Svichnik 1-2017 by Svichnyk

ДУХОВНО ЗБУДОВУЮЧИЙ ЖУРНАЛ

ОБЛАСНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ЦЕРКОВ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

№1 (75),

2017

СПРАВЖНІЙ ЧОЛОВІК

Дорогі читачі журналу «Свічник»! Благодать вам і мир від Бога-Отця, нашого Господа Ісуса Христа! Щиро вітаємо Вас із по-справжньому величним і світлим святом, що дарує надію на вічне життя, —

з Перемогою Бога над темрявою через Світле Воскресіння! Нехай не змовкає радісна новина на Ваших устах: «Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес!» (Лк. 24:5-6).

ема цього числа журналу особливо актуальна і вкрай необхідна у сучасному світі, де чоловічу роль намагаються усіляко знівелювати, перекрутити, а то й узагалі перекласти на інші плечі — жіночі. Водночас порушена проблема викликає у нашому єстві шквал непримиренних емоцій: ноти гордості і, як не прикро, ноти сорому. Адже розуміємо, що не завжди поводимося як справжні чоловіки. Пишучи ці рядки, мимоволі задумуюсь: а хто ж такий справжній чоловік? Люди, які сповідують світські цінності, одразу змалювали б ошатно вдягненого чоловіка, за плечима котрого — чимало досягнень, успіхів, поведінка якого вселяє повагу… Однак поруч із ним може бути не дружина і діти, а кілька жінок, що начебто додає йому «справжності». На противагу цьому в моїй уяві спливли зовсім інші образи: Авраам, Давид, Мойсей, Йов, апостоли Петро, Павло, Іван… Це чоловіки, які були далеко не ідеальні, які мали чимало поразок у житті, за які побивалися у сльозах перед Богом, які не завжди мали ошатний вигляд, яких іноді не сприймали, відкидали, однак вони мали те, що визначало їхню «справжність». Підкорений Богові дух, готовність розв’язувати проблеми, а не тікати від них, доведення справи до кінця, прагнення виконати Боже призначення щодо свого життя... Це ідеали, яких сучасний світ відкидає, яких цурається, адже поруч є значно «виразніші» образи. То хто ж він — справжній чоловік? Невже «справжність» має різні обличчя? Запрошую вас долучитися до спільних роздумів, які виклали на папері автори, передавши свій або ж чийсь досвід щодо порушеної теми. Прошу бути максимально відвертими перед собою, аби визнати, чого нам, чоловікам, бракує і куди слід рухатися далі, аби досягти, як на мене, високого звання — «справжній чоловік». Головний редактор Василь БАСАРАБА

СВІЧНИК | 1, 2017

ЗМІСТ

4 6 8 10 19 22 24 26 32 35 36 39 40

Голова сім’ї Тарас БРИЧУК

Справжній чоловік має серце люблячого слуги Руслан ФОМІЧОВ

Господар дому — влада чи відповідальність? Сергій КОСИНЕЦЬ

Шанобливе ставлення до дружини Cтвори для жінки рай Тарас ДЯТЛИК

Небезпечна пригода малого Сiровуха Юлія ДОВГА

Батько — священик сім’ї Юрій ДАВИДЮК

Відповідальний. Сильний. Справжній Світлана БЕРЕЗА

Помилуваний Богом Володимир ДОБРОЧИНСЬКИЙ

Презентація книги «Зерна пам’яті» Людмила ШЕВЧУК

VIII конференція церковних бібліотекарів Софія СТАШУК і Олена ЄГОРОВА

Експозиційна проповідь «Реформація: від витоків до сьогодення» r500.ua

...Історичних факторів, які і сформували «несправжній» образ чоловіка було чимало. Як ще було? Жінка народжує дитину. Чоловік не має ні влади, ні права на цю дитину. Він не має влади ні у вихованні, ні у покаранні, ні в життєвих настановах, ні в передачі кваліфікації. Жінка виховує дитину у дитячому садочку (всі вихователі у садочках — жінки), жінка виховує дитину в школі (там теж педколектив переважно жіночий). Вступає дитина в інститут, ...більш ніж половина викладацького складу, який прищеплює студенту професію, — жінки. Впродовж усього життя аж до часу, коли юнаку потрібно йти в армію, він ніколи не відчував чоловічого впливу. Юрій Сіпко, Про справжніх чоловіків серед розтоптаних ідеалів, с. 12 Хто сказав, що справжній чоловік повинен мститися? Щоб підставити другу щоку, потрібно значно більше мужності! Не від безсилля Христос просив Небесного Отця простити тим, хто розпинав Його. Йому нічого не коштувало в одну мить стерти з лиця землі Своїх гнобителів. Але Він виявив любов. Ісус як візрець справжнього Чоловіка, с. 16 У дореволюційній Росії те, що сьогодні називають цивільним шлюбом, офіційно називалося «шлюбоподібними» стосунками. Уявіть собі, що у когось запитують: «Пані, ви заміжня?» «О, ні! Я — в шлюбоподібних стосунках», — з гордістю відповідає вона... Ілюзія свободи у сім’ї, с. 20 Все начиння із ранця висипалося на підлогу, шапка валялася посередині класу, а пальто розірвалося по швах, з розбитої губи юшила кров... Нестерпний біль пронизував усе тіло, але Михайлик не плакав: справжні чоловіки не плачуть; треба терпіти… — Чому, «святошо», тобі твій Бог не допоможе? — глумився Миколка — і всі довкола реготали, а Михайлик, перемагаючи біль, думав про інше... Світлана БЕРЕЗА, Пророчий сон, с. 28

ЖУРНАЛ Засновник і видавець: Обласне об’єднання церков євангельських християнбаптистів Рівненської області ВИДАЄТЬСЯ на кошти добровільних пожертвувань ПОТРЕБУЄ молитовної та фінансової підтримки християн ЗАПРОШУЄ ДО СПІВПРАЦІ проповідників, поетів, письменників, композиторів — усіх, хто хоче і може служити євангельським словом Пишіть на адресу: 33001, м. Рівне, вул. Дворецька, 41 Телефонуйте: (0362) 63-34-11 E-mail: shevchuk_luda@mail.ru Адреса в інтернеті: baptist.rv.ua НАД НОМЕРОМ ПРАЦЮВАЛИ: Головний редактор Василь Басараба Теологічний редактор Михайло Ільюк Відповідальний редактор Людмила Шевчук Літературний редактор Олена Ярмушко Редакційна колегія Світлана Береза Ліна Бородинська Олександр Пахай Cвітлана Ворона Тетяна Чередніченко Наталія Басараба Софія Сташук Наталія Петрук Дизайн і комп’ютерна верстка Віра Фесянова Реєстраційний номер РВ № 377 28 січня 2004 року Часопис надруковано у ТзОВ «Каліграф», м. Рівне, вул. Київська, 69, тел. (0362) 64-24-32 © тексту, малюнків, фото, оформлення «Свічник», 2017 р. При передруку матеріалів посилання на часопис обов’язкове Рукописи не рецензуються і не повертаються Думка редакції не завжди збігається з думкою авторів матеріалів, що публікуються. Обсяг — 14 аркушів Друк — офсетний Наклад — 1500 примірників Розповсюдження безкоштовне Журнал виходить щоквартально Замовлення №

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

Д У Х О В Н А С ТАТ Т Я

Кожному чоловікові імпонує, коли його визнають як голову сім’ї. Однак чи завжди він вправно виконує свою роль? Якщо порівняти те, як працює наше тіло, то ми, звісно, не чуємо жодного наказу від голови, щоб рука щось узяла чи нога кудись пішла. Це відбувається автоматично, без суперечок між членами тіла. А як щодо сім’ї? Чому ми часто бачимо, що голова сім’ї керує так своїм тілом — сім’єю, що внаслідок усі члени родини страждають, почуваються зле. У чому ж причина? Хто винен: усі члені сім’ї чи все ж таки голова?

ГОЛОВА СІМ’Ї 1

помиляєшся. Так і в сім’ї: якщо поВладу чоловікові дав Бог миляються дружина чи діти, — це Атеїсти, еволюціоністи та інші не так небезпечно, як тоді, коли люди, що мають подібні погляди, робить хиби чоловік, у руках якого розповідатимуть вам різні нісе- влада і відповідальність. нітниці, які до них вигадали такі 2 ж самі мрійники, як і вони, про розумну природу, яка мудро усе Чоловік має чітко встановила. Однак розумні, що Бога усвідомлювати шукають (Пс. 14:2), хто вірить у Бога відповідальність, і читає Святу Книгу, знають, що усе покладену на нього вчинив Бог. Він створив чоловіка, а Так як голова в тілі людини має пізніше з його ребра створив йому визначене Богом місце і саме від помічницю — дружину. Але владу неї «…все тіло, суглобами й зв’язями над землею та всім живим дав Адаз’єднане й зміцнене, росте зростом мові. Хтось може це заперечувати Божим…» (Кол. 2:19) і виконує свою чи відкидати, можливо, навіть вифункцію, тобто керує тілом, так і сміювати, однак факт залишається чоловік, який є головою, відповідає фактом — владу Бог зосередив у за життєдіяльність сім’ї. Він, як голоруках Адама. ва, визначає цілі, подає орієнтири, Багатьом це не подобається, спрямовує і дружину, і дітей. Він тому все частіше ми чуємо про визначає «внутрішню та зовнішню права жінок, які в уяві сучасних безполітику сім’ї», визначає, що в конбожників обов’язково зводяться до кретний момент життя важливо і є того, щоб заперечувати задум Бопріоритетом, а що менш важливо. жий для жінки — насамперед бути Він має пояснити, чому не чинить дружиною та мамою, а все інше в її так, але саме ось так. житті має підпорядковуватися цим Дивлячись на життя деяких призначенням. сімей, складається враження, що Нещодавно, перечитуючи книгу Буття, я зауважив деталь, якої раніше не помічав, а саме: Бог дав владу Адамові над світом та попередив про дерево пізнання добра і зла ще до того, як створив Єву. Тобто влада була дана не сім’ї, а Адаму як чоловіку осібно. Відповідно, можна зробити висновок, що якби Адам не пристав на пропозицію Єви взяти заборонений плід, то наслідки гріхопадіння Єви не поширилися б на всю землю і на всіх людей, а лише на їх особисте життя. Тобто чим більша в тебе влада, тим масштабніша катастрофа, коли ти

СВІЧНИК | 1, 2017

вони паралізовані. Дружина стомлена, адже змушена робити всю можливу роботу, діти дезорієнтовані в житті, оскільки батько не подає жодного доброго прикладу. Якщо в цій картині ви пізнаєте себе чи свою сім’ю, сьогодні час спинитися і щось змінити. Але як змінити? Що робити? Куди і до кого йти? Коли ламається якийсь складний механізм, наприклад, двигун в автомобілі, то ми його лагодимо, однак цю важливу справу не довіряємо будь-кому, а кваліфікованому майстру. Будь-яку проблему знає як вирішити наш Творець. Тому зверніться до Нього. Він неодмінно зуміє полагодити ваш сімейний човен, — звісно, якщо лишень ви дозволите Йому це зробити! 3

Чоловік, як голова, несе відповідальність за духовний та матеріальний стан сім’ї Це сьогодні надзвичайно важливе і актуальне питання. По-перше, тому, що чоловіки не відчувають,

Д У Х О В Н А С ТАТ Т Я

а подекуди свідомо відмовляються брати на себе цю відповідальність. І навіть коли настає час, що життя та обставини кладуть на них цей тягар, вони всіляко впираються і перекладають це на дружину або навіть батьків, які за відомою українською приказкою «мають доглянути дітей до пенсії». Хтось сказав, що сьогодні жінки мужні, а чоловіки — жіночні. Навіть звучить огидно, але в деяких випадках це важко заперечити. Чоловіки сьогодні стали несміливими, лінивими і нездатними до постійних навантажень. Саме так, адже невпинна турбота про сім’ю, особливо в Україні, — це постійне навантаження. Напевно, тому по селах переважає картина, де жінка займається всім: дітьми, городом, роботою, — а чоловіки, не витримавши постійного тягаря, заливають свою капітуляцію перед життєвими проблемами горілкою. Не хочу нікого засуджувати, однак і в християн є подібна капітуляція перед життєвими фінансовими труднощами. Різниця лише в тому, що вони це не заливають горілкою, а маскують «гіпердуховністю», мовляв, настільки зайнятий духовними питаннями, що на все інше бракує часу. Навряд чи сім’я поважатиме такого голову! А якщо не буде поваги в таких питаннях, то чи матиме такий голова авторитет і в духовних? Доречним буде згадати застереження апостола Павла: «…Коли ж хто про своїх, особливо ж про до-

машніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного» (1 Тим. 5:8). Деякі чоловіки самі свідомо відмовляються від влади, даної їм Богом. Але навіть якщо чоловік віддає усю владу дружині, все одно перед Богом відповідатиме він. Уявіть собі, що в уряді певної держави одного чоловіка призначили міністром в якійсь галузі, підписали відповідний наказ про призначення, і він приступив до виконання своїх обов’язків. Але через якийсь час міністр вирішив, що ця праця йому не до вподоби, та й взагалі, як то кажуть, зрозумів, що це не його, і передав усе своєму заступнику. З кого уряд питатиме? З міністра, якому дав владу, чи з того, кому сам передав справу? Питання риторичне і відповідь очевидна! Отож, навіть якщо чоловік самоусунувся від відповідальності за сім’ю, настане час, коли Бог все одно спитає з нього, тому що Він дав владу саме йому! Є багато чоловіків, які бояться брати на себе відповідальність. Цьому може слугувати безліч причин, до яких належать і м’який характер чи то емоційна слабкість та ін. Дві основні причини, чому чоловіки в наш час не поспішають брати на себе відповідальність за сім’ю.

лення своїх синів про їхнє майбутнє як чоловіків. Син, дивлячись сьогодні на мене, має чітко розуміти, як він повинен жити і як має чинити все своє свідоме життя. «Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стережуть твоє серце…» (Пр. 3:1). Чудово, коли ці заповіді син не тільки чує від батька, а й бачить, як він втілює їх у життя. Відсутність

підтримки дружини Дружини, які, замість того щоб підтримати чоловіка у якомусь починанні, з певних причин докоряють йому, роками товкмачачи, що він бездар і нетямущий, мимоволі підривають чоловікову владу. «Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його» (Пр. 14:1). Сьогодні вибір за кожним чоловіком — бути йому головою, яким його змальовує Біблія, чи плисти за течією, розмахуючи лишень кулаками, мовляв, я чоловік і голова, тому усі слухайтеся мене! Якщо ж ви, заглянувши у духовне дзеркало — Слово Боже, побачили там своє потворне відображення як голови сімейства, то не варто поспішати із висновками про якість «дзеркала». Можливо, спершу не слід доводити себе до невпізнання? 

Відсутність

належного батьківського прикладу Ми, батьки, послідовною і наполегливою працею формуємо уяв-

Тарас БРИЧУК, пастор церкви «Гефсиманія», м. Здолбунів

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

АЗБУКА СТОСУНКІВ

Що спадає вам на думку, коли чуєте словосполучення «справжній чоловік»?

Справжній чоловік має СЕРЦЕ ЛЮБЛЯЧОГО СЛУГИ Якось читав книгу на цю тему, де у вступі автор розповів про маленького хлопчину, який так висловився щодо цього: «Я хочу бути справжнім чоловіком: таким, як моя мама». Насправді у хлопчика був тато! Коли я дивлюся на себе в дзеркало, кого я там бачу? Коли дружина дивиться на мене, кого вона бачить? Коли мої діти дивляться на мене, кого вони бачать? Лінюха, за яким постійно потрібно прибирати та ходити, як за малою дитиною? Чи, можливо, батька, який зайнятий лише собою, тому діти вже й не пам’ятають, коли він востаннє грав із ними у сніжки чи просто говорив як із дорослими? Як я себе оцінюю?

СВІЧНИК | 1, 2017

тось сказав: «Сутність чоловіка вимірюється розміром його серця». Не його трофеями на полюванні, риболовлі, не вмінням грати у футбол, виголосити змістовну проповідь, поставити всіх на своє місце, тембром голосу чи навіть розміром біцепсів… Серце чоловіка має бути серцем люблячого слуги. А за якими характеристиками Бог визначає, чи справжній я чоловік? Нижче наведу п’ять таких ознак.

Чоловік наслідує приклад Христа на хресті

«Чоловіки, — любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе» (Еф. 5:25). Справжність чоловіка вимірюється не музикою, яку він слухає, не будинком, який побудував своїми руками, не якістю виголошеної пропо-

віді, а його жертвою і служінням сім’ї, його турботою про неї. А як у нас із цим: чекаємо служіння від сім’ї чи самі їй служимо?

Справжній чоловік пильнує свою дружину «Щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого. Але щоб була свята й непорочна!» (Еф. 5:26-27). Чоловік зрощує свою дружину до досконалості. Допомагає їй якісніше читати Біблію, разом поклонятися Богові в молитві. Розумію, що через велику зайнятість у наших дружин на це бракує часу, тому допоможімо їм знайти його для духовного зростання. Відповідно, власним прикладом показуймо, як це робити.

АЗБУКА СТОСУНКІВ

Вважаю, що велика проблема для чоловіка, коли дружина не може поділитися з ним своїми духовними переживаннями, бо розуміє, що він ніяк не зможе їй у цьому допомогти. Тому відпускаймо своїх дружин на різні сестринські групи чи жіночі конференції з вивчення Біблії. Розумію, що під час цього нам, чоловікам, доведеться самим сидіти вдома з дітьми. Нічого страшного в цьому немає! Це хороша можливість більше познайомитися зі своїм підростаючим поколінням.

захистив, не протистояв, та ще й сам піддався. Я маю бути покараним». Дорогі чоловіки! Чи є ми тими, хто забезпечує і захищає свою сім’ю? Це не виключає можливості жінки працювати, і навіть заробляти більше, ніж чоловік. Однак саме він відповідає за те, щоб тягар забезпечення сім’ї не тиснув на дружину. Це — його тягар.

«Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, — і будуть обоє вони одним тілом» (Еф. 5:31). «Чоловіки, так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм

Справжній чоловік захищає свою дружину «Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе.

