Біла Альтанка №71

№71(97), 2020 ГАЗЕТА ЗМЕНШЕННЯ ШКОДИ

Полтавському благодійному фонду «ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ'Я» – 25 років ІНДЕКСНЕ ТЕСТУВАННЯ НАРКОПОЛІТИКА В УКРАЇНІ Пресвізит в Полтаву КОНОПЛЯНИЙ МАРШ СВОБОДИ звернення

Шкала Натта (читайте в цьому номері)

Джерело: Pinterest № 71 (97), 2020 Біла Альтанка

2

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

ІСТОРІЯ

3

«ГРОМАДСЬКОМУ ЗДОРОВ'Ю» – 25. ОБМІН ШПРИЦІВ В 1996 році в Полтаві в мікрорайоні Алмазний (зупинка «Четверта поліклініка») і в районі Колгоспного ринку (зупинка «Чапаєва») почали працювати пункти обміну шприців Полтавського благодійного фонду «Анти-СНІД». Це був перший проєкт Зменшення шкоди в Україні. Разом з «Анти-СНІДом» «пальму першості» ділить благодійний фонд «Віра. Надія. Любов», який одночасно стартував в Одесі. Головним завданням, яке ставилося перед соціальними працівниками пунктів, було вилучення з обігу використаних шприців і забезпечення доступу людей, які вживають ін’єкційні наркотики (ЛВІН) до чистого ін’єкційного обладнання. За кожні п’ять використаних шприців, принесених на обмін, клієнт отримував один чистий шприц. В 1997 році обмін вже йшов 1:1. Після закінчення роботи пунктів два повних відра використаних шприців і голок автомобіль фонду транспортував на утилізацію в обласну інфекційну лікарню, де відбувалось їх знищення методом сухожарового плавлення. Практика утилізації шприців, започаткована фондом «Анти-СНІД» спільно з обласною інфекційною лікарнею (головний лікар – Войтенко Л.Л.), на довгий час стала взірцем для НПО України, які проводили роботу по обміну шприців.

ПОШ «Чапаєва», 2007 рік. Візит співробітників громадських організацій України, що реалізують проєкти Зменшення шкоди, з метою стажування на базі ПОБФ «Громадське здоров’я». Фото: Сергій Шишков

Пункти «Четверта поліклініка» і «Чапаєва», зі стабільним графіком роботи з 10.00 до 12.00, працювали в такому режимі 21 рік – до 2017 року включно. ПОШ «Четверта поліклініка», 2007 рік. Наталія Доценко, директор Запорізького БФ «Сподівання» (в центрі) ділиться досвідом з колегами. Праворуч від неї соціальні працівники пункту Ірина Солодун і Олександр Тимошенко. Фото: Анатолій Волик

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

ІСТОРІЯ

4

«ГРОМАДСЬКОМУ ЗДОРОВ'Ю» – 25. КЛІЄНТИ – Игорь, как ты стал участником программы обмена шприцев?

– Мне сказали, что на четвертой поликлинике американцы раздают сгущенку тем, кто колется. Я, конечно, не поверил, решил, что это ментовский прикол. Но тут ко мне начали приходить люди с банками сгущенки и новыми «баянами», которые выдают бесплатно в обмен на старые. Я пошел и убедился, что это правда. Я ведро старых «баянов» туда отнес, меня фотографировали как героя (смеется).

– Как ты попал в «систему»? Где и когда первый раз познакомился с «ширкой»?

– В 1982 году, когда служил в Афгане… В моей роте все кололись. Я подсел плотно, и тут вдруг варщик ушел на дембель. Пришлось мне его заменить. Из армии я пришел с дозой 6 кубов в день.

– Сейчас сколько?

– Стараюсь держать шесть. Варю сам. Если бы покупал, то и 12-и было бы мало.

– Сейчас можно получать чистые шприцы. А когда такой возможности не было, как вы стерилизовали «машины»?

– В роте у каждого была своя «машина». Тогда было «стекло» и можно было кипятить шприцы и иглы, потом промывать «кипяченкой». Пластик кипятить нельзя. Я промываю спиртом. У меня весь процесс идет дома. Кто ширяется на улице, тому сложней. Есть «кадры» которые мочой промывают шприц, плюют туда. А так вообще водкой промывают, просто кипяченной водой.

– Вы обсуждаете в своём кругу опасность инфицирования вирусами при совместных уколах? ВИЧ, гепатит…

– Тема с ВИЧ началась недавно, только в 90-х о ней заговорили. До этого все стремались гепатита С, поэтому основное внимание было к иглам. Но, я ж

В 1998 році в Полтаві було проведено перший дозорний епіднагляд за розповсюдженням ВІЛ в середовищі споживачів ін’єкційних наркотиків. Досліджувались залишки крові в шприцах, зданих на пункт обміну, а також використані шприці і голки, вилучені з вулиць міста. На фото зафіксовано процес збору використаних шприців медсестрою Центру СНІДу в Полтаві. Висновок першого епіднагляду: 42% ВІЛ-позитивних результатів в зібраному матеріалі.

– –

– –

говорю, раньше шприцы были стекло-металл, иглы металлические полностью, всё это дело можно было прокипятить, прокалить на огне. Было время в армии, что кололись все одним баяном, только иглы промывали, и сейчас такое есть. Но у меня весь процесс дома идёт, я помешан на стерильности, это знают все, кто ко мне ходит… Но ведро грязных баянов ты на пункт обмена принес? Я шприцы в мусорку не выбрасываю. У меня ведро специальное. Если у кого-то нет «баяна», я из ведра не дам, умолять бесполезно. Я «отработку» у себя складываю, потому что не хочу палева перед соседями. Мне не в лом, я хожу по району шприцы собираю и к себе ношу. Когда ведро полное, ходил в поле закапывал. Сейчас на пункт приношу. В общую мусорку – никогда… Ты уже два года в программе. Какие у тебя пожелания, замечания? В начале была интересная тема со сгущёнкой, но всего один или два раза… Почему перестали раздавать? Интервью: Анатолий Волик, волонтер программы обмена шприцев, 1999 г. От автора интервью: В 1997 году, с целью привлечения клиентов в программу обмена шприцев, Фонд «Анти-СПИД» провел акцию по бесплатному распространению консервированного сгущенного молока среди ЛУИН Полтавы. Акция достигла своих целей: количество клиентов увеличилось в 5 раз! Но акция также привлекла внимание населения, которое таким образом узнало о фонде «АнтиСПИД» и о их целевой группе. Здесь реакция была скорее негативной, типа «наркоманам сгущенку раздают, а про пенсионеров опять забыли»…

Дозорний епіднагляд 2002 року: 32% інфікованості ВІЛ серед споживачів ін’єкційних наркотиків, які є учасниками програми зменшення шкоди; 27% — серед секс-працівниць. В 2008 році рівень інфікування ВІЛ серед СІН-клієнтів програми зменшення шкоди в Полтаві становив вже 21%. В цілому по Україні, станом на 2008 рік, середній показник поширеності ВІЛ в середовищі людей, які вживають ін’єкційні наркотики (ЛВІН) становив 42%.

Фото: Дмитрий Рябуха

Біла Альтанка

№ 71 (97), 2020

ІСТОРІЯ

5

«ГРОМАДСЬКОМУ ЗДОРОВ'Ю» – 25. ПАРТНЕРСТВО В 2000 році благодійний фонд «Анти-СНІД» розпочав роботу в середовищі секс-працівниць, які надавали послуги на полтавському відрізку траси «Київ-Харків». Координаторкою цього напряму стала психологиня Світлана Володська. Першочерговим завданням було налагодження співпраці з правоохоронними органами, а саме відділом боротьби з незаконною торгівлею людьми, щоб забезпечити дотримання анонімності і конфіденційності клієнток, а також для вчасного реагування на випадки порушення прав жінок. На фото: Координаторка проєкту по роботі з секс-працівницями ПОБФ «Громадське здоров’я» Світлана Володська на заняттях з керівництвом і співробітниками патрульно-постової служби УМВС в Полтавській області, 2007 рік.

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

ІСТОРІЯ

6

«ГРОМАДСЬКОМУ ЗДОРОВ'Ю» – 25. АУТРІЧ Наталія Чорна – медична сестра, соціальна працівниця програми зменшення шкоди в Полтавському обласному благодійному фонді «Громадське здоров'я». Основне місце роботи – польові пункти профілактики, де Наталія проводила видачу засобів безпеки і консультування на медичні теми. З програмою зменшення шкоди Наталія розпочала співпрацю давно, ще під час своєї роботи в Полтавському обласному шкірно-венерологічному диспансері (ПОШВД), куди спрямовувались клієнти програми для обстеження на інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ) і на ВІЛ.

