25 дивовижних шлюбів. Історії з життя відомих християн. by Smirna Cherkassy

Вільям Дж. Петерсен

дивовижних шлюбів Історії з життя відомих християн

Черкаси СМІРНА 2014

УДК 291.313 ББК 86.376 П 29

Петерсен, Вільям Дж. П 29

25 дивовижних шлюбів. Історії з життя відомих християн. — Черкаси: Смірна, 2014. — 510 с. ISBN 978-617-698-041-4 Ця захоплива книга показує, що шлюби багатьох християнських лідерів були аж ніяк не ідеальними. Енергія цих яскравих християнських працівників, а також важкі обставини, пов’язані з їхнім служінням, і жертви, на які їм доводилося йти заради великої справи, — все це породжувало безліч несподіваних проблем у сімейному житті. Якщо ви прагнете вирішити проблеми у вашій власній родині, то ви неодмінно знайдете багатий матеріал для міркувань у книзі «25 дивовижних шлюбів. Історії з життя відомих християн». УДК 291.313 ББК 86.376

ISBN 978-617-698-041-4

Зміст

Вступ ЛЮБОВ І НЕОБРОБЛЕНІ АЛМАЗИ 1. Мій розсудливий радник. Джон і Поллі Ньютон 2. Вона перевершила мене у всьому. Дуайт і Емма Муді 3. Вона називала його «Тіршата». Чарльз і Сьюзі Сперджен

5 7 9 38 51

РАЗОМ ЖИТИ, ДОЛАТИ НЕЗГОДИ І ПРАЦЮВАТИ 69 4. Не варто стверджувати, нібито всі однакові. Вільям і Кетрін Бут 71 88 5. Він залежав від неї. Біллі й Нелл Санді 6. Я не проміняла б тебе ні на кого в світі. Вільям і Мері Браєн 103 7. Вона непомітно вдосконалювала його. Хадсон і Марія Тейлор 127 ЩО ТАМ — ЗА ПОДАРУНКОВОЮ ОБГОРТКОЮ? 8. У шлюбі доводиться багато до чого звикати. Мартін і Каті Лютер 9. Зовсім різні. Келвін і Гаррієт Бічер-Стоу 10. Із приятельства та розрахунку. Клайв Степлз і Джой Льюїс 11. Без сумніву, серце здобуло перемогу над розумом. Джон і Марджорі Нокс 12. Вона була матір’ю для його сиріт. Джордж і Мері Мюллер

153 155

ЩО Ж НЕ СКЛАЛОСЯ? 13. Любов — це нісенітниця. Джон і Моллі Веслі 14. Ти — стара суха гілка. Ханна Вайтелл і Роберт Пірселл Сміт 15. Він бував нестерпним. Грейс Лівінгстон Хілл і двоє її чоловіків 16. Бідолашна місіс Кері була ніби дружина Лота. Вільям і Дороті Кері

253 255 274 294

У РОЗЛУЦІ СЕРЦЯ СТАЮТЬ НІЖНІШИМИ? 17. Позбавлена сімейної ласки. Девід і Мері Лівінгстон 18. Союз двох людей, які вміють прощати. Біллі й Рут Грем 19. Із Богом я повинен зважитися на все. Джон Буньян і дві його дружини

331 333 357

170 187 207 230

309

373

СХОЖІ, АЛЕ ТАКІ РІЗНІ 389 20. Співдружність тих, котрі йдуть разом. Френсіс та Едіт Шеффер 390 21. Сім’я і музика йшли пліч-о-пліч. Йоганн Себастьян Бах і дві його дружини 413 22. Незвичний союз. Джонатан і Сара Едвардс 432 23. Енергійні та незалежні. Адонірам і Енн Джадсон 449

ПРИБОРКАННЯ ХОЛОСТЯКА 469 24. Я просто зобов’язана з ним познайомитися. Пітер і Кетрін Маршалл 471 25. Не шалено закоханий. Жан і Іделетт Кальвін 491

