Svichnyk 4-2014

Обласне об’єднання церков євангельських християн-баптистів Рівненської області №4 (66),

2014

СИЛА МОЛИТВИ

ЗМІСТ

Н

« айпрекрасніші, найщиріші, найвідвертіші молитви я чув від солдатів під Іловайськом, — згадував капелан, що пережив один із найстрашніших епізодів війни на Сході України. — Де у них бралися такі слова, не знаю…» Навіть ті, хто, захищаючи інших, використовує потужну зброю, розуміють, що більшого захисту, ніж Божий, не існує. Можливість звернутися до Бога у молитві дає людині впевненість і надію, спокій і наснагу. Багато мудрих людей говорили і писали про молитву, та справжнє її значення людина може осягнути лише тоді, коли матиме власний досвід спілкування з Богом. Наразі пропонуємо кілька висловів, які, можливо, дещо образно, одначе дуже яскраво змальовують значення і силу молитви. «Молитва – це мати й дочка сліз, відшкодування за гріхи, міст через спокуси, мур від клопотів, нищителька непорозумінь, ...пожива всіх духовних істот, майбутня радість, необмежена діяльність, джерело чеснот, криниця милостей, невидимий поступ, пожива душі, просвітлення розуму, сокира на зневіру, вияв надії..., дзеркало поступу, здійснення успіху, об'явлення майбутнього, ознака слави» (Іоанн Лествичник). Сьогодні наше суспільство відчуває особливу цінність молитви. Хтось уперше звертається до Бога, бо стоїть віч-на-віч із фізичним знищенням; хтось, наляканий непевністю майбутнього, шукає у молитві втіхи і підбадьорення, а комусь вона стає душевними ліками, що обертають віру на добро. Для багатьох християн молитва — це зброя і захист. Для Бога ж молитва людини — це можливість виконати Свою волю в її житті й існуванні всього світу. Ми віримо, що щире і довірливе звернення до Всевишнього має велике значення для українців і нашого краю. Господь сказав Своєму народові у найгірші для нього дні: «І дбайте про спокій міста…, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій» (Єр. 29:7). Саме тому на сторінках журналу ми хотіли ще раз нагадати читачам про важливість, значення і силу молитви. Автори міркували над тим, що може бути перешкодою у молитві і що зробить її сильнішою, як молитва може змінити духовне і соціальне життя людини, її ставлення до себе і світу.

РЕДКОЛЕГІЯ

4 7 8 12 14 16 24 26 28 36

МОЛИТОВНЕ ЖИТТЯ ІСУСА ХРИСТА Микола ЧАЙКА

ЯК І ДО КОГО МОЛИТИСЯ? Володимир НЕСТЕРУК

Журнал Засновник і видавець: Обласне об’єднання церков євангельських християн-баптистів Рівненської області

ЗАСТУПНИЦЬКА МОЛИТВА Іван МИХАЛЬЧУК

ПЕРЕШКОДИ В МОЛИТВІ

Видається на кошти добровільних пожертвувань

Олександр ПАХАЙ

МОЛИТВА ЛИЦЕМІРА

Потребує молитовної та фінансової підтримки християн

Тарас БРИЧУК

«БЕЗПЕРЕСТАНКУ МОЛIТЬСЯ!»

Олег НИСИНЕЦЬ

«Я ЗРОЗУМІЛА, ЩО ПЕРЕДУСІМ І НАЙВАЖЛИВІШЕ — ЦЕ МОЛИТВА І СПІЛКУВАННЯ З БОГОМ». Інтерв’ю із ЗОРЯНОЮ ВУЇВ

У КРУТЕЖАХ ВІЙНИ

Запрошує до співпраці проповідників, поетів, письменників, композиторів — усіх, хто хоче і може служити євангельським словом Пишіть на адресу: 33001, м. Рівне, вул. Дворецька, 41

Ліна БОРОДИНСЬКА

«Я – ТУТ. Я – ПОРУЧ. ТИ ТIЛЬКИ МОЛИСЬ»

Телефонуйте: (0362) 63-34-11

Світлана БЕРЕЗА

E-mail: shevchuk_luda@mail.ru

90-РІЧЧЯ ОСТРОЖЕЦЬКОЇ ЦЕРКВИ Ольга ПЕТРОВА

Над номером працювали:

32

ДУХОВНО ЗБУДОВУЮЧА КОНФЕРЕНЦІЯ ПАСТОРІВ ТА ДИЯКОНІВ

38

БУДЬМО ГОТОВІ, БО ЧАСУ КІНЦЯ СВІТУ НЕ ЗНАЄ НІХТО!

Головний редактор Василь Басараба

Петро НАКОНЕЧНИЙ та Микола ГАВРИЛЮК Наталія ПЕТРУК

Я бачу Його на схилі пагорба... Повільно догорає полум’яний захід. Від гори стелиться довга чорна тінь. Примхливою змійкою в’ється вгору вузенька стежинка, якою пробирається Подорожній. Я знаю Його. Дивлюся в Його ясні лагідні очі, споглядаю святе обличчя, обрамлене світлими пасмами кучерявого волосся, і душа наповнюється священним трепетом. Переді мною — Сам незрівнянний Божий Син. «Ісус молиться», с. 6 А як справи з твоїм тихим молитовним місцем? Можливо, ти також уже чуєш вигук: «Улюблена дитино, а твоя стежина, бува, не заросла травою!?» Друже, не дай бур'янові виростати на твоїй стежині! Невпинно молися! Жодного дня не проводь без молитви! «А твоя стежинка не заросла травою?», с. 7 ...Молитва — найбільше таємниче знаряддя Бога в плані спасіння людини. Вона необхідна для неї як єдиний засіб особистого спасіння. Без молитви не спасеться жодна душа. Молитва необхідна для віруючих, спасенних Богом людей, які живуть у цьому світі — перебувають на ворожій території — як сполучна ланка з їхньою Батьківщиною, з їхнім Богом-Отцем. Вони потребують постійної допомоги, і ця допомога може бути послана лишень у відповідь на молитви. «Секрет і сила молитви», с. 11 Ви можете жити, пливучи за течією закономірностей цього світу, вирішуючи самостійно, що вам під силу, а що ні. Але щира щоденна молитва за різні, можливо, й дріб’язкові обставини життя, зблизить вас із Господом і покаже силу своєї дії, укріпивши віру в єдиного Всемогутнього Бога! Світлана ВОРОНА, «Закономірність або ж сила Божа», с. 18 Якщо президент Вашингтон міг щоранку підніматися о 4:00, щоб мати час для молитви, можливо, і ви зможете підніматися раніше від інших членів сім'ї, щоб мати час для молитви. Вам необов’язково потрібно стояти ночами навколішки чи лежати на підлозі, плачучи і вигукуючи без кінця: «О Боже, віддай мені Шотландію або я помру!», як це робив Джон Нокс... «Ставши на коліна, вони перемогли», с. 21

Теологічний редактор Михайло Ільюк Відповідальний редактор Людмила Шевчук Літературний редактор Олена Ярмушко Редакційна колегія Світлана Береза Ліна Бородинська Олександр Пахай Світлана Ворона Наталія Петрук Дизайн і комп’ютерна верстка Наталія Качановська Реєстраційний номер РВ № 377 28 січня 2004 року Часопис надруковано у ТзОВ «Каліграф», м. Рівне, вул. Київська, 69, тел. (0362) 64-24-32 © тексту, малюнків, фото, оформлення «Свічник», 2014 р. При передруку матеріалів посилання на часопис обов’язкове Рукописи не рецензуються і не повертаються Думка редакції не завжди співпадає з думкою авторів матеріалів, що публікуються. Обсяг — 14 аркушів Друк — офсетний Тираж — 1500 примірників Розповсюдження безкоштовне Журнал виходить щоквартально Замовлення №

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

3

ЗМІСТ

Н

« айпрекрасніші, найщиріші, найвідвертіші молитви я чув від солдатів під Іловайськом, — згадував капелан, що пережив один із найстрашніших епізодів війни на Сході України. — Де у них бралися такі слова, не знаю…» Навіть ті, хто, захищаючи інших, використовує потужну зброю, розуміють, що більшого захисту, ніж Божий, не існує. Можливість звернутися до Бога у молитві дає людині впевненість і надію, спокій і наснагу. Багато мудрих людей говорили і писали про молитву, та справжнє її значення людина може осягнути лише тоді, коли матиме власний досвід спілкування з Богом. Наразі пропонуємо кілька висловів, які, можливо, дещо образно, одначе дуже яскраво змальовують значення і силу молитви. «Молитва – це мати й дочка сліз, відшкодування за гріхи, міст через спокуси, мур від клопотів, нищителька непорозумінь, ...пожива всіх духовних істот, майбутня радість, необмежена діяльність, джерело чеснот, криниця милостей, невидимий поступ, пожива душі, просвітлення розуму, сокира на зневіру, вияв надії..., дзеркало поступу, здійснення успіху, об'явлення майбутнього, ознака слави» (Іоанн Лествичник). Сьогодні наше суспільство відчуває особливу цінність молитви. Хтось уперше звертається до Бога, бо стоїть віч-на-віч із фізичним знищенням; хтось, наляканий непевністю майбутнього, шукає у молитві втіхи і підбадьорення, а комусь вона стає душевними ліками, що обертають віру на добро. Для багатьох християн молитва — це зброя і захист. Для Бога ж молитва людини — це можливість виконати Свою волю в її житті й існуванні всього світу. Ми віримо, що щире і довірливе звернення до Всевишнього має велике значення для українців і нашого краю. Господь сказав Своєму народові у найгірші для нього дні: «І дбайте про спокій міста…, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій» (Єр. 29:7). Саме тому на сторінках журналу ми хотіли ще раз нагадати читачам про важливість, значення і силу молитви. Автори міркували над тим, що може бути перешкодою у молитві і що зробить її сильнішою, як молитва може змінити духовне і соціальне життя людини, її ставлення до себе і світу.

РЕДКОЛЕГІЯ

4 7 8 12 14 16 24 26 28 36

МОЛИТОВНЕ ЖИТТЯ ІСУСА ХРИСТА Микола ЧАЙКА

ЯК І ДО КОГО МОЛИТИСЯ? Володимир НЕСТЕРУК

Журнал Засновник і видавець: Обласне об’єднання церков євангельських християн-баптистів Рівненської області

ЗАСТУПНИЦЬКА МОЛИТВА Іван МИХАЛЬЧУК

ПЕРЕШКОДИ В МОЛИТВІ

Видається на кошти добровільних пожертвувань

Олександр ПАХАЙ

МОЛИТВА ЛИЦЕМІРА

Потребує молитовної та фінансової підтримки християн

Тарас БРИЧУК

«БЕЗПЕРЕСТАНКУ МОЛIТЬСЯ!»

Олег НИСИНЕЦЬ

«Я ЗРОЗУМІЛА, ЩО ПЕРЕДУСІМ І НАЙВАЖЛИВІШЕ — ЦЕ МОЛИТВА І СПІЛКУВАННЯ З БОГОМ». Інтерв’ю із ЗОРЯНОЮ ВУЇВ

У КРУТЕЖАХ ВІЙНИ

Запрошує до співпраці проповідників, поетів, письменників, композиторів — усіх, хто хоче і може служити євангельським словом Пишіть на адресу: 33001, м. Рівне, вул. Дворецька, 41

Ліна БОРОДИНСЬКА

«Я – ТУТ. Я – ПОРУЧ. ТИ ТIЛЬКИ МОЛИСЬ»

Телефонуйте: (0362) 63-34-11

Світлана БЕРЕЗА

E-mail: shevchuk_luda@mail.ru

90-РІЧЧЯ ОСТРОЖЕЦЬКОЇ ЦЕРКВИ Ольга ПЕТРОВА

Над номером працювали:

32

ДУХОВНО ЗБУДОВУЮЧА КОНФЕРЕНЦІЯ ПАСТОРІВ ТА ДИЯКОНІВ

38

БУДЬМО ГОТОВІ, БО ЧАСУ КІНЦЯ СВІТУ НЕ ЗНАЄ НІХТО!

Головний редактор Василь Басараба

Петро НАКОНЕЧНИЙ та Микола ГАВРИЛЮК Наталія ПЕТРУК

Я бачу Його на схилі пагорба... Повільно догорає полум’яний захід. Від гори стелиться довга чорна тінь. Примхливою змійкою в’ється вгору вузенька стежинка, якою пробирається Подорожній. Я знаю Його. Дивлюся в Його ясні лагідні очі, споглядаю святе обличчя, обрамлене світлими пасмами кучерявого волосся, і душа наповнюється священним трепетом. Переді мною — Сам незрівнянний Божий Син. «Ісус молиться», с. 6 А як справи з твоїм тихим молитовним місцем? Можливо, ти також уже чуєш вигук: «Улюблена дитино, а твоя стежина, бува, не заросла травою!?» Друже, не дай бур'янові виростати на твоїй стежині! Невпинно молися! Жодного дня не проводь без молитви! «А твоя стежинка не заросла травою?», с. 7 ...Молитва — найбільше таємниче знаряддя Бога в плані спасіння людини. Вона необхідна для неї як єдиний засіб особистого спасіння. Без молитви не спасеться жодна душа. Молитва необхідна для віруючих, спасенних Богом людей, які живуть у цьому світі — перебувають на ворожій території — як сполучна ланка з їхньою Батьківщиною, з їхнім Богом-Отцем. Вони потребують постійної допомоги, і ця допомога може бути послана лишень у відповідь на молитви. «Секрет і сила молитви», с. 11 Ви можете жити, пливучи за течією закономірностей цього світу, вирішуючи самостійно, що вам під силу, а що ні. Але щира щоденна молитва за різні, можливо, й дріб’язкові обставини життя, зблизить вас із Господом і покаже силу своєї дії, укріпивши віру в єдиного Всемогутнього Бога! Світлана ВОРОНА, «Закономірність або ж сила Божа», с. 18 Якщо президент Вашингтон міг щоранку підніматися о 4:00, щоб мати час для молитви, можливо, і ви зможете підніматися раніше від інших членів сім'ї, щоб мати час для молитви. Вам необов’язково потрібно стояти ночами навколішки чи лежати на підлозі, плачучи і вигукуючи без кінця: «О Боже, віддай мені Шотландію або я помру!», як це робив Джон Нокс... «Ставши на коліна, вони перемогли», с. 21

Теологічний редактор Михайло Ільюк Відповідальний редактор Людмила Шевчук Літературний редактор Олена Ярмушко Редакційна колегія Світлана Береза Ліна Бородинська Олександр Пахай Світлана Ворона Наталія Петрук Дизайн і комп’ютерна верстка Наталія Качановська Реєстраційний номер РВ № 377 28 січня 2004 року Часопис надруковано у ТзОВ «Каліграф», м. Рівне, вул. Київська, 69, тел. (0362) 64-24-32 © тексту, малюнків, фото, оформлення «Свічник», 2014 р. При передруку матеріалів посилання на часопис обов’язкове Рукописи не рецензуються і не повертаються Думка редакції не завжди співпадає з думкою авторів матеріалів, що публікуються. Обсяг — 14 аркушів Друк — офсетний Тираж — 1500 примірників Розповсюдження безкоштовне Журнал виходить щоквартально Замовлення №

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

3

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ

Коли роздумував над молитовним життям Ісуса Христа, пригадав одну з картин у Третьяковській галереї, яку бачив у роки служби в армії. У зображеного Ісуса на цьому полотні — скорботне лице, але сліз не видно. Художник написав картину так, що сльози Христа можна побачити лише тоді, коли схилиш коліна і підіймеш очі догори. Тому-то і мені, щоб краще зрозуміти молитовне життя Ісуса, захотілося схилити свої коліна перед величчю Божого Сина і помолитися до Нього.

Л

ише пастухи на вифлеємських полях удостоїлися cтати свідками славного, величного приходу Божого Сина на землю і почути слова, які провіщав Господній ангел: «…для вас сьогодні… народився Спаситель…» (Лк. 2:11). І ознака цієї звістки проста — «…Немовля, Яке лежить у яслах» (Лк. 2:12). Але для них була захована таємниця, яка крилася в не-

4

СВІЧНИК

|

4, 2014

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ

бесах і яку відкрив автор Послання до євреїв: «Тому, входячи у світ, Він каже: «Жертв і приношень Ти не схотів, але Ти підготував мені тіло. Всеспалення і жертви за гріх Тобі не до вподоби. Тоді Я сказав: «Ось іду, — як на початку книги написано про Мене, — щоб виконати, Боже, Твою волю» (Євр. 10: 5-7). Ось із такою молитвою послуху входив Божий Син із любов’ю до грішника на землю, будучи одночасно Божим Сином і Сином Людським. Як Божий Син, Він мав постійне єднання зі Своїм Отцем Небесним у молитві і, як Людський Син, — втомлювався, страждав, і тому молився, щоб поповнити Свої сили. Про життя Ісуса Христа до тридцятирічного віку Слово Боже розповідає досить стисло. Лише євангеліст Лука говорить, що «Ісус набув мудрості, віку та благодаті — у Бога і в людей». Його мудрості і розуму дивувалися навіть вчителі храму. Але таємниці життя спільності Його з Отцем Небесним не могли осягнути навіть Марія і Йосип: «…чому ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що Мені треба бути при справах Мого Отця? Та вони не зрозуміли тих слів…» (Лк. 2:49-50). Досліджуючи книги Нового Заповіту, які відкривають Ісуса

Христа як Месію, Спасителя людства, ми переконано можемо сказати, що Його життя постійно проходило в молитві. Христос молився і в присутності людей, і в присутності учнів, і досить багато молився на самоті: відходив у «пустинне місце й там молився» (Мк. 1:35).

Де і за яких обставин Христос молився Перша молитва Христа, про яку нам говорять євангелісти, пролунала під час Його хрещення: «…і коли Ісус, також хрестившись, молився, — розкрилися небеса…» (Лк. 3:21-22). Це була молитва перед Його виходом на місійну працю. Христос молився: • На горі Преображення: «І сталося, що під час молитви вигляд Його обличчя змінився, а Його одяг став білим та блискучим». Ця молитва відкрила для Івана, Петра і Якова славу Божого Царства.

• Перед вибором Своїх учнів як апостолів (Лк. 6:12-13). Ця молитва була на самоті на горі.

• Біля гробу Лазаря (Ів. 11:41-42). Ця молитва воскресила Лазаря і засвідчила для людей, що Отець послав Його.

• У Гефсиманії перед Своїми стражданнями: «Перебуваючи у великій тривозі, Він ще ревніше молився…» (Лк. 22:44). Ця молитва підготувала Його до страждання: «З’явився Йому ангел з неба, який додавав Йому сили» (Лк. 22:43).

• Під час страждань на Голгофі: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять!» (Лк. 23:34). Це молитва за ворогів.

• На хресті під час страждань і смерті: «…Боже мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?» (Мт. 27:46). «… Отче, у Твої руки передаю Свій дух!» (Лк. 23:46). Це була остання молитва Христа в земному тілі.

•

У небесах після вознесіння на небо до Свого Отця, щоб послав Духа Святого, Утішителя, для учнів і тих, хто увірує слову їхньому (Церкві Його): «І Я попрошу Отця, і дасть вам Іншого Утішителя, щоб навіки перебував з вами» (Ів. 14:16). (Ніхто з учнів не чув тієї молитви, але був очевидний результат і відповідь на неї: Дух Святий зійшов на апостолів у День П’ятидесятниці.)

Коли молився Христос Він молився в різний час. Христос не соромився ні при учнях, ні при натовпах людей під час звершення місійної праці підіймати очі до неба і благати Свого Отця. «Того часу… Ісус… сказав: «Славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі…» (Мт. 11:25). Христос не тільки вчив Своїх учнів мати таємну кімнату для молитви, але й Сам відходив в пустинні місця і дуже раненько молився: «А вставши вранці, ще вдосвіта, Він вийшов і попрямував у пустинне місце й там молився» (Мр. 1:35). Євангеліст Лука описує, що Христос молився вночі: «Сталося тими днями, що Він вийшов на гору помолитися і провів цілу ніч у молитві до Бога» (Лк. 6:12). Христос молився і ввечері: «Відпустивши народ, піднявся Сам на гору, щоб помолитися. Як звечоріло, Він залишався там на самоті» (Мт. 14:23).

Як молився Христос «…Ісус підвів очі до неба й сказав: «Отче, прийшов час. Прослав Свого Сина, щоби [Твій] Син прославив Тебе» (Ів. 17:1). Євангеліст Лука, описуючи молитву боротьби Христа в Гефсиманії, каже, що Він «…відійшов від них на віддаль, як кинути каменем, упав на коліна й молився» (Лк. 22:41). Певно,

Христос молився до Свого Отця не в якійсь особливій позі. Євангеліст Матвій пише, що Він «…упав долілиць, молячись…» (Мт. 26:39). Це була особлива молитва Христа. Автор Послання до євреїв оповідає, що Він молився «з великим риданням і слізьми…» (Євр. 5:7). Знаючи Голгофські страждання і смерть на хресті, можна було б запитати в автора цього листа: як же ж Отець почув Його і дав відповідь? Певно, скоріше треба вірити словам молитви Христа на хресті: «…Боже мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?» (Мт. 27:46). Христос знав, що Він і для Того прийшов, щоб померти за людський гріх, але, будучи в людському тілі, вів боротьбу перед Своїми стражданнями і смертю. Ретельно досліджуючи Слово Боже, можна побачити, що відповідь на молитву Ісуса Христа прийшла неодмінно. По-перше, «з’явився ж Йому ангел з неба, який додавав Йому сили» (Лк. 22:43). По-друге, євангеліст Матвій говорить, що Христос двічі повторював ту саму молитву. Однак там є відмінність. Першого разу це було прохання, щоб чаша страждань пройшла мимо Нього, а вдруге це вже було переконання, що ця чаша не може пройти повз Нього. Отець Небесний, напевно, дав Йому це зрозуміти: «Отче Мій, якщо ця чаша не може обминути, щоб Я не пив її, нехай буде Твоя воля» (Мт. 26:42). По-третє, аналізуючи страждання Ісуса Христа і беручи до уваги те, що Він падав під вагою хреста, а в Гефсиманії «піт Його став, як краплини крові, що капали на землю» (Лк. 22:44), можна припустити, що Його смерть могла наступити передчасно. А Отець Небесний запланував і місце, і час смерті Свого Сина (на Голгофі і саме на хресті), щоб стати прокляттям за людський гріх, і тому Він був вислуханий і збережений від передчасної смерті.

За кого молився Христос У Гефсиманії Христос молився за Себе і за Своїх учнів (Ів. 17:9), за тих, що повірують через їхнє слово (Ів. 17:20), і особливо за Петра як пастора Першоапостольської церкви: «Симоне, Симоне, ось сатана випросив вас, щоби пересіяти, як пшеницю; Я ж благав за тебе, щоб не забракло тобі віри» (Лк. 22:31-32). Дивно, що Христос не заборонив сатані пересіювати учнів, але лише молився, щоб не зменшилася їхня віра. Він дав право Петрові приймати рішення самостійно, лише опираючись на віру, і вести боротьбу зі стражданнями, спокусами та випробуваннями у вірі і терпінні. Аналізуючи молитовне життя Ісуса Христа в світлі Його Божественного Слова, хочеться схилитися перед Ним і в молитві сказати Йому так, як сказали учні: «Господи, навчи нас молитись…» (Лк. 11:1). Але пам’ятаймо, що ця наука іноді буває важкою, бо Христос не тільки для учнів дав чудовий приклад молитви «Отче наш…» (Мт. 6:9-13), але й допускав бурі на морі, страждання, хвороби, утиски, кайдани, і навіть мученицьку смерть. Якими ж гарячими стають наші молитви, коли і ми потрапляємо в біду, хворобу чи тоді, коли страждають наші рідні та близькі! Тож на прикладі молитовного життя Ісуса Христа навчімося ревно молитися, покладаючись на Божі обітниці і Його допомогу у випробуванні. Розуміння того, що наші молитви можуть бути використані Богом для досягнення Його мети, будуть для нас великим підбадьоренням.

Микола ЧАЙКА, заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області 4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

5

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ

Коли роздумував над молитовним життям Ісуса Христа, пригадав одну з картин у Третьяковській галереї, яку бачив у роки служби в армії. У зображеного Ісуса на цьому полотні — скорботне лице, але сліз не видно. Художник написав картину так, що сльози Христа можна побачити лише тоді, коли схилиш коліна і підіймеш очі догори. Тому-то і мені, щоб краще зрозуміти молитовне життя Ісуса, захотілося схилити свої коліна перед величчю Божого Сина і помолитися до Нього.

Л

ише пастухи на вифлеємських полях удостоїлися cтати свідками славного, величного приходу Божого Сина на землю і почути слова, які провіщав Господній ангел: «…для вас сьогодні… народився Спаситель…» (Лк. 2:11). І ознака цієї звістки проста — «…Немовля, Яке лежить у яслах» (Лк. 2:12). Але для них була захована таємниця, яка крилася в не-

4

СВІЧНИК

|

4, 2014

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ

бесах і яку відкрив автор Послання до євреїв: «Тому, входячи у світ, Він каже: «Жертв і приношень Ти не схотів, але Ти підготував мені тіло. Всеспалення і жертви за гріх Тобі не до вподоби. Тоді Я сказав: «Ось іду, — як на початку книги написано про Мене, — щоб виконати, Боже, Твою волю» (Євр. 10: 5-7). Ось із такою молитвою послуху входив Божий Син із любов’ю до грішника на землю, будучи одночасно Божим Сином і Сином Людським. Як Божий Син, Він мав постійне єднання зі Своїм Отцем Небесним у молитві і, як Людський Син, — втомлювався, страждав, і тому молився, щоб поповнити Свої сили. Про життя Ісуса Христа до тридцятирічного віку Слово Боже розповідає досить стисло. Лише євангеліст Лука говорить, що «Ісус набув мудрості, віку та благодаті — у Бога і в людей». Його мудрості і розуму дивувалися навіть вчителі храму. Але таємниці життя спільності Його з Отцем Небесним не могли осягнути навіть Марія і Йосип: «…чому ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що Мені треба бути при справах Мого Отця? Та вони не зрозуміли тих слів…» (Лк. 2:49-50). Досліджуючи книги Нового Заповіту, які відкривають Ісуса

Христа як Месію, Спасителя людства, ми переконано можемо сказати, що Його життя постійно проходило в молитві. Христос молився і в присутності людей, і в присутності учнів, і досить багато молився на самоті: відходив у «пустинне місце й там молився» (Мк. 1:35).

Де і за яких обставин Христос молився Перша молитва Христа, про яку нам говорять євангелісти, пролунала під час Його хрещення: «…і коли Ісус, також хрестившись, молився, — розкрилися небеса…» (Лк. 3:21-22). Це була молитва перед Його виходом на місійну працю. Христос молився: • На горі Преображення: «І сталося, що під час молитви вигляд Його обличчя змінився, а Його одяг став білим та блискучим». Ця молитва відкрила для Івана, Петра і Якова славу Божого Царства.

• Перед вибором Своїх учнів як апостолів (Лк. 6:12-13). Ця молитва була на самоті на горі.

• Біля гробу Лазаря (Ів. 11:41-42). Ця молитва воскресила Лазаря і засвідчила для людей, що Отець послав Його.

• У Гефсиманії перед Своїми стражданнями: «Перебуваючи у великій тривозі, Він ще ревніше молився…» (Лк. 22:44). Ця молитва підготувала Його до страждання: «З’явився Йому ангел з неба, який додавав Йому сили» (Лк. 22:43).

• Під час страждань на Голгофі: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять!» (Лк. 23:34). Це молитва за ворогів.

• На хресті під час страждань і смерті: «…Боже мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?» (Мт. 27:46). «… Отче, у Твої руки передаю Свій дух!» (Лк. 23:46). Це була остання молитва Христа в земному тілі.

•

У небесах після вознесіння на небо до Свого Отця, щоб послав Духа Святого, Утішителя, для учнів і тих, хто увірує слову їхньому (Церкві Його): «І Я попрошу Отця, і дасть вам Іншого Утішителя, щоб навіки перебував з вами» (Ів. 14:16). (Ніхто з учнів не чув тієї молитви, але був очевидний результат і відповідь на неї: Дух Святий зійшов на апостолів у День П’ятидесятниці.)

Коли молився Христос Він молився в різний час. Христос не соромився ні при учнях, ні при натовпах людей під час звершення місійної праці підіймати очі до неба і благати Свого Отця. «Того часу… Ісус… сказав: «Славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі…» (Мт. 11:25). Христос не тільки вчив Своїх учнів мати таємну кімнату для молитви, але й Сам відходив в пустинні місця і дуже раненько молився: «А вставши вранці, ще вдосвіта, Він вийшов і попрямував у пустинне місце й там молився» (Мр. 1:35). Євангеліст Лука описує, що Христос молився вночі: «Сталося тими днями, що Він вийшов на гору помолитися і провів цілу ніч у молитві до Бога» (Лк. 6:12). Христос молився і ввечері: «Відпустивши народ, піднявся Сам на гору, щоб помолитися. Як звечоріло, Він залишався там на самоті» (Мт. 14:23).

Як молився Христос «…Ісус підвів очі до неба й сказав: «Отче, прийшов час. Прослав Свого Сина, щоби [Твій] Син прославив Тебе» (Ів. 17:1). Євангеліст Лука, описуючи молитву боротьби Христа в Гефсиманії, каже, що Він «…відійшов від них на віддаль, як кинути каменем, упав на коліна й молився» (Лк. 22:41). Певно,

Христос молився до Свого Отця не в якійсь особливій позі. Євангеліст Матвій пише, що Він «…упав долілиць, молячись…» (Мт. 26:39). Це була особлива молитва Христа. Автор Послання до євреїв оповідає, що Він молився «з великим риданням і слізьми…» (Євр. 5:7). Знаючи Голгофські страждання і смерть на хресті, можна було б запитати в автора цього листа: як же ж Отець почув Його і дав відповідь? Певно, скоріше треба вірити словам молитви Христа на хресті: «…Боже мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?» (Мт. 27:46). Христос знав, що Він і для Того прийшов, щоб померти за людський гріх, але, будучи в людському тілі, вів боротьбу перед Своїми стражданнями і смертю. Ретельно досліджуючи Слово Боже, можна побачити, що відповідь на молитву Ісуса Христа прийшла неодмінно. По-перше, «з’явився ж Йому ангел з неба, який додавав Йому сили» (Лк. 22:43). По-друге, євангеліст Матвій говорить, що Христос двічі повторював ту саму молитву. Однак там є відмінність. Першого разу це було прохання, щоб чаша страждань пройшла мимо Нього, а вдруге це вже було переконання, що ця чаша не може пройти повз Нього. Отець Небесний, напевно, дав Йому це зрозуміти: «Отче Мій, якщо ця чаша не може обминути, щоб Я не пив її, нехай буде Твоя воля» (Мт. 26:42). По-третє, аналізуючи страждання Ісуса Христа і беручи до уваги те, що Він падав під вагою хреста, а в Гефсиманії «піт Його став, як краплини крові, що капали на землю» (Лк. 22:44), можна припустити, що Його смерть могла наступити передчасно. А Отець Небесний запланував і місце, і час смерті Свого Сина (на Голгофі і саме на хресті), щоб стати прокляттям за людський гріх, і тому Він був вислуханий і збережений від передчасної смерті.

За кого молився Христос У Гефсиманії Христос молився за Себе і за Своїх учнів (Ів. 17:9), за тих, що повірують через їхнє слово (Ів. 17:20), і особливо за Петра як пастора Першоапостольської церкви: «Симоне, Симоне, ось сатана випросив вас, щоби пересіяти, як пшеницю; Я ж благав за тебе, щоб не забракло тобі віри» (Лк. 22:31-32). Дивно, що Христос не заборонив сатані пересіювати учнів, але лише молився, щоб не зменшилася їхня віра. Він дав право Петрові приймати рішення самостійно, лише опираючись на віру, і вести боротьбу зі стражданнями, спокусами та випробуваннями у вірі і терпінні. Аналізуючи молитовне життя Ісуса Христа в світлі Його Божественного Слова, хочеться схилитися перед Ним і в молитві сказати Йому так, як сказали учні: «Господи, навчи нас молитись…» (Лк. 11:1). Але пам’ятаймо, що ця наука іноді буває важкою, бо Христос не тільки для учнів дав чудовий приклад молитви «Отче наш…» (Мт. 6:9-13), але й допускав бурі на морі, страждання, хвороби, утиски, кайдани, і навіть мученицьку смерть. Якими ж гарячими стають наші молитви, коли і ми потрапляємо в біду, хворобу чи тоді, коли страждають наші рідні та близькі! Тож на прикладі молитовного життя Ісуса Христа навчімося ревно молитися, покладаючись на Божі обітниці і Його допомогу у випробуванні. Розуміння того, що наші молитви можуть бути використані Богом для досягнення Його мети, будуть для нас великим підбадьоренням.

Микола ЧАЙКА, заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області 4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

5

РОЗДУМИ ВГОЛОС

ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ

Ісус молиться… Я

бачу Його на схилі пагорба... Повільно догорає полум’яний захід. Від гори стелиться довга чорна тінь. Примхливою змійкою в’ється вгору вузенька стежинка, якою пробирається Подорожній. Я знаю Його. Дивлюся в Його ясні лагідні очі, споглядаю святе обличчя, обрамлене світлими пасмами кучерявого волосся, і душа наповнюється священним трепетом. Переді мною — Сам незрівнянний Божий Син. Повільно і серйозно Він підіймається звивистою стежинкою. Щось загадкове таїться у Його погляді. Що шукає Він там , на вершині гори, адже настає прохолодна ніч? У долині змовкає говір і шум. Усюди — сонна тиша. Можливо, на Нього там хтось чекає? Чи Йому ніде спати? На небі незліченним роєм замерехтіли зорі. На якусь мить морок огорнув вершину. Але ось величаво виплив сріблястий місяць, і холодне світло пронизало імлу. Затремтіли полохливі тіні. І тоді я знову побачила Його. Він стояв самотній на дикій скелі. Коліна Христа були схилені, немов для молитви, губи тихо ворушилися, а натхненні очі дивилися прямо вгору. Вітер, що зненацька з’явився, раптом сколихнув Його легкий одяг, побавився хвилястим волоссям, рвучко повіяв в обличчя і знову понісся вдалину.

Потім мені видалося, начебто Він підіймався, щоби зійти вниз. Але ні: пильно вдивилася і... побачила прекрасну, чарівну картину: Він простягнув Свої Божественні руки до далеких мерехтливих вогників, і вони начебто заіскрилися веселіше і яскравіше, підбадьоривши скорботну душу самотнього Сина... А потім я помітила, як Його голова схилилася на груди, але руки все ж таки тремтіли в місячному сяйві, ніби кликали, просили, ридали... Тільки тієї миті я цілком зрозуміла, що Христос молиться... q

ЯК І ДО КОГО МОЛИТИСЯ?

Чи можна звертатися до Бога через різних святих?

Наталія Мирончук, м. Рівне

Б

агато віруючих помилково вважають, що звертатися до Бога в молитві потрібно за допомогою різних святих, які нібито заступаються за тих, хто молиться до Бога. Це знецінює жертву нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, Який помер за гріхи всього людства. Кожна людина, яка звертається до Бога в молитві, повинна пам’ятати, що посередником для неї не може бути жодна інша людина: ні священик, ні єпископ, ні пастор, а також жодне зображення і жоден образ на картині. Чому моя відповідь така категорична? Людина, народжена від Бога, виконує лише Його волю і дотримується тільки Слова Божого. Свого часу Ісус Христос називав ту людину блаженною, яка «слухає Його Слово і його береже» (Лк. 11:28). Тому саме з Божих слів ми дізнаємося, що в нас один Посередник, через Якого ми можемо молитися до Отця нашого Небесного: «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12). Біблія нам відкриває, що людина, яка згрішила проти Бога, з того моменту перебуває в стані ворожнечі з Ним. Для того щоб їй примиритися з Богом, саме і потрібний Посередник, адже роль посередника полягає у тому, щоб достеменно знати дві сторони, які ворогують.

Саме Ісус Христос добре знає сторону Бога-Отця, а також, будучи в людському тілі на землі, Він досконало знає людину. Саме Він пожертвував Собою, добровільно віддавши Своє тіло на хрест: «І в одному тілі примирити обох їх з Богом через хрест, на якому Він вбив їхню ворожнечу (Еф. 2:16). У Посланні до Тимофія святий Павло також вказує лише на ім’я Ісуса Христа: «Бо Один Бог, Один і Посередник між Богом і людьми — чоловік Ісус Христос, Який віддав Себе Самого на викуп за всіх» (1 Тим. 2:5-6). Сам Ісус переконливо свідчив одному із Своїх учнів, на ім’я Хома: «До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6). «Просіть в ім’я Моє», — каже Ісус Христос. Молитися в ім’я Ісуса Христа — значить більше, ніж згадувати Його ім’я на початку і в кінці молитви. «Якщо ви Мене любите, — каже Він, — Мої заповіді зберігайте (Ів. 14:15). Він спасає людей не в гріхах, а від гріхів, і ті, хто любить Його, виявлять Свою любов і в послуху. Ми можемо приходити в Божу присутність в ім’я Ісуса Христа з дитячою довірою, не маючи потреби в жодному посереднику; через Ісуса Христа ми відкриваємо свої серця Тому Отцеві, Який знає нас і любить. Тож будемо приносити наші потреби лише до Небесного Отця в ім’я Ісуса Христа. Бог обов’язково почує кожну нашу молитву. q

А ТВОЯ СТЕЖИНКА НЕ ЗАРОСЛА ТРАВОЮ?

Володимир НЕСТЕРУК, пастор рівненської церкви «Відродження»

В

Африці, де домівки складаються лише з однієї кімнати, в якій частенько буває досить людно, християнам складно усамітнитися, аби поговорити сам на сам із Богом. Тоді вони вимушені шукати собі самотні і тихі місця в лісі, де б могли помолитися. У кожного є своє власне пристанище, до якого веде помітна вузенька стежина серед високої трави і яку витоптує тільки власник цієї тихої місцини. Буває, що хтось із любов'ю і водночас докором викриває іншого: «Брате, твоя стежина вже заросла травою!» Тоді інший внутрішньо сахається і спохвачується. Так, це правда: його стежина заросла травою, а все тому, що він уже давно не усамітнювався з Богом у своєму тихому притулку. Він на якийсь час забув про молитву. А як справи з твоїм тихим молитовним місцем? Можливо, ти також уже чуєш вигук: «Улюблена дитино, а твоя стежина, бува, не заросла травою!?» Друже, не дай бур'янові виростати на твоїй стежині! Невпинно молися! Жодного дня не проводь без молитви! q

Автор невідомий 6

СВІЧНИК

|

4, 2014

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

7

РОЗДУМИ ВГОЛОС

ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ

Ісус молиться… Я

бачу Його на схилі пагорба... Повільно догорає полум’яний захід. Від гори стелиться довга чорна тінь. Примхливою змійкою в’ється вгору вузенька стежинка, якою пробирається Подорожній. Я знаю Його. Дивлюся в Його ясні лагідні очі, споглядаю святе обличчя, обрамлене світлими пасмами кучерявого волосся, і душа наповнюється священним трепетом. Переді мною — Сам незрівнянний Божий Син. Повільно і серйозно Він підіймається звивистою стежинкою. Щось загадкове таїться у Його погляді. Що шукає Він там , на вершині гори, адже настає прохолодна ніч? У долині змовкає говір і шум. Усюди — сонна тиша. Можливо, на Нього там хтось чекає? Чи Йому ніде спати? На небі незліченним роєм замерехтіли зорі. На якусь мить морок огорнув вершину. Але ось величаво виплив сріблястий місяць, і холодне світло пронизало імлу. Затремтіли полохливі тіні. І тоді я знову побачила Його. Він стояв самотній на дикій скелі. Коліна Христа були схилені, немов для молитви, губи тихо ворушилися, а натхненні очі дивилися прямо вгору. Вітер, що зненацька з’явився, раптом сколихнув Його легкий одяг, побавився хвилястим волоссям, рвучко повіяв в обличчя і знову понісся вдалину.

