Джерельце 4 2016 by Smirna Cherkassy

4 ( 58 ) • 2016

1. Він був заживо з’їдений червами. 2. Місто, в якому жив Корнилій. 3. Дерево, за яке зачепився Авесалом. 4. Що зроблено на небі людськими руками? 5. Хто поплатився Царством за те, що не міг чекати? 6. Ім’я людини, якій ангел сказав іти на безлюдну дорогу. 7. Ім’я людини, яка прожила найбільше років на землі. 8. Що було споконвіку? 9. Ім’я ворожбита, який хотів отримати дар Божий за гроші. 10. В якому місті учнів почали називати християнами? 11. Гора, на якій помер Мойсей. 12. Хто помер такою смертю, якою не помирав ніхто до цього і не буде помирати після нього? 13. Яка пташка змусила Петра заплакати? 14. Хто жив, коли неправду говорив, а коли сказав правду – помер? 15. На якій тварині приїхала Ревека до Ісака? 16. Перший учень Ісуса. 17. Хто перший постраждав за Христа? 18. Тварина, яку Ной випустив з ковчега першою.

15. Верблюд. 16. Андрій. 17. Діти. 18. Крук. Слово. 9. Симон. 10. Антіоїія. 11. Нево. 12. Жінка Лотова. 13. Півень. 14. Самсон. 1.Ірод. 2. Кесарія. 3. Дуб. 4. Рани Христа. 5. Саул. 6. Пилип. 7. Метушалах. 8.

о таке віра? У Біблії сказано, що віра — це впевненість в невидимому. Це означає: ми можемо чогось не бачити, але віримо, що воно існує. У нас немає можливості переконатися в тому, що Земля кругла, але ми віримо людям, які бачили її з космосу. Віра необхідна кожному християнину. У Біблії вона асоціюється зі щитом. Щит захищає воїна від ворогів, які атакують його, коли він іде своїм шляхом. Ми використовуємо нашу віру в Бога як щит, який береже нас від спокус та пасток диявола і тим самим допомагає перемагати будь-який гріх. Щит віри є гарантією того, що влада вкладена в самому імені Ісуса. «Хто увірує й охриститься, — буде спасений, а хто не ввірує — засуджений буде» (Mк.16:16).

— Дивіться, я зараз полечу! Гордо і самовпевнено виліз Славко на огорожу, що оточує їх сад, і прив’язав до рук два величезних картонних крила. — Не жартуй! Ти зламаєш собі шию! — злякано закричала Катруся з гойдалки. — Так, Катя права, — сказав Толик, — ти не зможеш полетіти. Славку, ти ж занадто важкий! — Ні! — відповів Славко впевнено, продовжуючи свої приготування. — Ви зараз самі побачите. Я ж тривалий час спостерігав за нашими голубами і бачив, як вони це роблять. І зараз я так само полечу, як і вони! Славко був упевнений у своєму рішенні. У цей момент він виглядав дуже серйозним. Поважно розмахуючи саморобними крилами і плавно розгойдуючись, хлопчик раптом відштовхнувся ногами від краю паркану і полетів униз… — Ой! В одну мить маленький «льотчик» приземлився в кущ ожини. — Ну ось, що ми тобі казали? — підскочили Катруся з Толиком і допомогли молодшому братикові вибратися з колючого куща. Славко розгублено дивився на них. Він не міг зрозуміти, чому не зміг полетіти. На щастя, хлопчик нічого не пошкодив собі, тільки на руках, ногах і обличчі було видно свіжі подряпини. — Що ви там робите в ожиновому кущі? — запитав батько, який підійшов у цей час до дітей. Поруч із подряпаним молодшим сином тато розгледів дві величезні смуги з картону. Старші брат із сестричкою побігли назустріч батькові і розповіли йому про те, що трапилося. Славко ж, все ще приголомшений тим, що сталося, сидів на землі і думав: «Чому літак там, вгорі, спокійно летить і не падає? Адже він значно важчий від мене?!» — Знаєте що, дітки, — сказав тато весело, — краще було б глянути на справжній літак і розпитати дядька Колю, як він працює. Думаю, він це знає. — О, чудово! — хором вигукнули діти. — Правильно! Адже дядько Коля — пілот! Почувши це, Славко збадьорився, і вже через кілька хвилин були забуті невдалий політ та подряпини, отримані в ожиновому кущі. Наступної суботи вони всією родиною поїхали на спортивне летовище, де дядько Коля вже чекав на них.

