Лісовий і мисливський журнал by summit ua

№ 6 (95)

У НОМЕРІ:

листопад–грудень

2012

Періодичність – 1 раз на 2 місяці

ГРОМАДСЬКО-ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ ЧАСОПИС

Лісове господарство 3 ЛІС І ЛЮДИ

«Привіт тобі, мій друже вірний, гаю…» 7 МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ

Протидія стихії по-американськи 11 НОВІТНЯ ТЕХНІКА

Caterpillar – перевага за всіма показниками 14 НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ

Електронний метод обліку деревини в дії

16 ТЕХНОЛОГІЇ Геоінформація для лісоінтеграції 18 СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ

Життя – на благо лісу 20 ЛИЦАРІ ЛІСУ

Він працював, учився й учив 21 ДОСВІД

Діброви

Мисливське господарство 26 ВІЧ–НА–ВІЧ

Народжені полювати

28 НА ОБГОВОРЕННЯ

Коти-волоцюги

30 ПОРАДИ ФАХІВЦЯ

Смертельна хвороба 32 АРСЕНАЛ

Легкий, простий, надійний 34 ВИСТАВКИ

«Гострі» відчуття 37 ВИТОКИ

Вишка Енді

38 БУВАЛЬШИНА

«Бій» за життя

40 ПЕНЬ-КЛУБ

Блондинки на полюванні 42 ТАКТИКА

«Зварений» морозом окунь 43 ЛАБОРАТОРІЯ

Запитуйте – відповідаємо: Запашні приманки для риби

44 СВІТ РИБОЛОВЛІ

Рибошукач

Редакція Головний редактор: Валентина Максименко Заступник головного редактора: Роман Новіков Літературний редактор: Світлана Попадюк Наталія Полушкіна Менеджер: Віктор Поденко Дизайнер: Роман Новіков

Редакційна колегія: В. І. Білоус П. Г. Вакулюк М. М. Ведмідь М. А. Голубець І. Ф. Калуцький Я. В. Коваль М. В. Колісниченко В. П. Краснов Г. Т. Криницький П. І. Лакида О. С. Мігунова Ю. М. Марчук В. М. Маурер В. Л. Мєшкова В. І. Парпан М. Ю. Попков В. П. Ткач

Засновник

Державне агентство лісових ресурсів України

Друк ТОВ «Новий друк» 02660, Україна, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 тел./факс: (044) 461-48-00 Номер підписано до друку: 21.12.2012 р. Формат: 60x90/8, умовн.-друк. арк. 3 Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 17660–6400 ПР від 17.03.2011 р.

Видавництво

ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ»

Адреса для листування: 02192, м. Київ–192, а/с 46 e-mail: info@ekoinform.com.ua www.ekoinform.com.ua Тел.: (044) 221-8-900, (060) 383-06-96 Факс: (044) 236-62-33 ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: 74244 © ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ». Київ, 2012 р.

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ

через Укрпошту – індекс: 74244 через редакцію – т.: (044) 221 8 900

Запрошуємо до співпраці рекламодавців 02192, м. Київ–192, а/с 46 e mail: info@ekoinform.com.ua www.ekoinform.com.ua

Тел.: (044) 221 8 900, (050) 383 06 96 Факс: (044) 236 62 33

Шановні працівники лісового господарства України, колеги! Дозвольте від щирого серця висловити Вам теплі слова привітання з наступаючим Новим роком та Різдвом Христовим! Рік, що минає, був дуже ефективним та результативним для багатотисячного колективну лісівників країни та лісового господарства в цілому. Ваша сумлінна праця була достойно оцінена державою. Понад 1500 працівників лісового господарства отримали почесні державні нагороди, звання та відзнаки від Президента, Уряду і Верховної Ради України. Шановні колеги, прийміть найщиріші вітання та побажання в Новому році гарного настрою, любові, здоров’я та удачі. Божої Благодаті та родинного достатку Вам і Вашим рідним! З Новим роком та Різдвом Христовим! З повагою, Голова Державного агентства лісових ресурсів України

Віктор Сівець

ЛІС І ЛЮДИ

Тут починається «Стежка Івана Франка»

«Привіт тобі, мій друже вірний, гаю…» Передноворічний репортаж із Карпатського Підгір’я, із царства лісу, де пролягли стежкидороги дитинства та юності поета, котрий у своїй творчості немало рядків присвятив зеленому другові

итач, очевидно, здогадався, що мова – про великого Каменяра, сина коваля із села Нагуєвичі неподалік Дрогобича, який «невтомною працею досяг вершин людського духа, обезсмертивши своє ім’я і свій народ». Ці слова викарбувано на дубовій колоді поряд із скульптурним зображенням босоногого хлопчика з торбиною, перекинутою через плече, встановленому обабіч дороги із Нагуєвич на Ясеницю Сільну – там у дворічній школі навчався малий Мирон, як називали в дитинстві Івана Франка.

У Нагуєвичах майбутній поет народився, тут часто бував, коли навчався у Дрогобичі та Львові, сюди згодом приїжджав із сім’єю, аби відпочити та попрацювати. Рідна оселя стала притулком для нього після другого арешту, коли ще юний, але вже «проскрибований» у суспільстві, залишився сам на сам, важко хворий. 1956 р., до 100-річчя від дня народження письменника, на місці, де стояла хата його батьків, було споруджено пам’ятну арку, яку розібрали 1980 р. і протягом року збудували музей «Са-

диба Івана Франка». В основу відтворення садиби поклали етнографічний нарис – спогад поета «Моя вітцівська хата». У 1980–1985 рр. тут створювали і художньо-меморіальний комплекс «Стежки-дороги Каменяра», одним з ініціаторів та натхненників якого був тодішній директор Дрогобицького лісгоспу Ігор Чайківський. Художні роботи на громадських засадах виконували викладачі та студенти Львівського інституту декоративного і прикладного мистецтва. Це був перший в Україні та-

кого роду музей-заповідник – живий пам’ятник геніальному письменнику, який об’єднав «Дорогу Франка», «Стежку Івана Франка» й «Дорогу малого Мирона». Що не рік, то більше й більше туристів приїздять сюди. Чарівної передноворічної пори завітаймо й ми до «свята святих землі цієї», як назвав куточок Франкової сторони незабутній Максим Рильський, пройдімося символічною меморіальною стежкою поета, прокладеною лісівниками й художниками в гаю його дитинства і юності.

«ВСЕ ЧИСТЕ, ЯСНЕ, ЩО ЛИШ У СЕРЦІ МАЮ…» Під’їжджаючи до Нагуєвичів з боку Дрогобича, бачимо прекрасну панораму, від якої аж перехоплює дух. Ліворуч широкою смугою тягнеться Радичів ліс, у долині звивається річка Збір, справа, внизу, розкинувся Франків гай, до якого запрошує оригінальна скульптурна композиція «Стежка Івана Франка». Починається вона біля джерела-криниці та дуба-велетня – їх у народі називають Франковими. Це було улюблене місце відпочинку поета, тут написав він оповідання «Олівець». Бачимо скульптуру лі-

EKOINFORM.COM.UA

ЛІС І ЛЮДИ

Лісничий Нагуєвицького лісництва Святослав Приболотний: «Відбудувати батьківську хату Франка допомогли лісівники»

тописця, на розгорнутих сторінках літопису розглядаємо схему маршруту Стежки і прямуємо в глибину зеленого дива. Мистецькі, природні несподіванки – на кожному кроці. Вирізьблена з дерева постать батька поета, сільського коваля Якова Франка, в руках якого важкий молот і підкова, а внизу палає вогонь кузні («На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь… Се огонь у кузні мойого батька, і мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя, і що він не погас і досі», – так оцінював значення батьківської кузні у своєму житті син)… Поетичний пам’ятник матері, створений самою природою: до вікового дуба, як дитина до мами, притулилась тонка ялинка… Скульптура стрункої дівчини на краю галявини – символ кохання поета («Тричі мені являлася любов»)… А ось і він сам – Прометей, що високо над головою підняв вогонь свого слова… Далі – Каменярі з молотами в руках, велична постать Мойсея, Захар Беркут із односельцямитухольцями, ще одна скульптура Франка – «Вічного революціонера»… Приємний подарунок і для дітвори – їх чекають персонажі Франкових казок. Одна із зупинок Стежки присвячена зустрічі поета з другом юності.

«Привіт тобі, мій друже вірний, гаю, Повірнику моїх найкращих дум!

Все чисте, ясне, що лиш у серці маю, Надихав свіжий запах твій і шум. Під скрип могутніх конарів дубових Складались першії мої пісні, Слабії відгуки твоїх пісень чудових», – вибито на художньому картуші. Тут чимало мистецьких експонатів, присвячених лісу, його флорі та фауні. І це не випадково: поет неабияк шанував ліс, відпочивав у ньому душею і тілом, черпав наснагу і натхнення. Він залишив після себе багато щемливих, душевних строф про бори і діброви, що оточували зусібіч Нагуєвичі, – ліси Радичів, Панчужна, Діл. Прислухаймося до музики хоча б таких рядків: «нема більшого щастя, як самотою блукати по лісі рано, в неділю, коли там нема ані живої душі. Він слухає шум дубів, тремтить разом з осиковим листочком на тонкій гілляці, відчу-

ває розкіш кожної квітки, кожної травки, що хилиться під вагою діамантового намиста роси». Не випадково, либонь, і лісівники Передкарпаття так люблять письменника, докладали й докладають максимум зусиль для увічнення його пам’яті – починаючи з 80-х років минулого століття, коли очолював Дрогобицький лісгосп Ігор Ігоревич Чайківський, у 2000-их – за керівництва ним Юліана Йосиповича Біласа, і останні три роки, коли біля керма стоїть Василь Миколайович Матяшовський. Майже чверть століття працює лісничим Нагуєвицького лісництва Святослав Володимирович Приболотний. Хто краще від нього знає ці святі для кожного українця місця, пам’ятає історію створення за участю лісівників багатьох об’єктів музею-заповідника Каменяра. Він був нашим екскурсоводом «Стежкою Івана Франка», попросимо провести і садибою батьків письменника – з нею, передусім, пов’язані Франківські місця в Нагуєвичах. – На подвір’ї, – розповів, – за описом поета та кадастровими картами реконструйовано батьківську хату, кузню, господарські споруди, відтворено криницю. Серед інтер’єру є чимало оригінальних предметів побуту і знарядь. Літературна експозиція розташована в двоповерховому музеї, який звели 1986 р. навпроти садиби. Біля музею бачите пам’ятний хрест, встановлений Яковом Франком

Директор Дрогобицького лісгоспу Василь Матяшовський із сином Миколою у Франковому гаю

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

ЛІС І ЛЮДИ на честь скасування панщини у 1848 р., на пагорбі – скульптурна композиція «Іван Франко і світова література». Скрізь, куди не глянете, видно почерк лісівників. Коли 2001 р. сталася трагедія – у вогні згоріло приміщення стайністодоли й частково хати – їх відбудували за нашої участі. Доклали рук колеги з багатьох лісгоспів Львівського облуправління лісового та мисливського господарства, надто гірських. Як зараз пригадую, вся територія контори Нагуєвицького лісництва була тоді заставлена європалетами. Перекрили дах хати, поміняли в ній підлоги, відчистили вручну болгарками стіни від кіптяви. Стайню звели наново. До 155-річчя від дня народження поета, яке відзначалося 2011 р., повністю замінили плетений тин навколо садиби, та ще поповнили пасіку – лісгоспи привезли зі своїх регіонів знайдені старі вулики, в основному довбанки. Музей-заповідник – це наша спільна гордість. – Робимо все для того, щоб і ліси навколишні радували душу, надихали на творчість нові покоління земляків Івана Франка, численних гостей Нагуєвич, Дрогобича, Борислава, Східниці, Трускавця, – доповнив лісничого директор лісгоспу Василь Матяшовський. Звісно, «Лісовий і мисливський журнал» після знайомства з батьківщиною великого письменника не міг не поцікавитися, як тепер ведуть господарство трудівники галузі в краї, красу і вроду якого так чудово оспівав його талановитий син понад століття тому, з чим дрогобицькі лісівники підійшли до нового року.

«І БУВ ТОЙ ЛІС МЕНІ, ЯК РІДНА МАТИ» – Місцевість у нас передгірська і цим усе сказано, – зауважив Святослав Приболотний. – У низині ростуть дуби, у поясі вище їх – ялиці, на верхах – буки. Ці три породи і є для зони основними лісотвірними. Їм і увага основна. Суцільні рубки ведемо лише в дубових масивах. Із кращих дерев

Старший майстер Микола Середяк, лісничий Летнянського лісництва Тарас Кулинич, інженер лісових культур Олександр Романчак у шкільному відділенні розсадника

– по суті, нащадків тих, під скрип яких складались перші Франкові пісні, – збираємо жолуді, висіваємо в розсаднику. Плекаємо ще сіянці явора, ясена, дещицю ялиці білої. Її та бука майже не сіємо, надаємо перевагу природному поновленню. Для цього рубки ведемо лише поступові у два прийоми, аби максимально зберегти підріст. Пізніше проводимо доповнення культур і отримуємо першокласні насадження. Свою особливість має кожне з десяти лісництв господарства, загальна площа якого майже 30 тис га. Ліси діляться на дубово-ялицеві передгірні, буково-ялицеві гірські та буковоялицево-ялинові гірські. Шпилькові займають 23,8%, твердолистяні – 72,7%. Як повідомив інженер лісокультур Олександр Романчак, у розсадниках щороку вирощують понад 1,5 млн штук сіянців деревних і чагарникових порід та 100 тис саджанців декоративних. Найбільший розташований в Летнянському лісництві, яке з 1988 р. очолює досвідчений лісівник Тарас Кулинич. 20-гектарний розсадник став візитівкою підприємства, куди нерідко приїздять колеги з інших лісгоспів – не тільки за високоякісним посадковим матеріалом, а й за досвідом. Повчитися тут є чому. – Торік, – знайомив зі своїм дітищем старший майстер лісорозсадника Микола Середяк, – завезли із селекційно-насіннєвого центру, що в Брюховичах під Львовом, жолуді, зібрані з плюсових дерев, і заклали на шести га родинну плантацію дуба звичай-

ного. На п’яти га створюємо клонову плантацію ялиці білої, сподіваємося, що у 15–17 років плодоноситиме. Готуємо площу й під родинну плантацію модрини європейської – насіння теж з плюсових дерев, заготовлене в Золочівському лісгоспі. Нині в розсаднику чекають весни понад 100 тисяч сіянців клена, явора, ясена звичайного, каштана кінського, понад один млн штук – дуба. До речі, при догляді за ним почали підживлювати рослини органічними добривами і отримали гарний результат – однорічні сіянці за висотою росту догнали дворічних. До такої технології вдаватимемося й надалі.

Лісничий Михайло Білас біля пам’ятного каменя на честь його батька Юліана Біласа

EKOINFORM.COM.UA

ЛІС І ЛЮДИ

Лісничий Тарас Кулинич: «Клонована ялиця почуває себе добре»

– Впроваджуємо й чужий досвід, зокрема польський, – додав Тарас Богданович. – Так, 55 кг насіння ялиці білої висіяли на двох сотках землі в парникових рамах. За зиму воно пройде стратифікацію, навесні дасть сходи. В таких самих парникових рамах проводимо зелене живцювання декоративних порід – уже маємо вкорінених близько 60 тис живців самшиту, туї, кипарисовиків, ялівців різних типів. На рікдва їх перенесемо в шкілки й відпускатимемо споживачам. Здійснюємо живцювання й форзиції, вейгели квітучої, спіреї, жасмину, бузку… А невдовзі відкриються ще більші можливості для вирощування посадкового матеріалу як основних лісових порід, так й інтродуцентів. Буде введено теплицю на 500 кв. м – з автоматичним поливом, регулюванням мікроклімату… Продукція базового розсадника в Летні й тимчасових при інших лісництвах дає змогу лісгоспу повністю забезпечувати себе доброякісним посадковим матеріалом – щороку нові ліси створюють на площі понад 120 га. Та ще на ділянках, виведених із сільськогосподарського обороту. Кошти, які вкладають у ведення лісового господарства, переважно зароблені. Один факт: реалізація лісопродукції з 10 млн грн у 2009 р., коли Василь Матяшовський обійняв посаду директора, зросла до 25 млн грн цього року, говорить багато. Відкрили

цех для переробки низькосортної сировини, поповнили технічний парк новими тракторами з лебідками для трелювання, потужними маніпуляторами, автомобілями з причепами… Лише поточного року проклали 5,8 км лісових доріг з твердим покриттям, на наступний запланували побудувати ще п’ять кілометрів. І все це, не боюся повторитись, за рахунок власних коштів. Спрямовують їх і на соціальний розвиток. Лісгосп, як ми бачимо, розташований в краї, відомому своїми культурними та історичними пам’ятками, до них постійно прикута увага туристів, тож зрозуміло, що навіть виробничі об’єкти тут повинні мати естетичний вигляд, дихати красою. Над цим і трудяться. Окрім догляду за Франковим художньомеморіальним комплексом, взялися перетворювати на квітку з каменя контору лісництва в Нагуєвичах. Не соромно вже прийняти будь-яку делегацію, приємно й самим працювати в сучасній будівлі. Окрасою села Лішні, в якому стартує семикілометрова «Дорога Івана Франка», невдовзі теж постане новий офіс лісництва. Керує колективом, за словами директора лісгоспу, «лісівник з великої букви, господар» Роман Паленчак. А помічником у нього, до речі, син директора Микола Матяшовський – пішов батьковими стопами, закінчивши лісотехнічний університет. На черзі – й капітальна реконструкція контори Уличненського лісництва. Коли два роки тому створювали його, Василь Миколайович не побоявся доручити кермо недавньому випускникові вишу 20-річному Михайлу Біласу. І не помилився. Хоча, за логікою, по-іншому й бути не могло: Михайло – лісівник у п’ятому (!) поколінні, його батько Юліан Йосипович упродовж тривалого часу очолював Дрогобицький лісгосп, залишивши після себе помітний слід. На жаль, три роки тому відійшов в інші світи, але пам'ять про нього не згасла: іменем Юлі-

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

ана Біласа назвали дендропарк, розбитий на території оновленої контори підприємства. Справу батька продовжує син. І це не єдина династія в лісгоспі. У Трускавецькому лісництві я познайомився зі старшим майстром Святославом Задорожним – внуком Зіновія Петровича Булавки, котрий у 1972 р. організовував це лісництво, будував контору, яка дотепер вражає своєю ошатністю, оригінальністю. До 1991 р. працював дідо лісничим, а тоді передав бразди правління Михайлу Левицькому. Гадаю, не треба розповідати про складнощі ведення господарства в курортній зоні, але те вдається Михайлу Васильовичу та Святославу Євгеновичу, як і вдавалося Зіновію Петровичу. Бо особливого, лісового, загартування вони, тож за доброю традицією завжди в числі кращих за багатьма показниками. Мають, щоправда, проблеми, про які сьогодні, в переддень Новорічних і Різдвяних свят, говорити не доцільно. Ті проблеми пов’язані зі специфікою лісівництва в курортних містах. Не лише в Трускавці, а й у Бориславі, Східниці… Наш журнал згодом повернеться до них. …Перед від’їздом я завернув до Радичевого лісу – заповідного урочища, в якому лісівники обладнали зону відпочинку. Біля входу в царство дерев на камені прочитав Франкове: «І був той ліс мені, як рідна мати». Скільки любові вкладено у ці слова поетом! Дрогобицькі лісівники попросили саме з цього пам’ятного куточка передати колегам усієї України вітання з прийдешнім Новим роком, побажати веселих свят, побажати того, аби люди завжди з теплотою та вдячністю відгукувалися про творене кожним із них безцінне земне благо – ліс. Редакція із задоволенням приєднується до побажання львів’ян.