Справжній чоловік має проводити достатньо часу вдома

Головування — це вести за собою, ставати на чолі, бути прикладом. Бути взірцем для своєї дружини та дітей у шуканні Бога, читанні Біблії, присвяченні часу для молитви. Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву» (Еф. 5:28-29; 1 Петр. 3:7). Чи знаю я біль дружини, її переживання, страждання, чим вона стурбована? Адам не захистив Єви в саду, коли змій атакував. А потім ще й звинуватив, рятуючи себе. Йому навіть не спало на думку виправдати її. Адже він міг сказати: «Господи, я несу відповідальність за сім’ю. Це мій промах. Я не

честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви» (1 Петр. 3:7). Є подружжя, які, сидячи разом на дивані, перебувають у різних світах і кожен із них зайнятий чимось своїм. Усі вищевказані істини неможливо втілити без присутності вдома, без спільності зі своєю сім’єю. Якщо я є пастирем у своїй родині, то для мене буде за щастя проводити час у сім’ї,

цікавитися життям дружини, дітей, тим, чим вони живуть, чим зайняті, що в них добре, а що погано.

Справжній чоловік головує в домі

«Щоб добре радив власним домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю, — бо хто власним домом рядити не вміє, як він зможе пильнувати про Божу Церкву?» (1 Тим. 3:4-5). Пропоную з’ясувати, що не є головуванням. На жаль, у нашій культурі головування сприймається як деспотичне керівництво, мовляв, мене мають усі слухатися, бо я — батько, чоловік, директор. І часто чоловік у сім’ї поводиться як директор, який лишень роздає обов’язки та стежить за їх виконанням. Та ще й гнівається, коли його не слухають, усе роблячи для того, щоб його послухалися: використовує різні маніпуляції, викликає почуття провини, залякування. Та чи це Бог має на увазі під головуванням? Головування — це вести за собою, ставати на чолі, бути прикладом. Бути взірцем для своєї дружини та дітей у шуканні Бога, читанні Біблії, присвяченні часу для молитви. Це також стосується практичних життєвих ситуацій. Як я реагую на випробування чи спокуси? Як веду справи чи розвиваю стосунки з людьми? Ось що означає справжнє біблійне головування. В такій атмосфері мають виховуватися діти. Часто ми ставимо собі запитання: як змінити жінку або ж якусь рису її характеру? Проте Біблія ставить інше запитання: як Бог може змінити мене і зробити схожим на Себе, щоб я продовжував безумовно любити і служити своїй сім’ї?  Руслан ФОМІЧОВ, пастор церкви «Життя», м. Рівне

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ

Люди кажуть, що справжній чоловік — це людина господарська, заощадлива, запаслива, працьовита. Але чи завжди це так? Чи не буває так, що ми самі створюємо портрет ідеального чоловіка, спираючись на власний досвід чи досвід інших? Де ж знайти портрет-оригінал справжнього господаря?

вибір. Не просто Бог дав, а власні очі бачили, що приймали! Чоловік і дружина рівноцінні перед Богом. Проте Він визначив їм різне призначення. Незважаючи на схожість і однакову духовну цінність перед Богом, чоловік і жінка створені різними, вони надто різні, щоб їх можна було порівнювати. Так, вони мають однакове становище щодо Бога і спілкування з Ним, мають однакові можливості володіти Святим Духом, любов’ю

ня диявола — повністю зруйнувати Божий порядок. Послух чоловіка Христу, а дружини чоловікові — такий порядок взаємин Господа, чоловіка і дружини. І якщо жінка не покірна чоловікові, то автоматично чоловік не покірний Христу. Відповідальність за дотримання цього порядку лежить саме на чоловікові. Саме на чоловікові лежить відповідальність розуміти, що Бог є Творець і Законодавець, а людина

ГОСПОДАР ДОМУ — влада чи відповідальність?

ловники стверджують, що господар — це чоловік, який займається господарством, хто веде господарство, є власником, управителем. Дивлячись на слово «господар», ми можемо побачити, що воно містить у собі дві основи — «Господь» і «дар». Тож можемо припустити, що господар — це той, хто керує тим, що дав Господь, тобто Творець. Уже з перших рядків Біблії ми довідуємося, що Бог, створивши людину за образом і подобою Своєю, дав їй у володіння певний перелік зі Свого творива (Бут. 1:26). Також дав для чоловіка і помічницю — жінку (Бут. 2:18). Бог усе дав і зробив, щоб людина була щаслива, господарюючи в Едемському саду.

«…Всякому чоловікові голова — Христос…» (1 Кор. 11:3) Отже, перша риса характеру справжнього господаря — розуміння того, що Господь йому Голова, тому він бере на себе відповідальність виконати Його волю стосовно всього, що Він доручив. Гріх порушив цей порядок: якщо на початку Сам Бог дає помічницю «подібну до нього», то пізніше ця відповідальність частково переходить на чоловіка — знайти жінку чеснотну (Пр. 31:10-31). Думаю, в цьому відображається бажання Бога вказати чоловікові на безпосередню відповідальність за свій

СВІЧНИК | 1, 2017

і благодаттю Господа, спадщиною у вічності, проте Бог передбачив для них різне призначення в шлюбі, про що яскраво свідчить Біблія. Цей Божий порядок у першу чергу повинен знати чоловік (1 Кор. 11:3б). Друга риса характеру справжнього господаря — розуміти, що він голова в домі. Що ж таке — бути «головою»? Це розуміння того, що вся відповідальність за те, що відбувається в сім’ї, лежить на тобі. Біблія каже про строгий порядок і верховенство у всіх сферах. Тут не мається на увазі, «хто кращий чи цінніший», а різне призначення, різна відповідальність і різні обов’язки чоловіка і жінки в шлюбі. Особливо руйнівним для шлюбу є порушення Божого порядку верховенства чоловіка над жінкою в шлюбі. З часу гріхопадіння світ штовхає жінку керувати чоловіком, бути головою, а чоловіка — тікати від відповідальності, ховатися за жінкою. Це порушення Божої волі і Божого порядку, коли не чоловік, а дружина — голова сім’ї; коли не дружина підпорядковується чоловікові, а, навпаки, чоловік — дружині; коли не чоловік несе відповідальність за сім’ю, а дружина. Це не просто якесь маленьке порушення Божої постанови, а прямий спротив Божому повелінню. Це втрата благословення, руйнація сім’ї. Завдан-

не має права змінювати Богом встановлені закони, піддавати їх сумніву чи обмежувати їхню дію. Тому чоловік повинен розібрати ці питання з дружиною задовго до виникнення проблем. У сильних чоловіків, які з радістю готові понести тягар відповідальності, дружини завжди будуть на своїх місцях. Але не треба обманюватися. Життя в шлюбі влаштоване так, що без взаємного виконання своїх обов’язків увесь механізм сімейного щастя не працює. Дім, побудований на неправильному фундаменті, неодмінно руйнуватиметься. Першочергова відповідальність дружини полягає в тому, щоб віддавати себе, свій час і енергію чоловікові, дітям і дому. Тож чоловікові важливо пам’ятати, що його дружина — істота на нього зовсім не схожа, вона інша. Вона не така людина, як чоловік, тобто по-іншому дивиться на речі, інакше мислить, по-своєму відчуває, в іншому має потребу і т.д. Є три причини спотвореного лідерства, які не вирішуються без взаємодопомоги:  незнання або нерозуміння важливості цих питань із позицій Біблії;  нездатність чоловіків взяти лідерство в свої руки, що змушує дружин робити це, незважаючи на те, що дружини не прагнуть цього;

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ  небажання дружин підкорятися Божому порядку і, отже, небажання дружин підкорятися чоловікові. Принципи взаємин чоловіка і дружини в шлюбі закладені в принципах взаємин Христа і Церкви (Ів. 3:16) — любити свою дружину, розсудливо поводитися, цінувати (Еф. 5:25; Кол. 3:19). Людина, яка по-справжньому любить, забуває свої права і всі сили спрямовує на виконання своїх обов’язків, не вимагає, мовляв, ти мені зобов’язаний (зобов’язана), а живе за принципом «я зобов’язаний (зобов’язана) любов’ю і увагою». Виконання своїх обов’язків кожного із подружжя гарантовано приводить до реалізації права кожного бути щасливим і коханим у шлюбі. У родині чоловік повинен виконувати роль священика і пастора, а дружина повинна бути помічницею. Обидва мають піклуватися один про одного і про дітей. Чоловік як голова і священик повинен нести всю відповідальність за духовний розвиток сім’ї і створювати всі умови для наближення всієї родини до Бога. Найважливіше завдання чоловіка — привести всю сім’ю в Царство Боже. До голови сім’ї як до священика завжди висуваються більш серйозні вимоги, ніж до решти членів сім’ї. Слово Боже каже про високе призначення чоловіка в шлюбі і підкреслює це служіння як прославлення Бога: «…він є образ і слава Божа» (1 Кор. 11:7).

Якщо чоловік одружився, то його життя змінилося докорінно. Він уже не один, відповідає не тільки за себе, але і за дружину, і за дітей; за їхнє благополуччя, за їхнє виховання, за їхній духовний і моральний ріст, за їхнє вміння приймати правильні рішення у різних обставинах. Чоловік повинен створювати таку атмосферу в домі і так піклуватися про духовний стан своєї сім’ї, щоб дружина і діти завжди могли знаходити відповіді на всі найважливіші питання в житті, на всі труднощі. Більше того, чоловік як сімейний священик і як духовний сімейний лікар повинен виперед випереди і падіння членів жати хибні кроки своєї сім’ї. об чоловік і батько Важливо, щоб був добрим пастирем, тирем, а не тим, хто лишень вказує на гріхи і недоліки, але не знає, якк допомогти справитися з ними. Чоловік повинен овинен бути ініціатором у всіх найважливіших сферах життя: в любові, духовному зростанні, вдосконаленні досконаленні взаємин, фізичній єдності. ості. Для досягнення гнення в шлюбі стійкого, постійного го щастя і благословення важливо, о, щоб чоловік і дружина виконували и своє призначення і були на тому ому місці, яке Господь приготував. в. Невідповідність своєму призначенню нню чоловіка і дружини, стиранняя кордонів між батьківською таа материнською роллю

негативно відбивається на дітях. Сини часто не знають, що означає бути чоловіком, тому що батьки не дали їм такого прикладу, а дочки, замість розвитку рис жіночності і ніжності, прагнуть до ролі лідерів, тому що бачили в родині, що батько нічого не вирішував, а всі важливі рішення в домі приймала мати. Те, що чоловік і жінка створені різними, — це милість Божа, бо вони можуть доповнювати одне одного, у такий спосіб збагачуючи шлюбне життя. 

Сергій КОСИНЕЦЬ, пастор церкви с. Бабин Гощанського р-ну

ОБОВ’ЯЗКИ ЧОЛОВІКА Перший обов’язок чоловіка щодо своєї воєї дружини — любити її. «Нехай кожен зокрема із вас ас любить так свою дружину, як самого себе…» (Еф. 5:33). 33). Ця любов повинна бути такою самою реальною і чистою в кінці 25 або 50 років подружнього життя, иття, як і в день одруження. о поЛюбов до дружини не обов’язково винна бути показною, але вона повинна нна виявлятися в чемності, ввічливості ті і турботі про ту, хто супроводжує вас ас довгі роки вашого життя. Другий обов’язок — турбуватися я про добробут сім’ї. «Коли ж хто про о своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший ий від невірного» (1 Тим. 5:8). Третій обов’язок — бути вірним ним своїй дружині. Пам’ятаймо, жоден перелюбник не ввійде в Царство Боже. же. 

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

ВЧИМОСЯ ЖИТИ

Без поваги шлюб не буде успішним. Але іноді непросто зрозуміти, як виявити повагу до другої «половинки». Якщо між вами не буде поваги, ви втратите будь-яку близькість. Ви не зможете бути — і не можете почуватися — пов’язаними один з одним.

Відкидайте критику

к чоловік, ви можете навіть не уявляти, наскільки сильно вияв вашої поваги до дружини може впливати на її дух: зів’яне він і помре чи прокинеться і зросте. Якщо ви хочете, щоб ваша дружина була королевою і приваблювала вас своєю красою, то, підтримуючи її своєю повагою, ви дозволите їй робити це ще довго і довго. Ось деякі практичні поради, як шанувати свою дружину.

Не чекайте, що ваша дружина сама завжди розпочинатиме розмову. Знайдіть способи і час, щоб обговорити її можливий внесок у те, над чим ви працюєте, у випробування, які ви проходите, або в те, що вас цікавить. Це показуватиме, що ви визнаєте той факт, що у неї є щось важливе, що вона могла б запропонувати вам.

Вислуховуйте її — по-справжньому вислухайте Виявляючи увагу і докладаючи зусиль, аби зрозуміти, що вона намагається вам повідомити, ви показуєте, що цінуєте те, що хоче донести вам дружина. Вислуховування без перебивання або ж пропускання повз вуха — це спосіб показати, що її думки, ідеї, погляди і почуття для вас є важливими.

СВІЧНИК | 1, 2017

Вивчайте її думку

Це не означає, що проблеми і нагальні питання треба ховати під килимок. Навпаки, це означає, що не потрібно бурчати і «заводитися». Жодних в’їдливих коментарів. Висловлюйте ваші сумніви максимально чесно й наодинці, керуючись бажанням вирішити проблему або запропонувати підтримку, а не довести дружину до сліз чи відчаю. 5

Захищайте її репутацію Завжди знайдуться якісь

Відзначайте і святкуйте її вчинки або дії вашої дружиперемоги ни, які вам не до вподоби, або Коли ваша дружина долає неабиякі випробування, досягає значної віхи або робить активний крок до втілення своєї мрії, святкуйте разом із нею! Зробіть і свій внесок — належною мірою — в її перемогу! Розкажіть іншим людям про ваші загальні перемоги, якщо це доречно. Будьте головним вболівальником своєї дружини!

навіть зачіпають вас. Але обговорювати їх з друзями, в соцмережах чи іншим публічним способом — це як запускати сторонніх людей порпатися у вашій брудній білизні. Якщо питання серйозні, знайдіть порадника — пастора або зрілого віруючого християнина, щоб обговорити їх із ним в особистій бесіді.

ieshua.org

ШАНОБЛИВЕ СТАВЛЕННЯ ДО ДРУЖИНИ

ВЧИМОСЯ ЖИТИ 6

На людях говоріть добре про дружину

Будьте найкращою «версією» самого себе

Це наче продовження пункту 5 і один із найпотужніших способів вияву вашої поваги. Говоріть хороше про неї на публіці або в соціальних медіа. Добре, якщо вона зможе побачити це — найкраще підтвердження того, наскільки ви її поважаєте. І нехай ваші добрі слова будуть щирими — жодних улесливих або завчених компліментів. 7

Якщо ви завдали дружині болю, вибачтеся перед нею Ви б, напевно, не хотіли, аби ваша друга «половинка» проігнорувала ваші хворобливі переживання, тож не допускайте і самі таких помилок. Ваша дружина відчуває так, як може, — прийміть це. Навіть якщо біль, якого ви завдали, був ненавмисним або, на ваш погляд, необґрунтованим, вибачтеся і постарайтеся зробити це настільки правильно, наскільки ви здатні.

вати і вас. Ви можете не відчувати того ж самого, що відчуває вона, наприклад, щодо моди, спорту чи до того, що хтось сказав їй або зробив, але якщо вас турбує ваша дружина, то вас турбує і можливий вплив на неї цих важливих ситуацій, слів і вчинків.

Піклуйтеся про себе, щоб і ваша «половинка» могла пишатися вами. Ви не повинні робити це лише тому, що так хоче ваша дружина, але турбота про ваше здоров’я, зовнішній вигляд, вашу думку і поведінку показує, еякі речі демонструють що ви цінуєте ваші стосунки і вашу неповагу до дружини вносите в них краще, що можете сильніше, ніж ставлення до виявити в собі. неї як до другорядних речей у вашому житті. Якщо ви витрачаєте час 9 і сили на вивчення того, як Вивчайте свою дружину виявляти свою повагу, ви поАдже ви вивчаєте речі, які жнете рясні плоди. Повага важливі для вас. Вивчаючи зміцнюватиме і живитиме ваш вашу супутницю, ви все глибше шлюб. пізнаєте особливості її настрою, Чи знає ваша дружина з її страхи, сильні сторони і мови ваших слів і вчинків, що ви полюбові, ви показуєте їй, що вона важаєте її? Якщо ви не впевнені для вас важливіша від усього — запитайте. І почніть вкладати на світі. Ви приділяєте їй увагу, ваш час та енергію, щоб виа це — вияв поваги. вчити, як ви можете виявляти свою повагу тими способами, які важливі для неї. 10 І на завершення ще за«Якщо щось важливо для питання: наскільки успішно тебе — значить важливо ви виявляєте свою повагу до і для мене» дружини? Чи є спосіб зробити Якщо вашу «половинку» це краще?  щось турбує, це повинно турбу-

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

ІНТЕРВ’Ю

Юрій Сіпко

Інтерв’ю з Юрієм Кириловичем проходить у кабінеті голови ООЦ ЄХБ Рівненської області через кілька днів після загальноміської конференції на тему «Сім’я — велике благословення чи глибоке розчарування». Юрій Кирилович був єдиним спікером цього заходу. Упродовж п’яти годин він, спираючись на Святе Письмо, яскраво, актуально, цікаво, практично та відверто говорив про виклики та завдання сім’ї у сучасному буремному світі. Незважаючи на поважність мого співрозмовника та офіційність обстановки, одразу склалося враження, що у нас не інтерв’ю, а дружня бесіда давніх знайомих. Із перших хвилин зустрічі Юрій Кирилович притягує до себе невдаваною простотою, щирим поглядом, теплою усмішкою. У процесі розмови він захоплює і полонить цікавою мовою, наповненою ідіомами, зворотами та ілюстраціями.

ПРО СПРАВЖНІХ ЧОЛОВІКІВ Інформаційна довідка:

Юрій Кирилович Сіпко Народився 28 лютого 1952 року в м. Тара Омської області. У 16 років вступив у омський технікум. Через чотири роки після його закінчення був покликаний на службу в армію, потім одружився, проживав в Якутії, в селищі Табаго. У 1978 році разом із сім’єю повернувся до Омська і уклав заповіт із Богом через святе за вірою водне хрещення в баптистській церкві. У 1984 році рукопокладений на дияконське, а в 1985 році — на пресвітерське служіння. З 1987 року Юрій Сіпко — старший пресвітер по Омській і Тюменській областях. У 1993 році був обраний заступником голови Російського союзу євангельських християн-баптистів і разом із сім’єю переїхав до Москви. 20 березня 2002 року був обраний на посаду голови Російського союзу євангельських християн-баптистів, яку обіймав два терміни. 25 березня 2010 року під час 33-го з’їзду РС ЄХБ, відповідно до Статуту Союзу, склав свої повноваження. З 2005 по 2010 рік — віце-президент Всесвітнього баптистського альянсу. Доктор богослов’я. Одружений, має 11 дітей.

