Svichnyk 2-2016 by Svichnyk

ДУХОВНО ЗБУДОВУЮЧИЙ ЖУРНАЛ

ОБЛАСНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ЦЕРКОВ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

№2 (72),

2016

Суперники у поєдинку чи одна злагоджена команда

ДУЖЕ РІЗНІ, АЛЕ ПАРА

ва струмки, що протікали внизу, зливалися в одну річку. Один із них ніс із гір уламки порід, які зійшли разом із талим снігом. Другий здавався мулистим. Ці струмки повільно текли доти, допоки не злилися в один потік. У тій точці, де сходилися ці хвилясті струмочки, вони ставали вируючою рікою, як у маслоробні, білої води. І більше не було цих спокійних дзюркотливих потічків, а лишень гучна, ревуча по порогах річка. Кожен струмок ніс із собою уламки порід, що зсувалися з далеких гірських вершин. Та коли поглянути далі, за пороги, де два струмки стали вже єдиним водним потоком, видно, що там вони прозорі, чисті і спокійні. Вони досягли гармонії в своїй течії. Так само і в шлюбі. Коли двоє людей стають одним цілим, «притираючись» один до одного, у точках сходження можливі «вибухи». Але в міру того, як вони просуватимуться «вниз за течією», відбудеться дивовижна річ — єдність.

СВІЧНИК | 2, 2016

ЗМІСТ

4 6 10 12 17 20 22 24 28 32 35 38 40

Успішний шлюб Михайло ІЛЬЮК

Чоловік як духовний лідер у сім’ї Андрій РОМАНЮК

7 найбільших потреб дружини Олександр ПАХАЙ

3 емоційних потреби чоловіка Сергій МОРОХОВСЬКИЙ

Як жити з чоловіком, який вас ображає Біллі ГРЕМ

Замовим у художника портрет Олександр СТАШУК

Незвичайна пригода слимачка Ріжка Юлія ДОВГА

Далека зірка Михайла Подворняка Ліна БОРОДИНСЬКА, Неоніла МАТВІЙЧУК

Єдиний мамин подарунок Світлана БЕРЕЗА

Великий привіт із Філіппін Олександра ЧИГИРЬОВА

Впливова церква Тетяна ЧЕРЕДНІЧЕНКО

Випуск-2016 – в самостійну мандрівку Софія СТАШУК

«Цього не бачив ніхто» Юлія БЕРЕЗА

Сильна частина людства часто сміється із жіночої балакучості. Критикує багатослів’я, не усвідомлюючи, що якби не ця жіноча здатність, нікому було б навчити маля рідної мови... Жінки зверхньо судять про чоловічу здатність вести хатні справи, кажуть, що жоден із них нездатен й доби витримати, котролюючи дітей, чистоту, тоді як жінка робить це упродовж усього життя. Любі сестри, бо ми для цього призначені. А чоловікам Бог дав здатність зосереджуватися на чомусь одному, але ґрунтовно, із зануренням у деталі, із баченням перспективи.

Наталія БАСАРАБА, «Два різних способи існування тіла», с. 8 Саме тоді, керуючись «виправданими» мотивами, люди починають ставитися один до одного так, наче хочуть поставити на своє місце, дати відчути, як це важко і неприємно зазнавати образи, пояснити раз і назавжди, що «зі мною таке не пройде», силоміць навчити поважати власну думку або ж просто мститися...

Світлана ВОРОНА, «Суперники у поєдинку чи одна злагоджена команда», с. 14 Духовно-просвітницький журнал «Свічник», який видає Рівненське ООЦ ЄХБ, відзначив 20-ліття. З цієї нагоди відбулася творча зустріч усіх причетних колись і сьогодні до видання журналу: головних редакторів, відповідальних, літературних та художніх редакторів, кореспондентів, верстальників, видавців.

«20-літній ювілей “Свічника”», с. 34 У дубенській же церкві знайшлися ініціатори та організатори служіння людям похилого віку. Працювати з такими людьми важко, проте будь-які труднощі, втома нічого не варті, якщо йдеться про милосердя і спасіння людської душі.

Олександр ПАХАЙ, «Відкриття фонду «Будинок милосердя: Доброта», с. 37

ЖУРНАЛ Засновник і видавець: Обласне об’єднання церков євангельських християнбаптистів Рівненської області ВИДАЄТЬСЯ на кошти добровільних пожертвувань ПОТРЕБУЄ молитовної та фінансової підтримки християн ЗАПРОШУЄ ДО СПІВПРАЦІ проповідників, поетів, письменників, композиторів — усіх, хто хоче і може служити євангельським словом Пишіть на адресу: 33001, м. Рівне, вул. Дворецька, 41 Телефонуйте: (0362) 63-34-11 E-mail: shevchuk_luda@mail.ru Адреса в інтернеті: baptist.rv.ua НАД НОМЕРОМ ПРАЦЮВАЛИ: Головний редактор Василь Басараба Теологічний редактор Михайло Ільюк Відповідальний редактор Людмила Шевчук Літературний редактор Олена Ярмушко Редакційна колегія Світлана Береза Ліна Бородинська Олександр Пахай Cвітлана Ворона Тетяна Чередніченко Наталія Басараба Дизайн і комп’ютерна верстка Віра Фесянова Реєстраційний номер РВ № 377 28 січня 2004 року Часопис надруковано у ТзОВ “Каліграф», м. Рівне, вул. Київська, 69, тел. (0362) 64-24-32 © тексту, малюнків, фото, оформлення «Свічник», 2016 р. При передруку матеріалів посилання на часопис обов’язкове Рукописи не рецензуються і не повертаються Думка редакції не завжди збігається з думкою авторів матеріалів, що публікуються. Обсяг — 14 аркушів Друк — офсетний Наклад — 1600 примірників Розповсюдження безкоштовне Журнал виходить щоквартально Замовлення №

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

Д У Х О В Н А С ТАТ Т Я

УСПІШНИЙ ШЛ ЮБ Пригадую цікавий фрагмент із вінчальної проповіді в одній із церков Житомирської області. Шлюбна церемонія відбувалася за часів радянської влади. Пастор церкви звернувся до наречених і попросив, аби вони показали Свідоцтво про шлюб. Дивно, але цей документ був у кишені молодого, він дістав його і передав пасторові. Пресвітер відкрив і перед всією церквою голосно прочитав, що молоді люди вже є законними чоловіком і дружиною. Служитель сказав: «Можете іти і жити щасливо». Але наречений заперечив: «Ми хочемо Божого благословення». «А що, без Божого благословення не можна жити? Ви ж за документами вже чоловік і дружина!?» — перепитав пастор. «Без Божого благословення жити неможливо», — сказав молодий брат.

часто розповідав цю історію у багатьох церквах, коли починав вінчальну проповідь. «Без Божого благословення жити неможливо!» — акцентував я увагу наречених. Закінчується день шлюбу, закінчується «медовий місяць», і починається реальне сімейне життя двох різних людей. Різної статі, різних за освітою, темпераментом, рівнем духовності, сімейного виховання, звичок, інтелекту і т.д. Вони різні. Інколи дуже різні. І ці двоє різних людей мають стати одним тілом. Як же має відбутися це поєднання? Як же відбудеться це чудо Боже — двоє стануть одним? Більшість і сподівається, що відбудеться чудо, таїнство поєднання, щось дивне і незрозуміле. А розпочинаються будні шлюбного життя, і відкриваються очі: у неї на нього, а у нього на неї. І коли через певний час (можливо, дуже короткий) це відбувається, молодята починають помічати у своїй другій «половинці» чомусь більше негативних сторін, ніж позитивних. А потім розпочинається бесіда на зразок: «А я думав, що ти…» Вона ж у відповідь: «А я надіялася, що ти…» І що далі? Спробую з Божою допомогою, мудрістю від Духа Святого і досвідом пояснити практичне поєднання чоловіка і дружини в шлюбі.

непорозумінь, конфліктів у стосунках, повна гармонія з першого до останніх днів життя. На консультації до шлюбу майбутніх наречених я завжди пояснюю це ілюстрацією, розриваючи папір, а потім його поєднуючи. (Див. iлюстрація р ц № 1))

ВІН

ВОНА

Коментуючи цю ілюстрацію, яку називаю міфом християнського шлюбу, я показую, що у кожного із нас є сильні і слабкі сторони. Бог це передбачив, тому, поєднуючи слабке з сильним, робить таку гармонію, за якої ніколи не повинно бути проблем. Цікаво, що одні молодята дивляться на цю ілюстрацію і пояснення до неї й дивуються, мовляв, що тут пастор нам розповідає, адже ми бачили, як тато з мамою живуть (до речі, також звінчані у церкві); ми бачимо, як наші друзі або одружені старші брати і сестри живуть (також звінчані у церкві). У них зовсім не так. Не існує миттєвих ідеальних, досконалих стосунків у шлюбі. В реальному житті є все: образи, неМіф про християнський порозуміння, конфлікти, сварки… шлюб А де ж ідеалізоване «двоє стануть Тривалий час я вірив у те, що одним»? І тут я демонструю ілюякщо віруючий брат і сестра мо- страцію № 2. ляться про Божу волю у виборі супутника життя і Бог відкриває ВІН її, то після заручин, вінчання в церкві, молитви з покладанням рук двоє автоматично мають стати одним. А далі — жодних проблем, ВОНА

СВІЧНИК | 2, 2016

Аркуш паперу розірваний порізному. Спробуйте його поєднати. Гострі надірвані краї впираються один в одного. Що відбувається? Ще далеко до поєднання в одне ціле двох розірваних клаптиків, а два «гострячки» вперлися. Що робити? І ось тут починається важка, кропітка праця над тим, щоб двоє стали одним. Це реально? Так! Але вимагає неабияких зусиль. Однак ми, віруючі, маємо Духа Святого, наше тіло є Його храмом і з Божою допомогою та нашим бажанням і старанням ми можемо досягти певної досконалої єдності. Отже, молодята звінчалися в церкві. Отримали Боже благословення на духовну працю, сімейне служіння — двоє стали одним. І далі перед нами відкриваються два шляхи.

1. Шлях довготерпіння, де «любов все покриває, все зносить, усе терпить…» (1 Кор. 13:4,7). Спробую пояснити це на простому типовому сімейному прикладі. Уявімо собі, що дружина любить чистот у, порядок, охайність, щоб усі речі лежали на своїх місцях, а чоловік, навпаки, не надає цьому належного значення. Він розкидає речі, не дотримуючись порядку, ключі від автомобіля постійно шукає, неохайний. Скільки часу дружина, маючи довготерпіння і «все покривати» буде ходити і постійно прибирати, наглядати, доглядати, шукати і терпіти,

Д У Х О В Н А С ТАТ Т Я

терпіти, терпіти. Як довго? Рік, два, п’ять? Хай там як, але настає «благословенний» момент, коли все духовне у дружини закінчується, вона зривається і «видає» чоловікові за всі роки: «Я що, тобі нянька, домогосподарка? Все життя лише і роблю, що прибираю після тебе і шукаю твої речі». І пішло-поїхало… До того ж вона виказує всі його недоліки, які вона терпіла. Вже не в спокої, а в сварці. Чоловік теж не залишається в боргу. Він згадує всі її пригорілі котлети і пересолений борщ (а це було

чотири року тому — пам’ятає!). Закінчилося довготерпіння… Запам’ятайте, навіть у Бога закінчується довготерпіння (Бут. 6:3). В сім’ї — сварка, конфлікт, наговорено один одному багато неприємних, гнилих слів. А словесні рани загоюються дуже довго. Потрібно відновити стосунки, а це не завжди легко. Іноді навіть потрібен пастор, душеопікун, сімейний консультант або просто духовний друг.

2. Шлях преображення і змін Цей шлях виявляється у служінні партнерові в шлюбі. В цьому випадку я навожу протилежний приклад попередньому. Чоловік бачить у дружині рису характеру або звичку, яка не є хорошою і яка йому вкрай не подоба-

ється. Пам’ятаєте, перший шлях був терпіти. Другий шлях — сказати. Сказати ніжно, з любов’ю, не принижуючи особистості, мовляв, твої батьки тебе нічого не навчили, вказати шлях виправлення і як, на його думку, це їх не віддалятиме. Пам’ятаєте, папірець і «гострячок»? Апостол Павле пише до Ефесян 4:25: «...говорить кожен правду до свого ближнього, бо члени один для одного». Це потрібно, бажано, робити на початку шлюбного життя, тому що тоді є (повинна бути) перша любов. Чоловік говорить, керуючись першою любов’ю, а дружина приймає з першою любов’ю. Вона намагається змінюватися, і той її «гострячок» стає меншим, а молоде подружжя в результаті наближається одне до одного. Відбувається те, про що Біблія каже: «…завжди дбайте про добро один для одного…» (1 Сол. 5:15). Зверніть увагу на слова «завжди» і «один для одного». Перш ніж стати одним цілим, прекрасним у Христі, у чоловіка та дружини повинні відбутися зміни. Ви ж розумієте, наскільки важко змінювати себе і свій характер та звички. Але любов, Дух Святий, молитва і бажання досягти Божого задуму у вашому шлюбі на практиці допоможуть вам досягти єдності. Отже, як вже казав на початку, ми хочемо Божого благословення. У Бога є дуже багато благословень для нас. Однак, щоби їх отримати, потрібно щось робити. Тут пригадуються слова одного відомого українського проповідника Євангелія, Олекси Гарбузюка: «Бог не благословив ще жодну ліниву людину». Потрібно працювати. Щоби стати одним цілим, недостатньо лише вінчальних настанов, слід наполегливо працювати не над своєю другою половинкою, а над власним характером, щоби в результаті наші хороші (ідеальні) стосунки у шлюбі прославили Господа Ісуса Христа.  Михайло ІЛЬЮК, заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ

ЧОЛОВІ К

як Д У ХОВ Н И Й Л І Д Е Р

у СІМ’Ї «Дружини, — коріться своїм чоловікам, як Господеві, — бо чоловік — голова дружини, як і Христос — Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, — любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові…» (Еф. 5:22-26).

к бачимо, любов, служіння і покора один одному потребують і прагнуть такої любові та взаємного смирення, в якому дружини повинні брати приклад із Церкви, покликаної слідувати за Христом — своїм Господом, а чоловіки керуються прикладом Христа як Голови Церкви, готового віддати за неї Себе. Одне з пояснень питання про головування і покору в шлюбі полягає в тому, що Бог визначив для шлюбу відображати проголошену любов між Христом і Його Нареченою — Церквою. Хоча у стосунках між чоловіком і дружиною та між Христом і Церквою є як подібності, так і відмінності, все одно вони є зразком правильних взаємин. Біблія є єдиною і правильною інструкцією щодо правильного і щасливого сімейного життя згідно з задумом Бога як Автора і Творця сім’ї. Проблема сучасного покоління полягає в тому, що головне наше бажання і очі-

СВІЧНИК | 2, 2016

кування від шлюбу — це стати щасливим у подружньому житті, а не правильність побудови сім’ї. Дуже часто за нашими бажаннями стоять егоїстичні очікування. Звісно, прагнути щастя — це не гріх, адже і Бог зацікавлений у тому, щоб Його творіння отримало омріяне щастя. Однак Творець встановив певний закон, який дозволяє отримати цей омріяний людством дарунок. Отже, щоб стати щасливим у шлюбі, потрібно у центрі свого життя поставити Істину і ходити її дорогами, а не манівцями гріха.

Роль лідерства чоловіка не залежить від його здібностей Бог ніколи не говорив про те, що чоловік повинен бути головою сім’ї, тому що він більш здібний, чи про те, що дружина має бути слухняна, оскільки вона менш здібна. Здібності не є результатом того, що чоловік

є головою, а дружина йому підкоряється. Здібності мають значення у тому, як саме подружжя реалізовуватиме своє лідерство і послух. Таким чином, лідерство, чи головування чоловіка, згідно з волею Божою, — це відчуття добровільної відповідальності за керівництво, захист і забезпечення своєї дружини. Наприклад, чоловік може не мати здібностей бути хорошим годувальником, але це не перешкоджає йому брати на себе відповідальність задовольняти потреби своєї сім’ї, а, навпаки, обов’язково підштовхуватиме брати ініціативу в свої руки.

Важливість ініціативи чоловіка завжди є актуальною Якою є моя сім’я? У вирішенні цього питання особливо повинна виявлятися ініціатива чоловіка. Ми повинні запитувати й обговорювати це питання з дружиною. Вона не повинна

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ перейматися тим, що опиниться осторонь формування cім’ї. Думаю, багато жінок-християнок переживають про те, щоб чоловік брав ініціативу в свої руки і вів її до біблійного зразка сім’ї. Фінанси, виховання дітей, служіння в церкві, проведення дозвілля, відпочинок та багато інших питань змушують кожну сім’ю приймати сотні рішень. І одна з негативних характеристик, яка сильно засмучує Бога і дружину — пасивність чоловіка. Його постійно потрібно наче підштовхувати, щоб розібратися з якимись проблемами. Можливо, жінка навіть більше розбирається в деяких ситуаціях, але очікує ініціативи чоловіка. Вона хоче почути від нього: «Кохана, давай сядемо і все обговоримо. Давай помолимося». Чоловік повинен відчувати свою відповідальність у керівництві сім’єю, бути прикладом у молитві, читанні Біблії і вияву віри. Це не питання компетентності. В чоловіка може бути середня освіта, в той час як у дружини — вища. Однак він може виявити ініціативу, аби бути попереду сім’ї, ведучи її до біблійного зразка.

Ми змінюємося в образ того, на кому зосереджуємо свій погляд. ініціативу. Адже коли потрібно виявляти смирення ягняти в прощенні і довготерпінні, я виявляю агресію і гнів, а тоді коли потрібно підвищити голос задля того, щоб захистити істину чи сміливо проголосити Євангеліє своїми словами і ділами, я «смиренно» мовчу.

Є прекрасний вислів: «Ми змінюємося в образ того, на кому зосереджуємо свій погляд». Для мене це означає, що хорошим, ініціативним і відповідальним чоловіком я зможу бути лише тоді, коли пізнаватиму Христа як Нареченого, Який віддав Себе за Свою Наречену. «Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього» (2 Кор. 3:18). 

Андрій РОМАНЮК, пастор церкви м. Радивилів

ПРИГОЛОМШЛИВА ЧЕСНІСТЬ «Чоловіки, — так само живіть разом із дружинами за розумом…, щоб не спинялися ваші молитви» (1 Петр. 3:7).

Найкращий зразок лідерства Книга Об’явлення називає Ісуса Христа Левом і Ягням. «А один із старців промовив до мене: Не плач! Ось Лев, що з племени Юдиного, корень Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу, і зламати сім печаток її» (Об. 5:5). «І казали вони гучним голосом: «Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення!» (Об. 5:12). Для мене як чоловіка це має бути найкращим зразком лідерства, відповідальності та ініціативи. Мудрість у поєднанні цих двох рис у моєму житті визначатиме мій успіх як чоловіка. Без Божого керівництва і наслідування Христа через свою гріховність я сам не зможу поєднати смирення й

кось пастор попросив одного зі служителів помолитися перед початком богослужіння. Той же відповів: «Вибачте, пасторе, я всю дорогу до церкви сперечався з дружиною, і тепер не в тому стані, щоби молитися». Настало сум’яття, після чого пастор помолився сам, і богослужіння продовжилося. Згодом пастор твердо вирішив більше нікого не вимагати молитися публічно, заздалегідь не порозмовлявши з ним. Служитель виявив приголомшливу чесність, де більше «пасувало» б лицемірство. Але з цього випадку ми можемо винести ще один важливий урок. Бог — наш люблячий Батько. Якщо я, як людина, не поважаю своєї дружини, коханої дочки Небесного Отця, то чому Він повинен вислуховувати мої молитви? Апостол Петро зробив із цього приводу цікаве спостереження. Він переконує чоловіків за розумом поводитися з дружинами, як із співспадкоємицями у Христі, «…щоб не спинялися ваші молитви» (1 Петр. 3:7). Іншими словами кажучи, наші стосунки впливають на молитовне життя. 

