Біла Альтанка #53 by jalyna

№53(79), 2015 ГАЗЕТА ЗМЕНШЕННЯ ШКОДИ

Тема номера:

Вправи

ВПРАВИ НА ТОЛЕРАНТНІСТЬ Інтерв’ю з Анатолієм Воликом ВПРАВИ НА ЗДОРОВ’Я Искусство жизни ВПРАВИ НА ПОДОЛАННЯ ПТСР и йога

ВПРАВИ НА ЖИТТЯ Баррі. Швидше «швидкої» ВПРАВИ НА БЕЗПЕКУ Протидія торгівлі людьми ВПРАВИ НА ДИХАННЯ Вместо антидепрессантов

Уттхита Ардха Дханурасана. Фото: А. Мартынов

ВПРАВИ НА ПРОСВІТЛЕННЯ Буддизм и наркотики ПОСТ-ВПРАВИ «Сектор газа»

Наталия Онацко: В основе агрессии лежат стресс и невежество... стр. 8>>

Біла Альтанка

№ 53 (79), 2015

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА ТОЛЕРАНТНІСТЬ

ВПРАВИ НА ТОЛЕРАНТНІСТЬ Термін «толерантність» використовується для позначення терпимого ставлення до способу життя та існування різних людей, соціальних груп та до явищ, які багато хто вважає неприйнятними. Приклади толерантності: батьки миряться з поведінкою своїх дітей; людина терпить слабкості іншої людини; людина терпить толерантність; керівник організації, президент країни терпить інакомислення; релігія терпимо ставиться до людей нетрадиційної сексуальної орієнтації; держава визнає права меншин; суспільство терпимо ставиться до наркозалежних.

Про толерантність і нетолерантність, середньовіччя і мультикультуралізм, психологію і фізіологію, зайві емоції та їх приборкання своїми думками ділиться Анатолій Волик – лікар, редактор газети «Біла Альтанка», керівник проекту Зменшення шкоди від вживання наркотиків ПОБФ «Громадське здоров’я» (Полтава).

Фото: Ялина

Першим в історії людства, хто сформував принцип толерантності у сучасному значенні був Будда, який ще 2500 років тому вказував, що по відношенню до людей інших релігій і різних вподобань потрібна терпимість.

Анатолій Волик: Іноді я сам буваю нетолерантним… Можеш згадати, коли ти вперше почув термін «толерантність»? Як це поняття увійшло в твоє життя? Ну, якщо починати так здалеку, то це був 1987 чи 88 рік. Я навчався в Полтавському медичному училищі. Якось на лекції з психіатрії, яку читав доцент Єгоров і темою якої був «Алкоголізм», я почув і записав, бо я сумлінно конспектував лекції, новий для себе термін «толерантність». У значенні «висока толерантність» цей термін був ознакою другої стадії алкоголізму, коли людина може випити багато, але не сп’яніти при цьому. Або не помітити сп’яніння. Саме в такому розумінні нам викладали толерантність – як «переносимість» алкоголю, здатність організму витримувати (або не витримувати) його великі дози. Звичайно, пізніше, з розвитком алкоголізму толерантність падає і хвора на алкоголізм людина п’яніє від малих і навіть дуже малих доз. Це називається «низька толерантність». А з сучасним розумінням слова «толерантність» коли ти зустрівся? Давай визначимось, що ми з тобою маємо на увазі під «сучасним розумінням» толерантності. Бо я зараз почну відповідати про одне, а виявиться, що ти питав про інше. Що для тебе толерантність?

Ну, це вміння сприймати будь-яку людину такою якою вона є, без засудження, без ображення. Це розуміння і терпіння у ставленні до будь-якої поведінки, до будь-яких відмінностей людини… Якось так. Із толерантністю в цьому сенсі я зустрівся в 1999 році, коли прийшов у благодійний фонд «Анти-СНІД» у проект «Зменшення шкоди від вживання ін’єкційних наркотиків». Мене запросили у якості лікаря-консультанта в інформаційноконсультативну службу «Нова Лінія», яка на той час, без перебільшення скажу, виконувала функції Національного телефону довіри, бо ніде в Україні таких проектів ще не було і до нас звертались клієнти та абоненти з різних міст. Аби я не мав толерантного ставлення до споживачів ін’єкційних наркотиків та до ВІЛ-позитивних людей, я б не зміг працювати в цій службі. До речі, я працюю у цій галузі і досі. Але ти пішов туди працювати, бо мав, так би мовити, толерантність у резюме? Чи були інші причини? Наприклад, заробітна платня? Можна і за пристойну заробітну платню бути нетолерантним. Прикладів – безліч. Просто давай згадаємо, яким було ставлення суспільства до споживачів наркотиків та ВІЛпозитивних людей наприкінці 90-х. Воно було, м’яко кажучи, дискримінаційним. Якщо ти вживаєш наркотики – ти

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА ТОЛЕРАНТНІСТЬ

«кончєний». Якщо ти ВІЛ-позитивний – ти «спідоносець». Це зріз суспільної думки того часу щодо цих проблем. Але я вже мав вищу медичну освіту, був ознайомленим з питаннями як ВІЛ-інфекції, так і наркозалежності, виріс в мікрорайоні Алмазний серед споживачів наркотиків, бачив на власні очі, як люди пробують вперше, як формується наркозалежність, бачив причини, які до цього призводять, наслідки. Отже, я ріс у епіцентрі хвороби, яку згодом узагальнено назвуть «хімічна залежність», втрачав друзів дитинства, яких поглинала ця хвороба, бачив, що коїться зі здоров’ям цих людей, як горе приходить у їх сім’ї. І ще я бачив, як суспільство, сусіди наркозалежних людей (а суспільство – це сусіди), знайомі, друзі не просто відверталися від наркозалежних, а ще й жорстко пресували їх. Та що там казати про сусідів чи сторонніх людей – власні батьки зв’язували, били, приковували своїх дітей ланцюгами до батарей та ліжок, знущалися над ними та відрікалися від них. Мені це було дико, незрозуміло. І я якось одразу став на сторону «униженных и оскорбленных», і вирішив, що особисто я ніколи не вчиню так. Але ж і допомоги наркозалежним людям не було ніякої. Навпаки, в разі чого, їх робили винними у всіх гріхах. Мене нудило від цього ханжества, від цієї показової нещирої моралі, до якої вдавалося суспільство стосовно наркозалежних. Настільки нудило, що я, мабуть, через протест проти суспільної моралі став на захист наркозалежних вже тоді – це була така принци-

№ 53 (79), 2015

пова позиція. Отже, можеш вважати мене нетолерантним до ханжества і лицемірства :) А як до цього поставилися самі споживачів наркотиків? Кинулись до тебе за допомогою і розумінням? По-різному. Одні звертались за допомогою, знаючи, що я медик. Наприклад, своєму сусідові з четвертого поверху, Ігорю, який повернувся наркозалежним з Афганістану, я допомагав лікувати трофічні виразки на ногах, перев’язочний матеріал приносив, мазі, таке інше. Тим, хто до нього ходив (а через нього йшов трафік наркотиків) – теж. Інші ж споживачі наркотиків, навпаки, вважали: ага, раз він толерантно до нас ставиться, то можна в нього, наприклад, велосипед вкрасти і нам нічого не буде. Було й таке. Але що ж поробиш, наркозалежність – поведінковий розлад. Я з розумінням до цього ставлюся. І якщо такі випадки трапляються, – а вони трапляються, – це лише сигнал для мене бути обережнішим, більш обачливим. Те, про що ти кажеш, більше схоже на співзалежність, ніж на толерантність. Можливо. У толерантності є щось спільне із співзалежністю. Я подумаю над цим. Але бути нетолерантним – собі дорожче.

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА ТОЛЕРАНТНІСТЬ

№ 53 (79), 2015

Бо що таке нетолерантність – це, по суті, латентний гнів, вияв злості і обурення, спрямований – хай хоч і подумки – на іншу людину. Це стан роздратування. Що відбувається в організмі людини під час проявів гніву – підвищується тиск, з боку серця тахікардія, надниркові залози викидають у кров адреналін, рівень цукру у крові зростає, нейрони мозку збуджені. Якщо такі напади повторюються часто, гнів стає хронічним, то вищезазначені прояви переходять у хвороби. Це – гіпертонія, вегетосудинна дистонія із симпато-адреналовими нападами, цукровий діабет, неврастенія, невроз. Нетолерантність – це, без сумніву, руйнівна енергія. Яка розумна людина буде сама себе руйнувати?

і контроль емоцій. Контроль емоцій – це вихованість, набута навичка.

Отже, толерантність – це щось на кшталт інстинкту виживання?

Виходить, нетолерантність – це атавізм. Прожили і лишили в минулому?

Ти знаєш, я думав про це, але мені здається, що людині від природи як раз притаманна нетолерантність, нетерпимість. На якомусь етапі в еволюції, вона була просто необхідною для боротьби за виживання, для адаптації. Але ж суспільно-історичні умови змінюються, змінюється і сама людина. Якщо раніше суспільство було культурно обмеженим, подрібненим і розмежованим, то сьогодні – бажаємо ми того чи ні – ми живемо у світі, який глобалізувався, у мультикультурному світі. Щоб вижити в цьому світі необхідний вже вищий рівень відносин, освіченість

Не зовсім так. Нетолерантність – це вже засвоєний людством урок. Вона, безумовно, потрібна в деяких випадках. Не може бути толерантності до ворога, до вбивці, насильника, агресора. Але ж навіть ця нетолерантність обумовлюється сьогодні у світі законами гуманізму і етичним кодексом. Російський письменник і громадський діяч Лев Толстой пішов далі і навіть сформував закон толерантності до агресії: вдарили по лівій щоці, підстав праву. Немає меж вдосконаленню толерантності. Але є межа нетолерантності, за якою її вже не повинно бути.

Толерантність – це набута навичка, вихованість. А нетолерантність – пройдений етап людства, щабель, що залишився позаду. Щоб розвиватися далі, людина має зробити крок вгору і вперед – навчитись розуміти іншу релігію, іншу культуру, різну поведінку, різні форми відносин, в тому числі і статевих. Це необхідно для розвитку. А лишатись сьогодні нетолерантним – це як жити у штучно створеному «заповіднику», свідомо реставруючи невігластво і відмовляючи собі у розвитку.

