Svichnyk 1-2016

ДУХОВНО ЗБУДОВУЮЧИЙ ЖУРНАЛ

ОБЛАСНЕ ОБ’ЄДНАННЯ Д ЦЕРКОВ Ц ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ №1 (71),

2016

20-літній шлях видання християнського журналу «Свічник»

СИЛА СЛОВА

В

ітаю усіх читачів, редколегію, жертводавців та тих, хто усіляко підтримує часопис «Свічник» упродовж часу становлення та зростання, із 20-річним ювілеєм видання! «Будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!»

(1Кор. 15:58).

Щиро бажаю усім Вам натхнення, творчості, посвяти та подальшого стрімкого розвитку! Нехай Ваше видання і надалі сприяє духовному єднанню та розвитку, успішно виконує місіонерську мету Церкви. Бажаю Вам продовжувати успішно поширювати християнські фундаментальні цінності через живе друковане слово, а також заохочувати читачів любити свою землю, виявляючи повсякденне свідчення Божої любові до людей. Подяка Богові, що сьогодні ми маємо відчинені двері для благовістя, в тому числі і через засоби масової інформації. Завдяки християнській періодиці ми можемо служити людям, допомагаючи їм глибше осягнути Божі істини. Щиро радію, що «Свічник» є осередком духовної думки і практичних порад, формує світогляд і характер християнина, проголошує Божі догми зрозумілою та доступною мовою. Ми живемо у світі, де інформаційна освіченість і поінформованість стають повсякденними, майже буденними. Кожен із нас щодня отримує масу нової інформації, іноді навіть не замислюючись над її джерелом та правдивістю. Однак у гіперінфомованому світі християнська періодика має зберегти своє призначення. А воно полягає у проповіді Євангелія — чистої, живої, актуальної та вічної Істини. Разом із тим сьогодні в «інформаційному потоці» людині життєво необхідно знаходити те, що збудовує і надихає її, розкриває сутність вічного та веде до Бога. Сучасне суспільство потребує змін, які насправді можуть відбуватися лишень через поширення біблійних принципів і особисте відродження людини. Слава Богові, що «Свічник» відіграє вагому роль у виконанні цієї важливої місії.

Голова ВСЦ ЄХБ Валерій Антонюк

2

СВІЧНИК | 1, 2016

ЗМІСТ

4 8 10 14 17 20 22 25 26 28 36 40

20-літній шлях видання християнського журналу «Свічник» Cила Божого Слова Тарас ДЯТЛИК

Сила наших слів Олександр ПРИХОДЬКО

Гріхи язика

Олександр ПАХАЙ

Благословення чи прокляття? Світлана ВОРОНА

Парадокс нашого часу

Світлана ВОРОНА

Слово, що лікує серце Юлія ДОВГА

Отруйні сили гнилих слів Володимир ДОБРОЧИНСЬКИЙ

Клястися чи не клястися Тарас ЯРЕМЧУК

«Ewangeliczny сhrescijanin» i «Післанець правди» Ліна БОРОДИНСЬКА

Благовістя для чоловіків Олена ЄГОРОВА

Церква, що змінює суспільство Юлія БЕРЕЗА

Я ніколи не бачив такої любові. Людина, яка навіть заслужила на помсту, не отримувала її від Ісуса. Він не мстився. Замість цього помер за усіх. Хто міг би звершити подібне? Я не знаю. Зате знаю інше: поволі мої рани стають не такими болючими. А моє невдоволення і важкі почуття несподівано здаються дитячими...

Макс ЛУКАДО, «Слова, що ранять», с. 7

Ще наприкінці ХІХ століття видатний лінгвіст Вільгельм фон Гумбольт казав: «Людина є людиною лише завдяки мові; і для того щоб створити мову, вона вже мусить бути людиною»... Отож, щоб виростити людину, з нею треба говорити. Хто навчив говорити першу людину — Адама? Бог. Коли приходив до раю у денній прохолоді, щоб поспілкуватися. Господь дав Адамові свободу творчості у слові, дозволивши назвати власне твориво. Відтоді людина мандрує землею і розсіває довкола себе слова, немов зерна.

Наталія БАСАРАБА, «Слово. Найбільший дар», с. 12

Наші слова — це ми самі. Наші слова, якими б вони не були, завжди є яскравим виявом наших сокровенних почуттів, думок, прагнень і сподівань. Слово — це дзеркало, яке відображає плоди нашого мислення й уяви. Все те, чим буває переповнене наше серце і наш розум, знаходить вияв у наших словах.

Павло РОГОЗІН, «Пусті слова», с. 18

— А як же наша любов? Невже все згасло? Серце Оксани рвалося із грудей — притуплені, здавалося, назавжди поховані почуття раптом воскресли і вибухнули в душі. То дарма, що кілька років Тарас її не помічав, зате зараз…

Світлана Береза, «Горобина на снігу», с. 30

ЖУРНАЛ Засновник і видавець: Обласне об’єднання церков євангельських християнбаптистів Рівненської області ВИДАЄТЬСЯ на кошти добровільних пожертвувань ПОТРЕБУЄ молитовної та фінансової підтримки християн ЗАПРОШУЄ ДО СПІВПРАЦІ проповідників, поетів, письменників, композиторів — усіх, хто хоче і може служити євангельським словом Пишіть на адресу: 33001, м. Рівне, вул. Дворецька, 41 Телефонуйте: (0362) 63-34-11 E-mail: shevchuk_luda@mail.ru Адреса в інтернеті: baptist.rv.ua НАД НОМЕРОМ ПРАЦЮВАЛИ: Головний редактор Василь Басараба Теологічний редактор Михайло Ільюк Відповідальний редактор Людмила Шевчук Літературний редактор Олена Ярмушко Редакційна колегія Світлана Береза Ліна Бородинська Олександр Пахай Cвітлана Ворона Наталія Петрук Наталія Басараба Дизайн і комп’ютерна верстка Віра Фесянова Реєстраційний номер РВ № 377 28 січня 2004 року Часопис надруковано у ТзОВ “Каліграф», м. Рівне, вул. Київська, 69, тел. (0362) 64-24-32 © тексту, малюнків, фото, оформлення «Свічник», 2016 р. При передруку матеріалів посилання на часопис обов’язкове Рукописи не рецензуються і не повертаються Думка редакції не завжди збігається з думкою авторів матеріалів, що публікуються. Обсяг — 14 аркушів Друк — офсетний Наклад — 1600 примірників Розповсюдження безкоштовне Журнал виходить щоквартально Замовлення №

1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

3

ІСТОРІЯ

20

Ідея

2016 р. ми, редакційна колегія журналу «Свічник», разом із вами, нашими читачами, дописувачами, критиками і жертводавцями, відзначаємо ювілей — 20-річчя з дня випуску першого числа. З цієї нагоди хочемо нагадати шлях становлення журналу, підсумувати зроблене, спонукати до співпраці потенційних дописувачів, а також висловити вдячність усім причетним до створення цього видання.

-літній шлях видання християнського м и н у л е

і

П

ослаблення тиску на релігійне життя у час перебудови дало змогу розкритися творчому потенціалу євангельських християн-баптистів. Сергій Рачинець Святослав Карп’юк В’ячеслав Нестерук Віктор Давидюк З ініціативи пастора Дубенської церкви Святослава Карп’юка і за підтримки старшого пресвітера церков ЄХБ Рівненської області Бориса Крещука та Анатолій Приходько Петро Наконечний Андрій Дейнека Олександр Сташук обласної братерської ради 1990 р. було розпочато видан- Приходько, Віталій Галушко ня журналу «Сяйво», редакція та Віра Канатуш. На першій якого розташувалася у м. Дубні. зустрічі редакції було обрано Редактором журналу обрали назву часопису — «Свічник». письменника Сергія Рачинця. Основою слугувало місце з «Сяйво» було у першою малень- Об’явлення 1:20. Було роз- Ілля Корнійчук кою ластівкою серед роблено макет журналу, обхристиянських видань рано назви рубрик. Художнім хрис дожнім того часу, такою довго- оформленням займався Андрій очікуваною і потрібною Дейнека, дизайном та версткою очік рсткою для віруючих. На жаль, — Віра Канатуш, редагуванням ванням часопис виходив у світ текстів — Мирослава ча а Прилише три роки. ли ходько. Згодом було сфорПерше число «Свічника» ника» мовано редколегію побачило світ на початку м чатку нового журналу з 1996 р. Автором передової н дової ттворчих людей і тих, статті за назвою «Благоохто мав досвід у ви- честивий християнин»» давничій справі. був В’ячеслав Нестерук.. Оскільки журнал ви-Втілення Втіле світлював церковну те-До редколегії, окрім В’яче- матику, то на обкладинціі слава Нестерука, ввійшли Вік- тривалий час розміщува-тор Давидюк, Андрій Дейнека, лися фото молитовнихх а Олена Медведєва, Мирослава будинків, а рубрика

4

СВІЧНИК | 1, 2016

Микола Попік

Мирослава Приходько

Ірина Курченко

Олена Медведєва

Людмила Жакун

Андрій Тригуба

ІСТОРІЯ «Історія церкви» ознайомлювала з минулим євангельських громад у краї. Журнал виходив в одному кольорі. Початковий наклад складав всього 300 примірників. Поступово видання зростало як кількісно, так і якісно. З’явилося більше постійних авторів, покращився дизайн. Зріс обсяг і наклад, розширилася географія розповсюдження.

1998 р. відбулися значні зміни у виданні часопису. Відповідальним редактором було призначено Миколу Попіка.

кольорова обкладинка, зросла кількість сторінок, змінилося внутрішнє оформлення журналу.

2001 р. до редакційної колегії долучилася Ліна Бородинська. Наступного року, після обрання В’ячеслава Нестерука на посаду заступника голови ВСЦ ЄХБ, головним редактором став Ілля Корнійчук, а 2005 р. редакційну колегію поповнили Святослав Карп’юк, Людмила Жакун, а Ліна Бородинська після від’їзду

сандр Пахай, Світлана Береза, Світлана Ворона, Наталія Петрук, Інна Басараба, Наталія Басараба. Деякий час журнал верстала Наталія Качановська, з 2016 р. до дизайну і верстки знову повернулася Віра Фесянова (Канатуш). Літературне редагування текстів із 2006 р. і донині виконує Олена Ярмушко. Світлана Береза веде в журналі постійну рубрику «Літературна сторінка». У своїх художніх творах авторка, описуючи правдиві події, занурюється у

жу рнал у с ь о г о д е н н я

Михайло Ільюк

Василь Басараба

Олена Ярмушко

Світлана Береза

Інна Басараба

Юлія Береза

В редакційну колегію ввійшли Мирослава Приходько, Петро Наконечний, Ірина Курченко, Анатолій Приходько, Олександр Сташук. Обласне об’єднання підвищило фінансування журналу, що дало змогу робити його більш привабливим. З’явилася

Наталія Качановська

Юлія Довга

сімей Попіків і Приходьків дьків до США деякий час була у відповідальним редактором; тором; комп’ютерну верстку виконував конував Андрій Тригуба.

Розвиток З 2006 р. і до донині відповідальним ред редактором журналу є Люд Людмила Шевчук. Головним редактором до ловн 2012 р. був Михайло 2012 Ільюк, сьогодні він є Ілью теологічним редактеол тором, а редколетор ггію очолює Василь Басараба. За цей Б період редакція п поповнилася ноп вими творчими в людьми. Так, до л неї ввійшли Олекн

За останні оста 10 років тематичного тем ичного випуску «Свічника» було порушено 40 різних злободенних питань. глибини людської душі, яскраво змальовує почуття та емоції. Духовні пошуки персонажів є близькими кожному читачу, та особливо полюбляє цю рубрику жіноцтво, якому близьке ліричне, емоційне забарвлення літературної сторінки. Постійну рубрику «З архівів пам’яті» веде історик Ліна Бородинська. У своїх творах вона пропонує результати кропітких досліджень минулого церкви нашого краю, життя як

Редколегія, 2016: Наталія Басараба, Наталія Петрук, Олександр Пахай, Віра Фесянова, Олена Єгорова , Лiна Бородинська, Людмила Шевчук, Світлана Ворона.

1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

5

ІСТОРІЯ видатних церковних діячів діячів, в, так і простих ростих євангель-ських віруючих. Історичні Історичн ні статті інтригують ригують читача читач ча подробицями повсякденного овсякденногго життя християн, захоплюють оплюють ть ь подвигом віри попередників, иків, застерігають від помилок минулого. На «Сторінці для дітей» наймолодші читачі знайдуть дотепні, зрозумілі та яскраві оповідання Юлії Довгої. Світлана Ворона, культуролог за освітою, у своїх статтях зосереджує увагу на проблемах культури сучасного суспільства, аналізуючи їх крізь призму біблійних істин. А статті Олександра Пахая, пресвітера Дубенської церкви ЄХБ, позначаються повчальним, виховним характером, відображають досвід його духовної праці, проблеми, з якими стикаються служителі сучасних церков. Найбільш кропіткою, об’ємною і водночас найбільш непомітною у журналі є робота відповідального редактора. Достеменно і глибоко вивчити тему, опрацювати безліч джерел інформації, визначити напрями розкриття проблем, відчути, хто з потенційних авторів може якнайкраще висвітлити ту чи іншу підтему, нескінченну кількість разів нагадати дописувачам про терміни написання статті, яку потім треба виправити, удосконалити, скоротити на чи дописати — це лише частина роботи ли Людмили Шевчук. Л Окрім того, одним із О гголовних її завдань є пошук нових авторів п

Упродовж У пр продовж ж 20 років в у «Свічнику» «Сві Свічн нику» було о розміщено зміщено о публікацій пуб й понад ад 120 1 авторів. авто .

— творчихх людей й із різнихх церков нашої області. ласті.

Підсумок мок і перспективи пективи

За останні станні 10 років іс ісстотно збільшився наклад д «Свічника». ника». Сьогодні він ін н видається у кількості 1 600 0 примірників. Як мріяли, плала нували його видавці ще на самих початках, сьогодні журнал виходить у двох кольорах, а читацька аудиторія вийшла далеко за межі нашої області. Упродовж останніх десяти років ми змогли акцентувати увагу читачів на 40 біблійних темах, заглибитися в духовні проблеми, що неабияк турбують багатьох християн. Дякуємо Господу, що друкованим словом можемо служити людям, сприяти їхньому духовному зростанню, спонукати замислитися над важливими проблемами практичного християнського життя. Працюючи над новим числом, ми й самі духовно удосконалюємося, адже, досліджуючи тему числа, маємо можливість глибше осягнути Божі істини. Проповідники готують За період видля читачів багатий дання журналу да духовний стіл, у кови використано ротких свідченнях і понад 12 тонн по тлумаченні біблійних паперу, майже па істин дають доступні 160 кг фарби; 1 і зрозуміли відповіді. було надрукоб Дякуємо всім дов вано понад писувачам журналу, 2 млн 500 2 яким іноді доводитьттис. аркушів ся відкладати свої п паперу справи заради наф формату А4. писання статті чи замітки; читачам —

6

СВІЧНИК | 1, 2016

за а критичні критичн ні зауваза а ження, ж же енн ння, побажання побаж ажан аж ання ан я та молитовну м оли ито товну підтри підтримку; римк ри мку; мк у жертводавцям, во одавц цям ям, завдяки и яким як ким им журнал жур у нал виходив навіть авіть у у н найскрутніші айск скр рутніші для нашої країни часи. Особлива вдячність усім, хто бере участь у поширенні журналу серед сусідів, колег, у лікарнях, бібліотеках тощо. Ми мріємо про те, що в майбутньому «Свічник» буде повнокольоровим виданням, розширить читацьку аудиторію на всю Україну, виростить чи приєднає до редакційної колегії якомога більше талановитих авторів, а головне — сміливо, глибоко і ґрунтовно досліджуватиме наболілі проблеми сучасного християнства, доступно роз’яснюючи їх читачам. Безсумнівно, усі наші мрії і задуми можуть здійснитися лише за сприяння наших читачів і безмежного Божого керівництва та благословення. Журнал «Свічник», який ви сьогодні тримаєте в руках, став можливим завдяки плідному симбіозу редакторів, авторів і читачів, які спільно проходили всі сходинки розвитку цього християнського видання, і, сподіваємося, неодмінно творитимуть і далі заради духовного формування християн і зміцнення Христової Церкви.  Редакційна колегія журналу «Свічник»

П РА К Т И Ч Н Е Б О ГО С Л О В ’Я

«Отче, прости їм…» (Лк. 23:34).

Гіркота була в словах, вимовлених того ранку у п'ятницю. Із натовпу роззяв долинало: «Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!» (Мт. 27:40). Із кола церковних ієрархів чулося: «Він інших спасав, — а Самого Себе не може спасти!» (Мт. 27:42). Крізь шеренги воїнів прослизнуло: «Коли Ти Цар Юдейський, — спаси Себе Сам!»

Г

іркі слова. Їдкі від сарказму. Ненависницькі. Нешанобливі. Невже мало, що розп’яли? Невже не досить того, що «з злочинцями був порахований» (Іс. 53:12)? Чи, може, цвяхів було замало? Або ж терновий вінець занадто ніжний? Чи тілесна кара дуже вже короткою виявилася? Для когось, вочевидь, так воно й було. Зазвичай не схильний до численних метафор, Петро каже, що перехожі «обсипали образами» розп’ятого Христа. Вони не просто говорили, викрикували чи волали, а жбурляли в Нього словесне каміння. Навмисне намагалися завдати болю і ударів. «Ми побили Твоє тіло, а тепер зламаємо Твій дух». Відтак, натягнувши луки фарисейства, випустили в Нього пекучі стріли, напоєні отрутою. З усіх сцен, що розгорталися навколо хреста, саме ця найбільше мене вражає. «Що ж це за люди, що знущаються з Того, Хто помирає?» — запитую я у себе. Якими ж підлими і збоченими потрібно бути, щоби насміхатися з посіченого батогом? Хто може настільки опуститися, щоби сипати сіль презирства на відкриті рани? Хто може глумитися з людини, що сидить на електричному стільці? Хто може

СЛОВА, що РАНЯТЬ сміятися і тикати пальцем у злочинця з петлею на шиї? Чи не здається вам, що диявол зі своїми демонами — ось причина такої огиди? Навіть злочинець із другого хреста завдає удару: «Якщо Ти Христос? Спаси Себе і нас!» Того дня слова, які кидали, немов каміння, мали на меті поранити. Немає нічого боліснішого, ніж слова, якими навмисно хочуть завдати болю. Ось чому апостол Яків називав язик вогнем. У будьякому випадку його опіки згубні і нищівні. Зрештою, я нічого нового вам не відкриваю. Не сумніваюся, що й ви отримували свою частку слів, котрі ранять. І ви відчували жало насмішок, якими цілилися у вас. А може, відчуваєте й досі? Хтось, поважний і шанований, кидає вас додолу зневажливими словами чи необережною обмовою. І ось ви лежите зранені, стікаючи кров’ю. Можливо, ці слова визначалися як такі, що мали на меті завдати вам болю, а можливо, й ні — це вже не має значення. Рана глибока. Кривда вогнем обпікає все нутро. Розбите серце, вражена гордість, збиті аж до синців почуття. А може, ваша рана стара? І хоча стріли там давно вже немає, її жало все ще там, заховане десь під шкірою. Несподівано біль від старої рани гостро спалахує, нагадуючи про жорстокість слів, ще не прощених. Якщо ви страждали або ж зараз страждаєте через чиїсь слова, думаю, вам приємно буде довідатися, що бальзам від цих мук є. Поміркуйте над віршем 2:23 з Першого послання Петра: «Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не

погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо». Ви зрозуміли, чого не робив Ісус? Він «не лихословив взаємно». Він не сварився у відповідь. Він не казав: «Що, боїтеся сказати в обличчя?», «Стривайте, я вам покажу, дайте лишень воскреснути!» Такі погрози не злітали з вуст Христа. Чи зрозуміли ви, що Ісус робив? Він «передавав Тому, Хто судить справедливо», або ж, іншими словами кажучи, Він суд залишив Богові. Ісус не вимагав вибачень. Не посилав людей, які б знайшли і привели кривдників. Шукати помсти не було Його завданням. Дивовижно, проте з точністю до навпаки Він прохав захисту для кривдників: «Отче! Прости їм, бо не знають вони, що чинять». Так, гіркота була в словах, які звучали того ранку в п’ятницю. Слова-камені були спрямовані на те, щоб убити. Не можу збагнути, як міг Ісус захищати Своїх безсердечних вбивць, коли тіло розламувалося від болю, коли очі були залиті кров’ю, а легеням не вистачало повітря, щоб дихати. Я ніколи не бачив такої любові. Людина, яка навіть заслужила на помсту, не отримувала її від Ісуса. Він не мстився. Замість цього помер за усіх. Хто міг би звершити подібне? Я не знаю. Зате знаю інше: поволі мої рани стають не такими болючими. А моє невдоволення і важкі почуття несподівано здаються дитячими. Інколи мене дивує: невже ми не бачимо, що любов Христа до людей, від яких Він зазнав стільки мук, така ж сама велика, як і страждання, яких Він зазнав.  Макс ЛУКАДО, християнський письменник

1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

7

СЛОВАМИ БІБЛІЇ

CИЛА

БОЖОГО СЛОВА

«Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку» (Ів. 1:1-2). «…Звеличив Ти… над усе Своє Ймення та слово Своє!» (Пс. 138:2).