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

АРГУМЕНТИ

Господь створив людину як чоловіка та жінку. У неподільній єдності та разючій несхожості. Кожен — як часточка людства, і кожен — як цілий окремий мікрокосмос, цілий світ особистих рис, смаків, відчуттів, переживань. Те, що чоловік і жінка різні анатомічно, видно одразу; те, що багато фізіологічних процесів протікає по-різному, ми усвідомлюємо ще в юності. Але мало хто бере до уваги ці нюанси у вселенській «битві статей», нав’язаній людству ХХІ століття фемінізмом, пропагуванням гендерної рівності та культурою всеохоплюючої толерантності.

осподь на схилі шостого дня творення прорік: «Вельми добре». За задумом Творця чоловік і жінка різні, щоби якнайкраще виконати призначені їм ролі. Проаналізуймо це. У жінок, як і в чоловіків, по 206 костей, що слугують опорним каркасом для тіла. І набір скелетних м’язів — їх близько 600, у принципі однаковий. Відмінністю є те, що чоловіки масивніші і сильніші від жінок; більш витривалі за рахунок більшого об’єму серця та вищого вмісту гемоглобіну в крові; жінки більш пластичні і гнучкі. Щоб озирнутися назад, жінці достатньо повернути голову, чоловікові ж потрібно розвернути весь корпус цілком. Чоловіки сильніші у верхній частині тіла, жінка — у нижній. Центр ваги у жінок міститься нижче, ніж у чоловіків, що забезпечує їм більш стійку рівновагу. За статистикою, середній ріст сильної частини людства — 167 см, прекрасної — 164 см. У жінок на 15% більше жиру, який зосереджується, в основному, під шкірою в ділянці тазу та стегон. Якщо ж чоловік набирає зайву вагу, то у нього зростає відсоток вісцерального жиру (того, що обволікає внутрішні органи і розміщений по усій черевній порожнині), що утруднює протікання фізіологічних процесів та підвищує ризик ракових захворювань. На фізичні наван-

СВІЧНИК | 2, 2016

Іоан Павло ІІ:

“ДВА РІЗНИХ СПОСОБИ таження жінки реагують так само, як і чоловіки, набуваючи сили та спалюючи жир, останні розвивають значні об’єми м’язів завдяки тому, що в них дещо інша гормональна структура. Обмінні процеси у чоловіків протікають швидше, тому вони часто відчувають голод: за однакових умов їм потрібно на 700 кілокалорій більше, ніж жінкам. У результаті чоловіки сильніше і частіше пітніють. Чоловіків недаремно називають товстошкірими. Їхня шкіра направду значно товща, ніж у жінок, тому на ній практично не видно зморщок. До того ж жіноча ще й старіє раніше: по 35 роках стрімко знижується продукування гормону естрогену, який відповідає за колаген шкіри. Чоловіки володіють відмінним вестибулярним апаратом: їх рідко захитує у транспорті, вони краще переносять вібрації. Загалом, маса мозку чоловіка на 100 г (13%) більша, ніж у жінки. Та обдарованість залежить не від загальної маси мозку, а від маси конкретних відділів. Наприклад, зорове поле може мати об’єм від 3 до 6 тисяч мм3, відповідно, людина з невеликим мозком, але максимальним зоровим полем буде великим поціновувачем живопису, а людина з малим зоровим полем, швидше за все, так і не усвідомить, чому люди замащують фарбою полотно. Чоловік, як правило, зосереджується на виконанні одного завдання, тоді як жінки розв’язують кілька завдань одночасно — причина в особливостях діяльності мозку. Чоловіки так само емоційні, як і жінки. Лише перші прагнуть контролювати свої емоції і намагаються знайти рішення, тоді як останнім життєво необхідно ділитися своїми ідеями, почуттями, думками. Жінки краще орієнтуються у часі, чоловіки — у просторі. Жінка оперує конкретними поняттями, чоловік — абстрактними. Жінки

більш залучені у вербальну взаємодію та комунікацію, чоловіки більш підготовлені до дії та конкуренції. Аналізуючи глобально, можна сказати, що жінки більш чутливі, тобто у них сильніше розвинені органи чуттів. Жінки краще відчувають запахи і краще орієнтуються в них, і чутливість ця зростає у 100 разів за певних періодів місячного циклу. Жіночий слух розвинений краще, і тому жінці так важливі не лише самі слова, їх зміст, а й те, як вони сказані: тон голосу, інтонаційні акценти, ритм дихання у розмові, передбачувані почуття співрозмовника. Здатність жіночого мозку розділяти звуки, а також миттєво аналізувати звукову інформацію дає жінці змогу вести розмову, дивлячись у вічі співрозмовнику, і одночас чути практично все, що говорять люди, які стоять довкола. Чоловік же при увімкненому телевізорі предметну розмову вести нездатний. Кольорове світосприйняття теж краще розвинене у жіночої

АРГУМЕНТИ

«І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Бут. 1:27)

ІСНУВАННЯ ТІЛА” статі: вони розрізняють до 100 мільйонів відтінків, адже мають на сітківці удвічі більше колбочок. Зате чоловіки володіють так званим «тунельним зором» — бачать вузько, але далеко. Жінки мають кращу візуальну пам’ять (на впізнавання облич, форми об’єктів), чоловіки здатні розібрати найдрібніший почерк і краще бачать у темряві. У смакових відчуттях чоловіки «розуміють» гірке і солоне, а жінки — кисле і солодке. Різні больові відчуття: чоловіки «на адреналіні» в запалі бою чи змагання взагалі не відчувають болю, жінки ж залишаються чутливими до нього. А от у стані спокою гостріше відчуває біль саме сильна частина людства. Жіноче серце б’ється швидше від чоловічого, так як менше за масою. Стінки жіночого серця у лівій камері еластичніші й тонші, ніж у чоловічого, що зменшує ймовірність гіпертонічної хвороби. Та жінки більш уразливі до стресових і психічних захворювань.

Жіноче волосся в діаметрі удвічі тонше від чоловічого. Але у сильної статі воно слабше тримається на голові, — серед чоловіків лисих значно більше. Серед гормонів, що регулюють діяльність організму, виділяють «чоловічі» та «жіночі». Чоловічий — тестостерон, гормон завоювання. Він розвиває силу м’язів, швидкість реакції і нетерплячість, витривалість та впертість, сприяє загоюванню ран, точності метання і правильній орієнтації у просторі. Жіночий — естроген, забезпечує спритність, гострий слух, понижує рівень важкого холестерину, сприяє відкладенню кальцію у кістках, пришвидшує обмін речовин, покращує кисневий обмін, позитивно впливає на стан шкіри, нормалізує роботу нервової системи, захищає кровоносні судини. Чоловіки частіше хворіють на спадкові хвороби, бо у них одна Х-хромосома, а у жінок дві. Щоденна потреба у сні у прекрасної статі вища, ніж у сильної. Для гарного настрою жінкам потрібно спати на дві години довше, ніж чоловікам. Чоловіки краще здатні до аналізу, синтезу і структурування інформації. Але й жінки спроможні в несхожих речах, явищах, подіях віднайти спільні риси чи виокремити протилежність. Значно важливішим є наступний крок — який висновок із цього буде зроблено. Чи акцент робитиметься на схожості, доповнюваності і неповторності чи протилежності, антагонізмі і неузгодженості. «Чоловік плюс жінка» чи «Чоловік проти жінки»? Господь — геніальний і Математик, і Біолог, і Соціолог. Для Свого творива Він передбачив найкраще, наділивши для цього цілком певним набором якостей і рис. Чоловіків створено для батьківства у найширшому сенсі цього слова, духовного в тому числі. Жінок — для материнства.

На основі фізіологічних особливостей базуються вроджені схильності чоловіків та жінок. У жінці Господом закладені лагідність і ніжність, спостережливість та здатність помічати дрібниці, розподіл уваги, швидка і спонтанна реакція, необхідність у спілкуванні, потреба у зміні діяльності. Чоловіки запам’ятовують лише те, що потрібно для певної справи, зосереджуються на ній повністю («світ перестає існувати»), можуть виконувати монотонну роботу багато годин поспіль, а потому потребують значного відпочинку. Жінка сприймає себе в естетичних та моральних категоріях (красива, добра, творча); чоловік — у категоріях здібностей та здатностей (сильний, розумний). Сильна частина людства часто сміється із жіночої балакучості. Критикує багатослів’я, не усвідомлюючи, що якби не ця жіноча здатність, нікому було б навчити маля рідної мови. Від перших днів життя маленьку людину супроводжують мамині лагідні слова, колискові, казки і приказки, з чого й формується словниковий запас дитини. Жінки зверхньо судять про чоловічу здатність вести хатні справи, кажуть, що жоден із них нездатен й доби витримати, котролюючи дітей, чистоту, тоді як жінка робить це упродовж усього життя. Любі сестри, бо ми для цього призначені. А чоловікам Бог дав здатність зосереджуватися на чомусь одному, але ґрунтовно, із зануренням у деталі, із баченням перспективи. Саме тому більшість винаходів для полегшення жіночої праці (праски, пральні машини, пилосмоки) зробили чоловіки. Так, ми принципово різні, але створені одне для одного. Ми не схожі, але комплементарні, доповняльні. Жінка створена, щоб нести у світ любов, чоловік — щоб змінювати світ. І у єдності чоловік та жінка стають якісно новою істотою: «… чоловік пристане до дружини своєї, — і стануть обоє вони одним тілом» (Бут. 2:24). 

Наталія БАСАРАБА, церква с. Колоденка

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

С Л О В А Н А С ТА Н О В И

найбільших потреб дружини

Перебуваючи в бурхливому потоці земного життя, багато людей забули або й не знають мети, свого призначення і сенсу буття. Особливо сильно сучасне людське суспільство заплуталося в сімейних взаєминах і, нехтуючи духовними та моральними законами сім’ї, саме собі завдає болю й руйнації.

еякі чоловіки просто не знають, як слід ставитися до жінки. Часто вони створюють у сім’ї атмосферу тиранії, де навколо чоловіка усі повинні бігати навшпиньки, адже він — голова. Вони неуважні до почуттів і потреб своїх дружин, а тому не в змозі зрозуміти їхній відчай і біль. Чоловіки ж, котрі думають тільки про свою кар’єру і задоволення власних бажань, виявляють нечуваний егоїзм і бездушність до своїх дружин. Бог наділив духовною владою чоловіка над дружиною. Однак цю владу він може реалізувати тоді, коли підкорятиметься Господу, не порушуючи Божого порядку. Аби допомогти чоловікам розібратися, чого ж їхні дружини

СВІЧНИК | 2, 2016

вона відчуває, що її люблять, про неї піклуються, що вона особлива, єдина для нього. У такий спосіб чоловік задовольняє першочергові потреби жінки. Тож любімо своїх дружин понад усе на світі (окрім Христа): хочуть від них, прошу звернути сильніше, ніж улюблену роботу, увагу на сім найбільших потреб хобі, футбол, автомобіль і т.д. І що найбільш важливо — людружини. бімо не тільки на словах.

ЛЮБОВ

Любов чоловіка до дружини повинна бути настільки міцною, щоб могла відобразити любов Христа до Своєї Церкви. «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе» (Еф. 5:25). Крім того, вона повинна бути настільки відданою, щоб у разі необхідності чоловік міг без будь-яких вагань померти задля її порятунку. Ми повинні ставитися до наших дружин з такою любов’ю, як любимо своє тіло, про яке, певна річ, піклуємося. Коли чоловік виявляє інтерес до почуттів жінки та щиро турбується про її благополуччя,

УВАГА Кожен хоче, щоб його старання помітили, оцінили. Наші дружини хочуть, аби чоловіки чули їх навіть тоді, коли читають газету чи сидять за комп’ютером. На превеликий жаль, проблеми, пов’язані з роботою, ми часто приносимо додому. Нам важко перелаштуватися на домашній лад, віддати належне дружині, поцікавившись тим, як минув її день. А вона, звертаючись до нас, хоче знати, що те, що вона говорить, важливе і значиме для нас. Добре, коли вона прагне говорити саме з нами, а не з подругою чи

С Л О В А Н А С ТА Н О В И мамою, хоча ті могли б навіть краще її зрозуміти. Чи дослухаємося ми до своїх дружин? Чи приділяємо належну увагу їх переживанням і турботам? Чи насправді хочемо зрозуміти своїх половинок, розділити з ними їхній сум і тривогу, радість і захоплення?

ЗАХИСТ Фінансове забезпечення сім’ї пов’язано з її захистом. Коли чоловік матеріально забезпечує, турбується про комфорт сім’ї, дружина почувається захищеною. Однак дружини хочуть, аби ми були захисниками не лише у фінансовій сфері чи від зовнішніх загроз. Вони бажають, аби ми взяли на себе відповідальність і

сумніви і жертовною любов’ю покривати слабкості тих, хто поруч, за кого він відповідає. Справжній чоловік не боїться істини і бореться з брехнею, він зігріває свою дружину і сім’ю надійністю, постійністю і відповідальністю. Функція голови покладена Богом саме на чоловіка, і це важливо пам’ятати!

ЦІННІСТЬ Тендітність і чутливість дружини вимагають дбайливого і трепетного ставлення до неї. Однією з ознак такого ставлення є значущість. Висока оцінка дружини полягає в поблажливому ставленні до її недоліків, прийнятті такою, якою вона є,

Гарний шлюб буває лише в результаті наполегливої праці і застосування вічних принципів Слова Божого, навколо якого повинні будуватися стосунки між чоловіком і жінкою. за духовну безпеку родини. Бути захищеними в домі і на відпочинку, відчувати постійну безпеку, коли виникають труднощі у будь-яких сферах життя, — ось чого прагнуть наші дружини.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Дуже важлива якість чоловіка як голови сім’ї — це мужність і відповідальність, здатність брати ініціативу і весь тягар труднощів на себе, інакше кажучи, бути справжнім чоловіком. Надійні чоловіки не ховаються від труднощів, не тікають від складних ситуацій, не залишають непосильний тягар для своєї дружини і сім’ї. Вони мужньо підставляють своє плече у важку хвилину, чесно приймають життєві тягарі на себе. Такі чоловіки своїми молитвами вгашають вогненні стріли лукавого, втішають і підбадьорюють слабких, відроджують надію у маловірів, допомагають піднятися тим, хто впав. Справжній голова сім’ї і справжній чоловік здатний мужньо долати страх, вірою в Господа перемагати всі

шанобливому ставленні до її духовних, емоційних і фізичних потреб, цінуванні гідності і значимості, не скуплячись на похвалу. Дружині важливо розуміти, що чоловік її цінує не за те, що вона робить чи якою привабливою є на вигляд, а за те, що вона є такою, якою є. Дружини вважають, що їх кохають, незважаючи на те, як вони куховарять, наскільки чисто прибирають у домі. Чи є ваша дружина важливішою за те, що вона робить? Чи вона все ж така красива для ваших очей? Хтось зауважив, що справжня любов — це після 40 років спільного життя вміння сказати: «Ти ж моя маленька…» Чоловіки, чи звичним для вас є захоплення дружиною? Ви хвалите її за те, що вона є, чи за те, що вона робить?

СПІВЧУТТЯ Чоловік завжди повинен давати дружині можливість вільно виговоритися і при цьому виявляти цікавість до того, що вона думає або як почувається, навіть коли вона не до кінця

може висловити це. Чоловік повинен вивчати потаємні бажання дружини, аби говорити до неї на її мові кохання. Біблія каже, що до жінки потрібно ставитися, як до немічної посудини. Це не означає, що вона має меншу значимість, а те, що вона інша. Наші дружини по-різному реагують на різні непередбачувані ситуації. Іноді жінка серед ночі може розбудити чоловіка з проханням зачинити вікно, оскільки надворі гуркотить грім, якого вона боїться; вона може легко розплакатися чи швидше втомитися. Чоловіки повинні співчутливо ставитися до своїх дружин у всіх сферах життя.

ПАРТНЕРСТВО Нашим дружинам доводиться бути фахівцями у всіх сферах. Часто вони виконують роль постачальника, фінансиста, няньки, кухаря, консультанта, садівника, судді в дитячих суперечках, духовного наставника, утішителя і т.д. Проте вони не хочуть усе в житті робити самотужки, а бажають, щоб ми, чоловіки, брали участь у вихованні дітей, прийнятті важливих рішень по господарству, навіть у виборі кольору фарби для ремонту спальні. Цінуючи усі таланти і допомогу дружин, розділяймо з ними всі радощі і турботи. Вони хочуть розділити життя зі своїм чоловіком, а не просто прожити як дві чужі людини під одним дахом. Чоловіки, чи бачать ваші дружини у вас партнера?

арний шлюб буває лише в результаті наполегливої праці і застосування вічних принципів Слова Божого, навколо якого повинні будуватися стосунки між чоловіком і жінкою. Кожен чоловік, який хоче стати справжнім головою своєї сім’ї, повинен змінюватися відповідно до Божих стандартів. 

Олександр ПАХАЙ, пастор церкви м. Дубно

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

П РА К Т И Ч Н І П О РА Д И

Близько 15 років тому ми з дружиною вперше ознайомилися з ідеєю відмінностей потреб чоловіків і жінок. Це сприяло значному поліпшенню нашого шлюбу. Протягом цих років ми вивчали різні ідеї на цю тему, читали статті та книги, перевіряючи їх на власному досвіді сімейного життя.

ЕМОЦІЙНИХ ПОТРЕБИ ЧОЛОВІКА

аразі хочу висвітлити три базових душевних (емоційних) потреби чоловіка. Відповідаючи на них, дружина досягне того, що і її потреби будуть задовольнятися значно краще, шлюб стане міцніший, а Богові буде віддана належна слава.

Чоловікові необхідно, щоб дружина ним пишалася

Іншими словами кажучи, дружина має визнавати його авторитет, захоплюватися ним і поважати його. Саме про це йдеться у відомому тексті апостола Павла: «…дружина нехай боїться свого чоловіка!» (Еф. 5:33). Слово «боїться» в біблійній мові часто означає «поважати», тобто шанувати, цінувати і пишатися кимсь або чимсь. Поважати чоловіка потрібно за те, ким він уже є. Причому робити це необхідно щиро, а не напоказ. Тут важливе внутрішнє налаштування дружини. Вона може називати його паном, як Сарра Авраама, але, не маючи такого самого ставлення в своєму серці, як ця Божа жінка, фальш буде видима для чоловіка і тих, хто довкола. Потрібно розрізняти лестощі і щире захоплення. Цю потребу, як і частину інших, потрібно правильно задовольняти. По-перше, не можна цього робити лицемірно. По-друге, виявляти пошану слід у міру, аби не зрощувати

СВІЧНИК | 2, 2016

«его» чоловіка. Дружина повинна не поклонятися чоловікові, а просто щиро любити і поважати його. Дружини можуть поставити запитання: «А за що ж його поважати»? А за що ви його поважали, коли виходили заміж? Невже не було нічого, гідного захоплення? Які риси характеру чи його вчинки подобаються вам? Скажіть йому про це. Скажіть, що вірите в його спроможність впоратися з будьякими труднощами в житті, як ви цінуєте все, що він робить для сім’ї. Дайте йому зрозуміти, що довіряєте його рішенням, його авторитету як голови сім’ї. Навчіться говорити йому про все позитивне, що у нього є. З часом це стане природною поведінкою. Таке ставлення сильно мотивує чоловіків зростати, розвиватися, ставати кращими, досягати неймовірних вершин. Як сказав один чоловік, критика змушує чоловіків захищатися, а захоплення дає їм енергію і стимул. Чоловік має відчувати себе потрібним для дружини. Він має бути впевнений у тому, що він є найкращим для своєї «половинки». В чоловіка є велика потреба відчувати себе героєм, спасителем, надією і опорою для дружини і сім’ї. З лексикону дружини повинні зникнути будь-які слова, які принижують чоловіка. Це стосується його інтелекту, сили, можливостей у житті. Ніколи не порівнюйте його

з іншими, наприклад: «Степан купив своїй дружині дороге пальто, а ти мені ні», або: «Ти ніколи нічого не можеш зробити правильно», «Ти ганчірка», «Ти не мужчина»… Принагідно потрібно хвалити чоловіка на людях. Якось я розповідав про цю потребу іншим сім’ям на групі, кажучи, що глибоко усвідомлюю, що є багато чоловіків із кращими якостями, ніж у мене, але моя дружина вважає мене найкращим з усіх. Моя Наталя це чула і щиро та гаряче додала: «Бо це правда, так воно і є, немає жодного такого хорошого чоловіка, як ти». Ці слова зовсім не дали мені приводу пишатися собою, бо я знаю, хто я є. Однак вони підбадьорили мене стати ще кращим. Щирість і ніжність, з якими були сказані ці слова, ще більше показали, наскільки моя дружина цінує мене, як вона мене любить, пишається мною. Подібні можливості сказати щось позитивне про свого чоловіка на людях потрібно використовувати: хваліть його, підкреслюйте його найкращі риси.