Для проведення цього досліду намалюйте квітку, як на картинці. Діаметр квітки разом із пелюстками — близько 6 см. Розфарбуйте і виріжте квітку.

Після цього послідовно загніть усі пелюстки до центру.

Налийте в тарілку трохи води і опустіть в неї квітку. Квітка оживе і почне розпускатися. Чому це відбувається? Вода проникає в найменші порожнинки між волокнами паперу і заповнює їх. Папір набухає, згини на ній розпрямляються і квітка розпускається.

Кожен, хто п‛є воду, яку дає Господь, ніколи не буде мати почуття спраги. Він — начальник життя, і у нього є жива вода. «Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме» (Ів. 6:35).

Книга Суддів 6 — 7.

— …І тоді засурмили сурми! Як тільки народ почув звук священної сурми, всі разом вигукнули гучними голосами, і від цього крику обвалилася стіна неприступного міста Єрихона. Біля вогнища сиділи троє юнаків. Ось уже третю ніч старійшини ізраїльського племені, яке мешкає в невеликому селищі Офра, посилали своїх синів у долину охороняти пшеницю. Сьогодні прийшла черга трьох синів старого Йоаша — Овдія, Михея і молодшого, Гедеона. Щоб не заснути, юнаки розповідали один одному історії з життя Ізраїля. Наближався світанок. У цей час нічним сторожам завжди особливо сильно хотілося спати. Овдій приліг на землю, але через час скочив на ноги. — Я чую тупіт! — тривожно вигукнув він. — Мідіяни! — Біжімо до селища! — першим отямився Михей. — Потрібно швидше попередити своїх!

1 4

Хто такий Гедеон? Гедеон був останньою, наймолодшою дитиною в сім’ї. Його рід був найбільш нечисленним в Ізраїлі. Крім того, Гедеон не був сміливцем. Але коли Бог подав йому урок віри — він став переможцем.

Ніч. Велике поле пшениці, біля якого палає багаття. Чиї це голоси лунають у нічній тиші? Давай послухаємо.

— Ти помиляєшся, Гедеоне, — спокійно заперечив небесний посланець. — Господь із тобою. Він велів мені сказати тобі такі слова: іди з цією силою твоєю і спаси народ Ізраїля з руки мідіян. Він посилає тебе на битву. Тільки будь дуже сильний і відважний. — Мене? — здивувався Гедеон. — Але як мені врятувати народ? — Господь послав мене саме до тебе, — продовжував Ангел. — Ти, і ніхто інший, завдяки своїй вірі поб’єш незліченне військо мідіян. — Якщо й справді я знайшов благодать перед Господом, то дай мені знак, — запропонував Гедеон Ангелу. — Тільки тоді я повірю, що ти посланий Господом говорити зі мною. Небесний посланець погодився, і Гедеон вирішив принести йому дар — частування з дому. Через годину Гедеон приніс їжу до місця, де чекав на нього Ангел. — Візьми м’ясо та поклади на цей камінь, — Ангел вказав на великий плоский камінь під деревом. — Вилий сюди і юшку. Гедеон так і зробив. Ангел доторкнувся кінцем свого жезла до м’яса і коржиків. Раптом із каменю вийшов вогонь. М’ясо і хліб згоріли. У цю мить Ангел безслідно зник, а Гедеон здивовано озирався на всі боки.

розіб’є глечик, засурмить сурмою і голосно закричить: «Меч Господа і Гедеона!» Більше вам нічого не доведеться робити. Гедеон і його солдати підійшли серед ночі до стану мідіян. Воїни голосно засурмили в сурми, і побили глеки. У темряві палаючі факели були дуже схожі на вогненні мечі. — З нами меч Господа і Гедеона! — голосно кричали ізраїльтяни і сурмили у сурму. Вороги від жаху розбіглися по долині. Від страху вони не знали, що робити. Воїни-мідіяни накинулися один на одного і почали битися між собою. Ще до настання світанку вся армія мідіян була знищена. Гедеон і його армія здобули перемогу.