20 років – стаж роботи Наталії Чорної на посаді маніпуляційної медсестри в шкірно-венерологічному диспансері. Про той час вона згадує: «Ми тоді часто виїжджали на трасу «Київ - Харків» і робили секс-працівницям профілактичні уколи антибіотиків – попереджали сифіліс. А міліція регулярно привозила дівчат з траси до

нас в диспансер на обстеження».

10 років Наталія відпрацювала в ПОБФ «Громадське здоров'я». У 2013 році була координатором проєкту «Раннє виявлення туберкульозу серед груп ризику», брала участь в реалізації всеукраїнського проєкту «Вуличні медсестри» (донор – Альянс громадського здоров’я). Розповідає Наталія Чорна: «Уличные медсестры» – это был супер проєкт, очень востребованный. Мы могли сразу реагировать на индивидуальные потребности клиентов с их «болячками», оказывать доврачебную помощь непосредственно на уличных ПОШах. Например, был у нас такой клиент Юра, с трофическими язвами. Мы ему делали перевязки прямо на пункте. На то время они ему очень помогли, поскольку денег у него не было. Язвы заживали у нас на глазах. Мы тогда очень многим клиентам помогли. У нас были бинты эластичные и обычные, «сеточка», вата, перекись водорода, стерили-

ум, ихтиоловая мазь, троксевазин, левомеколь, витамины, глутаргин, активированый уголь – сорбекс. Для персонала были бахилы, маски и много чего другого. Измеряли на ПОШах давление. Приток клиентов на пункты был огромный. Дошло до того, что к нам за помощью начали обращаться прохожие, пенсионеры, пожилые родители наших клиентов… На фото: Наталія Чорна консультує клієнта на польовому пункті довіри «Чапаєва». Фото: Волик Анатолій, 2013.

«ГРОМАДСЬКОМУ ЗДОРОВ'Ю» – 25. БІЛА АЛЬТАНКА 25 років виконується також і «Білій Альтанці» – першій в Україні благодійній газеті, яка почала висвітлювати проблематику ВІЛ і зменшення шкоди. Волик Анатолій (виконавчий редактор): «Біла Альтанка» для мене – це цікавий творчий процес, який іноді захоплює так, що забуваєш про всі інші справи. Коли я працюю над черговим випуском, я ставлю перед собою дві цілі. Перша: бути в фокусі актуальної проблематики і писати про те, що на часі. Друга: залучати до участі нових людей, досвід яких був би корисний читачеві. Це можуть бути фахівці партнерських ВІЛ-сервісних організацій, люди, які вживають наркотики, люди, які живуть з ВІЛ. Не важливий статус людини. Головне – її досвід, вартий поширення. В пошуку таких людей я перебуваю постійно… Головним інструментом газети є інтерв’ю, бо «Альтанка» в перекладі з російської – «беседка». Бесіда, жива розмова з досвідченими цікавими особистостями і перевтілення цієї бесіди у друкований матеріал – так можна описати механіку творення «Білої Альтанки».

Фото: Наталія Кравчук, 2013

На фото: приміщення редакції газети «Біла Альтанка». Коректор/фотокореспондент Ірина «Ялина» Садовінкова і редактор газети Волик Анатолій в процесі створення чергового номера.

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

ІНТЕРВ'Ю

7

«Я ціную в організації незалежність» Інтерв’ю з Андрієм Олексійовичем Протопоповим, засновником і директором фонду «Громадське здоров’я» – Спочатку кілька слів про себе: освіта, посада, функції на даний час, які улюблені заняття поза роботою…

– Освіта вища, психолого-педагогічна. Закінчив Полтавський національний педагогічний університет імені Короленко. За фахом соціальний педагог. 25 років керую фондом «Громадське здоров’я». Зараз в проєктах я більше як водій, але виконую представницькі функції, по суті керую всіма проєктами, які реалізуються. Хобі: дресура порід великих собак. Моя улюблена – кане-корсо. Цікавлюсь психологією. Захоплююсь археологічними дослідженнями.

– Яка ідея або які події лежали в основі створення організації?

– В 1994 році я і мій колега, співзасновник фонду Олег Смоловик, від Інституту епідеміології та інфекційних хвороб

імені Громашевського, займались застосуванням методів біогенного впливу на ВІЛ. Ми працювали з двома ВІЛпозитивними дітьми і двома дорослими ВІЛ+ пацієнтами на базі Донецького центру СНІД. Не буду вдаватись у подробиці, але в ході наших експериментів було відмічено зміну картини крові хворих: збільшення кількості лімфоцитів, покращення біохімічних показників. Це були методи нетрадиційної медицини і ми спрямували свої вміння на нову тоді хворобу – ВІЛ-інфекцію. На цьому ґрунті ми заснували приватний благодійний фонд боротьби зі СНІДом. Через деякий час, в 1995 році, ми потрапили на засідання трейд-клубу в Полтаві, де ми презентували свій проєкт «Місто майстрів» для дітей з хронічними хворобами, ризикованою поведінкою, в тому числі й для ВІЛ-позитивних. Ми були на цій зустрічі єдиною громадською організацією. Решта – державні. Наш проєкт підтримки не отримав, але ми познайомились з Кристофером Пфлаймером, представником ООН в Україні, який порадив нам звернутись до Льва Ходакевіча, голови програм UNAIDS в Україні, Білорусі і Молдові. Згодом ми зустрілись в Києві і за сприяння Ходакевіча потрапили на Всеукраїнську конференцію з партнерства для боротьби з ВІЛ. Метою конференції був пошук партнерів в Україні для реалізації програм UNAIDS. На конференції ми познайомились з Наталією Кіценко, яка тоді представляла громадський рух «Віра. Надія. Любов» з Одеси, а зараз є керівником програм профілактики ВІЛ Одеського благодійного фонду «Шлях до Дому». Андрій Протопопов: «В 1996 році я познайомився з Наталією Кіценко, яка зараз є керівником Департаменту профілактики ВІЛ Одеського благодійного фонду «Шлях до Дому». Для мене це сама авторитетна організація».

Фото: Сергій Мерцалов

Наталія Кіценко під час проведення тренінгу «Розробка інформаційно-освітніх матеріалів у галузі ВІЛ/СНІД» («Альянс громадського здоров’я», смт Пуща Водиця, 2012 рік)

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

ІНТЕРВ'Ю

Тоді Одеса була визнана як головний осередок епідемії ВІЛ-інфекції і пілотний проєкт зменшення шкоди – тоді я вперше почув цю назву – було вирішено починати в Одесі. Всі інші, ми в тому числі, мали вчитись на базі одеського проєкту. Ми тісно співпрацювали з Кіценко, відвідували різні тренінги зі зменшення шкоди. Потім був тренінг UNAIDS з написання проєктів, де нас вчили заповнювати аплікаційні форми і подавати заявки на фінансування в Інститут Відкритого Суспільства Фонду Сороса. Так ми отримали своє перше фінансування і в 1996 році почали проєкт «Профілактика ВІЛ-інфекції серед споживачів ін’єкційних наркотиків». Більш детально цей період описано у статті «Історія зменшення шкоди в Україні», яка доступна в Інтернеті. До речі, з Наталією Кіценко ми і зараз підтримуємо тісні партнерські і дружні стосунки. Це людина з якої по суті починалось зменшення шкоди в Україні.

– Назвіть три на вашу думку головних досягнення фонду «Громадське здоров’я» на місцевому рівні – на рівні міста, області.

– Ми перша зареєстрована громадська ВІЛ-сервісна організація в Україні. По-друге, це – персонал. Ну і газета «Біла Альтанка» – перша благодійна газета в Україні, яка сфокусована на темі ВІЛ-інфекції і зменшення шкоди.

8

но-фінансова, ланка координаторів проєктів і ланка соціальних працівників. Нам вдалося досягти сталості ключового персоналу, зміни йшли тільки у ланці соціальних працівників. І це було унікальним – можливість працевлаштуватись у громадську організацію. Більшість організацій складались з їх засновників і невеликого кола однодумців. В нас же йшов повноцінний робочий процес, побудований як в державній організації, але без бюрократії і формалізму. В 1999 році, я вважаю, в нас сформувалась сама сильна команда за весь період існування фонду. Команда була «мішаною»: в одній зв’язці працювали колишні споживачі наркотиків, активні споживачі і поруч з ними професіонали – лікарі, психологи, юристи. Майже кожен співробітник писав або намагався написати свій проєкт. Ідеї били фонтаном. Люди з вулиці приносили до нас свої проєкти, щоб ми їх подавали на фінансування. Якийсь час ми були універсальною організацією з написання різних проєктів – так до нас ставились в Полтаві. Лише в 2001 році ми взнали слово «фандрайзінг», хоча займались цим з 1996 року. А ще серед досягнень хочу зазначити наші інформаційно-освітні матеріали, які ми розробляли і розсилали по всій Україні. За весь період існування нашої організації нами створено більше 200 найменувань різноманітних ІОМ різних форматів.