СВІЧНИК | 1, 2017

Зважаючи на те, що тема цього числа часопису присвячена чоловікам, хочу наше інтерв’ю побудувати виключно у цій площині. Скажіть, будь ласка, які асоціації у Вас викликає словосполучення «справжній чоловік»? Чи є у Вашому житті герої, які для Вас є взірцем для наслідування? Безумовно, такі приклади у мене є. Для мене, як для людини віруючої, першою позитивною характеристикою справжнього чоловіка є глибока посвята ідеям Євангелія, вченню Ісуса Христа та вірність Божому покликанню.

Чи вдалося Вам досягти поставленої мети у вихованні своїх синів? Зважаючи на те, що всі вони щирі християни, відповідь, напевно, буде ствердною. Ви пишаєтеся тим, що у Вас усе вдалося у процесі виховання? За своїх дітей я передусім щиро дякую Богові — і роблю це щиро. Хоча із плином життя я не одноразово говорив їм слова докору. Я докоряв їм частіше, ніж хвалив, — напевно, і зараз я знайшов би за що їх пожурити (сміється). Я безмежно вдячний Богові за те, що мої сини не є для мене джерелом мук, сорому, розчарування. Всю славу я віддаю Богові, бо розумію, що це не Як Ви виховували своїх синів, моя заслуга, а велика Його милість. які риси характеру намагалися їм прищепити? У чому вдалося Багатьом цікаво знати, як Ви, досягти успіху? будучи дуже зайнятою людиною, Насамперед, це чоловіча муж- могли приділяти час для своєї ність та відповідальність. Ці риси чималенької сім’ї? Як Вам вдахарактеру, як на мене, надзвичайно лося передати своїм дітям віру важливі для кожного чоловіка. Ще і виховати із синів справжніх одне із низки найважливішого — чоловіків? відповідальність за свої вчинки. Зізнаюся Вам, що за такої постаСправжній чоловік завжди повинен новки запитання я відчуваю сором. нести відповідальність за виконання Видається нібито я такий успішний своїх обов’язків. Ще однією чеснотою у всіх аспектах сімейного життя. чоловіка має бути чесність. Вона має Маю визнати, що мені не вдавалося виявлятися і у повсякденному житті, приділяти достатньо часу для своїх і у критичних його моментах. Кожен дітей. чоловік упродовж усього життя поЯ надіявся на Бога… Іноді це, винен докладати зусилля, аби за можливо, були і незаслужені очібудь-яких обставин зберегти чес- кування. ність. Вона має бути непідвладною У батьківській хаті нас було дванайрізноманітнішим вітрам впливу. надцятеро. Батько, будучи служи-

ІНТЕРВ’Ю

телем, не міг приділяти нам багато часу. Я гостро це відчував у період свого становлення. В той час для мене визначальним був особистий життєвий приклад батька. Його чесність, вірність своєму покликанню як служителя, батька, чоловіка, «мужика» (тут і надалі в тексті це слово свідомо не перекладене, аби не втратити повноту його змісту. — Прим. О.Я.) були для мене зразком. Разом із тим мені вселяло надію те, що той час, який я проводив із дітьми, я намагався провести максимально ефективно. Я надіявся, що у той час,

уваги, а Ви часто цією увагою були обділені? Було у мене таке почуття, однак не в батьківському домі, а трохи згодом, коли я вже пішов із батьківської оселі. У моїй свідомості гніздилося відчуття нестачі батьківської уваги. І я зізнаюся у цьому чесно. Через це я сміливо можу казати сучасним батькам, аби вони не втратили цієї неймовірно важливої відповідальності батька бути близьким зі своїм сином. Кожен син має відчувати зв’язок зі своїм батьком. Цей невидимий зв’язок і перший, і другий мають зберігати упродовж усього життя.

за українські християнські сім’ї, за українських батьків (слово використовується у значенні «батько». — Прим. О.Я.). Я захоплююся тим, що тут у вас чоловік-християнин як батько, як «мужик», як домобудівничий сімейного вогнища являє собою гідний зразок. Так як і братиукраїнці, які є місіонерами в Росії, показували для мене достатньо високий рівень чоловічого відповідального ставлення до служіння. Через це я не проектував би на українців ту звичну розхлябаність та байдужість, які більшою мірою притаманні нам у Росії.

СЕРЕД РОЗТОПТАНИХ ІДЕАЛІВ коли я не міг бути з ними, не міг наставити, порадити щось, підбадьорити, їх супроводить Господь. Адже Він бачив моє по-справжньому щире служіння, у якому не було жодних корисливих мотивів чи прагнення до влади чи чогось іншого нещирого, неправдивого. Я всю надію складав на Бога. Чи були у Вашому житті моменти, коли ви ображалися на батька, що він для усіх знаходив час, усім приділяв достатньо Юрій і Валентина Сіпко.

У нашому слов’янському середовищі сьогодні поняття «справжній чоловік» (чи просто «мужик») зовсім знівелювалося. Жінки бідкаються, що немає на кого опертися. Чи можна у цьому щось змінити, чи все настільки сумно, що нам нічого не залишається, як змиритися з цим? Чи є рецепт від епідемії тотального виродження мужчин? Рецепт є. І, між іншим, на Вашому місці я б не узагальнював. Узагалі, я спокійний за українське братство,

Ми у Росії жили значно довше у системі, яка нас виховувала у дещо іншому руслі. Візьміть до уваги хоча б наші казки, нашу етнічну спадщину. У ній фігурує картина «по-щучьему веленью, по моему хотенью» — це образ «мужика», який знайшов щастя як щось таке, що раптом впало з неба і жодним чином не залежить від самого «мужика»... «Скатерть-самобранка», «Конек-горбунок» — усі ці образи малюють картину безтурботного, абсолютно байдужого ставлення до життя. А потім зненацька звідкілясь просто в руки падало щастя. А зачин у всіх цих казках був однаковим: «У царя было три сына: старший — умный был детина, средний был и так и сяк, а третий — вовсе был»... комуніст (сміється). Оскільки там використовується не зовсім літературне слово, я замінюю його на інше. Зауважте, що саме до останнього завжди якимось дивовижним чином і приходило щастя. Це перше. Це зовнішній фактор формування чоловіків такими, якими ми їх бачимо сьогодні. Ще один чинник. Я вважаю, що соціалістична модель побудови суспільства позбавила чоловіка коріння. По-перше, позбавила влади, панування. З цим і до соціалістів були проблеми, згадайте хоча б кріпосне право... У час же соціалізму чоловік був остаточно позбавлений панування. Унаслідок він був позбавлений коріння. Зауважте, що

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

ІНТЕРВ’Ю

Божі стандарти зовсім інші. Одне із Божих завдань для Адама у Едемі полягало у праці на землі. Бог наказує Адамові обробляти землю. Це одна із першорядних цінностей, яка робить чоловіка справжнім чоловіком. Побудуй будинок, посади дерево, виховай сина і передай йому ці цінності. Нині у чоловіка нічого цього немає. У суспільній свідомості соціалізм відірвав чоловіка від влади, від управління навіть у власній сім’ї. Чоловік, батько у випадку розлучення ніколи не мав права на виховання дітей. Це була загальноприйнята практика, ніхто й не сперечався, навіть запитань жодних не ставив, начебто по-іншому й бути не могло. Таких історичних факторів, які і сформували «несправжній» образ чоловіка було чимало. Як ще було? Жінка народжує дитину. Чоловік не має ні влади, ні права на цю дитину. Він не має влади ні у вихованні, ні у покаранні, ні в життєвих настановах, ні в передачі кваліфікації. Жінка виховує дитину у дитячому садочку (всі вихователі у садочках — жінки), жінка виховує дитину в школі (там теж педколектив переважно жіночий). Вступає дитина в інститут, — здається, ось тут висока кваліфікація, дещо інші вимоги та принципи, позаяк — ні, більш ніж половина викладацького складу, який прищеплює студенту професію, — жінки. Впродовж усього життя аж до часу, коли юнаку потрібно йти в армію, він ніколи не відчував чоловічого впливу. А якщо ще він виховувався у неповній сім’ї, де одна мама... Так і виходить, що чоловік у процесі зросту та набуття зрілості нездатен бути чоловіком. Він ніде упродовж свого життя так і не отримав навиків і прикладу мужності, батьківства і моделі справжнього чоловічого формування свідомості. Врахуйте ще й те, що розлучені жінки часто носять у собі злобу на своїх чоловіків, на свій невдалий шлюб. Такі мами прямо й опосередковано представляють дітям усіх чоловіків як безвідповідальних, п’яниць, аморальних, зрадників, «безхребетних»... З якими життєвими цінностями виростають хлопці за такого виховання? Відповідь очевидна!

СВІЧНИК | 1, 2017

Чи можна все це виправити? Сьогоднішній стан справ у цій царині — це ніби пустеля. У ній немає на що обпертися сьогоднішнім юнакам, а завтрашнім чоловікам. Існує шлях виходу із пустелі, рецепт ліків від епідемії виродження «мужиків». Він єдиний — справжнє навернення до Бога, визнання Божої влади як влади Законодавця, Упорядника, Творця. Згідно з цим рецептом чоловік є «образ і слава Бога». Саме в цьому чоловікам і необхідна трансформація свідомості. Вона має відбутися для того, щоб кожен юнак міг підвестися із пекельного стану, стану покидьків, стану відсутності справжніх чоловіків і доручити себе Богові. А наступним кроком буде набуття від Нього ресурсів для життя і формування себе за божественними лекалами, які закладені у Писанні. Отож першочерговим є авторитет Бога та Його непорушна влада над усім творінням. Друге — це Святе Писання як Божий закон, як історія Божого народу, як історія розвитку всієї цивілізації. Зважаючи на те, що чоловік є «образ і слава Бога», він, як «каміння живе», має будувати себе у «дім нерукотворний та вічний». До тебе ніколи не прийде «дядько Сем» чи «коник-горбоконик» і дасть усе необхідне для життя та цілісного розвитку. Ти сам уже давно дозрів до цього. Бери Божі лекала і формуй із себе справжнього чоловіка. Ось це і є єдиний вихід, який можна назвати духовною реформацією, коли чоловік, розуміючи, що він образ і слава Бога, будує в першу чергу себе як Божий храм. А потім це обов’язково відобразиться на сім’ї, церкві, суспільстві. Так і на-

роджується новий пагінець святих, мужніх, чистих і чесних чоловіків. Ви часто даєте настанови молодим людям, які одружуються. Що кажете їм? На чому загострюєте увагу молодих хлопців, які ось-ось стануть чоловіками? По-перше, я завжди акцентую увагу на тому, що шлюб — це Божа постанова. Я кажу це для нареченого та нареченої і від них очікую цілковитого розуміння цього. Вони мають усвідомити, що їхня любов один до одного, готовність створити сім’ю базується на тому, що це виключно Боже благословення, яке вони пізнали і приймають, утворюючи нову сім’ю. Друге походить із твердження, «що Бог спарував, людина нехай не розлучує» (Мт. 19:6). Я акцентую увагу на тому, що розлучення неможливе у християнстві. Я директивно спонукаю наречених забути це слово, викреслити його із пам’яті. А третє — це звичні поради та акценти на тому, що чоловік, як голова, має бути подібний до Господа Ісуса Христа, адже він повинен любити свою жінку, як Христос любить Церкву. Цей образ неймовірно високого стандарту, який містить у собі і почуття задоволення, а точніше, щастя і, звичайно, величезний обов’язок. Чоловік відповідальний за духовний світ своєї жінки й дітей, за матеріальний добробут, за духовну і моральну безпеку у домі, за створення домашньої церкви. Це все — роль чоловіка, адже він є священиком у домі. Це, певно, є найважливішим для молодих юнаків. Під час конференції у Рівному.

ІНТЕРВ’Ю

Вас не звинувачували у тому, що Ви занадто багато уваги приділяєте ролі чоловіка в сім’ї і у житті в цілому? Чи не занадто багато для нього влади, честі, визнання і значущості? Буває... Хоча тут мова йде не стільки про владу і честь. Перевернутий розум, звичайно, може це так і розуміти: у чоловіка — повна влада у сім’ї, жінка його боїться, слухає і кориться йому у всьому. Чоловік одразу починає рости у своїх очах, надиматися. Він може думати: «Бач, який я значущий. Усі тут виконують мою волю, всі у мене посильні». Однак, коли образ Христа постає перед тобою, ти ніколи не будеш так думати. Ти, як чоловік, маєш покривати усі слабкості дружини, її забаганки, які неминуче будуть тебе переслідувати, її суто жіночі немочі, які ти ніколи не зрозумієш, як і не збагнеш, чому вони виникають у її найскладніші періоди життя. Коли жінка виношує дитинку, вона переорієнтовується з любові до чоловіка на любов до дитини, а якщо їх дві чи три, чи п’ять... Справжній чоловік постає тут не як генерал із погонами, а як той, який бере на руки всіх своїх нащадків разом із дружиною і забезпечує їх миром і комфортом. Він розуміє дружину навіть тоді, коли вона сама себе не розуміє. Це не влада і честь… Це вінець, який подекуди дуже колючий, який іноді завдає чоловікові великого болю. Чоловік має вчитися від Ісуса Христа, розп’ятого на хресті. Він повинен розтоптати своє самолюбство, свою гординю, свої набуті почуття переваги. Тут може виникнути великий конфлікт. Чоловік може мати вигляд

начебто він підкорив себе, так би мовити, жіночим вимогам, жіночому домашньому впливу. Хтось вважає це приниженням. Однак це не приниження, а піднесення. Адже за образом і подобою Божою чоловік — співпрацівник Бога. Він продовжує життя. Шкода, що у сучасному спотвореному суспільстві чоловік відсторонений і від цього. У божественному відкритті чоловік народжує… Згадайте: «Авраам породив Ісаака, Ісаак породив Якова…» У процесі народження чоловіча роль «випукло» представлена у Писанні. Хоча жінка виношує і народжує, однак чоловіча відповідальність, чоловіче верховенство залишається над цим процесом. Є ще такий текст: «…Батьки (слово використовується у значенні «батько»), не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Ефесян 6:4). Цей текст для багатьох батьків неначе відро крижаної води у спеку, якщо мій формат життя — прибіг і побіг, а годувати, виховувати, наставляти, навчати — це жіноча справа... І тут я враз починаю розуміти, що це моя відповідальність… Які тут погони? Яка честь? Тут завжди на колінах перед Господом: благослови, допоможи, навчи. Згідно з Писанням, передати Божі настанови дітям — відповідальність чоловіків. Ось так у нашу звичну формацію входить цілком не звичне, однак біблійне і правильне уявлення про роль чоловіка і батька у сім’ї. Верховенство батька у сім’ї за образом і подобою Божою дістається неймовірно важко… Велично, водночас дуже важко. Ваші побажання чи, точніше, батьківсько-пасторська настанова всім чоловікам, які читатимуть журнал. І старшим, і молодим, і тим, хто лише входить у роль чоловіка, мужчини. Чоловіки, не зазнавайтеся! У нас не має бути пристрасті до панування. У Біблії написано, що чоловік — «глава» (тут і далі в тексті це слово і похідні від нього свідомо не перекладені, аби не втратити повноту його змісту. — Прим. О.Я.) жінки. Вимовив трохи шепеляво і

вийшло, що чоловік — «главарь» жінки… Це не припустимо. Кожен чоловік має взяти за взірець Ісуса Христа. Будучи Богом, Він уподібнився до нас, став як людина, як раб. «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної» (Филип’ян 2:6-8). Бажаю кожному чоловікові мати цей образ перед собою. А ще бажаю відчути красу і гідність справжнього служіння, приклад якого залишив нам Христос. «…Обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель». Ніколи не соромно і не принизливо батькові помити свою дитину, випрати пелюшки, замінити підгузок, помити ноги жінці. Це зовсім не принизливо. Насправді — це висока гідність і справжня мужність. Цього я і бажаю чоловікам, які мають передати своїм дітям красу сімейного життя, красу подружньої любові. Лише тоді у суспільстві почнуться переміни. Ще одне із найважливіших побажань чоловікові — читати Біблію, будувати із себе духовний дім і бути священиком у домі. Бажаю кожному чоловікові створити у сім’ї атмосферу, за якої батько серцем зможе відчути потребу дочки і сина. Він знатиме їхній пульс, буде для них другом. Приголомшливо-гарне і відповідальне служіння, коли діти, які лише формуються як особистість, пізнають світ не через книги, фільми чи через вуличні анекдоти, а пізнають світ від батька і матері. Коли в атеїстичному оточенні дитину вчать, що Бога немає, а матеріалісти кличуть до кар’єри, а то й до кримінального світу, молоді хлопці та дівчата встоять перед спокусами, їх не зіб’є жодна принада, якщо у них є міцний нерозривний зв’язок зі своїм батьком. У цьому і суть мого побажання чоловікам. 

Олександр ЯРМУШКО, пастор Першої рівненської церкви

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

П РА К Т И Ч Н Е Ж И Т Т Я Генріх Фердинанд Гофман. Христос і багатий юнак. 1889.

Чи думали ви про Ісуса як про взірця чоловіка? Якби Він не був Таким, то дванадцятеро учнів не пішло б за Ним і 5 000 чоловіків не прийшли б у пустелю, щоб почути, як Він говорить. Про це влучно говорить у своїй книзі «Здоровий шлюб у розбитому світі» Гері Інріг.

