. Research results Leading symptoms of glossalgia affected by xerostomia included complaints about dry mouth, fissures in the area of angulus oris, burning, lancinating and sometimes throbbing pain in the area of side surfaces and on the tip of tongue. During examination dry lips with small fissures were noted, some patients had angular chilitis. Buccal mucosa and mucous membrane of tongue were poorly damped, smooth and shiny. At the primary analysis of the general secretion it was found that in average 0.7±0.2 ml of oral fluid effused per 10 minutes. Cellular composition of parotid glands secretion was characterized by the presence of a considerable number of cells of squamous columnar epithelium, scarce number of goblet cells and elements of inflammatory kind. Pain reaction ranged from 6 to 10 points and was 8.2±0,3 points average. Analysis of the general secretion performed after the termination of treatment (immediate results) showed its increase to 1.4±0.3 ml per 10 minutes. The absence of cells of inflammatory kind and goblet cells was noted at the cytological examination of parotid glands secretion. Scarce number of cells of columnar and pavement epithelium were found. The sensation of pain in the tongue disappeared in 12 patients, in 5 patients it ranged about 3.2±0.8 points. As can be seen from the above, the

method of treatment of glossalgia accompanied by xerostomia approved by the author provides the increase of treatment efficiency, namely reduction or disappearance of a dry mouth, normalization of cellular composition of salivary glands secretion, elimination of the paresthesia of the tongue. Conclusion In the case of chronic xerostomia tongue receptors become sensitive to numerous irritative agents. This manifests itself by pain in the tongue. That is why the dry mouth contributes to the formation of glossalgia or modifies its clinical aspects, that explains the need of stimulation of secretory activity of salivary glands in patients, suffering from glossalgia. The prospects for further research Forwards, the question remains: violation of the secretory function of salivary glands or sensitivity disorders of tongue is initial? Therefore, further research on this topic continues to be indispensable. List of References 1. S. G. Babadzhanyan Peculiarities of development and course of diseases of oral cavity in the case of endocrine pathology / S. G. Babadzhanyan // Newsletter of Medical Internet-conferences / / 2013. – Volume 3, No. 3. – P. 737-739. 2. E. G. Borisova Modern approach to the quality of diagnostics of chronic pain syndromes of the tongue / E. G. Borisova // Medical Sciences. – 2014. – No. 7. – P. 246-249. 3. Ye. N. Dychko Assessment of the character of salivation in the case of glossalgia / Ye. N.Dychko, I. V.Konovach, A. V. Samoilenko // Ukrainian dental anthology. – 2010. – No. 6. – P. 8-10. 4. L. N. Kazarina Role of ozone therapy in the complex treatment of glossalgia / L. N. Kazarina, L. V. Vdovina // Medical anthology. – 2013. – No. 3. – P. 175-176. 5. K. V. Komarova Method of assessment of secretory function of salivary glands / K. V. Komarova, N. N. Ratkina, V. K. Polenichkin // Kazan Medical Journal. – 2013. – No. 2. – P. 245-246. 6. Patent 100719 Ukraine, IPC51 А61К 36/73 Method of treatment of xerostomia, associated with glossodynia / I.A. Korolenko, P. I. Yatsenko, O. V. Rybalov; the applicant and the owner Higher Medical Educational Institution of Ukraine “Ukrainian Medical Stomatological Academy” - # u2015 00800; stated 02.02.2015; published 10.08.2015, Bull.#15. 7. Yu. M. Podkorytov Usage of transcutaneous electrical nerve stimulation in the complex treatment of glossalgia / Yu. M. Podkorytov, Ye. Yu. Podkorytov, V. M. Galchenko, O. V. Klyushnikov // Newsletter of East-Siberian Sientific Center of the Siberian Department of Russian Academy of Medical Sciences. – 2006. No. 2 (48). – P. 186-188. 8. O. V. Rybalov Functional status of parotid glands in the case of glossalgia / O. V. Rybalov, P. I. Yatsenko, O. Yu. Andriyanova // “Experimental and in-patient dentistry issues”. – 2015. – Edition 11, part 1. – P. 206-208. Рибалов О.В., Короленко І.А. Лікування хворих глосалгією, що поєднується з ксеростомією Вищий державний навчальний заклад України «Українська медична стоматологічна академія», м. Полтава, Україна Резюме. Глосалгія вважається поліетіологічним захворюванням, що супроводжується парестезіями і порушенням чутливості язика за сегментарним типом в поєднанні зі змінами слиновиділення, смаку та бульварними явищами. Хворих турбує відчуття печіння, поколювання, садніння, оніміння язика (язик начебто “посипаний перцем”, “обпалений” і т.п.). У пацієнтів, що страждають парестезіями язика, досить часто спостерігається пригнічення функції слинних залоз, що пояснюється порушенням нервово-рефлекторних шляхів, які забезпечують регуляцію секреторного процесу і передачу нервових імпульсів з поверхні язика. Лікування хворих глосалгією, що поєднується з ксеростомією, проводиться комплексно при активній співпраці стоматолога, невропатолога, ендокринолога і гастроентеролога. Але, незважаючи на різноманітність існуючих методів лікування цієї патології, вони всі мають недостатній ступінь ефективності. Тому пошук більш перспективних методів залишається актуальним. Метою даного дослідження стало підвищення ефективності лікування

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) глосалгії шляхом впливу на секреторний апарат великих і малих слинних залоз. Проведено обстеження і лікування 17 хворих на глосалгію жінок у віці 37-62 років з вираженим ступенем ксеростомії. Апробований авторами спосіб лікування глосалгії на фоні ксеростомії полягає у бужуванні проток привушних і піднижньощелепних слинних залоз, послідовному та почерговому введенні в залози розчину хлоргексидину та олії насіння шипшини 2 рази на тиждень на протязі місяця, здійснення електрофорезу ніваліну на великі слинні залози (10 сеансів через день), призначення препарату «Но-шпа» перші сім днів від початку лікування. Об’єктивно доведено, що найближчі результати по завершенню лікування характеризувались збільшенням загальної секреції та ліквідацією больового симптому в язиці у більшості хворих. Тому, на нашу думку, стимуляція секреторної діяльності слинних залоз у хворих на глосалгію є необхідною складовою комплексного лікування цієї категорії пацієнтів. Ключові слова: глосалгія, ксеростомія, лікування, глосалгія, що поєднується з ксеростомією. Рыбалов О.В., Короленко И.А. Лечение больных глоссалгией, которая сочетается с ксеростомией Высшее государственное учебное заведение Украины «Украинская медицинская стоматологическая академия», г. Полтава, Украина Резюме. Глоссалгия считается полиэтиологическим заболеванием, которое сопровождается парестезиями и нарушением чувствительности языка по сегментарному типу в сочетании с изменениями слюноотделения, вкуса и бульбарными явлениями. Больных беспокоит чувство жжения, покалывания, саднения, онемения языка (язык как будто «посыпан перцем», «обожжен» и т.п.). У пациентов, которые страдают парестезиями языка, очень

часто наблюдается угнетение функции слюнных желез, что объясняется нарушением нервно-рефлекторных путей, которые обеспечивают регуляцию секреторного процесса и передачу нервных импульсов с поверхности языка. Лечение больных глоссалгией, сочетающейся с ксеростомией проводится комплексно при активном сотрудничестве стоматолога, невропатолога, эндокринолога и гастроэнтеролога, но, несмотря на разнообразие существующих методов лечения этой патологии, они все имеют недостаточную степень эффективности. Поэтому поиск более перспективных методов остается актуальным. Целью данного исследования стало повышение эффективности лечения глоссалгии путем влияния на секреторный аппарат больших и малых слюнных желез. Проведено обследование и лечение 17 больных глоссалгией женщин в возрасте 37-62 лет с выраженной степенью ксеростомии. Апробированный авторами способ лечения глоссалгии на фоне ксеростомии заключается в бужировании проток околоушных и поднижнечелюстных слюнных желез, последовательном и поочередном введении в железы раствора хлоргексидина и масла семян шиповника 2 раза в неделю на протяжении месяца, выполнении электрофореза нивалина на большие слюнные железы (10 сеансов через день), назначении препарата «Но-шпа» первые семь дней от начала лечения. Объективно доведено, что ближайшие результаты по окончанию лечения характеризовались увеличением общей секреции и ликвидацией болевого симптома у большинства больных. Поэтому, по нашему мнению, стимуляция секреторной деятельности слюнных желез у больных глоссалгией является необходимой составляющей комплексного лечения этой категории пациентов. Ключевые слова: глоссалгия, ксеростомия, лечение, глоссалгия, которая сочетается с ксеростомией. Received 19.10.2015 року.

УДК 616.61-092: 616-008.92 - 019

Роговий Ю.Є., Колеснік О.В. Стан клубочково-канальцевого та канальцево-канальцевого балансу за навантаження водою від’ємного окисно-відновного потенціалу Кафедра патологічної фізіології (зав. - проф. Ю.Є. Роговий) Буковинський державний медичний університет, Чернівці, Україна Резюме. Робота присвячена вивченню в нирках процесів клубочково-канальцевого та канальцево-канальцевого балансу за навантаження водою від’ємного окисно-відновного потенціалу. Матеріали і методи дослідження. Об’єктом дослідження є 40 білих нелінійних статевозрілих щурів-самців, на яких досліджували вплив навантаження водою від’ємного окисно-відновного потенціалу (-232,0±25,12 мВ). Результати. Встановлені нові позитивні кореляційні зв’язки відносної реабсорбції води з клубочковою фільтрацією, абсолютною, проксимальною реабсорбціями іонів натрію. Висновки. Виявлені істотні зміни клубочково-канальцевого та канальцево-канальцевого балансу за навантаження водою від’ємного окисно-відновного потенціалу. Ключові слова: нирки, клубочково-канальцевий баланс, канальцево-канальцевий баланс, вода від’ємного окисновідновного потенціалу.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Виконання ниркою осмо-, волю-, кислото-, іонорегулювальних функцій щодо забезпечення гомеостазу організму істотно залежить від процесів клубочково-канальцевого та канальцево-канальцевого балансу [2]. Розлади яких досить глибоко вивчені за введення 2,4-динітрофенолу, сулеми, розвитку гарячки [1, 7, 11]. Відомо, що за умов навантаження водою від’ємного окисно-відновного потенціалу порівняно з індукованим діурезом звичайною водогінною водою має місце гальмування клубочкової фільтрації, фільтраційної

фракції, абсолютної і проксимальної реабсорбції іонів натрію [3, 4, 5]. Такі відмінності функції нирок повинні супроводжуватися характерними змінами процесів клубочковоканальцевого та канальцево-канальцевого балансу. Водночас, ця проблема до сьогоднішнього дня залишається не достатньо вивченою. Мета роботи. З’ясувати стан процесів клубочково-канальцевого та канальцево-канальцевого балансу за умов навантаження водою від’ємного окисно-відновного потенціалу. Матеріал і методи дослідження В експериментах на 40 самцях білих-нелінійних щурів масою 0,16 - 0,18 кг досліджували вплив навантаження водою від’ємного окисно-відновного потенціалу (-232,0±25,12 мВ), яку отримували шляхом обробки водогінної води препаратом мікрогідрин [3] порівняно з індукованим діурезом звичайною водогінною водою (окисно-відновний потенціал 88,7±18,35 мВ). Окисно-відновний потенціал води вимірювали ОВП-метром [5, 9]. Функціональний стан нирок досліджували за умов водного діурезу, для чого щурам внутрішньошлунково за допомогою металевого зонда уводили воду від’ємного окисно-відновного потенціалу підігріту до температури 37оС в кількості 5% від маси тіла. Величину діурезу (V) оцінювали в мл/2 год • 100г. Після водного навантаження з метою отримання плазми проводили евтаназію тварин шляхом декапітації під легким ефірним наркозом, кров збирали у пробірки з гепарином. У плазмі крові і сечі визначали

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 1. Стан клубочково-канальцевого та канальцевоканальцевого балансу нирок у інтактних щурів (n=10) [1, 7, 11] V Ccr RFNa+ TpNa+ TdNa+ RH20 % V 0,823 p<0,01 Ccr 0,997 0,996 0,902 p<0,001 p<0,001 p<0,001 RFNa+ 1,000 0,883 p<0,001 p<0,001 TpNa+ 0,879 p<0,001 TdNa+ RH20 % Примітка: V - діурез (мл/2 год100 г); Ccr - клубочкова фільтрація (мкл/хв100г); RFNa+ - абсолютна реабсорбція іонів натрію (мкмоль/хв100 г); TpNa+ - проксимальна реабсорбція іонів натрію (ммоль/2 год100 г); TdNa+- дистальна реабсорбція іонів натрію (мкмоль/2 год100 г); RH20 %- відносна реабсорбція води (%); р- вірогідність кореляційного зв’язку; n- число спостережень концентрацію креатиніну за реакцією з пікриновою кислотою, іонів натрію - методом фотометрії полум’я на ФПЛ-1. Швидкість клубочкової фільтрації (Сcr) оцінювали за кліренсом ендогенного креатиніну, яку розраховували за формулою: Сcr=UcrV/Pcr , де Ucr і Pcr - концентрація креатиніну в сечі і плазмі крові відповідно. Відносну реабсорбцію води (RH2O %) оцінювали за формулою: RH2O % = ( Ccr - V)/ Сcr 100%. Абсолютну реабсорбцію іонів натрію (RFNa+) розраховували за формулою: RFNa+=Сcr PNa+ - V • UNa+. Досліджували проксимальну та дистальну реабсорбцію іонів натрію (ТрNa+, TdNa+). Розрахунки проводили за формулами: TpNa+ = (Ccr - V) • PNa+; TdNa+ = (PNa+- UNa+) • V [2, 6]. Стан клубочково-канальцевого та канальцево-канальцевого балансу оцінювали шляхом проведення кореляційного аналізу між процесами клубочкової фільтрації, абсолютної, проксимальної, дистальної реабсорбції іонів натрію та відносної реабсорбції води [2, 7, 11]. Усі дослідження виконані з дотриманням Конвенції Ради Європи про охорону хребетних тварин, що використовують в експериментах та інших наукових цілях (від 18.03.1986 р.), Директиви ЄЕС № 609 (від 24.11.1986 р.), наказів МОЗ України № 690 від 23.09.2009 р. та № 944 від 14.12.2009 р. Статистичну обробку даних, включаючи кореляційний та багатофакторний регресійний аналіз проводили за допомогою комп’ютерних програм “Statgrafics” та “Exel 7.0”.

Результати дослідження та їх обговорення Клубочково-канальцевий та канальцево-канальцевий баланс в інтактних тварин характеризується вірогідними позитивними кореляційними зв’язками між клубочковою фільтрацією та абсолютною, проксимальною, дистальною реабсорбціями іонів натрію (табл. 1). При цьому абсолютна реабсорбція іонів натрію прямо-пропорційно корелює з проксимальною та дистальною реабсорбцією цього катіону і проксимальна реабсорбція іонів натрію зв’язана позитивною кореляційною залежністю з дистальним транспортом. Клубочкова фільтрація позитивно корелює з діурезом [1, 7, 11]. За навантаження водою від’ємного окисно-відновного потенціалу виявлялися позитивні кореляційні зв’язки між клубочковою фільтрацією та абсолютною, проксимальною реабсорбціями іонів натрію і відносною реабсорбцією води. Абсолютна реабсорбція іонів натрію прямо-пропорційно корелювала з проксимальною його реабсорбцією та відносною реабсорбцією води. Водночас, спостерігалася втрата позитивного кореляційного зв’язку між діурезом та клубочковою фільтрацією та втрата позитивних зв’язків між абсолютною і дистальною реабсорбцією іонів натрію, між проксимальною і дистальною реабсорбціями досліджуваного катіону та між клубочковою фільтрацією і дистальною реабсорбцією іонів нарію. Крім того, виявлялася нова позитивна кореляційна залежність між діурезом і дистальною реабсорбцією іонів натрію. Відносна реабсорбція води позитивно корелювала з проксимальною реабсорбцією іонів

Таблиця 2. Стан клубочково-канальцевого та канальцевоканальцевого балансу нирок при навантаженні водою від’ємного окисно-відновного потенціалу за умов гіпонатрієвого раціону харчування (n=10) V Ccr RFNa+ TpNa+ TdNa+ RH20 % V 0,965 p<0,001 Ccr 0,976 0,944 0,775 p<0,001 p<0,001 p<0,01 RFNa+ 0,987 0,823 p<0,001 p<0,01 p + T Nа 0,875 p<0,001 d + T Na RH20 % Примітка: V - діурез (мл/2 год100 г); Ccr - клубочкова фільтрація (мкл/хв100г); RFNa+ - абсолютна реабсорбція іонів натрію (мкмоль/хв100 г); TpNa+ - проксимальна реабсорбція іонів натрію (ммоль/2 год100 г); TdNa+- дистальна реабсорбція іонів натрію (мкмоль/2 год100 г); RH20 %- відносна реабсорбція води (%); р- вірогідність кореляційного зв’язку; n- число спостережень

натрію (табл. 2). Графічне зображення процесів клубочковоканальцевого та канальцево-канальцевого балансу за навантаження водою від’ємного окисно-відновного потенціалу наведено на рис. 1. На рис. 2 продемонстровано вираженість достовірних кореляційних зв’язків між клубочковою фільтрацією, відносною реабсорбцією води та проксимальною реабсорбцією іонів натрію при навантаженні водою від’ємного окисно-відновного потенціалу за умов гіпонатрієвого раціону харчування. У інтактних тварин реалізація клубочково-канальцевого балансу полягала в тому, що зростання клубочкової фільтрації призводило до збільшення фільтраційного завантаження канальців нефрону і зростання відповідно проксимальної [10] та дистальної реабсорбції іонів натрію. Участь в клубочково-канальцевому балансі дистального відділу нефрону зумовлене реалізацією цих зв‘язків за рахунок

1 0,9 0,8 0,7 0,6 0,5 0,4 0,3 0,2 0,1 0

****

**** ****

**** *** ***

Р4 Р3 Р2 Р1 4

Рис. 1. Стан клубочково-канальцевого та канальцевоканальцевого балансу нирок при навантаженні водою від’ємного окисно-відновного потенціалу за умов гіпонатрієвого раціону харчування. Р1 - клубочкова фільтрація (мкл/хв/100г); Р2,1 - абсолютна реабсорбція іонів натрію (мкмоль/хв/100 г); Р3 ,2 - проксимальна реабсорбція іонів натрію (ммоль/2 год/100 г); Р4, 3- дистальна реабсорбція іонів натрію (мкмоль/2 год/100 г); 4 – відносна реабсорбція води (%); вірогідність кореляційного зв’язку відзначено: ***- p < 0,01; **** - p < 0,001

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

-0,145 0,109 0,364 0,618 0,873 1,127 1,382 1,636 1,891 2,145 above

Рис. 2. Вираженість достовірних кореляційних зв’язків між клубочковою фільтрацією - X ( мкл/хв100 г), відносною реабсорбцією води - Y (%) та проксимальною реабсорбцією іонів натрію - Z (ммоль/2 год100 г при навантаженні водою від’ємного окисно-відновного потенціалу за умов гіпонатрієвого раціону харчування. Інтенсивність закрашування відповідає ступені вираженості кореляцій

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

суперфіціальних нефронів, в яких немає петлі Генле, і відповідно, фільтраційне завантаження могло впливати на дистальний каналець. Це підтверджувалося позитивними кореляційними зв’язками між клубочковою фільтрацією і проксимальною реабсорбцією іонів натрію та клубочковою фільтрацією і дистальною реабсорбцією іонів натрію, а також позитивною кореляційною залежністю між проксимальною і дистальною реабсорбцією іонів натрію [1, 7, 11]. Наявність вірогідних кореляційних зв’язків між клубочковою фільтрацією і абсолютною, проксимальною реабсорбціями іонів натрію та між абсолютною реабсорбцією іонів натрію та його транспортом у проксимальному відділі нефрону свідчить про збереження механізмів клубочково-канальцевого балансу при навантаженні водою від’ємного окисно-відновного потенціалу за умов гіпонатрієвого раціону харчування. Втрата вірогідного кореляційного зв’язку клубочкової фільтрації з діурезом при навантаженні водою від’ємного окисно-відновного потенціалу за умов гіпонатрієвого раціону харчування пояснюється зменшенням фільтраційного завантаження на канальцевий відділ нефрону із-за підвищення активності механізму базального тонусу [3, 8] судин нирок за рахунок збільшення постачання електронів до серця та зростання систолічного об’єму крові. Аналогічним чином пояснюється встановлення нового позитивного кореляційного зв’язку між діурезом та дистальною реабсорбцією іонів натрію та втрата позитивних кореляційних зв’язків клубочкової фільтрації, абсолютної і проксимальної реабсорбції іонів натрію з дистальним транспортом даного катіона. Крім того, слід зазначити, що реабсорбція в проксимальному відділі нефрону є менш енергозалежною порівняно з дистальним канальцем, так як в останньому виявлена більш висока активність ферментів циклу Кребса, зокрема сукцинатдегідрогенази та вміст мітохондрій. Також, в клітинах широкої висхідної частини петлі нефрону виявлена максимальна активність Na+-K+АТФ-ази, відносна щільність розподілу якої у дистальних кіркових канальцях і мозковому сегменті висхідного коліна петлі нефрону майже в чотири рази вища, ніж у проксимальному відділі нефрону [2]. Цими особливостями, також пояснюються зміни клубочково-канальцевого і канальцевоканальцевого балансу за рахунок дисфункції дистального відділу нефрону. Аналогічно пояснюється встановлена нова позитивна кореляційна залежність між дистальною реабсорбцією іонів натрію та діурезом, оскільки істотне зниження дистальної реабсорбції іонів натрію внаслідок енергодефіциту із-за підвищення механізму базального тонусу призводило до того, що та частина первинної сечі, яка надходила до дистального канальця за умов водного діурезу практично не реабсорбувалася при навантаженні водою від’ємного окисно-відновного потенціалу за умов гіпонатрієвого раціону харчування. [4, 10, 11] і складала фактично об’єм вторинної сечі з адекватною втратою іонів натрію. Зазначені реакції сприяють також встановленню нових позитивних кореляційних зв’язків відносної реабсорбції води з клубочковою фільтрацією, абсолютною, проксимальною реабсорбціями іонів натрію. Висновок За навантаження водою від’ємного окисно-відновного потенціалу за умов гіпонатрієвого раціону харчування, встановлені нові позитивні кореляційні зв’язки відносної реабсорбції води з клубочковою фільтрацією, абсолютною, проксимальною реабсорбціями іонів натрію, свідчать про істотні зміни клубочково-канальцевого та канальцевоканальцевого балансу. Перспективи подальших досліджень. Обгрунтованою є перспектива подальших розробок у даному напрямку щодо з’ясування механізмів змін клубочково-канальцевого та канальцево-канальцевого балансу

за навантаження водою від’ємного окисно-відновного потенціалу за умов гіпонатрієвого раціону харчування при сулемовій нефропатії. Література 1. Белявський В.В Стан клубочково-канальцевого та канальцево-канальцевого балансу за умов введення 2,4-динітрофенолу/ В.В.Белявський//Галицький лікарський вісник.-2011.- Т.18, № 1.С. 8 - 11. 2. Бойчук Т. М. Патофізіологія гепаторенального синдрому при гемічній гіпоксії / Т. М. Бойчук, Ю. Є. Роговий, Г. Б. Попович // Чернівці: Медичний університет, 2012. – 192 с. 3. Роговий Ю.Є. Вплив води від’ємного окисно-відновного потенціалу на функцію нирок у інтактних щурів / Ю.Є.Роговий, О.В.Колеснік // Бук. мед. вісник.- 2012.- Т.16, № 3 (частина ІІ).С. 191-194. 4. Роговий Ю.Є. Вплив води від’ємного окисно-відновного потенціалу на функцію нирок у щурів/ Ю.Є.Роговий, О.В.Колеснік, Л.О.Філіпова // Матеріали 94-ї підсумкової наукової конференції професорсько-викладацького персоналу Буковинського державного медичного університету (Чернівці, 18, 20, 25 лютого 2013 р.) – Чернівці: Медуніверситет, 2013.- С. 42-43. 5. Роговий Ю.Є. Ниркові ефекти води низького поверхневого натягу та від’ємного окисно-відновного потенціалу/ Ю.Є. Роговий, О.В. Колеснік, О.В. Залявська Л.О. Філіпова // Матеріали 95-ї підсумкової наукової конференції професорсько-викладацького персоналу Буковинського державного медичного університету (присвячена 70-річчю БДМУ).-Чернівці, 17, 19, 24 лютого 2014 р.) – Чернівці: Медуніверситет, 2014.- С. 44-45. 6. Роговий Ю.Є. Патофізіологія вікових особливостей функцій нирок за умов надлишку і дефіциту іонів натрію при сулемовій нефропатії/ Ю.Є.Роговий, К. В. Слободян, Л. О. Філіпова // Чернівці: Медичний університет, 2013. – 200 с. 7. Роговий Ю. Є. Патофізіологія гепаторенального синдрому на поліуричній стадії сулемової нефропатії / Ю. Є. Роговий, О. В. Злотар, Л. О. Філіпова // Чернівці: Медичний університет, 2012. – 197 с. 8. Чернух А.М. Микроциркуляция/ А.М.Чернух, П.Н.Александров, О.В.Алексеев//М.: Медицина, 1975.- 456 с. 9. Шульц М. М. Окислительный потенциал. Теория и практика / М.М.Шульц, А. М.Писаревский, И. П.Полозова // Л.: Химия, 1984.- 168 с. 10. Соgan M.G. Angiotensin II: a powerful controller of sodium transport in the early proximal tubule /M.G. Cogan. // Hypertension.1990.- V.15, N 5.- P. 451-458. 11. Rohovyy Yu.Ye. State of glomerular-tubular balance and tubular-tubular balance in the dynamics of fever development/ Yu.Ye. Rohovyy, T.G. Kopchuk // British Journal of Science, Education and Culture.- 2014.-V. ІІІ, № 1(5), January-June.- P. 394 – 401. Роговый Ю.Е., Колесник О.В. Состояние клубочково-канальцевого и канальцево-канальцевого баланса при нагрузке водой отрицательного окислительно-востановительного потенциала Кафедра патологической физиологии (зав. - проф. Ю.Е. Роговый) Буковинский государственный медицинский университет”, Черновцы, Украина Резюме. Работа посвящена изучению в почках процессов клубочково-канальцевого и канальцево-канальцевого баланса при нагрузке водой отрицательного окислительно-востановительного потенциала. Материалы и методы исследования. Объектом исследования были 40 белых нелинейных половозрелых крыс-самцов, на которых исследовали влияние нагрузки водой отрицательного окислительно-востановительного потенциала (-232,0±25,12 мВ). Результаты. Показаны новые положительные корреляционные связи относительной реабсорбции воды с клубочковой фильтрацией, абсолютной, проксимальной реабсорбциями ионов натрия. Выводы. Выявлены существенные изменения клубочковоканальцевого и канальцево-канальцевого баланса при нагрузке водой отрицательного окислительно-востановительного потенциала. Ключевые слова: почки, клубочково-канальцевый баланс, канальцево-канальцевый баланс, вода отрицательного окислительно-востановительного потенциала.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) Yu.Ye. Rohovyi, O.V. Kolesnik State of Glomerular-Tubular Balance and Canalicular-Tubular Balance under the Load of the Negative Redox Potential Water Department of Pathologic Physiology (Head of the department – Prof. Yu.Ye.Rohovyi) Bukovynian State Medical University, Chernivtsy, Ukraine Abstract. The paper deals with the study in kidneys of glomerulartubular balance, canalicular-tubular balance under the load of negative redox potential water. Materials and research methods: the 40 albino male rats were the objects of the research and have been used to study the load of the negative redox potential water.

Results: the mechanisms of glomerular-tubular balance, canalicular-tubular balance are characterized by the positive correlative connection of the relative reabsorption of water with the glomerular filtration, absolute and proximal reabsorption of sodium ions. Conclusion: there have been found significant changes of glomerular-tubular balance and canalicular-tubular balance under the load of the negative redox potential water. Keywords: kidneys, glomerular-tubular balance, canaliculartubular balance, negative redox potential water. Надійшла 07.09.2015 року.

УДК 616.311.2-002.2+616.441-006.5]-031.1-08-035-053.2

Рожко М.М., Годованець О.І.* Лікування хронічного катарального гінгівіту в дітей із дифузним нетоксичним зобом ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», м. Івано-Франківськ, Україна *ДВНЗ «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна oksana-godovanets@yandex.ru Резюме. Метою дослідження є обґрунтування доцільності застосування препаратів макро- та мікроелементів, глюкозаміну у комплексі лікування хронічного катарального гінгівіту в дітей, які хворіють дифузним нетоксичним зобом. Для цього проведено клінічне спостереження за 60 дітьми віком 12 років, хворих дифузним нетоксичним зобом та хронічним катаральним гінгівітом, які були розподілені на групу порівняння, де лікування здійснювалось загальноприйнятим методом, та групу спостереження, де дітям пропонувався удосконалений метод лікування. Останній включав у себе додатково загальне лікування, до складу якого входили вітамінно-мінеральний препарат “Кальцемін адванс”, а також препарат глюкозаміну для усунення дефіциту структурних елементів протеогліканів. “Кальцемін адванс” застосовувався по 1 таблетці 1 раз на добу під час прийому їжі протягом 1 місяця 2 рази на рік. Для усунення дефіциту глюкозаміну застосовували препарат “Терафлекс” за дозуванням виробника: дітям від 12 років по 1капсулі 3 рази на день протягом 1 місяця, надалі по 1 капсулі 2 рази на день протягом 1 місяця під час прийому їжі. Курс лікування повторювався 2 рази на рік. Висновки. Застосування препаратів “Кальцемін адванс” та “Терафлекс” у комплексі лікування хронічного катарального гінгівіту в дітей із дифузним нетоксичним зобом засвідчило скорочення термінів лікування та збільшення строків ремісії захворювання. Одержані результати дають підстави рекомендувати застосування даних препаратів з метою корекції метаболізму сполучнотканинного комплексу при запальних захворюваннях тканин пародотна в дітей, зокрема при дифузному нетоксичному зобі. Враховуючи терміни рецидивів у групах спостереження, рекомендується проводити повторні лікувально-профілактичні курси з частотою 1 раз на півроку. Ключові слова: діти, гінгівіт, дифузний нетоксичний зоб, метод лікування.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. На сьогоднішній день проблема патології щитоподібної залози, її впливу на стан здоров’я та інтелектуальний розвиток населення, у першу чергу дитячого, є надзвичайно актуальною [8, 9]. Хронічне порушення тиреоїдного статусу, безумовно, знаходить своє відображення у перебігу основних стоматологічних захворювань, що неможливо не враховувати та етапах діагностики та лікування. Літературні джерела свідчать про ряд клінічних спостережень за пацієнтами, які мають поєднану стоматологічну і тиреоїдину патології [1]. Однак залишаються проблемними питання повноцінної корекції метаболічних порушень у таких хворих. Відомо, що для підвищення ефективності лікування хронічного катарального гінгівіту в пацієнтів молодого віку

з дифузним збільшенням щитоподібної залози в комплексі традиційного лікування рекомендується передбачати індивідуальну йодну профілактику [6]. Для гігієни ротової порожнини використовувати йодовмісну зубну пасту “ЕламДент” [7]. О.В. Павленко із співавторами для підвищення ефективності лікування генералізованого пародонтиту на тлі ендокринно-імунної патології, зумовленої дефіцитом йоду, пропонує в комплексі лікування місцево – йодіс-календулу та внутрішньо – йодіс-концентрат у комбінації з Кальций Д3 Нікомедом [4]. Запропоновано спосіб комплексного лікування генералізованого пародонтиту на фоні супутньої патології щитоподібної залози, який включає Кальцій-Д3 Нікомед та препарат Фітор [2]. Мета дослідження - обгрунтувати доцільність застосування препаратів макро- та мікроелементів, глюкозаміну у комплексі лікування хронічного катарального гінгівіту (ХКГ) у дітей, які хворіють дифузним нетоксичним зобом. Матеріал і методи дослідження Клінічне спостереження проводилось за 60 дітьми віком 12 років із встановленим діагнозом - хронічний катаральний гінгівіт. У всіх дітей була супутня соматична патологія – дифузний нетоксичний зоб. Оцінка стану тканин пародонта вивчалась за даними клінічних індексів і проб: індексу гігієни порожнини рота OIH-S (J.C. Green, J.R. Vermillion, 1964), гінгівального індексу РМА (C. Parma, 1960), пародонтального індексу CPITN (ВООЗ, 1989), індексу кровоточивості (H.R. Muhlemann, S.Son, 1971), проби Шиллера-Писарева. Для вивчення ефективності запропонованого методу лікування були сформовані групи спостереження та порівняння (по 30 чоловік у кожній групі). Діти групи порівняння отримували загальноприйняте лікування, що включало санацію, професійну гігієну ротової порожнини з навчанням гігієнічних навичок, антисептичну та протизапальну терапію. У групі спостереження, окрім вище перерахованих заходів, проводили загальне лікування, що включало в себе комплексний вітамінно-мінеральний препарат, до складу якого входять кальцій та основні есенціальні мікроелементи, а також препарат глюкозаміну для усунення дефіциту структурних елементів протеогліканів. Як вітамінно-мінеральний препарат був застосований “Кальцемін адванс”. Дозування препарату: по 1 таблетці 1 раз на добу під час прийому їжі протягом 1 місяця 2 рази на рік. Для усунення дефіциту глюкозаміну застосовували препарат “Терафлекс” за дозуванням виробника: дітям від 12 років по 1капсулі 3 рази на день протягом 1 місяця, надалі по 1 капсулі 2 рази на день протягом 1 місяця під час

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) прийому їжі. Курс лікування повторювався 2 рази на рік. Для оцінки стану сполучнотканинних елементів тканин пародонта в дітей проводили дослідження ротового секрету. Визначались рівень загального білка за методом Lowry O.H., концентрацію глікопротеїнів за методом Романенко Є.Г. [5], концентрацію гексозамінів за методом Elson L., Morgan W. [3], сіалових кислот за методом Warren L. [3]. Інтенсивність процесів обміну колагену оцінювали за вмістом вільного і зв’язаного оксипроліна по реакції з п-диметиламінобензальдегідом [3]. Статистична обробка даних проведена методом варіаційної статистики з використанням критерію Стьюдента.

Таблиця 1. Індексна оцінка стану тканин пародонта дітей груп дослідження, М±m Групи До Після Через Через Показники дітей лікування лікування 6 місяців 12 місяців Гігієнічний Спостереження 1,87±0,14 0,42±0,05  0,98±0,09 0,85±0,06 індекс, ОНІ-S Порівняння 1,75±0,12 0,43±0,05  0,93±0,07 0,84±0,05 Індекс Спостереження 41,13±1,79 1,08±0,39  8,86±0,99 5,21±0,75 РМА, % Порівняння 44,97±1,59 5,22±0,75 *, 27,77±1,91 * 24,99±1,66 * Проба Шиллера- Спостереження 1,51±0,07 0,12±0,04  0,50±0,07 0,39±0,04 Писарева, бали Порівняння 1,67±0,07 0,38±0,05 *, 1,21±0,06 * 1,15±0,06 * Індекс кровотоСпостереження 1,34±0,10 0 0,39±0,05 0,29±0,05 чивості, бали Порівняння 1,44±0,08 0,29±0,05 *, 1,13±0,07 * 1,04±0,06 * Примітки: 1. *- вірогідна відмінність показників між групами спостереження та по рівняння, р<0,05; 2. - вірогідна відмінність показників у групах до та після лікування, р<0,05

Результати дослідження та їх обговорення Індексна оцінка стану тканин пародонта представлена в табл.1 і вказує на однотипність підбору груп спостереження та порівняння за клінічними ознаками. Результати біохімічного дослідження ротової рідини дітей представлені у таблиці 2. Вміст білка в ротовій рідині дітей обох груп на момент початку лікування був високим. Таку ж тенденцію мали показники концентрації вільного оксипроліну та сіалових кислот. Натомість рівень глікопротеїнів та гексозаміну, навпаки, характеризувався зниженням концентрації даних метаболітів. Застосування препаратів “Кальцемін адванс” та “Терафлекс” у комплексі лікування ХКГ привело до швидкого зворотнього розвитку клінічної симптоматики. Так, у дітей групи спостереження гіперемія, набряк та кровоточивість піддавались регресії починаючи з 3-4 доби лікування, а тривалість корекції склала 6,2±0,21 днів проти 9,3±0,51 днів при стандартному методі лікування. Клінічний огляд дітей після проведеного курсу терапії (14 доба) встановив повну ліквідацію патологічного процесу в яснах при удосконаленому нами методі лікування. На відміну від цього у групах порівняння ознаки запалення зберігались у 75% дітей. Стан тканин пародонта за даними індексів РМА, СРІТN, кровоточивості, зубного каменю та проби Шиллера-Писарева в динаміці лікування наведені в табл.1. Підтвердженням встановлених клінічних змін стали результати параклінічного дослідження ротової рідини дітей на момент закінчення лікування (табл. 2). Виявлена різниця між показниками в групах дослідження до та після проведення терапевтичної корекції. Показники стану сполучної тканини в дітей групи спостереження наприкінці лікування були ідентичні контрольним, у той час, як у дітей групи порівняння були значно гіршими і відрізнялись від контрольних даних. Це вказує на неповне відновлення нормального функціонування сполучнотканинного комплексу при загальноприйнятому методі лікування та свідчить на користь запропонованого методу комплексної терапії. Проведені клінічні огляди дітей груп дослідження через 1 місяць показали такі результати. У дітей, які отримували комплексну терапію, рецидиви захворювання у формі початкових запальних явищ без ознак кровоточивості спостерігалися приблизно у 30%. У групі порівняння рецидиви ХКГ відмічались у 100% обстежених. Огляд дітей через півроку показав рецидивування ХКГ у всіх дітей груп дослідження. Однак ступінь ураження тканин пародонта в дітей груп спостереження та порівняння був різним. Наявність рецидивів захворювання, особливо в дітей групи порівняння, на нашу думку, пов’язана з продовженням дії основного захворювання в організмі дитини. Проте при використанні в комплексі лікування ХКГ запропонованих препаратів терміни ремісії значно збільшились, що вказує на їх патогенетичну дію.

Висновки Застосування препаратів “Кальцемін адванс” та “Терафлекс” у комплексі лікування ХКГ у дітей із дифузним нетоксичним зобом дало скорочення термінів лікування та збільшення строків ремісії захворювання. Одержані результати дають підстави рекомендувати застосування даних препаратів з метою корекції метаболізму сполучнотканинного комплексу при запальних захворюваннях пародотна в дітей, зокрема при дифузному нетоксичному зобі. Враховуючи терміни рецидивів у групах спостереження, рекомендується проводити повторні лікувально-профілактичні курси з частотою 1 раз на півроку. Перспективи подальших досліджень Планується вивчення впливу препаратів макро- та мікроелементів, глюкозаміну для нормалізації обмінних процесів у тканинах пародонта при тиреопатології у дітей різних вікових категорій. Література 1. Горзов І.П. Екологічні аспекти карієсу зубів та хвороб пародонту / І.П. Горзов, А.М. Потапчук.-Ужгород:ВАТ «Патент», 1998. – 225с. 2. Мельник Н.С. Спосіб лікування захворювань пародонта при дисфункціях щитовидної залози за допомогою препарату „Фітор” / Н.С. Мельник, І.П. Мазур // Архів клінічної медицини. – 2006. “ № 2. – С. 97-98. 3. Орехович В.Н. Современные методы в биохимии / В.Н. Орехович.-М.:Медицина, 1977.-392с. 4. Павленко А.В. Влияние Йодис-концентрата на состояние тканей пародонта в послеоперационном периоде / А.В. Павленко, Г.Б. Бернадская, М.Л. Шмелько // Стоматолог. - 2014. - №3(14). С.8-14. 5. Романенко Е.Г. Способ определения общих гликопротеинов

Таблиця 2. Біохімічні показники ротової рідини дітей груп дослідження, М±m Групи До Після Показники дітей лікування лікування Загальний білок, Спостереження 3,43±0,14 2,0±0,07  мг/мл Порівняння 3,28±0,21 2,63±0,18 *, Вільний оксипролін, Спостереження 0,29±0,02 0,21±0,01  мкг/мл Порівняння 0,31±0,03 0,28±0,02 *, Оксипролін, зв’язаСпостереження 0,49±0,03 0,64±0,05  ний з білком, мкг/мл Порівняння 0,48±0,04 0,57±0,04 *, Глікопротеїни, мг/мл Спостереження 0,04±0,02 0,18±0,01 Порівняння 0,03±0,01 0,15±0,01 *, Гексозаміни, ммоль/л Спостереження 0,39±0,02 0,68±0,05  Порівняння 0,41±0,03 0,58±0,05 *, Сіалові кислоти, Спостереження 0,26±0,02 0,14±0,01  ммоль/л Порівняння 0,23±0,02 0,15±0,01*, Примітки: 1. *- вірогідна відмінність показників між групами спостереження та порівняння, р<0,05; 2.  - вірогідна відмінність показників у групах до та після лікування, р<0,05

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) в слюне / Е.Г. Романенко, И.А. Кленина // Свет медицины и биологии.-2012.-№4.-С.91-93. 6. Сарафанова А.Б. Тиреоидный статус молодых лиц с хроническим катаральным гингивитом в условиях природного йодного дефицита / А.Б. Сарафанова, Ю.Л. Писаревский, Ю.Г. Ковальский // Дальневосточный медицинский журнал. - 2010. - №2. - С.94-96. 7. Сутаева Т.Р. Особенности лечения хронического генерализованного пародонтита у больных эндемическим зобом / Т.Р. Сутаева, А.И. Абдурахманов, С.А. Абусуев // Вестник новых медицинских технологий. - 2010. - №1. - С. 121-122. 8. Bost M. Iodine deficiency: Epidemiology and nutritional prevention / M. Bost, A. Martin, J. Orgiazzi // Микроэлементы в медицине. - 2014. - №4. - С.3-7. 9. Zimmermann M.B. Iodine deficiency and thyroid disorders / M.B. Zimmermann, K. Boelaert // Lancet Diabetes Endocrinol. 2015. - Jan 12. - P.76-79. Рожко Н.М., Годованец О.И.* Лечение хронического катарального гингивита у детей с диффузным нетоксическим зобом ГВУЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет», г. Ивано-Франковск, Украина *ГВУЗ «Буковинский государственный медицинский университет», г. Черновцы, Украина oksana-godovanets@yandex.ru Резюме. Целью исследования является обоснование целесообразности применения препаратов макро- и микроэлементов, глюкозамина в комплексе лечения хронического катарального гингивита у детей, страдающих диффузным нетоксическим зобом. Проведено клиническое наблюдение за 60 детьми в возрасте 12 лет, больных диффузным нетоксическим зобом и хроническим катаральным гингивитом, которые были разделены на группу сравнения, где лечение осуществлялось общепринятым методом, и группу наблюдения, где детям предлагался усовершенствованный метод лечения. Последний включал в себя дополнительно общее лечение, в состав которого входили витаминно- минеральный препарат “ Кальцемин адванс “, а также препарат глюкозамина для устранения дефицита структурных элементов протеогликанов. “ Кальцемин адванс “ применялся по 1 таблетке 1 раз в сутки во время еды в течение 1 месяца 2 раза в год. Для устранения дефицита глюкозамина применяли препарат “Терафлекс “ за дозировкой производителя: детям от 12 лет по 1 капсуле 3 раза в день в течение 1 месяца, в дальнейшем по 1 капсуле 2 раза в день в течение 1 месяца во время приема пищи. Курс лечения повторялся 2 раза в год. Выводы. Применение препаратов “Кальцемин адванс” и “Терафлекс” в комплексе лечения хронического катарального гингивита у детей с диффузным нетоксическим зобом показало сокращение сроков лечения и увеличение сроков ремиссии забо-

левания. Полученные результаты дают основания рекомендовать применение данных препаратов с целью коррекции метаболизма соединительнотканного комплекса при воспалительных заболеваниях тканей пародотна у детей, в частности при диффузном нетоксическом зобе. Учитывая сроки рецидивов в группах наблюдения, рекомендуется проводить повторные лечебно-профилактические курсы с частотой 1 раз в полгода. Ключевые слова: дети, гингивит, диффузный нетоксический зоб, метод лечения. М.М. Rozhko, О.І. Hodovanets* The Treatment of Chronic Catarrhal Gingivitis in Children with Diffuse Nontoxic Goiter Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine * Bukovinian State Medical University, Chernivtsi, Ukraine e-mail: oksana-godovanets@yandex.ru Abstract. The objective of the study is substantiation of reasonability to use macro- and trace element-containing medicines, glucosamine in the complex of treatment of chronic catarrhal gingivitis in children afflicted with diffuse nontoxic goiter. For this purpose clinical follow-up of 60 children aged 12 suffering from diffuse nontoxic goiter and chronic catarrhal gingivitis was conducted. The children were divided into two groups: the comparison group receiving generally excepted method of treatment, and the group of observation with the suggested improved method of treatment. The latter included additional general treatment including vitamin-mineral preparation “Calcemin advance” as well as glucosamine to eliminate deficiency of proteoglycan structural elements. “Calcemin advance” was administered in the dose of 1 tablet once a day while taking meals during 1 month twice a year. To eliminate glucosamine deficiency the medicine “Theraflex” was used according to the dose indicated: for children older than 12 – 1 capsule three times a day during 1 month followed by 1 capsule twice a day during 1 month while taking meals. The course of treatment was repeated twice a year. Conclusion. The use of the medicines “Calcemin advance” and “Theraflex” in the complex of treatment of chronic catarrhal gingivitis in children with diffuse nontoxic goiter was indicative of reduced terms of treatment and increased terms of remission. The results obtained give the reasons to recommend the use of these medicines with the aim to correct metabolism of the connective tissue complex in case of inflammatory diseases of the periodontal tissues in children with diffuse nontoxic goiter in particular. Considering the terms of relapses in the groups observed, repeated therapeutic-preventive courses are recommended with the frequency once in six months. Keywords: children, gingivitis, diffuse nontoxic goiter, method of treatment. Надійшла 12.10.2015 року.

УДК 615.214.2+ 616.895.8-085

Ромаш І.Р. Динаміка антропометричних показників, показників вуглеводного, ліпідного та ферментного обміну у пацієнтів із параноїдною шизофренією при лікуванні Кафедра психіатрії, наркології та медичної психологіїю (зав. каф. - д-р мед.н., проф. Винник М.І.) ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» Резюме. У статті представлено зміни показників маси тіла, окружності талії, індексу маси тіла, глікемії, холестерину, ліпопротеїдів, активності ферментів печінки у пацієнтів із параноїдною шизофренією при лікуванні атиповими нейролептиками. Досліджено, що застосування респеридону призводило до збільшення маси тіла до 94,40±3,46 кг. Використання в лікуванні кветирону зумовлювало зростання маси тіла до 84,56±2,30 кг. У хворих, які приймали галоперидол маса тіла практично не змінювалася після лікування і становила 81,51±1,90 кг. Простежується

зростання індексу маси тіла у пацієнтів, які приймали кветирон і респеридон. Їхні показники становили 31,12±1,32 та 31,12±1,32, відповідно. Тривале трьохмісячне застосування атипових нейролептиків у пацієнтів із параноїдною шизофренією призводить до зростання показників маси тіла, окружності талії та індексу маси тіла, що підтверджує достовірність розвитку абдомінального ожиріння. Прийом респеридону, протягом тривалого періоду сприяє порушенню вуглеводного обміну, що відображається достовірним зростанням рівня глюкози в крові до 5,44±0,23 ммоль/л при порівняні

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) з пацієнтами контрольної групи, в яких показник в кінці лікування був 3,41±0,72 ммоль/л (p<0,05). Застосування кветирону, зумовлює порушення ліпідного обміну за рахунок зростання концентрації холестерину ліпопротеїнів низької густини з 3,65±0,33 ммоль/л до 4,32±0,31 ммоль/л. Застосування кветирону зумовлює підвищення активність аспартат-амінотрансферази в сироватці крові, в той час як прийом респеридону проявляється достовірною активізацією рівня цитоплазматичної аланін-амінотрансферази та стабілізацією активності мітохондріальної аспартат-амінотрансферази. Ключові слова: параноїдна шизофренія, вуглеводний обмін, атипові нейролептики.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. У сучасній науковій літературі активно обговорюється проблема надання медичної допомоги пацієнтам із супутньою та поєднаною патологією. Якщо упродовж 1990 – 2000 рр. були опубліковані лише поодинокі дослідження з даного питання, то з 2001 по 2010 р. їх кількість значно зросла [8]. При вивченні проблеми параноїдної шизофренії в літературних джерелах часто зустрічається твердження, що тяжкі психічні розлади характеризується високим рівнем коморбідності. При аналізі результатів наукової періодики, отриманих у дослідженні CATIE (клінічне дослідження ефективності застосування антипсихотиків), було представлено, що 58% пацієнтів мають як мінімум одне, а у 9 % виявляється понад 4 тяжкі соматичні захворювання [7, 10]. Найчастіше відзначається висока коморбідність шизофренії і таких соматичних розладів, як артеріальна гіпертензія (20 %), гіперліпідемія (14 %) і цукровий діабет (11%) [1, 9]. Доведено, що високий рівень коморбідної патології при параноїдній шизофренії зумовлений залежністю від психоактивних речовин [2]. Так, прийом антипсихотиків другої генерації впливає на появу клінічних і лабораторних ознак метаболічних розладів [12]. Існують дані про негативну дію цієї групи препаратів на такі показники, як підвищення маси тіла, рівня глюкози, холестерину і тригліцеридів. [6]. Коморбідна соматична патологія поряд з шизофренією зумовлює не тільки підвищення показників захворюваності і смертності, але і створює серйозні проблеми в наданні психофармакологічної допомоги цьому контингенту пацієнтів [5]. Актуальність даної проблеми визначається також і деякими медико-психологічними і фінансовими питаннями. Пацієнти з комбінованою психічною і соматичною патологією піддаються численним додатковим лікувально-діагностичним обстеженням, які достатньо дорого обходяться суспільству і приводять до значних економічних проблем. Вартість клініко-діагностичних і параклінічних досліджень у поєднанні з неефективною терапією, що проводиться, настільки великі, що невчасна діагностика і терапія психічних розладів, поєднаних з соматичною патологією, розглядаються як серйозна соціально-економічна проблема сучасного суспільства. В останні роки, з появою нейролептиків нового покоління (т.зв. «атипових антипсихотиків», надалі АА), все більш актуальним стає питання взаємозв’язку шизофренії з метаболічними розладами, зокрема гіперглікемією. Існування такого зв’язку, власне, було зазначено ще сто років тому [11], але протягом останнього десятиліття, низкою досліджень в різних країнах було доведено, що застосування саме АА позитивно корелює з підвищенням рівня глюкози в крові. В першу чергу, це стосується клозапіна, оланзапіна, сероквеля – у порівнянні із галоперідолом як «класичним» антипсихотиком. Для вітчизняної клінічної психіатрії, де широко розповсюдженими препаратами є також рисперидон та його дженерики, дотепер залишаються недостатньо висвітленими численні питання щодо можливих соматичних та метаболічних ускладнень, пов’язаних із застосуванням АА. До-

сліджено, що ефективність атипових антипсихотиків більш висока в порівнянні із типовими нейролептиками, а ризик розвитку екстрапірамідної симптоматики при застосуванні АА є менший. Поява метаболічних порушень практично не обговорюється в літературі. Для одержання достовірної інформацію щодо цієї проблематики, потрібно провести серію мультидисциплінарних досліджень із залученням методів психопатологічного, біохімічного, антропометричного, патопсихологічного (психодіагностичного) та статистичного аналізів. Мета роботи: вивчити особливості вуглеводного, ліпідного, ферментного обміну в пацієнтів із параноїдною шизофренією при лікуванні атиповими нейролептиками. Матеріал і методи дослідження В дослідження були включені 120 пацієнтів у віці від 18 до 65 років, з діагнозом параноїдної шизофренії, який верифікували за критеріями МКХ-10 (F20.0). Загальну вибірку пацієнтів було розподілено на три групи. Критеріями групування слугували зміни вуглеводного обміну (цукровий діабет) та вибір препарату антипсихотичної терапії. До першої групи увійшло 40 осіб, у яких виявлено метаболічні розлади та вони отримували галоперідол у дозах 1,5 – 6 мг/добу. Друга група включала 40 пацієнтів, у яких встановлено аналогічні порушення вуглеводневого метаболізму, і вони приймали атиповий нейролептик рисперидон (2-6 мг/добу). Третя група пацієнтів включала 40 осіб із порушенням метаболізму, а лікування шизофренії проводилося кветіроном (150-500 мг/добу). До групи контролю увійшло 30 осіб, хворих параноїдною шизофренією, без проявів метаболічного синдрому, а в лікуванні не використовували нейролептики протягом останнього року спостереження. У всіх обстежених натщесерце, після дванадцятигодинного утримання від прийому їжі, проводили забір зразків венозної крові, визначали концентрацію глюкози, загального холестерину (ХС), холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ) та тригліцеридів (ТГ) за допомогою уніфікованих методик затверджених МОЗ України, зріст, масу тіла, окружність талії, індекс маси тіла. В межах діагностики цукрового діабету визначали показники раннього порушення вуглеводного обміну (РНЦО) та рівень глікемії натще (ПГН). Для підтвердження цукрового діабету використовували критерії Міжнародної федерації діабету (МФД), які включали наявність ожиріння та двох облігатних факторів, як порушення вуглеводного обміну, артеріальна гіпертензія, дисліпідемія. Пацієнтам із параноїдною шизофренією в яких визначалася надмірна маса тіла, ожиріння, зростання індексу НОМА-IR, збільшена величина обводу талії, зростання показника глюкози крові натщесерце, порушення толерантності до глюкози було проведено обов’язкове консультування ендокринологом. Діагностичні рекомендації ендокринолога зводилися до проведення розгорнутої ліпідограми та повторного проведення глюкозо толерантного тесту при його відхиленнях. У випадку отримання незадовільних діагностичних результатів пацієнтам надавалися превентивні та лікувальні рекомендації. Їм призначалися антиметаболітні медичні засоби для корекції ожиріння, метаболічного синдрому та цукрового діабету другого типу.

Результати дослідження та їх обговорення Для виявлення супутньої патології, визначали зміну показників антропометричних даних. У кожного з обстежених пацієнтів вимірювали величину зросту в сантиметрах, масу тіла в кілограмах, окружність талії в сантиметрах та індекс маси тіла (ІМТ). Критерії оцінки ІМТ та абдомінального ожиріння відповідали загальновживаним нормам Міжнародної федерації діабету (МФД) і Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ). Результати антропометричних даних у пацієнтів досліджуваних груп представлено у таблиці 1. Пацієнти, які приймали респеридон мали вищу масу тіла після лікування при порівнянні на початку лікування – 94,40±3,46 кг і 86,53±2,82 кг відповідно і вона перевершувала аналогічний показник у хворих І і ІІІ груп. У пацієнтів ІІІ групи спостерігається тенденція до поступового підвищення маси тіла з 80,67±1,22 кг до

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

з «традиційними». Як свідчать отримані нами дані, галоперідол більш надійно, ніж АА, редукує гостру продуктивну (психотичну) симптоматику у хворих із супутнім цукровим діабетом ІІ типу. Одним із побічних негативних проявів терапії АА є збільшення маси тіла, який вважається чи не найгіршим фактором ризику. Так зростання показника маси тіла відмічено у 77,5% випадків серед пацієнтів, які приймали рисперидон. У хворих І групи встановлено збільшення маси тіла менш, ніж у половини (45% випадків), а у пацієнтів контрольної групи, тільки у 37,5% випадків. На нашу думку, лікування атиповим нейролептиком є фактором ризику розвитку гіперглікемії, яка значно ускладнює компенсацію вуглеводного метаболізму і/або призводить до декомпенсації. У пацієнтів, які приймали респеридон також встановлено достовірне зростання рівня загального холестерину з 4,20±0,22 ммоль/л до 5,14±0,32 ммоль/л (p<0,05). Аналогічна динаміка спостерігається і у відношення тригліцеридів, показник яких в процесі лікування зріз з 1,63±0,10 ммоль/л до 2,01±1,18 ммоль/л після лікування (p<0,05). Застосування у пацієнтів ІІІ групи препарату кветирону теж зумовлює певні розлади ліпідного обміну. Зокрема, встановлено зростання рівнів загального ХС, ХС ЛПВГ та, особливо, ХС ЛПНГ з 3,65±0,33 ммоль/л до 4,32±0,31 ммоль/л, що достовірно перевищує аналогічний показник у пацієнтів контрольної групи – 2,89±0,16 ммоль/л (p<0,05). Тривале застосування кветирону зумовлює зростання рівня мітохондріальної аспартат-амінотрансферази сироватки крові пацієнтів. Так, рівень АсАт у пацієнтів ІІІ групи, що отримували кветирон, підвищувався з 0,45±0,04 ммоль/ л*год, до 0,53±0,03 ммоль/л*год після лікування, що достовірно перевищувало дані отримані у групі контролю 0,33±0,05 ммоль/л*год (p<0,05). Слід підкреслити, що у пацієнтів І групи, які отримували галоперидол, встановлено достовірне зниження атерогенного холестерину ліпопротеїнів високої густини з 2,12±0,17 ммоль/л до 1,66±0,11 ммоль/л (p<0,05) та зростання холестерину ліпопротеїнів низької густини з 3,45±0,22 ммоль/л до 4,00±0,17 ммоль/л (p<0,05). У пацієнтів ІІ групи, що отримували респеридон, встановлено значне зниження рівня ХС ЛПВГ від рівня 2,39±0,24 ммоль/л до 0,99±0,06 ммоль/л, проте така динаміка була недостовірною (p>0,05). У хворих контрольної групи відмічено зростання рівня холестерину ліпопротеїнів високої густини від 2,02±0,11 ммоль/л до 2,20±0,07 ммоль/л. Рівень алананін-амінотрансферази у пацієнтів І групи зріс з 0,33±0,04 ммоль/л*год до 0,45±0,05 ммоль/л*год (p<0,05), а у пацієнтів ІІ групи з 0,33±0,05 ммоль/л*год до 0,45±0,06 ммоль/л*год (p<0,05). Отримані дані свідчать про те, що застосування респеридону в процесі лікування пацієнтів з параноїдною шизофренією зумовлює підвищення загального холестерину, тригліцеридів, активності аланінамінотрансферази та зниження холестерину ліпопротеїнів високої густини (p<0,05). При застосуванні галоперидолу в терапії пацієнтів із шизофренією верифіковано зростання показників глюкози та глюкозо толерантного тесту, холестерину ліпопротеїнів низької густини, активності аланінамінотрансферази та зниження холестерину ліпопротеїнів високої густини (p<0,05). Застосування кветирону зумовлює порушення ліпідного обміну за рахунок зростання концентрації холестерину ліпопротеїнів низької густини та підвищення активності аспартат-амінотрансферази в сироватці крові.

Таблиця 1. Показники антропометричних даних у пацієнтів досліджуваних груп до і після лікування I група, II група, ІІІ група, Контрольна N = 40 N = 40 N = 40 група, N = 30 Показник до після після після після до лікудо лікудо лікулікулікулікулікулікування вання вання вання вання вання вання вання Зріст, см 166,75±1,30 167,30±0,81 168,00±1,22 166,92±1,19 Маса тіла, 80,38± 81,51± 86,53± 94,40± 80,67± 84,56± 79,41± 81,11± кг 1,72 1,90 1,22 2,30 1,80 2,41 2,82 3,46 Окружніст 81,53± 82,20± 86,60± 90,85± 88,10± 89,62± 77,12± 80,12± ь талії, см 1,73^ 1,72^ 1,21 1,72^ 1,11 1,46 1,78 1,80* Інд. маси 29,03± 29,46± 30,86± 33,64± 29,72± 31,12± 28,70± 28,21± 2 тіла, кг/м 0,69 0,76 0,91 1,11* 0,74 1,32 2,10 0,89 Примітки: * – (р<0,05) дані достовірні відносно показників до та після лікування;  – (р<0,05) дані достовірні відносно показників у пацієнтів контрольної групи до лікування

84,56±2,30 кг. У хворих, які отримували кветірон простежується значне зростання показника окружності талії. Так, у обстежених ІІІ групи до лікування він становив 88,10±1,21 см, а після – 89,62±1,72 см і достовірно перевищував значення при порівнянні з групою контролю до лікування 77,12±1,11 см (p<0,05). Індекс маси тіла у пацієнтів ІІІ групи помірно зростав від значення 29,72±0,74 до 31,12±1,32 (p>0,05), така тенденція була подібною до пацієнтів ІІ групи, де показник індексу маси тіла становив 29,72±0,74 та 31,12±1,32 до та після терапії, відповідно. У хворих, які приймали галоперидол маса тіла практично не змінювалася а її показники становили 80,38±1,72 кг – до і 81,51±1,90 кг – після лікування (p>0,05). У пацієнтів контрольної групи динаміка показників маси тіла була схожою до обстежених І групи та становила 79,41±1,80 кг до й 81,11±2,41 кг після лікування. У пацієнтів ІІ групи відмічено наростання абдомінального ожиріння після лікування респеридоном. Так, показник окружності талії достовірно збільшився з 86,60±1,78 см до 90,85±1,80 см після лікування (p<0,05). У пацієнтів І групи та контрольної групи аналогічні показники були схожими і становили 81,53±1,73 см і 77,12±1,11см до лікування та 82,20±1,72 см й 80,12±1,46 см – після (p>0,05). Звертає увагу значне достовірне зростання показника індексу маси тіла у пацієнтів, що приймали респеридон з 30,86±0,91 см/м2 до 33,64±1,11 см/м2 після лікування (p<0,05). У пацієнтів І та контрольної групи показники в динаміці практично не змінювалися. Такі дані дозволяють підсумувати, що застосування респеридону в хворих із шизофренією призводить до порушення процесів метаболізму та сприяють розвитку абдомінального ожиріння. Для уточнення закономірностей перебігу біохімічних процесів у обстежених із параноїчною шизофренією під час лікування, оцінювали ступінь порушення вуглеводного, ліпідного обміну та функціональний стан печінки. Вивчення обніму ліпідів проводилося шляхом визначення рівнів загального холестерину (ЗХ), холестерину ліпопротеїдів високої (ХС ЛПВЩ), низької (ХС ЛПНЩ) і тригліцеридів (ТГ), результати яких приведені в таблиці 2. При аналізі даних поданих у таблиці 2, видно, що у пацієнтів І групи після лікування достовірно зростає рівень глюкози крові натще з 4,13±0,19 ммоль/л до 5,01±0,29 (p<0,05). У пацієнтів контрольної групи відмічено тенденцію до зростання концентрації глюкози крові з 3,41±0,72 ммоль/л до 4,01±0,21 ммоль/л. Слід зазначити, що застосування атипових нейролептиків викликає низку небажаних ефектів, котрі найчастіше лишаються поза увагою дослідників, захоплених доведенням кращої терапевтичної ефективності АА у порівнянні

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 2. Деякі біохімічні показники вуглеводного, ліпідного та ферментного обміну в пацієнтів досліджуваних груп до і після лікування I група, II група, IIІ група, Контрольна група, N = 40 N = 40 N = 40 N = 30 Показник до після до після до після до після лікування лікування лікування лікування лікування лікування лікування лікуванні Глюкоза крові, ммоль/л 4,13± 5,01± 3,53± 5,44± 3,88± 4,30± 3,41± 4,01± 0,19 0,29*^ 0,23 0,11 0,77 0,72 0,21 0,23 Загальний холестерин, 4,00± 4,05± 4,20± 5,14± 4,22± 4,67± 3,40± 4,12± ммоль/л 0,15 0,10 0,22 0,55 0,45 0,81 0,81 0,32** ХС ліпопротеїдів високої 2,12± 1,66± 2,39± 0,99± 2,11± 2,35± 2,02± 2,20± густини, ммоль/л 0,17 0,11*^ 0,24 0,26 0,68 0,11 0,07 0,06 ХС ліпопротеїдів низької 3,45± 4,00± 3,10± 2,87± 3,65± 4,32± 2,89± 2,90± густини, ммоль/л 0,22^ 0,17*^ 0,26 0,25 0,33 0,16 0,14 0,31 Тригліцеридів, моль/л 1,77± 1,86± 1,63± 2,01± 1,77± 1,89± 1,66± 1,74± 0,08 0,10 0,10 1,18* 0,14 0,23 0,01 0,40 АСТ, мкмоль/ (год*мл) 0,41± 0,37± 0,44± 0,36± 0,45± 0,53± 0,33± 0,48±  0,03 0,02 0,03 0,03* 0,04 0,05 0,12 0,03 АЛТ, мкмоль/ (год*мл) 0,33± 0,45± 0,33± 0,45± 0,36± 0,38± 0,23± 0,35± 0,04 0,05* 0,05 0,06* 0,04 0,07 0,03 0,02 Примітки: 1. * – (р<0,05) дані достовірні відносно показників до та після лікування. 2. ** – (р<0,005) дані достовірні відносно показників до та після лікування. 3.  – (р<0,05) дані достовірні відносно показників у пацієнтів контрольної групи до лікування

У пацієнтів І групи після проведеної терапії відмічалися такі несприятливі побічні симптоми, як порушення сну, головні болі, неприємні відчуття в епігастрії, які не спостерігались в хворих другої групи. На користь АА говорить те, що внаслідок двохмісячного лікування у ІІ групі пацієнтів відмічено помітні поліпшення когнітивних функцій (увага, пам’ять, мислення), а також покращення соціальної поведінки та послідовності й целеспрямованості мовлення. При вивчення катамнезу встановлено, що терапія атиповим нейролептиком забезпечує більш стійку ремісію. Так, у пацієнтів ІІ групи ремісія становила 1,5-2,5 роки, в той час, як у хворих І і контрольної групи середня тривалість була не більше 1,3-1,9 років. Підсумовуючи отримані дані, необхідно відмітити, що у всіх пацієнтів які приймали нейролептики виявлено первинні порушення вуглеводного обміну. Зміни поведінкових реакцій пацієнтів при застосування вказаних препаратів призводять до нерегулярного прийому їжі, почуття голоду, що простежується в нашому дослідженні за дисбалансом проатерогенних та антиатерогенних ліпопротеїдів. Встановлено, що порушення вуглеводневого обміну відбуваються паралельно із зміною жирового. У пацієнтів контрольної групи не встановлено обмінних порушень, що на нашу думку, є наслідком тривалого обмеження прийому нейролептиків. Висновки 1. Тривале трьохмісячне застосування атипових нейролептиків у пацієнтів із параноїдною шизофренією призводить до зростання показників маси тіла, окружності талії та індексу маси тіла, що підтверджує достовірність розвитку абдомінального ожиріння. 2. Прийом атипових антипсихотиків, протягом тривалого періоду сприяє порушенню вуглеводного обміну, що відображається достовірним зростанням рівня глюкози в крові до 5,44±0,23 ммоль/л при порівняні з пацієнтами контрольної групи, в яких показник в кінці лікування рівнявся 3,41±0,72 ммоль/л (p<0,05). 3. Доведено, що у пацієнтів, які отримували респеридон має місце достовірне зниження холестерину ліпопротеїдів високої густини до 0,99±0,06 ммоль/л в порівннянні із пацієнтами групи контролю 2,02±0,11 ммоль/л (p<0,05) та зростання тригліцеридів до 2,01±1,18 ммоль/л в порівннянні із пацієнтами групи контролю 1,66±0,01 ммоль/л (p<0,05). Верифіковано достовірне зростання рівня ХС ліпопротеїдів низької густини з 3,45±0,22 ммоль/л до 4,00±0,17 ммоль/л

(p<0,05) при лікування типовим нейролептиком (галоперидолом). 4. Застосування кветирону зумовлює порушення ліпідного обміну за рахунок зростання концентрації холестерину ліпопротеїнів низької густини з 3,65±0,33 ммоль/л до 4,32±0,31 ммоль/л. 5. Застосування кветирону зумовлює підвищення активність аспартат-амінотрансферази в сироватці крові, в той час як прийом респеридону проявляється достовірною активізацією рівня цитоплазматичної аланін-амінотрансферази та стабілізацією активності мітохондріальної аспартатамінотрансферази. Перспективи подальших досліджень В майбутньому планується дослідити показники системи ендогенного інсуліну, інсулінрезистентного білка та розробити профілактичні заходи превентивної протидіабетичної терапії при тривалому застосуванні антипсихотичної терапії у пацієнтів із параноїчною шизофренією. Література 1. Бурлаков А.В. Интегрированное ведение длительно протекающей психической и соматической патологии у пациентов с тяжелыми психическими расстройствами // А.В. Бурлаков // Психические расстройства в общей медицине. – 2007. – № 2. – С. 54–57. 2. Войтенко Ю. А. Вживання психоактивних речовин хворими на шизофренію / Ю. А. Войтенко // Архів психіатрії. – 2013. – №2(73). – С. 161–165. 3. Напреєнко О. К. Психіатрична наука в україні у 2013 році та напрямки її вдосконалення / О. К. Напреєнко // Український вісник психоневрології. – 2014. – Том 22, вип. 1 (78). – С. 18–22. 4. Напреєнко О. К. Шизофренія з симптомами депресії: клінічні прояви та лікування тіорилом (тіоридазином) / О. К. Напрєєнко, В. О. Процик, Л. С. Пампуха // Український вісник психоневрології. – 2006. – Том 14, вип. 1 (46). – С. 90–92. 5. Смашна О. Є. Синдромогенез параноїдної форми шизофренії, комор бідної з соматичною патологією / О. Є. Смашна // Український вісник психоневрології. – 2010. – Том 18, Вип. 1 (62). – C.62–66. 6. Харчук Є.В. Поєднання шизофренії та артеріальної гіпертензії як приклад соматопсихіатричної коморбідності. / Є.В. Харчук // Вестник Ассоциации психиатров Украины. – 2012. –№02. – С. 23–28. 7. Chwastiak L.A. Interrelationships of psychiatric symptom severity, medical comorbidity, and functioning in schizophrenia / L.A. Chwastiak // Psychiatr Serv. – 2006. – № 57(8). – Р. 1102-1109. 8. Co-morbidity and potential treatment conflicts in elderly heart failure patients: a retrospective, cross-sectional study of administra-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) tive claims data / Caughey G.E., Roughead E.E., Shakib S. [at all.] // Drugs Aging. – 2011. “ №28(7). – Р. 575-581. 9. Leucht S. Physical Illness and Schizophrenia: A Review of the Evidence / S. Leucht // Cambridge University Press. – 2007. – 224 p. 10. Metabolomic investigation of the ethnopharmacological use of Artemisia afra with NMR spectroscopy and multivariate data analysis / Kooy F., Liu N.Q., Cao M. [at all.] // J. Ethnopharmacol. – 2010. “ №128(1). – Р. 230-235. 11. Meyer J.M. The Clinical Antipsychotic Trials Of Intervention Effectiveness (CATIE) Schizophrenia Trial: clinical comparison of subgroups with and without the metabolic syndrome / J.M. Meyer // Schizophrenia Research. – 2005. – 80 (1). – Р. 9–18. 12. Wobrock T. Schizophrenia and addiction / T.Wobrock, F.G. Pajonk, R, Falkai // PsychoNeuro. – 2005. – Vol. 31.– P.433–440. Ромаш И.Р. Динамика антропометрических показателей, показателей углеводного, липидного и ферментного обмена у пациентов с параноидной шизофренией при лечении Кафедра психиатрии, наркологии и медицинской психологи (зав. каф. - д-р мед. н., проф. Винник М.И.) ГВУЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет» Резюме. В статье представлены результаты смени показателей массы тела, окружности талии, индекса массы тела, гликемии, холестерина, липопротеидов, также, уровень активности ферментов печени у пациентов с параноидной шизофренией при лечении атипичными нейролептиками. Доказано, что применение респеридона привело к увеличению массы тела до 94,40 ± 3,46 кг. Использование в лечении кветирона обусловило рост массы тела до 84,56 ± 2,30 кг. У больных, которые принимали галоперидол, масса тела практически не менялась и составляла 81,51 ± 1,90 кг. Наблюдается рост индекса массы тела у пациентов, принимавших кветирон и респеридон. Их показатели составляли 31,12 ± 1,32 и 31,12 ± 1,32, соответственно. Долгое трехмесячное применения атипичных нейролептиков у пациентов с параноидной шизофренией приводит к росту показателей массы тела, окружности талии и индекса массы тела, подтверждающего достоверность развития абдоминального ожирения. Прием респеридона в течение длительного периода способствует нарушению углеводного обмена. Обнаружено повышение уровня глюкозы в крови до 5,44±0,23 ммоль/л при сравнении с пациентами контрольной группы, в которых показатель в конце лечения становил 3,41±0,72

ммоль/л (p <0,05). Лечение кветироном обусловливает нарушение липидного обмена. Определено повышение концентрации холестерина липопротеинов низкой плотности с 3,65±0,33 ммоль/л до 4,32±0,31 ммоль/л. Применение кветирону приводит к повышению активности аспартат-аминотрансферазы в сыворотке крови. При лечение пациентов респеридоном обнаружено активизацию уровня цитоплазматической аланин-аминотрансферазы и стабилизацию активности митохондриальной аспартат-аминотрансферазы. I.R. Romash Dynamics of Anthropomorphic Measurements, Carbohydrate, Lipid or Enzymatic Metabolism Indices in Patients with Paranoid Schizophrenia during Treatment Abstract. The article presents the changes of body weight, waist circumference, body mass index, glucose, cholesterol, lipoproteins, liver enzymes activity in patients with paranoid schizophrenia in the treatment of atypical neuroleptics. The use of risperidone was investigated to lead to weight gain to 94.40 ± 3.46 kg. Quetiron use in the treatment led to weight gain to 84.56 ± 2.30 kg. Weight remained practically unchanged after treatment in patients treated with haloperidol and constituted 81.51 ± 1.90 kg. The growth of body mass index was observed in patients taking quetiron and risperidon. Thus figures were 31.12 ± 1.32 and 31.12 ± 1.32, respectively. Long-term three-month use of atypical neuroleptics in patients with paranoid schizophrenia increased body weight indices, waist circumference and body mass index confirming the abdominal obesity. Risperidone intake for a long period promoted carbohydrate metabolism displayed in significant increase in blood glucose to 5.44 ± 0.23 mmol / L compared to patients in the control group. The index of patients in the control group at the end of treatment was 3.41 ± 0.72 mmol / L (p <0.05). Quetiron application led to disruption of lipid metabolism by increasing concentration of low-density lipoprotein cholesterol from 3.65 ± 0.33 mmol / l to 4.32 ± 0.31 mmol / l. Quetiron application increased aspartate aminotransferase activity in serum, while risperidone intake manifested in reliable activation of cytoplasmic alanine aminotransferase level and stabilization of the mitochondrial aspartate aminotransferase activity. Keywords: paranoid schizophrenia; carbohydrate metabolism; atypical antipsychotic drugs. Надійшла 09.10.2015 року.