– Про персонал поясніть.

– Назвіть три найбільші на ваш погляд досягнення фонду на національному рівні.

– Нам вдалося вибудувати кадрову політику так, що в нас як годинник працювали всі ланки: адміністратив-

– По-перше, це розвиток організацій зменшення шкоди в Україні. Наприкінці 90-х років ми ініціювали створенНа засіданні обласної Координаційної Ради. На першому плані – Ніна Іванівна Дурдикулієва, в.о. головного лікаря КП «Полтавський обласний Центр громадського здоров’я». Центр здоров’я – надійний партнер проєктів фонду від самого початку роботи і по теперішній час.

Фото: Ялина, 2012 р.

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

ІНТЕРВ'Ю

ня 14-х нових НДО в різних областях України, які потім реалізовували проєкти зменшення шкоди, а ми надавали цим проєктам технічну допомогу. Я і Олег Смоловик були технічними радниками програми IHRD Інституту Відкритого Суспільства і розвивали проєкти зменшення шкоди в Україні, Білорусі і Молдові. По-друге, це розроблені нами стандарти утилізації шприців, які довгий час були універсальними для організацій зменшення шкоди в Україні. І третє: статутна, обліково-звітна і проєктна документація. Шаблонами і зразками наших документів довгий час користувались всі нові організації зменшення шкоди. Зокрема перші правила техніки безпеки при роботі на польових пунктах обміну шприців були розроблені нами.

– Тепер про партнерство. Назвіть трьох ключових партнерів вашої організації з державного сектору.

– Центр СНІДу, шкірно-венерологічний диспансер. І на початку нашої діяльності –обласна інфекційна лікарня.

– Три ключових партнери серед громадських організацій. Як на місцевому рівні, так і на національному.

– На початку діяльності – Клуб «Квітень» і його керівник Женя Анічін. Благодійний фонд «Шлях до Дому», Одеса, та його головні діючі особи – Наталія Кіценко і Сергій Костін. Для мене це сама авторитетна організація в Україні.

9

Благодійний фонд «Порятунок» з Кременчука і його засновник Денис Терещенко. «Порятунок» почав рано, одразу після нас. Зараз організація не працює, але Денис Терещенко і досі допомагає нам. Він, зокрема, допоміг нашому проєкту HealthLink, який ми реалізуємо зараз, розширити проєктні активності на Кременчук і Кременчуцький район. Ще хочу відзначити Вінницький Конгрес «Сталість». Його керівник Віталій Полонець свого часу був сміливим новатором розвитку програм зменшення шкоди. Якщо брати сьогоднішній день, то нашим добрим партнером у реалізації проєктів зменшення шкоди серед підлітків, які вживають ПАР, є Харківський благодійний фонд «Благо».

– Назвіть трьох міжнародних донорів, найбільш комфортних для вашої організації.

– Найбільш комфортні – Інститут Відкритого Суспільства і Міжнародний фонд «Відродження». Це наші перші донори, які фінансували нас з 1996 по 2003 рік. За їх фінансування реалізація проєкту зменшення шкоди була гнучкою. Наші ініціативи майже завжди знаходили підтримку. Згадати хоча б всеукраїнський проєкт «Інформаційний менеджмент проєктів зменшення шкоди», метою якого було поєднати всі організації зменшення шкоди в спільну мережу. Результатом стало створення Всеукраїнської Асоціації зменшення шкоди. Всі ці ініціативи йшли знизу і тодішні менеджери програми ІНRD охоче підтримували їх. Тому хочу згадати словами подяки Дениса Полтавця, менеджера соціально-медичних Проєкт HealthLink «Гібридна модель тестування на ВІЛ в окремих регіонах Полтавської області». Під час візиту в Глобинський ЦПМСД (2020 рік).

Фото: інтернет-сайт Глобинського ЦПМСД

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

ІНТЕРВ'Ю

Університет Джонса Хопкінса – донор, за підтримки якого ми розробили і випустили близько 60 ІОМ з тематики зменшення шкоди і профілактики ВІЛ – буклети, брошури, листівки. Фонд Елтона Джона, хоч і підтримував нас недовго, але за його фінансування проєкт зменшення шкоди розширився і став включати не тільки споживачів ін’єкційних наркотиків, а й їх найближче оточення. Ми почали працювати з сім’ями СІН, дітьми. Допомога була адресною. Зараз фонд «Громадське здоров’я» працює з підлітками, які мають досвід вживання психоактивних речовин. Нас фінансує французька «Ініціатива 5%» і Міжнародний благодійний фонд «СНІД Фонд «Схід – Захід» (AFEWУкраїна). Відзначу AFEW-Україна як фонд, який фінансує нас вже тривалий час, дає нам можливість підтримувати організаційну спроможність. Ну і, само собою, «Альянс громадського здоров’я», за підтримки якого газета «Біла Альтанка» виходить з 2005 року по цей час.

– Наступне питання більш філософське. З прелюдією. В якийсь момент міжнародні донори почали наполягати на тому, щоб недержавні громадські орга-

нізації активно шукали державне фінансування на свої проєкти. Як на мене, це заперечує саму суть громадської організації з її статусом недержавної і метою залучати саме кошти міжнародних організацій на реалізацію соціально-актуальних або інноваційних проєктів. Ми знаємо, що деякі громадські організації свідомо створюються або на ходу «переодягаються» під фінансування обласних чи міських бюджетів. Коли мова йде про реалізацію державної програми громадською організацією це ще зрозуміло. Інша річ, коли мова йде про проєкт зменшення шкоди, який з самого початку був ініціативою знизу і задовольняв державу в першу чергу тим, що на нього не треба було витрачати кошти державних бюджетів, бо гроші давали міжнародні донори. Це знімало навантаження з держбюджету. Тепер громадські недержавні організації урівнюються з державними інституціями в ролі претендентів на свою частку державних коштів. На мій погляд, це не перспективно для розвитку громадської організації… Яке ваше особисте ставлення до переходу недержавних громадських організацій зменшення шкоди на державне фінансування?

– Перед цим було питання про комфортних донорів. Так от держава – це не комфортний донор. Якщо раніше ми планували свою діяльність і потім в процесі реалізації проєкту могли гнучко змінити активності, бо змінились умови або втрутились зовнішні чинники, то з державним фінансуванням так не вийде. Держава прописує станПроєкт «Підлітки поза увагою». Проведення скрінінгу порушень прав дітей (РЦ ПТО, м. Зіньків Полтавської області, 2019 рік).

фото: Волик Анатолій

програм фонду «Відродження» і Анну Мошкову з Інституту Відкритого Суспільства, Нью-Йорк. За їх сприяння програми зменшення шкоди в Україні набули значного розвитку.

10

ІНТЕРВ'Ю

дарт і не дозволяє від цього стандарту відхилятись. Так, за державний кошт можна щось закупити, шприці наприклад або ліки. І роздати. Тобто мова йде про кількісні показники. Але ж зменшення шкоди – це не роздача шприців чи презервативів. Шприц ніколи не відігравав головної ролі в проєкті зменшення шкоди. Головною метою завжди була зміна поведінки з ризикованої на безпечну або менш шкідливу. З переходом програм зменшення шкоди на державне фінансування втрачається головне – поведінковий компонент. Проєкт стає суто індикаторним, орієнтованим на досягнення кількісних показників. Якщо казати простими словами, то за таких умов простір для маневру звужується, гнучкість втрачається, громадська організація стає залежною. Громадська організація – це дух свободи, ініціативи, це такий спосіб життя, коли головною рушійною силою є Ідея. Ідеї ж нашу державу не цікавлять. На мою думку громадські організації мають бути незалежними від держави. А державне фінансування може бути доцільним, коли воно є додатковим до основного проєкту, який фінансує міжнародний донор. В 2007 році на Національній конференції з ВІЛ/СНІД Лариса Бочкова з Українського центру СНІДу промовила з трибуни: «Проєкти зменшення шкоди призупинили розвиток ВІЛ-інфекції в Україні …» і назвала конкретні цифри. Але ж в цей період проєкти зменшення шкоди діяли за кошти міжнародних донорів. Тобто можна перефразувати її слова як «міжнародні донори призупинили розвиток ВІЛ-інфекції в Україні». То де тут держава? Андрій Протопопов: «Особисто мені цікаві проєкти по роботі з підлітками. Я б продовжував в цьому напрямку». Нагородження переможців інформаційнопрофілактичного квесту «Від знання – до безпеки» в літньому таборі відпочинку «Горизонт» (с. Запсілля, Кременчуцький район Полтавської області, 2018 рік)