№ 53 (79), 2015

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА ТОЛЕРАНТНІСТЬ

Тема цього номеру «Білої Альтанки» – вправи на здоров’я. Чи є якісь вправи на толерантність? Ну, по-перше, сама толерантність – це вправа. Це вміння розуміти, терпимо ставитись, стримувати себе у висловлюваннях, діях, давати собі лад. А для цього треба робити над собою зусилля, працювати над собою. На щастя є просто толерантні люди, які добре виховані і за своїм характером добрі, чемні, ввічливі. У тих же випадках, коли нетолерантні емоції прориваються назовні, треба вміти брати себе у руки. Які вправи? Медитація, аутотренінг з управління гнівом, дихальні вправи. Філософські вправи. Людей з давніх-давен цікавило це питання – тамування емоцій, стриманість, керування собою. Якщо згадати Давню Грецію, то там вправи на толерантність мали назву атараксія і апатія. Атараксія дослівно – це незворушність. Відсутність гніву, душевний спокій. Давньогрецькі філософи вважали, що атараксія досягається мудрецем. Отже, толерантність, як відсутність гніву – це прояв не просто розуму і виховання, але й мудрості. Мудра людина не засуджує, вона рівно ставиться до будь якої людини і до будь якого явища, бо вони для неї однакові. Все однаково для мудреця. Якщо мудрець продовжує шукати і підкреслювати різницю між людьми, явищами, значить він ще не мудрець. Толерантне ставлення – це мудре ставлення, коли є зрозумілою природа явища. А природа у всіх явищ одна – божественна, тобто незрозуміла. Отже, не людям судити. А апатія? Це ж прояв хвороби? Це зараз, в сучасному світі, апатія означає прояв хвороби. Типу, апатичний, значить – кволий. А в Давній Греції апатія дослівно значила відсутність страждань – «а» частка заперечення, «патос» – страждання, хвороба. Сьогодні значення терміну «апатія» перевернуто з ніг на голову. Раніше цей термін означав відсутність хвороб, тепер позначає хворобу. А це, насправді, такий стан людини, коли вона не страждає, тому що вчасно зупиняє в собі думку або дію, які можуть до цих страждань призвести. Я вже казав, що нетолерантність – це хворобливий стан. Щоб уникнути цього стану, розумна людина свідомо уникає засуджуючих

і оціночних тверджень стосовно різних людей і явищ. Лишається спокійною і всередині (тиск, серцебиття в нормі) і ззовні – не заводиться, не втягується. І таким чином зберігає внутрішню свободу. Бо майже всі нетолерантні прояви – вони штучні, продумані заздалегідь, режисовані кимось, хто видає це за громадську думку. Це завжди комусь вигідно, певним політичним силам, наприклад. Нетолерантність – це результат пропаганди. Апатія – це не вестись на пропаганду і натовп. А хіба толерантність не пропагують? Толерантність пропагують, тому що вона почала зникати у сучасному світі. Її не те щоб пропагують, про неї нагадують, до неї закликають як до альтернативи агресії і дискримінації. Якщо толерантність – це вправи, то потрібен вчитель. Хто для тебе був вчителем толерантності? (Замислюється). Складне питання. Але, ти знаєш, першим мені на думку спадає Олег Таран – «Флейтист». Відомий в Фото: О. Мартинов

Є таке китайське прислів’я «Дерево может хотеть покоя, но ветер не станет от этого тише». Є явища, речі, які будуть незмінними незалежно від нашого до них ставлення. Хоч обурюйся, хоч не звертай на них увагу, але будуть і війни, і теракти, і хвороби, і наркотики… Важливо хто ти і що робиш у цьому світі, а не те, що роблять інші. Дивись за собою і будь обережний – співав Цой. Все. Не лізь в особисте життя інших людей, якщо ти вихована і розумна людина. Я іноді теж буваю дуже нетолерантним, відчуваючи нетерпимість до ближнього. Просто я дуже емоційна людина. Але я намагаюся вчасно спіймати себе на цьому і… заспокоїтись.

Полтаві і за її межами православний подвижник, практик йоги, музикант, дуже неординарна і позитивна людина. Я б його назвав справжнім філософом, хоча він і не має відповідної освіти, щоб його так називати. Але своїми практиками, мудрими висловлюваннями і аскезою він мені нагадував такого сучасного Сковороду. Я зараз не буду згадувати і наводити приклади, як саме він мене вчив толерантності, але саме образ Олега «Флейтиста» з’явився перед очима, коли ти мене спитав про вчителя. До речі, «Біла Альтанка» публікувала інтерв’ю з Олегом «Флейтистом» в 2006 році в №№ 4, 5. Матеріал мав назву «Идите и ничего не бойтесь». Кому цікаво, ті випуски завантажуються з нашого сайту http://publichealth.org.ua. Так от, відзначу наступні риси Флейтиста: він ніколи не вступав у суперечку (з будь-яких питань), завжди погоджувався зі своїм співрозмовником, але лишався при своїй

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА ТОЛЕРАНТНІСТЬ

думці, і, що важливо, щиро цікавився тим, що йому казали. З боку Олега була повна відкритість і сприйняття, і при цьому повна відсутність оцінок чи засудження. Психологи роками, десятиліттями вчаться тому, що у Флейтиста було і є від природи. Зараз Олег у монастирі у Лаках. Це в Криму. Якщо вже пішла мова про людське обличчя толерантності, то опиши портрет толерантної людини

№ 53 (79), 2015

Світ пізнається у різномаїтті проявів. Для розуміння більшості з них можна (і треба) обійтися без агресії. Особливо щодо таких безвинних явищ як різна статева ідентичність, наркозалежність і, навіть, інтелігентність. Бо у нас же досі поряд зі словом «інтелігент» згадують похідний із радянського лексикону прийменник «вшивий» або кримінальне «терпило». А про людей, яким властиве терпіння і здатність до взаємопорозуміння і безконфліктності, злі язики кажуть «толерасти».

Вона посміхається, бо має добре почуття гумору. Вона начитана, ерудована, освічена, стримана в манерах, бо отримала добре виховання в родині, тому як саме в родині закладаються основи толерантності. Часто нетолерантність – це приклад батьків, який успадковується молодою людиною. Толерантна людина має власну думку, яку тримає при собі. Така людина є самодостатньою – їй не потрібен натовп для самореалізації і відчуття єдності. Вона самокритична і, навіть, самоскептична. Коли така людина говорить, вона не стверджує, не оцінює і не засуджує, вона висловлює свою думку не категорично, а через «мені здається».

Видатний голандський мислитель ХХ століття Йохан Хейзінга сказав: «Культура может называться высокой, если даже она не создала техники или произведений искусства, но ее так не назовут, если ей не хватает терпимости». Так само і про нетерпиму людину ніхто не скаже, що вона культурна.

Такі люді ніколи не жаліються на життя, не звинувачують у своїх негараздах інших, їм притаманні самоаналіз і гнучкість по результатам самоаналізу.

Спілкувався Микита Воловод, спеціально для «Білої Альтанки»

Годі ображати один одного. У кожного є відмінність, і саме тому ми всі однакові

А ще така людина відкрита людям, новим знайомствам, новим проявам життя, вона багато подорожує, цікавиться світом, займається творчісттю. Але що б вона не робила – вона робить це без фанатизму. Головне у будь-якій справі, у будь-якій поведінці, у будьякій дії – без фанатизму. І тоді не буде ніякої нетолерантності, бо часто причиною нетолерантного ставлення до будь-якого явища чи людини є нарочито надмірний прояв цього явища, провокація, зайва і непотрібна активність, фанатизм. Сьогодні варто заспокоїтись усім – і толерантним, і нетолерантним. Облишити з’ясовування стосунків і найти порозуміння. Просто заради миру.

З точки зору психології, агресія – а саме через агресію проявляється нетолерантність – це не просто серйозна психологічна проблема окремої людини, це сигнал про її зупинку у розвитку, глухий кут. Хоча нетолерантна людина й буде виправдовувати свої дії спасінням «традиційних цінностей», але ж зрозуміло, що справжні традиційні цінності (родина, віра) від цього тільки втрачають.

Малюнок: Є. Скляров

Релігійний філософ Павел Флоренський писав: «У кожного віку своє середньовіччя». Перефразовуючи його, можна сказати, що у кожної людини своє середньовіччя у голові. Нетолерантність, нетерпимість – це його прояви. З іншого боку, людина не може бути повністю толерантною. Це протиречить природі людини. Але толерантність – це те, чому треба вчитися, щоб вдосконалюватись, щоб долати власне середньовіччя і не зупинятись у розвитку.

№ 53 (79), 2015

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА ЗДОРОВ'Я

Искусство жизни В 2010-2012 годах я провела 24 курса «Мистецтво життя» для наркозависимых, ВИЧ-позитивных, волонтеров ВИЧ-сервисных организаций, членов их семей. Это 6-дневные антистрессовые курсы, на которых обучают, как с помощью простых физических и дыхательных упражнений избавиться от стресса, улучшить качество своей жизни. Можно сказать, что это йога. Изначально была идея делать антистрессовые курсы для ВИЧ-позитивных, но по факту приходили наркозависимые, волонтеры, сотрудники сервисных организаций – самые-самые разные люди.

Наталия Онацко, инструктор йоги, преподаватель антистрессового курса «Мистецтво життя», Полтава

Что дает йога зависимым? Опыт того, что хорошо себя чувствовать, быть счастливым можно используя внутренний ресурс, без допингов. Очищение на клеточном уровне всего организма от токсинов и вредных веществ. Возможность остановить бесконечный поток мыслей, успокоиться, быть в настоящем моменте. Осознанность – важно осознавать, что мы – это не наши эмоции. Эмоции – это лишь часть нас, которая на поверхности. Владеть собой – возможность управлять своими эмоциями, своим состоянием. Дыхание очищает ум, нервную систему, все тело от стресса. И это позволяет увидеть человеку в себе

много новых красивых качеств, посмотреть под другим углом на свою жизнь. Самые невероятные отзывы: «Я после курса пошла на сальсу» или «Я перестал выбрасывать мусор из машины и в неположенных местах». Улучшается сон, становится больше энергии. Здоровье крепнет и оздоравливается тело. Очень важный момент, который я наблюдала у наркозависимых, к осужденных в колониях: неспособность прилагать усилия, нежелание работать над собой, отсутствие дисциплины. Чтобы чего-то достичь в этой жизни, стать музыкантом, бизнесменом, военным, просто здоровым нужно прикладывать усилия, много работать и учиться, держать слово, быть сфокусированным на одной цели. Для людей с химической зависимостью момент «прикладывания усилий» очень сложный, почти невозможный. Но если это получается… – тогда это победа!