Микола ПУГОВИЦЯ, Львівська область, фото автора

МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ

Протидія стихії по-американськи З досвідом охорони лісів від пожеж і ліквідації надзвичайних ситуацій ознайомилися українські спеціалісти у навчальній поїздці до США

а запрошення Державної Лісової служби Сполучених Штатів Америки з 11 по 19 листопада 2012 року відбувся візит делегації МНС та Держлісагентства України до Сполучених Штатів Америки з метою ознайомлення з Системою контролю та ліквідації надзвичайних ситуацій у США. Державне агентство лісових ресурсів представляв перший заступник Голови Ярослав Макарчук.

Загальною метою обміну досвідом у рамках візиту делегації МНС та Держлісагентства до США є стимулювання ідей для подальшого підвищення професійності системи боротьби зі стихійними лихами в Україні. Візит за океан послужить розвитку взаємовідносин між українськими фахівцями та їхніми колегами з США у боротьбі зі стихійними лихами. Цікавий українцям американський досвід міжвідомчої координації та командної роботи під час підготовки, реагування і пом'якшення наслідків надзвичайних ситуацій. Американська сторона запропонувала ознайомлення зі стратегією і методами, які використовують у США для прогнозування, виявлення та забезпечення раннього запобігання стихійним лихам (суворі погодні умови, землетруси, цунамі і т.д.) Згідно з програмою візиту заходи проводилися в містах: Вашингтоні, Атланті та Нью-Йорку. У

Вашингтоні, за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку, була організована низка зустрічей українців з представниками Відділу міжнародних програм, Оперативної служби з реагування на надзвичайні ситуації та протипожежної авіації Лісової Служби США, а також національної команди управління реагуванням на НС у столичному регіоні. Українці з цікавістю оглянули центр з реагування на надзвичайні ситуації – величезне приміщення з десятками робочих місць, обладнаних за останнім словом техніки. У штатній ситуації (коли немає надзвичайних ситуацій) з цим господарством управляється один черговий. У ході візиту українська делегація відвідала адміністрацію Лісової служби США, Вашингтонський підрозділ Національної гвардії США, місце дислокації Міжнародного рятувального загону важкого класу (по класифікації ООН) у місті Фер-

Ярослав Макарчук з Головою Лісової Служби США Томасом Тідвелом факс (штат Вірджинія), Оперативний центр з управління надзвичайними ситуаціями (округ Ферфакс), Центр управління інцидентами Національного парку Шенандо (штат Вірджинія), Координаційний центр Південного регіону Лісової служби США (штат Вірджинія), командний пункт Центру контролю інфекційних захворювань (м. Атланта), Оперативний центр Агенції з управління надзвичайними ситуаціями штату Джорджія (GEMA), пункти надання допомоги постраждалим від урагану «Сенді» у штаті Нью-Йорк та Нью-Джерсі. Українські фахівці ознайомилися з організацією міжвідомчої взаємодії під час планування та коорди-

EKOINFORM.COM.UA

МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ НАША ДОВІДКА

Лісова служба США (USFS), Міністерство сільського господарства. У якості провідного федерального агентства зі збереження природних ресурсів, USFS забезпечує керівництво в галузі охорони, управління та використання лісів, пасовищ і водних екосистем у США. Шляхом реалізації планів управління земельними і природними ресурсами агентство забезпечує стійкі екосистеми, а також відновлення та збереження видового різноманіття. Лісова служба США може допомогти у вирішенні найважливіших проблем лісового господарства. Відділ Міжнародних програм сприяє стійкому лісокористуванню та збереженню біорізноманіття на міжнародному рівні. Біологи, економісти лісового господарства, гідрологи, спеціалісти в області управління пожежами та стихійними лихами, а також керівники, що розробляють стратегічні плани, становлять штат більше, ніж 30 000 співробітників. USFS визнана лідером у галузі розробки і використання Національної системи контролю за надзвичайними ситуаціями. Агентство USFS співпрацює з Федеральним агентством з управління надзвичайними ситуаціями (FEMA) під час стихійних лих по всій країні. Федеральне агентство з управління надзвичайними ситуаціями (FEMA), Департамент Національної Безпеки. Основна мета FEMA полягає в координації реагування на катастрофи, які виникають у Сполучених Штатах, і масштаби яких перевищують можливості місцевих ресурсів та ресурсів штату. Губернатор штату, в якому стаються катастрофи, повинен оголосити надзвичайний стан і офіційно звернутися до президента з проханням, щоб FEMA і федеральний уряд долучився до ліквідації стихійного лиха. FEMA також надає такі послуги для територій Сполучених Штатів, таких як Пуерто-Ріко. Крім того, FEMA фінансує і забезпечує обладнанням 28 національних міських пошуково-рятувальних (USAR) цільових груп для негайного розгортання за потреби.

Українська делегація в Департаменті пожежної безпеки, Атланта

нації заходів із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій як на місцевому, так і на федеральному рівнях. Американці, під час відвідування служб і об’єктів пояснили, як влаштовані структури Федерального агентства управління надзвичайними ситуаціями (FEMA), Агентства вітчизняної безпеки, Регіонального (Федерального) та місцевих (штатів Вірджинія, Нью-Джерсі, Джорджія) оперативних центрів управління надзвичайними ситуаціями, Федерального центру контролю інфекційних захворювань та профілактики Агенції США з охорони громадського здоров’я. Американські експерти детально розповіли про функціонування Національної системи контролю за ліквідацією надзвичайних ситуацій; міжвідомчої координації та здійснення спільних заходів під час реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; оголошення на федеральному рівні (рішення Президента США) певної території країни зоною стихійного лиха; прийняття рішення на оповіщення та евакуацію населення; сфери відповідальності місцевої влади та федерального уряду щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій; компенсації втраченого майна та завданої шкоди; використання коштів резервного фонду федерального та місцевого бюджетів; фінансування заходів з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій з різних бюджетів; розгортання, принципи організації та функціонування місцевих та регіональних оперативних координаційних центрів з управління надзвичайними ситуаціями; моніторингу виникнення та ліквідації значних лі-

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

сових пожеж у національних парках країни; методи прогнозування виникнення та забезпечення раннього запобігання масштабним стихійним лихам (урагани, землетруси, цунамі). Українська делегація ознайомилась із структурою, основними завданнями та оснащенням Вашингтонського підрозділу Національної гвардії США, Міжнародного рятувального загону важкого класу (по класифікації ООН) у місті Ферфакс (штат Вірджинія), Департаменту пожежної охорони м. Атланта, умовами проходження служби, навчання, соціального захисту особового складу пожежнорятувальних підрозділів, а також нормативними вимогами та технологіями проведення пошуковорятувальних операцій. Українці із заздрістю зітхали, оглядаючи парки автомобільної та іншої спеціальної техніки. Машини на службі тамтешніх рятувальних підрозділів, як правило, не старші десяти років. Таке собі може дозволити лише багата держава. Під час перебування у Вашингтоні українську делегацію прийняв Голова Лісової Служби США Томас Тідвел. Представник Відділу міжнародних програм Лісової Служби США повідомив про хід впровадження проекту з підвищення спроможності реагування та рівня підготовки рятувальних служб Ефіопії, і висловив пропозицію щодо можливості започаткування такого проекту з Україною, у разі прийняття відповідного рішення керівництвом Лісової Служби США та виділення коштів на його реалізацію Агенцією США з міжнародного розвитку.

МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ

Цікаво, як виникла сучасна система контролю надзвичайних ситуацій. Наприкінці 1970-х років, коли відзначався неналежний рівень міжвідомчої координації, Федеральне лісове управління США було визначено провідною агенцією для розробки кращої системи. У 1980 році систему контролю надзвичайних ситуацій надану лісовим управлінням, було прийнято. І нині цю систему у США використовують для реагування на всі надзвичайні ситуації, катастрофи, а також використовують у інших країнах. Лісова служба США є федеральним органом, який управляє національними лісами і пасовиськами. Лісова служба також є найбільшою лісовою науководослідною організацією в світі, що надає технічну та фінансову допомогу державним і приватним установам лісового господарства. Лісові масиви Америки охоплюють площу приблизно 300 млн га або 33% загальної площі земель США. Організаційна структура Лісової Служби чотирирівнева:  Рейнджерський район. Усього налічується більше, ніж 600 рейнджерських районів. Кожен район має штат від 10 до 100 чоловік. За розміром вони можуть бути від 20 тис га до більше, ніж 400 тис га.  Національний Ліс. Є 155 національних лісів і 20 луків. Кожен Національний Ліс складається з кількох рейнджерських районів. Цей рівень координує діяльність між районами, виділяє бюджетні кошти, а також надає технічну підтримку для кожного району.  Регіон. Є 9 регіонів. Регіон об’єднує декілька Національних Лісів, як правило, з кількох штатів.

Співробітники регіонального офісу координують діяльність Національних Лісів, контролюють їх діяльність з метою забезпечення якості проведених операцій та використання бюджетних коштів, що виділяються на лісове господарство.  Національний рівень. Співробітники Головного офісу забезпечують реалізацію державної політики, співпрацюють з Адміністрацією Президента з метою розробки бюджету для представлення в Конгрес США, а також контролюють діяльність на всіх рівнях. У цілому в Лісовій Службі США працює 33 тисячі осіб. Значна увага в ході навчального візиту була приділена питанням організації національної системи управління та системи контролю за надзвичайними ситуаціями на національному та регіональному рівнях. Програма управління стихійними лихами була створена та запроваджена Лісовою службою США на основі отриманого досвіду в управлінні стихійними пожежами на природних територіях. Система контролю за надзвичайними ситуаціями створює рамки управління, що об’єднують персонал, обладнання, процедури, комунікацію в ході надзвичайної події з метою оперативного реагування на неї. Нині система удосконалена та застосовується для боротьби з такими надзвичайними подіями як урагани, повені, терористичні акти тощо. У 2004 році система контролю за надзвичайними ситуаціями стала стандартом та увійшла до національної системи управління надзвичайними ситуаціями, що створює рамки для співпраці установ та організацій різного рівня та форми власності з метою управління інцидентами різного рівня. У ході візиту були обговорені питання можливої співпраці між Державним агентством лісових ресурсів та Лісовою службою США зокрема:  Контроль за пожежами (оцінка впливу лісових пожеж на лісові екосистеми, інтегрування стратегії запобігання лісовим пожежам до планів управління лісовим господарством тощо).  Принципи раціонального використання лісових ресурсів.  Комплексний лісовий моніторинг.

Павло БРАЖНИК, фото Олега ПІНСЬКОГО

НАША ДОВІДКА Управління оперативними діями в надзвичайних ситуаціях, Округ Ферфакс, штат Вірджинія (ОЕМ). Управління оперативними діями в надзвичайних ситуаціях, Округ Ферфакс, штат Вірджинія (OEM) забезпечує зниження загрози виникнення стихійного лиха, підвищення рівня готовності, реагування та послуги відновлення для жителів округу Ферфакс. OEM керує центром оперативних дій під час надзвичайних ситуацій. OEM також керує програмою округу «Корпус Громадян», координує відновлення після катастроф і стихійного лиха. Пожежно-рятувальна, пошуково-рятувальна цільова група 1 округу Ферфакс, штат Вірджинія. Цільова група Вірджинія 1 була створена в 1986 році як ресурс реагування на стихійні лиха державного та міжнародного значення за фінансової підтримки пожежно-рятувального департаменту округу Ферфакс. Цільова група є одною з 28, що працюють за підтримки FEMA по всій країні, і включає близько 200 професійних пожежників, рятувальників та добровольців. Їх спеціальна підготовка дозволяє рятувати постраждалих з-під зруйнованих будівель та завалів після природних чи техногенних катастроф. Така Цільова група може бути мобілізована зі спеціалізованим обладнанням, витратними матеріалами, продуктами харчування, питною водою і діяти автономно протягом 10 днів. Центри з контролю і профілактики захворювань (CDC) – Атланта, штат Джорджія. Місія CDC полягає в тому, щоб співпрацювати з іншими організаціями для отримання знань, розповсюдження інформації і засобів, які використовуватимуться людьми і громадами для захисту здоров'я – шляхом зміцнення здоров'я, профілактики захворювань, травматизму та інвалідності, а також готовності до нових загроз здоров'ю.

EKOINFORM.COM.UA

МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ

ЛІСОВІ РЕСУРСИ США ПОХОДЖЕННЯ ЛІСІВ

0–1 1–3 3–5 5–10 10–20 20–30 30–40

USFS землі у відсотках від загальної площі земель у кожному штаті

США У ГЛОБАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ Глобальні проблеми лісів мають велике значення для США, оскільки на території країни проживає п’ять відсотків населення земної кулі і споживається 27 відсотків світових промислових лісоматеріалів. Незважаючи на те, що внутрішні ресурси деревини в країні становлять лише вісім відсотків від загального світового обсягу, 76 відсотків споживаних у США лісоматеріалів надходить з вітчизняних запасів. За нинішніми оцінками лісові площі становлять 304 млн гектарів або 33% всіх земель США.

ФОРМИ ВЛАСНОСТІ НА ЛІСОВІ УГІДДЯ В США Понад половину лісових угідь США перебувають у приватній власності, більшою частиною їх володіють окремі сім'ї й фізичні особи. 44 відсотки лісових угідь, що залишилися, контролюються державою, урядом штатів або місцевими органами управління.

ДЕРЖАВНІ ЛІСИ

Державні ліси перебувають у власності федерального уряду на заході країни і органів штатного або місцевого самоврядування на сході. Сімдесят шість відсотків загальних площ, зайнятих державними лісами, розташовані на заході країни.

Американські ліси являють собою переважно природні ліси, що складаються з місцевих порід дерев. Штучні насадження найбільш поширені на сході країни, причому на півдні в їх складі в основному переважають вітчизняні породи сосни. На заході, посадки, як правило, використовуються для підтримки природного відновлення лісу.

МЕТОДИ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАГОТІВЛІ ЛІСУ Ліси, що охороняються, перебувають у державній власності, тоді як більшість лісів промислового призначення – у приватному володінні. Лісова служба при Міністерстві сільського господарства США контролює землі федеральної власності. Однак, значні лісові території є також у власності Бюро з управління державними землями, Служби національних парків та Міністерства оборони США. До державних земель відносяться землі під лісами, парками, заповідниками тощо. Місцеві категорії становлять землі, контрольовані муніципальними і окружними органами управління. Після 80-х років скоротилися лісозаготівлі на державних лісових площах, що нині становить вісім відсотків загальнодержавних заготівель лісу. При цьому зросли лісозаготівлі на приватних землях, особливо на півдні США, що значною мірою збалансовує помітне скорочення лісозаготівель у масштабах країни.

Щорічно в США проводяться лісозаготівлі на 4,4 млн га земель. Метод вибіркової рубки переважає на 61% лісозаготівельних площ. Суцільні рубки, що практикуються на решті 39% лісозаготівельних площ, найбільш поширені в районах керованих лісопосадок на півдні й в північних районах, де породи-піонери, такі як тополя, сосна Банкса і ялина звичайна, які потребують відкритого сонячного світла для природного відновлення, перебувають під контролем у плані виробництва лісоматеріалів.

ЛІСОМАТЕРІАЛИ ТА ПОРУБКОВІ ЗАЛИШКИ З кінця 1980-х років знизилися заготівлі круглих лісоматеріалів, призначених для експорту; при цьому ввезення круглих лісоматеріалів зросла. Обсяги заготівель круглих лісоматеріалів у країні зростали з 1950 до середини 1980-х років, і відтоді продовжували зберігати об'єм до 529 млн кубометрів.

ВІК І СКЛАД ЛІСІВ

ІМПОРТ І ЕКСПОРТ

Ліси в США відрізняються високою розмаїтістю за своїм складом і поширенням: від дуба-гікорієвих та кленово-буково-березових, що переважають на півночі східної частини країни, до великих соснових борів у південних районах сходу країни і величних лісів з дугласії та жовтої сосни на заході .

Частка імпорту у вітчизняних поставках деревини стабільно зростала і досягла 29%. Експорт продукції в процентному співвідношенні опустився до 11%. Стан вітчизняних лісових ресурсів залежить як від імпорту, так і від експорту, оскільки вони впливають на обсяг лісозаготівель у країні.

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

НОВІТНЯ ТЕХНІКА

Caterpillar – перевага за всіма показниками Порівняння продуктивності роботи перенавантажувача CATERPILLAR з консольно-козловим краном

жовтні цього року в державному підприємстві «Кролевецьке лісомисливське господарство» Сумського обласного управління лісового та мисливського господарства відкрито одну з важливих ланок виробництва – нижній склад. Склад збудовано на базі потужної американської техніки – високопродуктивного перенавантажувача CATERPILLAR.

Сумщина розташована в північній частині України і має досить низькі внутрішні можливості з переробки деревини. Від крупних деревообробних підприємств область розташована на значній відстані, тому єдина економічно доцільна можливість доставки лісопродукції споживачам – це використання залізничного транспорту. З огляду на це, будівництво поблизу залізничних колій власних нижніх складів підприємств для лісівників Сумщини – необхідність, яка є економічно обґрунтованою.

Проаналізувавши економічні показники по державному підприємству «Кролевецьке лісомисливське господарство» виникає необхідність відвантаження деревини в обсязі 50 тис куб. м на рік. У Державному підприємстві «Кролевецьке лісомисливське господарство» не мали власного нижнього складу, і тому орендували майданчики для відвантаження лісопродукції в інших підприємствах, що тягло за собою додаткові витрати. Так, річні ви-

трати підприємства за орендовані майданчики становили майже 2 млн грн. Тому, з метою економії коштів, було прийняте рішення щодо будівництва власного нижнього складу. Враховуючи низьку продуктивність консольно-козлового крана, виникла ідея знайти ефективну техніку. В березні цього року спеціалістами Сумського облуправління був вивчений досвід Барановицького відділення Білоруської залізниці з використання потужного перенавантажувача CATERPILLAR (США). Проаналізувавши всі технологічні процеси цієї техніки, лісівники визначили основні переваги:  безпечні умови праці та надійність у роботі;  працює за будь-яких погодних умов;  працює на колісному ходу і не залежить від електропостачання;

EKOINFORM.COM.UA

НОВІТНЯ ТЕХНІКА  не потребує спеціального обстеження та обслуговування, не підлягає контролю котлонагляду;  легко маневрує – може працювати на будь-якому майданчику. Крім того, при майже однакових витратах на встановлення і придбання техніки колісний перенавантажувач CATERPILLAR має значні переваги в продуктивності роботи у порівнянні з консольно-козловим краном. Так, CATERPILLAR навантажує 8–10 вагонів у зміну та потребує набагато менших витрат на забезпечення процесу навантаження, зокрема, обслуговується лише одним оператором, що вивільняє чотирьох стропальників, та дає можливість економити на оплаті праці 140 тис грн у рік. Тому, визначившись з технікою, питанням будівництва складу почали з травня 2012 року. Тривалим за часом виявився вибір земельної ділянки, так як для нижнього складу обов'язкова наявність під'їзної залізничної колії, доступність, і, помірна ціна.

