Svichnyk 1-2012

ДУХОВНО ЗБУДОВУЮЧИЙ ЖУРНАЛ

ОБЛАСНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ЦЕРКОВ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ №1 (55),

2012

В

ітаємо Вас, шановні читачі «Свічника», з величним святом Воскресіння! Нехай перемога Спасителя Всесвіту подарує Вам радість і надію, а життя нехай набуде нових яскравих барв.

! с е р к с о в с о т с и р Х ! с е р к с о в у Воістин

С

учасне християнство нерідко уражене певною «зірковістю». Причому за сяйвом деяких таких «зірок» не те що інших людей, Бога розгледіти буває складно. І це не докір чи камінь у чийсь город. Це констатація факту, адже підхопити «зіркову» хворобу може кожен, особливо якщо служить Богові на людях. Можливо, твоє служіння не збирає стадіони, можливо, ти не знаменитий телеєвангеліст чи не відомий пастор. Але, хай яке твоє служіння, чи бажаєш ти прославити Боже, а не своє ім’я? У цьому числі журналу ми порушили тему: «...Усе робіть на славу Божу». На перший погляд, усе зрозуміло і ясно, але коли доводиться втілити теорію в життя, виявляється, ми багато чого нездатні зробити. У запропонованих статтях, на нашу думку, Ви знайдете багато цікавого і, можливо, навіть несподіваного, адже, як каже Слово Боже, чинити на славу Божу потрібно не тільки служіння, а й звичайні повсякденні справи.

Редакція

2

СВІЧНИК

|

1, 2012

зміст 4 8 10 12 16 18 26 30 32 38 40 40

Служiння заради Божої слави Сергій Мороховський

З яким серцем я служу ближньому? Сергій Косинець

Портрет християнина Ліна Бородинська

Безвідповідальність Ілля Корнійчук

Чи є наші діти відблиском Божої слави? Олександр Пахай

Небо не плакало — небо ридало…

Галина Скребньова

Людина Біблії Сергій Рачинець

Особистий євангелізм — ключ до виконання Великого Доручення Олександр Гаврилюк

Будете Моїми свідками Сергій Яблоцький

Христос більше… Віра більша… Зріст більший… Світлана Ворона

Конгрес молоді Рівненщини Інна Басараба

10 років рівненський церкві «Благодать» Юлія Береза

Яке чудове призначення і яка висока мета — відображати славу Великого Бога, жити перед Його лицем та жити для Нього! Лише усвідомивши, Хто Такий Бог і хто перед Ним людина, осмислюєш свою ницість перед Владикою Всесвіту, Якому належить уся слава, Який є славою і Який випромінює славу! Та, на жаль, мільйони людей проживають роки, не розуміючи свого призначення, досягаючи тих цілей, які їм диктує гріховний мінливий світ. Світлана Ворона, «Створені для Божої слави», с. 6 Від початку євангельського руху в Російській імперії, у тому числі і на українських теренах, його провідники наголошували на практичних аспектах християнського життя, які мали свідчити про духовні зміни віруючого. Послідовниками євангельського руху були переважно селяни... Усе це спонукало видатного протестантського діяча... Івана Степановича Проханова звернути особливу увагу на зміни морально-практичного життя народу. Ліна Бородинська, «Всюди лад i краса – ось християнський спосіб життя», с. 20 Актуальність порушеної проблеми пов’язана з тим, що ми іноді нехтуємо важливістю зберігання себе в чистоті перед Богом. Це часто виявляється у безневинних, на перший погляд, діях, які, одначе, тягнуть за собою страшні наслідки. Ними є гра в азартні ігри. Чи варто це робити? Андрій РОМАНЮК, «Чи є місце Богові в азартних іграх?», с. 14 «Втратила 100 гривень, хто знайде — поверніть, будь ласка, в квартиру N76. Пенсія маленька, хліба нема на що купити». У 76 квартирі проживала та бабуся. Жінка дістала з гаманця стогривневу купюру і піднялася на п’ятий поверх. Бабуся, отримавши гроші, заплакала: «Ти вже дванадцята з тих, хто приніс сьогодні гроші. Спасибі!». Людмила Жакун, «Те, що зробили їм, зробили Мені», с. 29 Дизайн обкладинки Наталії Качановської

ЖУРНАЛ Засновник і видавець: Обласне об’єднання церков євангельських християн-баптистів Рівненської області ВИДАЄТЬСЯ на кошти добровільних пожертвувань ПОТРЕБУЄ молитовної та фінансової підтримки християн ЗАПРОШУЄ ДО СПІВПРАЦІ проповідників, поетів, письменників, композиторів — усіх, хто хоче і може служити євангельським словом Пишіть на адресу: 33001, м. Рівне, вул. Дворецька, 41 Телефонуйте: (0362) 63-34-11 E-mail: shevchuk_luda@mail.ru НАД НОМЕРОМ ПРАЦЮВАЛИ: Головний редактор Михайло Ільюк Відповідальний редактор Людмила Шевчук Літературний редактор Олена Ярмушко Редакційна колегія Світлана Береза Ліна Бородинська Олександр Пахай Дизайн і комп’ютерна верстка Віра Фесянова Реєстраційний номер РВ № 377 28 січня 2004 року Часопис надруковано у ТзОВ “Каліграф», м. Рівне, вул. Київська, 69, тел. (0362) 64-24-32 © тексту, малюнків, фото, оформлення «Свічник», 2012 р. При передруку матеріалів посилання на часопис обов’язкове Рукописи не рецензуються і не повертаються Думка редакції не завжди співпадає з думкою авторів матеріалів, що публікуються. Обсяг — 14 аркушів Друк — офсетний Тираж — 1500 примірників Розповсюдження безкоштовне Журнал виходить щоквартально Замовлення №

1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

3

тема номера

А

ïîñòîë Ïàâëî â Ïåðøîìó ïîñëàíí³ äî êîðèíòÿí íàïèñàâ âàæëèâèé ïðèíöèï, ÿêèé ïîâèíåí ñêåðîâóâàòè íàøå æèòòÿ ó ïðàâèëüíå ðóñëî: «… óñå íà Áîæó ñëàâó ðîá³òü!» (1 Êîð. 10:31). Ïåðåôðàçóâàâøè ö³ ñëîâà, ìîæíà ñêàçàòè, ùî õðèñòèÿíèí ïîâèíåí óñ³ì ñâî¿ì æèòòÿì ïðîñëàâèòè Áîãà, â³í ìຠæèòè òàê, àáè âñå, ùî ðîáèòü, ïðèíîñèëî ñëàâó Áîãîâ³. Íèæ÷å ìè ðîçãëÿíåìî îäíó ç³ ñôåð õðèñòèÿíñüêîãî æèòòÿ — ñëóæ³ííÿ. ²íøèìè ñëîâàìè, ÿê çâåðøóâàòè ñëóæ³ííÿ òàê, ùîá ïðîñëàâèâñÿ Áîã? Îòîæ ï’ÿòü á³áë³éíèõ ³ñòèí, âèêîíóþ÷è ÿê³, ìè çìîæåìî ïðîñëàâèòè Áîãà â ñëóæ³íí³.

Служiння заради Божої слави

Сергій МОРОХОВСЬКИЙ, пастор церкви «Преображення» м. Здолбунів — 2

1 Правильні мотиви (1 Кор. 10:31)

Слова «…усе на Божу славу робіть!» є одночасно ціллю, заради якої людина повинна служити Богові, і мотивом, який скеровує її в служінні Богові. Потрібно сказати, що Бог володіє безмежною славою за Своєю божественною природою, і ніхто не може нічого додати чи відняти від цього. Навіть якщо люди неправильно ставитимуться до Бога, неправильно житимуть чи говоритимуть, навіть якщо ніхто із людей не славитиме Бога, Він все одно залишатиметься в повноті Своєї слави. Водночас Слово Боже закликає людей славити Бога, причому не лише словами, а всім своїм життям. Слово «славити» в перекладі з давньоєврейської мови означає «зробити вагомим, надати комусь ваги». Отже, прославити Бога — означає зробити Бога вагомим у своєму житті, надати йому належну честь, відвести Йому почесну, керівну роль у житті. Чинячи так, люди проголосять і визнають усім своїм життям ту славу, яку вже має Бог.

ставленням до Бога, але й з правильним ставленням до людей. Оскільки служінь у церкві може бути стільки, як і членів церкви, які мають різні обдарування від Бога, то важко їх об’єднати і дати конкретні поради. Разом із тим кілька загальних порад дає апостол Павло в Першому посланні до коринтян. По-перше, звершуючи служіння, ми не повинні робити спокуси тим, хто довкола нас. Це стосується і віруючих, і невіруючих. Фраза «робити спокусу» — означає «стати тим, через кого спотикаються і падають». Отже, я маю звершувати служіння так, щоб ніхто не спіткнувся і не впав. Жоден мій вчинок не повинен завадити невіруючим прийти до Бога, а віруючим — спіткнутися у вірі. Перший християнський собор в Єрусалимі був зібраний у зв’язку з питанням, як отримати (1 Кор. 10:32-33) спасіння язичникам. Річ у тім, Служіння потрібно звершу- що були люди, які вчили, що повати не тільки з правильним ганам потрібно обрізуватися для

2 Правильне ставлення до людей 4

СВІЧНИК

|

1, 2012

того, щоб отримати спасіння. Таким вченням вони захитали душі язичників і навіть відвертали їх від віри (Дії 15:24). Отож мої слова повинні відповідати істині, вести до збудування, а не до зруйнування віри, потрібно відкинути будь-яке осудження інших, насмішки і неконструктивну критику. Мої вчинки повинні відповідати словам, моє ставлення до людей має бути таким, як було у Христа. Не привласнювати служіння лише собі, а дати можливість іншим взяти участь у тому ж служінні, якщо їх до цього спонукає Бог. Все, що збиває людей з пантелику, зупиняє служіння або веде до падіння, не приносить слави Богу. Якщо люди розвиваються, хочуть більше трудитися, вогонь служіння в їх серцях розгоряється, кожен може знайти своє місце — це приносить славу Богу. Служіння, яке ми звершуємо, часто стосується двох груп людей: тих, з якими ми служимо, і тих, яким ми служимо. Щоб служін-

тема номера ня приносило славу Богу, також важливо догоджати не собі, а ближнім, тобто цим двом групам людей. Бог часто залучує в спільному служінні абсолютно різних людей. Наприклад, Христос поставив в одну пару двох апостолів: митника Матвія і Симона Зилота. Один із них вважався зрадником батьківщини, а інший — націоналістом, який ненавидів зрадників і ладен був їх убити. Але Христос ставить цих чоловіків разом, аби сформувати їх характер як нових людей, які служать Богові, щоб вони вчилися любити, прощати… Подібно і в нашому служінні можуть бути залучені люди, які нам не до вподоби. Пам’ятайте, це — дія Бога, щоб сформувати вас. Коли ми правильно реагуватимемо на ці обставини, уподібнюючись до образу Христа, зростаючи в любові і прощенні, таким служінням ми прославлятимемо Бога. Щодо людей, яким ми служимо, повинно працювати те ж саме правило. В служінні потрібно не просто реалізовувати себе, а й шукати користі для багатьох. Потрібно думати і молитися про те, що буде корисним для цих людей, і шукати шляхи для втілення цього в служінні. Також хочу згадати про третю групу людей, яких стосується моє служіння, — це моя сім’я. Як на неї впливає служіння, яке я звершую в церкві? Можливо, вона страждає через моє служіння? Можливо, я так служу Богові, що мої діти ніколи не захочуть служити Йому? Наскільки моя дружина розділяє мої погляди, як моє служіння впливає на наші взаємини тощо? Від правильної відповіді на ці запитання залежить, буде прославлений Бог через моє служіння чи ні.

3

Абсолютна довіра Богові

Часто Бог вибирає звичайних людей для звершення великих справ. Що більший контраст між незначними здібностями людини і великими справами, які через неї звершив Господь, то більше видно велич Божу і більше Він прославляється. Апостол Павло написав, що серед християн — небагато мудрих, сильних чи шляхетних за тілом. Бог саме таких людей вибрав,

аби засоромити мудрих і сильних цього світу, щоб перед Ним ніхто не хвалився, але щоб люди хвалилися Богом і віддавали Йому славу (1 Кор. 1:18-31). До покаяння перед Богом сам апостол Павло досягнув значних успіхів у цьому світі, а будучи християнином, він отримував особливі відкриття від Бога. Але Бог дав йому колючку в тіло, яка, на перший погляд, заважала йому звершувати служіння, але насправді виконувала важливу функцію — перешкоджала йому стати гордою людиною і втратити силу в служінні. Бог пояснив Павлові, що Його сила по-особливому виявляється через немочі людей. Тоді Павло сам приходить до практичного висновку, що буде хвалитися своїми немочами, слабкими сторонами, щоб сила і велич Христа ще більше виявилася, і не людині, а саме Богові була віддана належна слава (2 Кор. 12:7-9).

4

Близькі взаємини з Богом (Ів. 15:1-8)

Ісус говорив Своїм учням, що Небесний Отець прославиться в тому, коли вони принесуть багато плоду і будуть істинними Його учнями. Виникає запитання: що сприяє принесенню щедрого урожаю в житті учнів? У попередніх віршах Ісус звертає особливу увагу на те, що тільки завдяки близьким взаєминам із Ним люди можуть рясно родити. Він порівнює Себе з Виноградиною, яка дає силу для галуззя та плодів. На жаль, у служінні Богові є тенденція забувати про Самого Бога та Його силу. Чим вищого рівня ви досягаєте в служінні, тим більша небезпека покладатися на власні сили (Ів.

15:1-8). Пророк Ісая звертає увагу на те, що люди того часу, на перший погляд, звершували служіння і жили для Бога. Насправді ж вони робили це лише вустами, виконуючи людські заповіді, серце їхнє було далеке від Самого Бога, вони не мали живих і реальних стосунків із Богом, унаслідок чого таке ставлення ніяк не могло принести слави Богові (Іс. 29:13). Апостол Павло також говорив, що Бога потрібно прославляти і в тілі, і в дусі своєму (1 Кор. 6:19-20). Одним із аспектів прославлення

Бога в дусі своєму є близькі взаємини з Ним. Ми повинні всім серцем приліпитися до Христа, тільки тоді зможемо звершувати служіння для слави Божої.

5

Довершення діла до кінця (Ів. 17:4)

У своїй первосвященицькій молитві Ісус каже, що звершив, тобто закінчив, доручене Йому Небесним Отцем діло. Ісус знав, чого від Нього очікував Отець, знав про страшні муки душі і тіла, які Його очікували наступного дня, але цілеспрямовано йшов до завершення Своєї місії на землі, тому що це не тільки принесе спасіння людям, а ще більше прославить Бога. Ми навіть не можемо собі уявити, щоб Ісус взявся за діло спасіння людей, але на півдороги, коли люди не хотіли визнавати Його за Месію, зійшов із дистанції. Або щоб Він зійшов із дороги майже в самому кінці, наприклад, в Гефсиманії. Він тоді ніколи не зміг би сказати, що звершив діло до кінця. Чи приніс би такий вчинок славу Богові? Те ж саме можна сказати про служіння в церкві. Уявімо собі людину або церкву, яка розуміє, що Бог хоче, аби вона провела велике євангелізаційне служіння. Ця людина чи церква готується протягом багатьох місяців до цієї євангелізації, але в останню мить відмовляється її провести. Здавалося б, основна робота зроблена, проведена велика підготовка, все продумано і організовано, залишилося лише дві години самого проведення. Невже людина не зможе сказати Богові, що виконала Його справу на 95%? Ні, тому що вона не виконала доручене їй діло взагалі. Недовершене діло не може принести славу Богові і навпаки, звершене діло, яке їй доручив Бог, приносить славу Богові незалежно від отриманих результатів. Слово Боже учить, що тільки Один Бог гідний слави. Все наше життя, в тому числі служіння, повинне приносити славу Йому. Цього можна досягнути, якщо ми втілимо в життя вищенаведені істини. Одним із найважливіших принципів, які спрямовують наше життя, повинні бути слова: «…усе робіть на славу Божу!» 

1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

5

роздуми стосовно теми Світлана ВОРОНА, кореспондент «Свічника»

и створені для слави Божої! Яке чудове призначення і яка висока мета — відображати славу Великого Бога, жити перед Його лицем та жити для Нього! Лише усвідомивши, Хто Такий Бог і хто перед Ним людина, осмислюєш свою ницість перед Владикою

М

СТВОРЕНI ДЛЯ

Всесвіту, Якому належить уся слава, Який є славою і Який випромінює славу! Та, на жаль, мільйони людей проживають роки, не розуміючи свого призначення, досягаючи тих цілей, які їм диктує гріховний мінливий світ. Вони живуть для власного задоволення, здобувають знання, згромаджують багатства та борються за владу. А все це для того, щоб досягнути слави, стати великими та знаменитими, поважними та шанованими. Людина стає викрадачем Божої слави, не розуміючи, що та слава, яку їй чималими зусиллями і вдається здобути на землі, — фальшива, миттєва та швидкоплинна. Вона не приносить внутрішньої радості та сердечної благодаті. Часто і ми, християни, не помічаємо, що за нашими щоденними непорозуміннями, міжособистісними конфліктами та сімейними негараздами криється таємне бажання жити лише для власних потреб та здобувати таку бажану і необхідну для повноцінного існування славу. А в моменти успіху ми просто задоволені собою, забуваючи про те, від Кого отримуємо свої вміння, здібності та таланти.

помагає зрозуміти глибину сутності людини, створеної за образом Творця та покликаної жити для Його слави. Слава Господа безмежна. Погляньте на неї у Його величі над всіма найсильнішими царями землі, в Його дивовижних ознаках для фараона, в Його владі над психічною хворобою Навуходоносора, в численних перемогах, дарованих Ізраїльському народові. Божий престол — вище всіх! Пророк Ісая впав перед Його великою славою (Іс.

6). Її вигляд, описаний пророком Єзекіїлем та апостолом Іваном, вражаючий та не відтворний. У скинії єрусалимського храму, де ширяла Божа присутність, перебувати людині було практично неможливо, «не міг Мойсей ввійти в скинію, тому що осіняла її хмара, і слава Господня наповнювала скинію».

Суть образу Бога в людині — життя для Божої слави

Ми повинні зробити Боже ім’я відомим і прославленим у всьому світі, Внутрішні ми повинні звістити про бажання людини Його славне царство.

— перешкода Слава Божа здатна нажити для Божої пов нювати нас. Після слави того як Мойсей побував у присутності Бога, його Правильне розулице сяяло, воно відобміння образу Бога доражало Божу славу. На-

6

СВІЧНИК

|

2, 2012

скільки б дивним це не було, але Бог зробив тих, хто дійсно відображає Його образ, навіть більш славними, ніж Мойсей. Для цього нам також потрібно бути у Його присутності. Але тепер це здійснюється не через богоявлення, а шляхом віри. Вірою ми маємо славу Духа, що перебуває в нас, і в результаті наша слава лише зростає. «Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і змінюємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього» (2 Кор. 3:18). Це означає, що суть образу Бога в людині — радість у Божій присутності, любов до Нього понад усе і життя для Божої слави, а не для своєї.

Життя на Божу славу відображається в конкретних вчинках любові У міру того як ми завдяки благодаті вчимося любити Бога та ближнього, ми відображаємо славний образ Бога. І тоді найважливішим питанням людського існування стає: «Як я можу принести славу Богу?», а не «Як мені задовольнити власні потреби та досяг-

роздуми стосовно теми

СЛАВИ БОЖОЇ нути особистої слави?» Життя на Божу славу відображається в конкретних вчинках любові та справедливості, і в цьому нам потрібно наслідувати Бога.

Наші бажання — основні будівельні матеріали нашого внутрішнього світу Що заважає людині жити прославляючи Бога і що стає причиною того, що вона шукає власного визнання та задоволення своїх потреб понад усе? Це її бажання, те, що показує, чим наповнене її серце та що є об’єктом її поклоніння. Якщо в центрі життя людини не стоїть Бог, то це місце займає певний ідол. А найбільшим ідолом людини є її «я». Воно є центром уваги, об’єктом поклоніння, ми витрачаємо на нього багато часу та коштів, воно вимагає слави, визнання, комфорту, любові, поваги та послуху і вважає всі милості, які у житті нам дає Бог, влас-

ним надбанням. «Я» має дуже багато потреб, без задоволення яких його гріховне існування просто неможливе. «Я» постійно чогось хоче, і це «ХОЧУ» стоїть вище нашого призначення жити для слави Божої. Через свою гріховність люди здатні більше прагнути до виконання бажань свого «я», ніж до послуху Богові.

Наше служіння — це не надзвичайний талант та обдарованість, а відображення Господньої слави Ми носії слави Божої! Відтак кожна гарно виголошена проповідь чи настанова не підносить нас у власних очах, а приносить славу Господу, адже Він Пастир, Вчитель та Наставник! Наше плідне служіння не свідчить про надзвичайний талант та обдарованість, а лише відображає славу Господа, яка вливається в нас Духом Святим! Бог — Ревнитель, і свою славу не віддасть нікому. Все, що ми досягаємо на землі, відбувається лише з Його благої волі. Люди змінюються, відкриваючи для себе Христа. Вони

осмислюють порожнечу своїх планів і бачень, відчувають тлінність земної слави. А Бог дарує їм Свою славу, орі тен Бум (1892-1983) яка наповнює була в’язнем німецькожиття, дарує го концтабору в роки Другої зміст та насвітової війни, а також христидію.  янкою, ім’я якої стало відомим

БУКЕТ ХВАЛИ

у всьому світі. Тисячі слухачів збиралися, аби послухати, як вона навчилася прощати своїм катам і як їй самій простив Христос. Після кожної зустрічі люди оточували жінку щільним кільцем, захоплюючись її посвяченістю, і щиро дякували за підбадьорення у вірі, яке вони отримали через її розповідь. Корі розповідала, що, повертаючись до готелю після таких вечорів, вона схиляла коліна і всі слова вдячності, що чула на свою адресу, р у передавала р Богові, оскільки все це належало тільки Йому. Цю молитву вона називала «букетом хвали». Господь кожного з нас наділив дарами для служіння один одному (1 Петр. 4:10), «… щоб Бог прославлявся р у всьомуу Ісусом у Христом, що Йому слава та влада на віки вічні» (1 Петр. 4:111). Ми нічого не можемо запропонувати людям, крім того, що самі раніше р отримали р від Бога (1 Кор. р 4:7), тому-то й вся слава належить Йому. Навчаймося ж смирення ення у Корі. Коли чуємо від коггось похвалу за щось скаазане чи зроблене наами, схиляймося в молитм ві перед Богом,, доповнюючи букет вселюдської похвали и Отцю — Він В вартий наашої шани і слави. 

Посібник із підготовки до хрещення Книги можна придбати в канцелярії ООЦ ЄХБ Рівненської області  (0362) 63-34-11

11,, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

7

правда в очі

З ЯКИМ СЕРЦЕМ

Я СЛУЖУ

БЛИЖНЬОМУ?

оглянувши на світ, що довкола нас, ми можемо побачити безліч людей, серед яких — чимало нещасних. Усі вони шукають справжнього щастя, але не можуть його знайти. Вони віддають заради нього все, але знову і знову зазнають невдач, розчарувань. Ми бачимо спрагнених людей, багато з яких залишають цю землю, так і не знайшовши того вічного щастя.

П

Сергій КОСИНЕЦЬ, пастор церкви с. Бабин

Подивіться на тих, хто довкола вас. Йдучи вулицею, не занурюйтеся у свої думки, не мрійте про ідеальне життя, не милуйтеся красивими пейзажами, не роздивляйтеся архітектурні пам’ятки міста, а краще спробуйте частіше озиратися навкруги і помічати якусь дрібничку, помічати те, чого вже давно ніхто не помічає, що сьогодні стало вже звичним, нормою. Можливо, вашу увагу приверне стрункий молодий чоловік, що стоїть неподалік із букетом троянд, і ви мимоволі позаздрите його щастю? А може, вас вразить ошатно

8

СВІЧНИК

|

1, 2012

вбрана пані, руки і шия якої просто засипані діамантами, і ви, зітхнувши, подумаєте про те, що вам не судилося мати такого багатства? Можливо, ваш погляд зачарує чиясь промениста посмішка або ж коштовний автомобіль? А можливо, ви побачите в перехожих очі, повні смутку й гіркоти; помітите сльози, що бринять в очах жінки, яка стоїть, опершись об стіну висотного будинку? А може, ви відчуєте прохолоду, якою повіє від людей, і вас здивує їхня байдужість, жорстокість? Можливо, ви поглянете на одягненого в старенький брудний одяг малого хлопчину, який бігає поміж людьми і випрошує грошей, а потім зустрінетеся поглядами з людиною, яка сидить, загорнута в колючу ков-

дру, і благально дивиться на перехожих, чекаючи милості від добрих людей… А хіба є такі?... Ви мимоволі заплющуєте очі, і перед вами постають десятки, сотні, тисячі і мільйони людей, серед яких — хворі, одинокі, каліки, сліпі, глухі, німі, алкоголіки, наркомани, безхатьки — одним словом, просто нещасні, знедолені. А в їхніх очах — біль і безсилля. Біль, який обпікає душу і серце. Вони вже не в змозі просити про милість. Не в змозі, бо не мають сил. Вони втомилися. Втомилися все життя кричати про допомогу, а отримувати лишень байдужість і «косі» погляди безсердечних людей. Втомилися чути й відчувати те, що вони нікому не потрібні в цьому світі. Вони вже втомилися жити… За мить перед вашими очима постали численні автокатастрофи, вбивства, насилля, самогубства і… тисячі й мільйони людських сердець, які, розриваючись від болю й страждань, безмовно кричать, гукають на по-

міч, благають всього про краплину милості… Ну як? Вам подобається така картина? А це не вигадка! Ви лишень пройдіться вулицями нашого міста хоча б увечері. Зазирніть у вікна будинків. Ви побачите сльози і горе. Крики, бійки і обвинувачення стали звичною річчю життя сучасних людей. Може, вас злякає така картина і ви з жахом утікатимете звідтіля подалі, думаючи, що все це — страшний сон і не більше? Одначе це — реальність! Просто раніше ви її не бачили, ніколи не звертали уваги, дивилися на все іншими очима. Ви теж кудись поспішали, як і решта перехожих. Вам теж було ніколи озирнутися і побачити щось нове, проте не зовсім приємне, а може, навіть і бридке. А світ такий… Таке життя… Тепер, абстрагувавшись від всього вищеописаного, ви можете полегшено зітхнути і усвідомлено вигукнути «Слава Богові!», адже ми не там, ми — у Божих долонях, де мир і безпека, щастя і любов. Тут усе зовсім інакше. Щойно стикнувшись пліч-опліч із горем чи бідою, ми знаємо, де шукати допомоги, тому відразу ж гукаємо до Бога, до нашого Батька, Друга і Помічника з надією якнайшвидше отримати відповідь на наше прохання. А кого кликати тим людям? Вони — не Його діти, не Його друзі, навпаки, перебувають на ворожому боці. Часто серед «своїх» почуваються чужими, нікому не потрібними. Але я точно знаю те, що вони потрібні Богові! Це підтверджує одна притча, яка виринула у пам’яті, коли роздумував над цими словами.

правда в очі Якось на вулиці чоловік побачив голу дитину. Та була голодною і тремтіла від холоду. Чоловік дуже розлютився і звернувся до Бога: — Чому Ти допускаєш таке? Чому Ти нічого не робиш, аби щось змінити? Бог нічого не відповів. Але вночі цей чоловік несподівано почув Його голос: — Я дещо зробив: Я послав тебе… Інколи, — а може, навіть і завжди, — ми думаємо, що то не наша справа — думати і піклуватися про таких людей, мовляв, про них подбає хтось інший. Ну, зрештою, Бог їх не залишить. Одначе Господь думає зовсім інакше. Навіть Ісус Христос, живучи тут, на нашій же землі, де люди так само вмирали у горі, стражданнях, хворобі і самотності, всіляко допомагав їм. Він бачив їхні змучені серця і виявляв милосердя. Ісус Христос вчив цього і Своїх учнів, одного разу сказавши: «Бо лікаря не потребують здорові, а слабі» (Мт. 9:12). Сьогодні Його немає серед нас у тілі, але Він присутній Духом. Нині Ісус не допомагає хворим і змученим серцям, як раніше, але Він посилає для цього нас — тих, котрі називають себе християнами, дітьми Божими, тих, у чиїх серцях живе Господь! Сам Бог покликав нас до служіння. І у кожного воно своє: «Служіть один одному кожен тим даром, якого отримав…»

(1 Петр. 4:10). Хтось гарно проповідує, хтось прекрасно співає, хтось чудово декламує вірші, хтось уміє підбадьорити, підтримати, а хтось мовчки, майже непомітно, своїми вчинками і життям свідчить про Христа, освітлюючи шлях до

неба. Всіма цими дарами потрібно служити, а не вихвалятись один перед одним, сперечаючись, хто важливіший. Усі ми, християни, є одним цілим — тілом Христовим, як написано: «І ви — тіло Христове, а зосібна — ви члени» (1 Кор. 12:27). Взірцем служіння слугує приклад, показаний Христом перед Своєю смертю: «А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив» (Ів. 13:1415). Обмивати ноги — значить прислуговувати, робити приємне комусь, хоча це може бути нам зовсім не приємно. Поряд з нами є чимало гордих, себелюбних людей, які ладні відплатити… злом за добро. Потрібно усвідомити, що ці люди — ще більш немічні і слабкі, ніж ті, які вважають себе такими, і ми зобов’язані їх любити! «Зобов’язані? Ми щось комусь зобов’язані?» — із подивом запитаєте ви. Так, так… Ми зобов’язані. Інколи нам здається, що ми й так багато робимо: багато служимо, працюємо для Бога… Але якщо при-

дивитись уважніше, то для кого насправді ми живемо? Чи не для себе, бува? О, ми любимо себе! Ми вміємо себе пошкодувати, сказавши, що дуже втомилися. Ми можемо дещо перебільшити й мовити, що нам сьогодні ніколи, бракує часу. Це ми вміємо — нас не потрібно цього вчити. А про те, що ми щось комусь зобов’язані, ніхто навіть і думати не хоче. Місіонерка в Китаї Ізабель Кун одного разу сказала: «Ми так рідко маємо можливість жертвувати, що повинні розглядати це як перевагу». Служіння, як відомо, — річ не з приємних і далеко не з легких. На те воно й служіння. Проаналізуйте самі: якщо потрібно зібратися на веселу й цікаву зустріч, то ми лишень «за». Коли можна показати, які ми гарні й талановиті, ми рідко пропускаємо таку нагоду. А от якщо треба справді послужити, то у нас чомусь виникає тисяча причин. Нас не треба тягнути туди, де легко й весело, — ми самі там без запитань і вмовлянь. А там, де смуток, де треба бодай на крихту потрудитися, нас доводиться щонайменше шукати.

«Ми так рідко маємо можливість жертвувати, що повинні розглядати це як перевагу». Ізабель Кун

Ми боїмося жертвувати Богові наші кошти, час, сили, вміння й здібності. Ми боїмося втратити можливість насолодитися хвилинами земного життя. Пригадайте, як апостол Павло відгукувався про життя: «Але я ні про що не турбуюся і свого життя не вважаю для себе цінним…» (Дії 20:2). Він був готовий на все ради Христа і Євангелія: на страждання й тортури, на в’язниці і навіть на смерть. Його ніщо не лякало. Він вважав себе боржником для інших, вважав себе зобов’язаним, зобов’язаним звіщати Євангеліє і виявляти любов (Рим. 1:14-15; 13:8)! «Найважливіше у житті — допомагати перемагати іншим, навіть якщо при цьому потрібно сповільнити або змінити свій хід…» У погоні за власними бажаннями ми повинні навчитися бачити слабших, відкинутих людей, тих, які не мають сили чи вміння чогось досягнути, і допомогти їм це зробити, допомогти їм перемогти! Крім цього, потрібно не забувати і про тих, хто біжить попереду нас, можливо, навіть не звертаючи уваги ні на кого й ні на що. Ми повинні і їм допомагати, кажучи підбадьорливе: «Уперед! Ми віримо в тебе!» Вставляти палиці в колеса — це не наш стиль. Стиль християн — поступитися, якщо треба — підняти і продовжити бігти разом. Для світу поступитися — означає зазнати поразки, для нас же, відроджених християн, поступитися — означає перемогти власне «я», аби здобути нетлінну перемогу — вінець слави від Небесного Отця. Чи до снаги тобі така перемога? 

1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

9

практичне християнство

Портрет християнина

Ìîÿÿ ïîäðóãà çàâæäè êóïóº êâ³òè ³ â îäíîãî é òîãî æ êâ³òíèêàðÿ. «Â³í í³êîëè íå çàïðîïîíóº íåñâ³æî¿ êâ³òêè, çàâæäè äàñòü ãàðíó ïîðàäó ³ ùå çíèæêó, — ïîÿñíþº âîíà.

— Ìîæëèâî, â³í â³ðóþ÷èé?» — ï³äñóìîâóº. Çâ³ñíî, äîáðîñîâ³ñíå âèêîíàííÿ ðîáîòè, ëþäÿí³ñòü ³ ÷åñí³ñòü ñòîñîâíî ê볺íò³â ùå íå ñâ³ä÷àòü ïðî ð³âåíü éîãî â³ðè ³, òèì á³ëüøå, ïðî êîíôåñ³éíó íàëåæí³ñòü.

Ліна БОРОДИНСЬКА, кореспондент «Свічника»

днак цей приклад свідчить про існування певного образу віруючої людини (вживаючи слово «віруючий», я маю на увазі не належність до протестантських віросповідань, а ступінь віри людини), який склався в нашому суспільстві. На жаль, доводиться стикатися і з зовсім протилежними випадками. Я стала свідком розмови випускниці коледжу з її колишнім викладачем. Після того як обоє обмінялися новинами, дівчина запитала: «Я знаю одну вашу теперішню студентку. Ми з однієї церкви. Як у неї справи з навчанням?» «Як, не може бути?! — вигукнув викладач, дізнавшись ім’я студентки. — Не може бути, щоб ця дівчина була

О

10

СВІЧНИК

|

1, 2012

віруючою! Рідко можна зустріти таку нахабу». Справді, в суспільстві склався образ християнина як людини чесної, відповідальної, добросовісної і людяної, зобов’язаної чинити лише добро і милосердя. Звичайно, люди ніколи не знають, якими ми буваємо за стінами храму. Для таких людей невелике значення має наша благочестива поведінка в церкві, наші красномовні проповіді чи молитви, навіть євангелізаційні кампанії, професійні концерти і благодійні акції. Але вони дуже добре бачать повсякденне життя віруючих. І, що найгірше, іноді краще за самих віруючих знають, яким воно має бути, часто зауважуючи: «А хіба вам можна?..» Брат мого дідуся був православним священиком, за небажання видавати таємницю сповіді його відправили на душепастирську роботу до Іркутська. Будинок, який належав священику, був у страшенно занедбаному стані. Тому він, прибувши у нову господу, одразу ж взяв лопату, граблі і почав прибирати подвір’я і садок. Позбігалися сусіди: «Батюшка, що ви робите? Вам же не можна працювати. Вам

же люди руки цілують». «Не можна тільки гріх робити. А працювати можна», — усміхаючись, відповів священик. Чому не лише побожність у церковному житті, а здійснення свого суспільного, професійного обов’язку, доброчесність і добросовісність у виконанні повсякденних справ є настільки важливими для християнина? Апостол Павло у різних посланнях дає дуже просту відповідь на це запитання: на славу та хвалу Божу! А славити Бога — це вже не суспільний обов’язок, а обов’язок творива Божого віддавати пошану своєму Творцеві. Так, навіть у таких невартих уваги дрібницях нашого життя, як вживання їжі, купування на ринку чи в магазині продуктів, ведення господарства, виконання завдань керівника, відповідь колезі, допомога сусіду, виконання домашніх завдань під час навчання… «або коли що інше робите, — усе на Божу славу робіть!» Відомий німецький соціолог Макс Вебер на початку ХХ століття написав працю «Протестантська етика і дух капіталізму», в якій наголошував на кількох світоглядних особливос-

тях протестантизму: здійснення свого покликання у професійній діяльності — це воля Божа; соціальна діяльність «в миру» — це діяльність «на більшу славу Божу!» Більше того, реформати розуміли життєву поведінку християнина, спрямовану на примноження слави Божої як ознаку наявності істинної віри. «Найкращим способом здобути внутрішню впевненість у спасінні вважається невтомна праця в рамках своєї професії. Вона і лише вона розвіює будьякі релігійні сумніви і дає упевненість в обраності до спасіння».* У пуритан морально засуджувалися навіть заспокоєність і задоволення досягнутим, «насолода багатством і ті наслідки, що випливають звідси, зокрема бездіяльність та тілесні насолоди і, насамперед, послаблення прагнення до «святого життя»…** Не неробство і насолоди, а лише діяльність слугує примноженню слави Божої, згідно з недвозначно висловленою волею Його. Отож головним і найтяжчим із гріхів є марна трата часу. * Вебер Макс. Протестантська етика і дух капіталізму. — К.: Основи, 1994.

— 261 с.

** Там само.

практичне християнство Життя людське надто коротке і коштовне, і його слід використати для «підтвердження» свого покликання. Трата ж часу на світські розваги, «порожні балачки», розкіш, навіть на сон, якщо це виходить за потрібні для належного стану здоров’я межі — не більше 6, а у крайньому разі 8 годин, — морально абсолютно не припустиме». Що краще людина виконувала свої професійні «мирські» обов’язки, то більше вона славила Господа, — це була духовна мотивація християнської поведінки. Але своєрідним «побічним ефектом» таких переконань, безсумнівно, став успіх, який протестанти здобували в матеріальному житті. Саме цим і пояснює Макс Вебер особливий економічний розвиток протестантських країн Європи. Будьмо відверті, головними мотивами суспільної, професійної діяльності сучасної людини, навіть і християнина, не є «примноження слави Божої». Про це писав М. Вебер ще на початку ХХ століття. З цим же

ми стикаємося мало не щодня на початку ХХІ століття. Пригадаймо, з якими думками ми йдемо на роботу чи в навчальний заклад, з якими думками ремонтуємо вдома кран, миємо посуд чи доїмо корову, з якими думками виконуємо чергове «нікому не потрібне» завдання керівника. Переважно сучасник займається «мирськими справами» з метою збагачення, отримання задоволення, здобуття соціального статусу, визнання, з примусу чи з необхідності. Більшість із цих мотивів змушує людину працювати «про людське око, немов підлещуючись» лише, щоб досягнути бажаного. Тоді як апостол Павло наголошує: «Не працюйте про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям» (Еф. 6: 6-7). Пишучи ці слова, він говорить не про якесь високе духовне служіння, а про звичайну повсякденну працю раба. Звісно, ми не є рабами у

соціальному чи юридичному розумінні, але всі ми є залежними від своїх обов’язків, які накладає на нас суспільство і наше власне існування. Працівники-християни скаржилися на свого роботодавця-християнина, що той, мовляв, несправедливий, оскільки дає різну заробітну плату людям, які перебувають на однакових посадах і повинні мати однаковий обсяг роботи. Свої дії бізнесмен пояснив тим, що, спостерігаючи за роботою своїх підлеглих, він оплачує старанність і обсяг виконаної праці, а не кількість часу, проведеного на роботі. Чи не хотіли недбалі і ліниві працівники обхитрувати свого роботодавця, «працюючи про людське око», і тим самим отримати не належну їм оплату? Назвімо все своїми іменами: лінь і недбалість призводять до обману і володіння не своїм, тобто крадіжки. А чи не хочемо ми обманути Бога, порушуючи Його волю і роблячи щось недбало «про людське око»? А чи не крадемо ми слави Бо-

робіть!» у в а л с у ж о «...Усе на Б

жої, коли не виконуємо поради апостола Павла: «Тож коли ви їсте, чи п’єте, або коли інше що робите, — усе на Божу славу робіть!» Наш християнський спосіб життя стимулюватиме й інших примножувати славу Божу. Ісус Христос у нагорній проповіді вчив: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт.

5:16). Цю думку повторив і апостол Петро: «Поводьтеся поміж поганами добре, щоб… побачивши добрі діла, славили Бога…»

(1 Петр. 2:12). Такий спосіб життя є кращим методом євангелізації, ніж будь-які красномовні проповіді, що впливають чи то на емоції, чи то на логіку. Звичайно, просто християнський спосіб життя задля примноження слави Божої є дуже часто непомітним, на перший погляд, набагато менш ефектним, ніж різноманітні євангелізаційні кампанії і широкомасштабні акції з метою благовістя, але він є набагато ефективнішим для зростання Церкви Божої. Це підтверджено тисячолітньою історією християнства. Мати Тереза сказала слова, які стали крилатими: «Проповідуйте, і коли це потрібно — підкріпляйте проповідь словами».

ß êóïóâàëà êâ³òè ó òîãî æ ÷îëîâ³êà, ùî é ìîÿ ïîäðóãà ³, ìàþ÷è íàãîäó, çàïèòàëà ó íüîãî: «Õ³áà âèã³äíî êàçàòè ê볺íòó: íå áåð³òü ö³º¿ êâ³òêè, âîíà íå äóæå ñâ³æà?» «ß õî÷ó, ùîá ëþäÿì áóëî äîáðå, ïîò³ì öå äîáðî ïîâåðòàºòüñÿ ìåí³ ñòîðèöåþ», — â³äïîâ³â êâ³òíèêàð.  1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

11

вчимося жити Ілля від душі, немов Господеві, КОРНІЙЧУК, а не людям» (Кол. 3:23). пастор Лише небагато тих, церкви які щиро люблять Госс.Колоденка

ідповідальність… Що ж це за риса, якої так часто бракує сучасним людям? Які вона має переваги? Відповідальність є вродженою рисою характеру чи людина може набути її в процесі виховання?

В

пода, докладають зусиль поводитися відповідально навіть тоді, коли працюють двірником чи прибиральницею. Такі люди чесно працюють на роботі: вчасно приходять і йдуть із роботи, сумлінно виконують свої обов’язки. Вчасно подають декларації про доходи. Виробляють

ñïîñ³á óíèêàþòü Ñüîãîäí³ ëþäè ó ð³çíèé ó áóäü-ÿêî¿. Íåâàæëèâî â³äïîâ³äàëüíîñò³, ïðè÷îì íè äàþòü çâ³ò: çàêîíîì, ïåðåä ÷èì àáî æ êèì âî Ëþäè îõî÷å áåðóòü ñóñï³ëüñòâîì ÷è ñ³ì’ºþ. àëå ïðè öüîìó âñ³ëÿêî íà ñåáå ïîâíîâàæåííÿ, â³äàëüíîñò³ çà âëàñí³ â³äõðåùóþòüñÿ â³ä â³äïî äîâîë³ ÷àñòî äîâîäèòüñÿ â÷èíêè. Ç îãëÿäó íà öå è ñóõèìè ç âîäè: âîíè ÷óòè: «...¯ì âäàëîñÿ âèéò . óíèêëè â³äïîâ³äàëüíîñò³» Можливо, є інші джерела набуття відповідальності, приміром, такою гарною якістю обдаровує людину Бог? Відповідаючи на вище поставлені запитання, можливо, когось здивую, а може, навіть викличу на словесний поєдинок. Утім, мені все-таки хотілося б підтвердити вашу точку зору. Отож відповідальність — це частково вроджена риса, яка знаходить підтримку і розвиток у вихованні, але виходить на інший, так би мовити, вдосконалений рівень, коли людина стає Божою дитиною. Іншими словами, коли людина визнає свої гріхи і відчуває на серці полегшення завдяки Божому прощенню, вона все, що робить, чинить, як для Господа. «І все, що тільки робите словом чи ділом — усе робіть в Ім’я Господа Ісуса…» (Кол. 3:17). «І все, що тільки чините, робіть

12

СВІЧНИК

|

1, 2012

якісну продукцію, а не таку, що призводить до погіршення здоров’я або ж навіть до смерті. Відповідально ставляться до пацієнтів у лікарні. Намагаються поставити правильний діагноз і призначити якнайліпше лікування. Відповідальні і справедливі у судочинстві. Відповідально ставляться до служіння в церкві. Цього дару не можна нічим замінити. Людина може гарно жити, мати прекрасну сім’ю, бути відповідальною на роботі, але це все через страх перед людьми, мовляв, що вони подумають чи скажуть, або ж страх зруйнувати сім’ю, втратити роботу чи зарплату. Будучи відповідальними, ми не повинні керуватися страхом. Людина, яка живе з Господом, ставиться до своїх обов’язків відповідально з протилежних мотивів — з любові до Бога.

Безвідповідальність — гріх Сьогодні світ страждає від руйнівної поведінки безвідповідального людства. Де ж вона бере початок? Безвідповідальність корінням сягає перших людей, зокрема Адама… Через проступок, який вчинив Адам, у сучасному світі панує дух безвідповідальності. Зростаюча кількість конфліктів та моральна деградація пояснюються тим, що світ наповнений людьми, ураженими духом безвідповідальності, який займає одне із чільних місць серед проблем сучасності. Постає запитання: чому люди, знаючи, що таке

відповідальність, живуть безвідповідально? Адже Слово Боже каже: «Хто знає, як робити добро і не робить — тому гріх» (Як. 4:17). Відтак безвідповідальність є гріхом. Людина, яка знає і відчуває свою відповідальність у сім’ї, на роботі, в церкві, але чинить безвідповідально, — грішить. Відповідальність — неабияка риса характеру, вона щонайменше гідна поваги. Але ж, погодьтеся, іноді так хочеться її «здихатися». Адам дійшов до того, що став звинувачувати Самого Бога, мовляв, навіщо Тобі було давати мені цю жінку? Як було б усе прекрасно,

ÁÅÇÂIÄÏÎÂ

вчимося жити повернеться для батьків царювати Єзекія в Єрусалимі, він зібрав усіх великим горем. священиків, левитів і 2. Безвідповідальність сказав: «Сини мої! Не у навчальних будьте недбалі тепер, бо вас Господь вибрав стазакладах Людство має най- вати перед лицем Його більше перейматися тим, на службу Йому, та щоб кого виховує, як виховує служити Йому…» (2 Хр. і яким буде майбутнє по- 29:11). Пророк Єремія коління. Зважте самі, чи говорить: «Проклятий, може студент, який закін- хто робить роботу Госчив навчальний заклад подню недбало…» (48:10). Церква є стовпом за хабарі або ж завдяки і підвалиною правди зв’язкам, бути відпові(1 Тим.

3:15). Саме ця дальним працівником чи її функція накладає на керівником? Якось в одній з біблій- християн особливу відних семінарій студентам повідальність перед сусзадали дуже просте зав- пільством за впроваджен-

IÄÀËÜÍIÑÒÜ якби було все так, як спочатку. А тепер подивися, Боже, що Ти накоїв? Це не він, це жінка, «що дав Ти її…» (Бут. 3:12). Небажання Адама нести відповідальність за вчинене відлунням пронеслося через всю історію людства. Всі ми професійні звинувачувачі. Ніхто не хоче відповідати за свої вчинки. «Подивіться, яка сьогодні молодь! Вона робить і те, і інше!» — неодноразово можна почути від старших. Але ж чия це молодь, скажіть, будь ласка? Чи не наші це діти? Якщо вони є такими, то, насамперед, напрошується думка, що у їх вихованні безвідповідальність займала неабияке місце. Розглянемо кілька пунктів безвідповідальності, які найбільше стосуються сьогодення.

лячись на безвідповідальність батьків? Адже вони завжди і в усьому намагаються їх наслідувати. У Посланні до ефесян 6:4 сказано, що батьки повин ні виховувати дітей в напоминанні й остереженні Божому! Наставляння в царині біблійної моралі, християнського характеру і богослов’я є відповідальністю батьків, а не церкви. Батьки, які перекладають відповідальність за напучування в Господі на «плечі» недільної школи, звершують дуже серйозну помилку. Бог сказав Ізраїлю через Мойсея: «І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» 1. Безвідповідальність (Повт. 6:6-7). батьків Безвідповідальне Чи можуть діти бути ставлення до виховання відповідальними, див- дітей у майбутньому

è âèòðà÷àòè Æèòòÿ íàäòî äîðîãå, àá çâàæëèâ³, éîãî íà áåçãëóçä³, íåðî äàëüí³ â÷èíêè. òèì ïà÷å — áåçâ³äïîâ³ дання: описати риси характеру духовної людини і перерахувати їх відсутність у невідродженої. Коли викладач вийшов з аудиторії, зчинився шум, біганина студентів туди-сюди. В чому річ? Вони просто бігали і списували один в одного відповіді. Здавалося б, усі — майбутні служителі, а така недобросовісність і невідповідальність. Що для такого студента дасть теорія? Кожний учень чи студент повинен бути навчений того, що для досягнення досконалості у творенні характеру необхідно добросовісно виконувати найменші обов’язки, які йому доручені.

3. Безвідповідальність служителів церкви Надзвичайно гірко від того, що вся масова безвідповідальність потихеньку протискається і в церкву. Коли став

ня і виголошення Істини. У церкві має виявлятися відповідальність і служителя, і членів церкви як перед людьми, так і перед Богом. І мова йде не про здібності і обдарування християн, які вони виявляють у служінні й житті, а саме про усвідомлення відповідальності за здійснення цих здібностей і обдарувань якомога ефективніше. Не обманюйтеся, коли думаєте, що Бога можна обвести навколо пальця. Так, людину обманути можна, але не Бога, Який усе бачить і знає. Уявіть, якби Бог до нашого спасіння поставився безвідповідально, якби Він не дав шансу на спасіння, мовляв, нехай самі спасаються, чи варто тоді було б жити? Закликаю вас відповідально ставитися до усього. Життя надто дороге, аби витрачати його на безглузді, нерозважливі, тим паче — безвідповідальні вчинки.  1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

13

пильнуймо! ïîðóøåíî¿ ³ íåõòóºÀêòóàëüí³ñòü ì, ùî ìè ³íîä òè ç à í çà ä ’ÿ â î îò³ ïåðåä ïðîáëåìè ï íÿ ñåáå â ÷èñò í à ³ã åð çá õ, þ è ó áåçíåâèíí ìî âàæëèâ³ñò âèÿâëÿºòüñÿ òî ü ñ óò à ÷ ãí å òÿ Ö , . à÷å Áîãîì ä³ÿõ, ÿê³, îäí , ÿä ãë â î ï à é ãð è íà ïåðø êè. Íèìè º àøí³ íàñë³ä þ òð ñ ïîíóþ þ î á î ñ à ç ðîáèòè? Ïðî å ö òî ð à â è × í³. Ó àçàðòí³ ³ãðè. ãêîìó ïèòàí ëå å í ó ì î ü ö ó ñâ³òèëî, ÿêå ðîç³áðàòèñÿ òèííî ÷èñòå ³ñ ó ð å á ÿ êè âî Áîæå. ïîì³÷íè ïëÿìó, — Ñëî ó ³ø í ³á ð ä é à âèÿâëÿº í Андрій РОМАНЮК, церква м. Радивилів

С

Яка мотивація людей, які долучаються до азартних ігор? Жадібність, омріяне миттєве надбання багатства Кожен знає, що причина, чому люди грають в азартні ігри, — це бажання отримати щось просто так або отримати все за мізерну суму. У чому ж полягає різниця між простим бажанням щось мати і скупістю? У Книзі Вихід 20:17 читаємо: «Не жадай… ані всього, що у ближнього твого». Отже, жадібність засуджується в Писанні. А в Посланні апостола Павла до колосян 3:5 читаємо: «Отож, Отож, умертвіть ваші земні члени: ... зажерливість, що вона ідолослуження». Перераховуючи в Першому посланні до коринтян 6:9-10 людей, які не успадковують Царства Божого, апостол Павло ставить жадібних (у Синодальному перекладі «користолюбець») поряд із п’яницями та злоріками. СВІЧНИК

|

1, 2012

Спроба отримати щось, не докладаючи зусиль Святе Письмо навчає нас, щ людина повинна працющо вати, щоб забезпечити своїї ва

Чи є місце Богові в аз

лово «азарт» означає сильне захоплення чим-небудь. Новий тлумачний словник української мови дає таке визначення: «Дуже захоплюватися чим-небудь, виявляти завзяття. Коли говорять про азартну людину, то зазвичай мають на увазі пристрасну і захоплену людину, іншими словами, ту, яка робить щось з азартом. Словосполучення «азартні ігри» — означає ігри, під час яких ставки (грошова сума, яку гравець вкладає в гру і втрачає при програші) постійно зростають, а виграш залежить час від часу. До них відносяться ті ігри, в яких робляться ставки, та ігри, пов’язані з грошима (казино, рулетка тощо).

14

Жадібність — це ідолопоклонство, бо вона відводить людину від істинного Бога. Пам’ятаймо, що ми виявляємо віру через свої діла (Як. 2:18). Якщо наші вчинки ототожнюють нас із тими, хто, згідно з Словом Божим, ніколи не успадкує Царства Божого, то наші діла — неправильні. «Вірна людина ж ббагата на благословення, а хто спішно збагачується, 28:20).

життєві потреби. «… Як хто працювати не хоче, — нехай той не їсть! Бо ми чуємо, що дехто між вами живуть по-ледачому, — нічого не роблять, а тільки вдають, ніби роблять» (2 Сол. 3:10-11). «Хто крав, нехай більше не краде, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужденному» (Еф. 4:28). У цих віршах не йдеться про тих, хто не може працювати. Навпаки, мова йде про тих, хто вибрав такий спосіб життя, намагаючись отримати те, чого вони потребують, або те, що хочуть мати яким-небудь іншим шляхом. Будь-яка спроба отримати щось, не доклавши ніяких зусиль, є непослух Біблії.

Наслідки захоплення азартними іграми Азарт стає володарем гравця Якось по телебаченню показували чоловіка, який пограбував банк. Раніше це була шанована у суспільстві людина. Чоловік мав гарну роботу, чудову сім’ю. Проте сталося так, що він призвичаївся до ігрових автоматів. Здавалося б, чого варті були ті декілька копійок, з яких він починав свою гру? Проте пізніше цей чоловік зайшов дуже далеко — через участь у цих іграх він заборгував чималу суму. І для того, щоб заплатити свої борги, пішов на злочин. Отож ті, хто починає загравати з азартом, потрапляють у таку ж залежність, як і наркомани. Апостол Павло застерігає: «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно» (1 Кор. 6:12).

пильнуймо! Христос навчає, що все, що поневолює нас, є гріхом. «…Кожен, «…Кожен, хто чинить гріх, той раб гріха» гріха» (Ів. 8:34). «Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства!» (Гал. 5:1). Коли людина входить в азарт, він стає її володарем. Оскільки тут є можливість потрапити в залежність, у нас є достатньо причин, аби остерігатися цього. Людина долучається до індустрії, яка пов’язана зі злочинністю Азарт містить у собі зло. «Не дайте себе звести, — товариство лихе псує добрі звичаї!» (1 Кор. 15:33). Неможливо спілкуватися зі злом і не стати таким же. Індустрія азартних ігор пов’язана з організованою злочинністю. Неодноразово нам доводилося чути про випадки, коли силоміць «вибивали» борги, які виникли під час азартних ігор. «Стережіться лихого в усякому вигляді!» (1 Сол. 5:22).

артних а ртних іграх? Відсутність духовної свободи «Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати» (1 Кор. 9:19). Азартні ігри не дають людині духовної свободи, тому що це не фізична залежність, а душевна, навіть духовна. Наслідки азартних ігор можна визначити, спостерігаючи за життям гравців: постійна нестача грошей, борги, хронічна стурбованість пошуком нових методів розважання і добування грошей, руйнування особистості зовні і всередині і, як правило, демонічна залежність (людина сама не може звільнитися).

Біблійний погляд на проблему залежності від азартних ігор Постає запитання: азартні ігри — це гріх? Якщо так, то чому в Біблії про нього нічого не згадується? Важливо пам’ятати, що існує багато гріховних справ, про які не згадується в Писанні. В Посланні до галатів 5:19-21 апостол Павло перераховує учинки тіла: «… перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки…» Далі ж він не конкретизує, а каже: «…й подібне до цього». Іншими словами, будуть й інші справи плоті, які не увійшли у попередній перелік. Незважаючи на відсутність прямої заборони азартних ігор у Біблії, вони залишаються неприйнятними для відродженої людини — про це неголослівно свідчать наслідки залежності від подібних

забавок. Беручи участь в азартних іграх, людина порушує біблійні принципи, а саме: Принцип мудрості: «… Будьте мудрі й пильнуйте в молитвах!» (1 Петр. 4:7). У пристрасті до азартних ігор немає місця мудрості, тому що людина розуміє, що вона може все втратити, але ж іде на це. Принцип свободи: «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно» (1 Кор. 6:12). Азарт поневолює людину, робить її рабом. Принцип довіри Богові: «Надійся Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!» ((Пр. Пр.

3:5).. Азартна гра — це гра, в якій люди покладаються лише на те, що «випаде». У даному випадку немає місця людському вмінню і розсудливості, тобто гра перетворюється на шахрайство й обман.

Чи можна азартними іграми прославити Бога? Можливо, зараз у когось закралася думка, приміром, якщо я куплю лотерейний білет, виграю певну суму і пожертвую на Божу справу, чи буде це гріхом? Звісно, пожертвування — це гарний вчинок, гідний похвали. Але подумайте самі, чи не захочеться вам знову купити лотерейний білет, аби і собі виграти трохи грошей? Ця думка не даватиме вам спокою, доки ви знову не купите лотерейний білет. У диявола є достатньо хитрощів, аби замаскувати негожі вчинки гарними намірами. Перш ніж ставати на такий шлях «доброчинності», гарно подумайте, адже ця стежка досить слизька: сьогодні ви ще гарний жертводавець, а завтра — потенційний азартний гравець, позбавлений свободи дій і, зрештою, розсудливості. Ось тут і починаєш розуміти, що двом богам служити не можна. Славу і честь віддаєш або «Áîã êåðóº âñ³ìà одному, або іншому. ïîä³ÿìè íà ñâ³ò³, ïðîòå õòîñü А кому віддаєш славу áåðå ãðîø³, ÿê³ íàëåæàòü Áîãîâ³ ти?  (àäæå âñå, ùî ó íàñ, íàëåæèòü Éîìó), ³ ñòàâèòü íà êîëåñî ðóëåòêè. Ëþäèíà í³áè êàæå: «Áîæå, ÿ çàêëèêàþ Òåáå âèÿâèòè Ñâîþ âñåìîãóòí³ñòü: Òè ïîâèíåí ïðèâåñòè êóëüêó â òó ëóçó, íà ÿêó ÿ ïîñòàâèâ, òîìó ùî ÿ õðèñòèÿíèí». ×è íå ñâÿòîòàòñòâî öå? ×è íå ñïîêóøóº ëþäèíà öèì Áîãà?» Áîãà? Òîí³ ÅÄÂÀÐÄÑ

1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

15

батьки і діти: грані виховання Олександр ПАХАЙ, пастор церкви м. Дубно

Чи є наші діти відбл

батьків виховувати своїх дітей. Іншими словами кажучи, батьки е так давно у новинах про- зобов’язані впливати на дітей, майнула інформація про формуючи в них особистість.

Н

американського хлопчика, який у судовому порядку позбавив своїх батьків батьківських прав за те, що вони були надто суворі з ним. Після виграного судового процесу гарно вдягнений юний «герой» перед десятками телекамер давав інтерв’ю і розповідав про свої здобутки. Але ніхто не ставив простого запитання: а що далі? Як він житиме завтра? Хто його будитиме в школу, готуватиме їжу, хто буде прати і прасувати одяг?

Виховання дітей — це прямий обов’язок, покладений Богом на батьків, і, на жаль, часто знехтуваний, особливо тоді, коли діти ще маленькі. Французький письменник Ернст Легуве сказав, що головна мета виховання — навчити дітей обходитися без нас. Звичайно, кожен гарний батько і мати щиро переживають за своїх дітей, зазвичай бажаючи їм найкращої долі. Тим паче, що діти живуть у жорстокому суспільстві, де на кожному кроці на них чигають усілякі небезпеки: алкоголізм, пивний алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, раннє статеве життя, що спричинює ранні вагітності, виходом з яких для певної частини молоді є аборти. Це далеко не повний перелік, від чого батьки зазвичай хочуть відгородити дітей. Аби захистити своїх чад, батьки віддають їх у елітні спеціалізовані школи, не жалкуючи чималих коштів, намагаються забезпечити усім необхідним, аби лишень ті почувалися комфортно поруч з однолітками. Якось одна мама в розмові зізналася мені про своє бажання купити синові комп’ютер. Причиною, як виявилося, було те, що практично у всіх ровесників її сина він уже давно є. Чи у безпеці наші діти, хоч і мають усе, чого бажають? Польський гумористичний журнал «Пшекруй» якось надрукував цікавий афоризм: «Батьки не виховують дітей — вони їх фінансують». Біблія акцентує увагу на обов’язкові

16

СВІЧНИК

|

1, 2012

«Діти — не випадкові гості в нашому домі. Вони дані нам на певний час для того, щоб ми їх любили і заклали в їх душах підвалину Віддайте дітям свій час тієї системи цінностей, і досвід на якій буде побудоване «А батьки, не дратуйте дітей все їхнє майбутнє життя». своїх, а виховуйте їх в напоминанДжеймс ДОБСОН ні й остереженні Божому!» (Еф.

6:4). Виявляється, відсутність виховання дратує дітей. Для батьків же процес виховання — це часто нереальна вимога, адже вимагає чимало часу. Відтак вони спрощують свій батьківський обов’язок, сяк-так приділяючи дитині безцінні хвилини упродовж кількох перших років її життя. Далі ж тягар виховання перекладають на час, мовляв, дорослішаючи, дитина сама винесе правильні уроки від життя і стане гарною людиною. Нічого не скажеш — «вдале» ухиляння від виконання обов’язку. З одного боку, і ніби батьки є, і ніби щось роблять для дітей, але ж, з іншого — усе, що вони роблять, — імітація виконаних обов’язків, адже усе підмінене. Наприклад, син крутиться коло батька і всіляко намагається привернути його увагу безліччю запитань, той же натомість посилає непосиду побавитися в комп’ютерні ігри. Хлопець, звісно, задоволений, але пам’ятайте, більше до батька він не підійде. Ставши на цей слизький шлях не без вашої допомоги, діти завжди вимагатимуть від вас вигаданих вами ж таки замінників, мовляв, якщо не хочеш запитати, які маю мрії і чи маю я їх узагалі, то купуй

комп’ютер чи щось подібне. Хочете того чи ні, ви мусите щось дати дітям. Якщо це не виховання, то, звичайно, матеріальні цінності і воля — у всьому, за яку згодом доведеться дорого платити. А час летить, з ним дорослішають діти, відтак «дорослішають» і проблеми. А як вирішити проблему підлітка, коли не навчилися свого часу чути і розрізняти дитяче белькотіння? У Старому Заповіті згадується історія священицької родини Ілія, який мав двох синів, котрі також були священиками для Божого народу. ««… А там два Ілієві сини, – Гофні та Пінхас, були священиками для Господа» (1 Сам. 1:3). «А сини Ілія були люди негідні, вони не знали Господа, ані звичаю священичого з народом» (1 Сам. 2:12-13). Чому священики не знали Господа? Це важливе запитання. Але мене більше бентежить інша фраза: «…не знали… звичаю священичого з народом». Чому сини Ілія не знали, як мають поводитися священики з народом? Цілком імовірно, вони не бачили, як це робив їхній

батьки і діти: грані виховання

иском Божої слави? батько. Батько, який відповідав за передачу «священичого звичаю» своїм синам, не зробив цього. І коли настав час та його дітей одягнули в прекрасні шати священиків, чуда не трапилося: Гофні і Пінхас не стали автоматично духовними, гідними людьми. Сьогодні кожний тато і мама відповідальні перед Богом і перед своїми дітьми за те, який досвід передадуть їм і чого навчать.

Виховуйте у дітей працьовитість Якщо поглянути на ставлення сучасних батьків до виховання дітей, то досить часто цей процес зводиться до виконання дитячих забаганок. На жаль, подібне можна спостерегти і в сім’ї цього священика, який усіляко догоджав синам: «І ти вшанував синів своїх більш, як Мене, щоб ви потовстіли від найкращих частин усякого Ізраїлевого дару перед лицем Моїм» (1 Сам. 2:29). Повертаючись до Ілія, якому Бог сказав, що він як батько надто сильно намагався догодити своїм дітям, даючи їм змалечку все найкраще, ми бачимо, до яких трагічних наслідків призвела розпещеність синів. Передусім, батьки повинні привчити своїх дітей до порядку. Приміром, праця в малому: зібрати розкидані іграшки, допомогти розкласти посуд на стіл, поскладати одяг у шафі — це речі, які можуть робити діти у віці двох-трьох років. Наступне, чого батьки зобов’язані навчити своїх дітей, — це праці по дому. Помити посуд чи прибрати в будинку повинна вміти робити кожна дитина. Батько повинен навчити свого сина, як пофарбувати під-

логу, відремонтувати меблі, як замінити кран чи відремонтувати розетку. Мама, яка не навчить своєї доньки готувати їсти, закладає певні проблеми у взаєминах дочки з майбутнім чоловіком. Чи не трапляється часто так, що на прохання доньки навчити консервувати овочі та фрукти, спекти пиріг чи щось інше мама відповідає, що то займе багато часу, краще я швиденько зроблю все сама?… В єврейському Талмуді написано: «Навчи сина працювати, якщо ж ні, то зробиш його розбійником». Навіть апостол Павло, здобувши у ніг рабина Гамаліїла чи не найвищу освіту на той час, був навчений ремесла — він умів робити намети, що дозволяло заробляти кошти для проживання під час місіонерських подорожей. «Ледача рука до убозтва веде, рука ж роботяща збагачує» (Пр. 10:4). Батько Соломон вчить своїх дітей працьовитості.

Виховуйте духовну самостійність Виховати духовну самостійність важче, проте відповідально в Господніх очах. Апостол Павло, описуючи роль Закону, каже, що той був вихователем [рос. детоводителем. — Прим. авт.] до Христа (Гал. 3:1-2; 24). Тобто його роль полягала в тому, щоб привести дітей Божих із народу Ізраїльського до Христа, в Якому вони здобудуть повну самостійність. Виховати дитину так, щоб виконати роль вихователя і привести дитину до Христа, — це прямий обов’язок батьків. Ми повинні зробити дитину залежною тільки від Нього, щоб син чи донька самі могли будувати свої взаєми-

ни з Ним, розвиватися і зростати н у Христі. «І вмер Ісус, син Навинів… І поховали його… І також усе це п покоління було прилучене до батьп ків своїх, а по них настало інше покоління, що не знало Господа, а також тих діл, які чинив Він Ізраїлеві» (Суд. 2:8-10). Проблема, яку описує цей уривок зі Святого Письма, полягає в тому, що покоління не вміли передати духовний досвід, здобутки, досягнення своїм дітям, не вміли передати віру, яка була в них. Унаслідок уже третє покоління після Ісуса Навина не знало Господа. Протилежний приклад ми знаходимо на сторінках Нового Заповіту. «Я приводжу на пам’ять собі твою нелицемірну віру, що перше була оселилася в бабі твоїй Лоіді та в твоїй матері Евнікії; певен же я, що й у тобі вона оселилась» (2 Тим. 1:5). Тут чітко простежується, як три покоління передають один одному «нелицемірну віру». Звичайно, віра — це не річ, яку можна взяти і дати своєму синові чи доньці. Але коли вона є, щира та дієва, коли діти бачать, як батьки в різних обставинах життя приходять до Бога по допомогу та пораду, то віра з величезною ймовірністю оселяється і в їхніх серцях.

Виховуйте дітей на славу Божу Пам’ятаймо, що Бог дає нам дітей лише на певний час. Якщо ми, як батьки, бачимо їх лише вченими, бізнесменами, заможними, тими, які досягли чогось у своєму житті, а не, насамперед, посвяченими Богові, ми відбираємо у них благословіння бути дітьми Небесного Отця. Привести і посвятити дітей Господеві — це не лишень привести в церкву, недільну школу чи записати в дитячий хор, ми повинні прилучити дітей до вічного і нетлінного, до того, що дасть їм мету і сенс життя — до Ісуса Христа. Якщо нам вдасться виховати наших дітей хоча б такими, як зазначено вище, то це — той мізер, який претендує на те, аби бути маленьким відблиском безмежної Божої слави. Чи прагнемо ми через своїх дітей заповнити Божим сяйвом темні закутки гріховної землі? 

1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

17

повчально!

— О Л А К А Л П Е Н НЕБО Галина , СКРЕБНЬОВА а ьк нс христия письменниця

и зустрілися зовсім випадково, і я його ніше, я не впізнав. Точ е мені ал впізнав його, о переді здалося тоді, щ інша мною — зовсім ній людина. Зовніш я той вигляд лишивс ина д лю е самий, ал таки інша. а до Була довга черг и в ур ат віконця реєстр ніці. Всі лі ік ол п міській ли, моктерпляче чека через і рі й знервован ов’ям, ор проблеми зі зд тісноту, у, дощову погод рави, невідкладні сп гатьох брак часу і з ба яких , інших причин і. Він ол ов д о у кожног опереду п о ек стояв дал двойовумене і ревно ві черзі. у вав своє місце ми вас е, іч ов ол Ч — — втомтут не бачили, о нього д лено озвалася інка. ж вже немолода сьомої з і — Ми тут ус ли? бу ранку, а ви де в за його га рі Я спосте ми, різуч рв кими жесталиччя, кою мімікою обзбуджео прислухався д і розу— су ного голо мною, мів, що переді дина, лю хоч і знайома ніколи я ої як , ка але та у не по-справжньом знав. ло Зізнаюсь, це буття. и кр д неприємне ві плечима Притулившисьйдуже до стінки, я ба шибдивився, як по дорі ках вікна в кори

М

18

СВІЧНИК

|

1, 2012

. . . О Л А Д Н Е БО Р И що Бог переконаний, усе по и ок от п стікають сірі і думав Сам розставитьідверто , и д во ої ов ощ д своїх місцях. В ався, що є ва бу ко ж ва про те, що кажучи, сподівтаки піде ти и іт ом п бі со в самому мій знайомий проте о ог й ки , ль кі кукіль. С у кінець черги ли до і, рц се у ом ти аш ус там, у н його проп о не із допосіяно разом ?! Те конця, і він мал свою ві ав бірним зерном ялося першим отрим . Щассі о ку рн рт зе е ка н у добір медичн а кутаки сіячем Божим, бур’ян вець! Добився мф ли іу кіль… Кажуть, — сам свого! Це був тр а чив, як еб тр е н и ят і сі перемоги. Я ба гордий, ш ду ог сіється. Вор він, радісний і ом. ре знає, об д х ки сь д лю крокує коридорії міг ам н я н ін ас н е туац коли те зл - В іншій си орадіти за за ь ен ш и Л . и підкинут би навіть п з… е посіядрімав — і вж я ніяк нього, але заранько ки ль ті Я вже довге лось. От як , и іт ум оз кабінетом не міг зр ін- сидів під ога, куди уж сл у й и вн ре такий травматол прибрат міг ні і проповіді ко було мене час від часу ити ход задрімати. Важ імотмушувала при ли др в ко о а, ог м й ав ти тр уяви давня ю бо і! со ан ст ад у н ном почув і рз че в ботне: а Колотнеч веселе та безтур в бу я і , го тривала дов

е! Не — Вітаю, брат бе те у н рі думав, що ст тут. ривіЯ відповів на п тання. ієш?

— Ти що, хвор аій зн — не вгавав м . йомий — Як бачиш. ш! ає — От тобі й м сно ло го в Він говори що в, чи і весело, і я ба орі почид на нас в кори увагу. нають звертати спра— А в тебе як о, йог ви? — запитав змову ро ти ес аби перев в інше русло. Богу!

— Та слава є. Я тут, Ліпше не бува овий розумієш, черг джу. Не медогляд прохо о, бо у н поспішаю, звіс четься хо відпустці, але вибрашвидше звідси тися. еі Він сів біля мен узд ро ав оч п

повчально! и треба мувати, скільк стояти ви и терпіння, аб усіх перед дверима значені кабінетів, які за у картці. тут — А останній ав ад зг хто? — раптом він. нній, — Я ж і є оста у.

— відказав йома черга?

— Довгеньк .

— запитав він людей, ок — З десят До того ж а то й більше. ймає… лікар ще не при не — Як це так: вся ури приймає? — об години, ів п з е ж він. — В йти! як прийом має арі, — В стаціон ується, кажуть, затрим Важко— відповів я. — и. зл хворого приве ша спра— Ну, то ін

нами живемо за закоо і чи заог ож Царства Б агалі над мислюємося вз Боже у тим, є Царство , може, чи нас всередині Напиа? ем н м його та во Боже сано ж: «Царст . всередині вас» я, мої ос ал зд і ен М или співслова збентеж розмовника. и не — Що, нікол це? про запитував себе я. я вс и — поцікав зніВін ще більше тився. за— А навіщо? —Коли — питав раптом. Духа о м ає м й ми при самим Божого, то тим з Його е і Царство Бож сумнівае н Я . и ам н зако Царство юся в тому, що

в Господи!», увійде , але не ес Царство Неб є волю той, хто виконуна небі. о щ , Мого Отця уть Багато хто скаж «Господи, Мені того дня: не Ім’ям и Господи, хіба м и, хіба ал ув ок ор Твоїм пр демонів не Ім’ям Твоїм о не Ім’ям ми виганяли аб твокі Твоїм чуда вели ошу Я рили?» І їм огол не знав тоді: «Я ніколивід Мене, вас… Відійдіть аконня!» хто чинить безз Все, як (Мт. 7:21-23)., слувидно, робили если, а жіння великі н устив у Господь не допасному Небеса, бо у вл законажитті не тими . ми керувалися

, як у них ва. А то знаєш льнув буває: вчора хи ні ти од зайвого, а сьог двериід п о ог й чекай світ, ма. Безбожний ий! А н брате. Безбож іті св в безбожному не ей д ніхто про лю ки про ль ті дбає. Всяк у цього себе. Князь світ і очі, і застилає людям розум. кажу.

— Ну, так, — м чи — Коли невірую т все застилає, то туу так зрозуміло, чом вони не відбувається —ожих; а знають істин Б м… чи от коли вірую застичи — Вірую м мене. тав лає? — перепи ває бу е н — Хіба такого? аєш — Ти когось м на увазі? ово — Не обов’язк Проо. н когось конкретми, вічи , аю м сто ду вжди руючі люди, за

і мене. Боже всередин ав, що м І, знаєш, не ду еменел ка та бе для те розумітарна річ є нез о вже н лою. Ти ж дав ожвавівіруючий, — п шав він. арство — Для мене Ц тарна ен Боже — не елемаю. — ід ов п річ, — від — це той Царство Боже ого ми, світ, законів як дотривіруючі, маємохіба всі, муватись. Але уха Бохто приймає Д цими жого, живуть за ами Духа законами? Дар уютьСвятого користБожого ся, а законами ється, Царства, трапля ть. Хіба просто нехтую нема таких? знав, Він чомусь не . істи що мені відповзаздаос ст ри —Х ких легідь бачив та овжуд людей, — про казав: у м то і — вав я, каже «Не кожен, хто ди, по до Мене: «Гос

овчав теж мовчав. М шуміли довго. Довкола Дощ . й дратувалися и вікна з бк и ш у ав шмаг і в кориновою силою, темно. ів дорі було нап навіть Не допомагала ка, яка електролампочшена вимиготіла, підві . соко під стелеюмаєш — Ти все ж і, — накогось на уваз н. решті сказав ві чима. Я знизив пле ачен— Це не має знься. дет ня, не про те й нам Апостол Павло сказав: ку усім без винят самих е «Випробовуйт , пізнасебе, чи ви в вірі . Хіба бе вайте самих се о Ісус щ е, ви не знаєт (2 Кор. Христос у вас...» ав. І я 13:5). Всім сказ ж саме, певен, що це тесебе, за що перевіряти и жиякими законаме, чи, вемо, а точніш аші не бува, вчинки н

ж, як стають такимисвіту. го у людей цьо , ставМоже, словамиих ми ленням до інш и схожі вже давно сталве в на тих, хто жиХіба не полоні гріха... так? б за — Знаєш, тобі — , ти кафедрою стоясказав ло се ве м рапто , що ти він. — Не знав ієш. вм так говорити е пропоЧому ніколи н відуєш? , — Проповідую сь О — я.

— відповів .А тобі проповідуюось не як ю ро за кафед не вивиходить. Слів стачає.

и в вірі, в и ч , е б е с х и м а с «Випробовуйте іба ви не знаєте самих себе. Х х и м а с е т й а в ?..» 2 Кор. 13:5 а с а в у пізн с о т с и р Х себе, що Ісус брат Я замовк, і мій

ітно У коридорі пом наЛікар пожвавішало. прийом ав н решті почи хворих. , — Ну, то вчись ав ск ле оп п брате, — мій знамене по плечу сь, слів йомий. — Вчи от зараз набирайся. А я т перуточню, хто ту мієш, зу ший. Мені, ро остап с тільки підпи то хочу і, вити у картц ось. проскочити як ство «А чи в Цар вдастьНебесне такожумав я, ся так?» — под ощові д дивлячись на ом. кн ві за потоки ло — Небо не плака  небо ридало…

1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

19

з архіву пам’яті

– а с а р к i д а л и д Всю

юди, заражені штундою штундою, спочатку залишають пияцтво та розгул, різні лайки та бійки, стають братолюбними та старанними, й тому їхній матеріальний стан збільшується щоденно. Як легко спантеличити православну жінку, яка знає життя штундистів і страждає від щоденної бійки свого п’яного чоловіка», — так парадоксально пояснював причини поширення про- і соціальне питання». Піз- виступ «Євангельський тестантизму автор статті ніше основні думки цієї спосіб життя» на Все«Штунда на Волині» у праці неодноразово зву- російській конференції «Волинських єпархіаль- чали в його проповідях євангельських християн них відомостях» за 1902 та промовах його учнів, у Ленінграді, а також на публікувалися у протес- різноманітних місцевих рік. зібраннях, де закликав Від початку євангель- тантських часописах. Зокрема 1926 року до такого: ського руху в Російській імперії, у тому числі і на І. С. Проханов виголосив українських терепромисловоснах, його провіднихристиянин т і ш л я х о м кий ьсь нгел єва ен Кож ки наголошували наа С.І. Проханов всіх сферах вин ахо дів і практичних аспектах ах повинен бути прикладом у використання християнського життя, я, особистого життя. ге, ся ати тув ґрун а инн пов ка нових методів у роботі. По-дру  Поведін які мали свідчити про ро на і ти ива до впл ові о на люб Єва нге ліє пов инн духовні зміни віруюю- на вченні Ісуса Христа, лля зуси о до Тобт і зів во. дру рст до ода сільське госп чого. Послідовниками ми Господа і до Його Слова, стиянин по- християнина-селянина повинно бути євангельського руху уху недругів… Справжній хри нципу Хрис- спрямоване на те, щоб вирощувати були переважно селяля- винен дотримуватися при а є братом кращі сільськогосподарські продукти, ни (якщо не рахувати ати тового повеління: «Людин покращувати породу худоби… осередок у Петербурзі), рзі), іншій людині». і на ти ива впл о  Будинки віруючих у селах повинн  Євангеліє повинн суспільно-політична світе, ами яни по змозі бути оточені прекрасними сад домість яких була обмебме- науку, євангельські христи досягнення раси повинні виходити вікнами у квіткові нау всі ати женою, а духовний, мо- повинні вивч ож брати ники, які милують око. Квіти потрібно ральний та економічний чний як самі, так і їх діти, а так х знань. вирощувати як усередині будинку, так і кови рівень дуже низьким.. Усе участь у поширенні нау ного у дворі. Біля будинку повинно бути місце Серед нас не повинно бути жод це спонукало видатного ного Всі також і для птахів. Всюди лад і краса — безграмотного чоловіка чи жінки. протестантського діяча, іяча, ути ось християнський спосіб життя. члени повинні намагатися здоб лідера євангельських ких ні ння зна ися  Будинки повинні бути пофарбова вищу освіту і збагачуват християн як у Російській ькій иміст нах сті на щоб и, ьор кол сіб. і в приємн ми в будь-який спо імперії, так і на світовому вому щенного  Євангеліє повинно знайти відоблися орнаменти з віршами зі Свя рівні, Івана Степановиовитв, Писання. раження і в розвитку мистец ча Проханова звернути нути рібмузика, ара,  Шлюби між християнами пот тур ера літ як их так особливу увагу на зміни міни ших пер у о бул . як ура , ьпт так и скул і ват с но здійсню хітектура, живопи морально-практичночно Євангеліє повинно впливати християн. го життя народу. 1918 бути Дві . ини люд тя  Великою турботою повинно жит чне на практи року він написав працю рацю щоб і, ост инн роч аві. доб спр вправляння у нашій риси особливо важливі у цій «Євангельські християни ияни . нях злид ри у сфе жив всі не ніхто серед нас По-перше, покращити

«Л

20

СВІЧНИК

й и к ь с н я и ось христсіб життя спо

|

1, 2012

з архіву пам’яті Провідники євангельських християн на західноукраїнських землях О. Ничипорук, М. Ничипорук, Ф. Венцкевич, Л. Шендеровський також прагнули виховати не просто високодуховних віруючих, але й гідних громадян держави, відповідальних і доброчесних у праці та побуті, сімейному і суспільному житті. Так, наприклад, на з’їзді Союзу слов’янських громад євангельських християн Польщі, що відбувся 1925 року у м. Бресті, президент Л. Шендеровський виступив із рефератом «Ставлення євангельських християн до суспільства та держави». Основна порушувана проблема реферату звучала так: «Як послужити суспільству і державі?». «Ми повинні нести народові світло, — зауважував Л. Шендеровський, — повинні показати зразок євангельського життя у всіх напрямах, а саме: обов’язково, щоб наші родини, будинки і господарства були утримувані у чистості і порядку; щоб наші поля були зорані і засіяні як приклад працьовитості і зразкового порядку, щоб наша участь у всіляких суспільних зібраннях була прикладом розумних корисних порад». Доповідач зазначав, що у випадку наділення громадськістю чи державою когось з євангельських християн керівними обов’язками, вони мають виконувати їх виключно добросовісно. «Якщо люди матимуть тверезий і світлий розум, — йшлося у рефераті, — то продуктивність різних галузей праці неабияк розвиватиметься».

1935 року в журналі «Ewangeliczny Chrze cijanin» запо-

чатковано рубрику Dzia rolniczy (Відділ сільського господарства), де публікувалися статті про те, яким має бути зразкове господарство євангельських християн, способи ефективного рільництва, приклади із життя доброчесних громадян-протестантів тощо. «Наш віруючий брат, — писав ведучий цієї рубрики Анатоль Осипов, — повинен пам’ятати, що разом із духовним відродженням мають відбутися й зовнішні зміни у господарстві, щоб його невіруючий сусід, зацікавлений гарним прикладом, навернувся до Бога і мав зразок не лише віри, але й вчинків». Часто було так, що місіонери та проповідники євангельських християн працювали не лише в духовному напрямку, а й навчали селян грамоти, правил поведінки, будівництва хлівів, створення відповідних санітарних умов, пошиття одягу, вчили носити нижню білизну тощо. Якщо моральне життя віруючих удосконалювалося, а матеріальне — набувало вищого рівня, то у громадському житті євангельські християни були досить пасивними. Це можна пояснити тим, що вони, достеменно не знаючи ставлення держави до їх течії, боялися виявляти себе, а також тим, що переважно були

малоосвіченими селянами, які просто турбувалися про благополуччя родини. У політичному житті держави пересічні євангельські християни брали мінімальну участь. Проте керівництво Союзу слов’янських громад євангельських християн спрямовувало їх виконувати свої громадянські обов’язки, одним із яких була участь у виборах. Президент Союзу у 1932 році видавав відозви, у яких закликав євангельських християн активно брати участь у виборах. У друкованому органі Союзу «Ewangeliczny Chrze cijanin» за 1935 рік опублікована замітка про вибори до сейму і сенату, де, крім роз’яснень положень про цю процедуру, містився заклик: «Усі підемо на вибори і будемо голосувати за людей, які мають довіру, щодо яких маємо впевненість, що у співпраці з урядом вони сприятимуть у майбутньому зміцненню могутності і поліпшенню добробуту громадян Речі Посполитої. Виконуй-

мо свій громадянський обов’язок». У час становлення спільнота євангельських християн намагалася прищепити своїм послідовникам найкращі риси, якими міг володіти християнин, — грамотність, працьовитість, прогресивність, активність, акуратність, вихованість, доброчесність, гідність і понад усе відповідальність. Усе це мало створити той самий християнський спосіб життя, ознаками якого стануть лад і краса, щоб кожна справа, слово віруючого в Ісуса Христа здійснювалися, «немов Господеві, а не людям!»  Ліна БОРОДИНСЬКА, кореспондент «Свічника» У дослідженні використано: 1. EwangelicznyСhreścijanin. — 1935-1936.

2. Волынские епархи аль ные ведомости.

— 1902. — №32.

3. Księgaprotokołówzposiedzeń Zarządu — KomitetuZwiązkuEwangelicznychChrześcijaniBaptystów.

4. Документи Державного архіву Рівненської області та ArchiwumAktNowychwWarszawie.

5. Проханов И.С. В Котле России. Автобиография.

1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

21

сторінка для дітей

Д

аринка не знаходила собі місця. Подумати лишень: завтра — заключний концерт обласного пісенного конкурсу, і вона братиме в ньому участь. Прийдуть вчителі, друзі, сусіди — тільки б не зганьбитися, тільки б проспівати так, щоб прискіпливе до всього журі не змогло знайти в її співі жодної фальші. Глянула на сукню, пошиту спеціально для концерту, — і мимоволі посміхнулася: вишукана, неповторна обнова. Що там казати, мама у неї — справжня майстриня: і фасон вміє підібрати, і пошиє найскладнішу річ без жодної вади. Люди завжди дивуються: як їй це вдається? Матуся ж тільки посміхається. «Секрету немає, — відповідає їм. — Просто, перш ніж братися до роботи, я щоразу молюся, Господь мені й допомагає: додає і вміння, і розуміння, як краще все зробити»… Мама таки постаралася, аби її донька мала якнайкращий вигляд. Далі все залежить від самої Даринки. Однокласники, щоправда, підбадьорюють, кажуть, що голос у неї — чудовий. Воно, може, й так, але що, коли в потрібну мить десь сфальшивить, візьме неправильну нотку…

д i в с о д й и н р а Г оорсучок будує дім, він. Б Працьовивтивуйлидукужнее спить:

— Даринко, ходи, дитино, чай пити, — озвалася з кухні мама. — Тобі сьогодні треба раніше спати лягти, щоб добре відпочити перед концертом. Завтра, сама розумієш, у тебе відповідальний день.

— Я знаю, — відповіла донька, присівши край столу. — І знаєш, чомусь мені дуже страшно.

—С Страшно? трашноо? — зздивувалася дивувалася м мама. амаа. — Цее ж чому? му? Х Хіба іба ттобі обі ввперше перше д доводиться оводиться н наа ссцену цену ходити? виходити?

к в i т Пу

— Не вперше… Але якщо не виграю, соромно буде…

— Ось ти про що… — мама, розливши чай по чашках і присунувши ближче до доньки цукор та пиріжки, присіла біля Даринки. — А ти згадай, як наш тато завжди готується до проповідей у церкві. Ти бачила колись на його лиці хвилювання?

— Ні, ніколи. Навпаки, він завжди спокійний і якийсь, так мені здається, урочистий. Але ж він — пастор, служить Богові. Це — зовсім інша річ. Тут порівнювати не можна. Татові допомагає Сам Господь.

Cторінку підготувала Світлана БЕРЕЗА

Бджілка летить – То на луг, то в сад ать, Всюди має мед зібр гощать. ри Щоб ним друзів п из, то ввись – Пташка теж то вн дивись. Вже й гніздечко є, імай – др Любий друже, не май! ей Гарний досвід пер ись На світанку підвед сь, І тихенько помолипослав Щоб Господь тобі справ. Сили для всіляких рись, Потім вже до діл бе сь: І дивись, не помилинця Від початку й до кітця. Все роби, як для О

22

СВІЧНИК

|

1, 2012

сторінка для дітей — А ти хіба не служитимеш завтра Богові? — відповіла мама. — Згадай, про що співатимеш?

— Про Христову любов. От це мене й непокоїть. Як відреагує журі? А що, коли скажуть, що репертуар невдалий? Тоді моя перемога полетить, мов птах у вирій, всі довкола сміятимуться: яка, мовляв,

о б е н ав

із тебе зірка?...

— Я тобі, Дарусю, ось що пораджу. Ти не думай про конкурс, не думай про журі, а ще менше нехай тебе хвилює твоя перемога і твоя зірковість. Все це — неважливо.

— Неважливо?! А що ж тоді важливо?

— Важливо те, що ти, як і тато наш під час проповідей, звіщатимеш людям про Божу любов. Можливо, в залі, і навіть серед членів журі, сидітимуть люди, які ще ніколи не чули про Божу любов, ти першою у своїй пісні розкажеш їм про неї. Вважай, що завтрашній виступ буде твоїм дорученням від Бога. Ось про те, як найкраще виконати це доручення, і треба думати. А зірки?... Які з нас зірки, доню? Все, що маємо, — то дарунок від Бога, і дається людині тільки для того, щоб могла краще служити Йому. Словом, коли вийдеш на сцену, співай так, як співала б для Христа. Про все інше Він потурбується Сам…. Наступного дня, коли Даринка вийшла на сцену, на її обличчі не було навіть натяку на якусь тривогу: воно сяяло спокоєм і радістю — точнісінько так, як і в тата перед проповіддю. Прозвучав музичний вступ — і в найдальші закутки залу полинув її чистий високий голос. Даринка знала, що зараз її чує Сам Господь, але страху не було, співалося просто і легко, наче хтось сторонній видобуває з грудей звуки і, мов дорогоцінні перлинки, кидає їх довкола. Коли пісня стихла, вперше глянула в зал… Люди підвелися зі своїх місць: хтось втирав сльози з очей, хтось пробирався між рядами з квітами в руках, але переважна більшість не жаліла своїх долонь для аплодисментів. Проте вражало не це — дівчинка раптом відчула, як все її єство огорнуло якесь незвичне тепло, і Любов, про яку співала в пісні, увійшла в її серце… За перемогу в конкурсі Даринку нагородили путівкою до міжнародного дитячого табору. Зрештою, ця нагорода тепер для дівчинки мало що значила (на сімейній раді вони вирішили подарувати путівку дівчинці-сироті, яка також брала участь у конкурсі, але не перемогла). Даринка, так сказав їй після концерту тато, зробила свій перший внесок для придбання найвищої нагороди — путівки в небо… 

1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

23

свідчення

І

сторія мого життя розпочалася у невеличкому селі Верхів, поблизу міста Острога. На одній із вулиць цього мальовничого села проживають мої батьки,

Ольга та Олексій, і мають вони п’ятеро діточок. Моя мама, вірна християнка, є домогосподаркою. У житті їй довелося пізнати чимало горя, пролити стільки сліз, що якби зібрати їх усі разом, то хтозна, чи знайшовся б такий посуд, який міг би їх всі вмістити. Тато також є гарною людиною — от тільки, на превеликий жаль, у спогадах мого дитинства він постає чужим і байдужим. Малим дівчатком я просто боялася, коли тато приходив додому п’яним. Звідки мені було знати, що в такий спосіб

співувала християнських пісень, які, мабуть, були розрадою для зболеного серця. Я розуміла, як їй важко, і щиро просила Господа про допомогу. Мені так хотілося, щоб мама завжди посміхалася, щоб, нарешті, висохли сльози на її очах, щоб завжди поруч із нами був той, хто подбає про тепло в домі, потурбується, щоб завжди на нашому столі було вдосталь хліба, але всі мої молитви десь зависали між небом і землею. Я втішала

А В У М Я Р П С А О М Д А И Х М Я Л Ш І Ш НА МИ МРІЄМО

Ми мріємо, малюємо казки, Стається ж все не так, як ми хотіли. Хтось мріє про авто у гаражі, А хтось — про свої ноги, щоб ходили. Хтось мріє про свій дім високо в горах, А дехто просить в Бога хоч куток. На цій землі, щоб пережити горе, Іду і я: за кроком — новий крок. Я так багато мріяти любила, І мріями тривалий час жила. Багато з мрій давно уже здійснились, Та не здійснилася лише одна. Моя сестра, по імені Марія, І досі ще не може говорить, Ходити й бігати… Я б так цього хотіла, Але, на жаль, ці мрії не збулись. В молитві я продовжую благати, Прошу, Господь, зміни її життя: Відкрий уста, щоб Тебе прославляти, І дай обітницю на вічнеє життя. (Фото і вірш Тетяни МАТВІЙЧУК)

24

СВІЧНИК

|

1, 2012

він намагався перекричати свою совість, яка йому, вочевидь, постійно докоряла. Однак потребу в батьковій допомозі ми відчували постійно. На жаль, частіше доводилося братися за всяку роботу самотужки. Скажімо, потрібно було заготовити сіно — за косу брався мій старший брат Ваня, який тільки-но п’ятий клас встиг закінчити. Солому з поля треба привезти? Це робив той же Ваня, Іринка (старша сестра), мама, а потім — і я (Соломійка на той час була ще зовсім маленькою, нездатною до важкої фізичної праці). Часто, дуже часто у моїх думках народжувалися запитання до Бога: «За що? Чому? Навіщо?» Зі сльозами на очах я просила в Нього полегшити бодай трохи наші страждання, бо несила було дивитися, як мама плакала, ховаючись десь у саду, а вночі на кухні, залишившись наодинці зі своєю бідою, ревно молилася до Бога. Перед нами, дітьми, вона завжди хотіла здаватися сильною. Частенько до пізньої ночі пекла пиріжки у печі і на-

себе думкою, що в Бога дуже багато інших молитов, тож коли дійде черга до моєї, тоді й збудеться моя мрія. Мама, щоправда, казала, що Бог присутній всюди і повсякчас, але я цього тоді не могла ніяк збагнути. Не мала я спокою і в школі. Мої однолітки насміхалися з того, що моя мама — християнка; щодня хтось ставив підніжку або ж штовхав у спину. Якось котрийсь із хлопчаків штовхнув так сильно, що я не втрималася на ногах, впала і розбила коліно. Та страшніше було не це, а інше: порвалися колготи, які були в мене єдиними (купити нові не було практично за що). Не від болю, а з відчаю я гірко заплакала. Цю ситуацію побачила з вікна свого кабінету наша директорка, вона вибігла на вулицю, покликала хлопця-розбишаку і сказала мені, що можу йому дати здачі, проте, підвівшись на ноги, я сказала, що робити цього не буду, адже Бог навчає нас прощати, а не вдаватися до помсти. Директор була вражена. Вдома я розповіла мамі про те, що сталося, і вона, пригорнувши мене до себе, похвалила за правильне рішення. Про все погане, що тільки доводилося переживати вдень, я

свідчення забувала, коли вечорами ми всі вмощувалися біля мами і слухали історії з життя християн, а потім разом молилися, і мама перед сном для нас співала. Та життя ставало щораз важчим. Якось восени завалився наш льох, і все, що ми припасли на зиму, опинилося під купою каміння. Жити довелося майже надголодь: буханець хліба ділили порівну на всіх, і цього мало вистачити на тиждень. Я свій шматочок ховала

ЛА А Д О ГО СП під подушку і відламувала по маленькому шматочку, коли дуже хотілося їсти (так само робили й інші). У ті дні наша сім’я жила практично на мізерну пенсію моєї сестрички Марії. Тридцять шість гривень (саме такою була пенсія) для нас були немалими грошима. Марія — моя молодша сестричка. Коли їй виповнилося рік і п’ять місяців, фельдшер зробила дівчинці щеплення, не звернувши уваги на загострення якоїсь хвороби. Внаслідок цього сестричка перестала ходити і говорити. Марія не реагувала ні на їжу, ні на іграшки, ні на людей. Вона стала інвалідом, і її пенсія рятувала нас від голодної смерті. Мої молитви до Бога не стихали, але нічого не змінювалося: тато продовжував пиячити, не приходив додому по кілька днів підряд. У мене почали з’являтися думки про самогубство. Хтозна, чим би все це скінчилося, якби мене не охороняла мамина молитва і Божа рука. Звісно, диявол лютував, відчуваючи, що я стану таки Божою дитиною і піду за Тим, Хто дасть мені сил вижити у тій трясовині. Брати і сестри із села Плоска почали проводити в нашому домі розбори Слова Божого, на які приходили сусіди. На жаль, мого тата поміж нас не було. Коли по вівторках (а саме тоді

збиралася наша група) він приходив додому, то йшов через другий вхід до себе в кімнату, оскільки парадним зайти соромився. Проте й зі своєї кімнати, хотів він того чи ні, змушений був слухати те, про що ми говорили. Слово Боже стверджує, що віра — від слухання. Думаю, що саме від слухання сіялося зерно віри і в серці мого тата. До того ж мама молилася за нього добрих десять літ — і, врешті-решт, тато з Божою допомогою вийшов таки на істинний шлях: покаявся, а згодом прийняв і святе за вірою водне хрещення. Відтоді у нашій сім’ї життя почало налагоджуватися. І хоч було важко, проте Дух Святий через мамин приклад вчив нас, дітей, любити і шанувати нашого татуся. Його слово стало законом для родини, а оскільки татко живе з Христом, то й закони Божі виконуються в нашому домі. Невдовзі нас із

братом батьки віддали до музичної школи: я вчилася грати на фортепіано, а брат — на гітарі. Всім серцем вдячна Богу за Його дивний шлях, який Він вибрав для мене. По закінченні школи (як музичної, так і загальноосвітньої) я вступила до Кременецького гуманітарно-педагогічного коледжу імені Т.Г.Шевченка на факультет музичного мистецтва. Перебуваючи далеко від рідного дому, сумувала за селом, за своєю сім’єю, і з цього смутку почали народжуватися вірші, які потім ставали піснями. Нині я молюся за те, щоб через мої пісні, через ті випробування, які були в моєму житті, люди зрозуміли, що Бог дає вихід із найважчих обставин у житті. Треба тільки довіритися Йому і всю надію покласти на нашого Небесного Отця. Тетяна МАТВІЙЧУК, с. Верхів Острозького р-ну

На сем іна рі буду ть и: за пр оп он ов ан і та кі ку рс к, ійчу Корн рій (Анд  Лекції духовного зростання

кий); Володимир Омельчук, Роман Курбаць одимир Вол  Директор табору (Сергій Качан, Омельчук, Олександр Ярмушко); и (Андрій Бражник);  Тренінг на збудування команд ор-початківець (Олена Медведєва, 

Координат

Ольга Мирончук);

(Ярмушко); Координатор-фахівець (Оксана Петрик війч Мат ук);  Нас тавники-початківці (Павло анюк);  Нас тавники-фахівці (Андрій Ром к, Андрій  Спортінструктор (Андрій Бражни



Черненков);



ук,

жана Дуж Рукоділля для дівчат та хлопців (Сні

Наталія Ящук, Петро Гордійчук); ак, Марина  Музика у таборі (Наталія Бурм Литвин (Нестерук).

1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

25

літературна сторінка

ЛЮДИНА БІБЛІЇ Сергій РАЧИНЕЦЬ, християнський поет і публіцист

26

СВІЧНИК

|

1, 2012

Д

орога круто пово зла вниз, пересікла долину і знову потягнулася вгору. Праворуч і ліворуч стояли селянські садиби, ховаючись від подорожніх за густими кронами дерев. Інколи кудлаті собаки кидались під ноги, і тоді Поліна відмахувалася від них довгою палицею, яку підібрала десь біля розламаного тину, як тількино вийшли з Верби. Якась жінка, що стояла поодаль, приставивши долоню над бровами, довго стежила за трьома молодими дівчатами. Згодом не втрималася від цікавості й запитала: — Бачу, ви — не тутешні… Когось шукаєте?.. Поліна глянула на молодицю, що стояла за парканом. Підійшла трохи ближче і відказала: — Ми з поїзда втекли. Німці везли на роботу. Якщо ласка ваша, не могли б ми у вас зупинитися хоча б на ніч?

— На жаль, ні. Сім’я велика, місця немає. Ви ліпше йдіть туди, нагору, у кінці Білогородки, неподалік лісу, мешкають Табачуки. То — люди від Бога. З добрим серцем. Та й не обділені достатком. І німці туди рідко наїжджають. Бояться українських повстанців. Там буде безпечніше для вас, — промовила і поволі пішла до хати. На горбку дівчатка справді побачили великий ліс.

—Д Дивись, Дивись с які кі сосни! сос — зауважила Олександра.

— У три обхвати, мабуть. Таких на Кіровоградщині немає.

— Райський куточок, — додала Клава. — Я ще такої краси не бачила… Поміж густих лип, високих смерек і білокорих беріз виднілася пляма білого будинку. На ній відсвічувалися проміння сонця, яке вже поволі сідало. А тіні на дорозі густішали. Війнуло вогкою прохолодою. Десь загавкав собака за тином. Дівчата зупинилися на мить і пішли просто на собаку. Незабаром перед очима відкрилося широке подвір’я, довкіл якого всі господарські будівлі: величезна клуня, два хліви і ще якесь велике приміщення, схоже на склад, криниця з дахом, велика ошатна хата, за якою довгими рядами тягнулися вулики. Пес загавкав ще дужче. Через хвилину вийшов середнього зросту кремезний молодий чоловік. Подорожні наблизилися. Привіталися: — Доброго здоров’я вам!.. Поліна попрохала напитися.

— А хто ж ви будете?

— Ми — з Кіровоградщини. Втекли від фріців, з поїзда.

— Ну, то — заходьте. Перепочинете трохи. А коли є бажання — переночувати можна. Бо куди ж — проти ночі?.. Троє радо зайшли. Великий грізний собака заспокоївся, потроху вгамувався і почав махати хвостом. У просторій світлиці було тихо і привітно. В сусідній кімнаті раптом почувся дитячий

літературна сторінка спів. Дзвінкий чистий голос то затихав, то знову набирав сили, вбираючи в себе натхнення і радість маленької душі.

— О, це мій семирічний Іллюшка! Хлібом не годуй, аби лиш пісня йому. Від Марії моєї передалося. Та й взагалі вся сім’я така… Поліна посміхнулася і, не приховуючи свого приємного враження, похвалила хлопчика: — А направду — ангельський голосочок. Здається, такого ще й не чула. Мабуть, від того, що несподівано з’явився хтось незнайомий, Іллюша замовк. Тільки крізь відчинене вікно доносився запах меду та свіжої вощини. Чулося, як заспокійливо і довго гуділи бджоли. Дівчата по черзі напилися води і з полегкістю зітхнули, бачачи, як господар увесь час стежить за ними.

— Очевидно, ви натомилися? А пережиття скільки! Мабуть, Божа воля була на те, щоб ви не потрапили до Німеччини, у рабську неволю. Тож сідайте, перепочиньте. А я піду пошукаю, чим вас пошанувати… За якусь хвилину Антон Табачук повернувся і приніс кілька щільників меду: — Ось, голубки мої, вгощайтеся. Що Бог послав… І всі четверо сіли до столу, накритого білою чистою скатертиною.

— Підкріпіться трохи. А потім Марія моя ще вечерю зготує… Згодом вийшли на вулицю. Високі верховіття дерев золотіли в прощальному сяєві заходу і, здавалося, бризкали золотом. До вуликів зліталися останні бджоли. Сховавшись усередину, вони тихо і розповідливо

гули. Антон познайомив гостей із дружиною, яка щойно подоїла корову і вийшла з хліва, в одній руці тримаючи повну дійницю, а в другій — трьохрічного Фаника.

— Я — хутенько! — мовила вона. — Доки ви тут порозмовляєте, познайомитеся з нашим обійстям, то я і стола накрию. Дівчата у розмові з господарем непомітно вийшли на пасіку. Вузенькою стежкою вибралися на узгір’я, звідки починалося широке узлісся, виднілися велетенські сосни. Вечірня задума тихо лягала на дерева. А вони — поволі вростали у небо. Антонові приємно було розмовляти з гостями. А живий і допитливий розум дівчат не давав спокою йому — усім цікавились, усе розпитували, ділилися своїми враженнями.

— Ну, що ж ви думаєте робити далі? — допитувався Табачук. — Бо ж настане новий день…

— Хтозна… — відповідали. — Документів при собі — ніяких. Додому — не близька дорога. Та й — небезпечна. Будь-якої миті можуть арештувати німці, щоб знову посадити на потяг. Десь тут треба шукати порятунку, — сумно мовила Поліна.

— Гадаєте, хтось прийме вас?

— Світ не без добрих людей. Може, чиєсь серце відкриється для нас.

— Воно то так, — погодився він. — Та в усьому треба покладатися найперше на Бога. Бо то — Істина, бо то — Життя.

— Але ж це — тільки слова, — засумнівалася Поліна. — Я думатиму про Бога, чисту совість,

правду Господню. Але кому це все потрібне? Хто тепер живе по правді, коли війна йде? Хто шукає її?

— У кожного живе вона — в серці. Колись настане час: прокинеться людина, а навколо — ранок, сонце сміється. І засміється людина на радощах, і пізнає свого Бога, Який притулок нам дасть. Хитрувато глянула Поліна в очі Антонові, очікуючи все-таки відповіді.

— Авжеж, дасть, — не роздумуючи довго, продовжив він.

— Повірте, ми не шукаємо легкого хліба. Ми готові важко працювати. Адже жити мусимо.

— Це — добре. Всяк шукає поживу собі. Жодна істота під Божою рукою не загине без на те Його волі.

— А все ж — скільки їх гине щодня! — спробувала заперечити співрозмовниця. — Ось погляньте: біля кожного вулика падають мертві бджоли. Хіба ж вони грішні в чомусь? Антон нічого не відповів, тільки сумно по-

сміхнувся. Навколо вже лягала м’яка сутінь. Поволі розгорялося зоряне небо. Поліна підвела голову і заглянула у безмежність Всесвіту. Пронизала на хвилину тужливим зором небесні вогні і — злякалася. Перед нею постала нескінченна загадка Вічності, яка гнітила її своєю непереможною волею. Втім, Поліна тепло і вдячно поглянула у вічі Антонові, широко посміхнулася. Той знову нічого не відповів. Тієї ночі всі троє солодко спали. Тихо співали вічну пісню бджоли. Десь далеко якісь пташині пискливі скарги капали в сутінь ночі. Таємниче шуміла липа під вікном. Вранці довго снідали. І знову — розмовляли.

— Ось що я вам скажу, мої голубки. Сподобалися ви мені й моїй дружині. Лишайтеся в нас. Знайдеться для вас тут і місце, і робота. Час покаже — як і що буде далі. І пам’ятайте: не тіло рятуйте, а — душу.

1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

27

літературна сторінка Ілля тут же схилив колінця і почав молитися.

— Ну, добре, добре, — згодилася Поліна, почувши слова його молитви у сусідній кімнаті; підійшла до нього, погладила по голівці: — Сьогодні ввечері проведемо репетицію. Побачимо, що з того вийде.

— Вийде! — зрадів хлопчик. — Ось побачите, що вийде. Бо співаєте ви утрьох гарно — я підслуховував. А дівчину в цю мить пройняло якесь дивне почуття: ніби Він, Господь, промовив устами хлопчика до неї: «Прийди — і примирись». Раптом Ілька погукала мама: — Візьми-но слоїчок меду і занеси сусідці нашій. Вона хвора, потребує ліків. Він охоче підкорився маминим словам і босими ногами полопотів по споришевій стежинці, міцно притискаючи до грудей скляну баночку. Цю, уже давно немолоду жінку, одиноку, він знав добре, бо інколи дивувала його

Ілюстрації Галини Скребньової

Така гіркота спадала на душу Ількові — гіркіша за полин. Вчора просив Поліну, Клаву й Олександру: цієї неділі на богослужінні заспівати разом псалом. А вони — навідріз відмовилися. Все говорили йому: — Слон на вуха наступив. Осоромимося тільки. Може, іншим разом?.. А Ількові — не терпілося: — Чому «іншим разом»? — допитувався.

— Бог зараз хоче, щоб ми Його славили. Нині, а не потім... — і в хлопчика враз затремтіли губи, на очі набігли сльози, бо він згадав, як його дядько Іван Ковальчук одного разу говорив на проповіді: «Молитва — це милість Бога. Бог готовий всіх слухати. А хіба ми чимось заслужили, що Сам Творець Всесвіту прихиляє до нас вухо й каже: «Якщо будуть молитися, Я — почую з неба...»

28

СВІЧНИК

|

1, 2012

тим, що їла крейду. Це не дуже подобалося Ількові. Але мама говорила: «Сусідка слабує, і їй це потрібно для здоров’я». Дітей своїх у неї не було, а тому щоразу, як тількино переступав порiг, радо зустрічала і виявляла до нього неабияку ніжність. Хлопчик любив сюди навідуватися. Будучи в гостях тут, швидко забував про її неприємно вимазані крейдою сухі долоні та білого ободка довкола в’янучих морквяного кольору губ.

— А-а, це ти, дитинко? Заходь, синочку… Сусідка подякувала за мед, трохи поскаржилася на головний біль, а потім хутенько наблизилася до скрині, витягнула звідтіля дерев’яну різьблену шкатулку, якою завжди любив гратися маленький гість. Хлопчик відразу заліз із ногами на її просторе ліжко і з нетерпінням чекав, коли із шкатулки посиплються знайомі неабиякі коштовності — шматочки різнокольорового намиста, сережки і рулончики, медальйон у формі сердечка, ланцюжки на шию, декілька потьмянілих перстеників з блискучими, мерехтливими камінцями і без них, ґудзики. А серед всього цього добра — Георгіївський хрест та ще багато чого, вартого дитячої уваги й допитливості. Перебираючи це все, відчував себе посправжньому щасливим, бо у себе вдома чогось такого подібного — не зустрічав.

— Грайся, грайся, моя дитинко, — ласкаво посміхалася господиня і тут же допомагала йому пришпилити до сорочечки оту чиюсь військову відзнаку, а сама поспішила на кухню — жувати свою крейду.

А Ількові так сподобався цей потьмянілий срібний хрест, що нишком узяв — і заховав його в кишеню. Решту зібрав назад у шкатулку — і пішов додому, ні словечка не кажучи. Він і не думав, що сусідка спохватиться за пропажею. На вулиці, під сонцем, ще раз уважно роздивився цю чудернацьку іграшку. «Де ж я зберігатиму? — подумав. — Це ж татко обов’язково запитає, де взяв. Тоді — дістанеться на горіхи...» Отож загріб руками біля клуні. І місце начебто запам’ятав: «Знайду…» Увечері таки репетиція відбулась. Ілько заспівував, а дівоче тріо підтримували його: Співай, співай, співай, співай, Для Господа співай. Хоч сумно, сестро, — співай! Хоч сумно, брате, — співай! Як тільки приспів закінчувався, Ілько знову зачинав: Я буду співати кожний час, Журби в мене нема. Христос мене від смерті спас — Щасливий з Ним щодня… Голоси звучали злагоджено, дзвінко, бадьоро. Чи не найбільше тішилася мама, яка була присутньою на репетиції. Син усе успадкував від неї: і вроду, і голос, і слух. Та й дівчата — голосисті. Мабуть, кіровоградські степи дали їм силу чи позичили. Далеко та земля, що подарувала їм життя, але й ця за рідну стане. І там, і тут вона — наша, українська. Марія втерла сльозу, тільки мовила: — Слава Богу... Служіння завтра буде — як ніколи... Гарне… Продовження читайте у наступному номері

актуально Людмила накреслити і… ввечері Фаворі і чекати Його принесли гроші, вдаючи, ЖАКУН, насилу дістатися ліжка: Другого приходу у за- що наче саме їх згубила кореспондент голова за день переван- тишних наметах. бабуся. «Свічника»

давалося б, хто ще сьогодні подає милостиню біля переходів чи церковних воріт, не знаючи, що цим, здебільшого, сприяє примноженню чиєїсь наживи? «Благодійність без розсудливості», — обурено констатую, коли бачу, як кидають гроші циганці, якій «роботодавці» дали покористуватися дитиною, приспаною сно-

З

тажена, ноги гудуть. Коли ж думати про перехожих? Навіть безглуздо переживати про чужих, коли «милостині» потребують твої домашні. Увага й турбота про них — це і є прямим обов’язком. Вартимей певно знав, що попросити у Христа грошей — не вирішить його проблеми. Він потребував цілющої милості Божої, що ладна прощати і докорінно змінювати життя. І він її отримав. Милості, яка не зійде з неба на білих крилах

Пригадала історію, яка трапилася з однією молодою християнкою. З нею в під’їзді мешкає бабуся, чоловік якої помер п’ять років тому, а через кілька років загинула і дочка зі своїм чоловіком та двома маленькими дітьми в автокатастрофі. Отож якось, повертаючись додому, жінка натрапила на оголошення на дверях під’їзду, написане від руки: «Втратила 100 гривень, хто знайде — поверніть, будь ласка, в квартиру № 76. Пенсія

Доброта і співчуття вселяють надію. Та в цьому випадку присутній хтось тринадцятий, очевидно, не мав коштів для підтримки малозабезпечених, та саме через його оголошення занедбана суспільством пенсіонерка була зігріта теплом і допомогою. Цей тринадцятий, будучи для бабусі ніким, можливо, й неусвідомлено відтворив вчинок апостола Петра: «Срібла й золота в мене нема, але що я маю, даю тобі: В Ім’я Ісуса Христа Назарянина устань та й ходи!» В Ім’я Христа, з Його си-

« Т Е, ЩО ЗРОБИЛИ ЇМ, дійним, аби не заважала працювати. Із позиції розсудливості я тривалий час трималася осторонь жебраків-алкоголіків, жебраків-інвалідів, маніпуляторів-наркоманів, лінюхів-безхатченків, вдосталь надивившись на широкий спектр такого розмаїття. Та якось наштовхнулася на слова пророка Михея: «Було тобі виявлено, о людино, чого пожадає від тебе Господь: чинити правосуддя, і милосердя любити...»

(6:8) Бездіяльність — певно, що не вихід. Покласти гривню у брудну долоню, «як для Бога», — це не все, що ми вміємо і до чого покликані. Очевидно, милосердя заради милосердя не змінить життя цієї людини. Виходить, війна за людські душі в підворіттях ведеться не за нашої участі: хтось десь нехай з ними займається, але не я. Кожнісінький день диктує низку завдань: поїхати, приїхати, пригототувати, побігти, викласти, обговорити,

ЗРОБИЛИ МЕНІ»

голуба, яка не пролунає у хмарі гучним голосом Всевишнього, а яка дотиком терпіння і любові допоможе жалюгідному гріховному серцю побачити просвітління у власних очах. Саме щира зацікавленість в істинному благополуччі ближнього і приємна, нелицемірна прихильність до інших здатна змінювати світ довкола. Ставлення щедрої доброти до інших, яка з радістю дає набагато більше, ніж потрібно по справедливості, і називається милосердям. «Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний», — нагадує Христос (Лк. 6:36). Якби це було не так важливо, як, скажімо, підготувати проповідь для тисячної аудиторії чи правильно виставити звук у залі перед недільним богослужінням, то Він би радше звелів учням залишитися на

маленька, хліба нема за що купити». У 76 квартирі проживала та бабуся. Жінка дістала з гаманця стогривневу купюру і піднялася на п’ятий поверх. Бабуся, отримавши гроші, заплакала: «Ти вже дванадцята з тих, хто приніс сьогодні гроші. Спасибі!» Молода сусідка посміхнулася і вже підійшла до ліфта, коли бабуся промовила: «Донечко, зірви оголошення з дверей, його не я писала…» Старенька стояла і плакала. Дванадцять сторонніх людей

лою, для відображення Його образу в нас кожен християнин може підіймати на ноги тих, хто впав, заблукав чи може вже несамовито волає від непосильного способу життя. Своїм часом, уважністю, винахідливістю, творчістю, своєю незухвалою поведінкою і безпосередньою участю ми інвестуємо у вічність. Служити людям і водночас не служити Богові — таке можливо. Та чи можна служити Богові, не служачи людям? 

1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

29

відділ благовістя 1991 ð³ê. Ðîçïàä Ðàäÿíñüêîãî Ñîþçó, ó äóøàõ ëþäåé — âàêóóì, ñïðàãà äî äóõîâíîñò³, ñïðè÷èíåí³ 70—ð³÷íèì ïàíóâàííÿì àòå¿çìó. Ëþäè íàòîâïàìè ïðèõîäÿòü ó öåðêâè, òèñÿ÷àìè — íà ìàñîâ³ ºâàíãåë³çàö³¿ íà ñòàä³îíàõ, âóëèöÿõ, ó ê³íîòåàòðàõ. Óñ³ ïàëàþòü áàæàííÿì îòðèìàòè Á³áë³þ òà ºâàíãåëüñüêó ë³òåðàòóðó. Äåõòî éäå ïðîñòî ç ö³êàâîñò³, àáè ïîáà÷èòè òå, ùî çàâæäè çàáîðîíÿëîñÿ. Ñàìå íîâèçíà âñüîãî, ùî â³äáóâàëîñÿ, âèêëèêàëà ó ëþäåé ï³äâèùåíèé ³íòåðåñ äî öåðêâè. ² êîëè ¿ì áóëà äîíåñåíà Áëàãà Çâ³ñòêà, áàãàòî õòî ïðèéíÿâ Õðèñòà, ñòàâøè ÷àñòèíîþ çðîñòàþ÷îãî ºâàíãåëüñüêîãî

ðóõó â Óêðà¿í³. Ñåðåä óñ³õ äåðæàâ êîëèøíüîãî Ðàäÿíñüêîãî Ñîþçó ñàìå â Óêðà¿í³ ñôîðìóâàâñÿ íàéá³ëüø ïðèéíÿòíèé êë³ìàò äëÿ ïðîïîâ³ä³, ó ðåçóëüòàò³ ÷îãî áàïòèçì ó íàø³é êðà¿í³ ñòàâ íàéá³ëüøîþ ºâàíãåëüñüêîþ äåíîì³íàö³ºþ ³ äîñÿã êóëüì³íàö³¿ ó 1999 ðîö³. Àëå ÿêùî áóòè äî ê³íöÿ â³äâåðòèìè, òî âåëèêî¿ çàñëóãè öåðêâè â öüîìó íå áóëî. ²ñòîð³ÿ òîä³ ïðàöþâàëà íà öåðêâó. Öå áóâ îñîáëèâèé Áîæèé ÷àñ, òà êîëè â³í ìèíóâ, óñå ï³øëî íà ñïàä.

— м з і л е г н а в є й и т с и б Осо

нувачують Бога.

Та відповідь слід шукати Олександр ГАВРИЛЮК, у собі. керівник «Тож ідіть, і навчіть відділу всі народи, христячи їх благовістя

умаю, що у кожного небайдужого християнина виникає цілком справедливе запитання: чому при найбільшій свободі віросповідання у світі з відрізком часу у 20 років ми сьогодні говоримо про спад? У пошуках відповіді на це запитання віруючі сьогодні розійшлися у думках. Одні говорять про брак коштів, інші — про складний час, у якому живемо. Хтось звинувачує самих невіруючих у байдужості і пасивності, мовляв, їм вже нічого нецікаво. Деякі сміливці навіть зви-

Д

30

СВІЧНИК

|

1, 2012

в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь» (Мт. 28:1920). Цей відомий уривок зі Святого Письма часто цитується у проповідях на богослужіннях, і для більшості віруючих відомий як Велике Доручення Христа. Давайте поставимо два запитання до нього.

1. До кого звернувся Христос із Великим Дорученням? Із контексту ми знаємо, що до учнів. «Одинадцять же учнів пішли в Галілею на гору… А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав…» (Мт.

н а н о к и в о д ч ю л к

28:1618). Якщо повеління стосувалося учнів, то чи стосується воно сьогодні нас? Без сумніву, так. Цікаво, що у Новому Заповіті поняття учень і християнин — тотожні. «…В Антіохії найперш християнами названо учнів» (Дiї 11:26). Тому, якщо ми сьогодні називаємо себе християнами, ми ототожнюємо себе з учнями.

2. Коли Він дав учням Велике Доручення? Згідно з Євангелієм від Марка це сталося перед самим Його вознесінням на небеса. Це була остання настанова Учителя. «Господь же Ісус, по розмові із ними, вознісся на небо, і сів по Божій правиці» (Мр.

16:19). Останні слова людини, яка відходить у віч-

ність, є найважливішими для її рідних і близьких, тому що у них зазвичай криється сутність людини. Вони звучать як підсумок життя. Промовляючи Велике Доручення перед самим вознесінням, Христос, очевидно, показав усю важливість і терміновість проголошення Євангелія. Отож виконання Великого Доручення залишається актуальним і сьогодні. Воно стосується кожного сучасного християнина, так само як і учнів у давнину, і є найважливішою справою для Церкви на землі. Та, на жаль, справа благовістя сьогодні не є цінністю усієї Церкви, кожного окремого християнина, кожного учня. Ми часто схильні уповноважити кількох людей у церкві з даром

відділ благовістя євангелістів займатися благовістям. І суть роботи зводиться до того, щоб організувати кілька євангелізаційних зібрань на рік у святкові дні, всі ж інші нерідко беруть на себе роль пасивних спостерігачів (у кращому випадку), а то й критиків. Але це не є виконанням Великого Доручення у тому

розумінні, як про це говорив Христос. Він не уповноважив тоді для благовістя лише Петра, Якова та Івана. Це стало справою життя кожного Його учня. Справа благовістя не має бути родом занять окремої групи людей у церкві або відділу при церкві. Це має стати цінністю і

справою життя кожного члена церкви. Метафорично це може нагадати ось що. Уявіть собі пожежну частину, у якій працює багато пожежників, є гарний спецодяг, обладнання для гасіння пожеж, сучасні пожежні автомобілі,

я н н е ч у р о Д о г о к и ня Вел

цистерни із сотнями тонн води. Тут працює школа підготовки молодих кадрів, курси підвищення кваліфікації, здійснюється контроль над дотриманням правил пожежної безпеки тощо. І раптом комусь приходить «геніальна» ідея: «А давайте відкриємо при пожежній частині відділ гасіння пожеж!» Здається, навіщо пожежній частині відділ гасіння пожеж, якщо сама пожежна частина для цього і призначена? Узагалі, вся помісна церква — це і є відділ благовістя. Займатися у ній благовістям не повинна вибрана група людей, яка живе цим від Різдва до Пасхи, щоб провести чергову масову євангелізацію у церкві і назвати це виконанням Великого Доручення. Це так само абсурдно звучить, якби на дверях пожежної частини ви прочитали оголошення з написом: «Гасіння пожеж

проходить двічі на рік: у січні та квітні». На одній із конференцій щодо благовістя у Рівному, точніше, сім років тому, ми провели опитування усіх учасників, метою якого було виявити найдієвіші методи

благовістя у церкві на сьогодні. Результат вразив. У графі «Особистий євангелізм» 80% опитаних (а це близько 100 людей) відмітили, що не займаються цим узагалі. Це при тому, що в анкетуванні брали участь люди, яких церква делегувала на конференцію як найактивніших у служінні. Ми сьогодні стаємо заручниками програм і проектів, живемо від свята до свята, аби провести у церкві чергову масову євангелізацію, часто не усвідомлюючи того, що найпотужнішим інструментом благовістя уже понад 2000 років залишається метод, який практикував особисто Христос і пізніше рання церква — це особистий євангелізм. Саме особистий євангелізм є ключем до виконання Великого Доручення Христа. І не масштабні і дорогі проекти сьогодні змінять статистику, а посвята кожного окремого віруючого виконанню найгіднішої справи життя — Великого Доручення. 

1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

31

відділ організації нових церков Сергій ЯБЛОЦЬКИЙ, керівник відділу організації нових церков

ерш за все, наше свідчення полягає у тому, що ми живемо згідно з Євангелієм. Можливо, ми ніколи не проповідували, стоячи у Домі молитви за кафедрою, але наше християнське життя — це аргументована проповідь про Бога і Його вічні цінності. Якщо до краю нашої вулиці, де ми проживаємо, ніхто до цього часу не знає нас як справжніх християн, чи готові ми будемо піти до справжнього краю землі? Там — інша мова, інший клімат, інша цивілізація. Поїхати на місію — це не туристична прогулянка, а справжнє випробування нашої віри і нашої посвяти проповіді Благої Вістки. Повірте, це дійсно служіння не багатьох. Якщо ви відчуваєте поклик від Господа їхати у інші країни, вам Господь відкриває належним чином Свою волю щодо вашої місії, церква вас благословляє і всіляко підтримує — їдьте, Дух Святий буде з вами. А як бути з іншими християнами, які залишаються проживати там, де вони народилися? Чи потрібні вони місіонерському служінню? Ми розуміємо, що не всі поїдуть на місію в далекі країни, та чи розуміємо, що насправді є місіонерським служінням? У нашій країні сьогодні є своя духовно мертва Самарія і духовно холодний Сибір. Знову наголошуємо, що наше життя для Христа — це місіонерство, яке починається з нашої оселі, з нашого будинку, з нашої вулиці. Апостол Павло сказав свого часу: «Бо коли я звіщаю Євангелію, то нема чим хвалитись мені, — це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Євангелію» (1 Кор. 9:16). Різними методами проголошується Блага Вістка, але головне, щоб ми її ПРОГОЛОШУВАЛИ. І проголошували силою Духа Святого. Місіонерське служіння є початковим фактором утворення і росту нових церков. У місті Трускавець у лютому 2012 року на зустрічі нашого братства щодо місіонерського служіння в Україні та за її межами перший заступник голови ВСО ЄХБ України Валерій Степанович Антонюк сказав: «Започаткування нових церков — це ДНК церкви». Просто кажучи, ДНК — це генетичний код, завдяки якому живі організми є такими, якими вони є. Кожен християнин за своєю природою є місіонером. Архітектором і Будівничим Церкви є Дух Святий. Він відроджує і сповнює силою кожного, хто увірував в Ісуса Христа, жити і служити Богу. Ми покликані з темряви у дивне Боже світло, щоб звіщати про Божі чесноти тим, хто ще перебуває в темряві. Беззаперечно, у Церкви є своє внутрішнє духовне життя, внутрішні духовні цінності і гарні традиції. Але важливо не захоплюватися такими речами, як забавляння один одного різноманіт-

П

32

СВІЧНИК

|

1, 2012

С. Олександрівка

Будете Моїм оли мова йде про місіонерів, у нашій уяві вимальовується певний стереотип: місіонери — це покликані Богом люди, які переїхали на віддалені від цивілізованого світу території. Часто місіонерське служіння ми пов’язуємо з африканським континентом або, приміром, з островами Нової Зеландії, що поблизу Австралії у Тихому океані. Насправді місіонерство — це бажання і готовність КОЖНОГО християнина свідчити про Ісуса Христа ВСЮДИ.

