ВИПУСК № 155 (2020)
У нашому маленькому місті новини поширювалися дуже швидко. Одного разу, коли мій тренер переїхав до іншого міста, я дізналась, що в Старокостянтинові з’явився ще один тренер, який розшукує мене і хоче запросити на змагання. Ще мені сказали, що його бойове мистецтво називалося В’єт Во Дао. Змагання! Моє серце прискорено забилося! Звичайно, я поїду! Тренер набрав команду спортсменів, і ми почали тренування, щоб як слід підготуватися. Я перешила нашивку на кімоно, перевчила деякі ката і з нетерпінням чекала дня змагань. Згодом я звернула увагу на те, що цей тренер був не таким, як усі. Як би
дивно це не було, тренування він починав з молитви. Я з цікавістю спостерігала за ним, бо вважала, що бути віруючим – це ходити босоніж, «не торкаючись землі» з відчуженим виглядом, і бути абсолютно непридатним для життя в соціумі. Гаррій, так звали тренера, був протилежністю цього незрозуміло звідки взятого образу. Стрункий, міцний, з почуттям гумору, він дисонував з моїм стереотипним сприйняттям «віруючої людини». Єдиним атрибутом, який хоч якось поєднався з моїм уявленням про християн, була густа борода. Але, коли я дізналася, що вона була відпущена на прохання його коханої дружини Олени, мені довелося розпрощатися з моєї останньою «святою коровою».
Прийшов час їхати на змагання. Тренер відібрав бійців, серед яких була тільки одна дівчина (я). Як я чекала цієї поїздки! Справжні міжнародні змагання! Час в поїзді пролетів непомітно, і вранці ми вже прибули в Запоріжжя. З перших хвилин я увійшла в спортивний азарт і думала тільки про майбутні спаринги. По тілу проходило приємне тремтіння в передчутті поєдинків і, звичайно ж, перемоги. Адже я приїхала перемагати! Гаррій, за своїм звичаєм, перед зважуванням запропонував нам всім помолитися. Як же це було недоречно! Однак ми погодилися (з поваги до його коричневого на той момент поясу). Слова молитви були дуже простими, і я до цього часу вважаю, що це найважливіша молитва будь-якої людини. «Отче Небесний! Прости мені мої гріхи, спаси і збережи мою душу. Ісус Христос, я визнаю Тебе своїм Господом і Спасителем!..» Я молилася з дивним почуттям незворотності того, що відбувається, і боролася з посмішкою, яка норовила з’явитися на обличчі. Ну уявіть: вже через десять хвилин всі ці хлопці, разом зі мною, будуть молотити один одного на татамі, а тут – молитва! Однак я вголос промовила ці слова. Коли всі
сказали «амінь», що означає «нехай буде так», я відчула гостру потребу продовжити свою розмову з Богом. Після молитви всі пішли на зважування, а я – в роздягальню. Мені потрібно було розібратися з тим, що тільки що відбулося. Я молилася Богу. Вперше молилася і чітко розуміла, що Він мене почув. Досі не знаю, звідки прийшло це розуміння. Але воно було схоже 2 стор.
на те, як пташенята народжуються з умінням розбивати шкаралупу своїми маленькими дзьобиками, щоб вилупитися з яєчка і махати крильцями. Я сховалася в роздягальні, оскільки у мене було щось дуже важливе, що потрібно було розповісти Богу. Нове, неймовірне відчуття того, що Бог чує мене і я можу з Ним спілкуватися, захопило мене повністю... Гарік сказав, що в момент покаяння, коли людина усвідомлює, що Бог є, відбувається духовне переродження, і що без віри в Христа гріх призводить до вічної смерті. Про це говорить і сам Ісус Христос. Його слова, звичайно, на той момент були для мене ще далекі, але вони міцно закарбувалися в пам’яті: «Після молитви покаяння між тобою і Богом зникає перешкода. Твої молитви чути на небесах. Молися!» І ось я тут, в роздягальні. Про що помолитися? Найважливішою молитвою на той момент для мене стало прохання зцілити мою маму. Справа в тому, що, коли я їхала, з маминими ногами щось трапилося. Вона навіть не пішла на роботу, залишилася лежати в ліжку. Я хвилювалася, але все-таки поїхала, борючись з почуттям провини. І тепер я мала попросити у Бога зцілення для мами. Якщо Бог є, і Він чує, то про що ж ще я могла Його попросити? Я помолилася і через деякий час