Не менш тривалим за часом виявилось отримання Державного акта на землю. Пройшовши всі передбачені чинним законодавством процедури, фактичне будівництво складу лісівники розпочали у серпні цього року, а 26 жовтня склад вже було введено в експлуатацію. Під час будівництва складу в стислі строки і власними силами було виконано значний обсяг робіт:  для вирівнювання похилої площі було завезено 2 тис куб. м землі;  на майданчик для накопичення лісопродукції та пересування навантажувача CATERPILLAR, а також на автомобільну дорогу було укладено 1800 кв. м залізобетонних плит, на що витрачено 288 тис грн. За умови використання асфальту витрати підприємства становили б 378 тис грн, отже, економія – 90 тис грн;  побудовані кармани-накопичувачі для штабелювання деревини, на що витрачено 15 тис грн., (використана власна деревина). За умови будівництва

Порівняльний розрахунок вартості будівництва

Види робіт

Кран ККС Кошторисна вартість, тис грн

Залізнична колія Висока платформа Дорожнє покриття Майданчик під навантажувач 800 кв. м; підкранові колії – 170 м п. Майданчик для штабелювання лісопродукції, дороги по н/складу Виконання робіт Електроосвітлення Огорожа нижнього складу Проектні роботи Вартість навантажувача (крана) Вартість трансформатора Пусконалагоджувальні роботи Річний фонд оплати праці працівників, що задіяні у навантажуванні Всього витрат

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

Перенавантажувач CATERPILLAR КоштоФактичрисна на варвартість, тість, тис тис грн грн

680 55 436

680 55 470

400 55 350

220

254

190

136

100

80 25 60 20 1600 220 130

80 25 60 20 2000 – –

60 25 60 20 2000 – –

180

3406

3346

2946

карманів-накопичувачів з металевих профілів витрати підприємства становили б 105 тис грн, отже, економія – 90 тис грн. Також споруджена висока платформа біля залізничної колії довжиною 25 метрів для додаткового навантаження вагонів гідроманіпуляторами «з коліс»;  проведена лінія електропередач з установкою трансформатора, виконані роботи з освітлення нижнього складу;  споруджено 550 м огорожі по периметру. Власними силами Кролевецького лісгоспу було збудовано 170 метрів залізничної колії та стрілочний перевід. Фактична вартість зазначених робіт становить 398 тис грн, тоді як послуги залізничників у спорудженні ідентичної колії становили б 680 тис грн. Також були витримані всі процедури по врізці стрілочного переводу в під'їзну колію основної магістралі. Кошторисна вартість складу становить 3,4 млн грн. Враховуючи те, що певна частина робіт виконувалась господарським способом, використовувалися добротні, але бувші в ужитку матеріали, лісівникам вдалося заощадити власні кошти, економія становить 400 тис грн. Технологічний процес навантаження деревиною рухомого складу включає три напрямки:  навантаження із карманівнакопичувачів раніше вивезеної лісопродукції;  навантаження із автомобіля прямо у вагон, при цьому вивільняється операція вивантаження у кармани, що підвищує продуктивність та заощаджує кошти в сумі 1,1 грн на кожен куб. м лісопродукції;  навантаження на високій платформі із автомобіля за допомогою гідроманіпулятора у вагон, що також приносить економію в сумі 3,1 грн на кожен кубометр лісопродукції і дає змогу проводити операцію завантаження на нижньому складі декількох вагонів одночасно.

Віктор ПОДЕНКО

НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ

Електронний метод обліку деревини в дії

З нового року всі лісогосподарські підприємства запрацюють за новою сучасною електронною системою

ро необхідність впровадження в Україні електронного обліку деревини говорили не один рік. Однак лише зараз робота у цьому напрямку має реальний результат, адже до кінця року на нову систему перейдуть усі державні лісогосподарські підприємства України.

Одними з перших електронний метод обліку деревини почали запроваджувати у Рівненському обласному управлінні лісового та мисливського господарства. Пілотним для цього було обрано ДП «Дубенський лісгосп». Саме на його базі влітку і відбулася семінар-нарада, на якій керівники обласних управлінь з усієї України вивчали досвід запровадження електронного обліку деревини. Тоді Голова Державного агентства лісових ресурсів України Віктор Сівець дав доручення, аби до кінця 2012 року всі держлісгоспи перейшли на електронний метод обліку деревини. На сьогодні ця робота, принаймні у держлісгоспах Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства, на завершальному етапі.

Як електронний облік деревини використовують на практиці, що потрібно для швидкого та ефективного впровадження нового методу на Рівненщи-

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

ну приїхали подивитися начальники обласних управлінь лісового та мисливського господарства, директори лісогосподарських підприємств Закарпатського, Волинського, Львівського, Івано-Франківського облуправлінь. Вони взяли участь у нараді на тему: «Впровадження електронного обліку деревини в лісогосподарських підприємствах», яка відбулася на базі ДП «Костопільський лісгосп» під головуванням першого заступника Голови Державного агентства лісових ресурсів України Ярослава Макарчука.

Учасники семінару знайомляться з процесом обліку

НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ ЛИЦАРІ ЛІСУ Першого січня 2013 року виповнюється 60 років директору ДП «Славське лісове господарство» Михайлу Івановичу Коханцю

Демонстрація контролю походження та обліку лісопродукції на нижньому складі Костопільського держлісгоспу

– Рівненська область – флагман лісової галузі України, відтак тут чи не першими почали впроваджувати електронний метод обліку деревини. На сьогодні він запроваджений на всіх підприємствах обласного управління, зрозуміло, що на різних рівнях, але головне, що система працює, – наголосив Ярослав Макарчук. Як впроваджується система електронного обліку деревини у Костопільському лісгоспі, колегам з інших областей продемонстрував директор лісогосподарського підприємства Володимир Кислюк. – Працівники лісгоспу нині працюють над переходом на нову програму з електронного обліку деревини і до нового року плануємо завершити цю роботу, – розповів директор. За його словами, впровадження електронного обліку деревини дозволить скоротити паперовий документообіг, покращити якість прийомки лісопродукції, скоротити її час, а також призведе до зменшення самовільних рубок і крадіжок лісу. Нагадаємо, що впровадження такого обліку дозволяє в електронному вигляді контролювати весь шлях лісопродукції: з лісу на склад, реалізацію зі складу споживачу.

Звісно ж, що нова система має і економічні переваги. На цьому зауважив і перший заступник Голови Державного агентства лісових ресурсів України Ярослав Макарчук. Він розповів, що за підрахунками фахівців, впровадження електронного методу обліку деревини дає економічний ефект уже через один-два роки. Учасники наради мали змогу побачити, як використовується електронний метод обліку деревини при проведенні лісосічних робіт, а також при виконанні нижньоскладських робіт, поставити запитання і обговорити проблемні моменти. До речі, серед найбільших перепон, з якими довелося боротися на шляху впровадження електронного обліку деревини, директор ДП «Костопільський лісгосп» Володимир Кислюк назвав застарілий менталітет окремих працівників. Змінити ставлення людей, змусити їх рухатися вперед, не боятися змін інколи було складніше, ніж вирішувати технічні проблеми. Однак сьогодні дороги назад немає. Лісівники краю впевнено впроваджують новий електронний метод обліку деревини і бачать перспективи розвитку лісової галузі.

Михайло Коханець є прикладом наполегливості й працьовитості, високого професіоналізму, сумлінності й відповідальності за свою роботу. Лісівник за покликанням, він упродовж 38 років працює на лісовій ниві Карпатського краю, розпочавши свій трудовий шлях майстром лісу Климецького лісництва Славського лісгоспзагу. Потім була робота на посадах від лісничого до головного інженера у Сколівському держлісгоспі, директором Національного природного парку «Сколівські Бескиди», з 2005 року і дотепер Михайло Коханець – директор Славського держлісгоспу. Високий професіоналізм і плідна праця Михайла Івановича відзначені відомчими та державними нагородами: «За бездоганну службу в державній лісовій охороні», Почесною грамотою ДЛГО «Львівліс», відзнакою Держкомлісгоспу – «Відмінник лісового господарства України», найвищою галузевою нагородою – «Заслужений лісівник України», нагороджений іменним годинником Голови Держлісагентства України. Він справді заслуговує поваги, вдячності, адже улюбленій справі віддає силу, енергію, натхнення, душу. Редакційна колегія «Лісового і мисливського журналу» вітають Вас, шановний Михайле Івановичу, з ювілеєм. Нехай людська шана, глибока повага і надалі збагачують Вас невичерпною енергією та новою силою на шляху вірного служіння українському лісу.

Світлана ГОРОШКО

EKOINFORM.COM.UA

ТЕХНОЛОГІЇ

Геоінформація для лісоінтеграції Застосування навігаційно-геодезичних приладів у лісогосподарській галузі

лісовому господарстві в України виникає необхідність впровадження новітніх навігаційно-геодезичних технологій для проведення високоточних вимірювань і максимального нівелювання виникнення надзвичайних ситуацій. У статті розглядаються навігаційно-геодезичні прилади, які можуть бути використані в різних галузях лісогосподарської діяльності – це високоточні GPS-навігатори, ГІС-контролери, системи GPS-моніторингу.

Сучасні геоінформаційні технології активно впроваджуються в усі сфери життя людини і його господарську діяльність. Лісогосподарська галузь не стала винятком. Лісове та мисливське господарство має специфіку: з одного боку, потреби господарства потребують оперативного і точного збору геопросторових даних, з іншого – існує потреба в компактних і легких пристроях, які могли б використовуватися в суворих польових умовах. Виникає проблема вибору простого, зручного, надійного та функціонального пристрою збору ГІС-даних. Нині найефективніші пропозиції на ринку сучасного навігаційно-геодезичного обладнання – це портативні навігатори для швидкого визначення місця розташування об'єкта з високою точністю (до 5 м), мобільні ГІСсистеми для визначення місця розташування об'єкта з дуже високою точністю (до 1 см) та системи GPS-контролю для відстеження місцезнаходження транспортних засобів.

ПОРТАТИВНІ GPS-НАВІГАТОРИ

Сучасні портативні пристрої GPS-навігації дають можливість працівникам лісового господарства визначати власне місце розташування, проводити розрахунки параметрів територій (площ, периметрів тощо), зайнятих лісо-

Рис. 1. GPS-навігатор Magellan eXplorist 510

вою рослинністю з точністю до 5 метрів. Сучасні навігатори – портативні, захищені від суворих зовнішніх умов пристрої з актуальним картографічним забезпеченням. Серед лідерів на ринку навігаційного обладнання – навігатори фірми Magellan (рис. 1). Ці прилади пристосовані для використання за несприятливих погодних умов

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

(є пило- і вологостійкість), витримують занурення у воду, захищені від ударів і вібрації.

МОБІЛЬНІ ГІС-СИСТЕМИ Серед пропозицій від різних виробників можна виділити мультифункціональний ГІСконтролер Leica Zeno GIS (рис. 2) від швейцарської компанії Leica Geosystems – світового лідера з виробництва GNSS приймачів для геодезії та геоінформатики. До основних переваг приладу належать: забезпечення надійного прийому супутникових сигналів в ускладнених умовах (густий ліс); швидкість і простота збору та обробки даних; висока точність одержуваних просторових вимірів (похибка 30–60 см); трекінг у системах навігації GPS і ГЛОНАСС. Конкретним прикладом застосування ГІС-контролера для завдань лісовпорядкування є картографічна зйомка одного з кварталів Краснокутського лісового господарства (Харківська область), необхідна для актуалізації старої картографічної інформації. Зйомка здійснювалася за заздалегідь вибраними точками на місцевості, які відповідають реальним кордонам лісових виділів окремого кварталу. Здобуті результати було зіставлено зі старою картою розподілу виділів. Порівнявши результати картографічної зйомки, накладеної на супутниковий знімок, зі старим друкованим картографічним матеріалом, було відзначено, що супутникова зйомка видала достовірніші результати, що відповідають реальному стану лісових насаджень на місцевості. Завдяки сучасним навігаційним методам також можна оперативно ліквідовувати надзвичайні ситуації в лісах, проводити роботи

ТЕХНОЛОГІЇ робітниками, а також контролювати рівень пального, запобігати несанкціонованому зливанню пального, контролювати відхилення від заданого маршруту. Сучасні системи моніторингу надають можливість голосового зв'язку зі співробітниками лісового та мисливського господарства за допомогою мобільного зв'язку. Отож сучасний ринок геоінформаційних технологій на базі GPS-обладнання пропонує без-

ліч пропозицій для лісового господарства; проте деяке обладнання має або низьку якість, або невиправдано високу ціну. У такій ситуації дуже важливо вибрати справді якісні прилади, стабільність роботи яких підтверджена часом, а це своєю чергою дасть можливість заощадити бюджет підприємства.

О. ГОРБ, М. ШЕВЧЕНКО, Л. ЗІНЧУК

ВИМІРЮВАЛЬНЕ ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА:

Рис. 2. ГІС-контролери Leica Zeno GIS CS10

Мірні вилки (Німеччина)

щодо відновлення лісу, здійснювати контроль за транспортними засобами лісового господарства.

GPS-МОНІТОРИНГ РУХОМИХ ОБ'ЄКТІВ Ця система стеження ґрунтується на системах супутникової навігації, технологіях мобільного зв'язку, спеціалізованому обладнанні, обчислювальній техніці та цифрових картах. Система моніторингу в лісовому і мисливському господарстві застосовується для відстеження в режимі реального часу місцезнаходження транспортних засобів (наприклад, пожежної машини), співробітників і службових собак на електронній карті, що дає можливість оперативно нівелювати дію надзвичайних ситуацій. Скориставшись GPS-моніторингом можна визначити місця і час зупинок транспортного засобу, виявляти нецільове використання транспортних засобів спів-

Вимірю Вимірювальні колеса (Німеччина)

Лазерніі рулетки (Швейцарія) GPS-обладнання (США) та ін. ТОВ «Навігаційно–геодезичний центр» Тел./факс: (057) 345-12-37 www.ngc-geo.com.ua ngc@ngc.com.ua

EKOINFORM.COM.UA

СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ

Життя – на благо лісу Георгій Іванович Редько – ім’я навічно вписане в історію лісівництва

листопада 2011 року перестало битися серце видатного вченого лісівника сучасності Георгія Івановича Редька, академіка РАЕН та ЛАН України, лауреата медалі та премії Ломоносовського фонду, доктора сільськогосподарських наук, професора Санкт-Петербурзької лісотехнічної академії.

Георгій Редько відомий широкому колу громадськості, вчених і практиків лісового господарства не тільки в Україні та Росії, а й за її межами – у країнах близького і далекого зарубіжжя. Народився Георгій Іванович у селищі Благодатне Волноваського району на Донеччині 25 листопада 1930 року в сім’ї шофера машинно-тракторної станції. Друга світова війна перервала навчання хлопця в Благодатненській неповній середній школі. 1946 року Г. Редько вступає до Великоанадольського лісового технікуму. Тут молодий лісівник пізнав дух, долю і творчість всесвітньо відомого вченого Віктора Єгоровича Граффа. Саме під враженням величі рукотворних лісів і творчої спадщини цієї видатної людини сформувалося ставлення до лісу і наукові інтереси майбутнього вченого. Після закінчення технікуму в 1949 році, здобувши спеціальність техніка-лісника, Г.І. Редько вступив на лісогосподарський факультет Ленінградської ордена Леніна лісотехнічної академії ім. С.М. Кірова. Його вчителями були М.Є. Ткаченко, Г.Г. Самойлович С.І. Ванін, П.Л. Богданов, І.С. Мелехов, В.В. Огієвський, О.О. Байтін, Є.А. Жемчужников, М.В. Третьяков, та багато інших відомих учених. 1954 року Георгію Івановичу вручили диплом інженера лісового господарства з відзнакою. Згодом у своїх спогадах І.С. Мелехов (1993) назвав випуск ЛЛТА 1954 року унікальним, оскільки з нього вийшли відомі спеціалісти й учені, докто-

ри сільськогосподарських наук, професори лісотехнічної академії І.І. Мінкевич, Г.І. Редько, С.М. Сєнов, Є. Н. Мартинов, члени академій, які обіймали високі державні посади: А.С. Ісаєв, Н.А. Мойсеєв, В.А. Семенов, доктори біологічних наук В.А. Алексєєв, А.Є. Васильєв, сільськогосподарських наук К.К. Калуцький і Рада Стельян (Румунія), а також ще близько двадцяти кандидатів наук і багато відомих діячів виробництва. Трудовий шлях після закінчення ЛЛТА молодий інженер розпочав на посаді старшого лісничого Тихвінського лісгоспу Ленінградської області. Та вже наступного року Георгій Іванович вступив до аспірантури Інституту лісу АН УРСР (Київ) та УкрНДІЛХ (Харків). Науковим керівником призначили академіка П.С. Погребняка. Плідна робота завершилася успішним захистом дисертації «Культури тополі в лісостепу УРСР» (1959) на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук. Після закінчення аспірантури Г.І. Редько з 1958 до 1971 року працював старшим науковим співробітником, завідувачем відділу лісівництва, директором Поліської агролісомеліоративної станції УкрНДІЛХ (з 1959 року). Під час роботи на станції він зібрав цінний матеріал із біології тополі та її розведення, що став основою докторської дисертації, яку вчений-практик успішно захистив 1971 року в альма-матер. Після захисту Георгій Іванович прийняв запрошення на посаду завідувача кафедри лісових культур ЛЛТА,

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

Академік Георгій Іванович Редько

яку раніше очолював професор В.В. Огієвський. На цій посаді розкрився талант Георгія Івановича як ученого, педагога й організатора. За його ініціативи почали проводити щорічні творчі зустрічі викладачів-лісокультурників Радянського Союзу Георгій Іванович Редько – визначний учений у галузі штучного лісовідновлення. Він відновив витоки створення і вивчив сучасний стан, значення для науки і практики багатьох видатних лісокультурних об’єктів, корабельних лісів Росії. Підручник для ВНЗ «Лісові культури і захисне лісорозведення» та однойменний навчальний посібник, де Г.І. Редько основний автор, витримали по два перевидання. Перу вченого належить понад 300 опублікованих праць найрізноманітнішої тематики. Значну частину їх становлять праці з історії лісової науки. Георгія Івановича, без перебільшення, по праву можна вважати одним із провідних істориків лісового господарства і лісівничої науки в Росії. Нещодавно МДУЛ випустило дві капітальні монографії Г.І. Редька та

СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ Н.Г. Редько: «Історія лісового господарства Росії» (2002, 29 друк. арк.) та «Лісове господарство Росії в життєписі його видатних діячів» (2003, 23,5 друк. арк.), за якими студенти тепер вивчають нову дисципліну «Історія лісового господарства Росії», яку введено в деяких ВНЗ. Він удосконалив та оновив основну наукову дисципліну «Лісові культури і захисне лісорозведення», створив низку нових напрямів: лісові культури в тропічних і субтропічних країнах та історія лісової справи. Заслуги Георгія Івановича високо оцінили уряд і керівництво країни. За багаторічну виробничу, науково-педагогічну діяльність, за успіхи в підготовці інженерних та наукових кадрів його нагороджено медалями «За трудову доблесть» (1966), «За доблесну працю на ознаменування 100-річчя від дня народження В.І. Леніна» (1971), «Ветеран праці» (1987). Указом Президента РФ Б. М. Єльцина Г.І. Редьку присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки Російської Федерації» (1993). За трилогію «Рукотворні ліси Європейської Півночі» (1991), «Корабельний ліс на славу флоту Російського» (1993) та «Лісовідновлення на Європейській Півночі» (1994) Г.І. Редька удостоєно премії та медалі Ломоносовського фонду (1995). Г.І. Редько із дружиною Галиною Федорівною виховали двох дітей – сина Сергія та доньку Ніну, яка пішла стопами батька і стала лісівником, захистила кандидатську дисертацію. Кажуть, людина живе, поки її пам'ятають. Георгій Іванович належав до тих людей, які завдяки таланту і винятковій працьовитості увійшли до числа найдостойніших громадян країни. Його ім’я навічно вписане в історію лісівництва, а творчий спадок завжди служитиме на благо лісу.

