INTERMEZZO ТВОЯ ОСОБИСТА ПАуЗА
№1, ОСIНЬ 2014
Зміст
Зміст {4} {5} {6} {8}
Слово редактора Творчість: Як знайти свою музу...
Події: Івано-Франківській філії університету «Україна» 15 років Особистості: Кіт Григорій Васильович. Успішно крокуючи шляхами труднощів
{10}
Новини університету: Наші перемоги
{11}Життя: Протест проти най-
масштабнішої акції світу Ice Bucket Challeng
{12}Мистецтво: Вінсент Віллем ван Гог
{14}Життя: Чому не варто ділитись своїми планами
{16}Наука: Час для дози кофеїну {18}Подорожі: За кавою до Лева {19}Психологія: Адреналінові наркомани
{21}Тема номеру: Осінь {25}Кіно: Найочікуваніші прем’єри осені
3
Слово редактора
Осіння пауза
Цього року осінь увірвалась у наші життя занадто швидко і занадто красиво. За два місяці вона встигла подарувати нам багато вражень і позитивних емоцій, які ми збережемо у своїх серцях на час холодних буднів зими. Кожен день золотистого сонця і заспокійливих дощів вдихав у нас нові сили, нові ідеї, спонукав до поставлення нових цілей. Ця осінь стала для нас особливою, адже завдяки натхненню, яким вона нас наділила, Ви тримаєте в руках перший випуск журналу «ІNTERMEZZO», який був створений за підтримки Івано-Франківської філії Університету «Україна», що цього року відзначає своє 15- річчя. Ми висловлюємо щирі вітання і бажаємо процвітання університету, адже він допомагає знайти і реалізувати себе у житті молодим людям! У такий неспокійний для України час нам, як ніколи, потрібна пауза, щоб повернути душевні сили і відновити життєву рівновагу. Для цього ми пропонуємо Вам поринути з нами у світ цікавих новинок, захопливих відкриттів і позитивних подій, які ми шукатимемо у всіх куточках Всесвіту. Любіть життя і цінуйте кожен день. Не забувайте посміхатись, читаючи журнал «INTERMEZZO» за чашкою чогось улюбленого та гарячого, і тоді Ви зможете по-справжньому насолодитись затишком цієї осені. Редакторський колектив
4
Як знайти свою Музу... За чашкою кави і з тихою музикою я пишу цю статтю, яка можливо Вас надихне, а можливо залишить байдужим. Напевно, кожен з Вас хоч колись шукав натхнення: чи то для написання домашнього завдання, чи навіть для прогулянки. Не раз я ставила собі питання: що таке муза? Як її «докликатись»? Найголовніше – це бути в гармонії з собою, розуміти себе і НІКОЛИ не відганяти свою музу. Навіть якщо вона прийшла до Вас о 3 ночі. Отже, ось декілька способів знайти натхнення: • Читайте. Читайте постійно і всюди. Коли Ви серед книг, Ви знаходитесь в неймовірному стані. Ви оточені магією. Книги – це чудо. • Купіть собі записник і записуйте туди все, що бажаєте. У будь-який час. Завжди носіть його з собою і як тільки Ви помітите щось цікаве – пишіть. Колись Вам це знадобиться.
Творчість
• Читайте статті, новини, інших людей. • Не творіть тільки для себе, діліться творчістю. Наприклад, публікуйте свої вірші у соціальних мережах або друкуйтесь в газетах. • Подаруйте собі свій особистий простір для мистецтва. Не сидіть вдома. Ходіть по місцях, де ніколи раніше не були. Вивчайте місто. Спочатку своє, а згодом і інші. • Слухайте музику і дивіться фільми, які надихають. • Ставте собі мету. І робіть все, щоб її досягти. • Відмовтесь від шкідливих звичок або виробіть здорову! Наприклад, обмежте час в Інтернеті, натомість, кожного ранку бігайте. Сподіваюсь, я хоч трошки допомогла Вашій музі навідати Вас. Адже творчість – це те, що робить наше нудне життя кращим, веселішим, звільняє наші думки від бруду і наповнює наші серця теплом. Юлія Торконяк
5
Події
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКІЙ ФІЛІЇ УНІВЕРСИТЕТУ «УКРАЇНА» – 15 РОКІВ!
6
Нам – п’ятнадцять! Для людини – це незначний вік! Це час юності та становлення! Однак для університету – то достатній період для того, щоб заявити про себе у суспільстві, міцно стати на ноги, сформувати власну систему цінностей. Університет “УКРАЇНА” – один з наймолодших навчальних закладів у нашій державі – створений рішенням Київської міської ради 9 грудня 1998 року. Івано-Франківська філія розпочала свою діяльність восени 1999 року та залишається єдиним ВНЗ інтегрованого типу на теренах Прикарпаття. Університет «Україна» унікальний тим, що взяв на себе нелегку ношу – забезпечувати розвиток та надавати освітні послуги людям з особливими потребами! Сьогодні – це єдиний вищий навчальний заклад, відкритий для молоді неоднакового рівня підготовки, диференційованих соціальних можливостей і різного стану здоров’я. У філії здобувають навчання за спеціальностями «Програмна інженерія», «Розробка програмного забезпечення», «Видавнича справа та редагування», «Правознавство». Наукову діяльність забезпечують доктори та кандидати технічних, юридичних, історичних, філологічних наук, науково-педагогічні працівники вищої категорії, почесні члени Національної спілки журналістів України, заслужені журналісти та діячі мистецтв України.
