Svichnyk 2-2011 by Svichnyk

ДУХОВНО ЗБУДОВУЮЧИЙ ЖУРНАЛ

ОБЛАСНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ЦЕРКОВ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ №2 (52),

2011

Бо гом

призначено — жінкою бути

Колаж Наталії Качановської

ЖІНОЧА ДОЛЯ Олександр Войтицький

Доля жіноча, призначена Богом, Часом така незавидна: Болі, страждання, невдачі, тривоги — Все перенести потрібно. Змолоду мрії про щире кохання Десь в глибині її серця, Можна почути насущне питання: «Доле, коли ти всміхнешся?» Заміж… Сім’я…. Потім дітки маленькі, Треба ночами не спати, Згодом побачиш — батьки вже старенькі, Треба і їх доглядати. Праця, журба… і постійні тривоги, Дітки ростуть і мужніють, Поки їх з часом поставиш на ноги, Глянеш — вже скроні сивіють. Все, що призначено, — того не зміниш! Хоч і зростає родина Та оглянутися навіть не встигнеш, Як опустіє хатина. Роки летять… Хто їх може спинити? Швидко і старість настане, Так непомітно роз’їдуться діти Й мама самотньою стане. Тут настраждатись, намучитись стільки Бідна та жінка повинна. Доле, не будь так жорстока до жінки, Змилуйся хоч на краплину. Любих жінок я потішити хочу — Хай ваше серце не плаче. Труднощі ваші і долю жіночу Бог розуміє і бачить. Всі ваші щирі молитви Він чує, Нащо даремно зітхати? В небі Він кращу вам долю готує, Легшу за цю набагато.

СВІЧНИК

2, 2011

зміст 4 6 10 14 20 24 26 30 34 38 39 40

Бог назвав її княгинею Григорій Бортманський

Краса жінки-християнки Василь Назарчук

Шарм покірності Сергій Косинець

У чиїх руках авторитет чоловіка? Володимир Симчук

Сім ознак доброї свекрухи Олександр Пахай

Небезпечний шлюб Сергій Мороховський

Тягар непорозуміння Михайло Ільюк

Іржавий цвяшок Світлана Береза

Душеопікунство в церкві Микола Гаврилюк

20 років організованого жіночого служіння ЄХБ у Рівненській області Ліна Бородинська

«Господь — моя сила та пісня…» Андрій Меленчук

Життя для Бога — це щастя… Інна Басараба

...Як представник певної статі, ви добре знаєте, що часто чоловіки не розуміють жінок, а жінки — чоловіків. І замість того щоб збагнути суть одне одного, вони намагаються довести свою правоту... Чому ж виникають непорозуміння між статями? З ким із них щось не так? Олександр і Олена Ярмушки, «Просто різні», с. 6 Скажімо правду: для певної когорти жінок робота — просто джерело задоволення. Тому деякі молоді мами, сидячи вдома із малолітніми дітьми, вдень і вночі мріють, аби швидше вийти на роботу. Бо ж удома — нудьга, щоденна рутинна робота: варіння супів, миття посуду, прибирання та турбота про дітей. І найголовніше — від цієї круговерті немає очевидного результату, приємного — також... Ольга Шевченко, «"Неолачувана" професія», с. 18 Свого часу всі ми також були сиротами... без Христа. Згадайте, як нам жилося у цьому світі. А потім у наші будні увійшов Він, прийняв нас таких недосконалих, забруднених гріхом, простив, очистив і дав владу називатися дітьми Божими... Господь прийняв нас у Свою сім'ю, подарував нам братів і сестер. Але Він бажає, щоб і ми так чинили. Він заповідає, щоб ми турбувалися про вдів та сиріт. Інна Новосад, «Тим, кому небайдужа сирітська доля», с. 29 17 квітня 2011 року Будинок культури «Текстильник» у Рівному був переповнений християнською молоддю не тільки Рівненщини, але й Волинської, Тернопільської, Івано-Франківської та Житомирської областей, яка зібралася разом, щоб зустрітись із німецьким проповідником, пастором церкви, доктором Йоганнесом Раймером. Темою зустрічі стали євангелізм та місіонерство — саме про це і повів розмову проповідник. Вікторія Черпак, «Щоб разом з вами був Христос!», с. 35

ЖУРНАЛ Засновник і видавець: Обласне об’єднання церков євангельських християн-баптистів Рівненської області ВИДАЄТЬСЯ на кошти добровільних пожертвувань ПОТРЕБУЄ молитовної та фінансової підтримки християн ЗАПРОШУЄ ДО СПІВПРАЦІ проповідників, поетів, письменників, композиторів — усіх, хто хоче і може служити євангельським словом Пишіть на адресу: 33001, м. Рівне, вул. Дворецька, 41 Телефонуйте: (0362) 63-34-11 E-mail: shevchuk_luda@mail.ru НАД НОМЕРОМ ПРАЦЮВАЛИ: Головний редактор Михайло Ільюк Відповідальний редактор Людмила Шевчук Літературний редактор Олена Ярмушко Редакційна колегія Світлана Береза Ліна Бородинська Олександр Пахай Дизайн і комп’ютерна верстка Віра Фесянова Реєстраційний номер РВ № 377 28 січня 2004 року Часопис надруковано у ТзОВ “Каліграф», м. Рівне, вул. Київська, 69, тел. (0362) 64-24-32 © тексту, малюнків, фото, оформлення «Свічник», 2011 р. При передруку матеріалів посилання на часопис обов’язкове Рукописи не рецензуються і не повертаються Думка редакції не завжди співпадає з думкою авторів матеріалів, що публікуються. Обсяг — 14 аркушів Друк — офсетний Тираж — 1600 примірників Розповсюдження безкоштовне Журнал виходить щоквартально Замовлення №

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

служіння словом Григорій БОРТМАНСЬКИЙ, пастор церкви м. Березне

Усі люди на землі поділяються на два табори: Божі сини і сини світу цього. Але ці два табори мають і деяку спільність: в обох є такі, котрі визначені як великі й особливі. Хтось, скажімо, наділений особливими талантами; інший досяг великих вершин у науці. Проте й між такими особливими є суттєва відмінність. Вона полягає в тому, що одні досягли якихось вершин самотужки, інші підняті високо інш ші ж підн няті висок ко Самим Богом. Бог гом.

акою особливою людиною у Бога став Авраам, і не менш особливою — його дружина Сара. Саме про неї, жінку, яку Бог назвав княгинею, я й хотів би повести мову у цій публікації. Передусім, давайте подумаємо: що особливого побачив у ній Бог? Адже ж не люди, а Бог возвеличив її. Чи захоплюється Бог талантами людей так, як інколи це робимо ми? Ні. Можливо, Бога захоплює зовнішня краса? Ні. Наскільки я розумію Писання, найголовніша праця Духа Святого в людині — це відтворити образ Ісуса Христа, тобто Його характер. Із цієї причини я можу припускати, що саме риси характеру, віра і довіра Богові були головним фактором для Бога.

вона дізналася про все від свого чоловіка. Від нього вона почула, повірила і пішла за ним. Вірою разом із Авраамом жінка терпеливо чекала обітниці, зносила голод та інші труднощі мандрівки по Ханаанській землі. Вірою вона отримала силу породити сина обітниці (Євр. 11:11 ). Сара повірила словам Бога, що Він вибрав її чоловіка стати родоначальником великого народу і що в ньому, Авраамові, благословляться всі народи землі. Я переконаний, саме з цієї причини вона почала називати свого чоловіка «Пане мій!». Це не було самоприниженням перед чоловіком, це був вияв її особистої віри. Авраам став великим чоловіком

ї ї в а в з а н г Бо кн я ги нею Віра Са Сари

Чому са саме віра? Бо «без віри догодити Б Богові неможливо» (Євр. 11:6 6). І її ві віра відзначена в Біблії як така, яку слід брати за приклад (Євр. 11:1 11:11). Як саме віра Сари виявляла себе? Най Найперше, ми ніде в Святому Письмі не знаходимо, щоб Сара заперечувала Авраамові про пересеАв лення в Ханаанську землен лю. Вона не сумнівалася лю в ттому, що саме Бог повелів Аврааму йти туди. вел Бог не говорив про Бо це особисто з Сарою,

у Бога. Якщо Бог так возвеличив Авраама, то і вона зробила те ж саме. До речі, якщо уважно читати Буття, 17 розділ — там, де Бог змінив імена на Свої, Божі титули, Бог не сказав Сарі називати Авраама — «мій пан», а от Авраамові дав повеління Сару називати Сарра (вельможна, княгиня) (Бут. 17:15).

Характер Сари Віра і характер дуже тісно пов’язані. Якщо людина сильно вірить у себе, у свої сили — це позначиться і на її характері. Сара повірила, що Бог наказав Аврааму йти в Ханаан, проте не

Не через Авраама Бог назвав Сару княгинею, Саррою, а через її особисту віру і чеснотний характер. 4

СВІЧНИК

2, 2011

служіння словом наполягала, не відстоювала своє право давати Авраамові поради, вирішувати, куди йти. Одного разу, щоправда, вона таки дала чоловікові пораду, як народити сина, — і ми знаємо, що з цього вийшло. Сарі була притаманна така риса характеру, як покора (рос. — смирение). В грецьку мову це слово взяте з військової термінології, що буквально означає «стати в стрій»: це коли солдат підкорюється і виконує всі команди командира. Але у Сари була ще одна особливість характеру, яку відзначає Біблія: «не лякатися жодного страху» (1 Петр. 3:6). Саме покора і відсутність будь-якого страху були визначальними рисами в характері Сари — тому вони і ставляться за взірець. Дорогі жінки, які почуття охопили б вас, якби чоловік одного разу вам сказав: «Жінко, Бог побудив мене їхати місіонером до іншої країни»? Напевно, щонайменше були б в сум’ятті, бо ж це означає залишити «насиджене місце», друзів, звичний устрій життя. А небезпеки? Що чекало Авраама і Сару? Хіба в той час не воювали, не захоплювали людей в полон, не перетворювали їх на рабів? У Сари на той час було достатньо причин боятися, але, на диво, у неї таких страхів не було: якщо Бог повелів — Він і оберігатиме! Віра — це спокій!

оли жінки намагаються змагатися з чоловіками, беручи на себе їхні обов’язки, тим-то наражаються на нерівний бій. На початку Бог визначив чоловікові перше місце. Тож коли дві протилежні статі міняються ролями, це призводить до того, що чоловік стає морально ледачим, безвідповідальним і… без права голосу. Проте є жінки, які насолоджуються цим. Вони хочуть жити в світі, де вони — цариці, а чоловіки — кріпаки, покірні будь-якій їх примсі. Це «дух Єзабелі» (1 Цар. 16:29-34), дружини царя Ахава, яка змагалася з чоловіками. Вона бунтувала проти суспільних устроїв, схиляла чоловіків до поклоніння мертвій релігії, відкидала владу Бога, спокушувала народ, опоганювала дух людей, контролювала свого чоловіка. Єдиний спосіб змінити ситуацію — це прийняти Божий план відновлення через підпорядкування Божим законам.

Благословіння Сарри Як ми вже читали, Бог змінив ім’я Сара (Господиня моя) на ім’ятитул Сарра (княгиня). Чому Сарі було дане окреме благословіння? Хіба не достатньо того, що дано Аврааму, адже вона — його дружина, і те, що обіцяв Бог Аврааму стосувалося і її. У цій ситуації нам відкривається характер Самого Бога, Його ставлення до людини. Для Бога кожна людина — це особистість, з якою Він особисто працює, особисто благословляє, виховує і прославляє. Тут важливо жінкам зрозуміти цей простий принцип: Бог не дивився на Сару як на додаток до Авраама, Він дивився на неї як на окрему особу. Скромна роль — не означає непомітна або незначна. «… За-

хована людина серця… дорогоцінна перед Богом» (1 Петр. 3:4). Не через Авраама Бог назвав Сару княгинею, Саррою, а через її особисту віру і чеснотний характер. Сара отримала благословіння не лише в новому імені, а в новому становищі: «…І стануться від неї народи, і царі народів будуть з неї» (Бут. 17:16). Не кожна віруюча жінка схожа на Сару, тому не кожна має і великі благословіння. «Ви — діти її, коли робите добро і не лякаєтеся жодного страху», — так пише святий апостол Петро. Отож, будете ви великими у Бога чи маленькими, — це залежить цілком від вашої особистої віри і від скромної ролі жінки-християнки. «…За смиренням слідує слава!» (Пр. 15:33; 18:12). 

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

роздуми стосовно теми Літній сонцеокий благовонний ранок... Двосмуговим рівненьким шосе мчить автомобіль. За кермом — зосереджений на дорозі водій Олег, праворуч — мила дружина Ольга, а на задньому сидінні зручно вмостилися три доньки-щебетухи. Всі вони чекають, як ось-ось зможуть зупинитися, вийти з автівки, яка вже починала набиратися спекою, і пірнути у дзеркальну блакитноводу прохолодну гірську річку. Та ще до запланованого відпочинку залишалося з десяток кілометрів. Дівчатка радісно щебетали, говорячи про все на світі й одночасно порушуючи кілька тем. Мама весь час поверталася до невгамовних дітей, аби кинути репліку і бути в курсі всіх справ. Олег же терпляче керував машиною. Час від часу на його обличчі з’являлася тінь невдоволення, на лобі змійкою вигиналося кілька нахмурених зморщок. Нарешті, чоловік не витримав і сердито мовив: — Чи не могли б ви замовкнути? Вмить у машині стало тихо, лише мотор безтурботно наспівував. — Чому? — здивовано запитала Ольга. — Тому що я керую автомобілем, — роздратовано процідив крізь зуби той. Мама і доньки спантеличено переглянулися, знизали плечима і втупилися у вікна. Вони ніяк не могли зрозуміти, як пов’язана їхня розмова з тим, що тато керує автівкою. Олег же ніяк не міг збагнути, чому жінки говорили всі одночасно, іноді про зовсім різні речі, і, здавалося, жодна з них не слухає інших. Чому б їм не помовчати, а то він ніяк не може зосередитися на водінні через це базікання. Досить того, що і так вже проминув потрібний поворот. Олександр та Олена ЯРМУШКИ, Перша рівненська церква

мальована ситуація — не просто зарисовка до даної статті, а, так би мовити, верхівка айсбергу порушуваної проблеми. Як представник певної статі, ви добре знаєте, що часто чоловіки не розуміють жінок, а жінки — чоловіків. І замість того щоб збагнути суть одне одного, вони намагаються довести свою правоту. (Добре, що жінки у вищезгаданому епізоді замовкли. У протилежному випадку могло б статися непоправне).

СВІЧНИК

2, 2011

Чому ж виникають непорозуміння між статями? З ким із них щось не так? Наперед заспокоїмо, що з усіма нами все гаразд. Проблемка лише в тому, що чоловіки та жінки відрізняються одне від одного. Вони — різні! О, ні, не гірші і не кращі одне одного — вони просто різні. Усі вже давнимдавно знають про це, але часто забувають або ж не воліють нагадувати про це, зважаючи на тенденцію до зрівняння прав

протилежних статей у нашому суспільстві. У сучасному світі склалося переконання, що потенціальні здібності чоловіків та жінок однакові, вони рівною мірою талановиті і можуть володіти будь-якою професійною майстерністю. Якщо це так, то поясніть ось таке. Чоловік стоїть перед відчиненим холодильником і гукає до дружини, яка десь у кімнаті: «Де масло?» — «В холодильнику», — нічого не підозрюючи, відповідає жінка. «Саме зараз я дивлюся в холодильник — його там немає!» немає! є » — «Як немає? Десять хвилин тому я його туди поклала». — «Все ж таки його тут немає!» — стверджує чоловік. Після цих слів жінка заходить до кухні, протягує в холодильник руку і миттю дістає звідти пачку масла. Чоловік почувається так, ніби з нього зле пожартували. Іноді йому здається, що від нього навмисне все ховають: шкарпетки, туфлі, нижню білизну, варення, ключі від машини...

З точки зору медицини вищеописаний випадок можна легко пояснити. Жінки мають більш широкий периферійний погляд порівняно з чоловіками. Очне ж яблуко чоловіка, як правило, більше, ніж у жінки, тому мозок забезпечує йому «тунельний» погляд. Чоловік може чітко і ясно бачити далеко перед собою, його очі можна порівняти з біноклем. Ось чому сучасний чоловік із легкістю знайде затишну кав’ярню «десь там», але ніяк не може віднайти потрібну р у річ р у

П Р О С ТО

роздуми стосовно теми шафі чи в холодильнику. Хоча жінки в темряві можуть бачити краще за чоловіків, очі останніх краще пристосовані до стеження за далеким об’єктом у вузькому полі. Вночі жінки бачать більше дрібних деталей, аніж чоловіки, але в близькому широкому полі. У багатьох жінок спостерігається, так би мовити, «нічна сліпота»: нездатність розрізнити, яким боком дороги рухається зустрічний транспорт. Зір чоловіка відмінно пристосований для вирішення такого завдання. Ось через що в далекій дорозі за кермом уночі надайте місце чоловікові, а жінці — вдень. А ще чоловіки, на відміну від жінок, можуть

виконувати лише одну справу в певний час. Згадайте лишень, як ви чистите зуби. Більшість жінок можуть чистити зуби на ходу, не припиняючи розмови. Вони можуть рухати зубною щіткою вверх-вниз і при цьому одночасно витирати стіл круговими рухами іншої руки. Більшість чоловіків таке завдання вважає нереальним для виконання. Всі вони, як правило, стоять ледь нахилившись над раковиною умивальника, ноги розставлені на тридцять сантиметрів, голова рухається вверх-вниз у такт руху щітки. Прекрасна частина людства критикує чоловіків за те, що вони неуважні, не вміють слухати, не виявляють достатньо ласки і недостатньо сильно люблять їх. Чоловіки ж, у свою чергу, критикують жінок за те, що вони погано керують автомобілем, не вміють розбиратися в дорожній карті, за надмірну балакучість і невміння відділити другорядного від головного в розповіді. Чоловік ніколи не може знайти свою річ, але завжди ставить диски в алфавітному порядку. Жінка завжди відшукає ключі, але дуже рідко знайде найкоротшу дорогу до пункту призначення. Чоловіки дивуються, як жінка може не помітити мигаючий сигнал тривоги на панелі приборів автомобіля, але миттєво виявить брудну шкарпетку,

РІЗНІ

×îëîâ³êè â³äð³çíÿþòüñÿ îäíå â³ä îäíîãî. Âîíè - ð³çí³! Î, í³, íå ã³ðø³ ³ íå êðàù³ îäíå îäíîãî – âîíè ïðîñòî ð³çí³. яка валяється в темному кутку на відстані кількох метрів від неї. Жінку ж приголомшить той факт, що чоловік, котрий у змозі загнати машину у вузьку «щілину», дивлячись у дзеркало заднього виду, не може, стоячи перед супермаркетівським стилажем із приправами, знайти пачку меленого перцю. Ми різні, дуже різні! Що ж із цим робити? Сприйняти як належне чи почати боротьбу з відмінностями та намагатися перевиховати всіх, хто не такий, як я? Врешті, чому ми різні? Це — Божий суверенний задум розмаїтості чи гріховне спотворення прадавньої чистоти та досконалості Його творіння? Власне, хто ж кращий, правильніший, досконаліший: чоловік чи жінка? Чоловік не кращий, а жінка не гірша і навпаки. Ми просто різні, і порівняння тут — недоречне. Те, що ми різні, — задум Божий. Відмінність між чоловіком та жінкою простежувалася ще у Едемському саду. Згадайте, як Бог творив чоловіка і жінку. Вихідний матеріал для творіння одного та ін-

шої був різний. Для створення першого чоловіка Бог використав порох земний, матеріалом для творіння жінки слугувало ребро Адама. Там же, в Божому саду, чоловік та жінка отримали різні призначення. «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього», — сказав Творець перед створенням жінки. Трохи згодом вона «чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка», і «покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом». Ось звідки і почалися усі відмінності. Та, власне, саме відмінності, немов невидимі нитки, скріплювали чоловіка та жінку, які доповнювали один одного і разом являли собою велику таємницю краси та досконалості вінця Божого творива. Шкода, що у сучасному світі особливості тієї чи іншої статі використовуються не як скріплювальний фактор чи як доповнення, а як причина суперечок, незгод, розлучень і цілої низки інших гріхів. Фемінізм, рух за незалежність та гендерну рівність — ці та інші подібні до них сучасні віяння не що інше, як виклик Божому задуму стосовно чоловіка та жінки. Підсумовуючи все вищезазначене, можна сказати одне: щасливими чоловік та жінка будуть лише разом, лише виконуючи Божий план стосовно їхнього життя, лише тоді, коли у відмінностях бачитимуть великі можливості для покращення сімейного життя. 

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

біблійна позиція Що найперше уявляється нам, коли ми чуємо словосполучення «жіноча краса»? Сучасний світ відповідає на це запитання просто: правильні риси обличчя, струнка фігура, розкішне волосся. А що про це каже Боже Слово? В чому ж краса жінки-християнки? Біблія дає чітку відповідь: «А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, — заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж, але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом» (1 Петр. 3:3-4). Ось Божий ідеал краси жінки-християнки.

К РАС А

Моліться, сестри. За своїх дітей, за батьків, чоловіків, за себе самих. Можливо, відповідь на вашу молитву прийде не відразу. В Біблії написано, що Бог виконав Аннине прохання через певний час, тоді, коли це було потрібно, передбачено Його планом. І на наші молитви відповідь приходить у визначений Ним час. Моліться, сестри, бо в цьому ваша нетлінна краса перед Богом.

