Postmetodika. - 2009. - N3(87). by Postmetodika

СВІТ ГОГОЛЯ

Він ніколи не сходив з історичної сцени. Один із великих письменників ХІХ століття, М.В.Гоголь зіграв надзвичайну роль у розвитку української культури, з якої народився, російської культури, в якій працював, світової культури, яку запліднив новими ідеями і як мудрий письменник, і як релігійний мислитель. Є. Сверстюк

Гоголь належить кожному читачеві, який бере в руки його кни ги і відкриває для себе ліричний, яскравий світ "Вечорів на хуторі біля Диканьки", чує сміх крізь сльози, що звучить в "Арабесках" і "Миргороді", занурюється у роздуми про "Мертві душі", сміється над "Ревізором", незалежно від того, де цей читач живе і якою мовою говорить. Гоголь тим і великий, що творив мистецтво, призначене для духовного розвою Людини. Гоголь вражає своєю унікальністю, неповторністю, несподіва ністю художніх відкриттів, "таємницями" своєї творчості, загадка ми, які під силу розгадати лише спорідненим душам (Н.Хоменко). Наші публікації дають змогу долучитися до новітнього прочитан ня й осмислення творчої особистості та літературної спадщини М.В.Гоголя, уже без імперсько регламентованих настанов, упе реджень, у контексті щонайновішої інформації про митця і його доробок, сформувати правдивий образ письменника, упустити Пророка в наші душі, повернути його Батьківщині. М.В. Гоголь називав себе містичним письменником. Справді, усе його життя і його спадщина суцільна таїна, яка до сьогодні вабить дослідників і читачів. Але не всі таємниці Гоголя розгада ні. Чому він покинув Україну, хоча так любив її? Як він прийшов до Бога? Чому засобом осмислення світу обрав категорії містич ного та жахливого? Про що думав перед смертю? Остаточних від повідей на ці запитання немає. Дослідження науковців, літера турні розвідки вчителів та учнів, розробки уроків є спробою наб лизитися до розгадки деяких таємниць Гоголя...

№3(87), 2009 ГОГОЛЬ. 200 РОКІВ Журнал засновано в березні 1993 року ВИДАВЦІ: Головне управління освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти ім. М.В.Остроградського РЕДАКЦІЙНА РАДА: В.В.Зелюк (голова), А.І.Бардаченко, С.Ф.Клепко, М.В.Гриньова, Н.М.Барболіна, І.О.Кіптілий

РЕДКОЛЕГІЯ: О.А.Білоусько, А.М.Бойко, Б.П.Будзан, М.С.Вашуленко, М.В.Гриньова, В.В.Громовий, К.Ж.Гуз, М.Б.Євтух, В.В.Зелюк, В.М.Золотухіна, І.А.Зязюн, В.Р.Ільченко, В.Г.Кремень, О.М.Кривуля, М.Д.Култаєва, В.С.Лутай, О.О.Мамалуй, В.І.Мирошниченко, В.Ф.Моргун, Л.І.Нічуговська, Н.М.Тарасевич, Г.Хілліг

Головний редактор: С.Ф.Клепко Відповідальний секретар: І.О.Кіптілий Літературний редактор: О.В.Стоцька, О.Є.Козлов Технічний редактор, макет та верстка: Т.В.Шарлай Оператор: Н.Ю.Землякова Відповідальність за підбір і виклад фактів у підписаних статтях несуть самі автори. Висловлені в цих статтях думки можуть не збігатися з точкою зору редколегії. Рукописи не горять, але і не повер5 таються.

ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ Служіння Гоголя В.В.Шкода...................................................................................2 ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ "Ревизор" М.В.Гоголя і "Приезжий из столицы" Г.Ф.Квітки Основ’яненка (типологічний аспект) В.І.Мацапура ............................................................................5 Природа героїчного у повісті "Тарас Бульба" М.В.Гоголя Т.М.Конєва ................................................................................11 Іконографія Миколи Гоголя О.В.Орлова .................................................................................16 М.В.Гоголь і Україна (урок у 7 класі) В.М.Кошова ...........................................................................................19 Містичне та жахливе у творчості М.В.Гоголя Т.А.Мищенко .............................................................................23 "История мастера, написанная болезненной рукой…" (урок у 9 класі за поемою М.В.Гоголя "Мертві душі")

В.В.Глібовець ............................................................................38 УКРАЇНСЬКЕ КОЛО Полтавщина і її жителі у творах М.В.Гоголя А.П.Тюнин ...........................................................................37 М.В.Гоголь – збирач українських пісень, приповідок...........................................................................43 Усе починається з любові: остання загадка Гоголя В.В.Чирка ............................................................................49

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ:

36029, Полтава, вул. Жовтнева, 64 (05322) 7526508; тел./факс: 50580585 e5mail: redpm@pei.poltava.ua http://ipe.poltava.ua Реєстраційне свідоцтво: ПЛ № 51 від 17 лютого 1994 р.

ТОВ “АСМІ“ вул.Міщенка, 2, м.Полтава, 36011 тел. (0532) 56555529, 61550569 ................................................ Постановою Президії ВАК України від 09.06.1999, №1 05/7 “ПМ” включено у перелік наукових видань, у яких можуть публікуватися основні результати дисертаційних робіт. Журнал “ПМ” № 3 (87), 2009 р. підписано до друку за рішенням вченої ради ПОІППО (протокол № 2 від 28.04.2009 р.). ISSN 1815 3194

РЕТРОМЕТОДИКА Сім смертей А.С.Макаренка. Домисли і факти Г.Хілліг ...............................................................................52 МЕНЕДЖМЕНТ ОСВІТИ Про оптимізм в умовах кризи Б.П.Будзан...........................................................................59 ДОВІДКИ Невтомний шукач істини Ріттер Павло Григорович С.М.Грицай...........................................................................63 НАШІ ЮВІЛЯРИ Ювілярові від щирого серця................................................64

ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ СЛУЖЕНИЕ ГОГОЛЯ В.В.Шкода

В. В. ШКОДА, доктор філософських наук, професор

Розкрито образ Гоголя як громадя нина та христи янського мислите ля. Раскрыт образ Го голя как гражда нина и христиан ского мыслителя.

Сто пятьдесят лет назад, 4 марта 1852 года, умер Николай Го голь. Что можно написать о нем сегодня? Что можно прибавить к тому, что уже написано, зная, что написано в сотни раз больше, чем написал он сам? Вообще новое является нам двумя путями. Обычный путь – вы предъявляете публике новый факт. Вы наш ли, к примеру, неизвестное ранее письмо. В архиве или, что ро мантичнее, в старом хламе на чердаке. Это путь расширения, прибавления, накопления. Вы вносите свой вклад в дело, которым занято близкое вам сообщество. Вы принесли свой кирпич, свою горсть земли. Другой путь, не путь даже, а редкие скачки – изме нить позицию рассмотрения. Ничего не прибавилось, все факты остались на местах. Но все и сразу увиделось в новом свете. Прои зошло как бы мгновенное переключение с одного образа на дру гой. Привычная картина вдруг сменилась другой, как говорят, "несоизмеримой" с первой. Так вот, привычный образ: Гоголь – писатель комический и сатирический, высмеивающий социаль ные устои самодержавной России, в конце жизни испытавший духовный кризис, впавший в мистицизм и загубивший свой та лант. Другой образ: Гоголь – по его словам, "гражданин земли своей", желающий ей служить, всю жизнь искавший лучшего для служения поприща, всю жизнь делающий себя и ставший в конце жизни христианским мыслителем. Этот второй образ нашему чи тателю почти не знаком, но сегодня он, на мой взгляд, более адек ватен культурной атмосфере. Итак, служение.

ГОСУДАРСТВУ Hohol's image as a Он болел всю жизнь, или делал вид, что болеет. Но умер, когда citizen and christian thinker is described. решил, что надо умирать. И унес c собой свою тайну. Гоголь – это тайна. Не сжег ли он второй том "Мертвых душ", чтобы усилить чувство тайны, посещающее всякого, кто попытается сколько ни будь серьезно вникнуть в жизнь этого скрытного человека. Как заметил Владимир Набоков, правду о Гоголе мы знаем только ту, что родился он 1 апреля. Вот, ему восемнадцать. Из письма: "С самых времен прошлых, с самых лет почти непонимания, я пламенел неугасимою ревнос тью сделать жизнь свою нужною для блага государства, я кипел принести хотя малейшую пользу". Пламенел и кипел… Не лука вит ли молодой человек? Или так, не упражнение ли это в сочини тельстве? Известно, что Николай Васильевич был если не фанта зер, то порядочный надувала. И доверчивые читатели до сих пор на этом попадаются. Один из них пишет в солидной Энциклопе дии: "главные его устремления в ту пору были связаны с деятель ностью на поприще юстиции". О, простота! "Юстиция" мелькнула в одном из писем дяде. Скорее всего, молодой человек забыл об этом поприще на другой день. Хотя в зрелом возрасте иногда и вспоминал о нем. С идеей попламенеть на государственной службе ничего не вышло. Прибыв из Малороссии в Петербург с рекомендательным письмом к министру народного просвещения, Гоголь тянул с ви зитом, откладывал со дня на день, да так и не явился. Письмо ос талось у него. Зато сразу по приезде, без всякого письма, отпра вился с визитом к Пушкину. Знакомство в тот день не состоялось: слуга сказал, что поэт почивает. "Верно, всю ночь работал?", вос хитился Гоголь. – "Как же, работал, в картишки играл", ответс твовал слуга. Через некоторое время представилась возможность получить место с тысячей рублей жалования в год (Акакий Ака

ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ киевич Башмачкин получал, между про чинения приняли характер комический и чим, четыреста). Однако перспектива сатирический, объяснял это своей мелан иметь свободного времени не более, чем холической натурой, припадками тоски, два часа в день, а остальное время, как пи когда приходилось развлекать себя самого шет он матери, "не отходить от стола и пе и придумывать смешное. Так бы и развле реписывать старые бредни и глупости гос кался, и развлекал читателя, не возжелай под столоначальников", ему не пригляну Абсолютный дух сделать из него Гоголя. А лась. На что тратить "свое здоровье и дра по его собственному объяснению, не сведи гоценное время?", вопрошает сын любя его судьба с Пушкиным. В.Набоков по это щую мать. Выхлопотали было доброхоты му поводу изъясняется так: "Когда я хочу, место в канцелярии Третьего Отделения. чтобы мне приснился настоящий кошмар, Но "он являлся туда только за получением я представляю себе Гоголя, строчащего на жалования". А потом некий приятель малороссийском том за томом "Диканьки" "принес в канцелярию просьбу об отстав и "Миргороды" – о призраках, которые ке и взял обратно его бумаги" (из воспоми бродят по берегу Днепра, водевильных ев наний Ф.В.Булгарина). В дру реях и лихих казаках". К счас гом месте работал немного, но тью, (для В. Набокова, для че часто пропуская служебные ловечества, или для самого Го дни. На замечания начальства голя?) "потребность развле "так служить нельзя, Николай кать себя невинными, безза Васильевич", доставал заранее ботными сценами окончилась приготовленное прошение об вместе с молодыми моими ле увольнении. Увольнялся и за тами". числялся несколько раз. В В "Ревизоре" публика уви письмах к матери уверял в дела другого Гоголя. Потом на вечной сыновьей преданности чалась работа над "Мертвыми и просил денег. Денег уходило душами". Поначалу представ много. О некоторых тратах сын лялись они просто смешной подробно отчитывался, но одна историей о мелком плуте. статья расходов тщательно Петро Бевза. Гоголь «Moonman». Смех и здесь был главным мо скрывалась – публикация пер 2007. Полотно, рядно, олія тивом сочинительства. Но со вых писательских проб. Наме («ГОГОЛЬФЕСТ», «Мистецький временем стали донимать воп арсенал», Київ) кал только в письмах, что ра росы: зачем, для чего? Вопро боты его "повернулись", и в недолгом вре сы, которые писатели, вроде В.Набокова, мени ожидается успех. считают для художника убийственными. В том же письме, где сообщается о по Гоголь тоже так считал, и пытался их про вернувшихся работах, просит он мать о гонять. Ничего не вышло, вопросы эти ос величайшем одолжении: присылать опи танавливали его на каждом шагу. И приш сания обычаев и нравов малороссиян. Это ло объяснение их происхождению – ты ему "очень, очень нужно". А также все из должен исполнить долг, ради которого быта: описать наряд сельского дьячка, призван на Землю. На этом поприще ты названия платьев, носимых крестьянски послужишь своему государству. Твоя за ми девками, свадьбу. О колядках, русал дача – выставить жизнь человека в ее ках, духах, домовых, поверьях, страшных глубине, чтобы "она пошла в поучение". сказаниях, преданьях. Сегодня мы знаем, Был ли это роковой момент? Надо ли ху куда повернулись работы: "здесь так за дожнику вообще задумываться о смысле и нимает всех все малороссийское". А "Ганс цели искусства? Не обстоит ли дело так, Кюхельгартен" – романтическая выдум что вопрос, почему творит художник, есть ка, на издание которой пошли испрошен тайна из тайн, а все, что он сам говорит об ные у матери для другой цели триста руб этом публике, есть детский лепет или иде лей, провалился так, что пришлось ску ология? Не ведают, что творят! Мне лично пить тираж и сжечь. Сняв специально для этот тезис более всего симпатичен. А Го этого номер в гостинице. голь, почувствовав, что на поприще писа теля он может "сослужить также службу "СЛОВЕСНОЕ ПОПРИЩЕ ЕСТЬ ТО государственную", бросил все и удалился. ЖЕ СЛУЖБА" Чтобы наедине обдумать свое главное со Так писал Гоголь в письме В.А.Жуков чинение, и чтобы представилось оно дока скому. После неудачных попыток послу зательством его служения земле своей. жить на ниве чиновнической, литература стала его главным поприщем. А ведь изна БОГУ чально не мечталось ему стать писателем, На этом пути явилась задача познания служба государева стояла на первом мес души человеческой. Его чтением стали те. Он удивлялся тому, что первые его со книги духовного содержания. Постепенно Постметодика, № 3 (87), 2009

ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ теоретическая проблема перешла в план личный, интерес сместился с души вооб ще на душу собственную. Пока ты сам не стал лучше, пока не приуготовил свою ду шу, браться за перо не должен – вот идея, ставшая с этих пор путеводной. Она заме чательно воплощена во второй редакции "Портрета". Это, собственно, никакая не редакция, идейно это – просто другое со чинение. Забавно выглядит история двух редакций "Портрета" в версии советской критики. Опубликованная в 1835 году по весть вызвала резкие замечания Белин ского. И якобы направленный на путь ис тины, так сказать, методологически воо руженный, Гоголь в 1842 году издал пере работанную редакцию. Бред, конечно. Главная тема повести – миссия худож ника и риск, которому он подвержен (здесь мы будем придерживаться эстети ческой позиции Гоголя). Вспоминаются слова, сопровождающие творение мира "И увидел Бог, что это хорошо". Слова, дол женствующие выразить суть и назначе ние творчества. Забывший об этом, прель щенный выполнением чисто художес твенной задачи – изобразить злого чело века, который вот вот умрет, художник совершает невероятное – сохраняет жизнь злу, сосредоточенному в этом чело веке и перенесенному на портрет. Во вто рой редакции "Портрета" эта тема уточ няется подключением того, что можно назвать "экологией души". Посмотрите, читатель, как различаются места в двух редакциях, где художник занят "отделкою глаз". В первой редакции он весь сосредо точен на решении трудной задачи – схва тить в этих глазах огонь, хотя и угасаю щий, но все еще выражающий характер ростовщика. Ему это удается. С тайным удовольствием он отходит, глядя на пор трет, и только тут его охватывает ужас. О душе – ни слова. Во второй редакции гла за отделываются в душевных муках. В ду ше его возрождается странное отвраще ние. Он не может более выносить, "эти глаза вонзались ему в душу и производи ли в ней тревогу непостижимую". Душа сопротивлялась чистому художничеству. Еще одно принципиальное отличие имеет ся при описании жизни художника в мо настыре. В первой редакции он сразу бе рется исполнять поручение игумена укра сить церковь образами. Во второй редак ции настоятель, заметим, не поручает, но требует этого. А художник наотрез отка зывается. И начинается многолетняя ду ховная работа очищения души, "чтобы удостоиться приступить к такому делу". Это тот путь, который Гоголь наметил самому себе. Он занялся, так сказать, проблемой себя, своего отношения к Богу.

Вступив в религиозную жизнь, он решал задачу личного спасения. Все другое пе рестало иметь смысл. В ту пору "всякому было очевидно, что Гоголю ни до кого нет никакого дела" (С. Т. Аксаков). Такое сос тояние ума общество не приветствует. Особенно то общество, которое видит в ху дожнике лишь воплощенную социальную функцию, которое требует, чтобы худож ник выполнил свой долг перед историей или человечеством. Тут уж не о служении речь. Сергей Тимофеевич Аксаков – чело век весьма здравых суждений, жизнелюб, далеко не истовый христианин, первый, пожалуй, стал предупреждать Гоголя об опасности избранного направления: оно несовместимо с искусством. "Вы ходите по лезвию ножа! Дрожу, чтобы не пострадал художник!.. Чтобы творческая сила чувс тва не охладела от умственного напряже ния отшельника", писал он Гоголю в 1844 году. О чем дрожал Аксаков, о самом Гого ле или об искусстве – форме обществен ного сознания, как говорят марксисты. Гоголь напоминает мне Акакия Акаки евича Башмачкина. Тот не вынес удара со стороны материальной, бытовой. Гоголь сломался в напряженных духовных поис ках. Оба оказались неподготовленными к резкой перемене жизни. На этом сходство заканчивается. Гоголь, открыв, как он считал, самую суть христианского учения, не замкнулся в себе, но воззвал к миру. Все плохо потому, что люди забыли Бога. Если обстоятельно растолковать им, да использовать свой авторитет, глядишь, общее дело и повернется к лучшему. В своих намерениях он не был понят. Широ кая общественность по самым разным причинам отвергла его социальный про ект, а иные даже осудили его за реакцион ность. Этим желалось революции. Сегодня с расстояния в полтора века мне видится правда Гоголя. Впрямую его искренний и благородный замысел – христианское преображение жизни, не осуществлен и осуществлен быть не может. Но кровь миллионов людей, погибших с тех пор в революциях и войнах, вопиет к ныне жи вущим. И слышатся в словах, выражаю щих главные ценности цивилизованного общества – мир, равенство, солидарность, слова Акакия Акакиевича – "я брат твой". Стаття надійшла в редакцію 6.03.09

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ Порівнюються тексти комедії Г.Ф.Квітки Основ'яненка "Приезжий из столицы" і комедії Гого ля "Ревизор", аналізується полеміка навколо вказаних творів. Підкреслюється драматургічна майстерність Гоголя в розробці традиційного сюжету про ревізора, а також значення його ху дожніх відкриттів. Сравниваются тексты комедии Г.Ф.Квитки Основъяненко "Приезжий из столицы" и комедии Гоголя "Ревизор", анализируется полемика вокруг указанных произведений. Подчеркивается драматургическое мастерство Гоголя в разработке традиционного сюжета о ревизоре, а так же значении его художественных открытий. The article deals with the comparison of the comedy "Visitor from Capital" by Kvitka Osnovyanenko and the comedy "The Inspector" by Gogol. Different points of view on these creative works are studied. Gogol creativity in developing the traditional plot is highlighted as well as the importance of his artistic innovations.

"РЕВИЗОР" Н.В.ГОГОЛЯ И "ПРИЕЗЖИЙ ИЗ СТОЛИЦЫ" Г.Ф.КВИТКИ ОСНОВЬЯНЕНКО (ТИПОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ)

В.И.Мацапура Сюжет о мнимом ревизоре был доволь но распространён в литературе 20 30 х годов ХIХ века, поскольку было распро странено явление, породившее его. Сам Гоголь в "Авторской исповеди" (1847) со знался, что сюжет поэмы "Мертвые ду ши" "отдал" ему Пушкин и при этом доба вил в скобках: "Мысль "Ревизора" при надлежит также ему" [4, 413]. Известно, что у Пушкина был план не осуществлённого замысла о Криспине (первоначально в плане значилась фами лия Свиньин), который приезжает в гу бернию на ярмарку. В набросках плана значилось, что губернатор "честный ду рак", "губернаторша с ним кокетничает", "Криспин сватается за дочь" [13, т. 8, ч. 1, 431]. Анализируя особенности пушкин ского наброска, С.И.Машинский обратил внимание на одну деталь. О Криспине там сказано, что "его принимают за…", и да лее следует неразборчивое слово. "Крис пин не выдаёт себя за кого то, а его при нимают" за кого то. Это тонкое различие <…> окажется весьма важным при ха рактеристике образа Хлестакова", – за мечает исследователь [12, 245]. Сопостав ляя пушкинский план с комедией Гоголя, Н.Е.Крутикова подчёркивает, что мысли, высказанные в нём, ближе к сюжету "Ре визора", нежели к сюжету "Приезжего из столицы" [10, 69]. Тезис о пушкинской "мысли" "Ревизо ра" утвердился в гоголеведении. Однако в исследовательской литературе указыва ется немало источников, которые в тема тическом и сюжетном плане связаны с ко медией Гоголя. Круг произведений, пред шествовавших "Ревизору", которые мог Постметодика, № 3 (87), 2009

ли подсказать писателю некоторые сю жетные приемы, характеристики, детали комедии, довольно широк. Среди них обычно выделяются "Мизантроп" Молье ра, "Ябеда", В.В.Капниста, "Добрый ма лый" М.Н.Загоскина, "Арзамасские гуси" Н.И.Хмельницкого, "Приезжий из столи цы" Г.Ф.Квитки Основьяненко, повесть А.Ф.Вельтмана "Неистовый Роланд", ко торая была опубликована в "Библиотеке для чтения" под заглавием "Провинци альные актеры" (1835) и другие. Особое место в указанном перечне принадлежит комедии Г.Ф.Квитки Осно вьяненко "Приезжий из столицы, или Су матоха в уездном городе", написанной в 1827 году. Это была первая пьеса украин ского писателя. В своё время она была из вестна, служила предметом споров, одна ко сегодня о ней помнят разве что узкие специалисты.

Широкому читателю, включая студентов укра инских отделений, она практически неизвестна. Между тем комедия Квитки интересна во многих отношениях, и, в первую очередь, как оригиналь ная вариация известного сюжета о ревизоре.

Не меньший интерес вызывают споры, которые велись вокруг данной пьесы и го голевского "Ревизора" (1836), а также проблема интертекстуальных и типологи ческих связей между указанными произ ведениями, которая и станет объектом исследования в данной работе. История появления пьесы Квитки в печати содержит много драматических моментов. Цензурное разрешение на её публикацию было получено в 1828 году. Исследуя вопрос о времени написания ко

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ Г.П.Данилевский одним из первых об медии и датировке цензурного разреше ния на её печатание, Г.П.Данилевский ратил внимание на сходство рассматри указывает, что в редакции "Репертуара" ваемых произведений и выдвинул гипо сохранился заглавный листок затерянной тезу о том, что Гоголь, очевидно, был зна в типографии рукописи комедии с печа ком с комедией Квитки Основьяненко до тью Московского цензурного комитета и написания своего "Ревизора" [8, 44]. В ка надписью "Печатать позволяется. Мос честве аргумента он процитировал письмо ква, 1828 года, октября, 18 го дня", а так С.Т.Аксакова, который, будучи цензором, же подписью председателя Московского читал пьесу Квитки "Приезжий из столи цензурного комитета С.Т.Аксакова [7, 41]. цы". В частности, Аксаков сообщал, что на В архиве Московского цензурного коми вопрос: "Знает ли он (Гоголь – В.М.) эту тета она была записана под номером 602. комедию?", тот отвечал, что "слышал о Как свидетельствует Данилевский, руко ней, но не читал". Из контекста письма яс пись тогда же была послана в Петербург, но, что С.Т.Аксаков рассматривал сюжет о "ходила там по рукам, ходила по Москве" ревизоре как "бродячий". "Не подлежит и возвратилась в Харьков тридцатые го сомнению, – пишет он, – что анекдоты о ды [7, 41]. Комедия была напечатана без ревизорах ходили по России издавна, с ведома автора в 1840 году в русском еже разными вариациями, и что одно и то же месячном театральном журнале "Пантеон происшествие подало мысль написать ко русского и всех европейских театров", ко медию обоим авторам" [Цит. по: 7, 44]. Сопоставляя тексты произведений, торый выходил в Петербурге в 1840 – 1841 годах под редакцией Ф.Кони. На за Г.П.Данилевский справедливо отметил, главном листе первой публикации произ что и в одной, и в другой пьесе действие ведения значилось, что оно было написа происходит в уездном городе в доме го родничего, куда тот но в 1827 году. час приводят мнимого Ко времени первой ревизора. Как и у Го публикации комедии голя, "ревизор" также Квитки прошло три "мальчишка, не окон надцать лет после её чивший учения и не написания и четыре надежный по службе". года после выхода в Г.П.Данилевский об свет гоголевского "Ре ратил внимание на то, визора", пользовав что в пьесе Квитки шегося успехом и "вся кутерьма проис признанием. И пос ходит от полученного кольку комедия Гого городничим темного и ля ставилась в Мос сбивчивого известия кве и Петербурге, о из губернского города; постановке пьесы Ілюстрація до комедії Г.Ф.Квітки Основ’яненка чиновники также Квитки не могло быть "Приезжий из столицы" представляются реви и речи. Ещё Г.П.Дани зору, и тот у них зани левский обратил внимание на то, что ди ректор Московского театра М.П.Загоскин мает деньги <…>. Здесь так же, как и у в 1836 году отказал Квитке в постановке Гоголя, дамы толкуют о храме изящества, его комедии. Мотивация отказа сводилась и том, как печально из столицы вкуса к тому, что публика не воспримет коме быть брошену в такую уединенную дию, "которая во многом имеет большое даль…" [7, 43]. Однако в статье, посвя сходство с пьесою, столько уже разыгран щенной жизни и творчеству Квитки Ос ною на петербургской и московской сце новьяненко, Г.П.Данилевский, как и С.Т.Аксаков, не склонен рассматривать не" [8, 44]. Таким образом, начиная с появления сходство указанных комедий как резуль "Ревизора", на первую комедию Квитки тат подражания одного автора другому. стали смотреть сквозь призму гоголев Трудно не согласиться с его выводом о ского шедевра. Исследователи неодно том, что оба писателя "задумали план ко кратно указывали на сюжетную близость медии по сюжету, который был перед "Приезжего из столицы" Квитки с коме тем вызван не одним событием в Рос дией Гоголя "Ревизор". Анализ полемики, сии…" [там же]. В работах дореволюционных исследо развернувшейся вокруг этого вопроса, вателей, сравнивавших гоголевскую ко заслуживает отдельного рассмотрения. Однако, поскольку такой анализ содер медию с "Приезжим из столицы", в основ жится в работе И. Айзенштока "К вопро ном фигурируют термины "влияние" и су о литературных влияниях (Г.Ф.Квитка "заимствование", о чем свидетельствуют, и Н.В.Гоголь)" (1922) [1], не вдаваясь во в частности, статьи Н.Волкова, А.Лящен все детали спора, отметим мнения неко ко, Н.Баженова, анализируемые И.Айзен штоком [1, 26]. Не вдаваясь в подробности торых из его участников.

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ споров вокруг указанных комедий, заме тим, что Г.П.Данилевский, А.И.Лященко, И.Я.Айзеншток, а вслед за ними и Н.Е.Крутикова справедливо указывали на независимый характер гоголевского "Ре визора" по сравнению с комедией Квитки.

ной фамилии городничего Сквозник Дму хановского, которая содержит намек на знатное происхождение и вместе с тем вызывает улыбку, ассоциируясь с фразой "продувная бестия". Данная фамилия со ответствовала гоголевской характеристи ке в "Замечаниях для господ актеров" – Думается, что сегодня, сравнивая известный "хотя и взяточник, но ведет себя очень со шедевр Гоголя и забытую пьесу Квитки, следует ос лидно" [5, 8]. Элементы игры ощутимы в торожно обращаться с терминами "заимствование" фамилиях героев двойников – Бобчин и "влияние", тем более что факт знакомства Гоголя ского и Добчинского, почти во всём похо с рукописью комедии Квитки практически не дока жих друг на друга. В некоторых случаях зан, есть только гипотезы о том, что автор "Ревизо наименование героев в пьесе "Ревизор" ра" слышал о комедии "Приезжий из столицы" или имеет социальную окраску, о чем свиде был знаком с ней в рукописи. В данном случае бо тельствует, в частности, фамилия Дер лее плодотворным оказывается типологический жиморды, который, по словам Городниче подход к анализу указанных произведений, обна ружение типологических схождений и аналогий, с го, "для порядка всем ставит фонари под одной стороны, и с другой – значительных расхож глазами, и правому и виноватому" [5, 8]. Гоголевский "Ревизор" и "Приезжий из дений в трактовке известного сюжета. столицы" Квитки отличаются в жанровом В названии пьесы Квитки Основьянен отношении. По своим жанровым призна ко "Приезжий из столицы, или Суматоха кам пьеса Квитки – нравоучительная ко в уездном городе" содержится намек на медия с ярко выраженным водевильным началом, поскольку ве ситуацию ревизора. Го дущую роль в её разви голь отходит от тради тии играют мотивы пу ции двойных названий, таницы и суматохи. По характерных для про сути, это комедия воде изведений классицис виль, в которой преоб тических и сентимен ладают типы водевиль тальных. Название его ных героев, вызываю комедии звучит просто щих улыбку и смех. К и точно отражает ситу таким героям относят ацию, положенную в ее ся, например, типы про основу. Оба произведе винциальных водевиль ния состоят из пяти ных кокеток, а также действий. У Гоголя, как смешные типы чинов и у его предшественни ников. Нравоучитель ка, почти все действую ный характер комедии щие лица комедии име Квитки сказывается в ют говорящие фами П.М.Боклевський Ілюстрація до "Ревізора", 1863 р. том, что в ней наряду с лии, однако по своему отрицательными персо характеру эти фамилии значительно от нажами действуют и добродетельные ге личаются. В комедии Квитки "Приезжий рои, в частности, племянница городничего из столицы" фамилии подчеркивают род Анна Петровна Любимова, ее опекун От занятий героя или свойственную ему осо четин, а также полюбивший ее майор Ми бенность. Это своего рода маркеры. Нап лов. ример, городничий Трусилкин – человек Комедия Гоголя "Ревизор" по жанру – глубоко осторожный и сомневающийся, он все новаторское произведение, не имеющее аналогов время боится, как бы чего не вышло. До в русской литературе. вольно прямолинейны и фамилии других персонажей: Спалкин – уездный судья, Отметив, что изображенный в "Ревизо Печаталкин – почтовый экспедитор, Уче ре" город по структуре ближе всего к го носветов – смотритель уездных училищ, роду из комедии Квитки Основьяненко Пустолобов – приезжий из столицы, Ша "Приезжий из столицы", Ю.В.Манн ука рин – пристав. зывает на стремление Гоголя охватить все стороны общественной жизни и уп В гоголевской пьесе фамилии тоже подчерки равления. Если у Квитки представлены вают ведущую черту характера героя, однако они три чиновника – судья Спалкин, почто не столь прямолинейны и вызывают множество ас социаций, их расшифровка предполагает игру с вый экспедитор Печаталкин, смотритель училищ Ученосветов, то у Гоголя охваче читателем. но судопроизводство (Ляпкин Тяпкин), Это касается фамилии Хлестакова, ко просвещение (Хлопов), здравоохранение торый является воплощением хвастов (Гибнер), социальное обеспечение (Зем ства и беззастенчивой лжи, а также двой ляника).

Постметодика, № 3 (87), 2009

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ

9"Такого

широкого взгляда на официальную жизнь русская комедия еще не знала", –

замечает исследователь [11, 190]. Пустолобов в интерпретации Квитки – тип мошенника и плута, пытающегося извлечь выгоду из сложившейся ситуации. Сходство между ним и Хлестаковым – чисто внешнее, несмотря на то, что оба они оказываются в роли ревизора. На протяжении всей комедии Пустолобов "плутует" и врёт сознательно, целена правленно. Торжественный приём в уез дном городе и рапорт городничего он вос принимает как должное. Характеризуя поведение Пустолобова, автор даёт по нять, что он быстро входит в роль ревизо ра, благодарит городничего за порядок в городе, просит представить чиновников и т.д. В ремарках указывается, что он ведёт себя "важно", "с важными приёмами". Один из городских чиновников – смотри тель уездных училищ Ученосветов – уз наёт в нём своего знакомого и приходит в недоумение: "…Неужели наш повеса Пус толобов, выгнанный из университета за дурное поведение, теперь великий, важ ный и даже умный человек?" [9, 56]. В комедии Квитки, как и в гоголевском "Ревизоре", намерения и характер мни мого ревизора раскрываются во время его встреч с чиновниками. Чтобы подчер кнуть свою значимость, Пустолобов часто употребляет слова "Россия", "Европа", что производит комическое впечатление. Например, Ученосветову он говорит, что "утвердил равновесие в Европе", а город ничему, предложившему ему отдохнуть после дороги, заявляет: "Мне отдыхать? Что же было бы тогда с Россиею, ежели я спал бы после обеда!" [9, 57]. В диалоге с сестрой городничего звучат такие же реп лики Пустолобова: "Что скажет исто рия?", "Что скажет ожидающая Европа?" [9, 52]. Однако заявления подобного рода не настораживают чиновников уездного города, что позволяет мнимому ревизору вести себя с ними так, как они, с его точки зрения, того заслуживают. Из диалогов и внутренних монологов Пустолобова ста новится ясно, что он собирается выгодно жениться, улучшить своё материальное благосостояние, идя напролом и руко водствуясь принципом "На мой век дура ков станет" [9, 71]. Он ведет переговоры о женитьбе на племяннице городничего, за которой числится большое наследство. У самого городничего он просит 500 рублей взаймы, мотивируя это тем, что получено "предписание" по финансовой части вы дать ему деньги там, где он вздумает их получить.

В отличие от Пустолобова Хлестаков с самого начала произведения чистосерде чен в своих признаниях, которые произ водят от этого не меньший, а, пожалуй, гораздо больший комический эффект. Так, услышав о предложении городниче го переехать на другую квартиру, он воз мущённо заявляет: "Нет, не хочу! Я знаю, что значит на другую квартиру: то есть, в тюрьму. Да какое вы имеете право? Да как вы смеете?.. Да вот я… Я служу в Пе тербурге" [5, 31]. Парадоксальность и ко мизм ситуации в пьесе Гоголя заключает ся как раз в том, что искренние призна ния героя воспринимаются окружающи ми как ложь. Например, при встрече с го родничим в гостинице, он сознаётся, что долго бы просидел здесь, потому что "сов сем не знал, чем заплатить", что едет в Саратовскую губернию, в собственную деревню: "…батюшка меня требует. Рас сердился, старик, что до сих пор ничего не выслужил в Петербурге. Он думает, что так вот приехал да сейчас тебе Вла димира в петлицу и дадут" [5, 33]. Но реп лики городничего, произнесённые "в сто рону", свидетельствуют о том, что он не верит признаниям приезжего, поскольку все его мысли сосредоточены на ревизоре: "Да, рассказывай, не знал, чем заплатить! <…> В Саратовскую губернию! А? И не покраснеет!" [5, 31]. Известно, что Гоголь считал роль Хлестакова одной из самых трудных. В "Замечаниях для господ акте ров" он подчёркивал: "Чем более испол няющий эту роль покажет чистосердечия и простоты, тем более он выиграет" [5, 8]. В ходе сюжетного развития Хлестаков постепенно осваивается с положением, в котором оказался. Будучи "человеком ничтожнейшим", как характеризовал его сам Гоголь, "не имея никакого желания надувать, он позабывает сам, что лжет" [6, 339]. В шестом явлении третьего дейс твия ложь Хлестакова в доме городничего производит магическое действие на окру жающих и заставляет их дрожать от страха. Здесь герой начинает фантазиро вать о том, как однажды "даже управлял департаментом", какой страх наводил на подчинённых: "…бывало, как прохожу че рез департамент, – просто землетрясе нье, всё дрожит и трясется, как лист. <…> Я им всем задал острастку. Меня сам го сударственный совет боится" [5, 47]. Эти и многие другие примеры свидетельствуют о том, что социальный, сатирический ком понент представлен в пьесе Гоголя гораз до более ярко, нежели в комедии Квитки. В жанровом отношении "Ревизор" Гоголя – социальная и даже политическая коме дия, важную роль в которой играет мотив

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ "грешков" чиновников, а основной "пру жиной" в развитии сюжетного действия является мотив страха. Ю.В.Манн спра ведливо указывает, что страх "вошёл в поэтику комедии". Исследователь под чёркивает, что Гоголь нарисовал в "Реви зоре" свой "сборный город", что этот город последовательно иерархичен, а автор ко медии стремится максимально охватить все стороны его общественной жизни [11, 190]. Комедии Квитки и Гоголя отличаются также по стилю и по уровню драматурги ческого мастерства. Гоголевская пьеса ха рактеризуется необыкновенной цельнос тью, динамизмом, всё в ней подчинено единому замыслу, в то время как в пьесе Квитки, кроме сюжетной линии "ревизо ра", важную роль играет любовная линия. В рассматриваемых произведениях отли чаются не только характеры героев – го родничего, чиновников и мнимого ревизо ра, но и особенности художественной структуры. Гоголь в "Ревизоре" – мастер развития сюжетного действия. В комедии нет лиш них сцен и характеров, не связанных с главной интригой. Автор при помощи од ной реплики городничего мастерски "за вязывает" сюжетное действие: "Я пригла сил вас, господа, с тем, чтобы сообщить пренеприятное известие: к нам едет реви зор" [5, 10]. В отличие от гоголевской пьесы коме дия Квитки имеет затянутую экспозицию. Сообщение о приезде "важной и знатной особы" появляется только в конце первого действия. Этот эпизод является одним из самых напряжённых в развитии первого действия. Среди разных новостей в пись ме, адресованном городничему, значилась безобидная, на первый взгляд, информа ция: "При сем спешу вас уведомить: дер жите ухо востро! Через ваш город поедет важная и знатная особа, но кто – неизвес тно. <…> Он едет якобы в Крым, но имей те предосторожность. Он выезжает зав тра и по расчёту будет с сим письмом" [9, 41]. Заметим, что слово "ревизор" в про цитированном письме отсутствует. Но для трусливого и осторожного городничего, размышляющего о том, кто же эта "важ ная и знатная особа…", ответ однозначен: "Верно, ревизор" [9, 41]. Этот эпизод и яв ляется завязкой сюжетного действия. Именно он определяет весь ход его даль нейшего развития, поскольку вслед за из вестием о приезде ревизора начинаются приготовления к его встрече. Появление жандарма в финале пьесы гоголевской пьесы с сообщением о том, что "приехавший по именному повелению Постметодика, № 3 (87), 2009

из Петербурга чиновник" требует город ничего к себе, производит эффект "окаме нения" и немой сцены. Развязка сюжетного действия комедии Квитки имеет совершенно иной характер. Здесь частный пристав вручает городни чему бумагу, присланную с жандармом от гражданского губернатора. В своём пись ме губернатор сообщает, что "откоманди рованный в некоторые губернии титуляр ный советник Пустолобов <…> осмелился выдавать себя за важного государствен ного чиновника…" [9, 89]. Губернатор при казывал городничему немедленно аресто вать Пустолобова и прислать к нему с жандармом. В комедии Квитки нет немой сцены, без которой трудно представить гоголевского "Ревизора". Однако автор даёт понять, что у чиновников города на конец то открылись глаза на сущность происходящего. Городничий с горечью сознаётся, думая о Пустолобове: "Да ведь же мастер лясы подпускать! Вообразите, что всех нас одурил и мы все перед ним опешили" [9, 91]. В том, что грешен, вы нужден признаться и смотритель учеб ных заведений, ведь именно ему мнимый ревизор обещал "и чин, и крест", только бы он не сознался, что знает его и "все его шалости". Комедия Квитки "Приезжий из столицы" имеет счастливый финал: порок наказан, добродетель восторжествовала. Плут и мошенник Пустолобов оказался в руках полиции, чиновники города полу чили хороший урок, а положительные во всех отношениях герои – Анна Петровна Любимова и искавший её руки Милов – соединили свои судьбы. И Квитка Основьяненко, и Гоголь ис пользуют хронотоп уездного города. В созданных ими комедиях совпадают мно гие мотивы, в частности, мотив получения письма о приезде важной особы или реви зора, мотив подготовки к его приезду, а также мотивы "грешков", обмана и стра ха. Итак, обе комедии имеют черты сход ства и различия в развитии сюжетного действия, однако существующая между ними связь объясняется не заимствовани ем или влиянием, как считали некоторые дореволюционные исследователи, напри мер Н.В.Волков [3]. Близость между коме дией Квитки и "Ревизором" Гоголя имеет типологический характер, объясняется сходством жизненных ситуаций, ведь оба произведения восходят к анекдотам о "мнимом" ревизоре.

