Kolo_3(2013)

РЕДАКЦІЯ EDITORS Осадчук Ірина головний редактор Шегда Наталія

Osadchuk Iryna editor-in-chief Shegda Natalia

куратор проекту

project curator

Кендзіор Ольга

Kendzior Olga

креативний редактор

creative editor

Кулакевич Людмила

Kulakevych Lyudmyla

літературний редактор редактор блоку «НАУКА»

literary editor «SCIENCE» editor

Стецюк Катерина

Stetsyuk Kateryna

редактор блоку «КРИТИКА»

«CRITIQUE» editor

Рижко Ірина редактор блоку «КОМУНІКАЦІЯ»

Ryzhko Iryna «COMMUNICATION» editor

ВЕРСТКА, ДИЗАЙН LAYOUT, DESIGN Савчишин Юрій Осадчук Ірина

Savchyshyn Yuriy Osadchuk Iryna

ОБКЛАДИНКА COVER фотограф Катрін Реда (katrinreda.com)

photographer Katrin Reda (katrinreda.com)

На звороті обкладинки: вул.Григорія Сковороди, 4А на території Братського монастиря, Київ. Побачено та зафіксовано Вадимом Сіверським.

Редакція несе відповідальність за інформаційне наповнення часопису, хоча може і не поділяти точку зору авторів. Також ми завжди відкриті для нових ідей. Усі свої пропозиції, побажання, критичні зауваження та статті надсилайте на електронну пошту kolo.chasopys@gmail.com Всі права на статті належать редакції. Повне або часткове відтворення текстів без попредньої письмової згоди редакції заборонено.

КОЛО книгознавчий часопис (№3, 2013)

Книги в контексті, література в контексті, тексти в контексті. Сьогодні, здається, взагалі не залишилося речей та понять, які б можна було розглядати однобоко. Бо, як казав Пікассо, якби правда була одна, ти б не зміг намалювати сотню полотен на одну і ту ж тему. Цього разу ми також вирішили подивитися на книгу не з однієї, а з різних сторін, в різних ракурсах та із зовсім різними підходами. Наші автори розглядали літературу на перетині з мистецтвом, суспільством, природою і технікою. І кожен з них розумів тему по-своєму, для кожного контекст був кардинально інакшим. Напевно, саме в цьому і полягає феномен книги і того простору, який вона створює навколо себе. Літо добігло свого кінця, але це зовсім не привід сумувати. Попереду чудовий вересень, який несе для любителів книги безліч цікавих подій. Тому насолоджуйтеся хорошими текстами, життям, та приєднуйтеся до нашого кола!

Ірина Осадчук, головний редактор

ЗМІСТ

НАУКА Литературная «метафизика», или книга как контекст Киселева Валентина 9 Книга через Ctrl+U Тростогон Вікторія 11

Епоха цифрових девайсів: книгочитання і книготерапія Точинський Володимир 15 Відеопоезія – промова душі до душі Гузь Наталія 20 Коротко про функціонування української аудіокниги Лут Володимир 23 «Книга художника»: несподівані аспекти книжковості Листвак Галина 24 «Історія в ілюстраціях» як синопсис художньої літератури Дудка Валерія 31 Жанр коміксу на українському книжковому ринку Нікішова Катерина 35 Художественная литература и фанфикшн. Основные понятия и различия Старая Алина 39 Бук-трейлер як новий вид мистецтва реклами книги Кузів Мирослава 43 Українська книжкова графіка: короткий екскурс в історію Удод Олександра 47

КРИТИКА Про Перше наближення як дефібрилятор Мірошниченко Вадим 53

TABLE OF CONTENTS

SCIENCE Literary «metaphysics», or book as a context

9 Kiseleva Valentina Book via Ctrl + U

11 Trostohon Victoria The era of digital devices: reading and book therapy

15 Tochynskyy Volodymyr Videopoetry-speech from soul to soul

20 Guz’ Natalia Brief about functioning of Ukrainian audiobook

23 Lut Volodymyr «Artist’s Book»: surprising aspects of bookness

24 Lystvak Halyna «History in the illustrations» as a synopsis of literature

31 Dudka Valeria Comics genre on ukrainian book market

35 Nikishova Kateryna Literature and fanfiction.

Terms and differences

39 Staraya Alina Book trailer as new type of art books’ advertising

43 Kuziv Myroslava Ukrainian book design: A Brief History

47 Udod Olexandra

CRITIQUE On the First approximation as a defibrillator

53 Miroshnychenko Vadym

Книга як об’єкт образотворчого мистецтва: книжкові інсталяції Білецька Наталія 56 Книжкова скульптура Сологуб Наталія 63 Літературне ді-джейство Коваль Ната 68 «Поцілунки» Андрія Любки Коваль Ната 72 Інтерактивна книга – видавниче дітище третього тисячоліття Куян Вікторія 74 Nebeskey. Відродження українського графічного роману Гончар Марина 77 Истина смешного человека Пожидаева Анастасия 82 «Майстер і Маргарита» М. О. Булгакова: функціонування роману в соціокультурному просторі Кулакевич Людмила 85 Екранізації: сьогодні і вчора Кендзіор Ольга 89 Кинематографический бук-дизайн Калинина Анастасия

94

КОМУНІКАЦІЯ «Колаборація» літератури Придьма Марія

97

Книга в контекстах: точка зору

98

Book as an object of fine art: book installations

56 Bilets’ka Natalia Book sculpture

63 Solohub Natalia Literary DJing

68 Koval’ Nata Andriy Liubka’s «Kisses»

72 Koval’ Nata Interactive Book - publishing child of the third millenium

74 Kuyan Victoria Nebeskey. Renaissance of Ukrainian graphic novels

77 Gonchar Maryna The truth of a funny man

82 Pozhydaeva Anastasia «The Master and Margarita» by Mikhail A. Bulgakov:novel’s functioning in the socio-cultural space

85 Kulakevych Ludmyla Film adaptations: today and yesterday

89 Kendizor Olga The cinematic book-design

94 Kalinina Anastasia

COMMUNICATION «Collaboration» literature

97 Pridma Maria Book in contexts:

80 point of view

Наука

Литературная «метафизика», или книга как контекст

В современном виртуализированном мире, переполненном символами и знаками, мы привыкли, что каждое окружающее явление неустойчиво, «текуче», многовариантно и, в зависимости от различных обстоятельств, воспринимается и функционирует совершенно иначе. Другими словами, для того, чтобы достичь более или менее однозначного и четкого понимания конкретного явления, зачастую необходимо обратиться к его контексту. В противном случае, как принято считать, будет утрачена некоторая доля смысла, целостность и полнота его восприятия. Этимология понятия «контекст» берет свое начало от латинского слова contextus, что означает тесную связь, сцепление или соединение. В широком смысле под контекстом подразумевают окружающие условия, среду, что определенным образом влияет на понимание исследуемого объекта, его осознание. Примечательно, что большинство различных словарей определяет контекст, прежде всего через понятия языка и непосредственно текста, понимая контекст как относительно завершенный по смыслу отрывок текста или устной речи, который помогает более исчерпывающее и точно выяснить значение конкретного входящего в него слова, фразы или же совокупности фраз [2]. Наверное, излишним покажется упоминание о том, что, когда речь идет о литературном произведении и попытках его анализа, рефлексии и тем более критики, принципиально важным как базисным, так и вспомогательным элементом выступает его контекст или же своеобразная призма, сквозь которую и осуществляется перцепция и от которой в первую очередь зависят полученные результаты. В целом, в качестве контекста можно обозначить некую отправную точку, исходный пункт, который определит и наметит ключевые ориентиры, опираясь на которые и возникнет более глубокое, в некоторой степени целенаправленно «однобокое», понимание текста. Такими ориентирами, как правило, выступают элементы социальной структуры общества, то есть различные сферы проявления жизнедеятельности социума, однако контекст может задаваться и другими параметрами. Например, известный антиутопический роман английского писателя Олдоса Хаксли «О дивный новый мир» можно исследовать с экономической точки зрения, уделив первостепенное внимание хотя бы тому факту, что богом в произведении является Генри Форд, а «…недопотребление стало прямым преступлением против общества» [4]. Предпосылкой для выбора такого контекста может служить также

9 Kolo №3

Рассмотрены способы определения понятия «контекст», особенности его проявления, функционирования и взаимодействия с текстом художественного произведения. Исходя из специфики построения языка, художественное произведение проанализировано с точки зрения самостоятельного контекста. Ключевые слова: художественное произведение, контекст, язык, гипотеза Сепира-Уорфа, «зеркальное Я».

The methods for the definition of «context» concept were reviewed as well as features of its manifestation, functioning and interaction with the literature text. Considering the nature of the language,work of litrature was analyzed from the point of view of an independent context.

Keywords: art work, context, language, Sapir-Whorf hypothesis, «mirror self».

Наука/ Science

КИСЕЛЕВА Валентина

Наука/ Science Kolo №3

10

следующая цитата: «Машины должны работать без перебоев, но они требуют ухода. Их должны обслуживать люди – такие же надежные, стабильные, как шестеренки и колеса, – люди, здоровые духом и телом, послушные, постоянно довольные» [4]. Дальше можно выйти на исторический контекст, исходя из даты написания романа: 1932 год – Европа и различные кризисы, разочарование в существующих условиях жизни, и, как следствие, особо уязвимое, предрасположенное к тоталитарным настроениям общество.… И тут за дело могут браться социологи с демографами – «Оптимальный состав народонаселения <…> смоделирован нами с айсберга, у которого восемь девятых массы под водой, одна девятая массы над водой» и психологи – «Мы не принадлежим себе, равно как не принадлежит нам то, что мы имеем. Мы себя не сотворили, мы главенствовать над собою не можем» [4]. Можно связать данное произведение с драматургией, усмотрев не только аллюзию, но и косвенное заимствование некоторых фраз из пьесы Шекспира и т. д. и т. п. В социальных науках такая способность связывать исследуемое явление с различными контекстами (историческими, культурными и пр.) получила название социологического воображения. Стоит отметить, что иногда такого рода воображение перерастает в простую фантазию, искусственное усмотрение связей и каких-либо намеков там, где их попросту не существует, хотя и в этом подходе нельзя исключить определенный субъективизм (к примеру, анализ философских проблем, затронутых С. Майер в Вампирской саге, в частности, диалектика поведения главной героини). Когда контекст определяется для анализа текста, основная проблема состоит в том, что текст выражается с помощью языка, который в свою очередь напрямую коррелирует с сознанием, и, отражая вещи и процессы реального мира, накладывает определенные ограничения на мышление и одновременно направляет его. Получается, несмотря на несколько тавтологическое построение утверждения, что литературный контекст в любом случае выражается посредством текста и зависит от него. Известный психолог Л. С. Выготский утверждал, что «слово вбирает в себя, впитывает из всего контекста, в который оно вплетено, интеллектуальные и аффективные содержания, и начинает значить больше и меньше, чем содержится в его значении, когда мы рассматриваем его изолированно и вне контекста: больше – потому, что круг его значений расширяется, приобретая еще целый ряд зон, наполненных новым содержанием; меньше – потому, что абстрактное значение слова ограничивается и сужается тем, что слово означает только в данном контексте… В этом отношении смысл слова является неисчерпаемым… Слово приобретает свой смысл только во фразе, сама фраза приобретает смысл только в контексте абзаца, абзац – в контексте книги, книга – в контексте всего творчества автора» [1]. Невольно выходим на философские проблемы самого языка, что имеет свои закономерности (М. Фуко, К. Леви-Стросс, Л. Витгенштейн, Дж. Остин и др.). Исследователи утверждают, что при восприятии мира мы классифицируем явления в соответствии с правилами нашего языка. Иными словами, согласно гипотезе о лингвистической относительности Сепира-Уорфа, именно язык определяет видение мира, отражается на способах восприятия и планирования жизни. Несмотря на достаточно радикальную и оттого дискуссионную постановку проблемы, гипотеза не лишена рациональности и практического подтверждения: известно, например, что эскимосы, воспринимая

ИСТОЧНИКИ 1. Выготский Л. С. Избранные психологические исследования: мышление и речь, проблемы психологического развития ребенка / Л. С. Выготский. – М. : Изд-во Академии педагогических наук РСФСР, 1956. – 519 с. – Режим доступа : http://www.psihu.net/library/file1173.

2. Захаренко Е. Н. Новый словарь иностранных слов / Е. Н. Захаренко, Л. Н. Комарова, И. В. Нечаева. – М. : Азбуковник, 2003. – 784 с.

3. Савчук А. Ернест Хемінгуей про письменництво. Цикл статей «Геніальні тексти» / А. Савчук. – Режим доступу : http://openstudy.org.ua/tips/27599/.

4. Хаксли О. О дивный новый мир / О. Хаксли. – М. : Худож. лит., 1989. – 351 с.

Книга через Ctrl+U ТРОСТОГОН Вікторія Розглянуто ситуацію людини у контексті різних «пост-» та зроблено спробу відшукати її місце через повернення до джерела із врахуванням технічного і технологічного поступу людства. Висвітлено роль книги/тексту у цьому процесі. Ключові слова: постгуманізм, присутність, тег, код, ex post facto, no man’s land.

Наука/ Science

11 Kolo №3

цвета присущим только им образом, имеют больше ста способов выражения состояния и оттенков снега в силу простой жизненной необходимости. Таким образом, по большому счету, можно утверждать, что сама по себе книга и представляет определенный контекст, что содержит отпечаток внутреннего мира автора, его жизненный опыт, чувства, эмоции, испытанные под воздействием окружающих условий (сюда как раз можно отнести и состояние экономики страны, и культурные проявления и т. д.). Для более ясного понимания можно снова обратиться к социологической терминологии: книга как определенный контекст в некотором роде представляет собою то, что американские социологи Ч. Кули и Дж. Мид рассматривали, как проявление «зеркального Я» (mirror self, glass-looking self), то есть каждое художественное произведение так или иначе отражает то, что окружало автора, ощущения и поведение которого в свою очередь были сформированы конкретными обстоятельствами. В заключение хочется привести высказывание признанного классика мировой литературы, автора максимально правдивых и потому невероятно реалистичных произведений – Эрнеста Хемингуэя: «Какого бы успеха я не достиг, это произошло потому, что я пишу о том, что знаю» [3]. То есть можно смело утверждать, что произведение, «непрочувствованное» автором, не соответствующее его настоящим мыслям, собственным наблюдениям, – другими словами то, которое нельзя рассматривать в качестве «контекста», чтобы отчетливо проследить индивидуальность писателя, его уникальный жизненный опыт, – просто теряет «объемность» и, что самое важное, смысл.

Наука/ Science

The situation of a man in the context of various «post-» was reviewed and an attempt was made to find his place by returning to the source, taking into account technical and technological progress of mankind.

The role of the book / text in this process was reviewed.

Keywords: posthumanism, presence, tag, code, ex post facto, no man’s land.

Kolo №3

12

Складна ситуація у сучасної людини: для того, щоб хоч якось окреслити своє існування, вона змушена силоміць виштовхувати себе за і без того ефемерні рамки дотичних до її життя контекстів, додаючи до кожного із них префікс пост-. Постмодернізм, постгуманізм, пост-его, постколоніальне та постлітературне, пост-марксизм, пост-мистецтво – можна продовжувати перелік, однак тривожним є те, що творчість людини у пост-контекстах редукована до тиражної аглютинації; корінь є не настільки важливим і смисловим, як пост-, адже віднині це – позиція поза чимось, у невизначеному, десь, тому знецінюються і межі, і сам контент. Відхрещуючись від усього, людина заганяє себе власноруч у глухий кут, де будь-який рух припиняється і залишається не так багато варіантів, від яких можна сховатись у зоні пост-, безмежний світ поступово стискається, – залишається агресія та безвихідь. Однак також є варіант ex post facto (лат. дія зі зворотною силою), що уможливлюється шляхом перетину та комбінації згаданих вище дискурсів. Надалі розглянемо кризову і дещо парадоксальну, на перший погляд, для людини ситуацію, за якої взаємно накладаються постгуманізм та постлітературність. Кризову, тому що постгуманізм виштовхує людину за природні рамки фізичного, фізіологічного, морального, емоційного, інтелектуального, інакше кажучи, людського за дефолтом, однак при цьому маючи на меті підсилення та покращення всіх цих характеристик. Парадоксальну через те, що покращення людських здібностей неможливе (як ми знаємо з дитинства) без книги, якою передається досвід поколінь, мудрість, окреслюються рецептивні горизонти, натякаючи на ймовірність зустрічі. За постгуманізмом або після людської стадії існування, простежується чітко артикульована епістемологія, яка розглядає світ як набір інформаційно закритих систем [3]. Про постлітературність пише М. Мак-Люен ще у 60-тих рр. минулого століття, завважуючи, що настала електронна доба, а «емфатична ідентифікація з усіма усними жанрами не викликає жодних ускладнень» [1]. Спробуємо розмістити людину у заданих координатах одного спільного елементу пост-: 1) перебування на своєрідній no man’s land; 2) постійна присутність та накладання систем (пост-) гуманізму та (пост-)літературності (тут за специфікацією проглядаються модулі |людина| і |текст|). Звернімось до електронного ресурсу – бібліотеки за адресою http://lib.ru, і у категорії «Зарубіжна проза» відшукаємо шведського письменника Пера Лагерквіста і його коротке оповідання «Літописець» (кінцева URL-адреса: http://lib.ru/INPROZ/LAGERKWIST/annalist.txt). Вигляд, що його має текст, досить звичний: біле полотно, на якому розташовані чорні літери, вертикальна лінійна послідовність, зрозуміла мова; так людина, читач бачить текст на екрані комп’ютера. Для прочитання тексту Інтернет-браузером необхідно додати його опис дещо іншою мовою. Не залишаючи сторінки, одночасно натискаємо Ctrl+U. Функція дублює сторінку, відображаючи view-source – URL-схему, що використовується деякими браузерами для побудови URLадреси веб-сторінки, яка посилається на джерело цього ресурсу (вихідний (джерельний) код сторінки, адреси зображень тощо). Для нашої сторінки

Тег <html> є контейнером, у якому міститься контент веб-сторінки. Контейнер у цьому випадку являє собою віртуальний і незримий, проте на той же час кінечний простір, в якому і знаходиться наш текст. Від обкладинки книги його відрізняє саме недоступність для наших сенсорних систем. Наявність відкриваючого і закриваючого тегів необов’язкова, ще один аргумент на користь заперечення метафізики присутності, вкоріненої у фіксацію сенсорними системами, яка перетворюється на приховану відстань, розрив і «напругу між присутністю та відсутністю», пунктирну лінію, або слід. Наступний тег <head> також є контейнером, однак вміст його дещо інший: метатеги, котрі використовуються для зберігання інформації, призначені для браузерів і пошукових систем. Все, окрім тега <title>, що міститься у тегові <head>, не відображається напряму на веб-сторінці; функція цього тегу – допомога браузеру у роботі із текстом. Нарешті третій тег, на який ми звернемо увагу, це – <body>. Його основним призначенням є зберігання вмісту веб-сторінки, що відображатиметься у вікні браузера. Тег також оперує формацією про вигляд тексту (колір, стиль), проте наявність закриваючого та відкриваючого тегів також не є обов’язковою [4]. Отже, підсумовуючи наведені вище пояснення, варто наголосити на тому, що кожен із трьох розглянутих тегів є також контейнером – вмістилищем для певних одиниць організації роботи та вигляду тексту – [візуально] закритою інформаційною системою, що є спрощеною формою бачення світу,

Наука/ Science

<html><head><title>Пер Лагерквист. Летописец</title></ head><body><pre><div align=right><form action=/INPROZ/LAGERKWIST/ annalist.txt><select name=format> І його кінець для цієї сторінки: </body></html>

13 Kolo №3

вихідний код view-source:http://lib.ru/INPROZ/LAGERKWIST/annalist.txt, текст із попередньої сторінки не змінився, лише додалась інша мова в якості обрамлення.

HTML – «мова розмітки гіпертексту», яка «інтерпретується браузером і відображається у зручній для людини формі». Варто відзначити наступні нюанси, що випливають із цієї дефініції: 1) будь-який текст, розміщений в Інтернеті, – це вже гіпертекст, який потенційно може містити у собі гіперпосилання (навіть якщо їх немає, завжди існує можливість їх внести до скрипту); у літературознавстві, з подачі М. М. Субботина, гіпертекстом називають текст, що містить певні посилання / референції, які дозволяють читати його не лінійно, а у досить довільному порядку; ми притримуватимемося першого визначення; 2) комунікація між Інтернет-браузером та читачем відбувається без усвідомлення її жодною зі сторін: перша генерує текст із джерела, а друга отримує готовий результат, відсутня стадія транзиту від початкового до кінцевого етапу, яку можна простежити через функцію Ctrl+u; 3) існує постійний фрейм, присутність якого ми не бачимо і не відчуваємо. Чи змінюється тема, ідея, основна думка, коли є чинним останній нюанс? Напевно, ні, проте точно змінюється сутність тексту і розуміння природи його походження. Розгляньмо частину тегів із атрибутами, які обрамлюють обраний текст. Початок коду:

Наука/ Science Kolo №3

14

за словами К. Хейлз. До того ж цікавим аспектом є те, що одні із головних тегів - <head> і <body> - відтворюють найпростішу морфологічну структуру людини. Під таким кутом можна говорити, у метафоричному сенсі, про те, що слово стало плоттю, або у нашому випадку текст стає тілом, кожна частина якого має певний потенційний функціонал і виконує роботу, спрямовану на склеювання (аглютинацію) одночасної присутності людини як сингулярності та Інтернет-браузера як безкінечної множини значень, позначень, репрезентацій. Це тіло, яке взаємодіє із зовнішнім та внутрішнім світами, однак зовнішньою стороною стосовно нього у нашому випадку є людина, чужорідним елементом, який виходить за його межі; у той час, як Інтернетбраузер із невичерпним потенціалом є частиною тієї органіки, якою тілотекст конструює себе і яку може інкорпорувати за замовчуванням. Прихований і завжди присутній діалог, симулятор тілесності, текст, що пускає коріння (html – кореневий елемент) – Інтернет, перенасичений смислами та інформацією, повертає процесу читання поетичність, створює ілюзію присутності, яку часто ми не можемо визначити конкретно, відбиваючи двійника кожного із нас, універсальну людину, закодовану однією із мов розмітки гіпертексту, яка знаходиться десь у no man’s land, однак її присутність у віртуальному просторі є беззаперечним фактом. У якості довгого висновку наведемо кілька цікавих моментів із самого тексту. Саме із no man’s land починається коротке оповідання П. Лагерквіста «Літописець», написане у першій половині минулого століття: «В захолустном городке - о нем почти никогда не вспоминали, хорошо еще, если знали о его существовании…» [2] оселяється літній чоловік, який привертає увагу всіх, він знає багато про кожного, і кожному здається, що він чи вона знає чоловіка, проте насправді це не так, адже він ніколи нічого не розповідає про себе, все одно залишається чужим, стороннім для мешканців містечка. Чоловік – це образ без слів, аватар, форма, яка наповнюється домислами мешканців, вмістилище усіх можливих смислів, жоден з яких ані підтверджується, ані спростовується. Одного разу комусь якимось чином стає відомо, що вночі чоловік щось пише (всі неозначені займенники), і він одразу отримує наймення Літописець. Однак він не просто описує славне минуле, не веде хронічки теперішнього, він пише про майбутнє: «Положив перед собой большую книгу в пожелтевшем пергаментном переплете, вследствие чего она уже сейчас казалась древней, он записывал в ней самым изысканным слогом все то чудесное, что предстоит пережить людям» [2]. Історія – те, що відбулось; те, що буде, – художня література, але у тексті Лагерквіста писати про майбутнє – це теж історія, адже це відбувається тільки після ретельного вивчення минулого і шляхом усунення подій сучасності із поля зору. Тільки так можна написати про майбутнє, а це вже ex post facto у літературному сенсі. Ситуація ex post facto може бути тією рятівною соломинкою, яка дозволить людині більше не відгороджуватися від себе і сприймати свою ідентичність не за рамками контекстів та дискурсів, а вписуватись у них цілком свідомо, адже те, що здається найменш людським, має повний потенціал вторити людській конституції; визираючи із майбутнього, можна осягнути своє минуле. Джерелом книги в Інтернет-браузері є певний код, незрима комунікація і утвердження присутності в самому океані смислів, що, звісно, подає надію.

ТОЧИНСЬКИЙ Володимир Висвітлено процес загальної дигиталізації книги в глобальному розрізі. Проаналізовано деякі статистичні дані, що характеризують тенденції і перспективи розвитку світового й вітчизняного книжкових ринків. З’ясовано поняття «бібліотерапії» та його основних мотиваційних складових. Ключові слова: електронна книга, книготерапія, девайс, дигиталізація, завдання бібліотерапевтична теорія, довгострокові прогнози.

The overall process of digitalization of the book in the global context was highlighted. Also some statistics that characterize new trends and prospects of global and domestic book market were analyzed. The term of «book treatment» and it’s basic motivational components were clarified .

Keywords: e-book, book treatment, case report, book treatment tasks, long-term projections, statistics.

Книга не тільки наш друг, але й наш постійний вірний супутник. (Д. Бідний) Яка книга краща: паперова чи електронна? Питання на кшталт вищеподаного виникають через підвищену цікавість соціуму щодо фатуму паперової («живої») книги в електронну епоху. До появи електронних девайсів, паперовий еталон книги апріорі не було з чим порівнювати. Електронна книга, еКнига – версія книги в електронному (цифровому) вигляді. Такі книжки можна читати за допомогою комп’ютерів, мобільних телефонів чи спеціалізованих пристроїв [2]. Перші «Electronic Book» з’явилися разом із першими комп’ютерами і можливістю друку на принтері і, пізніше, виведення тексту на екран. Першими творцями «eBook» були дві конкуруючі фірми «Nuvomedia» й «Softbook Press», котрі в кінці 1998 року почали масово продукувати девайси для читання електронних книг. Із тих пір, обсяг електронної літератури зростав у геометричній прогресії і продовжує це робити. Проблема майбутнього книги порушувалася у працях Р. Гіляревського, Ж.-К. Карьєра, Р. Ленема, М. Петрова, М. Раца, У. Еко та ін. Слід зазначити,

15 Kolo №3

Епоха цифрових девайсів: книгочитання і книготерапія

Наука/ Science

ДЖЕРЕЛА 1. Мак-Люен М. Галактика Гутенберга / М. Мак-Люен. – Київ : Ніка-Центр, 2008. – 15 с.

2. Лагерквист П. Летописец / П. Лагерквист // Lib.ru : сайт. – Режим доступа : http://lib.ru/INPROZ/ LAGERKWIST/annalist.txt.

3. Hayles K. N. How We Became Posthuman: Virtual Bodies in Cebernetics, Literature and Informatics / K. N. Hayles. – University of Chicago Press, 2008. – 10 р.

4. HTML Book [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://htmlbook.ru.

Наука/ Science Kolo №3

16

що розвиток нових шляхів збору й передачі інформації відбувається вельми швидкими темпами, а життя вносить корективи у вже існуючі прогнози й висунуті припущення. Сучасний довгостроковий прогноз щодо майбутнього книги передбачає застосування нових прогностичних методів, що базуються на визначенні трендів і перспектив розвитку тих чи інших процесів на основі протиставлення й порівняння поточних, і ретроспективних даних. Один із методів соціального прогнозування ґрунтується на способі моделювання явища, що прогнозується. Під самою ж моделлю слід розуміти будь-яке умовне, нехитре дослідження, контурне уявлення щодо об’єкта прогнозу [5] . Статистика, світова в першу чергу, допомагає зрозуміти, що, незважаючи на розширення ринку цифрових пристроїв для читання, друкована продукція все ще кількісно переважає електронну, незважаючи на стрімке розповсюдження останньої. Так, у США популярність цифрових книг зростає, а друкованих – зменшується. Дослідження «Pew Research Center» за 2011-2012 роки показали, що протягом двох років кількість користувачів, які читають ebookи збільшилася з 16% у 2011 році до 23% у 2012 році, відповідно кількість читачів друкованих книг зменшилася з 72% до 67%. Проте у Великобританії, яка є лідером продажу цифрового контенту, обсяг ринку електронних та аудіокниг у 2012 році склав лише 8%. А за даними часопису «Bookseller», обсяг продажу електронних книг на території США склав у 2011 році склав 44,7 млн. дол., що наближено дорівнює продажу всіх друкованих книг за тиждень в Росії. За статистикою IDC, у світі продаж електронних книг складає лише 10% від обороту індустрії [4]. На теренах пострадянського простору спостерігаються дуже незначні темпи росту книжкового ринку на електронних носіях. Основними причинами таких дрібних зрушень можуть бути: • Матеріальні чинники: низький рівень купівельної спроможності громадян унеможливлює придбання цифрових носіїв, девайсів чи ґаджетів.

• Технічні чинники: можливість підключення до швидкісного Інтернету лише на міському рівні. Відсутність належного покриття на периферії.

• Правові чинники: проблематичність із дотриманням норм авторського права. У поточному 2013 році компанія «Research & Branding Group» провела опитування, результати якого показали, що менше половини українців читають книжки. Видавці наполягають, що читаючого населення ще менше, близько третини. Серед опитаних, лише 17,7% заявили, що читають практично кожен день [8] (див.табл.1). Опитування і статистика свідчать, що більшою популярністю в Українців користуються саме паперові книги. Велика кількість людей стають на захист «живої книги», наводячи деякі переваги перед електронною книгою, а саме: • Не є крихкою, не володіє схильністю до спонтанних поломок.

• Менше виснажує очі.

• Не потребує зарядження.

• Мізерна, але економія електроенергії.

• Не потребує утилізації.

• Поодинокі порушення авторського права і неліцензійного копіювання.

Таблиця 1. Статистика проведеного дослідження компанією «Research & Branding Group» «Як читають книги в Україні» у 2013 році

К-сть респонд.,%

Формат, якому віддали перевагу

Кількість прочитаних книг за минулий рік

К-сть респонд.,%

Період.

Чол., %

Жін., %

Жанр

21,5

Кілька разів на рік

2,6

53,4

І с т о р . літ-ра

36,3

Паперова 86,7 книга

3

60,8

2,3

Рідше, ніж раз в рік

Детективи

34,3

Цифрові девайси

10,4

5-10

25,8

29,8

Кілька разів на місяць

Любовні романи

26,2

Аудіокнига

2.1

11-20

14,6

26,5

Кілька разів на тиждень

Б у д ь які тв. 16,6 класиків

Інше

0,8

12-20

6,8

17,7

Практично кожен день

Н а у к .

