Я нічого не знав про християнство. Моя мама — юдейка, яка вийшла заміж за невіруючого після Другої світової війни. За 22 роки життя я відвідав церкву три рази, і щоразу мені було неймовірно нудно. У мене було чудове дитинство. Мене не били, не дражнили, хоча іноді діставалося від хуліганів, але загалом було щасливе дитинство. Коли я був юнаком, заснував свій бізнес і незабаром почав заробляти удосталь грошей, щоб придбати свій будинок, машину. Потім я одружився й у нас народилася дитина. Я відчував свободу в житті, будучи ні від кого не залежним уже в 19 років. У 20 років я думав, що щасливий, але мене змучило почуття марності. Я почав думати про те, що десять людей із десяти вмирає: ніхто не зміг цього уникнути. Одного вечора я подивився на сплячу дружину й подумав, що вона може померти за секунду, що з нею може трапитися що завгодно, серце зупиниться і все. Усі мої матеріальні
речі: будинок, бізнес, свобода стануть непотрібними. Ніхто про це не говорить, але це важливо. Усе людство як ніби вишикувалося на краю прірви, і всі чекають своєї черги туди впасти. Один за одним пропадають, і ніхто не питає, як вийти з цієї черги, яка веде до погибелі… Я розмірковував про це півроку. Одного разу до мене підійшов молодий християнин і, проповідуючи, пояснив Євангеліє. Його слова торкнулися мого серця. Я пам’ятаю, що в Біблії написано: «Не чини перелюбу». Раніше думав так: «Я ніколи не блудив, значить — я піду на небеса». Потім я прочитав Слова Ісуса з Євангелія від Матвія, де написано, що «…кожен, хто дивиться на жінку з пожадливістю, той уже вчинив перелюб з нею у своєму серці» (Євангеліє від Матвія 5:28). Мені стало якось моторошно: «Невже Бог бачить те, що в мене на думці?» Тоді я усвідомив, що маю великі проблеми:
на суді перед Богом я здобуду вирок — пекло. Але тут починає діяти істина про те, що Ісус Христос зробив для нас на хресті. Про це, напевно, усі люди чують не один раз у своєму житті. Я також безліч разів чув про Ісуса, що Він помер за гріхи людства, але раптом чітко усвідомив, що саме я є грішною людиною й потребую порятунку від покарання за гріх. Я був засуджений до вічної смерті через зроблені гріхи, але Христос на хресті помер за мене. Ісус поніс за мене вирок і зняв із мене звинувачення. Я розкаявся у своїх гріхах, попросив Ісуса врятувати мене від покарання. У ту доленосну ніч я вийшов на вулицю, подивився навколо й побачив, що все начебто має інший вигляд. Це було абсолютне преображення розуму. Я усвідомив, що знайшов вічне життя. Безліч людей живуть, не замислюючись ні про що, але раптово смерть «стукає у двері»: мама, тато, брат, сім’я, кохані… Будь-яка людина
Чи хтось з людей замислюється, що собою являє покаяння? Не просто почуття жалю з приводу якогонебудь свого помилкового вчинку, а щире покаяння перед Богом, перед Тим, Кому ми всі дамо відповідь за своє життя. Від багатьох я чув, що вони каялись. Але, дивлячись на їхнє подальше життя, яке ніяк не змінилося, розумієш, що то несправжнє покаяння, а швидше одночасне розкаяння. У своєму житті і я так само багато разів «каявся» за різні вчинки. Але минав час і я помічав, що повторюю ті самі гріхи. Пробував зарікатись, напружував усю силу волі, але надовго не вистачало. Зрештою зрозумів, що не зможу змінити себе
сам. Людину може змінити лише її Творець. Якось вкотре після свята, напившись, як свиня, і добре розуміючи (як то можна було ще розуміти – зараз дивуюся), що так далі не може бути, став на коліна і просив Бога щось зробити, бо сам не міг, але нічого не сталося. Мабуть, потрібно було протверезіти. Протверезівши, продовжував жити, як зазвичай: так, як писала Ліна Костенко – «до пенсії і до смерті». Минуло трохи часу. Одного разу я читав історію про юнака, який посварився зі своїми батьками, покинув їх і поїхав жити в інше місто. Пройшло багато часу, юнак подорослішав, став чоловіком, але
не зміг забути батьківського дому. І він вирішив відвідати батьків. Але ж як приїдеш? Мабуть, батько все ще сердиться і навіть на поріг не пустить? Чоловік, подумавши, написав листа, що він просить пробачення і хотів би приїхати і примиритися. А якщо батьки згідні, то нехай прив’яжуть на кущ біля хати білу стрічку. І, коли він буде проїжджати повз них, побачивши стрічку, зайде. А як не побачить, то проїде і поїде собі далі. Після цього чоловік поїхав до батьківського дому. І вже здалеку побачив кущ, який був ввесь у білих стрічках. Коли я прочитав цю історію, то зрозумів свою помилку, покаявся, і Бог торкнувся мого серця. Я зрозумів, як дуже Він любить мене і
в одну мить може піти з життя. Щогодини у світі помирає приблизно 150 тисяч осіб. Після смерті всіх чекає суд, на якому Господь буде судити за Своїм законом Святості, де погляд із пожадливістю рівносильний перелюбу, ненависть прирівнюється до вбивства… Пекло — реальне місце, а люди набирають гріхи зі швидкістю палаючого вогню. Що людина буде робити в судний день, поставши перед Богом? На щастя, Бог багатий милосердям, і Він дає Спасителя, Який помер на хресті, воскрес із мертвих на третій день, і, якщо ви покаєтеся й будете вірити в Нього, дасть вам дар вічного життя. Будь ласка, наведіть лад у стосунках із Богом сьогодні. Не відкладайте своє покаяння перед Ним у «довгий ящик». Ви не знаєте, що завтрашній день принесе вам. Мені Бог дав дар вічного життя, і я не можу мовчати про це чудо!
Історія Рея Комфорту Джерело: http://bogoblog.ru
чекає. Я плакав, мов дитина, просив пробачення за своє життя, вчинки, думки. Він пробачив. І пробачить кожного, хто щиро кається, прийме кожного, хто прийде до Нього. Звертаюсь до тебе, читачу, прийди до Христа у молитві, в розкаянні, в простоті серця. До Нього звертайся у всіх труднощах, і Він допоможе. Прийми Його у своє серце як Господа і Спасителя. Ти побачиш, що життя буде змінюватись, бо для Господа немає нічого неможливого. Читай Його Слово, вчи напам’ять уривки з Біблії, адже нічого важливішого на цій землі немає. Бо всі ми помремо, а потім – суд. Будьмо ж готові, бо часу останнього не знає ніхто. Автор: Олександр Мерещук