Краса жінкихристиянки — в її сімейному житті Є в Біблії прекрасний жіночий образ р — дру дружина

Ж І Н К И -Х Р И С Т И Я Н К И Василь НАЗАРЧУК, рівненська церква «Відродження»

вяте Письмо відкриває нам просту істину: найважливіше — не те, що думаю про себе я сам, не те, що про мене думають інші, але те, що про мене думає Бог, Його оцінка. Так і щодо жіночої краси: не так важливо, чи гарною є сучасна християнка в своїх очах, в очах інших, але в Божих. І ось Біблія відкриває, що справжня краса перед Богом — це «захована людина серця». Що ж Святе Письмо має на увазі під цими словами, як їх розуміти? Звернувшись до кількох біблійних жіночих образів, спробуємо дати відповідь на це запитання.

Краса жінки перед Богом — в її молитвах Отож «захована людина серця» — це молитов-

СВІЧНИК

2, 2011

не життя християнки. Яскравий приклад — Анна, мати священика Самуїла. Ось що оповідає нам Слово Боже про її молитву: «А вона була скорбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко. І склала вона обітницю, та й сказала: «Господи Саваоте, якщо дійсно споглянеш на біду Своєї невільниці, і даси своїй невільниці нащадка чоловічої статі, то я дам його Господеві на всі дні життя його, а бритва не торкнеться його голови». І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілій пильнував за її устами. А Анна — вона говорила в серці своїм: тільки губи її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п’яну... А Анна відповіла та й сказала: „ Ні, пане мій, — я жінка скорбна духом, а вина та п’янкого напою не пила я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем» (1Сам. 1:10-13, 15). У цьому уривку перед нами постає прекрасний образ

жінки, яка молиться. Як важливо це перед Богом, як Він цінує це! Які благословіння вилилися в житті Анни через її молитву, який чудовий результат мало її звернення до Бога — народження сина, особливої людини в Ізраїлі — священика Самуїла. Чи був би Самуїл, якби не молитва Анни? Для Господа потрібний був такий муж, і Він знайшов би його. Але саме завдяки молитві Анни Самуїл став тим мужем. Біблія описує так її звернення до Бога: «А вона була скорбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко... І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем... І я вилила душу свою перед Господнім лицем...» Ми бачимо жінку, сповнену довірою Богові, яка щиро і відверто говорить Йому те, що лежить у неї на серці, яка готова виконувати свої обіцянки перед Богом, яка весь свій біль відкрила Йому. В цьому справжня краса Анни в Божих очах.

пророка Єзекіїля. Ми майже нічого про неї не знаємо, навіть її імені, але яку красу вона мала перед Богом, якою цінною була в Його очах: «І було мені слово Господнє таке: «Сину людський, ось Я візьму від тебе несподіваним ударом утіху очей твоїх, а ти не голоси й не плач, і нехай не виступить сльоза твоя. Стогни собі тихо, жалоби по померлих не роби, прикрасу голови своєї обвий на себе, а взуття своє взуй на ноги свої, і не закривай вусів, і не їж жалобного хліба». І говорив я до народу рано, а ввечері померла мені жінка... І зробив я рано, як наказано мені» (Єз. 24:15-18). Життя пророка Єзекіїля було непросте. Важко було нести йому своє служіння; серця євреїв були твердими, непокірними, глухими до Божого голосу. Господь попереджав про це свого пророка: «І сказав Він до мене: «Сину людський, іди ввійди до Ізраїлевого дому, і говори до них Моїми словами. Бо ти

біблійна позиція посланий не до народу чужої мови та тяжкого язика, але до Ізраїлевого дому, не до численних народів чужої мови, та тяжкого язика, що ти не розумієш їхніх слів. Та коли б і до них послав тебе, вони будуть слухати тебе! Але Ізраїлів дім не захоче слухати тебе, бо вони не хочуть слухатися Мене, бо ввесь Ізраїлів дім — твердолобі та жорстокосерді вони!» (Єз. 3:4-7). До Господніх слів, сказаних через Єзекіїля, не дослухалися, їх не сприймали. Як було Богові достукатися до сердець євреїв? Здається, це було просто неможливо. Але Творець знав як, у Нього був свій спосіб: Господь забирає «утіху очей» пророка Єзекіїля. І тоді стається чудо: люди самі прийшли до Єзекіїля, щоб запитати у нього, що це з ним відбувається, чому він не робить жалоби за померлими, не плаче, не їсть жалобного хліба: «І сказав мені той народ: «Чи не розповіси нам, що це нам таке, що ти робиш?» (Єз. 24:19). Люди, які нещодавно відкидали Господні слова, не сприймали того, що говорив Єзекіїль, тепер самі прийшли до нього і кажуть: «Скажи нам, ми хочемо слухати». Ось як змінив Бог серця цих людей, ось яка сила і велика краса цього жіночого образу — дружини пророка Єзекіїля, «утіхи його очей». А чи є ви, сестри, котрі одружені і маєте чоловіків, утіхою очей для них? Ви скажете: «У мого чоловіка стільки недоліків. Він багато чого не розуміє, не знає, він не такий уважний, як хотілося б». Можливо. Але ніде в Біблії не написано, що Єзекіїль був ідеальним чоловіком, проте його дружина була «утіхою його очей». Коли його

пророчі слова не сприймали, з нього насміхалися, ображали, зневажали, і він розбитий повертався до свого дому, там була для нього втіха, розрада, підтримка, радість, мир, спокій. Як поспішав Єзекіїль до свого дому, щоб там знайти втіху! І якою великою була втрата для нього, коли Бог забрав його дружину. Настільки великою, що це сколихнуло навіть кам’яні серця євреїв. Один із найпрекрасніших жіночих образів Біблії — це дружина пророка Єзекіїля — «утіха його очей». Її краса в сімейному житті, в стосунках зі своїм чоловіком, у тому мирі, взаєморозумінні, які панували між ними. Сестри, може ваші чоловіки є недостатньо уважними до вас, багато чого не розуміють, не знають, і стати «утіхою очей» для них видається вам чимось фантастичним. Але їх вам дав Бог. Коли ви востаннє дякували Йому за своїх чоловіків? Спробуйте зробити це, спробуйте стати «утіхою очей» для них. І тоді ви побачите, що ваші чоловіки розуміти почнуть більше, і знати, і уважнішими стануть до вас. Ваша християнська

краса засяє у всій величі «захованої людини серця, що дорогоцінне перед Богом» (1 Петр. 3:4).

Краса жінкихристиянки — в її довірі Богові Прекрасне підтвердження цього — вдова із Сарепти Сидонської. Сам Христос звернув увагу на неї: «Та правдиво кажу вам: багато вдовиць перебувало за днів Іллі серед Ізраїля, коли на три роки й шість місяців небо було зачинене, так що голод великий настав був по всій тій землі, а Ілля не до жадної з них не був посланий, тільки в Сарепту Сидонську до овдовілої жінки» (Лк. 4:25-26). У чому ж краса цієї жінки перед Богом? У тому, що вона повністю довірилася Йому. Справді, багато вдів було тоді в Ізраїлі, але Бог дивився на душу, на ось ту «заховану людину серця», і серед єврейських вдів Бог не знайшов жодної, яка була б здатна повністю довіритися Йому. Але таку жінку Він знайшов в Сарепті Сидонській: «І сказав до неї Ілля: «Не бійся! Піди, зроби за своїм словом. Тільки спочатку зроби мені з того малого

калача, і винесеш мені, а для себе та для сина свого зробиш потім. Бо так сказав Господь, Бог Ізраїлів: «Дзбанок муки не скінчиться, і не забракне в горняті олії аж до дня, як Господь дасть дощу на поверхню землі». І пішла вона, і зробила за словом Іллі, і їла вона й він та дім її довгі дні, — «дзбанок муки не скінчився, і не забракло в горняті олії», за словом Господа, що говорив через Іллю»(1 Цар. 17: 1316). Віддавши останнє що в неї було, ця жінка повністю довірилася Богові, і в цьому — велика краса її перед Ним. Ми багато говоримо про віру, але коли справа доходить до реального, практичного нашого життя, чи виявляємо ми довіру Богові, як це зробила вдова із Сарепти? Зверніть увагу, що, довірившись Богові, вона не уникла проблем, переживань, горя у своєму житті. Ні. Бог випробовував її віру. І тоді, коли говорив через пророка: «Спочатку зроби мені», і тоді, коли її син несподівано помер, але її довіра Богові не залишилася без нагороди: «Дзбанок муки не скінчився і не забрано в горняті олії». Господь повернув до життя її сина, вона залишена нам у Біблії як приклад. Нетлінна, вічна краса жінки-християнки перед Богом — в її довірі Йому, у здатності повністю покладатися на Нього, віддати все в Господні руки. Ось що цінне перед Ним. Б о г п о в і к и То й Самий. Його ідеали не змінюються. І те, що було для Нього цінне тисячі років тому, те важливе і тепер: для Творця краса жінки — в її молитвах, сімейному житті, довірі своєму Небесному Отцеві. 

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

духовна стаття Сергій КОСИНЕЦЬ, пастор церкви с. Бабин Гощанського району

«І

Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Бут. 1:27). Цей короткий вірш указує нам на те, що саме людина є вінцем усього створеного Богом. У Книзі Буття 2:18-25 ми знаходимо опис, що вказує на індивідуальний характер людської істоти. Жінка була створена Богом «з ребра» чоловіка і була поставлена як друге «Я», як помічниця чоловікові, який у світі живих істот, котрі його оточували, був самотнім і в жодному з цих створінь не

Покірність… Сучасне суспільство асоціює це слово із рабством, а частина християн навіть слухати про покірність не хоче, мовляв, зараз не той час і не ті чоловіки. Інші слухають, навіть схвально похитують головами, але водночас визнають, що не мають сили змінити щось у власному сімейному житті, адже все так далеко зайшло. Всі звикли саме до таких стосунків. З огляду на це, виникає логічне запитання: чи є порушена тема актуальною? Давайте просто зануримося в Слово Боже, і нехай Дух Святий Сам дасть відповідь нашому серцю.

У взаєминах із жінкою чоловік порівнюється з Христом у стосунках із Церквою. Сам же Христос неодноразово стверджує, що виконує волю Отця. Так само і чоловік, як голова сім’ї, керуючи, виконує волю Божу (якщо він має правильні стосунки з Богом). Якщо ж жінка бере ці повноваження на себе, то цим самим ставить авторитет Бога під сумнів (чим не Єва?), порушує Його волю. Покора — це не рабство і зневага, а любов, повага, підтримка, розуміння і терпіння. Як не дивно, але навіть у християнських виданнях можна прочитати оповіді про те, як необхідно поводитися жінці щодо власного чоловіка, «щоб він думав, що керує сім’єю»!!! Суть цього полягає в суто світському

ШАРМ ПОКІРНОСТІ знаходив відповідної для себе допомоги. Адам знав, ким він був і для чого був створений (Бут. 2:15). Єві теж це було відомо (Бут. 2:23). Чи йдеться тут тільки про допомогу в дії, у «догляданні землі»? Напевно, йдеться про друга життя, з яким чоловік може з’єднатися як із дружиною, стаючи з нею «одним тілом». Чоловік і жінка в цій «єдності двох» покликані не тільки для того, щоб бути разом, але також для того, щоб жити взаємно одне для одного. Вірш: «Створю поміч, відповідну для нього», — вказує, що мова йде про взаємну допомогу. І все це було в самій природі, єстві людській до гріхопадіння. «…Не будьте нерозумні, але розумійте, що є воля Господня… корячися один одному у Христовім страху. Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві…» (Еф. 5:17-26).

СВІЧНИК

2, 2011

вислові: «Чоловік — голова, а жінка — шия, куди поверне, так і буде». Іншими словами, ти, як жінка, повинна так сказати чоловікові, щоб він, кажучи це ж саме, думав, що це його особиста думка й ініціатива. Я з цим не погоджуюсь. На мою думку, більш нещасна жінка-голова (чи то, як полюбляють казати, жінка-шия), бо бореться із власною природою, вдає із себе когось, ким не може бути. Вона сама собі створює опір. Згодом така поведінка жінки призведе до плачевних наслідків, діти наслідуватимуть поведінку батьків, і це породжуватиме непорозуміння, сварки, скандали, розлучення і … нарікання на Бога. Чоловіки в таких сім’ях, зазвичай, інертні, пасивні, в сімейних справах «ні на що не здатні», хоча можуть керувати великими колективами. Вони просто уникають непорозумінь зі

духовна стаття своїми дружинами, та й взагалі... так вигідніше. І статус, покладений Богом на чоловіка, забирає жінка. Вона ж переконана, що тільки сама зможе правильно покерувати, зробити, а не чоловік. Чим не сюжет із Книги Буття 3:6. А причина всього — гріх. Розуміння своєї ролі в сім’ї спотворено. Що ж робити, якщо чоловік, на думку дружини, дійсно «нездатний» до такого керівництва? Спробуємо відповісти на два важливих запитання. 1. Чи зацікавлений Бог у тому, щоб ваша сім’я була щасливою? Однозначно, так. Адже саме Бог і є Засновником сім’ї як «однієї плоті». І якщо шлюб є важким тягарем для людини, то природно звинуватити в цьому Бога, чи не так? «Боже, чому ти нас поєднав?» Річ у тім, що Бог працює над нами 24 години на добу, бажаючи нам сімейного щастя. Отже, це вже не тільки моя особиста проблема, а і Його. Тож не потрібно вже вказувати Богові, як Йому вчинити у вашій ситуації, а варто почати запитувати у Нього: «Господи, як мені співпрацювати з Тобою, щоб Ти вирішував цю проблему?» 2. Чи може змінитися мій чоловік і як швидко, щоб не було пізно? У Діях святих апостолів 11:14 читаємо: «…спасешся і ти, і ввесь дім твій». Я переконаний, що ця обітниця — не для якоїсь вибраної сім’ї, а для всіх родин, які вірять у силу Божу. Розпочни із себе. Характер може змінитися! Людина, байдужа до проблем у сім’ї, неініціативна, може взяти на себе відповідальність; агресивна, дратівлива і запальна — може стати м'якою і поступливою. Єдине, що потрібне Богові, щоб зробити наш шлюб щасливим, — це готовність співпрацювати з Ним у процесі змін. Зробити ці зміни — це Його завдання, тому що, як каже Біблія, людині не під силу вирішити подібні проблеми (див. Рим. 5:6). Саме тому ми дозволяємо Богові «зцілювати» наш хворий шлюб, вірячи в Нього. А якщо ви не бажаєте

співпрацювати, тоді фактично ставите Бога, так би мовити, в безвихідне становище (хоча для Нього нема неможливого). Ніщо не може врятувати шлюб, якщо обоє не бажають дати можливість Богові зробити це. Людина, яка довіриться, може стати в Божих руках інструментом, здатним допомогти своєму партнерові змінитися на краще (див. 1 Кор. 7:14, Пр. 14:1). «Він зглянувся на покору раби своєї. І …» Пригадуєте ці рядки з Євангелія? Це Марія, мати Ісуса, свідчила про себе. Вона немов хвалиться, що Бог споглянув на неї. Водночас жінка вказує і на причину: на покору. Бог вибрав її не за ознакою краси, гідності чи багатства. Звернув Свою увагу і вибрав її, бо була покірна. «Краса — то омана, а врода — марнота, жінка ж богобоязна вона буде хвалена!» (Пр. 31:30). Так і є. Боже Слово каже: «Бог гордим противиться, а покірним дає благодать». Коли жінка-християнка є покірна, то вона і духовна. Її неодмінно помітять. А духовна краса була і буде вічною, вона не минає, як тілесна чи душевна (хоча зараз це не в пошані). Вона не залежить від настрою чи фізичного стану. Духовна краса залежить лише від єдності з Богом. Марія та інші жінки Нового Заповіту привернули увагу Бога і нашу з вами теж через покірність Господу. Саме таких жінок Слово Боже ставить нам за приклад, адже вони люблять Бога, а отже, виконують Його волю. Така краса

Покірність жінки — це не хитра вигадка чоловіків, які прагнуть влади, а найвиший прояв любові. Покірність задумана Богом. І жінки відповідальні перед Ним за свою покору. «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі...» (Фил. 2:5-99).

дійсно є привабливою і справді може врятувати світ. Але чи прагнуть мати в собі таку красу наші сестри? Покірність — це найбільше надбання шляхом живої віри в кров Ісуса Христа і спілкування зі Словом Божим, відкидання свого «Я», взяття свого хреста і підпорядкування себе стражданням за волею Його. А хто ж хоче страждати? Ми народжуємося непокірними, неслухняними. Ці риси вроджені, вони не є природними. Такий важкий тягар ми отримали від Адама з Євою (Рим. 5:19). Отже, слухняність (покірність, покора) — це риса, яку ми повинні надбати. Найчастіше у нас покора виявляється тоді, коли немає вибору або ж зі страху покарання. Але Слово Боже конкретно вказує, що та покірність бажана Богові, яка здійснюється по совісті, з любові до Бога і до людини (Рим. 13:5). Коріння покірності в сім'ї виходять із покірності Богові, а ще конкретніше — Його Слову. Результат покірністі Богові — покірність у сім'ї. У родині має бути строге підпорядкування, яке починається з чоловіка, якому Голова — Христос. Слово Боже свідчить, що будь-якій дружині голова — чоловік. Якщо в сім’ї є так, тоді в ній — гармонія. Чоловік слухає Бога, а жінка — чоловіка (а отже, через чоловіка — і Бога). «Чоловік… образ і слава Бога, а жінка — чоловікові слава» (1 Кор. 11:7). Бог відкриває нам, що навіть наше бажання підкоритися на всіх рівнях життя і вияв зусиль у цьому напрямі увінчуються великим даром від Бога (Дії 5:32). Бог дає Духа Святого тим, хто слухняний, покірний Йому. А раз є Дух Святий, значить, є сила, є ґарантія успіху, є перемога. «А окрасою їм… захована людина серця в нетлінні лагідного мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом. Бо так само колись… святі ті жінки, що клали надію на Бога й корились своїм чоловікам. Так само й Сара корилась Авраамові…» (1 Петр. 3:3-6). 

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

тема номера Вікторія ХОРУПАНСЬКА, церква «Нове життя», м. Дубно

Авігаїл — жінка «…доброго розуму…»

Біблії є чудова історія про одну неординарну жінку, яка на цій грішній землі, попри те, що була дружиною «Жінка — спасіння або жорстокого та злочинного п’яниці, загибель сім’ї» спромоглася жити згідно з Божим повелінням для жінок. Обставини, Ам’єль АНРІ, в яких вона проживала, не завашвейцарський поет дили їй бути дружиною «доброго розуму та вродливою» (1Сам. Жінка… Хто вона така? 25:2-3). Ця жінка – Авігаїл. Священний літописець описує Яке її призначення? Що вона досить цікаву та майже детекмає робити в світі, в суспільтивну історію: Давид, будучи в

стві, в сім’ї? Де починаються її повноваження і де вони закінчуються? Що їй дозволено, а що ні? Для декого ці запитання є безглуздими, адже жінка, насамперед, — людина, і призначення її — загальнолюдське. І це правильно — постійне самовдосконалення і уподібнення до Творця є загальним призначенням і чоловіків, і жінок. Але жінка не тільки людина, вона — «жінка», тому повинна мати і своє особливе призначення (незважаючи на те, заміжня вона чи ні). У перших розділах Біблії зустрічаємо вислів, який визначає загальне призначення людини: «Створімо людину за образом Нашим і за подобою...», а також і слова, що визначають призначення жінки: «Недобре чоловікові бути одному, створімо йому помічницю...» Але гріх спотворив дані нам Богом взаємини між чоловіком і жінкою, і світ починає давати свої поради та рецепти для жінок. Питання призначення та ролі жінки стає найбільш гострим, болючим та дискусійним у всі віки і у всіх народів. Але милосердний Господь дав нам Слово Боже, яке проливає світло істини на все це. 12

СВІЧНИК

2, 2011

блива поведінка, мудрі слова від Господа і допомога воякам Давида відвернули кровопролиття. Давид не став мститися за свою кривду, не взяв на себе гріх помсти (Лев. 19:18), а віддав життя Навала в руки Господа. Наступного дня, коли Навал витверезився, Авігаїл розповіла йому про події минулого дня. І «завмерло йому серце в його середині, і він став, як камінь» (1Сам. 25:37), і помер Навал через 10 днів після цього. По смерті Навала Авігаїл стає дружиною Давида та народжує йому сина.