Потім мені видалося, начебто Він підіймався, щоби зійти вниз. Але ні: пильно вдивилася і... побачила прекрасну, чарівну картину: Він простягнув Свої Божественні руки до далеких мерехтливих вогників, і вони начебто заіскрилися веселіше і яскравіше, підбадьоривши скорботну душу самотнього Сина... А потім я помітила, як Його голова схилилася на груди, але руки все ж таки тремтіли в місячному сяйві, ніби кликали, просили, ридали... Тільки тієї миті я цілком зрозуміла, що Христос молиться... q

ЯК І ДО КОГО МОЛИТИСЯ?

Чи можна звертатися до Бога через різних святих?

Наталія Мирончук, м. Рівне

Б

агато віруючих помилково вважають, що звертатися до Бога в молитві потрібно за допомогою різних святих, які нібито заступаються за тих, хто молиться до Бога. Це знецінює жертву нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, Який помер за гріхи всього людства. Кожна людина, яка звертається до Бога в молитві, повинна пам’ятати, що посередником для неї не може бути жодна інша людина: ні священик, ні єпископ, ні пастор, а також жодне зображення і жоден образ на картині. Чому моя відповідь така категорична? Людина, народжена від Бога, виконує лише Його волю і дотримується тільки Слова Божого. Свого часу Ісус Христос називав ту людину блаженною, яка «слухає Його Слово і його береже» (Лк. 11:28). Тому саме з Божих слів ми дізнаємося, що в нас один Посередник, через Якого ми можемо молитися до Отця нашого Небесного: «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12). Біблія нам відкриває, що людина, яка згрішила проти Бога, з того моменту перебуває в стані ворожнечі з Ним. Для того щоб їй примиритися з Богом, саме і потрібний Посередник, адже роль посередника полягає у тому, щоб достеменно знати дві сторони, які ворогують.

Саме Ісус Христос добре знає сторону Бога-Отця, а також, будучи в людському тілі на землі, Він досконало знає людину. Саме Він пожертвував Собою, добровільно віддавши Своє тіло на хрест: «І в одному тілі примирити обох їх з Богом через хрест, на якому Він вбив їхню ворожнечу (Еф. 2:16). У Посланні до Тимофія святий Павло також вказує лише на ім’я Ісуса Христа: «Бо Один Бог, Один і Посередник між Богом і людьми — чоловік Ісус Христос, Який віддав Себе Самого на викуп за всіх» (1 Тим. 2:5-6). Сам Ісус переконливо свідчив одному із Своїх учнів, на ім’я Хома: «До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6). «Просіть в ім’я Моє», — каже Ісус Христос. Молитися в ім’я Ісуса Христа — значить більше, ніж згадувати Його ім’я на початку і в кінці молитви. «Якщо ви Мене любите, — каже Він, — Мої заповіді зберігайте (Ів. 14:15). Він спасає людей не в гріхах, а від гріхів, і ті, хто любить Його, виявлять Свою любов і в послуху. Ми можемо приходити в Божу присутність в ім’я Ісуса Христа з дитячою довірою, не маючи потреби в жодному посереднику; через Ісуса Христа ми відкриваємо свої серця Тому Отцеві, Який знає нас і любить. Тож будемо приносити наші потреби лише до Небесного Отця в ім’я Ісуса Христа. Бог обов’язково почує кожну нашу молитву. q

А ТВОЯ СТЕЖИНКА НЕ ЗАРОСЛА ТРАВОЮ?

Володимир НЕСТЕРУК, пастор рівненської церкви «Відродження»

В

Африці, де домівки складаються лише з однієї кімнати, в якій частенько буває досить людно, християнам складно усамітнитися, аби поговорити сам на сам із Богом. Тоді вони вимушені шукати собі самотні і тихі місця в лісі, де б могли помолитися. У кожного є своє власне пристанище, до якого веде помітна вузенька стежина серед високої трави і яку витоптує тільки власник цієї тихої місцини. Буває, що хтось із любов'ю і водночас докором викриває іншого: «Брате, твоя стежина вже заросла травою!» Тоді інший внутрішньо сахається і спохвачується. Так, це правда: його стежина заросла травою, а все тому, що він уже давно не усамітнювався з Богом у своєму тихому притулку. Він на якийсь час забув про молитву. А як справи з твоїм тихим молитовним місцем? Можливо, ти також уже чуєш вигук: «Улюблена дитино, а твоя стежина, бува, не заросла травою!?» Друже, не дай бур'янові виростати на твоїй стежині! Невпинно молися! Жодного дня не проводь без молитви! q

Автор невідомий 6

СВІЧНИК

|

4, 2014

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

7

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ

ЗАСТУПНИЦЬКА

МОЛИТВА

Переконаний, що кожний із читачів, хто взяв у руки цей журнал, певною мірою розуміє, що таке заступницька молитва. Із самого значення слів, які складають це поняття, можна зробити висновок, що це — молитва, в якій заступаються за когось.

за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життяв усякій побожності та чистості» (1 Тим. 2:1-2). В іншому місці зазначено, що ми маємо дбати «про спокій міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій» (Єр. 29:7). Для декого це може виявитися неважливим або завченою фразою під час щоденної молитви, проте переконаний, що державні правителі перебувають під особливим ударом лукавого, тому за них потрібно заступатися, по змозі поіменно, в молитві та бути постійними в цьому. Ну і, звичайно, обов’язково потрібно заступатися за наших братів та сестер. Навіть по собі знаємо, наскільки ми потребуємо таких молитов. Недаремно на цьому наголошує апостол Яків, який пише: "... моліться один за одного… Бо дуже могутня ревна молитва праведного!" (Як. 5:16). Згадуючи стільки прикладів заступницької молитви, не можна не згадати про головну заступницьку молитву, про яку згадав, напевно, кожен читач ще на початку цієї статті. Ця молитва записана у 17-му розділі Євангелія від Івана. Заохочую вас перерватись і прочитати цю молитву повністю. У ній ми знаходимо і заступництво, і любов, і підбадьорення, і мету для послідовників.

У

Біблії є безліч прикладів такої молитви. Це і заступництво Йова перед Богом за його дітей: «І бувало, як миналося коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, — і вставав він рано вранці, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: "Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму". Так робив Йов по всі дні» (Йов 1:5), і прохання Мойсея перед Богом за Ізраїль: «І Мойсей став благати лице Господа, Бога свого, та й сказав: "Нащо, Господи, розпалюється гнів Твій на народ Твій, якого Ти випровадив з єгипетського краю силою великою та міцною рукою?"» (Вих. 32:11), та багато інших прикладів. Тому, якщо задуматися, порушена тема є зрозумілою переважно для кожного з нас. У чому ж тоді актуальність цієї теми? «І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі перед Моїм обличчям за цей Край, щоб Я не знищив його, — та Я не знайшов!» (Єз. 22:30). Виявляється, що проблема може бути не стільки на рівні розуміння, скільки на рівні виконання. Мало — знати теорію, що таке заступницька молитва. Потрібно застосовувати її у практичному молитовному житті. Наскільки постійно ми прохаємо Бога не лише за власні потреби, але й інших? На жаль, ми тяжіємо до того, щоб із себе зробити найбільш

8

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ

СВІЧНИК

|

4, 2014

стражденного і нужденного. Ми ті, кому завжди дуже важко і завжди всього мало. І тому ми ніколи не забуваємо помолитися за себе і просити Бога, щоб нам було краще. Готовність кликати до Бога за інших може бути хорошим тестом на зрілість нашого духовного чоловіка. Наш Бог — живий, тому наші взаємини існуватимуть доти, доки вони будуть живими, а не штучними. Не вірю, що Богові можна служити за якоюсь інструкцією без внутрішнього потягу і любові. Якщо нашим головним стимулом у щоденному християнстві буде «тому що так потрібно», це довго не триватиме. Так само і з молитвою. Не можна красномовними словами через обґрунтування важливості змусити людину молитися, тим паче за інших. Хто відчуває переживання і біль за інших, не зможе не кликати до Господа за них, так само як і байдужу людину жодні «сухі» аргументи не зможуть переконати любити інших.

Заступництво за народ У Біблії ми можемо знайти приклади заступництва як за окремих людей, так і за весь народ. Гарний приклад такої молитви можемо прочитати у 2 Хронік 30:18-20: «Бо безліч народу... не очистилися, але їли Пасху, не так, як написано. Та Єзекія молився за них, говорячи: "Добрий Господь простить кожному, хто все своє серце міцно встановив, щоб звертатися до Бога, Господа, Бога батьків своїх, хоч не зробив він за правилами чистости святині". І послухав Господь Єзекію, і простив народ». Передісторією цьому слугувало бажання царя Єзекії, який «робив усе угодне в Господніх очах», навернути народ до поклоніння живому Богові. Для цього він послав бігунів із листами по всьому Ізраїлю та Юдеї, щоб

запросити всіх до Господнього дому в Єрусалимі справити Пасху. Але народ, який прийшов, уже забувся, як Господь заповідав їм звершати Пасху, і робив це, не очистившись. А чоловік, який став нечистим і не очистився, мав бути знищений. Знаючи і розуміючи це, цар Єзекія кличе до Господа в молитві заступництва за народ. І Господь почув цю молитву і не покарав народ за переступ Закону. Більше того, за тих днів була «велика радість в Єрусалимі, бо від днів Соломона, Давидового сина, Ізраїлевого царя, не було такого, як оце в Єрусалимі!» (2 Хр. 30:26).

Заступництво за окремих людей Не менш важливим є заступництво за окремих людей: наших рідних, друзів, і навіть тих, кого ми не знаємо. Ми вже згадували, як Йов у своїх молитвах заступався за дітей. Йов також заступився і за своїх друзів, які приходили його втішати у дні хвороби: «А тепер візьміть собі сім бичків та сім баранів, і йдіть до Мого раба Йова, і принесете цілопалення за себе, а Мій раб Йов помолиться за вас, бо тільки з ним Я буду рахуватися, щоб не вчинити вам злої речі, — бо ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов» (Йов 42:8). Якщо подивитися на життя Авраама, то ми можемо побачити, що він заступався перед Богом і за чужих людей: «І помолився Авраам Богові, — і вздоровив Бог Авімелеха, і жінку його, і невільниць його, — і почали вони знову роджати» (Бут. 20:17). У Слові Божому ми бачимо ще одну категорію людей, за яких заступатися нас закликає Господь, — це керівники держави. Написано: «Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей,

Заступництво — це тип молитви, що зосереджений на потребах інших.

Як навчитися молитовно заступатися за інших? Здавалося б, час перед тілесною смертю Ісуса був не зовсім підходящим для молитви за інших. І не простої молитви, а молитви благання і заступництва! Проте Ісус ніколи не забував, для чого Він на землі. Це було суттю Його приходу. Саме тому Христові не потрібно було нагадувати молитися за Його учнів. Він заради цього народився на землі. Як навчитися постійно молитися за когось? Потрібно зрозуміти, що це є результатом нашого освячення та щирих взаємин із Богом. Невже батькам потрібно нагадувати переживати за своїх дітей? Для них це природно — завжди пам’ятати та турбуватися про них. Так само не можна штучно навчитися молитовно заступатися за інших. Заради благочестивого вигляду — можна, однак результату це не дасть. Спочатку потрібно навчитися любити людей. Хоча це буде далеко не так, як полюбив нас Христос, одначе вчитися любити обов’язково потрібно. Певну категорію людей ми можемо полюбити через їхню чемність, порядність та відкрите серце. Таких людей легко любити. Таких, які і нас люблять. Але чомусь у нашому житті є завжди ті люди, які не зовсім привітні та приємні. Ми звикли або нарікати на таких людей Богові і заразом себе шкодувати, або відповідати їм тим самим. Ми можемо так само холодно відповідати на їхню непривітність. Буває навіть, що християни переймають принципи зі світу і ладні перші образити, щоб їх не скривдили. В будь-якому разі ми схильні займати або «атакуючу стійку», або шкодування себе. А чи готові ми йти до таких людей із відкритим, щирим і люблячим серцем? Бог посилає таких людей у наше життя, щоб змінити нас і навчити любити. Як

Заступництво залишається тим типом молитви, яку практикують найменше, тому що воно вимагає концентрації на тім, що виходить за межі звичного для нас кола речей. Але цей тип молитви є вирішальним у боротьбі за спасіння тих, хто гине, і відновлення церкви. Біблійнозбалансоване молитовне життя повинне містити постійне заступництво за всі сфери Царства Божого Г.Р. ФРІЗЗЕЛЛ би було Господу приємно, якби ми ставилися до таких людей як тих, за кого Він помер на хресті. Зверніть увагу, що ми молимось і заступаємося за інших і за народ тоді, коли вони нам не байдужі. Коли ми практикуватимемо принцип «Чим я можу допомогти?», а не «Я його не чіпаю – нехай і мене не чіпає»? Живучи так, будьмо готові до образ на нашу адресу, несприйняття. Та це саме те, про що нас попереджав Ісус. Тож менше зосереджуймо уваги на «своїй персоні», тоді фраза «Мене образили» буде звучати для вас неприродно і по-чужому. Слід пам’ятати, що ми достатньо знаємо про молитву заступництва, але рідко її практикуємо у нашому молитовному житті. З наявністю такої щирої молитви можна звіряти свій духовний зріст та любов до інших, у тому числі і до «неприємних» нам людей. q

Іван МИХАЛЬЧУК, Перша рівненська церква 4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

9

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ

ЗАСТУПНИЦЬКА

МОЛИТВА

Переконаний, що кожний із читачів, хто взяв у руки цей журнал, певною мірою розуміє, що таке заступницька молитва. Із самого значення слів, які складають це поняття, можна зробити висновок, що це — молитва, в якій заступаються за когось.

за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життяв усякій побожності та чистості» (1 Тим. 2:1-2). В іншому місці зазначено, що ми маємо дбати «про спокій міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій» (Єр. 29:7). Для декого це може виявитися неважливим або завченою фразою під час щоденної молитви, проте переконаний, що державні правителі перебувають під особливим ударом лукавого, тому за них потрібно заступатися, по змозі поіменно, в молитві та бути постійними в цьому. Ну і, звичайно, обов’язково потрібно заступатися за наших братів та сестер. Навіть по собі знаємо, наскільки ми потребуємо таких молитов. Недаремно на цьому наголошує апостол Яків, який пише: "... моліться один за одного… Бо дуже могутня ревна молитва праведного!" (Як. 5:16). Згадуючи стільки прикладів заступницької молитви, не можна не згадати про головну заступницьку молитву, про яку згадав, напевно, кожен читач ще на початку цієї статті. Ця молитва записана у 17-му розділі Євангелія від Івана. Заохочую вас перерватись і прочитати цю молитву повністю. У ній ми знаходимо і заступництво, і любов, і підбадьорення, і мету для послідовників.

У

Біблії є безліч прикладів такої молитви. Це і заступництво Йова перед Богом за його дітей: «І бувало, як миналося коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, — і вставав він рано вранці, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: "Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму". Так робив Йов по всі дні» (Йов 1:5), і прохання Мойсея перед Богом за Ізраїль: «І Мойсей став благати лице Господа, Бога свого, та й сказав: "Нащо, Господи, розпалюється гнів Твій на народ Твій, якого Ти випровадив з єгипетського краю силою великою та міцною рукою?"» (Вих. 32:11), та багато інших прикладів. Тому, якщо задуматися, порушена тема є зрозумілою переважно для кожного з нас. У чому ж тоді актуальність цієї теми? «І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі перед Моїм обличчям за цей Край, щоб Я не знищив його, — та Я не знайшов!» (Єз. 22:30). Виявляється, що проблема може бути не стільки на рівні розуміння, скільки на рівні виконання. Мало — знати теорію, що таке заступницька молитва. Потрібно застосовувати її у практичному молитовному житті. Наскільки постійно ми прохаємо Бога не лише за власні потреби, але й інших? На жаль, ми тяжіємо до того, щоб із себе зробити найбільш

8

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ

СВІЧНИК

|

4, 2014

стражденного і нужденного. Ми ті, кому завжди дуже важко і завжди всього мало. І тому ми ніколи не забуваємо помолитися за себе і просити Бога, щоб нам було краще. Готовність кликати до Бога за інших може бути хорошим тестом на зрілість нашого духовного чоловіка. Наш Бог — живий, тому наші взаємини існуватимуть доти, доки вони будуть живими, а не штучними. Не вірю, що Богові можна служити за якоюсь інструкцією без внутрішнього потягу і любові. Якщо нашим головним стимулом у щоденному християнстві буде «тому що так потрібно», це довго не триватиме. Так само і з молитвою. Не можна красномовними словами через обґрунтування важливості змусити людину молитися, тим паче за інших. Хто відчуває переживання і біль за інших, не зможе не кликати до Господа за них, так само як і байдужу людину жодні «сухі» аргументи не зможуть переконати любити інших.

Заступництво за народ У Біблії ми можемо знайти приклади заступництва як за окремих людей, так і за весь народ. Гарний приклад такої молитви можемо прочитати у 2 Хронік 30:18-20: «Бо безліч народу... не очистилися, але їли Пасху, не так, як написано. Та Єзекія молився за них, говорячи: "Добрий Господь простить кожному, хто все своє серце міцно встановив, щоб звертатися до Бога, Господа, Бога батьків своїх, хоч не зробив він за правилами чистости святині". І послухав Господь Єзекію, і простив народ». Передісторією цьому слугувало бажання царя Єзекії, який «робив усе угодне в Господніх очах», навернути народ до поклоніння живому Богові. Для цього він послав бігунів із листами по всьому Ізраїлю та Юдеї, щоб

запросити всіх до Господнього дому в Єрусалимі справити Пасху. Але народ, який прийшов, уже забувся, як Господь заповідав їм звершати Пасху, і робив це, не очистившись. А чоловік, який став нечистим і не очистився, мав бути знищений. Знаючи і розуміючи це, цар Єзекія кличе до Господа в молитві заступництва за народ. І Господь почув цю молитву і не покарав народ за переступ Закону. Більше того, за тих днів була «велика радість в Єрусалимі, бо від днів Соломона, Давидового сина, Ізраїлевого царя, не було такого, як оце в Єрусалимі!» (2 Хр. 30:26).

Заступництво за окремих людей Не менш важливим є заступництво за окремих людей: наших рідних, друзів, і навіть тих, кого ми не знаємо. Ми вже згадували, як Йов у своїх молитвах заступався за дітей. Йов також заступився і за своїх друзів, які приходили його втішати у дні хвороби: «А тепер візьміть собі сім бичків та сім баранів, і йдіть до Мого раба Йова, і принесете цілопалення за себе, а Мій раб Йов помолиться за вас, бо тільки з ним Я буду рахуватися, щоб не вчинити вам злої речі, — бо ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов» (Йов 42:8). Якщо подивитися на життя Авраама, то ми можемо побачити, що він заступався перед Богом і за чужих людей: «І помолився Авраам Богові, — і вздоровив Бог Авімелеха, і жінку його, і невільниць його, — і почали вони знову роджати» (Бут. 20:17). У Слові Божому ми бачимо ще одну категорію людей, за яких заступатися нас закликає Господь, — це керівники держави. Написано: «Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей,

Заступництво — це тип молитви, що зосереджений на потребах інших.

Як навчитися молитовно заступатися за інших? Здавалося б, час перед тілесною смертю Ісуса був не зовсім підходящим для молитви за інших. І не простої молитви, а молитви благання і заступництва! Проте Ісус ніколи не забував, для чого Він на землі. Це було суттю Його приходу. Саме тому Христові не потрібно було нагадувати молитися за Його учнів. Він заради цього народився на землі. Як навчитися постійно молитися за когось? Потрібно зрозуміти, що це є результатом нашого освячення та щирих взаємин із Богом. Невже батькам потрібно нагадувати переживати за своїх дітей? Для них це природно — завжди пам’ятати та турбуватися про них. Так само не можна штучно навчитися молитовно заступатися за інших. Заради благочестивого вигляду — можна, однак результату це не дасть. Спочатку потрібно навчитися любити людей. Хоча це буде далеко не так, як полюбив нас Христос, одначе вчитися любити обов’язково потрібно. Певну категорію людей ми можемо полюбити через їхню чемність, порядність та відкрите серце. Таких людей легко любити. Таких, які і нас люблять. Але чомусь у нашому житті є завжди ті люди, які не зовсім привітні та приємні. Ми звикли або нарікати на таких людей Богові і заразом себе шкодувати, або відповідати їм тим самим. Ми можемо так само холодно відповідати на їхню непривітність. Буває навіть, що християни переймають принципи зі світу і ладні перші образити, щоб їх не скривдили. В будь-якому разі ми схильні займати або «атакуючу стійку», або шкодування себе. А чи готові ми йти до таких людей із відкритим, щирим і люблячим серцем? Бог посилає таких людей у наше життя, щоб змінити нас і навчити любити. Як

Заступництво залишається тим типом молитви, яку практикують найменше, тому що воно вимагає концентрації на тім, що виходить за межі звичного для нас кола речей. Але цей тип молитви є вирішальним у боротьбі за спасіння тих, хто гине, і відновлення церкви. Біблійнозбалансоване молитовне життя повинне містити постійне заступництво за всі сфери Царства Божого Г.Р. ФРІЗЗЕЛЛ би було Господу приємно, якби ми ставилися до таких людей як тих, за кого Він помер на хресті. Зверніть увагу, що ми молимось і заступаємося за інших і за народ тоді, коли вони нам не байдужі. Коли ми практикуватимемо принцип «Чим я можу допомогти?», а не «Я його не чіпаю – нехай і мене не чіпає»? Живучи так, будьмо готові до образ на нашу адресу, несприйняття. Та це саме те, про що нас попереджав Ісус. Тож менше зосереджуймо уваги на «своїй персоні», тоді фраза «Мене образили» буде звучати для вас неприродно і по-чужому. Слід пам’ятати, що ми достатньо знаємо про молитву заступництва, але рідко її практикуємо у нашому молитовному житті. З наявністю такої щирої молитви можна звіряти свій духовний зріст та любов до інших, у тому числі і до «неприємних» нам людей. q

Іван МИХАЛЬЧУК, Перша рівненська церква 4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

9

РОЗДУМИ СТОСОВНО ТЕМИ

РОЗДУМИ СТОСОВНО ТЕМИ

СЕКРЕТ І СИЛА

МОЛИТВИ Під час Другої світової війни, коли армії народів билися по всій земній кулі, траплялося багато випадків, коли окремі загони, а іноді й цілі армії, були оточені супротивником. Ставши відрізаними від своїх головних штабів та баз постачання, вони могли користуватися єдиним засобом зв'язку — радіо. За допомогою радіо вони повідомляли про свій стан, свої потреби, волали про допомогу і отримували директиви.

В

історії свого існування на землі людина через падіння втратила можливість повного і безмежного спілкування зі своїм Богом-Творцем. Унаслідок розриву з Ним вона позбулася Його допомоги і сили, опинилася в залежності від самої себе і від темних сил, що підпорядкували її своєму впливу. Але з втратою всіх переваг

гармонійного життя з Богом у людини залишилася остання ланка, що зв'язує її зі своїм Творцем, — це молитва. Вона є радіозв'язком між людиною і Богом. За її допомогою людина має можливість налагодити контакт зі своїм Творцем, може повідомити Йому про своє становище, про свої потреби, може волати про допомогу і захист у важких обставинах.

Молитва і її значення У ранньому дитинстві я знав двох літніх людей, колишніх наших сусідів. Не маючи своїх дітей, дідусь і бабуся Козоріни любили мене, як власного сина. Часто цілими днями я проводив час в їхньому будинку, був до них настільки прив'язаний, наскільки лишень можуть бути прив'язані діти до тих, хто їх любить. Але в житті людей похилого віку була одна дивина, що не особливо подобалася мені в ті дні і яку я не розумів: вони дуже багато часу проводили в молитвах. Схиляючи коліна, вони вигукували до Бога і дякували Йому. До речі, вони постійно благали Бога про те, щоб обох їх узяв із цього світу одночасно. «Все життя ми прожили разом, — казали вони Богові, — ми абсолютно самотні, немає людей, які б піклувалися про нас. Хто дбатиме про нас, якщо Ти

візьмеш одного з нас раніше від іншого? Ми молимо Тебе, почуй нас, візьми нас обох разом». Одного зимового ранку бабуся Козоріна померла: у вічність вона перейшла несподівано, без особливих недуг. Дідусь був тихий, спокійний, з усіма привітний, як і зазвичай. Він діяв так, начебто нічого не сталося: розпоряджався, клопотався, готуючи все необхідне до похорону. Водночас він розподіляв своє майна. Але найбільше сусідів дивувало те, що він готував дві труни. Про його смерть абсолютно ніхто не думав, оскільки він був бадьорим струнким абсолютно здоровим дідусем, наче патріарх. Ніщо не віщувало про бодай якусь слабкість у його тілі. Нарешті всі поховальні приготування було закінчено, останнє майно розподілено. У цей момент я перебував поруч із ним у будинку. Бадьорими кроками дідусь попрямував в іншу кімнату, відчинив двері і впав на порозі мертвим. Його поховали разом зі своєю дружиною у труні, яку ж сам приготував. Як бачимо, Бог не тільки чув цю літню пару, а й дав обітницю, що виконає їхнє останнє прохання, і ця обітниця додавала впевненості дідусеві Козоріну роздати все своє майно і приготувати домовину. «Господь близький до всіх, хто взиває до Нього, хто правдою кли-

Молитва — це радіохвиля, за допомогою якої жителі землі можуть мати постійний зв`язок із престолом Всевишнього.

10

СВІЧНИК

|

4, 2014

че Його! Волю тих, хто боїться Його, Він сповняє, і благання їх чує та їм помагає» (Пс. 145: 18-19). Молитва — це радіохвиля, за допомогою якої жителі землі можуть мати постійний зв'язок із престолом Всевишнього. Його радіоприймач відкритий удень і вночі, щоб приймати молитовну радіопередачу жителів землі, котрі вірять у Нього. Але для передачі молитовних повідомлень до престолу Всевишнього людина повинна зберігати свій радіоапарат, своє серце і розум, у повній справності та чистоті. Цей апарат повинен перебувати в цілковитому і постійному підпорядкуванні Богові. Інакше, спроби встановити зв'язок із Богом і отримати від Нього своєчасну допомогу будуть марними.

Молитва — найбільша сила Прямої відповіді у Слові Божому про секрет і силу молитви ми не знаходимо, але вона конкретно і ясно випливає з одкровення Бога і тих Його атрибутів, які ми бачимо у світлі Його Слова. Ця відповідь також криється у пізнанні справжнього стану тих, хто живе на землі, і їхнього ставлення до Бога. Світ належить дияволові, його смерть визначена наперед. Бог хоче врятувати людину від гріха і вічної загибелі. Він усесильний, щоб врятувати, але через свою святість і справедливість не може рятувати силоміць. Бог також не може втручатися у справи нашого земного світу, бо світ — сфера діяльності інших сил, іншого володаря. Якби Бог силоміць втручався у справи світу, Він був би не святим Богом, а насильником. І в цьому відкривається секрет і сила молитви!

Бог полюбив світ, віддав Сина Свого Єдинородного. Ісус Христос помер за гріхи світу, хресною смертю спокутав занапащену людину. Спасіння звершено, борг винуватця сплачено, вічну справедливість встановлено, але жодна душа не спасається Божественною силою. Спасіння — результат молитви грішника! «Бо кожен, хто покличе Господнє ім'я, буде спасенний» (Рим. 10:13). Молитва грішника про спасіння дає Богові моральне право врятувати того, хто молиться. Всі спасенні Ним у відповідь на молитву тепер належать Йому. Весь світ лежить у злі, є власністю диявола. Але спасенні душі є власністю Бога, Його часткою в цьому світі. Вони продовжують жити в цьому світі, але більше не від світу цього, бо викуплені і відокремлені від світу. Як Божа власність, віруючі є Його представниками у світі. Вони сповіщають про Його досконалість людству, що перебуває в гріхах. Таке становище дає їм можливість приносити в молитвах усі потреби цього світу, спасенні можуть просити у Бога все, чого лише побажають. І своїми молитвами вони відчиняють у світі двері для діяльності Бога, для Його втручання в життя не тільки окремих особистостей, а й у життя всіх народів. Молитвою вони дають Богові моральне право для такого втручання. Отже, молитва — найбільше таємниче знаряддя Бога в плані спасіння людини. Вона необхідна для неї як єдиний засіб особистого спасіння. Без молитви не спасеться жодна душа. Молитва необхідна для віруючих, спасенних Богом людей, які живуть у цьому світі — перебувають на ворожій території — як сполучна ланка з їхньою Батьківщиною, з їхнім Богом-Отцем. Вони потребують постійної допомоги, і ця допомога може

Молитва — найбільше таємниче знаряддя Бога в плані спасіння людини.

бути послана лишень у відповідь на молитви.

Сучасні віруючі і молитва Віруюча людина може опинитися серед буревіїв, може побачити, як палає у вогні її майно; вона може бути оточена озброєними загонами, і навіть сама перебувати серед озброєних тієї чи іншої держави, яка перебуває під владою князя світу цього, бо всі царства землі і слава їхня належать йому. Тіло віруючої людини може зазнати руйнівного впливу бацил тієї чи іншої хвороби. Уникнути всіх цих знарядь диявола віруюча людина не може, поки живе у фізичному тілі. Але вона може отримувати постійну допомогу для подолання тих чи інших сил диявола, для перемоги над ними і для перебування у вірності Богові за будь-яких обставин. У багатьох випадках вона може бути цілком застрахована від небезпек, які загрожують її життю, від хвороб, воєн і стихій природи. «Свої очі я зводжу на гори, звідки прийде мені допомога, — мені допомога від Господа, що вчинив небо й землю! Він не дасть захитатись нозі твоїй, не здрімає твій Сторож» (Пс. 121:1-3). Бог не дрімає і не спить. Він спостерігає за життям і діяльністю тих людей, що живуть на землі і вірують у Нього. Він бачить усі їхні спокуси, небезпеки й атаки, спрямовані проти них князем світу цього. Він чекає миті, щоб допомогти Своїм вибраним, захистити їх, але не може цього зробити, допоки вони не зведуть своїх очей до гір, допоки не почнуть волати до Нього про допомогу. Молитва дає Йому право втручатися в їхнє життя у плоті, захищати їхнє фізичне тіло від утисків темних сил. Молитва — це найбільша сила як древніх днів, так і сьогодення. Її може застосовувати кожен віруючий. q За книгою М. Салова-Астахова «Секрет і сила молитви»

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

11

РОЗДУМИ СТОСОВНО ТЕМИ

РОЗДУМИ СТОСОВНО ТЕМИ

СЕКРЕТ І СИЛА

МОЛИТВИ Під час Другої світової війни, коли армії народів билися по всій земній кулі, траплялося багато випадків, коли окремі загони, а іноді й цілі армії, були оточені супротивником. Ставши відрізаними від своїх головних штабів та баз постачання, вони могли користуватися єдиним засобом зв'язку — радіо. За допомогою радіо вони повідомляли про свій стан, свої потреби, волали про допомогу і отримували директиви.

В

історії свого існування на землі людина через падіння втратила можливість повного і безмежного спілкування зі своїм Богом-Творцем. Унаслідок розриву з Ним вона позбулася Його допомоги і сили, опинилася в залежності від самої себе і від темних сил, що підпорядкували її своєму впливу. Але з втратою всіх переваг

гармонійного життя з Богом у людини залишилася остання ланка, що зв'язує її зі своїм Творцем, — це молитва. Вона є радіозв'язком між людиною і Богом. За її допомогою людина має можливість налагодити контакт зі своїм Творцем, може повідомити Йому про своє становище, про свої потреби, може волати про допомогу і захист у важких обставинах.

Молитва і її значення У ранньому дитинстві я знав двох літніх людей, колишніх наших сусідів. Не маючи своїх дітей, дідусь і бабуся Козоріни любили мене, як власного сина. Часто цілими днями я проводив час в їхньому будинку, був до них настільки прив'язаний, наскільки лишень можуть бути прив'язані діти до тих, хто їх любить. Але в житті людей похилого віку була одна дивина, що не особливо подобалася мені в ті дні і яку я не розумів: вони дуже багато часу проводили в молитвах. Схиляючи коліна, вони вигукували до Бога і дякували Йому. До речі, вони постійно благали Бога про те, щоб обох їх узяв із цього світу одночасно. «Все життя ми прожили разом, — казали вони Богові, — ми абсолютно самотні, немає людей, які б піклувалися про нас. Хто дбатиме про нас, якщо Ти

візьмеш одного з нас раніше від іншого? Ми молимо Тебе, почуй нас, візьми нас обох разом». Одного зимового ранку бабуся Козоріна померла: у вічність вона перейшла несподівано, без особливих недуг. Дідусь був тихий, спокійний, з усіма привітний, як і зазвичай. Він діяв так, начебто нічого не сталося: розпоряджався, клопотався, готуючи все необхідне до похорону. Водночас він розподіляв своє майна. Але найбільше сусідів дивувало те, що він готував дві труни. Про його смерть абсолютно ніхто не думав, оскільки він був бадьорим струнким абсолютно здоровим дідусем, наче патріарх. Ніщо не віщувало про бодай якусь слабкість у його тілі. Нарешті всі поховальні приготування було закінчено, останнє майно розподілено. У цей момент я перебував поруч із ним у будинку. Бадьорими кроками дідусь попрямував в іншу кімнату, відчинив двері і впав на порозі мертвим. Його поховали разом зі своєю дружиною у труні, яку ж сам приготував. Як бачимо, Бог не тільки чув цю літню пару, а й дав обітницю, що виконає їхнє останнє прохання, і ця обітниця додавала впевненості дідусеві Козоріну роздати все своє майно і приготувати домовину. «Господь близький до всіх, хто взиває до Нього, хто правдою кли-

Молитва — це радіохвиля, за допомогою якої жителі землі можуть мати постійний зв`язок із престолом Всевишнього.

10

СВІЧНИК

|

4, 2014

че Його! Волю тих, хто боїться Його, Він сповняє, і благання їх чує та їм помагає» (Пс. 145: 18-19). Молитва — це радіохвиля, за допомогою якої жителі землі можуть мати постійний зв'язок із престолом Всевишнього. Його радіоприймач відкритий удень і вночі, щоб приймати молитовну радіопередачу жителів землі, котрі вірять у Нього. Але для передачі молитовних повідомлень до престолу Всевишнього людина повинна зберігати свій радіоапарат, своє серце і розум, у повній справності та чистоті. Цей апарат повинен перебувати в цілковитому і постійному підпорядкуванні Богові. Інакше, спроби встановити зв'язок із Богом і отримати від Нього своєчасну допомогу будуть марними.

Молитва — найбільша сила Прямої відповіді у Слові Божому про секрет і силу молитви ми не знаходимо, але вона конкретно і ясно випливає з одкровення Бога і тих Його атрибутів, які ми бачимо у світлі Його Слова. Ця відповідь також криється у пізнанні справжнього стану тих, хто живе на землі, і їхнього ставлення до Бога. Світ належить дияволові, його смерть визначена наперед. Бог хоче врятувати людину від гріха і вічної загибелі. Він усесильний, щоб врятувати, але через свою святість і справедливість не може рятувати силоміць. Бог також не може втручатися у справи нашого земного світу, бо світ — сфера діяльності інших сил, іншого володаря. Якби Бог силоміць втручався у справи світу, Він був би не святим Богом, а насильником. І в цьому відкривається секрет і сила молитви!

Бог полюбив світ, віддав Сина Свого Єдинородного. Ісус Христос помер за гріхи світу, хресною смертю спокутав занапащену людину. Спасіння звершено, борг винуватця сплачено, вічну справедливість встановлено, але жодна душа не спасається Божественною силою. Спасіння — результат молитви грішника! «Бо кожен, хто покличе Господнє ім'я, буде спасенний» (Рим. 10:13). Молитва грішника про спасіння дає Богові моральне право врятувати того, хто молиться. Всі спасенні Ним у відповідь на молитву тепер належать Йому. Весь світ лежить у злі, є власністю диявола. Але спасенні душі є власністю Бога, Його часткою в цьому світі. Вони продовжують жити в цьому світі, але більше не від світу цього, бо викуплені і відокремлені від світу. Як Божа власність, віруючі є Його представниками у світі. Вони сповіщають про Його досконалість людству, що перебуває в гріхах. Таке становище дає їм можливість приносити в молитвах усі потреби цього світу, спасенні можуть просити у Бога все, чого лише побажають. І своїми молитвами вони відчиняють у світі двері для діяльності Бога, для Його втручання в життя не тільки окремих особистостей, а й у життя всіх народів. Молитвою вони дають Богові моральне право для такого втручання. Отже, молитва — найбільше таємниче знаряддя Бога в плані спасіння людини. Вона необхідна для неї як єдиний засіб особистого спасіння. Без молитви не спасеться жодна душа. Молитва необхідна для віруючих, спасенних Богом людей, які живуть у цьому світі — перебувають на ворожій території — як сполучна ланка з їхньою Батьківщиною, з їхнім Богом-Отцем. Вони потребують постійної допомоги, і ця допомога може

Молитва — найбільше таємниче знаряддя Бога в плані спасіння людини.

бути послана лишень у відповідь на молитви.

