Частина перша КАТРУСЯЧОЮ МОВОЮ
Тато сьогодні на роботу не пішов. Він працював удома, але Катрусі про це не сказали. Бо якщо тато вдома, то й вона може не йти в садок. А якщо Катруся не піде в садок, то хіба тато зможе вдома працювати? Певно, що ні. У садок Катруся ходила вже другий тиждень, і спершу все було дуже гарно. Доти, доки вона не збагнула, що ходити в садок — це її перший справжній обов’язок. Адже Катруся вже майже доросла, а в дорослих, навіть майже, неодмінно є якісь обов’язки. Ось тато ходить на роботу. Не щодня, іноді він працює вдома — але ж працює, бо це і є його обов’язок. І мама теж хоче ходити на роботу й шукати там собі обов’язків, бо вдома вона вже засиділася. Мама сама так сказала: засиділася... Але хіба вона вдома сиділа? Та ні хвилинки! Доки їсти приготує, доки Катрусю нагодує, доки поприбирає, повипирає, доки з Катрусею пограється — то вже й день минув і треба вечерю готувати. А ти бач: засиділася! Дивні ці дорослі, а ще дивніші в них обов’язки. Між іншим, тато, коли працює вдома, тільки те й робить, що сидить. За комп’ютером. І йому треба, щоб було тихо, бо інакше він може заплутатися і натиснути на клавіатурі не ту кнопочку. Сидить — і не засидівся. А мама й не присяде — і засиділася! Дива та й годі! Ото Катруся й мусила йти в садок — щоб мама ходила, а тато сидів. Чи щоб мама відсиджувалася, а тато засиджувався. Чи ще якось інакше — в цих дорослих іноді такі довгі слова бувають, що їх можна хіба подума-
ти, але не вимовити. Одне слово, щоб не лише в тата, а й у мами був обов’язок, і навіть у Катрусі. Але ж обов’язок — це чомусь не дуже приємно. І чому мамі тих обов’язків так хочеться? Ось коли Катруся виросте і в неї будуть свої дітки — один хлопчик і дві дівчинки, — вона нікуди-нікуди не захоче від них іти. Ні на яку роботу і ні до яких обов’язків! Буде з ними засиджуватися і гратися.
Про те, що тепер у Катрусі є обов’язок, їй спершу й не сказали. Просто одного дня мама спитала, чи не хоче Катруся сьогодні погратися не з нею, а з дітками. Із дітками Катруся погратися хотіла. Це означало, що вони підуть на майданчик, де можна поз’їжджати з гірки, погойдатися на гойдалці й поліпити пасочки з піску. І, можливо, там буде Настя, чи Оля, чи Денис, чи Іра, чи маленька Леся, яка ще не вміє говорити людською мовою, а лише своєю — лесячою, і більше повзає, ніж ходить. З Лесею навіть і не пограєшся як слід, але все одно цікаво послухати її лесячу мову. Тим паче, що Катруся теж недавно катрусячою мовою розмовляла. Зараз вона вже цієї мови не пам’ятає, а жаль — якби в лесячій і катрусячій мовах знайшлися спільні слова, то дівчатка могли б порозумітися...
10 / 11
А може, на майданчику не буде й нікого. Адже на майданчик дітки ходять не самі, а з батьками, коли в батьків на це є час. А часу в батьків чомусь майже ніколи немає — і не лише в Катрусиних... Утім, на майданчик вони не пішли, натомість мама прочинила хвіртку в садок і повела Катрусю туди. Садок був у дворі, саме навпроти вікон їхньої квартири, і Катруся часто бачила там діток. А взагалі, садок був майже такий, як у бабусі в селі: багато різних дерев, за якими виднівся будинок. У той будинок вони й зайшли. Там була невеличка кімната з шафками, а за нею, в більшій кімнаті, чулися дитячі голоси. Раптом із більшої кімнати вибіг хлопчик, глянув на Катрусю і чомусь одразу схопив її за руку. — Я Богданчик. А ти хто? — Катруся. — Ходімо гратися! І Катруся чомусь одразу побігла з тим хлопчиком у велику кімнату, де вона вже встигла завважити багато іграшок. Так швидко побігла, що мама ледве встигла затримати її на хвильку, щоб перевзутися. Там уже були і Настя, і Оля, й Денис, лише маленької Лесі не було. А головне, що був Богданчик, який одразу ж показав Катрусі найцікавіші іграшки, а потім вони всі почали гратися в потяга. Богданчик був паротягом, він біг по кімнаті й гудів — уууууу! — а за ним, тримаючись йому за сорочку, бігла Катруся й сміялася, а за нею — Денис, і Оля, і Настя...
3
1 12 /
А потім усі їли смачну манну кашку, й після другого вже за сьогодні сніданку Катруся захотіла в туалет. Куди йти, вона не знала, а питатися Богданчика було чомусь соромно. Катруся вибігла в кімнату з шафками, де залишилась мама, — але мами там чомусь уже не було. І Катруся заплакала.