побігла на переговорний пункт, адже тоді ще не було мобільних телефонів. Зателефонувавши додому, я дізналася від тата, що мамі раптом стало легше і вона тільки що пішла на роботу. Клубок до горла підступив, я була не готова до такої відповіді і в той же час відчувала абсолютно нові почуття. Щось незриме, але дуже реальне стукало в моє життя, і я вже готова була відкритися нарозхрист... Однак залишався ще... фінал. Фінал Я з легкістю перемогла в півфіналі. Гарік сидів в моєму кутку рингу і тихо підказував, які удари і зв’язки робити. Я це чула, виконувала і швидко набрала необхідні бали для перемоги. Настав день фіналу. І невидима сила ніби знову потягнула мене в мою таємну кімнату в роздягальні. Я все ще ніяк не могла звикнути до відчуття, що Небеса чують мене. Однак почала говорити, міцно з’єднавши долоні від хвилювання: «Господи, я знаю, що Ти мене чуєш... Ти знаєш, що я приїхала сюди не просто взяти участь, а перемогти. Я хочу зайняти
перше місце...» Мені здалося, що молитва дуже зухвала, і я додала: «Але нехай буде Твоя воля». На цих словах завершувати молитву не хотілося, і я ще раз повторила: «Але я б хотіла зайняти 1-е місце...» Потім знову додала: «Але нехай буде воля Твоя, проте я хочу зайняти 1-е місце...» Я до сих пір не пам’ятаю, на якій фразі тоді закінчила молитися – про волю Божу чи про мою перемогу.
Та-да-а-а-а-ам! ...Накрохмалене білосніжне кімоно, по тілу приємне тепло від якісної розминки. Підбадьорливий погляд тренера, уклін в бік татамі – я готова до фіналу. Величезний ринг в Запорізькому цирку. Сотні людей. Як я любила це відчуття! І тут я побачила свою суперницю. Міцна, кремезна дівчина з короткою стрижкою. «Дзюдоїстка, – подумала я. – Варіант непростий». Потім помітила, що ця дівчина надягла на себе все захисне обмундирування, яке тільки можна було надіти, включаючи черепашку (зазвичай її використовують хлопці для захисту пахової області). Коли я приміряла все це на себе, зрозуміла, що не зможу навіть повноцінно підняти ногу для якісного удару, не кажучи вже про свої улюблені удари в стрибках. «Хаджиме!» – крик рефері підніс мої емоції до максимуму, і спаринг почався. Міцно стиснувши кулаки, я перетворилася на згусток енергії. Зараз або ніколи! Босими ногами я відчувала кожну шпаринку на поверхні татамі. Впиваючись поглядом у суперницю, намагалася прорахувати, як вона буде себе вести. Минуло всього кілька секунд, а мені здалося, що я перебуваю на татамі вже дуже довго... Я відчувала на собі погляд тренера, і мені так хотілося
його не підвести! Суперниця дивилася на мене, а я – на неї, вже передчуваючи звук дзвінкого оплеску кімоно від мого улюбленого «маваші гері»... А потім ситуація вийшла з-під контролю. Вперше в житті я раптом відчула ніжну обволікаючу присутність невидимої Сили Любові, такої приголомшливої і такої незбагненної! «Господи! Що це? Зараз же спаринг! Я не можу відволікатися! Мені потрібна перемога!» Наступної миті мої занімілі вуста вимовляють на адресу суперниці: «Я люблю вас!» На обличчі застигла дурна посмішка. Руки, як і раніше, захищають корпус, тіло завмерло в «киба дачі», а губи не слухаються і повторюють: «Я вас люблю!» Рефері зробив вигляд, що нічого не почув, і знову змахнув рукою: «Хаджиме!» Я струснула головою, ще міцніше стиснула кулаки, але на свій подив знову вимовила: «Я вас люблю...» Суперниця поправила черепашку і зібралася нанести удар, напевно, захотіла скористатися моїм вкрай недоречним романтичним настроєм. Але в цей момент, на превеликий подив усіх присутніх, не втримала рівновагу і впала. Мені це здалося дуже кумедним, я очікувала продовження. Але його не
було! Суперниця лежала на татамі. На якийсь час рефері завмер. А потім, ніби згадавши, що в таких випадках треба робити, підійшов до дзюдоїстки. – Ити, ні, сан, си... – він почав рахунок, чекаючи, коли вона встане. – Го, року... – суперниця лежала!.. – Сіті, хати... – лежала! Я вдивлялася в обличчя дівчини, намагаючись зрозуміти, що ж її вразило. Я чітко усвідомлювала, що не встигла зробити жодного удару. Я навіть не
доторкнулася до неї, хоча мені цього дуже хотілося. Чи то вона заплуталася
в своїх щитках, чи то не витримала мого напору зізнань у любові... Як би там не було – зараз фінал, а моя суперниця рішуче відмовляється продовжувати бій! – Ку! – глядачі набрали повітря... – Дзю! – видих! Я опустила руки. І в цей момент раптом почала бачити все, що відбувається ніби збоку. Татамі, рефері, мій тренер, суперниця, сотні глядачів... Як в уповільненому кадрі з фільму: рефері нахиляється над дзюдоїсткою, яка лежить, бере її за руку, піднімає, ставить нас по обидва боки від себе і голосно вимовляє: – З огляду на очевидну перевагу, перемагає боєць з червоним поясом Оксана Ба-а-а-а-а-ай!.. У мене все закрутилося перед очима... Такого просто не може бути. Це якась помилка. Я навіть не доторкнулася до неї! Спарингу не було! Про яку очевидну перевагу ви говорите?.. Знову і знову я обводила очима зал, нічого не бачачи перед собою від сліз... Лише про себе промовляла слова: «Хай буде воля Твоя... Я хочу перше місце...» А потім було вручення дипломів і подарунків. Я стояла все з тією ж дурною посмішкою, але вже потихеньку починала розуміти... Там, в роздягальні, за годину до фіналу, крім мене, був Хтось ще. І Він уважно слухав молитву. І ще Він добре знав, що буде означати для мене Його відповідь... Ця молитва була для мене своєрідним тестом. Я розуміла: якщо присвячувати себе якійсь справі, то тільки на 100%. По-іншому я просто не могла, не вміла. Саме в той день у моєму серці визріло тверде рішення: я буду тепер жити по-іншому. Тепер у мене є віра і є Бог. Він чує мене, він розуміє мене. Він дав мені Свою очевидну перевагу, і тепер мої 100% посвяти належать Йому... Ми їхали в поїзді, Гарік загадково посміхався, наша команда дружно вітала мене, в сумці красувався диплом за 1-е місце і вимпел «Міс В’єт Во Дао». Але ніщо не могло зрівнятися з найбільшою істиною, яку я відкрила для себе: Бог є! І яким порожнім здалося мені все минуле життя, всі мої мрії і думки, прагнення і бажання без цього усвідомлення! Приїхавши в рідний Старокостянтинів, я вперше побачила, яка ж зелена трава і блакитне небо, які гарні люди і як прекрасно і радісно жити. Жити з вірою!
Оксамита Новачук
тому і не приділяють вивченню цього питання достатньо часу, проганяючи Для чого прийшов Ісус Христос від себе подібні думки, щоб не думати у цей світ? Щоб допомогти вирішити про сумне. Біблія попереджає, що жоднаші проблеми або творити чудеса?.. на людина не уникне смерті: «І як людям Це все важливо, але чи тільки заради належить одного дня померти, а відтак суд…» (Послання до Євреїв 9:27). цього прийшов Христос на землю? Кожному доведеться зіткнутися зі У Біблії написано: «І якщо ми лише в цьому житті сподіваємося на Христа, смертю, і тільки дуже небагато людей то ми найнещасніші з-поміж людей» (1-е знають або передбачають, коли настапослання до Коринтян 15:19). Сказане не цей день. Більшість з тих, хто вже апостолом Павлом буквально означає, помер, швидше за все, не здогадувалищо коли людина сподівається на допо- ся, що їхні плани не здійсняться. Промогу Ісуса Христа в різних питаннях, а кинувшись вранці, можливо, планували про вічність не замислюється, то така справи на прийдешній день. Хтось вийлюдина найнещасніша. Інший апостол, шов вранці з дому, але більше туди не Іван, каже, що Бог Отець послав Сина, повернувся, хтось не встиг навіть пощоб врятувати нас і дати нам життя прощатися з близькими, так і не сказав вічне. «Бо так полюбив Бог світ, що чи не зробив того, що хотілося. Багато віддав Сина Свого Єдиновродженого, аби планів буває у людей: одні хочуть щось кожний, віруючий в Нього, не загинув, але купити, інші – кудись поїхати, чогось мав життя вічне» (Єв. від Івана 3:16). досягти, але мало хто планує свою Мета народження Ісуса була не тільки вічність, тому що не вірить, що вона є. Спроби «заглянути за межі життя» в тому, щоб допомогти у вирішенні труднощів досить короткого земного здійснювали багато вчених, одним життя, яке апостол Яків порівняв з па- з яких є доктор медицини Раймонд рою, що з’являється на короткий час: Моуді. Він написав книгу під назвою «Ви, котрі не відаєте, що станеться «Життя після смерті». У ній виклав завтра: бо що таке життя ваше? Пара, розповіді людей, які пережили клінічну що з’являється на короткий час, а потім смерть, коли лікарі констатували їхню фізичну смерть, але при цьому продощезає!» (Послання Якова 4:14). Мало хто замислюється про те, що вжували спроби повернути їх до життя. буде з ними після закінчення земного Опитані пацієнти перебували в стані життя. Правда в тому, що в більшості клінічної смерті різні проміжки часу. люди зовсім не вірять, що після Доктор Моуді розмовляв з ними і, на смерті ще щось є, і думають, що все підставі їхніх розповідей про те, що закінчується життям на землі. Саме вони бачили і чули, що відчували, він
Ніч. Не можу заснути. Знаю, що повинна написати декілька слів. Поки не напишу, точно не засну. Не буду вчити, як жити, ми і так вже всьому навчені і не знаємо, куди «пристосувати» цю всю інформацію: як схуднути, як вживати здорову їжу, як вирішувати завдання з математики... Напам’ять знаємо назви всіх планет, голова повна різних знань... І все таки, врешті-решт, чомусь стає дуже нудно. Стало нестерпно нудно і нецікаво жити! Немає сенсу... (Я це пишу зараз не про себе, але знаю, що хтось таке переживає...) Дехто називає цей стан депресією, намагається вирішити проблему за допомогою лікування таблетками. У мене такий стан був сьогодні: я хворію, дитина хворіла весь тиждень, чоловік – інвалід (був інсульт), діти не слухаються, ми тільки переїхали в інший будинок, розпакувала і розклала купу речей з коробок... Зараз «на мені весь будинок» і відчуття, що «все на світі потрібно зупинитися. Я сьогодні зупинина мені»! Думки хвилями накривають ла себе. Перед тим, як людина захворіє на мене... Але я знаю, що у такі хвилини
виділив загальні закономірності. Багато хто розповів, що бачили своє тіло і лікарів, які їх намагалися врятувати, чули, як ті говорили і як вони констатували їхню смерть, багато хто відчували неймовірну легкість і спокій, деякі описували темний тунель, по якому вони рухалися з великою швидкістю. Також розповідали доктору Моуді, що вони зустрічалися з певними духовними істотами, які повинні були їм допомогти, інші чули чийсь голос, що говорив їм, що потрібно повернутися назад. Багато людей говорили про одне й те ж: про зустріч з дуже яскравим світлом. «Не дивлячись на всю незвичність цього бачення, жоден з пацієнтів не
вони готові до смерті, чи задоволені прожитим життям і т.д. Потім показували картини з минулого життя. Після всіх переживань померлих відправляли назад на землю. Описи людей, які пережили смерть, трохи відрізнялися, але в більшості випадків було багато схожого. Метою цієї статті не є переказ даної книги, а бажання звернути увагу на те, що існують дослідження, в яких є спроби зазирнути за межі фізичних «кордонів» смерті. Так чи інакше, кожен свого часу помре. Тому постають найважливіші питання: чи готова людина до цього, що потрібно зробити, щоб приготуватися? А ось тут Біблія показує ясно, що буде після смерті: є пекло, і є рай, але тільки ті, хто покаявся у своїх гріхах і прийняв жертву Ісуса Христа, будуть врятовані і не проведуть вічність у місці вічної загибелі. А ви, шановний читачу, замислювалися про те, що очікує вас після закінчення земного життя? Чи готові ви до зустрічі з вічністю? Може, варто вивчити це питання більш ґрунтовно? За біблійними переказами, порятунок і життя вічне людина може отримати тільки через покаяння.
«Отож, відкинувши часи незнання, Бог нині наказує усім людям повсюди покаятися; бо Він призначив день, в котрий буде справедливо судити всю землю, через призначеного Ним Мужа, показавши свідчення усім, коли воскресив Його з мертвих» (Діяння Апостолів 17:3031). Ісус Христос сказав: «...Я прийшов для того, щоб мали життя і мали його уповні» (Євангеліє від Івана 10:10).
сумнівається в тому, що це була істота, осяйна істота. Крім цього, ця істота була особистістю... Вмираючий відчуває, що це світло оточує його, відчуває поПовірте в Ісуса Христа, покайтеся легшення і тепло в присутності цієї у своїх гріхах і приміть життя вічне! (В особистості» (Цитата з книги доктора Моуді). Важливо наголосити, що люди, цьому вам допоможе молитва покаянякі пережили клінічну смерть, були ня на 4 стор.) Автор: Володимир Лазука як віруючі, так і невіруючі. Пацієнти Пастор християнської церкви розповідали, що під час клінічної смерті «Спасіння» м. Чернігів їм хтось ставив питання про те, чи були
грип, у неї починає дерти в горлі. А потім ... справжня атака хвороби. В такі моменти розумієш, що вона починається з того, що дере. І багато хто говорить, що хвороба легше і швидше пройде, якщо її почати вчасно лікувати. У мене сьогодні вже почало «дерти». «Лікування» почала відразу. Я зачинила за собою двері, включила аудіо Біблію на всю гучність і слухала, слухала. Бог через Своє Слово говорив прямо в серце і прямо в ситуацію: «Надійся на Господа, не на себе. Не покладайся на розум свій...» Що з тобою відбувається? Можливо, ти просто «висох, як пустеля, тріщини з’явилися», не вистачає «води» для твоєї душі... Душа жадає «води» так, як і тіло, а якщо її немає, душа, немов пустеля, стає сухою і в ній більше немає життя. Тому буває так самотньо, тому ситуації часом здаються безвихідними, аж вити хочеться. Де взяти «воду» для душі? Ісус сказав, що Він сам є вода жива. Закрий двері, включи аудіо Біблію і почни слухати Євангеліє від Луки, потім
1-е послання до Коринтян, 13 розділ, Псалми... І відчуєш, як почнеш наповнюватись чимось живим, новою надією, радістю.
«На те Ісус відповів їй: «Кожен, хто вип’є цієї води, скоро знову спрагу відчує. Але хто вип’є тієї води, що Я йому дам, ніколи більше не страждатиме від спраги, бо вода, якої Я дам напитися, перетвориться в людині на животворне джерело, що несе вічне життя» (Євангеліє
від Івана 4:13-14). Життя – в твоїх руках. Тобі вирішувати, «напоїти свою душу живою водою чи залишитися, як мертва пустеля». А потім, якщо дозволиш Христу наповнити себе, зрозумієш, що тепер ти під Його захистом, в Його руках. Нас ніхто не позбавив волі вибору. Я вибрала «напоїти свою душу живою водою». Не поспішай говорити: «Це не для мене». А раптом все-таки для тебе? Рената Кулакевич
Дорога людино!
на лаві підсудних. Але записку забрав прокурор, спочатку почитав її сам, потім усім присутнім в залі, і додав: «Швидше, у мене на долонях виросте волосся, ніж Василь Степанович через півроку повернеться додому!» І ось 5 березня 1953 року помер Сталін, було оголошено амністію, і через півроку Василь прийшов додому. Він приїхав в місто, знайшов прокурора і ввічливо сказав йому: «Покажіть, будь ласка, ваші долоні, виросло там волосся? Я той, якого ви судили півроку назад і запевнили присутніх в залі суду, що, скоріше, виросте волосся на ваших долонях, ніж я повернуся додому. І ось – я перед вами».
Ким би ви не були, чим би не займалися, ви потребуєте Бога, Його любові, підтримки і прощення. Бог хоче, щоб ви були з Ним. Кожній людині необхідно знати наступні істини: • Бог любить вас; • Гріх розділяє людину з Богом; • Ісус Христос прийшов на землю, щоб померти за ваші гріхи і відкрити шлях до Бога; • Єдиний шлях до Отця – тільки через Ісуса Христа; • Порятунок – це безкоштовний дар, його не можна заслужити, його потрібно прийняти; • Є те, що Ісус Христос не може зробити за вас: покаятися у ваших гріхах, тому що це повинен бути особисто ваш вибір; • Вам необхідно прийняти Ісуса своїм Господом і Спасителем! Якщо ви бажаєте прийняти Ісуса своїм особистим Господом і Спасителем і примиритися з Бо-
гом, то щиро помоліться цією молитвою: МОЛИТВА ПОКАЯННЯ: «Дорогий Ісус Христос, я потребую Тебе! Я вірю, що Ти любиш мене і помер за мої гріхи на хресті. Я прошу Тебе, Господь, прости кожен мій гріх, прости за життя, прожите без Тебе. Ісус Христос, стань моїм Спасителем і Господом мого життя. Зміни моє життя і навчи жити згідно з волею Твоєю. Спасибі, що Ти простив мене і прийняв у Своє Царство. В Ім’я Отця, Сина і Святого Духа, амінь!» Якщо ви щиро помолилися, то Бог прийняв і простив вас, тепер ви – Боже дитя! Почніть щодня: - Читати Біблію; - Молитися Богу (своїми словами); - Знайдіть церкву, де вчать Слово Боже, і почніть її відвідувати.
Після закінчення війни влада переслідувала віруючих за проповідь Євангелія. Судили їх як політичних злочинців. Брат Василь Степанович був засуджений на великий термін – 12 років таборів. Коли йшов судовий процес, сестра у Христі отримала уві сні відкриття від Бога: який би термін ув’язнення не дали, все одно через Іван Константинов півроку він буде вдома. http://bible-facts.ru/2322Сестра намагалася передати zamechatelnye-hristianskie-istorii-21-ch. записку засудженому, який вже сидів html
Запрошуємо Вас завітати на Богослужіння Християнської Церкви у Вашому місті
м. Чернігів м. Ромни (Сумська обл.) Якщо ви бажаєте постійно Християнська церква «Спасіння» отримувати газету «Спасіння», Церква «Сила Божої любові» Просп. Миру, 198 (р-н Ремзавод), будівля церкви. Неділя о 10:00 год. то пришліть SMS із вашою Богослужіння у неділю о 9:00 та о 12:00 год. вул. Прокопенка, 43 адресою на номер тел. (0462) 61-12-86 www.spasenie-chernigov.com (Колишній консервний завод) (063) 70 54 125 м. Ніжин с. Анисів м. Прилуки Церква «Спасіння» Церква «Відродження» Церква «Спасіння» Неділя об 11:00 год. тел. (063) 332 08 51 Неділя об 11:00 год. вул. Синяківська, 79 пастор Валерій вул. Вокзальна, 57 (2-й поверх) (колишній «Пивзавод») (Ринок «М’ясний край») Реабілітаційні центри тел. (068) 386 94 00 пастор Ігор тел. (063) 229 30 49 в Чернігівській обл. (099) 752 98 85 для нарко- та алкозалежних м. Мена м. Борзна людей: Церква «Спасіння» Церква «Спасіння» Чоловічий: тел. (063) 855 91 04 (063) 852 55 37 тел. (068) 248 11 44 Жіночий: тел. (099) 752 98 85 (068) 319 86 39 Олександр Чоловічий: тел. (093) 588 97 98 пастор Роман смт. Талалаївка с. Подище Церква «Спасіння» Церква «Спасіння» Неділя об 11:00 год. вул. Удайська, 31 вул. Центральна, 68 тел. (066) 617 47 12 тел. (099) 797 09 52 Олександр пастор Сергій Кожної неділі о 9:00 (за Києвом) дивіться богослужіння церкви «Спасіння» у прямому ефірі
https://goo.gl/bDZYg9
Добровільні пожертви можно перераховувати на: Незалежна Релігійна Громада Харизматичної Християнської Церкви (Повного Євангелія) «Спасіння» Код: 26091572 Р/р: 26000060344762 МФО: 353586 Банк: ЧЕРНIГ.РУ ПАТ КБ» ПРИВАТБАНК» М.ЧЕРНIГIВ
(068) 583 48 54 Світлана (068) 534 73 72 Любов Іванівна с. Музиківка Церква «Слово віри» (Херсонська обл., Білозерський р-н) вул. Ангарна, 5 Неділя о 10:00 год. тел. (097) 209 23 03
м. Славутич (Київська обл.) тел. (093) 769 12 79 Олександр смт. Ямпіль (Сумська обл.) Церква «Надія» вул. Бузкова, 56 Щонеділі: 10:00
Християнська безкоштовна щомісячна газета «Спасіння» Засновник: Незалежна релігійна громада християнської харизматичної церкви повного Євангелія «Спасіння» м. Чернігів. Реєстраційне свідоцтво: ЧГ № 254, видане 4 грудня 2001 р. Надруковано на добровільні пожертви віруючих. Тираж: 45 000 прим. Над газетою працювали: головний редактор Лазука В.Б., редактор Лазука Н.І., Інформ. наповнення: Багрій Ю.В. і Трофименко І.В. Дизайн і верстка: Трофименко О.В. Адреса редакції: просп. Миру, 198 (газета), м. Чернігів, 14037, Україна. Еmail: vision2020ukraine@gmail.com тел. (0462) 6112-86 Відповідальний за друк Трофименко О.В.