Сучасні віруючі і молитва Віруюча людина може опинитися серед буревіїв, може побачити, як палає у вогні її майно; вона може бути оточена озброєними загонами, і навіть сама перебувати серед озброєних тієї чи іншої держави, яка перебуває під владою князя світу цього, бо всі царства землі і слава їхня належать йому. Тіло віруючої людини може зазнати руйнівного впливу бацил тієї чи іншої хвороби. Уникнути всіх цих знарядь диявола віруюча людина не може, поки живе у фізичному тілі. Але вона може отримувати постійну допомогу для подолання тих чи інших сил диявола, для перемоги над ними і для перебування у вірності Богові за будь-яких обставин. У багатьох випадках вона може бути цілком застрахована від небезпек, які загрожують її життю, від хвороб, воєн і стихій природи. «Свої очі я зводжу на гори, звідки прийде мені допомога, — мені допомога від Господа, що вчинив небо й землю! Він не дасть захитатись нозі твоїй, не здрімає твій Сторож» (Пс. 121:1-3). Бог не дрімає і не спить. Він спостерігає за життям і діяльністю тих людей, що живуть на землі і вірують у Нього. Він бачить усі їхні спокуси, небезпеки й атаки, спрямовані проти них князем світу цього. Він чекає миті, щоб допомогти Своїм вибраним, захистити їх, але не може цього зробити, допоки вони не зведуть своїх очей до гір, допоки не почнуть волати до Нього про допомогу. Молитва дає Йому право втручатися в їхнє життя у плоті, захищати їхнє фізичне тіло від утисків темних сил. Молитва — це найбільша сила як древніх днів, так і сьогодення. Її може застосовувати кожен віруючий. q За книгою М. Салова-Астахова «Секрет і сила молитви»

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

11

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ!

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ!

ПЕРЕШКОДИ В МОЛИТВІ

Однією з запорук успішного ведення війни є наявність хороших і справних комунікацій. Історія стверджує, що через втрату зв’язку і неможливість скоординованих дій багато армій зазнавало поразки. У духовному житті людини відстежується схожа аналогія. Для переможного слідування за Господом важливо і необхідно мати постійний і налагоджений зв’язок із Ним через молитву.

переймалася, що ж то про неї скажуть люди, коли раптово заплаче її дитина у церкві. Господь вказав на маленького хлопчика, котрий стояв у куточку на колінах і ревно благав Господа за свою хвору маму. Його слова набатом прорізали небеса і полинули кудись удалечінь. Ця притча показує важливість настрою серця на хвилю молитви. Чи молимося ми, коли молимося? І чи чує нас Господь, коли ми молимося? Аналізуючи Біблію, ми знаходимо низку текстів, які виявляють справжні причини, чому Господь не чує молитви.

1.

Свідомий нерозкаяний гріх

Я

кось під час богослужіння Бог дозволив одному християнинові, який молився в храмі, побачити особливе видіння. Його дух піднісся над землею, і щойно це відбулося, він почув багато голосів, які молилися, співали і славили Бога. Однак що вище він підіймався, то тихішим цей звук ставав. І якоїсь миті він узагалі не чув жодних звуків: ані молитов, ані співу. Тоді чоловік одразу поставив Господу запитання: «Чому тут панує така тиша?» У відповідь Бог сказав, що у такий спосіб хоче показати йому серця людей, котрі моляться в храмі. Коли вони невидимо опустилися в храм, Господь пройшов серед великої юрби людей, котрі стояли і молились. Коли ж Господь доторкався до деяких людей, їхні думки і молитви ставали чутними для цього чоловіка. Коли Господь торкнувся до продавця тканин, відразу почулися роздуми про втрачену можливість купити дешевий товар, а отже, і отримати прибуток. Кравчиня, яка стояла неподалік, заздрила одягу багатьох жінок, котрі були в церкві. Молодий юнак розважав, котра із молодиць може бути йому кращою дружиною, а мама

«…Бо то тільки переступи ваші відділювали вас від вашого Бога, і ваші провини ховали обличчя Його від вас, щоб Він не почув» (Іс. 59:1-2). «Коли б беззаконня я бачив у серці своїм, то Господь не почув би мене» (Пс. 65:18). Гріх затьмарює наші почуття і віддаляє нас від Бога, а невизнання скоєного стає перепоною до отримання відповідей на наші молитви. Якщо ми постійно грішимо, звикаючи до такого стану, це відштовхує нас від Бога. І як наслідок — молитва стає безсилою. Тому щиросердна сповідь повинна стати невід’ємною частиною нашого молитовного життя. Сповідуючись перед Богом, ми отримуємо прощення. В цей момент наші стосунки з Ним відновлюються, і молитва знову набуває сили. Пастор Г. Фріззелл — плідний працівник на молитовній ниві — сказав: «Глибина і сила нашого молитовного життя ніколи не буде більшою від глибини нашої сповіді й очищення. Якщо час нашої сповіді короткий, ми непостійні й поверхові, такою ж буде і наша сила в Бозі». Щира сповідь повинна стати невід’ємною частиною нашого молитовного життя.

2.

Невіра та сумніви

«Але нехай просить із вірою, без жодного сумніву… Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа (Як. 1:6-7). Однією з умов для отримання відповіді на наші молитви є віра. Без неї молитва не має сили, вона перетворюється на бездушне лицемірство. Молитва з вірою дає можливість усемогутньому Богові діяти, відповідаючи на наші прохання. Але як часто ми довіряємо людям тоді, коли насправді треба було б це питання довірити Богові. Багато хто покладається на своїх друзів, гроші або ж на самого себе. Але ж усі, крім Бога, можуть розчарувати нас, однак навіть маленька частинка віри може переставляти гори.

3.

Непрощення

«Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших» (Мт. 6:14-15). Часто наша молитва не піднімається вище стелі саме тому, що ми тримаємо у своєму серці внутрішній спротив чи образу на іншу людину. Ісус навчає, що ми повинні прощати людям. Одного разу Петро запитав: «Господи, — скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?» «Ісус промовляє до нього: «Не кажу тобі — до семи раз, а аж до семидесяти раз по семи!» (Мт. 18:22). Прощення — це не якась стала величина, не просто набір слів. Це стан нашого серця, свідомий вибір нашої дії. Наше прощення значить, що ми, як і раніше, любимо цю людину, не ображаємося на неї, не гніваємося. Прощаємо і тоді, коли той, хто скривдив, навіть не намагається вибачитися перед нами чи якось залагодити свою провину. Чому прощення таке важливе? Христос каже: «Коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших» (Мт. 6:14-15). Той, хто прощає, і той, хто отримує прощення, взаємодіють. Якщо людина відмовляється прощати, насамперед вона шкодить собі, тому що у її серці залишається осад, який постійно гірчить. Коли ж прощаємо, у серці настає мир і спокій, і тоді ми можемо звертатися до Бога, щоб простив і наші гріхи. Отже, Бог не може відповісти на нашу молитву, коли ми не можемо простити один одному.

4.

Корисливі мотиви в молитві

«Прохаєте — та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої» (Як. 4:3). Наш егоїзм іноді не має меж. Ми думаємо і діємо так, ніби все створене для виконання наших егоїстичних бажань. Джош Макдауелл розповідає про служителя, котрий, прогулюючись вулицею, на якій стояли старовинні будинки у вікторіанському стилі, помітив хлопчика, що стрибав на парадних сходах ошатного старого будинку. Він намагався дотягнутися до старовинного дзвоника, що був підвішений біля дверей. Співчуваючи хлопчику, служитель піднявся сходами

12

СВІЧНИК |

4, 2014

і бадьоро задзвонив у дзвіночок. Потім усміхнувся хлопчику і запитав: — Ну і що тепер, молодий чоловіче?

— Тепер, — вигукнув хлопчик, — втікаймо, і то якомога швидше! У цій історії, продовжує Макдауелл, чоловік неправильно витлумачив наміри маленького хлопчика, але Бог не помиляється щодо наших мотивів. Коли ми не маємо слушності, наші молитви безсилі. «Прохаєте — та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої» (Як. 4:3). Багато наших бажань дуже хороші, але настільки сильні, що починають керувати нами й ведуть до гріха. Чоловік бажає покори від дружини, але з гнівом вимагає її від неї. Дружина бажає любові від чоловіка, але маніпулює, аби її отримати. Молитви людей про те, що керує їхнім серцем і веде до гріха, є огидними для Господа.

5.

Якщо ви не молитеся відповідно до волі Божої

«І оце та відвага, що ми маємо до Нього, — що коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас» (1 Iв. 5:14). Кінцева мета молитви — отримати не те, що ми хочемо, а навчитися бажати того, що дає Бог. Але цього ніколи не станеться, якщо ми не підкоримо свою волю Йому і не віддамо себе в руки Божі. Якщо ми дійсно бажаємо, щоб виконалася Божа воля, передусім треба самому виконати її у своєму житті. Бог від нас очікує послуху, виконання Його заповідей. Але ж насправді виконувати це — нелегко. Проте з Божою допомогою це можна зробити. Одного разу хворого чоловіка відвідав пастор.

— Як у вас справи ? — привітно запитав він.

— Так, як я собі цього бажаю, — з посмішкою відповів той.

— Але у Вас, певно, сильні болі? — здивовано заперечив пастор. — Невже ви самі собі цього бажаєте?

— Ні, — відповів хворий, — але те, чого від мене хоче Бог, того ж самого хочу і я. Богові було угодно, щоб я зараз захворів, — ось я і хворію. Якщо Йому стане завгодно, щоб я помер, тоді і я цього хочу. За цим всім я навіть щасливий. Коли наші бажання збігаються з волею Божою, відбувається те, на що ми навіть не могли сподіватися, — ми отримуємо ту відповідь, яка для нас буде найкращою. Якось до видатного скульптора епохи Відродження Мікеланджело підійшли із запитанням: «Як ви робите свої скульптури?» На це майстер сказав просто і влучно: «Я забираю все зайве». Як би хотілося, щоби наші молитви, наче приємні пахощі, підіймалися перед Господнім лицем і щоб нічого зайвого не відволікало нас від важливого заняття — спілкування з Господом у молитві. q

Олександр ПАХАЙ, пастор церкви м. Дубно

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

13

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ!

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ!

ПЕРЕШКОДИ В МОЛИТВІ

Однією з запорук успішного ведення війни є наявність хороших і справних комунікацій. Історія стверджує, що через втрату зв’язку і неможливість скоординованих дій багато армій зазнавало поразки. У духовному житті людини відстежується схожа аналогія. Для переможного слідування за Господом важливо і необхідно мати постійний і налагоджений зв’язок із Ним через молитву.

переймалася, що ж то про неї скажуть люди, коли раптово заплаче її дитина у церкві. Господь вказав на маленького хлопчика, котрий стояв у куточку на колінах і ревно благав Господа за свою хвору маму. Його слова набатом прорізали небеса і полинули кудись удалечінь. Ця притча показує важливість настрою серця на хвилю молитви. Чи молимося ми, коли молимося? І чи чує нас Господь, коли ми молимося? Аналізуючи Біблію, ми знаходимо низку текстів, які виявляють справжні причини, чому Господь не чує молитви.

1.

Свідомий нерозкаяний гріх

Я

кось під час богослужіння Бог дозволив одному християнинові, який молився в храмі, побачити особливе видіння. Його дух піднісся над землею, і щойно це відбулося, він почув багато голосів, які молилися, співали і славили Бога. Однак що вище він підіймався, то тихішим цей звук ставав. І якоїсь миті він узагалі не чув жодних звуків: ані молитов, ані співу. Тоді чоловік одразу поставив Господу запитання: «Чому тут панує така тиша?» У відповідь Бог сказав, що у такий спосіб хоче показати йому серця людей, котрі моляться в храмі. Коли вони невидимо опустилися в храм, Господь пройшов серед великої юрби людей, котрі стояли і молились. Коли ж Господь доторкався до деяких людей, їхні думки і молитви ставали чутними для цього чоловіка. Коли Господь торкнувся до продавця тканин, відразу почулися роздуми про втрачену можливість купити дешевий товар, а отже, і отримати прибуток. Кравчиня, яка стояла неподалік, заздрила одягу багатьох жінок, котрі були в церкві. Молодий юнак розважав, котра із молодиць може бути йому кращою дружиною, а мама

«…Бо то тільки переступи ваші відділювали вас від вашого Бога, і ваші провини ховали обличчя Його від вас, щоб Він не почув» (Іс. 59:1-2). «Коли б беззаконня я бачив у серці своїм, то Господь не почув би мене» (Пс. 65:18). Гріх затьмарює наші почуття і віддаляє нас від Бога, а невизнання скоєного стає перепоною до отримання відповідей на наші молитви. Якщо ми постійно грішимо, звикаючи до такого стану, це відштовхує нас від Бога. І як наслідок — молитва стає безсилою. Тому щиросердна сповідь повинна стати невід’ємною частиною нашого молитовного життя. Сповідуючись перед Богом, ми отримуємо прощення. В цей момент наші стосунки з Ним відновлюються, і молитва знову набуває сили. Пастор Г. Фріззелл — плідний працівник на молитовній ниві — сказав: «Глибина і сила нашого молитовного життя ніколи не буде більшою від глибини нашої сповіді й очищення. Якщо час нашої сповіді короткий, ми непостійні й поверхові, такою ж буде і наша сила в Бозі». Щира сповідь повинна стати невід’ємною частиною нашого молитовного життя.

2.

Невіра та сумніви

«Але нехай просить із вірою, без жодного сумніву… Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа (Як. 1:6-7). Однією з умов для отримання відповіді на наші молитви є віра. Без неї молитва не має сили, вона перетворюється на бездушне лицемірство. Молитва з вірою дає можливість усемогутньому Богові діяти, відповідаючи на наші прохання. Але як часто ми довіряємо людям тоді, коли насправді треба було б це питання довірити Богові. Багато хто покладається на своїх друзів, гроші або ж на самого себе. Але ж усі, крім Бога, можуть розчарувати нас, однак навіть маленька частинка віри може переставляти гори.

3.

Непрощення

«Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших» (Мт. 6:14-15). Часто наша молитва не піднімається вище стелі саме тому, що ми тримаємо у своєму серці внутрішній спротив чи образу на іншу людину. Ісус навчає, що ми повинні прощати людям. Одного разу Петро запитав: «Господи, — скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?» «Ісус промовляє до нього: «Не кажу тобі — до семи раз, а аж до семидесяти раз по семи!» (Мт. 18:22). Прощення — це не якась стала величина, не просто набір слів. Це стан нашого серця, свідомий вибір нашої дії. Наше прощення значить, що ми, як і раніше, любимо цю людину, не ображаємося на неї, не гніваємося. Прощаємо і тоді, коли той, хто скривдив, навіть не намагається вибачитися перед нами чи якось залагодити свою провину. Чому прощення таке важливе? Христос каже: «Коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших» (Мт. 6:14-15). Той, хто прощає, і той, хто отримує прощення, взаємодіють. Якщо людина відмовляється прощати, насамперед вона шкодить собі, тому що у її серці залишається осад, який постійно гірчить. Коли ж прощаємо, у серці настає мир і спокій, і тоді ми можемо звертатися до Бога, щоб простив і наші гріхи. Отже, Бог не може відповісти на нашу молитву, коли ми не можемо простити один одному.

4.

Корисливі мотиви в молитві

«Прохаєте — та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої» (Як. 4:3). Наш егоїзм іноді не має меж. Ми думаємо і діємо так, ніби все створене для виконання наших егоїстичних бажань. Джош Макдауелл розповідає про служителя, котрий, прогулюючись вулицею, на якій стояли старовинні будинки у вікторіанському стилі, помітив хлопчика, що стрибав на парадних сходах ошатного старого будинку. Він намагався дотягнутися до старовинного дзвоника, що був підвішений біля дверей. Співчуваючи хлопчику, служитель піднявся сходами

12

СВІЧНИК |

4, 2014

і бадьоро задзвонив у дзвіночок. Потім усміхнувся хлопчику і запитав: — Ну і що тепер, молодий чоловіче?

— Тепер, — вигукнув хлопчик, — втікаймо, і то якомога швидше! У цій історії, продовжує Макдауелл, чоловік неправильно витлумачив наміри маленького хлопчика, але Бог не помиляється щодо наших мотивів. Коли ми не маємо слушності, наші молитви безсилі. «Прохаєте — та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої» (Як. 4:3). Багато наших бажань дуже хороші, але настільки сильні, що починають керувати нами й ведуть до гріха. Чоловік бажає покори від дружини, але з гнівом вимагає її від неї. Дружина бажає любові від чоловіка, але маніпулює, аби її отримати. Молитви людей про те, що керує їхнім серцем і веде до гріха, є огидними для Господа.

5.

Якщо ви не молитеся відповідно до волі Божої

«І оце та відвага, що ми маємо до Нього, — що коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас» (1 Iв. 5:14). Кінцева мета молитви — отримати не те, що ми хочемо, а навчитися бажати того, що дає Бог. Але цього ніколи не станеться, якщо ми не підкоримо свою волю Йому і не віддамо себе в руки Божі. Якщо ми дійсно бажаємо, щоб виконалася Божа воля, передусім треба самому виконати її у своєму житті. Бог від нас очікує послуху, виконання Його заповідей. Але ж насправді виконувати це — нелегко. Проте з Божою допомогою це можна зробити. Одного разу хворого чоловіка відвідав пастор.

— Як у вас справи ? — привітно запитав він.

— Так, як я собі цього бажаю, — з посмішкою відповів той.

— Але у Вас, певно, сильні болі? — здивовано заперечив пастор. — Невже ви самі собі цього бажаєте?

— Ні, — відповів хворий, — але те, чого від мене хоче Бог, того ж самого хочу і я. Богові було угодно, щоб я зараз захворів, — ось я і хворію. Якщо Йому стане завгодно, щоб я помер, тоді і я цього хочу. За цим всім я навіть щасливий. Коли наші бажання збігаються з волею Божою, відбувається те, на що ми навіть не могли сподіватися, — ми отримуємо ту відповідь, яка для нас буде найкращою. Якось до видатного скульптора епохи Відродження Мікеланджело підійшли із запитанням: «Як ви робите свої скульптури?» На це майстер сказав просто і влучно: «Я забираю все зайве». Як би хотілося, щоби наші молитви, наче приємні пахощі, підіймалися перед Господнім лицем і щоб нічого зайвого не відволікало нас від важливого заняття — спілкування з Господом у молитві. q

Олександр ПАХАЙ, пастор церкви м. Дубно

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

13

УВАГА!

УВАГА!

МОЛИТВА ЛИЦЕМІРА Одним із гріхів, якого майже не помічають люди, однак завжди помічає Бог, є лицемірство. Щоб зрозуміти, як Він ставиться до молитви лицеміра, потрібно усвідомити, як Бог ставиться до самого лицеміра.

П

ід час земного життя та служіння Ісуса постійно оточували найрізноманітніші люди. До них Він неодноразово виявляв милість та допомагав у бідах. Серед цієї безлічі люду була одна категорія, ставлення до якої в Ісуса було відверто відразливе. Це були книжники та фарисеї. Христос ставився так до них не тому, що вони були грішніші від інших, а тому, що вони були лицемірами. До явних грішників, таких як Закхей, Ісус виявляв милість, тоді як до лицемірів був нещадний. Коли Ісус у Нагорній проповіді говорить про милостиню, молитву та піст, то вживає такі фрази: «…А як молитеся…, постите…, чините милостиню…, то не будьте сумні, як оті лицеміри…» (Мт. 6:2, 5, 16). Милостиня, молитва та піст у євреїв вважалися важливими ділами благочестя. Христос не заперечував важливості та цінності цих духовних

14

СВІЧНИК

|

4, 2014

діянь, однак Він доводив, що те, як це чинили лицеміри, зводило результат до нуля, а можливо, і нижче, бо так вони накликали на себе гнів Божий. Ставлення Ісуса до лицемірів цілковито розкриває нам 23-й розділ Євангелія від Матвія. Ось деякі цитати: • «Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди…» (5 вірш).

• «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне…»

(13 вірш).

• «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, — через те осуд тяжчий ви приймете!»

(14 вірш).

• «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди!» (25 вірш).

• «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости!»

(27 вірш).

• «Так і ви, — назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!» (28 вірш).

• «Тож усе, що вони скажуть вам, — робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони — та не роблять того!» (3 вірш). Якщо ви уважно прочитаєте весь цей розділ, то просто відчуєте гнів

Христа та відразу до таких «духовних велетнів». Взагалі, фраза «горе вам» повторюється в цьому розділі майже дослівно вісім разів. І з тексту можна зрозуміти, що велике горе книжників та фарисеїв полягає навіть не в гріхах, які вони чинили в житті практично (вдовині хати поїдали), а в тому, що при цьому видавали себе за Божих та за святих людей, одягом, поведінкою, і навіть довгими молитвами напоказ, вдавали із себе праведних. Якщо глибше дослідити значення слова «лицемірство», то довідаємося ось що. Грецьке слово «гюпокритес» буквально означає «актор», маючи на увазі людину, яка носить маску та грає певну роль. Лицемірство — це невідповідність слів, учинків справжнім переконанням, намірам, почуттям; удавана сердечність, доброзичливість, за якою приховують лихі наміри; нещирість. Лицемірство може виражатися в окремих цілком усвідомлених діях, а також може бути й звичним станом, несвідомим. Це також гріх проти другої заповіді, який полягає в тому, що зовнішні діла благочестя, такі як піст, молитва, дотримання різних постанов та обрядів, використовуються для завоювання поваги людей, а не пильнування про внутрішню зміну серця та своєї сутності. Лицемір — це людина, яка лестить іншому з корисливою метою,

щоб отримати вигоду або нашкодити ближньому. Лицемір своєю вдаваною побожністю вводить в оману не тільки оточуючих, але й самого себе. В цьому і полягає величезна небезпека лицемірної побожності. Небезпечно, коли зникає межа між удаваним та істинним благочестям.

Яка ж молитва лицемірна? Що таке молитва? Це гарно сформульована та без заминок проказана промова? Це лише гарні та влучні слова? Ні! Молитва — дещо більше. Молитва — це коли не лише вуста, а й дух кличе до Бога! Це, як писав цар Давид, «виливати серце перед Богом». Істинна, щира молитва завжди йде від серця, зсередини. Вона іноді може бути тиха, без слів, як у Анни, мами Самуїла (1 Сам. 1:13), а іноді — голосна, як у Соломона при посвячені храму. Серце має бути близьким до Бога, а уста можуть бути далеко. Якщо ж навпаки, тоді це лицемірна молитва. Так чинили фарисеї, тому за це Ісус їм докоряв: «Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: «Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене…» (Мр. 7:6). У справжній молитві переважна роль відводиться духу людини, а не вустам. Якщо серце далеко, то все сказане буде неправдою і про-

сто намаганням улестити Бога: «…І своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому, бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його Заповіті…» (Пс. 78:36-37). Закликаю всіх нас пам’ятати застереження Христа: «А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри…» (Мт. 6:5). Фарисеї молилися в синагогах та на перехрестях на очах людей не тому, що відчували гостру потребу в спілкуванні з Богом, а тому, що шукали визнання та похвали від людей. Справжня їхня мета полягала в тому, щоб справити враження на людей. Якщо хтось бажає справити враження на Бога, то більше часу потрібно проводити в молитві в кімнаті, наодинці з Богом, за зачиненими дверима.

Молитва лицеміра залишиться без відповіді Усі ми добре пам’ятаємо першого царя Ізраїлю — Саула. В його житті було багато лицемірства. Він довго приховував свої справжні наміри стосовно Давида. Саул ненавидів наступника і давно видав наказ вбити його, хоча цього не виявляв. Навіть син Йонатан був обманутий лицемірством батька. Коли одного разу за планом Давида Йонатан побачив справжні наміри батька, то був дуже засмучений та обурений. Саул лицемірив перед Богом та людьми. Писання розповідає нам історію про те, як одного разу, повернувшись із походу проти амаликитян, Саул був задоволений, тому що, як він вважав, виконав Боже повеління. Однак, коли Самуїл відверто, і навіть жорстко,

докоряв йому, він не впав у покаянні перед Богом, а вимагав, щоб свято тривало, і просив, щоб Самуїл пішов із ним, аби здобути авторитет народу. Саула більшою мірою цікавила думка людей, ніж Бога. Чи не саме це ми спостерігаємо у фарисеїв? Чим закінчилося лицемірство Саула? У Біблії, в Першій книзі Самуїла, в 28-му розділі, ви зможете прочитати про те, як в кінці життя в скрутному становищі Саул шукав Бога і просив Його допомоги, однак сам він стверджує: «…Бог відступився від мене, і не відповідає мені вже ані через пророків, ані в снах…» (1 Сам. 28:15). Молитва лицеміра даремна. Молитися лицемірною молитвою — даремно витрачати час та слова! Ісус сказав, що лицеміри, які моляться для людського ока, вже мають свою нагороду, тобто вся їхня нагорода — це гарне враження від людей, які їх бачать. Бог не просто не відповість їм, як Саулові, а й не виявить до них благовоління, адже за лицемірство Він виливає гнів на людину. Нещасні ті, хто не задумується, що Бог, Який усе бачить, колись відкриє це перед усіма. Пам’ятаймо, лицемірство можна приховати від людей, але не від Бога. Молитва лицеміра залишиться без відповіді!

Не судімо! Наш Господь стверджував, що всі, хто називає себе учнями Ісуса Христа, будуть молитися. Це факт, який непотрібно доводити. Питання полягає в тому, як це краще робити. Недостатньо молитися недільного дня у церкві та, можливо, з сім’єю за обідом. Християнинові потрібна, як повітря, ще й особиста молитва. Без такої молитви ми не зможемо стати членами Церкви Христової, а будемо лише формальним придатком, який Господь колись виявить та відкине. Чи знаходите ви час для особистої молитви перед Богом? Якось чув таку думку, мовляв, той, хто в церкві молиться дуже довго, той удома молиться коротко, а може, й взагалі не молиться. Я не вважаю, що це стосується всіх, хоча в деяких випадках може бути правдою. Безумовно, найважливіше місце в нашому духовному житті має займати особиста щира молитва перед Богом. Це практикував Давид, про що свідчать його Псалми, більшість з яких передають молитовний дух, який наодинці поривався до Бога. Однак текст Писання, де Ісус радить зайти в кімнату і помолитися потайки до Бога, не забо-

роняє і не замінює загальної молитви Церкви та молитви вголос на збудування. Христос молився вголос, і багато пророків, рабів Божих, так чинили. Я завжди із захопленням читаю молитву Соломона при освячені храму, де він схилив коліна перед Богом на підвищені, звів руки вгору і щиро, прекрасно помолився до Господа за храм та народ. І слава Господня наповнила храм. Тому молитва вголос у церкві чи деінде — це гарна річ, якщо вона від серця, щира і не для людей, а для Бога, хоча і в присутності людей! Потрібно досліджувати самих себе і нагадувати собі, що завжди, коли ми молимося в церкві вголос, думаємо більше про людей чи в трепеті звертаємося до Бога. Тож не забуваймо, що молитва — це розмова з нашим Творцем, яка не просто летить увись, а справді доходить до Адресата, Який одразу бажає дати відповідь. q

Тарас БРИЧУК, пастор церкви «Гефсиманія» м. Здолбунів

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

15

УВАГА!

УВАГА!

МОЛИТВА ЛИЦЕМІРА Одним із гріхів, якого майже не помічають люди, однак завжди помічає Бог, є лицемірство. Щоб зрозуміти, як Він ставиться до молитви лицеміра, потрібно усвідомити, як Бог ставиться до самого лицеміра.

П

ід час земного життя та служіння Ісуса постійно оточували найрізноманітніші люди. До них Він неодноразово виявляв милість та допомагав у бідах. Серед цієї безлічі люду була одна категорія, ставлення до якої в Ісуса було відверто відразливе. Це були книжники та фарисеї. Христос ставився так до них не тому, що вони були грішніші від інших, а тому, що вони були лицемірами. До явних грішників, таких як Закхей, Ісус виявляв милість, тоді як до лицемірів був нещадний. Коли Ісус у Нагорній проповіді говорить про милостиню, молитву та піст, то вживає такі фрази: «…А як молитеся…, постите…, чините милостиню…, то не будьте сумні, як оті лицеміри…» (Мт. 6:2, 5, 16). Милостиня, молитва та піст у євреїв вважалися важливими ділами благочестя. Христос не заперечував важливості та цінності цих духовних

14

СВІЧНИК

|

4, 2014

діянь, однак Він доводив, що те, як це чинили лицеміри, зводило результат до нуля, а можливо, і нижче, бо так вони накликали на себе гнів Божий. Ставлення Ісуса до лицемірів цілковито розкриває нам 23-й розділ Євангелія від Матвія. Ось деякі цитати: • «Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди…» (5 вірш).

• «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне…»

(13 вірш).

• «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, — через те осуд тяжчий ви приймете!»

(14 вірш).

• «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди!» (25 вірш).

• «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости!»

(27 вірш).

• «Так і ви, — назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!» (28 вірш).

• «Тож усе, що вони скажуть вам, — робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони — та не роблять того!» (3 вірш). Якщо ви уважно прочитаєте весь цей розділ, то просто відчуєте гнів

Христа та відразу до таких «духовних велетнів». Взагалі, фраза «горе вам» повторюється в цьому розділі майже дослівно вісім разів. І з тексту можна зрозуміти, що велике горе книжників та фарисеїв полягає навіть не в гріхах, які вони чинили в житті практично (вдовині хати поїдали), а в тому, що при цьому видавали себе за Божих та за святих людей, одягом, поведінкою, і навіть довгими молитвами напоказ, вдавали із себе праведних. Якщо глибше дослідити значення слова «лицемірство», то довідаємося ось що. Грецьке слово «гюпокритес» буквально означає «актор», маючи на увазі людину, яка носить маску та грає певну роль. Лицемірство — це невідповідність слів, учинків справжнім переконанням, намірам, почуттям; удавана сердечність, доброзичливість, за якою приховують лихі наміри; нещирість. Лицемірство може виражатися в окремих цілком усвідомлених діях, а також може бути й звичним станом, несвідомим. Це також гріх проти другої заповіді, який полягає в тому, що зовнішні діла благочестя, такі як піст, молитва, дотримання різних постанов та обрядів, використовуються для завоювання поваги людей, а не пильнування про внутрішню зміну серця та своєї сутності. Лицемір — це людина, яка лестить іншому з корисливою метою,

щоб отримати вигоду або нашкодити ближньому. Лицемір своєю вдаваною побожністю вводить в оману не тільки оточуючих, але й самого себе. В цьому і полягає величезна небезпека лицемірної побожності. Небезпечно, коли зникає межа між удаваним та істинним благочестям.

Яка ж молитва лицемірна? Що таке молитва? Це гарно сформульована та без заминок проказана промова? Це лише гарні та влучні слова? Ні! Молитва — дещо більше. Молитва — це коли не лише вуста, а й дух кличе до Бога! Це, як писав цар Давид, «виливати серце перед Богом». Істинна, щира молитва завжди йде від серця, зсередини. Вона іноді може бути тиха, без слів, як у Анни, мами Самуїла (1 Сам. 1:13), а іноді — голосна, як у Соломона при посвячені храму. Серце має бути близьким до Бога, а уста можуть бути далеко. Якщо ж навпаки, тоді це лицемірна молитва. Так чинили фарисеї, тому за це Ісус їм докоряв: «Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: «Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене…» (Мр. 7:6). У справжній молитві переважна роль відводиться духу людини, а не вустам. Якщо серце далеко, то все сказане буде неправдою і про-

сто намаганням улестити Бога: «…І своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому, бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його Заповіті…» (Пс. 78:36-37). Закликаю всіх нас пам’ятати застереження Христа: «А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри…» (Мт. 6:5). Фарисеї молилися в синагогах та на перехрестях на очах людей не тому, що відчували гостру потребу в спілкуванні з Богом, а тому, що шукали визнання та похвали від людей. Справжня їхня мета полягала в тому, щоб справити враження на людей. Якщо хтось бажає справити враження на Бога, то більше часу потрібно проводити в молитві в кімнаті, наодинці з Богом, за зачиненими дверима.

Молитва лицеміра залишиться без відповіді Усі ми добре пам’ятаємо першого царя Ізраїлю — Саула. В його житті було багато лицемірства. Він довго приховував свої справжні наміри стосовно Давида. Саул ненавидів наступника і давно видав наказ вбити його, хоча цього не виявляв. Навіть син Йонатан був обманутий лицемірством батька. Коли одного разу за планом Давида Йонатан побачив справжні наміри батька, то був дуже засмучений та обурений. Саул лицемірив перед Богом та людьми. Писання розповідає нам історію про те, як одного разу, повернувшись із походу проти амаликитян, Саул був задоволений, тому що, як він вважав, виконав Боже повеління. Однак, коли Самуїл відверто, і навіть жорстко,

докоряв йому, він не впав у покаянні перед Богом, а вимагав, щоб свято тривало, і просив, щоб Самуїл пішов із ним, аби здобути авторитет народу. Саула більшою мірою цікавила думка людей, ніж Бога. Чи не саме це ми спостерігаємо у фарисеїв? Чим закінчилося лицемірство Саула? У Біблії, в Першій книзі Самуїла, в 28-му розділі, ви зможете прочитати про те, як в кінці життя в скрутному становищі Саул шукав Бога і просив Його допомоги, однак сам він стверджує: «…Бог відступився від мене, і не відповідає мені вже ані через пророків, ані в снах…» (1 Сам. 28:15). Молитва лицеміра даремна. Молитися лицемірною молитвою — даремно витрачати час та слова! Ісус сказав, що лицеміри, які моляться для людського ока, вже мають свою нагороду, тобто вся їхня нагорода — це гарне враження від людей, які їх бачать. Бог не просто не відповість їм, як Саулові, а й не виявить до них благовоління, адже за лицемірство Він виливає гнів на людину. Нещасні ті, хто не задумується, що Бог, Який усе бачить, колись відкриє це перед усіма. Пам’ятаймо, лицемірство можна приховати від людей, але не від Бога. Молитва лицеміра залишиться без відповіді!

Не судімо! Наш Господь стверджував, що всі, хто називає себе учнями Ісуса Христа, будуть молитися. Це факт, який непотрібно доводити. Питання полягає в тому, як це краще робити. Недостатньо молитися недільного дня у церкві та, можливо, з сім’єю за обідом. Християнинові потрібна, як повітря, ще й особиста молитва. Без такої молитви ми не зможемо стати членами Церкви Христової, а будемо лише формальним придатком, який Господь колись виявить та відкине. Чи знаходите ви час для особистої молитви перед Богом? Якось чув таку думку, мовляв, той, хто в церкві молиться дуже довго, той удома молиться коротко, а може, й взагалі не молиться. Я не вважаю, що це стосується всіх, хоча в деяких випадках може бути правдою. Безумовно, найважливіше місце в нашому духовному житті має займати особиста щира молитва перед Богом. Це практикував Давид, про що свідчать його Псалми, більшість з яких передають молитовний дух, який наодинці поривався до Бога. Однак текст Писання, де Ісус радить зайти в кімнату і помолитися потайки до Бога, не забо-

роняє і не замінює загальної молитви Церкви та молитви вголос на збудування. Христос молився вголос, і багато пророків, рабів Божих, так чинили. Я завжди із захопленням читаю молитву Соломона при освячені храму, де він схилив коліна перед Богом на підвищені, звів руки вгору і щиро, прекрасно помолився до Господа за храм та народ. І слава Господня наповнила храм. Тому молитва вголос у церкві чи деінде — це гарна річ, якщо вона від серця, щира і не для людей, а для Бога, хоча і в присутності людей! Потрібно досліджувати самих себе і нагадувати собі, що завжди, коли ми молимося в церкві вголос, думаємо більше про людей чи в трепеті звертаємося до Бога. Тож не забуваймо, що молитва — це розмова з нашим Творцем, яка не просто летить увись, а справді доходить до Адресата, Який одразу бажає дати відповідь. q

Тарас БРИЧУК, пастор церкви «Гефсиманія» м. Здолбунів

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

15

КРІЗЬ ПРИЗМУ СЛОВА

«Безперестанку Якщо ми будемо уважні, то побачимо, як багато місця займає молитва у Святому Письмі. Щойно розкривши Біблію, ми читаємо: «Тоді зачали були призивати Ймення Господнє» (Бут. 4:26). А коли вже збираємося перегортати останню її сторінку, мимоволі кидаємо погляд на слова гарячої молитви Івана: «Амінь. Прийди, Господи Ісусе!» (Об. 22:20). У молитовному борінні перед нами постає Яків, котрий усім серцем кличе до Бога, Даниїл, що тричі на день схиляє колі в молитві до Господа. На горі в молитовному смиренні ми бачимо Іллю, ув’язнених Павла і Силу, що співають і моляться, в Гефсиманії в духовній боротьбі — Ісуса Христа, озброєного лише молитвою.

Ц

е вона, молитва, вгашала силу вогню, приборкувала лють левів упокорювала божевілля натовпу, зупиняла війни, втихомирювала стихії, виганяла демонів, розривала пута смерті, відкривала небесні брами, утримувала сонце на небі, змінювала життя. Тому, розуміючи всю силу, велич та необхідність молитви, апостол Павло звертається із закликом до християн, кажучи: «Безперестанку моліться!» (1 Сол. 5:17). В іншому перекладі це звучить так: «Невпинно моліться» (О. Турконяка), а ще в одному: «Моліться без перерви» (Хоменка). Подібні слова апостола Павла ми читаємо в Посланні до ефесян: «Моліться завжди всякою молитвою і благанням у дусі» (Еф. 6:18), та колосян: «Будьте тривалі в молитві» (Кол. 4:2). Сам Христос, навчаючи свого часу учнів, сказав їм притчу про те, «що треба завжди молитись і не занепадати духом» (Лк.18:1). Проте повернімося до повеління апостола Павла: «Безперестанку моліться». Що воно означає? Хто може виконати його? Чи можна практично реалізувати цей наказ, перебуваючи в щоденних турботах? Зрештою, безперестанку молитися — це що, нічого не робити, окрім того, що лишень щосекундно молитися? Саме так, із безкомпромісною буквальністю, зрозуміли слова ап. Павла месаліани — послідовники аскетичного руху, визнаного в майбутньому єретичним і поширеного в Сирії та інших місцях Близького Сходу в кінці четвертого на початку п'ятого століття. Вони розглядали молитву як свідому і продуману діяльність,

16

СВІЧНИК

|

4, 2014

котра виключала всі інші види занять. У їхньому розумінні той, хто постійно молиться, і є «духовною елітою», фізичні потреби якої мали забезпечувати прості, «менш духовні», члени громади. Зрозуміло, що безперестанна молитва не означає постійно схиленої голови, колін і заплющених очей протягом дня, та 24-годинного молитовного промовляння. Молитва безперестанку — це та молитва, яка підноситься за будь-якої нагоди; це молитовний дух, який має наповнювати нас щодня незалежно від того, де ми перебуваємо і що робимо; це стан свідомого спілкування з Богом в смиренні перед Ним, це розуміння того, що Бог постійно поруч із нами і що Він активно бере участь у наших думках та вчинках. Невпинна молитва каже нам про те, що ніщо не повинно перешкоджати нам зберігати та цінувати часом молитви. Грецьке слово, перекладене як безперестанку, вживалося при частому покашлюванні людини. І це наштовхує нас на думку про те, що ми повинні зберігати постійний ритм молитовного життя в океані щоденних турбот, коли так нелегко зосередитися на молитві. Молитва — заняття не для ледачих. Це почасти дуже важка справа, і в такі години нам необхідна сильна мотивація, щоб підкорити важкодоступну вершину гори, під назвою молитва. Нижче я назву найпоширеніші причини, котрі спонукають нас, християн, до безперервної молитви. Буде корисно їх запам’ятати та періодично відновлювати у пам'яті. Ми повинні завжди молитися:

1. «Бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі»

Бог через ап. Павла наказує нам завжди молитися, щоб виконувалася Його воля в нашому житті. В Книзі пророка Єремії читаємо подібний заклик Бога до людини: «Покликуй до Мене і тобі відповім, і тобі розповім про велике та незрозуміле, чого ти не знаєш!» (Єр. 33:3). Напевно, дивно наказувати віруючій людині молитися. Чому ж Бог це робить? Тому що Він знає нашу сутність та нахили нашого серця. Ми ніколи не забуваємо старанно працювати, калорійно харчуватися чи достатньо відпочивати, проте часто «забуваємо» звертатися в молитві до Нього. Ми присвячуємо світові години, і тільки хвилини — Христу. Ми світові віддаємо все найкраще, а усамітненій молитві — тільки те, що залишається. Ми витрачаємо силу й енергію на

молiться!»