№ 53 (79), 2015

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА ЗДОРОВ'Я

Мне как инструктору много дал курс в реабилитационном центре «Тринити» под Одессой. Благодаря формату: сочетание группы АА/АН, курса йоги, проживание в одном замкнутом доме – и результат был хороший. Половину курса все дружно жаловались на плохое самочувствие, как хочется уйти, все плохо, а вторая половина курса прошла «на ура», распробовали, что к чему.

кофеина. 20 минут медитации дает столько же энергии, сколько 6 часов сна. И используя этот ресурс, мы можем быть более эффективными в жизни. Но сначала нужно, чтобы об этом нам рассказали, потом – чтобы мы попробовали на своем опыте. А потом – сделали это частью своей жизни. Так это работает – через образование. И наши курсы – часть такого образования: как используя природные источники энергии, свой внутренний ресурс улучшить качество своей жизни.

Отзывы Девушка с ВИЧ, несколько лет занимается йогой и принимает антиретровирусную терапию: «Таких хороших показателей в моем случае быть не может, но они есть».

Я каждый раз все больше убеждаюсь: в основе агрессии, преступлений, любых негативных поступков лежат две вещи: стресс и невежество. В стрессе мы не контролируем себя и неадекватно реагируем на ситуации. Невежество – мы не знаем, как может быть по-другому. Это как 18-летний парень на курсе в колонии мне говорит: у меня мама – вор, папа – вор и я буду вором. Он не знает, что может быть кем угодно в этой жизни, его не научили родители и окружение, он не видел, что может быть другая, более счастливая, разнообразная жизнь.

Фото: А. Мартынов

В Полтаве девушка занималась год регулярно, гепатит В из активной стадии перешел в пассивную.

Тем, кто хочет заниматься йогой

Для наркозависимых трудны первые тренировки. Когда практикуешь асаны и пранаяму (физические и дыхательные упражнения), тело очищается на клеточном уровне от токсинов, запускается процесс оздоровления организма. Естественно, это сопровождается неприятными ощущениями и очень хочется бросить и сбежать. Но если это пережить, продолжать заниматься – будет хороший результат.

Фото: А. Мартынов

Йога-рейв Сейчас в США , Аргентине, Болгарии, Литве, в других странах есть такое движение – ЙОГА-РЕЙВ. Безалкогольная дискотека. Все как на обычной дискотеке, только сначала молодежь делает асаны, потом пранаяму и медитирует. И это часовое занятие дает столько энергии, что они танцуют потом всю ночь, без допингов, без

Заниматься йогой лучше всего с инструктором. Варианты посмотреть в интернете, прочитать книжку и повторять – хороши для опытных практиков, но не для начинающих – можно сильно навредить себе. Инструктор скорректирует последовательность асан в зависимости от вашего состояния, покажет, расскажет, подскажет.

В йоге важна регулярность: лучше заниматься каждый день по 15 минут, чем раз в неделю 2 часа. Оптимально – ежедневно заниматься самостоятельно и 2-3 раза в неделю в группе с инструктором. В занятиях нужно придерживаться инструкций. Если их нарушать

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА ЗДОРОВ'Я

– можно серьезно повредить свое здоровье. Просто вспомните, что этим техникам много тысяч лет. Есть две поговорки от одного известного мастера йоги: «Йога – это 99% практики и 1% теории» и «Самое трудное в йоге – это расстелить коврик». Тут все понятно: можно прочитать 100 книг про йогу и ничего в ней не понимать. Понимание приходит с собственным опытом, с регулярной практикой. И да – очень трудно бороться с ленью, но когда уже расстелил коврик и сделал первую асану – дальше идет легко. Йога и любые наркотики, алкоголь – несовместимы ни при каких условиях. Есть три формата практики йоги: проходить тренинги, посещать часовые занятия несколько раз в неделю и заниматься самому. Тренинг позволяет погрузиться глубоко в тему и получить глубокий личный опыт практики. Сразу можно определиться – хотите вы этим заниматься регулярно или нет. Регулярные занятия с инструктором поддерживают энтузиазм и позволяют расти дальше. А без личной, домашней практики йоги не бывает. Те, кто хочет практиковать всерьез, рано или поздно к этому приходят.

Йога на базе организации

№ 53 (79), 2015

Есть масса легенд про сверхспособности йогов, например, про умение летать. В наших краях никто не летает. Даже если вы будете практиковать 6 часов в день, улетит ваша крыша (в хорошем смысле), но не тело. Это не для меня. Йога – это не страшно и не сложно, это просто способ улучшить качество своей жизни: стать здоровее, спокойнее, осознаннее, радостнее. Йога – это религия. Нет, это не религия. В основе лежат простые общечеловеческие ценности: ответственность за себя и свое окружение, сопричастность, ненасилие, жить в настоящем моменте, сострадание. Йога – это асаны. Да, асаны – это часть йоги. Вы можете использовать для своего развития только их, а можете взять больше. Это как море. Подходите к берегу моря, походили закатив штанины, потом поплавали, если понравилось – построили корабль и поплыли. А если нет – развернулись и пошли домой. Вы берете ровно столько, сколько вам хочется, сколько вы готовы взять. Это личный выбор каждого. Йога – это не панацея от всего. Но даже нерегулярная практика улучшает качество жизни. Это правда. Мне 40 лет и когда я смотрю в зеркало, мне нравится, что я там вижу

Оптимально заниматься 2-3 раза в неделю с инструктором 1,5 часа. Для этого нужно проветриваемое чистое помещение с нехолодным полом (дерево, ламинат, линолеум), карематы (коврики). Опытный инструктор. Важен не только опыт, но и прохождение инструкторских курсов. Часто у наркозависимых есть нарушения здоровья (это если корректно говорить), например, увеличена печень, поэтому скорее всего есть ограничения и какие-то асаны нельзя делать. Поэтому важно работать с профессиональным инструктором. Оплата. Чтобы прилагать усилия, работать над собой, человеку таки нужно платить за занятия – или в формате свободного взноса (donation), или абонемент, или чтото делать в обмен. Из моего опыта – те, кто начал заниматься йогой более-менее серьезно, всегда благодарили разными способами. Те, кто хотели всё и бесплатно – попробовали пару раз и испарились. Бывают и бесплатные занятия, но что-то вы должны отдавать взамен.

Нужна специальная подготовка и фантастическая гибкость. НЕТ, НЕ НУЖНА. Заниматься можно не имея никакой подготовки и в любом возрасте. Гибкость значения не имеет.

Фото: А. Мартынов

Стереотипы

Біла Альтанка

№ 53 (79), 2015

ВПРАВИ НА ПОДОЛАННЯ

ПТСР. Посттравматическое стрессовое расстройство. Это не заболевание. Это состояние, которое может привести к серьезным заболеваниям. Это – травма, только не физическая как рана, ожог, перелом. Это психическая травма – психические рана, ожог, перелом. Понять это трудно, но столкнувшись – приходится понимать, жить с этим, преодолевать это. О ПТСР не говорили и не писали в Украине до 2014 года, хотя зарубежные издания вещают о нем со времени окончания Второй мировой войны и в большинстве «посттравматических» стран научились с этим жить и успешно это преодолевать. Майдан, война на Донбассе, аннексия Крыма, вынужденное переселение сотен тысяч людей заставили говорить о ПТСР и в масштабах Украины. Хотя ПТСР был всегда, просто замечать его не хотели и не желали. Или не умели. «Белая Альтанка» №52 (предыдущий выпуск) целиком была посвящена этой теме. И в этом номере мы возвращаемся к ПТСР уже в контексте упражнений по преодолению этого состояния. Хочешь жить, умей бороться. Это в полной мере относится к ПТСР. Итак, снова об актуальном…

ПТСР и

Мне повезло получить опыт, как быть женой воевавшего мужчины с ПТСР и пережить невоенный ПТСР на себе. Я не психолог. Я просто практикую йогу Art of Living и пишу про свой опыт ПТСР. Свое решение. Чтобы его преодолеть, нужно однажды самой захотеть вернуться в мирную жизнь из травмы. Это внутреннее, мое личное решение – Я ХОЧУ ЖИТЬ и Я ХОЧУ БЫТЬ СЧАСТЛИВОЙ. Пока такого решения нет – человек остается в «той ситуации». Мотиватор. Меня спасла дочь – 1,5-месячный ребенок, у которого кроме меня никого не было. Поэтому никаких долгих и глубоких депрессий не получилось. Я поняла, что еще 20 лет мне нужно быть здоровой и счастливой. Несчастная мать не сможет вырастить счастливого ребенка. Ну и, конечно, ответственность отрезвляет: когда необходимо о ком-то заботиться, берешь ответственность и гребешь изо всех сил. Понимание. Никто и никогда не поймет, что я пережила, но и я не пойму 100% другого – так устроен этот мир. Но есть такие люди рядом, кто может сопереживать глубоко, кто пережил свою травму и смог принять меня и мой опыт, поэтому так значимы встречи с «коллегами», с которыми есть общие переживания и воспоминания. Принятие и признание боли и опыта. Очень важно не оспаривать и не умалять боль, через которую прошел другой человек. Ты выходишь из своего ада, а тут подруга такая «подумаешь, я вот тоже разводилась…» или жена мужу «подумаешь, воевал». Есть хорошая по-

йога

говорка про пройти в обуви другого человека его путь. Мне помогло, что несколько моих друзей приняли меня и признали мою боль, какой она есть. И из этого признания, уважения и принятия я смогла идти дальше, оставить боль в прошлом. Эго. Эго растет как на дрожжах: я особенный, потому что через это прошел, а они – не такие. Обостренное эго приводит к агрессии, часто неконтролируемой. Помогает осознание одного простого факта, например: есть инвалиды, а есть люди с дополнительными потребностями. Инвалидность – это не состояние тела, а состояние души, желание быть жертвой, которой все вокруг должны. Я посмотрела со стороны на «жертву» – мне расхотелось быть такой. Поэтому эта пережитая боль – что-то вроде цвета глаз, она есть, она важная часть меня, но – она не дает право требовать особого отношения к себе. Это тоже отправная точка для новой жизни. Потерянный драйв. Стрессовую ситуацию обычно проходишь на втором и десятом дыхании, выкладываясь на 200%, после этого обычная жизнь кажется мирной рутиной. Хочется добавить в нее соли – острых ощущений. Это можно сделать мирно, без накала страстей. В моем случае – какие-нибудь 108 кругов Сурья Намаскар или путешествие в другой город. Для кого-то – марш-бросок через пустыню или просто пробежка по утрам. Что-то конструктивное и добавляющее ярких эмоций, но не разрушительное для окружающих. Время. Теперь мы знаем цену не только тосту «желаю мирного неба над головой», но и «время – лечит».