№ 71 (97), 2020

11

Але досвід європейських країн свідчить про те, що їх громадські організації успішно фінансуються з муніципальних бюджетів і якісно розвиваються за рахунок держави. Але там немає конкуренції між громадськими організаціями за державне фінансування. Майбутнє безумовно за державним фінансуванням соціальних програм. Але Україна ще не на тому рівні, щоб повноцінно фінансувати такі програми як зменшення шкоди. В нас дефіцит державного бюджету, а бюджети місцевих громад аж ніяк не розраховані на соціальні програми. Взагалі, соціальна сфера в нас сьогодні практично знищена децентралізацією. В бюджетах об’єднаних територіальних громад в першу чергу «ріжуть» соціальну складову – це я переконався на власному досвіді, коли ми займалися бюджетною адвокацією по проєкту «Підлітки поза увагою». В ОТГ не хочуть чути про ВІЛ-інфекцію, а тим більше про споживачів наркотиків і якусь допомогу їм. Можуть дати якісь копійки, але про повноцінне фінансування профілактичного проєкту з місцевого бюджету мови взагалі немає. Первинну профілактику ще якось готові фінансувати, тут є певні зрушення. Але це винятки. Я ціную в організації незалежність. Від політиків. Від держави. Громадська організація втрачає своє особисте лице і, образно кажучи, «одягає маску», приймаючи умови держфінансування. Як додатковий ресурс для розвитку проєктів громадських організацій державне фінансування потрібне, але як допоміжне, не основне. І як добровільне, а не примусове.

фото: Волик Анатолій

Біла Альтанка

Біла Альтанка

№ 71 (97), 2020

ІНТЕРВ'Ю

– Які проєкти ваша організація реалізує зараз?

– Проєкт HealthLink «Гібридна модель тестування на ВІЛ-інфекцію в окремих районах Полтавської області», проєкти «Підлітки поза увагою» і «Заповнюючи прогалини: права та здоров’я вразливих груп населення». Донори відповідно: USAID, Французька «Ініціатива 5%» і AFEW. – Як карантинні обмеження з приводу коронавірусної інфекції вплинули на хід реалізації проєктів?

– Стало більше активності в соціальних мережах і в Zoom. Результативність проєкту по роботі з підлітками значно знизилась, бо Zoom в роботі з ними не є ефективним. Соціальні мережі – теж. Наші проєкти орієнтовані на прямий, живий контакт з клієнтом, з дітьми. Онлайнробота створює картинку, видимість активності. Ми ж звикли працювати інакше: безпосередньо з реальним клієнтом. Звичайно, треба змінюватись, рухатись в ногу з часом і вчитись працювати в соціальних мережах. Але особисто у мене критичне ставлення до них. Соцмережі відривають людину від реальності і, скажу більше, відбирають у людей розум. Особливо вони небезпечні для дітей.

– Отже треба запроваджувати проєкти по зменшенню шкоди від соціальних мереж?

– Ми писали такі проєкти. В нас є готовий проєкт «Вулична школа». Це проєкт творчих майстерень для дітей: поліграфічна майстерня, майстерня журналістики, майстерня лідерів-спікерів, реміснича майстерня. Ми розсилали цей проєкт потенційним донорам, та відповіді не отримали.

– Які активності до душі особисто вам? Які б проєкти ви хотіли б розвивати на базі «Громадського здоров’я»?

– Я б уже пішов на пенсію. 25 років безперервної діяльності – це багато. Є чим пишатися. Та вже треба давати дорогу молодим. Я б хотів щоб фонд омолоджувався, щоб приходила молодь. Але я не бачу такої молоді. Коли ми починали роботу, нашою головною мотивацією був альтруїзм. У сьогоднішньої молоді на першому місці фінансовий інтерес. Особисто мені цікаві проєкти по роботі з підлітками. Я б продовжував в цьому напрямку.

– Зараз організація реалізує два підліткових проєкти. Цільові групи: підлітки, які мають досвід вживання психоактивних речовин. Назвіть три основних висновки, які ви зробили в ході реалізації цих проєктів.

12

– По-перше, як я вже сказав, дистанційна робота в соціальних мережах з підлітками не є ефективною, якщо ми хочемо якісних змін у поведінці. По-друге, особисто я прийшов до висновку, що наркотики у житті підлітків займають далеко не перше місце, навіть не в першій десятці. Захоплення наркотиками для більшості з них не є проблемою. У них це проходить як «насморк». У певному віці підлітки цікавляться психоактивними речовинами, але залежними стають одиниці. По-третє, головною проблемою у підлітків, з якими ми працюємо, є поведінка. Це поведінкові відхилення, які у майбутньому можуть призвести до проблем у житті. Тому, на мій погляд, найбільш актуальним є корекція поведінки. Треба впроваджувати проєкти і програми з фахової і методичної поведінкової корекції.

– Андрій, ви є автором книги «Проституція як соціально-педагогічна проблема». Чому ви обрали саме цю тему? Розкажіть історію написання книги.

– Я тоді працював в AFEW, в головному офісі в Києві. Це був 2010 рік. Я був керівником проєкту профілактики ВІЛ серед секс-працівниць. Цей проєкт реалізовувався у Полтаві, Вінниці, Кропивницькому і Києві. Отже, у мене був доступ до цільових груп в чотирьох містах України. Була розроблена анкета і проведено дослідження, результати якого лягли в основу книги. Результати дослідження суттєво відрізнялись від «класики» уявлень про секс-працівниць. Наприклад, було спростовано стереотип, що секс-працівниці це у більшості вихідці з соціально дезадаптованих верств населення – з неповних або неблагополучних сімей. По результатам нашого дослідження вийшло, що більшість секс-працівниць походить саме з повних і благополучних, цілком адаптованих сімей. Взагалі-то це моя дипломна робота на базі Полтавського національного педагогічного університету. Метою була розробка рекомендацій з первинної профілактики. Але відповідні державні інституції не дали офіційного дозволу на цей експеримент.

– Майбутнє програми Зменшення шкоди. Яким ви його бачите?

– Головне в зменшенні шкоди – зміна поведінки. Колись було актуальним змінити поведінку стосовно зменшення ризику ін’єкційного вживання. Клієнт отримував чистий шприц і консультацію – інформацію про п’ять базових принципів зменшення шкоди. Сьогодні наркосцена змінилась, стала неін’єкційною і закритою. Отже треба змінювати і методи, налаштовувати їх на сучасну наркосцену.

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

ІНТЕРВ'Ю

13

Фото: Ялина

Колектив ПОБФ «Громадське здоров’я» зразка 2012 року. Під час акції до Дня пам’яті жертв СНІДу в Корпусному парку Полтави

В тому вигляді в якому зменшення шкоди існує зараз – виявити і передати ВІЛ-позитивного клієнта в СНІДцентр – перспектив у нього немає. Це не завдання програм зменшення шкоди. Працювати треба зі споживачами нових ПАР і знижувати ризики від їх вживання – ось головне. Ризиків там багато. Це не тільки ВІЛ.

ни. Треба виявляти ризиковану поведінку у споживачів сучасних ПАР, проводити дослідження, влаштовувати дискусії. А для цього треба реанімувати Всеукраїнську Асоціацію зменшення шкоди, на створення і роботу якої було витрачено чимало зусиль. Бо потрібен якийсь один координуючий орган, потрібна стратегія…

Вертатись треба до базових принципів і методів, розроблених в далеких 80-х роках в Ліверпулі, і дивитись як їх можна модифікувати в умовах сучасної наркосце-

Інтерв’ю: Волик Анатолій 17.08.2020 м. Полтава

Біла Альтанка

№ 71 (97), 2020

ІНТЕРВ'Ю

ІНТЕРВ’Ю з Людмилою Дерев’янко, психологинею Притулку для жінок, постраждалих від насилля, БО «Світло надії» (Полтава). Людмила – сертифікована тренерка з консультування і тестування на ВІЛ, мотиваційного інтерв'ювання, індексного тестування.

– Людмило, поясніть будь ласка, що таке індексне тестування і в чому його важливість? На прикладі своєї роботи.

– Коли я виявляю ВІЛ у клієнта, то під час дотестового тестування я говорю йому, що ми повинні з вами проінформувати про це всіх партнерів – статевих, біологічних дітей і партнерів «по голці», якщо це споживач ін’єкційних наркотиків. Слів «індексне тестування» я при цьому не вживаю, але коли партнери ВІЛпозитивного клієнта прийдуть на тестування, це буде саме воно.

– Тобто, індексне тестування – це тестування партнерів?

– Так, статевих, біологічних дітей і партнерів по спільному вживання ін’єкційних наркотиків.

