Angelo Vermeulen on building a starship by Helena Ivanova

А Н ЖЕ ЛО В Е РМЮЛ Е Н

ПР О Т Е , Я К Б УД УВ АТ И ЗОР Е ЛІ Т І Р О З УМ І Т И С В І Т ANGELO VERMEULEN ON BUILDING A STARSHIP AND CONNECTING WITH THE WORLD Текст: Олена ІВАНОВА Text: Helena IVANOVA

Я дуже зраділа, коли Анжело Вермюлен, бельгійський артдіяч, біолог і дослідник космічних систем, який працював для NASA і ESA, погодився на це інтерв’ю. Але розгубилась, щойно почала готувати запитання. Чим конкретно він займається? Так багато проєктів! Мистецтво? Наука? Чому бере участь у створенні реального космічного корабля для міжзоряних подорожей? Думала, розмовлятиму з мрійливим художником, але помилилася. Це прекрасний дослідник із аналітичним, яскравим і прозорливим мисленням…

I was really excited when Angelo Vermeulen, the Belgian artist, biologist, space system researcher, NASA and ESA contributor agreed to this interview. But as soon as I began my research and preparing the questions, I got puzzled, to be honest. “What does he actually do — there are so many projects, is it science? Is it art? And why is he involved in the creation of real starship for interstellar travel?” I thought I will probably speak with a dreamy artist — but I was so wrong. I listened to a great researcher with a highly analytical mind and an extremely visionary artist…

INTERVIEW | April ‘20

Складається враження, що людство не дуже добре справляється з управлінням ресурсами, які дає Земля. Ми готові робити це з іншими планетами? Не думаю, що людство дорослішає: постійно робимо ті ж самі помилки. Та колонізація космосу невідворотна — це наше майбутнє, як не крути. Жадібність і хижацький капіталізм завжди намагаються перемогти. Частково моє завдання — мати із цим справу. Тож потрібно пильнувати. Ми ніколи не побудуємо досконалий світ, але треба зробити все можливе, навчаючись на уроках історії. Це і є моя місія. Що думаєте про глобальне потепління? Це питання розділяє людей на два табори. Як вчений і митець, які сценарії майбутнього планети бачите? Ми перебуваємо в унікальній точці історії: мов на дотик відчуваємо, як змінюємо планету. Коли справи йдуть кепсько, суспільство об’єднується. Песимістична частина мене питає: «Чому обов’язково потрібно пройти злидні, щоб почати діяти?». Іноді питання зміни клімату позиціонують як бінарне: або ми всі помремо, або ні. Це неправильно. Навіть зі змінами клімату виживемо і знайдемо місця для домівок. Хоча уявлення про те, де і як брати воду і їжу, сильно зміниться. Це призведе до

April ‘20 | INTERVIEW

всіляких політичних конфліктів, війн і перетасувань. Щоб уникнути подібних страждань, політикам слід вживати масштабних заходів, яких вони, на жаль, не вживають. Над якими проєктами наразі працюєте? Є два космічні проєкти, в яких я активно задіяний. Один із них — Seeker — соціальний. Це запрошення місцевим громадам світу показати своє бачення зорельоту, який міг би самостійно подорожувати крізь простір і час. Будуємо прототипи, використовуючи вторинні матеріали, а потім тестуємо, мешкаючи всередині них кілька днів. Отже, це ще й соціальний експеримент. Друга ініціатива — Evolving Asteroid Starships — дослідницький проєкт Delft University of Technology. Тут теж намагаємося візуалізувати зорельоти, але з більш наукової точки зору. У нас трансдисциплінарна команда: хімічні та аерокосмічні інженери, біологи, ілюстратори, художники, архітектори, програмісти та інші. Обидва проєкти розробляю з SEADS collective, яку заснував кілька років тому. Ми, група людей із різних країн і з різноманітним бекґраундом, зацікавлені у переосмисленні майбутнього. Займаємося як ініціативами open-source, так і науковими дослідженнями.

Ого! Колективний розум у побудові зорельота для міжгалактичних подорожей? Ніби наукова фантастика! Одна з проблем міжгалактичних досліджень — потреба мати справу з непередбачуваним майбутнім. У звичайних космічних програмах на кшталт Apollo проєктується космічний корабель, який відправляють ненадовго кудись, де дізнаються нове. Потім корабель повертається, його оптимізують і запускають знову. Тільки 11-й Apollo торкнувся Місяця — для цього знадобилося 10 місій. Однак коли летиш до зірок, таке неможливо — потрібні століття. Як можна просити інженера спроєктувати систему для проблем, про які він і гадки не має? Єдиний спосіб — побудувати цю систему так, щоб вона сама росла і розвивалася. А якщо щось піде не так, змогла самостійно перелаштуватися.