Безусловно, Гоголь создал гениальную коме дию, но данный факт не умаляет значения комедии его предшественника в разработке сходного сю жета. Несправедливой была бы недооценка труда

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ Квитки Основьяненко, неправомерным представ ляется социологический подход к его первой пьесе, заметный даже в некоторых авторитетных исследо ваниях.

Например, Э.Л.Войтоловская, сравни вая общую для обеих комедий ситуацию, упрекает автора "Приезжего из столицы" в том, что он "не понял её социальной зна чимости, не сумел использовать её разоб лачительную силу" [2, 26]. Но это и не входило в задачи автора, который писал комедию водевиль, оставившую свой след в истории литературы. Новаторский характер гоголевской комедии "Ревизор" по настоящему осоз наётся в сравнении с произведениями, близкими по тематике и мотивной орга низации. К таким произведениям, в пер вую очередь, относится "Приезжий из столицы" Квитки Основьяненко. Сопос тавительный анализ двух комедий под чёркивает самобытность созданного Го голем шедевра, значение его художес твенных открытий, а также то, что каж дый из авторов по своему подошёл к ос вещению традиционного сюжета о мни мом ревизоре.

ЛИТЕРАТУРА 1. Айзеншток И. К вопросу о литературных влияниях (Г. Ф. Квитка и Н. В. Гоголь) / И. Ай зеншток // Известия отделения русского языка и словесности Рос. АН 1919 г. – Т. ХХIV. Кн. 1. – Петроград. – 1922. – С. 23 – 42. 2. Войтоловская Э. Л. Комедия Н. В. Гоголя "Ревизор" : Комментарий / Э. Л. Войтоловская. – Л. : Просвещение, ЛО, 1971. – 270 с. 3. Волков Н. В. К истории русской комедии. Зависимость "Ревизора" Гоголя от комедии Квитки "Приезжий из столицы" / Н. В. Волков – С. Пб., 1899. – 64 с. 4. Гоголь Н. В. Авторская исповедь / Н. В. Го голь. – Собр. соч. : В 7 т. / Под ред. С. И. Машин ского и М. Б. Храпченко. – М. : Художественная литература, 1986. – Т. 6. – С. 406 – 441. 5. Гоголь Н. В. Ревизор / Н. В. Гоголь // Собр. соч.: В 7 т. / Под ред. С. И. Машинского и М. Б. Храпченко. – М. : Художественная лите ратура, 1985. – Т. 4. – С. 5 – 90. 6. Гоголь Н. В. Предуведомление для тех, ко торые пожелали бы сыграть как следует "Реви зора" / Н. В. Гоголь. – Собр. соч.: В 7 т. / Под ред. С. И. Машинского и М. Б. Храпченко. – М., 1986. – Т. 4. – С. 334 342. 7. Данилевский Г. П. Г. Ф. Квитка Основья ненко (Г. Ф. Квитка). Материалы для истории украинской литературы. Статья первая /

Г. П. Данилевский // Отечественные записки. – 1855. – № 11. – С. 1 – 46. 8. Данилевский Г. П. Украинская старина/ Г. П. Данилевский. – Харьков, 1866. – 271 с. 9. Квитка Основьяненко Г. Ф. Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе / Г. Ф. Квітка Основ'яненко. – Зібрання творів : У 7 т. – К. : Наукова думка, 1978. – Т. 1. – С. 29 – 96. 10. Крутікова Н. Є. Гоголь та українська лі тература (30 – 80 роки ХІХ століття) / Н. Є. Крутікова – К. : Держ. Вид во художньої літератури, 1957. – 511 с. 11. Манн Ю. В. Поэтика Гоголя. Изд. 2 е, доп. / Ю. В. Манн. – М. : Художественная литера тура, 1988. – 413 с. 12. Машинский С. И. Художественный мир Гоголя / С. И. Машинский. – М. : Мос ква, 1971. – 512 с. 13. Пушкин А. С. Полное собрание сочинений : В 16 т. / А. С. Пушкин. – М . – Л. : Изд во АН СССР, 1937 1949.

Стаття надійшла в редакцію 06.03.09

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ На основі сучасних наукових досліджень повісті М.В.Гоголя "Тарас Бульба" розглядаються при$ рода, етичні і естетичні аспекти героїчного, концепція героїчної особи в історико$літератур$ ному і загальнофілософському аспектах. На основе современных научных исследований повести Н.В.Гоголя "Тарас Бульба" рассматри$ ваются природа, нравственные и эстетические аспекты героического, концепция героической личности в историко$литературном и общефилософском аспектах. Aarticle considers nature, moral and aesthetic aspects of heroism, conception of heroic personality in historical & literature and philosophical aspects is examined on the basis of modern scientific resear$ ches of story "Taras Bul'ba"by M.V.Hohol.

ПРИРОДА ГЕРОИЧЕСКОГО В ПОВЕСТИ "ТАРАС БУЛЬБА" Н. В. ГОГОЛЯ Т. М. Конева Героическое – это ключевое понятие литературного процесса. Генетическое постижение искомой категории в общефи лософском и историко литературном пла нах начинается в отечественном литера туроведении с середины 60 х годов ХХ ст. Повышенный интерес к названной проб леме связан со стремлением ученых фи лософов, литературоведов постичь приро ду героического, проследить зависимость между типом его проявления в жизни и особенностями образного воплощения в литературе и искусстве. Исследование выявило, что героичес кое рассматривается учеными как одна из категорий эстетики, в связи с этим обра тимся сначала к формулировкам герои ческого, предложенным философами в 60 е годы. Героическое, читаем в "Философской энциклопедии", – это "свершение выдаю щихся по своему общественному значе нию поступков, отвечающих потребности исторического развития и требующих от человека готовности к самопожертвова нию. Героический поступок всегда связан с максимальным напряжением нравствен ных и физических сил, требует величай шего личного мужества…" [15, с. 356]. В этом определении "героическое" ох ватывает, на наш взгляд, лишь некоторые признаки героизма, но не выражает всей его сущности, ибо соотносится, во первых, с поступком, что, как правило, скорее при суще отдельной личности, нежели группе, народу; во вторых, акцентируется внима ние на связи героического поступка с чем то из ряда вон выходящим, требующим "от человека готовности к самопожертво ванию". Но, как известно, героизм при разрешении возникающих жизненных противоречий может обнаруживаться как в форме порыва, так и в массовой буднич ной работе. Эти формы героических свер шений реализуются по разному, в зави Постметодика, № 3 (87), 2009

симости от конкретных исторических ус ловий, сферы деятельности, профессио нальных особенностей людей, их идейных побуждений и нравственных устремле ний. Каждая их этих форм не противосто ит, а дополняет, взаимообогащает особен ности проявления героического. Как варианты уже рассмотренной нами дефиниции воспринимаются определения героизма в "Кратком словаре по этике" и в "Кратком словаре по эстетике". В первом из них героизм квалифицируется как "особая форма человеческого поведения, которая в нравственном отношении пред ставляет собой подвиг" [7, с. 69]. Во вто ром – героическое трактуется как "одна из форм проявления возвышенного, выра жающаяся в совершении отдельной лич ностью, классом или народом выдающих ся по своему общественному значению поступков, отвечающих потребностям ис торического развития, требующих напря жения всех нравственных и физических сил, мужества, стойкости и бесстрашия, готовности к самопожертвованию во имя торжества прогресса и передовых общес твенных идеалов" [6, с.51]. Как видим, этики и эстетики основное внимание уделяют соответственно нрав ственным (первый вариант) и эстетичес ким (второй вариант) аспектам героичес кого, не уделяя при этом особого внимания воинскому подвигу как общественному явлению и тем более путям образного воп лощения в искусстве. Отождествлять ге роизм с одной из его сторон, например, с нравственной, и утверждать, что это лишь категория нравственности, нельзя. Герои ческое при таком подходе к решению проблемы рассматривается с личностных позиций. Это же и общественное явление, оно имеет много сторон, и для нас здесь важнее рассмотреть его комплексно. Начиная со второй половины 60 х го дов, в формулировках героического, раз

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ работанных философами, появляется нечто новое, имеющее, на наш взгляд, принципиальное значение. В монографии И.М.Сушкова "Героизм и героические традиции" дано следующее определение героизма: "Героизм есть самоотверженная борьба народа, класса, индивидуума, от вечающая прогрессивным потребностям исторического развития, высоким идеа лам, осуществляется с полным напряже нием духовных и физических сил, смело, храбро, бесстрашно, мужественно, стойко, вплоть до самопожертвования" [13, с. 27]. Здесь уже, как видим, автор избегает ссы лок на "поступки", что, на наш взгляд, не лишено глубокого смысла. В этой дефини ции героизм квалифицируется как борьба, как процесс, не только как результат пос тупка. Среди ряда дефиниций героического, сформулированных философами в пос ледние годы, хотелось бы привлечь вни мание к одной из них. Так, авторы соста вители "Философского энциклопедичес кого словаря" предлагают следующее оп ределение героического: "Героизм, герои ческое – свершение выдающихся по свое му общественному значению действий, отвечающих интересам народных масс, передовых классов и требующих от чело века личного мужества, стойкости, готов ности к самопожертвованию" [14, с. 112]. Оно наиболее полно раскрывает смысл сложного явления, ибо соотносится с об щественно значимыми действиями. Интерес к исследуемой проблеме про являют, как уже отмечалось, не только философы, но и историки и теоретики ли тературы, писатели. Учеными литерату роведами героическое рассматривается многопланово. Первой ласточкой на пути освоения героического характера в лите ратуре 40 х годов явилась работа В.Пер цова "Подвиг и герой"; начиная с середи ны 60 х годов, концепция героической личности, героического характера стано вится предметом исследования в много численных монографических работах (С.Коваленко, В.Буряк, А.Дремов, И.Кузь мичев, Н.Лейдерман, Б.Михайлов, В.Чал маев, Л.Якименко, Л.Иванова, А.Абрамов, А.Коган, Ф.Кузнецов, Г.Ломидзе, А.Мет ченко, П.Топер, С.Фрадкина, Т.Заморий, В.Апухтина, А.Овчаренко, А.Бочаров, Л.Лазарев и др.), литературно критичес ких статьях, диссертациях. И это законо мерно, так как без разработки героическо го характера невозможно показать и ос мыслить дух русской литературы, нап равленность, пафос, новаторскую сущ ность созданных ею характеров, полно выражающих основы народного самосоз нания.

Учеными литературоведами, исследу ющими героический характер, пути воп лощения его в литературе, предпринима ются попытки дать четкое определение героизма, героического. Так, не соглаша ясь в деталях с формулировками, данны ми в "Кратком словаре по этике", в "Крат ком словаре по эстетике" и в "Краткой ли тературной энциклопедии", А.Бочаров предлагает собственное определение ге роизма: "Героизм – требующее высшего напряжения духовных и физических сил, самоотверженное и мужественное деяние в особо трудных и опасных условиях, со вершаемое при возникшей общественной потребности во имя достижения созна тельно признаваемых героем конкретных общественно необходимых целей или гу манистических, исторически прогрессив ных идеалов, благодаря чему это деяние – подвиг – вызывает возвышенные чувства у всех, наблюдавших его" [2, с. 279]. В.М.Чалмаев в одной из своих работ от мечает: "Герой и героическое – это объек тивное явление исторического процесса, это реальное порождение социальной борь бы, научных дерзаний, художественных свершений, доступных тому или иному об ществу на определенном этапе его разви тия. На любом из героев лежит отпечаток породившей его эпохи, класса, конкретно исторических условий" [17, с. 4]. Как видим, эти определения, выраста ющие из синтеза ранее осуществленных, выражают многообразие побудительных причин к появлению героизма, раскрыва ют сами обстоятельства, в которых он проявляется. Но если в первом варианте героическое предстает как процесс, дея ние, учитывается при этом и сила актив ного воздействия его на людей, то во вто ром варианте героическое – это "объек тивное явление исторического процесса". Однако учеными не учитывается, на наш взгляд, одно очень важное обстоятельство, которое сразу же привлекает внимание, когда мы обращаемся как к фактам исто рии, так и к примерам художественной литературы. Это чувства национальной гордости, сыновней любви к своей Родине, которые наполняют реальным содержа нием самое понятие героизма. Ведь ге рой – это всегда патриот Отечества. Глу бинные истоки героического связаны с Ро диной, борьбой за ее процветание и безо пасность. Определение героического, предлагае мое Д.Марковым ("Героическое – это не просто смелый поступок, а борьба за иде ал, способный поднять человека на под виг" [10, с. 339], созвучно определению В.Чалмаева. Оба ученые раскрывают кри терии героизма, а также почву, на которой он формируется и расцветает.

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ Авторы составители "Літературознав во. Одной из важнейших особенностей по чого словника довідника" предлагают оп вести, по общему признанию исследовате ределение искомого понятия, учитываю лей, является выдвижение на передний щее моральную основу героизма и специ план широких народных масс, героичес фику художественного освоения герои кого казачества [11, с. 126; 16, с. 178], кото ческой темы в литературе: "Героїчне – рое противопоставляется сословному, етико естетична категорія на означення пронизанному индивидуализмом миру моральної цільності вчинків, дій окремої польского войска. В поведении казаков особи чи суспільства в цілому задля прог есть нечто большее, чем то, что обычно на ресу, які вимагають особливої віддачі мо зывают личным героизмом: во всем, в чем ральних, інтелектуальних, фізичних зу бы они ни проявляли себя, они прежде силь, мужності, відваги, самопожертви… всего осознают себя участниками общего Героїчне в літературі – одна з форм вияву народного дела. Подлинный источник их високого – поетичне звеличення засобами героизма – в органическом слиянии лич художнього слова вчинків героїв, покли ных интересов с общими идеалами Сечи и каних захищати ідеали добра, справедли всего украинского народа. вості, соборності" [9, с. Широкой панорамой 158]. подвигов казаков явля Итак, попытки дать ется осада Дубно. В четкое научное, учиты ожесточенной схватке с вающее специфику ху врагом кипит удаль ку дожественного освое ренного атамана Куку ния героической темы, бенко, бесстрашно ру определение героизма бившего врагов, прояв успешно предпринима ляет свою храбрость ется и учеными лите казак Шило, не раз ратуроведами. Недого вступавший в нерав воренность либо неточ ную борьбу с турками, ность отдельных фор показывают свою доб мулировок свидетельс лесть Степан Гуска, твует об активном поис Метелиця, атаман Ба ке отечественных лите лабан, принявший ратуроведов, исследу смерть за родину как ющих природу героиз награду, горит отвагой ма. И, думается, общи Остап. ми усилиями филосо Но нельзя не отме фов, литературоведов, тить, что каждый из ге писателей (Ю. Бонда роев, являясь состав рев: "Героизм – это ной частью всего наро преодоление самого се да, вместе с тем выра бя и это самая высокая жает то народное и ге Є. Кібрик Тарас над тілом Андрія человечность" [1, с. 95]; роическое начало, кото А. Крон: "Героем со строчной буквы мож рое было свойственно и самому автору. но быть лишь однажды, это скорее харак Отсюда особая взволнованность повество тер человека, чем оценка его деяний, и не вания, вмешательство писателя в ход со редко, называя человека героем, мы име бытий, прямые обращения к своим героям ем в виду не столько объективную значи (авторские отступления, говорящие о ка мость совершенного им деяния, сколько те зацкой славе или выражающие скорбь о черты личности, которые подвигли его на гибели героев). Особая выразительность вызывающий наше восхищение поступок" повествования постигается приемом гла [8, с. 19]; К. Симонов: "… героизм – это то, гольной инверсии, лирической окрашен что делается (в военное время. – Т. К.) ностью самих описаний событий, развер каждый день" [12, с. 306] и др.) оно в конце нутыми сравнениями и приемом гипербо концов все же выкристаллизуется в об лы, что усиливает впечатление о силе и щепринятую оптимальную формулиров храбрости казаков. ку. И, конечно же, немалую роль при этом Следует подчеркнуть, что в решитель сыграет конкретный анализ произведений ной схватке с врагом особенно проявляет русской литературы в целом и повести ся чувство товарищества, которое объеди "Тарас Бульба" Н.Гоголя в частности, рас няет всех казаков и которое стало законом крывающих героическую доминанту ха их жизни. Каждый из них считает своим рактера личности и героизм как доминан долгом выручить товарища, подчас рис ту деяний народа. куя собственной жизнью. В повести "Тарас Бульба" проблема ге Справедливости ради отметим, что эта роического рассматривается многоплано особенность (выдвижение на передний Постметодика, № 3 (87), 2009

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ план широких народных масс) является та – его заветная мечта, которая безраз вообще одной из важнейших черт худо дельно владеет им. С глубоким презрени жественного мышления Н.Гоголя: "Внут ем и ненавистью относится Тарас Бульба ренний принцип, во многом организую к тем, кто не заботится об интересах род щий художественное мышление Гоголя, – ной земли, к тем, кто изменяет ей: "Знаю, это принцип недифференцированной сти подло завелось теперь на земле нашей; хийной массовости, целостного восприя думают только, чтобы при них были хлеб тия мира как системы больших челове ные стога, скирды да конные табуны их, ческих единств. Гоголь стремится выр да были бы целы в погребах запечатанные ваться из границ восприятия жизни в ка меды их. Перенимают черт знает какие тегориях отдельного человека, прорваться бусурманские обычаи; гнушаются языком к некоему, для него, видимо, еще неясно своим; свой с своим не хочет говорить; му горизонту широких коллективов и це свой своего продает, как продают бездуш лостных стихий, отречься от индивидуа ную тварь на торговом рынке. Милость лизма, разъедавшего почти весь ХІХ век, чужого короля, да и не короля, а паскуд и, если нельзя иначе, лучше растворить ная милость польского магната, который желтым чеботом своим личность, даже свою бьет их в морду, дороже собственную личность, для них всякого братс в стихии общего, в на тва. Но у последнего роде, в свободе…, чем подлюки, каков он ни согласиться с превозне есть, хоть весь извалял сением личности [4, с. ся он в саже и в поклон 159]. ничестве, есть и у того, Как видим, именно братцы, крупица рус народ является у Н.Го ского чувства. И прос голя реальным носите нется оно когда нибудь, лем исторической си и ударится он, горе лы, героического нача мычный, об полы рука ла. Однако, было бы не ми, схватит себя за го верно думать, что осоз лову, проклявши гром нание народа как ос ко подлую жизнь свою, новной движущей силы готовый муками иску исторического процесса пить позорное дело [3, с. приводит Гоголя к ни 106]. гилистическому отри Насилие над наро цанию в общественном дом вызывает страс развитии роли героя. тный протест Тараса "Но значение последне Бульбы. Он "самоуп го, – как справедливо равно входит в села, где отмечает С.Машин Є. Кібрик Страта Остапа только жаловались на ский, – обусловливает ся мерой органической его связи с наро притеснения арендаторов и на прибавку новых пошлин с дыма. Сам с своими каза дом [11, с. 123]. Характерная особенность обрисовки ками производил над ними расправу… [3, событий и людей в повести "Тарас Буль с. 34 – 35]. Тарас Бульба впитал в себя жи ба" состоит в том, что высокие порывы, ге вые народные соки, и потому так ярки те роические подвиги являются уделом как чувства и стремления, которыми он жи народной массы в целом, так и избранных вет. Сила духа – стержневая доминанта ха индивидуальностей – Тараса и Остапа. "У Н.Гоголя героизация личности исходит рактера героя: Тараса не сломили ни су исключительно из того основания, что ровый суд над изменником сыном, ни личность персонифицирует в себе реаль казнь Остапа, ни угроза смерти. Смелый, ные исторические потребности [5, с. 91]. неукротимый, закаленный в боях, он оду Судьба Тараса и Остапа в произведении хотворен горячей любовью к родине и неразрывно соединена с судьбой целого всегда верен своему долгу. И в последний коллектива, с развитием освободительной момент не о себе думает он, а о своих това борьбы. И по своему отношению к жизни рищах. "Не на костер глядел Тарас, не об они не только не отделены от своих това огне он думал, которым собирались жечь рищей из Запорожской Сечи, но слиты с его; глядел он, сердечный, в ту сторону, ними в едином общем стремлении. Тарас где отстреливались казаки; ему с высоты Бульба выступает в эпопее как вырази все было видно, как на ладони. "Занимай тель национальных интересов украинско те, хлопцы, занимайте скорее, – кричал го народа. Он страстно любит родную зем он, – горку, что за лесом; туда не подсту лю; ее освобождение от чужеземного гне пят они!" Но ветер не донес его слов. "Вот

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ пропадут, пропадут ни за что!" – говорил он отчаянно и взглянул вниз, где сверкал Днестр. Радость блеснула в очах его. Он увидел выдвинувшиеся из за кустарни ка четыре кормы, собрал всю силу голоса и зычно закричал: "К берегу! К берегу, хлопцы! Спускайтесь подгорной дорож кой, что налево. У берега стоят челны, все забирайте, чтобы не было погони! [3, с. 136 – 137]. Цельность натуры позволяет и Остапу воплотить в себе с особой силой основные черты народного героического характера. Настоящей школой жизненного воспита ния была для него Запорожская Сечь. Здесь он сложился как воин, как смелый защитник родной земли. В отличие от от ца, склонного к буйному проявлению чувств, он сдержан и внутренне сосредо точен. За видимой замкнутостью скрыва ется живая отзывчивость, глубокое чув ство товарищества, привязанности к бое вым друзьям. За внешней суровостью Ос тапа таится горячая любовь к родине, ко торая ведет его на подвиги. "Остапу, казалось, был на роду напи сан битвенный путь и трудное знанье вер шить ратные дела. Ни разу не растеряв шись и не смутившись ни от какого слу чая, с хладнокровием, почти неестествен ным для двадцатидвухлетнего, он в один миг мог вымерять всю опасность и все по ложение дела, тут же мог найти средства, как уклониться от нее, но уклониться с тем, чтобы потом верней преодолеть ее… Крепкое слышалось в его теле, и рыцар ские его качества уже приобрели широ кую силу качеств льва" [3, с. 65]. Остап об наруживает задатки настоящего вождя. Отец им гордится: "… ей ей, будет добрый полковник, да еще такой, что и батька за пояс заткнет!" [3, с. 65]. В плену Остап и в самом деле созревает как вождь и, когда запорожцев ведут на казнь, идет впереди и первым принимает муки. Таким образом, основываясь на анализе реальных общественных явлений ХVI ве ка, Гоголь с объективных позиций подо шел к решению вопроса о роли народа и личности в истории, создал героические образы, которые в своей совокупности воссоздают единый героический харак тер – тип украинского патриота. Одним из наиболее распространенных приемов соз дания героического характера является изображение героя в действии. Такая наи более характерная для героя ситуация да ет писателю возможность показать, как с наибольшей полнотой раскрываются чер ты его характера. Героическая личность не противостоит народу, не возвышается над ним, а вырастает из него в ходе борь бы, служит его интересам, вдохновляет народ своим примером, ибо героизм всегда Постметодика, № 3 (87), 2009

является массовым и индивидуальным одновременно: действительность всеоб щего выступает в форме единичного. Ге роическое в условиях освободительной борьбы неразрывно связано с трагичес ким, то есть такой крайней ситуацией, в которой становятся объективно неизбеж ными гибель человека или его безмерные душевные и физические страдания. В то же время героическое в повести рассмат ривается и как совокупность свойств и оп ределенных черт действительности, то есть масштабом героизма измеряется не только характер человека, но и эпоха, обусловленная остротой разрешаемых объективных противоречий, повышенной национальной активностью украинского народа на данном этапе развития обще ства. ЛИТЕРАТУРА 1. Бондарев Ю. Взгляд в биографию / Ю. Бондарев. – М., 1971. 2. Бочаров А. Человек и война. / А. Бочаров. – М., 1978. 3. Гоголь Н. В. Тарас Бульба / Н. В. Гоголь. – Собр. соч. : В 7т. – Т. 2. – М., 1984. – С. 28 $ 139. 4. Гуковский Г. А. Реализм Гоголя. / Г. А. Гу$ ковский. – М. – Л., 1959. 5. Казарин В. П. Повесть Н. В. Гоголя "Тарас Бульба" : Вопросы творческой истории / В. П. Казарин. – Киев – Одесса, 1986. 6. Краткий словарь по эстетике. – М., 1963. 7. Краткий словарь по этике. – М., 1965. 8. Крон А. Капитан дальнего плавания (по$ весть о друге) / Крон А // Новый мир. – 1983. – № 2. – С. 9 – 137. 9. Літературознавчий словник$довідник. – К., 1997. – С. 158. 10. Марков Д. Проблемы теории социалисти$ ческого реализма / Д. Марков. – М., 1975. 11. Машинский С. И. Историческая повесть Гоголя / С. И. Машинский. – М., 1940. 12. Симонов К. Разговор с товарищами: Вос$ поминания. Статьи. Литературные заметки. О собственной работе / К. Симонов – М. , 1970. 13. Сушков И. Героизм и героические тради$ ции / И. Сушков. – Ростов$на$ Дону. – 1969 . 14. Философский энциклопедический словарь. – М., 1983 . 15. Философская энциклопедия. – Т. 1. – М., 1960. 16. Храпченко М. Б. Творчество Гоголя / М. Б. Храпченко. – М., 1959. 17. Чалмаев В. Героическое в советской лите$ ратуре / В. Чалмаев. – М., 1964.

Стаття надійшла в редакцію 06.03.09

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ Історію стосунків людини і портрета слід шукати у творах письменника, які і є його духовною ав тобіографією. Портрети Гоголя живуть своїм життям, корегуючи наші уявлення про видатного земляка, руйнуючи усталені стереотипи, відкриваючи нові грані гоголівської особистості. Містич на сила портрета, у яку вірив письменник, підтвердилася на його власній іконографії. Историю взаимоотношений человека и портрета следует искать в произведениях писателя, ко торые и являются его духовной автобиографией. Портреты Гоголя живут своей жизнью, коррек тируя наши представления о выдающемся земляке, разрушая устоявшиеся стереотипы, откры вая новые грани его личности. Мистическая сила портрета, в которую верил писатель, подтвер дилась на его собственной иконографии. History of the relationship between man and his portrait should read in his works of literature, those are her true spiritual autobiography. Hohol's portraits live independently, correcting our imaginations about out standing countryman, destroying common stereotypes, discover new accents of the Hohol's personality. Portrait mystic might, Hohol believed in, come true in his iconography.

ІКОНОГРАФІЯ МИКОЛИ ГОГОЛЯ О.В.Орлова У написаних з натури портретах Ми коли Гоголя збереглися не тільки риси обличчя, настрій, почуття, а й таємниці його душі. І справа не тільки у майстер ності художників, котрі зуміли перенести на полотно й зберегти для нас образ письменника. Таємниці пов'язані насам перед із фактом існування живописних двійників Гоголя – його портретів. Став лення письменника до власних зобра жень у свій час було не зрозумілим його найближчому оточенню, залишається во но загадкою і зараз.

У музеї заповіднику Гоголя екскурсоводи роз повідають місцеву легенду чи бувальщину про те, як мати Гоголя знімала портрет, що прикрашав ві тальню, і ховала його на час приїзду сина, бо той не міг перебувати в кімнаті із портретом роботи Федора Молера, писаним спеціально для рідних письменника.

Листування Миколи Гоголя, зазвичай спокійне і дружелюбне, двічі перерива лося гнівними тирадами на адресу М.По годіна та І.Бецького, – видавців журна лів, у яких були надруковані портрети письменника без його особистого на те дозволу. Навіть у духовному "Заповіті" Гоголь з обуренням і образою поверта ється до цієї події, благаючи не тиражу вати його зображення. У листі до С.П.Шевирьова Гоголь на магався пояснити суть "портретної" проблеми, причини свого негативного ставлення до власних зображень:

"Друг мой, много я не умею объяснить, да и для того, чтобы объяснить что нибудь, нужно мне поднимать из глубины души такую историю, что не впишешь её на многих страницах. А потому то тем же самым причинам и не может быть понятно дру гому, почему мне так неприятно публикование мо его портрета [6, Т.2, с.308].

"Історію з глибини душі" Микола Го голь писав усе своє життя, починаючи з юнацьких невдалих спроб і закінчуючи попелом від "Мертвих душ 2". Історію стосунків людини і портрета слід шукати не стільки у біографічних легендах, скільки у творах письменника, які і є його духовною автобіографією. Перший портрет петербурзького пері оду належить пензлю О.Д.Венеціанова – відомого російського художника реаліс та, засновника школи народного жанро вого живопису. Автолітографія позначе на 1834 роком, на цей час письменник і художник були добре знайомі. О.Венеціа нов увів Гоголя у коло молодих художни ків, познайомив із їх побутом і роботою. На основі цих вражень написані повісті "Невський проспект" та "Портрет". Мико ла Гоголь зображений на портреті у щас ливу пору свого життя – входження у лі тературний бомонд, визнання та славу. Юний Ніколаша Гоголь із модною зачіс кою, у франтуватій краватці, на його ву сах легка хлестаківська посмішка. Пер ший у житті портрет, написаний відомим художником, не міг не тішити самолюбс тво письменника, який робив перші сто личні кроки. Поручику Пирогову з повісті "Невський проспект" вкладено у вуста перше і досить примітивне рішення "пор третної" проблеми, через яке, припускає мо, пройшов і Гоголь: "Ему весьма жела лось видеть мужественную физиономию свою на портрете" [2, Т. 1, с. 34]. Портрет як самоствердження і данина світським традиціям був втілений у робо ті О.Венеціанова, декілька з автолітогра фій якої дійшли до наших днів і зберіга ються в Третяковській галереї та Гого лівському музеї заповіднику.

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ

9Техніка літографії давала можливість тиражи рувати зображення, але Гоголь вважав це загро зою для себе, майже містичною.

Він відмовився від публікації власного портрета в збірці "Арабески". Дослідник Н.Машковцев висуває низку версій відмо ви, але головним вважає друкування у книзі повісті "Портрет": "могло показать ся неудобным приложение портрета ав тора к книге, изобилующей важными принципиальными высказываниями о портретной живописи… Кроме того, из вестно, с какой неприязнью относился Го голь к широкой публикации своих изоб ражений, преграждая по мере сил всякие их попытки. Возможно, что уже в 30 х го дах зародилась у него эта осторожность" [4, с. 30]. У повісті "Пор трет" справді вису валися деякі прин ципи портретного живопису, проте найголовніше, що саме тут Гоголь сформулював голов ну тезу взаємосто сунків не стільки художника із зобра женням, скільки оригінала із власним Портрет роботи портретом. Портрет О.Дмитрієва Мамонова старого лихваря, створений силою таланту, став мірилом цінності життя художника у мистецтві. Життя старого грішника продовжилося на полотні – він спокушає, торгує, губить. Гоголь наділив портрет містичною силою, яка впливала на усіх, хто опинявся поруч. Демонічний лихвар знав про це, тому і благав художника написати його: "Он бросился ему в ноги и молил кончить пор трет, говоря, что от сего зависит судьба его и существование в мире, что уже он тронул своей кистью его живые черты, что если он передаст их верно, жизнь его сверхъестественною силою удержится в портрете, что он через то не умрёт совер шенно, что ему нужно присутствовать в мире" [2, с.162].

Можливо, що у довгі часи позування Венеціа нову, коли на чистому полотні поступово проявля лися риси обличчя, потаємні думки та бажання, народилася у Гоголя містична ідея портрета двій ника, який живе самостійним від господаря життя.

На думку філософа Л.Карасьова, ге рой та його портрет у повісті М.Гоголя ізоморфні один одному за ступенем своєї реальності або життєвості: перший – не до кінця помер, другий – ожив не до кін ця. Коли художник Чартков став госпо Постметодика, № 3 (87), 2009

дарем портрета, напружена рівновага по рушується. Художник гине, портрет зни кає, але портрети, які художник скупо вував, а потів знищував, повторюють го ловний онтологічний зміст взаємин люди ни і портрета – знищення життя, що жи ли у талановитих картинах [3, с. 68]. Можливо, що в повісті "Портрет" М.Го голь висловив своє бачення онтології пор третного живопису, і ще тоді у нього зникло бажання "не до кінця померти" або "ожити не до кінця". Протягом наступних п'яти років Ми кола Гоголь уникав будь яких зобра жень, хоча залишились малюнки В.Жу ковського, О.Пушкіна, О.Дмитрієва Мо монова, К.Мазера. У 1840 ому році ху дожник Федір Молер написав ряд пор третів М.Гоголя. Саме цей художник створив образ письменника, який став хрестоматійним.

Молерівський Гоголь і досі прикрашає зібрання творів, усілякі ювілейно туристичні віньєтки. Ос танній привіт – з пляшки мінеральної води під наз вою "Гоголівська". Не уяв ляв собі Микола Васильо вич справжнього тиражу вання.

З Федором Моле ром Гоголь зблизив ся у Римі, там пого дився позувати для Портрет роботи К.Мазера портрета. Залиши лося три портрети на темному тлі, які вважають підготовчи ми до основного полотна, написаного для матері письменника. Авторська копія цього портрета зберігається зараз у Тре тьяковській галереї, а портрет родини Гоголя у 1941 р. був втрачений Полтав ським Краєзнавчим музеєм. Гоголь на зображенні умиротворений, хоча очі сум ні та імлисті. Риси обличчя пом'якшені, немає гострого підборіддя та довгого носа ("пташиного", як називав його Гоголь). Парадний та благополучний вигляд рад ше призначений для материнського спо кою, ніж для передачі психологічного стану письменника, котрий переживав у цей час глибоку духовну кризу. На художника Молера приховано впливав факт призначення портрета, і він, як і герой повісті "Портрет" – Чар тков, – підкорявся замовленню, писав так, як від нього чекали. "Однообразные, холодные, вечно прибранные и, так ска зать, застёгнутые лица чиновников, воен ных и штацких, не много представляли поля для кисти: она позабывала и вели колепные драпировки и сильные движе

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ния и страсти… Перед ним был только мундир, да корсет, да фрак…" [2, Т. 2, с. 134]. У Римі Гоголь познайомився ще з од ним художником – Олександром Івано вим. Під впливом цього знайомства з'яви лася друга редакція повісті "Портрет". Іванова вважають прототипом художни ка – протилежності Чарткова. Олександр Іванов – це втілення ідеальних уявлень Гоголя про живописця, який безкорисли во відданий творчості. Письменника і ху дожника зближувала віра у силу мисте цтва й високе приз начення митця, бага торічне зосереджен ня на одному творі ("Мертві душі" та "Явлення Христа на роду"). Зустріч майс трів відбулася у мо мент, коли компози ція полотна "Явлен ня" була визначена і нагальними постали проблеми психологіч Портрет роботи них характерів пер О.Пушкіна сонажів картини. Ре зультатом спільної роботи дослідники вважають образ раба [1, с.38], образ "тремтячого" батька [4, с. 82] і найголовні шого – образ "найближчого" до Христа. На одному з ескізів (із зібрання К.Т.Сол датенкова) "найближчий" має характерні риси Гоголя. Вражаюча експресія облич чя у поєднанні із низько похиленою голо вою і зігнутою фігурою виказують мо мент глибокого потрясіння, страху і усві домлення своєї гріховності. Фігура пор третного Гоголя тісно пов'язана із нас троями його літературних пошуків. Як вважає П.Михед, цей персонаж "ілюс трує та додає у зображенні того стану, який передає у "Вибраних місцях" пись менник, що пережив страх, спокуту і преображення" [5, с. 180]. О.Іванов під час роботи над сакраль ним полотном написав два портрети М.Гоголя. За словами художника, зобра ження зберігалися у таємниці від усіх. Проте письменник ці утаємнені портрети подарував своїм друзям – М.П.Погодіну, котрий відразу надрукував його у жур налі, і В.А.Жуковському. Портрети робо ти Олександра Іванова майже однакові, їх часто називають одним у двох варіан тах. Микола Гоголь зображений по до машньому, без лакування та парадності. У листі до С.Шевирьова письменник так висловився про своє зображення: "Рассу ди сам, полезно ли выставлять меня в свет неряхой, в халате, с длинными взъе рошенными волосами и усами?" [6, с. 308].