16,5 літ-ра

2,2

В а ж к о відповісти

Науково12,8 поп. літ-ра Наук. фантастика

12.1

Військові романи

11,3

Поезія

9,2

Назва формату

К-сть респонд.,%

К-сть прочит. книг

К-сть респонд.,%

Хоча це далеко не вичерпний перелік переваг та вигод саме друкованих видань. Однією з цікавих й науково доведених теорій вважається так звана «бібліотерапевтична теорія». Метод бібліотерапії, що важливо, передбачає використання лише паперових взірців. Цифрові носії непридатні для цього методу. Книготерапія – це вплив спеціально підібраної книги («спрямоване читання») на психіку людини з метою допомоги в подоланні складних життєвих обставин, процесів і, навіть, лікування. Засновник ідеї – І.Е. Дядьковський (1836р.). В офіційній науці немає точного сформульованого визначення бібліотерапії, але всі зарубіжні і вітчизняні вчені погоджуються в тому, що – це процес вивчення особистості читацького сприйняття під час хвороби і розробка способів психологічної корекції за допомогою спеціально підібраної літератури. Важливі дослідження бібліотерапії, як засобу

Наука/ Science

Жанрові уподобання

17 Kolo №3

Як часто читають Ґендерний книги показник

Наука/ Science Kolo №3

18

допоміжної анестезії були здійсненні співробітниками Гематологічного наукового центру Росії. Доведено, що при неможливості зняття болю медикаментами у деяких хворих, книги є єдиним засобом зменшення страждань. Звичайно, що цей засіб не універсальний, але в окремих випадках успішно використовується, оскільки мозок займається переробкою символів і словосполучень, і біль перестає бути домінуючою [1]. В окремих випадках бібліотерапія є протипоказана – наприклад у стані психічних і психосоматичних захворювань. У цьому випадку всі зовнішні подразники ведуть до загострення хвороби. Рекомендується бібліотерапія, як засіб лікування при стресах, депресіях. При підборі книги з метою бібліотерапевничного впливу слід дотримуватися таких принципів: 1. Ступінь доступності викладу (або ступінь складності книги).

2. Доступний і зрозумілий образ головного героя твору.

3. Максимальна схожість ситуації у книзі та ситуації, в якій знаходиться читач (або хворий) [6]. Книготерапія може відбуватися в індивідуальній чи груповій формах.

• При індивідуальній формі читання рекомендується проводити за складеним планом з подальшим обговоренням.

• При груповій формі варто підбирати членів групи за ступенем начитаності та читацькими вподобаннями. Оптимальна кількість – 5-7 осіб у групі. Підбираються невеликі твори, які читають під час групового заняття. Виникає дискусія, у результаті якої чітко вимальовується структура міжособистісних стосунків у групі, визначається ставлення членів групи до читання художньої літератури, виникає інтерес до читання. Бесіди можна фіксувати й аналізувати. Вчені виділяють найближчі та далекоглядні завдання книготерапії: До найближчих відносять: 1. відключення від гнітючої ситуації («занурення» в книгу); 2. деактуалізація власних, існуючих життєвих переживань (зміна «прейскуранту цінностей» цих переживань); 3. вироблення ідеалу поведінки у майбутньому [7]. До далекоглядних: 1. покращення контакту з друзями, співробітниками, колегами тощо; 2. вироблення більш оптимістичного погляду на життя; 3. вироблення уміння враховувати точку зору іншої людини, розуміти мотиви її вчинків; 4. навчитися ставитися більш виважено та спокійніше до людей, які тобі неприємні. Узагальнюючи процеси, пов’язані з ринком книги, книгочитанням, можна стверджувати, що скоро папір піде в минуле. Це швидше пов’язано з тим, що саме молоде покоління, вибираючи сучасні пристрої, віддає перевагу зручності цифрових носіїв. У високорозвинених країнах кількість прихильників електронних книг із кожним роком збільшується, на території України, навпаки, відчувається застій та дуже незначні зрушення в цьому плані, які пов’язані в першу чергу із вищеперерахованими чинниками [3]. Як свідчать соціологічні дослідження, в нашій країні взагалі читатиме тільки працююче заможне населення. Тобто читання залежить від вільного часу, який є однією із головних цінностей інформаційного суспільства та платоспроможності населення. Як показує статистика, більша частина

Наука/ Science

ДЖЕРЕЛА 1. Бібліотерапія: потенційні можливості та основні завдання : Електронний ресурс. – Режим доступу : http://lib.sowa.com.ua/biblioterapiya.htm.

2. Вільна енциклопедія. Електронна книга : Електронний ресурс. – Режим доступу : http:// uk.wikipedia.org/wiki/ Електронна_книга.

3. Грисволд В. Чтение и класс читателей в ХХІ веке / В. Грисволд, Т. МакДоннел, Н. Райт // Новое литературное обозрение. – 2010. – № 102. – С. 35-37.

4. Дашевський Я. Електронні книги захоплюють ринок / Я. Дашевський : Електронний ресурс. – Режим доступу : http: // www.daily/24525/672671/.

5. Кар’єр Ж. К. Не надійтесь позбутись книг / Ж. К. Кар’єр, У. Еко – Спб. : Symposium, 2012. – 333 с.

6. Лозова О. М. Бібліотерапевтичність тексту очима майбутніх психологів / О. М. Лозова // Матеріали всеукр. наук.-практ. конференції. – Тернопіль, 2009 – Ч. ІІІ. – С. 103-108.

7. Рубан Н. Здоров’ятворчі та здоров’язбережувальні технології / Н. Рубан // Палітра педагога. – 2010. – № 2. – С. 12-17.

8. Соціологічне дослідження компанії «Research & Branding Group». Як читають книги в Україні – 2013 : Електронний ресурс. – Режим доступу : http://rb.com.ua/ukr/natresearch/.

19 Kolo №3

читачів віддає перевагу легким розважальним творам, а не аналітичним виданням. Такий жанр, як «фентезі» вибирають 32% українських читачів. Вони впевнені, що саме такого роду література допомагає їм розслабитися, відпочити і відволіктися від повсякденності. Популярністю користуються бізнес-книги. Українська та російська класика затребувана у 31% українців, що відверто засмучує. І лише кілька відсотків «книгоїдів», переважно чоловічої статі, віддають перевагу історичній літературі. Варто відзначити, що 7% жителів України: не збираються читати книги. Любителі традиційного читання, тобто друкованих книг, сходяться на думці, що паперова книга несе в собі особливу енергетику. Кожне видання має свою вагу, неповторний запах, неповторний шелест сторінок, а саме відчуття паперових листків позитивно впливає на процес читання. Насправді ж людині, яка любить читати, не надто важливо в якій формі – (електронній чи паперовій) тримати перед собою той чи інший твір. Адже якщо читач звик до паперової палітурки, то так само з часом він зможе позитивно поставитися і до її цифрового аналога. Взагалі, система вподобань у кожного споживача своя, уподобання споживача та його реальний вибір – речі досить віддалені між собою, так як «бажати» і «могти» – не одне і теж.

Відеопоезія – промова душі до душі ГУЗЬ Наталя

Наука/ Science

Розглянуто проблему походження відеопоезії, проаналізовано розвиток цього жанру мистецтва в Україні та його значення для суспільства. Ключові слова: література, відеопоезія, мистецтво.

The problem of the origin of videopoetry was reviewed, the development of this genre of art in Ukraine and its importance to society was analyzed.

Keywords: literature, videopoetry, art.

Kolo №3

20

Артюр Рембо свого часу сказав пророчі слова: «Мистецтво майбутнього буде промовою душі до душі, яка вбере в себе все – запахи, звуки, кольори, з'єднає думку з думкою і приведе її в рух». І справді, сучасне мистецтво тяжіє до досконалості, що дуже часто виливається в поєднанні непоєднуваного. Здавалося б, годі й намагатися увиразнити і зробити більш метафоричною поезію, що сама по собі є чіткою й емоційно наповненою. Однак у сучасному суспільстві, яке розбещене мультимедіями, щоб донести вартісний продукт до споживача в зручній та прийнятній для нього формі, постала потреба у створенні відеопоезії – дочірнього вибрику поетичного слова і кінематографічного способу мислення; відеопоезії – прояву пошуку чогось досконалого і кришталево-витонченого у цьому світі. Бруно Шульц казав, що книжки як метеори. Кожна з них має одну хвилину, таку мить, коли з криком злітає, як фенікс, пломеніючи усіма сторінками задля тієї однієї хвилини задля тієї однієї мети ми і любимо їх потім, хоч тоді вони вже лише попіл… Можливо, саме задля запобігання утворення такої «літературної золи» й була вигадана відеопоезія. Для будь-якої справи важливий гарний початок. Найперший, іноді ще зовсім незначний крок задає темп усьому подальшому рухові. Недарма ж кажуть: початок – це вже півсправи. Таким першим кроком на шляху до появи відеопоезії як мистецької течії був твір «VideoPoemOpera» Джанні Тоті – видатного італійського поета, письменника та журналіста. Саме він у 80-х роках ХХ століття почав експериментувати: змішав поезію, музику і кіно в єдиний жанр, який назвав «поетронікою». Реалізуючи свою роботу, він співпрацював зі спеціалізованими культурними центрами, зокрема з Центром досліджень П'єра Шеффера, що дало йому можливість використовувати технології і оснащення техніків для створення мистецьких проектів. У своїх роботах Тоті поєднував історію, політику, легенди, традиції усної творчості, народної культури [1]. У сучасному світі відеопоезія продовжує активно розвиватися. Свідченням є поява у різних країнах світу низки фестивалів, присвячених цьому жанру мистецтва. Так, наприклад, у Німеччині з 2002 року двічі на рік проходить конкурс ZEBRA, в якому можуть брати участь поети й кінематографісти. У Росії першими впровадили відеопоезію Андрій Тарковський та Ельдар Рязанов, які використовували поезію у своїх фільмах, створюючи ефект багатошаровості, доповнюючи матерію кіно ще одним виміром. Сучасність диктує нові форми: короткий метр, музичні кліпи і відео-арт. Сучасність надає

Наука/ Science

21 Kolo №3

перевагу синтезу мистецтв або, кажучи «вуличною» мовою, потрібно «все і відразу». Так, у 2006 році в Росії відеопоезії був присвячений семінар на фестивалі «Другие», у 2007 році пройшов фестиваль «ЗРЯ!», в 2009 році – фестиваль медіапоезіі «ВЕНТИЛЯТОР», в 2011 році – семінар на Волошинському фестивалі, практично всі московські бієнале поетів так чи інакше представляють цей вид синкретичного мистецтва [5]. Щодо сучасних творців відеопоезії в Росії, то до них можна віднести Вєру Полозкову, Солу Монову та багато інших. Всі вони пишуть вірші про те, що їм подобається. Часом вони пишуть про те, що думають. І часом виходить так, що це одне й те саме. А отже, це автоматично подобається й іншим. В Україні цікавість до відеопоезії виникла в ХХ столітті. Доказ – перші прояви цього жанру в фільмах Олександра Довженка та Сергія Параджанова, які у своїй творчості доводили одну просту істину: кожна людина тягає за собою свій світ, як слимак свою незмінну домівку. Вони натякають, що кожен з нас має пам’ятати, що в житті людині потрібно встигнути все довершити: долюбити, доспівати, дописати. І хоча Френсіс Фукуяма проголошує «кінець історії» зі своєю вичерпаністю сюжетів, проте відеопоезія дає нові й нові картини з життя. Свідченням цього є активний розвиток цього жанру мистецтва після тринадцятого Форуму видавців у Львові, що пройшов у 2006 році. Тут було представлено роботи латвійської текст-групи «Орбіта». Вже на наступний Форум видавців привезли відеопоезію українського ґатунку (м. Київ) та спільний проект українців із литовцями «Синтезія» [6]. Починаючи з 2011 року, в Україні проводиться міжнародний конкурс відеопоезії «CYCLOP» («Циклоп»). У конкурсі можуть брати участь українські, російські та білоруські майстри відеопоезії, що проживають в Україні та поза її межами. На фестивалі відбуваються лекції з питань виникнення та створення відеопоетичних робіт, презентації діяльності та демонстрації кращих конкурсних робіт світових фестивалів відеопоезії (Німеччина, Сполучені Штати Америки, Аргентина, Росія, ін.), круглі столи та дискусії, конкурсні покази, церемонії нагородження переможців, поетичні читання та інші цікаві проекти, що мають відношення до відеопоезії [4]. Розвиток цього напряму мистецтва в Україні підтверджують і сучасні творці. Варто виділити Марію Матіос, зокрема її роботу «Пісня шаленців», яка була представлена на фестивалі «Циклоп». Там була також презентована робота «Лист» на вірші Ліни Костенко. Неабиякі емоції викликає відеопоезія «Крила» також на вірші Ліни Костенко у виконанні вже покійного Богдана Ступки – воно торкається самої душі слухача і глядача. Як кажуть, поет не той, хто пише, а хто мислить, хто відчуває, хто по-своєму бачить світ. Щодо початківців, то вже неабияку увагу привертає Микола Краб, робота якого – «Птахи» – є досить складною, змістовною та сюжетно ґрунтується на протистоянні та в той ж час єдності двох протилежностей, двох начал. Перегляд «Птахів» залишає трохи полиновий присмак, змушує відчувати себе «зрячим» серед сліпців, кому на мить вдалося зазирнути в майстерню Бога і підгледіти за процесом створення жінки та чоловіка. Мурашки по шкірі також здатна викликати робота Альони Загребельної «Голови». Змусить замислитись про людське існування «Рука» Артема Кирсанова. У ній простежується вся істина життя, і трохи іронічно висвітлюється значення людини. Переглянувши всі ці та багато інших робіт, можна з упевненістю говорити, що відеопоезія допомагає сучасному соціуму розпізнати в буденності

Наука/ Science Kolo №3

22

прекрасне, зрозуміти неосяжне і, нарешті, побачити те, що довкола нас і поруч з нами. Адже в умовах сьогодення ми знаємо Таїланд і Берег Слонової Кості, Японію і Аргентину, але не ту спільноту, яка живе з нами. Обличчя, виїдені життям, всотуючи відеопоезію, стають яскравішими і виразнішими, а відтак – знайомішими і ріднішими. Тому можна стверджувати, що цей жанр мистецтва допомагає нам пізнати оточуючих і самих себе. Для когось відеопоезія є засобом самовираження, для когось – роботою, що приносить задоволення. «Улюблена праця, яка ще й матеріально тебе забезпечує – оце й є щастя», – якось, отримуючи гонорар за роботу в журналі, сказав один мій знайомий. Але що ж робити, якщо твоя рідна справа – це творення відеопоезії?! Сьогодні ймовірність отримати якесь фінансування на її створення наближається до нуля, не кажучи вже про звичайну оплату по результаті. Найліпшою перспективою виглядає участь у фестивалях та конкурсах з метою просування власного продукту і здобуття імені чи бренду, що можуть відкрити шлях до різноманітних грантів на розвиток та реалізацію мистецьких проектів. Крім того, існують грошові відео¬поетичні премії, а відзнаками на деяких фестивалях є дорога і така потрібна в роботі апаратура. Біда одна – щоб посісти призове місце на фестивалі чи в конкурсі й у такий спосіб здобути фінансування на розвиток, потрібен якісний продукт, а для того, щоб його виготовити, – потрібне фінансування [2]. Тож десь на проходженні ось такого замкненого етବпу зачаїлася наразі українська відеопоезія. Проте не можна квапити події, бо коли на них приходить час, вони відбуваються легко й непомітно, так, що тільки досить заплющити очі, а коли їх розплющуєш – уже все відбулося. Так само вірші пишуться легко, коли їм час писатися. І всього можна дочекатись. Можливо, скоро й ми своєю відеопоезією змусимо Рим озиратись на нас. ДЖЕРЕЛА 1. Gianni Toti: from Wikipedia, the free encycl // Wikipedia, the free encyclopedia. – Режим доступу : http:// en.wikipedia.org/wiki/Gianni_Toti 2. Бабкіна К. Віршокадри. Четвертий вимір поетичного відеоарту / К. Бабкіна // Тиждень.UA. – Режим доступу : http://tyzhden.ua/Publication/3448.

3. Дніпро : літературно-художній журнал / [ ред. М.В. Луків]. – Київ, 2012 – № 1.

4. Міжнародний конкурс відео поезії «CYCLOP». – Режим доступу : http://litfest.ru/CYCLOP/.

5. Степанов Е. Новые жанры современной русской поэзии: видеопоэзия, лингвогобелены, листовертни, танкетки, цыфровая поэзия / Е. Степанов // «Дети Ра». – №12(86). – Моссква, 2011. – Режим доступу : http://www.detira.ru/arhiv/nomer.php?id_pub=3857.

6. Якимчук Л. Снайпери відео поезії / Л. Якимчук // ЛітАкцент. – Режим доступу : http://litakcent. com/2008/12/05/cnajpery-videopoeziji/.

Коротко про функціонування української аудіокниги

Смерть книги пророкували ще, мабуть, з часів появи радіо, але хто тоді міг повірити, що вона стане лиш продовженням книжної експансії у світі, і відкриє літературу навіть тим, хто не може читати? Аудіокниги у наш час є так само звичним явищем, як і, скажімо, Інтернет-радіо, хоча для наших батьків це й виглядає, можливо, збоченням. Великий поштовх розвитку звукових книг дали різноманітні об’єднання людей, у яких проблеми із зором. Адже для незрячих людей аудіокнига – найзручніший спосіб зануритися у світ літератури. Та й узагалі, це дуже і дуже практична річ, погодьтеся. «читати» по дорозі на роботу, прибираючи вдома, врешті-решт, лежачи (що забороняли робити в дитистві, турбуючись про здоров’я очей затятих книголюбів) тепер можна. Звісно ж, акторська гра, музичний супровід та фонові звуки заберуть у вас частинку книги, і, скоріш за все, перетворять вас на глядача, чи то пак слухача, але ж скільки переваг у ній приховано. Та історія сучасної української аудіокниги, далебі, непроста. Перші аудіокниги записувалися за сприяння Українського товариства сліпих. Запис проводився на магнітофонну стрічку, пізніше на касети на низьких швидкостях. Найвідомішими дикторами, що начитували аудіокниги, ще за часів УТС, є Микола Козій, Юрій Рудник, Ігор Мурашко та інші. У 90-х фінансування товариства різко зменшилося, тож до запису почали залучати непрофесійних дикторів, що позначилося на якості таких книг. Водночас УТС почала поступатися місцем підприємцям, що займалися записом та поширенням аудіокниг. З’явилися такі дистриб’юторські мережі, як «Наш Формат», а також безліч тематичних сайтів. Таким чином на українському ринку почав зароджуватися новий сегмент. Самі ж звукові книги перестали бути лиш порятунком для незрячих, а, натомість, почали врізатися в життя абсолютно усіх верств населення: від малюків, що лиш вчаться говорити, і до бабусь та дідусів, що все частіше гуляють в навушниках у парках під своїми будинками. Донеччанин Владислав Кириченко зробив великий вклад в українську аудіокнигу. За його словами, це був проект, в якому він найбільше обламався. За п'ять років видав близько 200 аудіокниг. Створив «Наш Формат».

300 тисяч доларів на цьому втратив.

23 Kolo №3

Розглядається передумови виникнення та функціонування аудіокниги в українському суспільстві. Висвітлено місце УТС, а також інших комерційних та некомерційних організацій в процесі розвитку аудокниг в Україні. Ключові слова: аудіокниги, УТС, «Наш Формат», «Гуртом».

Background of appearence and functioning of audio books in Ukrainian society were reviewed. Place of ??? and other commercial and non-profit organizations in the development of auiobooks in Ukraine was highlighted.

Keywords: audiobooks, UBS, «Nash format», «Gurtom»

Наука/ Science

ЛУТ Володимир

Наука/ Science Kolo №3

24

«Навіть якби не було торрентів – все одно не пішов би бізнес. Якщо в нас такого хіта, як Ліна Костенко, продають по 70-80 тисяч екземплярів, це діагноз. У країні з 50-мільйонним населенням, 1 відсоток – це півмільйона. Можете собі уявити якість популяції? Мені дзвонять: "Така класна книжка "Холодний Яр", я от скачав, послухав. Чому ще не випускаєте?". Кажу: «Ви скачали «на шару», тому й не випускаю». Якби ви заплатити за український продукт 15-20 гривень, ми випускали б удвічі більше. Там 19 годин звуку. Дорогуща книжка, в кілька тисяч доларів обійшлася. Як вона може окупитися, коли купили всього 600 штук?» – пояснює Владислав Кириченко. Неприбутковість цього бізнесу, а також слабкі позиції УТС роблять україномовну аудіокнигу високої якості рідкістю. Ті ж матеріали, що були записані до 90-х, зараз оцифровані і знаходяться у вільному доступі в Інтернеті, однак якість звучання низька. Абсолютно некомерційний (як стверджують організатори) проект запустили активісти спілки «Гуртом». Наразі за їхньої підтримки вийшло дві аудіокниги, які безкоштовно розповсюджуються на СD-дисках та знаходяться у відкритому доступі в мережі Інтернет. Це повісті письменника на ім’я Сат-Ок – «Земля Солоних Скель» та «Таємничі сліди». Видавці пояснюють, що хочуть, «щоб в українського слухача були цікаві пригодницькі книжки». Основна мета такого проекту – видання дисків для незрячих. Активістами Гуртом книги розповсюджуються майже у всіх обласних УТОСах. Аудіокниги як майже незамінний предмет для незрячих людей не публікуються у чітко визначеному стилі чи об’ємі. Таким чином вони стають безумовно комфортним інструментом для пізнання світу, тож для них мали б відкриватися великі перспективи. Хоча, якщо попит породжує пропозицію, то, можливо, аудіокнига українцям не потрібна? Так це чи ні – побачити зможемо вже найближчим часом за змінами у цій сфері. А що, власне, з нею може статися? Навіть, якщо попиту не буде, видавництво аудіокниг перейде під державне регулювання, хоча й доступ до них, вочевидь, стане обмеженим. В Україні не буде широкого вибору аудіокниг, поки не буде попиту на нього, то ж все у ваших руках, панове.

«Книга художника»: несподівані аспекти книжковості ЛИСТВАК Галина Розглянуто «книгу художника» як явище, в якому поєднано властивості книги та мистецьке походження. На прикладах продемонстровано, як по-різному можуть проявлятися ознаки т. зв. «книжковості» в експонованих об’єктах. Ключові слова: «книга художника», артбук, книжковість, ознаки книжковості

25 Kolo №3

Незвичайні проекти, які переосмислюють традиції книжкового мистецтва, — «книги художника» — американська дослідниця Дж. Дракер (J. Drucker) називає «квінтесенцією мистецької форми ХХ ст.» [5]. І недарма, адже «книга художника» з’являлася як приклад інновації в книжковому мистецтві та унікальний засіб втілення контенту практично в усіх важливих мистецьких течіях ХХ ст. Але попри те, що її офіційну історію відраховують ще з кінця 60-х рр. минулого століття (за іншими версіями — з початку 70-х рр.), за цей час сфера дослідження «книги художника» лише збагатилася не вирішеними досі питаннями. Передусім, сама природа «книги художника» чітко не окреслена, а назва виводить нас до питань, що ж таке «книга» і хто може бути її художником. Окрім трьох найуживаніших термінів українською: артбук, авторська книга, «книга художника», маємо англійські artist’s book, artbook, bookwork, book art та book object і французьку livre d’artiste — кожен із яких перебуває в дещо іншому контексті. Артбук використовують як для позначення мистецьких витворів, так і для добірок графіки за певним принципом, наприклад, за мотивами кіно, коміксу чи комп’ютерної гри (тоді в таке видання включають проміжні ескізи, відхилені варіанти зображень та іншу додаткову інформацію, що зацікавить фанатів). Паралельно трапляються інші варіанти терміна з використанням кореня арт та різним написанням: арт-видання, арткниги (разом, окремо і через дефіс), бук-арт тощо. Словосполучення «книга художника», яким пропонуємо називати аналізоване явище, як термін теж далеке від досконалості, але, на нашу думку, є найоптимальнішим варіантом. У середовищі творців та дослідників «книги художника» (переважно в англомовних країнах — США, Австралії, Великобританії) триває активне обговорення різних аспектів термінології, зокрема, чи варто називати ці витвори книгами, чи публікаціями (що, за логікою, включало б некнижкові форми: періодику, електронні онлайн- та оффлайн-видання, окремі аркуші чи їх набори). В принципі, використання терміна artist’s publication («публікація художника») в чомусь розширило б розуміння явища, а в чомусь ускладнило його, бо додало б нових додаткових значень і плутанини. Тоді виникали б суперечки, що саме вважати актом публікації і в якій формі вона мала б бути задокументована. Цікаво, що в межах періодики теж немає термінологічної чіткості: періодику у вигляді «книг художника» або «книги художника», що виходять у світ із певною періодичністю, називають artists’ projects (з огляду на їхню тривалість), artists’ pages (якщо йдеться про окремі випуски-листівки) або дуже загально magazine art. В різних джерелах використовують ще artist’s journals та artist’s magazines. Обговорення, присвячені сутності «книги художника», неодмінно зводяться до понять доволі невловних, важко означуваних і таких, що сприймаються інтуїтивно. Куратори та бібліотекарі при доборі «книг художника» на виставку чи у фонди орієнтуються на власні бачення, досвід і чуття, при цьому не пропонуючи конкретних критеріїв.

Наука/ Science

The artist’s book is considered as a phenomenon, which combines book characteristic and artistic origin. The examples demonstrate how differently the exhibited objects may show features of so-called bookness.

Keywords: artist’s book, artbook, bookness, bookness features.

Наука/ Science Kolo №3

26

Тому, говорячи про зміну форми книги у «книзі художника», можемо говорити і про трансформацію самого поняття книги. Американський дослідник Ф. Сміт (P. Smith), вводячи поняття книжковості (bookness) на позначення сутності книги (а точніше, «властивостей, що мають стосунок до книги»), серед іншого апелює до форми, і передусім до форми кодекса. І закликає не ототожнювати книгу з текстом. За його словами, «текст може бути написаний на чому-завгодно, але це не зробить його книгою і не надасть властивостей книжковості, якщо навіть сувій зберігає свою сувійність без жодного тексту. Плюшевий ведмедик із текстом на ньому не є книгою! Книга не є текстом, хоча зазвичай із ним асоціюється, і ці два елементи часто сприймають за одне і те ж» [7]. При цьому він доволі категорично пропонує вважати книжковість не властивою «книгам художника», оскільки ті свідомо ставлять під сумнів авторитет книги традиційної. Наскільки можна зрозуміти із зауважень дослідника (який віддає перевагу відштовхуванню від протилежного), відповідності одній чи декільком ознакам книжковості недостатньо. Щоб бути книгою, на його думку, слід мати повний набір, а саме: традиційну матеріальну форму, наявність сторінок, наявність книжкового блоку (у формі кодекса), наявність тексту. І саме цього, вважає Ф. Сміт, бракує «книгам художника». Але парадокс у тому, що «книгу художника» зазвичай визначають як витвір мистецтва у формі книги. Щоправда, традиційний образ книги, що сформувався (і зараз продовжує трансформовуватися) в нашій свідомості, має мало спільного з тим архетипним образом таємничої книги, притаманної мистецтву; чи тим «революційним», інноваційним і деструктивним образом, який намагалися сформувати митці другої половини ХХ ст. Разом з тим, історія книги свідчить, що з розвитком конструкцій книги та її художнього наповнення і виконання, на сучасному етапі практично немає принципово нових рішень. Звісно, з’явилися нові технології та матеріали, але більшість елементів та засобів «книги художника» (навіть тих, що, за задумом, мали б «підривати» основи книжковості) так чи інакше вже траплялися в історії. Наприклад, фігурні оправи, рухомі елементи відомі ще з рукописної книги. На думку ще одного дослідника, Ґ. Стюарта (G. Stewart), книгам-об’єктам (bookworks) притаманна демедіатизація, тобто втрата ознак медіа, коли вони перестають бути навіть об’єктами для читання [8]. При цьому існує певна градація цієї втрати: від традиційних книг до «книг художника», і до книг-об’єктів, які вже не можуть бути засобами медіа, оскільки їхня форма повністю «перекриває» доступ текстовій інформації. Не дивно, що форма і сильне візуальне навантаження в «книгах художника» стають визначальними у їхньому сприйнятті. Тому принцип єдності змісту й форми у випадку «книги художника» іноді зміщується, і форма може визначати спосіб організації контенту. На прикладі проектів, експонованих на українських виставках, видно, як по-різному проявляють себе ті чи інші риси книжковості. За цією ознакою можемо виокремити декілька умовних груп. Це передусім роботи, які, по суті, є книгами і часто можуть бути придатні для тиражування. Так, Листи до Середи / Творча майстерня «Аґрафка» ; поезія Середи А. — 2010. — Шовкографія, деколь, дерево — демонструють, що використання дерева як матеріалу для сторінок зовсім не применшують «книжкові» якості. Книга Записки, замальовки і детальки / Хоменко А. ; оправа, папір Коршунова Р. — Київ, 2011. — 16х18 см. — 1 пр. — Папір ручного литва, картон, мішана техніка, що в каталозі виставки [2, с. 37] отримала назву «Соняшник»

Наука/ Science

27 Kolo №3

Рис. 1. Хоменко Ганна «Записки, замальовки і детальки», 2011 р.

за одним із творів, є яскравим прикладом кількаразового розгортання кожної сторінки (див. рис. 1). Є зразки, що імітують книжковий блок, який насправді таким не є. Наприклад, Книга в трьох діях / Козаневич Є. — Книга-об’єкт з трьома шухлядками; шкіра, дерево, тиснення — має три шухлядки різного розміру, які заповнюють порожнину блока; або схожий на неї Скарб медової печери / Гринько С. ; наук. кер. Стасенко В. ; Українська академія друкарства. — 2006. (див. рис. 2) з висувною картою та захованими в блоці «скарбами». Окремо сюди можна зарахувати багатофункціональні об’єкти, як, наприклад, Книга-сумочка / Оранюк Н. ; наук. кер. Зінченко С. ; Українська академія друкарства. — 2010, яка, окрім традиційних для книги елементів, має довгу ручку і додатковий декоративний клапан оправи. Окремі риси книжковості — уніфікованість об’єктів, притаманну колекціям — демонструють навіть некнижкові форми (найчастіше — листівки). Наприклад, Книга джунглів / Манн О. ; оправа, папір Коршунова Р. — 2011. — 25х25 см. — 1 пр. — Набір листівок у футлярі; папір ручного литва, картон, шкіра, авторська техніка.

— своєрідний уявний бестіарій, де кожна істота зображена на окремому аркуші [2, с. 34]. Або Рис. 2. Гринько Світлана «Скарб Київська абетка / Потемська А. — 2011. — текмедової печери», 2006 р. стиль. — табло зі сторінкам, що відгортаються і відкривають значення «київських» літер (див. рис. 3). Іноді художники групують набори предметів за певним принципом, як, наприклад, Обеденная книга / Саніна А. — 2007. — 1 пр. — Набір у коробці; папір, картон, газети, мотузка, клей, китайські палички, фотографії. — що є тематичною добіркою предметів і текстів, дотичних до читання [3, с. 41]. Або Валіза вражень / Грищенко О. — Київ, 2011. — 1 пр. — Набір у валізі; картон, дерев’яні кубики. — результат пленеру в Кам’янці-Подільському, набір кубиків, з яких можна скласти шість схем-ракурсів міста (див. рис. 4).