Вступ Читаючи ці сторінки, ви, можливо, багато дізнаєтеся про історію Церкви. І все ж, історія Церкви у цій книзі — не головне. Ця книга — про подружні стосунки. Коли ми читаємо про чийсь шлюб, то бачимо звичайних людей, чоловіків і жінок, — а не якихось видатних діячів. Я ні за яких обставин не намагаюся принизити їх вагомість. У яскравих досягненнях цих людей Бог справді виявив Свою любов. Але ці люди — прості смертні, були в них і свої слабкості, і свої недоліки. Ми побачимо, як Френсіс Шеффер кидається горщиками для квітів. А Поллі Ньютон гризе нігті, допізна чекаючи чоловіка, який затримувався у подорожах. Ми почуємо, як Кетрін Маршалл каже, що не розуміє навіщо її чоловікові стільки часу витрачати на подорожі, а Рут Грем скаржиться на те, що Біллі не звертає на неї уваги; побачимо також Каті Лютер, коли вона виламує двері кабінету, де заховався її чоловік. Читаючи цю книгу, ви зрозумієте, що шлюби цих видатних християнських лідерів складалися з таких же буднів, які лежать в основі всіх інших шлюбів. Їх сімейні проблеми точно такі ж, як і ті, з якими доведеться стикатися вам. І в багатьох із них були зовсім не такі щасливі сім’ї, як ваша. Вам, мабуть, шлюби цих духовних вождів видавалися ідеальними. Думалося, Господь обрав їх тому, що в сім’ї вони були прикладом найбільшої чесноти. Але справа також і в тому, що вони боролися за те, щоб їх шлюб став таким, яким він має бути. Справді, шлюби відомих християнських керівників мали набагато більше серйозних проблем, ніж «пересічний» шлюб пересічного християнина. Якщо замислитися — це не так уже й дивує. Особливі здібності часто породжують труднощі у сімейному житті. Адже лідери є завжди об’єктом пильної уваги.

Вступ

Окрім того, ті ж якості, які перетворюють людину на керівника, можуть зробити її дуже важкою у спілкуванні, коли вона виступає в ролі чоловіка чи дружини. Я не ставив за мету детально розповісти про духовні досягнення цих людей. Це чудово описано їх численними біографами. Але я сподіваюся, що моя розповідь про цих обраних служителів Божих спонукатиме читачів дізнатися про них більше. Коротка бібліографія наприкінці кожного розділу допоможе вам у цьому. Мене цікавили саме ті елементи, з яких складалися всі ці шлюби. Тому я й приділив особливу увагу батькам цих людей, їх стосункам під час залицяння, змінам взаємин у їхніх сім’ях, а також тому, як перетиналися, зіштовхувалися і зливалися воєдино неабиякі характери. Можливо, у вас складеться враження, ніби я не віддав належного духовній величі того чи іншого християнського лідера, — заздалегідь прошу вибачення. Переважно це зумовлено браком місця. Можливо, видасться дещо однобоким описом життя таких стовпів віри, як наприклад, Джон Веслі, чий шлюб був надзвичайно непростим. Але я писав передусім про сім’ю, а не про суспільне служіння. Бог, безумовно, знає, що робить, ставлячи нас перед вирішенням проблем, пов’язаних із життям у шлюбі й вихованням дітей. Адже, змушуючи нас долати труднощі, Він творить нас такими, якими хоче бачити. І не завжди це відбувається легко і просто. Кетрін Маршалл якось написала: «Чоловіки і жінки принципово несумісні». І все ж, ця несумісність далеко не завжди перешкоджає щасливому шлюбові. Побачите ви й те, що немає готових рецептів, які гарантували б сімейне щастя. Сподіваюся, ви багато чого зрозумієте й у власному шлюбі, зможете легше визначити і проаналізувати труднощі вашої сім’ї, дивлячись на те, як такі ж, як у вас, проблеми виникали і вирішувалися у житті інших людей. Я молюся за те, щоб знайомство з сімейним життям героїв цієї книги допомогло зміцнити ваш шлюб.

