Наталка Маринчак. КОЛИСКОВА 21 століття Vol.1: що тебе заколисує? by mrgaser

9 786177 948062

Наталка Маринчак КОЛИСКОВА 21 століття Vol.1: що тебе заколисує?

ISBN 978-617-7948-06-2

Наталка Маринчак

КОЛИСКОВА 21 століття Vol.1: що тебе заколисує? мистецький нон-фікшн

ілюстрації Даша Хрісанфова

Наталка Маринчак

КОЛИСКОВА 21 століття Vol.1: що тебе заколисує?

мистецький нон-фікшн

УДК 78.083.4+398.831 К60

К60

Колискова 21 століття Vol. 1: що тебе заколисує? / мистецький нон-фікшн / Центр сучасного мистецтва «Нова Сцена» / авторка та укладачка Наталка Маринчак. — Харків: ФОП Леонова Анастасія Романівна, 2020. — 144 с. ISBN 978-617-7948-06-2 Мистецький нон-фікшн «Колискова 21 століття Vol. 1» є частиною великого мистецького проєкту «Новітня Українська Колискова». Книга будується на власних роздумах і 10 авторських бесідах письменниці та журналістки Наталки Маринчак із митцями та спеціалістами у прагненні виокремити, дослідити та визначити, що саме перетворює колискову у 21 столітті на абсолютно нове явище сучасного мистецтва. Книга також містить важливі та знакові, на думку авторки й укладачки, приклади фольклорних колискових та поетичні колискові тексти 19 сучасних українських авторів із різних куточків України та світу. Географія розвідки сягає від Харкова до Стокгольма, від Львова до Кракова, від Луганська до Торонто. Видання підготовлене і здійснене за ініціативи Центру сучасного мистецтва «Нова Сцена» та за інституційної фінансової підтримки Українського культурного фонду. Новини Центру сучасного мистецтва «Нова Сцена» на сайті www.novascena.org УДК 78.083.4+398.831

ISBN 978-617-7948-06-2 © ГО ЦСМ «Нова Сцена», 2019, 2020 © «PROавторська Резиденція», 2019, 2020 © «Сутність L.ітератури», 2019, 2020 © Наталія Маринчак, 2020 © Юлія Тараненко, 2020 © Тетяна Островська, 2020 © Ганна Меженіна, 2020 © Анна Кисельова, 2020 © Галина Матвєєва, 2020 © Лілія Киценко, 2020 © Юлія Баткіліна, 2020

© В’ячеслав Омельченко, 2020 © Ольга Тернова, 2020 © Іван Сенін, 2020 © Юлія Максимейко, 2020 © Максим Кривцов, 2020 © Ганна Осадко, 2020 © Анастасія Клименко, 2020 © Любов Якимчук, 2020 © Катерина Леонова, 2019, 2020 © Олег Каданов, 2017, 2020 © Галина Крук, 2020

У цьому виданні ми дбайливо зберегли особливості мовлення респондентів, а також лишили природне звертання на «ти» з багатьма з них. З любов’ю авторка та редактори проєкту

Передмова Для мене видання цієї книги є знаковою подією, яка доводить, що Центр сучасного мистецтва «Нова Сцена» (одна з найстаріших незалежних культурних інституцій України) впевнено повертається до свого коріння і своєї сутності — бути відкритою професійною культурно-мистецькою платформою для неформальної освіти, колаборації, продукування культурного продукту на перетині жанрів мистецтва і креативних секторів, ефективним провайдером розвитку та імплементації сучасних мистецьких і креативних практик і методів. Сучасне мистецтво твориться здебільшого поза умовностями жанрів, недоторканість яких залишається радше архаїчним проявом притаманної нам інерції та іноді навіть страху вийти з власної «зони комфорту», а не ознакою свідомо обраного шляху. Цим виданням ми продовжуємо великий проєкт «Новітня Українська Колискова», який народився в Харківській театральній резиденції 2019 року саме як спроба «вийти за межі», був продовжений разом із нашими партнерами — «Сутність L. ітератури», «PROавторська Резиденція», Харківська національна опера Схід ОПЕРА та став, на мою думку, дуже цікавим і важливим дослідженням глибинної сутності української культури, містичне коріння якої проростає крізь часи луками свіжих зелених паростків сучасної авторської колискової, що надає можливості простежити та краще усвідомити, як у 21 столітті змінюємось ми і те, що нас заколисує. Мистецький нон-фікшн, який ви тримаєте в руках, належить до серії з трьох видань, що пов’язані спільними ідеями, історією та метою. Завдяки інституційній фінансовій підтримці Українського культурного фонду в серії також вийшли друком збірка партитур сюїт Іллі Саца та Юлії Філіпської «Синій Птах. Повернення» і партитури сучасних авторських українських колискових «Колискові 21 століття Vol. 1». Авторка та укладачка цієї книги, українська письменниця, поетка, перекладачка та журналістка Наталка Маринчак зібрала результати власної мистецької розвідки та погляди на колискову сучасних митців — художників, перформерів, музикантів, композитора, диригентки, письменників, поетів, які використовують у творчості патерни, притаманні традиційним колисковим. Завдяки думкам провідних фахівців — гіпнолога, психотерапевта, психолога, фольклориста, кінодокументаліста, філолога, священника — стало більш зрозуміло, чому сучасна авторська колискова, що увібрала в себе традиції та досвід попередніх поколінь, у 21 столітті перетворюється на абсолютно нове явище в сучасному мистецтві. То що заколисує нас, наших коханих і дітей? Що змінилось уже безповоротно, а що залишається сталим крізь покоління? Шукатимемо поза межами, бо саме там мають бути відповіді… Микола Осипов, голова Центру сучасного мистецтва «Нова Сцена» 6

Роздуми про колискові Що ми чуємо і всотуємо з найменшого віку? «А-а, а! М-м, м! Баю-бай!» Певна протяжність і певний ритм — інколи без слів, інколи зі словами! Що в цьому найважливіше? Відчуття: ось мама чи тато поруч, огортають собою й захищають від світу, ось я у найзахищенішій люльці Всесвіту повільно розгойдуюсь, ось ритм серця, що піклується, тепло тіла, що огортає, ось запах, знайомий і рідний — і можна розслабитись. Відпустити себе і плисти повільно водами цієї річки, ось дрімота стоїть на порозі, і сон входить у двері нечутно. Все уповільнюється. І десь крізь призму цього всього чути: «Котику сіренький… он він побіг стелею, а йому навздогін полетіли гулі. А-а, а! Спи! » Перше, що спливає в пам’яті у зв’язку із колисковою, — це захищеність та уповільненість, і образи, які виринають з підсвідомості на межі очевиді та сну. Що стається потому? Ми зростаємо! От мені вже вісім, і я сиджу в дитячому ліжечку свого молодшого брата, мені подобається, що в ньому можна одночасно розгойдуватись і заколисувати малого. І що ми разом там прекрасно вміщаємось. І випадково з дитячої розваги це переростає в магічний ритуал: ось я розгойдуюсь повільніше, вловлюю якісь внутрішні ритми, ось прорізається звук. Спочатку він тихий і ледь помітний: м-м-м-м-м-м… низький. Наростає. Звідки я його здобуваю? Невідомо. Він просто народився і не може бути утриманий всередині. Ось наростає, нанизується на перший звук мелодія, вона проста, буквально вкладена в чотири ноти і… ця мелодія не може існувати без слів, вони приходять самі й дивують мене. Звідки я знаю цю мелодію і слова? Хто співав їх? Мені не відомо. Знаю тільки, що Микося починає сонно кліпати очима, затискає міцніше кулачки і за кілька хвилин солодко посапує. Мене теж трішки заколисало цією магією, але мені вже хочеться вибратись із ліжка й вирушити на кухню, там батьки п’ють чай і точно ведуть якісь цікаві розмови, саме в їхніх розмовах я підслуховую слово «архетип»1. Що це таке, як і архетипічна поведінка, я, звісно, дізнаюсь значно пізніше. Але слова ці й безліч невідомих інших мене вже вхопили, заворожили своєю структурою. То що ж воно за звір такий — колискова?2 1 Архетип — широковживане в теоретичному аналізі міфології поняття, яке вперше запровадив швейцарський психоаналітик і дослідник міфів К. Г. Юнг. У Юнга поняття архетип позначало початкові схеми образів, які відтворюються несвідомо й апріорно формують активність уяви, а отже, відбиті у міфах і віруваннях, у творах літератури й мистецтва, у снах та маячні.(За виданням: Сергій Аверинцев. Софія-Логос. Словник. 3-е видання / Упорядн. Костянтин Сігов. — Київ: ДУХ І ЛІТЕРА 2007. — 650 с.)

Колискові пісні — жанр дитячого фольклору. Належать до найдавніших у народнопоетичній творчості. У них виражаються любов матері до дитини, думи про її майбутнє, висловлюється побажання, щоб вона стала сильною, хороброю. Колисковим пісням властиві проста мелодія, розмірений ритм (у такт гойдання), традиційний зміст. Найпопулярніші персонажі

Традиційна фольклорна колискова дає перше уявлення про світ, про те, що нас оточує. Хай там використані найпростіші та, здавалося б, інколи беззмістовні слова, вони так чи так окреслюють той навколишній світ, що передував нашому теперішньому: коники в житі пасуться та є добрими друзями, сірий кіт ловить мишей та коли-не-коли бешкетує, сон, дрімота є добрими друзями, що неодмінно завітають до нашої теплої, а отже, безпечної та затишної хати, в темнім ліси співають птахи, він знайомий нам і нестрашний, навколо хати літають і туркочуть голуби, але не заважають спати малечі, поруч з якою рідна людина, яка розгойдує колиску чи притискає до себе. Ось він, світ — простий, безпечний, у ньому все має свою назву, все пояснюється, навіть те, що не піддається розумінню. Літературна колискова3 розгортається значно ширше за свою традиційну фольклорну родичку. І до сьогодні автори позичають композиційні повторення та ритмомелодійні фігури, що відтворюють традиційне розгойдування, міфологічні традиційні персонажі Сну, Дрімоти теж ідуть в хід. У 21 столітті колискова активно видозмінюється, бо автор — чародій слова та звуку — найшвидше вхоплює ритм часу та дуже точно його описує. Отже, у цьому столітті все відбувається так швидко, що людина мусить встигати заколисувати та уповільнювати себе саму. Не тільки дитину слід приспати, слід приспати навколишній світ, свій дім, чоловіка чи дружину, ліс, терикон і обов’язково самого себе. Чому так сталося, я спробувала розібратися в бесідах із найрізноманітнішими людьми найрізноманітніших професій. Впродовж наших розмов спливали цікаві подробиці, а деякі загадкові до того речі ставали простими та зрозумілими, тоді як прості слова прадавніх колискових раптово набували зовсім інакших смислів. Намагаючись зрозуміти, що являє собою колискова 21 століття, я зібрала під однією обкладинкою 19 різних українських авторів з різних куточків України цих пісень — сон, дрімота, кіт, голуб, які піклуються про дитину, тощо. Колискові пісні відзначаються багатством алітерацій, асонансів, повторів, наявністю специфічної дитячої лексики, зменшувально-пестливих слів та ін. За настроєм і образністю частина їх наближається до родинно-побутових пісень, у них розкривається світ почуттів і переживань жінки-матері. Вірші, названі «колисковими», написали Тарас Шевченко, Олександр Олесь, Максим Рильський, Андрій Малишко. Теми колискових пісень використовували у своїх поезіях Іван Франко, Леся Українка, Павло Грабовський, Олександр Маковей, Володимир Сосюра та ін. (За виданням: Українська літературна енциклопедія: В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — Київ: Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988–1995. — ТТ. 1–3) Тематичний репертуар літературної колискової значно ширший за фольклор, позаяк він не обмежується утилітарною функцією, хоча й містить традиційні колискові мотиви: ті, що дають перші уявлення про навколишній світ, про добро і зло, про деякі моральні правила поведінки, а також мотиви з елементами соціально-побутового виховання. (За виданням: Лексикон загального та порівняльного літературознавства. — Чернівці: Золоті литаври / гол. ред. А. Волков. — 2001. — 636 с.) 3

та світу і спитала кожного, якою вони її бачать? Відповіді різні та неоднозначні. Втім, це своєрідний зліпок часу та української сучасної історії, що відбувається в нас просто перед очима, саме тому спалахують серед цих дев’ятнадцяти людей міфи та легенди, традиційні архетипічні образи та провокаційно нові, міняється їхній розмір та ритм, тексти набувають нових патернів та семплів, які в подальшому — і це вже відчувається, стануть традиційними. Отже, колискова 21 століття — це не тільки про заколисування та спокій, це ще й про називання та проговорювання тих речей, що бентежили впродовж дня. Як-то кажуть психотерапевти: названий звір — уже не такий страшний, тож інколи сучасна колискова просто таки вривається в нашу свідомість, і це відчувається і в текстах, і в музиці. Однак вривається вона тільки задля того, щоб очистити, оновити, налаштувати на медитативний спокій та час від часу згадати той самий народний нутряний шаманський звук, що зрозумілий кожній людині.

Хиті, хиті, А коники в житі. Нехай собі побігають, Зелен-траву поміряють. Нехай собі походять, Вони нікому не шкодять.

Джерело: Пісенний вінок: Українські народні пісні / Упорядник Андрій Михалко. — Київ: Криниця, 2007. — 400 с. 12

Роксолана УГРИНЮК, художниця, перформерка

Бесіда перша.

Перформерка Роксолана УГРИНЮК Розшукуючи митців, які б використовували у своїй творчості патерни колискової, якісь типові ознаки, я випадково натрапила на запис перформансу Роксолани. На відео була дівчина, яка з’являлася в зимовому лісі босоніж, бережно заколисуючи смерекову гілочку. На другому плані лежала чи то зрубана, чи то впала від старості смерека. Це було саме те, що я намагалась знайти і довести, те, що відчула ще 2019 року (несвідомо розпочавши великий проєкт «Новітня Українська Колискова», який виник із партисипативного завдання для створення лібрето опери «Синій птах. Повернення»), отримавши восени перші колискові інших авторів. Сучасна колискова прагнула візуалізації. Вона просто промовляла до мене з екранних сторінок: «Зроби мене видимою, зніми відеопоезію, документальне кіно, художнє кіно, втілюй мене в мультику, станцюй, відтвори на папері фарбами, створи перформанс! І тут з’являється диво: дівчинка, яка колише смерекову гілочку й тихо собі наспівує. І ось ми вже говоримо дві години поспіль у Zoom, вплітаючи в наш діалог старі історії та незрозумілі події з дитинства, розкриваючи одна одній таїни колискової.

Наталка МАРИНЧАК: Роксолано, коли я шукала альтернативні колискові в мистецтві, харківські художники підказали мені, що ти робила проєкт у Харкові з колискою. Подальші пошуки привели мене на YouTube, я знайшла твій перформанс у лісі із використанням патернових рухів заколисування. Розкажеш, що це було? Роксолана УГРИНЮК Почну здалеку. Взагалі все, що я використовую в проєкті, це все З АРАЗ, я ніколи не знаю, що я використаю через раз 15

або в наступному проєкті. Так само важливо внести моє особисте відчуття як жінки, і саме цей проєкт… він так і називався «Суб’єктивне зараз», як мінісповідь. Мені зараз цікаво згадувати про це… якщо хронологічно, то спочатку був перформанс, а потім я вирішила: слід додати колиску. Це був 2018 рік, с. Нагуєвичі, на той момент в мене були досить складні стосунки з батьками, взагалі з домом, тобто питання «де мій дім?» , «а чому це мій дім?» , «що означає дім?». І от такий переломний момент: коли ти є донька і ти є жінка, цей перехід… Я вийшла заміж, переїхала в інше місто, але все одно з батьками є якісь стосунки, в той момент вони були натягнуті, бо нічого не проговорювалося. І це був такий момент, коли я не розумію, де моя хата, я не розумію, де мої зв’язки з минулим, і мені так боляче, що я не можу це пояснити. І кожного разу, коли це відбувалось зі мною, я робила перформанс, якось з підсвідомого. Підсвідомість керується образами, і потім ти після перформансу дивишся на ці образи і розумієш, що от же вони — відповіді на мої питання. В той період я не мала ніякого ресурсу, ми робили групові проєкти, і з нами був художник Макс Micro Cuts. І оцей перформанс із заколисуванням був суперспонтанний. Макс щось хотів зробити в лісі, і тут в мене склався пазл: що я виросла біля лісу, але я живу в багатоповерхівці, тобто я вернулася кудись туди, звідки я вийшла. Там у лісі була така стежка і лежала смерека, і вона так мені нагадала батьків, здалось, що от 10 хвилин — і я вдома. Цей образ повернувся звідкись з дитинства, і я відчула, що тут зараз повинна проспівати колискову. Я не знаю чому, я не знаю, звідки це взялося, це просто поклик, що отут, на цій смереці, потрібно проспівати колискову, і не просто проспівати, а комусь. І оскільки я не готова була ділитися цим ні з ким, у мене навколо були тільки дерева. Ми вернулися, взяли камеру і штатив, і я робила там перформанс: проспівала колискову гілочці. Зараз я розумію, що це один із найсильніших моїх перформансів, які я робила, але я дотепер не можу пояснити, ЧОМУ я це зробила. Я ж залишила цю гілочку, якій я там співала, закрила снігом і пішла геть, так ніби я там залишила шматок себе, чогось свого невирішеного, дитячого. Я дуже довго не могла згадати слова колискової, я пам’ятала мотив і цю мелодію, хотілося проспівати в порожньому зимовому лісі колискову для пустоти, для лісу, для себе. Н. М.: Моє враження було трішки інакшим… Лежить собі зрубана смерека, і потім виходить дівчина і співає колискову, і в мене було враження, що це біль за незбереженням якихось природних ресурсів, за тим, що люди знищують їх і навіть не розуміють цього, і от навіть ця гілочка — вона 16

