О. д-р Артур Алєксєюк Християнська Теологічна Академія Педагогічний Факультет
Роздуми про смерть в іконографії Фундаментом почестей, яким обдаровує святі ікони православна Церква, є догма Втілення Божого, тобто таїнство Зачаття і Різдва Спасителя Ісуса Христа. Представляючи втілення Сина Божого, який у певному місці і часі «одягнувся у пурпур людського тіла», ікона чітко вказує на божественне походження людини. Будь-які спроби визнання людської істоти, інакше, ніж як через призму «Образу Божого» (Бут. 1, 27) будуть відразу ж названі помилковими, неправдивими і, отже, приречені на безуспішність. Проголошувати цю Добру Новину – Євангеліє про непорушну присутність образу Божого в людині – покликана особа, що пише ікону. Мистецтво, або, вірніше, благодать (грецькою харіс) писання ікон – це особливий вид дії Бога в людині, чию руку провадить Бог і накреслює нею запрошення, скерованого до кожного щоб «став він богом, тому що сам Бог став людиною» (Святий Іриней Ліонський, святий Атаназій Олександрійський і святий Василій Великий). Реалізація спасительної обітниці, яка теологічною мовою називається обожествлення (грецькою теосіс), відбувається тут і тепер, тобто в умовах земної екзистенції, що зветься земним життям. В результаті відходу людини від Бога, яке розпочалося в Раю, людське життя проходить на межі Світла і темряви, як і в сірій зоні. З моменту гріхопадіння перших людей, коли зробивши з листя одяг, вони шукали притулку серед райських дерев, – тінь, здається для людини є найбільш відповідним місцем в кризовій ситуації. Затінок для людини стався найбільш безпечним при загрозливій ситуації і найзручнішим у абсолютно критичній ситуації. Сховатися в тінь, то означає дати собі час, щоб знайти рішення, перечекати у важкій хвилині, знайти добре пояснення та оправдання своїх вчинків. Саме так вчинили наші Прародичі, коли Божа присутність у «ранковому подиху вітру» викликала в них тремтіння від страху. Так поступаємо і ми, коли зростаємось з тінню, яка залягає в наших душах, і затьмарює в нас блиск Божого Образу. Ця тінь в нашому єстві – це заповідь передчуття випробовування, яке станеться долею кожної людини – це заповідь смерті. У іконографічній візуалізації – прагнення людини до здійснення свого покликання обожествлення – неможливо пройти повз подію смерті. Якщо ікона є вираженням догматичного усвідомлення Церкви і є