Микола БАБИЧ

СВІТЛА ПАМ'ЯТЬ

14 грудня 2012 року пішов із життя Михайло Вікторович Кириченко, колишній начальник Управління технічної політики і використання лісових ресурсів Держкомлісгоспу України. Народився Михайло Кириченко 18 листопада 1941 року і після закінчення у 1963 році УСГА все життя пропрацював у лісовій галузі. Починав свій трудовий шлях на Херсонщині лісничим Іванівського лісництва Збур'ївського лісгоспзагу, потім на посадах інженера Ново троїцької лісомеліоративної станції та Голо пристанського лісгоспзагу. З 1976 року Михайло Вікторович головний інженер Херсонського облуправління лісового господарства і лісозаготівель. Припало готувати технічне та технологічне забезпечення виконання робіт із заліснення найскладніших ділянок Олешківських пісків, на Херсонщині. Безперервні досліди, випробовування, відбір та впровадження нової техніки, технологій, системи наукової організації праці. Випробувано першого в бувшому СРСР комбайна – рубщика молодняків (КРМ-1), установку обрізання гілок для шпилькових порід (УОС), комплекс із механізованої заготівлі зелені (хвої та галузок) для промислового виробництва продукції лісової хімії та комбікормів. Разом із зростанням лісу поставали нові завдання – як краще використати деревну

масу, вилучену при проведенні рубок догляду ? Нові проекти, дискусії, будівництво нових виробництв, зовсім непритаманних для раніше напівпустельних територій. Одночасно проводилось будівництво цеху із виготовлення деревинно – стружкових плит, із місцевої сировини. А ще – дільниці з виробництва ящичної тари для овочевої та садової продукції. То були тисячі робочих місць та зайнятість осіб, в тому числі людей з фізично обмеженими можливостями, а не сучасні фантасмагоричні прожекти. У 1986 році Михайло Кириченко призначений начальником Управління лісових товарів Міністерства лісового господарства, після реорганізації у 1997 році став начальником Управління технічної політики і використання лісових ресурсів Держкомлісгоспу України, на якій працював до 2001 року. Нові завдання та робота в умовах так званого перебудованого періоду. Розвал довготривалих господарських зв’язків, адміністративні перетурбації, «бартеризація» економічних відносин дістались сповна на долю начальника Управління, яке об “єднало лісозаготівельну, деревоброну та інвестиційну діяльність. У надскладних умовах було технічно переоснащено сотні виробництв, залучено за десятирічний період понад сорок млн дол. США капітальних інвестицій у вигляді сучасного обладнання. Усе це створило умови становлення та розвитку державних лісових підприємств, виконання робіт із лісовідновлення, коли коштів державного бюджету вистачало лише на заробітну плату лісової охорони. Професійність, мужність, порядність і відданість Справі якій служиш – головні риси справжньої Людини, які гідні наслідування в поколіннях.

EKOINFORM.COM.UA

ЛИЦАРІ ЛІСУ

Він працював, учився й учив Н

аша оповідь про воїна, патріота, творця й вихователя – Григорія Івановича Паламарчука, якому 8 січня 2013 року виповнюється 90 років. Серед знаних людей на Вінниччині, в Україні Григорія Івановича Паламарчука називають Народним Академіком, Патріархом лісів Поділля. У державних архівних документах, особистих справах, супроводах до державних військових та цивільних нагород знаходимо вагомі відомості про життя та працю Г.І. Паламарчука.

Після закінчення семирічної школи навчався в ЧугуєвоБабчанському лісовому технікумі, а по закінченні з липня 1942 року працював помічником лісничого Калдинського лісництва Баршиського району Ульянівської області. В цьому ж 1942 році вступив до лав радянської Червоної Армії і став захисником Вітчизни З боями від Сталінграда пройшов до визволення Праги. А уже із грудня 1945 року продовжує працювати беззмінно в лісовому господарстві Вінниччини. Працював інспектором з охорони лісів, лісничим Якушинецького, Тиврівського, Михайлівського, Стрижевського, Вінницького лісництв Вінницького лісгоспу. З 1970 року по 1983 рік працював головним лісничим Вінницького лісгоспзагу. Свій талант лісівника Григорій Іванович напрацьовував та стверджував працюючи лісничим у лісах славетного Поділля. Усвідомивши на все своє трудове життя надважливості лісу для людини, віддав творінню лісу увесь свій хист, енергію, розум. Григорія Івановича, як лісівника Поділля, знають і цінують мешканці Вінниччини, що мають прекрасні зони відпочинку в лісах Південного Надбужжя. Його шанують послідовники в Росії, Білорусі, Прибалтиці, його працю знають у ботанічних садах на Поділлі, в Поліссі, Криму. Він знано спілкувався з вченими лісової

справи в Україні, його працю знають у державах Європи. Г.І. Паламарчука на Вінниччині і в Україні знають як новатора у справі інтродукції деревночагарникових порід, він провів велику роботу зі створення державного лісорозсадника, був продовжувачем ідей лісоводів-практиків Білецького, Рац із розширення в лісових насадженнях Вінниччини деревночагарникових та екзотичних порід: ялини колючої, модрини сибірської та європейської, ялівця вергинського та козачого, сосни веймутова, гікорі, горіха сірого, чорного та маньчжурського, глоду їстівного, вільхи сірої та інші. Окрім творчої діяльності Григорій Іванович усе своє життя віддано, з ентузіазмом та відповідальністю щоденно, з ранку до ночі, приділяв виробничим справам: це і рубки догляду; посадка і догляд за лісовими культурами; господарська підсобна діяльність – коні, воли, кролі, бджоли, близько 200 сімей; переробка деревини, сільськогосподарські посіви культур, машини та механізми. Гордістю лісової охорони була їхня творчість у роботі. Кожен лісник мав біля свого житла на кордоні розсадник деревно-чагарникових екзотичних порід, що в подальшому висаджувались у лісові культури та в лісових масивах. У 1962 році Григорію Івановичу Паламарчуку було присвоєно почесне звання «Заслужений лісівник України».

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

Григорію Івановичу Паламарчуку – 90 років

В нагородному списку Григорія Івановича за працю є численні державні нагороди, відзнаки за участь у виставках ВДНГ СРСР у Москві. Виколисаний лоном Подільської землі Григорій Іванович Паламарчук дарував своїм землякам, Поділлю, Україні свій талант трударя лісової справи, сотні гектарів високопродуктивних лісів, казкових дач і місць відпочинку, що будуть послуговувати десяткам поколінь. Доля дарувала Григорію Івановичу дружину, Зінаїду Андріївну, та двох дітей – Олександра та Наталю. Нині у нього п'ять онуків. Усі роки турботливо, побатьківськи, був наставником і виховував племінника Володимира Приходька, батько якого загинув на війні. Вельмишановний Григорію Івановичу, напередодні Вашого славного 90-ліття щиро вітаємо Вас і золотоліттям життєвої та лісівничої врожайної ниви. З роси та води, Вам, Патріарше, здоров'я на многії літа! З повагою: І. Глушко, С. Змерзлий, М. Ільчишин, А. Марчак, В. Мауер – усі випускники Сторожинецького лісного технікуму.

РУБРИКА Р УБРИКА

Діброви

Особливості вирощування дубових лісонасаджень у свіжих дібровах

хідні слов’яни називали дуб древом, звідсіля і назва одного го з племен – древляни, тобто люди, що жили у дібровах. Розвиток людського суспільства супроводжувався знищенням і розкорчовуванням лісів насамперед на родючих ґрунтах. Темпи лісознищення посилилися в XIX ст. Тоді навіть виникло прислів‘я: «Де дуб, там і поле». В Україні дубові ліси залишилися там, де не встигли їх зрубати і на косогорах, які недоцільно було перетворювати на ріллю. Суцільні рубки в дібровах поширилися в XIX ст., особливо в другій половині XIX ст., але лісовідновленням на зрубах займалися лише окремі ентузіасти.

Науки про ліс у XIX ст. ще не існувало. Основоположник вчення про ліс Г.Ф. Морозов писав, що лісівництво – дитя потреби. Як наука воно сформувалося в кінці XIX і на початку XX ст., коли шкода від знищення лісів стала надто очевидною і виникла потреба в лісовідновленні на зрубах, а також створенні захисних лісонасаджень. Одначе майже до середини XIX ст. посадками лісових культур дуба займалися лише окремі ентузіасти. Вони створювали культури дуба, висіваючи жолуді, висаджуючи сіянці і саджанці, «шпігуючи» жолудів за 1–2 роки до рубки головного користування. На зрубах у типах Д2 Д3 з наявністю величезної кількості самосіву і паросткового поновлення супутніх та кущових порід лісові культури саджали і сіяли з різною шириною міжрядь – від 1,5–2 м до 6–8 м. У 1898 році на з'їзді в Тульських засіках лісничі домовилися, що в свіжих і вологих дібровах на зрубах доцільно створювати культури дуба з міжряддями 3–4 сажні (6,2–8,2 м). Міжряддя шириною 4 сажні застосовувати на зрубах, де було багато самосіву другої головної породи в дібровах ясена звичайного. У зв'язку з цим доцільно згадати класиків лісівничої науки і видатних лісівників Ф.К. Арнольда, В.Д. Огієвського, А.П. Молчанова, Б.І. Гузовського, О.І. Успенського, Г.П. Квеста,

B.C. Сидорова, B.C. Вронського, В.Г. Дубровинського, Л.Д. Шляханова та багатьох інших, які створювали лісові культури дуба зі згаданою вище шириною міжрядь. До таких самих висновків дійшли також Г.В. Дубінін (1968), B.C. Наконечний (1968), вчені УкрНДІЛГА, які склали моделі вирощування дубових лісонасаджень. Майже 50 років тому працівники Вінницької лісової науководослідної станції сконструювали роторний рубщик коридорів РКР-1,5, використання якого показало високу лісівничу і економічну ефективність при вирощуванні культур дуба на зрубах. У лісгоспах Вінниччини на зрубах зрізують пні врівень із землею в смугах завширшки 2,5 м з відстанню між їх центрами 6 м. Ці смуги обробляють дисковими знаряддями і по їх центру саджають один ряд сіянців або сіють жолуді. До появи сходів дуба проходить деякий час і виникає необхідність механізмами проводити боротьбу з бур'янами. Щоб не пошкодити сходів дуба в його рядах сіють клен гостролистий або овес, які сходять дуже швидко і трактористу видно де проходять рядки посіяних жолудів. Щоб дикі свині не з'їдали жолудів, перед висіванням жолудів рядки місцями поливають соляркою.

Догляд за культурами проводять культиваторами КЛБ-1,7 сідланням рядків. Через кілька років, коли сідлати рядки вже не можна, догляд за ґрунтом уздовж рядків дуба проводять дисковими знаряддями. Така технологія дає можливість уникнути освітлень, а інколи і перших прочисток. Для зрізування порослі в міжряддях у міру потреби застосовують роторний рубщик РКР-1,5. При шестиметрових міжряддях по центру міжрядь залишаються куліси супутніх і кущових порід завширшки до 2 м. У віці до 8–10 років «шуба» дубу непотрібна. Дуже важливо, щоб у цьому віці його не заглушили супутні та кущові породи і він міг утворювати добре розвинену та освітлену крону. Після десяти років приріст дуба у висоту посилюється і згодом він не відстає в рості від супутніх порід. Бажано в цей період вибрати 700–900 найкращих рівномірно розміщених по площі дубків з добре розвиненою кроною, позначити їх фарбою і в наступні роки вести за ними цілеспрямований догляд. У віці до 30 років діаметр крони дуба сягає в середньому 6 м і він поступово змикається над кронами супутніх порід. Отже, ширина міжрядь у культурах дуба на зрубах у типах Д2 Д3 повинна дорівнювати діаметру його крони у віці 30 років, тобто 6 м. Повнота деревостану у верхньому ярусі середньовічних і старших за віком деревостанів повинна бути не менше 0,8, а супутні породи затінювати в основному ту частину стовбурів дуба, на якій немає гілля. Дуб – порода світлолюбна і дає найбільший приріст, коли має

EKOINFORM.COM.UA

ДОСВІД велику розгалужену крону, а сонячні промені падають і на нижні гілки дуба. У культурах дуба надзвичайно велике значення має своєчасне проріджування дуба в рядах і проведення доглядових рубок, в тому числі при проріджуванні і прохідних рубках. У багатьох лісгоспах зустрічаються деревостани, в яких через несвоєчасне проведення доглядових рубок, зокрема в рядах, дуб має маленьку крону і тонкий стовбур. Після проведення рубок він згинається і гине навіть без навалів мокрого снігу і ожеледиці. На жаль, лісівники ігнорували, а деякі й тепер ігнорують передовий досвід виробництва та рекомендації з'їзду лісничих 1898 року щодо створення культур дуба на зрубах у дібровах з шириною міжрядь 6 м. У багатьох лісгоспах донедавна в таких умовах саджали культури дуба навіть з міжряддями 1,5–2 м. За останні десятки років захищено кілька дисертацій, в яких окремі претенденти на вчений ступінь доводи-

ли, що потрібно створювати культури дуба з міжряддями 1,5–2 м, інші – 2,5–3 м, а їх потрібно саджати з міжряддями 6 м. Ґрунт під лісопосадки майже до середини 1950-х років готували вручну сапками з шириною оброблюваних смуг 0,5–0,7 м. Останні десятки років для обробітку ґрунту застосовується переважно плуг ПКЛ-70. Уже на другий рік після посадки дуба швидкоростуча порість супутніх і кущових порід затінює дубочки. Для їх освітлення лісівники змушені у віці до 10 років двічі, а інколи і тричі «саджати поросль на пень», заготовляючи при цьому неліквідний хмиз і хворост. У віці прочисток також неодноразово доводиться вирубувати порість, щоб не допустити затінення дуба. Багаторазове вирубування супутніх і кущових порід приводило до перетворення мішаних дубових насаджень на чисті. Лише у Вінницькій області лісовпорядкуванням 1980 року за даними А.О. Бондаря (1999) виявлено, що понад 40% раніше створених

культур дуба з шириною міжрядь менше 6 м перетворилися на чисті дубняки. Ще через десятиліття їх стало вже 50%. Значні площі таких деревостанів є в Київській, Черкаській та деяких інших областях. Чисті дубняки не можуть затінити ґрунт, заглушити бур'яни і утворити мертву підстилку, яка захищає ґрунт від надмірної втрати вологи через фізичне випаровування, а взимку від глибокого промерзання ґрунту. В лісонасадженнях, де є густі кущові зарості, оселяються співочі птахи, які знищують шкідників лісу. Чисті дубові лісонасадження пошкоджуються борошнистою росою і різними бактеріальними хворобами, суховершинять і втрачають приріст. При вирощуванні дубових лісонасаджень потрібно враховувати біологічні властивості дуба, який має дві фенологічні форми: ранню і пізню, яка розпускається на два три тижні пізніше, ніж рання. Дуб пізньої форми менше пошкоджується пізніми весняними

РУБРИКА Р УБРИКА заморозками, борошнистою росою і листогризучими шкідниками. Цю фенологічну форму і потрібно ширше впроваджувати в лісові культури, особливо захисні лісонасадження. Навіть однорічний сіянець дуба має стрижневий корінь завдовжки 150–170 см. Довжина коріння висаджуваного сіянця дуба сягає в середньому 25 см. Отже, основна маса продуктивного коріння сіянця залишається в землі. Після посадки травмовані дубки приживаються погано, хворіють і до восьми років ростуть повільно. Лісівники ще й придумали афоризм: «До восьми років дуб сидить, росте в корінь». Доцільно створювати лісові культури дуба сіянцями з мичкуватою кореневою системою. Такі сіянці можна виростити, якщо у сходів дуба після появи перших двох справжніх листочків гострим знаряддям підрізати коріння на глибині 15 см. Досвід лісівників Поділля свідчить, що в грабових дібровах із мертвою підстилкою в смугах завширшки 2,5 м через 6 м потрібно граблями згрібати підстилку і обприскувати їх водною суспензією гербіцидів – симазину або атразину в дозах 5–6 кг/га за діючою речовиною. Після цих заходів навіть на другий рік після посадки лісокультур бур'яни в оброблених смугах ще не з'являються. На другий рік після посадки дубків проводиться посадка на пень тієї порості супутніх і кущових порід, яка може затінювати сіянці дуба. Зрубана порість укладається в місцях рубки на перегнивання. Поступово за допомогою сектору коридори вздовж рядків розширюються, щоб поросль не затінювала дуб. У разі застосування такої агротехніки дуб у віці 5 років досягає висоти 1,7 м. У 1887 році Ф.К. Арнольд запропонував проводити «шпіговку» жолудів за 1–2 роки до рубки головного користування. Цей метод широко застосовували лісничі Чорноліської зони. Навесні без підготовки ґрунту під сапку

ертнасамперед на ділянках з мертвим ґрунтовим покривом сіяли бку і жолудь з міжряддями 4 м. Рубку имку трельовку лісу проводили взимку риву вуу. при наявності сніжного покриву. в те те-На жаль, «шпіговку» жолудів пер майже не застосовують. ісів ів вЗа ініціативи вінницьких лісівму в ників кілька десятків років тому тандібровах при проведенні останують ньої прохідної рубки прорубують смуги завширшки 2–2,5 м з відстанню між їх центрами 6 м. При цьому крупні дерева обходять, щоб не перевищувати тієї маси, яку потрібно вибрати при прохідних рубках. До проведення рубки головного користування пні в смугах згнивають і немає перешкод для механізації лісокультурних робіт. Для вирощування повноцінних дубових насаджень доцільно створювати їх, висіваючи добре пророслі жолуді. Такі культури у віці до 30 років ростуть значно швидше, ніж посаджені сіянцями. У посівних дубків, як свідчать дослідження вчених УкрНДІЛГА, вища якість деревини і більше дерев із рівними та стрункими стовбурами. Вартість таких культур значно менша, ніж при посадці їх сіянцями. За пропозицією колишнього директора Бережанського лісгоспу М.С. Грицюка, в типі Д2 з 1958 року створюють лісові культури дуба саджанцями висотою 0,7 м. Ямки для посадки саджанців викопуються лопатами або мотобурами. На 1 га серед порослі супутніх і кущових порід саджають 1700 дубків (розміщення 6x1 м). Порість супутніх і кущових порід захищає молоді дубки від пізніх весняних заморозків. У Лохвицькому лісництві (Полтавська область) за пропозицією колишнього лісничого О.М. Шияна в дубових деревостанах з домішкою осики за 1–2 роки до рубки головного користування на висоті грудей знімали з неї смужку кори і вона майже не давала кореневих паростків. На не задернілих зрубах весною граблями розгрібали підстилку в смугах завширшки 1,5–2 м і обробляли їх

розчином симазину в дозах 5–6 кг/га за діючою речовиною. Невеликі дози симазину стимулюють ріст дуба. У віці 5 років висота дуба в культурах сягає в середньому 1,7 м. У сприятливі за погодними умовами роки перший приріст дуба закінчується в червні і на його вершині утворюється брунька. Коли в цей період наступає волога погода, дуб дає другий приріст, а в особливо сприятливі роки – ще й третій приріст. Заслуговує на увагу тривалий досвід створення лісових культур дуба на зрубах у типі Д2 в Уманському лісгоспі. Тут корчували пні в смугах завширшки 2,5 м, вичісували коріння і переорювали ґрунт без обертання скиби і двічі дискували. Ширина міжрядь в основному 6 м. Останнім часом у смугах завширшки 2,5– 3 м зрізають пеньки врівень з землею і обробляють ґрунт дисковими знаряддями. У дібровах господарство ведеться на дуба звичайного з домішкою ясена звичайного. Бажаний оптимальний склад деревостанів у віці стиглості 8Д2Яс або 7ДЗЯс. Недоцільно в дібровах замість дуба звичайного саджати дуб бореальний, який у нас називають червоним. Замість дуба звичайного, як головну породу, тут можна культивувати лише горіх чорний і в деяких районах бук лісовий. Дуб приносить людині величезну користь і його потрібно берегти, саджати на землях, не придатних для сільського господарства скрізь, де він може рости.