14

Індексне тестування і стигма

– Я пропоную чотири варіанти. Перший: клієнт інформує своїх партнерів сам. Другий варіант: за контрактом. Контракт – це усний договір між мною і клієнтом. Ми домовляємось, що клієнт сам повідомить своїх партерів і приведе їх. Краще, зрозуміло, брати письмову згоду, для перестраховки, але спочатку пробуємо на словах. Я чекаю 14 днів. Якщо у клієнта не вийшло, тоді розмову з партнерами провожу я. Третій варіант: спільне інформування. Пацієнт приводе до мене своїх партнерів, я при пацієнтові інформую їх, консультую і тестую. І четвертий варіант: інформування медичним або соціальним працівником. В цьому випадку клієнт підписує поінформовану згоду. Далі за справу берусь я або соціальний працівник. Ми інформуємо партерів або телефоном, або смс-повідомленням, або листом на електронну пошту.

– З вашого досвіду: який з чотирьох варіантів спрацьовує найчастіше?

– І як клієнти ставляться до цього?

– На словах розуміють, але на ділі важче.

– Перший – коли інформує сам. Або третій: спільне інформування.

– Які підходи ви застосовуєте, щоб індексне тестування таки відбулося?

– Коли партнерів інформуєте ви, то як будуєте розмову? Як мотивуєте? Зазвичай важко підібра-

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

ІНТЕРВ'Ю

ти необхідні слова, коли повідомляєш про ВІЛпозитивний статус або мотивуєш пройти тест.

– Я дотримуюсь СОП. Там прописана форма такої розмови. СОП – це стандартні операційні процедури – документ, який є керівним для проведення індексного тестування. Він складений досить зрозуміло, тому щодо індексного тестування і розмови на цю тему – тут все чітко. Я телефоную, представляюся, повідомляю, що є ймовірність, що ваш ВІЛ-статус може бути позитивним, тому що… Пояснюю ситуацію. Далі повідомляю, що є

15

можливість пройти безкоштовний тест на ВІЛ. Мотивую тим, що сьогодні ВІЛ-інфекція – виліковна хвороба, ліки в наявності є і лікування безкоштовне.

– З якими проблемами ви найчастіше стикаєтесь при проведенні таких розмов?

– Люди починають: «а хто ви така?», «а звідки у вас цей номер», – перебивають під час розмови. Можуть поставити мій номер в «чорний список». Взагалі то, проблем вистачає. Коли нас навчали на тренінгу, то виходило все

Команда фахівців БО «Світло надії» (Полтава) та медпрацівники лікувальних закладів області продовжують працювати у проєкті ACCESS PRO. На фото: інформаційне заняття «Надання послуг з індексного тестування» для лікарів КП «ПО Центр терапії залежностей ПОР».

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

ІНТЕРВ'Ю

16

красиво. Це був 4-денний тренінг на базі Центру СНІДу. Нашими тренерами були Джейсон Бесті і Сара Глік з Універсітету штату Вашингтон – вони автори СОП. Модель індексного тестування розроблена в США і краще «лягає» на їх менталітет. Там немає такої стигми, яку має ВІЛінфекція у нас, в нашому суспільстві. Тому, коли я провожу розмову з клієнтом та його партнерами, акцент роблю на стигмі, на обізнаності про ВІЛ. Бо для більшості ВІЛ – це катастрофа, трагедія. Але це не відповідає реальності. Це наслідки невірної уяви, корні якої у минулому, коли ВІЛ-інфекція вважалась невиліковним захворюванням з «поганим» іміджем. Сьогодні ВІЛ-інфекція – звичайна хронічна хвороба, успіх у лікуванні якої залежить від раннього виявлення і раннього початку терапії.

– Людмила, ви також проводите тренінги з індексного тестування від БО «Світло надії». Хто навчається на цих тренінгах?

– Тренінги проводяться для партнерів проєкту Хелслінк. Це ті медзаклади, працівники яких проводять тестування швидкими тестами для своїх пацієнтів. Онкодиспансер, наркослужба, психіатрична лікарня, міські лікарні, обласна, інфекційна. Кожна лікувальна установа, де проводиться тестування швидкими тестами, повинна проводити і індексне тестування. Тому ми активуємо медичних працівників цих закладів включатись в процес.

– Як медичні працівники сприймають цю інформацію?

– По різному. Все залежить від бажання працювати. Наші тренінги носять рекомендаційний характер, ми не нав’язуємось. Ми розуміємо, що у медиків і своєї роботи вистачає, але ж якщо ВІЛ вже виявили, то потрібно довести діло до кінця і ініціювати індексне тестування. На тренінгах ми вчимо медиків проводити мотиваційне інтерв’ювання. У веденні ВІЛ-позитивного клієнта вирішальне значення має вміння грамотно говорити, мотивувати. Сам процес швидкого тесту не містить нічого складного. Головне – розмова.

– Ми вже почали говорити про проблеми. Які ще труднощі виникають в процесі мотивування партнерів до тестування? З якими категоріями населення працювати найважче?

– Жінки, які потерпають чи є потерпілими від домашнього насильства бояться повідомляти своїх партнерів. Тут ми рекомендуємо звертатись до відповідних «гарячих ліній» і далі працюємо з такою жінкою в «полі» насильства. У СОП прописано дії у таких випадках.

– Ми давно і довго говоримо про стигму. Що в суспільстві існує стигма ВІЛ і ця стигма є перешкодою для тестування на ВІЛ і ефективного лікування ВІЛ-інфекції. Чи є якісь зворушення в цьому плані? Скільки тренінгів і акцій вже проведено. Скільки статей написано… Ви помічаєте позитивні зворушення? Стигма зменшується?

– В суспільстві – мабуть, так. Але не в середовищі медичних працівників. Ось буквально свіжий випадок. Провожу тренінг для медиків, розповідаю про ВІЛ і необхідність тестувати пацієнтів не залежно від профілю медичного закладу, де вони знаходяться. Слово бере лікар, 43 роки стажу і каже: «Раніше все гі*но звозили в одну лікарню». Так і каже: «гі*но». І питає в мене: «А навіщо воно вам треба?». Тому, я би сказала, над стигмою в медичному середовищі ще працювати й працювати. У багатьох медиків у свідомості штамп щодо ВІЛпозитивних людей: «ви самі у цьому винні».

– На твою думку, що потрібно робити, щоб ця стигма зменшувалась? Можливо водити якісь нові форми роботи?

– По-перше, тренінги для медичних працівників я би проводила за межами їх лікувальних закладів, поза межами медзакладів взагалі. Бо тренінги, які ми проводимо зараз відбуваються прямо на робочому місці і не викликають того необхідного переключення уваги, якого ми

«Гаряча» лінія для постраждалих від домашнього насильства

15-47

Дзвінки є безкоштовними зі стаціонарних та мобільних телефонів, анонімними та конфіденційними.

На «гарячій» лінії надаються:

• інформаційні, психологічні та юридичні консультації чоловікам та жінкам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, або з питань загрози вчинення такого насильства; • психологічна допомога потерпілим від домашнього насильства жінкам, чоловікам, дітям.

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

ІНТЕРВ'Ю

17

очікуємо від тренінгу як навчального процесу. В ідеалі, бажано що б це були виїзні тренінги з відпочинком для медпрацівників.

своє ставлення. Але ті ЛЖВ дали згоду прийти на тренінг лише тому, що всі його учасники були з інших регіонів і ризик дискримінації був мінімальний.

– По-друге, я б рекомендувала увести в тренінгові програми зустрічі медиків з ВІЛ-позитивними людьми, які б розповідали свої історії, ділилися власним прикладом, досвідом. Це викликає взаємодовіру. Колись я була на 5-денному тренінгу I-TECH і там була в програмі зустріч з ЛЖВ. То це дійсно мало ефект і ті учасники тренінгу, які мали упередження щодо таких людей дійсно змінили

– Людям, які живуть з ВІЛ, треба вести більш відкритий спосіб життя, позбавлятися власних страхів. Звичайно, це не легко. Але стигма з’являється там, де живе страх. Питання: Волик Анатолій, 2020

Команда проєкту #HealthLink ПОБФ «Громадське здоров'я» також включена в процес навчання та мотивування медичних працівників партнерських закладів охорони здоров'я до проведення індексного тестування. На фото: керівник проєкту #HealthLink ПОБФ «Громадське здоров'я» Михайлова Катерина консультує медичний персонал Милорадівського АЗПСМ (Котелевський район Полтавської області). Після тривалої патронажної і мотиваційної роботи, яку провели медики села Милорадового серед «контактного оточення», до проходження швидкого тесту на ВІЛ вдалося залучити індексних статевих партнерів.