С

лово, яке було від початку, було у Бога i було Бог, — це не просто букви в тексті Святого Письма. Це Слово живе і тому життєдайне, воно має силу і тому могутнє в своїй дії. Сила, влада і авторитет слів Бога ототожнюються настільки з іменами, силою, владою і авторитетом Самого Бога, що і Сам Бог називається Словом! Ми ніяк не можемо нехтувати тим, що слово Бога має могутню силу в нашому житті. Ми ніяк не можемо недооцінювати могутньої дії Його слова в нашому щоденному житті. Ось кілька прикладів того, наскільки дивно і владно слово Бога діє в духовному і матеріальному світі. Бог Своїм словом створив світ, який ми бачимо, — Всесвіт (ми ще й досі не можемо заглянути за його межі), небо і землю. «Напочатку Бог створив небо і землю» (Бут. 1:1). «Словом Господнім учинене небо, а подихом уст Його — все його військо» (Пс. 33:6). «…Віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме» (Євр. 11:3). «...Небо було на початку, а земля із води та водою складена словом Божим» (2 Петр. 3:5). Сила Його слова настільки могутня, що з нічого сталося видиме, те, чого не існувало, почало існувати і жити!

8

СВІЧНИК | 1, 2016

Бог Своїм словом підтримує закони природи і Всесвіту, в якому ми живемо. Він говорить, що все тримає «словом сили Своєї» (Євр. 1:3). Щоранку ми прокидаємося і не задумуємося над тим, що Своїм словом Бог підтримує зміну дня і ночі, весни і осені, зими і літа, холоду і тепла, вирощує врожай, посилає дощ для добрих і недобрих людей. Бог Своїм словом освячує їжу, яку Він створив, а ми готуємо, щоб щодня приймати її з подякою Йому. Вона «освячується Божим Словом і молитвою» (1 Тим. 4:5).

Також Своїм словом Бог-Син неодноразово виганяв демонів, забороняв їм, звільняв від них душі змучених людей. Цим самим Він показав нам приклад, як ми можемо протистояти і протидіяти дияволу і його нападкам: зважати не на свою силу, а на силу Божу, яка є в нас, Його дітях, через Дух Святий. Господь також закликає нас у духовній боротьбі користуватися Його словами, які мають Його силу та які Він називає «мечем духовним» (Еф. 6:17). Це саме слово Боже має силу привести нас до духовної перемоги: «Писав я до вас, юнаки, Бог Своїм словом відроджує бо міцні ви, і Слово Боже в вас нас від Духа Святого. «Захо- пробуває, і лукавого перемогли тівши, Він нас породив словом ви» (1 Ів. 2:14). правди, щоб ми стали якимсь первопочином творів Його» (Як. Своїм словом Бог-Син не1:18). Коли ми вперше щиро одноразово зціляв людей. промовляємо в думках чи вго- Його слово змінювало не тільки лос слова розкаяння перед Бо- духовний, але й фізичний стан гом у своєму гріховному способі людини: сліпі прозрівали, криві життя, наші слова мають силу в починали ходити, глухі почиБожій реальності, і у відповідь нали чути, померлі воскресали ми чуємо, як Отець промовляє (Лк. 7:22). нам Своє слово: спасенний, прощений, прийнятий, освячений, Своїм словом Бог застерігає, народжений від Духа Святого скеровує, виховує і дисциплінує в ім’я Його Сина Ісуса Христа. Своїх дітей. Коли ми зберігаємо Його слово істини відкриває в серці Божі слова, це утримує нам нове вічне життя з Ним, нас від гріха (Пс. 119:11). Христос рятуючи нас від вічної загибелі. слова Отця передав апостолам, а через них і нам, щоб вони скеСловом Отця Бог-Син про- ровували нас у ходінні з Богом тистояв дияволу, який спо- у цьому світі (Ів. 17:14). Тому кушав Його в пустелі (Мт. 4). Його слова «для моєї ноги… —

СЛОВАМИ БІБЛІЇ

Слово, яке промовляє Бог, має прямий стосунок Бога до людини і до створеного Ним Всесвіту, в якому ми живемо. Воно не обмежене в просторі: «…бо я пильную Свого слова, щоб справдилось воно» (Єр. 1:12). Воно також не обмежене в часі: «…Слово Господнє повік пробуває!» А це є те слово, звіщене вам в Євангелії»(1 Петр. 1:25), «навіки, о Господи, слово Твоє в небесах пробуває» (Пс. 119:89). світильник, …світло для стежки моєї» (Пс. 119:105). Божі слова ведуть нас до святості, оскільки Христос про це молив Отця в Гефсиманському саду: «Освяти Ти їх правдою! Твоє слово — то правда» (Ів. 17:17). Закликаючи нас до покори Богові, автор Послання до євреїв говорить, що «Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, — проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (4:12). Святе Письмо, як записане слово Боже, є «Богом натхненне», а тому «корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності» з тією метою, щоб Божа людина «була досконала, до всякого доброго діла готова» (2 Тим. 3:16). Боже слово удержує землю і небеса на день судний. «А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для вогню на день суду й загибелі безбожних людей» (2 Петр.

3:7). Другий прихід Ісуса Христа здійсниться не раніше і не пізніше того моменту, коли Отець скаже Сину і ангелам, що настав час Його Другого приходу за Своїми вибраними, за Церквою. «А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, — лише Сам Отець» (Мт.

24:36). Як по слову Отця стався Перший прихід Божого Сина, так і по слову Отця станеться Його Другий прихід: не раніше і не пізніше.

Слово Боже судитиме тих, хто не увірував у Нього. «Хто цурається Мене, і Моїх слів не прийме, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно буде судити його!» (Ів. 12:48). Те, що промовляє Бог до нас, — це наша щоденна духовна їжа. «Не хлібом самим буде жити людина, але кожним Словом Божим!» (Лк. 4:4). Щоб мати щоденну силу для життя, Божій дитині недостатньо просто харчуватися фізично. Цим самим ми просто уподібнювалися б до тварин. Нам потрібне Боже Слово, яке має силу і владу, яке записане в Святому Письмі (повеління, застереження, обітниці), яке звертається до кожного з нас особисто і на яке нам вказує Дух Святий. Бог несе відповідальність буквально за кожне Своє промовлене слово, від вічності і до вічності, оскільки воно є результатом того, Ким є Бог за Своєю сутністю. Його сутність визначає, що Він говорить і як Він діє. Боже слово має силу: творить, підтримує або навіть й руйнує. Боже слово має владу і авторитет у духовному і матеріальному світі: покора Йому веде до благословення, непокора ж — до дисциплінування і покарання. Сила Божих слів-обітниць наповнює сенсом і довірою до Нього наше щоденне життя. Ми ніяк не можемо нехтувати тим, що слово Бога має могутню силу. Ми ніяк

не можемо недооцінювати могутньої дії Його слова. Бог і сьогодні хоче Своїм словом діяти в нашому житті, як діяв у житті патріархів, суддів, царів, пророків, які довіряли Йому. Наскільки ми готові відкрити силі Його слова своє життя, свій розум і серце? Наскільки ми згодні підкоритися Його могутньому і дієвому слову сьогодні, навіть зараз? «Хто від Бога, той слухає Божі слова» (Ів. 8:47). Оскільки Він створив нас за Своїм образом і подобою, наша сутність також визначає, що ми говоримо і як ми діємо. І тому Христос попереджає: «Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня» (Мт.

12:36). Разом із тим Бог очікує від нас досить серйозного ставлення до того, що Він промовляє до нас Духом Своїм та через Святе Письмо: «…дивлюсь я на вбогого та на розбитого духом, і на тремтячого над Моїм словом» (Іс. 66:2). Більше того, Ісус обіцяє нам: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете,і пізнаєте правду, — а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:31). «Бо для Бога нема неможливої жодної речі!» (Лк. 1:37).  Тарас ДЯТЛИК, докторант богослов’я, керівник дослідницького центру ЄААА

1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

9

РОЗДУМИ СТОСОВНО ТЕМИ

СИЛА

НАШИХ СЛІВ Д

умка — таємниця з таємниць. Та саме з неї розпочався Всесвіт. Так, з думки премудрого Творця! Пророк Ісая передає: «Присягав був Господь Саваот та казав: «Поправді, — як мислив собі Я, так станеться, й як Я врадив — те здійсниться» (Іс. 14:24). Читаючи книгу Буття, перший розділ, швиденько пробігаємо очима перші рядки з бажанням дізнатися, а що ж далі? Пропоную на мить зупинитися ось тут: «А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води» (Бут. 1:2). Наступний, третій вірш, розпочинається так: «І сказав Бог…» Ніхто насправді не знає, що відбувалося у Всесвіті, коли часу ще не було. Чи можемо ми стверджувати, що в проміжку між другим і третім віршами першого розділу Буття Бог уже мав наміри? Абсолютно! Наш Бог має наміри, задуми, бажання, думки, плани, і навіть більше того. Бог має у Своїй владі все.

Сила слова Владики і Творця Тепер хочу загострити увагу ось на чому: те, що було у серці Бога, стало озвученим і матеріалізованим звадяки Його Слову. «І сказав Бог!» І все сталося без найменшого зволікання чи спротиву. Біблія нам передає результат сказаного слова. Не зможу і не буду навіть у найсміливішій уяві змальовувати те, що відбувалося, коли Бог сказав. Мільярди мільярдів мегават світла з нічого… Лише слово! Океани води розпочали рухатися один до одного і з’єднуватися воєдино в космічному просторі. Яким чином? Слово! З’явилася твердь, рослинність, сонце, зорі… Звідки? Як? Коли? Не знаю, однак так сказав Бог. Сила слова Владики і Творця! Адам, вінець творива, з’явився також завдяки силі слова. Я, власне, бачу у Господа закономірність: думка, слово, діло і підсумок, або ж результат: «І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, — вельми добре воно!..» (Бут. 1:31). А вчинив словом! Виникає запитання: якщо людина створена за образом і подобою Божою, то чи не є така ж закономір-

10

СВІЧНИК | 1, 2016

Пригадую слова відомої мудрості: «Посієш думку — пожнеш слово, посієш слово — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю». Отож, на початку засіваємо думки… ність і в її житті? Відповідь очевидна. Наші думки обов’язково тією чи іншою мірою, в той або ж інший час трансформуються в слова. «...Чим серце наповнене, — те говорять уста» (Мт. 12:34).

Тілесна думка породжує З приводу цієї надзвичайно важливої теми ще у давнину писав апостол Яків: «Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий…» (3:2). В інших перекладах вживається словосполучення «багато згрішаємо». Як бачимо, Біблія є єдиним довершеним дзеркалом, що відкриває об’єктивну правду про нас. Хтось із вас, читаючи ці рядки, подумає: «Думка… Але ж я не такий!» Будь ласка, можемо себе перевірити. Читаймо Послання до римлян 8:6: «Бо думка тілесна — то смерть, а думка духовна — життя та мир». Перефразовуючи слова апостола, можна сказати: тілесна думка породжує тілесні слова, а духовна — духовні. Ніхто не несе відповідальності за наші думки, крім нас самих. І не виправдовуймося, що це, мовляв, сатана поплутав чи сусід недобрий, або ж церква Лаодикійська. Допустив злу думку, дозволив їй прорости, культивував, виношував, — результат не забариться. Людина (християнин) потайки заздрить або ж когось недолюблює, — з часом про це дізнається чоловік, дружина або ж хтось із близьких. Через слова. Слова наші видають нас. Як шкода, що забуваємо текст 1 Івана 5:18: «Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить, — бо хто народився від Бога, той себе береже, і лукавий його не торкається». Народжений від Бога себе береже. Є велика частина моєї власної відповідальності за мої думки і мої слова. Неважливо, хто ви: батько, вчитель, священнослужитель, генерал армії тощо. Ваші слова мають величезну силу. Звісно, що більший статус ви маєте в суспільстві, то більшу вагомість має ваше слово. Слово і язик, язик і слово — не роздільні. «Смерть та життя — у владі язика…»

РОЗДУМИ СТОСОВНО ТЕМИ (Пр. 18:21). Чітко звучить, чи не так? Є лише дві дороги, дві позиції: або — або. Біблійні принципи були, є і будуть обов’язковими для виконання протягом усіх віків за умови, якщо хочемо мати життя і благословення.

Ми є сторожами наших уст Тисячі сперечань, негараздів, сварок, розлучень, трагедій, самогубств сталися через невеликий орган, який розташований за двома замками: за зубами й устами. «Хто стереже уста свої й свого язика, той душу свою зберігає від лиха» (Пр.

21:23). Хороший сторож докладає чимало зусиль, аби впоратись із поставленим завданням. Ми є сторожами наших уст. Знаю одного охоронця спортивної статури, однак він не зупиняється на досягнутому. Багато тренується, пітніє, має відповідне спорядження, — і все для того, щоб підвищити свою кваліфікацію. Чи ж Біблія не каже про це: «…Праведний — нехай ще чинить правду, а святий — нехай ще освячується!» (Об. 22:11). Чи докладаємо ми зусилля, щоб охороняти свої уста? Щоб гамувати свого язика? Ми на початку згадували настанови апостола Якова. Духовним дітям, щойно наверненим юдеям, він говорить, що одним і тим самим язиком «…ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей…» (3:9). На домашній молитві чи групі Бога благословляємо, а на полі за один метр межі людей проклинаємо. Це ж про віруючих пише апостол Яків. Якими ми є в сім’ях наших, на навчанні, на роботі, зрештою, на членських зібраннях? Звісно, ці роздуми стосуються не всіх, проте багатьох.

Язик має владу Влада — це сила. Слово будує або руйнує, клеїть або розриває, дарує життя або приносить смерть. Один із братів мав мужність визнати і сповідати, що грішив словом. Ні, він не лаявся, не проклинав, однак… Ось що він сказав: «Мені дуже соромно… Коли сердився на своїх синів за їхню погану успішність у школі, я обзивав їх «дикими ослами» і «темними дубинами»… Своїм батьківським словом я накликав прокляття на їхнє життя… Прошу в дітей і в Господа милосердя та прощення».

На сторінках Біблії читаємо сотні прикладів, коли слово чинило дива. За словом зупинялися сонце й місяць, за словом людини проказа переходила в спадок на весь рід. За словом людини оживали мертві і, навпаки, за слова неправди — так звані християни — поповнили ряди померлих. Все це чинило слово. Дозволю один лише приклад, як на мене, він досить яскравий. Це контекст 13-14 розділів книги Числа. Розвідка Ізраїлю, дванадцять достойних мужів (13:12) повернулися і доповіли. Зауважте, вони лишень говорили. Не було фото- і відеодоказів. Серед дванадцяти були також Ісус Навин і Калев (13:38). Щоб зрозуміти всю глибину проблеми, слід, не поспішаючи, знову перечитати ці розділи. Зверніть увагу на Числа 14:2. Всього лише слова: «…щоб ми померли були у цій пустині!» О жах! Це щось подібне до масового самогубства. Ніде нічого подібного не доводилося зустрічати. Хіба що ще одне закляття самих себе, коли євреї кричали: «Кров Його на нас і на дітях наших». Бог почув їхнє безумство і відповів: «Поправді кажу, — як ви говорили до ушей Моїх, так Я зроблю вам» (Числ. 14:28). Двоє не злякалися більшості, синдром натовпу не спрацював. Ісус Навин і Калев мали правильні думки і правильні слова… Як ви вважаєте, кому адресовані слова Христа? Хто їх мав би почути? «Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений» (Мт. 12:37). Відповім сам на своє запитання одними спогадами. Близька нашій сім’ї людина поділилася особистими переживаннями: «Моя мама — християнка, вона регулярно читає Біблію. Але методика читання незвична. Одного разу я не стрималася, тому що мама, вкотре покликавши мене, сказала: «Олю, підійди сюди, я для тебе ще один хороший текст знайшла!» Я тоді запитала: «Мамо, а коли нарешті ви для себе знайдете потрібний текст?» Коли я читаю Слово Боже, воно торкається мого серця, мого єства. До мене Бог говорить, мене застерігає, попереджає, звісно, що і напоумляє, підбадьорює та потішає. Отже, кожен особисто звітуватиме перед Богом за всі вимовлені слова: чи то добрі, чи то злі. 

Олександр ПРИХОДЬКО, пастор Першої рівненської церкви

1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

11

АРГУМЕНТИ

С Л О В О. Важко в буденному побачити надзвичайне. Здатність людини до слова, до мови — дар неоціненний, вражаючий. Усвідомити це допоможуть кілька аргументів.

«Прославляю Тебе, що я дивно утворений!» (Пс. 139:14)

М

овленнєві звуки утворюються за допомогою гарячого повітря, що покидає легені, голосових зв’язок (цей процес називається фонацією) та язика, піднебіння, зубів, губ і носа (артикуляція). Наскільки високим чи низьким є голос людини, визначається силою напруження голосових зв’язок — еластичних хрящів у гортані. А рот і ніс надають голосу особистих, неповторних, упізнаваних звукових властивостей. До речі, чи знаєте ви, що відбиток язика людини так само неповторний, як і відбитки пальців чи форма вушної раковини? На сьогодні нас майже 8 мільярдів на маленькій блакитній планеті, і кожного з нас Господь створив особливим. Думка, народжена у мозку, до роботи долучає сотні м’язів — і народжується слово. Людина найкраще сприймає чоловічі голоси: низькі, глибокі. Високі ж, жіночі, потребують додаткових мозкових зусиль для розшифровки. Одразу ж практична порада жінкам-християнкам (мамам, дружинам, працівницям, яким урвався терпець): ніколи у суперечці не використовуйте крик як аргумент. Підґрунтя суто фізіологічне — нестерпно високі ноти крику блокують

12

СВІЧНИК | 1, 2016

мозок, тому ви не донесете бажаної вам інформації. У лобній долі лівої півкулі мозку містяться так звані центр Брока, що відповідає за мовлення, і центр Верніке, що забезпечує слухання. Але, взагалі, у творенні мови задіяна уся нейронна сітка мозку. Жодна інша здатність чи діяльність людини не використовує стільки ресурсів.