м о г о Б но – е ч а н з п ри и т у б ю о к н і ж

скрутному становищі становищі, и зіі своєю дружиною допомагав пастухам багатого чоловіка Навала стерегти його отару від розбійників. І ось, почувши, що Навал стриже свою отару, посилає хлопців отримати винагороду за допомогу згідно з традиціями Ізраїля. Але Навал зухвало відповідає посланцям Давида, чим дуже ображає та принижує останнього. Давид у гніві вирішує жорстоко відомстити не тільки своєму кривдникові, знищивши і самого кривдника, а все, що належить йому. Один зі слуг Навала приносить цю вістку його дружині Авігаїл. Вона розуміє, яка небезпека загрожує її сім’ї, її дому та домашнім. Зібравши все, що заборгував Навал Давидові, Авігаїл виходить назустріч озброєним воякам. Коли жінка та Давид зустрілися, то її шано-

Взірець духовної жінки

Цікава та повчальна історія жінки, життєвою філософією якої було жити згідно з Божими принципами, згідно з Його призначенням. Уявіть собі, наскільки складним було життя благочестивої жінки з таким чоловіком, як Навал. Без сумніву, весь дім Навала тримався на її тендітних жіночих плечах та надзвичайній мудрості. Безумовно, в основі мудрості Авігаїл лежить страх Божий, розуміння свого становища, смирення перед волею Бога, адже вона змогла і жити з таким чоловіком, і зберігати благочестя. Слуги Навалові добре вивчили характер Авігаїл, адже саме до неї вони звернулися під час

тема номера небезпеки як до людини, яка все владнає. Авігаїл — розважлива та витримана, — дізнавшись про небезпеку, яка загрожує її ближнім, не біжить до п’яного Навала для з’ясування стосунків, обставин та запитань, чому так сталося, не «закатує» істерик, а приймає мудре рішення — віддати Давидові те, що належить йому. Розуміючи, що її чоловік негідний і злий, Авігаїл не відділяється від Навала, не перекладає його провину на інших, адже згідно з Божими принципами вона, Авігаїл, із чоловіком одна плоть. Його гріх та безумство вона бере перед Давидом на себе: «Прости ж провину невільниці своєї…» (1 Сам. 25:28). Ця жінка добре розуміє закон духовного світу: все добре пополам, і все погане — пополам, на двох. Авігаїл є одним цілим зі своїм чоловіком і виконує відведену їй Богом роль. У цій ситуації вона мала можливість зібрати речі та просто втекти зі своїми слугами, А Навал та Давид нехай з’ясовують, хто з них правий, а хто ні. Але ця жінка не така. Авігаїл виконує волю Божу в своєму житті, вона не намагається втекти від реальності, вона сприймає свого чоловіка таким, яким він є, правильно оцінює своє становище ((1 Сам. 25:25), але не дозволяє обставинам, в яких вона перебуває, змінити її ставлення до призначення та обов’язків жінки в світлі Божого Слова, зломити її. Вона не залишає свого чоловіка, вона стає знаряддям Бога, щоб не допустити майбутнього царя Ізраїлю до гріха. Ключовим віршем цієї історії і відображенням всієї сутності Авігаїл є «І сказав Давид до Авіґаїл: «Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що послав тебе на це навпроти мене! І благословенний розум твій, і благословенна ти, що стримала мене цього дня, щоб я не пішов на пролиття крови, і щоб рука моя не відімстила за мене.» (1 Сам. 25:32-33). Після смерті Навала Авігаїл згоджується бути дружиною Давида. Будучи досить багатою та впливовою жінкою того часу, вона має змогу жити в тиші та в розкоші залишок свого життя,

ні в чому собі не відмовляючи, однак вона готова служити. Ставши дружиною Давида, Авігаїл, як це і належить духовній особі, знову розділяє всі поневіряння та страждання свого чоловіка. Авігаїл — це Божий зразок духовної жінки, яка мала величезну віру в Бога. Вона знала, що Бог намагається через неї зробити, вона виконувала те, що передбачено Господом для справжньої віруючої жінки. Вона знала Бога, покладалася на Нього, довіряла Йому своє життя, як могла захищала як свою сім’ю (Навала), а потім і Давида, так і інших людей (Давида) від гріха, за що була благословенна у Господа.

перед Господнім лицем. І вона погордила ним у серці своєму» (2 Сам. 6:16). «А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно» (1 Кор. 2:14). Після цього Давид усунув Мелхолу від близькості, і в неї, як пише про це літописець, «не було їй дитини аж до дня смерти її». Бог не дав Мелхолі дітей від Давида ні в молодості, ні в зрілі роки. Мелхола — зразок плотської жінки, байдужої до віри, до Бога, до свого чоловіка і до його вчинків. Писання жодного разу не згадує про її звернення до Бога або про надію на Нього. Так безславно закінчилося Мелхола — жінка життя тієї, яка мала всі можливості дати гарний плід Богу, але плотської натури через свій егоїзм і примхи стала Досить цікаво порівняти Аві- жінкою для себе і більше ні для гаїл із першою дружиною Давида кого. Мелхолою. Життєвою філософією Мелхоли було жити в своє задоволення. Мелхола закохалася в Корона чи гниль Давида, стала жінкою Давида, нею інка чеснотна — коров цей час рухає почуття кохання, на для чоловіка свого, а вона захищає свого чоловіка від підступів свого батька (в цьому засоромлююча — мов та гниль випадку Біблія єдиний раз нази- в його костях» (Пр. 12:4). Вивчаючи життя цих двох ває її «жінка Давида»), допомагає уникнути багатьох небезпек. У жінок, можна переконливо скавсіх інших місцях Біблії, де згаду- зати, що жінка може бути або ється про Мелхолу, зазначається, натхненням, або смутком для свого чоловіка, вона може окрищо вона «дочка Саула». Весь інтерес Мелхоли обер- ляти його для звершення Божих тався навколо власної персони. планів, а може стати незносним Її життя — життя для самої тягарем для його життя, бути себе, життя без праці, неплідне, помічницею або супротивником на його життєвому шляху, вона марне. За вікном царського палацу може бути невидимим для ока кипить життя. Там відбуваються захистом і притулком або виловеликі події: Давид та раби його мом у домашній фортеці. Вона разом з усім народом, зі свяще- може стати, як Авігаїл, тією, що никами і Левитами переносять не залишить ні за яких обставин Божий ковчег до Єрусалима. та зупинить гріх, або спонукати Весь народ відчуває незвичайний до гріха і бути його ініціатором, підйом та наснагу, всі славлять вона може бути короною для чоприсутність Бога, прообразом ловіка свого або як гниль, ганьба Якого був Ковчег Заповіту. Одна та слабкість його (Пр. 12:4). Вона Мелхола не встала від вікна, не може будувати свій дім або своєю вийшла на вулицю, не приєдна- рукою руйнувати його (Пр. 14:1). лася до святкування. Тільки одна І від жінки залежить, який із двох Мелхола, байдужа до Давида та варіантів їй вибрати: виконувати до Бога, холодно й критично ви- призначення Господа для жінки зирнула з вікна, « побачила царя чи версію диявола.  Давида, що танцював та скакав

«Ж

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

інтерв’ю ²ñòîðè÷íî ñêëàëîñÿ òàê, ùî óêðà¿íñüêèé ÷îëîâ³ê áðàâ íà ñåáå ðîëü áîðöÿ ó âèçâîëüíèõ çìàãàííÿõ ³ ãèíóâ ó ðîçêâ³ò³ ñèë. Æ³íêà æ çàëèøàëàñÿ áåðåãèíåþ ðîäó, âèõîâàòåëüêîþ, óïðàâèòåëüêîþ ãîñïîäàðñòâà. Âîíà â³äð³çíÿëàñÿ ñàìîñò³éíèì, âîëüîâèì õàðàêòåðîì, ñàìîïîâàãîþ. Öå ï³äòâåðäæóº é óêðà¿íñüêèé ôîëüêëîð, äå óòâåðäèâñÿ îáðàç æ³íêè-ìàòåð³, ³ âîäíî÷àñ íåìàº îáðàçó ÷îëîâ³êàáàòüêà. Ðàäÿíñüê³ ÷àñè, ïîïðè äåêëàðîâàíó åìàíñèïàö³þ æ³íêè, ëèøå óñêëàäíèëè ¿¿ ñòàíîâèùå, çíèùèâøè ïîâàãó äî òðàäèö³éíîãî ñïîñîáó ðåàë³çàö³¿ â ñ³ì’¿ é ïåðåêëàâøè íà íå¿ ùå é îáîâ’ÿçêè ÷îëîâ³êà. Óñå öå ïðèçâåëî äî òîãî, ùî ñó÷àñíà óêðà¿íñüêà ñï³ëüíîòà ñàìå íà æ³íêó

Х А К У Р У ЧИЇХ О Ч Т Е Т АВТОРИ

ïîêëàëà âàæêó â³äïîâ³äàëüí³ñòü çà óñ³ ñôåðè ñóñï³ëüíîãî ³, çîêðåìà, ñ³ìåéíîãî æèòòÿ. Íàâåäåìî ëèøå îäèí ïðèêëàä: áëèçüêî 60 % òðóäîâèõ ì³ãðàíò³âóêðà¿íö³â ñêëàäàþòü æ³íêè, ñåðåä ÿêèõ á³ëüø³ñòü — çàì³æí³ 1. Öå ñâ³ä÷èòü ïðî òå, ùî òÿãàð ô³íàíñîâî¿ â³äïîâ³äàëüíîñò³ ó ðîäèí³ ïîêëàäåíèé íà æ³íêó. Îäíàê, çàóâàæìî, ùî òðàäèö³éíîþ ñòàëà äóìêà ïðî òå, ùî æ³íêà º â³äïîâ³äàëüíîþ ùå é çà àâòîðèòåò ñâîãî ÷îëîâ³êà. Âèíèêàº çàïèòàííÿ: ÷îìó íà òó «ñëàáêó ïîñóäèíó», ÿêà ìàº ï³äêîðÿòèñÿ ó âñüîìó ñèëüí³øîìó, ÷îëîâ³ê ïîêëàäàº â³äïîâ³äàëüí³ñòü çà òå íàéäîðîæ÷å, ùî ó íüîãî º — àâòîðèòåò?

Ùîá âèñâ³òëèòè ïðîáëåìè àâòîðèòåòíîñò³ ÷îëîâ³êà ³ ðîë³ ó öüîìó æ³íêè, ìè çâåðíóëèñÿ äî Âîëîäèìèðà Âîëîäèìèðîâè÷à Ñèì÷óêà, ñ³ì’ÿíèíà, áàòüêà äâîõ äîíüîê, ÷ëåíà Êîëîäåíñüêî¿ öåðêâè ªÕÁ, á³çíåñìåíà, âèêëàäà÷à.

радиться з дружиною та дітьми. Чоловік є стратегом, який має бачення розвитку сім’ї, а жінка — тактиком, що сприяє втіленню цієї стратегії у повсякденних справах. Водночас чоловік має бути авторитетним, але не авторитарним. До того ж авторитет є тоді, коли до нього докладають зусилля.

У чиїх руках авторитет чоловіка? У його руках і Господніх.

Ваша дружина здатна вплинути на зміну вашого рішення? Рідко.

Що ви вкладаєте у слова «авторитет» і «відповідальність» чоловіка? На чоловіка покладені більші обов’язки і більша відповідальність, аніж на жінку. У нашій сім’ї, наприклад, навчання дітей — це 1 Химович О.С. Еміграційна активсфера моєї відповідальності. Якщо ність жіночого населення в Україні // Вісник Львівського університету. Серія треба було одягнути, нагодувати соціологічна. — 2008. — Вип. 2. — С. — цим займалася дружина. 362-366; Герсименко Г.В., Позняк О.В. Авторитет чоловіка полягає Гендерні аспекти трудових міграцій в тому, що остаточне рішення населення України // Демографія та соза ним. Звичайно, при цьому він ціальна економіка. — 2006 . — Вип. 1.

СВІЧНИК

2, 2011

Ви не поступливий? Ні. Я, звичайно, зважую, цікавлюся думкою моєї родини. Тоді приймаю рішення і намагаюся його не змінювати. Авторитет чоловіка — в руках Господа. У чому це виявляється? Жінка є слабшою статтю, емоційнішою, ніж чоловік, м’якосердою, вона може швидше прийти до Господа. А от чоловік,

інтерв’ю який є сильним, має авторитет у світі…

свої обов’язки.

Кожна дівчина мріє вийти заміж за сильного чоловіка, Часто самовпевненим… який взяв би на себе весь тягар Можливо… Він іноді думає, турбот. Але більшість за тащо може чогось досягнути сам. ких не виходить. У нашому сусКоли ж мужній і сильний чоловік пільстві є позиція, зосереджена схиляється перед Богом, він набуває авторитету й успіху і в сім’ї, в одній із естрадних пісень: «Я его слепила из того, что было, і в суспільстві. Його ставлення а потом что было, то и полюдо обов’язків, відповідальності визначається особистими стосун- била». Що б ви порадили жінці, яка вийшла заміж за «те, що ками з Господом. було»? Серед українців, і дуже часто Напевно, жінка не повинна серед християн, існує така дум- ставити запитання таким чином: ка, що жінка формує авторияк знайти сильного чоловіка? тет чоловіка, і навіть якщо він Адже авторитет їх обох формуєтьнеавторитетний, то дружина ся у шлюбі. Не можна говорити, якимось чином «підставить що поганий тільки чоловік, жінка руки» і сприятиме підвищенню теж погана. Українське прислів’я значущості чоловіка. Як ви ста- каже: який ішов, таку знайшов. витеся до такої думки? Можна тільки сказати, що щось у мого чоловіка чи в моєї жінки не виходить.

? А К І В О Л Я не згодний із такою позицією. Авторитет формується самим чоловіком. Жінка може підтримати або зганьбити цей авторитет, але вона не сформує його, якщо сам чоловік не має впливу. Жінка у сучасному суспільстві може вирішувати різні питання, але вона хоче, щоб її хтось захищав, підтримував, замінив на певний час. Якщо ж вона перебирає функції чоловіка, то він рідко коли перебирає функції жінки. Внаслідок дружина погано виконує і свої обов’язки, і чоловікові. А мужчина залишається ні з чим, без діла. Як бути в тій ситуації, коли чоловік усувається від своєї відповідальності? Якщо чоловік не виконує своїх обов’язків, а жінка хоче їх виконати замість нього… Вона не хоче, вона мусить… … мусить, то їй варто було б чітко сказати чоловікові, чого вона чекає від нього. Завдання жінки — підштовхнути чоловіка, сприяти тому, щоб він виконував

Якою ж, на вашу думку, має бути дружина авторитетного чоловіка? Освіченою жінкою, з якою можна поговорити, яка доглядає себе, розвивається як особистість, може виконувати спільну з чоловіком роботу, знаходити точки перетину інтересів. Її місце не повинно бути тільки на кухні. Важливо, щоб чоловік дав можливість розвиватися жінці як особистості, щоб вона не відчувала себе утискуваною, нікому не потрібною. Жінка не повинна бути рабинею. За здібностями, інте-

Æ³íêà ìîæå ï³äòðèìàòè àáî çãàíüáèòè àâòîðèòåò ÷îëîâ³êà, àëå âîíà íå ñôîðìóº éîãî. Àâòîðèòåò ôîðìóºòüñÿ ñàìèì ÷îëîâ³êîì.

лектом, вагомістю чоловік і жінка однакові, але відповідальність у чоловіка більша, тому жінка йде за ним і водночас розвиває свої інтереси. У шлюбі кожен виконує свою функцію, але і чоловік, і жінка однаково цінні, однаково значущі. Це досить приваблива модель, у першу чергу, для жінки. Я згодна з тим, щоб чоловік взяв на себе всю відповідальність і дав мені можливість розвиватися, а я підтримувала б його інтереси. Водночас я не можу зрозуміти, чому деякі жінки проти такого розподілу ролей у сім’ї і не можу зрозуміти, чому деякі чоловіки вважають, що жінка претендує на їх авторитет. Якщо чоловік відчуває, що він втрачає свій авторитет або жінка зазіхає на сферу його відповідальності, значить, ти, чоловіче, в чомусь помиляєшся, щось ти неправильно робиш. Спочатку глянь на себе, виправ. Але може бути й по-іншому: жінка навмисне хоче бути у сфері відповідальності чоловіка. Що для вас найважливіше в жінці? Для мене важливо, щоб жінка виявляла любов: могла обняти, поцілувати, пригорнутися, зробити щось приємне, створити атмосферу тепла і затишку в домі. У чому ви виявляєте свою любов до жінки? Я намагаюся захистити своє жіноцтво (у мене є ще дві дочки) від тяжкої фізичної роботи. Я не дозволяю жінці щось нести, коли йду поруч із нею, не дозволяю копати город, бо я сам можу це зробити. Намагаюся не утискати дружину в розвитку її інтересів. Я, на жаль, не дуже уважний, але намагаюся їй віддячити гарними подарунками. Ми намагаємося торкатися один одного: це зберігає тепло, не робить людину зашкарублою. Дякую, Володимире Володимировичу, за спілкування! 

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

рідні постаті Я хочу вам подарувати квіти, Та Бог, випереджаючи мене, Уже вам дав букет — це ваші діти — Багатство і небесне, і земне.

Людмила ЖАКУН, кореспондент «Свічника»

и не любимо тих, ким захоплюємось, але захоплюємося тими, кого любимо. Вона — у пісні найбіднішого на сентименти співака, вона — у вдячній пам’яті кожного із простих смертних, у снах усіх народжених: чи то безпритульних, чи забезпечених батьківською опікою. Мама, матуся... Проте гідно вшанувати неньку, оспівуючи її любов і ніжність, важко, практично неможливо: всі слова здаються блідими, збитими і банальними. Бо ж вона, наша люба матуся, допоки живе — просто любить своїх дітей; любить навіть тоді, коли вони, подорослішавши, залишають батьківську домівку і торують власні шляхи. Пам’ятати б нам повсякчас про цю безкорисливу святу любов, не запізнитися б віддати їй свою вдячність, не обмежитися б разовим (нехай навіть дуже дорогим і розкішним) подарунком на кшталт нової пральної машини чи листівкою на День народження, Пасху і Різдво. Не забувати б про її тривоги, смуток, коли довго немає звісточки від дітей, старатися б частіше (хоч ненадовго) приїжджати до рідного дому, аби відчути на собі трепетне тепло її потрісканих, але таких жаданих рук. Вгамувати б її цікавість розповідями з особистого, розрадити б, звеселити, потішити. Поцікавитися б новими видами півоній в саду, відзначити б особливий, ні з чим не зрівнянний смак криничної води на обійсті. Робити б

СВІЧНИК

2, 2011

Володимир САД

У кожного – сво усе це не заради виконання синівського обов’язку, а з бажання щиро любити свою матусю, захоплюватися нею, зігрівати її своїм душевним теплом — так, як зігрівала вона тебе в дитинстві. На днях мені зателефонували. Крізь схлипування у телефонній трубці зрозуміла: моя подруга втратила маму. Вона — теж з багатодітної сім’ї, теж — з християнської. У неї нема безнадії на зустріч із рідними у вічності, проте є відчай з іншого приводу: «До кого ми приїжджатимемо? Хто зустріне нас на порозі? Мама більше ніколи не накриє нам стіл. Не вислухає. Не порадить. А її молитви? Без неї не та вже вулиця, не те село. Подвір’я стало порожнім!..» Подруга в лихоманці продовжувала перелік втрат, які сталися за один день. Затишне родинне гніздо вмить стало вразливим до негод, до бурі, наче його скошено під час косовиці разом із затишним духмяним очеретом. Ніхто не бажає пережити подібне, але всім доведеться. І я гарячково почала думати, що ще можна зробити для моєї мами, допоки вона жива.

Для мене, однієї з тринадцятьох дітей нашої великої родини, чималим задоволенням є спостерігати за взаєминами мами з бабусею. Не хочу надміру щось ідеалізувати, але ці різні за віком, але однаковою мірою близькі мені людини, вміють розмовляти, як подруги, як сестри. Мамі відомі всі бабусині «великі події» за день: радикуліт і болі в суглобах, надої молока її найкращої в селі корови і новий рецепт полуничного варення; текст нової пісні, яку нещодавно вчили у церкві; успіхи внуків у навчанні, нові врожаї з поля або ж новинка, яку нещодавно оприлюднили в пресі… Незалежно від расового поділу, освіти, інтелектуального рівня, місця проживання та інших умовностей більшість із нас вважає свою маму янголом. І це — не данина моді, не віднесення матусі до рангу святих — ні, вона теж засмучує Бога своїми гріхами, інколи припускається грубих помилок, час від часу озирається назад і жалкує за тим, що вчинила неправильно — тож, закінчуючи день молитвою, як усі, просить прощення... Але її роль на землі — це

і є місія янгола: віддано і посвячено дбати не про себе, а про інших; встаючи зранку, думати не про те, що хочеться самій, — власні бажання не враховуються, — її жертовність вища від власних устремлінь. Не раз думаю: хто ми такі, що хтось постійно думає про нас, про наші вже зовсім дорослі потреби? Ми розбіглися, стали самодостатніми, і тільки мама за будь-якої пори бідкається, живе нашими інколи егоїстичними потребами. Коли ж ми зуміємо задовольнити її бажання? У неї, без сумніву, є мрії, нереалізовані бажання. Чи знаємо ми про них? Цікаво, чи знала вона про своє покликання бути багатодітною матір’ю, коли в шістнадцять обирала спеціальність педагога, коли в дитячих таборах гордо називала себе старшою піонервожатою, коли у школі була обрана завучем з виховної роботи? Це було її призначення. Коли мама прийшла до Бога, вона відразу ж організувала у церкві недільну школу для дітей. Пригадую дитячі програми, з якими вона нас возила у сусідні села; вірші, які ми з великим завзяттям декламували; пісні, які ми

рідні постаті вивчали, щільно обліпивши її біля церковного піаніно… Попри теорію «здорового глузду», в якій прагматики не схвалюють багатодітності з точки зору неспроможності повноцінного матеріального забезпечення, моя сім’я — це задум Всевишнього, Який Він здійснив через моїх батьків. Трепетні думки знову вимальовують в уяві такий живий і такий разючий образ дорогої, наймилішої

надчутлива і тонкосльоза, тому її очі, наче зрошений ранковий сад, зволожені, впалі, але такі живі! Вони ретельно приховують тривогу, занепокоєння, свою самотню тугу за дітьми. А руки… Її руки! Про них забракне духу говорити, коли бодай на хвильку уявиш їх, незманіжені, невипещені руки, які навіть відрадними ночами нав’язливо ниють, німіють від перевтоми. Та вона не зважає

я… МАМА

у світі людини. Її обличчя, змарніле полотняне обличчя, якому нíкуди сховатися під час спекотної виснажливої праці, її волосся, просто й акуратно зібране у жмутик, — все це не просто розчулює, а й викликає жаль: за дітьми нíколи відчувати себе публічною леді, у неї інша роль — значно практичніша, приземленіша. Вона

на власний біль, її непокоїть здоров’я дітей, лихоманять материнські безпрограшні передчуття. Вона схожа на крихітну, тендітну, але вольову пташку, яка весь день метушиться і клопочеться за жменьку жовторотиків. І знає: настане день, коли вони неодмінно вилетять із гнізда, позбавлять її інколи надокучливого дитячого галасу. Тоді відрадним для неї

лишається хіба те, що місце побачення її колись великої родини завжди є незмінним — тіснувата хатина, що потопає у квітах, змішаних із м’ятою. Хоча й порозбігалися дочки й сини — все ж її материнське серце знає: неодмінно в тисячний раз наберуть до болю знайомий номер із підписом «мама», аби почути найрідніший у світі голос. То дарма, що дорослі діти давно не просять нагодувати, напоїти, випрати, прибрати — вона продовжує за них турбуватися, і завжди готова стати на захист кожної своєї дитини. Головне ж — її молитва. Вона відчутна на

ти Богові за живих батьків, за приклади їхніх гарних взаємин зі своїми батьками, за турботу про нас, дітей, за спільні й усамітнені молитви один про одного. За маму і непорожнє подвір’я, за трояндовий квітник, — за все. У кожної людини десь у закутку серця зберігається набір речей, які зробили її такою, якою вона є. У моєму ж переліку кілька незначних, але добре закарбованих, які пов’язані з мамою: шовкові платтячка, які вона шила нам у дитинстві, християнські пісні у завзятому виконанні її разом із дідусем, величезні новорічні гасла, які малювала гуашшю

будь-якому краєчку землі. Повносила. Невтомна. Сьогодні ми щасливі і безпечні, бо насолоджуємося радістю родинних «збіговиськ», активним обговоренням котроїсь із нас ретельно прихованих секретів, і тим, що можемо похизуватися досягненнями, бути самими собою… І здається, так буде завжди… Не забувати б тільки дякува-

для нас, великі коробки з курчатами, яких дбайливо гріла під електролампою, купи газет і журналів біля неї, її невтомне вишивання квітів і нічого, окрім квітів. У мене — така мама, і ніхто на світі не замінить мені її. Подивіться на свою неньку — і ви переконаєтеся в її унікальності, бо ж вона одна така, єдина. 