КРІЗЬ ПРИЗМУ СЛОВА

шляхах багатства, шляхам же Бога залишаємо втому і лінь. Ось чому Бог наказує нам молитися. Молитва безперестанку є надійним захистом нашої духовної безпеки, вона допомагає триматися правильного курсу, що веде до неба.

посувають мене на молитву, а молитва посуває мою розгубленість та труднощі».

2. Щоб мати силу перемагати гріх

По-перше, нашої молитви потребують неспасенні. Колись і ми були духовно незрячі, проте Бог торкнувся наших очей, і тепер ми, подібно як уздоровлений Христом юнак, можемо сказати: «Одне знаю, що був сліпий, а тепер бачу». Колись хтось молився і за нас, щоб ми духовно прозріли, і як молитви інших сприяли нашому прозрінню, так і ми повинні удвічі більше молитися за інших. А скільки вони зможуть зробити добра для Церкви, коли навернуться до Христа, згадайте лишень приклад прозрілого Савла Тарсянина. По-друге, молитов потребують спасенні. Найдивовижнішим прикладом потреби в молитвах віруючих є апостоли. Здавалося б, вони, сповнені сили і мудрості Святого Духа, наставники Церкви, сильні проповідники, могли б обійтися без молитов простих віруючих людей. Проте ні! З непідробною щирістю апостоли просили: «Моліться разом і за нас, щоб Бог нам відчинив двері слова, звіщати таємницю Христову» (Кол. 4:3-4). Успіх чи невдача трудівників Євангелія залежали не лише від Божого благословення, від їхньої власної старанності, а й від молитов простих віруючих! Як ми молимося за наших служителів, так Бог їх і благословить!

На жаль, ми часто немічні в боротьбі з гріхом. Давид, як і ми, добре усвідомлював серйозність гріха і своєї слабкості. Він у молитві просить Господа: «А свої хиби хто ж розпізнає? Від провин таємних очисть мене! І від гордости відгороди слугу твого, щоб не заволоділа мною. Тоді я буду бездоганний і чистий від гріха тяжкого» (Пс. 18:13-14). Ми бачимо, що Давид не впевнений у власних силах впоратися з гріхом, і тому просить Господа тримати його, бо інакше він згрішить! І нам не завадить бути реалістами. Гріх не живе неподалік від нас. Він живе в нас, в членах нашого тіла: «Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?» (Рим. 7:22-24). Гріх для нас дуже небезпечний: він озлоблює серце, краде радість, вбиває чисті бажання, приносить гіркоту провини й осуду. Дитина Божа нічого не набуває від гріха, але втрачає частку небесної слави. Тому найкращим засобом від гріха є постійна молитовна профілактика!

3. Аби не стати здобиччю диявола

Апостол Петро застерігає: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1 Петр. 5:8). Підступи сатани — вагома причина для постійної молитви! Спокусник не знає відпочинку в своїх мерзенних справах. У нього — вічний голод до пожирання душ. І неважливо, хто це — молода людина чи літня, чоловік чи жінка. Душа не має віку і статі. Ось чому в молитві Господній є прохання: «І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого» (Мт. 6:13).

4. Аби знаходити правильні

рішення під час виникнення проблем

5. Тому що люди мають потребу в наших молитвах

6. Тому що молитва приносить радість нашому серцю

Попередній вірш, 1 Сол. 5:16, каже: «Завжди радійте!» Нам не підходять світські методи покращення настрою, у нас є засіб значно кращий — молитва! Тому, щоб мати радість, потрібно завжди молитися. Якщо ми хочемо більше радіти — потрібно більше молитися.

7. Щоби бути готовими до зустрічі з Богом

Як вимірюється твоє молитовне життя згідно з цим незаперечним фактом — приходу Ісуса Христа? Пророк Амос каже: «Приготуйся… до зустрічі Бога свого!» (Ам. 4:12). Постійна молитва — найкращий спосіб підготувати себе до зустрічі з Богом. q

Поки ми живемо на землі, ми матимемо проблеми. Їх не уникли навіть апостоли. Вони просили Христа навчити їх молитися, прощати, помножити віру. З подібними проблемами зустрічаємося і ми. Тому нам конче необхідно молитися, адже у відповідь зрозуміємо, як вирішити і наявну проблему. Філіп Меланхтон казав: «Труднощі і розгубленість

Олег НИСИНЕЦЬ, директор Рівненського біблійного коледжу

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

17

КРІЗЬ ПРИЗМУ СЛОВА

«Безперестанку Якщо ми будемо уважні, то побачимо, як багато місця займає молитва у Святому Письмі. Щойно розкривши Біблію, ми читаємо: «Тоді зачали були призивати Ймення Господнє» (Бут. 4:26). А коли вже збираємося перегортати останню її сторінку, мимоволі кидаємо погляд на слова гарячої молитви Івана: «Амінь. Прийди, Господи Ісусе!» (Об. 22:20). У молитовному борінні перед нами постає Яків, котрий усім серцем кличе до Бога, Даниїл, що тричі на день схиляє колі в молитві до Господа. На горі в молитовному смиренні ми бачимо Іллю, ув’язнених Павла і Силу, що співають і моляться, в Гефсиманії в духовній боротьбі — Ісуса Христа, озброєного лише молитвою.

Ц

е вона, молитва, вгашала силу вогню, приборкувала лють левів упокорювала божевілля натовпу, зупиняла війни, втихомирювала стихії, виганяла демонів, розривала пута смерті, відкривала небесні брами, утримувала сонце на небі, змінювала життя. Тому, розуміючи всю силу, велич та необхідність молитви, апостол Павло звертається із закликом до християн, кажучи: «Безперестанку моліться!» (1 Сол. 5:17). В іншому перекладі це звучить так: «Невпинно моліться» (О. Турконяка), а ще в одному: «Моліться без перерви» (Хоменка). Подібні слова апостола Павла ми читаємо в Посланні до ефесян: «Моліться завжди всякою молитвою і благанням у дусі» (Еф. 6:18), та колосян: «Будьте тривалі в молитві» (Кол. 4:2). Сам Христос, навчаючи свого часу учнів, сказав їм притчу про те, «що треба завжди молитись і не занепадати духом» (Лк.18:1). Проте повернімося до повеління апостола Павла: «Безперестанку моліться». Що воно означає? Хто може виконати його? Чи можна практично реалізувати цей наказ, перебуваючи в щоденних турботах? Зрештою, безперестанку молитися — це що, нічого не робити, окрім того, що лишень щосекундно молитися? Саме так, із безкомпромісною буквальністю, зрозуміли слова ап. Павла месаліани — послідовники аскетичного руху, визнаного в майбутньому єретичним і поширеного в Сирії та інших місцях Близького Сходу в кінці четвертого на початку п'ятого століття. Вони розглядали молитву як свідому і продуману діяльність,

16

СВІЧНИК

|

4, 2014

котра виключала всі інші види занять. У їхньому розумінні той, хто постійно молиться, і є «духовною елітою», фізичні потреби якої мали забезпечувати прості, «менш духовні», члени громади. Зрозуміло, що безперестанна молитва не означає постійно схиленої голови, колін і заплющених очей протягом дня, та 24-годинного молитовного промовляння. Молитва безперестанку — це та молитва, яка підноситься за будь-якої нагоди; це молитовний дух, який має наповнювати нас щодня незалежно від того, де ми перебуваємо і що робимо; це стан свідомого спілкування з Богом в смиренні перед Ним, це розуміння того, що Бог постійно поруч із нами і що Він активно бере участь у наших думках та вчинках. Невпинна молитва каже нам про те, що ніщо не повинно перешкоджати нам зберігати та цінувати часом молитви. Грецьке слово, перекладене як безперестанку, вживалося при частому покашлюванні людини. І це наштовхує нас на думку про те, що ми повинні зберігати постійний ритм молитовного життя в океані щоденних турбот, коли так нелегко зосередитися на молитві. Молитва — заняття не для ледачих. Це почасти дуже важка справа, і в такі години нам необхідна сильна мотивація, щоб підкорити важкодоступну вершину гори, під назвою молитва. Нижче я назву найпоширеніші причини, котрі спонукають нас, християн, до безперервної молитви. Буде корисно їх запам’ятати та періодично відновлювати у пам'яті. Ми повинні завжди молитися:

1. «Бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі»

Бог через ап. Павла наказує нам завжди молитися, щоб виконувалася Його воля в нашому житті. В Книзі пророка Єремії читаємо подібний заклик Бога до людини: «Покликуй до Мене і тобі відповім, і тобі розповім про велике та незрозуміле, чого ти не знаєш!» (Єр. 33:3). Напевно, дивно наказувати віруючій людині молитися. Чому ж Бог це робить? Тому що Він знає нашу сутність та нахили нашого серця. Ми ніколи не забуваємо старанно працювати, калорійно харчуватися чи достатньо відпочивати, проте часто «забуваємо» звертатися в молитві до Нього. Ми присвячуємо світові години, і тільки хвилини — Христу. Ми світові віддаємо все найкраще, а усамітненій молитві — тільки те, що залишається. Ми витрачаємо силу й енергію на

молiться!»

КРІЗЬ ПРИЗМУ СЛОВА

шляхах багатства, шляхам же Бога залишаємо втому і лінь. Ось чому Бог наказує нам молитися. Молитва безперестанку є надійним захистом нашої духовної безпеки, вона допомагає триматися правильного курсу, що веде до неба.

посувають мене на молитву, а молитва посуває мою розгубленість та труднощі».

2. Щоб мати силу перемагати гріх

По-перше, нашої молитви потребують неспасенні. Колись і ми були духовно незрячі, проте Бог торкнувся наших очей, і тепер ми, подібно як уздоровлений Христом юнак, можемо сказати: «Одне знаю, що був сліпий, а тепер бачу». Колись хтось молився і за нас, щоб ми духовно прозріли, і як молитви інших сприяли нашому прозрінню, так і ми повинні удвічі більше молитися за інших. А скільки вони зможуть зробити добра для Церкви, коли навернуться до Христа, згадайте лишень приклад прозрілого Савла Тарсянина. По-друге, молитов потребують спасенні. Найдивовижнішим прикладом потреби в молитвах віруючих є апостоли. Здавалося б, вони, сповнені сили і мудрості Святого Духа, наставники Церкви, сильні проповідники, могли б обійтися без молитов простих віруючих людей. Проте ні! З непідробною щирістю апостоли просили: «Моліться разом і за нас, щоб Бог нам відчинив двері слова, звіщати таємницю Христову» (Кол. 4:3-4). Успіх чи невдача трудівників Євангелія залежали не лише від Божого благословення, від їхньої власної старанності, а й від молитов простих віруючих! Як ми молимося за наших служителів, так Бог їх і благословить!

На жаль, ми часто немічні в боротьбі з гріхом. Давид, як і ми, добре усвідомлював серйозність гріха і своєї слабкості. Він у молитві просить Господа: «А свої хиби хто ж розпізнає? Від провин таємних очисть мене! І від гордости відгороди слугу твого, щоб не заволоділа мною. Тоді я буду бездоганний і чистий від гріха тяжкого» (Пс. 18:13-14). Ми бачимо, що Давид не впевнений у власних силах впоратися з гріхом, і тому просить Господа тримати його, бо інакше він згрішить! І нам не завадить бути реалістами. Гріх не живе неподалік від нас. Він живе в нас, в членах нашого тіла: «Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?» (Рим. 7:22-24). Гріх для нас дуже небезпечний: він озлоблює серце, краде радість, вбиває чисті бажання, приносить гіркоту провини й осуду. Дитина Божа нічого не набуває від гріха, але втрачає частку небесної слави. Тому найкращим засобом від гріха є постійна молитовна профілактика!

3. Аби не стати здобиччю диявола

Апостол Петро застерігає: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1 Петр. 5:8). Підступи сатани — вагома причина для постійної молитви! Спокусник не знає відпочинку в своїх мерзенних справах. У нього — вічний голод до пожирання душ. І неважливо, хто це — молода людина чи літня, чоловік чи жінка. Душа не має віку і статі. Ось чому в молитві Господній є прохання: «І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого» (Мт. 6:13).

4. Аби знаходити правильні

рішення під час виникнення проблем

5. Тому що люди мають потребу в наших молитвах

6. Тому що молитва приносить радість нашому серцю

Попередній вірш, 1 Сол. 5:16, каже: «Завжди радійте!» Нам не підходять світські методи покращення настрою, у нас є засіб значно кращий — молитва! Тому, щоб мати радість, потрібно завжди молитися. Якщо ми хочемо більше радіти — потрібно більше молитися.

7. Щоби бути готовими до зустрічі з Богом

Як вимірюється твоє молитовне життя згідно з цим незаперечним фактом — приходу Ісуса Христа? Пророк Амос каже: «Приготуйся… до зустрічі Бога свого!» (Ам. 4:12). Постійна молитва — найкращий спосіб підготувати себе до зустрічі з Богом. q

Поки ми живемо на землі, ми матимемо проблеми. Їх не уникли навіть апостоли. Вони просили Христа навчити їх молитися, прощати, помножити віру. З подібними проблемами зустрічаємося і ми. Тому нам конче необхідно молитися, адже у відповідь зрозуміємо, як вирішити і наявну проблему. Філіп Меланхтон казав: «Труднощі і розгубленість

Олег НИСИНЕЦЬ, директор Рівненського біблійного коледжу

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

17

ТОЧКА ЗОРУ

ЗАКОНОМІРНІСТЬ СИЛА БОЖА У житті завжди є певні закономірності. І хоча багато з них є лише продуктом гріховної природи людини, все ж, формуючи різноманітні стереотипи, вони так чи інакше проникають у свідомість. Так, наприклад, найбільш популярний у культурі сьогодення стереотип «матимеш гроші — матимеш все». Звісно, цей принцип не є істиною, але люди самі надали йому статус закономірності, щиро вірячи, що й справді всі можливості цього світу надають лише матеріальні статки.

З

аплутана сітка похотливого бажання збагачення так заполонила соціум, що багато речей тепер ми сприймаємо як закономірність. Наприклад, те, що навчатися у виші може або надто розумна дитина або ж той, чиї батьки спроможні платити щороку чималі кошти; на гідну роботу можна влаштуватися або по знайомству, або заплативши хабар; бути впевненим у нормальних пологах можна тільки тоді, коли за окрему суму домовишся з хорошим лікарем; поїхати на чудовий відпочинок спроможний лише той, хто може за нього заплатити; мати відмінне здоров’я та шанси на одужання від важкої хвороби буде та людина, що має кошти лікуватися та фінансову спроможність добре піклуватися про свій організм. Цей перелік нескінченний. І найбільше прикро від того, що таке мислення та світосприйняття часто заполоняє світогляд християн. Вони втрачають щось невимовно цінне та прекрасне — можливість бачити чуда в своєму житті через молитву, яка так міц-

18

СВІЧНИК

|

4, 2014

но укріпляє нашу віру в Бога та надзвичайно зближує з Ним. Річ у тім, що, маючи певні можливості, людина часто не бачить жодних перешкод у здійсненні тих чи інших планів. От, наприклад, що заважає мені поїхати у туристичну подорож, якщо вдома лежить відкладена на це чимала сума, за вікном стоїть комфортабельний автомобіль і я почуваюся просто чудово після 10-денного сеансу оздоровчого масажу та щоденного ранкового фрешу. З чим мені звернутися до Господа, коли сама вже все вирішила. Хіба що перед виїздом класично попросити: «Господи, благослови»! Користуючись дарами, які дає мені Бог, я втратила головне — близькі стосунки з Ним та надію на Нього, ставши багато в чому самовпевненою. А тепер пропоную розглянути ще один приклад. Уявіть собі, що я шукаю роботу. У мене гарна освіта і непоганий досвід, але ж я розумію, що без зв’язків чи належної суми працевлаштуватися буде дуже складно. Я вирішую сама, знаючи закономірності цього світу, куди мені подавати резюме, з ким домовлятись, а куди немає жодних шансів потрапити. Знову ж таки я самовпевнена у своєму безсиллі та неможливості щось змінити. В обох випадках ми втрачаємо шанс побачити велич Господа у своєму житті. Не дивно, чому Він через Свою велику любов та бажання наблизитися до нас допускає в житті ситуації, в яких ми в гарячій молитві шукаємо допомоги та відповіді тільки в Нього. Сила молитви полягає не в тому, щоб отримати від Бога зцілення, роботу, можливість навчатися чи кудись поїхати. Стаючи на коліна, ми упокорюємося перед Творцем вічності, розуміємо, що наше життя належить Йому, віддаємо Йому славу та в кожному своєму слові надіємося тільки на Нього, не на свої сили, кошти, здоров’я чи зв’язки. І тоді Господь дивним чином проводить нас через різні обставини. Можливо, часто і не отримуємо або навіть втрачаємо, проте відчуваємо Божу підтримку та підбадьорення. Це надзвичайно укріпляє нашу віру, бо ми бачимо живу дію Господа. У такі миті ми ближче пізнаємо Христа. Коли ж

Господь проливає благословення, які закономірно нам ніколи і не «світили» б, є спокуса подумати, що все це збіг обставин або ж пощастило. Але час, проведений у молитві з Богом, так зближує нас із Ним, що ми з легкістю помічаємо Його чудодійну руку у потоці подій. Дивною є природа людини, яка в нестабільному та хиткому світі може почуватися впевнено завдяки навіюванню своїх можливостей, або ж, потрапивши в кризові ситуації, впадати у відчай та паніку через свої ж безсилля та неміч. Закономірності цього світу розбиваються вщент там, де працює Господь і є сила молитви. Одного разу, зазнавши краху від власних можливостей, починаєш розуміти, якою важливою з боку близьких людей є порада помолитися, перш ніж робити важливий крок! Кажу про це, бо сама відчула близькість Бога через молитву. В моменти, коли вступала до вишу, не маючи можливості оплачувати навчання, йшла народжувати, ні з ким попередньо не домовившись, я молилася. Навіть коли зав’язувала стосунки зі своїм майбутнім чоловіком, я розпочинала це не з дружби, а з молитви. Коли ж молилася над хворою дитиною, не бажаючи давати ліки, які лишень руйнують імунітет, я побачила живого Бога, Який став моєю надією, силою та можливостями. Не раз Господь руйнував мої «блискучі» плани, які я так легко та самовпевнено будувала, навіть не порадившись із Ним. І я вдячна Йому, що Він не дав у ті моменти укріпитися в своїх власних силах та самовпевненості, а привернув моє серце до Себе! Ви можете жити, пливучи за течією закономірностей цього світу, вирішуючи самостійно, що вам під силу, а що ні. Але щира щоденна молитва за різні, можливо, й дріб’язкові обставини життя, зблизить вас із Господом і покаже силу своєї дії, укріпивши віру в єдиного Всемогутнього Бога! q

Світлана ВОРОНА, кореспондент «Свічника»

ПРАКТИЧНЕ ХРИСТИЯНСТВО

СКІЛЬКИ

ВАЖИТЬ МОЛИТВА? Чоловік, котрий спробував зважити молитву на вазі, якою ми користуємося у побуті, все ж до сьогоднішнього дня не знає відповіді на запитання «Скільки важить молитва?» Одного разу він тільки думав, що знає, та…

Ц

е сталося тоді, коли чоловік був власником бакалійного магазину. Якось до його крамниці зайшла змарніла жінка і попросила дати продуктів, для того щоб приготувати обід осиротілим дітям, оскільки чоловік загинув на війні. Здивовано глянувши на неї, бакалійник запитав, скільки у неї грошей. Жінка відповіла, що нічого не має, крім маленької молитви. Продавець натякнув, що його бакалія — не місце для безкоштовної роздачі хліба нужденним, і зневажливо кинув жінці пару кілких слівець, наостанок додавши: «Напишіть свою молитву на папері». На превеликий подив, жінка вийняла з кишені клаптик паперу і подала його бакалійнику. Вона сказала, що написала молитву ще вночі, коли доглядала свою хвору дитину. Не встигнувши опам’ятатися від несподіванки, бакалійник взяв пошарпаний папірець, але ж одразу пожалкував, що вчинив це: як же тепер йому діяти і що відповісти? Несподівано його осяяла думка. Навіть не прочитавши молитви, він поклав папірець на вагу і сказав: — Подивимося, чого варта ваша молитва… Коли чоловік на інший бік ваги поклав буханець хліба, стрілка ваги, на неабияке здивування, навіть не ворухнулася. Ще більше продавець збентежився, коли стрілка продовжувала незворушно стояти на місці і тоді, коли він поспішно почав накладати продукти на вагу. Адже на нього дивилися покупці! Бакалійник спробував говорити грубощі, та даремно… Він враз почервонів, а тому ще більше розлютився. І зрештою пробурмотів:

— Це все, що може витримати вага. Ось — ваш пакет. Вам доведеться спакувати все самотужки. Я зайнятий. Схлипуючи, жінка взяла пакет і почала пакувати продукти. Щоразу, коли звільнялася її рука, вона втирала рукавом непрохані сльози. Бакалійник намагався не дивитися, але ж усе-таки помітив, що дав жінці чималий пакет, однак в ньому залишилося ще трохи місця. Тому, нічого не сказавши, він кинув на прилавок велику головку сиру. Бакалійник не помітив вдячного погляду, який зблиснув у жінчиних вологих очах у відповідь на його доброту, що вмить стерла перше оманливе враження про його скупість. Коли жінка пішла, продавець, похитуючи головою, з подивом підійшов до ваги. Пізніше він знайшов розгадку: вага була зламана. Минали роки… Бакалійник часто згадував цей випадок і не знав, чи правильною була та відгадка, яку він знайшов. Чому молитва тієї жінки була вже написана і готова для того, щоб задовольнити його несподівану вимогу? Чому бідна жінка прийшла саме тоді, коли вага була зламана? Що його так спантеличило, що він навіть не помітив цієї поламки і продовжував накладати продукти, коли на чаші ваги лежав лише клаптик паперу? Він почувався дурником, тому навряд чи розумів що робив. Бакалійник більше ніколи не зустрічав цієї жінки. Але ж він ніколи не бачив її і до цього. І все ж таки до кінця свого життя пам’ятав її краще від будь-якого іншого покупця. Чоловік знав, що цей випадок не був плодом його уяви, адже все ще зберігав той клаптик паперу, де була написана молитва жінки: «Господи, будь ласка, подай нам хліб наш насущний». q

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

19

ТОЧКА ЗОРУ

ЗАКОНОМІРНІСТЬ СИЛА БОЖА У житті завжди є певні закономірності. І хоча багато з них є лише продуктом гріховної природи людини, все ж, формуючи різноманітні стереотипи, вони так чи інакше проникають у свідомість. Так, наприклад, найбільш популярний у культурі сьогодення стереотип «матимеш гроші — матимеш все». Звісно, цей принцип не є істиною, але люди самі надали йому статус закономірності, щиро вірячи, що й справді всі можливості цього світу надають лише матеріальні статки.

З

аплутана сітка похотливого бажання збагачення так заполонила соціум, що багато речей тепер ми сприймаємо як закономірність. Наприклад, те, що навчатися у виші може або надто розумна дитина або ж той, чиї батьки спроможні платити щороку чималі кошти; на гідну роботу можна влаштуватися або по знайомству, або заплативши хабар; бути впевненим у нормальних пологах можна тільки тоді, коли за окрему суму домовишся з хорошим лікарем; поїхати на чудовий відпочинок спроможний лише той, хто може за нього заплатити; мати відмінне здоров’я та шанси на одужання від важкої хвороби буде та людина, що має кошти лікуватися та фінансову спроможність добре піклуватися про свій організм. Цей перелік нескінченний. І найбільше прикро від того, що таке мислення та світосприйняття часто заполоняє світогляд християн. Вони втрачають щось невимовно цінне та прекрасне — можливість бачити чуда в своєму житті через молитву, яка так міц-

18

СВІЧНИК

|

4, 2014

но укріпляє нашу віру в Бога та надзвичайно зближує з Ним. Річ у тім, що, маючи певні можливості, людина часто не бачить жодних перешкод у здійсненні тих чи інших планів. От, наприклад, що заважає мені поїхати у туристичну подорож, якщо вдома лежить відкладена на це чимала сума, за вікном стоїть комфортабельний автомобіль і я почуваюся просто чудово після 10-денного сеансу оздоровчого масажу та щоденного ранкового фрешу. З чим мені звернутися до Господа, коли сама вже все вирішила. Хіба що перед виїздом класично попросити: «Господи, благослови»! Користуючись дарами, які дає мені Бог, я втратила головне — близькі стосунки з Ним та надію на Нього, ставши багато в чому самовпевненою. А тепер пропоную розглянути ще один приклад. Уявіть собі, що я шукаю роботу. У мене гарна освіта і непоганий досвід, але ж я розумію, що без зв’язків чи належної суми працевлаштуватися буде дуже складно. Я вирішую сама, знаючи закономірності цього світу, куди мені подавати резюме, з ким домовлятись, а куди немає жодних шансів потрапити. Знову ж таки я самовпевнена у своєму безсиллі та неможливості щось змінити. В обох випадках ми втрачаємо шанс побачити велич Господа у своєму житті. Не дивно, чому Він через Свою велику любов та бажання наблизитися до нас допускає в житті ситуації, в яких ми в гарячій молитві шукаємо допомоги та відповіді тільки в Нього. Сила молитви полягає не в тому, щоб отримати від Бога зцілення, роботу, можливість навчатися чи кудись поїхати. Стаючи на коліна, ми упокорюємося перед Творцем вічності, розуміємо, що наше життя належить Йому, віддаємо Йому славу та в кожному своєму слові надіємося тільки на Нього, не на свої сили, кошти, здоров’я чи зв’язки. І тоді Господь дивним чином проводить нас через різні обставини. Можливо, часто і не отримуємо або навіть втрачаємо, проте відчуваємо Божу підтримку та підбадьорення. Це надзвичайно укріпляє нашу віру, бо ми бачимо живу дію Господа. У такі миті ми ближче пізнаємо Христа. Коли ж

Господь проливає благословення, які закономірно нам ніколи і не «світили» б, є спокуса подумати, що все це збіг обставин або ж пощастило. Але час, проведений у молитві з Богом, так зближує нас із Ним, що ми з легкістю помічаємо Його чудодійну руку у потоці подій. Дивною є природа людини, яка в нестабільному та хиткому світі може почуватися впевнено завдяки навіюванню своїх можливостей, або ж, потрапивши в кризові ситуації, впадати у відчай та паніку через свої ж безсилля та неміч. Закономірності цього світу розбиваються вщент там, де працює Господь і є сила молитви. Одного разу, зазнавши краху від власних можливостей, починаєш розуміти, якою важливою з боку близьких людей є порада помолитися, перш ніж робити важливий крок! Кажу про це, бо сама відчула близькість Бога через молитву. В моменти, коли вступала до вишу, не маючи можливості оплачувати навчання, йшла народжувати, ні з ким попередньо не домовившись, я молилася. Навіть коли зав’язувала стосунки зі своїм майбутнім чоловіком, я розпочинала це не з дружби, а з молитви. Коли ж молилася над хворою дитиною, не бажаючи давати ліки, які лишень руйнують імунітет, я побачила живого Бога, Який став моєю надією, силою та можливостями. Не раз Господь руйнував мої «блискучі» плани, які я так легко та самовпевнено будувала, навіть не порадившись із Ним. І я вдячна Йому, що Він не дав у ті моменти укріпитися в своїх власних силах та самовпевненості, а привернув моє серце до Себе! Ви можете жити, пливучи за течією закономірностей цього світу, вирішуючи самостійно, що вам під силу, а що ні. Але щира щоденна молитва за різні, можливо, й дріб’язкові обставини життя, зблизить вас із Господом і покаже силу своєї дії, укріпивши віру в єдиного Всемогутнього Бога! q

Світлана ВОРОНА, кореспондент «Свічника»

ПРАКТИЧНЕ ХРИСТИЯНСТВО

СКІЛЬКИ

ВАЖИТЬ МОЛИТВА? Чоловік, котрий спробував зважити молитву на вазі, якою ми користуємося у побуті, все ж до сьогоднішнього дня не знає відповіді на запитання «Скільки важить молитва?» Одного разу він тільки думав, що знає, та…

Ц

е сталося тоді, коли чоловік був власником бакалійного магазину. Якось до його крамниці зайшла змарніла жінка і попросила дати продуктів, для того щоб приготувати обід осиротілим дітям, оскільки чоловік загинув на війні. Здивовано глянувши на неї, бакалійник запитав, скільки у неї грошей. Жінка відповіла, що нічого не має, крім маленької молитви. Продавець натякнув, що його бакалія — не місце для безкоштовної роздачі хліба нужденним, і зневажливо кинув жінці пару кілких слівець, наостанок додавши: «Напишіть свою молитву на папері». На превеликий подив, жінка вийняла з кишені клаптик паперу і подала його бакалійнику. Вона сказала, що написала молитву ще вночі, коли доглядала свою хвору дитину. Не встигнувши опам’ятатися від несподіванки, бакалійник взяв пошарпаний папірець, але ж одразу пожалкував, що вчинив це: як же тепер йому діяти і що відповісти? Несподівано його осяяла думка. Навіть не прочитавши молитви, він поклав папірець на вагу і сказав: — Подивимося, чого варта ваша молитва… Коли чоловік на інший бік ваги поклав буханець хліба, стрілка ваги, на неабияке здивування, навіть не ворухнулася. Ще більше продавець збентежився, коли стрілка продовжувала незворушно стояти на місці і тоді, коли він поспішно почав накладати продукти на вагу. Адже на нього дивилися покупці! Бакалійник спробував говорити грубощі, та даремно… Він враз почервонів, а тому ще більше розлютився. І зрештою пробурмотів:

— Це все, що може витримати вага. Ось — ваш пакет. Вам доведеться спакувати все самотужки. Я зайнятий. Схлипуючи, жінка взяла пакет і почала пакувати продукти. Щоразу, коли звільнялася її рука, вона втирала рукавом непрохані сльози. Бакалійник намагався не дивитися, але ж усе-таки помітив, що дав жінці чималий пакет, однак в ньому залишилося ще трохи місця. Тому, нічого не сказавши, він кинув на прилавок велику головку сиру. Бакалійник не помітив вдячного погляду, який зблиснув у жінчиних вологих очах у відповідь на його доброту, що вмить стерла перше оманливе враження про його скупість. Коли жінка пішла, продавець, похитуючи головою, з подивом підійшов до ваги. Пізніше він знайшов розгадку: вага була зламана. Минали роки… Бакалійник часто згадував цей випадок і не знав, чи правильною була та відгадка, яку він знайшов. Чому молитва тієї жінки була вже написана і готова для того, щоб задовольнити його несподівану вимогу? Чому бідна жінка прийшла саме тоді, коли вага була зламана? Що його так спантеличило, що він навіть не помітив цієї поламки і продовжував накладати продукти, коли на чаші ваги лежав лише клаптик паперу? Він почувався дурником, тому навряд чи розумів що робив. Бакалійник більше ніколи не зустрічав цієї жінки. Але ж він ніколи не бачив її і до цього. І все ж таки до кінця свого життя пам’ятав її краще від будь-якого іншого покупця. Чоловік знав, що цей випадок не був плодом його уяви, адже все ще зберігав той клаптик паперу, де була написана молитва жінки: «Господи, будь ласка, подай нам хліб наш насущний». q

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

19

ДОЛІ ЛЮДСЬКІЇ

ПАМ’ЯТНІ ДОШКИ В

она завжди молилася у своїй кімнаті. Діти бачили її там по кілька разів на день. Душу жінки гнітила скорбота за двома невіруючими синами. Та мати так і вмерла безутішною. Сини виросли, забувши про Бога. Старший із сім’єю мешкав у власній оселі, а молодший залишився в батьківському домі. Одного разу він вирішив замінити в будинку підлогу. Зриваючи старі дошки, чоловік незабаром дійшов до кутка, де постійно молилася мати. Він зупинився, аби перепочити, але в ці хвилини його серце стиснулося від незрозумілої туги, а в пам'яті зринув образ матері, схиленої на колінах на цьому місці... Лом, здавалося, став настільки важким, що немов прилип до рук. Чоловік не міг підняти його, щоб забрати це останнє нагадування про сльози і молитви матері. Він намагався відігнати пронизливе почуття жалю, але не міг. У думках спливали яскраві картини колишнього життя, і вперше за довгі роки синові стало дуже соромно перед самим собою за своє минуле. «Що зі мною відбувається? – запитував він себе. – Не залишу ж я ці гнилі дошки! Усе

20

СВІЧНИК

|

4, 2014

одно їх потрібно замінити». Але щойно чоловік підходив до цього кутка, якась сила стримувала його і йому ставало нестерпно важко від докорів сумління, яке раптом прокинулося. «Піду до брата, – вирішив він, – нехай допоможе мені».

– Я не можу зламати декілька дощок у кімнаті матері, зроби це ти, – звернувся він до меншого брата.

– Хіба тобі це не під силу? – перепитав той. Знизавши плечима і крадькома поглянувши на нього, він протяжно мовив: – Не можу.

– Чому?.. Поклавши руку на плече старшого брата, молодший сказав: – Ходімо, я тобі все розповім. Увійшовши до кімнати, чоловік, вказавши на дошки, що залишилися, мовив: – На цьому місці все своє життя за нас молилася мати... У мене руки не підіймаються... Якщо ти зможеш, зірви... Після цих слів і старший брат не посмів підійти до вцілілих дощок. Довго вони ще стояли мовчки у порожній кімнаті. Спогади про матір розтривожили їхні душі. Коли вона була жива і молилася тут за них, хлопці проходили повз і нікому ніколи не спадало на думку схилитися разом із нею на коліна. А тепер, коли матері давно вже немає, вони не можуть торкнутися дощок, на яких вона стояла. У глибині їхніх сердець не тільки старі дошки, але, здавалося, і сама порожнеча материної кімнати громовим голосом оголосила таємницю їхнього гріховного життя і винесла зухвалим синам жахливий вирок. Вони почувалися крайніми грішниками і шукали втіхи. І знайшли її лишень тоді, коли схилили свої непокірливі коліна перед Господом на тому місці, де колись молилася їхня мати. q

АРГУМЕНТИ

СТАВШИ НА КОЛІНА, ВОНИ ПЕРЕМОГЛИ Шотландський місіонер Девід Лівінгстон (1813-1873 рр.), англійський протестантський проповідник методизму Джон Нокс, шотландський реформатор XVI століття, що заклав основи пресвітеріанської церкви, Джон Веслей — усі вони були могутніми Божими людьми. Незважаючи на їхню недосконалість, Господь усіх їх використовував так само, як мене і вас. Їхня найбільша роль не може бути зведена тільки до того, завдяки чому вони стали відомі.

Л

івінгстон був неабиякою людиною молитви. Він помер, стоячи на колінах. Джон Нокс був суворим, непоступливим лідером, але він змагався і виграв духовну битву за Шотландію, стоячи на колінах. Джон Веслей, людина молитви, казав: «Бог робить усе лише у відповідь на молитву». Про нього сказано: «Він вважав молитву справою понад усе. Коли виходив зі свого кабінету, то мав безтурботний вигляд і наче випромінював сяйво». Веслей віддавав молитві по дві години щодня. Мартін Лютер також був людиною молитви. Він писав: «Якби я проігнорував молитву бодай одного дня, вогонь моєї віри значно потьмянів би». Люди говорили про Лютера як про «людину, котра може мати зв’язок із Богом, коли лишень того побажає». Усі Божі святі були подібними до мене і вас, однак вони стали сильними в молитві. Ви ніколи не будете більш значимими, ніж ваша молитва. Але ви можете бути великими в молитві всупереч усьому, якщо крокуватимете разом із Богом. Стежка до духовної величі вимагає заповненого Духом життя, смиренної ходи з Богом, постійного спілкування з Богом-Отцем і тісної дружби з Богом-Сином і Богом-Духом Святим. Бог шукає великих заступників. Заступництво — зазвичай прихована від оточуючих справа, яку знецінює багато християн, що так часто йдуть з Богом лишень про людське око.

Якщо Мойсей міг стати одним із найбільших світових заступників, то і ви можете бути такими. Якщо Іллю Бог зміг вважати одним із найбільших на землі молитовних свідків, то ви теж можете ввійти в Його легіон заступників. Якщо Давид зміг подолати ницість подружньої зради і вбивства, щоб стати відомим як чоловік за серцем Божим, ви теж можете стати такими для Отця, якщо по-справжньому віддасте себе спілкуванню і заступництву. Ви можете не мати змоги, подібно як Мартін Лютер, віддавати кращі три години щодня молитві, — віддавайте менше. Ви не можете, подібно до Джона Веслея, віддавати перші дві години кожного дня молитві, — віддавайте менше. Тоді що ви можете робити? Якщо президент Вашингтон міг щоранку підніматися о 4:00, щоб мати час для молитви, можливо, і ви зможете підніматися раніше від інших членів сім'ї, щоб мати час для молитви. Вам необов’язково потрібно стояти ночами навколішки чи лежати на підлозі, плачучи і вигукуючи без кінця: «О Боже, віддай мені Шотландію або я помру!», як це робив Джон Нокс. Але ви можете покласти на себе молитовну ношу в ім'я інших. З Божої ласки ви можете визначити пріоритетні форми молитви. У вас можуть скластися гарні молитовні традиції. Ви можете навчитися організовувати свій час і планувати молитву. Ви можете вибирати моменти протягом дня для молитви, коли ваше серце тужить за Богом. Існує шлях для вас, на якому ви можете зміцнити силу молитви. Ніхто з перерахованих великих людей молитви не починав як гігант заступництва. Вони розвивали своє молитовне життя крок за кроком. Вчилися постійно шукати Боже лице. Вони вчилися платити високу ціну за молитву. Так вони стали могутніми Божими свідками. Ілля та інші герої молитви були такими ж самими, як ви. У своєму рутинному житті, в обставинах, які сковують вас, ви можете знайти місце для молитви, якщо лишень цього забажаєте. А ви бажаєте цього? q За матеріалами Інтернету

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

21

ДОЛІ ЛЮДСЬКІЇ

ПАМ’ЯТНІ ДОШКИ В

она завжди молилася у своїй кімнаті. Діти бачили її там по кілька разів на день. Душу жінки гнітила скорбота за двома невіруючими синами. Та мати так і вмерла безутішною. Сини виросли, забувши про Бога. Старший із сім’єю мешкав у власній оселі, а молодший залишився в батьківському домі. Одного разу він вирішив замінити в будинку підлогу. Зриваючи старі дошки, чоловік незабаром дійшов до кутка, де постійно молилася мати. Він зупинився, аби перепочити, але в ці хвилини його серце стиснулося від незрозумілої туги, а в пам'яті зринув образ матері, схиленої на колінах на цьому місці... Лом, здавалося, став настільки важким, що немов прилип до рук. Чоловік не міг підняти його, щоб забрати це останнє нагадування про сльози і молитви матері. Він намагався відігнати пронизливе почуття жалю, але не міг. У думках спливали яскраві картини колишнього життя, і вперше за довгі роки синові стало дуже соромно перед самим собою за своє минуле. «Що зі мною відбувається? – запитував він себе. – Не залишу ж я ці гнилі дошки! Усе

20

СВІЧНИК

|

4, 2014

одно їх потрібно замінити». Але щойно чоловік підходив до цього кутка, якась сила стримувала його і йому ставало нестерпно важко від докорів сумління, яке раптом прокинулося. «Піду до брата, – вирішив він, – нехай допоможе мені».