Чоловікові необхідно мати домашній затишок

Кожен чоловік мріє про ідеальний дім. Він хоче, щоб він був схожий на райський куточок. Головну роль у створенні атмосфери і порядку в домі відіграє дружина.

П РА К Т И Ч Н І П О РА Д И

Звичайно, вона не повинна перетворитися на служницю. Чоловік також може і повинен допомагати по господарству. Один із християнських консультантів у сфері сімейних взаємин зауважує, що чоловік і дружина, поки не мають дітей, не звертають особливої уваги на цю потребу. Вони багато справ виконують разом: прибирають, готують їсти і т.д. Однак із народженням дитини, особливо другої, все кардинально змінюється. Обсяг домашньої роботи розширюється, а потреба в додаткових коштах зростає. У цьому випадку можна зробити велику помилку — піти на роботу і чоловікові, і дружині. Здається, що так вони вирішать фінансові потреби, однак це шлях до конфліктів або катастрофи в сімейному житті. В кінцевому результаті всі домашні обов’язки ляжуть на плечі дружини. (Я не хочу сказати, що дружина, поки в сім’ї є маленькі діти, не може працювати. Однак кількість роботи поза домом повинна бути обмежена. Для повної зайнятості поза домом повинні бути поважні причини). Багато чоловіків можуть сказати, що для них не має значення, є порядок в домі чи ні. Не довіряйте цим словам. Деякі чоловіки просто не хочуть вас образити, а тому мучаться в своїй душі. Інші думають, що для них порядок не відіграє ролі, але з часом внутрішнє напруження через безлад наростає і це впливає на стосунки з дружиною, дітьми, а в результаті і на всі інші сфери життя. Згідно з Писанням, Бог створив чоловіка таким чином, що він більш орієнтований на знаходження поза домом, а дружина за природою ближча до дому і дітей (Бут. 3:16-19). Тому коли дружина бере на себе обов’язки чоловіка, а на чоловіка намагається «повісити» обов’язки дружини, виникає напруження у стосунках. Тут важливо дружині не впадати в крайнощі, говорячи: «Я все зроблю сама». У такий спосіб ви перетворите чоловіка на ледацюгу, який увесь час поза роботою проводитиме на дивані. Потрібно добре знати свого чоловіка і відчувати, коли необхідно дати йому відпочинок, а коли слід попросити

про допомогу по господарству. Дорогі дружини, зрозумійте, що чоловіки, виходячи з дому, потрапляють у ворожий для них світ, де багато проблем та неприємностей, наприклад, невдачі на роботі, невдоволення начальника, несподівано пробите колесо в машині... Безліч різних стресових ситуацій. Тому, повертаючись додому, чоловік хоче розслабитися, відпочити, отримати спокій. Як і в попередньому пункті, тут важлива щирість у виконанні домашніх обов’язків, турботливе ставлення до побутових справ, розуміння чоловіка і його потреби, виконання робити з любов’ю і ніжністю.

Чоловікові потрібна дружина, якій можна довіряти

В цьому пункті розглянемо кілька аспектів. Лемуїл, описуючи чеснотну жінку, говорить, що серце її чоловіка довіряє їй (Пр. 31:10-11). Ціна такої жінки вища від будьяких коштовностей на цій землі. Вірність і надійність — чудові риси характеру. На таку дружину можна покластися, і вона не підведе. Довіра у фінансах. Лемуїл говорить, що дружина, якій довіряє чоловік, приносить прибуток у дім. Чоловіки хочуть бути спокійними, що не виникне неприємних сюрпризів із покупками. Наприклад, повертаючись додому, чоловік довідується, що жінка купила сукню, яка їй дуже сподобалася. Коли він дивиться на цінник, то розуміє, що ця сукня коштує його місячної зарплати. Чи зможе чоловік після цього довіряти дружині кошти? Чоловік потребує того, щоб дружина використовувала фінанси мудро, на благо сім’ї. Довіра таємниць. Чоловіки не дуже балакучі і часто тримають проблеми в собі. Однак час від часу настає момент, коли їм потрібно комусь виговоритися, і добре, коли цією людиною є саме дружина. Більше того, чоловік очікує, що це залишиться між ними, а не стане відоме всім її подругам. Щирість у стосунках. Чоловік хоче, щоб дружина була правдива з ним у всьому. Чи це стосується його характеру і недоліків, чи її

побутових справ. Цей список можна продовжити. Він хоче довіряти їй, що вона одягнеться так, що йому не буде соромно перед людьми, що в домі буде прибрано, коли він прийде з гостем, що вона любить дітей і виховує їх. Вірність у будь-яких обставинах життя. Щоб не сталося, які б негаразди не сталися в житті, він хоче, щоб вона була йому підтримкою і ніколи не залишила його, щоб вона була відданою йому до кінця. Один із християнських авторів, Уіллард Харлі, говорить про так званий «банк любові». Ідея досить проста: щоразу, задовольняючи одну із потреб нашого супутника життя, ми робимо додатковий вклад на баланс, який міститься в розумі нашого партнера. Коли чинимо неправильно, то частина цього балансу списується. Ці вклади і списування з балансу відрізняються за значимістю в залежності від того, наскільки людина відчула вияв любові до себе. Звичайно, все це відбувається на підсвідомому рівні. А як це діє на практиці? Чи спостерігали ви, коли в одній сім’ї через якусь дрібничку починається ціла війна, а в другій — на те саме не звертають уваги. З часом реакція на те ж саме в цих сім’ях може змінитися на протилежну. Чому так відбувається? В одній сім’ї баланс на рахунку в «банку любові» перебуває на нулю, тому будь-що викликає роздратування і сварку. В іншій сім’ї рахунок у «банку любові» досить значний. Коли хтось у сім’ї вчинить неправильно, навіть якщо це щось серйозне, то з рахунку спишеться багато, але він не досягне нуля, відтак конфлікт не відбудеться. Дружини, задовольняйте потреби ваших чоловіків, накопичуйте свій вклад у «банку любові». Просіть у Господа мудрості в цьому питанні та сили в застосуванні цих ідей. Міцні, життєрадісні, щасливі сім’ї завжди приносять славу для нашого Спасителя Ісуса Христа. 

Сергій МОРОХОВСЬКИЙ, пастор церкви «Преображення», м. Здолбунів-2

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

П РА К Т И Ч Н Е Ж И Т Т Я

Сім’я — це союз двох різних людей, об’єднаних палким почуттям взаємного кохання, спільними цілями, буденними обов’язками, та й, урешті, проведенням днів разом «у радості й горі, достатку та бідності, в здоров’ї та хворобі».

е, що першопричина створення сім’ї — це щире та ніжне кохання один до одного, — факт беззаперечний. Але от який фундамент сімейного життя закладе молоде подружжя — справа зовсім інша. І від цього залежить, чи стануть двоє однією сильною командою, мета якої разом дійти до перемоги, чи життя чоловіка та дружини нагадуватиме нерівний бій на ринзі, де кожен виборюватиме один перед одним власний авторитет, становище, значимість та гідне місце під сонцем. Дошлюбні стосунки зазвичай супроводжуються взаємним захопленням та закоханістю, коли двоє молодих людей ставляться один до одного з повагою та пошаною, вміють підкреслювати сильні сторони свого обранця, підбадьорювати та заохочувати. Однак, одружившись, молоді люди зіштовхуються з тим, що потрібно учитися любові, про яку написано у Першому посланні до коринтян. Отож вони починають на практиці пізнавати найглибші та приховані досі риси один одного. І часто трапляється, що молодята в рутині швидкоплинних справ, буденних рішень та непорозумінь не помічають із боку свого коханого бажаної поваги, похвали чи захоплення, і тут виникає спокуса почати таємну боротьбу за ці важливі цінності. Саме тоді, керуючись «виправданими» мотивами, люди починають ставитися один до одного так, наче хочуть поставити на своє місце, дати відчути, як це важко і неприємно зазнавати образи, пояснити раз і назавжди, що «зі мною таке не пройде», силоміць навчити поважати власну думку або ж просто мститися затяжною

СВІЧНИК | 2, 2016

СУПЕРНИКИ У ОДНА З

мовчанкою чи ігноруванням за чергову неприємну відповідь на свою адресу. У голові виникають сотні методів боротьби за власну гідність, а досі найкоханіша та найближча людина мимоволі перетворюється на таємного суперника, якому не варто поступатись у щоденних поєдинках ані на півкроку.

Партнерські стосунки, шлюбні договори — біблійний принцип чи повний крах взаємин? Світські засоби масової інформації просто переповнені ідеями боротьби за повагу до своєї особистості у сімейних стосунках. Так звані партнерські стосунки, які яскраво висвітлюються на кольорових глянцевих сторінках як взірець для подружжя і, на перший погляд, мають дуже гуманний та романтичний вигляд, часто побудовані на принципі служіння ідолам один одного. Тобто чоловік та дружина погоджуються поважати один одного, берегти особистий простір свого партнера, виконувати власні обов’язки. При цьому вони мають певне становище та авторитет, якого партнер повинен оцінювати та в жодному разі не зазіхати на його повалення чи пониження. Часто такі партнерські пари під час одруження укладають шлюбні договори, де детально розписують обов’язки, і в разі невиконання цих пунктів навіть мають право вимагати матеріальне відшкодування з боку чоловіка чи дружини. Та чи нагадують такі стосунки біблійні принципи служіння

один одному в сім’ї та безкорисливої любові в будь-яких обставинах? Такі «партнерські» пари живуть у постійній прихованій напрузі, таємно будуючи підвалини особистого становища. Вони легко обговорюють свого партнера з батьками чи друзями, хизуючись методами маніпулювання або ж запитуючи поради кращого впливу задля досягнення особистих цілей. Поки вони догоджають егоїстичним очікуванням та потребам один одного, вогник романтичної любові у їхній сім’ї горить. Та достатньо труднощам і непорозумінням увірватися до їхньої домівки, як між ними спалахує справжня війна, яка закінчується значними жертвами та повним крахом взаємин.

Любов потрібно віддавати А як же Писання вчить нас ставитись один до одного у сімейному житті? Біблія каже про те, що чоловік та дружина стають однією плоттю, тобто пов’язуються найтіснішими та найміцнішими узами. Бог дав одне право для дружини — поважати та слухатися свого чоловіка, і одне право для чоловіка — любити свою дружину. А не навпаки. Ісус розповів про діла справжньої любові, якою має бути переповнене наше щоденне життя у сім’ї. Саме ці біблійні цінності можуть стати міцним фундаментом сімейного життя, якщо ми лишень дамо їм можливість діяти у нашому серці.

П РА К Т И Ч Н Е Ж И Т Т Я Скажіть відверто самі собі, чи змінилося б ставлення до вашої коханої людини, якби ви щодня нагадували собі, що саме вона — це той ближній, якого Христос сказав любити так, як Він полюбив кожного з нас. Якими вчинками наповнилися б ваші щоденні стосунки, якби у серці постійно лунали закли-

та вимагали» один від одного любові, а навпаки, щодня наповнюючись любов’ю від свого Творця, постійно віддавали її, не чекаючи нічого взамін.

того, ми з ним ідемо по життю як одна команда. У мене є особисті стосунки з Богом, а у нього свої. Ми — як дві окремі стрічки, що, переплітаючись, линуть до небес. Ми йдемо в Живіть у любові Небесну домівку! У кожного з Подивіться один на одного і нас — свої приховані ідоли та замисліться. Ваша дружина чи егоїстичні потреби, і Бог працює чоловік не зроблять вас щас- з нами по-різному. Але постає запитання: як поводитимуся я? Ставатиму поміж Богом і чоловіком, ображатимуся, вказуватиму йому його місце в нашій

ПОЄДИНКУ чи ЛАГОДЖЕНА КОМАНДА

ки любові, записані у Першому посланні до коринтян: довготерпіти, милосердствувати, не заздрити, не величатися, не надиматися, не шукати свого, не рватися до гніву, не думати лихого, не радіти з неправди, але тішитися правдою. Звісно, зростати в такій любові один до одного можна лише за однієї дуже важливої умови — зректися власних егоїстичних потреб та очікувань, які постійно намагаються посісти місце на троні серця і щодня диктувати лише свої вимоги на зразок: «Ти повинен мене любити, терпіти, ти зобов’язаний поважати та підтримувати мене! Я заслуговую на добре ставлення, тому просто не можу зараз пробачити тобі твоїх помилок!» Наші егоїстичні потреби — як бездонна прірва, яку практично не зможе заповнити навіть найдосконаліша людина на землі. Саме тому Господь, Який є невичерпним Джерелом любові, створив чоловіка та дружину не для того, щоб вони егоїстично «чекали

ливими — душевну порожнечу може заповнити тільки Господь, Який вас створив! Але Бог дарує нам супутника життя, щоб через цю людину змінювати нас і водночас дарувати через неї нам Свою любов та підтримку. Якщо чоловік любить вас, поважає, оберігає, — це Сам Бог через нього проливає на вас Свою любов. Можливо, ставлення коханого засмучує і гнітить вас? Не поспішайте закидати його камінням осуду та неприязні! Пам’ятайте, ви з ним — в одній команді! Можливо, зараз такий період, коли ви повинні віддавати любов, не чекаючи і не отримуючи нічого взамін. Нехай ваші слова докору чи настанови «не рівняють його з землею», а будуть словами найбільшої любові та переживання. Адже ви не укладали з ним партнерського договору, де в разі невиконання певних важливих пунктів вам дозволено його розлюбити. Натомість ви давали обітницю перед Богом любити та підтримувати цю людину за будь-яких обставин життя. Мені дуже приємно отримувати любов від свого чоловіка, але розумію, що це не його заслуга, адже за своєю природою він грішна людина, як і я сама. Проте те добре, що є в ньому, — це дія Духа Святого в його житті. Та коли ж він грішить проти мене, я знаю, що це вияв «старої» людини. І якщо йому прощає Христос, то хто я така, щоб також не простити? Більше

сім’ї, пускатиму в бій приховані маніпулювання або ж вестиму відкриту війну, відстоюючи своє становище? Чи йтиму з ним пліч-о-пліч, спостерігатиму, як веде його Господь, і не ставатиму перешкодою у його служінні та у внутрішніх перемінах, даруватиму йому любов та підтримку не у відповідь на подарований букет, а й у вирі переживань та нелегкої внутрішньої боротьби? Сімейне життя, коли ти в одній команді зі своєю коханою людиною, — це радісний та щасливий шлях. І хоча він часто пролягає крізь колючки та терни, все ж, коли ви вболіваєте один за одного, а не кидаєте ці колючки в обличчя, його пройти значно легше, бо ви даватимете місце Богові діяти у ваших серцях і зрощуватимете там добрі плоди Духа Святого! Нехай ваші дружини чи чоловіки під час непорозумінь не будуть у ваших очах як Голіят, якого треба «вкласти» болючим камінцем, влученим мітко у найвразливіше місце! Будьте єдині, дивіться один на одного як на найближчу та найдорожчу людину, яку з милості Своєї подарував вам Бог, щоб ви її берегли, цінували, підтримували та огортали своєю любов’ю навіть тоді, коли вона на це найменше заслуговує!  Світлана ВОРОНА, церква «Спасіння», м. Острог

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

ДУМКА

А ВАШ ШЛЮБ БУДЕ Л Е Г К И М ? Одружуючись, у глибині душі ми віримо, що, на відміну від багатьох інших проблемних сімей, у нас усе буде навпаки — незрівнянно щасливо і прекрасно. Ідучи під вінець, ми сповнені ентузіазму і готовності підтримувати, поважати і догоджати своєму чоловіку чи пестити, леліяти та оберігати свою дружину. А як же інакше? Адже ми стаємо одним цілим з людиною, яку щиро кохаємо, яку обрали з-поміж багатьох інших.

вичайно, ми розуміємо, що час від часу виникатимуть якісь непорозуміння, але ж вони нічого не варті порівняно з нашою любов’ю. Чи не з такими світлими і добрими намірами ми підходимо до свого подружнього життя? Перший чоловік, Адам, мабуть, відчував те ж саме. Вперше побачивши жінку, яку Бог створив йому як помічницю, він вигукнув: «Оце тепер вона — кість від костей моїх, і тіло від тіла мого...» (Бут. 2:23). Уявіть лишень перший день Адамового сподівання й очікування! В глибині душі він,

СВІЧНИК | 2, 2016

певно, надіявся на те, що жінка, яку створив Бог для нього як помічницю, заповнить його потребу в дружньому спілкуванні, стане його партнером. Проте вже в 3-му розділі книги Буття описується, як ідилія прекрасного шлюбу трагічно і жорстоко зруйнувалася. І наслідком непослуху Адама та Єви на все людство впало Господнє прокляття. Відтак прекрасні подружні взаємини, які Бог задумав як досконалий союз на благо чоловіку і жінці та задля Своєї слави, дійшли до злісних взаємних звинувачень і докорів. Відтоді на землі не було жодного шлюбу, який не зазнав би розпачу і розчарування. Тому-то дивно, коли, одружуючись, кожна наступна пара сподівається, нібито у неї все буде інакше. Ми — Церква — маємо великий привілей — бути Нареченою Христа. У цьому подружньому союзі ми бачимо разючу, іноді для нас не зрозумілу жертовну любов, коли Наречений жертвує власним життям задля порятунку Нареченої. «…Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її

освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою…» (Еф. 5:25-27). Він захищає, прощає і приймає нас навіть тоді, коли ми ігноруємо і, можливо, десь подумки або вчинками нехтуємо Його. Чи захоплюємося ми цим подвигом нашого Спасителя? Виявивши до нас Свою любов, Бог покликав і нас показувати дружині, чоловікові і всім іншим людям, якою насправді є Божа любов. Любов, повна благодаті, терпіння і прощення! Подружні пари, які це усвідомлюють, розуміють, що найскладніші моменти, пережиті разом, насправді є одними з найпрекрасніших і найчудовіших у їхньому шлюбі. Йдучи за Ісусом, вони набувають розум, необхідний для спротиву руйнівним нападкам диявола, який щоразу більше і винахідливіше спотворює зразок сім’ї, задуманої Творцем. 

Людмила ШЕВЧУК, відповідальний редактор

ВЧИМОСЯ ЖИТИ

Як ЖИТИ з чоловіком, який вас Біллі Грем — дружинам:

ОБРАЖАЄ

Неприємно чути на свою адресу різкі і грубі випади, які ранять ваш дух. Деякі люди з лише їм відомих причин часто звертаються до тих, хто поруч, у грубій і брутальній манері. Іноді бездушне або зневажливе ставлення свідчить про те, що ця людина сама колись зазнала кривди від когось. Але як би там не було, ми розуміємо вашу проблему. Що можна порадити?

ам’ятайте, що Бог любить вас і ви цінні для Нього. Він любить вас так сильно, що послав Ісуса померти за ваші гріхи. Якщо ви зосередитеся на цьому факті і братимете до уваги вашу цінність в очах Господа, у житті, повірте, неодмінно стануться серйозні зміни. Ваша самоповага не повинна залежати від думки інших.