ІС УС

ЯК ВІЗРЕЦЬ СПРАВЖНЬОГО ЧОЛОВІКА

Ісус — Чоловік сили (лев самоконтролю, самовладання із племені Юдиного; занапащає чоловіків. мужній чоловік) Ісус умів вирішувати сус був дуже мужнім і проблеми і брати на Себе сильним. Недарма лідери відповідальність боялися Його. З Ним не так

Це те, чого сьогодні чоловіуже й просто було домовитися по-доброму. Він був твердим і кам так бракує. «Де був Адам, послідовним, людиною із за- коли змій спокушав Єву? Чому він не заявив про себе? — запилізним характером. тує Ларрі Крабб. — Хто прийняв Ісус контролював Себе рішення?» — Дружина («…яку Часто чоловіча сила вияв- Ти мені дав»). ляється в агресії, насиллі, жорЯкось одна жінка скаржистокості. Христос же керував лася, що чоловік перекладає Собою. «Ліпший від силача, хто на неї відповідальність, кажуне скорий до гніву, хто ж панує чи: «Сама приймай рішення». над собою самим, ліпший від А сам ховається за телевізором, завойовника міста» (Пр. 16:32). газетою, футболом, іноді і… за Апостол Павло продовжує: «Але служінням. Дружинам нічого вмертвляю й неволю я тіло своє, не залишається, як приймати щоб, звіщаючи іншим, не стати рішення. Єва вирішила — Адам самому негідним» (1 Кор. 9:27). пішов. Сарра вирішила — АвраЧи можуть чоловіки керу- ам погодився. Що думав Авраам, вати собою? «Можливо, ми коли входив до Агари?.. переборщили з жорстокістю, Чоловіки не готові команду— каже Едвін Коул, — але те, вати. Чоловіки не готові прийщо вбиває чоловіків сьогодні, — мати рішення, які приносять це м’якотілість». Передусім до блага тим, хто з ними. Кожна себе... Відсутність дисципліни, нормальна жінка хотіла б мати

СВІЧНИК | 1, 2017

у домі чоловіка з характером, чоловіка, який може брати на себе відповідальність і нести вантаж звітності перед Богом і сім’єю.

Ісус був посвячений Своєму служінню Інакше кажучи, Він доводив справу до кінця. «Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?» — запитує Ісус (Ів. 18:11). Своє завдання треба виконувати до кінця. Чи готові сьогодні чоловіки виконати Божу волю, чого б це їм не коштувало? Святе Письмо каже: «Будь сильний та відважний». Прийми рішення, як Ісус Навин: «Я та дім мій будемо служити Господеві». Чи достатньо у тебе для цього в домі авторитету? Будь мужній, як Іван Христитель, який не боявся викривати навіть царя. Він знав, що є в світі речі, які важливіші, ніж саме життя. Чи готовий ти твердо висловити свою думку перед начальником?

П РА К Т И Ч Н Е Ж И Т Т Я Будь мужній, як Йосип. Відмовившись від домагань дружини Потіфара, він вчинив як справжній чоловік. Не зламався. Сила в тому, щоб втекти від гріха. Будь сильний та відважний, як Даниїл, який готовий був вічна-віч зустрітися з левами. Бог шукає таких чоловіків, однак часто їх не знаходить. Тому Він використовує і жінок. Добре, що є Рахав, Девора, Естер. Справжній чоловік знає своє місце в житті, знає, для чого він посланий (як Ісус), і твердо, послідовно досягає мети, сумлінно виконуючи Божу волю. Він приймає рішення і несе відповідальність за них. 2

Ісус — добрий, лагідний і м’який Чоловік

сус — не тільки лев із племені Юдиного. Він також Агнець Божий. Він м’який, добрий, терплячий, скромний, тихий. «Він не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях не дасть чути Свого голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і гнота тліючого не погасить» (Іс. 42:2-3). Але, зауважмо, м’якість Ісуса — це не слабкість, а вияв Його любові і милосердя. Ісус твердий, рішучий, але водночас і м’який та лагідний. Він не боїться зізнаватися у Своїй слабкості. «Обгорнена сумом смертельним душа моя! Залишіться тут і попильнуйте зо Мною»... (Мт. 28:38). Він не боїться показати оточуючим, що у Нього на серці. Боже визначення справжнього чоловіка досить просте: це той, хто слухає і виконує Його Слово. Бог хоче, щоб ти зрозумів: створений чоловіком, ти повинен відповідати Його задумам.

вати сльози можуть лишень «плакси» і «нюні». «Будь чоловіком! Терпи, якщо тобі вибили зуба». І хлопчики приходять до висновку, що почуття — це зрадники мужності; адже, щоб здобути звання справжнього чоловіка, необхідно бути стійким. Ніколи не видавай, що тобі боляче, що ти втомився, що ти боїшся поразки, що ця справа тобі не під силу. А потім чоловіки вибухають. Пригнічені, спресовані почуття дають про себе знати в той період життя, коли вже немає того невичерпного запасу енергії, завдяки якому колись приховували від себе і придушували свої почуття. Ісус висловлював почуття. Він був ніжним, коли запросив до Себе дітей. Він був добрий до Хоми. Йому було знайоме обурення, коли доводилося мати справу з фарисеями. Він знав співчуття. Бачачи величезні натовпи народу «…змилосерджувався… над ними, бо були вони змучені та розпорошені, «як ті вівці, що не мають пастуха» (Мт. 9:36). У Біблії ми неодноразово зустрічаємо справжніх чоловіків, які плакали. Ісав був сильним і жорстоким звіроловом. Але коли зустрів свого брата після довгої

розлуки, то гірко плакав. Розлучаючись, плакали Йонатан та Давид. Вони були мужніми воїнами, могли протистояти десяткам, та розлука один з одним викликала у них шквал почуттів. Чоловіки можуть висловлювати свої почуття в сім’ї (хоча так важко нагадувати дітям і дружині, що вони їх люблять), у стосунках один з одним. Чоловіки плачуть над своїми гріхами. Плакати над гріхом — це неабияка сила чоловіка. Слабкий, боязкий чоловік приховуватиме гріхи, продовжуватиме потай грішити. Справжній же чоловік має мужність визнати гріх і залишити його.

Справжній чоловік висловлює свої почуття Змалечку нас навчали, що чоловіки не плачуть. Проли-

Ісус висловлював почуття. Він був ніжним, коли запросив до Себе дітей. Він був добрий до Хоми... Він знав співчуття. 1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

П РА К Т И Ч Н Е Ж И Т Т Я

Хто сказав, що справжній чоловік повинен мститися? Щоб підставити другу щоку, потрібно значно більше мужності! Не від безсилля Христос просив Небесного Отця простити тим, хто розпинав Його. Йому нічого не коштувало в одну мить стерти з лиця землі Своїх гнобителів. Але Він виявив любов. З точки зору світу, лагідність — ознака безсилля. Але з точки зору Бога — це вияв сили. Хто сказав, що мораль Христа — мораль рабів, легкодухих і нікчем? Треба мати багато мужності, щоб простити, не дати волю природним інстинктам, що волають до помсти. Лише справжній чоловік здатний до цього — чоловік, в якому живе Дух Святий. Своєю силою таких висот людина не може досягнути.

Справжній чоловік тримається сім’ї Він гідний голова і батько, який вміло керує своїми дітьми й своїм домом. Часто думки чоловіка і дружини про сімейне становище розбігаються. Чоловіки просто бояться зізнатися, що у них в родині — безлад. Їхня гідність від цього дуже страждає.

Справжній чоловік шанобливо ставиться до дружини Можливо, вам доводилося чути, як міркують чоловіки: «Я не розумію своєї дружини. У неї є все: пральна машина, шуба, гроші... У нас хороша квартира, та й я сам — начебто нормальний чоловік. Вечорами не вештаюся будь-де. Не просиджую вечори перед телевізором. Не п’ю. Не зраджую дружину. Не б’ю її (хоча і варто було б іноді). Що ще потрібно? Чим вона не задоволена?» Річ у тім, що до дружини, окрім цього, повинен бу ти ключик, що відчиняє двері її серця: увага,

СВІЧНИК | 1, 2017

спілкування, нагадування про вашу любов, листівки, квіти… Для чоловіків це іноді видається банально, однак для жінок — це надважливо! Іноді «мамонта» притягти до обіду значно легше, ніж зрозуміти дружину, задовольнити її емоційні потреби, можливо, жертвуючи своїми бажаннями. Дружині потрібне шанобливе ставлення до того, що їй цінне. «Не чіпай вазочку, поставлену на видне місце, порожню коробку з-під цукерок, кімнатні рослини…» Те, що для чоловіків не має ніякого значення, для жінок є дуже і дуже важливим.

обудова стосунків у шлюбі вимагає зусиль. Жінка думає, що знайшла схожого до себе чоловіка, і хоче відповісти на його потреби згідно зі своїми потребами. Те ж саме і з чоловіком. Він хоче відповісти на її потреби, думаючи про свої. І вони дивуються, чому немає відгуку. Реакція неадекватна. Треба домовитися, як відповідати на потреби один одного. Треба стати кращими друзями. Як ви будуєте свою дружбу? Як проводите разом час? Обов’язки чоловіка щодо дружини можна вмістити в одне слово — любов. «Чоловіки, любіть своїх дружин…» Біблія не каже чоловікам, щоб вони керували своїми дружинами, а акцентує увагу на любові. У керівництві прихована самопожертва. Влада тягне за собою відповідальність. «Чоловіки, — так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною,

Погодьтеся, від чоловіків вимагається більше, ніж від жінок. Дружина кориться чоловікові так, як чоловік кориться Христові. Але чоловік повинен любити дружину, як Христос полюбив Церкву. Тобто самозречено, жертовною любов’ю. Він готовий пожертвувати собою заради неї. Що зробив Бог, коли полюбив світ? Він подарував квіти? Склав поему? — Віддав Свого Сина. Що зробив Христос, полюбивши Церкву? Помер за неї (Еф. 5:25), піклується про неї (Еф. 5:26). Любов до дружини — не просто почуття. Це посвячення, турбота. Турбота не лише про матеріальні потреби дружини, а й про духовні. Чоловік представляє дружину Господу як чисту і непорочну. Він може не тільки виїхати з дружиною на природу, вимити посуд, випрати і попрасувати свої сорочки. Чоловік веде дружину в пізнанні Слова Божого. Його дружина зростає духовно. Авторитет чоловіка ґрунтується на його покорі Христу! Де ви знайдете це у світі? Аніде! Однак якщо ви хочете бути справжнім чоловіком, таким, як Христос став для Церкви, ви маєте впокоритися перед Богом і віддати найдорожче, що маєте, для своєї дружини — серце, здатне кохати так, як Христос любить Церкву.  За матеріалами ІНТЕРНЕТУ

Иисус.ru

ніжність, турбота, добре слівце, і виявляйте їм честь, бо й вони Справжній чоловік відданість, ласка, обійми, по- є співспадкоємиці благодаті повинен прощати і відповідати на зло добром цілунки. Зрештою, їй потрібне життя…» (1 Петр. 3:7).

П РА К Т И Ч Н Е Б О ГО С Л О В ’Я

CТВОРИ для

РАЙ

Хтось сказав: «Хочеш, щоби твоя дружина була ангелом? Створи для неї рай». Зрозуміло, тут не мається на увазі рай, в якому дружина цілими днями сидітиме та нудьгуватиме, вештатиметься по дому без діла, а за неї всю роботу виконуватимуть «два раби»; і не те, що вона займатиметься виключно спа-процедурами, релаксаційними масажами та іншою тілесною боготворчістю.

ЖІНКИ

ай для жінки — впевненість у тому, що:

в

якому б емоційному чи фізичному стані жінка не була, вона завжди матиме захист і пошану від свого принца (навіть якщо він без білого коня); він віддасть їй найкраще з того малого, що має; вона, а не інші жінки, щодня буде єдиним об’єктом його бажань, тому що в цій сфері він не бере дини честі до Себе. Звісно, що мова прикладу з Соломона. не йде про поклоніння жінці як Ми чуємо досить багато про- Богу. Це було б язичництво, адже повідей про те, як саме жінка має поклоніння достойний лише Бог. одягатися, коритися і любити свого Проте Він очікує від нас, чоловіків, чоловіка. Однак так мало ми вчимо що ми шануватимемо дружину як про те, наскільки великою має бути ту, що створена за Його образом безумовна любов чоловіка до своєї і подобою, як ту, в якій відобрадружини: як у Христа до Церкви! жається Його образ і подоба. Бог через апостола Павла нагадує, Більше того, відповідь на молитву що «чоловіки повинні любити своїх чоловіка Бог ставить у пряму задружин так, як власні тіла, бо хто лежність від ставлення чоловіка любить дружину свою, той любить до дружини. самого себе» (Еф. 5:28). кого б соціального статусу не ерез апостола Петра Христос набувала жінка в родині, вона нагадує: «Чоловіки, — так завжди лишатиметься жінкою: само живіть разом із дружинами за жінкою-домогосподаркою, жінкоюрозумом, як зо слабішою жіночою дружиною, жінкою-мамою, жінкоюпосудиною, і виявляйте їм честь, донькою, жінкою-бабусею. Чому? бо і вони є співспадкоємиці благо- Тому що поруч із нею перебуває даті життя, щоб не спинялися ваші чоловік, який шанує її первозданне молитви» (1 Петр. 3:7). покликання — бути насамперед Слово «честь» Петро застосовує жінкою, яка також створена за обте саме, яке і Бог, очікуючи від лю- разом і подобою Божою!

артін Лютер якось сказав: «Нехай дружина живе так, щоб чоловік радів, коли приходить додому. А чоловік нехай живе так, щоб жінка сумувала, дивлячись, як він виходить із дому». Ніколи не переставайте повторювати своїм бабусям, мамам, дружинам, дочкам, як сильно ви їх любите. Обіймайте їх. Цілуйте їх. Турбуйтеся про них. Вони цього варті. І тоді ваші кохані жінки сумуватимуть за вами, коли ви виходитимете з дому. Як не дивно, але без поваги до жінки чоловік не може називатися не тільки чоловіком, але й людиною (Бут. 1:26-27).  Тарас ДЯТЛИК, докторант богослов’я, голова правління Євроазійської теологічної асоціації

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

А К Т УА Л Ь Н О

Упродовж багатьох століть на території Європи шлюб вважався чинним лише через вінчання в церкві. Саме церковний шлюб визнавався єдино законним і нерозривним! У Сполучених Штатах, наприклад, так триває і досі. Коли пастор вінчає пару, це вже набуває юридичної сили, і нареченим більше не потрібно ні до якого ЗАГСу. Цікаво, що в Росії було так само аж до Жовтневої революції. Але опісля радянська влада вирішила, що вінчатися в церкві немає сенсу, тож було вигадано новий вислів — цивільний шлюб. Так, після 1917 року держава присвоїла собі право регламентувати стосунки між подружжям, у результаті чого єдиною формою шлюбу став цивільний шлюб, тобто світський.

ІЛЮЗІЯ СВОБОДИ У СІМ’Ї С початку словосполучення «цивільний шлюб» означало шлюбний союз, зареєстрований у державних органах, але без участі церкви. Але з часом цей термін почав змінювати первинне значення, і сьогодні, коли люди говорять, що перебувають у цивільному шлюбі, вони мають на увазі, що живуть не тільки без благословення церкви, а й не зареєстрованими у державі. Тобто звичайне співжиття тепер віднайшло модну назву — цивільний шлюб.

СВІЧНИК | 1, 2017

У дореволюційній Росії те, приниження. Хтось вдало підщо сьогодні називають ци- мітив: «Цивільний шлюб для вільним шлюбом, офіційно жінки — це ілюзія сім’ї, а для називалося «шлюбоподібними» чоловіка — ілюзія свободи». стосунками. У результаті — це розчарування Уявіть собі, що у когось запи- для обох. Адже чоловік, який тують: «Пані, ви заміжня?» «О, ні! перебуває у так званому цивільЯ — в шлюбоподібних стосун- ному шлюбі, у колі друзів або ках», — із гордістю співробітників не назве свою обравідповідає вона... «Цивільний Якби цей вислів ницю дружиною шлюб досі був у побуті, то, (якщо ж, звичайпевно, менше людей но, вона не стоїть для жінки — жило б так! поруч!). Для нього це ілюзія сім’ї, Узагалі, я думаю, вона — подруга, що, крім того, що дівчина, але аж а для чоловіка — цивільний шлюб — ніяк не дружина. ілюзія свободи». це гріх, то це ще й Жінка ж, навпаки, всім знайомим розповідає про свого «чоловіка». Це щось подібне до того, як у супермаркеті взяти товар і надкусити його, не дійшовши до каси. В результаті товар болісно «очікує», заплатять за нього чи ні... Багато хто каже: «А що дає цей папірець, навіщо мені штамп у паспорті?» Але ж це те саме, що й казати: «Я хочу бути лікарем, але навіщо мені той диплом? Я і так усе знаю, і взагалі, що мені дасть цей папірець?»

А К Т УА Л Ь Н О Три найпоширеніших причини перебування в цивільному шлюбі:

Багато пар разом живуть до весілля, виправдовуючи це тим, що їм потрібно краще пізнати одне одного перед тим, як одружитися. Багато молодих пар вибирають цивільний шлюб як репетицію оригінального. Пожили років зо три, потім вирішили зіграти весілля. Повернулися додому після весілля, домили посуд, який залишився з учорашнього дня, і повернулися до колишнього життя. Біблія каже: «Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне» (Євр. 13:4). Якщо ми хочемо мати благословенну сім’ю, то повинні навчитися берегти себе до весілля. А ще люди, які живуть у так званому цивільному шлюбі, менше довіряють одне одному, живуть із відчуттям провини і, за статистикою, частіше розлучаються.

Найпоширеніша причина ніхто не те, що в офіцери, а й в — нестача посвячення. На рядові не візьме. Тому що коли це страждають найчастіше виникне складна ситуація, він представники сильної полови- вагатиметься, а то й стане дени. Багато чоловіків бояться зертиром. Справжній же офіцер взяти офіційний шлюб, тому за будь-яких обставин пам’ятає: що це вимагає великої від- я дав слово! повідальності і посвячення. Якщо жінка живе в законСловом, якщо у чоловіка не- ному шлюбі, вона відчуває, що має мужності піти з вами під її чоловік довів своє посвяченвінець, значить він — нікчема, ня не тільки на словах, але і який не тільки не на ділі, тому вона Коли настає готовий утримувабільше відкрита і важкий час (а ти сім’ю, але і не гоу цієї пари більш товий до дорослого він настає у всіх), чуттєві стосунки. життя, а також до Однак якщо жінка людина, яка відповідальності. живе з чоловіком, в А чоловік, який не дала слово, живе якому не впевнена не почуттями, взяв відповідальв завтрашньому дні, ності, втрачає свої вона повинна часто а виконанням чоловічі якості і того, що обіцяла вдавати когось із можливості для себе, а не бути приперед Богом родною. самореалізації. і Церквою! Під час одруження молодята зазвичай обіцяють: «…і в радості, і в горі, і в хворобі, і в здоров’ї, допо-

Blog Roman Savochka

Багато пар живуть у цивільному шлюбі, тому що так вигідно з економічної точки зору. Наприклад, матиодиначка з трьома дітьми отримує більше пільг, ніж тоді, коли вона розписана з чоловіком. Тому замість чоловіка у неї — бойфренд. Якось до нас на служіння почала навідуватися одна жінка. У неї було троє дітей, і вона проживала в так званому цивільному шлюбі. І ось я якось запитав у неї, чи не хотіла б вона узаконити свої стосунки? Жінка подивилася на мене очима по сім копійок і мовила: «Ви що, не розумієте, що я стою в черзі на пільгову квартиру? Якщо я розпишуся, нас відсунуть у кінець черги, а мені набридло жити в гуртожитку». Аргумент був досить переконливий... Через якийсь час вона пішла з церкви. Пізніше я довідався про те, що «чоловік» кинув цю жінку. А з її квартирним питанням виникла плутанина, внаслідок чого вона і досі не отримала житла...