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

точка зору Відчинилися двері… На порозі з’явився татко. До нього вибігла гамірлива дітлашня, а крізь щілину прочинених дверей спальні донісся голос дружини: «Заходь, любий. Я зайнята малечею». Через якусь мить назустріч коханому вийшла і вона… Заклопотана, трішки захекана, скромно одягнена і буденно зачесана… Зазвичай ми звикли до такого образу жінки-господарки. Аби щось змінилося, є альтернатива — піти працювати. Але… чи потрібно працювати матері? Однозначної відповіді на це запитання дати не можна, оскільки є низка факторів, що так чи інакше схиляють до позитивної або ж негативної відповіді. Але якою буде правильна відповідь у вашому випадку — «так» чи «ні» — можна дізнатися, лишень розібравшись у ситуації.

«НЕОПЛАЧУВАНА»» «НЕОПЛАЧУВАНА Криза популярності домогосподарок

ригадайте гасла «недалекого минулого», на яких була зображена цілком впевнена у собі жінка в комбінезоні, яка, насамперед, дбала про майбутнє своєї країни біля верстата, на підйомному крані, на будівництві… «Працювати жінці — почесно» — такою була суспільна та ідеологічна думка того часу. А якою вона є сьогодні? Сучасні жінки також часто погоджуються з такою точкою зору, з тією хіба різницею, що колись цей вибір був продиктований матеріальним становищем та ідеологією, сьогодні ж багато жінок стають добровільними невільницями суспільної думки. Вони вважають, що завдяки роботі безпосередньо на виробництві вони розкриваються як особистості і стоять на одному щаблі зі своїм чоловіком. Порушивши цю проблему, я намагалася підкріпити власні міркування біблійними текстами, де б чітко простежувалася думка «за» або «проти» того, що жінка

СВІЧНИК

2, 2011

ПРОФЕСІЯ повинна бути «годувальницею» сім’ї. І… комусь на щастя, а комусь на прикрість, конкретної відповіді на це запитання не знайшла. У Посланні до Тита 2:5 апостол Павло сказав, що жінки повинні бути «… господарні…». Постає логічне запитання: де ж, як не вдома, жінка може виявити себе гарною господинею? Можливо, апостол і мав на увазі, що робоче місце жінки — це її дім? Тоді чому для багатьох жінок ця думка не прийнятна? Одні кажуть: «Я не можу залишатися вдома! Моя сім’я потребує коштів!» Інші додають: «У мене чудова робота! Я не хочу її втратити!» А ще хтось із подивом запитує: «А як же кар’єра? Я вже просунулася цими східцями далеко вперед, не повертатися ж мені до фартуха й пательні». Не думайте, що когось із цієї когорти я звинувачую. В жодному разі! Трапляються ситуації, коли жінка просто не має вибору працювати чи ні: хвороба чоло-

віка, вдова, залишена чоловіком напризволяще з дітьми тощо. У таких випадках жінка просто вимушена бути «годувальницею» і вирішувати фінансові проблеми родини. Проте я хотіла б порозважати не про цих людей. Багато жінок (мова йде про молодих матерів) працюють не через щоденну потребу забезпечення дітей хлібом та молоком, а через те, що їм це просто подобається, вони не воліють засиджуватися вдома з дітьми, мовляв, це утискає їхнє право самореалізації. В утвердженні такої думки визначну роль відіграла, напевно, ідеологія феміністичного руху, яка глибоко пустила свої корені в сучасному суспільстві.

Домівка для Бога

едення домашнього господарства — справа не з привабливих. Скажіть, яка нормальна

точка зору людина може діставати задоволення від чищення унітазу чи прасування гори випраного одягу? Найчастіше домашня робота нудна й одноманітна, ще й потребує великих зусиль і самопожертв. І, що найбільш прикро, її ніхто ніколи не помічає. Тому, на перший погляд, здається цілком виправданим бажання жінок «вислизнути» з-під тягаря щоденних турбот (і хочеш цього чи ні, мимоволі в уяві вимальовується протилежна ситуація, коли чоловіки намагаються уникнути своїх безпосередніх сімейних обов’язків, свідомо перекладаючи їх на своїх дружин). А тепер давайте подивимося на те, як можна домашню роботу перетворити на «куточок самореалізації» жінки. Все дуже просто: замість слів «Як це мені набридло», скажіть собі, приміром, таке: «Сьогодні я влаштую свято». І все, що робитимете, чиніть із любов’ю. Тоді ви самі здивуєтеся, як і діти слухнянішими стануть, і чоловік повеселішає, і буденна їжа стане смачнішою. «І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу… Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не погасне вночі. Вона руки свої простягає до прядки, а долоні її веретено тримають. Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одягнений ввесь її дім. …І сміється вона до прийдешнього дня. Доглядає вона ходи дому свого, і хліба з лінивства не їсть», — такою бачить Соломон жінку, яка порядкує в домі. Вона, як ви вже помітили, не заклопотана чи роздратована, а навпаки, жінка, яка отримує задоволення від своєї

роботи, а заразом і похвалу від чоловіка та дітей: «Багато було тих чеснотних дочок, та ти їх усіх перевищила!» (Пр. 31:29). Сумлінно і з любов’ю виконуючи свою роботу в домі, ми можемо привабити тих, хто довкола нас. Коли люди бачитимуть, з яким задоволенням ми займаємося домашніми справами і як процвітає сім’я завдяки нашим зусиллям, вони захочуть дізнатися про секрет такого успіху. Наші домівки також можуть стати місцем важливого служіння. У них ми можемо служити тим, хто ще не знає Христа, турбуватися про них. Наша оселя для когось може стати частинкою Неба, де завжди буде місце для Бога. Незалежно від розміру, стилю чи фінансового стану наша оселя може випромінювати тепло і дарувати спокій тим, хто зайде до неї. Вона буде затишним куточком для чоловіка і дітей. Домівка гарної господині може слугувати притулком для сироти, домом розради для вдови, пристановищем для нужденного. То чому ж ми так квапимося покинути такі рідні і дорогі стіни нашої домівки, поспішаючи на роботу, навіть не маючи в тому нагальної потреби? Яка мотивація того, що мені конче необхідно працювати?

Вибір — за вами

удьмо відвертими, залишаючи своїх дітей на няню (часто зовсім не знайому нам людину) і поспішаючи заробити «мізерні копійки», які, не знаю, чи суттєво поповнять статки, ми почуваємося не дуже «Які будуть комфортно. Погодімося, наслідки здебільшого щоденні задля моєї трати часу не варті тієї сім’ї, якщо гривні, яку ми приносимо додому. Скажімо правду: я піду на для певної когорти жінок роботу? робота — просто джерело Чи задоволення. Тому деякі допоможе молоді мами, сидячи вдома із малолітніми дітьми, моя праця якось моєму вдень і вночі мріють, аби вийти на роботу. чоловікові?» швидше Бо ж удома — нудьга, що-

денна рутинна робота: варіння супів, миття посуду, прибирання та турбота про дітей. І найголовніше — від цієї круговерті немає очевидного результату, приємного — також. Підлога швидко забруднюється, суп з’їдається, дитина вередує і хворіє... Через цю низку турбот жінка не бачить кінцевого результату своєї праці. З боку — лише зневага, мовляв, бути вдома — це все одно що байдики бити. Тому професія домогосподарки сьогодні втратила свою актуальність. Ведення домашнього господарства має низький статус. А ось бізнес-леді! Ось де еталон сучасності! Вище ми вже згадували чеснотну жінку із Приповістей 31, ціна якої «більша від перел». Сферою діяльності цієї жінки був власний дім. Упродовж усього життя вона займалася різною працею, окрім того, що турбувалася про свій дім. Вона працювала з бідними і нужденними, подорожувала, висловлюючись сучасною мовою, купувала нерухомість, була ткалею, але ж основною метою її було — служіння дому. Чи не це є Божим стандартом для нас, жінок? Робота в домівці — ось пріоритет нашого життя. Біблія не каже, що жінці і матері забороняється працювати поза домом. Є багато прикладів із життя благочестивих жінок, які приносили чималий додатковий прибуток у дім, проте жодна із них не робила це на збиток сім’ї. У жінки, діти якої вже виросли, або їх немає взагалі, є більше часу і можливостей присвятити себе роботі, ніж у тієї, яка має хоча б трійко діток. Вирішуючи питання роботи, поставте собі кілька запитань: «Які будуть наслідки для моєї сім’ї, якщо я піду на роботу? Чи не йду я працювати лише з егоїстичних мотивів? Чи допоможе моя праця якось моєму чоловікові? Покращить чи збагатить моя робота життя нашої сім’ї? Чи не загублю, бува, у цьому згубному світі своїх дітей?» Нехай Бог вам дасть мудрості у прийнятті правильних рішень.  Ольга ШЕВЧЕНКО

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

беремо приклад Олександр ПАХАЙ, диякон церкви м. Дубно

Â óêðà¿íñüêîìó ôîëüêëîð³ ³ ãóìîð³ äîñèòü áàãàòî ð³çíîãî ðîäó ãóìîðåñîê, ÿê³ çìàëüîâóþòü ñòîñóíêè ñâåêðóõè ³ íåâ³ñòêè, çÿòÿ ³ òåù³. Öÿ ñôåðà ðîäèííèõ âçàºìèí äîñèòü ÷àñòî ìàº ïðîáëåìè ³ ïîòðåáóº âðåãóëþâàííÿ. Ñëîâî Áîæå ìàº áàãàòî ïðèêëàä³â äëÿ íàñë³äóâàííÿ, ÿê³ äîïîìàãàþòü âèð³øåííþ âñ³õ ïðîáëåì.

подь зробить із вами милість, як ви Ознака 1. Добра свекруха прив’язує до себе серце невістки зробили з померлими та зо мною» Ні-ні, мова не йтиме про якісь заклинання, приворотні зілля чи магічні дії, які, до речі, Біблія називає гріхом. Мова йде про ставлення, поведінку і характер, які стають невидимим магнітом і прив’язують до себе інших людей. Біблія не описує життя Ноомі на полях Моаву — про те, яким воно було, здогадуємося з того, що після смерті чоловіків невістки не з примусу, за власним бажанням залишаються біля свекрухи і з готовністю ідуть на чужину. Чому? Ноомі була чудовою свекрухою — ту любов і розуміння, які від неї отримували Орпа та Рут, вони не знаходили навіть у рідному батьківському домі. Вона зуміла прив’язати серце невісток до себе своєю поведінкою і любов’ю.

іблія розкриває один приклад стосунків свекрухи і невістки, Ноомі та Рут. «… І позосталася та жінка по двох дітях своїх та по чоловікові своєму. І встала вона та невістки Ознака 2. Бажає добра її, і вернулися з моавських піль, для невістки бо почула на моавському полі, що Господь згадав про народ Свій, да«І сказала Ноомі до двох своїх ючи їм хліба. І вийшла вона з того невісток: «Ідіть, верніться кожна місця, де була там, та обидві не- до дому своєї матері. І нехай Госвістки з нею, та й пішли дорогою, щоб вернутися до Юдиного краю» (Рут 1:5-7).

(Рут 1:8). Це були не просто слова «для годиться». Це було сказане зі щирістю. Ноомі бажала добра для невісток. Нижче ми читаємо: «І сказала їй свекруха її Ноомі: Дочко моя, ось я пошукаю для тебе місця спочинку, що буде добре тобі» (Рут 3:1). Все життя цієї жінки було бажанням чинити добро тим, хто поруч, у тому числі і невістці. Свекрухи, чи бажаєте ви добра своїм дітям, своїм невісткам? Як саме виявляються ці бажання?

Ознака 3. Благословляє невісток «І нехай Господь зробить із вами милість, як ви зробили з померлими та зо мною» (Рут1:8). Кожен християнин повинен усвідомити важливість своїх слів. Адже слова — це своєрідний місток між духовним і матеріальним світом. Слова мають здатність втілюватися. Ісус неодноразово нагадував про важливість слів. Апостол Павло закликає, щоб слова християнина були завжди ласкаві, приправлені сіллю.

СІМ ОЗНАК

СВІЧНИК

2, 2011

беремо приклад Благословіння повинне посідати чільне місце в християнській мові. Останнім часом Господь відкрив мені важливість благословінь у практичному житті, коли батьки благословляють дітей, чоловік — дружину і навпаки. У вищезгаданому випадку свекруха благословляє свою невістку. Чи важливо це? Дуже важливо. Подумайте, як часто в своєму житті ви благословляли своїх невісток? Напевно, знайдуться, на жаль, і такі, котрі жодного разу цього не робили.

Ознака 4. Називає дочкою «А Ноомі сказала: «Вертайтеся, дочки мої, — чого ви підете зо мною? Чи я маю ще в утробі своїй синів, а вони стануть вам за чоловіків?» (Рут 1:11). При вінчанні часто пресвітери, наголошуючи на взаєминах у родині, спонукають молодих людей уперше назвати батьків своєї половинки мамою і татом, а батьків, відповідно, спонукають назвати своїх дітей сином і дочкою. В практиці часто свекрухи можуть

Одна розповідає про прожитий день, про свою працю, про ту радість, яку мала від зустрічі з добрим чоловіком, який не просто не прогнав її з поля, а ще й нагодував, дозволив збирати після його женців. Старенька жінка потай витерла сльозу, яка блиснула в очах; вислухала, пораділа, сказала, що впродовж дня щиро молила Бога виявити милість до невістки. Хоча Рут мало з ніг не падала від втоми, проте їй було дуже приємно поспілкуватися з «мамою», яка вміє зрозуміти, вислухати й порадити. Добра свекруха шукає можливості порозмовляти з невісткою. Це не зверхня розмова, в якій вона на правах старшої дає виключно вказівки до дії; це — щире спілкування двох подруг, різних за віком, але близьких за духом. До цього потрібно завжди прагнути добрій свекрусі.

ви були ідеальною свекрухою; благайте у Нього сили робити такі кроки, які зроб лять ваші взаємини з невісткою гарними і довірливими.

Ознака 7. Показує своїм життям живу віру в Господа

«А Рут відказала: Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій — мій Бог. Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою» (Рут 1:16-17). Уявіть життя цієї жінки. Ноомі залишається сама на чужині. Чоловік помер, померли і два сини. І в такій надважкій ситуації ця жінка не зломилася. Де вона черпала сили? Відповідь ми читаємо в Ознака 6. Вміє виявити словах Рут: «...твій Бог — буде моїм любов Богом». Поруч із героями віри, «…І вона поцілувала їх, а вони яких перераховує автор Послання підняли свій голос та плакали» до євреїв у 11 розділі, я думаю,

ДОБРОЇ СВЕКРУХИ вороже налаштовуватися проти невісток, не називаючи їх не те що дочкою, а навіть на ім’я не звертаються — тільки «ця» або «вона». Добра свекруха називає невістку дочкою. Здається, який дріб’язок — назвати дочкою, благословити іменем Господа і побажати добра, проте саме ці, на перший погляд, маловартісні речі формують гарні стосунки свекрухи з невісткою.

Ознака 5. Спілкується з невісткою «І сказала їй свекруха її: «Де ти збирала сьогодні, і де ти робила? Нехай буде благословенний, хто прийняв тебе!» І вона розповіла своїй свекрусі, у кого працювала, та й сказала: «Ім'я того чоловіка, що я сьогодні робила в нього, Боаз» (Рут 2:19). Уявіть картину. Вечір… Вузенька кімнатка… При світлі каганця сидять дві жінки і розмовляють.

(Рут 1:9). «…І поцілувала Орпа свою свекруху, а Рут пригорнулася до неї» (Рут 1:14). Любов можна виявляти порізному: словами або ж через дотики, пестощі, поцілунки. Як часто вам доводилося бачити сина, який із вдячності цілує свою маму, чи сина, котрий обіймає свого тата? Чи часто вам доводилося бачити свекруху, яка обіймає свою невістку, яка цілує її, називаючи донечкою? Думаю, ці рядки в когось викличуть посмішку. Хтось скаже: «Напевно, автор просто якийсь дивак. Поцілувати невістку… Та ж у нас так не заведено». Біблія вчить добру свекруху вміти висловлювати любов невербальними (несловесними) методами, тобто через обійми і поцілунки. Для великої кількості людей цей крок буде нездоланним, але раджу спробувати. Попросіть у Господа прощення за те, що не завжди

можна сміливо поставити і Ноомі. Духовність Ноомі, її сила духу були настільки великими, що вони запалили серце моавітянки Рут до поклоніння живому Богові. Прочитавши цю статтю, в житті багатьох свекрух може нічого не змінитися, бо ж тільки Господь дає сили будувати правильні, щирі взаємини в родині. Лише пізнаючи Господа, ми вчимося Його любов виливати на ближніх. Чи легко бути доброю свекрухою? Думаю, ні. Це — важка праця, насамперед, над собою, проте нагородою за цю працю є чудові слова з останнього розділу Книги Рут: «…бо породила його твоя невістка, що любить тебе, що ліпша тобі за сімох синів» (Рут 4:15). Хай Господь благословить родинні стосунки так, щоб невістки любили своїх свекрух глибше, ніж могли б любити семеро (або й більше) синів. 

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

сторінка для дітей

ооли я ще ходив до нашої сільської школи, н нам одного разу потрібно було написати твір на тему «Материнські руки». Вчитель не дав певних пояснень ні з приводу діяльності наших мам, ні про що писати, і ми написали те, що знали про них. Вчителеві особливо сподобався твір, який написала одна дівчинка. Вона писала: «Материнські руки… Однією рукою моя матуся збиває масло, другою рукою вона пришиває латки до куртки мого тата. Другою рукою вона готує нам обід. Другою рукою вона заплітає мені коси, перед тим як я йду до школи». — Тоню, — звернувся до дівчинки, всміхаючись, вчитель. — Ти пишеш: другою рукою, другою рукою… Як же це? Стільки рук! Скільки ж рук у неї насправді? — Дві, — рішуче відповіла Тоня. — Для батька і семи дітей, для кожного з нас дві руки, виходить 16 рук. Потім для кухні, для хліба і для поля — знову по дві руки — всього 6 рук! Ще дві руки для бідних людей, знову виходить дві, та ще дві для Бога, коли вона молиться — всього 26! Вчитель більше не усміхався. — Мила Тоню, якщо це дійсно так, — сказав він щиро і серйозно, — то Отець Небесний буде для твоєї дорогої мами мати також дві руки! Тоню, ти написала найкращий твір!  Микола ВОДНЄВСЬКИЙ

и к у р і к ь с н и р е Мат 22

СВІЧНИК

2, 2011

сторінка для дітей

і т в с о и н и Л моєму с Н

ехай тобі насняться, сину, мамині обійми. Ніжні-ніжні, лагідні, і і як шовкова весняна трава! Нехай тобі насняться, сину, мамині слова, які відчиняють вікна твоєї душі і запрошують її до себе. Нехай тобі насниться, сину, мамина молитва, коли вона схиляє свої коліна поряд із твоїми і благає Бога про милість для вас обох. Нехай тобі насниться, сину, мамин поцілунок, її вуста, які ніжно торкаються твого чола. Нехай тобі насняться, сину, мамині руки, які обіймають тебе за плечі і бажають доброї ночі чи вдалого дня. Нехай тобі насниться, сину, мамина усмішка, яка промовляє: «Я люблю тебе, моя дитино. Ти — найдорожчий за усі скарби світу, бо ти — мій…» Нехай тобі насниться цієї ночі матір, адже вдень вона надто зайнята, аби подарувати тобі ці любощі. ру

Бажаю тобі, сину, побачити живі материнські сльози в її очах, проте не уві сні, а в момент її остаточного прозріння… Не спи, чекай на матір. У кінці важкого робочого дня вона повернеться до тебе. Втомленою, та все ж, повернеться…  Олена Медведєва

и к у р і л а м і Так М

М ій забігла Марійка бі в кімнату, і сяючи від радості. — Мамочко, М я тебе дуже люблю! Не здивувавшись, мама спокійно запитала: — Ну і як же ти мене любиш? Марійка широко-широко розкинула свої рученята, повернула голівку, глянула на одну руку, потім — на другу і … заплакала. Стривожена мама кинулася до донечки. — Що з тобою, дитино моя? — У мене такі малі руки, що я не можу показати, як я тебе люблю…

Люба дитино, а як ти любиш свою матусю? 