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

ЖУРНАЛІСТИКА І ЗМЕНШЕННЯ ШКОДИ

18

Наркополітика України в умовах коронавірусу: пресвізит в Полтаву У Полтаві презентували найкращі практики профілактики та лікування наркозалежності 3-4 вересня 2020 року на Полтавщину завітала велика делегація редакторів і журналістів, щоб ознайомитися з інноваційними підходами у роботі з людьми, які вживають наркотики. За підтримки Міжнародного благодійного фонду «Альянс громадського здоров’я» представники медіа з різних регіонів побачили, як працює програма замісної підтримувальної терапії (ЗПТ) та поспілкувалися з її учасниками, дізналися експертну думку нарколога про легалізацію медичного канабісу, відвідали виробничий центр інтеграції для людей, які опинилися у складних життєвих обставинах, довідалися про профілактичні послуги для наркозалежних у спеціальних ком’юніті-центрах. Розпочався пресвізит відвідинами КП «Полтавський обласний наркологічний диспансер Полтавської обласної ради», де щодня наркохворі отримують замісну підтримувальну терапію. Екскурсію територією закладу особисто проводив головний лікар Ігор Мацицький. Спочатку він ознайомив присутніх із поняттям залежності та пояснив механізми надання допомоги людям, які вживають наркотики, відзначивши важливість у тому числі й психологічної складової лікування та допомоги за принципом рівний-рівному (коли консультування проводять ті, хто подолали залежність). Після лекції з основ наркозалежності редактори та журналісти мали змогу особисто побачити роботу

сайтів ЗПТ (місця, де видається замісна підтримувальна терапія). Крім того, охочі могли поспілкуватися з відвідувачами та почути їхні історії від залежності до тверезості. Про дотримання конституційних прав і свобод людей, які живуть із наркозалежністю, учасникам пресвізиту розповіла регіональна координаторка взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Полтавській області Віра Яковенко. Щомісяця вона відвідує ком’юніті-центр БО «Меридіан», де консультує наркозалежних про їхні права. За словами Віри Яковенко, такі бесіди не тільки допомагають хворим відстоювати свої права, а й нагадують їм про відповідальність перед законом у разі його порушення. Не менш цікавим виявився кейс щодо роботи з наркозалежними у патрульної поліції. Про досягнення розповіла Марина Зінюха, керівниця відділу зв’язків із громадськістю управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції. Як зазначила Марина, в її організації проводиться активна роз’яснювальна робота серед поліцейських, зокрема про те, що наркозалежність – це хвороба. До речі, представники спільноти людей, які вживають наркотики, підтвердили, що за останні роки не пригадують жодних неправомірних дій із боку патрульної поліції стосовно наркохворих. Такого успіху, за словами представників «Всеукраїнського об’єд-

Фото і текст: Наталія Кравчук © «Альянс громадського здоров'я»

нання людей з наркозалежністю (ВОЛНА)» та «Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок (ВОНА)», досягнуто завдяки наполегливій співпраці різних сторін – патрульної поліції, активістів, регіональної координаторки взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Полтавській області та інших. Цікавим i пізнавальним став візит у навчально-виробничий центр БО «Світло надії», адже саме тут люди, які опинилися у складних життєвих обставинах, можуть розпочати свою реінтеграцію в суспільство шляхом працевлаштування. Тут працюють швейний напрям та столярний цех, а працівники – це в тому числі й наркозалежні, які мають змогу отримувати ринкову зарплату. Завершився візит у Полтаву дискусійним клубом для журналістів, на якому учасники обговорили наркополітику сучасної України, шляхи її реформування та наближення норм до європейських стандартів. Головний запит – це зміщення фокусу провоохоронних органів на боротьбу з організованою наркозлочинністю, а не на покарання наркохворих. Також було порушено питання збільшення доступу до державної програми з профілактики ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та вірусних гепатитів для людей, які вживають наркотики. Матеріал створено за підтримки МБФ «Альянс громадського здоров’я», Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, проєкту PITCH.

Біла Альтанка

ЖУРНАЛІСТИКА І ЗМЕНШЕННЯ ШКОДИ

№ 71 (97), 2020

19

Из отзывов: «Это незабываемый визит! Очень важно было видеть активистов, «горевших» в своём деле, медперсонал, который поддерживает ЛУН, полицию, от отношения которой у меня только позитивное чувство, журналистов, с большим интересом и желанием изменить что-то в лучшую сторону. БО «Меридиан» и «Свет надежды», вы – молодцы, ваша поддержка для ребят очень важна. Спасибо «Альянсу общественного здоровья» за возможность увидеть, как оно может БЫТЬ!» (Света Макогон)

Біла Альтанка

ІСТОРІЯ

№ 71 (97), 2020

20

2004 рік

– благодійний фонд "Анти-СНІД" (Полтава) перейменовано в «Громадське здоров’я». Підставою для зміни назви став проєкт «Хай кожен знайде свою дорогу додому». Цим проєктом діяльність фонду розширювалась за межі профілактики ВІЛінфекції на нову цільову групу – безпритульних осіб. Отже, «стара» назва «Анти-СНІД» стала для організації затісною. Було вирішено обрати для організації універсальну назву, яка у майбутньому давала можливість працювати з різними цільовими групами і різною соціальною проблематикою. Такою назвою стало «Громадське здоров’я» – задовго до того, як це стало трендом в Україні ;-)

Хай кожен знайде свою дорогу додому – назва всеукраїнського проєкту Одеського благодійного фонду «Дорога до дому», у якому в 2003-му році брали участь громадські організації Одеси, Полтави, Чернігова, Павлограда, Миколаєва, Сімферополю, Харкова. Проєктом передбачалось вивчення ситуації з безпритульністю в місцях роботи, складання «соціального паспорту» безпритульності як явища, аналіз нагальних потреб цільової групи, розробка заходів з метою реінтеграції безпритульних у суспільство, надання першочергової матеріальної, медичної, соціальної допомоги. В Полтаві місцем роботи проєкту було Макухівське сміттєзвалище – офіційна територія для вивозу сміття з Полтави. «Свалка» знаходиться на відстані 1,5 км від міста і займає 17 гектарів. Поруч два селища – Макухівка і Лісок, мальовничий сосновий ліс – частково насаджений, частково реліктовий. Команда проєкту (Тоха, Славік, Юля, Карік, Боча) працювала безпосередньо на звалищі, у лісі і в покинутих домівках селища Лісок.

Аутріч-команда проєкту виходить на роботу Ми роздаємо антисептики, мило, туалетний папір, цигарки, чай (зелений і чорний), медикаменти (мазі «Левомеколь», «Троксевазин», бинти, вату, полівітаміни). Першими клієнтами проєкту стала кочова мадярська родина з 7 осіб, які, за словами їх барона, рухаються з Ужгорода на Донбас і назад щороку. Зупинки роблять на міських сміттєзвалищах. На макухівському «полі» вони стали на два тижні. В західній частині звалища, де «зеленка» з дерев і хащів, у них табір: шалаші, вози, два коня. На звалищі мадяри працюють як усі: перебирають сміття, вишукують їстівне, здають макулатуру, полюють за цінними речами. Мобільні приймальні пункти металолому і макулатури знаходяться поруч – на вантажних автомобілях. Всім дуже зручно: «кеш» (мадяри використовували саме це слово) працюючі отримують одразу. Заробітки, до речі, тут непогані. Але умови праці далекі від санітарних норм…

Біла Альтанка

ІСТОРІЯ

№ 71 (97), 2020

21 Мадярські діти знайшли на звалищі глобус. За хвилину разом з дорослими вони влаштували імпровізований футбольний майданчик і почали грати у футбол. При цьому до гри ставились дуже серйозно, як на справжньому матчі. Обрали арбітра, який не дозволяв нам фотографувати гру. Дорослі «костиляли» дітей досить грубо. Ті не лишались у боргу. Хвилин за 15 матч закінчився великою сваркою між командами, яку перемирив черговий сміттєвоз, що заїхав на територію.

«Лісові браття». Коля (ліворуч) і Ілля. Оселились в лісі метрів за 100 від сміттєзвалища. Влітку живуть в курені, на зиму перебираються в заздалегідь побудовану землянку з «буржуйкою». Свій вибір оселитися на звалищі пояснюють так: Коля: Надоело воровать уже. Всю жизнь по зонам. В городе руки сами в чужой карман лезут. А если не руки, то менты «висяков» накидают и все равно отправят сидеть. А тут свобода: свежий воздух, зарабатываем себе честным трудом. Ілля: А кому мы в городе нужны. Ни родных, ни близких. У меня сын в России. Ни слуху от него, ни духу. Своего угла у меня нет. А здесь у меня целый лес! Ілля і Коля тримаються одне одного. Так легше виживати. Їх ліжка в курені стоять поруч між ними тумбочка з годинником. Одного разу, коли наша команда в чергове приїхала до лісових мешканців, ми знайшли лише одного Іллю. Він був дуже засмучений. Виявилось, що вони з Колею посварились через якусь дрібницю. Коля психанув і пішов від Іллі геть. Ілля дуже просив розшукати Колю, що ми й зробили того ж дня. Коля, коли взнав, що Ілля вибачається і гукає його миритися, дуже зрадів.

