Svichnik 2-2017

ДУХОВНО ЗБУДОВУЮЧИЙ ЖУРНАЛ

ОБЛАСНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ЦЕРКОВ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

№2 (76),

2017

МУДРА ЖІНКА — БЛАГОСЛОВЕННА

Я

кби чоловіків попросили змалювати жіночий світ, то вони, певно, зазначили б, що це — світ емоцій, іноді досить бурхливих, але таких потрібних, аби виплеснути те, що часто ховають у собі чоловіки; це безліч слів, які, як кажуть представники сильної статі, позбавлені жодної логіки, однак ці ж самі слова часто надихають останніх до підкорення нездоланних вершин; це світ краси, радості, веселого сміху, невимушеності, підбадьорення… Напевно, найкращими рисами прекрасної частини людства володіла лише Єва, адже вона була зразком у будь-якій сфері. Однак, як виявилося пізніше, еталон зазнав небажаних змін. Відтоді образ жінки став дещо викривленим, її ролі стали надавати інших штрихів, часто відмінних від закладених Богом. Жінка стала нехтувати роллю помічниці і почала братися за непосильну роль лідера, унаслідок чого у сім’ях почастішали шторми негараздів, шквали сварок і зливи непорозумінь. Однак це не єдина причина проблем у сім’ях. Є безліч інших, на які ми, з огляду на порушену тему, не звертаємо уваги. А хочеться повести мову про таку важливу рису жінки, як мудрість. У світі про неї мало говорять, натомість наголошують на зовнішніх принадах. Однак мудрість жінки — це важлива цеглинка у будівництві щасливого сімейного життя. Це дорогоцінний камінь, який змусить сяяти засмучене обличчя рідної людини; найкращий важіль впливу на дітей, неоціненна знахідка, що збагачує будь-якого чоловіка… А найвище досягнення мудрості — це благословення, «які плачу з собою не приносять». Василь БАСАРАБА, головний редактор «Свічника»

2

СВІЧНИК | 2, 2017

ЗМІСТ

4 7 8 10 12 17 22 24 28 32 37 39 40

Мудра жінка — благословенна! Михайло ІЛЬЮК

Найважливіші потреби чоловіка і жінки у шлюбі Цінна знахідка Світлана ВОРОНА

Свекруха і невістка — війна чи мир? Григорій БОРТМАНСЬКИЙ

Більше, ніж краса Лариса НЕСТЕРОВА

Те, що змінює чоловіка Ольга ШЕВЧЕНКО

Чия мама найкраща? Юлія ДОВГА

До істини вказала шлях матуся Тетяна ЧЕРЕДНІЧЕНКО

Дім на піску Світлана БЕРЕЗА

Царська корона на її голові Ліна БОРОДИНСЬКА

Історичні та богословські принципи Реформації Олександр ПАХАЙ

Благовістя в с. Глинськ Сергій ЯБЛОЦЬКИЙ

Проголошувати Бога своїм життям — найголовніша сутність Реформації Софія СТАШУК

«Він мені і тут усе життя зіпсував, а якщо ще в раю буде, то це буде трагедія». Жахливо! Дружина, не маючи щирої любові до свого чоловіка, молиться не за спасіння його душі, а про те, щоб у її житті зникли проблеми і труднощі, які виникають через те, що чоловік не віруючий. Такі молитви не мають ані сили, ані дії. Андрій РОМАНЮК, Поради віруючій дружині, яка живе з невіруючим чоловіком, с. 14 Справжня краса — це краса внутрішнього світу людини, краса духу. Таку красу цінує Бог. Її наявність або відсутність визначає, красива людина чи потворна. Внутрішня краса робить привабливими навіть тих, хто має явні фізичні вади. І навпаки, відсутність внутрішньої краси відштовхує від людей із найдосконалішими формами обличчя і тіла. Олексій КОЛОМІЙЦЕВ, Як одягатися за духом?, с. 18 — А що ви дивитеся?

— Наше українське телебачення.

— Наш український полин. Він наш, але гіркий. Ми читаємо Біблію — це наш щоденний хліб, а ви їсте полин, — і пішла. Доки я повернулася в хол, обійшовши решту палат, він уже там сидів і чекав на зібрання. Наступні два тижні, коли ми приходили і я заходила в його палату, він уже чекав напоготові. Надія ГАЙ (ПРИМАК), Я сьогодні сію Слово Боже, с. 26 Тема і гасло семінару — «До краю землі». Не раз тут згадувалося Велике Доручення Христа, свідчення місіонерів різних часів та континентів. Проте для того, щоб стати місіонером, не обов’язково їхати до далеких країн. Розпочинається Велике Доручення у власному домі. Юлія БЕРЕЗА, До краю землі, с. 36

ЖУРНАЛ Засновник і видавець: Обласне об’єднання церков євангельських християнбаптистів Рівненської області ВИДАЄТЬСЯ на кошти добровільних пожертвувань ПОТРЕБУЄ молитовної та фінансової підтримки християн ЗАПРОШУЄ ДО СПІВПРАЦІ проповідників, поетів, письменників, композиторів — усіх, хто хоче і може служити євангельським словом Пишіть на адресу: 33001, м. Рівне, вул. Дворецька, 41 Телефонуйте: (0362) 63-34-11 E-mail: shev7lyuda@gmail.com Адреса в інтернеті: baptist.rv.ua НАД НОМЕРОМ ПРАЦЮВАЛИ: Головний редактор Василь Басараба Теологічний редактор Михайло Ільюк Відповідальний редактор Людмила Шевчук Літературний редактор Олена Ярмушко Редакційна колегія Світлана Береза Ліна Бородинська Олександр Пахай Cвітлана Ворона Тетяна Чередніченко Наталія Басараба Софія Сташук Наталія Петрук Дизайн і комп’ютерна верстка Віра Фесянова Реєстраційний номер РВ № 377 28 січня 2004 року Часопис надруковано у ТзОВ «Каліграф», м. Рівне, вул. Київська, 69, тел. (0362) 64-24-32 © тексту, малюнків, фото, оформлення «Свічник», 2017 р. При передруку матеріалів посилання на часопис обов’язкове Рукописи не рецензуються і не повертаються Думка редакції не завжди збігається з думкою авторів матеріалів, що публікуються. Обсяг — 14 аркушів Друк — офсетний Наклад — 1500 примірників Розповсюдження безкоштовне Журнал виходить щоквартально Замовлення №

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

3

РОЗДУМИ СТОCОВНО ТЕМИ

МУДРА ЖІНКА —

БЛАГОСЛОВЕННА! В основу своїх роздумів хочу покласти відомий усім жінкам вірш із Книги приповістей Соломонових 14:1: «Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його». Як гарно і велично звучить перша частина цього вірша. В нашій уяві вимальовується картина: мудра жінка — це звучать вкрай образливо, тому дружина, у якої авторитетний чоловік, слухняні діти, у якої я не беруся їх вживати. в домі завжди чисто, охайно, гостинно, де панує атмосфера Мудра жінка — миру і злагоди. Майже рай на землі. Але щойно почнеш чице та жінка, тати другу частину цього вірша, яка вміє жити як хочеться кричати: «Неправда, в гармонії із собою такого не може бути! Не може та навколишнім жінка руйнувати свій дім, ще й своїми руками! Ні! Ні! Ні!». світом. Їй під Але Біблія каже, що нерозумна силу залагодити жінка руйнує дім своїми руситуацію, уникнути ками. Невже таке може бути? Коли читаємо слово «руйнує», безглуздого ми ж розуміємо, що це не стіни конфлікту. будинку руйнуються, не меблі

Упродовж свого життя я бачив багато мудрих жінок. Спостерігаючи збоку, я захоплювався їхніми словами, діями, поводженням. Серед них були жінки не тільки середнього і старшого віку, але і зовсім молоді. Вже з цього можна зробити висновок, що мудрість необов’язково приходить із віком та досвідом. На жаль, я також зустрічав жінок, які поводилися немудро. Унаслідок виникали не зовсім приємні «плоди»: знервованість, сльози, конфлікти… Опісля ж виникала необхідність у душеопікунській допомозі.

П

ісля немудрих вчинків нелегко залагодити ситуацію чи щось змінити. Я не хочу образити сестер у Христі, особливо коли наводитиму негативні приклади з їхнього жіночого життя. А все лише тому, аби на майбутнє вони так не чинили. У нашій українській культурі (не знаю, як в інших) одна з найбільших образ, — коли на адресу людини звучать слова «ти нерозумна», «немудра», «як ти безглуздо вчинила». Звичайно, я навів завуальовані приклади, — у народі ці вислови

4

СВІЧНИК | 2, 2017

РОЗДУМИ СТОCОВНО ТЕМИ трощаться чи посуд б′ється. Йдеться про руйнування сімейної атмосфери, злагоди. Відтак у стосунках з’являється хаос і безлад. Руйнується найголовніше — любов, повага, спокій, взаєморозуміння, пошана один до одного і т.п. Однак повернімося до першої частини цього вірша: «Мудра жінка будує свій дім…» Коли йде мова про мудрість, я завжди користуюсь одним із визначень цього слова. Мудрість — це вміння передбачати наслідки своїх слів або дій, тобто бачити наперед, знати наперед, що буде, коли я скажу або зроблю те чи інше. Тут влучним буде біблійний приклад, коли до Соломона, наймудрішої людини на землі, прийшли дві жінки, які спали в одній кімнаті зі своїми новонародженими немовлятами. Одна з них налягла на дитину, і та померла. Тож уночі вона поміняла місцями дітей. Уранці ці дві жінки прийшли до царя Соломона, щоб він розсудив, яка з них є мамою живої дитини. Соломон, маючи мудрість від Бога, сказав те, чого не сказав би ніхто в світі: «Подайте мені меча… і розітніть це дитя надвоє, і дайте половину одній, а половину другій» (1 Цар. 3:24-27). Соломон передбачив дії і слова цих жінок. Рідна мати живої дитинки сказала: «Ні, віддайте дитину моїй суперниці», а нерідна мама мовила: «Розтинайте». Ось тут і з’ясувалося, яка з жінок була рідною матір’ю. «І почув увесь Єрусалим про той суд, що цар розсудив, і стали боятися царя, бо бачили, що в ньому Божа мудрість, щоб чинити суд» (1 Цар. 3:28). Ось як пише апостол Яків про мудрість, що зверху: чиста (в інших перекладах — свята), спокійна (а ви кричите, коли доводите свою мудру правоту?), лагідна (а не зі злобою), покірлива (а може, чоловік правий хоча б раз у житті?) (Як. 3:17). Ось чому на основі святого Божого слова мудра жінка — благословенна, і вона є прекрасним будівничим свого

дому, «…а безумна своєю рукою руйнує свій дім». В єврейській мові слово «безумна» має такі значення: нерозсудлива, нерозумна, без розуму, — навіть має відтінок невігластва. Я не зупинятимуся на значенні цих слів. Так характеризує Біблія жінку, яка руйнує свій дім і, що найдивніше і найжахливіше, — своїми руками. Чому вона це робить? Вона й сама не знає, не усвідомлює, не розуміє, що робить. Пам′ятаєте, Христос із хреста молився: «Прости їм, бо не знають, що чинять»? Однак, якщо розібратися, то проблема ось у чому — немає

Запиши в молитовний зошит своє прохання». Через певний час донька прийшла зі школи і радісно заявила: «Тату, у мене буде «4», а може, і «5» (це за 5-бальною шкалою) з математики!» Для неї це був прекрасний урок пізнання Бога, Який дає мудрість для розуміння. Інший приклад, який наведу нижче, негативний, але повчальний. Гарне невимушене спілкування багатьох християнських сімей. Та ось один із чоловіків каже до дружини: «Ходімо додому». Вона ж у центрі уваги цього товариства, тож відпо-

Мудра жінка — вірна, стримана, все робить заради благополуччя своєї сім’ї. Саме її настрій визначає погоду в оселі. мудрості. Чому немає? Це відбувається з багатьох причин. Але найголовнішим є те, що для такої жінки є вихід. Біблія дає просту рекомендацію: «А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, і буде вона йому дана» (Як.

1:5). Люблячий Бог, Небесний Отець ніколи не докоряє, що ми нерозумні чи нерозсудливі, — батьки ж часто докоряють і ображають своїх дітей, обзиваючи їх нерозумними і т.п. Бог дає мудрість усім! Тож, жінки, просіть мудрості у Бога. Одна з наших доньок у середніх класах мала труднощі з математики. Однак я був дуже вимогливий до навчання дітей, тож вимагав високого балу. Але дочка сказала: «Тату, я просто не розумію математики». У нашій сімейній Біблії був молитовний зошит. Я сказав: «Доцю, Бог дає мудрість усім, хто просить.

відає: «Ні, давай посидимо, так чудово, цікаво, весело». Чоловік знову просить: «Ходімо додому, мені потрібно додому». Знову — «ні». І так було тричі. Чоловік покірно досидів до кінця спілкування, і вони пішли додому. А тепер подумайте, жінки, як вчинила ця жінка? Не думаю, що тоді їхній дім будувався. Тож, любі дружини, слухаєтеся ви своїх чоловіків чи ні — це ваше ходження перед Богом. Але при сторонніх лише нерозумна жінка не слухає свого чоловіка. Отож мудра жінка будує… гарний християнський дім. Її благословляє Бог, благословляє чоловік, благословляють і слухаються діти! А хто не бажав би жити у такому домі?  Михайло ІЛЬЮК, заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

5

МУДРА чи РОЗУМНА 8 життєвих ситуацій, які покажуть, чим мудра жінка відрізняється від розумної



Якщо чоловік припустився помилки

Виявивши помилку, розумна жінка тицьне носом і нагадає, що вона його про це попереджала.



У кризовій ситуації

Розумна жінка візьме кермо влади і намагатиметься навчити чоловіка, як треба жити.



Мудра жінка у кожній дитині розгледить особистість.

Якщо прохання чоловіка не збігається з планами жінки

Розумна жінка аргументуватиме і доводитиме, що її плани важливіші, і змінювати їх не можна.





Мудра жінка дозволить дітям набути свій життєвий досвід і підтримає в будь-якій ситуації.

У стосунках зі свекрухою

Розумна жінка боротиметься з впливом свекрухи, відстоюватиме свою незалежність від батьків, лаятиметься з ними через їхні поради.



Мудра жінка відкладе свої плани і зробить так, як просить чоловік.

Коли хочеться дати пораду

Розумна жінка втручатиметься в життя своїх дорослих дітей, даватиме їм поради та рекомендації, розповідатиме про те, як правильно виховувати дітей.

Мудра жінка навчиться посміхатися, слухати мовчки, погоджуватися і робити так, як велить сумління.

Якщо виникла проблема у стосунках із чоловіком

Розумна жінка жалітиметься подругам, колегам, навіть батькам і шукатиме у них поради.



СВІЧНИК | 2, 2017

Мудра жінка подбає про те, як з Божою допомогою вирішити конфлікт без свідків.

У безвихідній ситуації...

Розумна жінка намагатиметься змінити чоловіка.

6

Мудра жінка делікатно підкаже йому напрям і підтримає намір дійти до мети.

У виборі освіти

Розумна жінка вчитиме дітей математики, незважаючи ні на що.



Мудра жінка підтримає, підбадьорить, іноді вдасть, що нічого не сталося.

Мудра жінка почне змінюватися сама.



ВЧИМОСЯ ЖИТИ

НАЙВАЖЛИВІШІ ПОТРЕБИ ЧОЛОВІКА ЖІНКИ і Увага

чи стереотипи не можуть відмінити потребу у фізичному контакті.

Б

ути уважним — значить турбуватися про іншу людину, проводити з нею час, слухати її не тільки вухами, але й очима, виявляючи зацікавленість, турботу і підтримку. Це начебто входити в особистий світ іншої людини. Те, що сказав апостол Павло про Тіло Христове, стосується і шлюбу: «…щоб поділення в тілі не було…»

(1 Кор. 12:25). Відверто скажіть чоловікові (дружині), у чому ви маєте потребу, в чому повинна виявлятися її (його) увага і як вона покращить стосунки в цілому. Така розмова зможе стати своєрідним зціленням, оскільки показує вашу віру в те, що чоловік (дружина) на це здатен. Але найголовніше — не нападайте і не пред’являйте претензій.

Визнання і похвала

В

изнання — це вдячність, зодягнена у слова. Більшість подружніх пар вважають, що чоловіка (дружину) потрібно сприймати як належне. Частіше ми звертаємо увагу на те, що наш чоловік (дружина) не зробив(ла), аніж на те, що він чи вона вчинили. Якщо ми хочемо, щоб наше життя було щасливим, ми повинні помічати позитивні моменти і відзначати їх похвалою. Щасливі ті шлюби, в яких на позитивних моментах наголошується вп’ятеро частіше, ніж на негативних.

Підбадьорення

Ц

е основна потреба як чоловіка, так і дружини. Це крила, які допомагають здійнятися вгору і полетіти над світом. Люди, які вдосталь отримують «порцію» підбадьорення, до-

Схвалення

У

у ШЛЮБІ

сі чоловіки і жінки очікують від своїх «половинок» схвалення. У Посланні до римлян написано, що той, хто служить Христу, Богові милий і шанований поміж людьми (14:18). Схвалювати — значить висловлювати позитивні думки про когось. Схвалення можна виражати і словом, і поглядом.

Потіха і співчуття

М

сягають неймовірних успіхів, и маємо потребу у людині, адже підбадьорення вселяє віру яка розуміє нас, солідарна у власні сили. з нами, може потішити нас. Про це також каже і Писання: «ТішПідтримка теся з тими, хто тішиться, і ю потребу Біблія описує як плачте з отими, хто плаче!» носіння тягарів один одно- (Рим. 12:15). Потіха торкається го. Інакше кажучи, ви повинні серця іншої людини. Однак довідатися у своєї «половинки», кожен із нас потребує різної як саме вона хотіла б, щоб ви її потіхи. Тому потрібно розуміти, підтримали, а не діяли так, як що є розрадою для нашого сувважаєте за потрібне. Замість путника життя. того щоб пропонувати метод виПам’ятаймо, співчуваючи, рішення проблеми, ви можете ми розділяємо переживання обійняти чоловіка (дружину), цієї людини, дивимося на стан зачекати з вечерею чи розмо- речей її очима. Коли ж не співвою, аби дати час для роздумів чуваємо, наш супутник засмучучи відпочинку. ється і почувається відкинутим.