Павло ВАКУЛЮК

EKOINFORM.COM.UA

ВІЧ–НА–ВІЧ

Народжені полювати Симбіоз вовків і людей

цени з життя великих хижаків наших широт можна бачити переважно з екранів телевізорів в інсценованих ситуаціях. Проте насправді реалії трохи інакші, й щоб стати їх свідком, треба лише, аби трохи поталанило. Наприклад, як це іноді буває на Сколівщині, прямо обабіч траси Київ–Чоп між Коростовим та Козевою можна побачити вовків. Це місце сіроманці іноді використовують чи не для показових полювань.

Як розповів директор мисливського господарства «Тустань» Сергій Черняк, під наглядом якого й перебуває місцеве вовче плем’я, з фактами нападу хижаків на свою здобич місцеві мешканці, приїжджі, єгері, звісно ж, іноді стикаються, і це нормально, бо ж сірі, в принципі, й народжені для того, аби полювати, а інакше вони просто не можуть жити. А ось наше мисливське законодавство підходить до цього неоднозначно, адже факт успішного полювання на оленя, кабана чи козулю має змусити мисливське господарство знімати впольова-

ну вовками тварину з ліміту, який призначався для відстрілу мисливцями. А це, виявляється, робити не зовсім доцільно хоча б з погляду на те, що щорічний приріст копитних визначається науковцями та мисливствознавцями якраз із урахуванням природного відбору, тобто вовчих нападів. Щодо місць проведення вовчих полювань, то сіроманці вибирають їх залежно від пори року і проявляють при цьому неабияку винахідливість. Але завжди намагаються загнати здобич туди, де в неї буде обмаль місця для маневру та оборони. Якщо взяти, скажімо, вище згадану трасу Київ–Чоп,

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

то сірі навчилися використовувати для успішного завершення погоні інженерну споруду – високу залізобетонну опорну стінку, яка розділяє річку і дорогу, для того, аби зіштовхнути оленя чи кабана вниз, на гостре річкове каміння. Тварина там травмується, і хижакам легше її дорізати. Загнавши здобич у річку та оточивши, зграя починає, так би мовити, «закручувати» оленя, намагаючись розосередити його увагу і, вловивши момент, вожак робить рішучий кидок. При цьому він намагається не потрапити під удар рогами, іклом чи копитом. Після того, як жертві завдано больового шоку, приєднуються до атаки й інші. Однозначно ж смертельною слід вважати хватку за горло. Мабуть, саме про такий випадок кажуть, що кров тече рікою. Звісно ж, така сцена не для слабкодухих, і звичайній людині може здатися дуже жорстокою. Та надто драматизувати її все ж таки не треба, бо вона споконвічна і це фактично те саме, коли людина приходить до магазину

ВІЧ–НА–ВІЧ чи на базар купити собі їжу. Все зрозуміло, адже одним повітрям ситий не будеш. Тут також треба зазначити, що, зазвичай, частина м’яса свіжозарізаної вовками дичини не пропадає, а йде до столу кмітливих місцевих мешканців. І в цьому теж нема нічого поганого, якщо дотримуватися тривалого високотемпературного режиму під час приготування свіжини. До того ж, ще сам Господь велів ділитися. З усього цього можна зробити висновок, що вовки живуть у тісному симбіозі з людьми. Сіроманцям трохи дістається відходів із нашого столу, а за нагоди все відбувається навпаки. А ось людей та свійську худобу тутешні вовки останніми роками не чіпають, попри те, що окру-

га входить до мисливської території аж трьох зграй сіроманців. Одна з них живе тут постійно. Щоправда, були випадки якоїсь дивної поведінки вовків. Скажімо, наприклад, коли два вовки (один був темний, а другий трохи світліший) узялись якось супроводжувати сторожиху місцевого лісгоспу п. Лесю, яка ходила наглядати за колісними тракторами, що зберігалися на одній із просік. Більше, бабуся так звикла до компанії сіроманців, що навіть обурювалася, коли один з єгерів спробував відігнати темного пострілом. Вона навіть сказала, що цей вовк її приятель і краще б стрілили світлого, бо той час від часу на неї гарчав. До речі, схоже на те, що ця жінка доволі смілива і її нещодавнє повідомлення про появу ведмедиці з двома ведме-

жатами, одне з яких має світле пасмо на плечі, повністю підтвердилося. Отаке тут буває... Загалом же можна сказати, що на цій місцині спостерігається природна рівновага між вовками та іншими живими створіннями, й існування тут мисливського господарства аж ніяк не створює дисбалансу, швидше навіть сприяє цій гармонії, належним чином охороняючи угіддя від браконьєрів та лютої зими, підгодовуючи копитних. Великої конкуренції сіроманцям мисливці також не створюють, адже добувають лише невеличкий відсоток наявної дичини. До того ж і сам вовк є досить цікавим об’єктом для полювання, що дає можливість значно продовжити мисливський сезон. Найкраще його полювати тут у лютому–березні з засідки на приваду. Попри те, що морози цієї пори стоять тріскучі, сам процес чатування на звіра дуже захоплюючий. Вовчі пісні далеко розносяться поміж горами. А про казкові краєвиди годі й говорити. Чим не мисливський рай? Цей вид ловів не можна вважати дуже результативним, адже за статистикою лише одне полювання з двох десятків буває вдалим, але для справжнього мисливця, як відомо, головне – не здобич, а отримані враження. Але, як би там не було, за сезон у мисливському господарстві «Тустань» українські та іноземні любителі вовчих полювань добувають з десяток сіроманців, і тут частенько трапляються видатні трофеї. Одного з сіроманців у цьому році вдалося добути навіть самому директору господарства п. Сергію Черняку. При чому, з його розповіді, все сталося чисто випадково. Коли він і єгер несли на собі великі копи сіна, аби підгодувати копитних, і сіли перепочити, на них вибігло перелякане оленятко, за яким гналася велика вовчиця. Не вистрілити в цьому разі було б просто гріх.

У гори ходив Юрій РУДЕНКО. На фото: Сергій Черняк

EKOINFORM.COM.UA

НА ОБГОВОРЕННЯ

Коти-волоцюги Як домашні тварини перетворюються у волоцюг через нашу бездушність та недбалість

ро серйозний вплив хижацтва бродячих собак-волоцюг на стан популяцій мисливських тварин відомо і сказано багато. Але під час проведення багаторічних власних спостережень за поведінкою різних хижаків: диких (вовк, ведмідь, лисиця, єнотоподібний собака, рись) і свійських – бродячі собаки, нас не полишало відчуття присутності в мисливських угіддях ще одного серйозного м'ясоїда – кота (але не дикого, а домашнього).

Працював я таксатором у лісах Семенівського міжколгоспного лісгоспу на Чернігівському Поліссі. Жив на лісовому хуторі у лісника. Восени, коли сезон полювання закінчувався, виходжу якось зранку з хати. Сонце ще не зійшло, ліс лише прокидався. Чую – хтось вже прокинувся раніше мене – щось під ганком, під моїми ногами: ф-р-р-ф-р-р!, ф-р-р-ф-р-р! Зазирнув – господарська кицька годує своє єдине кошеня. Глянув на раціон: на сніданок кошеняті – молодий заєць. Вийшов з хати, позіхаючи, господар: «Це вже третій за сезон...».

Річка Гуйва, притока Тетерева. Косимо з братом люцерну на бабиному городі у селі Лука під Житомиром. Брат обкошує острівець трави і шепоче мені: «Не гомони, там сидять зайченята». А домашня кицька крутиться під ногами. Йду на другий день вранці на сінокіс – вона сидить і доїдає останнє зайченя. Інша історія. В Овруцькому районі на Житомирщині, вполювали ми якось вовка – заробили у колгоспі барана. Сиджу увечері, ріжу м'ясо на шашлики. Переді мною вмостилися два мої домашні коти: сірий – Домаш-

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

ній і чорний – Шлямбур. Шлямбуром прозвав кота за пробивний бандитизм: він успішно ловив мишей та щурів у хаті та хліву. А ще він успішніше крав усе їстівне, що погано лежало – ловив його, коли він намагався скинути лапою кришку з каструлі, де варилося м'ясо. Бандит є бандит. Думаю, нумо спробую його нагодувати: баран потягнув на 55 кг – досить і їм і нам! Кинув шматочок Домашньому: м-р-р-р, жує з апетитом свіжу баранину, красунчик. Кинув Шлямбуру – ковть і дивиться на мене голодними очима. Знову кинув, знову – ковть. Кидаю два шматки – Домашньому і Шлямбуру. Домашній ще жує, а Шлямбур ковтнув обидва шматки і знову сидить і їсть мене голодними очима. Кидав знову і знову. Домашній поплівся спати до теплої печі, а Шлямбур лежить боком, але продовжує просити голодним оком. Так я тоді його і не нагодував. Кіт Шлямбур, про якого я вже згадував – то особлива розповідь про котів-хижаків. Він прибився до нашого двору звичай-

НА ОБГОВОРЕННЯ ним безпородним та безпорадним кошеням, яке перетворилося на великого чорного мордатого домашнього кота. Але життя на волі у лісовому хуторі, мені здається, особливим чином вплинуло на його характер та розвинуло хижі нахили. Коли приходила весна, його відвертало від благ цивілізації і нестримно тягло до лісу, куди він і зникав щороку до осені. Кожну весну він знову і знову йшов з дому, а пізньої осені повертався – блискучий та гладкий. У перший рік ми думали – пропав котик, повечеряли ним вовк або лисиця, які часто відвідували хутір. Але він не зник, прийшов до господи. І коли пізно восени до хати повертався з лісу розгодований, з блискучим чорним хутром Шлямбур, ми знали – зима не за горами: ось-ось випаде сніг. Я добре розумів, що відгодувався він не на лісовому сіні, а на щедрих лісових дарах: пташенятах, зайченятах, мишах... А, можливо, ще й закусуючи чорницею та лохиною, які так полюбляють споживати на Поліссі вовки.

Якось полюємо пізньої осені на фазана кілометрів за тричотири від степового села Стара Маячка, що на Херсонщині, у порослій чагарником заболоченій балці, неподалік від ПівнічноКримського каналу. Полювання було не дуже вдале – дичини мало. Моя молода лайка Ласка, яку я взяв із собою, докладає всіх зусиль та толку мало. Немає фазана, хоча раніше був. Раптом чую вереск Ласки – з кимось воює! Підбігаю – переді мною у низинці клубок з собаки та крупного сіро-рудого котяри. І собака нічого не може зробити – не береться кіт по місцю. Подумки докоряю собаці: «Це тобі не приблудних котів у дворі одним рухом давити!» Мусив стріляти з думкою – ось чому фазанів немає. Забрав «трофей» додому – гарний був кіт. Але коли зробив розтин, досі відчуваю каяття, замість фазанят, шлунок був забитий мишами. Хоча у гніздах сорок, що селяться на маслинках навкруги смітника біля станції «Пойма» на Цюрупинщині, вже

декілька років немає пташенят – їх виїдають місцеві коти. А тепер статистика. У Херсонській області, м. Цюрупинськ, згідно із середніми показниками обліків добових переходів тварин по сніговій понові (січень–лютий 2012 року, постійний маршрут довжиною 3,9 км, квартали № 10–16 дослідного лісництва), зафіксовано слідів: зайця – 11, білки – 1, бродячих собак – 2, котів – 6. Маршрут віддалений від населеного пункту на 0,3–2,5 км. Але іноді ми зустрічали котячі сліди у лісових угіддях значно далі від житла. От і думай після цього. А думати ми, мисливствознавці, мусимо. І про вовків, яких хтось за гарні очі закликає ретельно охороняти, але які ще не навчилися їсти сіно та «керують» іноді замість нас у мисливських угіддях, і про бродячих собак та котів, які перетворюються у волоцюг через нашу бездушність та недбалість.

Ігор ШЕЙГАС, Ігор ТИМОЩУК

ПОРАДИ

ЯК СКЛАДАТИ ТОПОГРАФІЧНУ КАРТУ Добре складена карта прекрасно поміститься у вашу кишеню і допоможе зорієнтуватися у незнайомій місцевості. Топографічна карта з масштабом 1:200000 є гарним помічником для мисливця у незнайомій місцевості, але, зазвичай, вона продається у розгорнутому вигляді або згорнутою у трубочку, тому не вміщується у кишені. Вам не потрібно бути експертом орігамі, щоб вона зручно розмістилася у кишені. Просто дотримуйтесь інструкції. Коли карта буде готова, використовуйте складки в якості помічника, склавши карту таким чином, щоб було зрозуміло, де ви перебуваєте. Девід ДРЕЙПЕР

1. Зустріч заходу і сходу Покладіть карту лицьовою стороною догори, з назвою у верхньому правому куті. Зробіть вертикальний згін у середині карти, поклавши лівий (західний) край на правий (східний). Загніть добре, проводячи пальцем уздовж лінії.

2. Чверті Загніть західний край карти у зворотну сторону до лінії, яку ви зробили в частині першій. Потім переверніть карту і повторіть дії зі східним краєм. Топографічна карта повинна бути складена у вертикальні чверті, з назвою вгорі.

3. З півночі на південь Візьміть північний край і зробіть горизонтальний згін всередині, з’єднавши північний край з південним. Добре загніть у зворотну сторону. Тепер ваша карта поміститься у будь-яку кишеню.

EKOINFORM.COM.UA

ПОРАДИ ФАХІВЦЯ

Смертельна хвороба Трихінельоз та його наслідки

ідкриття сезону полювання на Буковині на парнокопитних диких тварин – це значна подія. До неї готувались і в Глибоцькому районі. Було проведено епізоотичне обстеження мисливських угідь, а з мисливцями проведено навчання з питаннь післязабійної ветеринарно-санітарної експертизи туш відстріляних тварин та використання під час полювання собак. Однак без пригод не обійшлося...

Наприкінці листопада група мисливців із 17 осіб уполювали дикого кабана на території мисливських угідь Валя-Кузьмінського лісництва цього району. В гаражному приміщенні с. Тарашани розібрали тушу, розділили її між учасниками полювання, а залишки м’яса згодовували свійським тваринам. Через два дні єгер цього лісництва пробу (ніжки діафрагми) доставив до державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи у смт Глибока для дослідження на трихінельоз. Компресорним методом трихінелоскопії в одному зі зрізів виявлено личинку трихінели (Trichinella spiralis). Упродовж двох годин діагноз було підтверджено регіо-

нальною державною лабораторією ветеринарної медицини. Під час проведення епізоотичного розслідування стало відомо, що м’ясо вживали 36 осіб. Отож вони наразилися на небезпеку інфікування трихінельозом. Рішенням державної надзвичайної протиепідемічної комісії при Глибоцькій районній державній адміністрації мисливські угіддя Валя-Кузьмінського лісництва Глибоцького району оголошено неблагополучними з причини трихінельозу, на них накладено карантин і затверджено план заходів щодо ліквідації осередку захворювання. На їх виконання у неблагополучному пункті проводять комплекс протиепідемічних, протиепізоотичних заходів, спря-

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

мованих на запобігання небезпечній хворобі, адже на території цього лісництва нараховується 200 борсуків, 120 лисиць, 75 диких свиней, 10 вовків. Варто зазаначити, що в області не виявляли трихінельозу протягом 50 років. Проте за останні три роки виявлено 3 випадки захворювання: в Кельменецькому (2) та Глибоцькому районах (1). Вірогідне джерело інфекції – міграція диких кабанів із межуючих областей, Республіки Молдови та Румунії, в яких реєструється це захворювання. Слід наголосити, що трихінельоз – це гостре чи хронічне захворювання тварин, збудником якого є живородна нематода роду Trichinella. Статевозрілі гельмінти паразитують у кишечнику тварин і людей, а личинкова стадія у поперечно-посмугованих м’язах. Сприйнятливі до захворювання свині, коні, собаки, коти, дикі кабани, ведмеді, вовки, лисиці, борсуки, пацюки, миші та інші всеїдні та м’ясоїдні ссавці, а також люди. За характером епідеміологічних спалахів (масовість,

ПОРАДИ ФАХІВЦЯ раптовість) захворювання схоже на інфекційні хвороби (ВРЗ, дизентерія, тиф, туляремія), а за перебігом і рівнем смертності у випадках інтенсивного зараження не має собі рівних. Перебіг хвороби залежить від кількості личинок трихінел, які потрапили в організм з ураженим м’ясом. У людей початок захворювання характеризується розладами функцій травного каналу: нудота, блювання, відсутність апетиту, болі в животі, запор, що змінюється проносом, іноді з домішками крові. З’являється лихоманка, головний біль, запаморочення, відзначається підвищена еозинофілія, температура може досягати 40° С. Такий стан триває в середньому 7–8 днів і збігається з розвитком трихінел у кишечнику. Трихінели стійкі до дії несприятливих чинників. За температури +12° С зберігають життєдіяльність близько 2-х місяців, +15–20° С – 20 днів. У солоній і копченій шинці можуть жити понад 1 рік. Під час варіння шматка м`яса завтовшки 8 см трихінела гине лише через 2–2,5 години. Основним джерелом зараження трихінельозом є свинина, а також м'ясо диких кабанів, ведмедів. Людина найчастіше заражається трихінельозом, коли вживає недостатньо термічно оброблене м’ясо. Тварини заражаються, коли з’їдають інвазовані личинками трихінел продукти забою свиней (обрізки, кухонні відходи, субпродукти), тушки хутрових звірів, а також інвазовані трупи собак, котів, пацюків. Життєздатність м’язових трихінел зберігається у тварин роками, в людини – понад 25 років. До прижиттєвих методів діагностики належить метод імуноферментного аналізу та експрестести «Епіскрін АВ трихінельоз. Набір для виявлення антитіл до Trichinella spirallis», що рекомендовані для використанні на полюваннях мисливцями. В основі профілактики трихінельозу лежить розрив лан-

цюга «свиня, деякі дикі тварини – людина» Величезне значення в роз’єднанні такого ланцюга має особиста профілактика захворювання людини. Роз’яснювальна робота повинна забезпечити людей знаннями про цю небезпечну хворобу, особливо про шляхи і джерела зараження, заходи особистої та громадської профілактики. Певна частина населення порушує закон про обов’язкове дослідження свинини на трихінельоз, цьому також сприяє неурегульованість юридичної відповідальності за порушення закону про обов’язкову трихінельоскопію. До комплексу заходів, передбачених чинною Інструкцією входить:  обов’язкова 100% ветеринарно-санітарна експертиза свинини, м’яса диких кабанів, ведмедів, борсуків;  контроль за перевезенням свиней із неблагополучних щодо трихінельозу господарств;  заборона безконтрольного подвірного забою свиней і продажу м’яса на стихійних ринках;  обов’язкова доставка (подвірними забійниками тварин) в установу ветеринарної медицини, яка обслуговує цю зону, ніжок діафрагми, язика або міжреберних м’язів для дослідження на трихінельоз;  заборона використання незнезаражених відходів забою та субпродуктів ІІ категорії в корм свиням;  введення карантину в неблагополучних щодо трихінельозу господарствах;  оголошення неблагополучного пункту оздоровленим, якщо протягом 3-х років не виявлено випадків захворювання та виконано в повному обсязі комплексний план ліквідації осередку;  організація широкої санітарно-просвітницької роботи з використанням усіх форм пропаганди (лекції, бесіди, виступи по радіо, телебаченню, в пресі, випуск листівок, пам’яток, бюлетенів).