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

актуально

É È Í × Å Ï Ç Å Á ÍÅ Á Þ Ë Ø Сергій Й, МОРОХОВСЬКИ ви рк це пастор » «Преображення 2 – в ні бу ол м. Зд

уючим Шлюб із невіргрозу ставить під зао задуму ог виконання Бож бу щодо шлю про ших згадок

ажати винен відобр ою по и н и уж др кв і Христом і Цер стосунки між чоловіки повинні : (Еф. 5:21-33) ужин, а дружини др х ої св ти м. люби своїм чоловіка ся ти ри ко ть як маю й, то к не віруючи у, як Якщо чолові ом й ся ти е кори дружина мож у? Чи зможе вона м Христу, у всьо ру Церкви Хриско по ти и аз ння, відобр айти виправда зазн е ту? Можна н ж ко та ловіки що віруючі чо авильно. На жаль, пр ь ят н вжди чи віруючі є і так, але вості справді бува ли ть всі мож чоловіки маю л ьн о. Н ев ір у ю ч і и ч и н и ти п р ав вно мертвими, не хо ду ж, будучи дитися авильно пово знають, як пр аціях – особливо ту у багатьох си вного уються духо ос ст і як тих, цею життя. бути помічни Роль жінки – тобто вона має кові, своєму чолові обити ого життя, зр влитися в й іг досягти Божих м Коли все, щоб він свого життя. о н ов цілей стос ючим, шлюб із невіру відбувається і яких цілей вона н то в досягнен чоловікові? Якщо ти ог м по до має ати чобуде допомаг лей, не на и уж др ж о ці сягненні йог ловікові у до ті, а відповідно, й нос то не буде єд любу. ш о ог н ін повноц

Одну із пер у розимо в другом ому од ах зн б лю т ш тя: «Покине лі Книги Бут ька та матір ді ó îì т ба ì ó íàø чоловік свого истане до жінки ²ç êîæíèì ðîêî å ø пр ëü á³ й å а âñ т º , іêà свою вони одним т ñóñï³ëüñòâ³ âèíè òüñÿ øëþáó – і стануть у ї, дк оє св па óþ ви îñ у ñò ³ ом 24). У ць 2: ïðîáëåì, ÿê . ут (Б в í³ » у îð м н ло люди ííÿ, ïîâò іло» означає дум сто«т òà ñ³ì’¿. Ðîçëó÷å о ов òà сл áè ÿíñüê³ øëþ Божий за øëþáè, ãðîìàä цілому. Отже, і жінки полягає в í³ îä îã ñü êè ка îñóí двох совно чолові ïîçàøëþáí³ ñò åííÿ. улася єдність èð ø дб ві ïî ãî об щ êî у, èÿ м дух, àá то їх íå чи ëè ю áó íà òü й, включа àþ те ñò ос ïî ст õ и âà об ть ðê ос уває ся Âîäíî÷àñ ó öå . У шлюбі відб ло ті íå ³ і у òâ ш üñ ду ³ë також доñóñï ох тіл. Можна емоційïèòàííÿ, ÿê³ â дв ь î, ст ³ì ні àæ єд ñê , — òàê³ ті душ з їх ïîðóøóþòüñÿ, сягнути єднос ктуальними здібîíî Â . ì ÷è þ ðó ле â³ те ними та ін ÿê øëþá ³ç íå и єдності ó ç òèì, ùî ле як досягт А çê . ’ÿ и м çâ â тя î ос н êë âèíè ї людини, êèõ öåðêâàõ ух невіруючо ідроджеñü Д ëü ? ãå ха àí ду ºâ ó ñåñòåð îæ нням, є нев í³æ áðàò³â, — îò згідно з Писа та мертвим (Бут. çíà÷íî á³ëüøå, 5) дина ним (Ів. 3:3óòü âèéòè çàì³æ могою духа лю ати по до íå âñ³ âîíè ìîæ а î З ). äê ð³ 17 2: ав èìîâîë³ íå ливість пізн çà â³ðóþ÷îãî. Ì íå отримує мож 17; Ів. 4:24). Дух á ó ì ÷î à : êà äóì са (Рим. 8:9çàêðàäàºòüñÿ ÷îãî, ÿêèé Бог важливішою складовою ча й þ ðó â³ íå çà ³æ ай чи н ю є ру ві âèéòè çàì òòÿ ни. Тому ñ ³ ãëèáîê³ ïî÷ó тиною люди іколи не зможуть âèÿâëÿº ³íòåðå н й нікоèíè? і невіруючи уючим в дусі. Вони ьої и äî â³ðóþ÷î¿ ä³â÷ м и è, н и èí єд è÷ Шлюб із невіргрозу ïð ти н бу ðè вж òè ра ÷î сп î и åì ат ÿí м за ь Ðîçãë ставить під истиянина ли не зможут оли не зможуть â³ðóþ÷èì º íå ³ç ік хр á н і, ëþ ø ст ó ко ì х, зь ÷î бли я ни духовне життя ий задум дл ож ? Б ì и íè кону Бог ат å÷ н çï ко ви íåáå Повторення За янам у ». зі м ни ло К ті У м и о ізраїльт стати «одн ефесян сказан няє вступати У Посланні до шлюб чоловіка заборо ханаанськими народами: шлюб з «Дочки про те, що

СВІЧНИК

2, 2011

актуально св о росНьоа ти ви м и . го синові, дп ов ід ь во н ві на У е си ен ти бл аг оч ес ає, щоб вони не єї не даси йо ». я м та го дл У . еш ем м С зь ві у, іг не мож на Малахія їх застер своїх батьків, за а його дочки во те, що в цьому сказала: «Я не Вона зруйнова ок ка а. ці ил ог м Б ле в по А и . ри а ил о» ві ичин немає свог ожим повтор лон. Вони є Б ся пояснюється пр і ті пішли у по випадку чітко о він відверне сина дуже давно». ти як ди во по мають «Б итиродом — тож взацієї заборони: уж на ні сл ей м ни сі во ні і е, Правиль . м и но ч ід ов ую твого від Мен гам, і запалиться дп ір бо ві ев ховати гобо Шлюб із н грозу помагають ви ти Божий до о и ор ск ин муть іншим єм ін В за і на вас, во і зберег ставить під іх дітей Господній гнів Отже, одружуючись угодне потомст м’ї. тн бу ай м . я ь» н т но осов сі спасін тебе вигуби ття задум ст на має велику Бу ди ги лю ни , м К і чи іл ю зд із невіру Бога і ни У шостому ро ернутися від м о те, як Божі си . пр ся ть . небезпеку відв ів ає ід гн ов ий ок зп ін ож б із невіруючи ро ж Б ю л за бе бі Ш се со на к и чо ат до о ик у их накл гроз цього прикладом цьог взяли людськ ставить під за няте розуміння очесНайяскравішим окохав багато ий пр но ль га я За житт о благ . Він «п є цар Соломон : і дочку фараонову, уривка полягає в тому, щ али собі духовне бр нених ок а ін ер ж иф ав х С новон чужинни омітя- тиві мужі із роду ед , і, ок ян на аї іт К он м ду останню замоавітянок, ам хіттіянок, із тих жінок із нечестивого ро а речень про ьк уіл дж К ро на х к, міти, що нок, сидоняно них Господь сказав як наслідок, у цих шлюба , думки грозу. Ми повинні розу Тілом, ти о ді и пр і н , од м ещен народів, що ані віруючі є Церквою що я роблю, «Не ввійдете валися дуже розб : ов м м на ря си сп им ли ев бу був Ізраїл ь між яких повсякденно нізмом. Те, ни не ввійдут ив покарати одним орга ю Церкву. Вийти заміж них, і во вді нахилять ваші на зло. За це Бог виріш вс а н просто ра закінчилося впливає ючого — це не зачевас, бо вони сп гів» (1Цар. 11:1-2). весь людський рід, що ру ві не за . 7) іж м 16: не бо . е х серця до свої я, що всесвітнім потопом (Бут сте питання, як рах здавалос тання шлю- моє особи По-особливому воно пи ро ст го о На перших по не відвернеться від о. Особлив уючих, ало в часи пить ніког ли я від- бів із невіруючими пост . Ездра, може вплинути на невір ених Соломон ніко нн ва рю ца го йо лону вердж Бога. Початок стю від після Вавилонського по нених і не ут ні ер ж з ав ле ся он за ли ов ю н ро во бо стати їм ли мічений особ в Богу всі справи, Неемія і Малахія рішуче ї, які взя- у вірі. Мій вчинок може стити, ре пу ря ві єв до авіть якщо дував цією проблемою. Були Бога: він до , і «… змі- спокусою. Н ь у Бога, побу и у мене черпав мудріст у царство жило в ли собі за жінок язичниць дами цих що за людськими міркам із невіро ом храм, при нь ваний економічний шалося святе насіння з на каже, що буде «непоганий» шлюб з мене е ія чу мирі і мало не , він без проблем країв…» (Езд. 9:2). Неем ялися до руючим, то є ті, хто візьм Бога. д ся ил ві ть сх де ає ш й Зд ль ді бі ві т. і х и ві м ої розк звичая нням св . приклад і взагал за ва 4) ти :2 ру ді ві 13 и усить . м ят ок ее то сп (Н «Хто ж в: міг би протис е того, через його невіруючої сторони за ка у ос м ст во Хри обли ш рять, то жінок — біль нні були б прийти П ро ро к М ал ах ія п о- ос люби з одного з малих цих, що ві жорно ви і ш у було, коли б життя вони по жчевказаному вір- засуджував розлучення , й інше краще б таком не ни в од почепити, і ле ки А ль а. кі ог в: до Б шлюбі на шию йому р. 9:42). ками, ос . го ни ве ’ї йо м ич но сі яз ли ок но м ід ов сл ос ші читаємо на ихилили його серце руйнує Божий задум ст ти в море!» (М пр не могли ви- т а й кину е стверджую, що ваш в бі лю ш х ки «… жінки його ). Я н Діти від та в» (1Цар. 11:4 буде повдо інших богі дей чули про відоб обов’язково а також, лю ш вим, Більшість лю è ністю нещасли точно відікого письменÿê çà, òàê ³ ïðîò â сь ³ ò³ ан åí ик ти óì ер ді ð ðã і ам À ш о мог д що ви і ва ðóþ÷èìè, молоді я Клеменса пі â³ðóþ÷èõ ³ç íåâ³ Бога. Але всі д áó ника Самюел ві В ëþ те а. ø де ен й í³ Тв îä з неМарка òè òèñÿ÷³. Àëå і одружуються , що àé псевдонімом як çí , вді ди íà в îæ лю ха ³ ì ко ø ³í він по е думають îä³âàííÿõ, à молоді роки віруючими, н асний шлюб, òèìóòüñÿ íà ñï âà у Лайві — і . çó нк òÿ áà ия èò æ ст ç ри ³ ещ н ê -х чину ла ³ç Á³áë³¿, òà у них буде з нею. Вона бу «Це сталося — íà ôàêòàõ ÿê î ù одружився з і î, у од ºì сп òà вони кажуть: мною так не Го ÷è у ó м îì оє îæ св Á зі Ó Ñëîâ³ посвяченою іншими, але с їх шлюбі прак èòü…» ì те, що до ва ðî ір ñî ов çà , П хотіла, щоб у íå й íÿ ». ни àí де ев èñ бу П о Ï . ал ãî ва м олит åêñòó âñüî истиян ду тикувалася м уже багато хр тім гірко розâèõîäÿ÷è ç êîíò ³ íå перед їжею àç це óâ ла íà би ро ñÿ по òü на е час во так само, ал ìè áà÷èìî: ìàº чоловіком. Але разом зі своїм ь, як и й бу в каювалося. ел зг л я н у л и згод ом С ам ю їй, щоб вона тж е, м и р о у такий О ав ни, чом îäü атеїстом, сказ Він не вірив чотири причи ечним, приíà òå, ùî Ãîñï ³ î áò а. òî м са à, п я îä ез ас Ãîñï 3). молил шлюб є неб о не повний Êíèç³ (²ñ. 49:2 в зображати ті ¿é хо âî Ñ не ó і ек àâ а л àç ог у Б Ñàì ñê чому це да ав час, слава ючи біблійні лицеміра. Мин тала, а Лайві релік. Врахову кож пере³ пе è àò óâ ос îâ зр îá а ïð а та âè Марка Твен застереження, åðèìåíòóâàòè, від свого ñï а ü, åê д о св ід ил óò од àá ì дх , ві ëå и òèö³. À н ег ат вн и й все далі , àê о зу н ïð ра ж о íà ва ог òè дн ðÿ О â³ у. рий читач ïåðå â, ñ³ì'ÿ, ä³òè, посвячення Бог ивали великі х шлюбів, муд сновки áî ки ëþ та å, ðö ñå ж å ні ви ëþäñüê коли вони пере енс сказав: é âèïàäîê. òî обить правиль я.  зр íå — òÿ м àñ ле ù К житт îñîáèñòå проблеми, е для власного твій Бог мож «Лайві, якщо , то звернися до тобі допомогти

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

настанови

ТЯГАР НЕПОРОЗУМІННЯ ×àñòî ëþäè ïðèõîäÿòü äî Áîãà ó çð³ëîìó â³ö³. Íà öåé ÷àñ âîíè âæå ìàþòü âëàñíó ñ³ì’þ ³ç óñòàëåíèìè çâè÷àÿìè, òðàäèö³ÿìè. Ïðîòå ïðèõ³ä äî Áîãà ÷îëîâ³êà ÷è äðóæèíè íåð³äêî âïëèâàº íà ¿õ âçàºìèíè. Çàçâè÷àé, õòîñü íå ðîçóì³º ³ íå ïîä³ëÿº äóìêè ñâîº¿ ïîëîâèíè ùîäî çì³íè óñòðîþ кільки сліз, горя, æèòòÿ. Íàé÷àñò³øå ó òàêèõ âèïàäêàõ ñòðàæäàþòü н е п о р о з у м і н ь , æ³íêè. Êîëè ÷îëîâ³ê íå â³ðóþ÷èé, ñâÿòà ÷àñòî ïåконфліктів, го- ðåòâîðþþòüñÿ íà áóäí³, à áóäí³ — íà ïåêëî… Михайло ІЛЬЮК, пастор, голова ООЦ ЄХБ Рівненської області

нінь, інколи побоїв зазнали в своєму шлюбі сестри-християнки. До кінця це може зрозуміти тільки та людина, яка сама пережила подібне. Але на основі Біблії і з досвіду пасторського служіння я хочу дати вам, любі сестри, кілька порад (мені доводилося не один десяток раз потішати сестер у таких умовах шлюбу і розмовляти з їх невіруючими чоловіками). Я розумію, що це нелегко, дуже відповідально, але, дорогі сестри, ще раз почуйте своїм жіночим серцем Боже Слово підбадьорення і надії. Багато сестер приходило на душеопікунську бесіду з твердим рішенням залишити свого невіруючого чоловіка, тому що життя з ним просто нестерпне. Вони виливали все своє горе, біль, а інколи і жах сімейних стосунків. Одна жінка

СВІЧНИК

2, 2011

щиро сказала: «В мене пекло в сім’ї, я більше не можу так жити». У цих словах я прочитав повну безнадію, а в очах — відчай. Як і чим зарадити, допомогти? Ми молилися і відкривали Перше послання до коринтян 7 розділ 13 вірш: «І жінка, як має чоловіка невіруючого, а той згоден жити з нею, нехай не лишає його». Отож Біблія каже: «Ти маєш із ним жити!» Я чув сотні заперечних відповідей: «Я більше не можу, я не витримаю, хіба це життя? А ви кажете жити мені з ним». Так, жити! І далі, 1 Кор. 7:14-15, ми читали про велику божественну мету, благодать, місію віруючої жінки в сім’ї: ви освячуєте свого чоловіка і своїх дітей. Бог через вас, любі віруючі жінки, діє завдяки Своєму милосердю на чоловіка.

Ви навіть самі до кінця не знаєте і не усвідомлюєте, як Бог благословляє через вашу віру і присутність ваш дім. Ви — джерело Божого благословіння і освячення для невіруючого чоловіка. Якщо ж ви його залишаєте, тим-то віддаєте його, так би мовити, дияволу. «Дім, в якому живе віруюча дружина, відокремлюється для Господа», — пише Дж. Мак-Артур Молодший. Там є світло, там є сіль, там є молитовниця, там живе Бог у серці сестри і впливає на невіруючих у домі. У бесідах я відкривав кінцеву мету життя сестер із невіруючими чоловіками. Прочитаймо 1 Кор. 7:16: «Звідки знаєш ти, дружино, чи не спасеш чоловіка?» Отже, кінцева ціль віруючої дружини — спасіння душі чоловіка, спасіння

безсмертної душі свого невіруючого чоловіка! Крім духовного впливу, у віруючої дружини є ціль — найвища в світі — спасти чоловіка. Заради цієї мети, спасіння грішників, апостол Павло був у в’язницях, часто при смерті, в ранах, тричі битий киями, один раз — камінням. Його постійно переслідували і гнали, він відчув, що таке голод і спрага (2 Кор. 11:23-27). Під час чергової бесіди віруюча дружина читала, яким було життя апостола Павла ради проповіді Євангелія і спасіння людей (певною мірою чужих людей — язичників, а в твоєму випадку, сестро, іде мова про твого чоловіка і батька твоїх дітей). Я запитував у сетер: «У вас важче життя, ніж у апостола Павла? Мета ж однакова: в апостола Павла — спасти людей, а у вас — чоловіка». Сестри щиро відповідали, що їх життя набагато легше. Ми молились, і я продовжував: «Бог на вашому боці. Бог за вас. Треба жити і перемагати силою Духа Святого». На закінчення ж наших бесід я завжди їм нагадував 1 Петра 3:1. І не просто нагадував, а благав: «Сестро, будь ласка, менше слів, а більше чистого християнського поводження в страху». Дуже часто сестра, яка увірувала в Господа починає «каяти» невіруючого чоловіка довгими проповідями, розповідаючи, який він грішник і що він іде в пекло. Чоловік цього не сприймає. Не забувайте, сестри, що він перебуває під дією нечистого духа спротиву. Коли ж ви починаєте його «євангелізувати»,

настанови виникає конфлікт, спалахує сварка, а ви чекали покаяння, миру, любові. Ось чому апостол Петро пише: «Без слів, а життям…» Якось одна віруюча дружина прийшла додому з недільного вечірнього богослужіння. Її «радо» зустрів п’яний чоловік і… побив. Опісля гримнув дверима і пішов спати. Жінка ж впала на коліна і почала в молитві розповідати Богові, як їй важко терпіти ці знущання, і все лишень через те, що вона просто хоче ходити на зібрання. Коли вона так молилася, Дух Святий промовив до неї: «Чоловік пішов спати голодний». Жінка на хвильку зупинилася, перестала молитися. Вона нічого не могла збагнути. Після короткої паузи знову ж продовжила свою молитву про те, як їй важко і сутужно. Дух Святий удруге сказав: «Іди і дай чоловікові вечеряти. Він пішов спати голодний». Жінка не домолилася

до кінця, встала з колін, пішла, приготувала вечерю і занесла чоловікові в спальню. «Ти, мабуть, голодний, повечеряй трошки і спи…» — люб’язно промовила. Через три дні цей чоловік прийшов до пастора і зі сльозами на очах мовив: «Що ти зробив із моєю дружиною? Вона змусить мене стати віруючим». Любі сестри, котрі маєте невіруючих других «половинок», освячуйте своїх чоловіків і ведіть їх до Христа без слів, чистим християнським поводженням. У книзі «Любов у шлюбі» д-р Ед. Уіт написав: «Ніколи не створюйте атмосфери в сім’ї тільки для того, щоб привести свого чоловіка до Христа. Ви чиніть похристиянськи і живіть згідно з Біблією, тому що Бог вам так сказав, незалежно від того, будуть успіхи і результати чи ні». Божих благословінь Вам у цьому нелегкому служінні. 

«...Áóäüòå ìóäð³ é ïèëüíóéòå â ìîëèòâàõ! Íàéïåðøå ìàéòå ùèðó ëþáîâ îäèí äî îäíîãî, áî ëþáîâ ïîêðèâàº áàãàòî ãð³õ³â». 1 Ïåòð. 4:8

ВИБІР

— тож вибирай: або — Бог, або — я! — почула Марія суворий голос чоловіка. Після цього ультиматуму жінка вперше відчула свою повну залежність від Бога, Того Бога, Якого прийняла у своє серце лише кілька днів тому на одному із жіночих служінь. Чоловік чекав… Їй зараз конче треба було дати відповідь. Та як пояснити йому, що їй не треба вибирати, вона вже це зробила раніше? Навпаки, вона зараз більше любитиме його, буде уважнішою і чуйнішою дружиною. Жінка подумки звернулася до Бога. Серце сповнилося невимовною теплотою і жалем. Натомість згадався один рядок із церковного гімну: «Святий, святий, святий Господь всемогутній...». І враз у неї промайнула думка: «Якщо Бог і справді такий святий і всемогутній, як співається у цьому гімні, то Богові під силу змінити його!» Марія прийняла тверде рішення слідувати за Господом і сказала про це чоловікові настільки м'яко, наскільки могла. Проте саме з цієї миті почався період великої напруги і розбіжностей у їх стосунках. Цей період став також періодом дивного глибокого усвідомлення величі Самого Бога. Упродовж наступних 18 місяців, перебуваючи під постійним тиском нерозуміння з боку чоловіка, вона дізналася, чому треба молитися, як молитися і як жити так, щоб життя давало гідні результати.



Коли молишся за невіруючого чоловіка, то дуже важко позбутися надокучливих запитань на зразок: «А чи хоче Бог його спасти? Чи є на це Божа воля?» Ці запитання постійно крутяться в голові, і через це ти не відчуваєш себе упевнено в своїх молитвах. Запам’ятайте важливу істину: Ісус помер на хресті за все людство. Він помер і за вашого чоловіка. Тому проблема полягає не у волі Бога, а у волі людини. Бог пропонує людині спасіння, але чи прийме вона його — залежить від людини. Між виконанням Божої волі і підтримкою нормальних стосунків у сім'ї іноді може виникати суперечність. Але ви повинні молитися, щоб Бог дав сміливість підкорятися Йому і робити те, що іноді буде абсолютно незрозуміло вашим близьким людям. Через 18 місяців чоловік Марії прийняв Господа як свого Спасителя. Не сумуйте! Господь бачить ваше щире бажання спасти свого чоловіка. Моліться і вірте, що настане час, і ваш чоловік також прийде до Бога! 