Викладачі філії активно працюють над підвищенням наукового рівня, вдосконаленням методів і засобів викладання, зокрема над впровадженням у навчальний процес мультимедійних презентацій, фрагментів фільмів. Ведеться дослідницько-пошукова робота у сфері забутих сторінок української історії, зокрема через співпрацю з обласним відділом пошуково-видавничого агентства «Книга пам’яті України» та місцевими ЗМІ. На базі кафедри інформаційних технологій та програмування щороку відбувається Всеукраїнська науково-практична конференція «Комп’ютерні технології: наука і освіта», спеціальністю видавнича справа та редагування протягом п’яти років організовується Щорічна наукова студентська конференція «Сучасна українська література: стан та перспективи». У філії функціонують студентські наукові проблемні групи «Теорія літератури», «Стильові особливості літератури ХХІ століття», студентські наукові гуртки «Комп’ютерні науки та технології», «Актуальні проблеми державотворення». Значна увага приділяється розвитку творчих здібностей студентів, зокрема з особливими потребами. Зусиллями викладацького персоналу укладено й видано збірки поезії Марти Федорів «Сонцю усміхаюсь на зорі», «Слухаю я», колектив-
ні збірки студентської творчості «Пурпурове намисто», «Осінні акорди» та «Прообраз» (літературні редактори Дума С. Д., к. ф. н. Стасюк Г. М., заслужений журналіст України Шекеряк Г. М.). Івано-Франківська філія Університету «Україна» співпрацює з громадськими організаціями міста і області: «Просвітою», «Освіченою країною», «Осмомислами», «Молодіжною адміністрацією ОДА». Здійснює роботу гурток «Гаудеамус», заходи якого зорієнтовані на покращення навчального і виховного процесу для студентів з обмеженими можливостями. Наші випускники, крім теоретичної підготовки, набувають навичок практичної роботи, які дають їм можливість впевнено почуватися на ринку праці як самодостатні кваліфіковані фахівці. Студенти-програмники проходять практику в різних комп’ютерних фірмах міста, зокрема «Боб», «Діавест», «Вікторія», ПП «Малик» та ін., студенти-юристи здобувають навики у відділеннях Державної виконавчої служби, місцевих судах та органах прокуратури, юридичних фірмах («Legus firtus», «Шайда і партнери»). Укладено договори про співпрацю з Телерадіокомпаніями «Вежа» та «РАІ», Івано-Франківським відділенням пошуково-видавничого агентства «Книга пам’яті», редакціями газет «Світ молоді», «Вечірній Івано-Франківськ», видавництвами «Нова Зоря», «Лілея-НВ», «Місто-НВ», «Прут-Принт» тощо, які надають бази практики для студентів спеціальності «Видавнича справа та редагування» (напрям «Журналістика»). Івано–Франківською філією підпи-
сано договір про співробітництво із Азербайджанським державним університетом ім. Расулзаде (м. Баку) та Університетом Вістула (Польща). В університеті функціонує студентське самоврядування. Студентське дозвілля організовується із широким залученням університетської художньої самодіяльності, спортивного клубу, загону волонтерів шляхом проведення різноманітних культурно-масових, туристично-екскурсійних, соціально спрямованих і спортивних заходів. Серед випускників – 10 пара- та дефлімпійських чемпіонів, які мають по декілька урядових нагород, а також знані фахівці на рівні міста й області. Однак, ми не стоїмо на місці, насолоджуючись власними здобутками та досягненнями. Адже освоєння нових горизонтів та перспектив у період самоідентифікації української нації, перш за все, позначається на освітній сфері, котра повинна керуватися принципами відкритості, політичної незаангажованості, можливості вільного слово- та волевиявлення національно свідомого та інтелектуально розвиненого громадянина. Отож, побажаймо нашій філії постійного розвитку та вдосконалення. Розбудовуймо Україну малу – наш університет та велику – державу, не залишаючись осторонь тих подій, які відбуваються навколо нас. Світлана Дума, голова ЦК видавничої справи та редагування
7
Особистості Кіт Григорій Васильович. Успішно крокуючи шляхами труднощів
6 листопада Івано–Франківська філія університету «Україна» святкуватиме своє 15-чя. Свято відбуватиметься у приміщенні Муніципального центру дозвілля. Детальнішою інформацією про цей захід з нами поділився директор Івано-Франківської філії університету «Україна» Кіт Григорій Васильович. економічну освіту і у 2011р. закінчив та паралельно захистив диплом кандидата наук зі спеціальності «Математичні програмні забезпечення, обчислювання систем і машин». На даний час працюю директором філії, також викладаю певні предмети: економічна теорія, цивільна оборона, цивільний захист та ін.
- Григорію Васильовичу, розкажіть нам коротко про себе. - Я народився на Тернопільщині у 1961р. Після закінчення школи вступив до Тернопільського педагогічного інституту, закінчив його у 1982р. Був направлений на роботу до найбільшої школи в Бурштині. З 1983р. до 1984р. я служив у Збройних Силах м. Києва у злітно-ракетному училищі. Після цього працював військовим керівником до 1993р. З 1993р. був призначений на посаду заступника директора енергетичного технікуму з гуманітарної освіти і виховання, працював там до 2000р. Потім працював деканом інституту менеджменту й економіки. У 2004р. був призначений директором Івано-Франківської філії нашого університету. Також я здобув
- Як Ви стали директором і що саме цьому сприяло? - Від початку моєї вчительської кар`єри мене завжди кудись «висували». Я був головою профкому в школі, потім був головою трудового колективу, мав стати директором, але трапилося так, що мене перевели на посаду заступника директора в енергетичний технікум. Коли я працював у цьому технікумі, також обіймав 11 громадських посад. Після того двічі обирався депутатом Бурштинської військової ради. Один раз був головою комісії з гуманітарних питань. Я завжди вчився у своїх старших товаришів і керівників. Ніколи не повертався до людей спиною, постійно старався підтримати і допомогти усім чим міг... І, напевно, це дало поштовх до того, що мене запрошували обіймати усі ці посади. У 2004р. з ініціативи тодішнього начальника управління освіти Джури О. Д. і Крижанівського Є. І., ректора ІФНТУНГу, мене було рекомендовано на
посаду директора нашої філії. -Ми знаємо, що 6 листопада планується святкування 15-чя філії. Розкажіть, будь ласка, детальніше про цей захід. -Це свято охоплює не тільки 6 листопада. Ми проробляємо багато різних заходів для того, щоб більше учнів шкіл, ПТУ, ліцеїв, коледжів знали про наш навчальний заклад, зокрема про наш університет в цілому, не тільки про філію. Також хочемо презентувати новий проект «Твій шанс» - це програма для тих, хто не зміг здати ЗНО, а також для наших студентів, які прагнуть здобути другу вищу освіту. На це свято ми плануємо запросити представників коледжів, зокрема з Бурштина; таких ліцеїв, як №1, 5, 3; вищих училищ: 13, 21, 15, для того, щоб діти знали про наш заклад. Окрім цього, ми запрошуємо міський фонд соціального захисту, обласний фонд соціального захисту інвалідів, також відділ сім`ї, молоді та спорту й обласне управління освіти. - З якими труднощами Ви зустрілись під час своєї роботи у філії? - Найбільша проблема - це гроші. Наприклад, у 2007р. ми мали 919 студентів і 3 млн 800 грн доходу, на даний час ми маємо 286 студентів і 1 млн 800 грн доходу. Але це не є великі гроші, тому що ми 15% відраховуємо базовій структурі в Києві, на зарплатню у нас йде більше як 60% і залишається для розвитку зовсім- зовсім мало. Тому ми залучаємо різні фонди для матеріальної підтримки. - Ким і чим гордиться наша філія? - Коли я прийшов сюди на роботу, то філія не мала власного приміщення, у бібліотеці нараховувалось 801 найменувань літератури, а комп`ютерів було тільки шість. Сьогодні ми маємо майже 20 000 літератури(6000 – це найновіша література), майже 83 комп`ютери і маємо власне приміщення. З усіх підрозділів університету «України» тільки сім мають своє приміщення і ми входимо у цю сімку. Щодо викладацького колективу, у філії працює 7 кандидатів наук на штатній основі. Другий рік по-
спіль ми виконуємо умови ліцензування освіти і маємо дві повноцінних кафедри. - Що, на Вашу думку, сприятиме кращому розвитку філії? - Для покращення роботи філії, перш за все, потрібно співпрацювати з базовою структурою. Наприклад, ми маємо дуже тісну співпрацю з Інститутом філології масових комунікацій, з Інститутом комп’ ютерних технологій та з Інститутом правознавства та міжнародних відносин. Також, я вважаю, що для покращення роботи філії важливу роль відіграє сумлінне ставлення всього викладацького колективу до своєї роботи та успішне навчання студентів.
Мар’яна Джердж
9
Новини університету
Наші перемоги
Студенти Івано-Франківської філії університету «Україна» взяли участь у змаганнях в Києві з пляжного волейболу, настільного тенісу та шахів, а також зіграли в міні-футбол у с. Гостів Тлумацького району, де зайняли призові місця. До 16-ої річниці університету «Україна», відбувся IV етап XIII Спартакіади серед студентів університету та його підрозділів. Зокрема, студенти Івано-Франківської філії в командних змаганнях здобули 3 місце з пляжного волейболу, 3 місце з настільного тенісу та 2 місце у змаганнях з шахів. В індивідуальних перегонах перемогу здобули: Чапля Сергій – 1 місце серед чоловіків та Паньків Лілія – 2 місце серед жінок у шахах; Кривобок Микола – 2 місце з настільного тенісу; Нідачковський Ростислав, Сенич Владислав та Дубницький Зеновій – 3 місце з пляжного волейболу. Всі переможці були нагородженні грамотами. До Дня Покрови Пресвятої Богородиці та Дня УПА відбулися змагання з міні-футболу в с. Гостів Тлумацького району, де команда нашої філії здобула 3 місце. Гравців нагородили кубком, грамотами та медалями.
10
Олександра Дедерчук
Життя
Протест проти наймасштабнішої акції світу Ice Bucket Challeng Ice Bucket Challeng – найпопулярніша благодійна акція, сенс якої полягає в обливанні себе відром крижаної води. Мета флешмобу - отримання коштів у фонд з вивчення аміотрофічного бічного склерозу. В Україні дана акція також набула шаленої популярності, як серед зірок та політиків, так і серед звичайних людей. Ice Bucket Challeng в Україні був створений з метою зібрання коштів на підтримку армії. Проте не всі країни позитивно відреагували на проведення цієї акції. Нещодавно в Бразилії організація NGO OndAzul разом з агентством NBS запустили акцію Empty Bucket Challeng, яка спрямована проти безцільної витрати води, адже мало хто замислювався над тим, що в деяких країнах буквально кожна крапля
води на рахунку.
Засновники цієї акції наголошують на тому, що вода – це безцінний дар природи, який потрібно берегти, а не витрачати без потреби в той час, коли інші країни страждають від її дефіциту. Участики Empty Bucket Challeng також записують відео, яке викладають в соціальних мережах та передають естафету іншим, проте замість відра наповненого крижаною водою, вони використовують порожнє відро з гаслом «Жертвуй без втрат». У цьому флешмобі можуть взяти участь усі бажаючі, в тому числі і знаменитості. Ольга Боднарчук
11
ка, я цілими днями читала історії написання картин, розглядала кожну їх деталь. Я занурилася в життя цього божевільного художника і сама відчувала себе такою, коли вивчала полотна майстра. Я читала все: книжки, інтернет-сайти, переглядала фільми про художника. Я повністю поринала в минуле цієї людини, яка все життя шукала саму себе. Ван Гог - дивовижна людина. Людина, яка за своє життя пережила багато. Я полюбила цю особистість і не припиню далі вивчати його біографію, переглядати його картини і, сподіваюсь, що зацікавлю й Вас. «Говорити за нас повинні наші полотна. Ми створили їх, і вони існують, і це найголовніше.»