«… Прийду, щоб зібрати всі народи й язики…» (Іс. 66:18)

Уже півтори сотні років підручники усіх країн поширюють теорію виникнення мови із практичних потреб людини-нащадка мавп: спочатку невиразні вигуки, далі — окремі слова, а тоді вже й примітивні речення. За тисячоліття головний засіб комунікації досяг багатства й повноти. Слава Богу, сьогоднішнє гуманітарне знання володіє достатньою базою фактів, щоб стверджувати: походження мови надприродне. Але ж так неохоче ці факти визнають. А про популяризацію взагалі не йдеться. Прочитайте, усім розкажіть: Великий Господь, і «всі чини Його — правда» (Дан. 4:34).

мовні універсалії: у будь-якій мові на планеті існують звуки, слова, речення; власні імена, займенники, слова із переносним значенням. Мовні здатності всіх ментально здорових людей є однаковими.

«Зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного» (Бут. 11:7)

На сьогодні на планеті близько 7,5 тисяч мов, за спорідненістю їх об’єднують у 200 груп. За даними писемності, не можна простежити поступовий і неперервний розвиток мов від однієї мови-предка, а от від 200 таких предків утворення сучасних мов вірогідне. Господь у Вавилоні унеможливив взаєморозуміння між людьми, змішавши їхні мови. Чи ми у своїх гордощах і себелюбстві не несемо відгомін того покарання, коли нездатні зрозуміти ближнього навіть тоді, коли слова звучать знайомо?

«…Щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос — то Господь, на славу Бога-Отця!» (Фил.

2:11)

Потенціал усіх земних мов однаковий, і будь-якою з них «І була вся земля — одна можна передати найскладніші мова та слова одні» ідеї й найтонші почуття, кожна (Бут. 11:1) із мов легко адаптується до інПро існування єдиної прамо- формаційного рівня сучасного ви свідчать так звані абсолютні суспільства. Словом можна

АРГУМЕНТИ

І Хтось диктує з-понад світу непередбачені слова. Ліна Костенко.

НАЙБІЛЬШИЙ

ДАР розвеселити, розрадити, вселити надію, викликати усмішку, переконати, ощасливити, зцілити, причарувати, возвеличити, очистити душу, розвіяти сумнів, скувати сили душі, посилити тривогу й безнадію, поранити душу, приголомшити, принизити, образити, зганьбити, убити.

«А язик мій звіщатиме правду Твою…» (Пс. 35:28) Основні мовні здатності людини є вродженими і мають вбудований «таймер» (дитячий вік), коли вони можуть розкритися. Упустивши дитячий період, людину вже ніколи не навчити повноцінної людської мови, не ввести в неї систему людських понять. Ще наприкінці ХІХ століття видатний лінгвіст Вільгельм фон Гумбольт казав: «Людина є людиною лише завдяки мові; і для того щоб створити мову, вона вже мусить бути людиною». Усьому світові відома історія Редьярда Кіплінга про Мауглі — хлопчика, що виховувався у вовчій зграї. Такі випадки непоодинокі в Індії та Африці, де джунглі межують із поселеннями. От лише життя пише інший, сумний фінал у подібних історіях. Якщо дитину до п’яти років не повернуто до спільноти

людей, вона на усе життя залишиться німою й дикою (навіть при інтенсивному навчанні) через недорозвинений мозок. А от малюк серед людей, постійно чуючи мову (хай навіть не до нього звернену) у три роки будує абсолютно правильні мовні конструкції, до п’яти років має активний словниковий запас із 3-5 тисяч слів (як і дорослий). І ще одне диво: з одного боку, вроджена готовність людини до опанування першої мови, а з іншого — стрімке скорочення такої спроможності щодо наступних мов (розум плавно самоблокується). Розум у ранньому віці спрацьовує як капкан: захопив перше, захлопнувся, і вже неспроможний на друге. Капканний механізм із таймером — чи це не свідчення про Досконалого Творця?

Господь дав Адамові свободу творчості у слові, дозволивши назвати власне твориво. Відтоді людина мандрує землею і розсіває довкола себе слова, немов зерна. Кожне має вагу, кожне родить свій плід: одне слово піднімається добірним колосом, інше — зростає колючим терням. Чиюсь життєву мудрість розбирають на цитати, а чиїсь зухвальства і погрози озиваються в скронях набатом. Найбільшим даром людині від Господа стало слово, адже Сам Бог є Слово, Логос. І глибина знання та Божої премудрості нам повідомлена через Слово Бога — Біблію. Сторінки Книги книг рясніють закликами і пересторогами поводитися зі словом мудро і обережно, виважено і свідомо, творчо і дбайливо. У серцях Божих дітей народжується особливий вид «Слово Моє, що виходить мови — молитва. Слово, дане із уст Моїх, порожнім до Творцем, до Нього повертаєтьМене воно не вертається, ся, несучи в піднебесся хвалу і але зробить, що я славу, подяку і честь, прохання й благословення. Нехай для пожадав…» (Іс. 55:11) Отож, щоб виростити лю- молитви ніколи не забракне дину, з нею треба говорити. слів, нехай кожне слово у вустах Хто навчив говорити першу звучить як молитва!  людину — Адама? Бог. Коли приходив до раю у денній прохолоді, щоб поспілкуватися.

У статті використано матеріали газети «Разумный Замысел» та статті Богдана Рудого «Порівняння двох напівнаукових підходів у дослідженнях походження мови (на матеріалі східних мов)».

Наталія БАСАРАБА, церква с. Колоденка 1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

13

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ

ГРІХИ І

сус Христос навчав: «Бо чим серце наповнене, те говорять уста» (Мт.

12:34). Мудрий цар Соломон записав у Приповістках: «Смерть та життя — у владі язика, хто ж кохає його, його плід поїдає» (18:21). У своєму посланні апостол Яків зазначає, що «язик — то огонь» і «…зло безупинне, він повний отрути смертельної!» (3:6, 8). Лише нерозумна людина гратиметься із зарядженою зброєю, однак багато християн чинять так само зі своїм язиком. Максим Горький писав, що мова — як зброя літератора, наче рушниця солдата. Чим ліпша зброя, тим сильніший вояк. О, якби кожна людина могла побачити повноту наслідків слів, котрі промовляє! Можливо, чистий, кришталевий погляд у Слово Боже допоможе нам у цьому. Бог створив людину і дав їй язика. Хто, як не Творець, має знати найкраще використання цього органу. Саме Він має чудову інструкцію щодо використання язика і застерігає від зловживання ним. Слово Боже каже нам, що язик може грішити. Тож зазирнімо до духовного дзеркала і подивімося, чи, бува, не про це мова.

Брехливий язик

«М

олот, і меч, і гостра стріла — людина, що говорить на ближнього свого, як свідок брехливий» (Пр. 25:18). Тому брехливий язик є негативним прикладом використання смертоносної зброї. Він може завдавати шкоди найближчим

14

СВІЧНИК | 1, 2016

ЯЗИКА

«Поводитися з язиком як-небудь — значить жити як-небудь!» — сказав Лев Толстой, а Сенека свого часу зазначив, що язик — то показник розуму.

християнин, як правило, настільки наповнений думками про себе, що мало кого готовий слухати, окрім себе. Він багато говорить про свої знання і здобутки, але дуже мало — про Господа. В церкві гордий християнин даватиме найрізноманітніші пропозиції стосовно життя церкви, однак ці пропозиції ніколи не стосуватимуться його самого. Такого християнина важко навчити, оскільки він думає, що все знає.

(наче кинджал), тим, хто перебуває на відстані кількох метрів (наче меч) і на великій відстані (наче стріла). Диявол є батьком усякої неправди, а Бог каже, що Він це ненавидить. «Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім — то гидота душі Його: очі пишні, брехливий язик, і руки, що кров неповинну Невгамовний язик ллють» (Пр. 6:16-17). Доля усіх еякі люди грішать, зловжинеправдомовців — «в озері, що ваючи велемовством. «…Багорить огнем та сіркою» (Об. гато слів має… голос безглуз21:8). дого» (Екл. 5:2). Люди думають, Облесливий язик що мають мудрий вигляд, коли блесливість — теж гріх багато говорять, однак Біблія язика. Біблія каже про об- каже протилежне: «Не квапся лесливість як характеристику своїми устами, і серце твоє ненечестивих, а не праведників: хай не поспішає казати слова «…бо в їхніх устах нема правди, перед Божим лицем…» (Екл. нутро їхнє приносить нещас- 5:1). Бог не кидає слів на вітер! Часто християнин каже: «Так тя, гріб відкритий — їхнє горло, свій язик вони роблять гладень- це ж я просто так!» Тоді покайким!» (Пс. 5:10). Уявіть лише, як теся. Досить виправдовувати можна було б покращити життя свої беззаконня, варто просити у державі, якби виборці обира- у Бога сили для покаяння і прали лідерів за їхніми вчинками, а ведного життя. не на основі солодких обіцянок. Облесливість — це один із видів Стрімкий язик неправди, тому цього не повинеякі люди люблять дуже но бути в житті християнина. швидко давати відповіді або ж радити, не дослухавши свого Гордий язик співрозмовника. В Приповісках ехай підітне Господь 18:13 читаємо: «Хто відповідає уста облесливі та язи- на слово, ще поки почув, — то ка чванькуватого тим, хто глупота та сором йому!» Скільговорить: «Своїм язиком буде- ки разів вам доводилося ловити мо сильні, наші уста при нас, себе на думці, що серед усіх — хто ж буде нам пан?» (Пс. присутніх говорите тільки ви, 12:4,5). Гордий язик зазвичай а решта мовчить? Апостол Яків має закриті вуха. Гордовитий попереджає, що кожна людина

Д

О

Д

«Н

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ має бути «швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів» (1:19). «Чому?» — запитаєте ви. Тому що Бог дав людині два вуха і тільки один язик.

живуть так, наче отримали від Бога покликання — розпускати плітки на інших Божих дітей. Ці диявольські агенти з усіма подробицями розкажуть настільки правдиву історію, що Таємний язик навіть важко не повірити, одітер північний народжує нак кінцем буде руйнування і дощ, а таємний язик — смерть. сердите обличчя» (Пр. 25:23). Наклепник — це людина, яка Прокляття використовує свій язик проти еякі люди, в тому числі і вас за вашої відсутності. Люди християни, мають неприкажуть: “Хтось казав” — безосо- ємну звичку: використовувати бова неправда, яка все ж має свій язик для злих слів. «Гріб своє джерело. Власник таємного відкритий — їхнє горло, язиком язика — це боязливий прихиль- своїм кажуть неправду, отрута ник пліток, який скоріше нама- зміїна на їхніх губах, уста їхні лює проблему, ніж її розв’яже. повні прокляття й гіркоти!» Наклепник швидше говоритиме (Рим. 3:13-14). Цей уривок Свяпро людину, ніж з людиною. Він щенного Писання описує невідзалюбки вестиме мову про про- роджених людей, які живуть без блеми слабких членів церкви, Бога, але багато християн пракніж молитиметься чи підбадьо- тикують схожі речі у своєму рюватиме їх. «Свідок брехливий, житті. Друзі, для чого ставати що брехні роздмухує, і хто схожими з тими, про кого Сам розсіває сварки між братів!» Бог говорить, що вони мертві, (Пр. 6:19). Остерігайтеся таких! хитрі і повні отрути? «Полюбив він прокляття, — бодай же Пліткарство на нього воно надійшло! — і лова обмовника — мов ті не хотів благословення, — щоб присмаки, і вони сходять воно віддалилось від нього! Зоу нутро утроби» (Пр. 18:8). «Не дягнув він прокляття, немов будеш ходити пліткарем серед свою одіж, просякло воно, як народу свого. Не будеш настава- вода, в його нутро, та в кості ти на життя свого ближнього. його, мов олива!» (Пс. 109:17-18). Я — Господь!» (Лев. 19:16). Пліт- Багато людей проклинають, карство повністю суперечить оскільки є дуже нещасливими Божому задуму. Пліткарі — це в своєму житті. Вони не мають творчі люди, які вигадують задоволення, тому єдине, що залишається, — виливати казки і цілі історії, що широко поширюються серед людей. Це — агенти диявола, яких він використовує, щоб нищити Божу працю. Жертвою пліткаря стає поранена людина. Деякі люди

«В

Д

«С

Людину можна «розбити», не торкнувшись. Словом.

зло на інших через свої уста. Християнинові не варто очікувати на благословення, коли він допускає природну аномалію, що з одного джерела тече солона і солодка вода: «Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було!» (Як. 3:10).

Гострий язик

Щ

е один вид гріха — гострий язик. «Дехто говорить, мов коле мечем, язик же премудрих — то ліки» (Пр. 12:18) Деякі люди мають гострий, пронизливий язик, якого використовує диявол для образ. Апостол Павло заохочує колосян: «Слово ваше нехай буде завжди ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як ви маєте кожному відповідати» (Кол. 4:6). Але багато церков мають кілька людей із неймовірно гострим язиком, які часто ранять своїх братів у Христі. Теодор Рузвельт якось сказав: «Говори тихо і неси велику палицю». Але правда полягає в тому, що якщо ви говоритимете тихо, то палиця не знадобиться. Я думаю, що кожен християнин повинен щоденно у молитві прохати у Бога: «Господи, дозволь мені сьогодні сіяти милостиві і ніжні слова, тому що завтра, можливо, доведеться пожинати їх сходи!» 

Олександр ПАХАЙ, пастор церкви м. Дубно

1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

15

АРГУМЕНТИ

Б АТ Ь К І В С Ь К Е БЛАГОСЛОВЕННЯ За вікном — ХХІ століття. Епоха технічного прогресу пліч-о-пліч крокує з духовним зубожінням людства. І це стосується не лише нашого українського народу. Різноманітні кризи атакують усе людство. Економічні, соціальні, екологічні, політичні труднощі дедалі частіше спонукають нас глибше відчути потребу у благословенні.

А

що ж воно таке — благословення? Для чіткого розуміння давайте звернемося до тлумачного словника. Зокрема, В. Даль подає таке тлумачення слова «благословляти»: «величати, хвалити, бажати добра, блага, щастя, закликати благоденство. Наділяти добром, зичити успіху». Першоджерелом усякого благословення є Бог. В основному, благословення стосується людей, хоча у Слові Божому ми читаємо про те, що благословляли їжу, жертовники, тварин тощо. У перекладі з єврейської мови слово благословляти (берах) буквально означає закликати благо. Грецька мова відкриває нам це слово (еулогія) як величати. Біблія подає слово благословення у значенні «привернути Божу милість та благодать на людину чи то Самого Бога, чи то іншої людини з Господньої волі» (Бут. 27:28-29). Сила сходить на того, кого благословляють через слова. Відтак усе нижческазане ми розглядатимемо через призму сили слова. Пропоную детальніше розглянути, хто, коли і за яких обставин благословляв інших людей. Патріарх Яків благословляв своїх нащадків (Бут. 48:49).

16

СВІЧНИК | 1, 2016

Ізраїльський вождь Мойсей благословляв ізраїльські роди. Священики та царі благословляли народ (Числ. 6:23), (2 Цар.

6:18), (3 Цар. 8:14), учні Христа благословляли своїх ворогів (1 Петр. 3:9) та інші. Слід зазначити, що найбільш натхненними та упередженими є благословення, що пов’язанні кровними зв’язками та родинними стосунками. Та хіба ж може бажати тобі щастя хтось сильніше, аніж твої батьки? Тому не дивно, що батьківське благословення завжди цінувалося і вважалося запорукою успіху і щастя. Більш того, воно має велику силу.

На сторінках Біблії ми навіть знаходимо зразок благословення (Чис. 6:24-26). З давніх-давен наш народ надавав особливого значення батьківському благословенню. Наші предки приреченим вважали шлюб, який укладався без батьківського благословення. Необачним було йти на війну, не отримавши маминого «благословляю». Усі життєво важливі моменти богобійні люди починали з благословення. Близько 2 000 років тому апостол Павло наголошував на тому, щоб діти цінували благословення батьків (Еф. 3:15). На жаль, сьогодні українці, даючи

Томас Едісон

О

дного разу юний Томас повернувся додому зі школи і передав мамі лист від вчителя. Зі сльозами на очах мама зачитала лист вголос: «Ваш син — геній. Ця школа занадто мала, і тут немає вчителів, здатних його чогось навчити. Прошу вас, вчіть його самотужки». Через багато років після смерті матері Едісон (на той час уже один із найбільших винахідників століття) переглядав старі сімейні архіви і побачив цей лист. Чоловік розгорнув його і прочитав: «Ваш син — розумово відсталий. Ми більше не можемо вчити його в школі разом із рештою дітей. Тому рекомендуємо Вам вчити його самостійно вдома».

Едісон проридав кілька годин. Потім записав до свого щоденника: «Томас Алва Едісон був розумово відсталою дитиною. Завдяки своїй героїчній матері він став одним із найбільших геніїв свого століття». Томас Едісон удосконалив телеграф, телефон, кіноапаратуру, розробив один з перших комерційно успішних варіантів електричної лампи розжарювання, винайшов фонограф. Саме він запропонував використовувати на початку телефонної розмови слово «алло». 

ТОЧКА ЗОРУ данину традиціям, втратили щиру віру і глибоке осмислення поняття благословення. Як не прикро, але існує багато прикладів того, як батьки словами «програмують» майбутнє своїх дітей, кажучи: «Ти невдаха, незграба, блазень». Цим самим батьки не лише підривають дитячу віру у свої можливості чи зумовлюють виникнення комплексу неповноцінності, але й, не беручи до уваги сили слів, накликають на долю дітей не благословення, а прокляття. Шкода, що сьогодні люди вважають такі поняття, як благословення чи прокляття

пережитком минулого. Свого часу один із мислителів, Тихон Задонський, сказав: «Лише той, хто має живу віру, може мати Боже благословення». В кожному справжньому благословенні через людину, яка благословляє, тече благотворне Слово Боже. Звідси випливає, що, благословляючи, ми й самі здобуваємо духовну користь. Коли відкриваємо своє серце людині, даючи їй благословення, й самі потрапляємо під його благотворний вплив. А Слово Боже каже: «Благословення Господнє — воно збагачує і смутку не приносить» (Пр. 10:22).

Тож не скупіться на благословення, мої любі, і вони сторицею повернуться до вас. Не розкидайтеся необдуманими словами, бо, вірите у це ви чи ні, слова мають велику силу. Натомість давайте будемо прагнути до праведності, бо «благословенства на голову праведного» (Пр. 10:6). 

Оксана КОКОТЕНЬ, сімейний консультант, церква «Нове життя», м. Луцьк

БЛАГОСЛОВЕННЯ чи ПРОКЛЯТТЯ?

Подібно як для нас, батьків, важливе Боже благословення, так само і для дітей важливе наше благословення — батьківське. Рушійною силою, яка приводить у рух не лише благословення, а й прокляття, є наші слова. Вони можуть бути не тільки сказані, але й написані.

К

онкретну пораду, як треба благословляти, знаходимо у книзі Числа 6:23-27: «…Так благословляйте Ізраїлевих синів, говорячи їм: «Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе! Нехай зверне Господь на тебе лице своє, і хай дасть тобі мир!» Проте ми часто ігноруємо ці слова, не усвідомлюючи того, що вони мають як позитивні результати, так і негативні наслідки. Одного разу у віруючій родині п’ятнадцятирічна донька, яка змалечку ходила до церкви, почала бунтувати проти батьків. Вона обклеїла свою кімнату різними плакатами

із зображеннями рокмузикантів і почала зухвало вдягатися. На всі запитання батьків, чому вона так поводиться, донька відповідала: «Я не знаю, що зі мною, однак дайте мені спокій». Згодом батьки прийшли до пастора, і він, вислухавши їхню проблему, запитав: «Чи були у вас проблеми з батьками у підлітковому віці?» Мама дівчинки згадала, що в 15 років вона затрималася до ночі в подруги, не сповістивши своїй мамі про це. Прийшовши додому, вона побачила заплакану матір, яка в гніві сказала: «Нехай твої діти так само з тобою вчинять, як ти зі мною». Чи бажала ця жінка своїй дочці зла? Звичайно, ні. Але ж у гніві, який переповнював її серце,

вона сказала те, що перше спало їй на думку. Слово людини, яка створена за подобою Божою, як і божественне слово, наділене силою. Ми виливаємо душу, а сила наших слів притягує перемогу або поразку. Слова впливають на те, якою буде наша доля і доля оточуючих. Пригадую, коли я був ще маленьким хлопчиком, ми з мамою стояли біля Дому молитви і до нас підійшов пастор, звернувшись до мами: «Це твій син?» Отримавши ствердну відповідь, він сказав: «Будеш проповідником!» Ці слова закарбувалися в моєму серці і стали метою, яка згодом втілилася в життя. Тепер, підходячи до малих хлопчиків нашої церкви, я звертаюся до

них і кажу: «Будеш проповідником!» Коли ми говоримо про людину добре, у такий спосіб ми благословляємо її. А коли з пристрастю, обуренням бажаємо їй зла, ми проклинаємо її. І благословення, і прокляття належать до невидимого духовного світу. Благословення несуть хороші й успішні результати, а прокляття — погані і шкідливі наслідки. Найбільшим скарбом для наших дітей є батьківське благословення. Тож будьмо для них цим благословенням. 