УКД: 616 – 08 + 616.61 + 616.12 – 008.315

Салижин Т.І., Яцишин Р.І. Оцінка якості життя у хворих на хронічну хворобу нирок, кореговану амбулаторним гемодіалізом, із супутньою хронічною серцевою недостатністю та без неї Кафедра внутрішньої медицини №1, клінічної імунології та алергології ім. акад. Є.М. Нейка ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» e-mail: salyzhyn_tetyana@mail.ru Резюме. Кількість хворих, які лікуються методами замісної ниркової терапії (ЗНТ) в Україні, зростає швидше, ніж населення світу (темп росту – 7 %), тоді як темп приросту аналогічного показника в Європі 2%. Довготривале перебування на ЗНТ супроводжується прогресуванням серцево-судинних захворювань (ССЗ) у даній популяції хворих. Приєднання ССЗ суттєво погіршує прогноз на виживання та якість життя (ЯЖ) хворих, а також збільшує витрати на лікування. Метою нашого дослідження було вивчення якості життя пацієнтів із хронічною хворобою нирок, що перебувають на лікуванні амбулаторним гемодіалізом із супутньою хро-

нічною серцевою недостатністю та без неї. Матеріали і методи. Дослідження було включено 88 хворих, які отримували лікування методом амбулаторного гемодіалізі (ГД) у відділенні екстракорпоральних методів детоксикації на базі Івано-Франківської обласної клінічної лікарні. Середній вік обстежених – 50,8±5,85 роки, медіана тривалості лікування ГД – 5,58±1,32 років. Серед обстежених було 47 (53,4 %) чоловіків та 41 (46,65 %) жінок. Хворі були розділені на дві групи. І група це пацієнти, які перебувають на ГД без ознак ХСН. В ІІ групу включено хворих, які потребували ЗНТ із встановленою ХСН ІІА ФК ІІІ. Для оцінки ЯЖ у пацієнтів

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) із втраченою функцією використовували специфічний опитувальник Kidney Disease Quality of Life Short Form (KDQL – SFТМ). Результати. Спостерігалася пряма кореляція між сумарним показником ЯЖ і рівнем альбуміну (r=+0,32), загальним білком (r=+0,54). С-реактивний білок негативно корелював із ЯЖ (r=-0,51). Виявилося, що у хворих на ГД наявність ХСН значно сильніше обмежує повноцінне життя, ніж у хворих із ізольованою термінальною хронічною хворобою нирок. Відмічено більш високий рівень сприйняття ЯЖ у хворих на ГД у порівнянні з пацієнтами на ГД із супутньою ХСН. Висновки. Отримані результати дають можливість не тільки констатувати різницю ЯЖ, але і створюють можливість покращення ЯЖ скорегувавши терапію ХСН та досягнення контролю над синдромом хронічного запалення. Ключові слова: хронічна хвороба нирок, хронічна серцева недостатність, гемодіаліз, якість життя.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Поширеність хворих, які лікуються методами замісної ниркової терапії (ЗНТ) в Україні, зростає швидше, ніж населення світу (темп росту – 7 %), тоді як темп приросту аналогічного показника в Європі 2%. За даними Національного реєстру хворих із хронічною хворобою нирок (ХХН) в Україні за 2013рік, гемодіаліз (ГД) займав перше місце в структурі діалізних методів і становив 84,6%[2]. Вдосконалення діалізних технологій збільшило на десятки років середню тривалість життя пацієнтів із втраченою функцією нирок. Довготривале перебування на ЗНТ супроводжується прогресуванням серцево-судинних захворювань (ССЗ) у даній популяції хворих. Приєднання ССЗ суттєво погіршує прогноз на виживання та якість життя (ЯЖ) хворих, а також збільшує витрати на лікування хворих. Так, за даними United States Renal Date System (USRDS) лише в 2009 році витрати на надання медичної допомоги хворим на термінальну ХХН в США становила 42,5 млрд. доларів. При цьому 59% витрат були пов’язані безпосередньо з діалізом, 21% становили лікувально-діагностичні процедури, 13% госпіталізація в стаціонар та 6,7% забезпечення лікарськими засобами [4]. Очевидно, що ЗНТ подовжує життя хворим на хронічну хворобу нирок, проте мало впливає на ЯЖ у цій когорті пацієнтів. Увагу багатьох дослідників привертає наростання слабкості, втрата функціональної активності, емоційної лабільності ГД пацієнтів, як сильних предикторів госпіталізації та смертності. Госпіталізація погіршує ЯЖ хворих та чітко впливає на економічні аспекти [3, 4]. Одним із методів діагностики функціонального та психоемоційного стану пацієнтів є аналіз ЯЖ хворих. Для оцінки ЯЖ у пацієнтів із втраченою функцією нирок найбільш часто використовують специфічний опитувальник Kidney Disease Quality of Life Short Form (KDQL – SFТМ) розроблений в США R. D. Heys і іншими [6]. KDQL – SFТМ включає 36 питань із загального опитувальника Medical Outcomes Study – Short Form – 36 (MOS SF-36) і 43 питання спрямовані на відображення особливостей ЗНТ [1, 6, 7]. Проблема якості життя пацієнтів на ЗНТ хоча і має описи в науковій літературі, але дані дослідження часто мають суперечливий характер, оскільки оцінюють ЯЖ хворих з точки зору методу діалізної терапії (ГД чи ПД), не враховуючи наявність супутніх ССЗ, анемії, артеріальної гіпертензії. Метою нашого дослідження було вивчення якості життя пацієнтів із хронічною хворобою нирок, що перебувають на лікуванні амбулаторним гемодіалізом із супутньою хронічною серцевою недостатністю та без неї. Матеріал і методи дослідження В дослідження було включено 88 хворих, які отримували лікування методом амбулаторного ГД у відділенні екстракорпоральних методів детоксикації на базі Івано-Франківської обласної клінічної лікарні. Середній вік обстежених – 50,8±5,85 роки, медіана тривалості лікування ГД – 5,58±1,32 років. Серед обстежених було

47 (53,4 %) чоловіків та 41 (46,65 %) жінок. Хворі були розділені на дві групи. І група це пацієнти, які перебувають на гемодіалізі без ознак ХСН. В ІІ групу включено хворих, які потребують на ЗНТ із встановленою ХСН ІІА ФК ІІІ. Основними причинами ХХН були: гломерулонефрит – 29,5%, гіпертонічна хвороба – 25 %, полікістоз нирок – 6,8%, цукровий діабет – 20,5%,та інші захворювання – 18,2%. ГД хворим виконувався за стандартною програмою (3 рази на тиждень по 4-5 години) на апаратах Innova фірми «Gambro» (Швеція) з використанням напівсинтетичних діалізаторів і бікарбонатного буфера. Забезпечена доза діалізу (коефіцієнт eKT/V) складала не менше 1,28. Із дослідження виключені хворі з вираженими порушеннями серцевого ритму, декомпенсованим цукровим діабетом, показником eKT/V нижче 1,28, рівнем гемоглобіну крові менше 90 г/л. Опитувальник ЯЖ KDQOL-SFТМ (версія 1.3) включав 36 питань із загального опитувальника SF-36, відповіді на які формують 8 стандартизованих шкал: фізичний стан, рольове функціонування, обумовлене фізичним станом, біль, загальний стан здоров’я, життєва активність, соціальне функціонування, рольове функціонування, обумовлене емоційним станом, психічне здоров’я та 43 цілеспрямовані питання, для хворих на ЗНТ розділених за шкалами: симптоми і проблеми, вплив захворювання нирок на повсякденну діяльність, важкість захворювання нирок, трудовий статус, когнітивні функції, якість соціальної взаємодії, сексуальні функції, сон. Чотири шкали додатково оцінюють задоволеність соціальною підтримкою, підтримкою з боку медичного персоналу, задоволеність пацієнта якістю медичної допомоги і самооцінку стану здоров’я в цілому. Показники кожної шкали варіювали між 0 і 100 балів, де 100 представляє повне здоров’я. Градієнт показників для різних категорій ЯЖ відповідав наступним інтервалам: низький показник – від 0 до 20 балів; понижений показник – від 21 до 40 балів; середній показник – від 41 до 60 балів; високий показник – від 81 до 100 балів [1, 6, 7]. Індекс коморбідності за M.E. Чарлсон оцінював супутню патологію і включає вік хворого, кількість і тяжкість захворювань за шкалою в балах від 1 і вище. При хронічній нирковій недостатності (ХНН) мінімальне значення індексу коморбідності дорівнює двом. Були досліджені наступні лабораторні показники: рівень креатиніну в сироватці крові, загальний білок, альбумін, кальцій, фосфор, гемоглобін, С-реактивний білок. Всім хворим, окрім загально-клінічних і біохімічних аналізів крові, визначали добові коливання артеріального тиску (АТ) за допомогою добового моніторингу АТ (ДМАТ). Ехокардіографія проводилась на апараті Toshiba SSА – 590А (NEMIO MX) (Японія) за рекомендаціями Американської асоціації ехокардіологів (2015) в М-режимі (вклавши хворого на лівий бік) [8]. Статистична обробка даних здійснена за допомогою програми «Statistica 6.0». Використовували описову статистику з вивченням середньої арифметичної (M) та середньої похибки середньої арифметичної (m). Для порівняння середніх величин в двох незалежних вибірках використовували t-критерій Стьюдента. Різницю вважали достовірною при р<0,05. Для з’ясування кореляційного взаємозв’язку між окремими показниками визначали коефіцієнт рангової кореляції (r) Пірсона.

Результати дослідження та їх обговорення Хворі І та ІІ групи були репрезентативні за віком, статтю, тривалістю лікування гемодіалізом, показником eKT/V, ІМТ. Аналізуючи отримані показники артеріального тиску, було відзначено достовірно вищі показники (р<0,05) систолічного (САТ) та діастолічного АТ (ДАТ) в ІІ групі хворих у порівнянні з І групою (у хворих на ГД із ХСН: САТ – 149,3±5,13 мм.рт.ст., ДАТ – 97,4±3,32 мм.рт.ст.; пацієнти на ГД без ХСН: САТ – 136,2±4,08 мм.рт.ст., ДАТ – 88,4±2,82 мм.рт.ст.). Встановлено, що медіана прибавки ваги між сеансами ГД у групі хворих ГД із ХСН у 1,29 рази перевищувала аналогічний параметр у когорті ГД без ХСН (р<0,05). Отримана різнице між досліджуваними показниками вказує на значний обтяжливий вплив ХСН на перебіг термінальної ХХН, яка корегована ГД. У обстежених хворих за лабораторними показниками статистично достовірно відрізнялися (р<0,05): рівень гемоглобіну (у хворих на ГД – 113,2±13,5г/л; на ГД із ХСН –

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 1. Загальна характеристика хворих ІІ група І група Показники ГД із ХСН ГД (n=42) (n=46) Стать (Ч/Ж) 22/20 25/21 Вік, років 52,6±3,45 49,1±6,12 Причини ХХН: Гломерулонефрит 10 (23,8%) 16 (34,8%) Полікістоз нирок 2 (4,8%) 4 (8,7%) Гіпертонічна хвороба 12 (28,5%) 10 (21,7%) Цукровий діабет 8 (19,1%) 10 (21,7%) Інше 10 (23,8%) 6 (13,1%) Індекс коморбідності 6,8±0,81 8,7±1,02* Прибавка ваги між сеансами ГД, кг 2,4±0,41 3,1±0,33* ІМТ, кг/мІ 26,7±1,14 27,1±1,07 САТ, мм.рт.ст. 136,2±4,08 149,3±5,13* ДАТ, мм.рт.ст. 88,4±2,82 97,4±3,32* Індекс eKT/V 1,32±0,02 1,30±0,03 Примітка: * - достовірна різниця між групами, де р<0,05

107,1±12,4 г/л) та С-реактивного білка, який був вищим у хворих на ГД із ХСН – 23,3±3,41мг/л, а у групі хворих на ГД без ХСН склав 14,1±3,12 м г/л (р<0,05). Не було відзначено достовірної різниці за рівнем загального білка і альбуміну. Індекс коморбідності (ІК) виявився достовірно вищим у групі хворих на ГД із ХСН (9,7±1,02 проти 7,1±0,81) і встановлено його не прямий кореляційний зв’язок із компонентом загального здоров’я ЯЖ (r=-0,49). Спостерігалася пряма кореляція між сумарним показником ЯЖ і рівнем альбуміну (r=0,32), загальним білком (r=0,54). С-реактивний білок негативно корелював з ЯЖ (r=-0,51). За даними нашого дослідження встановлено, що ЯЖ суттєво знижена в усіх хворих, які лікуються ГД. Особливо зниженні показники фізичного та рольового функціонування. У хворих, що знаходяться на ГД без супутньої ХСН, показники ЯЖ за опитувальником KDQOL-SFТМ були вищими, ніж у пацієнтів на ГД із ХСН (табл.3). Достовірна різниця спостерігалася за шкалами важкість та вплив захворювання нирок на повсякденну діяльність, працездатність, соціальне і емоційне функціонування та сексуальна функція. Виявилося, що у хворих на ГД наявність ХСН значно сильніше Таблиця 3. Показники якості життя за опитувальником KDQOL ІІ група І група Показники ГД із ХСН ГД (n=42) (n=46) Загальне здоров’я 38,2±7,2 32,8±6,4 Фізичний стан 41,7±8,4 29,3±6,5* Рольове функціонування 37,2±8,7 26,7±7,6* Біль 55,4±13,3 32,8±10,7* Життєва активність 43,3±15,08 43,2±14,4 Соціальне функціонування 54,9±13,5 41,5±14,5* Рольове емоційне функціонування 40,6±10,9 32,6±9,1* Психічне здоров'я 59,7±14,2 43,0±11,4 Важкість захворювання нирок 35,3±9,1 20,7±7,9* Вплив захворювання нирок на 54,5±11,1 47,6±9,0* повсякденну діяльність Когнітивні функції 64,8±14,6 51,4±13,0 Симптоми і проблеми 64,7±13,3 50,4±12,9 Якість соціальної взаємодії 64,9±9,7 62,1±10,3 Працездатність 31,9±4,9 11,2±3,0** Сон 56,3±11,4 55,4±11,3 Сексуальні функції 52,2±8,7 31,7±8,6** Соціальна підтримка 54,5±11,2 52,8±9,9 Задоволеність мед. допомогою 49,4±11,6 48,9±11,9 Підтримка персоналу 68,3±16,0 65,8±15,3 Примітка: * - достовірна різниця між групами, де р<0,05

Таблиця 2. Лабораторні показники у обстежених хворих І група ІІ група Показники ГД (n=42) ГД із ХСН (n=46) Гемоглобін г/л 113,2±13,5 107,1±12,4* Загальний білок г/л 70±5,3 69,1±4,7 Альбумін г/л 35,4±0,7 34,2±0,5 Креатинін, ммоль/л 790,5±214,4 823,8±175,4 Ca, ммоль/л 1,97±0,81 1,83±0,62 P, ммоль/л 1,83±0,53 1,90±0,45 СРБ, мг/л 14,1±3,12 23,3±3,41* Примітка: * - достовірна різниця між групами, де р<0,05

обмежує повноцінне життя, ніж у хворих із ізольованою термінальною ХХН. Співставлення показників ЯЖ між досліджуваними групами показало, що у групі ГД більшість показників знаходилось в інтервалі більше 51 бала (інтенсивність болю, соціальне функціонування, психічне здоров’я, вплив захворювання нирок на повсякденну діяльність, когнітивні функції, симптоми і проблеми, якість соціальної взаємодії), що свідчить про середній рівень ЯЖ. Тоді як у групі хворих ГД із ХСН показники ЯЖ за різними категоріями були достовірно і суттєво нижчими. Найбільший негативний вплив ХСН створювала на сприйняття фізичного стану – зниження показників в 1,4 рази, рольового фізичного і емоційного функціонування в 1,4 та 1,2 рази відповідно у порівнянні з групою ГД (р<0,05). Виражений вплив ХСН спостерігався на показники працездатності та сексуальної функції, так відповіді категорії ЯЖ були в 2,8 та 1,6 рази нижчими, а ніж у хворих на ГД без ХСН (р<0,01). Порівняльні значення параметрів ЯЖ хворих у залежності від тривалості ЗНТ представлені на рис.1 та 2. Як видно з рис.1 та 2, на початку гемодіалізної терапії відзначається низький рівень параметрів ЯЖ у хворих на ГД та ГД із ХСН з наступним його збільшенням в періоді з 1 року до 5 років ЗНТ, потім зниження після 5 років лікування. Видиму різницю між показниками ЯЖ хворих на початку ЗНТ і у пацієнтів, які знаходяться на ГД від 1 до 5 років, де параметри ЯЖ дещо вищі, можна пояснити фізичною та психологічною адаптацією пацієнтів до ГД терапії [3]. Проте, у групі хворих із ХСН відзначалось достовірне значне покращення стану після першого року лікування ГД (рис.2), що очевидно пов’язане із зменшенням впливу об’ємного перевантаження серцево-судинної системи. ОдТаблиця 4. Взаємозв’язок показників ЯЖ із показниками адекватності ГД та скоротливої функції серця у хворих І групи ГД (n=42) Прибавка ваги Фракція Ударний ІММЛ Індекс Фізичний стан між севикиду об’єм Ш eKT/V ансами ГД Загальне 0,11 0,19 -0,31 0,58* -0,42* здоров’я Фізичний стан -0,06 0,10 -0,14 0,32 -0,37* Рольове 0,18 -0.09 -0,03 0,19 -0,46 функціонування Біль 0,26 0,00 -0,46* 0,47 0,18 Життєва -0,02 0,27 -0,15 0,01 -0,32* активність Соціальне -0,18 -0,22 0,25 0,42* 0,09 функціонування Рольове 0,13 0,09 ?0,20 0,31 -0,24 емоційне функціонування Психічне 0,25 -0.06 0,08 0,52 -0,03 здоров'я Примітка: * - статистично достовірно (р<0,05)

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

І група ГД

70 60

64,2 58,6

50 40 30

56,2

53,6 46,9

43,6 34,8

36,2

40,1

47,2 37,4

53,6 54,5 46,1

50,2

39,7 33,9

34,2

20 10 0 Загальне здоров’я

Фізичний стан

до 1 року (n=12)

Рольове функціонування

Біль

1 - 5 років (n=16)

Соціальне функціонування

більше 5 років (n=14)

Вплив захворювання нирок на повсякденну діяльність

Рис. 1. Зміни показників якості життя в залежності від тривалості лікування ГД без ХСН

нак, після 5 років лікування, стан хворих з комбінованою патологією значно погіршується, ознаки серцевої недостатності значно наростають, що пояснюється виникаючими ускладненнями в процесі лікування, такими як: вторинний гіперпаратиреоз, проблеми із судинним доступом, анемія, дисліпідемія. Отримані дані схожі з даними дослідження ЯЖ у хворих на різні види ЗНТ та у хворих з комбінованою патологією [3, 5, 9, 10]. Для виявлення наслідкового зв’язку між сприйняттям ЯЖ і різноманітними параметрами, які змінюються в наслідок ГД та ХСН проведено вивчення кореляційної матриці (табл.4-5). В І групі хворих аналіз виявив достовірний прямий помірної сили зв’язок із показником адекватності сеансів ГД eKT/V з одного боку та показниками загального здоров’я (r=0,58) і соціальної взаємодії (r=0,42) з іншого. Прибавка ваги між сеансами гемодіалізу негативно корелювала з такими категоріями ЯЖ як загальне здоров’я (r=-0,42), фізичний стан (r=-0,37) та життєва активність (r=-0,32). В той же Таблиця 5. Взаємозв’язок показників ЯЖ із показниками адекватності ГД та скоротливої функції серця у хворих ІІ групи ГД із ХСН (n=46) Прибавка ваги Фракція Ударний ІММЛ Індекс Фізичний стан між севикиду об’єм Ш eKT/V ансами ГД Загальне 0,37* -0,15 -0,41 0,38 -0,53* здоров’я Фізичний стан 0,04 -0,01 -0,14 0,32 -0,34* Рольове 0,28 -0.05 -0,03 0,19 -0,26 функціонування Біль 0,36* 0,00 -0,46* 0,47 -0,51* Життєва 0,34* 0,27 -0,15 0,01 -0,32* активність Соціальне 0,18 -0,04 0,25 0,32* 0,02 функціонування Рольове -0,03 0,38* -0,20 0,31 -0,14 емоційне функціонування Психічне 0,27 -0.01 0,08 0,52 -0,03 здоров'я Примітка: * - статистично достовірно (р<0,05)

час в даній досліджуваній групі не виявлено достовірного взаємозв’язку між категоріями ЯЖ та морфо-функціональними параметрами серця. Проаналізувавши кореляційну матрицю у ІІ групі хворих, було виявлено взаємозв’язок параметрів ЯЖ із насосною функцією серця (табл. 5). Так, спостерігалась пряма кореляція між ударним об’єм (УО) та рольовим емоційним функціонуванням (r=0,38). Фракція викиду (ФВ) достовірно з помірною силою зв’язку корелювала з загальним здоров’ям (r=0,37), інтенсивністю болю (r=0,36), життєвою активністю (r=0,34). Відзначено не прямий кореляційний зв’язок між ІММЛШ та параметрами інтенсивності болю (r=-0,46). Прибавка ваги в період між сеансами ГД негативно корелювала з такими показниками ЯЖ: загальне здоров’я (r=-0,53), фізичний стан (r=-0,34), інтенсивність болю (r=-0,51), життєва активність (r=-0,32). Отримані дані свідчать, що наявність ХСН суттєво впливає на сприйняття ЯЖ діалізних хворих. Цікавим є те, що при комбінованій патології ГД та ХСН порушення основних функціональних показників супроводжується негативним впливом на загальне здоров’я та сприйняття інтенсивності болю. Достовірно встановлено, що значна прибавка ваги у період між сеансами ГД суттєво погіршує сприйняття категорії якості життя, як у групі ГД та особливо у групі ГД із ХСН. Так, у хворих з термінальною нирковою недостатністю із ХСН показники ЯЖ у більшості категорій були значно нижчими від середніх. Що стосується факторів які впливають на параметри ЯЖ хворих, то вони тісно пов’язані з патогенезом захворювання. Проведений кореляційний аналіз показав, що при ГД сприйняття загального здоров’я і соціального функціонування тісно пов’язано із індексом адекватності ГД, а в групі хворих ГД із ХСН тісний кореляційний зв’язок категорій ЯЖ відзначався з функціональними та морфологічними показниками серця. В усіх групах сприйняття фізичного компоненту здоров’я було суттєво нижчим, аніж психічного. Висновки 1. Відмічено більш високий рівень сприйняття ЯЖ у хворих на ГД у порівнянні з пацієнтами на ГД із супутньою ХСН. Отримані результати дають можливість не тільки констатувати різницю ЯЖ, але і створюють можливість покра-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

60 ІІ група ГД із ХСН 50 46,6

40 38,8 29,4

39,4

37,4

35,4

30,8

30,2

46,8

44,5 36,7

39,8

37,2

30,7

30,4 24,2

20,3

20,1

10 0 Загальне здоров’я

до 1 року (n=9)

Фізичний стан

Рольове функціонування

1-5 років (n=25)

Біль

більше 5 років (n=12)

Соціальне функціонування

Вплив захворювання нирок на повсякденну діяльність

Рис. 2. Зміни показників якості життя в залежності від тривалості лікування ГД із ХСН

щення ЯЖ скорегувавши терапію ХСН та досягнення контролю над синдромом хронічного запалення. 2. Специфічний опитувальник ЯЖ KDQL – SFТМ дозволяє провести диференційовану оцінку ЯЖ у хворих на ГД та із супутньою ХСН. 3. Використання опитувальника ЯЖ KDQL – SFТМ є хорошим інструментом і функціональним тестом, який можна використовувати у повсякденній клінічній практиці для підвищення рівня діагностики та покращення лікування хворих, що потребують ЗНТ. Перспектива подальшого дослідження полягає у покращенні діагностики та лікування хворих на ХХН V ст., які лікуються ГД із супутньою ХСН. Література 1. Васильева И.А. Российская версия опросника Kidny disease and quality of life short form (KDQOL-SF ТМ) – ценного диагностического инструмента для оценки качества жизни больных на диализе / И.А Васильева // Нефрология. – 2007. –№1. – С. 64-70. 2. Госпіталізована захворюваність хворих на хронічну хворобу нирок V Д стадії / І.М. Шіфріс, В.Ф. Крот, Ю.І. Гончар, [та ін.] // Український журнал нефрології та діалізу. – 2014 – № 4. – С. 3140. 3. Крылова М.И Выживаемость и качество жизни больных при заместительной почечной терапии / М.И Крылова Е.В. Шутов, В.М. Ермоленко // Вестник ЯГУ. – 2010 – № 2. – С. 63-70. 4. Національний реєстр хворих на хронічну хворобу нирок: 2013 рік / уклад. Н.І.Козлюк [та ін.]; Академія медичних наук України, Міністерство охорони здоров’я України, Державна установа «Інститут нефрології АМН України»; гол. ред. М.О.Колесник. – К., 2014. – 89с. 5. Changes in symptom burden and physical performance with initiation of dialysis in patients with chronic kidney disease / M.B Rivara, C. Robinson-Cohen, B. Kestenbaum [et al.] // Hemodialysis International. – 2015. – Vol.19. – P:147-150. 6. Development of the kidney disease quality of life (KDQOL) instrument / R.D. Hays, J.D. Kallich, D.L. Mapes, [et al.] // Qual. Life Res. – 1994. – Vol. 3. – P.329-38. 7. O’Shaughnessy D.V. Patient-level outcomes: the missing link / D.V. O’Shaughnessy, G.J. Elder // Nephrology. – 2009. – Vol. 14. – P.443-451. 8. Recommendations for Cardiac Chamber Quantiыcation by Echocardiography in Adults: An Update from the American Society of

Echocardiography and the European Association of Cardiovascular Imaging (2015) / R.M. Lang, L.P. Badano, V. Mor-Avi, [ et al.] // Journal of the American Society of Echocardiography.– 2015. – Vol. 28. № 1. – P. 1-39. 9. Symptom clusters in patients on dialysis and their association with quality-of-life outcomes. / A. Amro, B.Waldum, T. Dammen, [et al.] // Journal of Renal Care. – 2014. – Vol. 40(1). – P. 23-33. 10. White C. Psychosocial distress in patients with end-stage kidney disease. / C. White, H. McDonnell // Journal of Renal Care. – 2014. – Vol.40. – P. 74-81. Салижин Т.И., Яцишин Р.И. Оценка качества жизни у больных с хронической болезнью почек, получающих амбулаторныи гемодиализ, с сопутствующей хронической сердечной недостаточностью и без нее Кафедра внутренней медицины №1, клинической иммунологии и аллергологии им. акад. Е.М. Нейка ГВУЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет» Резюме. Количество больных, которые лечатся методами заместительной почечной терапии (ЗПТ) в Украине растет быстрее, чем население мира (темп роста – 7%), тогда как темп прироста аналогичного показателя в Европе 2%. Длительное пребывание на ЗПТ сопровождается прогрессированием сердечнососудистых заболеваний (ССЗ) в данной популяции больных. Присоединение ССЗ существенно ухудшает прогноз на выживание и качество жизни (КЖ) больных, а также увеличивает расходы на их лечение. Целью нашего исследования было изучение качества жизни пациентов с хронической болезнью почек, находящихся на лечении амбулаторным гемодиализом (ГД) с сопутствующей хронической сердечной недостаточностью (ХСН) и без нее. Материалы и методы. В исследование было включено 88 больных, получавших лечение методом амбулаторного ГД в отделении экстракорпоральных методов детоксикации на базе Ивано-Франковской областной клинической больницы. Средний возраст обследованных – 50,8±5,85 года, медиана продолжительности лечения ГД – 5,58±1,32 лет. Среди обследованных было 47 (53,4%) мужчин и 41 (46,65%) женщина. Больные были разделены на две группы. І группа – это пациенты, находящиеся на гемодиализе без признаков ХСН. Во II группу включены больные, которые нуждаются в ЗПТ с установленной ХСН ІІА ФК ІІІ. Для оценки КЖ у пациентов с утраченной функцией использовали специфический опросник Kidney Disease Quality of Life Short Form (KDQL – SFТМ). Наблюдалась прямая корреляция между суммарным показателем КЖ и уровнем альбумина (r=+0,32), общим белком (r=+0,54). С-реактивный белок отрицательно коррелирует с КЖ (r=”0,51). Оказалось, что у

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) больных на ГД наличие ХСН значительно сильнее ограничивает полноценную жизнь, чем у больных с изолированной терминальной хронической болезнью почек. Отмечено более высокий уровень восприятия КЖ у больных на ГД по сравнению с пациентами на ГД с сопутствующей ХСН. Полученные результаты дают возможность не только констатировать разницу КЖ, но и создают возможность улучшения КЖ скорректировав терапию ХСН и достижения контроля над синдромом хронического воспаления. T.I. Salyzhyn, R.I. Yatsyshyn Quality of Life of Patients with Chronic Kidney Disease Receiving Hemodialysis with Concomitant Chronic Heart Failure and without It Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine The Department of Internal Medicine №1, Clinical Immunology and Allergology Named after Academician Y. Neiko Abstract. Number of patients treated with methods of renal replacement therapy (RRT) in Ukraine is growing faster than world population (growth rate – 7%), while the growth rate of the same indicator in Europe is 2%. Long-term RRT is accompanied by the progression of cardiovascular disease (CVD) in this population of patients. CVD significantly worsens the prognosis of survival and quality of life (QOL) of patients and increases the cost of treatment. The objective of our research was to investigate the quality of life of patients with chronic kidney disease with concomitant chronic

heart failure and without it who were on hemodialysis (HD) outpatient treatment. Materials and methods. The study included 88 patients who were treated with outpatient HD in the department of extracorporeal detoxification methods in the Ivano-Frankivsk Regional Hospital. The average age of the patients was 50.8 ± 5.85, the median of HD treatment duration constituted 5.58±1.32 years. The examined patients included 47 (53.4%) men and 41 (46.65%) women. Patients were divided into two groups. The I group consisted of patients on dialysis with no signs of chronic heart failure (CHF). The II group included patients who needed RRT with defined FC III CHF IIA. A specific questionnaire Kidney Disease Quality of Life Short Form (KDQL - SFТМ) was used to assess QOL of patients with lost renal function. Results of the research. Direct correlation between total QOL index and albumin levels (r=+0.32), total protein (r=+0.54) was observed. C-reactive protein negatively correlated with QOL (r=”0.51). The presence of CHF in patients on HD was found to limit the full life much stronger than in patients with isolated terminal CKD. Higher level of perception of QOL was marked in patients with HD compared with patients on HD with concomitant CHF. Conclusions. The results make possible not only to ascertain differences in QOL, but also provide an opportunity to improve QOL adjusting CHF therapy and achieve control over the chronic inflammation syndrome. Keywords: chronic kidney disease; chronic heart failure; hemodialysis; quality of life. Надійшла 02.10.2015 року.

УДК 615.221 + 616.24 + 616.12 + 616.12-008.315

Середюк В.Н. Динаміка фактора росту фібробластів основного і систолічного тиску в легеневій артерії під впливом інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту еналаприлу, блокатора рецепторів ангіотензинуII кандесартану та їхнього поєднаного застосування у хворих на хронічне легеневе серце з артеріальною гіпертензією Кафедра внутрішньої медицини №2 та медсестринства (зав. каф. – д.мед.н., професор Вакалюк І.П.) ДВНЗ “Івано-Франківський національний медичний університет”, Україна E-mail: vitaliyvseredyuk@gmail.com Резюме. Мета дослідження: вивчення динаміки рівня в крові основного фактора росту фібробластів (bFGF) та систолічного тиску в легеневій артерії (СТЛА) під впливом інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) еналаприлу, блокатора рецепторів ангіотензину-ІІ (БРА-ІІ) кандесартану та їхнього поєднаного застосування на у хворих на хронічне легеневе серце (ХЛС) з артеріальною гіпертензією (АГ). Матеріал і методи дослідження. Обстежено 282 хворих на компенсоване і декомпенсоване ХЛС бронхо-пульмонального генезу з АГ ІІ стадії, 1 – 3 ступеня та хронічною серцевою недостатністю (ХСН) І – ІІ Б стадії [недостатністю кровообігу – НК І – ІІІ], у тому числі – 214 (75,9%) чоловіків та 68 (24,1%) жінок. Середній

вік чоловіків – (59,2±10,8), жінок – (63,7±4,5) років. Результати дослідження. Встановлено, що інгібітор АПФ еналаприл та БРА-ІІ кандесартан на тлі базової терапії інгібують надмірну продукцію bFGF. За умови поєднаного застосування еналаприлу з кандесартаном у хворих на декомпенсоване ХЛС з АГ спостерігається більш суттєве зниження рівня bFGF та СТЛА, ніж під впливом лише одного з цих препаратів. Найбільш виражена редукція абсолютного та відносного ризику негативного результату лікування ХЛС з АГ відмічається під впливом варіанту фармакотерапії з використанням поєднання еналаприлу та кандесартану. Висновки. На ранніх етапах розвитку ХЛС з АГ до базової терапії слід долучати кандесартан. У подальшому при декомпен-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) сованому ХЛС з АГ та ХСН ІІ А – ІІ Б стадії [НК ІІ – ІІІ] доцільне приєднання до базової терапії еналаприлу в поєднанні з кандесартаном. Ключові слова: фактор росту фібробластів основний, систолічний тиск в легеневій артерії, інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту еналаприл, блокатор рецепторів ангіотензину-ІІ кандесартан, хронічне легеневе серце, артеріальна гіпертензія.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Хронічні обструктивні захворювання легень (ХОЗЛ) і хронічна серцева недостатність (ХСН) є глобальними епідеміями, кожна з яких уражає понад 10 мільйонів хворих. Обидва захворювання призводять до значної захворюваності і смертності населення та представляють труднощі для практичної охорони здоров’я [14, 21]. З іншого боку, ХОЗЛ та ХСН часто співіснують в клінічній практиці, оскільки для них характерні одні й ті ж фактори ризику, в тому числі тютюнопаління, літній вік і системне запалення [6, 16]. При ХОЗЛ серцева недостатність поширена в більш ніж 20% пацієнтів [18, 19] З іншого боку, за класичними уявленнями, у хворих на ХОЗЛ з часом розвивається ураження правих відділів серця, відоме як ХЛС або cor pulmonale. За визначенням Комітету експертів ВООЗ (1963), легеневе серце (cor pulmonale) – це гіпертрофія правого шлуночка на грунті захворювань, які порушують структуру чи функцію легень, за винятком випадків, коли зміни в легенях самі є результатом первинного ураження лівих відділів серця чи вроджених вад серця або великих кровоносних судин [20]. Оскільки це визначення не вказує на наявність правошлуночкової ХСН, а розвиток набряків у хворих на ХОЗЛ не завжди передбачає, що вони виникли внаслідок серцевої недостатності, терміни cor pulmonale і правошлуночкової ХСН не є синонімами. Водночас, легенева артеріальна гіпертензія (ЛАГ) – це основний патологічний механізм формування гіпертрофії правого шлуночка і може призвести з часом до правошлуночкової серцевої недостатності [16]. Основний фактор росту фібробластів (bFGF), зберігається в позаклітинному матриксі і відіграє роль у міграції клітин судин, ендотелію та гіпертрофії гладких м’язових клітин, а також у синтезі білків позаклітинного матриксу [4, 7]. З огляду на проліферативні ефекти, цей фактор росту є патофізіологічним чинником формування ЛАГ. Оскільки при ЛАГ відбувається проліферація як ендотеліальних, так і гладком’язових клітин, то bFGF може мати особливу роль через його впливи на обидва типи клітин. У пацієнтів з ЛАГ спостерігається значне підвищення в сечі і в плазмі крові рівнів bFGF. Ця молекула відіграє суттєве значення в якості мітогенного фактора проліферації ендотеліальних і гладких міоцитів при ЛАГ [9, 10]. Артеріальна гіпертензія (АГ) належить до найпоширеніших захворювань серцево-судинної системи в світі [1]. При цьому, одним із найбільш частих і небезпечних ускладнень АГ є ХСН [3]. В деяких випадках АГ поєднується з ХОЗЛ та ХСН [12]. Залишається недостатньо з’ясованим вплив інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) еналаприлу, блокатора рецепторів ангіотензину-ІІ (БРА-ІІ) кандесартану та їхнього поєднаного застосування на динаміку рівня в крові основного фактора росту фібробластів (bFGF) та систолічного тиску в легеневій артерії (СТЛА) у хворих на ХЛС з АГ. Мета дослідження. Вивчення тривалого впливу інгібітора АПФ еналаприлу, БРА-ІІ кандесартану та їхнього поєднаного застосування на динаміку рівня в крові bFGF та СТЛА у хворих на ХЛС з АГ. Матеріал і методи дослідження Обстежено 282 хворих ХЛС внаслідок ХОЗЛ II-IV стадії, у тому числі 55 (19,5%) з компенсованим і 227 (80,5%) з декомпенсованим ХЛС у поєднанні з АГ ІІ стадії, 1 – 3 ступеня. У числі

обстежених хворих 214 (75,9%) чоловіків і 68 (24,1%) жінок. Середній вік чоловіків (59,2 ± 10,8) років (від 48 до 70 років), жінок – (63,7 ± 4,6) років (від 59 до 68 років). Діагноз ХОЗЛ встановлювали на підставі Міжнародного консенсусу “Global Strategy for the Diagnosis, Management, and Prevention of Chronic Obstructive Pulmonary Disease” (Updated 2015) [13], а ХЛС – на підставі критеріїв ВООЗ (1963) [20]. Діагноз і стадію ХСН встановлювали на підставі Рекомендацій з діагностики та лікування гострої і хронічної серцевої недостатності (2012) Європейського товариства кардіологів [11] та Рекомендацій з діагностики та лікування хронічної серцевої недостатності (2012) Асоціації кардіологів України та Української Асоціації фахівців з серцевої недостатності [3]. Використовували також класифікацію недостатності кровообігу (НК) при ХЛС Асоціації фтизіатрів і пульмонологів України (2003) [2]. Верифікацію діагнозу, ступеня та стадії АГ проводили згідно міжнародних рекомендацій “ESH/ESC Guidelines for the management of arterial hypertension: the Task Force for the Management of Arterial Hypertension of the European Society of Hypertension (ESH) and of the European Society of Cardiology (ESC) 2013” [12], а також рекомендацій “Артеріальна гіпертензія. Оновлена та адаптована клінічна настанова, заснована на доказах, Української асоціації кардіологів (2012)” [1] Для оцінки ефективності лікування в залежності від складу фармакотерапевтичного комплексу всі хворі були розподілені на підгрупи. Основну групу (ОГ) склало 147 хворих на ХЛС з АГ. Вони були поділені на підгрупи: перша підгрупа (Оп1) – 29 хворих з компенсованим ХЛС та АГ, лікованих за схемою базова терапія та кандесартан (БТ+К); друга підгрупа (Оп2) – 36 хворих з декомпенсованим ХЛС і АГ та ХСН І стадії [НК І], які крім базової терапії теж отримували кандесартан (БТ+К); третя підгрупа (Оп3) – 39 хворих з декомпенсованим ХЛС і АГ та ХСН ІІ А стадії [НК ІІ], в яких на тлі базової терапії застосовували еналаприл та кандесартан (БТ+Е+К); четверту підгрупу (Оп4) склали 43 хворих з декомпенсованим ХЛС і АГ та ХСН ІІ Б стадії [НК ІІІ], що отримували базову терапію та еналаприл і кандесартан (БТ+Е+К). Отримані результати порівнювали з такими у контрольній групі (КГ) із 135 пацієнтів, яка була розподілена на підгрупи: перша підгрупа (Кп1) – 26 хворих з компенсованим ХЛС та АГ, що отримували лише базову терапію (БТ); друга підгрупа (Кп2) – 33 хворих з декомпенсованим ХЛС і АГ та ХСН І стадії [НК І], лікованих БТ з еналаприлом (БТ+Е); третю підгрупу (Кп3) підгрупу склало 35 хворих з декомпенсованим ХЛС і АГ та ХСН ІІ А стадії [НК ІІ], в яких на тлі базової терапії застосовували еналаприл (БТ+Е); до четвертої підгрупи (Кп4) включено 41 пацієнта з декомпенсованим ХЛС і АГ та ХСН ІІ Б стадії [НК ІІІ], яким призначено базову терапію та еналаприл (БТ+Е). Досліджувані препарати інгібітор АПФ еналаприл (Енап, “КRКА”, Словенія) та БРА-ІІ кандесартан (кандесар, “Ranbaxy”, Індія-США-Канада) призначали методом титрування, відповідно від 2,5 мг/добу та від 4 мг/добу до максимально переносимої дози, оптимізувавши підбір дози індивідульно для кожного пацієнта під контролем гемодинамічних показників. Причому, у випадку поєднаного застосування еналаприлу з кандесартаном, спочатку виконували титрування інгібітора АПФ еналаприлу, а згодом за умови стабільної гемодинаміки розпочинали титрування БРА ІІ кандесартану. Доза еналаприлу в контрольній групі склала в середньому (18,9±7,4) мг/добу, в основній групі – (11,9±4,5) мг/добу, а кандесартану в основній групі – (17,1±9,3) мг/добу. Для визначення референтної норми bFGF, VEGF та FasL обстежили 27 здорових людей у віці (28,4 ± 2,9) років. Рівень bFGF в крові визначали імуноферментним методом за допомогою тест-системи компанії “Biosource” (США). Для оцінки динаміки PAH проводили допплерівське визначення pulmonary artery systolic pressure (PASP) за стандартною методикою. Дані обстеження здійснювали на початку дослідження та через 6 місяців лікування. Статистичний аналіз здійснювали на персональному комп’ютері за допомогою прикладних програм статистичного аналізу Statistica v 8,0 (“Stat Soft”, США) та Clin Tools v4.1 (“Psytek Ltd”, Австралія). Обчислювали наступні показники: середню арифметичничну величину – М; стандартне відхилення від середньої арифметичної величини – m; t - критерій Стьюдента для залежних і незалежних варіант; коефіцієнт достовірності – p (відмінність вважали досто-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Рис. 1. Динаміка рівнів сироваткового bFGF під впливом різних варіантів фармакотерапії у хворих на ХЛС в поєднанні з АГ Примітки: 1. Оп1-4 – основні підгрупи; 2. Кп1-4 – контрольні підгрупи; 3. достовірність відмінності: * – p<0,05; ** – p<0,01; *** – p<0,001, порівняно з вихідними значеннями вірною при р<0,05); відношення шансів несприятливого/сприятливого наслідку лікування (Odds Ratio - OR); 95% довірчий інтервал (95% Confidence Intervals – 95% CI); 2 – критерій відповідності Пірсона; зниження абсолютного (absolute risk reduction – ARR), відносного ризику негативного результату лікування (relative risk reduction – RRR) та показник числа хворих, яких необхідно пролікувати для запобігання одного негативного результату (number needed for treatment and harm – NNT).

Результати дослідження та їх обговорення Аналіз отриманих результатів почали з оцінки рівня bFGF в гемоциркуляції при різних варіантах перебігу ХЛС (рис. 1). При цьому з’ясувалось, що експресія bFGF зростає вже на ранніх етапах формування ХЛС – при компенсованому ХЛС та декомпенсованому ХЛС з АГ та ХСН І стадії [НК І]. Так, за наявності компенсованого ХЛС з АГ вміст bFGF в крові у 41 хворого (74,5%) склав (35,47 ± 5,84) пг/мл, при декомпенсованому ХЛС з АГ та ХСН І стадії [НК І] у 54 (78,3%) пацієнтів – (48,29 ± 6,73) пг/мл, проти (18,61 ± 4,96) пг/мл у здорових осіб (p<0.01). Найвищих рівнів концентрація FGF в крові досягала при декомпенсованому ХЛС з АГ та ХСН ІІ А стадії [НК ІІ] у 62 (83,8%) хворих – (55,36±9,20) пг/мл і з ХСН ІІ Б стадії [НК ІІІ] у 78 (92,8%) пацієнтів – (63,48 ± 8,65) пг/мл на противагу референтному значенню цього показника (18,61 ± 4,96) пг/мл (p<0,001). У решти хворих на ХЛС рівні bFGF були незначно підвищеними або не перевищували нормальних його значень. Такі результати співзвучні даним про залежність між надмірною експресією bFGF, яка призводить до вираженої індукції неоангіогенезу та інтерстиціального фіброзу міокарда, і прогресуванням серцевої недостатності у хворих на декомпенсоване ХЛС внаслідок COPD [4, 10, 15]. Аналіз динаміки рівнів bFGF під впливом різних варіантів фармакотерапії (рис. 1) дозволив виявити, що у хворих на компенсоване ХЛС з АГ застосування кандесартану на тлі базової терапії упродовж 6 місяців сприяло значному зниженню концентрації bFGF – з (37,62±4,36) пг/мл до (22,81±3,92) пг/мл, що склало в середньому 39,36% (p<0,001). В той же час, у 1-й контрольній підгрупі рівень FGFb суттєво не змінився – (32,54 ± 5,01 пг/мл у вихідному

стані і (39,72 ± 4,63) пг/мл через 6 місяців (p>0,05). Менш яскравою була динаміка при декомпенсованому ХЛС з АГ та ХСН І стадії [НК І], коли після лікування у основній підгрупі концентрація в крові bFGF зменшилась з (51,16 ± 5,24) пг/мл до (36,57 ± 4,95 пг/мл), тобто в середньому на 28,51% (p<0,05), тоді як у контрольній підгрупі відмічалась тенденція до зниження з (44,37 ± 4,38) пг/мл до (39,42 ± 3,69) пг/мл (p>0,05). За умови поєднаного застосування інгібітора АПФ еналаприлу та БРА-ІІ кандесартану на тлі базової терапії у хворих на декомпенсоване ХЛС з АГ та ХСН ІІ А стадії [НК ІІ] спостерігалось суттєве зниження рівня bFGF – з (58,12±7,83) пг/мл до (33,45 ± 8,61) пг/мл, що склало в середньому 42,44% (p<0,001), проти зниження з (53,68 ± 7,34) пг/мл до (42,71±8,06) пг/мл у 3-й контрольній підгрупі, тобто на 20,43% (p<0.01). Менш виражена динаміка спостерігалась при декомпенсованому ХЛС з АГ та ХСН ІІ Б стадії [НК ІІІ], коли під впливом базової терапії з еналаприлом та кандесартаном вміст сироваткового bFGF знижувався з (66,72±8,24) пг/мл до (42,68 ± 7,53) пг/мл, що склало в середньому 36,03% (p<0,01), а під впливом базової терапії лише з еналаприлом – з (60,57 ± 8,93) пг/мл до (49,35 ± 7,61) пг/мл, тобто на 18,52% (p<0,05). При аналізі відношення шансів несприятливого/сприятливого наслідку лікування під впливом різних фармакотерапевтичних комплексів за динамікою вмісту bFGF в крові (рис. 2, табл. 1) встановлено, що після лікування з використанням інгібітора АПФ еналаприлу та його комбінації з БРАІІ кандесартаном на тлі базової терапії спостерігається превалювання позитивного результату над негативним. Зокрема, в разі компенсованого ХЛС з АГ та лікування базовою терапією з кандесартаном відношення шансів OR виявилось меншим за одиницю (OR = 0,14; 95% CI 0,02–1,16; 2 = 3,60; p = 0,028). Подібною була динаміка OR і у хворих з декомпенсованим ХЛС і АГ та ХСН І стадії [НК І], в яких застосовули кандесартан на тлі базової терапії (OR=0,19; 95% CI 0,03 – 1,14; 2 = 3,48; p = 0,030). Найбільш виражене інгібування надмірної продукції bFGF спостерігалось у хворих на декомпенсоване ХЛС з АГ та ХСН ІІ А стадії [НК ІІ] при лікуванні базовою терапією

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

10 95% CI

0,25 p = (0,062) 0,14 (p = 0,028)

0,19 (p = 0,030)

0,1

0,17 (p = 0,013)

0,01 Компенсоване ХЛС з АГ, БТ + К vs БТ

Декомпенсоване ХЛС з АГ Декомпенсов ане ХЛС з АГ Декомпенсоване ХЛС з АГ та ХСН І стадії [НК І], та ХСН ІІ А стадії [НК ІІ], та ХСН ІІ Б стадії [НК ІІІ], БТ+К vs БТ+E БТ+Е+К vs БT+E БT+E+К vs БT+E

Рис. 2. Відношення шансів несприятливого / сприятливого результату лікування хворих на ХЛС та АГ із використанням інгібітора АПФ еналаприлу та БРА-ІІ кандесартану за динамікою bFGF Примітка: 1. OR — відношення шансів несприятливого / сприятливого результату лікування; 2. 95 % CI — 95 % довірчий інтервал; 3. БТ — базова терапія; 10. Е — еналаприл; 11. К — кандесартан

з еналаприлом та кандесартаном (OR = 0,17; 95% CI 0,04 – 0,86; 2 = 4,91; p = 0,013). Іншими словами подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є високоефективною, оскільки при цьому OR вказує на чіткий позитивний результат лікування. Трохи менш ефективним було лікування аналогічним фармакотерапевтичним комплексом (БТ + Е + К) хворих на декомпенсоване ХЛС з АГ та важкою ХСН ІІ Б стадії [НК ІІІ] (OR = 0,25; 95% CI 0,06 – 1,10; 2 = 3,47; p = 0,062). Важлими виявились результати дослідження ARR, RRR та NNT (табл. 2). Встановлено, що кандесартан на тлі базової терапії суттєво знижує абсолютний ризик несприятливого результату лікування компенсованого ХЛС з АГ (ARR=-0,44; 95% CI -0,85 – -0,03) і декомпенсованого ХЛС з АГ та ХСН І стадії (ARR = -0,38; 95% CI -0,76 – -0,01). За наявності декомпенсованого ХЛС з АГ і ХСН ІI А стадії [НК ІІ] та лікування поєданням еналаприлу з кандесартаном та тлі базової терапії відмічалась висока специфічність позитивної динаміки абсолютного ризику (ARR = -0,39; 95% CI -0,72 – -0,07). У випадку декомпенсованого ХЛС з АГ та ХСН ІІ Б стадії [НК ІІІ] позитивна динаміка ARR також була

достовірною (ARR = -0,32; 95% CI -0,65 – 0,02). Редукція RRR (відносного ризику) кращою була при компенсованому ХЛС з АГ під впливом базової терапії з кандесартаном (RRR = 0,33; RRR, % = -66,7%; 95% CI 0,09 – 1,23). Менш виражена редукція RRR відмічалась за умови декомпенсації ХЛС з АГ та ХСН І стадії [НК І] (RRR = 0,39; RRR, % = - 60,7%; 95% CI 0,13 – 1,15). При поєднаній блокаді РААС еналаприлом з кандесартаном та тлі базової терапії у хворих на декомпенсоване ХЛС з АГ та ХСН ІІ А стадії [НК ІІ] зниження RRR було суттєвим (RRR = 0,36; RRR, %=- 63,9%; 95% CI 0,14 – 0,95). Найменш ефективним було зниження RRR у хворих на ХЛС з АГ та ХСН ІІ Б стадії [НК ІІІ] (RRR = 0,46; RRR, % = -53,7%; 95% CI 0,20 – 1,09). Динаміка показника NNT була аналогічною змінам показників ARR та RRR. Зокрема, найнижче значення NNT (NNT = 2,25; 95% CI 1,16 – 29,57) було в групі хворих на компенсоване ХЛС з АГ, які отримували кандесартан на тлі базової терапії. У пацієнтів з декомпенсованим ХЛС на тлі АГ та ХСН І стадії [НК І] застосування базової терапії з кандесартаном також позитивно впливало на показник NNT (NNT = 2,6; 95% CI 1,31 – 30,24). При поєднаній блокаді РААС еналаприлом та кандесартаном на тлі базової терапії у хворих на Таблиця 1. Вплив інгібітора АПФ еналаприлу та БРА-ІІ декомпенсоване ХЛС з АГ та ХСН II А стадії [НК кандесартану на відношення шансів несприятливого/сприятливого ІІ] показник NNT був достатньо низьким (NNT=2,5; результату лікування (Odds Ratio) у хворих на ХЛС в поєднанні з 95% CI 1,38 – 15,07). І найвищим виявилось знаАГ за динамікою рівня bFGF в крові чення NNT у випадку важкої декомпенсації ХЛС з 2 Підгрупи хворих OR 95% CI  p АГ та ХСН ІІ Б стадії [НК ІІІ] навіть при поєднаному Компенсоване ХЛС з АГ; 0,14 0,02–1,16 3,60 0,028 застосуванні еналаприлу з кандесартаном БТ+К vs БТ (Оп 1 – n=29 vs Кп 1 – n=26) (NNT=3,1; 95% CI 1,55 – 44,32). Декомпенсоване ХЛС з АГ та ХСН I 0,19 0,03–1,14 3,48 0,030 Враховуючи дані про здатність ангіотензину-ІІ стадії [НК І ]; у хворих на COPD активувати експресію bFGF [9, БТ+К vs БТ+Е (Оп2 – n=36 vs Кп2 – n=33) 5], можна пояснити отримані позитивні ефекти Декомпенсоване ХЛС з АГ та ХСН ІІ А 0,17 0,04–0,86 4,91 0,013 впливу інгібітора АПФ еналаприлу, БРА-ІІ кандестадії [НК ІІ]; БТ+Е+К vs БТ+Е (Оп3 – сартану та їх поєднання на рівень bFGF у хворих на n=39 vs Кп3 – n=35) ХЛС. Декомпенсоване ХЛС з АГ та ХСН ІІ Б 0,25 0,06–1,10 3,47 0,062 Зниження рівня в крові bFGF супроводжувалось стадії [НК ІІІ]; БТ+Е+К vs БТ+Е (Оп4 – зниженням рівня PAH. Підтвердженням цього стала n=43 vs Кп4 – n=41) динаміка СТЛА. Так, у хворих основної підгрупи з Примітки: 1. OR – відношення шансів несприятливого/сприятливого 2 компенсованим ХЛС і АГ показник СТЛА через 6 наслідку лікування; 2. 95% CI – 95% довірчий інтервал; 3.  – критерій місяців лікування знизився з (68,45 ± 3,27) мм рт.ст. відповідності Пірсона; 4. p – коефіцієнт достовірності; 5. О1-4 – основні до (42,71 ± 3,46) мм рт.ст., що склало в середньому підгрупи; 6. К1-4 – контрольні підгрупи; 7. БТ – базова терапія; 8. Е – ена37,6% (p<0,001), а в 1-й контрольній підгрупі – з лаприл; 9. К – кандесартан

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

випадку поєднаного застосування інгібітора АПФ еналаприлу з БРА ІІ кандесартаном на тлі базової терапії, проте це не супроводжувалось погіршенням клінічного стану хворих. Упродовж всього періоду спостереження і лікування не було випадків госпітальної чи позагоспітальної летальності. Отримані дані щодо більш вираженої клінічної ефективності та позитивного впливу на рівні в крові bFGF поєднаного застосування інгібітора АПФ еналаприлу та БРА-ІІ кандесартану у хворих на декомпенсоване ХЛС з АГ узгоджуються з результатами субдослідження “CHARM-Added”, проведеного в рамках мультицентрового, подвійного, сліпого, рандомізованого, плацебо-контрольованого дослідження “Candesartan in Heart failure Assessment of Reduction in Mortality and Morbidity (CHARM)”, в якому вивчався вплив комбінованого лікування еналаприлом і кандесартаном у хворих із серцевою недостатністю [8]. Також отримані результати щодо позитивного впливу на рівень bFGF і перебіг ХЛС у хворих на ХОЗЛ інгібітора АПФ еналаприлу та БРА ІІ кандесартану узгоджуються з даними про те, що інгібітори АПФ та БРА-ІІ можуть зменшувати захворюваність і смертність хворих з ХОЗЛ [21]. В жодному із наших спостережень не зафіксовано якоїсь серйозної побічної дії, обидва досліджувані препарати добре поєднувались із стандартною базовою терапією.