Наука/ Science Kolo №3

28

Рис. 3. Потемська Аліна «Київська абетка», 2011 р.

Рис. 4. Грищенко Олег «Валіза вражень», 2011 р.

Рис. 5. Агамян Ануш та ін. «В’язана книга», 2012 р.

Наука/ Science

Часто трапляються некодексні книги, як Гра в класики / Озаринська І. — Київ, 2011. — 2 с. — 6х6х6 см. — 2 пр. — Сторінка, що згортається у кубик; папір, картон, акрил, гуаш, полотно, шкіра. Або колективна В’язана книга / Театр для всіх ; Агамян А., Храпачова М., Агамян О. — 2012., яка формується з окремих паперових смужок із написами (див. рис. 5).

Kolo №3

29

Рис. 6. Сакун Андрій «Чуттєві основи сприйняття простору», 2010 р.

Бувають об’єкти, що мають поверхні, які умовно можна трактувати як сторінки: Чуттєві основи сприйняття простору : книга з трьох частин / Сакун А.

— 2010. — Авторська техніка. — триптих, що нагадує дитячий конструктор (див. рис. 6); або Суть / Ковальчук В. — 2011. — 6 с. [Листок і п’ять граней].

— 7х12х15 см. — 1 пр. — Об’єкт у вигляді яблука на підставці; папір ручного литва, дерево, тонований папір, туш, перо.

Наука/ Science Kolo №3

30

Рис. 7(а). Дорошенко Поліна «День Хармса», 2012 р.

Іноді частина об’єкта, заявленого як «книга художника», є власне книгою, наприклад, Авторська книга / Сиглова А. ; Українська академія друкарства. — 2011.

— складається з мініатюрної книжечки з афоризмами, захованої в піраміду, а на кожній з чотирьох граней цієї піраміди прикріплено трикутний книжковий блок. Або інтерактивний День Хармса / Дорошенко П. — 2012. — об’єкт у вигляді гори, на якій розгортаються декілька сюжетних ліній з вірша Д. Хармса і з якої «ростуть» рухомі та звукові елементи (див. рис. 7). Звичайно, немає жодного «книгометра», що зміг би встановити, якою мірою тому чи іншому об’єкту притаманні книжкові риси або чи належить він до «книг художника». Питання Рис. 7(б). Дорошенко Поліна «День Хармса», 2012 р. залишається відкритим. Однак творчі знахідки художників та аналіз конкретних об’єктів можуть наштовхнути на цікаві спостереження і несподівані висновки щодо природи та ознак книжковості.

Наука/ Science

ДЖЕРЕЛА 1. Дифракція тексту : [виставка мистецьких творів]. — Львів, 1998. — 40 с.

2. Книга художника : [каталог виставки] / Музей книги і друкарства України ; Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України». — К., 2012. — 40 с.

3. Книжковий обід 07/08 = Book lunch 07/08 : [каталог виставки] // Інститут духовних цінностей ; Центр сучасного мистецтва при НаУКМА. — К., 2008. — 52 с. — Режим доступу: http://issuu.com/ booklunch/docs/booklunch.

4. A Manifesto for the Book / ed.: S. Bodman, T. Sowden ; The Centre for Fine Print Research University of the West of England. — Bristol : Impact Press, 2010. — 186 p. — Режим доступу: http://www.bookarts.uwe. ac.uk/cases_canon/manifbk.pdf.

5. Drucker J. The Artist’s Book as Idea and Form / Johanna Drucker. — 2001. — Режим доступу: http://www. granarybooks.com/books/drucker2/drucker2.html.

6. Drucker J. The Century of Artists’ Books / Johanna Drucker. — New York City : Granary Books, 2004. — 378 p.

7. Smith P. The Whatness of Bookness / Philip Smith. — 1996. — Режим доступу: http://www.cbbag.ca/ BookArtsWeb/bookness.html.

8. Stewart G. Bookwork as Demediation / Garrett Stewart // Critical Inquiry / The University of Chicago Press. — Spring 2010. — Vol. 36, No. 3. — P. 410—457. — Режим доступу: http://lcm.english.ucsb.edu/wp-content/ uploads/234/GStewart-bookwork.pdf.

9. Thompson J. Playing with Books: The Art of Upcycling, Deconstructing, and Reimagining the Book / Jason Thompson. — Beverly : Quarry Books, 2010. — 152 p.

10. Wiszniewska-Domańska J. Książka artystyczna i jej konteksty edukacyjne [Рукопис] / Joanna WiszniewskaDomańska // Polska książka artystyczna z przełomu XX i XXI w. — 2010. — 20 s.

«Історія в ілюстраціях» як синопсис художньої літератури ДУДКА Валерія Розкрито сутність терміну «комікс», умови його появи та історії розвитку. Зроблено акцент на перетворенні літературних творів у новий вид мистецтва за кордоном і в Україні. Ключові слова: комікс, послідовне мистецтво, манґа, «класика в ілюстраціях», графічний роман.

The essence of the term «comics», the conditions of its appearance and history of its development was reviewed.

Accent was made on the transformation of literature into a new art form abroad and in Ukraine.

Keywords: comics, sequential art, manga, «the classics in illustrations», graphic novel.

Слово «комікс» ототожнюється зі словосполученнями «мальовані історії», «послідовне мистецтво», «книжка-альбом» тощо. Квінтесенція відображається в англійському слові comic – комедійний або смішний, тому найчастіше людині, в першу чергу, можна нав’язати думку, що комікс беззаперечно постає як щось комічне і не варте серйозного осмислення. Однак така

Kolo №3

31

Наука/ Science Kolo №3

32

казуїстична позиція помилкова, і для підтвердження слід заглибитися в історію створення, формування, популяризації «наповнених ілюстраціями книжок». Комікс поєднує риси таких видів мистецтва, як література та образотворче мистецтво, і представляє собою ілюстровані й інші зображення, зіставлені поруч у продуманій послідовності для передачі інформації та отримання естетичного відгуку від глядача [1]. Іншими словами, це послідовність малюнків з короткими текстами, які створюють певну зв’язну розповідь, а сам текст вписується у «мовну бульку» («мовна хмаринка», англ. speech balloon), яка передає думки персонажів, заголовки і титри. Якщо розглядати комікс з історичного ракурсу, «малюнкові оповіді» пов’язують з когнітивністю наскельного живопису та відтворенні варіативних асоціацій буденного середовища за допомогою мнемоніки. Більшість книг про комікси починаються з кінця XIX ст., однак, сам вид мистецтва з’являється ще раніше: предками можна вважати трансформування перших писаних картин в ієрогліфи у Китаї та Давньому Єгипті, найдавніші шрифти, розписи церковних канонів з Греції. В 1519 р., за часів правління іспанського конкістадора Ернана Кортеса, було розписано яскраву розкладну книгу в картинках 11 метрів завдовжки, що оповідає про великого політика і воїна 8 Олене «Кіготь Тигра» (або «Кіготь Ягуара», залежно від перекладу). Більшу частину століття слово «комікс» мало негативний забарвлення, представники-практиканти воліли називатися лише ілюстраторами, або навіть карикатуристами. Сюрреалістичний роман-колаж «Тиждень благих діянь» Макса Ернста, що представляє собою послідовність з 182 естампів з колажами, вважається одним із шедеврів XX століття, але ніхто не наважиться назвати це «коміксом», боячись викликати обурення. І хоча тут відсутній якийсь традиційний для всіх коміксів сюжет, немає сумніву в наявності одного з головних елементів – послідовності, з метою, щоб його прочитували, а не просто переглядали. Прийнято вважати, що «Жовтий хлопчик» («Yellow Kid» ), якраз і є тим героєм першого сучасного коміксу. Його автор, американський графік Річард Фелтон Аутколт, першим придумав в 1896 р. вміщувати на картинку текст репліки в «мовну бульку». У XX столітті комікси стали одними з популярних жанрів масової культури. Вони втрачають свою комічність, за яку отримали назву. Прерогатива надається пригодам, бойовикам, детективам, жахам, фантастиці, розповідям про супергероїв. Поширюються німі комікси, фотокомікси, французька «стрічка малюнків»; в 60-х («золота ера» коміксів) на світову арену виходить американська компанія «Марвел», що створює найпопулярніших героїв за всю історію коміксів; широко розповсюджуються азіатські жанри: японська манґа і, дещо менш відомі, китайська маньхуа і корейська манхва. Манґа значно відрізняється від американських коміксів, оскільки створюється тушшю в чорно-білому забарвленні, перетворює коміксні сюжети в аніме та подає картинки у зворотній послідовності – аналогічно до канонів місцевого правопису. З 1990 року в Європі набирає популярності адаптація літературної класики в жанрі коміксу. Тоді виходить серія «Класика в ілюстраціях», яка включала в себе «Мобі Діка» Германа Мелвілла, «Ворона» та поеми Едгара По, «Великі надії» Діккенса, «Алісу в Країні Чудес» Льюїса Керрола. Масові переклади, випуски ґрунтувалися на дусі інтернаціоналізму, і якщо в більшості

Наука/ Science

33 Kolo №3

країн Європи прийнятним було видавати такі шедеври світової літератури, як «Енеїда», «Три мушкетери», «Граф Монте-Крісто», то Сполучені Штати ніколи не намагалися «заманити» в комікситакі твори, з трюїзмом вбачаючи в них комерційну невигідність. Основна мета ілюстрування розповіді – привернути увагу читача, якій не під силу прочитати первісний варіант твору, або хочеться побачити його в новому світлі. Дуже важливим залишається елемент самого перекладу літературного оповідання мовою коміксу. Навіть за наявності яскравої уяви інтерпретатора важливо дотримуватись відповідності оригіналу, і один з можливих підходів – дбайливе ставлення до обраної книги для адаптації, глибоке сприйняття духу і букви оригіналу, неважливо, роман це, байка або невеликий вірш. Грубим порушенням буде спростити історію до одноманітного малюнка і створити вже зовсім інший, новий твір. Як вже зазначалося, з кінця XIX ст. вбачається інтенсивний рух в напрямку ознайомлення нового покоління з безсмертними творами світової літератури у вигляді спрощеного матеріалу. Так, за словами одного з «коміксистів» Карена Уенборна: «Наше основне завдання – зробити з Шекспіра та інших класиків привабливі для молоді історії , що будуть не гіршими ЛюдиниПавука» [1]. Наприклад, видавництво Vents d’Ouest випустило серію коміксів, в основу яких лягли п’єси французького комедіографа XVII століття та творця класичної комедії Жана Батиста Поклена, у світі більш відомого під псевдонімом Мольєр. «Скупий», «Витівки Скапена», «Дон Жуан», «Жорж Данден» – якраз випадок адаптації в її первісній формі, яка різниться підкресленою повагою до оригіналу, де не зазначаються імена авторів на обкладинці, і в самому коміксі художники не намагаються привнести щось нове та більш сучасне, тому і «залишаються в тіні великого класика». Всесвітньо відомий роман «Гравець» російського письменника Ф. Достоєвського, де історія передає нам всеохоплюючу пристрасть до азартної гри, яка стає для людини вже навіть не сенсом життя, а єдиною, екзистенціальною суттю буття, також піддавався переробці у комікс. Письменника з гучним іменем і коротким прізвищем Едгар Алан По також не обійшли увагою у світі коміксів – його висунули на лідируюче місце серед тих класиків, за твори яких бралися тлумачі «намальованих оповідань». Його «Золотий жук», «Чорний кіт», «Маска червоної смерті», серія «Незвичайні історії Едгара По» насичені не тільки новими ідеями, похмурою атмосферою, чорним гумором, але й специфічною манерою оповіді. Він вважається засновником детективу та найбільшим професіоналом у створенні новел, і в поєднанні з макабричними короткими розповідями все це породило ідею фікс серед засновників коміксів. На противагу вищезгаданим творам, дитячі казки відійшли на другий план як варіант трансформації у комікси. Однак можна виділити дві основні розповіді – «Алісу в Задзеркаллі» Льюїса Керолла та «Пітера Пена» Джеймса Баррі. Серія коміксів за мотивами цих казок насичена яскравістю, вільними думками, але й специфічним гумором та відходом від оригіналу. Не можна не згадати про англійського драматурга Єлизаветинської епохи Вільяма Шекспіра та видання його класичних творів у стилі японської манґи, успішно розпочате у 2008 році. В Англії на полицях книжкових кіосків та магазинів можна знайти манґа-версії «Макбет», «Отелло», «Генріха V». Сюжетні лінії деяких п’єс-коміксів були змінені – наприклад, Ромео та Джульєта, головні герої однойменної п’єси, перенесені до сучасного Токіо, а Монтеккі та

Наука/ Science Kolo №3

34

Капулетті представлені як ворожі клани японської якудзи. Слід зазначити, що подібна адаптація творів класичної літератури стає все більш поширеною через конгеніальність авторів коміксів у сфері вироблення нового типу книжок для читання з додаванням ілюстрацій та синопсисом основного змісту. «Історія в картинках» – вид мистецтва, що має свою нішу на літературному ринку в зарубіжних країнах, але зовсім не розвивається на теренах України. Регрес проявляється через інфляції, нестабільності, ризик з фінансового боку, думкою людей, що така художня література цікава лише підлітковій аудиторії, а дорослим нічого буде дізнаватися. Тому й не дивно, що ті українські автори, які вирішили піти у світ коміксів, зараз створюють лише розважальні, пригодницькі «оповіді у малюнках». Хоча не можна забувати: закордонні інвестори мали бажання співпрацювати з нашими колегами у сфері розвитку такого продукту як «комікс», була присутня дистрибуція та значна кількість пропозицій покращення якості, однак, як повідомляє представник українського видавництва коміксів «Козаки» Ігорь Харченко, «раніше було зацікавлення до вкладання коштів в українську видавничу справу з-за кордону. Але наша Верховна Рада «патріотично» прийняла рішення обмежити іноземні інвестиції до 30%, й інтерес у закордонних інвесторів до України зник» [4]. Підкріплюючись лозунгом «перепони роблять кожного сильнішим», кілька років тому чотири мистецькі організації з України та Польщі створили графічну версію роману «Ворошиловград» українського письменника Сергія Жадана. Виданий у такому варіанті, де основою передачі сюжету є малюнок, а не текст, роман відображає жорсткий, меланхолійній соціалістичний реалізм. Інший графічний роман вже українського художника Ігоря Баранька – історичний детектив «Максим Оса», в якому автор детально вибудовує діалоги, створює захопливий, непередбачуваний сюжет. В його основі – історичні факти: Запорізька Січ, козаки, війни за здобуття свободи українського народу. Можливо, саме такі комікси потрібно читати школярам, оскільки вони наглядно демонструють історію України, тяжкі часи минулого, і якщо головним героєм для японців є самурай, для французів – галл Астерікс, для американців – різні супергерої, то для нас саме козак – такий типаж, що нормально сприймається на Сході і Заході, в Центрі та на Півночі України та гармоніює з сучасною душею українського громадянина, бореться за справедливість і постає справжнім героєм в образі протагоніста. Варто згадати популярні на українському ринку випуски серії «Класні комікси», до яких увійшли твори українських класиків: «Захар Беркут» Івана Франка, «Кайдашева сім’я» Нечуя-Левицького, «Конотопська відьма» Квітки-Основ’яненка, «Хазяїн» Карпенка-Карого, «Москаль-чарівник» Котляревського, «Ніч перед Різдвом» Гоголя, «Мина Мазайло» Миколи Куліша та ін. «Ми абсолютно нікому не нав’язуємо такий варіант прочитання класики, наша мета – зацікавити юного читача, щоб у нього після знайомства з коміксом виникло бажання прочитати твори повністю» [2], – зазначила редактор «Класних коміксів» Леся Пархоменко. Прерогатива перетворення художніх книжок на комікси в їх легкому сприйнятті, швидкому охопленню суті, бурхливій фантазії завдяки тематичним малюнкам, однак мінусом такого читання залишається обмеженість лексики, відсутність пояснень та розширених описів.

НІКІШОВА Катерина Висвітлено місце коміксів для дітей та юнацтва на українському книжковому ринку як у вигляді періодики, так і цілісної книги. Розглянуто та частково проаналізовано періодику, в якій найчастіше можна зустріти комікси. Подано короткий огляд книжкових серій коміксів, які є найпопулярнішими серед українських видавництв. Ключові слова: комікс-серіал, манґа, мальовані історії, комікс-періодика.

Place of comics for children and youth on the Ukrainian book market in the form of periodical and comprehensive books was reviewed. Newspapers, where comics can be often found were reviewed and partially analyzed. A brief review of the book series comic books that are most popular among Ukrainian publishers was made.

Keywords: comic series, manga, drawn stories, comic periodicals.

Жанр коміксу в Україні з’явився у дитячих періодичних виданнях у 30-х роках ХХ століття. Зараз існують не лише такі дитячі періодичні видання, де коміксу відведено 1-2 сторінки, а й такі, де подаються твори лише цього жанру, або цього і схожих жанрових різновидів (манґа, мальовані історії). Як приклад, до періодичних видань першого типу можна віднести журнал «Соняшник», де один комікс може бути «розтягнутий» на декілька номерів (у 2005 році комікс «Місячна картопля» було репрезентовано у перших п’яти номерах, у 2006 році комікс «Неймовірні історії балакучих астероїдів» – у перших чотирьох, у 2007 році комікс «Антикіт» – у перших двох), а може займати лише 1-2 сторінки одного номеру (як-то у 2005 році у №6 – комікс «Хто кого?»). Ще одним прикладом використання жанру коміксу на сторінках періодичного дитячого видання є журнал «Професор Крейд», який позиціонує себе як пізнавальне видання для дітей віком від 6 до 10 років. На сторінках цього видання жанр коміксу має форму комікс-серіалу, коли в кожному новому номері комікс отримує назву «Пригоди вряди-годи»,

35 Kolo №3

Жанр коміксу на українському книжковому ринку

Наука/ Science

ДЖЕРЕЛА 1. МакКлауд С. Понимание комикса : Электронный ресурс. – Режим доступа : http://understandingcomics.ru/.

2. Максименко О. Мальовані історії / О. Максименко // Видавництво «Тиждень» : сайт. – 2012. – Режим доступу : http://tyzhden.ua/Culture/55301.

3. Москвичова А. Три історії про український комікс / А. Москвичова // Культурно-видавничий проект «Читомо» : Електронний ресурс. – Режим доступа : http://www.chytomo.com/news/ tri-istoriii-pro-ukraiinskij-komiks.

4. Харченко И. Что такое комикс : Электронный ресурс / Харченко И. – М. : Издательство «Козаки», 2006. – Режим доступа : http://korekta.io.ua/s98049/igor_harchenko_shcho_take_komiks_interv.

Наука/ Science Kolo №3

36

а герої коміксу не змінюються, адже вони є сталими для всього журналу. У 2007 році журнал також вшанував жанр коміксу спец-випуском «Професор Крейд. Пригоди вряди-годи» під назвою «Герой із холодильника (історія знайомства)» обсягом у 52 сторінки. Існують також часописи, які спеціалізуються на коміксах. Серед таких можна перелічити «Коміксуха» (видається у Харкові, ПП «Микко-Сервис», у 2006 році вийшов №3), «Умійко, дитячі комікси» (видається у Києві, ФОП Пономаренко, у жовтні 2008 вийшов №2), журнал українських коміксів «ЖУК» (видавництво Дип Груп, вийшло 3 номери), одеська збірка коміксів, яка виходить у видавництві «Євгеніос» (у 2008 році вийшов №1 під назвою «Сайт-о-полис», російськомовний). Крім того, зараз жанр коміксу існує не лише у форматі періодики, але й у вигляді книжок (така форма подання цього жанру прийшла до нас з-за кордону). Саме тому переважно такі книжки є перекладними на нашому книжковому ринку. Прикладом є комікс «Сутінки. Роман у коміксах. Том 1» Стефані Маєр, який був створений авторкою разом з художницею Янґ Кім і в межах серії «Сутінкова сага» перекладений і видрукуваний у видавництві «Країна Мрій». Оскільки фанатів у цієї серії книжок вистачає, то видання коміксу було доцільним, адже ця зміна жанрового забарвлення подання видання, тематика якого є запотребованою, мотивує читача до придбання цієї книжки. Серія перекладних коміксів (манґа) вийшла друком у видавництві «Перо». Вони рекомендовані дітям від 13 років. Кожна з цих книжок має свій піджанр у жанрі коміксу: • Даус К., Ортега Дж., Александер Дж., Барр М., Токор Р. Star Trek / Зоряний шлях. До нових зірок (манґа), 232 с. Піджанр – наукова фантастика.

• Кнаак Р., Джоллей Д., Льютер Т., Веллман М. Warcraft: Легенди. Книга 1(манґа), 176 с. Піджанр – бойовик.

• Пак Сан Сун. Ангели ковчега. Книга 1(манґа), 192 с. Піджанр – фентезі.

• М. Еліс Легроу. Бізенгаст. Книга 1(манґа), 192 с. Піджанр – фентезі.

• Шварк М., Каульферш Р. Ван-Вон Хантер. Книга 1 (манґа), 176 с. Піджанр – фентезі.

• Елен Шрейбер. Поцілунок вампіра. Кровні брати (кн. 1) (манґа), 128 с. Піджанр – романтика. Одна з книжок коміксів видавництва «Перо» має читацьке призначення – діти від 5 років. Це книжка Сібос Л., Ходжес Д. «Персиковий пух. Книга 1 (манґа)», яка відноситься до піджанру комедії. Манґа відрізняються від звичайних коміксів графічним та літературним стилем. Сценарій та розташування кадрів будуються по-іншому, в образотворчій частині акцент робиться на лініях малюнка, а не на його формі. Малюнок може варіюватися від фотореалістичного до гротескового, проте широковідомим напрямом є стиль, характерною особливістю якого помилково вважаються великі очі. Насправді, важливий не розмір очей, а увага, яку художник приділяє очам по відношенню до решти частин обличчя. Читається манґа зазвичай справа наліво, причиною чому є японська писемність. Видавництво «Перо» зберегло японський стиль читання справа наліво лише у книжці Місахо Курзірадо, Кортні Лав, Діджей Мілкі «Принцеса Аі. Поневіряння. Книга 1 (манґа)», вона видана в оригінальному манґа-форматі і відноситься до піджанру фентезі/романтика. Жодне видавництво в Україні,

Наука/ Science

37 Kolo №3

крім видавництва «Перо», не має ліцензії на видання манґи. Переважно у книжкових магазинах зустрічаються лише російські переклади манґи, здійснені і видані в Росії. В Інтернеті зустрічаються неофіційні переклади закордонних коміксів. Серед них можна знайти такі: • Ж. Д. Морван, І. Кордей, Ф. Воуліз, В. Пенг «Тарас Бульба». Частина 1., 2008 рік. – 51 с. Видано у Франції, перекладено з французької мови.

• Ж.-П. Пеко, І. Кордей, Л. О’Грейді «Кельти: 1. Ворон батолій».

Deleourt: 2009. – 60 с. Видано у Франції, переклад з англійської (подекуди французької) мови.

• Ж.-П. Пеко, Л. Піліпович, Торн «Велика гра: 1. Ultima Thule». Deleourt: 2007. – 50 с. Видано у Франції, переклад з англійської (подекуди французької) мови.

• Ж.-П. Пеко, Л. Піліпович, Торн «Велика гра: 2. Темні боги». Deleourt: 2008. – 50 с. Видано у Франції, переклад з англійської (подекуди французької) мови.

• Ігор Баранько «Максим Оса. Людина з того світу», 2008. Видано у Франції та Бельгії, переклад з російської мови • Ігор Баранько «Танок часу», частина 1 «Поцілунок змії», 2006. Видано у Франції та Іспанії, переклад з іспанської мови. Останні два комікси намальовані українським художником, проте через брак попиту на таку продукцію в нашій країні він друкує свої роботи за кордоном. Щоправда, «Максим Оса» був надрукований групою, як їх називає сам автор, «ентузіастів-експериментаторів» (а насправді видавництвом «Євгеніос», яке я вже згадували, перелічуючи українську комікс-періодику) в Україні наприкінці 2010 року у вигляді альбому коміксів, але також російською мовою, тиражем 5000 примірників, кожний з яких був пронумерований, але не мав ISBN, що і зумовило відсутність цього альбому коміксів у книжкових магазинах. Автор також обіцяє видати невеликий тираж українською мовою для поціновувачів. При цьому аудиторію коміксів він окреслює як людей у віці від 6 до 60 років. Крім того, власник видавництва «Євгеніос», Євген Марік, в доступному для огляду майбутньому планує випуск ще одного альбому Ігоря Баранько про пригоди скіфа «Скеггі Згуба», а також «No Aliens» Максима Богданівського і «Життя веселих динозаврів» Олексія Галкіна і Рашида Янова. Щодо власне українських книжок коміксів, які вже були видрукувані, то тут слід назвати спробу видавництва «Грані-Т» трансформувати твори українських класиків у жанр коміксу. Ця спроба реалізувалася у серію «Класні комікси», в якій у 2007 році вийшли наступні видання: • «Захар Беркут» за мотивами повісті Івана Франка.

• «Кайдашева сім’я» за мотивами повісті Івана Нечуй-Левицького.

• «Конотопська відьма» за мотивами повісті Григорія Квітки-Основ’яненка. У 2008 році видавництво видрукувало: • «Ніч проти Різдва» за мотивами повісті Миколи Гоголя.

• «Мина Мазайло» за мотивами п’єси Миколи Куліша.

• «Хазяїн» за мотивами п’єси Івана Карпенка-Карого. У 2009 році видавництво видало комікс за мотивами п’єси Івана Котляревського «Москаль-Чарівник». У найближчих проектах видавництва були – «Вій»

Наука/ Science Kolo №3

38

Миколи Гоголя і «Тигролови» Івана Багряного, які так і не побачили світ. Також, як і задум започаткувати серію «Комікси для найменших», яка б відрізнялася меншим форматом, більшою кількістю ілюстрацій і мінімумом тексту (хоча тут можна назвати своєрідну заміну, яку втілило видавництво, а саме серію «Історії в малюнках для найменших»). Всі книжки серії «Класні комікси» видавництва «Грані-Т» рекомендуються дітям віком 9-14 років, тобто якраз в період вивчення аналогічних творів класиків у школі. Проте видавництво зазначає, що ставило за мету не замінити оригінальний текст спрощеним аналогом (адже для цього існують хрестоматії, збірники переказів тощо), а зацікавити юного читача творами класиків за допомогою подання їх у незвичайному, близькому до розважального, жанрі. До того ж, до деяких творів додається ще аудіодиск, де можна ознайомитись із цілісінькими і недоторканими творами в акторських голосах. Жанрово близькими до коміксів у цьому ж таки видавництві «Грані-Т» є книжки, що видаються у серії «Мультстудія». Вони розраховані на дітей віком 4-7 років, малюнки тут на цілу сторінку, а для реплік використовуються виноски – виходять такі собі масштабні комікси. В рамках цієї серії, починаючи з 2007 року, видано досить багато книжок, серед яких: «Цапові мрії», «Ілько Муровлянин і княжа дочка», «Пан Коцький», «Червона Шапочка», «Вівчар і повітруля. Як повітрулі під водою клопоту завдавали», «Таємничий зоряний патруль», «Пригоди Філа та Фула у мезозої», «Легенда про чорну дірку. Йеті», «Кристал життя». Книжки цієї серії мають свою специфіку розташування коміксів. Малюнок коміксу розташований не вертикально, а горизонтально, а сторінкам надано вигляду кадрів фото- або відеозйомки, останній такий «кадр» замінюється словом «Кінець». Таким чином, коміксам у цих книжечках надано стилістики мультфільму. Цікаве та виправдане рішення, адже діти полюбляють мультфільми, і така манера подання інформації в книжці їх має зацікавлювати. Але існують також комікси для дошкільного віку, створені на основі радянського мультфільму про козаків, видані видавництвом «Казка» у 2009 році: • «Як козаки інопланетянам допомагали»; • «Як козаки на весіллі гуляли»; • «Як козаки сіль купували». У видавництві «Козаки» готуються до виходу серії мальованих історій про Марка Запорожця. На козацьку тематику є також комікс-розмальовка для дошкільнят «Про козака малюка», створений В. Цах і В. Карпенко, виданий ФОП Карпенко В. П. у 2010 році. Крім книжкових видань, в Україні видають ще й календарі в коміксах. Київський художник, а за фахом історик Віталій Січкарчук презентував «Козацький календар-2010». Цікаво, що присвячене видання тільки переможним битвам козаків, а це Хортиця, і перемоги над поляками, Конотопська битва, похід Сагайдачного на Москву тощо. Наклад календаря 1000 примірників. Крім козацького періоду історії України, жанр коміксу прислужився висвітленню більш пізніх подій, пов’язаних з УПА. У 2007 році

Наука/ Science

тернопільська Спілка Української Молоді ініціювала перевидання коміксу «Україна в боротьбі», що вийшов 1953 року в газеті «Америка» (США), в Україні. Видавнича діяльність тернопільської молодіжної спілки на цьому не закінчилась: 2008-го року відразу у двох мальованих історіях з’явився Степан Бандера – «Юність Степана Бандери» і «Вбивство з наказу КГБ». Таким чином, утворилась серія під назвою «Крилаті». Проте читацьке призначення цієї серії голова Спілки визначив не як дитячого читача, а вже як читача юнацького віку, здебільшого студентська аудиторія. Таким чином, український комікс розвивається. Цей жанр не лише виріс від 1-2 сторінок у періодичних виданнях до часописів, повністю присвячених коміксам, але й втілюється у альбомній та книжковій формі, формі календаря, ба навіть пробрався у додатки для мобільних телефонів – в онлайн-магазині iTunes Store можна придбати збірник Stupid Life # 1, автор якого – молодий киянин Максим Парадня. Історії про трьох веселих друзівнероб, які регулярно потрапляють у безглузді ситуації, доступні для скачування на чотирьох мовах: англійській, французькій, російській та українській. Але попри таке розмаїття форм видань коміксів кількість назв та примірників лишаються невеликими. Можна сказати, що цей жанр лише шукає свого читача, а розквіт популярності коміксу в нашій країні фахівці прогнозують десь за 10-15 років, тому видавництвам, які б хотіли спеціалізуватись на випуску такої продукції, можна вже зараз здобувати досвід видання коміксів, знаходити авторів та художників, визначати піджанри, які є більш цікавими вітчизняному читачеві.

Художественная литература и фанфикшн. Основные понятия и различия СТАРАЯ Алина Рассмотрено основные понятия, связанные с творчеством поклонников художественных произведений, приведены примеры коммерчески успешных фанфиков и наиболее популярные фэндома. Ключевые слова: фанфик, кроссовер, профанфик, рейтинг, пейринг, драббл The basic concepts, associated with the creations of fans of works of art were reviewed, examples of commercially successful fan fictions and most popular fandoms were given.