Василь СРІБНЮК, пастор церкви с. Олександрія

1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

17

ПИЛЬНУЙМО!

«Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня!» (Мт. 12:36)

П

ПУСТІ СЛОВА

усте слово... Що ж це за слово? Пусте були «мовчунами» — людьми, які слово — це слово зайве, несерйозне, дали обітницю мовчання. Бог не замарне, позбавлене змісту. Нам мо- криває наших уст, але бажає, щоб жуть заперечити: якщо мова йде тільки про ці уста, якщо вони відкриваються, пусте слово, а не про зневажливе, блюзнір- відкривалися лише для того, що ське, то чому користування ним пов’язане «…тільки правдиве, що тільки з такою відповідальністю? Чому Христос не чесне, що тільки праведне, зважає на загальноприйняту градацію пустих що тільки чисте, що тільки слів і не допускає ні винятків, ні поблажли- любе, що тільки гідне хвали, вості? Чому в день суду люди повинні будуть коли яка чеснота, коли яка похвала...» (Фил. 4:8), «бо дати звіт «за кожне слово пусте»? Наші слова — це ми самі. Наші слова, зі слів своїх будеш виякими б вони не були, завжди є яскравим правданий, і зі слів своїх виявом наших сокровенних почуттів, думок, будеш засуджений» прагнень і сподівань. Слово — це дзеркало, (Мт. 12:37).  яке відображає плоди нашого мислення й уяви. Все те, чим буває переповнене наше серце і наш розум, знаходить вияв у «Їхня гортань — наших словах. Психологи стверджують, що то гріб відкритий…» (Рим. 3:13) необдумані слова, напівжартівливі репліки, одній лікарні працював фельдзауваження і фрази, які вирвалися неспошер, що був гострим на язик і дівано і необдумано, більше виявляють і Павло постійно, немов брудною ганоголюють наш справжній характер, ніж най- РОГОЗІН, чіркою, нещадно бив словами будь-кого, мудріші і чудово продумані бесіди. Слова христикого б не згадав. Його чорна лайка не людської мови тим і дорогоцінні, що їм дано янський давала пощади навіть Богові. письменвідкривати все багатство або всю убогість Одного разу до лікаря, з яким працюник людської душі. вав фельдшер, навідався друг, що приїхав «Добра людина з доброго скарбу добре здалеку, і той запросив його на операцію. виносить, а лукава людина зо скарбу лихого Коли товариш побачив страшну рану, з якої виносить лихе» (Мт. 12:35). Бог дав нам найвитікав гній з огидним запахом, його знудило. більший дар — зв’язну людську мову. Тільки А фельдшер, який теж був на операції, безперелюдина поміж усіх живих істот на землі волостанку лаявся. Тоді гість запитав у лікаря: діє цим даром. Бог бажає, щоб ми, люди, гідно — Як ти можеш слухати таку блюзнірську користувалися ним. «Мовчання — золото», лайку?

— проголошує народна мудрість. Мовчи, Той відповів: якщо нічого сказати. Говори, якщо те, що ти — Друже мій, я звик до гнійних ран, з яких похочеш сказати, дорогоцінніше від мовчання. винен витікати гній. Якщо гній накопичився в тілі, Християнину не личить займатися пусвін виливається з відкритої рани. Якщо ж гній натопорожніми, беззмістовними, безцільникопичується в душі, він виливається через уста. Мій ми і безглуздими розмовами. Апостол фельдшер через лайку відкриває зло, що накопичилося Павло радить: «Стережися ж базікань в душі, і виливає його з неї, як гній з рани. марних…» (2 Тим. 2:16), бо «… праця Дорогий друже! А чи знаєш ти, чому людина лихоуст в недостаток веде» (Пр. 14:23) і словить? Напевно, думаєш, що через безкультурність або «не бракує гріха в велемовності…» неосвіченість, можливо, через легковажність? Ні, причина (Пр. 10:19). А ще він зауважує, що криється значно глибше. Адже те, про що говорять уста, лихослів’я, марнослів’я або жарти залежить від стану серця, бо чим серце наповнене, — те го— все це непристойно святим. ворять уста (Мт. 12:34).  Бог не вимагає від нас, щоб ми

ЛИХОСЛОВИ

В

18

СВІЧНИК | 1, 2016

З ПОШТОВОЇ СКРИНЬКИ

«Ми по-справжньому не змо-жемо оцінити важливість слів доти, — говорить Пол Тріпп, — доки не зрозуміємо,, що перші слова, які були донен есені до слуху людського, були и словами не іншої людини, а Самого Бога! До звуків і голосів нещодавно створеного світу приєднався голос Бога, Який звертався до Адама і Єви їхньою людською мовою. Вирішивши об’явитися таким чином, Бог надав мові величезного значення, оскільки вона стала головним засобом проголошення Божої істини. Наші слова завжди щось відкривають, визначають, пояснюють і впливають. Божі слова встановлюють межі і дають свободу. Вони дарують життя і несуть смерть».

– о в о л с «Твоєв ітильник...» с

Н

амагаючись вирішити проблеми, що виникають у спілкуванні з людьми, чи згадуємо ми про Євангеліє — Слово, яке Бог промовляє до нас через Святе Письмо? Господь каже нам не йти широкою дорогою, яка веде до загибелі, але вибрати вузьку стежку, якою прийдемо до вічності з Ним. Якщо я вважаю себе дитиною Божою, то де ж мої орієнтири цієї стежки? Як мені оцінити, чи не перейшла я, бува, на зручну і легку дорогу? Давид дає відповідь на моє запитання: «Для моєї ноги Твоє слово — світильник, то світло для стежки моєї» (Пс.

119:105). Лише керуючись Словом живого Бога, я можу бути впевнена в тому, що моє життя відповідає Його задуму. Кожен сам вибирає, чим освітити свою стежку. Через Слово Господа ми знаходимо істину, виявляємо, де є гріх. Це — надійна основа, на яку можна опертися у важкі часи, витримати випробування, отримати підтримку. Чи я випускаю світильник зі своїх рук саме у той момент, коли маю найбільше за нього триматися? «Це розрада моя в моїм горі, як слово Твоє оживляє мене» (Пс. 118:50). Дуже легко впас-

ти християнину тоді, коли в ньому нема слова Божого. У наш час багато психологічної літератури про силу думки, про те, як здійснити свої мрії, як стати успішним, як формувати свій характер тощо. Багато що з того будується на принципах, які закладені в Біблії. Я не буду цього відкидати. Але великий ризик, коли така література стає на перше місце, яке мало б належати Слову Божому. Шкода, коли дитина Божа десь не чує свого Батька. Вона вибирає інше світло для своєї стежки і поступово починає відходити, втрачати тісні стосунки з Господом. Вона не вбиває, не краде, не чинить іншого явного гріха, але її життя не прославляє Бога такою мірою, якою варто це робити. Жити у сучасному суспільстві важко, відповідати його вимогам і водночас вимогам Господа — неможливо. Чи вибираю я Слово Боже, коли стою перед вибором: дати хабар чи не дати? Особливо болючою є ця дилема, коли розумієш, що в іншому випадку не зможеш вступити до цього навчального закладу, віддати дитину в садочок, отримати необхідну відповідь від органів влади, скласти іспит на водійські права. Таких питань безліч, особливо в нашій державі. Легше чинити так, як заведено. Чи готова я при такому виборі довіритися слову Господа? Не дивитися на зовнішні обставини, не керуватися власним розумом, а де буде потрібно, то й зазнати певних втрат? Можна здобути світський успіх і втратити небесні благословення. З кожним неправильним кроком все важче повернутися назад. Отож дуже важливо відразу вирішити для себе, чим я освітлюю своє життя, і довіритися слову могут-

нього Господа! Адже виправляти завжди важче, ніж будувати відразу правильно. Якщо чоловік вибрав для себе роботу, яка не дозволяє йому віддати недільний день для Бога, присвятити себе певному служінню, молитися, регулярно читати Біблію, а потім одружився, з’явилися діти, — то йому важко буде розставити правильні пріоритети. Тому варто замолоду починати будувати життя правильно, відмовитися від того способу життя, який уже є і який начебто влаштовує. Слово Боже не вчить нас клопотатися про земне, але думати найперше про небесне. Треба дуже глибоко поринути в Господа, щоб наважитися на такі зміни. Довірити йому свої потреби. Знати, що Він потурбується про тебе. Таку підтримку можна знайти лише в Слові Божому, в Його обіцянках. Так, будувати життя відповідно до волі Творця, нелегко. Але коли кожен мій крок скеровується Словом Божим, наприкінці я матиму великі благословення. Моє життя стане світлом для цього світу. Я не буду думати, що відрізняюся від інших, але зосереджуся на Тому, Хто має для мене план, підтримає у всіх випробуваннях і не залишить. Хай Господь благословить вибрати Його Слово світильником для нашої стежки, щоб повною мірою відчути Його любов, могутність та підтримку. Він ніколи не дасть захитатися тому, хто вибрав Його опорою у своєму житті! 

Оксана ДЕЙНЕК, церква «Преображення», м. Здолбунів 2, читач «Свічника» 1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

19

ТОЧКА ЗОРУ

Слово… З одного боку, воно має сьогодні надзвичайно велику силу впливати на масову свідомість людства. З іншого — соціальні мережі, преса, телебачення замінюють повноцінне людське спілкування одностороннім контактом особа-ґаджет, забираючи у людини вміння мислити, аналізувати та раціонально оцінювати речі, що довкола неї. Очевидний парадокс нашого часу. Та, дякуючи Богові, ми маємо Слово, яке відкриває нам Істину та робить вільними у такій заплутаній та складній світовій системі.

Механізм впливу слова на людину

Я

кщо ви ще досі думаєте, що наш гуманний та демократичний світ робить усе можливе, щоб забезпечити щасливе існування людини, створити всі умови для задоволення її потреб та вважає людське життя найбільшою цінністю, то, певно, розчарую вас: все не зовсім так. Можливо, в це легше повірити в країнах, де склалися нелегкі життєві обставини. Проте в державах, де економіка процвітає, а життя видається казкою, діють такі ж самі засоби впливу та маніпуляції людиною, а людське життя нічого не варте, коли мова йде про досягнення важливих економічних чи політичних цілей. Слово в наш час має велику силу впливати на людину. Інколи, дивлячись на звичний устрій нашого життя — дім, робота, школа, діти, навчання, відпочинок, сімейні свята, друзі, церква, — важко

20

СВІЧНИК | 1, 2016

ЧИЄ СЛОВО ВПЛИВАЄ НА НАШЕ ЖИТТЯ?

Парадокс на

повірити, і що ііснують складні структури, які ретельно вивчають найтонші особливості людської психології, для того, щоб навчитися якомога краще впливати, керувати та маніпулювати людиною. Так, могутнім засобом впливу слова на людську свідомість є реклама. І це не тільки відеоролики чи білборди, які інформують нас про новий товар. Ні, це маніпулювання та нав’язування потрібної інформації в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. Слід зазначити, що мешканцям пострадянського простору притаманна надмірна довіра до друкованого слова і до всього, що вони чують по радіо, бачать у телевізорі чи в мережі Інтернет. Секрет впливу слова через рекламу криється в тому, що воно діє не на логічному рівні, не на розум, а на емоції та підсвідомість. Воно здатне формувати і змінювати світогляд та поведінку людей. Реклама зумовлює стереотипізацію мислення, а відтак і поведінки — нав’язує готові моделі, стандарти життя та ставлення до різних

речей. й Р Реклама навіює і людині думку, що якщо вона купить ту чи іншу річ, то стане щасливішою, привабливішою, успішнішою, що сприятиме підвищенню її статусу. Люди починають оцінювати себе та інших залежно від того, чим вони володіють, а не від їхніх особистих якостей. Так формується система цінностей, орієнтована виключно на споживання багатьох часто навіть не життєво необхідних товарів. Техніка переконання в рекламі створює лише ілюзію вільного вибору, нав’язуючи цілком конкретні стереотипи, стандарти і цінності. Фахівці стверджують, що надзвичайною силою в наш час володіє слово в політичній рекламі. Структури, які ретельно вивчають потреби соціуму, блискуче працюють при створенні передвиборчих програм чи виступів політичних діячів. Ми живемо у середовищі, де наперед визначено багато цілей та завдань. А над розробкою прийомів психологічного впливу над людиною через правильно підібрані

сслова сл слов лов оваа працюють прац пр ацюю ац юють юю ютть ті, ті ххто то ом мееетодом навіювання, гіпнозу, програмування, підтасування фактів, спотворення інформації, необґрунтованих перебільшеннях та маніпулюванні, дають напрямок життя тим людям, які просто пливуть за течією. Слово, яким послуговується керівна меншість, має велику силу впливати на переважну більшість, яка навіть і не помічає, що перетворюється на іграшку в чужих руках.

Спрощення ролі спілкування та мислення Отож, з одного боку, людей вміло перетворюють на масу, якою легко керувати правильно підібраними словами.

ТОЧКА ЗОРУ

Проте водночас багато механізмів нашої культури робить усе можливе, щоб відучити людину спілкуватися, мислити, аналізувати, спрощуючи роль слова, роблять усе можливе, щоб людина втратила навик використовувати його силу. Живе спілкування між молодими людьми вкрали соціальні мережі. Однозначно, є багато то й плю-

ротенького коментаря. Замість того щоб висловити свою власну думку або ж прочитати біблійний текст і прокоментувати його, можна просто «скачати» чужу цитату, скопіювати чиїсь думки, що так вдало відповідають нашим переживанням та поглядам. Тепер життя значної частини молоді заполонила всесвітня соціальна мережа Інстаграм, нс гра де

сів сі і ттакого сспілкування. пілкування пі п і Наприклад, можливість зв’язатися з людиною на відстані, зав’язати нові знайомства, свідчити людям про свою віру. Та, на превеликий жаль, лише одиниці використовують соціальні мережі дійсно з користю. Насправді більшу частину свого вільного часу молодь проводить у своєму телефоні, рахуючи чергові лайки чи очікуючи бажаний «комент», нехтуючи живим спілкуванням чи читанням книг. Соціальні мережі спрощують силу слова. Тепер легше поставити просто лайк, який означатиме, що тобі подобається картинка, вислів чи чиясь думка. Ще є варіант вдало підібраного смайлика або ко-

можна просто викладати свої фото і коментувати чужі. На перший погляд, нічого поганого. Та самі ж науковці стривожені повільною деградацією молодого покоління. Воно не вміє спілкуватися, втрачає навики живих стосунків, не любить читати книг, у результаті чого не може мислити та аналізувати. Години, проведені в порожньому листанні фотозвіту чужого життя, мільйони знімків, «закинутих» на привселюдний огляд, здається стали змістом життя багатьох. І це вже епідемія. Одні науковці цим стурбовані, але є й інші, які в цьому зацікавлені. Тому що це цілий механізм, який працює над тим, щоб цікаво, яскраво

шого часу

та масово впливати на свідомість людей, викликати деградацію особистості, зруйнувати соціальні зв’язки та відносини, забрати навик спілкування і, врешті-решт, перетворити людину на бездумну примітивну істоту, якою можна легко маніпулювати та керувати. Якщо молодь живе віртуальним життям, то дорослі мають схильність вірити всьому, що пише друкована преса та навіює їм телебачення. Засоби масової інформації — це дуже складний механізм, який, як зазначалося вище, відіграє провідну роль у впливі потрібної інформації на свідомість людини. Один із законів мас-медіа звучить так: «Скажи людині твердження, а потім повтори його 50 разів — і вона в це повірить». Насправді далеко не все, що нам показують і що говорять є правдою. Ціла структура працює над тим, щоб подати матеріал саме так, як це «комусь» потрібно. Часто людина, наче губка, вбирає все, що для неї подають, починаючи мислити нав’язаними категоріями.

Сила Божого Слова На нас тисне величезний вплив усього, що хочуть нам нав’язати, разом з тим роблячи все, щоб вкрасти наш час на пусті речі і відволікти від усього розумного та мудрого. Як часто ми недооцінюємо сили Божого Слова в нашому житті! Як мало часу виділяємо для того, щоб дізнатися Істину, яка може зробити нас вільними від моди, стилів, думки інших, політичних суперечок та трати часу на пусті та швидкоплинні речі. Дорослі читають Слово Боже мало, бо дуже

зайняті повсякденними клопотами, пресою та новинами; молодь, здебільшого, втрачає навики та бажання читати, їй притаманно вбивати свій час в Інтернеті. У кращому ж випадку молоді люди «читнуть» кілька біблійних цитат, які «скинуть» собі на сторінку в соцмережі; діти не читають Біблії, бо їх цього не вчать, заклопотані дорослі вмикають їм мультфільми або ж компенсують свою зайнятість новими іграшками та виконанням дитячих забаганок. Але лише Слово Боже може відкрити нам очі і побачити навколишній світ зовсім в іншому світлі. Лише Господь у Своєму Слові показує нам цінність вічних речей і марноту цього світу. Як же ми можемо вирватися з тенет могутніх механізмів, які прагнуть маніпулювати та керувати нами, наче рабами, диктуючи, що купувати, в що вкладати кошти, як бути успішним та знаменитим, якщо Бог через Своє Слово не відкриє нам Своєї волі на наше життя і Його істина не зробить нас вільними від рабства цього світу? Лише наповнені Словом Божим ми можемо свідчити іншим про спасіння Ісуса Христа, цитувати вірші з Біблії, адже знаємо, що тільки Його Слово живе та діяльне. Лише живучи тим, що відкриває нам Господь, ми зможемо перемагати у щоденній духовній боротьбі і не піддаватися спокусам цього світу! 

Світлана ВОРОНА, церква «Спасіння», м. Острог

1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

21

СТОРІНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

ще щ е б більше і сумувала і скручувалася в клубочок, клуб кл уб у боч оч немов мале кошеня. Одного Од О дн дня в двері постукала сусідська дівчинка дівч ді в ин вч Оля, яка прийшла провідати хвору хв вор ору у подругу. Тривалий час Оля була у бабусі, у бабу ба бу тому не знала, що Влада захворіла, р рі ла,, однак щойно довідалася, одразу ла швиденько шв ви примчала до Влади. Зайшовши шо ш ов до кімнати, Оля одразу міцно об обняла бн подругу і з сяючою усмішкою н обличчі промовила: на — Моя бабуся передала тобі солодки кий липовий мед, смачний трав’яний ч чай, свіженьке молоко, лісові ягоди і ггоріхи, які ми разом із нею збирали. Т Тепер ти обов’язково одужаєш! Уперше за кілька днів Владочка п посміхнулася.