Таблиця 2. Вплив інгібітора АПФ еналаприлу та БРА-ІІ кандесартану на показники ризику несприятливого результату лікування хворих на ХЛС в поєднанні з АГ за динамікою рівня bFGF в крові RRR, Підгрупи хворих ARR 95% CI RRR 95% CI NNT 95% CI % Компенсоване ХЛС з АГ; -0,44 -0,85 – -0,03 0,33 -66,7 0,09–1,23 2,25 1,16–29,57 БТ+К vs БТ (Оп 1 – n=29 vs Кп 1 – n=26) Декомпенсоване ХЛС з АГ та ХСН I -0,38 -0,76 – -0,01 0,39 -60,7 0,13–1,15 2,6 1,31–30,24 стадії [НК І ]; БТ+К vs БТ+Е (Оп2 – n=36 vs Кп2 –n=33) Декомпенсоване ХЛС з АГ та ХСН ІІ А -0,39 -0,72 – -0,07 0,36 -63,9 0,14–0,95 2,5 1,38–15,07 стадії [НК ІІ]; БТ+Е+К vs БТ+Е (Оп3 – n=39 vs Кп3 – n=35) Декомпенсоване ХЛС з АГ та ХСН ІІ Б -0,32 -0,65 – 0,02 0,46 -53,7 0,20–1,09 3,1 1,55–44,32 стадії [НК ІІІ]; БТ+Е+К vs БТ+Е (Оп4 – n=43 vs Кп4 – n=41) Примітки: 1. ARR – редукція абсолютного ризику несприятливого наслідку лікування; 2. RRR – редукція відносного ризику несприятливого наслідку лікування; 3. NNT – показник числа хворих, яких необхідно пролікувати для запобігання одного несприятливого результату; 4. 95% CI – 95% довірчий інтервал; 5. Оп1-4 – основні підгрупи; 6. Кп1-4 – контрольні підгрупи; 7. БТ – базова терапія; 8. Е – еналаприл; 9. К – кандесартан

(63,92 ± 4,08) мм рт.ст. до (51,67 ± 3,74), в середньому на 19,1% (p<0,05), тобто майже у 2 рази менше. Більш вираженою динаміка СТЛА була у хворих на декомпенсоване ХЛС з АГ та ХСН ІІ А стадії [НК ІІ] під впливом поєднаного застосування інгібітора АПФ еналаприлу з БРА-ІІ кандесартаном на тлі базової терапії, порівняно з таким же лікуванням без кандесартану. Зокрема, у хворих 3-ї основної підгрупи СТЛА через 6 місяців лікування знизився з (76,83±5,31) мм рт.ст. до (51,67 ± 4,23) мм рт.ст., що склало в середньому 32,7% (p<0,001), а в контрольній підгрупі – з (72,59 ± 4,86) мм рт.ст. до (53,62 ± 4,95), в середньому на 26,1% (p<0,01). Враховуючи роль підвищеного рівня bFGF у патогенезі ЛАГ при ХОЗЛ [7, 9, 10], даний ефект може мати позитивний вплив на розвиток і прогресування правошлуночкової ХСН у хворих на ХЛС на тлі АГ. Застосування БРА-ІІ кандесартану і, особливо, його поєднання з інгібітором АПФ еналаприлом призводило до покращення клінічного стану хворих та редукції функціонального класу ХСН. Так, через 6 місяців лікування у 35 (97,2%) хворих 2-ї основної підгрупи з декомпенсованим ХЛС і АГ та ХСН І стадії [НК І] констатовано зменшення функціонального класу з ФК ІІ до ФК І NYHA, при цьому аналогічна динаміка відмічалась у 32 (96,9%) хворого 2-ї контрольної підгрупи. При більш важкій ХСН ІІ А стадії на тлі АГ після лікування також відмічалась позитивна динаміка, коли у 34 (87,2%) хворого 3-ї основної підгрупи відбувалась редукція з ФК ІІІ до ФК II NYHA, а у 5 (12,8%) випадках вдалось досягнути ФК I NYHA. В 3-й контрольній підгрупі у 31 (88,6%) пацієнта зменшилась вираженість симптомів ХСН ІІ А стадії [НК ІІ] з ФК ІІІ до ФК II NYHA, при чому у 3 (8,5%) констатовано ФК I NYHA. У випадку дуже важкої ХСН ІІ Б стадії [НК ІІІ] в поєднанні з АГ виявлялась позитивна динаміка, проте ФК нижче ІІІ за NYHA не було досягнуто в жодному випадку. Зокрема, після лікування у 42 (97,7%) хворих 4-ї основної підгрупи ФК знизився з IV до III NYHA, а у 4-й контрольній групі така динаміка була у 39 (95,1%) хворих. Разом з тим, 1 (2,3%) хворий 4-ї основної підгрупи з ФК IV NYHA та три контрольних підгруп [1 (2.8%) з ХСН ФК III NYHA та 2 (4.9%) з ХСН ФК IV NYHA] були госпіталізовані з приводу появи ознак декомпенсації серцевої недостатності протягом періоду спостереження. Крім зменшення суб’єктивних ознак ХСН (задишка, серцебиття), на фоні базової терапії як в основній, так і контрольній групах відмічалось зниження частоти серцевих скорочень та помірне зниження артеріального тиску. Найбільш виражена динаміка цих показників спостерігалась у

Висновки 1.Продукція фактору росту фібробластів залежить від ступеня компенсації ХЛС в поєднанні з АГ та стадії ХСН. У хворих на декомпенсоване ХЛС з АГ та ХСН ІІ Б стадії [НК ІІІ] спостерігається найбільш виражене зростання рівня bFGF в крові. 2.Інгібітор АПФ еналаприл та БРА-ІІ кандесартан на тлі базової терапії інгібують надмірну продукцію bFGF, що вказує на доцільність долучення їх до стандартного лікування ХЛС при поєднанні з АГ. 3.Редукція абсолютного та відносного ризику несприятливого перебігу ХЛС з АГ під впливом різних варіантів фармакотерапії з використанням інгібітора АПФ еналаприлу та БРАІІ кандесартану є достовірною і достатньо специфічною. 4.На ранніх етапах розвитку ХЛС з АГ до базової терапії слід долучати БРА-ІІ кандесартан. В подальшому при декомпенсованому ХЛС з АГ та ХСН ІІ А – ІІ Б стадій [НК ІІ – ІІІ] доцільне поєднання базової терапії з інгібітором АПФ еналаприлом та БРА-ІІ кандесартаном. Перспективи подальших досліджень Перспективи подальших досліджень в даному напрямку полягають у з’ясуванні взаємозв’язку рівня в крові bFGF з іншими патогенетичними чинниками розвитку ХЛС, зокрема, з рівнями ендотеліну-1, васкулоендотеліального фактора росту, індуктора апоптозу Fas-Ligand та альдостерону. Це дозволить відкрити новий напрямок в проблемі діагностики і лікування хронічного легеневого серця за умови його поєднання з артеріальною гіпертензією. Література 1. Артеріальна гіпертензія. Оновлена та адаптована клінічна

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) настанова, заснована на доказах (2012 рік) / Робоча група з артеріальної гіпертензії Української асоціації кардіологів // Артеріальна гіпертензія. 2012. № 1 (21). С. 96 52. 2. Клінічна класифікація дихальних та гемодинамічних порушень при захворюваннях легень / В. К. Гаврисюк, С. С. Солдаченко, В. Ф. Кубишкін [и др] // Український пульмонологічний журнал. 2003. №2. С. 32 34. 3. Рекомендації з діагностики та лікування хронічної серцевої недостатності (2012) Асоціації кардіологів України і Української Асоціації фахівців з серцевої недостатності / Л. Г. Воронков, К. М. Амосова, А. Е. Багрій [та ін.] // Серцева недостатність. — 2012. — №3. — С. 60 — 96. 4. Booz G. W. Molecular signalling mechanisms controlling growth and function of cardiac fibroblasts / G. W. Booz, K. M. Baker // Cardiovasc. Res.— 1995.— Vol. 30.— Р. 537 — 543. 5. Bouzegrhane F. Is angiotensin II a proliferative factor of cardiac fibroblasts? // F. Bouzegrhane, G. Thibault // Cardiovasc. Res. — 2002. — Vol. 53. — Р. 304 — 312. 6. Chhabra S. K. Coexistent chronic obstructive pulmonary diseaseheart failure: mechanisms, diagnostic and therapeutic dilemmas / S. K. Chhabra, M. Gupta // Indian J. Chest Dis. Allied Sci. 2010. Vol. 52. P. 225 238. 7. Differential Role of TGF-b1/bFGF and ET-1 in Graft Fibrosis in Heart Failure Patients / S. Aharinejad, K. Krenn, P. Paulus [et al.] // American Journal of Transplantation. — 2005. — Vol. 5. — P. 2185 — 2192. 8. Effects of candesartan in patients with chronic heart failure and reduced left-ventricular systolic function taking angiotensin-converting-enzyme inhibitors: the CHARM-Added trial / J. J. McMurray, J. Ostergren, K. Swedberg [et al.] for the CHARM Investigators and Committees // Lancet. — 2003. — Vol. 362 (9386). — P. 767 — 771. 9. Elevated basic fibroblast growth factor levels in patients with pulmonary arterial hypertension / J. I. Benisty, V. V. McLaughlin, M. J. Landzberg [et al.] // Chest. — 2004. — Vol. — 126 (4). — P. 1255 — 1261. 10. Enhanced expression of ыbroblast growth factors and receptor FGFR-1 during vascular remodeling in chronic obstructive pulmonary disease / A. R. Kranenburg, W. I. De Boer, J. H. Van Krieken [et al.] // Am. J. Respir. Cell Mol. Biol. — 2002. — Vol. 27. — P. 517 — 525. 11. ESC Guidelines for the diagnosis and treatment of acute and chronic heart failure 2012: the Task Force for the Diagnosis and Treatment of Acute and Chronic Heart Failure 2012 of the European Society of Cardiology. Developed in collaboration with the Heart Failure Association (HFA) of the ESC / J. J. V. McMurray, S. Adamopoulos, S. D. Anker [et al.] // European Heart Journal. — 2012. — Vol. 33. — P.1787 — 1847. 12. ESH/ESC Guidelines for the management of arterial hypertension: the Task Force for the Management of Arterial Hypertension of the European Society of Hypertension (ESH) and of the European Society of Cardiology (ESC) 2013 / G. Mancia, R. Fagard, K. Narkiewicz [et al.] // Eur. Heart J. — 2013. — Vol. 34 (28). — P. 2159 — 2219. 13. Global strategy for the diagnosis, management and prevention of chronic obstructive lung disease: (Updated 2015) [Electronic Resource] – Режим доступу: http:// www.goldcopd.org 14. Heart failure and chronic obstructive pulmonary disease: diagnostic pitfalls and epidemiology / N. M. Hawkins, M. C. Petrie, P. S. Jhund [et al.] // Eur. J. Heart Fail. - 2009. - Vol. 11 (2). - P. 130 139. 15. Sabbah H. N. Progression of heart failure: a role for interstitial fibrosis / H. N. Sabbah, V. G. Sharov, M. Lesch // Mol. Cell. Biochem. — 1995. — Vol. 147. — P. 29 — 34. 16. Shujaat A. Pulmonary hypertension and chronic cor pulmonale in COPD / A. Shujaat, R. Minkin, E. Eden // Int. J. Chron. Obstruct. Pulmon. Dis. — 2007. — Vol. 2 (3). — P. 273 — 282. 17. Suskovic S. Heart failure and chronic obstructive pulmonary disease: Two for tea or tea for two? / S. Suskovic, M. Kosnik, M. Lainscak // World J. Cardiol. - 2010. - Vol. 2. - P. 305-307. 18. The burden of chronic obstructive pulmonary disease in patients hospitalized with heart failure / M. Lainscak, L. M. Hodoscek, H. D. Dьngen [et al.] // Wien. Klin. Wochenschr. - 2009. - Vol. 121. P. 309-313. 19. The cardiopulmonary continuum systemic inflammation as ‘common soil’ of heart and lung disease / C. Ukena, F. Mahfoud, M. Kindermann [et al.] // Int. J. Cardiol. -2010. - Vol. 145. - P. 172-176. 20. World Health Organization. Chronic cor pulmonale / Report of an expert committee // Circulation. - 1963. - Vol. 27.- P. 594-615. 21. Zeng Q. Update in diagnosis and therapy of coexistent chronic obstructive pulmonary disease and chronic heart failure / Q. Zeng, S. Jiang // J. Thorac Dis. - 2012. - Vol. 4 (3). - P. 310-315.

Середюк В.Н. Динамика фактора роста фибробластов основного и систолического давления в легочной артерии под влиянием ингибитора ангиотензинпревращающего фермента эналаприла, блокатора рецепторов ангиотензина-II кандесартана и их сочетанного применения у больных хроническим легочным сердцем с артериальной гипертензией ГВУЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет», Украина Резюме. Цель исследования: изучение динамики уровня в крови основного фактора роста фибробластов (bFGF) и систолического давления в легочной артерии (СДЛА) под влиянием ингибитора АПФ (АПФ) эналаприла, блокатора рецепторов ангиотензина-II (БРА-II) кандесартана и их сочетанного применения у больных хроническим легочным сердцем (ХЛС) с артериальной гипертензией (АГ). Материалы и методы. Обследовано 282 больных компенсированным и декомпенсированным ХЛС бронхо-пульмонального генеза с АГ II стадии, 1 – 3 степени и хронической сердечной недостаточностью (ХСН) I – II Б стадии [недостаточностью кровообращения – НК I – III], в том числе - 214 (75,9%) мужчин и 68 (24,1%) женщин. Средний возраст мужчин – (59,2±10,8), женщин – (63,7±4,5) лет. Результаты исследования. Установлено, что ингибитор АПФ эналаприл и БРА-II кандесартан на фоне базовой терапии ингибируют чрезмерную продукцию bFGF. При сочетанном применении эналаприла с кандесартаном у больных декомпенсированным ХЛС с АГ наблюдается более существенное снижение уровня bFGF и СДЛА, чем под влиянием только одного из этих препаратов. Наиболее выраженная редукция абсолютного и относительного риска отрицательного результата лечения ХЛС с АГ отмечается под влиянием варианта фармакотерапии с использованием сочетания эналаприла и кандесартана. Выводы. На ранних этапах развития ХЛС с АГ к базовой терапии следует приобщать кандесартан. В дальнейшем при декомпенсированном ХЛС с АГ и ХСН II A – II Б стадии [НК II – III] целесообразным является присоединение к базовой терапии эналаприла в сочетании с кандесартаном. Ключевые слова: фактор роста фибробластов основной, систолическое давление в легочной артерии, ингибитор АПФ эналаприл, блокатор рецепторов ангиотензина-II кандесартан, хроническое легочное сердце, артериальная гипертензия. V.N. Serediuk Dynamics of Fibroblast Growth Factor and Pulmonary Artery Systolic Pressure Under the Influence of the Angiotensin-Converting Enzyme Inhibitor Enalapril, the Angiotensin II Receptor Blocker Candesartan and Their Combined Use in Patients with Chronic Pulmonary Heart Disease with Arterial Hypertension Department of Internal Medicine No.2 and Nursing (Head of the department – Prof. I.P. Vakaliuk), Ivano-Frankivsk National Medical University, Ukraine, e-mail: vitaliyvseredyuk@gmail.com Abstract. The objective of the research was to study of the dynamics of basic fibroblast growth factor (FGFb) in blood and pulmonary artery systolic pressure (PASP) under the influence of angiotensin-converting enzyme (ACE) inhibitor enalapril, angiotensin-receptor blocker (ARBs II) candesartan and their combined use in patients with chronic pulmonary heart (CPH) with arterial hypertension (AH). Materials and Methods. 282 patients with compensated and decompensated CPH broncho-pulmonary origin with hypertension stage II, 1-3 degrees and chronic heart failure (CHF) I - II B stage [heart failure NC I - III] were involved to this study, including 214 (75.9%) men and 68 (24.1%) women. The average age of men was (59.2±10.8), and women (63.7 ± 4.5) years old. Results. We found that the ACE inhibitor enalapril and ARB candesartan II on the background of basic therapy inhibit of excessive production of bFGF. The combined use of enalapril with candesartan in patients with decompensated CPH and hypertension caused of significant reduction of bFGF and PASP vs separate treatment. The most expressed reduction of absolute and relative risk of adverse outcome CPH treatment of hypertension was observed under the influence of alternative drug therapy using a combination of candesartan and enalapril. Conclusions. We concluded that at the early stages of CPH with hypertension candesartan should be added to basic therapy. In the later stages of CPH with decompensated heart failure II A - II B stage [NC II - III] and arterial hypertension the best choise is combination of enalapril and candesartan. Keywords: basic fibroblast growth factor, pulmonary artery systolic pressure, angiotensin-converting enzyme inhibitor enalapril, angiotensin-II receptor blockercandesartan, chronic pulmonary heart, arterial hypertension. Надійшла 12.10.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) УДК: 616.071+ 616.379-08.64

Ткачук Ю.Л. Особливості структурної організації гемомікроциркуляторного русла надниркових залоз в нормі та при експериментальному цукровому діабеті Кафедра анатомії людини, оперативної хірургії та топографічної анатомії ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», м. Івано-Франківськ, Україна E-mail: t82@ukr.net. Резюме. Наукова робота присвячена питанням вивчення морфофункціональної організації гемомікроциркуляторного русла кори надниркових залоз у нормі та на пізніх стадіях розвитку стрептозотоцинового цукрового діабету. Для дослідження використали надниркові залози 21статевозрілого щура-самця лінії Вістар. Цукровий діабет моделювали одноразовим внутрішньоочеревинним введенням стрептозотоцину в дозі 7 мг на 100 гр. маси тіла та забирали матеріал на 56 і 70 доби експерименту. Використали гістологічний (забарвлення за Хартом з дозабарвленням за Ван Гізоном), ін’єкційний та електронномікроскопічний методи дослідження. Встановлено, що в інтактних статевозрілих щурівсамців лінії Вістар гемомікроциркуляторне русло кори надниркових залоз характеризується наявністю густої капілярної сітки, просторова організація якої залежить від особливостей будови кожної зони. Площа капілярів, їх просвіту і стінки є найменшою у клубочковій зоні, при цьому Індекс Вогенворта у капілярах різних зон достовірно не відрізняється між собою. На пізніх стадіях розвитку експериментального цукрового діабету в гемомікроциркуляторному руслі кори надниркових залоз виявляється діабетична мікроангіопатія, яка проявляється: зменшенням пропускної здатності капілярів, на що вказує збільшення їх індексу Вонгеворта на 48,7-89,9%, деструктивними змінами ендотеліоцитів та міоцитів за типом вакуольної дистрофії, потовщенням стінки капілярів, гіалінозом базальної мембрани, вираженими гемореологічними порушеннями (еритроцитарні сладжі, підвищення адгезивно-агрегаційної здатності тромбоцитів, мікроклазматоз), деендотелізацією судин. Ключові слова: гемомікроциркуляторне русло, кора надниркових залоз, стрептозотоциновий цукровий діабет.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Цукровий діабет (ЦД) є однією із важливих медико-соціальних проблем у цілому світі та першим серед ендокринних захворювань, де частота його сягає 70 %. Найбільш небезпечним для життя ускладненням ЦД є ураження судин. При цьому у 80-100% хворих розвивається діабетична ангіопатія судин нижніх кінцівок, зокрема діабетична стопа, патоморфогенез якої досить добре описаний в літературі [2, 6, 8]. Розповсюдженість як мікро-, так і макроангіопатій збільшується з віком хворих і тривалістю діабету, зростає смертність від судинних ускладнень. Як свідчать дані статистичних досліджень за останні 90 років смертність від діабетичної коми зменшилась із 47,7 до 2,2%, натомість від судинних ускладнень зросла від 21,2 до 77% [1, 2]. Проте незважаючи на численні дослідження на даний момент в доступній нам літературі немає достовірних даних про морфологічні зміни гемомікроциркуляторного русла надниркових залоз при ЦД. Тому метою нашого дослідження стало встановлення особливостей структурної організації гемомікроциркуляторного русла кори надниркових залоз у нормі та при експериментальному ЦД. Матеріал і методи дослідження Досліджено надниркові залози 21 статевозрілого щура-самця лінії Вістар. Тварини поділялись на 4 групи: інтактні (5 тварин) контрольну (6 тварини) і експериментальну (10 тварин). В експериментальній групі тварин цукровий діабет моделювали шляхом внутрішньоочеревинного введення стрептозотоцину (6 мг на 100 гр маси тіла) розчиненого в 0,1 М цитратному буфері з рН 4,5, контрольній групі тварин у еквівалентній дозі внутрішньоочеревинно вводили даний буфер. На 56 і 70 доби від початку експерименту забирали матеріал для дослідження. Розвиток цукрового діабету контролювали за щоденним визначенням глюкози в крові, яку вимірювали із краплі крові хвостової вени за допомогою тестсмужок на глюкометрі фірми «Ассu Сhec» (Німеччина).

Використали гістологічний (забарвлення за Хартом з дозабарвленням за Ван Гізоном), ін’єкційний (ін’єкція судин паризькою синьою) та електронномікроскопічний методи дослідження. Для електронномікроскопічного дослідження шматочки матеріалу фіксували у 2% розчині чотириокису осмію, проводили та контрастували за загально прийнятим методом. Вивчення матеріалу проводили на електронному мікроскопі ПЭМ-125 К, при прискорюючій напрузі 75 кВ, з наступним фотографуванням при збільшеннях від 1200 до 12000 разів. Напівтонкі зрізи, товщиною 1 мкм, фарбували 1% розчином метиленової синьки. Гістологічні препарати і напівтонкі зрізи вивчали під світловим мікроскопом МС 300 (ТХР) та фотографували за допомогою Digital camera for microscope DCM 900. Морфометрію здійснювали на вказаних препаратах за допомогою програмного забезпечення NIH USA “ Image J” в ручному режимі із урахуванням збільшень. Вимірювали площу капілярів, їх стінки і просвіту та визначали індекс Вогенворта (ІВ) – співідношення площі судини до площі її просвіту [3] Комп’ютерне опрацювання даних проводилося за допомогою статистичного пакету Stat.Soft.Inc; Tulsa, OK, USA; Statistica 6.

Результати дослідження та їх обговорення Гемомікроциркуляторне русло кори надниркових залоз інтактної групи щурів починається артеріолами, які розташовуються в капсулі та підкапсулярно розгалужуються на прекапіляри в поверхневих шарах клубочкової зони. Від останніх відгалужуються капіляри, які оплітають ендокриноцити клубочків утворюючи петлі овальної форми. Площа капілярів цієї зони становить 17,77±1,76 мкм2, площа просвіту - 27,02±2,33 мкм2, площа стінки – 9,25±0,97 мкм2, ІВ – 153,71±6,21%. Капіляри пучкової зони розташовуються радіально, площа їх, їх стінки, просвіту та ІВ статистично достовірно не відрізняються від таких показників клубочкової зони і становлять відповідно 54,44±2,72 мкм 2 (р=0,3710), 19,65±11,39 мкм2 (р=0,0736), 34,79±11,42 мкм2 (р=0,1380), 172,94±19,54% (р=0,5002). На межі пучкової і сітчастої зон капіляри розширюються і оплітають ендокриноцити сітчастої зони. Їх площа є достовірно більшою від площі капілярів клубочкової зони 97,52±29,46 мкм2 (р=0,0131) та достовірно не відрізняється від площі капілярів пучкової зони (р=0,0697). Це ж стосується площі просвіту їх і стінки, які відповідно становлять 64,52±4,71 мкм2 (р=0,0431, р=0,0506) та 33,01±6,11 мкм 2 (р=0,0433, р=0,1688). ІВ складає 150,21±7,94% і достовірно не відрізняється від показників клубочкової і пучкової зон (р=0,5002, р=0,3862). Капіляри сітчастої зони зливаючись, утворюють посткапіляри та венули. Таким чином, внутрішньо органне венозне русло надниркових залоз починає утворюватися на межі кіркової і мозкової речовин. Як і в інших ендокринних органах стінка судин гемомікроцикуляторного русла має типову будову. Стінка артеріол побудована із трьох оболонок: внутрішня – ендотеліоцити на базальній мембрані і тонка внутрішня еластична мембрана без завитків; середня – міоцити, що мають спіралеподібний напрям, зовнішня – елементи пухкої сполучної тканини, які вплітаються в периваскулярну тканину. Стінка прекапілярів і посткапілярів зсередини містить ендотеліальні клітини, які обмежують просвіт судини. Під ними розташовується базальна мембрана, ззовні від якої містяться поодинокі перицити та сполучнотканинні елементи. Стінка венули містить три оболонки: внутрішню – ендотелій, середню – міоцити, і зовнішню - пухка сполучна тка-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

2 1

2 3

Рис. 1. Ультраструктура гемокапіляра кори надниркових залоз у нормі. Зб.: 6400. 1 – просвіт капіляра, 2 – фенестри, 3 – ядро ендокриноцита

нина. Кора надниркових залоз кровопостачається капілярами вісцерального типу, які мають типову будову. Просвіт їх зсередини обмежується ендотеліоцитами, цитоплазма яких місцями витоншується і люмінальна та базальна частини плазмолеми зливаються між собою утворюючи фенестри, закриті діафрагмами (рис. 1). В периферійних відділах цитоплазми ендотеліоцитів містяться мікропіноцитозні пухирці, мітохондрії, вільні рибосоми та полісоми. Базальна мембрана розміщується під ендотелієм, є чітко вираженою, тришаровою. На 56 добу розвитку експериментального цукрового діабету рівень глюкози в крові зростає до 18,21±0,22 ммоль/л (контроль – 5,12±0,21 ммоль/л, р=0,000015). Відмічаються порушення структури стінки всіх ланок гемомікроциркуляторного русла. В артеріолах внутрішня еластична мембрана різко звивиста, місцями переривається. Ядра ендотеліоцитів, розташовуючись на звивистій еластичній мембрані, випинають у просвіт судини у вигляді частоколу. Подекуди в артеріолах і венулах спостерігається часткове руйнування міоцитів та ендотеліоцитів з подальшою заміною їх елементами сполучної тканини. Площі капілярів і їх стінки у всіх зонах кори надниркових залоз є достовірно вищими за контрольні показники (табл. 1).

Рис. 2. Ультраструктура гемокапіляра кори надниркових залоз на 56 добу перебігу експериментального ЦД. Зб.: 6400. 1 – еритроцит у просвіті капіляра, 2 – ядро ендотеліоцита, 3 – вакуолі, 4 - колагенові волокна в перикапілярному просторі

ІВ достовірно збільшувався у капілярах всіх зон кори надниркових залоз, що свідчить про зниження їх пропускної здатності та порушення трансендотеліального обміну [3]. У просвіті гемокапілярів спостерігаються еритроцитарні сладжі, адгезія тромбоцитів та еритроцитів до люмінальної поверхні плазмолеми ендотеліоцитів. Ядра останніх набряклі мають крайове розташування хроматину (рис. 2). Більшість мембранних органел в ендотеліоцитах зруйновані (див. рис. 2). У біляядерній зоні виявляються дрібні і великі вакуолі (див. рис. 2). Відмічається варіабельність товщини периферійних відділів цитоплазми ендотеліоцитів, а саме, ділянки витоншення зі значною кількістю фенестр чергуються з безструктурними електроннощільними потовщеннями. Базальна мембрана потовщена. В розширених перикапілярних просторах спостерігається велика кількість колагенових волокон і фібробластів (див. рис. 2), що вказує на розвиток капіляросклерозу. На 70 добу перебігу експериментального ЦД рівень глюкози в крові зростає до 20,06±0,34 ммоль/л (р<0,0465), порівняно з попереднім терміном експерименту. Патологічні зміни в стінці судин наростають. Як і в попередньому терміні експерименту площа капілярів, їх стінки та ІВ є достовірно більшими за контрольні показники (див. табл. 1), при цьому площа стінки капілярів зростає, порівняно з попереднім терміном Таблиця 1. Морфометричні показники капілярів кори надниркових залоз спостереження. Просвіти судин заповінтактних щурів, (M±m) нені еритроцитарними сладжами, які Площа перебувають в тісному контакті між соТермін Площа стінки Площа (мкм2) просвіту ІВ (%) бою та люмінальною поверхнею ендо2 експерименту (мкм ) 2 (мкм ) теліоцитів. Так зміни пояснюються, Клубочкова зона перш за все, високими рівнями глікози56 дослід 51,74±2,86*** 23,79±1,75 27,91±1,95*** 222,99±11,72*** льованого гемоглобіну при ЦД, внасдоба контроль 29,85±2,16 20,19±1,84 9,66±0,61 149,97±3,65 лідок чого еритроцити змінюють свій поверхневий S-заряд, а це, призводить 70 дослід 62,76±4,57*** 25,93±2,21* 36,75±3,24***,  249,11±17,48*** до капілярного стазу, сладжу та аглютидоба контроль 29,51±2,12 20,11±1,84 9,40±0,52 148,91±3,46 нації еритроцитів, до мікротромбозів, Пучкова зона які сприяють розвитку місцевої гіпоксії 56 дослід 72,35±2,69*** 32,26±1,63* 40,09±1,34*** 226,21±5,78*** і пошкодження клітинних мембран доба контроль 50,51±2,06 39,15±2,16 11,35±1,06 130,31±3,69 ендотеліоцитів [4]. За даними наших до70 дослід 83,56±2,09*** 33,92±1,18 49,57±1,47*** 247,54±5,85*** сліджень на електронномікроскодоба контроль 50,51±2,06 39,15±2,16 11,35±1,06 130,31±3,69 пічному рівні цитоплазма останніх є поСітчаста зона ниженої електроннооптичної щільнос56 дослід 137,96±7,35** 58,64±4,45 79,33±3,52*** 240,83±9,33*** ті (рис. 3), заповнена великими і дрібдоба контроль 92,51±7,04 62,52±4,64 27,01±3,1 141,41±4,83 ними вакуолями, в ній мало рибосом, 70 дослід 134,61±5,32*** 52,67±3,08 81,93±329*** 258,91±8,09*** полісом, мікропіноцитозних пухирців, доба контроль 92,52±7,03 66,02±4,66 26,51±3,37 140,27±4,51 що свідчить про пригнічення внутрішПримітки: достовірна різниця показника з показником контрольної групи * – p<0,05, ньоклітинних обмінних процесів та ** –p<0,01, *** –p<0,001; достовірна різниця показника з показником попезниження активності трансендореднього терміну спостереження  – p<0,05

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

тарні сладжі, підвищення адгезивно-агрегаційної здатності тромбоцитів, мікроклазматоз), деендотелізацією судин.

1 2

Перспективи подальших досліджень Перспективними є дослідження змін гіпофізарно-надниркової системи при експериментальному цукровому діабеті що розширить і поглибить знання про патогенетичні механізми порушення нейрогуморальних процесів в організмі при даному захворюванні. Література

Рис. 3. Зміни гемокапіляра на 70 добу перебігу експериментального ЦД. Зб.: 6400. 1 –просвіт капіляра, 2 – ядро ендотеліоцита, 3 – вакуолі

теліального обміну. Спостерігається лізис ендотеліоцитів (рис. 3), а подекуди і стінок окремих капілярів і заміщення їх елементами сполучної тканини. Ядра ендотеліальних клітин неправильної форми, гіпохромні. Міжклітинні контакти між ендотеліальними клітинами дезорганізовані, інколи виявляються ділянки оголеної базальної мембрани. Остання є потовщеною, розшарованою, містить поодинокі електроннощільні депозити. За даними літературних джерел вважається, що важливим фактором ураження ендотелію при ЦД є сорбітоловий шлях метаболізму глюкози, який призводить до осмотичного набряку та руйнування останніх [5, 7]. В артеріолах і венулах спостерігаються такі ж зміни ендотелію, як і в капілярах. Міоцити не мають чітких контурів, дезорганізовані. Цитоплазма їх є електроннощільна і заповнена дезорганізованими мікрофіламентами та тонофібрилами. Мітохондрії пониженої електроннооптичної щільності зі зруйнованими кристами. До периферійних шарів стінки таких артеріол прилягає дезорганізована сполучна тканина, що містить значну кількість колагенових волокон. Просвіти прекапілярних артеріол вміщують значні скупчення еритроцитів. Для венул характерними є розширені просвіти, заповнені еритроцитарними сладжами. Люмінальна поверхня ендотеліальних клітин у венулах утворює значну кількість мікроворсинок, що в подальшому призводить до мікроклазматозу. Цитоплазма вміщує незначну кількість піноцитозних пухирів, скупчення рибосом і полісом, розширені цистерни агранулярної ендоплазматичної сітки. Нерідко спостерігається десквамація ендотеліоцитів в просвіт судин та оголення базальної мембрани. Висновки 1. Гемомікроциркуляторне русло кори надниркових залоз щурів характеризується наявністю густої капілярної сітки, просторова організація якої залежить від особливостей будови кожної зони. Площа капілярів, їх просвіту і стінки є найменшою у клубочковій зоні, при цьому ІВ у капілярах різних зон достовірно не відрізняється між собою, що вказує на те що збільшення площі капілярів відбувається за рахунок площі їх просвіту. 2. На 56 і 70 доби розвитку стрептозотоцинового діабету в гемомікроциркуляторному руслі корі надниркових залоз виявляється діабетична мікроангіопатія, яка проявляється зменшенням пропускної здатності капілярів, на що вказує збільшення ІВ на 48,7-89,9%, деструктивними змінами ендотеліоцитів і міоцитів, потовщенням стінки капілярів, вираженими гемореологічними порушеннями (еритроци-

1. Боровкова О. С. Питання патогенезу діабетичних ангіопатій / О.С. Боровкова, А. Г. Іфтодій // Буковинський медичний вісник. – 2006. – Т. 10. – № 2. – С. 132–135. 2. Ефимов А., Зуева Н., Скробонская Н. Диабетические ангиопатии: этиология и патогенез // Ліки. - 2004. - № 11. — С. 36-38. 3. Морфометрична оцінка особливостей ремоделювання артерій стінки шлунка та дванадцятипалої кишки при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки / Л.Я. Ковальчук, А.Д. Беденюк, М.С. Гнатюк, Ю.М. Футуйма і ін. // Український Журнал Хірургії. – 2011. - № 5. – С. 55-59. 4. Пашковська Н.В, Давиденко І.С. Морфологія ендотелію судин стовбура головного мозку при діабетичній енцефалопатії // Клінічна анатомія та оперативна хірургія – 2008. – Т.7, №1. – С. 20-24. 5. Aldhahi W. Inflammation and the Endothelium in Diabetes / W. Aldhahi, O. Hamdy // Current Diabetes Reports. – 2003. – № 3. – P. 293–298. 6. Lawall H. Diabetic foot syndrome / Н. Lawall, Н. Reike // Internist (Berl). – 2009. – Vol. 50, № 8. – Р. 936–944. 7. Metabolic and hemodynamic markers of endothelial dysfunction in patients with hypertension and patients with type 2 diabetes during the cold pressor tes / C. Fouillioux, F. Contreras, M. Lares [et al.] // Am. J. Ther. – 2008. – Vol. 15, № 4. –P. 389–396. 8. Vayssairat M., Le Devehat С Diabetic angiopathy: the role of microvascular exploration in routine practice. Consequences of a new algorithm for care of the diabetic foot // J. Mai. Vase. -2001. - Vol. 26, № 2. - P. 126-129. Ткачук Ю.Л. Особенности структурной организации гемомикроциркуляторного русла надпочечников в норме и при экспериментальном сахарном диабете Кафедра анатомии человека, оперативной хирургии и топографической анатомии ГВУЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет», г. Ивано-Франковск, Украина E-mail: t82@ukr.net. Резюме. Научная работа посвящена вопросам изучения морфофункциональной организации гемомикроциркуляторного русла коры надпочечников в норме и на поздних стадиях развития стрептозотоцинового сахарного диабета. Для исследования использовали надпочечники 21 половозрелого крысы-самца линии Вистар. Сахарный диабет моделировали однократным внутрибрюшинном введением стрептозотоцина в дозе 7 мг на 100 гр. массы тела и забирали материал на 56 и 70 суток эксперимента. Использовали гистологический (окраска за Хартом с доокраской за Ван Гизоном), инъекционный и электронномикроскопический методы исследования. Установлено, что в интактных половозрелых крыс-самцов линии Вистар гемомикроциркуляторного русло коры надпочечников характеризуется наличием густой капиллярной сетки, пространственная организация которого зависит от особенностей строения каждой зоны. Площадь капилляров, их просвета и стенки является наименьшим в клубочковой зоне, при этом индекс Вогенворта в капиллярах различных зон достоверно не отличается между собой. На поздних стадиях развития экспериментального сахарного диабета в гемомикроциркуляторного русле коры надпочечников выявляется диабетическая микроангиопатия, которая проявляется: уменьшением пропускной способности капилляров, на что указывает увеличение их индекса Вонгеворта на 48,7-89,9%, деструктивными изменениями эндотелиоцитов и миоцитов по типу вакуольной дистрофии, утолщением стенки капилляров, гиалинозом базальной мембраны, выраженными гемореологическими нарушениями (эритроцитарные сладжи, повышение адгезивно-агрегационной способности тромбоцитов, микроклазматоз), деэндотелизациею сосудов. Ключевые слова: гемомикроциркуляторное русло, кора надпочечников, стрептозотоциновый сахарный диабет.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) Yu.L. Tkachuk Peculiarities of Structural Organization of HemoMicrovasculature of Adrenal Glands in the Normal State and in Experimental Diabetes Mellitus Department of Human Anatomy, Operative Surgery and Topographic Anatomy Ivano-Frankivsk national medical university, Ivano-Frankivsk, Ukraine, e-mail: t82@ukr.net Abstract. The research work is related to the study of morphofunctional organization of hemo-microvasculature of adrenal cortex in the normal state and in late stages of streptozotocin-induced diabetes mellitus. The investigation has involved the adrenal glands of 21 mature male Wistar rats. Diabetes mellitus has been induced by single intraperitoneal streptozotocin administration at a dose of 7 mg per 100 grams of body mass and the material was then observed at the 56th - and 70th day of experiment. The study has been performed with the help of histological (staining by Hart’s solution with further Van Gieson’s stain use), injection and electron-microscopic techniques. It has been established that the hemo-microvasculature of adrenal cortex

in intact mature male Wistar rats was characterized by the presence of dense capillary network, spatial organization of which depends on the structural features of every region. The area of capillaries as well as their luminal and wall areas appeared to be the smallest in glomerular zone; therewith the Vogenvort index in the capillaries of different zones did not considerably differ. Diabetic microangiopathy in hemomicrocirculatory bed of adrenal cortex has developed at late stages of experimental diabetes mellitus and caused decreased capillary capacity, as showed by the increase of their Vogenvort index by 48.789.9%, destructive changes of endotheliocytes and myocytes in terms of hydropic degeneration, thickening of the capillary wall, hyalinosis of the basement membrane, marked hemoreologic disorders (erythrocytic sludges, increased platelet adhesive and aggregative capability, microclasmatosis), de-endothelialization of vessels. Keywords: hemo-microvasculature, adrenal cortex, streptozotocin-induced diabetes mellitus. Надійшла 19.10.2015 року.

УДК: 616.33/.342-002.44-06:616.24-007.271-036.12]-092

Четайкіна А.В., Склярова О.Є. Клініко-патогенетичні особливості перебігу ерозивно-виразкових уражень гастродуоденальної зони у пацієнтів з хронічним обструктивним захворюванням легень Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів, Україна E-mail: hanusya@live.ru Резюме. Мета дослідження: оцінити стан факторів кислотопептичної агресії та захисту при ерозивно-виразкових ураженнях гастродуоденальної зони у пацієнтів з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ). Матеріали і методи. Обстежено 90 хворих, яких було розділено на 3 групи: І група – 26 пацієнтів-курців з 1 стадією ХОЗЛ у поєднанні з ерозивно-виразковими ураженнями гастродуоденальної зони та анамнезом до 20 пачко-років; ІІ група – 27 пацієнтів з 2 стадією з цією ж коморбідною патологією та анамнезом стажу курця – понад 20 пачко-років; ІІІ група – 37 пацієнтів з традиційним перебігом Н.pylori-асоційованої пептичної виразки (ПВ) та відсутністю в анамнезі фактору куріння. Результати. У пацієнтів з ХОЗЛ у поєднанні з ерозивно-виразковими ураженнями гастродуоденальної зони спостерігалося прогресуюче зростання кислотності і пепсину, обумовлене поєднанням Н.рylori-інфекції та паління. Згідно даних ФГДС, у таких осіб знаходили значну кількість ерозій та виразок з поступовим збільшенням питомої ваги останніх при стажі паління більше 20 пачкороків. Висновки. Перебіг ерозивно-виразкових уражень у пацієнтів з ХОЗЛ характеризується наявністю значної кількості гастродуоденальних ерозій та зростанням числа виразок з віком. При поєднанні ПВ з ХОЗЛ спостерігається достовірно вищий рівень загальної кислотності та зростання вмісту пепсину на тлі збільшення тривалості паління, що обумовлює торпідний перебіг захворювання та зростання випадків стенозування у даної групи хворих. Ключові слова: хронічні обструктивні захворювання легень (ХОЗЛ), пептична виразка (ПВ).

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Ерозивно-виразкові ураження гастродуоденальної зони зустрічаються більш ніж у половини випадків у пацієнтів з хронічним обструктивним захворюванням легень [3]. Перебіг гастропатій на фоні ХОЗЛ має свої характерні клінічні особливості, серед яких відмічають меншу частоту больового синдрому, менший відсоток знаходження H.pylori-інфекції, більші розміри виразкових дефектів у порівнянні з аналогічними показниками при пептичній виразці [3]. Серед розповсюджених патологічних станів в шлунку та дванадцятипалій кишці (ДПК) на фоні ХОЗЛ знаходять гострі та хронічні ерозії, виразки, рубцеві зміни, гастрит [2]. Най-

частіше така поєднана патологія зустрічається у чоловічої статі з тривалістю захворювання більше 20 років, формуванням середньо-тяжкого чи тяжкого перебігу ХОЗЛ, де найбільш важливим фактором ризику виступає тютюнопаління [5,8]. Тютюнопаління є самостійним ульцерогенним чинником у виникненні ПВ, завдяки здатності нікотину пригнічувати фактори захисту, порушувати моторику та евакуацію їжі зі шлунка та сприяти закисленню вмісту цибулини ДПК. Паління суттєво знижує репаративну регенерацію слизової оболонки гастродуоденальної зони та сприяє розвитку дуоденогастрального рефлюксу [1,7]. Враховуючи те, що шлунок та легені тісно взаємопов’язані анатомічно та функціонально, наявність ерозивновиразкових уражень є одним з найбільш частих видів позалегеневої вісцеральної патології у поєднанні з ХОЗЛ, що ускладнює її перебіг [6]. Частота взаємопов’язаних змін у бронхолегеневому апараті та в гастродуоденальній зоні складає від 5 до 80 % [3,5]. Хоча традиційно ерозивно-виразкові зміни гастродуоденальної зони на тлі ХОЗЛ розглядалися як симптоматичні, до цих пір немає єдиної думки щодо переважного відношення локалізації виразок, їх перебігу, стану кислотопродукуючої і захисної функції та особливостей проведення патогенетичної терапії [4]. Мета дослідження: оцінити стан факторів кислото-пептичної агресії та захисту при ерозивно-виразкових ураженнях гастродуоденальної зони у пацієнтів з ХОЗЛ. Матеріал і методи дослідження Обстежено 90 хворих, серед них 79 чоловіків (87,8 %) і 11 жінок (12,2 %). У відповідності до мети дослідження, виділено 3 групи хворих, серед яких 26 пацієнтів-курців з І стадією ХОЗЛ у поєднанні з ерозивно-виразковими ураженнями гастродуоденальної зони та анамнезом до 20 пачко-років. В другу групу увійшло 27 пацієнтів з ІІ стадією з цією ж коморбідною патологією та анамнезом стажу курця понад 20 пачко-років. В третій групі виділено 37 пацієнтів з традиційним перебігом Н.pylori-асоційованої ПВ та відсутністю в анамнезі фактору куріння. Середній вік хворих першої групи дорівнював 45,3±1,9 років, другої групи – 33,3±1,1 років, третьої – 49,2±1,3 років.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) Всім хворим проводилися загально-клінічні обстеження, які включали збір анамнестичних даних зі встановленням факторів ризику, перебігу і тривалості захворювання, частоти рецидивів, загальні клініко-лабораторні обстеження, фіброгастродуоденоскопія (ФГДС), stool-test. Для верифікації діагнозу ХОЗЛ проводили загальноклінічне обстеження, рентгенологічне дослідження грудної клітки, використовували модифіковану шкалу для оцінки вираженості задишки та визначали ступінь тяжкості бронхообструктивних порушень методом спірографії. У відповідності з проведеними обстеженнями, у першу групу увійшли пацієнти з анамнезом паління переважно до 20 пачко-років, у яких спостерігався І ступінь ХОЗЛ з легким ступенем тяжкості перебігу (ОФВ1/ФЖЄЛ<70%, ОФВ180% від належних). В другу групу увійшли пацієнти з анамнезом паління більше 20 пачко-років переважно з ІІ ступенем тяжкості – помірним перебігом ХОЗЛ – ОФВ1/ФЖЄЛ <70%, 50% <ОФВ<80% від належних. Для верифікації гастродуоденальної патології проводили ФГДС апаратом Pentax EG-34 JA з біопсією слизової оболонки антрального та фундального відділів шлунка. Звертали увагу на наявність гіперемії, набряку, ерозивно-виразкових дефектів, рубцевої деформації цибулини ДПК, тонус кардіального сфінктеру і воротаря, наявність гастроезофагального та дуоденогастрального рефлюксів. Н.рylori-інфекцію визначали за допомогою stool-test. За 20 хв до ендоскопічної процедури для стимуляції шлункової секреції хворий приймав 0,5 г еуфіліну, розчиненого в 50 мл дистильованої води. Після відкачування шлункового вмісту визначалася загальна кислотність титраційним методом, вміст пепсину (Тин В.П., 1983) та N-ацетилнейрамінових кислот (NANA) в шлунковому соці та нерозчинному слизу (Шараєв П.Н., 1990), проводилась позашлункова рН-метрія. Статистичну обробку отриманих результатів виконували на персональному комп’ютері з використанням пакетів ліцензійних програм “Microsoft Excel 2007” (Microsoft), “Statistica 6.0” (StatSoft Inc.,США). Оцінювали середнє значення (М) та стандартну помилку середнього (m). Достовірність змін показників оцінювали з використанням парного критерію Стьюдента. Розбіжності вважали достовірними при р<0,05. Порівняння незалежних груп проводилося за критеріями Манн-Уітні.

Результати дослідження та їх обговорення Результати дослідження показали неоднозначність клінічних та інструментальних даних щодо ендоскопічної картини та стану факторів агресії і захисту у пацієнтів з Н.рyloriасоційованою ПВ та ерозивно-виразковими ураженнями при ХОЗЛ, обумовленими зокрема тютюнопалінням. Наявність гелікобактерної інфекції у хворих з ХОЗЛ зі стажем паління до 20 років дорівнювала 65 %, у пацієнтів з ХОЗЛ зі стажем більше 20 пачко-років – 55 %. За даними ФГДС, при Н.pylori-асоційованій ПВ у 89,2% знаходили виразкові дефекти із переважною локалізацією в ДПК. Ерозії – точкові, лінійні, зливні – на фоні гіперемії слизової оболонки шлунка та ДПК виявляли у 70,3 % випадків. У пацієнтів з ПВ у поєднанні з ХОЗЛ І-ої стадії, зі стажем паління переважно до 20 пачко-років, виразкові дефекти зустрічалися у 50 %, а ерозії – в 61 % випадків,часто в комбінації з виразками. В осіб з ПВ у поєднанні з ХОЗЛ ІІ-ої стадії та стажем паління більше 20 пачко-років, частота виявлення виразкових дефектів зростала до 77,8 % на фоні зменшення ерозій до 44,4 %. Таким чином, за даними ФГДС, у пацієнтів з H.pyloriасоційованою ПВ частота знаходження виразкових дефектів була найвищою у порівнянні з перебігом ПВ на фоні ХОЗЛ, однак на тлі тривалого паління у таких хворих відмічався більш стійкий перебіг захворювання, часті рецидиви, значна частота знаходження рубцевих змін та стенозування ДПК. Розгляд факторів кислотопептичної агресії та захисту гастродуоденальної зони дозволив виявити особливості впливу гелікобактерної інфекції та паління на перебіг ерозивно-виразкових уражень шлунка і ДПК. Для пацієнтів з Н.рylori-асоційованою ПВ характерними особливостями факторів агресії та захисту були вірогідно

Таблиця 1. Стан факторів агресії та захисту у пацієнтів з Н.рylori-асоційованою ПВ та в поєднанні з ХОЗЛ Пептична виразка у Н.рylori- ДостовірПоказники поєднанні з ХОЗЛ асоційоність вана ПВ різниці І стадії ІІ стадії Загальна 59,0±4,3 72,1±4,4 49,7±2,8 P1-2>0,05 кислотність, Р1-3<0,01 ммоль/л Р2-3<0,05 рН 1,54±0,04 1,44±0,04 1,96±0,14 Р1-2<0,05 Р1-3<0,01 Р2-3>0,05 Пепсин, мг/мл 0,41±0,05 0,78±0,07 1,0±0,1 Р1-2<0,01 Р1-3>0,05 Р2-3<0,01 NANA 0,67±0,05 0,69±0,04 0,51±0,03 Р1-2<0,01 шлунковий сік, Р1-3<0,01 мг/мл Р2-3>0,05 NANA нероз1,35±0,06 1,41±0,08 1,01±0,05 Р1-2<0,01 чинний слиз, Р1-3<0,01 мг/мл Р2-3>0,05

більший рівень пепсину та рН шлункового вмісту на тлі достовірно нижчих величин загальної кислотності та NANA в шлунковому соці та нерозчинному слизу. У пацієнтів з ХОЗЛ в поєднанні з ерозивно-виразковими ураженнями гастродуоденальної зони було характерне зростання рівня пепсину на тлі паління більше 20 пачко-років з високими величинами загальної кислотності у порівнянні з Н.рylori-асоційованою ПВ. В той же час вміст NANA в шлунковому соці та нерозчинному слизу суттєво не відрізнявся у хворих з ХОЗЛ у поєднанні з ерозивно-виразковими ураженнями (табл.1). Для пацієнтів з Н.рylori-асоційованою ПВ характерними особливостями факторів агресії та захисту були вірогідно більший рівень пепсину та рН шлункового вмісту на тлі достовірно нижчих величин загальної кислотності та NANA в шлунковому соці та нерозчинному слизу. Підсумовуючи отримані дані, слід звернути увагу на те, що у пацієнтів з Н.рylori-асоційованою ПВ головним патогенетичним фактором виступає гелікобактерна інфекція, яка найчастіше маніфестує розвитком гострої виразки з високими значеннями вмісту пепсину та достовірно нижчими величинами NANA. Отже, за даними ФГДС у цієї групи хворих знаходять переважаючу кількість гострих виразок, які успішно лікуються згідно стандартів Маастрихт-IV. В той же час у пацієнтів з ХОЗЛ в поєднанні з ерозивновиразковими ураженнями гастродуоденальної зони спостерігалося прогресуюче зростання кислотності і пепсину та відповідне зниження рН шлункового вмісту, обумовлене поєднанням Н.рylori-інфекції та палінням. Згідно даних ФГДС, у таких осіб знаходили значну кількість ерозій та виразок з поступовим збільшенням питомої ваги останніх при стажі паління більше 20 пачко-років. Висновки 1. Перебіг ерозивно-виразкових уражень у пацієнтів з ПВ у поєднанні з ХОЗЛ характеризується наявністю значної кількості гастродуоденальних ерозій та зростанням числа виразок з віком. 2. При поєднанні пептичної виразки з ХОЗЛ спостерігається достовірно вищий рівень загальної кислотності та зростання вмісту пепсину на тлі збільшення тривалості паління, що обумовлює торпідний перебіг захворювання та почастішання випадків стенозування у даної групи хворих. 3. Отже, є необхідність корекції лікувальної тактики при поєднанні ерозивно-виразкових уражень та ХОЗЛ, враховуючи фактор паління.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Перспективи подальших досліджень полягають у більш детальному вивченні інших факторів ризику виникнення ерозивно-виразкових уражень гастродуоденальної зони у хворих з ХОЗЛ. Література 1. Височин М.В. Мікрогемодинамічні порушення у хворих з пептичною виразкою дванадцятипалої кишки сполучену з хронічним обструктивним захворюванням легень / М.В. Височин, Л.М. Іванова // Український морфологічний альманах. – 2009. – Т. 7, № 1. – С. 7-10. 2. Козлова И.В. Поражения желудка и двенадцатиперстной кишки при хронической обструктивной болезни легких: механизмы развития, особенности клиники и диагностики / И.В. Козлова, Е.П. Чумак // Рос. журн. гастроэнтерол., гепатолог., колопроктолог. – 2008. – № 6. – С. 75-80. 3. Колпакова А.Ф. Болезни органов пищеварения у больных хроническими обструктивными заболеваниями легких / А.Ф. Колпакова, Т.Ю. Дегтярева, Е.А.. Белянина // Сибирское медицинское обозрение. – 2012. – № 1. – С. 6-10. 4. Циммерман Я.С. Нерешенные и спорные проблемы современной гастроэнтерологии / Я.С. Циммерман. – М.: МЕДпрессинформ, 2013. – 224 с. 5. Чумак Е.П. Клинико-морфологические особенности гастродуоденальной зоны при хронической обструктивной болезни легких / Е.П. Чумак, И.В. Козлова // Рос. журн. гастроэнтерол., гепатолог., колопроктолог. – 2006. – № 5. – С. 41. 6. Chronic obstructive pulmonary disease: an independent risk factor for peptic ulcer bleeding: a nationwide population-based study / K.W. Huang, J.C. Luo, H.B. Leu, F.Y. Lee // Aliment Pharmacol Ther. – 2012. – V. 35, № 7. – P. 796-802. 7. Chu K.M. Nicotine and gastrointestinal disorders: its role in ulceration and cancer development / K.M. Chu, C.H. Cho, V.Y. Shin // Curr. Pharm. Des. – 2013. – Vol. 19, №. 1. – Р. 5-10. 8. Peptic ulceration, Helicobacter pylori seropositivity and chronic obstructive pulmonary disease / R. Siva, S. Birring, M. Berry [et al.] // Respiratology. – 2013. – V. 18, № 4. – P. 728-731. Четайкина А.В., Склярова Е.Е. Клинико-патогенетические особенности течения эрозивноязвенных поражений гастродуоденальной зоны у пациентов с хроническим обструктивным заболеванием легких Львовский национальный медицинский университет имени Данила Галицкого, г. Львов, Украина E-mail: hanusya@live.ru Резюме. Цель: оценить состояние факторов кислото-пептической агрессии и защиты при эрозивно-язвенных поражениях гастродуоденальной зоны у пациентов с хроническим обструктивным заболеванием легких (ХОЗЛ). Материалы и методы. Обследовано 90 пациентов, которых разделили на 3 группы: І группа – 26 пациентов-курильщиков с 1 стадией ХОЗЛ в соединении с эрозивно-язвенными поражениями гастродуоденальной зоны и анамнезом до 20 пачко-лет; ІІ группа – 27 пациентов со 2 стадией с той же коморбидной патологией и анамнезом стажа курения – больше 20 пачко-лет; ІІІ группа – 37

пациентов с традиционным течением Н.pylori-ассоциированной пептической язвы (ПЯ) и отсутствием в анамнезе фактора курения. Результаты. У пациентов с ХОЗЛ в сочетании с эрозивноязвенными поражениями гастродуоденальной зоны наблюдалось прогрессивное возростание кислотности и пепсина, обусловленное сочетанием Н.рylori-инфекции и курения. Согласно данных ФГДС, у таких пациентов находили значительное количество эрозий и язв с постепенным увеличением удельного веса последних при стаже курения больше 20 пачко-лет. Выводы. Течение эрозивно-язвенных поражений у пациентов с ХОЗЛ характеризуется наличием значительного количества гастродуоденальных эрозий и возростанием числа язв с возрастом. При комбинации ПЯ с ХОЗЛ наблюдался достоверно выше уровень общей кислотности и содержания пепсина на фоне увеличения длительности курения, что обусловливает торпидное течение заболевания и возростание случаев стенозирования у даной группы больных. Ключевые слова: хронические обструктивные заболевания легких (ХОЗЛ), пептическая язва (ПЯ). А.V. Chetaikina, O.Ye. Skliarova Clinical and Pathogenetic Peculiarities of Erosive and Ulcerative Gastroduodenal Lesions in Patients with Chronic Obstructive Pulmonary Disease Danylo Halytsky Lviv National Medical University, Lviv, Ukraine e-mail: hanusya@live.ru Abstract. Objective: To assess the state of the acid-peptic factors of aggression and defense in the erosive and ulcerative lesions of gastroduodenal zone in patients with chronic obstructive pulmonary disease (COPD). Materials and methods. A total of 90 patients were observed and divided into 3 groups: Group I - 26 patients smokers with stage 1 of COPD in conjunction with erosive and ulcerative lesions of gastroduodenal zone and a history of 20 pack-years; Group II - 27 patients with stage 2 with the same comorbid pathology and a history of smoking experience - more than 20 pack-years; Group III - 37 patients with the traditional course of H.pylori-associated peptic ulcers (PU) and no history of smoking factor. Results. Progressive increase of gastric acidity and pepsin caused by a combination of smoking and H.pylori infection was observed in patients with COPD combined with erosive and ulcerative lesions of gastroduodenal zone. According to EGD data, a significant number of erosions and ulcers with a gradual increase in the share of recent were found in these patients with the experience of smoking more than 20 pack-years. Conclusions. The course of erosive and ulcerative lesions in patients with COPD is characterized by a significant number of gastroduodenal erosions and increasing of numbers of ulcers with age. Reliably high level of total acidity and pepsin content against the background of increasing duration of smoking were observed during a combination of PU with COPD. That makes torpid course of the disease and an increase in cases of stenosis in this group of patients. Keywords: chronic obstructive pulmonary disease (COPD), peptic ulcer (PU). 21.09.2015 року.

УДК 616-089.882+616-089+616.314.17-008.15

Чубій І.З., Рожко М.М. Цитоморфометричні характеристики стану тканин пародонту при використанні препарату кверцетину в поєднанні лазерним опроміненням Кафедра терапевтичної стоматології Івано-Франківський національний медичний університет, м. Івано-Франківськ, Україна Резюме. Метою дослідження є підвищення ефективності комплексного лікування хворих на ГП за допомогою поєднання лазерної терапії та препарату кверцетину. Найбільш важливими результатами застосування даної методики є відновлення антиоксидантної системи, нормалізація потенціалу клітинних мембран,

покращення периферичного кровообігу, покращення засвоєння кисню тканинами і периферичного кровообігу, покращення реологічних властивостей крові, імуномодуляція Т і В систем імунітету. На даний час немає конкретної схеми лікування хворих на ГП, тому все частіше автори звертаються до фізіотерапевтичних про-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) цедур. Важливою властивістю фізіотерапевтичних засобів лікування є стимуляція неспецифічної реактивності тканин та захисних сил організму. Нами обстежено 90 хворих на генералізований парадонтит, що проживають на екологічно забруднених територіях Прикарпаття. Усім хворим до лікування вводили комплекс терапевтичних заходів, які є рекомендовані для загальноприйнятого лікування хворих на генералізований пародонтит. 1А група (22 особи), 1Б група (23 особи) хворих на генералізований парадонтит І та ІІ ступеня розвитку відповідно. Пацієнтам проводили пародонтальні аплікації з кверцетином у вигляді гелю під індивідуальну силіконову зубо-ясенну капу. Хворим 2А група (23 особи), 2Б група (22 особи) на генералізований парадонтит І та ІІ ступеня розвитку відповідно. наносили гель кверцетину на слизову оболонку ясен та активували лазерним опроміненням. З метою порівняльної характеристики у групах проводили індексну оцінку стану тканин пародонту, цитоморфометричні дослідження, рентгенографію, кісткової тканини щелеп. Результати дослідження показали, що використання лазерного опромінення в поєднанні з препаратом кверцетин у комплексному лікуванні хворих на генералізований пародонтит стимулює обмінні процеси в тканинах пародонта, прискорює епітелізацію слизової оболонки та впливає на процеси ремоделювання кісткової тканини. Отримані результати доводять, що використання лазеротерапії у комплексному лікуванні хворих на ГП І-ІІ ступеня розвитку забезпечує достовірне покращення клінічних показників ефективності лікування. Ключові слова: генералізований пародонтит, екологічно забруднені території, лазерне опромінення, кверцетин.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Захворювання тканин пародонту залежить не тільки від наявних патогенних бактерій, але й від середовища, яке впливає на їх розмноження: зміна рH середовища, резистентності організму [1, 13]. Негативні чинники промислового середовища впливають на перебіг генералізованого пародонтиту (ГП) осіб, які проживають в екологічно несприятливих умовах, змінюють імунологічну реактивність організму, формують порушення з боку імунного статусу [10, 13]. Шкідливі умови праці , шум, монотонність роботи, екологічна забрудненість, негативно впливають на загальний стан організму та тканини пародонта [12]. Продукти арахідонової кислоти , активні форми кисню (О2-, Н2О2), що продукують продукти ПОЛ нейтрофіли та макрофаги називають метаболітами кисню [6]. Вчені з ним пов’язують апоптоз в лімфоцитах, нейтрофілах, епітеліальних тканинах. Під дією активної форми кисню утворюються недосконалі вакуолі та фагосоми, в яких проходить розмноження мікроорганізмів [5, 8]. Отже важливою ланкою патогенезу, при дії різного роду факторів, є зменшення резистентності мікрофлори ротової порожнини, зміни реактивності нейтрофілів. Дослідження хворих на ГП показує беззаперечну роль імунної системи: пригнічення Т- і стимуляція В-клітинної ланки імунної системи, яка не завершується адекватним накопиченням плазматичних клітин і виникненням ефективної гуморальної відповіді [2, 7, 12]. Підвищення вмісту в периферичній крові лімфоцитів, експресуючих рецептори індукції апоптозу CD95, і ліганд для цього рецептора CD95L (Fas-L) веде до посилення апоптозу лімфоцитів і, можливо, є причиною розвитку Т-клітинного дефіциту [3, 11,13]. За даними науковців слід виділити причинами захворювань пародонту, порушення мікроциркуляторного русла, а також нейродистрофічні процеси, що супроводжуються морфофункціональними змінами слизової оболонки ротової порожнини [4]. Порушення процесів диференціювання та дозрівання епітеліоцитів, зміни функціонального стану епітелію слизової оболонки порожнини рота характеризують важкість перебігу захворювань пародонту [3, 4]. Основними механізмами реалізації патогенетичного впливу нітратів є гіпоксія, оксидантний стрес, порушення

пластичних процесів [9]. У літературі дуже широко висвітлені антиоксидантні властивості кверцетину, що є необхідним для хворих на ГП, що проживають в екологічно несприятливих умовах. Антиоксидантний вплив кверцетину зумовлений властивістю нейтралізувати радикали OH- і O2, що утворюється в результаті перекисного окиснення. Кверцетин при цьому усуває продукти пероксидації, захищає ліпідний шар клітинних мембран від пошкодження [8]. Вчені вважають, що вона виражена у кверцетину [9]. Кверцетин – один із найбільш потужних антиоксидантів і переверщує aтокоферол по своїх антиоксидантних властивостях [1]. Доведено, що лазерне випромінення володіє вираженою протизапальною, бактеріостатичною, та бактерицидною дією, має стимулюючу дію на тканинний імунітет та процеси регенерації слизової облонки ротової порожнини (СОРП), нормалізує проникливість стінок судин, зменшується тканинний набряк [13]. Мета дослідження: підвищення ефективності лікування хворих на ГП, що проживають на екологічно забруднених територіях Прикарпаття шляхом поєднання лазерного опромінення та кверцетину. Матеріал і методи дослідження Обстежено 90 хворих на ГП віком від 24 до 65 років. Для оцінки стану пародонту та встановлення діагнозу використовували класифікацію захворювань пародонту за Данилевським М.Ф. (1994) [16]. Усім хворим проводили загальноприйняте лікування. Хворим 1А групи (22 особи), та 1Б групи (23 особи) призначали препарат кверцетин (реєстраційне посвідчення №UA /0119/01/01) 1г, 1 раз на день аплікацію гелем, який попередньо наносять на індивідуальну силіконову капу, протягом 10 днів. Хворим 2А групи (23 особи) та 2Б (22 особи) призначали аплікації гелю кверцетину, який активували за допомогою лазерного опромінення. Гель кверцетину наносять на вестибулярну та оральні поверхні альвеолярного відростка тонким шаром, та проводять лазерне опромінення згідно методики лазерної терапії сеансами через день не менше 10-15 днів. З метою порівняльної характеристики проведених методів лікування проводити індексну оцінку якості до лікування, через 3 міс, 6 міс, 12 міс; цитологічне дослідження, рентгенографію кісткової тканини щелеп до лікування, через 6 міс та 12 міс після лікування.