Ц

Ніжність

Повага

іжність — важлива складова шлюбу. Ніжне доторкання — це метод спілкування, який створює відчуття тепла, захищеності і емоційного задоволення, якого потребують усі люди без винятку. Поплескування, погладжування і голублення передають невербальне повідомлення про любов і ніжність, яких потребуємо усі ми від народження. Ця фізична потреба аніскільки не зменшується, коли ми стаємо дорослими. Жодні культурні рамки

оваги потребують як чоловіки, так і жінки, однак для чоловіків вона вагоміша. Тож, жінки, спробуйте виявляти повагу до чоловіка на людях, тоді ви побачите, як його серце прихилиться до вас. Пам’ятаймо, повага виявляється і у похвалі, і у схваленні, і в приязних компліментах. Однак не забуваймо про щирість, яка надає вашим стосункам неабиякої привабливості, що змушує інших захоплюватися такими взаєминами. 

Н

П

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

7

П РА К Т И Ч Н Е Ж И Т Т Я

Думаю, жоден із чоловіків не відмовився б від можливості знайти дорогоцінну перлину! Ще б пак! Адже ця знахідка коштує чималих грошей, до того ж її можна подарувати володарці серця — дружині, що неабияк додасть йому ваги! Але, як свідчить реальність, не слід тішити себе марними надіями, то ж чи в варто а то взагалі сподіватися ар я бодай на б одай маленьку ціннуу од знахідку знах зн ахід ідку ку у житті? житті?

моральних рис, серед яких і На жаль, не маючи глибодоброта, і любов, і відданість, ких стосунків із Богом, часто у молодих дівчат ще до заміжі честь… жя закладаються неправильні Невичерпне джерело егоїстичні бачення взаємин із добра майбутнім чоловіком, що в по«Вона чинить для нього дальшому заважає їм любити добро, а не зло, по всі дні свого справді щирою та жертовною життя» (Пр. 31:11). Який би любов’ю. Адже у нашому світі чоловік не бажав, аби дружина глянцевої індустрії прагнення щоденно чинила йому добро? справити зовнішнє враження Звичайно, це окриляє чоловіків, на оточуючих та жити власними проте прот те подумайм подумаймо, й о, скільки ки ж зем земними цілями, які нав’язує безбожний б бе з світ, стає значно важливішим важ ва ж за внутрішні риси та п прагнення жертовно служити близькій б тобі людині. Забуваючи про призначення З втілювати в вт і іл в життя любов Христа, д дівчина, а згодом і дружина,

ЦІННА Дорожча за перли

В

иявляється, у житті кожного чоловіка є можливість знайти дещо значно цінніше та дорожче від будьякої перлини! Книга приповістей мудрого царя Соломона відкриває світові, що звик дуже високо оцінювати лише земні коштовності, дивовижну знахідку! Вона зазначає, що дорожчою від перлів є чеснотна жінка (в російському перекладі — «добродетельная»). «Хто жінку чеснотну знайде? А ціна її більша від перел: довіряє їй серце її чоловіка, і йому не забракне прибутку. Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі дні свого життя» (Пр. 31:10-12). Зважаючи на цей текст, багатим та щасливим буде саме той чоловік, який матиме ось таку чеснотну дружину, інакше кажучи, ту, яка має безліч позитивних

до добра обра повинно та таїтися аїт їтися у серціі жінки, аби вона щодня могла щиросердно виливати його на чоловіка, незважаючи на численні його недоліки?! Певно, їй потрібно постійно поновлювати ці сили задля вияву своїх чеснот, а особливо доброти. Де ж криється джерело цієї сили? У живих та щирих стосунках із Богом. У Першому посланні до коринтян, у 13-му розділі, що є славнозвісним гімном любові, йдеться про те, що без любові, ми — ніщо. Не можна щиро чинити добро своєму чоловікові, якщо не мати в собі Божої любові. У такому разі всі наші вчинки будуть, наче гудячий бубон, який створює звук, проте насправді холодний і порожній усередині. Лише втілюючи любов Христа, яка докорінно змінює наше серце, ми можемо служити чоловікові, бажаючи та чинячи йому добро.

Найдорожчою в світі перлиною природного походження є коштовна перлина Лао ТЗЕ, яку оцінюють у 3,5 мільйона доларів. У діаметрі вона сягає 24 см і важить понад 6 кг. Ця перлина вважається найбільшою з будь-коли знайдених.

8

СВІЧНИК | 2, 2017

починаєє розг п ро озгл ляда датти будь які розглядати будь-які стосунки через призму сес белюбства. б бе л Для неї чоловік як своєрідний девайс (пристрій), із якого потрібно вичавити все можливе для задоволення власних прихованих, а іноді й дуже відкритих амбіцій. Адже бажання гарно одягатися, бути ефектною та впливовою, прагнення до втілення всіх своїх мрій, гонитва за швидкоплинними модними тенденціями з глибоких внутрішніх мотивів переростають у спосіб життя. Тоді про бачення Бога на сім’ю і Його особливий план на життя чоловіка як служителя й мови бути не може. Така дружина піклуватиметься лише про власне, спотворене матеріальними цінностями цього світу, добро. Жінка ж, описана у 31-му розділі Книги приповістей, є богобоязливою. Очевидно, вона всім серцем любить Бога, і ця любов щодня преображає її серце. Вона чинить добро чоловікові, бо він для неї є тим ближнім, якого Бог звелів любити більше, як саму себе! Сім’я для чеснотної жінки — це місце її найважливішого служіння. Вона не ставиться до чоловіка як до супермена, який

П РА К Т И Ч Н Е Ж И Т Т Я своєю св воє оєю ю власною справою, яка приносить пр рин ино прибуток. Є жінки, якіі ви вип випікають смачнющу випічку, ку у, пі підт підтримують дт у домі ідеальну чистоту, чистот чи отуу займаються земельною ділянкою діля ді лянк нко о чи варять найсмачніший й у ссвіті борщ. Усі вони різні, але вод водночас усі вони є великим благословенням для своїх чолоблагосл бл віків, вікі ві ків, б бо чинять їм добро. Оскільки Оск Ос к кожен чоловік є унікальною унік ун ік особистістю зі своїми свої св оїм м смаками, вподобаннями, ням ня м життєвими цілями, дарами д да р та відкриттями від Бога, то й добро в розумінБ Бо ні кожного з них є різним. н Знову ж таки дружина, З яка справді кохає чолоя віка, не буде ставити на в

ЗНАХІДКА зобов’ зобов’язаний в’язаний їїїї од одягати, дяг ягат ати и возити возити, розпещувати та наповнювати життя найяскравішими картинками. Така жінка живе не у віртуальній реальності, де всі, здебільшого, прагнуть справити ефектне враження один на одного. Проте вона щодня черпає Божу любов і дарує її чоловікові у період прийняття важливих рішень, пошуку Божої волі на життя і служіння, випробувань, нелегких обставин та просто тоді, коли, можливо, він, за людськими мірками, найменше цього заслуговує. Вона щодня приносить своє себелюбство до ніг Христа, а Він кладе у її серце палке бажання чинити добро чоловікові. Богобоязлива жінка піклується про земні блага, але вони не керують її життям та прагненнями. Її найбільшою цінністю є бажання прожити своє сімейне життя за Божим керівництвом.

Грані добра Особисто я знаю багато благословенних сімей, жінки в яких дуже різні між собою за родом своєї діяльності. Одні повністю присвячують себе хатнім обов’язкам та вихованню дітей, інші ще й встигають займатися

перше п ерш рше е мі місц місце сце власну самореасамореа лізацію. Можливо, їй приємно, коли подруги вихваляють її випічку, але якщо вироби з білого борошна шкодять здоров’ю чоловіка, то свій час вона витрачатиме на приготування страв, які будуть йому корисними. Або чи буде добром для чоловіка, коли дружина багато часу проводить на клумбі, де вирощує всілякі квіти, якщо для нього значно приємніше бачити на столі не вазу з тюльпанами, а мисочку запашних вареничків, на які дружині бракує часу. Я не маю на увазі, що жінка не повинна займатись улюбленою справою! У всьому має бути тонка межа взаєморозуміння, служіння та любові. Це виявляється у дрібницях, коли, приміром, дружина, перш за все, поспішає прибрати у будинку, бо в чоловіка алергія на пил, або ж не засмажує овочі до супу, бо після цього в нього печія; коли частину домашніх обов’язків жінка бере на себе, незважаючи на те, що їх мав би виконувати чоловік… Усе це дружина робить задля того, аби чоловік міг використати час на важливе служіння, до якого його покликав Господь.

Неможливо намалювати єдину правильну схему поводження дружини з чоловіком. Коли у серці буде бажання служити другій «половинці», Бог покаже, як найкраще ти зможеш йому допомогти. І найважливіше у ваших стосунках — дія Святого Духа. Коли немає живих стосунків із Богом, жінка може схиляти чоловіка до земних цінностей, які здаються їй найбільшим «добром» для сім’ї, або догоджати йому, підтримуючи у гріховних бажаннях, які здаються «добром» чоловікові.

Недосяжний еталон чи реальна жінка Бути дорожчою за перли — це щодня змінюватися через молитву та Слово Боже, розпинати свій егоїзм і наповнюватися бажанням чинити добро чоловікові. Лише Бог дає розуміння, що чоловік не дерево, яке можна пиляти та свердлити; він і не супермен, який з’явився у світ зробити життя своєї дружини казковою мрією, не золота рибка, зобов’язана щодня виконувати примхи та бажання жінки, не ідол, якому треба догоджати, навіть якщо ваше «добро» відводить його від Бога. Господь дав вам сім’ю, щоби ви стали одним цілим на цій нелегкій життєвій дорозі. Підтримуйте свого чоловіка, допомагайте йому слідувати за Христом, зупиняйте його гріховні бажання, підбадьорюйте, ідіть стежкою Правди, чиніть добро, яке виявлятиме вас як чеснотну жінку. І повірте, Бог осміяний не буває! Якщо сіятимете добро, то обов’язково його пожнете! Чоловік у 31-му розділі Приповісток Соломонових вихваляє свою дружину, також її хвалять і діти! Тож бажаю вам, любі дружини, натхнення, аби недосяжний еталон перетворити на реальну жінку, для якої найвищою земною нагородою є похвала чоловіка і дітей!  Світлана ВОРОНА, рівненська церква «Дім примирення»

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

9

АЗБУКА СТОСУНКІВ

СВЕ КРУХ А і НЕВІСТКА — ВІЙНА чи МИР? Одного разу я став мимовільним свідком розмови двох жінок, які йшли попереду мене. Одна із них дуже емоційно говорила: «Оце я рощу свого сина, а прийде якесь там дівчисько і забере його в мене! Знаєш, у мене ще немає невістки, а я вже її ненавиджу!» Я подумав про себе: «Бідна невістка, і як їй догодити такій свекрусі?»

Як із чужинки зробити «своячку»

Н

ародна приказка «невістка — чужа кістка» є лише підтвердженням давньої проблеми у взаєминах свекрухи і невістки. Якщо у світі це звичайна річ, то в християнстві так не повинно бути! Звісно, син ближчий, бо рідний, а невістка чужа, вона прийшла в дім значно пізніше (мова йде про сім’ї, де чоловік приводить дружину в оселю своїх батьків). Часто невістка є хорошою людиною, яка жодним чином не провокує недоброзичливого ставлення до себе, однак воно вже запрограмоване в підсвідомості свекрухи. Нерідко мати спеціально бере на себе роль викривальника, аби показати справжню сутність невістки: її невміння куховарити, рядити домом, працювати на городі, доглядати дітей… Звичайно, вона не вміє цього робити так, як свекруха, адже просто молода і ще не всього навчилася! Можливо, хтось уже встиг подумати, що роль свекрухи тут несправедливо висвітлена. Звичайно, не всі свекрухи злі і не всі невістки нетямущі. Тут мова йде про критичні моменти у стосунках між цими жінками. Звичайні будні часто доводять нам, що ця проблема актуальна завжди і в будь-який час, однак ми чомусь часто дивимося на неї крізь пальці.

10

СВІЧНИК | 2, 2017

Для молодих сімей, принаймні в Україні, часто старт починається від оселі батьків. І щойно ми доторкнемося до сокровенного — стосунків у сім’ї, — поволі починають відкриватися очі на сімейну «ідилію». То ж чи можна досягнути гармонії у взаєминах двох жінок, які зазіхають на прихильність одного чоловіка? У Біблії є гарна оповідь (яку ви вже, певно, згадали), що записана у Книзі Рут. Ким була Рут? Не єврейкою — вона була моавітянкою. Це дійсно «чужа кістка». З першого ж розділу книги ми довідуємося, як розгортаються події: помирає чоловік Ноомі і два її сини. Ноомі вирішує повернутися до Вифлеєма. Її невістки — Орпа та Рут — також забажали повертатися разом із нею. Що ще могло пов’язувати двох овдовілих невісток зі свекрухою? Здавалося б, нічого! Проте було те, що поєднувало їх невидимою ниткою. Насамперед цікаво, а як ставилася свекруха до своїх невісток? Чому вони відмовлялися повертатися до свого народу, а вирішили йти з нею? Не можна спокійно читати зворушливу картину розставання Ноомі зі своїми невістками. «Ідіть, верніться кожна до дому своєї матері. І нехай Господь зробить із вами милість…» (Рут 1:8). «І вони сказали до неї: «Ні, — з тобою ми вернемось до народу твого!» А Но-

омі сказала: «Вертайтеся, дочки мої…» (Рут 1:10-11). Хоча й неохоче, але Орпа, зрештою, вирішила повернутися. «І підняли вони голос свій, і заплакали ще. І поцілувала Орпа свою свекруху, а Рут пригорнулася до неї. І сказала Ноомі: «Ось зовиця твоя вернулася до народу свого... — вернися… за зовицею своєю!» А Рут відказала: «Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій — мій Бог. Де помреш ти, там помру й я... і тільки смерть розлучить мене з тобою» (Рут 1:14-17). Чому Рут не хотіла залишити Ноомі? Напевно, в рідному домі її так не сприймали, як свекруха. Мабуть, вона там не відчувала такої любові, щирості і розуміння. Певно, Книги Рут не було б у Біблії, якби не свекруха Ноомі! Якби Рут почувалася з чоловіковою матір’ю чужинкою, вона повернулася б до свого дому і на цьому історія завершилася б. Сьогодні біблійна оповідь про добру свекруху набатом закликає багатьох матерів учитися жити зі своїми невістками у мирі і злагоді, а головне — випромінювати тепло прийняття. Коли у серці живе Бог, це реально втілити в життя! Тоді побутові проблеми вирішуються не земними методами — супереч ками, сварками, докорами,

АЗБУКА СТОСУНКІВ

а небесними — любов’ю, ласкою, підбадьоренням, смиренням. Для когось це звучить як нісенітниця, однак пам’ятаймо, що Бог переміг гріх любов’ю, а не злом! Добро перемагає зло — іншого шляху немає. Якщо ви постійно житимете у протистоянні, сімейне щастя зазнає краху!

Мудре керівництво Часто конфлікти виникають на побутовому рівні, а саме — у сфері господарювання. Якщо молоде подружжя демонстративно відійде від усіх побутових питань, надаючи можливість свекрусі займатися всім господарством, думаєте ситуація покращиться? Звичайно, ні. Тому що ви надаєте їй можливість наголосити на тому, що живете за рахунок батьків і не тільки не любите її, але й не поважаєте, зваливши на неї всю хатню роботу. Уявіть ситуацію, що чоловік (тобто син) став на бік своєї матері. Як почуватиметься дружина? Адже молодій дружині, та ще й у чужому домі з вороже налаштованою свекрухою ой як нелегко! Вона шукає опори і підтримки у свого чоловіка. З іншого боку — мама її чоловіка, тобто свекруха, також намагається відвоювати увагу сина, яка, на її думку, по праву їй належить. Ось тут саме час взяти у руки ситуацію чоловікові і, виявивши глибоку повагу до матері та любов до дру-

жини, пояснити їхнє місце у його серці і показати, що їхня ворожість не наблизить їх до нього, а лише зведе стіну відчуження. Звичайно, якщо спільної мови дві жінки так і не можуть знайти, найкраще — роз’їхатися. Та коли немає куди, слід миритися і упокорюватися. Для віруючих людей це зрозуміло, однак, якщо одна сторона не має Христа у серці, для іншої цю ситуацію потрібно використати для вияву Божої любові, хай як би це важко не було. Труднощі у стосунках зі свекрухою виникають навіть тоді, коли молодята від самого початку живуть окремо, але ж якщо доводиться жити з батьками чоловіка, то небезпека конфліктів суттєво зростає. Уявімо ситуацію, що молода господиня варить червоний борщ. Вона намагається робити все так, як робить її мама, і вважає це правильним. Але ж це може бути абсолютно не прийнятним для свекрухи, яка до появи молодої дружини у сина була найкращим кухарем для нього. І вона в борщ ніколи не додасть часнику, тому що це неприйнятно для її борщу. На зауваження і поради свекрухи невістка реагує болісно. І яким би мудрим примирителем не був чоловік, як би не намагався захистити дружину і заспокоїти свою матір, як би не старався пом’якшити чи усунути конфліктну ситуацію, у нього це не завжди виходить.