– Я не можу зламати декілька дощок у кімнаті матері, зроби це ти, – звернувся він до меншого брата.

– Хіба тобі це не під силу? – перепитав той. Знизавши плечима і крадькома поглянувши на нього, він протяжно мовив: – Не можу.

– Чому?.. Поклавши руку на плече старшого брата, молодший сказав: – Ходімо, я тобі все розповім. Увійшовши до кімнати, чоловік, вказавши на дошки, що залишилися, мовив: – На цьому місці все своє життя за нас молилася мати... У мене руки не підіймаються... Якщо ти зможеш, зірви... Після цих слів і старший брат не посмів підійти до вцілілих дощок. Довго вони ще стояли мовчки у порожній кімнаті. Спогади про матір розтривожили їхні душі. Коли вона була жива і молилася тут за них, хлопці проходили повз і нікому ніколи не спадало на думку схилитися разом із нею на коліна. А тепер, коли матері давно вже немає, вони не можуть торкнутися дощок, на яких вона стояла. У глибині їхніх сердець не тільки старі дошки, але, здавалося, і сама порожнеча материної кімнати громовим голосом оголосила таємницю їхнього гріховного життя і винесла зухвалим синам жахливий вирок. Вони почувалися крайніми грішниками і шукали втіхи. І знайшли її лишень тоді, коли схилили свої непокірливі коліна перед Господом на тому місці, де колись молилася їхня мати. q

АРГУМЕНТИ

СТАВШИ НА КОЛІНА, ВОНИ ПЕРЕМОГЛИ Шотландський місіонер Девід Лівінгстон (1813-1873 рр.), англійський протестантський проповідник методизму Джон Нокс, шотландський реформатор XVI століття, що заклав основи пресвітеріанської церкви, Джон Веслей — усі вони були могутніми Божими людьми. Незважаючи на їхню недосконалість, Господь усіх їх використовував так само, як мене і вас. Їхня найбільша роль не може бути зведена тільки до того, завдяки чому вони стали відомі.

Л

івінгстон був неабиякою людиною молитви. Він помер, стоячи на колінах. Джон Нокс був суворим, непоступливим лідером, але він змагався і виграв духовну битву за Шотландію, стоячи на колінах. Джон Веслей, людина молитви, казав: «Бог робить усе лише у відповідь на молитву». Про нього сказано: «Він вважав молитву справою понад усе. Коли виходив зі свого кабінету, то мав безтурботний вигляд і наче випромінював сяйво». Веслей віддавав молитві по дві години щодня. Мартін Лютер також був людиною молитви. Він писав: «Якби я проігнорував молитву бодай одного дня, вогонь моєї віри значно потьмянів би». Люди говорили про Лютера як про «людину, котра може мати зв’язок із Богом, коли лишень того побажає». Усі Божі святі були подібними до мене і вас, однак вони стали сильними в молитві. Ви ніколи не будете більш значимими, ніж ваша молитва. Але ви можете бути великими в молитві всупереч усьому, якщо крокуватимете разом із Богом. Стежка до духовної величі вимагає заповненого Духом життя, смиренної ходи з Богом, постійного спілкування з Богом-Отцем і тісної дружби з Богом-Сином і Богом-Духом Святим. Бог шукає великих заступників. Заступництво — зазвичай прихована від оточуючих справа, яку знецінює багато християн, що так часто йдуть з Богом лишень про людське око.

Якщо Мойсей міг стати одним із найбільших світових заступників, то і ви можете бути такими. Якщо Іллю Бог зміг вважати одним із найбільших на землі молитовних свідків, то ви теж можете ввійти в Його легіон заступників. Якщо Давид зміг подолати ницість подружньої зради і вбивства, щоб стати відомим як чоловік за серцем Божим, ви теж можете стати такими для Отця, якщо по-справжньому віддасте себе спілкуванню і заступництву. Ви можете не мати змоги, подібно як Мартін Лютер, віддавати кращі три години щодня молитві, — віддавайте менше. Ви не можете, подібно до Джона Веслея, віддавати перші дві години кожного дня молитві, — віддавайте менше. Тоді що ви можете робити? Якщо президент Вашингтон міг щоранку підніматися о 4:00, щоб мати час для молитви, можливо, і ви зможете підніматися раніше від інших членів сім'ї, щоб мати час для молитви. Вам необов’язково потрібно стояти ночами навколішки чи лежати на підлозі, плачучи і вигукуючи без кінця: «О Боже, віддай мені Шотландію або я помру!», як це робив Джон Нокс. Але ви можете покласти на себе молитовну ношу в ім'я інших. З Божої ласки ви можете визначити пріоритетні форми молитви. У вас можуть скластися гарні молитовні традиції. Ви можете навчитися організовувати свій час і планувати молитву. Ви можете вибирати моменти протягом дня для молитви, коли ваше серце тужить за Богом. Існує шлях для вас, на якому ви можете зміцнити силу молитви. Ніхто з перерахованих великих людей молитви не починав як гігант заступництва. Вони розвивали своє молитовне життя крок за кроком. Вчилися постійно шукати Боже лице. Вони вчилися платити високу ціну за молитву. Так вони стали могутніми Божими свідками. Ілля та інші герої молитви були такими ж самими, як ви. У своєму рутинному житті, в обставинах, які сковують вас, ви можете знайти місце для молитви, якщо лишень цього забажаєте. А ви бажаєте цього? q За матеріалами Інтернету

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

21

СТОРІНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

СТОРІНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

А з Н В А Х О І Д К М А И З Ц

я історія трапилася одного зимового ранку, коли вперше випав сніг, а мороз перетворив дерева на ошатно вдягнених красенів. Усе довкола вигравало, виблискувало, переливалося різними барвами. Здавалося, саме ця краса і вабила дітвору на вулицю. Мала Катруся, вражена побаченим та щаслива, вже стояла на порозі і нетерпляче одягала рукавиці, ніби боялася не встигнути зліпити свого сніговика. Дівчинка із захопленням роздивлялася, вибираючи собі якнайзручніше місце, де б могла розпочати гратися. Під її ногами захрумтів сніжок, а щічки вмить налилися, немов стиглі вишні. Вона швиденько попрямувала до задуманого міс-

22

СВІЧНИК

|

4, 2014

ця. Позаду Катрусі плелися великі зелені сані, які вона прихопила із собою, і залишали на дорозі глибокі сліди. Та не встигла мала мандрівниця дійти до потрібного місця, як її погляд зупинився, а очі з цікавістю почали розглядати невеличкий засніжений кущ. Що могло привернути увагу Катрусі так, щоб вона забулася про омріяний сніговик? Серце стало битися сильніше, а цікавість просто не давала спокою. Катя підійшла ближче, а коли присіла, побачила мале кошеня, яке тремтіло від холоду, було налякане і ледве-ледве тихесенько пищало. Дівчинку охопив такий жаль і смуток, що вона швиденько схопила бідолаху, сховала під куртку і попрямувала в бік свого будинку. Ідучи, вона згадала, що багато разів просила кошеня у батьків, але вони були проти, аргументуючи це тим, що ще не час, потрібно трішки підрости, для того щоб добре піклуватися про свого домашнього улюбленця.

— А що, як не дозволять, якщо скажуть трішки почекати, що тоді буде з моїм новим другом? — вголос подумала Катруся. Якоїсь миті їй стало так сумно і страшно, що аж сльози, як горошинки, скотилися по рум’яних щічках. Одна думка змінювала іншу в маленькій голівці, і тут вона тихо промовила: — Господи, я так дякую Тобі за мою знахідку, за те, що Ти склав так обставини, що я знайшла цього малюка, змогла зігріти його. Мій Бог, якщо Ти можеш,

зроби так, щоб мама і тато дозволили мені залишити це котеня. Я буду піклуватися про нього. Я вірю в те, що Ти мені допоможеш! — після цих слів Катя пішла впевненіше. Сніжинки кружляли в легенькому танку і тихо падали на дерева, будинки, засніжену дорогу. Все це нагадувало якусь зимову казку. А ось і домівка — тепла та затишна. Катрусю одразу зустріла мама. Вона не могла збагнути, чому донечка так швидко повернулася з прогулянки. Катя повільно зняла шапку, яку щойно притрусив сніжок і біляві кучері спали на її плечі. Потім почала невпевнено знімати куртку і на якусь мить зупинилася, поглянула на маму і дістала руде пухнасте, але злякане і голодне кошеня, яке тремтіло і боязко вертілося в руках. Дівчинка поглянула на маму синіми, сповненими надії, очима, і, мовчки простягнувши кошеня, одним жестом кивнула, мовляв, можна? Маминому здивуванню не було меж. Вона присіла біля донечки і промовила: — Якщо ти так хочеш, то нехай залишається. Ми з татом не будемо заперечувати, а навпаки, допоможемо тобі турбуватися про малюка. Нехай це буде тобі подарунком. Із кімнати вийшов батько, який спостерігав за донечкою, в якої від радості сяяли очі. Адже для дитини так мало треба — любов, розуміння, турбота і підтримка люблячих батьків. Катруся знала,

що Господь дав відповідь на її щиру дитячу молитву, бо все починається з серця, з думки, з найкоротшої і найтихішої молитви. q Юлія ДОВГА, церква «Спасіння», м. Острог

ЗНАЮ

Я ще в шк ІСУСА олу н Сили маю е ходжу, Але впевн мало, ено Що Ісуса з скажу, наю. Кожний де нь Й Твердо вір ому молюсь, ю Бо для ме в Нього, не мій Ісу с Є дорожч им всього . Олександр

ВОЙТИЦЬК И

Й

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

23

СТОРІНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

СТОРІНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

А з Н В А Х О І Д К М А И З Ц

я історія трапилася одного зимового ранку, коли вперше випав сніг, а мороз перетворив дерева на ошатно вдягнених красенів. Усе довкола вигравало, виблискувало, переливалося різними барвами. Здавалося, саме ця краса і вабила дітвору на вулицю. Мала Катруся, вражена побаченим та щаслива, вже стояла на порозі і нетерпляче одягала рукавиці, ніби боялася не встигнути зліпити свого сніговика. Дівчинка із захопленням роздивлялася, вибираючи собі якнайзручніше місце, де б могла розпочати гратися. Під її ногами захрумтів сніжок, а щічки вмить налилися, немов стиглі вишні. Вона швиденько попрямувала до задуманого міс-

22

СВІЧНИК

|

4, 2014

ця. Позаду Катрусі плелися великі зелені сані, які вона прихопила із собою, і залишали на дорозі глибокі сліди. Та не встигла мала мандрівниця дійти до потрібного місця, як її погляд зупинився, а очі з цікавістю почали розглядати невеличкий засніжений кущ. Що могло привернути увагу Катрусі так, щоб вона забулася про омріяний сніговик? Серце стало битися сильніше, а цікавість просто не давала спокою. Катя підійшла ближче, а коли присіла, побачила мале кошеня, яке тремтіло від холоду, було налякане і ледве-ледве тихесенько пищало. Дівчинку охопив такий жаль і смуток, що вона швиденько схопила бідолаху, сховала під куртку і попрямувала в бік свого будинку. Ідучи, вона згадала, що багато разів просила кошеня у батьків, але вони були проти, аргументуючи це тим, що ще не час, потрібно трішки підрости, для того щоб добре піклуватися про свого домашнього улюбленця.

— А що, як не дозволять, якщо скажуть трішки почекати, що тоді буде з моїм новим другом? — вголос подумала Катруся. Якоїсь миті їй стало так сумно і страшно, що аж сльози, як горошинки, скотилися по рум’яних щічках. Одна думка змінювала іншу в маленькій голівці, і тут вона тихо промовила: — Господи, я так дякую Тобі за мою знахідку, за те, що Ти склав так обставини, що я знайшла цього малюка, змогла зігріти його. Мій Бог, якщо Ти можеш,

зроби так, щоб мама і тато дозволили мені залишити це котеня. Я буду піклуватися про нього. Я вірю в те, що Ти мені допоможеш! — після цих слів Катя пішла впевненіше. Сніжинки кружляли в легенькому танку і тихо падали на дерева, будинки, засніжену дорогу. Все це нагадувало якусь зимову казку. А ось і домівка — тепла та затишна. Катрусю одразу зустріла мама. Вона не могла збагнути, чому донечка так швидко повернулася з прогулянки. Катя повільно зняла шапку, яку щойно притрусив сніжок і біляві кучері спали на її плечі. Потім почала невпевнено знімати куртку і на якусь мить зупинилася, поглянула на маму і дістала руде пухнасте, але злякане і голодне кошеня, яке тремтіло і боязко вертілося в руках. Дівчинка поглянула на маму синіми, сповненими надії, очима, і, мовчки простягнувши кошеня, одним жестом кивнула, мовляв, можна? Маминому здивуванню не було меж. Вона присіла біля донечки і промовила: — Якщо ти так хочеш, то нехай залишається. Ми з татом не будемо заперечувати, а навпаки, допоможемо тобі турбуватися про малюка. Нехай це буде тобі подарунком. Із кімнати вийшов батько, який спостерігав за донечкою, в якої від радості сяяли очі. Адже для дитини так мало треба — любов, розуміння, турбота і підтримка люблячих батьків. Катруся знала,

що Господь дав відповідь на її щиру дитячу молитву, бо все починається з серця, з думки, з найкоротшої і найтихішої молитви. q Юлія ДОВГА, церква «Спасіння», м. Острог

ЗНАЮ

Я ще в шк ІСУСА олу н Сили маю е ходжу, Але впевн мало, ено Що Ісуса з скажу, наю. Кожний де нь Й Твердо вір ому молюсь, ю Бо для ме в Нього, не мій Ісу с Є дорожч им всього . Олександр

ВОЙТИЦЬК И

Й

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

23

НАШЕ ІНТЕРВ’Ю

НАШЕ ІНТЕРВ’Ю

Зоряна Вуїв:

«Я зрозуміла, що передусім і найважливіше — це молитва і спілкування з Богом». У минулому числі журналу ми друкували статтю Зоряни Вуїв «Життя в «особливому» світі». Нагадаємо, у публікації йшлося про неповносправних діток — тих, котрі мають певні розумові відхилення. Ми вирішили знову привернути вашу увагу до цієї теми, однак не тому, що вона надто вже неординарна, а передусім тому, що будь-яке служіння — це насамперед віддзеркалення нашого духовного життя, яке набуває ваги або ж легкості на Божих терезах. Служіння для батьків, які виховують неповносправних діток, що не кажи, яскраво змальовує нашу щирість, сердечність, жертовність і прийняття або ж… навпаки. Отож згадане служіння у Рівному започаткувала Зоряна Вуїв, член Першої рівненської церкви, за фахом педіатр-неонатолог, мати двох доньок. Вона і поділиться своїми переживаннями, успіхами на Божій ниві й уроками, які доводиться виносити, аби покращити обрану духовну працю.

У

церкві є чимало різних служінь. Комусь до душі співати, комусь — проповідувати, комусь — молитися, комусь — опікуватися чиїмсь духовним життям. І в кожній із цих царин є справді посвячені і віддані Богові люди. Як на мене, праця із неповносправними дітьми — це не просто служіння, а цілковита жертва. Чому обрали саме такий шлях? Невже не побачили себе в інших багатьох служіннях? Думки про те, щоб церква долучилася до життя людей з особливими потребами, у мене виникли відразу після покаяння, щойно почала задумуватися, у якому служінні мене хоче бачити Господь. Я дізналася, що євангельські церкви організовують табори, свята, інколи матеріально допомагають людям з особливими потребами, і вирішила, що це є тим служінням, у якому мені потрібно взяти участь. Та Господь посилав мені особливі книги, статті в журналах, спілкування з батьками, які вихову-

24

СВІЧНИК

|

4, 2014

ють дітей з особливими потребами, аби показати, що вони потребують постійного спілкування, уваги і прийняття. Тоді почало формуватися перше бачення нового служіння — групи для батьків, які виховують діток з особливими потребами; групи, на яких батьки могли б обговорити свої наболілі питання, помолитися, вивчати Біблію, бо лише так можна знайти спокій душі і мир серцю. Чи правильно розумію, що під «першим баченням» Ви маєте на увазі ті перші кроки, які робили у напрямку цього служіння? Можна і так сказати. Справа в тім, що це служіння, принаймні в нашій місцевості, нове. Легше щось планувати чи організовувати, коли є зразок і коли можна побачити, як це робилося деінде, ніж бути першопроходцем. У мене більше часу забирали роздуми, як правильно організувати наступну зустріч, ніж самі зустрічі. Часто бракувало волонтерів, не було кому привезти лежачих діток,

та й узагалі виникало безліч різних проблем, а хотілося для цих батьків зробити все якнайкраще. Я відчувала, що мене більше переповнюють хвилювання, напруга, ніж мир Божий. Організація служіння, робота, сімейні справи забирали чимало часу, а часу помолитися, поспілкуватися з Богом практично не залишалося. Саме тоді Бог промовив до мене через проповідь одного брата, який сказав: «Дуже небезпечно для християнина, коли його служіння стає важливішим за спілкування з Богом». Зрештою, ця істина і лягла в основу служіння, яке мені доручив Бог. Дотримання правильної послідовності приводить до рясних Божих благословень. Я зрозуміла, що передусім і найважливіше — це молитва і спілкування з Богом. Якщо ж Він поклав мені на серце бажання виконувати таку працю, привів батьків, дітей, то Він знає і як усе організувати. Відтоді я стала більше часу приділяти молитві, читанню Біблії, частіше почала

просити церкву молитися за служіння — і відчула, як Бог працює. Хто Вам допомагає у служінні? У першу чергу, — молодь церкви. Однак на початку виникли певні проблеми. Молоді люди, які взяли на себе відповідальність займатися з дітками, мали досвід праці в недільній школі, але працювати з неповносправними без спеціальної підготовки виявилося не так просто: це не ті дітки, які можуть спокійно посидіти хоча б півгодини і послухати біблійну історію чи помалювати. Хтось увесь час бігає по Дому молитви, хтось розриває підготовлений матеріал, хтось, не замовкаючи, плаче за мамою, а стан деяких діток настільки важкий, що вони не можуть, бо й не вміють нічого сприймати. Довелося запрошувати спеціалістів, які частково навчали молодь, а частково займалися з дітками. Поступово кількість дітей і спеціалістів почала зростати, а після першого літнього табору кількість дітей з особливими потребами узагалі стрімко зросла. Чи можете змалювати в цифрах Ваше служіння: скільки є зараз сімей, з якими працюєте, скільки спеціалістів, адже, розумію, без знань тут аж ніяк не обійтися? На даний час служіння налічує 80 сімей, які виховують діток з особливими потребами. За такої кількості ми змушені були взяти ще один день для занять, тобто займаємося щоп’ятниці і щосуботи. З дітьми працюють 12 спеціалістів. Це і психологи, і логопеди, і реабілітологи. Застосовуються такі методики, як казкотерапія, музикотерапія, творчі заняття. Діти мають можливість займатися в сенсорній кімнаті. Служіння стало потребувати і матеріальних витрат, але Господь особливим чином і завжди вчасно посилає все необхідне. Розумію, що служіння забирає чимало духовних і фізичних сил, але ж знаю і вірю, що Бог щедро винагороджує своїх працівників. Що Вас найбільше втішає у цій духовній праці? За чотири роки існування служіння ми з батьками стали гарними і близькими друзями. Кожен з нас із нетерпінням очікує суботи, щоб поділитися прожитим за тиждень, помолитися за спільні потреби. Вивчення Біблії по-особливому нас об’єднало. Одна мама цього року покаялася і прийняла водне хрещення. Через покаяння мами Господь змінює і її діток: Максим, який був надзвичайно гіперактивний,

стає значно спокійнішим, навчається молитися. Також хочеться розповісти про іншу маму, у якої донечка має важку форму ДЦП, через що до того часу, як вони почали до нас приїжджати, у них не було куди виходити. Весь свій час вони проводили вдома: донечка прив’язана до ліжка, а мама — до донечки. Для того щоб приїжджати на заняття, мама стала купувати Насті сукні, бантики (раніше в цьому не було потреби). А одного разу ця мама сказала таке: «Коли мої подруги розповідали про своїх діток, як вони навчаються в школі, на гуртках, мені не було що сказати, було боляче за свою донечку. А тепер я всім розповідаю: ми навчаємося в другому класі на Басовому Куті (мікрорайон міста Рівного, де розташовується Дім молитви Першої рівненської церкви ЄХБ. — Прим. ред.)». Насправді вони вже два роки їздять на заняття. Але мама запевняє, що для неї дуже важливо називати це школою. Коли бачиш, якою потрібною для батьків є ця праця, хочеться робити ще щось більше, і розумієш, чому Бог послав бажання і бачення таких занять, — адже Він бачив людей, які цього потребували, бачив цих діток, яким так необхідна наша любов, прийняття. Як приємно знати, що Бог тебе використав, аби зробити свою працю. Збагнувши таку відповідальність, розумієш, як важливо на кожному кроці розрізняти Божу волю, щоб не помилитися, щоб робити те, що Йому до вподоби. Тому я звертаюся до всіх читачів: моліться за наше служіння. Моліться за батьків, бо їхня доля нелегка, часто виникає багато запитань до Бога. Моліться, щоб через наші спілкування їм відкривався Господь. Моліться за сестер, які присвятили себе цьому служінню, братів, які служать Словом, також транспортом. Відверто кажучи, наша команда дуже мала, бо служіння вимагає великої пожертви часу, любові, уваги, тому моліться, щоби Бог вислав на це служіння посвячених людей. Служіння не обмежується церквою, можна послужити сім’ям удома: допомогти в догляді дитини, щоби мама могла вийти хоча б у магазин чи аптеку. Чи Христос не залишив небесний престол, аби послужити нам, чи не збіднів заради нас, щоб ми збагатилися? Якою ж тоді має бути мета нашої земної подорожі? Дякую за гарні думки для роздумів. Бажаю, аби Ви могли побачити рясні жнива на ниві, яку охоче обробляєте.

Якщо Вас зацікавила інформація про служіння для неповносправних або ж у Вас є сім’ї, які виховують дітей з особлими потребами, і ви б хотіли послужити цим людям, звертайтеся, будь ласка, за тел. 098-588-46-56 (Зоряна ВУЇВ). q Розмовляла Олена ЯРМУШКО

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

25

НАШЕ ІНТЕРВ’Ю

НАШЕ ІНТЕРВ’Ю

Зоряна Вуїв:

«Я зрозуміла, що передусім і найважливіше — це молитва і спілкування з Богом». У минулому числі журналу ми друкували статтю Зоряни Вуїв «Життя в «особливому» світі». Нагадаємо, у публікації йшлося про неповносправних діток — тих, котрі мають певні розумові відхилення. Ми вирішили знову привернути вашу увагу до цієї теми, однак не тому, що вона надто вже неординарна, а передусім тому, що будь-яке служіння — це насамперед віддзеркалення нашого духовного життя, яке набуває ваги або ж легкості на Божих терезах. Служіння для батьків, які виховують неповносправних діток, що не кажи, яскраво змальовує нашу щирість, сердечність, жертовність і прийняття або ж… навпаки. Отож згадане служіння у Рівному започаткувала Зоряна Вуїв, член Першої рівненської церкви, за фахом педіатр-неонатолог, мати двох доньок. Вона і поділиться своїми переживаннями, успіхами на Божій ниві й уроками, які доводиться виносити, аби покращити обрану духовну працю.

У

церкві є чимало різних служінь. Комусь до душі співати, комусь — проповідувати, комусь — молитися, комусь — опікуватися чиїмсь духовним життям. І в кожній із цих царин є справді посвячені і віддані Богові люди. Як на мене, праця із неповносправними дітьми — це не просто служіння, а цілковита жертва. Чому обрали саме такий шлях? Невже не побачили себе в інших багатьох служіннях? Думки про те, щоб церква долучилася до життя людей з особливими потребами, у мене виникли відразу після покаяння, щойно почала задумуватися, у якому служінні мене хоче бачити Господь. Я дізналася, що євангельські церкви організовують табори, свята, інколи матеріально допомагають людям з особливими потребами, і вирішила, що це є тим служінням, у якому мені потрібно взяти участь. Та Господь посилав мені особливі книги, статті в журналах, спілкування з батьками, які вихову-

24

СВІЧНИК

|

4, 2014

ють дітей з особливими потребами, аби показати, що вони потребують постійного спілкування, уваги і прийняття. Тоді почало формуватися перше бачення нового служіння — групи для батьків, які виховують діток з особливими потребами; групи, на яких батьки могли б обговорити свої наболілі питання, помолитися, вивчати Біблію, бо лише так можна знайти спокій душі і мир серцю. Чи правильно розумію, що під «першим баченням» Ви маєте на увазі ті перші кроки, які робили у напрямку цього служіння? Можна і так сказати. Справа в тім, що це служіння, принаймні в нашій місцевості, нове. Легше щось планувати чи організовувати, коли є зразок і коли можна побачити, як це робилося деінде, ніж бути першопроходцем. У мене більше часу забирали роздуми, як правильно організувати наступну зустріч, ніж самі зустрічі. Часто бракувало волонтерів, не було кому привезти лежачих діток,

та й узагалі виникало безліч різних проблем, а хотілося для цих батьків зробити все якнайкраще. Я відчувала, що мене більше переповнюють хвилювання, напруга, ніж мир Божий. Організація служіння, робота, сімейні справи забирали чимало часу, а часу помолитися, поспілкуватися з Богом практично не залишалося. Саме тоді Бог промовив до мене через проповідь одного брата, який сказав: «Дуже небезпечно для християнина, коли його служіння стає важливішим за спілкування з Богом». Зрештою, ця істина і лягла в основу служіння, яке мені доручив Бог. Дотримання правильної послідовності приводить до рясних Божих благословень. Я зрозуміла, що передусім і найважливіше — це молитва і спілкування з Богом. Якщо ж Він поклав мені на серце бажання виконувати таку працю, привів батьків, дітей, то Він знає і як усе організувати. Відтоді я стала більше часу приділяти молитві, читанню Біблії, частіше почала

просити церкву молитися за служіння — і відчула, як Бог працює. Хто Вам допомагає у служінні? У першу чергу, — молодь церкви. Однак на початку виникли певні проблеми. Молоді люди, які взяли на себе відповідальність займатися з дітками, мали досвід праці в недільній школі, але працювати з неповносправними без спеціальної підготовки виявилося не так просто: це не ті дітки, які можуть спокійно посидіти хоча б півгодини і послухати біблійну історію чи помалювати. Хтось увесь час бігає по Дому молитви, хтось розриває підготовлений матеріал, хтось, не замовкаючи, плаче за мамою, а стан деяких діток настільки важкий, що вони не можуть, бо й не вміють нічого сприймати. Довелося запрошувати спеціалістів, які частково навчали молодь, а частково займалися з дітками. Поступово кількість дітей і спеціалістів почала зростати, а після першого літнього табору кількість дітей з особливими потребами узагалі стрімко зросла. Чи можете змалювати в цифрах Ваше служіння: скільки є зараз сімей, з якими працюєте, скільки спеціалістів, адже, розумію, без знань тут аж ніяк не обійтися? На даний час служіння налічує 80 сімей, які виховують діток з особливими потребами. За такої кількості ми змушені були взяти ще один день для занять, тобто займаємося щоп’ятниці і щосуботи. З дітьми працюють 12 спеціалістів. Це і психологи, і логопеди, і реабілітологи. Застосовуються такі методики, як казкотерапія, музикотерапія, творчі заняття. Діти мають можливість займатися в сенсорній кімнаті. Служіння стало потребувати і матеріальних витрат, але Господь особливим чином і завжди вчасно посилає все необхідне. Розумію, що служіння забирає чимало духовних і фізичних сил, але ж знаю і вірю, що Бог щедро винагороджує своїх працівників. Що Вас найбільше втішає у цій духовній праці? За чотири роки існування служіння ми з батьками стали гарними і близькими друзями. Кожен з нас із нетерпінням очікує суботи, щоб поділитися прожитим за тиждень, помолитися за спільні потреби. Вивчення Біблії по-особливому нас об’єднало. Одна мама цього року покаялася і прийняла водне хрещення. Через покаяння мами Господь змінює і її діток: Максим, який був надзвичайно гіперактивний,

стає значно спокійнішим, навчається молитися. Також хочеться розповісти про іншу маму, у якої донечка має важку форму ДЦП, через що до того часу, як вони почали до нас приїжджати, у них не було куди виходити. Весь свій час вони проводили вдома: донечка прив’язана до ліжка, а мама — до донечки. Для того щоб приїжджати на заняття, мама стала купувати Насті сукні, бантики (раніше в цьому не було потреби). А одного разу ця мама сказала таке: «Коли мої подруги розповідали про своїх діток, як вони навчаються в школі, на гуртках, мені не було що сказати, було боляче за свою донечку. А тепер я всім розповідаю: ми навчаємося в другому класі на Басовому Куті (мікрорайон міста Рівного, де розташовується Дім молитви Першої рівненської церкви ЄХБ. — Прим. ред.)». Насправді вони вже два роки їздять на заняття. Але мама запевняє, що для неї дуже важливо називати це школою. Коли бачиш, якою потрібною для батьків є ця праця, хочеться робити ще щось більше, і розумієш, чому Бог послав бажання і бачення таких занять, — адже Він бачив людей, які цього потребували, бачив цих діток, яким так необхідна наша любов, прийняття. Як приємно знати, що Бог тебе використав, аби зробити свою працю. Збагнувши таку відповідальність, розумієш, як важливо на кожному кроці розрізняти Божу волю, щоб не помилитися, щоб робити те, що Йому до вподоби. Тому я звертаюся до всіх читачів: моліться за наше служіння. Моліться за батьків, бо їхня доля нелегка, часто виникає багато запитань до Бога. Моліться, щоб через наші спілкування їм відкривався Господь. Моліться за сестер, які присвятили себе цьому служінню, братів, які служать Словом, також транспортом. Відверто кажучи, наша команда дуже мала, бо служіння вимагає великої пожертви часу, любові, уваги, тому моліться, щоби Бог вислав на це служіння посвячених людей. Служіння не обмежується церквою, можна послужити сім’ям удома: допомогти в догляді дитини, щоби мама могла вийти хоча б у магазин чи аптеку. Чи Христос не залишив небесний престол, аби послужити нам, чи не збіднів заради нас, щоб ми збагатилися? Якою ж тоді має бути мета нашої земної подорожі? Дякую за гарні думки для роздумів. Бажаю, аби Ви могли побачити рясні жнива на ниві, яку охоче обробляєте.

Якщо Вас зацікавила інформація про служіння для неповносправних або ж у Вас є сім’ї, які виховують дітей з особлими потребами, і ви б хотіли послужити цим людям, звертайтеся, будь ласка, за тел. 098-588-46-56 (Зоряна ВУЇВ). q Розмовляла Олена ЯРМУШКО

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

25

З АРХІВІВ ПАМ’ЯТІ

З АРХІВІВ ПАМ’ЯТІ

У КРУТЕЖАХ ВІЙНИ Соціальна та місіонерська діяльність євангельських віруючих у 40-х роках ХХ ст.

Війна — це час випробування віри і людяності. У період суспільної кризи, коли людина не може покладатися на владу чи соціальні устої, їй лишається надіятися на саму себе або спрямувати свої сподівання на Когось сильнішого від неї, від усіх влад і обставин життя. Війна — це ще й час випробування християнських цінностей. Втрачена благоговійність недільних богослужінь, умиротворення спільних молитов, стало важче любити і прощати. Людину охоплює страх, розгубленість, небезпека і ризик. Опиняючись перед обличчям війни, християнин змушений робити нелегкі вибори: попри все, боротися за життя (хай за яке — фізичне чи духовне) чи покірно нарікати на долю, плисти тихенько за течією, боячись несподіваних поворотів.

Р

уйнівні кроки і катастрофічні наслідки Другої світової війни призвели до духовних пошуків серед тих, хто раніше не замислювався над цінністю свого життя, а особливо — життя духовного. Багато хто відкривав для себе надію у Бозі, бажав Його захисту і шукав однодумців. Так виникала особлива потреба у місіонерській діяльності євангельських віруючих. Початок німецькорадянської війни дав українцям сподівання на релігійну свободу, якої вони не мали за радянського режиму. Проте, хоча Гітлер проголошував політику «захисту християнської культури, віри та церкви від більшовизму» на окупованих територіях Радянського Союзу, дії німецької влади зводилися до тотального контролювання церковного життя. Так, суть релігійної політики окупаційної німецької влади окреслювалася спеціальною директивою бригаденфюрера СС і

генерал-майора поліції Д. Томаса, яку 11 лютого 1942 р. надіслали в окуповану Україну. Один із пунктів цього документу стосувався протестантських спільнот: «До різних сект (баптистів, менонітів та ін.) ставлення має бути в цілому толерантним, оскільки вони, якщо не є прикриттям для агентури НКВС, не являють собою жодної політичної небезпеки». Така політика німецької влади давала можливість протестантам забезпечувати свої духовні потреби та відносну свободу для місіонерської і соціальної діяльності. Оскільки розвиток більшості євангельських спільнот під тиском тоталітарного радянського режиму був малоактивним, а значна частина громад взагалі припинила своє існування, велике поле діяльності відкривалося для протестантів, які у міжвоєнному двадцятилітті перебували в умовах Польщі. Чи не найяскравішим прикладом активної благодійної, просвіт-

ницької та місіонерської діяльності стала місія, яку здійснював євангельський християнин Володимир Гусарук 1 .

ВОЛОДИМИР ГУСАРУК В. Гусарук (1902 - 1976 рр.) на початку 20-х років був членом громади євангельських християн у Рівному, пізніше виїхав до Варшави, де на початку 30-х років став головою місіонерської організації «Товариство взаємної допомоги євангельських християн у Польщі», яка опікувалася сиротами, допомагала громадам , проводила біблійні курси, видавала і розповсюджувала

1 Читайте

26

СВІЧНИК

|

4, 2014

релігійну літературу. Звичайно, з початком Другої світової війни діяльність товариства припинилася. Однак лишилися налагоджені раніше зв’язки з різноманітними місіями Швеції та Швейцарії, звідки можна було постачати духовну літературу та отримувати матеріальну допомогу. Такі можливості спонукали В. Гусарука повернутися в Україну для здійснення духовної та благодійницької праці серед українського населення, налагодження зв’язків між розрізненими протестантськими громадами на тих територіях, які були «звільнені з-під радянської окупації». У грудні 1941 р. він разом із родиною переїхав у рідне місто Рівне, де, маючи освіту хіміка, відкрив фабрику, що виробляла мармелад, гірчицю, штучний чай та інші дрібнички. Будинок, у якому містилася фабрика, розташовувався у самому центрі міста, по вулиці Розбитій (неподалік від сучасного драмтеатру).

детально про В. Гусарука у журналі «Свічник» № 1, 2 за 2010 р.

Діяльність підприємства, як стверджував сучасник і співробітник Володимира Гусарука Іван Барчук, прогресувала завдяки тому, що більшість виробленої продукції купувала німецька влада на потреби війська. Однак така співпраця з окупантами давала можливість В. Гусаруку діставати сировину та необхідне обладнання в Польщі й Німеччині, а відтак вільно пересуватися окупованими територіями, перевозити вантажі та гроші. Це, в свою чергу, сприяло налагодженню співпраці між протестантами України, Польщі і Німеччини, перевезенню до Рівного великих партій релігійної літератури різними слов’янськими мовами. Посередником у закупівлі книг був уродженець Здолбунівщини, що на той час проживав у Холмі, Іван Барчук.

ІВАН БАРЧУК У приміщенні фабрики розташовувалася й організована В. Гусаруком місія. Один із працівників місії, Богдан Любомиренко, згадував: «Місійний дім у Рівному, що стояв на вулиці Розбитій, був доброю пристанню під час воєнної бурі. Тут був утворений осередок духовної праці, який організовано діяв на всю

Правобережну Україну... Звідси виходила матеріальна поміч для бідних, а зокрема для вдів і сиріт, що їхніх чоловіків та батьків безбожники замучили за віру в Бога. Тут перебувало єдине джерело Божого Слова та іншої духовної літератури для всього Сходу, де пекуча спрага томила мільйони людей, щоб почути Євангеліє. Звідси ми винесли й вивезли багато тонн Біблій та Євангелій… Місійний дім також для працівників був приємним домом відпочинку, коли верталися до нього після довгих та невигідних подорожей. Чистота дому, порядок, свіжа постіль, спокій, здорова духовна атмосфера, добра їжа — все це було справжньою доброю пристанню...» Оскільки більшість протестантських громад в Україні або діяли нелегально, або взагалі не існували, працівники місії В. Гусарука не мали жодної контактної адреси, але, за свідченнями сучасників, їм вдавалося віднаходити осередки євангельських християн, баптистів, п’ятидесятників, проводити з’їзди, організовувати недільні школи та молодіжні гуртки, передавати релігійну літературу. Таким чином, завдяки самовідданій праці вони розповсюдили в Україні шість із половиною тонн Біблій, Нових Заповітів, релігійних підручників, пісенників та іншої духовної літератури. Вдалося також налагодити зв’язки між громадами євангельських християн і баптистів на Волині, Поділлі,

Житомирщині, Київщині, Дніпропетровщині та Кіровоградщині. Наприклад, об’єднавчі місцеві з’їзди відбулися у 1942 р. в Рівному, Бресті, Києві, Житомирі, Кіровограді, Дніпропетровську. Для того щоб зареєструвати ці об’єднання в Рейхскомісаріаті «Україна», необхідно було створити союз, що й намагалися здійснити євангельські християни і баптисти 20 липня 1943 р. у Дніпропетровську. Євангельські віруючі Галичини, що перебували в умовах Польського генерал-губернаторства, також намагалися легалізувати свою діяльність. Зокрема у серпні 1942 р. у Варшаві відбулася нарада баптистів, євангельських християн та вільних християн, на якій обговорювали структуру об’єднання, статут і назву, яку пропонувала німецька влада, — «Об’єднання ненімецьких євангельсько-вільноцерковних громад (баптистів) у генерал-губернаторстві». Статут об’єднання цих трьох спільнот був зареєстрований, що дало можливість їх легальної місіонерської діяльності.