2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

політ думки

я т т и ж б і л Х Юлія О Юлія Юлі ОСТАПЧУК, СТАП СТ АПЧУ ЧУК К Перша рівненська церква

ухмяний житній хліб навіює аромат волі. Свіжовипечений, він парує і наповнює все довкола відчуттям добробуту й затишку. Золотою шкоринкою вкрите чоло його. Кілька зморшок, здається, переорали рівну й блискучу поверхню, що виграє на сонці барвами погожої днини. Зерно, яке ще вчора робило тужавим і дорідним колос на жнивній ниві, сьогодні, перетворившись на хлібну паляницю, на повні груди вдихає жар печі... Зерно... Восени чи, може, напровесні, лігши в пухку ріллю, воно пило життєдайні соки землі і проростало із неї зеленими паростками, які набиралися сили від теплого дотику сонця, а згодом вибився дорідний колос. Із маленького житнього зерняти народилося нове життя: десятки, сотні зерен, які дбайливо

СВІЧНИК

2, 2011

збиралися з поля сильними хліборобськими руками, потім перемелювалися на борошно, з якого вправна господиня замісила тісто і спекла смачний хліб — хліб, який не просто живить людину, а сповнює її міццю. Моє життя — це також хліб. Точніше, окраєць Хлібини життя, відрізаний ножем часу в руках Володаря вічності... Маленька скибочка хліба, замішаного на солоді й смутку. У різні дні ця скибочка має різний смак: коли солодка, коли — терпка, а коли і зовсім прогіркла. І все ж, добре, що вона є. Цей кусник, відкраяний Богом від великого Хліба, дарує мені здатність радіти і сумувати, славити свого Творця і служити Йому. А ще — плекати надію, що там, за небокраєм, отримаю всю повноту життя вічного — життя, в якому вже не буде ні смутку, ні болю; життя, яке ніколи не скінчиться, яке не буде краятися ножем часу на шматки днів та годин. І не відніме його ворог душ людських, не відірве, не вкраде...

Христос сказав: «Я — Хл Хліб життя». Що то є за глибина отих слів? Чи спроможне людське єство осягнути їх суть? «Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім...» (Ів. 1:3-4). Розум людини обмежений, він не здатен осягнути всіх Божих істин, зате може вірою прийняти їх. Христос — то Хліб життя. Часточка того життя, розділеного на крихти спогадів і зліплених воєдино в долю, подаровану тобі, людино... Не змарнуй свій окраєць, не розкриши його на земних шляхах — споживай свій хліб так, щоб життя твоє було багатогранним і мало сенс, щоб на схилі своїх літ мати право з певністю сказати: «Бо для мене життя — то Христос, а смерть — то надбання» (Фил. 1:21). Проб’є дзвін на Божій дзвіниці буття — і мій кусник життя займе своє місце на розкішному столі Господньої благодаті. Там не буде голодних «бо вони нагодовані будуть». Головне — прожити так, аби залишитись окрайцем, а не крихтами змарнованого хліба. 

сумно... нашій області є 1 789 дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Більшість із них уже виховується у прийомних сім'ях, дитячих будинках сімейного типу, сім'ях опікунів. Залишається 158 дітей, які ще не мають сім'ї, яким нема кого назвати мамою і татом. Це переважно діти середнього та старшого шкільного віку. Свого часу всі ми також були сиротами... без Христа. Згадайте,

А Ж У Д Й А Б Е Н У М О К , М И Т Я Л О Д А К Ь СИРІТС як нам жилося у цьому світі. А потім у наші будні увійшов Він, прийняв нас таких недосконалих, забруднених гріхом, простив, очистив і дав владу називатися дітьми Божими. Як чудово змінилося відтоді наше життя. Господь прийняв нас у Свою сім'ю, подарував нам братів і сестер. Але Він бажає, щоб і ми так чинили. Він заповідає, щоб ми турбувалися про вдів та сиріт, оскільки має над ними особливу опіку і шукає вірних людей, через яких турбуватиметься про них. У Слові Божому написано: «Хто

прийме одне таке дитя в Ім'я моє, той Мене приймає». Як би було чудово, аби діти-сироти потрапляли у сім'ї християн. Я розумію, що всі ми різні, і служіння Господь дає кожному своє. Але ми, як християни, маємо дослухатися до голосу Духа Святого, коли Він промовляє до нашого серця, і бути готовими виконувати волю Божу у своєму житті. Колись на зібранні через уста брата Господь промовив до мого серця, одночасно Він говорив і до серця мого чоловіка — і ми послухалися Його, прийняли дитину-сироту у свою сім'ю, про що жодного жо разу не пошкодували, бо Гос Господь вірний і праведний, ніколи н не залишав нас у наших проблем проблемах і наших радощах. Примножи Примножилися наші турботи, але прим примножились і наші сили, які нам давав Сам Господь. Я не закли закликаю зараз усіх людей брат брати дітей, які опинились о оп инились у складних життєвих обставинах, об у ссвої св ої сім'ї, я звертаюся лише до тих, тих чиє серце турбує Сам Господь. Це має бути рішен рішення, яке дає Бог. Б Бо г. Якщо Ви вже в думали про це або посіяне пос Слово у Вашій душі н не дає Вам спокою і Ви хочете хочет дізнатись інформацію, яким чи чином можна прийняти дитину у ссвою сім'ю, звертайтеся. Лю Люди, які вже виховують прийомвиховуют них дітей, діте із радістю нададуть на вам необхідні коннеоб

і горді. Ми — самодостатні, щасливі Давно маєм справу свою… а: рд А поруч благає малюк із білбо … ’ю» сім в , ди «Візьміть мене, лю в Благає за себе, благає за друзі (В притулку багато таких)… «Хтось візьме, — зітхаєм, — окрузі, є ж люди в Які прихистить хочуть всіх». корди, Женемось за успіхом, б’ємо ре Леліємо діток своїх… борда, Та серце нам крає малюк із біл В якого немає сім’ї. ь лорди), І ким не були б ми (нехай навіт В якім не жили б ми краю, — борда: Нам душу пектиме малюк із біл... «Візьміть мене, люди, в сім’ю» А Світлана БЕРЕЗ

сультації з питань влаштування дітей у сім'ю. У нас на Рівненщині діє обласна спілка «Промінь надії», яка об'єднує родини, що виховують прийомних дітей. Ми з радістю спілкуватимемося з усіма, хто небайдужий до теми сирітства, хто може прийняти у свою сім'ю дитину або допомогти тим сім'ям, які вже виховують прийомних дітей.  Інна НОВОСАД, відповідальна за роботу в будинках сімейного типу відділу дитячого служіння ООЦ ЄХБ, голова Рівненської обласної спілки «Промінь надії», регіональний координатор Всеукраїнського альянсу «Україна без сиріт». Тел. 067-851-22-93

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

літературна сторінка Світлана БЕРЕЗА, кореспондент «Свічника»

«Г

уп!» — зірвалося з дерева яблуко і впало у траву. Поруч — ще одне, ще. Оксана вслухалася — і ніяк не могла зрозуміти: справді падають стиглі яблука чи, може, так стугонить кров у скронях: гуп-гуп… За вікном жалібно завивав Рекс, покірно сидячи на припоні, а в оселі тієї серпневої ночі вмирала Ганна, Оксанина мати. Вона важко дихала. Пошерхлі вуста безсило ворушилися, силкуючись зліпити докупи слова, проте звуки ніяк не могли видобутися назовні — згоряли у вогні лихоманки, яка ось уже третій день тримала в полоні тіло старенької. «Ок…» — нарешті, спромоглася таки зліпити щось докупи. «Я тут, мамо, тут, — Оксана, сидячи на краєчку ліжка, легенько доторкнулася до материної рукижаринки. — Ти хочеш мені щось сказати?» Ганна мовчала. «Заснула, мабуть», — подумала донька і тихенько, навшпиньках, підійшла до навстіж відчиненого вікна, аби вдихнути бодай ковток свіжого повітря. Проте Ганна не спала. Земний годинник відраховував її останні хвилини. Ще трохи — і він зупиниться. А вона… Вона, можливо, зіллється в співі з тим хором, котрий ось знову виспівує за вікном. Хто вони, ті люди, які так навдивовижу гарно і злагоджено співають? Та й чи люди? Може, ангели, котрих посилає Господь, аби бадьорили людей в час недуги? Так, напевно, ангели — ніколи ж раніше

СВІЧНИК

2, 2011

Й И В А IРЖ

ЦВЯШОК не чула такого співу. Отже, Господь простив… Блаженна посмішка несміливо торкнулася куточків Ганниних вуст. «Посмішка переможця», — подумки зауважила Оксана. Вона знала цю посмішку давно, ще з дитинства — її мати була стриманою жінкою, і тільки ледь помітний усміх губ виказував щоразу справжні почуття, коли донька розповідала про якісь свої радощі чи успіхи. Місяць тому теж очікувала, що так посміхнеться мати — адже додому на вихідні Оксана летіла мов на крилах; і не просто так — мала неабиякий привід для радощів. — Мамо, привітай мене: я примирилася з Богом! — випалила мало не з порога. Та мати мовчала. Тінь посмішки цього разу не блиснула в куточках губ. Навпаки, дивилася на свою улюбленицюодиначку з подивом і острахом. Але чому? Хіба ж не вона наполегливо і терпляче говорила про Бога ще тоді, коли донька навіть слухати про це не хотіла? Оксану дратували вечірні мамині молитви.

— Як можна схилятися невідомо перед ким і вірити, що тебе чують? — пригадала, як обурилася одного вечора. — Ти ж учителька!... — Бог любить однаково всіх: і вчительку, і неписьменну бабусю. Всі, дитино, потребують Його захисту. Всі… — Мамо, якщо не залишиш оцього мракобісся, — шаленіла Оксана, — я піду до директора. Хіба ти маєш моральне право працювати в школі? Може, чого доброго, ще й дітей вчиш молитися? — Я б з радістю, тільки що зробиш — не залишили сьогодні в школі місця для Бога. Мені б тебе хоч навчити «Отче наш» — бачиш, якою їжакуватою ростеш. Недобре це… — Ще б чого! Піду краще Шевченка почитаю… Як давно те було — ціле життя, вважай, минуло: вже й в Оксани скроні подекуди сріблом взялися. Соромно навіть згадувати, яким невігласом жила, але добре, що тепер Господь, нарешті, знайшов її — мама, як ніхто, порадіє; це вона, либонь, таки вимолила для доньки спасіння.

І ось раптом маєш!... Замість радості — гнітюча мовчанка. Чому?... Ганна й сама не знала, що сталося з нею тієї миті. Впродовж усього життя щодня зверталася в молитвах до Бога, боячись втратити свою одиначку, але зараз Оксана казала якісь незрозумілі речі… Примиритися з Богом… Це як?... Забути про все, що боліло?... Серце сполоханою пташкою забилося в гущавину давно минулих десятиліть. У тій гущавині залишилася її розтерзана доля, яку, як здавалося жінці, не захистив колись давно Господь… Тоді ще не було Оксани — була інша донечка, Яринка. «Доню моя, доню», — заголосило беззвучно серце, згадавши первістку… Минуле можна не ворушити — і тоді воно закам’янілим пластом лежить на дні душі, майже не турбуючи твоїх буднів. Але варто ненароком доторкнутися до того пласта, як він, перетворившись у порох болючих споминів, засипає тебе з голови до ніг: не продихнути, не поворухнутися…

літературна сторінка

***

анна тільки-но прилаштувалася годувати свою шестимісячну донечку, як рипнули двері — і на порозі з’явився Петро. Якусь мить постояв, переминаючись з ноги на ногу, проте дружина того не помічала — увесь світ зосередився на крихітному ротику, який жадібно припав до маминих грудей. — Ганнусю, — мовив неголосно і якось винувато. — Це ти, Петрусю? — відповіла, не озираючись на чоловіка. — Зачекай трішки, зараз я погодую Яринку — і вона засне. До речі, чому це ти не на роботі? Невже прогулювати надумав? — Мене викликають до прокуратури, Ганнусю. Ось повістка. Посмішку з лиця — мов вітром здуло. Ганна зблідла. Такі виклики нічого доброго не віщували ніколи, а зараз, у 37-му, — і поготів. От тільки за що? Її Петрусь такий м’який, такий добрий — і мухи, як кажуть, не скривдить. За що ж його кличуть? Невже хтось обмовив? Але хто? І для чого? — Ти не хвилюйся, Ганю, — спробував заспокоїти дружину, хоч у самого всередині все палахкотіло, обпікаючи передчуттям чогось страшного і невідворотного. — Це просто якесь непорозуміння. От побачиш, все обійдеться, я ж ні в чому не завинив. Ти поки що годуй Яринку, я швидко повернуся — підемо погуляємо десь з донечкою в скверику: бачиш, як сонячно надворі? Весна, здається, остаточно перемогла. Добре, що мене сьогодні відпустили з роботи — ми гарно проведемо час. Через годинкудругу я повернуся. Чекай на мене. Через плече дружини зиркнув на крихітку-

доньку — і щось пронизливим болем штрикнуло в серце. Поцілував Ганну — і зник за дверима… Він не повернувся ні через годину, ні через день. Згорьована Ганна за весь цей час — ні крихти в роті не мала; вночі очей і на мить не зімкнула. Біда міцно затискала її своїми лещатами. Куди йти, де шукати захисту? В цьому уральському місті, де Петро після служби в армії рік тому знайшов собі роботу на заводі і куди привіз після одруження молоду дружину, у неї не було знайомих. Хіба до сусідів по комуналці піти?.. Стукала в одні двері, в інші… Сусіди не відчиняли. Коли ж зустрілася з жінками на кухні — ті позадкували від неї, наче від якоїсь примари. Третього дня зважилася — і, сповивши донечку в найошатніші пелюшки, пішла в прокуратуру: мусить же знати правду. — Петр Черныш? — неприязно перепитав кремезний сивочолий чоловік у військовій формі, до якого привели Ганну. — Да, числится у нас такой. Он — враг народа. Понятно тебе? — Ворог… народу? — Ганна не йняла віри почутому. — Який же він ворог? — Да, враг народа. Осужден за связь с белополяками. Понятно? — Білополяки? — іскра надії спалахнула, було, в Ганниному серці. — Це якась помилка. У 1919-му, коли були білополяки, моєму чоловікові виповнилося шість літ. — Вы свободны, гражданка. Больше сюда не приходите. — А куди ж мені йти? Петро — єдиний годувальник у родині. До того ж, у його піджаку залишилися мої документи і доньчина метрика. Як нам їх забра-

ти? Без них і виїхати звідси не зможемо. Допоможіть, ви ж подивіться, крихітна дитина на руках. — Семьям врагов народа не помогаем, — сказав сухо, скривившись з огидою і закипаючи злістю від того, що майже не розуміє смішної української говірки. — Не знаешь, как жить дальше? Голову на рельсы — и все. Скорее с врагами покончим. Иди, и больше сюда не приходи. Плачучи прийшла додому. А там — нова біда: всі речі виставлені з кімнати; двері опечатані. — Сказали, ворогам народу житла на нашому заводі не дають, — розповів сусід, з котрим Петро разом влаштовувався на роботу. Родом він був,

як могла, але хіба дитині багато треба? Спершу кашляла, а потім почалася лихоманка. Пішла, було, в лікарню, та без документів не хотіли приймати, а коли дізналися, що чоловік заарештований, то й зовсім відвернулися. «Дітей ворогів народу ми не лікуємо», — сказали — мов відрізали. За тиждень Яринки не стало — і Ганна залишилася сама-одна у великому і чужому місті. Ні рідних, ні друзів, ні документів, ні грошей, аби поїхати десь світ за очі — нічогісінько. Як жити далі? Що робити?... Куди не поткнеться — всюди глухий кут, всюди — безвихідь. Уже й плакати сил не стало — жінка просто зчорніла з горя, у свої

Образи крадуть радість. Образи Образи Обр ази можуть наростати на серці, мов черепашки на стінах корабля. Вони можуть втопити християнина і зробити нестерпним його життя. казали, з Херсона, і Черниші вважали його не тільки земляком, а майже ріднею. — Я тебе, Аню, розумію, та й всі тобі співчувають, от тільки бояться дуже — знаєш же, який непевний зараз час? Якщо хочеш, поживи трохи в коридорі — може, щось проясниться, розберуться, що не винен ні в чому Петро — та й відпустять. Минали дні, тижні, проте Петра не відпускали — від нього взагалі не було жодної звісточки: мов у воду канув. Аж тут раптом ще й Яринка занедужала. Як не занедужає, коли Ганна купала маленьку просто в коридорі, а там — протяги. Начебто й швидко виймала з води, кутала,

двадцять чотири стала згорбленою старенькою бабусею. І тільки тепер згадала, що є Хтось, Хто може прийти на поміч… «Боже, допоможи… Боже, вийди назустріч»… Бог почув зойк душі — і далі все почало складатися, наче в якомусь чарівному сні: хтось, подолавши страх, підтримав, хтось допоміг харчами, а хтось уже шукав гроші на квиток в Україну. Ганна знала: все, що відбувалося з нею, було не від людей — від Бога. А люди… Вони — тільки знаряддя в Божих руках. Не стомлювалася відтоді дякувати Богові у молитвах. Щодня, впродовж всього життя. І тільки десь дуже глибоко в серці жила образа. Образа… на Бога.

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

літературна сторінка Жінка боялася сказати про це вголос — та що там вголос, боялася думати про таке. І все ж цвяшком засіло таки оте недобре почуття: чому Господь не зберіг моєї Яринки? Петра звільнили через чотирнадцять літ. А ще через трохи в оселю Чернишів щастям увірвався дитячий плач Оксанки — життя входило в звичну колію, і цвяшок образи та болю вкривався потроху іржею забуття…

***

оли Оксана сказала про своє примирення з Богом, Ганна раптом відчула, як щось недобре ворухнулося в серці і лавина колись пережитого болю знову увірвалася в її життя.

єш, що може статися за п’ять хвилин. А раптом уже сьогодні доведеться стати перед Ним. Що тоді скажеш? Невже наважишся звинуватити в чомусь?... — Ну, годі, доню, не треба більше слів. Щось мені кепсько — піду трішки приляжу, а ти тут господарюй. Болючий спомин доконав стареньку і, непевно ступаючи на ліву ногу, Ганна почовгала до ліжка. Не дійшла — впала посеред кімнати, марно силкуючись підвестися. Оксана, почувши метушню в сусідній кімнаті, прибігла — і зойкнула від несподіванки. — Це ж я наврочила, мамо. Ох, і язик! — побивалася, допомагаючи

такому віці впоратися з недугою старенькій неможливо. Хіба що станеться диво, — лікар вказав пальцем у небо. — Щоправда, я особисто в дива не вірю. Та як би там не було, давайте зачекаємо трохи. Якщо впродовж трьох днів вона подолає кризу, тоді можна буде братися за лікування. Лікар з Володькою разом залишили оселю — і Оксана, випровадивши їх, схилилася на коліна: тепер настала її черга молитися за матір. Даремно лікар не вірив у дива — цього разу він змушений був здивуватися: третього дня старенька Ганна розплющила очі. Лівий бік залишався нерухомим, зате свідомість була ясною. Жінка відразу

Ганна мовчки зітхнула: їй важко було говорити, але й мовчати — несила. — Я рада за тебе, доню, — через якийсь час знову спромоглася на слово. — Ніколи не залишай Бога. В Ньому — життя. Він — всюди. Він — усе. Минув місяць. До інсульту додалася ще й застійна пневмонія: Ганна повільно вмирала. Ні, не вмирала — готувалася до переходу в інший світ. Вслухалася в небесні мелодії, які чула день при дні, а коли в Оксани випадала вільна хвилинка посидіти трохи біля матері, заводила мову про Христа. Ні стогону, ні нарікань — тільки тиха молитва раз по раз злітала з вуст. Старенька жінка, здається, жила окремо від своїх

Молитва допомагає нам забути кривди, подолати заздрість, перемогти несправедливість і гріх. Бог виймає зі старих об обрраз жало, і спомини перестають завдавати пекельного болю. — Якщо Бог такий Всесильний, чому ж тоді Він допускає стільки несправедливості? — видушила із себе, вийшовши із задуми. Оксана була приголомшена почутим. До подібних розмов ще не була готова, хоча знала: це — перше випробування, перше, так би мовити, хрещення вогнем. У житті християнина їх багато, але як зараз вийти переможцем? Як не здатися, відбити цю першу атаку лукавого, послану через найдорожче — материнські вуста? — Мамо, — мовила благально. — Чи ж нам судити Бога? Подумай, скільки тобі літ? Не зна-

СВІЧНИК

2, 2011

Ганні звестися на ноги, проте тіло старенької так обважніло, що Оксана ніяк не могла впоратися сама. Добре, нагодився однокласник Володька, який жив поруч і забіг привітатися зі шкільною товаришкою. Немов дитину, взяв Ганну на руки і обережно відніс на ліжко, потім викликав «швидку» (Оксана ж, прибита горем, що зненацька звалилося, мов сніг на голову, дала волю сльозам). Ганні ставало все гірше і гірше: вона ворушила губами, проте що саме хотіла сказати, годі було розібрати. — Інсульт, — коротко повідомив лікар, котрий прибув на виклик, і додав: — Самі розумієте, в

впізнала Оксану і кволо посміхнулася до неї. — Запам’ятай, доню, — сказала майже пошепки, проте кожне слово вимовляла чітко і виразно, — немає нікого сильнішого від Бога. Нікого… Я бачила Христа. Він все простив. Ще трішки — і я побачу Яринку. У небі. Він зберіг її там. Чуєш, як хори співають? Це звідти, з небес. Оксана не чула хорів, проте розуміла, що в ці чи не останні хвилини життя мати зустрілася з Богом віч-на-віч. — Мамусю, — лагідно промовила, поправляючи Ганні волосся. — Я так злякалася за тебе. А ти, бач, з Богом розмовляла…

недуг: недуги — в тілі, а життя — в душі… За вікном жалібно скавучав Рекс: собаки, як ніхто, відчувають наближення чиєїсь смерті. Пес скиглив, пес плакав, немов дитя, прощаючись зі своєю господинею. Звідки йому було знати, що Ганна в цей час не страждає, а з блаженною посмішкою в куточках губ уже стоїть перед брамою вічності. В собак — своє життя, своє розуміння, свої відчуття… «Гуп!» — стигле яблуко впало в траву… «Гуп!»… — серце Ганни скінчило свою земну роботу. Звільнившись від галасу, болю та метушні, душа злетіла вгору… 

новини християнського світу Єгипет визнано одним із найзлісніших порушників релігійної свободи у світі через утиски християн

ашингтон. Комісія США з міжнародної релігійної свободи (USCIRF) опублікувала щорічний звіт про найбільших порушників релігійних прав у світі, повідомляє Інститут релігійної свободи. Моніторинг порушень релігійної свободи, зроблений комісією, охоплює річний період, починаючи з квітня 2010 року та до кінця березня цього року. До «списку країн, що являють собою особливе занепокоєння», потрапили: Бірма, Китай, Єгипет, Еритрея, Іран, Ірак, Нігерія, Північна Корея, Пакистан, Саудівська Аравія, Судан, Туркменістан, Узбекистан та В’єтнам. Уперше до цього списку потрапив Єгипет через гоніння на християн-коптів, які поселилися протягом останніх місяців.

