«Як назвати кішку?»

Черкаси СМІРНА 2016

УДК 23/28 ББК 86.37 А 47

Серія «Мої улюблені оповідання». Серія заснована у 2005 році

Алєксєєва, А. А 47

Як назвати кішку? / А. Алєксєєва. — Черкаси : — Смірна, 2016. — 40 с. : іл. — (Серія «Мої улюблені оповідання»).

ISBN 978-617-698-027-8 «Як назвати кішку?» — збірка оповідань Алли Алексєєвої, у яких читач знайомиться з дівчинкою Світланкою, а також з її родиною і друзями. Історії з життя дівчинки не тільки кумедні, але й повчальні, вони розповідають, як дівчинка входить у Божий світ, як вона вчиться відрізняти добро від зла, а також намагається правильно взаємодіяти з оточуючими. Книга рекомендована дітям молодшого й середнього шкільного віку, а також їхнім батькам. УДК 23/28 ББК 86.37

IISBN 978-617-698-009-4 (рус.)

ISBN 978-617-698-027-8 (укр.)

© Издательство «Смирна», 2013 © Видавництво «Смірна», 2016

Ім’я для доньки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 Манюня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10 Як назвати кішку? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17 Битва з годинниками . . . . . . . . . . . . . . . . . 25 Шурик . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36

Всі чекали появи маленької дівчинки. І бабусі, і дідусі, і тітоньки, і дядечки. Але от біда: перед самим її народженням всі родичі мало не посварилися — кожен хотів, щоб дівчинку назвали на його честь, тобто, його ім’ям. Бабуся Оля хотіла, щоб назвали маленьку Олечкою, бабуся Катя — Катрусею, дідусь Георгій, для своїх просто Жора, — Георгіною, дідусь Сашко — Сашунею. Кожен вимагав від мами з татом, щоб саме його ім’я було надане немовляті. Звісно, батьки розгубилися. Назвеш одним ім’ям — інші образяться.

— А давай назвемо нашу дівчинку всіма цими іменами, адже є люди з довгими іменами, — запропонувала мама. Вона завжди була за те, щоб всі питання вирішувалися мирно. Тато почухав потилицю і сказав: — Я собі уявив, як буду кликати нашу дочку для якої-небудь справи. Приміром, 4

покличу її піти зі мною гуляти або на гойдалку. Поки я вимовлю її імена, забуду, куди хотів піти і навіщо кликав. До того ж, подумай, як ми стомимося, якщо цілий день будемо спілкуватися з донькою. Язик відвалиться.

— А давай будемо називати її кожного дня по-різному. Скажімо, у понеділок — Олечкою, у вівторок — Сашунею, у середу — Катрусею і так далі. По одному імені кожного дня протягом тижня.

— Ні, нізащо в світі, — не погодився тато, — я заплутаюся. І потім: ти впевнена, що наші бабусі не пересваряться, коли будуть сперечатися, в який день чиє ім’я буде називатися?

— Не впевнена, — зітхнула мама.

— Що ж робити? — сумно запитав тато. Вони обнялися і якийсь час стояли мовчки. Аж ось раптом посміхнулася мама, потім — і тато. Вони подивилися один на одного і одночасно сказали: — Я знаю, що робити! — випалили обоє і засміялися.

5

— Скажи ти перший, — сказала мама.

— Ні, ти! — не погодився тато.

— Добре. Я думаю, нехай спершу народиться немовлятко. Ми подивимося на нього і самі зрозуміємо, яке в нього ім’я.

— Я те ж саме хотів тобі запропонувати. Адже подумай, Марійка завжди схожа на Марійку, Даринка — на Даринку, Світлана — на Світлану. Ось і наша дівчинка буде схожа на своє ім’я… або ім’я на неї, — сказав тато.

— Отже, вирішили! — посміхнувшись, погодилася мама. — Наша дівчинка сама підкаже нам своє ім’я.

— Вирішено!

— Ой, а як же бабусі? Вони ж образяться. Та й дідусі теж.

— На малятко не образяться, вони його вже зараз люблять. Це ж воно саме визначить своє ім’я. І це ім’я може бути зовсім іншим, не таким, як уявляється бабусям і дідусям.

— Ой, як добре ми з тобою вигадали, — зраділа мама.

6

Невдовзі на світ з’явилася маленька дівчинка. Вона була такою біленькою із світло-блакитними оченятами, і від того ніби світилася.

— Ой, дивіться, яка гарна! — раділи бабусі.

— Вона на мене схожа, — заявив дід Георгій, — значить, буде Георгіною.

— Зовсім вона не схожа на вас, свате, — заперечив дідусь Сашко. — Вона нашої породи — значить, бути їй Олександрою.

— Що це ви вигадали, свате, — обурилася бабуся Катя. — Якої це вашої породи? Донька наша, а значить, і внучка наша. Тому її ім’я — Катерина. Мама дивилася, як сваряться бабусі та дідусі, і пригортала до себе маленьку. А та, знай, крутила світлою голівкою.

— Не крутися, світлячку… — замиловано сказала мама і лагідно погладила доньку по голівці. Тато подивився на маму й сказав: — Ну от, наша дівчинка підказала тобі своє ім’я.

7

— Яке? — здивувалася мама.

— Ти сказала «світлячок», — відповів тато, — тобто… — він багатозначно підняв палець.

— Тобто, Світлана. Нашу дівчинку звати Світланкою! — радісно вигукнула мама. Дідусі й бабусі разом замовкли і приголомшено дивились на маму з татом.

— Чому — Світлана? У нас зроду нікого так не звали, — сказала бабуся Оля.

— І в нас нікого з таким ім’ям немає, — погодилася з бабусею Олею бабуся Катя.

— Тому, що наша крихітка сама нам підказала, як її звуть, і тому, що це ім’я їй підходить, і, нарешті, просто тому, що це її ім’я, — випалив тато.

— А що, мені подобається, — сказав дідусь Георгій.

8

— До того ж це вирішення всіх наших суперечок, — погодився дідусь Сашко. З того часу Світлану називали Світланкою. І це ім’я їй справді дуже личило, тому що Світланка була не лише зовні світлою, а й душею, бо мала легкий та лагідний характер. Допомагала мамі у хатніх справах, татові читала Біблію вголос, коли той стомлювався, і всіма своїми світлими справами дарувала радість близьким. Ось, виявляється, як буває: спершу ім’я схоже на людину, а потім людина на ім’я.

Наближався День народження Світланки. Вона мріяла про папугу. Саме про такого, яким виявився подарований Кузя: красивим і розумним. Він весело кричав: «Лана! (так Світланку часто називали домашні) Тато! Мама!», а ще лагідно говорив про себе: «Кузя хор-р-роший хлопчик!» Кузя любив гратися із сірниковою коробкою і котити по кімнаті тенісний м’ячик. Коли в нього був гарний настрій, він сідав Світланці на плече і лагідно перебирав її волосся, лоскотав вушко. Кузя дуже любив купатися. І не десь, а в акваріумі. Одного разу він сидів на склі, яке закривало зверху акваріум, і спостерігав, як плавають рибки. Він так захопився, що почав бігати по склу, намагаючись спіймати хоча б одну з них, але забув 10