Любов і необроблені алмази

У мюзиклі «Моя прекрасна леді» професор Хіггінс стверджує, що може із будь-якої вуличної дівчинки зробити справжню леді. Потім він зустрічає квітникарку на ім’я Еліза Дуліттл. Міс Дуліттл стає для професора «Ігінса» — як вона його називала — дуже нелегким випробуванням. Але ж, звісно, мюзикл став настільки популярним саме тому, що професор успішно виконував своє завдання. І тому, що він (на своє нещастя і здивування) шалено закохався в Елізу. Без сумніву, Еліза Дуліттл була алмазом, який потребував обробки. Багато шлюбів виросли з бажання юнака чи дівчини зробити таке ж чудесне перетворення в людині, яку вони полюбили. Але зазвичай це мало кому вдавалося. Обробка алмазів заради отримання чудових діамантів — справа ризикована. Особливо у шлюбі. Іноді відсутність такої обробки є саме тим, що найбільше приваблює в людині. Після «обробки» людина, іноді, втрачає найпривабливіші риси. І любов зникає. Іноді шліфування, або ж, що трапляється частіше, грубе обточування гострих кутів, вщент руйнує взаємини. Проте іноді, особливо якщо шліфування відбувається поступово і ненав’язливо, результат виходить надзвичайний — просто як у цьому бродвейському мюзиклі. Описані у цьому розділі історії трьох шлюбів — хрестоматійні приклади шліфування необроблених алмазів. На сторінках цієї книги ви віднайдете й інші подібні випадки. Мартін Лютер багато в чому був необтесаним каменем, але з часом Кетрін вирівняла його. Біллі Санді й Біллі Грем — обоє одружилися на дівчатах із набагато вишуканішого середовища, ніж те, з якого вийшли самі. І це було для них корисно.

Л юбов і н еобробл ен і а л ма зи

Однак три дійові особи саме цього розділу заслуговують особливої уваги. Це Джон Ньютон, лайливий моряк; Дуайт Муді, малоосвічений син муляра-п’яниці; і Чарльз Сперджен, примітивний сільських парубок, який навіть не вмів відповідно вдягнутися. Читаючи ці розділи, поміркуйте над тим, чому шлюби цих людей виявилися щасливими. Чому чоловіків не обурювало те, що їх дружини були набагато витонченішими і освіченішими, ніж вони самі. Одного разу Д. Л. Муді сказав: «Мене ніколи не перестане дивувати те, що я зумів завоювати любов жінки, яка перевершувала мене у всьому, жінки із зовсім іншим темпераментом і походженням». Емма Муді, як і Генрі Хіггінс, покохала алмаз, який потребував обробки. І досягла успіху.

Мій розсудливий радник Джон і Поллі Ньютони

Чи можна припустити, що работорговець буде ідеальним чоловіком? Він не з’являється додому місяцями, а іноді й роками. Він поводиться з рабами, як із тваринами. Єдине, що його цікавить, — чи залишиться більшість із них живими під час переправи через Атлантику. Інша справа, — священик, особливо, лагідний священик, який дає добрі поради, пише зворушливі гімни, такі як «Чудова ласка, що знайшла мене у прірві зла». Поллі була одружена як із работоргівцем, так і зі священиком, і обоє вони були Джоном Ньютоном. Колись нерозбірливий у зв’язках, лайливий невіруючий моряк Джон став чуйним пастором, який дуже любив писати листи, і близьким другом одного із найвідоміших поетів Англії. Історія шлюбу Джона і Поллі — одна із найніжніших історій любові. Але водночас, одна із найнесподіваніших: адже вони були таким різними. Зовні Джон здавався світською людиною, яка випробувала в цьому житті все, але в присутності представниць аристократичних кіл він ніяковів. Поллі, навпаки, почувала себе з ними абсолютно природно. На відміну від Джона, вона завжди точно знала, що і коли саме потрібно сказати. Зовні Поллі видавалася спокійною, холоднокровною і зібраною, але внутрішньо вона була сором’язливою і не надто впевненою у собі. Він дуже любив її, їх шлюб був щасливим. Голівуд поки що не відкрив для себе історію життя Джона Ньютона, але це — велика історія любові, сповнена дивовижних поворотів і несподіванок. А також дивовижної Божої благодаті.