Звичайно, свекрухи бувають різні. Іноді вони бувають дратівливими, вимагають до себе надто уваги, і, як більшість людей похилого віку, не хочуть йти на поступки. Але вимагати, щоб літня людина пристосовувалася до молодої жінки — більш як нерозумно. Таким чином, можна лише загострити ситуацію, яка остаточно отруїть життя не лише собі, а й оточуючим. Розумна невістка сама шукатиме спосіб, як пристосуватися до свекрухи, зробити її своєю помічницею, порадницею та союзником. Так, свекрухи люблять повчати, радити, але мудра невістка сама знайде можливість першою запитати поради, попросити навчити того чи іншого, дати зрозуміти, що високо цінує свого чоловіка, якого так чудово виховала його мати — ваша свекруха. Навіть якщо ви вважаєте, що свекруха занадто розпестила свого сина, ніколи не кажіть про це їй. Одного разу і ви станете матір’ю, і якщо у вас народиться син, самі ж ніжитимете його. І коли ваш син одружиться, і приведе в дім молоду дружину, подумайте, як сприйматимете її закиди! Якщо у вашому характері буде гнучкість, вміння стримувати емоції і ставити себе на місце свекрухи, це дозволить вам створити доброзичливі стосунки в сім’ї. Ви повинні зуміти переконати свою свекруху, що вона надбала собі дочку, а з плином часу — і онуків, які продовжать рід.  Григорій БОРТМАНСЬКИЙ, пастор церкви м. Березне

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

11

Б І Б Л І Й Н І О Б РА З И

БІЛ ЬШ Е , НІЖ

К Р АС А 12

СВІЧНИК | 2, 2017

Дивлюся на своє обличчя у дзеркалі. Зів’яла шкіра, «кілометри» зморщок, сумні очі. Легкою ходою я вийшла з юності і, зсутулившись під тягарем турбот про ближніх, увійшла в середній жіночий вік. На кого я перетворююся? Сучасне суспільство приділяє неабияку увагу зовнішній красі жінки. Фільми, глянцеві журнали, реклама постійно пропагують нам образ ідеальної жінки, яка має густе блискуче волосся, сяючу молоду шкіру, сліпучу усмішку, струнку фігуру, витончену ходу в туфельках на високих підборах. Усі її бажання повинні виконуватися негайно, чи то завдяки готівці, чи то кредитній картці або ж на виплату. Її гасло — «Люби себе і ні в чому собі не відмовляй!» Мені теж хочеться бути якомога привабливішою, адже всі зовнішні недоліки лишень дратують.

Б І Б Л І Й Н І О Б РА З И

«Надія для тебе» №3/2016

У

Біблії є історія про бідну єврейську дівчину-сироту, яка взяла участь у грандіозному «конкурсі краси» і здобула царську корону. А розпочалося усе так: «І сталося за днів Ахашвероша, — це той Ахашверош, що царював від Індії аж до Етіопії, сто й двадцять і сім округ... Він справив гостину для всіх своїх князів та для своїх слуг війська перського та лідійського, старших та правителів округ, показуючи багатство слави царства свого й пишну славу своєї величности довгі дні, сто й вісімдесят день» (Ест. 1:14). Могутній і заможний цар влаштував для своєї знаті свято і упродовж багатьох днів показував неабияке багатство своїх володінь. Думаю, князі і начальники гідно це оцінили і виявляли пошану цареві Ахашверошу. Адже який цар після тривалого свята стане влаштовувати ще одне — для свого народу? Як ви дивитиметеся на свого знайомого, який якимсь чином на сім днів потрапив до президента в його резиденцію і після побаченого став детально описувати усі дрібниці: «садкове подвір’я царського палацу», ціну глечиків, у яких подавали напої?.. «А пиття було за встановленим порядком, — ніхто не примушував, бо цар так установив усім значним свого дому, — щоб чинили за вподобою кожного» (Ест. 1:8). Виходячи з того, як він ставився до своїх підлеглих — князів і простого народу, — царя Ахашвероша можна охарактеризувати як людину, котра не йде на повідку у своїх примх і не принижує гідність інших. Він мав «кабінет міністрів і радників», — отож був справедливим і розсудливим. Думаю, народ глибоко шанував свого правителя, виявляючи перед ним благоговіння і трепет. І ось єврейська дівчина-сирота, яку виховував Мордехай, завдяки тому, що «була вона хорошої постави та вродливого вигляду», стала однією з багатьох молодих дівчат, зібраних з усього царства (а це 127 областей!), які претендували на царську корону. Кому з нас не хотілося б пожити 12 місяців у царському домі і з ранку до вечора приймати спа-

процедури, маючи сім особистих помічниць: масажиста, косметолога, візажиста, стиліста, дієтолога і ще кількох спеціалістів у сфері краси? Життя у пестощах може зіпсувати будь-кого. А ще візьміть до уваги, що вас обрали з-поміж багатьох претенденток, та ще й виділили з-поміж обраних, поселивши в кращому місці. У вас — найкраща прислуга. Від таких привілеїв збожеволіти можна! Але якою була Естер, дванадцять місяців чекаючи на царське рішення? Тричі згадується про те, що вона «мала ласку» в очах усіх: спочатку у Геґая, сторожа царських жінок; потім в очах усіх, хто її бачив; а потім і у самого царя Ахашвероша. Ось так бідна єврейська дівчина стала переможницею тривалого «конкурсу краси», здобувши корону і титул. Однак ця історія не закінчується словами «І жили вони довго та щасливо, і померли в один день». Чи стала турбота про зовнішню красу метою життя Естер? Ні. Чи стала вона рватися до влади, щоб управляти хоча б половиною царства нарівні зі своїм чоловіком або ж намагатися змінювати царські укази? Ні. Чи змінило володіння царською короною сутність Естер? Ні. Родич Мордехай виховав у своїй підопічній правильне відчуття власної гідності. Він вказав їй на правильні життєві орієнтири, яких не змогли затьмарити ні багатство, ні розкіш, ні високе становище в суспільстві. Серцем Естер володіли не гордість, не пиха, не захоплення усвідомленням власної досконалості. Її серцем володів великий і всемогутній Бог, Який, поклавши на її голову царський вінець, дав їй можливість заступитися за свій народ. Ахашверош був для Естер царем, перед яким вона тремтіла, і чоловіком, якого вона кохала і поважала. Вона не спростовувала справедливості царських указів і законів. У вирішальний момент свого життя, після перебування в пості

і молитві, Естер знайшла мужність для того, щоб скористатися своїми царськими привілеями, аби... віддатися на ласку царя. Один лишень його жест вирішував її долю! Але Естер довірилася Богові і взяла на себе відповідальність за власний народ, не відокремлюючи себе від нього. Естер заслужила повагу свого чоловіка і врятувала свій народ. Кого я бачу, дивлячись на власне відображення у дзеркалі? Ну, звичайно, не красуню і не царицю. А кого бачить мій чоловік, дивлячись на мене?.. У молитві я відкриваю своє серце Богові, розповідаю Йому про свої зморшки і тих, через кого вони з’явилися, про все і всіх, хто мене засмучує і дратує, про те, що у мене немає царської гідності, тому що юні роки минули, а так хочеться бачити своє відображення в дзеркалі іншим… Одначе що більше я довіряю Богові, то менше значення мають для мене мої зморшки. Божа любов наповнює моє серце, і мені вже неважливо, скільки маю років. Навіщо мені хибні орієнтири в житті, якщо вони не зможуть зробити привабливим серце? У Книзі приповістей 31:12 написано про дружину: «Вона чинить для нього (чоловіка) добро, а не зло, по всі дні свого життя». Іноді важко, а часом і неможливо любити свого чоловіка. Лишень Бог має силу дати нам самовіддану любов, якої так потребують наші чоловіки, хоча вони ніколи не зізнаються нам у цьому. Я вірю, що велике Боже благословення — безжурно дивитися в майбутнє. Він дав нам царську гідність, яка не залежить від нашого фінансового становища. Зодягніться в любов, радість, віру — і ви будете прекрасними. Справжня краса випромінюється зсередини. Вона виявляється в чистих мотивах і вчинках, щедрості і самозреченні. Жодні ін’єкції краси, сукні от-кутюр або дієти не зможуть зробити нас досконалими, приховати непривабливе серце, лихі слова або злі вчинки. Я вірю, що Бог кожній жінці дав покликання — бути доброчесною дружиною, «ціна її більша від перел» (Пр. 31:10).  Лариса НЕСТЕРОВА

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

13

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ

П О РА Д И

ВІРУЮЧІЙ ДРУЖИНІ, яка живе

з НЕВІРУЮЧИМ ЧОЛОВІКОМ Досить часто трапляються ситуації, коли чоловік не віруючий, а дружина — віруюча. Слово Боже навчає, що якщо невіруючий чоловік бажає жити з віруючою дружиною, то такий шлюб всіма силами потрібно зберегти: «...І жінка, як має чоловіка невіруючого, а той згоден жити з нею, — нехай не лишає його. Чоловік бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше, нечисті були б ваші діти, тепер же святі. …Звідки знаєш ти, дружино, чи не спасеш чоловіка? Або звідки знаєш, чоловіче, чи не спасеш дружини?» (1 Кор. 7:13-14;16). Метою такої сім’ї є наближення чоловіка до Господа через вірне ходження дружини перед Богом.

В

іруюча жінка в домі — це особливе благословення як для чоловіка, так і для дітей. Вона випромінює світло Божої любові, Його мудрості, миру і радості у своєму домі. Для цього необхідно сильно любити і Бога, і свого невіруючого чоловіка, бажаючи його спасіння. Це зробити нелегко, але ж з Божою допомогою — можливо. Важливо, щоб віруюча дружина дивилася на свою невіруючу «половинку» як на дорогоцінну душу, яка перебуває у владі гріха і яку любить Бог, прагнучи її спасти. Її чоловік — не перепона до щасливого сімейного життя, взаєморозуміння і сподівання. Якось віруюча дружина, яка довго молилася за свого чоловіка і за його покаяння, на запитання, чи хотіла б вона,

14

СВІЧНИК | 2, 2017

щоб у вічності вони були разом, відповіла: «Він мені і тут усе життя зіпсував, а якщо ще в раю буде, то це буде трагедія». Жахливо! Дружина, не маючи щирої любові до свого чоловіка, молиться не за спасіння його душі, а про те, щоб у її житті зникли проблеми і труднощі, які виникають через те, що чоловік не віруючий. Такі молитви не мають ані сили, ані дії. Віруюча дружина, яка живе з невіруючим чоловіком, НЕ ПОВИННА:  Намагатися змінити свого чоловіка Потрібно змінювати не його, а себе. Змінювати чоловіка — привілей Господа. Святе Письмо каже: «…кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові…» (Рим.

14:12-13).

Щоб змінити чоловіка, передусім потрібно змінитися дружині. І тоді, бачачи разючі зміни у житті дружини, чоловік неодмінно зацікавиться її Богом.  Вчити

і проповідувати «Так само дружини, — коріться своїм чоловікам, щоб і деякі, хто не кориться слову, були приєднані без слова поводженням дружин, як побачать ваше поводження чисте в страху» (1 Петр. 3:1-2). Коли Слово Боже каже про те, що «чоловік бо невіруючий освячується в дружині» (1 Kop. 7:14), то має на увазі її спосіб життя, правильне ходження перед Богом, її молитви, любов, доброту, смирення і мудрість у збудуванні свого дому. Проповідувати Христа треба і життям, і словами.

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ  Формувати в чоловіка думки,

й чоловік не володіє над тілом своїм, але дружина…» (1 Кор.

7:4). Задовольняйте потреби свого чоловіка, включаючи й інтимні. Виявляйте ласку, ніжність, увагу… Якщо жінка виявлятиме байдужість і холод у своїх почуттях, то її чоловікові буде важко розкритися для Євангелія. Розчарувавшись у прихильності своєї дружини, відчуваючи її байдужість і холодність, втрачаючи останню опору — фізичну єдність, чоловік віддалятиметься. Мудра дружина прагнутиме показати чоловікові, що і в інтимній близькості можна досяг Роздратовуватися, докоря- нути більшої єдності, гармонії ти, бути незадоволеною, недо- і радості, якщо буде присутнє брозичливою і ображати духовне розуміння і душевна Коли дружина змінюється єдність. на краще, тоді чоловік через її життя бачить реальні дії Христа.  Виявляти непослух там, де «Нехай жодне слово гниле не ви- це не суперечить волі Божій, ходить із уст ваших, але тільки маніпулювати чоловіком таке, що добре на потрібне Чоловікові потрібно коритизбудування, щоб воно подало ся завжди, а не тільки тоді, коли благодать тим, хто чує. Усяке це вигідно вашому самолюбству. подратування, і гнів, і лютість, «Дружини, — коріться своїм чоі крик, і лайка нехай буде взято ловікам, як Господеві» (Еф. 5:22). від вас разом із усякою злобою. А ви один до одного будьте лас-  Порівнювати свого чоловіка каві, милостиві, прощаючи один з віруючими чоловіками не на одному, як і Бог через Христа його користь вам простив!» (Еф. 4:29; 31-32). Таке порівняння тільки при«Ліпше жити в куті на даху, нижуватиме чоловіка, відштовніж з сварливою жінкою в спіль- хуватиме його від спілкування ному домі» (Пр. 25:24). з віруючими і віддалятиме від Христа. Віруюча дружина  Очікувати миттєвого ре- повин на виявляти особливу зультату у поведінці чоловіка Скільки часу потрібно очікувати того моменту, коли ваш чоловік змінить свої погляди на життя, зрозуміє вас? Рівно стільки, щоб чоловік зрозумів різницю у вашому житті і побачив у вас дії Христа: «Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагороду вона. Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю» (Євр. 10:35-36). начебто віруючі друзі для неї дорожчі, ніж він Просіть у Бога мудрості, щоб правильно розставляти пріоритети в служінні, виходячи з того, як бути гарною дружиною і мамою. Не настирливо, але з любов’ю і тактом запрошуйте чоловіка на свої спілкування, своїх друзів — до себе в дім, знайомлячи його з ними. Також не нехтуйте спілкуванням і з його друзями. Пам’ятайте, що «жінка чеснотна — корона для чоловіка свого…» (Пр. 12:4), «мудра жінка будує свій дім…» (Пр. 14:1).

мудрість стосовно свого невіруючого чоловіка. «Чоловік її знаний при брамах, як сидить він із старшими краю» (Пр. 31:23). «Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повторює, розгонює друзів» (Пр. 17:9). ЩО НЕОБХІДНО РОБИТИ віруючій дружині, аби невіруючий чоловік прийшов до Бога:  Будувати правильні стосунки з Богом «Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив» (1 Петр. 5:6). «Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, — то й утече він від вас. Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас…» (Як. 4:7-8). Стосунки з Богом повинні бути чистими.  Більше

довіряти Богові і покладати надію тільки на Нього Хто надію свою покладає на Бога, той ніколи не посоромиться (Пс. 23:1; 34:9; 84:6). «…Блаженна людина, що надію на Нього кладе!» (Пс. 34:9).  Щодня читати Слово Боже і

щиросердно молитися за свого чоловіка і за себе особисто Моліться, моліться і ще раз моліться і за себе, і за чоловіка, і за дітей. «Просіть, — і буде вам дано, шукайте — і знайде-

 Ухилятися

від інтимної близькості зі своїм чоловіком Слово Боже наказує чоловікові і дружині бути разом. «Дружина не володіє над тілом своїм, але чоловік; так же само

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

15

БІБЛІЙНА ПОЗИЦІЯ те, стукайте — і відчинять вам» (Мт. 7:7). Молитва — це найважливіша ланка життя віруючої жінки, яка має невіруючого чоловіка, з допомогою якої можна здолати всі сімейні негаразди.  Виховувати своїх дітей згідно

зі Словом Божим Ваша надія і утіха — це ваші діти. Віруючі діти — це незаперечне свідчення для невіруючого чоловіка. Не зупинятися в вірі, а зростати духовно На кожну дію лукавого в вашому чоловікові протиставте тверду віру, постійну молитву, смиренне ходження перед Богом (1 Петр. 5:6-8). Там, де в світі гріх зростає, повинна протистати зростаюча духовність і побожна святість. Це нелегко, але Слово Боже заохочує: «Хто сіє з слізьми, зо співом той жне» (Пс. 126:5). «А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо» (Гал. 6:9).  Пам’ятати, що Бог любить вашого чоловіка любов’ю, яка перевершує всі ваші очікування Знайте, що ваше ставлення до чоловіка, навіть у найкращі часи, значно слабше від Господнього ставлення до нього, Який помер за нього і бажає, щоб він був спасенним. Тому не ставте хрест на своєму чоловікові, а

виявляйте до нього все тепло  Не тільки показувати чосвоєї любові. ловікові, що любите його, а й говорити йому про це  Дивитися на чоловіка як на Рутинне життя часто викрапана дає у подружніх пар багато приЧоловіки, на яких дружини ємного і романтичного, що вони дивляться як на пана, стають відчували у перші роки спільповажними, потрібними і тими, ного сімейного життя. Тож не які дивляться на свою дружину соромтеся говорити чоловікові, як на пані. що кохаєте його, незважаючи на те, що іноді вам це дорого  Вміти (вчитися) слухати коштує. Пригадайте найкращі його і розуміти Розуміння є важливою скла- роки вашого спільного життя, довою любові. Знаходьте потріб- проаналізуйте, що давало вам ний час і відповідні обставини, поштовх бути такими близьщоб спілкуватися зі своїм чоло- кими, і спробуйте повернути ці віком, вникайте в його справи, світлі миті завдяки приємним і підтримуйте і підбадьорюйте ніжним словам. його, вмійте потішати і надихати. Всім своїм ставленням покажіть, що у нього немає ближчої людини, ніж ви. Здебільшого, чоловіка пригнічує не те, що його дружина віруюча, а засмучує те, що вона через це віддаляється від нього.  Захоплюватися всім добрим,

що є в ньому, і хвалити його Надмірна критика будує високі стіни відчуження, а похвала руйнує перешкоди і зближує. Постійно показуйте чоловікові, що ви цінуєте його і вдячні йому за все, що він робить для вас і дітей. Кожний чоловік хоче бути значимим у сім’ї і бажає відкритого визнання своєї цінності. Спробуйте щоденно казати йому щирі компліменти. Адже завжди є за що похвалити вашого чоловіка.

 Завжди бути слухняною своє-

му чоловікові, окрім тих випадків, що суперечать Писанню Навіть якщо чоловік не наближається до Христа, дружина повинна виявляти послух, тому що це до вподоби нашому Господу. Багато жінок не помічають свого бунтівливого характеру, зверхності і непослуху, а зауважують лишень недоліки чоловіка. Якщо жінка виконуватиме свою роль у шлюбі, то чоловік неодмінно наблизиться до Бога.  Показувати радість, красу і перевагу християнського життя Незважаючи на всі труднощі, живіть так, щоб звіщати «…чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого» (1 Петр. 2:9). Усе можливо для віруючої жінки, якщо вона слухняна Господу, живе за Його заповідями, має вдячне серце і постійно працює над собою.