мертва. Тобто за моїм сприйняттям цього відеоперформансу можна піти і в екотему, і в тему свого коріння, що ми від нього відірвалися… Р. У.: Наступний перформанс з цього циклу був також взимку. Ми були два дня у Вінниці, зима, холодно, і контекст самого Немирівського городища, де були наші предки… і це був мій перший симпозіум «Ленд-арту», і я дуже хвилювалася, що ж я можу зробити. Це були різдвяні свята, ми були в батьків, і ну свято, то й свято, всі сходяться-балакають, але то не є справжнє таке спілкування, яке називають близьким. А конкретно в моїй родині це відбувається так: от наприклад, я ще вчилася і приїжджаю додому, і ми ставали всі ліпити вареники, так от мама, тато, я і сестра — всі ліпили вареники, балакали, хто до чого дійшов, що буде робити… отаке справжнє, і я собі подумала, що це справді може бути так, взяти поїхати на той Немирів, наліпити там вареників зі снігу, там же, де жили мої предки, а в моєму випадку оті вареники ще мене конектять з моєю родиною — і це вийшло. Ще я подумала, ЩО я можу додати в ті вареники, нічого такого в нас у сім’ї не передавали там, ні перснів, ні ще якихось речей, нічого такого, що я можу взяти й передати? В мене є тільки моя генетика, тож я шукала у Львові, де я нікого не знаю, медсестру, яка може взяти у мене пару кубиків крові, щоби потім додати по краплині у кожен той вареник. Їх ми ліпили 12, а у верхній я заліпила флешку, на якій були фото моїх родичів, яких я не знаю. І це був такий перформанс, який дав старт щодо моїх думок про своє минуле, коріння, родинне дерево і т. д. Я зробила три напрямки, що мають свою певну логіку: перший — це дівоча коса, тому що, як кажуть, поки ти в сім’ї з батьками — носиш дівочу косу, потім другий — виходиш заміж і маєш носити весільну хустку, і третє — це було якраз вареники, як такий патерн, логічне продовження цього перформансу… А на конкурс сучасного мистецтва імені Натана Альтмана я подавала знову такий проєкт, що я зліплю вареники, візьму також шматочки відео, яке я знімала на попередньому, і там на стіні буде змонтоване відео з цим перформансом зі снігу. Тож я зліпила вареники справжні, правда всередині з сіллю, я так собі подумала, що це буде добре, тому що вони так можуть висохнути, а не зацвісти. Три дні ліпила ті вареники з сіллю і потім я записувала пісні моєї тітки, яка вже покійна, вона мені співала (вона співала на мойому весіллі так само), тобто там було дуже багато ниточок, за які я смикала, коли творила, тобто і моє весілля, і моя родина, і мої батьки, і мої відчуття, потім я все це зібрала в таке відео, додала туди вареники — і от вийшов такий проєкт. Після того мені з батьками стало якось дуже складно, якраз відбувся перформанс, про який ми говорили, з колисковою, і як фініш для мене тоді було 17

те, що я приїхала знову на той самий симпозіум (зимою… він відбувається в лютому, а оцей, де я робила вареники з сіллю, — в грудні), і от я при їжджаю, а друг мій мені каже: «Знаєш, що в мене на балконі? Твої вареники, в мене рука не піднялась їх викинуть». Я тоді зрозуміла, що все не просто так. І я знову на симпозіумі з варениками, на той момент я вже більш-менш розрулила оці свої штуки з батьками, в мене в голові вже якось усе поскладалося, відбувся оцей процес трансформації від дівчини до жінки, я перейшла з одної сім’ї в іншу, і тоді я зрозуміла, що оті вареники береглись не просто так, я мушу їх викинути, тобто відпустити оцей зв’язок. Було дуже холодно, щось –12, мій перформанс був у тому, що я одягнуся в темний одяг, я знайшла там у них місце біля річки, там де верба лежить через ріку, і потім я взяла ці вареники в подолок, боса пройшлася, напевно, метрів так із 50 і потім зайшла на ту вербу, і отак всі ті вареники з подолу відпустила, але мука залишилася, і це було як символ. Бо ти ніби відпустив, але оцей залишковий зв’язок він є, скільки тобі б років не було. Для мене це було таким логічним завершенням цього проєкту. Щодо колиски… Колиска для мене в той момент, по-перше, це був родинний такий елемент. Це не була моя колиска, я там не спала, але я пам’ятаю: мені було десь 5 років, і я пам’ятаю дві картинки. Одна сім’я, близька до нашої, і в їх сім’ї є одна дівчина, вже жінка, вона має певні вади зі здоров’ям. І от я пам’ятаю, як ми колись зимою йшли на Різдво по гостях, я приходила до них, і ця стара гуцульська колиска висіла в них у хаті, і в цій колисці колисалися всі, хто в тій родині був, тобто це такий шматочок моєї родини. І от я пам’ятаю оцю жінку, може, їй тоді було років 20, і от вона стоїть, не знаю, може, в неї такий патерн поведінки, що вона стоїть і просто гойдає цю колиску. Я дуже часто потім згадувала цей образ, і коли я була в школі, і вже згодом мене ця картинка супроводжувала. І от я вирішила, що позаріз мені потрібна ця колиска в цьому проєкті, і не просто щоб вона просто так була… Для мене колиска — це така штука, через яку всі ми проходимо, всі ми діти, але дитина — це (грубо скажу) напівфабрикат, а колиска — ти ростеш в ній. І в проєкті були такі двері, дуже вузькі, і ось ця колиска в них висіла, і коли ти проходиш крізь них, ти маєш її зачепити. Тобто є дві частинки, коли ти дорослішаєш і коли ти вже пройшов цей момент. Колиска стоїть у дверях, тобто як не є, але ти зачепиш своє минуле: той процес, коли ти був дитиною, всі ті процеси, бо всі ми маємо травматичне минуле. І в мене було борошно, і от колиска гойдає оцю субстанцію, з якої ніхто не знає, що вийде, бо і ти формуєш себе, і батьки формують тебе і суспільство. 18

Н. М.: Мені якраз отакі розмови допомагають розгадати ось цей патерн, бо для мене це теж патерн. І навіть коли колискова набула авторського сенсу, стала вже не народною творчістю, а саме авторською. Але навіть в ній використовуються одні й ті самі сенси й мотиви того, з чим ми заколисуємо цю дитину. Як та прадавня матір заколисувала цю дитину… Зараз дивлюся на колискові, які мені надіслали, і ми маємо майже те саме. Тобто це підготовка до сну, підготовка до смерті, до цього життя — але не догма, швидше тільки напрямок… Р. У.: Я свого часу шукала багато інформації про мій регіон, про це коріння, бо багато речей, які в мене в родині роблять, вони не пояснювальні. От наприклад: чого не можна ввечері виносити сміття з хати? Бо так кажуть. І все… і я шукала якоїсь літератури, саме про гуцулів, хоча не можу сказати, що ми є прям там суперкорінні, але багато звичаїв маємо. Я натрапила на книжку, яку написав Роман Гузій «З народної танатології: карпатознавчі розсліди». Книжка мене дуже захопила, там було дуже багато цікавих пояснень тих звичаєв, а також багато цікавих речей, що не треба ніяких там ужастиків дивитися. І там також проскакувало щось про колискові, про те, що це є наче підготовка до смерті й водночас підготовка до життя. Мені дуже цікаво те, що ти робиш, бо трошки інформації там, трошки там, і зібрати все це в одному місці, це такі проєкти, як типу «Тіні забутих предків», про нього почитати також цікаво, це проєкт Гудімова, також виставка про янголів, і от ти теж робиш таку глибоку річ, класно, що ти робиш таку масштабну річ. Н. М.: Дякую, мені самий дуже цікаво, що з цього вийде, цікаво подивитися на колискову як на нашу спадщину, як на те, що так чи інакше все одно лишається в нашій пам’яті, хай навіть ми цього не усвідомлюємо. Те, що зараз виринає у новітніх українських колискових, дає дуже добре зрозуміти і про ось цю колективну пам’ять, свідоме та несвідоме, і про те, чим наразі дихають митці, що використовують у своїй творчості патерни колискової, і про авторів, що пишуть нові колискові, а отже, і формують новий світ колективного підсвідомого.

Ой баю мій, баю, Котка заспіваю, Щоб дитятко спало, Горенька не знало. А-а, а-а, а! Щоб дитятко спало, Щасливим зростало, А-а, а-а, а! Щоб дитятко спало, Здоровим зростало, А-а, а-а, а! Ой мій баю, баю, Котка заспіваю, А-а, а-а, а!

Джерело: Пісенний вінок: Українські народні пісні / Упорядник Андрій Михалко. — Київ: Криниця, 2007. — 400 с. 20

Леонід КОТОХІН, фольклорист, композитор, етноспівак, викладач музично-теоретичних дисциплін, психолог

Бесіда друга.

Фольклорист Леонід КОТОХІН Знайти людину, яка знає секрети фольклору, було наступним інтуїтивним завданням. Бо, якщо прагнеш зрозуміти, чим є продукт теперішній, слід розібра‑ тися з тим, яким є першоджерело, що збереглося від нього, а від чого теперішнім авторам доводиться відмовлятись, адже сучасність диктує нові умови для текстів взагалі та колискових зокрема. Сиджу, слухаю як пан Леонід розповідає про колискові й не тільки, всотую безліч нових сюжетів — і раптом «гоп!»: впіймалося за ниточку розуміння мого дитячого досвіду «простої магії» в заколисуванні молодшого брата. На нас впливає не тільки ритм та слова, а ще й звук та спосіб його здобування, адже ми співаємо колискових за певного положення тіла, відповідно й голос має зовсім інакше звучання: ті самі вібрації, що зрозумілі кожному земному створінню.

Наталка МАРИНЧАК: Наскільки важлива колискова для людини? Звідки родом стародавні колискові й теперішні? Леонід КОТОХІН: Мислення стародавніх людей зовсім відрізняється від нашого — ми не сприймаємо світ так, як вони. І тому фольклорно зараз ми не можемо нічого такого створити… Колискові — це такий специфічний музичний архетип. Як музикант, можу сказати, як він виглядає: це амбітусно-терцієвий лад субкварти, який торкається якихось дуже глибинних структур підсвідомості. І якщо дитина чує це, то вона стабільна в психологічному плані взагалі протягом всього життя. А зараз композитори пишуть ліричну мелодію, яка просто за емоцією відображає оцей архетип захищеності, але це не той структурний архетип. 23

Стародавнє мислення: субкварта і терція. І в такому ж самому ладу в нас є колискові. (Наспівує) «Ой люлі, люлі, прилетіли гулі. Прилетіли гулі, та й сіли на люлі. Стали гулі воркотать…» Чиєсь там ім’я, бо це оберіг на конкретну дитину там — Манечку чи Оленочку. (Наспівує) «…та й Олену годувать: чи бубличком, чи медком, чи солодким молочком. Тихше, гулі, не гудіть, мені Наталку не будіть, бо вона ж маленька та й спати раденька. А-а-а, а-а-а, а-а-а». І закладається у підсвідомість дитини амбітусний терцієвий лад із квартою! А це оберіг психологічний, це архетип. Але він архетип не сюжетний, хоча сюжетно теж є, — це така атмосфера довірливості, захищеності, — це архетипічно. І колискова — вона така, і оце потім у схожу за змістом будь-яку співанку може перейти, і тоді вона зветься «колискова». А зараз… не думаю, щоби там щось таке джаз-рокове було. Н. М.: Якщо чесно, то я доходжу висновку, що під колискову 21 століття заснеш, але не завжди. Бо є такі композитори, які пишуть в стилі мінімалізму, і там іноді навіть лячно. До того ж ще й тексти такі, — зріз свого часу, і ці тексти… вони теж мають архетипи колискової, але там стільки нашаровано цього нашого 21 століття, що там реально не берегти когось, не заколисати когось, а себе ввести в якийсь медитативний стан, щоби себе заспокоїти. Або ж заговорити та заколисати щось незвичне, наприклад, терикон. Але більшість авторів використовує доволі архетипічні образи… коти, птахи — все це є. Та здебільшого колискова перестала бути спрямована на дитину, з’явились інші образи та персонажі. Л. К.: Вона перестала бути функційною. Н. М.: Вона остаточно стала авторською. Звісно, при цьому втрачаються якісь ритуально-магічні ознаки, втім, якісь чари безперечно в тому всьому є, але природа їх стає інакшою. Л. К.: І вона перестає бути колисковою… 24

Н. М.: Я не можу сказати, що це не колискова. Це колискова (!), але 21 століття: вона різниться від колискової, ясно що, традиційної, дуже сильно, але вона в тому чи тому зберігає ось цю фактуру колискової, хоча би одну з ознак точно: ритм, розмір, архетипічні образи, повторюваність певних патернів… Л. К.: Постмодерн: людина починає існувати в світі своєї культури, а не у взаєминах «природа і я». Н. М.: Так, залишається не «природа і я», а я і є безліч суцільних навколишніх обставин, які… Л. К.: Відображають ту культуру… Н. М.: …впливають на мене, мені тут у всьому цьому страшно, і я намагаюся заспокоїти не лише дитину, навколишній світ, близьку людину, а ще й себе, і при цьому налаштувати себе: запрограмувати, прийти до того, що все буде ДОБРЕ так чи так. У бесіді з психотерапевтом-гіпнологом ми дійшли згоди, що будь-яка авторська річ — і в умовах сучасного світу в цьому немає нічого поганого — вона спрямована всередину свого «Я». Вона більш егоїстична. А у прадавніх колискових накопичено досвід не одного «Я», там колективний досвід не одного покоління може бути закодований у чотирьох рядках і мати надпотужний вплив, як на дитину, так і на того, хто співає. Не одна мати придумала ту колискову. Л. К.: Я студентам пояснюю, що там робиться. Ми робимо такий порівняльний аналіз: сучасне мислення і сучасна культура взагалі, і ота, яку вони повинні вивчати під назвою «фольклор», тобто мислення міфологічне та мислення логічне. Ось, фольклор — усний тип культури, тобто типологія культури інша структурно. Письмовий, умовно кажучи, наш сучасний тип культури. Потім уже йде конкретне авторство. Коли шаман у стародавні часи мав відповідальність за духовну спрямованість спільноти, то він шукав таку інтонацію, яка буде глибинно близькою до кожної людини і максимально загальною для всіх. Тому там не буде складнощів — це буде щось дуже… дуже просте. Але, скажімо так, спрямованість обряду — це відчути єдність, а не те, чим я відрізняюся від інших, і саме відчути, а не зрозуміти, і це дає терапевтичний ефект. Отже, індивідуалізація — це те, як живе наша сучасна культура з логічним мисленням. А фольклор — це спрямованість туди, вглибину, і не через мислення. І тому я студентам кажу: на цьому рівні характеристики не просто немає авторства, а поза… Поза авторством, що не виключає аспект колективності. 25

Ви сказали: «не одна мама» — так, але структурно це доповнювальний момент, що щось шліфувалося, і залишалося у фольклорі тільки найбільш глибинне. Але від самого початку пошук інтонаційної основи спрямовувався на глибинно близьке і максимально загальне для всіх. Тому це не просто «немає авторства», а поза авторством процес, і тому ми кажемо про архетип, бо це не індивідуальна річ. І колискова — це архетип. А в авторських текстах ідея ліричності… вона підмінює собою ідею колисковості, і ось це ми й бачимо. А ліричність — це є особисте, і тут у нас буде постмодернізм у всій його красі. Н. М.: Ну, зараз сучасне — то вже навіть не пост-, а метамодернізм (сміюсь). Л. К.: Колискових зібрано дуже багато, і збірки є, я маю на увазі традиційні. Однак переважно це тільки тексти, а музика не збережена… але там не так вже й багато відмінностей. От такий дивний текст: «Ой хиті, хиті, а коники в житі, хай собі походять, вони нікому не шкодять». Н. М.: Завдяки Вам вона стала моєю найулюбленішою колисковою. Л. К.: «Коники в житі», — вони такі, «нехай собі походять». А як воно співалося… (Наспівує) «Ой хиті, хиті, а коники в житі, — нехай собі походять, вони нікому не шкодять». Що ми бачимо? Чотири щаблі. «Ой хиті, хиті…» — це терцієвий лад. (Наспівує) Видозмінилося. Але ми бачимо цю саму формулу — амбітус терцієвості з субквартою і в інших фольклорних прикладах, у плачах. Плач — літературний жанр, а також твір, створений у цьому жанрі, — традиційні імпровізації елегійного характеру, пов’язані переважно з поховальним, весільним, рекрутським та іншими обрядами, неврожаєм, хворобою. Жанр побутової народної поезії, лірико‑драматична імпровізація у віршах. Л. К.: Ми бачимо ту саму формулу, амбітусно-терцієву з субквартою. Вона може змінюватися, коли ота нижня субкварта переходить на квінтовий тон. І все це одночасно з риданням. Ми колись студентами записували ці плачі, і просимо жінку в одному селі: «А ви можете заспівати?» А вона не хоче, а нам 26

треба… ми ж студенти консерваторії. (Наспівує) «Ой моя мамочка рідненька, ой моя мамочка дорогенька!» І тут вона вже плаче. «Ой, кого ж, мамочку, ми будем стрічати… Ой, кому ж ми будем правдоньку казати? Ой, простіть, простіть, мамочко, чи коли ж ми загубили…» І вона ридає. Це абсолютно інакший стан. В нашій сучасній культурі цього нема, бо ми відсторонені від таких переживань. …Тому в нас так колискові. Торкаються… Тому що це архетипічно. Ну а сучасне прочитання колискової — це більше таке, сюжетне… якось за аналогією з ліричністю взагалі. Так якось відображається цей архетипічний шар у тій музиці сучасних колискових, і тому ще трошечки працює. Н. М.: Якось це випливає через підсвідомість. Мало хто із тих, хто пише тексти чи музику, свідомо це робить. Л. К.: Сучасна людина взагалі відокремилася навіть від свого глибинного відчуття себе самої. Я як психолог із цим стикаюся постійно. Н. М.: Так, ми себе дуже сильно бережемо… Л. К.: І ще боїмося зустрічі з глибиною самого себе. Н. М.: Так, просто страшно дізнатися, хто ти є… Л. К.: Навіть емоції випустити без контролю — це ж не можна. Н. М.: А потім хворіємо всі, бо не можемо вихлюпнути просто емоції якісь звичайні. Л. К.: Коли я вивчав, як фольклор співати, виникло питання: а чому в нас не виходить так, як у бабусь? А потім зрозумів, що тілесний компонент: в нас заорганізовані нашою психікою оті швидкоплинні елементи соматичні. Ми сучасні люди, ми абстраговані. І я починаю навіть сесію психологічну з вправ, які дозволять людині зустрітися з собою самою — не соціальною роллю, а от «я сам», як це сказати?.. Як тварина, в тому розумінні, що без усяких опосередкованостей — от тіло як воно є. І це дуже непросто. Н. М.: Якщо ми говоримо про колискову як про таке замовляння на майбутнє? Є така штука взагалі в традиційній колисковій, так? Л. К.: Тут справа в тому, що фольклор — це відновлення первісних струн, і це може бути дуже терапевтично для того, хто таку мету собі поставив. Але ж у нас от подружжя — молода сім’я, і там з’являється дитина, а це 27

архетипічно. І тоді ці батьки намагаються щось мугикати тихенько, тому що в дитинстві щось таке було і дитина почує… Архетип… він спрацює так, що ті двоє, дитина і матуся… вони виконають це замовляння культури. Н. М.: Ну, дива так і стаються, бо, зрештою, це відбувається саме собою. Л. К.: Так воно і є. В кожній генерації.