Keywords: fanfic, crossover, profanfic, rating, pairing, drabble.

Художественная литература – это, безусловно, то, что развивает наше воображение, позволяет воспарить над обыденностью и погрузиться в мир приключений. Вместе с персонажами книг мы можем позволить себе совершать такие поступки, о которых в реальной жизни даже не помышляли. Мы можем осуждать героев либо восхищаться ими, но к последней странице они уже

Kolo №3

39

Наука/ Science Kolo №3

40

становятся нам как родные. Поэтому последняя страница интересной книги в чём-то подобна расставанию с очень близким человеком. Когда-то в школе нам задали задание – написать эпилог к «Алым парусам» Александра Грина. И правда, очень часто автор недосказывает о судьбе персонажа, оставляя открытый финал. И тогда мы начинаем фантазировать на тему: «А что же было дальше?». Возможно, именно так и зародился фанфикшн. Фанфикшн или, как его в народе называют, фанфик – это жанр массовой литературы, который создаётся поклонниками художественного произведения на основании самого этого произведения. Фанфики являются некоммерческим творчеством и обычно пишутся фанатами для того, чтобы их читали другие фанаты. Фанфик может являться продолжением произведения, предысторией, пародией, «альтернативной вселенной», кроссовером (это – когда в одном фанфике «переплетаются мотивы или персонажи нескольких, возможно даже ничем не связанных, произведений). Фанфикшн – слово достаточно новое. Однако этот жанр (или какой-то его аналог) зародился давно. Взять хотя бы знаменитый роман «Три мушкетёра» (1844) не менее знаменитого Александра Дюма. Роман и два его продолжения породили целую серию романов, посвящённых его героям. Наиболее ранние из них датируются ещё ХІХ веком: «Анна Австрийская, или Три мушкетера королевы» (1872) Георга Борна, а также «Сын Портоса» (1883), «Дочь Арамиса» (1890) и «Д’Артаньян» (1896) Поля Махалена. Всемирно известный роман Маргарет Митчелл «Унесённые ветром» (1936) заканчивается на том, что Ретт покидает Скарлетт, и она клянётся его вернуть. Вот что бы поклонники делали, если бы в 1991-м Александра Рипли не написала продолжение («Скарлетт»), в котором герои наконец-то воссоединяются?! Да и в современной литературе можно встретить удачные публикации фанфиков. Таковыми, к примеру, можно считать первые произведения известных писателей-фантастов Ника Перумова с его эпопеей «Кольцо Тьмы» (1993), где действие происходит в Средиземье Дж. Р. Р. Толкина, или Сергея Лукьяненко, в первых произведениях которого, по данным его же официального сайта, «сильно чувствуется подражание Владиславу Крапивину и Роберту Хайнлайну» [1]. Из наиболее новых можно выделить продолжение романа Джерома Сэлинджера «Над пропастью во ржи» – «Вечером во ржи. 60 лет спустя» шведского писателя Фредрика Колтинга, который опубликовал своё произведение под псевдонимом Джон Дэвид Калифорния. В аннотации к роману написано следующее: «Джон Дэвид Калифорния - талантливый мистификатор, очарованный произведением Великого писателя и дерзнувший написать историю нового побега постаревшего сэлинджеровского героя, историю его безнадежной, но оттого не менее доблестной борьбы с авторским произволом» [2]. Кстати, этот роман запрещён к распространению в США и Северной Америке. Также прослеживается тенденция к росту количества фан-арта с ростом популярности того или иного произведения. Неимоверной популярностью пользуется серия романов (и фильмов) о Гарри Поттере. «Книгами о Гарри Поттере заболели миллионы людей по всему миру. А так, как книги Джоан Роулинг писала медленно, и выхода следующей части приходилось ждать не меньше года, фанаты начали придумывать свои продолжения истории». [3] Не меньшим, а возможно, и большим спросом пользуется у авторов фанфиков, которых, кстати, называют фикрайтерами или фанфишерами,

Наука/ Science

41 Kolo №3

«икона фэнтези» [4] – трилогия «Властелин Колец» и другие произведения Дж. Р. Р. Толкина. Теперь разберёмся с внешним видом фанфиков и основными понятиями, которые помогут нам ориентироваться в их разнообразии. Что касается оформления, то часто тексту фанфика предшествует шапка, информирующая о содержании произведения и его создателях: 1. Автор (имя или ник создателя) 2. Переводчик (имя или ник переводчика) — графа используется только для фанфиков, которые переводятся с других языков.

3. Бета (Бета-ридер, иногда gamma, gamma-reader) — имена или ники людей, редактировавших или помогавших редактировать текст автора. Отметим, что Бета редактирует ошибки орфографические, пунктуационные, и т. д., а Гамма – ошибки в сценарии.

4. Название 5. Дисклеймер (англ. disclaimer) — предупреждение, в котором автор сообщает читателям (и в особенности правообладателю), что фанфик или сайт, о котором идет речь, был создан не с целью извлечения прибыли, и указывает, кому именно принадлежат права на использованных персонажей. Также в дисклеймере могут быть предупреждения о содержании самого фанфика, но обычно они выносятся в отдельный раздел «Предупреждение».

6. Предупреждение (англ. warning) — предупреждения о содержании фанфика, если есть возможность возникновения по какой-либо причине неприятия у читателей (слеш, различия в характерах персонажей в оригинальном произведении и в фанфике, расхождение с миром оригинала, нецензурная лексика и тому подобное).

7. Рейтинг (англ. rating) — неформальная система определений, принятая авторами фанфиков для того, чтобы дать читателю предварительное представление о том, чего ожидать, а также о том, насколько содержание фанфика или фан-арта пригодно для определенных возрастных групп. Рейтинги строятся по шкале американской киноассоциации. Система рейтингов и критерии их использования в разных сообществах могут несколько отличаться. Обычно используется следующая шкала (по возрастающей): • G (General) — фанфики, которые можно читать кому угодно.

• PG (Parental Guidance) — можно читать с родительского разрешения детям до двенадцати лет.

• PG-13 — могут читать с родительского разрешения дети старше тринадцати лет.

• R (Restricted) — фанфики, в которых присутствуют секс и насилие, нецензурная лексика.

• NC-17 (No Children) — нельзя читать детям. Графическое описание секса и/или насилия, различные перверсии. Эквивалентен обозначению Х в кино. Иногда встречаются обозначения PG-15 или NC-21 — они выпадают из принятого списка, значения по аналогии с PG-13 или NC-17, соответственно.

8. Пейринг (англ. pairing) — графа обычно используется для любовных жанров фанфика, описывающих романтические и/или сексуальные отношения. Эта строка в шапке позволяет определить, какие персонажи

Наука/ Science Kolo №3

42

окажутся, по ходу действия, вовлечены в такие отношения. Пары записываются через косую черту — слэш (Первый персонаж/Второй персонаж), обычно инициатор отношений (либо активный партнер) пишется первым. Хорошо известных персонажей канона обычно обозначают инициалами. В жаргонах фэндомов обычно есть слова, обозначающие известные пейринги.

9. «Жанр» — особая пометка об общем «настроении» фанфика.

10. Описание (англ. summary) — краткое описание фанфика, аннотация.

11. Пометки, Посвящение, Благодарности — другие отметки автора 12. Изредка в «шапке» есть графа «Персонажи» (Involving) — список всех героев, что задействованы в тексте. Помимо фанфика стоит различать ещё профанфик (англ. profic) — профессиональные художественные произведения, в которых различные авторы описывают приключения героев в мире, созданном кем-то другим. Профанфики пишутся с целью извлечения прибыли, продаются в книжных магазинах и противопоставляются фанфикшену. В качестве примера можно привести книжные серии по вселенным «Dragonlance», «Star Wars», «Warhammer», или любой другой коммерчески успешной вселенной, авторы которой допускают франчайзинг. Профанфик не отвечает строгому определению «фанфика», но де-факто им является. Литературные фанфики, как и любые другие литературные произведения, могут быть представлены в виде рассказов, повестей, романов, стихов, пьес. По размеру (форме) различают следующие виды фанфиков: • Макси (Max) — большой фанфик. Размер часто превышает средний роман. Примерно от 70 машинописных страниц.

• Миди (Midi) — средний фанфик. Примерный размер: от 20 до 70 машинописных страниц.

• Мини (Min) — маленький фанфик. Размер от одной машинописной страницы до 20.

• Драббл (Drabble) — отрывок. Часто просто сцена, зарисовка, описание персонажа. Иногда под драбблом подразумевают короткую (в 100 слов) историю, имеющую двойной подтекст и/или неожиданный конец.

• Виньетка (Vignette) — очень короткая история, включающая в себя какую-то одну мысль (описание чувств, внутренний монолог, небольшое событие).

• Фанфиклет (Ficlet) — короткий одночастный фанфик. Таким образом, мы лишь поверхностно рассмотрели понятие фанфикшн и его связь с литературными произведениями. ИСТОЧНИКИ 1. Сергей Лукьяненко : официальный сайт писателя. – Режим доступа : http://lukianenko.ru/.

2. Калифорния Дж. Д. Вечером во ржи. 60 лет спустя / Дж. Д. Калифорния ; [пер. Е. Петрова]. – М. : Эксмо, Домино, 2012. – 352 с.

3. Здесь читают и пишут фанфики про Гарри Поттера : сайт. – Режим доступа : http://www.fanfics.ru/.

4. Рожков А. Н. Фанфики по Гарри Поттеру и Властелину Колец! / А. Н. Рожков // Lib.ru : сайт. – Режим доступа : http://samlib.ru/r/rozhkow_a_n/fanfikipogarripotteruiwlastelinukolec.shtml.

Бук-трейлер як новий вид мистецтва реклами книги

Книга, як і будь-який інший прояв мистецтва, потребує поширення про себе інформації серед якомога більшої кількості потенційних споживачів, або ж, простіше кажучи, – реклами. Ми спостерігаємо безліч способів рекламування видавничої продукції – це рецензії на видання, презентації книг, виставки, різноманітні листівки, буклети, статті у журналах та газетах, білборди, і це ще далеко не кінець. Проте рекламні компанії вже ламають собі голову, намагаючись придумати ефективніші способи промоції, адже наразі усі відомі, на жаль, виявляються малодієвими. Одними з таких інновацій у цій сфері і є бук-трейлери. Парадигма бук-трейлерів Отож, бук-трейлер – це короткий відеоролик за мотивами книги, основним завданням якого є коротко розповісти про твір, заінтригувати потенційних читачів. Типові книжкові трейлери демонструють акторів, які розігрують сцени з книги. Також існують повноформатні трейлери, flash-відео, анімації чи просто презентації з аудіосупроводом. Створення бук-трейлера вимагає від автора неповторної креативності, відчуття художньої краси та музичного ритму, а також бездоганне знання комп’ютерних технологій. Бук-трейлер – це торгова марка та найменування продукції, що належить американській агенції «Circle of Seven Productions», яка заснована в Брентвуді, Каліфорнія. Саме там, в 2002 році співробітницею агенції Шейлою Кловер було створено перший книжковий трейлер (за книгою Крістін Фіхан «Симфонія темряви»). Відеоролик завоював прихильність не лише до себе, він приніс велику популярність і решті продукції «Circle of Seven Productions». Агенція і до сьогодні продовжує бути лідером серед випуску книжкових трейлерів в США. Вона неодноразово отримувала престижні нагороди за широкоформатні відео та відеороботи телевізійної якості. Їхня продукція є успішним поєднанням видавничої справи та кіноіндустрії, яке надихає читачів купувати книжки, створювати свій окремий світ, атмосферу, що запевняє: «Книжки – це цікаво» [5]. Після виходу досить успішних трейлерів у США всі очікували зростання популярності цієї індустрії у Європі. У Франції спочатку великої уваги

43 Kolo №3

Розглянуто поняття бук-трейлера як нового способу рекламування книги. Досліджено історію виникнення та розвитку бук-трейлера, зокрема поширення цього виду мистецтва в Україні. Подано перелік порад для створення книжкових промо-роликів. Ключові слова: бук-трейлер, промо-ролик, реклама.

The concept of book-trailer as a new way of promoting books was reviewed. The origins and history of booktrailer, including the spread of this type of art in Ukraine was investigated. List of tips for creating book promo videos was given.

Keywords: book-trailer, promo video, advertising.

Наука/ Science

КУЗІВ Мирослава

Наука/ Science Kolo №3

44

трейлерам не приділяли, французькі видавці навіть говорили, що тим перетнути Атлантичний океан не вдасться, і це було озвучено на науковій конференції «Livres toute la France – offers». Але, як згодом виявилося, вони дуже помилялись, адже уже буквально через місяць у Великобританії та Франції почалося стрімке зростання популярності та попиту на буктрейлери. Навіть побутувала думка, що їхня мета – вийти за рамки простої, повсякденної реклами, що чим трейлер буде смішнішим, амбіційнішим та таємничішим, тим вищим стане попит на ринку на рекламовану книгу. У Франції кращими уже багато років вважають трейлери, зняті у 2006 році на п’ять книг Стига Ларссона. У Європі після виходу першого трейлера більшість рекламних агенцій та видавництв зацікавилися таким новим видом реклами книжкової продукції, тому з 2003 року почала з’являтися безліч різноманітних трейлерів. Це були промо-ролики як і на бестселери, так і на менш популярні твори, але переважно художні, оскільки зняти трейлер за сюжетом такої книги не надто складно. Та згодом виявилось, що і серйозне видання також може заслуговувати на бук-трейлер. Так, наприклад, видавництво наукової та навчальної літератури «PWN» у Польщі створили цілий цикл бук-трейлерів на книгу Філіпа Зімбардо та Річарда Геріга «Психологія та життя»: тут і цікава анімація, і опитування, й інтерв’ю з автором не лише з приводу книги, а й на загальні теми з психології. Саме це і стало значним поштовхом до розвитку зйомки трейлерів для наукової та науково-популярної літератури у Європі. Книжкові трейлери по-українськи Якщо говорити про промоцію книги на наших теренах, то Україна представила світові свої перші бук-трейлери у 2008 році, створені видавництвом «Фоліо» для реклами книжок подружжя Шевченків «Кривава осінь у місті Лева» та «Оксамитовий перевертень». Згодом добре відома українська редакторка Діана Клочко зі своїми сином Антоном зняли також трейлер на книгу Олександра Денисенка «Межник». Одним із найбільших ентузіастів у створенні бук-трейлерів в Україні є молода й прогресивна літературна корпорація «Meridian Czernowitz». Для них досвід подібної роботи почався у 2010 році, однак піку своєї популярності така форма промоції книги набула тільки через рік. Тоді було створено трейлери на книги Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Андрія Любки, Ігоря Померанцева. Видавництво «Клуб сімейного дозвілля» на сьогодні створило 5 буктрейлерів: три з них – силами безпосередньо видавництва (на книжку Пауло Коельйо «Рукопис, знайдений в Аккрі», на роман Василя Шкляра «Ключ» та на дитячу серію «Бібліотека гарних справ»), інші два – спільно з авторами книг. Серед «ветеранів», що зняли бук-трейлери на дитячі книги, слід згадати видавництво «Грані-Т», яке ще в 2011 році запустило у світ свій перший ролик на серію «Життя видатних дітей». Згодом видавництво підготувало нові бук-трейлери – на серії «Сучасна дитяча проза» та «Сучасна дитяча поезія», на книгу Ірен Роздобудько «Пригоди на острові Клаварен», а також на дві книги Миколи Гоголя – «Петербургские повести» та «Записки сумасшедшего», які об’єднує прекрасна графіка Юрія Чаришнікова.

Бук-трейлер – особливості сприймання Ще кілька років тому їх використовували виключно для рекламних цілей, однак із часом такі міні-фільми набули ширшого значення. Нині в буктрейлерах виробилася своя унікальна специфіка та концептуальність, своя кіномова, що розкриває нові, часом несподівані, якості книжки. Бук-трейлер варто розглядати не тільки, як рекламний продукт, призначений спонукати споживача придбати цю чи іншу книжку, але і як окремий вид мистецтва, зі своїми особливостями та перевагами. Остаточні можливості бук-трейлера поки що не розкриті на повну силу. По-перше, гнучкі межі жанру (бук-трейлер може виглядати, як титроване слайд-шоу, анімація, відеоролик, телевізійний рекламний ролик, музичний кліп за мотивами книги, а може – як повноцінне короткометражне кіно з власним сюжетом і повним зануренням в світ режисерського задуму), що роблять його поліфункціональним і відкритим для нескінченного підлаштовування під нові і нові потреби аудиторії чи рекламодавців. По-друге, яким би в кінцевому результаті не був той чи інший бук-трейлер – це лише половина справи, основна мета його полягає в донесенні рекламованого об’єкту до цільової аудиторії, і ось тут можна задіяти щонайширшу палітру PR-інструментарію: від традиційного розміщення на ТВ до всеможливих схем вірусного поширення в мережі, презентації, спеціалізовані фестивалі, таємні зібрання і наукові конференції про перспективи і проблеми жанру [3]. Як відомо, враження бувають, як позитивні, так і негативні. Так само й книжковий трейлер може впливати на сприйняття книги. Сьогодні існують дві думки, що бук-трейлер може впливати на це з позитивного боку: викликати у читача хороші емоції після перегляду відеоряду та спонукати його до

Наука/ Science

45 Kolo №3

«Навчальна книга – Богдан» також створила декілька бук-трейлерів на дитячі видання: «Історія Трейсі Бікер», «Зірка з ліжка та сніданку», «Скарби Примарних островів», «Фіндус зелений горошок та інші», «Книги Кястутіса Каспаравічюса» та «У головній ролі – Трейсі Бікер». Це доволі прості ролики, зроблені самим видавництвом. У них здебільшого використовуються ілюстрації з самих видань, та деколи вони можуть нагадувати графічний мультфільм. Видавництво «Старого Лева» порадувало своїх прихильників цікавими промо-роликами. Це два коротенькі трейлери, перший – від Олександра Фразе-Фразенка, за мотивами книги Марини Рибалко «Подорож туди, де сніг», другий – «Як не заблукати в Павутині» Тетяни Щербаченко (трейлер, що отримав відзнаку переможця Першого фестивалю книжкової реклами «Клепка;-)» під час VIII Київського весняного міжнародного книжкового ярмарку «МЕДВІН») [1]. Загалом в Україні відзнято до 50 трейлерів на роботи таких авторів, як Любко Дереш, Оксана Забужко, Макс Кідрук, Сестри Чернінькі, Анатолій Чубинський, Тетяна Щербенко, Василь Шкляр, Анатолій Чубинський, Олесь Барліга, Михайло Бриних, Ліда Вірина, Ірен Роздобудько, Наталія Дев’ятко, Джаклін Вілсон, Сергій Жадан та інші. Усі ці трейлери можна легко знайти та переглянути в Інтернеті, зокрема на сайті «Буквоїду». Трансляція цих роликів на телебаченні та різноманітних рекламних носіях могла б перетворити видання на бестселери, але в Україні ж бук-трейлери поки що живуть виключно у мережі.

Наука/ Science Kolo №3

46

прочитання книги та придбання її. Але існує думка, що, навпаки, книжкові трейлери можуть викликати й негативні почуття. Це все залежить від того, як створений трейлер, який у нього сюжет, аудіолист, спецефекти використані у ньому, які кольори переважають та що саме ролик намагається донести до потенційного читача. Вважається, що трейлери, в яких переважає яскрава кольорова гама (червоний, жовтий, оранжевий колір), візуально наближають предмет та збільшують зацікавленість до нього і навпаки: блакитний, синій, фіолетовий, чорний візуально віддаляють об'єкт, зменшують і «охолоджують» його [4]. Тому, вибираючи той чи інший колір для реклами товару, варто оцінити його з точки зору цих параметрів. Але потрібно не забувати, що буктрейлер – це промоція книги, і якщо сюжет видання потребує «холодних» кольорів, то саме їм і варто надати перевагу. Можна виокремити декілька порад, на які потрібно звернути увагу при роботі над бук-трейлером для того, щоб він мав тільки позитивний вплив: • зйомка трейлера повинна бути якісною; • книжковий трейлер потрібно добре змонтувати, підбираючи ті ефекти, музику, яка тільки може зацікавити глядача та не налякати його; • приділяти велику увагу написанню сценарію та не забувати про читацьку аудиторію видання; • не розкривати повністю сюжет книги читачу, а тільки коротко дати уявлення, про що ж це видання, залишивши інтригу; • зробити наголос, що це є промоція певної книги, а не просто відеоролик. Як і в кожному новому жанрі, наразі й досі триває процес пошуку пропорції, гармонійного співвідношення візуального і звукового ряду та інших аспектів для створення хорошого, а головне дієвого бук-трейлера. Та все ж фундамент вже закладено, і ми будемо сподіватись, що завдяки цьому новому виду мистецтва і, безперечно, рекламному прийому все більше книг матимуть змогу знайти свого читача. ДЖЕРЕЛА 1. Адріана Б. Буктрейлер по-українськи: додаткова промоція книги чи забавки для видавця? / Б. Адріана // Світ літератури : сайт. – Режим доступу : http://svitliteraturu.ucoz.ua/news/ buktrejler_ po_ukrajinski_dodatkova_promocija_knigi_chi_zabavki_dlja_vidavcja/2013-02-26-64.

2. Ренн О. М. Книжковий трейлер : перспективи розвитку в Україні / О. М. Ренн // Науково-технічна конференція професорсько-викладацького складу, наукових працівників і аспірантів (24–27 січня 2012 р.). – Львів : УАД, 2012. – С. 212 3. Філатов А. Буктрелери: від реклами до нового виду мистецтва / А. Філатов // Літакцент : сайт. – Режим доступу : http://litakcent.com/2013/01/23/ buktrejlery-vid-reklamy-do-novoho-vydu-mystectva/.

4. Do video book trailers work, and how do you make one? : Rachel Abbott Writer. – Режим доступу : http:// rachelabbottwriter. wordpress.com/2013/04/29/do-video-book-trailers-work-and-how-do-you-make-one/.

5. Irvine L. From page to screen: the rise of the video book trailer/ Lindesay Irvine // Theguardian / сайт. – Режим доступу : http://www.guardian. co.uk/books/2012/feb/29/video-book-trailers/.

Українська книжкова графіка: короткий екскурс в історію УДОД Олександра

47 Kolo №3

Людина постійно підпорядковувала графічні засоби своїм соціально-естетичним потребам. Так виникла книга з графічним оздобленням, плакат, утилітарна графіка. Диференціація графічного мистецтва продовжується і в наш час, про що свідчить поява таких принципово нових його різновидів, як комунікативна графіка, суперграфіка, дигітальна (комп’ютерна) графіка. Українська графіка бере свій початок з глибини віків. Поява рукописної книги в Київській Русі в XI—XII ст. дала плідний ґрунт для розвитку книжкової графіки. Тогочасні художники оздоблювали книгу орнаментальними заставками, вигадливими ініціалами, сторінковими ілюстраціями – мініатюрами, а також численними дрібними малюнками на берегах. У книжковій графіці пам'яток XI—XII ст. знайшли вияв самобутні риси творчості майстрів Київської Русі, стильові ознаки давньоруського мистецтва — величність у вирішенні композиції й умовно-площинне зображення. Звичайно, у названих пам’ятках помітні й індивідуальні особливості творчості кожного з авторів. Але разом вони дають нам уявлення про характер і стиль мистецтва Київської Русі, оскільки книжкова мініатюра й орнаментика наслідують прийоми тогочасного іконопису, фрески, мозаїки, декоративно-ужиткового мистецтва. Наприкінці XV—у першій половині XVI ст., у добу великих соціальних і національних визвольних рухів українського народу, зростання національної свідомості, розвитку культури, тяжіння до освіти збільшується й попит на книгу. Для виготовлення великої кількості рукописів, крім коштовного пергаменту, тепер застосовується папір як значно дешевший матеріал. В художньому оздобленні поряд з темперою використовують акварель, що добре сприймається папером. Внаслідок прискорення процесу писання книг письмо набуває невеликого нахилу, стає менш урочистим, ніж «устав», але по-своєму також красивим. Так з’явилося «півуставне» письмо. У заголовках тексту широко вживається декоративна в’язь. Композиція заставок та ініціалів збагачується мотивами контурної плетінки, яка рисунком нагадує плетені або ткані побутові вироби. Широко вживається плетінчаста циркулярна орнаментика. Вигадливі сплетення між собою контурних кілець у вигляді вісімок утворюють різноманітні геометричні фігури: ромбики, квадрати, трикутники, півкільця, хрестики й інші форми, які потім ілюмінуються соковитими фарбами. Крім того, плетінка заставок часто поєднується з елементами рослинної орнаментики, яка все частіше проникає в книжкове оздоблення. Починаючи від заставки або ініціалу, рослинний орнамент розвивається вниз по березі

Наука/ Science

Подано коротку історію книжкової графіки в Україні. Названо ключові етапи розвитку, події та імена. Ключові слова: книжкова графіка, історія, художники.

The short history of book design in Ukraine was given . Main milestones, names and events were named.

Keywords: portrait graphics, story artists.

Наука/ Science Kolo №3

48

сторінки й обрамлює весь рукописний текст або мініатюру. Це надає сторінці ошатного вигляду й робить її оригінальним витвором книжкової графіки. Високий пафос визвольної боротьби українського народу 1648—1654 рр. проти польсько-шляхетської агресії спричинив піднесення національної культури й мистецтва. Графіка рукописної книги XVI—XVII ст. досягає найвищого розвитку. Книга набуває більшої декоративності, мальовничості. У композиції релігійного змісту все частіше вводяться сюжети світського характеру — місцевий пейзаж, архітектура, портрет, побутові сцени. Вражає велике розмаїття в орнаментальному оздобленні книги. Заставки й ініціали з комбінацій геометричного плетіння щедро доповнюються рослинним кольоровим орнаментом, який обрамляє всю сторінку довкола тексту. Він домінує тепер в оздобленні рукописної книги протягом всього часу її існування. Незважаючи на те, що в середині XVI ст. в Україні виникло книгодрукування, рукописна книга не припинила свого існування. Вона продовжувала свій розвиток паралельно з друкованою книгою протягом всього XVII ст. і навіть у наступному столітті. В оздобленні рукописів художники часто використовують копії з гравюр стародруків і виконують їх у техніці рисунка пером з розкольоровою аквареллю. Колись, ще на початках книгодрукування, було навпаки: гравери, наслідуючи орнаментику рукописів, переводили її форми в гравюру на дереві. У XIX ст. новим етапом у розвитку українського мистецтва графіки стала творчість Т. Шевченка. Учень славетного російського художника К. Брюллова в Петербурзькій академії, Шевченко засвоїв принципи високого професіоналізму і став видатним українським митцем. Ще студентом академії Шевченко проявив свій талант в книжковій графіці. У 1840 р. він виконав акварель «Марія» до поеми О. Пушкіна «Полтава». У 1841 р. створив ілюстрацію до повісті М. Надєждіна «Сила волі», у тому ж році — ілюстрацію «Знахар» до однойменного твору Г. Квітки-Основ’яненка, що була відтворена ксилографією у книзі О. П. Башуцького «Наши, списанные с натуры руськими» (1842). Він перший створив ілюстрацію до повісті М. Гоголя «Тарас Бульба» (1842), виконав сепії до власних поем «Слепая» та «Невольник». У цей же період Шевченко ілюстрував книгу М. Полевого «История Суворова» (1843) та виконав 12 портретів до видання того самого автора «Русские полководцы» (1844), які були переведені в гравюру на металі англійським гравером Джоном Енрі Робінсоном і надруковані в Лондоні. Відома ще одна його ілюстрація до трагедії Шекспіра «Король Лір». На початку ХХ сторіччя зі ствердженням стилю модерн почалося відродження книжкової графіки. Для цього періоду характерні умовність художніх засобів образотворчого мистецтва, декоративізм і символічне наповнення образів. Неординарною постаттю цього часу є Георгій Нарбут. В його рослинних мотивах та візерунках, які передані в абстрактних декоративних формах і разом з тим глибоко символічні, відчутне по-модерному гармонійне поєднання білого тла, лінії та чорного кольору, те, що стане близьким його послідовникам 1910-1920-х рр.

20-ті роки – це час розквіту книжково-журнальної обкладинки, на якій позначився вплив модерного досвіду Європи на українську художню культуру. Політична та культурна необхідність вимагала творчої участі художників у виробничому процесі створення книги або журналу. Це сприяло доступнішому сприйняттю художнього оформлення видання, яке зберігає

ДЖЕРЕЛА 1. Лагутенко О. Українська графіка першої третини ХХ століття / О. Лагутенко. – К.: Грані-Т, 2006. – 240 с.

2. Лагутенко О. Graphein графіки: Нариси з історії української графіки ХХ століття / О. Лагутенко. – К.: Грані-Т, 2007. – 168 с.

3. Українська книжкова графіка першої третини ХХ століття у загальноєвропейському художньому контексті // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта. – Львів: Каменяр, 1998.

4. Символизм в творчестве Георгия Нарбута // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. – Х.: ХХПІ, 2000. – Вип. 23.

5. Новий погляд на мистецтво української графіки ХХ століття // Мистецькі обрії. – К.: АМУ, 2002. – Вип. 3.

Наука/ Science

49 Kolo №3

всі ознаки авторського художнього твору. Серед художників, які працювали в цей період, багато різних за своїм творчим стилем майстрів. Конструктивістський напрям у мистецтві книжки, що відображав експерименти з тогочасною типографікою, створювала плеяда художників: В .Єрмилов, В. Меллер, Н. Генке-Меллер, Г.Цапок, Г. Фішер, А. Петрицький. Мистецтво книжкової графіки сьогодні переживає своєрідне відродження і демонструє нові очевидні здобутки. Можливості сучасної поліграфії значно розширили діапазон ілюстративної практики. Ця складна галузь графічного мистецтва має свої закони творчого втілення задумів художника і, зокрема, використання різноманітних шрифтових композицій. У лютому 2013 року діяла виставка Триєнале книжкової графіки. На виставці представлені роботи переважно молодих митців із Києва, Харкова, Львова, Севастополя та інших міст. Рівень робіт просто вражаючий. Але чи мають шанс ці роботи дійти до читача та прославити українських книжкових графіків на весь світ? Ми горді тим, що в нашій державі є багато достойних представників книжкової графіки, проте відсутність відповідного фінансування гальмує розвиток цієї сфери. Україна – європейський аутсайдер за кількістю виданих книг. Вся проблема в тому, що в Україні немає програми державної підтримки книговидавництва, що доводить незацікавленість влади в інтелектуальному розвитку громадян. Натомість в Росії існує Федеральна цільова програма «Культура Росії» (2012-2018) – підтримка книговидання та організація перекладів на іноземні мови творів, створених на мовах народів Росії. В рамках цієї програми лише у 2012 році було укладено 773 договори на 150 мільйонів рублів. Подібні програми діють в Польщі, Білорусі, Литві та інших державах. Сподіваємося, що з часом українські митці матимуть усі відповідні умови, аби демонструвати світові майстерність виконання, значущість та красу мистецтва книжкової графіки під стягом вітчизняних видавництв у повній мірі.

Критика

Про Перше наближення як дефібрилятор МІРОШНИЧЕНКО Вадим

53 Kolo №3

Дефібрилятор налаштований та готовий до використання. Традиційна книга мертва. Традиційна книга мертва? Навіть якщо це правда, то людина все одно не зупиниться й буде продовжувати її реанімувати. Можливо, даремно, можливо, не варто гаяти час. Аж ніяк. Традиційна книга, як і фізичне тіло, утримує людину в реальності, не дозволяючи їй переметнутися у віртуал. Чи настав час для редукції книги в її паперовому варіанті? Безперечно, й тут починається певна гра. Парадокс у тому, що традиційна книга (разом із нею текст) сама себе редукує. Ера Гутенберга доходить до свого очікуваного завершення. Книга зі статусу «кращий подарунок» переходить в бажання «скачати безкоштовно». Як друкований артефакт, який супроводжує таке необхідне читання про себе/розмірковування про себе, книга поступається місцем усності. «Глобальне село» не вміє і не хоче читати, йому куди зручніше слухати/ переповідати, нічого надовго не запам’ятовуючи і критично не осмислюючи. Відбувається повернення в епоху до Гутенберга, тільки тексти не переписуються в тихих чернечих келіях місяцями, а то й роками, а набираються на комп’ютерах та закидаються до Інтернету: соціальних мереж, піратських сайтів... Логічний ланцюжок цілком стабільний і абсолютно нормальний: не існує текст/книга після того, як помер Бог, людина, автор, культура. Тим більше текст не повинен залишатися сакральним, окрім контексту традиційних культур, але він стає постсакральним, надсакральним, бо людина, задоволена бідною/мінімальною релігією [3], накопичує бідні/мінімальні цінності й тонни текстів. І не важливо, що вони мало схожі на творчість, але їх чують, жують тисячі користувачів. Текст, як тканина, починає розшаровуватися, протиратися, стає старим та прозорим. Його набагато простіше знищити, натиснувши клавішу Delete, ніж спалити. Читач виріс до рівня споживача, він ставить питання: чи є різниця, в якому форматі я прочитаю книжку? Залишимо осторонь правила етикету та відповімо питанням на питання: чи є відмінності між зачаттям дитини обличчям-до-обличчя і штучним заплідненням; чи варто передати розумову функцію машинам і т.д.? Мова не йде про те, аби зовсім виключити електронну або аудіокнигу, таку постановку потрібно винести за дужки. Пафос полягає в ментальних конструкціях, редукувавши з яких один елемент, почне руйнуватися будова як цілісність. Цифра, електронний текст – мобільність, простота і широта пошуку за ключовими словами та загальна комфортність. Що ми втрачаємо за всіма цими благами? Безпосереднє спілкування, інтимне спілкування між автором

Критика / Critique

Розглянуто інтуїцію першого наближення, котра використовується в якості методу або принципу, для дослідження процесу переходу від традиційного тексту/книги до електронних варіацій. Критика спрямована проти апології сучасних інформаційних носіїв. Ключові слова: Перше наближення, редукція, текст, глобальне село, напередрозуміння, традиційна книга.

Intuition of a first approximation was reviewed, which is used as a method or principle for the studying of transition from traditional text / book to electronic variations. Criticism is held against apology of modern information carriers.

Keywords: first approximation, reduction, text, global village, afore understanding, traditional book.

Критика / Critique Kolo №3

54

і читачем стає музейним експонатом. Інтимне спілкування перетворюється на відсторонену комунікацію. Поступово комунікація поширюється на всі сфери культури, тим самим народжуючи тотальність і репресивність. Вона штучно нав’язана (ким? паперовою книгою?) і вона обмежує свободу. Стороннє нашіптування займає авангардні позиції, витісняючи тим самим моє вимовляння. Я не бачу сторінок, я не чую їхній шурхіт, свіжий запах поліграфії мені не доступний. Лише звуки і пластик, комунікаційні бар’єри, невідомий шум. Замість літер, слів чужі голоси, немов пустельні примари. Справді, інформаційні мережі походять на самотні примари, що безперестанку блукають пустелями сайтів, втопаючи в барханах, живучи надією різнокольорових оаз. Куди поділася романтика першого доторку до щойно віддрукованої книги? Я не маю сил вислуховувати незнайомців. Або куди гірше – майже цілковиту тишу, яку розбавляє помірне гудіння системного блоку. Він не задає ритм, проте нагадує, що влада читання/знання/мислення в його механізмах. Є в нашіптуваннях щось кристально чуже. У глибинах підсвідомості відчиняються двері, в них заходить страх, страх безмежних, далеких, залізних голосів. Він врізається в мене всіма своїми можливостями і утекти від нього не так легко, як здається. Відгородитись мурами чи заховатись не вийде. Адже страх – марево, присутнє і відсутнє одночасно… навіть не біля мене, а в мені. Поступово зливається зі мною, стає частиною мене, чи, ще жорсткіше, стає мною. Потрібні сили, аби відновити творчість та не допустити гетто – читання паперової книги/тексту. Подекуди ця ситуація перегукується з історією, описаною Д. Керуаком в романі «Бродяги Дхарми»: «Я прикинув, що, напевно, в цьому сучасному світі бути вегетаріанцем – злегка віддає занудством, оскільки всі розумні істоти їдять, що можуть» [1]. Тому аргументи на користь електронних/аудіокниг, що вони гуманні, є абсурдними. Книга намертво пов’язана з автором і творчістю (нехай це ідеальна модель). Кожен може намагатися займатися творчістю, але не кожен при цьому гарантовано стане творцем – відомим письменником чи поетом. Немає рецепту геніальності, немає навчального закладу, в якому б могли навчити писати талановиті твори. Геній пише, виходячи із власного досвіду, переживання. Майстерність напрацьовується, геніальність пробивається в незвичайні, незручні моменти, але часом так стається, що вона не проб’ється крізь товщу життєвих проблем, сімейних негараздів, власної дурості і зарозумілості. Геніальність тонка штука. Одне залишається незмінним – людина повинна вірити в свою обраність, підкріплюючи її творчістю і самокритикою. Погодимося зі словами Гете, що кожен великий поет спочатку великий, а вже потім поет. Твори геніального автора не завжди відразу стають відомими. Повинен пройти час, щоб, окрім самого автора, йому повірили інші та утворилося особливе середовище. Життя виходить з творчості, а творчість з життя, і все на основі щирості. Примітно, що в Новий час годинникових справ майстри прикрашали вишуканим різьбленням і орнаментом шестірні й маятники, які приховані від сторонніх очей кришкою. Редукція книги відбувається аналогічно. Книжкова індустрія зациклена на страшно красивій обгортці, яскравих фарбах, золотому тисненні. Лише Автор намагається чинити опір гламуру й наносити на білий аркуш паперу зміст. Хто зуміє його розшифрувати, той

Критика / Critique

55 Kolo №3

буде нагороджений знанням, критичним мисленням і, можливо, почуттям естетичного. Початковий крок до цього – перше наближення. Перше наближення увінчане візерунками, письменами і символами, які не видно недосвідченому читачеві (якщо мова йде про перше наближення в зрізі літератури). Перше наближення – це інтуїція, здатність бачення предмета/явища у всьому його різноманітті, для чого потрібні налаштованість і рішучість. Перше наближення слід відрізняти від напередрозуміння та концепції герменевтичного кола. Згідно з Е. Тісельтоном, знаним фахівцем в галузі герменевтики, сенс напередрозуміння (нім. vorverständnis) зводиться до того, що «воно пропонує лише початковий, перехідний етап до подальшого, точнішого розуміння. З самого початку воно передбачає можливість внесення виправлень та змін. Ідеться про формулювання вихідного припущення з метою дати поштовх процесу, спрямованого на глибше проникнення в суть питання» [2]. Перед нами розумовий ланцюжок, в якому ланки взаємопов’язані і складають єдине ціле – герменевтичне коло. У свою чергу перше наближення уникає жорсткої структурності та послідовності. У цьому то й полягає сенс першого наближення, що мислимий таким чином предмет може мати недостатньо чіткі обриси, сфокусована увага – розмита, і це не недолік, а інтуїція, яка не виносить за дужки суперечливі контексти, але зберігає їх. Перше наближення – відкрите. Фокусування думки, нехай і не виразне, вже дає основу для умовиводів. Буквально «наближення» знімає дистанцію між мною і предметом/Іншим. Я можу нічого не знати про предмет, але, наблизивши його, розумію його контури, його поверхню і через них я можу проникнути в тіло, в сенс (навіть якщо мені і не вдасться в ньому затриматися). Перше наближення цілком реально вважати пролегоменами до антиномістичного монодуалізму і металогіки С. Франка. Також перше наближення має власні паралелі з феноменологією. Зокрема з ейдетичною інтуїцією, згідно з якою для того, щоб порівнювати численні факти, необхідно мати уявлення про їх суть – те, завдяки чому вони подібні. Перше наближення – дар на помилку і редукцію, що наближає до герменевтичної концепції Е. Тісельтона, проте помилка/редукція та зміни/ виправлення мають різне онтогносеологічне значення. Для британського філософа «розуміння – це, найчастіше, процес, і набагато рідше – раптова подія» [2]. Тоді як перше наближення спонтанне, і тому воно корелює з ідеєю явища Г. У. Гумбрехта. Перше наближення має більше поле для маневрів та ширшу оптику. Воно вмикає свободу мислення, обдає струмом та потроху стирає страх. Саме в такому варіанті перше наближення важливе для читача, автора, тексту, книги. Це означає, що зовсім необов’язково розуміти кожен нюанс тексту, паралельно читаючи коментарі та відгуки на них; необов’язково, щоб особиста оцінка збігалася із загальноприйнятою. Контури дозволяють зануритися в свободу/творчість/спілкування та кардинально не переглядати власні переконання у разі, якщо вони не стають в один ряд з громадськими, професійними і т.п. Це не хаос, але модель, побудована не на ієрархії, а на автоматичній думці, інтуїції, що вимагає наявності як традиційної книги (більшою мірою), так і додаткових с(т) имуляторів (електронні ресурси), а також право на редукцію. Текст перед очима теж належить розглядати з точки зору першого наближення: він принципово не може бути завершеним і не має однієї інтерпретації. Найбільше він нагадує пунктир.

Критика / Critique

ДЖЕРЕЛА 1. Керуак Д. Бродяги Дхармы: Роман / Д. Керуак ; пер. М. Немцова. – СПб. : Азбука, Азбука-Атикус, 2013. – 288 с.

2. Тисельтон Э. Герменевтика / Э. Тисельтон ; пер. О. Розенберг. – Черкассы : Коллоквиум, 2011. – 430 с.

3. Эпштейн М. Н. Пост-атеизм, или Бедная религия / М. Н. Эпштейн // Октябрь. – 1996. – № 9. – Режим доступу : http://magazines.russ.ru/october/1996/9/epsh.html.

Kolo №3

56

Книга як об’єкт образотворчого мистецтва: книжкові інсталяції БІЛЕЦЬКА Наталія Розглянуто книгу як елемент мистецтва, зокрема, висвітлено поняття книжкової інсталяції та особливості використання в ній книги. Наведено кілька прикладів найвідоміших книжкових інсталяцій зарубіжних митців. Ключові слова: книга, книжкова інсталяція, мистецтво, художник, матеріал.

Book was considered as part of arts, the concept of book installation and features of using the book in it was reviewed.

Examples of the most famous book installations of foreign artists were given.

Keywords: book, book installation, art, artist, material.

За останні кілька років традиційна друкована книга почала втрачати свої позиції як основний носій інформації. Проте все частіше її використовують як об’єкт мистецтва. Мається на увазі використання друкованої продукції для створення різного роду мистецьких проектів, зокрема книжкових композицій, скульптур, інсталяцій. Такі дії зумовлені аж ніяк не прагненням спаплюжити роль книги, а, навпаки, підвищити її статус, заохотити читати книги або хоча б споглядати їх і отримувати від цього естетичну насолоду. Дуже популярним явищем у сучасному мистецтві, зокрема в країнах Європи та США, стало створення книжкових інсталяцій. Інсталяція – це просторова композиція, побудована чи зібрана з найрізноманітніших матеріалів і форм, як створених художником, так і взятих у готовому вигляді (предметів домашнього побуту, промислових приладів чи конструкцій, одягу, іграшок, природних об’єктів, фрагментів текстової та візуальної інформації тощо). Ця форма сучасного мистецтва спрямована на створення особливого бачення тривіальних речей, надання їм «нового життя» та символічного, емоційно-експресивного значення [4]. Книжкова інсталяція – це тривимірна ілюстрація, створена з книжкових видань різних матеріалів і форм. Головним прийомом інсталяції є «входження в картину», тобто читач повинен емоційно сприймати її як особливе приміщення, простір. Інсталяція автономна, незалежна, унікальна [9]; вона живе в своєму часі, за своїми законами і правилами.

•

• К о л у м б і й с ь к и й художник Мілер Лагос створив у галереї MagnanMetz [9] інсталяцію, що являє собою купол з книг, який не має внутрішньої опори: конструкція тримається за рахунок точного розміщення кожного видання.

• В освітньому центрі при Театрі Форда (м. Вашингтон) встановлено меморіальну колону, приурочену 16-му президентові

Велика інсталяція з книг чеського художника Матей Крен розміщена в Братиславській міській галереї [10]. Усередині інсталяція являє собою кімнату, стіни якої суцільно закладені різноманітними книгами, а стеля і підлога вкриті дзеркалами, що створює у відвідувача враження перебування на хиткому мості поміж безлічі книг.

57 Kolo №3

• Дизайнерський дует, відомий як Wery Meyers (Лінда і Джон Мейерс), створив дві незвичайні символічні інсталяції для оновлених офісів рекламного агентства VIA, будівля якого була довгий період публічною бібліотекою Портленда (штат Мен, США). Перша з них являє собою спіральну декоративну полицю з книг, які були обрізані так, щоб впритул прилягати до площини стіни. Інша інсталяція – книги, що ніби проламуються крізь стіну і падають вниз [11] – символізує великі фонди бібліотек.

Критика / Critique

Розглянемо найпопулярніші книжкові інсталяції зарубіжних митців:

Критика / Critique

США Аврааму Лінкольну. Циліндрична структура, висотою в три поверхи, складена з близько 15 000 книг про президента [8]. Основою для десятиметрової книжкової колони служить ліфтова шахта.

• Данський архітектор Девід Гарсія створив колекцію інсталяцій під назвою Archive Series, що складається з трьох експонатів, які називаються Архів 1, 2 і 3 [6]. Архів 1 – це інсталяція, що нагадує гойдалку, де з одного

Kolo №3

58

боку стоїть книжкова шафа, а з іншого «висить» стілець; таким чином передбачається, що читач забереться з книгою наверх конструкції і буде читати під стелею. Архів 2 – це бібліотека-колесо, що за конструкцією являє коло, оброблене книгами. Архів 3 являє собою стенд, який закриває книги, як тільки хтось до нього наближається.

• Голландська художниця Анук Крейтхоф створила інсталяцію з 4000 елементів, що за своєю конструкцією є стіною з різнокольорових книг [1], розміщених одна на одній за принципом градації кольорів.

• У 2012 році у Лондоні силами бразильських художників Маркоса Сабова та Гултера Пуро був створений гігантський лабіринт з 250 000 книг. Висота стіни книжкового лабіринту 13 метрів, а площа більша, ніж 5000 квадратних метрів. У лабіринті було вміщено екрани, на яких демонструвалися художні образи і літературні цитати [2]. Також в ньому проводились літературні читання.

• Іспанська скульптор Алісія Мартін створила у Мадриді кілька вуличних інсталяцій з використанням старих, списаних з бібліотечних фондів, книг, що символізують стрімку зміну літератури. Остання її робота «Biografias», що була представлена у 2012 році в Гаазі,

59 Kolo №3

• Словацький художник Матей Крен створив інсталяцію «Дім з книг» у лісабонському Центрі Сучасної Культури. Книги виконують роль цеглин, з яких ми будуємо будинок своїх знань. Матеріальною базою було кілька тисяч книг різної тематики на десятках мов світу. Всі вони запозичені у фонду Calouste Gulbenkian [1] і будуть повернуті до бібліотеки відразу після закінчення інсталяції.

Критика / Critique

• Австрійський художник Томас Енгартнер створив інсталяцію Meaning Minus Truth Conditions з 8000 книг. Конструкція являє собою підлогу, обкладену книгами, та книжкове гніздо, до якого веде драбина [3]. Підлога – символ фундаменту нашого життя, створеного на основі прочитаних книг, а гніздо – процес появи на світ наших особистостей, що виникли в результаті прочитаного.

Критика / Critique

являє собою потік книг, який, наче водопад, ллється з вікон будинків на тротуар. Книги закріплені на жорсткому каркасі обкладинками і корінцями. Книжковий водоспад Biografias VI створений з п’яти тисяч книг [5], зібраних Алісією Мартін в бібліотеках і книгарнях Нідерландів.

Kolo №3

60

• Інсталяція іспанської дизайнерської команди Luzinterruptus під назвою «Сяюча річка» на Уотер-стріт у Брукліні (НьюЙорк) представляє собою сотні розкиданих по дорозі книг, що світяться. Для її створення було використано 800 книг, зібраних завдяки пожертвам міських бібліотек, Армією порятунку, і тих, що вдалося зібрати з сміття, та безліч світлодіодів для підсвічування [13]. Дизайнери організували цей проект з метою пропаганди читання, вважаючи, що така інсталяція змусить людей, що проходять повз, замислитись про користь читання і, можливо, навіть взяти одну з книг.

• Книжковою інсталяцією є й стріт-арт в Тюмені (Росія), що являє собою сіру будівлю, яку перетворено за допомогою фарб на книжкову полицю арт-групою «Колір міста». Будівлю прикрашають зображення корінців 15 книг російських письменників.

• У всіх великих містах США проходить соціальний проект «Read Across America» («Читання через Америку»), метою якого є популяризація книг серед населення, зокрема дітей. У рамках проекту в Нью-Йорку біля громадської бібліотеки на П’ятому авеню було створено восьмиметрову скульптуру з книг, що являє собою слово «Read», утворену з 25000 книг Доктора Сьюзі – відомого дитячого письменника [7]. Особливо ефектно вона виглядає вночі зі спеціальною підсвіткою.

Критика / Critique

• Ще одна художниця з Аргентини Марта Минухин побудувала семиметрову вежу з 30000 книг на площі Сан-Мартін в Буенос-Айресі [5]. Книги були пожертвувані бібліотеками, читачами, а також більш, ніж 50 посольствами світу.

61 Kolo №3

• Аргентинський художник Рауль Лемезофф створив мобільну бібліотеку, обробивши старий Ford Falcon 1979 року книгами. Цей проект отримав назву «Зброя масової освіти». Розміщена така книжкова інсталяція в Буенос-Айресі (Аргентина). Конструкція складається приблизно з 900 книг [12], які перебувають у постійному обігу: одні книги Рауль Лемезофф роздає охочим, іншими поповнює свою бібліотеку за рахунок пожертв.

Критика / Critique

Це далеко не повний перелік інсталяцій, де головним матеріалом є книги. Така популярність мистецьких проектів подібного спрямування свідчить про зацікавленість суспільством не лише змістом книги, але й іншими способами її використання, зокрема як мистецької конструкції. І хоча це не початкова мета створення книг, проте привернення уваги до їхньої матеріальної конструкцій та конструкцій з них – один з кроків на зустріч популяризації читання.

Kolo №3

62

ДЖЕРЕЛА 1. Бук-арт: нове життя старих книг : Електронний ресурс. – Режим доступу : http://podia.org.ua/ buk-art-nove-zhyttja-staryh-knyh.htm.

2. Гігантський лабіринт // Бібліопульс. – 2012. – №4. – С. 2.

3. Інсталяція з 8000 книг від Томаса Енгартнера : Електронний ресурс. – Режим доступу : http:// www.webochka.com/glavnaja/4334--8000-.html.

4. Станіславська К. Інсталяція як візуально-видовищна форма сучасного образотворчого мистецтва : Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.stattionline.org.ua/index.php/ obraz/33/1973-instalyaciya-yak-vizualno-vidovishhna-forma-suchasnogo-obrazotvorchogo-mistectva. html.

5. Башня из книг и другие инсталяции… : Электронный ресурс // Страна Читалия (детская библиотека № 4 г. Николаева). – Режим доступа : http://bibliocat.mksat.net/?p=420.

6. Инсталляции от David Garcia на книжную тему : Электронный ресурс. – Режим доступа : http:// www.novate.ru/blogs/250410/14606/.

7. Книжная скульптура для популяризации чтения : Электронный ресурс. – Режим доступа : http://www.kulturologia.ru/blogs/230311/14204/.

8. Книжные инсталляции : Электронный ресурс. – Режим доступа : http://podkofeek.ru/espre sso/1030-2012-04-17-22-05-36.html.

9. Книжная инсталляция – инновационные формы работы : Электронный ресурс // Снежнянская централизованная библиотечна система. – Режим доступа : http://biblioscbs.blogspot. com/2012/04/blog-post_05.html.

10. Павленко И. Книжные инсталляции : Электронный ресурс. – Режим доступа : http://ucg.in.ua/ blog/?p=47/.

11. Рязанцева Ю. Книжные инсталляции в старинном здании : Электронный ресурс. – Режим доступа : http://architector.ua/interview/news/1139/Knizhnye_installjatsii_v_starinnom_zdanii/.

12. Танк-библиотека в Буэнос-Айресе здании : Электронный ресурс. – Режим доступа : http://www. etoday.ru/2012/04/tank-biblioteka-v-buenos-ayres.php.

13. Luzinterruptus: литература VS трафик : Электронный ресурс. – Режим доступа : http://www. kulturologia.ru/blogs/010310/12111/.

Книжкова скульптура СОЛОГУБ Наталія

• Цікаві пейзажні композиції зі старих словників створив канадський художник Гай Ларам, у яких використано дві техніки: різьблення книг та їх розфарбування [5]. Зокрема, це зображення гір, долин, річок, різноманітних будівель і навіть містечок.

• Т е х н і к у різьблення використовує у своїх роботах й уродженець Чикаго Брайан Деттмер [9], якого називають «хірургом книг» через різьблення книг саме ножами та різноманітними хірургічними інструментами. Усі роботи Деттмера дуже цікаві та оригінальні, зокрема завдяки великій кількості дрібних деталей.

63 Kolo №3

Не раз доводилось чути, що книга – це витвір мистецтва. Відразу згадуються видання із вдалим і цікавим художнім втіленням. Але останнім часом все частіше, зокрема у мережі Інтернет та періодиці мистецького спрямування, з’являються матеріали про використання книги як матеріалу для мистецтва, а саме для створення книжкової скульптури. Власне, оздоблення книг різноманітними предметами, обробка їх та комплектування різними мистецькими техніками і називають книжковою скульптурою. Залежно від техніки виконання розрізняють види книжкових скульптур. Найпопулярнішими є різьблення книг або бук-карвінг, розфарбовування видань, складання сторінок та комбінування книг для створення певного образу. Наведемо кілька прикладів книжкових скульптур, що набули великої популярності:

Критика / Critique

Висвітлюються особливості використання книжкових видань як матеріалу для книжкових скульптур. Наведено найбільш використовувані техніки створення книжкових скульптур, а також представлено підбірку найпопулярніших з них. Ключові слова: книжкова скульптура, композиція, матеріал, техніка виконання, різьблення книг, створення.

Specific features of using books as a material for book sculptures are reviewed. The most used techniques of creating book sculptures are listed and a selection of the most popular ones is presented.

Keywords: book sculpture, composition, material, technique, books carving, creation

Критика / Critique

• Цікаві книжкові скульптури створила шотландка Джорджія Рассел. Суть її композицій полягає в тому, що художниця ріже на маленькі елементи старі книги, з них створює дивні й оригінальні форми і поміщає їх під скляний купол. Окрім книг, матеріалами для створення композицій є різноманітні зображення, фотографії, нотна продукція, газети та навіть гроші [6]. Все це Джорджія розрізає за допомогою скальпеля.

Kolo №3

64

• Американський художник Робер Зе займається вирізанням з книг різноманітних фігур та образів [11]. Митець обирає книги так, щоб можна було обіграти назву книг чи певні слова. Найпопулярнішими є вирізані з книг пістолети. Хоча художник має чимало інших чудових робіт, наприклад, жуки, швабри, раки тощо.

• Уваги заслуговують і роботи англійської художниці Сью Блеквелл [2]. Вона, знаходячи і читаючи старі книги, втілює свої враження у книжкову скульптуру. Сью за допомогою ножа для різьби вирізає різноманітні тривимірні зображення зі сторінок видання так, що вони плавно переходять з книги в простір.

• Оригінальні скульптури створює аргентинець Пабло Леманн, який працює зі сторінками книг [7]. Пабло вирізає зі сторінок своєрідні «текстові нитки», які, переплітаючись, створюють зображення. Для додаткового оздоблення використовують кольорові олівці та чорнила.

Критика / Critique

• Різбленням книг займається і німець Александер Концер-Робінсон. Для роботи він обирає старі ілюстровані видання, з яких вирізає усі непотрібні елементи, залишаючи ті, з яких безпосередньо і утворюється композиція [1]. Практично усі роботи охоплюють лише ілюстративний матеріал, уникаючи текстових уривків. Для закріплення скульптури оброблене видання поміщають у своєрідну рамку так, що книгу уже не можна відкрити.

Kolo №3

65

• Книжкові скульптури створює і художниця з Ірландії Жаклін Раш Лі [4]. Її роботи створені за принципом обігрування сторінок книг та комбінації з них різноманітних образів. Доповнюються композиції фарбами та чорнилами. Художниця відбирає книги для скульптури, зважаючи на їхнє змістове наповнення, опираючись на яке і створює свою композицію.

Критика / Critique

• Британський митець Джонатан Каллан [2] створює оригінальні книжкові скульптури. Художник компонує книги та їх сторінки між собою, утворюючи з них образи. Книги закріплює гвинтами, інколи використо-

Kolo №3

66

вує папір білого кольору, гіпс, штукатурку, гуму, клей тощо.

• Своє бачення книг показала світові й англійська художниця Броні Сойєр [2], яка створює чудернацьких птахів з книжкових сторінок. Для скульптури використовуються кольорові сторінки будь-яких книг, які скручують, і з них формують образ птаха. Для додаткового декору композиції розфарбовують, надаючи більшої яскравості.

• Американець Маз Монехан презентував у бібліотеці Мічиганського інституту проект «Між», що являє собою книжкову скульптуру: кілька книг скріпленні оправами у формі кола, а сторінки видань переплітаються між собою так, що в цілому композиція перетворюється у квітку, яка розпускається [8]. При цьому цікавим є той факт, що для скріплення сторінок не використано жодного додаткового матеріалу.

• Цікавими є й книжкові композиції американського художника Майка Стілки [10], особливість робіт

ДЖЕРЕЛА 1. Александер Корцер-Робинсон: взгляд сквозь книги : [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.kulturologia.ru/blogs/240410/12382/.

2. Бук-арт: нове життя старих книг : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://podia. org.ua/buk-art-nove-zhyttja-staryh-knyh.htm.

3. Книжная живопись от Исаака Салазара: [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http:// www.kulturologia.ru/blogs/190111/13856/.

4. Книжный арт Жаклин Раш Ли : [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www. kulturologia.ru/blogs/020410/12277/.

5. Книжные пейзажи от Гая Ларами : [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http:// lifeglobe.net/entry/2322/.

6. Между прошлым и будущим: книжное творчество Джорджии Рассел : [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.kulturologia.ru/blogs/161109/11699/.

7. Паутина слов: бумажный арт Пабло Леманна: [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.kulturologia.ru/blogs/020510/12420/.

8. Переплетение книжных страниц: необычная инсталляция от Маз Монехан : [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.terra-z.ru/archives/30619.

9. Полукорд Я. Брайан Деттмер: [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www. kultobozrevatel.ru/braian-dettmer/.

10. Рисунки на книгах от Майка Стилки: [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http:// www.kulturologia.ru/blogs/021209/11759/.

11. Robert The: искусство вырезания книг : [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http:// www.kulturologia.ru/blogs/120210/12036/.

67 Kolo №3

Варто згадати і багатьох інших митців, що займаються книжковою скульптурою: це зокрема, Алекс Керал та Ніколас Галанін, які створюють з телефонних довідників портрети відомих особистостей; Джеремі Мей, який з книг виготовляє біжутерію; Томас Аллен – з жіночих романів утворює тривимірні ілюстрації; Луї Жовер та Катерина Паніканова, що наносять малюнки поверх текстів у старих книгах, утворюючи цікаві зображення; Томас Уітмен та Юсуке Ооно, які утворюють тривимірні зображення в книгах; Франческа Лав, яка займається різьбленням книг; Кара Барер, що з розмоклих сторінок книг утворює чудернацькі образи, та інші. Така кількість книжкових скульптур свідчить про запотребованість на сучасному ринку книги все більше як художнього матеріалу, аніж як джерела знань; а наявність великої кількості майстрів цієї сфери дає можливість говорити про те, що книга як предмет мистецтва набуває все більшої популярності.

Критика / Critique

якого полягає у розмальовуванні книг. Художник використовує різноманітні матеріали для малювання: кольорові олівці, чорнила, фарби, лаки, за допомогою яких зображує на оправах книг цікавих персонажів, серед яких люди та тварини в чудернацьких образах.

Літературне ді-джейство КОВАЛЬ Ната

Критика / Critique

Здійснено аналіз музичних алюзій у творах українських письменників. Звернуто увагу на синтез мистецтв – літератури і музики: психоделія у постмодерні за творами Ю. Іздрика («DrumТиАтр»), С. Жадана («Anarchy in the Ukr») та Л. Дереша («Культ»). Ключові слова: психоделія, синтез мистецтв, анархія, рок, non-fiction.

The analysis of musical allusions in the works of Ukrainian writers was made. Attention is paid to the synthesis of the arts – literature and music: psychedelia in postmodern works by Y. Izdryk («DrumTyAtr»), S. Zhadan («Anarchy in the Ukr») and L. Deresh («Cult»).

Keywords: psychedelia, the synthesis of arts, anarchy, rock, non-fiction.

Kolo №3

68

Ми використовуємо музику, як прямий шлях у несвідоме, цілимося в архаїчну сутність людської душі.

(Stefan Knappe) Музичний плей-лист українських письменників щораз поповнюється новими треками. Від «м’якого ошпарку психоделу шістдесятих та древнього рок-н-ролцю (Creedence Clearwater Revival)» [3], класної музики «Пітер Гемміл — це була сила (Van der Graaf Generation)» [3] до «джазу» Гендрикса у «Культі» Дереша, що повертає нас у давні часи розвою рок-н-рольної музики. І цікаві ноу-хау вітчизняних проектів, як от перформанси Ю. Андруховича з українською рок-формацією «Мертвий Півень» («Пісні для Мертвого Півня») та польським джаз-роковим альтернативним гуртом «Karbido» («Самогон» та ін.), психоделічний балаган Ю. Іздрика та Г. Семенчука під назвою «DrumТиАтр», чи «люті тури» С. Жадана та «Собак у Космосі». Багато інтердисциплінарних досліджень спрямовані на виявлення функціональної ролі музичних образів у художньому творі. Влучно зауважив Фрідріх Шиллер, що музика, попри нездатність представити змістову сторону поняття, має великий виразний потенціал, що робить її важливою для літературної творчості. Для літератури все, що пов’язане з музикою, стає засобом вираження того змісту, який не можна передати словами. Серед численних функцій музичних образів у художньому творі дослідники відзначають функцію вираження «іншого», божественного, або ж навпаки, «темного». Крім того, через звуки відбувається метафорична гра між минулим та теперішнім – музика надихає героїв на спогади про минуле, а також пробуджує від задумів та повертає до реальності. З іншого боку, музика відіграє важливу роль у розвитку художньої дії та створенні характерологічного портрета героїв – розкритті їх психологічного стану, світогляду та особистих взаємовідносин [6]. Існують роботи, присвячені музиці у творчості Ольги Кобилянської або ж у такому дійсно «музичному» тексті німецької літератури, як «Доктор Фаустус» Томаса Манна, проте в аналізованих текстах музика присутня як вид мистецтва, чи запозичені структурні моделі. У «Культі» ж музика з’являється

Музичні композиції у романі «Anarchy in the Ukr» Сергія Жадана звучать як суцільний музичний саунд до усього твору, в якому автор, як справжній ді-джей, міксував почуття та емоції, спричинені треками. Для книги «Anarchy in the UKR» С. Жадана важко знайти жанрове означення, сам автор називає його «таким собі non-fiction» [7]. Тим не менше, Я. Голобородько зазначає, що «роман щедро обставлений «промузичним» саундом», він помічає це вже на рівні новелок: «Жадан прагнув кожною арабескою/новелкою/фрескою досягти ефекту, що його породжує прослуховування треку, диску, музичного автомату. Його книжка складається з численних синглів, у яких усі вокальні партії виконує одна дійова особа – авторська свідомість, явлена у підкреслено суб’єктивній іпостасі «я»-оповідача. Власне, й сам Жадан приміряє щодо себе

69 Kolo №3

Музика у творчій спадщині «DrumТиАтру» та й самого Юрія Іздрика має значення переважно як чистий драйв, а не музика «думання». У книжці «Underword» (2011) Іздрик присвятив один із розділів проекту «DrumТиАтр» – «drumтиатр inside». «Ця книга писалася в період, коли в мене дуже активно виникали нові знайомства, якісь нові симпатії, після того, як ми з Григорієм Семенчуком заснували групу «DrumТиАтр». Я мав можливість змінити спосіб життя і значно розширив коло знайомств. І все, що писалося в той час, мало стосунок до дуже конкретних людей. Мабуть, оце і є те коло втаємничених – не для яких, а про яких ця книжка. Це таке загравання з цим вузьким колом людей, які будуть впізнавати або ситуацію, абo самі себе» [10]. «DrumТиАтр» – це синтез електронної музики, живих інструментів та текстів, у яких поєднується і гострий соціальний реп, і електронний веселий indie, басовий dub та індустріальний dubstep у супроводі губної гармошки, гітари і будь-чого іншого. Заснований цей проект був у далекому 2010 (чорні археологи за древністю текстів визначають рік виникнення – 2009) культовим письменником Юрієм Іздриком, молодим поетом Григорієм Семенчуком та фотомитцем Ростиславом Шпуком. Іздрик переходить від великих прозових текстів знову до малих поетичних форм, скажімо, до поезомузики. Тексти, як правило, не складної організації, але знаходимо у них багаторазові повтори, ключові слова й вирази, ритми наче у заклинаннях і т. п. «Я завжди намагався не писати й не публікувати віршів, усвідомлюючи вторинність і високопрофесійну пересічність їхню. Писання ж пісенних текстів, особливо для репового виконання, не вимагає здатності творити поезію, зате дозволяє спробувати себе в жанрі «слогану», «мантри», «лозунгу», коротше – пошаманити трохи, похуліганити» [5]. За допомогою ритмомелодики слів та музики можна вводити слухачів у стан трансу, під час якого відбувається розширення, звільнення свідомості, що і вдається «DrumТиАтру».

«DrumТиАтр» називали «літературно-музичним психоделічним балаганом» [1] : Семенчук бавиться звуками, Іздрик – текстами, надмірне перевантаження ефектами, – а разом цей симбіоз музики, літератури, театру й відео скидається на якісь медитації. На усіх афішах перед виступами «DrumТиАтр» зазначається, що цей проект – стимуляція духовного приходу доступними і легальними хімічними способами.

Критика / Critique

радше як соціальний феномен і є вказівником на певні приховані від першого погляду характеристики, ключем до світоглядних засад, до соціопсихології того чи іншого персонажа, як це і у «Anarchy in the Ukr».

Критика / Critique Kolo №3

70

імідж літературного ді-джея, який змінює/варіює/компонує стильові ритми, виставляючи різноманітний і ходовий» асортимент текстового мелосу – від прози в стилі реп до прози у стилі соул, а також геві й блек метал» [2]. Відчуваються за плечима С. Жадана п’ять поетичних книг («Цитатник», «Голова Юди», «Пепсі», «Балади про війну і відбудову», «Історія культури початку століття»), тому що проза роману про анархію доволі ритмізована і сповнена духом неспокою, даний автором плей-лист водночас заспокоює гітарними соло Ніла Янга та пробуджує свідомість драйвовістю «Кріденсів». С. Жадан задає ритм кантрі-року, в якому потрібно рухатись, читаючи цей твір, який треба відчути, аби зрозуміти: «Так чи інакше все зав’язується на музиці – і твої знайомства, і твої шкідливі звички, і те, як ти поводишся в ліжку, і те, за кого ти голосуєш на виборах, і чи голосуєш взагалі. Музичний формат насправді є форматом поведінковим...» [4]. Музика вистукує ритми твого життя, вона здатна не лише викликати у слухача насолоду, а й підсвідомо закодовувати його, ввести у музично-словесний транс. «Anarchy In The UKR» має підкреслене музичне облямування, автор використовує своєрідну «прозову симплоку»: твір розпочинається рядками-епіграфом з пісні Sex Pistols «Anarchy In The UK» і останній розділ четвертої частини закінчується цією ж композицією. Музична підбірка характеризується напрямом під назвою «психоделічна музика», у творчості, та не лише музичній, психоделією називають мистецтво пізнання навколишнього світу та людської суті, таємниці буття і безмежності людських фантазій, вихід поза доступні людському розумінню виміри. Музикант Дж. Гендрикс називав психоделічну музику «електричною релігійною музикою та музикою Нової Біблії» [9], вона перш за все впливає на людську свідомість, вивільняє її, розкріпачує. Музичні образи відіграють вагому роль у розкритті ідейного задуму твору — музика стає засобом передачі імпліцитної інформації, втілення символічних паралелей і психологізації зображення. Л. Дереш присвятив психоактивній музиці окремий есей, так вона його зворушила, зачепила. Зачепив і нас той саунд, що прозвучав у його «бестселері». «Культ» Л. Дереша вже обдивилися з усіх боків, з яких тільки змогли, проте лише В. Наріжна торкається теми музичних алюзій у цьому творі. У книжці музика з’являється радше як соціальний феномен і є вказівником на певні приховані від першого погляду характеристики, ключем до світоглядних засад, до соціопсихології того чи іншого персонажа [8]. У структурі образів роману Любка Дереша «Культ» музичні алюзії відіграють переважно роль вказівок на приховані характеристики персонажів, виступають означниками основоположних елементів їх світогляду та світовідчуття. «Цей роман є, мабуть, єдиним текстом української літератури, у якому паралелі з музикою відіграють настільки важливу роль. Навіть серед сучасної прози, яка загалом значно активніше виявляє інтертекстуальні зв’язки із позалітературними сферами культури, «Культ» вирізняється надзвичайною кількістю музичних понять, уведених у тіло тексту. Музичні алюзії в цьому романі є не просто інтертекстуальними посиланнями, вони виконують функцію конструювання образів. Без правильного декодування цих посилань ні читачеві, ні критикові не вдасться цілісно інтерпретувати текст» [8]. Варто зазначити, що вибравши певне коло музичних треків, Дереш обмежує свого читача, відшукує лише тих, які розуміють його музику. З іншого боку Дереш

Критика / Critique

ДЖЕРЕЛА 1. Ворон М. Літературно-музичні імпровізації: ритуал і тренд. Роздуми про музико-поезію на Форумі видавців і не тільки / М. Ворон // Всі книги : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vsiknygy.net.ua/analyst/14479/.

2. Голобородько Я. Артеґраунд. Український літературний істеблішмент : Збірка статей / Я. Голобородько. – К. : Факт, 2006. – 132 с.

3. Дереш Л. Культ / Л. Дереш. – Харків : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2006. – 240 с.

4. Жадан С. Anarchy in the UKR / С. Жадан. – Харків : Фоліо, 2006. – 233 с.

5. Жадан C. Іздрик : «Задушив би тих, хто це постить, разом із їхніми грьобаними котиками» / С. Жадан // ШО : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://sho.kiev.ua/article/1241.

6. Ковальова Т. П. Синтез мистецтв : взаємодія літератури і музики (на матеріалі роману Т. Морісон «Джаз») / Т. П. Ковальова. – Режим доступу : http://eprints.zu.edu.ua/6985/.

7. Кушнір А. Бути Жаданом / А. Кушнір // Дзеркало тижня : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dt.ua/CULTURE/buti_zhadanom-45532.html/.

8. Наріжна В. Музичні алюзії як засіб образотворення в романі Любка Дереша «Культ». Вступ / В. Наріжна // Арт-вертеп : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://artvertep.com/ print?cont=3171.

9. Пухов Э. Психоделическая музыка – отрыв от реальности / Э. Пухов // ProstoMusic : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.prostomusic.com.ua/pop/stati/ psihodelicheskaya_muzyka_otryv_ot_realnosti.

10. Суровська О. Оголення душі і тіла Юрія Іздрика / О. Суровська // Галичина : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.galychyna.if.ua/index.php ?id=single&tx_ ttnews%5Btt_news%5D=18004&tx_ttnews%5BbackPid%5D=24&cHash=f2d278be1b

71 Kolo №3

кидає своєрідний challenge своїм читачам, аби вони частіше задовольняли свою загальну банальну ерудицію у сфері історії музичного руху. Складається враження, що у «Культі» поєднано музику усіх часів та народів — від стародавніх ритуальних музик до сучасних. Проте музика нової ери – це, можливо, перший етап до втрати людством слуху. Дослідження взаємозв’язків літератури та музики досить перспективне у наш час, оскільки за допомогою музики література поглиблює свої можливості, дає більше матеріалу для інтерпретацій читачам. Музика ж у свою чергу отримує нових слухачів. Сучасний австрійський письменник Г. Йонке, який називає музику естетичною надбудовою мистецтва, вважає, що «музика і література вступають у двосторонній обґрунтований зв’язок, парадокс якого полягає в тому, що хоча література прагне сказати те, чого позбавлена музика, вона може це сказати лише тоді, коли цього не каже. Уся література, яка тематизує музику, перебуває під впливом цієї ідеї… Якщо в літературі заявлені музичні форми, то йдеться, з його погляду, не про ідентичність, а про кореспонденцію».

«Поцілунки» Андрія Любки КОВАЛЬ Ната

Критика / Critique

Розглянуто музично-поетичний проект Андрія Любки та ді-джея Dimkи Special-K «Перед вибухом поцілуємось». Аналізовано вірші молодого поета А. Любки, що були зміксовані з мелодіями таких відомих виконавців, як 30 Seconds To Mars, James Blunt, Nero, Hans Zimmer, Adele, Nіrvana, The Killers, Yann Tiersen, The Pixies. Ключові слова: поезо-музика, синтез мистецтв, треки, мікс.

Musical and poetical project of Andrew Liubka and DJ DimKa Special-K «We will kiss before the explosion» was reviewed. Poems by young poet A. Liubka that were mixed with tracks of such artists as 30 Seconds To Mars, James Blunt, Nero, Hans Zimmer, Adele, Nirvana, The Killers, Yann Tiersen, The Pixies were analyzed.

Keywords: poetry, music, synthesis of the arts, tracks, mix.

Kolo №3

72

Письменники постійно норовлять порадувати себе та своїх шанувальників чимось цікавеньким, епатуючим, поєднати грішне з праведним. У цьому випадку саме без музики ніяк не обходиться. Чого тільки варті проекти Юрія Андруховича з українською рок-формацією «Мертвий Півень» та польським джаз-роковим альтернативним гуртом «Karbido», «Drumтиатр» Іздрика й Гриця Семенчука, або ж перформанси Сергія Жадана із «Собаками у Космосі», які збирають зали не лише в UKR, а й за кордоном. Синтез двох слухових мистецтв ― поезії й музики ― дозволяє яскравіше і повніше сприймати картину світу, трагічність людських почуттів та переживань, проникати у підсвідомість, в’язати нервові вузлики чи розв’язувати. «Перед вибухом поцілуємося» Андрія Любки ― ще одне підтвердження тому, що музико-поезія, безсумнівно, вибухова суміш зі звуків, слів, ритмів та емоцій. Щось є від «естрадно-популярного музичного шоу-бізнесу» [3] у перформансах Жадана і «Собак у Космосі», які вже об’їздили з виступами Україну, Росію, Польщу, Німеччину та Австрію, Любка ж в такому морі першопроходець. Можливо, цього альбому не повинно було бути, можливо, це все збіги та випадковості (повіримо Андрієвим запевненням), але десь узявся такий собі ді-джей Dimka Special-K та й заміксував поезію й музику в один енергетичний коктейль. У соціальних мережах інформація поширюється майже зі швидкістю світла, тож вибрати обкладинку для альбому молодому закарпатському письменнику було не надто складно, бо майже кожен міг внести свою лепту (проголосувати чи дати дружню пораду) у подію загально-національно-літературного значення. Не актуально говорити про підходящу чи не підходящу обгортку нового музично-поетичного продукту, (Настя Квартальна зробила свою добру справу), це все одно б не завадило тисячі скачувань альбому із сайту http://www.ex.ua/view/17409420 за першу добу його існування. Дивно було чути знайомі мелодії 30 Seconds To Mars, James Blunt, Nero, Hans Zimmer, Adele, Nіrvana, The Killers, Yann Tiersen, The Pixies та й інші у поєднанні з голосом і текстами Любки, і водночас цікаво. 12 треків плюс бонус (ніби «40 баксів плюс чайові») і трохи більше як півгодини хорошого настрою та натхнення. Збірка оповідань, збірка віршів, музично-поетичний альбом ― усе настільки різне й за відносно короткий проміжок часу. То А. Любка скаржиться, що мало пише, а тепер годує голодні уми (пардон, вуха)

Критика / Critique

73 Kolo №3

творчим вінегретом з поезії, прози, публіцистики, заправленої музикою, і з невід’ємним інгредієнтом цієї страви (ні, не буряком), ― любов’ю. Отож, німб навушників над головою і, їдучи в маршрутці чи йдучи на роботу, можна зайнятися музико-поезо-терапією. «Головне дожити до вересня, дотягнути…» [1], а дотягувати прийшлося аж до грудня, та й то дарма (обіцяного, кажуть, три роки ждуть?). То ж можна й далі смакувати жінкою/чоловіком/яблуками із зимових запасів, начитуватися хорошими віршами чи божеволіти ― на колір і смак. Досить чуттєво й трагічно, як і сама осінь, як і саме людське життя, і треба бути сильним, і хочеться пустити слабинку, а вона, як мотузка в самотній кімнаті. Не стомлюватись. «Ленін, слово, від якого рве на шматки» [1], як і від музики гурту Nirvana. Цікаво, чи Новоселіч із Куртом Кобейном хотіли б, аби на уроці музики вивчали їх американську рок-творчість? Сміливо можна давати Ленінську премію обом (автору та ді-джею) за вельми вдалий синтез сіетлського гранжу та юкреніен поетрі. Тут безсумнівно «попахіваєт» Маяковським, бо точно не Сюсюрою, Олійником чи Майком Йогансеном, а до Ілліча в Мавзолей скоро знову потягнуться юрби прочан, як у старі добрі часи. Завдяки саунду Hansа Zimmerа вдалося передати всю епічність почуттів у «Тероризмі», і хоча «найкращий наш вчинок ― це смерть» [1], все, на що ми спроможні після неї, – це лише спогади, а поцілунок перед вибухом ― як знеболювальне. Інколи, правда, вчувалися нотки старої мелодії з реклами Bonaqua, але не всі радари вловлюють, та через це не варто помирати.

«Where is my mind?» ― питаються деякі панове, одружившись, якщо вони, звісно, не Жан Поль Бельмондо, та й той був у кількох шлюбах. Альтернетів якраз підходить для роздумів про щасливе майбутнє з пельменями, дітьми, собаками, походами в кінотеатри ― вибір завжди лишається за тобою. «У всякого своя доля..», як казав Тарас Григорович. Поряд із треком про «Тараса» [1] під Jamеs Blunt, то й же текст набагато емоційніше і драйвовіше звучить під музичку «a la» тектонік. Чи то Любка так давно йшов, чи фаст-фудів на дорозі забагато траплялося, але музичний саунд переносить Великого Тараса вже не в епоху «пост», а в епоху «пере». Поезо-музика, то суцільні інтертексти, тексти у тексті, тексти крізь тексти. Будь-яка згадка про яблука наштовхує (дивно) на Рильського, «але не помреш під музику» [1] і слова А. Переса-Реверте з «Капітана Алатрісте» ― «якщо вже помирати, то з музикою», «цинковим прутнем заштовхнута» [1] ― «заганяти поезії прутень» у Ю. Андруховича, «Сніг волочив нас мокрими трасами» [1] взагалі відгукнувся у пам’яті стрічкою Ларса Фон Тріера «Танцююча в темряві» ― «ніколи не забуду, як ти танцювала у темряві» [1]. Музика дозволяє нам чутливіше сприймати текст, відчувати зміни мелодики, входити у словесно-музичний транс, витворюючи химерні ілюзії, марева, образи. Підбирати вже написану музику до вже написаних віршів ― робота клопітка, потребує добрячого вуха, ритму й сміливості. Найкраще треки слухатимуться осінньо-зимовими терпкими вечорами під добре вино чи добрий коньяк, а взагалі ― під пахучий і теплий глінтвейн (закарпатський бальзам із колою теж згодиться), коли ти меланхолієш чи депресуєш, блудиш у в’язких туманах свідомості, думаєш, і знаєш, що «час від часу треба щось змінювати у своєму житті» [1].

Критика / Critique

ДЖЕРЕЛА 1. Андрій Любка та Dimka Special-K – Перед вибухом Поцілуємося // EX-Файли : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ex.ua/view /17409420.

2. Вайсштайн У. Порівняння літератури з іншими видами мистецтва: сучасні тенденцій та напрями дослідження в літературознавчій теорії та методології / Сучасна літературна компаративістика: стратегії та методи. Антологія // За заг. ред. Д. Наливайка. – К. : ВЦ «КиєвоМогилянська академія», 2009. – С. 372-393.

3. Ворон М. Літературно-музичні імпровізації: ритуал і тренд. Роздуми про музико-поезію на Форумі видавців і не тільки // Всі книги : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// vsiknygy.net.ua/analyst/14479/.

4. Довгалюк М. Андрей Любка: «Я – экзистенциальный пофигист» // Livejournal : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dovgalyuk-fim.livejournal.com/16940.html/.

5. Ковальова Т. П. Синтез мистецтв : взаємодія літератури і музики (на матеріалі роману Т. Морісон «Джаз») : [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://eprints.zu.edu.ua/6985/.

Kolo №3

74

Інтерактивна книга – видавниче дітище третього тисячоліття КУЯН Вікторія Розглянуто історію становлення електронної книги. Проаналізовано поточний стан інтерактивної книги. Окреслено особливості першої в Україні книги-гіпертексту. Ключові слова: електронна книга, інтерактивна книга, книга-гіпертекст.

The history of e-book was observed. The current condition of interactive book was analyzed. The peculiarities of the first Ukrainian hypertextbook was outlined.

Keywords: e-book, interactive book, hypertextbook.

Книга – це не просто зшиток списаних словами сторінок. Це засіб передачі з покоління в покоління зібраних і накопичених знань. Першим матеріалом для виготовлення книги була глина, в подальшому ставали в пригоді також листя та кора дерев, шкіра тварин, бамбук, папірус, шовк. [2]. Протягом століть книга розвивалась, а її вигляд постійно змінювався. Повсякчас видавці намагались удосконалити форму подання тексту. Відтак, у 2005 році в Україні наступив інноваційний етап у розвитку видавничої справи – поява нової аудіокниги. Перша українська MP3-книга була випущена видавництвом «Українська аудіокнига». Компакт-диск «Word із центру Європи, або словоблудські фіґлі по-Баранинськи та Хустськи» вмістив гуморески закарпатських фіґлярів Михайла Чухрана з Хуста та Павла Чучки з передмістя Ужгорода. Великий сегмент ринку, на який націлена «книга зі звуком», представлений людьми з вадами зору або цілком незрячими. Беручи до уваги невелику кількість літератури, де застосована азбука Брайля,

Про історію створення видавництва «Електрокнига» - В 2010 році треба було щось вказати в бібліографічних даних моєї електронної книжки «Нариси бурси». Вказали видавництво, якого ще не існувало. Потім була ще «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці», переклад Джошуа Слокама. Обидві книги в результаті, після електронних версій, вийшли на папері в інших видавництвах. Вирішили, що цей підхід варто закріпити, зареєструвалися як видавці остаточно. Робимо тепер це і для інших авторів: спочатку електронна версія, потім – паперова. Більшість книжок нашого видавництва доступні в двох версіях, прийшли ми до цього еволюційно. Приблизно кожен десятий з тих, хто завантажив електронну, замовляє паперову.

Критика / Critique

75 Kolo №3

важливість суспільної ролі, яку виконує аудіовидавнича продукція, значно зростає. Також звукова літературна версія є допоміжною для того прошарку населення, який проводить багато часу у дорозі. З розвитком інформаційних технологій інтерактивна книга набуває все більшої популярності. Мережеві версії енциклопедій стали прообразом інформаційних систем майбутнього, доступних on-line та необмежених в обсягах інформації. Наступні кроки для створення електронних книг зробили видавці навчальної літератури. До підручників та посібників стали додавати диски, які містили необхідні матеріали для кращого закріплення знань [1]. То що ж собою являє інтерактивна книга? Згідно з вільною енциклопедією Вікіпедією, інтерактивна книга – це «електронна книга, доступна он-лайн через Інтернет платно або безкоштовно». Нерідко це поняття ототожнюють з книгою-грою (gamebook) – «книга, розроблена таким чином, що дозволяє читачу брати участь у формуванні сюжету літературного твору». Електронна книга, відповідно, – «версія книги в електронному (цифровому) вигляді». Досить часто цей термін застосовується для визначення пристрою зчитування тексту. Електронні книги можуть розповсюджуватися у файлах різних форматів: простий текст (plain text), текст з оформленням – HTML, відкритий формат електронних книг (OPF Flipbook), OpenDocument, SGML, XML, FictionBook (.fb2), TeX, PDF, HTMLHelp (.chm), Microsoft (.lit), eReader та інші. Цифрові редакції книг і журналів сьогодні не мають фізичної оболонки, але при цьому вони надають змогу подати інформацію в інтерактивному, живому вигляді. Рухаються анімаційні зображення, перед читачем розгортаються сцени з візуальними ефектами, звуками, музикою та відеороликами. Все це стало реальністю з допомогою планшетів, електронних книг, тощо. А зовсім нещодавно під патронатом українського видавництва «Електрокнига» вийшла в світ перша в Україні книга-гіпертекст з розгалуженим сюжетом. На цей момент, окрім вище зазначеного чтива, видано такі тексти: «Гаугразький бранець» Яни Дубинянської – перша в Україні книжка, «розчинена» в Інтернеті; «Східний вал. 1985» Максина Січеславця, «Родимки» Ірини Цілик, «Самовчитель графомана» та «Нариси бурси» Антона Санченка, «Найкращі часи» Галини Ткачук, «Його звуть Міша… або Зорі в макаронах» Ані Гераскіної. Окрім того, раніше працівники видавництва організували вихід у різних видавництвах таких електронних книжок: Олена Захарченко «Сім воріт» (перша інтерактивна книжка в Україні), Джошуа Слокам «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці» («Книжка на глобусі») [4]. Про новий інноваційний експеримент та життя видавництва інтерактивної книги розповів головний редактор Антон Санченко:

Про аудіокнигу – Це найдорожчий і найневдячніший формат. За нього взагалі неможливо повернути гроші, бо аудіокниги втратили фізичність свого носія – диски відходять у минуле, флеш-накопичувачі ще занадто дорогі для окремої книжки. А за файли наш народ поки що платить дуже неохоче, просто завантажує з торрентів. Для електронних книжок принаймні не треба орендувати студію звукозапису, тому вони дешевші, не так прикро бути обікраденим.

Критика / Critique

Про піксельну книгу – Треба визначити поняття «електронна книжка», яким у нас традиційно називають сам пристрій, читалку, і те, що, власне, читають. Оскільки книжки в нас переважно гарно ілюстровані, ми згадали про «піксель-арт » – малюнки на дисплеї, які не будуть втілені на папері, й запропонували таку назву, як синонім до електронної книжки. Більше всього назва сподобалася чомусь поетам.

Kolo №3

76

Про тривалість створення інтерактивної книги – По-різному. Не менше місяця, бо ще ж працюють редактор, коректор, художник, дизайнер тощо, це важко узгодити. Ось якби їх зібрати разом, замкнути в приміщенні, а ключ викинути у вікно, могли би впоратися і за 24 години. Брали колись участь в такому проекті, було цікаво. Результат, правда, вийшов не дуже, але сам процес... Про плюси і мінуси електронної книги – Плюс один – легко виправити, скажімо, непомічені помилки. Він і мінус – немає відчуття крапки. Франківський поет Мірек Боднар видав дві дуже гарно оформлені електронні поетичні збірки. Потім через кілька років написав третю і... став переписувати перші дві. Він за цей час вже бачив вірші якось інакше, бо змінився. А на папері вийшло – можна розслабитися. Вже нічого не виправиш. Про механізм створення електронної книги – Все те ж саме, що і в паперової книжки – інший носій і деякі можливості форматів, скажімо, інтерактивного PDF. Але ми вже переконалися, що для «дорослої» книжки усе це, в принципі, зайве. Якщо текст читачеві не цікавий, ніякими додатковими «фічами» його не втримаєш. Про першу українську книгу-гіпертекст з розгалуженим сюжетом – Знаю, що писали книжку «Як пропатчити книгу життя» студенти за залік, сюжет книжки розгалужується і прочитується нелінійно. Але не певен, що читачі в таких сюжетах не блукатимуть. Подаються декілька версій події очима різних персонажів. Втім, на цьому досягнення українського ринку інтерактивної книги не завершуються. Нещодавно відбулась світова презентація електронної версії «Снігової королеви» Ганса Крістіана Андерсена від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» та компанії «TIMECODE». Читаючи казку, діти зможуть заглянути в очі Снігової Королеви чи розкуйовдити волосся Кая, а якщо легко постукати по екрану iPad чи подути – піде сніг. Можна побачити себе в кривому дзеркалі злого троля чи роздмухати полум’я в каміні і малювати нагрітою монеткою на вікні, а засвітивши вікна собору, почути різдвяний орган. В книзі сім ігор – тут

ДЖЕРЕЛА 1. Городенко Л. Інтерактивна Книга / Л. Городенко // Інформаційне суспільство. – 2010. – №12.

2. Коротка історія книги [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.refine.org.ua/pageid1093-1.html.

3. «Снігова королева»: інтерактивне різдвяне перезавантаження// А-БА-БАГА-ЛА-МА-ГА: сайт. – 2012. – Режим доступу : http://ababahalamaha.com.ua/ uk/«Снігова_королева»:_інтерактивне_різдвяне_перезавантаження 4. Вийшла перша в Україні книжка-гіпертекст з розгалуженим сюжетом// Буквоїд : сайт. – 2013. – Режим доступу : http://bukvoid.com.ua/events/pesentation/2013/05/15/095822.html.

Nebeskey. Відродження українського графічного роману ГОНЧАР Марина Розглянуто розвиток графічної прози в Україні в 2012-2013 роках на прикладах сучасних проектів «Даогопак» та «Чуб» та перспективи створення українського супергероя; висвітлено сутність поняття «козаки-характерники».

Критика / Critique

77 Kolo №3

і розмальовка з п’ятьма режимами малювання, і пазли трьох рівнів складності, і пошук предметів та наслідування мелодій тощо. Підсвічування слів сприяє розвитку навичок читання, хоча аудіали зможуть сприймати чарівну історію і на слух – книгу озвучено жіночим голосом, який імітує голоси всіх героїв казки [3]. В дитячих інтерактивних книгах можна виділити низку переваг: завдяки існуванню Інтернет-книг, які являють собою комбінацію відеоігор й оповідань, діти відчувають себе героями цих книг. Відтак, інформація набагато краще засвоюється і розвиває фантазію малечі. А ще розвиваються навики приймати самостійні рішення. Не менш важливою принадою електронної книги є звуковий супровід. Ринок інтерактивної книги України активно зростає. З кожним роком збільшується відсоток комп’ютеризованого населення. Як наслідок, сфера інформаційних технологій надає все більший спектр послуг. Проблему неможливості читати через вади зору вирішить аудіокнига, ефектні ілюстрації забезпечить піксельна книга, а малечу потішить новий витвір видавництва «А-БА-БА-ГАЛА-МА-ГА» та компанії «TIMECODE» – інтерактивна книга у форматі 5D. Науково-технічний прогрес не просто не оминає книжку, він ставить її у центр. Позаяк вона – рушій освіченості і розвитку. Тому побутує думка, що електронна книгозбірня традиційної книги в найближчому майбутньому замінить бібліотеку. В будь-якому випадку, електронна чи друкована, з розгалуженим сюжетом чи однією ідейною лінією, книга буде жити.

Критика / Critique

Ключові слова: графічний роман, комікс, Nebeskey, Даогопак, Чуб, козаки, книги.

The development of graphic fiction in Ukraine in 2012-2013 was reviewed on the examples of modern project «Daohopak» and «Chub», as well as the prospects of development of Ukrainian superhero; essence of the concept of «kozaky- characternyky» was highlighted.