1943 р. у Польському генерал-губернаторстві діяло 48 євангельськобаптистських громад (3 159 осіб), до 31 з яких входили українці. Громади п’ятидесятників прагнули досягти легалізації своєї діяльності разом із польськими методистами. Однак воєнні зміни знову внесли корективи у діяльність протестантів. Звільнення України радянською армією загрожувало активним

євангельським діячам репресіями. Тому наприкінці 1943 р. на початку 1944 р., дізнавшись про наближення радянської армії, В. Гусарук змушений був згорнути діяльність місії, а сам він та інші протестантські лідери:

СТЕПАН НИЩИК С. Нищик, З. Речун-Панько, І. Поліщук, Б. Любомиренко, М. Куценко, К. Костів, О. Ничипорук, В. Боровський, Г. Домашовець, Л. Жабко-Потапович, М. Подворняк — змушені були залишити українські землі й емігрувати до Польщі. Там разом з іншими протестантами вони продовжували свою місіонерську та соціальну діяльність. q Продовження читайте у наступному числі

Ліна БОРОДИНСЬКА, кандидат історичних наук, кореспондент «Свічника»

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

27

З АРХІВІВ ПАМ’ЯТІ

З АРХІВІВ ПАМ’ЯТІ

У КРУТЕЖАХ ВІЙНИ Соціальна та місіонерська діяльність євангельських віруючих у 40-х роках ХХ ст.

Війна — це час випробування віри і людяності. У період суспільної кризи, коли людина не може покладатися на владу чи соціальні устої, їй лишається надіятися на саму себе або спрямувати свої сподівання на Когось сильнішого від неї, від усіх влад і обставин життя. Війна — це ще й час випробування християнських цінностей. Втрачена благоговійність недільних богослужінь, умиротворення спільних молитов, стало важче любити і прощати. Людину охоплює страх, розгубленість, небезпека і ризик. Опиняючись перед обличчям війни, християнин змушений робити нелегкі вибори: попри все, боротися за життя (хай за яке — фізичне чи духовне) чи покірно нарікати на долю, плисти тихенько за течією, боячись несподіваних поворотів.

Р

уйнівні кроки і катастрофічні наслідки Другої світової війни призвели до духовних пошуків серед тих, хто раніше не замислювався над цінністю свого життя, а особливо — життя духовного. Багато хто відкривав для себе надію у Бозі, бажав Його захисту і шукав однодумців. Так виникала особлива потреба у місіонерській діяльності євангельських віруючих. Початок німецькорадянської війни дав українцям сподівання на релігійну свободу, якої вони не мали за радянського режиму. Проте, хоча Гітлер проголошував політику «захисту християнської культури, віри та церкви від більшовизму» на окупованих територіях Радянського Союзу, дії німецької влади зводилися до тотального контролювання церковного життя. Так, суть релігійної політики окупаційної німецької влади окреслювалася спеціальною директивою бригаденфюрера СС і

генерал-майора поліції Д. Томаса, яку 11 лютого 1942 р. надіслали в окуповану Україну. Один із пунктів цього документу стосувався протестантських спільнот: «До різних сект (баптистів, менонітів та ін.) ставлення має бути в цілому толерантним, оскільки вони, якщо не є прикриттям для агентури НКВС, не являють собою жодної політичної небезпеки». Така політика німецької влади давала можливість протестантам забезпечувати свої духовні потреби та відносну свободу для місіонерської і соціальної діяльності. Оскільки розвиток більшості євангельських спільнот під тиском тоталітарного радянського режиму був малоактивним, а значна частина громад взагалі припинила своє існування, велике поле діяльності відкривалося для протестантів, які у міжвоєнному двадцятилітті перебували в умовах Польщі. Чи не найяскравішим прикладом активної благодійної, просвіт-

ницької та місіонерської діяльності стала місія, яку здійснював євангельський християнин Володимир Гусарук 1 .

ВОЛОДИМИР ГУСАРУК В. Гусарук (1902 - 1976 рр.) на початку 20-х років був членом громади євангельських християн у Рівному, пізніше виїхав до Варшави, де на початку 30-х років став головою місіонерської організації «Товариство взаємної допомоги євангельських християн у Польщі», яка опікувалася сиротами, допомагала громадам , проводила біблійні курси, видавала і розповсюджувала

1 Читайте

26

СВІЧНИК

|

4, 2014

релігійну літературу. Звичайно, з початком Другої світової війни діяльність товариства припинилася. Однак лишилися налагоджені раніше зв’язки з різноманітними місіями Швеції та Швейцарії, звідки можна було постачати духовну літературу та отримувати матеріальну допомогу. Такі можливості спонукали В. Гусарука повернутися в Україну для здійснення духовної та благодійницької праці серед українського населення, налагодження зв’язків між розрізненими протестантськими громадами на тих територіях, які були «звільнені з-під радянської окупації». У грудні 1941 р. він разом із родиною переїхав у рідне місто Рівне, де, маючи освіту хіміка, відкрив фабрику, що виробляла мармелад, гірчицю, штучний чай та інші дрібнички. Будинок, у якому містилася фабрика, розташовувався у самому центрі міста, по вулиці Розбитій (неподалік від сучасного драмтеатру).

детально про В. Гусарука у журналі «Свічник» № 1, 2 за 2010 р.

Діяльність підприємства, як стверджував сучасник і співробітник Володимира Гусарука Іван Барчук, прогресувала завдяки тому, що більшість виробленої продукції купувала німецька влада на потреби війська. Однак така співпраця з окупантами давала можливість В. Гусаруку діставати сировину та необхідне обладнання в Польщі й Німеччині, а відтак вільно пересуватися окупованими територіями, перевозити вантажі та гроші. Це, в свою чергу, сприяло налагодженню співпраці між протестантами України, Польщі і Німеччини, перевезенню до Рівного великих партій релігійної літератури різними слов’янськими мовами. Посередником у закупівлі книг був уродженець Здолбунівщини, що на той час проживав у Холмі, Іван Барчук.

ІВАН БАРЧУК У приміщенні фабрики розташовувалася й організована В. Гусаруком місія. Один із працівників місії, Богдан Любомиренко, згадував: «Місійний дім у Рівному, що стояв на вулиці Розбитій, був доброю пристанню під час воєнної бурі. Тут був утворений осередок духовної праці, який організовано діяв на всю

Правобережну Україну... Звідси виходила матеріальна поміч для бідних, а зокрема для вдів і сиріт, що їхніх чоловіків та батьків безбожники замучили за віру в Бога. Тут перебувало єдине джерело Божого Слова та іншої духовної літератури для всього Сходу, де пекуча спрага томила мільйони людей, щоб почути Євангеліє. Звідси ми винесли й вивезли багато тонн Біблій та Євангелій… Місійний дім також для працівників був приємним домом відпочинку, коли верталися до нього після довгих та невигідних подорожей. Чистота дому, порядок, свіжа постіль, спокій, здорова духовна атмосфера, добра їжа — все це було справжньою доброю пристанню...» Оскільки більшість протестантських громад в Україні або діяли нелегально, або взагалі не існували, працівники місії В. Гусарука не мали жодної контактної адреси, але, за свідченнями сучасників, їм вдавалося віднаходити осередки євангельських християн, баптистів, п’ятидесятників, проводити з’їзди, організовувати недільні школи та молодіжні гуртки, передавати релігійну літературу. Таким чином, завдяки самовідданій праці вони розповсюдили в Україні шість із половиною тонн Біблій, Нових Заповітів, релігійних підручників, пісенників та іншої духовної літератури. Вдалося також налагодити зв’язки між громадами євангельських християн і баптистів на Волині, Поділлі,

Житомирщині, Київщині, Дніпропетровщині та Кіровоградщині. Наприклад, об’єднавчі місцеві з’їзди відбулися у 1942 р. в Рівному, Бресті, Києві, Житомирі, Кіровограді, Дніпропетровську. Для того щоб зареєструвати ці об’єднання в Рейхскомісаріаті «Україна», необхідно було створити союз, що й намагалися здійснити євангельські християни і баптисти 20 липня 1943 р. у Дніпропетровську. Євангельські віруючі Галичини, що перебували в умовах Польського генерал-губернаторства, також намагалися легалізувати свою діяльність. Зокрема у серпні 1942 р. у Варшаві відбулася нарада баптистів, євангельських християн та вільних християн, на якій обговорювали структуру об’єднання, статут і назву, яку пропонувала німецька влада, — «Об’єднання ненімецьких євангельсько-вільноцерковних громад (баптистів) у генерал-губернаторстві». Статут об’єднання цих трьох спільнот був зареєстрований, що дало можливість їх легальної місіонерської діяльності.

1943 р. у Польському генерал-губернаторстві діяло 48 євангельськобаптистських громад (3 159 осіб), до 31 з яких входили українці. Громади п’ятидесятників прагнули досягти легалізації своєї діяльності разом із польськими методистами. Однак воєнні зміни знову внесли корективи у діяльність протестантів. Звільнення України радянською армією загрожувало активним

євангельським діячам репресіями. Тому наприкінці 1943 р. на початку 1944 р., дізнавшись про наближення радянської армії, В. Гусарук змушений був згорнути діяльність місії, а сам він та інші протестантські лідери:

СТЕПАН НИЩИК С. Нищик, З. Речун-Панько, І. Поліщук, Б. Любомиренко, М. Куценко, К. Костів, О. Ничипорук, В. Боровський, Г. Домашовець, Л. Жабко-Потапович, М. Подворняк — змушені були залишити українські землі й емігрувати до Польщі. Там разом з іншими протестантами вони продовжували свою місіонерську та соціальну діяльність. q Продовження читайте у наступному числі

Ліна БОРОДИНСЬКА, кандидат історичних наук, кореспондент «Свічника»

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

27

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ

«Я – тут. Я – поруч. Ти В

ажко зітхнувши і відводячи очі вбік, лікарка неголосно і винувато (чи, може, то тільки здалося?) мовила: — Є підозра на рак. Потрібна термінова операція. Якби тієї миті мене вдарили чимось важким, було б, напевно, не так боляче, як від почутого. Рак?.. Операція?.. Поки що ці слова ніяк не могли вміститися в голові, розум вперто відмовлявся їх сприймати. Як це — операція? Та ж я боюся звичайнісінької ін’єкції, а тут… Уява вже малювала операційний стіл, людей в білих масках і… кров.

— Ні, тільки не це, — я дивилася на лікарку, мов на рятівну соломину. — Придумайте інший спосіб. Я боюся болю…

— Йдеться не про біль, а про життя, — тут, у цьому специфічному закладі, вочевидь, не звикли до сентиментів — хворобу сприймали як реальність, сувору і невідворотну. — Ось вам направлення до стаціонару, а з емоціями і страхами, я думаю, якось впораєтеся самі. І не зволікайте. Пам’ятайте, зараз час працює не на вас… Мов у сні, вийшла з кабінету, підійшла до вікна в кінці коридору. Там, по той бік шибки, життя пливло розмірено і звично: незнайома жінка, чітко вицокуючи ка-

28

СВІЧНИК

|

4, 2014

тiльки молись»

блуками, поспішала кудись алейкою (накопичилося, либонь, чимало нагальних справ); трохи далі на лавці сивочолий чоловік, навпаки, нікуди не поспішав — сидів, підставивши своє лице сонцю, що пробивалося крізь жовто-багряну крону дерева в лікарняному скверику; поруч із гілки на гілку безтурботно стрибала білка, виляючи своїм пухнастим хвостом. «Пора пушкінської осені… — відзначила я подумки — і серце раптом діткнуло гостре і болюче відчуття: — Невже для мене все це востаннє?!.. Господи, за що?» — «Не нарікай і нічого не бійся. Я — поруч, Я — тут, а ти молись»… Тепла імла огорнула душу — від того стало затишно і спокійно: тривоги, страхи розтали, мов сон. Справді, чого боятися, коли поруч Господь? «Прости мені, Отче, — серце, звільнившись від бруду зайвих емоцій, нарешті сповнилося молитвою. — Вірю, Ти завжди зі мною, і навіть у долині смертної темряви я буду в безпеці. Нехай все відбувається згідно з Твоєю волею, і нехай у моїй недузі прославиться Твоє Ім’я»… Хтось легенько торкнувся мого плеча. Озирнулася — поруч стояла незнайома жінка. Червоні очі, припухлі повіки виказували: щойно плакала.

— Я ненароком підслухала вашу розмову з лікаркою, — винувато сказала вона. — Виходить, у нас із вами однакова недуга, — сльози знову покотилися з очей, жінка навіть не силкувалася стримати їх.

— Хіба тільки в нас недуги? — спробувала я заспокоїти незнайомку. — У кожного — своя біда, свій біль. Будемо лікуватися…

— Ви так спокійно це кажете. Мені б так… Щиро кажучи, я й сама здивувалася своєму внутрішньому спокоєві. Отже, Бог почув мене…

— Спокійна, кажете? — перепитала співрозмовницю. — Та ні, то вам здалося, насправді я страшенна боягузка. Ви ж мали нагоду самі в тому переконатися, якщо чули мою розмову з лікаркою.

— Спокій же дав Господь. Жінка дивилася на мене з недовірою.

— Як це, Господь? Хіба так буває?

— Буває, якщо знаєш Його. Зрештою, у нас ще буде нагода про це поговорити… Обмінявшись номерами телефонів, ми попрощалися з Наталкою, моєю новою знайомою (з етичних міркувань ім’я змінено — авт.) До операції лишалося якихось півтори години, коли до палати увійшла Наталка. Звечора її вдалося розраяти і дещо заспокоїти. Навіть помолилася,

хоча було видно, що робить це задля годиться — як, власне, всі, хто стоїть на порозі чогось важкого і незвіданого. Що ж знову так розхвилювало жінку?

— Ну ось вам і молитва, ось вам Бог. Бачите, як допоміг…

— Що трапилося?

— У відділенні сьогодні святкують чийсь день народження. Вже й стіл, бачила, накритий: яких тільки канапок на ньому немає… Наші лікарі теж там… А до операції, гляньте, скільки лишилося?.. У палаті запанувала гнітюча тиша. Обидві мої сусідки, почувши Наталчину новину, пополотніли. Їх, звісно, оперуватимуть не сьогодні, але ж хтозна, що може трапитися в інші дні, якщо вже є така практика після застіль брати до рук скальпель. Щиро кажучи, сум’яття закралося і в моє серце, але тривало так якусь мить — не більше. Знала, саме в цей час у молитві перебувають мої друзі і друзі доньки — отож без вагань взяла до рук телефон. «Не хвилюйся, зараз будемо молитися», — коротко сказала донька, вислухавши мої побоювання.

— Наталочко, все буде добре, — посміхнулася якомога тепліше до жінки, котра нервово перебирала пальцями носову хустинку. — Врешті-решт, ви йдете до операційної після мене. Якщо залишуся живою — це для вас бу-

де добрим знаком, бо ж за кілька годин, доки триватиме операція, хміль, думаю, якщо і є в когось, то неодмінно вивітриться.

— Ви ще можете сміятися? — жінка з подивом глянула на мене.

— А в мене є вибір робити щось інше? — відповіла їй запитанням на запитання, хоча такої манери спілкування зазвичай не люблю. — Хіба відчай, сльози можуть зараз хоча б щось змінити? Я ж вам казала: все в Божих руках, і лікарі — також.

— Увага, увага! До операції залишилися лічені хвилини, — напівжартома сказала чергова медсестра, прочинивши двері палати, і вже серйозно додала, дивлячись на мене: — Вас оперують першою. Готові?

— Так.

— Тоді маю для вас приємну новину. Можливо, помітили, що у відділенні сьогодні свято. Я знаю, як хворі реагують на таке, проте не варто хвилюватися: лікарі перед операцією, крім кави, нічого не вживають…

— Слава Богу! Отже, мене оперуватиме здоровий глузд?

— Саме так, — посміхнулася медсестра і додала: — Поїхали?.. Операційна була такою, як я собі її вималювала в уяві. Багато сліпучого світла, люди в білому і голубому, операційний стіл. Знову (в котрий за сьогоднішній ранок раз!) подумки в молитві звернулася до Бога і почула той самий тихий і м’який голос: «Не бійся, Я — тут!» Джгут міцно стиснув ліву руку, перед очима замиготіли яскраві лампочки і, перш ніж поринути в сон, я встигла сказати лишень одну фразу: «Нехай Господь вас благословить!»

Те, що операція закінчилася, збагнула не відразу. Перед очима — якісь скляні блоки: один, другий, десятий — здавалося, їм не буде кінця: в одному з тих блоків побачила себе наче збоку… Чи, може, не себе? Якесь неповоротке безтілесне створіння, схоже на плазму. Невже це я? Хотілося щось у когось запитати (але в кого?); хотілося щось змінити в своєму існуванні (але як?)… «Скажи «Господь» і «мама», — радив хтось збоку, але літери розбігалися, ніяк не могли зібратися докупи. Врешті-решт, ціною неймовірних зусиль вдалося їх зліпити в слова — і я повернулася до реальності.

— Все гаразд, ви — в реанімації, — біля ліжка стояла медсестра. — На диво легко вийшли з наркозу. Я вже вколола знеболювальне… Знеболювальне? Але для чого? Мені нічого не боліло — ліжко здавалося колискою, яку легенько розгойдували, і материнським голосом хтось тихо шепотів: «За тебе моляться. Я — тут»… — «Так-так, — раптом згадала. — Зараз справді молиться багато, дуже багато людей»… Ті молитви, наче м’які і теплі пелюшки, огорнули мене і занурили в сон.

— То як почуваєтеся? — біля ліжка, коли знову розплющила очі, стояв лікар.

— Все добре, лікарю. Як може бути інакше, адже біля мене — Бог. Чоловік глянув їжакувато — де й поділася посмішка, яка щойно переможно вигравала на обличчі. Напевно, звик відчувати себе тут, в реанімації, божком, перед яким схиляються, якому бідкаються, в якого про-

сять захисту чи допомоги.

— Не називайте ім’я Бога всує, — сказав холодно. — Одужайте спершу, а вже тоді говоріть про Бога.

— Хіба це всує? Я просто відчуваю Його присутність. Він — тут. Лікар глянув на мене, мов на божевільну, і відійшов. Більше жодного разу я не зустрілася з ним ні в реанімації, ні у відділенні. Та то — нічого. Неодмінно настане час, коли він ще згадає цю коротку розмову. У Бога немає випадковостей. Зате є для кожного шанс спастися. Аби лишень не відкинув його. Адже Христос помирав за всіх… Онкологічний центр — наче мавзолей смутку. Воно, звісно, і в інших лікарнях не так багато

радості, але там живе надія: нехай сьогодні кепсько, а завтра, дивись, одужаю. Тут такої надії мало. Дуже мало. Статистика, щоправда, стверджує, що половина хворих на рак одужують, але де гарантія, що саме ти потрапиш до числа тих щасливчиків?.. Гарантії нема. Тому й смуток, апатія, безнадія. Не рятує навіть добротна споруда, комфортні умови, сучасне устаткування… Червоні від сліз очі, припухлі повіки, хустинки на голові жінок, які вже пізнали «принади» хімієтерапії… Це пригнічує і наводить на невеселі роздуми. Чому? За що?.. У післяопераційній палаті часу для подібних думок у мене не було. Кожного дня приходили люди: рідні, друзі, а най-

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

29

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ

«Я – тут. Я – поруч. Ти В

ажко зітхнувши і відводячи очі вбік, лікарка неголосно і винувато (чи, може, то тільки здалося?) мовила: — Є підозра на рак. Потрібна термінова операція. Якби тієї миті мене вдарили чимось важким, було б, напевно, не так боляче, як від почутого. Рак?.. Операція?.. Поки що ці слова ніяк не могли вміститися в голові, розум вперто відмовлявся їх сприймати. Як це — операція? Та ж я боюся звичайнісінької ін’єкції, а тут… Уява вже малювала операційний стіл, людей в білих масках і… кров.

— Ні, тільки не це, — я дивилася на лікарку, мов на рятівну соломину. — Придумайте інший спосіб. Я боюся болю…

— Йдеться не про біль, а про життя, — тут, у цьому специфічному закладі, вочевидь, не звикли до сентиментів — хворобу сприймали як реальність, сувору і невідворотну. — Ось вам направлення до стаціонару, а з емоціями і страхами, я думаю, якось впораєтеся самі. І не зволікайте. Пам’ятайте, зараз час працює не на вас… Мов у сні, вийшла з кабінету, підійшла до вікна в кінці коридору. Там, по той бік шибки, життя пливло розмірено і звично: незнайома жінка, чітко вицокуючи ка-

28

СВІЧНИК

|

4, 2014

тiльки молись»

блуками, поспішала кудись алейкою (накопичилося, либонь, чимало нагальних справ); трохи далі на лавці сивочолий чоловік, навпаки, нікуди не поспішав — сидів, підставивши своє лице сонцю, що пробивалося крізь жовто-багряну крону дерева в лікарняному скверику; поруч із гілки на гілку безтурботно стрибала білка, виляючи своїм пухнастим хвостом. «Пора пушкінської осені… — відзначила я подумки — і серце раптом діткнуло гостре і болюче відчуття: — Невже для мене все це востаннє?!.. Господи, за що?» — «Не нарікай і нічого не бійся. Я — поруч, Я — тут, а ти молись»… Тепла імла огорнула душу — від того стало затишно і спокійно: тривоги, страхи розтали, мов сон. Справді, чого боятися, коли поруч Господь? «Прости мені, Отче, — серце, звільнившись від бруду зайвих емоцій, нарешті сповнилося молитвою. — Вірю, Ти завжди зі мною, і навіть у долині смертної темряви я буду в безпеці. Нехай все відбувається згідно з Твоєю волею, і нехай у моїй недузі прославиться Твоє Ім’я»… Хтось легенько торкнувся мого плеча. Озирнулася — поруч стояла незнайома жінка. Червоні очі, припухлі повіки виказували: щойно плакала.

— Я ненароком підслухала вашу розмову з лікаркою, — винувато сказала вона. — Виходить, у нас із вами однакова недуга, — сльози знову покотилися з очей, жінка навіть не силкувалася стримати їх.

— Хіба тільки в нас недуги? — спробувала я заспокоїти незнайомку. — У кожного — своя біда, свій біль. Будемо лікуватися…

— Ви так спокійно це кажете. Мені б так… Щиро кажучи, я й сама здивувалася своєму внутрішньому спокоєві. Отже, Бог почув мене…

— Спокійна, кажете? — перепитала співрозмовницю. — Та ні, то вам здалося, насправді я страшенна боягузка. Ви ж мали нагоду самі в тому переконатися, якщо чули мою розмову з лікаркою.

— Спокій же дав Господь. Жінка дивилася на мене з недовірою.

— Як це, Господь? Хіба так буває?

— Буває, якщо знаєш Його. Зрештою, у нас ще буде нагода про це поговорити… Обмінявшись номерами телефонів, ми попрощалися з Наталкою, моєю новою знайомою (з етичних міркувань ім’я змінено — авт.) До операції лишалося якихось півтори години, коли до палати увійшла Наталка. Звечора її вдалося розраяти і дещо заспокоїти. Навіть помолилася,

хоча було видно, що робить це задля годиться — як, власне, всі, хто стоїть на порозі чогось важкого і незвіданого. Що ж знову так розхвилювало жінку?

— Ну ось вам і молитва, ось вам Бог. Бачите, як допоміг…

— Що трапилося?

— У відділенні сьогодні святкують чийсь день народження. Вже й стіл, бачила, накритий: яких тільки канапок на ньому немає… Наші лікарі теж там… А до операції, гляньте, скільки лишилося?.. У палаті запанувала гнітюча тиша. Обидві мої сусідки, почувши Наталчину новину, пополотніли. Їх, звісно, оперуватимуть не сьогодні, але ж хтозна, що може трапитися в інші дні, якщо вже є така практика після застіль брати до рук скальпель. Щиро кажучи, сум’яття закралося і в моє серце, але тривало так якусь мить — не більше. Знала, саме в цей час у молитві перебувають мої друзі і друзі доньки — отож без вагань взяла до рук телефон. «Не хвилюйся, зараз будемо молитися», — коротко сказала донька, вислухавши мої побоювання.

— Наталочко, все буде добре, — посміхнулася якомога тепліше до жінки, котра нервово перебирала пальцями носову хустинку. — Врешті-решт, ви йдете до операційної після мене. Якщо залишуся живою — це для вас бу-

де добрим знаком, бо ж за кілька годин, доки триватиме операція, хміль, думаю, якщо і є в когось, то неодмінно вивітриться.

— Ви ще можете сміятися? — жінка з подивом глянула на мене.

— А в мене є вибір робити щось інше? — відповіла їй запитанням на запитання, хоча такої манери спілкування зазвичай не люблю. — Хіба відчай, сльози можуть зараз хоча б щось змінити? Я ж вам казала: все в Божих руках, і лікарі — також.

— Увага, увага! До операції залишилися лічені хвилини, — напівжартома сказала чергова медсестра, прочинивши двері палати, і вже серйозно додала, дивлячись на мене: — Вас оперують першою. Готові?

— Так.

— Тоді маю для вас приємну новину. Можливо, помітили, що у відділенні сьогодні свято. Я знаю, як хворі реагують на таке, проте не варто хвилюватися: лікарі перед операцією, крім кави, нічого не вживають…

— Слава Богу! Отже, мене оперуватиме здоровий глузд?

— Саме так, — посміхнулася медсестра і додала: — Поїхали?.. Операційна була такою, як я собі її вималювала в уяві. Багато сліпучого світла, люди в білому і голубому, операційний стіл. Знову (в котрий за сьогоднішній ранок раз!) подумки в молитві звернулася до Бога і почула той самий тихий і м’який голос: «Не бійся, Я — тут!» Джгут міцно стиснув ліву руку, перед очима замиготіли яскраві лампочки і, перш ніж поринути в сон, я встигла сказати лишень одну фразу: «Нехай Господь вас благословить!»

Те, що операція закінчилася, збагнула не відразу. Перед очима — якісь скляні блоки: один, другий, десятий — здавалося, їм не буде кінця: в одному з тих блоків побачила себе наче збоку… Чи, може, не себе? Якесь неповоротке безтілесне створіння, схоже на плазму. Невже це я? Хотілося щось у когось запитати (але в кого?); хотілося щось змінити в своєму існуванні (але як?)… «Скажи «Господь» і «мама», — радив хтось збоку, але літери розбігалися, ніяк не могли зібратися докупи. Врешті-решт, ціною неймовірних зусиль вдалося їх зліпити в слова — і я повернулася до реальності.

— Все гаразд, ви — в реанімації, — біля ліжка стояла медсестра. — На диво легко вийшли з наркозу. Я вже вколола знеболювальне… Знеболювальне? Але для чого? Мені нічого не боліло — ліжко здавалося колискою, яку легенько розгойдували, і материнським голосом хтось тихо шепотів: «За тебе моляться. Я — тут»… — «Так-так, — раптом згадала. — Зараз справді молиться багато, дуже багато людей»… Ті молитви, наче м’які і теплі пелюшки, огорнули мене і занурили в сон.

— То як почуваєтеся? — біля ліжка, коли знову розплющила очі, стояв лікар.

— Все добре, лікарю. Як може бути інакше, адже біля мене — Бог. Чоловік глянув їжакувато — де й поділася посмішка, яка щойно переможно вигравала на обличчі. Напевно, звик відчувати себе тут, в реанімації, божком, перед яким схиляються, якому бідкаються, в якого про-

сять захисту чи допомоги.

— Не називайте ім’я Бога всує, — сказав холодно. — Одужайте спершу, а вже тоді говоріть про Бога.

— Хіба це всує? Я просто відчуваю Його присутність. Він — тут. Лікар глянув на мене, мов на божевільну, і відійшов. Більше жодного разу я не зустрілася з ним ні в реанімації, ні у відділенні. Та то — нічого. Неодмінно настане час, коли він ще згадає цю коротку розмову. У Бога немає випадковостей. Зате є для кожного шанс спастися. Аби лишень не відкинув його. Адже Христос помирав за всіх… Онкологічний центр — наче мавзолей смутку. Воно, звісно, і в інших лікарнях не так багато

радості, але там живе надія: нехай сьогодні кепсько, а завтра, дивись, одужаю. Тут такої надії мало. Дуже мало. Статистика, щоправда, стверджує, що половина хворих на рак одужують, але де гарантія, що саме ти потрапиш до числа тих щасливчиків?.. Гарантії нема. Тому й смуток, апатія, безнадія. Не рятує навіть добротна споруда, комфортні умови, сучасне устаткування… Червоні від сліз очі, припухлі повіки, хустинки на голові жінок, які вже пізнали «принади» хімієтерапії… Це пригнічує і наводить на невеселі роздуми. Чому? За що?.. У післяопераційній палаті часу для подібних думок у мене не було. Кожного дня приходили люди: рідні, друзі, а най-

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

29

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ частіше — сестри церков нашого міста. Кому ж не випадало прийти, ті телефонували, аби повідомити: «Ми молимося за вас».

— Таке я бачу вперше, — сказала одного вечора жінка, яка лежала на сусідньому ліжку. — Коли приходять рідні, друзі (навіть сусіди) — це одне, тут усе зрозуміло, але вас відвідують чужі люди, з якими (так принаймні здається) ви часто заледве знайомі.

— Чому ж? — не погодилася я. — Можливо, ми справді не дуже знайомі, зате — рідні через кров Христа. До речі, за кілька днів до операції в моєму житті сталося таке, чого не забуду ніколи.

— Розкажіть, — жінки зацікавлено повернули до мене голови, вмощуючись зручніше на ліжку.

— Після богослужіння, — почала я свою розповідь, — до мене в церкві підійшла сестричка. Ми з нею не дуже близько знайомі: віталися, обмінювалися посмішками — тільки й того.

— Тут вам передали… Ось візьміть, — ніяково заговорила вона скоро-

мовкою, тицьнувши мені до рук вчетверо складений аркуш.

— Що це? — здивувалася я.

— Прошу вас, ні про що не запитуйте. Просто візьміть… «Напевно, хтось щось написав для церковного сайту і сам не насмілився передати», — подумала, ховаючи аркуш до сумки. Тільки вдома розгорнула його — і на стіл випали… сімдесят доларів. Я була неймовірно вражена: родина Віроньки (так звуть сестричку) ніколи не належала до заможних родин; до того ж, частенько хворіє чоловік, на його лікування доводиться витрачати немалі кошти. І раптом — така щедрість: сімдесят доларів. Оскільки телефону під руками не було, залишила повідомлення у соцмережі: мовляв, вдячна, але для чого? Віра відповіла словами Святого Письма: «Носіть тягарі один одного» (Гал.6:2). І додала: «Господь милосердний. Ми молимося за вас»… У ті дні мене фінансово підтримало чимало братів і сестер, я всім, звісно, безмежно вдячна, але ця

. т у т уч.

Я « Я - пор

льки i т Ти лись» мо

30

СВІЧНИК

|

4, 2014

пожертва, щедро викроєна зі скромного родинного бюджету, буде для мене до кінця днів нагадуванням, як потрібно любити ближнього.

— Мені важко все це збагнути, — обізвалася одна із жінок, — та все ж, переконана: ви, віруючі, — якісь особливі люди.

— Ні, ми звичайні. Особливими ж нас робить Господь.

— Справді, досить цікава історія, — втрутилася в розмову і друга сусідка. — Знаєте, у нашому селі немає молитовного будинку і я не дуже добре знаю життя віруючих людей. Проте щоліта молодь із баптистської церкви приїздить і організовує у школі, де я працюю директором, християнський табір. Бачили б ви, з якими щасливими блискітками в очах біжить туди дітвора — і вірите? — після табору вони стають якимись іншими, добрішими, лагіднішими. Як вам це вдається?

— Думаю, через молитви… Наша розмова тривала ще якийсь час, і я подумки дякувала Богу за Його незриму присутність того вечора у нашій палаті. Сестри, котрі відвідували

мене вдень, самі того не підозрюючи, стали проповідницями Христової любові, і їхня проповідь, схоже, торкнулася людських сердець… *** …Збиваючи ноги об сірі клуби туманів, осінь втікає навмання, не розбираючи дороги. Куди? Хтозна… Просто біжить під дикий регіт північного вітру світ за очі. Де й поділися привабливі жовтогарячі шати — опале з дерев листя сплелося в обіймах із пожухлими травами; голе ж віття, мов обірвані струни, озивається в серці журбою… Щедро роздавши свої дарунки, осінь, мов жебрачка, залишилася ні з чим — тому й біжить, аби швидше розбитись об холодно-мовчазну красу зими… Сумно зітхаючи, дивлюся вслід утікачці. Ця осінь для мене — особлива. Увірвавшись складною недугою в моє життя, вона змусила серце остаточно впокоритися, поклавшись на волю Отця. Тепер я знаю, що вічність — не примарна висота, не міраж; вона — реальна, і до неї, можливо, — рукою подати. Тільки б дійти, тільки б не розбитись об неї, як осінь об зиму… Зламане «я», забувши про гордість, благає: «Господи, проведи… Господи, допоможи!» — «Я — тут, Я — поруч. Ти тільки молись»… q

И ОСВЯЧЕННЯ В Т И Л О М У ДОМ

у смт ЗАРІЧНОМУ

Кажуть, що історія — це насамперед люди. Її пишуть у буденних, іноді зовсім не помітних справах, і не тільки видатні діячі чи відомі у суспільстві особистості, але і ті, хто творив її нелегкою працею.

І

сторія церкви євангельських християн смт Зарічного почалася 2002 року, відтоді як там почали відбуватися перші євангелізаційні зібрання. Люди чули Слово Боже і наверталися до Господа. Згодом утворилася церква, яка була зареєстрована в 2009 році. За час свого існування довелося змінити чотири орендованих приміщення, однак церква не занепадала духом, а щиро молилася і мріяла про власний Дім молитви. І ось 23 листопада 2014 року відбулося святкове богослужіння з нагоди освячення Дому молитви для Божої слави. Вступне слово виголосив заст. голови Рівненського ООЦ ЄХБ Михайло Ільюк. Потім пастор церкви Петро Наумець розповів про започаткування церкви, про перешкоди влади у будівництві Дому молитви та про дивовижні знайомства і зустрічі з людьми, які допомагали споруджувати Божий храм у Зарічному, а також дякував Господу за допомогу у будівництві. Пастор молився і просив, аби Господь наповнив Дім молитви спасенними душами.

Молитву освячення звершили представник Біблійної місії в Німеччині Яків Петерс, заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Михайло Ільюк та пастор помісної церкви Петро Наумець. Слова настанови та вітання для церкви також виголосили заст. голови Об’єднання Григорій Бортманський та директор Біблійної місії Роман Злиденний. До привітань долучилися і брати та сестри церков району, зокрема пастори Павло Фурсович (с. Орв’яниця) та Григорій Жакун (с. Бережки). Гості разом із місцевою церквою щиро славили Бога за прекрасний Дім молитви, співали піднесені псалми та складали у серці цінні уроки від слухання Слова Божого. Цей особливий день завершився щирим спілкуванням за гостинним обідом, але праця і служіння місцевої церкви тривають, аби ще багато мешканців смт Зарічне змогли зустрітися з Ісусом Христом і отримати найвеличніший подарунок — спасіння. q

Жанна ВИРВА, член церкви м. Дубровиця

Світлана БЕРЕЗА, церква «Відродження» м. Рівне

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

31

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ частіше — сестри церков нашого міста. Кому ж не випадало прийти, ті телефонували, аби повідомити: «Ми молимося за вас».

— Таке я бачу вперше, — сказала одного вечора жінка, яка лежала на сусідньому ліжку. — Коли приходять рідні, друзі (навіть сусіди) — це одне, тут усе зрозуміло, але вас відвідують чужі люди, з якими (так принаймні здається) ви часто заледве знайомі.

— Чому ж? — не погодилася я. — Можливо, ми справді не дуже знайомі, зате — рідні через кров Христа. До речі, за кілька днів до операції в моєму житті сталося таке, чого не забуду ніколи.

— Розкажіть, — жінки зацікавлено повернули до мене голови, вмощуючись зручніше на ліжку.

— Після богослужіння, — почала я свою розповідь, — до мене в церкві підійшла сестричка. Ми з нею не дуже близько знайомі: віталися, обмінювалися посмішками — тільки й того.

— Тут вам передали… Ось візьміть, — ніяково заговорила вона скоро-

мовкою, тицьнувши мені до рук вчетверо складений аркуш.

— Що це? — здивувалася я.

— Прошу вас, ні про що не запитуйте. Просто візьміть… «Напевно, хтось щось написав для церковного сайту і сам не насмілився передати», — подумала, ховаючи аркуш до сумки. Тільки вдома розгорнула його — і на стіл випали… сімдесят доларів. Я була неймовірно вражена: родина Віроньки (так звуть сестричку) ніколи не належала до заможних родин; до того ж, частенько хворіє чоловік, на його лікування доводиться витрачати немалі кошти. І раптом — така щедрість: сімдесят доларів. Оскільки телефону під руками не було, залишила повідомлення у соцмережі: мовляв, вдячна, але для чого? Віра відповіла словами Святого Письма: «Носіть тягарі один одного» (Гал.6:2). І додала: «Господь милосердний. Ми молимося за вас»… У ті дні мене фінансово підтримало чимало братів і сестер, я всім, звісно, безмежно вдячна, але ця

. т у т уч.

Я « Я - пор

льки i т Ти лись» мо

30

СВІЧНИК

|

4, 2014

пожертва, щедро викроєна зі скромного родинного бюджету, буде для мене до кінця днів нагадуванням, як потрібно любити ближнього.

— Мені важко все це збагнути, — обізвалася одна із жінок, — та все ж, переконана: ви, віруючі, — якісь особливі люди.

— Ні, ми звичайні. Особливими ж нас робить Господь.

— Справді, досить цікава історія, — втрутилася в розмову і друга сусідка. — Знаєте, у нашому селі немає молитовного будинку і я не дуже добре знаю життя віруючих людей. Проте щоліта молодь із баптистської церкви приїздить і організовує у школі, де я працюю директором, християнський табір. Бачили б ви, з якими щасливими блискітками в очах біжить туди дітвора — і вірите? — після табору вони стають якимись іншими, добрішими, лагіднішими. Як вам це вдається?