Ц

е ц , р о е Слов лікує с що

я історія трапилася в одній сім’ї, в якій проживала маленька зеленоока дівчинка Владиславка. Батьки дуже любили свою донечку, бо завжди турботливо і з любов’ю піклувалися про неї: дарували гарні подарунки, влаштовували незабутні дні народження, завжди брали з собою в подорожі, стильно та красиво одягали. Мама хотіла, щоб її донечка змалечку була найкращою і мала все, чого лишень забажає її примхливе сердечко. Коли Владі виповнилося шість років, несподівано для всіх вона захворіла. Дівчинці з кожним днем ставало все гірше, а її зелені, наповнені любов’ю до життя оченята тьмяніли. В домі, де завжди лунав дзвінкий дитячий сміх, стало тихо і холодно. Батьки постійно були поруч із донечкою, намагаючись якнайкраще попіклуватися про неї. Владу провідувало багато людей, серед яких були рідні, близькі, друзі. Вони приносили подарунки, солодощі, фрукти, іграшки. Всі намагалися розвеселити і подарувати гарний настрій хворій дівчинці. Дехто зі смутком дивився на бідолашну і лише співчував батькам. Чомусь ніщо не приносило радості Владі. Іноді здавалося, що вона

22

СВІЧНИК | 1, 2016

— А ще щ яз знаю, н на що тобі в тобі вже ж ссьогодні же ьо ьог огодн годніі стане стан ст ане е краще, кращ кр аще ащ е бо б ми з бабусею молилися за тебе і вона сказала, що Господь тобі допоможе, — бадьоро промовила Оля.

— Дякую тобі, подруго, за такі теплі слова і молитву! Ти з такою любов’ю це сказала, що моє серце аж частіше забилося! — з вдячністю сказала Влада.

— Ось чого бракувало нашій донечці — ласкавого слова і щирої молитви, — зі сльозами на очах сказала Олечці мама Владислави. Невдовзі Влада справді одужала, важкі нестерпні дні забулися як страшний сон, але в серці маленької дівчинки назавжди залишили слід слова Олі і її ревна та щира молитва.  Юлія ДОВГА, церква «Спасіння», м. Острог

СТОРІНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

***

Жбурнув слівцем,

мов камінцем у воду, Враз хвильки по душі, як по воді, Бо необдумане слівце наносить шкоду, А кілька слів — і бути вже біді. Поводься зі словами обережно. Слова бувають гострі і гіркі. Не можна ними кидатись безмежно. Слова найкращі — теплі і палкі, Які несуть добро і насолоду, Політ дарують в чисті небеса, Приносять радість, щастя і свободу І творять в світі справжні чудеса.

Чарівні с лова Про це давно дізналась я —

Хороше слово — і душа радіє, І розкривається, мов квітка навесні. Від слова щирого і серце пломеніє, А дні похмурі стануть враз ясні. Надія КРАСОТКІНА

Є чарівні слова на світі. Без них сумним було б життя І злі були б дорослі й діти.

Без них нікуди не прийдеш, Без них нічого не досягнеш… А з ними скарби віднайдеш, Сміливо у майбутнє глянеш. Якщо образив друга ти, Згадай тоді прекрасне слово І щиро мов йому: «Прости…» І посміхнеться простір знову. Коли доводиться тобі Звертатись до людей з проханням, Додай «Будь ласка», і тоді Покажеш гарне виховання. Щодня піклуються батьки Про твій достаток і здоров’я. За це їм «Дякую!» скажи В душі з пошаною, з любов’ю. А ще порада є для всіх — Подяку Богові складайте! Хоча життя нелегка річ, Про ввічливість не забувайте! Мирослава ПРИХОДЬКО

Боже Слово Знову день росою вмитий,

Котить гомін за діброву… Хто навчить мене любити Все довкола? Боже Слово.

Хто навчить мене трудитись, Розуміти рідну мову, Щиро Господу молитись? Ну, звичайно, Боже Слово. Хто в журбі мене розважить, Подарує радість знову, Шлях до вічності покаже? Тільки Слово, Боже Слово. Сергій РАЧИНЕЦЬ 1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

23

ПИЛЬНУЙМО!

«У БАГАТОСЛІВ’Ї

не ОБМИНУТИ

Мова — це Божий дар людині. Без слова ми не змогли б спілкуватися, ділитися думками, передавати накопичений досвід. Без мови ми не почули б наших батьків у дитинстві, вчителів у школі, проповідників у церкві. Мова — одна з головних відмінностей людини від тварини.

«У

багатослів’і не обминути гріха, а хто стримує свої вуста, — той стане розумним» — записано в Приповістках 10:19. Звичайно, це не означає, що будь-яка довга промова є невгодною Богові і веде до гріха. Так, приміром, довга промова талановитого педагога, лектора чи проповідника змушує слухачів забувати про час, слухати з відкритим ротом і при цьому отримувати велику користь. Проте коли промовець говорить довго і необдумано, то стає пустомелею, впадаючи у гріх багатослів’я. Слухачі через певний час починають розуміти, що він — звичайний базіка, який переливає з пустого в порожнє. ристияни, у тому числі служителі церкви, повинні контролювати свої слова, особливо ті, що промовляють з-за кафедри. Під час Різдва я відвідав літнього брата, який довгі роки проповідував у нашій церкві. Під час бесіди він сказав: «Я завжди боявся будь-що говорити на проповіді, тому зважав на кожне слово, яке мав сказати з-за кафедри!» Гарна порада для всіх проповідників! Аби її виконати, усім проповідникам, думаю, слід записувати конспект проповіді, молитовно і ретельно аналізувати його, вносити корективи і лише тоді проголошувати. Аналізувати не тільки з точки зору богослов’я, а й граматики та лаконічності.

Х

24

СВІЧНИК | 1, 2016

г рі х а » людину! Як це потрібно всім християнам, а особливо — священнослужителям! Нехай Бог допоможе нам вчитися мистецтва слухання співбесідника.

П

Ч

Ч

Д

Б

Т

отрібно зауважити, що багатослів’я нині часто маскується під красномовність, комунікабельність, товариськість та відсутність комплексів. Але часто за цим ховається проста елементарна балакучість, невміння говорити чітко, лаконічно, виважено. Для мене слова «багатослів’я» і «пустослів’я» — слова-синоніми. Пустослівна людина — та, яка говорить багато порожніх, необдуманих слів. асто балакучі люди — це горді люди. Їм видається, що їхні слова дуже цінні, томуто вони захоплюються звуком свого голосу. Вони переконані, що їм завжди є що сказати і всі мають вважати за щастя слухати їх, та ще й може записувати все, що вони говорять. агатослівні люди — це також і ті, які не навчилися мовчати. Відоме прислів’я каже: «Слово — срібло, а мовчання — золото!» Грецький мудрець Піфагор вимагав від своїх учнів учитися мовчання протягом трьох років. «Мудрець має спочатку навчитися мовчати, а потім говорити», — казав він. Апостол Яків радить усім: «Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів» (Як. 1:19).

Б

агатослівні люди — це також ті, які не вміють слухати інших. Як це важливо в спілкуванні! Як це красить виховану

асто людина впадає в гріх слова і тоді, коли перебуває в стані гніву. Скільки батьків шкодували про те, що у гніві сказали дітям! Скільки дітей хотіли б виправити те, що сказали своїм батькам, перебуваючи в стані роздратування! Скільки служителів церкви у похилих літах із жалем згадували те, що колись і комусь сказали не так або не у тому дусі! Треба остерігатися слів, коли ми гніваємося. Краще, заспокоїтись, а тоді говорити. умаю також, що ми не впадатимемо в гріх багатослів’я, якщо боротимемося зі звичкою давати оцінку людям, засуджувати їх. Узагалі, наші слова мають бути щирими. Не потрібно запитувати у когось «Як поживаєш?», якщо насправді нас це не цікавить. акож варто зауважити, що часто для того, щоб уникнути гріха при багатослів’ї, потрібно просто уникати певних людей чи груп людей. Є люди, які своїми балачками, пересудами, жартами, анекдотами тощо спонукають і нас до гріха. Тут слід згадати слова апостола Павла про те, що «…товариство лихе псує добрі звичаї» (1 Кор. 15:33). 

Володимир БРИЧУК, пастор церкви с. Колоденка

ПИЛЬНУЙМО!

Слово — це матеріалізована думка. Слова живуть довше від тих, хто їх сказав. Скільки філософів чи мислителів минулого уже сотні років лежать у земному поросі, а їхні слова, ідеї, вчення продовжують жити і діяти, просвітлюючи дух людини або ж затьмарюючи його, виховуючи або ж розбещуючи, підіймаючи над брудом гріха або ж занурюючи у нього.

полонянкою, а «самсоном», в якого виросло волосся. Ми бачимо, як воно вирвалося з нас і накинулося на звинуваченого, боляче вдарило його, очі наповнило слізьми, а серце — гіркотою, принизило, ніби ударом по щоці. Ми спохвачуємося, мовляв, навіщо я сказав? Але вже пізно… Його не повернути. Ми йому вже не потрібні. Зодягнувшись в одяг нового звуку, слово знайшло собі наступного господаря, від якого відправиться далі. Так і бродитиме, роблячи свою справу аж до самої вічності.

плітками, наклепами, пересудами, критикою, нападками та сарказмом ховається наше гріховне серце. Язик — лише інструмент, який відкриває те, що глибоко ховається в нас.

Згубна дія гнилих слів

Згубна дія цих слів не тільки впливає на духовний стан людини, але й на фізичний. Наприклад, до нас прийшло слово від розумної людини чи з прекрасного вчення Христа. Що відбувається далі? Принцип той самий. Воно перетворюється на думку і чекає свого часу. І знову той самий тиск зсередини. Гнилий — Слово рветься на волю. Господь значить бажає використати нас, щоб донезіпсутий сти Своє вічне слово до чиєїсь душі. Оскільки мова від- Воно не б’є, не губить, але цілюще різняє людину від діє і лікує. Його слово — «суть дух решти Божого тво- та життя».

В І Л С Х И Л И Н Г И Л И С ОТРУЙНІ

Щ

ріння і є Його найпрекраснішим даром, тому «ніяке гниле слово нехай не виходить із уст ваших…» (Еф. 4:29). Словом «гнилий» у грецькій мові називали зіпсовані овочі, ягоди, фрукти або дерева.

о за здатність слів — жити віки і тисячоліття після автора! Причина живучості слова полягає в його структурі. Слово — це думка, зодягнена в звук. Озвучена думка. Писання каже: «Видиме — до«Гнилі» слова часне, невидиме ж — вічне!» (2 Кор.

4:18). Думка невидима, вона вічна, Слова можуть лікувати, а мотому живе довше від свого автора. жуть і ранити. Вони можуть відродити до життя, а можуть і вбити, Від думки — до слова можуть творити мир, а можуть сіяти Розгляньмо, як діє слово, його ворожнечу чи розбрат. Писання задорогу до людини і… далі. Уявімо кликає всіх віруючих тримати свій собі, що ми ненароком почули язик під контролем. «Гнилі» слова слова про людину, яка нам не дуже повинні бути такими ж огидними, подобається. Це слово, скинувши як гниле яблуко чи протухле м’ясо. До категорії «гнилих» слів відноверхній одяг звуку, уже як думка, проникло у нашу свідомість, сяться не тільки нецензурні слова збурило наші думки і принишкло чи брутальна лайка, а всіляка недо часу в глибинах пам’яті. Воно, правда, плітки, насмішки, сарказми, позбувшись звуку, стало думкою, вульгарні історії, заяложені жарти безсилою полонянкою нашої душі. чи анекдоти. Потрібно визнати, що В неволі бути важко. І слово по- будь-які слова, спрямовані на причинає рватися на свободу. Воно ниження іншої людини (як поза очі, волає: «Випусти мене, зодягни в так і в очі) — гріховні. Загальною звук, дозволь мені стати словом!» рисою всіх «гнилих» слів є бажання І нам хочеться сказати… Торг три- зачепити почуття, принизити чи ває, і ми… поступаємося. Певної скривдити іншу людину. Проблема «гнилих» слів замиті думка озвучується і знову стає словом. Але вже не безпорадною хована в нашому серці. За всіма

Господь застерігає нас стояти на сторожі наших уст. Адже наші слова відкривають те, чим наповнені наші серця. Якщо ми дійсно стали новим Божим творінням, то наша мова повинна стати іншою. Ми не маємо права своїми словами завдавати болю іншим. Пам’ятаймо, що думки і слова мають величезне значення в духовному світі. Наповнюймо свої вуста чистими словами, а слова — чистими думками, щоб ми ніколи не були причетними до жодних пліток, наклепів і осуджень. Говорімо лишень добре про інших. А якщо потрібно докорити, то робімо це з любов’ю, відкрито, а не за спиною, з молитовною підготовкою та щирим бажанням допомогти ближньому. Адже жодне із сказаних нами слів не зникне до самого судного дня. Ми зустрінемося з кожним із них, і вони будуть або нашими суддями, або адвокатами. 

Володимир ДОБРОЧИНСЬКИЙ, заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області 1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

25

П РА К Т И Ч Н Е Х РИ С Т И Я Н С Т В О

Клятва — містичне слово, яке й досі для багатьох людей залишається забороненим. Змалечку ми часто чули від бабусі: «Не можна клястися!» Чому, кому і коли — нам не пояснювали. Зате, коли перед покаранням слід було дати оправдання своїм вчинкам, можна було з впевненістю сказати: «Чесно, перед Богом!», і це клятвою не вважалося.

З

віком «зустрічей» з поняттям «клятва» ставало дедалі більше. Ми тепер грамотні і розуміємо, що замість клятви дещо можемо сказати під присягою чи святковою обіцянкою: ми ж не засуджуємо президента, який, кладучи руку на Біблію, обіцяє бути вірним народові. Також ми хочемо, щоб лікарі, до яких приходимо, під час випуску з навчального закладу складали клятву Гіппократа. Тривалий час у приміщенні, де збиралася наша церква, висіла Військова присяга, і нікому не спадало на думку чимось її завісити. Про що ж казав Ісус, коли в одному з пунктів Нагорної проповіді почав говорити: «Ще ви чули, що було стародавнім наказано: “Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом”. А Я вам кажу не клястися зовсім...» (Мт. 5:3334). Христос нагадував Своїм слухачам про відповідальність перед Богом за клятви, які вони вимовляють. Старий Заповіт не забороняв клястися, але забороняв не виконувати обіцянок. Тепер же Ісус, як і у всій Проповіді на горі, розтлумачує людям, що Бог хотів, або який був Божий задум щодо тієї чи іншої заповіді. Христос не ставить планки вище, як здається на перший погляд, а передає

26

?

КЛЯСТИСЯ чи НЕ КЛЯСТИСЯ

СВІЧНИК | 1, 2016

зміст, дух цієї постанови: не порушуй клятви. Так, там написано «Не клянися», але серцевина не в тому, щоб просто не говорити слова «Клянусь». Часто люди виривають із контексту 34 вірш 5-го розділу і ставлять крапку після нього. Чому так відбувається? Типове «заборонне бачення», тобто не торкайся, не кажи, не сідай, не вдягай... Але Ісус не зупиняється на цьому, а розвиває думку далі. Він відкриває не лише те, чого не можна робити, а й каже про те, що робити необхідно! Клятву люди використовували для того, щоб когось переконати у тому, що вони кажуть правду. Отже, якщо я клянуся, а потім не виконую обіцянки, то маю віддати те, чим клявся. Христос каже не клястися небом, бо воно Божий престол. Іншими словами, не належить тобі. Як зможеш віддати те, що не є твоєю власністю? Не клянися землею, бо вона хоч і під ногами у тебе, але не твоя у повному розумінні цього слова. Не клянися Єрусалимом, бо хоча слово твоє, можливо, і має певну владу, але на власність Великого Царя не поширюється. Якби хтось далі зміг торгуватися з Ісусом, чим ще можна клястися, то таким Він каже: «Не клянися головою!» Отже,

Він зводить до мінімуму, а то й до нуля, кількість речей, якими може керувати людина, почавши з просторів небес і закінчивши волосиною на голові, чим справді ми володіємо. (Правду кажучи, у дитинстві я хотів керувати бодай волоссям, особливо його кольором, але в цьому Бог розпорядився на власний розсуд). Ісус наводить таку ілюстрацію не для того, щоб показати, наскільки мало ми вирішуємо. У цьому немає якоїсь депресивної безвиході, але спокій, що Божа рука керує всім. Говорячи про клятву, Христос начебто відкриває нам іс торію єврейства І століття. Для того щоб щось продати чи забрати собі, дехто використовував клятву, не думаючи про відповідальність перед Богом, а лише щоб збагатитися в певну мить. Цей бізнес був не завжди чесний, тому люди, намагаючись набути переконливого праведного вигляду, у свої грішні справи почали втягували Бога. Сьогодні нічого суттєво не змінилося. Люди й надалі роблять те, що вважають за потрібне, накреслюють цілі та плани, як вважають за правильне, ну і не забувають нагадувати, що вони ж «віруючі», тому обманути чи «кинути» не дозволяє віра.

П РА К Т И Ч Н Е Х РИ С Т И Я Н С Т В О Все це, можливо, і не так прозоро відбувається, але особисто мені доводилося зустрічатися з такими випадками. Як же нам тепер жити? Клястися не можна! Нічим ми не керуємо! Ні за що не відповідаємо! Христос говорить про те, якими мають бути наші слова. Нехай ваше слово буде «так-так» або «ні-ні». Інколи ми надаємо цим словам трошки іншого відтінку: якщо сказав, то вже не змінюй. Це ніби й не погана думка, хоча трохи поза контекстом. Вважаю, що Ісус каже про те, що коли ми щось говоримо, то ні у кого не повинно виникнути навіть думки чи підозри, що ми обманюємо. Іншими словами, постійно кажи правду, навіть коли це невигідно, і тобі віритимуть. Ви можете сказати, що часи джентльменів уже минули. Так не можна робити. А ви пробували? Звичайно, легше сказати «Чесно-чесно», ніж так жити. Одного разу і на все життя запам’ятав відповідь пастора, якому я сказав: чесно, перед Богом! Він відповів дуже просто: «А що, буває не перед Богом?» Коли Христос говорить про клятву, то не каже «Не клянися» і на цьому крапка. Він намагається провадити нас у світ постійної правдивості наших слів. Наостанок наведу цитату історика древньої юдейської культури Йосипа Флавія, який, описуючи першостолітні секти ізраїльтян, написав про єссеїв таке: «Вони відомі своєю вірністю і точністю, і вони проповідують мир. Все, що вони кажуть, правдивіше від будьякої клятви. Вони уникають присяг і вважають їх гіршими від лжесвідчення. Вони кажуть, що людина, якій не можна вірити на слово (без клятви), вже засуджена». Як на мене, це саме те, що Ісус вкладав у зміст, говорячи «Не клянися!», адже хотів, щоб ми завжди чинили і говорили чесно!  Тарас ЯРЕМЧУК, пастор рівненської церкви «Надія»

«Ваше ж слово хай буде: «так-так», «ні-ні». А що більше над це, то те від лукавого» (Мт. 5:37). Так говорить Господь. Тим же, хто з легкістю дає обіцянки і через певний час з такою ж легкістю їх порушує, Він радить: «Краще не дати обіту, ніж дати обіт — і не сповнити! Не давай своїм устам впроваджувати своє тіло у гріх, і не говори перед Анголом Божим: «Це помилка!» Пощо Бог буде гніватися на твій голос, і діла твоїх рук буде нищити (Екл. 5:4-5).