Біла Альтанка

№ 53 (79), 2015

ВПРАВИ НА ПОДОЛАННЯ

Принимать кардинальные, меняющие жизнь решения в течение первого года после травмы не нужно. Через год немного отпустит и тогда, с ясной головой, можно решать уже – хотите вы, например, разводиться или переезжать, или менять работу, или… Важно постараться сохранить семью и не травмировать сильно близких людей. Чужой опыт. В ситуации войны ценны заметки Аркадия Бабченко про свой поствоенный опыт (это я как бывшая жена говорю). Мне помогли личные истории моих друзей: я не одна, у каждого свои травмы. И из этих историй понятно, например, что все плохое рано или поздно заканчивается, наступает мирная жизнь и это вдохновляет! Выговориться. Можно друзьям, 10-20-30 кругов одного и того же текста, но в разных интонациях и вариациях. Хорошо иметь про запас несколько друзей, а то иногда они не выдерживают и испаряются (юмор). Это такая терапия, и она помогает. Можно писать тексты, можно рисовать, делать что-то руками – направлять эту боль в творчество, например.

Йога Медитация. Из моего опыта, медитация – это единственное, что удаляет эти сильные впечатления, эту

боль навсегда. Поднимается со дна мусор и его уносит течение. Остается чистая вода. Спокойная и ясная осознанность. Возвращается чувство юмора, желание улыбаться, жить, быть счастливой. Это полезно и конструктивно. Для этого нужно просто выделить время. Дыхание. Когда застреваешь в ситуации, просыпаешься и засыпаешь с одними и теми же мыслями, прокручивая бесконечно в голове «а если бы», «как было хорошо до», «а вдруг я могла сделать больше, чем сделала», дыхательные практики быстро – за 20 минут – останавливают это «кино», возвращают в «здесь и сейчас», в осознанное состояние. Я это наблюдала и со стороны, и пережила на себе: «кино» в голове и все плохо, потом один час практики и состояние ума меняется. Дыхание уносит весь этот мусор. И можно осмотреться по сторонам и таки ответить на вопрос: «Что у нас на ужин?» Живем дальше. Асаны. Работают примерно так же, но нужна более длительная и настойчивая практика. «Всякий раз, когда вы в замешательстве, или в уме возникает конфликт, выполните асаны. Примите какую-либо позу, и вы сразу же заметите, как наступает ясность» (Шри Шри). Меня вернули к жизни дочь, друзья и йога. Вроде все. Жизнь продолжается Наталия Онацко, г. Полтава

Йога для ветеранів війни Сьогодні в Україні надзвичайно актуальною є проблема реабілітації ветеранів і інвалідів АТО. За рекомендації інструктора з йоги Наталії Онацко, авторки статей «Искусство жизни» и «ПТСР и йога», ми розміщуємо дві мотивуючі фотографії з Facebook-спільноти Give back yoga з циклу «Йога для ветеранів» – Ми робимо це для тих, хто пройшов крізь вогонь війни в Україні і сьогодні потребує повернення до повноцінного життя. Приклад і досвід ветеранів війни з США демонструє: це можливо. А з йогою – тим більше. Головне: не впадати у відчай, не закриватись, не тягнутись Фото: Robert Shturman Studio за чаркою, заливаючи травму війни алкоголем або заглушаючи її наркотиками. Життя продовжується і завжди відкриває нові можливості, якщо ми самі їм відкриті

№ 53 (79), 2015

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА ЖИТТЯ

Баррі

Швидше «швидкої»

Волонтери, ініціативні групи небайдужих громадян, громадські організації, громади сьогодні все активніше і активніше включаються у різні сфери суспільного життя Волонтери допомагають українським бійцям. Громадські організації відіграють провідну роль в протидії ВІЛ-інфекції, туберкульозу, вірусним гепатитам, наркозалежності. Активісти впливають на розвиток інфраструктури і благоустрій українських міст, на виборчий процес. Наше суспільство поступово стає дійсно громадянським, принципами якого, зокрема, є небайдужість і громадська активність. Прикладом такої активності в Полтавській області є медичний спецпідрозділ «Баррі» – єдиний на сьогодні волонтерський рух України, що працює в тісній взаємодії зі службою екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Про ідею створення, мету та завдання «Баррі» розповідає співзасновниця і секретар цієї громадської організації Ольга Стенько Олю, чим займається «Баррі» і як виникла ідея створення такої організації? В Україні існують стандарти надання екстреної допомоги, згідно з якими бригада швидкої допомоги має дістатися місця виклику за 10 хвилин в місті і за 20 хвилин у сільській місцевості. Це максимум. Часто на екстрені випадки бригади приїжджають навіть швидше. Але у постраждалих

людей при відсутності ознак життєдіяльності (дихання та серцебиття) досить швидко починають відмирати клітини головного мозку, і за 6 хвилин мозок може повністю померти. Тому дуже важливо надати допомогу якнайшвидше. Не гаяти час, а надавати домедичну допомогу, до приїзду медиків. Є така статистика: якщо при зупинці серця/дихання надати допомогу протягом перших 6 хвилин, виживуть близько 80% по-

страждалих, якщо від 6 до 10 хвилин – лише близько 5%... Але крім того, щоб швидко прибути до постраждалого, треба встигнути розпочати допомогу – штучне дихання, непрямий масаж серця. Немає часу на роздуми, треба точно знати, що і як робити, щоб за 6 хвилин, до біологічної смерті мозку, допомога вже була надана. Тобто на прибуття і оцінку стану людини в нас

№ 53 (79), 2015

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА ЖИТТЯ

залишається лише 5 хвилин. «Баррі» ставить за мету, щоб поруч з особою, що потребує невідкладної допомоги, протягом перших 5 хвилин опинилась людина, яка вміє надавати першу домедичну допомогу. Навіть є таке поняття «5 золотих хвилин», яке підкреслює життєву важливість встигнути протягом перших 5 хвилин допомогти людині, яка опинилась в критичному стані здоров’я. Але виявляється, що у більшості людей бракує елементарних знань та навичок для надання домедичної допомоги. Скажу більше: за правилами, представники професій, що працюють з людьми (вихователі та вчителі, водії, провідники і стюарди, працівники торгових центрів, закладів громадського харчування та розважальних закладів, соцпрацівники та співробітники громадських приймалень та офісів тощо) мають володіти знаннями і навичками надання першої домедичної допомоги. Чи це відповідає дійсності в наших реаліях? Відповідь – НІ. Служба екстреної медичної допомоги (раніше – «швидка допомога») зараз працює на дуже високому рівні: високопрофесійні медичні працівники, добре укомплектовані автомобілі, переглянуті стандарти доїзду бригад на виклик і, що найголовніше, всі стандарти виконуються. Але… Але всі розуміють, що ефективна допомога буде надана тільки в випадку, якщо хтось ще до прибуття медичних працівників розпочне, наприклад, реанімаційні заходи. А як донести ідею про «золоті 5 хвилин» до широкого загалу? Як пробудити в цивільного населення бажання рятувати життя ближніх? Це важливі питання. Вивчаючи досвід інших країн в порятунку при надзвичайних ситуаціях, фахівці звернули увагу на волонтерську допомогу. Наприклад, в Ізраїлі, є волонтерські служби, що співпрацюють з екстреними служба-

ми і вкладаються при наданні допомоги в «золоті 5 хвилин» і навіть за 2 хвилини часто встигають на виклик. Але там вже організована і ефективно працює розгалужена волонтерська мережа таких організацій. З певного моменту кількість пересічних громадян, що звернулись до навчально-тренувального Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (ЦЕМД та МК) з питаннями про тренінги по наданню першої домедичної допомоги, значно збільшилась. І восени 2013 року інструктори Центру почали регулярно читати курси для цивільного населення, куди записували всіх бажаючих, бо в ЦЕМД та МК розуміли: навичкам екстреної допомоги/самодопомоги треба навчати якомога більше людей. А що послугувало остаточним поштовхом для створення «Баррі»? Коли виникла загроза військових дій та терористичних актів в українських містах, громадськість серйозно почала задаватись питанням, що робити, як допомогти собі та своїм близьким, а також оточуючим, в таких надзвичайних ситуаціях. Ми знали, що ми хочемо щось робити в цьому напрямку, але не знали чітко – ЩО і ЯК правильно. На відміну від фахівців служби екстреної медичної допомоги, які добре знають, що і як робити, але не знали, ХТО це буде робити. Протягом 2014 року курси при ЦЕМД та МК проходили по кілька разів на місяць, у всіх курсантів, хто мав бажання і далі вдосконалювати свої знання, брали контактні дані, щоб при необхідності мати можливість екстреного зв’язку. Хочу зауважити, що більшість людей все-таки проходило курси «для себе». Паралельно з курсами для всіх бажаючих була складена та запрацювала система тренінгів для студентів 5-6 курсів Української медичної стоматологічної академії (УМСА). Вона має певні відмінності, бо включає в

себе лікарські маніпуляції та медикаментозні засоби. Особисто мені пощастило пройти курси восени 2014 року. Пощастило ще й тому, що одразу після теоретичної частини нас, курсантів, запросили на масштабні спільні навчання з ДСНС (Державна служба надзвичайних ситуацій) та Червоним хрестом. За легендою навчань, сталась техногенна катастрофа (вибух у виробничих приміщеннях), більше 40 осіб постраждало. Згідно зі стандартами, медична допомога мала бути надана всім постраждалим протягом 40 хвилин. А це сортування постраждалих (оцінка важкості ушкоджень), перша допомога (зупинка кровотечі, іммобілізація переломів, перші реанімаційні заходи тощо) та відправка каретами швидкої допомоги до лікувальних закладів. І от, уяви собі, що з допомогою волонтерів на все про все було витрачено лише 21 хвилину! В реальній ситуації це просто неабияка допомога! Натхненні успіхом перших навчань, кілька волонтерів почали проситись, щоб нас взяли на інші навчання, коли вони будуть. І буквально протягом двох тижнів ми поїхали в Кременчук, відпрацьовувати взаємодію волонтерів з МНС-никами та ЕМД Кременчука. І на зворотному шляху ми, ще від впливом вражень, озвучили нашим тренерам наші заповітні мрії: не маючи медичної освіти, надавати допомогу пліч-о-пліч з рятувальниками і бригадами екстреної медичної допомоги. Так зустрілись бажання і необхідність, і, власне, тоді й було прийнято рішення про створення нашої волонтерської організації. Хто склав команду «Баррі»? Різні люди – за віком, статтю, професією, – об’єднані однією ідеєю: рятувати життя. В лавах «Баррі» найбільше немедичних працівників: бібліотекарі, бухгалтери та економісти, системний адміністратор, підприємці, масажист, офісні праців-