5 Минув деякий час, і до загону мідіян приєдналися й інші загони. Тепер їх було багато. Коли сонце сідало за далеку гору і починало темніти, долина світилася численними вогниками і була схожа на перевернуте зоряне небо. Так багато було вогнищ, які запалювала мідіянська армія! Гедеон теж зібрав свою армію, тому що вірив: Господь неодмінно дасть йому перемогу. У порівнянні з мідіянською армія Гедеона була дуже маленькою. І навіть отримавши обіцянку від Ангела, що він врятує ізраїльський народ, Гедеон все одно дуже хвилювався. — Господи, скажи, що мені тепер робити? Я виконаю будь-яке твоє повеління, — молився Богу Гедеон.

Вам історію я розказати хочу. Через неї всім відкрию очі. Двом панам служити ми не можем, Вибір змушений робити кожен. Якось чоловік вигулював собаку. Щось побачивши, собака з переляку Дременула раптом вбік щосили, В натовпі дорогу загубила. А господар спокою не має, Жде її і голосно гукає. Де ж вона? З розлуки серце ниє, І від відчаю душа німіє. Роки йдуть, а чоловік скучає… Раптом… він собаку помічає! Інший хтось веде за повідочок. Чоловік на радощах підскочив. Він її покликав дуже тихо, Щоб зненацька не вчинити лиха, Та собака, ворухнувши вухом, До господаря вже мчить щодуху. «Адже це — моя, моя собака… Коли втратив, я, повірте, плакав», — Чоловікові казав слова він різні, Та у відповідь почув: «Запізно! Я її знайшов, і з того часу Завжди подаю шматки їй ласі. Тож мене, як вас, господарем вважає, І мої команди теж сповняє». Що ж робити? Думали-гадали І на рішення таке пристали: Той, кого собака вибирає — Він її до себе забирає. Кожен збоку став і все чекає, А собака спокою не знає, Все хвилюється, їй світ немилий, Бідолашна, вибилась із сили. До одного, що й казати, звикла, Від колишнього ж ще також не відвикла. До одного йде, хвостом виляє, І до іншого швиденько підбігає. Кого вибрати вона таки не знає, І цей стан лиш жалість викликає. Так вона металася між ними…

Жаль, бувають люди теж такими. Бог дає їм стільки благодаті, Проте й світ не хочуть залишати. Хоч вони завіти Божі знають, Та себе ні в чім не ущемляють. Істину нам всім відкрив Син Божий: Двом панам служити ми не можем. Вибирати мусять навіть діти, За свої діла вони також в одвіті. Не довірмося ж брехні безмежно — Вибір свій робімо обережно. Полюбить Христа — це перше діло, Правди путь — іти за Ним сміливо!

Алла ЧЕПУРЕНКО. (Переклад із російської С. БЕРЕЗИ). «Из детских уст. Стихи для детей и подростков», Кишинів, 2008.

Ось так подбав Господь про дівчинку, яка полюбила Його всім серцем, і так захистив Він сміливого «доброго воїна», готового заради Нього стати віч-на-віч з Його і її ворогом. Це ІСТОРІЯ про справжню дівчинку і її такого ж справжнього Спасителя. Мимоволі подумалось: якби я чи ви потрапили до школи Моніки і почули погрози її вчителя, чи зберегли б твердість переконання, як вона? Віра Моніки, безумовно, торкнулася мого серця. І сподіваюся, вона так само багато чого скаже і вашому серцю.