— Думаю, через молитви… Наша розмова тривала ще якийсь час, і я подумки дякувала Богу за Його незриму присутність того вечора у нашій палаті. Сестри, котрі відвідували

мене вдень, самі того не підозрюючи, стали проповідницями Христової любові, і їхня проповідь, схоже, торкнулася людських сердець… *** …Збиваючи ноги об сірі клуби туманів, осінь втікає навмання, не розбираючи дороги. Куди? Хтозна… Просто біжить під дикий регіт північного вітру світ за очі. Де й поділися привабливі жовтогарячі шати — опале з дерев листя сплелося в обіймах із пожухлими травами; голе ж віття, мов обірвані струни, озивається в серці журбою… Щедро роздавши свої дарунки, осінь, мов жебрачка, залишилася ні з чим — тому й біжить, аби швидше розбитись об холодно-мовчазну красу зими… Сумно зітхаючи, дивлюся вслід утікачці. Ця осінь для мене — особлива. Увірвавшись складною недугою в моє життя, вона змусила серце остаточно впокоритися, поклавшись на волю Отця. Тепер я знаю, що вічність — не примарна висота, не міраж; вона — реальна, і до неї, можливо, — рукою подати. Тільки б дійти, тільки б не розбитись об неї, як осінь об зиму… Зламане «я», забувши про гордість, благає: «Господи, проведи… Господи, допоможи!» — «Я — тут, Я — поруч. Ти тільки молись»… q

И ОСВЯЧЕННЯ В Т И Л О М У ДОМ

у смт ЗАРІЧНОМУ

Кажуть, що історія — це насамперед люди. Її пишуть у буденних, іноді зовсім не помітних справах, і не тільки видатні діячі чи відомі у суспільстві особистості, але і ті, хто творив її нелегкою працею.

І

сторія церкви євангельських християн смт Зарічного почалася 2002 року, відтоді як там почали відбуватися перші євангелізаційні зібрання. Люди чули Слово Боже і наверталися до Господа. Згодом утворилася церква, яка була зареєстрована в 2009 році. За час свого існування довелося змінити чотири орендованих приміщення, однак церква не занепадала духом, а щиро молилася і мріяла про власний Дім молитви. І ось 23 листопада 2014 року відбулося святкове богослужіння з нагоди освячення Дому молитви для Божої слави. Вступне слово виголосив заст. голови Рівненського ООЦ ЄХБ Михайло Ільюк. Потім пастор церкви Петро Наумець розповів про започаткування церкви, про перешкоди влади у будівництві Дому молитви та про дивовижні знайомства і зустрічі з людьми, які допомагали споруджувати Божий храм у Зарічному, а також дякував Господу за допомогу у будівництві. Пастор молився і просив, аби Господь наповнив Дім молитви спасенними душами.

Молитву освячення звершили представник Біблійної місії в Німеччині Яків Петерс, заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Михайло Ільюк та пастор помісної церкви Петро Наумець. Слова настанови та вітання для церкви також виголосили заст. голови Об’єднання Григорій Бортманський та директор Біблійної місії Роман Злиденний. До привітань долучилися і брати та сестри церков району, зокрема пастори Павло Фурсович (с. Орв’яниця) та Григорій Жакун (с. Бережки). Гості разом із місцевою церквою щиро славили Бога за прекрасний Дім молитви, співали піднесені псалми та складали у серці цінні уроки від слухання Слова Божого. Цей особливий день завершився щирим спілкуванням за гостинним обідом, але праця і служіння місцевої церкви тривають, аби ще багато мешканців смт Зарічне змогли зустрітися з Ісусом Христом і отримати найвеличніший подарунок — спасіння. q

Жанна ВИРВА, член церкви м. Дубровиця

Світлана БЕРЕЗА, церква «Відродження» м. Рівне

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

31

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

Ювілейької церкви с в і л и в и Рад

З любові і милості Господа помісна церква ЄХБ м. Радивилова відзначила своє 90-річчя. Урочисте богослужіння відбулося 23 листопада. Під час служіння пастор Андрій Романюк із дружиною Галиною розповіли історію церкви, першою віхою в якій стала, здавалося б, незначна подія.

Ж

итель м. Радивилова Петро Іванович Олійник 1919 року проходив строкову військову службу у Санкт-Петербурзі на військовоморському флоті. Тоді у великих містах Росії відбувалося масове духовне пробудження у вищих колах суспільства. До Христа наверталися князі та графи, військові, письменники, вчителі, гімназисти і студенти. Серед них були ті, хто на свої кошти розповсюджував Біблії, давав велику милостиню для бідних, а також пропонував свої будинки для богослужінь. Дивлячись, як поводить себе дворянство та інтелігенція, до Христа почали навертатися і прості люди. Так Петро Олійник потрапив на одне з богослужінь, які відбувалися у маєтку княгині Лівен. Саме вона подарувала йому Біблію та багато духовної літератури. У 1922 році Петро Олійник прийняв у своє серце Ісуса Христа як особистого Спасителя. Коли він повернувся зі служби в рідне місто, то привіз із собою Біблію. Вдома Петру ніщо не завадило поділитися своєю радістю з близькими, рідними і сусідами. Згодом після його свідчень до Христа почали навертатися люди. Одним із перших, хто повірив, був однофамілець Петра Івановича — Василь Петрович Олійник. У 1924 році відбулося перше по вірі водне хрещення євангельських християн. Першим пресвітером громади було обрано Василя Петровича Олійника (він звершував це служіння 35 років). Невдовзі було організовано хор та започатковано недільну школу. Церква зростала духовно і кількісно.

Воєнний та повоєнний часи змінили життя церкви. У 1944 році, коли Україна була звільнена від німецької окупації, радянська влада почала проводити масову мобілізацію населення для фронту. Брати, які дали обіцянку служити Богові, відмовилися взяти зброю в руки і йти воювати. Через те їх засудили та відправили у трудові табори. Горе, сльози та розлука спіткали багато сімей у церкві, а голод, холод, важка виснажлива праця чорною хмарою супроводжували ув'язнених братів. Церква молилася, і Господь почув щирі молитви. Всі засуджені брати повернулися до своїх домівок живими. Повоєнні роки позначилися постійними утисками віруючих. У 1959 році відбулася масова конфіскація домів молитви. Така доля спіткала і приміщення для богослужінь Радивилівської церкви. Служіння почали проводити у приватних будинках братів і сестер, які щедро надавали для цього найбільшу і найкращу кімнату. В цей час влада заборонила навчати дітей у недільній школі, проводити молодіжні спілкування. Та, попри різні заборони, люди приходили до Христа і таємно в нічний час приймали хрещення. Після брата Олійника пресвітером було обрано Григорія Корсуна, який 11 років продовжував виконувати пресвітерське служіння. З 1970 по 1983 роки пресвітером церкви був Трохим Федорович Дуля. Церква зростала і потребувала приміщення для проведення богослужінь. У 1986 році було вирішено придбати будинок, який пізніше переобладнали під Дім молитви,

по вулиці Мазепи. Пресвітерське служіння тоді звершував Василь Митрофанович Божко. Коли українська держава здобула незалежність, усі церкви країни отримали змогу будувати приміщення для проведення богослужінь. Восени 1991 року відбулася урочиста молитва на тому місці, де мало розпочинатися будівництво нового Дому молитви. Сльози радості були на обличчях братів і сестер від довгоочікуваної свободи. Але в 1995 році пастор Василь Митрофанович Божко раптово відійшов у вічність, а церква обрала пастором Володимира Дмитровича Калашнікова. Цей брат посвячено і жертовно звершував служіння до 2012 року. Через раптове погіршення стану здоров’я, він передав пасторське служіння молодому брату — Андрію Романюку. Однак у міру своїх сил він продовжує проповідувати Євангеліє. Згадавши доброту Всевишнього, церква дякувала за те, що Він допоміг пройти цей нелегкий і тернистий шлях Своїм дітям. Дякували за те, що сьогодні можемо вільно і з радістю збиратися й прославляти Його! Цього урочистого дня на свято завітало багато гостей. Серед них були: духовий оркестр з м. Горохів Волинської області, пастори Леонід Друзь («Благодать», м. Рівне) і Василь Орищин (с. Крупець). Участь у богослужінні також брали молодь і діти церкви. Із заключним словом і вітанням від Обласного об’єднання церков до присутніх звернувся перший заступник голови ООЦ ЄХБ Микола Георгійович Чайка. Він зачитав Книгу пророка Наума 2:1 «Ось на горах ноги благовісника, що звіщає про мир» і закінчив служіння молитвою. q

90 років

НА ШЛЯХУ З БОГОМ Церква с. Крупець Радивилівського району відзначила 90-літню річницю

Дух благоговіння наповнював урочисте зіб-рання, присвячене 90-річчю церкви ЄХБ в с. Крупець Радивилівського району, а також День подяки Богові за врожай. Святкове зібрання проходило 30 листопада 2014 року.

Б

рат Василь Федорович Орищин, який є пресвітером цієї церкви впродовж 15-ти років, розпочав богослужіння з молитви. Музичного обрамлення служінню надала група братів із церкви с. Верба, яка славила Бога зворушливим і натхненним співом. З вітальним словом до всіх присутніх звернувся заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Володимир Доброчинський і передав подарунок від Об’єднання — Біблію великого формату, видану Українським біблійним товариством. Молитву подяки звершили пастори Василь Федорович Орищин, Володимир Дмитрович Калашніков (м. Радивилів) та Володимир Ростиславович Доброчинський. Потім до слова запросили одного з найстарших членів церкви — брата Василя Івановича Олійника. Згадавши текст із Послання до євреїв 13:8: «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!», брат сказав, що діло Христа вчора — це звершене спасіння і те, що Він привів нас до покаяння, «сьогодні» — веде нас до вічності дорогою освячення, «навіки» — Він є нашим Заступником перед Небесним Отцем. Своє слово брат закінчив молитвою подяки за наставників та попередників. Коротку історію пройденого шляху церкви з відеосюжетом прокоментував пресвітер Василь Орищин. Важким і болісним був шлях віруючих за ці дев’яносто

років. Багато що зустрічалося в житті церкви за ці роки: труднощі і переживання, радощі і злети. Особливим було те, що церква в с. Крупець протягом 75-ти років проводила зібрання в домах віруючих-односельців і тільки 15 років тому було збудовано перший Дім молитви і відбулося його освячення. Пізніше з вітальними словами і побажаннями на майбутнє зверталися пресвітери церков сіл Дружба, Рідків, Іващуки Радивилівського району та інші. Лунало багато віршів та пісень на славу Господа. Заключне слово виголосив брат Олександр Васильовоч Орищин (пастор церкви м. Гостомель Київської обл.), взявши за основу своєї проповіді 1 Послання Петра 2:9: «Але ви — вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого». Зокрема, він звернув увагу на те, ким є народ Божий і які повинні бути його пріоритети. Зосередивши увагу церкви на тому, як повинні поводитися діти Божі, підсумував, що найголовнішою метою Божих вибраних є відображення характеру Христа у житті задля того, щоб люди прославили Бога. І це можна зробити завдяки вірі через велику Божу благодать. З духовним піднесенням та Божим благословенням присутні розійшлися по своїх домівках, аби почуте втілювати в своє життя. q

Василь ОРИЩИН пастор церкви с. Крупець

Матеріал підготували Єлизавета ВАЛІГУРА та Тетяна БОХОНКО, Радивилівська церква

32

СВІЧНИК

|

4, 2014

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

33

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

Ювілейької церкви с в і л и в и Рад

З любові і милості Господа помісна церква ЄХБ м. Радивилова відзначила своє 90-річчя. Урочисте богослужіння відбулося 23 листопада. Під час служіння пастор Андрій Романюк із дружиною Галиною розповіли історію церкви, першою віхою в якій стала, здавалося б, незначна подія.

Ж

итель м. Радивилова Петро Іванович Олійник 1919 року проходив строкову військову службу у Санкт-Петербурзі на військовоморському флоті. Тоді у великих містах Росії відбувалося масове духовне пробудження у вищих колах суспільства. До Христа наверталися князі та графи, військові, письменники, вчителі, гімназисти і студенти. Серед них були ті, хто на свої кошти розповсюджував Біблії, давав велику милостиню для бідних, а також пропонував свої будинки для богослужінь. Дивлячись, як поводить себе дворянство та інтелігенція, до Христа почали навертатися і прості люди. Так Петро Олійник потрапив на одне з богослужінь, які відбувалися у маєтку княгині Лівен. Саме вона подарувала йому Біблію та багато духовної літератури. У 1922 році Петро Олійник прийняв у своє серце Ісуса Христа як особистого Спасителя. Коли він повернувся зі служби в рідне місто, то привіз із собою Біблію. Вдома Петру ніщо не завадило поділитися своєю радістю з близькими, рідними і сусідами. Згодом після його свідчень до Христа почали навертатися люди. Одним із перших, хто повірив, був однофамілець Петра Івановича — Василь Петрович Олійник. У 1924 році відбулося перше по вірі водне хрещення євангельських християн. Першим пресвітером громади було обрано Василя Петровича Олійника (він звершував це служіння 35 років). Невдовзі було організовано хор та започатковано недільну школу. Церква зростала духовно і кількісно.

Воєнний та повоєнний часи змінили життя церкви. У 1944 році, коли Україна була звільнена від німецької окупації, радянська влада почала проводити масову мобілізацію населення для фронту. Брати, які дали обіцянку служити Богові, відмовилися взяти зброю в руки і йти воювати. Через те їх засудили та відправили у трудові табори. Горе, сльози та розлука спіткали багато сімей у церкві, а голод, холод, важка виснажлива праця чорною хмарою супроводжували ув'язнених братів. Церква молилася, і Господь почув щирі молитви. Всі засуджені брати повернулися до своїх домівок живими. Повоєнні роки позначилися постійними утисками віруючих. У 1959 році відбулася масова конфіскація домів молитви. Така доля спіткала і приміщення для богослужінь Радивилівської церкви. Служіння почали проводити у приватних будинках братів і сестер, які щедро надавали для цього найбільшу і найкращу кімнату. В цей час влада заборонила навчати дітей у недільній школі, проводити молодіжні спілкування. Та, попри різні заборони, люди приходили до Христа і таємно в нічний час приймали хрещення. Після брата Олійника пресвітером було обрано Григорія Корсуна, який 11 років продовжував виконувати пресвітерське служіння. З 1970 по 1983 роки пресвітером церкви був Трохим Федорович Дуля. Церква зростала і потребувала приміщення для проведення богослужінь. У 1986 році було вирішено придбати будинок, який пізніше переобладнали під Дім молитви,

по вулиці Мазепи. Пресвітерське служіння тоді звершував Василь Митрофанович Божко. Коли українська держава здобула незалежність, усі церкви країни отримали змогу будувати приміщення для проведення богослужінь. Восени 1991 року відбулася урочиста молитва на тому місці, де мало розпочинатися будівництво нового Дому молитви. Сльози радості були на обличчях братів і сестер від довгоочікуваної свободи. Але в 1995 році пастор Василь Митрофанович Божко раптово відійшов у вічність, а церква обрала пастором Володимира Дмитровича Калашнікова. Цей брат посвячено і жертовно звершував служіння до 2012 року. Через раптове погіршення стану здоров’я, він передав пасторське служіння молодому брату — Андрію Романюку. Однак у міру своїх сил він продовжує проповідувати Євангеліє. Згадавши доброту Всевишнього, церква дякувала за те, що Він допоміг пройти цей нелегкий і тернистий шлях Своїм дітям. Дякували за те, що сьогодні можемо вільно і з радістю збиратися й прославляти Його! Цього урочистого дня на свято завітало багато гостей. Серед них були: духовий оркестр з м. Горохів Волинської області, пастори Леонід Друзь («Благодать», м. Рівне) і Василь Орищин (с. Крупець). Участь у богослужінні також брали молодь і діти церкви. Із заключним словом і вітанням від Обласного об’єднання церков до присутніх звернувся перший заступник голови ООЦ ЄХБ Микола Георгійович Чайка. Він зачитав Книгу пророка Наума 2:1 «Ось на горах ноги благовісника, що звіщає про мир» і закінчив служіння молитвою. q

90 років

НА ШЛЯХУ З БОГОМ Церква с. Крупець Радивилівського району відзначила 90-літню річницю

Дух благоговіння наповнював урочисте зіб-рання, присвячене 90-річчю церкви ЄХБ в с. Крупець Радивилівського району, а також День подяки Богові за врожай. Святкове зібрання проходило 30 листопада 2014 року.

Б

рат Василь Федорович Орищин, який є пресвітером цієї церкви впродовж 15-ти років, розпочав богослужіння з молитви. Музичного обрамлення служінню надала група братів із церкви с. Верба, яка славила Бога зворушливим і натхненним співом. З вітальним словом до всіх присутніх звернувся заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Володимир Доброчинський і передав подарунок від Об’єднання — Біблію великого формату, видану Українським біблійним товариством. Молитву подяки звершили пастори Василь Федорович Орищин, Володимир Дмитрович Калашніков (м. Радивилів) та Володимир Ростиславович Доброчинський. Потім до слова запросили одного з найстарших членів церкви — брата Василя Івановича Олійника. Згадавши текст із Послання до євреїв 13:8: «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!», брат сказав, що діло Христа вчора — це звершене спасіння і те, що Він привів нас до покаяння, «сьогодні» — веде нас до вічності дорогою освячення, «навіки» — Він є нашим Заступником перед Небесним Отцем. Своє слово брат закінчив молитвою подяки за наставників та попередників. Коротку історію пройденого шляху церкви з відеосюжетом прокоментував пресвітер Василь Орищин. Важким і болісним був шлях віруючих за ці дев’яносто

років. Багато що зустрічалося в житті церкви за ці роки: труднощі і переживання, радощі і злети. Особливим було те, що церква в с. Крупець протягом 75-ти років проводила зібрання в домах віруючих-односельців і тільки 15 років тому було збудовано перший Дім молитви і відбулося його освячення. Пізніше з вітальними словами і побажаннями на майбутнє зверталися пресвітери церков сіл Дружба, Рідків, Іващуки Радивилівського району та інші. Лунало багато віршів та пісень на славу Господа. Заключне слово виголосив брат Олександр Васильовоч Орищин (пастор церкви м. Гостомель Київської обл.), взявши за основу своєї проповіді 1 Послання Петра 2:9: «Але ви — вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого». Зокрема, він звернув увагу на те, ким є народ Божий і які повинні бути його пріоритети. Зосередивши увагу церкви на тому, як повинні поводитися діти Божі, підсумував, що найголовнішою метою Божих вибраних є відображення характеру Христа у житті задля того, щоб люди прославили Бога. І це можна зробити завдяки вірі через велику Божу благодать. З духовним піднесенням та Божим благословенням присутні розійшлися по своїх домівках, аби почуте втілювати в своє життя. q

Василь ОРИЩИН пастор церкви с. Крупець

Матеріал підготували Єлизавета ВАЛІГУРА та Тетяна БОХОНКО, Радивилівська церква

32

СВІЧНИК

|

4, 2014

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

33

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

О СВЯЧЕННЯ ДОМУ МОЛИТВИ ТА ДЕНЬ ПОДЯКИ В с. ГЛИНСЬК

20-річчя

ОСВЯЧЕННЯ ДОМУ МОЛИТВИ с. ХОТИНЬ

26 жовтня 2014 року в мальовничому селі Глинськ Здолбунівського району в єдине свято злилися дві події — освячення Дому молитви та День подяки за врожай.

Н

а початку урочистого богослужіння до присутніх звернувся Михайло Ільюк, заступник голови ООЦ ЄХБ. Він сказав, що тільки що радився з головою сільради щодо реконструкції будинку, а також розважали над тим, скільки конфесій, храмів, церков має бути в селі і зрештою дійшли висновку, що, певно, більше, ніж барів, клубів і тому подібного. Потім Михайло Андрійович зачитав текст з Євангелія від Марка 11:17: «… Дім Мій — буде домом молитви в народів усіх…», після чого запитав у братів і сестер: «Ми освячуємо чи посвячуємо Дім молитви? — і, не дочекавшись відповіді, продовжив думку. — Біблія каже, що все освячується Словом Божим і молитвою. Цей Дім молитви і ділянка освячені та посвячені Богові. Вся земля — Господня, і тут, на цьому місці, збиратимуться діти Божі. Бог сказав: «Це — Мій Дім, це — Дім молитви. Отож передусім повинна бути молитва. Далі брат Михайло заохотив присутніх до молитви, нагадавши уже всім відому фразу: «Багато молитви — багато сили». Після молитви освячення, яку звершили брати Михайло Ільюк та пастор церкви смт Ква-

34

СВІЧНИК

|

4, 2014

силів Володимир Чекеренда, були вручені подарунки від Обласного об’єднання (тарілка для звершення хліболамання) та від церкви смт Квасилів (кафедра для проповіді Слова Божого). Також слово вітання виголосив голова сільської ради Петро Ольховець. Він пообіцяв посприяти з добудовою, подякував за працю з дітками, похваливши їхній чудовий спів та літній табір. Продовжив богослужіння пастор помісної церкви Юрій Супильняк, зачитавши притчу про багача і житниці, записану в Євангелію від Луки 12:16. Він загострив увагу слухачів на тому, що Бог сказав: «Душу заберу». «Життя — це не шлунок, — заперечливо сказав він, — а душа, і наше життя — в руках Божих. Не треба кидати виклик Богові, а навпаки, говорити, як написав апостол Яків: «…якщо будемо жити, то зробимо…» Після проповіді Юрій Супильняк та служитель цієї церкви Віктор Кужель звершили молитву подяки за матеріальний та духовний хліб і за щедрі дари Господньої землі. На закінчення до присутніх звернувся Володимир Чекеренда, закликавши молитися за владу, а також дякувати матерям і батькам. Водночас він підбадьорив братів і сестер, що за їхнє

село постійно молилися. Потім брат зачитав кілька уривків зі Слова Божого, на яких побудував свої роздуми. Зокрема він сказав: «Наша країна має багато золотоверхих храмів, а матері вбивають ще не народжених дітей. Ми не маємо хвалитися будівлями, якщо вони не виконують свого призначення». Потім, зачитавши 1 Коринтян 3:16: «Чи не знаєте ви, що ви — Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?» — сказав: «Тіло людини — храм. Тож велике значення має те, що в серці людини. Нехай цей храм і життя церкви відповідають стандартам Біблії, бо «що тільки людина посіє, те саме й пожне» (Гал. 6:7)». Наостанок до Божого престолу линула гаряча молитва за Україну і подяка за ще все-таки сприятливий час Божої милості. q Людмила ЧЕКЕРЕНДА, член церкви смт Квасилів

БЕРЕЗНІВСЬКОГО РАЙОНУ Церква ЄХБ с. Хотинь 19 жовтня 2014 року відзначила 20-річчя освячення Дому молитви. Разом із цією подією громада згадувала 94-річчя появи перших послідовників і проповідників Євангелія в цьому селі.

С

еред запрошених гостей були заступник голови Союзу церков ЄХБ В’ячеслав Нестерук, заступник голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Григорій Бортманський та депутат облради Рівненської області Валентин Крока. Аби згадати важливі церковні віхи, пастор помісної церкви Ярослав Боровець зачитав реферат, в якому йшлося про історію громади. Зокрема він зазначив, що євангелізаційна праця в цьому селі розпочалася ще в 1920 році. В часи війни Дім молитви забрали і зробили там школу. До 1994 року віруючі з Хотиня були членами церкви в селі Колодязне, а в 1992 році розпочали будівництво До-

му молитви в селі Хотинь. Закінчили будівництво в 1994 році. Зараз церква нараховує 67 членів. З вітальним словом до церкви зверталися голова сільради Віктор Миколайович Корнійчук та колишній голова сільради Анатолій Олександрович Бондар. З проповіддю Слова Божого — брат Григорій Бортманський. Особливо наголошувалося на важливості бачити церкву очима Божими, жити заради її збудування. В’ячеслав Васильович зосередив увагу слухачів на заслугах Христа і на тому, що без Нього не було б Церкви. Бог зробив заради спасіння людини все. І залишається лише прийняти вірою цей дар спасіння у Христі. Від імені Обласного об’єднання на згадку було вручено Біблію великого формату, а від Союзу ЄХБ — пам’ятну табличку з написом. q Олена ЄГОРОВА, відповідальна за сайт ООЦ ЄХБ Рівненської області

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

35

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

О СВЯЧЕННЯ ДОМУ МОЛИТВИ ТА ДЕНЬ ПОДЯКИ В с. ГЛИНСЬК

20-річчя

ОСВЯЧЕННЯ ДОМУ МОЛИТВИ с. ХОТИНЬ

26 жовтня 2014 року в мальовничому селі Глинськ Здолбунівського району в єдине свято злилися дві події — освячення Дому молитви та День подяки за врожай.

Н

а початку урочистого богослужіння до присутніх звернувся Михайло Ільюк, заступник голови ООЦ ЄХБ. Він сказав, що тільки що радився з головою сільради щодо реконструкції будинку, а також розважали над тим, скільки конфесій, храмів, церков має бути в селі і зрештою дійшли висновку, що, певно, більше, ніж барів, клубів і тому подібного. Потім Михайло Андрійович зачитав текст з Євангелія від Марка 11:17: «… Дім Мій — буде домом молитви в народів усіх…», після чого запитав у братів і сестер: «Ми освячуємо чи посвячуємо Дім молитви? — і, не дочекавшись відповіді, продовжив думку. — Біблія каже, що все освячується Словом Божим і молитвою. Цей Дім молитви і ділянка освячені та посвячені Богові. Вся земля — Господня, і тут, на цьому місці, збиратимуться діти Божі. Бог сказав: «Це — Мій Дім, це — Дім молитви. Отож передусім повинна бути молитва. Далі брат Михайло заохотив присутніх до молитви, нагадавши уже всім відому фразу: «Багато молитви — багато сили». Після молитви освячення, яку звершили брати Михайло Ільюк та пастор церкви смт Ква-

34

СВІЧНИК

|

4, 2014

силів Володимир Чекеренда, були вручені подарунки від Обласного об’єднання (тарілка для звершення хліболамання) та від церкви смт Квасилів (кафедра для проповіді Слова Божого). Також слово вітання виголосив голова сільської ради Петро Ольховець. Він пообіцяв посприяти з добудовою, подякував за працю з дітками, похваливши їхній чудовий спів та літній табір. Продовжив богослужіння пастор помісної церкви Юрій Супильняк, зачитавши притчу про багача і житниці, записану в Євангелію від Луки 12:16. Він загострив увагу слухачів на тому, що Бог сказав: «Душу заберу». «Життя — це не шлунок, — заперечливо сказав він, — а душа, і наше життя — в руках Божих. Не треба кидати виклик Богові, а навпаки, говорити, як написав апостол Яків: «…якщо будемо жити, то зробимо…» Після проповіді Юрій Супильняк та служитель цієї церкви Віктор Кужель звершили молитву подяки за матеріальний та духовний хліб і за щедрі дари Господньої землі. На закінчення до присутніх звернувся Володимир Чекеренда, закликавши молитися за владу, а також дякувати матерям і батькам. Водночас він підбадьорив братів і сестер, що за їхнє

село постійно молилися. Потім брат зачитав кілька уривків зі Слова Божого, на яких побудував свої роздуми. Зокрема він сказав: «Наша країна має багато золотоверхих храмів, а матері вбивають ще не народжених дітей. Ми не маємо хвалитися будівлями, якщо вони не виконують свого призначення». Потім, зачитавши 1 Коринтян 3:16: «Чи не знаєте ви, що ви — Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?» — сказав: «Тіло людини — храм. Тож велике значення має те, що в серці людини. Нехай цей храм і життя церкви відповідають стандартам Біблії, бо «що тільки людина посіє, те саме й пожне» (Гал. 6:7)». Наостанок до Божого престолу линула гаряча молитва за Україну і подяка за ще все-таки сприятливий час Божої милості. q Людмила ЧЕКЕРЕНДА, член церкви смт Квасилів

БЕРЕЗНІВСЬКОГО РАЙОНУ Церква ЄХБ с. Хотинь 19 жовтня 2014 року відзначила 20-річчя освячення Дому молитви. Разом із цією подією громада згадувала 94-річчя появи перших послідовників і проповідників Євангелія в цьому селі.

С

еред запрошених гостей були заступник голови Союзу церков ЄХБ В’ячеслав Нестерук, заступник голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Григорій Бортманський та депутат облради Рівненської області Валентин Крока. Аби згадати важливі церковні віхи, пастор помісної церкви Ярослав Боровець зачитав реферат, в якому йшлося про історію громади. Зокрема він зазначив, що євангелізаційна праця в цьому селі розпочалася ще в 1920 році. В часи війни Дім молитви забрали і зробили там школу. До 1994 року віруючі з Хотиня були членами церкви в селі Колодязне, а в 1992 році розпочали будівництво До-

му молитви в селі Хотинь. Закінчили будівництво в 1994 році. Зараз церква нараховує 67 членів. З вітальним словом до церкви зверталися голова сільради Віктор Миколайович Корнійчук та колишній голова сільради Анатолій Олександрович Бондар. З проповіддю Слова Божого — брат Григорій Бортманський. Особливо наголошувалося на важливості бачити церкву очима Божими, жити заради її збудування. В’ячеслав Васильович зосередив увагу слухачів на заслугах Христа і на тому, що без Нього не було б Церкви. Бог зробив заради спасіння людини все. І залишається лише прийняти вірою цей дар спасіння у Христі. Від імені Обласного об’єднання на згадку було вручено Біблію великого формату, а від Союзу ЄХБ — пам’ятну табличку з написом. q Олена ЄГОРОВА, відповідальна за сайт ООЦ ЄХБ Рівненської області

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

35

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

90-річчя Острожецької 23 листопада 2014 року надовго залишиться у пам’яті членів Острожецької церкви ЄХБ. Адже саме цього дня громада відзначала три особливі події: День подяки Богові за жнива, 90-річний ювілей місцевої церкви та 20 років з дня відкриття нового Дому молитви. Урочисте богослужіння відвідало багато гостей, серед яких — пресвітери інших церков, близькі люди, друзі та односельчани. Окрасою свята став об’єднаний хор. Привітавши усіх присутніх зі святом та попросивши в молитві благословення на подальшу спільність, богослужіння розпочав пастор місцевої церкви Віктор Мельничук. Молитву подяки Богові за воду, хліб щоденний та хліб духовний — Слово Боже — він звершив разом із заступником голови ВСЦ ЄХБ В’ячеславом Нестеруком та головою ООЦ ЄХБ Рівненської області Василем Басарабою.

Щ

об пригадати витоки та історію церкви, пастор місцевої громади зачитав реферат, приурочений 90-річчю церкви в Острожці. Подумки повернутися у минуле допомагали старі та рідкісні світлини з альбомів членів церкви. У рефераті йшлося про те, що історія заснування церкви ЄХБ у с. Острожець бере свій початок у 1924 році, коли у сусіднє село Воротнів брати з Пісниківської громади принесли Благу Звістку. Того самого року відбулося перше хрещення. Церкву у Воротневі відвідували також брати і з Острожця. Зібрання проводилися у домі першого пресвітера, Івана Корнійчука. Один з його синів, Артем, був диригентом, а дочка — вчителем недільної школи. У 1940 році у Воротневі було збудовано Дім молитви. Після від’їзду брата Корнійчука до Парагваю пресвітерське служіння перейняв брат Євстафій Єнісєєв. Диригентом на той час був молодий брат Михайло Дорош. Церква переживала важкі часи.

36

СВІЧНИК

|

4, 2014

церкви

У 1947 році Дім молитви у Воротневі відібрала влада, і громада приєдналася до церкви ХВЄ в с. Острожець, яка збиралася у домі сестри Марії Гаврилюк. Богослужіння відбувалися там протягом п’яти років, брати і сестри навіть побудували на подвір’ї невеликий будиночок. Однак влада відібрала і цей дім, а на його місці збудувала Будинок культури. Пресвітером на той час був брат Ілля Євдокимович Мороз, а після його смерті — Михайло Хомич. Варто згадати, що у той час церкву відвідував брат Олексій Іванович Товстенюк, який є ровесником і найстарішим членом Острожецької церкви: 2 листопада йому виповнилося 90 років. Олексія Товстенюка обрали пресвітером. Улітку 1966 року Кіндрат Шкурський і Петро Радчук рукопоклали його на це служіння, яке він здійснював до 1990 року. З 1952 по 1988 роки зібрання відбувалися у домі сестри Уляни Микитівни Віюк. Це був майже хутір, без світла та комунікації. Освітлювали лампами, а обігрівали так званою «буржуйкою». Потім, десь у 1986 році, провели світло. Так щонеділі, рано і ввечері, а також у будні батьки і діти, незважаючи на погодні умови, йшли на зібрання, щоб зігріти душу Божим теплом. Це був час антирелігійної пропаганди на усіх рівнях влади. Дітям забороняли ходити на зібрання, занижували оцінки, віруюча молодь не мала права вступати до вишів. Але, попри всі заборони і приниження, діти йшли на зібрання, декламували вірші, співали пісні, і навіть грали на музичних інструментах. Так в Острожецькій церкві у 1964 році виник струнний оркестр під керівництвом брата Віталія Хорошенка. Про його існування донесли владі, і керівника Віталія, пресвітера Олексія Івановича і сестру Гопанчук Люсю викликали у вищі органи. Хотіли позбавити волі, але Господь захистив, і лише оштрафували. У кінці 80-х років прийшла «горбачовська перебудова» і безбожницька система почала змінюватися. У 1988 році Острожецька церква

мала можливість перейти з хутора в село. Брат Василь Михайлович Кухарчук і його дружина Анатолія віддали половину свого будинку для проведення зібрань. Василь Михайлович був проповідником, дияконом, співав у хорі разом із дружиною, він — басом, вона — альтом. Обоє уже у вічності. Завдяки їхній жертовності і старшим, і дітям стало ближче ходити на богослужіння. У 1990 році на зміну Олексію Івановичу пресвітером став Степан Антонович Цеона, який проживав у м. Дубні. Церква нараховувала близько 80 членів. Був хор під керівництвом Віталія Хорошенка. Під час пресвітерства брата Цеони розпочалося будівництво нового Дому молитви, урочисте відкриття якого відбулося 27 листопада 1994 року. У 1992-1995 рр. пресвітерське служіння звершував брат Віталій Дем’янович Хорошенко. Брат Степан Антонович, не будучи уже пресвітером, все одно допомагав на будівництві. У 1995 році відбулося перше хрещення в Острожці, до цього хрещення відбувалися спільно з пісниківською громадою. Восени 1995 року частина членів разом із пресвітером Віталієм Дем’яновичем перейшла до п’ятидесятників. Церква залишилася без пресвітера і диригента, але Слово Боже проповідувалося, хор також продовжував співати. Брат Михайло Дорош, хоча будучи уже сліпим, по змозі допомагав у співі. Стояв у хорі позаду, брав співаника і, постукавши камертоном, давав знак підвестися, тоді задавав тон, і хор починав співати. Брат Михайло відійшов у вічність у травні 1998 року. У 1996-2006 рр. пресвітером був Микола Пилипович Хорошенко. Церква нараховувала близько 40 членів, існував гурток молоді, недільна школа, яку відвідували діти членів церкви, а також діти з невіруючих сімей. Це був час, коли як діти, так і дорослі мали бажання та змогу вільно слухати Слово Боже після довгого часу невір’я та заборон. Проповідниками на той час були брати Олексій Товстенюк, Василь Кухарчук, Іван Тимощук із Воротнева, Ігор Кирилюк, Володимир Барчук (головний лікар туберкульозного санаторію). Його дружина, Таїса Григорівна, теж була членом церкви, співала в хорі сопрано. Подружжя на цей час проживає у Сполучених Штатах і не забуває про свою церкву. Причетним до Острожецької церкви також був брат Яків Бутов, член Посниківської церкви, який проживав у місті Луцьку. Коли церква переживала нелегкий період, залишившись без диригента, він відгукнувся допомогти. Щонеділі разом із сім’єю приїжджав на зібрання. Вчив із хором нові пісні, диригував. Дружина Ніна та їхні діти теж співали в хорі. Зараз вони проживають у Штатах. З’явилися молоді проповідники: Роман Тимощук, Павло Ревко, Андрій Хорошенко. Хором диригувала молода сестра Тетяна Авакумова.

У травні 2006 року громада запросила на пресвітерське служіння Віктора Нафановича Мельничука з с. Посникова. Рукопокладення 22 липня 2007 року здійснювали брати Ілля Максимович Корнійчук та Микола Григорович Чайка. Співав тамтешній хор. Також у 2007 році молодий брат Андрій Хорошенко був вибраний керівником молоді. А 20 травня 2012 року його рукопоклали на дияконське служіння. Священнодію звершував обласний пресвітер Василь Захарович Басараба. На цей час навчанням хору та диригентським служінням займається Сергій Хорошенко, який прийняв святе по вірі водне хрещення у 2008 році. У хорі 16 хористів та два концертмейстери. З 2007 року церква організовує дитячі табори. Майже щороку відбувається хрещення. Молодь одружується, народжуються дітки, церква поповнюється. Для діток працює клуб «Майбутнє», для молоді — вечори вивчення Слова Божого. «На цьому історія Острожецької церкви не закінчується, — такими словами завершується реферат. — Якщо триватиме життя і Господь не забере Своїх вірних, то, можливо, святкуватимемо сторіччя, і тоді послухаємо продовження». Після озвучення реферату брати, присутні на святі, звершили молитву за церкву з підняттям рук, після чого хор заспівав молитовний гімн «Вірую» («Тисячі зір Ти засвічуєш в небі, о Господи»). У ході служіння для прославлення Божого імені сестри декламували вірші, особливі вірші прочитала сестра Леся Цеона. Також лунали пісні у виконанні групи сестер та молоді місцевої церкви, дуету братів із церкви «Дім Євангелія» м. Луцька. Заключну проповідь виголосив заступник голови ВСЦ ЄХБ В’ячеслав Нестерук. Зібрання закінчилося так, як і розпочиналося, — молитвою, після чого хор виконав гімн «О, як довго ти блукаєш». Потім уся церква об’єдналася у спільній подяці Господу, співаючи усім відомий псалом «За все Тобі я дякую». q Ольга ПЕТРОВА, церква с. Острожець

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

37

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

90-річчя Острожецької 23 листопада 2014 року надовго залишиться у пам’яті членів Острожецької церкви ЄХБ. Адже саме цього дня громада відзначала три особливі події: День подяки Богові за жнива, 90-річний ювілей місцевої церкви та 20 років з дня відкриття нового Дому молитви. Урочисте богослужіння відвідало багато гостей, серед яких — пресвітери інших церков, близькі люди, друзі та односельчани. Окрасою свята став об’єднаний хор. Привітавши усіх присутніх зі святом та попросивши в молитві благословення на подальшу спільність, богослужіння розпочав пастор місцевої церкви Віктор Мельничук. Молитву подяки Богові за воду, хліб щоденний та хліб духовний — Слово Боже — він звершив разом із заступником голови ВСЦ ЄХБ В’ячеславом Нестеруком та головою ООЦ ЄХБ Рівненської області Василем Басарабою.