ПЕРША МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ ЖІНОК-МИСЛИВЦІВ У листопаді жінки-мисливці з 11-ти країн зібралися в Братиславі (Словаччина), щоб поділитися своїм мисливським досвідом та обговорити проблеми жіночого полювання на першій конференції «Жінки і стійке полювання – досвід, сучасне і майбутнє». У захід взяли участь делегації з Австрії, Італії, Угорщини, Словаччини, Чехії, Сербії, Норвегії, Росії, Латвії, Данії, США. Конференція була організована жіночим Клубом полювання Словаччини, під патронажем Міжнародної ради з полювання й охорони дикої природи (СIС). Президент Клубу Соня Супекова розповіла про діяльність Міжнародного жіночого мисливського клубу CIC «Артеміс» та висунула пропозицію про міжнародне співробітництво між жінкамимисливцями. Конференція запам’яталася яскравими обговореннями, прозвучали різноманітні доповіді про управління популяціями дичини, про кулінарні можливості використання м’яса дичини, про дитячі табори, мисливську освіту. У Чехії, Словаччині, Сербії, Італії, Угорщині створені національні жіночі клуби полювання. В інших країнах поки таких організацій немає, і жінки залучені до мисливських асоціацій і клубів. Жіночі мисливські клуби ведуть активну екологічну освітню роботу, організовують молодіжні табори, де школярі мають можливість спілкуватися з природою, дізнаватися багато нового про тваринний світ і його раціональне використання. З цікавою ретроспективою про історію захоплення жінок полюванням виступила професор Інституту полювання США Марі Цейс Стендж. Чеська делегація CIC оголосила, що 2-а Міжнародна конференція «Жінки та стійке полювання» відбудеться в Чехії в замку Бехине в 2014 році.

А. КАПУЧАК

EKOINFORM.COM.UA

АРСЕНАЛ

Легкий, простий, надійний Системний аналіз карабіна для мисливців – «Ведмідь (СОК-9)»

одзинкою цієї статті є те, що у країні-виробнику (Росії) такого системного аналізу експлуатаційних характеристик мисливського карабіна «Ведмідь» не проводилось, але для подальшого розвитку мисливського зброєзнавства в Україні, цей матеріал дуже важливий.

Карабін «Ведмідь (СОК-9)» – мисливській самозарядний карабін, призначений для полювання на крупну й середню мисливську дичину при спортивному й промисловому полюванні. Випускається він у модифікованому варіанті, який розроблений під набій 9х54, призначений для полювання на велику і небезпечну дичину і є дуже ефективним при полюванні на лося, ведмедя, кабана. Причина низької популярності – використання малорозповсюдженого набою. Механізми і деталі цього карабіна відзначаються елегантністю конструкції і високою якістю виконання. Ударно-спусковий механізм, курково-ударникового типу, що дає змогу вести лише напівавтоматичну стрільбу, розроблений на основі ударноспускового механізму снайперської гвинтівки Драгунова (СВД). Карабін «Ведмідь (СОК-9)» має довжину 110 см при вазі 3,4 кг, включаючи ремінь і шомпол.

Автоматика карабіна функціонує за принципом відводу порохових газів через отвір у каналі ствола, запирання каналу ствола здійснюється поворотом затвора, на три бойових упори. Ствольна коробка, за формою аналогічна ствольній коробці гвинтівки Драгунова, виконана фрезеруванням з кованої сталі, як АК-47. У процесі тесту конструкції та технології виробництва карабіна «Ведмідь (СОК-9)», встановлено, що виготовлення його деталей якісніше, ніж виготовлення військової зброї. Конструкція деталей карабіна виготовлених із сталі, гарантує їх міцність, підвищує стійкість до деформацій, які виникають при стрільбі набоями великого калібру. При дослідженні карабіна встановлено, що якісно відполірована сталь затвора, незважаючи на тривалу експлуатацію, не мала слідів окислення. З лівого боку стволової коробки карабіна припасовані монтажні

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

і елементи для оптичного прицілу. Він розроблений на основі оптичних прицілів, що встановлювались на радянські снайперські гвинтівки часів Другої світової війни, і має оптичне збільшення 3,5х. Така конструкція монтажних елементів дає змогу встановлювати і знімати оптику без переналаштуваня і використовувати відкритий приціл без значних труднощів. Конструкція карабіна аналогічна конструкції СВД, при цьому, на відміну від СВД, карабін має розміщений в зазорі між дзеркалом затвора і дном гільзи зуб викидача, що, на думку експерта, найкращий зі всіх, що стоять на самозарядних карабінах, які він тестував. Викидач у карабіні «Ведмідь (СОК-9)», вироблений з листової сталі, закріплений на затворі з лівого боку і вражає своєю міцністю. Курок, шептало, спускова скоба, пружини, а також запобіжник карабіна «Ведмідь (СОК-9)», перенесені з військових моделей, що гарантує те, що ці деталі будуть служити практично вічно. Загалом, карабін «Ведмідь (СОК9)» відповідає європейському законодавству про мисливство. Його постійний магазин розрахований на набої з гільзою з фланцем, вміщує тільки два набої.

АРСЕНАЛ Особливістю прапорцевого запобіжника, розташованого праворуч на ствольній коробці, є те, що він блокує спусковий механізм і перешкоджає відкриванню затвора у включеному положенні. Основною особливістю карабіна «Ведмідь (СОК-9)» є те, що він є зброєю дуже простою за своєю конструкцією, призначеною, насамперед, для полювання в суворих кліматичних умовах, де температура і вологість є ворогами точної механіки. Металеві деталі карабіна покриті спеціальною чорною фарбою. Після фарбування ці деталі піддавалися термообробці, що робило зазначене покриття дуже стійким. Довжина ствола карабіна «Ведмідь (СОК-9)» становить 56 см, що відповідає довжині ствола більшості мисливських карабінів Європи і США, має невід’ємний компенсатор-полум'ягасник (довжиною 20 мм). Канал ствола і патронник карабіна «Ведмідь (СОК-9)» хромовані, що запобігає корозії й ерозії. Особливістю цілика є те, що він закріплений штифтами в ділянці патронника на ствольній коробці, пристріляний на заводі спершу на відстань 500 м, він заблокований точковим зварюванням до дистанції 300 м. Ця дистанція вважається максимально допустимою під час полювання. Мушка міцна, зручного розміру, тобто немає проблем при перенесенні карабіна, регулюється зміщенням вліво-вправо. Газовідвідний механізм аналогічний такому ж механізму в снайперській гвинтівці Драгунова. Тобто, поршень при короткому ходу діє на затворну раму, яка не пов'язана із затвором. Ця проста й ефективна система забезпечує більш плавну роботу з меншими коливаннями зброї, у порівнянні з автоматом Калашникова. Під час розбирання всі деталі легко вилучаються без використання інструментів для чищення і догляду за ними. Вищевикладене дає підстави для висновку, що військова техніка і мисливська зброя, розро-

блена на її основі, ефективніша в експлуатації, ніж подібна продукція, виготовлена для цивільного використання. Газовідвідний механізм розміщений на стволі, під роз'ємним ців’єм. Легко розділяючись на дві частини у вертикальній площині, ців’є надійно скріплено і закриває газовідвідний механізм. Приклад карабіна «Ведмідь (СОК-9)» буковий з напівпістолетною шийкою підщічним виступом дає змогу прибрати зручну позу для стрільби з відкритим або оптичним прицілом. Щільний гумовий потиличник з прорізами дизайну 1960–70-х років гарантовано виключає неприємні відчуття од віддачі. Короткий, відповідно до стандартів розвинених країн початку ХХІ століття приклад, характерний для зброї радянської доби, дає змогу швидко виконати всі дії, які необхідні перед пострілом (скидання, поведення і прицілювання). У теплому і щільному одязі такий приклад просто необхідний. Насічка, напівпістолетної шийки карабіна «Ведмідь (СОК9)» дає можливість надійно утримувати зброю в процесі всіх дій на полюванні. Приклад карабіна «Ведмідь (СОК-9)» є найвдалішим і неперевершеним по ергономіці і практичності. Згідно з висновком експерта, прицілювання з класичним цілком і мушкою є найкращою системою серед різноманіття мисливських планок і оптоволоконних мушок, якими оснащено сучасну зброю. Сучасне виробництво мисливської зброї пропонує переважно довші приклади для людей зростом 186 сантиметрів. Але доведено, що в зимовому одязі постріли навскидку з таким прикладом затримуються і стають менш влучними. Карабін «Ведмідь (СОК-9)», калібру 9х53R випущений всього у кількості 5000 шт. Нині випускаються моделі під набій 7,62х51мм. Проте необхідно відзначити, що незважаючи на це, карабін «Ведмідь (СОК-9)» має чудову репутацію в Росії, застосовується у по-

люванні на звірів – від оленів до бурих ведмедів, і користується особливим попитом. Набої ж, як і раніше, можна придбати без особливих проблем. Основним висновком експерта є те, що суть досягнення, отриманого у створенні карабіна «Ведмідь (СОК-9)» в тому, що росіяни сконструювали бездоганну самозарядну зброю із набоями з закраїною, тоді як західна самозарядна зброя інколи небезвідмовно працює і з ультрасучасними Набоями. Набої, що тестувались експертом, були старими (1969 р.), всі закраїни розбиті. Незважаючи на це, стрільба відбувалася без проблем, за винятком кількох набоїв, кулі яких запали в гільзи. Точність прицілу була більш ніж задовільна, у стрільця не було жодних проблем. Тобто надійність російської зброї незаперечна. Промахнутися, стріляючи з цього карабіна, можна тільки в тому випадку, коли робити це навмисно.

ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА Шкода, що виробництво цього карабіна не значне. Простий, легкий у користуванні, точний при стрільбі навіть у суворих умовах, карабін «Ведмідь (СОК-9)» є виключно мисливською зброєю. Було б цікаво побачити його версію під більш поширений набій. Враховуючи сучасну собівартість виробництва в Росії, можна було б отримати надміцний карабін менше, ніж за 800 євро. Хотілося б сказати ще й таке: такого детального аналізу ефективності карабіна «Ведмідь (СОК9)» немає ні в російських, ні у вітчизняних спеціалізованих друкованих джерелах. На сучасному етапі карабін «Ведмідь» випускається тільки під набій .308 Winchester, хоча існує версія «Тигр» під набій 9x53R. Отже, якби тест і аналіз ефективності карабіна «Ведмідь (СОК9)» було створено раніше, у нього була б інша доля.

Вадим БОЛЬШАКОВ

EKOINFORM.COM.UA

Фото Сергія Куранова

ВИСТАВКИ

«Гострі» відчуття Враження про ІХ Міжнародне ножове шоу «Сталева грань»

ьогодні важко уявити наше життя без ножа, який зустрічається у будь-якій сфері життєдіяльності людини: від побуту – до промисловості. Хтось цікавиться ножем як кухонним інструментом, хтось у силу своїх захоплень (полювання, риболовля, туризм) бачить у ньому помічника під час перебування на природі. Є колекціонери, які збирають клинкові вироби, що цікавлять їх історією та розвитком. Є любителі армійських ножів…

Вся історія розвитку неоантропів (усі представники людини від викопної до сучасної) на нашій старенькій Землі пов'язана з клинковими виробами, створеними в сивій давнині нашими далекими предками, як необхідними предметами або інструментами виживання в середовищі існування. Спочатку ці кам'яні або кістяні вироби, супроводжуючи людину на його шляху розвитку як предмет побуту, пізніше почали використовуватися у полюванні на диких звірів. У ході еволюції мінявся матеріал, з якого виготовлялися ножі, вони набували нових форм, у залежності від призначення їх. Змінювалось і їх зовнішнє оформлення, що залежало від національних традицій на-

родів, релігійних вірувань, укладу життя, конкретного призначення клинкового виробу й рівня, доступних, на певному етапі розвитку людства, технологій. Пізніше у клинкових виробів з'явився новий напрямок розвитку. Вони стали предметами нападу та захисту людей, допомагають охороняти свою територію від ворогів. Так з'явилась клинкова зброя. Нині є майстри, які вироблять ножі різноманітного призначення, одні – винятково для кухарської справи, інші присвятили себе мисливським або туристичним ножам, треті працюють у сфері сувенірної продукції або історичної реконструкції. Але є й такі, які створюють художні вироби і композиції на клинкову тему,

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

що мають високу культурну цінність. Тому такі заходи, як ІХ Міжнародне ножове шоу «Сталева грань», що відбулося в листопаді в Києві, є подією для всіх, хто небайдужий до ніби буденного для нас предмета – ножа, хто бачить у ньому набагато більше, ніж інші. «Сталева грань», для людей що на цьому розуміються, є непересічною подією, яка об'єднала минуле і сьогодення ножа і ножового мистецтва, і вже не перший рік збирає велику аудиторію прихильників клинка. Де, як не тут, можна доторкнутися до історії клинкових виробів і побачити їх сьогодення. До програми цьогорічного шоу увійшли виставкипродажі продукції різних фірм і виробів майстрів-ножовиків, демонстрація майстер-класів, захоплюючі, видовищні турніри із застосуванням клинкової зброї минулих епох, тематичні семінари, конкурси серед гостей, шоу, а також розважально-показові виступи представників різних федерацій, клубів і гільдій. Увагу відвідувачів на шоу привертали бойові сцени, розіграні Студією дуельного і артистичного фехтування «Brette», Клубом

ВИСТАВКИ

історичної реконструкції «Росичі», представниками «Парку Київська Русь» – Центр культури та історії Древньої Русі для дорослих і дітей. Клуби «Спадок» (Україна) та «Тверда рука» (Росія) демонстрували мистецтво метання ножів і надавали майданчик для метання ножів усім бажаючим спробувати себе в цьому виді спорту. Гільдія лучників України знайомила відвідувачів із стрілянням з лука, найдавнішої зброї, що переживає в наш час свій новий етап розвитку. На їхньому стенді можна було випустити стрілу по мішені з традиційного лука та сучасного блочного лука, відчувши себе колегою легендарного Робін Гуда. В експозиції шоу демонструвалася невеличка частина колекції зброї «Feldman Family Museum». За склом стендів були розміщені мисливські мечі, кортики, кинджали і шпаги, які вражали своїм високим художнім рівнем і майстерним виконанням. Подібні вироби мають велику історико-культурну цінність. Але не можна не відзначити, що в аристократичному середньовічному полюванні подібна зброя широко використовувалася при добуванні такого серйозного звіра, як дикий кабан, що є престижним трофеєм. Побачивши в залі роботу перукарів з салонів «Лонда» і кухарів з мережі ресторанів «Якіторія»,

які демонстрували своє вміння, в пам'яті мимоволі спливло, що японці називали іммігрантів з Китаю – «три леза». Це ніж кухаря, ножиці кравця і бритва перукаря – традиційні для китайських іммігрантів інструменти, які вказували на рід їх занять. Тому присутність представників зазначених вище спеціальностей, які застосовують у своїй роботі клинкові інструменти, сприймалась цілком природно. Організатор шоу фірма «Кизляр» добре продумав цікаву програму шоу, в якій можна було познайомитися не тільки з майстрами клинкової справи, тут були присутні гончарі, ткачі, видавці тематичної літератури, що з інтересом сприймалося відвідувачами.

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

Але все ж основною експозицією були стенди фірм провідних виробників клинкових виробів різного напрямку і майстрів-одинаків, яких, за даними організаторів, було більше чотирьох десятків. Очі розбігалися від розмаїття представлених тут виробів, можна було побачить ножі різних розмірів, конструкцій і призначення. Різноманіття форм, виконання ножів у різних стилях із застосуванням різних матеріалів, дозволяли вибрати саме те, чого бажає душа. Відвідувачі могли також ознайомитися, як і чим правильно заточувати леза. Два дні витала атмосфера справжнього свята НОЖА, де кожен, хто цікавиться цією темою, міг познайомитися з новинками, почерпнути цікаву інформацію і навіть придбати бажане. Спостерігаючи за відвідувачами, відчувалося, що багато хто прийшов сюди цілеспрямовано, познайомитись і поспілкуватись з майстраминожовиками та їхніми виробами, а в буфеті за чашкою кави з приятелями захоплено і з азартом обговорити щойно зроблену покупку. Я, людина, що завжди цікавилась таким поширеним у нашому сучасному житті предметом як ніж, задоволений, що мав можливість бути присутнім на цьому прекрасному святі – святі «Сталевої грані».

Володимир ВИПРИЦЬКИЙ, фото автора

ВИТОКИ

Вишка Енді Сучасні мисливські вишки походять ще за воєнних часів у період Другої світової війни

1947 році Енді Андерс полював біля гігантського дуба на острові Блекберд (Джорджія, США). Це було перше полювання на оленя на цьому знаменитому, оточеному соленою водою, острові.

Андерс був одним із 9 учасників полювання, він і його друзі знали, що корінні американці, для того, щоб вполювати оленя, використовували традиційні луки та кедрові стріли і ховалися на гілках дерев. Андерс вважав незручним сидіти на дереві. Груба кора дуба, постійно тремтячі гілки, робили полювання нестерпним та небезпечним. «Повинен бути кращій засіб, ніж той, що придумали індіанці», – подумав Андерс. Треба зробити портативну платформу, щоб полювання на оленя було ефективним і комфортним. Так почалася епоха «Вишки Енді», який, можливо, першим офіційно зробив платформу, призначену спеціально для полювання на оленя з дерева. Хоча Енді зізнався, що концепцію вишки, зроблену з металевих трубок та фанери, він запозичив. «Я був снайпером у тихоокеанській операції під час Другої світової війни. Я пам’ятаю, що японські снайпери використовували маленькі платформи, які розміщували на деревах. Вони робили їх з місцевих рослин, головним чином, з бамбука. Платформа мала напівкруглу рамку, бамбукові смуги були зв’язані лозою. Платформу прив’язували до дерева також лозою. Платформи мала Y-подібну форму». Андерс згадав, що нижня частина вишки була зроблена з товстого бамбука, зрізаного під гострим кутом, це давало можливість прив’язати вишку до стовбура дерева, що допомагало утримувати платформу. «Вишка Енді» була схожа за дизайном на вишку японських снайперів, окрім її каркасу, який було зроблено з металевих трубок, і сама платформа зроблена з фанери замість бамбука. Замість виноградної лози, Енді використовував ланцюг. «Вишка дуже схожа на ту, яку використовували снайпери у джунглях у 1940 році, можна сказати, що японці відкрили спосіб полювання на оленів», – розповідав Енді.

ДЕРЕВО ЕНДІ

1980 р.

1944 р.

1734 р.

1250 р.

30 000 р. д.н.е.

Боб МКНЕЛЛИ

EKOINFORM.COM.UA

БУВАЛЬШИНА

«Бій» за життя Як полювання на вухатого перетворилося на рятувальну операцію

уяві багатьох любительське полювання – веселе дозвілля у вихідні тих чоловіків, яких нудить від традиційного марнування вільного часу, тобто висиджування в театральних та кінозалах або ходіння у гості, де треба вимушено підтримувати розмови ні про що, але про когось. Доля істини в цьому є, але щодо самих ловів, то тут не все так веселково, а іноді вони перетворюються з «красної» забави на тихий жах, коли ціна життя коштує понюшки тютюну, і все вирішує його величність Випадок. Коли вже доля підкинула такий «сюрприз», шанувальникові відпочинку з рушницею залишається тільки зібрати всю свою волю в кулак і діяти так, як, мабуть, доводилося робити нашим далеким пращурам, роблячи єдино правильний вибір за несприятливого збігу обставин, не покладаючись на рятівний інстинкт самозбереження.