Результати дослідження та їх обговорення Через 3 міс у 17 хворих ( 77,2 %) 1А групи ясна були блідо-рожевого кольору, дифузний ціаноз - в 7 осіб, гноєвиділення з парадонтальних кишень - у 5 осіб. У 22,7% хворих 1А групи збільшилася рухомість зубів у фронтальній ділянці щелепи. ГПК становила 1,53±0,67мм (р<0,05), що достовірно відрізнялися від показників до лікування. Через 3 міс у 22 хворих 2А групи ясна були блідо-рожевого кольору, з вираженим судинним рисунком. ГПК становила 1,43±0,34мм (р<0,05), що достовірно відрізнялися від показників до лікування та недостовірно відрізнялися від показників в групі порівняння (р>0,05). Через 6 і 12 міс у 22 пацієнтів (95,6%) 2А групи діагностовано стабілізацію запального-дистрофічних змін у тканинах пародонту: ясна без видимих патологічних змін, ГПК – (1,32±0,17) мм та (1,46±0,15) мм відповідно. Отримані показники достовірно відрізнялися від результатів до лікування (р<0,05), недостовірно відрізнялись між собою та з показниками в групі порівняння (р>0,05). В 1 особи 2А групи діагностовано загострення ГП. Через 12 міс ми досягнули стабілізації ГП за клінічними показниками. Динаміка змін ІК, РМА, РІ показує позитивний вплив лікувальних процедур. Комплекс лікувальних процедур, використаних в 1А ТА 1Б групах хворих, забезпечував ремісію захворювання протягом 6 міс після лікування, однак через 12 міс спостерігаємо динаміку погіршення результатів пародонтологічних індексів, що відповідало суб’єктивним та об’єктивним клінічним методам обстеження у цій групі

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 1. Результати морфометричного дослідження у хворих на ГП Хворі на ГП , n=90 Показники Здорові, n=20 І ступінь, n= 45 ІІ ступінь, n=45 ІД 520,6±12,63 1620,3±90,36* 1983,5±95,43*• ЗДІ 3,9±0,18 7,6±0,31* 9,5±0,48*•

95 94 93 92 91

хворих. Стан гігієни ротової порожнини у хворих 2А та 2Б груп до лікування оцінювався як «незадовільний». Через 3 міс ІГ зменшився у порівнянні з результатами до лікування (р<0,05), що вказувало на позитивну динаміку цього показника. Проте через 6, 12 міс відмічали погіршення ІГ. Однак у цей період результати показника достовірно відрізнялись від даних до лікування (р<0,05) та недостовірно відрізнялися між собою ( р>0,05). У результаті клінічного дослідження нами встановлено прямопропорційну залежність стану гігієни ротової порожнини та показників РІ, ІК, РМА. Через 12 міс РМА, РІ, ІК дещо погіршилися, проте достовірно відрізнялися від показників до лікування (р<0,05). При дослідженні клітинних елементів СОПР у більшості хворих на ГП до лікування виявлено велике число епітеліальних комплексів: базальні клітини, молоді плоскі епітеліальні клітини шипуватого шару, клітини поверхневих шарів епітелію (ядровмісні) та зроговілі клітини (безядерні). У мазках спостерігалася невелика кількість лейкоцитів, моноцитів. Осад та мікробні включення вказували на погрішності у гігієні ротової порожнини. Про деструктивні зміни тканин пародонта вказували зміни епітеліальних клітин, які проявлялися вакуолізацією цитоплазми, базофільними включеннями в цитоплазмі, деформованими ядрами. Дослідження стану слизової оболонки тканин пародонта хворих на ГП вказують на достовірне збільшення ІД та ЗДІ, у хвори ІІ ступеня розвитку у порівнянні з показниками І ступеня розвитку (р<0,05). Результати цитоморфометричних показників у хворих на ГП, які проживають в екологічно несприятливих умовах, достовірно відрізняються від показників у групі порівняння (р<0,05). У результаті статистичної обробки результатів встановлено взаємообумовленість ІД та ЗДІ (r =) р<0,05 Аналіз кількісної характеристики проявів цитопатології епітеліальних клітин у хворих на ГП 1А групи після лікування дозволив виявити динаміку цитоморфометричних показників ЗДІ та ІД. Через 6, 12 міс після лікування ЗДІ, ІД дані показники зменшувалися, порівняно з вихідним рівнем, проте недостовірно відрізнялися від показників у групі порівняння (р>0,05). Таблиця 2. Динаміка показників цитологічних індексів відбитків ясен у хворих на генералізований пародонтит, що проживають на екологічно забруднених територіях, 1А групи (Мm) (n=22) Термін спостереження Показ- Здорові, до лікування, після лікування, n=22 ники n=20 n=22 6 міс 12 міс ЗДІ 3,90,18 7,30,31 6,8±0,23* 5,90,11* ІД 520,612,63 1620,390,36* 923,65±81,29* 873,3138,2* Порівняльний аналіз результатів цитоморфометричного дослідження у хворих 1А та 2А груп (Мm) Термін спостереження після Показники Група хворих лікування 6 міс 12 міс ІД 1А, n=22 923,6581,29 873,3138,21 2А, n=23 731,681,5 653,513,24 ЗДІ 1А, n=22 6,80,23 5,90,15 2А, n=23 5,80,13 4,80,12

90 89 88 87 86 18

Через 12 міс після лікування ЗДІ, ІД недостовірно відрізнялися від показників у групі порівняння (р>0,05), що вказує на стабілізацію патологічних змін у м’яких тканинах пародонта. Рентгенологічна картина у хворих обох груп до лікування свідчили про наявність патологічних змін у тканинах пародонта: зниженні висоти компактної пластинки альвеолярного відростка щелепи та демінералізації кісткової тканини. Показники рентгенологічного дослідження у більшості хворих обох груп після лікування покращувались. При рентгенологічному дослідженні хворих через 6 міс після лікування спостерігалася стабілізація процесу, яка проявлялася у підвищенні висоти, ущільненні і чіткому визначенні компактної пластинки альвеолярного відростка щелепи. Через 6 міс у 70% хворих на ГП 1А групи виявлено нормалізацію і покращення стану кісткової структури щелеп. Через 12 міс в більшості хворих 1А групи рентгенологічна картина вказувала на стабілізацію патологічного процесу або була без змін, однак у деяких пацієнтів (6 осіб, %) простежували погіршення рентгенологічної картини. Висновки 1. В результаті проведеного дослідження було встановлено, що лазаротерапія в поєднанні з лікарськими середниками, які стимулюють обмінні процеси у слизовій оболонці ясен, є важливим етапом комплексного лікування хворих на ГП І-ІІ ступеня розвитку, що проживають на екологічно забруднених територіях. 2. Розроблена нами схема комплексного лікування генералізованого пародонтиту з використання лазеротерапії та кверцетину забезпечує достовірне покращення клінічних показників ефективності лікування. 3. Використання препарату кверцетин у комплексному лікування хворих на ГП стимулює обмінні процеси в тканинах пародонта, в результаті чого забезпечує нормалізацію цитоморфометричних характеристик слизової оболонки ясен у ранні та віддалені терміни після проведеного лікування. Перспективи подальших досліджень Буде вивчено віддалені результати запропонованого методу комплексного лікування хворих на генералізований Таблиця 3. Порівняльний аналіз результатів цитоморфометричного дослідження у хворих 2А та 2Б груп (Мm) Термін спостереження після Показники Група хворих лікування 6 міс 12 міс ІД 2А, n=23 731,681,5 653,513,24 2Б, n=22 834,653,11 65883,61 ЗДІ 2А, n=23 5,80,13 4,80,12 2Б, n=22 6,40,25 5,6±0.14

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

пародонти, які проживають на екологічно забруднених територіях Прикарпаття. Література 1.Генералізований пародонтит / [Заболотний Т. Д., Борисенко А. В., Марков А. В., Шилівський І. В.]. – Львів : ГалДент, 2011. – 239 с. 2. Демин А.Л. Эффективность применения дицинона в глазной хирургии / А.Л Демин, Н.А.Чернова // Тезы докл. 6-го съезда офтальмологов УССР. – Одесса, 1978. – С. 42 3. Долгих В.Т. Клиническая патофизиология для стоматолога / Долгих В.Т. М.: Медицинская книга, 2000. – 198 с. 4. Диагностика, лечение и профилактика стоматологических заболеваний / В.И. Яковлева, Е.К. Трофимова, Г.П. Давидович, Г.П. Просверяк – Минск: Высшэйшая школа, 1995. – 424 с. 5. Евдокимов А.И. Факторы этиологии и патогенеза пародонтоза / А.И.Евдокимов // Стоматология. – 1975. – №3. – С.6-13. 6.Зенков Н.К. Активированые кислородные метаболиты в биологических системах / Н.К.Зенков // Успехи совр. биол. – 1993. – т.113, вып.3. –С.286-296. 159. 7. Имшенецкая Т.А. Разработка и исследование методик электрофореза и фонофореза дицинона / Т.А.Имшенецкая // Здравоохранение Белоруссии. – 1989. – №4. – С. 54-57 8. Косенко К.Н. Микробные ассоциации парадонтального кармана у больных генерализованным пародонтитом / К.Н.Косенко, Ю.Г.Чумакова, Э.А.Городенко, С.П.Басова // Вісник стоматології. – 2000. – №3. С.10-13. 9. Ломницький І. Я. Алгоритми практичних навичок з хірургічної стоматології / І. Я. Ломницький, А. В. Нетлюх, О.Я. Мокрик – Львів : ГалДент, 2011. – 60 с. 10. Мазур І. П. Структурно-функціональний стан тканини пародонта у людей різного віку та статі / І. П. Мазур // Современная стоматология. – 2005. – № 4. – С. 48-51. 11. Мокрик О.Я. Застосування куріозину при лікуванні ран м’яких тканин щелепно-лицевої ділянки в умовах часткової денервації (експериментальне дослідження) / О.Я.Мокрик, Р.В.Гайдук, І.Я.Ломницький [та ін.] // Вопросы экспериментальной и клинической стоматологии. – Харків, 2001. – Выпуск 4. – 144 с. 12. Ніколішин А.К. Зв’язок психо-фізіологічних областей нервової системи хворих з критичними проявами парадонтиту / А.К.Ніколішин, І. Ю.Литовченко // Вісник стоматології. –1997. – №3. –С342-344 13.Павленко О. В., Дмитрієва Е. О. Морфологічні основи вибору кістковопластичних матеріалів у пар одонтології / О. В. Павленко, Е. О. Дмитрієва // Морфологія. – 2011. – №1. – С. 2-12. 14. Danesh-Meyer M.J. Progression and prognosis of destructive periodontal diseases. // J.Soc.Periodontol. – 1993. – Vol. 75. – P. 11-17. Чубий И.З., Рожко М.М. Цитоморфометрические характеристики состояния тканей пародонта при использовании препарата кверцетина в сочетании с лазерным облучением Кафедра терапевтической стоматологии Ивано-Франковский национальный медицинский университет, г. Ивано-Франковск, Украина Резюме. Целью исследования является повышение эффективности комплексного лечения больных на ГП путем сочетания лазерной терапии и препарата кверцетин. Наиболее важными результатами применений данной методики есть восстановление антиоксидантной системы, нормализация потенциала клеточных мембран, улучшение периферического кровообращения, улучшение усвоения кислорода тканями и периферического кровообращения, улучшение реологических свойств крови, иммуномодуляция Т и В систем иммунитета. В настоящее время нет конкретной схемы лечения больных на ГП, поэтому все чаще авторы обращаются к применению физиотерапевтических процедур. Важным свойством физиотерапевтических средств лечения есть стимуляция неспецифической реактивности тканей и защитных свойств организма. Нами обследовано 90 больных на генерализированный пародонтит, проживающих на экологически загрязненных территориях Прикарпатья. Всем больным до лечения применяли комплекс терапевтических мероприятий, рекомендованных для общепринятого

лечения больных на генерализированный пародонтит. 1А группа (22 человека), 1Б группа (23 человека) больных на генерализированный пародонтит І и ІІ степени развития соответственно. Пациентам делали пародонтальные аппликации с использованием кверцетина в виде геля под индивидуальную силиконовую зубодесенную капу. Больным 2А группы (23 человека), 2Б группы (22 человека) на генерализированный пародонтит І и ІІ степени развития соответственно, накладывали гель кверцетина на слизистую оболочку десен и активировали лазерным облучением. С целью сравнительной характеристики в группах, производили индексную оценку состояния тканей пародонта, цитоморфометрические исследования, рентгенографию костной ткани челюстей. Результаты исследований показали, что использование лазерного облучения в сочетании с препаратом кверцетин в комплексном лечении больных на генерализированный пародонтит стимулирует обменные процессы в тканях пародонта, ускоряет эпителизацию слизистой оболочки и влияет на процессы ремоделирования костной ткани. Полученные результаты доводят, что использование лазеротерапии в комплексном лечении больных на ГП І-ІІ степени развития обеспечивает достоверное улучшение клинических показателей эффективности лечения. Ключевые слова: генерализированный пародонтит, экологически загрязненные территории, лазерное облучение, кверцетин. I.Z. Chubii, M.M. Rozhko Cytomorphometric Characteristics of the Periodontal Tissues State when Using Quercertin Combined with Laser Irradiation Department of Therapeutic Dentistry Ivano-Frankivsk national medical university, Ivano-Frankivsk, Ukraine Abstract. The objective was to improve the efficiency of the complex treatment of patients with GP using laser irradiation therapy and Quercertin. The most important result after applying this technique is the restoration of the antioxidant system, normalization of cell membrane potential, improvement of peripheral circulation, improvement of oxygen uptake by tissues, improvement of the rheological blood properties, and immune modulation of T and B immune systems. At present there is no specific treatment scheme for patients with GP, therefore, more and more the authors are using physiotherapy. An important feature of physiotherapy treatments is stimulation of non-specific tissue reactivity and organizm defense ability. We have examined 90 patients with generalized periodontitis living in environmentally-poluted areas of Prykarpattia. All the patients have been administered complex treatment therapies that are commonly recommended for the treatment of patients with generalized periodontitis. Group 1A included 22 individuals and Group 1B 23 individuals, the patients with stage I and stage II generalized periodontitis, respectively. Periodontal applications of gel-form Quercetin have been performed to the patients under the individual silicone tooth-gingival bite plane. Gel-form Quercetin has been applied to the mucous membrane of gums of the patients with stage I and stage II GP from Group 2A (23 individuals) and Group 2B (22 individuals), respectively, and has been further activated with laser irradiation. For the purpose of comparative characteristics in the groups have been performed the index assessment of periodontal tissues, cytomorphometric studies, and X-ray of jaws osseous tissue. The results has shown that using laser irradiation combined with Quercetin in the complex treatment of patients suffering from generalized periodontitis stimulates metabolic processes in the periodontal tissues, accelerates epithelization of mucous membrane and influences the processes of the osseous tissue remodeling. The obtained results has proved that using of laser therapy in the complex treatment of patients with stages I-II GP provides reliable improvement of clinical indices of treatment efficacy. Keywords: generalized periodontitis, environmentally-poluted areas, laser irradiation, Quercetin.

Надійшла 07.09.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) УДК: 616.94-053.2/.5-008-07-08-037.72

Ячник І.М. Прокальцитонін для діагностики сепсису та його ускладнень у дітей Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика makropen@bigmir.net Резюме. Незважаючи на використання нових принципів і методів лікування, багато років сепсис та тяжкі інфекції залишаються однією з найактуальніших проблем медицини у зв’язку з неухильною тенденцією до зростання кількості хворих і стабільно високої летальності. В останні роки багато дослідників вказують на високу діагностичну значимість визначення в крові рівня прокальцитоніну як одного з новітніх біомаркерів синдрому системної запальної відповіді (ССЗВ) при бактеріальній інфекції. Мета дослідження: рання діагностика септичних ускладнень у дітей на основі лабораторних досліджень і вивчення рівня прокальцитоніну. Матеріал та методи дослідження. Прокальцитонін визначався кількісним методом на імуноферментному аналізаторі COBAS 411 e фірми ROCHE (Швейцарія) із використанням набору «Прокальцитонін» цієї ж фірми. Прокальцитонін досліджували у 146 пацієнтів. При цьому у 92 з них був встановлений діагноз «Сепсис» відповідно до Міжнародних критеріїв 2005 р. У 54 дітей встановлений діагноз ССЗВ. Результати. Концентрація прокальцитоніну була підвищеною у 75,0% дітей і залишалася в нормі у 25,0% пацієнтів із 92 дітей із сепсисом. Нормальний рівень маркеру, незважаючи на виставлений діагноз сепсису, свідчить про неабсолютну діагностичну цінність показника для визначення сепсису у дітей. При ССЗВ концентрація прокальцитоніну була підвищеною в 87,1% і нормальною – у 12,9 % із 54 досліджених хворих. Висновки. Таким чином, підвищення концентрації прокальцитоніну в крові із чутливістю 17,1% і специфічністю 82,8% свідчить на користь сепсису. Крім того, у роботі вперше визначена концентрація прокальцитоніну у дітей за тяжкого перебігу сепсису, який характеризується дисфункцією органів і систем. Відповідно до отриманих результатів для цього характерна концентрація не нижче 12,81 нг/мл із чутливістю 23,9% та специфічністю 76%. Ключові слова: прокальцитонін, сепсис, синдром системної запальної відповіді, тяжкий сепсис.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Незважаючи на використання нових принципів і методів лікування, багато років сепсис та тяжкі інфекції залишаються однією з найактуальніших проблем медицини у зв’язку з неухильною тенденцією до зростання кількості хворих і стабільно високої летальності. Одна з основних проблем, яку доводиться вирішувати лікарям палат інтенсивної терапії, полягає у необхідності діагностики сепсису на ранньому етапі. Прямі ознаки та ступінь запальної реакції можуть бути оцінені за рівнем С-реактивного протеїну (СРП), результатами визначення прокальцитоніну, кількісного визначення різних цитокінів, імуноглобулінів, маркерів запалення. Наявні в арсеналі додаткові методи діагностики, такі як визначення лейкоцитарного індексу інтоксикації, швидкості осідання еритроцитів, концентрації СРП, також мають безліч недоліків, починаючи з низької специфічності і закінчуючи великим латентним періодом з моменту стимуляції до досягнення діагностично значущих концентрацій. Simon L. та співавтори констатували, що діагностична цінність прокальцитоніну вища за СРП [1-3]. Все це змусило продовжити пошуки та впровадження в клінічну практику точних методів лабораторної діагностики системного запалення, більш надійних маркерів для розпізнавання синдрому системної запальної відповіді (ССЗВ). В останні роки багато дослідників вказують на високу діагностичну значимість визначення в крові рівня прокальцитоніну як одного з новітніх біомаркерів ССЗВ при бактеріальній інфекції. Мета-аналізи та системні огляди щодо діагностичної цінності прокальцитоніну для диферен-

ціальної діагностики сепсису також були виконані для узагальнення отриманих даних при вивченні їх у дітей [4, 5]. Концентрація прокальцитоніну підвищується протягом 2-4 год після контакту організму з інфектом із досягненням піку приблизно за 14 год [11]. Значна роль прокальцитонінорієнтованої антибактеріальної терапії узагальнена щонайменше у п’яти об’ємних системних оглядах і мета-аналізах [6-10]. Прокальцитонін є пептидом, попередником гормону кальцитоніну, що пов’язаний з кальцієвим гомеостазом. Прокальцитонін має молекулярну масу 12,795 кДа, складається з 116 амінокислот і продукується парафолікулярними клітинами (С-клітини) щитоподібної залози та нейроендокринними клітинами легенів і кишківника. Структура прокальцитоніну записана в геномі, в так званому сімействі генів прокальцитоніну, що складається з 4 генів, які розташовані в короткому плечі 11 і 12 хромосом. При трансляції синтезується препрокальцитонін, який налічує 141 амінокислотний залишок з молекулярною масою 15,466 кДа. Надалі в ендоплазматичному ретикулумі парафолікулярних клітин щитоподібної залози від нього відщеплюється 25 амінокислотних залишків і утворюється власне прокальцитонін, який потім в нормі розпадається за допомогою специфічних ферментів на N-кінцевий фрагмент, кальцитонін і катакальцин – пептид, який потім також є регулятором рівня кальцію. Мета дослідження: рання діагностика септичних ускладнень у дітей на основі лабораторних досліджень і вивчення рівня прокальцитоніну. Матеріал і методи дослідження Прокальцитонін визначався кількісним методом на імуноферментному аналізаторі COBAS 411 e фірми ROCHE (Швейцарія) з використанням набору «Прокальцитонін» цієї ж фірми. Прокальцитонін досліджували у 146 пацієнтів. При цьому у 92 з них був встановлений діагноз «Сепсис» відповідно до Міжнародних критеріїв 2005 р. У 54 дітей встановлений діагноз ССЗВ. У цю групу були включені діти хірургічного профілю, обстежені протягом раннього післяопераційного періоду – 3-5 діб – після планових хірургічних втручань без інфекційних ускладнень. Таким чином, це були пацієнти із ССЗВ, але без сепсису. Такий дизайн був необхідний для визначення діагностичної цінності прокальцитоніну при встановленні діагнозу «Сепсис» у дітей.

Результати дослідження та їх обговорення Для визначення діагностичної ефективності прокальцитоніну використовувалася максимальна зафіксована у досліджених пацієнтів концентрація маркеру. Відповідно до проведених досліджень у дітей із сепсисом вона в середньому становила 13,49±1,5 нг/мл, із ССЗВ – 6,89±2,1 нг/мл (р<0,05). Концентрація прокальцитоніну була підвищеною у 69 дітей (75,0%) і залишалася в нормі у 23 пацієнтів (25,0%) із 92 дітей із сепсисом. Нормальний рівень маркеру, незважаючи на виставлений діагноз сепсису, свідчить про неабсолютну діагностичну цінність показника для визначення сепсису у дітей. При ССЗВ концентрація прокальцитоніну була підвищеною в 47 (87,1%) і нормальною – у 7 (12,9 %) із 54 досліджених хворих (табл.1). Це дозволяє розрахувати чутливість і специфічність підвищення концентрації прокальцитоніну для встановлення діагнозу сепсису: чутливість становила 79,4%, специфічність – 55,5%. Концентрація прокальцитоніну у хворих із сепсисом була майже в 2 рази вище, ніж в групі із ССЗВ. Розрахунок специ-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 1. Частота виявлення підвищеної та нормальної концентрації прокальцитоніну у дітей із сепсисом і ССЗВ та розрахунок чутливості та специфічності Частота визначення Результат результату у дітей визначення Чутливість та Всього із сепконцентраспецифічність із ССЗВ сисом ції СРП (n = 54) (n = 92) Більше 69 47 116 норми Чутливість=79,4% В нормі 23 7 30 Специфічність=55,5% Всього 92 54 146

фічності та чутливості не для концентрації маркеру понад норми, а саме для рівня 13,5 нг/мл наведений в таблиці 2. Таким чином, підвищення концентрації прокальцитоніну в крові із чутливістю 17,1% і специфічністю 82,8% свідчить на користь сепсису. Допустивши відносну норму маркеру 13,5 нг/мл (для спрощення можна прийняти 13 нг/мл), специфічність прокальцитоніну для диференційної діагностики сепсису від ССЗВ можна підвищити до 82,8% за рахунок зменшення чутливості до 17,1%. Ми провели визначення діагностичної цінності для визначення перебігу сепсису із дисфункцією органів. Відповідно до міжнародних критеріїв до категорії “тяжкий сепсис” відносяться хворі на сепсис із дисфункцією органів і систем. Таким чином, вилученням із загальної групи хворих на сепсис пацієнтів із тяжким сепсисом і визначення в них рівня прокальцитоніну може дати можливість визначити ту концентрацію, яка характерна саме для пацієнтів із дисфункцією органів. Із загальної когорти 92 хворих на сепсис його тяжкий варіант перебігу був констатований в 31 випадках. Середня концентрація максимальної величини маркеру у пацієнтів із тяжким перебігом була вищою у порівнянні із хворими із сепсисом. Вона склала 12,81±0,3 нг/мл у пацієнтів із тяжким сепсисом, 10,88±0,4 нг/мл – із сепсисом (р>0,05). Розрахунок чутливості та специфічності відповідної концентрації, яка саме характерна для діагностики органної дисфункції у хворих на сепсис, що відповідає темі статті, поданий в таблиці 3. Висновки Таким чином, підвищення концентрації прокальцитоніну в крові із чутливістю 17,1% і специфічністю 82,8% свідчить на користь сепсису. Крім того, у роботі вперше визначена концентрація прокальцитоніну у дітей за тяжкого перебігу сепсису, який характеризується дисфункцією органів і систем. Відповідно до отриманих результатів для цього характерна концентрація не нижче 12,81 нг/мл із чутливістю 23,9% та специфічністю 76%. Перспективи подальших досліджень При інтенсивній терапії сепсису у дітей виявлено, що Таблиця 3. Чутливість та специфічність концентрації прокальцитоніну для диференційної діагностики сепсису та тяжкого сепсису, який характеризується дисфункцією органів і систем Частота визначення Результат результату у дітей Чутливість та визначення Всього специіз тяжким із концентрації фічність сепсисом сепсисом прокальцитоніну (n = 31) (n = 61) Концентрація 5 17 22 Чутлипонад 12,81 нг/мл вість=23,9% СпецифічКонцентрація 26 44 70 ність = 76% 12,81 мг/л і нижче Всього 31 61 92

Таблиця 2. Чутливість та специфічність концентрації прокальцитоніну 13,5 нг/мл і вище для диференційної діагностики сепсису та ССЗВ Частота визнаРезультат чення результату визначення у дітей Чутливість та Всього концентрації специфічність із сеппрокальцитоніну сисом із ССЗВ (n = 54) (n = 92) Концентрація 22 3 22 Чутлипонад 13,5 нг/мл вість=17,1% СпецифічКонцентрація 70 51 70 ність=82,8% 13,5 мг/л і нижче Всього 92 54 92

для попередження прогресування інфекційного процесу і розвитку недостатності органів і систем важливою є не тільки абсолютна концентрація прокальцитоніну, а позитивна динаміка під час реалізації прокальцитонін-орієнтованої антибактеріальної терапії. В майбутньому це дасть можливість проводити зміну, підсилення або відміну антимікробних засобів. Завдяки прокальцитоніновому тесту можна здійснювати диференційну діагностику між бактеріальною та грибковою інфекціями. Крім того, визначення прокальцитоніну зменшить кількість часу на діагностику і матеріальних витрат на перебування пацієнтів у відділенні інтенсивної терапії. Література 1.Serum procalcitonin and C-reactive protein levels as markers of bacterial infection: a systematic review and meta-analysis // L. Simon, F. Gauvin, D.K. Amre [et al.] // Clin. Infect. Dis. – 2004. – V. 39. – P. 206–217. 2. Tang B.M. Accuracy of procalcitonin for sepsis diagnosis in critically ill patients: systematic review and meta-analysis / B.M. Tang, G.D. Eslick, A.S. Craig, A.S. McLean // Lancet Infect. Dis. – 2007. – V. 7. – P. 210–217. 3. Wacker C. Procalcitonin as a diagnostic marker for sepsis: a systematic review and meta-analysis / Wacker C., Prkno A., Brunkhorst F.M., Schattmann P. // Lancet Infect. Dis. – 2013. – V. 13. – P. 426–435. 4. Systematic review and validation of prediction rules for identifying children with serious infections in emergency departments and urgent-access primary care / Thompson M., Van den Bruel A., Verbakel J. [et al.] // Health Technol. Assess. – 2012. – V. 16. – P. 1–100. 5. Comparison of the test characteristics of procalcitonin to Creactive protein and leukocytosis for the detection of serious bacterial infections in children presenting with fever without source: a systematic review and meta-analysis/ Yo C.H., Hsieh P.S., Lee S.H. [et al.] // Ann. Emerg. Med. – 2012. – V. 60. – P. 591–600. 6. Agarwal R. Procalcitonin to guide duration of antimicrobial therapy in intensive care units: a systematic review / Agarwal R., Schwartz D.N. // Clin. Infect. Dis. – 2011. – V. 53. – P. 379–387. 7. An ESICM systematic review and meta-analysis of procalcitonin- guided antibiotic therapy algorithms in adult critically ill patients /Matthaiou D.K., Ntani G., Kontogiorgi M. [et al.] // Intensive Care Med. – 2012. – V. 38. – P. 940–949. 8. Heyland D.K. Procalcitonin for reduced antibiotic exposure in the critical care setting: a systematic review and an economic evaluation / Heyland D.K., Johnson A.P., Reynolds S.C, Muscedere J. // Crit. Care Med. – 2011. – V. 39. – P. 1792–1799. 9. Procalcitonin- guided algorithms of antibiotic therapy in the intensive care unit: a systematic review and meta-analysis of randomized controlled trials / Kopterides P., Siempos I.I., Tsangaris I. [et al.] // Crit. Care Med. – 2010. – V. 38. – P. 2229–2241. 10. Procalcitonin-guided antibiotic therapy: a systematic review and meta-analysis / Soni N.J., Samson D.J., Galaydick J.L. [et al.] // J. Hosp. Med. – 2013. – V. 8. – P. 530–540. 11. Are there new approaches for diagnosis, therapy guidance and outcome prediction of sepsis? / Kojic D., Siegler B.H., Uhle F. [et al.] // World. J. Exp. Med. – 2015. – V. 20. – P. 50–63.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) Ячник И.Н. Прокальцитонин для диагностики сепсиса и его осложнений у детей Национальная медицинская академия последипломного образования им. П. Л. Шупика Резюме. Несмотря на использование новых принципов и методов лечения, многие годы сепсис и тяжелые инфекции остаются одной из самых актуальных проблем медицины в связи с неуклонной тенденцией к росту числа больных и стабильно высокой летальности. В последние годы многие исследователи указывают на высокую диагностическую значимость определения в крови уровня прокальцитонина как одного из новейших биомаркеров синдрома системного воспалительного ответа (ССВО) при бактериальной инфекции. Цель исследования: ранняя диагностика септических осложнений у детей на основе лабораторных исследований и изучения уровня прокальцитонина. Материал и методы исследования. Прокальцитонин определялся количественным методом на иммуноферментном анализаторе COBAS 411 e фирмы ROCHE (Швейцария) с использованием набора «Прокальцитонин» этой же фирмы. Прокальцитонин исследовали в 146 пациентов. При этом у 92 из них был установлен диагноз «сепсис» в соответствии с Международными критериями (2005). У 54 детей установлен диагноз ССВО. Результаты. Концентрация прокальцитонина была повышенной в 75,0% детей и оставалась в норме у 25,0% пациентов из 92 детей с сепсисом. Нормальный уровень маркера, несмотря на выставленный диагноз сепсиса, свидетельствует о не абсолютной диагностической ценности показателя для определения сепсиса у детей. При ССВО концентрация прокальцитонина была повышенной у 87,1% и нормальной - у 12,9% из 54 исследованных больных. Выводы. Таким образом, повышение концентрации прокальцитонина в крови с чувствительностью 17,1% и специфичностью 82,8% свидетельствует в пользу сепсиса. Кроме того, в работе впервые определена концентрация прокальцитонина у детей с тяжелым течением сепсиса, который характеризуется дисфункцией органов и систем. Согласно полученным результатам, для этого характерна концентрация не ниже 12,81 нг/мл с чувствительностью 23,9% и специфичностью 76%. Ключевые слова. Прокальцитонин, сепсис, синдром

системного воспалительного ответа, тяжелый сепсис. I.M. Yachnyk Procalcitonin for Sepsis Diagnosis and its Complications in Children The P.L. Shupyk National Medical Academy of Postgraduate Education, Kyiv, Ukraine Abstract. Despite the use of new principles and methods of treatment, sepsis and severe infections have remained one of the most urgent problems of medicine for many years due to the constant increase in the number of patients and persistently high mortality. In recent years, many researchers have indicated the high diagnostic significance of determining procalcitonin levels in blood as one of the modern biomarkers of Systemic Inflammation Response Syndrome (SIRS) in case of bacterial infection. The objective of the research involved early diagnosis of septic complications in children based on laboratory research and procalcitonin levels study. Material and methods. Procalcitonin was defined by quantitative method using enzyme-linked immunosorbent analyzer COBAS 411 e (ROCHE, Switzerland) with the use of “Procalcitonin” set of the same company. Procalcitonin was studied in 146 patients. 92 of them were diagnosed with “Sepsis” according to international standards in 2005. 54 children were diagnosed with SIRS. Results. Procalcitonin concentration was increased in 75.0% of children and remained normal in 25.0% of 92 children with sepsis. The normal level of the marker, despite the diagnosis of sepsis, showed conditional diagnostic value of indicator for sepsis determining in children. In case of SIRS procalcitonin concentration was increased in 87.1% of patients and normal in 12.9% of the 54 examined patients. Conclusions. Thus, increase in the procalcitonin concentration in the blood with a sensitivity of 17.1% and a specificity of 82.8% confirmed sepsis. In addition, procalcitonin concentration was defined for the first time in children with severe sepsis characterized by dysfunction of organs and systems. According to the obtained results concentration was not lower than 12.81 ng / mL with a sensitivity of 23.9% and a specificity of 76%. Keywords: Procalcitonin; sepsis; systemic inflammation response syndrome; severe sepsis. Надійшла 09.10.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

ÇÀÌ²ÒÊÈ ²Ç ÏÐÀÊÒÈÊÈ Дельва Ю.В., Яцишин Р.І., Сандурська Я.В., Вишиванюк В.Ю., Сухоребська М.Я. Випадок рідкісної варіантної форми системної склеродермії (склередема Бушке) Кафедра внутрішньої медицини №1, клінічної імунології та алергології ім. академіка Нейка Є.М. (зав. каф. – проф. Яцишин Р.І.) ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» Резюме. У статті описаний клінічний випадок склеродерми Бушке, варіантної форми системної склеродермії, яка рідко спостерігається. Наведені дані про особливості перебігу, симптоматику, діагностику, лікування та прогноз цієї патології. Ключові слова: системна склеродермія, варіантна форма, клінічний випадок.

До системних захворювань сполучної тканини (СЗСТ) відносять групу нозологічних форм, які характеризуються системним типом запалення різноманітних органів та систем, поєднуються із розвитком автоімунних та імунокомплексних захворювань [1, 3, 4, 11]. Серед них часто увагу привертає системна склеродермія (ССД ) – СЗСТ та дрібних судин , особливістю якої є поширені фіброзно-склеротичні зміни шкіри, строми внутрішніх органів, симптоматика облітеруючого ендартеріїту, надмірне колагеноутворення та порушення функціонування фібробластів [1, 2, 13]. Хвороба має значну поліваріантність та поліморфізм: до неї включають обширну палітру різноманітних клінічних варіантів та синдромів (т.з. склеродермічну групу захворювань) із розвитком відповідних патоморфологічних змін, насамперед, фіброзу (системна, індукована та вогнищева склеродермії, псевдосклеродермія та інші клінічні форми) [1, 5, 6, 7]. Основу патогенезу ССД складають порушення імунітету, фіброзоутворення та мікроциркуляції, які взаємодіють на рівні основних клітинних та рецепторно-лігандних систем (молекули адгезії, фактори росту, інтерлейкіни та ін.). Зміни метаболізму сполучної тканини з підвищенням колагенота фіброзоутворення визначають нозологічну специфіку захворювання. Стійка гіперактивність фібробластів, структурні та функціональні аномалії клітинних мембран та рецепції дозволяє вважати ССД системною мембранною патологією. Порушення апоптозу при цьому захворюванні, як припускають, є фактором селекції фенотипу фібробластів із підвищеним синтезом колагену, що робить ССД унікальною моделлю генералізованого фіброзу. У патогенезі та морфогенезі хвороби прослідковуються риси облітеруючої мікроангіопатії, так як для ССД характерні розлади мікроциркуляції із активацією та проліферацією ендотелію та гладком’язових клітин, редуплікацією базальних мембран, потовщенням стінки та звуженням просвіту мікросудин, вазоспазмом, гіперагрегацією формених елементів, стазом, деформацією та редукцією капілярної мережі [3, 8, 9, 10]. Для багатьох хворіб склеродермічної групи (дивись нижче) не характерні [ 2,5,6] синдром Рейно та ознаки уражень внутрішніх органів: обмежена склеродермія – вогнищеве (бляшкоподібне) або лінійне (за зразком «удара шаблею») ураження шкіри та прилеглих тканин; дифузний еозинофільний фасциїт – індурація тканин розпочинається із передпліч або гомілок із можливим поширенням на проксимальні відділи та тулуб, характерні зміни шкіри на кшталт «апельсинової шкірки», згинальні контрактури, еозинофілія, гімергамаглобулінемія та підвищення ШОЕ; часто прослідковується зв’язок із надмірним фізичним навантаженням та травмою; мультифокальний фіброз: основні локалізації – ретроперитонеальний, медіастинальний фіброз, деколи вогнища фіброзу знаходять в легенях, очниці та в щитоподібній залозі, до його малих форм відносять також контрактуру Дюпюітрена; асоційована із пухлинами (паранеопластична) склеро-

дермія – характерний переважний розвиток в периартикулярних тканинах, розвиток контрактур, часто резистентні до лікування. псевдосклеродермія – проявляється склеродермоподібними змінами шкіри та підлеглих тканин, м’язів, стійкими контрактурами, що спостерігаються при вроджених або набутих порушеннях метаболізму: порфірія, фенілкетонурія, амілоїдоз, синдроми Вернера та Ротмунда, діабетична псевдосклеродермія, склеромікседема та ін., однак, на відмінність від справжньої склеродермії відсутній синдром Рейно, вісцеральна патологія, імунні порушення, а при біопсії тканин знаходять структурні зміни, властиві для кожної із зазначених патологій. синдром Вернера (прогерія дорослих, дефект гену ламіну) проявляється склероподібними змінами шкіри (особливо, кінцівок та скелетних м’язів), розвитком катаракти та гіпогенеталізму, раннього атеросклерозу, інсулярної недостатності, підвищеним ризиком розвитку остеосаркоми. Спостерігається частіше у чоловіків 20 -30 років. синдром Ротмунда-Томпсона (атрофічна пойкілодермія): характерна пойкілодермія обличчя та кінцівок, двобічна катаракта, дистрофія волосся, нігтів та зубів, гіпогонадизм, розлади хондрального окостеніння, атеросклероз, карликовість, гіперпігментація шкіри, телеангіектазії, атрофічний дерматоз, анемія, підвищення ризику розвитку остеогенної саркоми. діабетична псевдосклеродермія проявляється індуративними змінами шкіри та прилеглих тканин, розвивається при тривалому та важкому інсулінозалежному діабеті, внаслідок метаболічних ендокринних порушень. склеромікседема характеризується ущільненням шкіри та папульозними висипаннями в ділянці голови, шиї, рук та верхніх відділів тіла, розвивається деколи при моноклональній гамапатії, поліміозиті, множинній мієломі та амілоїдозі. індукована склеродермія може виникати під впливом хімічних агентів, певних ліків, харчових добавок, тощо; може проявлятись шкірними, судинними, вісцеральними змінами, які цілком подібні на склеродермічні. Наводимо випадок варіантного склеродермоподібного захворювання, яке ми спостерігали в нашій клініці. Пацієнтка С., 49 років, (історія хвороби № 1574714), жителька Галицького району, домогосподарка, звернулася 20.08.2014 р. в ревматологічне відділення Івано-Франківської ОКЛ за направленням дерматолога через підозру на системну склеродермію. З дитинства хворіє на розповсюджений псоріаз у важкій формі, з приводу чого знаходиться під наглядом дерматологів, отримує відповідне лікування. Упродовж останнього місяця жінка чимало часу перебувала під сонячним опроміненням, з чим вона і пов’язує початок хвороби. Симптоматика захворювання розвивалася досить стрімко, впродовж 5-6 тижнів стала помічати різке ущільнення шкіри в ділянці шиї, молочних залоз, грудної клітки. Турбувало також відчуття стиснення шиї, утруднення рухів в плечових суглобах, утруднене ковтання та важкість дихання (внаслідок індурації тканин і обмеження екскурсії легень). Звернулась до дільничного терапевта і до дерматолога (на момент розвитку вказаної симптоматики псоріаз у хворої був у фазі відносної ремісії). Нормостенічної будови тіла, адекватна. Температура тіла 36,8С. Виражений набряк шкіри обличчя, повік, губ; мімічні рухи утруднені. Шкіра передньої, бокової, задньої

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

поверхонь грудної клітки, а також шиї, молочних залоз, плечей з ознаками вираженої індурації, на дотик щільна, не береться у складку. На інших ділянках тіла шкіра також ущільнена, проте в меншій мірі, місцями на шкірі прослідковуються еритематозного типу полігональні плями, індурація тканин заважає рухам, через що вони обмежені в амплітуді. Спостерігається значне обмеження рухів шиї, плечового поясу, хребта. Ковтання вільне. На згинальній поверхні ліктів, колін, на шкірі обличчя, потилиці та волосистої частини голови обмежені ділянки трофічно-дегенеративних змін (як наслідок попередніх псоріатичних висипань). Волосяний покрив розріджений. М’язових болей не відмічає, атрофії м’язів немає, м’язова сила в м’язах шиї, рук, спини дещо знижена. Чутливість шкіри збережена, пальпація м’язів та суглобів неболюча. Аксилярні лімфовузли збільшені до 16-18 мм, при пальпації неболючі, не спаяні. Інші групи лімфовузлів не збільшені. Дихання черевного типу. Екскурсія легень обмежена до 2 см, перкуторно з обох сторін в нижніх частинах легень відмічається притуплення, аускультативно – ослаблене везикулярне дихання, частота – 20 за хвилину. Перкуторно – розширення серця вліво, ритм серця правильний – 82 за хвилину, тони серця зниженої гучності. АТ 130/85 мм рт.ст. Язик обкладений білим налетом, слиновиділення нормальне. Живіт бере участь у акті дихання, при пальпації м’який, неболючий. Печінка по краю реберної дуги, селезінка не збільшена, зона проекції жовчного міхура не болюча. Кишківник при пальпації без особливостей. Симптом Пастернацького від’ємний з обох сторін, сечопуск вільний, набряків на нижніх кінцівках немає, пульсація артерій стоп збережена. Загальний аналіз крові: еритроцити – 5,1·1012/л, гемоглобін – 153 г/л, лейкоцити – 9,4·109/л, тромбоцити – 285·109/л, палочкоядерні – 6%, сегментоядерні – 72%, еозинофіли – 1%, лімфоцити – 10%, моноцити – 10%, ШОЕ – 8 мм/год. У загальному аналізі сечі патологічних змін не виявлено. В біохімічному аналізі крові підвищенням гострофазових проказників: С-реактивний білок (+++), серомукоїд – 0,640 од, фібриноген 7,2г/л, загальний білок – 78,2 г/л, альбуміни – 50,2%, 1-глобуліни – 5,0%, 2-глобуліни – 7,6%, , -глобуліни – 16,8% , -глобуліни – 20,4%. Інші біохімічні дослідження виявили наступне: цукор крові – 4,9 ммоль/л, креатинін – 105,5 мкмоль/л, сечовина – 9,8 ммоль/л, сечова кислота – 352 мкмоль/л, загальний білірубін 17,8 мкмоль/л, АлАТ – 24 од/л, АсАТ – 22 од/л; загальний холестерин 5,3 ммоль/л, -ліпопротеїди – 6,16 г/л, тригліцериди – 0,95 ммоль/л; кальцій загальний – 2,64 ммоль/л, кальцій іонізований – 1,12 ммоль/л, сироваткове залізо – 13,9 мг/л, калій – 4,7 ммоль/л, натрій 156 ммоль/л. ЕКГ від 26.08.2014 р.: ЧСС – 88 уд/хв, ритм синусовий, правильний, дифузні дисметаболічні зміни. ЕКС від 21.08.2014 р.: аорта 3,0 см, АК без регургітації, ЛП 4,4 см. МК: М-тип, без регургітації. ЛШ: КДР 5,0 см, КДО 105 мл, КСР 3,5 см, ФС 30%, КСО 55 мл, УО 50 мл, ФВ 47%. Перикард: норма. Висновок: знижена скоротлива здатність міокарду. УЗД ОЧП – змін зі сторони органів черевної порожнини не зафіксовано. УЗД шиї: виражений набряк м’яких тканин шиї, збільшення шийних лімфовузлів. Контури щитоподібної залози нечіткі, виражена імбібіція. Рентгенографія ОГК: Ознаки хронічного бронхіту, наявність випоту в плевральних синусах. Результати біопсії шкіри: ознаки склеротичних змін в шкірі із потовщенням епідермального шару, явищами деструктивних та гіперпластичних трансформацій в волокнах, накопиченням муциноподібної речовини. Отже, на підставі аналізу скарг, анамнезу, клініки, лабораторно-інструментальних даних та після проведення диференціального діагнозу був виставлений діагноз склередеми Бушке. Вперше дане захворювання докладно описано в 1902 р. німецьким дерматологом Авраамом Бушке як потовщення шкіри, яке швидко виникло у 46-річного чоловіка,

що перехворів на грип. А.Бушке, відмітивши спорідненість цієї нової патології із групою склеродермоподібних захворювань, віддиференціював її від локальної склеродермії та системного склерозу. Склередема Бушке (склередема дорослих (scleroedema adultorum; грецьк.. «scl–ros» – твердий, щільний + «oid–ma» – припухлість) (СБ) – відносно доброякісний варіант захворювання [1, 4, 5, 6], який характеризується швидким розвитком набряку та індурації шкіри і підлеглих тканин переважно в області шиї та обличчя. Іншими назвами СБ є набрякова склеродермія, прогресуюча доброякісна підшкірна індурація, склередема дорослих [9]. Термін «склередема дорослих» невдалий, оскільки у третини хворих синдром розвиваєт ься у віці до 10 років. На цю хворобу хворіють і дорослі, і діти, в ній розрізняють 3 підгрупи: асоційовані із гострими, переважно, стрептококовими інфекціями дихальних шляхів, що розвиваються швидко і яка триває від 2 до 24 місяців; асоційована із парапротеїном, яка розвивається повільно і триває довгі роки; а також асоційована із інсулінзалежним цукровим діабетом з непомітним початком та без наступного розрішення висипань (cleroedema diabeticorum). Частіше хворіють жінки. Хвороба може розвиватись після різноманітних інфекційних захворювань (грип, ангіна, малярія, енцефаліт), появі СБ нерідко передує інфекція верхніх дихальних шляхів [8].У багатьох хворих на СБ може спостерігатись дисфункція нервової системи та ендокринних залоз (гіпофіз, щитоподібна залоза, наднирники, цукровий діабет, злоякісна інсулінома), ураження діенцефальної зони, або дебюту СБ може передувати деякі ревматичні захворювання (ревматоїдний артрит, синдром Шегрена, анкілозуючий спондилоартрит). Описані сімейні випадки хвороби. Існує думка про роль локальної стимуляції запальнофіброзних змін через взаємодію активованих лімфоцитів, тучних клітин, фібробластів та медіаторів, які вони продукують. В цьому випадку клінічна варіантність та специфічна гетерогенність процесу можуть бути обумовленими індивідуальними для кожного клінічного випадку тригерними механізмами розвитку окремих клінічних форм склеродермічної групи захворювань. СБ в різних випадках може мати різний перебіг та прогноз. Початок хвороби в абсолютній більшості випадків раптовий. Для склередеми Бушке характерно індуративне ураження тканин шиї, обличчя, верхньої частини грудної клітки, плечового поясу із переважною локалізацією патологічного процесу в підшкірній клітковині (можливо, за рахунок тимчасового лімфостазу) та в глибоких шарах шкіри (через що атрофія шкіри не характерна). Така локалізація та характер змін дають можливість характеризувати вищезазначені прояви як «симптом матрасу». Слизові оболонки не уражаються. Рідше уражається шкіра на нижній частині живота та на нижніх кінцівках. До розвитку індурації шкіри деколи спостерігаються продромальні явища. По мірі розвитку набрякової індурації шкіри обличчя хворого стає амімічним, утруднюється відкривання рота та інші рухи шкірою обличчя, може спостерігатися макроглосія, проте втягнення в процес стравоходу та глотки буває дуже рідко. Зазвичай китиці та стопи залишаються не ураженими, проте, в деяких випадках вони також втягуються у процес, однак пальці навіть і в цих випадках лишаються майже не зміненими. Щільність шкіри справляє враження «парафіноподібної консистенції», шкіра стає блискучою, блідою або дещо ціаностичною (зрідка – гіперемійованою), телеангіектазій не спостерігається. У хворих не спостерігається свербіння, парестезії, болів в шкірі, чутливість рецепторів шкіри. Часто можна спостерігати на шкірі трофічні зміни, пустули та ділянки еритеми, яка підвищується над рівнем шкіри. Змінена шкіра стає гладкою, воскоподібного вигляду, потовщеною та різко ущільненою, при натисненні не залишається ямки, границя уражень нечітка. Рухи в прилеглих суглобах часто утруднені. Явища вісцеритів та прояви синдрому Рей-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

но при СБ відсутні, проте, часом може збільшуватись селезінка. Лабораторні аналізи – без відхилень, тільки може збільшуватись ШОЕ та зростати титр антистрептолізину-О, в крові часто відмічається лімфоцитоз до 35-45%. При гістологічному дослідженні дерма різко потовщена та гомогенізована, епідерміс не змінений; знаходять набряк та розволокнення колагенових пучків за рахунок надмірного накопичення основної речовини сполучної тканини, явища поширюються і на підшкірну клітковину, спостерігається фенестрація дерми. Число фібробластів в нормі або знижене. Для лікування склеродерми Бушке призначають кортикостероїди всередину, ін‘єкції пеніциліну або сульфаніламідні препарати, лідазу в ін’єкціях [11, 12, 13, 14]. У комплекс лікування вводять також гіпербаричну оксигенацію, теплі ванни, масаж, ультрафіолетове опромінення. Найчастіше спонтанне видужання настає через кілька місяців. Хворій була призначена терапія із включенням метилпреднізолону, аркоксії, вазоніту, ніфедіпину. Після двох тижнів лікування стан хворої дещо покращився, ступінь шкірних ущільнень дещо знизилась, рухи в суглобах верхнього плечового поясу стали вільнішими. Дози метилпреднізолону поступово знижували з 32 мг на добу до 24 мг, через 4 тижні – до 16 мг і ще через 4 тижні – до 12 мг на добу. Хвора була оглянута амбулаторно через 4 місяці. Стан її у порівнянні з тим, що було при госпіталізації значно покращився, хоча ущільнення в ділянці шиї, плечей, грудної клітки, молочних залоз, все ще були помітними. Хвора продовжувала прийом метилпреднізолону в дозі 12 мг на добу. Свіжих псоріатичних висипань на цей час не спостерігалось. Даний клінічний випадок розширює наші уяви про гетеротипність проявів склеродермії та різноваріантність її клінічного перебігу, описана хвора підлягає спільному спостереженню ревматолога та дерматолога (з врахуванням домінування в клінічній картині симптоматики шкірного ущільнення та супутнього псоріазу) з необхідною корекцією лікування у відповідності до динаміки перебігу захворювання. Література 1. Баткаев Э.А. Склеродермия / Э.А. Баткаев, Ю.А. Галямова. – Учебное пособие. Российская медицинская академия последипломного образования. – М.: Медицина. – 2002. – 24 с. 2. Болотная Л.А. Новое в патогенезе и терапии ограниченной склеродермии / Болотная Л.А., Шахова Ф.Б., Сербина И.М. // Вестн. дерматол. венерол. – 2004. – № 2. – С. 31–34. 3. Бутов Ю.С. Некоторые аспекты патогенеза, клиника и терапия склеродермии / Бутов Ю.С., Тогузов Р.Т. // Рос. журн. кожн. и вен. бол. – 2002. – № 4. – С. 15–19. 4. Гусева Н.Г. Системная склеродермия: клиника, диагностика, лечение / Гусева Н.Г. // Рос. журн. кож. и вен. бол. – 2002. – № 4. – С. 5–15.

5. Довжанский С.И. Клинико-иммунологические параллели при ограниченной и системной склеродермии / Довжанский С.И. // Рос. журн. кожн. и вен. бол. – 2002. – № 4. – С. 26–29. 6. Коробейникова Э.А. Клинические аспекты ограниченной склеродермии / Коробейникова Э.А., Мартынова Л.М., Анисимова А.В. // Рос. журн. кожн. и вен. бол. – 2004. – № 3. – С. 27–29. 7. Комплексное лечение ограниченной склеродермии / Пинегин Б.В., Тельнюк Я.И., Ильинская А.Н. [и др.] // Физиология и патология иммунной системы. – 2004. – № 11. – С. 24–26. 8. Приходько В.С. Детская кардиоревматология / Приходько В.С. – Київ: Здоров’я. – 2005. – 520 с. 9. Прохоров Е.В. Ревматология детского возраста / Прохоров Е.В., Волосовец А.П. – Донецк: Регина. – 2006. – 134 с. 10. Туряниця С.Р. Случай диагностики склеродермы Бушке – редкого склеродермоподобного заболевания / Туряниця С.Р., Головач И.Ю., Гранчак К.И. // Укр. Ревматол.журн. – 2011. – № 1. – С.48–53. 11. Treatment of atrophies secondary to trilinear scleroderma en coup de sabre by autologous tissue cocktail injection / Oh C.K., Lee J., Jang B.S. [et al] // Dermatol. Surg. – 2003. – Vol. 29(10). – P. 1073–1075. 12. A randomized, controlled trial of methotrexate versus placebo in early diffuse scleroderma / Pope J.E., Bellamy N., Seibold J.R. [et al.] // Arthr Rheum. – 2001. – Vol. 44(6). – P. 1351–1358. 13. Steen V.D. Improvement in skin thickening in systemic sclerosis associated with improved survival / Steen V.D., Medsger T.A. // Arthritis Rheum. – 2001. – Vol. 44(12). – P. 282–283. 14. Steen V.D. Treatment of Systemic Sclerosis / Steen V.D. // Am J Clin Dermatol. – 2001. – Vol. 2(5). – P. 315–325. Дельва Ю.В., Яцишин Р.И., Сандурская Я.В., Вышиванюк В.Ю., Сухоребcкая М.Я. Случай редкостной вариантной формы системной склеродерми (склередема Бушке) Резюме. В статье описан клинический случай склеродермии Бушке, вариантной формы системной склеродерми, которая редко встречается в клинической практике. Приведены данные про особенности течения, симптоматику, диагностику, лечение и прогноз этой патологии. Ключевые слова: системная склеродермия, вариантнaя форма, клинический случай. Yu.V. Delva, R.I. Yatsyshyn, Ya.V. Sandurska, V.Yu. Vyshyvaniuk, M.Ya. Sukhorebska The Case of Uncommon Variation Form of Systemic Sclerosis (Sclerederma Busсhke) Ye.M. Neiko Department of Internal Medicine No.1, Clinical Immunology and Allergology (Head of the department – Prof. R.I. Yatsyshyn) Abstract. The uncommon case of systemic sclerosis (sclerederma Busсhke) was observed in clinical practice and described in this article. The information about clinical features, symptoms, diagnostic approaches, treatment and prognosis of this disease is elucidated. Keywords: systemic sclerederma, variation of condition, clinical case. Надійшла 19.10.2015 року.

Палійчук О.В.1,2, Россоха З.І.3 Значення мутації 5382 insС у гені BRCA 1 у розвитку спадкових і первинно-множинних пухлин 1

Інститут експериментальної патології, онкології та радіобіології ім. Р.Є.Кавецького НАН України КЗ “Черкаський обласний онкологічний диспансер” ЧОР 3 ДУ “Референс-центр з молекулярноїдіагностики МОЗ України” oncology@2upost.com 2

Резюме. Описано випадок з практики виникнення первинномножинних пухлин – спадкового раку яєчника та раку молочної залози у пробанда. За результатами комплексного обстеження та медико-генетичного консультування захворювання пробанда асоційовано з мутацією 5382 insС у гені BRCA1, що свідчить про

роль молекулярно-генетичного обстеження у виявленні первинномножинних злоякісних пухлин яєчника та молочної залози у носіїв мутацій в генах BRCA1/2. Ключові слова: родовід, пробанд, спадкова схильність, мутації в генах BRCA1/2, рак яєчника, рак молочної залози.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Молекулярно-генетичними дослідженнями у багатьох нованого лікування з приводу РЯ) під час чергового диспанкраїнах світу встановлена роль генетичних факторів у роз- серного огляду при проведенні мамографічного скринінгу витку спадкових форм раку органів жіночої репродуктивної була виявлена пухлина верхньо-зовнішнього квадранта лівої системи (РОЖРС). Це обумовлено гермінальними мутація- молочної залози – встановлений діагноз РМЗ, стадія 1 ми в генах ВRCA1 та ВRCA2 [1-2], які у нормі виконують (рТ1N0M0G1). Хворій проведене комплексне лікування – функції генів-супресорів пухлинного росту. Як показано органозберігаюча операція (лівобічна секторальна резекція численними клініко-генеалогічними та генетичними дослід- та підпахвинна лімфаденектомія), післяопераційний курс женнями з мутаціями у генах BRCA1 та BRCA2 пов’язаний променевої терапії в сумарній дозі 40 Гр та 6 курсів ПХТ за розвиток раку до 50 років; двосторонній рак молочної залози схемою “СС” без редукції дози. За хворою проводиться дис(РМЗ); РМЗ і рак яєчника (РЯ) у хворої або у членів її сім’ї; пансерний нагляд, у теперішній час у хворої ремісія. два або більше випадків раку у одного члена сім’ї - носія Патогістологічні заключення: 1) Пухлина яєчника - семутацій цих генів; рак грудної залози у чоловіків; етнічність розно-папілярний рак яєчника, низький ступінь диференпацієнта (Ashkenazi Jewish). Тому клініко-генеалогічні ціювання (G3), метастази в контрлатеральний яєчник, ведослідження родин та молекулярно-генетичні дослідження ликий сальник. Папілярні структури раку вкриті атиповим ДНК членів родин не втрачають актуальності і є перспектив- епітелієм трубно-яєчникового типу з вираженим поліморними не тільки для поповнення бази даних відносно зв’язку фізмом ядер пухлинних клітин; 2) Пухлина лівої молочної мутацій у генах BRCA1 та BRCA2, але і для визначення ок- залози - інфільтративний протоковий рак з тубулярними та ремих ланок молекулярного патогенезу РОЖРС і розробки трабекулярними структурами, помірною кількістю мітозів, профілактичних заходів щодо розвитку РМЗ або РЯ у ро- ступінь диференціювання G1, молекулярний підтип - люмідинах - носіів гермінальних мутацій у вказаних генах [2]. нальний А (ER+, PR+, HER2-) (аналіз експресії гормональПротягом останніх 3 років нами проводяться клінічні, них рецепторів і HER2 за шкалою Histochemical score by клініко-генеалогічні та молекулярно-генетичні дослідження McCarthy). у хворих на РМЗ і РЯ, які лікуються у КЗ «Черкаський обКлініко-генеалогічний аналіз родоводу (рис.1) виявив ласний онкологічний диспансер» ЧОР. Молекулярно-гене- наступне: РЯ у матері пробанда (57 років), фіброаденома тичні методи включають ідентифікацію мутацій 5382insC і лівої молочної залози у 42 роки у сестри пробанда (операція 185delAG у гені BRCA-1, 6174delT у гені BRCA2 у перифе- в об’ємі секторальної резекції молочної залози). На підставі ричній крові і операційному матеріалі шляхом проведення одержаних результатів було висловлене припущення про мультиплексної полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Вва- первинно-множинний характер пухлин і роль генів BRCA у жаємо, що один клінічний випадок заслуговує на особливу розвитку РЯ та РМЗ. увагу у зв’язку з виявленим спадковим раком яєчника (РЯ) Для підтвердження спадкового характеру РЯ нами проу родині пробанда і метахронним виникненням пухлини, а ведене молекулярно-генетичне дослідження периферичної саме раку молочної залози, та асоціацією раку з мутацією крові пацієнтки (в 2013 році після виявлення першої пухлини 5382insC у гені BRCA1. РЯ). Молекулярно-генетичні дослідження проведені у ДУ Клінічне спостереження №107. Пробанд - хвора М.Н.М., “Референс-центр з молекулярної діагностики МОЗ України”. 1965 року народження, мешканка районного центру ЧерДля визначення мутацій 185delAG та 5382insC в гені каської області, українка, професія - доярка. Акушерський BRCA1, 617delT в гені BRCA2 використовували модифіковані анамнез: пологи 2 (у віці 19 та 24 роки), аборти – 2, викидні – 0, протоколи з олігонуклеотидними праймерами із застоменархе з 14 років, менструації по 8-10 днів через 30 днів, суванням методу алельспецифічної полімеразної ланцюгової менструальний цикл регулярний, лактація по 12 міс., ВМС реакції (ПЛР). Досліджувані ділянки генів ампліфікували не було. У віці 43 роки проведена операція ЕМА (емболізація за допомогою специфічних праймерів («Metabion», Німечматкових судин) у зв’язку з симптомною фіброміомою матки чина). Стан ампліфікаційних фрагментів аналізували в 2,5% та поліменорагією, після якої тривалість менструацій скоротилася до 4-5 днів, спостерігалося зменшення розмірів фіброміоми матки з 7-8 до 5-6 тижнів вагітності. У цьому ж віці (43 роки) діагнос- І тований дифузний фіброаденоматоз молочних залоз, з приводу чого отримувала консервативну РЯ медикаментозну терапію. Лікувалась також з при57 р. воду сезонних загострень хронічного запалення додатків матки. У віці 48 років у зв’язку з вторинною аменореєю протягом 3 міс. звернулась до дільничого акушерагінеколога, у зв’язку з чим було проведене УЗ-дослідження органів малого тазу і виявлені двобічні ІІ кісти яєчників. Після обстеження периферичної крові на онкомаркер СА-125 встановлено підвиФіброаденома 1) РЯ 48 р. щений його рівень до 115 Од/мл, хвора була направмолочної 2) метахронний лена для хірургічного лікування до онкогінеколога залози РМЗ 50 р. в Черкаський ООД. Після комплексного клінічного 42 р. дослідження та комбінованого лікування встанов+ лено діагноз РЯ стадія 3С (рТ3СN0M0G3). Хворій BRCA1 проведена оптимальна циторедуктивна операція: III пангістеректомія, оментектомія, встановлено мікроірігатор у Дугласовий простір для проведення полі+ хіміотерапії (ПХТ). Хворій проведено 6 курсів ПХТ BRCA1 в ад’ювантному режимі за по схемою “СС” – цис- Рис. 1. Родовід пробанда (вказано стрілкою) з агрегацією раку органів жіночої репродуктивної системи у двох поколіннях: спадковий РЯ платин + циклофосфан (1-ий курс в комбінації в/в (мати пробанда), первинно-множинна пухлина у пробанда: РМЗ і РЯ та внутрішньочеревно) без редукції дози. Надалі (спостереження №107). У сестри пробанда - фіброаденома молочной хвора була взята на диспансерний облік. залози, також носій мутації в гені BRCA1 донька пробанда. У 50 років (через 2 роки після закінчення комбі-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Рис. 2. Електрофореграма BRCA1 5382 insС. Результати розподілу продуктів ампліфікації, згідно яким у периферичній крові пробанда та її доньки виявлена делеція у гетерозиготному стані (лунка 1,2), 3 та 4 лунки - гомозигота норма по BRCA1 185 del AG. Примітка: М - маркер молекулярної ваги

агарозному гелі (агароза фірми «ThermoScientific», США), з додаванням бромистого етидію, маркера молекулярної ваги GeneRuler 50 bpDNALadder («ThermoScientific», США) та подальшою візуалізацією за допомогою комп’ютерної програми Vitran. Проведене молекулярно-генетичне дослідження периферичної крові пробанда (хвора на РЯ і РМЗ) показало наявність мутації 5382 insС у гені BRCA1 у гетерозиготному стані і відсутність мутацій 6174delT в гені BRCA2 та 185 delAС в гені BRCA1 і (рис. 2). Враховуючи одержані результати, було вирішено провести комплексне обстеження доньки пробанда (М.Т.М, 1984 року народження, жительки районного центра Черкаської області). З акушерського анамнезу - менархе з 14 років, менструації по 4-5 днів через 30 днів, регулярні; пологи – 1 (у віці 26 років), викидні – 0, аборт – 0, лактація 12 міс. У 29 років діагностовано післяпологову ерозію шийки матки, з приводу чого проведена лазерна деструкція шийки матки. З 2013 року проходить диспансеризацію один раз на рік з ультразвуковим контролем органів малого тазу, молочних залоз, щитоподібної залози, визначенням рівня СА-125, НЕ4, індексу Roma у динаміці, в даний момент отримує прегравідарну підготовку перед плануванням 2-ої вагітності. Молекулярно-генетичний аналіз периферичної крові доньки пробанда виявив аналогічну, як і у матері, делецію 5382 insС у гені BRCA1 у гетерозиготному стані (рис. 2). Таким чином, визначено спадковий РЯ у матері та її донь-

ки (пробанд) та первинно-множинні пухлини у пробанда, які асоційовані з мутацією 5382 insС у гені BRCA1. Встановлено також, що дочка пробанда є носієм аналогічної мутації, про що свідчать результати молекулярно-генетичного дослідження ДНК периферичної крові. Одержані дані вказують на значення мутації 5382 insС у гені BRCA1 у розвитку спадкових і первинно-множинних пухлин у даній родині. РМЗ І стадії був виявлений завдяки проведенню вчасного мамографічного скринінгу. Враховуючи, що мутаціі в генах BRCA1 та BRCA2 асоційовані також з розвитком раку підшлункової залози та шлунка [3], пацієнтки з онкогінекологічною патологією потребують більш широкого диспансерного нагляду та проведення профілактичних заходів з ендоскопічним обстеженням також кишково-шлункового тракту по онкопрограмі для запобігання розвитку раку не тільки в органах жіночої репродуктивної системи. Література 1. Miki Y., Swensen J., Shattuck-Eidens D., et al. A Strong Candidate for the breast and ovarian cancer susceptibility gene BRCA1. NatMed 2001; 7: 552–6. 2. Petrucelli N., Daly M.B., Feldman G.L. Hereditary breast and ovarian cancer dueto mutations in BRCA1 and BRCA2. Genetics in Medicine 2010; 12: 245–259. 3. Cavanagh H., Rogers K.M.A. The role of BRCA1 and BRCA2 mutations in prostate, pancreatic and stomach cancers. Hereditary Cancer in Clinical Practice 2015; 13. doi:10.1186/s13053-015-0038-x. O. V. Paliychuk1,2, Z. I. Rossokha3 Role of 5382 insС Mutation in BRCA 1 Gene in the Development of Hereditary and Multiple Primary Tumors 1- R.E.Kavetsky Institute of Experimental Pathology, Oncology and Radiobiology of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine 2 – Municipal institution “Cherkasy Regional Oncology Center” of Cherkasy Regional Council 3 – Reference Centre for Molecular Diagnostics of the Ministry of Public Health of Ukraine, Kyiv, Ukraine Abstract. Case report of the development of multiple primary tumors, namely hereditary ovarian cancer and breast cancer in proband was described. According to the results of complex examination and molecular-genetic counseling proband’s disease was associated with 5382 insС mutation in BRCA1 gene. This indicated the role of molecular genetic examination in detection of multiple primary malignant tumors of ovaries and breast in persons with the mutations in BRCA1/2 genes. Keywords: genealogic tree, proband, hereditary predisposition, mutations in BRCA1/2 genes, ovarian cancer, breast cancer. Надійшла 09.10.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

ÌÅÄÈ×ÍÀ ÎÑÂ²ÒÀ УДК: 378.147+614.253.4+579

Гаморак Г. П. Сучасні аспекти формування професійних якостей студентів-медиків на кафедрі мікробіології ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» м. Івано-Франківськ, Україна E-mail: galina1004@ukr.net Резюме: Провідною метою діяльності вищого навчального закладу є навчання і підготовка фахівців. Сучасний розвиток медицини вимагає від вищих навчальних закладів постійного удосконалення педагогічного процесу з урахуванням досвіду, традиційних методів викладання і використання новітніх медичних технологій для підвищення професійного рівня наших випускників і для підвищення конкурентоздатності навчального закладу в умовах жорсткого міжвузівського виживання. Ключові слова: студенти-медики, методичні вказівки, практичні навички, практичні заняття.

Одним із основних факторів професійної підготовки студентів є глибоке вивчення дисципліни та набуття практичних навичок у процесі активної роботи на занятті. Для удосконалення навчання студентів на кафедрі мікробіології існує відпрацьована система правил проведення практичного заняття, яка у відповідності до сучасних вимог включає в себе такі елементи, як контроль знань за допомогою тестів та ситуаційних задач, усне опитування, розбір теоретичних питань, оволодіння та засвоєння практичних навичок [5]. Для забезпечення більш глибокого засвоєння теми заняття на кафедрі використовуються таблиці, мультимедійний матеріал з тематичних питань, з якими студенти можуть ознайомитися під час навчання на кафедрі. Дуже важливою ланкою у підготовці майбутніх лікарів є оволодіння практичними навичками та відпрацювання їх на заняттях. Контроль практичних навичок дозволяє об’єктивно оцінити рівень оволодіння студентом методами досліджень та його спроможність до вирішення задач з оцінки стану пацієнта, постановки діагнозу, призначення лікування, а також здатність сформулювати профілактичні заходи. Викладачі кафедри постійно покращують матеріально-технічне та інформаційне забезпечення учбового процесу [3]. Студенти мають можливість підготуватися до практичних занять з мікробіології, використавши всі наявні навчально-методичні ресурси, які розміщені на сайті університету. Одним із головних способів інформування студентів у вищій школі та активним засобом формування наукового світогляду є лекція. На лекції викладач надає систематизовані основи знань, визначає моменти досліджуваної теми, направляє увагу студентів до найбільш складних та важливих аспектів. Лекція стимулює активну пізнавальну діяльність студентів, сприяє формуванню у них творчого мислення, визначає напрямки самостійної роботи студентів і зміст семінарських занять [6]. У кожній лекції з мікробіології чітко і послідовно висвітлені головні питання у вигляді мультимедійного супроводження. Ідея створення мультимедійних презентацій лекцій полягає у використанні різних способів подачі інформації, включення у програмне забезпечення високоякісної графіки та анімації. Це дозволяє зробити лекцію інформативно насиченою і зручною для сприйняття. У межах практичних занять широко практикуються технології опрацювання проблемних та дискусійних питань, теорії кооперативного навчання, технології кооперативногрупового навчання. Технології опрацювання проблемних та дискусійних питань передбачають обговорення дискусійних питань, що вимагає чіткої аргументації обраної позиції. Технології кооперативного навчання представлені роботою в малих групах у ситуаціях вирішення складних проблем, що потребують колективних зусиль [1]. Практичні заняття на кафедрі мікробіології спрямовані на засвоєння теоретичного матеріалу та формування прак-

тичних навичок і вмінь, а також уміння аналізувати й застосовувати отримані знання для вирішення тематичних завдань. Одним із основних моментів роботи є вивчення морфології та функцій збудника, механізмів передачі, факторів патогенності, клінічних симптомів захворювання, мікробіологічної діагностики, профілактики та принципів лікування захворювань. Даний вид роботи направлений на формування у студентів навиків клінічного мислення, творчої уяви та моделювання тактики лікаря у конкретній клінічній ситуації. Обов’язковим моментом практичного заняття є робота студента у мікробіологічній лабораторії де студенти вчаться здійснювати посів матеріалу на поживне середовище, пересівання ізольованої колонії на скошений агар з метою виділення чистої культури та ідентифікацію чистої культури [2]. Індивідуальна самостійна робота включає роботу з літературою та підготовку дискусій на семінарських заняттях. Практичні заняття на кафедрі мікробіології проводяться у спеціально обладнаних навчальних аудиторіях з використанням обладнання, пристосованого до умов навчального процесу. Студент повинен добре засвоїти теоретичний матеріал теми, мати уявлення про мету, характер і обсяг практичної роботи. Робота, що виконується на практичних заняттях, відображається у альбомах для протоколів. За результатами самостійної роботи складається висновок. Ефективним засобом навчання студентів є застосування ситуаційних задач, які носять проблемний характер і містять ситуації, з якими майбутній лікар може зустрітися у своїй професійній діяльності [4]. Такі задачі ставлять студента у «критичні» професійні умови, з яких він самостійно повинен знайти вихід. Таким чином, розв’язання даних задач сприяє становленню у студентів мікробіологічного мислення, забезпечує швидке вироблення знань та практичних навичок. З метою полегшення підготовки до практичних занять створено розширені вказівки для студентів, що містять коротку інформацію з найважливіших питань предмету. Оновлено комп’ютерну базу даних з тестових завдань «Крок-1», які використовуються на практичних заняттях, підсумкових модульних контролях і є відкриті для всіх зацікавлених студентів. Професійна підготовка студентів на кафедрі включає впровадження новітніх технологій викладання, практичну роботу на занятті, закріплення вивченого теоретичного матеріалу, що сприяє покращенню якості підготовки майбутніх лікарів і дозволяє їм набути необхідного теоретичного та практичного досвіду. Сучасне забезпечення якісної освіти лікарів зумовлене належним підходом до навчання і потребує від колективу кафедри безперервного вдосконалення, креативних ідей, реалізованих на надійній матеріально-технічній базі [7]. Перехід до нових комп’ютерноорієнтованих технологій навчання, створення умов для їх розробки, апробації та впровадження, раціональне поєднання з традиційними – вимога часу та складне педагогічне завдання, яке потребує розв’язання цілого комплексу психолого-педагогічних, організаційних, навчально-методичних, технічних та інших проблем. Висновок Таким чином, при вивченні базових теоретичних дисциплін, зокрема, мікробіології, у системі підготовки лікарів важливу роль відіграють сучасні методи візуалізації, вико-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

ристання сучасного навчально-методичного забезпечення, формування сучасної матеріально-технічної бази, вивчення досвіду зарубіжних колег та впровадження нових ефективних методів навчання. При цьому не слід відмовлятися від традиційних форм навчання. Все це сприятиме покращенню якості підготовки фахівців, що відповідає вимогам європейського освітнього простору і є сьогодні пріоритетним напрямком розвитку медичної освіти в Україні. Література 1. Беденюк А. Д. Доктрина ведення навчального процесу у державних вищих медичних навчальних закладах згідно з кредитно-модульною системою / А. Д. Беденюк // Медична освіта. – 2012. – № 1. – С.13 – 14. 2. Довгаль Г. В. Особливості проведення практичних занять по фундаментальним дисциплінам в вищих навчальних закладах в умовах впровадження кредитно-модульної системи / Г. В. Довгаль, М. А. Машталір, С. Б. Крамар // Український морфологічний альманах. – 2011. – Т.9, № 3. – С.95 – 96. 3. Інтерактивні методи навчання як засіб удосконалення практичних занять з дисципліни “Неврологія” в умовах кредитномодульної системи / О. О. Дорошенко, І. І. Ліскевич, Л. Т. Максимчук, О. І. Олійник // Галицький лікарський вісник. – 2012. – Т.19, № 3(ч.1). – С.66–67. 4. Організація навчального процесу та контролю його якості в умовах застосування кредитно-модульної системи навчання на клінічних кафедрах вищих медичних навчальних закладів України / І. С. Вітенко, Г. В. Дзяк, Я. С. Березниицький [та ін.] // Медична освіта. – 2010. – № 1. – С.41–44. 5. Підготовка висококваліфікованого спеціаліста - основа впровадження кредитно-модульної системи навчання / Л. Ф. Каськова, О. О. Карпенко, О. Е. Абрамова [та ін.] // Медична освіта. – 2011. – № 3. – С.82–84. 6. Проблема удосконалення фахової підготовки лікарів медикопрофілактичного профілю на сучасному етапі в аспекті кредитномодульної системи / В. М. Лісовий, В. А. Капустник, В. О. Коробчанський [та ін.] // Медична освіта. – 2011. – № 2. – С.74-77. 7. Шляхи удосконалення методик викладання предмету “пропедевтика дитячої терапевтичної стоматології” на кафедрі

дитячої стоматології Івано-франківського національного медичного університету в умовах кредитно-модульної системи освіти / Г. М. Мельничук, Г. М. Гаврилів, Н. І. Шовкова [та ін.] // Архів клінічної медицини. – 2012. – № 1. – С.101-102. Гаморак Г. П. Современные аспекты формирования профессиональных качеств студентов-медиков на кафедре микробиологии ГВУЗ “Ивано-Франковский национальный медицинский университет” г. Ивано-Франковск, Украина E-mail: galina1004@ukr.net Резюме: Ведущей целью деятельности высшего учебного заведения есть обучение и подготовка специалистов. Современное развитие медицины требует от высших учебных заведений постоянного усовершенствования педагогического процесса с учетом опыта, традиционных методов преподавания и использования новейших медицинских технологий для повышения профессионального уровня наших выпускников и для повышения конкурентоспособности учебного заведения в условиях жесткого межвузовского выживания. Ключевые слова: студенты-медики, методические указания, практические навыки, практические занятия. H.P. Hamorak Modern Aspects of Formation of Medical Students’ Professional Competencies at the Department of Microbiology Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine Abstract. The leading goal of any higher educational institution is professional education and training. Advances in medicine require constant improvement of the educational process taking into account the acquired experience, traditional teaching methods and the use of new medical technologies in order to provide professional development of graduates and enhance the competitiveness of higher educational institution. Keywords: medical students; methodical guides; practical skills; practical classes. Надійшла 29.09.2015 року.