Аллеґра МАКБІРНІ

люди, які відверто проголошують Євангелію іншим на вулицях, і є країни, де це дозволяють робити. Хто хоче слухати, зупиняється і слухає, а кому нецікаво, той іде далі, не звертаючи уваги на вуличного проповідника. В одній такій країні жив маленький хлопчик Чарлі. У Чарлі був товариш, і вони разом бродили іноді вулицями міста, заходили на базар, де завжди можна було зустріти багато людей і побачити щось цікаве. Одного разу, коли Чарлі зазвичай прийшов зі своїм другом на базар, він почув там чийсь гучний голос. Друг сказав Чарлі, що це проповідник, який в певні години проповідує тут Євангелію. Хлопчики протиснулися крізь натовп і стали попереду. Вони почали слухати, але коли зрозуміли, про що говорив проповідник, захотіли бігти звідти, проте протиснутися назад було просто неможливо, тож їм довелося залишитися і дослухати до кінця. Чарлі не розумів усього, що говорив проповідник, але один його вислів врізався хлопцеві в пам’ять: «Якщо ти не спасеш свою душу цієї ночі, завтра тебе не буде поміж живих». Чарлі не знав, кого стосувалася ця фраза і про що саме проповідник тоді говорив, але його турбували ці слова, і цього вечора він ніяк не міг заснути. Мама прийшла до нього, звеліла негайно повернутися на бік і заснути, але через кілька хвилин, коли і сама була готова лягти спати, почула з кімнати Чарлі звуки, схожі на плач… Вона знову пішла до хлопчика, нахилилася над ним і лагідно запитала, що його турбує. Той відповів: «Сьогодні я був на базарі з моїм другом, і там проповідував один чоловік. Він сказав, що, якщо я не спасу мою душу сьогодні, завтра мене може не бути поміж живих». — «Я переконана, що він не мав на увазі 26

М ері Мат еріал ріал а вз ввзя з то озА Айри йр йри й р нХ Хова о т — Из ова Измен ме яя мир ир р. — Са С нкт нк -Пе Пеетер т б бур рг: М Ми ирт, 200 и 0 3. 00

Георг бігав по кімнаті, ледь стримуючись, щоб не буцнути щось ногою. У нього був огидний настрій, і йому було на всіх наплювати. Йому хотілося піти пограти у футбол, а батько змушував писати звіт про витрачені кишенькові гроші. Георг узяв зошит і спохмурнів. Потім написав, що витратив кишенькові гроші, видані на тиждень, на покупку олівця, гумки та зошитів. Відкинувшись на спинку стільця, хлопчик посміхнувся: «Батько ніколи не дізнається, що насправді я їх програв». Двері відчинилися, і до кімнати увійшов батько. Георг подав йому зошит. — Це добре, — сказав він синові. — Я радий, що ти не витратив гроші марно. Я — податковий інспектор прусського уряду, і мені відомо, як люди витрачають гроші, часто пускаючи їх на вітер. Вони думають, що я нічого не знаю про це, але я знаю.

*** «Ех! Зараз би цукерок, — подумав Георг наступного дня. — Але в мене немає грошей. Я програв усі свої гроші на тиждень». Казенні гроші батька лежали в ящику під замком, але ключ виявився в замку. Озирнувшись довкола себе і переконавшись, що навколо нікого немає, хлопчик відімкнув ящик і взяв трохи грошей. «Куди б їх покласти?» — запитав він себе. Врешті-решт, придумав. Знявши черевик, засунув у нього гроші і знову одягнув. Він устиг зробити це вчасно, бо до кімнати зайшов батько. Пан Мюллер сів за свій робочий стіл, відімкнув ящик із грошима і почав перераховувати їх. Георг тихо рушив до дверей. Не встиг він відчинити двері, як батько попросив сина підійти до столу. Він давно підозрював, що Георг краде гроші зі скриньки, тому навмисно залишив ключ у замку — хотів упевнитися у своїх підозрах. Після опитування та обшуку пан Мюллер знайшов відсутні монетки саме там, де і сховав їх син — у черевику. Як свідчить подальше життя Георга, він не відразу схаменувся. Георг рано пішов із дому, зв’язався з поганою компанією і у віці шістнадцяти років потрапив до в’язниці за обман. Він намагався виправитися, але у нього нічого не виходило. Один із друзів Георга став християнином. Якось, перебуваючи в розпачі, Георг разом із приятелем зайшов на християнське зібрання в будинок до пана Вагнера. «Що вони всі тут роблять?» — здивувався Георг. Люди тільки-но закінчили співати гімн. Потім хтось, ставши на коліна, почав молитися. Георг не бачив раніше нічого подібного. Георг дивився на людину, яка стояла на колінах, і слухав. «Він ніби розмовляє з царем», — подумав. Після молитви чоловік прочитав уривок із Біблії і став проповідувати. Під час зібрання в серці Георга щось сталося. Він не тільки зустрівся з людьми, які були друзями Ісуса, але зустрів самого Господа. Він не бачив і не чув Його, але знав, що Господь присутній у кімнаті. Перш ніж піти з дому пана Вагнера, Георг Мюллер попросив Бога пробачити йому всі його гріхи. *** Господь покликав Мюллера стати місіонером. Зі своїм другом Генрі Крейком Георг вирушив у Брістоль, де вони проповідували і керували церквою. Незабаром у цьому місті почалася епідемія холери, яка забрала життя багатьох людей і залишила сотні