Щ

об пригадати витоки та історію церкви, пастор місцевої громади зачитав реферат, приурочений 90-річчю церкви в Острожці. Подумки повернутися у минуле допомагали старі та рідкісні світлини з альбомів членів церкви. У рефераті йшлося про те, що історія заснування церкви ЄХБ у с. Острожець бере свій початок у 1924 році, коли у сусіднє село Воротнів брати з Пісниківської громади принесли Благу Звістку. Того самого року відбулося перше хрещення. Церкву у Воротневі відвідували також брати і з Острожця. Зібрання проводилися у домі першого пресвітера, Івана Корнійчука. Один з його синів, Артем, був диригентом, а дочка — вчителем недільної школи. У 1940 році у Воротневі було збудовано Дім молитви. Після від’їзду брата Корнійчука до Парагваю пресвітерське служіння перейняв брат Євстафій Єнісєєв. Диригентом на той час був молодий брат Михайло Дорош. Церква переживала важкі часи.

36

СВІЧНИК

|

4, 2014

церкви

У 1947 році Дім молитви у Воротневі відібрала влада, і громада приєдналася до церкви ХВЄ в с. Острожець, яка збиралася у домі сестри Марії Гаврилюк. Богослужіння відбувалися там протягом п’яти років, брати і сестри навіть побудували на подвір’ї невеликий будиночок. Однак влада відібрала і цей дім, а на його місці збудувала Будинок культури. Пресвітером на той час був брат Ілля Євдокимович Мороз, а після його смерті — Михайло Хомич. Варто згадати, що у той час церкву відвідував брат Олексій Іванович Товстенюк, який є ровесником і найстарішим членом Острожецької церкви: 2 листопада йому виповнилося 90 років. Олексія Товстенюка обрали пресвітером. Улітку 1966 року Кіндрат Шкурський і Петро Радчук рукопоклали його на це служіння, яке він здійснював до 1990 року. З 1952 по 1988 роки зібрання відбувалися у домі сестри Уляни Микитівни Віюк. Це був майже хутір, без світла та комунікації. Освітлювали лампами, а обігрівали так званою «буржуйкою». Потім, десь у 1986 році, провели світло. Так щонеділі, рано і ввечері, а також у будні батьки і діти, незважаючи на погодні умови, йшли на зібрання, щоб зігріти душу Божим теплом. Це був час антирелігійної пропаганди на усіх рівнях влади. Дітям забороняли ходити на зібрання, занижували оцінки, віруюча молодь не мала права вступати до вишів. Але, попри всі заборони і приниження, діти йшли на зібрання, декламували вірші, співали пісні, і навіть грали на музичних інструментах. Так в Острожецькій церкві у 1964 році виник струнний оркестр під керівництвом брата Віталія Хорошенка. Про його існування донесли владі, і керівника Віталія, пресвітера Олексія Івановича і сестру Гопанчук Люсю викликали у вищі органи. Хотіли позбавити волі, але Господь захистив, і лише оштрафували. У кінці 80-х років прийшла «горбачовська перебудова» і безбожницька система почала змінюватися. У 1988 році Острожецька церква

мала можливість перейти з хутора в село. Брат Василь Михайлович Кухарчук і його дружина Анатолія віддали половину свого будинку для проведення зібрань. Василь Михайлович був проповідником, дияконом, співав у хорі разом із дружиною, він — басом, вона — альтом. Обоє уже у вічності. Завдяки їхній жертовності і старшим, і дітям стало ближче ходити на богослужіння. У 1990 році на зміну Олексію Івановичу пресвітером став Степан Антонович Цеона, який проживав у м. Дубні. Церква нараховувала близько 80 членів. Був хор під керівництвом Віталія Хорошенка. Під час пресвітерства брата Цеони розпочалося будівництво нового Дому молитви, урочисте відкриття якого відбулося 27 листопада 1994 року. У 1992-1995 рр. пресвітерське служіння звершував брат Віталій Дем’янович Хорошенко. Брат Степан Антонович, не будучи уже пресвітером, все одно допомагав на будівництві. У 1995 році відбулося перше хрещення в Острожці, до цього хрещення відбувалися спільно з пісниківською громадою. Восени 1995 року частина членів разом із пресвітером Віталієм Дем’яновичем перейшла до п’ятидесятників. Церква залишилася без пресвітера і диригента, але Слово Боже проповідувалося, хор також продовжував співати. Брат Михайло Дорош, хоча будучи уже сліпим, по змозі допомагав у співі. Стояв у хорі позаду, брав співаника і, постукавши камертоном, давав знак підвестися, тоді задавав тон, і хор починав співати. Брат Михайло відійшов у вічність у травні 1998 року. У 1996-2006 рр. пресвітером був Микола Пилипович Хорошенко. Церква нараховувала близько 40 членів, існував гурток молоді, недільна школа, яку відвідували діти членів церкви, а також діти з невіруючих сімей. Це був час, коли як діти, так і дорослі мали бажання та змогу вільно слухати Слово Боже після довгого часу невір’я та заборон. Проповідниками на той час були брати Олексій Товстенюк, Василь Кухарчук, Іван Тимощук із Воротнева, Ігор Кирилюк, Володимир Барчук (головний лікар туберкульозного санаторію). Його дружина, Таїса Григорівна, теж була членом церкви, співала в хорі сопрано. Подружжя на цей час проживає у Сполучених Штатах і не забуває про свою церкву. Причетним до Острожецької церкви також був брат Яків Бутов, член Посниківської церкви, який проживав у місті Луцьку. Коли церква переживала нелегкий період, залишившись без диригента, він відгукнувся допомогти. Щонеділі разом із сім’єю приїжджав на зібрання. Вчив із хором нові пісні, диригував. Дружина Ніна та їхні діти теж співали в хорі. Зараз вони проживають у Штатах. З’явилися молоді проповідники: Роман Тимощук, Павло Ревко, Андрій Хорошенко. Хором диригувала молода сестра Тетяна Авакумова.

У травні 2006 року громада запросила на пресвітерське служіння Віктора Нафановича Мельничука з с. Посникова. Рукопокладення 22 липня 2007 року здійснювали брати Ілля Максимович Корнійчук та Микола Григорович Чайка. Співав тамтешній хор. Також у 2007 році молодий брат Андрій Хорошенко був вибраний керівником молоді. А 20 травня 2012 року його рукопоклали на дияконське служіння. Священнодію звершував обласний пресвітер Василь Захарович Басараба. На цей час навчанням хору та диригентським служінням займається Сергій Хорошенко, який прийняв святе по вірі водне хрещення у 2008 році. У хорі 16 хористів та два концертмейстери. З 2007 року церква організовує дитячі табори. Майже щороку відбувається хрещення. Молодь одружується, народжуються дітки, церква поповнюється. Для діток працює клуб «Майбутнє», для молоді — вечори вивчення Слова Божого. «На цьому історія Острожецької церкви не закінчується, — такими словами завершується реферат. — Якщо триватиме життя і Господь не забере Своїх вірних, то, можливо, святкуватимемо сторіччя, і тоді послухаємо продовження». Після озвучення реферату брати, присутні на святі, звершили молитву за церкву з підняттям рук, після чого хор заспівав молитовний гімн «Вірую» («Тисячі зір Ти засвічуєш в небі, о Господи»). У ході служіння для прославлення Божого імені сестри декламували вірші, особливі вірші прочитала сестра Леся Цеона. Також лунали пісні у виконанні групи сестер та молоді місцевої церкви, дуету братів із церкви «Дім Євангелія» м. Луцька. Заключну проповідь виголосив заступник голови ВСЦ ЄХБ В’ячеслав Нестерук. Зібрання закінчилося так, як і розпочиналося, — молитвою, після чого хор виконав гімн «О, як довго ти блукаєш». Потім уся церква об’єдналася у спільній подяці Господу, співаючи усім відомий псалом «За все Тобі я дякую». q Ольга ПЕТРОВА, церква с. Острожець

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

37

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

ДУХОВНО ЗБУДОВУЮЧА КОНФЕРЕНЦІЯ ПАСТОРІВ ТА ДИЯКОНІВ 7-8 листопада 2014 року відбулася щорічна конференція для служителів церков ЄХБ Рівненської області. Близько 170 делегатів із області згуртувалися у роздумах довкола актуальних проблем, таких як «Духовна боротьба служителя», «Духовний спротив». Головними промовцями заходу стали запрошені брати: Валерій Антонюк, голова Всеукраїнського союзу церков ЄХБ, Володимир Шемчишин, заступник голови ВСЦ ЄХБ, та Петро Петреску, пастор церкви м. Чернівці. Мелодійним обрамленням і величезним підбадьоренням для усіх присутніх став співочий гурт братів із с. Верба Дубенського району та чоловічий хор церкви м. Березне.

Н

а початку з вітальним словом до присутніх звернувся перший заступник голови Рівненського ООЦ ЄХБ Микола Георгійович Чайка. На основі тексту з Євангелія від Луки 22:31-32 він зауважив, що пастори і всі служителі є особливими мішенями для диявола і що за ними постійно ведеться нагляд. Володимир Павлович Шемчишин загострив увагу братів на тому, чому у пастора нерідко «опуск аютьс я руки», чому приход ять розчарування і як виміряти успіх служіння. «Все залежить від того, за якими критеріями ми

оцінюємо служіння, — продовжив розвивати тему брат Володимир і додав, — у вічності виявиться і відкриється все те, що ми оцінювали правильно і неправильно. Вірні ввійдуть у радість Пана свого. А остаточний підсумок усьому підіб’є Сам Господь». Після перерви до слова запросили Валерія Степановича Антонюка. Свою проповідь він побудував на 11-му розділі Послання до євреїв, де йдеться про дві групи героїв віри: одні з яких стали прикладом видимого успіху, а другі — невидимого. «Непотрібно впадати в крайнощі, — застеріг присутніх голова Союзу. — Головне — те, з яким серцем служитель служить і що його мотивує». Суботнього ранку конференція продовжила свою роботу. Розпочав її вступним словом заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Михайло Андрійович Ільюк, який сказав: «Що б ми не обговорювали, так чи інакше наша розмова повертається до ситуації, що склалася на Сході нашої країни». Брат Михайло надав слово для виступу Володимирові Павловичу Шемчишину, який побудував свою проповідь на текстах із Євангелія від Луки 21:25-28 і з Книги Даниїла 11:32. Проповідник зазначив, що у цьому тексті подається характеристика останнього часу, поряд з чим розглядаються дві категорії людей: одна категорія — це люди, що зовсім розгубилися, пливуть за течією, настрашені обставинами; інша — це люди, які присвятили своє життя Богові, вірні Йому незалежно від обставин. І цю думку він підтвердив посиланням на Книгу Даниїла, процитувавши такий вірш: «А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме».

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

«Непотрібно впадати в крайнощі, — головне — те, з яким серцем служитель служить і що його мотивує». Валерій АНТОНЮК

«Ти можеш красиво і правильно говорити, але якщо ти духовно слабкий, не маєш влади, то демонські духи одразу це відчувають й активно протидіють». Петро ПЕТРЕСКУ

«Ми живемо у важкі часи. Нам, пасторам, сьогодні ставлять такі запитання, які рік тому ще ніхто й не ставив. А тому ми маємо знайти відповіді на них, глибше дослідивши Слово Боже».

Володимр ШЕМЧИШИН

«Незважаючи на складну ситуацію в Україні, ми постійно відчуваємо Божі благословення в посвяченні і жертовності наших церков і служителів різних напрямів служіння».

«Ми живемо у важкі часи, — продовжив брат Шемчишин. — Нам, пасторам, сьогодні ставлять такі запитання, які рік тому ще ніхто й не ставив. А тому ми маємо знайти відповіді на ці непрості запитання, і це спонукає нас більше й глибше досліджувати Слово Боже, щоб знайти ці відповіді і дати їх народові Божому». Після спільної молитви Михайло Андрійович представив наступного доповідача — пастора із Чернівців Петра Михайловича Петреску, який зупинився на темі окультизму і звернув увагу на побутові прокляття, сучасну музику і на те, що сьогоднішній час особливо небезпечний для молоді, яка «зависає» на різних непотрібних сайтах. Далі проповідник відзначив, що багато молодих віруючих хлопців потрапили в залежність від порнографії. Нагадав і про телепередачі, а саме: фільми жахів, «Битва екстрасенсів» і застеріг віруючих від перегляду цих телепередач, тому що це загрожує їхньому духовному здоров’ю. «Ти можеш красиво і правильно говорити, — сказав брат Петреску, — але якщо ти духовно слабкий, не маєш влади, то демонські духи одразу це відчувають й активно протидіють». Він також нагадав про такий гріх, як блуд проти встановленої Богом влади — про непокірність, зачитавши вірш із 1 Сам. 15:23: «…непокірливість як гріх ворожбитства, а свавільство як провина та служба бовванам». Члени церкви не покоряються пастирям, тим самим накликаючи на себе нещастя: «Злий шукає лише неслухняности, та вісник жорстокий на нього пошлеться» (Пр. 17:11). Друга частина проповіді пастора була присвячена молитві за хворих. Потім взяв слово голова Рівненського обласного об’єднання євангельських християн-баптистів Василь Захарович Басараба, який коротко зупинився на служінні нашого братства в області. Так, він навів деякі цифри: в Рівненській області — 112 церков, 122 пастори, 210 дияконів. Протягом року зареєстровано дві церкви — у Костополі (церква «Слово Життя») і Глинську Здолбунівського району (церква «Відродження»). Завершується будівництво нових Молитовних домів, зокрема у Нетішині закінчують внутрішні роботи, а в Зарічному 23 листопада відбулося освячення Молитовного дому. Розпочате будівництво у с. Витковичі Березнівського району, у Рівному на весну планується розпочати будівельні роботи з закладення Дому молитви церкви «Відродження». Після декількох представлень та оголошень, зокрема про те, що у червні 2015 року у Львові відбудеться фестиваль «Надія» за участю Віктора Гамма й Франкліна Грема, конференція закінчилася. q Матеріал підготували Петро НАКОНЕЧНИЙ та Микола ГАВРИЛЮК, Перша рівненська церква

Василь БАСАРАБА

38

СВІЧНИК

|

4, 2014

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

39

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

ДУХОВНО ЗБУДОВУЮЧА КОНФЕРЕНЦІЯ ПАСТОРІВ ТА ДИЯКОНІВ 7-8 листопада 2014 року відбулася щорічна конференція для служителів церков ЄХБ Рівненської області. Близько 170 делегатів із області згуртувалися у роздумах довкола актуальних проблем, таких як «Духовна боротьба служителя», «Духовний спротив». Головними промовцями заходу стали запрошені брати: Валерій Антонюк, голова Всеукраїнського союзу церков ЄХБ, Володимир Шемчишин, заступник голови ВСЦ ЄХБ, та Петро Петреску, пастор церкви м. Чернівці. Мелодійним обрамленням і величезним підбадьоренням для усіх присутніх став співочий гурт братів із с. Верба Дубенського району та чоловічий хор церкви м. Березне.

Н

а початку з вітальним словом до присутніх звернувся перший заступник голови Рівненського ООЦ ЄХБ Микола Георгійович Чайка. На основі тексту з Євангелія від Луки 22:31-32 він зауважив, що пастори і всі служителі є особливими мішенями для диявола і що за ними постійно ведеться нагляд. Володимир Павлович Шемчишин загострив увагу братів на тому, чому у пастора нерідко «опуск аютьс я руки», чому приход ять розчарування і як виміряти успіх служіння. «Все залежить від того, за якими критеріями ми

оцінюємо служіння, — продовжив розвивати тему брат Володимир і додав, — у вічності виявиться і відкриється все те, що ми оцінювали правильно і неправильно. Вірні ввійдуть у радість Пана свого. А остаточний підсумок усьому підіб’є Сам Господь». Після перерви до слова запросили Валерія Степановича Антонюка. Свою проповідь він побудував на 11-му розділі Послання до євреїв, де йдеться про дві групи героїв віри: одні з яких стали прикладом видимого успіху, а другі — невидимого. «Непотрібно впадати в крайнощі, — застеріг присутніх голова Союзу. — Головне — те, з яким серцем служитель служить і що його мотивує». Суботнього ранку конференція продовжила свою роботу. Розпочав її вступним словом заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Михайло Андрійович Ільюк, який сказав: «Що б ми не обговорювали, так чи інакше наша розмова повертається до ситуації, що склалася на Сході нашої країни». Брат Михайло надав слово для виступу Володимирові Павловичу Шемчишину, який побудував свою проповідь на текстах із Євангелія від Луки 21:25-28 і з Книги Даниїла 11:32. Проповідник зазначив, що у цьому тексті подається характеристика останнього часу, поряд з чим розглядаються дві категорії людей: одна категорія — це люди, що зовсім розгубилися, пливуть за течією, настрашені обставинами; інша — це люди, які присвятили своє життя Богові, вірні Йому незалежно від обставин. І цю думку він підтвердив посиланням на Книгу Даниїла, процитувавши такий вірш: «А народ, що знає свого Бога, зміцніє та й діятиме».

НАШЕ СЬОГОДЕННЯ

«Непотрібно впадати в крайнощі, — головне — те, з яким серцем служитель служить і що його мотивує». Валерій АНТОНЮК

«Ти можеш красиво і правильно говорити, але якщо ти духовно слабкий, не маєш влади, то демонські духи одразу це відчувають й активно протидіють». Петро ПЕТРЕСКУ

«Ми живемо у важкі часи. Нам, пасторам, сьогодні ставлять такі запитання, які рік тому ще ніхто й не ставив. А тому ми маємо знайти відповіді на них, глибше дослідивши Слово Боже».

Володимр ШЕМЧИШИН

«Незважаючи на складну ситуацію в Україні, ми постійно відчуваємо Божі благословення в посвяченні і жертовності наших церков і служителів різних напрямів служіння».

«Ми живемо у важкі часи, — продовжив брат Шемчишин. — Нам, пасторам, сьогодні ставлять такі запитання, які рік тому ще ніхто й не ставив. А тому ми маємо знайти відповіді на ці непрості запитання, і це спонукає нас більше й глибше досліджувати Слово Боже, щоб знайти ці відповіді і дати їх народові Божому». Після спільної молитви Михайло Андрійович представив наступного доповідача — пастора із Чернівців Петра Михайловича Петреску, який зупинився на темі окультизму і звернув увагу на побутові прокляття, сучасну музику і на те, що сьогоднішній час особливо небезпечний для молоді, яка «зависає» на різних непотрібних сайтах. Далі проповідник відзначив, що багато молодих віруючих хлопців потрапили в залежність від порнографії. Нагадав і про телепередачі, а саме: фільми жахів, «Битва екстрасенсів» і застеріг віруючих від перегляду цих телепередач, тому що це загрожує їхньому духовному здоров’ю. «Ти можеш красиво і правильно говорити, — сказав брат Петреску, — але якщо ти духовно слабкий, не маєш влади, то демонські духи одразу це відчувають й активно протидіють». Він також нагадав про такий гріх, як блуд проти встановленої Богом влади — про непокірність, зачитавши вірш із 1 Сам. 15:23: «…непокірливість як гріх ворожбитства, а свавільство як провина та служба бовванам». Члени церкви не покоряються пастирям, тим самим накликаючи на себе нещастя: «Злий шукає лише неслухняности, та вісник жорстокий на нього пошлеться» (Пр. 17:11). Друга частина проповіді пастора була присвячена молитві за хворих. Потім взяв слово голова Рівненського обласного об’єднання євангельських християн-баптистів Василь Захарович Басараба, який коротко зупинився на служінні нашого братства в області. Так, він навів деякі цифри: в Рівненській області — 112 церков, 122 пастори, 210 дияконів. Протягом року зареєстровано дві церкви — у Костополі (церква «Слово Життя») і Глинську Здолбунівського району (церква «Відродження»). Завершується будівництво нових Молитовних домів, зокрема у Нетішині закінчують внутрішні роботи, а в Зарічному 23 листопада відбулося освячення Молитовного дому. Розпочате будівництво у с. Витковичі Березнівського району, у Рівному на весну планується розпочати будівельні роботи з закладення Дому молитви церкви «Відродження». Після декількох представлень та оголошень, зокрема про те, що у червні 2015 року у Львові відбудеться фестиваль «Надія» за участю Віктора Гамма й Франкліна Грема, конференція закінчилася. q Матеріал підготували Петро НАКОНЕЧНИЙ та Микола ГАВРИЛЮК, Перша рівненська церква

Василь БАСАРАБА

38

СВІЧНИК

|

4, 2014

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

39

ВІДДІЛ ЖІНОЧОГО СЛУЖІННЯ

, і в о т о г о м ь д у я ц н і к у с а є ч а н о з б ту не ! о сві т х ні

Б

Під таким гаслом цьогоріч пройшла обласна жіноча конференція, яка відбулася 22 листопада по вул. Дворецькій, 41. Сестри з усієї Рівненської області зібралися у приміщенні церкви «Відродження», щоб разом славити Творця, роздумувати над Словом Божим та молитися за Україну у цей нелегкий час. Зал був просто переповнений, що свідчило про бажання жінокхристиянок мати спільність одна з одною.

С

естри, відповідальні за жіноче служіння в області (Таїсія Воронюк, Марія Корнійчук, Людмила Лустюк, Ольга Мудрик, Світлана Седикіна, Ірина Доброчинська та Любов Подранецька), підготували програму на тему «Будьмо готові, бо часу кінця світу не знає ніхто». Псалми, вірші, проповіді — все наповнення служіння було спрямоване на те, щоб спонукати жінок пильнувати. Пильнувати за своїм духовним станом, за станом своїх рідних (чоловіка, дітей, батьків), тому що останній час близько, і Бог хоче від нас абсолютної посвяти та постійної готовності. Конференцію розпочала сестра Ірина Доброчинська, яка підбадьорила усіх присутніх словами зі Слова Божого, що записані в Євангелію від Луки 12:32: «Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцеві вашому дати вам Царство». Звернувся зі словом до сестер і голова ООЦ ЄХБ Василь Басараба, який нагадав, що прихід Христа вже близько. Василь Захарович спонукав жінок постійно

40

СВІЧНИК

|

4, 2014

пильнувати, зачитавши уривок із Другого послання апостола Петра 3:10-14: «День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рунуть, а земля та діла, що на ній, погорять… А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться? Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі». Сестри, які ділилися словом, розглядали причини, чому Наречена Христова не очікує Господа так пильно, як того хоче Бог. Світлана Седикіна зачитала місце із книги Об’явлення 2:4, де написано: «Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов». Ці слова апостол Іван написав до церкви в Ефесі, де християни і мали терпіння, і багато працювали, проте залишили першу любов, що не до вподоби Господу. Сестра закликала усіх присутніх берегти у собі цю першу любов, не залишати її, просити у Господа сили й натхнення для цього. Марія Корнійчук висловила свою радість від зустрічі із сестрами у Христі. Розвиваючи тему готовності християн до Другого Приходу Христа, вона провела цікаву аналогію вірності церкви Христові з подружньою вірністю. Коли ми так засуджуємо невірність одного з членів подружжя іншому, то невже ж не набагато страшніша невірність церкви, як Нареченої, своєму Небесному Нареченому? «Якщо ми читаємо Слово Боже, але не виконуємо, це вже акт невірності», — наголосила сестра Марія. Тому

ВІДДІЛ ЖІНОЧОГО СЛУЖІННЯ вона закликала усіх присутніх пильнувати серце, хід думок, аби бути вірними Господу у всьому. Людмила Лустюк зачитала уривок із книги Об’явлення: «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст…» (Об. 3:15-16). Церква у Лаодикії, до якої були написані ці слова, перебувала у глибокому духовному сні, незважаючи на те, що зовні все було начебто чудово. Бог бачив у цій церкві байдужих і лінивих людей, які мали лише вигляд благочестя. «Давайте будемо стежити за собою, щоб такого не було і з нами», — підсумувала сестра Людмила. Також у програмі служіння взяли участь сестри із Кузнецовська, Борового, Костополя, Острога, і навіть із сусідніх областей — Хмельницької та Волинської. Вони співали, розповідали свідчення та декламували вірші. Жіночий гурт із Першої рівненської церкви також порадував усіх присутніх чудовим співом. Відповідальна за жіноче служіння в області, Таїсія Воронюк, завершила конференцію, поділившись Словом Божим із книги Об’явлення 3:1: «А до Ангола Церкви в Сардах напиши: «Оце каже Той, Хто має сім Божих духів і сім зір: «Я знаю діла твої, що маєш ім'я, ніби живий, а ти мертвий». Ці слова, які були написані так давно, перекликаються із сьогоденням. Сестра Таїсія заохотила жінок до того, щоб зберегти у серцях усе почуте на конференції та виконувати Божі заповіді щодня, адже прихід Господа уже так близько. Тож будьмо готовими зустріти Його! q

«І будьте подібними до людей, що очікують пана свого, коли вернеться він із весілля, щоб, як прийде й застукає, відчинити негайно йому» Лк. 12:36

«Живу спогадами про конференцію. Запропоновані теми були дуже цікавими й актуальними. Конференція була благословенна Богом від початку і до кінця. Ділюся враженнями від неї зі всіма, кого зустріну». Руслана ДЕКАЛЬЧУК, церква с. Городище Рівненського району «Усім сестрам із церков Березнівського району, які були присутні на конференції, дуже сподобалося це спілкування. Такі конференції потрібно проводити і надалі. Вони дають нам змогу побачити свої недоліки, спрямовують молитися одна за одну, укріплюють духовно і викликають сильне бажання працювати для Господа». Валентина БУЛКА, церква м. Березне «Ці конференції вказують нам на допущені помилки у нашому духовному житті. Хоча я людина з великим життєвим досвідом (мені 84 роки), але все ж продовжую навчатися у ніг Христа. Ці конференції допомагають готуватися до зустрічі з Богом. Подяка всім, хто піклувався і готував цю конференцію. Нехай їх Бог усіхусіх рясно благословить». Галина БЕСПАЛОВА, Перша рівненська церква «Кількість людей, яка була на конференції, мене вразила. Конференція була змістовна і насущна. Час пролетів дуже швидко, а це свідчить про силу цієї конференції. Не хотілося від’їжджати додому: всі стали мені дуже близькі і рідні». Марія ТАТАРЧУК, церква с. Колодязне Березнівського району «На конференції якось особливо по-ніжному Дух Святий знову нагадав про те, щоб ми, як Наречена Ісуса Христа, не втратили пильності у чеканні свого Спасителя, досліджували Слово Боже, вивчали Його, чули Боже повеління, молилися, були завжди готовими, бо Христос гряде. «Час бо вже близький!»

Наталія ПЕТРУК, кореспондент «Свічника»

Віра НЕСТЕРУК, рівненська церква «Відродження»

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

41

ВІДДІЛ ЖІНОЧОГО СЛУЖІННЯ

, і в о т о г о м ь д у я ц н і к у с а є ч а н о з б ту не ! о сві т х ні

Б

Під таким гаслом цьогоріч пройшла обласна жіноча конференція, яка відбулася 22 листопада по вул. Дворецькій, 41. Сестри з усієї Рівненської області зібралися у приміщенні церкви «Відродження», щоб разом славити Творця, роздумувати над Словом Божим та молитися за Україну у цей нелегкий час. Зал був просто переповнений, що свідчило про бажання жінокхристиянок мати спільність одна з одною.

С

естри, відповідальні за жіноче служіння в області (Таїсія Воронюк, Марія Корнійчук, Людмила Лустюк, Ольга Мудрик, Світлана Седикіна, Ірина Доброчинська та Любов Подранецька), підготували програму на тему «Будьмо готові, бо часу кінця світу не знає ніхто». Псалми, вірші, проповіді — все наповнення служіння було спрямоване на те, щоб спонукати жінок пильнувати. Пильнувати за своїм духовним станом, за станом своїх рідних (чоловіка, дітей, батьків), тому що останній час близько, і Бог хоче від нас абсолютної посвяти та постійної готовності. Конференцію розпочала сестра Ірина Доброчинська, яка підбадьорила усіх присутніх словами зі Слова Божого, що записані в Євангелію від Луки 12:32: «Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцеві вашому дати вам Царство». Звернувся зі словом до сестер і голова ООЦ ЄХБ Василь Басараба, який нагадав, що прихід Христа вже близько. Василь Захарович спонукав жінок постійно

40

СВІЧНИК

|

4, 2014

пильнувати, зачитавши уривок із Другого послання апостола Петра 3:10-14: «День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рунуть, а земля та діла, що на ній, погорять… А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться? Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі». Сестри, які ділилися словом, розглядали причини, чому Наречена Христова не очікує Господа так пильно, як того хоче Бог. Світлана Седикіна зачитала місце із книги Об’явлення 2:4, де написано: «Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов». Ці слова апостол Іван написав до церкви в Ефесі, де християни і мали терпіння, і багато працювали, проте залишили першу любов, що не до вподоби Господу. Сестра закликала усіх присутніх берегти у собі цю першу любов, не залишати її, просити у Господа сили й натхнення для цього. Марія Корнійчук висловила свою радість від зустрічі із сестрами у Христі. Розвиваючи тему готовності християн до Другого Приходу Христа, вона провела цікаву аналогію вірності церкви Христові з подружньою вірністю. Коли ми так засуджуємо невірність одного з членів подружжя іншому, то невже ж не набагато страшніша невірність церкви, як Нареченої, своєму Небесному Нареченому? «Якщо ми читаємо Слово Боже, але не виконуємо, це вже акт невірності», — наголосила сестра Марія. Тому

ВІДДІЛ ЖІНОЧОГО СЛУЖІННЯ вона закликала усіх присутніх пильнувати серце, хід думок, аби бути вірними Господу у всьому. Людмила Лустюк зачитала уривок із книги Об’явлення: «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст…» (Об. 3:15-16). Церква у Лаодикії, до якої були написані ці слова, перебувала у глибокому духовному сні, незважаючи на те, що зовні все було начебто чудово. Бог бачив у цій церкві байдужих і лінивих людей, які мали лише вигляд благочестя. «Давайте будемо стежити за собою, щоб такого не було і з нами», — підсумувала сестра Людмила. Також у програмі служіння взяли участь сестри із Кузнецовська, Борового, Костополя, Острога, і навіть із сусідніх областей — Хмельницької та Волинської. Вони співали, розповідали свідчення та декламували вірші. Жіночий гурт із Першої рівненської церкви також порадував усіх присутніх чудовим співом. Відповідальна за жіноче служіння в області, Таїсія Воронюк, завершила конференцію, поділившись Словом Божим із книги Об’явлення 3:1: «А до Ангола Церкви в Сардах напиши: «Оце каже Той, Хто має сім Божих духів і сім зір: «Я знаю діла твої, що маєш ім'я, ніби живий, а ти мертвий». Ці слова, які були написані так давно, перекликаються із сьогоденням. Сестра Таїсія заохотила жінок до того, щоб зберегти у серцях усе почуте на конференції та виконувати Божі заповіді щодня, адже прихід Господа уже так близько. Тож будьмо готовими зустріти Його! q

«І будьте подібними до людей, що очікують пана свого, коли вернеться він із весілля, щоб, як прийде й застукає, відчинити негайно йому» Лк. 12:36

«Живу спогадами про конференцію. Запропоновані теми були дуже цікавими й актуальними. Конференція була благословенна Богом від початку і до кінця. Ділюся враженнями від неї зі всіма, кого зустріну». Руслана ДЕКАЛЬЧУК, церква с. Городище Рівненського району «Усім сестрам із церков Березнівського району, які були присутні на конференції, дуже сподобалося це спілкування. Такі конференції потрібно проводити і надалі. Вони дають нам змогу побачити свої недоліки, спрямовують молитися одна за одну, укріплюють духовно і викликають сильне бажання працювати для Господа». Валентина БУЛКА, церква м. Березне «Ці конференції вказують нам на допущені помилки у нашому духовному житті. Хоча я людина з великим життєвим досвідом (мені 84 роки), але все ж продовжую навчатися у ніг Христа. Ці конференції допомагають готуватися до зустрічі з Богом. Подяка всім, хто піклувався і готував цю конференцію. Нехай їх Бог усіхусіх рясно благословить». Галина БЕСПАЛОВА, Перша рівненська церква «Кількість людей, яка була на конференції, мене вразила. Конференція була змістовна і насущна. Час пролетів дуже швидко, а це свідчить про силу цієї конференції. Не хотілося від’їжджати додому: всі стали мені дуже близькі і рідні». Марія ТАТАРЧУК, церква с. Колодязне Березнівського району «На конференції якось особливо по-ніжному Дух Святий знову нагадав про те, щоб ми, як Наречена Ісуса Христа, не втратили пильності у чеканні свого Спасителя, досліджували Слово Боже, вивчали Його, чули Боже повеління, молилися, були завжди готовими, бо Христос гряде. «Час бо вже близький!»

Наталія ПЕТРУК, кореспондент «Свічника»

Віра НЕСТЕРУК, рівненська церква «Відродження»

4, 2 0 1 4 | С В І Ч Н И К

41

ПОДІЇ

ВIТАЄМО з РУКОПОКЛАДЕННЯМ! на пасторське служіння

РОМАНА КУРБАЦЬКОГО Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 14 вересня 2014 р. в рівненській церкві «Спасіння». Рукопокладення звершили голова ООЦ ЄХБ Василь Басараба, пастори церков: Андрій Корнійчук («Благодать», м. Рівне), Руслан Курбацький («Фавор» м. Нетішин Хмельницької обл.) та місцевої — Володимир Гаврилюк.

МИКОЛУ КОЇША Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 9 листопада 2014 в церкві с. Посників Млинівського району. Рукопокладення звершили заст. голови ВСЦ ЄХБ Володимир Шемчишин, пастори місцевої церкви Микола Чайка та Михайло Жовнер та пастор церкви м. Луцьк (вул. Кічкарівська, 32) Олександр Хорошенко.

на дияконське служіння ВОЛОДИМИРА ХАВТУРУ ВІКТОРА БОРОВЦЯ Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 14 грудня 2014 року в церкві с. Хотинь Березнівського району. Рукопокладення звершили заступник голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Микола Чайка, пастор Костопільської церкви Андрій Ярмушко та довголітній пастор-служитель місцевої церкви Олександр Боровець.

ВIТАЄМО!

з 90-річчям! ОЛЕКСІЯ ТОВСТЕНЮКА

служителя Острожецької церкви

з 60-річчям! РОСТИСЛАВА НАЗАРЧУКА

пастора рівненської церкви «Відродження»

з 50-річчям! Олександра ПОМАЗОВА

пастора церкви с. Загороща Рівненського району

«Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе! Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир!» (Числа 6:24-26) 42

СВІЧНИК

|

4, 2014

ВАЛЕНТИНА ДЯТЛИКА Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 14 грудня 2014 року в церкві с. Колоденка Рівненського району. Рукопокладення звершили голова ООЦ ЄХБ Рівненської області Василь Басараба та пастори місцевої церкви Ілля Корнійчук та Володимир Бричук.

Пасторськодияконська конференція

ВОЛОДИМИРА КОБЛЮКА Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 16 листопада 2014 року в церкві с. Стовпець Дубенського району. Рукопокладення звершили перший заст. голови об’єднання ООЦ ЄХБ Рівненської області Микола Чайка, пастор церкви с. Малеве Демидівського р-ну В’ячеслав Хорошенко.

Дорогим братам бажаємо служити Богові «… у святості й праведності перед Ним по всі дні життя…» (Лк. 1:75). ШАНОВНІ ЧИТАЧІ «СВІЧНИКА»! Щиро дякуємо Вам за Ваші відгуки, запитання і побажання, які надходять до редакції. Надсилайте і надалі свої листи, зауваження та свідчення. Діліться особистими враженнями, думками та досвідом. Лише завдяки спільним зусиллям ми зможемо зробити наш журнал цікавішим.

Наша адреса: редакція «Свічника», вул. Дворецька, 41, м. Рівне 33001 Електронна пошта: shevchuk_luda@mail.ru Тел. (0362) 63‑34‑11; 22-44-81

Тема наступного числа журналу: «Самотність»

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

43

ПОДІЇ

ВIТАЄМО з РУКОПОКЛАДЕННЯМ! на пасторське служіння

РОМАНА КУРБАЦЬКОГО Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 14 вересня 2014 р. в рівненській церкві «Спасіння». Рукопокладення звершили голова ООЦ ЄХБ Василь Басараба, пастори церков: Андрій Корнійчук («Благодать», м. Рівне), Руслан Курбацький («Фавор» м. Нетішин Хмельницької обл.) та місцевої — Володимир Гаврилюк.

МИКОЛУ КОЇША Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 9 листопада 2014 в церкві с. Посників Млинівського району. Рукопокладення звершили заст. голови ВСЦ ЄХБ Володимир Шемчишин, пастори місцевої церкви Микола Чайка та Михайло Жовнер та пастор церкви м. Луцьк (вул. Кічкарівська, 32) Олександр Хорошенко.

на дияконське служіння ВОЛОДИМИРА ХАВТУРУ ВІКТОРА БОРОВЦЯ Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 14 грудня 2014 року в церкві с. Хотинь Березнівського району. Рукопокладення звершили заступник голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Микола Чайка, пастор Костопільської церкви Андрій Ярмушко та довголітній пастор-служитель місцевої церкви Олександр Боровець.

ВIТАЄМО!

з 90-річчям! ОЛЕКСІЯ ТОВСТЕНЮКА

служителя Острожецької церкви

з 60-річчям! РОСТИСЛАВА НАЗАРЧУКА

пастора рівненської церкви «Відродження»

з 50-річчям! Олександра ПОМАЗОВА

пастора церкви с. Загороща Рівненського району

«Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе! Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир!» (Числа 6:24-26) 42

СВІЧНИК

|

4, 2014

ВАЛЕНТИНА ДЯТЛИКА Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 14 грудня 2014 року в церкві с. Колоденка Рівненського району. Рукопокладення звершили голова ООЦ ЄХБ Рівненської області Василь Басараба та пастори місцевої церкви Ілля Корнійчук та Володимир Бричук.

Пасторськодияконська конференція

ВОЛОДИМИРА КОБЛЮКА Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 16 листопада 2014 року в церкві с. Стовпець Дубенського району. Рукопокладення звершили перший заст. голови об’єднання ООЦ ЄХБ Рівненської області Микола Чайка, пастор церкви с. Малеве Демидівського р-ну В’ячеслав Хорошенко.

Дорогим братам бажаємо служити Богові «… у святості й праведності перед Ним по всі дні життя…» (Лк. 1:75). ШАНОВНІ ЧИТАЧІ «СВІЧНИКА»! Щиро дякуємо Вам за Ваші відгуки, запитання і побажання, які надходять до редакції. Надсилайте і надалі свої листи, зауваження та свідчення. Діліться особистими враженнями, думками та досвідом. Лише завдяки спільним зусиллям ми зможемо зробити наш журнал цікавішим.

Наша адреса: редакція «Свічника», вул. Дворецька, 41, м. Рівне 33001 Електронна пошта: shevchuk_luda@mail.ru Тел. (0362) 63‑34‑11; 22-44-81

Тема наступного числа журналу: «Самотність»

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

43

м. Радивилів

90-річчя церков

с. Острожець

с. Крупець