К

Перше зібрання в с. Верхів Острозького р-ну.

відділ організації нових церков

Сарненського р-ну.

и свiдками Із книги Дії святих апостолів ми знаємо, як Дух Святий зійшов на учнів, і, прийнявши силу, вони стали свідками Христового Євангелія в Єрусалимі, в Юдеї, в Самарії та аж до краю землі. Важливо не забувати, що наш Єрусалим, звідки ми починаємо благовістити про Ісуса Христа, — це наша сім’я, наші рідні. Тому, почавши зі свого найближчого оточення, ми маємо продовжувати свідчити про Христа своїм друзям, на своїй вулиці та у своєму місті.

Благовістя для батьків у дитячому таборі с. Хотинь Рівненського р-ну.

ними програмами, думаючи, що це і є мета служіння Церкви. Можливо, декотрі скажуть: «Наше служіння — іти на служіння». Один християнський поет з цього приводу так висловився: «Я до тебе звертаюся, церкво, / Лиш з одним із своїх бажань: Не ставай розважальним центром / Для безплідних своїх прихожан». Одних християн Бог кличе бути світлом аж до краю землі, а іншим Господь доручив невеличкий каганець світити там, де вони є. Головне, щоб ми розуміли, що наше призначення — СВІТИТИ!!! «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16). Місіонерство — це не тільки велике бажання їхати проповідувати в інші країни, а це ще прагнення звершувати духовну працю, щоб бачити нових спасенних людей у лоні церкви, де духовно ростемо ми. У домах молитви ще багато вільних стільців. Хіба ці мовчазні проповідники не нагадують нам про напрям і мету служіння? Передусім, ми маємо молитися. Молитися не за стільці, а за людей, які свого часу увірують у Господа. Яку невимовну радість примножать ці душі у церкві та на небі серед ангелів. Бог прославляється через таку працю дуже велично. Ми маємо прагнути слави для нашого Бога усім нашим єством і життям. Через багато років стало відомо, як завдяки молитві однієї сім’ї з багатоповерхового будинку увірувало в Ісуса Христа вісім сімей. Це сталося в 1990-х роках у смт Квасилів Рівненської області. Скрізь, де ми бачимо людей, це є Божа нива для праці кожного християнина. Кожен віруючий має право бути місіонером там, де його поставить Бог. Бажання і мета відділу організації нових церков — пробудити свідомість віруючих до духовної праці. Місіонерство і благовістя — це не види церковного служіння, але як спосіб і стиль життя кожного віруючого. Церква повинна бути реальною і видимою для суспільства, як місто на верховині. Перебування в Слові, в молитвах, в єдності робить церкву сильною і уважною до проблем благовістя, а пастор, служителі навчають її проповідувати життям. Нам потрібно вчитися жити з вірою у світі, який уважно спостерігає за нами, заохочуючи один одного від перших до останніх лавок звіщати про Христа. Кожен подумаймо про ті слова, що Бог промовляє через пророка Єзекіїля: «І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду і став би в виломі перед Моїм обличчям за цей Край, щоб Я не знищив його, — та Я не знайшов!» (Єз. 22:30). «Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав» (Мт. 9:37-38). Просімо ревно у молитвах, щоб знайшлися нові працівники на ниві Божій. Запитання Господа залишається сьогодні відкритим: «… Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?» (Іс. 6:8) 

1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

33

ювілеї

ЦЕРКВА — ЦЕ СІМ’Я, ДЕ НА ТЕБЕ ЧЕКАЮТЬ

Олександр Дюканов, пресвітер церкви.

Інна БАСАРАБА, кореспондент «Свічника»

житті кожного християнина є визначні події. І для кожного ця велика, значна подія є особливою. 25 грудня 2011 року церква «Преображення» м. Кузнецовськ відзначала своє 10-річчя. У святковому богослужінні брали участь служителі, члени місцевої церкви та запрошені гості. Старший пресвітер кузнецовської церкви ХВЄ Георгій Гейко побажав, аби радість спасіння і звільнення від того, ким ми були, відображалися у житті, на обличчях і у ділах; щоб ті, хто приходитиме у церкву, знаходили у ній гавань серед бурхливого світу. У програмі були представлені кілька напрямів служіння церкви. Брати із реабілітаційного центру свідчили про чуда, які Бог робив і продовжує звершувати у їх житті. Брат Антон розповів, як він власними зусиллями намагався змінити життя, залишити вживати та розповсюджувати нарко-

У

34

СВІЧНИК

|

1, 2012

тик Але без Бога був нездатним, тики. і життя ж змінювалося лише на гірше. «Життя наповнене змістом гір тільки тоді, коли воно проходить тіл із Богом. Він пам’ятає і здійснює наші мрії навіть через багато н років!» — ділився Антон своїми ро вис висновками. Процитувавши Псалом 1, брат побажав усім бути тим деревом, яке дає плід вчасно. дер На підтвердження величних чудес Бога група братів і сестер чуд із р реабілітаційного центру співала псалом «Великі та дивні діла Твої, пса Господи». Гос Пастор церкви Олександр Дюканов розповів про основні причини, чому люди відвідують їх церкву. «У цій церкві, — зауважив він, — проповідують Боже Слово, в ній чути свідчення тих, у чиєму житті працює Бог, а ще в церкві «Преображення» є простота, щира дружба і немає осуду». Молодіжний керівник церкви «Відродження» (м. Рівне) Сергій Нестерук нагадав про важливість відвідування церкви, адже Христос прийде не за місією чи християнським телеканалом, а саме за Церквою. Брали участь у служінні й учні недільної школи, прославляючи Господа дзвінким співом. Група сестер, згуртованих навколо служіння «Мами в молитві»,

також величала Бога співом та віршами. Сестра Тамара поділилася свідченням про те, як Бог знайшов її. Вона пригадала час, коли їй було дуже скрутно — жінка залишилася вдовою із двома маленькими дітьми. Тоді диявол навіть посилав думки про самогубство. Але одного разу вона почула по радіо, у передачі «Там, де чекають», слова Ісуса Христа: «Прийдіть до мене усі знеможені та обтяжені — і Я заспокою вас». Прийшовши у церкву, знайшла заспокоєння та спасіння для своєї душі і зцілення для розбитого серця. Завітав на свято і благочинний Української православної церкви отець Віталій. Він побажав братам і сестрам триматися Божої дороги, бо лише вона веде до спасіння. Закінчував святкове богослужіння заступник голови Обласного об’єднання церков ЄХБ Рівненської області Василь Басараба. Від обласного об’єднання, за традицією, була подарована Біблія у новому перекладі. Брат Василь побажав, аби церква змінювалася в образ Ісуса Христа, щоб усі, хто відвідає церкву, відчули подих Божої любові, щоб брати і сестри церкви «Преображення», маючи високу мету — життя у вічності — йшли смиренно за нашим Господом. 

ювілеї

ЦЕРКВА —

СТОВП І ПІДВАЛИНИ ПРАВДИ

грудня 2011 року церква с. Городок відзначала 20-річчя з дня відкриття Дому молитви. Члени місцевої церкви разом із гостями дякували Богові за роки життя їх церкви. Розпочавши святкове богослужіння, пресвітер церкви Володимир Свиридюк сказав, що для їхньої церкви цей день — як здійснення мрії, тому що Дім молитви переповнений. Звернувшись до присутніх, нагадав, що Бог чекає нас такими, якими ми є, а потім працює над нами. Над кожним із нас у Бога багато роботи, адже церква — це не музей святих, а лікарня для грішників. Закликавши до молитви, він запропонував церкві прославити Бога за період свободи та демократії у нашій країні. На свято були запрошені пресвітери навколишніх церков, які розпочинали своє служіння саме у Городоцькій церкві. Одним із них є пастор церкви с. Ставки Олексій Дятлик. На основі Божого Слова брат описав церкву, про яку гарно відгукуються не лише люди, а й Бог: церква, фундаментом якої є правда та істина (Слово Боже), у якій присутній Дух Святий та радість, члени якої живуть практичним християнським життям, є проповідниками Євангелія та з надією чекають приходу Ісуса Христа. Зачитавши Об’явлення 3:8: «Я знаю діла твої. Ось Я перед тобою

18

дверей не зачинив, — і їх зачинити не може ніхто. Хоч малу маєш силу, але слово Моє ти зберіг, і від Ймення Мого не відкинувся», побажав, щоб такі слова Бог міг сказати й про Городоцьку церкву. Заступник голови ООЦ ЄХБ, пресвітер Млинівської церкви Сергій Гарбузюк передав вітання від голови об’єднання Михайла Ільюка та обласної канцелярії, побажавши духовного процвітання, бути прикладом віри, любові, жертовності та служіння. Він нагадав, що Дім молитви — це не проста територія, а святе місце, де Бог повчає, докоряє, підтримує, наставляє, і хор, немов на підтвердження цих слів, співав: «Ти в церкві вчиш, і школі цій немає рівних, і вчуся ся істин я прекрасних, неземних. Бажаю ю учнем бути в ній старанним, вірним м і всім являти скрізь Твою любов в ділах ах своїх». Брат Сергій побажав, аби всі,, хто відвідує церкву в с. Городок, пам’ятав м’ятав її по ділах віри, праці любові бові та терпінні надії. Був показаний захоахоплюючий відеоролик, к, у якому навіть продемононстрували записи переходу оду зі старого в новий Дім молитви від 1991 року.у. Після відеоролика брати та сестри ділилися спогапогаВолодимир Свиридюк, пресітер церкви.

дами. Одна із сестер розповіла, що Бог відкрив їй, що на місці садку її батьків має бути побудований Дім молитви, де він зараз і розташований. Зі свідчень очевидців присутні чули про те, який великий внесок зробив пресвітер церкви 1985-1991 років брат Володимир Прилєпа, життя якого обірвалося після страшної автокатастрофи, не лише у побудування Дому молитви, а й у життя всього села. Говорили про нього як про брата, який міг і словом, і ділом підтримувати тих, хто цього потребував. Його назвали світильником, який горів і запалював інших. Пресвітер Першої рівненської церкви брат Василь Новосад наголосив, що церква має бути Віфездою, тобто домом милосердя. Завершував богослужіння пресвітер церкви с. Бронники брат Володимир Доброчинський. Він дякував братам і сестрам Городоцької церкви за те, що у 1992 році після раптового відходу у вічність брата Володимира Прилєпи саме йому довірили служіння пресвітера. Брат Володимир наголосив, що Ісус настановив кожного на певну працю, і ми маємо трудитися так, щоб своїм служінням прославити Боже ім’я і бути приємною запашністю для сслави нашого Господа. День ннародження церква відзначала, як справжня імевідзначала нинниця, — із тортом у формі «20», яким у сімейній святковій атмосфері смакували гості та атмосфе члени місцевої церкви. Тож побажаємо церкві с. Городок духовного та кількісного росту і перемагати у духовпе нній боротьбі, адже «переможець вспадкує «п все!»  все Інна БАСАРАБА, кор кореспондент «Свічника»

1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

35

відділ молодіжного служіння з 18 по 21 січня відбувся VI з’їзд керівників молоді церков Рівненської області. Для 53 умолодіжних лідерів, багато з яких приїхало з дружинами та дітьми, загальним заохочувальним та підбадьорливим гаслом був уривок зі Священного Писання — Дії святих апостолів ів 16:15: «А Церкви зміцнювались в вірі і щоденно зростали кількістю». Була визначена мета та 2012 року: Христос більше... Віра більша... Зріст більший... У період першоапостольської церкви число людей, які приймали Христове відкуплення, я, зростало з дня в день. Говорячи про наш час, Україна такою тенденцією порадіти не може. е. Кількість віруючих із року в рік не лише не зростає, а й помітно зменшується. З 110 церковв Рівненщини за 2011 рік лише у 56 відбулося хрещення. У чому ж річ і як змінити ситуацію,, адже Христос учора, сьогодні і навіки Той Самий?! Ось ці та інші питання були порушені на з’їзді, адже для християнина, покликаногоо «піти і звістити всі народи» вони одні з найважливіших. Що потрібно і як зробити так, щоб у житті молодіжних лідерів, а відтак і в їхніх церквах був Христос більше, більша віра, більшийй зріст?! Відірвані від повсякденних питань, проблем, роботи та домашньої метушні молоді ді люди протягом майже чотирьох днів перебували в особливих роздумах про власне життя тя та служіння, а також ділилися досвідом, будували спільні плани та обговорювали стратегіїї і тенденції досягнення невіруючих людей у 2012 році.

І

… Е Ш Ь Л І Б С О Т С И ХР ВІРА БІ кіівв VI з’їїзд керііввни ої Ріівненськ

18 січня відбувся заїзд на базі відпочинку «Берізка», що в Олександрії. І вже о 20:30 молодь мала змогу спільно поклонятися великому та сильному Господу та відкривати свої серця для розуміння істини — Христос більше. Думками на вечірньому спілкуванні ділився пастор церкви «Благодать» міста Рівне Андрій Корнійчук.

19 січня розпочалося з особистого спілкування з Небесним Батьком. А після сніданку та спільного прославлення присутні мали можливість відвідати надзвичайно корисні та актуальні семінари. Наприклад, до сімейних пар пастор Андрій Корнійчук звернувся з промовою стосовно оновлення взаємин із Богом у сім’ї, оновлення в служінні та обобистихстосунках. З неодруженими лідерами Володимир Говрилюк, пастор рівненської

36

СВІЧНИК

|

1, 2012

Юлія Котяй: «Надзвичайно важливі, хоча водночас відомі всім істини, нагадав брат Андрій. Хоча люди в шлюбі є одним цілим, стосунки з Богом кожен будує індивідуально. Саме тому оновлення стосунків із Небесним Отцем — процес особистий. А міцні взаємини з Богом укріплюють і сімейні узи. Так, досить важливо цікавитися молитовним життям один одного, підтримувати та заохочувати до молитви. Духовне партнерство у чоловіка і дружини буде тоді, коли між ними існує дружба, коли питання фізичного та побутового рівня вирішені та узгоджені. Ніщо так не об’єднує подружжя, як спільне служіння — дружба та спілкування з іншими невіруючими парами… Тамара Цимбаліста: «Для мене в ці дні взагалі відбулася певна зупинка, де я роздумувала та аналізувала своє життя. Це схоже на стоп-пункт, де я зрозуміла, наскільки важливо жити для інших, брати участь у житті інших сімей. Оновлення в сім’ї не буде без мого власного оновлення, без моєї святості. Дуже важливо мати дружні стосунки в сім’ї, а також переживати за плани та бачення, в яких бере участь мій чоловік, бути вірною у його підтримці та посвяті».

церкви «Спасіння», роздумував про оновлення стосунків із Богом, оновлення в служінні та оновлення в чистоті. По закінченні семінару молодіжні лідери провели невеличкі турніри з флорболу, після чого обговорювали плани молодіжного служіння в області та по регіонах. На вечірньому спілкуванні пастор рівненської церкви «Воскресіння» Руслан Фомічов поставив запитання: «Чи здатна людина любити і хто така людина насправді?» Відповідь підштовхнула присутніх на аналіз свого серця — людина здатна любити лише себе. Та коли її цінністю стає Бог, у серці народжується любов, яка володіє і керує її життям.

20 січня молодь роздумувала над не менш важливою частиною визначеної мети на 2012 рік — більший зріст. У цьому їй допоміг керівник відділу благовістя ВСО ЄХБ України Станіслав Грунтковський, який протягом трьох семінарів говорив про стратегію примноження. Відкривши цілі ЄХБ до 2020 року, брат Станіслав підбадьорив присутніх власним досвідом про те, як неможливе з волі

відділ молодіжного служіння Господа стає можливим. А в кінці залишив ддля церков такі важливі поради:  Бути сім’єю, а не залишатися в спільноті.  Будувати взаємини, а не проекти.  Проповідувати Євангеліє, а не загальнолюдські цінності.  Вести людей до близьких взаємин із Богом, а не до виконання правил, ттрадицій.  Служити потребам суспільства.  Запропонувати молоді служити Богові, а не просто займатися їхньою ддіяльністю.  Молитися! Молитися! Молитися! Презентацію проекту «Дорожче за кубок» провів відповідальний за євангелізацію під час

«Євро-2012», м. Київ, Андрій Письменюк, проінформувавши молодь про різні методи євангелізації різноманітними спортивними акціями та турнірами, а також стратегію досягнення невіруючих людей під час Євро-2012. Він заохотив молодь взяти активну участь під час Євро — адже це прекрасна нагода, яку дарує Сам Господь, — звістити людям Євангеліє.

Андрій: «Цьогорічний з’їзд мені набагато кращий, ніж минулий — це перше. Друге — це те, що мені особливо сподобалися семінари, особливо Руслана Фомічова та Володимира Гаврилюка. І коли б у мене був син, якого ще зараз немає, я посадив би його і сказав: «Синку, я хочу поділитися з тобою своєю мрією — я хочу, щоб ти в майбутньому вів молодіжну групу «Нове життя». Роман (с. Плоска): «Мені дуже сподобалася духовна частина — вона була сильна. Істини, які особливо запали в душу, я записав. А в загальному — дуже гарна атмосфера, класний настрій. Дуже дякую за

… А Ш Ь Л І … Й И Ш Ь Л І Б Т С І Р З молоді церков області

Богдан Ярмушко: «Перед тим як одягнути Господню зброю та броню (Еф. 6:10), потрібно зняти з себе старі облаштунки — очиститися. В процесі очищення ми часто каємося та бережемо себе від серйозних великих гріхів, а не зважаємо на безліч маленьких, на наш погляд, ідолів, які давно заполонили серце. Важливим моментом для християнина є пізнання Бога. Це не просто зустріч із Ним, а пережиті моменти, коли ми пізнаємо саму сутність Бога. В Петра було дві зустрічі з Христом. Після першої (Ів. 1:40-42) його життя суттєво не змінилося. Та коли він зустрів Ісуса вдруге (Лк. 5:1-11) і за Його словом закинув невода в озеро, він пізнав Христа. Для того щоб пізнаваити певні дії». ти Бога, потрібно робити Юлія Руда: «Господь подь знову нагадав мені, що є передумовою думовою моїх перемог. Це одяг, який він приготував для того, щоб ми були воїнами-переможцями. цями. Та перед тим, як викорисористати Божі облаштунтунки, необхідно відкинути ути старий одяг — нашу внутрішню гріховну природу, оду, котра хоче йти за своїми їми бажаннями і жити за законами світу».

Історичний момент відбувся ввечері 20 січня. Вперше у Рівненській області відбулася святкова вечеря пасторів помісних церков та молодіжних лідерів. У домашній неформальній атмосфері молоді люди мали змогу розділити святковий стіл зі своїми старшими наставниками. Під час святкової зустрічі лунали побажання та слова настанови від братів-пасторів, які наголошували на особистій святості та важливості перейняття досвіду старших.

21 січня відбулося закриття молодіжного з’їзду. Обласний молодіжний керівник Роман Курбацький дякував Господу і команді, яка взяла важливу участь у підго підготовці конференції. Були вр вручені подяки та подарунк подарунки на згадку про з’їзд. Присутні ділилися своїми св враженнями.  Світлана ВОР ВОРОНА, кореспон кореспондент «Свіч «Свічника»

цю конференцію, насамперед, Богові, а також Романові Курбацькому та його команді. Вони роблять важливу працю». Олег (смт Квасилів): «Коли ми були на спорті — я реально бачив між нами Бога. Хтось із братів діставав клюшкою в ніс, комусь топтали ноги, але між усіма була любов та взаєморозуміння». Денис: «Дорога молодь, дуже вам дякую, тому що такі заходи дійсно запалюють. Слава Богові, що молодь виходить із церков зі своїми підручними засобами і використовує всі можливості — музику, Інтернет, Євро-2012, щоб благовістити та спасати людей, незважаючи на те, що кажуть інші». Сергій: «Дякую Господу й організаторам за цей прекрасний час, який ми всі могли провести далеко від своїх повсякденних турбот. Такі зустрічі є надзвичайно важливі, бо ми об’єднуємося, стаємо ріднішими, ми ділимося досвідом і дізнаємося щось нове, будуємо спільні плани та вимальовуємо спосіб їх втілення. Ми разом сильні, бо ми — Церква».

4, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

37

ювілеї

10 рокiв РІВНЕНСЬКІЙ ЦЕРКВІ «БЛАГОДАТЬ» Юлія БЕРЕЗА, кореспондент «Свічника»

осподня дорога... Така незвична й особлива в кожного з нас. Сповнена своїми радощами й печалями, благословіннями й випробуваннями. Господня дорога — це той шлях, де ми пізнаємо характер Бога, вчимося в Нього жити і бути світлом для тих, хто ще не пізнав Істини. У кожного — своя дорога, особлива, несхожа з іншими. Має такий благословенний шлях і рівненська церква «Благодать», яка напровесні святкувала 10-ту річницю свого служіння Господу.

3 березня 2012 року було проведено святкове богослужіння церкви «Благодать» та її дочірніх церков: «Життя» та «Воскресіння». Всі зібралися того вечора разом, аби прославити Боже Ім’я, нагадати кожному про Його величні діла в житті цієї церкви. Ведучими святкового богослужіння були Андрій Барашивець (рівненська церква «Благодать») та пастор церкви «Благодать» Андрій Корнійчук. Після спільного прославлення Господа в піснях та молитвах слово мали ровесники церкви «Благодать» — Веніамін

Г

38

СВІЧНИК

|

1, 2012

Турчак та Анна Корнійчук, які у цікавому діалозі розповіли про те, яким бачать життя своєї ровесниці-церкви. У формі фотопрезентації та відеофільму всі мали змогу пригадати той шлях, яким Господь вів «Благодать» з того часу, як Він покликав служителів на цю працю, і аж до сьогодні. Згадували багато: перші зібрання, перші групи, перший табір і, звісно ж, головне — перші покаяння. Адже найперше призначення Церкви — показувати шлях до Господа тим, хто ще не пізнав Його. Саме про зустріч з Христом, яка змінила все життя, подарувала надію та радість, розповідали Василь та Олена Острі, Сніжана Охота, Олександр Муляр, Олег Грязькін. Це — люди, які пізнали Господа саме тут, в церкві «Благодать». Після яскравих свідчень і молитви прославлення Господа всі мали гарну нагоду поспілкуватися один з одним за кавою та чаєм, адже того вечора зійшлося багато людей, життя яких так чи інакше пов’язано з церквою «Благодать», — тому спільних тем вистачало! Згодом дочірні церкви «Благодаті» могли поділитися тим, як Господь працює в їхньому житті, як приводить до Себе та змінює людей, як благословляє та яким шляхом веде. Пастори церков приві-

тали «іменинницю» з ювілеєм. Зокрема пастор церкви «Воскресіння» Олег Бешта побажав кожному бути мужнім та сильним, наслідуючи Ісуса Навина, а також жити так, як Петро, поруч з яким зцілюються душі. Пастор церкви «Життя» Руслан Фомічов, привітавши церкву «Благодать» зі святом, зичив усім славити Христа своїм життям, вчинками та думками. Із заключним вітальним словом звернувся до присутніх пастор київської дочірньої церкви «Благодать» Володимир Омельчук, який 10 років тому також брав участь в організації рівненської «Благодаті». Він побажав кожному «шукати найперше Царства Божого», як записано в Євангелію від Матвія 6:33. Після молитви подяки Богу за цей благословенний 10-річний шлях усім присутнім були подаровані сувеніри,

які нагадуватимуть про те, як Господь діяв і діє в церкві «Благодать». Це святкове богослужіння підбадьорило всіх, адже ми ще раз пригадали й пересвідчилися, Який прекрасний наш Господь і які чудесні Його діла! Святкування 10-ліття церкви «Благодать» тривало впродовж двох днів. У неділю, 4 березня, на ранковому святковому богослужінні, за участю пресвітера 1-ої Рівненської церкви Володимира Бахура було звершене Причастя. Усі ті, хто брав участь у Вечері Господній, дякували у своїх молитвах Богові за жертву Ісуса Христа, Основоположника Церкви, Котрий віддав Себе на хрест, аби ми мали життя вічне. 

біблійний коледж

«ТІЛЬКИ ПИСАННЯ» ЧИ НЕ ТІЛЬКИ?

березня 2012 року на базі Рівненського біблійного коледжу відбулася Третя конференція церковних бібліотекарів Західної України. Участь у заході взяло близько 50 братів і сестер, які піклуються про бібліотечне служіння у церквах ЄХБ Рівненської, Львівської та Волинської областей. Учасники мали можливість послухати лекції директора видавництва «Смірна» у Черкасах Станіслава Каспрова. Зауважимо, що саме з його ініціативи багато книг іноземних авторів почали виходити саме українською мовою. Крім того, видавництво стимулює розповсюдження саме української книги, встановлюючи на неї нижчу ціну. Станіслав Каспров у своїх виступах дав відповіді на два важливих для бібліотекаря запитання: як зацікавити читанням більшість членів церкви і як не нашкодити книгою. Виявляється віруючих читачів умовно можна поділити на п’ять груп: 1. Ті, хто особливий акцент ставить на молитву: для них потрібні книги про емоційний, суб’єктивний досвід інших віруючих, книги, які надихали б до молитви, вчили молитися.

2. Ті, хто зосереджує особливу увагу на достеменному вивченні Біблії: вони потребують довідкової літератури, наукових книг.

3. Ті, що віддають перевагу доброчинності: читають книги про місіонерів, потребують практичних порад у здійсненні благодійності.

4. Ті, що зосереджують свою увагу на міжособистісних стосунках, є за покликанням душеопікунами: для них потрібні книги, які б допомогли не зробити з малої групи клуб за інтересами, книги, матеріали, програми, які б скеровували їх у роботі з іншими.

5. Ті, що досягли пізнання істини, але перебувають у пошуках, хочуть знати більше, ніж прийнято. Це переважно молодь.

З

Водночас, зауважив лектор, треба еба не забувати про такі важливі категорії орії читачів, як невіруючі і діти. Адже сьогодні дні найбільше читають саме дитячу книгу.у. Щоб допомогти бібліотекарям забезпечити свої книгозбірні корисними для церкви книгами, Станіслав Каспров порадив низку видавництв, на які можна було орієнтуватися у виборі літератури. Серед них: «Христианское просвещение», «Богомыслие», «Маджуга», «Христианская заря», «Смірна». Корисні книги про сімейні стосунки видає «Свічадо». Окрім того, видавництво «Смірна» презентувало учасникам конференції три путівки на екскурсію до видавництва, безкоштовну підписку на журнали «Християнська сім’я» і «Джерельце», акції та знижки для придбання друкованої продукції, а також книги у подарунок кожному бібліотекарю. Для поповнення церковної бібліотеки всі учасники безкоштовно отримали по 10 кілограмів книг від друкарні «Християнське життя». Однак, як виявляється, у багатьох євангельсько-баптистських церквах бібліотечного служіння немає, оскільки існує неправильне розуміння Лютерової тези «Тільки Писання», тобто читати потрібно лише Біблію. Ми поцікавилися у голови Асоціації бібліотекарів Західної України Василя Басараби, що б можна було відповісти на таку позицію: — Це вже загальновідома думка: людина, яка хоче розвиватися духовно, повинна читати допоміжну літературу. Навіщо ж винаходити велосипед? Читання духовної літератури необхідне кожному з нас так само, як і навчання. Звичайно, Бог багато відкриває і просто через вивчення Біблії, але коли проповідник послуговується ще якоюсь додатковою літературою під час підготовки до проповіді, це одразу ж відчувається. Проблема в тому, що молоді читати лінуються, а старші не мають часу на це. Ліна БОРОДИНСЬКА, кореспондент «Свічника»

Б

Станіслав Каспров

іібліотека іб ліот лі от тека ду ддуже же вважлива ажли аж лива ва ддля ля ццеркви. еркви ер Ми починали з того, що люди самі принесли книги. А потім на книгозбірню почала виділяти гроші вже церква. Упродовж чотирьох років існування наша бібліотека почала нараховувати понад три тисяч книг. Маємо близько 230 читачів, половина з яких користується бібліотекою постійно. Читачі самі ж і радять один одному, що можна було б почитати, а до мене приходять тільки перереєструвати книгу з однієї картки в іншу. 22 квітня ми будемо відзначати День бібліотеки, до якого приурочуємо ярмарок книг. Любов ШУПАВСЬКА, бібліотекар церкви ЄХБ м. Львів

З

вичайно, книга робить тільки позитивний вплив на людину. У нашій церкві велика бібліотека. Але найбільше наших читачів цікавлять духовно-художні твори. До бібліотеки приходить багато дітей. Щоправда, раніше читали більше. Напевно, це пов’язано з тим, що багато інформації можна знайти в Інтернеті. Володимир СТЕЦЮК, бібліотекар церкви ЄХБ с. Колоденка

У

нашій церкві на основі бібліотечного служіння заснувалася жіноча група з вивчення Біблії. А коли бібліотеку почали відвідувати проповідники, це одразу ж позитивно відобразилося на їх проповідях. Багато людей у церкві жертвують гроші на розвиток цього служіння. От тільки хотілося б, аби приміщення для бібліотеки було кращим і доступнішим, особливо для старших. Ірина РЕВКО, бібліотекар церкви ЄХБ с. Пісників 1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

39

відділ молодіжного служіння ристос більше… Віра більша… Зріст більший…» — таке гасло обрала молодь України на 2012 рік. Саме під цією назвою і пройшов черговий конгрес молоді Рівненщини, який, за традицією, відбувся у МПК «Текстильник» 24 березня 2012 року. Обласний конгрес — не лише можливість для молоді зустрітися, поспілкуватися, провести гарно час, але, насамперед, як зауважили ведучі Володимир Гаврилюк та Тарас Яремчук, нагода поговорити про Найвищу Цінність, яка приводить до розуміння, до зрушення в нашому житті — про Ісуса Христа. А також дізнатися про те, що необхідно робити, щоб нові люди приходили в церкву і щоб було більше зросту. Після єднання з Богом у прославленні з вітальним словом до присутніх звернувся заступник голо-

«Х

ви ООЦ ЄХБ Василь Захарович Басараба. Зосередивши увагу саме на вірі, Василь Захарович сказав, що людина, яка зростає у вірі, стає ближчою до Бога

40

СВІЧНИК

|

1, 2012

КОНГРЕС МОЛОДІ Р і отримує благословіння, а також нагадав, що зі зростом віри зростають й випробування. Взявши за приклад життя біблійних героїв Даниїла, Мойсея та Йосипа, він побажав молоді завжди бачити перед собою невидимого Бога, спрямовуючи свій погляд віри на Христа. Насиченою була музична частина конгресу. Запросили гурт «Меоріт» (м. Луцьк) та відомого рівненського християнського співака Віктора Шатецького, який одну із пісень заспівав разом зі своєю донькою Даною. Він сказав, що важливо пізнавати Христа, Його сутність, тому що без цієї умови неможливо втілити у життя гасло конгресу. Обласний керівник молоді Роман Курбацький побажав, аби Дух Божий так діяв у церквах, щоб не ми шукали людей, а вони шукали нас. Під час конгресу була представлена команда братів і сестер Рівненської області, яка влітку поїде служити діткам в таборах Таджикистану. Пресвітер луцької церкви «Голгофа» Олександр Савич досягнув сердець молоді євангельською історією про десятьох прокажених, які отримали милість та благодать від Бога. Особливий наголос був зроблений на тому, що хворі отримали зцілення лише після того, як, повіривши у

24 березня 2012 року

слова Ісуса, пішли показатися священику. Отож віра завжди підкріплюється дією. Іншим важливим аспектом цієї історії є вдячність одного самарянина. Усвідомивши, що він не заслуговував милості, «гучним голосом славив Бога» (Лк. 17:16). Брат Саша запропонував молоді переглянути своє життя і поставити собі запитання, чи таке прославлення має місце у нашому житті, чи, можливо, ми настільки захоплюємося благословіннями, що забуваємо про Того, від Кого їх отримуємо?.. Він наголосив на важливості зупинки з метою провести час наодинці з Богом, щоб мати можливість згадати та оцінити те, що незаслужено маємо від Бога. Друга частина конгресу, ведучими якої були Віталій Міщук (церква «Надія» адія» м.Рівне) та Олег Цимбалістий лістий (церква «Спасіння» м. Острог) строг) розпочалася хвалою Богу огу та відеороликом про стан церков ерков ХХІ століття. У проповіді пресвітерр рівненської церкви «Преобраображення» Олександр Гаврилюк рилюк проаналізував успіх та причину зросту церков періоду ріоду І століття, коли «Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно денно зростали кількістю» (Дії 16:5). Благовістя стало ключовим, им, повсякденним правилом ом життя учнів після вознеесіння Ісуса. Ціллю Церквии було спілкування, про-славлення та розповідь оточуючим про велич Бога. Вони вміли побачити кризу в людей, ішли на допомогу і саме черезз такий особистий контактт показували їм Христа. Для ля зросту Церкві ХХІ століття іття необхідно взяти приклад лад у

Церкви І століття, адже у наш час поклоніння Богу стало релігією і формальністю, а євангелізм полягає, швидше, у масових заходах, ніж у благовісті «від серця до серця». На закінчення конгресу президент Рівненського відділення Міжнародної християнської місії «Гедеон» Олександр Вакулін запропонував молоді взяти Новий Заповіт із метою подарувати тому, у кого його немає. Протягом майже цілого дня молодь Рівненської області вчилася, як зміцнювати віру, покращувати стосунки із нашим Господом, зростати у пізнанні Бога та служінні Йому. Побажаймо їм мати силу Святого Духа для того, щоб, дивлячись на наше життя, люди самі шукали Бога і від цього зростала б кількість спасенних. Інна БАСАРАБА, кореспондент «Свічника»

відділ молодіжного служіння

ІВНЕНЩИНИ

ьогодні на конгресі мене найбільше вразила проповідь пастора Олександра Савича. Він говорив давно відомі мені істини, а були відчуття, ніби чую це вперше, і на серці була така радість, що Бог виявив до мене Свою милість і благодать, і тепер я — Його дитя!»

«С

Ірина ЗАЛЕВСЬКА, церква с. Городище (Рівненський р-н)

собисто для мене Бог під час конгресу відкрив, від дкрив, що в моєму житті потрібно пот трібно більше Христа, щоб через чер рез мою ю віру зріст людей, які довкола, дов вкола, був набагато більший в пізнанні пізнаннні Христа».

«О

Паавло Столярчук, Павло ц рккваа с. це с. Жобрин церква (Рівненський ий рр-н) -нн)

ьоогодні Господь говоьогодні рив рри ив до мене, що значить читть — ббільше ільше віри. Це саме те, що щ хо хотілося отілося почути, адже дуже дуж же пра прагну агну більше твердості т зміцнення в та

«С

духовному житті. Всі ми знаємо, що наша віра перевіряється під впливом світу, серед якого ми живемо. І чим більше і сильніше випробування, тим глибшою стає моя віра. Господь просто нагадав мені життя Даниїла і його незалежну від обставин віру. Він був спокійним та впевненим у своєму Бозі. Бог Даниїла і мій Бог, Який незмінно живий і подасть Свою силу вчасно для проходження всіх випробувань. Хай Господь допоможе непохитно триматись і надіятися на Невидимого, але Всюдисущого Бога. Влучними для мене були слова: «Людина віри бачить перед собою Великого Бога!»

дне слово від Бога цінніше за тисячі людських слів» — так розпочалася проповідь пастора Олександра Савича, і дійсно Господь промовив до мене через цього брата. Ми настільки буваємо захоплені Божими благословіннями, що забуваємо, Хто їх нам дав, і перестаємо шукати Його лиця, спілкування з Ним. Але якщо ми повертаємося подякувати, як один із десяти зцілених прокажених, то Господь благословляє ще більше, і не тільки зовнішніми, а й духовними благословіннями. «Христос більше — я менше!» — те, в чому хочеться зростати!»

«О

Наталія Качановська, церква «Життя» (м. Рівне)

а цьому конгресі Бог для мене відкрив, що без Нього справжнього щастя не буває. Були часи, коли я думав, що коли придбаю річ, яку хочу, або матиму певні досягнення в житті, то тоді заспокоюся і буду щасливий. Але минав час, здійснювалися мрії, але справжнього щастя вони не приносили, тільки тимчасове. Згодом Бог мені відкривав джерело щастя і Марина Бабчанік, рівненська церква «Благодать» завдяки особистим свідченням учасників конгресу Бог ще раз ри іістини, які Бог мені нагадав, що наші земні мені відкрив під час досягнення є тимчасовими, конгресу: лише в Ісусі Христі істинна 1. Ніякий кубок не дасть того, радість, мир і спокій». що дає Ісус, — миру в душі. Тарас Шостуха, церква 2. Присутність Бога в нашому с. Пісників (Млинівський р-н) житті — завдаток успіху та устрічі з Богом завжди благословіння. є величними у моєму 3. Молитва для християнина житті. Ці зустрічі відкривають повинна бути принципом мені характер мого Господа. життя». Я знаю, що мій Бог праКоля Костюкевич, церква с. Ставрів (Млинівський р-н) ведний, і не бажає мати

чогось спільного з гріхом. До конгресу, невеликий період часу, у мене не було миру і спокою на серці через те, що я образила Господа деякими своїми вчинками, словами і думками. На перший погляд це речі, які не є дуже поганими. Для мене це не було простими речами, це дуже гнітило моє серце, бо я знала що будь-який мій непослух завдає болю моєму Господу. Звісно, що я попросила пробачення в Нього відразу і почала очікувати на праведного Господа. Я дуже боюся втратити присутність мого Господа і вже готувалася до цього, адже я розумію, що гріх віддаляє мене від Бога.

«Н

«Т

«З

На конгресі я двічі почула, що Він мене любить. Я розуміла це розумом, але серцем не могла відразу прийняти, бо мої думки були спрямовані на покарання. Коли я почула це втретє — це була дивовижна зустріч із Ним. Господь Своєю любов'ю пробачив мені ті моменти, які пригнічували мене. На конгресі я пережила Бога, у Якого на меті не покарати, а допомогти мені пізнати справжню Його любов, ту любов, яка витримала Голгофу і перемогла мій гріх». Крістіна Гончарук, церква «Спасіння» (м. Рівне)

1, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

41

новини В І ТА Є М О

з 80-річчям!

ОЛЕКСАНДРА ШЕВЧУКА

з 50-річчям! ВІТАЛІЯ НАЗАРЧУКА

із 60-річчям!

БОРИСА ВОЙЦЕХОВСЬКОГО

диякона церкви с. Пісників, відповідального за служіння в с. Довгошиї Млинівського району

пастора церкви с. Плоска пастора церкви с. Новоставці Дубенського району Гощанського району «А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, — Він і вчинить оте!» (1 Сол. 5:23-24).

FGFGFGFGFGFGFGFGFGFGFGFG В І ТА Є М О з Р У К О П О К Л А Д Е Н Н Я М на дияконське служіння у

ВІКТОРА ПАСТУШКА ВАЛЕРІЯ ШИРОКОВА АНАТОЛІЯ ЛІСОВСЬКОГО

ВАСИЛЯ КОЛЯДИЧА МИКОЛУ КОТЯЯ

Урочисте богослужіння з цієї нагоди Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 18 березня 2012 року відбулося 22 січня 2012 року в церкві с. Малево в церкві м. Березне. Демидівського району. Рукопокладення звершили заст. голови Рукопокладення звершили заст. ООЦ ЄХБ Рівненської області, пастор Андрій Ярмушко голови ООЦ ЄХБ Рівненської області, та пастор місцевої церкви Григорій Бортманський. пастор Василь Басараба та пастор місцевої церкви В’ячеслав Хорошенко.

ПЕТРА ДЯТЛИКА

Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 11 березня 2012 року в церкві с. Ставки Рівненського району. Рукопокладення звершили перший заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області, пастор Володимир Нестерук та пастор місцевої церкви Олексій Дятлик

ПЕТРА ФЕДЮКЕВИЧА

Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 11 березня 2012 року в церкві с. Красносілля Гощанського району. Рукопокладення звершили пастор Першої рівненської церкви Олександр Приходько та пастор місцевої церкви Володимир Андрушенко. Бажаємо братам духовного зростання, небесного натхнення, непохитної віри, міцної надії та щирої любові! Служіть безстрашно Богові «…у святості й праведності перед Ним по всі дні життя…» (Лк. 1:74-75).

42

СВІЧНИК

|

1, 2012

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ «СВІЧНИКА»!

Щиро дякуємо Вам за Ваші відгуки, запитання і побажання, які надходять до редакції. Надсилайте і надалі свої листи, зауваження, пропозиції та свідчення. Діліться особистими враженнями, думками та досвідом. Лише завдяки спільним зусиллям ми зможемо зробити наш журнал цікавішим.

Наша адреса: редакція «Свічника», вул. Дворецька, 41, м. Рівне 33001 Електронна пошта: shevchuk_luda@mail.ru Тел. (0362) 63-34-11; 22-44-81

Тема наступного числа журналу: «Не занепадайте духом»

Я Н Н А В У СВЯТК и в к р е ц 10-річчя

а т к ь с в о ц е в м. Кузн литви

о м у м о Д к 20-річчя о д о р о Г . с

Е. Ш Ь Л І Б С О Т С И Р Х . А Ш Ь Л І ВІРА Б … Й И Ш Ь Л І Б Т С І Р З

VI з’їзд керівників молоді церков Рівненської області 18—21 січня 2012 року