Л юбов і н еобробл ен і а л ма зи

*** Джону було сімнадцять, він мріяв про успішне майбутнє. Його батько був капітаном. Він продумав усе подальше життя Джона, і, якби той дотримувався планів батька, то до тридцяти років обов’язково став би заможною людиною, а до сорока — став би членом парламенту. Джон не заперечував. План був таким. Передбачалося, що Джон вирушить з Англії на Ямайку і влаштується працювати на плантації наглядачем. За декілька років він заробив би на власну плантацію. Потім можна було б повернутися до Англії, купити помістя і увійти до парламенту. Все видавалося простим. Однак всього за кілька днів до відплиття Джон несподівано отримав лист від однієї з подруг його матері. Оскільки мати померла за десять років до того, а подруга ця ніколи раніше не надсилала листів, — подія була очевидно нетиповою. У цьому листі Елізабет Кетлетт запрошувала Джона у гості, якщо він коли-небудь буде недалеко від місцевості, де вони жили. Але оскільки сім’я Кетлетт жила в Есексі, а Джон збирався від’їхати у протилежному напрямку — на Ліверпуль, а потім на Ямайку, малоймовірним було те, що він скористається запрошенням місіс Кетлетт, навіть якби йому й захотілося цього. Подорож на Ямайку приваблювала його набагато більше, ніж візит до давньої материної подруги. Але батько попросив його поїхати з одним дорученням. За дивним збігом обставин Джон опинився за кілометр від дому сім’ї Кетлетт і вирішив ненадовго до них зазирнути. У сім’ї Кетлетт було шестеро дітей, починаючи з тринадцятилітньої Мері (яку всі називали Поллі) і закінчуючи малюком у колисці. Джон одразу відчув себе, як удома. Родина була чарівною. І Поллі здалася йому найчарівнішою. Вона виглядала старшою за свої тринадцять, можливо, тому, що була старшою серед дітей і часто займалася домашнім господарством. Її вирізняла чи то несміливість, чи то стриманість — Джону важко було вирішити, що саме, але вона, без 10

М і й розсудл и ви й ра дн и к. Дж о н і П о л л і Н ь ют о н и

сумніву, була вже леді. Її не можна було назвати красунею, але коли вона посміхалася, а це траплялося досить часто, — ямочки на її щоках ставали дивовижно привабливими. Джон шалено закохався. Раніше з ним нічого подібного не траплялося. Він заледве розумів, що з ним відбувається. В її присутності Джон втрачав дар мови. Неймовірно, що тринадцятилітня дівчинка могла так вразити сімнадцятилітнього юнака, який збирався збивати статки на іншому кінці світу. У домі Кетлеттів він так і не сказав, що готується відпливти на Ямайку. Господарі ж запропонували йому погостювати ще кілька днів. Перебуваючи майже в гіпнотичному стані, Джон радо погодився. Дев’ять років потому в листі до Поллі він згадував цю першу зустріч: «Спочатку я не зрозумів, що мене так окрилило. Я мучився, коли тебе не було поруч. А у твоїй присутності ледь наважувався підвести очі. Коли я намагався говорити, мене охоплювало тремтіння, і я зовсім ніяковів. Кохання приголомшило мене. Думка про від’їзд здалася нестерпною». Додому Джон повернувся лише через три тижні. Його батько і мачуха дуже хвилювалися: Джон не повідомив їм про місце свого перебування, ні про причину затримки. Та й сам він навряд чи знав, чому так вчинив. Корабель на Ямайку давно відплив, і батько Джона був надзвичайно розгніваний. Він навіть уявити собі не міг, наскільки безвідповідальним може бути його син, який нібито навіть не збирався думати про майбутнє, перейнявшись безглуздими «телячими» почуттями. А Джон не міг забути Поллі. Він писав їй: «Після того, як я вперше побачив і покохав тебе, ти три місяці снилася мені щоночі». Коли Джон вперше зустрів Поллі, мало що в його житті віщувало про майбутнє спільне життя. До того часу він зазнав набагато більшого, ніж більшість сімнадцятилітніх хлопців. Джон, єдина дитина капітана Джона Ньютона й Елізабет Ньютон, народився 1725 року. Капітан Ньютон був моряком старої школи. Його поважали у своєму колі й боялися в колі підлеглих, до якого належали і його дружина з сином. Йому 11