Сім’я, де віруюча дружина, замість того щоб докладати всіх зусиль для наближення свого невіруючого чоловіка до Бога і збереження своєї сім’ї, шукає причини розлучення з ним, ніколи не матиме миру і взаєморозуміння. 

Андрій РОМАНЮК, пастор церкви, м. Радивилів

16

СВІЧНИК | 2, 2017

ВЧИМОСЯ ЖИТИ

Кожна людина бодай раз у житті воліє почути про себе те, наскільки вона цінна для когось. Шанобливе ставлення з боку інших — чи не найважливіше у міжособистісних стосунках. У подружніх же взаєминах — це одна з точок опори, що міцно тримає сімейну будівлю. Проте, як не прикро, саме у подружньому житті ця точка опори часто стає точкою руйнації. Іноді жінка відчуває якийсь внутрішній спротив до того, що чоловіка потрібно визнавати, шанувати, хвалити і дякувати йому. Небажання поважати його часто переростає у бунт, що насамперед шкодить самій дружині.

ТЕ, ЩО ЗМІНЮЄ ЧОЛОВІКА

«Д

якувати? А за що? — часто думають жінки. — Я ось, наприклад, без будьякої вдячності мию, куховарю, прибираю, перу і прасую… Постійно сиджу вдома з дітьми, нічого і ніде не бачу, навіть на богослужіння не завжди можу вибратися. Проте ніхто не помічає моєї рутинної праці. Ні вдячності, ні співчуття! А за що йому дякувати, та ще й величати? За те, що прибив поличку чи підлив город? Чи за те, що майже ніколи не буває вдома: як не на роботі, то в церкві. Ще й окрім цього у записничку знаходиться безліч нагальних справ». І жінка, не помічаючи того, починає «накручувати» себе, втрачаючи не тільки свій спокій, але й спокій сім’ї. У Посланні до ефесян апостол Павло каже: «... жінка нехай поважає свого чоловіка!» (Еф. 5:33, переклад Духонченка). Сказано прямо і конкретно. Дійсно, серед буденних клопотів, завантаженості, рутинних справ іноді дуже важко знайти сили правильно відреагувати на потребу чоловіка, приділити йому увагу, вчасно помітити якісь негаразди… Та мова йде про інше. Чи вважаєте ви за потрібне говорити своєму супутникові життя, наскільки він важливий для вас, наскільки ви цінуєте те, що він для вас робить: забезпечує фінансово і всіляко турбується про свою сім’ю. І не просто говорити, бо так треба, а тому,

що вам хочеться зробити йому щось приємне. Всього-на-всього декілька слів подяки, — і ці слова надихатимуть чоловіка робити для вас усе більше і більше прекрасного та окрилятимуть його. Читаючи книгу Хелен Анделін «Чарівність жіночності», мені в око впав цікавий сюжет. Я звернула увагу на мудрість однієї з персонажів, яка вирізнялася з-поміж усіх жінок тієї околиці, де мешкала. Ця жінка «була для всіх загадкою. Вона не вирізнялася красою, була досить гладкою і одягалася трохи старомодно. У ній не було нічого такого, що робило б її незвичайною: жодних особливих переваг, помітних для оточуючих. Однак чоловік, здавалося, просто обожнював її. У чому ж річ? Для всіх це було таємницею». Якось до цієї сім’ї зайшов їхній товариш. «Це було ввечері. Жінка метушилася на кухні, закінчуючи приготування до вечері. Чоловік саме прийшов із роботи, а це якраз був день отримання зарплатні. Він пройшов на кухню, поцілував дружину і вручив те, що заробив. Жінка негайно відклала своє заняття, обняла чоловіка і сказала: — Я знаю, як старанно ти працював, аби заробити ці гроші. Спасибі тобі за те, що ми маємо всі вигоди і у мене є можливість залишатися вдома та піклуватися про сім’ю. Але це було ще не все. Жінка пішла до вітальні, де бавилися діти, і попросила їх зупинитися і встати.

— Дивіться, — сказала вона, тримаючи в руці те, що дав їй чоловік. — Ваш батько дуже сумлінно працював, аби заробити ці кошти. Тепер, Вікторіє, ми зможемо купити тобі пару нових сандаликів, а ти, Корнилію, зможеш полагодити свій велосипед. Чоловік стояв і слухав, а його обличчя сяяло від утіхи. Його дружина не тільки сама цінувала його, але й учила цього дітей. Ось тому в очах чоловіка ця жінка була найпрекраснішою. Не знаю, чи робила вона це щоразу, коли чоловік приносив зарплату, але абсолютно очевидним було те, що в цьому домі чоловіка дуже цінували за його щоденні зусилля. Насправді ця звичайна жінка була не такою вже й звичайною. Вона знала, як поважати, цінувати чоловіка, і саме тому була для нього справжньою кралею». Отож як змусити чоловіка змінитися? Заповітний ключик є у кожної дружини, однак не всі ним користуються. Забудьте про усілякі «пиляння», нарікання і скиглення. Ваші легкі слова підбадьорення, нелукаві компліменти і приязна повага — кроки до змін чоловіка. Однак ці зміни ви не маєте використовувати для задоволення власних забаганок, а для зміцнення злагоджених сімейних стосунків.  Ольга ШЕВЧЕНКО

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

17

ТОЧКА ЗОРУ

Як ОДЯГАТИСЯ за ДУХОМ?

Переймання питаннями зовнішнього вигляду в християнських колах останнього десятиліття найчастіше пов’язують із законництвом або традиційністю. Сповідуючи свободу у Христі, багато хто навмисне відмовляється від будь-якого регулювання в цій сфері, боячись видатися законником. Спасіння за благодаттю, яке дарує Христос, дійсно робить людину вільною, в тому числі і від традиціоналізму, але сказати, що при цьому питання, такі як підхід до зовнішнього вигляду, можуть бути пущені на самоплив — абсолютно не правильно.

18

СВІЧНИК | 1, 2017

Ж

иття, що дарує Євангеліє, — це життя в Ісусі Христі. Життя, яке народжується з покірності Його життю. У Посланні до галатів апостол називає це життям за духом. Але річ у тім, що в серці народженої згори людини постійно відбувається боротьба між залишками старої природи, які живуть у ній, і її народженим від Бога духом. Апостол уточнює, що життя за духом можливе тільки в результаті свідомого підпорядкування себе Йому. «І кажу: «Ходіть за духом, і не вчините пожадливости тіла, бо тіло бажає противного духові, а дух — противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете. Коли ж дух вас провадить, то ви не під Законом» (Гал. 5:16-18).

ТОЧКА ЗОРУ

Архів Української євангельсько-баптистської церкви м. Кент, шт. Вашингтон

Посвячення благочестю Практично у всіх ключових текстах Писання підкреслює, що правильна позиція в питанні зовнішнього вигляду — це результат правильного ставлення до Бога: «...Так само й жінки, у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, нехай прикрашають себе не плетінням волосся, не коштовними шатами, але добрими вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність» (1 Тим. 2:9-10). Усі характеристики зовнішнього вигляду, які подає апостол, визначає остання фраза. Вони є результатом і взагалі стають можливими лишень завдяки посвяченню благочестю. Грецьке слово πρέπω, перекладене в російській Синодальній Біблії словом «пристойно» (в укр. перекладі — скромно. — Прим. ред.) означає «підходяще», або «відповідно». Тобто якості, перераховані вище, відповідають благочестю. Християнська розмова про зовнішній вигляд неможлива поза посвяченням благочестю. Біблія — це не книга моралі, а Книга спасіння. Писання каже про моральність як про один із плодів, що характеризують людину, яка живе Євангелієм. Тому без посвяти Благій Звістці розмова про зовнішній вигляд християнина неможлива. Без Євангелія вона відразу ж перетворюється на марну суперечку, яка ні до чого доброго не приводить. Благочестя (θεοσέβεια) — це стан, в якому настрій і вчинки людей визначають уявлення про присутність або дію якоїсь всемогутньої, керуючої світовими подіями істотою або принципом, який наповнює їхню свідомість. Так розтлумачує вищезгаданий термін Філософська енциклопедія. Біблія висловлює цю ідею словами «ходити перед Богом», що означає жити з усвідомленням Його присутності, «жити у страхові Божому», «служити Богові з побожністю» та ін. Таким чином, благочестя — це підхід до життя, який визначається глибокою повагою до Бога. «Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благодать, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо страхом» (Євр. 12:28).

Одягатися за духом можна тільки тоді, коли серце ставиться з повагою до Того, Хто створив і спас нас, Хто одного разу судитиме нас. Одягатися за духом можна лише тоді, коли ми усвідомлюємо Божу присутність, що народжує в нас благоговіння, страх і готовність коритися. Упустіть цей момент, — і подальший хід думок у цьому питанні піде в неправильному руслі. Все починається з цілей, заради яких ми живемо. Якщо людина ходить перед людьми, поклоняється моді, якщо вона присвятила себе багатству, крутості і стильності, вона не зможе правильно оцінювати біблійні принципи зовнішнього вигляду. Вони видаватимуться їй незрозумілими, дивними і нездійсненними. На жаль, багато християн часто стоять перед цією дилемою. З одного боку, вони, здається, люблять Бога і хочуть служити Йому, але з іншого — в їхньому житті велику роль відіграє визнання і популярність серед людей. Непомітно для себе вони починають поклонятися моді, красі тіла, стилям і формам, популярним серед певних груп людей. Вони намагаються примирити в собі два абсолютно різних світи, що призводить до постійного напруження всередині, яке позбавляє їхнє християнство ефективності. Щоб навчитися одягатися за духом, вклонятися Богові, а не світові, поклоняйтеся Йому, а не своєму тілу. Поклоняйтеся Господу, а не своїм смакам. Перевірте себе, як і під впливом чого склалися ваші смаки.

Перевага внутрішньої краси Формуючи християнський підхід до зовнішнього вигляду, Євангеліє спирається на ще одну, вкрай важливу умову, а саме — розуміння сутності краси. Людина, яка намагається стати гарною, повинна розуміти, чого саме вона прагне. І ось тут починаються серйозні проблеми. Багато християн виходять з уявлень про красу, що диктує плоть, а не дух. Проте Біблія ясно формулює для нас Божий стандарт: «А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, заплітання волосся та

навішання золота або вбирання одеж, але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом» (1 Петр. 3:3-5). Справжня краса — це краса внутрішнього світу людини, краса духу. Таку красу цінує Бог. Її наявність або відсутність визначає, красива людина чи потворна. Внутрішня краса робить привабливими навіть тих, хто має явні фізичні вади. І навпаки, відсутність внутрішньої краси відштовхує від людей із найдосконалішими формами обличчя і тіла. Навіть сучасні візажисти визнають, що в дорогих пляшечках і тюбиках від іменитих виробників косметики ви не знайдете того, що може прикрасити вас краще, ніж щира усмішка. Саме про це і говорить Павло, перелічуючи результати дії Євангелія в серці християнина. Зауважте, Євангеліє не змінює зовнішніх показників тіла — воно не додає зросту і не зменшує розміру вух. Євангеліє змінює особистість, роблячи людину привабливою зсередини. «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких!» (Гал. 5:22-23). Любов і радість, мир і доброта, милосердя і довготерпіння — це те, що робить будь-яку людину воістину красивою. Не зрозумівши цієї істини, люди витрачають час, сили і величезні гроші в непотрібному прагненні стати привабливими зовні. Деякі, можливо, до певної міри розуміють важливість краси душі, вони не проти бути красивими зсередини. Але ця краса вимагає серйозної трансформації внутрішнього світу людини, можливої лишень у результаті глибокого занурення в Євангеліє, покірності Святому Духу і життю Ісуса Христа. Процес внутрішнього перетворення вимагає значно більше часу, жертовності і зусиль, ніж будь-яка пластична операція чи дієта. Тому багато хто вдається до легшого методу, щоб наблизитися бодай до світського стандарту краси. Це одна з найбільших помилок, які використовує

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

19

ТОЧКА ЗОРУ

диявол для поневолення людей. У гонитві за зовнішньою красою люди кладуть на вівтар і своє здоров’я, і свої сім’ї. Індустрія краси перетворилася на багатомільярдний бізнес не на порожньому місці. Вона постійно підкорює все нові і нові жертви, часто навіть із юних літ. Люди, що пізнали Євангеліє, мають можливість бути вільними від цього великого обману. Коли Бог відкриває їм сенс справжньої краси, християни, прагнучи бути красивими, фокусують свою увагу на стані внутрішнього чоловіка. Зовнішні прикраси лишень підкреслюють внутрішню красу. Лагідність. Біблія детально описує, в чому саме полягає краса внутрішнього світу людини. Першою такою рисою є лагідність. «А окрасою їм нехай буде не зовнішнє, заплітання волосся та навішання золота або вбирання одеж, але захована людина серця в нетлінні лагідного й мовчазного духа, що дорогоцінне перед Богом» (1 Петр.

3:3-4). Лагідний (πραέως від πραΰς, що означає м’який, смиренний, тактовний, делікатний, уважний до інших). Мовчазний (ήσύχιος, тобто той, який має внутрішній спокій, тихий, врівноважений, мирний, ненапружений). Зверніть увагу, наскільки це протилежно цінностям сучасного світу! Зухвалість у позиціях, думках, готовність сперечатися, кидати виклик, заявляти про себе, відстоювати свої права — це ідеологія, яка здебільшого формує сучасну моду. Мода і стилі народжуються не на порожньому місці, ними керує світогляд, що панує в свідомості модельєрів і знаходить відгук у масах. Відповідно, відкидаючи Божі стандарти краси, законодавці сучасної моди прагнуть висловити і підкреслити те, що вони вважають цінним. На жаль, цей помилковий концепт краси міцно прижився навіть серед християн. Один сучасний письменник, який аналізує стан теперішнього християнського світу, ось що говорить з цього приводу: «Ми замінили самоконтроль на самовираження, об’єктивну істину на суб’єктивні цінності». На жаль, це

20

СВІЧНИК | 2, 2017

правда: зухвалість сьогодні популярніша від м’якості і лагідності; готовність кидати виклик, стверджувати себе і свою точку зору популярніші від делікатності і смирення. Скромність. Крім того, справжня краса включає в себе скромність, або сором’язливість. «...Так само й жінки, у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, нехай прикрашають себе не плетінням волосся, не коштовними шатами, але добрими вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність» (1 Тим. 2:9-10). Скромність — це краса, що не виставляється напоказ. Скромна людина не сурмить про свої гідності, не претендує на те, що вона вдає із себе щось велике. Це поняття тісно пов’язане зі смиренням. В українському перекладі тут невипадково використане слово «соромливість». Воно підкреслює розуміння факту, що є щось сокровенне, те, що непотрібно демонструвати перед усіма. Академічний словник дає таке визначення цього слова: «Соромливість — це... прагнення не виставляти напоказ стосунки, що існують між партнерами, не допускати вияв інтимних почуттів на людях, це боязнь образити душевність стосунків. Часто сором’язливість виявляється як стриманість у розмовах, одязі і манерах». У світі сором’язливість дедалі менш популярна. В’язнучи в розбещеності, суспільство зриває завісу таємничості з усього, з чого лишень можна. Немає такої речі, яку б сучасні люди соромилися виставити напоказ. Свободу і розкутість радісно вітає суспільство. Минулого тижня я натрапив на цікаву статтю, в якій оглядач порівнював зовнішній вигляд Кейт Міддлтон, дружини спадкоємця трону Британської імперії, яка чекає на дитину, і американської актриси Кім Кардашіан, яка теж при надії. Перша

була одягнена дуже шляхетно, в костюм, який красиво і гармонійно приховував її збільшений живіт, злегка натякаючи на нього. Друга вийшла у світ у дуже вузькій сукні, відкрито виставляючи на загал своє становище. При цьому оглядач, далекий від християнських ідеалів, відзначає різницю у філософії обох підходів до зовнішнього вигляду. Один відображає повагу до корони Британської імперії, другий — розкутість і безсоромність. Скромність, або сором’яз ливість, — дуже важливий атрибут справжньої краси. Це стан внутрішньої людини, який можна набути і зростити при зануренні в Євангеліє, усвідомлення особливої честі належності великому і святому Богові.