Щ

оразу коли ми укладаємо заповіт із Богом або ж даємо обітницю, то робимо це перед лицем Бога. Якщо ми робимо це з лукавством або нехтуємо обіцянкою, то проти нас свідчить той ангел, що був покликаний у свідки при укладанні обітниці. Наш лукавий вчинок, засвідчений ним, викликає у Бога гнів. Спроба виправдати порушення договору, відмовитися від своїх слів у цьому випадку є лукавством. Людина говорить і поступає усупереч сумлінню. «Тенета людині казати «святе» нерозважно, а згодом свої обітниці досліджувати» (Пр. 20:25). Людина, котра спершу дає обітницю, і тільки потім починає обмірковувати її, потрапляє в пастку лукавого, оскільки диявол посилає думки, сумніви з приводу прийнятого рішення чи даної обітниці, а також необхідності її виконувати. І людина, в серці якої й без того нечисто і яка, давши обітницю, в собі шукає вихід із ситуації, що склалася, міркує, як обійти цю обіцянку, приймає нашіптування лукавого і потрапляє в його сіті. Лукавством не виправдається перед Богом жодна людина. Ще на зорі людства робив спробу виправдатися Адам, який порушив заповіт із Богом щодо послуху. Замість покаяння він старався виправдати своє падіння: «...Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, — і я їв» (Бут. 3:12). Чи зміг Адам виправдатися перед Богом? Ні, звісно, він був вигнаний із раю за свій гріх. Пригадайте притчу Ісуса Христа про таланти, роздані рабам. Ісус

вказав на раба, якому було дано один талант і який, отримавши його, закопав у землю. Коли прийшов пан, щоб отримати звіт про роздані таланти, цей лукавий і невірний раб почав виправдовувати свою бездіяльність, лінь і безвідповідальність, звинувачуючи при цьому пана: «...Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, — ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, — пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє...» (Мт. 25:24-25). Чи виправдало цього раба його лукавство? Ні, він був вкинутий до зовнішньої темряви, де плач і скрегіт зубів. Жодна людина не виправдає себе перед Богом, навіть найвитонченішим лукавством. «Що вийшло з уст твоїх, будеш додержувати й будеш виконувати, як обіцяв ти Господеві, Богові своєму…» (Повт. 23:23). Обіцяти легко — виконати важко; але не обіцянки записуються до книги твоїх справ, а їх виконання. Наш Господь чесний і відвертий, немає в Ньому жодного лукавства і неправди. На сказане Ним «так» можна покластися. Його «ні» також виповниться, тому і нас Він навчає чинити так само. Якщо ми хочемо відображати Його образ на землі, свідчити про Нього перед людьми, то маємо бути праведними і жити чесно та благородно. Інколи шляхетніше буває не обіцяти, ніж обіцяти і не виконувати. Але якщо вимовив, будь чесним і виконай сказане, тому що за кожне слово, вимовлене перед Богом, будеш віддповідати!  За матеріалами ІНТЕРНЕТУ

Обіцянки, які ми даємо Богові і людям

ТАК чи НІ 1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

27

З А Р Х І В І В П А М ’Я Т І

Сьогодні християнин має великий вибір у безмежжі християнського друкованого і віртуального слова, де певне місце посідають і періодичні видання. Однак вони вже не є винятковим джерелом духовного формування та виявлення християнських позицій. На відміну від сьогоднішніх численних євангельських видань, поодинокі часописи євангельських християн і баптистів у минулому часто ставали чи не єдиним методичним вказівником у вивченні Біблії, духовним наставником, помічником в організації богослужінь, порадником, натхненником і зв’язком між громадами й керівним осередком.

Євангельська періодика міжвоєнного двадцятиліття:

«EWANGELICZNY СHREŚCIJANIN» i «ПІСЛАНЕЦЬ ПРАВДИ»

У

20-30 роки — час, коли заснувалася й утвердилася більшість євангельських громад нашого краю, — у руки віруючих потрапляли різні протестантські видання. Кожним із них надзвичайно цінували, оскільки, окрім Біблії, це було єдине джерело духовного утвердження. Євангельські віруючі Волині читали такі журнали: «Христианин», «Миссионерский вестник», «Ewangeliczny сhreścijanin» (видання євангельських християн російською і польською), «Христианский союз» (російськомовне видання Союзу церков Христових), «Wolny Сhreścijanin», «Маяк», «Гость» (польськомовне та російськомовні баптистські видання), «Післанець правди» (українськомовне баптистське видання), «Євангельський голос» (українськомовне п’ятидесятницьке видання), «Верность» (російськомовне міжпротестантське видання) та ін. Зосередимо нашу увагу лише на двох найбільш поширених серед євангельських християн і баптистів часописах — «Ewange liczny сhreścijanin» і «Післанець правди». Щомісячний друкований орган Союзу слов’янських громад євангельських християн у Польщі (ССГЄХ) «Ewangeliczny сhreścijanin» почав виходити у 1931 р. за редакцією голови союзу Л. Шендеровського. Зміст журналу складався із духовно-повчального та інформаційного матеріалу. Були започатковані такі рубрики: «Відділ молоді», «Відділ жінок», «Відділ регентів», «Сільськогосподарська частина», «З місії», «З преси», «Спростування,

28

СВІЧНИК | 1, 2016

його зміст, «як це практикувалося у глухій глибинці Росії». едакція просила надсилати матеріали польською мовою. А молодому українському євангельському письменнику М. Подворняку зауважила, що його оповідання, написані українською, важко перекладати, тому їх необхідно надсилати хоча б у російськомовному варіанті. На прохання М. Куценка з м. Рівного розмістити у журналі хоча б одне оповідання українською мовою, редакція відповіла, що зробити цього не може з огляду на технічні труднощі і характер друкованого органу. Завдання та ідейні засади журналу його редактор Л. Шендеровський пояснював так: «Ewangeliczny сhreścijanin» покликаний висвітлювати духовну і доброчинну діяльність церкви, інформувати членів про важливі події, що відбуваються у внутрішньому житті союзу, а також репрезентувати ССГЄХ перед державною владою. З цією метою орган євангельських християн ххр рис и тиян ти иян н надсилали ад дси си ила лали ла ли и д до о вс всіх сіхх

Р

Л. Жабко-Потапович

коментарі, спогади», «Поштова скринька». Хоча часопис призначався переважно для українського населення, яке складало більшість членів ССГЄХ, українці сприйняли його неоднозначно, оскільки він стояв на відвертих державницьких позиціях і виходив лише польською мовою. У листі до редакції пресвітер ковельської громади євангельських християн Ф. Венцкевич зазначав, що українське населення, не знаючи польської мови, радше читає російські журнали інших релігійних спільнот, а це, відповідно, значно зменшує кількість передплатників «Ewangelicznego сhreścijanina» і може призводити до небажаних впливів. На лист Ф. Венцкевича редакція відповіла так: 1) членам союзу навчитися читати польською або 2) створювати групи віруючих, які не знають польської, вечорами читати вголос журнал і тлумачити

З А Р Х І В І В П А М ’Я Т І

воєводських і повітових управ. Л. Шендеровський стверджував, що з огляду на вищезазначені моменти часопис може публікуватися лише державною мовою — польською. Все ж керівництву довелося дослухатися до прохань євангельських християн-українців, оскільки із січня 1938 р. почав виходити журнал «Євангельський християнин» українською мовою за редакцією М. Подворняка та Ф. Венцкевича. Хоча в українськомовному варіанті збереглися державницькі позиції союзу, однак, на відміну від польського відповідника, тут почали вміщати твори протестантських поетів І. Тарасюка, Ф. Пташніка, О. Костюка, М. Подворняка, А. Мельника. Як польська, так і українська версії «Євангельського християнина» виходили нерегулярно, що було зумовлене фінансовими труднощами. Одне число журналу коштувало 20 грошів, а річна передплата 1,5 злотих (приблизно 5 кг житнього хліба). ерше число щомісячника «Післанець правди» побачило світ 1927 р. Його видавало Об’єднання баптистів Галичини, що входило до Союзу громад слов’янських баптистів у Польщі. Спочатку над журналом працювали С. Білинський, В. Перетятко та М. Лютий. 1932 р. редагування перейшло до Л. Жабка-Потаповича, обдарованого високоосвіченого чоловіка. Працю редактора «Післанця правди» він здійснював до 1939 р. в Україні і з 1947 р. до своєї смерті у 1975 р. в США.

П

Журнал виходив у баптистському видавничому товаристві «Компас», що розташовувалося у Лодзі. Згодом з метою здешевлення видання його друкували у Раві-Руській. а відміну від «Ewangelicznego сhreścijanina», який широко висвітлював життя громад та діяльність союзу (справжній скарб для історика), «Післанець правди» зосереджував свою увагу, здебільшого, на духовно-повчальних статтях та літературно-художніх творах, життю ж громад було присвячено лічені сторінки. Таким чином, коли перше видання піклувалося про організаційну єдність євангельських християн, друге дбало про єдність духовну, пропонувало матеріали для використання під час богослужінь. На шпальтах «Післанця правди» знаходимо праці В. Марцинковського, Г. Домашовця, Л. Жабка-Потаповича, І. Кмети-Єфимовича, М. Подворняка, Н. Лук’янчука, І. Кубрина, І. Петраша та ін. Водночас журнал намагався об’єднати євангельських віруючих за національним чинником. Його редакція чітко і неодноразово наголошувала на тому, що «Післанець правди» є єдиним українськомовним баптистським виданням у світі. Це розширювало читацьку аудиторію, адже журнал був популярним не лише серед мешканців Західної України, а й серед українців-емігрантів у Європі та Америці. Проте навіть широке коло передплатників не позбавило редакції фінансових тр ру труднощів. Річна передплата журн налу коштувала 3 злотих. У числі, присвяченому дессятилітньому ювілею «Післанця правди», Л. Жабко-Потапович п розкривав реалії і секрети рор боти над журналом (у дечому б часто схожі на особливості роч боти сучасних редакторів): «Щоб бо дн д дня н приходить пошта з усіх країв ссвіту… св в Найбільше одержує П.П. похвал, по о подяк, побажань і… віршів. Найменше… грошей… Зате ші ввірші ві ір р приходять майже в кожному ли листі. ис Часто вони так написані, що ттрудно тр ру пізнати, що то вірші, але яякк автор виразно пише, що то є вірш, вві ір то редактор повинен вірити. ір

Н

Часто надсилають вірші такі особи, яким ні П.П., ні редактор не вчинив жодного зла… Від ранку до пізньої ночі сидить редактор П.П. за своїм столом і пише, переписує, виправляє, редагує, коректує. Коли матеріял опрацьований, його посилається до друкарні у Раві-Руській… Коли число П.П. готове до розсилки, усі, що його пакують, стають над ним і гаряче просять Господа, аби Він поблагословив кожен примірник журнала, що має йти до майже тридцяти держав… Коли журнал висланий, тоді редактор, заплативши за всі видатки, записує їх до касової книги, підраховує, скільки залишилося засобів, сидить і думає: чи доживе П.П. до Нового року, чи передчасно вмре? А тоді часто пізньої ночі стає на коліна, молиться за співробітників, за тих, що не мають чим заплатити за журнал, а бажають його читати, дякує за всіх, хто піддержує його, та дякує за останнє число. Молиться і просить Господа дати сил усім, хто працює над П.П., та благає продовжити дні цього одинокого журналу нашого визнання…» аким чином, перші періодичні видання євангельських церков нашого краю відігравали особливу роль у формуванні єдності віруючих, їх духовному збагаченні, соціально-культурному вихованні. А проте християнським часописам доводилося долати складний шлях до читача, натикаючись передусім на фінансові перешкоди, викликані неймовірною бідністю більшості віруючих, на брак досвіду та гідних дописувачів, а часто і на неграмотність потенційних передплатників. Напевно, тільки завдяки неймовірній енергії, любові і відданості своїй праці редакторів і кореспондентів, а також безмежному Божому благословенню євангельська періодика тішила читачів та створювала підвалини для сьогоднішньої видавничої діяльності. 

Т

Ліна БОРОДИНСЬКА, кандидат історичних наук

1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

29

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ почуватимешся завжди, як за кам’яною стіною. Тільки-но він з’являвся в сільському клубі — дівчата очей не зводили. Вони — з нього, а він — із Оксани. Оксана ж… Оксана з надією позирала на двері: чи не прийде Тарас. Запитав би хто, чим він так її привабив — нізащо не відповіла б, бо й сама не могла того збагнути — нічого ж (чи майже нічого) між ними не було: так, спілкувалися кілька разів під нічними зорями, коли проводив із дискотеки додому — тільки й

Г

ГОРОБИНА НА

лянь, горобина! — захоплено вигукнула Оксана, ступивши на подвір’я В’язовецьких. — Ще й кетягів скільки!..

— Ну, горобина, то й що? Невже зроду не бачила? Вона в нас мало не в кожному дворі є, — усміхнувся Андрій і хотів, було, пригорнути свою молоду дружину, але та спритно відсахнулася: облиш, мовляв, люди ж дивляться. На порозі ошатного будинку справді з цікавістю позирали на молодят Андрієві батьки, Віктор та Людмила, і дідусь Микола легенько підкручував свої молочно-сиві вуса. Дещо ніяковіючи під пильними поглядами новоспеченої рідні, Оксана, однак, продовжувала щебетати до Андрія: — Ет, таке скажеш! Чому ж не бачила? Просто горобина біля дому — гарна прикмета. Кажуть, злих духів відганяє.

— Справді? — зрадів Андрій.

— Отже, ми з тобою будемо жити тут довго й щасливо?..

— А помремо в один і той же день, — жартівливо додала Оксана і, блиснувши очима на Андрієву рідню, неголосно привіталася: — Доброго дня…

— Доброго дня, дочко, доброго, — ступила назустріч невістці Людмила. — Проходь, не соромся, почувайся, як вдома, бо ж тепер ти й справді вдома.

30

СВІЧНИК | 1, 2016

Оксана приязно посміхнулася до свекрухи — і на щоках проступили дві ямочки, які робили її й без того вродливе обличчя ще привабливішим. Інтуїтивно відчувала, зараз нею милуються, тож на серці стало спокійно й затишно; побоювання, що не сподобається Андрієвій рідні, розвіялися, мов ранковий туман. Власне, чого було боятися? Людмила вміла триматися на людях. У Веселому, сусідньому селі, де працювала фельдшеркою, старалася зо всіма бути ввічливою та чемною. Сказано ж: сільська інтелігентка. То дарма, що приїхала сюди кілька років тому по закінченні медичного коледжу, маючи лишень диплом та ще виписку з оцінками — дівчина швидко прижилася і стала своєю, бо ж не тільки не рахувалася з часом, коли її кликали до хворих, а й не скупилася на лагідне слово. Немічні бабусі, яким приязне ставлення Оксани було кращим від усіляких ліків, завжди бажали одного: «Хай би тобі Господь доброго чоловіка послав»… І Господь послав Андрія. Щоправда, чи Андрій був тим, про якого мріяла, дівчина не розповідала нікому — вперто тримала таємницю в собі. Звісно, Андрій — показний хлопець, освічений, самодостатній, бізнес свій має — за таким, як кажуть,

всього. Хлопець учителював у місті, але щосуботи навідувався до батьків і не пропускав жодної вечірки у сільському клубі. У селі за ним міцно закріпилася слава ловеласа: масні слівця, соромітницькі жарти, здавалося, мали б відштовхувати дівчат — аж ні, липнули до нього, як мухи до меду. А Тарас?.. Трохи позалицяється до котроїсь — і залишить, знайшовши собі іншу жертву. Власне, так було й з Оксаною. Бездумний, з якоюсь туманною поволокою погляд його зеленкуватих очей дівчині здавався ознакою таємничості та замріяності. Думалося, ще трохи — і між ними спалахне кохання, тому, коли одного разу відчула на собі дотик гарячих губ, не відштовхнула… З нетерпінням очікувала наступної суботи, коли знову побачить коханого, але Тарас чомусь збайдужів. Зо два роки вперто чекала, вбираючись щоразу на дискотеки в найвишуканіші сукні: а раптом сьогодні помітить, підійде?.. Не помічав. Зате Андрій — завжди поруч, надійний, уважний, ладен виконати будь-яку забаганку. Місяців через три після їхнього знайомства хлопець освідчився в коханні і запропонував Оксані стати дружиною. «Треба зважуватися, — вирішила, — чого чи кого чекати? Того іншого, котрий у серці? А скіль-

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ ки чекати? Дівочий вік короткий — не зогледишся, як старою дівкою почнуть величати. Андрій же… Андрій закоханий по вуха — хтозна, може, його любові на двох вистачить?..» Андрій відчував, що Оксана сподобалася рідні, і був окриленим: здавалося, всі щасливі зірки зійшлися над його головою. Тепер він пильнуватиме свою Ксеню, як дорогоцінний скарб. На роботу, зрозуміло, більше її не пустить — хіба у нього немає рук чи голови, щоб забезпечити родину? Дружина

СНІГУ

хай краще буде біля матері, до нього в офіс навідуватиметься (ох, і заздритимуть хлопці, що таку кралю відхопив!), а там… Там, можливо, дитятко Господь пошле — тоді життя перейде на нову колію…

— Славну жіночку собі знайшов, Андрійку, — пошепки сказав дід Микола, підійшовши ближче до внука, і поплескав його по плечі.

— Славну, — погодився Андрій, вкотре обводячи закоханим поглядом Оксану.

— Бережи її, сину. Ти ж знаєш, як треба любити дружину…

— Знаю: як власне тіло…

— От і добре, що пам’ятаєш. А я молитимуся, щоб Господь послав вам добру долю.

— Моліться, дідусю, це — не зайве…

Хліб з неправди солодкий, та потім піском наповняться вуста...

Х

***

тозна, чи то дід Микола не дуже ревно молився за внука, чи Андрій за щоденними клопотами мало пильнував дружину, та тільки родинне щастя виявилося коротким і хитким — мов будинок, збудований на піску. Так часто буває: живеш — і не знаєш, що підвалин у твоєму житті-бутті немає і тільки-но зашумить злива — все полетить шкереберть. Зрештою, і зливи чомусь не чекаєш, коли тобі добре: здається, сонячно та погідно завжди буде. Аж ні… Ближче до осені, коли ліси ще не скинули свого вбрання, але вже взялися золотом-багрянцем, Оксана, якій надокучило сидіти вдома, подалася на прогулянку до міста. Поки Андрій займався справами в своєму офісі, вона блукала вулицями, згадуючи свої недавні студентські роки. Раптом із-за рогу… Тарас. Жінка аж зойкнула від несподіванки.

— Наше — вам! — розв’язно привітався хлопець. — Кого я бачу! Саму бізнес-леді! І як воно, в сімейному гніздечку?

— Все гаразд, Тарасе, — озвалася ледь чутно і зашарілася.

— Гаразд, кажеш? — Тарас помітив Оксанину ніяковість і зрозумів: можна буде побавитися.

— А як же наша любов? Невже все згасло? Серце Оксани рвалося із грудей — притуплені, здавалося, назавжди поховані почуття раптом воскресли і вибухнули в душі. То дарма, що кілька років Тарас її не помічав, зате зараз…

— Ой, Тарасику, не муч мене…

— Це я тебе мучу? Може, навпаки?.. Їхня зустріч була короткою — ось-ось мав вийти з офісу Андрій, а Оксані не хотілося, щоб бачив їх разом. Домовилися: Тарас навідається в село. На тому й розійшлися. Коли підійшов Андрій, дружина, ховаючи від нього очі, попросила: — Може, відвезеш мене додому? Щось я стомилася наче...

— Звісно, люба, зараз поїдемо. Тільки що з тобою? Якась ти сама не своя. Може, занедужала?

— Та ні, Андрію, просто голова розболілася — відвикла, мабуть, від цієї міської метушні. Вдома легше не стало. Мовчки зібрала на стіл, сіла поруч із Андрієм, але до юшки навіть не доторкнулася. В голові роїлося: як то все буде, коли навідається Тарас? Може, зателефонує, десь за селом зустрінуться, подалі від цікавих очей. Раптом — овва! — у шибку вдарилася пташка і впала мертвою на підвіконня.

— Ой, що це? — від несподіванки аж підстрибнула Оксана.

— Пташка, Ксеню. Мабуть, незряча, — відповів напівжартома, — от і розбилася. Жаль…

— Мертва пташка? Це ж до біди!..