Ходить сонко по вулиці, Носить спання в рукавиці. Чужих дітей пробуджає, А Софійку присипляє. — Ходи, сонко, сюди, до нас, Буде тобі добре у нас: У нас хата тепленькая І Софійка маленькая.

Примітки: Останній рядок кожного куплету повторюється двічі. Джерело: Пісенний вінок: Українські народні пісні / Упорядник Андрій Михалко. — Київ: Криниця, 2007. — 400 с. 30

Сергій ГРІНВАЛЬД, психіатр, психотерапевт, медичний психолог, кандидат медичних наук, президент Східноєвропейської асоціації гіпнотерапевтів та клінічних психологів

Бесіда третя.

Гіпнолог Сергій ГРІНВАЛЬД Колискова — це те, що нас заколисує, приводить у стан дрімоти, а потім у стан сну. Дуже схоже зі станом гіпнозу… і тут стає цікаво, чи програмує нас колискова на певні вчинки, сприйняття цього світу, якісь відчуття себе в цьому світі?

Наталка МАРИНЧАК: Колискова — це те, що з правіку звучало перед сном, занурювало в дрімоту й сон. Чи можемо ми говорити, що вона була прообразом гіпнозу? Сергій ГРІНВАЛЬД: Не зовсім. Це не прообраз гіпнозу. Це експлуатація гіпнотичних станів, трансових станів. В принципі вся музика спрямована провокувати певні емоційні та фізіологічні стани. І частина музики — це не тільки колискові, це, наприклад, і трудова музика, марші, вона спрямована на появу трансових станів перехідних спазмів. І колискова належить до одних із таких. І ті прийоми, які використовують у колискових, справді застосовують у деяких видах гіпнозу. Але це пряме використання таких навіювань, таких трансових станів.

Н. М: В чому конкретно ми бачимо цю схожість? Що це — повторюваність елементів у музиці? В словах? Від чого людина впадає в цей гіпностан? С. Г.: Почнімо з відмінностей. Бо якщо в гіпнотерапевта клієнт заси нає, — це погано. Людина має бути в особливому стані, в якому гіпнотера певт продовжує на неї впливати. Якщо вона засне, то так можна безкоштовно і вдома поспати. Тобто гіпноз — це не сон, це особливий стан, в якому впли вають на людину. Якщо воно виглядає якось так, то це тільки видимість. Ми під час гіпнозу навіюємо людині, щоб не боялася, щоб вона видужувала і т. д. А в колискової завдання тільки занурити в цей стан, який має перейти в стан сну. Тобто ми в чистому вигляді не повинні вселяти людині нічого лі кувального, нічого, що може змінити її поведінку чи вилікувати тощо. Але оскільки ми працюємо і з дітьми, то для занурення в цей стан ми іноді імплан туємо в текст колискової і навіювання, які дуже близькі до наших лікуваль них. Навіювання про безпеку. Навіювання про те, що сон настане, навіюван ня про те, що ти не пробудишся, ти не впадеш, будеш спати, все буде добре і так далі. Навіювання про відокремлення від світу. Навіювання про здоров’я. Тому що частина колискових сюжетно розвивається в бік фантастично го перетворення або самої колиски, або будинку і далі заводить у подорож в якийсь метафорично інакший світ. Багато колискових містять навіювання про те, що ти будеш рости красивий, розвиватися і так далі. Ось такі навію вання туди імплантуються для настання сну. І велика частина їх все-таки спрямована на подолання дитячих страхів, подолання дитячих фобій, профілактику кошмарів. Якраз у віці, коли в ос новному дитину заколисують у такий спосіб, і виникає страх якихось там бабаїв, персонажів фільмів жахів та комп’ютерних ігор, якихось містичних істот. І для того, щоби дитина заснула, треба подолати цей страх. Також може бути закладене навіювання подолання страху самотності, тому що в доросло го завдання приспати, щоб ти міг встати і піти робити свою справу. Н. М.: Це ми проговорили, як виглядає семантика традиційної колискової. А чи програмує колискова, бо там досить різні сюжети бувають, і через повторюваність і патерни вона цілком може творити картину майбутнього? С. Г.: Там, де в колискових наявні якісь страшилки, там зазвичай гово риться, що «все добре, спи все одно». Ось те, про що я говорив. Під час гіпно зу є фаза, коли ми абстрагуємо людину від навколишнього, щоби шум і гам йому не заважали. Так само і в колискових ця фаза закладена. Тут же ще один 34

момент, коли мама вводить дитину в цей трансовий стан, вона сама впадає в такий стан. У неї і голос змінюється, і ритміка, навіяна цим трансом. Вона сама в цьо му трансі щось повторює. І в цьому трансі їхня психіка наче єдина. Наче вони об’єднуються, і вона транслює, починає транслювати і свої страхи, і свій вну трішній світ. І починає й сама себе лікувати цієї трансляцією. Дитину слід абстрагувати від того, що було вдень. Тому це не програму вання, а депрограмування. Десугестія. Розпрограмування. Абстраговане від проблем дитини й матері, тому що вони стають в цьому стані одним – єдиною психікою. Тому що часто про смерті родичів, про якісь негаразди не можна говорити, не прийнято говорити протягом дня. Але воно гризе, воно висить-нависає над ними. І тут ми це промовляємо. Ми порушуємо ось ці ось соціальні мікросоціальні обмеження, які встанов люються, вони проговорюються цим ось, і настає катарсичний момент, а по тім ми абстрагуємося. Те, що вже названо, з ним можна боротися, від нього можна абстрагуватися. Н. М.: Колискова у 21 столітті вже стовідсотково авторська. І ось ці автори, вони можуть не мати дітей, але вони пишуть ці колискові, і дуже часто ці твори спрямовані на себе. Чи ми можемо говорити про те, що у 21 столітті в колисковій і музика, і текст — це те, що спрямоване на заспокоєння себе? С. Г.: Бачите, я б сказав, що колискова в 21-му столітті, це трохи інший продукт, ніж спочатку. Все, що ми робимо в житті, спрямоване на себе. Від початку хто виконавець колискової? Часто втомлена трудовим днем, зі свої ми якимись проблемами жінка, у якої одна думка в голові, щоб дитя заснуло і дало їй або відпочити, або робити свої справи. Це в момент занурення самої виконавиці в трансовій стан — панівна ідея. Так що все одно вона буде голов на… ця ідея, все одно в цьому стані, що б не співала жінка, вона відстежує поведінку своєї дитини. «Ось… заспокоївся. Молодець! Добре!» А гоп, він ще щось закрутився. Вона не розуміє: він прокидається, не про кидається, закричить, ні. Тож вона насторожилася та зафіксована на його по ведінці — і залежно від дитячої поведінки змінює і ритміку, трохи ритміку змінює, але змінює і зміст колискової, бо слова по ходу вставляє, іноді вона вставляє нісенітницю. А іноді вона справді транслює якусь проблематику, іноді вона вставляє якісь сюжети релігійного характеру. Ось такі архетипи, так. 35

Але в неї думка все-таки основна — це його приспати. Причому вона може роздратовано транслювати це дитині, але все одно для продовження свого по бутового функціонування вона повинна її приспати. Їй треба піти або відпо чити, або подоїти корову. А сучасний автор — у нього інша мета. У нього мета створити якийсь трансовий текст та інформацію про сон постаратися з повторами і рефреном туди упакувати, але при цьому це ще й повинно мати художню привабли вість у його розумінні, і при цьому, оскільки він людина творча, тут він по винен якось привернути увагу до своєї особистості, вкласти туди щось. Ось. Тобто в нього інші завдання, немає мети приспати цього малюка і піти доїти корову. Ця спрямованість всередину себе, це те, що навіяно справді 21-м століт тям, коли все весь час нестабільне, якісь зовнішні чинники нас дуже бенте жать і ми сильно переживаємо весь час. Н. М.: І переслідує нас одне бажання: трохи абстрагуватися і заспокоїти цю внутрішню людину. С. Г.: Будь-який твір, якщо це не реклама чи не текст на замовлення, він спрямований всередину себе, якщо ви ставите умовні рамки колискової, то так, це буде заспокоєння, цей текст буде більш інтровертивним, але будь-який твір — це прояв людини в бутті. Все одно весь матеріал, який туди потрапить, автор бере в собі. Так було завжди. І навіть опера Бетговена «Фіделіо» глибоко особиста. Завжди це щось приватне і щось пізнаване. Н. М.: Ми без цього нікуди, саме в цьому проявляється належність конкретному авторові. Його голос, його ідеї, те, завдяки чому ми і розпізнаємо, що це той чи той автор. А в чому все ж таки схожість колискової та введення до гіпностану? С. Г.: У гіпнозі використовується техніка повторення, монотонне повто рення. Це один з варіантів, бо можна гіпнотизувати й сплеском долонь, на приклад! А ось ця монотонність використовується і в гіпнозі, і в колискових, і в релігійній музиці, і в баладах. Ось це перша схожість, так, друга схожість — це примітивізація мови. Тому що і в колискових, і в гіпнозі ми примітивізує мо. Коли я когось навчаю гіпнозу, я говорю: «Твоя мова повинна бути зрозумі лою навіть п’ятирічній дитині, і максимальна кількість слів у реченні повинна бути 5. А 3 — взагалі добре!» Те саме ми бачимо і тут — примітивізацію слів, мови колискових, навіть сучасних. 36

Наступне — це те, що в колискових припустимі неологізми. Слова, які схо жі на слова, але насправді словами не є. У деяких видах гіпнозу таке прояв ляється, але дуже рідко. І якщо людина не повністю увійшла в цей стан, то вона зреагує на це. Я навіть навчав своїх учнів, що в гіпнозі, якщо забув слова, повторюєш попередні, поки не згадаєш. Ніхто не помітить. А ще в гіпнозі, залежно від фази, більш різноманітна музична подача, більше перепадів, ти залучаєш до семантичного ряду якусь увагу, більше інтонаційно працюєш, тож традиційна колискова, на мій по гляд, більш монотонна. У колискової є кілька шарів впливу. Перший шар — це невербальний фі зіологічний, я би навіть назвав ритм, і монотонність, і низькочастотність, що спричиняють якийсь такий стан стан у всіх істот навіть нелюдського виду. Якщо колискову іноземною мовою дати слухати людині й собаці, то реакція буде приблизно однакова. Так, у них різні частотні сприйняття, але схожі. Принаймні щур мій засинає.

Прилинули голуби, Сіли, впали, загули. — Ви, голуби, не гудіть, Настусеньки не збудіть.

Джерело: Пісенний вінок: Українські народні пісні / Упорядник Андрій Михалко. — Київ: Криниця, 2007. — 400 с.

Дмитро КОНОВАЛОВ, кінорежисер, кандидат філософських наук, засновник студії «Док. Кіно. Трансформація»

Бесіда четверта.

Документаліст Дмитро КОНОВАЛОВ До-ку-мен-та-ліс-ти-ка! Звучить в голові. Це я тільки-но прочитала тексти кількох нових колискових, і їхні образи нагадали мені одразу декілька фільмів художніх та документальних. Але в суперсучасному кіно я не спеціаліст, тож ми в дивний спосіб переміщаємось до затишного помешкання Дмитра Коновалова, де впереміш із кавою та цілком побутовими розмовами відбувається магія кіно.

Наталка МАРИНЧАК: Коли я вивчала колискові 21 століття, на них довелося подивитися під різними кутами, крізь призму бачення різних фахівців. Що відбувається в кіно? Взагалі ці мотиви колискової — патерновість, ритм, коди, архетипи — вони можливі де-небудь у сучасному кіно? Дмитро КОНОВАЛОВ: Мені чомусь спав на думку фільм «Аліса в За дзеркаллі», там є прекрасна роль Саші Барона Коена, там, де він грає повели теля часу. І якщо ми сприймаємо фільм як сон, тому що одне з визначень філь му, яке йому дав прекрасний режисер Сідні Люмьєт… він сказав, що «фільм повинен бути схожий на сон, тільки дуже реальний». Якщо ми сприймемо це як відправну точку в нашій розмові, то кожен фільм нас занурює в якийсь сон, виходить, у кожному фільмі є колискова, ось це занурення. Н. М.: Можу згадати Олександра Блока, який говорив про кіно як про «електричний сон наяву»(«В кабаках, в переулках, в извивах…»). Д. К.: Ну ось, сон наяву. Відповідно у фільмі є якісь техніки, які за дуже доброї уяви та розвиненої фантазії можна назвати колисковими. 41

Н. М.: Використання якоїсь гіпнотичної техніки побудови чи довжини кадру, що діє, скажімо, подібно до колискової, тобто: а) заспокоює, б) якось нас уповільнює і вводить у стан легкого трансу-медитації. Д. К.: Кіно, воно ж не заспокоює, воно швидше заворожує. Ба більше, воно приводить нас в інший простір і в якийсь інший час. Все це є, при вели кому допущенні сном – уві сні ми теж опиняємося в іншому просторі. «Любовний настрій» — Вонг Кар Вай, там, наприклад, фільм, по суті, скла дається з повторюваних сцен, сцени повторюються, вони однакові, змінюють ся лише сукні головної героїні і ось ця повторюваність… вона от… Н. М.: І є колисковою… Д. М.: Певне кадрування, певний саундтрек. Ось, наприклад, якщо диви тися фільм «Джокер», то там саундтрек і хореографія, хореографія рухів Джо кера, його існування — це все теж, безумовно, магія. Н. М.: Що ще.. ? Кадрування ти говориш. Д. К.: Так, є метр Гліб Павліковський, який знімає прості фільми, але зав дяки композиції кадру вони мають особливий психологічній вплив, наприк лад, фільм «Іда». Простежуючи лінію Павліковського, Ларса фон Трієра, ми приходимо до заповітів Андрія Тарковського про те, що фільм як сон. Н. М.: Тарковський — що спадає на думку — він взагалі, по-моєму, одна величезна сон-медитація, але Тарковський це все-таки 20 століття, а ми говоримо про 21. Д. К.: Якщо говорити про техніку, то це, звичайно, колір, світло і деталі. Наприклад, є режисер Вес Андерсон, він за допомогою деталей створює ре альність сну. Всі його фільми схожі на сон. Н. М.: Колискова можлива в документальному кіно? Д. К.: Звичайно…

Мати доню колихала, Колихаючи, співала: «Ніч надходить, треба спати, Коло тебе рідна мати». Я тебе нагодувала, І сповила, і приспала... Я не сплю, тобі співаю, Баю, баю, баю, баю. Геть від тебе всяке лихо, Хай круг тебе буде тихо... Я не сплю, тобі співаю, Спи, дитино, баю, баю...

Примітки: Записано 1969 р. в м. Дрогобичі від С.С. Чулупа. Джерело: Пісні з Львівщини / Упорядник Ю.О. Корчинський. — Київ: Музична Україна, 1988. — 446 с. 44

о. Віктор МАРИНЧАК, священник, філолог

Бесіда п’ята.

Священник, філолог Віктор МАРИНЧАК Колискова 21 століття — це чи не найперший проєкт, де ми виступаємо разом із батьком. І для мене це знакова річ, адже від початку колискова — це про батьківство, сім’ю, про пам’ять поколінь та про єдність і спокій. Я впіймала його після недільної служби, і ми, обоє стомлені, сидимо на канапі й трішки прислухаємося до простору. Історію про підслуховування слова «архетип» я йому не розповідаю, але після нашої бесіди він простягає мені словник Сергія Аверинцева «Софія-Логос». «От, — каже, — перекладений українською, тут найкраще визначення “архетипу”». Я посміхаюся і кладу книжку до рюкзака. За п’ять хвилин у вітальні, де ми зібрались разом з мамою випити чай, я розповідаю про проєкт, а на столі потихеньку виростає книжкова вежа. Для мене колискова — це ось про ЦЕ: про те, як доволі просте першоутворення нарощує плоди/м’язи сенсів та підсмислів; видозмінюється, змінює мету, але при цьому не відривається від свого коріння.