№ 53 (79), 2015

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА ЖИТТЯ

Загін «Баррі». М-н Половки, Полтава

ники, ветеринари, вчителі, психологи, соціальні працівники… Є також медичні працівники: лікар та фельдшер станції екстреної медичної допомоги, медичні сестри. Є майбутні лікарі, а зараз студенти медичної академії. Наприклад, Сатенік Рустамян, студентка 6 курсу Полтавської медичної академії – виконавчий директор нашої громадської організації, її заступник – приватний підприємець Вікторія Лоза, я – секретар громадської організації; Марина Сребрадольська – лікар вищої категорії станції ЕМД, де вона працює в термінальній бригаді; старша медична сестра ЦЕМД та МК – Інеса Вітвицька, а також тренери, які у вільний від роботи час поглиблено відпрацьовують з волонтерами навички надання домедичної допомоги. Отже, мета вашої організації – це… Перше: навчити людей навичкам екстреної домедичної допомоги. Друге: створити таке середовище і такі можливості в суспільстві, щоб домедична допомога надавалася тим, хто її потребує, в «золоті» 5 хвилин з моменту нещасного випадку. І третє: розгалузити мережу волонтерів, які мають необхідні навички, щоб, не чекаючи приїзду медиків, забезпечити постраждалим надання необхідної домедичної допомоги. Для цього в кожного з нас є аптечки і ми знаємо, що робити, щоб люди-

на не померла до приїзду екстреної медичної допомоги. Ми маємо як самі підтримувати високий рівень мобільності, так і вчити пересічних громадян швидкому й ефективному реагуванню у нещасних випадках. Наше найголовніше завдання: протримати людину живою до прибуття кваліфікованої медичної допомоги. Чому «Баррі»? Поясни походження назви.

волізувало порятунок. Шляхом вільних асоціацій, мозкового штурму ми з колегами дійшли назви «Баррі» на честь сенбернара-рятівника. Опиши вашу поточну діяльність Зараз ми відпрацьовуємо систему інформування і навчання, але на екстрені випадки системно ще не виїжджаємо. В нас є можливість чергувати на станції екстреної медичної допомоги (СЕМД), ми робимо це, щоб вдосконалювати свої навички. Уяви собі, працівники СЕМД в вільний від роботи час приходять на чергування та безоплатно чергують з іншими бригадами, допомагаючи як волонтери «Баррі»! Крім того, ми активно розширяємо географічні межі нашої організації. В нас вже зародились осередки в Лубенському, Миргородському районах, у Комсомольську і Кременчуці. В Лубнах і Миргороді вже проведені навчання для середніх медичних працівників та людей без медичної освіти: взимку 2015 р. в с. Ромодан відбулись спільні навчання СЕМД Миргородського та Лубенського районів, а влітку на річці Псел в Лубенському районі пройшло відпрацювання навичок допомоги на воді: волонтери працювали разом зі службою ЕМД та МК і рятувальниками.

Баррі – це пес-сенбернар, який рятував життя людей у швейцарських Протягом минулих двох тижнів ми Альпах. Це мабуть найвідоміша у підготували презентацію нашого свiтi собака-рятівник. Вона могла спецпідрозділу та відвідали з нею дістатись в такі місця, куди не одразу дістаються рятівники, і винести постраждалого. Але ми не одразу прийшли до цієї назви. Були різні варіанти і навіть розглядався, як символ, дельфін. Логіка у підборі назви була така: відданість справі, Навчання з тактичної медицини. Стадіон «Ворскла», Полтава щось, що б сим-

№ 53 (79), 2015

Біла Альтанка

САМОДОПОМОГА

Миргород, Лубни і Кременчук. Було немало людей, які вперше почули про нашу діяльність, і тепер бажають долучитись до системи тренінгів і до волонтерського руху «Баррі». Приємно, що на презентації були представники закладів освіти, бо хто як не педагоги повинні вміти надати невідкладну дорогу дітям, якщо з ними щось трапляється під час занять у школі. Згадай випадки смертей дітей на уроках фізкультури, про які повідомляли ЗМІ торік, в позаминулому році. До такого треба бути готовим завжди. Хочу ще сказати, що в нас виокремився підрозділ, який працює в сфері тактичної медицини. Не всі знають, що є певні принципові відмінності в протоколах надання допомоги в тактичній медицині та цивільній. Координатором цього напрямку стала Вікторія Лоза, яка зібрала гарну команду тренерів-такмедів (їх всі звуть «Рудий Такмед», бо всі дівчата та хлопець рудоволосі:). За неповний рік вони навчили основам надання допомоги в умовах бойових дій більше 7000 мобілізованих! Не тільки теорія була «прочитана», а й привиті практичні навички. Це велика робота. А ще вони постійно вдосконалюють свою майстерність на тематичних тренінгах та з’їздах провідних такмедів України та світу. Плани на майбутнє? Наступного року ми плануємо виходити безпосередньо на колективи, де люди мають вміти надавати таку допомогу, тому як є багато людей, яким за професією просто обов’язково потрібно володіти навичками екстреної допомоги і постійно вдосконалювати їх. Бо забувається те, що не практикується. Я маю на увазі робітників дитячих садочків, шкіл, працівників сфери громадського транспорту, закладів громадського харчування. Давно звернула увагу, що вихователі, наприклад, не зовсім знають, що робити, якщо дитинка вдавиться. От скажи, що ти будеш робити, якщо у твоїй присутності

людина подавилася їжею і задихається? Я постукаю її по спині… …і, з великою вірогідністю, проштовхнеш шматок їжі далі у дихальні шляхи. Ні, ні в якому разі. Хоча це поширений прийом, але хибний. В таких випадках треба застосувати прийом Геймліха. Якщо людина раптом вдавилася їжею, треба стати за її спиною, охопити потерпілого руками, стиснути руку в кулак, накласти кулак великим пальцем на живіт між пупком і ребрами, в так звану епігастральну область, а долонею другої руки швидким поштовхом уверх надавати на кулак. (Оля встає і демонструє прийом Геймліха). Ну і там є різні варіанти, якщо людина, наприклад без свідомості… Штовхати під діафрагму, так?

«спинку» стільця, щоб вона надавила під діафрагму. Бильця сходів підійдуть, будь яка перекладина на рівні поясу. (Демонструє).

А ще які корисні поради даси нашим читачам? Бо тема цього випуску «Білої Альтанки» – вправи на здоров’я.

Так. Заходьте на сторінку «Баррі» у фейсбуці, ми там викладаємо багато порад з першої медичної і екстреної домедичної допомоги. А найголовніше – знаходьте можливість вчитися цим навичкам у професіоналів, а також об’єднуйтесь у спільноти самодопомоги. Я б порадила звернутись та пройти навчання в навчально-тренувальПрийом Геймлiха ному центрі екстреної медичної доКолись вчили це на реанімапомоги та медицини катастроф. тології, але вже скільки років пройшло. На щастя, не довелось Записатись можна за телефонами: застосовувати. 0532-60-63-80 (м. Полтава), 095459-72-46 або за номером гарячої Але ж це не поважна причина цього лінії 0-800-50-50-32, вас включать не вміти? в склад найближчої групи. Згоден. А якщо я подавився на самоті і нікого поруч немає? В такому випадку треба взяти стілець чи щось подібне, що має «спинку» і різко перевіситись через

І пам’ятайте: наше життя в наших власних руках. Кожен з нас сам обирає свій життєвий шлях та свою долю Спілкувався Волик Анатолій Спеціально для «Білої Альтанки»

№ 53 (79), 2015

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА БЕЗПЕКУ

Українці стають дедалі вразливішими до загроз торгівлі людьми Ганна Антонова, керівник Програми протидії торгівлі людьми Представництва Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні Українці стають дедалі вразливішими до загроз торгівлі людьми. Про це свідчать результати нового дослідження, що їх оприлюднила Міжнародна організація з міграції (МОМ) у липні 2015 року. Під час дослідження, здійсненого у лютому-березні цього року, було опитано 2087 осіб. Зокрема, частка українців, які працюють за кордоном неофіційно, зросла з 28% 2011 року до майже 41% від усіх українців, які працювали за кордоном на момент цьогорічного опитування. При цьому, близько 3-х мільйонів осіб (8% населення) планують знайти роботу за кордоном у найближчому майбутньому, чоловіків серед них приблизно вдвічі більше, ніж жінок. Третина українців не мають нічого проти працевлаштування за кордоном, але ще предметно не думали про це. Одночасно відсоток тих, хто не розглядає можливості поїхати на заробітки за кордон, скоротився з 55% за даними 2011 р. до 44% сьогодні. «Це тривожні тенденції, – зазначає Голова Представництва МОМ в Україні Манфред Профазі. – Ми також бачимо різке зростання кількості людей, які готові пристати на дуже ризиковані пропозиції щодо працевлаштування за кордоном. Сьогодні кожен п’ятий потенційний трудовий мігрант з України (21%) погодився би заради роботи в іншій країні перетнути кордон нелегально, працювати під замком або віддати свій паспорт працедавцю. Це – наслідки глибокої економічної кризи в країні та конфлікту на Сході. Важкі життєві умови багатьох українців роблять їх більш схильними до того, щоби шукати кращої долі за кордоном і приставати на умови праці, на які за іншої ситуації вони б не погодилися». Чотири роки тому група ризику, схильна приймати сумнівні пропозиції працевлаштування, становила лише 14% від загальної кількості потенційних трудових мігрантів. Що стосується основних країн призначення трудової міграції, привабливість Росії скоротилася в останні роки: якщо у 2011 році її розглядали 18% охочих працювати за кордоном, то тепер таких 12%. Водночас, привабливість Польщі зросла з 7% 2006 року, коли було здійснено перше аналогічне дослідження на замовлення МОМ, до 30% сьогодні. Перше місце в рейтингу привабливості з Польщею поділяє Німеччина, на другому місці – Італія,