гарному шлюбі спілкування відіграє важливу роль, і вам із чоловіком потрібно навчитися ділитися бідами (так само, до речі, як і радощами) один з одним. Прочитайте Перше послання до коринтян, 13 розділ, і Ефесян 5:28-29. Візити до пастора або консультанта з християнських шлюбних союзів багатьом парам здаються гарною ідеєю для зміцнення стосунків і поліпшення ереконайтеся, що ви не ведете себе стосовно навичок спілкування. чоловіка так само, як він поводиться з вами. У вашому становищі таке може статися досить ашому чоловікові і вам також варто проаналегко, але це не вирішить проблеми, а лише полізувати свої стосунки з точки зору взаємодії глибить її. Біблія вчить нас, що «лагідна відповідь з Ісусом. Чи присвятили ви життя Христу? Чи гнів відвертає, а слово вразливе гнів підіймає» (Пр. шукаєте Його шляхів? Якщо ні, то візьміть на 15:1). Також там сказано: «Язик лагідний — то себе ці зобов’язання — і побачите, скільки радерево життя, а лукавство його — заламання дості Ісус принесе у ваше сімейне життя, якщо на дусі» (15:4). Підтримуйте коханого під час ваперебуватиме у центрі ваших взаємин. ших розмов. Ваш приклад може спонукати його Коли чоловік і жінка справді шукають слави чинити так само. Також прочитайте Послання до Божої, у них не виникає бажання поранити, враефесян 4:29-32. зити чи скривдити один одного. Навпаки, вони прагнуть надихати. пробуйте знайти час, коли ви могли б чесно і водночас ніжно поспілкуватися з чоловіком. Можливо, він навіть не підозрює, що вас ранили оліться разом і вивчайте Слово — тоді Бог його слова; і навіть якщо у нього не було наміру допоможе вам стати такою люблячою паскривдити чи образити вас, він має знати про рою, якою Він і хотів би вас бачити.  ваші почуття.

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

А К Т УА Л Ь Н О

Дехто думає, що у двох закоханих людей ніколи не виникає жодних серйозних конфліктів. Це зовсім не так. У кожної подружньої пари, незалежно від того наскільки вони підходять одне одному або наскільки вони зрілі, виникають конфлікти. Це нормальна частина шлюбу. Справа в іншому — як ми залагоджуємо свої битви, нерозуміння, суперечки і недостатнє спілкування? Правильні відповіді на ці запитання сприятимуть гарним і міцним стосункам.

Як вирішувати їх і що пора зайнятися цією суперечкою, аби вирішити її. Це кщо ви бажаєте справж- подібним конфліктам, якби принесе користь і оздоровить ньої близькості, вам по- пам’ятали про наступні сім «не». стосунки. Тому не соромтеся трібно приймати рішення свого гніву. Не соромтеся свого і рухатися разом не в дуелі, але Не залучайте важкої гніву дуетом. Саме з подібних конартилерії і не викорисфліктів народжується справжня Той, хто прагне бути користовуйте смертоносної близькість, яка веде до міцного ним у цьому світі, час від часу шлюбу. буде гніватися. Якщо ви ніколи зброї Біблія стверджує, що своїм не гніваєтеся, то я сумніваюся, Незважаючи на те, що гнів корінням конфлікт сягає Едем- що ви багато чого досягли в сприяє здоровим взаєминам, не ського саду. Коли гріх увійшов у особистому зростанні. Значен- забувайте, що, перебуваючи в цей світ, він негативно вплинув ня має, який вихід знаходите, цьому стані, ви не повинні знина всі взаємини у всіх родинах. важливі також ваші думки і щувати свого чоловіка. Вам не Вважаю, що до гріхопадіння висновки. Просто пам’ятайте, потрібна повна і безумовна пев Адама і Єви були непогані що гнів не є виходом. Виходом ремога. Ті, хто не бере цього до конфлікти. Наприклад, не можу є те, як ви справляєтеся з ним. уваги, розпалюють конфлікти, собі уявити, щоб Адам сидів і Незважаючи на те, що гнів які ведуть до більшої ізоляції розповідав Єві, як він назвав не варто ховати, необхідно замість великого зближення. усіх тварин, а у неї бодай зрід- пам’ятати про прийнятні спо- Тому не забувайте залишати ка не виникало б кращої ідеї. соби його вияву, далекі від місце для маневру. Дві дуже різні особистості, штурханів, стусанів, ляпасів і Іноді, втягуючись у суперечстворені Богом, повинні мати ударів. Гнів — справа добра, ку з чоловіком, ми залучаємо розбіжності в думках... зі всіма а не погана. У Біблії сказано: важку артилерію. Але замість наслідками, що випливають із «Гнівайтеся, та не грішіть, «розумних бомб» посилаємо цього конфлікту. — сонце нехай не заходить блукаючі ракети і відкриваємо Але є як добрі, так і погані у вашому гніві» (Еф. 4:26). шквальний вогонь. «Я піду! — конфлікти — конструктивні Звісно, необхідно бути зрілою кричимо ми. — Ми розлучиі деструктивні. Нам же треба людиною, щоб справлятися з мося!» Ми уподібнюємося до навчитися правильно ними конфліктом належним чином — подружніх пар із телевізійних і саме в цьому багато хто з нас серіалів і передач, котрі лаютькористуватися. зазнає поразки. Ми спалахуємо, ся. Чоловік із серіалу, сказавши починаємо гніватися і нападати близько трьох слів, схоплюється ЧОГО НЕ на людину, замість того щоб зі свого місця, ураганом проноМОЖНА РОБИТИ атакувати проблему. ситься кімнатою і грюкає двериВ КОНФЛІКТАХ Аргументи, в яких чоловік і ма. А реальний чоловік думає: Деструктивний конфлікт дружина чесно виявляють свій «Ось як потрібно поводитися користується декількома не- гнів, можуть мати терапевтичну чоловікові в конфліктах!» відповідними видами зброї, дію. Коли виникає розбіжність, Ні, не так. Це боягузливий щоб «виграти» свою битву. Ми ми повинні дати нашим дру- спосіб поведінки. Ми повинні перекрили б шлях багатьом жинам зрозуміти, що любимо залишитися, уважно вислухати

СВІЧНИК | 2, 2016

А К Т УА Л Ь Н О ку. Ми уподібнюємося до однієї дружини, яка серед скандалу, раптом подивившись на свого чоловіка, сказала: — У тебе всі ознаки пса, крім однієї. — І якої ж? — Вірності. З гумором, але занадто гостро. Це величезне перебільшення, проте дехто поміж нас у гніві саме так і чинить. Ми ображаємося і втрачаємо над собою контроль.

конфлік ти і мати мужність просто і рішуче втягується і залишається там, розібратися з будь-якою проб- допоки все не закінчиться. Балемою, яка турбує. гато хто з нас уподібнюється до черепахи перед обличчям пробНе полощіть своєї лем, що виникають у шлюбі. Ми брудної білизни замовкаємо. на людях Звісно, трохи тиші не завадить. Іноді потрібно на якийсь Не обговорюйте приватних конфліктів перед друзями, час відступити і подумати. Інородиною чи партнерами по ді потрібно підійти зі словами: бізнесу. А також непотрібно з «Перерва. Давай влаштуємо будь-якого приводу виливати перемир’я». Але це не є політисвою душу друзям чи іншим кою черепахи. Політика чередовіреним особам. Це завдасть пахи пропонує: «Буду мовчати. болю вашому чоловікові і ніяк Нічого не скажу, поки вона не не сприятиме вирішенню нор- попросить вибачення» або «Німального подружнього кон- чого не буду говорити, поки не заговорить він». Отже, ви обоє флікту. спите поруч в одному ліжку, вас розділяє якихось п’ятнадцять Не заганяйте себе сантиметрів, але робите все в глухий кут, непраможливе, щоб навіть не торкавильно добираючи слова Ми користуємося великими тися один до одного. Багато хто з нас відмовлярозмашистими фразами і погрозами, що змітають усе на ється подивитися в обличчя своєму шляху, щоб заволодіти невеликим конфліктам, що виконтролем над своїм чоловіком. никають у шлюбі. Ми не хочемо Ми зазираємо в свої «арсенали», витягати їх на світло і говорити дістаємо звідти щось таке, що про них. І з часом наші кродопомогло б нам справитися з товини виростають у зловісні ситуацією першим (чи першою), гори. Тому уникайте політики і використовуємо це в нашому черепахи. бою. Не використовуйте позиції, Не будьте з якої вам потім нікуди буде вразливими відступати.

Дехто з нас у розпал конфлікту стає вразливим. Ми все перебільшуємо. Беремо щось Коли черепаха стикається невелике, роздмухуємо його і з проблемою, вона ховається виставляємо в такому світлі, у свій панцир, повністю туди ніби так і було з самого почат-

Не використовуйте політики черепахи

Не використовуйте подружніх обов’язків один перед одним як зброю

Дехто використовує подружні обов’язки як інструмент покарання або винагороди. Коли це стає зброєю для маніпуляції, відбувається дегенерація фізичних стосунків у цілому. Багато чоловіків стають пригніченими, тому що відчувають себе так, немов повинні заробити любов своєї дружини. Така зброя може розпалити «гонку озброєнь». Постарайтеся в конфлікті не користуватися цією зброєю. Дуже багато пар, які не змогли дотриматися цього правила, рушили вниз стежкою, що веде до розчарування.

ЯК ЗБЕРЕГТИ КОНФЛІКТ КОНСТРУКТИВНИМ? Насамперед необхідно визначити модель конфлікту у вашому шлюбі. Не робіть цього, коли гуркочуть барабани і всі хапаються за зброю. Зробіть це, коли все відносно спокійно і мирно. Скажіть один одному: «Давай сядемо і поговоримо. Давай виробимо попереджувальні заходи». Ви зможете знайти відповідне рішення ваших розбіжностей, якщо тільки сядете і розумно з ними розберетеся. 

За матеріалами книги Еда Янга «10 заповідей успішного шлюбу».

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

П О ГЛ Я Д Ф А Х І В Ц Я

З огляду на тематичне спрямування журналу, пропоную подивитися на окремі сторони сімейних стосунків поглядом художника, який, як відомо, дивиться на навколишній світ поглядом особливим, підсиленим творчою силою свого внутрішнього відчуття.

Замовимо х удожнику у дожнику портре т портрет

чому полягає особливість такого бачення? В умінні відстежити та побачити щось особливе і незвичайне у звичайному, величне та грандіозне — у простому й непомітному. Так, наприклад, для одних людей захід сонця означатиме закінчення дня, а для художника — особливий та неповторний стан природи, який характеризується насиченістю та важкістю кольорів, коли усе забарвлення поступово переходить з теплих червонувато-оранжевих відтінків до холодних фіолетово-синіх. Якщо художник є портретистом, він здатний відтворити на полотні усі найглибші душевні відтінки людини, показати її характер, особливості, нахили та багато іншого. Своєрідна здатність «прочитати» людину, відчути її внутрішній стан та відтворити на полотні — таким є основне завдання художника-портретиста.

Дивлячись на зображених художниками люВолодимир Маковський. Порозуміння. 1889-1891. дей, можемо чимало Державна Третьяковська галерея, Москва (Росія). дізнатися про їхнє життя, соціальну чи релігійну належність, одружені) намагаються порозуміхарактер, а також про сімейні сто- тися, віднайти бодай якісь точки сунки. дотику своїх поглядів, характерів, Отож розглянемо декілька емоцій. Художник тонко підмітив репродукцій картин, на яких зоб- характерне та найбільш виразне ражені сімейні пари. Ці портрети у таких ситуаціях. Погодьмося, створювали окремі художники порозумітися інколи доволі непрорізних країн та різних часів, створю- сто, особливо тоді, коли потрібно вали відповідно до професійного вирішити важкі проблеми або ж рівня, підготовки, стильових ознак поступитися у своїх поглядах, приі т.д. Принагідно спробуймо узяти меншити своє «я». уроки етики сімейного життя — Художник відкриває нам одну стосунків, поведінки, усього того, з найбільш поширених проблем що є важливим та необхідним у сімейного життя усіх часів — відсутхристиянській сім’ї. ність взаєморозуміння. Відкриває Розпочнемо своєрідний екскурс для того, щоб інші побачили, у тому з розгляду репродукції картини числі й ми з вами. Як легко втрачаросійського художника В. Маков- ється взаєморозуміння між чоловіського «Порозуміння». Зображені ком та жінкою, як важко потім його молоді люди (можливо, вони вже відновити. Варто пам’ятати також і про те, що непорозуміння між чоловіком та жінкою є непоганим підґрунтям, або й навіть основою наступних, більш важких проблем, які підстерігають кожну сім’ю. Не залишає поза увагою важливість та значимість взаєморозуміння між чоловіком та жінкою і Біблія, яка дає конкретні вказівки вирішення цієї непростої проблеми, вказує на наслідки її невирішення. Так, Апостол Петро залишив усім відомі настанови, які мають знати кожен чоловік та кожна жінка: «…жінки, будьте покірні чоловікам своїм», та «поводьтеся з жінками, як з немічною посудиною, віддаючи честь їм…» (1 Петр. 3:1, 7). Без дотримання

Томас Гейнсборо. Містер і Місіс Ендрюс (Mr and Mrs Andrews). 1750. Національна галерея, Лондон (Великобританія).

СВІЧНИК | 2, 2016

П О ГЛ Я Д Ф А Х І В Ц Я

цих важливих положень не варто сподіватися на повне порозуміння та нормальні взаємини у сім’ї. Звернемося до іншої репродукції — «Портрет Роберта Ендрюса з дружиною». Англійський художник XVIII століття Томас Гейнсборо зобразив чоловіка з дружиною на відпочинку на тлі чудового пейзажу. Їх оточують дерева, поля, нам навіть видається, що ми чуємо спів птахів. Сім’я розташувалася під розлогим дубом, який є символом сімейного зв’язку, а пов’язані колоски в снопи — символом благополуччя та достатку. Здається, усе гарно та мирно, ніщо не порушує сімейної ідилії. Але чому такі холодні, відчужені погляди, чому між ними не вбачаємо хоча б щось, що з’єднує, скріплює сім’ю, чому ми бачимо не тепло, а напругу, насторогу? Особливо в дружини, напружена поза котрої видає її внутрішню скутість… Навіть ласкаві промені сонця та мирний, спокійний пейзаж не зігрівають, не налаштовують на тихий сімейний лад, на взаєморозуміння. Дослідники-мистецтвознавці виявили, що художник намалював цю картину на першу річницю весілля Роберта та його дружини. Як таке могло статися, що за рік сімейного життя у них охолола любов, зникла теплота у стосунках, у чоловіка в думках — лише полювання (на що вказують мисливська рушниця та пес)? А що буде далі з такою сім’єю, що здатне змінити холод в очах на тепло і що чекає таку сім’ю через роки спільного життя?.. Важко сказати, чи відповідає така сім’я настановам апостола Павла, який сказав: «Нехай чоловік віддає належну любов своїй жінці, а жінка своєму чоловікові» (1 Кор. 7:3). Погодьмося, художник подав гарний матеріал нам, аби ми замислилися. Репродукція доволі відомої картини російського художника ХІХ століття В. Пукирєва «Нерівний шлюб» стане об’єктом наших подальших роздумів. Художник намалював вінчання старого відставного генерала. Його дружиною стає молода вродлива дівчина, яка, без сумніву, викликає жаль та співчуття. Композиція картини побудована таким чином, що головні дійові особи

розташовані максимально близько майстер «аристократичного» портдо краю рами, за рахунок чого ми, рету, йому вдавалося приховувати глядачі, стаємо свідками справж- та замасковувати усе проблемне та ньої людської драми. Сумне, запла- негативне у людях, зображувати їх кане обличчя дівчини є абсолютно прикрашеними, шляхетними, без протилежним гордому та неприєм- жодного недоліку. Недаремно він ному виразу обличчя нареченого. був особливо модним та популярОднак ми не можемо відповісти ним серед знаті, яка бажали «увійти на запитання: дівчину змусили до в історію» саме такою. цього чи вона сама продала свою Чи замовимо ми у такого художчесть та молодість за гроші? В будь- ника портрет, просячи замаскувати якому випадку картина наштовхує наші недоліки в сімейних стосунках, на невеселі роздуми, пригадують- згладити наші негаразди, не вися слова премудрого Соломона: являти непорозумінь та проблем? Однак не забуваймо про Того, «Хто надіється на багатство, той впаде» (Пр. 11:28), та «Хто шукає Хто, дивлячись на наше сімейне своїх бажань, знищує себе» (Пр. 18:1). життя, не буде лицемірити, Хто СвоМожна навести і безліч інших, по- їм поглядом пронизує наскрізь не дібних за змістом, місць із Біблії. лише нашу зовнішність, а й нутро, Біблія зовсім не схвалює шлюб і виявляє при цьому абсолютно усе «за розрахунком». Можна лише недобре, усе гріховне, брудне. Доуявити, яким може бути майбутнє життя такої сімейної пари, коли вони із самого початку уже не «пара»… У мистецтві було доволі багато художників, які зображували сімейні пари у різних життєвих обставинах, тому ми можемо нескінченно продовжувати подібні аналітичні розгляди. Дивлячись на зображені сімейні пари, розуміємо, що чоловік та жінка повинні бути близькими та дорогими одне одному. На жаль, цього немає. Немає у них сімейного Василь Пукирєв. Нерівний шлюб. 1862. щастя, сімейного заДержавна Третьяковська галерея, Москва (Росія). тишку, миру, усього того, чого очікує від них Творець. ХудожХ йХ йС ї сконалий Художник, здатний Своїм ники дають нам прекрасний мате- поглядом відразу ж побачити та ріал для наших роздумів, змушують виявити усі тонкощі наших взаємин, подумати про наші сім’ї. усі проблемні місця наших стосунСподіваюся, наведені короткі ків, усе те, що заважає прямувати коментарі декількох картин до- до вічності та «…наближатися до зволять задуматися над нашим Бога» (Пс. 72:28). сімейним життям, змусять уявити «Передусім майте щиру любов наш сімейний портрет з-під допитливого та проникливого погляду один до одного, бо любов покриває безліч гріхів. …Служіть один однохудожника. Щоправда, історія знає й таких му» (1 Петр. 4:8,10).  художників, які не виявляли сімейних проблем, а навпаки, ховали їх. Олександр СТАШУК, Так, наприклад, великий фламанддиякон ський художник XVII століття Анторівненської церкви ніс ван Дейк ввійшов у історію як «Відродження»

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

СТОРІНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

я незвичайна пригода сталася з маленьким слимачком Ріжком, який проживав разом зі своєю великою сім’єю на розлогому винограднику, що ріс у саду бабусі Олі. На величезному стиглому гроні винограду розташовувався затишний дім Ріжка, в якому завжди було багато гостей ей й і друзів. Інші мешканці виноградника, а, ароматного бузку та квітів, що цвіли и поряд, дуже любили весело проводити час: вигадувати різні ігри, цікаві змагання, а опісля разом їли и всілякі смаколики. Сім’я Ріжка була дуже дружною, бо його всі братики і сестрички завжди охоче брали участь у всіляких заходах. Але чомусь лише Ріжок ніде не брав участі, любив самотність і ніколи не залишав свого улюбленого виноградника. Він лише полюбляв дивитися на синє небо і мріяти про те, як колись стане переможцем, подолавши свій страх, і всі рідні радітимуть разом із ним його перемозі. Але це були лише мрії, бо, повертаючись у реальність, малого мрійника одразу ж полонив страх і відчай. Він, ховаючись за виноградним листком, тихенько тремтів і лише здалеку спостерігав за іншими дітками, які охоче готувалися до щорічних змагань. Йому дуже хотілося змінитися, стати

Незвичайна при

сміливим, упевненим, дружелюбним і активним у цих змаганнях. Одного дня, коли Ріжок сумно дивився у блакить неба, до нього підійшли його братики і сестрички: — Привіт, Ріжку. Годі сумувати, братику, краще ходімо готуватися до змагань, бо цього року будуть сімейні змагання, на яких переможе та сім’я, котра назбирає найбільше ягід. — Ні, я не можу! Я боюся! Я ніколи не залишав виноградника, — запанікував Ріжок.

Бажання

Слово Господнє читаю щоденно.

Як же без нього я? Навіть не мислю. В грішному світі, що є коло мене, Хочу, щоб серце було моє чистим. Часто стаю на коліна й молюся, Скільки дано і наснаги, і хисту. Душу свою довіряю Ісусу — Хочу, щоб серце було моє чистим. Може, я лан засіватиму житом? Стану пілотом, а може, й дантистом?.. Буду добро на землі я творити. Хочу, щоб серце було моє чистим. Сергій РАЧИНЕЦЬ

СВІЧНИК | 2, 2016

СТОРІНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

Батьківщина Щ

о знаю я про Батьківщину? Що цей мій край, моя земля, Що це країна — Україна, Її річки, ліси, поля. Що тут мій рід пустив коріння, Діди і прадіди жили, Що моїх предків покоління З цієї виросли землі.