Наталка МАРИНЧАК: Колискова — це архетип, на чому вона будувалася раніше і тепер — у 21 столітті? о. Віктор МАРИНЧАК: Головна конструкція «баю-бай», колискова будується на повторах мелодійних і словесних. Її функція полягає в тому, щоби заспокоїти, приспати дитину, архетипічно це надзвичайно важливо, тому що вдень людина працює, і важливо приспати дитину, щоб вона не заважала працювати, бо раніше люди були змушені брати в поле своїх дітей. А якщо в давнішу давнину, вони весь час були разом, і щось треба було робити, щоб дитина не заважала, її треба було приспати, щоб вона тихенько побула в якомусь місці, не привертаючи уваги. Вночі теж вовки виходять на полювання — і треба 47

приспати дитину, вороги нападають — і треба приспати дитину, щоб вона знов таки не привернула до себе увагу тих ворогів, тобто це присипання було надзвичайно важливе. Відповідно і ритміка, і мелодика, і певні слова, які так чи інакше повинні були дати спокій, і те спить, інше спить, і ніч прийшла, і сонце сіло, і тиша має бути, і тощо, і тощо… Н. М.: Раніше колискова була спрямована на когось — на дитину, а зараз її вектор змінюється, в ній з’являється більше Я, вона спрямована на себе самого, вглиб себе. Це вплив часу? о. В. М.: Я думаю, що тут є реалізація дуже глибоких психологічних речей, які пов’язані з тим, що всередині людина залишається дитиною, і так чи інакше повернення до себе — це повернення в своє дитинство, коли ти не зіпсований і не затьмарений, ти не деформований тими обставинами, які є, ти не є тою неспокійною, стурбованою людиною, якою вона має бути в теперішньому суспільстві — вона весь час ловить хвилі, які йдуть з простору, і хвилі ці дають сигнали про небезпеку, про ворожість, про агресію і таке інше. Саме тому людині потрібен захист від цього всього, адже ми не можемо убезпечити себе повноцінно від якихось нових незасвоєних небезпек, а їх не було в нашому попередньому досвіді, ми весь час зіткаємося з новими випробуваннями, до яких ми абсолютно не готові, і, маючи весь час нові випробування, ми не можемо забезпечити себе необхідними засобами боротьби чи захисту від них. І щоби витримати тиск зовнішнього середовища, нам треба бути всередині спокійними, впевненими, врівноваженими, так, щоби ти повернувся до своїх основ, не обов’язково до коріння до самого, але до підґрунтя свого існування, де ти відчуваєш під собою твердий ґрунт і ти маєш бути в стані людини захищеної. Архетипічно людина виходить з утроби в світ незахищеною, вразливою, що піддає її будь-яким небезпекам і тощо, і тощо. Насправді є такий архетип — прагнення повернутися в материнську утробу, поки людина на руках, поки її огортають материнські руки, пригортаючи до грудей, якими не лише годують, але й заспокоюють, людина відчуває себе більш захищеною, ніж в інших обставинах, коли вона там повзає по підлозі. Дитина дуже часто проситься на руки, зростаючи, тому що їй потрібно оце відчуття — ти захищений, ти відокремлений від оцього ворожого середовища, і так само їй потрібно, щоби вона відчула в тембрі, в мелодії, в ритмі, в словах оце відчуття захищеності. Бо коли не відчуваєш себе захищеним, то не можеш так легко заснути, ми прагнемо в сон, і нам потрібно заколисати самих себе. Сон — це як твій 48

першочас, час твого найпершого дитинства, найпершого твого досвіду, він тебе туди повертає, тому добре було би заколисатися, як відокремлення від ворожого світу, як повернення в стан захищеності.

Човник хитається серед води, Плеще о хвилі веслом, В місячнім сяйві біліють хати, Згадаєм деннеє зло. — Люба дитино, засни, засни, Забудеш деннеє зло. Човник хитається серед води, Тільки одні комиші, З вітром шуткуючи на всі лади, Ворушать тишу ночі. — Люба дитино, засни, засни, — Прийде розрада душі.

Примітки: 1. Останні два рядки кожного куплету повторюються двічі. 2. Зап. О. Кузьменко 01.10.1997 р. у с. Завалля Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. від Храпко Федори, 1933 р.н. Колискова. Нотна транскрипція Л. Лукашенко. Джерело: Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. — 640 с. 50

Дар’я ХРІСАНФОВА, художниця, викладачка кафедри візуальних практик Харківської державної академії дизайну і мистецтв

Бесіда шоста.

Художниця Дар’я ХРІСАНФОВА Зазвичай художник, який ілюструє книгу, залишається десь за кадром, але не в нашому випадку, адже Даша — саме та людина, що своєю роботою доводить: можна не поспішати навіть за умови наношвидкостей цього світу. Можна приділити час собі та своєму дереву всередині, а також маленьким листочкам. Художниця наче казковий персонаж, якому доступно уповільнити час, знайти його для того, щоб розгледіти під збільшувальним склом тоненькі судини рослин, відчути єдність із цим світом. Саме тому, коли постало питання, кого запросити як художника-ілюстратора для «Колискової 21 століття», мій вибір був однозначний, бо навіть найшвидші тексти поряд з ілюстраціями Дар’ї Хрісанфової уповільнюються, стають м’якіші.

Дар’я ХРІСАНФОВА: Коли ти почала говорити про фольклор, про старі колискові, це нагадало мені за структурою щось, що проростає. Таке відчуття землі, крізь яку проростає щось. Ось так і ці колискові проходять крізь тепло поверхні землі, коли чуєш, як дух — те, ЩО проростає, знаходить легкість неба. Ось так і ці роботі з рослинами будуть з’являтися живі чи сушені, і крізь них можна буде прочинити двері в зовсім інший світ. Перегортаєш обкладинку, а під нею ховається щось, що веде тебе в зовсім іншу реальність. 53

З погляду оформлення воно буде цікаве й світле, наче ти поринаєш в сон (ти не завжди поринаєш в ідеальний сон), і ось цей стан мені дуже подобається в цих старовинних колискових. Для мене це як відкриття, дуже сильне одкровення, важливе прийняття смерті не як страху, а початку, тільки інакшого. Стан, коли ти заговорюєш страх, ти його називаєш, ти його знаєш, але ти не боїшся цього сну, того, що ти там побачиш або почуєш. Є ще момент промовляння, ритмічного промовляння, і справа не в трансі, і не в тому, що воно нагадує шум води, або листя, або голоси птахів, а таке відчуття, що воно послідовно їх називає, ось що мені дуже сподобалося в старовинній колисковій, бо є певне відчуття, як ніби ти гортаєш сторінки, коли знайомишся з книгою, коли слухаєш шерех цих сторінок. І ось хотілося б, щоб сама структура і сама книга, щоб вона теж була як колискова, коли гортаєш послідовно: з чогось виходиш і в щось входиш, і ось щоб цей стан колискової пізнавався через світло, не через тінь. Наталка МАРИНЧАК: Дашо, ти ілюструєш нашу книгу, в курсі, як вона пишеться і з чого складається, скажи, можна намалювати колискову? Чи можна намалювати тільки сон? Д. Х.: Мені здається, що можна намалювати колискову, сон — це кінцевий етап колискової, адже, по суті, ти малюєш тіло… Ми уже звикли візуалізувати, і візуалізація вже вважається як продукт — результат, а в принципі хотілося б, щоб візуалізація була процесом. Дуже хочеться домогтися в малюванні того, щоб не було саме занурення в сам сон, щоб це була історія, але не сюжетна, щоб це була розповідь поміж рядків, пропусків, які з’являються між словами. По суті, саме вони є музикою, ми називаємо тексти, ми називаємо літери, але все інше, що між ними тече, — це вода, і ось цю воду хотілося би намалювати. Н. М.: У мене є відчуття в процесі підготовки книги, що колискові раптово почали жити своїм життям, а всі тексти та персонажі — і ті, що були всередині текстів, і реальні люди — митці та спеціалісти — почали вести розмови між собою. І подекуди виходили цікаві діалоги, а я — авторка та укладачка — стала чимось на кшталт комутатора, який ледве встигає перемикати лінії та канали, щоб почути та встигнути записати кожного. І найперше, що ожило і заговорило в колискових, прадавніх та сучасних — це ритм, якісь патерни і текстові, і музичні, якісь архетипові ознаки. Як все це передати та чи можна візуалізувати взагалі? 54

Д. Х.: Це буде певне нашарування, його можна зобразити як нашарування несюжетного ряду, рух яких-небудь речей, рослин, води. Коли бачиш рух води навколо каменя, цей момент, він схожий на колискову: коли несильно тече вода і з’являється легкий вітер, камінь не рухається, а ось цей рух навколо каменя, він і заколисує. Вода заспокоює тривоги, і вода — це і є той патерн, про який ти говориш, це і є нашарування певного ритму. Ще можна так подивитись: ось коли ти плетеш вінок, ти теж нашаровуєш одне на інше, і потім, коли ти його відпускаєш у воду, — це вже результат, це вже сон, але той час, коли ти його плетеш, — це колискова. Н. М.: Ми говоримо задовго до того, як книга піде у друк, ти зараз малюєш, чи будеш візуалізовувати якусь колискову? Або ти будеш малювати власну? Чи намалюєш якісь архетипові образи? Д. Х.: Буде, напевно, всього потрошку, але мені здається, не зовсім чесно було б малювати повністю свою колискову, тому що вже є історії, є автори, є музиканти, є художники слова і звуку, які вкладають в свої історії певні смисли, я хочу їх почути. Безперечно, я їх буду інтерпретувати і слухати так, як я вмію слухати… ось зараз, поки розповідала, придумала, яку штуку намалюю, бо ще цей стан колискової, це коли ти не розумієш, осінь чи зима, один час переходить в інший і прямує у третій; стан, коли трава йде в дерево і переходить у небо, а дерева… вони не настільки темні, якими ми звикли їх бачити. Ось зараз за вікном, по суті, портрет колискової, тому що ми звикли, що взимку чорне на білому снігу і ми не бачимо нічого, крім чорного і білого, а зараз ось цей стан снігу і зеленої трави, і зелених дерев, які по своїй суті і є та сама трава, яка виростає з дерева і лоскоче небо. Н. М.: Художницю, що думає деревами, ми запросили до проєкту не просто так. Це сталося через головний задум книги: ми йдемо від коренів, від стародавніх колискових, які були написані раніше, не мають авторів, а тільки місце, де вони були записані, і виростаємо до 21 століття, де колискові вже або листочки, або плоди, нашарування всього того, що вплинуло на те, що колискова сьогодні є саме такою, якою є. І ми бачимо, як ці «плоди» сьогодні намагаються візуалізуватись. Д. Х.: Так, вона — колискова — візуалізується, вона навіть портретизується, що мені взагалі і подобається в цьому русі колискових від історичних до більш сучасних, ось ця нашарованість і певна горизонтальність у них, ось це нашарування і рух по горизонталі, воно дуже сильно заспокоює, тому що 55

ось цей стан — це і є портретність, але портретність як ризома. У буквальному перекладі з французької ризома — це кореневище, і ось це кореневище не рухається по горизонталі, воно, як павутинка, розповзається, і між ним ходить вода, трава, але кожен корінець стикається з іншим, і є момент небезпечний: піти або не піти в те, коли портретність стає основоположною, вона має бути провідником, а не самоціллю. Н. М.: Ми саме підійшли до глобальних висновків цього проєкту, до того, що справді в 21 столітті колискова перестає (але не перестала остаточно) бути спрямованою на когось, вона стає авторською в будь-якому розумінні, як у музичному, так і в художньому, літературному, і автор спрямовує її на себе, автор заспокоює себе в 21 столітті, і дуже важливо, щоб це було не его-заспокоєння, а щось таке, що, крім заспокоєння, показує, що Я — це не самоціль, що це Я може сприйматись крізь дзеркало, крізь призму сучасності й відкрити якийсь третій смисл колискової. Д. Х.: Так, важливий момент, коли ти заспокоюєшся, ти вивчаєш, пізнаєш себе для того, щоби потім почути іншого. Бо якщо ти вивчаєш себе точно настільки, щоб тільки відтворювати себе, то, по суті, ти стаєш вже не дзеркалом як провідником, а ти стаєш дзеркалом без провідника, ти залишаєшся в дзеркалі, насправді ти відбиток. Немає нічого поганого в егоїстичності, вивчати себе, рухатися, тим більше сучасний світ та інформація такі прискорені, що людині не вистачає ось цього стану встигнути пізнати себе, вона встигає іноді прочитати що-небудь, трансформувати, але не встигає спокійно послухати. Колискова дається саме для того, щоб спокійно почути себе, щоб не поспішати. Коли ти не поспішаєш пізнати себе, ти не поспішаєш пізнати й іншого. Н. М.: Я сподіваюся, що той, хто буде читати, може, за якісь 10–20 років, матиме змогу зрозуміти, що цей проєкт в цілому та ці колискові — це наш спосіб вивчення себе завдяки ось цьому «призупиненню руху» . Д. Х.: Це цікавий досвід і для нас, і для тих, хто буде слухати, читати та дивитись. Принаймні вони матимуть змогу роздивитись, як жили інші, а це важливо.

Повішу я колисочку В темнім лісі на липочку. Буде вітрець повівати, Мале дитя колисати. Будут пташки прилітати Та будут співати, Дитиночку маленечку Будут присипляти.

Джерело: Золотий Дунай. Символіка української пісні / Упорядник Марія Чумарна. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2007. — 264 с.

Дмитро МАЛИЙ, український композитор, піаніст, кандидат мистецтвознавства

Бесіда сьома.

Композитор Дмитро МАЛИЙ Із Дімою Малим сидимо в кав’ярні. Перше, що він вимовляє: «Колискова — це код нації!» І досить голосно. Барист завмирає. Люди за сусідніми столиками повертають голови. Я посміхаюся. Я ще не певна щодо коду, але точно знаю: колискові — це дуже характерний часовий зріз, як і те, що колискові 21 століття, які звучали на концерті «Fresh Lullabies / Колисковий Фреш» є предметом гарячих дискусій серед авторів, музикантів, виконавців та слухачів. Діма — автор колискової на текст Галини Матвєєвої, він абсолютно впевнений: цей жанр ще буде видозмінюватися.

Для мене колискова — це передусім генетичний код нації, це так і залишається. Дмитро МАЛИЙ: Свою колискову я мислив як сцену, як сценічну дію, бо я її так і назвав — фольк-сцена — квазіжанр. Наталка МАРИНЧАК: Генетичний код нації… теж доходжу цього висновку внаслідок дослідження. Після концерту наших колискових («FreshLullabies / Колисковий Фреш») тобі не здалося, що якось не заснеш під ці колискові 21 століття? Д. М.: Звісно, так, жанри в 21 столітті змінюються, лишається тільки суть колискової, а форма може змінюватися. Як я сказав, для мене колискова — це генетичний код нації. Суть колискової, з одного боку, заколисати дитину, та, 61

з іншого, її можна розглядати більш широко, і тоді ми відходимо від ідеї, що слід лише заколисати дитину, і приходимо до якогось іншого розумінням цього жанру, і тут усе вже залежить від авторської фантазії. Головне відповісти потім на запитання, чи залишиться це колисковою? Н. М.: Ось з цим питанням ми і стикаємося, і доходимо разом із різноманітними митцями та спеціалістами висновку, що у 21 столітті в основному використовуються архетипи-колискові, тобто це натяки на те, що є зв’язок між поколіннями. Подивімося на Колискову з музичного погляду: що в авторської колискової лишилося від традиційної? Д. М.: Суто з технічних моментів залишився, наприклад, розмір 2/4, тому що колиска. Вона гойдається туди-сюди, туди-сюди. Тобто розмір і ритм залишилися. А що в музиці помінятися може? Це може бути спокійний темп і музика, але знову-таки, все йде за мотивацією, може бути і гучна музика, але все повинно мати підґрунтя. Н. М.: Коли слухаємо сучасних композиторів, стає зрозуміло, що у 21 столітті не завжди заснеш під колискову, іноді це може бути щось таке, що може навіть налякати. У тебе яке відчуття? Ось ти слухав своїх колег на концерті (ідеться про концерт «FreshLullabies / Колисковий Фреш», що відбувся на Камерній сцені Схід ОПЕРА в рамках проєкту Першої музично-театральної резиденції), як воно? Д. М.: Коли я тільки починав писати колискові, я собі ставив питання, а чи буде ця музика схожа на колискову? Колискові — це повторюваність, з одного боку, в словах, а з іншого боку, це певна повторюваність у музичному плані, за цим я йшов. Якщо прибрати повтори, тоді ця музика залишиться колисковою чи стане просто піснею? Мусить бути грань між колисковою та піснею. Коли ти гойдаєш дитину, ти повинен діяти гіпнотично, додаючи якісь певні шуми в голосі, а в тексті що? Текст, на мою думку, може весь час змінюватися, можна його придумувати по ходу (як це було в «Пригодах Шурика»), але мелодія при цьому не змінюється. І ось ця, свого роду зацикленість мелодії, вона повинна діяти гіпнотично, саме тоді, я думаю, це буде колискова. Н. М.: Присипляти завдяки патернам, завдяки повторам та цикліч ності. Дімо, під свою колискову пробував заколисати дитину? Д. М.: У мене малий засинає сам. 62

Головне, що коли я починав писати цю колискову, я ставив собі питання, а чи буде це колисковою, чи не буде це піснею. Я вважаю, що вийшла саме колискова. В одному місці там можна було б поміняти тональність, наприклад, але можливо, це б порушило гіпнотичність усього твору.

Люлі, люлі, прилетіли гулі Та й сіли на люлі. Ой ви, гулі, не гуділь, Дитиноньки не будіть. Колисочка шатається, Дитиночці дрімається. Є... є... я!

Бесіда восьма.