ТОЧКА ЗОРУ

Моральна чистота. Поруч зі сором’язливістю йде цнотливість, або моральна чистота. «...Так само й жінки, у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, нехай прикрашають себе ...» (1 Тим. 2:9-10). Цнотливість — це здатність контролювати себе, особливо в питанні інтимних бажань. Апостол Павло наголошує, що дружини, котрі присвячують себе благочестю, особливо обережно ставляться до того, щоб не стати спокусою для оточуючих. Джон МакАртур коментує це місце Писання так: «Благочестивій жінці було б соромно, вона б почувалася винуватою, якби відволікла кого-небудь від поклоніння Богові або викликала появу хтивих думок. Жінка, що вирізняється таким ставленням, одягатиметься так, щоб не бути джерелом жодних спокус». На жаль, наш світ настільки перевантажений сексуальністю, що християнам часом важко визначити межу між тим, що викликає хіть, а що ні. З цієї причини сьогодні доводиться говорити очевидне: що нецнотливим буде будь-який одяг, що відкриває або обтягує груди, плечі, стегна і частини ніг вище коліна. Все це збуджує хіть. Ось чому, наприклад, легінси або вузькі джинси, що обтягують (skinny jeans), непристойні для християн. Одягайтеся в те, що вільніше. Разом із тим, вищенаведене — лишень приклади. Неможливо прописати стандарти на кожну нову модель одягу. Цнотливість або моральна

Чесно зізнайтеся собі, чи є Христос Паном вашого гардеробу? Чи регулює Євангеліє ваш підхід до зовнішнього вигляду? чистота — це стан серця. Християни, що присвячують себе благочестю, зайняті не дослідженням питання, наскільки вузьким і відкритим може бути їхній одяг, щоб не перетнути бар’єру цнотливості, а тим, як більшою мірою висловити своїм зовнішнім виглядом прихильність моральній чистоті серця. Важливо пам’ятати, що гріховна основа, яка живе в нас, постійно штовхає нас у бік похоті. Джон Пайпер зазначає: «Жінки влаштовані так, що вони хочуть, аби чоловіки звертали увагу на їхнє тіло». Подібні тенденції вимагають постійної уваги і контролю з боку духу. Християнам, що присвячуються на побожність, доводиться докладати чималих зусиль і йти на певні жертви, щоб бути вірним Богові у сфері зовнішності. Наприклад, сьогодні важко купити гарний одяг, який допомагає віддзеркалити цноту серця. Іноді його придбання вимагає серйозних витрат часу і фінансів. До речі, критерій цнотливості поширюється не тільки на одяг в богослужбовому контексті, а й на те, у що ми одягаємося на домашні групи, природу, у відпустку, чи навіть на весілля. Чомусь багато християн, бажаючи зробити весілля урочистою подією, часто вдаються до демонстрації краси оголеного жіночого тіла. Можливо, це дійсно красиво, але ця краса належить чоловікові, а не публіці. Демонструвати її на людях, а тим більше в церкві, не цнотливо, навіть для наречених. Служіння ближнім. І наостанок, одягатися за духом — значить одягатися з бажанням послужити ближнім. Ми живемо в світі індивідуалізму, коли особисті права

— понад усім. Це не дух Писання, не дух Ісуса Христа. Одяг і зовнішній вигляд — це, безумовно, засоби вираження себе і вплив на інших. Тому, вибираючи що вдягнути, ми не можемо ігнорувати оточуючих. Наш зовнішній вигляд створює певну атмосферу. Ісус підкреслював, що мета Його життя — послужити людям і віддати Свою душу заради їх спасіння (Мт. 20:18). На такій самій думці акцентував увагу і апостол Павло: «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, та будує не все!» (1 Кор. 10:23). Християни, які проваджені духом Ісуса Христа, добровільно обмежують свою свободу, відмовляючись від того, що може створювати якусь перешкоду спасінню і збудуванню душ ближніх. Апостол говорить, що гасло його життя — догоджати всім заради їх користі і спасіння. Одне — коли чийсь підхід до зовнішнього вигляду відверто гріховний, тому що нескромний або нецнотливий. Інша ж справа — коли вибір певного одягу сам по собі не є гріхом, однак когось бентежить. Щоб не допустити цього, щоб допомогти людям концентруватися на головному, апостол був готовий відмовитися навіть від того, що дозволено. Ось як він пояснював свою мотивацію трохи вище в цьому ж самому розділі послання: «А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником» (1 Кор. 9:23). Чи бажаєте ви бути спільником Євангелія? Чи жертвуєте ви своїми правами заради служіння ближніх? Це дуже важливий принцип, який формує вашу позицію в питанні зовнішнього вигляду. Одягаючись, ставте собі питання, чи допоможе ваш зовнішній вигляд створити атмосферу гармонії і благоговіння, чи ж, навпаки, введе оточуючих у сум’яття? На закінчення цієї статті чесно зізнайтеся собі, чи є Христос Паном вашого гардеробу? Чи регулює Євангеліє ваш підхід до зовнішнього вигляду? Чи одягаєтеся ви за духом? Але не зупиняйтеся на простій констатації факту. Пам’ятайте: цінність не в чесності, а у святості, яку приніс нам Христос...  Олексій КОЛОМІЙЦЕВ

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

21

СТОРІНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

а м а м я Чи

? а щ а р к най алому каченяті Тімі завжди здавалося, що його мама найкраща серед усіх мам, які мешкали на подвір’ї старого будинку. Відколи каченя вилупилося зі шкаралупи, перше, що воно побачило на світі, — це червонуватий дзьоб своєї матусі. Потім малюк побачив її яскраве світло-коричневе в білі цяточки вбрання, що викликало в нього неабияке захоплення. Тімі завжди ходив слідом за мамою-качкою з гордо піднятою голівкою, а його пухкеньке пір’ячко так кумедно здіймалося, що він здавався схожим на кульку, яка ось-ось злетить у повітря. Одного разу, коли тепле весняне сонце нагріло поверхню невеличкого ставка, де а-мама зі своїми каченязавжди плавала качка-мама тами, малюк Тімі побачив бачив своїх друзів, які еплих променях ласвийшли погрітися в теплих вши на берег, Тімі кавого сонця. Вийшовши обтрусив мокре пір’я і став подібним до жовтого м’ячика: — Друзі, а ви помітили, мітили, що моя мама найкраща та найтурте, яке в ботливіша. Погляньте, неї красиве пір’я — рівненьке вненьке та блискуче, — хвалькувато кувато промовив він.

— Ой, чому ти так к вважаєш? Хіба в твоєї мами ами

М

22

СВІЧНИК | 2, 2017

такі витончені та рівненькі ріжки, білосніжна борідка та великі голубі очі? Ні, це моя мама найгарніша серед усіх, — обурено відказало козеня, притупнувши маленьким копитцем.

— Ох, які ви смішні. Невже ви не бачите, який у моєї мами пухкенький хвостик, м’якенькі лапки, охайні маленькі вушка? А як гарно та мелодійно моя мама муркоче, — аж зіщуливши оченята від радості, замуркотіло рудувате кошеня. Друзі ще довго сперечалися, яка із мам найкрасивіша, якби в розмову не втрутилася стар ра ворона стара ворона, що сиділа на дереві і чула розмову малих хвальків. Вона поваж жно перел поважно перелетіла на нижню гілку і заторохкотіла: зато орохкотіла — Кар-р-р! Кар-р р-р! Кар-р Кар-р-р! Кар-р-р! Що тут відбувається? відбуває ється? Чому Чо такий галас здійняли? Мій Мій сонливий сонли настрій аж зіпсували!

— А це все е тому, що мої друзі не погоджуються з тим, що моя матуся найгарніша, — сумно су умно промовив пром Тімі. — Як вони можуть верзти ве ерзти такі дурниці?

— То в кого найкраси найкрасивіша мама? — муркнуло підлесливо підлесл ливо кошеня. коше

СТОРІНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

Ворона поважним та пильним поглядом глянула на кожного, а потім, ніби все добре обдумавши, сказала: — Я вважаю, що кожна з матусь особлива для вас. Кар-р-р! Ви всі чомусь говорите про зовнішню красу, а спробуйте згадати щось хороше про своїх мам. Кар-р-р! Кар-р-р! Усі замислилися. Довго-довго вдивлялися то на став, то на білі хмаринки в небі, то шукали відповіді, розглядаючи кожну травинку та квіточку на весняному лузі. Нарешті козеня сказало, тихо та невпевнено: — Моя мама не лише найгарніша, — вона ще й дуже турботлива. Мамуся завжди хвилюється, коли я десь затримуюся. А ще найсвіжішу та соковиту траву вона віддає мені, але найголовніше те, що вона завжди поруч і з нею я почуваюся у безпеці.

— А в моєї мами чуйне та добре серце. Вона так ніжно пригортає мене до себе, а взимку, коли холодно, зігріває своїм теплом. А ще мама так піклується про нашу сім’ю, що без неї в нашій домівці було б дуже брудно і сумно, — задумливо промовило кошеня. Тімі довго розмірковував над тим, яка його мама, адже він завжди помічав лише зовнішню красу і не надавав значення тому, що його мама, крім того, що красива, ще й турботлива, добра,

лагідна. Вона завжди підтримає, підбадьорить, потішить, адже вона просто любить своїх дітей.

— Так добре, коли мама поруч. Із нею так весело гратися, плавати в нашому ставку, гуляти на зеленому лузі. Мама завжди розуміє, дбає про мене і дуже любить. Вона не лише найгарніша, але найкраща подруга. Як добре, що всі ми зрозуміли, що мами дуже схожі між собою, однак для кожного з нас своя мама — найкраща. Нам більше не варто сперечатися і намагатися довести, чия мама краща, — радісно вигукнув Тімі.

— О, як добре, що всі ви порозумілися. Кар-р-р! Адже так важливо цінувати все те, що роблять для вас ваші матусі. Тож будьте слухняними і завжди любіть своїх матусь. Кар-р-р! — мудро зауважила ворона. Друзі добре засвоїли урок старої ворони. Тепер вони не сперечатимуться і не змагатимуться між собою, а, навпаки, стануть ще дружнішими, ніж були.  Юлія ДОВГА, церква «Спасіння», м. Острог

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

23

СВІДЧЕННЯ

«Чотири букви... солов’їний спів Я чую у прекраснім слові «мама»: Живе любов у душах матерів — У їх серцях турботливих, ласкавих...»

ДО ІС ТИНИ ВКАЗАЛА ШЛЯХ МАТУСЯ

«Т

епер у нас тільки одна дорога — до Господа», — задумливо дивлячись у вікно нашого вагону тихенько проговорила мама. І повторила: «Тільки одна...» Втомлено схиливши голову, я дивилася на неї, не підводячись із верхньої полички, і неусвідомлено милувалася дивними рисами дорогого мені обличчя — здавалося, ніколи раніше не бачила маму такою загадковою і водночас прекрасною, як сьогодні. Павутинка малесеньких зморщок наче вуаллю вкрила її засмагле лице, яке від того стало ще виразнішим і миловидним. З’явилося якесь незбагненне сяйво у її погляді; невидиме джерело спокою та впевненості в ній давало про себе знати у плавних жестах, легкій поставі, лагідних словах. Відтоді, як мама почала ходити до церкви, вона дуже змінилася. Розпач, біль, метушня та колотнеча поступово зникли з її поведінки, із серця, із життя. Тоді ж, сидячи у переповненому вагоні, я шкодувала про те, що не вмію малювати — хотілося схопити цей неповторний

24

СВІЧНИК | 2, 2017

момент сяйва, що пробивалося назовні із середини маминого серця, і назавжди зберегти його, перенісши на папір чи фотоплівку. На українські степи упевнено насувалася ніч, і я поволі засинала — тоді це був для мене єдиний порятунок від втоми, від апатії. Я поринала у глибокі сни, і тільки в голові знов і знов лунали слова: «...Одна дорога... до Господа...» Я їхала в чужий для мене край спустошеною, не знаючи, що чекати від прийдешнього дня. Мене якийсь час після переїзду навіть дратував мамин спокій, її розслабленість та довіра Богові. «Як можна бути такою легковажною!» — якось у хвилину розпачу вигукнула я. Мама не образилася, а лишень лагідно пригорнула мене до себе: «Доню, ти ж мене знаєш краще за всіх. Згадай-но, якою я була? Сильна, пробивна, невідступна. Інколи навіть жорстока — я сама будувала своє життя і намагалася вижити у цьому, як мені здавалося, ворожому світі. Але я програла. Подивися на мене — що в мене залишило-

ся? Тільки ти, мама й онука. Все, про що я дбала стільки років, не шкодуючи себе, втрачаючи здоров’я, спокій та здоровий глузд — зруйноване. І великою, повір, є ця руїна! Я так більше не можу. Не можу й не хочу. Одного разу просто зреклася себе і прийшла до Бога — тільки в Ньому знайшла і втіху, і спокій і щастя мого життя. Тепер у мене є Він — Спаситель, Заступник, Утішитель, і я знаю, що Він мене любить і про все попіклується Сам. Знаєш, моя ріднесенька, Бог любить і тебе».

— Вибач, мамо, я не вірю, — відповіла я їй. — Стільки горя, стільки страждань — це не любов! — від гіркої образи я намагалася кричати до мами й до Бога водночас, але у горлі наче величезний камінь застряв. Мама обнімала мене, гладила моє волосся, і, як маленьку, притискала щільно до свого серця: — Ми пережили все це лихо через те, що не знали Бога. Не ходили з Ним. Не чинили Його правди.

— І Він так жорстоко нас покарав? — я кричала що було сили, але мама спокійно і співчутливо відповіла:

СВІДЧЕННЯ Ні. Ми самі себе так покарали. Почни читати Біблію — і ти все зрозумієш.

— Не хочу, не буду, і ніхто мене не змусить! — я відчувала всередині себе запеклу боротьбу — і розпачливо протестувала проти всього. Але водночас якась дивовижна сила лагідно колисала моє серце — і подумки я вирішила все-таки від розгорнути Євангелію але тільки тоді, коли мами не буде вдома. Після цієї розмови мені було соромно перед нею за себе, адже повела себе нечемно, бунтуючи, мов підліток — тому мені хотілося якось загладити свою провину. Я все міркувала, як би краще попросити вибачення, але мама підійшла до мене першою: — Доню, сьогодні ввечері я йду до церкви. Мені б так хотілося піти з тобою, але я не змушуватиму тебе. Якщо сама захочеш — будь готова о 16.30». Я зраділа, що мама на мене не гнівається, і вирішила сьогодні ж прийти у Дім Божий. Так починалося моє нове щасливе, радісне життя у Христі Ісусі, повне глибокого змісту і рясних благословень, великих чудес і милості Господньої. Я часто згадую мамині слова: «У нас одна дорога — до Господа». Тепер уже переказую їх своїй донечці, яка, на ласку Божу, вже прийняла Ісуса у своє маленьке щире серце. Хіба ж є щось неможливе для Бога? Він є Дорога, Правда і Життя — і цією істиною я тепер щиро бажаю збагатити мою донечку — тим паче, що ця маленька квіточка так тягнеться до Господа, простягає з довірою Йому прекрасні пелюсточки своєї душі і, маючи таке дивовижне єднання з Богом, часто промовляє до нас Словами зі Святого Письма, підбадьорюючи або докоряючи у певних ситуаціях. «О мами, мами — ви не жили для себе...» — лунає крізь літа народна пісня, і я вкотре вдивляюся у дивовижно-гарні очі своєї матусі: бачу там Господа... і себе... 

у л и с а л и т а р т …І в с мерт ь

Вже котрий день Ліза марила. Сьогодні кволо ворухнула рукою і ьогодні ж надвечір прийшла до тями: кв повернувши овернувши голову до матері, посміхнулася. Тетяна пожвавішала. Т Та радість була короткою, а надія примарною. Вже за кілька хвилин дівчина простогнала: — Мамусю, я вмираю… Мамо…

— Донечко... — вмочивши бинт у воду, змочила пошерхлі вуста і, мов маленьку, погладила по голові. Дочка не реагувала: губи ворушилися, та слів не можна було розібрати; в куточках очей — дві горошини сліз. Тетяна заплакала і собі. Гірко, безутішно.

Д

ругий рік поспіль вони борються з пухлиною, яка, до того ж, виявилася злоякісною. Десятки хіміотерапій, опромінення, пункції… І вердикт вітчизняних лікарів: потрібна пересадка кісткового мозку. Назвали суму. Вона здавалася фантастичною… А потім приходили волонтери, дівчата з якоїсь церкви. Підтримували добрим словом, молитвами, кошти почали збирати. І зібрали. Тетяна тільки дивувалася: зовсім незнайомі люди, а переймаються її бідою, наче рідні. Жінка й сама відкрила перед Господом своє серце, щоб бути схожою на цих приязних і щирих сестер. Дорога до Італії здавалася дорогою щастя, а пересадка кісткового мозку — другим народженням доньки. Період реабілітації тривав довго. І ось зараз, коли, здавалося, все позаду, знову якась кровотеча… Тетяна відчула страшенну втому. Не в тілі — в душі. «Мамусю, я вмираю»… Слова цвяхами врізалися в серце і криваві цівки з нього розливалися по всьому тілу... «Поклич до Мене в час недолі»… — промайнуло раптом у голові. Аж здригнулася — так несподівано і виразно зринула в пам’яті біблійна фраза. Як це вона Тетяна ЧЕРЕДНІЧЕНКО справді могла забути про Бога?

Шукала гроші, клініки, професорів, покладалася на земне і на земних, а Бог… Він увесь час був поруч і… чекав. «Поклич до Мене в час недолі»… Тетяна важко зітхнула, з болем глянула на доньку. Чи зустрінуться вони у вічності, якщо справді станеться непоправне?.. Ліза… Вона ж без Бога…

— Лізонько, не вмирай! — впала навколішки біля ліжка.

— Що, мамо? — Ліза знову розплющила очі.

— Тобі не можна вмирати, дитино! Клич до Бога!

— Як кликати? — тихо перепитала донька.

— Молися, донечко, молись!

— Я не вмію, мамо…

— Сама молитимуся за двох. А ти повторюй тихенько за мною. Ліза ледь помітно кивнула головою — і в небо злинула материнська молитва, яку дочка підтримала своїм ледь чутним «амінь!»…

— Мамусю, здається, до мене зараз хтось доторкнувся: затишно стало. Це Бог?

— Так, Бог. Ми покликали — і Він почув. Ліза посміхнулася у відповідь. У палаті знову стало тихо. За плечима стояла смерть, та хто тепер її боявся?..

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

25

ІНТЕРВ’Ю

25 квітня 2017 року на сімдесят восьмому році життя відійшла у вічність довголітня благовісниця Надія Яківна Гай. Її відданість служінню милосердя та благовістя, християнська толерантність і любов до людей могли б стати прикладом для багатьох. Незадовго до смерті жінка поділилася спогадами про своє життя і церкву із членами Історичного товариства «Сувій». Пропонуємо читачам уривок з інтерв’ю, в якому Надія Яківна розповіла про своє служіння.

Подружжя Володимира та Надії Гаїв, 70-ті роки ХХ ст.

Я СЬОГОДНІ СІЮ СЛОВО БОЖЕ Як почалося Ваше місіонерське служіння? Здається, 1991 року у Москві відбувався конгрес для місіонерів, який проводив Біллі Грем. Я і моя сестра Соня поїхали туди, хоч і не мали запрошення. Нашу ініціативу помітили брати з Рівненщини Святослав Карп’юк і В’ячеслав Підлужний, які також були на конгресі. Коли утворилася Асоціація Біллі Грема, В’ячеслав Підлужний запропонував мені і моєму чоловіку Володі працювати від її імені в Рівному. Нам дали відеопроектор для показу фільму «Ісус», дуже багато брошур, щоб роздавати людям. Перший фільм ми показували в Ясениничах на вулиці, потім у Верхівську, в клубі. Обирали ті населені пункти, де не було церкви. Людей приходило дуже багато. Володя і Славік спілкувалися з ними, проповідували. Потім ми з фільмом відвідали лікарні, навчальні заклади, військову частину, де першим нашим «снопом» став офіцер Андрій Сульжук. Тепер він пастор. Іще ми показували фільм «Ісус» у дворах багатоповерхових будинків. То були перші місіонерські кроки у час свободи. Ви спілкувалися з людьми поза стінами дому молитви, чи були ви готові до цього? Ні, ми зовсім не були готові. Славік Підлужний нас трохи вчив, тлумачив нам Біблію. А загалом, ми

26

СВІЧНИК | 2, 2017

вчилися у процесі свого служіння, на своїх же помилках. Якось приїхали у мікрорайон «Північний» показувати фільм. Зібралося дуже багато людей, мабуть, тисяча. Володя працював біля апаратури. А я — з мікрофоном. Думаю: «Господи, що ж мені казати, стільки людей і не знаю, хто ж саме серед них є». Почала говорити: «І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!» Хто міг подумати, що в такій безбожній країні, як наша, може відкрито проповідуватися Євангелія?!» А гучномовець кричав на весь район. Люди ще більше сходилися. Я цитувала напам’ять ті тексти, які знала. Не знаю, звідки та пам’ять бралася і ті слова. «Йде той час, коли, як написано, буде летіти ангел серед неба, благовістити Євангелію і казати: «Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала година суду Його». Ніхто не думав, що настане той час, коли можна буде вільно проповідувати на вулиці і ніхто не садитиме в тюрму». Натовп зашумів. Хтось за моєю спиною сказав: «В общем-то — хорошо, только вот политики бы не надо». З цього я собі взяла урок: ніколи не порушувати політичних тем. Адже серед слухачів були і комуністи, і некомуністи. А ми ж хочемо, щоб усі почули Слово Боже. Я й далі, не згадуючи політики, говорила про свободу, про сприятливий час, який

послав Бог для покаяння, про те, що цей час треба використати, бо й він мине. Потім благословляла людей і коротко молилася. Таке було натхнення, десь бралися слова, що й зараз повторити не зможу. Потім ми трохи «виросли». З’явилася невелика співоча група. Ми почали відвідувати з фільмом «Ісус» районні центри. Однак, Ви більшість свого часу віддали служінню в лікарні? Наша команда, яка займалася показом фільму «Ісус», згодом розділилася на два напрями служіння. Славік Підлужний зосередився на роботі з інтелігенцією. А я, мій чоловік та сестра почали відвідувати лікарні. До нас приєднався Василь Федорук, Соня Бахур та інші люди. Нещодавно відвідувати лікарні з нами почав Володимир Андрушенко. Його Бог по-особливому покликав на це служіння. Перші наші відвідини хворих були в обласній лікарні. На третій день Великодня ми набрали фарбованих яєць, коржиків і прийшли у відділення неврології. Зібралося близько п’ятдесяти хворих, ми провели святкове спілкування. Нас дуже гарно приймали і медичний персонал, і хворі. Люди були дуже спраглі Слова Божого після Радянського Союзу. Відтоді щопонеділка впродовж 23 років ми відвідуємо хворих у міській лікарні. А щовівторка впро-

ІНТЕРВ’Ю

довж 18 років відвідували в обласній. Зараз ми не ходимо в обласну, бо просто немає з ким. Багато з тих, хто відвідував хворих разом із нами від заснування цього служіння, вже повмирали. Коли ви почали відвідувати лікарню на початку 90-х років, чи були в людей якісь незвичні питання чи прохання? Як вони на вас реагували? З Божої милості не було таких питань, на які не знайшлося б відповіді. Але незвичні ситуації були. Коли ми приходили у відділення, то заходили в кожну палату і запрошували пацієнтів у хол на спілкування. В одній палаті сидів на ліжку на вигляд інтелігентний чоловік. Привіталася. Кажу: — Запрошую всіх охочих послухати Євангелію.

— А хто ви? — запитує.

— Ми євангельські християнибаптисти, — відповідаю.

— А я православний, про що нам з вами говорити? — і відвернувся до телевізора.

— А що ви дивитеся?

— Наше українське телебачення.

— Наш український полин. Він наш, але гіркий. Ми читаємо Біблію — це наш щоденний хліб, а ви їсте полин, — і пішла. Доки я повернулася в хол, обійшовши решту палат, він уже там сидів і чекав на зібрання. Наступні два тижні, коли ми приходили і я заходила в його палату, він уже чекав напоготові. Бувало таке, що казали: «Зачиніть двері з того боку». А було й таке: «Обтрусіть порох із ваших ніг». На що я відповіла: «Ви розумієте, що говорите? У Біблії написано, що легше буде Содому й Гоморрі дня судного, аніж тому місту, порох з якого обтрусили зі своїх ніг учні Ісуса». Тоді інша жінка гукає: «Ой, не трусіть, не трусіть!» Чи змінилося ставлення людей до проповіді Слова Божого від початку 90-х і до сьогодні? О, це дуже велика різниця. Раніше люди дуже хотіли слухати проповідь. Їм було навіть байдуже, якої ми конфесії. Сьогодні люди вже визначилися зі своїм віросповіданням чи з його відсутністю. Окрім того, дуже збідніли. Сьогодні медицина

дорога, то в лікарню лягають лише тоді, коли вже зовсім край. Лежать переважно важкохворі, які після крапання здебільшого сплять. На спілкування приходить чоловік 7 — 10. А на початку 90-х бувало навіть і близько 70 сходилося. Ви, здається, ще працювали у місії «Братерство без кордонів»? У чому полягали Ваші обов’язки? Так. Спочатку ми з Ольгою Шатецькою і Ольгою Романовською відвідували знедолених, занедбаних, бідних і хворих людей, адреси яких надала міськрада. Ми приносили їм продукти і говорили про Бога. Транспорту не було, тому ми навантажувалися торбами і йшли. Обходили по чотири квартири на день. Звичайно, люди слухали, бо ж ми приходили до них не з порожніми руками. Як то кажуть, спочатку годували, обігрівали, а потім про Бога їм говорили. А згодом мене призначили адміністратором місії. Я приходила зранку на роботу, біля будинку місії вже стояло 30 — 50 чоловік, чекали на якусь матеріальну допомогу. Я їх впускала в приміщення, тоді їм читала зі Слова Божого, а потім ми вирішували їхні потреби. Як ви думаєте, ті люди слухали, бо вони сподівалися щось отримати, чи тому що цього потребувала їхня душа? Були різні. Але серед них і ті, які згодом щиро повірили в Бога. Якось у мене один брат запитав, чи є сенс того, що я говорю на духовні теми з цими людьми, які прийшли всього лиш по їжу чи по медикаменти. «Авжеж є сенс», — відповіла я. «Коли ви навесні не посадите картоплі, то сто відсотків, нічого не викопаєте. Хоча не відомо, чи буде сприятлива погода на врожай, усе одно сієте, садите. Лише в такому випадку буде що збирати восени. Я сьогодні тут сію». Ви вважаєте своїм завданням сіяти Слово Боже. Але і плоди хотілося б бачити. Якось ішов один молодий чоловік повз наше приміщення і захотів дізнатися, що ж там знаходиться. Ми з ним спілкувалися хвилин 40, я подарувала йому Біблію. Потім він прийшов до нас на зібрання.

За якийсь час цей хлопець повірив, прийняв хрещення, став хорошим проповідником. Іноді ми зустрічаємося з тими людьми, які після почутого прийшли в церкву. Але переважно ми їх не знаємо. Якось ми з чоловіком стояли на зупинці. Зупинився автомобіль, водій запропонував нас підвезти. Ми дивимося на нього, не впізнаємо. А він каже: «Я завдяки вашій проповіді в обласній лікарні став віруючим, вся моя сім’я також повірила. Хоч підвезу вас, куди скажете, на знак подяки». Ви у всьому своєму місіонерському служінні співпрацювали з п’ятидесятниками. Чи не виникало у вас міжконфесійних непорозумінь? Ні, жодного разу. Серед нас були і баптисти, і п’ятидесятники, але ніколи не було ні найменшої суперечності. Наше завдання — сіяти Слово Боже, а все решта — не наш клопіт.  Інтерв’ю до публікування підготувала Ліна БОРОДИНСЬКА

С

естри, які тривалий час відвідували хворих у лікарні, не раз запрошували до цього служіння і мене. Але я завжди намагався толерантно відмовитися, бо на все не вистачало часу. Та одного понеділка я виразно відчув внутрішній дискомфорт, душевний неспокій. Запитував у себе: про що забув, чого не зробив? Одна думка, хоч як не намагався її спекатися, знову і знову поверталася до мене. «Треба піти в лікарню». Я зателефонував до брата, який також відвідував хворих, і довідався, де саме відбуваються ці спілкування. Поїхав у лікарню і знайшов те місце, проте там нікого не було. Я сів на лавку і сам собі дивувався: чого я сюди прийшов? Минуло, напевно, хвилин із 20. Я вже хотів повертатися додому, аж раптом побачив братів і сестер, які йшли в лікарню на спілкування з хворими. Відбулося служіння Господу, яке з того часу стало і моїм служінням. Я не знаходжу належних слів подяки моєму Господу за цю можливість.  Володимир АНДРУШЕНКО, пастор

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

27

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ

Х

тось мудрий сказав: як не було щастя зранку — то не буде й до останку. І скільки не озирайся на прожите — не знайдеш того дня, коли, наче жар-птицю, випустив із рук своє щастя, якщо воно ніколи не гніздилося в твоєму домі. Що тут вдієш? Так буває: комусь у всьому фортунить; інший же пігулку за пігулкою ковтає гіркоту сірих буднів, доки не настане час, коли зрозуміє: сумовите позавчора було кращим, ніж безпросвітне вчора, бадьорішим, ніж депресивне сьогодні, а завтра… Завтра теж не принесе втіхи. Так і в Орисі. Холодно-чужі інтернатські стіни, в яких минуло дитинство, не вселяли рожевих надій: болотна твань дитячих чвар, завжди злі очі вихователів — ото і все, що впліталося в огидне мереживо її життя. Час від часу приїздили, щоправда, якісь хлопці та дівчата, співали пісень, щось розповідали про Бога, але Орися, як і деякі її подружки, мало дослухалася до тих слів. Вона, звісно, вірила, що є десь куточок, де добре, світло, затишно, але ж він далеко, в небі, їй же хотілося тепла зараз, тут, на землі. Коли ж після випускного вечора інтернат, скреготнувши металевим засувом, назавжди зачинив за нею ворота, виявилося, що в омріяному дорослому житті її теж ніхто не чекає. Досі хоч якийсь дах мала над головою, та й годували хай не делікатесами, але принаймні хліба не бракувало — зараз же про все треба дбати самій. Та як, коли робити нічого не вмієш? Можна, звісно,

28

СВІЧНИК | 2, 2017

ДІМ НА ПІСКУ піти в якусь «бурсу», там навчать штукатурити, фарбувати вікна, але займатися такою марудною і нецікавою справою все життя? Ні, тільки не це. От якби трапився хтось… Але ж заможні та вродливі хлопці шукають подібних до себе, а вона… Та й не треба їй ніякого хлопця — поїсти б щось… Голод — не тітка, отож, повагавшись день-другий, подалася на трасу: може, хоч хтось помітить… Звісно, помічали, ласих до вродливих юнок завжди багато на об’їзних шляхах: наче лялькою, бавилися — і без жалю викидали на те ж узбіччя, де підібрали, нагородивши за розваги хтось — кругленькою купюрою, а хтось — дріб’язком; що вдієш, і цим треба вдовольнятися: хоч якийсь заробіток… Тож коли одного дня біля неї зупинилося розкішне італійське Феррарі, Орисі здалося, що Бог нарешті змилувався над сиротою і послав їй щастя. Петро (так звали власника автівки), вийшовши з

машини і прискіпливо оглянувши Орисю з ніг до голови, запитав: — Тебе як звати, красуне?

— Орисею, — відповіла грайливо, аби не відбити «клієнта».

— А я — Петро…

— От і познайомилися, — посміхнулася. — Тепер куди? До речі, в тебе скільки часу?

— У мене? Ціле життя, — почула у відповідь і зрозуміла: чоловік у доброму гуморі, тож сьогодні, схоже, вдасться розжитися грошенятами. Проте Петро не поспішав щось пропонувати. Пронизавши, мов стрілою, гострим поглядоосвім, запитав, не приховуючи зневаги у голосі: — Оце дивлюся і ніяк не можу збагнути, що приводить таких, як ти, на об’їзні шляхи? Це ж як треба любити «бабло» і не любити себе… А мамка? Вона хоч знає, де і чим її донечка торгує?

— У мене немає мами… — відповіла тихо. Хтозна, чому, але їдкі

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ

— Можна — не можна, — роздратовано мовив Петро. — Яка різниця? Я так хочу — і край! Одружуся: не з тобою, то з іншою, за мене будь-яка піде. То що, готова?

— Та, напевно, готова… — Орися почувалася наче у сні. Подумати лишень: ще вранці була просто розмінною монетою для чоловіків, а зараз он який хлопець пропонує руку і серце. Нічого про нього не знає, та й у коханні не освідчувався! То й що? І без кохання можна прожити, якщо грошей кури не клюють. Кличуть — треба йти: гірше, як є, не буде…

Сказали б їй колись, що можна мати матеріальний статок і при цьому жебракувати душею — нізащо не повірила б…

Я

слова незнайомця її не образили, хотілося бути з ним щирою. — Я… після інтернату…

— Вибач, не знав, — зітхнув Петро і примирливо додав: — Мене ще ніколи не зводила доля із сиротами. Слухай, а давай продовжимо знайомство в іншому місці. Заїдемо в затишний «кабак», я знаю недалечко такий. А що? Посидимо, і ти мені повідаєш свою жалісливу історію.

— Для чого? — здивувалася Орися. — У моєму житті немає нічого цікавого — одна сірість. Для чого це вам?

— Просто заради цікавості. Хочеться знати, що є хтось, кому важче, ніж мені.

— Це вам важко? — засміялася Орися. — Ну, що ж, тоді — вперед… У ресторані «Барвінкова хата», куди приїхали, було затишно і не дуже людно. Петро замовив люлі-кебаб та солені овочі, а на десерт — фруктове суші, морозиво, тістечко та сік. Смакуючи

делікатесами, яких ніколи раніше не куштувала, Орися без особливого бажання розповіла Петрові про себе. Згадувати сирітське дитинство було нецікаво, але чого не зробиш заради знайомства з таким поважним молодиком?

— І таке буває, — сказав Петро, вислухавши Орисину сповідь. — Виходить, одні бідують, як оце ти, а інші, як кажуть, із жиру дуріють, як моя Галка…

— Галя — це ваша дружина чи подружка? — поцікавилася обережно і сама злякалася свого запитання: для чого їй це?

— Неважно. Уже ніхто. Слухай, а давай одружимося з тобою. Просто зараз занесемо заяву до загсу, хай розпишуть. Ото весело буде! Галка зі своїми подруженціями лусне від злості! То що?

— Може, ви ще помиритеся…

— зніяковіла Орися, не вірячи до кінця своєму щастю. — Не можна відразу всі нитки обривати.

кби знав, де впадеш, там соломки підстелив би… Отак і Орися. Сказали б їй колись, що можна мати матеріальний статок і при цьому жебракувати душею — нізащо не повірила б… Тепер же розуміла: краще було з голоду померти, ніж піти на трасу того дня, коли зустрілася з Петром. Та що вдієш, не було кому зупинити — тому добровільно й засунула голову у зашморг заміжжя. Ляпас елітного світу, до якого так рвалася, відчула ще тоді, коли почула за спиною хихотіння та їдкі слова Галиних подруг, які чомусь теж прийшли в Будинок щастя: «Оце так одоробало вибрав. На якій, цікаво, помийці знайшов? Глянь, як вульгарно нафарбовані губи! А очі!... Наче з траси повернулася… Це він на злість тобі, Галко!» Від тих слів почувалася, мов під мисливським прицілом. Петро теж почув ті кпини, не стерпів, підійшов до Галі і, боляче стиснувши її підборіддя, просичав: «Вгамуй своїх, почула? Ще одне слово — і я за себе не ручаюся, ти мене знаєш. Чому взагалі приперлися сюди? Хочеш усе повернути? Марна справа, кралечко, твій потяг пішов — тю-тю, ти спізнилася»… Орися була вдячна чоловікові, що заступився за неї, хоча в душі жаліла і Галю: хіба ж можна отак із жінками? Тоді вона навіть не здогадувалася, що вже за кілька днів болючо-журлива мелодія таких же жалів поллється і в її життя. Петро не сприймав всерйоз одруження — він був із тих молодиків, які жили задля свого задоволення і не звикли собі ні в чому відмовляти. Відмітка

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

29

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ

в паспорті — просто цікава пригода, чергова забава, яку легко можна замінити розлученням. Панькатися із жінками — теж не в його манері, тому замість лагідних слів, про які мріяла ще змалку, почула інші, грубі і лайливі: «повія», «блудниця», «задрипанка». Потоки словесного бруду відрами лилися щоразу, тільки-но Петро переступав поріг дому, і жінці хотілося бігти світ за очі. Та куди побіжиш? Де і хто тебе чекає? Треба триматися: може, зміниться, добрим стане. Не ставав. Навіть народження первістка мало що змінило в їхніх стосунках. На любов до Ярика Петро не скупився, зате Орисю, як і раніше, принижував, кепкував із неї. Одного разу вона таки не стрималася: коли чоловік, повернувшись додому добряче «під хмелем», назвав її «приблудою», кинулася на нього з кігтями.

— О, та ти, бачу, не Орися, а рися — рись підступна. Забула, хто тебе підібрав, пригрів? — перехопив руку дружини і боляче заломив її. Орися стогнала від болю, а Петро, насолоджуючись її стражданнями, випускав у лице кільця тютюнового диму. Нарешті це заняття йому надокучило і він сказав із притиском: — Бач, як осміліла. Це тобі так не минеться. Чуєш, не минеться! На коліна! Інакше, зараз же викину за поріг! Ти мені надокучила! У сусідній кімнаті заплакав Ярославчик, та Петро тримав міцно дружину, не дозволяючи їй вирватися. Плачучи від болю та приниження, Орися, ставши навколішки, стиха мовила: — Петю, прости…

— Отак краще, — сказав примирливо, втішаючись своєю перемогою. — Але це ще не все. Тепер повтори, хто ти…

— Приблуда…

— Ще?

— Блудниця, повія…

— Молодець, затямила. Тепер дай руку! Орися покірно подала руку — і відразу ж скрикнула від болю: Василь безжалісно почав ламати їй нігті — аж до живого.

— Не треба, Петю! — заголосила. — Пусти!