Keywords: graphic novel, comics, Nebeskey, Daohopak, Chub, Cossacks, book.

Kolo №3

78

Графічна проза як літературний напрямок протягом багатьох років не мала популярності серед українців, іншими словами, її розвитком ніхто не займався. Важко сказати чому, адже, дивлячись на світову популярність американських коміксів типу Марвел та японської манги, можна з впевненістю сказати, що споживач є, треба лише створити пропозицію на ринку. Що і зробило в свою чергу видавництво Nebeskey наприкінці 2012 року і не прогадало. Раніше, якщо хтось з українців і створював комікси, то на американський лад: тематика Бетмена, Супермена, Халка тощо. Але знайшлись в Україні люди, які забажали подарувати народові своїх супергероїв – козаків-характерників. Це Максим Прасолов (автор сценарію), Олексій Чебикін (художник) та Олег Колов (тексти). Із довідки інтернет-сайту видавництва Nebeskey: Nebeskey — «Небесний ключ» — видавничий проект українських мальованих історій. Місія видавництва — модернізація національної культурно-міфологічної спадщини в жанрі короткометражної і повнометражної графічної прози. Героями графічних новел і романів видавництва «Небесний ключ» є січові лицарі, козаки-характерники, карпатські мольфари та інші герої української міфології та історії. Видавництво знаходиться в м. Києві. Засноване в 2011 роцi. Ідея створення графічного роману про пригоди козаків народилась ще в 2005 р., за словами Прасолова, а останні деталі були продумані у 2007 р. «Назва "Даогопак" народилася зразу. Я не хотів би вдаватися в деталі, в етимологію цього слова. Мені здається, воно пояснює саме себе. У головного антигероя є фраза, яка, як мені здається, виступає ключовою для нашого роману: "Добро і зло непереможні"». Від моменту зародження ідеї до її реалізації пройшло цілих 7 років, в основному складнощі виникли з пошуком однодумців. Прасолов довго не міг знайти близького за духом художника, хоча починав працювати з багатьма: у когось з’являлась інша робота, хтось бачив історію зовсім по-іншому. Так тривало, доки Максим не натрапив на Олексія Чебикіна, який, до речі, теж змусив його чекати цілий рік. Але, як каже Чебикін, коли Максим перетелефонував йому рівно через рік після їх останньої розмови, роздумів, братись за роботу чи ні, не залишилось, адже якщо людина так довго чекала, то їй справді потрібна допомога. Це і було початком спільної продуктивної праці. «Даогопак» – це графічний роман-блокбастер про пригоди козаків-характерників із лицарського ордену магів і майстрів бойових мистецтв Запорізької Січі, який складається з 3 томів. Але хто ж такі характерники? Дуже давно на український землях жили язичницькі волхви, іншими словами – віщуни, чародії. Саме з них бере свій початок історія козаків-характерників. В. Шевчук пише про волхвів: «Вони, вважалося, знали таємну силу речей, явищ і володіли своєю, виробленою в століттях, наукою і прийомами, з допомогою яких цю віру вселяли в маси. Вони займалися пророцтвом, тобто віщували про майбутнє, через що і називали їх віщунами».

Рис.1. Ілюстрація з «Даогопака»

Критика / Critique

79 Kolo №3

На думку В. Пилата: «Після хрещення Русі, переслідувані князями та греками волхви, жреці і воїни-охоронці храмів об’єднувалися у таємні громади і у віддалених від великих міст місцях почали створювати Січі. На островах Дніпра, побережжях Бугу і Дністра, в Карпатах і багаточисельних лісах України (Русі) волхви заснували школи бойового гартування і вишколу, в яких шлях воїна до вершин досконалості опирався на рідну віру, одвічні звичаї та обряди». Серед простих людей характерники були відомі, як чаклуни чи галдовники, попи вважали, що в них вселився біс. Багато хто з характерників не були християнами, про це говорить той факт, що їх завжди ховали лише запорожці по-своєму, іноді говорять, що у груди їм клинок забивали, щоб по смерті не встали з могили. Найбільш поширеним способом поховання було поховання лицем донизу, що тягнеться ще з часів панування скіфів. Так зазвичай ховали чаклунів, щоб вони не прокинулись. Козаки-характерники не давали загинути традиціям волхвів, створивши свою систему бойового вишколу. Зважаючи на те, що серед козаків були представники близько 20 націй, українці мали можливість ознайомитись з бойовими мистецтвами інших народів. Наприклад, про Григорія Сагайдачного – запорозького кошового Отамана говорили, що «його ні куля не брала, ні шабля не рубала. Він такий був, що із води виходив сухим, а з вогню мокрим. Він знав усі броди і чаклунські засоби. Одне слово, він був знаючим чоловіком». Д. Яворницький: «Між козаками завжди були так звані «характерники», яких ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі «характерники» могли відкривати без ключів замки, плавати на човнах по підлозі, як по морських хвилях, переходити через річку по сукняній повсті чи циновках з лози, брати в голі руки розпечені ядра, бачити за кілька верств довкола себе за допомогою особливих «верцаєл», перебувати на дні ріки, влазити і вилазити з туго зав’язаних і навіть зашитих мішків, «перекидатись» у котів, перетворювати людей у кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні, тисячі верств».

Критика / Critique Kolo №3

80

Повертаючись до нашого графічного прозового твору, треба сказати, що в Книжковому Арсеналi в Києві 4-7 жовтня 2012 р. відбулася виставка і продаж першої книги «Даогопак: Анталійська гастроль» обсягом 64 сторінки. «Троє друзів-козаків – Олесь Скоровода, Тарас Пересічеволя і характерник Мозговий – виконують завдання кошового отамана, відправляючись з розвідувальною місією до Туреччини під виглядом мандрівних артистів. Їхня мета – визволити полонених козаків, що працюють в надрах нового султанського палацу в Анталії. Але не сталося, як гадалося, і в справу втрутилися зовсім інші сили та обставини. Несподівана зустріч з японською дівчинкою Арі-Сан, охоронцем сина Султана, змінила долю молодого козака Олеся.» Олексій Чебикін вчився на українських графіках, у своєму рисуванні дотримується стилю українського бароко (див. рис.1) і підкреслює, що українська прикладна графіка дуже відрізняється від американської, англійської, французької та навіть російської, і в той же час дуже подібна до латиноамериканської. Раніше він працював над глобалістичними творами для французів, поляків тощо. Саме тому він так загорівся історією про Україну і для українців. Видавництво Nebeskey має на меті зробити Козаччину візитною карткою України, виставити на світову арену українських супергероїв. «Ми прагнемо зробити козака-характерника відомим у світі, як вікінги, ковбої, самураї чи інші носії окремих культур. Настав час виростати з повзунків офшорного виробництва – треба робити своє, унікальне і глобальне одночасно», – каже Максим Прасолов. Нещодавно видавництво брало участь у книжковому ярмарку в Польщі, де «Даогопак» швидко здобув популярність. Було продано 100 екземплярів і підписано контракт ще на 200 книг, це означає, що з 1000 накладу було продано 30%, а це дуже гарний результат за два тижні на ринку Польщі. Більше того, планується переклад «Даогопака» на англійську, французьку та інші мови, паралельно будуть випускатись електронні версії книги. Нагороди: • Спецприз Журі конкурсу "Ukrainian Best Book Award" за кращу ілюстрацію до дитячої книги року.

• Книжка року-2012 у номінації "Дитяче свято" (твори для середніх і старших школярів). Чекайте 2-ий том «Даогопак: Шляхетна любов» та третій «Даогопак: Таємниця Карпатського мольфара» вже в кінці 2013 року. Іншим козацьким проектом Nebeskey є графічний роман «Чуб», автором якого є Олександр Ком’яхов, де час не визначений і є козаки та космічні кораблі. Перша частина трилогії “Чуб: Зоряна байка про козака Чубенка” була представлена 31 травня 2013 року на Книжковому Арсеналі в Києві. За словами Олександра, буде і друга, і третя, і, можливо, четверта частина «Чуба». Як і авторам «Даогопака», Ком’яхову набридли імпортні герої, він прагне «осучаснити» козаків своїм проектом так, щоб ця історія сподобалась всім. Сюжет привабливо-простий, там є і любов, і бійки, інтриги, погоні: козак-авантюрист закоханий у дівчину Калину і усіма можливими способами намагається їй сподобатись, а в процесі своїх старань рятує світ. Чуб має вірного друга та штурмана-механіка – коня Орлика. Події у книзі

ДЖЕРЕЛА 1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

Мельник О. Даогопак / О. Мельник // Інтернет сайт про книги «5books». – Режим доступу : http://www.5books.org/2012/11/blog-post_1.html. Офіційна інтернет сторінка «Даогопак» на facebook. – Режим доступу : https://www.facebook. com/Daogopak. Хто такі характерники? // Інтернет сайт «Козацький куліш». – Режим доступу : http://kulish. in.ua/ua/storinki/cikavenke/hto-tak-kharakterniki. Баранько І. Перенести в комікс можна кого завгодно, я би взявся за Махна / І. Баранько, В. Хоменко // Інтернет сайт Gazeta.ua. – Режим доступу : http://gazeta.ua/articles/ knigi-i-chitannya/_perenesti-v-komiks-mozhna-kogo-zavgodno-ya-bi-vzyavsya-za-mahna/480671. Москаленко О. В Украине вышла книга о межгалактических приключениях козака Чуба / О. Москаленко // Интернет сайт «Комментарии». – Режим доступа : http://comments.ua/life/405919ukraine-vishla-kniga.html. Москаленко О. Українці запустили по світу «козацький вірус»/ О. Москаленко // Інтернет сайт «Коментарі». – Режим доступу : http://ua.comments.ua/life/203548-ukraintsi-zapustili-po-svitukozatskiy.html. Офіційний сайт видавництва Nebesky. – Режим доступу : http://nebeskey.com/. Куріна А. Автори «Даогопака»: Слід відрізняти націоналізм від здорового глузду/ А. Куріна // Інтернет сайт «Українська правда. Життя». – Режим доступу : http://life.pravda.com.ua/ person/2012/10/23/114482/. Офіційний сайт проекту «Даогопак. – Режим доступу : http://daogopak.com/.

Критика / Critique

81 Kolo №3

відбуваються ніби в минулому, але це дуже футуристичне минуле – технологічно розвинений світ, зв’язок з яким у наш час втрачено. Ідея намалювати пригоди про Чуба у Ком’яхова з’явилась ще у 2007 році, але за роботу взявся лише в 2010. Коли він почав працювати з Максимом Прасоловим, половина книги вже була готова. Але жанр графічної прози для нього новий, раніше він працював з анімацією, рекламою та ілюстрацією книг. За даними «Коментарів», графічна проза в Україні набуває все більшої популярності: «Чуб» у 2013 р. купують навіть активніше, ніж «Даогопак» у 2012 р., за тиждень ярмарки було продано більше 300 книг, і це лише початок! Друга частина пригод Рис.2. Обкладинка «Чуба» Чубенка очікується восени 2013 року. Отже, українські супергерої потрохи беруть весь світ у полон своїх пригод. І це, на мою думку, великий прорив в українській літературі загалом.

Истина смешного человека ПОЖИДАЕВА Анастасия

Критика / Critique

Проанализировано инсценировку Петра Панчука по одноименному рассказу Ф. Достоевского «Сон смешного человека». Рассмотрено особенности спектакля, которые открывают новые, своеобразные грани рассказа, а так же нераскрытые моменты произведения. Ключевые слова: преображение общества, превращение в духовидца, истина из сна.

Peter Panchuk’s staging of Fyodor Dostoevsky’s short story by «The Dream of a Ridiculous Man» was analyzed.

The features of the show, which open up new, original edge of the story, as well as undisclosed moments of the work were reviewed.

Keywords: transformation of society, becoming a visionary, the truth of sleep.

Kolo №3

82

На Камерной сцене Национального театра им. Ивана Франка был поставлен спектакль по рассказу Федора Достоевского «Сон смешного человека». Рассказ многоплановый и разносторонний, побуждающий к переосмыслению своих ценностей. Новелла открывает перед нами героя, который неожиданно для себя понял, что везде и всем все равно. Этот человек, имя которого нам неизвестно, был очень смешон с самого своего рождения, а образование, знания и возраст сделали его еще более смешным. И что самое удивительное – он знал о своем смешном виде, знал, но не мог поделиться ни с кем, так как был горд. Главный герой рассказа не смог вынести мысли, что всем, абсолютно всем, все равно. Эта идея настолько его поглотила, что он решил покончить со своей жизнью, выстрелив себе в голову, вот только ждал подходящего времени. И когда нужный момент был найден, в пасмурную дождливую погоду, на улице ему встречается девочка, которой удается пробудить в нем давно забытое чувство жалости и сострадания, что неизбежно приводит к переменам. Все это мы узнаем, читая мысли несчастного человека. Спектакль же смело начинается со сцены убийства. Можно наблюдать колебания и нерешительность в движениях актера (Петра Панчука), но в итоге – выстрел. Суть такого действия зрители узнают во время путешествия героя по загробному миру, где Смешной в своеобразной форме монолога-исповеди рассказывает о своей тяжкой участи и насмешках людей, которых он со временем даже полюбил. Можно заметить природу этого человека даже в манере одеваться – неопрятный красный фрак и цилиндр того же цвета. После смерти его сопровождает девушка-ангел (Татьяна Михина), которая словно помогает главному персонажу разобраться в своих ощущениях и мыслях. Эта фигура придает спектаклю своеобразную особенность. Теперь перед зрителями уже не монолог актера, а разговор о жизни человека, коему отнюдь не просто было существовать. Таким образом складывается ощущение, что мысли Смешного с одной стороны – расчетливые, холодные, серые (их произносит главный герой), а с другой – вкрадчивые, проницательные, ровные (это говорит Смешная). Это позволяет подчеркивать некоторые моменты рассказа, обращать на них больше внимания. Тем не менее, бросается в глаза минимализм на сцене. Помимо множества неаккуратно развешанных над головами публики красных туфель,

Критика / Critique

83 Kolo №3

можно увидеть еще и металлическую двухметровую трапецию, которой актеры распоряжаются, как им заблагорассудиться. В рассказе Достоевского выстрела не происходит. Герой не может забыть ситуацию с девочкой и, неожиданно для себя, впадает в сон. В этом сновидении ему откроется слишком многое, но разве не все равно, как к нему пришла Истина – во сне или наяву? Ведь природа снов так же не изучена, как и сама Истина. Параллельно с рассказом развиваются и действия спектакля: Смешной перебирает воспоминания, повествуя о них зрителю. Он припоминает озябшего на улице ребенка, а после видит сон, засыпая на неуютной трапеции, которая в этот раз служит специфичной кроватью. Это действо, кажется, погружает и самого зрителя в мир сновидений, спокойствия и театральной тишины. Только человек, глубоко переживающий или знающий, может понять такой сон. Именно таким был и главный герой. А ведь изначально мы не подозревали о масштабности мысли Смешного. Вот тут-то и можно увидеть существенную разницу между спектаклем и самой новеллой – Достоевский изысканно скрывает за маской безразличного человека глубоко переживающего, а в спектакле, наоборот, с самого начала в игре актера можно видеть эмоциональную вовлеченность во все с ним происходящее. В своем сновидении персонаж видит похороны. Его собственные похороны: он лежит в гробу, так как выстрелил себе в сердце, а ведь изначально планировал выстрел в голову. Человек взывает к творцу всем своим естеством, потому что совершенно не согласен с таким бессмысленным существованием. Тут-то и начинается ночное путешествие. Открывается крышка гроба и его забирает с собой темное неизвестное существо, с которым он оказывается в пространстве. Они несутся мимо планет и звезд, но когда персонаж осознает, что существует жизнь и после смерти, то разочаровывается, ибо жаждал небытия. В это время на сцене театра мы мало что можем наблюдать, а только слушаем волнительный монолог актера о загадочном сновидении, даже Смешная исчезла с поля нашего зрения. Читая же рассказ, все представляется необычайно красочно. Слушая монолог, зритель узнает о том, что смешного человека странное существо принесло на планету, идентичную нашей Земле. Разница состояла в том, что там жили люди до грехопадения, они были чисты, их совершенно нельзя было сравнить с людьми нашей земли, разве что с маленькими детьми, так они были чистосердечны. Эти люди понимали растения и зверей, они были одним целым со всей планетой. Схожее явление описывал Айзек Азимов в научно-фантастическом романе «Край Основания», где планета Гея, со всеми населяющими ее растениями, животными, людьми – единое. Все на Гее было включено в групповое сознание. Так, пожалуй, было и на Земле из сна Смешного. Людям, что жили на ней, удавалось общаться со своей Землей, так же им удалось возродить в сердце новоприбывшего любовь, доверие, тепло. Проблема состояла в том, что он не мог поделиться с этими существами тем, что знал, тем, что пришлось ему утаить. Но, как и в любой гармоничной системе, перевес в одну или в другую сторону может повлечь за собой массу изменений. Вот и на этой планете появления другого человека изменило ход всего.

Критика / Critique Kolo №3

84

«О, это, может быть, началось невинно, с шутки, с кокетства, с любовной игры, в самом деле, может быть, с атома, но этот атом лжи проник в их сердца и понравился им, затем быстро родилось сладострастие, сладострастие породило ревность, ревность - жестокость...» - произносит актер цитату из рассказа Достоевского, пытаясь достучаться до сердец каждого, кто находился в зале. Да, персонажу Достоевского удалось невольно деморализовать этих людей. Вскоре пролилась первая кровь, люди стали обосабливаться, не доверять друг другу, разговаривать на разных языках. Чем жестче они становились, тем больше воспевали стыд и страдания. Эти особи перестали верить в то, что когда-то была гармония, они смеялись даже над возможностью былого счастья и невинности. Они придумали кодексы чести, у них появилась наука и религия, рабы и праведники. Разразились войны. Смешной же полюбил их землю даже такой – со скорбью и печалью, но не желал этой скорби тем, когда-то чистым людям. Он стал ходить между ними и говорить о том, что во всем виноват сам. И в итоге люди, в чьих сердцах поселилось злоба, сказали, что заключат его в сумасшедший дом. Тогда в душу героя вошла тоска и он проснулся. Под конец монолога на театральной сцене появляются три человека, которые отождествляют себя, по-видимому, с людьми из сна, они исполняют своеобразный танец, в котором можно заметить элементы жестокости. Такие моменты придают рассказу актера большую убедительность и чувственность. Выйдя один на один с залом, Петр Панчук усердно пытается доказать зрителю, что жизнь без ненависти возможна. Эти метаморфозы с людьми, населявшими идентичную нашей Земле планету, стали для главного героя откровением. Сон превратил его в духовидца и смешной человек стал проповедовать, разом оттолкнув от себя мысль о самоубийстве. Наверное, знания, которые носил в себе этот человек, он не осознавал и они пришли к нему в виде сна. Спектакль показывает в интересном свете моменты из рассказа, но большинство времени все идет так, как если бы мы только прочитали его. После прочтения новеллы открывается множество вопросов, как и в любом произведении Федора Достоевского, а после просмотра спектакля остается уверенность, что, да, возможна жизнь без зла и алчности, что людям нужен высокий уровень сознательности. Однако утрачена вся глубина произведения, многое словно теряется, не высветляются грани, что так важны.

«Майстер і Маргарита» М. О. Булгакова: функціонування роману в соціокультурному просторі

Останні три покоління людство на хвилі послаблення, а то й повного знищення цензури масово намагається «витягти із шухляд письмових столів» колись заборонені літературні твори, паралельно шукаючи в них не лише скандальний політичний підтекст, але й можливість передати їх до лав класичного мистецтва як взірця для своїх нащадків. І коли бажане знаходиться, суспільство продовжує формувати для функціонування такого твору сприятливе середовище, аби в подальшому помилка забуття не повторилася. Іноді подібні заходи не обмежуються лише звичними усім стратегіями, а виходять на новий як для літературної сфери популяризаторський рівень. Саме така доля випала одному з найвидатніших романів ХХ століття – «Майстру і Маргариті» Михайла Булгакова. Для початку розглянемо звичні усім способи популяризації літературного твору, а точніше – інтерпретацію та адаптацію роману в театральних постановках, музичному мистецтві та екранізаціях. Театральні постановки. Розвиток театру завжди був невіддільний від розвитку суспільства та стану культури в цілому. Тому і не дивно, що адаптація такого грандіозного твору знайшла своє втілення і на сценічному помості. Загалом нараховується 36 театральних постановок «Майстра і Маргарити» як на просторах колишнього СРСР, так і за кордоном. Спектаклі готувались та відбувались по-різному, і відгуки викликали також неоднозначні. У одних – все пройшло, як при постановках Шекспіра, у інших був повний «караул». Так, у Юрія Любимова влада забрала громадянство. Почали, але не випустили спектакль Михайло Левитин та Лев Додін. Перший пережив клінічну смерть, в іншого наступила депресія, з котрої він довго не міг вийти. Відмовився від задуму створення мюзиклу і британський композитор Ендрю Ллойд Вебер, пояснивши, що ніхто, крім нього, не зможе побачити у романі те, що побачив він. Михайло Зонненшталь незабаром після прем’єри покінчив життя самогубством. Такі події і провокують розмови про містичну небезпеку роману «Майстер і Маргарита» [3, 14]. Музичне мистецтво. «Візитна картка» Булгакова надихнула ряд композиторів, в результаті чого ми маємо змогу познайомитись з варіантами адаптації тексту твору у чотирьох операх – це рок-опера «Диявол в Москві» (Аві Бенямін,

85 Kolo №3

Розглянуто основні стратегії популяризації роману М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита». Подано коротку характеристику кожної стратегії. Детальніше розглянуто екранізації роману. Ключові слова: «Майстер і Маргарита», стратегії популяризації, інтерпретація, адаптація.

The basic promoting strategies of M. Bulgakov’s novel «The Master and Margarita» were analyzed. The short description of each strategy was given. Film adaptations of the novel were reviewed.

Keywords: «The Master and Margarita», promotion strategies, interpretation, adaptation.

Критика / Critique

КУЛАКЕВИЧ Людмила

Критика / Critique Kolo №3

86

Ізраїль, 2000 р.) [8], опера «Майстер і Маргарита» (Євгеній Глібов, Білорусія, 1992 р.) [6], симфонія-фантазія «Майстер і Маргарита» (Андрій Петров, Росія, 1995 р.) [5] та опера в чотирьох діях, чотирьох картинах «Майстер і Маргарита» (Олександр Градський, Росія, 2009 р.) [7, 13]. Кожна з них відрізняється оригінальністю подачі матеріалу – композитори намагались показати у своєму витворі мистецтва власне розуміння глибини унікального твору. Окрім того, нараховується 13 музичних композицій, створених представниками різних музичних напрямків – від рок-н-ролу та Heavy Metal (The Rolling Stones «Sympathy for the Devil», Franz Ferdinand «Love and Destroy», Ария «Кровь за кровь», «Бал у князя тьмы» і т.д.) до хіп-хопу (Face 2 Face «Мастер и Маргарита») та поп-музики (Игорь Николаев «Мастер и Маргарита», Сергей Минаев «Маргарита» і т. д.). Таким чином функціонування роману у соціокультурному просторі не обмежується лише класичним музичним мистецтвом, а прогресивно розповсюджується серед любителів сучасної творчості. Екранізації. З розвитком кінематографу адаптація творів літератури засобами кіномистецтва стала одним із найпоширеніших способів популяризації спадщини класиків. І хоча (зі слів Олени Булгакової) відомо, що Михайло Опанасович був проти екранізації власних творів, негласного заповіту письменника все ж не дотримались. На сьогодні ми нараховуємо 10 фільмованих екранізацій «Майстра і Маргарити» та 6 мультиплікаційних. Серед них є повноцінні, короткометражні, багатосерійні фільми та телеспектаклі: 1. «Пілат та інші» (фільм, режисер Анджей Вайда, Польща, 1972 р.); 2. «Майстер і Маргарита» (фільм, режисер Олександр Петрович, Югославія, 1972 р.); 3. «Майстер і Маргарита» (фільм-спектакль, Олександр Дзекун, СРСР, 1989 р.); 4. «Майстер і Маргарита» (серіал – 4 серії, режисер Мачей Войтишко, Польща, 1988 р.); 5. «Пригода в Іудеї» (телеспектакль, Пол Брайерс, Великобританія, 1991 р.); 6. «Майстер і Маргарита» (фільм, Юрій Кара, Росія, 1994 р.); 7. «Майстер і Маргарита» (телеспектакль, Сергій Десницький, Росія, 1996 р.); 8. «Майстер і Маргарита» (короткометражний фільм, Ібойя Фекете, Угорщина, 2005 р.); 9. «Майстер і Маргарита» (серіал – 10 серій, Володимир Бортко, Росія, 2005 р.); 10. «Майстер і Маргарита» (фільм, Джованні Бранкале, Італія, 2008 р.). Не усі з них наявні у відкритому доступі, деякі побачили світ лише на прем’єрних показах – це «Пригода в Іудеї» Пола Брайерса, телеспектакль Десницького, короткометражний фільм Ібойї Фекете та екранізація від італійського режисера Джованні Бранкале. Інші адаптації роману у кіномистецтві вражають своєю різноманітністю режисерського бачення. Якщо в одних ми спостерігаємо буквальне відтворення з мінімумом «відсебеньків» (фільми Бортко, Дзекуна, Войтишко), то, наприклад, Анджей Вайда, взявши за основу лише історію Понтія Пілата, демонструє нам перебіг подій у двох епохах – період правління прокуратора та Рим у ХХ столітті, досить оригінально переплітаючи дії персонажів. А от Олександр Петрович, здається, вирішив не те, щоб переосмислити книгу, а взагалі подати новий варіант роману. У режисерській кінострічці в Майстра з’являється ім’я,

Критика / Critique

87 Kolo №3

він змінює рід діяльності і стає драматургом, який намагається поставити у театрі Вар’єте п’єсу про Понтія Пілата. До того ж, цей персонаж дещо перебирає на себе роль Івана Бездомного, який відсутній у варіанті Петровича. Також змінено не лише порядок перебігу подій. Оскільки режисер проігнорував булгаківське «Однажды весною, в час небывало жаркого заката…», то всі його персонажі ходять по засніженій Москві. А от Юрій Кара відзначився оригінальністю в деталях. Якщо Булгаков у свій час намагався догодити цензурі, особисто вилучивши із останніх редакцій роману надто гострі епізоди, то режисер, здається, вирішив не погодитись із вибором автора, доповнивши фільм не лише вилученими моментами, а й власною фантазією. Це, зокрема, фраза, із сарказмом кинута Пілатом первосвященику, щоб той оберігав Іуду – молодого шпигуна, адже він досить корисний, на що Каїфа відповів, що в разі чого винайме іншого («Копито інженера»). Або ж досить цікавий епізод, коли Бездомний пропонує Воланду написати власне Євангеліє, на що той реагує оглушливим сміхом, а потім стверджує, що сам Іван Миколайович досить сильно вірить у Христа. Коли ж поет починає доводити протилежне, Воланд пропонує йому наступити на портрет Ісуса, щойно намальований ним на піску (знову ж «Копито інженера»). Окрім того, Юрій Кара доповнив список гостей на балу ста королів іменами кардинала Рішельє, Наполеона Бонапарта, Петра І, короля і королеви Макбет, Івана Мазепи, первосвященика Каїфи, Іуди, Ульянова Леніна, Фелікса Дзержинського, Йосипа Сталіна та Адольфа Гітлера. Присутність останніх Азазелло пояснює Маргариті спеціальним запрошенням. Мультиплікаційні екранізації роману «Майстер і Маргарита» здебільшого створенні іноземними художниками. Це представники Росії, Франції, Великобританії, Ізраїлю та Угорщини. П’ять з них є короткометражними, а єдиний повнометражний анімаційний фільм авторства Рината Тимеркаєва очікується в прокаті у 2013 році. А от нетрадиційними стратегіями популяризації роману ми назвали візуалізацію, фан-арт, екскурсії булгаківською Москвою та популяризацію в мережі Інтернет. Кожна з них варта уваги за свою оригінальність та незвичність вирішення. Візуалізація. Роман «Майстер і Маргарита» не змогли оминути увагою представники образотворчого мистецтва. І їхнє натхнення сприяло створенню найрізноманітніших зображень у різних жанрах – це й ілюстрації, і фотоілюстрації, портрети, психоделічні малюнки, комікс, ASCII-графіка, скульптури, нейл-арт, лялькове мистецтво, інсталяції, каліграфічний шрифт [2]. А москвич Олександр Віленський навіть вирішив відновити «історичну справедливість», встановивши на Патріарших ставах знак «Запрещено разговаривать с незнакомцами» [11]. Фан-арт. Прихильники роману не обмежились традиційними засобами популяризації улюбленого твору і почали використовувати сучасніші варіанти. Тому можна спостерігати на вулицях Москви та Санкт-Петербургу трафаретні графіті фрази «Аннушка уже разлила масло» на стінах, любительську творчість на стінах під’їзду «Нехорошої квартири», носити одяг із зображенням Бегемота та його коронним висловом «Никого не трогаю, починяю примус» та сумки з цитатами «Недоброе таится в мужчинах, избегающих вина, игр, общества прелестных женщин, застольной беседы. Такие люди или тяжело больны, или втайне ненавидят окружающих» та «– Достоевский умер, – сказал

Критика / Critique Kolo №3

88

гражданка, но как-то не очень уверенно. – Протестую! – горячо воскликнул Бегемот. – Достоевский бессмертен». Цінителі чаю зможуть його посмакувати з чашок з усім відомою настановою Воланда «…никогда и ничего не просите! Никогда и ничего, в особенности у тех, кто сильне вас. Сами предложат и сами все дадут!» та поласувати шоколадними цукерками «Майстер і Маргарита» кондитерської фірми «Ріконд». Екскурсії. Якщо бажаєте прогулятись слідами персонажів роману – ви за адресою. Майже кожна туристична фірма Москви у переліку своїх послуг пропонує вам тематичну екскурсію, яка проведе вас Патріаршими ставами, покаже ресторан «Грибоєдов», дім Маргарити та підвал Майстра, заведе у «Нехорошу квартиру», де у вас буде змога взяти участь в інтерактивному дійстві за участю Коров’єва, Бегемота та Гелли, а також покатає на трамваї «302-Біс». Інтернет. Однією з найбільш поширених стратегій популяризації булгаківської «візитної картки» у молодіжному середовищі стало створення численних тематичних сайтів в Інтернеті та тематичних спільнот у популярних соціальних мережах. Вони, як правило, пропонують не лише цікаву та водночас ґрунтовну інформацію про життя та творчість Михайла Опанасовича, але й створюють можливості інтерактивного спілкування між користувачами. З найбільш авторитетних та якісних за наповненням електронних ресурсів можна виділити Булгаківську он-лайн енциклопедію [4], сайт музею Михайла Булгакова [10] та кілька сайтів, присвячених роману [9,12,15]. Зокрема, варто звернути увагу на електронну бібліотеку LibShare [1], яка містить в електронному доступі усі існуючі варіанти та редакції «Майстра і Маргарити». Такі ресурси значно полегшують пошук потрібного, а іноді й ексклюзивного матеріалу та дозволяють глибше познайомитись як з історією написання роману, так і творчістю Булгакова загалом. Багатогранність роману «Майстер і Маргарита» досі не дозволяє розкрити його істинне «обличчя». Твір схожий на стереокартинку: під поглядами з різних кутів він постає перед нами у різних жанрах. Очевидно, саме це сприяло можливості втілення роману не лише у вигляді завершеного літературного твору. Через значну популяризацію «Майстер і Маргарита» не перестали бути здобутком класичної літератури. Твір лише перейшов на новий рівень сприйняття масовою цільовою аудиторією. ДЖЕРЕЛА 1. Библиотека LibShare [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.libshare.ru/.