ВІНСЕНТ ВІЛЛЕМ ван ГОГ (1853-1890рр) «Людина приходить у світ не для того, щоб прожити життя щасливо, навіть не для того, щоб прожити його чесно. Вона приходить у світ для того, щоб створити щось велике для всього суспільства, для того, щоб досягти душевної висоти і піднятися над вульгарністю існування майже всіх своїх побратимів» Віллем Вінсент ван Гог З ім’ям Вінсент Віллем ван Гог знайома кожна творча особистість. Навіть якщо Ви тісно не знайомі з його історією і не бачили всі його картини, то, напевно, чули про нього. Особисто я дізналась про цю Людину на курсах малювання і з того часу дуже багато читаю про ван Гога. Мене відразу ж захопили полотна художни-
Цікаві факти: • Ван Гог дружив з Полем Гогеном, який теж був художником. • Його брат Тео помер через шість місяців після смерті Вінсента і похований поруч з ним в Овер-сюр-Уаз. • Ван Гог вистрілив в себе з револьвера в Овер-сюр-Уаз (Франція). Однак прожив ще два дні і тільки після цього помер. Йому було 37 років. • Вінсент створив свою знамениту картину «Зоряна Ніч» під час перебування в психіатричній лікарні в Сен-Ремі-де-Прованс (Франція). • Вінсент Ван Гог ніколи не створював картину «Крик» («Мунк»), її створив норвержський художник-експресіоніст Евард Мунк в 1893 році. Подібність, мабуть, лише в тому, що ця картина була також написана божевільним. • Вінсент продав всього лише одну
картину («Червоні виноградники в Арле») за своє життя і став знаменитим тільки після своєї смерті. • Насправді Ван Гог відрізав собі не все вухо, а лише його частину. Сталося це після конфлікту з Полем Гогеном. • У Ван Гога був брат, якого звали також Вінсент Віллем Ван Гог. Він помер майже відразу після народження. • За своє життя Ван Гог написав близько 900 листів. Більшість з них адресовані його брату і близькому другу Тео. «Я заплатив життям за свою роботу, і вона коштувала мені половини здорового глузду.»
Мистецтво
Юлія Торконяк
Іриси (1889) Соняхи (1888)
Пейзаж з дорогою (1890)
Пшеничне поле (1889)
13
Життя Чому не варто ділитися
своїми планами
«Хочеш насмішити Бога - розкажи йому про свої плани», - говорить приказка. Дійсно, часом навіть ретельно продумані, вірні перспективи зриваються у зв’язку з непередбачуваними обставинами. Або ... людина сама відмовляється від задуманого. Виявляється, ще в минулому сторіччі цей феномен привернув увагу численних дослідників. Здавалося б, що коли ти вирішив купити машину або будинок, поїхати у відпустку за кордон, одружитись, відкрити свій бізнес - то логічно розповісти про це друзям і знайомим, щоб вони нас підтримали і пораділи за нас. Однак, ще в 1933 році, закордонні психологи з’ясували, що чим більшій кількості людей ми розповімо про свої наміри, тим менша ймовірність, що вони будуть втілені в життя. У чому ж тут фішка? Якщо ми розповідаємо про свої плани заздалегідь, це в нашій підсвідомості стає доконаним фактом, вважає дослідниця Віра Маллер. А якщо мета підсвідомо вже досягнута, то, відповідно, в індивіда знижується мотивація. Професор психології Нью-Йоркського університету Пітер Голлуітцер зачепив цю тему ще в 1982 році у своїй книзі «Символічне самозаповнення». Не так давно він провів низку досліджень, в яких взяли участь 63 особи. Виявилося, що люди, які не ділилися своїми планами з іншими, виконували їх з більшою ймовірністю, ніж ті, хто публічно розповідав про них і отримував схвалення і підтримку оточуючих.
14
Професор Голлуітцер вважає, що розповідь про свої наміри дає нам «передчасне відчуття завершеності». В нашому мозку присутні, так звані «символи ідентичності», які допомагають нам скласти уявлення про самих себе. Щоб такий символ виник, достатньо не тільки дій, але і просто розмов про них.
Припустимо, Ви розповіли про свій намір написати дисертацію й уявили себе кандидатом або доктором наук. Мозок задовольнився цією грою уяви, і у Вас зникає стимул робити щось для досягнення цієї мети - вступати до аспірантури, шукати наукового керівника, сидіти в бібліотеці, збираючи матеріал, тощо.
Життя
Поки ти молодий, тобі завжди здається, що життя ще не почалося, що життя – це плани на наступний тиждень, наступний місяць, наступний рік, після канікул - коли-небудь. Але раптом ти розумієш, що вже не юний, а заплановане так і не здійснилось. Олександра Дедерчук
15
Наука
Час для дози кофеїну Кожен із нас не раз стикався з бажанням перебороти ранкову сонливість або вечірню дрімоту. Для того, щоб підбадьоритись ми уже за звичкою тягнемось до чашки з міцним чаєм чи кавою. Ефект досягається завдяки вмісту в цих напоях речовини – кофеїну. Так що ж це за речовина і як вона насправді впливає на наш організм? Кофеїн – це алкалоїд рослинного походження, знаходиться у деяких рослинах, найвідоміші з яких кавове дерево, чай, какао. Головним джерелом кофеїну є кавові боби (насіння кавового дерева), з яких і готується кава. Як бачимо, ця речовина достатньо широко поширена в природі. Кофеїн має властивість збуджувати нервову систему,зменшувати відчуття втоми, збільшувати психологічну активність, проганяти сон. Але потрібно мати на увазі, особливо спортсменам, що фізична активність від кофеїну не підвищується, а, навпаки, знижується. Згідно з останніми дослідженнями, які провела група вчених з Університету Джона Хопкінса в Балтіморі, штат Меріленд, доза кофеїну допомагає краще запам’ятати потрібні речі на короткий термін. Вони виявили, що кофеїн покращує пам’ять певних подій через приблизно день після того, як ці події відбулися. До цього часу не було серйозних доказів того, що кофеїн впливає на пам’ять. Це все тому, що саме формування спогадів, наприклад, читання книги перед іспитом, може статися, якщо сама людина бажає ввібрати і запам’ятати інформацію. Щоб краще у всьому розібратися група вчених на чолі з Майклом Ясса вирішила провести тест. Вони попросили 160 здорових жінок у віці від 18 до 30 років переглянути 2 колекції зображень, на яких представлені як предмети інтер’єру, так і екстер’єру. Картини з обох колекцій були розділені на «старі», «нові» і «схожі». Спочатку учасники тесту переглянули картинки з першої колекції («старі» картини). Після цього одній половині учасників дали таблетки з вмістом 200 міліграмів кофеїну (що приблизно дорівнює