http://iom.org.ua

де хочуть працювати 19% потенційних трудових мігрантів; за ними йдуть США (15%), Велика Британія та Росія (12%), Канада і Чехія (11%). МОМ працює у сфері протидії торгівлі людьми в Україні з 1998 року, і з 2000 року, у співпраці з місцевими громадськими організаціями та органами влади вона надала допомогу понад 11200 чоловіків, жінок і дітей, які постраждали від торгівлі людьми з метою примусової праці та сексуальної експлуатації у понад 60-ти країнах світу. В останній рік МОМ спостерігає зміну тенденцій у цій сфері, що у значній мірі відображають ситуацію в країні та настрої українського суспільства, що їх виявило недавнє дослідження. Зокрема, разом із зацікавленістю українських трудових мігрантів у Росії, поступово скорочується кількість українців, які постраждали від торгівлі людьми у цій країні (з 77% у 2013 та 2014 рр до 66% за перші 6 місяців 2015 р). З іншого боку, частка тих, хто постраждав у країнах-членах Євросоюза збільшилася з 15% у 2014 р. до 18% у 2015 р., з них понад 85% постраждали лише в одній країні – у Польщі. Інші країни призначення для торгівлі людьми з України у 2015 р. – Молдова, Білорусь, Казахстан. Як і в минулі роки, за даними МОМ, випадки торгівлі людьми з метою експлуатації праці переважають (бл.90%), у той час як частка виявлених випадків сексуальної експлуатації становить менше 10%. Кількість чоловіків і жінок серед постраждалих є приблизно однаковою. Більшість жертв торгівлі людьми – молоді особи віком від 18 до 35 років. Торгівля людьми та експлуатація доведених до відчаю людей – загрози, що зростають в умовах економічної кризи та збройного конфлікту. Важка ситуація багатьох українців, зокрема, внутрішньо переміщених осіб, робить їх більш схильними приймати будь-які пропозиції працевлаштування. МОМ зафіксувала окремі випадки спроб торгівлі людьми серед вимушених переселенців. Розповідає Олена, жителька Донецька, яка переїхала до Харкова, одна із тих, хто міг би опинитися у рабстві за кордоном: «Я намагалася знайти роботу, але через брак досвіду та відсутність реєстрації мене ніде не хотіли брати. У квітні мені подзвонила знайома та сказала, що є

№ 53 (79), 2015

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА БЕЗПЕКУ

хороша робота у Москві. Ми призначили зустріч у кафе, де вона познайомила мене з Олександром. Він сказав, що варіантів працевлаштування є багато: бармен, офіціантка, кухар, прибиральниця, гостес тощо. Зарплату пропонував не меншу ніж 2000 доларів. Саша також спитав, чи є в мене подруги, які не можуть влаштуватися, і запевнив, що роботу знайде всім. Він дуже співчував нам, казав, що дуже любить наш народ і готовий допомагати всім». Згодом Олександра заарештували на кордоні правоохоронні органи при спробі вивозу Олени та інших дівчат; йому була висунута підозра у причетності до торгівлі людьми.

Що ж варто зробити тим, хто збирається за кордон, аби убезпечити себе від неприємних ситуацій? • Обов’язково переконайтесь, що Ваша робота за кордоном має законний статус. Ще до виїзду Ви маєте отримати дозвіл на роботу або робочу візу – робочу, а не туристичну. • Обов’язково звертайтесь до представництва країни, до якої збираєтеся їхати, особисто. Особливо якщо ви звертаєтесь за робочою візою. • Обережно з паспортом! Ніколи нікому не віддавайте свій паспорт, окрім як працівникам посольств, консульських установ та прикордонних пунктів пропуску. Це Ваш ідентифікаційний документ і він повинен завжди бути у Вас. Якщо Ви загубили свій паспорт за кордоном або ж його відібрали у Вас силою, звертайтеся до посольства або консульства України у відповідній країні.

проживання. Повідомте рідним та/або друзям про детальне місце свого перебування за кордоном, а також залишіть їм детальну інформацію про Вашого роботодавця. Поділіться цією інформацією щонайменше з трьома рідними та близькими людьми! • Довідайтеся, як убезпечити себе від потрапляння до тенет торгівців людьми. В Україні діють деякі злочинні групи, які продають людей у рабство за кордон під прикриттям обіцянок законного працевлаштування. Пам’ятайте, ніхто не захищений від таких небезпечних ситуацій. Зателефонуйте до Центрів консультування мігрантів і дізнайтеся більше, як мінімізувати ризик стати жертвою торгівлі людьми. • Обов’язково ознайомтесь з правами працівників та мігрантів у відповідній країні призначення; у більшості країн встановлені стандарти мінімального рівня оплати праці, максимальної тривалості робочого дня та компенсацій у випадку нещасних випадків на виробництві. • Обов’язково запитайте свого закордонного роботодавця про медичне обслуговування та соціальний захист, на які ви можете сподіватись. Пам’ятайте, що роботодавці мають обов’язки по відношенню до своїх працівників. • Обов’язково запишіть перелік умов угоди з роботодавцем щоб до виїзду чітко усвідомити свій зиск від працевлаштування за кордоном та свої обов’язки

• Зробіть ксерокопії всіх важливих документів! Ще до виїзду зробіть ксерокопії Вашого паспорта, візи, страхового полісу та будь-яких інших документів,пов’язаних із поїздкою. Тримайте їх у безпечному місці окремо від оригіналів. Крім того, залишіть копії своїм рідним та/або друзям в Україні.

Подбайте про власну безпеку заздалегідь

• Обов’язково запишіть контактну інформацію організацій, які можуть допомогти вам захиститись від зловживань. Цей перелік контактної інформації має включати амбасади/консульства України за кордоном та, якщо можливо, урядові та неурядові організації, які займаються захистом прав мігрантів у відповідній країні призначення. Негайно зв’яжіться зі співробітниками відповідної установи в скрутній ситуації.

0-800-505-501

безкоштовно зі стаціонарних телефонів в Україні пн-пт з 10:00 до 21:00, сб з 10:00 до 18:00

527

безкоштовно з номерів life:), Київстар, Beeline та MTS

• Не виїздіть із країни, доки не отримаєте чіткої контактної інформації про місце, де Ви будете працювати та про безпечне й надійне місце

Дізнайтеся про свої права під час навчання, роботи, подорожі чи життя за кордоном Зателефонуйте до Національної гарячої лінії з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів:

WWW.STOPTRAFFICKING.ORG.UA Для перевірки легальності роботи посередника з працевлаштування за кордоном звертайтеся до МІНІСТЕРСТВА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ: (044) 289-50-97, щоденно з 17:00 до 18:00

№ 53 (79), 2015

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА ДИХАННЯ

Древняя техника переменного дыхания вместо антидепрессантов Американская Ассоциация Проблемы Неврозов пришла к выводу, что самое распространенное в наши дни психическое расстройство – это тревожный невроз. По исследованиям Калифорнийского Универститета этому расстройству подвержены 19 миллионов граждан США и только 25 процентов из них получают соответствующее медицинское лечение.

Наиболее распространенные формы неврозов

Общий тревожный невроз – характеризуется беспочвенным страхом и навязчивым преувеличением опасности. Обсессивно-компульсивное расстройство – это непроизвольно появляющиеся навязчивые мысли, потеря контроля над ними и, как следствие, неконтролируемое поведение. Паническое расстройство – это приступы сильного страха, которые возникают спонтанно, вызывают спазм желудка и учащенное сердцебиение. Посттравматическое стрессовое расстройство – проявляется в виде постоянного беспокойства, вызванного психической травмой или негативным опытом из прошлого. И мишенью для этих растройств оказывается в первую очередь дыхание. Когда человек обеспокоен – естественное дыхание нарушается. Диафрагма спазмируется и утрачивает способность затягивать воздух при вдохе, из-за этого невозможно полностью расправить легкие и наполнить их кислородом. «А если вы не вдыхаете достаточно кислорода, мозг получает сигнал „опасность”, и продлевает таким образом состояние тревожности, происходит зацикливание цепочки „мозг-тело” в поддержании невроза», – объясняет доктор медицины Джонатан Дэвидсон, директор Программы Неврозов и Стрессов при медицинском центре универститета Дьюка. «Дыхание ускоряется и становится более поверхностным, что может, в итоге, привести к сильному приступу паники и одышке».

Древнее, безлекарственное решение Слово пранаяма складывается из двух смысловых составляющих: «прана» – жизненная энергия и «аяма» – контроль дыхания. В традиции йоги пранаяме придавалось особое, главенствующее над асанами значение. Пранаяма это одна из восьми частей йоги, которая выражается в контроле ума над дыханием и жизенной энергией – энергией, которая объединяет и питает все сущее. Ваш нос напрямую связан с вашим мозгом и нервной системой. На протяжении тысяч лет йоги были убежедны в том, что многие болезни связаны с нарушением носового дыхания.

Они считают, что можно наладить работу своего организма и ума путем практики пранаямы, которая замедляет дыхание и делает его более глубоким. Переменное носовое дыхание (или Нади Шодхана) это действительно чудесное средство от неврозов. Считается, что этот вид пранаямы уравновешивает левое и правое полушарие мозга и успокаивает нервы. Исследование опубликованное в Журнале Американской Медицинской Ассоциации (от 17 мая 2000 года), которое проводилось Центром Неврозов и Психических Расстройств Бостонского универститета, пришло к выводу, что замедленное диафрагмальное дыхание оказывает эффект эквивалентный воздействию антидепрессанта имипрамина при лечении тревожных неврозов!

Почему необходимо делать пранаяму при возникновенни панического состояния 1. Пранаяма активизирует парасимпатическую нервную систему, которая переводит вас из стрессовой реакции «драться или бежать» в состояние релаксации. 2. Пранаяма усиливает респираторные функции: увеличивает силу и долготу дыхания, что крайне необходимо делать при приступах паники. 3. Пранаяма улучшает внимание и моторные функции: «вытягивает вас из головы назад в тело», в текущий момент. И как дополнительный бонус, пранаяма улучщает пищеварение и выделительные функции органов. Делать пранаяму лучше всего перед завтраком, но и не забывать возвращаться к ней в течение дня.