Художник, перформер Костянтин ЗОРКІН Сидимо в художній майстерні. Я потрапила сюди вперше і як заворожена дивлюсь на величезне полотно графітового кольору. Я зайшла із якимось питанням щодо дерева. Костя каже: «Мені простіше тобі все показати за кілька хвилин, ніж дві години пояснювати безпредметно». Він витягає звідкись уламок дерева і починає обробляти: — Дивись, це такий ніж, це ось такий, потім ще… Хвилин за 15 я тримаю в руках готову маленьку дерев’яну лисицю — персонажа своєї дитячої казки. — Костю, а з чого ти зробив її? — З липи, здається, це було бильце дитячого ліжечка, певно, такі раніше у всіх були, знайшов на звалищі. Пам’ятаєш? Я?! Я не тільки пам’ятаю — вся моя історія з колисковими почалася точно з такого самого ліжечка, яке, певно, й досі зберігається в батьків десь у сараї. Всередині я завмираю та дослухаюся. Якесь ще питання кружляє під стелею майстерні… — А-а-а, ця картина? — протяжно вимовляю я та вказую головою на полотно, яке має наді мною магічну дію спокою. — Я її називаю мотанкою. Шити я не вмію, тож вона сформована за іншим принципом, клейовий пістолет і… — А з чого вона? — Постільна білизна, рядно, все, що з натурального матеріалу, — в цей момент я розумію, що от воно (!): Всесвіт знову милостиво привів мене правильно. — У мене є проєкт, присвячений колисковим, — починаю я… І от на мене вже сиплються імена перформерів та назви проєктів. Я чемно і голосно співаю осанну Всесвіту! 67

Костянтин ЗОРКІН, художник, перформер, викладач кафедри візуальних практик Харківської державної академії дизайну і мистецтв Наталка МАРИНЧАК: У процесі дослідження, що являє собою колискова 21 століття, я доходжу висновку, що вона прагне візуалізації. Ми маємо не тільки чути її, ми мусимо її побачити. Є перформанси із використанням патерну колискової, є картини й фільми. Як тобі відається, чим вона є… колискова сьогодні? Костянтин ЗОРКІН: У мене відчуття, що колискова в 21 столітті — це колискова, заспівана самому собі, спроба себе заспокоїти насправді і впливати на той час сну, який ми зазвичай не контролюємо. Ми настільки залучені до великого потоку інформації, такого, напевно, не було в 20 столітті і тим більше в 21. У людини був час подумати в перебігу дня, а зараз — це я оцінюю свій стан — подумати можна тільки вночі, а вночі після всього цього потоку хочеться спати. Вночі ми перетравлюємо інформацію, не контролюючи, там йде процес, і можна туди закинути якесь композиційно-організуюче зерно, реагент якийсь, який може якось вплинути… стало бути і на наступний день теж, тому ЩО для нас є колискова? Що ми дивимося перед сном, які фільми (це теж може бути цікава тема), якісь фільми тебе заспокоюють, якісь не дають тобі спати. Колискова — це відмінний критерій, у кожного поета бувала колискова і, бувало, що не одна, у рок-музикантів, наприклад, у ВВ, який би не був стьоб, але у кожного ця тема спливає, як у кожного є свій особистий Гамлет, так і в кожного є своя колискова, і це якийсь полюс щодо хіту, є хіт, а є хіт-колискова, сірий кардинал нового альбому якоїсь групи. Є, наприклад, білоруський гурт «Петля пристрасті», постпанк, у них є колискова, яка моя взагалі улюблена у них пісня, а хіт у них «Квітка», який більш експресивний, більш простий, напевно, але при цьому якраз візуальний образ є, що ось є ніч, день минув, саме момент переходу, що дуже хвилює всіх художників — це момент переходу і перехідний стан, коли ми відчуваємо, що ми зараз втратимо контроль, і ми повинні бути максимально зібрані, і щось закинути наперед. І ми, напевно, розуміємо, що слова там не подіють в цьому стані, і ми переходимо на мову візуального, тобто ми намагаємося образи закинути, знайти слова, які вже менше слова, але більше образи, образи важливіше за слова. 68

Н. М. Як думаєш, можна художнику якось в дереві висловити колискову? К. З.: У дереві не знаю, в перформансі є цей елемент, тому що в перформансі дуже часто є момент заспокоєння, є максимальний надрив, а є момент заспокоєння, вкладання спати, оскільки твір — це така собі дитина. Там — в перформансі — теж є катарсис, якесь напруження і потім заспокоєння, коли ми закінчуємо, ми закінчуємо спокійно, ми не кидаємо дитину на ліжко і тікаємо, а закінчуємо спокійно, колискова створює відчуття безпеки. Мені здається, ось це важливий момент. Тобто коли ти заспівав колискову, ти відчуваєш себе в безпеці, добре тобі чи погано — ти в безпеці, тобто дитина буде ментально в безпеці, навіть опинившись знаходячись без батька у себе в ліжку, у себе в кімнаті, є ж страшилки, а є колискові, ось момент заспокоєння він є. Не знаю, чи можна знайти це в дереві. Я почав працювати з тканиною, і мені здається, що в цій роботі цей момент є, тому що вона зроблена в основному з постільної білизни. Коли працюю, я її розгладжую, і ось це тактильне відчуття в руках, які гладять ліжко перед сном — це ось теж таке відчуття спокійне, коли рука гладить ліжко перед сном, іноді щось шорстке, іноді складки, складки розгладжуються, і ось в цьому стані можна засинати, тому що відчуття безпеки в мене від цієї роботи відбувається. У дереві в мене більше заклинання, заклинання — це занадто сильна формула для сну, може статись зустріч з невідомим. Але спокій в матеріалі, безумовно, є, коли ми працюємо з матеріалом, ми спочатку наче його терзаємо, ріжемо, шліфуємо, фарбуємо, а потім ми його залишаємо — і він заспокоюється, і ось важливо, щоб він постояв, заспокоївся, висох, покрився шаром пилу, і ось в цьому стані він вже живе сам. Н. М.: Гіпнолог, з яким я розмовляла про колискову, говорить про дуже великі кінестетичні властивості колискової, і ось ти теж говориш про важливість тактильних відчуттів. Якщо робота з тканиною для тебе прообраз колискової, то як відбувається сам процес? Що з матеріалом — ти його до колискової рвеш, ріжеш? К. З.: Рвав в основному, ну і різав теж. Я колискову знайшов навіть в тій роботі (фільм «The hill»), яку ми зараз робимо з Сандро (Сандро Гарібашвілі — перформер): там є чоловік і жінка, і вони наче виконують такий танець, і там є момент колискової, бо є момент проводів, звільнення свого роду, і після нашої розмови про колискову я поговорив із Сандро, і ми вирішили, що все-таки є там структура колискової в нашому відеопродукті, там явно 69

Кадри з проєкту «The Hill»

є момент сну, пробудження і настанов на наступний вихід за межі і програмування сну свого роду. Фільм буде називатися «The hill». Мені здається, колискові з’явилися в традиційній культурі, тому що люди розуміли відповідальність перед цим станом, і як перед усім невідомим, вони здійснювали якийсь ритуал. Нас хвилювала тема штучних спогадів, і мені здається, це перегукується з романом «Чи мріє андроїд про електроовець?», там злегка порушена тема штучних спогадів, що реалізована вже в другій частині «Той, що біжить по лезу», той, який вже без Ф. Діка знятий. І ось як створювати штучні спогади, для цього ж потрібно самому щось зрозуміти, створити носія цих спогадів, а уві сні, щоб утримати зв’язок із реальністю, потрібно створити такі її образи, які будуть не турбувати, але при цьому тримати зв’язок з реальністю, тоді проговорюються якісь речі… щось там про котика, якісь дивні штуки, вони заспокоюють більше на рівні звуку, на рівні візуальному, ніж на рівні слів. Тому що якщо взяти слова, щось там про котика, причому тут котик, але це добре працює. Справа не в словах, напевно, а в тому, як вони звучать. Н. М.: Справа в розмірі та в повторенні, можливо, навіть ще в положенні людини, яка співає, бо зазвичай колискову співає людина сидячи або стоячи, а це звук з різних резонаторів, і він має певні структуру, вібрації. К. З.: Так, при цьому вона ще може розгойдуватися. Н. М.: Так, тобто це своєрідне введення в транс, і себе також. Той, хто заколисує, дуже часто і сам засинає. Ми з тобою говорили про те, що в 21 столітті колискова більше спрямована на себе. Це ось такий егоїстичний акт, щось спрямоване тільки на себе, а не на когось. Як думаєш, це тому що ми живемо в цьому швидкому світі, тому що навколо стільки інформації і тому що нам тепер важливо вже заспокоювати самих себе? К. З.: Треба просто ще встигати підсумовувати, а ми не встигаємо. У цей момент переходу ми не встигаємо його помітити, падаємо, прокидаємося, біжимо далі, а ось момент переходу і підбиття підсумків пропущений. Коли людина самотня, виходить, вона заколисує сама себе, вигадує сама собі якийсь текст і звертається вже не до досвіду колективного, а до власного, а він завжди патологічний, там немає відстороненості, там все занадто боляче, людина обирає з цього щось найспокійніше, але все одно і в цьому є біль. Звичайно, вона себе не заспокоює, а тільки ятрить цей біль і взагалі 71

насолоджується цим болем — от мистецтво, воно часто таке, наче дозволена собі слабкість, а я насправді не прихильник такого мистецтва, я прихильник мистецтва як дії сили, тому колискова може бути текстом сили, якщо вона відповідальна. Тож, якщо по-чесному, то колискові потрібно писати так, щоб ти сам заснув під неї. Це пісня для певного часу доби, це, мені здається, дивовижно як таке. Є пісня для пори року, для переходу, а це пісня для часу доби, та ще й регулярний ритуал… У кожної людини свої сутінки, просто і своє засинання, тому колискова собі, скажімо так, вона співається в різний час. Питання, де ти засинаєш, теж дуже важливе, навколо тебе шумить ліс або море — це все різні пісні, різні ночі. У колисковій класно, що дуже багато колискових — це імпровізації. І народилися вони з імпровізації, тобто є заданий ритм, і далі співається те, що навколо взагалі відбувається: свічка горить, свічка горить, котик пройшов, котик пройшов… хмаринка пробігла, пташка полетіла до своїх діток… і виходить такий світ, який збирається і закручується як такий маленький смерчик, як коловерть затікає до підсвідомості, людина щось бачить в цей момент, щось представляє, це прекрасно, це міф, який записується на мозковий барабан. Н. М.: Мені подобається, як це все збігається, коли різні люди, зайняті в різних видах мистецтва розказують мені про абсолютно унікальні свої штуки, а потім це так… р-а-а-а-з — і збігається, збирається в одну мозаїку. Яка врешті нам самим в процеси цих розмов дає зрозуміти, а що ж це за звір такий — «колискова».

Анастасія ВРУБЛЕВСЬКА, диригентка

Бесіда дев’ята.

Диригентка Анастасія ВРУБЛЕВСЬКА Доки відбувався процес написання та впорядкування книги, мені весь час муляла думка, що хтось із музикантів мусить «виправдати» перед фольклористами ті сучасні колискові, під які тепер не завжди заснеш. Диригентка! Звісно, хто відповість краще за людину, яка стовідсотково чула новітні українські, щойно написані колискові 2020 року, а до того ж прихильно ставиться до авторських експериментів як у музиці, так і в письменстві. Кілька хвилин — і ось уже меседжер миготить повідомленнями з м. Кракова, наче явне підтвердження швидкості світу.

Наталка МАРИНЧАК: Що для тебе колискова 21 століття? Ти ж чула щойно написані колискові композиторів Дмитра Малого, Сергія Вілки? Анастасія ВРУБЛЕВСЬКА: Коли чуєш слово «колискова», то вже не виникають асоціації лише з материнською піснею перед сном, ти розумієш, що це буде проникнення у сферу інтимного, сокровенного, внутрішнього світу. Причому не тільки за допомогою тексту та мелодії, як у народних піснях (якщо брати до уваги суто музичні характеристики), сьогодні до цього долучені всі музичні засоби виразності, стилі, склади виконавські. Тобто колискова стала збірним поняттям — радше це про наповнення, ніж про жанр. Н. М.: Тобі як диригентці й людині, яка професійно займається музикою, помітно, що колискова еволюціонувала і тепер, принаймні за текстами 75

точно. Вона буває більше спрямована на самого автора, який намагається заспокоювати та заколисувати самого себе. У музиці це чутно? А. В.: У музиці я помітила передусім розширення форми. Тобто композиторам стає замало просто монотонного повторення куплетів. Ефекти заколисування та заспокоєння досягаються іншими засобами: повторенням ритмічних елементів, використанням специфічних барв інструментів, динаміки, плавної мелодії тощо. А от форма стає помічником розкриття нарації, кульмінації як донесення головної думки. Н. М.: Колискова, яка від початку доволі простий жанр, де весь час патерни, повтори, семпли спричинюють заколисувальний ефект, зараз ускладнилась музично. Чим тобі було би цікавіше диригувати: праколисковими, класичними авторськими колисковими чи новітніми, тими, що їх пишуть зараз? А. В.: Це дуже цікаве запитання, бо диригування потрібне в принципі тільки за наявності великих складів виконавців, тому це однозначно обробки, сучасні авторські колискові. Але якби я взяла колискову в її прадавньому вигляді, то, напевне, заспівала б її сама. Так само і в роботі з колективом над колисковою диригент, окрім технічних завдань, виконує роль провідника між партитурою (композитором) і виконавцями та слухачами, тобто, по суті, ти з солістами та оркестром (колективом) маєш перетворитись на єдиний організм, на таку собі «матір». Тоді слухач буде сприймати колискову на підсвідомому рівні, як сприймають її діти. Н. М.: Є в тебе якісь ритуали відходження до сну? Співаєш собі? А. В.: Я практикую медитації. Це дуже схоже на колискові, бо всі ми знаємо, що діти сприймають інформацію на чуттєвому рівні, їм не потрібні для цього аналітичні здібності. Тому медитація — це така собі колискова для дорослих. Н. М. Зізнайся, диригентство — щось на кшталт магії?)) А. В.: Не даремно ж диригенти придумали собі чарівні палички (сміється). Насправді, в диригентських рухах є багато елементів гіпнозу, хоча становлення диригентської професії з цим не пов’язано.

Єва СОЛЬСЬКА, дитяча письменниця

Бесіда остання і несподівана. Дитяча письменниця Єва СОЛЬСЬКА

У той момент, коли я вважала, що моя розвідка вже завершена, книга була відсотків на дев’яносто написана та впорядкована, я потрапила на одну з книжкових презентацій, що не мала жодного стосунку до колискових. Утім, саме там мені випадково впала в око книжка, розгорнувши яку, мені довелося ще раз подякувати Всесвіту. Буквально на першій же сторінці мені наполегливо миготіло «Колискова для павучка» за підписом добре мені знайомої дитячої письменниці. Часу було обмаль, тож, попри всілякі вагання, я набрала номер Єви. Мені терміново треба було її розпитати: звідки взявся той павучок?

Наталка МАРИНЧАК: Готуючи книгу про колискові, я випадково відкрила дитяче видання й побачила там казку «Колискова для павучка»! Єва СОЛЬСЬКА: Випадковості не випадкові. Н. М.: Побачила я це, уже повністю завершивши підготовчу роботу, тож у нас із тобою випадкове невипадкове інтерв’ю. Твоя казка — це колискова, написана в прозі? Є. С. Так, це колискова, написана в прозі, тому що я вважаю, що музика присутня повсюдно, і в прозі, і в природі, і в очах, і в кольорах, і взагалі я сприймаю світ через ритми, тексти власні сприймаю через ритми, іноді, 79

перш ніж почати писати, я чую ритм, і дуже часто я точно знаю, який там ритм буде, і потім намагаюсь його дотримуватись повсякчасно. Так, це колискова, і вона в прозі. Це не заважає їй бути колисковою, це про музику, про відчуття, про любов, про почуття й пізнання світу через звук, через звучання і про те, що любов теж може звучати й відлунювати. Н. М.: Колискову в прозі від Єви можна почитати в книзі видання «Ранок». Це якась збірка? Є. С.: Так, це збірка «Читаємо перед сном», і вона розрахована саме на те, щоби дитину перед сном посадовити на горщик на 5 хвилин, прочитати казочку — і потім у люлю. Коли мені запропонували взяти участь у цьому проєкті, ось ця перша казка… вона народилася найпершою, і мені захотілося написати колискову саме в прозі, тому що, на жаль, я не поетка, але десь глибоко в душі… І ти знаєш, що найдивовижніше, це взагалі цікава історія, мені захотілося написати не просто колискову, а колискову для павучка, та з уроків зоології в школі я пам’ятала, що павучки не чують звук, я нагуглила, що є один вид павуків, павуки-стрибунці, і ці павучки… вони чують, також вони дуже симпатичні. І ось я побачила цього Т. Магнуса1, і це був такий збіг, і я подумала, що мені буде дуже-дуже няшно писати для цього павучка-стрибунця. Н. М.: Ми не можемо надрукувати казку, але ми можемо трошки переказати сюжет. Що там відбувається? Є. С.: Павучок Т. Магнус, я зберегла це ім’я (зоологічну назву), ходить до школи з іншими павучками, і оскільки павучки-стрибунці не плетуть павутину, а використовують таку шовкову нитку, щоб стрибати з гілки на гілку, то цей павучок викладає нитяні картини. Це його таке хобі. Одного дня його вчитель малювання захворів, і замість нього прийшла вчителька музики Цикада, і коли вона побачила картину павучка, то порівняла її з музикою, такою красивою вона була, і павучок розгубився і каже: «А що таке музика?» Цикада шокована, питається: «Що, матуся не співає тобі колискові?» Павучок відповідає, що ні. І, звісно, повернувшись додому зі школи, він підходить до мами й питає: «Мамо, а чому ти не співаєш мені колискової?» Ну, фінал історії я не буду розповідати, спойлерити, але там хепі-енд. Павучок таки почув Т. Магнус — ім’я павучка в казці. Toxeus magnus — біологічна назва одного з видів павучків-стрибунців. 1