Ми придумали зореліт, що росте з часом. Він прикріплений до астероїда, з якого поступово видобуваються копалини. Їх використовують для 3D-друку космічного корабля безпосередньо під час польоту — машина добудовує сама себе. І завдяки модульній архітектурі загальна схема блоків також може самооптимізовуватися. Ми фізично ще нічого не збудували, але вже є дві комп’ютерні моделі для симулювання складових цього прототипа. А яка особливість такої співтворчості? (co-creation — термін зі сфери продуктового дизайну — прим. ред.) Насправді співтворчість — це не «створення разом», як вважає більшість. Цього недостатньо. Вирішальним є дозвіл працювати у площині, де ви не спеціаліст. Біолог заходить на територію

програміста. Художник ступає у царину космічної інженерії тощо. У співтворчості все це дозволено, результати сприймаються серйозно. Для цього колективу необхідна певна культура. Інакше інженер або художник відстоюватимуть свою територію: «Не кажи мені, що робити!». А нам це взагалі не потрібно. Який головний виклик постає перед вами як перед лідером подібної трансдисциплінарної команди? Найголовніше — створити дієву робочу культуру. Вона має базуватися на принципах, які я озвучив вище. Для цього потрібно багато працювати з групою, адже люди не звикли до такого. Та коли звикнуть — чекайте багато цікавих речей! Ще одна методологія — дизайн «знизу вгору»: брифи не надходять із попередньо визначеного плану. Люди не виконують інструкції, а пропонують рішення. І тут може відчуватися сильний контраст із традиційним типом керівництва командою. Втім, якщо немає лідерства, така система теж не спрацює, бо команда втрачає напрям руху і мотивацію. Тож потрібно знайти баланс. Для лідера головною проблемою може стати его, яке тепер не враховується. Адже він має полегшувати процес, а не домінувати над ним. Це не дуже звично. Ключ до успіху — споглядати за динамікою у групі та втручатися тільки тоді, коли потрібно. Додаткова складність виникає, коли група крос-культурна. Лідер має спочатку багато дізнатися про культурні та психологічні відмінності кожного. Мистецтво і наука — протилежності або явища одного роду? Це два вельми різні підходи. Якщо працюю тільки в одному з цих напрямів, відчуваю, що чогось не вистачає. Для мене важливий цілісний підхід. Це дає змогу вивчати світ і відчувати з ним зв’язок. Щоб повністю зануритись у складність і таїнство світу, хочу мати всі доступні інструменти. Використовувати лише один (мистецтво, дизайн, інженерію тощо) — занадто мало. А от їхнє поєднання дає набагато краще відчуття пізнання сенсу теперішнього і майбутнього.

INTERVIEW | April ‘20

It seems that humans are not so very good at managing Earth. Do you believe we are capable and mature enough as a society to manage other planets? Actually, I don’t think that humanity matures — we keep on making the same mistakes over and over again. And colonizing space is inevitable, it’s going to happen anyway. Greed and predatory capitalism will always try to take over — so part of my work is dealing with that. We need to be vigilant about it and constantly bring up the potential dangers. We will never be able to build a perfect world, but we need to do everything we can and as well as we can, learning from history. And this is a kind of a mission I have.

«СПІВТВОРЧІС ТЬ — ЦЕ НЕ «С ТВОРЕННЯ РАЗОМ», ЯК ВВАЖАЄ БІЛЬШІС ТЬ. ЦЬОГО НЕДОС ТАТНЬО. ВИРІША ЛЬНИМ Є ДОЗВІЛ ПРАЦЮВАТИ У ПЛОЩИНІ, ДЕ ВИ НЕ СПЕЦІА ЛІС Т» "CO-CREATION IS NOT AS IN "CREATING TOGETHER". WHAT IT ACTUALLY MEANS IS BEING ALLOWED TO STEP INTO THE FIELD WHERE YOU PROFESSIONALLY DON’T REALLY BELONG"

What is your opinion about global warming? The issue is getting so contradictory those days… As a scientist and an artist, how do you see the future of our planet, what scenarios do we have? We are at the unique point of our history when humanity tangibly feels the changes we impose on our planet. And it generates all kinds of anxiety and denial. On the other hand, when things get really bad,