Дивно, але портрет роботи Олександра Іва нова справляє враження, протилежне гоголівській оцінці. Загальний вираз обличчя можна назвати смиренним, погляд зосереджений на пильному спогляданні за чимось важливим, навіть знамен ним. Таким поглядом можна зустрічати Месію.

Саме такий погляд потрібен був худож нику Іванову, бо головним для нього у цей період був задум і втілення "Явлення Христа народу". Гоголя митець бачив се ред людей, що чекають на прихід Бога, але "найближчий" до Христа – це персонаж просторово наближений, духовний же стан позначений відчуттям розгубленості та страху. У "Заповіті" Гоголь описав цей стан: "Соотечественники, страшно!..", "За мирает от ужаса душа". Чи не про цей "ужас" згадує в "Мер твих душах" письмен ник, описуючи помі щика Плюшкіна: "Нынешний пламен ный юноша отскочил бы с ужасом, если бы показали ему его пор трет в старости. Заби райте же с собою в путь…" [2, Т. 10, с. 127]. Портрет роботи О. Іванова

9 Портрет як духовна сутність людини усе життя

вабив і водночас відляку вав Миколу Гоголя. Пись менник розумів силу впли ву справжнього мистецтва, яке здатне оголити найпотаємніше, винести на широкий загал глибин ні порухи душі. Молодий Гоголь венеціанського періоду був би вражений ("отскочил с ужасом?") від портрета Іванова, який представив світу зовсім іншу людину без юнацьких сподівань та ілюзій, людину, яка пройшла великий шлях пізнання і осудження пороків, поневірянь і каяття.

Містична сила портрета, у яку вірив письменник, підтвердилася на його влас ній іконографії. Портрети Гоголя живуть своїм життям, коректуючи наші уявлен ня про видатного земляка, руйнуючи ус талені стереотипи, відкриваючи нові гра ні гоголівської особистості. ЛIТЕРАТУРА 1. Алленов М. М. Александр Александрович Иванов / М. М. Алленов. – М., 1980. 2. Гоголь Н. В. Полн. собр. Соч : [у 14 т]. – М., 1951. 3. Карасев Л. В. Онтологія и поэтика / Л. В. Карасев // Вопросы философии. – 1996. – № 7. – С. 55 – 82. 4. Машковцев Н. Г. Гоголь в кругу художников / Н. Г. Машковцев. – М., 1955. 5. Михед П. "Найближчий до Христа" (Про функцію іконографії в новій естетиці Гоголя) / П. Михед // Київська старовина. – 1997. – № 5. – С. 178 – 183. 6. Переписка Н. В. Гоголя : [у 2 х т]. – М., 1988.

Стаття надійшла в редакцію 06.03.09

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ Інтерактивні методи навчання, використані в цій розробці уроку зарубіжної літератури, допоможуть семикласникам сформувати власну думку про великого земляка М.В. Гоголя. Интерактивные методы обучения, использованные в этой разработке урока зарубежной литературы, помогут семиклассникам сформировать собственное мнение о великом земляке Н.В.Гоголе. Interactive methods used in this foreign literature lesson plan, will help the seventh'grade schoolstudents to devel' op their own attitude as fort the outstanding countryman, M.V.Hohol.

М.В.ГОГОЛЬ І УКРАЇНА (УРОК У 7 КЛАСІ) В.М.Кошова Мета. Поглибити знання учнів про життє% вий шлях М.В.Гоголя; дослідити зв'язок письменника з Україною та показати вплив української культури на його творчу спад% щину; розвивати навички роботи в парах, групах, з додатковими матеріалами. Тип уроку. Урок засвоєння нових знань Обладнання. Мультимедійна презента% ція, портрет письменника, допоміжні мате% ріали, запис фрагмента опери М.Мусор% гського "Сорочинський ярмарок". Хід уроку 1. Оргмомент. 2. Актуалізація опорних знань. Повідомте учням, що на цьому уроці вони розпочнуть вивчати життєвий і творчий шлях Миколи Васильовича Гоголя і процитуйте Олеся Гон% чара: "Як би ви не вважали, що добре знаєте Гоголя, він стане вам ще ближчим, якщо від% відаєте його рідні місця". Якщо раніше ваші учні були на екскурсії гоголівськими місцями, попросіть їх пригадати, які саме населені пун% кти, пов'язані з імЄям М.В.Гоголя, вони відві% дали. Що запам'ятали з подорожі? Щоб пригадати, як це відбувалося, за% просіть учнів переглянути відеофільм подо% рожі. 3. Мотивація навчальної діяльності. Ска% жіть учням, що незабутня мандрівка дає змо% гу зануритися у світ дитинства та юності ве% ликого письменника, доторкнутися до вито% ків його літературної творчості. Повідомте тему уроку ("М.В.Гоголь і Ук% раїна") та мету: з'ясувати, які місця пов'яза% ні в Україні з життєвим і творчим шляхом великого письменника та чи можна його вва% жати не тільки російським, а й українським майстром пера? Учні також будуть учитися працювати в парах, складати хронологічну таблицю, аналізувати одержану інформацію. Далі семикласники записують у зошити тему уроку та його основні питання: 1. По% лтавщина в житті М.В.Гоголя. 2. Зв'язок письменника з Україною. 3. Образ України у творчості Миколи Гоголя. 4. Любов людей до М.В.Гоголя. 4. Вивчення нового матеріалу. Запросіть учнів прочитати епіграф уроку: "Кожний великий митець – то цілий світ. Увійти в цей світ, відчути його багатогранність і неповтор% ну красу – означає наблизити себе до пі% знання безкінечного розмаїття життя" Постметодика, № 3 (87), 2009

(С. Машинський, дослідник творчості Гоголя). Запитайте, як учні розуміють цей вислів. Як його можна співвіднести з темою уроку? Презентація портретів. Образ Миколи Васильовича Гоголя надихав багатьох ху% дожників створювати його портрет: А.Вене% ціанова, О.Іванова, Е.Дмитрієва%Мамонова, Ф.Молера. Запропонуйте увазі учнів декіль% ка з художніх зображень М.В.Гоголя. Хай скажуть, який із портретів письменника їм найбільше подобається та обґрунтують, чо% му. Після того, як діти висловляться, повідом% те, що сам Гоголь вважав, що характерний для нього вираз: губи посміхаються, а очі залишаються сумними – зміг передати ху% дожник Ф. Моллер. А більшість дослідників схиляються до думки, що найвдаліший пор% трет Гоголя належить Олександру Іванову. Він не є парадним. Навпаки, відомий пись% менник зображений одягненим у домашній халат, і така деталь підкреслює душевну простоту й відкритість світові талановитого майстра. Його обличчя неначе випромінює доброту, привітність, щирість. На губах зас% тигла трохи сумна посмішка. Погляд митця спрямований повз глядача, але здається, що він вдивляється в душу. Микола Гоголь – одна із загадкових пос% татей у письменстві. Дайте дітям завдання прочитати вірш Івана Драча "До Гоголя" і приготуватися відповісти на запитання. Все Гоголя про Гоголя питаю Який він був? І в чому таїна, Що сам собі усе про нього втаюю; Вночі він ближче, гірше завидна. Всі таємниці вдень скресають льодом. Стаєш нікчемним, згірш усіх нікчем, Люблю його останнім перельотом І небо замикаю тим ключем. Душа летить із вирію за Гоголем, В гніздо пречистих і скорботних рук. Душа моя відчайно незагоєна, Їй дише вслід морозом Басаврюк. А в небі тихо. І немає стелі. І тільки видно, як віддалеки Він хмарою химерною шинелі Нам зігріває різдвяні зірки. І тільки тужно, бо не доступитись, І тільки журно, бо нема й нема. До неба встати. З неба зір напитись. Душа живе ще, хоча смерть німа.

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ Бесіда. Як ви вважаєте, чому розмову про Гоголя ми починаємо з вірша І.Драча? Яким настроєм він перейнятий? Які перегуки з творчістю М. Гоголя ви в ньому помітили? Які образи, картини ви уявили, слухаючи вірш? Над чим розмірковує поет? В наступному моменті уроку діти з'ясову% ватимуть питання "Полтавщина в житті Го% голя". Метод – самостійне опрацювання тек% сту (допоміжний матеріал № 1). Завдання: прочитати статтю і скласти хронологічну таблицю. Бесіда. Де народився М.В.Гоголь? В якому селі проминули дитячі роки письменника? Хто його батьки? Назвіть перший навчаль% ний заклад, у якому письменник здобував знання? Які дати виписали до хронологічної таблиці? Далі учитель демонструє мультимедійну презентацію, яка доповнює прочитаний ма% теріал. Опрацювання інформації про місця, пов'язані з М.В.Гоголем (допоміжний мате+ ріал № 2). Метод – "ажурна пилка" (учні ді% ляться на групи. Потім за номерами форму% ють нові групи. Опрацьовують розданий ма% теріал. Повертаються в свою групу і розпові% дають, що вони запам'ятали). Слово вчителя. У 1852 р. письменник пі% шов із життя. Отже, з Україною пов'язані не тільки дитинство Гоголя, його юність, але й роки зрілості. З Україною пов'язана прак% тично вся творчість М. Гоголя. М. Гоголь – явище унікальне для всього світу, а джерела його слід шукати передусім у поєднанні двох мовних культур і двох мов% них стихій. У листі до Олександри Смирнової від 24 грудня 1844 року із Франкфурта пись% менник зізнався: "Сам не знаю, яка в мене душа: хохлацька чи російська"… Літературні критики й до цього часу ве% дуть дискусію з цієї проблеми. Запросіть ді% тей спробувати зробити власні висновки що% до того, до національних надбань якого наро% ду належить творчість М.В.Гоголя. Робота в парах. Діти мають опрацювати тексти у парах (допоміжний матеріал № 3), а тоді дати відповіді на запитання. Слово вчителя. Саме національна стихія, народні звичаї, традиції, історія та фольклор сформували величну постать Гоголя, націо% нальний зміст мистецької спадщини якого є цілком очевидним. Гоголь був людиною надзвичайно доброю. Прагнув допомогти бідним. На його прохання влаштовувалися безкоштовні обіди для се% лянських дітей. Письменник просив сестер постійно підгодовувати бідних дітей, старих людей, не шкодуючи коштів. Крім того, сес% три, за його проханням, лікували хворих у Василівці, збирали лікарські рослини, суши% ли їх, заготовляли. Василівські селяни ста% вилися до молодого "панича" з сердечною теплотою і подякою. Мікрофон. Чи вважаєте ви М.Гоголя ук% раїнським письменником? Доведіть. Презентація книг про життєвий шлях письменника. Скажіть дітям, що вони мають самі знайти для себе відповідь на питання:

"Чи справді Гоголь тільки російський пись% менник, а, можливо, і український?". Пре% зентуйте книги, які їм допоможуть у цьому. 5. Підсумки. Яку тему вивчали на уроці? Про що дізналися? Кросворд. 1. Хто готував хлопчика до вступу в ліцей? 2. У яке місто письменник мріяв переїхати працювати? 3. Микола Ва% сильович Гоголь народився в… 4. Де минули дитячі роки письменника? 5. Одна із збірок письменника, в якій зображується життя українського народу. 6. Місто в Україні, де лікувався письменник. 7. Петербурзький то% вариш М.В.Гоголя.

6. Домашнє завдання. Прочитати І – ІІІ розділи повісті "Тарас Бульба".

Допоміжний матеріал № 1 Диканька, Миргород, Сорочинці! Як багато говорять нашому серцю ці слова! Ці місця оспівані прекрасним чародієм слова Миколою Васи% льовичем Гоголем. Тут він народився, тут проминули йо% го дитинство і юність. Миргородський повіт у його старих географічних межах об'єднував села і хутори сучасного Великобага% чанського, Шишацького, Зіньківського, Диканського ра% йонів. Увесь цей край називається в народі гоголівщи% ною. Микола Васильович Гоголь (Яновський) народився 1 квітня 1809 року у селі Сорочинцях (тепер – Великі Сорочинці Миргородського району) на Полтавщині в поміщицькій сім'ї. Саме Сорочинці увійшли в історію як місце народження письменника. Саме тут, у скромному будиночку повітового лікаря М.Трохимовського наро% дився майбутній письменник. Дитинство минуло у селі Василівці ( Яновщині, тепер Гоголеве Шишацького району). Село Василівка – родо% вий маєток Лизогубів. Тетяна Семенівна Лизогуб, взяв% ши шлюб з Опанасом Дем'яновичем Гоголем – дідом М.В.Гололя, в 1781 р. отримала від батька хутір Куп% чинський, який згодом перейменували у Василівку на честь батька майбутнього письменника. Тут останній провів перші десять років життя, успадкувавши від бать% ка, Василя Опанасовича, почуття гумору, хист оповіда% ча, любов до театру. Батько письменника, поет і драма% тург (помер 1825 р.), був правнуком полковника ко% зацького війська часів Богдана Хмельницького. Мати, Марія Іванівна, палко вірила в талант сина. Десятиріч% ного Миколу Гоголя відрядили у Полтавське повітове училище. Там він навчався з 1818 по 1819 р., брав уроки в учителя гімназії Г.Сорочинського. Хлопчик із Яновщини бачив Полтаву і антично білою, якою вона було у центрі, бачив і непролазну осінню багнюку її ок% раїн. Більш ніж де%небудь, в Полтаві Гоголь відчував се% бе як реальна, земна людина.

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ Допоміжний матеріал № 2

села він писав шкільному товаришу по Ніжинській гімна% зії вищих наук Миколі Прокоповичу: "Сиджу дома на Група 1. Ніжин перепутті біля тижня вже, не знаючи, куди краще поїха% У 1821 році дванадцятирічний Гоголь вступає до Ні% ти: на Кавказ чи в Крим, де нині славляться мінеральні жинської гімназії вищих наук (перейменованої пізніше, грязі й купання в морі". Хоча перед цим повідомив на% 1832 р., на ліцей), а у 1828 р. закінчує її "з правом на чин 14 класу". Освіту тут давали добру, і багато випус% званого адресата: "Махну на Кавказ чи в долини Грузії, кників стали згодом відомими письменниками, компози% бо здоров'я моє тут ледве тримається". Рішення вирушити в Крим визначило загострення торами. Навчання захоплювало юного Гоголя. Він охо% хвороби, і викликаний з Полтави лікар порадив пройти че брав участь у шкільних спектаклях, виявляв великий курс оздоровлення саме в Саках. А ще три книги до% інтерес до історії. Вперше виступив на сцені гімназійного рожніх нотаток про Тавриду Павла Сумарокова, у яких театру як актор і режисер – постановник вистав "Едіп в Афінах", "Урок дочкам", "Лукавін". Майстерно зіграв письменник колоритно описував, як приймав незвичні процедури на березі солоного озера. Не пройшли роль Простакової у виставі "Недоросль". У гімназії М.Гоголь поринув у світ давньої україн% повз увагу нашого славного земляка й розроблені в ської історії, народних звичаїв та усної народної твор% 1829 році сакським лікарем Миколою Оже правила чості, з якими знайомився не тільки з друкованих дже% грязелікування, які рясно розсилалися в різні журнали з рекламною брошуркою "Пові% рел, а й на ніжинських базарах, у домлення про заклади сакських передмісті Магерки, Качанівці, де цілющих грязей". Відомо, що про було у нього багато знайомих. чудодійну силу кримських грязей, У Ніжині Микола Васильович про цілющі властивості яких писа% написав свої перші літературні ли ще Геродот і Пліній, Микола твори, публікуючи деякі з них у ру% Гоголь знав із наукових праць про кописних журналах та альмана% грязелікування в Криму, з якими хах. Тут народилися його вірші ознайомився ще 1832 році. "Италия", "Новоселье", "Непого% Тож в перші дні червня 1835 ро% да", "Две рыбки", "Битва при Кал% ку Микола Васильович прибув у ке", поема "Ганц Кюхельгартен" та Саки, де перебував аж до початку інші. липня, приймаючи грязі. Тоді як% Разом із Гоголем навчалися раз почала зростати слава цього Нестор Кукольник, Євген Гребін% курорту. Село Саки було одним з ка – майбутні поети. 1826 р. він найблагополучніших в Євпаторій% почав вести "Книгу всякої всячини, ському повіті. Того року тут лікува% або підручну енциклопедію", куди лося 165 пацієнтів. Серед них і записував цитати з "Енеїди" Котля% Великі Сорочинці. Такий вигляд мав ревського та інших книг. Не ви% будинок, у якому народився М.В.Гоголь Микола Васильович. Після лікування Гоголь заїхав і падково у Ніжині встановлено перший пам'ятник письменнику, ще в 1881 р. відкрито в Сімферополь, оглядав околиці. Про що писав до прия% теля, професора Ізмаїла Івановича Срезнєвського: "Три перший музей. тижні, які лишаються мені (від відпустки), я маю намір Група 2. Київ відпочити після поїздки в Крим, де подорожував для здо% Туга за батьківщиною, за мальовничою Україною, ров'я і для того, щоб побачити його". змусила М.Гоголя наприкінці 1833 року клопотатися Сьомого жовтня 1835 року Гоголь повідомляє Пуш% про місце професора історії в Київському університеті кіну, що почав писати "Мертві душі". Бачимо, що Крим св. Володимира. Спонукала до цього ще й дружба з благодійно й благотворно вплинув на великого худож% М.Максимовичем, професором%земляком, етногра% ника слова. фом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором Київського університету. "Я захоплююся заз% Група 4. Одеса далегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Ще одне місто, пов'язане з перебуванням Гоголя в Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу все% Україні, – Одеса. Уперше побував в Одесі перед ос% світню історію", – переповнювався творчими планами таннім приїздом до Києва 1848 року. Недовгочасне від% письменник. "Туди! Туди! У Київ! У древній, у прекрасний відування міста відбулося весною 1848 року, коли Київ! Він наш… Там, або навколо нього, звершалися ді% письменник повертався морським шляхом із подорожі яння віковічності нашої… Багато можна буде зробити по Єрусалиму з російським консулом в Сирії К.Базілі – добра", – писав він про свої сподівання М.Максимови% одним із тих випускників Ніжинського ліцею, які разом із чу. У цей же час він працює над книгами "Арабески", Гоголем становили його гордість. Через епідемію холе% "Миргород" (1835 р.). ри він затримався в Одеському карантині і майже був Про прагнення викладати Гоголь писав Пушкіну, позбавлений можливості зустрічатися зі знайомими, по% своєму другові, просив його поклопотати про надання тім недовго жив у місті і бачився з друзями. кафедри загальної історії у Київському університеті. Удруге письменник приїздить до Одеси, щоб про% На жаль, мріям цим збутися не судилося. Пушкін ак% вести тут зиму 1851 року. Це рішення він приймає у тивно сприяв йому, звертався з проханням до міністра, зв'язку з тим, що, будучи хворим, важко переносив пе% але Гоголю було відмовлено. Письменник так гостро пе% тербурзькі та московські зими, прагнув у теплі краї. реживав невдачу, що аж захворів. "Слабка моя натура так уже влаштована, що відчуває Група 3. Саки – Сімферополь життєвість лише там, де тепло ненапалене", – пише Го% Двадцятишестирічний Микола Гоголь якраз став голь з Одеси. Живе він у будинку свого родича А.А.Тро% професором Петербурзького університету й на час ва% щинського. Самопочуття письменника поліпшується, він кацій у доброму настрої поїхав на рідну дідизну – у пол% часто гуляє, ходить до моря, настрій у нього кращає. Він тавське село Василівку, де минули його дитинство і зустрічається з приятелями, охоче знайомиться, буває у юність, – і засів працювати над комедією "Ревізор". Із Постметодика, № 3 (87), 2009

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ міському театрі, де читає артистам п'єси Мольєра і свої сцени, обговорює можливість постановок і театральні подробиці. Серед його друзів в Одесі – брат Олексан% дра Пушкіна. Наприкінці березня Гоголь виїжджає з Одеси.

Дайте відповідь на питання У яких творах письменника проглядається відчуття Батьківщини? Що Гоголь з української культури приніс у росій% ську літературу? Яку оцінку творчості М.Гоголя дав О.Гончар?

Допоміжний матеріал № 3 Група 2 Група 1 Мовно%музична культура рідної землі виявлялася у Микола Гоголь – геніальний російський письмен% виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої ма% ник. Але витоки його творчості – в українській культурі. ми. Любов до мови, відчуття слова закладалися у юного Геній письменника зростав на українському грунті. Миколи Гоголя уже з дитячих літ. І де б не був Гоголь, він ніколи не втрачав духовних У Ніжині він заводить книгу "Всякої всячини". До неї зв'язків зі своєю батьківщиною. Україна була для нього він записує слова, імена, прізвища. Згодом захопиться не лише місцем, де він народився, а і його мрією, дже% збиранням українських народних пісень, прислів'їв та релом натхнення, втіленням природного й вільного приказок, готуватиме матеріали до українсько%росій% життя. Олесь Гончар у своєму щоденнику зазначив: ського словника. Пізніше так писав про українську піс% "Микола Гоголь – суто український тип генія з усіма ню: "Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ні% достоїнствами й слабостями". коли не зрозумів історії його, то% З української культури Го% му що не збагнув би минулого... голь приніс у російську літерату% Як мені допомагають в історії піс% ру особливу задушевність, чут% ні!.."; "Це народна історія, жива, тєвість, ліризм, міфопоетичне яскрава, барвиста, правдива, що бачення світу. Звичайно, то бу% розкриває все життя народу". ло велике щастя для письменни% Він звертається з листом до ка, що доля звела його з такими людьми, як Жуковський, Пушкін. матері, у якому просить описати Без Пушкіна та його друзів нав% українські обряди, традиції, одяг... ряд чи творче зростання нашого Все це дуже допоможе письмен% земляка було б таким стрімким і никові в роботі над збірками "Ве% так швидко та повно розкрився чори на хуторі біля Диканьки", б його поетичний геній. Але вже "Миргород". Пушкін і його оточення розумі% За свідченнями науковців, ли, що без України не було б М.Гоголь не тільки знав багато пі% Гоголя. Вони підтримали його сень, збірок фольклористів того залюбленість в Україну і відчу% періоду, але й сам записував їх, ли, що в цьому його сила. Гоголь завжди ніс у своїй ду% Одеса. Будинок на вулиці Пастера, де залишивши нам понад 1 000 пі% М.В.Гоголь наймав кімнату сенних зразків. ші велику любов до України, по% Дайте відповідь на питання етично оспівував її у своїх творах. Він – справжній, палкий патріот України. Відчуття батьківщини чітко Що ви дізналися про вивчення письменником проглядається у його "Вечорах на хуторі біля Дикань% українського фольклору? ки", "Тарас Бульба" та багатьох інших творах, які увій% шли в російський контекст. Гоголь сприймав російську ЛIТЕРАТУРА дійсність з позиції того краю, де народився. Зображуючи російську дійсність, Гоголь ніколи не 1. Бицько О. К. Створити підґрунтя для ви' втрачав українського бачення, яке сформувалося в вчення теми. Матеріали до вступного уроку за творчістю М. Гоголя / О. К. Бицько // Всесвітня нього у молоді роки. Образ України можна легко уявити собі, читаючи література в середніх навчальних закладах Украї' твори М.Гоголя. Як справжній дослідник, він знайо% ни. – 2004. – № 3. – С.19 – 22. 2. Венок Н. В. Гоголю. Гоголь и время / [Сост. мить читача з мовою, якою говорять "поблизу Дикань% Б. Н. Левин]. – Х. : Прапор, 1984. – 152с. ки", навіть подає словничок найбільш уживаних слів. 3. Гоголівські місця на Полтавщині. Фотоаль' Описує природу, розповідає про людей, їхні звичаї, вірування, їхні радощі і скорботи. І все це пройняте бом / Упорядник і автор вступної статті такою великою любов'ю, таким захопленням, таким М. О. Хоцький; Фото І. А. Гільбо – К. : Мистец' тво, – 1984. – 96 с. замилуванням, що неможливо лишитися байдужим: 4. Скобельська О. Міфотворець / О. Скобель' "…Полдень блещет в тишине и зное, и голубой неиз% ська // Всесвітня література в середніх навчаль' меримый океан, сладострастным куполом нагнувший% них закладах України. – 2007. – № 9 – С. 57 – 60. ся над землей, кажется, заснул, весь потонувши в не% 5. Степаненко М. І. Літературні музеї Пол' ге, обнимая и сжимая прекрасную в воздушных объя% тавщини / М. І. Степаненко. – Полтава : АСМІ, тьях своих". 2006. – 404 с. Неможливо лишитися байдужим і до людей, про 6. Сутула О. Микола Васильович Гоголь і Укра' яких пише автор. Гоголь ніби збирає голоси своїх ге% їна / О. Сутула, І. Тригуб // Всесвітня літерату' роїв і говорить разом з ними мовою, що схожа на піс% ра в середніх навчальних закладах України. – ню. І разом зі своїми героями створює чудову книгу, 2007. – № 10. – С. 33 – 34. сповнену любові до людей, живих почуттів, яскравого Стаття надійшла в редакцію 06.03.09 світла і страшної темряви.

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ Жахи та містика у світовому мистецтві – тема майже недосліджена. Але ці категорії завжди були в розви нених культурах, зокрема українській. Літературна розвідка є спробою з'ясування особливостей утілення ка тегорій містичного та жахливого у творчості М.В. Гоголя. Ужасы и мистика в мировом искусстве – тема почти неизученная. Но эти категории всегда присутствовали в развитых культурах, в частности украинской. Литературное исследование является попыткой выяснения особенностей воплощения категорий мистического и ужасного в творчестве Н.В. Гоголя. Horrors and mysticism in the world art is a theme almost unexplored. But these categories always were in the developed cultures, in Ukrainian, too. This research in literature is the attempt to find out features of embodiment of categories of mystic and terrible in the creative work of the M.V.Hohol.

МІСТИЧНЕ ТА ЖАХЛИВЕ У ТВОРЧОСТІ М.В.ГОГОЛЯ Т.А.Мищенко Містичне та жахливе завжди були в розвинених культурах, щоправда, кожний народ знаходив для цих явищ різні форми. Означені категорії постійно тривожили творчу уяву митців і поволі проникали в мистецькі твори, наповнюючи їх видіння! ми, ворожбою, привидами, тінями з потой! бічного світу тощо. Термін "містика" з грецької перекла! дається як таємничий. Під цим поняттям слід розуміти потяг до пізнання надпри! родного. Містичне завжди пов'язане з наді! єю та страхом, навіть жахом, афектом, який, за Д.Юмом, є одним із ступенів стра! ху. Оскільки містика і страх мають певний зв'язок, то у мистецтві жахливе часто пе! реплітається з містичним, хоча інколи бу! ває достатньо автономним. Свідченням цьо! го є давньогрецькі міфи про Медею, життє! писи Калігули й Нерона, картини пекла у Данте, шекспірівський образ леді Макбет, преромантичні готичні романи, вірші Бод! лера, "Голод" Кнута Гамсуна, твори митців ХХ ст., у яких показані жахливі картини сталінських репресій, Голодомору, нацист! ських злочинів, Голокосту, кінострічки Хічкока, Тарантіно тощо. Усе це – свідчен! ня багатовікової присутності містичного й жахливого у світовому мистецтві. Без готичної белетристики з її культом жахливого й таємничого неможливо також уявити творчості видатного українського письменника М.В.Гоголя. Жахливе у творах Гоголя пов'язане із зображенням нечистої сили і розглядаєть! ся у літературознавчих працях як своєрід! не етнографічне побутописання. Причину цього, мабуть, слід шукати у загальній тен! денції сприйняття першої гоголівської збірки, яка панує і досі. Автори перших відгуків на "Вечори..." відзначали сміх як особливість таланту письменника. Усім за! пам'ятався відгук О.Пушкіна, який допоміг авторові у його самоствердженні: "Ось справжня веселість, щира і безпосеред! ня...". Слова "веселий", "сміх", "розсмішити" є чільними у відгуках. Ще А. Бєлий свого часу зауважив, що "твори, у яких нерв сю! жету – не сміх, а, наприклад, жах, і де не гопак домінує, а трагедія ... вважались не! вдалими ("Вій", "Страшна помста")" [15]. А серйозного, страшного і навіть жахливого у творчості Гоголя не менше, ніж смішного. Постметодика, № 3 (87), 2009

Як зазначає Д.Затонський, "втілення Зла не завше у Гоголя лякливі чи дурні, й людина далеко не кожного разу бере над ними гору... Є у Гоголя й речі відверто ля! каючі, а можна навіть сказати, що й демо! нічні..." [8].

Традиція сприйняття автора як носія народного сміхового начала виявилася такою сильною, що про Гоголя містика, який умів геніально передавати різні відтінки не тільки сміху, а й страху, почали говорити зовсім недавно. Упродовж останніх десятиліть поси люється увага до творчої спадщини Гоголя, зробле но спроби нових прочитань та інтерпретацій.

Творчість Миколи Гоголя в контексті романтизму Категорії містичного та жахливого були актуальними для українського романтиз! му. З одного боку, письменники часто вико! ристовували такі усталені форми химерно! го, як сон, марення, божевілля, ворожіння тощо. З іншого, – винайдені ними химери стосуються переважно двох площин люд! ського буття: політичної як увиразнення національного поневолення та інтимної як виявлення невмотивованих перетворень у побутовій сфері життя людини, найчасті! ше – любовній. Український романтизм був дуже бага! тий на різні форми містичного та жахливо! го, зокрема йому властиві мотиви сну, сп'яніння, містеріальних культів, боже! ственної еманації тощо. Тематичне розма! їття химер в українському романтизмі свідчить про специфічне художнє відобра! ження прихованого прагнення до волі. До кола репрезентаторів романтизму в Україні належить і М.Гоголь – один із пер! ших романтиків в українській традиції, який впродовж певного часу був штучно викреслений із її доробку. Першою збіркою, що засвідчила прина! лежність Гоголя до романтизму, стали "Ве! чори на хуторі біля Диканьки". У творі ав! тор зобразив життя українського народу в двох планах – фантастичному і реальному, причому реальне життя змальовано гіпер!

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ болічно, "приправлене" фантастикою. М.Го! голь не відтворює життя українських се! лян, його "Вечори..." – казки, мрії, у яких не! має страшної реальності кріпацтва. Ство! рюючи свої повісті, насичені невимушеною карнавально!ярмарковою веселістю, а ча! сом казковими страхами, він жив думкою показати творче, філософське розуміння людини і світу. Своєрідність письменника була не в тому, що він вигадував страшні іс! торії, а в тому, що створив свої повісті на ґрунті народної фантазії, гумору й трагізму. Вони написані весело і страшно одночасно. У всіх творах Гоголя на українські теми розкриваються міфічні елементи, хоча й різною мірою: в одних міф подається май! же повністю, в інших виділяються його ок! ремі аспекти, але в усіх автор висловлює зацікавлення українською історією й фольклором. З величезною душевною теп! лотою й високим лі! ризмом він змальовує світлі народні образи, рідну природу: "Який чарівний, який роз! кішний літній день у Малоросії! Які млос! но гарячі ті години, коли полудень сяє се! ред тиші й спеки, і блакитний, незмір! ний океан, жагучим куполом схилившись над землею, здається заснув, весь потонув! К.Трутовський, ши в млості, пригор! таючи й стискаючи прекрасну в ніжних обіймах своїх!" [6]. Опис гоголівського дня асоціюється із спокоєм та тишею. І тільки гоголівська ніч здатна розворушити цю тишу, відтворити особливу гармонію між людиною і приро! дою: "Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Пригляньтесь до неї: з середини неба дивиться місяць. Без! межне склепіння небесне розійшлось, роз! ширилось іще безмежніш! Горить і дише воно. Земля вся в срібному світлі; а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млістю, і розливає океан пахощів. Боже! ственна ніч! Чарівна ніч!..." [6]. Опис ночі у Гоголя не тільки наскрізь романтичний, але й обумовлений українською ментальністю. З одухотвореною красою природи пись! менник пов'язує такі моральні якості, як добро, чесність, справедливість. Відход! ження від цих моральних принципів Го! голь помічає через алегоричне розкриття зворотного боку темної ночі: це й страхіт! лива ніч у лісі на Івана Купала, і хуртовин! на ніч перед Різдвом, і остання ніч у рідно! му домі напередодні від'їзду Тараса Буль! би з синами на Січ, і ніч над Дніпром у "Страшній помсті". Ця амбівалентність

стосується і душі людської, з'ясуванню якої автор присвячує не одну сторінку сво! єї творчості. Процес розриву природної гармонії, присутній уже в ідеалізованих "Вечорах...", розкривається у Гоголя через тему "диявольської присутності", яка вирі! шується автором у рамках романтичної традиції. Звернення до міфології має не тільки ес! тетичний, але й моральнісний характер: са! ме в міфічній культурі тема добра і зла зав! жди актуальна. Присутність зла, втіленого в образі диявола, відчувається майже у всіх повістях Диканьки, де нечиста сила здатна перевтілюватися в різні істоти: в чоловіка й жінку, у тварин (свиней, собак, котів), у предмети (наприклад, у червону свитку). Отже, завдяки фантастичним елементам Гоголь відокремлює "чарівність" і "демоніч! ність" людської душі. Наприклад, у "Страшній помсті" чистота душі Катери! ни розкривається че! рез духовні страж! дання і щирість по! чуттів до батька. Крім проблеми добра і зла, тут розв'язується пи! тання про співвідно! шення раціонального й емоційного. Розумом відчуваючи, що душа батька клятвопоруш! на і невірна, Катерина відмовляється від "Страшна помста" нього: "Бог свідок, я зрікаюся його, зрікаюся батька! Він антих! рист, боговідступник. Хай гине він, потопає – не подам руки врятувати його" [6 ]. Зда! ється, Катерина вчинила правильно, але "туга залягає в серці". Бо її розум прагне страшної кари, а серце молиться за спасін! ня душі батька, відлунюючи ментальну оз! наку українського народу – переважання серця над розумом. Таким чином,

твори Гоголя можна назвати психологічними дослідженнями людської свідомості.

Отже, романтичну естетику, без сумні! ву, можна вважати визначальним елемен! том творчості письменника. Гоголівська провінційна освіта набувалася в середови! щі, що було оригінальним сплавом освітян! ського поривання та загальнолюдських культурних надбань, народного життя та органічного сприйняття внутрішнього ба! гатства навколишньої природи. За таких умов було цілком логічним, що жива фоль! клорна традиція, надзвичайно близька до карнавального дійства, сміхової культури Середньовіччя, збагаченої і розвиненої не! повторним національним колоритом ма! льовничого довкілля, цілковито оволоділа серцем і розумом молодого художника слова.

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ Категорія жахливого як стильовий елемент творчості Миколи Гоголя Микола Гоголь активно вдавався до ви! користання категорії жахливого лише протягом першої половини свого творчого життя. Специфічний емоційно!почуттє! вий і морально!етичний вимір має гого! лівське тлумачення смерті. Смерть у "Ве! чорі проти Івана Купала" або в "Страш! ній помсті" безпосередньо пов'язана з жа! хом падіння грішної душі, яка розірвала зв'язок з колективною релігійністю кано! нічної церкви, колективною праведною душею. "Страшна помста" зачаровує таємни! чою атмосферою, яскравою колористи! кою, незвичною ритмікою, що відповідає магічному змісту твору, гіперболізмом об! разів, зокрема образом Дніпра. Вражає вміння молодого Гоголя створити атмос! феру страху, змалювати справжні жахи, а сама техніка передачі фантас! тичного і містичного, зда! ється, випереджає свій час і має багато спільного із захопленнями цими явищами сьогодні, на по! чатку ХХІ століття. Чаклун у "Страшній помсті" – це втілення не! чистої сили, "образ сата! ни", який ховається під виглядом козака і набуває справжнього вигляду під дією ікон. Перетворення козака у страшного ста! рого, у якого "нос вырос и наклонился на сторону, вместо карих зап! рыгали зеленые очи, губы засинели… Изо рта выбежал клык", символізує силу ікон і підкреслює, що зіткнення божественного і диявольського несумісні. За християн! ськими уявленнями, посвячення в чаклу! ни супроводжувалося відреченням від Бо! га і продажем душі дияволу. З перших сторінок "Страшна помста" вражає вираз! ним ритмом, до особливостей якого нале! жать повтори звуків та слів, як, наприк! лад, "любили поесть", "любили попить", "любили повеселиться" в описі весілля, часте вживання слова "страшно" у містич! ному описі кладовища і мерців, що підні! маються з могил. Атмосфера страху пере! дається за допомогою зображень жахли! вих картин, звукової інструментовки, па! уз, повторів: "зашатался другой крест", "пошатнулся третий крест" тощо. Зіткнен! ня з ірреальною силою вражає навіть хо! роброго пана Данила. "Страх и холод ско! вал козацкие жилы", – коментує автор [4]. Чаклун убиває пана Данила, його дружи! ну та однорічного сина. Досягнувши своєї мети, він намагається за будь!яких обста! Постметодика, № 3 (87), 2009

вин повернутися додому, але кінь поніс його у зворотному напрямку, і він врешті! решт гине в Карпатах. Смерть чаклуна із "Страшної помсти" саме тому є жахливою, що герой уособлює розрив зі щирою вірою та праведністю. У цьому сенсі смерть Ка! терини й Данила сповнена героїчного па! фосу, оскільки вони загинули за віру як мученики, а тому вони майже святі. Жахлива смерть Петруся Безродного, героя повісті "Вечір проти Івана Купала", також зумовлена віровідступництвом. Ін! ший персонаж твору, Басаврюк, !це тра! диційний національний образ "нечистого", який використовує людей задля своїх ці! лей, даруючи "кляте" золото. Його вигляд страшний: "У! Яка пика! Волосся – щети! на, очі – як у вола!" [6]. Він не ходить до церкви навіть у Великдень і володіє сек! ретом, де знайти скарби. Коли Петро по! годжується на умови цього диявола, то Басаврюк стає іще страшнішим: "... сидів увесь синій, як мрець. Хоч би поворухнув од! ним пальцем. Очі неру! хомо втуплені в щось, видне тільки йому само! му, рот наполовину роз! зявлений, і ані слова. Навколо не шелесне." [6]. Звичайно ж, договір із чортом призводить героя до лиха: доводиться пе! реступити через смерть брата своєї коханої, у сім'ї немає щастя і любо! ві. Петро тільки згубив свою душу. Подібні мотиви знаходимо і в повісті "Вій". Великою дорогою ідуть богослов Халява, філософ Хома Брут і ритор Тибе! рій Горобець. Лихі передчуття починають переслідувати Брута вже з того моменту, коли три семінаристи, шукаючи харчу, сходять з головної дороги, а на землю спа! дають сутінки. Зійшовши на манівці (від "мана" – привид, дух, химера), вони ніби вступили у зону дії антисакральності з її жаскою невідомістю. Дорогу поглинула темрява, вірніше, князь темряви, котрий провадить їх до відьми. З її, очевидно, ар! хетипною проявою найтісніше зіткнутися доведеться Брутові. Постає питання, чому тільки Хома стає її здобиччю. Можливо, тому що філософ легковажно грішить, за короткий час припускається декількох визначальних для свого майбутнього по! хибок. Ще в дорозі він виглядав з!поміж своїх приятелів найбільш збентеженим, у розмові з відьмою забожився, лукаво поо! біцяв віддячити за нічліг і, врешті, з Ха! лявиної кишені вкрав карася. За гріхи Бруту відведено овечий хлів (заблукана овечка). Тепер відьма без особливих зу! силь паралізує його волю, позбавляє мо!