Із 11 по 26 червня в Україні проходив велопробіг «Україна без сиріт»

велопробігу брали участь усиновлені діти, діти з прийомних сімей, їх батьки, а також діти з інтернатів. Мета акції — привернути увагу громадськості до проблем дітей-сиріт в Україні та запропонувати

ефективні шляхи їх вирішення. У містах, якими пролягав маршрут велотуру, проводилися зустрічі з пасторами місцевих церков і владою. Крім того, до висвітлення велопробігу залучалися світські ЗМІ. Велопробіг складався з двох команд — «Схід» (команда стартувала з Маріуполя) і «Захід» (команда стартувала із села Доманове). 24 червня обидві групи зустрілися в Києві, де вручили офіційні звернення від руху «України без сиріт» Президенту, Верховній Раді та Кабінету Міністрів України. Акція завершилася святковим заходом і молитвою за дітей-сиріт і тих, хто може стати їхніми батьками, на головній площі країни — майдані Незалежності.

Німеччина (31%). 24% жителів Індії, 14% жителів Китаю і 10% жителів Росії зізналися, що вірять в існування «багатьох богів або вищих сил». 51% респондентів сказали, що вірять у загробне життя, 23% — вважають, що «перестануть існувати» після смерті, а 26% — не знають, що з ними буде після смерті. 13% жителів Угорщини вірять у реінкарнацію (переселення душ). У реінкарнацію також вірить багато жителів Бразилії, Мексики, Японії, Аргентини та Австралії. 41% від загального числа опитаних дотримуються теорії еволюції, 28% вважають, що світ створив Бог, а 31% вагаються з відповіддю. У створення світу вірять 75% жителів Саудівської Аравії, 60% жителів Туреччини, 57% Більшість людей у індонезійців і 56% житесвіті вірить у Бога лів ПАР, у той час як в (дослідження) еволюцію — понад 60% гідно з опитуван- жителів Швеції, Німечням, проведеним чини, Китаю, Бельгії та міжнародною до- Японії. слідницькою компанією «Ipsos Social Research Верховна Рада Institute» серед більш заборонить допит ніж 18 тисяч жителів 23 священнослужителів країн, 51% людей вірить у Бога. 18% від загальерховна Рада ухваного числа опитаних у лила за основу заБога не вірить, а 17% ще конопроект про не визначилося, пише внесення змін до КриміІнтерфакс-Україна з по- нально-процесуального силанням на британську кодексу України щодо газету Christian Today. дотримання таємниці В Індонезії в Бога чи сповіді. Вищий Розум вірять 93% Цим законопроекжителів, в Туреччині — том пропонується до91%, в Бразилії — 84%, в повнити частину першу ПАР — 83%, а в Мексиці статті 69 Кримінально— 78%. Менш релігій- процесуального кодексу ними, за результатами пунктом 6, у якому виопитування, виявилися значити, що священФранція (де 39% рес- нослужителі не можуть пондентів сказали, що не бути допитані як свідки вірять в Бога або Вищий з приводу відомостей, Розум), Швеція (де таких отриманих під час сповиявилося 37%), Бельгія віді. Проектом закону (36%), Великобританія також передбачено уточ(34%), Японія (33 %) і нити, що адвокати, нота-

ріуси, лікарі та психологи можуть розголошувати конфіденційну інформацію лише за наявності письмової згоди особи, яка довірила їм таку інформацію. Як підкреслив автор цього законопроекту, народний депутат від НУНС Володимир Марущенко, зараз Кримінальнопроцесуальний кодекс України передбачає, що священнослужителі можуть бути допитані як свідки, якщо особа, яка довірила їм такі відомості на сповіді, звільняє їх від необхідності зберігати таємницю (Укрінформ).

перше за 50 років мандат до парламенту Туреччини здобув християнин. Ним став 47-річний адвокат Ерол Дора, член сирійсько-православної спільноти. Турецькі християни вітають вибори юристахристиянина до парламенту країни і вбачають у цій події ознаку надії на більшу терпимість стосовно християн у цій переважно мусульманській країні. Потрібно нагадати, що християн колись розглядали як агентів іноземних держав. А рік тому було вбито єпископа Луїджі Падовезе, який очолював католицьку громаду країни. Про це йдеться в інформації, поширеній агентством Catholic World News (CWN). 

У турецький парламент уперше пройшов депутатхристиянин

Сторінку підготував Олександр ПАХАЙ

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

конференції 16 êâ³òíÿ ó ïðèì³ùåíí³ ð³âíåíñüêî¿ öåðêâè «Â³äðîäæåííÿ» â³äáóëàñÿ âàæëèâà çóñòð³÷ ñëóæèòåë³â öåðêîâ Ð³âíåíñüêî¿ îáëàñò³. Çäàâàëîñÿ á, ó âåñíÿíó ïîðó, òà ùå é ïåðåä âåëèêîäí³ìè ñâÿòàìè, ëþäÿì âàæêî áóäå â³ä³ðâàòèñÿ â³ä íåâ³äêëàäíèõ ñïðàâ íà ïîëÿõ òà îá³éñòÿõ. Ïðîòå, íå çâàæàþ÷è í³ íà ùî, ñîòí³ áðàò³â, äáàþ÷è ïðî âåëèêó äóõîâíó íèâó, ç’¿õàëèñÿ, ùîá ïîñï³ëêóâàòèñÿ, ðàçîì ïîêëîíèòèñÿ Áîãîâ³, ÷îãîñü íàâ÷èòèñÿ ³ îòðèìàòè ïðàêòè÷í³ ïîðàäè. Òîæ ÷àñ, ïðèñâÿ÷åíèé Áîæ³é ñïðàâ³, íå ìîæå ñòàòè íà çàâàä³, à íàâïàêè, ñïðèÿòèìå, àáè â÷àñíî ïîêëàñòè áëàãîñëîâåííå Ãîñïîäîì íàñ³ííÿ â çåìëþ, à òàêîæ âèêîíàòè ³íø³ íåâ³äêëàäí³ ðîáîòè.

Йоганнес Раймер

ків, коли один може допомогти іншому. Щоб встановити зв’язок зі співбесідником, слід подбати про те, аби була довіра. Інакше, відверта розмова просто не відбудеться. У самому ж спілкуванні головну роль, без сумніву, відіграє Дух Святий, адже всі ми належимо до одного Тіла. Ще одна з цілей душеопікунства — допомогти людині бути «вільною», бо ж, як записано в Євангелію від

ДУШЕОПІКУНСТВО В ЦЕРКВІ Микола ГАВРИЛЮК, пастор церкви м. Корець

емінар розпочався привітанням голови Обласного об’єднання Михайла Ільюк а, який полум’яним словом проповідника воскресив у пам’яті присутніх євангельську подію, коли Ісус Христос в’їжджав в Єрусалим, наближаючись до Своїх страждань. Потім Михайло Андрійович познайомив присутніх із доктором Йоганнесом Раймером із Німеччини, якому запропоновано було вести весь семінар. Присутні брати збадьорилися загальним співом псалмів «Ісусове святе ім’я» та «Радість у Христі я знайшов», після чого перший заступник голови ООЦ Володимир Нестерук запросив усіх до молитви. Тепло сприйнявся учасниками семінару спів гурту «Агапе». Доктор Йоганнес Раймер, передавши християнам Рівненщини вітання від церков із Німеччини, оголосив тему семінару: «Душеопікунство в церкві». «Ця тема, — наголосив гість, — сьогодні актуальна для всіх, особливо — для церков України та Росії. Сумно,

СВІЧНИК

2, 2011

бо ж у той час, коли Азія дихає пробудженням, у деяких регіонах Росії молитовні будинки стоять порожніми. Душеопікунство, зауважив доктор Раймер, — це не євангелізація. Воно щойно розпочинає свої «оберти», хоча в багатьох церквах працює давно, бо ж Ісус Христос, а потім апостоли робили на цій справі акцент. Слово «душеопікунство» має кілька визначень і тлумачиться, приміром, як турбота один про одного, а в християнстві — як турбота про душу, аби кожен мав можливість зростати в Ісусі Христі. Хто може навчити ближнього мислити, як Христос? Це той, хто поруч! Основою є любов (1 Кор.13), бо життя в Христі — це життя в любові. Той, хто вихований в Христі, буде любити! Опікуючись ближнім, ми можемо перевірити й себе в тому, як вміємо служити один одному, любити тих, хто поруч, і приймати людей такими, якими вони є. Брат Йоганнес кілька разів наголосив: «Маємо допомогти всім у церкві дбати про всіх». Ціллю душеопікунства є преображення людини, «щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя» (Ів. 3:15). Це повинен бути постійний процес, в якому виховують нас, ми виховуємо

когось, виховуємося самі… «… для збудування тіла Христового» (Еф. 4:12)». Під час перерви брати жваво обговорювали порушену тему, визнаючи її важливість і необхідність застосовувати на практиці все те, про що почули. Продовжуючи семінар, доктор Раймер розповів про «Інструмент і принципи душеопікунства». Теоретично все зрозуміло і дуже просто: інструмент — Біблія, а принципи — все, що записано в ній. Аби написане слово («логос») стало зрозумілим, потрібно його пояснити, розтлумачити («рема» — проказане слово), бо ж «овечки Мої чують голос Мій...» (Ів. 10:27). Затим проповідник зупинився детально на питанні конкретних стосун-

Івана, «...правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:32). Підбиваючи підсумок, брат Раймер підкреслив важливість євангельського принципу «...настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового» (Еф. 4:11-12). Жодний член церкви не повинен залишитися осторонь цієї важливої справи. Хочеться сподіватися, що проведений семінар активізує роботу з душеопікунства у наших церквах, бо ж ця справа завжди була і залишається актуальною і вкрай важливою, вона сприяє духовному росту і тих, хто навчається, і тих, хто навчає. 

відділ молодіжного служіння 3. Вони розуміли, що в них є те, чого немає більше ні в кого, — дари Духа Святого, тож усвідомлювали, ким вони є насправді.

Вікторія ЧЕРПАК, церква «Спасіння» м. Острог

«Òåêñòèëüíèê» ó Ð³âíîìó áóâ ïåðåïîâíåíèé õðèñòèÿíñüêîþ ìîëîääþ íå ò³ëüêè Ð³âíåíùèíè, àëå é Âîëèíñüêî¿, Òåðíîï³ëüñüêî¿, ²âàíî-Ôðàíê³âñüêî¿ òà Æèòîìèðñüêî¿ îáëàñòåé, ÿêà ç³áðàëàñÿ ðàçîì, ùîá çóñòð³òèñü ³ç í³ìåöüêèì ïðîïîâ³äíèêîì, ïàñòîðîì öåðêâè, äîêòîðîì Éîãàííåñîì Ðàéìåðîì. Òåìîþ çóñòð³÷³ ñòàëè ºâàíãåë³çì òà ì³ñ³îíåðñòâî — ñàìå ïðî öå ³ ïîâ³â ðîçìîâó ïðîïîâ³äíèê.

БУ

а його словами, ціль християнського життя — донести, сказати, р розповісти про р Господа; жити так, щоб відчувалася присутність Христа. Йоганнес Раймер провів чітку паралель (на прикладі історії, записаної в Діях Апостолів у третьому розділі) між сучасною молоддю та апостолами Петром та Іваном. Адже ті також були молодими юнаками, вихідцями з простого люду, які не мали ні грошей, ні освіти. Проте оте тее саме після їхньої проповіді почалося пробудження ння ня я в Єрусалимі. Єрус Єр усал алим имі. і. В Вони они он и бу були ли ттакими аким ак ими и ж, я як к і ми ми,, су сучас суча сучасчаасс--

ХР

ИС

Проповідник детально зупипи иинився на історії про Петра тра раа і хворого чоловіка перед ред д входом до храму. «До До о храму, — пояснив нив ив в він, — могли вхохо одити тільки ки чисті люди. люди ди и. До кульлььгавого го о ж

ТО

4. Апостоли готові були подада ати руку допомоги навіть тим, им м, м, кого всі довкола зневажали зневажали. ли и.

С!

«Проблема в тому, — відзначив брат Йоганнес, — що сьогодні молодь часто не знає, ким вона є і що означає бути посланцем Бога Живого». Проте Протте те кожен із нас — Боже творіння, створене для ля я добрих справ, і кожному Господь дав дари, ри и, яких немає ні в кого іншого.

РА

ЗО

не можна було навіть доторкнутися — за не ви винятком, в и звісно, хіба що того випадку, коли він встане й піде. І ось Петро ризикує — подає ві кульгавому к ку у руку, знаючи, що сам може вже не ввійти в в до храму. Та хворий підводиться і підтюпцем входить до храму, оскільки це було його найбільшим бажанням». Брат Йоганнес відзначив, що молодь здатна змінити світ, треба тільки повернутися до основи — до прикладу перших апостолів. Він поставив присутнім кілька простих, але дуже важливих запитань: ти — молитовник? Скільки ночей на місяць ти молишся? А скільки хвилин на день? І як із твоєю любов’ю? Ти любиш когось? Які в тебе дари? Хто ти? Чи маєш серце, відкрите для людей, які тебе потребують? Кожен із нас, сказав він, в серці може чесно відповісти сам собі (можливо, щось зрозумівши чи переосмисливши). Далі зустріч відбувалася у формі інтерактивного діалогу: у р разом із головою ООЦ ЄХБ Михайлом Ільюком Йоганнес Раймер відповідав на запитання із залу.

ВА

ні мол о д і люди л лю ю — і водночас було бу бу в них щось щ таке, що вирізняло в ви и з-поміж іінших. ін н Ось кілька ттаких та а ознак:

1. Апостоли Петро та ІІван Іва Ів в були людьми молитви.

ОБ

За словами проповідника, проЗа блема б бл л нинішньої молоді в тому, що вона в во о не вміє молитися. Наша молитва ссуха су у та коротка. Інколи здається, що ми просто п пр р плутаємо молитву з інформаційним аагентством: аг г інформуємо Господа, ніби Він не знає про наші проблеми. «Але ж молитва, — сказав брат Йоганнес, — це бесіда: я кажу — Він слухає, Він каже — тоді слухаю я. Чому ми не відвідуємо молитовних зібрань? Бо нічого там не отримуємо, просто проінформували — і все». 2. Вони не вели подвійного життя. Проповідник наголосив, що там, де люди живуть подвійним життям, ніколи нічого не зміниться навіть в їхньому житті — що вже казати про те, щоб змінити когось. Петро та Іван мали сміливість жити, нічого ні від кого не приховуючи, тому й мали право сказати: «Подивися на мене!»

Íà ñòîë³ ó ïðîïîâ³äíèêà çàëèøèëîñÿ ùå áàãàòî ïàï³ðö³â ³ç çàïèòàííÿìè, íà ÿê³ ïðîñòî íå âèñòà÷èëî ÷àñó äàòè â³äïîâ³ä³. Áóëè é â³äâåðò³ îñîáèñò³ çàïèòàííÿ, çà ÿê³ ìîëèëèñü óñ³ ðàçîì. Ìîæëèâî, õòîñü ³ç ïðèñóòí³õ ïîáà÷èâ ó òàêèõ ñì³ëèâèõ çàïèòàííÿõ ³ ñâîº äàâíî ñôîðìîâàíå, ïðîòå çàõîâàíå ó íàéòåìí³øèõ çàêóòêàõ ñåðöÿ. Õòîñü ïåðåîö³íèâ ñâî¿ ñòîñóíêè ç Ãîñïîäîì, õòîñü îòðèìàâ ï³äáàäüîðåííÿ, õòîñü ïîäèâèâñÿ íà ñâîº õðèñòèÿíñüêå æèòòÿ íîâèìè î÷èìà… Ãîñïîäü ñêàçàâ ñëîâî êîæíîìó, õòî ïðèãîðíóâñÿ äî Íüîãî äóøåþ, ùîá ïî÷óòè. 

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

відділ дитячого служіння Юлія БЕРЕЗА, відповідальна за розвиток творчості відділу дитячого служіння

олота молодь… Саме таку назву мав щорічний семінар для тих, хто служить у дитячих та підліткових християнських таборах. Він проходив із 7 по 9 травня 2011 року на території мальовничого табору «Берізка», що в с. Олександрії, і став натхненням і підбадьоренням для сотень дитячих служителів. Понад 450 учасників з’їхалися сюди з різних куточків України, були навіть гості з Ізраїлю. Під час відкриття семінару чудовими ведучими були Богдан Ярмушко (церква м. Костопіль) і Тетяна Пузиченко (Перша рівненська церква), зі

Словом Божим звернувся до присутніх голова Всеукраїнського союзу об’єднань церков ЄХБ В’ячеслав Васильович Нестерук. Він підбадьорив кожного словами апостола Петра: «Але ви — вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого» (1 Петр. 2:9). Кожен із нас є особливим в Божих очах, вибраний Ним для служіння, аби благовістити тим, хто ще не пізнав Його. Така пра-

СВІЧНИК

2, 2011

ця є, без сумніву, золотом і великою цінністю для Господа. В’ячеслав Васильович підбадьорив усіх, сказавши, що дитяче та підліткове служіння — це те, з чого найчастіше розпочинається організація нових церков. Приємно усвідомлювати, що Господь використовує нас у цій відповідальній справі на Своїй ниві. Після відкриття всі учасники семінару розійшлися по навчальних секціях, різноманітність яких давала змогу кожному розвиватися у своїй сфері дитячого служіння. В’ячеслав Васильович Нестерук проводив збудовуючий курс «Золоте Слово до тебе», в якому йшлося про душеопікунство, лідерство, значення Слова Божого в нашому житті та служінні. Для багатьох учасників семінару це навчання стало відповіддю на численні молитви та запитання, допомогло оновити стосунки з Господом. Відвертість та щирість у спілкуванні В’ячеслава Васильовича формує в молодих служителів гарні лідерські якості, допомагає переймати духовний досвід старшого брата-наставника та забезпечує єдність поколінь у церкві. Андрій Романюк (церква м. Радивилів), Павло Матвійчук та Віталій Грицюта (церква м. Костопіль) викладали лекції для наставників, на яких найбільшою мірою ле-

жить відповідальність за побудову стосунків із дітьми. Брати ділилися власним досвідом, висвітлювали питання наставництва з точки зору Божого Слова, а також психолого-педагогічних принципів.

ÇÎËÎÒÀ

Керівник відділу молодіжного служіння ООЦ ЄХБ Рівненської області Роман Курбацький проводив курс «Як бути ловцями людей», в якому висвітлювалися принципи та особливості ефективного лідерства, які є основою побудови стосунків. Оксана Ляшенко (церква с. Берестя Дубровицького р-ну) вела курс для координаторів. Під час цих лекцій, які яскраво і доречно ілюструвалися цікавими прикладами, було розглянуто всі особливості

Ìàëåíüêà, íåïîì³òíà äóøà ãóáèëàñÿ ó ñ³ðèçí³ êëîï³òêèõ áóäí³â. ¯¿ ìåòóøëèâå æèòòÿ í³÷èì íå â³äð³çíÿëîñÿ â³ä ³íøèõ. Âîíî ïëèâëî ñâî¿ì çâè÷àºì, íå çàëèøàþ÷è æîäíîãî ñë³äó â ÷èºìóñü ñåðö³. Äóøà íå áà÷èëà ñåíñó â òàêîìó ïðèì³òèâíîìó ³ñíóâàíí³, âîíà ñòàðàëàñÿ çì³íèòè ñåáå, îçäîáèòè òó ñ³ðèçíó ÿêèìèñü äîáðèìè ñïðàâàìè. Âñå ìàðíî — âîíà, ÿê ³ ³íø³, çàëèøàëàñÿ òüìÿíîþ ³ íåïîì³òíîþ… Òà âðàç ó áåçïðîñâ³òí³ áóäí³ óâ³ðâàëîñÿ íåçåìíå ÿñêðàâå ñâ³òëî. Öå

відділ дитячого служіння роботи координатора: розпорядок дня, програма, табірні ігри, спілкування тощо. Сніжана Дужук (Перша рівненська церква) поділилася цікавими оригінальними ідеями з рукоділля, навчила

ÌÎËÎÄÜ áóâ Õðèñòîñ. Â³í ïî ñàì³ â³íöÿ íàïîâíèâ äóøó ñë³ïó÷î-çîëîòèì ïðîì³ííÿì. Íåñòðèìíî çàõîò³ëîñÿ æèòè, äîïîìàãàòè ³íøèì (òàêèì æå ñ³ðèì ³ íåïîì³òíèì äóøàì, ÿê ñàìà áóëà äîíåäàâíà) çàñÿÿòè çîëîòèì â³äáëèñêîì Ãîñïîäíüî¿ ëþáîâ³. Çîëîòà ìîëîäü… Ñàìå Ãîñïîäü çðîáèâ ¿¿ çîëîòîþ äîòèêîì Ñâî¿õ ïðîáèòèõ íà õðåñò³ ðóê. Çîëîòà ìîëîäü… Ñàìå â³ä íå¿ Â³í ÷åêàº ïîñâÿ÷åíîãî ³ â³ääàíîãî Éîìó ñåðöÿ.