Тієї морозяної днини ніщо не віщувало лиха, і ми після новорічної ночі вийшли з дачі пошукати в довколишніх лісочках русака, щоб, як годиться, відзначити завершення мисливського сезону. Чарівниця-зима запорошила сухими кристалами снігу всі стежки, і лише галявини в хащах го-

ворили про звірині ходи. Заєць у таку пору майже не покидає нагрітого лігва, тому й не лишає слідів по кілька днів. Але, коли просуватися узліссям, все ж є надія сполохати вуханя. Буває, що, здійнявши хмаринку снігової куряви, наче вибух, вискочить русак ледь не з-під ніг

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

укритого памороззю дивака із залізякою, що голосно бахкає. Але цього разу дичина все ніяк не траплялася, і пошуки завели нас у глиб улоговини, яку весняний вітровал зробив майже непрохідною. Ланцюжок свіжих лисячих слідів привів до цілого підземного містечка, де руді кумасі жили здавна. Близький запах звіра зацікавив мого вірного друга з породи ягдтер’єрів, які славляться неабиякою відвагою. Рейн від нетерплячки аж тремтів, коли я, пересвідчившись, що свіжа стежка веде лише до одного віднірка, зняв із нього нашийник. Пес з гарчанням зник у чорних сінях ходу, а мені залишилося зняти рушницю із запобіжника та чекати розвитку подій. За хвилину з-під землі долинули звуки двобою. Який же власник собаки залишиться при цьому незворушний! Вихований за

БУВАЛЬШИНА всіма правилами мисливської науки, мій ягдтер’єр працював уже друге поле і мав на своєму рахунку не одного лиса. Гавкіт то наростав, то стихав, що свідчило про значну глибину тунелів. Аж раптом звуки зовсім щезли, ніби зненацька вимкнули радіо. Спливали хвилини, і моє занепокоєння росло. Вже почало й сутеніти, а пес не гавкав і не виходив. Стоячи навколішки біля входу в нору і напружено дослухаючись, раптом почув, як мерзенно загугнявив борсук. Мене обпік жахливий здогад. Поміж мисливцями-нірниками не вщухають страхітливі оповідки про загибель собак у сутичках із борсуками, які нещадними пазурами знімають скальп із пса або закопують його, заманивши до глухого кута та обваливши стелю нори. Тож зустрічі із підземними убивцями намагаються, здебільшого, уникати і запускають собак лише у лисячі ходи. Та цього разу нам, очевидно, трапилася спільна нора, де обидва види уживалися разом. Небо виплакалося на ніч дрібним сніжком, а мене заполонили розпач і туга. Попереду ніч, і треба будь-що рятувати свого друга. Варто сказати, що моє ставлення до собак особливе, вони для мене, без перебільшення, члени сім’ї, і покинути їх у біді – гірше, аніж зрада. Можу з гордістю сказати, що жодного із своїх псів на полюванні не втратив, тож і тепер не збирався. Розрядивши дуплетом у небо свій важкий «Зауер», аби дати зрозуміти собаці, що залишаюся з ним, заходився витягувати з рюкзака ліхтарик та саперну лопатку. Зціпивши зуби, з люттю почав вгризатися у задубілий ґрунт. Діяв таким способом: візуально визначивши напрямок підземного ходу, прокопував зверху більш як двометровий колодязь і дивився, куди нора веде далі. Земля спочатку піддавалася важко, але після вапняку і глини пішов пухкий пісок. Стало трохи легше. Працював короткими ривками з перепочинком. Це якоюсь мірою

давало можливість економно витрачати сили, але під ранок вони все ж стали помітно танути. Під час перерв намагався запевнити себе, що за будь-яких умов докопаюся до пса, хай хоч і неживого, але тут нізащо його не залишу. Викопавши черговий «колодязь», видряпувався нагору ковтнути зимового туману та подивитися на зорі, а тьмяний промінчик ліхтарика все вихоплював з темряви собачий поводок, що лежав поряд з рюкзаком, і це краяло мені серце. Коли вже лопатка вивалювалася з рук, натрапив на розвилку ходів. Куди ж тепер? Якщо помилюся, то й за тиждень не докопаюся. Лежачи на дні ями, старався не дрімати, пам’ятаючи залізне правило: «Заснеш – замерзнеш!» І тут раптом з одного боку почувся невиразний звук, ніби скавуління. Зігрітий жаринкою надії, відмовився від попередньої тактики розкопу і став повзти прямо норою, розширяючи її і підгрібаючи пісок під себе, а далі відштовхуючи його ногами. Просунувшись таким чином на кілька метрів, зустрів уже три розгалуження підземного ходу, і з одного з них явно долинав хрип. Зрозумівши, що в собаки обмаль повітря і я можу просто не встигнути, сіпнувся в той бік, намагаючись дотягнутися лопаткою до завалу. Та тут щось хряснуло, глухо гепнуло і міцно притисло мене зверху. Дихання перехопило, бо цілий пласт піску важко наліг та щільно обкутав мене майже звідусіль. У суцільному мороці прийшла думка: видно так тому й бути, але добре хоч ми тут удвох з моїм собакою. Але якийсь внутрішній голос десь у підсвідомості підказував, що я зарано здаюся. Треба рухатися, пручатися, діяти… Згодом відчув, що права нога вивільнилась, отож завал недовгий. Я похитував тілом у різні боки, звиваючись, наче змій, і намагався ущільнити пісок навколо себе. Якою ж винахідливою стає людина, коли потрапляє в біду! Виборсавшись із завалу, відчув, що згори ріже очі ранок. Це остаточ-

но привело мене до тями. Але пес задихався, і це знову погнало мене вниз. Ліз туди, як у могилу. Забравшись у підземелля, зібрав останні сили. Через деякий час хтось покликав з поверхні. Перевернувшись, побачив батька, який, занепокоєний нашою відсутністю, пішов зранку по наших слідах. Принесений у термосі гарячий чай та бутерброди було важко ковтати – пісок скреготів на зубах і дряпав у горлі. Підкріпившись, відчув, як у мене відкрилося друге дихання, і робота пішла швидше. Після обіду вже було ясно чути, як собака трясе головою, риє мені назустріч і радісно поскиглює. Черговий удар лопатки проломив стіну піску, і за мить мокрий від задухи, з подертою, закривавленою мордою пес радісно облизував мені обличчя. Як поверталися додому, пам’ятаю погано, оскільки убивча втома давалася взнаки. І лише добра чарка під час вечері допомогла усвідомити, що ми все ж таки перемогли! Недовірливі, прочитавши ці рядки, можливо, подумають, що описане – звичайна мисливська вигадка. Ох, якби ж. Минуло вже чимало часу від того моторошного полювання, а я й досі витрушую зі своєї мисливської одежі піщинки, а пес, коли йому, бува, насниться смертельна підземна пастка, зривається зі свого килимка і хрипить в істеричному гавкоті, люто ошкірившись на невидимого ворога. А ще мені доводиться переборювати в собі жагуче бажання «око – за око, зуб – за зуб» – поквитатися з тим борсуком. Але потім я розумію, що природа – не зловмисна. Іноді, сидячи ввечері біля каміна, чухаючи за вухами свого собаку, я подумки досі перебираю події того нещасливого дня і запитую себе: де ж припустився фатальної помилки, що ледве не коштувала нам життя? І ніяк не можу знайти відповіді...

Юрій РУДЕНКО

EKOINFORM.COM.UA

ПЕНЬ-КЛУБ

Блондинки на полюванні

За вікном грудень, перший сніг розтанув, це останнім часом стало характерним для Києва. Тимчасово повернулася погода пізньої осені, яку добре характеризують слова старої босяцької пісні: «Осень кошмарная, слякоть бульварная черными иглами мне душу гнетет…». Я з товаришем Серьогою Гутянтовим сиджу в кондитерській «Домінік», що навпроти пам'ятника Зої Космодем'янської на вулиці О. Гончара. Це поруч з моєю роботою і будинком, де живе Сергій, місце для нас зручне. Ми іноді зустрічаємося тут для обміну новинами, ділимося враженнями про полювання, дискутуємо про якість мисливських боєприпасів. Людям нашого віку, які мають однакові захоплення, є про що поговорити. Тим більше, що в цій кондитерській готують цілком пристойну каву, яка сприяє неспішній бесіді. Так було і в той грудневий вечір, правда, ми спершу говорили не про боєприпаси, а нарікали на те, що «каву по-Львівськи» тут уже, на жаль, не подають. Коли ж перейшли до обговорення нової мисливської кулі Паренюка, в кондитерську за-

йшли дві молоденькі екстравагантні дамочки. Одна – блондинка з явно штучним кольором волосся (в нашому з Серьогою віці чоловіка в цьому відношенні провести не вдасться) замовила два «капучіно» і якісь солодощі, і теж здивувалася, що коньяку тут уже не розливають. Розташувалися вони за столиком біля нас, опинившись зовсім поруч, за моєю спиною, і я міг чути їх розмову. Підслуховувати неетично, це зрозуміло, але що робити, коли подруги, які давно не зустрічалися, так захопилися, що не стримували емоцій і вели її на підвищених тонах. Перебиваючи одна одну, вони прагнули якнайшвидше вилити накопичену інформацію, обмінятися своїми, чисто жіночими новинами, розповісти про нові придбання, поділитися враженнями... Теми їхніх розмов були далекі від наших чоловічих інтересів, але раптом блондинка випалила фразу, що мимоволі привернуло нашу увагу: – Лорик, ти собі навіть уявити не можеш: я зі своїм Ведмедиком побувала на полюванні! Що тільки мужики знаходять у цій дивній розвазі, не розумію. Їздили кудись у Полтавську область, де вони по-

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

лювали на кабана. Знайшли час, сніг якраз випав. Виїхали ні світ, ні зоря, довелося вставати в таку рань, що я досипала в машині. Подавши знак очима товаришу, щоб і він послухав розмову сусідок, я не зміг стримати посмішки, але намагався прислухатися, щоб нічого не пропустити і дізнатися враження блондинки про таке захоплююче для нас полювання. – Приїхали на місце, коли ще не розвиднилося, – продовжувала вона. – Вийшли з машин біля якоїсь хати. Там їх зустрів місцевий мужик, який тримав у руках гросбух, як мені пояснили, то був єгер. Він їм щось розповідав хвилин п'ятнадцять, а я стояла всіма забута на ранковому холоді. Потім прибульці почали діставати свої документи, показувати цьому єгереві, ну прямо як в аеропорту при реєстрації пасажирів перед вильотом або на митниці. Єгер щось записував у свій журнал і змушував усіх там розписатися. Скажи, Лорик, навіщо все це на полюванні? Потім усі розсілися по машинах і поїхали в ліс. Плуталися по гущавині з півгодини. Ну й дороги там, всю душу витрясли з мене! І це називається відпочинок.

ПЕНЬ-КЛУБ В якомусь місці на перехресті цих, з дозволу сказати доріг, які у них звуться просіками, вийшли з машин, навіщось розділилися на дві групи. Виходячи з машини, я зачинила дверцята як звичайно, і тут усі на мене зирнули, як вовки, навіщо я, мовляв, дверцятами хряпаю – звіра лякаю. Я не зрозуміла, якого звіра я налякала, якщо навколо жодного немає. І як інакше можна зачинити дверці машини? Думала, вони спеціально приколюються над новачком. Тим часом єгер дуже тихим голосом, ніби повідомляв державну таємницю, майже прошепотів, що номери залишаються на місці, їх розставить його помічник, а загоничі поїдуть з ним. Понавигадували, бач, назви для своєї гри – загоничі, номери... Мій Ведмедик потрапив у загоничі, і наказав мені чекати його в машині та не зчиняти шуму. Ну, прямо як у «Козакахрозбійниках». Всі розбіглися, а я залишилася одна. Ті, хто номери, пішли пішки по дорозі, один зупинився метрів за сто від машин, решта рушили далі. Раптом він помахав рукою, я думала мені, але побачила, що він стоїть до мене спиною. Дивна поведінка. Потім він чомусь заховався. Я дуже довго чекала, коли це закінчиться, три сигарети встигла викурити з перервами, замерзла, як цуцик. А тут ще підперло по малій нужді. Влітку на природі, сама розумієш, просто це робити. А тут як? Добре мужикам і штанів знімати не треба. Пішла я теж ховатися для справи, але де сховатися, коли на деревах і кущах жодного листочка, як у полі все видно. І що приємного вони знаходять у цьому полюванні, напевно, це точно заняття тільки для мужиків. Раптом вдалині загалалакали, я навіть злякалася, потім загоничі почали перегукуватися, немов загубилися в лісі, і все ближче й ближче. Після цього зібралися разом, щось з'ясовували, єгер махав рукою, показуючи кудись. Так, переїжджаючи з місця на місце, розбігалися кілька разів. У перервах, правда, перекушували і випивали потроху, але деяким це

подобалося, і вони були досить веселі й активні. Такі перекушування у них, як мені сказали, називаються «підправити око». На моє здивування, з усмішкою відповіли, це необхідно, щоб далі бачити і влучно стріляти. Тоді я зрозуміла, що мене розігрують, просто вони, як і всі інші мужики, хочуть випити. Я, беручи участь у цих імпровізованих фуршетах, хоч грілася гарячою кавою, а то замерзла б на кістку. Збираючись разом, усі збуджено розмовляли про якісь сліди, льожки і переходи. Докоряли комусь, що він неправильно тримав лінію загону. Яку саме лінію, я так і не зрозуміла. Ну й термінологія, скажу тобі, в мужиків на полюванні, вдома ж вони нормальні. Один раз Ведмедик узяв мене з собою. Ми з ним зупинилися в місці, вказаному єгерем. Я хотіла запитати, чи довго будемо стояти? Але він на мене цитькнув, приклавши палець до губ. Взагалі, заборонили розмовляти. Уявляєш? Стояли ми довго, я знову замерзла, хотіла пострибати, але Ведмедик показав мені кулака. Хотіла закурити, але він знову показав мені кулака. Так і стояли, як ідоли. Тільки він з цікавістю прислухався і вдивлявся в ліс, а мені стояти було нестерпно. Знову почулися голоси, потім хтось вдалині пробіг, я почула шурхіт у кущах і тупіт. Коли один з тих, кого вони називають загоничі, вийшов прямо на нас із лісу, то запитав, чи не бачили ми кози. Я хотіла уточнити, яку козу, невже вони зараз пасуться в лісі, де їм нічого їсти, який господар їх сюди вижене? Виявилося, він питав не про домашню козу, а про дику – козулю. Хоч би висловлювалися зрозуміло, а то, як шпана, розмовляють на своєму слензі. Десь уже ближче до вечора після чергового галасу в лісі, раптом як бабахне в тиші, я навіть здригнулася, і відразу хтось радісним голосом закричав: «Готовий!». Ну, прямо, як діти, Лорик. З'ясувалося, що нарешті задумане здійснилося, підстрелили кабана. Але його чомусь усі вперто називали підсвинком. Я спочатку не зрозуміла, чому підсвинок

– під свинею лежав, чи що? Коли його притягли до машин, я побачила, що це порося, але не світле, як домашні, а темне і з довгою щетиною. Я відразу зрозуміла, що підсвинок це, як в армії підполковник, на відміну від свині дорослої – полковника. Поки возилися з цим поросям, і ділили на всіх м'ясо, знову влаштували фуршет: вітали мисливця, який застрелив це порося. Тут чомусь підсвинка вже називали трофеєм. Потім усі повернулися до тієї хати, в якій були вранці, діставали їжу з рюкзаків, і сиділи в теплі години зо дві, знову обмиваючи свій успіх. Це був єдиний світлий для мене момент за цілий день, нарешті помітили, що я з ними, і приділяли увагу. Правда, повеселилися тоді на славу і від душі. Жартували, згадували інші полювання, пили за удачу і майбутні успіхи, хвалили єгеря і того, хто добув трофея-підсвинка. Коли сідали в машину, деяких трохи розвезло, вони хиталися, мабуть, втома давалася взнаки. Уявляєш, Лорик, заради цього потрібно було так далеко їхати, витрачати цілий день, мерзнути? Випити і поспілкуватися ж можна і вдома, і не обов’язково витрачати час на дорогу. – Так, Свєта, – відгукнулася подруга, – я теж цього не розумію. Виходить, що півтора десятка п'яних мужиків захоплено, розлючено, весело і з задоволенням цілий день ганялися по лісу за якимось невинним поросям, начебто з іншого приводу випити не можна. Погодься, хочеш провести час на повітрі з дружиною, їдь у заміський ресторан. Чи не так? Ми з Сергієм переглянулися й усміхнулися. Так, дійсно, у кожного своя думка, кожен має право на особисті погляди, у кожного свої захоплення, але, мабуть, не дарма ходять анекдоти про фарбованих блондинок, воістину вони герої гуморесок, узяті з нашого з вами життя, розмова, випадковими свідками якої ми стали з Сергієм, цьому тільки підтвердження.

Володимир УРСУЛ

EKOINFORM.COM.UA

ТАКТИКА

ТЕ

ІЯ

Глибина 5–6 м

Вигин берегової лінії

0–

На сонячниму боці

Маленькі окунці постійно рухаються, особливо у холодний період року. Західні береги найкраще прогріваються сонцем вдень, тому саме тут, у найтеплішому місці, варто ловити окуньців. Ви зможете зловити кілька рибинок, які шукають їжу, особливо в місцях, де дно м’яке (піщане).

«Зварений» морозом окунь Путівник з риболовлі роз’яснює як зловити найбільшого окуня в холодну пору року

оча у швидкій холодній течії окуня зловити важко, деякі фахівці знають, як забезпечити найбільший улов у цей період. Коли вода стає холодною, окунь майже не харчується, але, все одно, він змушений шукати їжу для поповнення енергії.

Успіх ловіння окуня гарантовано тільки тоді, коли починаєш стежити за змінами погоди, сонцем, рельєфом дна тощо. Дотримуючись цієї стратегії, ви зможете зловити набагато більше у той час, коли інші рибалки відпочивають на дивані.

1. ПІСКОЛОВКИ

Перехід від твердого до м’якого дна – відмінне місце для ловлі маленьких окунців. У чому ж причина? Окунці обирають м’яке дно – те, що вони знають. Треба шукати піщані двометрові воронки на західному боці берега, тому що вони найкраще прогріваються сонцем.

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

2. КАМ’ЯНІ ВОРОНКИ Коли хоча трішки потеплішає, треба шукати невеличкі воронки з піщаним дном. У зв’язку з тим, що метаболізм риби сповільнюється, вона рухається дуже повільно, тільки щоб знайти їжу, але ледь розмістивши м’яку пластикову трубу в голові воронки – ви обов’язково зловите одну-пару риб.

3. ЯМИ Якщо нічого не спрацьовує, знайдіть 5–6-метрову затоку. Ви зможе впіймати багато риби, але це найважчий засіб. Використовуйте гачок з кролячою або лисячою шерстю, тому що цей матеріал все одно рухається, навіть якщо сам гачок лежить нерухомо на дні. Тримайте гачок спокійно, іноді дуже легко випадково передаючи імпульси.

Джо СЕРМЕЛЬ

ЛАБОРАТОРІЯ НАУКА ДЛЯ РИБАЛОК

ВІДПОВІДЬ:

Вудилища, котушки, човни, приманки зазнали деяких радикальних змін

Запитуйте – відповідаємо: Запашні приманки для риби ПИТАННЯ: Після більш ніж 25 років досліджень та 100 000 експериментів щодо сприйняття рибою хімічних запахів, чи можна дізнатися про інновації в приманках?