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ви, змушує виконувати свої накази. Далі боротьба між демонічними силами та людською душею проходить на рівні сві! домості – підсвідомості. Як тільки Хома вдається до заклять, активізує свою сві! домість, він починає опановувати стано! вище, виплигує з!під відьми і опиняється на її спині. Гоголь, очевидно, не випадково називає Брута Хомою: він і справді – невірний. Саме брак віри стає причиною загибелі філософа. Отож завдання Брута зрозумі! ле: перемогти своє невірство. Це частково йому вдається – відьму побито майже до смерті, віра, здавалося б, тріумфує, але філософ не почувається переможцем. Йо! го злякало проникнення у відьомську та! ємницю: на його очах стара перетворило! ся на дивовижної вроди дівчину. Тепер Хома відає. "Он знает", – сказала батько! ві вмираюча відьма. Надходить черга спо! кутувати цю мимовільну причетність до потойбічного знання. Найкращим місцем для такої спокути є церква. Але вона за! недбана й потребує очищення – освячен! ня. На Хому покладається завдання від! співати померлу. У першу ніч Хома почу! вається впевнено, ще б пак: "Человек прийти сюда не может, а от мертвецов и выходцев из того света есть у меня мо! литвы такие, что как прочитаю, то они меня и пальцем не тронут". Але впевне! ність Брута, як тільки відьма встає з тру! ни, швидко вивітрюється. Філософа охоп! лює страх, і це почуття стає для нього фа! тальним. Хома злякався нечисті і цим визнав себе підвладним їй. Коло, за яким намагається врятуватися герой, – це Го! голівський символ віри. Коли Хома глянув на Вія, він зробив ще одну помилку – під! дався спокусі пізнати те, що є небажаним і небезпечним: світ окультного, потойбіч! ного. Цей вчинок розірвав магічне коло, Хома опинився під владою демонів.

9 Повістю "Вій" Гоголь геніально прозирнув у май бутнє, визначив один із актуальних конфліктів сучас ності – між вірою і знанням.

Тема поєднується з мотивом помсти та зображенням проявів родової свідомості. Історія Петра й Івана зі "Страшної помсти" нагадує біблійний сюжет – братовбивство Каїном Авеля, причиною якого була заз! дрість. Образи мають символічний харак! тер. Спочатку Петро, а потім Іван стають уособленням помсти, а від гріховності їхніх вчинків страждають нащадки. Пригадаймо епізод, коли чаклунові привиділося чиєсь незнайоме обличчя. "И страшного, кажет! ся, в нем мало; а непреодолимый ужас на! пал на него... Колдун весь побелел как по! лотно" [4]. Мабуть, це Іван, невідомий чак! лунові месник, ображений його далеким пращуром. Досі читач вважав чаклуна ви! щою силою зла. Але виявилося, що його

могутність обмежена більшою силою. Кара була підтверджена ще й Божим рішенням. Дослідники – А.Бєлий, Ю.Лотман, Ю.Манн зазначають, що у міфі "Страшної помсти" мали відбиток елементи архаїчно! го світосприйняття та родової свідомості. Злочин Петра був направлений не тільки проти Івана, а й проти його єдиного сина. "А человек без честного рода и потомства что хлебное семя, кинутое в землю и про! павшее даром", – говорить Іван, і тому він вимагає помсти для всього роду Петра. Чаклун звершує низку злочинів, сам не розуміючи навіщо. Психологічна основа дії відсутня не в її усвідомленні, але в її моти! вації та імпульсах.

9 Протягом твору ми бачимо, як здійснюється пом ста, піднімаються з могил мерці, під ударами землет русу гинуть непричетні до описаних подій люди. Це перший гоголівський образ стихійної катастрофи. Таким чином, Гоголь стверджує думку, що злочин проти роду загрожує загибеллю світу.

Трагічні інтонації з наголосом на хво! робливо!маніакальних проявах людської психіки у Гоголя можна відчути в опові! данні "Записки божевільного". Тут реалі! зується реалістична основа гротеску: до душевної катастрофи призводить крах ілюзорного бажання досягти високих чинів у чиновницько!ієрархічному суспільстві. Це трагедія маленької людини, яка не ба! жає усвідомлювати свою раптову непот! рібність. У більшості творів Гоголя, особливо тих, що увійшли до циклу повістей "Вечори на хуторі біля Диканьки", фольклорна основа є глибоко релігійною за своєю сутністю й віддзеркалює колективно!православну са! мосвідомість. Жахливе переживається не як особистий досвід самотньої душі, а як щось екзистенційне, співзвучне настроям якоїсь спільноти, а то й нації. Навіть жах смерті письменник усвідомлює з позицій православ'я. Відомий російський учений М.Бахтін наголошував, що жахливе у М.Гоголя суголосне "веселій чортівні, яка є глибоко спорідненою за характером, тоном і функціями з веселим карнавальним ви! довищем", коли веселість і сміх невіддільні від жахливого. Як наголошує О.Горенко, розкрити спе! цифіку категорії жахливого можна ще й на міфологічному рівні, проаналізувавши по! гляди сучасника М.Гоголя – Джакомо Лео! парді, великого італійського поета й мисли! теля, який розділив увесь пласт міфології на два рівні. Він вважав, що "творці перших міфологій (певні особи чи народи) намага! лися все пояснити, а не вкривати завісою таємниці. Вони прагнули робити недосяжні для почуттів речі зрозумілими за допомо! гою чуттєвих речей, виправдати існування

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ речей, які людина не була здатна чи не могла зрозуміти на той час". Творці більш пізніх міфологій, платоніки і особливо представники перших століть нашої доби, прагнули, на думку Дж.Леопарді, "віднай! ти темне в ясному, пояснити речі зрозумілі за допомогою речей недосяжних для по! чуттів і розуміння, милувалися сутінками, шукали виправдання речам ясним у таєм! ницях і загадках. Звідси й різниця характе! рів двох видів міфологій... Перші – веселі, другі – похмурі" [7]. У Гоголя страшне завжди є гротескним. Так, у Басаврюка ("Вечір проти Івана Купала") "волосся – щетина, очі як у вола", у чаклуна ("Страшна помста") – "ніс, який звисав над гу! бами, і рот, роздутий до вух". У "Вії" перед очима приголомшеного читача постає ціла галерея гро! тескних образів нечистої сили, але найгротескні! ший із них – Вій, "при! земкуватий, вкритий чорною землею, з руками й ногами, схожими на ко! ріння могутніх дерев, із залізним обличчям та по! віками до самої землі".

Крім того, специфіка утворення химер також чи не найщільніше пов'язана з наці! ональним світовідчуттям, оскільки для різних національних літератур виявля! ються притаманними й різні фантастичні образи, як за тематичним наповненням, так і за сюжетним архетипом, стилістикою та інтелектуальною грою. Вивчення засо! бів реалізації жахливого, отже, є однією з площин з'ясування національної специфі! ки літератури того чи іншого народу.

ЛIТЕРАТУРА

1. Антоневська І. Тема, яка чекає на майбутніх дос лідників / І. Антоневська // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 2. – С. 2. 2. Бовсунівська Т. Химера у західноєвропейському та українському романтизмі (А. Міцкевич, Е. Т. А. Гоф ман, В. Гюго, Ш. Бодлер, Е. По, Т. Шевченко та інші) / Якщо в оповіданнях "Со Т. Бовсунівська // Всесвітня рочинський ярмарок", "Ніч література та культура в перед Різдвом", "Майська ніч, навчальних закладах Украї або Утоплена", "Втрачена ни. – 2000. – № 4. – С. 48 – грамота" переважають життє 50. радісні мотиви, то в повістях 3. Горенко Е. П. Может "Вечір проти Івана Купала", ли ужасное быть веселым: "Страшна помста" та "Вій" генетические связи на при Гоголь в гостях у Гофмана уже відчувається тривога мере творчества Э. А. По и М.Гоголя з приводу зникнен Н. В. Гоголя / Е. П. Горенко // ня гармонії людини і невтіленого добра. Жахливе на Русская словесность в школах Украины. – 1999. – буває сили, перетворюється на некеровану стихію, що підпорядковує людину та її душу. Відбувається те № 4. – С. 50 – 52. 4. Затонський Д. Бісівщина: дотичність Гете і зіткнення християнського з язичницьким, про яке го Гоголя / Д. Затонський // Зарубіжна література. ворив ще Д.Мережковський. – 1999. – № 22 – 23. – С. 3 – 7. 5. Лімборський І. В. Західноєвропейський преро І християнське і язичницьке поступово мантичний роман "жахів" і його рецепція в україн слабшають у творчості пізнього Гоголя. Ці ській літературі / І. В. Лімборський // Всесвітня мотиви ще відчутні у повісті "Портрет", література та культура. – 2005. – № 2. – C. 13 – яка ввійшла у збірку "Арабески", надру! 18. 6. Манн Ю. В. Поэтика Гоголя. – Издание 2 е, ковану 1835 р. Однак жахливе тут уже втрачає свій демонічний характер і на пер! дополненное / Манн Ю. В. – М. : Художественная ший план виходить реалістично достовір! література, 1988. – 413 с. 7. Мацапура В. И. Запорожская Сечь в худо не, психологічно виправдане бачення вад жественной интерпретации Н. Гоголя ("Тарас людської натури, її залежність від смаків Бульба") / Мацапура В. И. // Всесвітня літера натовпу, згубність сліпої жаги слави та тура та культура в середніх навчальних закладах грошей. України. – 2000. – № 9. 8. Мацапура В. І. "Страшна помста" М. В. Го Можна стверджувати, що використання таких голя як міфоцентричний твір: особливості пое категорій, як химерне, містичне, жахливе у конкрет тики // Всесвітня література та культура. – ному національному типі романтизму стає тим інтен 2005. – № 7. сивнішим, чим глибшим є усвідомлення певного ду Стаття надійшла в редакцію 06.03.09 ховного дискомфорту нацією і письменником.

Постметодика, № 3 (87), 2009

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ Науковий матеріал даного уроку слугуватиме значною підмогою в процесі проблемного досліджен ня теми задуму і написання Н.В.Гоголем поеми "Мертві душі". Використані автором уроку стат ті і листи письменника дадуть змогу прослідкувати художній задум майстра, усвідомити його титанічну працю, трепетне ставлення до людини. Научный материал урока послужит значительным подспорьем в процессе проблемного исследова ния темы замысла и написания Н.В.Гоголем поэмы "Мертвые души". Использованные автором урока статьи и письма писателя дадут возможность проследить художественный замысел мас тера, осознать его титанический труд, трепетное отношение к человеку. Scientific data of this lesson will serve as a considerable help in the process of problem research of theme of plot and writing poem "Dead souls" by N.V.Hohol. Used by the author of lesson the articles and letters of writer will enable to trace the artistic idea of master, realize his titanic work, athrob attitude toward a hu man being.

"ИСТОРИЯ МАСТЕРА, НАПИСАННАЯ БОЛЕЗНЕННОЙ РУКОЙ…" (УРОК В 9 КЛАССЕ ПО ПОЭМЕ Н.В.ГОГОЛЯ "МЕРТВЫЕ ДУШИ")

В.В.Глибовец Цель урока. Дать представление уче Содержание урока никам об истории создания поэмы, ее I. Вступление. Объявление темы и за идейно художественном и жанровом свое дач урока, определение формы проведе образии, особенности композиции, смыс ния урока. Распределение времени пре ле заглавия; развивать творческие, ана зентаций в группах литические, коммуникативные, способ II. Пушкинский сюжет /замысел про ности логического мышления; формиро изведения/ вать навыки самостоятельной исследова тельской деятельности школьников, раз 1. Литературоведческий контекст вивать умения находить, систематизиро Сообщение группы исследователей: вать и анализировать материал для ре – История поэмы начинается 7 октяб шения представленной проблемы. ря 1835 года. Этой датой Тип урока. Урок помечено знаменитое Мёртвые души" – величайшее произведе проблемного исследо письмо Гоголя к Пуш ние Гоголя. вания. Он приступил к его написанию молодым кину: "Начал писать О б о р у д о в а н и е . человеком, почти юношей; вошёл с ним в по Мёртвых душ. Сюжет Выставка художе ру зрелости; приблизился к последней черте. растянулся на пре ственных произведе "Мёртвым душам" Гоголь отдал всё – и длинный роман, и, ка ний Н.В.Гоголя, кри свой художнический гений, и исступлённость жется, будет сильно смешон. Но теперь ос тической литературы мысли, и страстность надежды. "Мёртвые души" – это жизнь Гоголя, его тавил его на третьей о жизни и творчестве главе. Ищу хорошего писателя, иллюстра бессмертие и смерть. Ю.В.Манн ябедника, с которым тивный материал, можно было коротко со репродукции картин. йтись. Мне хочется в этом романе пока зать хотя бы с одного боку Русь". Позже Организационные задачи урока Распределение опережающих зада в "Авторской исповеди" (1847 г.) Гоголь ний по творческим группам, определение отмечал: "Он (Пушкин) давно склонял меня приняться за большое сочинение и, темы и цели ученических исследований. наконец, один раз, после того, как я ему Отбор критической литературы, прочёл одно небольшое изображение не конспектирование, дальнейшая сравни большой сцены, но которое, однако ж, по тельная характеристика различных разило его больше всего мной прежде чи трактовок одной и той же проблемы. танного, он мне сказал: "Как с этой спо Систематизация и анализ собранного собностью угадывать человека и несколь материала. кими чертами выставлять его вдруг все Подбор иллюстративного материала, го, как живого, с этой способностью, не приняться за большое сочинение!" … и в фотографий, документов. Создание презентации к уроку с ис заключенье всего, отдал мне свой собс пользованием мультимедийных техноло твенный сюжет, из которого он хотел сделать сам что то вроде поэмы и которо гий.

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ го, по словам его, он бы не отдал другому нялся за работу, опередив Пушкина. О никому. Это был сюжет Мёртвых душ… своём труде Гоголь поведал Жуковскому Пушкин находил, что сюжет Мёртвых и Плетнёву. Пушкин был этим крайне не душ хорош для меня тем, что даёт пол доволен. Но потом прибавил: "Я не напи ную свободу изъездить с героем всю Рос сал бы лучше. У Гоголя бездна юмора и сию и вывести множество самых разно наблюдательности, которых во мне нет". Чтение Гоголем первых глав "Мёртвых образных характеров". Увлёкшись фигурой авантюриста, ко душ" Пушкину окончательно примирило торый скупает у помещиков умерших двух писателей. Таким образом, можно крестьян с тем, чтобы заложить в Опе отметить, что Пушкин не "передал" сю кунском совете как живых и на этой жет "мёртвых душ", а ему пришлось "ус сделке заработать деньги, Гоголь сначала тупить" его Гоголю. задумал "Мёртвые души" как произведе ние сатирического, забавного, комическо Биографическая справка го плана. Анекдот давал возможность пи "Мысль написать "Мёртвые души" взята Гоголем сателю создать большое произведение, с моего дяди Пивинского. У Пивинского было 200 точнее, даже роман или, десятин земли и душ 30 крес если быть точным, – тьян и пятеро детей. Богато жить нельзя. И существовали Пивин плутовской роман. Имен ские винокурни. Тогда у многих но так представлялся помещиков были винокурни. Гоголю жанр его произ Вдруг начали разъезжать чинов ведения первоначально ники и собирать сведения о (о "романе" – но ещё не всех, у кого есть винокурни. По "поэме" – говорится в шёл разговор о том, что у кого письме к Пушкину от 7 нет 50 душ крестьян, тот не име октября 1835 года). ет права курить вино. Задума Но по мере работы лись тогда мелкопоместные: хоть погибай без винокурни. А Хар над произведением тема лампий Петрович Пивинский поэмы значительно уг хлопнул себя по лбу и сказал: лублялась в сознании "Э! Не додумались!". И поехал в автора. "Хотелось бы мне Полтаву да внёс за своих умер страшно вычерпать этот ших крестьян оброк, будто за сюжет со всех сторон" живых. А так как своих, да и с (письмо А.В.Жуковскому мёртвыми, далеко до 50 не хва 16 ноября 1836 г.) "Если тало, то набрал он в бричку го рилки. Да и поехал по соседям и совершу это творение накупил у них за эту горилку так, как нужно его со А.С.Пушкин. Рисунок Н.В.Гоголя, 1833 г. вершить, то… какой огромный, какой мёртвых душ, записал их себе, сделавшись по бума оригинальный сюжет! Какая разнообраз гам владельцем 50 душ, до самой смерти курил вино дал этим тему Гоголю, который бывал в Федунках, ная куча! Вся Русь явится в нём!" (пись иимении Пивинского, в 17 вёрстах от Яновщины: кро мо Гоголя). Таким образом, замысел про ме того, и вся миргородчина знала про мёртвые ду изведения бесконечно расширился. Тво ши Пивинского". рение мыслилось теперь Гоголю как Из воспоминаний М.Г.Анисимо Яновской, грандиозная трёхтомная эпопея о жиз дальней родственницы Гоголя ни всего государства, всего русского на Вывод. Таким образом, анекдот о по рода. купке душ" мог быть известен Существует также версия, что Пуш Гоголю"мёртвых помимо Пушкина. кин сам хотел продолжить работу над 2. Беседа сюжетом о "мёртвых душах" и на основе Чем привлёк внимание Н.В.Гоголя его создать собственное произведение. анекдот о покупке продаже "мёртвых Так Ю.В.Манн, исследуя данную пробле душ"? Как трансформировался в процес му, отмечал, что Пушкин не собирался оставлять замысел. Он хотел непременно се работы над произведением замысел приняться за обработку сюжета, "которо автора? го, по его словам, он не отдал бы никому". 3. Проблемный контекст Пушкин, по словам Гоголя, хотел напи В письме к В.А.Жуковскому (12 ноября сать "что то вроде поэмы". Поэт, расска 1836 г.) Гоголь писал: "Никому не сказы зав Гоголю о неком господине, скупавшем вайте сюжет "Мёртвых душ". Название в Псковской губернии мёртвые души, можете объявить всем. Только три чело прибавил, что он намерен заняться этим века, вы, Пушкин да Плетнёв, должны сюжетом. Гоголь, якобы выслушав этот знать настоящее дело…". рассказ, не обнаружил никакой заинте Вопрос: Как вы считаете, почему Го ресованности. Но впоследствии сам при голь не хотел раскрывать заранее под Постметодика, № 3 (87), 2009

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ линное содержание своей поэмы? Чем можно объяснить такую позицию автора? III. "…Огромно велико моё творение, и не скоро конец его" / в творческой лабо ратории писателя/

реработать. Сам А.Никитенко изменил название поэмы, над заглавием "Мёр твые души" красными цензорскими чер нилами было надписано – "Похождения Чичикова, или…". Также известно, что Гоголь хотел сохранить "Повесть о капи тане Копейкине" в самом тексте поэмы, придавая ей огромное идейное значение. Поэтому писатель был готов идти на лю бые уступки, переделывая текст "повес ти", чтобы только её сохранить. Сама цензурная история "Мёртвых душ" дли лась около полугода. 21 мая 1842 года "Похождения Чичи кова, или Мёртвые души" вышли из пе чати.

Биографический контекст Сообщение группы биографов Работа над поэмою началась ещё в 1835 году, до написания "Ревизора", и сра зу же приобрела широкий размах. 6 июня 1836 года после бурных переживаний, вызванных премьерой "Ревизора", Гоголь едет за границу с намерением "глубоко об думать свои обязанности авторские, свои будущие творения". Конец лета и осень проводит в Швейцарии, где принимается IV. В круге чтения за продолжение "Мёртвых душ". – В ноябре 1836 года Гоголь переез Сообщение группы биографов жает в Париж. Здесь в феврале В процессе работы над поэ 1837 года, в разгар работы над мою проявилась одна из особен "Мёртвыми душами", он полу ностей работы Н.В.Гоголя над чает известие о гибели Пушки "Мёртвыми душами". на. В приступе "невыразимой Из воспоминаний современ тоски" и горечи Гоголь ощуща ников известно, что Гоголь "не ет "нынешний труд" как "свя любил, когда говорили об его со щенное завещание" поэта. В ок чинениях", "был скрытен" в тябре 1837 года Гоголь вторич этом отношении. Никогда он не но приезжает в Рим, где разво соглашался публиковать отры рачивается заключительная вок из большого произведения, стадия работы над первым то которое он ещё не закончил. мом "Мёртвых душ". Тем не менее, отрывки из "Мёр Н.В.Гоголь читает В сентябре 1839 года в соп твых душ" Гоголь читал своим ровождении Погодина Гоголь "Мертвые души". Рисунок друзьям, знакомым, литерато приезжает в Москву и присту Э.Дмитриева Мамонова. рам. 1839 г. пает к чтению глав "Мёртвых Как известно, первым слу душ" – сначала в доме Аксаковых, потом, шателем произведений Гоголя был после переезда в октябре в Петербург, – А.С.Пушкин. С ним Гоголь делился свои у Жуковского, у Прокоповича в присутс ми творческими планами. Именно Пуш твии старых друзей. Всего прочитано 6 кину были прочитаны первые главы бу глав. 9 мая 1840 года на праздновании дущей поэмы. Читал Гоголь некоторые своих именин, устроенном в доме Погоди отрывки свои близким друзьям и знако на, Гоголь встречается с М.Лермонтовым. мым во время своего пребывания за гра Спустя 9 дней покидает Москву, направ ницей. Но основные чтения "Мёртвых ляясь в Италию для окончательной от душ" были предприняты Гоголем в 1839 делки первого тома. Но в конце лета 1840 году, когда писатель после продолжи года в Вене его внезапно настигает прис тельного отсутствия приехал в Россию. туп тяжёлой болезни. С конца сентября Сначала чтения состоялись в Москве, 1840 года по август 1841 года Гоголь жи куда осенью 1839 года Гоголь приехал вёт в Риме, где завершает первый том вместе с М.П.Погодиным. Среди слушате поэмы. лей были известные критики, литерато В октябре он через Петербург едет в ры, знакомые писателя: Погодин, Акса Москву; читает в доме Аксаковых пос ковы, Панаев и др. Важнейшим резуль ледние пять глав. В январе 1842 года пи татом этих чтений, да и вообще встреч с сатель, опасаясь запрещения поэмы, пе Гоголем, было то, что стало вырабаты реправляет рукопись с Белинским в Пе ваться мнение о нём как о писателе все тербургский цензурный комитет, прося мирном. Ещё в 1835 году Белинский про также о содействии старых друзей. 9 мар возгласил Гоголя "главою литературы, та книга была разрешена цензором А.Ни главою поэтов", но поэтов лишь отече китенко, однако с изменением названия и ственных. Под влиянием чтения "Мёр без "Повести о капитане Копейкине", твых душ" К.Аксаков писал: "…те тупы, текст которой Гоголь вынужден был пе которые видят в его сочинениях смешное.

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ Гоголь – великий, гениальный художник, имеющий полное право стоять, как и Пушкин, в кругу первых поэтов, Гете, Шекспира, Шиллера и проч.". По свиде тельству И.Панаева, "после чтения Сер гей Тимофеевич Аксаков в волнении про хаживался по комнате, подходил к Гого лю, жал его руки и значительно посмат ривал на всех нас… "Гениально, гениаль но!" – повторял он". Чтения были продолжены в Петер бурге (декабрь 1839 года), где уже с нетер пением ждали приезда Гоголя и были нас лышаны о новом произведении писателя. За полтора с небольшим месяца Гоголем были проведены четыре чтения. Среди слушателей были в основном пушкинско го круга – Жуковский, Плетнёв и т. д. 21 декабря Гоголь в сопровождении Аксакова возвращается в Москву, где продолжает много и упорно работать. Вскоре в доме Аксаковых Гоголь "совер шенно неожиданно" читает вторую и тре тью главы "Мёртвых душ". Затем чтения были продолжены весной 1840 года, ког да публике была предложена четвёртая глава. В первой половине апреля состоя лось чтение пятой главы. И, наконец, в этом же месяце была прочитана шестая глава – о Плюшкине. Этой главой были закончены систематические чтения поэ мы в доме Аксаковых. 18 мая 1840 года Гоголь уезжает из Москвы с обещанием вернуться через год с готовым для печа ти томом. Комментарий. Чтение "Мёртвых душ" Гоголем для самого автора имело огромное значение в плане последующей работы над поэмой. Видимо, в произве$ дённом на слушателя впечатлении пи$ сатель находил необходимые ему отве$ ты на решение творческих задач, исп$ равление и переработку художествен$ ного материала своего произведения. V. "Мёртвые души" – это заглавие но сит что то наводящее ужас" (А.И.Герцен) (Смысл названия поэмы) 1. Слово учителя. Когда Гоголь пред ставил свою книгу в Московский цензур ный комитет, она произвела настоящую панику. По воспоминаниям самого Гого ля, один из цензоров, занимавший место цензора, едва услышав название "Мёр твые души", закричал голосом "древнего римлянина": "Нет, этого я никогда не поз волю: душа бывает бессмертна! Мёртвой души не может быть; автор вооружается Постметодика, № 3 (87), 2009

против бессмертия". Раздавались и дру гие голоса: "Что вы ни говорите, – негодо вали цензоры, – а цена, которую даёт Чи чиков, цена два с полтиною, которую он даёт за душу, возмущает душу. Челове ческое чувство вопиёт против этого. Хо тя, конечно, эта цена даётся за одно имя, написанное на бумаге, хотя всё же это имя – душа человеческая, она жила, су ществовала…" (из письма Гоголя). Такое неприятие чиновниками слово сочетания "мёртвая душа" было в то вре мя понятным. Это выражение в 1840 х гг. звучало странно и до Гоголя в русской лексике не встречалось. Даже знатоки русского языка, например, профессор Московского университета А.И.Погодин, не знали его. Впервые слова "мёртвые ду ши" были написаны Гоголем в письме к А.С.Пушкину 7 октября 1835 года. Судя по тексту и смыслу письма, это выраже ние уже было известно Пушкину и не должно было удивить его; следовательно, оно уже прозвучало в разговоре писате лей при обсуждении сюжета о поездке Чичикова. Но кто из них первым произ нёс это выражение, установить невоз можно. 2. Постановка проблемного задания: "Почему Гоголь вынес в заглавие своего произведения выражение "мёртвые ду ши"? Какое смысловое значение обретает оно в поэме? Комментарий группы литературо$ ведов Смысл этой емкой формулы, кото рую Гоголь вынес в заглавие своей поэ мы, начинает открываться каждому по мере того, как он будет вчитываться в неё. 1. Прежде всего, это умершие крестья не, которые продолжают числиться в "ревизских сказках", т. е. официальных списках крестьян, принадлежащих тому или иному помещику, за которых он дол жен платить налог государству. 2. Во вторых, Чичиков скупает мёр твых совершенно так же, как если бы он скупал живых крестьян. Так за гоголев ской формулой "мёртвые души" возника ют образы реальных крестьян, которых помещик может продать. Так, Собакевич торгуется с Чичиковым так, как будто он продаёт реальных крестьян. 3. Один из первых читателей поэмы А.И.Герцен оставил в дневнике такую за пись:" Не ревизские – мёртвые души, а

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ все эти Ноздрёвы, Маниловы и tutti qu anti (прочия) – вот мёртвые души, и мы их встречаем на каждом шагу". В этом комментарии выражение "мёртвые ду ши" обращено не к крестьянам, а к поме щикам и чиновникам, считавшим себя цветом нации, лучшими людьми в госу дарстве, но которым такие понятия, как интересы государства, любовь к родине, забота о ближнем, долг, честь, т. е. поня тия, связанные с высшими нравственны ми, духовными критериями, – абсолютно чужды и не известны. 4. Следует отметить ещё одно значе ние этого выражения, которое, по мнению литературоведа Ю.В.Манна, строится на прямом контрасте с большинством дру гих его значений. Герцен писал о гоголев ской поэме: "Подобный вопль мог выр ваться из груди человека лишь при усло вии, если в нём ещё не всё больное и сох ранилась громадная сила возрождения. Гоголь чувствовал – и многие другие чувствовали с ним – позади мёртвых душ души живые". Следуя за своим героем, писатель не оставляет надежды найти таких людей, которые несли в себе нача ло жизни и возрождения. К такому воз рождению автор хотел привести и своего героя. Этому Гоголь мечтал посвятить следующие тома "Мертвых душ". Отсюда ещё одно значение гоголевского образа: возрождение мёртвой души, превраще ние её в душу живую. Отсюда обещание таких добродетельных героев, перед ко торыми "мёртвыми покажутся… все доб родетельные люди других племён. Как мертва книга пред живым словом". Таким образом, концепция полного и абсолютного возрождения человеческой души, органически связанная с христи$ анством, составляет одну из основ ху$ дожественного мира "Мёртвых душ" (Ю. Лотман). 3. Творческий контекст. Какие ассо циации вызывает у вас выражение "мёр твые души"? Постройте образно ассоци ативный ряд к этому определению. «ì¸ðòâûå äóøè»

Литературоведческий комментарий. "Мертвые души" потрясли всю Россию. Предъявить современной России подоб ное обвинение было необходимо. Это ис тория болезни, написанная рукою масте ра. Поэзия Гоголя – это крик ужаса и стыда, который издает человек, опустив шийся под влиянием пошлой жизни, ког да он вдруг увидит в зеркале свое оско тинившееся лицо. Но чтобы подобный крик мог вырваться из груди, надобно, чтобы в ней оставалось что то здоровое, чтобы жила в ней великая сила возрож дения" (А. И. Герцен). VI. К вопросу о жанре произведения 1. Постановка проблемного задания Н.В.Гоголь назвал "Мёртвые души" поэмой. На обложке первого издания, вы полненной по эскизу Гоголя (автор поэмы отказался от иллюстраций А.Агина, зая вив, что он "враг всяких политтипажей и модных выдумок. Товар должен прода ваться лицом, и нечего его подслащивать этим кондитерством"), слово "поэма" до минирует и над названием, и над фами лией автора. Почему "поэмой"? По мно гим жанровым признакам "Мёртвые ду ши" – скорее всего, роман. Однако Лев Толстой говорил: "Возьмите "Мёртвые души" Гоголя. Что это? Ни роман, ни по весть. Нечто совершенно оригинальное". После выхода "Мёртвых душ" "жанро вый вопрос" стал широко обсуждаться в русской литературной критике. 2. Сообщение группы литературоведов В начале работы, в 1836 году, над "Мёртвыми душами", Гоголь писал Пого дину из Парижа: "Вещь, над которой я сижу и тружусь теперь и которую долго обдумывал, … не похожа ни на повесть, ни на роман, а длинная, длинная, в не сколько томов, название ей "Мёртвые ду ши…". Если бог поможет мне выполнить мою поэму так, как должно, то это будет первое моё порядочное творение. Вся Русь отзовётся в нём". Понимание жанра произведения менялось в сознании само го автора, и дальше он называл его то поэмой, то повестью, то романом. Определение жанра находится и в самом тексте "Мёртвых душ". Так во вто рой главе Гоголь говорит о своём произ ведении, что это "повесть очень длинная, имеющая после раздвинуться шире и просторнее". В лирических отступлениях XI главы автор называет своё произведе ние то повестью, то поэмой: " Но… может быть в самой повести почуются иные, ещё доселе небранные струны, предста

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ нет несметное богатство русского духа, ской литературе, ибо в них глубокость пройдёт муж… или чудная русская деви живой общественной идеи неразрывно ца…"; рассказывая биографию Чичикова, сочеталась с художественностью обра автор с юмором благодарит его за мысль зов, и этот роман, почему то названный покупать мёртвые души потому, что не автором поэмою, представляет собою приди герою в голову эта мысль, "не яви произведение столь же национальное, лась бы на свет сия поэма". Дальше сколько и высокохудожественное". "Мёртвые души" называются просто Впоследствии под влиянием полеми книгой, без определения жанра. Всё это ки между Белинским и Аксаковым о доказывает, что Гоголь во время работы жанре "Мёртвых душ" Гоголь стал пи над "Мёртвыми душами" не решил воп сать "Учебную книгу словесности для рос о жанре своего произведения до вре русского юношества", где он определяет мени его опубликования. жанр "меньшего рода эпопеи": не роман, Вызывает интерес спор двух лите не эпопея, а нечто среднее. В этом опре ратурных критиков того времени В.Г.Бе делении современные литературоведы линского и К.Аксакова. В своей брошюре находят описание жанра поэмы, выбран "Несколько слов о поэме Гоголя "Похож ного Гоголем для "Мёртвых душ". дения Чичикова, или Мёртвые души" Вероятнее всего, Гоголь называл К.Аксаков утверждал, что своей поэти "Мёртвые души" поэмой, желая подчер ческой формой поэма Гоголя возрождала кнуть важность и значительность своего в русской литературе традиции гомеров произведения. Эпические поэмы и эпопеи ского эпоса. "В поэме Гоголя в то время рассматривались является нам … древний, го как "крайний верх", "венец и меровский эпос", – писал предел высоким произведе критик. Такое сравнение Го ниям разума человеческого" голя с Гомером имело опреде (В.К. Тредиаковский). Нако лённое основание. Проблемы, нец, слово "поэма" вызывало поставленные в гениальной ассоциации и с великим тво поэме Гоголя, имели несом рением Данте – "Божествен ненно всемирно историчес ной комедией". Такая тради кое значение. Но, по мнению ция имела для Гоголя особое Белинского, современный ро значение. Сходство двух "по ман не есть порождение и ис эм" было замечено ещё сов кажение древнего эпоса, он ременниками (Герценом, Вя есть "эпос нашего времени", в земским). Обычно в связи с котором "отразилась сама дантовской традицией ука современная жизнь". Белин зывают лишь то, что поэма ский доказывал, что древний Гоголя должна была состо эпос ни по содержанию, ни по ять из трёх частей (по анало идее не имеет ничего общего гии с "Адом", "Чистилищем", с "Мёртвыми душами". Там – "Мертвые души", т.1. "Раем"). В основу обеих поэм Титульный лист второго издания. пафос утверждения действи положен этический принцип: тельности, здесь – пафос её (Выполнен по рисунку Н.В.Гоголя) персонажи расположены в отрицания. Формула "эпического созер порядке возрастания их "мертвенности", цания", к которой К.Аксаков подводил то есть в порядке возрастания их нравс "Мёртвые души", по мнению В.Белинско твенной "виновности". ("…Один за другим го, сужала идейное содержание поэмы, её обличительную направленность. Именно следуют у меня герои один пошлее дру этим объясняется острота полемики, ко гого"). Однако такой подход, по замеча торую вёл против Аксакова Белинский. нию некоторых литературоведов, в поэме Сам В.Белинский лишь поначалу, согла нарушен Гоголем. Из всех героев поэмы шаясь с Гоголем, признавал "Мёртвые писатель намеревался провести через души" поэмой. Он писал, что "пока готов жизненные испытания к возрождению принять слово поэма в отношении к двух героев – Чичикова и Плюшкина. "Мёртвым душам" за равносильное слову "Оба персонажа наиболее "виноваты", творение (слово поэма происходит от так как они наиболее "живые"" (Ю.Манн). греческого слова, равного понятию тво$ Именно за этими героями автор оставля рение). Однако в рецензии на второе из ет хоть какое то "движение" человечес дание произведения (1846) великий рус кой души. Так, знакомясь с Плюшкиным, ский критик определённо назвал "Мёр читатель видит, что он мог быть другим твые души" романом: "Мёртвые души" человеком, но со временем его "челове стоят выше всего, что было и есть в рус ческие чувства, которые и без того не бы Постметодика, № 3 (87), 2009

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ли в нём глубоки, мелели ежеминутно…". Как раз в связи с Плюшкиным писатель делает своё напутствие: "Забирайте же с собою в путь… все человеческие движе ния, не оставляйте их на дороге". Через все три тома автор намеревался провести Чичикова – от нравственного пробужде ния героя до его возрождения. В этом от ношении Гоголь близко подходит к дан товской традиции, к традициям средне вековой "комедии души" (с её тремя ста диями: "человеческое", "очищение" и "об новление", соответствующими трём сфе рам – аду, чистилищу и раю). В жанровом отношении поэма имеет сложное сочетание эпических (внешний сюжет, повествовательная форма, харак теры) и лирических (лирические отступ ления, авторская оценка, авторские пе реживания, раскрытие внутреннего мира героев) элементов. В современном литературоведении "Мёртвые души" Н.В.Гоголя рассматри ваются как роман поэма. Литературоведческий комментарий "Мертвые души" – целая эпопея, раздвигающая границы эпоса. В эпопеях древности сохранен отзвук еще допоэти ческих, синкретических форм, не сохра нившихся в эпических поэмах поздней шего времени. И до Гоголя – нет эпичес ких поэм в прозе; как нет и в поэмах ши рокоохватности. Поэма Гоголем влита в прозу; жизнь эпохи – в поэзию…" (А. Бе лый). "Поэт не могильщик, он не может погребать или довольствоваться созерца нием смерти, он, как добрый сказочник, кропит действительность живою водой – и оживают давно умершие и еще живые, но мертвые душой – он воскрешает их для иного бытия. Так поэма о плуте прев ращается в поэму о восстании из мер твых, в поэму, где разыгрывается сраже ние духа с материей, идеала с действи тельностью, высокой "мечты" Гоголя с низкой "существенностью". В "Мертвых душах" оно приобретает вселенский мас штаб и вселенский смысл" (И. Золотус$ ский). VII. "…Вся Русь явится в нём" (наблю дение над композицией поэмы) 1. Сообщение группы литературоведов Сюжет и композиция "Мёртвых душ" были угаданы ещё Пушкиным, который, по свидетельству Гоголя, "находил, что сюжет "Мёртвых душ" хорош… тем, что даёт полную свободу изъездить вместе с героем всю Россию и вывести множество

самых разнообразных характеров". "Идея Пушкина, внушённая Гоголю, зак лючалась не в самом анекдоте, а в том, что может быть основой большого сочи нения с разнообразными характерами и эпизодами" (В.Гиппиус). Таким образом, эта идея давала возможность соединить самые различные сферы русской жизни ("всю Россию"): жизни столичной; гу бернской; помещичьей; крестьянской; су ществование каждого помещика в от дельности и т.д. Поэма имеет три художественных центра: галерея помещиков, городское чиновничество (Губернский олимп), "жизнеописание" Чичикова. Каждое из этих звеньев помогает глубже раскрыть идейный и художественный замысел по эмы Гоголя. В основу сюжета положена авантюра Чичикова. По замечанию автора, сам Чи чиков и ведёт сюжет. Он, автор, вместе с читателем "должны тащиться", куда Чи чикову вздумается, и не приди в голову Чичикову мысль совершить "негоцию" с мёртвыми душами, "не явилась бы на свет сия поэма". Фактически, сюжет про изведения обрывается в 10 главе отъез дом Чичикова из губернского города N. Чичиков – герой "сюжетообразую щий". Он – в центре сюжета и всех собы тий, происходящих в поэме. Например, помещики не общаются друг с другом (каждый из пяти помещиков заключён в пределы своей главы), каждый из них раскрывается перед читателем преиму щественно в своих отношениях с Чичико вым. "Биография" героя выведена за рам ки общего сюжета, так как прошлая жизнь с событиями поэмы формально не связана. Биография Чичикова включена в по вествовании как вставная новелла. Таких вставных частей в произведении много. "Повесть о капитане Копейкине", притча о Кифе Мокиевиче и Мокии Кифовиче, рассказы о правителе канцелярии Иване Петровиче, о дяде Митяе и дяде Миняе. Эти эпизоды находятся вне основного сю жета поэмы, но каждый играет в ней су щественную роль, расширяя идейно ху дожественный план поэмы. Особое место Гоголь в своём произведении отводил "Повести о капитане Копейкине". Гоголь писал цензору Никитенко: "Это одно из лучших мест. И я не в силах заплатать ту прореху, которая видна в моей поэме". Ради сохранения "Повести…" Гоголь да же пошёл на её переделку и ослабление обличительного звучания.