— Рідні, ми одна сім’я, а перемога — це не так важливо, як наше ставлення один до одного, тож будьмо справжньою командою і гарно проведімо час разом, — підбадьорив усіх татослимак. Розпочалися змагання. Всі команди швидко відправилися виконувати завдання. Але вже через якийсь час коники-стрибунці почали сперечати-

а к ж і игод Р а с л и м а ч ка Що Бог Великий і Єдиний Вкраїну нашу захистить, Пошле добробут Батьківщині, Її з небес благословить! Валентина НОВОМИРОВА

— Не хвилюйся, ми допоможемо тобі подолати твій страх. Ти все зможеш! І мама з татом зрадіють, — сказала сестричка Ріжка, даруючи йому в серці надію на те, що все буде саме так. — Ти просто помолися, і Бог тобі допоможе. А хочеш, давай разом помолимося! — радісно вигукнув один із старших братиків Ріжка. Малі слимачки щиро помолися, і, здалося, Ріжок справді став менше всього боятися: — Добре. Я тепер із вами, і ми — одна команда. Давайте спробуємо позмагатися, — уже впевненіше промовив Ріжок і посміхнувся. Настав святковий день змагань. Дорослі та діти готувалися і прикрашали різними квітами святкову галявину. Всі команди були готові позмагатися і перемогти: коникистрибунці, мурашки, бедрики, жуки-олені. Серед них була і команда виноградних слимачків. Дехто насміхався із сім’ї Ріжка, кажучи, що вони найповільніші серед усіх учасників. Коники-стрибунці вихвалялися своїм вмінням високо стрибати, бедрики — швидко літати, а жуки-олені — своєю силою та спритністю. Страшно стало Ріжкові, бо як подумає, що через нього його сім’я програє, аж моторошно стає, тремтіти все починає.

ся між собою, жуки-олені були такі впевнені в своїй перемозі, що перестали збирати ягоди, вважаючи, що вони вже і так найбільше назбирали, а бедрики, побачивши своє відображення в крапельках роси, невпинно милувалися своєю красою. І лише одні слимачки повільно, але дружно працювали, збирали ягідку до ягідки і зовсім не сварилися, а навпаки, підтримували і заохочували один одного до праці. Малий боягуз Ріжок так захопився роботою, що й забувся про свій страх, а коли схаменувся, то змагання вже завершилися. Суддя порахував зібрані ягідки у кожної з команд. Найбільше їх було у… слимачків, які боролися і перемогли. Усі дуже здивувалися, бо ще такого дива не було, щоб найповільніші у конкурсі перемогли. Для всіх це стало хорошим уроком, що дружелюбність і взаєморозуміння дуже важливе у сім’ї і без цього дуже складно чогось досягнути. Вони дружно дали всі назбирані ягідки до святкового столу і разом посмакували зібраним урожаєм. А cім’я слимачків раділа своїй перемозі, особливо тішився Ріжок. Він зрозумів, що рідні, які в тебе вірять і підтримують, — це щастя, адже лише так він зміг змінити своє життя і подолати свої страхи.  Юлія ДОВГА, церква «Спасіння», м. Острог

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

З А Р Х І В І В П А М ’Я Т І

Постать відомого українського євангельського поета, прозаїка, видавця Михайла Подворняка надзвичайно багатогранна, адже його життя було насиченим служінням у різні періоди історії церкви, знайомствами, творчістю, почуттями, подіями і думками, які він так тонко і точно зумів передати словами. Мало хто з дослідників звертає увагу на оправу цього дорогоцінного каменю, та всі розуміють, що за кожним видатним чоловіком, ховається не менш видатна, хоча часто і малопомітна жінка.

ДАЛЕКА ЗІРКА МИХАЙЛА ПОДВОРНЯКА Михайло Подворняк, 1971 р.

редактор журналу «Євангельський християнин», відомий, переважно, українською поезією, яку друкували у тогочасній протестантській пресі і якої так бракувало євангельським віруючим. Олекса Гарбузюк, товариш і побратим на життєвому і духовному шляху Михайла Подворняка, який познайомився з ним також 1938 р., згадував про таке зібрання у Рівному: «Темою моєї проповіді були слова Христа: «Я не покину вас сиротами, — Я прибуду до вас!» (Ів.14:18) Все, що я міг сказати про долю сироти. Після мене встав Михайло Подворняк і промовив: «Мій попередник говорив вам про сироту, але він ніколи сиротою не був, — я ж не пам’ятаю свого тата…» Всі ридали від зворушення словом Подворняка, бо це було слово досвіду, сили та глибоких переживань»1. Безсумнівно, що така яскрава постать западала в пам’ять не однієї людини. Доля Михайла була справді нелегкою, особливо для людини з такою вразливою душею, як він. Михайло народився у с. Хотовиця на Кременеччині 4 грудня 1908 р. Він був старшим сином у сім’ї Мирона і Степаниди Подворняків, мав братів — Івана та Нестора. Оскільки родина була надзвичайно бід-

алентина Куценко народилася на Різдво, 7 січня 1923 р., у Золотієві, що поблизу Рівного. Її батьки, Михайло й Олександра Куценки, були не лише одними із перших віруючих у рівненській громаді євангельських християн, а й активними служителями: батько, Михайло Сергійович, був проповідником, членом церковної ради, секретарем церкви, знаним у краї місіонером. А згодом його навіть обрали скарбником Союзу слов’янських громад євангельських християн (ССГЄХ) у Польщі. Мама Валентини, Олександра Павлівна, віддано займалася жіночим служінням і якийсь час очолювала цю працю в євангельських церквах тогочасної Польщі. Валентина, як і її брат Євген та сестра Галина, росли в атмосфері активного християнського життя, у дитинстві вони були свідками великих урочистих богослужінь у рівненській церкві, яка на той час стала фактичним осередком усього євангельського життя у Польщі. Їм доводилося слухати проповіді відомих у той час лідерів євангельського руху, а згодом брати участь у молодіжних зібраннях і конференціях. На одному із таких зібрань 1938 р. п’ятнадцятилітня Вален1 Письменник Михайло Подвортина вперше побачила Михай- няк: свідоцтва. Олекса Гарбузюк ла. Тоді це був уже утверджений // Післанець правди. — 1994. — № у вірі тридцятилітній чоловік, 9-10. — С. 50.

СВІЧНИК | 2, 2016

ною, батько невдовзі поїхав на заробітки за океан, де й помер. Восьмирічному Михайлу, як і меншим братам, довелося йти в найми. Діти працювали прислугою, пасли гусей та худобу. На всіх мали тільки одні чоботи. Працював Михайло і в свого дядька, який, повернувшись із заробітків у Франції, мав гарне господарство і гарну на той час освіту. Він і став першим вчителем малих Подворняків, оскільки до школи вони не мали можливості ходити. Михайло ріс допитливим, уважним до довкілля хлопцем.

а початку 20-х років у Хотовиці зусиллями євангельських місіонерів було започатковано громаду євангельських християн. Віруючих відвідували Павло і Петро Бахури, Михайло і Федір Максютинські, Устим Біліца з Рівного, Іван Гордіюк із Млинова, Мойсей Гітлін та ін. Восени 1925 р. Михайло потрапив на одне із євангельських богослужінь, а 12 липня 1926 р. він прийняв святе за вірою водне хрещення, яке звершував Устим Біліца2. Із запалом Михайло взявся за різноманітні служіння в громаді. 1929-1930 рр. він вчився у 2 Інтерв’ю з Дудар (Подворняк) Любов’ю Іванівною (1948 р.н., с. Хотовиця, Тернопільська обл., проживає в м. Рівному), записане Бородинською Л.І., Матвійчук Н.М. 9.10.2015. — Архів Історичного товариства «Сувій».

З А Р Х І В І В П А М ’Я Т І Біблійній школі в Радості під Варшавою, де здобув не лише біблійні знання, а й загальноосвітні. 1937-1938 рр. навчався у Біблійній семінарії у Варшаві. Ще у 1932 р. його поетичні і прозові твори почали друкувати в християнській періодиці. А за два роки до початку війни він уже редагував українськомовну версію «Євангельського християнина», друкованого органу ССГЄХ у Польщі. Михайло самовіддано займався не лише творчістю, а й місіонерською та просвітницькою роботою, відвідуючи різні населені пункти и Галичини, Волині і Полісся, а також євангельські громади, де е часто проповідував, декламував в і співав. Так, на одному із такихх зібрань у Рівному Михайло по-мітив Валентину. «Оповідав він, н, що з того часу він часто думав в про мене», — згадувала по ба-гатьох роках Валентина3. Та найближчі Михайловіі люди знали, що серце його за-йняте було іншою — розумною і скромною донькою польського о осадника, що жила на хуторіі недалеко Хотовиці. Михайло о часто відвідував її родину, що о прихильно ставилася до ньо-го, переконуючи і дівчину, і її родичів у євангельських іс-тинах, бажаючи, щоб вони всіі навернулися до Господа. Чи и то відмінність у вірі чи націо-нальності, чи майнова різниця я — щось стримувало Михайла від освідчення. Хоча, за спостереженнями очевидців, у його прихильності була взаємність. Прагнення і розрада його серця загинула у лихолітті війни, як і вся родина польського осадника4. Михайло важко пережив цю втрату. Ми можемо лише здогадуватися про біль, який він носив у душі, і шукати відлуння того внутрішнього жаху 3 Письменник Михайло Подворняк: свідоцтва. Валентина Подворняк // Післанець правди. — 1994. — № 9-10. — С. 49-50. 4 Інтерв’ю з Яблонським Дем’яном Абрамовичем (1928 р. н., с. Хотовиця, Тернопільська область, проживає в м. Кременець), записане 19.04.2016. — Архів Історичного товариства «Сувій».

в його творах, де тонко, гостро і правдиво відображено людські переживання. Можливо, саме Подворнякова «Недоспівана пісня» пронизана тим теплом, надією і водночас великою втратою, яку пережив Михайло в той час.

ахи Другої світової війни, описані у спогадах «Вітер з Волині» і «Далека дорога», закинули Михайла Подворняка спочатку в Німеччину, а потім за океан. Те ж саме відбулося д у ізр родиною д

весільні врочистості… І поки не було весіль, то й самотність так глибоко не відчувалася… Почав і я оглядатися, чи не запорошить щось мого ока, брати Поліщук, Бичковський та інші. І це «щось» справді запорошило наші очі і наші серця. Ми знайшли собі пари і вирішили на чужині одружитися»5. Однак зробити це було непросто, оскільки ні Михайло, ні Валентина не мали жодних документів, що засвідчували б їх особу. Їхній шлюб неможливо було узаконити. у

Хор Української євангельсько-баптист-

Валентини, Вале Ва лент ле н ин ини, и, я и, як к і з ба бага багатьма гать га т ма ть ської церкви. Німеччина, 1943-1944 рр. євангельськими діячами, і що не бажали жити під гнітом Невдовзі, Н і подорожуючи хорадянської влади. Воєнні вітри ром містами Німеччини, молоді розділили родину Куценків: люди познайомилися із чоловіМихайло Куценко разом із діть- ком, який взявся допомогти їм ми опинився у Німеччині, а його у такій нелегкій справі. Чоловік дружина Олександра залиши- той виявився головним суддею лася в Україні. Перебуваючи у Інгольшату, за кілька годин усі таборі тимчасово переміщених учасники «шлюбної справи» осіб у Люденшайді, Михайло і мали не лише метричні посвідВалентина познайомилися по- чення, а й свідоцтва про шлюб. новому. Тепер вони разом спі- У такий несподіваний спосіб вали в українському євангель- 25 травня 1946 р. 38-річний ському хорі, що відвідував різні Михайло і 23-річна Валентина табори у Німеччині з євангелі- одружилися. Вінчання у єванзаційними виступами. Спільне 5 Інтерв’ю з Дудар (Подворняк) служіння дозволило молодим Любов’ю Іванівною (1948 р.н., с. Хотолюдям познайомитися ближче. «У нашій громаді в Люденшайді виця, Тернопільська обл., проживає в м. Рівному), записане Бородинською було багато молодих хлопців та Л.І., Матвійчук Н.М. 9.10.2015. — Архів дівчат, а тому й заносилося на Історичного товариства «Сувій».

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

З А Р Х І В І В П А М ’Я Т І

гельській громаді в Люденшайді було дуже урочистим, адже на свято з’їхалися віруючі з різних таборів Німеччини. Всі хотіли стати свідками чотирьох шлюбів: М. Подворняка, С. Бичковського, І. Поліщука та П. Юнки. Свято готували зусиллями всього табору. Кожну пару вінчав окремий пастор. Шлюб Михайла і Валентини звершив Іван Ів ан н Барчук. Бар арчу чук. чу к.

тепер живуть у вільній країні. Емігрантська доля Подворняків стала прототипом життя чи не кожного емігранта. Михайло намагався утвердитися в новому суспільстві, забезпечити сім’ю, а в ній згодом з’явилося ще троє хлопців. Усе життя він боровся з тугою за Батьківщиною, шукав спільноти зі своїми співвітчизниками-емігрантами. Та найголовніше, що там, Та на чужині, розкрився у всій н повноті його письменницьп кий талант. Напевно, саме к письменництво допомагап ло йому долати тугу за рідл ним краєм, біль розриву з н близькими. б

Чотири шлюби. 1946 р.

Родина Подворняків. 1970 р.

Прикметним у спогадах цього періоду є те, що Михайло описував лише свої переживання, пов’язані з життям на чужині, місіонерську працю, діяльність євангельських церков та суспільні перипетії. Особисті питання він порушував мало, свій шлюб описував у загальних рисах, ніде у тексті не називаючи навіть імені своєї обраниці. Залишаючи Німеччину восени 1947 р., Михайло виїздив до Канади разом із дружиною і сином. У Торонто, куди переїхала родина, матеріальні обставини життя зовсім не полегшилися, однак усі тішилися тим, що

СВІЧНИК | 2, 2016

різних біографічних розвідок про Михайла Подвор ня ка ми дізнаємося про його величезний внесок у поетичну, публіцистичну, видавничу в ви и спадщину євангельського братства зокрема і українського народу загалом. Але що стоїть за цим вагомим доробком? Бідність, важка праця, Б ттерпіння, самопожертва. Усі ці характерисв тики ми, передусім, т віднесемо не до самого в письменника, а до його п дружини. д «Тут Михайло почав думати про те, як би д то почати писати свої т твори, — з4гадувала т Валентина. — У тих обставинах, в яких ми жили, це не було можливо. Але Бог бачив це все і послав для нього цю можливість. Його запросили до Вінніпегу для редагування журналу «Християнський вісник». Тут також обставини не були легкі, але він міг розпочати свою діяльність. Бачачи його бажання писати книги, я вирішила перебрати на себе всі родинні обов’язки, щоб тільки допомогти своєму мужові в літературній праці. Я бачила, що Бог наділив Михайла чудовим талантом, який він використав для слави Божої.

Він наділив його чудовим християнським характером». Валентина стала мостиком, який єднав поетичний, романтично-ностальгічний світ Михайла із новим мобільним світом Канади. Михайло, хоч і знав англійську, та не поспішав нею користуватися. Валентина ж вивчила й активно спілкувалася англійською. Цієї мови наполегливо вчила дітей, бажаючи, щоб вони вільно влилися у світ, в якому жили. Валентина добре розуміла тягар суспільної одинокості, який носили емігранти, зосереджені лише на своєму середовищі і на своїй ностальгії, тому не бажала цього своїм дітям. Вона взяла на себе піклування про дітей і всі тягарі побуту, зуміла швидко зорієнтуватися у нових обставинах. Племінниця М. Подворняка Любов Дудар згадує: «Коли приїхав у Канаду, працював редактором, постійно тримав зв’язки з українською громадою. Там був такий митрополит Іларіон і він називав мого дядька своїм сином. Михайло мав тісне спілкування з усіма українцями: і православними, і баптистами, і п’ятидесятниками. Він практично ніде не спілкувався з місцевим населенням… Тато розказував, що коли він був там (Іван Подворняк відвідував Михайла у Канаді наприкінці 80-х років. — Прим. авторів) вони з Михайлом їхали автобусом. Михайло заплатив, сіли, їдуть. Раптом водій обертається до них і щось говорить. Але ні тато, ні дядько не розуміють, що саме. Дядько каже: «Іване, не звертай уваги». Значить, він так звик поводитися. Приїхали додому, мій батько розповідає Валі, що з ними трапилося, а вона у відповідь: «Михайле, Михайле, ну що ж ти, Михайле… тобі ж треба було доплатити за проїзд». (Квиток купували на певну відстань, а вони проїхали більше). Він не їздив за кермом. Валя його скрізь возила. Потім сини підросли, також його возили... А він жив, спав, їв — увесь час думав тільки про Україну».

З А Р Х І В І В П А М ’Я Т І

Подворняки: (зліва направо) Михайло, Валентина та Іван. 1991 р.

а своє життя Михайло написав понад 20 книг, багато окремих художніх творів і статей друкувалося у різних часописах і газетах. Він був редактором журналу «Християнський вісник», членом редколегії «Післанця правди», співзасновником і головою видавництва «Дорога Правди», засновником Товариства «Волинь»6. «Книги, які Михайло писав, були наповнені великою любов’ю до рідного народу, до нашої Батьківщини — України. Все, що він писав, — це праця, за яку йому ніхто не платив, це все було без заробітку. Тепер ці книги можуть читати наші люди на нашій землі — Україні і дякувати Богові за них і за того, хто їх написав», — зауважувала Валентина. Безсумнівно, дружина цінувала талант Михайла, захоплювалася його відданістю праці, людям і Богові, але за цими словами визнання ховаються ще й гіркі реалії їхнього

життя — бідність, безгрошів’я, зайнятість і часта відсутність чоловіка і батька. Микола Брич відзначав її внесок у служіння Михайла: «Також велику долю благословенної праці та жертвенности для загального добра брата М. Подворняка завдячуємо його дружині Валентині Подворняк, її любові до діла Божого, вирозумінню, довготерпінню та турботам про домашні потреби»7. Взявши на себе велику частину сімейних клопотів, Валентина не залишала і церковного життя: співала у хорі, квартеті, брала участь у жіночому служінні. Діти Михайла і Валентини — Володимир, Євген та Іван, — влившись в англомовну культуру, мало звертали увагу на діяльність батька, а ще менше усвідомлювали цінність його доробку. Старший син, Володимир, розкрив для себе поета Михайла Подворняка лише приїхавши на його батьківщину.

6 Письменник Михайло Подворняк: свідоцтва. Валентина Подворняк // Післанець правди. — 1994. — № 9-10. — С. 49-50.

7 Інтерв’ю з Яблонським Дем’яном Абрамовичем (1928 р. н., с. Хотовиця, Тернопільська область, проживає в м. Кременець), записане 19.04.2016. — Архів Історичного товариства «Сувій».

Аналізуючи творчість письменника, ми не знаходимо в його художніх чи біографічних творах якихось згадок чи образів, пов’язаних із сім’єю (за винятком згадок про одруження у книзі «Дорога правди»). Хіба що часто простежується образ матері, яка стає своєрідним символом залишеної Батьківщини. Щоправда, поетична збірка «Далекі зорі» (1978 р.) починається словами: «Присвячую дорогій Валі з подякою за разом пройдене життя». Цією короткою посвятою поет намагався оцінити стійкість своєї дружини у всіх скрутах їхньої емігрантської долі. Адже вона, з одного боку, ділила його тугу за Батьківщиною, а з іншого — хотіла полегшити його життя на чужині. Більшість поезій у збірці присвячено матері, батьківщині, рідній природі, де навіть зорі кращі на волинському небі. Хтозна, можливо, такою далекою зіркою для Михайла була й Валентина. Вона, як і діти, стала символом нового світу, частиною його життя на чужині. А серце поета прагнуло до рідного краю… Важка хвороба на схилку життя не дала Михайлові здійснити свою мрію — побачити ще раз Волинь. Однак він досягнув мети, про яку писав в одному з віршів: «Моя мета — далеко за рікою; до неї змалку я направив путь, бо там брати великою сім’єю мене до себе на вечерю ждуть». 27 травня 1994 р. Михайло Подворняк перетнув ріку, відійшовши до Бога. Валентина прожила ще 16 років, «почавши новий шлях із Господом» 13 жовтня 2010 р.8  Ліна БОРОДИНСЬКА, кандидат історичних наук Неоніла МАТВІЙЧУК, завідувач бібліотечного відділення РіРБК

8 WALENTYNA PODWORNIAK [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http://passages.winnipegfreepress.com/ passage-details/id-169955/Walentyna_ Podworniak

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ

ЄДИНИЙ МАМИН ПОДАРУНОК

Верби, опустивши своє віття у воду, ще дрімали; тільки листя від легкого подиху вітру ледь помітно тремтіло, мимоволі струшуючи росинки, і вони, скочуючись додолу, розчинялися в сувоях ранкового туману на прибережних травах. Ще трохи — і чиїсь ноги столочать росу, а туман, мов наполоханий заєць, підібгавши свій куций хвіст, втече світ за очі. Але це згодом, а поки що на березі ставу — ні душі.