Техника переменного дыхания • Сидя по-турецки или на пятках, зажать большим пальцем правой руки правую ноздрю (для женщин – левой руки, левую ноздрю) и сделать полный вдох. • Отпустить правую ноздрю, зажать безымянным пальцем и мизинцем левую ноздрю и сделать полный выдох через правую ноздрю. • Не меняя положения пальцев руки, выполнить полный вдох через ту же правую ноздрю. • Зажать правую ноздрю, освободить левую и сделать через нее полный выдох. • Это один цикл дыхательного упражнения, далее цикл повторяется. • Выполнять 10 таких циклов, или 20 дыханий. Перевод с английского и адаптация Алексей Мартынов По материалам сайта http://www.gillianb.com

Біла Альтанка

№ 53 (79), 2015

ВПРАВИ НА ПРОСВІТЛЕННЯ

Буддизм и наркотики

Немного о том и о другом

Меня зовут Карма Самтен Дардже. Это мое буддийское имя, а в остальном я такой же европеец, как и вы. Около 25 лет я являюсь буддистом и больше 12 лет углубленно занимаюсь буддийской медитацией. В свое время попробовал некоторое количество разных наркотических средств, так что и о том, и о другом могу говорить с некоторым знанием вопроса. О буддизме я буду рассказывать достаточно поверхностно, не вдаваясь в лишние подробности. Если когда-либо вы встретите компетентного буддийского учителя, и он будет говорить не то, что вы услышите от меня, прислушайтесь лучше к нему. Хотя одной из особенностей буддизма является то, что внешне противоречивые высказывания по своей сути часто являются идентичными. Под наркотиками для простоты изложения я буду понимать все известные вещества, изменяющие сознание и вызывающие привыкание, алкоголь в том числе.

Фото автора (из путешествий по Индии и Непалу)

Біла Альтанка

№ 53 (79), 2015

ВПРАВИ НА ПРОСВІТЛЕННЯ

Как это ни странно, но даже через 100 лет после того, как буддизм, самая старая из мировых религий, проник в Западную цивилизацию, очень мало людей имеют о нем правильное представление. И очень неприятно, что в сознании многих как «обывателей», так и «продвинутых» буддизм связан с наркотиками.

Прибежище – так в Индии называли место, где можно было укрыться во время сезона дождей. Если учесть, что в Индии сезон дождей длится 2–3 месяца, место, где можно укрыться от дождя ценится очень высоко. К слову, непобедимая армия Александра Македонского в Индии больше всего потеряла воинов не в сражениях, а именно из-за болезней во время сезона дождей.

Похоже, что эти ассоциации возникли в 50–60 годах прошлого века, во времена битников и хиппи. Разочарованная в традиционных ценностях послевоенная молодежь стала искать что-то, что могло бы заменить их. Пробовалось все, что попадалось под руку. Наркотики, буддизм, индуизм, даосизм. Наркотики так и не изменили мир, а духовными практиками серьезно занялись лишь единицы. Но в сознании общества восточные учения и наркотики получили прочную связь. У нас, в постсоветских странах, похожее произошло чуть позже, в 90-ых годах. Так что же такое буддизм? Около 2500 лет тому назад в Северной Индии принц по имени Сидхартха Гаутама достиг понимания того, что по своей сути любой из нас, каждое живое чувствующее существо является безграничным ясным пространством Ума. Этот Ум по своей природе является радостным, сияющим, неразрушимым и бесстрашным (перечень не исчерпывающий). И это было не интеллектуальное понимание, как после прочтения книги, а тотальное необратимое изменение сознания. После этого принца стали называть Буддой, или Просветленным. Будда дал поучения, используя которые любой человек может достичь того же состояния сознания, которое буддисты называют Просветлением. С тех пор используя эти поучения буддисты практикуют определенные методы, стараясь достичь поставленной цели — Просветления. А теперь немного о том, как наркотики соотносятся с разными частями и концепциями буддийского учения, такими как Прибежище, Карма, буддийская этика и практика.

Таким образом, Прибежище в буддийском понимании — то главное, что мы любим и к чему стремимся в этой жизни. Для кого-то это – деньги, для кого-то — автомобили, для кого-то — семья. Для кого-то — наркотики. Для Буддиста Прибежище — это Будда как цель, Его Учение как Путь и Буддийская община (Сангха) как друзья на этом пути. Само собой буддисты могут любить и семью, и свого партнера по сексу, и быстрые мощные автомобили. Но Прибежище они принимают только в Будде, Учении и Сангхе. Партнер может уйти, авто разбиться, семья распасться, но Будда, Учение и Сангха — это то, что не подвержено времени и изменениям, то, на что всегда можно опереться. И даже если буддист время от времени принимает наркотики, но понимает, что главным для него являются не они — он не теряет связи с Прибежищем. Если же у человека возникает зависимость — все остальное рано или поздно отойдет на второй план, и его прибежищем станут наркотики. А это уже не имеет никакого отношения к буддизму. Карма. Закон причины и следствия. Если ты хочешь чего-нибудь, осознанно прикладываешь усилия, чтобы это получить, а также радуешься результату — в итоге в уме накапливаются отпечатки-впечатления, которые обязательно всплывут в сознании рано или поздно. В зависимости от наших поступков эти впечатления можно условно назвать «приятными», «неприятными» или «нейтральными». Какое впечатление всплывает в данный момент — такую жизненную ситуацию мы и получаем. Больше накоплено «приятных» впечатлений — наша жизнь идет хорошо. Больше накоплено «неприятных» впечатлений — наша жизнь сплошная проблема.

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА ПРОСВІТЛЕННЯ

№ 53 (79), 2015

Это похоже на счет в банке — если есть деньги, то мы можем расслабиться и многое себе позволить. Если денег нет, или хуже того, мы должны банку — тут уж не до отдыха и роскошных покупок — надо идти и отрабатывать долг. Поэтому нормальный буддист старается, чтобы на его «счету» было как можно больше приятных впечатлений и поменьше неприятных.

Буддийская этика. В буддизме существует пять основных этических правил. Не убивать живых существ, не брать того, что тебе не дано, не говорить неправду, соблюдать правильное сексуальное поведение и не принимать одурманивающих веществ. Для буддийских монахов соблюдение этих правил обязательно, для буддистов-мирян — это, скорее, руководство к действию.

Относительно наркотиков и кармы существует такое поучение. Наркотики безусловно приносят радость. И часто это радость настолько сильная, что с ней трудно сравниться всему остальному. Но откуда берется эта радость, равная по силе тысяче оргазмов? Ответ: из нашего же собственного ума! В единый миг мы сжигаем тысячи хороших впечатлений. Этих впечатлений хватило бы на много лет жизни, но мы сожгли их за несколько секунд.

Хотя эти правила и похожи на заповеди многих других религий, имеется одно существенное отличие — если в других религиях заповеди давались «высшей» силой сразу, раз и навсегда, и не предполагают их обсуждение или изменение, буддийские «заповеди» давались постепенно, исходя из конкретных реальных жизненных ситуаций, с которыми сталкивалась молодая буддийская община.

Если использовать и дальше сравнение кармы с деньгами, то человек, принимающий наркотики похож на человека, который вместо того, чтобы купить на свои деньги дров, которых хватило бы на всю зиму, греется у костра, в котором горят эти самые деньги. Очень ярко и горячо горят. Но очень недолго.

Изначально правил было не пять, а четыре. Отсутствовало правило про одурманивающие вещества. То ли первые буддисты не имели пристрастия к алкоголю и другим наркотикам, то ли если и употребляли иногда, то не создавали этим проблем ни себе ни другим, но какогото запрета на употребление изменяющих сознание веществ не было. И вот история как этот запрет появился.

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА ПРОСВІТЛЕННЯ

№ 53 (79), 2015

Один монах пошел в деревню собирать милостыню согласно обычаю. Он постучался в дверь одного дома. Ему открыла женщина не самого скромного поведения. Ей очень понравился молодой красивый монах, и она предложила ему заняться любовью. Монах естественно отказался, так как это было бы нарушением обета о правильном сексуальном поведении. Тогда женщина сказала, что у нее нет еды, которой она могла бы его угостить, и предложила ему пойти зарезать козленка, а она приготовит из него жаркое и угостит монаха. Монах снова отказался, так как это было бы нарушением обета не убивать. Тогда женщина предложила монаху выпить пива. Немного подумав, монах согласился, так как никаких запретов по поводу пива не было. Выпив пива, предложение переспать с хозяйкой дома и зарезать козленка уже не казалось ему чем-то неправильным. Что и было сделано. Таким образом, под воздействием алкоголя монах сделал то, что не сделал бы в незамутненном состоянии сознания. После этого случая и было введено правило относительно одурманивающих веществ. Мораль истории проста — само по себе употребление алкоголя (или других веществ) не является чем-то плохим, но может привести к тому, что человек не сможет контролировать свое поведение и совершит что-то действительно вредное. Для того, чтобы идти по буддийскому пути, необходимо соблюдать три условия, которые называют «Три столпа буддийской практики». Это правильное понимание, правильное поведение и правильная медитация. Правильное понимание обозначает, что в самом начале буддийского пути и потом по мере необходимости буддист получает поучения у компетентных буддийских учителей. Естественно, без этого условия никто не сможет начать увлекательное путешествие в мир буддизма, так как только интеллектуальное изучение буддизма мало приблизит поставленную цель. Правильное поведение обозначает то, что мы ведем себя так, чтобы не быть мишенью для всевозможных мешающих чувств, таких как ревность, злость, жадность. Если мы большую часть времени находимся под их воздействием, то у нас просто не останется времени и возможности перейти к последней и основной части буддийской практики — медитации. Основой буддийской практики всегда была медитация. Медитация (от лат. meditatio — размышление) не самое лучшее название для этого занятия. То, чем буддист занимается во время медитации, это меньше всего какоето расслабленное абстрактное размышление о чем-то там. Это очень сильная постоянно повторяющаяся концентрация на определенном образе. Тибетское слово, описывающее это занятие можно перевести как «тренировка ума». Так же как спортсмены тренируют свое