колискову, але питання в тому, хто йому заспівав, тому що павуки-стрибунці, хоч і здатні чути звук, але не здатні його видавати. Я намагаюся бути максимально природно достовірною, попри те, що це казка, але я поважаю свого читача: одна річ годувати його казками, а інша — науково достовірними фактами. Н. М.: Це, до речі, дуже важлива тема мого, мабуть, наступного дослідження, чому в казках досить часто закладається неправильна культура поводження із тими чи тими тваринами, використовуються якісь патерни типу годувати їжачків яблуками.. Як дитяча письменниця і як доросла людина, як ти вважаєш, що є колисковою 21 століття, що ти вважаєш колисковою? Є. С. Ой яке цікаве питання. Колискова 21 століття — це концентрація любові материнської або бабусиної (залежно від того, хто співає), яка в 21 столітті стає дедалі більш віртуальною, тому багато хто з дітей позбавлений контакту цього фізичного, тактильного, і фактично цей момент колискової залишається майже єдиним моментом, коли можна відчути оцей контакт тактильний, а для матері, можливо, проявити ось цю свою подекуди віртуальну любов. Я вважаю, що, з одного боку, колискова взагалі сильно змінилася, вона стала більш багатошаровою, більш драйвовою, тому що багато хто з дітей полюбляє також і страшилки, а з іншого боку, вона зберігає ось цей свій момент бути звуковим посередником між мамою та дитиною. Чому класична колискова… вона така ніжна, гармонійна, мелодійна і про любов? Тому що дитина… вона переходить в обійми сну в стані любові, і тоді відбуваються ті речі, які повинні відбуватись: вона зростає, її нервова система міцнішає, а не навпаки… якось так. Н. М.: Дорослі потребують колискової? Є. С.: Ой, іноді так, я точно. Не відмовилась би. Н. М.: У мене взагалі відчуття, що ми її маємо щоденно, просто в різних подобах. Є. С.: Так, я якось не думала над цим питанням і не думала про дорослий формат, але мені здається, у нас у кожного є якісь церемоніали, які нам дозволяють якось максимально комфортно заснути, тобто цей церемоніал якийсь магічний. Як мені здається, вид колискової, форма колискової різниться від того, що саме заспокоює і призводить до балансу, гармонії внутрішньої в дорослої дитини, і це, можливо, також складніше, ніж у дітей. 81

Н. М.: Я сьогодні саме почала писати передмову до книжки і вхопила, що мало того, що вона в кожного персоніфікована, але вона ще й спрямована всередину, до себе, і цей реально майже магічний ритуал, цей архетип магії, він залишився, тому що ця повторюваність, ці погойдування, певна музика, певне звучання цієї музики, певне положення тіла, бо дитину заколисуєш в певному положенні. Або ти гойдаєш її, але в тебе діафрагма в певному положенні.. а дорослий зараз, як ніхто, потребує колискової і трішки магії. В тебе є свій магічний набір перед сном? Є. С.: Так… перед сном я п’ю молоко з медом, досить серйозно кажу, навіть іноді о першій годині, о другій ночі. Я вже розумію, що не можу без цього заснути. Всіх вкласти, і тоді я наливаю собі склянку молока, вимикаю все світло, піднімаю ролети на кухні — і сиджу, і дивлюсь у вікно на місяць, на зорі, на дерева, і п’ю це молоко, так якось я приходжу до тями, приходжу до себе. У дітей же вони теж різні, способи. Пам’ятаєш оці колискові про вовчика, який прийде і зробить «кусь», тобто… різні вони, підходи до нашої душі. Н. М.: Є різні підходи, але майже всі вони знімають відповідальність з того, хто засинає. Це дуже прикольно спостерігати: от прийде котик — і прийде дрімота, або прийде дрімота — і ти заснеш, тобто вона сама прийде, начебто це не від тебе залежить, начебто це якісь сторонні сили, які на тебе в цей час впливають. Є. С.: А ти уяви собі: заснути з відчуттям якоїсь глобальної відповідальності за світ, а так ти спи собі, нічого від тебе не залежить, заспокойся, спи собі спокійно. Для мене, якби хтось мене так заколисував і шепотів на вухо, що спи собі, будь спокійна, зараз ти ні за що не відповідаєш, принаймні найближчі 5-6 годин, я думаю, що я б засинала дуже добре.

КОЛИСКОВІ 21 століття

Зелена колискова Чи спить уже зелене немовля? Згорнулося калачиком і спить. А за колисочку йому — земля, І рік у нього пролетить за мить. А що воно всередині трима? То всесвіту початок і кінець. І тихо-тихо снить собі пітьма чи зірочку, чи теплий пломінець. Чи спить іще зелене немовля? Так солодко, так щемко воно спить. І заколисує його земля, І вітер з нею довго гомонить. А що всередині того зерня? Всередині? А цілий білий світ. Кавалок ночі і кавалок дня, І вогняної папороті цвіт. Та чи воно прокинеться, дитя? У тому ти і сумнівів не май. Зелений час — то час лиш на життя. Ти тільки зачекай.

Юліта РАН,

дитяча письменниця, драматургиня, сценаристка, театральна режисерка, кураторка проєктів Наталка МАРИНЧАК: Що для тебе колискова 21 століття? Юліта РАН: Колискова для мене — передусім закляття, замовляння від біди, від лихого ока, від злих сил. І тих сил, що з нашої реальності, і тих, що не з нашої. У 21 столітті змінилися ритми й гармонії, змінилися й біди, але сакральна сутність колискових, як на мене, лишилася. Утім, будемо чесні: які колискові сьогодні мами співають дітям? У кращому разі це те, що вони самі чули від своїх мам чи бабусь, і це зовсім не обов’язково народні мотиви — я вже не кажу про якісь сучасні твори. Це може бути якась «Ложкой снег мешая» або «Даже сказка спать ложится», тобто мелодії з радянських мультфільмів. Вони можуть бути гарні, можуть бути цікаві сюжетно, але сакрального в них немає, це точно. І от сучасні мелодії намагаються знову повернути цей глибинний смисл колискових, намацати якусь доріжечку до нашого підсвідомого, знову стають заклинаннями і примовляннями — тільки вже від сучасних бід, від яких загалом мистецтво 20 чи 21 століття не може знайти жодних ліків. Сучасні колискові звертаються не так до дитини, як до дорослого — і це не просто якісь мистецькі «вихиляси», це абсолютно актуальна терапевтична потреба сучасної людини, яка не боїться вовка чи якогось лиха одноокого, але лишається беззахисною перед війною чи жахом смерті. А сучасна колискова, так само, як і колискова давня, створює навколо людини захисне коло від цих жахів. 87

Н. М.: Є в тебе якісь ритуали відходження до сну? Запалюєш на ніч свічки, чи п’єш тепле молоко, чи співаєш щось? Ю. Р.: Свічки в мене горять часто і подовгу, на ніч я їх спеціально не запалюю, але перед сном роблю простий і дуже дієвий ритуал для очищення (в усіх значеннях цього слова і на всіх рівнях). Треба довго дивитися на полум’я червоної свічки (а в мене зазвичай горять товсті червоні свічки, то ж із цим проблем не виникає). Потім заплющити очі і продовжувати дивитися на полум’я — у власній уяві. Після цього відчуваєш себе спокійніше, а різний ментальний та енергетичний бруд, що налипнув протягом дня, згоряє. Співати собі на ніч не співаю, але часто, вже у ліжку, підбиваю подумки підсумки дня і складаю плани на день наступний. Коли лягаю спати, а якийсь текст лишається, що називається, недописаним на пів слові, то у думках продовжую його з тієї фрази, де зупинилася. Зранку майже ніколи не забуваю те, що було придумано звечора. Ці штуки робляться завжди у певному ритмі, хоча колисковими їх, звісно, не назвеш. Що ще? Ще я часто на ніч щось дивлюся: кіно чи запис якоїсь вистави або концерту. А мій чоловік завжди ввечері слухає улюблене радіо, де грають лише фортепіанні мелодії, і ми інколи не вимикаємо музику, а просто робимо її тихенько і засинаємо під фортепіано.

Дві сестри Поведуть далеко Подарують Своїм гостям сни Повертайся Поки не зустрінеш Третій сон Примару Морану Як шипшина Триматиме міцно Залишишся З Марою навічно Повертайся До Дрімоти Калини Повертайся До Лади Малини З ними швидко Промине темна ніч

Темна ніч Підійшла до вікон Привела Колискові сни Перший сон Дрімота царівна Ніжно юна Як калини цвіт Другий сон Берегиня Лада Сни солодкі Як з куща малину Обриває І тобі дає Огортає Чарівна Дрімота Як хмаринка Легка Лада-Сон

Тетяна ОСТРОВСЬКА, поетка, письменниця

Колискова — це особлива пісня. Це розмова зі світом, із простором і часом, і водночас це шлях до себе. Ми розповідаємо одне одному казки, нашіптуємо або співаємо пісні, бо намагаємося заспокоїти, подарувати ніжність. Водночас казка чи казкова пісня може лякати, застерігати, лоскотати нерви, показувати таємничий світ, сповнений загадок і питань без відповіді. Життя в 21 столітті й саме часто нагадує казку, де головною загадкою стає визначення власного я. Наш час багатьох змушує наново відкривати власну ідентичність, шукати себе і своє місце в світі. Новітня колискова допомагає йти цим шляхом, вона може стати засобом своєрідної медитації, містком між давнім минулим і невизначеним майбутнім. Вона здатна розбудити приспану пам’ять, віднайти втрачені міфи, почути забуті голоси й заспівати разом із ними. Покличте їх — і вони прокинуться, прийдуть і співатимуть у новому часі новими словами, розповідатимуть казки про сучасність, яка є новим колом і продовженням минулого. Щоб знайти і зрозуміти себе, треба зробити зупинку, сповільнити нервові рухи, заколисати занепокоєні думки. Дихати глибоко, знаходити прості, дивні, нові, старі, чудні слова й виспівувати кожне з них. Це чуттєва пісня, яка дарує зосередженість і спокій, налаштовує на подорож у невідоме й на сміливість її здійснити.

Рухайся із ритмом!

В тебе безліч відтінків І п’ять ракурсів.

Окрім нього Немає нічого.

Вхопись за мотузочок, Що в тобі.

А тепер зупинись І в дзеркало дивись.

Сплети візеруночок. Простягни

Безліч відтінків І п’ять ракурсів.

Руки до себе. Зрозумій, роки летять

В тобі, А на небі

Легко потонути В чудових днях.

Янголи плетуть мережева, Дивлячись на тебе.

Телефон забутий І цей ритм,

В цьому сяйві. Відчувай подих вітру.

Ніхто ще не співав Про тебе так.

Відчувай в тебе В грудях

Безліч відтінків І п’ять ракурсів

Безліч відтінків І п’ять ракурсів.

Висічене твоє тіло В цю мить прекрасне!

Анна МЕЖЕНІНА, поетка, креативна копірайтерка

У великому місті, коли біжиш у справах, чуєш навколо сотні звуків: гуркіт трамвая, уривки розмов перехожих, мелодії в торговому центрі, зрештою, сигнал власного телефону й голос звідти. Усі ці звуки нагадують про справи, людей, які від тебе щось чекають, про власну відповідальність. Інколи вони зливаються в ледь помітний шум, але трапляється, що в гуркіт, який заважає спати вночі. Від нього сумно. Від нього в голові запитання. Від нього буває страшно. А коли поряд звучить пісня, в яку зашита надія, пісня, яка надає сил, — то це сучасна колискова. Сучасна, бо вона звучить твоєю мовою, бо цю колискову створили люди, котрі живуть саме зараз, із тобою, в такому самому культурному контексті. Вони діляться надією — і тепер її в просторі вібрує вже більше. Якась із цих колискових тебе надихне. Відчуєш це, коли варитимеш вранішню каву. Відчуєш всередині, що віри в мрію і сил на те, щоб іти до неї, стало більше.

Се серпень, як останній самурай, складає зброю. Літо йде за край, планети повнять ніч одвічним рухом, відлунням голосів зіркових зграй. Мій янголе суворий, засинай, заплющуй очі стомлені та слухай, як дощ цілує заржавілий дах і як сумний самотній синій птах співає пісню сумніву без слів, як ліс цей стогін колисає в вітті, в смарагдовому листя оксамиті в отіненні небесних кораблів, як в павутинні намистини снів тремтять, осянням місяця омиті. Се, серце, серенади сивих сов, се сутінковий вершник стрімголов несеться над землею до світанку, се Оріон, гігантський птахолов, полює серед зоряних дібров, се темрява танцює — наостанку. Спочинь, мій світлий. М’яко плине час, він в сновидіннях поєднає нас.

Анна КИСЕЛЬОВА, поетка, лібретистка, режисерка, викладачка театральних дисциплін

Сучасна колискова — це спроба перевести дух у нинішньому шаленому життєвому коловороті, коротка зупинка поза часом і простором — в «ніде». Погляд не назад, а вглиб тисячоліть, спроба прислухатися до таємничого, заворожливого (застережного?) шепоту, що виходить з цієї глибини. Заклинання усамітнення та поєднання душ, від споконвіччя до сьогодення. Віковий відовський заклин над вічною загальною колискою — колискою, що гойдається над безоднею.

Я тобі щось розповім, А ти собі засинай. Піду збирати полин, Кульбаби та іван-чай. Побіжу, де сонце сіда, До луки й диму річок. Направду, там не вода — Там віск загаслих свічок. Надвечір сонце впаде, Запалить весь небокрай, І стане ніч у людей. Спи собі, засинай! З воску, трав запашних Я пташок наліплю. Вранці побачиш їх, Вранці почуєш їх, А я ще трошки посплю…

Галина МАТВЄЄВА, письменниця, поетка, перекладачка

У моєму дитинстві колискові траплялися тоді, коли вже гайки: у мене температура й безсоння, а в мами немає сил на розмови. А ще був стандартний телевізійний набір Островський/Моцарт плюс Стеценко. Тому для мене колискові — це не про засинання, радше про змальовування ментальної мапи. Є я, мої рідні, мої друзі, мої мрії. Є всілякі негаразди. Навкруги. Але я обведу близьких олівцем або пригорну їх до себе подумки — і все буде добре… В дорослому житті я співала своїм дітям перед сном пісні, що мені подобаються. З них колискова лише одна (і це рок-кавер). Мабуть, ці твори були суголосні моїй парадигмі. Знов-таки я, мої рідні, мої друзі, мої мрії, а всім негараздам заспіваю страшним голосом, щоб відійшли якнайдалі. Жартую, але за змістом близько. Процес написання тексту для проєкту новітніх колискових дещо затягнувся. З одного боку, є дуже широкий простір для натхнення, а з другого, це схоже на риболовлю. Сиділа над чернетками по кілька годин без жодної надії, що впіймаю ідею. А одного вечора всі зірки стали як треба, і я зрозуміла, що хочу сказати. Для мене новітня колискова — це про подолання страху, про перетворення болю та відчаю на нові мрії.

Вже заграва небо крає, Тихо сонечко сідає. Все довкіл вже спочиває І малечу колисає. А-а-а-а-а. А-а-а-а-а. А-а-а-а-а. Вже заснули всі звірятка. Котик спить і спить ягнятко, І курчатко й цуценятко. Спи і ти, любе малятко. А-а-а-а-а. А-а-а-а-а. А-а-а-а-а. Спи, дитинонько рідненька, Янголяточко маленьке. Спи, Юрасик, спи, Ірусю, Данко, спи і ти, Мирусю. А-а-а-а-а. А-а-а-а-а. А-а-а-а-а. Нічка спокій навіває Вже дитяточко дрімає. Синій птах довкруж літає Всіх любов’ю огортає. А-а-а-а-а. А-а-а-а-а. А-а-а-а-а.

Лілея ОСЯЙНА, поетка

Оскільки я вже двічі бабуся, то для мене колискова в наш глобалізований час є винятково важливою й потрібною. Відчуваю це глибоко в душі, коли з чотирирічною онучкою Мирославкою ввечері слухаємо українські колискові, а вона ще просить заспівати «твою бабусю», і я протягую «а-а-а, а-а-а, а-а». Малеча, умиротворена й втишена, засинає. Тож нехай живуть колискові різного формату, нехай синій птах заколисує щастям усіх, хто їх пише, співає й слухає.

«Спи, моя дівчинко», — передають новини. «Спи», — шурхотять коти уночі пакетами. Поки весь світ — як сон, як десятий вимір, велети грають в кеглі, печуться кекси, небо над містом співає, мов повний келих. Спи, це світанок всього, що є у світі. Хай він повільним буде, тонким і ніжним. Хай розкриває тут кольорове віяло сонце, таке південне, таке зманіжене, ніби тривог немає, печалей... ніби… Спи, бо найкраще спиться, коли приспали, спи, розстеляє небо блакитну ковдру. І відпускає кутик, і ковдра падає, а до землі не торкнеться вона ніколи. Спи, настають часи золоті, повільні. Спи, розкриває сонце яскраве віяло...

100

Юлія БАТКІЛІНА, поетка, письменниця

Коли я збирала з різних джерел колискові для доньки, то мене здивувало, що оригінальні народні пісні коротші й часто менше схожі на вірш, ніж ми звикли собі це уявляти. Для мене колисковою завжди була пісенька з «На добраніч, діти», тобто щось на кілька строф, з чітким ритмом. Народні пісні не такі. Проте мені здається, що колискова не буває сучасною: це завжди щось про дуже архаїчну частину нас, про темний непізнаний світ на початку часів, коли ми набираємось сил під боком у теплого дорослого і слухаємо його голос. І голос поступово виводить нас на стежку…

Ковідова колискова Радять чистити кулемет Бо ні в кого немає зброї В цих кварталах квадратний метр Натирає кутами скроні Біля вікон блука COVID Продавчині спускають маски Ця весна нутряний підвид Безпонтово-нудної казки Спи-засни полонений звір Кожен лікар майбутній мортус В завіконні сіріє двір За двором бовваніє корпус Лікарняний завмерлий ліс Гамівний передпокій смерті Карантину іржавий спис Розрізає весну на чверті Світ-кінцугі. Розбитий глек Час застиг на межі відколу Двором бродить похмільний зек І мугикає колискову

102

В’ячеслав Чеш ОМЕЛЬЧЕНКО, поет, письменник, есеїст

Колискова у 21 столітті двоїста. З одного боку, як і колись, народжуються діти, а дітям потрібні історії на ніч. Пісні, казки — байдуже про туконі, зоків, мумі-тролів чи гобітів, історії, авдіокнижки чи звуки лісу. І, звісно, їм потрібна мама, тато чи хтось близький, хто побуде з ними перед сном і до кого можна приходити ранками в піжамі. В цьому розумінні змінилося не так багато. З другого боку, ми, дорослі, теж прагнемо заснути. Заснути, бажано не згадуючи тих, кого створює наш сон розуму. Та якщо сон — це своєрідне «падіння вгору», то на його шляху іноді виростає скляна стіна безсоння. В такому разі потрібна цеглина чи молоток, щоб це скло розбити. Це і буде нова колискова. Нею може стати алкоголь, чи антидепресант, чи антидепресант, змішаний з алкоголем. Нею (і водночас причиною не-сну) може бути компульсивне гортання новинної стрічки, рвучкий ритм повідомлень у смартфоні, книжка, якщо ти все ще здатен читати, або звичне болото нескінченного серіалу. Нею може бути навіть поезія. Якщо дуже пощастить, то колисковою буде секс чи просто сопіння поруч теплої та небайдужої тобі людини. Втім, і це логічно, цегла придатна лише для руйнування скляної стіни. Якщо перепона буде з льоду чи пластику, вам знадобиться вогонь.