16
двом чашкам міцної кави), а іншій половині дали плацебо. Щоб виміряти рівень кофеїну в організмі, вчені взяли в учасників проби слини через 1, 3 і 24 години. За словами вчених обидві групи змогли розпізнати нові картини і ті, які вони вже бачили. Але ті, хто прийняв кофеїн, змогли також розпізнати картини, схожі на ті, що були в колишній колекції, тобто вони усвідомлювали, що дивляться на інше зображення, але лише схоже на те, що вони бачили раніше. Це означає, що пам’ять про старі картини у них збереглася краще, ніж у тих, хто взяв плацебо. Збуджувальна дія кофеїну пов’язана з його здатністю блокувати рецептори адреналіну – гальмівного медіатора центральної нервової системи. Кофеїн знижує чутливість нервових клітин до адреналіну і таким чином, опосередковано, «виконує» свою роботу. Проте, кофеїн здатний надавати і пряму збуджувальну дію. Він блокує фермент, який обмежує проведення нервових імпульсів до клітини. В результаті, будь-який збудливий сигнал починає діяти на нервові клітини сильніше. Якщо з кофеїном переборщити, то може розвинутись виражене психомоторне збудження. Постійний тривалий прийом кофеїну, блокує гальмівні аденозинові рецептори та викликає відповідну реакцію організму – утворення нових аденозинових рецепторів і синтез більшого, ніж в нормі кількості аденозинів. Зрештою розвивається звикання, при якому потрібні вже великі дози кофеїну для досягнен-
ня того ж стимулюючого ефекту, що приймався тривалий час. З’являється млявість, загальна пригніченість, сонливість, нервова депресія. Розвивається уповільнення розумових процесів, ослаблення сили волі, з’являється невпевненість в своїх силах. Вживання кофеїну (кофеїнових напоїв) призводить до формування фізичної і психічної залежності від цієї речовини. Враховуючи все вищевикладене, кофеїн не рекомендується для постійного, щоденного застосування як засіб, що підвищує працездатність і витривалість. Тому, дорогі читачі, задумайтесь над тим чи варто вживати напої, які містять в собі кофеїн! Мар’яна Джердж
17
Подорожі
За кавою до Лева
За переказами, на теренах України саме у величний Львів місцевий купець вперше привіз чарівні зерна кави і почастував земляків. Відтоді що-що, а кава у цьому місці мусить бути найсмачніша, адже тут чашка «чорної» так само невід’ємний атрибут міста, як кам’яні леви і стара ратуша. Справді, що може бути краще за запах свіжозмелених зерен «Арабіки» в душевній компанії за столиком улюбленої кав’ярні Старого міста? У такі хвилини забуваються проблеми і образи, душа розцвітає, а щічки червоніють від щирого сміху. Ми хочемо запропонувати Вам огляд улюблених кав’ярень Львова, які не залишать Вас байдужими і принесуть у Ваше серце спокій, відчуття особливості і трохи магії наших предків. Перш за все, завітаємо до закладу «Світ кави», у якому вміло поєднались дерев’яні меблі і старий польський кафель, техніка виготовлення кави за рецептами наших пращурів і модерні чашки, скрипучі сходи і відвідувачки у туфлях від Christian Louboutin. Якимось магічним образом тут збираються тільки найприємніші люди і відбуваються найцікавіші зустрічі. Якщо ви йтимете неподалік від «Світу кави», то просто не зможете не повернути у цю затишну місцину. Тепер запрошую Вас у кав’ярню «Купол». Ви давно були у своєї бабусі? Так от, якщо давно і Ви дуже скучили, то Вам саме час зайти у це кафе. Тут Вам і картини, які можна розглядати годинами, і старі килими, що так приємно поглинають шум, старі двері, які б скільки Ви не лагодили, все одно самі відчинятимуться, запрошуючи нових гостей, і багато сувенірів, що ховають у собі багато таємниць. Такий інтер’єр зумовлений тим, що власники вирішили не змінювати стару квартиру, яка тут раніше була, а залишити затишок гостинного дому. Не забудьте про «Дзиґу», коли будете у Львові. Тут начебто нічого особливого: проста кухня, прості меблі, прості напої, але саме місце якесь зовсім не просте. Взагалі вся вірменська вулиця, на якій розміщена кав’ярня, якась містична, напевне, завдяки вірменській церкві, яка є однією з найзагадковіших. Сидіти на літній терасі «Дзиґи» суцільне задоволення: куди не подивишся – всюди пам’ятники архітектури та старовинний дух ... Юлія Март
18
Психологія
Адреналінові наркомани Ви дивитесь у глибину ріки, хоча Вам настійно радять заплющити очі. Лунає команда хлопця з десятками татуювань на тілі «Давай!», і ви, закусуючи губу, стрибаєте. На мить закриваєте очі, а потім шалений стук вашого серяця змушує вас поглянути на світ, здається, в останні миті життя. Ви відчуваєте страх? Ні. Ви відчуваєте свободу і ця свобода поглинає ваші почуття наскільки, що ви несвідомо починаєте кричати і розумієте: ці відчуття залишаться з вами назавжди. Шалений звук мотора з силою понад 160 кінських сил вривається у вашу свідомість, розпалюючи майже тваринні інстинкти перегонів «на життя». Ви міцніше стискаєте ручку газу, палаючи бажанням нарешті увірватись в божевільний рух транспорту на трасі і злитись із вітром, що вже гуляє під ваш шлемом. Червоне: 10 ударів серця, жовте: 2 удари, зелене: ви рвучко повертаєте газ і стартуєте швидше, аніж нудні машини поряд! Відчуваєте, як кров приливає до вашого серця? На секунду від цього паморочиться в голові, але вже за мить ви стаєте володарем світу і мчите на швидкості 190 км/год. Банджи-джампінг, мотоперегони, альпінізм, велоспорт в екстремальних умовах, стрітлагінг – все це не просто набір чудернацьких слів, - це спосіб, яким тисячі молодих людей змушують свої організми виробляти велику кількість адер-
наліну. Хтось їм щиро заздрить, адже не кожен зараз побіжить стрибати з парашутом, а хтось щиро називає божевільними. То хтож вони, адреналінові наркомани, і чому все більше людей приваблюють небезпечні види спорту? У той час як світ стає все більш конкурентним, ноша на наших плечах стає все важчою. Праця звичайних людей стає інтенсивнішою, і всі ми відчуваємо все більшу втому та обтяження після кількох днів напруженої роботи. Таким чином, ми хочемо звільнитися від стресу та розслабитися. Найкращий спосіб зробити
це - зайнятись небезпечними видами спорту, тому що в той час, як ви робите щось небезпечне, ви повинні бути зосереджені на цьому і не можете думати ні про що інше. Отже, ви звільняєтеся від усіх нещасть та бід, що трапляються у вашому повсякденному житті. Нічого не нагадує? Мені – причину алко-наркозалежності. На думку психіатрів, для приблизно 30% населення, у яких поріг емоційної реакції дуже високий, потрібен додатковий стимул для досягнення емоційного сплеску, наприклад, стрибок з парашутом, висока швидкість машини на трасі, спуск лижами. Словом, ризик в будь-якому прояві. Таким людям, як правило, невідомі стани стресу, втоми, невдоволення собою. Їх життєвий вектор спрямований в інший бік. Також екстримальні види діяльності допомагають перевірити себе на міцність, де кожного разу знову і знову необхідно долати свої страхи з ризиком для здоров’я, а іноді і для життя. Система проста: боїшся висоти стрибай з парашутом, боїшся впасти зі скейта і переламати ноги - більше катайся! Долаючи власні страхи, людина отримує певну дозу адреналіну. Ця невелика доза дозволяє відчути свої сили, але через деякий час її виявляється недостатньо, знову з’являється невпевненість в собі, знову хочеться всім довести, що здатний на більше. Людина ставить перед собою чергове надзавдання, здавалося б неможливе, але справляється з ним, не відразу, звичайно, і врешті-решт отримує вже необхідну дозу адреналіну, а далі потреби зростають, все більше бажання стрибнути вище голови ... Виникає питання, а що ж поганого в бажанні займатись небезпечним видом спорту? Багато людей плутають це бажання зі здоровим способом життя. Чим же це загрожує? Під час небезпечної ситуації рівень адреналіну в організмі збільшується в десять разів. Надто часті його стрибки
можуть призвести (крім адреналінової залежності) до захворювань серцево-судинної системи (інфаркт, інсульт), вестибулярного апарату (збої почуття простору, незрозуміла тривожність), психічного виснаження (внаслідок зайвої витрати нервових клітин), зменшення рівня кальцію в організмі, як і інших корисних речовин, які під час екстриму витрачаються нераціонально і нерівномірно.І це, невраховуючи, звичайно, ризику серйозних травм і небезпеки для життя. Між здоровою жагою адреналіну і психологічною залежністю від нього не існує чітко визначеної межі. Перш ніж ризикувати власним життям, можливо, варто задуматися, чи варто воно того? ... Адже мета не завжди виправдовує засоби. Юлія Март
Тема номеру: ОСІНЬ
Мій Любий щоденник... – Любий щоденнику! Ось і пройшов ще один день мого життя. І уже сьогодні, після опівночі, наше місто покине жовтень, а йому на зміну прийде листопад. Не буду тобі брехати, мене охоплює сум. Адже жовтень є моїм улюбленим місяцем року. Напевно, якщо б ти міг говорити, то заперечив би мені. Адже відомо, що жовтень – це така пора року, коли дуже часто буває холодно, мокро та похмуро. І рідко коли при такій погоді у когось, може бути хороший настрій. І якщо б три роки назад, ти заперечував мені, що жовтень – це прекрасна пора, то я на сто відсотків погодилася б з тобою. Нехай це тебе не дивує. Я справді погодилася б, але це було б тоді, а не тепер. Тепер я впевнено і безповоротно заперечила б. Адже ще три роки тому назад мої погляди, а в основному погляди на осінь, змінились. Тому що саме восени змінилось моє життя. Я розповіла тобі уже багато історій зі свого життя. І впевнена, що якщо поєднати їх у одне єдине ціле, то можна зрозуміти те, яким похмурим, самотнім і чорно-білим воно було. Але одну історію я все ще тобі не розповіла. І думаю, що сьогодні настав той час, коли я поділюся нею з тобою. Усе змінилось з того дня. З того прекрасного, жовтневого дня, який подарував мені Його. Три роки тому, я, як завжди, кожної суботи приходила в парк, сідала на свою улюблену лавочку, яка знаходилась у такій частині парку, де майже ніколи нікого не було, відкривала книгу і починала читати. Адже і до сьогоднішнього дня вважаю, що немає нічого кращого, як читати цікаві книги на самоті з природою. Саме тоді, як грім з ясного неба, у моєму житті з’явився Олексій… Через тиждень з дня нашого знайомства ми вже стали рідними одне одному. Можливо, ти сказав би, що такого не може бути, що так швидко ми не могли стати рідними людьми. Але я знову заперечу: адже не просто знаю чи вірю, я переконалась у цьому на власному досвіді. Ми обоє одразу, з перших поглядів, з перших слів зрозуміли і десь в середині
відчули, що зустріли «ту людину». Ту саму – неповторну, яка дається в цьому житті тільки раз. Відтоді я вже ніколи не була похмурою і самотньою. Ми разом гуляли, разом читали на тій лавочці, яка вже не була лише моєю улюбленою, тому що тепер вона стала нашою. Саме завдяки Олексієві я почала цінувати, любити і помічати усю красу та казковість осені. І тепер з кожним новим роком я чекаю цієї прекрасної пори, коли земля вкриється жовтенькими листочками, і ми з Олексієм знову і знову, міцно тримаючись за руки, прогулюватимемось саме тим парком, щоб посидіти саме на тій лавочці. Скажу тобі чесно, що сьогодні, коли я поверталась з роботи, то у мене виникло бажання піти туди і детально згадати той перший день… Але я не пішла. Я не наважилась піти туди без Олексія. І мене це засмучує, тому що це останній жовтневий день, а ми не змогли піти сьогодні разом на осінню прогулянку. Але попри це мене тішить думка, що ми це виправимо. Адже мій коханий нарешті повертається додому. І завтра ми удвох повернемось у той день, до тієї лавочки і до нашого першого жовтневого дня. І саме завтра ми знову поринемо у казку нашої осені. Мар’яна Джердж
21
Тема номеру: ОСІНЬ
Така ненависна осінь Знову ця похмура осінь, знову 16 жовтня. Важко пережити осінь, а особливо цей день. І так, як того самого дня, сьогодні дощить. Мабуть, небо плаче разом зі мною, тільки я – зсередини… Я одягаю пальто, руки ховаю в кишені, щоб довше зберегти це квартирне тепло. Навушники – у вуха, щоб не чути цей дощовий, гидкий звук. Закриваю двері і виходжу з дому. Повсякденні справи змушують піти з такого рідного, нашого дому… колись нашого, а тепер мого. Іду повільно, переді мною спини німих людей. Я вдихаю це брудне, важке осіннє повітря. Таке ж було і в той день, коли ти залишив мене в парку, залишив назавжди. Бачу на обличчях більшості людей втому. Знаєш, вони всі схожі. А схожі тим, що в них немає добра, немає віри, немає вірності. І нема душі. Я це зрозуміла тоді, коли подивилась на тебе, після твого «Я тебе ніколи не любив», Вони всі стали тобою. Знаєш… я тоді повернулась додому пізно вночі, голосно грюкнула колись нашими дверима, щоб більше не плакати. Відкрила всі вікна, щоб дощ потрапляв в квартиру, щоб я плакала не сама. Я витягнула з аптечки бинт і почала обмотувати там, де мало бути серце. Ти б знав якою була та рана! Хоча чому була? Вона є і зовсім, ні на краплю, не стала меншою. Бинт не допоміг – обмотувати треба зсередини. Я стала якоюсь нещасною твариною, яку приручили, а потім зрадили і викинули… Швидше б ця осінь минула, вона мене мучить, вбиває. Моя рана сильно болить. Навіть взимку не так – взимку комфортно і якось тепло. Гріють рідні, люди добріші. А восени – бездушні, чужі. В усіх одні обличчя. Хотіла б я засинати 1 вересня і прокидати 1 грудня, або щоб осені взагалі не було. Але це тільки мрії, а я мушу героїчно пережити ці жахливі 3 місяці…
Юлія Торконяк
22
Один день самотності
Лист паперу під рукою, чотири ручки поряд, три з яких, зазвичай не пишуть, міцна кава без цукру, що чекає на мій перший ковток, теплий плед із казкової Бельгії і трохи смутку, що заплутався у моїй свідомості. Ще мить назад поряд були спогади - небажані гості самотності, тому їх швидко відгяняю у далекі темні шухляди свого життя. Знаю, що завтра вони знову увірвуться, але сьогодні: «Do not disturb», як на дверях готелю, в якому ще залишились наші запахи. Пам’ятаєш? Зігріваю зльодянілі лодоні чашкою «чорної» і заплющую очі від насолоди, від тепла, від тиші, що ось-ось засміється, як писав Набоков. У нього вона сміялась, а в мене тишина сидить навпроти і криво вишкірюється. Думає, що взяла наді мною гору. Посміхаюсь у відповідь: я так просто не здаюсь! Беру ручку і починаю писати тобі листа, сьогодні ж субота, ти не забув? Як завжди виводжу красиві літери, щоб тобі було приємніше читати і шукаю у пам’яті слова, якими ще до тебе не зверталась. Таких, здається вже не залишилось, але я знаю ще французьку і польську, тому позичаю трохи у них. Відчуваю, як посмішка розпливається моїм обличчям, коли розповідаю тобі про свої переживання протягом тижня, і піднімаю погляд на тишу, щоб подивитись, чи вона бачить мою радість. Бачить. Відвертається і йде в іншу кімнату. Так навіть краще. Нарешті я сам-на-сам із моїм листом тобі. За звичкою не кладу крапку в кінці, а цілую лист паперу, до якого ти скоро торкатимешся і так само цілуватимеш. Уважно перечитую слова, які від тремтіння руки трохи розмились, і так само тремтячими руками складаю в чотири згини мій лист. На місці адресата пишу тільки твоє таке красиве ім’я. Пошепки його вимовляю, щоб відчути частинку тебе на своїх губах. Дорога до пошти недалека, але сьогодні дуже холодно, занадто холодно для навіть такої короткої прогулянки. Тому одягаюсь незвично тепліше і вирушаю у свою маленьку подорож. Ще раз цілую лист і кидаю його у по-
Тема номеру: ОСІНЬ
штову скриньку. Зазвичай роблю це непомітно для чужих очей, але сьогодні поряд виявилася моя сусідка, що легко взяла мене від руку і повела до виходу.- Марто, невже не можна було почекати кращої погоди? В її голосі відчувася докір і щире піклування, тому намагаюсь посміхнутись і краще триматись за міцну руку ще повної сил жінки. Минає ціла вічність, поки вона наважується запитати мене те, що її дійсно так цікавить: - Скільки минуло часу, як Стефан покинув Вас? Зупиняюсь на мить і намагаюсь уявити, скільки відіслано листів до нього. Напевне, більше тисячі. І жоден без відповіді. -24 роки. Відпускаю руку сусідки і намагаюсь втриматись на своїх вже таких нестійких ногах. Попереду маленька дорога випробувань моїх 82 років, 24 з яких мене в дома чекає тільки тиша і новий лист паперу. Юлія Март
23