УДК: 616-058+616-084+613.816

Карпінець І. М. Аналіз соціально-психологічних умов навчання студентів-іноземців Івано-Франківського національного медичного університету Кафедра соціальної медицини, організації охорони здоров’я і медичного правознавства (зав. каф. – д. мед. н., проф. Децик О.З.) Івано-Франківський національний університет, Україна Резюме. В роботі наведені результати аналізу вивчення суб’єктивної оцінки 166 студентів п’ятого курсу щодо деяких аспектів навчання в ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет». Показано, що основними причинами вибору ІФНМУ для навчання студентами-іноземцями, які у переважній більшості мають високий базовий рівень середньої освіти і володіння обраною мовою навчання, стала відносно невисока вартість та схвальні рекомендації інших студентів і випускників. Виявлено, що іноземні студенти характеризувались в цілому непоганою успішністю і дисциплінованістю, позитивно оцінювали рівень викладання в університеті, ступінь володіння іноземною мовою викладачами та ставлення до них працівників деканату і професорсько-викладацького складу університету, а також психологічний мікроклімат у групі навчання. Встановлено, що приблизно п’ята частина студентівіноземців невдоволені соціально-психологічними взаєминами з викладачами та іншими студентами, і частота негативних оцінок суттєво відрізнялась залежно від рівня успішності, дисциплінованості та континенту проживання. Виявлені суттєві відмінності в оцінці іноземними студентами соціально-психологічних умов

навчання слід враховувати при формуванні академічних груп та організації навчально-виховної роботи, із залученням, при необхідності, психолога. Ключові слова: студенти-іноземці, соціально-психологічні умови навчання.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Навчання іноземних студентів є надзвичайно важливим для кожної країни, оскільки є серйозним стимулом для підвищення якості освіти. Згідно з даними Міністерства освіти і науки України, щорічний приріст таких студентів становить 10%, при цьому, наша країна посідає дев’яте місце в світі за кількістю студентів-іноземців, а галузь охорони здоров’я є найбільш затребуваною (31,0%) серед них [1-3]. Навчання іноземних громадян у ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» (ІФНМУ) проводиться з 1992 року. На нинішній день цей заклад вхо-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

дить у шестірку кращих вищих медичних навчальних закладів України, що очевидно приваблює іноземців як за якістю освіти, так і вартістю навчанням. Зокрема, дипломи ІФНМУ визнаються у Йорданії, Палестинській автономії та інших країнах Близького Сходу. На часі – визнання університету у Королівстві Малайзія [4]. В інших країнах абсолютна більшість випускників нострифікують дипломи згідно із національними освітніми вимогами. На даний момент (2015 рік) у ІФНМУ налічується понад 1460 іноземних студентів, які приїхали на навчання більше як з 45 країн світу. Мета дослідження: вивчити та проаналізувати соціально-психологічні умови навчання студентів-іноземців в ІФНМУ. Матеріал і методи дослідження За спеціально розробленою програмою опитано 166 студентів з 15 країн світу, які навчаються на п’ятому курсі за спеціальністю «лікувальна справа» в ІФНМУ, яких було поділено за регіонами походження студентів: Африканський континент – 77 студентів, Південна Азія – 42, Близький Схід – 40 та Європа – 7 студентів. Статистична обробка даних здійснювалася з використанням прикладних стандартних програм для Microsoft Excel. Оскільки за результатами дослідження отримані переважно категорійні (якісні) дані, для статистичної обробки даних використовували формули розрахунку частоти кожного чинника на 100 опитаних і похибки репрезентативності для відносних величин, а оцінку достовірності різниці отриманих даних у групах порівняння проводили за допомогою критерію хі-квадрат (З2) [5]. Використали методи: соціологічний, медико-статистичний, графічний.

Результати дослідження і їх обговорення Встановлено, що серед студентів-іноземців ІФНМУ переважають особи чоловічої статі (66,3%), міські жителі (88,0%), із достатньо високим базовим рівнем середньої освіти (80,1%) і володіння обраною мовою навчання (80,1%). Залежно від континенту походження респонденти відрізняються за віросповіданням, рівнем добробуту, складом сімей та рівнем освіти батьків. Основними причинами вибору ІФНМУ студентами-іноземцями для навчання стала відносно невисока його вартість (42,8%) та схвальні рекомендації інших студентів і випускників (43,4%). Окрім того, студентиіноземці ІФНМУ в загальній більшості (94,6%) пишаються обраним ВМНЗ, характеризуються високими рівнями мотивації до навчання (91,0%). Аналіз об’єктивних результатів успішності студентів-іноземців засвідчив, що десята частина (11,4%) п’ятикурсників – відмінники навчання, більше половини (56,6%) – хорошисти. У решти, а це практично третина опитаних, переважають задовільні оцінки (31,9%). Вивчаючи успішність в середині груп Європа 0,0 порівняння, звертає на себе увагу те, що частка студентів із переважно задовільними оцінками серед вихідців з Ближній Ближні 12,5 країн Близького Сходу найвища Схід й Схід (47,5%, р<0,01). Сумлінне виконання правил внутрішнього розпорядку навчального закладу – це ще один аспект успішності студента. Аналіз дисциплінованості здійснювався на основі самооцінки студентів-іноземців. Не зважаючи на те, що дві третини (75,9%) опитаних відзначили свою організованість і пунктуальність, знайшлися й такі, які відверто вказали на часті порушення правил розпорядку та поведінки студентів у вищій школі (24,1%), що було достатньо чесно з їхнього боку. Найбільше таких респондентів знову було

Африка

5,2

Азія

4,8

серед студентів з Близького Сходу (35,0%), р<0,05. При аналізі відповідей студентів-іноземців на питання «Чи задоволені Ви рівнем викладання предметів в університеті?» приблизно п’ята частина (21,7%) оцінили його як високий, ще майже дві третини (63,9%) вважали його добрим. Проте, були й такі (14,5%), що висловлювали своє невдоволення рівнем викладання дисциплін, що вивчаються в університеті. Для поглибленого вивчення причин, чому все-таки частина респондентів незадоволені, при подальшому опитуванні вивчались їх думка щодо рівнів володіння іноземною мовою викладачів та ставлення до студентів-іноземців. Адже, рівень володіння іноземною мовою викладачами вищої медичної школи – це необхідна умова якісного забезпечення навчального процесу студентів-іноземців. Результати дослідження показали, що абсолютна більшість респондентів (83,1%) відзначили достатній ступінь знання викладачами іноземної мови. Очевидно, неспівпадіння оцінок респондентами рівнів викладання та знання мови викладачами можуть бути наслідком залучення до навчального процесу молодих асистентів, які добре володіють іноземною мовою, проте не мають достатнього педагогічного досвіду та лікувальної практики. Зрозуміло, що перебування, а тим більше навчання, в чужій країні супроводжується не тільки мовним бар’єром, але й комплексом різноманітних проблем – соціальних, культурних, релігійних, фінансових тощо. Важливе місце в процесі адаптації студентів-іноземців до нових умов повинні відігравати як адміністрація університету, так і його професорсько-викладацький склад. Тішить те, що більшість респондентів оцінили ставлення до них працівників деканату факультету підготовки іноземних громадян позитивно. Зокрема, більше третини вважають його відмінним (33,1%), і ще майже половина п’ятикурсників (48,8%) – доброзичливим. Разом з тим, практично п’ята частина (18,1%) опитаних студентів поскаржились на не зовсім доброзичливе ставлення співробітників деканату. При цьому, найбільше незадоволення з даного приводу виявлено з боку студентів-арабів (27,5% проти 14,3%-15,6% серед інших студентів, р>0,05). Звертає на себе увагу, що задоволеність студентами-іноземцями ставленням до них професорсько-викладацького складу значно вища – 93,4% оцінили його як коректне, і лише незначна частка опитаних (6,6%) – різко невдоволені. Цікаво, що аналізуючи відповіді в середині порівнюваних груп (рис. 1), найвищі рівні незадоволеності знову були встановлені серед вихідців Близького Сходу (12,5% проти 4,8%-

42,9

57,1

62,5

25,0

58,4

36,4

35,7

20% ні

59,5

40% частково

60%

80%

100%

так

Рис. 1 Рівні задоволеності студентами-іноземцями ставленням до них професорсько-викладацького складу залежно від континенту походження

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

100% 90%

14,3

16,9 31,0 47,5

80% 70% 51,9

60% 50%

64,3

85,7 32,5

40% 30% 20% 10%

31,2 14,8

20,0 0,0

0% Азія

Африка незадовільний

Ближній Схід задовільний

Європа

сприятливий

Рис.2. Оцінка ступеня сприятливого психологічного клімату в середині навчальної групи, залежно від місця походження

5,2% Азії і Африки, р<0,05), а серед студентів-європейців таких не було взагалі. Очевидно, що ставлення працівників університету до студентів-іноземців корелює із успішністю та дисциплінованістю останніх. Відомо, що адаптація, якісне навчання та самовизначення студента в чужій країні неможливе без комфортного мікроклімату в середині навчальної (клінічної чи академічної) групи. Деяке занепокоєння викликають отримані результати анкетування щодо стосунків між самими студентами. Так, тільки третя частина (27,7%) опитаних оцінили їх як сприятливі, і ще половина (51,8%) – як задовільні. Однак, кожен п’ятий респондент (20,5%) скаржився на незадовільні психологічні умови в студентському колективі (р<0,001). Цікаво, що залежно від континенту походження, оцінка ступеня сприятливості психологічного клімату між одногрупниками була досить несподіваною (рис. 2). Попри, зазначену вище частішу незадоволеність студентами-арабами ставленням до них співробітників університету, мікроклімат в середині групи для них виявився найкращим (47,5% проти 14,3%-31,0% серед інших опитаних, р<0,001). Крім того, не зовсім зрозуміло чому, і це вимагає подальшого вивчення, але найменш комфортно в своїх групах себе почували студенти з Африканського континенту (31,2% проти 14,8%20,0% Азії і Близького Сходу, р<0,001), а серед європейських студентів таких не було взагалі. Очевидно, отримані результати можна пояснити культурними, етнічними, ментальними, релігійними та іншими особливостями студентів-іноземців, які слід враховувати при організації навчально-виховного процесу. Висновки Показано, що основними причинами вибору ІФНМУ для навчання студентами-іноземцями, які у переважній більшості мають високий базовий рівень середньої освіти і володіння обраною мовою навчання, стала відносно невисока вартість та схвальні рекомендації інших студентів і випускників. Виявлено, що іноземні студенти характеризувались в цілому непоганою успішністю і дисциплінованістю, позитивно оцінювали рівень викладання в університеті, ступінь володіння іноземною мовою викладачами та ставлення до

них працівників деканату і професорсько-викладацького складу університету, а також психологічний мікроклімат у групі навчання. Встановлено, що приблизно п’ята частина студентів-іноземців невдоволені соціально-психологічними взаєминами з викладачами та іншими студентами, і частота негативних оцінок суттєво відрізнялась залежно від рівня успішності, дисциплінованості та континенту проживання. Виявлені суттєві відмінності в оцінці іноземними студентами соціально-психологічних умов навчання слід враховувати при формуванні академічних груп та організації навчальновиховної роботи, із залученням, при необхідності, психолога. Перспективи подальших досліджень полягатимуть в удосконаленні умов навчального процесу студенів-іноземців в медичних навчальних закладах з врахуванням встановлених особливостей. Література 1. Офіційний сайт Міністерства освіти і науки України [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/index.php /ua/arkhiv/2010?view=archive&month=5 2. Довгодько Т. І. Розвиток системи підготовки іноземних студентів в Україні / Т. І. Довгодько // Вища освіта України. – 2012. – №3 (додаток 2). – Т. 2. – С. 102 – 104. 3. Іщенко О. Інтернаціоналізація студентського освітнього середовища: особливості протікання процесу в Україні / Олександр Іщенко // Вісник НТУУ «КПІ». – 2010. – № 2. – С. 18 – 23. 4. Офіційний сайт ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.ifnmu.edu.ua/uk/2011-11-10-12-10-02/item/3828 5. Децик О. З. Методичні підходи до узагальнення результатів наукових досліджень / О. З. Децик // Галицький лікарський вісник. – 2011. – Т. 18, № 2. – С. 5–8. Карпинец И.М. Анализ социально-психологических условий обучения иностранных студентов Ивано-Франковского национального медицинского университета Кафедра социальной медицины, организации здравоохранения и медицинского правоведения (зав. каф. – проф. Децик О.З.) ГВУЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет», Украина, E-mail: igorkgraf@yahoo.com Резюме. В работе приведены результаты анализа изучения

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) субъективной оценки 166 студентов пятого курса по некоторым аспектам обучения в ГВУЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет». Показано, что основными причинами выбора ИФНМУ для обучения студентами-иностранцами, которые в подавляющем большинстве имеют высокий базовый уровень среднего образования и владения избранным языком обучения, стала относительно невысокая стоимость и положительные рекомендации других студентов и выпускников. Выявлено, что иностранные студенты характеризовались в целом неплохой успеваемостью и дисциплинированностью, положительно оценивали уровень преподавания в университете, степень владения иностранным языком преподавателями и отношение к ним работников деканата и профессорско-преподавательского состава университета, а также психологический микроклимат в группе обучения. Установлено, что примерно пятая часть студентов-иностранцев недовольны социально-психологическими взаимоотношениями с преподавателями и другими студентами, и частота негативных оценок существенно отличалась в зависимости от уровня успешности, дисциплинированности и континента проживания. Выявленные существенные различия в оценке иностранными студентами социально-психологических условий обучения следует учитывать при формировании академических групп и организации учебно-воспитательной работы, с привлечением, при необходимости, психолога. Ключевые слова: студенты-иностранцы, социальнопсихологические условия обучения.

I.M. Karpinets Analysis of the Social and Psychological Learning Environment for International Students at Ivano-Frankivsk National Medical University Department of Social Medicine, Health Care and Medical Jurisprudence (Head of the department professor – O.Z. Detsyk), Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine, e-mail: igorkgraf@yahoo.com Abstract. The work presents the results of subjective evaluation analysis of 166 fifth-year students about some aspects of studying in Ivano-Frankivsk National Medical University. It has been shown that the main reasons for choosing IFNMU for studying by international students (in the vast majority having a high basic level of secondary education and possession of the selected language of instruction) are relatively low costs and favorable recommendations from other students and graduates. It has been found that the international students are overall characterized by not bad progress and discipline and that they positively evaluate the level of teaching at the university, lecturers’ degree of foreign language, attitude toward them of Deanery employees and teaching staff of the University and psychological microclimate in the group. It has been estimated that about a fifth of foreign students are dissatisfied with the social and psychological relationships with teachers and other students, and the frequency of negative assessments differs greatly depending on the progress, discipline and the continent of origin. The revealed significant differences in the foreign students’ assessment of psychosocial learning environment should be considered when forming academic groups and organizing educational work, and involving, if necessary, a psychologist. Keywords: foreign students, social and psychological learning environment. Надійшла 19.10.2015 року.

УДК 371.315

Кінаш Н.М. Використання інтернет-ресурсу в освоєнні клінічних дисциплін Івано-Франківський національний медичний університет Резюме. Мета. Модернізація вищої медичної школи шляхом приведення у відповідність вимогам практичної сфери охорони здоров’я населення з урахуванням інтеграції у європейський простір вищої освіти. Методи та матеріали. Було проведено дослідження, де взяли участь 97 лікарів поліклінічної ланки, які були рандомізовані у дві групи: перша – навчалась інтерактивно в рамках декількох сеансів з використанням Інтернету, друга – навчалася за допомогою звичайного інтерактивного семінару [9]. Результати дослідження та їх обговорення. За результатами дослідження, опублікованими в журналі Американської медичної асоціації (JAMA), обидва підходи до навчання забезпечили однакові знання досить високого рівня у лікарів як відразу, так і через 12 тижнів після закінчення дослідження. Порівняно з результатами до навчання рівень знань підвищився на 31 % відразу по завершенні навчання та на 36,4 % через 12 тижнів після закінчення дослідження. Висновки. Трендовий аналіз освітніх послуг у галузі медицини показав світову спрямованість у розвитку та застосуванні сучасних інформаційних технологій («e-learning», TEN 155, GEANT). Викладач відіграє центрально важливу роль як «носій» та «промоутер» інформаційної компетенції, функціями якого стають направленість

зусиль, контроль знань і вмінь, а також консультування студента. Відповідно акценти зміщені до самоосвіти. Ключові слова: дистанційне навчання, інтернет, клінічні дисципліни.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства як освіта. На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти. Наразі детерміновано Концепцію реформи медичної освіти в Україні, де чітко визначено мету реформування. Насамперед, це відповідність системи медичної освіти в Україні вимогам практичної сфери охорони здоров’я населення, а також підвищення якості підготовки медичних кадрів шляхом введення ефективної сис-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

теми організації навчального процесу. Ці процеси повинні сприяти гармонізації вітчизняної медичної освіти вимогам Євросоюзу. Розвиток української медичної освіти, який спрямовано на підготовку висококваліфікованого лікаря, має відповідати сучасному рівню розвитку медичної науки і вимогам суспільства. Він ґрунтується на введенні якісно нової методології організації навчального процесу за європейським зразком: в основу концепції закладено європейські тенденції та національну стратегію [1, 2, 8]. Мета. Модернізація вищої медичної школи шляхом приведення у відповідність вимогам практичної сфери охорони здоров’я населення з урахуванням інтеграції у європейський простір вищої освіти. Матеріал і методи дослідження Було проведено дослідження, де взяли участь 97 лікарів поліклінічної ланки, які були рандомізовані у дві групи: перша – навчалась інтерактивно в рамках декількох сеансів з використанням Інтернету, друга – навчалась за допомогою звичайного інтерактивного семінару [9]. Рівень знань лікарів оцінювали до початку дослідження, відразу після завершення занять і через 12 тижнів. За 5 місяців до навчання і через 5 місяців після закінчення навчання оцінили кількість пацієнтів з груп високого ризику, яких лікували відповідно до рекомендацій національних керівництв.

Результати дослідження та їх обговорення За результатами дослідження, опублікованими в журналі Американської медичної асоціації (JAMA), обидва підходи до навчання забезпечили однакові знання досить високого рівня у лікарів як відразу, так і через 12 тижнів після закінчення дослідження. Порівняно з результатами до навчання рівень знань підвищився на 31 % відразу по завершенні навчання та на 36,4 % через 12 тижнів після закінчення дослідження. Не відзначалося значної різниці при скринінгу пацієнтів в обох групах. Однак в групі дистанційної освіти відзначалося значне збільшення частки пацієнтів, яким призначили лікарську терапію відповідно до посібників (90,3% vs 85,3 %; р = 0,04). Незначне зменшення цього показника виявили в семінарській групі. Таким чином, дане дослідження є одним з перших доказів того, що в доповнення до традиційної освітньої підготовки лікарів дистанційна освіта за допомогою Інтернету може також поліпшити практику лікування пацієнтів. Зрозуміло, що навчання лікаря практичних навичок вимагає традиційного очного контакту, але вся теоретична підготовка та вправи у прийнятті рішень можуть проходити в дистанційній формі. Для того щоб правильно розподілити час навчання на дистанційну і традиційну “фази”, немає необхідності в переробці навчального плану. Слід лише правильно сформувати інформаційний блок у форматі модульного робочого плану для самостійної роботи студентів-медиків та забезпечити доступ до Інтернет-ресурсу в зручних місцях користування (читальні зали навчальних корпусів, гуртожитків, інтернеткафе), а також сформувати потребу до використання цього ресурсу “заліковими балами” – балами, які отримує студент за індивідуальну роботу на сайті. Для освоєння клінічних дисциплін особливе значення має забезпечення студентів якісними відеоматеріалами навчально-інформаційного змісту (тематичні майстер-класи), комп’ютерними навчальними системами в мультимедійному варіанті (фототеки діагностичних симптомів з питаннями і аналізом правильних відповідей), тренажери у віддаленому варіанті (покрокові алгоритми дій), засоби навчання на основі експертних навчальних систем (клінічний розбір тематичних історій хвороби з аналізом семіотики, синдромальної діагностики, формуванням нозологічної гіпотези і плану обстеження відповідно до діючих стандартів надання медичної допомоги). Істотну роль раціонально сформований Інтернет-ресурс відіграє в ознайомленні студентів, мотивованих в освоєнні клінічних дисциплін, з можливостями як рутинних, так і сучасних (неінвазивних і інвазивних) до-

даткових методів дослідження структурно-функціонального стану органів і систем, на що, як правило, не вистачає часу практичного заняття. Даний методологічний підхід до інтеграції клінічної та дистанційної форм навчання студентів медичних вузів дозволяє вирішувати і проблему “святкових” і “кліматичних” позапланових канікул, що становлять у різні роки від 10 до 17 % аудиторного навчального часу (і більше для іноземних студентів з кліматичною дезадаптацією) з втратою діалогу викладач – студент у рамках планового програмного навчання. Досвід роботи в такому режимі самостійної підготовки студентів з основ діагностики в клініці внутрішніх хвороб (на додаток до практичних занять з хворими в клініці) дозволяє вважати дану форму підготовки студентів досить ефективною і доцільною для оптимізації засвоєння не тільки знань, але й умінь як в інтерв’юванні пацієнтів (моделювання оптимізації опитування), так і дотриманні алгоритмів фізикального обстеження, впевненості дій і чіткості техніки виконання маніпуляцій. Про це свідчать дані моніторингу думки студентів про підвищення рівня засвоєння матеріалу (67 % опитаних), формування професійного інтересу і мотивації до збільшення часу самостійної підготовки з дисципліни до 50–60 % (3–4-х годин на тиждень). Рівень успішності студентів, які використовували Інтернет-ресурс у самостійній підготовці з дисципліни, на 23 % вище однокурсників, які не використовували можливості отримання додаткової інформації та тренінгу. Перспективним напрямком є розвиток інтерактивного діалогового спілкування студент – викладач в режимі безпосередньої або відстроченої взаємодії ONLINE. Висновки Трендовий аналіз освітніх послуг у галузі медицини показав світову спрямованість у розвитку та застосуванні сучасних інформаційних технологій («e-learning», TEN 155, GEANT). Викладач відіграє центрально важливу роль як «носій» та «промоутер» інформаційної компетенції, функціями якого стають направленість зусиль, контроль знань і вмінь, а також консультування студента. Відповідно акценти зміщені до самоосвіти, необхідною передумовою якої є абсолютна зацікавленість і мотивація майбутніх медиків. Достеменно цінна роль у забезпеченні якісної медичної освіти належить безпосередній роботі студентів-медиків старших курсів з пацієнтами, що поглиблює наявне клінічне мислення. Вірогідно стандарти європейської медичної освіти (EN серії 4500) можуть бути впроваджені для оптимізації практичної підготовки студентів медичних вузів як основа для формування розвинутого клінічного мислення (використання роботівсимуляторів з фізіологією людини). Дивлячись у майбутнє з оптимізмом, можна стверджувати, що якісна медична освіта на додипломному етапі незабаром стане не міфічною, а реалістичною моделлю підготовки спеціалістів у медичній галузі України. Перспективи подальших досліджень Таким чином, актуальність включення Інтернет-ресурсу при вивченні клінічних дисциплін на додаток до традиційної методології вітчизняної терапевтичної вищої медичної школи є безсумнівною, а напрямок потребує подальшої методичної розробки, об’єднання зусиль та обміну досвідом зарубіжних і вітчизняних вищих медичних шкіл. Література 1. Казаков В. Н. Дистанционное обучение в медицине / В.Н. Казаков, В. Г. Климовицкий, А. В. Владзимирский. – Донецк: ООО “Норд”, 2005. – 80 с. 2. Кошелев И. А. Дистанционное образование в системе современного здравоохранения: реальность и перспективы / И. А. Кошелев // Медицинский альманах.–2010.–№1.С.48–53. 3. Мур М. Г. Общие роли, навыки и умения, требуемые в дистанционном обучении / М. Г. Мур // Information and Communica-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) tion Technologies in Distance Education. Specialized Training Course. – UNESCO, 2002. – Р. 66–69. 4. Пуговкин А. П. Использование системы дистанционного обучения ELEARNING SERVER для программированного контроля в медицинском образовании / А. П. Пуговкин, С. В. Агапонов // Новые технологии в медицине : сб. докл. Первой международной дистанционной науч.-практ. конф.–СПб.,2004.–С.92–94. 5. Шкарин В. В. Медицинское образование в Германии / В. В. Шкарин // Нижегор.мед.журн.–2002.–№2.–C.127–131. 6. Ali N. Web-based professional education for advanced practice nursing: a consumer guide for program selection / N. Ali, K. HodsonCarlton, M. Ryan // J.Contin.Educ.Nurs.–2002.–Vol.33(1).–P.33–38. 7. American Center for the Study of Distance Education.- http: //www.ed.psu.edu/acsde. 8. Best Practices of Computer Conferencing in Distance Education / ACSDE ConferenceReport.–1996.–20p. 9. Curran V. A review of evaluation outcomes of web-based continuing medical education / V. Curran, L. Fleet // Med.Educ. – 2005. – Vol. 39(6). – P. 561–567. Кинаш Н.М. Использование интернет-ресурса в изучении клинических дисциплин Резюме. Цель. Модернизация высшей медицинской школы путем приведения в соответствии с требованиями практической сферы здравоохранения с учетом интеграции в европейское пространство высшего образования. Методы и материалы. Было проведено исследование, где взяли участие 97 докторов поликлинического звена, которые были рандомизированы в две группы: первая – училась интерактивно в рамках несколький сеансов с использованием интернета, вторая – училась с помощью обычного интерактивного семинара. Результаты исследования и их обсуждение. За результатами исследования, напечатаными в журнале Американской медицинской ассоциации (JAMA), два подхода к обучению обеспечили одинаковые знания достаточно высокого уровня в докторов как сразу, так и через 12 недель после окончания исследования. В сравнении с результатами до обучения уровень знаний повысился на 31 % сразу по окончании обучения и на 36,4 % через 12 недель

после окончания исследования. Итоги. Трендовый анализ образовательных услуг в сфере медицыны показал мировое направление в развитии и использовании современных информационных технологий («e-learning», TEN 155, GEANT). Преподаватель играет центрально важную роль как «носитель» и «промоутер» информационной компетенции, функциями которого стают направление усилий, контроль знаний, а также консультирование студента. Соответственно, акценты направлены к самообразованию. Ключевые слова: дистанционное обучение, интернет, клинические дисциплины. N.M. Kinash Use of Internet Resources for Learning Clinical Disciplines Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine Abstract. The objective of the research was to modernize higher medical education bringing it into compliance with the sphere of public health practice and taking into account the integration into the European Higher Education Area. Materials and methods. The research included 97 doctors of outpatient clinics, who were divided into two groups: Group I studied interactively within a few sessions using the Internet, Group II studied using traditional interactive seminars [9]. Results and discussion. According to the results of the research published in the Journal of the American Medical Association (JAMA) both approaches to learning provided a high level of knowledge immediately after training as well as 12 weeks after the actual end of study. As compared with the results before training the level of knowledge increased by 31% immediately upon completion of training and 36.4% 12 weeks after the actual end of study. Conclusions. Trend analysis of medical educational services revealed that there is a global tendency to develop and apply modern information technology (“e-learning” TEN 155, GEANT). The teacher plays a central role as a “carrier” and “promoter” of information competence, whose functions include the direction of efforts, control of knowledge and skills and student consultancy. Accordingly, there is a shift of emphasis to self-education. Keywords: distance learning; Internet; clinical disciplines. Надійшла 02.10.2015 року.

УДК 371.11:371.14:378.126

Кравчук І.В. Психолого-педагогічні вимоги до сучасного викладача вищої школи Кафедра акушерства і гінекології ім. І.Д. Ланового (зав. каф. – проф. Н.І. Геник) ДВНЗ “Івано-Франківський національний медичний університет”, м. Івано-Франківськ, Україна e-mail: kivvi@i.ua Резюме. В статті наведена специфіка педагогічної діяльності викладача вищої школи та основні вимоги до неї. Розкривається сутність педагогічної комунікативної культури у викладача вищої школи, механізмів формування позитивного педагогічного іміджу. Проводиться аналіз психолого-педагогічних вимог до викладача вищої школи в національній системі освіти. Ключові слова: педагогічна діяльність, викладач вищої школи, педагогічний імідж, психолого-педагогічні вимоги, система освіти.

Пріоритетними завданнями в системі освіти на сьогодні вважають створення умов для розвитку і творчої самореалізації кожної особистості як громадянина України, оновлення освітньої галузі та організації навчально-виховного процесу на засадах демократичних цінностей та сучасних наукових досягнень [1]. Стратегічними завданнями реформування освіти в Україні сьогодні мають стати відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування

100

освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я, забезпечення можливості розвитку людини, відтворення й трансляції культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків. І, згідно Державної національної програми «Освіта України XXI століття», саме педагогічні працівники повинні стати основною рушійною силою відродження і створення якісно нової національної системи освіти (Державна національна програма “Освіта”). “У вихованні, — писав К.Д. Ушинський, — все повинно базуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості”. Саме тому, перш, ніж стати вчителем для когось, освітянин має бути вчителем для самого себе. А сучасний викладач вищої школи повинен постійно самовдосконалюватись для досягнення високих результатів навчально-виховного процесу. Педагогічна діяльність викладачів вищих навчальних за-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

кладів повинна скеровуватись на підготовку висококваліфікованих спеціалістів, що знайдуть своє місце на ринку праці та будуть затребувані в усіх сферах суспільного життя. Однією з особливостей педагогічної діяльності є її динамічність, яка зумовлена постійним розвитком та зміною об’єктів педагогічного впливу (студентів). І завдання викладача полягає не лише у вчасному виявленні цих змін, а й у відповідному реагуванні на них [4, 5]. Педагогічна діяльність передбачає безпосередні контакти зі студентами. У процесі такого спілкування викладач впливає на них не лише своїми знаннями, а й світоглядом, рисами характеру, емоційно-вольовими якостями. З огляду на стосунки зі студентами вирізняють наступні типи спілкування з ними [3]: Примітивний – ставлення до студента ґрунтується на примітивних правилах і реакціях поведінки — амбіціях, самовдоволенні тощо. Викладач демонструє свою зверхність. Студент для нього є засобом досягнення мети.  Маніпулятивний – взаємини викладача зі студентом ґрунтуються на грі, зумовленій бажанням будь-що взяти гору. Він застосовує похвалу, лестощі та ін. Студент при цьому є об’єктом маніпуляції, він заляканий, інфантильний. Стандартизований – у стосунках домінує формальна структура спілкування. Спостерігається слабка орієнтація на особистість; викладач дотримується стандартів етикету, але така поведінка є поверховою і, не торкаючись особистісного рівня, реалізується на рівні «масок». Діловий – орієнтуючись на справу, викладач бере до уваги особистісні характеристики студента лише в контексті ефективності діяльності. Він дотримується стандартів етикету, визнає за студентом право на самостійність. Значущість студента для викладача залежить від внеску в спільну діяльність. В особистісному житті студент залишається самотнім. Особистісний – спілкування ґрунтується на глибокій зацікавленості студентом, визнанні самостійності його особистості. Викладач любить студентів, вся його діяльність спрямована на розвиток їхньої духовності; особистісне спілкування стає спілкуванням духовним. Студент довіряє викладачеві, викладач є для нього авторитетом [2, 3]. Ставлення до студентів детермінує організаторську діяльність викладача, визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним, демократичним чи ліберальним. Комплексним показником, який характеризує якість виконання науково-педагогічним працівником його функцій, є професіоналізм. Професіоналізм педагога вищої школи полягає в ефективній реалізації системи професійних знань і умінь: - спеціальних (знання теорії своєї науки і практичні вміння застосовувати їх у практиці викладання); - психолого-педагогічних (знання психологічних і дидактичних основ викладання обраної дисципліни, знання і врахування психологічних особливостей студентів і власних особистісних рис, закономірностей сприйняття студентами змісту навчання); - методичних (володіння методами, прийомами і засобами донесення наукової інформації до студентів); - організаційних (володіння вміннями здійснювати оптимальну організацію власної діяльності та управління діяльністю студентів) [5]. Крім досконалого знання дисципліною, яку викладає педагог, у вищих навчальних закладах слід володіти також спеціальною психолого-педагогічної підготовкою. Психологічні знання допомагають викладачеві виробити позитивну „Я-концепцію”, створити комфортні умови саморозвитку та розвитку особистості кожного окремого студента, сприяють оптимізації навчально-виховного процесу, допомагають фахівцю знайти і підібрати прогресивну педагогічну технологію, надати освіті випереджального характеру, тобто націлити її на майбутнє, на розв’язання проблем нового століття,

розвиток творчих здібностей учнів формування у них нового способу мислення та дій [2, 7]. Психолого-педагогічні знання допомагають спеціалісту подолати психологічний бар’єр до нового, інноваційного; розвивають вміння проектувати свою діяльність; структурувати соціально-культурний досвід на рівні знань, норм, цінностей; навчають педагогічному спілкуванню. Важливими складовими психолого-педагогічної діяльності слід вважати поєднання професійних та людських якостей педагога, які стають передумовою оптимальних стосунків у навчально-виховному процесі вищої школи. Обов’язковими вимогами для педагога мають стати такі якості, як гуманізм, витримка та здатність володіти собою, душевна чуйність, справедливість, вимогливість і, навіть, почуття гумору [6]. Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає обов’язкового поєднання особистісних якостей, соціальнопсихологічних рис і педагогічних здібностей [5]: 1. Загальногромадянські риси: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань, громадянська активність і цілеспрямованість, національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур, гуманізм і соціальний оптимізм, високий рівень відповідальності та працелюбність. 2. Морально-психологічні якості: чесність і ясність у взаєминах з людьми, високий рівень загальної психологічної культури, повага до професіоналізму інших і наукової спадщини, акуратність і охайність, дисциплінованість і вимогливість. 3. Науково-педагогічні якості: науково-педагогічна творчість, професійна працездатність, активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук, педагогічне спрямування наукової ерудиції, педагогічна спостережливість, уява та інтуїція, володіння педагогічною технікою, активна інтелектуальна діяльність, гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях, висока культура мови та мовлення, володіння мімікою, тоном голосу, поставою, рухами і жестами. 4. Індивідуально-психологічні особливості: високий рівень соціального сприйняття й самопізнання, висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість, інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними, позитивна “Я-концепція”, емоційна стійкість, витримка й самовладання, саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєвоважливих завдань, твердість характеру. 5. Професійно-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента, безумовне прийняття його як особистості, педагогічний оптимізм, проектування цілей навчання, прогнозування шляхів становлення майбутнього спеціаліста, конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати, організаторські та комунікативні здібності, духовний вплив на академічну групу і студента зокрема. Висновки Таким чином, педагогічна діяльність викладачів вищих навчальних закладів відзначається великою соціальною відповідальністю, адже їх зусилля спрямовуються на підготовку еліти нації, фахівців вищої кваліфікації, від рівня знань і вмінь яких залежить якість соціально-економічної, політичної, культурної розбудови української держави, формування національної свідомості і духовності її громадян. Цього можна досягнути лише за умови поєднання педагогічної майстерності, високого професіоналізму та психолого-педагогічної компетентності викладачів вищої школи. Література 1. Бутенко Н. Дистанційна освіта: стан та проблеми / Н. Бутенко // Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. – 2009. – Вип. 25. Ч. 1. – С. 31–39.

101

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) 2. Головінський І. Педагогічна психологія. – К., Аконіт. – 2003. – 287 с. 3. Кошечко Н. В. Педагогічна діяльність викладача вищого навчального закладу у психологічному контексті / Н. В. Кошечко // Збірник наукових праць державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні та психологічні науки. – Київ – 2013. – № 3 (68). – С 129–139. 4. Матушанский Г. У., Цвенгер Ю. В. Основные характеристики психолого-педагогической подготовки и переподготовки преподавателя высшей школы на современном этапе // Психологическая наука и образование. – 2001. – № 2. – С. 26–31. 5. Мороз О. Г., Падалка О. С., Юрченко В. І. Педагогіка і психологія вищої школи: Навчальний посібник / за ред. О. Г. Мороза. – К.:НПУ. – 2003. – 267 с. 6. Педагогіка : навчальний посібник для студ. вищ. пед. навч. закладів / І. В. Зайченко. – Київ : Освіта України. – 2006. – 528 с. 7. Перспективні педагогічні технології в шкільній освіті.: Навчальний посібник / за ред. С. П. Бондар. – Рівне. – 2003. – 200 с. Кравчук И.В. Психолого-педагогические требования к современному преподавателю высшей школы Кафедра акушерства и гинекологии им. И.Д. Ланового (зав. каф. – проф. Н.И. Генык) ГВУЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет», г. Ивано-Франковск, Украина e-mail: kivvi@i.ua Резюме. В статье приведена специфика педагогической деятельности преподавателя высшей школы и основные требо-

вания к ней. Раскрывается сущность педагогической коммуникативной культуры у преподавателя высшей школы, механизмов формирования положительного педагогического имиджа. Проводится анализ психолого-педагогических требований к преподавателю высшей школы в национальной системе образования. Ключевые слова: педагогическая деятельность, преподаватель высшей школы, педагогический имидж, психологопедагогические требования, система образования. I.V. Kravchuk Psychological and Pedagogical Requirements for a Modern High School Teacher I.D. Lanovyi Department of Obstetrics and Gynecology (Head of the department – Prof. N.I. Henyk) Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine e-mail: kivvi@i.ua Abstract. The article highlights the specificity of pedagogical activity and basic requirements to a high school teacher. The article also shows the essence of pedagogical communicative culture of high school teacher, mechanisms of creating a positive pedagogical image. The analysis of psychological and pedagogical requirements to a high school teacher in the national education system is carried out in the article. Keywords: educational activity, high school teacher, pedagogical image, psychological and pedagogical requirements, education system. Надійшла 28.09.2015 року.

УДК 378.147+617.7

Николюк А.М. Метод кооперативних груп як засіб оптимізації навчального процесу в медичній освіті Кафедра оториноларингології та офтальмології з курсом хірургії голови і шиї, Івано-Франківський національний медичний університет, м. Івано-Франківськ, Україна anykoluk@gmail.com Резюме. Підготовка медичного фахівця в Україні в сучасних умовах потребує інтеграції в Європейський освітній процес, що передбачає використання новітніх методик, інтерактивних методів для підвищення мотивації та вироблення здатності мислити науково. Це дасть змогу реалізувати завдання вищої школи з підготовки висококваліфікованих лікарів, готових до ефективної діяльності за своєю спеціальністю на рівні світових стандартів. Метод кооперативних груп дозволяє залучити до співпраці більшу кількість студентів, розвиває їх міжособистісне спілкування, посилює контроль за індивідуальною та груповою підзвітністю. Під час навчання кожен студент має можливість розвинути вміння професійно сприймати наочну, вербальну інформацію, самостійно осмислювати та приймати рішення, удосконалити свої організаторські здібності та комунікативні навички. Ключові слова: медична освіта, кооперативний метод, офтальмологія.

Підготовка спеціаліста у вищий школі в сучасних умовах інтеграції України у європейський освітній комплекс вимагає перегляду методики навчання, особливо якщо йдеться про підготовку медичного фахівця [1, 2]. Критеріями успішного засвоєння матеріалу мають стати не стільки об’єм накопичених «енциклопедичних» даних, як передусім формування дослідницької активності, самостійності студентів, вироблення здатності мислити науково, творчо, логічно, адже завданням вищої школи є підготовка висококваліфікованих фахівців, готових до відповідальної та ефективної діяльності за своєю спеціальністю на рівні світових стандартів [5].

102

Новаторський підхід у навчанні може спиратись на використання інтерактивних методів: кооперативних, конкурентних, дискусійних груп, ситуаційних вправ, мозкових штурмів та ін. [6]. Кооперативне навчання являє собою роботу студентів в невеликих групах, інакше кажучи, це «навчальна співпраця», де робота кожного є важливою для інших, оскільки без неї частина інформації буде втрачена, а отже, повноцінне виконання завдання неможливе. Для кожної з груп встановлене індивідуальне завдання та розроблена інструкція з його виконання. Кожен з членів групи працює над своєю частиною матеріалу до отримання певного логічного висновку. При цьому розподіл обов’язків в межах підгрупи та завдань між групами дозволяє суттєво зекономити час, тренує співробітництво, активізує індивідуальну відповідальність та готує до майбутньої роботи в колективі [4, 6]. При вивченні офтальмології метод кооперативних груп знайшов своє застосування при розгляді теми захворювань судинного тракту ока, оскільки увеїти – це група захворювань, які в 50% випадків виникають внаслідок ендогенних інфекційних факторів. Встановлення правильного діагнозу в цьому випадку повинно базуватись не тільки на даних офтальмологічного обстеження, але й на глибокому знанні загальних захворювань та синдромів, до складу яких входить очна симптоматика (туберкульоз, саркоїдоз, ревматизм, хвороби Бехчета, Бєхтєрєва, Лайма та ін.). Таким чином, приблизний розподіл завдань між кооперативними групами може виглядати так: 1 група – збір скарг

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

та анамнестичних даних щодо виявлення можливих чинників захворювання; 2 група – дослідження зорових функцій та об’єктивних симптомів захворювання; 3 група – вивчення результатів додаткових методів (лабораторних, інструментальних) для уточнення етіології; 4 група – вироблення схеми лікування з урахуванням локальних та загальних проявів хвороби. Робота в підгрупі завершується, коли досягнуто повного розуміння проблеми, що вивчалась. Далі студенти обмінюються інформацією між підгрупами, задають одне одному питання, уточнюють правильність зроблених висновків. В кінці роботи у студентів повинна сформуватись цілісна картина розуміння клінічного випадку – від скарг до призначення правильного етіологічно та патогенетично спрямованого лікування. Застосування методу кооперативних груп дозволяє викладачеві працювати одночасно з більшою кількістю студентів, розвиває міжособистісне спілкування майбутній лікарів, сприяє встановленню позитивної взаємозалежності, посилює контроль за індивідуальною та груповою підзвітністю. Під час навчання кожен студент має можливість удосконалити свої професійні якості, організаторські здібності, комунікативні навички, розвинути вміння професійно сприймати наочну, вербальну інформацію, самостійно осмислювати та приймати рішення. Література 1. Барінов Е. Ф. Сучасні підходи до створення мультимедійних програм та фільмів для реалізації проблемного навчання в медичних вузах / Е. Ф. Барінов, О. М. Сулаєва, О. Г. Ніколенко, Б. П. Терещук // Медична освіта. – 2009. – № 3. – C. 5–8. 2. Бачинська Є. М. Механізм формування інноваційного освітнього простору в регіоні / Є. М. Бачинська // Педагогіка і психологія. Вісн. АПН України. – 2007. – Вип. 1. – С. 79–88. 3. Добровська Л. М. Інформаційні технології як засіб формування лікарського мислення на етапі доклінічної підготовки студентів-медиків / Л. М. Добровська // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 1998. – № 2. – С. 93–97. 4. Дьяченко В. К. Коллективный способ обучения / В. К. Дьяченко // Дидактика в диалогах. – М.: Народное образование, 2004. – 352 с. 5. Зайчук О. В. Управління якістю освіти як складова державної освітньої політики / О. В. Зайчук // Педагогіка і психологія. Вісн. АПН України.- 2007. - Вип. 2. - С. 18–26. 6. Кукушин В. С. Теория и методика обучения / В. С. Кукушин // Ростов-на-Дону. – Феникс. – 2005. – 174 с.

Николюк А.М. Метод кооперативных групп как способ оптимизации учебного процесса в медицинском образовании Кафедра оториноларингологии и офтальмологии с курсом хирургии головы и шеи, Ивано-Франковский национальный медицинский университет, г. Ивано-Франковск, Украина Резюме. Подготовка медицинского специалиста в Украине в современных условиях требует интеграции в Европейский образовательный процесс, что предусматривает использование новейших методик, интерактивных методов для повышения мотивации и выработки способности мыслить научно. Это даст возможность реализовать задания высшей школы по подготовке высококвалифицированных врачей, готовых к эффективной деятельности по своей специальности на уровне мировых стандартов. Метод кооперативных групп позволяет задействовать в совместной работе большее количество студентов, развивает их межличностное общение, усиливает контроль за индивидуальной и групповой подотчетностью. Во время обучения каждый студент имеет возможность развить умение профессионально воспринимать наглядную, вербальную информацию, самостоятельно осмысливать и принимать решение, усовершенствовать свои организаторские способности и коммуникативные навыки. Ключевые слова: медицинское образование, кооперативный метод, офтальмология. A.M. Nykoliuk Method of Cooperative Learning Groups as a Means of Optimizing Learning Process in Medical Education Department of Otorhinolaryngology and Ophthalmology - Head and Neck Surgery Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine Abstract. Training of medical specialists in Ukraine under modern conditions requires integration into the European educational process that involves the use of new techniques, interactive methods to improve motivation and develop the ability to think scientifically. It will allow us to realize the goal of high school, namely training of highly qualified doctors ready to deal effectively with the specialty at the international level. The method of cooperative learning groups allows us to engage more students, develop their interpersonal communication, and enhance control of individual and group accountability. Each student has the opportunity to develop skills to perceive visual and verbal information professionally, comprehend and make decisions independently, improve their organizational and communication skills. Keywords: medical education; cooperative method; ophthalmology. Надійшла 07.09.2015 року.

УДК 378.147+614.253.4

Петрина В.О. Оптимізація самостійної роботи студентів в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу Кафедра внутрішньої медицини №1, клінічної імунології та алергології ім. акад. Є.М. Нейка ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» Petryna.vitaliy@gmail.com Резюме. Згідно з кредитно-модульною системою, здатність до самостійного навчання є необхідною складовою загальної компетенції студента. Проблема формування навичок до самостійної роботи в умовах особистісно орієнтованого навчання є актуальною. Згідно з новими освітніми стандартами значно підвищується роль самостійної роботи студентів, її організації та контролю. Більшість науковців і практиків стверджують про необхідність адаптації організації самостійної роботи до сучасних технологій навчання та визначають різні форми самостійної роботи студентів за кредитно-модульної системи навчання. Ключові слова: самостійна робота, кредитно-модульна

система, розвиток особистості, студент, викладач.

Поступова інтеграція до європейської та світової системи освіти потребує нових підходів у підготовці кваліфікованих фахівців, що базуватиметься на збільшенні організаційного та методичного ресурсу самостійної роботи. Процес реформування та розвитку системи вищої професійної освіти на сучасному етапі характеризується посиленням акцентів на підвищенні ролі самостійної роботи суб’єктів навчального процесу, що підтверджується основоположними засадами

103

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

та вимогами Болонського процесу [2]. Потреба відповідної організації занять за умови наявності малої кількості годин вимагає від викладачів формування та застосування таких методів організації самостійної роботи, які сприяли б підвищенню ефективності навчального процесу [1]. Вчені-педагоги вищої школи трактують сутність самостійної роботи як «засіб організації та виконання визначеної пізнавальної діяльності». Такий підхід дає можливість поділити самостійну роботу студентів на аудиторну і позааудиторну. Під час аудиторних занять студенти слухають лекції, конспектують їх, беруть участь у дискусіях або просто в обговоренні питань під час семінарських занять та ін. Позааудиторна робота менш регламентована, ніж аудиторна, внаслідок чого її організація, керівництво і контроль пов’язані з певними труднощами. В умовах реформування вищої освіти та входження України до європейського освітнього простору через Болонський процес і розуміння самостійної роботи студентів є іншим. Всю кількість годин відведених навчальним планом на вивчення певної дисципліни поділяють на аудиторну роботу та самостійну роботу студентів. В історії розвитку педагогіки дослідники та педагогипрактики наголошували на значенні самостійної роботи як в процесі формального здобуття освіти у навчальних закладах, так і самоосвіти людей. Самостійна робота є не лише одним з видів роботи студентів над здобуттям знань, а також способом виховання особистості. Тому в даному випадку ми маємо справу не лише з навчальним процесом, а з процесом виховання особистості. Самостійність у здобутті знань проявляється лише завдяки власній діяльності, з появою внутрішньої потреби у знаннях, пізнавальних інтересів, захопленості. У цьому розумінні самостійності справді неможливо навчитися її можливо лише сформувати у процесі виховання. Індивідуальна робота у здобутті знань передбачає оволодіння складними вміннями і навичками бачити зміст та мету роботи, організовувати власну самоосвіту, пізнавальну і розумову активність, здатність до творчості. Досвід переконує, що не всі студенти виявляють свідомість та волю, які необхідні для організації власної самостійної роботи. Оскільки в плані підготовки на самостійне засвоєння навчального матеріалу відводиться великий обсяг навчальних годин, то ця значна частина навчального навантаження повинна мати чітку визначеність відносно свого змісту та організації. Навчальний час, відведений для самостійної та індивідуальної роботи студента, визначається навчальним планом. Співвідношення обсягів аудиторних занять, самостійної та індивідуальної роботи студентів визначається з урахуванням специфіки та змісту конкретної навчальної дисципліни. Традиційно самостійна робота визначається як форма навчання, в якій студент засвоює необхідні знання, опановує уміннями і навиками, навчається планомірно і систематично працювати, мислити, формує свій стиль розумової діяльності [3]. Згідно з положенням про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі, самостійна робота студентів охоплює: підготовку до аудиторних занять (лекцій, практичних, семінарських, лабораторних тощо); виконання завдань з навчальної дисципліни протягом семестру; роботу над окремими темами навчальних дисциплін відповідно до навчально-тематичних планів; підготовку до практики та виконання завдань, передбачених практикою; підготовку до всіх видів контрольних випробувань; підготовку до підсумкової державної атестації; роботу в студентських наукових гуртках, семінарах; участь науковій і науково-методичній

104

роботі кафедр, факультетів; участь у наукових і науковопрактичних конференціях, семінарах [4]. Зміст самостійної роботи над конкретною навчальною дисципліною визначається робочою навчальною програмою дисципліни та методичними рекомендаціями викладача. Самостійна робота над навчальною дисципліною може включати: опрацювання теоретичних основ прослуханого лекційного матеріалу; вивчення окремих тем або питань, що передбачені для самостійного опрацювання; поглиблене вивчення літератури на задану тему та пошук додаткової інформації; підготовка до виступу на семінарських заняттях; систематизацію вивченого матеріалу перед іспитом;  опрацювання та підготовку огляду опублікованих у фахових та інших виданнях статей; переклад іноземних джерел встановленої тематики; підготовка та оформлення схем, таблиць, графіків, діаграм тощо; Самостійна робота студентів у вищому навчальному закладі традиційно включає такі види навчальної діяльності:  вивчення навчальної літератури за темами, пошук додаткової літератури; конспектування, складання планів, тез; написання рефератів, доповідей, оглядів, звітів; підготовка повідомлень до семінарських занять; виконання письмових контрольних робіт; виконання завдань за допомогою комп’ютера та ін.[5]. Самостійна робота є основним способом оволодіння студентом матеріалу у вільний від обов’язкових навчальних занять час, але її зміст визначається робочою програмою, методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача. Основні функції самостійної роботи студентів: 1. Реалізація активного сприйняття учбового матеріалу під час навчальних занять. 2. Самостійне вивчення навчальної літератури. 3. Аналіз і систематизація причин труднощів засвоєння дисципліни у вигляді запитань, звернення до викладача за порадами та консультацією. Ефективність впровадження самостійної роботи студентів у навчальний процес передбачає: 1. Надання консультацій студентам із питань самостійної роботи з літературою та організації навчальної роботи. 2. Заохочення студентів до наукової роботи. 3. Ретельне планування і управління самостійною роботою студентів, зокрема визначення цілей та методів їх досягнення. 4. Наявність навчально-методичного забезпечення. 5. Коригування, контроль і оцінювання результатів виконання самостійної роботи (тестові завдання, робочі зошити тощо). Результативність самостійної роботи студентів багато в чому визначається наявністю активних методів її контролю. Існують наступні види контролю: вхідний контроль знань і умінь студентів на початку вивчення чергової дисципліни; поточний контроль, тобто регулярне відстеження рівня засвоєння матеріалу на лекціях та практичних заняттях; проміжний контроль по закінченню вивчення розділу; самоконтроль, здійснюваний студентом у процесі вивчення дисципліни при підготовці до контрольних заходів; підсумковий контроль з дисципліни у вигляді модуля чи іспиту; Одним із напрямків гармонізації навчальної діяльності з європейськими освітніми вимогами є індивідуалізація освіти на підставі вдосконалення структури навчальних планів, оптимізації навчального навантаження, упровадження цілісної системи підготовки спеціалістів за індивідуальними нав-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

чальними планами та вдосконалення організації самостійної та індивідуальної роботи студентів. Для підвищення якості фахової підготовки спеціалістів необхідна раціональна та ефективна організація самостійної роботи студентів у вищих навчальних закладах. Самостійна робота є основою будь-якої освіти, формою організації навчання та засобом оволодіння глибокими знаннями та навичками. У сучасних умовах актуальною залишається необхідність удосконалення технології організації самостійної роботи, надання їй більш системного та конкретного характеру, нормування та нормативності її змісту. Висновки 1. Підготовка висококваліфікованих фахівців в умовах Болонської системи, конкурентоспроможних на ринку праці за своєю спеціальністю неможливе без підвищення ролі самостійної роботи студентів, спрямованої на стимулювання їх професійного зростання. 2. Збільшити обсяг консультативної роботи викладачів та індивідуальної роботи зі студентами, розглядаючи її як важливу складову викладацького навантаження. 3. Необхідно узагальнити позитивний досвід передових вузів щодо посилення методологічної ролі лекцій в організації самостійної роботи студентів. 4. Слід активно створювати умови, за яких студенти цілком усвідомлюватимуть необхідність самоосвіти. Література 1. Демченко О. І. Дидактична система організації самостійної роботи студентів / Демченко О.І. // Рідна школа. – 2006 – №5. – С. 68. 2. .Методика навчання і наукових досліджень у вищий школі: навч. посіб. / [ред. С.У. Гончаренко, П.М. Олійник, В.К. Федорченко]. - К.: Вища школа. – 2003. – 323 с. 3. Курлянд З.Н. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / За ред. З.Н. Курлянд – К.: Вища школа. – 2005. – С.156 4. Тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців (Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 23 січня 2004 р. № 48). 5. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією Кременя В.Г. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубіянко – Тернопіль: ВЕЖА. – 2004. – С. 243.

Петрына В.О. Оптимизация самостоятельной работы студентов в условиях кредитно-модульной системы организации учебного процесса Кафедра внутренней медицины №1, клинической иммунологии и аллергологии им. акад. Е.М. Нейко ДВНЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет» Petryna.vitaliy@gmail.com Резюме. Согласно с кредитно-модульной системой, способность к самостоятельному обучению является необходимой составляющей общей компетенции студента. Проблема формирования навыков к самостоятельной работе в условиях личностно ориентированного обучения является актуальной. Согласно новым образовательным стандартам значительно повышается роль самостоятельной работы студентов, ее организации и контроля. Большинство ученых и практиков утверждают о необходимости адаптации организации самостоятельной работы к современным технологиям обучения и определяют различные формы самостоятельной работы студентов по кредитно-модульной системе обучения. Ключевые слова: самостоятельная работа, кредитномодульная система, развитие личности, студент, преподаватель. V.O. Petryna Optimizing Individual Work of Students in Educational Process Organized under the Credit-Modular System Ye.M. Neiko Department of Internal Medicine No.1, Clinical Immunology and Allergology Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine, Petryna.vitaliy@gmail.com Abstract. In accordance of the credit-modular system capacity for independent study is a necessary component of the general competence of a student. Shaping skills for independent work in terms of personality oriented education is important. Under the new educational standards greatly increases the role of independent work of students, their organization and control. Most scholars and practitioners argue about the need to adapt the organization of independent work with modern teaching technologies and establish various forms of independent work on credit-modular system. Keywords: independent work, credit-modular system, development of an individual, student, teacher. Надійшла 08.10.2015 року.

105

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

ÍÎÂ² ÌÅÄÈ×Í² ÒÅÕÍÎËÎÃ²¯ UDC 617.52-089-036.8-085.-38

O.V. Pavlenko, R.Yu. Bida Using PRGF-Endoret Technique for the Regeneration of Soft Tissues Defects Applied in Regenerative Medicine Institute of Stomatology of National Medical Academy of Postgraduate Education P.L.Shupyk rosya.bida@gmail.com Abstract. The problem of diagnosis and treatment of patients with acute purulent inflammatory diseases of maxillofacial area remains relevant today. Despite the improvement of the quality of the dental care provision, improvement of the well-known and application of modern methods of diagnosis and treatment of this disease, the number of patients with odontogenic inflammatory processes of maxillofacial area continues to grow. The work deals with the study of methods of treatment of inflammatory processes of maxillofacial area soft tissues using plasma enriched with platelets. The use of platelet-rich plasma in the treatment of inflammatory processes positively influences the regeneration of soft tissues of maxillofacial area, especially in patients of young and middle age. Keywords: plasma rich in platelets, inflammation, soft tissue, maxillofacial area.

Growth factor is a naturally occurring substance capable of stimulating cellular growth, proliferation, healing, and cellular differentiation. Usually it is a protein or a steroid hormone. Growth factors are important for regulating a variety of cellular processes. Growth factors typically act as signaling molecules between cells. Examples are cytokines and hormones that bind to specific receptors on the surface of their target cells. They often promote cell differentiation and maturation, which varies between growth factors. For example, bone morphogenetic proteins stimulate bone cell differentiation, while fibroblast growth factors and vascular endothelial growth factors stimulate blood vessel differentiation (angiogenesis). The system of PRGF stands for Plasma Rich in Growth Factor. It is a technology developed to promote the regeneration, repair and healing of the injured and damaged tissues. In the article below, we have elaborated the methods of PRGF-Endoret application to patients suffering from injuries or damages to soft tissue in the maxillofacial area. These clinical researches were held at the Department of Surgical Dentistry and Maxillofacial Surgery of Lviv National Medical University named after Danylo Halytskyy, 2012-2014. The scientific dossier summarises the series of international articles published over the last 10 years on the range of products and technologies developed by BTI Biotechnology Institute. It highlights the vast amount of scientific evidence that supports the biosafety and effectiveness of plasma rich in growth factors (PRGF-Endoret) in many fields of medicine, with a particular focus on oral and maxillofacial surgery. This autologous technology has revolutionised the field of regenerative medicine, as with the patient’s blood we can obtain different therapeutic formulations rich in growth factors, the application of which encourages healing and tissue regeneration, reducing pain and inflammation. Growth factors are a set of substances that carry out an important function in intercellular communication. They carry out a large number of biological functions among which cellular proliferation is important, though they also decisively affect cellular survival, migration, differentiation and even apoptosis. Growth factors carry out their function at very low concentrations in body fluids and tissues. The process of tissue regeneration includes a complex set of biological events controlled by the action and synergy of a cocktail of growth factors and cytokines. Growth factors are also necessary to promote angiogenesis or the formation of blood vessels that will supply oxygen and nutrients to the damaged tissue.