30

СВІЧНИК | 2, 2017

Петро не слухав, робив своє, Орисині стогони та ридання тільки заохочували його.

— Ось тепер у мене дружина — не рись, а лагідна кішечка, правда?

— запитав насмішкувато. Боячись нового гніву чоловіка, Орися, дмухаючи на свої руки, ствердно кивнула головою і, гамуючи в собі біль та образу, боязко пішла до сина. Проплакала всю ніч, а наступного дня, прогулюючись із Яриком, випадково зустріла Оксану — віруючу дівчину, яка колись разом із іншими приїздила в інтернат. Ось хто допоможе! Адже розповідала колись про Божу любов — значить, і сама вміє любити, або принаймні співчувати. Кинулася до неї, мов до рідної, не приховуючи сліз. Оксана слухала мовчки, тільки час від часу втирала сльози і важко зітхала.

— Хочу розлучитися з ним, — завершила Орися свою сумну оповідь. — Але куди подінуся? У мене ж нікого немає! Я цілковито залежна від нього. Та й син… — лагідно глянула на малого, який увесь цей час міцно тримався за її руку. — Вони так дружать… Що мені робити? Оксана якусь мить мовчала, а потім відповіла: — Знаєш, Орисю, я дуже співчуваю тобі. Все, що ти щойно розповіла — наче фільм жахів. У мене інше життя, але колись чула таку мудру думку: коли сваряться двоє, вони однаковою мірою винуваті…

— Я щось не так зробила? — тихо запитала Орися.

— Напевно, не так, — так само тихо відповіла Оксана. — По-перше, ти вийшла заміж за геть не знайому тобі людину. Все вирішила сама, без Бога, а без Нього сім’я — наче дім на піску, який стоятиме до першої зливи. У Святому Письмі, до речі, записано, що мудра жінка влаштує свій дім, нерозумна ж зруйнує його власними руками. Здається, ти руйнуєш, люба моя.

— Я?!

— Так, ти. Скажи, для чого було накидатися на чоловіка, коли він під хмелем? П’яному, кажуть, море — по коліна, а ти мала подумати, чим це для тебе обернеться. Ну, а розлучитися… Знаєш, тут я тобі не можу дати поради. Богові розлу-

чення не до вподоби, але ж хіба в цьому світі хтось на те зважає?

— І що ж мені робити?

— Не поспішай, розлучитися завжди встигнеш — приходь краще в неділю до церкви. Господь, переконана, наповнить твоє серце миром, а там, дивись, і чоловік стане іншим. До того ж із сином у нього, сама кажеш, гарні стосунки. Не можна їх руйнувати.

— Легко тобі казати! — образилася Орися і, сухо попрощавшись, розчинилася серед перехожих. До церкви вона так і не пішла; сама, як уміла, збирала докупи черепки давно розбитої родини, аби Славко не ріс без батька. Так тривало добрий десяток літ (чи навіть більше), але все марно, і Орися не витримала, залишила Петра, подалася до іншого, майже не звертаючи уваги, що в очах Ярослава поселився відтоді зовсім не дитячий сум. Хлопець став мовчазним та відлюдькуватим, часто зникав із дому і вештався десь допізна. Сусідки, які завжди про все першими дізнаються, час від часу нашіптували: «Ярослав «підсів на голку», роби щось, потім пізно буде». Не вірила. Не може такого бути! Дні злітали журно і непомітно, мов осінній листопад, нанизуючись на довгу вервечку літ. Новий чоловік виявився не набагато кращим від Петра, тож розлучилася і з ним без жалю — довелося самій важко працювати, аби жити не гірше від людей. А син? На нього часу не вистачало. «То й що? — втішала себе.

— Майже дорослий, сам про себе подбає — того й дивись, невісточку до хати приведе». Проте Ярослав привів не невісточку, а біду… Мати давно повірила, що її син — наркоман; вже й очі вицвіли від сліз, паморозь передчасно впала на скроні; колись струнка постава раптом стала сутулою, наче звалили на плечі важкий лантух. Не чекала від життя нічого — наче бурлака, тягнула баржу свого безпросвітного існування, очікуючи, коли нарешті вона докотиться до кінця шляху — та й кане у прірву небуття… Того дня за звичкою взялася за хатні справи: трішки прибралася — та й заходилася біля тіста на вареники: сьогодні Ярослав із са-

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ

мого ранку в хаті, нікуди не пішов — може, з’їсть свіженьких…

— Мамо, мушу сказати тобі щось сумне, — підсів син до столу і, як у дитинстві, пильно глянув Орисі в очі.

— А хіба щодня в нас весело, сину? — важко зітхнула. — Що ще може статися гіршого, ніж є?

— У мене СНІД… Лікарі кажуть, мої імунні клітини можна перерахувати на пальцях однієї руки.… Скалка випала з рук і жовтогарячі кола попливли перед очима; в грудях запекло, наче хто палаючий факел підніс; ноги стали важкими та неслухняними — ледь доплендо ліжка. тталася тала алася ся д о лі ліжк жка. а. В ккуточках у оч ут очка кахх оч очей ей

зіщулилася, завмерла в недоброму передчутті: вона добре знала, що за бравадою напускної лагідності ховається до зубів озброєна армія люті, готова в першу-ліпшу хвилину кинутися в атаку. Проте цього разу Петро не поспішав із докорами та лайкою; вони зустрілися поглядами — і чи не вперше Орися побачила невигойний біль та смуток в чоловікових очах; він же, важко зітхнувши, обережно витер сльози, що котилися по її щоках.

— Прости… — повторив неголосно, — це не ти, це я занапастив твоє життя і життя нашого сина… Не з того, тог ого, о,, О Орисю, р сю ри сю,, ми почали поч очал али и будубууду дуу

Ти мені також прости, ми обоє будували дім на піску!

бл блиснули б блис лис исну нули ну ли ссльози… льоз ль ози оз и А зздавалося, дава да вало ва лося ло ся давно вже очі виплакала. Виходить, ні. Досі жевріла хоч якась примарна надія, тепер же й вона згасала, мов вуглинка в дотліваючому багатті…

П

рости мені, сину… Це все через мене. Тільки про себе думала… — шепотіла Орися, схилившись над ліжком Ярослава. Той повільно розплющив очі, зробив якийсь кволий жест рукою; ворухнувши пошерхлими губами, глянув чомусь на двері і ледь помітно посміхнувся.

— Прости й ти мені, Орисю, — жінка здригнулася від несподіванки, почувши за спиною знайомий голос, який досі наводив жах. Озирнулася — перед нею стояв Петро. Він підійшов зовсім близько і поклав руку їй на плече. Орися

вати ва ти свою сво вою ю ро роди родину, дину ди ну то тому му й н нее ск скле склелеле їлося нічого. Жаль, тільки недавно це зрозумів.

— Справді? — несміливо перепитала дружина: вона досі не могла повірити, що перед нею той самий Петро, який розтоптав її життя.

— Розумієш, — продовжував неквапом чоловік, — наш син виявився мудрішим від нас. Він знайшов розраду у Христі.

— Ярослав? У Христі? — здивувалася Орися. — Як це?

— Друзі, з якими раніше «коловся» і які вирвалися якимось дивом із того полону, привели його до церкви, коли почули, що вмирає від СНІДу.

— Чому це вмирає? — втрутився в розмову приємний баритон. На порозі палати стояли юнаки приблизно однакового з Ярославом

віку. — Та ж ми молимося за нього. Бог всесильний, і знаєте, були випадки, коли безнадійно хворих ставив на ноги.

— Оце і є друзі, про яких кажу, — пояснив Петро. — Ярослав попросив їх — вони розшукали мене, мало не силоміць привели до церкви. Я був там, спілкувався з їхнім… пастором… Так, здається, ви називаєте свого священика? — повернув голову до хлопців, і ті ствердно кивнули головами. — Ти не повіриш, але після тієї розмови глянув на світ іншими очима… Соромно стало за себе, за своє життя, яяким завжди пишався. І тебе жаль, Орисю. Так скривдив! Прости! О — Ти мені також прости, ми обоє будували дім на піску, — сказао лла, згадавши слова Оксани. — Років десять тому мене також запрошувад лли до церкви. Якби послухала тоді мудрої ради, сьогодні все могло м бути інакше. Та що тепер про це б — наш син вмирає, і це гговорити о ккара за наші гріхи.

— Не вмирає, Орисю, — чоловік ллагідно пригорнув до себе колишню дружину. — Ти ж чула, бувають н щасливі випадки. Але якщо дива й щ не станеться — пастор сказав, що н наш Славко перейде туди, де немає н болю, і куди нам із тобою ще теж б потрібно прийти. п Припавши до Петрових грудей, Орися знову беззвучно заплакала. У О палаті стало тихо, наче в домовині, п ззате а знадвору доносився гамір: лікарня розташовувалася на околиці міста; за кілька метрів — дачні ділянки, на кожній — хоч якась живність. Мекання, бекання, ґелґотання не змовкали влітку зранку і допізна. «Ку-ку-рі-ку!» — перемігши інші голоси, півень раптом тричі проспівав свою нехитру пісню. Орися з Петром не звернули на те ніякої уваги, а хлопці перезирнулися… Дві тисячі літ тому в Єрусалимі на подвір’ї первосвященика так само прокукурікав півень, проголошуючи ранок прозріння апостола Петра. Хтозна, може і зараз звіщається пророцтво?..  Світлана БЕРЕЗА, рівненська церква «Відродження»

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

31

З А Р Х І В І В П А М ’Я Т І

ЦАРСЬКА КОРОНА Роздивляючись фотографіїї різних церковних заходів на а Волині у міжвоєнний період,, звертаю увагу на жінку, яка а сидить у перших рядах поміж ж лідерів євангельського руху. у.. Вона чи не єдина представниця я цієї статі, яка супроводжуєє чоловіка під час його відвідин н з’їздів, конференцій та курсів.. Неллі Марцинковська стала а не просто вірним тилом для я вченого і служителя, а була а разом із ним на передовій,, працюючи для поширення я Євангелія нарівні з відомими и євангельськими діячами.

Н

еллі Шумахер народи-лася 9 лютого 1895 р. у сім’ї Готліба Шумахера а — архітектора, інженера, кар-тографа, дослідника, відомого о археологічним відкриттям м стародавнього міста Меггідо.. Родина Шумахерів, яка мешка-ла у м. Хайфа в Палестині, була а серед засновників лютеранськоїї релігійної організації темплерів,, що оселилися на Святій землі з метою формування духовного Божого храму на землі1. З юних років дівчина присвятила себе служінню милосердя та навчанню дітей. Вона служила дияконисою в своїй церкві, а також працювала у школі для арабських дівчат при місійному домі в Єрусалимі. Ім’я Володимира Марцинковського було їй знайомим завдяки його праці «Записки віруючого», перекладеній німецькою мовою. З самим автором дівчина познайомилася навесні 1930 р., коли В. Марцинковський вперше приїхав у Палестину. Запросила його відвідати її школу, 1 Марцінковська Н. Як Бог нас з’єднав // Післанець правди. — 1972. — №. 7-8. — С. 6 — 10; Попов В. Баптисты в городе Ильи-пророка [Электрон. ресурс] // НГ Религии.

— Режим доступа: http://www.ng.ru/ ng_religii/2014-04-16/16_haifa.html

32

СВІЧНИК | 2, 2017

В. Марцинковський і Н. Шумахер після вінчання. Хайфа, 1930 р. (Богомыслие — 2016. — № 19. — С. 200).

щоб розповісти дівчаткам про життя дітей у Радянському Союзі. Влітку Володимир мешкав у відпочинковому домі для місіонерів у Хайфі, часто відвідував родину Шумахерів, розповідав про свої подорожі Палестиною, удосконалював німецьку мову. Готуючись до одного з таких приходів професора (так усі називали Марцинковського), Неллі раптом зробила для себе відкриття: «Ти любиш цього чоловіка!» «Мої руки зупинилися в рухові, а в серці пролунав крик: «Ні, Господи, я не зроблю цього! Я не хочу цього!» — так описувала свої почуття жінка в біографічній книзі. Хоча диякониси не давали обітниці безшлюбності, але зазвичай заміж вони не виходили. Тому таке відкриття дуже збентежило Неллі. Вона не

хотіла залишати служіння, яке їй дуже подобалося. Неспокій не минав, тому дівчина у молитві просила Бога забрати її почуття або ж знайти правильний шлях розв’язку цього питання. У неділю, сподіваючись почути Божу волю у проповіді пастора, вона уважно вслухалася в кожне слово. Але проповідь закінчилася, а Неллі так і залишилася без відповіді. Раптом проповідник, який уже хотів сісти на своє місце, повернувся і сказав: «Я мушу ще дещо додати…, хоча сам не знаю чому…» Він прочитав 4-й вірш із 6-го розділу Дій апостолів: «А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову…» «Це праця апостолів, пасторів, проповідників… — говорив служитель. — А ти йди в життя

З А Р Х І В І В П А М ’Я Т І

НА ЇЇ ГОЛОВІ Неллі Марцинковська і роби службу, що до неї Господь тебе покличе…» Це була та відповідь, яку просила Неллі. Вона вже була готова ствердно відповісти на освідчення Володимира Марцинковського. Але сам він ані словом, ані поглядом навіть не натякав на це. Минуло літо. Неллі поїхала працювати до Єрусалима, а у Володимира закінчувалася віза для перебування у Палестині. Ніхто з них не обмовився й словом про свої почуття, адже, можливо, вони ніколи вже й не побачаться. Неллі тамувала у своєму серці смуток і намагалася забути про своє кохання, занурившись у роботу. Та несподівана звістка дала їй надію. Виявилося, що Володимир перед самим від’їздом тяжко пошкодив собі коліно, випавши з воза. Він не міг пересуватися, тому влада продовжила йому візу. За якийсь час Неллі Шумахер і Володимир Марцинковський знову зустрілися в Єрусалимі. Він накульгував і опирався на палицю, а все ж попросив дівчину в уніформі диякониси зробити йому екскурсію Єрусалимом. «Ми зупинилися на відпочинок при великому камені, на якому, за переданням, пророк Єремія виспівував і записав свою Книгу Плачу, — згадувала Неллі. — Читали з цієї книги та розважали над її словами. Раптом брат подивився на мене уважно й сказав поросійському: «Я тебя люблю!» А далі по-німецькому продовжував поважно говорити про своє почуття до мене». Того дня, 2 листопада 1930 р., пара домовилася молитися про свій подальший шлях. Обоє були зовсім не молоді: йому виповнилося 46, їй — 35. Тому такі незвичні для них кроки робили повільно і виважено.

Доки Неллі і Володимира долали сумніви, була людина, яка вже знала відповідь на їхнє питання. Начальниця місійного дому, де працювала дівчина, вболіваючи за долю вчительки, 2 листопада довго молилася за Неллі і Володимира. Жінка відчувала їхню прихильність одне до одного, але розуміла, що позбудеться гарної помічниці й опори для школи, якщо Неллі вийде заміж. Шукаючи Божої волі, начальниця розкрила Біблію. Серед текстів, які вона читала, були слова, які дали відповідь на її молитву: «І була взята Естер до царя… і він поклав царську корону на її голову, і зробив її царицею…» Сама ж Неллі чекала якоїсь виразнішої вказівки від Бога. Вона згадала про Гедеона і його спосіб впевнитися в Божій волі. І хоча розуміла, що може цим спокушувати Господа, все ж попросила дощу на знак ствердної відповіді. Одного ясного дня дощик таки крапнув. Чи знав Володимир про це прохання? Невідомо. Однак 15 листопада він передав Неллі записку: «Чи падав дощ, чи не падав, — байдуже: ми обоє вже знаємо Божу волю». Згодом, на схилі років, Неллі Марцинковська напише книгу спогадів про своє життя з Володимиром і назве її «Коли йде дощ із ясного неба». Того ж самого року Неллі і Володимир одружилися. Подружжя оселилося у будинку Шумахерів, що стоїть і сьогодні у м. Хайфа як пам’ятка історії та архітектури. Перші десять років спільного життя Марцинковські багато подорожували. З цього, власне, і жили. Адже Володимир заробляв на життя викладанням. Його запрошували різні церкви, організації та групи майже з усієї Європи. «Ці запрошення надходили, починаючи від пів-

нічних частин Фінляндії й до південних округ Румунії, від східних околиць Польщі і до західних місцевостей Великобританії…» — писала дружина Марцинковського. Майже щороку сім’я Марцинковських на кілька місяців приїздила на Волинь, оселяючись у родинному будинку в Дермані. «Ми прибули до старовинного містечка Дермань на Волині… — згадувала Неллі.

— Мій чоловік каже до мене: «Ти збереш тутешніх дітей до недільної школи і займатимешся з ними». «Як же я можу це зробити? Адже ти знаєш, що я тепер ледве можу тільки по-російськи розмовляти. То ж як я промовлятиму до українських дітей?» «Ти не журися тим, — відказав чоловік. — Напочатку спокійнісінько говори по-російському. Згодом почнеш навчатися сама української мови». Я послухалася цієї ради, і дійсно незабаром розпочалася дуже жвава праця з дітьми. Не тільки кожної неділі, а й у будні почали збиратися на мої виклади цілі натовпи дітей… У неділю я розповідала їм про різні біблійні події... Коли я завважила, що дівчатка хочуть навчатися не тільки знання Слова Божого, але й чогось іншого, я почала навчати їх шити та в’язати. І праця закипіла. Мій чоловік був дуже задоволений». Перебування Володимира й Неллі на батьківщині зовсім не нагадувало канікулів, навпаки, воно було насичене подорожами, проповідями для простих євангельських віруючих, лекціями для представників різних конфесій і невіруючих, бесідами, заняттями з молоддю і дітьми, які вчений проводив спільно з дружиною, участю у з’їздах та конференціях, курсах для євангельських служителів. Окрім того, Неллі займалася з жінками, допомагала налагоджувати роботу жіночих гуртків. «У Дермані була наша «головна квартира», із якої ми часто виїздили кінним повозом або потягом до українських (на пів-

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

33

З А Р Х І В І В П А М ’Я Т І

Марцинковський Марц Ма рцин рц инко ин ко овс вськ ький ьк ий ссеред ер ред дітей діт ітей ей йію юнаків н кі на ківв у св ссвоєму оєєму му ссаду, ад ду сс. Де Д Дермань, рм ман ань ь 3 30-ті 0 ті роки рок ки ХХ Х ст. ст (Фото надано Ф. О. Ефімчуком).