Пройди лабіринт.

Намалюй щит, не відриваючи руки.

*** Добре тренований римський легіонер використовував щит так: тримав його перед собою, захищав кожну частину свого тіла від ворожих стріл. Цей щит захищав його повністю. Віра, згідно послань Павла, повинна бути саме таким щитом.

Та невже ж бо могутній голос Сил природи мовчить для вас? І не каже тужавий колос Всім про Господа кожен раз? Як не славити нам велич Бога? Як не вірити в Його любов? Він для нас не шкодує нічого, Фрукти, овочі шле нам знов. Хліб дає теж у повній мірі, Аби в кожному домі був. «Це все насправді? А я не вірю…» Кажеш так, бо добро забув.

Видання засноване ТОВ «Видавництво «Смірна» у січні 2007 року. Зареєстровано у Державній реєстраційній службі України. Реєстраційний номер КВ 18213-7013 від 07.09.2011. Журнал видається 6 разів на рік. Передплатний індекс в Україні — 89755 Головний редактор: Олена ГУРІНА Перекладачі: Світлана БЕРЕЗА, Олена БОЖКО Літературні редактори: Світлана БЕРЕЗА, Єлизавета КОСТЮНІНА Художники: Галина СКРЕБНЬОВА, Оксана СТЕПАНЕНКО, Тетяна УРОДА Дизайнер: Тетяна КОНОНЕНКО Відповідальний редактор: Станіслав КАСПРОВ

Підп. до друку з оригінал-макету 22.08.16. Формат 84х108/16. Папір Mitsubishi. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 8. Ум. кр.-відб. 16. Обл.-вид. арк. 1,2. Наклад 700 екз. Зам. № 132. Ціна договірна. «Видавництво «Смірна» а/с 2155, м. Черкаси, 18020, Україна. Тел./Факс: (0472) 73-87-52, 73-45-50 E-mail: rodnichok@smirna.org www.smirna.org Віддруковано: ФОП Каспрова А.М., а/с 2170, м. Черкаси, 18020, Україна. Тел./Факс: (0472) 73-87-52, (094) 9844469

Та невже ж бо? Не може бути! Серце треба мерщій відкривати, І тоді ти навчишся чути, Вірити, вдячність за все складать. (Переклад із російської С. БЕРЕЗИ).

Журнал друкується російською та українською мовами. Передплатити журнал можна: 1. У будь-якому поштовому відділенні України. Передплатний індекс – 89755 (Живе джерельце) або 98536 (Живой родничок). 2. У редакції з необхідного вам номеру, звернувшись за адресою: Видавництво «Смірна» а/с 2155, м. Черкаси, 18020, Україна. Тел.: + 38 (0472) 73-87-52, 73-45-50 E-mail: books@smirna.org 3. На сайті www.smirna.org

Назва, концепція, зміст і дизайн журналу є інтелектуальною власністю «Видавництва «Смірна» і захищено законодавством про авторське право. Повне чи часткове відтворення або тиражування будь-яким способом матеріалів, опублікованих у цьому виданні, дозволяється лише з письмового дозволу «Видавництва «Смірна». Надіслані до редакції матеріали не рецензуються і не повертаються. Листування з читачами здійснюється на сторінках журналу.