106

After an injury or tissue damage, they are activated and coordinate a large number of intercellular or intracellular paths with the aim of restoring the integrity of the tissue and its hemostasis. PRGF-Endoret contains a cocktail of autologous growth factors that proceed from both the plasma and the platelets. In fact, the platelets have a complex storage system in the form of intracellular granules that allow them to transport a large number of biologically active molecules. According to some authors, this list of proteins and peptides can come close to 500 molecules. Alpha () granules are the most abundant as there are around 40 to 80 alpha granules per platelet, but they are also the ones with the greatest retention capacity. In addition, they contain a series of antibacterial proteins that are generically called thrombocidines and which are lethal for a large variety of bacterial species. However, it is important to remember that the plasma contains important growth factors and that the combination of the plasma and platelet factors is a key element in the biological action of PRGF-Endoret. PRGF-Endoret technology is based on the preparation of platelet-rich 100% autologous plasma. The application of this plasma to damaged tissue areas speeds up the regeneration of a large number of tissues without any adverse effects. Plasma rich in growth factors is a personalised technology that has revolutionised the field of regenerative medicine. This article is being published to highlight the clinical cases which have been observed in patients with injuries or damages of the soft tissues in the maxillofacial areas while applying PRGFEndoret. Its application over the last decade has extended to many fields of medicine from oral and maxillofacial surgery to dermatology, cosmetics, orthopaedic surgery and sports medicine, and more recently to ophthalmology. The set of therapeutic formulations of PRGF-Endoret are obtained by means of a simple protocol based on a tiny volume of the patient’s blood. The blood is centrifuged (580g) in 9 ml citrated tubes during 8 minutes allowing the separation of red and white blood cells from the platelet-rich plasma. The two fractions of PRGF-Endoret are separated from the rest of the blood components by means of the plasma transfer device (PTD). Later, and prior to its therapeutic application, the fractions of PRGF-Endoret are activated with calcium chloride, leading to a series of therapeutic formulations. In a couple of revision articles, the research team along with the Nurden Doctors from the Reference Centre in France, have characterised the protein content of platelets in order to learn about the set of molecules present in PRGF-Endoret formulations. Platelets release substances that promote tissue regeneration and which modulate both angiogenesis and inflammation. Important among other factors we have PDGF: platelet-derived growth factor, TGF-: transforming growth factor , bFGF: basic fibroblast growth factor, VEGF: vascular endothelial growth factor, EGF: epidermal growth factor or angiopoietin-1 among others. Calcium acts as a cofactor in the activation process of PRGFEndoret, which allows the conversion of the fibrinogen of the plasma into fibrin, generating a gel or clot with important biological functions. Fibrin is an excellent matrix to maintain and house the cells. The use of growth factors and fibrin for regenerative purposes

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

represents a new approach to personalised medicine that a large number of patients could benefit from. The stimulation of cell proliferation and migration along with the call to circulating cells to come to the location of the injury are basic aspects of the action of PRGF-Endoret. The biological mediators of PRGF-Endoret stimulate and encourage such important processes for tissue regeneration as cellular proliferation and migration, chemotaxis, inflammation and the auto/paracrine synthesis of new molecules with biological activity. The growing interest in the range of biological options that PRGF-Endoret offers has even reached the field of stem cells. Stem or progenitor cells are characterised on the one hand by their unlimited capacity for proliferation, and on the other by the possibility of undergoing asymmetrical division or selfrenovation maintaining their stemness while at the same time they can differentiate to diverse types of cells. There are different types of stem cells depending on their origin and their anatomical location. There is evidence that the content of biologically active agents in PRGF-Endoret affects the mobilisation, adhesion, proliferation, survival, activation and differentiation of mesenchymal stem cells and other subtypes of precursor cells. In addition, the cocktail of growth factors of PRGF-Endoret is an ideal resource for the cultivation and expansion of stem cells in the laboratory. Our research team has proven that PRGF-Endoret presents bacteriostatic activity with a large number of bacterial and fungal strains. The platelets contain a series of antibacterial proteins called thrombocidines. In addition to thrombocidines, platelets transport and release other antimicrobial peptides among which we should mention platelet factor 4, RANTES, tissue activating peptide 3, the basic protein of platelets, thymosin -4, and fibrinopeptides A and B. In fact, the bacteriostatic effect of PRGF-Endoret is identical to that of a platelet and leukocyte-rich plasma. The versatility of PRGF-Endoret has allowed its use in the treatment of a wide range of clinical problems within the field of oral and maxillofacial surgery. An example of this is the following series of applications developed by our research team over the last two decades and summarised in the scientific dossier. From the treatment of the alveolus post-extraction to the use of this technology in gingival recessions or in the humectation of dental implants to encourage their osseointegration, the range of therapeutic possibilities is enormous. PRGF-Endoret offers the possibility of working with a liquid formulation, with a threedimensional matrix or with a retracted fibrin membrane. Such a possibility drastically increases the number of therapeutic options and applications. PRGF-Endoret is the first 100% autologous platelet-rich plasma to be described in the literature worldwide. It is, likewise, a pioneering technology in translational regenerative medicine. Over 10 years of research, added to its exclusive properties, make PRGF-Endoret a unique technique. PRGF-Endoret is prepared with small volumes of patient’s blood and does not require the use of thrombin or chemical agents for its activation. Unlike other products, it does not include white blood cells (leukocytes) in its composition, which gives it more effective antiinflammatory properties. It is the most versatile technology, as its multiple formulations offer a large number of therapeutic applications. Thus, PRGF-Endoret has a lot of advantages over other systems and technologies in regenerative medicine. They are: 100% biocompatible, versatile and safe; It is the market’s first 100% autologous technology; Control over its activation and use; A simple protocol: just one centrifugation; A fast protocol: just 8 minutes of centrifugation and 20 minutes of preparation; Its clinical efficiency in the stimulation of tissue healing and regeneration has been described in a large number of

international articles;  It does not contain leucocytes, avoiding their proinflammatory activity; Powerful bacteriostatic properties;  Excellent therapeutic potential in different clinical applications; In none of the treatments carried out over the years have any undesired effects been observed. PRGF-Endoret is also crucial to the future of regenerative medicine because of its versatility and special features which set apart from other systems and technologies? It is a pioneer in the development of specific protocols for tissue regeneration; It is backed by a large number of international scientific studies and publications; It is the only technique that holds the obligatory health certifications required for each one of the following applications: healing of venous ulcers, consolidation of bone fractures and grafts, treatment and healing of injuries or damages to soft tissue in the maxillofacial area, fixation of prostheses in the hip, knee, etc., oral implantology, injuries and breakages of ligaments, muscles and tendons, treatment of skin burns, injuries and lesions, regeneration of aged skin;  It is a versatile system that makes it possible to create different formulations that adapt to the characteristics of each application; Excellent efficiency of the volume of blood extracted with this system. In short, as shown by the series of letters to the editor published during recent years, we can define PRGF-Endoret as a platelet-rich autologous plasma whose effectiveness and safety have been widely proven. However, it is important to remember that not all platelet-rich plasmas are PRGF-Endoret. Literature 1.Aghalo TL,Moy PK,Freymiller infections and mediastenitis of odontogenic origin: clinical relevance and implications for diagnosis and treatment / S. Kinzer, J. Pfeiffer, S. Becker, G. Ridder // ActaOtolaryngol. – 2009. – V.129, №1. – P.62-70. 32.Snei-Y; Radiographic evaluation of possible etiology of diffuse sclerasingosteomyelitis of the mandibule / Y. Snei, A-Taguchi, K-Tanimoto // Oral-Surg-Oral-Med-Oral-Pathol-Oral-RadiolEndodology.-1997.- V. 84, № 5.- P. 571-7. 33.Storoe W., Haug R.H., Lillich T.T. The changing face of odontogenic infections //J. оralмaxillofac Surg.- 2001.- Vol. 59,№7.P. 739-748. 34.Suzuki T., Arima T., Doi Y. Mediastinitis with bilateral empyems following neck phlegmon // Jap J. Thorac Dis. – 1992. – Vol.30, №1. – P. 95-99 35.Takahashi-H. New indications for hyperbaric coxidentherapyand its complicativ / H-Takahashi, S-Kobayashi // Adv-Otorhinolaringol.1998.-V54.-P. 1-13 36.Tokuoka K., Hammano H., Ohta T. An adult case of purulent meningitis secondary to retropharyngeal and deep neck abscess after treatment of odontogenic infection // Clin. Neurol. – 1997.–Vol.37, №5. – P. 417-419. EG. Evaluation of platelet – rich plasma in combination with freezedried bone in the rabbit cranium// Clin. Oral. Impl. – 2005. - №16. – P.250-257. 2.Analysis of systematic and local odontogenic infection complications requiring hospital care / l.Seppanen, A. Lauhio, C. Lindqvist [et.al]// J. Infection.-2008. –V.57, №2.- P. 116-112. 3.Beitragzur Chemotherapiemit Sulfonamideninder ZahnMundund Kiefer-Heilkunde Mitteleilung: Bakteriologische undmor fologischpathologische Grundlagender Sulfonamidanwendung. /W. Bethmann, H. Eassauer, C. Schottke, B. Langanke // Dtsch. Stomatol. – 1993. – Bd. 23. – S. 903-912. 4.Berge T.J. Incidence of infections requiring hospitalization associated with partially erupted third molars // Actaodontol. Scand. – 1996. – Vol. 54, №5. – P. 309-313. 5.Brook I. Role of methicillin resistant Staphylococcus aureus in

107

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) head and neck infection / I. Brook // J. Laryngol. Otol. -2009. – V. 123, №12. – P. 917-920. 6.Brook I. Role of methicillin resistant Staphylococcus aureus in head and neck infection / I. Brook // J. Laryngol. Otol. -2009. – V. 123, №12. – P. 1301-1307. 7.Brook I. Treatment of anaerobic infection / I. Brook // Expert Rev. Anti-Infective Ther. – 2007.-V.5, №6. – P.991-1006. 8.Carcto I. Et al immune system chanda in inblanatori process during ozoneHerapy applications.Abstracts of 2 international Simposium on Ozone applications/1.Carcto, F. Hermandes, N. Reges. -Havana, 1997.-12 p. 9.Civen R., Vaisen M.L., Finegold S.M. Peritonsilar abscess retropharyngeal abscess, mediastinitis and nonclostridial anaerobic myonecrosis: a case report // Clin. Infect. Dis. – 1993. – Vol.16, №4 (suppl). – P.299-303. 10.Dammacco F. The clinical spectrum of the immunecompromissed host: A pathology engineered by progress // Ann. Ital. Med. Int. – 1993. – Vol.8, №1. – P. 7-12. 11.Deep Neck Infection / F. Vieira, S. Allen, R. Stocks, J. Thompson // Otolaryngol. Clin.North. Amer.-2008.V.41, №3. – P.459-483. 12.Detectionof anaerobic odontogenic in fections by fluorine. 18fluoromisonigarole / R.S. Liu, L.S. Chu, S.H. Yen at al. // Eur. J. Nucl.Med.- 1996.- V.23, № 10.-P. 1348-7. 13.Different preparation techniques to obtain plateled - rich plasma as source of growth factors for local application/ Zimmerman R,. Jakubietz R,. Schlegel K.A., Wiltfang J. // Tranfusione. – 2001.-Vol. 41. – P.1217 14.Feldman D.P., Picerno N.A., Porubski E.S. Cavernosus sinus thrombosis complicating odontogenicparapharyngeal space neck abscess: A case report and discussion // Otolaryngol. Head Surg.- 2000.Vol.23№6.- Р.744-745 15..Flynn T. R. Severe Odontogenic Infections, Part 2: prospective Outcomes Study / T. R. Flynn, R. M. shanti, C.Hayes// J. Oral and Maxillofac. Surg. – 2006.-V. 64, №7.- P. 1104-1113. 16..Gidley P.W., Ghorayb B.Y., Stiernberg C.M. Contemporary management of deep neck space infections // Otolaryngol. – Head Neck Surg. – 1997. – Vol.116, №1. – P.16-22. 17.Is there an epidemic of admissions for surgical treatment of dental abscess in the UK? / S. J. Tomas, C. Atkinson, C. Hughes[et al.] // Brit. Med. J. – 2008. – V.336, №7655.-P.1219-1220. 18.Kassolis J.D., Rosen P.S.,Reynolds M.A.,: Alveolar ridge and sinus augmentation utilizing plateled - rich plasmain combination with freeze-dried boneallograft, case series // Periodontal.- 2000.- Vol., №71. – P.1654 19.Kelleher-M; Oral complications associatedwith sickle cell anemia; a reviwand case report / M-Kelleher, K-Bishop, P-Bridggs // Oral-Surg-Oral-Med-OralPathol-Oral-Radiol- Endodology.-1996.- V. 82, № 2.- P.225-8. 20.Kim H.J., Park E.D., Kim J.H. Odontogenic versus nonodontogenic deep neck space infections: CT manifestations // J. comput. Ass.Tomog. – 1997.- Vol.21, №2. – P. 202-208. 21.Kinane D.F., Radvar M.A. Six-month comparison of three periodontal local antimicrobial therapies in persistent periodontal pockets // J. Periodontol.- 1999; Vol.70.- P. 1-7. 22.Krautsevich L. Clinical aspectsdiagnosis and treatment of the phlegmons of maxillofacial area and deep neck infections / L. Krautsevich, O. Khorow // Otolaryngol.Pol. – 2008. – V.62, №5.- P.545548. 23.Morey M.M. Mediastinitis as a rare coplication of on odontogenic infections.Report of a case / M.M. Morey, B.J. Canbet, O.J. Kiarte // Acta. Stomatol.Belg.- 1996.- V. 93, № 3.- P. 125-8. 24.MoutonY. Prospective randomized, controlled trial ofimipenem / cilastatinversus cefotaxim-amikacin in the treatment of tower respiratory tract infectionsand septicaemia in intensive care units / Mouton Y. // Presse med.- 1990.- V. 19.-P. 607-612 25.Nord C.E., Edlund C. Ecological effects of antimicrobial agents on the human intestinal microflora//Microb. Ecology Health Dis.1991.-№4.- Р. 193-207. 26.Norrby S.R. Monotherapyjа serious hospital-acquired

108

infections: Aclinicaltrialofceftazidime versus imipenemcilastatin / SR. Norrby // JAntimicrobChemother.- 1993.-V. 31.-P. 927-937. 27.Novakov I. P. Descending necrotizing mediastinitis of ondontogenic origin – personal experience and literature review / I. P. Novakov, G. P. Safev, S. E. Peicheva // Folia Med. (Plovdiv)/ 2010. – V.52, №3.-P.13-20. 28.Phlegmon in the submandibular region secondary to odontogenic infection / M. Camara Gomez, F. VazguezIglesia, M. M. Otero Palleiro [et.al.]// Emergencias. - 2007. V.19. – P.52-53. 29.Polk H.C. Jr., Lopez-Mayor J.F. Postoperative wound infections: a prospective study of determinant factors and prevention // Surg. – 1990. – Vol. 66. – P. 97-102. 30.Renton T.F., Danks J., Rosenfeld J.V. Cerebral abscess complicating dental treatment. Case report and review of literature // Aust. dent. J. – 1996. – Vol.41, №1. – P. 12-15. Павленко О.В., Біда Р.Ю. Застосування методики PRGF-Endoret для регенерації дефектів м’яких тканин, що застосовується у відновній медицині Інститут Стоматології Національної медичної академії післядипломної освіти ім.. П.Л.Шупика rosya.bida@gmail.com Резюме: Проблема діагностики і лікування хворих з гострими гнійними запальними захворювання щелепно-лицевої ділянки залишається актуальною в даний час. Незважаючи на підвищення якості рівня надання стоматологічної допомоги, удосконалення відомих і застосування сучасних методів діагностики і лікування даної патології, кількість хворих з одонтогенними запальними процесами щелепно-лицевої ділянки продовжує збільшуватись. Робота присвячена вивченню методики лікування гнійно-запальних процесів м’яких тканин щелепно-лицевої ділянки з використанням плазми збагаченої тромбоцитами. Використання збагаченої тромбоцитами плазми у комплексному лікуванні гнійнозапальних процесів позитивно впливає на процеси регенерації м’яких тканин щелепно-лицевої ділянки, особливо у пацієнтів молодого та середнього віку. Ключові слова: плазма збагачена тромбоцитами, запальні процеси, м’які тканини, щелепно-лицева ділянка. Павленко А.А., Беда Р.Ю. Применение методики PRGF-Endoret для регенерации дефектов мягких тканей, применяемая в восстановительной медицине Институт Стоматологии Национальной медицинской академии последипломного образования им. П.Л.Шупика rosya.bida@gmail.com Резюме: Проблема диагностики и лечения больных с острыми гнойными воспалительными заболевания челюстно-лицевой области остается актуальной в настоящее время. Несмотря на повышение качества уровня оказания стоматологической помощи, совершенствование известных и применения современных методов диагностики и лечения данной патологии, количество больных с одонтогенными воспалительными процессами челюстно-лицевой области продолжает увеличиваться. Работа посвящена изучению методики лечения гнойно-воспалительных процессов мягких тканей челюстно-лицевой области с использованием плазмы обогащенной тромбоцитами. Использование обогащенной тромбоцитами плазмы в комплексном лечении гнойно-воспалительных процессов, положительно влияет на процессы регенерации мягких тканей челюстно-лицевой области, особенно у пациентов молодого и среднего возраста. Ключевые слова: плазма обогащенная тромбоцитами, воспалительные процессы, мягкие ткани, челюстно-лицевая участок. Received 06.10.2015.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) УДК 616.36-002.2-079.4-073.55:535.5

Присяжнюк В.П.1, Ушенко О.Г.2, Дуболазов О.В.2 Картографування розподілів азимутів поляризації лазерних мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові у диференційній діагностиці хронічних дифузних захворювань печінки 1 2

– Буковинський державний медичний університет – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Резюме. Хронічні дифузні захворювання печінки є поширеними захворюваннями у клініці внутрішніх хвороб, які часто перебігають із подібною симптоматикою та однотипними змінами клінічно-лабораторних параметрів. Тому, актуальною є об’єктивізація диференційної діагностики різних форм захворювань печінки. Метою роботи було дослідження та обґрунтування інформаційних можливостей об’єктивного методу поляризаційного картографування мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові у диференційній діагностиці неалкогольної жирової хвороби печінки та хронічного гепатиту невірусного походження. Матеріал і методи. Обстежено 50 хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки, які склали першу групу. До другої групи увійшли 50 пацієнтів із хронічним гепатитом невірусної етіології. Контрольну групу склали 30 практично здорових осіб репрезентативних за віком та статтю до досліджуваних груп. В якості об’єктів експериментального дослідження використовувалася серія полікристалічних плівок плазми крові, які досліджувалися за допомогою лазерного стокс-поляриметра. Результати. Найбільш інформативними для диференційної діагностики хронічного гепатиту та неалкогольної жирової хвороби печінки виявилися рішення, визначенні на основі обчислення величини статистичних моментів 2-го і 3-го порядків, які характеризують координатні розподіли значень азимута поляризації у точках (пікселях) цифрових мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові. Установлено, що для статистичного моменту M 2 чутливість складає 78,0%, специфічність – 70,0%. Для статистичного моменту M 3 чутливість становить 82,0%, специфічність –75,0%. Точність методу картографування розподілів значень азимутів поляризації мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові коливається в діапазоні 74,0% – 79,0%. Висновок. Встановлено найбільш чутливі для захворювань печінки статистичні параметри (статистичні моменти 2-го і 3-го порядків, які характеризують розподіли випадкових значень азимута поляризації) мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові. Ключові слова: неалкогольна жирова хвороба печінки, хронічний гепатит, лазерна поляриметрія, картографування.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Захворювання органів гепатобіліарної системи є важливою медико-соціальною проблемою в Україні та світі. Серед них вагоме місце належить неалкогольній жировій хворобі печінки (НАЖХП), яка сьогодні є найпоширенішою нозологією серед захворювань печінки [1]. Зокрема, її поширеність складає 20% – 30% дорослого населення у країнах Західної Європи та Північної Америки та 15% у країнах Азії [6]. За даними K. Das et al., НАЖХП є причиною розвитку криптогенного цирозу печінки в 15-20% хворих [8]. Окрім НАЖХП, значного поширення набуло захворювання на хронічний гепатит (ХГ). Зокрема, у 2011 р. в нашій країні було зареєстровано більше 350 тисяч таких хворих, більше того в останні роки спостерігалася тенденція до подальшого зростання їхньої кількості [3]. Нині актуальним питанням залишається об’єктивізація диференційної діагностики цих захворювань печінки, оскільки існуючі методи мають ряд недоліків, серед яких інвазивність та висока вартість обстеження. Для вирішення цього завдання нами використані методи лазерної поляриметрії. Найбільшого розповсюдження набули методи діагностики на основі вивчення полів розсіяного випромінювання засобами класичної фотометрії

[4], Стокс-поляриметрії [9]. Паралельно до цих наукових напрямів розвивалися лазерні методи дослідження оптиконеоднорідних біологічних структур – кореляційна оптика й оптика спеклів [10], які використовують у якості зонду когерентне поляризоване випромінювання. Когерентність лазерних променів обумовила необхідність розробки інших підходів до аналізу полів розсіяного випромінювання – фрактальна оптика [5], сингулярна оптика [7]. На їх основі визначено прямі взаємозв’язки між набором статистичних моментів 1-го – 4-го порядків, функцій автокореляції, фрактальних розмірностей, які характеризують оптико анізотропну структуру біологічних тканин і поляризаційними параметрами (координатні розподіли азимутів і еліптичності поляризації) їхніх лазерних зображень [2]. Метою нашої роботи було дослідження та обґрунтування інформаційних можливостей об’єктивного методу поляризаційного картографування мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові у диференційній діагностиці НАЖХП та ХГ невірусного походження. Матеріал і методи дослідження Обстежено 50 хворих на НАЖХП віком від 21 до 77 (54,5±13,3) років, як складали першу групу. Переважним етіологічним чинником розвитку НАЖХП був аліментарний (схильність до надмірного вживання їжі впродовж тривалого періоду часу, одноабо дворазового прийому їжі на добу, вживання висококалорійних продуктів на тлі гіподинамії). До другої групи увійшли 50 хворих на ХГ невірусної етіології віком від 23 до 75 (50,5 ± 12,9) років. Переважним етіологічним чинником розвитку ХГ у обстежених пацієнтів було довготривале зловживання алкогольними напоями, на тлі періодичних, клінічно підтверджених, впливів побутових та промислових токсинів. Контрольну групу склали 30 практично здорових осіб репрезентативних за віком та статтю до досліджуваних груп. Перед проведенням обстеження всі пацієнти та практично здорові волонтери дали письмову інформовану згоду на проведення дослідження. В якості об’єктів експериментального дослідження використовувалася полікристалічні плівки плазми крові. Зразки плазми крові готувались в ідентичних умовах – крапля рідини наносилися на підкладку з оптично однорідного скла та розтікалася. Утворена плівка просушувалася при кімнатній температурі протягом 24 годин до повної кристалізації. Вимірювання значення азимута поляризації в межах кожного m  n пікселя світлочутливої площадки CCD – камери проводилося шляхом обертання площини пропускання поляризатора-аналізатора на кути від 00 до 1800, відповідно. При цьому послідовно вимірювалися сигнали I min з наступним обчисленням значення азимута поляризації

 mn   min  90 0  . (1) Тут  min - кут обертання площини пропускання поляризатора, при якому сигнал мінімальний I min . Сукупність значень mnскладає двовимірний масив випадкових значень азимута поляризації мікроскопічного зображення полікристалічної плівки плазми крові.

  11    :   n1

....  1 m   : :  ...  nm 

(2)

Таким чином, за виміряними інтенсивностями I min лазерного випромінювання, можна однозначно визначити розподіл значень азимута поляризації мікроскопічного зображення полікристалічної плівки плазми крові та обчислити статистичні моменти першого М1, другого М2, третього М3 і четвертого М4 порядків

109

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Рис. 1. Оптична схема стокс - поляриметра, де 1 – He-Ne лазер; 2 – коліматор; 3 – стаціонарна чвертьхвильова пластинка; 5, 8 – механічно рухомі чвертьхивльові пластинки; 4, 9 – поляризатор і аналізатор; 6 – біологічний шар; 7 – поляризаційний мікрооб’єктив; 10 – CCD камера; 11 – персональний комп’ютер

1 N 1   i  N (  1   2  ...   N ); N i 1 1 N 2 1 M2  i  ( 21  2 2  ...  2 N );  N i 1 N (3) 1 1 N 3 1 1 3 3 3 M3    (  1   2  ...   N );  i M 23 N i 1 M 23 N N 1 1 1 1 M4  ( 41  4 2  ...  4 N ),  4  M 24 N i 1 i M 24 N де m  n - кількість пікселів. M1 

На рис. 1 представлена оптична схема лазерного стокс-поляриметра. У даному оптичному розташуванні реалізується поляризаційне картографування зразків полікристалічних плівок плазми крові людини [11]. Опромінювання зразків плівок плазми крові 6 проводилося паралельним (діаметр поперечного перерізу Ø  2  103 m ) пучком He-Ne лазера (=0,6328m). Інтенсивність пучка обиралася достатньо слабкою (W=5,0 мВт) для того, щоб при його проходженні крізь зразок мало місце лише перетворення його параметрів. Формування станів поляризації опромінювача здійснюється за допомогою чвертьхвильових пластинок 3, (Achromatic True Zero-Order Waveplate) і поляризатора 4 (B+W Kaesemann XS-Pro Polarizer MRC Nano). Мікроскопічні зображення полікристалічного шару плазми крові за допомогою поляризаційного мікрооб’єктиву 7 (Nikon CFI Achromat P, фокусна відстань – 30мм, числова апертура – 0,1, збільшення – 4x) проектувалося у площину світлочутливої площадки ( m  n =1280x960 пікселів) CCD-камери 10 (The Imaging Source DMK 41AU02.AS, monochrome 1/2" CCD, Sony ICX205AL (progressive scan); роздільна здатність – 1280x960; розмір світлочутливої площадки – 7600x6200мкм; чутливість – 0,05 lx; динамічний діапазон – 8 bit, SNR – 9 bit). Аналіз зображень полікристалічних плівок плазми крові 6 здійснювався за допомогою поляризатора 9 і чвертьхвильової пластинки 8.

сформованого голчастими кристалами альбуміну та глибкоподібними кристалами глобуліну. Статистично прояви оптичної активності полікристалічної плівки плазми крові здорового донора ілюструє сукупність значень статистичних моментів 1-го – 4-го порядків - M 1  0,07; M 2  0,11; M 3  0,24; M 4  0,53. Двомірний розподіл значень азимута поляризації x, y та гістограма N() його випадкових значень, що обчислені для лазерного мікроскопічного зображення зразку полікристалічної плівки плазми крові здорової людини приведені на рис. 2. Захворювання печінки виявляється в одночасній зміні біохімічного складу білків плазми крові та відповідної структури її полікристалічної плівки. Тому слід очікувати зміни двомірних розподілів значень азимута поляризації у точках мікроскопічних зображень зразків плазми крові, взятої у пацієнтів із НАЖХП (перша група) та ХГ невірусної етіології (друга група). На рис. 3 представлена серія залежностей, що ілюструє результати поляризаційного картографування азимутів поляризації лазерного мікроскопічного зображення зразку полікристалічної плівки плазми крові пацієнта з НАЖХП. Аналіз одержаних даних про двомірну (x, y) та статистичну будову N() розподілу значень поляризаційної мапи азимута поляризації у сукупності точок площини лазерного цифрового мікроскопічного зображення плівки плазми крові пацієнта із НАЖХП вказує на зростання оптичної активності мережі сформованої кристалами альбуміну та глобуліну. Має місце збільшення інтервалу зміни (-350250) порівняно з аналогічною гістограмою розподілу значень азимута поляризації сукупності точок (пікселів) у площині мікроскопічного зображення полікристалічної плівки плазми крові практично здорової людини. Це можна пов’язати з тим, що захворювання на НАЖХП супроводжуються ростом концентрації полікристалічних сполук плазми крові. У результаті має місце виникнення у її плівці додаткових оптично анізотропних полікристалічних структур, які формують більші значення повороту поляризації лазерного випроміню-

Результати дослідження та їх обговорення Аналіз експериментально виміряної поляризаційної мапи x, y сукупності точок лазерного мікроскопічного зображення полікристалічної плівки плазми крові практично здорової людини виявив оптичну анізотропію мережі оптично активних біологічних кристалів – голчасті кристали альбуміну та глибкоподібні кристали глобуліну. Кількісно на зазначений факт вказує достатньо широкий діапазон зміни значень азимута поляризації у структурі гістограми експериментально виміряного розподілу поворотів даного поляризаційного параметру. Як видно її залежність сформована з двох частин: перша, - “аморфна” – центральний екстремум (кількість значень N1,6105), який співпадає з азимутом поляризації опромінюючого пучка 0=00 ; друга, - “анізотропна” – серія локальних екстремумів, кількість яких лежить у межах 10N1,1105 для k00. Окрім цього, для даної гістограми характерний достатньо Рис. 2. Поляризаційна мапа азимута (ліва частина) та гістограма широкий діапазон зміни (-200200) значень розподілу її значень (права частина) мікроскопічного зображення азимута поляризації лазерного випромінювання, плівки плазми крові практично здорової особи

110

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

зують гістограми координатних розподілів значень азимута поляризації у точках цифрових мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові обстежених всіх трьох груп. У межах таких статистично достовірних груп (довірчий інтервал p<0,001) зразків визначалися усереднені величини і стандартні відхилення статистичних моментів 1-го – 4-го порядків. Установлені наступні діапазони відмінностей між середньостатистичними величинами статистичних моментів M i1;2;3 ;4 , які характеризують поляризаційні лазерні мікроскопічні зображення полікристалічних мереж плівок Рис. 3. Поляризаційна мапа азимута (ліва частина) та гістограма розплазми крові осіб контрольної групи та поділу її значень (права частина) мікроскопічного зображення плівки хворих із різними формами хронічних плазми крові пацієнта із неалкогольною жировою хворобою печінки дифузних захворювань печінки (перша вання, що пройшло крізь них. В результаті такого процесу та друга групи), - середнє (збільшення у 1,15 – 1,22 рази); збільшується інтервал зміни величини азимутів поляризації дисперсія (збільшення у 1,29 – 1,34 рази); асиметрія лазерного випромінювання, перетвореного такою полі- (збільшення у 1,43 – 1,51 рази) і ексцес (зменшення у 1,35 – кристалічною плівкою. 1,39 рази). Кількісно статистичні зміни біохімічного складу плівки З аналізу одержаних даних (таблиця 1) видно, що діапаплазми крові, взятої у пацієнта із НАЖХП, ілюструє не- зони зміни величини набору статистичних моментів 1-го – значне зростання величини середнього (статистичного мо- 4-го порядків, які характеризують розподіли значень азименту 1-го порядку); зростання дисперсії (статистичного мо- мутів поляризації у точках мікроскопічних зображень плівок менту 2-го порядку) в 1,2 рази та значну зміну величин ста- плазми крові дещо перекриваються – у результаті цього фортистичних моментів 3-го (зростання в 1,4 рази) і 4-го поряд- муються хибно позитивні або хибно негативні рішення щодо ків (зменшення в 1,27 рази), які характеризують ймовірніс- типу патології. Отже, актуальним є внутрішньо груповий ний розподіл значень азимутів мікроскопічного зображення аналіз сукупності поляризаційних мап азимута поляризації – зразку плазми крові хворих першої групи, визначення інформативності (сили) методу поляризаційного картографування азимутів поляризації цифрових мікроскоM 1  0,086; M 2  0,14; M 3  0,32; M 4  0,41 Захворювання на ХГ також виявляється у формуванні пічних зображень плівок плазми крові пацієнтів всіх ребільш розвиненої полікристалічної мережі кристалів плівки презентативних груп. плазми крові порівняно зі зразком практично здорового доЗ метою оцінювання інформативності техніки поляринора. Зростання оптичної анізотропії полікристалічної плів- заційного картографування азимутів поляризації мікроскоки плазми крові, взятої у хворого на ХГ, виявляється у форму- пічних лазерних зображень полікристалічних плівок плазми ванні співрозмірних із гістограмою N() для зразку плазми крові визначалися операційні характеристики (чутливість, крові хворого на НАЖХП локальних екстремумів відпо- специфічність та точність) для діагностики та диференціації відної гістограми розподілу значень азимуту поляризації наступних станів: фізіологічна норма – НАЖХП (практично мапи зразка плазми крові пацієнта другої групи (рис. 4). здорові особи та пацієнти із НАЖХП) – таблиця 2; фізіолоОбчислення статистичних моментів 1-го – 4-го порядків, гічна норма – ХГ (практично здорові особи і хворі на ХГ) – які характеризують координатний розподіл величини ази- таблиця 3; НАЖХП – ХГ (пацієнти першої та другої груп) – мутів поляризації мікроскопічного зображення плазми крові таблиця 4. пацієнтів із ХГ, порівняно з набором статистичних моментів, Аналіз одержаних даних виявив, що найбільш інформавизначених для поляризаційної мапи плівки плазми крові, тивними для діагностики НАЖХП виявилися рішення, взятої у хворих на НАЖХП не виявило значних відмінностей визначенні на основі обчислення величини статистичних M1  0,092; M2  0,15; M3  0,39; M4  0,48 . Як видно, від- моментів 2-го і 3-го порядків, які характеризують коордимінності не перевищують 10% - 25%. натні розподіли значень азимута поляризації у точках (пікУ таблиці 1 приведені значення і діапазонів зміни селях) цифрових мікроскопічних зображень полікристастатистичних моментів 1-го – 4-го порядків, які характери- лічних плівок плазми крові. Також установлено, що для статистичного моменту M 2 кількість позитивних і хибно негативних рішень складає 36 та 14 (чутливість Se=72%), а кількість негативних і хибно позитивних рішень складає 19 та 11 (специфічність Sp=63%). Виявлено, що для статистичного моменту M 3 кількість позитивних і хибно негативних рішень складає 39 та 11 (чутливість Se=78%), а кількість негативних і хибно позитивних рішень складає 20 та 10 (специфічність Sp=75%). Точність Ac методу картографування розподілів значень азимутів поляризації мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові складає 68%-77%. Проведений аналіз отриманих даних Рис. 4. Поляризаційна мапа азимута (ліва частина) та гістограма засвідчив, що найбільш інформативними розподілу її значень (права частина) мікроскопічного зображення для діагностики ХГ, як і у випадку НАЖХП плівки плазми крові пацієнта із хронічним гепатитом

111

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) 



Таблиця 1. Середнє M1, дисперсія M2 , асиметрія M 3 та  ексцес M 4 , які характеризують розподіли  x, y  лазерних мікроскопічних зображень зразків плівок плазми крові різних груп пацієнтів Практично Хворі на Хворі на ХГ M k здорові особи НАЖХП (n = 50) (n=30) (n = 50)  0,0770,009 0,0890,011 0,0970,012 M1  0,130,015 0,190,022 0,210,024 M2

M 3

0,250,032

0,340,041

0,390,044

M 4

0,540,48

0,410,043

0,360,039

Таблиця 2. Операційні характеристики інформативності двомірного поляризаційного картографування розподілів азимутів поляризації лазерних зображень полікристалічних плівок плазми крові практично здорових осіб та пацієнтів із неалкогольною жировою хворобою печінки Параметри M M M M 1

Чутливість Se , % Специфічність Sp , % Точність Ac , %

62 60

72 63

78 75

63 61

Таблиця 3. Операційні характеристики інформативності двомірного поляризаційного картографування розподілів азимутів поляризації лазерних зображень полікристалічних плівок плазми крові практично здорових осіб та хворих на хронічний гепатит Параметри M2 M3 M4 M1 Чутливість Se , %

Специфічність Sp , % Точність Ac , %

значення чутливості понижуються до рівня Se=64%, а специфічності до Sp=60%, відповідно суттєво зменшується і точність методу Ac=59%-62%. Порівняльний аналіз знайдених операційних характеристик методу лазерної поляризаційної мікроскопії розподілів значень азимутів поляризації мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові практично здорових осіб та хворих із НАЖХП та ХГ виявив достатньо високу чутливість даної методики. Висновки 1. У межах статистичного аналізу досліджено структуру (розподіли азимутів) поляризаційно-неоднорідних мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові трьох груп пацієнтів - контрольна група практично здорових осіб; хворі на неалкогольну жирову хворобу та пацієнти з хронічним гепатитом. 2. Установлені найбільш чутливі для захворювань печінки статистичні параметри (статистичні моменти 2-го і 3-го порядків, які характеризують розподіли випадкових значень азимута поляризації) мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові. 3. Визначено операційні характеристики сили (чутливість, специфічність, точність) діагностичного тесту, заснованого на двомірному картографуванні розподілів азимутів поляризації мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові. Перспективу подальших досліджень вбачаємо у подальшому вивченні можливостей картографування розподілів азимутів поляризації лазерних мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові та інших методів лазерної поляриметрії у диференційній діагностиці різних форм хронічних дифузних захворювань печінки, з урахуванням ступеня активності та стадії хвороб. Література

Таблиця 4. Операційні характеристики інформативності картографування азимутів поляризації лазерних зображень полікристалічних плівок плазми крові пацієнтів із неалкогольною жировою хворобою печінки та хронічний гепатит Параметри M1 M2 M4 M3 Чутливість Se , % Специфічність Sp , %

58 54

60 58

64 60

58 54

Точність Ac , %

(таблиці 2 та 3) виявилися рішення, визначенні на основі обчислення величини статистичних моментів 2-го і 3-го порядків, які характеризують координатні розподіли значень азимута поляризації у точках (пікселях) цифрових мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові. Встановлено, що для статистичного моменту M 2 кількість позитивних і хибно негативних рішень складає 39 та 11 (чутливість Se=78%), а кількість негативних і хибно позитивних рішень складає 21 та 9 (специфічність Sp=70%). Визначено, що для статистичного моменту M 3 кількість позитивних і хибно негативних рішень складає 41 та 9 (чутливість Se=82%), а кількість негативних і хибно позитивних рішень складає 22 та 8 (специфічність Sp=75%). Точність Ac методу картографування розподілів значень азимутів поляризації мікроскопічних зображень полікристалічних плівок плазми крові складає 74%-79%. Аналіз одержаних даних виявив можливості диференціації різних станів (група 2 і група 3) суттєво нижчі - для статистичного моменту M 2 досягнуто наступні значення основних операційних характеристик Se=60% і Sp=58%  зниження на 10%-16%. Для статистичного моменту M 3 -

112

1. Бабак О. Я. Вплив сироваткового рівня адипонектину на вираженість неалкогольного стеатозу печінки у хворих на цукровий діабет 2 типу з надлишковою масою тіла / О. Я. Бабак, О. В. Колеснікова, І. В. Шуть // Сучасна гастроентерологія. – 2011. – №1 (57). – С. 5 – 11. 2. Лазерна поляриметрична діагностика в біології та медицині / [Пішак В. П., Ушенко О. Г., Ангельський О. В., Єрмоленко С. Б. та ін.]. – за редакцією В. П. Пішака та О. Г. Ушенка. – Чернівці : Медакадемія, 2000. – 305с. 3. Степанов Ю. М. Гастроентерологічна допомога населенню України: основні показники здоров’я та ресурсне забезпечення у 2011 р. / Ю. М. Степанов, І. Ю. Скирда // Гастроентерологія, 2013. т.№ 1.-С.8-11. 4. Ушенко А. Г. Поляризационная структура биоспеклов и деполяризация лазерного излучения / А. Г. Ушенко // Опт. и спектр. – 2000. – Т. 89,№ 4. – С. 651-654. 5. Angelsky O. V. Fractal description of rough surfaces / O. V. Angelsky, D. N. Burkovets, A. V. Kovalchuk, S. G. Hanson. // Appl. Opt. – 2002. – Vol. 41. – P. 4620-4629. 6. Bellentani S. Epidemiology of non-alcoholic fatty liver disease / S. Bellentani, F. Scaglioni, M. Marino // Dig. Dis. – 2010. – № 28. – Р. 155–161. 7. Dennis M. R. Polarization singularities in paraxial vector fields: morphology and statistics / M. R. Dennis // Opt. Commun. – 2002. – Vol. 213. – P. 201-221. 8. Nonobese population in a developing country has a high prevalence of nonalcoholic fatty liver and significant liver disease / К. Das, К. Das, P.S. Mukherjee [et al.] // Hepatology. – 2010. – № 51. – Р. 1593–1602. 9. Shuliang J. Two-dimensional depth-resolved Mueller matrix of biological tissue measured with double-beam polarization-sensitive optical coherence tomography / J. Shuliang, V. W. Lihong // Opt. Lett. – 2002. – Vol. 27. – P. 101-103. 10. Ushenko A. G. Polarization structure of scattering laser fields / A. G. Ushenko // Optical Engineering. – 1995. – Vol. 34, №4. – P. 1088-1093.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) 11. Ushenko Yu.O. Phase maps for networks of polycrystalline human biological liquids: Statistical and fractal analyses / Yu.O. Ushenko, V.V. Istratiy, V.O. Balanets’ka, D.O. Kvasniyk, V.T. Bachinsky, O.I. Olar // Semiconductor Physics, Quantum Electronics&Optoelectronics. – 2010. – Vol. 13, №3. – P. 240-247. Присяжнюк В.П., Ушенко А.Г., Дуболазов А.В. Картографирования распределений азимутов поляризации лазерных микроскопических изображений поликристаллических пленок плазмы крови в дифференциальной диагностике хронических диффузных заболеваний печени Резюме. Хронические диффузные заболевания печени являются распространенными заболеваниями в клинике внутренних болезней, которые часто протекают с подобной симптоматикой и однотипными изменениями клинико-лабораторных показателей. Поэтому, актуальной задачей является объективизация дифференциальной диагностики различных форм заболеваний печени. Целью работы было исследование и обоснование информационных возможностей объективного метода поляризационного картографирования микроскопических изображений поликристаллических пленок плазмы крови в дифференциальной диагностике неалкогольной жировой болезни печени и хронического гепатита невирусного происхождения. Материал и методы. Обследовано 50 больных неалкогольной жировой болезни печени, которые составляли первую группу. Во вторую группу вошли 50 больных хроническим гепатитом невирусной этиологии. Контрольную группу составили 30 практически здоровых лиц репрезентативных по возрасту и полу в исследуемых группах. В качестве объектов экспериментального исследования использовалась серия поликристаллических пленок плазмы крови, которые исследовались с помощью лазерного стокс-поляриметра. Результаты. Наиболее информативными для дифференциальной диагностики хронического гепатита и неалкогольной жировой болезни печени оказались решения, определении на основе вычисления величины статистических моментов 2-го и 3-го порядков, которые характеризуют координатные распределения значений азимута поляризации в точках (пикселях) цифровых микроскопических изображений поликристаллических пленок плазмы крови. Установлено, что для статистического момента чувствительность составляет 78,0%, специфичность - 70,0%. Для статистического момента чувствительность была 82,0%, специфичность - 75,0%. Точность метода картографирования распределений значений азимутов поляризации микроскопических изображений поликристаллических пленок плазмы крови составляет 74,0% -79,0%. Вывод. Установлены наиболее чувствительны для заболеваний печени статистические параметры (статистические моменты

2-го и 3-го порядков, характеризующих распределения случайных значений азимута поляризации) микроскопических изображений поликристаллических пленок плазмы крови. Ключевые слова: неалкогольная жировая болезнь печени, хронический гепатит, лазерная поляриметрия, картографирования. V.P. Prysyazhniuk1, O.H. Ushenko2, O.V. Dubolazov2 Mapping the Azimuth Distribution of Laser Microscopic Images of Polycrystalline Films of Blood Plasma in the Differential Diagnosis of Chronic Diffuse Liver Diseases 1 – Bukovynian State Medical University 2 – Yurii Fedkovych Chernivtsi National University Abstract. Chronic diffuse liver diseases are common disease in clinic of internal medicine which often occur with similar symptoms and same changes of clinical and laboratory parameters. Therefore, the urgent task is objectification of differential diagnosis of various forms of liver disease. The objective was to study the information possibilities and justification of the objective method of polarization mapping of microscopic images of polycrystalline films of plasma in the differential diagnosis of nonalcoholic fatty liver disease and nonviral chronic hepatitis. Material and methods. The study involved 50 patients with nonalcoholic fatty liver disease, who made up the first group. The second group included 50 patients with nonviral chronic hepatitis. The control group consisted of 30 healthy individuals chosen by age and gender to the studied groups. As objects of experimental research was used a series of polycrystalline films of plasma studied by laser-Stokes polarimeter. Results. The most informative for differential diagnosis of chronic hepatitis and nonalcoholic fatty liver disease were the solutions determined on the basis of calculating the value of statistical points in the 2nd and 3rd order, describing the coordinate value distribution azimuth of polarization at points (pixels) of digital microscopic images polycrystalline films of plasma. It has been found that for statistical moment M 2 sensitivity is 78.0%, and specificity 70.0%. For the  statistical moment M 3 sensitivity is 82.0%, and specificity 75.0%. The accuracy of the method of mapping the distribution of values azimuth polarization microscopic images of blood plasma polycrystalline film varies in the range 74.0% -79.0%. Conclusion. There have been determined the statistical parameters (statistical moments of the 2nd and 3rd order, describing the distribution of random values polarization azimuth) of polycrystalline films of microscopic images of blood plasma the most susceptible to liver disease. Keywords: nonalcoholic fatty liver disease, chronic hepatitis, laser polarimetry, mapping. Надійшла 15.09.2015 року.

УДК 611.087.3

Цигикало О.В., Олійник І.Ю., Кашперук-Карпюк І.С. Застосування тривимірного комп’ютерного реконструювання в морфології ВДНЗ “Буковинський державний медичний університет”, м. Чернівці, Україна Е-mail: zodiakello@gmail.com, olijnyk@list.ru Резюме. Пропонований програмно-апаратний комплекс для тривимірного комп’ютерного реконструювання розв’язує головні проблеми, які можуть спотворювати модель та перешкоджають широкому застосуванню тривимірного моделювання. Отримання цифрових зображень для реконструювання з поверхні парафінового блоку з препаратом дозволяє значно спростити реконструювання, виготовляти моделі, тотожні за формою та пропорціями оригінальному препаратові. Для тривимірного комп’ютерного реконструювання доцільно відбирати 60-80 файлів-зрізів, які репрезентують всю послідовну серію отриманих зображень. Ключові слова: тривимірне комп’ютерне реконструювання, плоди, людина.

Тривимірне комп’ютерне реконструювання (3D-

реконструювання) є методом морфологічного дослідження і одночасно методом медичної діагностичної візуалізації, полягає в перетворенні серії послідовних зрізів (гістологічних, макроскопічних, розпилів, комп’ютерних томограм тощо) в об’ємне віртуальне цифрове зображення, яке можна вивчати та вимірювати [1, 2]. Створюється віртуальна копія анатомічної структури чи органокомплексу в певному масштабі. Метод ґрунтується на пироговських зрізах та дослідженнях М.Г. Туркевича, учні якого широко застосовують графічне та пластичне реконструювання в дослідженнях ембріотопографії [3]. Незважаючи на переваги 3Dреконструювання над графічним та пластичним, воно залишається трудомістким і багатоетапним, тому потребує відпо-

113

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Рис. 1. Реконструкційна модель лівої стопи за серією розпилів замороженого тіла дорослої людини (Пироговські зрізи)

відного удосконалення. Реконструкційну модель (рис. 1) можна використати для іншого метода дослідження – комп’ютерного моделювання, який реалізує уяву про предмет у формі, відмінній від реальної, але наближеній до неї за алгоритмічним описом та включає набір даних, який характеризує властивості об’єкта та динаміку його змін в часі. Отже, реконструкція є основою для моделювання перебігу патологічного процесу, варіантів анатомії, вікових змін, рухів органа тощо. Важко переоцінити 3D-реконструювання мікроскопічних структур для анатомії, особливо в ранньому періоді онтогенезу людини [4]. Малі розміри комплексів анатомічних органів дозволяють вивчати їх в межах органокомплексів, тому що є технічна змога залити їх в один парафіновий блок і реконструювати в анатомічній безперервності для вивчення, що не можна зробити (або дуже важко) для дорослого організму. Розглянемо етапи 3D-реконструювання для з’ясування шляхів удосконалення та оптимізації метода в цілому: 1. Підготовка препарата (ін’єкція судин, проток, порожнистих органів, гістохімічне маркування структур тощо). 2. Отримання серії послідовних зрізів. 3. Оцифрування зрізів. 4. Зіставлення зрізів серії у правильному анатомічному положенні. 5. Калібрування програми для реконструювання. 6. Сегментація (окреслення структур, які досліджуються). 7. Рендерінг (побудова реконструкційної моделі, використовуючи інформацію про об’єм чи контури об’єкта). 8. Вивчення реконструкційної моделі та морфометрія. 9. Комп’ютерне моделювання з навчальною чи дослідницькою метою. Підготовка препарату для реконструювання полягає в застосуванні методик маркування структур, які цікавлять дослідника. Для полегшення сегментації (окреслення та виділення) важливих структур застосовується, наприклад, поліхромне чи рентгенполіконтрастне маркування для їх більш чіткого диференціювання. Отримання серії послідовних зрізів препарату здійснюється за методикою, яка залежить від його розмірів. У медичній діагностиці (комп’ютерна томографія, магнітнорезонансна томографія тощо) отримують серію DICOMфайлів, які містять цифрову інформацію про об’єкт дослідження та зіставлені у правильному анатомічному положенні. Для дослідження мікроскопічних анатомічних об’єктів нами створено програмно-апаратний комплекс (рис. 2), який складається з мікротома, фотографічного пристрою та відповідного програмного забезпечення.

114

Рис. 2. Схема пристрою для виготовлення серій гістологічних зрізів

Він дозволяє виготовляти серійні зрізи, оцифровувати їх зі збереженням правильної орієнтації один відносно іншого. За нашою методикою фотографується поверхня блоку після кожного зрізання його поверхні лезом мікротома [1, 5]. Це забезпечує зіставлення зрізів, чого важко домогтися при фотографуванні готових мікропрепаратів. Для виділення судин, проток препарат перед фіксацією в формаліні наливається барвниками. У тому випадку, якщо оцифровується серія гістологічних зрізів на предметних скельцях, дуже важко відтворити їх правильне положення. Тому застосовуються різні методики зіставлення, наприклад за допомогою так званих спрямовуючих орієнтирів [3]. Існує низка спеціалізованих комп’ютерних програм для реконструювання зрізів за DICOM-файлами чи серійними графічними файлами з можливістю морфометрії (визначення лінійних розмірів структур, кутів, площі, об’єму тощо) [6-8]. Для цього програма калібрується за масштабною лінійкою, сфотографованою в одному з графічних файлів серії (рис. 3). Сегментація – найбільш трудомісткий етап реконструювання, вимагає від дослідника вміння ідентифікувати анатомічні структури. Для полегшення сегментації структури попередньо маркуються барвниками, а також застосовується графічний маніпулятор-перо. За нашою методикою, одночасно з реконструюванням здійснюється виготовлення гістологічних препаратів з окремих зрізів, вивчення яких під час сегментації також сприяє її точності.

Рис. 3. Калібрування комп’ютерної програми для морфометрії. Стрілка вказує на масштабну лінійку в одному з файлів серії зрізів

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) мікроскопічних анатомічних с труктур / Ю.Т. Ахтемійчук, О.В. Цигикало, Д.М. Лівак // Суч. мет. в дослідженні струк. організації орг. та тканин: тези на ук.-пр ак. конф. // Пробл., достиж. и персп. развития мед.биол. н аук и п рак. здравоохр анения. Тр. Крым. гос. мед. ун-та им. С.И. Георгиевского. – 2006. – Т. 142, ч. 1. – С. 128. 6. Haas A. Three-Dimensional Reconstruction of Histological Sections Using Modern Product-Design Software / A. Haas, M.S. Fischer // Anat. Rec. – 1997. – № 249. – P. 510-516. 7. Caon M. Voxel-based computational models of real human anatomy: a review / M. Caon // Radiat. Environ. Biophys. – 2004. – Vol. 42. – P. 229-235. 8. Development of realistic high resolution wholebody voxel models of Japanese adult male and female of average height and weight, and application of models to radio-frequency electromagnetic-field dosimetry / T. Nagaoka, S. Watanabe, K. Sakurai [et al.] // Phys. Med. Biol. – 2004. – № 49. – P. 1-15. Цигикало А.В., Олийнык И.Ю., Кашперук-Карпюк И.С. Применение трехмерного компъютерного реконструирования в морфологии ВГУЗ “Буковинский государственный медицинский университет”, г. Черновцы, Украина Е -mail: zodiakello@gmail.com, olijnyk@list.ru Резюме. Предлагаемый программно-аппаратный комплекс для трехмерной компьютерной реконструкции решает главные проблемы, которые могут искажать модель и препятствуют широкому применению трехмерной реконструкции. Получение цифровых изображений для реконструкции с поверхности парафинового блока с препаратом позволяет значительно упростить реконструкцию, изготавливать модели, тождественные по форме и пропорциям оригинальному препарату. Для трехмерной компьютерной реконструкции целесообразно отбирать 60-80 файловсрезов, которые представляют всю последовательную серию полученных изображений. Ключевые слова: трехмерная компьютерная реконструкция, плоды, человек.

Рис. 4. Алгоритм виготовлення реконструкційної моделі

Наступним етапом здійснюється рендерінг (застосування алгоритму візуалізації; рис. 4). Слід зазначити, що кількість зрізів у серії не повинна перевищувати 80-100. На заключному етапі вивчається реконструкція або її окремі елементи. Отже, для оптимізації 3D-реконструювання мікроскопічних анатомічних препаратів необхідне розв’язання таких завдань: • Автоматизація етапів реконструювання (удосконалення програмно-апаратного комплексу). • Удосконалення, полегшення етапу сегментації зрізів завдяки розробці ефективного програмного забезпечення. • Удосконалення методик поліхромного маркування структур анатомічного препарату для їх більш чіткого диференціювання. • Проведення експериментів із спектром освітлення препарату під час фотографування зрізів для кращого виділення анатомічних структур. Література 1. Тривимірне комп’ютерне реконструювання мікроскопічних анатомічних структур / Ю.Т. Ахтемійчук, О.В. Цигикало, О.П. Антонюк [та ін.] // Клінічна анатомія та оперативна хірургія. – 2013. – Т. 12, № 2. – С. 106-109. 2. Спосіб побудови тривимірного зображення анатомічних органів та структур шляхом застосування комп’ютерної 3-D реконструкції / І.Ю. Олійник, О.В. Корнійчук, Л.П. Лаврів, Н.В. Бернік // Клін. анат. та операт. хірургія. – 2011. – Т. 10, № 1 (35). – С. 97100. 3. Туркевич Н.Г. Реконструкция микроскопических о бъектов по гистологическим срезам / Туркевич Н .Г. – М.: Медицина, 1967. – 17 5 с. 4. Computer graphic three dimensional reconstruction of normal human embryo morphogenesis / G.H. Sperber, G.A. Machin, I. Ongaro [et al.] // Anat. Embryol. – 1996. – № 194. – P. 439-444. 5. Ахтемійчук Ю.Т. Спосіб тривимірного реконструювання

O.V. Tsyhykalo, I.Yu. Oliinyk, I.S. Kashperuk-Karpiuk The Use of Three-Dimensional Computer Reconstructing in Morphology Bukovynian State Medical University, Chernivtsi, Ukraine e-mail: zodiakello@gmail.com, olijnyk@list.ru Abstract. The offered program-and-apparatus complex for a threedimensional computer rekonstruction solves the principal problems that can distort the model and prevent a wide use of three-dimensional reconstruction. Obtaining digital images for the purpose of reconstructing from the surface of the paraffin block with the drug enables to significantly simplify reconstructing, to prepare models identical to forms and proportions of the original preparation. It is advisable to choose 60-80 files-sections which represent the whole consecutive series of the obtained images. Keywords: three-dimensional computer reconstruction, fetuses, human. Надійшла 06.10.2015 року.

115

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

ÎÐÃÀÍ²ÇÀÖ²ß ÎÕÎÐÎÍÈ ÇÄÎÐÎÂ’ß УДК: 616-058+616-084+613.816

Карпінець І. М. Аналіз десятирічних трендів показників захворюваності і смертності населення в Україні та ІваноФранківській області від причин, асоційованих із вживанням алкоголю Кафедра соціальної медицини, організації охорони здоров’я і медичного правознавства (зав. каф. – проф. Децик О.З.) ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», Україна E-mail: igorkgraf@yahoo.com Резюме. З метою вивчення десятирічних трендів показників захворюваності та смертності населення в Україні та Івано-Франківській області від причин, пов’язаних із вживанням алкоголю, проаналізували дані офіційної медичної статистики щодо захворюваності (форма № 11) та смертності (статистичні довідники МОЗ України) у динаміці за 2005-2014 рр. Встановлено, що в ІваноФранківській області рівні загальної і первинної захворюваності на хронічний алкоголізм та гострі алкогольні психози вищі, ніж загалом по Україні, хоча рівень споживання алкоголю на душу населення є одним з найнижчих в державі. Паралельно з тим, показники смертності населення Прикарпаття від причин, пов’язаних із вживанням алкоголю, більш ніж у 2 рази нижчі, ніж в середньому по Україні. Встановлені диспропорції вказують на недоліки вчасного виявлення і обліку алкогольної залежності та вимагають прийняття медико-організаційних рішень на державному рівні. Ключові слова: алкоголізм, захворюваність, смертність.

легального виробництва і фальсифікації алкогольних напоїв, що в сукупності із традиційним вживанням у великих кількостях усугубляють всі види ризиків і несприятливо позначаються на стані здоров’я населення [1-4]. Слід зазначити, що в державі і облік захворюваності та смертності від причин, асоційованих із вживанням алкоголю, також не є досконалим, внаслідок особливостей законодавства (виключно добровільне звернення за спеціалізованою допомогою на тлі широких можливостей анонімного лікування). Саме тому, офіційні дані, як правило, неповні, суперечливі, і вказують на необхідність уніфікації й удосконалення системи збору медико-статистичної інформації, зокрема, запровадження моніторингових технологій [1; 4-6]. Мета роботи: провести аналіз десятирічних трендів показників захворюваності та смертності населення в Україні та Івано-Франківській області від причин, пов’язаних із вживанням алкоголю.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Алкоголізація населення за своїми медичними та соціальМатеріал і методи дослідження ними наслідками – є однією з найбільш пріоритетних проВикористані дані офіційної медичної статистики щодо заблем у сфері громадського здоров’я. В Україні алкоголізм є хворюваності (форма № 11 у динаміці за десятирічний період 2005другим за вагомістю чинником ризику, який спричиняє 12% 2014 рр.) та смертності (статистичні довідники МОЗ України за глобального тягаря хвороб (18,3% серед чоловіків і 4,3% 2005-2014 рр.). Застосували епідеміологічний описовий та грасеред жінок) [5;6]. фічний методи. З метою контролю над ситуацією важливо здійснювати на державному рівні постійний моніторинг алкогольної Результати дослідження та їх обговорення ситуації, індикаторами якої є як рівень захворюваності і Показники первинної захворюваності на хронічний поширеності на розлади психіки та поведінки, смертність алкоголізм в Україні за десятирічний період (2005-2014 рр.) від захворювань, пов’язаних із вживанням алкоголю, так і досить стабільні і демонструють тенденцію до зниження моніторингові технології відслідковування алкогольної про- (рис. 1). У динаміці за цей період вони коливалися від 98,5 блеми: витрати населення на алкоголь, обсяги виробництва випадків на 100 тисяч населення у 2005 році до максимальалкоголю, та найпоширеніший критерій – рівень споживан- них значень (109,8 на 100000 населення) у 2008 році з поня чистого алкоголю, що припадає на душу населення у рік дальшим зниженням до 66,7%ооо у 2014 році (-38,33%). [1-3]. Високі рівні смертності в Україні від причин безпосеВ Івано-Франківській області рівні показника первинної редньо пов’язаних з алкоголем: алкогольної хвороби пе- захворюваності на хронічний алкоголізм також зростали з чінки, алкогольної кардіоміопатії, отруєння алкоголем, роз- 91,0 випадків на 100 тисяч населення у 2005 році до пікового – ладів психіки та поведінки, внаслідок вживання алкоголю, більшість експертів відносить на рахунок широкого поширення цієї шкідливої звички у суспільстві [1; 4-6]. Так, за даними Глобальної доповіді ВООЗ про стан в галузі алкоголю та здоров’я (2011), Україна за цим показником займала 5-те місце серед 189 країн світу, з рівнем споживання алкоголю 15,6 л на одну особу [5-7]. Однак, за розрахунками Українського медичного та моніторингового центру з алкоголю та наркотиків МОЗ України, цей показник нижчий і становить 11,5-11,8 л, 7 з яких припадає на міцні алкогольні напої. Розбіжності в даних пов’язані із відмінністю у методиках збору даних та значним поРис. 1. Динаміка показників поширеності і захворюваності на хронічний алкоголізм в ширенням серед населення неУкраїні та Івано-Франківській області за 2005-2014 роки

116

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

100 ?? тис. ?на? 100 ?.?нас. ??.

гольних психозів (рис. 2), спостерігається така ж тенденція до зниження їх рівнів в середньому по Україні: з 22,2 вперше виявлених і 35,5 всіх випадків захворювання на 100 тисяч населення у 2005 році до 5,4 та 9,9 відповідних випадків у 2014 році (-74,68% поширеність і -77,92% первинна захворюваність). На кінець 2014 року на обліку з приводу гострих алкогольних психозів в наркологічних закладах України знаходиться 4236 осіб (9,9 на 100тис. населення), за відсутності даних по АР Крим, Донецькій та Луганській областях. В Івано-Франківській області рівні показників первинної і загальної захворюваності на гострі алкогольні психози також перевищують середньоукраїнські, що знову не співвідноситься із рівнями Рис. 2. Динаміка показників поширеності та захворюваності на гострі алкогольні споживання алкоголю на душу насепсихози в Україні та Івано-Франківській області за 2005-2014 роки лення. Особливо вагомою ця різниця спостерігалась у 2006-2008 роках, на118,5%ооо, у 2008 році із подальшим зниженням до далі поступово скорочуючись. Загалом за десятирічний 92,7%ооо у 2014 році (+0,71%). Обласні показники, по- період і на Прикарпатті намітилась менш виражена, ніж в чинаючи з 2006 року перевищують середньоукраїнські і, як Україні, але тенденція до зниження розглянутих показників видно із лінії тренду, мають менш інтенсивну тенденцію до (-49,92% по поширеності і -65,15% по первинній захворюзниження. Враховуючи, що у західних областях найнижчі в ваності на гострі алкогольні психози, рис. 2). Україні рівні споживання алкоголю на душу населення, відНа наш погляд, таке зниження показників захворювамінності між офіційною статистикою захворюваності та спо- ності і поширеності гострих алкогольних психозів як по Укживання алкоголю засвідчують недоліки збору інформації раїні, так і по Івано-Франківській області, вказує на недоліки закладами охорони здоров’я. обліку та можливу статистичну відкорегованість. Як прикАналізуючи динаміку показника поширеності хроніч- лад, після 2008 року рівні показників знизились приблизно ного алкоголізму (рис. 1), видно, що в цілому по Україні за у 2-3 рази, саме після того, як їх внесли у перелік рейтиндесятирічний період його рівні також знизилися з 1343,2 гових. Разом з тим, один із найвищих показників рівня сповипадків на 100 тисяч населення у 2005 році до 1118,5%ооо живання алкоголю на душу населення України серед країн у 2014 році, що демонструє й відповідна лінія тренду (-24,18%). Європи та світу [1; 4; 5-7] не дає підстав для зниження захвоТака тенденція для показника поширеності захворювань, рюваності на гострі та хронічні форми алкоголізму. (сума нових випадків і відомих раніше), загалом не є харакЯк видно із даних, представлених на рисунках 3–6, тентерною. Очевидно, на це може впливати вже означене мож- денцію до зниження демонструють й тренди показників ливе недостатнє виявлення нових випадків алкоголізму, так смертності від випадкових отруєнь та дії алкоголю, а також і вибуття хворих з групи диспансерного наркологічного наг- інших причин пов’язаних із вживанням алкоголю. ляду як наслідок або одужання, або смерті, або переїзду на За період 2005-2014 рр. в Україні рівні смертності від інше місце проживання. Можливі й інші причини, наприк- випадкових отруєнь та дії алкоголю зменшились на 62,52%, лад, можливість анонімного лікування, коли особи, які звер- алкогольних кардіоміопатій на 52,29%, алкогольних хвороб таються в лікувальні заклади або в кабінети недержавної печінки на 55,23% та розладів психіки й поведінки внаслідок форми власності за наркологічною допомогою, не беруться вживання алкоголю 36,38%. під диспансерний нагляд, а отже випадають із офіційних Однією із причин зменшення частини смертності від статистичних даних. алкоголю (отруєння, алкогольні розлади) стало витіснення У Івано-Франківській області за означений період часу, самогону та інших «домашніх» контрафактних виробів з на відміну від середньоукраїнського тренду, поширеність хронічного алкоголізму в цілому зросла з 1086,2 випадків на 100 тисяч насе25 лення у 2005 році до 1477,8%ооо у 2014 році 20,5 (+34,52%). 18,3 20 18,5 18,6 Про масштаб проблеми і її соціальне значення свідчить той факт, що на початок 2015 року загальна кількість хворих на розлади 13,2 15 психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, що перебувають під наглядом нарко10,1 10,0 9,8 9,5 10 8,4 логічних закладів, становила 484115 осіб в Україні (за відсутності даних по АР Крим, До7,8 нецькій та Луганській областях) і 20698 осіб в 7,2 5 6,7 6,3 Івано-Франківській області. 4,4 4,1 3,4 Крім хронічного алкоголізму важливе зна3,7 2,5 1,9 0 чення має й облік випадків найважчих алкогольних розладів (алкогольних психозів), які 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 область Україна - - - - - ?лінії ?? ?? ?? тренду ?? ?? потребують значних фінансових затрат на організацію і здійснення лікування. При аналізі динаміки показників первинної Рис. 3. Динаміка рівнів смертності населення України та Івано-Франзахворюваності та поширеності гострих алко- ківської області від випадкового отруєння та дії алкоголю за 2005-2014 рр.

117

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

18,5

? ? 100 ?.? ??. на 100 тис.?? нас.

19,3

19,6

17,1

12,8 10,6

10,2

10,6

9,4

9,6

10 7,6

7,4

7,9

6,4 4,6

4,0

3,9

4,8

5,2

4,2

2009

2010

2011

2012

2013

2014

0 2005

2006

2007

2008

область

тренду - - - - - ??лінії ? ?? ???? ??

Україна

Рис. 4. Динаміка рівнів смертності населення України та Івано-Франківської області від алкогольних кардіоміопатій за 2005-2014 рр.

12,0 10,1 10,0 ? ? тис. 100 нас. ?? ?.? ??. на 100

8,7 7,9

8,0 5,1

6,0

5,9

5,7

5,9

5,1

4,9

4,0 3,6 2,0

3,3

3,1

3,6

3,1

2,0

2011

2012

2,6

3,1

0,0 2005

2006

2007

2008

область

2009

2010

2013

2014

- - - - - ? ?лінії ? ?? ??тренду ?? ? ?

Україна

Рис. 5. Динаміка рівнів смертності населення України та Івано-Франківської області від алкогольних хвороб печінки за 2005-2014 рр.

5,4 4,9

на 100 ? ?тис. 100нас. ?? ?.? ??.

Висновки 1. В Івано-Франківській області, попри один з найнижчих рівнів споживання алкоголю на душу населення в державі, статистичні показники останнього десятиріччя реєструються вищі, ніж загалом по Україні, рівні загальної і первинної захворюваності на хронічний алкоголізм та гострі алкогольні психози. 2. Паралельно із цим, показники смертності населення Прикарпаття від причин, пов’язаних із вживанням алкоголю, більш ніж у 2 рази нижчі, ніж в середньому по Україні. 3. Встановлені диспропорції вказують на недоліки вчасного виявлення і обліку алкогольної залежності та вимагають прийняття медико-організаційних рішень на державному рівні. Перспективи подальших досліджень Отримані результати дослідження будуть використані для удосконалення системи виявлення та обліку алкоголізму, у тому числі на ранніх стадіях.

4,5

4,4

Література 4

4,2 2,9

3 2,1 2

2,5 1,9

1,7

2005 2006 область

2007

2008

1,8

2,0

2,2

2,1

1,5 0,6

0,6

0,4

0,2 2009 2010 2011 2012 2013 Україна - - - - - ?? лінії ? ?? ???? тренду ??

0,5 2014

Рис. 6. Динаміка рівнів смертності населення України та Івано-Франківської області від розладів психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю за 2005-2014 рр.

118

чільного місця вживання алкогольних напоїв у містах. Їх місце впевнено зайняли алкогольні напої промислового (чи «навколопромислового») виготовлення. З іншого боку, за даними медичної статистики, всі без виключення випадки отруєнь алкоголем пов’язані виключно з міцними алкогольними напоями. Однак, порівняння співвідношень середньоукраїнських та обласних показників захворюваності (в Україні нижчі, ніж на Прикарпатті, рис. 1-2) і смертності (в Україні вищі, ніж у ІваноФранківській області, рис. 3-6) підкреслює недоліки обліку цих даних і висвітлює проблему вчасності виявлення та охоплення ефективним лікуванням і реабілітаційними заходами хворих на алкоголізм. Показники ІваноФранківської області вказують на дещо краще організовану діяльність наркологічної служби, ніж у інших регіонах України.

1. Вієвський А. М. Зріз алкогольної ситуації в Україні 2012 (дані 2011 року) / А. М. Вієвський, М. П. Жданова, С. В. Сидяк і ін. – Київ: ДУУММЦАН МОЗ України, 2012. – 25 с. 2. ВОЗ: Алкоголь // Информационный бюллетень N°349. – Февраль 2011 г. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http: //www.who.int/mediacentre/factsheets/fs349/ru/ index.html. – Титул з екрану. 3. Европейский план действий по сокращению вредного употребления алкоголя, 2012-2020 гг. / Всемирная организация здравоохранения. Европейское региональное бюро, 2011. – 34 с. 4. Зріз алкогольної ситуації в Україні 2013 (дані 2012 року). / Український медичний та моніторинговий центр з алкоголю

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) та наркотиків МОЗ України – 24с. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://aiwa.dn.ua/hypn/Files/alcohol-situation-2013.pdf. 5. Линник С.О. Стан і проблеми наркоманії та алкоголізації населення в Україні / С. О. Линник, Ф. П. Ринда // Щорічна доповідь про стан здоров’я населення, санітарно-епідемічну ситуацію та результати діяльності системи охорони здоров’я України. 2012 рік. – К., 2013. – С. 113-127. 6. Ринда Ф. П. Проблеми алкоголізації населення / Ф. П. Ринда, О. В. Олексієнко // Щорічна доповідь про стан здоров’я населення України та санітарно-епідемічну ситуацію. 2008 рік. – К., 2009. – С. 119-125. 7. Global status report on alcohol and health / World Health Organization. – Geneva, 2011. – 285 p. Карпинец И.М. Анализ десятилетних трендов показателей заболеваемости и смертности населения Украины и Ивано-Франковской области от причин, ассоциированных с употреблением алкоголя Кафедра социальной медицины, организации здравоохранения и медицинского правоведения (зав. каф. – проф. Децик О.З.) ГВУЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет», Украина E-mail: igorkgraf@yahoo.com Резюме. С целью изучения десятилетних трендов показателей заболеваемости и смертности населения Украины и Ивано-Франковской области от причин, связанных с употреблением алкоголя, проанализировали данные официальной медицинской статистики заболеваемости (форма № 11) и смертности (статистические справочники МЗ Украины) в динамике за 2005-2014 гг. Установлено, что в Ивано-Франковской области уровни общей и первичной заболеваемости хроническим алкоголизмом и острыми алкогольными психозами выше, чем в целом по Украине, хотя уровень потребления алкоголя на душу населения является одним из самых низких в стране. Параллельно с тем, показатели смертности на-

селения Прикарпатья от причин, связанных с употреблением алкоголя, более чем в 2 раза ниже, чем в среднем по Украине. Установленные диспропорции указывают на недостатки своевременного выявления и учета алкогольной зависимости и требуют принятия медико-организационных решений на государственном уровне. Ключевые слова: алкоголизм, заболеваемость, смертность. I.M. Karpinets Analysis of Decade Trends of Morbidity and Mortality in Ukraine and Ivano-Frankivsk Oblast from Causes Associated with Alcohol Consumption Department of Social Medicine, Health Service and Medical Law (Head of the department – Prof. O.Z. Detsyk) Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine e-mail: igorkgraf@yahoo.com Abstract. In order to study decadal trends of morbidity and mortality in Ukraine and Ivano-Frankivsk oblast from causes related to alcohol consumption, have been analyzed the medical data of the official statistics on morbidity (form No.11) and mortality rates (statistical reference books Ministry of Health Care of Ukraine) in dynamics for 2005-2014. It has been determined that in Ivano-Frankivsk oblast levels of general and primary morbidity rates from chronic alcoholism and acute alcoholic psychosis are higher than the average in the Ukraine, although alcohol consumption per capita is among the lowest in the country. In parallel, mortality rate in the Carpathian population from causes related to alcohol are more than twice lower than the average in Ukraine. The determined disproportions indicate the shortcomings of timely identification and registration of alcohol dependence and demand finding medical and organizational solutions at the national level. Keywords: alcoholism, morbidity, mortality. Надійшла 05.10.2015 року.