Тема номеру: ОСІНЬ Спогади про втрачене кохання Світанок… На годиннику – 7:00, лунає надокучливий звук будильника. І хоч Вікторія прокинулася ще до дзвінка, вставати з-під теплої ковдри ніяк не хотілося. Проте робота є роботою, і жінка, перемагаючи лінощі і трясучись від холоду, накидає на себе халат, поспішає до кухні заварити каву. Вмістившись зручно на табурет біля вікна, вона спостерігає за тим, як краплі дощу які падають з неба, стікають по її вікну. Ось і закипів чайник... Зробивши перший ковток гарячої, гіркої кави, Вікторія занурюється в спогади… Спогади про нього, про кохання усього свого життя… Коли вони познайомились з Максимом, вона була простою дівчиною із провінційного містечка, яка закінчувала п’ятий курс факультету психології, але тоді вона почувалася найщасливішою у світі… Надворі, як зараз, була осінь і падав дощ, проте це були дрібниці, вони незважали на погоду. З ним вона відчувала себе коханою, захищеною та впевненою. Він був для неї усім, і вона для нього – також. Коли вони, тримаючись за руки, гуляли по осінньому парку, перехожі оминали їх захопливими поглядами: Вікторія і Максим були надзвичайно красивою парою, і їхні очі були сповнені любов’ю один до одного. Вони були зовсім різними, в них були різні інтереси, слухали вони різну музику, але їх об’єднувало найголовніше – це кохання, яке, здавалося, триватиме вічно. Але не завжди трапляється так, як ми цього бажаємо… Максим загинув в жахливій аварії. Відтоді життя для Вікторії наче закінчилося, єдиним місцем, де вона могла себе хоч якось заспокоїти, залишалась її робота. Жінка була однією з найкращих психологів у Києві і могла допомогти кожному, тільки не собі самій… Ця туга за коханим з’їдала її зсередини. Ніщо не могло вилікувати її від самотності і ніхто… Стосунків з іншими чоловіками Вікторія не заводила, гулянки з подругами також не могли заповнити душевної порожнечі. Тільки він міг зробити її щасливою, розмалювати її сіре життя яскравими барвами, але його немає… З ним вона знайшла себе – і з ним вона себе й загубила… Ольга Боднарчук
24
Огляд найочікуваніших прем’єр осені Ця осінь подарувала кіноманам досить багато цікавих стрічок на різний смак: від мелодрам до трилерів, від серйозних драм до звичайних сімейних комедій. Ось огляд найкращих фільмів, які вийшли чи ще вийдуть у прокат. Можливо, Ви встигнете ще забігти до кінотеатру або вирішите переглянути стрічку вдома.
«Плем’я», реж. Мирослав Слабошпицький, у прокаті з 11 вересня Про що: Головний герой фільму, Сергій, потрапляє в спеціалізований інтернат для людей з вадами слуху, де існує кримінальна організація - Плем’я. Він намагається знайти своє місце в ієрархії школи і бере участь у кількох пограбуваннях. Проте, коли Сергій закохується в Анну, одну з наложниць Смотрящого, йому доводиться порушити неписані закони племені. Цікаві факти: - У фільмі немає музичного супроводу, як і в будь-якому іншому фільмі Мирослава Слабошпицького. - У стрічці задіяні 20 глухих персонажів, всіх грають не професійні актори. - «Плем’я» - фільм на жестовій мові без субтитрів.
«Та, що зникла» , реж. Девід Фінчер, прем’єра 2 жовтня Напевно, мало б хто звернув увагу на цей фільм тільки через його сюжет. Подумаєш, у головного героя зникла дружина, а поліція вважає його викрадачем. Таких стрічок сотні. Але знімав цей фільм Девід Фінчер, а головну роль зіграв Бен Аффлек. Про що: Все було готово для святкування п’ятирічного ювілею подружнього життя, коли раптом нез’ясовно зникла дружина. Залишилися сліди боротьби в будинку, кров, яку явно намагалися стерти, - і ланцюжок «ключів» в грі під назвою «Полювання за скарбами»; красива, розумна і неймовірно винахідлива дружина щорічно влаштовувала її для свого коханого чоловіка. І схоже, що ці «ключі» - дають єдиний шанс «пролити світло» на долю зниклої. От тільки чи не доведеться «мисливцеві» в процесі пошуку розкрити світові і декілька власних малосимпатичних таємниць?
25
«Суддя», реж. Девід Добкін, прем’єра 16 жовтня Про що: В центрі історії - успішний адвокат, який приїжджає в рідне місто на похорон матері і дізнається, що його батька, міського суддю, підозрюють у вбивстві. Герой вирішує затриматися, щоб з’ясувати правду і поступово краще познайомитись з родичами, з якими давно взагалі не спілкувався.
«Перш, ніж я засну», реж. Роуен Жоффе, прем’єра 23 жовтня Триллер, де зіграли свої ролі чудові, відомі нам, актори: Ніколь Кідман, Колін Ферт і Марком Стронгом. Жінка страждає від амнезії після загадкової події і намагається з’ясувати, що насправді трапилося. В неї є турботливий чоловік і співчутливий лікар, але один з них знає правду і бреше. Про що: Історія про жінку, яка втратила пам’ять: щоранку останні двадцять років просто зникають з її спогадів, і щоранку їй доводиться по крихтах відновлювати власне життя.
«Голодні ігри: Сойка-переспівниця. Частина 1», реж. Френсіс Лоуренс, прем’єра 20 листопада Фільм, на який чекають усі прихильники трилогії «Голодні ігри». Навіть ті, хто вже давно прочитав серію книг, і знає чим все закінчиться, мріють потрапити на прем’єру стрічки. Про що: 75-ті Голодні ігри змінили все. Кітнісс порушила правила, і непохитне до тієї пори деспотичне правління Капітолію похитнулося. У людей з’явилася надія, і її символ - Сойка-переспівниця. Тепер, щоб звільнити захопленого в полон Піта і захистити своїх близьких, Кітнісс доведеться змагатися у справжніх битвах і стати ще сильнішою.... Юлія Торконяк
26
№1, осінь 2014 Редакторський колектив: Ольга Боднарчук, Юлія Март, Олександра Дедерчук, Мар’яна Джердж, Юлія Торконяк. Художні редактори: Юлія Торконяк, Юлія Март. Видавництво «Нова Зоря»