2. Блог Serge Litvinov [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litvinovs.net/.

3. Булгаков Михаил Афанасьевич// Кино-Театр.ru. – Режим доступа: http://www.kino-teatr.ru/teatr/ activist/253211/bio.

4. Булгаковская энциклопедия [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.bulgakov.ru/.

5. Галушко М. Рукописи звучат (о сочинениях Андрея Петрова на тему «Мастера и Маргариты»)/ М. Галушко// Открытый текст: электронное периодическое издание. – Режим доступа: http://www. opentextnn.ru/music/epoch%20/XX/?id=3715.

6. Евгений Александрович Глебов: биография// People.su. – Режим доступа: http://www.people.su/28512_2.

7. Зайцев В. Оперу Александра Градского «Мастер и Маргарита» ждали болем 35 лет/ Валерий Зайцев// Независимое телевидение Севастополя. – Режим доступа: http://www.nts-tv.com/forum/post/1181.html.

8. Лукьянов А. Мастер и Маргарита заговорять на иврите/ Александр Лукьянов// Молодежь эстонии: газета. – Режим доступа: http://www.moles.ee/04/May/19/12-2.php.

9. Мастер и Маргарита [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.masterandmargarita.eu/.

КЕНДЗІОР Ольга На прикладі екранізацій творів Ф.С. Фітцджеральда та Б. Віана проведено порівняльний аналіз сучасних екранізацій та екранізацій ХХ століття. Розглянено режисерську, сценаристську та акторську роботу, як одні з основних складників фільму. Ключові слова: екранізація, Ф.С. Фітцджеральд, «Великий Гетсбі», Б. Віан, «Піна днів» On the examples of film adaptations of F.S. Fitzgerald and B. Vian works comparative analysis of modern adaptations and adaptations of the twentieth century was made. Directing, screenplay writing and acting works as one of the main components of the film were reviewed.

Keywords: film adaptation, FS Fitzgerald, «The Great Gatsby» B. Vian, «Froth on the Daydream»

Пригадайте, скільки разів після перегляду екранізації ви промовляли до себе: «А книжка все ж краща!» Затятим книголюбам не вистачить пальців обох рук, щоб перерахувати подібні випадки. Проте кожного разу, коли у світ виходить наступна кіноверсія літературного твору, ми з цікавістю крокуємо у кінотеатр. Екранізації були, є і будуть популярними. Вперше кіно та література перетнулись ще у далекому 1896 році, коли роман Джорджа дю Мор’є «Трільбі» перетворився на короткометражний німий чорно-білий фільм «Трільбі та малий Біллі». Цікавим також є той факт, що 7 з 10 перших вручених Оскарів за «Найкращий фільм» отримали саме екранізації. Популярність екранізацій завжди була надзвичайно високою, але незмінними залишались і труднощі, що виникали в процесі адаптації літературних творів. Основною проблемою є досягнення «золотої середини», балансу між ілюструванням твору, буквальним його прочитанням і творчими ідеями та амбіціями постановників. Цього року на весь світ прогриміли дві довгоочікувані прем’єри: весною на екранах з’явився «Великий Гетсбі» за романом Френсіса Скотта Фітцджеральда, а влітку повні кінозали збирала «Піна днів» за мотивами однойменного твору Бориса Віана. Це не перша екранізація обох творів – за мотивами «Великого

89 Kolo №3

Екранізації: сьогодні і вчора

Критика / Critique

10. Музей Михаила Булгакова [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.bulgakovmuseum.ru/.

11. На Патриарших прудах установили знак в честь «Мастера и Маргариты»// The Village. – Режим доступа: http://www.the-village.ru/village/city/city/114363-znak.

12. Михаил Булгаков [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.m-a-bulgakov.ru/.

13. Опера Александра Градского «Мастер и Маргарита» вышла в свет// Гуру Кен Шоу. Новости шоу-бизнеса. – Режим доступа: http://www.guruken.ru/other/Gradsky-Master-i-Margarita.

14. Райкина М. «Мастер и Маргарита»: магический киносеанс/ Марина Райкина// Театральный смотритель. – Режим доступа: http://www.smotr.ru/.

15. Роман Михаила Булгакова «Майстер и Маргарита» - литературная мистификация [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://m-bulgakov.narod.ru/.

Критика / Critique

Гетсбі» раніше було знято 3 стрічки та 1 телефільм, а «Піна днів» світ побачила двічі. У багатьох кіноманів та бібліофілів виникне серія закономірних запитань: яка з екранізацій краща? Яка ближча до твору? Чим відрізняються сучасні адаптації від адаптацій минулого сторіччя? І саме на ці запитання мені б хотілось відповісти у цій статті.

Kolo №3

90

Gatsby. Great? Коли я вирішила переглянути дві версії «Великого Гетсбі» (1974 та 2013 років), я була впевнена, що стара версія сподобається мені більше. Як я помилялась! І справа навіть не у масштабніших декораціях, не у чудових саундтреках, не в більшому бюджеті. «Новий» Гетсбі не лише тішить око, але, на мій погляд, значно точніше та тонше передає усю драматичність роману Фітцджеральда. Проте, аби не бути голослівною, розгляну детальніше обидва фільми. Режисером версії 2013 року є Баз Лурманн, який також є співавтором сценарію разом з Крейгом Пірсом. Це вже третя (і, безперечно, успішна) спільна робота Пірса та Лурманна. Згідно з статею у The Wall Street Journal [3], сценарій цієї екранізації був створений за мотивами ранньої редакції книги під назвою «Тримальхіон». Вірогідно, саме цим і обґрунтовано дрібні розбіжності між сюжетом фільму та сюжетом книги. «Гетсбі» Лурманна, безперечно, напруженіший, темніший, жорстокіший, і це вигідно відрізняє його від попередників, які досить блідо виглядають на його фоні. Постановка Лурманна переносить нас у шалений та чаруючий світ 20-тих років, світ флапперів, бутлегерів та вечірок, світ, який нам показав Фітцджеральд. І саме атмосфера вічного п’янкого свята посилює передчуття трагедії, що наближається. Джек Клейтон – режисер версії 1974 року. У його фільмографії – екранізації повісті Миколи Гоголя «Шинель», циклу оповідань «Насувається біда» Рея Бредбері та новели «Поворот гвинта» Генрі Джеймса. Сценарій для нього написав тоді ще молодий Френсіс Форд Коппола, котрий згодом здобув два Оскари у номінації «Найкращий сценарій». Фільм відомий тим, що досить точно дотримується тексту книги, але, незважаючи на цей позитивний фактор, стрічка загалом видається неживою, млявою, слабкою, вона не інтригує глядача, не захоплює його, не змушує співпереживати героям. Стиль та настрій роману, попри усі намагання, передати також не вдалось. Звісно, усе можна списати на набагато нижчий бюджет (6,5 млн. $ проти 105 млн. $), який не дозволив створити яскраві декорації та значно зменшив масштаби зйомок. А також варто згадати про те, що за 39 років технології та методи усіх кінопроцесів значно покращились, але не в тому річ. Навіть якщо забрати з версії Лурманна весь глянець та блиск, вимкнути світло

Чи помер би Віан на цій прем’єрі? Борис Віан помер на прем’єрі стрічки за мотивами його книги «Я прийду плюнути на ваші могили», і тому саме це питання я задавала собі, коли шукала місце у залюдненому кінозалі на прем’єрі «Піни днів» Мішеля Ґондрі на Одеському кінофестивалі. Від цього фільму я очікувала дуже багато, адже роман Віана є однією з моїх найулюбленіших книг, а робота Ґондрі «Вічне сяйво чистого розуму» – одним з найулюбленіших фільмів. І він мене не розчарував. Натомість версія 1968 року режисера Шарля Бельмонта виявилась досить поганою екранізацією.

Критика / Critique

91 Kolo №3

та музику, залишиться дещо, що і зробило фільм 2013 року шедевром – це акторська гра. Акторський склад, безумовно, набагато кращий у новій версії. Роберт Редфорд зіграв втомленого життям та беземоційного Гетсбі, тоді ж як ДіКапріо перевершив сам себе. На мій погляд, його гра – одна з найкращих речей у цьому фільмі. Гетсбі у виконанні ДіКапріо – пристрасний, несамовитий, загадковий герой, у його почуття до Дейзі віриш, його історія зачаровує та манить. Кері Малліган, що зіграла Дейзі у 2013 році, склала достойну компанію ДіКапріо. У її очах – щире кохання до Гетсбі, несамовитий біль та сум через 5 втрачених років. Дейзі версії 1974 року, втілена Мією Ферроу, більше схожа на істеричну неврівноважену дамочку, що не переросла підлітковий період і не пережила постнатальну депресію. Нік Керравей та Джордан Бейкер у новій версії також виглядають краще, вони не такі «пластикові», не виступають фоном для любовної драми, вони розкриваються як самостійні персонажі. Єдиною героїнею екранізації 1974 року, що перевершила свою сучасну версію, є Міртл Вілсон у виконанні Карен Блек. Вона зуміла показати нам Міртл не як просто коханку, розлучницю, невірну дружину, але і як закохану жінку, яка просто прагне щастя. Айлі Фішер у 2013 це, на жаль, не вдалось. Блискучий акторський склад, неперевершена гра та грандіозна постановка роблять «Великого Гетсбі» База Лурманна одним з найкращих фільмів року, а, можливо, і однією з найкращих екранізацій.

Критика / Critique

Попередні режисерські роботи Мішеля Ґондрі такі ж далекі від реальності, як і «Піна днів», і кращого постановника для цієї фантасмагоричної історії знайти було неможливо. Сценаристом та продюсером виступив Люк Боссі, у творчому доробку якого переважно детективні фільми. Але йому вдалось зберегти не лише настрій та атмосферу цієї магічної історії, але й передати усе надзвичайно точно до оригінального тексту. Збереглись усі сюрреалістичні дрібниці та нюанси, за які читачі так люблять Віана. Невеликим мінусом є те, що історія Шіка і Аліз дещо відсунута на другий план, але все ж не повністю затьмарена історією Колена і Хлої. У версії 1968 року, в свою чергу, надто багато розбіжностей з текстом оригіналу. Тому цей фільм можна радше назвати вільним переспівом сюжетів Віана, аніж екранізацією твору. Усі події книги накладаються одна на одну, сюжет фільму сумбурний та надто швидко втомлює. Грандіозною помилкою є вилучення практично усіх фантастичних деталей Віанівського роману – залишились лише піаноктейль та квітка у легенях Хлої, а решту сценаристи (Шарль Бельмонт, П’єр Пелегрі та Філіп Дюмарсе) безжально викинули. Втра-

Kolo №3

92

чено навіть дорогоцінну та чудову дружню пародію на Сартра, яка вельми б потішила усіх книголюбів. Звісно, можна згадати, що можливості тогочасного кінематографу не могли б втілити усіх безумних ідей письменника, проте хоча б частинку постановники могли б врятувати. Акторський склад 2013 надзвичайно гармонійний – Ромен Дюрі, Одрі Тоту, Омар Сі та Гад Емалех наче створені для спільної роботи. Акторам «Піни днів» 1968 року, на мій погляд, реалізувати свої можливості не дозволив слабкий сценарій. Загалом, фільм 1968 року я б не радила дивитись прихильникам роману, а екранізацію 2013 року – дивитись, попередньо перечитавши першоджерело,

Критика / Critique оскільки для багатьох людей фантасмагорія Віана, на жаль, залишається незрозумілою. Як вже наголошувалось раніше – екранізації є, були і будуть. Іноді сучасні фільми виглядають слабко у порівнянні з старими, а часом (як у випадку з екранізаціями Віана та Фітцджеральда) – навпаки. Одне ясно – екранізації дивитись цікаво і потрібно. Хоча б задля того, щоб сказати: «А книжка все ж краща!». ДЖЕРЕЛА 1. Виан Б. Пена дней / Б. Виан. – СПб : Азбука-классика, 2009. – 192 с.

2. Фіцджеральд Ф. С. Велики Гетсбі / Ф. С. Фіцджеральд. – Режим доступу : http://ukrcenter.com/ Література/Френсіс-Скот-Фіцджеральд/23905/Великий-Гетсбі.

3. Alter A. A Darker, More Ruthless Gatsby / A. Alter // The Wall Street Journal : website. – Link : http://online. wsj.com/article/SB10001424127887324030704578426990802631684.html.

Kolo №3

93

Кинематографический бук-дизайн КАЛИНИНА Анастасия

Критика / Critique

Рассмотрено влияние выхода экранизаций на издание экранизируемых произведений. Приведены примеры из практики российских издательств. Ключевые слова: бук-дизайн, экранизация, издательство.

The effect of the film adaptations on the publication of adaptated books was reviewed. The examples from the practice of Russian publishers were given.

Keywords: book-design, film adaptation, publishing house.

Kolo №3

94

Я люблю экранизации. Правда, люблю. Люблю сравнивать свое восприятие с режиссерским, спорить о типажах персонажей, а затем, вдоволь накритиковав, перечитать книгу, взяв с полки томик с оригиналом. Интерес к первоисточнику после нашумевшей премьеры экранизации доброго-вечного неизбежен, и множество киноманов бегут с корабля-кинотеатра на бал книжных магазинов. Где и начинается самое интересное. Выбирать книги всегда удовольствие. Пройтись глазами по стильным, сдержанным изданиям классики или мерной оранжевости альтернативы, пока взгляд не споткнется о яркие, счастливые лица с афиши только что посмотренного фильма. Появившаяся на западе тенденция переносить постеры фильмов на обложки книг доползла и до СНГ. Это просто – не нужно искать иллюстраторов и придумывать новый дизайн, и это экономически выгодно – картинка бросается в глаза и давно забытый широкой публикой роман снова на пике моды. Первым на территории СНГ эту моду переняло издательство «Азбука». Их серия «Бестселлер» теперь выпускает новые книги исключительно после громких премьер. Конечно же, с новой обложкой-постером фильма-экранизации. Но книги из данной серии являются скорее исключением из общего правила. Дизайнеры «Азбуки» подбирают обложки со вкусом, подыскивая необычные кадры и не зацикливаясь на официальном постере фильма. Например, роман «Хороший год» Питера Мейла, хоть и был переиздан в год выпуска одноименного фильма Ридли Скотта и оформлен в соответствии с тенденцией, не выделяется на полке голливудскими лицами, а напротив – привлекает внимание изысканным фотографическим изображением, взятым из фильма. Но, увы, за дело берутся не только маститые издательства, но и начинающие, так что большинство подобных обложек являются элементарной калькой афиши на формат книги. Таким дизайном радуют издательства «Лимбус» и «Эксмо». Впрочем, афиша – это только начало. Все тот же «Лимбус» дополняет

Критика / Critique

95 Kolo №3

издание подробной информацией о прокатчике фильма на территории СНГ и предложениями купить DVD. Любопытны еще и логистические решения, связанные с новыми изданиями. В большинстве сетевых книжных магазинов издания с обновленными обложками лежат на отдельных стендах, вне стилистической или какой-либо принадлежности, в непосредственной близости к кассам. То есть такое издание невозможно не заметить. Оно выделяется своей яркостью, картинка на обложке тут же вызывает в памяти недавно просмотренный фильм. Более того, даже не надо вспоминать автора и искать его имя на полке, все найдено за вас, касса в двух метрах, добро пожаловать в капитализм. Но дело даже не в заведомой аляповатости обложки с фотографией-плакатом или ее навязчивой рекламе. Книга лишается своей сути – пробуждать воображение. Вы не можете абстрагироваться от образов режиссера или директора по кастингу. Теперь и навсегда к персонажам Джейн Остин или Иэна Макьюэна пристал светлый лик пиратки Карибского моря, какая гордость, одно предубеждение. Забудьте про многоликие души Джона Митчелла, тут все просто – это Холли Берри, только в гриме, дурашки. Впрочем, если простить навязывание кинолиц обложками книг современных и малоизвестных еще можно, но для кого-то и первое в жизни прочтение «Анны Карениной» вызовет ассоциации с цветным лубочным балаганом. А как иначе, вот же он, на обложке. Конечно, из всякого правила есть исключения. Есть книжные образы, воплощенные в жизнь раз и навсегда, связанные со своей экранизацией почти неразрывно – как несравненный Джек Николсон в «Пролетая над гнездом кукушки». Использование графики из фильма в данном случае более чем оправдано и ненавязчиво. Но подобные случаи единичны, в отличие от штампованных афишек с Кирой Найтли, украшающей обложку каждой второй недавно экранизированной книги. Несомненно, нельзя оторвать книгу от фильма, но эта связь должна присутствовать только в головах читателей, ровно в той степени, в которой каждый сам допускает. Да, я люблю экранизации. Но как же хочется, чтобы они оставались в кинозалах и DVD-дисках.

Комунікація

«Колаборація» літератури

- XXI століття змушує змінюватись усе, в тому числі і книгу. Останнім часом з’являються усе нові й нові «колаборації» літератури з іншими видами мистецтва: лібература, відеопоезія, кінетичне письмо і т.п. Як Ви ставитесь до них? Це все експериментальні жанри. У таких експериментах можуть відкриватися нові властивості літератури, художнього слова, конкретної мови. Як відомо, лише один із багатьох дослідів приносить результати. Для більшості “намішаних” форм – література первинна, як первинне слово загалом. З менеджерської точки зору і з точки зору промоції літератури поява синтетичних жанрів на межі з літературою сприяє розширенню читацької аудиторії.

- На Вашу думку, такі «колаборації» популяризують читання чи, навпаки, відволікають молоде покоління від книги? У епоху ґаджетів, небувалого раніше за всю історію цивілізації доступу до інформації утримати увагу “молодого покоління” текстом – справа неймовірно складна. Тому так, я підтримую різного року “колаборації” з літературою і вважаю, що це гарний спосіб інтерпретувати художній текст у відповідності до актуального стану суспільства.

- А які з них Ви б використали у своїй творчості? Конктретних планів не маю, але думаю, що це було б щось, пов”язане із цифровою поезією та сучасними технологіями, щось інтегроване у громадський простір.

- У контексті такої «співпраці» різноманітних видів мистецтва, яким Ви бачите майбутнє книги та літератури загалом? Майбутнє книги? Це дві крайності, які, попри те, не виключають одна одну. Перша – тотальне оцифрування і заволодіння у такій формі міським простором, громадськими місцями та носіями масової інформації. Друга крайність – максимальне повернення до книги у класичному розумінні слова, до паперової книги, може навіть до способу “ручного” виробництва книг, книг особливого змісту, значення й призначення (здається, фільмів Романа Поланські передивилась).

- Кінофестивалі, музичні фестивалі, літературні фестивалі – чим вони відрізняються і чим подібні (у плані організації, публіки і т.д.) ? Фестивалі подібні тим, що зводять докупи людей, що служать майданчиком для живого спілкування і реальних зустрічей. Відрізняються, звичайно, наповненням - це може бути слово, музика (аудіальне сприйняття) , тактильні об”єкти мистецтва чи візуальні. Організація будь-якого фестивалю – єдиний алгоритм.

- Як під впливом поезії та фестивалю змінилось Ваше місто? Наш фестиваль з самого початку виріс з міста, тут його коріння і прив”язка до місця/міста. Зараз хочеться бачити, щоб і гілля пов”язалися з містом і його жителями широкою кроною. Сподіваюся, чернівчани мають про що тепер розповісти своїс гостям. Сподіваюся, фестиваль став візтівкою Чернівців.

97 Kolo №3

Постійна деформація, незважаючи на такий оксюморон, тексту, книги і літератури відбувається у всіх сферах нашого життя. Як це впливає і чи справді впливає на читачів, авторів, окермі події та міста розповідає ІРИНА ВІКИРЧАК – культуртреґер, поетка, перекладач, член координаційної ради Всесвітнього поетичного руху та виконавчий директор Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernovitz.

Комунікація / Communication

ПРИДЬМА Марія

Книга в контекстах: точка зору

Комунікація / Communication

Книга як самобутнє явище давно перестала існувати лише у вигляді паперового блоку. Тепер книгу можна послухати в аудіозаписі, подивитись у вигляді екранізації, використати як елемент образотворчого мистецтва. Та все ж подібне переплетіння книги з різними напрямками сучасної творчості викликає резонансні відгуки. Тому ми вирішили дізнатись думки людей, безпосередньо пов’язаних з книгою – а що ж вони думають про поєднання літератури з іншими видами мистецтва?

Kolo №3

98

Література у контекстах і контексти в літературі… Проблема настільки ж складна і настільки ж проста як «людина у світі», бо світ – це насамперед люди й кожна людина – це цілий світ. Так і з літературою, у якій мільйон нашарувань, сплетінь, взаємовпливів, текстів і контекстів. Ян Парандовський у «Алхімії слова» писав, що абсолютна творча самобутність – міф і нагадує грецькі сказання про людей, які не мали батьків і виросли із землі. Література це завжди контекст. Редагування у контексті – це фаховий обов’язок редактора. Тільки от у якому контексті?? Лінгвістичний? Обов’язково! Позамовний? Аякже! Контекст автора – оце вже складніше. Хто він, де живе, чим він особливий, яким є його стиль… А якщо говорити про вищий рівень, не просто про фах, а про редакторську майстерність, то треба мати щастя вловити контекст авторського натхнення. В якійсь американській книзі, на жаль, не пам’ятаю в якій, підгледіла гарну ідею: автор у вступі розповів про музику, яка його надихала і супроводжувала під час писання – цілковито буквальний музичний контекст… Але як же його вловити без підказок?! Ольга Ренн, редактор Сьогодні абсолютно ясно, що друкована книжка перестала чи от-от перестане бути автономним явищем. Вочевидь, тут діє інерція чимраз більшого знайомства читачів з мережею, в якій жоден текст не є ізольованим, а пов›язаним з іншими текстами, візуальними матеріалами, можливістю інтерактивного коментування. Відтак, від книжки читач очікує подібних можливостей, якою б парадоксальною ця думка не видавалася б на перший погляд. Тим часом, засоби активного включення виданої книжки у ширші контексти вигадано раніше: ми просто не розглядали їх з цієї точки зору. Натомість, ілюстрація, презентація, рецензія – що це, як не додаткові інструменти діалогу між автором та його читачем, а також видавцем, що пустив книжку у світ? Отож, сьогодні будь-яке видавництво, що бажає своїм проектам успіху, не проігнорує вже згадані та інші додаткові засоби розгортання знайомства книжки з потенційною аудиторією. Навпаки, має бути сформовано бодай короткий план просування видань, що посилить присутність друкованого слова засобами не лише новітніх медіа, але й – о, так – інших мистецтв. Ілюстрації, якщо це електронний друк, мають шанси стати «живими», презентації набувають базових рис драматичної постановки, містять читання, презентації, полеміки, заохочують (добре, якщо не брутальну) реакцію залу. Рецензії в мережі інтерактивізуються коментарями читачів та поширюються через репости у соціальних мережах. Якщо стане можливостей, видавництво супроводить книжку трейлером, і цей жанр, певен, незабаром переросте у короткометражні екранізації книжкових сюжетів. Звісно, подібні заходи, перш за все, мають на меті підвищення рівня продаж. Проте хто сказав, що аудиторії від цього

Література завжди мала тісний зв’язок з суспільними тенденціями. Фактично, все те, що відбувається в різних сферах життя, так чи інакше знаходить своє відображення в книжках та інших «літературних продуктах». І було б дивно, якби зараз – в часи мультикультурності та тотальної інтеграції всього, що лише можна уявити – цей тренд обійшов би сферу літератури. Велика кількість міждисциплінарних проектів на основі літератури, які продукують в останній час, певно, є явищем закономірним і лише продовжує загальним тренд про поєднання речей з різних сфер у щось нове. У першу чергу, хотілося б говорити про зв›язок літератури з іншими видами мистецтва. Співпраця митців з різних галузей сама по собі позитивна, дає змогу нам, глядачам-слухачам-читачам, побачити текст в зовсім інший спосіб, в іншому форматі й під іншим кутом. Спільні проекти літераторів з музикантами, художниками і графіками, режисерами і операторами, як правило, дають дуже несподівані, але цікаві результати. І хочеться вірити, що ця тенденція в Україні продовжуватиметься, і ми зможемо побачити і почути нові літературно-музично-художні-театральні проекти наших митців. Дмитро Стретович, культурний менеджер Я люблю читати. Дуже сильно. Мені іноді навіть шкода людей, які не читають. Як же багато вони втрачають, не пізнаючи світ книг! Любов›ю до літератури я зобов›язана своїм батькам. Саме вони показали мені, що читання - це розвага. У дитинстві мені було дивно, коли однолітків змушували читати, адже для мене час, проведений з книгою, був насолодою. Я навіть пам›ятаю першу самостійно прочитану книгу - це була Попелюшка. І хоча зараз на моїй полиці далеко не казки, але кожна книга викликає таке ж захоплення, як і найперша «Попелюшка». Згодом я побачила безліч екранізацій, читала комікси, переглядала арт-буки та буктрейлери, але жодна з цих речей ніколи не викличе у мене такого ж захоплення, як звичайна паперова книга. Анна Каріна, читач

99 Kolo №3

Моє ставлення до книги рішуче й категорично традиційне: хочу читати! Не слухати, не розглядати, не мацати й не фантазувати. Разом з тим не заперечую шквалу нових її форм, варіантів, проектів формату «Книга поза книгою», «Книга без книги» чи якогось іншого «відкниження книги», розуміючи, що гра ради гри виправдовує зусилля. Однак це вже не книга... Цей феномен (погодьтеся, що креативні вторгнення у традиційний книжковий світ таки феноменальні) захоплює, дивує, заворожує, викликає позитивні емоції й естетичний лоскіт, проте жодним чином не дає тих почувань, які отримує читач від звичного процесу читання – старого, доброго, перевіреного людством і віками. Лідія Сніцарчук, науковець

Комунікація / Communication

гірше? Знайомство з книжкою ставатиме більш цікавим і має шанси тривати довше. Користь від такого процесу – всім його учасникам. Ростислав Семків, видавець

Кіно vs. Література “Кіно vs. Література” десятка / Top 10

(десятка найкращих)

Kolo №3

100

1. «Пролітаючи над гніздом зозулі». Реж. Мілош Форман, за книгою К. Кізі «Політ над гніздом зозулі» Фільм став однією з найважливіших подій у «новій хвилі» американського кіно 70-тих. Знятий за культовою книгою Кізі, що за перші 15 років після виходу в світ була перевидана більше 20 разів. Творіння Мілоша Формана стало другою у світі стрічкою, що отримала 5 найпрестижніших Оскарів, а також 28 інших нагород та 11 номінацій.

2. «Сяйво». Реж. Стенлі Кубрик, за романом С. Кінга «Сяйво» Один з найкращих кінотрилерів є екранізацією роману майстра хорору Стівена Кінга. Робота таких майстрів своєї справи, як Стенлі Кубрик та Джек Ніколсон, перетворила цю стрічку на справжній шедевр кінематографу.

3. «Години». Реж. Стівен Долдрі, за книгою М. Каннінгема «Години» Канінгему вдалось майстерно змалювати жіночі образи, а Долдрі – не менш майстерно перенести їх на екран. Ніколь Кідман, що втілила образ Вірджинії Вулф, отримала за роль у цьому фільмі Оскара.

4. «Жінка в пісках». Реж. Хіросі Техігахара, за книгою К. Абе «Жінка в пісках» Фільм, що отримав у 1964 році спеціальний приз Канського кінофестивалю, першиий у трилогії екранізацій, знятих Хіросі Техігіхарою за мотивами романів Кобо Абе. Стрічка, що є метафоричним зображенням протистояння Сходу та Заходу, свого часу отримала надзвичайно високі оцінки критиків.

5. «Расьомон». Реж. Акіра Куросава, за мотивами творів А. Рюноске «Расьомон» та «В чагарнику» Фільм, що відкрив світові Куросаву та японське кіно, також є одним з перших фільмів, знятих у своєрідному жанрі – одна подія показана очима декількох людей. Стрічка отримала безліч нагород,«Золотий лев» та Оскар у тому числі.

6. «Майстер і Маргарита». Реж. Володимир Бортко, за романом М. Булгакова «Майстер і Маргарита» Робота Бортко, на відміну від усіх попередніх екранізацій роману, більшість негативних відгуків отримала від кінокритиків, у той час, як глядачам така версія сподобалась. Проте загалом 10-серійний фільм від Бортко виявився чи не єдиною справжньою екранізацією роману, оскільки відзначається буквалізмом та мінімальними режисерськими «відсебеньками».

7. «Незайманки-самогубці». Реж. Софія Коппола, за книгою Дж. Євгенідіса «Незайманки-самогубці» Дебютний фільм Софії Копполи отримав схвальні відгуки критиків та став першим успіхом в її кар’єрі. Цікаво, що деякі діалоги та закадровий текс повністю копіюють оригінальний твір.

8. «Одинокий мужчина». Реж. Том Форд, за книгою К. Ішервуда «Одинокий мужчина» Стрічка є режисерським дебютом дизайнера Тома Форда, а також першим фільмом, створення якоого фінансував сам режисер. За роль гея-професора англійської літератури Колін Ферт отримав премію BAFTA і свою першу номінацію на Оскар.

9. «Бійцівський клуб». Реж. Девід Фінчер, за книгою Ч. Паланіка «Бійцівський клуб» Це саме той рідкісний випадок, коли культова книга перетворилась на культову кінострічку. Провокативна книга Паланіка була перетворена на фільм, що став обличчям покоління.

10. «Втеча з Шоушенка». Реж. Френк Дарабонт, за книгою С. Кінга «Ріта Хейворт та втеча з Шоушенка» Стівен Кінг та Френк Дарабонт – давні друзі, і до зйомок «Втечі…» вже працювали разом. Можливо, саме тому їм вдалось створити стрічку, що постійно займає лідируючі позиції у списках найкращих фільмів усіх часів. Цікаво, що у прокаті фільм зібрав зовсім небагато і не отримав жодної серйозної кінопремії, хоча і був номінований на Оскар та «Золотий глобус».