ки смерть не розлучить нас...» Тому, коли настає важкий час (а він настає у всіх), людина, яка дала слово, живе не почуттями, а виконанням того, що обіцяла перед Богом і Церквою! Рівень твого посвячення визначає міцність твого шлюбу. Уявіть собі офіцера в армії, який не готовий дати слово служити своїй батьківщині. Він хоче спочатку спробувати, придивитися, мовляв, а раптом це не моє. Такого зрадника

тже, кожна молода пара, яка має намір взяти шлюб, мріє про щасливе сімейне життя, про те, щоб виростити гарних діточок, створити домашній затишок і влаштувати сімейний побут. Для цього є два простих правила: зберігати себе до весілля в чистоті і отримати благословення в церкві, тому що шлюби укладаються на небесах! 

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

СТОРІНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

а н ч е п з е Неб а д о г и р п м а л о го а х у в о р i С

я пригода трапилася одного весняного ранку, коли сонячне проміння огорнуло все довкола першим теплом. Дзвінкоголоса мелодія пташиного співу пробудила і ліс, який почав лінькувато прокидатися від зимового сну. Земля ще дихала прохолодою, бо нещодавно скинула теплу снігову ковдру. Де-не-де визирнула пухка травичка, а дерева вкрилися зеленими бруньками. Так і хотілося вдихати на повні груди свіже повітря, яке віяло легкістю та радістю. Неподалік від бурхливої річки, під вивернутим корінням старого дерева, своє лігво влаштувала молода сім’я вовків, які добре замаскували домівку від інших хижаків, аби діти-вовченята почувалися у безпеці. Коли тато-вовк вирушав на полювання, малих бешкетників пильнувала мати. Вона дбайливо та лагідно наглядала за дітлахами і вдень, і вночі. Досхочу напившись маминого молока, вовченята грайливо виповзли з лігва, щоб побавитися на теплому сонці. Вони були ще зовсім незграбними: рідка бура шерсть ледве зігрівала їх, а очі засліплювало денне світло. Їхнє лігво розташовувалося настільки близько коло річки, що

СВІЧНИК | 1, 2017

аж долинало дзюрчання води. Малечу приваблював цей звук, адже хотілося досліджувати та відкривати для себе щось нове, невідоме. Непосидючий вовчик Сіровух знав, що татко заборонив віддалятися від дому, бо на таких малюків звідусіль чигала небезпека. Але цікавість перемогла малого, і він, скориставшись тим, що мама на мить відволіклася, попрямував до манливих звуків гірської річки. Наблизившись до водойми, страх перед невідомим охопив вовченя. Він постійно згадував татові слова, і ті не давали йому спокою, змушуючи щохвилини озиратися довкола. Перед очима вовченяти, наче на долоні, розкинулася небаченої краси природа. Ріка здавалася малому такою могутньою, що той на мить затримав подих. Однак він не встиг навіть досхочу намилуватися побаченим, як м’яка земля посунулася до річки і вовченя опинилося внизу біля холодного потоку. Здавалося, що вода ось-ось схопить малого мандрівника і понесе далеко від дому. Зачепившись за гілку, Сіровух відчайдушно покликав на допомогу: — Тату, мамо, рятуйте! Страшно! Боюся! Де ви? — кричав він, але ніхто не озивався.

СТОРІНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

Кілька хвилин здавалися вовченяті такими довгими, мов ціле життя. Сіровуха почали покидати сили, і він більше не міг триматися за гілку, яка, здавалося, от-от відірветься від дерева, схиленого над рікою. Сіровух притих, але глибоко в серці, подумки, поклав надію на Господа, бо знав, що Він не залишить його у біді і допоможе знайти вихід і з цієї ситуації. Від тремтіння вовченя заплющило очі, і цієї ж миті відчуло, як хтось міцно схопив його і підкинув угору. Це був хтось близький та рідний, — малюк одразу це зрозумів. Перед ним стояв його тато, який суворим, але схвильованим голосом мовив: — Як ти сюди потрапив? Де братики? Синку, ти міг загинути, чому ти не послухався мене? Від сорому і хвилювання Сіровух опустив очі додолу, визнаючи свою провину, а потім тихо промовив:

— Вибач, тату. Я не послухався тебе і це накликало страшну біду. Ти врятував мене, ти — мій герой. Я хочу бути таким відважним і сильним, як ти, щоб так піклуватися про свою сім’ю і берегти від усього поганого і злого, — із блиском в очах промовив він. Тато лагідно усміхнувся, пригорнув малюка, і вони разом попрямували до рідної домівки, де на них чекала схвильована мати. Як добре, коли ми відчуваємо міцну опору, коли тато є справжнім героєм, який завжди ладен прийти на допомогу і врятувати від біди, є прикладом для своїх дітей. Аби вирости подібними до такого татка, діткам залишається бути лише слухняними.  Юлія ДОВГА, церква «Спасіння», м. Острог

Оберігаймо тата Нема без тата щастя на землі, Як і без мови не бува розмови. І доки світ цей грішний ще і злий, Оберігаймо тата у любові. Його шануймо! — Біблії слова. І будуть нас так люди шанувати. Тож хай у серці пісня ожива І долинає аж до серця тата. Як Бог у небі — він у нас один, Як і одна в нас мати — Україна. Молімося до Господа завжди, Щоб не було без тата ні родини. Сергій РАЧИНЕЦЬ

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ

БАТЬКО — СВЯ Серед усіх чоловіків, які були, є і будуть в історії людства, лише одному випала можливість стати земним батьком Ісуса. Цю відповідальну справу — бути головою сім’ї, відповідальним за виховання Ісуса — Небесний Отець довірив Йосипові з Назарета. Про його життя написано не багато, але достатньо для наслідування. Життя Йосипа є взірцем для усіх чоловіків у тому, як бути священиком сім’ї.

Священик провадить праведне життя «…Коли Його (Ісуса) матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайкома відпустити її. Коли ж він те подумав, ось з’явивсь йому Ангол Господній у сні, промовляючи: Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній — то від Духа Святого» (Мт. 1:18-20). Фундамент праведного священика закладається ще до одруження. Справжній священик береже себе в моральній чистоті для майбутньої дружини. Будучи зарученим, Йосип пильнував свої стосунки з Марією. Дізнавшись, що Марія вагітна, він думав про те, щоб не ославити її. Також Йосип покірний Божій волі: «Як прокинувся ж Йосип зо сну, то зробив, як звелів йому Ангол Господній, і прийняв він дружину свою. І не знав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому ймення Ісус» (Мт. 1:24-25). Живі стосунки з Богом — ось основа для прийняття рішень у конкретних ситуаціях.

СВІЧНИК | 1, 2017

Слід пам’ятати, що щонайменше півгодини вранці, проведених у читанні Слова Божого і молитві, стануть запорукою праведного життя кожного чоловіка і батька як священика сім’ї.

Священик вибирає кращі обставини для сім’ї «…Ось Ангол Господній з’явивсь у сні Йосипові та й сказав: Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити. І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту... Коли ж Ірод умер, ось Ангол Господній з’явився в Єгипті вві сні Йосипові, та й промовив: Уставай, візьми Дитятко та матір Його, та йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, хто шукав був душу Дитини. І він устав, узяв Дитятко та матір Його, і прийшов у землю Ізраїлеву. Та прочувши, що царює в Юдеї Архелай, замість Ірода, батька свого, побоявся піти туди він. А вві сні остережений, відійшов до країв галілейських. А прибувши, оселився у місті, на ім’я Назарет…» (Мт. 2:13-14, 19-23). Батьки вибирають місце проживання для дітей. Ми знаємо

наслідки вибору Лота, коли для місця проживання він вибрав аморальні Содом і Гомору. З одного боку, вибір гарантував фінансове процвітання, але з іншого — безбожне оточення відібрало у нього дружину, а також його нащадками стали сини від власних дочок. Йосип, послухавши Бога, захистив і зберіг Марію та Ісуса. Батьки вибирають, де дитина навчатиметься. Цінності прищеплюються дітям до 6 років, тому, якщо мама богобійна,

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ

ЩЕНИК СІМ’Ї вона закладе в дитині віру в Бога. Навряд чи це зробить вихователька дитсадка. Дорогі чоловіки, не забирайте у ваших маленьких дітей мами. Відчуваючи свій обов’язок як священика і відповідальність забезпечувати сім’ю, створіть можливість, аби ваша дружина в період, особливо до школи, була з дітьми. Також варто звернути увагу на першу вчительку у школі. Одна вчителька молодших класів ЗОШ м. Рівне, яка є членом церкви «Благодать», щодня розпочинає уроки з молитви, а також молиться поіменно за своїх учнів. Крім того, перед написанням контрольних робіт учні просять, аби вона помолилася за них. Богобійного священика цікавить, хто вчить його дітей, ким є ця особистість, як впливає на віру дітей у Бога. Даруючи подарунки, батьки вкладають дітям і цінності. Як на мене, краще купити малечі книгу для розвитку логічного мислення чи оформити передплату на християнський

журнал «Ноїв Ковчег», ніж подарувати пістолет чи модну ляльку. Купуйте більше фруктів, ніж солодощів. Пам’ятайте, чоловік як священик стежить за тим, хто і як впливає на його дітей у чотирьох сферах: духовній, соціальній, інтелектуальній та фізичній.

Священик прищеплює духовні звички «А батьки Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. І коли мав Він дванадцять років, вони за звичаєм на свято пішли... А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей» (Лк. 2:41, 42, 52). Завжди варто брати дітей на зібрання в церкву, як би вони там не шуміли. На початку, коли у нас були дуже маленькі діти, ми частину богослужіння проводили на коридорі, але згодом діти навчилися сидіти на зібранні. Дуже шкода, коли батьки через перевантаження дітей у школі роблять вибір на користь зроблених

уроків і жертвують групою з вивчення Біблії. Цим самим батьки показують, що світське знання стоїть вище від біблійного. Те ж саме стосується посвяти і відповідальності. Йосип, будучи теслею, передав ремесло Ісусові. Сьогодні так мало є посвячених християн, а все через те, що свого часу батьки забезпечували їх безтурботним дитинством. Коли тато і мама самі складають іграшки, застеляють дитяче ліжко, миють посуд, роблять уроки, вирішують ті чи інші питання — це не турбота про дітей, а шлях до їх ліні і безвідповідальності. Унаслідок такі діти, стаючи дорослими і членами церкви, нездатні палко служити в церкві. Понад десять років я займаюся особистим наставництвом та навчанням у малих групах. У наш час — рідкість, коли дитина віруючих батьків, ставши віруючою, щоденно читає Слово Боже і має тривале молитовне життя. Досить часто мені доводиться багатьом братам допомагати виробляти цю духовну звичку. Це свідчить про кризу серед чоловіків як священиків сім’ї. Однією з хороших духовних звичок є щоденна родинна молитва перед їжею про країни, де є гоніння, за календарем «Голос мучеників». Це дає дітям усвідомлення того, що за віру в Бога потрібно платити ціну, а також формує розуміння важливості місії. Йосип, будучи священиком, зробив свій внесок у виховання Ісуса, а також особливих служителів — апостола Якова (пастора Єрусалимської церкви, що написав Соборне послання) і апостола Юди (місіонера в Персії, що написав Соборне послання). Дорогі тати, давайте будемо такими священиками, щоб наші діти творили історію, яку творили діти Йосипа.  Юрій ДАВИДЮК, директор Рівненського біблійного інституту за програмою ВЕЕ

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

ЗУСТРІЧ ІЗ ЦІКАВОЮ ЛЮДИНОЮ

Життя дарує нам зустрічі з різними людьми. Інколи дивишся — перед тобою здоровий вродливий чолов’яга міцної статури («Ось за ким почувається, мабуть, дружина, як за кам’яною стіною», — подумається мимоволі), але перекинешся словом-другим — і бачиш, не такий він уже й надійний: матеріальних статків прагне щораз більших, бідкається, що з кар’єрою не все гаразд, та й напружена ситуація в країні змушує чоловіка не спати, тривожитися…

С ИЛ ЬН И

Й И Н Ь Л А Д І В О ВІ Д П

ндрій Новачук із Глинська не з таких — він інший. Це я зрозуміла відразу, з перших хвилин телефонної розмови з ним. Кілька тижнів, перш ніж зателефонувати, обдумувала до деталей нашу розмову — адже спілкуватися з людьми із серйозними захворюваннями доводилося і раніше (хоча й нечасто). Знала, потрібно буде знайти якісь слова для підбадьорення, підтримки, проте навіть не здогадувалася, що Андрій сам стане цього недільного вечора для мене справжньою розрадою. Йому 34 роки. І цей відрізок шляху позначений важкою міткою: дитячий церебральний параліч. Були, звісно, свої перемоги, свої радощі навіть у такому, на перший погляд, безнадійному житті: у три роки зробив таки перші кроки (ох, скільки лікувальних закладів довелося об’їздити для цього!), а в шість — поріг їхньої оселі переступила вчителька місцевої школи. Букви, звісно, вивчив, а от ручка виявилася неслухняною у кволих пальчиках хлоп’яти. Та то нічого — сьогодні він уміє користуватися соціальними мережами і залюбки, натискаючи на клавіші мобільного телефону, посилає у світ свої думки. Хвороба не відступила, проте помітно послабила свої позиції. Андрієва мама, Галина Любомирівна, вважає, що змалечку її сина оберігає Господь: бабуся, яка опікувалася малим, поки жила на цій землі, розповідала багато про Творця неба й землі. — Два роки тому, — каже вона, — він прийняв святе за вірою водне хрещення, проте і раніше, з самого малечку Бог присутній у його житті. Звісно, був час, коли Андрій спробував жити без Господа — нестримно захотілося бути, як інші. Хлопці-ровесники не забарилися прийняти його до своєї хмільної компанії: якось, аби поглузувати, підмішали йому у склянку з водою горілки, і Андрій випив. Потім… Що було потім, уже й не згадає достеменно, а тільки впав десь посеред села, спромігшись якось набрати номер телефону батька (хлопці — ті, зрозуміло, залишили напризволяще свого товариша: для чого їм зайва морока?). Вранці була серйозна розмова з мамою — і Андрійко зрозумів, хто по-справжньому його любить і де потрібно шукати себе, своє місце в житті. — Коли я покаявся, — розповідає він, — Бог дав мені вміння славити Його у віршах. Вони, напевно, не дуже довершені (я ж ніде не вчився), але, повірте, йдуть від серця. В мене й раніше витали в голові різні невиразні думки, а тут раптом почали якось збиратися докупи — я зрозумів, це Бог послав мені Свою благодать, щоб я міг славити Його ім’я.

СВІЧНИК | 1, 2017

*** Присвячується тим, хто, як і я, на ліжку недуги

К оли хворієш, то не нарікай, Що справ у тебе непочатий край,

Що їх нема кому робити, А ти лежиш, ти змушений хворіти. Оцю зупинку Бог тобі дає, Щоб ти подумав про життя своє, Навчився Богу довіряти Та Божу волю у житті сповняти. Якщо під час хвороби Бога ти пізнав, То недаремно Він тебе у ліжко вклав. Обдумай все й своє життя зміни – І стануть кращими твої подальші дні.

МОЯ МРІЯ

мене мрія у житті така: Розповісти всім людям про Христа, Про те, що Він для нас зробив, Що кров невинну на хресті пролив. Ісус Христос за всіх нас постраждав, За мене й тебе на хресті вмирав. Та Бога як уб’є ворожа сила? — Відкритою була Його могила. Христос воскрес, щоб всіх людей спасти, До Бога тих, хто хоче, привести. Про це я хочу всім розповідати Та ім’я Господа Ісуса прославляти.

***

Б ез Господа нема у нас надії, Нема кому розповісти свої всі мрії, Нема у кого запитать поради, І не отримаєш в житті розради. В житті без Господа ти будеш лиш блукати, І все своє життя ти будеш марнувати, Зазнаєш болю та розчарувань, І крах усіх твоїх надій та сподівань. Тож чи не краще Бога прославляти, На Нього лиш надію покладати, І Богом в серці дорожити, І Господу Одному лиш служити.

ЗУСТРІЧ ІЗ ЦІКАВОЮ ЛЮДИНОЮ

Й І Н Ж В А Р П С Й

***

Б ез Господа цей світ жорстокий, Страшний, сумний і одинокий. Тобі немає з ким поговорити, Нема у кого прощення просити, Благословень нема в кого благати, Нема на кого всі надії покладати. Іду за Ним, не повернусь назад: Без Господа життя — суцільний ад, Бо лиш Господь завжди все розуміє, На Нього можна скласти всю надію, Прощення можна в Нього попросить — І Він усі твої гріхи простить. Тоді відчуєш лиш свободу, Належать будеш ти до Божого народу. І щоб у серці мир завжди нам мать, В житті потрібно Бога пізнавать.