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ В композиционном отношении в поэ ме можно выделить три основные части: 2 6 главы: Объезд Чичиковым поме щиков. Покупка "мертвых душ". 7 10 главы: Изображение губернского го рода. Изображение мира чиновников. "Повесть о капитане Копейкине". 11 глава: "Жизнеописание" Чичикова. Основной композиционный приём – объезд Чичиковым помещиков. – В построении поэмы особую роль играет также мотив "кривого колеса" (А.Белый) ("…всё пошло, как кривое ко лесо"). С одной стороны, все события раз виваются согласно плану Чичикова, с другой – Чичиков постоянно сбивается с пути: так после намеченного посещения Манилова герой вместо Собакевича нео жиданно попадает к Коробочке, далее внезапно встречается с Ноздрёвым, по том всё же попадает к Собакевичу. Стро го намеченный план по оформлении куп чей расстраивает приезд Коробочки… Таким образом, в поэме присутствует иг ра и взаимодействие логичного и нело гичного, "правильного" и "неправильно го", что, по замечанию автора, усиливает впечатление "кутерьмы, сутолоки, сбив чивости" жизни, которая нашла отраже ние в композиционном построении произ ведения. – Особое место в произведении зани мают лирические отступления. Они – неотъемлемая часть всего содержания поэмы и важнейшая особенность компо зиции. История похождения Чичикова, взятая сама по себе, ещё не давала в пол ной мере реализовать замысел предста вить в своём произведении "всю Русь". Система же лирических отступлений, внешне никак не связанных с сюжетом, позволяла увидеть каждый отдельный персонаж со своим индивидуальным об ликом сквозь призму более широкой действительности. Таким образом, много численные лирические отступления бес конечно расширяли границы изображае мого мира, позволяли углубить идейно художественную направленность произ ведения, наполнить книгу авторскими размышлениями о жизни, искусстве и т.д. Подлинным лирическим героем кни ги является сам Гоголь. Автор незримо присутствует повсюду (по замечанию И.Золотусского, "И вновь из за плеча Чи чикова выглянет Гоголь"). Он вниматель но следит за поведением героев и ведёт диалог с читателем. Образ автора – это ключевой персонаж, созданный худож Постметодика, № 3 (87), 2009

ником, имеющий свой собственный взгляд на жизнь, свой сложный духов ный и нравственный мир. – Лирические монологи Гоголя – это оценка настоящего с позиций авторского идеала, который может быть осущест влен лишь в будущем. Гоголевские лири ческие отступления служат расширению художественного пространства, созда нию целостного образа Руси, от бытовых деталей, обобщений ("Покой был извес тного рода, ибо гостиница была тоже из вестного рода, то есть именно такая, ка кие бывают гостиницы в губернских го родах...") до масштабных, наполненных философским содержанием образов ("птица тройка"). Высоко оценивал лирическое начало в "Мертвых душах" и Белинский, указы вая на "ту глубокую, всеобъемлющую и гуманную субъективность, которая в ху дожнике обнаруживает человека с горя чим сердцем, симпатичною душою... ту субъективность, которая не допускает его с апатическим равнодушием быть чуждым миру, им рисуемому, но застав ляет его проводить через свою душу жи$ вую явления внешнего мира, а через то и в них вдыхать душу живую". 2. Аналитическая беседа (на основе заранее прочитанного отрывка произве$ дения VII главы "Счастлив путник…"). Вопросы: О каких типах писателя идёт речь в этом отрывке? Чем и почему отличается судьба каждого из них? Ка кой путь выбирает сам для себя автор? Как автор определяет своеобразие своего таланта и метода? Как характеризует это лирическое отступление творческую судьбу самого Гоголя? VIII. Обобщение и сиcтематизация наблюдений Вопросы: Когда и как возник у Гоголя замысел "Мёртвых душ"? Как трансфор мировался замысел произведения в про цессе работы? Проследите историю соз дания поэмы. Каков смысл названия поэ мы? Какие смысловые оттенки обретает выражение "мёртвые души"? Почему Го голь назвал "Мёртвые души" поэмой? Определите особенности композиционно го построения поэмы. Домашнее задание. Групповые и инди видуальные задания: подготовить цитат ный материал к характеристике помещи ков, сообщение "Экскурсия в дом поме щика".

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ Художественная структура «Ì¸ðòâûå äóøè» ïîýìà

ýïè÷åñêîå

ìîòèâ “æèâûå è ì¸ðòâûå»

ëèðè÷åñê

÷åëîâå÷åñêàÿ äóøà

Êîìïîçèöèîííûå ÷àñòè

2-6 ãëàâà - îáúåçä ×è÷èêîâûì ïîìåùèêîâ

7-10 ãëàâû - îïèñàíèå æèçíè ãóáåðíñêîãî ãîðîäà

11 ãëàâà - æèçíåîïèñàíèå ×è÷èêîâà

Âñòàâíûå íîâåëëû, ïðèò÷è è ò. ä.

Ñþæåò – ïóòåøåñòâèå ãåðîÿ

Ñèñòåìà ëèðè÷åñêèõ îòñòóïëåíèé (îáðàç àâòîðà)

“Âñÿ Ðóñü ÿâèòñÿ â í¸ì.”

ЛИТЕРАТУРА 1. Смирнова Чикина Е. С. Поэма Н. В. Гоголя "Мёртвые души". Комментарии : пособие для учителя / Е. С. Смирнова Чикина. – Л.: Просве щение, 1974. 2. Манн Ю. Поэтика Гоголя / Ю. Манн. – М. : Художественная литература, 1988. 3. Гоголь Н. В. Избранные письма и статьи. : собр. соч. в 6 ти т. Том 6 / Н. В. Гоголь. – М. : Государственное издательство художествен ной литературы, 1953. 4. Манн Ю. В поисках живой души / Ю. Манн. – Москва : Книга, 1984. 5. Машинский С. И. Мёртвые души. Коммен тарии / С. И. Машинский // Гоголь Н. В. "Мёр

твые души" : собр. соч. : в 5 ти т. Т.5. – М. : Ху дожественная литература, 1985. 6. Лотман Ю. М. В школе поэтического сло ва. Пушкин. Лермонтов. Гоголь / Ю. М. Лотман. – М. : Просвещение, 1988. 7. Золотусский И. П. Гоголь. Жизнь замеча тельных людей / И. П. Золотусский. – Москва : Молодая гвардия, 1979. 8. Гоголь Н. В. Мёртвые души / Н. В. Гоголь. – Москва : Художественная литература, 1975. 9. Белинский В. Г. О русских классиках / В. Г. Белинский. – М. : Художественная литера тура, 1979.

Стаття надійшла в редакцію 06.03.09

УКРАЇНСЬКЕ КОЛО Автор пропонує сучасникові здійснити уявну подорож гоголівськими місцями Полтавщини. Звертаючись до вічних проблем буття, запрошує осмислити сьо$ годення через призму світосприйняття гоголівських героїв. Автор предлагает современнику осуществить мнимое путешествие по гоголев$ ским местам Полтавщины. Обращаясь к вечным проблемам бытия, приглаша$ ет осмыслить настоящее через призму мировосприятия гоголевских героев. An author offers to the contemporary to carry out the imaginary trip in time and space on the Hohol's places of Poltava region. Considering the eternal problems of life, invites to comprehend present through the prism of perception of the world of Hohol's heroes.

ПОЛТАВЩИНА И ЕЕ ОБИТАТЕЛИ В ПРОИЗВЕДЕНИЯХ Н.В.ГОГОЛЯ А.П.Тюнин Чтобы глубже постичь творческое наследие нашего великого земляка, чтобы воочию убедиться, во что трансформировались его пророческие предостережения, думается, недостаточно пере читывать в который раз, пересматривать на сцене, в кино, по те левидению бессмертные произведения писателя. Для этого надо непременно посетить родные полтавские памятные места Н.В.Го голя, откуда начинали свой литературный путь герои его расска зов, повестей, комедий, поэмы. Первым таким местом по праву должно оказаться Гоголево (до недавнего времени Васильевка Шишакского района Полтавской области), в котором воссоздали родовое поместье писателя, привели в надлежащий порядок мо гилы его отца и матери. Ознакомившись с многочисленными экс понатами заповедника музея (многие из которых подлинны!), преодолевая историческое пространство, предпримем попытку погрузиться в детство, отрочество и юность гения, обладавшего даром предвидения более чем на 200 лет вперед...

9Чтобы осмыслить настоящее, надо представить и прошлое прославленной на весь свет Диканьки, близлежащих к ней сел и хуторов, если таковые не стер ты с лица земли безжалостным временем и, как теперь говорят, хозяйствующи ми субъектами этого благодатного края.

Желательно хотя бы раз в жизни! окунуться в многоголосие и многоцветие ежегодной предосенней Сорочинской ярмарки. А вдруг да повезет на встречу с отнюдь не литературными персона жами, а с настоящими, сегодняшними Иванами Ивановичами и Иванами Никифоровичами или с подобными чиновниками, но об разца XXI века, которых ни то самое безжалостное время, ни со циальные бури и потрясения внешне, казалось, не изменили. Ведь многих из них в еще большей степени испортили то квартирный вопрос, то купля продажа земли, то парадоксы сексуальной ре волюции, нынешняя явь которых уж точно не один раз перевер нула бы в гробу любвеобильную, однако не столь алчную куму Солоху (по сегодняшним меркам – наивную соблазнительницу).

9Не забыть бы полистать районные газеты, выходящие в Миргороде, Дикань ке, Решетиловке, Шишаках, посмотреть передачи местного телевидения.

Дух захватывает от новостей во всех смыслах этого слова: ни дня без изощренных убийств, дорожно транспортных происшес твий на дорогах с человеческими жертвами (количественно рав ных в не столь продолжительное время потерям в какой нибудь горячей точке планеты), резонансных разбирательств в судах по поводу захвата чужой земли, заводских, фабричных площадей, громких процессов, на которых лишают родительских прав мам и пап – алкоголиков, наркоманов… Постметодика, № 3 (87), 2009

"… мое сердце всегда останется привязанным к священным мес там родины…". Из письма Гоголя Марии Ивановне, матери

УКРАЇНСЬКЕ КОЛО

9Неплохо бы поколядовать с местными тинэйдже

рами (в гоголевском прошлом – парубками и дев чатами) в ночь под Рождество Христово.

Можно и в ночь на Ивана Купала (по дальше от шума городского) попрыгать с ними возле яркого предпраздничного кос тра. Увидеть, узнать, вслушаться, о чем "спикают" многие из этих "продвинутых" во всех отношениях молодых людей; под чью музыку и как пляшут, о чем и чьи песни поют, как и каким образом одеты. У кого, наконец, больше наворотов в мобиль нике, какой марки родительская иномар ка (простите за неслучайную тавтологию), каков их словарный запас или, если не сказать, его полное отсутствие. И мы не только утвердимся в том, что эти Рождес тво и ночь на Ивана Купала нисколечко не по Гоголю, но и в том, насколько губитель ны и беспощадны плоды пресловутой ци вилизации и глобализации, как притяга тельна и ядовита свалившаяся не только на прекрасную во всех отношениях Пол тавщину, но и на всю страну, на другие го сударства эта вселенская беда, определе ние которой – утверждающийся повсе местно всеобщий эгоизм, черствость, ци низм, преклонение перед долларом, рас человечивание и бескультурье, ведущие человечество в тупик. Мы все это видим, мы это констатируем, но бессильны перед нахраписто разрастающимися, прогрес сирующими, укрепляющимися метаста зами социальных злокачественных болез ней в образах жуткой экологии, навязчи вой и зомбирующей все живое рекламы, взяток в особо крупных размерах, рэкета на больших и малых дорогах, земельных войн, алкоголизма, наркомании, иммуно дефицита, детского порно и похищения детей, бомжевания, смерти на улицах сел и городов в (отнюдь не гоголевских вре мен!) холода… Счет порочных явлений, некоторые из которых вряд ли могли присниться в самых фантастических снах сатирику реалисту и некоторые из них он все таки предвосхищал, можно продол жать до бесконечности. Это всеобъемлю щая примета нашего времени. И каким же Гераклам, если они и появятся у нас, бу дет под силу уборка Авгиевых конюшен от безнравственного, пищевого, произ водственного мусора, завалившего прос транства нашей великолепной страны и чудесной планеты Земля?! В России (опять же по материалам СМИ), такой далекой и такой близкой, от нюдь не безразличной Н.В.Гоголю,

Идея эта весьма оригинальна и даже плодотворна. Но только бы при обязатель ном джентльменском условии: обучаясь умению Чичикова уметь делать деньги из ничего (а если точнее, из операций с мер твыми душами!), помнить о еще более по казательном крахе безнравственной биз нес пирамиды Павла Ивановича; не забы вая о том, что перерождение этого "героя" в положительный персонаж не получи лось даже у гениального Гоголя. А ведь как долго и как мучительно писатель, ру кой которого, по его признанию, водило само Провидение, искал пути избавления народа от разрушительного воздействия всех негоразд, веря, что они минуют такие государства, как Украина, Россия, Бело руссия. Однако пора уже в дорогу и желатель но не в автобусе, даже не в гоголевской птице тройке, а в какой нибудь машине времени, с помощью которой (как в недав нем кино) можно было бы очутиться в ином измерении.

9 Да, маленькая страна, название которой Пол тавщина, всю жизнь подпитывала сердце и память Н. В. Гоголя.

Этот густонаселенный красочный и контрастный мир, связанный с Яновщи ной, Диканькой, Великими Сорочинцами, Яреськами, Решетиловкой, Кибинцами, Миргородом и Полтавой, добросовестно выписан человеком, которому как никому свойственна стойкая привязанность к мес там своего детства и юности. Поистине сыновней любовью к малой своей родине рождены немеркнущие ак варели гоголевских "Вечеров на хуторе близ Диканьки". Романтичные, густонасы щенные немыслимой фантастикой, они вместе с тем достоверны и точны во всем, что касается людей, их одежды, обрядов, хозяйственной утвари. Убедительной дос товерностью служит и выбор писателем рассказчика, выступающего в нескольких ипостасях: то балагура пасичника Рудого Панька, то степенного дьячка Фомы Гри горьевича, то просто Степана Ивановича Курочки, жителя Гадяча. Обратим внимание на то, что все они именно с Полтавщины, их добросовес тность и добропорядочность подтвержда ются слушателями невыдуманных исто рий и подлинным автором, который час тенько или выглядывает из за плеча па сичника, или неназойливо корректирует диалоги персонажей. Поэтому не случай но некоторые биографы Гоголя склонны видеть в колоритном псевдониме рассказ бизнесменам рекомендуют в качестве настоль чика Рудого Панька связь с именем деда ной книги, учебного пособия поэму "Мертвые ду писателя Афанасия Демьяновича, а зна ши". чение слова "рудый" (рыжий) соотносят с золотистым отливом волос истинного соз

УКРАЇНСЬКЕ КОЛО дателя рассказов. Даже шутливое предис ловие к сборнику, приписываемое пасич нику, непременно приведет читателей на Полтавщину: "Да, вот было и позабыл са мое главное: как будете, господа, ехать ко мне, то прямехонько берите путь по стол бовой дороге на Диканьку. Я нарочно и выставил ее на первом листке, чтобы ско рее добрались до нашего хутора. Про Ди каньку же, думаю, вы наслушались вдо воль. И то сказать, что там дом почище ка кого нибудь пасичникова куреня. А про сад и говорить нечего: в Петербурге ва шем, верно, не сыщете такого. Приехавши же в Диканьку, спросите только первого попавшегося навстречу мальчишку, пасу щего в запачканной рубашке гусей: "А где живет пасичник Рудый Панько?" – "А вот там!" – скажет он, указавши пальцем, и, если хотите, доведет вас до самого хуто ра...". Пасичников хутор, грустная фигурка мальчишки пастушонка – все это, как го ворится, давно кануло в Лету, а вот стол бовая дорога с беспрерывными людскими и автомобильными потоками – и в наши дни самый надежный ориентир от облас тного центра до воспетой Гоголем Дикань ки. Местные географические подробности встречаем и в "Сорочинской ярмарке": "Глазам наших путешественников начал уже открываться Псел...", "...а наш парубок отправился по рядам с красными товара ми, в которых находились купцы даже из Гадяча и Миргорода – двух знаменитых городов Полтавской губернии..." и т. п. А в рассказе "Вечер накануне Ивана Купала", в котором возможности автор ского абстрагирования и безудержной фантазии, казалось бы, не знают границ, дьячок Фома Григорьевич, сменивший па сичника, не забывает при удобном случае сослаться на конкретные факты, реаль ные события, которые начинают нас нас тораживать, выстраивать непреднаме ренные аналогии… Так, например, он го ворит о некоем вздорном паныче в горохо вом кафтане из самой Полтавы, упомина ет село, "которого теперь и следу нет и ко торое было, может, не дальше ста шагов от Диканьки". От рассказа к рассказу пространствен ные горизонты раздвигаются и выходят за пределы Диканьки, Полтавы. Сам пасич ник, ссылаясь то на дьячка, то на его деда, отправляет читателей в города Кремен чуг, Ромны, Конотоп, Глухов, Киев, Вар шаву. Но пока что даже немыслимая одис сея в Петербург кузнеца Вакулы за су пермодными черевичками для возлюблен ной к самой царице начинается и заканчи вается у порога его родного куреня. Опять таки на Полтавщине, оказыва ется, проводят редкие мирные дни запо Постметодика, № 3 (87), 2009

рожские казаки, чьей истории успевает слегка коснуться в этом рассказе автор. Народный дух, реальность и вымысел "Сорочинской ярмарки", послужившей камертоном к рассказам сборника, посто янно усиливаются былями и небылицами, народными песнями и местными присло вьями, которые Гоголь слышал в родном крае. Отправляясь в Петербург, Гоголь взял с собой тексты комедий отца, знатока и ценителя народного юмора, знавшего ра дости и горести родной Полтавщины. Юноша надеялся опубликовать, а воз можно, и поставить пьесы в столичных те атрах, чтобы познакомить петербуржцев, москвичей с милым его сердцу малорос сийским краем. Известно, что замысла своего он не осуществил, однако некото рые мотивы и детали комедий отца "Прос так, или Хитрость женщины, перехитрен ной солдатом", "Собака овца" использовал в своих произведениях. Показывая земляков "в условиях до машней жизни" (В.Г.Белинский), писатель постоянно пополнял свои запасы новыми зарисовками с натуры, если ему удава лось побывать в родных местах. В письмах из Петербурга к родным, друзьям и зна комым он настойчиво просит присылать всякую всячину из прошлого и настояще го народа. В одном из писем к матери Гоголь реко мендует ей создать постоянную коррес пондентскую сеть, чтобы получать фоль клорные и этнографические сведения. В далекую Васильевку летят письма, пол ные мольбы: "Вы имеете тонкий, наблюда тельный ум, вы много знаете обычаи и нравы малороссиян наших, – пишет Н.В.Гоголь матери Марии Ивановне, – и потому, я знаю, вы не откажетесь сооб щать мне их в нашей переписке. Это мне очень, очень нужно. В следующем письме я ожидаю от вас описание полного наряда сельского дьячка, от верхнего платья до самых сапогов…". Н.В.Гоголь любил слу шать украинские песни: "Ой не ходи, Гри цю", "Чоботи", "Цвіли лози при дорозі", "Гречаники" и другие в исполнении лир ников и кобзарей. Заслушивался он ис полнением песен тетей Н.И.Хадаревской, обладавшей редкой красоты голосом. Ког да же пели на улице васильевские паруб ки и девчата, Гоголь охотно подпевал им. Поэтому многие рассказы "Вечеров..." словно озвучены голосами унесенных вре менем жителей Диканьки, Васильевки, Сорочинец. Не подлежит сомнению и тот факт, что некоторые фамилии жителей соседних с Васильевкой хуторов и помес тий перекочевывали на страницы гоголев ских рассказов: Рудый Панько, Солопий Черевик, Пивтора Кожуха, Иван Закру ты Губа, Охрим Гуска, Мосий Шило и др.

УКРАЇНСЬКЕ КОЛО Такие фамилии, прозвища и ныне не ред кость на Полтавщине. Следующий цикл повестей Гоголя по является после "Вечеров..." через два года. Этот промежуток времени был отмечен не только мучительными раздумьями писа теля о собственной литературной судьбе, но и не менее тягостными размышления ми о бедственном положении народа, осо бенно крестьянства. В письме к И.И.Дмит риеву он писал: "Чего бы, казалось, недос тавало этому краю? Полное роскошное ле то! Хлеба, фруктов, всего растительного гибель! А народ беден, имения разорены и недоимки неоплатные". Правда, Гоголь пытается внушить чи тателям, что и новый цикл произведений близок предыдущему. Так, в подзаголовке к "Миргороду" автор уточняет, что это "...повести, служащие продолжением "Ве черов на хуторе близ Диканьки". Повесть "Старосветские помещики", открываю щая этот сборник, навеяна духом и самы ми мельчайшими подробностями провин циальной жизни, так хорошо знакомой молодому Гоголю. Все писалось с натуры, начиная с образов Пульхерии Ивановны, Афанасия Ивановича и кончая разноголо сицей скрипучих дверей их дома. Совре менники подтверждают, что скрип дверей был особой достопримечательностью гос подского дома в Васильевке. Со светлой грустью, полной в то же время пока мяг кой иронии, тонкого психологизма, не предвещавших ничего хорошего на буду щее, повествует Гоголь о существовании этих добрых, но духовно пустых старич ков. Тем более, когда дело касается при казчика, войта и наследника умерших по мещиков, его ирония перерастает в едкую сатиру, заявившую о себе еще в повести "Иван Федорович Шпонька и его тетуш ка". Писатель не оставляет без внимания историю национально освободительной борьбы украинского народа против извеч ных своих поработителей. Так появляется великолепная повесть "Тарас Бульба". В ней, как и ранее в "Вечерах на хуторе близ Диканьки", преобладает романтика бесшабашной и разгульной казацкой вольницы, сверхколоритные личности, о которых на Полтавщине хранились леген ды и предания далекой, далекой давнины. Вместе с тем автора больше и глубже за нимает мысль о том, кто распоряжается судьбами конкретных людей и каким об разом, например, один человек становится истинным патриотом своей Отчизны, стойко выдерживая и перенося ради нее нелюдские муки. Другой, взращенный в подобных условиях, вскормленный гру дью той же матери, воспитываемый тем же отцом, превращается в конце концов в

жалкого, презираемого боевым товари ществом, предателя. Вовсе неравнодушной, не небезучас тной к героическим и трагическим судь бам персонажей повести является рос кошная природа с человеческой напол ненностью, законсервированная детской памятью в картинах родных полтавских полей, лесов, степей и вызывающая не только сыновью любовь к ней, гордость и восхищение, но и вполне обоснованное не доумение: совместимы ли в этом благоу хающем, прекрасном, поистине райском уголке земли красота, данная нам свыше, живая жизнь, с одной стороны, и жесто кость, насилие, страдания, измены, наг лые притязания чужеземцев на эту, нашу землю, с другой. И, кроме многого, недосказанного нами, гоголевские зарисовки пейзажей освежа ют душу современного читателя своей первозданностью, экологической нетрону тостью, вызывая откровенную ностальгию по утраченному: "…Вся поверхность зем ли представлялася зелено золотым океа ном, по которому брызнули миллионы разных цветов. Сквозь тонкие, высокие стебли травы скозили голубые, синие и лиловые волошки; желтый дрок выскаки вал вверх своею пирамидальною верхуш кою; белая кашка зонтикообразными шапками пестрела на поверхности; зане сенный бог знает откуда колос пшеницы наливался в гуще. Под тонкими их корня ми шныряли куропатки, вытянув свои шеи. Воздух был наполнен тысячью раз ных птичьих свистов… Черт вас возьми, степи, как вы хороши!...", где оно сейчас это бескрайнее разнотравье, многоцветье, благоуханье, переполненные снующими обитателями девственных зарослей с их непуганными голосами?! И так ли хорошо живется этой земной красоте сейчас, как ей жилось вольготно при Гоголе? Вопро сов много и чаще всего они остаются без ответов. Ольга Васильевна, сестра писателя, впоследствии вспоминала, что ее знаме нитый брат не только превосходно знал многие редкие лекарственные травы, но и учил домашних распознавать их, снабжал специальной литературой и оборудовани ем аптеку, организованную им же для страждущих в Васильевке. Близка по внутреннему наполнению и психологизму к повестям "Иван Федоро вич Шпонька...", "Старосветские помещи ки" и "Повесть о том, как поссорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем". Не исключено, что исходным материалом для нее послужила многолетняя тяжба между соседями помещиками, одним из которых являлся дед писателя: "Свидетельствую мое почтение дедушке, – пишет Гоголь в письме к матери 30 апреля 1829 года, –

УКРАЇНСЬКЕ КОЛО скажите, пожалуйста, что его тяжба имеет ли конец?.." Есть ещё один любопытный факт, кото рый мог быть использован Гоголем. Это случай, происшедший с братьями Миро ненко, о котором рассказывал в своих вос поминаниях В.Гиляровский. Жили они в Васильевке, жили бедно, но дружно. Но вот умер их богатый дядя и оставил в нас ледство имение и деньги. Крупное братья поделили, а на мелочах рассорились. За тяжным оказался конфликт из за моло тилки: "Старший брат Иван Иванович сог лашался продать молотилку и деньги по делить или даже пожертвовать на школу, а младший Петр Иванович упёрся и гово рит: "Нехай она сгние! Або моя, або хай сгние!". Так и гнила молотилка во дворе у обоих на глазах, чтобы никто ею восполь зоваться не смог. В отличие от вымышленных персона жей Остапа и Андрия, разведенных суро выми обстоятельствами войны, в которых последний оказался перед выбором: или выполнить святой долг перед Родиной, или уступить губительной страсти к поль ской панночке, вялотекущяя частная жизнь реальных родных братьев Миро ненко не выдержала испытания в виде внезапно свалившегося на их бедные голо вы богатства. Никаким подвигом и героиз мом здесь и не пахнет: элементарная борьба за собственность с некоторыми благими намерениями одного из них. Можно предположить, что это один из житейских примеров расчеловечивания конкретного человека (из родственников писателя!), который позже проявится в образе какого нибуть персонажа или в "Ревизоре", или в "Мертвых душах" В письмах к писателю хозяев помещи чьих усадеб Полтавщины, в которых он бывал летом 1832 года, так и веет атмо сферой праздных разговоров, вошедших также в монологи и диалоги рассоривших ся Ивана Ивановича и Ивана Никифоро вича. Сила и страстность социальной кри тики Гоголя питалась именно тесной свя зью прежде всего с родным краем, стра ной, в которой он жил и которым само отверженно служил, вступая в борьбу с казнокрадством, произволом, ложью, с унижением бесправных людей: "В "Реви зоре" я решился собрать в одну кучу всё дурное в России, какое я тогда знал, … и за одним разом посмеяться над всеми", – пи сал Н.В.Гоголь о замысле своей комедии. В ней некоторые миргородцы, как в зеркале, увидели себя, с вытекающими отсюда не лицеприятными последствиями… Так, миргородский гогородничий Носенко сравнивал себя со Сквозником Дмуханов ским, а почтмейстер Мамчич увидел себя в Шпекине. Вполне допустимо, что Гоголь, кроме известной нам подсказки от своего Постметодика, № 3 (87), 2009

гениального современника, слышал и сам анекдотические истории о том, как в неко торых губерниях случайных чиновников принимали за тайно прибывших из столи цы с карательной целью ревизоров. Мог он знать и о том, что аналогичный казус про изошел в городе Переяславе Полтавской губернии с М.И.Глинкой, который прибыл туда набирать певчих для придворной ка пеллы. Вначале местный городничий вы ведывал подробности о барине у слуги, а затем спозаранку явился в номер гостини цы к Глинке в парадной форме, подобос трастно кланялся и ни за что не соглашал ся присесть. Словом, вел себя, как нас мерть перепуганный комедийный Сквоз ник Дмухановский. Некоторые эпизоды из детства Чичи кова воскрешают годы учебы "полтавча нина" Шпоньки в Гадячском поветовом училище, манеры Собакевича и Петра Петровича Петуха имеют много общего с поведением помещика Сторченко – "при ятеля и соседа" Ивана Федоровича... Соз давая "Мёртвые души", Н.В.Гоголь ис пользовал и факты из хозяйственной дея тельности своих родителей, соседей по мещиков. В 17 верстах от Яновщины, в Федунках, жили дальние родственники Гоголя – Пивинские, владеющие 200 деся тинами земли и 30 душами крепостных. Как и многие помещики, Пивинские зани мались винокурением. Но вот прошел слух, что помещики, не имеющие пятиде сяти крестьян, будут лишены права зани маться винокурением. Тогда то и поехал помещик Пивинский, по воспоминаниям В. Гиляровского, в Полтаву и "внёс за сво их умерших крестьян оброк, будто за жи вых… А так как своих, да и с мёртвыми далеко до пятидесяти не хватало, то наб рал он в бричку горилки, да и поехал по соседям и накупил у них за эту горилку "мёртвых душ", записал их на себя и, сде лавшись по бумагам владельцем пятиде сяти душ, до самой смерти курил вино и дал этим тему Гоголю, который бывал в Федунках…". Историю с мёртвыми душа ми знала вся Миргородщина. А со време нем и не только она… Кстати, не очень зажиточные родители писателя также занимались винокурени ем. Отец Н.В.Гоголя, Василий Афанасье вич, добиваясь большей прибыли от своего винокуренного заводика, внедрял в него прогрессивные новинки (иногда иноземно го производства), например, паровые кот лы. Их работа была не только непонятной его крепостным виноделам, но и вселяла панический страх и явное посягательство на их профессиональную состоятель ность: "… А теперь… Слышал ли ты, что повыдумали проклятые немцы? – делятся своими опасениями винокур с сельским головой в повести "Майская ночь, или

УКРАЇНСЬКЕ КОЛО Утопленница", Скоро, говорят, будут ку рить не дровами, как все честные христи ане, а каким то чёртовым паром. – Говоря эти слова, винокур в размышлении глядел на стол и на расставленные на нём руки свои, – как это паром – ей богу не знаю! Что за дурни, прости господи, эти немцы! – сказал голова. – Я бы батогом их, собачьих детей! Слыханное ли дело, чтобы паром можно было кипятить что!"… Но вернёмся опять к поэме "Мёртвые души", в которой автор отразил злобо дневные (на все времена!) проблемы тех лет и нашего времени тоже: в ней он под мечает духовное и нравственное перерож дение помещиков и чиновников всех ран гов в самую худшую сторону. Перед чита телями выставлены застывшие психоло гические отпечатки "мёртвых душ": пре краснодушного мечтателя Манилова, не вежественного тугодума Собакевича, "ге роя ярмарочных кутежей" Ноздрёва, "ду бинноголовой" хозяйки поместья Коробоч ки, "прорехи на человечестве" Плюшки на… Укоренившееся (невыдуманное) пре небрежение моралью, христианскими за поведями, попрание законов, страсть к на живе порождали парадоксы этического поведения для различного рода авантюр, подобных той, на которую отважился с це лью обогащения расчетливый проходимец и делец Чичиков. Но есть в этой поэме дорогие нашему сердцу места, которые возвращают нас на Полтавщину, в имение родителей Гоголя. Так, картину Гоголевского сада, посажен ного в своё время при непосредственном участии Н.В.Гоголя, можно воскресить, читая описание запущенного сада в "Мёр твых душах": "Старый, обширный, тянув шийся позади дома сад, выходивший за село и потом пропадавший в поле, зарос ший и засохлый, казалось, один освежал эту обширную деревню. Хмель, глушив ший внизу кусты бузины, рябины и лесно го орешника и пробежавший потом по верхушке всего частокола, взбегал, нако нец вверх и обвивал до половины сломан ную берёзу…". Васильевский сад и пруд вдохновляли писателя на создание живописной атмо сферы и пейзажных зарисовок во многих произведениях. Это упомянутое выше описание старого сада в поэме "Мертвые души", а также хрестоматийные строки из повести "Майская ночь…": "Знаете ли вы украинскую ночь?.. Тихи и покойны эти пруды; холод и мрак вод их угрюмо зак лючен в темно зеленые стены садов… Девственные чащи черемух и черешен пугливо протянули свои корни в ключевой холод и изредка лепечут листьями, будто сердясь и негодуя, когда прекрасный вет реник – ночной ветер, подкравшись мгно венно, целует их. Весь ландшафт спит. А

вверху все дышит, все дивно, все торжес твенно. А на душе и необъятно, и чудно…". Но в том то и дело, что на душе писате ля год от года становилось все беспокой нее и печальнее. От произведения к про изведению, если можно так сказать, хоро шее все гуще перемешивалось с плохим. И, главное, дурного стало, становилось все больше и больше. Однако бесспорно и то, что в этом ог ромном, многогранном художественном мире Н.В.Гоголя особое место занимает и постоянно присутствует горячо любимая писателем Полтавщина. Она всюду: в ли рических отступлениях автора, в живопи саниях родного края, в ёмких психологи ческих образах персонажей, написанных им с узнаваемой натуры. От ранних "Ве черов на хуторе близ Диканьки" и до за вершающей творческий путь писателя поэмы "Мертвые души" мир этот прекра сен и в то же время ужасен. В них все от четливей прослеживается последователь ная и жесткая позиция автора, обличаю щего все недостойное в человеке, искрен не болеющего за него, воодушевляющего гражданское общество гневным и добрым словом на борьбу со злом. И знакомство с постоянно вдохновляю щей писателя его малой родиной, безус ловно, помогает глубже понять прозаика, поэта, сатирика, не лишенного просвети тельской жажды, глубоко верующего и ранимого человека, ищущего до послед них мгновений жизни спасительную исти ну, вселяющего в нас уверенность в то, что добро побеждает и победит зло... Но когда это произойдет? Надо многим из нас или нашим потомкам, видимо, дол го долго жить, набравшись нашего, сла вянского, терпения. ЛИТЕРАТУРА 1. Гоголь Н. В. Собрание сочинений: в 7$и т. / Н. В. Гоголь. – М. : Художественная литерату$ ра, 1984. 2. Гиляровский Вл. По следам Гоголя // В. Ги$ ляровский. Сочинения: в 4$х т. – М. : Правда, "Тов" Т. 2. –1989. – С. 367 – 391. 3. Иофанов Д. Гоголь Н. В. Детские и юно$ шеские годы / Д. Иофанов. – К. : Молодь, 1951. 4. Золотусский И. Гоголь / И. Золотусский. – М. : Молодая гвардия, 1984. 5. Марченко Н. Г. Полтавщина в творчестве Гоголя // Н. Г. Марченко, А. П. Тюнин. – Венок Гоголю. Гоголь и время /сост. Б. Н. Левин. – Х. : Прапор, 1984. – С. 41 – 45. 6. Хоменко Н. В. Заповедник$музей Н. В. Гого$ ля. Село Гоголево Полтавской области / Н. В. Хо$ менко, А. П. Тюнин. – Х. : Прапор, 1985. – 54 с. Стаття надійшла в редакцію 6.03.09

УКРАЇНСЬКЕ КОЛО Геній Гоголя художника виріс із народної пісні, із системи естетичних та моральних уявлень українського народу. Живильною силою митця стала усна народна творчість, знавцем і збира чем якої він був. Такого висновку дійшла творча група, досліджуючи зразки українського фоль клору, перетворювані письменником на поетичний феномен. Гений Гоголя художника вырос из народной песни, из системы эстетических и моральных пред ставлений украинского народа. Живительной силой мастера стало устное народное творче ство, знатоком и собирателем которого он был. К такому выводу пришла творческая группа, исследуя образцы украинского фольклора, превращаемые писателем в поэтический феномен. Genius of Hohol grew from a folk song, from the whole system of aesthetical and moral concepts of the people. Verbal folk art became a life giving force of master, he was its connoisseur and collector. A cre ative group came to such conclusion, exploring standards of the Ukrainian folklore, converted in the poetic phenomenon by a writer.

М.В.ГОГОЛЬ – ЗБИРАЧ УКРАЇНСЬКИХ ПІСЕНЬ, ПРИПОВІДОК Благословенна полтавська земля наро дила і виплекала видатного майстра ху дожнього слова. У родині небагатого поміщика, де під ростав майбутній письменник, панувала любов до всього українського. Батько Ми коли Василь Панасович Гоголь Яновський був освіченою і обдарованою людиною. Він захоплювався літературою і навіть створив декілька комедій українською мовою для домашнього театру з кріпаків, що належав багатому вельможі Дмитру Прокоповичу Трощинському. Не раз на виставах у цьому театрі бував маленький Миколка. Мовно музична культура рідної землі мала вияв і у виховній практиці бабусі Те тяни Семенівни, маминої мами. Тож любов до мови, відчуття слова закладалися у юного Гоголя уже з дитячих літ. Микола Васильович, напевно, згадував і про свої дитячі враження, коли писав: "Дід мій (царство йому небесне! Щоб він на тому сві ті їв самі буханці пшеничні та маківники в меду) умів прегарно розповідати. Бувало, як почне – цілий день не зрушив би з місця і все слухав…". Це було саме життя, і май бутній письменник, справді, чув внутріш нім слухом те, що говорив дід, і поспішав пером за його нешвидкою мовою. З юних літ Гоголь цікавився життям і побутом простих людей, знав їх вдачу, зви чаї, народні пісні. У шкільні роки ця ціка вість стала ще стійкішою і проявилася у збиранні та записах етнографічного мате ріалу під час навчання у Ніжинській гімна зії вищих наук, до якої Гоголь був зарахо ваний у травні 1821 року. Сором'язливий і нерішучий, він довго звикав до нових умов життя у Ніжині. Спочатку тримався осто ронь товаришів. У гімназії навчалися пере важно діти багатих поміщиків. Старшо класники насміхалися над "хуторським по ходженням" Гоголя, над тим, що він водив ся зі слугами, любив ходити на базар чи в Магерки – передмістя Ніжина – і розмов Постметодика, № 3 (87), 2009

ляти там із селянами. "Гоголь имел там много знакомых между крестьянами. Когда у кого из них была свадьба, или дру гое что или когда просто выгадывался по годливый праздничный день, то Гоголь уже непременно там", – згадував однок ласник Миколи Васильовича Н.Ю.Артинов. Побачене і почуте під час спілкування з простими людьми вражало майбутнього письменника. Згадалася йому батькова по рада: "Записуй, збирай те, що вронили вус та народу. Зберігай ці скарби – багатий бу деш і дні твої сповняться радощів!". Так майбутній автор повістей із життя україн ського народу уже в 1826 році починає вес ти свою книгу, куди записує слова малоро сійського лексикону, українські і російські народні пісні, різні етнографічні відомості. Згодом на книжковій полиці Миколи Ва сильовича Гоголя особливе місце займала ця рукотворна книга, "видана" у єдиному примірнику, написана на синьому папері й переплетена шкірою. На титульній сторінці стояло: "Книга всякої всячини, або підруч на енциклопедія. Склав М.Г. Ніжин, 1826". Ця книга є свідченням того, як рано вияви лося у Гоголя бажання серйозно вивчати народну творчість. Це був перший досвід збирання народних пісень (серед них "Ой, ти Юрку, продай курку, а сам пристань до вербунку"). Усе, що було пов'язано з наро дом, його звичаями, хвилювало юного гім назиста, і до енциклопедії він записує: "Іг ри, веселощі малоросіян", "Малоросійські загадки, повір'я, звичаї, обряди". Після закінчення Ніжинської гімназії Микола Гоголь не припиняє своєї діяльнос ті зі збору усної народної творчості. Разом із другом Олександром Данилевським об'їздили майже всю Полтавщину: Мирго род, Кибинці, Обухівку, Товсте, Семерень ки, Яреськи, Лубни, Пирятин… Картини рідної природи розвивали уяву майбутньо го письменника, наповнювали внутрішній світ грою незвичних фарб і звуків.

УКРАЇНСЬКЕ КОЛО У 1829 році М.В.Гоголь вирушає "заво йовувати Петербург". Після довгих пошу ків влаштовується писарем у департаменті державного господарства, а у квітні перей шов на таку ж посаду у департаменті наді лів. Служба погано оплачувалася і була принизливою. Тяжкі думи охопили Гоголя. Та він знаходить вихід із нелегкого стано вища. У цей час народжується задум мало російських повістей. Батьківщина приходила до письменни ка у мріях і спогадах. Природа рідного краю, народні пісні, свята пробуджували уяву, надихали на працю. Не довіряючи власному досвіду і літературним джере лам, Гоголь вирішує використати етногра фічні записки рідних і знайомих. "Не сердитесь, моя великодушная ма менька, если я часто вас беспокою прось бою доставить мне сведения о Малороссии или что либо подробное. Я теперь попро шу вас собрать несколько таковых сведе ний, если где либо услышите забавный анекдот между мужиками в нашем селе, или в другом каком, или между помещика ми. Сделайте милость, описывайте для меня также нравы, обычаи, поверья", – пи ше він у листі до матері. З подібним проханням письменник звер тається і до своєї сестри М.В. Гоголь: "У ме ня есть к тебе просьба. Ты помнишь, ми лая, ты так хорошо было начала собирать малороссийские сказки и песни и, к сожале нию, прекратила. Нельзя ли возобновить это? Мне оно необходимо нужно. Еще про шу я здесь же маменьку, если попадутся где нибудь старинные костюмы малорос сийские, собрать все для меня… Если встретите где нибудь у мужика стран ную шапку или платье, отличающееся чем нибудь необыкновенным, хотя бы оно было изорванное, – приобретайте! Также нынешний мужеский и женский костюм, только хороший и новый… А сказки, пес ни, происшествия можете посылать в письмах или небольших посылках". Рідні виконували прохання Миколи Ва сильовича, але він прагнув отримувати якомога більше відомостей. У листі додому письменник знову пише: "Во первых, прежде всего я должен благодарить вас за посылку, сестру за песни, из которых особенно та, что: "Що се братця, як ба рятця", очень характерна и хороша. Но более всего одолжили вы меня присылкою старинной тетради с песнями, между ними есть многие очень замечательны. Сделаете большое одолжение, если оты щите подобные той тетради с песнями, которые, я думаю, более всего находятся в старинных сундуках между старинны ми бумагами у старинных панов или у по томков старинных панов". Рідні радо відгукувалися на прохання Миколи Васильовича. Мати організувала у

себе на Полтавщині справжню "фольклор ну експедицію". Усі родичі та дворові крі паки заходилися пригадувати казки й ле генди, пісні й забобони. Три довгих роки не був Микола Васи льович дома. І ось він знову у рідному краї. Приїхав, щоб набратися нових сил і нат хнення. 17 липня 1832 року Гоголь уже в Полтаві, а 20 липня його зустріла рідна Ва силівка. Марія Іванівна з усієї сили прагну ла зробити перебування сина вдома приєм ним і корисним. До вітальні запрошувалися розповідачі – кобзарі та лірники. Теплими літніми вечорами виходив Микола Васи льович на вулицю, щоб послухати, як спі вають парубки та дівчата. А коли лунали улюблені "Ой, не ходи, Грицю", "Цвіли лози при дорозі", "Ходив козак по вулиці", то й сам підспівував. Його записники поповни лися новими піснями і переказами, тільки у Василівці Гоголь записав близько 200 пі сень. Для письменника це було дуже важ ливим. Але зібраний матеріал він викорис товував не тільки для написання нових ху дожніх творів. Микола Васильович Гоголь прагнув вив чати історію України і справедливо вважав, що про народ та його минуле можна дізна тися не тільки за матеріалами літописів, але і вивчаючи пісні та перекази. Він під тримував тісний зв'язок і листування з ет нографами та фольклористами (М.О.Мак симовичем, І.І.Срезнєвським та ін.). У листо паді 1933 року Гоголь пише до М.О.Макси мовича: "Моя радость, жизнь моя! Песни! Как я вас люблю! Что все черствые лето писи, в которых я теперь роюсь, перед этими звонкими живыми летописями! Я сам теперь получил много новых, и какие есть между ними прелести. Я вам их пи шу, не так скоро, потому что их очень много. Да, я вас прошу, сделайте милость, дайте списать все находящиеся у вас пес ни, выключая печатных и сообщенных вам мною. Я не могу жить без песен. Вы не понимаете, какая это мука…". У грудні 1833 року Гоголь надсилає лис та до М.О.Максимовича: "Жду с нетерпе нием от тебя обещанной тетради песен, тем более что беспрестанно получаю но вые, из которых много есть историчес ких, еще больше – прекрасных. Впрочем, я нетерпеливее тебя и никак не могу утер петь, чтобы не выписать здесь одну из самых интересных, которой, верно, у те бя нет: Наварыла сечевыци, Поставыла на полыци. Сечевыця сходыть, сходыть, Сам до мене козак ходыть. Наварыла гороху Да послала Явдоху. Що се с биса, нема с лиса? Що се братця, як барятця? Наварыла каши з лоем,

УКРАЇНСЬКЕ КОЛО Налыгалась з упокоем. Що се с биса, нема с лиса, Що се братця, як барятця. <А> я с того поговору Пишла <.....> за комору. Що се с биса, нема с лиса, Що се братця, як барятця. Сила девка, тай заснула, Свинья бигла, тай зопхнула. Що се с биса, нема с лиса, Що се братця, як барятця. Бижыть свинья кованая: "Чого сыдиш, поганая? Чого сыдиш, надулася? Чому в кожух не вдягнулася?" – Бодай в тебе стильки дух, Як у мене есть кожух. Що се с биса, нема с лиса, Що се братця, як барятця. Ведуть свынью перед пана, Крычыть свинья: "Я не пхала, Вона сама в <... ..> впала". Крычить свынья, репетує, Нихто ей не рятує. Що се с биса, нема с лиса, Що се братця, як барятця. А ось уривок із листа від березня 1834 року до І.І.Срезнєвського: "Где выкопали вы столько сокровищ? Все думы, и особенно повести бандуристов, ослепительно хо роши. Из них только пять были мне из вестны прежде, прочие были для меня все – новость! Я к нашим летописям охладел, напрасно силясь отыскать то, что хо тел бы отыскать. Нигде ничего о том времени, которое должно бы быть богаче всех событиями... И потому то каждый звук песни мне говорит живее о протек шем, нежели наши вялые и короткие ле тописи, если можно назвать летописями не современные записки, но поздние вы писки, начавшиеся уже тогда, когда па мять уступила место забвению... Если бы наш край не имел такого богатства песен – я бы никогда не писал истории его, по тому что я не постигнул бы и не имел по нятия о прошедшем... Эти песни заста вили меня с жадностью читать все лето писи и лоскутки какого бы то ни было вздору... Песен я знаю и имею много. Около 150 песен я отдал прошлый год Максимо вичу, совершенно ему не известных. После того я приобрел еще около 150. У Макси мовича теперь уже 1200. Но я бьюсь об чем угодно, что теперь же еще можно сыс кать в каждом хуторе, подальше от большой дороги и разврата, десятка два неизвестных другому хутору". Для М.В.Гоголя народна пісня стала не тільки багатющим художнім матеріалом, але і засобом пізнання історії. У період створення "Тараса Бульби" Гоголь пише статтю "Про малоросійські пісні", у якій Постметодика, № 3 (87), 2009

висловлює свій погляд на значення народ ної поезії для дослідження минулих часів: "Історик не повинен шукати в них (піснях) означення дня й числа битви або точного пояснення місця, щодо цього мало які пісні допоможуть йому. Але коли він захоче пізнати вірний побут, стихії ха рактеру, усі вигини та відтінки почут тів, хвилювань, страждань, веселощів зоб ражуваного народу, коли захоче випита ти дух минулого віку, загальний харак тер усього цілого порізно кожного окремо го, тоді він буде задоволений цілком; істо рія народу розкриється перед ним в ясній величі". У цій статті автор дає глибокий аналіз пісень: "То ще добре козацька голова знала, що без війська козацького не вмирала", "Ой чорнії бровенята! Лихо мені з вами", "Та вже ж мені не ходити, куди я ходила", "Ку ди ж ти мій милий, голубчик мій сизий", "Йшли корови із діброви, а овечки з поля", "Не хилися, явороньку", "Ой місяцю мій, місяченьку"… До історичної народної пісні й думи Го голь вдавався як до невичерпного джерела, що давало йому змогу збагнути те, про що мовчали літописи: красу й силу народних патріотичних подвигів, відтінки народного побуту, сам характер народу. У повісті "Та рас Бульба" встановлено, наприклад, риси подібності долі козака Мусія Шила і героя "Думи про Самійла Кішку", відзначено, що низка моментів повісті збігається з деталя ми "Думи про Івана Коновченка" (наприк лад, заклик осавулів на ринках та майда нах: "Гей ви, пивники, броварники! Годі вам пиво варити та валятися по запічках, та годувати своїм ситим тілом мух! Рушай те слави рицарської й честі добувати!", або ліричний відступ про матір, яка даремно шукає серед козаків, що повертаються з походу, свого сина). Здебільшого Гоголь, черпаючи деякі сю жетні мотиви, епізоди, окремі риси харак терів із народних пісень, трансформує їх у своїй творчій уяві, вільно комбінує, прагне передати саме "дух", "характер" минулої епохи… Народна пісня справила великий вплив і на мову повісті та її художні зображуваль ні засоби. З народної поезії взято порівнян ня кривавої битви з бенкетом ("Чув він тільки, що був бенкет, великий бучний бен кет, весь перебито на дрізки посуд; ніде не зосталося вина ні краплини, розхапали гос ті й слуги всі дорогі кубки й начиння – і смутний стоїть господар дому..."), а також порівняння кривавої битви з нивою, виби тою градом ("Як градом вибиває раптом усю ниву, де, мов щирозлотий червінець, красувався всякий колос, так їх вибило й поклало"). Народна українська пісня широко циту ється в багатьох гоголівських повістях ("Не

УКРАЇНСЬКЕ КОЛО хилися, явороньку", "Зелененький барві ночку", "Ой ти місяцю мій, місяченьку"). Нерідко слова пісень стають матеріалом для характеристики персонажів. Наприк лад, Вакула, герой повісті "Ніч перед Різ двом", ображений насмішками Оксани і ба жаючи підкреслити свою незалежність, насвистує козацької: "Мені з жінкою не во зиться". Народна пісня у творах Гоголя визначає стиль розмов дійових осіб. Наприклад, Пи дорки та Петруся, героїв "Вечора на Івана Купала". У повісті "Майська ніч, або Утоп лена" Левко освідчується Галі, співаючи: Сонце низенько,вечір близенько, Вийди до мене, моє серденько. Дослідники вважають, що народна пісня визначає ритм і стиль цілої повісті "Страш на помста".У самому ж творі пісня несе са мостійне художнє навантаження. Так, пер сонажі повісті Данило та Катерина, бажаю чи виховати сина сильним та безстрашним воїном, співають йому колискову: Люли, люли, люли! Люли, сынку, люли! Да вырастай, вырастай в забаву! Казачеству на славу, Вороженькам в расправу! А пізніше Катерина, доведена до боже вілля втратою чоловіка та сина, в одну піс ню вплітає слова з різних: трагічної, про загибель козака, та веселої, танцювальної: Біжить возок кривенький; У тім возку козак лежить, Постріляний, порубаний, В правій руці дротик держить, З того дроту крівця біжить; Біжить ріка кривавая. Над річкою явор стоїть, Над явором ворон кряче. Над козаком мати плаче. Бо вже твій син оженився, Та взяв жінку паняночку, В чистім полі земляночку, І без дверець, без окониць. Та вже пісні вийшов конець. Танцювала риба з раком… А хто мене не полюбить, трясця його матері! До українських народних пісень зверта ється Гоголь у епіграфах повісті "Сорочин ський ярмарок". Епіграфом до І частини твору є слова: Мені нудно в хаті жить, Ой вези ж мене із дому, Де багацько грому, грому. Де гопцюють все дівки, Де гуляють парубки! Рядки цієї пісні налаштовують на ма жорне сприйняття подій, зображених авто ром. Перед читачами постає веселий, ра дісний, щасливий світ поетичної казки, а

українська пісня кличе відкинути буден ність і поринути в цю стихію. Слова епіграфа до V частини "Сорочин ського ярмарку" також звучать оптиміс тично: Не хилися, явороньку, Ще ти зелененький, Не журися, козаченьку, Ще ти молоденький! Герої твору молоді, сповнені сили та здоров'я люди, чесні, благородні та закоха ні в життя. Вони можуть підкорити навіть "нечисту силу", щоб досягти мети. Такою є Параска, яка не бажає гнути спину перед мачухою: "Скорее песок взойдет на камне и дуб погнется в воду, как верба, нежели я нагнусь перед тобою!" – вигукує дівчина і сміливо ступає в танок, наспівуючи: Зелененький барвіночку, Стелися низенько! А ти, милий, чорнобривий, Присунься близенько! Зелененький барвіночку, Стелися ще нижче! А ти, милий, чорнобривий, Присунься ще ближче! До пари Парасці і Грицько. Ні зла Хівря, ні забобонний Солопій не стали на заваді до їх щастя: парубок таки одружився з Па раскою. Твір закінчується гучним весіллям. Не даремно епіграфом до останньої части ни повісті письменник обрав слова весіль ної пісні: Не бійся, матінко, не бійся, В червоні чобітки обуйся. Топчи вороги Під ноги; Щоб твої підківки Бряжчали! Щоб твої вороги Мовчали! В українському фольклорі не тільки на родна пісня захоплювала М.В.Гоголя. Пись менник, який зростав на грунті української міфології, не міг не використати її у своїй творчості. Працюючи над повістями циклу "Вечори на хуторі біля Диканьки", Гоголь звертається до матері і сестер із проханням повідомити подробиці про селянські свята, легенди, перекази, анекдоти: "Еще нес колько слов о колядах, о Иване Купале, о русалках. Если есть, кроме того, какие либо духи или домовые, то о них подроб нее, с их названиями и делами; множество носится между простым народом пове рий, страшных сказаний, преданий, раз ных анекдотов и проч., и проч., и проч. Все это будет для меня чрезвычайно занима тельно". В основу сюжету "Вечорів" Микола Го голь поклав українські народні легенди, пе рекази та повір'я. У "Книзі всякої всячини"

УКРАЇНСЬКЕ КОЛО є запис, який, вірогідно, послужив джере лом для сюжету повісті "Вечір на Івана Ку пала": "Папороть квітне вогняним цві том тільки в північ на Івана, і хто встиг не його зірвати, буде дуже сміливим і знайде скарб". Мотиви примарності багатства, здобу того нечесним шляхом, широко представ лені в українському фольклорі. Письмен ник використав їх у власних художніх тво рах, щоб показати: людина прагне грошей, бо вбачає в них джерело влади над іншими людьми та можливість жити в достатку, не докладаючи зусиль. Але все це – омана. Не приносить таке багатство благополуччя ні Петрові, персонажу повісті "Вечір на Івана Купала", ні дідові з твору "Втрачена грамо та". У канву повісті "Сорочинський ярмарок" М.В.Гоголь органічно вплів легенду про "червону свитку", поєднавши її з колорит ним зображенням життя, жвавою різно барвною картиною ярмарку, торгу циган, з реалістичними образами українських се лян. Сюжет повісті "Ніч перед Різдвом" ви будовується з народного повір'я про чорта, якому напередодні цього великого свята, за словами автора, "последняя ночь осталась шататься по белому свету и выучивать грехам добрых людей. Завтра же, с первы ми колоколами к заутрене, побежит он без оглядки, поджавши хвост, в свою берлогу". У творі фантастичні сцени залицяння чор та до відьми або захопливий колорит подо рожі Вакули верхи на нечистому в далекий Петербург по царицині черевички зміню ються описом веселих колядок дівчат і па рубків морозної місячної ночі. У передмові до "Вія" автор вказує, що вся повість – це народний переказ і що він його передав так, як чув, майже нічого не змінюючи. Але досі не знайдено жодного фольклорного твору, який сюжетно нага дує "Вія", лише окремі його мотиви близькі до народних казок і переказів. Образ Вія в них уособлює фантастичну істоту (так на зивали у малоросіян начальника гномів, у якого повіки звисають до самої землі). Розповідь про діда, який відважився на подорож до кубла нечистої сили за вкраде ною шапкою (повість "Втрачена грамота"), нагадує одну із широковідомих в Україні легенд про кумове ліжко. Цікаву легенду подає Микола Гоголь у повісті "Майська ніч, або Утоплена". Вона викладена у розмові героїв твору Левка та Галі: "Ни один дуб у нас не достанет до неба. А говорят, однако же, есть где то, в какой то далекой земле, такое дерево, ко торое шумит вершиною в самом небе, и Бог сходит по нем на землю ночью перед светлым праздником. Постметодика, № 3 (87), 2009

– Нет, Галю: у Бога есть длинная лес тница от неба до земли. Ее становят пе ред Светлым Воскресением святые ар хангелы; и как только Бог ступит на пер вую ступень, все нечистые полетят стремглав и кучами падают в пекло, и оттого на Христов праздник ни одного злого духа не бывает на земле". Звернення Гоголя до фантастики, ле генд, повір'їв та переказів було викликане не бажанням похизуватися екзотикою ук раїнського фольклору, а прагненням про никнути в психологію народу творця, що втілює у витворах фантазії свої уявлення про життя. Любив Микола Васильович Гоголь вис ловити заповітні свої думки в прислів'ях, приказках, приповідках. Письменник гово рив: "Известно, что если сумеешь зам кнуть речь ловко прибранной пословицей, то сим объяснишь ее вдруг народу, как бы сама по себе ни была она свыше его поня тия". Невеликими влучними висловами, мов коштовними перлинами, пересипані усі твори митця. Так, наприклад, потужним струменем у мову "Мертвих душ" вливаються слова простої народної мови, діалектизми, народ ні приказки та прислів'я. (Манілов нале жить до людей "так собі, ні се, ні те, ні в го роді Богдан, ні в селі Селіфан". Білявий зять Ноздрьова належить до тих, що "поч нуть гладенько, а кінчать гиденько" тощо). Як результат наполегливих творчих шукань вимогливого письменника у 1842 році з'явився остаточний текст "Ревізора". А зміст усього, що відбувалося на сцені, підкреслювався епіграфом комедії – на родною приказкою "У нього пика бридка, а він на дзеркало наріка". Одна з головних постатей комедії – Городничий. За харак теристикою автора, у нього переважає ба жання прибрати до рук усе, що бачать очі, хоч від цього "тріщить спина у ближнього". Та чи не найбільш колоритною та яскра вою є мова персонажів циклу "Вечори на хуторі біля Диканьки". Перший біограф М.В.Гоголя П.Куліш, аналізуючи цей цикл, відзначав реалістичність передмови до "Рудого Панька": "Надо быть жителем Малороссии, или, лучше сказать, малорос сийских захолустий, лет тридцать на зад, чтобы постигнуть, до какой степени общий тон этих картин верен действи тельности. Читая эти предисловия, не только чуешь знакомый склад речей, слы шишь родную интонацию разговоров, но видишь лица собеседников и обоняешь на питанную запахом пирогов со сметаною или благоуханием сотов атмосферу, в ко торой жили эти прототипы гоголевской фантазии".

УКРАЇНСЬКЕ КОЛО Справді, герої повістей постають перед читачами справжніми, не фальшивими. Мова їх виразна, багата, насичена влучни ми висловами. Гоголівські персонажі вмі ють слівце до ладу мовити. Язиката Хівря із "Сорочинського яр марку" дорікає Солопію: "Ну так: ему ес ли пьяница да бродяга, так и его масти". А чоловік, який боїться гніву швидкої на розправу дружини, думає: "Господи боже мой, за что такая напасть на нас грешных! И так много всякой дряни на свете, а ты еще и жинок наплодил!" Та коли мова йде про щастя власної доньки, то Солопій ба жає їй та нареченому: "Пусть они живут, как венки вьют!" Мові персонажів оповідання "Майська ніч, або Утоплена" додають колоритності влучні порівняння: "Поприставали, как мухи к меду", "…упрятывает галушки, как корова сено". Герой цього ж твору голова, розгніваний витівками п'яного Каленика, гнівно мовить: "Эге, влезла свинья в хату, да и лапы сует на стол". До слова "брехати" у Гоголя знайшлися такі виразні синоніми: "Провезти попа в решете", "Москаля везть". Поряд із українськими приказками та прислів'ями ("Скачи, враже, як пан ска же", "Як мед, так і ложкою") письменник використовує і російські ("Чему быть, того не миновать", "Вот тебе, бабушка, и Юрьев день!"). Однак, відомо і те, що Микола Васильо вич Гоголь особливо цінував українські прислів'я, які відображають повноту на родного розуму. Митець стверджував: "Прислів'я – це не тільки яка небудь на перед подана думка або припущення про справу, але вже підбитий підсумок спра ві, осад, відстій уже перероджених і за кінчених подій, остаточний витяг сили справи з усіх сторін її, а не з однієї. …на ші прислів'я більш значущі, ніж прислів'я всіх інших народів. Крім повноти думок, вже в самому способі виразу в них відби лося багато народних властивостей на ших; у них усе є: глузування, насмішка, докір, словом – усе, що зворушує і дошку ляє до живого…". Інтерес до української народної твор чості М.В.Гоголь зберіг до кінця життя. Весною 1851 року письменник приїжджає у Василівку. З 20 квітня по 22 травня пра цює над рукописом "Мертвих душ" з ран ку до вечора, зустрічаючись із рідними тільки в їдальні. Сестра письменника Оль га Василівна згадувала: "Я з болем у серці спостерігала… Інколи, правда, йому вда валося гарно попрацювати зранку, він приходив обідати веселий і задоволений, після обіду він жартівливо умовляв ті тоньку Катерину Іванівну співати під

мій акомпанемент малоросійські пісні, причому і сам підспівував, притоптував ногою і приклацував пальцями. Особливо любив він давню пісню "Гоп, мої гречани ки, гоп, мої білі". Український фольклор став для пись менника невичерпним джерелом худож нього матеріалу, який він перетворював на поетичний феномен. Серед багатьох чинників, які стали живильною силою митця, чільне місце займає усна народна творчість, знавцем і збирачем якої він був. Цю думку обстоює Олесь Гончар: "Універ ситет дає нам суму знань, всесвітню ін формацію. Естетичну ж культуру митцеві дають народ, школа дитинс тва. Приклади: Гоголь, Шевченко… Адже ясно, що без народної пісні, без цілої сис теми естетичних та моральних уяв лень свого народу вони не виформувалися би саме такими, як художники. Отже, і геній не виникає з нічого". ЛIТЕРАТУРА 1. Бісікало С. К. Український фольклор. Кри тичні матеріали. / С. К. Бісікало, Ф. М. Борщев ський. – К. : Вища школа. – 1978. – 287 с. 2. Герасименко А. Я. Гоголем воспетая земля. Путеводитель / А. Я. Герасименко – Х. : Прапор, 1986. – 118с. 3. Гоголь М. В. Твори в трьох томах. Том тре тій / М. В. Гоголь. – К. : Художня література, 1952. 4. Гоголь Н. В. Собрание сочинений в восьми то мах / Н. В. Гоголь. – М. : Прапор, 1984. 5. Крутікова Н. Є. Микола Васильович Гоголь. Життя і творчість / Н. Є. Крутікова. – К. : Ху дожня література, 1952. – 155 с. 6. Мацапура В. І. "Страшна помста" М. В. Го голя як міфоцентричний твір: особливості поети ки / В. І. Мацапура // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 7. – С. 4–9. 7. Народні пісні в записах Миколи Гоголя / Упо ряд., післямова і приміт. О. І. Дея. – К. : Муз Укра їна, 1985. – 202 с. 8. Ніколенко О.М. Таємниці Гоголя / О. М. Ні коленко // Всесвітня література в середніх нав чальних закладах України. – 2007. – № 9. 9. Полторацький О. І. Юність Гоголя: [по вість] / О. І. Полторацький. – К. : Радянський письменник, 1957. – 400 с. 10. Хоменко Н. В. Заповедник музей Н. В. Гого ля / Н. В. Хоменко, А. П. Тюнин // Всесвітня літе ратура в середніх навчальних закладах України. – 2000. – № 9. 11. Шенрок В. И. Материалы для биографии Гоголя. Том. 2. / В. И. Шенрок. – М., 1893. Спеціальна дослідницька група ПОІППО вчителів зарубіжної літератури Лохвицько го району: Крят Л.І. (керівник), Бохановська В.О., Даниленко Т.О., Дзина Т.Г., Очкусь Н.Г., Праведник Г.І., Па ламарчук Л.Ф., Прядка Н.О., Тищенко О.М., Толок В.П., Яременко Т.П.

Стаття надійшла в редакцію 06.03.09

УКРАЇНСЬКЕ КОЛО Таїною оповиті з'ява М.В.Гоголя на світ, причина його самотності, дар провид ця, непоборне відчуття месіанства, існування тієї єдиної у світі жінки, до якої були спрямовані його найпотаємніші думки… Епістолярні ремінісценції М.Боса ка наближають читача до розкриття останньої загадки Гоголя. Тайной окутано появление Н.В.Гоголя на свет, причина его одиночества, проро ческий дар, неодолимое ощущение мессианства, существование той единствен ной в мире женщины, которой были адресованы его самые сокровенные мысли... Эпистолярные реминисценции Н. Босака приближают читателя к раскрытию последней загадки Гоголя. Cloaked in mystery M.V.Hohol's birth, reason of his loneliness, gift of prophet, irre sistible feeling of messiah ... existence of that special Genine, his most secret dreams were addressed to... Epistolary reminiscences by Bosak lead a reader to riddle the last Hohol's riddle.

УСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ЛЮБОВІ: ОСТАННЯ ЗАГАДКА ГОГОЛЯ В.В.Чирка М.Босак, компонуючи тексти цієї книжки, зберіг правдивість Гоголівського слова дотримався його творчого принципу: "Поводитися зі словом треба чесно". Олександр Шокало. Нехай за нас наше діло говорить. Гоголь, Шевченко, Куліш. Слово Просвіти. – 2009. – № 10 (491), 12 18. 03. – С.10

У видавництві "ПУЛЬСАРИ" напередодні відзначення 200 річчя від дня народження М.В.Гоголя побачила світ книга епістолярних ремінісценцій Миколи Босака "Остання загадка Гоголя". Сповнена думок, почуттів, глибоких переживань нашого славного земляка, містичного й загадкового Гоголя, вона (книга) дарує рідкісне відчут тя безпосереднього спілкування з митцем. Автор книги, яка відразу полюбилася читачеві, український про заїк, гуморист, драматург, уроджений полтавець – пройшов стеж ками Гоголя і прототипів його героїв у Яновщині (нині Гоголеве), Шишаках, Яреськах, Великих Сорочинцях, Миргороді, Полтаві та Диканьці, записував та художньо огранював дорогоцінні спогади, перекази. Якщо чогось бракувало для розкриття образу письменни ка і тодішнього його стану, Микола Босак послуговувався переказа ми й міфами, які знають поодинокі його земляки.

9 Гоголь забрав із собою таємницю, чи була в його житті та єдина жінка, до якої він прагнув усім серцем, з якою мріяв поєднати долю і якій звіряв найпотаємніші думки. То ж книга ця "є до певної міри літературною містифікацією"..

Автор скомпонував рукопис з уривків реальних листів Миколи Гоголя до Марії Балабіної, Олександри Смірнової Россет, Анни Ві єльгорської, як до тієї уявної. Епістолярна спадщина Гоголя є одним із найважливіших біографічних джерел, справжньою енциклопеді єю життя письменника. Обравши жанр епістолярних ремінісценцій, автору вдалося прилучити читача до святая святих – Слова у Його найвищому і найпрекраснішому сенсі. Перебуваючи в тій благословенній творчій напрузі, яка була при таманна самому Гоголю, Микола Босак не тільки розкриває в лис тах образ письменника, а "увіходить" в тодішній стан митця і тво рить на одній з ним ХВИЛІ СПОВІДАЛЬНОГО ПІДНЕСЕННЯ. Читач знайде чимало цікавої інформації для роздумів про таєм ницю народження Миколи Гоголя, про український дух письменни ка, дізнається більше про прототипів героїв його творів, скориста ється порадами для сприяння художній творчості та багато іншого. Приміром, спогади про приїзд Гоголя в Диканьку передаються в родинах диканчан і сьогодні, – неповторна лагідна полтавська вимо ва у слухавці – (спілкуюсь із автором. – В.Ч.). – Так, їдучи у Янов щину на вакації, коли вчився в Полтаві, а пізніше в Ніжині, Микоша Постметодика, № 3 (87), 2009

Микола Босак ПРО СЕБЕ: прозаїк, гумо рист, драматург. Член НСПу. Уродзо ний полтавець – зем ляк Гоголя. Студіював журналістику в укра їнській Сорбонні – Львівському держу ніверситеті. Працю вав у низці районних і міських газет, зокре ма кілька років у ди канській районці. Пройшов стежками Гоголя і прототипів його героїв у Яновщи ні (нині Гоголеве), Шишаках, Яреськах, Великих Сорочинцях, Миргороді, Полтаві та Диканьці... Автор книжок "Кришталевий журавлик", "Рушники вишивають не всім", "Планета Диканька", сценізації "Кайдаше вої сім'ї" Івана Нечу я Левицького. Лауре ат всеукраїнських конкурсів – політичної сатири "Золота кри ниця" і "Коронація слова".

УКРАЇНСЬКЕ КОЛО спершу завертав на Личаківку, де жили ко заки… Звідси родом і одна з найколоритні ших постатей "Вечорів на хуторі біля Ди каньки", котра стала символом дорідності, необмеженості в їжі і характерництва – Па цюк:

…Серед цього довгочубого братства виділявся непомірно опасистий, сміхотливий і добродушний козак Пащенко – однаковий що в довжину, що в ши рину. Носив він нехитро вишиту полотняну сороч ку і такі самі полотняні безмежно широкі шарова ри. До того ж, носив їх цілий тиждень як звичайно, а на свята повертав задом наперед. Там вони йому видавались чистішими. Щодня дід виводив на лева ду пастися дві корови – обидві рябі: на одній чорні латки, на другій – руді. Коли дозрівав баштан, Па щенко перебирався жити в курінь, зроблений з лі щинових дуг і соломи. Тут же в казані варив відро картоплі, яку з'їдав за один раз, запиваючи глечи ком кислого молока, принесеним бабою, яка й досі називала його серденьком, а він її – пташкою. Тож для свого Пузатого Пацюка я взяв Пащен ка цілого як є – із апетитом за шістьох косарів, з тими широкими шароварами, що хоч який би ши рокий крок він ступив, ніг не було видно. Якщо йому чогось бракувало до створеного моєю уявою образу, то і в Диканьці, і в Яновщині було в кого позичити для колориту не тільки свитку чи шаровари. Втім, я не багато вигадував. Можу Вам приз натися, що будова моїх творінь поєднана тісно з моєю власною будовою, тому що ніяка проповідь не в силах так подіяти, як низка живих прикладів, взятих із тієї землі, з того самого тіла, з якого створені й ми.

Епістолярії наближають до розгадки та ємниці народження Гоголя: Ви, очевидно, поди

вуєтесь цим словам, адже як добра моя знайома знаєте, що я народився у Сорочинцях, де й хреще ний, і записаний у церковну книгу. Та хто ж Вам і де напише, що такий то раб Божий прийшов на цей світ у лісі чи в полі, тим більше – посеред річки? Бідна моя матінка кілька літ підряд народжу вала мертвих дітей. Тієї весни, коли мав з'явитися на світ Божий я, батько попросив свого приятеля доктора Трохимовського взяти матінку в Соро чинці під свій нагляд. Її везли не кіньми, а парою круторогих завжди спокійних волів. У Баранівці мосту не було, на той бік Псла переправлялися че рез мілкий брід. Але на той час річка непомірно по ширшала від повені й воли нізащо не хотіли забро дити в холодну і страшну для них воду. Ніхто не знає, що зробив погонич, але раптом завжди роз важливі наші рогаті велетні зірвалися з місця і по неслися в широку річку. Коли вода сягнула їм до че рева і обидва береги були однаково далеко, воли зди вовано стали. У переляканої моєї матінки почалися пологи. На високо вимощеному сіном возі посеред повноводого весняного Псла на світ з'явився я. Ніх то й не думав, що я виживу. Але поспішили в Соро чинці. В домі Трохимовського того самого дня мене й охрестили, щоб не помер нехристом. Лікар зро бив усе, аби жили і я, і матінка. Чи то від такої дивної з'яви на цей світ, чи від успадкованої з діда прадіда в нашому роду загадки у мені поселилась якась дивна сила. У кожного, хто мене немовлям брав на руки, зникав головний біль, наставала полегкість в руках і грудях. Як тільки це помітили, то мене майже не спускали з рук, чому не раділа, а часто й гнівалась матінка. Її можна зрозуміти – надто тяжко я їй дістався. У роки отроцтва, навіть на початку навчання в Ніжині, мене діймали якісь золотушні недуги. Во ни робили моє тіло непривабливим, зовсім закрили струпами той природжений дар полегшувати до торком рук біль інших. Очевидно, цей дар виник зі

страждань моєї матінки. Він повернувся в мій ор ганізм у холодному Петербурзі, коли страждання мої душевні й тілесні не вміщалися в серці. Перші ознаки він подав після молитви, коли я сидів ночами перед полум'ям свічки над рукописом "Вечорів", і відтоді не полишав мене ніколи. Все, що відбулося в душі моїй, що вистраждалося в ній у тиші й розду мах, вистраждалося для добра, для того, щоб я насправді був корисний іншим.

Вражаючої сповідальної сили сповнені поетичні враження дитинства, юності митця: "Признаюся, що завжди, як тільки намагаюсь перенестися думками в юність, стає в мене на ду ші світло і любо. Там сонця і тепла більше, ніж в улюбленій моїй Італії. Який прекрасний, який роз кішний день в Малоросії!..". "…Чим більше років відлічує мені невблаганний Хронос, тим частіше в години вечірніх роздумів вертаю подумки до джерел своїх, намагаюся зрозу міти, хто я, що для мене той край, де залишилось моє гніздо. Птиці перелітні щовесни до своїх гнізд вертають, мене ж доля до свого завертає так рід ко, що лише серце щемить від згадки. Хоча чого йо му щеміти, коли мій край, моя Украйна завжди в ньому, – стулю повіки, і вже я в батьківському са ду, де ще з дідизни стоять яблуні та груші, а за ни ми вже й ті, що я посадив. Коли я ще підбирався до "Тараса Бульби" та рився в скрині історії, не раз мене огортали гарячі хвилі, тверділа думка, що і я українець, що і мій по матері рід Лизогубів шабля ми боронив вітчизну… Втім, не буду Вас дражни ти. Я давно помітив, коли при великоросах захо дить мова про Україну, – це їх дратує. Ще жодно го не вдалося зустріти, який би не подав знаку сво єї вищості над хохлами. Це все від гордині й невіг ластва".