СВІЧНИК | 2, 2016

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ

авло і Мар’яна мовчки стояли край воріт свого обійстя. Скільки разів недільними ранками вони виходили удвох помилуватися ідилією сонного ставу, що розкинувся відразу за городами… Сьогодні ж у серцях тривога. Павло ще нічого — стоїть собі, міцно стиснувши губи, а в очах Мар’яни причаїлися сльози: для чого?.. Це ж так — наче після землетрусу: раз струснуло — та й купа уламків. І вона поміж них; стоїть, ніяк не збагне: чи хоча б щось уціліло?.. Що тут скажеш, чим зарадиш? І чи є десь радарозрада?.. Звісно, є. Софійка, кохана донечка… Тепер усе — в її руках: або помножить материнське щастя, або спопелить його, і попіл за вітром розвіє... — Ну, не журися, Мар’янко, — Павло лагідно пригорнув до себе дружину. — Донька в нас мудра, все зрозуміє. — Думаєш? — з надією перепитала чоловіка. — Навіть не сумнівайся. Від самого початку наша історія — в Божих руках. Господь неодмінно розставить усе по своїх місцях. Я вірю в це. І ти вір також. Давай помолимося разом. Вони взялися за руки, щоб краще відчувати один одного — і молитва, наче симфонія, полилася у небо, аби звідти повернутися до них життєдайними струменями Божої сили та любові. Їхня молитва не потребувала слів — щиро, без будь-якої принуки, промовляли серця, і Господь прикладав цілющий бальзам до стривожених душ. Тим часом Софійка, обхопивши голову руками, також молилася у своїй кімнаті. Молилася і плакала. Погляд зупинявся то на маминому подарунку, то на записці від неї… «Люба донечко! — чи не вдесяте пробігла очима по рядках. — Так сталося, що на землі ми не зустрілися з тобою. Така воля Божа (хто може її переступити?), але хочу, щоб ти знала: я люблю тебе. Любила всі ті місяці, коли відчувала в своєму лоні щораз сміливіші порухи; ми були з тобою щасливими. Дивні лікарі, — радили перервати вагітність, мовляв, пологи неминуче закінчаться

моєю смертю. Перервати вагітність… Хіба мама може вбити своє дитя? Ти житимеш, донечко; якщо доведеться, житимеш за нас обох. Про одне лиш благаю: ходи завжди тими дорогами, на яких є Господь. Він — надійна охорона. З Днем народження, рідна! З прекрасним 18-річчям! Твоя мама». Поруч — подарунок: сукня-вишиванка, така — очей не відведеш. І довжину, і розмір — все вгадала матуся. Ще трохи збоку — пакуночок для новонародженого: сорочечка, шапочка, пелюшки, ковдрочка…

«К

***

оли забиратимеш, Павлушо, додому нашу донечку, принесеш цей пакунок медсестрам, вони вміють гарно сповивати. Хай бодай щось буде в маленької від мами…» — Може, все обійдеться, Надійко? — несміливо перепитав Павло. — Лікарі часто помиляються. Посміхнувшись, грайливо розкуйовдила чоловікове волосся і, враз ставши серйозною, відповіла: — Гляди нашу Софієчку. І Андрійка теж гляди. За мною ж не побивайся довго. Дітям потрібна мама, яка б любила їх, як рідних. Сьогодні вранці тато переповів ту розмову Софійці і, винувато ховаючи очі, додав: — Я зробив усе так, як просила мама: у придбаних нею пелюшках забрав тебе з пологового будинку додому, і більше ними ніхто не користувався — хотілося зберегти як пам’ять разом із подарунком, який вона веліла передати тобі у день вісімнадцятиліття… Софійка була приголомшена. Подумати лишень: стільки літ мовчали. Виходить, той горбик, який вони гуртом так дбайливо доглядали, був могилою її мами, а вона жодного разу не здогадалася навіть запитати, хто похований там. Гарна донька, нічого не скажеш… — Залиште мене. Хочу побути сама, — сухо озвалася до батьків, які стояли в нерішучості, мов школярі перед суворим екзаменатором. — Усе так несподівано…

***

олитва додала і Павлові, і Мар’яні сил, проте розмовляти, як і раніше, не хотілося. Вони думали про одне, і водночас — кожен про своє. Мимоволі пригадалася обом перша зустріч у церкві. Це було десь через півроку після смерті Надійки. Павло того дня прийшов удвох із Андрійком (сусідська бабуся, котра вже нездужала ходити до церкви, погодилася приглянути за Софійкою вдома). Пригладивши рукою неслухняний чубчик сина, батько взявся розправити і комірець, що сховався під піджачком, проте це йому чомусь ніяк не вдавалося. — Давайте я допоможу, — почув поруч незнайомий голос і без зайвих церемоній погодився: — Допоможіть, сестричко, бо щось у мене не виходить. Павло навіть не глянув на жінку, лишень легенько підштовхнув до неї сина. — Мамо, мамусю, — Андрійків голос, що пронизав церковну тишу, змусив озирнутися всіх довкола. — Ти прийшла! Я знав, що ти мене не покинеш, знав! Тільки тепер Павло підвів очі на незнайомку і зауважив, що вона справді дуже схожа на його Надійку. Андрійко припав до жінки, а та, розгублено озираючись, гладила його по голівці, не розуміючи, що діється. — Сину, це чужа тітонька, це не наша мама. Ходи до мене, — силкувався забрати малого, але той пручався, схопивши Мар’яну за руку, і, розтираючи сльози, повторював: — Моя мама! Мамусю, правда ж, ти моя? Я більше нікуди тебе не відпущу!.. Після богослужіння Павло запросив Мар’яну на обід, бо ж Андрійко ніяк не хотів відпускати від себе жінку, і вона без вагань погодилася, майже не переймаючись тим, доречно це чи ні. Просто погодилася — і край. Хоч і нечасто, проте так трапляється: живуть собі люди кожен своїм життям, своїми турботами, а зустрінуться випадково — і відразу рідні, свої.

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ Отак і в Мар’яни з Андрійком: хлопчик упізнав у ній маму, а вона відчула, що Господь посилає їй сина. Хоча звідки таке відчуття? Андрійків татко запросив її в гості просто із ввічливості, аби не засмучувати малого. Що у них спільного? Чоловік, схоже, давно відвідує церкву. Вона ж зайшла сюди випадково. Чому прийшла? Що шукала? Просто ноги кудись вели, а серцю було байдуже, воно всюди квилить, всюди плаче… Що вдієш, сама винна, всупереч матері вийшла заміж, навіть не попросивши у неї благословення — і наче налигача на шию накинула. Петро, Мар’янин чоловік, уже через кілька тижнів показав їй не зуби, а гострі ікла. Він виявився одним із тих молодиків, котрі не обминають ні чарки, ні чужих молодиць. Плакала в подушку і все сподівалася: схаменеться. Коли ж відчула, що завагітніла, сповнилася неабиякою надією: тепер Петро мусить стати іншим… Не став. Почувши про майбутнє дитинча, розсміявся: «Думаєш, тобі вдасться мене біля спідниці прив’язати? І не мрій. Твоє дитя — твій клопіт. А я… Моє діло молоде». З відчаю жінці хотілося кричати, кудись бігти, десь шукати допомоги, але де? Навіть мати, почувши доньчині нарікання, вказала на двері: «Не послухала моєї ради — тепер терпи і молися: може, Господь зглянеться. Я теж молитимуся за тебе, але втікати від чоловіка — це, повір, не діло». Мар’яну втішало хіба що майбутнє дитинча. Погладжуючи свій живіт, крізь сльози розповідала ще не народженому малюкові про своє безталання, і все думала-гадала, як повернути Петра додому. Одного вечора не стрималася, зателефонувала йому на роботу. В слухавці почувся гамір: хтось голосно розмовляв, ще хтось сміявся… І жіночий голос стрілою здогадів пронизав серце: «Ти ще довго, любий?» Хотіла спершу відкинути від себе подалі слухавку, немов ядовиту гадюку, а потім вирішила не здаватися, боротися за своє. «Щось погано мені, Петю, — озвалася ледь чутно. — Приїдь швидше!»

СВІЧНИК | 2, 2016

Петро і справді не забарився, через якихось півгодини гепнувся в хату п’яним і з порога кинувся до Мар’яни з кулаками. — Довго будеш пантрувати за мною? Кажуть хлопці, ти й сама часу марно не втрачаєш. Поки мене немає вдома, розважаєшся з іншим. Де він, де? Покажи мені — і я вас обох порішу. — Що ти таке кажеш? — захищалася, як могла, жінка. — Що це ти намислив? — Не зізнаєшся? — Петро стягнув дружину з ліжка на долівку і почав гамселити ногами… Люто, несамовито, боляче. Спершу, плачучи, прикривала голову, живіт від нових ударів, а потім раптом полетіла в якесь чорне провалля. Отямилася Мар’яна в лікарні. Перед очима пливли жовті кола, тілом розливалася незвична млявість, а чисто вибілена палата здавалася чорною, наче кузня. Поруч на краєчку ліжка — заплакана мати. — Чому ти плачеш, мамо? — кволо запитала донька. — Біда, Мар’яночко, біда. — Яка біда? Щось із Петром? — стрепенулася на ліжку, передчуваючи недобре. Мати лишень головою хитнула і тихо додала: — Загинув твій Петро… — Як?!.. — Коли тебе «швидка» забрала, злякався, мабуть, що доведеться за ґрати сісти, і… — Що? Кажи швидше! — Наклав на себе руки. Ось так… — Моє дитятко буде рости сиротою?.. — простогнала, сплеснувши долонями. — Нема вже й дитинки… І більше не буде в тебе дітей, а в мене — внуків. Так лікар сказав. Мати зайшлася плачем, а серце Мар’яни вбралося в жалобу. Відтоді кожен день — суцільна пітьма… Інколи ту пітьму прорізував дитячий голос; хтось жалібно кликав: «Мамо! Мамочко! Мамусю!»

Зривалася бігти, але голос тонув у сірій імлі. Боячись залишити Мар’яну хоч ненадовго саму, мати благала: «Тобі б до церкви, доню… Бог сильний, Він гоїть усякий біль»… Сьогодні нарешті зібралася. І Господь наче чекав на неї тут — бач, вислав назустріч такого гарненького хлопчика, який чомусь ніяк не хоче відпустити її від себе. Ось і на обід запросили. Чому б не піти? Мар’яна вирішила бути щирою з Павлом, і вже по обіді того дня вони знали один про одного все. Дві грудки болю, зіткнувшись, розбилися одна об одну, ставши просто порохом, а порох, як відомо, не муляє, не тисне, не болить. Наступної неділі вже не йшла — мов на крилах летіла до церкви: там Андрійко! Він чекає! Подумати лишень: її хтось чекає! Дякувала Господу, що повернув до життя, і відчувала: треба швидше сказати Йому ще й «прости!» Через кілька місяців Павло з Мар’яною побралися. Малий Андрійко не тямив себе від щастя; Софійка ж, котра незграбно вже починала спинатися на ніжки, теж простягала до жінки свої рученята і лепетала: «Ма-ма». Напевне, якби Мар’яні хтось кинув у подарунок не те що

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ зірку, а цілий оберемок зір із неба, вона не почувалася б такою щасливою, як від того дитячого «ма-ма». Потім Андрійко пішов до школи, ще трохи — і Софійку випроводжали в перший клас. Нові клопоти, нові хвилювання, і радощі також нові. Пригадалося, як прийшла одного дня Софійка плачучи додому… — Мамусю, — кинулася до Мар’яни. — Мене вчителька не любить. Що мені робити? — Та як можна не любити таке гарненьке дівча? — сказала напівжартома, пригортаючи до себе донечку. — Чому ти вирішила, що не любить? Тобі, напевно, здалося. — Нічого не здалося, мамусю. Вона почула, що ми ходимо до церкви, і сказала, що дітям там нічого робити, краще б сиділа вдома й уроки вчила. Вона мені навіть у зошиті «двійку» поставила — за те, сказала, що я несерйозна дитина. — Покажи мені свій зошит, будь ласка. Софійка боязко дістала з портфеля папку із зошитами і подала матері. На аркуші рівненькими літерами дитячою рукою були виведені слова, а внизу якоюсь потворною недоречністю зяяла жирна «двійка». І дописано: «Ганьба!» За що ганьба? Адже жодної помилки, жодної помарки… Мар’яні хотілося тієї ж миті побігти до школи, але серцем розуміла: це було б немудро, та й який приклад подасть своїй дитині? Стараючись зберігати спокій, сказала: — Я думаю, Софійко, Марія Петрівна помилилася. Давай ми з тобою віддамо все в руки Божі. — Це як? — Будемо з тобою молитися за Марію Петрівну. Гаразд? — І татові нічого не скажемо за цю «двійку»? — з надією в голосі перепитала мала. — Мені так соромно, і я боюся, що він буде гніватися. — Ні, доню, сказати — скажемо, тато має знати, адже ми — одна родина, але ти не хвилюйся, я сама йому про все

розповім, він зрозуміє, ще й у молитві нас із тобою підтримає. Наприкінці навчального року Софійка прибігла зі школи і, не зумівши приховати своєї радості, вигукнула Мар’яні з порога: — Уявляєш, мамусю, я — відмінниця! Мій портрет на шкільній дошці пошани. Це все завдяки тобі! — Завдяки мені чи твоєму старанню? — Ні, завдяки тобі! Ти запропонувала молитися за Марію Петрівну — і вона справді полюбила мене. Це Господь зробив її серце м’яким. Як чудово, мамусю, що ти в мене є! Ми з Андрійком так любимо тебе! А на Святі останнього дзвоника Марія Петрівна підійшла до Мар’яни і сказала: — Софійка ваша — чудова дитина. Мене тільки весь час совість мучить, що одного разу спересердя поставила їй незаслужену «двійку». Ви, напевно, пам’ятаєте той випадок?.. — Пам’ятаю, — усміхнулася Мар’яна, — але не хвилюйтеся, все гаразд. Софійка після того стала стараннішою, тому так гарно й закінчила навчальний рік. — У вас досить цікава манера виховання дітей, — продовжувала вчителька. — Софійка розповіла мені, що ви з нею молилися за мене. Так несподівано, батьки частіше сваряться, а ви… — Чого можна досягти сваркою? Тільки стосунки зіпсуєш, краще любов’ю і добром усе покривати. — Ви дуже мудра мама!.. — Це, Маріє Петрівно, мудрий наш Господь… Так минали шкільні роки: Андрійкові та Софійці вручали похвальні грамоти за успіхи в навчанні, а батькам — подяки за гарне виховання. Ніхто ніколи не згадував, що не Мар’яна народжувала сина й доньку — це були її діти. Сприймала їх не інакше, як дарунок від Бога, хоча завжди пам’ятала: справжня мати — Надійка, це вона привела їх на світ. От тільки чому ніхто не каже про це? Мусять же знати правду! — Ще не час. Нехай підростуть, — відповідав Павло щоразу коротко. — Ти ж бачиш, як вони

до тебе горнуться. Не варто завдавати болю. Та й хіба наші діти для тебе чужі? — Найрідніші. Хай буде, Павле, як ти скажеш…

***

ьогодні день правди настав. Андрійко, почувши вранці таку новину, обняв матір. — Ти найкраща матуся в світі, — розливаючи усмішку, схилився на одне коліно перед нею і глянув на Мар’яну знизу вгору — так, як тоді, коли вперше побачив її в церкві. — Я казав тобі це тисячу разів, але ніколи не стомлюся повторювати знов і знов. Спасибі, що не відвернулася від нас, що стала нам рідною. Я тебе дуже люблю! З Софійкою куди складніше. Випроводила всіх із хати. Що то зараз коїться в її серці? Мабуть, побивається дуже. Бідолашна дівчинка… — Павлику, ходімо! — сказала рішуче, визволивши свої руки з його теплих і дужих долонь. — Думаю, нам пора! Легенько прочинивши двері, вони зайшли до кімнати. Софійка у новій сукні сиділа біля столу. Навшпиньки Мар’яна підійшла до доньки і зазирнула через плече. «Дякую за подарунок, матусю, — написала донька під запискою Надійки. — Твоя сукня мені дуже до лиця. Сьогодні піду в ній до церкви. Як ти й хотіла, я стараюся ходити Божими шляхами. Так мене навчив татко і мама Мар’яна. Напевно, це щастя, коли в людини є аж дві мами: ти віддала мені своє життя, а вона — серце. Люблю вас обох, мої найрідніші матусі!»… Мар’яна не стрималася. — Спасибі, доню, — мовила пошепки, нахилившись до самого вуха. Новий недільний день, несучи перед собою сліпучий сонячний сніп, гордовито ступив на поріг їхнього дому. 

Світлана БЕРЕЗА, церква «Відродження» , м. Рівне

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ

В одному із чисел нашого журналу ми розповідали про Олександру Чигирьову, котра впродовж двох із половиною років трудилася в Камбоджі (Північно-Східна Азія), у місті Батамбанг, в галузі вивчення Біблії індуктивним методом. Завершивши це служіння, рік провела вдома, в Україні, а потім її Господь знову покликав на місіонерське поприще — цее дитяче служіння «Неемія» на Фі-ліппінах у містах Кагаян де Оро,, Малаї Балаї та Хіноог, де працює вже понад два роки. Нижче друкуємо лист від Саші, який редакція «Свічника» отрима- тор р Бенджамін, Бенджамін д , його дружина дру ла напередодні випуску журналу. (експерт по дереву), дереву) сусід Тото,

т і в и р п й Велики із

НОВЕ МІСЦЕ. Привіт з Філіппін, мої улюблені друзі! Цей місяць проходить дуже бурхливо і є великим випробуванням. Отже, я в іншому дитячому центрі «Неемії» — в місті Хіноог. Місто дуже маленьке, розташоване між горами і на березі моря Баджангун. Люди тут добрі і чуйні, з ними легко зав’язати розмову, вони невимушено жартують з тобою, ставлять прості запитання задля підтримки спілкування, і коли вже настає час розлучатися, то розлучаєшся, немов із гарними і давніми друзями. Все було б чудово, якби тільки я була не білошкірою. Мене буквально з’їдають очі перехожих, водіїв, а також людей, які сидять біля вікон своїх будинків, побудованих біля доріг. У магазинах, школах і всюди, де тільки не ступить нога, мене супроводжують людські очі. Жахливе відчуття! Так і хочеться провалитися крізь землю. Саме тому я навіть уникаю частих поїздок у місто. Мене все більше і глибше охоплює самотність. І все тому, що місто маленьке, а я в ньому єдина біла дівчина. ЦЕРКВА. З церквою дуже пощастило. Це справжнє благословення. З першого ж дня вона стала для мене сім’єю. Оскільки у нас немає братів, нам допомагають брати з церкви: пас-

СВІЧНИК | 2, 2016

Стівен та інші. Вони змогли закупити всі необхідні будівельні матеріали, привезти і відбудувати дім, в якому живемо. Один брат пообіцяв відбудувати розбиту стіну. Молодь із церкви відвідує нас і допомагає по господарству, проводить разом із нами прославлення Бога. Будинок пастора завжди відкритий для нас, його дружина — це людина, яку, як кажуть, хоч до рани приклади; стільки в ній доброти, що якби я була хоч трішечки сентиментальною, то розплакалася б від розчулення. КОМАНДА І ШКОЛА. До нас приєдналася ще одна співробітниця, Джой. Вона практикантка із соціальної роботи. Новонавернена християнка — і вперше в цілковитому оточенні християн, любить дітвору і охоче вирішує їхні соціальні проблеми. Мій безпосередній другий і гарний співробітник — це Валері. Вона чудовий помічник і лідер. Куди б не ступила її нога, до якого б офісу не зайшла, — всюди її чекає успіх. Зараз ми вже влаштували майже всіх дівчаток у школу. Трохи довелося побігати, молитися за поблажливе ставлення до нашої ситуації тощо. Кожного дня (і за це щиро славимо Бога) нам вдається залишити когось у школі. Уже цього тижня вдасться всіх влаштувати, і в нас лишається тільки

одна дівчинка, з якою маємо величезні проблеми. У неї навіть свідоцтва про народження немає, не кажучи вже про інші документи.

ЕЙПРІЛ. У Південно-Східній Азії батьки в селах продають багатіям своїх доньок за 50 доларів, а потім їх вивозять до Таїланду на ринок, де вони стають найчастіше на шлях проституції. Таїланд, в свою чергу, обмінюється з Камбоджею. На Філіппінах усе це робиться куди пасивніше. Мені доводиться працювати із жертвами, які неодноразово вже були зґвалтовані членами своєї родини. Вік таких дівчаток — від шести до сімнадцяти років. У нас є дівчинка Ейпріл, її історія не для публічного прочитання, тому змовчу, але те, через що вона пройшла і що терпить нині — про це без сліз не можна розповідати. До того ж у неї серйозне захворювання — цукровий діабет. Нам треба закуповувати щотижня спеціальні голки та інсулін, а це ой як недешево. Забігаючи наперед, скажу, що зараз у прямому сенсі немає в наявності грошей. 40 доларів повинно йти щотижня на Ейпріл. 160 $ — щомісяця. Це тільки на неї. Ми ж щотижня отримуємо гроші на продукти для всіх дітей менш ніж 160 $. Але Бог не відвертається від нас.

ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ Ось сьогодні, 21 червня, скажімо, ми добилися безкоштовного добра для Ейпріл на 2 місяці. Тепер самі підрахуйте вагу такого благословення. Ми зекономимо 320 $. Слава Богу! І це тільки на життя для однієї людини; не на харчування, не на воду, а на життя. Коли думаю про це, мимоволі хочеться додому до Отця. Цей світ не має нічого для

драми, істерики (дуже рідко, але трапляється таке), проте ми все покриваємо молитвами і любов’ю. Закінчуємо день із любов’ю. Після вечері дівчатка виконують домашні завдання. Кожного вечора у нас або біблійний урок, або молитовне прославлення. ФІНАНСОВІ ВИПРОБУВАННЯ Н Я «ДО П’ЯТНИЦІ». Як я вже сказала, ск ка у нас в наявності немає грошей на служіння. Коли я кажу про служіння, то

Філіппін

нас, крім р шкоди, коди, і тільки завдяки Його Й милості є ще доброта в людях. НАШІ ДНІ. Наші дні починаються о 4-й ранку, о 5-й читаємо Біблію і молимося, потім прибираємо і готуємо сніданок та обід. Все роблять самі дівчата. У нас із цим ніколи не виникає проблем чи суперечок. О 6:30 я відводжу дітей до школи (ми використовуємо громадський транспорт — моторелу). Старшокласниці їздять самі. О 4-й пополудні забираю дітвору. До 17-ї всі школярки вже вдома — і ми займаємося хатніми справами, готуємо вечерю. Кожна дівчинка має свої обов’язки, і кожна робить те, що повинна робити. У нас немає проблем ні з ким. Так, є

маю на увазі три центри. Щоп’ятниці Щоп ятниці до нас з офісу надходить точна фінансова допомога з головного офісу «Неемії» в Кагаян на витрати, які тільки можуть бути покриті до п’ятниці. Отож на цю п’ятницю в нашому офісі немає навіть 100 $. А п’ятниця — не за горами. Всю допомогу, яка була мені відіслана, я зняла і витратила на господарство, шкільні матеріали, мішок рису, будівництво нового містка перед входом на кухню. За цю можливість мати такі витрати я дуже дякую вам, дорогі друзі. У нас не було рису, також не було ручок, не було паперу чи зошитів, щоб послати дітей до школи, а тепер все є, оскільки є ваша доброта і любов до Бога. Я щойно відправила подругу подивитися, що у мене залиши-

лося на картці, щоб відіслати всі залишки на служіння. Ми молимося про диво. 90 $ — і три будинки, переповнені дітьми — це справжнє випробування. Зараз економимо навіть на транспорті, перестали купувати шкільні матеріали, не впевнена, що зможемо оплатити транспорт для поїздки до церкви. Але як би там не було, дорогі друзі, я хочу запевнити вас, що моє серце наповнене нап повнене

миром і радістю і радістю. і радістю ю. Я налаштуЯ налашту вала себе на найкраще най йкраще разом із Аввакумом. Нехай Неххай навіть не буде жодної підтримки, я все одно буду славити мого БОГА! Це — Його служіння, Його діти… Я вже все віддала, що мала. Моя картка порожня, мій ПейПал (міжнародна платіжна електронна система. — Прим. ред.) кришталевий. Тепер ми просто будемо спостерігати за Його величчю. А ті, хто надіються на Господа, лиця не ховають! P.S. Моліться, щоб Бог дав можливість приїхати в Україну.  З величезною любов’ю і вдячністю завжди ваша Саша (Читка) ЧИГИРЬОВА

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

ЮВІЛЕЇ

-літній ювілей «СВІЧНИКА»

Д Духовно-просвітницький і журнал «Свічник», який видає Рівненське ООЦ ЄХБ, відзначив 20-ліття. З цієї нагоди відбулася творча зустріч усіх причетних колись і сьогодні до видання журналу: головних редакторів, відповідальних, літературних та художніх редакторів, кореспондентів, верстальників, видавців.

агалом, зібралося дружне, запалене любов’ю до своєї праці креативне товариство. Незважаючи на те, що на святі були присутні представники різних поколінь, різного духовного і професійного досвіду, знайомство яких часто відбувалося на сторінках журналу, а не в реальному житті, спілкування вийшло по-сімейному теплим і водночас святково-піднесеним, із вкрапленнями гумору, журналістських цікавинок, із подарунками, відзнаками і смачним частуванням. Ювілярів вітали перший головний редактор В’ячеслав Нестерук т а голова ВСЦ ЄХБ Валерій Антонюк. Окрасою свята стало відеозвернення, надіслане зі США, колишніх працівників журналу Анатолія та Мирослави

СВІЧНИК | 2, 2016

Приходьків, які стояли біля витоків «Свічника». Теологічний редактор журналу Михайло Ільюк, щоб привітати ювілярів, прочитав уривок із Біблії, який став підставою до назви журналу. «Що бачиш, — напиши те до книги, і пошли до сімох Церков… а сім свічників, що ти бачив, — то сім Церков» (Об. 1:11, 20). Мирослава Приходько нагадала, що видання замислювалося як часопис для церкви і про церкву. Звідси й символічна назва — «Свічник», який у Біблії асоціюється з Церквою. Це влучне найменування журналу належить першому відповідальному редактору, тепер пастору Віктору Давидюку. Колишні працівники журналу згадували про час становлення видання, перші складні кроки, тех-

нічні труднощі. Святослав Карп’юк і Сергій Рачинець, засновники першого на Рівненщині видання ЄХБ, розповіли і продемонстрували, якими були перші випуски «Сяйва», як у 1990-1991 рр. доводилося шукати дефіцитні на

відповідальний редактор «Євангельської ниви», з вдячністю усвідомлювала, що в її професійному зростанні важливу роль відіграли відповідальні редактори «Свічника» Мирослава Приходько і Людмила Шевчук, від яких вона й досі продовжує вчитися. Усі ці люди тішилися тим, що розпочате ними сьогодні

той час фарбу і папір для журналу, як опановували досі не відомі для них сфери видавничої діяльності. Ілля Корнійчук, у минулому головний редактор, побажав сьогоднішнім працівникам бути сміливими і максимально, незважаючи на обставини, використовувати свої обдарування. Художній редактор Олександр Сташук згадав, як представляв наш журнал на видавничому форумі у Москві, де його гідно оцінили «метри» євангельської видавничої справи. А Людмила Жакун, сьогодні

розвивається, дає плоди, втілює їхні мрії, що їхня праця стала важливим фундаментом для нових служителів. А члени нової редколегії «Свічника», здебільшого молоді люди, слухаючи такі теплі спогади, усвідомлювали, що прилучаються до творчості попередників, можливо, не таких професійних, але відданих своєму служінню; отримували натхнення і стимул працювати якісніше, відповідальніше, жертовніше.  Редакційна колегія журналу «Свічник». Фото Андрія Тригуби

КОНФЕРЕНЦІЇ

У цьому буремному, сповненому різного клопоту, житті, хвилини єднання із Богом та Церквою — мов дорогоцінні рідкісні перлини, що їх ми старанно збираємо у неділю, а потім, буває, недбало жбурляємо у вирізьблену коробочку душі, ховаючи від вимогливого повсякдення. Але серце людське знає, як приємно і радісно буває просто посидіти біля ніг Господа Ісуса Христа!

ВПЛИВОВА ЦЕРКВА

продовж двох днів — 6 та 7 травня — 290 братів і сестер із 75 церков області мали унікальну можливість зібратися біля підніжку слави, навколо Господнього Слова і взяти безпосередню участь у конференції, мета якої полягала в тому, щоби зробити певну революцію у традиційних уявленнях про церкву і про наше покликання в ній. Головним спікером конференції був Йоганнес Раймер (проповідник і місіонер, професор місіології Південно-Африканського університету). Він закликав присутніх звернути особливу увагу на серйозні причини знедужання сучасної церкви. На прикладі апостольського життя, він показав, якою любов’ю до Господа, посвятою та жертовністю має бути сповнене серце християнське, щоби стати справжнім «світлом для світу», «сіллю для землі». Зокрема, однією з критичних проблем невпливової церкви, вважають проповідники, є те, що вона зосередилася сама на собі. Церква — не для нас, віруючих, а для світу! І світити ми маємо не для себе, а для світу. Нам Христос дав повеління досягати людей, які нас оточують, тому фокус посвяти має бути не всередину, а назовні. Йоганнес Раймер закликав усіх присутніх молитися і про-

сити Бога, щоб відкривав, де Він працює, щоб ми побачили спраглих людей у цій сучасній духовній пустелі. Ми маємо стати уважними до ближніх, пильнувати, щоб виявити їхні насущні потреби, шукати спосіб послужити тим, хто живе поруч із нами — у нашому місті, районі. Щоби зовнішній світ зміг пізнати нашого Отця, що на небі, — переміни мають початися зсередини. Христос сказав, що ми не від світу, але ж ми в світі. У Новому Заповіті Господь каже учням: «...як Отець послав Мене, так Я посилаю вас». Іншого покликання у нас немає. Тож наше завдання — докласти певних зусиль та перенести фокус нашого служіння із самих себе — на тих, хто поруч живе, ходить, дихає. Церква, яка фокусується на світі, буде відрізнятись інтегративністю. Така церква місійна. Все в ній — місія, проповідь Євангелія — не тільки словом, а й життям — у всіх аспектах. Тут абсолютно все проповідує Христа, Євангеліє, в цьому її сутність. Місійна церква також відрізняється цілісністю. Життя її членів не поділяється на слова і діла. Кожну мить, кожну секунду нашого земного життя маємо пам’ятати, що ми є посланцями неба. І цей факт має відображатись у всьому, навіть у виразі обличчя. Ми носії Євангелія, то хто ж, як не ми, має

показати альтернативу світові? Ця серйозна, але благословенна Богом відповідальність цілком лягає на віруючих, бо християни — по-справжньому щасливі люди: вони примирилися з Богом і бажають у небі зустрітися з ближніми, тому хочуть, щоб люди каялись і знаходили мир з Богом в Ісусі Христі. У Посланні апостола Павла до ефесян 2:10 написано: «Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували». Тому кожна помісна церква має пізнавати і виконувати те, що Бог конкретно їй призначив. Вона має жити ідеєю трансформації, ідеєю преображення — взяти щось незначне і привести в стан значного: хворий стає здоровим, кульгавий починає ходити, сліпий прозріває. Всі ці процеси вимагають від нас віри та наполегливості, бо інакше — ми не християни, а лишень хвацькі будівники своєї вавилонської вежі. «Треба повернутися до віри наших попередників», — висновок Йоганнеса Раймера став своєрідним гаслом, що спонукує нас полюбити Христа більш за свою душу і звершувати своє спасіння, старанно, але лагідно приводячи людей до Господа. На жаль, нам ніколи не вдасться створити небо на землі, але саме ми повинні стати своєрідним істинним центром преображення земного життя, щоб на дивне це світло вийшли люди, що так довго блукали в пітьмі.  Тетяна ЧЕРЕДНІЧЕНКО, кореспондент «Свічника»

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

ВІДДІЛ МУЗИЧНОГО СЛУЖІННЯ

МУЗИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ РІВНЕНЩИНИ 19 березня 2016 року музичний відділ ООЦ ЄХБ Рівненської області провів музичну конференцію для хорових диригентів, концертмейстерів, хористів та окремих виконавців. Захід відбувся у приміщенні церкви «Відродження» м. Рівне. Метою зустрічі було спільне поклоніння Богові, підбадьорення один одного у служінні, навчання, нові знайомства, обмін досвідом та вирішення питань, які покращать хорове служіння в церквах області.

а конференцію зібралося понад 100 чоловік. У ї ї ході активну участь брав камерний хор «ADAGIO» м. Рівне, який був заснований у 2014 році. Під керівництвом Наталії Бурмак він виконав твори різних композиторів. Зі словами підбадьорення та закликом до молитви до присутніх звернувся перший заступник голо-

СВІЧНИК | 2, 2016

керівництва та благословення. Після закінчення Львівської музичної академії ім. М. Лисенка, брат Володимир розпочав звершувати музичне служіння в Центральній церкві Львова. Протягом конференції він ділився тим, як у своєму житті визначив принципи, які допомагають правильно використовувати свої таланти і знання для Божої слави. Зокрема він визначив такі важливі моменти у служінні, як біблійність, відповідальність та місійність. Олександр Сташук (доцент кафедри образотворчого мистецтва РДГУ, диригент, рівненська церква «Відродження») провів семінар на тему «Талант і поклик Духа Святого в церкві». Під час конференції він ділився досвідом того, як творчо та натхненно підходити до вивчення музичних творів. Він акцентував свою увагу на важливих принципах, які допоможуть диригентам запалювати хористів до більшої віддачі в цьому служінні, та на правильному розумінні того, як виконувати ті чи інші твори. Усі присутні мали гарний час спілкування і нових знайомств. Музичні служителі, повні нових сил та наснаги, з новими творами та баченнями поїхали додому, аби впроваджувати почуте у прак тику.

ви ООЦ ЄХБ Рівненщини Микола Чайка. У своїй промові він звернув увагу присутніх на важливість служіння співом, відданість і вагомість хорового співу у наших церквах. Цінними порадами і досвідом у практичній роботі з хором поділився Сергій Савенко, відповідальний диригент основного хору Центральної церкви ЄХБ м. Одеси та хору «AVE MISIСA» при Музичній академії ім. Нежданової м. Одеси. Він провів майстер-клас і виклав теорію музики, які стали наступною сходинкою  для диригентів Рівненщини. Протягом багатьох років хори України, Росії, Білорусії, Америки виконують твори композитора Во- Андрій ЯБЛОЦЬКИЙ, диригент 2-го лодимира Хлисти. Як і раніше, так і молодіжного хору до сьогодні, він звершує багато різПершої рівненської них служінь, в яких є вияв Божого церкви

П РА К Т И Ч Н Е Х РИ С Т И Я Н С Т В О

ВІДКРИТТЯ ФОНДУ «БУДИНОК МИЛОСЕРДЯ:

ДОБРОТА» «Нову заповідь Я вам даю: любіть один одного!.. По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ів. 13:34-15). Справді, саме безкорислива любов до ближнього є визначальною у житті християн, вона спонукає всіх до плідної праці на ниві Господній. Хтось залюбки їде в сирітські притулки, інші працюють з ув’язненими, з тими, хто давно зав’яз у болоті наркоманії чи алкоголізму; а ще хтось, виконуючи волю Божу, служить дітям-інвалідам.

дубенській же церкві знайшлися ініціатори та організатори служіння людям похилого віку. Працювати з такими людьми важко, проте будь-які труднощі, втома нічого не варті, якщо йдеться про милосердя і спасіння людської душі. 19 червня відбулась урочистість із нагоди відкриття благодійного фонду «Будинок милосердя: Доброта». У святковому богослужінні взяли участь заст. голови ВСЦ ЄХБ Сергій Мороз, голова ООЦ ЄХБ Рівненської області Василь Басараба, представник місії

«Добрий самарянин» Володимир Федчук та міський голова м. Дубна Василь Антонюк, який розповів присутнім про важливість соціального служіння церкви, а також пообіцяв співпрацю з боку міської влади. По закінченні святкового богослужіння брати-служителі звершили молитву посвячення будинку, в якому люди похилого віку зможуть отримувати гідний догляд та медичну допомогу. А ще матимуть гарну можливість слухати проповіді, насичуватися Божою Істиною, щоб тоді, коли Дух Святий торкнеться їхніх сердець, зробити найважливі-

ший у земному житті крок — крок до Христа. Чудовим співом та молитвою посвячення брати-служителі благословили служителів на цю важливу і відповідальну справу. Звісно, на шляху, який вони собі обрали, далеко не завжди буде спокійно та затишно — траплятимуться частіше камені спотикання, проте з вірою, яка лине в молитвах до Божого престолу, можна здолати будьякі труднощі і негаразди. Тим паче, помісна церква також підтримуватиме тих, хто взявся за таку складну і водночас важливу справу. Урочистості закінчилися святковим обідом. 

Олександр ПАХАЙ

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

Х Р И С Т И Я Н С Ь К А О С В І ТА

ВИПУСК-2016 — в само КОЛЕДЖ СПРИЯВ ЗМІЦНЕННЮ ОСОБИСТИХ СТОСУНКІВ ІЗ БОГОМ

Промайнув навчальний рік — і ще один випуск завершив навчання у Рівненському регіональному біблійному коледжі. Правду кажучи, цей час минув досить швидко і непомітно. Здається, тільки-но вчора подавали документи, складали вступні іспити, знайомилися з викладачами та одногрупниками, — а вже, дивись, пролетіло два роки, і тепер нам належить стати справжніми працівниками у своїх церквах. На жаль, дехто із студентів не дійшов до фінальної межі: з різних причин вони залишили навчання, але всі як один про це шкодують. Проте переважна більшість успішно завершила навчальний рік — до того ж на кожному факультеті були відмінники. З усмішкою на обличчі ми отримували омріяний диплом, на якому зазначена лише одна спеціальність, проте скільки старань було вкладено в неї!

травня 2016 року відбувся офіційний випуск студентів біблійного коледжу. Дипломи, подарунки, квіти, вітання та море позитивних емоцій — ось що ми отримали наприкінці дня. Як же відбувалося все це дійство? Цього року коледж випустив представників п’ятьох факультетів: пасторського, молодіжно-підліткового, бібліотечного, музичного служіння та вчителів недільної школи. Цей випуск нараховував 89 студентів. У кожного факультету була практика, пов’язана з їхньою спеціальністю. Також два факультети

Максим Пасічник, м. Шепетівка, факультет «Музичне служіння»: Під час навчання я зміг підвищити свій духовний рівень, покращив музичні знання і здобув необхідні навички для музичного служіння.

мали можливість навчатися впродовж одного семестру у Львівській семінарії. 10 сесій, 2 роки — і ось перед нами постають готові до праці молоді випускники, повні енергії та бажання працювати на ниві Господній. Основну музичну програму офіційної частини забезпечив хор випускників коледжу факультету музичного служіння (диригент Ірина Нисинець). Також музичним гостем була група під керівництвом Олега Тіпальчука. Пісню у подарунок випускникам залишили і викладачі коледжу — Ольга Сло-

Юлія Корінь, с. Бережки, факультет «Християнська освіта»: Я навчилася правильно розділяти матеріал уроку для різних вікових категорій дітей, шукати біблійні істини та дізналася правильні методи викладання інформації. Коледж допоміг мені виховати відповідальність, систематичність та зрозуміти важливість постійності у служінні.

СВІЧНИК | 2, 2016

бодинюк та Сергій Яблоцький, який співав у дуеті з колишньою випускницею коледжу. Також вітання та побажання залишили перший заступник голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Микола Чайка та заступник Григорій Бортманський, пастори рівненських церков Володимир Нестерук («Відродження») та Руслан Фомічов («Життя»), директор Біблійного інституту Юрій Давидюк, директор коледжу Олег Нисинець та декан Сергій Мороховський. Також з вітальним словом до випускників звернулися гості урочистого зібрання: Олександр Зигаленко (ректор Кременчуцької євангельської семінарії) та Білл Арван (президент Riad Ministry, місії, яка сприяє розвитку бібліотечного служіння в Україні). У своїх побажаннях вони висловили надію, що навчання студентів не закінчилося, а отримані

Давид Годун, м. Новоград-Волинський, факультет «Пасторське служіння»: Завдяки навчанню я духовно зріс, отримав розуміння духовних істин і навчився, як краще готувати проповідь.

Тетяна Стецюк, с. Колоденка, факультет «Бібліотечне служіння»: Великим позитивним спогадом для мене залишиться те, що основним підручником була Біблія. Я дізналася багато основних положень для праці в бібліотеці, у результаті чого бібліотечне служіння в церкві стало значно кращим.

Х Р И С Т И Я Н С Ь К А О С В І ТА

стійну мандрівку дипломи послугують поштовхом для подальшого духовного зростання. Одним із побажань, яке найбільше запам’яталося студентам, було таке: ми — лише початківці, попереду на нас чекає велика робота. В житті кожного будуть зустрічатися люди, яких ми чомусь вважатимемо конкурентами. Насправді ж вони просто виконуватимуть таке саме служіння, як і ми. Нам за жодних обставин не потрібно зупинятися лише через те, що вже є люди, які здійснюють таке саме служіння. Адже роботи вистачить усім. Не варто думати, хто виконує її краще, а хто гірше. Наше завдання — служити всім, чим лишень можемо, і сумлінно, наскільки можемо. Не варто підносити себе над усіма: перед Богом рівні всі. Представники випускників від кожного факультету ділилися короткими відгуками про своє навчання, а також дякували. Дякували передусім Богові за можливість навчатися тут, потім — викладачам, які щедро ділилися з нами своїми знаннями, старалися зробити з нас справжніх фахівців. Кожен стверджував, що коледж сприяв зміцненню особистих стосунків із Богом. Усі, хто виступав, од-

ностайними були ось у чому: тут усі стали друзями. Коледж познайомив і згуртував. Окрім цього, ми — музичний факультет — відвідали практично всі церкви, звідки приїхали наші студенти, тому знайомі не лише з ними, але й з їхніми родинами та друзями, що робить дружбу ще міцнішою. Після офіційної частини святкування продовжилося за смачним обідом. Невимушені розмови, програма, підготовлена випускниками, веселі ігри — все це створювало невимушену атмосферу. Це святкування — остання можливість студентам бодай якось віддячити викладачам за два роки навчання. Вчителі відповідали на запитання, які стосувалися студентського життя, а також біблійних істин. Ось і все, останнє фото разом, останній обід — і кожен із нас вирушає в самостійну мандрівку. Нехай Бог благословляє усіх випускників, щоби плідно і натхненно працювали на Його ниві! 

Пасторське служіння

Християнська освіта

Молодіжне служіння

Софія СТАШУК, випускниця коледжу

Загальна кількість студентів, які закінчили РіРБК в період 1990-2016 рр. (за роками навчання)

Музичне служіння

-199 8 199 7-20 00 20 0 0 -20 02 20 0 1-20 03 20 0 2-20 04 20 0 4 -20 06 20 0 5-20 07 20 0 6 -20 08 20 0 7-20 09 20 0 8 -20 10 201 0 -20 12 201 2-20 14 201 4 -20 16

-199 6

199 6

199 0

199 4

-199 2 199 2-19 94

Загальна кількість — 874 чол.

Бібліотечне служіння 2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

ВІДДІЛ ДИТЯЧОГО СЛУЖІННЯ

«ЦЬОГО НЕ БАЧИВ НІХТО» Для того щоб наші церкви росли і розвивалися, потрібно робити все, аби в них було якомога більше дітей та молоді, адже вони — наше майбутнє. Саме тому роботі з дітьми приділяється так багато уваги. Божі істини доносяться до них і на уроках недільних шкіл, і в дитячих християнських таборах. Як краще організувати роботу, як правильно розставити пріоритети в цьому відповідальному служінні — про це йшлося на щорічному семінарі для дитячих табірних служителів, що відбувся в с. Олександрія з 6 по 8 травня 2016 року. Його організатором був відділ дитячого служіння ООЦ ЄХБ Рівненської області.

ідклавши всі свої повсякденні справи, 150 братів і сестер нашої та Київської областей, приїхали, аби збагатитися цінним досвідом. Тема семінару — «Цього не бачив ніхто». На перший погляд, ця назва видається дещо незрозумілою. Проте вона точно відображає суть того, про що йшлося на семінарі: ми повинні навчитися бачити в кожній дитині те, чого не бачить ніхто, помічати унікальність, неповторність та потенціал кожної дитячої душі. На початку семінару зі словом вітання звернувся заступник старшого пресвітера ООЦ ЄХБ Микола Чайка. У молитві він попросив Божого благословення на організато-

СВІЧНИК | 2, 2016

Семінар для дитячих табірних служителів рів та учасників семінару. Кожен новий день розпочинався зі спільного прославлення Господа молитвами та співом, у чому допоміг музичний гурт церкви с. Оржів. Потім брат рівненської церкви «Відродження» Роман Корнійчук запрошував усіх разом поміркувати над істинами Слова Божого. Особливим часом семінару були лекції духовного зростання та проповіді на вечірніх спілкуваннях. Адже будь-яке служіння Господу потрібно розпочинати зі зміни та впокорення власного серця. Зі словом підбадьорення, натхнення і збудування до табірних служителів звернулися пастор рівненської церкви «Надія» Тарас Яремчук, директор Рівненського регіонального біблійного коледжу Олег Нисинець, пастор рівненської церкви «Спасіння» Роман Курбацький, пастор рівненської церкви «Преображення» Олександр Гаврилюк. З нетерпінням очікували учасники семінару зустрічі з всесвітньо відомим проповідником Йоганнесом Раймером, оскільки кожному доводилося чути чимало позитивних відгуків про нього. Брат Йоганнес ділився яскравими історіями та свідченнями з власного життя та служіння. Зачитавши Луки 24:1335, він виокремив ті риси Христа, які ми повинні наслідувати в роботі з дітьми та підлітками. Коли Христос зустрів учнів, які йшли до

Еммауса, то не повчав їх, а став для них Другом, готовим мовчки йти поруч, слухати, ставити мудрі запитання. Після цього в серцях учнів запалав вогонь, який змінив напрямок їхньої дороги. Будучи наставниками дітям, ми також маємо бути не суворими вчителями, а мудрими друзями, здатними побачити їхню душу і зігріти її вогнем Божої любові. Крім лекцій духовного зростання, учасникам семінару були запропоновані курси для професійного розвитку, адже Божу справу ми повинні робити якісно та ефективно. На перервах учасники семінару могли зіграти в спортивні ігри, поспілкуватися за чаєм та кавою, більше познайомитися один з одним та поділитися ідеями й досвідом табірного служіння. На урочистому закритті семінару голова ООЦ ЄХБ Рівненської області Василь Басараба, зачитавши Колосян 1:26-28, говорив про те, що ми носимо в серці надію слави Божої. Він побажав жити так, аби передавати цю надію іншим та славити Господнє Ім’я. Василь Захарович помолився молитвою благословення за всі дитячі та підліткові табори, які відбудуться влітку. 

Юлія БЕРЕЗА, кореспондент «Свічника»

Ц І К А В О З Н АТ И

ПОХОДЖЕННЯ Теорія ПРАВА: позитивного права В

ихідні положення теорії природного права (уявлення про Бога-Творця та права, якими Він наділив людину) погано узгоджуються з фундаментальними ідеями атеїстичного світогляду. Ось чому на межі XIX та XX століть усе більшу популярність почала завойовувати альтернативна до неї теорія позитивного права. З позиції атеїзму, який пропагувався у Радянському Союзі, виняткове право на звання наукової мала лише теорія позитивного права. Відповідно до цієї теорії, абсолютного морального закону не існує — суспільство саме створює усі закони. Уряд наділяє підданих тими чи іншими правами. Він же може і відібрати їх, отже, жодних невід’ємних прав не існує. У концепції позитивного права такі поняття, як «право» та «закон» ототожнюються, вони є синонімами. В основі ідеї лежить філософія утилітаризму, яка стверджує, що добром є досягнення якомога більшого блага. Оскільки ж уявлення про благо як про відповідність абсолютній, добрій та досконалій волі Творця при цьому не визнається, люди самі, як боги, вільні вирішувати, що є добром, а що — злом (Бут. 3:15). Виходячи з цього, якщо за благо прийняти виживання людини в умовах навколишнього середовища, яке змінюється, то провідною ідеологією суспільства буде помірний екологізм — максимально можливе збереження навколишнього середовища заради здоров’я людей. Якщо ж благом вважати саме збереження навколишнього середовища як такого, то ми маємо справу з радикальним екологізмом (а оскільки головною загрозою природі є сама людина, суспільство при такому підході повинно докладати усіх зусиль для зменшення впливу людської популяції на довкілля — аж до цілеспрямованого скорочення самої популяції).

Коли загальна соціальна рівність розуміється як найвище добро, провідною ідеологією буде соціалізм, а де благом вважається рівність економічна, ідеалом суспільства стає комунізм. Адже, як зауважив Уінстон Черчілль, «капіталізм породжує нерівне багатство, а комунізм — рівну убогість». Отже, теорія позитивного права, зрештою, спирається на суб’єк тивний характер уявлення щодо того, що ж є благом. Адже, якщо немає Божого задуму, немає і призначення. Тоді відсутні і об’єктивні критерії того, що ж є добром, а що — злом. На практиці ж уряд сам вирішує не лише, що вважати добром, але і хто вартий звання та прав людини, а хто — ні. Навіть якщо мова іде про такі фундаментальні права, як право на життя чи свободу. Приміром, на залізничних платформах табору смерті в Освенцим стояли уповноважені державні чиновники з СС і на власний розсуд проводили відбір новоприбулих в’язнів — кого одразу відправити до газової камери, а хто може ще попрацювати на благо Третього Рейху. Причому усі ці офіцери були зразковими законослухняними громадянами, які добросовісно виконували свою роботу. Гітлерівські табори смерті функціонували у повній відповідності до німецького законодавства того часу. З позиції позитивного права вони не звершували жодних злочинів. Саме це стало головним каменем спотикання для військового трибуналу, який відбувся після закінчення Другої світової війни у м. Нюрнберг. Оскільки переможці зібралися судити переможених, правила гри були обговорені заздалегідь. Було досягнуто домовленості не згадувати таких «незручних» фактів, як Пакт Молотова-Рібентропа щодо розділу Польщі, знищення Дрездена авіацією союзників, атом-

Продовження.

не бомбардування японських міст американцями тощо. Процес повинен був зосередитися виключно на злочинах німецьких нацистів. Але і тут вийшла заковика — як можна судити німецьких громадян за законами Америки, Англії, Франції чи Радянського Союзу? Німецьких же законів вони не порушували — навпаки, діяли строго дотримуючись їх. Згідно з теорією позитивного права, дії підсудних були абсолютно законними і не було жодних логічних чи юридичних підстав пред’являти їм звинувачення. Саме на цьому і будував у суді свою аргументацію їхній захист. Підсудні звинувачувалися у злочинах проти людяності. Саме ж поняття «злочини проти людяності» відноситься до порушення прав людини. Але «якщо немає природних прав, то немає і прав людини, а отже, неможливі і злочини проти людяності». Врешті-решт, усі сторони звинувачення, включаючи безбожний Радянський Союз, були змушені визнати як існування вищого абсолютного морального закону, що має пріоритет над будь-якими національними та міжнародними законодавчими актами, так і сам факт наявності у людей рівних та невід’ємних природних прав. Прецедент Нюрнбергського процесу повинен був поховати теорію позитивного права навіки. Однак вона і досі є популярною. І цьому факту важко дати якесь інше пояснення, окрім усе того ж прагнення людини бути богом, самостійно вирішувати для себе, що є добро, а що — зло. 

Для написання статті з дозволу автора використані матеріали книги Сергія Головіна «Біблія та політика. Підвалини громадянського суспільства». Ця стаття написана у рамках проекту «Правове навчання населення та розвиток громадянського суспільства».

2, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

ПОДІЇ

Вітаємо братів із з 6 0 -р іч чя м !

ювілеєм!

Будьте благословенні! з 5 0 -р іч чя м !

ГРИГОРІЯ ЖАКУНА

ВАЛЕРІЯ ПРИДАНЮКА

пастора церков с. Бережки Дубровицького р-ну і м. Сарни

пастора церкви с. Мирне Костопільського р-ну

«Господь – то твій Сторож; Господь – твоя тінь при правиці твоїй, удень сонце не вдарить тебе, ані місяць уночі. Господь стерегтиме тебе від усякого зла; стерегтиме Він душу твою» (Пс. 120:5-7).

П А М ’Я Т І ФЕДОРА ОСТАПОВИЧА СМІЮНА 24 травня 2016 року на 92-му році життя відійшов у вічність довголітній працівник на ниві Божій Федір Остапович Сміюн. Федір Остапович народився 7 січня 1925 року в с. Довгошиї Млинівського району. Запросивши Господа у своє серце, у 1943 році прийняв святе за вірою водне хрещення. Переїхавши до Рівного у 1944 році, він частково долучився до служіння помісної церкви. Активна діяльність як служителя уже розпочалася після того, як у 1992 році відкрилася Друга рівненська церква (нині — «Відродження»). Цього ж року був рукопокладений у церкві с. Переділи Рівненського району на пресвітерське служіння, яке звершував майже 15 років. Федір Остапович випромінював небесну радість, жертовно присвятивши себе праці на ниві Господній, був благовісником не тільки в Переділах, а й у навколишніх селах. Життєвий шлях щирого, скромного брата у Христі і шлях його служіння Богу скінчився. Він перейшов у Небесні оселі до Господа. У цій втраті нас потішає жива надія на обітницю Господа Ісуса Христа: «Я побачу вас знову і серце ваше буде радіти; і радості вашої ніхто не відніме від вас» (Ів. 16:22).

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ «СВІЧНИКА»! Щиро дякуємо Вам за Ваші відгуки, запитання і побажання, які надходять до редакції. Надсилайте і надалі свої листи, зауваження, пропозиції та свідчення. Наша адреса: редакція «Свічника», вул. Дворецька, 41, м. Рівне 33001 Електронна пошта: shevchuk_luda@mail.ru Адреса в інтернеті: baptist.rv.ua Тел. (0362) 63-34-11; 26-20-65

Тема наступного числа журналу: «Єдність» 42

СВІЧНИК | 2, 2016

ВІТАЄМО З РУКОПОКЛАДЕННЯМ на пасторське служіння і ТАРАСА БРИЧУКА Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 10 квітня 2016 року в церкві «Гефсиманія» м. Здолбунова. Рукопокладення звершили заст. голови ВСЦ ЄХБ Володимир Шемчишин, голова ООЦ ЄХБ Рівненьської області Василь Басараба, заст. голови ООЦ Михайло Ільюк, пастор церкви с. Колоденка Ілля Корнійчук.

на дияконське служіння ВІТАЛІЯ БОРОДИНСЬКОГО Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 27 березня 2016 року в рівненській церкві «Відродження». Рукопокладення звершили заст. голови ВСЦ ЄХБ В’ячеслав Нестерук та пастори помісної церкви — Володимир Нестерук та Ростислав Назарчук.

ЛЕОНІДА РАБЧУНА Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 10 квітня 2016 року в церкві с. Вітковичі Березнівського району. Рукопокладення звершили заст. голови ООЦ Рівненської області Григорій Бортманський та пастор помісної церкви Сергій Гайдук.

ВАСИЛЯ НОВАКА-ЗАГОРСЬКОГО та ВІКТОРА ТКАЧА Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 22 травня 2016 року в церкві с. Бронники Рівненського району. Рукопокладення звершили заст. голови ООЦ Рівненської області Володимир Доброчинський, пастор церкви с. Ставки Леонід Дятлик та пастор помісної церкви Віталій Кривчук.

ВПЛИВОВА ЦЕРКВА Йоганнес Раймер

Конференція 6 та 7 травня 2016 року

PiPБК— це:      

досвід 26-річного біблійного навчання; духовне формування на фундаменті Біблії; навчання, збалансоване між теорією і практикою; чудова домашня атмосфера, де вас люблять; дружна сім’я досвідчених і посвячених викладачів; кращі роки вашого життя.

РІВНЕНСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ БІБЛІЙНИЙ КОЛЕДЖ Наша адреса: Рівненський регіональний біблійний коледж, вул. Дворецька, 41, каб. 57, м. Рівне, Україна, 33010. тел.: 097-9171987  Нисинець Олег 096-6674911  Мороховський Сергій E-mail: rirbk@mail.ru

оголошує набір студентів на 2016-2018 роки навчання

Навчання в РіРБК проводиться за очно-заочною формою, протягом двох років (5 сесій на рік по 6 днів). Після закінчення усіх програм навчального процесу, студент отримує диплом відповідної спеціальності. Навчання проводиться на таких факультетах: «Пасторське служіння» — курс розрахований на студентів, які бажають надбати необхідні знання в сфері пасторського опікування та проповіді Слова Божого. Ця програма спрямована на формування навичок, необхідних для звершення служіння проповідника та керівника групи з вивчення Біблії. «Християнська освіта» — курс розрахований на студентів, які бажають надбати необхідні знання в сфері християнської освіти. Ця програма спрямована на формування навичок викладання Біблії і керівництва в недільній школі. «Бібліотечне служіння» — курс розрахований на братів та сестер, які бажають здобути знання, необхідні для звершення служіння в церковній бібліотеці. Ця програма спрямована на формування навичок, а саме: як організувати бібліотеку в помісній церкві. Кожен студент отримає 150 книг на бібліотеку церкви. «Музичне служіння» — курс розрахований на студентів, які бажають здобути необхідні знання в сфері музичного служіння. Ця програма спрямована на підготовку диригентів церковних хорів, які б володіли необхідними навичками і знаннями для виконання ефективного служіння. «Молодіжно-підліткове служіння» — курс розрахований на братів та сестер, які бажають здобути знання, необхідні для звершення служіння За додатковою з підлітками та молоддю. Ця програма спрямована на формування ба- Екзамени та співбесіда інформацією проводитимуться чення, розвиток лідерських та душеопікунських навичок для організації звертайтеся до 2-3 вересня 2016 року, молодіжного або підліткового служіння в помісній церкві. пресвітера церкви о 10.00. «Місіонерське служіння» — курс розрахований на студентів, які 2 вересня — на факультети або в Біблійний бажають здобути необхідні знання та навички для ефективного доне«Пасторське служіння», коледж. сення євангельської вістки українцям та іншим народам і культурам. Ця «Молодіжне служіння», програма спрямована на формування навичок в особистому євангелізмі «Місіонерське служіння» 3 вересня — на факультети та організації нових церков. «Християнська освіта», Умови прийому студентів «Музичне служіння», Щоб вступити до коледжу, необхідно: «Бібліотечне служіння»  Визнавати Ісуса Христа як свого особистого Спасителя.  Бути членом помісної церкви євангельсько-баптистського братства.  Подати такі документи: 1. Заяву про вступ до коледжу. 2. Заповнену анкету. 3. Копію атестата про середню освіту або диплома з додатком (відомістю про успішність). 4. Фото 3х4. 5. Характеристику-рекомендацію від пастора церкви на бланку коледжу. 6. Автобіографію та свідоцтво про навернення.  Скласти вступний іспит на знання Біблії, а також пройти співбесіду. Матеріально-технічна база Для успішного навчання Біблійний коледж забезпечує студентів: проживанням у гуртожитку, триразовим харчуванням, бібліотекою. Церкви, які направляють студентів на навчання, зобов’язані частково компенсувати витрати коледжу на харчування і проживання.