І Андрій почав писати — писати просто на своїй сторінці в соцмережі, яку йому створила його надійна помічниця з Хмельниччини Юлія Дубицька, а згодом організували разом і групу «Наближайтеся до Бога!» — До цієї групи може долучитися кожен, хто хоче знати про Бога, хто шукає Його і спасіння для своєї душі, — пояснює Андрій. — Мені хочеться розповідати всім про Отця Небесного, про те, як Він змінив моє життя. Адже до зустрічі з Ним я жив практично у колі своєї родини (мама, сестра, її діти), а зараз… Зараз у мене так багато друзів не тільки в церкві, а й по всьому світу! І справ також ой як багато! Андрій відповідає за поширення церковної інформації (телефонує і повідомляє членам церкви про все, що відбувається в церковній громаді). А ще він проповідує… То дарма, що вада в мові, породжена недугою, трішечки дає про себе знати — його глибокі думки слухають завжди охоче. — Принаймні ще жодного разу не закидали гнилими помідорами, — жартує Андрій, а мама, пишаючись сином, додає: — Він має чудову пам’ять і дуже багато місць зі Слова Божого знає напам’ять. У нього можна запитати про будь-яку цитату — скаже достеменно, де вона записана. — Напевно, щодня читаєш Слово Боже? — цікавлюся в Андрія. — Не читаю, а слухаю в аудіозапису. Хлопець має слабкий зір, і це позбавляє його можливості читати, але жага до біблійних істин допомогла вирішити проблему в інший спосіб: звернувся до ТрансСвітового радіо — і отримав звуковий варіант Біблії. — Коли треба чогось досягти в плані вивчення Святого Письма, — посміхається Андрій, — я й до самого Президента можу дійти. Нам би всім, здоровим, зрячим, впевненим у собі, мати таке щире бажання зростати в Слові Божому, змінюватися в образ Христа — переконана, тоді п’яте Євангеліє, яке живе в кожному з нас, виразніше читалося б людьми, які поруч із нами і які, на жаль, досі блукають у гріховній темряві. Наче між іншим (пам’ятаючи, однак, тему чергового числа «Свічника»), поцікавилася в Андрія, яким йому бачиться справжній чоловік. — Насамперед, відповідальним, — без найменших роздумів відповів хлопець. — Отак: сказав — зробив, щоб слово не розходилося з ділом. А ще — сильним. Не обов’язково фізично сильним (це від нас не залежить), але сильним духовно — над цим має працювати кожен чоловік-християнин. — Вважаєш себе таким? — Я йду до цієї мети, — трішки повагавшись, відповів Андрій. Ми спілкувалися понад годину, і цього часу виявилося достатньо, щоб стерлася між нами вікова різниця — нас об’єднувала Христова любов, в якій знаходить мир, спокій, радість кожен, хто доторкнеться до цього Живого Джерела.  Світлана БЕРЕЗА

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ

Й И Ч О ПРОР СОН

Заскрекотала сорока і, злетівши з гілки, подалася на інше дерево, де її подруги тріщали, жваво переповідаючи щось одна одній. Ніхто не вслухався в те, що сповіщають інші, головне — самій подати голос. Старий Рябко, висунувши лапи з будки, сумовито дивився довкола:

СВІЧНИК | 1, 2017

ех, якби ж не ланцюг, він оце добряче пополохав би пліткарок. Та де там: не можна, господаря ховають. Так і сказали: «Мовчи, Рябку. Щоб ні звуку!» Рябко — тямущий пес, тому й мовчить, не те, що ці сороки. Послухали б краще, що говорять про людину…

ихайло Тетієнко, — розважливо казав сивочолий чоловік, — належав до тих людей, які вміли не просто відчувати чужий біль, а й приходити на поміч. Його нам завжди бракуватиме, хоча й розуміємо, що ця розлука не назавжди — зустріч неодмінно буде… У небесах… Потім співали і знову говорили. Хтось мовчки зітхав,

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ хтось утирав сльози. Нарешті прощальна церемонія закінчилася. Нерукотворний вінок, сплетений із гарних слів, оповив домовину. «Сумлінний», «невтомний», «ревний», «чуйний»… Михайло розумів: це все про нього. Приємно, звісно — жаль тільки, що в минулому часі. Невдоволено підвів голову, зиркнув на дерево, де скрекотали сороки («Треба ж, такий базар розвели!»), потім — на Рябка, на людей, що зібралися біля домовини. Ось в узголів’ї труни стоїть його Катруся, заплакана і вся в чорному. «Вдова», — прошепотів хтось за спиною, і жінка мимоволі здригнулася — важко звикнути до нового статусу, але що вдієш: у домовині — він, Михайло, її чоловік. «Не плач, Катрусю, ми ще зустрінемося з тобою, — озвався лагідно, але голос розчинився в повітрі». Спересердя зробив крок від домовини — і відчув, що відділяється від землі. Стало незвично легко. «Прощайте, рідні та друзі! Прощайте, й вороги, якщо ви в мене були!» — Не поспішай, — почув раптом чийсь суворий голос. Озирнувся довкола себе: галявина, залита світлом. Не сонячним, ні, сонця не було, але видно, наче вдень. Поруч із чоловіком — Ангел. Михайло впізнав його за осяйним вбранням. От тільки чому це він такий суворий? Хіба так належить зустрічати своїх? — А хіба ти свій? — відгадав його думку Ангел. — Згадай-но Онищука… Михайло почухав потилицю: так, із Онищуком справді негарно вийшло, але що вже тепер говорити? Минулося… — Це для тебе минулося, чоловік же гине. Хіба не знав, що чекає на тих, хто вухо своє затикає від зойку вбогого?.. Ти ж обіцяв…

Миколою Онищуком Михайло дружив із дитинства, за однією партою сиділи, однією дорогою до школи ходили; витівки — і ті в них були однаковими. Взимку, коли поверталися зі

школи, до смерку на замерзлому ставу на ранцях, мов на санчатах, каталися, поки котрась із мам, Миколчина чи Мишкова, не виходила на пошуки сина: ох, і діставалося тоді обом на горіхи! А весною, коли сніги

Це для тебе минулося, чоловік же гине. Хіба не знав, що чекає на тих, хто вухо своє затикає від зойку вбогого?.. вже починали танути, хлопці, взувши гумові чоботи, міряли в калюжах воду: чия глибша… Були й інші забави — здавалося, немає в світі сили, здатної зруйнувати їхню дружбу. Але це тільки здавалося. Одного разу Миколка побачив у Мишковому ранці Біблію… — Це що? — запитав насмішкувато? — Ти вже в дідусі записався? До церкви ще, скажи, ходиш. — У дідусі не записався, — спокійно відповів Мишко, — а от до церкви, в недільну школу, справді ходжу. Відтоді хлопці глек між собою розбили і почали холоднішати один до одного. Михайлик дуже страждав — адже в недільній школі вчили, що потрібно жити в мирі зі всіма. А як житимеш у мирі, якщо Миколка цього не хоче? Що б не сказав Михайлик — у відповідь завжди одне і те ж саме: «Святоша», не вартий ти ні гроша». Старався не потрапляти Миколці на очі і тримався від нього завжди подалі. Коли ж закінчили школу, кожен пішов своєю дорогою. Михайлик вчився непогано, тож вступив на будівельний факультет, а Миколка… Миколка відразу після випускного вирішив:

поїду на заробітки, без науки зароблю собі статки; всі ще заздритимуть, коли розкручуся і приїду додому на розкішному авто з дружиною-кралею. Хтозна, що там у нього не заладилося з тими заробітками, а тільки повернувся звідти виснаженим, лисим і дуже злим. Дружину, щоправда, і справді привіз, кучеряву русокосу Олесю, чепуруху таку, якої світ не бачив: до схід сонця підводилася, аби дати лад у хаті і надворі. Коли Микола прокидався, вже й сніданок смачно булькав на плиті, і чиста випрасувана сорочка висіла біля ліжка на стільці. «Напевно, з таких жінок тридцять перша притча писалася», — думав Михайло, проходячи мимо двору Онищенків, де завжди метеликом звивалася Олеся. Інший би тішився тихим родинним щастям, але тільки не Микола. Брудні забігайлівки, які в селищі давно і справедливо охрестили «гадючниками», вабили його більше, ніж охайна хата. — Михайле, може, поговорив би ти з моїм, — якось, помітивши сусіда, вийшла до воріт Олеся. — Ви ж колись, кажуть, дружили. Зовсім берега чоловік пустився. От якби пішов із тобою до церкви… — Не піде, — впевнено сказав. — Я його добре знаю: ти йому печене, а він тобі варене; глузувати тільки буде, як колись, у дитинстві. Краще не зв’язуватися. — А ти спробуй… — Гаразд…

ообіцяв — мов слово-полову кинув, та й забув. Уже й місяць, і другий, і третій минув, а про спілкування із Миколою навіть думати не хотілося. Для чого марнувати час? Тетієнко не звик байдикувати, у нього кожна хвилина — на вагу золота: з ранку до вечора — на роботі, а вдома — там теж потрібні чоловічі руки; вже коли домашні, стомившись за день, ішли на спочинок, сідав за проповідь. Його проповіді завжди викликали захоплення у тих,

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ

хто їх слухав — тож Михайло старався не впасти лицем у болото. Траплялося і до світанку засиджуватися, якщо потрібно щось терміново підготувати. У церкві знали: цей чоловік ніколи не підведе. А скільки разів до нього підходили бабусі, у кожної — своя рахуба: «Михайлику, допоможи! Біда в мене! Вчора…» Михайло, як умів, допомагав кожній. Як же інакше? У церкві — всі свої, хіба відмовиш?.. За тими справами забував про Онищука… З Миколою, що не кажи, ой як складно…

ерце людське — мов глибока стара скриня, в якій роками накопичується все добре і лихе. Добрим користуються частіше, тому воно завжди зверху, завжди напохваті. А лихе… Лихе дрімає десь у куточку, поки випадково владна рука пам’яті не витягне його назовні. І тоді мульким камінцем недобрі спогади дошкульно тиснуть тебе зусібіч. Отак і в Михайла. Розмова з Олесею воскресила в пам’яті те, що трапилося в дитинстві і чого не зумів забути…

ой день не віщував Михайликові нічого поганого — навпаки, хотілося, аби швидше

СВІЧНИК | 1, 2017

минали уроки, бо потім на н нього чекали в церкві. Через кілька днів — Різдво, недільна школа готує маленьку виставу виста про народження Спасителя Спасителя, і він, Михайлик, буде пастушком. пасту Хлопчик давно вивч вивчив усі слова назубок, уже й костюм к готовий (мама, звісно, допомогла) — сь сьогодні, кажуть, ген генеральна репе репетиція, треба не тре спізнитиспі ся. Сніг приємно пр рипів під ри ногами і ног народжував у народж душі музику музику. Ішов, підстрибуючи, трохи тро від морозу, але більше від щастя. щ Коли увійшов до класу, всі кл вже зібралися, навіть учителька, Лариса Петрівна, сиділа за столом і щось писала; на мить відірвалася від класного журналу і поверх окулярів недобрим оком глянула на Тетієнка. Директор не раз картав її за цього хлопця (чому, мовляв, досі не вивели на шлях істини?), тож учителька не приховувала своєї антипатії до нього. — «Святоша» прийшов! — за звичкою глузливо вигукнув Миколка. — «Святоша», не вартий ти ні гроша!» У класі за звичкою засміялися, а Лариса Петрівна ще й порадила: — Що це ти, Колю, все тільки словами розкидаєшся? Провчили б хоч раз нашого «святошу» — дивись, усе мракобісся з нього вивітрилося б. — А можна? — перепитав Миколка, вчителька ж тільки посміхнулася у відповідь — і її посмішка, наче помах диригентської палички, вмить підвела хлопців на ноги. Ватага малих розбишак накинулася на Михайлика, збила його з ніг і гамселила щодуху. Все начиння із ранця висипалося на підлогу, шапка валялася посередині класу, а пальто розірвалося по швах, з розбитої губи юшила кров. Та то ще півбіди — найстрашніше, хтось ударив під

праве око, і воно також запливло кров’ю. Нестерпний біль пронизував усе тіло, але Михайлик не плакав: справжні чоловіки не плачуть; треба терпіти… — Чому, «святошо», тобі твій Бог не допоможе? — глумився Миколка — і всі довкола реготали, а Михайлик, перемагаючи біль, думав про інше: «У неділю — вистава… Тільки б не підвести своїх»… Вистава пройшла без нього, а хлопця довгенько лікувала різними примочками мама. Хоч як старалася, проте не могла стримати сліз, дивлячись на сина: рани на тілі, звісно, зійдуть, а от око… Більмо, яке утворилося після травми, не віщувало нічого доброго. За що вони з ним так?... Тато, дивлячись на мамині сльози, просив: «Не плач, Маринко. А ти, Михайлику, прости всім: і вчительці, і хлопцям. Вони нічого не знають про Божу любов, що з них візьмеш?»…

кільки часу спливло відтоді, а бач, нічого не забулося. Наче ведмідь у барлозі, дрімала давня образа. Хоча Михайло і словом нікому не обмовився про колишнє, та дивлячись на те, як Микола, втративши життєвий стержень, ставав посміховиськом для односельців, глибоко в душі не співчував, а тішився з того. «Чого втішаєшся? — запитував внутрішній голос? — Людина гине. Рятувати треба тих, хто йде до загибелі». — «Чому це я маю робити? Він же…» Сказав — і відразу осікся. Перед очима постала Голгофа. Спаситель на хресті, і кров, яку Син Божий до краплини віддав людям. «Він віддав Себе, не згадав про завдані кривди та біль, а ти, глянь, стільки років носиш давні образи в собі, — продовжував той же внутрішній голос. — Хіба це не егоїзм? Мусиш поговорити з ним». — «Як говорити з таким? — знов і знов шукав собі виправдання. — Тільки час змарную. Щербатого горшка ніколи не загладиш»…

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ

ов ужалений, Михайло схопився із ліжка. Протер очі, почухав потилицю — і озирнувся довкола: ні ангела, ні галявини не було. «Це тільки сон? — з надією перепитав сам себе. — Отже, я ще не вмер? А Онищук? Олеся ж просила… Чому ж я мовчав? Треба неодмінно (може, навіть сьогодні) зустрітися з ним. Що було колись — те спливло за водою, а поговорити треба». Підвівся і навшпиньки, щоб не розбудити дружини, вийшов на вулицю. Небо на сході вже взялося загравою: ось-ось блисне сонце, народиться новий день. Селище спало, і тільки вікна в Онищуків світилися. «Чому б це? — подумав. — Ще зовсім рано. Невже Микола знову бешкетує? Ніяк не вгамується чоловік: і своє, і Олесине життя занапастив». Рябко, почувши кроки господаря, висунувся з будки; обтрусившись від солодкої дрімоти, почав лащитися до ніг. Михайло легенько поторсав пса за вухо — той від задоволення завиляв хвостом і радісно заскавучав. — Не спиться, шибенику? — озвався до Рябка — і з подивом глянув на дорогу: порушуючи передранішній спокій та здіймаючи стовп пилу (давно не було дощу), вулицею промчала «швидка». Зупинилася біля будинку Онищуків. «Може, щось із Миколою», — тривога блискавкою обпекла серце. Чому саме з Миколою, не міг пояснити, але відчував: це до нього… «Вихо-

дить, сон був віщим?.. Невже?.. Ні, не може бути… Ще ж зовсім молодий… Але ж так пиячив… Невже я спізнився?»… Двері будинку Онищуків були напіввідчиненими — і Михайло зайшов до кімнати. Микола, блідий та виснажений, лежав на ліжку. Йому вже вкололи знеболювальне — і біль потроху вщухав. — Мишку, це ти? — впізнав шкільного товариша. — Як бачиш, Колю, — стояв біля порога, винувато переминаючись із ноги на ногу. — Побачив «швидку» — дай, думаю, зайду. Щось ми все обминаємо один одного, тримаємо камінь за пазухою. Хіба ж то по-сусідськи? — Я не тримаю. Просто соромно за те, колишнє. Прости, друже. Хтозна, чи оклигаю — може, помру, але ти не тримай зла. — Не тримаю, — відповів Михайло і додав: — Уже не тримаю. Ти мені також прости, що так довго носив образу. А померти — не помреш. Молитимуся за тебе… — сказав і відразу ж осікся: чи не підніме шкільний товариш знову на глум? — Молися, Мишку, хоч ти, бо я не вмію. Яким же нерозумним був колись, що не пішов за тобою. Хіба таким було б сьогодні

моє життя? Та що тепер говорити про те, що втрачено. Сам у всьому винен. — Поки ми живемо, нічого не втрачено, Бог завжди поруч, і Він чекає, — підбадьорив Михайло. — Я нічого не знаю про твого Бога. Розкажеш, якщо одужаю? — Неодмінно. Давно мав би це зробити, та все не міг зважитися; думав, знову глузуватимеш, як у дитинстві. — Ми вже виросли, Мишку. Давно. Виросли по-різному, але мені ой як хочеться бути там, де й ти. Думаєш, вийде? Замість відповіді Михайло підійшов ближче і міцно потис Миколину руку. 

Світлана БЕРЕЗА, рівненська церква «Відродження»

Поки ми живемо, нічого не втрачено, Бог завжди поруч, і Він чекає.