— Так, для неї це справді біда, чи, швидше, невідворотність. Ось пообідаю, та й піду поховаю бідолашну. Мертва пташка камінною грудкою лягла на серце Оксани. «Хоч би з Тарасом не сталося нічого лихого», — ятрило серце недобре передчуття. Зрештою, що з ним може статися? Та й чому вона весь час про нього думає? Так же не можна. Це — зрада. А що, як дізнається Андрій?.. Тільки чому зрада? Нічого поганого, коли трішки поспілкується зі знайомим. До того ж, Андрій про це може й не довідатися… Очікування Оксани не справдилися: Тарас не мав ні найменшого наміру зустрічатися

1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

31

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ Єдине, що не давало спокою, — це слова діда Миколи про пісок на вустах. Якісь дивні слова, нічого ж у них особливого, а так взяли за живе. З Андрієм стосунки лишалися, як і раніше, приязними, він вперто відмовлявся вірити жіночим теревеням (базікають, мовляв, казна-що — язик же без кісток). Оксана з того тільки раділа: може, так і краще; зараз усім добре, а потім — як уже буде…

Н крадькома — він звик бути завжди показним і завжди героєм. Отож прийшов просто до хати. Батьків, щоправда, вдома не було — тільки дід Микола за звичкою сидів на порозі, підставивши своє зморшкувате лице сонцю.

— Слухай, старий, Оксана вдома? — зневажливо зиркнув на діда Тарас.

— А тебе, хлопче, мама з татом в дитинстві вітатися не вчили? — дідові Миколі геть не сподобався цей нахабний молодик.

— О, та ти, дивлюся, борзий дуже. Хоч знаєш, хто мої батьки, що тикаєш ними?

— Ні, не знаю, — спокійно відповів дід.

— Моя мамаша — сільська голова в Веселому. Чув, може?

— А, то ти синок Петрівни? Чому ж, про маму твою не просто чув, добре знаю. От тільки що синок у неї такий невихований, навіть не здогадувався.

— То вдома Оксана?

— Вдома, — зітхнув старий, — тільки для чого вона тобі?

— Е, діду, забагато хочеш… Менше знаєш — краще спиш. Второпав? — розсміявся і, викинувши недопалок цигарки, пішов до хати. Через кілька годин, коли розпашіла Оксана вийшла, аби провести Тараса до воріт, дід Микола сидів на тому ж місці,

32

СВІЧНИК | 1, 2016

що й раніше. В очах, щоправда, причаївся смуток чи німий докір… Ніби не помічаючи хлопця («жевжик», що з нього візьмеш?), озвався до невістки: — Знаєш, Ксеню, я — не суддя тобі, але раджу запам’ятати, що хліб із неправди хоч і солодкий, та потім піском наповняться вуста.

— Ого, які слова! Патетика!

— засміявся Тарас. — Сам придумав?

— Ні, в Біблії прочитав. Тобі, сину, теж не зайве це знати, не завжди ж будеш таким, як зараз, самозакоханим нарцисом. Настане час, перед Богом доведеться стати, а Йому байдуже, чий ти син і яке в тебе становище в світі — Він тільки на серце гляне. Тільки на серце… Чи то від гіркоти за невістку, чи тому, що не звик так багато говорити, дід закашлявся. Оксані від сорому хотілося плакати, а Тарас ледь стримувався, щоб не зареготати. Відтоді вони зустрічалися часто. Оксана вмовила коханця не приходити більше додому, тому щоразу шукали відлюдних місць. Тільки ж шила в мішку не сховаєш — невдовзі все село гомоніло про Оксанин роман із сином веселівської головихи, тільки самій Оксані було байдуже до всього: втративши сором, вона все глибше і глибше занурювалася у глибочінь гріха.

***

а Святвечір Тарас запросив Оксану до себе додому: батьків, мовляв, не буде, поїдуть до рідні в гості, можна гарно порозважатися, музику послухати. Оксана знала, що негоже вириватися з дому, коли вся родина збереться за святковим столом, проте відмовити коханому не могла. Ще завидна зібралася начебто в місто (обіцяла свекрусі повернутися з Андрієм), сама ж подалася у Веселе. Наче злодійка, кралася вулицями села, де й досі її любили і шанували. Цікаво, що б сказали люди, якби дізналися, куди йде? Та що їй до того? Нехай говорять, нехай навіть зненавидять, зате сьогодні вона цілісінький вечір проведе разом із коханим. Завтра, звісно, доведеться виправдовуватися перед чоловіком, але ж то вже не чийсь, а її клопіт. Андрій повернувся додому, коли вже стемніло.

— А Оксана де? — відчуваючи щось неладне, запитала мати. — З тобою ж мала приїхати.

— Вона — в нього! — нарешті не втримався, зірвався Андрій.

— Я вб’ю його! Чоловік стрілою метнувся з хати.

— Андрійку, зупинися! — гукнув дід Микола, наздоганяючи внука і на ходу насовуючи шапку на вуха. — Чуєш, зупинися! Біди наробиш!

— Хіба в мене її мало? — аж задихався від гніву Андрій. — І біди, і ганьби. Досить! Треба щось вирішувати! Охоплений люттю і бажанням помсти, чоловік біг не розбираючи дороги, а дід Микола, захекавшись, хоч трохи

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ й відставав від онука, проте не здавався. Дрібний сніг, що порошив уже другу добу, поєднавшись із колючим вітром, шмагав по обличчю, але старий не звертав на те уваги: головне — зупинити Андрія. Та де його зупиниш: біг, мов розлючений звір. Ось нарешті дім головихи. У вікнах світиться — свято, отже, в розпалі.

— Відчиняй, мерзотнику! — гримав Андрій у двері так, що, здавалося, вони ось-ось зірвуться із завіс. — Чуєш, відчиняй!

— Андрійку! — благав дід Микола, наздогнавши внука. — Не треба! Залиш його!

— Відійди від дверей! — почувся зсередини голос Тараса!

— Чого тобі тут треба?

— Ти ще й запитуєш? Де моя дружина? Тут?

— Тут, тут. Тільки сьогодні вона зі мною побуде. Свято у нас, розумієш, свято! А ти зайвий.

— Та я тебе… — Андрій не договорив — у грудях так закипіло, що хотілося трощити, ламати все довкола. Помітивши у дворі ломик, схопив і щосили почав гамселити ним у двері.

— Відійди, сказав! — вже неабияк роздратувався й Тарас.

— Стрілятиму!

За дверима справді гримнув постріл — господар дав зрозуміти, що не жартує, проте це не зупинило Андрія.

— Ти в мене стрілятимеш? Та я тебе зараз своїми руками!.. Несподівано відчинилися двері, гримнув ще один постріл, а далі… Пронизливий вереск… Хтось упав просто на сніг… Ще хтось схилився над розпластаним тілом — і тиша… Нарешті запанувала тиша, тільки вітер продовжував свої химерні вибрики. …

— Дідусю! — Оксана схилилася над дідом Миколою, благально зазираючи йому в очі. — Не вмирайте!.. Будь ласка, живіть… Зараз я вам… Оксана хотіла трохи підвести голову, щоб дідусеві було зручніше, та він із останніх сил попросив: — Не треба, доню. Ось він, пісок… — зітхнув і, не доказавши фразу, замовк назавжди. Оксана намацала пульс — і заплакала: — Це — кінець!.. На снігу проступили цятки крові, мов ягоди горобини, і чималенька темно-червона калюжа витікала з-під тіла діда Миколи. Нічна темінь втопилася в широко розплющених, але вже мертвих очах. За кілька метрів від старого Тарас набрав мобільний номер дільничного:

Те, що сталося, буде глибокою безоднею між ними. Коли ж то прокладуться мости?

— Алло, Нідзельський? Це — Тарас Кучерук із Веселого. Досить святкувати. Приїжджай, я тут людину застрелив…

Н

***

а могилу, припорошену снігом, Оксана поклала кілька кетягів горобини — і, не стримуючи сліз, прошепотіла: — Це все я… Все через мене… Мій гріх…

— Годі, Оксано, — озвався Андрій, котрий якийсь час мовчки стояв поруч. — Сльозами горю не зарадиш.

— Андрійку, прости хоч ти…

— Оксана припала до грудей чоловіка. — Яка ж я грішна…

— Всі ми грішні: і ти, і я, що не послухав його тієї ночі. Зараз усе було б інакше. Та що вдієш, що сталося — те сталося. Немає дідуся, лишень горобина — мов краплі крові на снігу. А ти казала, від зла береже. Не вберегла.

— Не вберегла… Зате дідусь хотів уберегти мене від гріха. Не картав, не соромив, тільки застеріг. Такі дивні слова сказав: «Хліб з неправди солодкий, та потім піском наповняться вуста»…

— Це не дідусь, це цар Соломон, я читав колись давно в Біблії…

— Виходить, Сам Бог хотів мене зупинити, а я не послухала. Грішниця!.. Як далі жити? Як? Андрій, важко зітхнувши, мовчав. Що міг казати? Як і раніше, він кохав Оксану, але те, що сталося, буде глибокою безоднею між ними. Коли ж то прокладуться мости?

— Знаєш, Андрію, я, мабуть, до церкви піду.

— Дідусь був би радий. З Богом усім нам легше… 

Світлана БЕРЕЗА, церква «Відродження» , м. Рівне

1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

33

ПОДІЇ

«ЛЮБЛЮ ТВІЙ, Б ОЖЕ, ДІМ» «У

Освячення Дому молитви в селі Карпилівка Сарненського району відбулося 20 грудня 2015 року.

перше в історії церков ЄХБ Рівненської області і, мабуть, України за короткий час відбулося третє освячення Молитовного будинку. Нещодавно брати і сестри церков села Жобрин та села Висоцьк мали такі ж урочисті зібрання. В цьому проглядається велика Божа благодать і милість до Своєї Церкви. В час, коли важко, коли в країні війна й економічна криза, будівництва завершуються, і в селах з’являються храми, де люди зможуть збиратися, щоб поклонятися Господу, і де звіщатиметься Євангеліє спасіння», — зазначив перед початком зібрання заступник голови ООЦ ЄХБ Михайло Ільюк. Після хорового виконання (хор із церкви ЄХБ с. Борове) душевного псалму «Люблю Твій, Боже, дім» до Бога в молитві з неабияким хвилюванням звернувся служитель місцевої церкви — брат Валерій Мартинюк. Він просив у Господа прощення за сумніви і дякував, що Бог допоміг у всьому і зібрав на це місце чимало людей. Був час, коли всі культові споруди були забрані, але настав час, коли в постанові президента наказувалося повернути їх віруючим. Дім молитви — це не звичайний будинок. Михайло Андрійович зачитав текст із Послання апостола Павла до Тимофія 3:15: «…щоб ти знав, як треба поводитись в Божому домі, що ним є Церква Бога Живого, стовп і підвалина правди». «Ми маємо цінувати можливістю бути на зібранні, в спілкуванні святих. Це те, що буде в небі. Багато стареньких, немічних, хворих не мають такої благословенної можливості і дуже сумують за цим», — наголосив проповідник. У Книзі Екклезіяста 4:17 записано: «Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш». Роздумуючи над цим віршем, брат Михайло Ільюк додав: «Тут не мається на увазі дивитися під ноги, а перевіряти своє серце, налаштовувати його на те, щоб почути, що говоритиме Бог». Ще одне, на чому зосередив він увагу, — це те, що потрібно налагодити стосунки з ближніми. Потрібно запрошувати до Дому молитви тих, хто трапляється нам на шляху, щоб вони ішли слухати проповідь Слова Божого, молитися. Запрошувати не раз і не два, — аж поки не прийдуть. Слово Боже має звіщатися в силі Духа Святого. Євангеліє має звучати на кожному зібранні.

34

СВІЧНИК | 1, 2016

Слово від Бога для людей, які прийдуть саме в цей Дім молитви. Слово — живе, воно меч обосічний, що не залишає байдужим, не дає спокійно жити і грішити. Ісус сказав: «Мій Дім є Домом молитви для народів усіх». Нам є за що і за кого молитись і просити у Бога милості. Тому має бути багато молитов вголос і в тиші. Бог чує і Свого часу дасть відповідь.

ПОДІЇ

Дім молитви — це дім, де панує любов. Бог є любов. Якщо Бог в нашому серці, в ньому буде любов до людей», — закінчив брат Михайло. Далі було звершено молитву освячення над Божим домом. Її виголосили пастори церков: Михайло Ільюк, Григорій Жакун (с. Бережки і м. Сарни), Микола Крук (с. Борове), Богдан Єремейчук (смт Рокитне), Павло Фурсович (с. Орв’яниця), Володимир Єремейчук (с. Олександрівка). Від Обласного об’єднання церков ЄХБ місцевим братам-служителям — Руслану Макарицькому та Валерію Мартинюку — було вручено на згадку цінний подарунок — Біблію. Руслан Макарицький, вийшовши за кафедру, висловив щиру подяку усім, хто долучився до будівництва цього Дому: чи то фінансами, чи то працею. «Всі працювали, як для Господа, тому маємо такий чудовий, затишний Дім молитви. Бог використав певних людей і реконструкція завершилася швидше, ніж очікувалось. У Бога Свій час для всього, Він не поспішає і не спізнюється», — зазначив брат. Цікаво і символічно те, що до реконструкції ця споруда мала бути їдальнею, де люди мали б насичуватися фізичною їжею, але сталося так, що тепер тут отримуватимуть хліб життя для безсмертної душі. Далі по черзі до громади звернулися вищезгадані брати: Богдан Єремейчук, Микола Крук, Володимир Єремейчук та Павло Фурсович. Богдан Єремейчук нагадав, що ми є храмом Божим, а Він — Господарем. Брат Микола застеріг, щоб не сталося так, як з Єрусалимським храмом, про якого Ісус сказав, що Він лишається порожнім. «Без Бога — порожнеча. Кожен має пильнувати своє серце, освячуватися, очищатися, наповню-

ватися Духом, молитися за село, триматися Божої дороги, і Він долучить спасенних до церкви», — підкреслив брат. Серед присутніх був гість, Олексій Рижук (м. Здолбунів), який по-особливому пережив Божий дотик до свого тіла, про що розповів у своєму свідченні. Володимир Єремейчук зосередив увагу на біблійному тексті «Бог є любов!» (Ів. 14:23) і словах Ісуса: «Як хто любить Мене, той Слово Моє берегтиме». Брат Павло Фурсович говорив про те, що центром євангельської вістки є Ісус. «Люди шукають істину, а вона поряд. Пілату в очі дивилася Істина. Коли ми відкриваємо Євангеліє, Істина говорить до нас, дивиться на нас, наше серце. Наш вибір — прийняти її і жити або відкинути і загинути», — підсумував свої роздуми брат. Заключне слово виголосив пастор Григорій Жакун. «У Євангелію від Івана 3:16 є два слова: «дати» і «взяти». Бог «віддав» те, що було у Нього найдорожче, Свого Сина, і Він хоче, щоб кожен міг «взяти». Щороку мільйони відзначають Різдво Ісуса Христа без Христа. Він є сенсом і наповненням усього. В багатьох містах і селах Бог хоче спасати, біда в тому, що люди не хочуть, відвертаються. Але є ті, хто відгукується, приходить із покаянням, укладає заповіт із Богом. Вони — Церква Ісуса Христа на землі. Ісус прийшов і збудував Церкву Свою, і ворота пекла її не здолають. Церква — це живий єдиний організм, де Христос — Голова. Вона стоятиме вічно! Церква — це образ Небесного Царства, Божий світильник у темряві світу. Ми віримо, що на це світло правди прийдуть ще багато людей села і отримають спасіння, прощення гріхів і життя вічне», — оптимістично закінчив брат Григорій. Тож нехай цей Дім молитви, як уже зазначалося, не пустуватиме, а слугує правдою тим, хто захлинається в неправді. 

Олена ЄГОРОВА, адміністратор сайта ООЦ ЄХБ Рівненської області

1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

35

КОНФЕРЕНЦІЇ

Під такою темою 19 грудня 2015 року відбулася щорічна обласна конференція, на яку приїхало понад 200 братів (пасторів, дияконів, керівників молоді) із 80 церков області.

БЛАГОВІСТЯ П

орушена проблема викликала неабияку зацікавленість серед братів, адже 7080% членів церков нашого братства складають сестри. Спеціально запрошений головний лектор, Авраам Байбл, протягом шести годин ділився з братами досвідом і практикою, принципами благовістя загалом і для чоловіків зокрема. Адже якщо ми хочемо змінити результат, який маємо, потрібно почати робити те, чого до цього не робили. Брат Авраам розповів приклади та методи ведення малих груп для чоловіків, як знайти того чоловіка, з яким треба поділитись Євангелієм, — так званого «чоловіка миру». У ході лекції він зосередив увагу

ДЛЯ ЧОЛОВІКІВ

ще й на таких питаннях: в яких стосунках із Богом маємо бути ми, щоб чути голос Духа Святого; яке місце в житті і скільки часу потрібно приділяти особистому вивченню та дослідженню Слова Божого. Друга частина цієї конференції запланована на 18 лютого 2016 року. Брати зможуть відвідати цю зустріч за умови, що виконають практичне завдання — молитимуться і знайдуть «чоловіка миру», інакше, все, що було почуте, залишиться лише теорією. Час летить надзвичайно швидко, а найбільшу цінність у цьому світі мають людські душі, тому головним пріоритетом кожного християнина має бути поглиблення особистих стосунків із Богом і приведення інших до Бога.

Д

руга конференція щодо благовістя чоловіків відбулася 18 лютого 2016 року. На заході були присутні брати, які доклали максимум зусиль, аби виконати домашнє завдання, яке було задане на першій конференції. Ця зустріч відбулася у будень, четвер. Було непросто залишити роботу, справи, але це виявило, наскільки спасіння інших людей важливіше від будь-яких інших справ. Цього разу Авраам Байбл навчав, як треба проводити домашні групи з невіруючими чоловіками. Він виклав нову систему дослідження Біблії. Ця методика цікава тим, що Бог через Своє Слово говорить до людини, а не керівник групи. Брати були задоволені. За період між першою і другою конференціями через працю з чоловіками народилося згори двоє чоловіків. Слава Богові за братів, які відгукнулися і серйозно поставилися до цього навчання. Нехай Господь їх рясно благословить у цьому служінні.  Олена ЄГОРОВА

36

СВІЧНИК | 1, 2016

КОНФЕРЕНЦІЇ

Троє студентів медичного училища, проходячи практику в лікарні, вирішили втекти від своїх занять, заховавшись у лікарняній бібліотеці. Серед книг, що стояли на полицях, один із них побачив працю Г. Вейса «Істинний християнин». Книга заінтригувала хлопця, адже про християнство він досі знав дуже мало. Захотів прочитати. Однак бібліотекарка відмовилася видавати книгу, адже та належала християнській книгозбірні, яка винаймала тут куточок і працювала лише два дні на тиждень. Хлопець дочекався визначеного дня, взяв книгу, познайомившись зі служителем, який працював у книгозбірні. Наступного дня він зі своїми друзями відвідав групу з вивчення Біблії, за тиждень хлопці записалися на курси з підготовки до хрещення, щоб краще зрозуміти основи віри. А згодом всі троє навернулися до Господа. Сьогодні вони активні служителі у своїх громадах.

КОНФЕРЕНЦІЯ

Т

акою історією зі свого служіння поділився на форумі церковних бібліотекарів заступник голови Рівненського ООЦ ЄХБ Михайло Ільюк.