У висловлюваннях про Тараса Шевченка Микола Гоголь виявляє свій життєвий ідеал – служіння вищій красі, ладові, правді – на основі духовного досвіду свого народу:

"… Шевченко належить до тих, хто воздав ім ператору у віршах сатирою, за що й потрапив жи вим у пекло азійських пустель. Суддею йому буде один лише Бог. Я ж за свою сатиру не був так тяжко покараний. … Шевченко писав так, як ве лить йому серце, він своїми творами виховував себе сам, обрав той хрест, який за нього не зможе про нести ніхто інший. Мої твори також дивно поєд налися з моєю душею і моїм внутрішнім вихован ням. … Я зі слабким своїм здоров'ям викликав на битву полчища ворогів незліченних, а Шевченко по сягнув стати на герць… Ні, я не маю сили не тільки говорити про таке, а навіть думати. Знаю, що не всі сприймуть мої слова з належним розумінням, але бачу, як світ звертає з торованої дороги в ха щі… Диявол уже прийшов у світ без маски. Дух гор дині з викликом, безсоромно сміється в очі людям, дає їм найбезглуздіші закони: світ бачить це, але не сміє ослухатись. … Люди темні, нікому не відомі, які не мають думок і щиросердних переконань, ке рують думками розумних людей. Що означають всі незаконні ці закони, які, очевидно, на виду всіх накреслює, вирвавшись із підземелля, нечиста си ла…? Що це за страшна насмішка над людством? У нас тепер проповідують: одні – чисту демокра тію, інші – монархію, треті – аристократію, четверті – суміш усього… Та настав час, коли ко жен більш менш відчуває, що правління не є шту кою, яка створюється в окремих головах, нечутно, сама собою, а з духу і властивостей самого народу, із місцевості – землі, на якій живе народ, з історії самого народу, яка показує людині глибокодумній, коли і за яких умов розвивався народ, діяв добре і розумно" (14 грудня 1847 р., Неаполь).

УКРАЇНСЬКЕ КОЛО Листи рясніють порадами для творчого і багато роботи завдаю пошті, ніколи не лінюсь пи духовного розвою особистості: Тут не втри сати листи, бо, навчаючи інших, сам навчаюсь. Ко маюсь від поради для сприяння Вашій художній творчості. Таку я свого часу давав безмірно мною любимому поету Язикову і мав за це від нього вдяч ність. Розділіть ранок на дві половини. Початок кожної з них протягом чверті години віддайте пос тійному читанню однієї й тієї самої книги, по одній сторінці, не більше: щоб це стало безпремінним за коном, як послух, накладений на послушника. Для першого читання можна взяти "Наслідування Христу", як ліки від різних душевних неспокоїв і тривог. Для другого читання – після 12 години – візьміть Біблію, почніть з книги Іова. Заняття це має починатися в одну і ту саму годину щодня, хвилина в хвилину. Внаслідок цього обидва розділені проміжки часу краще наповняться всілякими ро зумними заняттями і роздумами. І не забудьте згадувати того, хто оце все Вам порадив. Ще кра ще, покладіть цього листа так, щоб він завжди був під рукою. Я не знаю сили свого слова, але вона є. Якщо Ви повірите в неї, то відчуєте не раз деяку полегкість, як відчувають її багато моїх адресатів, одержуючи мої листи. Якби Ви попросили мене пояснити цю мою за гадку, то я не зможу цього зробити, хоч би й хотів. Часто, сидячи перед каміном і дивлячись на танець вогню, я бачив дороги, якими вже проїхав колись, але, що дивніше, і ті, мені невідомі, що й не знати, чи випаде ще проїхати ними. А коли видиво доріг зникало, то їх заступала Псел річка, посеред якої я з'явився на світ.

… дають змогу заглянути глибше у влас ну душу і дізнатися про її вищі ступені та виміри: Особливо виразно відчув Божий дар, коли

працював над "Мертвими душами". Бували дні, ко ли я силоміць ставав до конторки, мало не прив'язував себе до неї, а здатність творити все не верталась. Від напруження боліла голова. З вели ким зусиллям вдалося мені якось випустити у світ першу частину поеми, ніби для того, щоб побачити на ній, як ще я був далеко від того, про що мріяв, до чого поривався. Після цього пірнув я знову в апатію і безнадію. Обгризав перо, розладнувались нерви і сили – нічого путнього не виходило. Я вже думав, що здатність писати залишила мене, і як Спаси тель повторював: "Боже мій, Боже мій, навіщо Ти мене покинув?" Та раптом хвороби і тяжкий ду шевний стан, які відірвали мене від усього і навіть від самої думки про мистецтво, повернули до того, до чого раніше, ніж стати письменником, вже мав я бажання: до спостереження внутрішнього над людиною і над душею людською. О, настільки глиб ше перед тобою розкривається це пізнання, коли починаєш із власної душі! На цьому шляху мимо волі ближче зустрінешся з тим єдиним, божес твенність якого якби й відкинув цей світ, то вже цієї останньої властивості відкинути не в силах. Хіба вже осліпне або зовсім зникне розум. Цим кру тим поворотом, що стався незалежно від моєї волі, дано мені заглянути глибше в душу взагалі й дізна тися, що існують її вищі ступені та виміри. З тих пір здатність творити стала пробуджуватися все частіше, живі образи починали чітко виходити з імли, робота, нехай зі сумнівами, ваганнями, пе реписуванням по кілька разів однієї сторінки, все ж просувалася вперед, навіть мова ставала більш правильною і яскравішою, а стиль міцнів.

У своїх листах Гоголь не повчає, а навчає життєтворчості споріднених душ: Деякі кри

тики іноді звинувачують мене в тому, що мої тво ри повчають. Але більшість моїх друзів перекону ють у протилежному. Вони твердять, що мої кни ги і листи не повчають, а навчають. Тому я так

Постметодика, № 3 (87), 2009

ли до моїх життєвих незгод приєдналися ще й тяжкі сумніви, страждання тілесні й душевні, всі за покликом якогось інстинкту почали звертатися до мене, вимагаючи допомоги й порад. Тільки тепер я пізнав спорідненість людських душ між собою. Варто лише добряче настраждатися самому, як уже всі страждальці стають тобі зрозумілі й май же знаєш, що треба сказати їм. Але й цього мало; твій ум прояснюється – досі невідомі ситуації і дії людей стають раптом відомими, відчуваєш, що ко му з них потрібно. Останнім часом я отримую листи від людей майже зовсім мені незнайомих, і доводиться дава ти на них відповіді такі, яких би я не зміг дати ні коли до цього. А я, між іншим, ніскільки не розумніший від них. Я знаю людей, набагато розумніших і освіченіших за мене, котрі могли б дати поради в кілька разів корисніші, але вони цього не роблять, навіть не зна ють, як це робити. Великий Бог, що умудряє нас! І чим же умудряє? Тим самим горем, якого ми уника ємо, хочемо сховатися від нього. Через страждан ня і горе визначено нам добувати крихітки мудрос ті, якої не дають книги. Але хто вже надбав одну з цих крихіток, той не має права приховувати її від інших. Вона не твоя, а Боже надбання. Бог її виро бив у тобі, він дає нам свій дар для того, щоб ми служили братам нашим. Самому мені той дар, та нерозгадана таємни ця, і допомагає, і шкодить. Від неї у мене все роз ладнане всередині. Коли я, наприклад, бачу як на вулиці хтось спіткнувся, уява тієї самої миті ха пається за це, починає розвивати сюжет. Я рап том чітко побачу, яким найгіршим фіналом все за кінчиться, але нічим допомогти не можу. Я довго мучусь від таких своїх провидінь, не сплю, і це під точує мої сили. Та одночасно цей дар змушує безпе рестанку виправляти написане. Завжди, коли по чинаю перечитувати рукопис, через написані ряд ки бачу ще не написані, а меж для вдосконалення, як Ви знаєте, немає. Якщо з'явилося з під мого пера щось поспішне, то це тільки тому, що я мало його перечитував, потреба в хлібі насущному негайно гнала до видавця. Відчуваю, що добряче стомив Вас. На сьогодні вистачить. Я писатиму Вам ще.

Листи Гоголя до "єдиної" розкривають пе ред нами різні грані особистості письменника, дають змогу побачити його у сфері мистецтва й повсякденних справах та турботах, і найго ловніше – розкривають оту, останню, загадку Гоголя. Вона – в Любові: до Бога, до отчого краю, до рідної мови, до єдиної в світі особи жіночої статі, яка живила його безсмертну ду шу, подавала йому руку помочі, спонукала підніматися над світом життєвих тривог і бу денщини, осявала його тим світлом, що ніколи не меркне, – їмя Її – Софія Премудрість Божа. Думки, почуття, переконання, позачасові осяяння Миколи Гоголя, одного з помітних ді ячів світової культури, вражають актуальніс тю й понині. Прочитати їх, відкрити невідоме досі з його біографії, задуматися, осягнути йо го практичне вчення – життєво важливе знан ня про внутрішню людину, про потенціал людської душі й народного духу – то чудова нагода пом'янути митця перед 200 літтям від дня його народження, – наголошується в ано тації та численних відгуках на книгу. Стаття надійшла в редакцію 6.03.09

РЕТРОМЕТОДИКА У цій статті автор розглядає всі досі відомі свідчення про події 1 квітня 1939 р. і дає їм певну оцінку. В этой статье автор рассматривает все до сих пор известные сведения о событиях 1 апреля 1939 г. и дает им некоторую оценку. In this paper author considers all known until now information about the 1 April, 1939 and gives them some evaluation.

СЕМЬ СМЕРТЕЙ А.С.МАКАРЕНКО Домыслы и факты Г. Хиллиг А.С.Макаренко умер 70 лет назад – 1 ап реля 1939 г., на станции Голицыно Белорус ско Балтийской железной дороги, направ ляясь из пригородного Дома творчества Литфонда Союза советских писателей СССР по служебным и личным делам в Москву. После многолетней успешной рабо ты в должности руководителя учреждений по перевоспитанию несовершеннолетних правонарушителей и беспризорников в Ук раине, а последнее время в Киеве, Макарен ко в феврале 1937 г. переехал в столицу СССР, где отныне, правда, уже менее ус пешно, стал заниматься "вольным писа тельством". Сообщение о кончине педагога писателя на станции Голицыно можно найти уже в трудах его первого биографа Е.Н.Медынско го (1944, 1949 гг.)1, и эта версия никогда не подвергалась сомнению. Однако подробнос ти внезапной смерти (за три недели до этого ему исполнился 51 год) до сегодняшнего дня оставались не до конца выясненными. Это обстоятельство и привело к тому, что по по воду смерти Макаренко появились различ ные домыслы и, прежде всего, среди его бывших воспитанников. Они, очевидно, просто не хотели поверить в то, что человек, который был для них как отец, мог так вне запно без видимой причины умереть. В этой статье автор попытается рассмот реть все известные до сих пор сведения о со бытиях 1 апреля 1939 г. и дать им некоторую оценку. Мысль написать такой материал возникла после прочтения статьи польского эмигранта Г. Герлинга Друдзинского "Семь смертей Максима Горького", вышедшей в Париже в 1954 году на польском языке, а в 1980 году, также в Париже, уже в переводе на русский язык в журнале "Континент". __________________________ 1Медынский

а) Источники Речь здесь идет о семи версиях, две из которых (№ 1 и 6) были уже опубликованы. Версия № 1. Московский литературовед Е.З.Балабанович в своей книге "А.С. Мака ренко" (1951 г.) пишет: "1 апреля 1939 года Макаренко возвра щался в Москву из подмосковной дачной местности Голицыно. В руках у него был сценарий, который он вез на кинофабрику. Макаренко вошел в вагон пригородного по езда, сел на скамейку и сейчас же упал. Ус пев сказать только: "Я писатель Макарен ко", – Антон Семенович скончался от раз рыва сердечной мышцы"2. Версия № 2. Валентина Владимировна Коваль, бывшая воспитанница колонии им. М.Горького, сообщила в 1986 году в бесе де с харьковским макаренковедом Н.Н.Ок сой: в годы Великой Отечественной войны она ушла добровольцем на фронт и на фронтовых дорогах случайно встретила во енного корреспондента – поэта Джека Аль таузена. Узнав, что Коваль – бывшая воспи танница Антона Семеновича, он сообщил ей отдельные подробности, предшествовавшие смерти Макаренко, свидетелем которых он был: "Направляясь в дом отдыха "Писатель", он встретился у самой ст. Голицыно с А.С.Макаренко, направлявшимся вместе с женой Галиной Стахиевной к московскому поезду. Галина Стахиевна, не задержива ясь, пошла к поезду, а А.С.Макаренко за держался. Между ними (Макаренко и Аль таузеном. – Г.Х.) завязался оживленный разговор о делах Союза писателей. Взгля нув на часы, А.С. Макаренко заторопился, заявив, что "жена устроит ему очередной

Е. Н. А. С. Макаренко. Жизнь, деятельность, педагогическая система. – М., 1944, с.48; тот же, Ан тон Семенович Макаренко. Жизнь и педагогическое творчество. – М./Л., 1949, с. 51. 2Балабанович Е. А. С. Макаренко. Очерк жизни и творчества. – М., 1951, с. 196.

РЕТРОМЕТОДИКА скандал, если он опоздает", и быстро напра вился к поезду. Почти тут же Д. Альтаузен услыхал громкие возгласы – "Человеку плохо!"". Версия № 3. Бывшие воспитанники сооб щили чешскому макаренковеду Либору Пе хе во время его командировки в СССР в 1964 году, что А.С. и Г.С. Макаренко в Москву ехали вместе. Они очень торопились, чтобы не опоздать на поезд. Занятое им в вагоне место Антон Семенович хотел уступить од ному из пассажиров – несмотря на энергич ные протесты жены. Во время этой ссоры А.С.Макаренко внезапно умер от сердечной недостаточности. Версия № 4. С.А. Калабалин, любимец Макаренко из колонистов горьковцев, ру ководивший в разные периоды нескольки ми учреждениями для перевоспитания не совершеннолетних правонарушителей, во время посещения Болгарии в 1966 году рас сказывал проф. Найдену Чакарову, что слышал следующее: в тот момент, когда Макаренко садился в московский поезд, он был убит ножом одним из бывших его вос питанников, считавшим, что Макаренко од нажды несправедливо с ним обошелся. Версия № 5. Г.В.Гасилов, бывший сот рудник Наркомпроса РСФСР при А.С. Буб нове, друживший с Макаренко, рассказы вал в 1982 году в беседе с автором этой ста тьи о "технике смерти А.С.Макаренко" (так Гасилов выразился): "Он опаздывал к поезду. Транспорта из Дома творчества не было в этот день. Идет на дорогу, чтобы поймать какую нибудь ма шину. Машина подъезжает к вокзалу, а по езд уже подходит. Чтобы успеть, он бежит, впрыгивает, чуть ли не в последний вагон. И через пять минут у него приступ. Станция Голицыно – первая остановка. Он уже без сознания. Акт составил милиционер. Снача ла думает, что он пьян. Потом пришла каре та скорой помощи, и все выяснилось". На вопрос, откуда у него такая информа ция, Гасилов ответил: "Из документов. Ми лицейский протокол тоже видел. Был в этом отделении. Там, в протоколе, было указано, что Макаренко в состоянии опьянения был. Сотрудники в Доме творчества в Рузе (sic!) мне сообщили некоторые детали. За два дня до смерти я был у него. Он с радостью гово рил о том, что подал заявление о вступле нии в партию (это было в Москве). Галина Стахиевна должна была больше заботиться о нем в то время"3. Версия № 6. С.И.Фонская, директор дома Литфонда "Писатель", пишет в своей книге "Дом в Голицыне", вышедшей в 1967 году: Макаренко с женой находились в марте __________________________

1939 г. в этом "доме творчества". 1 апреля – стоял мороз, четыре градуса; сейчас же пос ле завтрака Макаренко пошел один к мос ковскому поезду. Вскоре С.И.Фонской сооб щили по телефону о внезапной смерти Ма каренко. Дословно она пишет: "Я на ходу надела пальто и – бегом на вокзал. Поезд был под парами. На площадке вагона стоял дежурный. Военный. Сюда, ко мне. Я вошла в вагон. На лавке с левой сторо ны лежал Антон Семенович. В вагоне, кроме меня и дежурного, никого не было. Дежурный сказал: Возьмите документы. Я растерялась. Расстегните пальто (покойнику. – Г.Х.). Дрожащими руками достала я из левого кармана черный бумажник. В нем был же лезнодорожный билет, вызов в Союз писа телей, паспорт и два письма. Дежурный коротко приложил руку к ко зырьку, сказал: Сразу, легкая смерть... Поезд сейчас отправят. В этом вагоне никого не будет... Сообщите в Москву начальству, а жене ска жите: припадок сердечный в вагоне... Мне было холодно, страшно. Я несла до кументы. Грело солнце... Вспомнила слова Горького к нему: "Удивительный вы челове чище, как раз такой, в котором Русь нужда ется". Я позвонила в Москву, к телефону по дошла секретарь Блинникова. Так зло не шутят на первое апреля, – сказала она. Я не выдержала и заплакала. С крыш падала капель. Пришла из Лит фонда машина. Галина Стахиевна, я и еще два человека поехали в Москву"4. Версия № 7. В 1986 году Н.Н.Оксе уда лось прочитать в Центральном госархиве литературы и искусства СССР (сейчас – Российский госархив литературы и искусс тва) в Москве протокол, никогда до этого в макаренковедении не упоминавшийся. Дан ный документ, "Акт. 1939 г. апреля 1 го дня", написанный черным карандашом на выр ванных из конторской книги листах бумаги, гласит: "Я л/уп ЖДМ ст. Голицыно Выдрин, в присутствии Чибизова Г.Т. и Хондратьева Н.Н. составили настоящий акт о нижеследу ющем. с/г числа в 10 ч. 30 минут в п. № 134 на ст. Голицыно зашел гр н Макаренко Антон Се менович, который почувствовал себя плохо и прилег на лавочку. Тут же к пассажиру Макаренко А.С. был вызван врач поселка Голицыно, но спустя пять минут гр н Мака ренко, до прихода врача, умер. В 10 43 при

3Запись беседы с Г. В. Гасиловым. 07. и 21.12.1982 г. Архив лаборатории "Макаренко реферат" Марбургского университета. 4 Фонская С. И. Дом в Голицыне. Рассказы о писателях. – М., 1967, с. 83 90, здесь: с. 87 89.

Постметодика, № 3 (87), 2009

РЕТРОМЕТОДИКА был врач Столярова, которая констатирова ла смерть у пас. Макаренко". Затем следует скрупулезный, включаю щий 50 пунктов, перечень обнаруженных при умершем предметов и документов. Акт заканчивается словами: "Больше ничего не обнаружено. Труп Макаренко направлен п. 134 в Москву. Опись обнаруженных вещей составлена в присутствии директора дома отдыха "Писатель" Фокиной (sic!)". Кроме милиционера и вышеупомянутых понятых акт подписала также и С.И.Фонская5. б) Оценка источников Прежде чем перейти к подробному раз бору этих версий, нужно упомянуть, что их источники неодинаковы по своей достовер ности. Некоторые из них получены из вто рых или третьих рук, поэтому, возможно, не всегда заслуживают доверия. Сначала следует сказать, что отличаю щаяся от всех остальных версия № 4 явля ется плодом фантазии: убийство Макаренко расследовалось бы не только железнодо рожной милицией, но и угрозыском. Кроме того, Макаренко был настолько известен, что о таком происшествии обязательно со общили бы по радио и в газетах. Вспомним: газета "Вечерняя Москва" в тот же день, т.е. 1 апреля, опубликовала сообщение о его внезапной кончине. Если не принимать во внимание первую редакцию книги Медынского (1944 г.), в ко торой в общих чертах говорится, что Мака ренко "умер внезапно, на вокзале", во всех приведенных здесь версиях речь идет о том, что он скончался уже после того, как сел в московский поезд и занял место на лавке, и когда Макаренко умер, поезд еще стоял на станции. В этом все версии сходятся, лишь только Гасилов (№ 5) свидетельствует, что Макаренко "впрыгивает чуть не в послед ний вагон". Однако, ничего нельзя сказать в отношении того, была ли с ним в тот момент Галина Стахиевна или нет. С нею, бывшей сотрудницей Наркомпроса УССР, которая в сер. 1920 х гг. какое то время была его на чальницей, они жили вместе с 1929 года, а в 1935 году официально заключили брак. В двух версиях (№ 2 и 3) речь идет о воз вращении Макаренко в Москву вместе с женой, т.е. в момент его смерти она была ря дом с ним. У Балабановича (№ 1) этот воп рос остается открытым, в то же время в двух других версиях (№ 5 и 6) прямо гово рится о том, что Макаренко отправился к поезду один, и в акте милиции (№ 7) его же на даже не упоминается. Не исключено, ко нечно, что они вместе отправились на стан цию (№ 2), а затем сели в разные вагоны. __________________________ 5РГАЛИ,

Однако, принимая во внимание остальные свидетельства, такое предположение ка жется маловероятным. Да и сама Галина Стахиевна, пережив супруга на 23 года, со общала племяннице Антона Семеновича, Олимпиаде Витальевне Макаренко, что 1 апреля она не пошла с ним к поезду. "На вокзал он шел один, в вагоне был один. Пря мо этим поездом привезли его в Москву, в морг, оттуда – в Союз писателей. Не домой"6. О том факте, что Макаренко в Голицыне был вместе с женой, до Фонской (№ 6) писа ла еще М.Луппол, сотрудница возглавляе мой Галиной Стахиевной лаборатории по изучению педагогического наследия Мака ренко АПН РСФСР, в своей книге "А.С. Ма каренко" (1948 г.)7. Также и бывший комму нар дзержинец В.И.Клюшник, в то время слушатель Академии бронетанковых войск, сообщает в одном из своих писем львовско му макаренковеду Ф.И.Науменко, что за два дня до смерти Антона Семеновича он встре чался в Голицыне с обоими супругами. Ма каренко "жаловался, что чувствует себя до вольно плохо, собирался в ближайшие дни домой, спешил с окончанием срочных дел". При оценке этой информации надо учесть, что Вася Клюшник еще в коммуне дружил с Левой Салько, единственным ре бенком Галины Стахиевны от первого брака, которого она боготворила. Поэтому не уди вительно, что Вася, как свидетельствует московский ученый педагог М.Д. Виногра дова, бывшая сотрудница макаренковской лаборатории, в своих неопубликованных воспоминаниях, "очень внимательно и неж но относился к Галине Стахиевне"8, и, мож но дополнить, вообще стремился скрывать деликатные моменты ее жизни. По свиде тельству московского макаренковеда В.E.Гмурмана, также сотрудника лаборато рии по изучению педагогического наследия Макаренко, Галина Стахиевна после смерти мужа – "в эти трудные минуты большой внутренней близости" – "разрешила Клюш нику называть ее "мамой". Позже и Семен (Калабалин. – Г.Х.)‚ движимый ревностью', тоже добился такого права, но больше (из бывших воспитанников. – Г.Х.) никто". А.С. Макаренко 1 апреля не имел наме рения возвратиться окончательно в Москву. Это подтверждается размером его багажа. Фонская (№ 6) пишет, что в момент прибы тия в Голицыно "в руках у него был неболь шой чемоданчик", а в поезде, как это явс твует из акта (№ 7), – только "черный пор тфель" (п. 47). Если не считать "носовых платков 7 штук" (п. 43), одежды у Макарен ко с собой не было.

332 4 357. Из письма к автору этой статьи, 1988 г. 7Луппол М. А. С. Макаренко. Краткая биография, К 60 летию со дня рождения. – Красноярск, 1948, с.36. 8 Архив лаборатории "Макаренко реферат" 6

РЕТРОМЕТОДИКА Как следует из его письма другу – писа телю А.О.Авдеенко – от 13.03.1939 г., Мака ренко запланировал свое пребывание в Го лицыне с 15 марта "на месяц"9. 27 марта Га лина Стахиевна, уже находясь в Доме твор чества, информировала сына (который пос ле защиты диплома авиационного инженера уехал отдыхать в санаторий в Кисловодск) о том, что она еще в Москве заболела и поэто му отъезд в Голицыно откладывался – лишь 18 марта супругам удалось выехать10. Гасилов (№ 5) тоже утверждал, что за два дня до смерти Антона Семеновича он был у него в Голицыне и застал там его од ного – с Галиной Стахиевной он познако мился только лишь после смерти Макарен ко. Конечно, можно предположить, что оба эти свидетеля (Клюшник и Гасилов) встре тились с Макаренко в Голицыне 30 марта в разное время дня и поэтому, возможно, один из них Галину Стахиевну не застал. Однако, исходя из других источников, это можно исключить. Так, из цитированного выше письма Г.С.Макаренко от 27.03.1939 г. к сыну, несом ненно, явствует, что Вася Клюшник был в Голицыне раньше, чем он об этом писал Ф.И.Науменко. В то время, когда Галина Стахиевна заболела, Макаренко находился в Харькове. Вася "сидел" в комнате Левы в макаренковской квартире и ждал приезда своего друга. О том дне, когда он был в Голи цыне в гостях (26 марта), в письме Г.С. Ма каренко говорится: "Мы с ним гуляли много, а отец кончал сценарий"11. К этому вопросу я еще вернусь. Виктор Финк, московский сосед Мака ренко по писательскому дому в Лаврушин ском переулке, в своих "Литературных вос поминаниях" подтверждает, что о смерти Макаренко в Союз писателей сообщила Фонская12. То обстоятельство, о котором говорит Га силов, что сначала Макаренко приняли за пьяного, в акте, правда, не упоминается, од нако это и не исключено. Возможно, что дан ную деталь Гасилов узнал от сотрудников дома отдыха в Голицыне. Версия № 3, сообщающая о ссоре между Галиной Стахиевной и Макаренко, объясня ется неблагоприятным мнением, сложив шимся у большинства бывших воспитанни ков о его жене. Это дает, скорее, представле ние об отношении колонистов и коммунаров к Галине Стахиевне, чем о ее предполагае мой вине в смерти мужа. Н.В.Назаренко, бывший горьковец и дзержинец, рассказывает в своих неопуб ликованных воспоминаниях о том, как он и еще трое воспитанников – все они были __________________________ 9Серия

курсантами подмосковного военно техни ческого училища – узнав вечером 1 апреля по радио о смерти Макаренко, поехали на следующее утро в город. В квартире Мака ренко в Лаврушинском уже были В.И.Клюшник и еще несколько человек. Га лина Стахиевна, как свидетельствует Наза ренко, "убитая горем, лежала в постели, подниматься ей врач запретил"13. Лев Саль ко тогда же еще находился в Кисловодске. Олимпиада Витальевна с лета 1938 года уже не жила с А.С. и Г.С. Макаренко; она училась в Харьковском пединституте инос транных языков, но 2 апреля, как и Лев Салько, Семен Калабалин и другие бывшие воспитанники, поехала в Москву и встрети ла в квартире дяди Галину Стахиевну и... Васю Клюшника. "Так что всю подготовку похорон мы, коммунары, взяли на себя", – пишет Наза ренко. Несколько мальчиков и девочек в эти дни были с больной Галиной Стахиевной и "не оставляли ее ни на одну минуту. Нужно было посматривать и за кабинетом Мака ренко, потому что были любители "порыть ся" в архиве Антона Семеновича, а наша обязанность сохранить его для будущего поколения". Из за болезни Галина Стахиев на не смогла принять участие в траурном митинге 4 апреля в зале заседаний Дома пи сателей, где 2 апреля был установлен гроб с телом Макаренко, а также и в похоронах на Новодевичьем кладбище. Но можно ли считать достоверной до сих пор самую распространенную версию № 1 (Балабанович), согласно которой последни ми словами умирающего якобы были: "Я пи сатель Макаренко"? При этом, по всей веро ятности, речь идет о выдумке Галины Ста хиевны, которая, как известно, снабдила Балабановича и других биографов мужа от части достоверными, но также и сфабрико ванными источниками. Акт милиции (№ 7) не был известен всем вышеупомянутым ав торам; в макаренковский фонд ЦГАЛИ вместе с другими "деликатными" материа лами, которые вдова держала у себя, он пос тупил лишь после ее смерти. Слова о "писа теле Макаренко" следует, очевидно, рас сматривать как стилизацию содержащихся в акте высказываний о "пассажире" и "гражданине" Макаренко. в) Причины поездки Вспомним: Фонская (№ 6) упоминает о том, что у Макаренко, когда он собирался ехать 1 апреля в Москву, с собой был вызов в Союз писателей. Он ей рассказывал за завтраком: "Еду в Москву, в Союз. "Флаги

"Неизвестный Макаренко" , вып. 9. Составитель и автор очерка С. С. Невская. – .М., 1998, с. 98. себя!!!" Переписка Г. С. и А. С. Макаренко с сыном (1927 1939 гг.). Составители: С. Невская и Г. Хиллиг. – Марбург, 2001 (серия "Opuscula Makarenkiana", Nr. 24), с. 248 250, здесь: с. 248. 11Там же, с. 249. 12 Финк В. Литературные воспоминания. – М., 1967. 13Архив лаборатории "Макаренко реферат". 10"Береги

Постметодика, № 3 (87), 2009

РЕТРОМЕТОДИКА на башнях" должны, что ли разбирать. А мне еще домой нужно заехать". Перечень найденных при нем вещей содержит 4 "от ношения", датированных 26.II., 10., 14., и 15.III.39 г. без данных об их отправителях и содержании – п.п.15, 16, 22, 23. По описи вещей и документов, обнару женных железнодорожной милицией у Ма каренко в тот день, можно предположить, что у него были в Москве и кое какие лич ные дела. Он собирался, например, отпра вить письма (п.30), а также, по всей вероят ности, получить в Литфонде деньги по бюл летеню, предоставленному им с 1 марта 1939 г.14, и положить их на сберкнижки (две на имя А.С.Макаренко у него были с собой, с остатком 12 руб. 93 коп. и 12 руб. 98 коп – п.п.4, 515, а также немного наличных денег: 133 руб., п.9). Как видно из письма директо ра Литфонда СССР к А.С. Макаренко от 26 февраля 1939 г., в то время "расчеты по бюл летеням производились бухгалтерией ЛФ ежедневно (за исключением выходных дней) от 3 х час дня до 4 1/2 час дня"16. Одна ко, для чего ему нужны были в тот день все личные документы – паспорт (п.1), член ский билет Союза писателей (п.10), орден ская книжка (п.3), да еще и паспорт жены (п.2), – этот вопрос пока остается открытым. Впрочем, 1 апреля 1939 г. у него с собой не было сберкнижек жены, на которых нахо дилось, как мы теперь знаем, значительно больше, чем у него, денег: на них Макаренко откладывал большинство своих писатель ских гонораров и авансов. Со времени публикации книги М. Луппол (1948 г.), в макаренковедении причиной по ездки Антона Семеновича в Москву в тот день считается его участие в заседании ки ностудии "Союздетфильм", на котором дол жен был обсуждаться написанный им сце нарий. Здесь, очевидно, речь идет о закон ченной в Голицыне рукописи с условным названием "Командировка" (см. отмеченные в акте милиции "десятки п л, печатанных на машинке", п.36). Как говорится в коммен тарии к публикации этого произведения в "Сочинениях" А.С.Макаренко, одобренный киностудией сценарий 29 марта 1939 г. был принят к постановке. 1 апреля Макаренко, якобы, собирался высказать свои соображе ния по поводу отдельных замечаний, сде ланных рецензентами сценария17. Однако, исходя из очень малого промежутка време ни между окончанием работы над сценари ем (26 марта) и несостоявшейся поездкой в Москву (1 апреля), похоже, что Макаренко __________________________ 14См.:

хотел свою только что законченную руко пись лично передать в киностудию. В акте (п.20) упоминается и "рекоменда ция от 11/III 39 г.". Имеется в виду, без сом нения, бумага, полученная Макаренко от своего бывшего воспитанника И.П.Сопина из Харькова, члена партии с 1930 года18, в связи с подачей Антоном Семеновичем за явления от 15 февраля о приеме кандида том в члены ВКП(б). На основании этого можно предположить, что в Москве Мака ренко хотел зайти также и в партком Союза писателей, чтобы отдать эту рекомендацию. Правда, заседание парткома, в котором, сог ласно протоколу данного мероприятия, при нимал участие и сам Макаренко, состоялось еще 16 марта. Именно там ему задавали вопросы о его прошлом и о родственниках, живущих за границей (в т.ч. о связи с род ным братом Виталием, эмигрировавшим в 1920 году)19. А общее партийное собрание Московской организации Союза писателей, на котором окончательно должно было быть рассмотрено заявление Макаренко, назна чалось на 4 апреля. Об этом упоминается и в некрологе Президиума Союза советских пи сателей, опубликованном в "Литературной газете" от 5 апреля. Калабалин во время посещения соцстран Восточной Европы в 1966 году в г. Оломоуц сообщил Л.Пехе, что Макаренко получил вызов в Союз, это и было настоящей причи ной его запланированной поездки в Москву 1 апреля 1939 г. На основании вышеупомя нутых высказываний это все же исключено – не говоря уже о том, что такую информа цию Калабалин мог получить лишь из вто рых рук, т.к. в то время он еще находился в Виннице, а сам Макаренко в письмах к Ка лабалину ни словом не упоминает о своем намерении вступить в партию. К тому же не нужно забывать свидетельство этого "пове ренного" в делах Макаренко во время посе щения им Болгарии (версия № 4)... В 2004 году М.Д.Виноградова в беседе с автором данной статьи, пожалуй, назвала настоящую причину отъезда Макаренко в Москву 1 апреля 1939 г.: в этот день он дол жен был читать лекцию для слушателей столичного Литературного института. Дан ные сведения она получила от одного из учащихся соответствующего курса инсти тута, слушатели которого напрасно ждали приезда своего лектора и сообщили об этом руководству учебного заведения. Лекция Макаренко, очевидно, имела отношение к поддержке деятельности института Союзом

РГАЛИ, 332 1 50, лл.7 8. 332 4 355, лл.8, 13. 16Там же, 332 1 50, лл.7 8. 17Макаренко А. С. Сочинения в семи томах. 2 е изд. – М., 1957 58, т. 6, с. 446. 18РГАЛИ, 332 1 47, л.1 19Институт мировой литературы им. А.М. Горького. Отдел рукописей, 114 1 5, л.5. 20См. РГАЛИ, 631 15 165, л.59. 15РГАЛИ,

РЕТРОМЕТОДИКА писателей. Так, его Секретариат в постанов лении от 21 июня 1937 г. установил подроб ную рабочую программу "братской помощи" для Литературного института20. г) Причина смерти Вскрытие показало – об этом пишет и Балабанович (№ 1), – что Макаренко скон чался от разрыва сердечной мышцы. Как сказала О.В. Макаренко в 1971 году в беседе со мной и моим коллегой З.Вайтцем, его сер дце "было буквально разорвано на две час ти" – такого обследовавший его паталогоа натом еще никогда не видел21. Известно, что у Макаренко было больное сердце. Как свидетельствует Виталий Семе нович (см. его книгу "Мой брат Антон Семе нович. Воспоминания, письма", 1985 г.), опре деленную роль в этом сыграла и наследс твенность по линии матери22. В молодости с Макаренко были случаи "беспричинной" по тери сознания. В начале января 1935 г., еще в Харькове, состояние его здоровья резко ухудшилось: у него был тяжелый сердеч ный приступ с потерей сознания, после чего Антона Семеновича в марте того же года по ложили на обследование и лечение в Одес ском кардиологическом институте. А 5 ав густа 1938 г., уже в Москве, прямо на улице, в Лаврушинском переулке, он (как видно из его переписки) вновь упал в обморок. О по добном случае, произошедшем в Киеве 18 ноября 1936 г., свидетельствует записная книжка Макаренко23. Тревожное состояние здоровья послужи ло причиной того, что в последние месяцы жизни врачи запретили Макаренко рабо тать. Однако он составил для себя убийс твенную программу писательской работы и заключал все новые и новые договоры с ре дакциями издательств и журналов, чтобы получить авансы. Рентгенологическое обсле дование в Кисловодском санатории им. Горь кого 1 ноября 1938 г. показало, что его сердце "незначительно увеличено"24. Поэтому, оче видно, он и считал себя в безопасности. Особенно, конечно, вредило состоянию его здоровья курение. Вышеупомянутый Назаренко рассказывает о своем последнем посещении Макаренко в феврале или марте 1939 г. В этот день его пришли навестить и другие бывшие воспитанники. Поздоровав шись, Макаренко сразу же угостил своих гостей папиросами. Сам он тоже курил. Вот фрагмент из воспоминаний Назаренко: " – Вредное это дело куренье, а я курю очень много. Мне не хватает четырех пачек, иногда бывают дни, когда я выкуриваю 120 папирос. Понимаю, что нехорошо, но ничего __________________________ 21Запись

не могу сделать для того, чтобы бросить ку рить или хотя бы сократить количество вы куриваемых папирос, – говорил нам Мака ренко, а сам разминал очередную папиросу". Так что нет ничего удивительного в том, что среди вещей, обнаруженных у Макарен ко после его смерти, оказались и – как опи сано в акте милиции – "две пачки папирос, открытые обе, начатые, т.е. неполные", а так же "три коробки спичек" (№ 7, п. п. 49, 50). Во время моего пребывания в Москве в связи с пяти десятой годовщиной со дня смерти Макаренко, до меня дошли рассказы о том, что в событиях 1 апреля 1939 г. якобы сыграли роль также и политические моменты. Так, писатель Михаил Рощин в интервью, данном по моей просьбе корреспонденту печатного агентства "Новости" В.И.Пылеву, утверждал, что "смерть в 1939 году спасла его, наверное, от тогдашних репрессий. Мы напали на источники, которые, возможно, помогут найти ордер на его арест"25.