тело, раз за разом повторяя одно и тоже упражнение, так и буддист раз за разом повторяет упражнение для ума. Это и называют буддийской медитацией. И если внешне буддист выглядит расслабленным и умиротворенным, как все мы видели на картинках в глянцевых журналах, то внутри он похож на мощную сжатую пружину. Итак, сможет ли человек принимающий наркотики следовать этим трем условиям? Если наркотики принимаются эпизодически, не вызывая привыкания, в принципе это возможно. Само собой не в то время, когда сознание находится в измененном наркотиком состоянии. Наркотическое состояние сознания очень сильно ухудшает восприятие новых знаний, дает мало пространства для правильного поведения и абсолютно убивает правильную концентрацию, необходимую при медитации. Здравый смысл, мой личный опыт и опыт моих друзейбуддистов, имеющих личное представление о действии наркотиков, подтверждают это. Если человек имеет зависимость от наркотиков — то однозначно ничего не получится. Просто из-за отсутствия у него времени и пространства для практики. Среди не-буддистов и некоторых буддистов существует убеждение, что некоторые виды наркотиков, а именно LSD и каннабис могут помочь в буддийской практике. Якобы таким образом можно пережить состояние похожее на Просветление или даже само Просветление. Что касается вопроса, можно ли таким образом пережить

№ 53 (79), 2015

Біла Альтанка

ВПРАВИ НА ПРОСВІТЛЕННЯ

Просветление — однозначно нет. Просветление — абсолютно необратимое состояние сознания. Достигнув его, потерять его уже нельзя. В случае с наркотическим изменением сознания это состояние в какой то момент проходит. И, значит, это не может быть Просветлением. Можно ли достичь с помощью наркотиков состояния похожего на Просветление? Похоже, что да. Но только похожего, не больше. Есть ли в этом практический смысл и необходимость? Это очень индивидуально и субъективно. На мой взгляд, это как подглядывать за роскошным праздником в великолепном дворце через маленькое зарешеченное окно. Как будто все видно, есть даже иллюзия участия, но ты не приглашен на этот праздник и внутрь не попадешь. И сколько не принимай, как не увеличивай дозу, ситуация не изменится. В то же время настоящий буддийский Учитель может провести ученика во дворец вполне легально, и без всяких снадобий. И научить, как это делать дальше самому. Правда, встретить хорошего буддийского Учителя намного сложнее, чем найти дозу LSD, а научиться входить во дворец самому намного, намного сложнее, чем принять дозу... И напоследок маленькое замечание. Выше я упоминал о людях, которые принимают наркотики время от времени и о людях, имеющих наркотическую зависимость. В об-

щем, это чисто условные рассуждения. Людей, которые могут принимать наркотики без риска стать зависимыми настолько мало, что я не советовал бы наедятся, что вы из этих «счастливчиков»

Пусть это знание принесет пользу всем

№ 53 (79), 2015

Біла Альтанка

ПОСТ-ВПРАВИ

«СЕКТОР ГАЗА»

– САУНДТРЕК ЛИХОЙ ЮНОСТИ «В жизни я встречал друзей и врагов, В жизни много всего перевидал Солнце тело мое жгло, ветер волосы трепал, Но я смысла жизни так и не узнал» Сектор Газа «Life» «Сектор Газа» – это наши «Битлз»! Сергей Жариков, музыкальный критик, лидер группы ДК Дмитрий Колосов, г. Воронеж, РФ

Уверен, эти строки знакомы каждому, кто хотя бы раз коротал время у костра, в окружении не совсем трезвой компании, в которой ктото умел играть на гитаре. Песни «Сектора Газа» знает практически каждый уроженец бывшего СССР, которому сейчас немного за 30. Пик популярности этой группы пришелся на буйные 90-е и многим её песни позволяли хотя бы на время забыть о бедности, социальном неравенстве, бандитском произволе и повальной безысходности. Шутливые матерные частушки от Юры Хоя высмеивали провинцию, людские пороки и взаимоотношения. Каждый слушатель видел в них самого себя, при этом никто даже не думал обижаться на автора, ведь на правду обижаться не принято. Часто в песнях «Сектора» затрагивается тема наркомании и алкоголизма, но делается это очень разумно, без прямой пропаганды. Герой этих песен говорит с молодежью на равных и будто рассказывает собственный нега-

тивный опыт и предостерегает от следования ему. Но при этом он не читает мораль слушателю, а позволяет сделать свой выбор. Конечно, далеко не каждый правильно понимает глубинный подтекст этих музыкальных откровений и очень многие ребята в период подросткового бунта скатывались на самое дно под аккомпанемент таких песен, как «План», «Марш наркоманов», «Опять сегодня». Действительно, юная, неокрепшая психика воспринимает все на веру и не в состоянии заметить скрытый подтекст, сарказм и осторожное предупреждение. Что говорить, если и сам автор этих хитов любил выпить и, по слухам, страдал, наркоманией. Юрий Клинских по прозвищу Хой, в прошлом милиционер из Воронежа, пел о своей жизни и многие его тексты являют-

ся биографическими. Наверное, именно поэтому ему верили и так любили его песни. Автор этих строк безмерно уважает данного исполнителя и как многие воспитанники лихих 90-х знает наизусть практически все песни «Сектора Газа». Слушать эту группу я начал лет в 12. Первым альбомом был «Наркологический университет миллионов», который не вынимался из магнитофона моего двоюродного брата. Как и всем пацанам, нам было по кайфу слушать матерные песни, это делало нас старше и значительно круче. Я уверен, что абсолютно все мои ровесники слушали «Сектор» в свое время. Пожалуй, это самая популярная группа на пост-советском пространстве. Хотя, группой её назвать можно достаточно условно – всю основную работу делал один человек,

№ 53 (79), 2015

Біла Альтанка

ПОСТ-ВПРАВИ

после смерти которого все закончилось. Хотя были попытки возродить группу, музыканты приглашали других вокалистов, но это был уже совсем не тот «Сектор Газа». Днем 4 июля 2000 года Юра почувствовал себя плохо и через несколько минут скончался. По официальной версии причиной стал сердечный приступ, а согласно многочисленным слухам все дело в передозировке. Вполне вероятно, что именно она и стала причиной остановки сердца, но не нам с вами об этом судить. Я узнал о смерти Хоя из популярной тогда газеты «Арт-мозаика». Помню, узнав эту новость, я загрустил и залпом переслушал всю имеющуюся дискографию СГ. Не могу назвать себя фанатом этой группы, скорее просто уважаю её творчество. С того самого дня я мечтал попасть на могилу к Хою, просто, чтобы отдать дань уважения. Похоронен Юра Хой в Воронеже, поэтому сделать это было достаточно сложно. Но жизненные события сложились таким образом, что спустя 15 лет я оказался в тех краях и просто не мог позволить себе не помянуть эту легендарную личность. Добраться до Левобережного кладбища оказалось не так-то просто, если учитывать, что гида у меня не было, а в Воронеже я был впервые. Но, благодаря местным бабушкам, которые ласково направляли меня на путь истинный, я его все-таки нашел. Кстати, кладбище расположено в том самом районе, который и дал название группе. Из-за большого количества заводов, которые там расположены, местные жители прозвали эту местность Сектор газа. От центральных ворот до могилы нужно идти пешком около получаса, ориентир – надписи на бетонной стене, которые все это время тебя сопровождают. Судя по ним, тут побывали люди из Тюмени, Ханты-мансийского округа, Донбасса, Харькова, Екатеринбурга и еще многих городов бывшего СССР. Когда я пришел на место, на могиле тусовались какие-то странные ребята из Смоленска, которые пили там водку. У одного из них была сломана челюсть и он пил горькую через пластиковую трубочку. Как только я подошел, они тут же, не сговариваясь, заулыбались своими беззубыми ртами, начали радостно жать мне руку и предлагать выпить за Хоя. Я вежливо отказался, сославшись на то, что не употребляю алкоголь уже 6 лет. Они уважительно закивали и сразу потеряли ко мне интерес. Уходя, я оставил им сто рублей, сказав, чтобы выпили за Юру, на что один из них, убеленный сединами мужик ответил: «Спасибо, но мы лучше пожрать чё-нить купим». Сейчас вот сижу, переслушиваю песни Сектора, которые до сих пор помню наизусть и жалею, что не выпил с теми смоленскими бомжами. Уверен, это было бы незабываемо…

26 БІЛА АЛЬТАНКА – благодійне видання для безкоштовного розповсюдження, спрямоване на профілактику ВІЛ/СНІДу і наркоманії, формування здорового способу життя. Засновник і видавець: Благодійний Фонд “Громадське здоров’я” Свідоцтво про реєстрацію: ПЛ – № 656, від 22 лютого 2005 року Виходить з 1995 року. Мова: українська, російська. Редактор випуску: Волик А.М. Редколегія:

Протопопов А. О., Воловод М. В., Левчук О. В. Садовнікова І. М., Колосов Д. В., Мацевіч О.В., Звенигородський С. Ф.

Дизайн та верстка: Мартинов О.В. АДРЕСА РЕДАКЦІЇ (адреса для листування з читачами) Україна, 36034, м. Полтава, вул. Половка, 66-Б, офіс 402, тел.: (0532) 518-340. Сайт: publichealth.org.ua E-mail: phf_ukraine@gmail.com Це видання було підготовлено до друку Полтавським обласним благодійним фондом «Громадське здоров’я» в рамках проекту «Безпека. Знання. Підтримка», який реалізується в м. Полтава та Полтавській області. Продукція видана за фінансової підтримки МБФ «Альянс громадського здоров’я» в рамках реалізації програми «Інвестіції заради впливу на епідемії туберкульозу і ВІЛінфекції». Викладені тут думки та точки зору є думками та точками зору організації, яка видала цю продукцію, та не можуть розглядатися як думки або точки зору МБФ «Альянс громадського здоров’я». Оформлення, стиль та зміст газети є об’єктом авторського права. При використанні матеріалів газети, посилання на авторів статей та на «Білу Альтанку» обов’язкове. Редакція не несе відповідальності за зміст статей та можливе трактування змісту, і лишає за собою право не поділяти думки авторів статей. Виготовлення макету: СПД ФО Товстоніжко Д. О. Виготовлення форм і друк: Друкарня-ТОВ "Агентство "Україна". Тираж 6000 прим. Замовлення № Головною метою діяльності Фонду «Громадське здоров’я» є сприяння розвитку та підтримці громадського здоров’я, формуванню фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я населення, розвиток та підтримка служб соціальної та медичної допомоги в Полтавській області. Статут Фонду “Громадське здоров’я”

Круглосуточный всеукраинский телефон доверия по вопросам ВИЧ/СПИД:

0 800 500 451 (бесплатно)

Біла Альтанка

№ 53 (79), 2015

Максим Юхно. «Портрет дівчини». Холст, масло.