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

З ГА Д У Ю Ч И М И Н УЛ Е

ародився я 1953 р. в Здолбунові — в родині, в якій про Бога хоча й чули, проте тісних стосунків із Ним ніхто не мав. Мама була побожною жінкою: у великі свята, особливо на Пасху, відвідувала богослужіння у православній церкві, а от батько — не пригадую, щоб хоча б раз був там. Мене та мою молодшу сестричку (нас у батьків було двоє) мама з собою до церкви ніколи не брала. Воно й не дивно, адже радянська влада ревно пильнувала за тим, щоб діти росли затятими атеїстами — тож у дні найбільших християнських свят і вчителі, і райкомівські працівники постійно чергували біля храмів. шував, та й самі ми не мали ані найменшого бажання ходити туди. Адже вчителька (незаперечний авторитет для дітлахів) розповідала, що Бога немає, зате є сектанти, які збираються таємно, щоб приносити в жертву дітей. Хіба після таких «страшилок» не обходитимеш десятою дорогою ті підпільні зібрання? З такою «базою» духовних знань я став повноцінним продуктом комуністичної ідеології: у школі був комсоргом класу, в інституті — комсоргом р групи, ру , і зрозуміло, р у , не вірив р

ієї ночі я довго не міг заснути. В думках була Ірина. Хотілося, аби швидше настав ранок, щоб знову побачити її. Іскра кохання розпалювала в моєму серці полум’я гарячих почуттів до цієї дівчини. У ті дні я пережив одну з дивовижних речей, про які свого часу писав Соломон: «…Дорога орлина в повітрі, дорога зміїна на скелі, дорога корабельна на морі і дорога мужчини до дівчини!» (Пр. 30:18-19). Щоправда, я не знав тоді ні царя Соломона, ні інших дивовижно-мудрих речей, записаних у Слові Божому, але кохання, чисте, гарне і глибоке, заполонило моє серце. Як випишусь із лікарні, вирішив я, неодмінно запрошу Іринку на побачення. І зараз вдячний Богові, що мої почуття до дівчини виявилися взаємними — тож після четвертого курсу ми одружилися. Не стали нам на заваді застереження р однієї д з однокурсд ур

ПОМИЛУВАНИЙ М

оє дитинство припало на шістдесяті роки, коли панував час войовничого атеїзму: руйнування церков, гоніння на віруючих. Та як би там не було, щоразу, коли мама приходила з церкви з пасхальним кошичком, вона розповідала про Христа, про те, що Він воскрес, і Великдень — це дуже велике свято. Вдома, щоправда, не було ні Біблії, ні Євангелії — тож усе, що казала мама, ніколи не підкріплювалося місцями зі Слова Божого. В кутку у кімнаті висіла ікона, прикрашена вишитими рушниками — ото і вся наша побожність. Коли мені було років десять, мамина тітка, яка інколи приїздила до нас у гості, навчила мене молитви «Отче наш». Вона сама кожного вечора довго молилася, стоячи на колінах перед іконою, і казала, аби я молився також. А ще пам’ятаю, що нашою вулицею часто ходили люди, яких старші хлопці зневажливо називали «штундами». Ті люди не ходили до православної церкви, а підпільно збиралися в одній із хат неподалік нашого дому. Нас, дітей, ніхто ніколи на зібрання не запро-

СВІЧНИК | 1, 2017

ні в що, окрім того, що вбивала в ниць: дивись, мовляв, в Ірини батьки — «штунди». «Штунди»… Хіба голову атеїстична пропаганда. Так сталося, що по закінченні мене можна було злякати такими першого семестру третього курсу заявами? То в дитинстві ми з жахом (всі п’ять екзаменів склав тоді на дивилися на віруючих, які начебто «відмінно») під час зимових канікул, «в жертву приносять своїх дітей», катаючись на лижах, я застудився. а насправді збиралися потай від Спершу лікувався вдома, але підви- усіх, аби прославити Бога. Зараз усе було по-іншому: щена темперамені байдуже, тура чомусь не Це була важка і яка віра в Іриних минала. Мама виснажлива духовна батьків — головзанепокоїлася, війна за наші душі, не, щоб ми були чи не запаленз нею разом. ня легенів — це був довгий шлях Зараз, із відтож довелось від цілковитого стані років, я якийсь час полінеприйняття і знаю, що то була куватись у стацізаперечення до щирого не випадковість онарі. У лікарні навернення до Бога. — поєднати мене провідали мене з дитиною мої одногрупниці. Ми багато жартували, дівчата віруючих батьків. Саме через них розповідали про цікавинки студент- я сам пізнав Бога і схилив одного ського життя. Коли вони пішли, я разу перед Ним коліна в покаянній відчув, що одна з дівчат якось по- молитві, визнавши себе грішником. особливому запала мені в серце. Це Звісно, трапилося це не відразу — була Ірина Терещук. Два з полови- довгих півтора десятка років батьки ною роки ми зустрічалися день при несли в молитвах нас із дружиною дні — і нічого, а тут раптом глянув перед Господнє лице. Це була важка на неї якось по-особливому, наче і виснажлива духовна війна за наші іншими очима, і зрозумів, що вона душі, це був довгий шлях від цілковитого неприйняття і заперечення зовсім не схожа на інших.

З ГА Д У Ю Ч И М И Н УЛ Е

до щирого навернення до Бога. Але розповім про все по порядку. Щоразу, як тільки ми зустрічалися з Іриною, я бачив, що вона чимось занепокоєна, щось не наважується мені сказати. Так тривало недовго. Одного разу, ховаючи очі, вона сказала, що далі так тривати не може. Вона має мені сказати щось важливе, навіть якщо я післяя цього не захочу з нею зустрічати-ся. «Кажи», — сказав я їй коротко,, напружившись однак, мов тятива.. Зібравши в кулак усю свою волю,, вона вилила те, що її непокоїло.. Сказала, що її батьки віруючі, тож,, якщо для мене це неприйнятне, то о я можу вибрати собі іншу дівчину,, вона, мовляв, не образиться. Меніі відлягло від серця і я відповів:: «Ти даремно так довго мучилася.. Я знаю про все давно. Віра твоїхх батьків, повір, не має ніякого зна-чення. Я хочуу з тобою дру дружити,,

запрошували нас на зібрання або на передачі ТрансСвітового радіо. Іноді заради поваги до батьків ми відвідували богослужіння, але всі ті істини, які проповідувалися там, були для мене на той час закриті. Я ніколи в житті не тримав у руках Євангелії, тож коли батьки пропонували почитати цю Святу Книгу,

БОГОМ

— адже за це тепер ніхто не лаяв, не виганяв із роботи. Я ж, хоч і не забороняв дружині бувати в домі молитви, сам вперто не ходив. Це, мовляв, не для мене. Дітей також не хотів, щоб брала з собою: виростуть, казав, — самі розберуться. Весною 1988 р. після невиліковної хвороби, на 62-му році життя,

Подружжя Доброчинських приймає хрещення, Рівне, 1990 р.

і в наших стосунках не змінитьсяя нічого». чемно відмовлявся. Міркував собі так: «Якщо почну читати, потрібно видко спливли п’ять чудових буде виконувати те, що написано. років студентського життя — Якщо ж не читати, то й виконувати і для всіх випускників відкривалися нічого не треба». В такий спосіб я гарні перспективи, світле майбутнє, знімав із себе відповідальність за до якого впевненою ходою вела своє безбожне життя. комуністична партія… На щастя, в Бога був інший план не тільки инали роки. Батьки молились, стосовно безбожної країни, в якій а ми жили своїм життям. усі ми жили, але й стосовно кожної Я працював на керівних посадах. людини, і мене в тому числі. Все — як завжди в цьому світі: друзі, Коли ми одружились, Ірині потрібні люди, компанії, випивки, батьки огорнули нас турботою і футболи, більярди тощо. А вдома — любов’ю. Я був здивований став- заплакана дружина, сварки, неполенням тестя до своєї дружини. Як розуміння і суцільне невдоволення: багато різної домашньої роботи діти не бачать батька, сім’я тріщить (навіть жіночої) він робив, аби допо- по всіх швах. Сьогодні гірко і сомогти своїй дружині! Це було зовсім ромно все згадувати: скільки років не так, як у моїй родині. Жодного змарновано, скільки болю завдано разу не бачив, щоб мій батько вдо- тій, про яку марив у роки студентма мив підлогу чи посуд, прасував ської юності, яку хотілося зробити або прав білизну, чистив взуття. В найщасливішою людиною в світі… нас це все робила мама. Що й каза- Тоді я не знав, що без Бога немає ти, Іринчин тато був дуже дивовиж- справжнього щастя ні в особистому ною людиною. Для мене принаймні житті, ні в родині. він став кращим від рідного батька. І досі не перестаю дякувати Можливо, тому, що в нього не було Господеві, що розпалася не моя синів, а тільки доньки, цей чоловік родина — розпався СРСР. Моя полюбив мене, як сина. Батьки Ірина почала відвідувати зібрання

помер тато Ірини. Це була велика втрата для всіх нас, і Ірина відтоді почала регулярно відвідувати зібрання, моє ж серце все ще лишалося сліпим та глухим. Наближалося тисячоліття хрещення Русі. Мама Ірини, коли ми завітали до неї в гості, вручила нам з нагоди такої важливої події в християнському житті два запрошення на євангелізаційне зібрання для тих людей, котрі ще не знають Бога, і, дивуючись сам собі, я погодився піти на це дійство.

ой день став переломним у моєму житті. Бог «зламав» мою гордість і зухвалість, зруйнував самовпевненість і байдужість. Розпочалося зібрання. Вийшов хор молодих людей. Ошатно і врочисто одягнені всі. Вигляд хористів і їхній спів справляли приємне враження. Була цікава програма. Проповідували молоді брати (приблизно мого віку). Вперше у своєму житті я дуже уважно слухав усе від початку і аж до кінця. Нікого в залі не помічав: тільки я і ті молоді люди на

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

З ГА Д У Ю Ч И М И Н УЛ Е

сцені. Так, наче на протилежнихх берегах річки: я — на одному, а вони — на другому. Починаючи и десь із середини зібрання і аж до о кінця мене хвилювало тільки одне:: хто з нас правий — вони чи я?? Хто помиляється? Вони чи я? Хто о обманутий? Я чи вони? Найбільшим м каменем спотикання було те, що я не вірив у воскресіння померлих.. Не заперечував існування Бога,, погоджувався, що Біблія — це Божаа Книга, але був «саддукеєм», не віривв Подружжя Володимира та Ірини Доброчинських. у воскресіння мертвих. Якщо немаа воскресіння, думав, тоді й віра в Бога особливого значення не має. Я вилив перед Богом усю свою Щоб розібратись у всьому, на- помру, то прокинуся у пеклі. Я був душу і відчув таке полегшення, наче ступного ж дня, прийшовши на ро- практично готовий схилити перед з мене зняли бетонну плиту. Серце Богом коліна і сказати: «Прости!» боту, завітав у кабінет політосвіти, переповнювали радість і відчуття Вчив напам’ять молитву покаяння знайшов штук десять книжок з атесвободи. З колін підвівся зовсім інз християнських брошур і думав: їзму і приніс їх додому, аби почитати, що пишуть про Бога вчені люди. покаюсь у середу, на молитовному шою людиною. Я став Божим дитям. Перше, на що звернув увагу, — це зібранні, щоб менше людей бачили Володимир Петрович помолився, те, що так звані «професори» без це (адже в неділю зал завжди пере- привітав мене і запитав, чи хотів би я разом із дружиною прийняти жодних аргументів усе огульно за- повнений). Рішення прийняте. Однак тоді хрещення. Не міг повірити власним перечували. Друге, що впало в очі, — це вкрай примітивний рівень я не знав, що за мною спостері- вухам. Як? Ось так відразу? Я ж не їхньої «творчості». А третє, і це вра- гав пресвітер церкви Володимир пройшов підготовку, та й прийом у зило найбільше, автори списували Петрович Бахур. Він бачив, що я члени церкви завершився… Волоодин в одного цілими сторінками, приходжу на зібрання регулярно, димир Петрович посміхнувся: «Все слово в слово, без посилання на співаю загальні псалми, а з покаян- гаразд, ти й так усе добре знаєш. авторство — звичайнісінький пла- ням не кваплюся. По закінченні зі- У середу приходь на братерську брання Володи- бесіду». Такого я не чекав. Бог явив гіат. Цього було мир Петрович подвійну благодать! Не треба втрадосить, щоб виМені здавалося, саме пі дійш ов до чати рік! Неймовірна радість! Разом знати, що всі небо нахилилося мене привіта- із дружиною ми складемо обітницю вони — шарланизько-низько до мене, тися і запитав, Богові! Чи міг я раніше про таке тани. Я взяв усі ці книги і вики- грішника. Я вилив перед чи можна трохи подумати? Для Бога ж немає непоговорити. Ми можливої жодної речі — у цьому Богом усю свою душу і нув із сьомого поверху у сміт- відчув таке полегшення, зайшли до од- тепер переконався. Коли вийшли на подвір’я, перного із класів на тєпровід. Назад наче з мене зняли малому балко- шою мене привітала дружина. їх не повертав бетонну плиту. Серце ні. Володимир Вітали також брати і сестри. Особ— для чого ще переповнювали радість Петрович ціка- ливо радів брат Євген Чекеренда. комусь засмічуі відчуття свободи. вився моїм жит- Він усім казав: «Наш домоуправ вати мозок? тям, запитував, покаявся!» Відповідь на питання, які мучили, було знайдено: як я розумію Євангелію, чи розумію, вадцять шість років минуло помиляєшся, Володю, ти. Я взяв до що потребую спасіння. Я зізнався, відтоді, як Бог Своєю рукою вирук Біблію, поцілував її і почав чи- що маю намір у середу покаятись. тати. Ця Книга дуже захопила мене. «Якщо готовий покаятися, то можна тяг мене з прірви гріха. Він наповнив Разом із дружиною та дітьми я по- і тепер, — сказав він. — Не треба моє життя Своїм змістом, покликав чав відвідувати зібрання і невдовзі відкладати до середи». — «Але ж на Свою ниву і згодом довірив найзрозумів, що я — грішник. Мені зібрання закінчилося, людей не- дорожче — Свою церкву. Без Нього потрібно покаятися. Ірина моя вже має!» — слабо протестував я. Воло- тепер не уявляю життя і дякую за покаялася і ходила на підготовку димир Петрович відповів: «Можна безмірну Його благодать, явлену до до хрещення, а я жалкував, що за- покаятися навіть тут». І ми з ним мене, колись грішної, тепер — спапізнився з покаянням і втрачаю рік, удвох схилилися на коліна. Я почав сенної людини! Слава Йому за все!  оскільки підготовка до хрещення молитися. Сльози рікою лилися з Володимир ДОБРОЧИНСЬКИЙ, закінчилась. Із жахом усвідомлю- моїх очей, у глибокому розкаянні я заст. голови ООЦ ЄХБ вав, що якщо ляжу спати і в сні сповідував свої гріхи Богові. Рівненської області

СВІЧНИК | 1, 2017

ІСТОРІЯ І ЛЮДИ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИГИ

« ЗЕРНА

ПАМ’ЯТІ»

У Рівненській обласній універсальній науковій бібліотеці 21 лютого 2017 року відбулася презентація книги «Зерна пам’яті: історія церкви євангельських християнбаптистів м. Рівне. З нагоди 100-річчя». Захід відбувся з ініціативи краєзнавчого відділу бібліотеки (директор В. П. Ярощук), модератором якого стала головний бібліотекар О. В. Підлужна. Також подія стала однією зі сходинок до відзначення 500-річчя Реформації в Україні, що мотивує людей змінюватися зсередини, аби змінити все довкола. На заході були присутні представники музеїв області, Спілки журналістів, міської ради, науковці, пастори церков ЄХБ, видавці та гості.

Валентина Ярощук

Любов Галуха

нигу презентували пастор матеріалу для перегляду був церкви-ювілярки Олекзапропонований відеоролик сандр Ярмушко та диякон історії Першої рівненської Ольга Підлужна Олег Нисинець. Окрасою заходу церкви ЄХБ. став дитячий ансамбль камертонів під керівництвом Сьогодні церква живе в особливий час, коли може Інни Єремейчук. Присутні, які вперше чули християн- безборонно популяризувати християнські цінності в ський спів у виконанні дітей, були неабияк розчулені. громадських місцях, свідчити про Бога і не боятися Скрипалі ж за допомогою своїх інструментів опоутисків від влади. Цю думку відзначила і відали про далеке минуле — події, що трапикандидат історичних наук, доцент кафедри лися за народження Ісуса Христа. До музичної історії України РДГУ Л. Ю. Галуха. Спирачастини долучилися і Галина Рябчун та Сергій ючись на озвучені сумні факти з історії Яблоцький, які піснею «Що буде завтра, — становлення Першої рівненської церкви знає Бог» змусили слухачів задуматися над ЄХБ, науковець відзначила неабиякі зміни змістом життя і його непередбачуваністю. у поглядах влади і суспільства на людей, У ході презентації книги присутні мали які долали важкий шлях віри. змогу подумки повернутися не тільки у раСлід зазначити, що з 18 лютого у дянські часи, а й у роки війни та лихоліття. краєзнавчому відділі бібліотеки відПрезентанти зупинилися на найвагомікрито виставку, присвячену століттю ших подіях минулого церкви, пригадали життя і діяльності Першої церкви ЄХБ перших віруючих, вирізнили й озвучили м. Рівне. На шести стендах у світлинах відображено увесь шлях церкви від конкретні події, які відіграли неабияку роль у становленні церкви. Зупинилися 1916 по 2016 роки. Також Першу і на особистостях, зокрема докладніше рівненську церкву ЄХБ запросили розповіли про фабрику В. Гусарука, із власною церковною експозицією про музичні доробки композиторів до низки музеїв, де буде гарна наАртема Казимирського та Сергія года презентувати власну історію, Бичковського, про підпільну працю віру і цінності.  над нотними збірниками ОлексанЛюдмила ШЕВЧУК, відповідра Сойка. Для підсилення усного дальний редактор «Свічника» По завершенні заходу наймолодшим учасникам була організована екскурсія-квест бібліотекою, а також солодощі із чаєм.

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

КОНФЕРЕНЦІЇ

VIII КОНФЕРЕНЦІЯ ЦЕРКОВНИХ БІБЛІОТЕКАРІВ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ

озпочалася конференція із пісні «Радість у Христі я знайшов», адже хто, як не християни, мають право на справжню радість? Голова Об’єднання ЄХБ Василь Захарович Басараба продовжив говорити на тему радості. «Зараз, коли ми маємо вдосталь книг, вдосталь Слова Божого, ми просто зобов’язані радіти цьому! І наше завдання просте — прищепити любов до книг наступному поколінню. Цікава закономірність: ті, хто багато читає, більше зростають духовно, адже книги — це розвиток. У часи Старого Заповіту ми бачимо реакцію людей на читання Біблії: вони плакали, роздирали на собі одяг, коли чули слова Закону. Яка зараз наша реакція на Слово?» — запитав у присутніх Василь Захарович. Ще одним гостем був Юрій Вавринюк — голова Спілки християн-письменників України. Він коротко розповів про свій шлях становлення як поета, перші проби пера, свою реакцію на критику. Проте зараз, озираючись назад, він бачить Божу руку, яка вела його впродовж усього життя. Юрій поділився зі слухачами своїми роздумами на

СВІЧНИК | 1, 2017

тему «Гріх недбальства». «Господь дав кожній людині талант, дав нам відчуття прекрасного, — розпочав свої міркування брат Юрій. — Як писалася Біблія? Дух Святий надихав людину, проте власне слова проходили через особистість автора, через різні обставини його життя, через його світогляд. Проте це зовсім не означає, що нам не потрібно вчитися і вдосконалюватися. Є талант, — значить потрібно докласти зусиль, щоб він розкрився повною мірою. Дуже часто ми чуємо різні виправдовування, начебто важлива не форма, а важливий зміст. Насправді і форма, і зміст повинні поєднуватися і разом будувати досконалу хвалу. Ми маємо принести досконалу, ідеальну жертву, без жодної вади. Євреї віддавали Богові лише найкраще, чому ж ми маємо робити по-іншому?» Конференцію відвідали також Олена Медведєва, автор «Рівненського букваря», першого у своєму роді, а також інших цікавих видань для дітей. Вона розповіла про те, як виникла ідея написання книги, де на кожну літеру абетки описано визначні і цікаві місця Рівненщини з фото і кольоровими

Поруч зі служінням проповідників, солістів та музикантів, є безліч інших, яких не помітно з першого погляду. До таких відноситься служіння бібліотекарів церкви. Здається, чим же воно особливе? Роздавати книги, та й усе. Проте кожна книга — це джерело унікальної інформації, яке має свою історію, повну благословень. Дуже часто відбуваються різні конференції для молоді, старших, але ще є дуже хороші заходи і для бібліотекарів. Саме тому 17-18 березня відбулася VIII конференція бібліотечного служіння Західної України. Її відвідали бібліотекарі з різних куточків нашої області, а також запрошені гості, які ділилися роздумами над Словом Божим.