«Мелена конопля збуджує у риби апетит – це було помічено ще в минулому столітті. Багато з рибалок вважають, що ванілін подобається плотві, кориця – лящу, а полуниця – коропу. 80% приманок, що продаються, мають запах і наука створення приманок із запахом має довгий шлях», – каже Джон Прочнау, директор відомої Австралійської компанії «Pure Fishing's» (П’юр Фішін), яка є лідером досліджень та виробництва інноваційних продуктів цього напрямку. «Наша команда постійно тестує різні аромати і запахи. Щодо нових інновацій, на які найближчим часом зможуть розраховувати рибалки, то це застосування мікроінкапсуляції різних ароматів і смаків у приманках. Мікроінкапсуляція – це процес включення одного матеріалу в інший (наприклад, аромату в приманку), при якому утворюються частинки розміром від кількох мікрон до декількох міліметрів. Уявіть собі приманку, яка повільно і довгий час виділяє стабільний запах мулу тощо. Ми розробили сотні прототипів приманок, які виділяють запах і продовжуємо над цим працювати. Органи нюху сомів заслуговують особливої уваги і це – окремий напрямок в дослідженнях реагування на аромати», – підкреслив Джон Прочнау.

БЕЗ ВУЗЛІВ Революція в риболовецькій індустрії Завдяки технології Precision Compression Technology від англійської компанії Lynx Fishing можна з'єднати повідець і основну волосінь без втрати міцності в місці з'єднання. Як відомо, традиційні вузли знижують міцність у середньому на 50–70 відсотків. Нова технологія дозволяє зберегти 100% міцності без застосування клеїв або нагріван-

ня. Крім того, не потрібно ніяких спеціальних знань з в'язання вузлів. Як це працює? Ключовим фактором нової технології є використання спеціальних трубочок, які стискаються на волосіні. Під час процесу стиснення волосінь не деформується і не пошкоджується і за рахунок тертя і ефекту клина – виходить надійне з'єднання. За заявою виробника це найдосконаліша технологія на даний момент і потен-

ціал її величезний. Офіційні продажі вже стартували. В асортименті компанії вже представлені готові рішення для лову хижої риби з човна або берега, троллінгу і морської риболовлі. Технологія буде цікава всім любителям тонких оснащень (мікроджіг, ультралайт), так як тепер можна зменшити діаметр використовуваної волосіні без зниження розривного навантаження снасті в цілому.

EKOINFORM.COM.UA

Фото Юрія Саміляка

СВІТ РИБОЛОВЛІ

Рибошукач

Використання ехолота взимку

зимку при ловлі риби на льоду, потреба в ехолоті ще більша, ніж улітку. На льоду важко визначити, де проходить русло, яка глибина в даному місці, чи є там риба тощо. Влітку, орієнтуючись за зовнішніми ознаками, визначити місце лову не становить проблем, взимку ж все інакше.

Ми вже писали про використання ехолотів у часописі № 5/2011, хочемо продовжити цю тему, але вже про їх використання взимку. Тож почнемо. Якщо підбирати ехолот саме для зимової ловлі, то головним параметром буде його портативність і можливість роботи при низьких температурах. Краще, коли ехолот має вузький промінь або можливість відключення другого широкого променя. У цьому випадку з’являється можливість точніше визначити глибину і наявність риби прямо з льоду – досить пробурити лід на 10–20 см і опустити туди датчик ехолота. При роботі з ехолотом при низьких температурах рекомендується вмикати підсвічування дисплея, а акумулятор краще

тримати в утепленому ящику або в кишені. Слід відразу зазначити, що застосування ехолота на зимовій риболовлі не є 100% гарантією, що ви наловите риби. Потрібно чітко усвідомити, що ехолот – це лише хороший помічник, що дозволяє заощадити дорогоцінний час і підвищує шанс вдало порибалити. Тепер розберемося з питанням, що найчастіше виникає при застосуванні ехолота, наприклад, чи можна використовувати ехолот, не пробурюючи лунки? Так, можна, але... Показники будуть не дуже достовірні. У льоду є повітряні бульбашки, які ехолот прийме за рибу. Але по першому льоду, якщо він замерз рівномірно, і візуально бульбашки по-

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

вітря не проглядаються – датчик випромінювача можна опускати прямо на лід. При цьому бажано змочити водою робочу поверхню випромінювача. Так само можливий варіант, коли за допомогою бура робиться кілька обертів і в отвір наливається небагато води з пляшки, а потім опускається датчик. Після того, як датчик вийняли з води, його необхідно протерти – утворення льоду на поверхні датчика небажано. І все ж, для отримання достовірнішої інформації рекомендується повне буріння лунки і опускання датчика безпосередньо у воду.

КУТ ЗАНУРЕННЯ Занурювати випромінювач у лунку потрібно під таким же кутом, під яким ви його встановлюєте. Якщо просто так занурити датчик і тримати його на місці, то нічого ми не побачимо. Потрібно здійснювати кругові рухи штангою датчика. Або ж використовувати функцію «флеш», існуючу на багатьох сучасних ехолотах.

СВІТ РИБОЛОВЛІ Потрібно розуміти, що промінь сигналу виходить з однієї точки, і випромінювання поширюється у вигляді конуса. Все, що опиниться в зоні цього конуса, відобразиться на екрані ехолота. Відповідно, чим більша глибина досліджуваного місця, тим більша площа потрапить у промінь ехолота. Для кожної конкретної моделі ехолота існує свій кут розбіжності променя. Так, наприклад, є кут випромінювання 20, 30, 60 градусів. Чим більше кут випромінювання, тим більша площа може бути досліджена. До того ж є моделі з так званими бічними променями, які дозволяють бачити картинку не лише під собою, але й з боків. Зазвичай широкопроменеві ехолоти мають один центральний промінь і бічні додаткові. Їх можна використовувати окремо або разом. Використання центрального вузького променя дає детальнішу картинку. Так, наприклад, скориставшись функцією «зума» і використовуючи тільки центральний промінь, можна розгледіти мормишку, що коливається в товщі води. Зимова специфіка використання ехолота полягає в тому, що його доводиться носити, а не просто встановивши на човні, насолоджуватися процесом. Тому необхідно зробити зручне пристосування для перенесення ехолота і батареї. Наприклад, можна зробити зручну, компактну валізу. Крім ехолота і батареї туди легко можна помістити розклад-

ний штанговипромінювач. Також у валізку можна вбудувати зарядний пристрій для батареї. Ще потрібно валізу всередині по периметру утеплити, щоб батарея не дуже швидко розряджалась на морозі. Якщо мороз невеликий, до семи градусів, то сам ехолот можна носити прямо у валізці, не виймаючи. А ось якщо мороз перевищує сім градусів, то бажано в проміжках між використанням, класти його собі під куртку, тому що при тривалому перебуванні на сильному морозі рідкі кристали екрана починають «глючити».

ШТАНГА Щоб штанга була функціональною, її краще зробити розкладною. Наприклад, з міцної, товстої, висувної автомобільної антени або зі старого висувного вудилища. Висувна штанга дозволить краще занурювати датчик випромінювача під лід при будь-якій його товщині. Звичайно, використання ехолота взимку приносить багато клопоту. Адже це додаткова вага, але в той же час ехолот дуже корисний прилад для дослідження незнайомих водойм, особливо з великими глибинами. Ехолот дозволяє швидко і точно розглянути підводний ландшафт і позначити перспективні місця. Зимою працювати ехолотом краще удвох або навіть утрьох – один з рибалок може нести валізку і досліджувати лунки, двом іншим – за-

йматися бурінням. Такий розподіл сил економить час на дослідження і менше часу знаходитися ехолоту в робочому положенні на морозі. Важливою умовою ефективного використання ехолота є вміння правильно читати картинку, яка видається на екран. Правильно аналізувати картинку, яку одержано за допомогою ехолота, вдається з досвідом. Були випадки, коли рибалки, які давно використовують ехолоти, одну і ту ж картинку трактували порізному. Звичайно, найпростіше – це навчитися розпізнавати рельєф дна. На наш погляд, набагато складніше навчитися визначати наявність риби. Справа в тім, що в зимовий період риба іноді відображається на екрані ехолота просто звичайними смужками. І таких невеликих нюансів безліч. Звісно, ехолот не покаже, який вид риби мешкає у воді. Це можна визначити лише за непрямими ознаками, які кожен рибалка виводить для себе сам. Насамкінець хочу відзначити, що користуватися ехолотом на зимовій риболовлі можна і потрібно, а ось ефективність використання приладу залежить тільки від самого рибалки. Якщо щось не виходить, не впадайте у відчай і пам’ятайте, що все приходить з досвідом. Тож практика і ще раз практика. Ні хвоста, вам, ні луски!

Денис ХВИЛЯ

ОБЕРЕЖНО! КРИГА ПІДСТУПНА ВОДА За статистикою МНС, у минулий рибальський зимовий сезон на водоймах України потонуло 43 людини і 62 врятовано, переважно це рибалки. У позаминулому зимовому рибальському сезоні жертв неміцного льоду було ще більше – майже в два з половиною рази. Рятувальники застерігають тих, хто все ж планує пори-

балити в цю зиму і радять палицями вимірювати товщину льоду, ходити протоптаними стежками і обходити ділянки з очеретом. Крижана кірка стає безпечною для людини (вагою 80–85 кг), якщо вона товще п'яти сантиметрів і покриває всю водойму. При цьому температура повітря повинна більше тижня триматися нижче –5–10 ° С.

Лід повинен бути прозорим і безбарвним, шаруватим – у середині крихким. Що робити, якщо людина вже провалився під лід? Ні в якому разі не панікувати – треба голосно кричати, не занурюватися з головою, і вибиратися на спині. Коли людина вже дісталася до берега, то не потрібно відразу вживати алкогольні напої.

EKOINFORM.COM.UA

СВІТ РИБОЛОВЛІ Рейтинг ехолотів для зимової риболовлі Варто відзначити, що всі ехолоти мають практично повний набір стандартних функцій таких як: виявлення риби, відображення структури дна, визначення розміру риби, температури води, можливість збільшення зображення. Всі ехолоти, представлені сьогодні на ринку, мають повністю вологозахищений корпус. Представляємо вашій увазі рейтинг ехолотів за нашою версією. На першому місці саме за зручністю ми поставили ехолоти FishinBoddy: зручна тубусна конструкція ехолота «всев-одному», живлення здійснюється від батарей, вбудованих у корпус ехолота – не потрібно ніяких проводів і додаткових акумуляторів. Кут огляду в 9 градусів дозволяє отримати точну інформацію про глибину і структуру дна, а також про наявність риби, визначити, на якій глибині вона знаходиться. Ехолот FishinBoddy

Друге місце посідає серія ехолотів Piranha Max 10, 15, 20, відрізняється більш високою роздільною здатністю екрана, простим і зрозумілим меню російською мовою і вбудованим датчиком температури.

Ехолот Piranha Max

Ехолот МАХ 10 – це однопроменева модель, найдешевша серед ехолотів Піранья. Має гарну роздільну здатність екрана 160 х 132 і один промінь 20 градусів. Ехолот МАХ 15 і МАХ 20 – це двопроменеві ехолоти 20 і 60 градусів. Відрізняються вони тільки роздільною здатністю екрана – 160 х 132 та 240 х 160. На третьому місці ехолот Garmin Fishfinder вигідно відрізняється своєю ціною серед моделей інших виробників, а також за функціональністю й надійністю. Fishfinder 80 – однопроменевий ехолот, який має весь набір функцій для повноцінної риболовлі і, найголовніше, доступний багатьом за ціною. Fishfinder 120 – з усіх розглянутих ехолотів цей, мабуть, точніше й детальніше відобразить всі деталі дна. Єдиний мінус всіх моделей Fishfinder – відсутність російської або української мови в меню. Так який же ехолот обрати? Якщо вам потрібна портативність і зручність

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

у використанні – це FishinBoody 1101 (якщо ви плануєте використовувати ехолот в основному взимку) і FishinBoody 1200, який універсальний як для літа, так і для зими. Якщо ж, поступитись портативністю, подивитися на якість визначення структури дна і точність виявлення риби, то, мабуть, найкращі моделі – Piranha Max 20 та Garmin Fishfinder 120, ідеальні для зимової риболовлі. Для людей, які сумніваються у виборі ехолота, можна порекомендувати спочатку взяти його напрокат, випробувати, а вже потім приймати рішення про його придбання.

Ехолот Garmin Fishfinder

НАВИЧКИ

Ловити навпомацки

БРАКОНЬЄРАМ – КАПУТ!

Встановивши ці безпрограшні зимові снасті на льоду, ви отримаєте 100 відсотків успіху

уцільний шар льоду або снігу може збити вас із пантелику, де ж краще ловити: на новому озері чи ставку? Але не переймайтесь. По-перше, вам потрібна карта глибин. Шукайте місцевості зі знайомим для вас рельєфом. Для риби, такої як окунь та щука, яка полюбляє теплу воду, шукайте спокійну, застійну воду. Для форелі, наприклад, найкраща низинна місцевість. Для інших видів – особливо для судака, шукайте місцевість з пагорбами. Відмічайте ці місця на карті.

1м 3м

8м 6м 5м

4м

3м

1м

ПОРАДИ ДЛЯ ТИХ, ХТО ЗАХОПЛЮЄТЬСЯ ЗИМОВОЮ РИБОЛОВЛЕЮ, ОСОБЛИВО НА СУДАКА, ОКУНЯ ТА СОМА НА ОЗЕРАХ Зробіть у льоду 11 лунок по траєкторії U-подібної дуги. Встановіть прапорцеві жерлиці – починаючи приблизно з 35 метрів один від одного – на 1–2, 3, 4, 5 та 6-метрову глибину. Встановіть останню жерлицю на 8-метрову глибину. Можна встановити більше жерлиць на глибину 1–3 метри. Крізь таке розміщення снастей риба не зможе пройти спокійно. Найбільшу приманку (а), розмістіть на глибині 1–3 м, тому що риба на цій глибині буде найактивніше полювати. На більшій глибині використовуйте меншу

наживку, тому що тут риба менш активна. Зробіть додатково лунки на більшій глибині, тут можна використати гачок з шерстю тварини (b). Цей спосіб лову дозволить вам не тільки наловити дрібної риби, але й надасть шанс зловити щось вагоміше, наприклад 5-кілограмового судака. Будьте особливо обережні на льоду. Крига, на якій ви рибалите, може в будь-який момент проломитись або почати рухатися, і ви можете потрапити у пастку.

13 листопада 2012 Президент України підписав проект Закону № 10218 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України. Згідно зі змінами, які внесені цим Законом до Адмінкодексу України, громадським екологічним інспекторам повернуті права складати адмінпротоколи за частинами 1,3 статті 85 (порушення правил полювання та риболовлі). Ці права у громадських екологічних інспекторів в Україні було вилучено в 2000 р. і тим самим величезна армія громадських діячів була позбавлена можливості протистояти масі браконьєрів. За статистикою природоохоронних органів, до 2000 року громадські екологічні інспектори складали до 30% всіх протоколів за браконьєрство. Інститут громадських екологічних інспекторів був значною підмогою державним природоохоронним інспекторам, штатної кількості яких завжди бракувало. Важливу роль у цьому явищі грала свідома молодь – студентські природоохоронні дружини, які ведуть боротьбу з браконьєрством не на страх, а на совість. Сьогодні вдалося не лише повернути громадських діячів, але й захистити їх законом, озброїти відповідними повноваженнями. Нині інститут громадських екологічних інспекторів відроджується силами природоохоронної громадськості на базі Державної екологічної інспекції України. Незабаром ентузіасти зможуть продовжити свою місію з охорони природи рідного краю.

Вілл РАЙЕН

EKOINFORM.COM.UA

ОХОРОНА ПРИРОДИ

Екокалендар

Про дати та події екологічного та природозахисного характеру

оли люди знатимуть про екологічні проблеми, то об'єднуватимуть свої зусилля щодо їх подолання, зростатиме увага громадськості до питань екологічної безпеки територій, до охорони природи, навколишнього природного середовища та раціонального природокористування. ГРУДЕНЬ

1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом День боротьби зі СНІДом вперше відзначили 1 грудня 1988 р. Щорічне проведення заходів у цей день слугує справі укріплення зусиль у боротьбі з пандемією ВІЧ/СНІДу, що розповсюджена по всіх континентах планети. Спільні зусилля спрямовані на збільшення громадської підтримки програм профілактики розповсюдження ВІЧ/ СНІДу, на організацію освіти та надання інформації з усіх аспектів проблеми. Червона стрічка є символом боротьби зі СНІДом, яка була запропонована художником Франком Муром у 1991 р. як символ людського співчуття, підтримки та надії на майбутнє планети без СНІДу.

3 грудня – Міжнародний день боротьби проти пестицидів День 3 грудня – це згадка про крупну аварію на пестицидному заводі в Індії. Саме цього дня у 1984 р. на заводі в Бхопалі сталася екологічна катастрофа. Аби привернути світову увагу до вирішення проблем, які виникають у результаті виробництва і використання небезпечних хімікатів, у цей день екологи всього світу проводять акції та протести, нагадуючи про накопичення у довкіллі значної кількості шкідливих хімічних речовин, зокрема пестицидів, які не зникають з природи

і накопичуються в організмах людей і тварин, спричиняючи важкі наслідки для їх здоров'я. Саме пестициди вважаються головною причиною «тихої катастрофи» – так експерти ООН охарактеризували руйнування ґрунтів у Європі. 10 грудня – Міжнародний день прав людини і тварин У цей день, починаючи з 1948 р., різні країни та зацікавлені організації відзначають посилення зусиль у сфері дотримання декларації прав людини. Заходи, що проходять цього дня, закликають поважати всіх без винятку членів суспільства, сприяти вихованню толерантності та взаємоповаги не тільки у відношенні до людини, але й до представників тваринного світу. 11 грудня – Міжнародний день гір День гір відзначається 11 грудня і встановлений в 2003 році. Гори займають біля чверті поверхні планети і є місцем проживання майже 10 відсотків світового населення. Це – заповідники для багатьох унікальних видів рослин і тварин, джерела існування та водонасичення усіх основних річок землі. Цього дня активно проводяться дії на усіх рівнях з метою пропаганди значення стійкого розвитку гірських регіонів. Початок Всеукраїнських природоохоронних акцій «Збережи ялинку», «Наша допомога

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

птахам» та ін., метою яких є збереження живої природи взимку. У багатьох лісових господарствах Європи на Різдво ялинки не зрубують, а здають в оренду. Після свят дерево зі збереженою кореневою системою знову повертають до лісу. В Україні на сьогодні проблему утилізації ялинок повністю не вирішено. Після Нового року тисячі дерев, які мають назву «великогабаритне сміття», опиняються на звалищах і, зазвичай, зустрічають там весну. У світі цю проблему вирішують по-різному. У Великій Британії до закінчення свят працюватимуть пункти прийому Різдвяних ялинок. Тільки у Лондоні їх налічується кілька десятків. Населення у цій країні привчають до думки, що ялинки також потрібно здавати на переробку, як макулатуру або одноразовий посуд. Для тих, хто не встиг вивезти ялинку самостійно, передбачено безкоштовний виклик сміттєвоза додому. Австрія також відкриває пункти безкоштовного прийому вживаних ялинок на утилізацію. З них пізніше вироблять паливні брикети або компост. У Швеції та Фінляндії перероблені на меблевих фабриках ялини використовують для виробництва косметики, або для тепла і гарячої води їх спалюють у міських котельнях. У зоопарках ялинову хвою додають у корм слонам, зубрам та іншим мешканцям. Хвойний ліс – це легені планети, велетенська скарбниця вологи, яка потрібна всьому живому. Один гектар лісу очищає за рік 18 млн куб. м повітря, один гектар хвойних рослин зберігає понад 2240 тонн вологи. Ліс – це не тільки рослини, але й «помешкання» тварин. Дбати про збереження лісів – наш святий обов'язок.

Ірина САНКОВСЬКА