Біла Альтанка

№ 71 (97), 2020

ІСТОРІЯ

22 Пікнік на звалищі. Коля і Ілля пропонують команді проєкту «пюре из картофельных мундиров». Ілля: Это наше «фирменное» блюдо. Собираем на свалке картофельные очистки, промываем, варим. Соль по вкусу. Иногда и масло бывает. Это полезнее, чем обычное пюре, потому что в картофельных очистках – калий. Поэтому на серце ни я, ни Коля не жалуемся. З міркувань гостинності кожен з нас з’їв по столовій ложці цієї справді смачної і корисної страви.

«Какие у вас потребности?»

– цікавиться Юля, соціальна працівниця проєкту у «лісових братів». Коля: «Мне – прессу свежую. Всё остальное тут есть» Ілля: «А мне сына моего найдите. Он где-то в России…»

«Нас кинули рієлтори». Чоловік і його дружина розповідають історію, як вони опинились на звалищі. «Рієлторська фірма. Двоє молодих двічат і хлопець. Такі привітні. Вистежили нас, що ми вдвох у чотирикімнатній квартирі живемо, дітей, родичів в нас немає. Почали обробляти, пропонувати обмін з доплатою. Знайшли нам хатку в Карлівському районі. Показали фотографії. Нам сподобалось. Ми погодились. Підписали всі документи. Потім приїхали туди, а там навіть адреси такої немає. Кинулись дзвонити рієлторам, а їх вже й слід простив. Грошей теж ніяких не побачили…» – розповідає Олександр і просить надати їм юридичну допомогу. «Таке трапилось, бо насправді вони з дружиною – алкоголіки. Т ут вам кожен другий таку історію розповість…» – коментує історію Олександра чоловік з перев’язаною рукою, який відрекомендувався «працівником звалища».

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

ІСТОРІЯ

23 «Спимо просто неба… Вкриваємося килимами, а від дощу – целофаном».

На відміну від «міцних господарників» Колі і Іллі, які побудували у лісі справжній колгосп, Олександр з дружиною виявилися геть не практичними. І якщо Ілля і Коля з заробленими грошима поводилися вправно, роблячи заготовки на зиму, то «жертви рієлторів» усе зароблене витрачали на самогонку… Через тиждень після інтерв’ю дружина Олександра померла на звалищі від інсульту…

«Підібрали його на звалищі з обмороженими ногами. Так і лишився у нас…» розповідає подружжя Павло і Наталка з села Лісок історію Геннадія Костянтиновича.

Павло і Наталка цілоденно працюють на звалищі, живуть у хаті з відрізаним газом і електрикою, піч топлять «по чорному». Просили, щоб ми забрали Костянтиновича кудись до лікарні, бо в нього гангрена. Але не зважаючи на всі наші зусилля, жодна з полтавських лікарень не взяла Г.К. на лікування. Отже медичну допомогу ми надавали в умовах аутріч. За це Геннадій Костянтинович подарував команді проєкту плетене крісло, яке знайшов на звалищі, «коли ще був ходячим».

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

ІСТОРІЯ

24

«Запах разложенья в комнате моей…» (с) Підсумовуючи результати того проєкту, слід зізнатися, що якихось значних результатів робота не дала. Безумовно, ми надавали всю необхідну допомогу, але здебільшого на матеріальному рівні (продукти, медикаменти, цигарки, чай, преса) і певною мірою на психологічному, коли розпитували і вислуховували життєві історії клієнтів. Щодо фахової допомоги – юридичної, медичної – то тут ми зустрічали лише тотальне нерозуміння і здивування: «далися вам проблеми тих бомжів!?» та «перспективним людям допомагати треба». Кожного дня після роботи я помічав, що солодкуватий запах звалища в’їдається у шкіру, одяг, «застряє у носі» і тримається досить довго. Це було неприємне відчуття, але ще більш неприємним був той осад, який лишили по собі нездійсненні очікування наших клієнтів, які просили юридичної та медичної підтримки. «Никакого толку от вас, только одни обещания!» – в серцях кинув услід нашій команді Геннадій Костянтинович, коли взнав, що сьогоднішній наш візит до нього останній… Так, нам не вдалося зацікавити і підключити відповідні державні служби міста і області до допомоги безпритульним особам. Але якщо мене спитають, чи потрібно міжнародним організаціям виділяти гроші на роботу з безпритульними, то є впевнено відповім: «так!». Бо такі проєкти розвивають у суспільстві милосердя, дефіцит якого у наші дні став вже просто катастрофічним… Триповерхова «халабуда» безпритульних на дубі у селищі Лісок в районі Макухівського сміттєзвалища.

Текст: Волик Анатолій Фото: Віталій «Карік» Карецький (Київ).

2003–2020

Центр адаптації для бездомних осіб

та звільнених з місць позбавлення волі БО «СВІТЛО НАДІЇ» м. Полтава, пров. Шевченка 5-А (зупинка «ЗБВ-7»; російською мовою: «ЖБИ») Телефон: (0532) 56-79-09 (цілодобово). Клієнтами Центру можуть бути: особи, які опинилися в складних життєвих обставинах, бездомні, звільнені з місць позбавлення волі, потерпілі від торгівлі людьми, особи які потерпають від насилля в сім’ї, внутрішньо переміщені особи. Послуги які надаються в Центрі: • Соціально-побутові (тимчасове проживання, душ, триразове безкоштовне харчування, соціальний супровід, можливість отримання вживаного одягу та взуття, відновлення документів); • Медико-профілактичні (перша медична допомога, первинний медичний огляд; консультації лікарів; направлення в заклади охорони здоров’я міста); • Соціально-педагогічні (консультації соціальних працівників; адаптаційна робота за індивідуальними планами; робота за методом «кейс-менеджмент»; поновлення та вироблення навичок самостійного життя і праці в сучасному суспільстві; ресоціалізація; корекційна робота, дозвілля, сприяння у працевлаштуванні; соціальний супровід працевлаштованого клієнта); • Юридичні (оформлення документів для тимчасової реєстрації на час проживання в Центрі; допомога у відновленні паспорту; консультації); Підставами для відмови у наданні послуг є: знаходження в стані алкогольного та/або наркотичного сп’яніння, наявність зброї чи наркотичних речовин заборонених законодавством.

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

КОНОПЛЯНИЙ МАРШ СВОБОДИ

25

Президенту України п. Володимиру Зеленському Прем ’єр-міністру України п. Денису Шмигалю Міністру охорони здоров’я України п. Максиму Степанову Міністру юстиції України п. Денису Малюсьці Голові Служби Безпеки України п. Івану Баканову

З

вертаємо Вашу увагу на кричущу ситуацію, яка склалася в Україні з доступом пацієнтів до лікування препаратами на основі канабісу. Наукові дослідження канабіноїдів, як анальгетиків та інших лікарських засобів, юридично неможливі в країні, а понад 2 мільйони медичних пацієнтів позбавлено ефективної терапії. Серед них більше 20 тисяч дітей з фармрезистентними формами епілепсії, сотні тисяч онкохворих, більше ста тисяч паліативних пацієнтів, десятки тисяч ветеранів війни із посттравматичним стресовим розладом. Всі вони страждають щодня, а продовження їхніх тортур є результатом системного блокування ухвалення законів та підзаконних актів, передбачених Стратегією державної політики щодо наркотиків (до 2020 року). Використання лікарських засобів на основі конопель врегульовано законами Канади, США, Австрії, Бельгії, Чехії, Данії, Хорватії, Фінляндії, Франції, Німеччині, Ірландії, Італії, Люксембурга, Нідерландів, Португалії, Словаччини, Іспанії, Швеції, Швейцарії, Великобританії, Малайзії, Таїланді, Кореї, Польщі та багатьох інших. Минулого року вирощування медичного канабісу врегулювала Російська Федерація, в умовах санкцій та підготовки до війни забезпечивши заміщення імпорту сировини для виробництва знеболювальних та інших лікарських засобів. Водночас люди з важкими хворобами в Україні страждають, позбавлені доступу до ефективного лікування. Через пережитки тоталітарного минулого і бюрократичні перепони мільйони українців фактично позбавлено конституційного права на життя, здоров’я та медичну допомогу. По всьому світу активно здійснюється реабілітація конопель, бо там ніколи (на відміну від України) не припинялася наукова робота щодо вивчення лікувальних властивостей цієї рослини. Водночас, в Україні всі канабіноїди знаходяться у списку речовин, які не можуть бути використані в медицині та наукових дослідженнях. Чинним законодавством передбачено кримінальне переслідування вченим, за дослідження терапевтичної цінності канабіноїдів, і лікарям, що наважаться полегшити стан хворих, а також пацієнтам — за реалізацію права людини на доступ до ефективного лікування. Використання канабіноїдів, як лікарських засобів, як і доступність ефективного лікування, є частиною стратегії дер-