малюнками учнів тридцяти трьох рівненських шкіл. Жодна область України поки що не має подібного видання. Неоніла Матвійчук, завідувач факультету бібліотечного служіння в Рівненському регіональному біблійному коледжі, ділилася біографією Михайла Подворняка. Чимало книг вийшли з-під його пера, які були заборонені в Радянському Союзі, адже описували життя християн у важкі часи війни і післявоєнний період. «Недоспівана пісня», «Перша любов», «Квіти на камені», «Божий спокій», «Різдвяна зірка», «На шляху життя», «Запашність поля», «Далека дорога», «Вітер з Волині» та

КОНФЕРЕНЦІЇ інші — це зібрані і надруковані відображення багатьох подій із життя віруючих в Україні, Польщі, Німеччині, Канаді, які довелося пережити автору і його однодумцям. Донченко Вадим, представник «Книжкового служіння», розповів про проекти, які реалізуються: безкоштовно надають набори книг для бібліотек, пасторів, проповідників, забезпечують тематичні конференції. Адже читають близько 20% людей, 40% — не читають, а ще 40% — це ті, які не визначилися. Тобто їх можна заохотити чита-

Ті, хто багато читають, більше зростають духовно, адже книги — це розвиток. ти, запропонувавши відповідну книгу. У суботу біблійну годину провів Віктор Іванович Давидюк, пастор церкви «Дім Євангелія» м. Рівне. Він говорив про виклики, з якими стикається сучасне християнство. «Як ми можемо показати, що ми святі (відділені), коли розмиваються всі межі? — запитав пастор. — Нам треба своїм життям показати Христа, творити добрі діла, наперед нам призначені, любити Бога, любити людей, нести Євангеліє до краю землі». Гостями конференції були брати Біл Арвін, директор ReadMinistries, та Девід Арклі,

директор служіння Publish4all (штат Міннесота, США). Служителі підбадьорили присутніх, зазначивши, що вони є духовними фармацевтами, до яких звертаються по ліки зранені, втомлені душі, тому потрібно мати мудрість від Бога, щоб порадити ті чи інші ліки (книгу), щоб допомогти душі знайти зцілення, полегшення, відповідь на питання чи підтримку. Розповіли про служіння на теренах країн колишнього СНД (в Казахстані, Грузії) і попросили молитовної підтримки за ті країни, де ще дуже обмаль християнської літератури мовою їх народів. Олександр Зигаленко, почесний ректор Кременчуцької євангельської семінарії, прочитав змістовну лекцію на тему «Культура читання». «Оскільки все дізнатися неможливо, все прочитати неможливо, потрібно вкрай ретельно ставитися до вибору літератури для бібліотеки і для власного читання, — зауважив лектор. — Людина завжди чимось цікавиться, але немає читання без результатів. Інформація здатна серйозно впливати на читача. Тому треба критично підходити до вибору, що читати, і набувати певних навичок читання в залежності від мети, з якою була написана книга і яку ставить читач». Далі Віталій Федоров, пастор церкви «Нове життя» м. Дубно, презентував книгу «Мечты сбываются, если верить» про життя і служіння місіонерів Ірини і Жені Константинікових у Папуа- Новій Гвінеї. І Сергій Мороховський, академдекан РіРБК,

розповів про власну книгу «Уроки життя юдейських царів», що може стати корисною для широкого кола читачів та інструментом для проведення занять із вивчення Біблії. На завершення конБіл Арвін ференції Тарас Дятлик, докторант богослов’я, голова правління Євроазійської теологічної асоціації, поділився думками з приводу застосування принципів Реформації. «По-перше, не треба намагатися змінити суспільство, — Олександр Зигаленко наголосив він, — змінює Бог. Ми — інструмент, змінюватися потрібно, в першу чергу, нам, і тоді Бог буде діяти через нас. Коли змінюється серце людини, це помічають оточуючі. Богослов′я — це спроба осмислити, Хто є Бог в сутності і Юрій Вавринюк що Він робить у світі, в суспільстві». Приємним на завершення конференції було те, що видавництво «Смірна», «Книжкове служіння», місія «Живе слово» вручили кожному учаснику в подарунок книги для їх Олена Медведєва особистої та церковної бібліотек.  Кореспонденти «Свічника»: Софія СТАШУК і Олена ЄГОРОВА

Вадим Донченко

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

КОНФЕРЕНЦІЇ

ЦІННІСТЬ СЛОВА XXI століття — доба ґаджетів та віртуального спілкування. Молоді люди змінюють пріоритети на більш зручні для повсякденного життя. Яке ж місце у такому світі займає Боже Слово — Біблія?

лютого відбулася молодіжна конференція на тему «Цінність Слова». Гостем заходу став пастор американської церкви Gateway Bible Church Род Філліпс. Він наголосив на тому, що головне в нашому житті — це спілкування з Богом, тому не важливо, чи ми користуємося книжковою Біблією, чи електронним варіантом на телефоні. Старші люди надають перевагу тій Біблії, яку можна тримати в руках,

робити позначки та занотовувати думки. Молоді зручніше користуватися різними додатками на телефонах, проте чи має це суттєву різницю? Біблія одна й та ж сама, чи то в руках, чи то в телефоні. Головне — винести з читання те, що до нас хоче донести Господь. Також Род акцентував увагу на тому, що ми, люди, були створені ради взаємин із Творцем, а Біблія — це Його лист до нас. Оскільки Він створив

СВІЧНИК | 1, 2017

нас за Своєю подобою, відповідно, Бог чекає, аби ми спілкувалися з Ним. У Біблії ми також зустрічаємо багато застережень, або, як ми любимо їх називати, заборон. То що ж це — заборони чи перестороги? Скажімо, ремінь безпеки — це обмеження свободи чи турбота про наше життя? Або, наприклад, загорожа, яку ми вважали ледве не тюремною сіткою, виявилася насправді застереженням пе-

ред прірвою. Бог надто сильно нас любить, щоб дозволити даремно витрачати своє життя. Для життя кожного Він має Свій план. Під час читання Біблії ми можемо знайти цей задум, якщо справді щиро того бажаємо. Також ми мали можливість почути думки та особисту практику пасторів їхнього читання. Своїм досвідом ділилися пастори американських церков Род Філліпс, Джей Ді, пастори новоствореної рівненської церкви «Дім примирення» Роман Курбацький та рівненської церкви «Дім Євангелія» — Олександр Одемчук. Дехто з них читає Біблію за спеціальним планом, дехто досліджує книгу за книгою. Проте усі вони одноголосно стверджують, що без постійного читання Слова неможливо мати повноцінні стосунки з Богом. Кожен із них щодня має певний час для читання та спілкування з Творцем, і вони мають результат, адже Бог вірний Своїм обітницям. Конференція завершилася приємним спілкуванням у колі друзів, адже була присутня молодь не лише рівненських церков, а й церков з області. 

НАВЧАННЯ

ЕКСПОЗИЦІЙНА ПРОПОВІДЬ СЕМІНАР ДЛЯ ПРОПОВІДНИКІВ 15-18 лютого 2017 року у с. Малеве відбулася навчальна конференція для проповідників. На зустріч приїхало близько 60-ти братів із церков Рівненської області. Протягом трьох днів пастори зі Сполучених Штатів Америки — Род Філліпс та Джей Ді Баутіста (JD Bautista) — проводили навчання за Євангелієм від Марка. Метою навчання було донесення принципів дослідження Писання та визначення ідеї написання від самого початку.

часники семінару довідалися, що таке експозиційна проповідь (уміння чітко пояснити, про що йдеться у конкретному тексті), розглянули методи того, як не вдаватися до законництва чи лібералізму у проповіді, структуру досліджуваного тексту і шість етапів, що допомагають його зрозуміти. Для кращого засвоєння знань щодня відбувалося навчання у малих групах, де кожен мав змогу особисто досліджувати Писання та використовувати на практиці вивчені принципи. Останнього дня на учасників конференції чекав приємний сюрприз — усім присутнім пастор Род Філліпс подарував дві книги, які допоможуть у підготовці саме експозиційної проповіді. По закінченні навчання брати щиро дякували гостям за навчання і говорили про цінність і корисність здобутих знань та навиків. 

Відгуки: За кілька років свого служіння мав різні можливості навчатися, як готувати проповідь, але завжди відчував невпевненість у тому, що правильно досліджував Слово. На конференції з експозиційної проповіді мені стали зрозумілими ефективні кроки дослідження Писання. Благословенні викладачі досить просто і доступно донесли усім присутнім практичні вміння для розуміння того, яку саме думку заклав автор від самого початку. Праця в групах над текстами дала можливість впроваджувати здобуті знання на ділі. Богдан БАСАРАБА, церква с. Городище

Першого разу, коли я був на цьому семінарі, я навчився заглиблюватися в текст і розуміти його не так, як мені здається, а так, як Слово каже! А цього разу я навчився бачити мелодійну лінію всього уривку, щоб не виривати текст із Біблії. Експозиційна проповідь — це як одягнути окуляри, коли не бачиш! Віталій МИРОНЮК, церква «Дім примирення»

Цей семінар допоміг мені пам’ятати, що в проповіді головне — показати на Ісуса Христа як Спасителя. Андрій ЛЕВЧУК, церква с. Ставки

1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

РЕФОРМАЦІЯ

«РЕФОРМАЦІЯ РЕФОРМАЦІЯ:: від витоків до сьогодення» НАУКОВО-МЕТОДИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ ХРИСТИЯН-ПЕДАГОГІВ Науково-історичний відділ Рівненського обласного оргкомітету з відзначення в Україні 500-річчя Реформації 18 березня провів обласну науково-методичну конференцію християн-педагогів «Реформація: від витоків до сьогодення».

вітальному слові від імені Рівненської обласної ради Микола Федоришин наголосив на ролі, яку відіграли прихильники руху Реформації на теренах Великого князівства Литовського в перекладі Святого Письма на доступну мову. В результаті на світ з’явилося видання Пересопницького Євангелія, історія виникнення якого сьогодні представлена в культурно-археологічному центрі з однойменною назвою, директором якого є Микола Федоришин. Освітян привітав голова Рівненського обласного оргкомітету R500 Роман Курбацький та обласний єпископ церков християн віри євангельської Віктор Боришкевич. Реформація в освіті — ось завдання, яке стоїть перед всіма працівниками освітньої галузі, особливо перед

тими, хто чітко усвідомлює свою активну позицію в суспільстві, яка базується на біблійних моральних принципах. Ірина Сіданіч, доктор педагогічних наук, професор Університету менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук презентувала майстер-класи уроків з Реформації, а також представила методичні матеріали з Реформації та християнської етики, які рекомендовані для викладання Міністерством освіти і науки України. Ірина Леонідівна підкреслила, що реформація серця — ключове завдання сучасної освіти. Ірина Сіданіч також представила редколегію унікального науково-просвітницького часопису «Слово вчителю», які з 2007 року невтомно і посвячено працюють над тим, щоб забезпечити освітян якісним виданням, яке популяризує На конференції були присутні 337 чоловік. Із них сильні християнські, біблій-

християн-педагогів із церков євангельських християн-баптистів Рівненської області — 205 чоловік.

СВІЧНИК | 1, 2017

ні принципи: «Наше завдання не просто констатувати, а дієво впливати на ситуацію в сучасній освіті». Під час тренінгу по окремих секціях присутні отримали практичні та методичні навички і поради у представленні наданого матеріалу в роботі з дітьми. Ярослав Лукасик, директор Східноєвропейського лідерського форуму, голова громадської організації «Східноєвропейська Реформація», представив основоположні засади європейської Реформації, зазначаючи, що вплив п’яти «Solа» і в сучасних умовах може трансформувати всі сфери життя народу. На завершення учасники конференції отримали копію Рекомендації Міністерства освіти і науки України про проведення заходів з відзначення 500-річчя Реформації та сертифікати, які відкривають шлях для подальшого впровадження набутих ними навиків та матеріалів в освітніх закладах, роблячи свій внесок у реформацію освіти вже сьогодні.  r500.ua

НОВИНИ

ВІ ТАЄ МО

з рукопокладенням на дияконське служіння

ПАВЛА КИСЕЛЬЧУКА Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 18 грудня 2016 року у церкві с. Клин Млинівського району. Рукопокладення звершили перший заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Микола Чайка, пастори Костопільської церкви Андрій Ярмушко та Млинівської — Сергій Гарбузюк.

ОЛЕГА НИСИНЦЯ Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 5 лютого 2017 року у Першій рівненській церкві. Рукопокладення звершили голова ООЦ ЄХБ Рівненської області Василь Басараба і пастори помісної церкви — Олександр Приходько та Василь Новосад.

ФИЛИМОНА КОТЯЯ Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 19 березня 2017 року у церкві с. Малеве Демидівського району. Рукопокладення звершили голова ООЦ ЄХБ Рівненської області Василь Басараба і пастори рівненської церкви «Відродження» Володимир Нестерук та помісної — В’ячеслав Хорошенко.

ПЕТРА СВИРИДУ ІВАНА ДЗЮБУ МИКОЛУ МЕЛЕНЧУКА МИХАЙЛА ЖАБЧИКА Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 26 березня 2017 року у церкві с. Колодязне Березнівського району. Рукопокладення звершили заст. голови ВСЦ ЄХБ Володимир Шемчишин, заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Михайло Ільюк та пастор помісної церкви Олександр Татарчук.

Бажаємо братам Господніх милостей та щедрот. Служіть «безстрашно Йому у святості й праведності перед Ним по всі дні життя…» (Лк. 1:75-75). 1, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

НОВИНИ

В I Т А Є М О із 80-рiчним ювілеєм!

із 60-рiчним ювілеєм!

СЕРГІЯ ХОМІЧА

ПАВЛА ФУРСОВИЧА

пастора церкви с. Пугачівка Млинівського р-ну

ВАСИЛЯ РОМАНЮКА пастора церкви с. Дружба Радивилівського р-ну

пастора церкви с. Орвяниця Дубровицького р-ну

МИХАЙЛА ВОРОНЮКА пастора церкви с. Новосілки Здолбунівського р-ну

із 70-рiчним ювілеєм!

із 50-рiчним ювілеєм!

СТАНІСЛАВА КОВАЛЬЧУКА

МИКОЛУ ОЛЕКСЮКА

пастора церкви с. Башарівка Радивилівського району

пастора церкви с. Остріїв Млинівського району

«Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого» (Рим. 15:13). ШАНОВНІ ЧИТАЧІ «СВІЧНИКА»! Наша адреса: редакція «Свічника», вул. Дворецька, 41, м. Рівне 33001 Електронна пошта: shevchuk_luda@mail.ru Адреса в інтернеті: baptist.rv.ua Тел. (0362) 63-34-11; 26-20-65

Щиро дякуємо Вам за Ваші відгуки, запитання і побажання, які надходять до редакції. Надсилайте і надалі свої листи, зауваження, пропозиції та свідчення. Діліться особистими враженнями, думками та досвідом. Лише завдяки спільним зусиллям ми зможемо зробити наш журнал цікавішим.

Тема наступного числа журналу: «Розумна жінка — благословенна»

СВІЧНИК | 1, 2017

10 ПОМИЛОК, НАЙПОШИРЕНІШИХ

які допускають подружжя під час

СПІЛКУВАННЯ 1. Нездатність вислухати Нездатність вислухати співрозмовника є найбільшою комунікативною проблемою. Якщо хочете, щоб ваш діалог був успішний, просто почніть уважно слухати одне одного.

2. Необдумані слова «Вибач! Винен!» Як багато разів ви це говорили, коли бачили, що щось пішло не так. Не поспішайте, думайте, перш ніж щось сказати своїй дружині.

3. Розмови тільки про те, про що хочете говорити ви Це перевантаження. Іноді ми завантажуємо свою дружину усім, з чим зіткнулися протягом дня, не піклуючись про те, щоб дізнатися, як минув її день.

4. Розмова на підвищених тонах Ви можете впоратися зі спокусою підвищити голос, якщо подумаєте, перш ніж щось сказати, як згадувалося вище. Можливо, треба буде зробити паузу, щоб зібратися з думками, але розмова на підвищених тонах нікому не піде на користь.

5. Невербальний негатив Невербальна комунікаційна взаємодія між двома людьми — вираз обличчя і жести — також впливає на якість спілкування. Ви можете говорити правильні речі, але негативна форма, в яку вони були «обрамлені» на мові тіла і жестів, погіршить їх сприйняття.

6. Перебільшення «Ти завжди…», «Ти ніколи...», «Щоразу…» Ви коли-небудь вимовляли ці слова? Існує мало речей (якщо взагалі такі є), які ваша дружина постійно робить або ніколи не робить. Вживання цих слів може згубно позначитися на вашому шлюбі.

7. Приниження Ніколи не принижуйте своєї дружини. Ви повинні її зміцнювати, підтримувати, любити так само, як любите себе. Приниженню не повинно бути місця у вашому шлюбі.

8. Гра у винного Якщо сталося якесь непорозуміння чи була вчинена помилка, у пориві ви можете звинуватити дружину в тому, що трапилося. Не дозволяйте собі цього, навіть якщо її вина очевидна. Пошук винного і тикання пальцями не працює. Ви — одне ціле. На вас обох лежить відповідальність за те, що трапилося. Обговоріть ситуацію разом, нехай кожен із вас винесе з неї урок.

9. Прагнення отримати розуміння, перш ніж зрозуміти Прагніть дізнатися, про що думає дружина, про її почуття, її нагальні проблеми. Перш ніж вимагати від неї розуміння до себе, спробуйте подивитися на все під її кутом зору. Це може змінити вашу думку до того, як ви вирішите нею поділитися.

10. Повернення в минуле Не згадуйте випадків і не рахуйте їх, коли ви мали рацію, а ваша дружина помилялася. Це не принесе позитивного результату. Це програшна стратегія для вашого шлюбу. «Чоловіки, — так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя…» (1 Петр. 3:7).

Чоловіки, любіть [своїх] дружин, як Христос полюбив Церкву й віддав Себе за неї, Щоб її освятити, очистивши купіллю води в слові. Щоби поставити її Собі славною Церквою, яка не має ні плями, ні вади, і нічого такого подібного, але щоб вона була свята й непорочна. Так і чоловіки повинні любити своїх дружин, як власні тіла. Хто любить власну дружину, той і себе любить. Послання до ефесян 5:25-28