26-27 лютого 2016 р. у Рівному відбулася VII конференція християнських бібліотекарів Західної України. Близько 60 учасників із Рівненської, Волинської, Львівської і Тернопільської областей мали можливість удосконалити свої навики, збагатитися духовно та поділитися власним досвідом, а також поповнили свої та церковні книгозбірні. Бібліотекарів привітав почесний гість конференції Білл Арвін – президент Міжнародної місії «Read ministries» (США), який тривалий час сприяв розвитку бібліотечного служіння в Україні. Одним із ключових моментів конференції був виступ давнього друга Асоціації церковних бібліотекарів, видавця Станіслава Каспрова. Учасники конференції змогли уявити, який складний шлях проходить книга від часу написання до свого виходу в світ, дізнатися про ситуацію у видавничій сфері в Україні, отри-

АСОЦІАЦІЇ ЦЕРКОВНИХ БІБЛІОТЕКАРІВ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ мати поради з удосконалення церковних бібліотек. У конференції також взяли участь члени історичного товариства «Сувій» Ліна Бородинська, Неоніла Матвійчук і Володимир Кондратюк, які запропонували слухачам дослідження життя і творчості одного з відомих християнських письменників і теологів, уродженця Рівненщини — Івана Барчука. Учасники конференції змогли ознайомитися з його творами, фотографіями, почути спогади про життя письменника, а також запис однієї з його проповідей у програмі «Голос Євангелії в Україні». Духовному збагаченню бібліотекарів сприяли лекції Михайла Дятлика, Михайла Ільюка та Володимира Доброчинського. Окрасою конференції стала виставка, що ілюструвала домашній читацький куточок радянського періоду, створена з колекції Сергія Яблоцького та Володимира Кондратюка. Експозиція нагадала учасникам конференції про брак друкованого християнського слова у минулому і надихнула їх цінувати та вміло користуватися тією духовною розкішшю, яку маємо сьогодні. Також під час конференції Білл Арвін та видавництво «Смірна» в особі Станіслава Каспрова презентували дитячу трилогію «Історія одного верблюда» Зейвір Б. Хавен. Книга пропонує один із креативних способів тлумачення дітям глибоких біблійних істин. Всі учасники заходу отримали трилогію у подарунок від Білла Арвіна. Окрім того, бібліотекарі повезли у свої книгозбірні подарунки від видавництва «Смірна» та християнської місії «Живе слово».  Ліна БОРОДИНСЬКА

1,, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К 1

37 37

БЛАГОСЛОВЕННЯ

ДАРУЙМО РАДІСТЬ СИРОТІ! Любов до ближнього завжди була й залишається визначальною рисою християнина. Тому й не дивно, що брати та сестри церков євангельських християнбаптистів Рівненщини перебувають повсякчас у молитвах за всіх, кому важко, чиє життя давно стало тугим вузлом невирішених проблем. Особливо ревними є молитви за сиріт, адже, як стверджує Слово Боже, «чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами» (Як. 1:27).

С

кільки їх — покалічених дитячих душ у нашому краї? Хто знає число зламаних сирітських доль? Чим зігріти, що подарувати таким діткам, щоб відвернути їх від сумних, а подекуди й жахливих спогадів про розтоптане дитинство? Як допомогти їм відродитися духом, коли на маленькі плечі важким тягарем лягли холодні стіни інтернатів? Та Божа благодать сьогодні повноводним потоком вливається в грішний світ, адже осиротілі діти для Бога-Вседержителя мають особливе значення: «Сиротам батько й вдовицям суддя, то Бог у святому мешканні Своїм!» (Пс. 67:6). Небесний Батько по-особливому піклується про кожну Свою дитину. Тільки у світлі безмірної Господньої любові ці «невидимі» діти стають явними, разом із болями і травмами, які вони несуть у собі. Окрім молитов, церковні громади час від часу підтримують знедолених дітей матеріально, і це дає можливість

38

СВІЧНИК | 1, 2016

розвиватися служінню сиротам, яке здійснює команда місії «Агапе». Завдяки пожертвам усіх небайдужих братів і сестер вдалося, скажімо, у дні святкування Різдва Христового реалізувати масштабний проект, з яким ми відвідали діток в інтернатах різних куточків України. Було приємно бачити, як промінчик Божої любові проникає у самотні сирітські сердечка, коли вони з неприхованою цікавістю дивилися різдвяну виставу, як їхні очі сяяли щастям, коли служителі місії вручали кожній дитині чудові подарунки! Ми щиро віримо, що після таких подій дитячі серця потроху відкриваються для Бога, Його цілющої любові. Місія «Агапе» щиро вдячна кожній церкві, всім братам і сестрам, які моляться за служіння сиротам, а також надають моральну і фінансову підтримку, допомагаючи принести в маленькі серця знедолених хлопчиків та дівчаток промінчик тепла і Господньої любові! Особливо зворушують пожертви літніх людей, сивочолих дідусів та бабусь. Знаємо, переважній більшості із них нині живеться ой як нелегко, проте навіть зі своїх копійчаних пенсій вони вміють викроїти певні суми, щоб хоч чимось потішити діток,

позбавлених материнської ласки та батьківської турботи. Через ваші пожертви, любі брати і сестри, сироти бачать Бога, і зерна, посіяні в ґрунт, проростуть неодмінно. Аби ці сходи були благодатними, «агапівці», окрім подарунків, несуть в інтернати Добру Новину про Спасителя, яку звіщають на біблійних уроках. Цих уроків, як і подарунків, діти, до речі, чекають із нетерпінням. Ми щиро віримо, що маленькі паростки з часом стануть зрілим золотим колоссям і принесуть добрі духовні плоди, преображаючи земне сирітське життя і досягаючи блаженної вічності в Небесних оселях! Молитвами братів і сестер різних церков нашого краю прокладаються дороги до дитячих гарячих сердець! Продовжуймо молитися за сиріт, за їхнє духовне всиновлення, не скупімося на пожертви, а Всемогутній Бог неодмінно винагородить кожного за чуйність, милосердя та любов! 

Тетяна ЧЕРЕДНІЧЕНКО, міжнародна місія «Агапе»

Ц І К А В О З Н АТ И

ПОХОДЖЕННЯ законодавче закріплення ПРАВА: природного права

Вчення про права громадян, ідея зв’язку між політикою та правом простежується у працях древньогрецьких філософів — Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура та інших мислителів древності. Ґрунтуючись на їхніх працях, мислителі Стародавнього Риму, зокрема Марк Туллій Цицерон (106 — 43 рр. до Р.Х.) розвинули думку щодо держави як публічно-правової спільноти. Саме завдяки древнім римлянам була започаткована юриспруденція як самостійна наука та розроблено комплекс політично-правових питань у сфері держави та права.

Т

еорія змішаної форми влади, теорія циклічності форм правління Цицерона наповнила особливим змістом ідею природного права, яку згодом розвинули отці церкви. Цицерону належить формулювання трьох основних принципів справедливого управління, а саме: 1. Влада делегується народом (народ є джерелом влади).

2. Уряд має діяти лише на підставі закону (благом у державі є закон, повноваження урядовців регулюються законом).

3. Влада може бути виправданою тільки моральними чинниками (Природний закон — Божий закон справедливості — найвищий, тому йому повинна підпорядковуватися держава. Жоден із встановлених людьми законів не має порушувати його). Він навчав, що державою повинна керувати людина, наділена чеснотами, здатна вчитися та застосовувати на практиці знання про державу та право. Інакше, державний діяч неспроможний бути мудрим та справедливим.

Теорія природного права вплинула на формування сучасної міжнародної правової системи. Уже починаючи з XIII століття, вона закріплюється у низці національних законодавств. Так, у 1215 році в Англії була прийнята Велика хартія свобод (Magna Charta Libertatum), яка захищає ряд громадянських прав та регламентує дії короля щодо відновлення цих прав у випадку їх порушення. У 1525 році у Німеччині затверджується подібний документ — Дванадцять статей (Zwolf Artikel), який безпосередньо захищав права селян. Зокрема, стаття 11 із Дванадцяти статей проголошує: «Ми ніколи не потерпимо і не дозволимо, щоб супроти Божої честі і правди у вдови та сиріт віднімали їхнє майно… І ті, котрі мали б захищати та оберігати нас, обдирали та обчищали б нас. Якби вони мали ще більше прав, то відняли б і все інше. Бог цього не терпітиме, і це повинно бути усунено». Пізніше, у 1689 році, в Англії був прийнятий Білль про права, або ж Акт, який декларує права та свободи підданого та встановлює наслідування корони, який пізніше увійшов до британської конституції як одна з основних її частин. Білль став одним із перших документів, які затверджували рівні права і свободи усіх громадян, зокрема свободу подачі петицій королю, свободу від штрафів та конфіскацій майна без рішення суду, свободу від жорстоких покарань та страт, свободу слова, свободу виборів та парламент. Майже на століття пізніше (1776 р.) американські колонії проголосили незалежність, заявляючи в установчому документі: «Ми виходимо з тієї очевидної істини, що всі люди

створені рівними та наділені їхнім Творцем певними невідчужуваними правами, до яких відноситься також життя, свобода та прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав люди створюють уряди, які черпають свої законні повноваження у згоді тих, ким керують». Далі у цьому документі, відомому як Декларація незалежності, йдеться: «У випадку, коли яка-небудь форма правління стає нищівною для цих цілей, народ має право змінити чи скасувати її та започаткувати нове правління, засноване на таких принципах та формах організації влади, які, як йому видається, найкращим чином гарантують людям безпеку та щастя… Коли низка зловживань та насильств, які незмінно підкорюються одній меті, свідчать про підступний намір примусити народ змиритися з необмеженим деспотизмом, повалення такого уряду та створення нових гарантій безпеки на майбутнє стає правом та обов’язком народу». Важливо відзначити, що, згідно з теорією природного права, така дія, як повалення уряду, який утискає невід’ємні права власних громадян, є не знищенням законного суспільного устрою, а його відновленням. Уряд, який узурпує повноту влади, перестає відповідати своєму призначенню, руйнуючи підвалини громадянського суспільства. Усунення такого уряду народом повертає суспільне правління до початкового Божого задуму.  Для написання статті з дозволу автора використані матеріали книги Сергія Головіна «Біблія та політика. Підвалини громадянського суспільства». Ця стаття написана у рамках проекту «Правове навчання населення та розвиток громадянського суспільства».

1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

39

КОНГРЕС

ЦЕРКВА, що змінює СУСПІЛЬСТВО

Щорічний конгрес християнської молоді Рівненщини, який об’єднав 350 молодих братів і сестер нашої області, відбувся 12 березня 2016 року. «Церква, що змінює суспільство» — тема, над якою роздумує молодь цього року під час конференцій, з’їздів та фестивалів. Саме про живу церкву, здатну вплинути на світ, розмірковували й упродовж конгресу.

Р

озпочали, як зазвичай, зі спільного прославлення Господа молитвами та піснями. В цьому допоміг музичний гурт із церкви м. Радивилова. Після цього Крістіна Гончарук (церква «Спасіння», м. Рівне) та Андрій Королюк (церква м. Квасилів) ділилися з присутніми своїм особливим досвідом місіонерського служіння. Ці молоді християни посвятили себе на те, щоб служити людям тих країн, де про Христа говорять мало. Надихає те, як щиро вони люблять Господа, жертовно служать ближнім і готові слідувати за волею Бога. З проповіддю Слова Божого звернувся до молоді пастор Рівненської церкви «Надія» Тарас Яремчук. Зачитавши цитату з Послання до галатів 4:15, він закликав кожного не втратити щастя, яке маємо в Господі. Адже щастя — не в земних речах, успіху чи комфорті, а в тому, щоб завжди бачити Розіп’ятого за нас Христа і вміти помічати потреби ближніх та відповідати на них. Після цього всі учасники конгресу навчалися духовних істин

40

СВІЧНИК | 1, 2016

на заздалегідь обраних семінарах. Так, Олександр Савич, академічний декан Української баптистської теологічної семінарії, проводив семінар за темою «Моральна чистота. Спокуси та боротьба з ними». Брат Олександр широко розкрив поняття святості Бога і показав, як сильно Господу приємна наша чистота та преображення до Його образу. Часто в житті Він допускає труднощі саме для того, щоб нас відшліфувати і зробити кращими. Господь більше зацікавлений у нашій святості й рості, аніж у нашому земному комфорті. Тому будь-які випробування й труднощі ми повинні приймати з вдячністю та мудрістю, пам’ятаючи, що в них є передбачена Богом ціль. Лише так, відображаючи образ Христа, ми зможемо показати світу Господа. Андрій Романюк, пастор церкви ЄХБ м. Радивилів, проводив семінар на тему «Покоління посвяти». Брат Андрій зосередив увагу на тому, що зрілі християни, незалежно від віку, завжди відповідально використовують час і ресурси для того, щоб служити Господу усім, що мають. Крім того, Андрій Романюк висвітлив портрет християнина, здатного приносити славу Господу. Адже щиро ділитися Євангелієм та посвячено служити ближнім ми зможемо лише тоді, коли навчимося жити щодня Христом. Василь Острий, декан факультету молодіжного служіння Київської богословської семінарії, розмірковував над основними правилами духов-

ної дисципліни. Кожен християнин повинен докладати зусиль, рости і розвиватися в молитві, читанні Слова та вмінні чути й виконувати волю Господа. Олег Павліщук, пастор церкви «Народ Божий» м. Києва, на семінарі «Комунікація. Як розуміти та передавати важливі речі» ділився тим, як правильно й ефективно спілкуватися з людьми. Ми повинні не просто говорити й навчати, а найперше вміти слухати, бути уважними до потреб, бачити проблеми й переживання. Брат Олег дав багато практичних порад щодо побудови правильних стосунків, які здатні змінювати серця. По завершенні семінарів у формі цікавого інтерв’ю спікери давали відповіді на запитання, які сьогодні хвилюють молодь, ділилися власним духовним досвідом і залишили цінні поради й побажання, як жити для слави Божої. Нехай Господь благословить кожного з нас використовувати на практиці почуті істини, аби наше життя прославляло Господа й змінювало світ.  Юлія БЕРЕЗА, кореспондент «Свічника»

ПОДІЇ

8 січня 2016 р. передчасно обірвалося життя пастора рівненської церкви ЄХБ «Відродження» Андрія Павловича СТРІЛЬЦЯ

Андрій Павлович народився 3 січня 1965 р. в с. Яцковичі Березнівського р-ну. Від свого дідуся і бабусі, які були одними з перших віруючих на Березнівщині, ще в дитинстві дізнався про Бога і Біблію. Однак до Господа прийшов значно пізніше. Після навчання в інституті і кількох років роботи в Карелії, в 1992 році, він влаштувався майстром у дорожньо-транспортне управління. Як ведеться в наших селах, за роботу гарного майстра часто розраховувалися алкоголем. Не оминуло це лихо й Андрія. Дружина як могла рятувала чоловіка від пиятики: знайшовши у газеті якусь молитву, потай від чоловіка читала її, сподіваючись на порятунок. Якось батьки Андрія Павловича, на той час уже віруючі, запросили його на богослужіння у рівненську церкву християн віри євангельської, де невдовзі Андрій покаявся і 2001 р. прийняв хрещення. Побачивши, як Бог змінив життя чоловіка, дружина Світлана приєдналася до нього. 2003 р. подружжя стало членами церкви євангельських християн-баптистів рівненської церкви «Відродження». Ще з 1998 р. Андрій Павлович разом із братом Василем розпочав власну справу. У 2001 р. вона переросла у будівельну компанію «Технорембуд». Під його керівництвом працювали десятки людей, серед яких були й віруючі. Конкретний, дисциплінований, вимогливий, справедливий і далекоглядний — ось яким запам’ятали його підлеглі. Терпеливо долав труднощі української економіки, водночас мав упевнену громадянську позицію. Авторитет віруючого, чесного, відповідального бізнесмена сприяв діловим зв’язкам, довірі у бізнесових колах. Андрій Павлович надзвичайно любив свою працю, цінував відданість, наполегливість і працьовитість в

інших. Можливо, саме це спонукало його постійно вчитися: на інженера-гідротехніка (1982-1989 рр.), інженера промислового і цивільного будівництва (2009-2010 рр.) в Національному університеті водного господарства та природокористування, інженераенергетика (2014-2016 рр.) в Луцькому національному технічному університеті. Звичка вдосконалюватися позначилася і на його духовному житті. Але тут він навчався, здебільшого слухаючи аудіозаписи лекцій, книг і проповідей. Віруючі запам’ятали Андрія Павловича як пристрасного проповідника, простого, уважного і тактовного брата, невтомного служителя. Попри емоційні проповіді, він був розважливим і витриманим у вирішенні важливих церковних питань. Також низку служінь і церковних справ підтримував своїми фінансами. З 2006 р. Андрій Павлович звершував дияконське служіння, а 2015 р. його рукопоклали на пастора. Він сподівався передати свої справи синові й цілком зануритися у служіння в церкві. Однак важка хвороба Андрія Павловича скорегувала плани людей. Зазнаючи нестерпного болю, відчайдушно борючись за життя, він залишався прикладом наполегливості

Андрій Павлович Стрілець (другий зліва) з братами в церкві «Відродження» 7 сiчня 2016 року.

й відданості. Навіть останнього дня свого життя, долаючи безсилля і страждання, пастор узяв участь в урочистому різдвяному богослужінні. Андрій Павлович Стрілець залишив дружину, з якою був разом зі студентської лави і прожив 28 років, двох дітей і внучку. Церква втратила свого перспективного пастора, Україна — чесного, відданого громадянина, бізнесмена, яких сьогодні так бракує, а небо надбало врятовану душу. «Добрий муж милостивий та позичає, удержує справи свої справедливістю, і навіки він не захитається, у вічній пам'яті праведний буде!» (Пс. 111: 5-6). 

1, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

41

ПОДІЇ

ВІТАЄМО З РУКОПОКЛАДЕННЯМ на пасторське служіння

ОЛЕКСАНДРА ЯРМУШКА

ОЛЕКСАНДРА ДЮКАНОВА

Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 14 лютого 2016 р. в Першій рівненській церкві. Рукопокладення звершили голова ООЦ ЄХБ Рівненської області Василь Басараба, пастор Костопільської церкви Андрій Ярмушко та пастор помісної церкви Олександр Приходько.

Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 6 березня 2016 року в церкві «Спасіння» м. Острог. Рукопокладення звершили заступник голови ВСЦ ЄХБ Сергій Мороз, голова ООЦ ЄХБ Рівненської області Василь Басараба, та його заступник — Михайло Ільюк.

на дияконське служіння

ВІКТОРА ІВАНЮКА

ОЛЕКСАНДРА ГРИГОРА

Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 6 березня 2016 року у церкві с. Городок. Рукопокладення звершили заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Володимир Доброчинський, пастор рівненської церкви «Життя» Руслан Фомічов та пастор помісної церкви Василь Ткачук.

Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 6 березня 2016 року в церкві «Спасіння» м. Острог. Рукопокладення звершили голова ООЦ ЄХБ Рівненської області Василь Басараба, пастор церкви м. Мюндерсбах Павло Янцен (Німеччина) та пастори помісної церкви Володимир Кремінський і Юрій Стецюк.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ «СВІЧНИКА»! Щиро дякуємо Вам за Ваші відгуки, запитання і побажання, які надходять до редакції. Надсилайте і надалі свої листи, зауваження, пропозиції та свідчення. Наша адреса: редакція «Свічника», вул. Дворецька, 41, м. Рівне 33001 Електронна пошта: shevchuk_luda@mail.ru Адреса в інтернеті: baptist.rv.ua Тел. (0362) 63-34-11; 26-20-65

Тема наступного числа журналу: «Дуже різні, але пара» 42

СВІЧНИК | 1, 2016

Вітаємо любих братів і бажаємо, щоби Бог — Джерело всякої милості — рясно благословив Вас і кожний день освітив світлом Своєї благодаті. «Господь, Бог твій, — Він той Бог, той Бог вірний, що стереже заповіта та милість для тих, хто любить Його, та хто додержує Його заповіді на тисячу поколінь» (Повт. 7:9).

ЦЕРКВА, що змінює СУСПІЛЬСТВО Конгрес християнської молоді Рівненщини

Щорічна обласна конференція

БЛАГОВІСТЯ ДЛЯ ЧОЛОВІКІВ