103

Ніч — у вічі, тиша — в серце, Ні прохання, ні журба — Місячна дорога ллється З неба, мов із пагорба. Зачаївся, як у колі, Час без дії і мети, Нахиляються поволі Нижче зоряні хрести. Що то, Боже, твоя кара, Чи спасіння — смерті дар? Порожнеча незабаром Згасить місячний ліхтар. Як без жодного знамення Я знайду майбутній шлях? Глядь — насіння, мов натхнення У долоневих яслах.

104

Ольга ТЕРНОВА, письменниця, режисерка

Колискова в 21 столітті, як і було завжди, залишається передусім одним із засобів спілкування дитини з її батьками, формує важливий зв’язок між ними, зв’язок із родом та нацією. Ба більше, колискова пісня закладає в підсвідомість дитини любов до музики й віршованого тексту, певні естетичні вподобання. Та є ще дещо важливе: справжня колискова завжди має щось, що дає змогу дитині відчути єдність зі світом, в якому вона живе, і з Всесвітом. Вона буквально переносить свідомість дитини з її маленького ліжка до зірок, даючи змогу відчути цілісність усього сущого. У колисковій пісні завжди є щось сакральне. Ані колискову, ані казку, що розповідають батьки, неможливо замінити чимось, що можна побачити на екрані чи почути в запису, це щось живе, справжнє й необхідне.

Ми засинаємо рахуючи до ста, в задушливих літніх квартирах. під казку про те, що десь там підпишуть угоду до миру. Ми відчуваємо, як особисту втрату, скорочення дня на годину — літо перетнуло екватор і час втікає невпинно. Ще місяць. Потім у постах, прикріпленні до фотозвітів, класичний трек чи новий хайп підведе результати літа. Ми співаємо до мурашок по шкірі, підкоривши мільйони сердець — крізь сонця чорні діри ми знаходимо свій кінець. Ми засинаємо, а десь там, у затишші й тіні, зводять рахунки з життям рок-герої твого покоління.

106

Іван СЕНІН, поет, музикант

Час набирає швидкість, разом із цим збільшується градус подій, зростають ставки, гайки закручуються, виклики і правила стають все більш жорстокими до гравців, себто до кожного з нас — представників початку третього тисячоліття. Так само і вимоги до колискової сьогодення змінюються разом з умовами часу. Сучасна колискова, незалежно від своєї форми, повинна мати силу, яка зможе заспокоїти, дати перевести дух і остаточно не втратити розум у вирі подій, що відбуваються довкола.

107

Відпливай, моя дівчинко, човник такий легкий, Помережані хмарами води цієї ріки Вкриті вербами береги, навкруги — нікого, Отже, ні образ, ні болю, ні перестороги. Відпливай, хороша, без метушні і бризків, Буде довга дорога, хоча та земля і близько, На ось хліба й води, візьми собі плащ і ковдру, І вкладай себе спати лагідно і турботливо. Ну, давай, моя мила, пливи й нічого не бійся, А коли розсиплеться в небі зірковий бісер, Хочеш, просто лежи і дивися собі на місяць І нехай твоє серце завжди буде на місці.

108

Юля МАКСИМЕЙКО, поетка, письменниця, перекладачка

Колискова — це не просто слова та музика. Колискова — це стан. З одного боку, взявши правильний стан, будь-яку пісню можна заспівати як колискову. З другого боку, хороша колискова сама створює правильну атмосферу. Колискова — це камертон, який видає вібрації безпеки, безтурботності, сповільненості. Налаштовуючи за цим камертоном власний голос, ми також починаємо видавати ці вібрації. Тоді в затемненій кімнаті щовечора падає перший сніг і легесенько дзеленчать кришталеві дзвоники. Колискова — це замовляння. Її повторення вводять у легкий транс, її ніжність всотується в дитячу душу й тіло. Це один із материнських способів зіткати затишок зі своєї любові та магії звуку й подарувати його дитині, щоб вона міцно стояла на землі. Колискова — це побажання хорошого життя, заспіване на правильній частоті. Колискова — це стежка. Засинаючи, дитина йде на голос матері в казковий світ кольорових снів, де ховаються скарби — відпочинок, спокій, зростання, здоров’я. Якщо дослухатися до простору, можна фізично відчути момент засинання дітей, коли маленькі непосидьки змиряються, здаються, замріюються, а їхні жваві тіла, 109

відпустивши образи, напругу, сотні питань і прихопивши уяву й чутливість, вирушають молочними ріками на очеретяних човниках у сон. Колискова потрібна передусім батькам. Вона необхідна, щоб заспокоїтися, хоч ненадовго згорнути книгу щоденних турбот і відчути всередині себе належність до чогось більшого — до зміни дня і ночі, до великого порядку, до Сили, яка його визначає — й передати дітям відчуття доречності, потрібності, безцінності. Щоб сказати дитині через колискову «ти потрібна світові», треба спершу відчути світ і себе як провідника в нього. У 21 столітті колискова має те саме значення, що й тисячоліття тому. Проте, можливо, зараз, коли час пришвидшився, а зв’язок із внутрішньою природою послабшав, колискова, як острівець вечірнього тихомирного спокою потрібна як повітря чи як цілюще джерело, яке загоїть наші недолюблені душі й допоможе нам виплекати дітей щасливими й цілісними.

Колискова терикону .сірий самотній теплий Месіє тільки насмажив тонких млинців я.

бачу вугіллям тебе кровоточить загою свинцем й порохом. хочеш?

ніч гнила сливка вмокай як у джем а потім запий солодким дощем.

всі порахую вибухів сім’я склали воронки цілі сузір’я.

і спи засинай мій Териконе лінії плавні усмішка Джоконди.

уже головує морок на троні сховайся та спи мій Териконе.

ти замерзаєш.... термобілизну тримай й засинай Месіє вже пізно.

як раніше обіцяв я кулями засію буду повертатись до зустрічі Месіє!

112

Максим КРИВЦОВ, поет, фотограф, доброволець

Для мене колискова — це якийсь архаїчний момент, таке ретро, але щире та справжнє. Щось таке, з чого можна відновитися, куди можна зазирнути, як у дзеркало того, що не хочеться втрачати. Втім, це досить забута, але хороша річ. Павутинка медитації з пращурами.

Зимова муркоталка для Кицяна Кицесніже, білий Кицебоже, Ляж на місто теплим животом! Мудра діва принца приворожить, І нарання стане він котом. — Коцю-коцю, бідний воркотале, Що минуло, те уже не гріх. Ніч – немов морозиво потале... Йди, зігрійся діві коло ніг. Міражі минулості із вати, Молоко приємніше води... Сум лапатий йде до хати спати, То і ти, Кицянику, ходи.

114

Ганна ОСАДКО, поетка, ілюстраторка, докторка філософії

Колискова — то не конче про дітей, тим паче, діти і так зазвичай не мають проблем зі сном. Колискова — то про магію. Магію, коли слова — звичайні, здавалось би, слова — у певній особливій послідовності перетворюються на замовляння, на нашіптування, на портал. Колискова — то про перехід з одного стану в інший, про ту ниточку Аріадни, що переведе, і виведе, і обплете потому всілякими гараздами).

Заплющ очі свої та уяви Згадуй тіло її Під світлом сапфіровим нічним Налаштуйся на хвилю кохання Слухай звуки космічного хангу Занурюйся у цю ніч Пірнай у темну її глибочінь Ви єдині тепер із нею Як море та небо вночі Засинай бо вже час Вона проникає У тіло астральне твоє Щоб цієї ночі з тобою Плисти Засинай щоб відчути Її у собі

116

Настя ВЕЛЕС, поетка, сценаристка

Коли починають розмову про колискові, для мене це завжди про щось неземне, про казковий та чарівний світ, де бажане стає дійсним, а головне — про захист. Коли в дитинстві я слухала колискові мами та бабусь, я відчувала саме це, і тепер, коли я чую колискову, я переживаю саме ці відчуття, ніби я у дбайливих обіймах, а Світ навколо повен чарівних істот і добрих звірів, а місяць та зорі стають такими близькими, ніби їх можна торкнутися. Звичайно, з плином часу цей ліричний жанр зазнав багато змін, і я як мати 21 століття заколисую дитину і давніми народними колисковими, і авторськими, наприклад: «Рученьки, ніженьки, лагідні очі» чи «Lullaby of Birdland», з яких перша пісня адресована дитинці, а друга просто коханій людині, певно, тут уже можна замислитися й про те, що колискова може справляти психотерапевтичну дію не тільки на дитину, а й на мати. Тому сучасна колискова необов’язково має адресуватися тільки дитині. Як на мене, у колисковій передусім має бути магія, можуть бути замовляння, чарівні істоти, також це простір наших мрій, і, безумовно, це є засобом формування моделі світу людини з дитинства. Напевно, я би порівняла колискову з гіпнозом, який програмує людину розслабитися, відчути доброту, любов близьких та Все світу, хоробрість та впевненість у власних силах, а іноді навіть одвічну боротьбу добра та зла, в будь-якому разі, це наче передмова до самого сну, де розкривається наша підсвідомість, в якому іноді ми літаємо, а іноді нас щось лякає. Тому, я вважаю, що українська колискова має розвиватися та ставати відображенням свого часу. Я дуже тішуся, коли українські композитори та автори сміливо експериментують і створюють новітні українські колискові, які я вперше почула на камерній сцені Схід ОПЕРА на концерті «FreshLullabies / Колисковий Фреш». Я вважаю, що саме в таких синтезах та експериментах народжується все нове, зокрема й українська колискова, яка набула різних емоційних та смислових відтінків нашого часу. 117

Засиналочка То одне очко засне, то інше. Засинає за кішкою мишка. Задрімала гикавка-жабка, Засопіла дідова шапка. Засинай, мій котику, люлі-лю. Я тебе няв-няв і люблю. Приспів: Крап-крап-крап — іде Остап. Рип-рип-рип — ідуть Борис і Гліб. У синочка ростуть ніжки із самого центра ліжка. Завтра встанеш вранці-рано, Поведеш гуляти маму. То одне вушко засне, то друге, Сплять і праведники, і злодюги. По кутках поснули комарі. Засинає гойдалка в дворі, Засинай, мій котику, люлі-лю. Я тебе няв-няв і люблю. Приспів: Крап-крап-крап — іде Остап. Рип-рип-рип — ідуть Борис і Гліб. У синочка ростуть ніжки із самого центра ліжка. Вранці встанеш вже зубатий, Поведеш гуляти тата. 118

Любов ЯКИМЧУК, поетка, письменниця

У всі часи колискові розповідали про любов, ніжність і прив’язаність до малечі, а в 21 столітті їх співають не лише мами, а й тати. Гадаю, що татам варто починати співати ще до народження дитини, коли малеча влаштовує нічні танці, адже плід, який стане скоро немовлям, краще сприймає низький татів голос, ніж вищий мамин.

Відпускаю я відпускаю у повітря магічних німих риб вони розкажуть тобі про причали та гавані де не можна залишатися навіть на мить і які острови інфіковані гоя гоя гоя гоя гоя гоя вони плекатимуть твій рух втомлений та цілуватимуть жінок що засинатимуть поряд ти наближайся впевнено до мене палко і так зухвало і хай невдовзі тобі цього стане замало гоя гоя гоя гоя гоя гоя

120

Катарина ЛЕОНОВА,

акторка, авторка текстів і музики, співачка, ШАNA Наталка МАРИНЧАК: Багато говоримо про колискові, адже виявилось, що саме зараз у «ШАNА» є пісня такого жанру, що буде в наступному альбомі. Що для тебе колискова? Катарина ЛЕОНОВА: Точка пошуку спокою. Для мене взагалі спокій є базовим станом, з якого народжується все, весь цей творчий хаос, життєвий хаос, хаос кохання, а колискова — це повернення в цю точку. Повернення себе, повернення людини, якій ти це присвячуєш в конкретну мить, повернення через слово, через звук, більшою мірою навіть через вібрацію звуку. У мене в колисковій є таке відчуття певної вібрації, тому якщо говорити про новітні колискові, так, є різні пісні, які я могла би для себе назвати колисковою саме через цю вібрацію, яку я відчуваю і яка могла б… як на цю точку в колисковій натискає, і… як у цій сигареті, я не курю, але мені подобається, коли хтось дістає і отак якось натискає і там м’ята так якось «бульк!». І воно розкрилось, і вони радіють так. Оця така кнопочка, на яку ти натискаєш — і оце таким спокоєм в тобі розливається, мабуть, для мене це ось так. Оскільки я ще не мати, цього досвіду в мене поки що немає, але щось внутрішнє відбувається, це дуже важливий стан, такий репетиційний, коли ти репетируєш стан… тому що, щоб я не казала своїй дитині, щоб я не не хотіла їй сказати, вона все одно сприйме те, чим я є в цю мить. Авжеж, у мить, коли я хочу, щоб дитина перейшла з яві в неявь, з неспання в сон, я б хотіла, щоб цей перехід був такий спокійний, гармонійний, бо це також завжди репетиція 121

смерті, як ми перейдем з життя в смерть. Як кажуть буддисти, неважливо, як ти там живеш все життя, важлива мить і стан твоєї свідомості, і мені здається, що мати, вона має сили і досвід закласти це в дитину: цей досвід того, що ти перед уходом все в собі гармонізовуєш и приймаєш повністю все, цей перехід, для мене це є колискова. Коли ви мене покликали на цей проєкт, я почала думати, і мене це справді розбурхало в такому гарному розумінні, тому що я як творча майбутня мати, авжеж мрію, коли мої пісні… коли в мені народиться життя, авжеж написати цілий альбом для своєї дитини цих колискових, тому це такі коди, які я буду закладати, і ця робота тотальна, вона вже почалася в моїй свідомості і завдяки цьому проєкту також. Н. М.: Колискова 21 століття відрізняється за формою, подачею тощо. Вона змінює свій вектор, спрямування… Що вона передає, сучасна колискова? К. Л.: Насправді суть для мене не відрізняється від того, що я щойно сказала, форма немає якогось такого значення. В мене нема цього розрізнення. Як ти от зараз сказала, що це така більш суб’єктивна річ, і собі так подумала, але поки що не можу сказати, що я підписуюсь під цим, мені треба про це подумати. Колискова 21 століття… не думаю, що вона в суті чимось відрізняється, можливо, просто що людям хочеться більш виразну форму зробити, ось така річ. Тобто ми митці і, можливо, для мене в 21 столітті, якщо казати про колискову суб’єктивно, занадто багато Я. Тому що якщо робити вже колискові як колискові: коли людина свідомо пише колискову, коли вона перебуває в тому стані, про який я казала, і щось таке сакральне тебе крізь це проводить, це як така легка павутинка, і в цьому нашому інформаційному хаосі дуже-дуже важко митцям оцю павутинку взяти, взагалі отак якось провести обережно, це дуже тонка річ, це така голочка… авжеж знову повертаємося до слова спокій… ми всі дуже нервові, дуже мало людей, які взагалі… мені здається, світ зараз так змінюється, що змушує нас повернутись знову до себе, подивитися, і ось цю точку спокою знайти, і ось із цієї точки спокою почати творити. Раніше ці колискові виникали, бо життя було інакше, так? Фізичне змучення людини й, зокрема, жінки це насправді був такий порятунок свідомості, бо коли ти змучений повністю, єдине, що ти можеш зродить, це: «ммм.. мммм…». Кажуть, що оцей звук, коли ти мичиш, це взагалі прирівнюється до звука «Ом», який має повністю всю сакральну структуру буття, і люди підсвідомо, коли так роблять, вони гармонізують 122

в собі все, а коли ще з виспівами, народжується ця мантра, ці слова, вони, як рівне, як смерть, рівненько отак іде, це певний стан. Зараз людина мчить, вона щось хоче досягати, і це, авжеж, ви бачите в результаті, коли митець каже: «Я зробив нову пісню, я… я… зробив… нову пісню» , тобто занадто багато життя в цьому, а колискова це про смерть в гарному розумінні.