УДК: 616.31–08+616.31.–006 (477.86)

Костишин І.Д., Бойко В.В., Романчук В.Р., Гірна Г.А. Рак слизової порожнини рота. Діагностика і лікування в Івано-Франківській області Івано-Франківський національний медичний університет, Україна Івано-Франківський обласний клінічний онкологічний диспансер, Україна Резюме. В Україні захворюваність на рак ротової порожнини стійко зростає – за останні 25 років у чоловіків вона збільшилася в 4,5 раза, у жінок – у 2,0 рази. Проведено ретроспективний аналіз результатів діагностики та лікування 462 історій хвороб хворих на рак слизової оболонки порожнини рота в Івано-Франківській області за 2003-2012 рр. У І-ІІ стадії захворювання було у 30,3 % хворих, у III-IV стадії – 69,7%. Радикальне лікування отримали 396 (98,0%) хворих, паліативне – 8 (2,0%). Найкращі результати були при комплексному лікуванні, де середня тривалість життя склала 27,2 місяця. Результати хіміопроменевого лікування є кращими порівняно з самостійною променевою терапією. Ключові слова: рак, ротова порожнина, діагностика, лікування.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Рак органів порожнини рота і ротоглотки становить 2-7% усіх злоякісних пухлин людини [1, 2]. За останні 5 років (2009-2013) в Україні вперше взято на облік 12498 хворих на рак слизової порожнини рота (чол. 10012, жін.-2486), з них до року не прожило 42,2%. В Івано-

Франківській області рак слизової порожнини рота за цей період було виявлено у 261 хворого [3, 4, 5, 6]. Рак порожнини рота представляє собою серйозну небезпеку, оскільки призводить до важких порушень функції дихання, прийому їжі, мовлення та зовнішнього вигляду. Серйозна загроза також пов’язана з близьким розташуванням життєво важних магістральних судин і нервових стовбурів, інтенсивним кровопостачанням і лімфовідтоком. Йому притаманні швидкий темп росту, раннє метастазування, низька ефективність різних методів спеціального лікування, неблагополучний прогноз і високі показники однорічної летальності [7]. Близько 90% хворих – це люди працездатного віку (3060 років) і, не зважаючи на так звану “візуальну” локалізацію даних новоутворень, 60-70% хворих поступають на лікування з місцево-розповсюдженими пухлинними процесами ІІІ–IV стадії, що значно ускладнює та обмежує вибір спеціальних методів лікування [8, 9]. Епідеміологічні дослідження дозволяють не лише виявити причинний зв’язок різних факторів способу життя та

119

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 1. Структура онкологічних захворювань органів ротової порожнини в Івано-Франківській області у 2003–2012 роках питома в т.ч. Всього в т.ч. вага у чоловіЛокалізація хворих, жінки струкки, абс. абс. турі, % абс. Рак язика 206 44,6% 186 20 Рак дна рота 145 31,4% 140 5 Рак піднебіння 56 12,1% 51 5 Рак слизової щоки, присінку 34 7,4% 28 6 рота, ретромолярної ділянки Рак ясен 21 4,5% 14 7 Всього 462 419 43 Примітка: абс. – абсолютне число хворих у даній групі

навколишнього середовища з окремими формами раку, але й передбачають реальні шляхи запобігання злоякісних новоутворень і адекватного спеціального лікування [10, 11, 12]. Мета дослідження. Вивчити захворюваність, стан діагностики і лікування хворих на рак слизової оболонки порожнини рота в Івано-Франківській області за 10 років (20032012 рр.), на підставі чого розробити рекомендації по покращенню результатів лікування. Матеріал і методи дослідження Проведено ретроспективний аналіз 462 історій недуг хворих на рак слизової оболонки порожнини рота.

Результати дослідження та їх обговорення Впродовж 2003-2012 років у Івано-Франківській області рак слизової ротової порожнини встановлено у 462 хворих. Переважно хворіли чоловіки –419 (90,7%), кількість захворілих жінок – 43 (9,3%) (співвідношення чоловічого населення до жіночого склало 10:1). Частково або зовсім не дотримувалися гігієни порожнини рота 447 (96,7 %) хворих, у 457 (98,9 %) вона не санована. Шкідливі звички: паління, тривалий прийом алкоголю мали 411 (89,0%) хворих. Передракові стани (по даних анамнезу) були у 37 (8,0%) хворих. Частота ураження пухлинними процесами окремих відділів ротової порожнини є різною, зокрема на рак язика хворіло 206 осіб (44,6%), з них чоловіків –186, жінок – 20. На другому місці за частотою ураження є рак дна порожнини рота. Всього з даною локалізацією пухлин було 145 хворих (31,4%). Третя локалізація за частотою ураження – рак слизової оболонки піднебіння – 56 (12,1%) хворих. Наступним за частотою виявляється рак слизової щоки, присінку рота, ретромолярної ділянки – 34 (7,4%) хворих. У найменшої кількості пацієнтів спостерігався рак ясен – 21(4,5%) (табл.1). Як показав аналіз результатів діагностики, до початку спеціального протипухлинного лікування у 30,3% із них захворювання оцінювалось як місцево-розповсюджений процес (І–ІІ стадії захворювання), у 69,7% – занедбаний рак (III-IV стадії) (табл. 2). При проведенні лікування раку порожнини рота дотримувались загальноприйнятих стандартів. Якщо розповсюдженість первинної пухлини і характер ураження реґіонарного лімфатичного апарату дозволяли видалити її хірургічним шляхом, проводили комбіноване або комплексне лікування: передопераційний курс телегамматерапії у дозі 40 Гр на вогнище з включенням у зону опромінення реґіонарного лімфатичного апарату, або хіміопроменеве лікування, коли вплив променевої терапії доповнювався введенням протипухлинних середників регіонарно через катетеризовані артерії (скроневу або зовнішню сонну) чи системно, шляхом довенних інфузій. Через 2-3 тижні проводили хірургічне видалення первинної пухлини з одномоментним або відтермінованим видаленням ураженого реґіонарного лімфатич-

120

Таблиця 2. Стадії захворювання на різні локалізації раку порожнини рота в Івано-Франківській області на момент встановлення діагнозу протягом 2003 – 2012 рр. І ІІ ІІІ ІV ВсьоЛокалізація стадія стадія стадія стадія го абс. абс. абс. абс. абс. Рак язика 12 49 85 60 206 Рак дна рота 3 31 65 46 145 Рак піднебіння 5 25 16 10 56 Рак слизової щоки, при2 7 14 11 34 сінку рота, ретромолярної ділянки Рак ясен 1 5 6 9 21 Всього 23 117 186 136 462 Питома вага 5,0% 25,3% 40,3% 29,4% 100% Примітка: абс. – абсолютне число хворих у даній групі

ного апарату. При розповсюджених пухлинах, глибокому ураженні реґіонарного лімфатичного апарату, важкій супутній патології або при відмові від оперативного втручання проводили променеве лікування як самостійний метод у сумарній дозі на вогнище 50-60 Гр або хіміопроменеве лікування з використанням цисплатину, 5-фторурацилу. Самостійне хіміотерапевтичне лікування використовували вкрай рідко, в основному при значному розповсюдженні захворювання. Різні види лікування отримали 404 хворих з пухлинами ротової порожнини, з них радикальне – 396 (98,0%), паліативне – 8 (2,0%). Найбільша кількість хворих отримувала променеве та хіміопроменеве лікування – по 131 особі (по 32,4%). Комплексне лікування отримали 75 хворих, комбіноване – 50 хворих, хіміотерапевтичне – 5 хворих, хірургічне – всього 4 хворих. Дані про кількість хворих в залежності від виду лікування наведено в таблиці 3. Для оцінювання ефективності лікування онкологічних хворих використовується показник п’ятирічного виживання хворих. Показники виживання та смертності хворих, що проходили лікування в період 2003-2007рр, відображені в таблиці 4. З наведених даних видно, що найкращі результати виживання отримано у хворих на рак піднебіння, де майже половина хворих живе 5 і більше років після лікування. Найменше хворих, що переживають цей термін, – це хворі на рак дна рота та рак язика, відповідно 9,5% та 5%. Як показали результати п’ятирічного спостереження за хворими тривалість життя залежить від методу лікування. Середня виживаність хворих становила 19,7 місяця. Найкращі результати виявились при комплексному лікуванні, де середня тривалість життя склала 27,2 місяця. Понад 2 Таблиця 3. Застосування різних методів лікування онкологічних захворювань порожнини рота в Івано-Франківській області протягом 2003-2012рр. Кількість питома вага, Вид лікування хворих, абс. % Променеве 131 32,4% Хіміопроменеве 131 32,4% Комплексне 75 18,6% Комбіноване 50 12,4% Хірургічне 4 1,0% Хіміотерапевтичне 5 1,2% Всього отримали радикальне 396 98,0% лікування Паліативне 8 2,0% Примітка: абс. – абсолютне число хворих у даній групі

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 4. Результати п’ятирічного виживання та смертності хворих на рак порожнини рота у Івано-Франківській області за 2003-2007 роки Кількість Померли хворих, Живуть Померли від прощо отри- понад 5 від інших Локалізація гресування мали лікуроків, причин, хвороби, вання, абс. абс. абс. абс. Рак язика 100 5 82 13 Рак дна рота 73 3 62 8 Рак піднебіння 27 13 12 2 Інші відділи 26 4 19 3 порожнини рота. Всього 226 25 175 26 Примітка: абс. – абсолютне число хворих у даній групі

роки жили хворі після комбінованого лікування – середня тривалість життя становила 24,7 місяця. Після хіміопроменевого лікування – 15,5 місяця. В середньому менше року жили хворі після променевого лікування – 11,2 місяця. Хворі, що не отримували протипухлинного лікування, жили в середньому 5 місяців. Дані про кількість хворих та результати середньої тривалості життя після певного виду лікування наведені в таблиці 5. Як видно із таблиці, результати лікування онкологічних хворих з пухлинами ротової порожнини залежать, насамперед, від поширеності пухлинного процесу. При використанні будь-якої схеми лікування кращий ефект досягається у хворих з місцево-поширеним пухлинним процесом. При комплексному та комбінованому лікуванні був отриманий достатньо високий ефект і у хворих з пізніми стадіями захворювання завдяки проведенню розширених радикальних операцій з використанням сучасних методик первинної пластики. Такі операції дозволяють продовжити хворому життя, але після них погіршується якість життя хворих: виникають деформації обличчя, порушується функція жування, ковтання, мови. Показовими є дані про середні терміни виживання понад п’яти років пацієнтів з онкологічними захворюваннями органів ротової порожнини залежно від виду отриманого лікування у 2003-2007рр., що відображені в таблиці 6. Результати лікування хворих з онкологічними захворюваннями ротової порожнини у 2008-2012 роках виглядають дещо по-іншому, що зумовлено недостатнім терміном диспансерного спостереження за такими хворими. На даний час живе 81 хворий. Найдовше живуть хворі, що отримували хірургічне лікування – 44 місяці. Середній показник виживання після комбінованого лікування складає 30,2 місяця, а після комплексного лікування – 28,7 місяця. Результати виживання після променевого та хіміопроменевого лікування близькі в показниках і складають 19,7 та 18,3 місяця відповідно. 144 хворих, що отримували лікування в даний період померли. Результати середньої тривалості життя приблизно однаТаблиця 6. Показники середньої тривалості виживання понад п’яти років пацієнтів з онкологічними захворюваннями порожнини рота, що отримали лікування у 2003-2007рр. Кількість Середня тривалість Вид лікування хворих, абс. виживання, міс. Хірургічне 1 66 міс. Комбіноване 11 82 міс. (66-114 міс.) Комплексне 7 96,8 міс. (72-120 міс.) хіміопроменеве 5 85,4 міс. (64-120 міс.) Променеве 1 89 міс. Всього 25 83,8 міс Примітка: абс. – абсолютне число хворих у даній групі

Таблиця 5. Показники середньої тривалості життя пацієнтів з онкологічними захворюваннями порожнини рота в Івано-Франківській області у 2003-2007 рр. Кількість Середня триваВид лікування хворих, абс. лість життя, міс. Комплексне 26 27,2 міс. Комбіноване 16 24,7 міс. Хіміопроменеве 59 15,5 міс. Променеве 74 11,2 міс. Всього 175 19,7 міс Без лікування 26 5 міс. Примітка: абс. – абсолютне число хворих у даній групі

кові при комплексному та комбінованому лікуванні (таблиця 7), що становить 17,9 та 17,8 місяця відповідно. При хіміопроменевому лікуванні цей показник складає 9,4 місяця, а при променевому – 8 місяців. Найнижчою є середня тривалість життя при хіміотерапевтичному лікуванні та у хворих без лікування – 5,2 та 5,4 місяця відповідно. Вище згадані дані є приблизними, так як прогноз вивчено тільки за останні два роки. Висновки 1. Додержання гігієни порожнини рота, відмова від шкідливих звичок і лікування передпухлинних станів є основною формою профілактики раку цієї локалізації. 2. Як група візуальних раків, ці захворювання не повинні залишатися не поміченими при кожному медичному огляді пацієнтів, що звертаються в медичну установу з приводу будь-якого захворювання. 3. У переважної більшості хворих рак ротової порожнини виявляється на пізніх стадіях, що призводить до невтішних результатів лікування. 4. Променева та хіміопроменева терапія залишаються домінуючими в лікуванні раку ротової порожнини. 5. Найкращі результати лікування отримано при використанні хірургічного компоненту. 6. Результати хіміопроменевого лікування є кращими порівняно з самостійною променевою терапією. 7. Самостійне хіміотерапевтичне лікування не призводить до кращих результатів виживання у порівнянні з пацієнтами, що не отримували жодного виду лікування. Перспективи подальших досліджень Слід продовжити десятирічне диспансерне спостереження за пролікованими хворими в 2003-2007 рр. та п’ятирічне, пролікованими за період 2008-2012 рр. Проаналізувати отримані віддалені результати (десятирічна і п’ятирічна виживаність) спеціального, комбінованого та комплексного методів лікування, на основі чого розробити практичні рекомендації по покращенню ранньої діагностики і ефективності різних методів лікування раку порожнини рота.

Таблиця 7. Показники середньої тривалості життя пацієнтів з онкологічними захворюваннями порожнини рота в Івано-Франківській області, що отримали лікування у 2008-2012рр. Кількість Середня тривалість Вид лікування хворих, абс. життя, міс. Комплексне 22 17,9 міс. Комбіноване 5 17,8 міс. Хіміопроменеве 47 9,4 міс. Променеве 40 8 міс. Хіміотерапевтичне 4 5,2 міс. Всього 118 11,7 міс. Без лікування 26 5,4 міс. Примітка: абс. – абсолютне число хворих у даній групі

121

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Література 1. Пачес А.И. Опухоли головы и шеи / Пачес А.И. – М. : Практическая медицина. 2013. - 119-145 с. – (рук. 5-е изд., доп. и перероб). 2. Давыдов М.И. Статистика злокачественных новообразований в России и странах СНГ в 2006 г. / М.И. Давыдов // Вестник РОНЦ имени H.H. Блохина РАМН. - 2008. – Т. 19 (Приложение 1). – С. 154. 3. Рак в Україні 2012-2013 Захворюваність, смертність, показники діяльності онкологічної служби / Бюлетень Національного канцерреєстру України. – Київ. – 2014, №15. – 20-21 с. 4. Рак в Україні 2009-2010 Захворюваність, смертність, показники діяльності онкологічної служби / Бюлетень Національного канцерреєстру України. – Київ. – 2011, №12. – 33 с. 5. Рак в Україні 2010-2011 Захворюваність, смертність, показники діяльності онкологічної служби / Бюлетень Національного канцерреєстру України. – Київ. – 2012, №13. – 22 с. 6. Рак в Україні 2011-2012 Захворюваність, смертність, показники діяльності онкологічної служби / Бюлетень Національного канцерреєстру України. – Київ. – 2013, №14. – 22 с. 7. Чиссов В.И. Анализ состояния онкологической помощи населению россии в 2004 году. / В.И. Чиссов, В.В. Старинский, Г.В. Петрова и соавт. // Практическая медицина. – 2005. – № 2(11). – С. 4-5. 8. Удинцов Д.Б. Рак слизистой оболочки щеки: выбор тактики лечения и методов реконструкции. // Автореферат к.м.н. Москва. – 2009. – С. 125. 9. Glisson B.S. Phase II Trial of docetaxel and cisplatin combination chemotherapy in patients with squamous cell carcinoma of the head and neck / B.S. Glisson, В.А. Murphy, G. Frenette et al // J Clin Oncol. Mar 15, 2002. - 6: Vol. 20. - P. 1593-1599. 10. Трапезников Н.Н., Заболеваемость злокачественными новообразованиями и смертность от них населения стран СНГ в 1996./ Н.Н. Трапезников, Е.М. Аксель // ОНЦ РАМН. – Москва. 1997. – С. 5 - 112. 11. Соколова Н.П. Якість діагностики, ретроспективний і перспективний аналіз захворюваності злоякісними новоутворами щелепно-лицевої ділянки: автореферат дис. на здобуття наук. ступ. канд. мед. наук: спец. 14.01.22 «Стоматологія» / Н.П. Соколова. – Полтава, 2001. – 18 с. 12. Двойрин В.В., Трапезников Н.Н. Социально – экономические последствия курения в России. / В.В. Двойрин, Н.Н. Трапезников // Научно-методическое отделения онкологической статистики НИИ клинической онкологи. – 1994. – с. 3-5.

Костышин И.Д., Бойко В.В., Романчук В.Р., Гирна Г.А. Рак слизистой полости рта. Диагностика и лечение в Ивано-Франковской области Ивано-Франковский национальный медицинский університет, Украина Ивано-Франковский областной клинический онкологический диспансер, Украина Резюме. В Украине заболеваемость раком ротовой полости устойчиво растет – за последние 25 лет у мужчин она увеличилась в 4,5 раза, у женщин – в 2,0 раза. Проведен ретроспективный анализ результатов диагностики и лечения 462 историй болезней больных раком слизистой оболочки полости рта в Ивано-Франковской области за 2003-2012 гг. В I-II стадии заболевания было в 30,3% больных, в III-IV стадии – 69,7%. Радикальное лечение получили 396 (98,0%) больных, паллиативное – 8 (2,0%). Наилучшие результаты были при комплексном лечении, где средняя продолжительность жизни составила 27,2 месяца. Результаты химиолучевого лечения являются лучшими по сравнению с самостоятельной лучевой терапией. Ключевые слова: рак, ротовая полость, диагностика, лечение. I.D. Kostyshyn, V.V. Boiko, V.R. Romanchuk, H.A. Hirna Cancer of Oral Mucosa. Diagnosis and Treatment in IvanoFrankivsk Oblast Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine Ivano-Frankivsk Oblast Clinical Oncology Center, IvanoFrankivsk, Ukraine Abstract. In Ukraine the incidence of oral cancer is steadily growing – over the past 25 years for men it has increased 4.5 times and for women 2.0 times. There has been made a retrospective analysis of diagnosis and results of treatment based on treatment histories of 462 patients with cancer of the oral mucosa in Ivano-Frankivsk oblast for the 2003-2012. 30.3% patients were at the I-II stages of disease, and 69.7% at the stages III-IV. Radical treatment was received by 396 (98.0%) patients, palliative by 8 patients (2.0%). The best results were in treatment, where the average life expectancy was 27.2 months. The results of chemoradiotherapy have been better as compared to a separate radiotherapy. Keywords: сancer, oral cavity, diagnosis, treatment. Надійшла 07.09.2015 року.

УДК 616.61 “ 006.6 “ 037

Литвинець Є.А.1, Строй О.О.2, Лесняк О.М.3, Білоруський Р.О.2, Оброцький А.С.3, Марухняк Р.В.3, Бодлак С.І.3, Смук Т.М.3, Сеник О.Р.3 Рак нирки - прогнозування виживаності 1

Івано-Франківський національний медичний університет Львівський національний медичний університет ім.. Данила Галицького. 3 Комунальна міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова e-mail: addictive.signals@gmail.com 2

Резюме. Основним критерієм ефективності лікування онкологічних пацієнтів є термін їх виживання після спеціалізованого лікування. Хірургія вважається найбільш ефективним методом у хворих на рак нирки. Прогнозування виживання хворих з нирковоклітинним раком (НКР) є предметом активних досліджень. Метою представленої роботи було створення власної прогностичної шкали виживання для пацієнтів з раком нирки, які перенесли оперативне лікування. Результати цього дослідження засновані на аналізі 49 параметрів у 343 хворих з НКР. Для створення прогностичної моделі і вибору найбільш важливих прогностичних факторів ми використовували обчислення коефіцієнта лінійної кореляції Пірсона (r). Із застосуванням тесту Бреслоу вдалося визначити, що канцер-специфічна виживаність пацієнтів впродовж трьох років статистично значущо залежить від стадії пухлини на момент її виявлення (хі-квадрат = 48,4; ступені свободи = 4, р<0,05). Жоден

122

із показників імунного стану не виявив принаймні помірної кореляції з показниками виживання (|г|< 0,1). Всі статистично значущі параметри були стандартизовані у відповідності з їх значеннями, і кожному було присвоєно окремий прогностичний бал. Сумарний прогностичний бал є критерієм виживаності у хворих НКР за розробленою власною шкалою. За допомогою методики Cohen J., 1988 р. та Field А., 2009 p. було обчислено залежність розрахункового виживання від балу, що дає змогу спрогнозувати виживаність пацієнта. При цьому нами було розроблено власну шкалу оцінки ймовірності виживання протягом одного, двох і трьох років після операції. Створена прогностична шкала дозволяє стратифікувати хворих з НКР на підгрупи сприятливого (0-8 балів), сумнівного (9-14 балів) та несприятливого (15-24 балів) прогнозу. Таким чином, розроблена методика може допомогти урологам передбачати виживаність пацієнтів з раком нирки. Запропонована

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

1. 2. 3. 4.

Таблиця 1. Значення коефіцієнта лінійної кореляції |г| > 0,5 Сильний кореляційний зв’язок |г| = 0,3-0,5 Помірний кореляційний зв’язок |г| = 0,1-0,3 Слабкий кореляційний зв’язок |г| < 0,1 Дуже слабкий кореляційний зв’язок

система скринінгу може бути використана в умовах урологічних клінік та амбулаторій. Ключові слова: рак нирки, виживання, прогнозування.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Критерієм ефективності лікування онкологічних хворих є тривалість життя пацієнта після хірургічного чи іншого лікування. Основним методом лікування хворих з нирково-клітинним раком (НКР) є хірургічне втручання, на відміну від деяких пухлин іншої локалізації. Проста у застосуванні методика прогнозування виживаності хворих з НКР не викликає сумнівів, оскільки у практичній роботі лікаря-уролога вкрай важливим є передбачення ймовірних результатів лікування зазначеної категорії хворих. Створення прогностичної методики зможе допомогти профільним пацієнтам спільно з лікуючим лікарем зробити свій інформований вибір [1, 2]. Мета дослідження: Основною метою нашої роботи було створення на основі результатів власних досліджень оригінальної методики прогнозування імовірності канцерспецифічного виживання серед хворих на НКР, яким було виконано оперативне лікування. Матеріал і методи дослідження В дослідженні брали до уваги 38 клінічних показників у 343 пацієнтів із НКР, які характеризували загальний стан пацієнта, дані клініко-лабораторних та інструментальних досліджень, патоморфологічні характеристики пухлин та 11 показників, що характеризували стан імунної відповіді у хворих на НКР на різних стадіях пухлинного процесу. Серед клінічних показників було 4 загально-конституційних показники, включно зі статтю досліджуваних, 7 показників загального аналізу крові, 6 показників біохімічного аналізу крові, 5 показників загального аналізу сечі, 5 показників коагулограми, 11 показників пухлинного процесу. Для оцінки імунного статусу хворих на НКР до та після оперативного втручання, проводили визначення 11 показників клітинного імунітету та цитокінового статусу. До показників клітинного імунітету належала експресія таких CD-антигенів: CD3+ (Т-лімфоцити), CD20+ (Б-лімфоцити), CD25+ (лімфоцитарні рецептори до ІЛ- 2), CD4+ (Т-хелпери), CD8+ (Т-супресори), хелперно-супресорний індекс (CD4+/ CD8+) та CD95+ (лімфоцитарні рецептори апоптозу). Цитокіновий статус вивчали на підставі вмісту цитокінів у сироватці крові пацієнта. Визначали концентрацію таких цитокінів: ІЛ-2, ІЛ-10, у-інтерферону та фактора некрозу пухлин (ФНП). Найбільше значення у прогнозуванні перебігу захворювання мають показники метастазування первинної пухлини та канцерспецифічного виживання. Тому для досягнення мети нашої роботи нам слід було кожен з цих показників проаналізувати. Ми використовували обчислення коефіцієнта лінійної кореляції Пірсона для відбору найбільш значущих факторів та створення прогностичної моделі. За допомогою коефіцієнта лінійної кореляції (r) визначали прогностичну цінність усіх досліджуваних показників (Таблиця 1). Тест Бреслоу(Breslow) із визначенням критерію xi-квадрат застосовували для встановлення взаємозв’язку канцер-специфічної виживаності від стадії пухлини [9].

Результати дослідження та їх обговорення Високу кореляцію із виживанням у досліджуваних пацієнтів виявив показник ШОЕ. Серед хворих із НКР І стадії за TNM середній показник ШОЕ до операції становив 17,9 мм/год, серед хворих ІІ стадії - 25,0 мм/год, серед хворих ІІІ стадії - 35,2 мм/год, а серед хворих IV стадії - 43,4 мм/год. Зміни ШОЕ достовірно пов’язані зі стадією пухлинного процесу (р<0,05). Також важливим клінічним показником був загальний

Таблиця 2. Розрахунки прогностичних балів відповідно до ефекту r Значення ефекту r Прогностичний бал < 0,1 0 0,1 - 0,3 1 0,3 - 0,5 2 0,5 - 0,8 3 > 0,8 4

стан пацієнта (в оригіналі – performance status) за шкалою Karnofsky, що є стандартизованим критерієм, який враховує і соціально-адаптаційний стан онкологічного хворого, якість його життя та вираженість симптоматики [6]. Для більшості показників, які досліджували, було виявлено відсутність кореляції з параметрами виживання. Заслуговує на увагу той факт, що жоден із показників імунного стану не виявив принаймні помірної кореляції з вищезазначеними параметрами (|г|< 0,1). Натомість, для всіх досліджуваних патоморфологічних характеристик пухлини було виявлено сильний та помірний кореляційний зв’язок із прогностичними параметрами. У кінцевому результаті було проведено попарне обчислення коефіцієнтів лінійної кореляції (г) усіх досліджуваних показників із трирічним канцер-специфічним виживанням. З результатів досліджень випливає, що для 8 досліджуваних показників характерна сильна кореляція із виживанням, для 4 - помірна кореляція, та для решти показників слабка кореляція або відсутність будь-якої кореляції. Значення коефіцієнтів лінійної кореляції стали матеріалом для завершального етапу дослідження. Детальний перелік показників, що увійшли до нього, та опис критеріїв їх включення представлений далі. На основі результатів власних досліджень було розроблено методику прогнозування виживання серед хворих на НКР, яким було виконано хірургічне лікування. До уваги брали лише ті 12 показників, які виявили сильний та принаймні помірний статистично значущий кореляційний зв’язок; показники зі слабким кореляційним зв’язком та ті, які зовсім не корелювали із показниками метастазування та виживання пацієнтів, до уваги, відповідно, не брали. У кінцевому результаті було відібрано 12 показників, яким, за даними статистичного аналізу, притаманний найбільш тісний кореляційний зв’язок із показниками канцерспецифічного виживання. До них належали параметри Т, N та M (за системою TNM 2009 р.), розмір пухлини, локалізація пухлини, тип клітинної будови, ступінь ядерного поліморфізму за Fuhrman (ЯПМ), стан пухлинної псевдокапсули, характер росту пухлини, наявність некрозів у препараті пухлини; ШОЕ та індекс загального стану пацієнта за стандартизованою шкалою Karnofsky. Усі статистично значущі показники лінійної кореляції стандартизували відносно їх значення, надаючи можливість кожному з них присвоїти певний бал. Бал, який відповідає кожному показникові у цій схемі, відображає прогностично вагові коефіцієнти кожного із досліджуваних факторів, що були одержані внаслідок розрахунків із використанням вищезазначених методів статистичної обробки даних. Перший етап дослідження включав в себе розрахунок абсолютного значення (розрахунок модуля) кожного з вищезазначених показників з метою отримання гомогенно-позитивних значень (позбутися знака). Другий етап включав сортування коефіцієнта лінійної кореляції від найменшого значення до найбільшого з урахуванням усіх варіантів показників. Заключний етап включав розрахунки прогностичних балів відповідно до величини ефекту r, згідно з рекомендаціями J.Cohen,1988 p, як відображено у табл. 1 [3]. Сумарний прогностичний бал пацієнта за розробленою нами шкалою перебуває в межах 0-24 бали. Кількісна оцінка

123

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Таблиця 3. Шкала оцінки прогностичних показників у балах Оцінка в Показник балах Т Т1 0 Т2 1 Т3-4 2 N Nx, N0 0 N1/N2 2 M М0 0 М1 4 Розмір пухлини менше 4 см 0 4-10 см 1 більше 10 см 2 Локалізація пухлини верхній/нижній полюс 0 середня частина нирки 1 Тип клітинної будови хромофобний 0 конвенційний 1 папілярний 1 Ступінь ЯПМ (за I-ІІ 0 Fuhrman) III 1 IV 3 Стан пухлинної виражена/стоншена 0 псевдокапсули проросла або відсутня 2 Характер росту солідний 0 пухлини папілярний 0 змішаний 1 Некроз в пухлині відсутній 0 наявний 1 ШОЕ * 0-40 мм/год. 0 > 40 мм/год. 2 Загальний стан пацієнта 80-100 0 (шкала Karnofsky)** 50-70 1 10-40 3 Примітки: * Максимальний показник, що спостерігався протягом трьох місяців до операції та між першим – третім місяцями після операції. ** Погіршення загального стану, що зумовлені лише основним захворюванням – НКР (у всіх інших випадках цим двом параметрам присвоюється значення 0 балів)

цих показників у балах представлена у табл. 3. Після визначення оцінки кожного показника потрібно лише підсумувати бали, щоб одержати сумарний. Залежно від сумарного прогностичного балу, пацієнтів було умовно поділено на групи сприятливого (0-8 балів), сумнівного (9-14 балів) та поганого прогнозу (15-24 бали). За допомогою методики А. Field, 2009 p. було обчислено залежність розрахункового виживання від балу, що дає змогу спрогнозувати виживаність пацієнта [4]. При цьому було розроблено власну шкалу оцінки ймовірності виживання протягом одного, двох і трьох років після операції (рис. 1). Для прикладу, візьмемо пацієнта із діагнозом: НКР зліва T2N0M0, пухлина розміром 8 см, що виходить з верхнього полюсу нирки, конвенційний тип, ІІІ ступінь ЯПМ, пухлинна псевдокапсула проросла, характер росту солідний, наявні вогнища некрозу в пухлині; ШОЕ до операції 43 мм/год. Згідно зі шкалою загального стану пацієнта, йому присвоєно індекс К 65. Прогностичний бал у цьому випадку обчислюють таким чином: 1 (Т2) + 0 (N0) + 0 (M0) + 1 (розмір пухлини >4 см) + 0 (верхн. полюс) + 1 (конв. тип) + 1 (ІІІ ст. ЯПМ)+ 2 (проросла капсула) + 0 (сол. хар. росту) + 1 (некроз) + 2 (ШОЕ > 40 мм/год.) + 1 (індекс К 50-70) = 10 балів. Обчислена ймовірність канцер-специфічного виживання у цього пацієнта зі сумарним балом 10 графічно представлена на рис. 2. Як видно із рис. 2, у вищеописаного пацієнта із прогностичним балом 10 ймовірність однорічного канцер-специфічного виживання становить 75,1%, ймовірність дворічного канцер-специфічного виживання становить 63,4%, а

124

Рис. 1. Ймовірність канцер-специфічної виживаності залежно від сумарного прогностичного балу

трирічного - 55,1%. Із застосуванням тесту Бреслоу вдалося визначити, що канцер-специфічна виживаність пацієнтів впродовж трьох років статистично значущо залежить від стадії пухлини на момент її виявлення (хі-квадрат = 48,4; ступені свободи = 4, р<0,05). Однією із найважливіших характеристик, що описують перебіг захворювання, є тривалість життя пацієнта з моменту госпіталізації та після проведення операції. Для описання середніх значень тривалості життя та порівняння нової методики зі старою можна використовувати й стандартні статистичні підходи. Однак слід наголосити на певній особливості, притаманній саме медичним даним.

Рис. 2. Ймовірність одно-, двох- та трирічного канцерспецифічного виживання у пацієнта з сумарним прогностичним балом 10

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

В медичній практиці ми часто маємо справу не з повною інформацією відносно тривалості життя пацієнта, а лише з частковою. Для цього саме і були розроблені спеціальні методи виживаності, які дають змогу проводити аналіз неповних, або як їх ще називають, цензурованих даних, які й були використані в нашій роботі. В останні роки окрім загально-клінічних параметрів, які наведені у представленій роботі, вивчають інші показники, що дають змогу спрогнозувати перебіг захворювання у пацієнтів з НКР. З цією метою інтенсивно вивчають експресію у хворих з НКР різних мікро-рибонуклеїнових кислот (мікро-РНК, miR). Щоправда, дослідження прогностичної цінності експресії мікро-РНК перебуває лише на початкових етапах. Прогнозування виживаності як в онкологічних хворих взагалі, так і у хворих на рак нирки зокрема давно є предметом наукових досліджень. На думку M. Bianchi та співавт., 2013 р., важливим прогностичним фактором виживаності у хворих з НКР є факт виживання їх протягом 1-2 років після хірургічного лікування. Проаналізувавши історії хвороб 42090 пацієнтів, прооперованих з приводу раку нирки, підсумували, що саме зазначені терміни є визначальними у передбаченні подальшого виживання хворих [1]. K. Goto та співавт. у 2014 р. довели, що експресію мікро-РНК - 486 (miR-486) можна вважати незалежним прогностичним фактором виживаності після нефректомій у хворих з поширеним раком нирки. Підвищення експресії мікро-РНК у зразках видалених пухлин свідчить про несприятливий прогноз щодо виживання хворого, незалежно від стадії пухлини за TNM. Автори підсумували, що визначення експресії зазначеної мікро-РНК може бути застосоване для визначення хворих на рак нирки із несприятливим прогнозом [5]. Згідно з G. Wang та співавт., 2013 р., зростання експресії miR-100 у тканинах пухлин нирки є незалежним негативним прогностичним фактором канцер-специфічного виживання пацієнтів [8]. Результати цікавого дослідження було опубліковано нещодавно S. Brook sта співавторами. Науковцям вдалось розробити прогностичну методику із визначенням експресії 34 генів, що дає змогу виявити хворих із локалізованим раком нирки, у яких існує висока імовірність рецидиву після хірургічного лікування [2]. Довершена прогностична модель, що дає змогу передбачити виживаність хворих із метастатичним раком нирки, була запропонована у 1999 р. відомим американським онкоурологом Robert Motzer зі співавторами. Проаналізувавши виживаність 670 хворих з метастатичним НКР, було визначено, що коротка виживаність асоціюється із Karnofsky status < 80%, з вищим у 1,5 разів порівняно з верхньою межею норми рівнем лактат-дегідрогенази у сироватці крові, нижчим за нижню межу норми рівнем гемоглобіну, вищим за 10 mg/dL рівнем сироваткового кальцію та відсутністю попередньої нефректомії у анамнезі [7]. У хворих без перелічених факторів ризику прогноз є найкращим із передбачуваною медіаною виживаності 20 місяців. Якщо у хворого наявні один або два перелічених фактори ризику, передбачувана медіана виживаності становить 10 місяців, а у випадках несприятливого прогнозу у хворого наявні більше ніж 2 фактори ризику, а медіана виживаності становить лише 4 місяці. Розроблена у цій публікації власна шкала прогнозування виживаності хворих на рак нирки принципово відрізняється від системи, розробленої R. Motzer та та співавт., оскільки дає змогу передбачити канцер-специфічну виживаність не лише у хворих з метастатичним НКР, але й у випадках локалізованої та локально-поширеної форм захворювання. Суттєвою відмінністю також є розробка власної, статистично обґрунтованої бальної шкали, завдяки якій за обчисленням сумарного балу можна встановити прогноз перебігу захворювання у кожному конкретному випадку, а не загалом за приналежністю до групи сприятливого чи несприятливого

прогнозу, як запропоновано R. Motzer. Висновки Отже, запропонований власний алгоритм із застосуванням прогностичної шкали для прогнозування виживання пацієнтів з НКР дає змогу достовірно визначити прогноз перебігу захворювання пацієнта з локалізованим, локальнопоширеним і метастатичним раком нирки вже на момент встановлення діагнозу. Дану методику можна ефективно застосовувати як у стаціонарних, так і в поліклінічних умовах для прогнозування віддалених результатів хірургічного лікування НКР. Перспективи подальших досліджень На наш погляд перспективними можуть бути подальші проспективні дослідження ефективності розробленої прогностичної методики із залученням значної кількості хворих. Водночас, цікавим може бути залучення до прогностичної моделі інших параметрів, що характеризують пухлину та окремого пацієнта. Доцільним на даному етапі є дослідження нових прогностичних факторів перебігу цього захворювання до яких належать окремі мікро-РНК та певні гени. Література 1. Bianchi M. Conditional survival after nephrectomy for renal cell carcinoma (RCC): changes in future survival probability over time / M. Bianchi, A. Becker, J. Hansen [et al]. // BJU Int. - 2013. - 111(8). - E283-9. 2. Brooks S. ClearCode34: A prognostic risk predictor for localized clear cell renal cell carcinoma / S. Brooks, A. Brannon, J. Parker [et al.] // Eur. Urol. - 2014. - 66(1). - P. 77-84. 3. Cohen J. Statistical Power Analysis for the Behavioral Sciences. Second Edition / J. Cohen. - Routledge, 1988. - 590 p. 4. Field A Discovering Statistics Using SPSS, Third Edition / A. Field. - SAGE Publications LTD, 2009. - 856 p. 5. Goto K. Expression of miR-486 is a potential prognostic factor after nephrectomy in advanced renal cell carcinoma / K. Goto, N. Oue, S. Shinmei et al. // MolClinOncol. - 2013. - 1(2). - P. 235-240. 6. Karnofsky D.The clinical evaluation of chemotherapeutic agents in cancer / D. Karnofsky, J. Burchenal. // Evaluation of chemotherapeutic agents. - New York: Columbia University Press, 1949. - P. 191-205. 7. Motzer R., Survival and prognostic stratification of 670 patients with advanced renal cell carcinoma / R. Motzer, M. Mazumdar, J. Bacik, et al. // J. Clin. Oncol. - 1999. - 17(8). - P. 2530-2540. 8. Wang G. Overexpression of microRNA-100 predicts an unfavorable prognosis in renal cell carcinoma. / G. Wang, L. Chen, Meng G. et al. // Int. Urol. Nephrol. - 2013. - 45(2). - P. 373-379. 9. Zar J. Biostatistical Analysis, 5th Edition. Prentice Hall / J. Zar. - New York, 2009. - 960 p. Литвинец Е.А., Строй А.А., Лесняк О.М., Билоруский Р.О., Оброцкий А.С., Марухняк Р.В., Бодлак С.И., Смук Т.М., Сеник О.Р. Рак почки - прогнозирование выживаемости Ивано-Франковский медицинский университет Львовский национальный медицинский университет им. Данила Галицкого Коммунальная городская клиническая больница скорой медицинской помощи г. Львова e-mail: addictive.signals@gmail.com Резюме. Прогнозирование выживаемости у больных почечноклеточным раком (ПКР) есть предметом активних научных исследований. Цель нашего исследования - создать собственную методику прогнозирования вероятности канцер-специфической выживаемости больных ПКР, которым было выполнено оперативное лечение. Всего в данном исследовании определяли 49 показателей у 343 пациентов с ПКР. Для создания прогностической модели и отбора наиболее значимих факторов использовали коэффициент линейной корреляции Пирсона. Отобрано 12 показателей, которым, по данным статистического анализа, присуща наиболее тесная корреляционная связь с показателями канцерспецифической выживаемости. С применением методики ранжирования параметров создано прогностическую шкалу, позволяющую предсказать вероятность выживания больного с ПКР в каждом конкретном случае.

125

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) Ключевые слова: рак почки, выживаемость, прогнозирование. E.А. Lytvinets1, О.О. Stroy2, O.М. Lesniak3, R.О. Biloruskyy2, A.S. Obrotskyy3, R.V. Marukhniak3, S.I. Bodlak3, T.M. Smuk3, O.R. Senyk3 Kidney Cancer - Prediction of Survival 1 Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine 2 Danylo Halytsky Lviv National Medical University, Lviv, Ukraine 3 Lviv Communal City Clinical Emergency Hospital, Lviv, Ukraine Abstract. The main criterion of effective treatment of cancer patients is their survival after specialized treatment. Surgery is considered to be the most effective method in treating kidney cancer patients. Prediction of survival rate of patients with renal cell carcinoma (RCC) is the subject of a great deal of research. The objective of the research was to develop own predictive scoring system of cancer-specific survival among patients with renal cancer who underwent surgery. The results of this study were based on the analysis of 49 parameters in 343 patients with RCC. To create a predictive model and select the most important factors the Pearson’s correlation coefficient (r) was used. Due to the Breslow test there was determined that 3-year cancer-specific survival in renal

cancer patients directly correlated with tumour stage at the moment of diagnosis (chi square = 48.4, р<0.05). None of the indicators of the immune status revealed at least moderate correlation with indicators of survival (|r|< 0.1). All statistically significant parameters were standardized according to their values that allowed us to assign a numerical prognostic score to each of them. According to our scale a criterion for survival in patients with RCC was a total prognostic score. Using the methods proposed by J. Cohen, 1988 and A. Field, 2009 the dependence of the expected survival on the score was calculated giving the possibility to predict the probability of survival of RCC patients. We developed own rating scale of survival within one, two and three years after surgery. Our predictive system allowed us to stratify renal cell carcinoma patients into subgroups of favorable (0-8 points), doubtful (9-14 points) and unfavorable (15-24 points) prognosis. Thus, the developed prognostic scale can help urologists predict survival in patients with kidney cancer. Proposed scoring system may be used in both urologic clinics and dispanceries. Keywords: kidney cancer; survival; prediction. Надійшла 05.10.2015 року.

УДК 612.014.45+616.12+550.34

Мищенко І. А. Аналіз неспецифічних реакцій організму операторів сейсмопрогнозу на акустичне навантаження Кафедра гігієни та екології ДВНЗ “Івано-Франківський національний медичний університет” e-mail: kolg.ira21@gmail.com Резюме. З метою підвищення ефективності профілактики несприятливої дії шуму на організм людини, проведено аналіз деяких неспецифічних реакцій організму операторів, що аналізують акустичну інформацію. Обстежені 36 жінок операторів сейсмопрогнозу вугільних підприємств. Середній вік обстежених – 37,3±1,8 років. Стаж роботи коливався від 9 місяців до 23 років. Досліджувалися санітарно-гігієнічні умови праці, показники важкості та напруженості трудового процесу, умовно-рефлекторні реакції організму та їх динаміка. Встановлено, що санітарногігієнічні умови праці в цілому відповідають діючим гігієнічним нормативам. Реакції з боку ЦНС свідчать про суттєву втому операторів сейсмопрогнозу. Деякі показники сенсомоторних реакцій навіть після міжзмінного відпочинку не повертаються до норми. Останнє розцінено як необхідність гігієнічної оптимізації умов праці. Ключові слова: шум, оператори, напруженість праці, сенсомоторні реакції.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Дослідження реакцій організму при переробці великих об’ємів інформації, незалежно від виду релевантних сигналів показали, що чим більше невизначеність ситуації і дефіцит інформації, яку сприймає людина, особливо в екстремальних умовах, тим більше зрушення у нервовій системі

126

[1]. Наслідки цих зрушень проявляються в збільшенні частоти пульсу, характерних судинних і шкірно-гальваничних реакцій, зміні часу сенсомоторних реакцій тощо. Від співвідношення кількості необхідної і дійсної інформації залежить якість і інтенсивність емоційних проявів [2]. Між тим при аналізі дії фізичних факторів, у тому числі шуму, на організм основна увага, як правило, приділяється специфічним реакціям [3]. Проблема дії шуму і акустичних подразників на організм людини вже довгий час залишається в центрі уваги багатьох дослідників [3]. Завдяки чисельним і розгалуженим зв’язкам слухового аналізатора з іншими нервовими центрами: ретикулярною формацією, лімбічною системою, симпатичними і парасимпатичними центрами тощо, зміни у центральній і вегетативній системах з’являються раніше і інколи бувають більш глибокими у порівнянні із порушеннями слуху [4]. При хронічній і короткочасній дії шуму у обстежених спостерігаються зміни кров’яного тиску, частоти і ритму серцевих скорочень, дихання, підвищення симпатичного та парасимпатичного тонусу тощо [5,6,7]. Свій, досить значний, вклад у функціональні зміни організму операторів вносить характер праці, її напруженість [8].

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Матеріал і методи дослідження

Таблиця 1. Латентний період умовно-рефлекторних реакцій Дослідження виконані в умовах виробництва на робочих (мс) до та після зміни операторів сейсмопрогнозу різного місцях операторів сейсмопрогнозу семи вугільних підприємстажу роботи ( x  S x) ств Донецького вугільного басейну з використанням архівного Стаж, років Час, мс матеріалу. Всі обстежені – жінки, 36 осіб, віком від 20 до 54 до 5 5-9 10-14 15 і більше років, середній вік обстежених – 37,3±1,8 років. Стаж роботи ЗМРпр До 264±17,6 267,3±8,3 263,1±11,6 258,2±11,8 коливався від 9 місяців до 23 років. Обстеження проводилися Після 271,5±9,4 271,0±14,1 273,4±19,2 289,6±12,8* до та після робочої зміни. Досліджували зміни показників, ЗМРдиф До 360,3±15,6 384,7±22,2 350,6±14,8 387,9±15,4 що характеризують функціональний стан організму, тобто комплекс функцій та якостей, який обумовлює діяльність Після 357,5±17,6 402±18,9 352,8±22,2 371,2±23,5 людини [8]. Під час вибору методик виходили з існуючих рекоАМРпр До 237,5±12,2 251,3±18,9 245,2±6,2 260,6±18,4 мендацій, літературних відомостей про їх інформативність Після 228,4±13,4 263,5±12,2 271,4±20,3 260,6±22,4 під час впливу різноманітних комбінацій факторів, що вивАМРдиф До 353,6±24,4 317,4±22,9 362,9±20,4 368,7±22,0 чаються [9]. Після 310,2±23,7 372,4±21,4* 315,3±20,2* 372,2±37,5 Санітарно-гігієнічні методи дослідження. Гігієнічна Примітка: * – відмінності між до- та після змінними показниками оцінка виробничого середовища проводилася за допомогою достовірні для рівня значимості Р<0,05 наступних методів: аналіз рівня шуму на робочому місці проводився у відповідності до ДСН №3.3.6.037-99 шумоміром ВШВ-003-М2 №3949. Спектральний аналіз шуму, який про- в середньому 24±30С, вологість повітря 45 %. Рівень освітслуховують оператори сейсмопрогнозу протягом зміни проводився лення коливався в широкому діапазоні (від 50 лк до 570 лк) за допомогою програми «Sound Forge 8.0». в залежності від погодних умов та кількості освітлювальних Рівень освітлення в робочому приміщенні – люксметром Ю- приладів і склав в середньому 354,5±11,5 лк. Для електрич117№4626 згідно СНиП-4-79, температура та вологість в робочому ного поля діапазонів 50 Гц та 60 кГц – 350 МГц максимальні приміщенні - психрометром Ассмана Мв-4М №15339 згідно ДСН рівні напруженості електричного поля досягали 3 В/м, 3.3.6.042-99. Оцінка важкості та напруженості трудового процесу надава- мінімальні – 2 В/м та менше. В діапазоні частот 100 кГц – лася згідно «Гігієнічної класифікації праці за показниками шкід- 10 МГц магнітна складова електромагнітного випромінюливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важ- вання при чутливості приладу 1 А/м не зареєстрована в жодкості та напруженості трудового процесу» (ГН 3.3.5–3.3.8; 6.6.1– ному з випадків. Як показав аналіз отриманих даних, на від083–2001) (ГКП); оцінка показників напруженості трудового стані 0,5 м та більше від моніторів з будь-якої сторони рівні процесу оцінювалася на основі обліку всіх наявних значущих ЕМП не перевищували ГДР. показників, які можуть перевищувати нормативні рівні згідно з Шум, який прослуховується операторами сейсмопрогГКП [10]. нозу, є непостійним, мінливим, рівень якого безперервно Фізіологічні та психофізіологічні методи. Інтегральний по- змінюється у часі. Еквівалентний рівень шуму склав казник стану ЦНС та її здатності реагувати на зовнішні подразники оцінювався за допомогою латентного періоду умовно-рефлектор- 59,6±0,93 дБА. На основі проведених досліджень та згідно з критеріями них реакцій. Визначали час простої зорово-моторної реакції (ЗМР) (на червоне світло) та акустико-моторної реакції (АМР) (тон 1000 ГКП [10], встановлено, що клас умов праці визначається як Гц), час диференційованої ЗМР, вівся підрахунок кількості шкідливий (напружена праця) 3 ступеня (клас 3.3). Отримані в цих умовах дані про функціональний стан помилок.

Результати дослідження Сейсмоакустична інформація, яку обробляють оператори, на виході з звукоуловлюючої апаратури (ЗУА) є набором образів, розподілених у часі та переданих ЗУА по каналу зв’язку до оператора. Їх перелік містить близько сорока образів та поєднує релевантні сигнали (імпульси акустичної емісії (АЕ) тощо), маскуючі сигнали (сигнали від виємних механізмів та механізмів, що працюють по вугіллю) та сигнали, що відповідають імпульсним та фоновим електроперешкодам. Звукові образи в робочих документах відмічають умовними позначеннями. Розпізнання інформації проводиться оператором в реальному часі, його результати відмічаються в журналі реєстрації активності АЕ по закінченню кожної десятихвилинної ситуації розпізнання. Кількість імпульсів АЕ записують цифрою; інші звукові образи відмічають незалежно від тривалості їх звучання за 10 хвилин. Невпізнаний сигнал імпульсного типу вважають сигналом АЕ. Оператор сейсмопрогнозу може одночасно контролювати не більше двох джерел звуку. Приміщення для реєстрації сейсмоінформації – це окрема кімната (на кожні два тракти, що контролюються), яка має природне освітлення та вентиляцію, площею 13–15 м2. Робоче місце оператора розташоване так, щоб джерела звуку знаходилися попереду оператора, в секторі 1200 по відношенню до нього. Робоче місце оператора забезпечене робочим столом, комп’ютером, годинником, телефоном та журналами реєстрації. Дослідженнями встановлено, що параметри фізичних факторів на робочих місцях операторів відповідають гігієнічним вимогам, що висуваються до виробничих приміщень аналогічного класу. Мікрокліматичні умови в робочих приміщеннях, є звичайними для службових приміщень і залежать від погодних умов в теплий період та від стану опалювальної системи в холодний період року. Температура повітря становила

операторів свідчать про значні коливання часу простої та диференційної акустико- та зоровомоторної реакцій (АМР та ЗМР) у всіх обстежених групах, що вплинуло на статичну достовірність показників різниці (табл. 1). Так, лише у четвертій стажевій групі показник ЗМРпр статистично достовірно зростав після зміни (Р0,05), в той час як у всіх інших робітників достовірно не змінювався. Це може свідчити про те, що висока інформаційна насиченість шуму, який оператор прослуховує протягом зміни, обумовлює його постійну готовність до реагування на зовнішні подразники. Висновок підтверджується аналізом помилкових відповідей до та після зміни під час реєстрації диференційних сенсомоторних реакцій (рис. 1). Можна бачити, що середні значення помилкових відповідей до зміни при поданні на слуховий (АМРдиф) та зоровий (ЗМРдиф) аналізатори статистично не відрізнялися. Натомість реєстрація цих показників після зміни показала, що кількість помилок при поданні подразника на слуховий аналізатор істотно впала (з 0,71±0,17 до 0,28±0,11), тоді як для ЗМР залишилася на тому самому рівні. Останнє може свідчити про те, що необхідність зберігати специфічну функцію, а саме розрізнення на фоні шуму інформаційно насичених акустичних сигналів, обумовлює низьку кількість помилкових відповідей при навантаженні на ведучий аналізатор. Аналізуючи кількість помилок в ЗМРдиф в залежності від стажу, можна сказати, що до зміни цей показник зростав із стажем роботи, а кількість помилок АМРдиф навпаки, що представлено в таблиці 2. Так, в групі зі стажем більше 15 років середня кількість помилок була на рівні 0,40±0,17, тобто практично в 2 рази нижче, ніж у операторів зі стажем до 5 років (0,88±0,37). Така ж тенденція зберігалася і після робочого навантаження. В цю групу увійшли оператори зі стажем роботи від 15 до

127

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) Помилкові відповіді, середня кількість 1,00 0,90 0,80 0,70 0,60 0,50 0,40 0,30 0,20 0,10 0,00 до

після АМР диф

до

після ЗМР диф

Рис. 1. Середня кількість помилкових відповідей при реєстрації до- та після змінних значень складних акустико-моторних (АМР) та зоровомоторних (ЗМР) реакцій; (Р<0,05)

22 років, які неодноразово стикалися з аварійними ситуаціями, що виникали в результаті помилки людини-оператора; крім того, більшу частину професійної діяльності (до впровадження «сучасної» форми організації праці) вони сприймали інформацію виключно через слуховий аналізатор. З літератури відома значна індивідуальна варіабельність латентних періодів АМР та ЗМР, тому як правило, орієнтуються на відносні показники, наприклад, коефіцієнт варіації [9]. Отримані дані наведені в таблиці 3. Розкид цього показника в межах 8 % вважається нормою, 8–17 % свідчить про помірну втому, а більше 17 % – виражену втому [9]. Обговорення Латентний період ЗМРпр зарекомендував себе одним з найбільш інформативних показників при різних видах трудової діяльності [9]. Для операторів сейсмопрогнозу не було характерним збільшення часу ЗМРпр із віком, яке відмічається в літературі [11]; втім вказаний показник для всіх обстежених груп перевищував вікову норму на 6–21 мс. На відміну від цього, час ЗМРдиф у обстежених в середньому був на 204,4 мс менше в порівняні з фізіологічною нормою відповідних вікових груп [11]. Це можна пояснити тим, що для цієї професії специфічною функцією є саме розрізнення сигналів (переважно акустичних), що знаходить своє відображення в реакціях сенсорних систем. Це ж стосується і кількості помилкових відповідей під час диференціювання акустичних та зорових сигналів, динаміка змін яких не залежала від віку. Це може свідчити про те, що висока інформаційна насиченість шуму, який оператор прослуховує протягом зміни, обумовлює його постійну готовність до реагування на зовнішні подразники.

Реакції з боку ЦНС на умови праці проявляються у величинах коефіцієнтів варіації простої ЗМР, які свідчать про розвиток помірної і навіть вираженої втоми у обстежених. Низька кількість помилкових відповідей при навантаженні на слуховий аналізатор порівняно з зоровим (за даними диференційованих АМР та ЗМР) пояснюється необхідністю зберігати специфічну функцію, а саме розрізнення інформаційно насичених акустичних сигналів на фоні шуму. Середня кількість помилок при прослуховуванні акустичних сигналів залежить від стажу роботи в професії і є найнижчою у операторів зі стажем більше 15 років. Середньогрупові значення коефіцієнту варіації простої ЗМР свідчать, що оператори сейсмопрогнозу вже перед початком зміни знаходяться у стані помірної і навіть вираженої втоми, тобто організм не встигає відновити сили в період відпочинку між змінами. Така ж картина спостерігається і після робочого навантаження. Це свідчить про необхідність оптимізації умов та режимів праці операторів сейсмопрогнозу.

Висновки Неспецифічні реакції з боку ЦНС на дію акустичної інформації проявляються вже в перші роки роботи операторів сейсмопрогнозу. Необхідність селекції інформаційно насичених акустичних сигналів в умовах високого рівня напруженості праці призводить до суттєвих змін з боку простих та складних сенсомоторних реакцій, порівняно з віковими популяційними стандартами. При цьому, низька кількість помилок при навантаженні на слуховий аналізатор порівняно з зоровим (за даними диференційованих АМР та ЗМР) пояснюється необхідністю зберігати специфічну функцію, а саме виділення інформаційно насичених акустичних сигналів на фоні шуму. Перспективи подальших досліджень З метою подальшої оптимізації умов праці, доцільно використати зміни з боку ЦНС, а саме час складних і простих сенсомоторних реакцій для об’єктивного спостереження розвитку втоми серед операторів сейсмопрогнозу. Доповнити проведені дослідження результатами спостережень за іншими неспецифічними реакціями організму на дію інформаційно насиченого шуму. Література 1. Иваницкий А. М. Вопросы психической формы отражения. Психика и информация / А. М. Иваницкий // Психол. журн. – 1986. – Т. 7. – С. 83–90. 2. Симонов П. В. Эмоциональный мозг / П. В. Симонов. – М. : Наука, 1981. – 216 с. 3. Измеров Н. Ф. Человек и шум / Н. Ф. Измеров, Г. А. Суворов, Л. В. Прокопенко. – М. : ГЕОТАР-МЕД, 2001. – 384 с. 4. Колганов А.В. Особливості психофізіологічного стану гірничопрацівників сучасних вугільних шахт/ А.В. Колганов

Таблиця 2. Кількість помилок при реєстрації до- та після змінних значень складних акустико-моторних (АМР) та зорово-моторних (ЗМР) реакцій різних

Таблиця 3. Значення коефіцієнту варіації латентного періоду простої ЗМР в залежності від стажу роботи в

стажевих груп ( x  S x ) Стаж, АМР диф, кількість ЗМРдиф, кількість років до зміни після зміни до зміни після зміни до 5 0,88±0,37 0,50±0,17 0,63±0,24 0,75±0,23 5–9 0,83±0,28 0,58±0,23 0,83±0,28 1,17±0,28* 10–14 0,60±0,21 0,49±0,21 0,80±0,52 0,60±0,18 більше 15 0,40±0,17* 0,40±0,17 1,0±0,39 0,80±0,33 Примітка: * – різниця між стажевими групами достовірна для рівня значимості Р<0,05

професії ( x  S x ) Значення коефіцієнту варіації простої Стаж, років ЗМР, % до зміни після зміни до 5 15,7 ± 1,80 17,3 ± 1,56 5–9 20,6 ± 2,77 20,8 ± 2,45 10–14 18,1 ± 2,18 14,9 ± 1,60 більше 15 15,1 ± 2,70 12,7 ± 1,40 в середньому по групі 17,3 ± 1,20 16,8 ± 1,30

128

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) // Наукові записки Інституту психології ім.Костюка – К.: Мілленіум, 2007. – Вип. 33. – С.307 – 314. 5. Гречковська Н. В. Вегетативна дисфункція, зумовлена дією промислового шуму і вібрації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мед. наук : спец. 14.02.01 “Гігієна” / Н. В. Гречковська. – К., 2000. – 19 с. 6. Колганова І.А. Варіабельність серцевого ритму як показник вегетативного гомеостазу операторів сейсмопрогнозу вугільних підприємств./ І.А. Колганова// Актуальные проблемы транспортной медицины. – №3(17). – 2009. – С.56 – 62. 7. Кулкыбаев Г. А. Оценка психологического статуса горнорабочих, подвергающихся воздействию шумовой нагрузки / Г. А. Кулкыбаев, А. А. Исмаимова // Гигиена и санитария. – 2003. – № 3. – С. 29–31. 8. Макаренко Н. В. Психофизиологические функции человека и операторский труд. – К. : Наук. думка, 1991. – 216 с. 9. Гігієна праці : (методи досліджень та санітарноепідеміологічний нагляд) / [Александрова Л. Г., Веремєй М. І., Гвозденко Л. Т. та ін] ; за ред. А. М. Шевченка, О. П. Яворовського. – Вінниця : НОВА КНИГА, 2005. – 528 с. 10. Гігієнічна класифікація праці. Гігієнічні нормативи. – К. : МОЗ України; Гол. сан.-епідем. управління, 2001. – 45 с. 11. Основные показатели физиологической нормы человека : руководство для токсикологов / под ред. И. М. Трахтенберга. – К.: Авиценна, 2001. – 372 с. Мищенко И. А. Анализ неспецифических реакций организма операторов сейсмопрогноза на акустическую нагрузку Кафедра гигиены и экологии ГВУЗ “Ивано-Франковский национальный медицинский университет” e-mail: kolg.ira21@gmail.com Резюме: С целью повышения эффективности профилактики неблагоприятного действия шума на организм человека, проведен анализ некоторых неспецифических реакций организма операторов, анализирующих акустическую информацию. Обследованы 36 женщин операторов сейсмопрогноза угольных предприятий.

Средний возраст испытуемых – 37,3±1,8 лет. Стаж работы колебался от 9 месяцев до 23 лет. Исследовались санитарно-гигиенические условия труда, показатели тяжести и напряженности трудового процесса, условно-рефлекторные реакции организма и их динамика. Установлено, что санитарно-гигиенические условия труда в целом соответствуют действующим гигиеническим нормативам. Реакции со стороны ЦНС свидетельствуют о существенном утомлении операторов сейсмопрогноза. Некоторые показатели сенсомоторных реакций, даже после межсменного отдыха, не возвращались к норме. Последнее расценено как необходимость оптимизации условий труда. Ключевые слова: шум, операторы, напряженность труда, сенсомоторые реакции. I.А. Myshchenko Analysis of Non-Specific Reactions of Geophone Operators’ Organism on Acoustic Load Department of Hygiene and Ecology Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine e-mail: kolg.ira21@gmail.com Abstract. In order to improve the effectiveness of prophylaxis of noise unfavorable influence on human organism has been performed the analysis of some non-specific reactions of operators who select acoustic information. 36 women, geophone operators of coal mines were observed. The average age was 37.3±1.8 years old, work experience was within range from 9 month to 23 years. Sanitary and hygienic parameters of working conditions, indexes of work hardness and intensity and changes of sensomotor reactions were studied. It was determined, that sanitary and hygienic conditions of work corresponded to hygienic standards. Reactions of CNS indicate development of fatigue among geophone operators. Some indexes of sensomotor reactions do not return to the normal values even after rest between working shifts. It was estimated as the necessity to do hygienic optimization of working conditions. Keywords: noise, operators, work intensity, sensomotor reactions. Надійшла 13.10.2015 року.

129

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

ÎÃËßÄ Ë²ÒÅÐÀÒÓÐÈ УДК 616-071+616.62-003.7+615.254.7

Литвинець Є.А., Скоропад Н.Т. Етіопатогенетичні чинники, діагностика сечокам’яної хвороби та кальцій-оксалатного нефролітіазу ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», м. Івано-Франківськ, Україна nazar.skoropad@gmail.com Резюме. Сечокам’яна хвороба загальновизнана однією з актуальних проблем урології. У статті проаналізовано та узагальнено роботи вітчизняних та зарубіжних авторів, це дозволило зробити висновок про те, що не зважаючи на численні дослідження, присвяченi етіології та патогенезу сечокам’яної хвороби, механізми каменеутворення досі часто залишаються невідомими. Багаточисленні теорії пояснюють лише окремі ланки у великому ланцюзі факторів, що призводять до нефролітіазу. Тому сучасні погляди на розвиток сечокам’яної хвороби є неоднозначними, є ряд дискусійних позицій, які потребують подальшого глибокого вивчення з використанням новітніх методичних підходів. Ключові слова: Сечокам’яна хвороба, етіологія, патогенез, кальцій-оксалатний нефролітіаз, діагностика.