Л юбов і н еобробл ен і а л ма зи

подобався стиль життя морського вовка, тож він повністю поринув у цю роль. Іноді його солідність переходила в бундючність, оскільки йому здавалося, що морський вовк повинен бути трохи чванькуватим і розв’язним. Він не подавав і натяку на емоції — ні на борту судна, ні в сім’ї. Безумовно, капітан Ньютон любив дружину і сина, хоча, очевидно, зовсім не хотів, щоб вони про це знали. Він почував себе трохи винним через свої довгі подорожі, особливо, з огляду на погане здоров’я дружини. З року в рік капітан Ньютон разом із вантажем спецій і шовку привозив із мандрівок також і дрібнички для сім’ї. Хоча релігійні переконання й не були йому притаманні, він, все ж, мав міцні принципи. Елізабет була побожною, лагідною і досить розумною жінкою. Друзі відгукувалися про неї як про «благочестиву, тямущу християнку». Але вона була хвора на туберкульоз і переважну частину дня проводила на канапі, кашляючи в іспанську шаль — подарунок чоловіка. В емоційному плані такою шаллю був для неї син. «Майже єдиним її заняттям, — писав Джон пізніше, — була турбота про моє виховання». Джон згадував: «Коли мені було чотири роки, я вже добре міг читати більшість книг. Вона вклала в мою пам’ять… безліч цінних пасажів, розділів і уривків з Письма та катехізису, а також віршів і гімнів». Коли Джону виповнилося шість років, мати вирішила, що йому пора взятися за латинську мову. Вона хотіла, щоб її син став проповідником. Хотіла цього так само палко, як її чоловік хотів, щоб Джон став моряком, капітаном — як він сам. Навесні 1732 року стан здоров’я Елізабет погіршився. Капітан Ньютон був у морі, й не було жодної можливості надіслати йому вісточку. Тому сусіди взяли на себе турботи про шестирічного Джона, а Елізабет, якій було тоді тільки тридцять, вирушила до подружжя Кетлеттів, у яких був заміський будинок. Джон так більше і не побачив свою матір. За декілька тижнів вона померла. 12

М і й розсудл и ви й ра дн и к. Дж о н і П о л л і Н ь ют о н и

Капітан Ньютон невдовзі знову одружився, а сина відправив у приватну школу, директор якої був «тираном палки і різки». Формальна освіта Джона тривала недовго. Заледве йому виповнилося одинадцять, як батько забрав його на борт судна, щоб дати іншу освіту — навчити життя в морі. За шість останніх років той побував із батьком у шести морських походах Середземним морем. Батько кував з нього першорядного моряка. Попри те, що капітан Ньютон докладав великих зусиль до його виховання і очікував від нього дуже багато, Джон не був старанним учнем. Коли йому виповнилося шістнадцять, батько відправив його в море під командуванням іншого капітана. І побоювання капітана Ньютона виправдалися: для того, щоб стати гарним моряком, Джон був занадто мрійливим. Він дуже любив читати, любив висловлювати свої думки перед іншими. Сам Джон писав: «Мені подобалося життя споглядальне, сповнене мрій. Я відчував відразу до заповзятості й стурбованості ділового світу». Батько вважав, що це або неуважність, або лінь, а можливо, і те, й інше одночасно. Тоді він вирішив, що кращим шляхом для сина, якщо вже він не придатний до моря, буде боротьба за місце у парламенті. Цей шлях лежав через ямайські плантації. І ось батькові плани знову зруйновано. Джон, забувши про справу, провів у сім’ї Кетлетт три тижні замість очікуваних трьох днів. Батько покарав Джона тим, що відправив у рейс на Середземне море простим матросом. Цього разу Джон взявся за справу серйозно. І коли вони з батьком зустрілися знову, той нарешті повірив, що його син подорослішав. Капітан Ньютон добився для Джона офіцерської посади на кораблі, що відходив у далеке плавання. До відплиття залишалося достатньо часу, щоб дозволити собі побачитися з Поллі. Але, як і минулого разу, Джон не знайшов у собі сили розлучитися з коханою. Поллі була для нього милішою за офіцерський кашкет. 13