Не Я, а Той щоранку день у день поверх свого моє обличчя одягає і йде не я а той жартує посміхається білявку яснооку обіймає не я а той годинами вдивляється у небо п’є співає чогось чекає не я а той

не я а той не я а той не я а той не я а той що там за кожними дверима тиша невловима достеменно знає не я а той усі слова несказані порізані або давно забуті пам’ятає не я а той

не я а той не я а той не я а той не я а той

щоночі наче мантри із полину без упину їх промовляє не я а той 124

Олег КАДАНОВ, музикант, поет, актор

Наталка МАРИНЧАК: Скажи, будь ласка, ти долучаєшся до нашого проєкту «Українська Новітня Колискова» із композицією «Не Я, а Той». Розкажи, для тебе колискова 21 століття — що це? Олег КАДАНОВ: Ми досить в непрості часи зараз живемо, інститут сім’ї практично зруйнований вщент, і багато хто себе позиціонує як чайлдфрі, і тут про такі колискові, які співають для дітей, класичні колискові, які зі століття в століття переходили, не йдеться, як мені здається… Насправді, це, мабуть, можливість поговорити зі своєю внутрішньою дитиною в наші часи, коли відсутня взагалі будь-яка ініціація, і вона і так, проблема «батьки і діти», завжди стояла не одно століття, але зараз інформаційна епоха зробила неймовірний стрибок, і оце непорозуміння між поколіннями, мені здається, воно взагалі набуло якоїсь гіпертрофованої форми. І плюс, мені здається, що ця колискова співається для внутрішньої білки, яка постійно крутиться в колесі. В нас є постійне відчуття, що ми щось десь не встигли, щось забули, цей неспокій, він не дає зупинитися і відчути якусь секунду радості, не кажучи вже про якесь там глобальне щастя. Мені здається, коли ми за допомогою цих колискових зможемо поговорити із собою і зможемо почути себе в першу чергу, цього «Того», який не є полярною, темною стороною, необов’язково всі інші Я мають свою темну сторону, ми живемо в дуальному світі й ми знайдемо це порозуміння — можливо, і щастя не за горами. Н. М.: Хтось мені із людей, з якими я вела розмови про колискові, сказав, що це дуже кінестетична штука, що ми навіть коли собі співаємо, намагаємось себе обійняти. Твоя колискова на що спрямована, на себе? Багато там Я? О. К.: Ну там як мінімум є Той, і він не робить тих речей, з якими я не ідентифікую себе, але мабуть, підсвідомо хотів би. Я навіть не знаю, цей текст 125

народився за декілька хвилин, цей текст він ніби народився, коли текст з’являється — і все, ти просто дозволяєш йому бути. Музика до цього вірша була написана окремо до вистави «Сон о лепшем крає», яка в Познані була поставлена на вірші Жадана, це таке собі інсценування, і там ця музика була використана. Я не знаю, як так вийшло, але ця музика лягла ідеально, я практично нічого не редагував, два слова якось там змінив за розміром, і я навіть зараз переслуховую цей трек, тобто наскільки органічно це сталося, хоча кожна частина — текст і музика — в різні часи написані й для різних штук, про задачі я, мабуть, не буду тут говорити, воно з’явилося незалежно, скажімо так, одне від одного, і потім так органічно поєдналося, і це мене дуже радує, коли такі процеси відбуваються. Дивним чином це все відбувається, але інколи це відбувається, і це нібито такі знаки, що це правильно. Н. М.: Кажуть, що колискова створена задля того, щоб дарувати спокій, радість, і я обома руками можу проголосувати за те, що композиція «Не Я, а Той» абсолютно дарує оці дві речі. О. К.: В мене таке дивне відчуття виникло, коли ми грали з «Лінією Маннергейма» в Одеському художньому музеї, а там внизу в залі є роботи Марії Приймаченко, ми там саме в нижньому залі перевдягалися, і я так стояв дивився на ці роботи, перевдягався, і раптом у мене виникло бажання, і я акапельно заспівав «Не Я, а Той», і Валера Пузік, він встиг це все засняти на фотоапарат, і цей відос, він є на ютубі, і я його інколи так вмикаю, і там якась магія відбувається, я думаю що самі роботи Марії Приймаченко… вони ніби водять в якийсь прасвіт, де абсолютно органічно вилилась і ця моя колискова, тобто вона по суті і є колисковою, хоча по суті, якщо так подивитися, це ж не класична, архетипова колискова, але там є зерна колискової.

126

коли засинаю в обіймах твоїх ще потойбік Синаю коли за синами твоїми сини їх в сипучих пісках століть осідають все нижче і нижче і навіть нікому не сняться уже захисти мене від самотніх пробуджень у дні розчереплені навпіл де все видається лиш виплодом сніння і скніння у світі без тіней де навіть Земля без коріння перекотиполем тікає за обрій горбатий загублений Господи мій невіднайдений раю із віком щоночі, то більше безсоння а надто — облич наче маю їх всіх поіменно згадати коли засинаю…

128

Галина КРУК, поетка, перекладачка, літературознавиця

У нашому житті на все бракує часу, навіть на колискові. Особливо в молодих мам, які працюють. Тому цей жанр стає дедалі універсальнішим, за допомогою колискової можна не так приколисати маленьку дитину, як стишитися, самозаспокоїтися, подумати про найважливіше і найсокровенніше, поговорити зі своєю внутрішньою дитиною. Сучасна колискова — це мрія про те, що колись можна буде надолужити все втрачене.

Колискова #10 повз наші вікна тихо пливе дракон небо куйовдить йому хутро і луску сон наганяє дракон у своєму леті майже щезає в призахідній круговерті хмаринка-дракон надвечір вітає Луку Лука розчепірив долоньки вплавляється в скло і тихо питає у тата: а що то було і тато-Лука посміхається тихо Луці це друг твій вечірній нагонює снів баранці Лука теж радіє й дрібно махає рукою щоб сильний дракон дбав про тишу в домашнім покої щоб в будь-який час тато міг залишатись з Лукою щоб спав а не був повсякчас готовий до бою і батько-Лука теж радіє сновиді дракону що декілька років тримає свою оборону і синові що так сміється появі хмаринки й мріє колись осідлати драконячу спинку літати по небу розвозити снів баранці і тато Лука посміхається сину Луці

132

Наталка МАРИНЧАК, письменниця, поетка, перекладачка, журналістка

Сучасна колискова змусила мене замислитись і створити невеличке дослідження того, чим же вона є насправді. Праколискова — наче ґирло річки, скарбниця образних архетипів та навіювань, якими не нехтують навіть надсучсані автори, серед яких є перформери, художники, дитячі й дорослі письменники, документалісти, а також, що найважливіше, прості люди, які щоденно творять собі різноманітні колискові: це і вечірні обряди із запаленням свічок чи переглядом фільмів перед сном або ще якісь ритуальні дії, завдяки яким людина знає, що вона стовідсотково потрапить у сон. Тобто у 21-му столітті ми можемо говорити про те, що колискова прагне не тільки стати аудіоконтентом, а ще й візуалізуватися в абсолютно різний спосіб та в різних видах мистецтва.

Авторська післямова Колискова стала несвідомим щоденним ритуалом для багатьох і подекуди втратила слова й навіть звук, залишивши тільки рух, ритуал відходу до сну. Свої думки висловлювали митці та люди різних професій, які творили проєкт разом зі мною чи долучались до нього в процесі, які грали, писали музику й тексти до колискових, які достаменно не знали, що ж таке колискова, але знайшли час уповільнитись та замислились разом зі мною, щоби віднайти, намацати це тонке відчуття: колискова 21 століття — це безцінний дар собі та прийдешнім поколінням. Найцінніше, що нас оточує, — це люди, завдяки яким відбуваються в житті зрушення, пишуться колискові, люди, які по-різному дивляться на один і той самий предмет, і від цього він починає виблискувати багатогранністю. Відбувається магія, від якої захоплює подих. Коли я починала свої колискові розвідки, було зовсім не ясно, куди ж вони мене заведуть, а виявилось, що тепер в мене є поети з усієї України, у яких знайшлася вона, колискова 21 століття, що коло знайомих, яким було поставлено одне й те саме запитання, раптово виросло — наче це якийсь портал — і вихлюпнуло з себе найнесподіваніші думки щодо колискових взагалі й щодо цього конкретного проєкту зокрема. Тепер ми разом знаємо, що кожна людина щодня творить свою колискову, хай навіть і несвідомо. І дуже тепло від того, що тепер певні колискові можна прочитати в цій книзі й віднайти до них ноти в іншій, що новітні українські колискові потрібні стільком людям: читачам, слухачам, музикантам, композиторам, поетам, письменникам, художникам та перформерам, які, перебуваючи далеко одне від одного, але в одному й тому самому часі творять колискову 21 століття попри все; від того, що цього року в Харкові можна було почути новітні колискові на концерті «FreshLullubies / Колисковий Фреш», де було зіграно шість колискових, які стали частиною нотної збірки, — це колискові молодих українських композиторів, написані під час Другого Всеукраїнського конкурсу композиторів Схід ОПЕРА 2020. Також ще тепло й від того, що на цьому все не завершується і в мене є своя таємна мета: щоб у 21 столітті з’явилася вінілова платівка із колисковими, які написали митці впродовж першої його чверті. Команда людей, яка утворилася впродовж мого збирання колискових та написання розвідок, неодмінно доведе проєкт до логічного завершення, саме тому на обкладинці книги ви бачите позначку Vol. 1. У планах дозбирати колискові й випустити їх окремою збіркою, віддати найкращим українським композиторам тексти та отримати ще більше новітніх колискових, які можна буде проспівати, долучити ще більше митців з України та інших країн, які творять колискові сьогодні, а також побачити, як ці колискові спрацьовують.

136

Сторінка вдячності Хочу особливо подякувати рідним та близьким, які вірили, підтримували, всіляко долучалися, допомагали впродовж роботи над книжкою та продовжують це робити зараз, адже проєкт під кодовою назвою «Колискова 21 століття» триває й досі. Батькам — Тетяні Смирновій та Віктору Маринчаку — за мегатонни словників і готовність відповідати і слухати. Друзям — Ользі Лукашовій, Галі Матвєєвій, Дмитру Кутовому, Тані Барановій, Даші Хрісанфовій, Костянтину Зоркіну, Юлі Максимейко, Галі Крук, Олегу Каданову — за те, що ви розшифровували записи інтерв’ю, ловили зі мною одні хвилі, малювали, співали, обіймали та надихали. Всім-всім, хто ділився контактами, заглядав через плече, відповідав на термінові повідомлення, пив мегалітри кави — за те, що ви випадково, але влучно трапились на шляху. З любов’ю Наталка Маринчак, авторка та укладачка, м. Харків, 2020

137

Література 1. З народної танатології: карпатознавчі розсліди / авт. Роман Гузій. — Львів: Інститут народознавства НАН України 2007. — 352 с. 2. Золотий Дунай. Символіка української пісні / упорядн. Марія Чумарна. — Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. — 264 с. 3. Літературознавча енциклопедія: у 2 т. / авт. укл. Ю. І. Ковалів. — Київ: ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2: М – Я. — С. 221. 4. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. — Чернівці: Золоті литаври / гол. ред. А. Волков. — 2001. — 634 с. 5. Пісенний вінок: Українські народні пісні / упорядн. Андрій Михалко. — Київ: Криниця, 2007. — 400 с. 6. Пісні з Львівщини / упорядн. Ю. О. Корчинський. — Київ: Музична Україна, 1988. — 446 с. 7. Сергій Аверинцев. Софія-Логос. Словник. З-е видання / упорядн. Костянтин Сігов. — Київ: ДУХ І ЛІТЕРА, 2007. — 650 с. 8. Стрілецькі пісні / упорядн. Оксана Кузьменко. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. — 640 с. 9. Українська літературна енциклопедія: В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — Київ: Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988–1995. — ТТ. 1–3. 10. Чарівні істоті українського міфу. Домашні духи / Дара Корній; худ. А. Канкава. — Харків: Віват, 2019. — 352 с. (Серія «Оберіг» ).

140

Післямова Феномен колискової пісні полягає в тому, що вона чи не найбільше еволюціонувала в історії музики. Її формування відбувалось разом зі становленням людства, тому можна говорити, що колискова — прамати загалом музичного мистецтва. Розвиток колискової дуже цікавий, адже вона є абсолютно в усіх народів світу і супроводжує весь історичний шлях розвитку кожного з них. А оскільки колискова дуже прикладний і простий жанр, тобто її співає кожна мама своїй дитині, то для цього не потрібно ані музичних, ані інших умінь. Підсвідомо колискова відображає все, від чого мати хоче захистити дитину, і те найкраще, чого їй бажає. Вона є своєрідним лакмусовим папірцем часового відрізку та культури народу. Цікаво, наприклад, що єврейські колискові, які, здавалося б, могли бути трагічними, переважно комедійні з веселою та оптимістичною музикою. А англійські, навпаки, дуже прості та аскетичні в ритмах та мелодиці, в текстах немає людських персонажів. Оскільки співоча традиція в Україні надзвичайно багата, то і українська колискова пісня є особливим жанром. За своєї простоти мелодії вона точно передає інтонації мовлення, є дуже мелодійною і при цьому не примітивною з погляду професійної музики. У колискових використовують перемінні лади, прості тональні відхилення, змінні розміри. Зокрема, всім нам відома історія про те, як український «Ой ходить сон…» став натхненням для створення іншої, вже авторської колискової, всесвітньо відомого хіта «Summer time» Дж. Гершвіна, яку він почув під час американських гастролей хору О. Кошиця у його ж обробці у 1929 році. До речі, цей варіант обробки Кошиця залишається і до сьогодні популярним, і його часто виконують в Україні. В 21 столітті ми маємо унікальну ситуацію. З одного боку, колискова виросла до самостійного жанру в професійній музиці: сучасні автори створюють власні колискові, для великих складів оркестру, для солістів та інструментів, хору, для окремих інструментів, і це є дуже органічно, адже за допомогою колискової, яка сприймається підсвідомо, десь на глибинному рівні можна розкрити різні й часто навіть доволі серйозні проблеми. З другого боку, колискова продовжує і буде продовжувати жити в своєму первозданному вигляді, передаватись від матері до дитини. Анастасія Врублевська, диригентка, м. Краків

141

Зміст Передмова ��6 Роздуми про колискові ��7 «Хиті, хиті...» народна колискова ��12 БЕСІДА ПЕРША. Перформерка Роксолана УГРИНЮК ��15 «Ой баю мій, баю...» народна колискова ��20 БЕСІДА ДРУГА. Фольклорист Леонід КОТОХІН ��23 «Ходить сонко по вулиці...» народна колискова ��30 БЕСІДА ТРЕТЯ. Гіпнолог Сергій ГРІНВАЛЬД ��33 «Прилинули голуби...» народна колискова ��38 БЕСІДА ЧЕТВЕРТА. Документаліст Дмитро КОНОВАЛОВ ��41 «Мати доню колихала...» народна колискова ��44 БЕСІДА П’ЯТА. Священник, філолог Віктор МАРИНЧАК ��47 «Човник хитається серед води...» народна колискова ��50 БЕСІДА ШОСТА. Художниця Дар’я ХРІСАНФОВА ��53 «Повішу я колисочку...» народна колискова ��58 БЕСІДА СЬОМА. Композитор Дмитро МАЛИЙ ��61 «Люлі, люлі, прилетіли гулі...» народна колискова ��64

142

БЕСІДА ВОСЬМА. Художник, перформер Костянтин ЗОРКІН ��67 БЕСІДА ДЕВ’ЯТА. Диригентка Анастасія ВРУБЛЕВСЬКА ��75 БЕСІДА ОСТАННЯ І НЕСПОДІВАНА. Дитяча письменниця Єва СОЛЬСЬКА ��79 КОЛИСКОВІ 21 СТОЛІТТЯ Юліта РАН ��86 Тетяна ОСТРОВСЬКА ��90 Анна МЕЖЕНІНА ��92 Анна КИСЕЛЬОВА ��94 Галина МАТВЄЄВА ��96 Лілея ОСЯЙНА ��98 Юлія БАТКІЛІНА ��100 В’ячеслав Чеш ОМЕЛЬЧЕНКО ��102 Ольга ТЕРНОВА ��104 Іван СЕНІН ��106 Юля МАКСИМЕЙКО ��108 Максим КРИВЦОВ ��112 Ганна ОСАДКО ��114 Настя ВЕЛЕС ��116 Любов ЯКИМЧУК ��118 Катарина ЛЕОНОВА ��120 Олег КАДАНОВ ��124 Галина КРУК ��128 Наталка МАРИНЧАК ��132 Авторська післямова �� 136 Сторінка вдячності �� 137 Література �� 140 Післямова �� 141

143

Колискова 21 століття Vol.1: що тебе заколисує? мистецький нон-фікшн Автори текстів колискових: Юліта Ран, Тетяна Островська, Анна Меженіна, Анна Кисельова, Галина Матвєєва, Лілея Осяйна, Юлія Баткіліна, В’ячеслав Чеш Омельченко, Ольга Тернова, Іван Сенін, Юлія Максимейко, Максим Кривцов, Ганна Осадко, Настя Велес, Любов Якимчук, Катарина Леонова, Олег Каданов, Галина Крук, Наталка Маринчак Ідея проєкту: Наталка Маринчак («PROавторська Резиденція», «Сутність L.ітератури»), Дмитро Кутовий (ГО ЦСМ «Нова Сцена») Авторка та укладачка: Наталка Маринчак Ілюстрації та дизайн: Даша Хрісанфова Редакторка: Марина Курушина Комп’ютерне макетування: Олексій Гребенюк Менеджмент: Дмитро Кутовий, Тетяна Баранова Підписано до друку 24.11.2020 Формат 170×230 мм. Друк офсетний. Наклад 500. Зам. № 2980. Країна походження: Україна. Термін придатності: необмежений. Видавець: ФОП Леонова Анастасія Романівна Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 5289 від 18.02.2017 e-mail: publishingist@gmail.com Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом ТОВ «Перша експериментальна друкарня» 21, вул. Конєва, м. Харків www.exp-print.com.ua Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК №4602 від 21.08.2013 Усі права застережено. Матеріали цього видання не можуть бути використані повністю, або частково в будь-якому вигляді без письмової згоди ГО ЦСМ «Нова Сцена».

Видання підготовлене і здійсненне за інституційної фінансової підтримки Українського культурного фонду.

9 786177 948062

Наталка Маринчак КОЛИСКОВА 21 століття Vol.1: що тебе заколисує?

ISBN 978-617-7948-06-2

Наталка Маринчак

КОЛИСКОВА 21 століття Vol.1: що тебе заколисує? мистецький нон-фікшн

ілюстрації Даша Хрісанфова