В данном случае, скорее всего, имеется в виду свидетельство ученого педагога Э.И.Мо носзона, работавшего в конце 1930 х гг. в Московском наробразе, высказанное им в беседе с редактором "Учительской газеты" Б.В. Волковым. Последний рассказал мне, что Макаренко в феврале марте 1939 г. хло потал о месте директора одной из школ г. Москвы: он "приходил к нам, просил себе школу, был очень увлечен всем этим. Но нам было жаль его: ордер на его арест был, мож но сказать, подписан". Сведения о том, что Макаренко еще с конца 1938 года предпри нимал безуспешные попытки возглавить московскую школу, подтверждаются и дру гими свидетелями. Однако для утвержде ния того, что в начале 1939 года его ждал не минуемый арест, до сих пор нет конкретных и однозначных доказательств. Вместе с непосильной физической нагрузкой сыгра ли, без всякого сомнения, определенную роль во внезап ной кончине Макаренко и психические факторы.

В то время его брак с Галиной Стахиев ной, о чем можно судить по различным ис точникам, стал только формальностью и он даже решил развестись с ней. Согласно сви детельству О.В.Макаренко в беседе с авто ром этой статьи в 1987 году, Галина Стахи евна призналась жене cвоего двоюродного брата: "Знаешь, Катя, если бы Тося (А.С.Ма каренко. – Г.Х.) не умер, он бы меня бросил". Здесь уместно упомянуть о возобновле нии переписки Макаренко с женщиной, ко торой он в 1920 е годы – до знакомства с Га линой Стахиевной – писал пылкие любов ные письма. Эта женщина, Ольга Петровна Ракович, после девятилетнего перерыва в

беседы с О.В. Макаренко. 11.09.1971 г. Архив лаборатории "Макаренко реферат". Макаренко В. Мой брат Антон Семенович. Воспоминания, письма. – Марбург, 1985 (серия "Opuscula Makarenkiana", Nr.3), с. 26, 48. 23Архив лаборатории "Макаренко реферат". 24РГАЛИ, 332 1 50, л.3. 25 Интервью для ж. "Sowjetunion heute" № 3 за 1988 г. В опубликованной там версии (с. 56 57) это место опу щено. Архив лаборатории "Макаренко реферат". 22См.:

Постметодика, № 3 (87), 2009

РЕТРОМЕТОДИКА переписке поздравила Макаренко с днем рождения (13 марта 1939 г.). Неожиданное письмо из далекой Полтавы вызвало у него эмоциональный подъем. Макаренко отвеча ет сразу же, он пишет: "Для меня приятно было прочитать, что Вы одна", признается ей в своем одиночестве и покинутости: "В руках у меня нет такого дела, которое я го тов защищать до последней капли крови". Кроме того, он уверяет ее в своей любви и преданности: "... я искренне Вас почитаю и горячо Вам предан душой"26. Следующее письмо Ольге Петровне Макаренко написал 28 марта и сам отослал его – как свиде тельствует штамп одного из московских почтовых отделений на конверте – 29 ого27, в свой последний приезд в столицу для чте ния доклада на совещании учителей Ярос лавской железной дороги, которое стало его последним публичным выступлением. Ве роятно, ему было важно, чтобы его жена ни чего не узнала об этой возобновившейся связи. Однако есть другое событие, имевшее бо лее тяжелые последствия и влияние на сос тояние здоровья Антона Семеновича... Вернемся еще раз к воспоминаниям В.В.Коваль о том, что Макаренко на стан цию Голицыно шел на поезд вместе "с же ной". Об этом бывшей воспитаннице поведал поэт Джек Альтаузен (№ 2). Постсоветское макаренковедение, за исключением моего соратника Н.Н.Оксы из Мелитополя, до се годняшнего дня не хочет принимать к све дению, что к тому времени вместо офици альной жены Галины Стахиевны фактичес ки у Макаренко уже была гражданская же на Роза Липовна Берлин – долгое время за нимавшая пост Председателя Всеукраин ской комиссии по делам несовершеннолет них НКП УССР (в "Педагогической поэме" – Джуринская). В списке "друзей" и "врагов" колонии им. М. Горького, составленном для работы над "Педагогической поэмой" в на чале 1930 х гг., Роза Липовна занимает сре ди "друзей" второе место. Макаренко был с ней очень дружен, и "в последние дни своей жизни", как сообщает Л.Т. Коваль, муж Ва лентины Владимировны, в беседе с Н.Н.Ок сой: "Антон Семенович связал свою жизнь с Розой Липовной". Именно с нею Макаренко отдыхал несколько дней в Голицыне, и именно она 1 апреля 1939 г. сопровождала Антона Семеновича на ж.д. станцию; при этом Альтаузен вполне мог принять ее за его жену. Галина Стахиевна после "очеред ного скандала" в доме отдыха Литфонда, по лучив неофициальный развод, уехала в го род еще в марте. Вот почему Р.Л.Берлин, как явствует из ее письма к Л.Т.Ковалю (по свидетельству Н.Н.Оксы, видевшего это письмо), предполагала себя виновной в смерти Макаренко... __________________________ 26Архив 27Там

лаборатории "Макаренко реферат". же.

Цитированное выше показание Фонской о ситуации в Доме творчества после кончи ны А.С. Макаренко: "Пришла из Литфонда машина. Галина Стахиевна, я и еще два че ловека поехали в Москву", на основании свидетельства супругов Коваль придется отклонить – оно выдумано для защиты чес ти вдовы "выдающегося советского педагога и талантливого писателя" (так называли Макаренко в СССР). Его жена вернулась в Москву раньше – она хорошо понимала, что с приездом в Голицыно своей бывшей кол леги по работе в Наркомпросе УССР сов местная жизнь с Антоном Семеновичем за кончилась. В 1991 году московский макаренковед С.С.Невская узнала, что в 1960 е гг. некто, пожелавший остаться неизвестным, пред ложил ЦГАЛИ СССР купить у него напи санные рукой Макаренко "письма любовно го содержания". Адресат этих писем – Роза Липовна Берлин. Но из за недостатка средств сделка не состоялась. д) Результаты исследования На основании рассмотренных здесь сви детельств можно следующим образом вос становить последовательность событий, приведших 1 апреля 1939 г. к внезапной смерти педагога писателя. А.С. Макаренко приехал 18 марта со сво ей женой, Галиной Стахиевной, в Дом твор чества "Писатель" в подмосковное Голицы но. Здесь он находился около двух недель, сначала с женой, а затем с другой спутни цей – давней подругой, Розой Липовной Берлин. 1 апреля утром он хотел поехать по служебным и личным делам на день в город. На вокзал его провожала Роза Липовна. Он упал, потеряв сознание, сразу же после то го, как сел в поезд. Дежурный милиционер станции Голицыно увидел лежащего на ска мейке человека в бессознательном состоя нии и принял его, пожалуй, за пьяного, Выз ванная из поселка врач, приехавшая в 10 ч. 43 мин., установила смерть "пассажира Ма каренко". Поезд задержали и по телефону известили о случившемся директора Дома творчества С.И.Фонскую, которая тут же побежала на станцию. Там ее повели в ва гон, освобожденный от пассажиров, и она помогала железнодорожной милиции при описи документов и вещей, обнаруженных у умершего. После заполнения соответствую щих документов поезд с телом Макаренко отправился в Москву. Кончина выдающегося педагога и извес тного писателя Антона Макаренко вызыва ет в памяти воспоминания о смерти другого выдающегося педагога и великого писателя, который в 1910 году также умер в одиночес тве, на железнодорожной станции – Льва Толстого. Стаття надійшла в редакцію 10.03.09

МЕНЕДЖМЕНТ ОСВІТИ Автор розкриває вплив світової фінансової кризи на українське суспільство, окреслює можливі шляхи виходу зі скрутного становища для молодих людей " як для тих, хто ще навчається, так і тих, хто вже працює; закликає до оптимізму в умовах кризи. Автор раскрывает влияние мирового финансового кризиса на украинское общество, описывает возможные пути выхода из тяжелого положения для молодых людей " как для тех, кто еще учится, так и для тех, кто уже работает; призывает к оптимизму в условиях кризиса. Author tells about influence of financial crisis on Ukrainian society, describes the possible ways out of severe conditions for young people, as well as for those, who are still students, and for working people, too; calls to be optimistic.

ПРО ОПТИМІЗМ В УМОВАХ КРИЗИ Б.П.Будзан … Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні! Леся Українка, "CONTRA SPEM SPERO"

Сьогодні весь світ охопила фінансово економічна криза. По нашій молодій дер жаві вона вдарила з особливою силою. На тлі спаду виробництва в ключових галу зях економіки відбувається різке скоро чення кількості робочих місць, звуження фінансування соціальних програм, таких необхідних, насамперед, для простих лю дей. Криза стає одним із факторів стресу, хоча більш важливою є реакція людей на стрес, який вона викликає. І тому люди під впливом цього часто потрапляють в депресію і розчаровуються щодо свого майбутнього. Економіка має свої закони, і кризи, що носять циклічний характер, є частиною її розвитку. Криза явище негативне, хоча приводить також до позитивних наслід ків, бо очищує економіку від неефективно го використання ресурсів, вивільняє нову творчу енергію у людей і суспільства зага лом, змушує їх не розслаблятися, а шука ти шляхи до покращення життя. На превеликий жаль, світова криза прийшла в нашу країну у її не найлегші часи становлення державності та полі тичного протистояння гілок влади, зокре ма, і щодо поглядів на визначення шляхів та способів подальшого розвитку держави. Це явище для нашої молодої демокра тії має, певною мірою, об'єктивний харак тер, бо Україна, що вперше у своїй новіт ній історії так довго утримує свою неза лежність, ще проходить тільки становлен ня як держава. Ми також уперше вчимо ся виживати і розвиватися в жорсткому капіталістичному конкурентному середо вищі. Якщо розвинені країни вже не раз упродовж своєї історії переживали і дола ли економічні кризи, рецесію, спад вироб ництва, безробіття і мають певний "імуні тет" до цих негараздів, то для України це, Постметодика, № 3 (87), 2009

по суті, перше жорстке випробовування. На ці обставини можна подивитися по різ ному: або як на важку небезпечну дорогу до повного занепаду з поверненням до вже трохи призабутого колоніального стану і залежності від економічно сильніших дер жав сусідів, або як на виклик, який треба прийняти і згуртуватися для подолання кризи, щоби вийти на етап розвитку, про цвітання та набуття гідного місця у світі. Все залежить не тільки від того, куди "поверне" влада, але і від того, як будуть себе поводити ті, хто надав цій владі право керувати державою, тобто всі ми, хто цю владу собі обрав. Я не применшую ролі Президента, Уряду чи Верховної ради, – навпаки, від них залежить надзвичайно багато. Але ж народ має право спитати про результати правління державою і, як що треба, то і своїм голосом змінити воло дарів "високих" кабінетів. Триває пошук відповіді на вічне питання: "Хто винен?". Очевидно, що винна влада, але винні і ми всі, хто цю владу собі обирав. Отже, маємо гіркий урок і досвід на майбутнє. У пошуку відповіді на друге вічне пи тання: "Що робити?" владі необхідно ви ходити з того, що сьогодні найбільше хви лює людей праці, які не мають великих статків, захованих в офшорних зонах, чи різним способом надбаних "заводів та па роплавів". Варто у цей скрутний час трохи спус титися ближче до земних проблем прос тих людей праці і глянути на поточні проблеми виживання і не втрати віри у краще майбутнє. Одним із практичних, на мій погляд, інструментів виживання і зростання є властивий нашому працелюб ному народу підприємницький, а по прос тому, господарський підхід до життя.

МЕНЕДЖМЕНТ ОСВІТИ Прості, але часто болючі питання: чи буде у мене і моїх дітей робота і зарплата, за яку можна нормально і достойно жити; чи будуть збережені державою хоча би мінімальні соціальні гарантії, такі, як пенсія, безкоштовна освіта та медицина, безпечне життя без загрози від бандитиз му, що знову почав проростати на наших теренах; чи буде впевненість, що з прилавків магазинів не щезнуть продукти харчування та товари побуту, які можна буде купити за доступними цінами; чи буде в хаті або в квартирі тепло і електрика, а комунальні послуги не з'їдять всю пенсію та зарплату; чи зможемо дати пристойну освіту та виховання своїм дітям і онукам, щоби вони могли достойно жи ти, працювати і розвиватися, мати високий соціаль ний статус тощо.

Шукаючи відповіді на ці питання, вар то спитати самого себе: "А за рахунок чого мені і моїй сім'ї забезпечується сьо годнішній добробут, або, простіше, що нас годує?". Чи це – моя постійна робота (у власному бізнесі чи як найманого праців ника); чи моя земля, на якій я вирощую хліб та до хліба з відповідними засобами ведення господарства; чи часткова під тримка продуктами харчування від роди чів із села, якщо я мешкаю і працюю у міс ті; а може грошові валютні перекази від близьких, які перебувають на заробітках в Україні чи за кордоном, чи ще якісь інші джерела та ресурси, або все це разом – кожний має сам це визначити для себе. Маючи відповідь на ці питання, варто подумати, а що я, власне, маю зробити сам, щоби всі ці ресурси не тільки зберег ти, але й примножити? Напевне, мені особисто недоречно да вати підприємницькі поради людям стар шого покоління, які загартовані життям, озброєні життєвим досвідом, орієнтуються на здоровий глузд доброго господаря, що допоможе їм більше, ніж якісь мої поради. Тому вважаю за доцільне висловити кіль ка міркувань та порад у першу чергу лю дям молодого віку, які на сьогодні станов лять і становитимуть у майбутньому ос новну продуктивну силу економіки і сус пільства. Бо від того, яку позицію ця моло да генерація обере собі у житті, як вона буде реагувати на сучасну економічну кризу, як буде брати на себе відповідаль ність за майбутнє, залежить, наскільки позитивні відповіді можна буде отримати на поставлені вище питання. Виходячи із різного характеру призна чення моїх міркувань та порад, я виділю дві групи молодих людей. Перша – це ті дорослі молоді люди, що вже мають знан ня, навики та професійний досвід, уміють робити свою роботу за певними спеціаль ностями. Друга група – це випускники се редніх шкіл кількох останніх і наступних років, які лише обирають шлях для набут тя професій чи спеціальностей.

Для перших спробую конспективно запропонувати таке. На початку необхідно зробити оцінку того, що сьогодні відбувається у світі, у моїй країні, у моєму місті чи селі і зрозу міти своє місце у цьому динамічному сере довищі (думаю, не буде проблем у тому, щоби скористатися Інтернетом та засоба ми масової інформації). Далі варто дати собі відповідь на питання: хто я, що я хочу і що я можу зробити, щоб не випасти з цього шаленого ритму життя і тих змін, які прямо чи опосередковано стосуються мене та моєї сім'ї? Які мої знання та здіб ності сьогодні можуть працювати на мене і мою родину і чи повно я їх використовую? Чи потрібно мені ще щось таке, чого я не вмію чи не знаю для того, щоби вийти на ринок праці чи стати підприємцем? Тобто мова йде про те, щоби об'єктивно оцінити свої сильні і слабкі якості і зроби ти конкретні кроки, аби скористатися пер шими та подолати другі. Далі варто оцінити, які загрози можуть виникнути у моєму житі з точки зору моєї самореалізації і затребування мене рин ком (а вони, на жаль, таки можуть виник нути) і бути, на початку хоча би психоло гічно, готовим їх зустріти і подолати. Це може бути втрата підтримки батьків і дер жави, звільнення з роботи за ініціативою роботодавця, це (попри радість) народ ження дітей, що приведе до великих до даткових видатків тощо. І, нарешті, а які в мене можуть з'явити ся можливості і як я зможу ними скорис татися. Тут може бути багато несподівано го – треба бути готовим: криза – це теж нові можливості і нові могутні акселера тори та виклики. Які це можуть бути можливості? Поя ва в регіоні інвесторів, що шукають дешеві природні ресурси та робочу силу (для Збаража, наприклад, – це багатющий по тенціал розвитку туризму) і їм стануть потрібними руки і голови молодих фахів ців. Це також цілком можливі позитивні зрушення в політиці та економіці країни, що відкриють нові потреби в розумних го ловах і руках. Це потреби в таких унікаль них спеціалістах, якими ви можете стати, якщо будете дбати про це, і ще багато чого іншого. Та варто глянути трохи у більш довгостроковому аспекті, а не замикатись тільки на сьогоденних часових рамках. Що ж конкретно можна було би зроби ти? Подам свої міркування без претензії на винятковість – радше як приклади. Насамперед настійливо, без паніки, шукайте практичне застосування своїх знань та майстерностей і постійно їх удос коналюйте. Спробуйте створювати свій малий бізнес, щоби задовольнити те, що може бути затребуване ринком. Наприк лад, використовуйте ті обставини, що лю

МЕНЕДЖМЕНТ ОСВІТИ дям завжди буде потрібна їжа – започат куйте виробництво продуктів харчування. Людям завжди треба буде одягатись – шийте та ремонтуйте одяг та взуття. Лю дям треба буде ремонтувати техніку (від трактора чи авто – до побутових прила дів) – створюйте свою майстерню. Людям завжди буде потрібне житло і його облаш тування – тут є місце для десятка буді вельних професій, від муляра до електри ка чи сантехніка – виберіть те, що вам найкраще вдається. Це – тільки напрями моїх думок та ваших можливих дій. Виби рати вам. Варто було би придумати щось зовсім нове – не святі горшки ліплять. Треба на родити свіжу ідею, а краще кілька, поді литися ними із зацікавленими друзями чи колегами і пробувати втілити їх у життя. Власне, так в далекому 1957 році, поки нувши навчання в Гарвардському універ ситеті, вчинив один із найбагатших тепер людей світу Білл Гейтс, власник компанії "Майкрософт", який зі своїм приятелем створив невеличку майстерню в домаш ньому гаражі та почав розробляти Інтер нет технології для використання у ство ренні комп'ютерів та комп'ютерних прог рам, які сьогодні панують в інформаційно му просторі світу. Можливо, варто подумати про тимча сову міграцію, але не за кордон (там теж криза і наші люди вертаються додому), а в інші регіони України, де можна виявити свою майстерність не тільки в будівництві дач та будинків для багатих людей, але й інших індустріальних сферах. Нарешті, можна повернутися в село, на рідну землю, яка сьогодні чекає справ жнього господаря. Але туди треба йти не просто з робочими руками, а з аграрними технологіями, вмінням господарювати, ро зумінням ефективності колективного і комплексного використання земельних і технічних ресурсів. Я, напевне, не охопив усіх можливос тей, думаю, що їх набагато більше. Знову ж – все в руках молодих активних підпри ємливих людей. А тепер, враховуючи, що моя профе сійна діяльність тісно пов'язана із загаль ною та бізнесовою освітою, спробую дати кілька порад молодшій, юніорській групі молодих людей. Насамперед дозволю собі висловити кілька практичних порад щодо орієнтації нашої молоді на вибір подальшого шляху у житті. Цим я трохи перекликатимуся зі своєю публікацією в "Народному слові", що вийшла в лютому 2007 року під наз вою "Куди піти вчитися"1. __________________________ 1

"ПМ". – 2007. – № 1 (72). – С. 32 – 35.

Постметодика, № 3 (87), 2009

Мій учитель і наставник по життю ака демік Борис Патон не втомлюється гово рити і на всіх рівнях влади, і в пресі, і в спілкуванні з громадськістю та вченими про те, що важелем підйому нашої еконо міки в нових умовах, виводу її на передові позиції у світі, на опануванні Україною передових позицій в сучасному постіндус тріальному суспільстві є тільки освіта, на ука і на їхній основі науково технічний прогрес. І що потреби цих галузей у по повненні молодими талановитими кадра ми, завзятими людьми, відданими ідеї розвитку перспективної науки, надзви чайно високі. Тому ті молоді люди, які по ставлять своєю метою присвячення себе саме цьому найперспективнішому на прямку для виведення України через на уку і освіту та науково технічний прогрес на вищі світові позиції, не прогадають і не програють. Треба зазначити, що на пер ших порах, враховуючи реальний стан справ, їм буде нелегко. Але в них є на що сподіватися, бо це, незаперечно, шлях до успіху. Мова йде про опанування фунда ментальними та прикладними знаннями для створення і застосування проривних технологій та виробництв майбутнього. Безумовно, треба звірятися зі своїм по кликанням, а не просто йти навмання. Є й інші професії. Там теж потрібні ви сокоосвічені фахівці. Наприклад, юристи чи економісти. Але за останні роки цих спеціалістів наплодилося дуже багато. Всі думали, що ринкова економіка має без межну потребу в таких фахівцях. Але це не зовсім так. На цей час маємо очевидне перебільшення реального попиту, що спричиняється до перекваліфікації дея ких із них. Таке було колись з інженера ми, а зараз знову не вистачає кваліфіко ваних інженерів та висококваліфікованих робітників. Приведу ще один приклад із життя власної сім'ї. Старша дочка Наталя стала економістом, а молодша Ольга – юристом. Обидві добре реалізують свої природні здібності у вибраних професіях, а вже онук Дмитро обрав спеціальність інжене ра – машинобудівника і вчиться в Київ ському політехнічному університеті. Цю ж дорогу вибрав і внучатий племінник Та рас, що вчиться в Збаражі на слюсаря ав томеханіка, мріє стати інженером. Мені здається, що це – нова сучасна тенденція до інженерних наук і спеціаль ностей, бо вітчизняні підприємства вижи вають і виживуть, тому що борються і бу дуть боротися за своє виживання. Але у них через скруту і відтік кадрів уже зараз не вистачає кваліфікованої робочої сили. Скажімо, попит на кваліфікованих звар

МЕНЕДЖМЕНТ ОСВІТИ ників задовольняється всього на 30 %. Але ж це не скасовує потребу у таких роботах, бо зварювальні роботи, як універсальна технологія, потрібні всюди – від наймен шої житлово комунальної контори до під приємства з космічними технологіями. А професійно технічні училища припинили їх готувати, хоча потреба є. Отже, треба думати кожному, що є перспективним, і не впадати в смуток. Треба боротися, шукати, як найкраще застосувати себе в перспективному на прямку, який, може, сьогодні не виглядає найоптимальнішим. Можливо, доведеться трохи відійти від ідеальних варіантів свого розвитку заради того, чим можна скорис татися сьогодні. А для цього молодим лю дям, поки вони ще в школі чи недавно поза школою – в інституті, технікумі чи ПТУ, треба набувати якомога більше знань та навичок і психологічно налаштовувати се бе на те, що, окрім них самих, ніхто про них не потурбується. Тобто побільше роз рахунку на власні сили. Це стосується і вибору майбутньої про фесії. Якщо врахувати вище наведену ар гументацію, то треба було би всім іти в ін женери чи техніки. Але це, в першу чергу, стосується тих молодих людей, що мають нахил до техніки в широкому сенсі цього слова, або точніше до природничих наук, що будуть впливати на розвиток та вико ристання проривних технологій. Якщо ж ви маєте справжній нахил до правових чи гуманітарних наук, економі ки чи медицини (не тому, що це модно, чи батьки готові сприяти вступу до відповід ного модного ВНЗ), то не варто відмовля тися від таких намірів. Але ще раз наголо шую, не тому, що це модно чи виглядає спокусливо з точки зору можливої доброї зарплати. Шукайте ту сферу діяльності, до якої найбільше лежить душа і де ви зможете себе найкраще реалізувати. Повертаючись до технічних професій, приведу приклад зі свого життя. Вчитель математики Іван Микитович Сорока та вчителька фізики Дарія Іванівна Бойко на початку шістдесятих років у Збаразькій середній школі № 2 привили мені, людині з гуманітарним нахилом, любов до своїх предметів, і це мало ключову роль у вибо рі мною професій: спочатку електромеха ніка, далі – інженера електронної техніки, ще далі – кандидата технічних наук, і тільки потім я отримав економічні і менед жерські спеціальності. У моєму випадку інженерні знання не тільки не шкодили, але й допомагали мені стати і управлін цем, і професором із менеджменту. Отже, як юніорам діяти у цей складний час? Як вже сказано вище, не впадати у відчай і шукати своє місце, де можна з точки зору правильного вибору і навчаль

ного закладу та майбутньої професії знай ти і реалізувати себе. Що ж стосується людей старшого по коління, то часто можна почути від них тривожні думки про долю майбутніх поко лінь, потребу в тому, щоби дати правиль ну пораду своїм дітям щодо вибору май бутньої професії, загальну тривогу перед майбутнім. На жаль, всі ці переживання і тривоги мають об'єктивне підґрунтя. Разом з тим не все так катастрофічно погано. На долю нашого народу випала революція 1917 го та громадянська війна, жахливі 30 ті з Голодомором і репресіями, мільйонні жертви Другої світової війни, заслання до Сибіру і тюрем у післявоєнні роки, які так жорстоко зачепили моїх за хідноукраїнських земляків, зокрема, і мою родину. Але ми вижили, хоча і з жертва ми, і навіть як нагороду отримали неза лежну державу, про яку попередні поко ління мріяли століттями. На щастя, всіх цих жахливих явищ ми сьогодні не маємо, і не будемо мати, якщо самі собі їх не створимо. Тому треба допо магати молодим знайти свій шлях у житті, берегти історичну пам'ять, традиції, бага ту українську культуру, духовні скарби. Тож замість того щоби ремствувати, му симо щось робити, аби подолати сьогод нішні труднощі та негаразди. На моє тверде переконання, нашу краї ну до кращого майбутнього приведе мо лодь нової генерації – активної, мислячої, з новими ідеями, зі здатністю впроваджу вати їх у життя та брати на себе відпові дальність за краще майбутнє. І вони неод мінно з'являться. Такий уже закон сус пільного розвитку. Закінчуючи, хочу ще раз звернути ува гу на те, що на кризу треба дивитися не зі страхом, а як на виклик. Доречі, в китай ській мові поняттю "криза" відповідають два ієрогліфи. Перший означає "небезпе ка", другий – "можливість". У цьому – ве лика східна мудрість... Отже, є люди, які не переоцінюють негативи кризи, реально оцінюють свої сили та налаштовують себе в критичних ситуаціях на вирішення проблем. А в нашій українській мові є зна мениті слова із безсмертної "Енеїди" Івана Котляревського: "… українці за власною ментальною суттю не підходять, скажімо, на відміну від росіян, на роль цапа чи ко зи". Ми є волами, і цей рік, рік Бика – наш український рік. Отже, я вірю, що в нашій державі рано чи пізно, але все таки запанує добробут і процвітання. Хочу закінчити цю статтю словами Івана Франка: "Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод, не спинить вас!". Стаття надійшла в редакцію 11.02.09

ДОВІДКИ Статтю присвячено 70 річчю від дня смерті видатного лінгвіста, уродженця Полтавщини – Павла Григо ровича Ріттера (1872 – 1939). Статья посвящена 70 летию со дня смерти выдающегося лингвиста, уроженца Полтавщины – Павла Гри горьевича Риттера (1872 – 1939). The article is devoted to the 70 aninversary from the day of death of prominent linguist from Poltava region Pavlo Hryhorovych Ritter (1872 – 1939).

НЕВТОМНИЙ ШУКАЧ ІСТИНИ РІТТЕР ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ С.М.Грицай Павло Григорович Ріттер (1872 1939) – видатний український індолог, мовознавець, літературозна вець, педагог, відомий у наукових колах як сходо знавець, санскритолог та перекладач. П.Г.Ріттер є се ред тих, кому українська наука зобов'язана станов ленням та розвитком сходознавства. Незважаючи на значний внесок П.Г.Ріттера у вітчизняну науку, відо мості з його життя та творчості майже відсутні, не має монографії, присвяченої ученому. П.Г.Ріттер народився 17 (5) квітня 1872 р. в с. Чу товому Полтавської губернії в маєтку князя В.В.Ко чубея, де управителем був його дід Карл Ріттер, ні мець за походженням, згодом засновник та опікун чоловічого та жіночого училищ. Після закінчення Харківського університету П.Г.Ріттер продовжив навчання в Німеччині. З 1897 р. П.Г.Ріттер розпочав педагогічну діяль ність у Харківському університеті. У 1905 р. він очо лив кафедру порівняльного мовознавства, 1908 р. – редакцію газети "Утро". Ставши професором Хар ківського університету (1921 1937), учений проводив активну наукову і перекладацьку діяльність у галузі давньоіндійської та новоіндійської мов і літератур. У цей час він опублікував переклади українською мо вою віршів і прози Рабіндраната Тагора та поеми Ка лідаси "Хмара вістун" (Харків, 1928). Переклади П.Ріттера вміщувались у виданні "Калідаса. Шякун тала. Хмара вістун" (К., 19581) та в "Антології літера тур Сходу"( Харків, 1961). У 1926 р. учений став одним з засновників Всеук раїнської наукової асоціації сходознавства (ВУНАС), її друкованих видань. Він став Головою однієї з секції ВУНАС, директором курсів східних мов, секретарем секції мовознавства й літератури з'їзду сходознавства. П.Г.Ріттер володів англійською, німецькою, фран цузькою, італійською, іспанською, санскритом, дав ньоіндійськими, новоіндійськими мовами. Він був на уковцем і музикантом. О.І.Білецький називав П.Г.Ріттера "видатним знавцем музики, музичної критики та виконавцем". Відомості про останні роки вченого в науковій лі тературі майже відсутні. Його учні та колеги у своїх спогадах в 1966 р. (у збірнику "Професор П.Г.Ріттер"), мабуть, ще не мали можливості оприлюднити відо мих їм сторінок життя П.Г.Ріттера у зв'язку з внут рішньополітичними обставинами того часу. Полтав ський дослідник і науковець П.П.Ротач, який був зна йомий з професором А.П.Ковалівським, листувався з ним, посилаючись на свідчення Л.Дражевської, стверджував в книзі "Колоски з літературної ниви", що П.Г.Ріттер був репресований, ув'язнений, не вит римав цього, збожеволів і помер у в'язниці. Зараз стали достеменно відомі трагічні факти з біографії вченого: 15 січня 1938 р. було порушено кримінальну справу проти П.Г.Ріттера. Заарештова ного було обвинувачено в шпигунстві на користь Ні меччини, Польщі, Італії, Туреччини й в участі в конт рреволюційній фашистській організації. 4 квітня 1939 р. справу щодо звинувачення П.Г.Ріттера було закінчено й направлено військовому прокурору; 25 лютого 1939 р. було прийняте рішення піддати П.Г.Ріттера психіатричній судовій експертизі; 7 бе резня того ж року його було направлено на лікування в судове відділення Всеукраїнського психоневроло гічного інституту у Харкові; 17 квітня 1939 р. в о 7 год. 30 хв. Павло Григорович Ріттер помер. Що стосується подальшої долі родини Ріттерів, то вона теж є трагічною: брат Михайло і сестра Ма Постметодика, № 3 (87), 2009

рія померли від голоду у 1942 р. у Харкові; сестра Олександра була репресована у 1944 р. як "фольк сдойче" й відіслана до Сибіру, посмертно реабілітова на 25 травня 1988 р. 17 квітня 1991 р. Постановою Прокуратури Хар ківської області в порядку виконання Закону Украї ни "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" П.Г.Ріттера було реабілітовано. У пам'яті тих, хто знав П.Г.Ріттера, зберігся образ ученого, надзвичайно скромної, абслютно непрак тичної людини, невтомного шукача істини. За слова ми доцента Розенберга, Павло Григорович "ніколи нарочито не прагнув догодити аудиторії, завоювати популярність інакше, як викладаючи послідовно й з необхідною проникливістю наукові істини". Діяльність ученого широка та багатогранна: пе дагогічна, громадська робота; дослідження з давньо індійських та новоіндійських мов; переклади пам'яток індійської літератури українською, росій ською, італійською мовами; переклади давньоіндій ських поетів Дандіна, Калідаси, Бхартріхарі, прози й поезії Р.Тагора. У 1904 р. був надрукований "Краткий курс санс критской грамматики". У 1911 – 1935 р. було опублі ковано більше 40 статей в енциклопедичному слов нику "Гранат" з питань: релігія, мовознавство, міфо логія, філософія, література та ін. У 1961 р. вийшла "Антологія літератур сходу", у 1982 р. – антологія давньоіндійської літератури "Го лоси стародавньої Індії" з перекладом, коментарями й примітками П.Г.Ріттера. П.Г.Ріттер зробив великий внесок в російську, ук раїнську і світову індологію. Його діяльність є прик ладом для сучасних сходознавців і фахівців з індій ської культури. П.Г.Ріттер був першим, хто у великому обсязі познайомив українського читача зі скарбами сан скритської, палійської й більш пізньої літератури но воіндійськими мовами. Він працював в галузях літе ратурознавства та мовознавства, привернув увагу сходознавців і читачів до досягнень літературної спадщини Індії, багато зробив як викладач і вихова тель нового покоління індологів. Враховуючи багатогранність і великий обсяг нау кового й творчого внеску П.Г.Ріттера в розвиток віт чизняної індології до 1939 р.: переклади з давньоін дійських і новоіндійських мов, наукові статті та дос лідження, навчальні посібники, науково популярні статті, нариси, педагогічна, організаційно наукова й редакційно видавнича діяльність – можна зробити висновок, що Ріттер був першим з професійних нау ковців, обсяг творчого внеску якого став основою фундаменту української національної індології. Відомим в Україні є виданий 1966 року Харків ським університетом покажчик праць П.Г.Ріттера з додатком найповніших біографічних відомостей та огляду його наукових праць і перекладів (текст вид рукувано тиражем 200 примірників на ротапринті), а також збірник "Професор П.Г.Ріттер", який через свій обмежений тираж не одержав належного поши рення. Для допомоги тим, хто має цікавість до особи П.Г.Ріттера та кому не байдужа культура рідного краю, адресовано підготовлений нами новий найпов ніший "Покажчик творів П.Г.Ріттера і літератури про нього".

Стаття надійшла в редакцію 06.03.09

НАШІ ЮВІЛЯРИ

ЮВІЛЯРОВІ ВІД ЩИРОГО СЕРЦЯ

Колеги, учні і друзі Золотухіної Вікторії Миколаївни, провідного фахівця післядипломної педагогічної освіти, проректора з навчаль но методичної роботи ПОІППО, із сердечним теплом, щирою вдячністю і прихильністю до педагогічного таланту вітають її з ювілеєм. Серед фахівців нашого інституту Вікторія Миколаївна – один із кращих лекторів у галузі педагогічних дисциплін, учитель за покликанням, відмінник освіти з унікальним талантом навчати мудрості молодь. Вікторія Миколаївна живе яскравим горінням. Спілкування з ці/ єю особистістю ушляхетнює душу. Адже загальна істина: у житті кожної людини є Учитель. Той, хто вчить не тільки нав/ чальної дисципліни, формує свідомість та оцінює інтелектуальні досягнення. Але й той, хто вчить усміхатися сонячно, коли до/ щить, дивуватися з того, що, здавалося б, для більшості відоме. Той, хто душу наповнює силою мудрого слова, лагідністю і опти/ мізмом. Вікторія Миколаївна множить радість, яку Григорій Сковорода називав "веселіє сердечне". Мати і дружина, Вікторія Миколаївна піклується і про долю співробітників ПОІППО та вчить їх майстерності. Є автором численних публікацій. Божої благодаті, щирої віддяки і міцного здоров'я на довгії літа. Колеги з ПОІППО

НАШІ АВТОРИ Будзан Богдан Павлович, Почесний громадянин м. Збаража, Академік Української Академії Наук Глібовець Володимир Васильович, учитель$методист Гребінківської гімназії Грицай Світлана Михайлівна, Президент Полтавського міського центру україно$ індійської дружби "Шанті". Викладач, керівник гуртків індійської культури навчальних закладів м. Полтави Конєва Тетяна Михайлівна, кандидат філологічних наук, доцент Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Кошова Валентина Миколаївна, учитель$методист зарубіжної літератури Решетилівської гімназії ім. І.Л.Олійника, старший учитель Мацапура Валентина Іванівна, доктор філологічних наук, професор ПДПУ імені В.Г.Короленка Мищенко Тетяна Анатоліївна, старший учитель Кременчуцького ліцею № 11 Орлова Ольга Василівна, кандидат педагогічних наук, доцент Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка Тюнін Анатолій Павлович, кандидат філологічних наук Хілліг Гьотц, доктор філософських наук, приват$доцент історії педагогіки Марбурзького університету (ФРН), керівник лабораторії "Макаренко$реферат", Віце$ президент Міжнародної Макаренківської асоціації (Полтава), іноземний член Академії педагогічних наук України (Київ) та Російської академії освіти (Москва) Чирка Валентина Василівна, старший викладач кафедри методики, змісту освіти, методист Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М.В.Остроградського Шкода Володимир Васильович, доктор філософських наук, професор Харківського національного університету ім. В.Каразіна На 1 стор. обкладинки: ЮЧаришніков. Ілюстрація до книги "Петербурзькі повісті" М.Гоголя Підпис: На 2 й стор. обкладинки: роботи учасників Міжна родної виставки карикатури за темою "СВІТ ГОГОЛЯ" (Полтава, 28 березня 6 квітня 2009 р.) На 3 стор. обкладинки: А. О. Смирнова Россет фото з сайту www.proza.ru/pics/2008/09/24/59.gif

CONTENTS HOHOL. THE 2001TH ANNIVERSARY PEDAGOGICAL TECHNOLOGIES Hohol's Mission. V.Shkoda PEDAGOGICAL TECHNOLOGIES "The Inspector" by M.Hohol and "Visitor from Capi$ tal" by H. Kvitka$Osnovyanenko. Typological Aspect. V.Matsapura Nature of Heroism in the Story "Taras Bul'ba"by M.V.Hohol. T.Koneva Iconography of Mykola Hohol. O.Orlova M.V.Hohol and Ukraine (Lesson Plan for the 7$th Grade) V.Koshova Horrors and Mysticism In the M.Hohol's World of Art. T.Maschenko "Master's Story, Written by Sorrows Hand…" (by M.Hohol's Poem "Dead Souls". Lesson Plan for the 9$ th Grade) V.Hlibovets UKRAINIAN 'KOLO' Poltava Region and Its Inhabitants In M.V.Hohol's Works. A.Tiunin M.Hohol is the Ukrainian Songs and Sayings Collec$ tor. Everything Begins With Love: the Last Hohol's Enig$ ma. V.Chyrka RETROMETHODS Seven Deaths of A.S.Makarenko. Conjectures and Facts. G.Hillig MANAGEMENT OF EDUCATION About Optimism In Conditions of Crisis. B.Budzan RETROMETHODS Untiring Man of Truth, Pavlo H. Ritter. S.Hrytsai ANNIVERSARIES Whole$Heartedly Congratulations.

При підготовці цього номера використовувалося обладнання, отримане від Міжнародного фонду “Відродження”, Бюро з освітніх та культурних програм США (BECA), Ради з міжнародних досліджень та обмінів IREX