Міністру внутрішніх справ України п. Арсену Авакову жавної політики України щодо наркотиків. Необхідність законодавчого врегулювання медичного застосування канабісу в Україні давно спирається на експертний консенсус. Чинне законодавство допускає використання будь-яких наркотичних речовин (навіть таблиці І Переліку наркотичних речовин, психотропних засобів та прекурсорів) у наукових цілях. Закон передбачає таке використання «в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України», однак такого підзаконного акту до сьогодні не було затверджено. Про необхідність врегулювання порядку контрольованого обігу канабіноїдів для наукових досліджень неодноразово заявляли українські вчені, але навіть проєкт відповідної Постанови КМУ, підготовлений в 2017 році експертами громадських організацій, так і не було розглянуто урядом.

06 лютого 2019 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 56 було затверджено План заходів на 2019-2020 роки з реалізації Стратегії державної політики щодо наркотиків. Планом на 2019-2020 роки зокрема передбачено вивчення перспектив медичного застосування канабіноїдів як лікарських засобів (проведення наукових досліджень проблем, пов’язаних з психоактивними речовинами, п. 16) та підготовка проєкту нормативно-правового акта щодо удосконалення системи контролю за обігом наркотиків для зняття надмірних обмежень, які можуть негативно впливати на застосування лікарських засобів, що містять наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори (п. 21). В липні 2019 року, в рамках виконання розпорядження КМУ від 06.02.2019 № 56 МОЗ було підготовлено проєкт змін до Постанови КМУ 770 “Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів”, де канабіс та його похідні виключались із Таблиці І та включались до Таблиці ІІ (наркотичні засоби та психотропні речовини, обіг яких обмежено). У разі схвалення це робило б можливим в рамках чинного законодавства контрольований обіг для потреб наукових досліджень канабіноїдів, а також (за додаткового врегулювання) імпорт і вітчизняне виробництво лікарських засобів на основі канабісу та їх використання у терапевтичній практиці. Цей проєкт змін було погоджено всіма профільними відомствами, включно з МВС, але через зміну уряду, проєкт постанови було повернуто з КМУ до МОЗ. В наступному уряді питання

№ 71 (97), 2020

Біла Альтанка

КОНОПЛЯНИЙ МАРШ СВОБОДИ

БІЛА АЛЬТАНКА – благодійне видання для безкоштовного розповсюдження, спрямоване на профілактику ВІЛ/СНІДу і наркоманії, формування здорового способу життя. Засновник і видавець: Благодійний Фонд «Громадське здоров’я» Свідоцтво про реєстрацію: ПЛ – № 656, від 22 лютого 2005 року Виходить з 1995 року. Мова: українська, російська. Редактор випуску: Волик А. М. Редколегія: Протопопов А. О., Воловод М. В., Левчук О. В.,

Садовнікова І. М., Двигало М. А., Звенигородський С. Ф. Дизайн та верстка: Мартинов О. В. АДРЕСА РЕДАКЦІЇ Україна, 36030, м. Полтава, вул. Героїв Сталінграда, 28. Тел.: (095) 148-07-14. Сайт: publichealth.org.ua E-mail: info@publichealth.org.ua Дисклеймер: назви медичних препаратів, згадані в текстах статей, не мають рекламних, пропагандистських, комерційних чи політичних цілей і надаються лише в контексті зменшення шкоди від вживання психоактивних речовин. Це видання було підготовлено до друку Полтавським обласним благодійним фондом «Громадське здоров’я» в рамках проєкту «Безпека. Знання. Підтримка», який реалізується в м. Полтава та Полтавській області. Видано за фінансової підтримки МБФ «Альянс громадського здоров'я» в рамках реалізації програми «Прискорення прогресу у зменшенні тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції шляхом надання універсального доступу до своєчасної та якісної діагностики та лікування туберкульозу, розширення доказово обґрунтованої профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції, створення життєздатних та стабільних систем охорони здоров’я», яка реалізується за підтримки Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Викладені в даній публікації думки й точки зору є думками й точками зору організації, яка видає дану продукцію, і не можуть розглядатися як думки або точки зору МБФ «Альянс громадського здоров'я» і Глобального фонду. Виготовлення макету: СПД ФО Протопопов А.О. Друк: ФОП Харченко Замовлення № 2/10 Тираж: 5000 прим. Головною метою діяльності Фонду є благодійна діяльність спрямована на розвиток та підтримку громадського здоров’я, формування фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я населення, служб соціальнопсихологічної та медичної допомоги в Полтавській області. Статут Фонду ­«Громадське здоров’я»

Національна лінія телефону довіри з питань ВІЛ/СНІД:

0 800 500 451

26 змін до постанови КМУ №770 на порядок денний не виносилося, а восени 2019 року виконання плану уряду з реалізації державної стратегії щодо наркотиків було остаточно зупинено на рівні центральних органів виконавчої влади. Небезпечні тенденції демонструються представниками українського уряду і на міжнародному рівні. Як відомо, у 2019 році Україна стала членом Комісії ООН з наркотичних засобів на термін з 2020 по 2023 роки - в період, коли Комісія ухвалює рішення про перекласифікацію канабісу і його похідних. Експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я підготували рекомендації для ООН, відповідно до них канабіс пропонується виключити зі списку IV і залишити лише у списку I контрольованих субстанцій. Це не зумовить його «вільного обігу», але полегшить урядам регулювання обігу контрольованого і обмеженого для потреб медицини і науки. Під час 63-ї сесії КНЗ у Відні 4 березня 2020 року у виступі посла ЄС до ООН Стефана Клемента Україну названо серед країн, які за перебігом консультацій підтримують проєкт відповідної резолюції від Євроспільноти. А вже у червні одним із департаментів МВС України публічно озвучується позиція української делегації до КНЗ щодо “необхідності голосувати проти внесення будь-яких змін у сфері контролю за нарковмісними речовинами”. Ця риторика є абсолютно співзвучною до позиції Російської Федерації, спрямованої на підрив довіри до експертів ВООЗ та розмивання консенсусу щодо питання, життєво важливого для міжнародної спільноти. Такі деструктивні кроки з боку представників уряду є неприпустимими і потребують негайної рішучої реакції керівництва держави. Ми, громадяни України, звертаємось до Вас із закликом об’єднати зусилля задля ухвалення життєво важливих рішень – врегулювання контрольованого обігу канабісу та його похідних для потреб медицини на та науки. Мова йде про порядок використання канабіноїдів для наукових досліджень, можливості фармацевтичної промисловості розробляти та виготовляти медичні препарати на основі конопель, а також забезпечення конституційного права медичних пацієнтів на доступ до лікування препаратами медичного канабісу за призначенням лікаря. Людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Обов’язок держави – захищати життя людини. Так записано в нашій Конституції. Тому захищати своє життя та здоров’я від протиправних посягань – наше конституційне право. Системне ж заперечення норм Конституції та фундаментальних прав людини, підміна професійного консенсусу заявами сумнівної експертної ваги та свідоме гальмування цивілізаційного вибору України – є питанням нашої національної безпеки. Ми закликаємо вивчити причини блокування реалізації Стратегії державної політики щодо наркотиків та вжити заходів щодо правового регулювання контрольованого обігу канабіноїдів для потреб медицини і науки. Ми також закликаємо всіх людей доброї волі підтримати це звернення. Закон – медичному канабісу в Україні!

• ГО «МІСТ», від імені учасників Маршу Свободи за реформи державної політики щодо наркотиків • ГО «Афіна. Жінки проти раку» • ГО «Cancel/R» • ГО «Soul Sisters» • ГО «Ветерани за медичний канабіс» • ГО «Українська асоціація медичного канабісу» • ГО «Українська спільнота людей з розсіяним склерозом» • ГО «Ноосфера»

Телефонна «гаряча лінія» МОЗ України 0-800-801-333

[Дивіться в літературно-художньому випуску "Білої Альтанки" № 73]

Автор циклу «Хроніка Карантину»: Дмитро Рябуха «Аху», м. Київ, 2020 р.

Анонс: