ВИПУСК № 151 (2019) Як знайти сенс життя? У чому моє покликання? Чи життя складається лише із тілесних і душевних негараздів? Саме над такими світоглядними питаннями розмірковувала Надія В. Познайомимось із історією цієї жінки і спробуємо прокоментувати її, виходячи із Святого Письма. «Мені 42 роки, а здається, що все найкраще – вже позаду. Я боюся жити, переживаю через наближення старості, турбуюся через те, що роки летять так швидко, що не встигаєш «голову за ними услід повертати»; соромлюся себе через зайву вагу, а також соромно тому, що у мене не багата, не дуже доглянута квартира, у порівнянні з однокласницями, що – я не на такій «висоті»... Я пишаюся тільки своїм сином і чоловіком, ці двоє – все, що в мене є. Але, боюся, вони не особливо про це здогадуються: з чоловіком близькі дуже рідко, оскільки маленька квартира і дорослий син, та й робота «вичавлює», і виходить, що я не досить турботлива дружина і мама (з сином часто сваримося через мої образи)... Не розумію: куди все йде? Куди тече життя, як вода крізь пальці? Куди зникла та дівчинка, яка вірила в диво (і воно було!), вміла літати і гуляти по веселці (от би посміялися молоді над цими словами!). Та ні, правда, так і було. Куди поділися кольори і пісні... І що буде далі? У дитинстві мене не дуже пестили словами, що я така гарна і все у мене вийде, і тому я все життя себе відчуваю неповноцінною. Навіть те, що не змогла народити другу дитину, досі сприймаю так, ніби мене позбави-
ли якогось великого подарунка – всім дісталося, а мені не дали, хоч я може більше всіх чекала і мріяла! Напевно, не заслужила... Колись мені говорили: «Ну що ти шукаєш «подвійне дно»? Сенс життя в тому, щоб просто жити». Живу… Скажіть, навіщо? Скажіть, як це змінити, як перестати бути «ніким», як виплюнути цю «жуйку» опріснених буднів? Я хочу ступити на твердий ґрунт, я хочу повірити в себе, перестати боятися старості і бездарно померти. Вибачте за сумбур. Мені не потрібна жалість. Я прошу частинку віри в мене... Спасибі». Надія В. Складно прокоментувати кількома словами лист, який сповнений душевного болю. Соломон, про якого Бог казав, що мудрішого за нього не було і не буде, написав книгу. Вона увішла до Біблії і стала канонічною під назвою «Книга Еклезіаста». Ця людина мала
все: гроші, славу, вплив, владу... І він написав: «Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, усе марнота!» (Екклезіяст 1:2). Ми думаємо, що коли розбагатіємо, буде краще. Та найбільша людська біда не в маленькій квартирі, а щастя не в гарній фігурі. У серці кожної людини є місце, у якому повинен жити Ісус. Коли Його там нема, всі людські бажання нестійкі, нестабільні і людина хитається від кожного подиху життєвого вітру. Проблеми, які перерахувала Надія, це окремі фрагменти порожнечі душі. Дійсно, життя летить швидко. І в суєті, без конкретної життєвої мети, воно проходить ще швидше. Богу не складно дати нову квартиру. Він навіть з фігурою може допомогти. На короткий час прийдуть зміни. А далі? Комплекс неповноцінності – це стан душі, який лікується любов’ю. Навіть людська щира любов окриляє, вона здатна змінити чиєсь життя. Але любов
Божа досконала і приносить зміни на всіх рівнях, досягає глибини духа і душі, дає мету в житті і приносить атмосферу неба в сім’ї. У той час, коли весь світ буде кричати тобі в лице, що ти – ніхто, а для тебе достатньо буде Божого шепоту про те, що ти для Нього дорогий, що Він пішов на хрест заради тебе. Людська любов завжди несе в собі якусь частинку егоїзму. Божа любов позбавлена такої риси. Бог здатний повернути дитячу радість і віру. Він дає мир, який вище всякого розуміння. Він виправляє всі помилки, прощає всі провини. Бог відновлює те, що було втрачене, і надає життю змісту. Кращого Керманича для свого життя годі й шукати. І основне послання, яке Бог намагається донести кожному – сенс життя полягає у відносинах з Ним! Джерело: Християнська газета «Територія віри»