April ‘20 | INTERVIEW

humanity pulls together. But then the pessimistic side asks: “Why do we need to go through all the misery before we actually act?” Another story is that the climate change issue is positioned as a binary problem: either we go extinct, or not. But this is the wrong kind of conversation. Even with climate change, we will survive, we will find places to live — there will be just a massive shift about where food will grow and water will be sourced, etc. This will generate all kinds

but from a more scientific perspective. We are a transdisciplinary team: chemical and aerospace engineers, biologists, illustrators, artists, architects, programmers, etc. I’m developing both projects with the SEADS collective that I co-founded a couple of years ago. We are a global group of people with mixed backgrounds interested in reimagining our future. We combine making open source art and doing academic research.

of political problems, conflicts, wars, and a massive reshuffling. In order to avoid that kind of suffering, politicians should take large-scale actions which they, unfortunately, are not taking.

Wow! Collective creativity to build a starship for interstellar travel? It sounds like a sci-fi story! One of the problems of interstellar exploration is that we are dealing with an unpredictable future. What they typically do in space exploration programs, like Apollo, is design a spaceship which departs for a short mission during which they learn a lot, and then come back and optimize the system to get a bit further the next time. And so on. It’s Apollo 11 which finally touched the Moon. It took them all those previous 10 missions to finally get there. The problem is when you go interstellar, you cannot do this, as it would take centuries to get even anywhere close to a nearby star. So how can you ask an engineer to design a system for a range of challenges that they have no idea about? The only solution is to build a system that grows and evolves by itself over time. If something goes wrong

What key projects are you currently working on? There are two spaceship projects I’m working on. One of them is called Seeker which is more a social project, an invitation to local communities all over the world to envision how they would build a starship to travel independently through a long distance of time and space. We build prototypes using recycled materials. Then we test them by living inside them for multiple days. So, it’s a social experiment as well. Another one is called Evolving Asteroid Starships; this is our research project at the Delft University of Technology. Here we also try to envision starships

along the way, the spaceship itself can adjust in response to the unexpected. We came up with a specific idea of how to make a starship grow over time. The ship is attached to an asteroid which is gradually being mined, and those materials are then being used to 3D-print the spaceship during the journey — the machine is gradually building itself. And because the architecture is modular, it’s possible to reshuffle and optimize the layout. The starship can be evolved. We didn’t build anything physically yet but made two computer models where we can simulate aspects of this concept. What is so special about co-creation and transdisciplinary approach? The way we define co-creation is not as in ‘creating together’, as most people think — that’s not enough. What it actually means is being allowed to step into the field where

INTERVIEW | April ‘20

you professionally don’t really belong. As a biologist, you step into the field of computer programming or vice versa. As an artist, you step into the field of space engineering, and so on. In co-creation, people are invited to swap domains, and the things they contribute are taken seriously. This requires a particular culture within the team. Because people can become quite territorial: “I’m the civil engineer, don’t tell me how to construct that!”. We totally don’t want that. In our SEADS collective, you are respected not only as a professional but as a person with a broad range of interests. And it can be a real advantage not having studied a particular field — in this way, you don’t suffer from tunnel vision. What is the biggest challenge you face as a leader of such type of team? The most important is to establish a functioning work culture along with the principles

April ‘20 | INTERVIEW

that I just talked about — it takes a lot of tweaking and guidance of the group because people are not used to that. But once they get used, great things can happen. Another interesting methodology is bottom-up design: things that are not coming from a predefined blueprint. People don’t execute instructions, but come up with solutions on the spot. This seems to be in contrast with traditional leadership, of course. However, if there’s no leadership, the bottom-up design will not work: people lose direction and motivation. So, there is an interesting balance to be found, a need to find the right dose and style of leadership. For a leader, it can be a huge issue for their ego, because suddenly that has to be taken out of the equation. And that’s because the role of the leader is to facilitate the process, not dominate it. The key is to be observant of the dynamic within the group and only

step in when the group needs guidance. An additional big challenge can arise if the group is cross-cultural — the leader then needs to learn a lot about those cultural and psychological differences. Art and science — are they opposites or are they rather similar? Art and science are two very different approaches. If I work in only one of those fields, I feel like I’m missing something, a crucial dimension. For me, it’s about using a holistic approach to connect with the world and explore it. To fully immerse myself into the complexity and the mystery of the world, I want to use all the tools that are available to me. Using just one tool (art, design, engineering, etc.) is too much of a limited approach. By using them together, I feel much more deeply connected with the meaning and the future of our existence here.