Сечокам’яна хвороба (СКХ) — поліетіологічне захворювання, що характеризується наявністю каменя або декількох каменів в нирках і/або сечових шляхах [2, 5, 6, 10]. Про неї відомо багато, але досі не з’ясовані всі причини утворення каменів. Дотепер ведуться дискусії щодо проблеми етіології, патогенезу та профілактики як самого захворювання, так і його рецидивів. Це одне з найбільш поширених урологічних захворювань і зустрічається не менше, ніж у 2-5 % населення, причому найчастіше у віці 20-50 років. За даними літератури, в індустріально розвинених країнах щорічно реєструється 1500-2000 випадків первинного каменеутворення на 1 млн. населення [3, 7, 13]. Поширеність СКХ в Україні посідає друге місце після інфекції сечових шляхів серед усіх урологічних захворювань і має тенденцію до зростання [9, 10]. Хворі складають 30-45 % всього контингенту урологічних стаціонарів. Камені частіше локалізуються у правій нирці. Двосторонні камені спостерігаються у дорослих у 15-30 % випадків, а у дітей — в 2,220,2 % [2, 6, 14]. Не дивлячись на зміну соціальних і демографічних умов життя населення, ендемічні вогнища захворювання (Середня Азія, Кавказ, Поволжя, Крайня Північ, Австралія, держави балканського півострова, Бразилія, Туреччина, Індія, східні райони США і т. д.), що зберігаються, свідчать про значущий вплив чинників зовнішнього середовища і географічних умов на виникнення і розвиток сечокам’яної хвороби [1, 8, 17]. Етіологія і патогенез. Запропоновано чимало теорій для з’ясування причин каменеутворення, але жодна із них не дає повного пояснення причини появи каменів у всіх хворих із сечокам’яною хворобою, тому на даний час єдиної теорії патогенезу цієї патології немає [2, 5, 20]. Згідно із загальноприйнятою моделлю каменеутворення, генез ниркових каменів поділяють на каузальний (етіологічний) і формальний (патогенетичний). Перший розглядає етіологічні фактори захворювання, другий пояснює фізико-хімічні умови утворення каменів і чинники, що сприяють їх утворенню. До утворення каменів у нирці може призвести один або декілька факторів, але обов’язково тоді, коли для цього є патологічні передумови, які сприяють цьому процесу [6, 7, 21]. Серед чинників каменеутворення провідне місце займають вроджені ензимопатії (тубулопатії), вади анатомічного розвитку сечових шляхів, спадкові нефрозо- і нефритоподобні синдроми. Ензимопатії – це порушення обмінних процесів в організмі або функцій ниркових канальців в результаті різних ферментативних порушень, які можуть бути як вродженими, так і набутими. Найбільш поширеними є наступні ензимопатії: оксалурія, уратурія, генералізована аміноацидурія, цистинурія, галактоземія, фруктоземія, син-

130

дром де Тоні-Дебре-Фанконі [3, 6, 10]. Етіологічні чинники розвитку каменеутворення на фоні природжених тубулопатій можна розділити на екзогенні і ендогенні. Екзогенні чинники: географічні, соціально-економічні, аліментарні, стать, вік, хімічний склад води і т.д. З урахуванням екзогенних чинників, підвищене каменеутворення в теплу пору року, особливо в країнах з жарким кліматом, пояснюється теорією дегідратації (у поєднанні з високою мінералізацією води і підвищенням концентрації сечі) і втратою з сечею натрію. Із збільшенням жорсткості питної води і вмістом у ній кальцію і магнію зростає частота каменеутворення [2, 7, 22]. Ендогенні чинники поділяють на загальні та місцеві. Загальні: гіперкальциурія, гіповітаміноз із недостатністю вітаміну А і Д або передозування вітаміну Д, гіперпаратиреоїдизм, бактерійна інтоксикація при загальних інфекціях і пієлонефриті, вживання у великій кількості певних хімічних речовин (сульфаніламідів, тетрацикліну, антацидів, ацетилсаліцилової кислоти, глюкокортикоїдів і т. д.), тривала або повна іммобілізація та ін. [3, 7, 12]. Місцеві (що призводять до порушення уродинаміки): стриктури сечоводу, первинні і вторинні стенози мисковосечовідного сегменту, аномалії сечових шляхів, нефроптоз, міхурно-сечовідний рефлюкс, інфекція сечових шляхів і т.д. Утруднений відтік сечі з нирок призводить до порушення екскреції і резорбції складових елементів сечі, випадання (кристалізації) солевого осаду, а також створює умови для розвитку запального процесу [2, 5, 10]. Ризик каменеутворення значно збільшується за наявності в організмі одночасно декількох факторів ризику захворювання [5, 6, 7]. Патогенез. В основі формального генезу каменеутворення лежать колоїдно-хімічні і біохімічні процеси. Упродовж останніх 150 років сформульовано декілька теорій і всі вони, навіть сьогодні, мають свої «за» і «проти». Теорія катару миски (1856 р. Meckel von Hemsbach) передбачає роль інфекції в етіології уролітіазу. Теорія матриці (1884 р. Ebstein, Nicolayer), згідно якої, органічна речовина, що утворюється у результаті запалення миски і десквамації епітелію, може ставати ядром каменеутворення (матрицею). Теорія підтверджена в 1936 році Randall. На його думку, виникнення ниркових конкрементів може відбуватися на кальцинованій бляшці або інтраканалікулярно. Згідно кристалоїдної теорії (1890 р. Ulzman), перенасичення сечі кристалоїдами в кількості, що переходить за межі розчинності, призводить до випадання їх в осад і формування каменя. Колоїдна теорія (1900-1910 р. Schaade, Lichtwitz). За колоїдною теорією каменеутворення, сеча – це складний розчин, перенасичений розчиненими мінеральними солями (кристалоїдами) і складається з дрібнодисперсних білкових речовин (колоїдів). Останні, знаходячись в хімічному взаємовідношенні з кристалоїдами, утримують їх в сечі здорової людини в розчиненому вигляді, тобто створюється колоїдно-кристалоїдна рівновага. При порушенні кількісних і якісних співвідношень між колоїдами і кристалоїдами в сечі можуть виникнути патологічна кристалізація і каменеутворення [2, 6, 11]. Протеолізно-іонна теорія (1989 р. Єдиний Ю.Г. і співавт.). Автори даної теорії вважають, що основою каменеутворення є недостатність протеолізу сечі, яка призводить до утворення

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

матриці каменя і розвитку оптимальних для седиментації солей, що продукують камені, значень рН сечі. Отже, одним із значущих чинників каменеутворення є реакція сечі (рН). Вона визначає оптимум активності протеолітичних ферментів і седиментацію сечових солей [2, 4, 10]. Основою формального генезу сечокам’яної хвороби, у даний час, вважають канальцеві ураження нирок, що ведуть до підвищеного утворення мукопротеїдів, які зв’язують захисні колоїди, і нейтральних мукополісахаридів, які можуть утворювати комплекси з сечовими солями як на слизовій оболонці ниркових сосочків, так і в просвіті ниркових канальців у вигляді циліндрів, перетворюючись на мікроліти. На фоні тубулопатій (ензимопатій), порушень обміну речовин, що відіграє роль етіологічних чинників, здійснюється дія різноманітних екзо- і ендогенних, загальних і місцевих патогенетичних факторів [6, 9, 19]. Труднощі у формуванні однієї теорії пов’язані, переважно, з поліетіологічною природою уролітіазу та багаточисленістю факторів каузального ґенезу, які призводять до порівняльно однорідних фізико-хімічних порушень колоїднокристалоїдної рівноваги сечі. Фактори, які роблять внесок у формування каменів у сечовій системі, за винятком гіперпаратиреозу і сечокислого діатезу, вивчені недостатньо. Дослідження останніх років підводять дослідників до вивчення генотипу, який відповідає за стабільність процесів сечовиділення, що заслуговує на увагу. Сечові камені є концентрично нашарованими кристалічними агрегатами. Концентричні нашарування формуються в результаті росту кристалів, між якими є білкові речовини — мукопротеїди і фарбувальні (пігментні) речовини [2, 5, 7]. У даний час використовується мінералогічна класифікація сечових каменів. Близько 60-80 % сечових каменів є неорганічними з’єднаннями кальцію. Оксалати (реакція сечі кисла або лужна) — камені, що складаються з кальцієвих солей щавлевої кислоти, як правило, темного кольору, майже чорні з шипуватою поверхнею, дуже щільні. Фосфати (реакція сечі кисла або лужна) — камені сіруватого або білого кольору, неміцні, легко ламаються, часто поєднуються з інфекцією. Урати (реакція сечі кисла) — камені, що складаються з сечової кислоти і її солей, жовто-коричневого, іноді цегляного кольору з гладкою або злегка жорсткою поверхнею, досить щільні. У більшості випадків сечові камені мають змішаний хімічний склад. Рідко зустрічаються цистинові, ксантинові, холестеринові камені [3, 7, 15]. Близько 60-80% усіх сечових каменів є неорганічними сполуками кальцію: кальцій-оксалатні (веделіт, вевеліт), кальцій-фосфатні (вітлокіт, брушит, апатит, гідроксіапатит тощо). Камені, що складаються із сечової кислоти (дигідрат сечової кислоти) і солей сечової кислоти (урат натрію і урат амонію), виявляють у 7-15% випадків. Магнійвмісні камені (ньюберит, струвіт) становлять 7-10% усіх сечових каменів і часто поєднуються з інфекцією. Бактерії (Oxalobacter formingenes), які містяться в кишківнику, є важливими у підтриманні кальцій-оксалатного гомеостазу, а їх відсутність може збільшувати ризик утворення кальцій-оксалатних конкрементів [6, 15, 18]. Особливою проблемою при сечокам’яній хворобі є повторне утворення каменів, яке спостерігають у 20-25% випадків. Вивчення мінерального складу первинних і рецидивних каменів у тих самих пацієнтів визначило певну закономірність: сечокислий камінь рецидивує в сечокислий і фосфорнокислий, щавлевокислий — у щавлевокислий і фосфорнокислий, фосфорнокислий конкремент — тільки у фосфорнокислий. Ця закономірність свідчить про те, що захворювання після видалення каменя триває, а рецидування каменя у фосфорнокислий — про погіршення умов для утворення каменів, коли реакція сечі змінюється у бік залужнення

з рН понад 7,0 [4, 9, 14]. У даній статті ми хочемо зупинитись на каменях, що складаються з кальцію оксалату. Це один з найбільш частих видів каменів. Камені з Са-оксалату утворюються внаслідок мультифакторних порушень. У людини кальцію оксалат є кінцевим метаболічним продуктом з низькою розчинністю. Перенасичення цією сіллю призводить до утворення численних кристалів, які схильні до агрегації в макроскопічні форми. Оксалати можуть бути видалені із організму тільки шляхом ниркової екскреції, при цьому внаслідок низької розчинності кальцію оксалату часто страждає канальцевий епітелій, а його накопичення та відкладання в нирках призводить до ниркової недостатності [6, 9, 15]. Індивідуальні особливості харчування можуть відігравати велику роль у формуванні даного виду каменів. Хронічні порушення, викликані вродженими або набутими порушеннями метаболізму, дуже часто є факторами утворення цих каменів. У чоловіків цей вид каменів зустрічається у 2 рази частіше, ніж у жінок і переважно даний тип каменів формується у віці 30-50 років. Даний вид уролітіазу дуже часто має місце при недостатній фізичній активністі, стресах, розладах метаболізму кальцію, щавлевої та сечової кислот [4, 6, 17]. Кальцію оксалат зустрічається у двох різних формах. Вевеліт (Са-оксалат-моногідрат) – це компактна речовина коричневого або чорного кольору, формується переважно при високій концентрації щавлевої кислоти в сечі. Висока концентрація кальцію і магнію приводить до формування веделіту (Са-оксалат-дигідрат). Кристали веделіту світложовтого кольору і під час сеансу літотрипсії дробляться легше, ніж камені з вевеліту. Камені з веделіту часто рецидивують [6]. Приблизно 80-120 мг оксалату щоденно поступає в організм з їжею при звичайному харчуванні, а якщо дієта вегетаріанська – 80-200 мг за добу. Біля 10% цього оксалату абсорбується. У доповнення до кишкової абсорбції оксалат також утворюється ендогенно, переважно з гліоксалової та аскорбінової кислот, з швидкістю біля 1мг/год. Баланс оксалату досягається завдяки нирковій екскреції у 15-40 мг за день [3, 22]. Oxalobacter formigenes, нещодавно ідентифікований непатогенний анаеробний мікроорганізм класу бактерій, який колонізує шлунково-кишковий тракт у хребетних, в тому числі, у людини. Ці бактерії проявляють симбіотичне відношення з організмом господаря шляхом регуляції абсорбції щавлевої кислоти у кишечнику і регулюють, таким чином, рівень оксалату в плазмі і сечі. У здорових людей в нормі визначається до 5х108 КУО/мл O. formigenes. Ця кількість бактерій здатна утилізувати 0,5-1г оксалату за добу. Відсутність цих бактерій, або збільшення їх популяції сприяє підвищенню доступності оксалату для абсорбції та підвищенню його концентрації в сироватці крові та сечі [15, 18]. Щавлеву кислоту сироватки крові можна розділити на екзогенну, яка поступає в організм у результаті абсорбції з ШКТ (30%) і ендогенну, яка є продуктом метаболізму (70%). Ендогенний оксалат утворюється двома шляхами: в результаті метаболізму аскорбінової кислоти (30%) і в результаті метаболізму гліоксалової кислоти (40%) [6, 22]. Під гіпероксалурією розуміють підвищену екскрецію щавлевої кислоти з сечею (більше 40 мг за добу). При приєднанні аніону щавлевої кислоти із катіоном кальцію утворюється погано розчинна сіль – оксалат кальцію у вигляді моногідрату (вевеліт) або дигідрату (веделіт). При нейтральній рН тільки 0,67 мг кальцієвої солі щавлевої кислоти може бути розчинено в 100 мл води. Розчинність кальцію оксалату практично не залежить від зміни рН сечі, тому суперсатурація цією сіллю важлива умова каменеутворення [9, 12]. Щавлева кислота міститься в різних продуктах харчування. Найбільше її міститься в зелених овочах, цитрусових, винограді, сливах, шпинаті, ревені, шоколаді, чаї, каві та

131

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

какао. Розрізняють наступні види гіпероксалурії. Первинна оксалурія (збільшення продукції оксалата): тип 1 і тип 2. Попереднє харчове навантаження оксалатом: інтоксикація етиленгліколем, метоксифлюранова анестезія, підвищене вживання ксилату з їжею, дефіцит піридоксину. Підвищена абсорбція оксалату. Кишкова гіпероксалурія часто спостерігається у пацієнтів з синдромом мальабсорбції, при якому має місце порушення процесів всмоктування харчових речовин з тонкої кишки. Вона зустрічається як результат недостатності утворення кальцій оксалатних комплексів в кишечнику через низький вміст кальцію, пов’язаний зі зниженням вживання кальцію з їжею або з утворенням комплексів кальцій+жирні кислоти у пацієнтів з гастроінтестінальними порушеннями; підвищенням абсорбції щавлевої кислоти з невідомих причин; вживанням дуже високих доз аскорбінової кислоти; зниженням популяції бактерій Oxalobacter formigenes [ 6, 15, 18]. Симптоматика при кальцій-оксалатному уролітіазі не відрізняється від симптоматики при інших видах СКХ. Клінічні прояви захворювання залежать, перш за все, від локалізації каменя і визначаються наявністю або відсутністю порушення відтоку сечі з нирки і інфекції сечових шляхів. На початку захворювання за наявності каменів у нирці, що не порушують відтік сечі, хвороба може перебігати безсимптомно. Найбільш характерними клінічними симптомами, що обумовлені порушенням уродинаміки, функції нирки і запальним процесом, що приєднався, є біль, гематурія, дизурія, відходження каменів, рідко анурія (постренальна), піурія. У результаті різкого підвищення внутрішньомискового тиску, при нирковій коліці, можливий розвиток пієловенозного рефлюксу у форнікальній зоні, що проявляється лихоманкою і тотальною макрогематурією після зняття приступу ниркової коліки. У виникненні гематурії велике значення має виражена венозна гіпертензія у нирці на фоні гострої оклюзії сечоводу. Дизурія виникає при розташуванні каменів в юкставезікальному та інтрамуральному відділах сечоводу [2, 5, 7]. При обстеженні хворих з кальцій-оксалатним уролітіазом звертають увагу на анамнез. Характерний малорухомий стиль життя з низькою фізичною активність та постійними стресовими ситуаціями. Патофізіологічними факторами є порушення метаболізму кальцію, оксалату і сечової кислоти [3, 6, 10]. Камені з кальцій-оксалату є рентгенконтрастними і їх добре видно на оглядових урограмах. Ультразвукове дослідження дозволяє оцінити розміри, положення і рухливість нирок, розмір паренхіми, визначити наявність і ступінь дилятації чашково-мискової системи, локалізацію каменя і визначити його лінійні розміри Ультразвукова картина характеризується наявністю гіперехогенної ділянки з акустичною тінню («доріжкою») дистальніше конкремента. Уточнити характер і локалізацію тіні допомагає екскреторная урографія. Показами до екскреторної урографії є: камінь (дані УЗД і оглядового знімка), розміри якого не дозволяють розраховувати на самостійне відходження, уретерогідронефроз, двосторонній нефролітіаз, рецидив захворювання, будь-які патологічні зміни в протилежній нирці при односторонньому нефролітіазі, сумніви в генезі ниркової коліки і т.д. Рекомендується проводити її в безбольовому періоді (поза нирковою колікою) [2, 5, 21]. Комп’ютерна томографія деталізує особливості ангіоархітектоніки і анатомо-функціонального стану нирок і сечових шляхів, уточнює локалізацію каменя (каменів) і їх структурну щільність (денситометрія), виявляє можливі аномалії сечових шляхів, а також супутні захворювання органів черевної порожнини та ін. Сучасними і найбільш інформативними методами дослідження хворих сечокам’яною хворобою є спіральна та мультіспіральна коп’ютерна томографія з можливістю тривимірної реконструкції зображення і віртуальною ендоскопією, що деталізують розміри, лока-

132

лізацію і структурну щільність каменів, анатомо-функціональний стан верхніх сечових шляхів, що визначає вибір методу лікування [3, 7]. При лабораторній діагностиці у випадку кальцій-оксалатного нефролітіазу в аналізі сечі можливі низькі показники рН, характерні кристали у вигляді конвертів при дослідженні сечового осаду. Рівень оксалату підвищений. При ПГ тип-1 – підвищений рівень гліколату. При ПГ тип-2 – підвищений рівень L-гліцеринової кислоти. При дослідженні сироватки крові рівень кальцію може бути більше 2,5 ммоль/л або нормальний, рівень сечової кислоти більше 380 мкмоль/л або нормальний. При наявності ХНН, звичайно, буде підвищений рівень креатиніну та сечовини. При аналізі каменя визначається кальцій оксалат (веделіт, вевеліт) [6, 19]. Причини і механізми виникнення СКХ продовжують залишатися актуальними і недостатньо вирішеними проблемами. Багаточисленні теорії пояснюють лише окремі ланки у великому ланцюгу факторів, що призводять до нефролітіазу. У здоровій нирці камінь утворитись не може. Що ж змінює функцію нефрона до такого ступеня, що солі та білкові елементи, які виділяються з сечею здатні сформуватися у конкремент? Вивчення різноманітних груп факторів, які беруть участь у процесі каменеутворення, представляє великі труднощі. Це пояснюється ще й тим, що не встановлено, чи діють ці фактори кожен окремо, чи разом у різних комбінаціях. Не встановлено також, чи підпорядковується утворення різних видів каменів одним і тим же закономірностям. Отже, сучасні погляди на розвиток сечокам’яної хвороби є неоднозначними, існує ряд дискусійних позицій, які потребують подальшого глибокого вивчення з використанням новітніх методичних підходів. Висновок Сечокам’яна хвороба загальновизнана однією з актуальних проблем урології. Незважаючи на численні дослідження, присвячені етіології та патогенезу СКХ, механізми каменеутворення досі залишаються до кінця не з’ясованими. Багаточисленні теорії пояснюють лише окремі ланки у великому ланцюгу факторів, які призводять до формування конкрементів у сечових шляхах, а дослідження метаболічних порушень, які часто є причиною каменеутворення, продовжують залишатися актуальною проблемою, вирішення якої буде впливати на лікування, профілактику та метафілактику сечокам’яної хвороби. Література 1. Борисов В. В. Консервативная литокинетическая терапия камней почек и мочеточников / В. В. Борисов, Н. К. Дзеранов. – М.: Оврелей, 2006. – 56 с. 2. Возианов А. Ф. Атлас: руководство по урологии: в 3т. / А. Ф. Возианов, А. В. Люлько – Днепропетровск: РИА «ДнепрVAL», 2001. – 1905 с. 3. Дзеранов Н. К. Мочекаменная болезнь. Клинические рекомендации / Н. К. Дзеранов, Н. А. Лопаткин. – М.: Оврелей, 2007. – 296 с. 4. Клиническое значение физико-химического исследования состава мочевых камней и мочи / Ю. Г. Аляев, Г. М. Кузьмичева, М. О. Колесникова [и др.] // Урология. – 2009. – № 1. – С. 8-12. 5. Лопаткин Н. А. Урология. Национальное руководство / Лопаткин Н. А. – М., 2009. – С. 610-636. 6. Мочекаменная болезнь: этиопатогенез, диагностика, лечение и метафилактика: пособие / В. И. Вощула [и др.]; под. общ. ред. В. И. Вощулы. – Минск: Зималето, 2010. – 220 с. 7. Тиктинский О. Л. Мочекаменная болезнь / О. Л. Тиктинский, В. П. Александров. – СПб., 2000. – 379 с. 8. Современные тенденции в эпидемиологии, диагностике и лечении мочекаменной болезни / Э. К. Яненко, Д. С. Меринов, О. В. Константинова [и др.] // Экспериментальная и клиническая урология. – 2012. – № 3. – C. 19-24. 9. Факторы риска «идиопатического» кальций-оксалатного нефролитиаза и пути противорецидивного лечения / Д. В. Черненко, В. В. Черненко, Н. И. Желтовская [и др.] // Здоровье мужчины. – 2015. – №2. – С. 129-133.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2) 10. Черненко В. В. Мочекаменная болезнь: пути совершенствования противорецедивного лечения / В. В. Черненко // Здоров’я України. – 2008. – №18. – С. 62-64. 11. Alberti K. G. Metabolic syndrome new worldwide definition. A Consensus Statement from the International Diabetes Federation / K. G. Alberti, P. Zimmet, J. Shaw // Diabet Med. – 2006. – № 5. – Р. 469-480. 12. Bagga H. S. New insights into the pathogenesis of renal calculi / H.S. Bagga, T. Chi, J. Miller // Urol. Clin. North. Am. – 2013. – Vol. 40, № 1. – P. 1-12. 13. Borysewicz-SaDczyk H. Urolithiasis risk factors in obese and overweight children / H. Borysewicz-SaDczyk, T. Porowski, A. Hryniewicz A. // Pediatr Endocrinol Diabetes Metab. – 2012. – Vol. 18, №2. – P. 53-57. 14. Hoppe B. Diagnostic examination of the child with urolithiasis or nephrocalcinosis / B. Hoppe, M. J. Kemper // Pediatr Nephrol. – 2010. – №25 (3). – С. 403-413. 15. Jiang J. Impact of dietary calcium and oxalate, and oxalobacter formigenes colonization on urinary oxalate excretion / J. Jiang, J. Knight, L. H. Easter // J. Urol. – 2011. – Vol. 186, № 1. – P. 135-139. 16. Kharlamb V. Oral Antibiotic Treatment of Helicobacter pylori Leads to Persistently Reduced Intestinal Colonization Rateswith Oxalobacter formigenes / V. Kharlamb, J. Schelker, F. Francois // J. Endourol. – 2011. – Vol. 25. – P. 1781-1785. 17. Knoll T. Epidemiology, Pathogenesis, and Pathophysiology of Urolithiasis / T. Knoll // Eur. Urol. Suppl. – 2010. – Vol. 9. – P. 802 – 806. 18. Lange J. N. Sensitivity of human strains of Oxalobacter formigenes to commonly prescribed antibiotics / J. N. Lange, K. D. Wood, H. Wong // Urol. – 2012. – Vol. 79, № 6. – P. 1286-1289. 19. Nouvenne A. Role of IBM on litogenic risk in women with idiopathic calcium nephrolitiasis and controls / A. Nouvenne, T. Meschi, A. Guerra. // Urol. Research. – 2008. – Vol. 36, № 3-4. – С. 223. 20. Pearle M. S. Urologic diseases in America project: Urolithiasis / M. S. Pearle, E. A. Calhoun, G.C. Curhan // J. Urol. – 2005. – Vol. 173. – P. 848-857. 21. Sakhaee K. Nephrolithiasis as a systemic disorder / K. Sakhaee // Curr. Opin Nephrol Hypertens. – 2008. – № 5. – Р. 304-309. 22. Sakhaee K. Recent advancesin the pathophysiology of nephrolithiasis / K. Sakhaee // Kidney Int. – 2009. – № 3. – Р. 585-595.

Литвинец Е.А., Скоропад Н.Т. Этиопатогенетические факторы и диагностика мочекаменной болезни, кальций-оксалатного нефролитиаза ГВУУ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет», г. Ивано-Франковск, Украина Резюме. Мочекаменная болезнь общепризнана одной из актуальных проблем урологии. В статье проанализированы и обобщены работы отечественных и зарубежных авторов, это позволило сделать вывод о том, что несмотря на многочисленные исследования, посвященные этиологии и патогенезу мочекаменной болезни, механизмы камнеобразования до сих пор часто остаются неизвестными. Многочисленные теории объясняют лишь отдельные звенья в большой цепи факторов, приводящих к нефролитиазу. Поэтому современные взгляды на развитие мочекаменной болезни есть неоднозначными, существует ряд дискуссионных позиций, которые требуют дальнейшего глубокого изучения с использованием новейших методических подходов. Ключевые слова: мочекаменная болезнь, этиология, патогенез, кальций-оксалатный нефролитиаз, діагностика. Ye.A. Lytvynets., N.T. Skoropad Etiopathogenetic Factors, Urolithiasis Diagnostics and Calcium Oxalate Nephrolithiasis Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine Abstact. Urolithiasis is one of the most actual issues of urology. Having analyzed and summarized the works of Ukrainian and foreign authors, a consclusion can be made that despite numerous studies on the etiology and pathogenesis of urolithiasis, mechanisms of stone formation still often remain unknown. Numerous theories explain only the individual links in the big chain of factors leading to nephrolithiasis. Therefore, current views on the development of urolithiasis are ambiguous. A number of controversial viewpoints require further deep study using modern methodological approaches. Keywords: urolithiasis; etiology; pathogenesis; calcium oxalate nephrolithiasis; diagnostics. Надійшла 12.10.2015 року.

133

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

ÄÈÑÊÓÑ²¯ УДК 811.161.2’373’27

Магрицька І. Якою має бути медична термінологія в українській державі Кафедра філології та перекладу Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Резюме. У статті проаналізовано стан сучасного наукового термінотворення в медичній галузі. З’ясовано причини майже повної відсутності в сучасній Україні європейської практики оригінального термінотворення на національній основі. Запропоновано шляхи збереження української мови як головного атрибута Української держави. Ключові слова: наукова мова, медичні терміни, термінотворення, український пуризм, питома лексика.

На сторінках деяких російськомовних ЗМІ можна знайти публікації, автори яких піддають нищівній критиці власне українські наукові терміни. Так, у статтях О. Петрича «Эффект бумеранга» [16] та М. Корнієнка «Клиническая филология по-украински» [15], написаних у жанрі гуморески, саркастично висміяно медичні терміни, вміщені в «Російсько-українському словнику» С. Нечая [4]. За задумом авторів, такі назви, як впорскник (шприц), гнилець (цинга), гузнівник (проктолог), давець (донор), дишковиця (бронхіт), жовтопропасниця (вірусний гепатит), запійна маячня (біла гарячка), зарядосерцезапис (електрокардіограма), лікознавець (фармаколог), низькоросток (карлик), одностатеволюбність (гомосексуалізм), первневий (елементарний), різальник (хірург), сагайдак (футляр), сморідець (аміак), солодиця (цукровий діабет), статевохворібник (венеролог), схрещенець (гібрид), хробаковиця (апендицит), червонівка (еритема), череняк (зуб мудрості) тощо, мають викликати в читачів гомеричний сміх і спонукати їх до висновку про абсолютну зайвість або навіть шкідливість цих термінів, до яких давно існують або спільні російсько-українські, або іншомовні відповідники. Немає сумніву, що наведені власне українські лексеми на позначення медичних понять є результатом дії мовного пуризму. Енциклопедія «Українська мова» трактує це явище як крайній вияв турботи про чистоту літературної мови, культури мови, як оберігання мови від впливу іншомовних запозичень, очищення її від не літературних явищ (діалектизмів, просторіччя тощо) [12: 503]. І додає: «Пуризм постає як реакція на загрозу денаціоналізації, втрати самобутності культури і національної мови» [там само]. Метою нашої розвідки є спроба з’ясування феномену неприйняття авторами цих і подібних публікацій українського пуризму як такого. Зауважимо, що український лінгвопуризм – не унікальне явище: у багатьох європейських культурах процеси очищення мов від чужорідних елементів є вже усталеною традицією, «неминучим етапом їх становлення і зміцнення» [8: 49], своєрідною «формою боротьби народу за політичну і культурну незалежність» [2: 61]. П. Селігей, відстежуючи загальноєвропейські пуристичні тенденції, наводить численні приклади, які демонструють прагнення різних народів до мовного самоствердження шляхом добору власних відповідників до іншомовних слів, передусім – творення наукової термінології на національній основі [8]. Саме так кілька сторіч тому виник й утвердився місцевий пуризм у Німеччині, яка перебувала під культурним впливом Франції; в Угорщині, яка була під тиском німецької та французької мовних стихій; в Ісландії, де зусиллями тамтешніх філологів розгорнувся рух за очищення мови від данських і німецьких нашарувань; у Чехії, яка виборювала власну мову, а відтак ідентичність, у потужної імперії Габсбургів; у Польщі, де пуризм також був відповіддю на

134

насильницьке понімечення поляків. У ХХ ст. Туреччина реформувала свою мову шляхом рішучого витіснення арабоперських термінів й утвердження замість них питомих просторічних слів і діалектизмів, ретельно зібраних філологами на турецьких теренах. Багату пуристичну практику як обов’язковий етап становлення літературних мов на народній основі мають й інші європейські народи (болгари, серби, македонці, хорвати, естонці, італійці, фіни), а також народи Азії – перси, євреї, японці тощо. А от за часів глобалізації більшість уже сформованих європейських мов активно протидіють англо-американському тискові. У цьому плані варта великої поваги практика мовного регулювання Франції, історія якої нараховує понад п’ять сторіч. У новітні часи, а саме від 1994 року, тут діє мовний «Закон Тубона» (названий так за прізвищем тодішнього Міністра культури і франкомовності Жана Тубона, який уніс відповідний законопроект на розгляд Національної асамблеї), згідно з яким французька мова є мовою освіти, праці, торгівлі та публічних послуг. Цим законом навіть передбачено сплату великих штрафів за надмірне використання іншомовної лексики; її вживання допускається лише в разі відсутності відповідного аналога у французькій мові, при цьому запозичене слово обов’язково пояснюється французькою. Нагадаємо, що в таких країнах, як Німеччина, Туреччина і Франція мовний пуризм завжди підтримували й підтримують урядові структури та перші особи держави. Так, на сторожі французької мови стоять інституції, підпорядковані безпосередньо президентові або прем’єр-міністрові, – такі, як Вища рада французької мови, Головна комісія з термінології та неологізмів, спеціалізовані термінологічні комісії Французької академії, координовані підрозділом Міністерства культури, Головним управлінням з питань французької мови. За свідченням Р. Яковець [14: 524], у багатьох європейських країнах (таких, як Німеччина, Польща, Естонія, Словенія, Хорватія тощо) сьогодні активно працюють громадські об’єднання, які опікуються захистом своїх мов від надмірних запозичень. П. Селігей додає, що європейським народам позбутися комплексу мовної меншовартості й утвердити культ свого, а не чужого завжди допомагала просвітницька діяльність їхніх національних наукових і культурних авторитетів [8: 59]. Учений робить висновок: у дилемі «запозичати чи творити власне» вибір залежить не стільки від внутрішньомовних чинників, скільки від ідейних настанов суспільства [там само]. Практика українського пуристичного термінотворення бере свій початок від останньої третини ХІХ ст. – саме тоді з’явилися лексикографічні праці М. Левченка «Опыть русско-украинскаго словаря» (1874 р.) та І. Верхратського «Знадоби до словаря южноруского» (1877). 20-ті роки минулого сторіччя були найпродуктивнішим періодом творення термінів на живомовній основі. Так, у цей час видано кілька словників медичних термінів: «Російсько-український словничок медичної термінольоґії» О. Курило (К., 1918), «Російсько-український медичний словник» М. Галина (К., 1920), «Номенклятура хвороб» О. Корчака-Чепурківського (К., 1927), «Медичний російсько-український словник» В.Ф. Кисільова (О., 1928), «Словник ме-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

дичної термінольоґії» В. Крамаревського (Х., 1931). Ці словники містили такі питомі найменування, як б’ючка (артерія), гнояк (абсцес), комірка серця (шлуночок серця), ломець (ревматизм), навіювання (гіпноз), ядуха (сильна задишка) і под. Цікаво, що в ті ж роки в Україні вийшли друком десятки оригінальних і перекладних підручників з медицини, а українськомовних медичних часописів тоді видавалося не багато й не мало, а 22. Усі (!) вчені тоді погоджувалися з тим, що в термінотворенні слід використовувати внутрішні мовні ресурси, термінувати нові поняття як шляхом використання вже наявних у мові лексем, так й індивідуального творення питомо українськими морфемами. Таким чином, українські пуристи 20-х років довели, що українська мова має весь лексичний і граматичний арсенал для творення наукових термінів «у дусі народної мови» (вислів М. Левченка). І цим підтвердили висновок французького лінгвіста А. Доза про те, що немає переваг одних мов над іншими, що «жодна мова сама по собі не є більш пристосована (придатна) до життя, ніж сусідні з нею» (цит. за: [1: 216]). Але, як відомо, 1933 року радянська влада поклала край як українізації взагалі, так й українському пуристичному термінотворенню зокрема. Українських філологів, які були причетні до цього процесу, було репресовано, їхні праці затавровано як «шкідницькі» та «буржуазно-націоналістичні», термінологічні словники вивезено з України і знищено. С. Василевський, один із авторів гостро критичної статті щодо українських пуристів 20-х років, опублікованої в журналі «Мовознавство» (№ 1 за 1934 р.), писав: «Ми маємо справу з ворогом озброєним, який перегорнув не одну тисячу сторінок етнографічних пам’яток і взагалі різних літературних джерел (а хіба з наукової точки зору це погано? – І. М.)… За «чистою наукою» Тимченка, Кримського, Курило та інших ховалися фашистські інтервенціоністські плани… Ми, озброєні наукою Маркса-Леніна-Сталіна, остаточно доб’ємо ворога і побудуємо більшовицьке українське мовознавство, гідне доби соціалізму» [13: 181]. 1936 року з’явився очищений від «націоналістичних» елементів «Словник медичної термінології», укладений «бригадою наукових працівників», який задемонстрував цілковите знекровлення національної медичної лексики. Відтоді й аж до початку 90-х років минулого сторіччя наукові терміни в українській мові творилися вже або шляхом калькування чи прямого запозичення з російської мови, або перенесенням інтернаціоналізмів із тієї ж російської – лишень було б менше розбіжностей між двома «братніми» мовами. В одному з інтернет-коментарів до переліку українських термінологічних словників, знищених комуно-більшовицькою владою 1933 року [17], читаємо: «Цей перелік вражає. Бо він містить ті самі термінологічні словники, що їх дефіцит ми відчуваємо зараз, змушені використовувати іншомовні запозичення. Внаслідок цього дефіциту нащадки тих, хто причетний до знищення тих словників, глузують зараз: «А как па-укрбінскі будєт «гінеколог» – «піхвознавець», что лі?». Цілком логічно, що здобуття Україною політичної незалежності 1991 року стало поштовхом для нової пуристичної хвилі в українському мовознавстві. Варто погодитися з О. Тараненком у тому, що «пуризм у сучасній мовній практиці спрямований на очищення української мови не взагалі від слідів впливу інших мов і проти запозичень не з польської мови (відомо, що українська мова розвивалася протягом кількох сторіч під потужним впливом не лише російської, а й польської мови, яка теж залишила в ній помітний слід. – І. М.), а тільки з російської, яка … розглядається при цьому як основне джерело зовнішнього впливу на українську мову, здатна позбавити її ознак своєї ідентичності. У такій боротьбі з наслідками впливу російської мови відбувається як усунення власне русизмів, так і не завжди усвідомлюване відштовхування взагалі від образу російської мови, у тому числі від

наявних у ній іншомовних слів, … від історично спільних для обох мов одиниць» [10: 86]. Учений веде мову про специфічний власне український різновид мовного пуризму – боротьбу з т.зв. «москвофільством», яке, за В. Сімовичем, означає: «приймати те, що від чужих народів попадає до скарбу нашої мови, не від них безпосередньо, а просіяним крізь московське сито… оминаючи свої власні фрази, брати московські; дослівно перекладати (а то й неперекладними лишати) слова й вислови з московської мови, не додивляючись до того, чи вони відповідають духові нашої мови, чи ні» [9: 20]. Щоб визначити стан, у якому перебуває наукова термінологія на 20-му році незалежності Української держави, достатньо взяти до рук, наприклад, чинні російсько-українські словники медичної термінології [5; 6] і подивитися, як вони перекладають українською лексему туберкулёз. Ігноруючи традиційний народнорозмовний його синонім сухоти, укладачі цих словників подають лише його російсько-латинський варіант – туберкульоз. А ще варто проаналізувати виступи представників української «еліти», які мали б пропонувати суспільству взірці мовлення, у т.ч. й наукового. Отож, один із народних обранців з високої трибуни Верховної Ради промовляє: «Консенсус іде в тому сенсі, що секвестр і кадастр треба пролонгувати». Усі п’ять іменників-термінів у цій цитаті є запозиченими, і ми маємо великий сумнів у тому, що хтось, окрім самого депутата, зрозумів зміст сказаного. Щодо надмірного використання запозиченої лексики С.Караванський зауважує: «Занадто часте вживання іншомовних слів дехто вважає за ознаку освіченості. Досвід же і практика свідчать, що любов до «вчених» слів часом приховує брак освіти і незнання рідної мови. Годі заперечувати, що сучасна культурна людина не може не вживати іншомовної лексики, а надто у сфері науки. Проте надмірне вживання іншомовних слів, а тим паче козиряння цим уживанням, не прикрашає мови сучасників. Іншомовні слова треба вживати там, де необхідно, де без них нема як обійтися. Там же, де є можливість вживати свою лексику, краще вживати свою» [3: 92]. То чому ж у сучасній Україні, нібито позбавленій колоніальних пут, майже відсутня європейська за своєю суттю практика оригінального термінотворення на національній основі, а окремі пуристичні спроби викликають категоричне заперечення з боку їх противників, а також заяви останніх про «дефективність» питомої української термінології, ширше – про убогість української мови та її непридатність для інших, окрім фольклору і мистецтва, сфер? Чому досвідчені фахівці самоусунулися від «опитомнення» термінології, а передові кола української інтелігенції виявляють байдужість до цих процесів? Відповідь на ці запитання одна: Україна досі залишається постколоніальною країною. Головною ознакою її постколоніалізму є те, що багато українців ще не позбулися малоросійської або радянської ідентичності – далася взнаки кількасотрічна асиміляція тубільного населення в панівну, нібито престижнішу, російську мову і культуру. І, ніде правди діти, ця асиміляція триває і в наші дні. Сьогодні в Україні працюють два основні проекти: перший базується на європейській орієнтації, другий спрямований на євразійську міфічну спільноту, т.зв. «русскій мір» – утопійний, ретроградний, але такий, що має велику підтримку серед значної частини населення України. Який із цих проектів переможе, покаже час. Якщо перший, то, на наше переконання, українська термінологія, ширше – українська мова – не потоне в океані глобалізації; вона позбудеться російського посередництва й відходитиме від англоцентризму, а отже, збережеться як мова сильна й самобутня. Але чи варто філологам мовчки вичікувати, який із цих двох проектів переможе? О. Ткаченко застерігає: слабша

135

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

мова (а українська, об’єктивно, є такою – І. М.) не має права на лексичне змішування, бо це може стати початком її кінця; без пуризму вона приречена на поступове витіснення й у кінцевому підсумку – на повне вимирання [11: 245]. П. Селігей дає в цій небезпечній для української мови ситуації слушні рекомендації, які адресує як українським філологам, так і самій Українській державі: «Бажано розширити права Комітету наукової термінології НАН України з перспективою відновлення Інституту української наукової мови. У складі Комітету варто створити комісії з різних галузей знання, які б регулярно видавали збірники обов’язкових і рекомендованих термінів. Обговорювати пропоновані варіанти доцільно на демократичних засадах – за участю якнайширшого кола зацікавлених осіб і установ. Прийняті ж рішення мають бути обов’язковими для всіх міністерств, науково-освітніх закладів, підприємств, редакцій і видавництв… Організувати Комісію швидкого мовного реагування, яка б оперативно відстежувала появу в літературі та ЗМІ нових запозичень і пропонувала натомість питомі відповідники… Заохочувати перекладацьку роботу, а в університетах розпочати підготовку майбутніх перекладознавців і наукових перекладачів… Формувати громадську думку, адже головною перешкодою для становлення самобутніх національних терміносистем є не стільки внутрішні особливості мови, скільки суспільна байдужість, несприйняття мови як культурні цінності… Поглиблювати теорію термінозапозичень з огляду на сучасні глобалізаційні реалії, зокрема з’ясувати, які типи й обсяги зовнішніх впливів є корисними для української мови, а які – руйнівними» [7: 28]. Тож завдання окреслені, справа – за волею держави й філологічної громади до праці на ниві збереження української мови як головного атрибуту Української держави. Без такої волі наше мовознавство й надалі залишатиметься озброєним «наукою Маркса-Леніна-Сталіна» й перебуватиме в колоніальному стані. Література 1. Булаховський Л. А. Вибр. праці в п’яти томах. Т. 1. Загальне мовознавство / Л. А. Булаховський. – К. : Наукова думка, 1975. – 496 с. 2. Веденов М. Норма и реч / М. Веденов. – София : Народна просвета, 1986. – 87 с. 3. Караванський Святослав. Секрети української мови / С. Караванський. – К. : «Кобза», 1994. – 152 с. 4. Нечай С. Російсько-український (московсько-руський або москвинсько-руський) медичний (лікарський) словник з іншомовними назвами. 15000 слів. [С. Нечай]. – К. : УЛТК, Фонд ТТ, 2000. – 432 с. 5. Присяжнюк Марія. Російсько-український медичний

136

словник. 20000 слів. [М. Присяжнюк]. – К. : Видавничий дім «КМ Асаdemia», 1995. – 504 с. 6. Російсько-український словник наукової термінології. Книга 2: Біологія. Хімія. Медицина [НАН України. Упоряд. С. П. Вассер, І. О. Дудка та ін.]. – К. : Наукова думка, 1996. – 660 c. 7. Селігей П. Питоме і чуже в термінології: гармонія чи конфлікт? / П. Селігей // Вісник Національної академії наук України. – 2007. – № 9. – С. 20-28. 8. Селігей П. О. Пуризм у термінології: український досвід на європейському тлі / П. О. Селігей // Мовознавство. – 2008. – № 1 – С. 49-66. 9. Сімович Василь. Про «москвофільство» в українській мові / В. Сімович // Урок української. – 2001. – № 8. – С. 20-26. 10. Тараненко О. О. Сучасні тенденції до перегляду нормативних засад української літературної мови і явище пуризму / О. О. Тараненко // Мовознавство. – 2005. – №3-4. – С. 85-104. 11. Ткаченко О. Б. Українська мова і мовне життя світу / О.Б. Ткаченко. – К. : Спалах, 2004. – 272 с. 12. Українська мова: енциклопедія / Редкол. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін. – К. : Укр. енцикл., 2000. – 752 с. 13. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциту: Док. і матеріали / Упоряд.: Л. Масенко та ін.. – К. : Вид. дім «КиєвоМогилянська акад.», 2005. – 399 с. 14. Яковець Руслана. Український мовний пуризм на європейському тлі / Р. Яковець // Вісник Львів. ун-ту. Серія філол. – 2004. – Вип. 34. Ч. ІІ. – С. 521-526. 15. Корниенко Михаил. Клиническая филология по-украински [Електронний ресурс] / Корниенко М. – Режим доступу: http: //www.from-ua.com/voice/8ac87a566f138.html. – Назва з титул. екрану. 16. Петрич Александр. Эффект бумеранга [Електронний ресурс] / Петрич А. – Режим доступу: http://www.ruska-pravda.com /index.php/200902131328/stat-i/pravdizmy/2009-02-13-11-3035.html. – Назва з титул. екрану. 17. Національний форум політичних дискусій «Чорна рада» http://chorna- rada.org.ua/showthread.php?t=273. І. Mahrytska What Should Be the Medical Terminology in Ukraine Department of Philology and Translation Ivano-Frankivsk National Technical University of Oil and Gas Abstract. The article analyzes the state of the modern scientific terminology formation in the medical field. There have been determined the reasons for the almost complete absence of European practices of the original terminology formation on the national basis in modern Ukraine. There were offered the ways to preserve the Ukrainian language as the main attribute of the Ukrainian state. Keywords: scientific language, medical terms, terminology formation, Ukrainian purism, specific vocabulary. Надійшла 14.10.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Про проведення науково-практичної конференції з міжнародною участю «Фундаментальні науки – практичній медицині: морфофункціональні методи дослідження онтогенетичних перетворень фізіологічних та метаболічних процесів, змодельованих патологічних станів, при захворюванні внутрішніх органів», присвяченої 75-річчю з Дня народження професора ШУТКИ Богдана Васильовича (м. Івано-Франківськ, ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», 30 вересня-01 жовтня 2015 року) 30 вересня - 01 жовтня 2015 року на базі виробничонавчально-рекреаційної бази Івано-Франківського національного медичного університету (м. Яремче) проводилася науково-практична конференція з міжнародною участю «Фундаментальні науки – практичній медицині: морфофункціональні методи дослідження онтогенетичних перетворень фізіологічних та метаболічних процесів, змодельованих патологічних станів, при захворюванні внутрішніх органів», присвячена 75-річчю з Дня народження професора Шутки Богдана Васильовича. Наукова тематика конференції стосувалася спогадів науковців про відомого вченого-морфолога Б.В. Шутку та різних питань розвитку морфологічної науки. Зокрема, розглядалися морфофункціональні особливості органів і тканин на етапах онтогенетичних перетворень, питання експериментальної медицини, засади і клітинні основи фізіологічних та метаболічних процесів, основи патогенетичних механізмів уражень органів і систем при патологічних процесах, особливості клінічного перебігу патологічних станів, прогресивні напрямки досліджень у галузі морфології, фізіології, біохімії, геронтології, діагностики та лікування захворювань внутрішніх органів, проблемні питання викладання медичних дисциплін у вищих навчальних закладах. Представлення результатів власних досліджень, їх обговорення, активна жвава дискусія між провідними фаховими науковцями сприяли отриманню консенсусу з ключових спірних питань, збагаченню новими ідеями і отриманню стимулу до подальшої наукової праці. Обговорення актуальних проблем морфології здійснювалося сумісно провідними вченими-морфологами і практикуючими лікарями, що важливо для підвищення кваліфікації лікарів і активного втілення найновіших методичних підходів, систем лікування і профілактики в практичну охорону здоров’я. Конференція проведена кафедрою анатомії людини, оперативної хірургії та топографічної анатомії ДВНЗ «ІваноФранківський національний медичний університет». Програму конференції склало пленарне засідання, присвячене вшануванню пам’яті вченого-морфолога, Заслуженого діяча науки і техніки України, професора Шутки Богдана Васильовича та спогадам колег. Із вступним словом і спогадами про видатного вченого і товариша виступив ректор Івано-Франківського національного медичного університету професор Рожко Микола Михайлович. Виступили учениця професора Шутки професор кафедри анатомії людини, оперативної хірургії та топографічної анатомії ІФНМУ Попадинець О.Г., завідувач кафедри медичної біології та медичної генетики ІФНМУ професор Ковальчук Л.Є., професор кафедри гістології, цитології та ембріології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця видатний морфолог професор Стеченко Л.О. Було заслухано доповіді, присвячені 70-річчю з дня заснування Івано-Франківського національного медичного університету, історії його становлення. Наступний час пленарного засідання був відведений актовим доповідям з фундаментальних наук. Важливою і вельми цікавою була презентація Директора відділення нейрохірургії Наукового інституту реконструкції нерва оперуючого лікара-нейрохірурга професора Шимона Рохкінда (Ізраїль) “New aspects in nerve regeneration”, в якій він висвітлив проблему регенерації периферичних нервів, пов’язавши її з нашим трагічним сьогоденням, антитерористичною операцією на сході України. В даній доповіді автор поділився

практичним досвідом використання фундаментальних знань в хірургічній практиці. Виступ містив рекомендації практичним лікарям-хірургам, які стосувались оперативних втручань при пораненнях і втраті кінцівок військовими. Продовженням теми слугували доповіді провідних фахівців України про регенерацію периферичних нервів. Виступила з проблемною доповіддю провідний фахівець України з ультрамікроскопічних досліджень професор Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця Стеченко Л.О. У доповіді було висвітлено зміни в сідничному нерві при травмі у тиреоїдектомованих щурів. Дана доповідь набуває значної актуальності в сьогоденні, якщо врахувати значну поширеність захворювань щитоподібної залози в Україні і низьку профілактичну роботу. Україна посідає лише 126 місце в боротьбі з патологією щитоподібної залози. Тематику вивчення периферичної нервової системи продовжив доцент кафедри гістології, цитології та ембріології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця Раскалєй В.Б. Вельми цікавою і науково-обґрунтованою з використанням і демонстрацією новітніх методів дослідження була доповідь аспіранта цієї ж кафедри Корсак А.В. На науковому семінарі прозвучало 16 доповідей науковців Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова професора Піскун Р.П., професора Півторака В.І., Півторак К.В., Булько В.І. Доповіді були присвячені вивченню різних тематик. У них колеги поділилися напрацюваннями і досвідом вивчення морфофункціональних характеристик підшлункової залози, печінки, селезінки, нирок при різних екзогенних впливах. Заслуховували і активно обговорювали доповіді молодих вчених-початківців з Івано-Франківська, Запоріжжя, Чернівців, Дніпропетровська, Львова, Тернополя, Полтави. Доповідачі ґрунтовно висвітлили власні дослідження, відповіли на питання колег, вислухали зауваження та пропозиції досвідчених морфологів, враховуючи закордонні тенденції в розвитку анатомічних знань та використання новітніх методів дослідження. Особливе місце було відведене стендовим доповідям, які достойно були оцінені компетентними вченими-морфологами. Були представлені стендові доповіді як морфологів, так і практичних лікарів з медичного університету Пловдива (Болгарія), з Івано-Франківська, Чернівців, Харкова. Доповіді були інформативні, яскраві, оформлені якісними фотографіями, діаграмами. Наукові публікації у вигляді 83 статей опубліковані у науково-практичному журналі «Галицький лікарський вісник», 2015, №3 в двох частинах та 99 праць у матеріалах науково-практичної конференції на 88 сторінках. Це наукові роботи вітчизняних та зарубіжних вчених (Ізраїль, Республіка Молдова, Болгарія, Росія). Зареєстровано 87 учасників конференції, серед яких 29 професорів, 22 доценти, 27 асистентів, 9 практичних лікарів із вищих медичних навчальних закладів та клінік України, а також зарубіжжя (Ізраїль). У роботі конференції брали участь практичні лікарі з різних областей України (Івано-Франківської, Полтавської, Сумської, Тернопільської). Опубліковані результати роботи іноземних вчених-практиків з відділення нейрохірургії Наукового інституту реконструкції нерва (Ізраїль), факультету стоматологічної медицини Медичного університету Пловдива (Болгарія), Тамбовської центральної районної лікарні (Росія).

137

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

На згадку про конференцію

Спогадами про товариша ділиться ректор Івано-Франківського національного медичного університету Заслужений діяч науки і техніки України професор Рожко М.М.

Краєвиди Карпат – учасникам конференції

У програму конференції були включені екскурсійні програми: відвідання туристичного комплексу «Буковель», масиву Горгани, водоспаду Гук та історичних місць Прикарпаття. Гостям провели цікавий і повчальний екскурс в історію та національні традиції Прикарпатського краю. На завершальному етапі було прийнято Резолюцію конференції: Морфологічні дослідження є пріоритетом при з’ясуванні патогенетичних механізмів розвитку захворювань. Усі галузі практичної медицини базуються на концепції структурних перетворень в органах і системах органів при розвитку патології.

Доклінічна оцінка ефективності лікування проводиться в експериментальних умовах із врахуванням динаміки морфофункціональних змін у органах і тканинах. У зв’язку із вище зазначеним має бути належна база для проведення морфологічних досліджень. Тематика конференції цілком оправдана та реалізована і в подальшому має бути тісна співпраця між морфологами і клініцистами, їх спільна участь у конгресах, з’їздах, конференціях. Чергову конференцію провести у вигляді відповідей (наукового відгуку) на практичні запитання лікарів-практиків для сприяння у вирішенні їх поточних проблем.

138

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

ПРАВИЛА ДЛЯ АВТОРІВ Для публікації в «Галицькому лікарському віснику» приймаються оригінальні статті з основних розділів теоретичної і практичної медицини, огляди літератури, які відображають найактуальніші її проблеми, випадки з практики, питання організації охорони здоров’я, медичної освіти, дискусійні і проблемні статті, творчі портрети вчених, забуті імена науки, оформлені відповідно до наступних вимог. 1. Стаття повинна мати направлення в редакцію, бути завізованою керівником установи, засвідченою печаткою, підписаною її авторами. На одному із примірників без підписів та печаток необхідно вказати прізвище, ім’я, по-батькові, поштову адресу, телефон, контактний e-mail автора, з яким буде проводитись листування. До публікації приймаються лише ті матеріали, які раніше ніде не публікувались і не знаходяться в редакціях інших журналів чи видавництв, про що письмово вказує автор в кінці статті. Статті приймаються українською, російською і англійською мовами. 2. Надсилати перший та другий примірники статті, надруковані на стандартному аркуші форматом А4 (210х297 мм), шрифт – “Times New Roman”, розмір шрифту – 14, інтервал – 1,5. Поля: верхнє – 20 мм, нижнє – 25 мм, ліве – 30 мм, праве – 10 мм. Також необхідно надсилати статті на CD-дисках (текстовий редактор “Word 6.0, 7.0”). Таблиці оформлені у редакторі “MS Word”, графіки – “Excel”, формули – “MS Equation” – записаними окремими файлами. 3. Орієнтований обсяг передових, проблемних статей та лекцій – не більше 12 сторінок машинопису (включаючи ілюстрації, підписи до них, резюме). Всі інші статті – до 8 сторінок (але не менше 6). Короткі повідомлення, рецензії, проблеми викладання – до 5 сторінок. Обсяг оглядових та загальнотеоретичних статей узгоджуються з редакцією. 4. Автор статті зобов’язаний детально її вичитати і відредагувати. Зміст статті викладати чітко, без повторень та довгих передмов. При викладі статті користуватися українським правописом, вживати українську термінологію і дотримуватися норм літературної української мови (при публікації іншими мовами – російської чи англійської мов відповідно). Редакція часопису не несе відповідальності за помилки авторів, залишає за собою право скорочувати статті, змінювати розміщення ілюстрацій, таблиць, графіків. Скорочення слів, назв і т.д. (крім загальноприйнятих) не допускається. Скорочення цитованих видань подавати відповідно до Index Medicus, одиниці виміру – за системою СІ. 5. Всі направлені в редакцію праці рецензуються анонімно, після чого автор отримує повідомлення про те, що статтю прийнято або не рекомендовано до друку. Неприйняті до публікації матеріали, а також статті, оформлені не за правилами, повертаються на вимогу авторів. Статті, які оформлені за правилами та мають позитивну рецензію, передаються до друку тільки у тому випадку, коли проведена оплата, про що повідомляється автору. 6. Дотримання етичних і правових принципів при підготовці статей Всі статті, представлені в журнал «Галицький лікарський вісник», повинні мати список використаної літератури. Автори мають визнати наукові праці, які вплинули на роботу. Автор має вказати фінансову підтримку, отриману при виконанні роботи. Не допускається плагіат чи інші шахрайські вчинки. Всі статті мають бути оригінальними. Автор повинен гарантувати, що ця стаття не подається в інший журнал. Відповідно до зауважень рецензентів слід зробити правдоподібні зміни. Проте, якщо автор доведе, що його дані не підлягають виправленню, редколегія повинна прийняти статтю до друку. Якщо стаття підготовлена багатьма авторами, то всі, які внесли значний вклад в неї, повинні бути включені в список співавторів. Всі автори повинні підписати згоду про передачу авторських прав для остаточної публікації. Всі дані у статті повинні бути реальними і достовірними. Роботи, побудовані на помилкових даних, особливо статистичних, не будуть публікуватись. Якщо робота передбачає використання відомостей про пацієнтів, то від них повинна бути інформована згода. При використанні експериментальних тварин слід заручитись рішенням етичної комісії, що були дотримані всі законодавчі норми. Всі статті будуть рецензовані. Конфіденційність рецензентів поважатиметься. Рецензенти мають вчасно виносити кваліфіковані заключення. Рецензент не повинен мати конфлікту інтересів з дослідженням, автором чи органами фінансування дослідження. У випадку виникнення конфлікту, рецензент повинен відмовитись від рецензування. Головний редактор має право приймати остаточне рішення щодо прийняття або відхилення представленої статті після розгляду на засіданні редколегії. Будь-який член редколегії не повинен мати конфлікту інтересів по відношенню до розглянутої статті. У процесі розгляду підтримується анонімність рецензентів. Редколегія повинна підтримувати високий рівень інтелектуальних та етичних норм без втручання бізнесу. Вона повинна опублікувати виправлення, уточнення або спростування і вибачення в разі потреби. 7. СТАТТЮ ОФОРМЛЯТИ ЗА НАСТУПНОЮ СХЕМОЮ: УДК Прізвище та ініціали автора (авторів) Назва статті Установа (повна назва, місто, країна), контактний e-mail автора Резюме об’ємом не менше 1500 знаків повинно включати наступні аспекти змісту статті: - предмет, тему, мету роботи; - матеріал і методи дослідження; - результати роботи; - висновки. Предмет, тема, мета роботи вказується, якщо вони не зрозумілі із заголовка статті. Методи доцільно описувати, якщо вони відзначаються новизною і тому становлять інтерес. Результати роботи описують максимально точно та інформативно. Висновки можуть супроводжуватись рекомендаціями, оцінками, пропозиціями. Ключові слова (не більш 5 слів чи словосполучень; використовувати терміни зі списку медичних предметних заголовків видання Index Medicus) Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень Мета дослідження Матеріал і методи дослідження Результати дослідження Обговорення Висновки Перспективи подальших досліджень у даному напрямку

139

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Література згідно з новими правилами ДСТУ Резюме на русском языке: Фамилия и инициалы автора (авторов) Название статьи Учреждение (полное название, город, страна), контактный e-mail автора Резюме объемом не менее 1500 знаков должно включать следующие аспекты содержания статьи: - предмет, тему, цель работы; - материал и методы исследования; - результаты работы; - выводы. Предмет, тема, цель работы указывается, если они не понятны из заголовка статьи. Методы целесообразно описывать, если они отличаются новизной и поэтому представляют интерес. Результаты работы описывать максимально точно и информативно. Выводы могут сопровождаться рекомендациями, оценками, предложениями. Ключевые слова (не больше 5 слов или словосочетаний; использовать термины из списка медицинских предметных заголовков издания Index Medicus) Резюме англійською мовою: Прізвище та ініціали автора (авторів) Назва статті Установа (повна назва, місто, країна), контактний e-mail автора Резюме (Abstract) об’ємом не менше 1500 знаків повинно включати наступні аспекти змісту статті: - предмет, тему, мету роботи; - матеріал і методи дослідження; - результати роботи; - висновки. Предмет, тема, мета роботи вказується, якщо вони не зрозумілі із заголовка статті. Методи доцільно описувати, якщо вони відзначаються новизною і тому становлять інтерес. Результати роботи описують максимально точно та інформативно. Висновки можуть супроводжуватись рекомендаціями, оцінками, пропозиціями. Ключові слова (не більш 5 слів чи словосполучень; використовувати терміни із списку медичних предметних заголовків видання Index Medicus) Якщо стаття буде друкуватися англійською мовою, то резюме повинно бути українською мовою. 8. Кількість ілюстрацій – мінімальна. Фотографії скановані і записані окремими файлами або виготовлені на глянцевому папері, прямокутні, на звороті кожної ілюстрації вказати номер, прізвище автора і відзначити “верх”, “низ”. Фотографії кількістю більше однієї необхідно розташувати у вигляді монтажу розмірами 150х180 мм, підписи до них подавати на окремому листі. Місця, де в тексті повинні бути малюнки, таблиці, схеми, графіки, відзначати квадратом на лівому полі, в який вписати номер малюнка. Таблиці, малюнки, графіки повинні бути надруковані на окремих сторінках, мати нумерацію і заголовки. 9. У список літератури включати праці, видані упродовж останніх 7-10 років, не більше 15 джерел для оригінальних праць і 30 – для оглядових. Не включати неопубліковані праці, автореферати дисертацій та інші рукописи. Цитовані праці в тексті позначати номерами в квадратних дужках відповідно до списку літератури, автора не вказувати. Список цитованої літератури наводиться згідно із вимогами Держстандарту ДСТУ ГОСТ 7.1:2006, які наведені у формі 23 «Приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел, який наводять у дисертації, і списку опублікованих робіт, який наводять в авторефераті» (“Бюлетень ВАК” №5, 2009р.), у такому порядку за алфавітом: 1) наукові праці, надруковані кирилицею; 2) наукові праці, надруковані латинським шрифтом. 10. Для отримання інформації про публікацію статті необхідно вкласти у конверт поштову листівку з маркою із зазначенням своєї адреси. 11. Рукописи, листи, побажання і зауваження надсилайте за адресою: Редакція журналу “Галицький лікарський вісник” Івано-Франківський національний медичний університет вул. Галицька, 2 м. Івано-Франківськ, 76018 Для розміщення матеріалів журналу у міжнародних наукометричних базах україномовні статті необхідно обов’язково перекласти англійською мовою, включаючи резюме, і представити в електронному варіанті на окремому диску з поміткою «English». Крім того, англомовний текст слід представити і на паперовому носії. Бібліографічний список до них подати латиницею, вказуючи прізвища всіх авторів з транслітерацією, назву цитованої роботи в перекладі на англійську мову, назву журналу чи іншого джерела з транслітерацією, вихідні дані цитованого видання унормувати відповідно до міжнародних правил, які подані у «Uniform Requirement for Manuscript Submitted to Biomedical Journals». Зразок написання бібліографічного джерела. Варіант статті для друку: Баєвський Р.М. Аналіз варіабельності серцевого ритму при використанні різних електрокардіографічних систем / Р.М. Баєвський, Г.Г. Іванов, Л.В. Петров // Вісник аритмології. – 2002. – №3. – С. 65–70. Англомовний варіант статті (для розміщення на сайті журналу): Baevskiy R.M., Ivanov G.G., Petrov L.B. Analysis of heart rate variability using different ECG systems. Visnyk arytmologii. 2002; 3: 65-70. Передача українських літер повинна здійснюватися згідно з Постановою Кабінету міністрів України №55 від 27 січня 2010 року “Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею”. Примітки: 1. Транслітерація прізвищ та імен осіб і географічних назв здійснюється шляхом відтворення кожної літери латиницею. 2. М’який знак і апостроф латиницею не відтворюються. 3. Буквосполучення “зг” відтворюється латиницею як “zgh” (наприклад, Згорани-Zghorany) на відміну від “zh” відповідника української літери “ж”.

140

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

INSTRUCTIONS FOR AUTHORS Only original articles are accepted for publication in Galician Medical Journal. The articles should deal with the main parts of theoretical and practical medicine. They may contain literature reviews of the most urgent medical problems, notes of cases on medical practice, health care and medical education issues, debatable and speculative articles, creative portraits of scientists, forgotten names in the field of science. All these papers should be drawn up according to the following requirements. 1. Every article should have a letter of referral and be authenticated by the head of institution, sealed and signed by its authors. One of its copies (without signatures and seals) should contain the author’s family name, first name and patronymic, as author’s postal address, telephone number and contact e-mail address. Only articles, which have not been published in other editions and have not been submitted to other journals and publishers, shall be accepted for publication. The author shall indicate it at the end of the article. The articles shall be accepted in Ukrainian, Russian and English. 2. Authors should send the first and the second copy of articles, printed on standard A4 sheets (210x297 mm), in “Times New Roman” font, 14 font size, at one-and-a-half type. Margins: top margin – 20 mm, bottom margin – 25 mm, left margin – 30 mm, right margin – 10 mm. Articles should be also sent as computer files on compact discs (text editor “Word 6.0, 7.0”). Tables should be printed in “MS Word” editor, graphs – in “Excel” editor, formulas – in “MS Equation” editor, and each of them should be saved as a separate file. 3. Lead articles, speculative articles and lectures should be limited to 12 pages of typescript (including illustrations, captions to them and summaries). All other articles should be limited to 8 pages (but not less than 6 pages). Short reports, reviews, teaching problems should be limited to 5 pages. The number of pages of surveys and academic articles shall be agreed with the editorial staff. 4. The author of the article shall be obliged to read and edit his or her article carefully. The key part of the article should be presented clearly, without repetitions and without lengthy prefaces. While writing an article, the author should use Ukrainian spelling and Ukrainian terminology, as well as the Ukrainian literary language. The editorial staff of the Journal shall not be responsible for the author’s mistakes and reserve the right to abridge articles, change the arrangement of figures, pictures, tables and graphs. Shortened forms of words and names (apart from generally accepted) shall not be permitted. Abbreviations of the cited editions shall be given according to Index Medicus, and units of measurement – according to CI system. 5. All the articles, sent to the editorial office, shall be read anonymously, and after that the author shall receive a notice indicating that his or her article is accepted or is not recommended for publication. The articles, which are not accepted for publication, as well as the articles, which are made up improperly, shall be given back to authors on their request. The properly made up articles with appreciations shall be published in the journal, provided a payment is effected, and the author shall be informed about that. 6. Publication Ethics and Malpractice Statement All articles submitted for «Halytskyi Likarskyi Visnyk» should have a relevant reference list of articles. Authors should acknowledge the works that influenced the author’s work. The author should also clearly mention the financial support obtained during the work. No plagiarism and no fraudulent data allowed. All articles should be original. The author should ensure that the submitted article is not under publication consideration in any other journal. All authors are needed to correct any mistakes and retraction of incorrect information as recommended by reviewers. However, if the author proves the data cannot be corrected the editorial board should accept the article for publication. If the article is written by several authors all those who have made a significant contribution to the article should be included as co-authors. All co-authors should sign a copyright transfer form before the final publication can take place. All data in the article must be real and authentic. Works based on fraudulent data, especially fraudulent statistical data, are unacceptable and will not be published. If the work involves the use of patients’ data, there should be obtained informed consent of human subjects involved. When using experimental animals in the research the author should comply with all the legal regulations and get the approval of an ethics committee. All articles will be peer-reviewed. The confidentiality of the reviewers will be respected. The reviewer should deliver her/his review in a timely manner. The reviewer should not have any conflict of interest with the research, author, or the research funding authorities of a submitted article. In case the conflict of interest arises, the reviewer should refuse to review the article. The editor-in-chief has the authority to make final decision on the acceptance and rejection of a submitted article after the reviewers’ and the editorial board members’ decision. The editor-in-chief or any member of the editorial board should not have any conflict of interest with respect to the article under consideration. Anonymity of reviewers should be maintained during the review process. The editorial board should preserve high levels of intellectual and ethical standards, without the interference of business needs. The editorial board should publish corrections, clarifications, retractions, and apologies as appropriate. 7. THE ARTICLE SHALL BE DRAWN UP ACCORDING TO THE FOLLOWING SCHEME: Family name and initials of the author (authors) Title of the article Institution (name in full, location), author’s contact e-mail Abstract (100-250 words) should comprise objective, design/methodology/ approach, results The subject, theme, objective of the research are given when they are not clear from the title of the article. It is reasonable to describe the methods if they differ by their novelty and, therefore, can be interested. The results of the research are to be described in the most accurate and informative way. The conclusions can be accompanied by recommendations, estimates and offers. Keywords (not more than 5 words or word combinations, terms from the list of medical subject titles of the Index Medicus edition should be used) Problem statement and analysis of the latest research Objective Design/ methodology/ approach Results Research limitations/implications Prospects of further researches

141

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 4 (частина 2)

Conclusions References Abstract in Ukrainian: Family name and initials of the author (authors) Title of the article Institution (name in full, location), author’s contact e-mail Abstract (100-250 words) should comprise objective, design/methodology/ approach, results The subject, theme, objective of the research are given when they are not clear the title of the article. It is reasonable to describe the methods if they differ by their novelty and, therefore, can be interested. The results of the research are to be described in the most accurate and informative way. The conclusions can be accompanied by recommendations, estimates and offers. Keywords (not more than 5 words or word combinations, terms from the list of medical subject titles of the Index Medicus edition should be used) In case the article is written in English, the abstract should be in Ukrainian. 8. The number of pictures should be minimal. Photos should be rectangular, scanned and saved as separate files or printed on glazed paper; photo’s sequence number and author’s family name, as well as marks “top” and “bottom” should be put on its reverse. In case of more than one pictures, it is necessary that they should be arranged in the form of assemblage of 150х180 mm, and captures to them should be put on a separate sheet of paper. Places for pictures, tables, graphs and diagrams should be marked with a square on the left margin with a picture’s number. Tables, pictures and graphs should be printed on separate sheets of paper, be numbered and titled. 9. References should contain the works for the last 7-10 years, not more than 15 sources for original papers and 30 sources for survey papers. Unpublished papers, abstracts of dissertations and other manuscripts should not be included. The papers cited in the text should be numbered in square brackets according to the list of references; authors shall not be specified. The list of the cited literature shall be given according to the State Standards’ requirements, published in Bulletin of High Certification Commission № 5, 2009 in alphabetical order: 1) research papers, printed in Cyrillic font; 2) research papers, printed in Latin font. 10. In order to receive information about publication of the article it is necessary to put a stamped and addressed postcard into the envelope. 11. Send your materials, letters, wishes and criticism at the following address: Editorial Office of Galician Medical Journal Ivano-Frankivsk National Medical University 2, Halytska Srteet Ivano-Frankivsk, Ukraine 76018 In order to include the materials of the Journal into bibliographic scientific database the articles and summaries in Ukrainian should be necessarily translated into the English language in full and submitted in an electronic form on a separate disk marked ENGLISH and in a printed form. References to that article should be in the Latin alphabet, indicating the transliterated names of authors as well as the transliterated titles of journals or other sources. The title of the cited research paper should be translated into English in full. Output data of the cited source should be brought into correspondence with the international rules, which could be found in Uniform Requirements for Manuscripts Submitted to Biomedical Journal. Reference sample Boievskiy R.M., Ivanov L.B., Petrov L.V. Analysis of heart rate variability using different ECG systems. Visnyk Arytmologii. 2002; 3:65-70. Ukrainian letters should be transliterated according to the Decision No. 55 of the Cabinet of Ministers of Ukraine “On the regulation of transliteration from Ukrainian alphabet to Latin” approved on January 27, 2010. Note: 1. Transliteration of first and last names of individuals and geographical names is carried out by the way of letter-for-letter representation in Latin. 2. Soft sign and the apostrophe are not reproduced in Latin. 3. Combination of letters “зг” is transliterated as “zgh” (e.g., Згорани-Zghrorany) as opposed to “zh” - the equivalent of Ukrainian letter “ж”.

142