Л юбов і н еобробл ен і а л ма зи

Коли Джон повернувся, батько мало не зрікся його. Для нього було очевидним, що син хотів розтоптати своє майбутнє. Джону загрожувало дещо набагато серйозніше, ніж втрата офіцерської посади на кораблі. Цього разу він змушений був відправитися не на Середземномор’я, а матросом у британський військово-морський флот. Англія вела війну з Францією, а морські битви — річ справді небезпечна. Завдяки своєму досвіду за кілька місяців Джон отримав звання корабельного гардемарина. Але його душевний стан був, очевидно, дуже важким. Якось він відзначив: «Тоді єдиною розвагою були злі витівки». Поступово він відійшов від релігійних переконань, сприйнятих колись від матері, і невдовзі зовсім перестав приховувати, що він — атеїст, який свідомо підштовхує інших до невір’я. Джон взяв участь лише в одному бою і до Різдва знову був у одному з англійських портів. Це була добра новина. Погана полягала в тому, що через кілька днів його корабель відходив до ВестІндії. Це означало пробути п’ять років далеко від дому. Для Джона це означало — п’ять років далеко від Поллі, а він ще не мав слушного часу пояснити їй, наскільки вона йому дорога. Отже, Джон відпросився на берег на один день. Звісно, коли він приїздив до Поллі, день його «розтягувався» на тиждень. Але навіть якби він раптом поставився до своїх обов’язків військового моряка відповідально, дістатися до будинку Кетлеттів і повернутися назад впродовж двадцяти чотирьох годин було просто неможливо. Цього разу родина Кетлеттів не могла не помітити і не взяти близько до серця серйозних намірів Джона стосовно їх старшої доньки. Джону було тоді дев’ятнадцять, Поллі — п’ятнадцять. Не те, щоб Джон не подобався Кетлеттам, але вони двічі стали свідками його безвідповідальності. У ньому не було тої зрілості, яку вони хотіли би бачити у своєму зятеві. Окрім того, він був моряком, і з кожним візитом його негативне ставлення до релігії виявлялося все яскравіше, хоча він, звісно ж, намагався поводитися у цьому домі як личить християнинові. 14

М і й розсудл и ви й ра дн и к. Дж о н і П о л л і Н ь ют о н и

Джон знав, що якщо він піде в море на п’ять років, Поллі до його повернення, безумовно вийде заміж. Тому цей візит для нього був вирішальним. Але для Джона він виявився сповненим несподіванок. «Жодної певності», — писав Джон про цей візит пізніше. Йому ніяк не вдавалося висловитися, пояснити Поллі, як палко він її кохає. Поллі, здавалося, весь час тримала дистанцію. Коли ж він натякав на те, що закоханий, вона не реагувала на його натяки і не дозволяла йому освідчитися. Джон не отримав цього разу «ні схвалення, ні відмови». Врешті-решт, все це призвело до того, що Джордж Кетлетт, батько Поллі, відмовив йому у перебуванні в їхньому домі й наполегливо порекомендував, більше не шукати зустрічей з його донькою, доки він сам не дозволить цього. Елізабет Кетлетт, хоча й погоджувалася із рішенням чоловіка, сказала, що якщо Джон порозумнішає, і вони, батьки, будуть цілковито переконані у майбутньому доньки, то вона не буде перешкоджати їх заручинам. Але до того часу йому не можна буде навіть писати Поллі. Тоді Джон і Поллі домовилися про таємні зустрічі. Двадцятичотирьохгодинна відпустка обернулася тижневою відсутністю, що було не дивно. Дивним було те, що з боку капітана судна не було суворого покарання. Можливо, Джон сподівався, що корабель відпливе у ВестІндію без нього. Але шторм затримав корабель в порту ще на багато тижнів. Щоденно Джон думав про Поллі й про похмуру перспективу п’ятирічної розлуки з нею. Нарешті, коли судно готувалося до відплиття з Англії, Джон втік. Точніше — дезертирував. Він не мав сили розлучитися з Поллі на такий тривалий термін. Можливо, якби він зумів дістатися до батьківського дому, то батько знайшов би якийсь вихід із ситуації, що склалася. Капітан Ньютон був людиною здатною вирішувати найскладніші питання. Але за два дні Джон, який так і не встиг побачитися з батьком, був арештований у передмісті Девону. Він дезертирував, а звичним покаранням за дезертирство у воєнний час тоді була смерть. 15