Німеччини — та Мартін зі Швейцарії ділилися своїм досвідом, новим підходом до організації програми в таборі. Вони проводили цікаві табірні ігри, з яких потім робили глибокі висновки про духовне життя. Крім того, на семінарі була представлена нова табірна програма «Золота молодь». У ній наголошу-

таборі. Тож вся інформація, отримана тут, обов’язково знадобиться». Сергій, м. Кривий Ріг: «Я відвідував лекції для наставників. Господь багато сказав мені через цей курс. І я зрозумів, що потрібно повністю присвятити себе, свій час, зусилля, життя роботі з дитячими душами. Адже цього чекає від мене Господь». Соломія, м. Броди, Львівська обл.: «Для мене великим благословінням були лекції Оксани Ляшенко. Адже я є координатором у таборі. Отримала багато цікавих ідей, які хочеться втілювати в життя. Семінар надихнув мене до нових звершень на Божій ниві».

сестер виготовляти саморобки з найрізноманітнішого матеріалу. Отож, у майбутніх таборах діти матимуть неабияке задоволення від виготовлення таких яскравих виробів своїми руками. Андрій Бражник (Перша рівненська церква), Іван Петрик та Віктор Грицюта (церква м. Костопіль) проводили цікаві ігри для спортінструкторів. Як відомо, відпочинок для дітей — це там, де багато сміху, руху та активності. Тому черпати ідеї для розвитку спорту в таборі — це велика необхідність. Даніель та Вальдемар — викладачі з

ється, що істинна «золота молодь» — це діти Божі, які пізнають Господа на своїх шляхах і втікають від гріха. На основі життя біблійних персонажів підлітки зможуть побачити те, як звичайні, немічні люди знаходять силу в Господі. Завершився семінар молитвою благословіння на всі табори, які відбуватимуться влітку. Підбадьорившись, оновившись у стосунках із Господом, збагатившись досвідом, новими ідеями та програмами, дитячі служителі роз’їхалися по домівках, аби запалювати золотим сяйвом Господньої любові інші серця.

Настя, с. Здовбиця, Рівненська обл.: «Семінар надзвичайно цікавий і корисний для мене. Я хочу влітку служити в денному

Інна, м. Суми: «Я відвідувала заняття з рукоділля. Познайомилася з

багатьма цікавими техніками, зокрема з квілінгом. Думаю, це знадобиться в служінні з дітьми, зробить життя в таборі яскравішим та насиченішим». Аня, м. Тель-Авів, Ізраїль: «Дуже сподобалася організація, вразила кількість присутніх. Отримала багато цікавої інформації, яка знадобиться нам у проведенні денних таборів. Також почула Слово Господа до мого серця. Радію, що Він мене змінює і використовує». 

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

відділ жіночого служіння

РОКІВ

ОРГАНІЗОВАНОГО ЖІНОЧОГО СЛУЖІНН ССЛ СЛУЖІННЯ ЛУЖІН Л ЖІН Н Я ЄХБ У Р ІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ Ж

Союзі слов’янських громад євангельських християн у Польщі, куди входили церкви євангельських християн Рівненщини, діяв відділ сестер. Він координував роботу жінок у церкві, які займалися як духовною, так і благодійною працею: проводили квітня 2011 р. жіноцтво євангель- конференції та спеціальні жіночі служіння, ських християн-баптистів відзна- організовували спеціальні розпродажі чило 20-ліття організованої сестринської для збору коштів на потреби благодійдіяльності у церквах Рівненської області. ності, опікувалися сиротами, хворими й Цій події була приурочена обласна конфе- ув’язненими, вчилися в духовних школах ренція, участь у якій взяли близько 250 та вчили інших. Однак із входженням зажінок із 40 церков ЄХБ Рівненщини. хідноукраїнських земель до складу РадянПерший гурток сестер на Рівненщині ського Союзу така організована діяльність був утворений 23 березня 1924 р. у припинилася. Хоча це не означало, що Рівному. До 1939 р. діяльність сестер у жінки перестали працювати. Але тепер нашому краї була досить розвиненою. При їх служіння перейшло в іншу площину – вони не оперували зібраними коштами, але кожен допомагав іншому власними можливостями, вони не могли проводити конференції та молитовні зібрання, але все одно підтримували один одного і всю церкву своїми молитвами, вони не могли навчатися у духовних школах чи навчати інших, але виховували дітей у вірності Господу. Про них не писали похвальних статей у релігійних часописах, а Сиротинець для дівчаток у м. Ковелі, яким опікувався Союз слов’янських громад євангельських християн у Поль- дуже часто, навпаки, влада і суспільство щі. Посередині – працівники сиротинця – Франц Венцкевич засуджували їх, євангельські християнки та його донька Юлія Венцкевич, 30-ті роки ХХ ст. радянського часу не звітували про своє служіння ні перед ким, окрім Бога. Тому, як зауважила Марія Максимівна Корнійчук, відповідальна за жіноче служіння в області, 20 років – це лише умовна дата, яка виявляє діяльність сестер в умовах незалежної України. Гурток сестер у громаді євангельських християн м. Костополя, 30-ті роки ХХ ст. Вперше після багаторічної перерви 23-24 листопада 1990 р. відбулася жіноча конференція в Києві за участю ста сорока сестер. Учасниці конференції запропонували утворити жіночий відділ Союзу ЄХБ УРСР. У березні 1991 р. у Києві відбулася Всеукраїнська установча конференція сестер. 4 березня 1991 р. Надія Павлівна Ващишина, яка Учениці лютеранського дияконату для жінок «Табіта» очолила жіноче служіння у Рівненській у с. Сколімові біля Варшави, де навчалися майбутні диякониси Союзу слов’янських громад євангельських області, отримала лист від Раїси Антонівни християн. Сидить перший зліва Л.Шендеровський. Шаповалової – відповідальної за жіноче Стоять зліва направо: О. Ничипорук (четвертий), служіння в Україні – з пропозиціями та К. Шкурський (восьмий), М. Ничипорук (десятий), Ф. Венцкевич (тринадцятий), 1937 р. порадами стосовно напрямів жіночого Ліна БОРОДИНСЬКА, кореспондент «Свічника»

СВІЧНИК

2, 2011

служіння, обрання комітету та залучення до служіння сестер із церков області. Це слугувало тому, що 23 березня 1991 р. сестри провели конференцію, на якій офіційно було започатковано жіноче служіння в Рівненської області. Н.П. Ващишина очолювала жіноче служіння до 1995 р. Після її від’їзду за кордон жіночим відділом керувала Любов Василівна Нестерук, яка здійснювала це служіння до 2002 р. Відтоді і до цього часу організовує жіноче служіння в області Марія Максимівна Корнійчук. Жіноча праця в церквах здійснюється за чотирма основними напрямами: молитовне служіння, сестринська освіта, благовістя та милосердя. 2001 р. зародився новий напрям у сестринському служінні – літні жіночі табори, учасницями яких були не лише члени євангельсько-баптистських церков, а й представниці інших віросповідань. Рівненська область у розвитку табірного жіночого служіння виявилася однією з перших в Україні. Пастор Ілля Максимович Корнійчук, який тривалий час, працюючи в об’єднанні, опікувався сестринським служінням, під час вітального слова на ювілейній конференції зауважив, що саме жінки, незважаючи на страх і перешкоди, першими прийшли до гробу і першими дізналися про воскресіння, підкресливши цими словами вагомість жіночого служіння у житті церкви. З особливими настановами звернулися до сестер також заступник старшого пресвітера Василь Захарович Басараба та відповідальна за жіноче служіння в Україні Світлана Олександрівна Свіщова. З вітальними побажаннями і подарунками приїхали відповідальні за сестринське служіння із Житомирщини, Волині, Івано-Франківщини, Сумщини, Запоріжжя, Києва. Свідчення, спів, поезія, спогади, історичні довідки, вітання, мудрі слова братів – усе це відбувалося у натхненносвятковій атмосфері Великод нього свята. 

музично-хоровий відділ

«Г О С П О Д Ь

—

МОЯ СИЛА ТА ПІСНЯ …» 19 áåðåçíÿ â ïðèì³ùåíí³ ð³âíåíñüêî¿ öåðêâè «Â³äðîäæåííÿ» â³äáóëàñÿ ìóçè÷íî-õîðîâà êîíôåðåíö³ÿ, íà ÿê³é áóëè ïðèñóòí³ ïîíàä 65 äèðèãåíò³â, 25 îïåðàòîð³â çâóêó òà 8 êîíöåðòìåéñòåð³â. Òåìà êîíôåðåíö³¿ — «Ãîñïîäü — ìîÿ ñèëà òà ï³ñíÿ…» (Ïñ. 118:14).

ерівник музично-хорового відділу ООЦ ЄХБ Рівненської області Андрій Меленчук акцентував увагу присутніх на тому, щоб у музичному служінні наших церков саме Господь був піснею і щоб силу черпали лише в Ньому. Сигналом до початку конференції стала прекрасна мелодія ансамблю скрипалів «Небесні мелодії» Першої рівненської церкви. Учасників цього християнського заходу привітав і благословив перший заступник голови ООЦ ЄХБ Володимир Нестерук. Зі словом привітання до диригентів звернувся також пастор Першої рівненської церкви Василь Новосад, після чого прозвучало ще кілька чудових творів у виконанні вищезгаданого ансамблю. Добрі настанови почули присутні також від пастора церкви с. Колоденка Володимира Бричука. Учасникам конференції було запропоновано послухати цікаві лекції та подано корисну інформацію. Духовну лекцію «Лідерство» провів Павло Матвійчук (церква м. Костопіль), після чого було представлено ансамбль гітаристів із церкви с. Ставки Рівненського району, які порадували всіх трьома духовними творами. Лекцію «Охорона голосу» читала Наталія Бурмак (диригент Першої рівненської церкви). Окремо лекцію для концертмейстерів прочитала Мирослава Сташук (концертмейстер рівненської церкви «Відродження»), а для звукооператорів — Андрій Вавринчук (рівненська церква «Благодать»). Після обіду учасники конференції мали змогу послухати прекрасну музику у виконанні оркестру народних інструментів із церкви м. Мінська (Білорусь). Господь промовляє до людей різними способами. До диригентів церков нашого краю цього дня Він сказав багато через різні лекції та практичні навчання.

ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ ЗА УЧАСТЮ ДУХОВОГО ОРКЕСТРУ 29 травня о 17 годині в м. Рівне, на площі Короленка, відбулось євангелізаційне богослужіння за участю об’єднаного духового оркестру церков Рівненської, Хмельницької та Волинської областей, який налічував приблизно 11 оркестрів. Розпочав дійство керівник музично-хорового відділу Андрій Меленчук, звернувши увагу на місце із Біблії, яке записано в Пс.150:6: «Все, що дихає, нехай Господа хвалить!..», і закликав усіх слухачів, щоби в цей вечір, разом з оркестром прославили Господа у своїх серцях. Оркестр виконав такі твори: «Хай уся земля говорить», «В двери закрытые», «Хорошо, когда вместе в общенье», «Христос – надежда христиан», «Ми вам бажаєм щастя» та інші. У програмі брали участь брати, розповідаючи свідчення про те, як Господь змінює гріховне життя на нове, і яке це оновлене життя з Христом, а також вокальні групи та ансамблі із церков, що по вул. Павлюченка в м. Рівне, та с. Борбин (ХВЄ). Із заключним словом до всіх присутніх звернувся заступник голови ООЦ ЄХБ В.З. Басараба. Він наголосив на тому, як добре і надійно жити з Ісусом Христом та запросив до загальної молитви подяки. Щоразу, коли проходить християнське свято в нашому місті, хочеться сказати: «Слава Богу за те, що Він посилає мир і свободу, і ми можемо вільно свідчити людям про Його велич і чудеса!  Сторінку підготував Андрій МЕЛЕНЧУК, керівник музично-хорового відділу

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

ювілеї церкви Інна БАСАРАБА, кореспондент «Свічника»

лаженний народ, у якого Господь є Бог!», — так хочеться сказати разом із псалмоспівцем Давидом про братів і сестер церкви с. Колоденка. 22 травня 2011 року церква святкувала 90 років служіння Богові. Хтось тільки починає історію свого шляху з Богом, інші церкви мають по кілька десятків років досвіду праці на ниві Господній, а колоденці ось уже майже століття живуть із Богом, служать Йому, зрощуючи плоди у Господньому виноград-

році керуючим спільнотою обрали брата Марка Бричука. У 1924-му — покаявся брат Петро Яніщук, який тривалий час звершував пасторське служіння в Колоденській церкві. В 1925 році відбулося перше хрещення віруючих Колоденки, яке звершувалося в с. Квасилів, а перше хрещення в самій Колоденці відбулося 1934 року. В 30-х роках брат Поліщук організував хор, в якому співали брати та сестри двох церков: Колоденки та М’ятина. Хор славився на всю округу, їздив співати до Польщі. Виникла потреба в Домі молитви. З Божою допомогою його будували з 1926 по 1928 роки. В 1939 році, коли прийшла радянська влада, молитовний будинок почали орендувати для потреб школи.

ЖИТТЯ ДЛЯ БОГА — нику. Про те, що вони щасливі з Богом, свідчить той настрій, з яким було організоване свято. Віддані, посвячені Богу, натхненні серця з любов’ю вітали гостей, співали величні гімни, декламували вірші, ділилися благословіннями та проповідували Боже Слово. Розпочалася програма зі співу об’єднаного хору помісної церкви. Пастор цієї церкви, Володимир Бричук, повідомив мету свята: «Ми зібралися, щоб вшанувати, пригадати, подякувати та зміцнитись у вірі». Після вітального слова пастора І.М. Корнійчука пастором місцевої церкви Володимиром Бричуком був зачитаний реферат про історію церкви. Розпочалось усе, сказано в рефераті, 25 березня 1921 року, коли, виконуючи Доручення Ісуса Христа йти та проповідувати, віруючі з с. Городище разом із пресвітером Андрієм Павлюком двома підводами приїхали в село Колоденка, аби провести євангельське богослужіння. Ось так у далекому 1921-му році посіялося Слово Боже в серцях багатьох мешканців цього села. Спершу колоденці належали до Рівненської церкви, де пресвітером був Макарій Нечипорук. У 1922-му ж

СВІЧНИК

2, 2011

В 1960-ому — влада конфіскувала цей Дім молитви і натомість дала в користування дім православного священика, де проводилися богослужіння протягом 34-х років. Нині церква євангельських християн-баптистів у Колоденці має третій, новий Дім молитви, який почали будувати 7 травня 1992 р., а завершили і провели освячення 4 червня 1994 року. В різні часи пасторське служіння виконували шість братів: Марко Бричук, Петро Янищук, Клим Стецюк (1954-1965), В’ячеслав Ярмошик (1981-1991), Ілля Корнійчук (із 1991 р.), Володимир Бричук (із 2002 р.). Для вшанування пам’яті тих, хто потрудилися в церкві, а тепер уже у вічності, заспівали псалом: «Недалеко за рікою берег вічного життя» та звершили молитву вдячності Богу за них. Церква переживала і благословіння, і час смути — час, коли

ювілеї церкви

— ЦЕ ЩАСТЯ… її намагалися поділити і нав’язати інше вчення. Але все це, на щастя, вже в минулому. Сьогодні церква в Колоденці, яка входить до Союзу євангельських християн-баптистів України, об’єднує 140 братів та сестер. Є три хори, якими керують чотири диригенти. Недільну школу, де проводять уроки 8 учителів, відвідує 40 дітей. Є в церкві і молодь (близько 20 чоловік), вона бере активну участь у різних служіннях. Колоденців вітали служителі навколишніх церков. Серед них Василь Басараба (Городище), Володимир Бахур (Перша рівненська церква), Федір Вітрук (М’ятин), Григорій Жакун (Бережки Дубровицького р-ну), Станіслав Бойко (церква «Святої Трійці»), Георгій Яремчук (церква «Надія»), Борис Войцеховський (церква с. Новоставці), Любомир Турчак (церква «Благодать»), Володимир Сімчук

(церква с. Шубків). Кожен із них казав особливі, підбадьорливі слова, бажаючи миру, радості, єдності, любові, праведності у Дусі Святому, ревності, наполегливості та надбання людей для Божого Царства. Один із найстарших членів церкви, Василь Степанович Єфімчук, пригадав особливо важкі часи переслідувань церкви. Не приховуючи сліз радості, він втішався можливістю вільно збиратись і проводити богослужіння. Оскільки на свято не приходять без подарунків, М.А. Ільюк від Обласного об’єднання церков ЄХБ подарував Новий Заповіт у сучасному перекладі та з грецьким оригіналом і побажав ретельно досліджувати Писання. Він нагадав, що обов’язок дітей Божих — приводити до Христа тих, хто й досі блукає в гріховній пітьмі: «Коли світло Колоденської церкви буде світити, то буде спека; люди відчують спрагу і прийдуть до Господа». Завітали на свято й представники сільської ради. Вони побажали церкві зберегти віру та передати її своїм дітям. Заступник голови ВСО ЄХБ Микола Євгенович Каспров вручив свідоцтво, яке засвідчувало ювілейну дату життя церкви. Він привітав церкву і побажав їм без втоми й далі працювати на ниві Господній заради вищої цілі — вічності з Богом у небі, пам’ятаючи, що «як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними» (Рим. 5:19). Насиченою і цікавою була й музично-літературна частина програми, яку підготували брати та сестри Колоденської церкви. Серце наповнювала радість, що Бог наділив їх такими талантами, які вони активно спрямовують для прославлення Божого імені. Наостанок хочеться підбадьорити братів і сестер церкви с. Колоденка словами християнського гімну, який виконував хор: «Моя Невеста… ты потрудись еще немного, там, в небесах, ты отдохнешь»! 

2, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

новини В І ТА Є М О з Р У К О П О К Л А Д Е Н Н Я М на пасторське служіння

ВОЛОДИМИРА АНДРУШЕНКА

ОЛЕГА ЛЕОНОВЦЯ Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 10 квітня 2011 року в церкві смт Демидівка. Рукопокладення звершили голова ООЦ ЄХБ Михайло Ільюк та заступник ООЦ ЄХБ Сергій Гарбузюк.

Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 22 травня 2011 року в церкві с. Красносілля Гощанського району. Рукопокладення звершили заступник голови ВСО ЄХБ Микола Каспров, голова ООЦ ЄХБ Михайло Ільюк та перший заступник голови ООЦ ЄХБ Володимир Нестерук.

на дияконське служіння у

ОЛЕГА САВЕЛЮКА ПЕТРА САКУРА ОЛЕКСАНДРА ЯРМУШКА ВІТАЛІЯ ЯКОБЧУКА ПЕТРА СТУПНИЦЬКОГО Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 27 березня 2011 року в Першій рівненській церкві. Рукопокладення звершили пастор Анатолій

ВІТАЛІЯ БОЙКА та СЕРГІЯ ВОЙТОВИЧА Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 13 червня 2011 року в церкві с. Бережки Дубровицького району. Рукопокладення звершили перший заступник голови ООЦ ЄХБ Володимир Нестерук, пастор церкви с. Колоденка Володимир Бричук та пастор місцевої церкви Григорій Жакун.

СЕРГІЯ КВАСУНА та ОЛЕКСАНДРА ОСАДЧОГО

Піжевський, пастори місцевої церкви Олександр Приходько, Володимир Бахур, Микола Гаврилюк та Василь Новосад.

ОЛЕКСАНДРА УСТІНОВА Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 13 червня 2011 року в церкві с. Олександрія Рівненського району. Рукопокладення звершили голова ООЦ ЄХБ Михайло Ільюк та пастор місцевої церкви Василь Срібнюк.

ВІТАЄМО

із 60-річчям!

ВОЛОДИМИРА КАЛАШНІКОВА А пастора церкви ЄХБ м. Радивилова «… Будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!» (1 Кор. 15:58).

4422

СВІЧНИК

2, 2011

Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 13 червня 2011 року в церкві с. Копитків Здолбунівського району. Рукопокладення звершили голова ООЦ ЄХБ Львівської області Іван Романюк, заст. голови ООЦ ЄХБ Василь Басараба, пастор Здолбунівської церкви Іван Попрожук та пастор місцевої церкви Віктор Колесник.

Дорогим братам бажаємо служити «…безстрашно Йому у святості й праведності перед Ним по всі дні життя…» (Лк. 1:74-75). ШАНОВНІ ЧИТАЧІ «СВІЧНИКА»! Щиро дякуємо Вам за Ваші відгуки, запитання і побажання.

Наша адреса: редакція «Свічника», вул. Дворецька, 41, м. Рівне 33001 Електронна пошта: shevchuk_luda@mail.ru Тел. 8 (0362) 63-34-11; 22-44-81

Тема наступного числа журналу: «Один раз Бог сказав, а двічі я чув...»

20 років СЕСТРИНСЬКОГО СЛУЖІННЯ В Рівненській області

7 травня 2011 р.

c. Колоденка 22 травня 2011 року

Фоторепортаж Петра КЕСЕЛЬМАНА