дні) або білоруських (на півночі) міст і сіл, — описувала свої враження звикла до зовсім іншої культури Неллі Марцинковська.

— На півночі наші подорожі сягали Баранович…, а на півдні — Львова… Хто тільки бодай один раз відбував таку подорож українським кінним возом, той ніколи такої подорожі не забуде. Узимку така подорож відбувалася санками, вистеленими сіном й покритими веретами. Подорожні мусіли вдягатися в теплі кожухи й чоботи, а на голови накладати хутрові шапки по самі вуха. Тоді подорож через снігом укриті дороги була легша й приємніша. Уліті ж їзда через безмежні лани, по дорогах і шляхах справляла в добру погоду справжню насолоду. Зате восени або напровесні, під час затяжних дощів у деяких віддалених закутках, при тамошньому бездоріжжю, їзда в безверхому повозі була й тяжка й неприємна. Пам’ятною залишилася мені одна така подорож уночі… Дощ лляв як з відра, віз ледве посувався вперед. Раптом — стоп! Стали. Що сталося? Наш візник Володько проголошує: «Ми загрузли в болоті. Мусите висідати з воза». Виходимо з воза просто до води. А навколо темнісінько, хоч в око стрель. До Здолбунового,

34

СВІЧНИК | 2, 2017

куди ми їдемо, ще ціла година мандрівки, а тут тобі така затримка! Візник випроваджує нас із болота на підвищення край дороги. А сам із соломи, що на возі, робить скрутні, лізе під воза та підкладає під колеса ті скрутні. Нарешті, після його геройських зусиль віз визволяється з глинистого болота, ми сідаємо до нього, і подорож продовжується… Подібні подорожі темними ночами відбували ми до Мізоча, Здовбиці, Рівного та до інших церков на Волині. Значно легші поїздки були потягом — до Ковеля, Дубного, Бродів, Луцького. Назавжди запам’яталися наші мандрівки возом або саньми до Млинова, Комнатки та ще деінде… По такій «прогулянці» під зливним дощем або в жорстоку завірюху часто темної ночі прибивалися ми до призначеного місця змучені, виснажені й здібні тільки до одної дії: впасти на лаву і заснути кам’яним сном… Але частіше це було неможливо… Брати радісно нам оголошували, що в певній хаті або в молитовному домі відбувається богослуження. Воно йде повною ходою, і сотки віруючих та гостей чекають на наше прибуття… Це не так далеко звідси, за півгодини зайдемо туди пішки… Отже,

замість відпочинку й сну — мусимо рушати в дальшу путь… Уже здалека, наближаючись до молитовного дому, бачимо його освітлені вікна, чуємо потужні й радісні звуки українських голосів. Співають — аж луна лине над містечком… Молитовний дім переповнений ущент. Усі його частини, кожен клаптик підлоги зайнятий по вінця. Люди в проходах, на вікнах, усюди слухачі… Але й навколо дому стоїть неозорий натовп, на холоді, аби через відчинені вікна слухати Слово Боже. Нас силоміць пропихають через цей натовп наперед. Мій чоловік опиняється за столом або за кафедрою. Дивлюся на нього й дивуюся: де поділися його втома й виснаження?.. Він наче сяє. Відкриває Біблію й починає читати. Голос чистий і міцний!.. І це продовжується годину, дві, три… Ані промовець, ані слухачі не виявляють жодного навіть сліду змучення, утоми. Люди так зголодніли й так жадають наїстися хліба духовного…»2 Ми можемо лише здогадуватися, яким нелегким було життя Неллі, чи не найголовнішим 2 Марцінковська Н. Як ми жили і працювали // Післанець правди. — 1973. — № 5-6. — С. 8-10.

З А Р Х І В І В П А М ’Я Т І завданням якої було берегти в таких умовах здоров’я свого чоловіка, підтримувати його психологічно, бути духовним побратимом. А здоров’я Володимира Марцинковського було вкрай слабким, далися в знаки довгі мандрівки і ув’язнення у Росії, поневіряння Європою, відсутність сталого заробітку, постійна праця з людьми та інтелектуальна напруга. Напевно, дбаючи про самопочуття, В. Марцинковський харчувався лише вегетаріанськими стравами. У своїх спогадах жінка не раз писала про своє бідкання фізичним станом Володимира і щоразу пересвідчувалася в силі його духу, яка піднімала тіло від важких недуг. Навіть остання подорож Марцинковських до Європи 1962 р. позначилася хворобою. 78-річний Володимир, очевидно, мав проблеми із серцем. «Його пульс такий слабкий, що може будь-якої хвилини зупинитися», — сказав лікар. Усе ж у супроводі дружини він подолав двогодинну подорож автобусом і цілий день роботи конференції. Звісно, тоді вона не чула жодного виступу, адже Володимир «упродовж конференції був сніжно-білий», а Неллі боялася, що він от-от зомліє3. Останні тридцять років свого життя Володимир Марцинковський працював для поширення Євангелія серед євреїв на Святій землі. З 1949 р. подружжя мешкало у новому будинку на верхів’ї гори Кармель. Місце свого проживання Марцинковські назвали «Адоллам» — затишний куточок, оскільки його оточувала лісова тиша, а з дому виднівся морський краєвид4. Хоча саме їх життя було далеке від затишку, адже Володимир активно подорожував Ізраїлем, читав лекції, виголошував проповіді, писав, редагував переклад Біблії, за-

писав низку аудіопередач для співрозмовником, долучилася ТранСвітового радіо. І все це до його праці і перейнялася тоді, коли до християнської його любов’ю до рідної Волині. спільноти в Ізраїлі ставилися Сам же Володимир ставився до не дуже доброзичливо. дружини з особливим пієтетом, Справжній затишок і спо- а країна, де вона народилася, кій Неллі Марцинковська стала для нього другою батьотримала, відійшовши у місце ківщиною. вічної краси 16 лютого 1991 р. Іменами видатних людей Вона пережила свого чоловіка називають вулиці і майдани. на 20 років. На кам’яній плиті Навряд чи іменем Володимира її могили викарбувано текст чи Неллі Марцинковських наіз Послання до филип’ян: «Бо звано бодай одну вуличку. Надля мене життя — то Христос, віть будинок у Дермані, де вони а смерть — то надбання». колись мешкали, сьогодні цілСпівробітник В. Марцинков- ком зруйновано. Однак спомин ського Левко Жабко-Потапович про людей криється не лише влучно узагальнив роль Неллі у пам’ятних дошках. Набагато у житті її чоловіка, назвавши цінніша пам’ять у серцях. її ангелом-охоронцем: «В особі Давним-давно подружжя дружини Господь послав Братор Марцинковських р рц відвідало д д ві того вірного й сталого опікуна, що так йому був потрібний у працьовитому житті… Завжди переобтяжений працею, не знаючи спокою, Брат міг жити й працювати так довго лише завдяки доглядові дружини… Захоплюючись Словом Божим, брат Марцинковський часто не знав міри в ділі проповіді, у розмовах на духовні теми і забував про те, що треба їсти, відпочивати, узагалі, робити перерви в праці та не виснажувати своїх фізичних сил. Тоді ми, Зліва Злів Зл іва ів а направо: напр на прав пр аво: ав о:: Дмитро, Дми итр тро о Володимир, Вол лод одим и ир им свідки його полум’яних Неллі Марцинковські. і захоплюючих промов, (Дермань, 30-ті роки ХХ ст.). бували й свідками піклувань його дружини: вона просто Млинів, куди на зібрання зіпереривала його мову, брала за йшлися мешканці навколишніх руку й категорично заявляла, сіл. Слова Неллі, її відданість що Брат мусить відпочити. Ви- Богові, покликанню, сім’ї так бачалася перед свідками й ви- надихнули одну із слухачок — проваджувала ніяково всміхне- Олександру Лещук із Добряного брата до місця спочинку»5. тина, — що вона назвала свою Однак Неллі була не просто внучку на честь Неллі Марцинопікуном, мовчазним життє- ковської. Так, завідувачка фавим супутником Володимира культету бібліотечного служіння Марцинковського, а працюва- РіРБК Неля Матвійчук має ім’я ла нарівні з ним, коли цього героїні нашої розповіді.  потребували обставини. Вона була творчим, інтелектуальним

3 Марцінковська Н. Як ми жили і працювали // Післанець правди. — 5 Жабко-Потапович Л. Три му1973. — № 7-8. — С. 7-10.

4 Попов В. Вторая родина В. Мар- ченики. Володимир Марцинквосьцинковского // Богомыслие. — 2016. кий. — Післанець правди. — 1972.

— № 19. — С. 197 — 208.

— № 3-4. — С. 10.

Ліна БОРОДИНСЬКА, кандидат історичних наук

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

35

ВІДДІЛ ДИТЯЧОГО СЛУЖІННЯ

СЕМІНАР ДЛЯ ТАБІРНИХ СЛУЖИТЕЛІВ

З 5 по 7 травня на Рівненщині проходив черговий щорічний семінар для табірних служителів. Понад 230 учасників упродовж трьох днів удосконалювали свої навички та вміння для того, аби проповідь Євангелія для дітей, які цьогоріч прийдуть у церковні табори, була сильною, натхненною та зрозумілою. Тема і гасло семінару — «До краю землі». Не раз тут згадувалося Велике Доручення Христа, свідчення місіонерів різних часів та континентів. Проте для того, щоб стати місіонером, не обов’язково їхати до далеких країн. Розпочинається Велике Доручення у власному домі. Адже кожен із нас повинен бути світлом найперше для ближніх, які щодня нас зустрічають. Тому семінар став гарною нагодою оновитися в особистому євангелізмі та посвяті Господу.

П

ро важливість Великого Доручення вів мову на відкритті семінару голова ООЦ ЄХБ в Рівненській області Василь Захарович Басараба. Він же звершив молитву благословення на час навчання й подальшу працю служителів. На заході звучало багато проповідей, які змушували робити переоцінку власного серця. Так, директор Рівненського біблійного коледжу Олег Нисинець розмірковував над покликанням та посвятою. Пастор церкви «Віфанія» м. Дубна Ігор Левценюк говорив про важливість особистих стосунків із

36

СВІЧНИК | 2, 2017

Богом, про дослідження й виконання Господніх істин. Тарас Яремчук, пастор церкви «Надія» м. Рівного, порушив такі важливі й актуальні нині теми, як мудре використання часу й вибір благочестивих друзів. Надихнули на роздуми цікаві свідчення Лори Кісарець, місіонерки зі Сполучених Штатів Америки в Україні. Як і зазвичай, семінар був багатим не лише на духовні істини, але й на майстер-класи для професійного зростання табірних служителів. Зокрема, координаторів планувати програму табору навчала Олександра Дяк (м. Рівне). Майстри з рукоділля виготовляли справжні шедеври з Петром Гордійчуком (м. Рівне) та Оленою Веремою (м. Здолбунів). Наставники вчилися,

як побудувати стосунки з дітьми й правильно проводити біблійні години, в цьому їм допомагали Оксана Петрик (м. Костопіль), Катерина Ковалик (м. Рівне) та Юлія Береза (м. Рівне). Дуже практичним і цікавим був майстер-клас «Дитина від А до Я», який проводила досвідчена й талановита Оксана Кокотень (м. Луцьк). Про конфлікти розмірковував пастор Ігор Левценюк (м. Дубно). Духовної дисципліни навчав пастор Павло Матвійчук (м. Костопіль). Обмінялися цікавими ідеями та безцінним досвідом табірні служителі під час майстер-класу «Ти — мені, я — тобі» Олени Медведєвої (м. Рівне). Як зробити спорт у таборі цікавим і змістовним, вчила на практиці Інна Єремейчук (м. Рівне). Досвідом післятабірної роботи ділилася Лариса Яцкова (с. Шпанів) та Тетяна Глінчук (с. Дюксин). Як за допомогою

КОНФЕРЕНЦІЇ

ІСТОРИЧНІ ТА БОГОСЛОВСЬКІ ПРИНЦИПИ РЕФОРМАЦІЇ Навчальна конференція за участю Сергія Саннікова

простих і цікавих фізичних та хімічних дослідів побачити Божі істини, показав Назар Сташко (м. Івано-Франківськ). Як створювати програми з використанням методу мозкового штурму, вчила Діна Прокопчук (м. Житомир). Ідеї для проведення осінніх, зимових та весняних таборів запропонувала Жанна Вирва (м. Дубровиця). Крім того, учасники семінару могли відчути себе дітьми, пройшовши пункти квесту, який організувала молодіжна команда церкви «Відродження» м. Рівне. Цікаві колективні завдання, котрі запропонував Володимир Дунін (с. Колоденка), усіх згуртували під час командних ігор. На завершення семінару керівник відділу дитячого служіння Ольга Мирончук побажала всім служителям, аби центром їхніх таборів була найголовніша Особа — Бог, а всі інші цікаві активності, були гарним додатком, інструментом, через який ми можемо ділитися Божою любов’ю з дітьми та підлітками. Підсумком семінару на урочистому закритті стала заключна проповідь заступника голови ООЦ ЄХБ Миколи Георгійовича Чайки. Він звернув увагу на те, що кожен із нас повинен стати місіонером на тому місці, де живемо і в той короткий проміжок часу, який нам довірив Господь на цій землі. Наше життя повинно бути наповнене благовістям. І дитяче служіння — не виняток. Ми маємо особливе й важливе доручення: звіщати Євангеліє дітям, які живуть поруч із нами. Нехай Господь використає кожного з нас для Своєї слави, щоб через нас ширилася Блага Звістка в кожному селі, місті, державі і аж до краю землі! 

29 квітня 2017 року у церкві «Відродження» відбулася конференція за участю пастора, капелана, доктора богослов’я та основоположника євангельської богословської освіти в незалежній Україні Сергія Вікторовича Саннікова. На заході було понад 120 учасників, серед яких — пастори та відповідальні за науково-освітні відділи у регіональних командах з організації заходів R500.

К

онференція розпочалася з натхненного виконання євангельської пісні «О, як блажен, щасливий я!», після якої один із заступників голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Володимир Доброчинський звершив молитву. Із вітальним словом до учасників конференції звернувся перший заступник голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Микола Чайка. Оскільки зустріч відбулася в рамках планових заходів R500, то досить актуально прозвучала сольна пісня «Реформація серця» у виконанні Наталії Осадчої. Головний спікер конференції виступив із двома лекціями, які були присвячені історичним та богословським принципам Реформації.

У першій частині Сергій Санніков висвітлював історичні умови виникнення Реформації, одразу даючи відповіді на такі запитання: чи потрібна Реформація церкві, чи можна обійтися без Реформації, а також висвітлив історичні передумови виникнення Реформації в Європі. Спікер коротко зосередився на біографіях основних діячів Реформації — Мартіна Лютера, Ульриха Цвінглі та Жана Кальвіна. У другій частині автор звернув увагу на богословські аспекти богослов’я і їх вплив на сучасне християнство. По закінченню конференції учасники мали змогу придбати книги Сергія Саннікова «Підготовка до хрещення», «Фундамент», «Історія християнства для дітей».  Матеріал підготував Олександр ПАХАЙ

Юлія БЕРЕЗА, кореспондент «Свічника»

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

37

МУЗИЧНО-ХОРОВИЙ ВІДДІЛ

Обласна конференція музичнохорового відділу, на яку зібралося близько сімдесяти братів і сестер, відбулася 1 квітня 2017 року.

Д

БІБЛІЙНА ОСНОВА МУЗИЧНОГО СЛУЖІННЯ

иригенти, музиканти, пастори, брати Обласної пресвітерської ради мали чудовий час для молитов, обговорення нагальних потреб, шляхів вирішення проблем, і ділилися думками щодо покращення музичного і хорового служіння в церквах.

ровує до правильного спілкування між собою. Люди радіють, співаючи євангельські пісні, псалми і гімни. Щодо псалмів, зрозуміло, що це тексти із Книги псалмів. Мелодії і зміст пісень та гімнів раннього періоду, на жаль, не дійшли до нас. Усна форма мелодій переданих із часом втратила сутність. Але деякі тексти християнських гімнів III ст. н. е. дійшли до нас. Зміст цих пісень був христоцентричним і виражав славу та честь Спасителю Ісусу Христу. Сергій Яблоцький, керівник музично-хорового відділу ООЦ ЄХБ говорив про новозавітну основу музики: псалми, гімни, духовні пісні. Порушені теми є актуальними і важливими, адже Господу потрібно служити тим, що прославляє Його величне ім′я і збудовує Його Церкву. Підготував Сергій ЯБЛОЦЬКИЙ, відповідальний за музично-хорове служіння ООЦ ЄХБ Рівненської області

Особливим гостем і спікером був запрошений брат Ігор Михайлович Яремчук, ректор Ірпінської біблійної семінарії. Він висвітлював теми «Біблійна основа музичного служіння», «Фізичні властивості звуків музики». Ігор Михайлович також наголошував, що в сучасному різноманітті музики, ми маємо обережно підходити до вибору пісень для християнських служінь. І саме на це Слово Боже звертає увагу: «Славте Господа розумно!» Коли християни збираються в ім’я Ісуса, то Дух Святий ске-

38

СВІЧНИК | 2, 2017

ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ

30 квітня 2017 року в селі Глинськ відділ благовістя спільно з музично-хоровим відділом ООЦ провели євангелізацію. Ведучими були брати Олег Нисинець та Сергій Яблоцький.

БЛАГОВІСТЯ В с. ГЛИНСЬК

Н

а початку був перегляд фільму про оновлення і розвиток Європи під впливом Реформації. Основні тези: «Тільки Писання», «Тільки віра», «Тільки Христос», «Тільки благодать», «Тільки слава Богу». Всі присутні могли почути спів євангельських пісень у виконанні колективу з м. Рівне під керівництвом О. Бичковського та проповідь Слова Божого на тему «Майте віру Божу», яку виголосив Олександр Гаврилюк. Суть віри Бог завжди намагався донести людям. «Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього, що Ним і віки Він створив» (Євр. 1:1-2).

та додержує написане в ньому, час бо близький!» (Об. 1:3). Отже, потрібно визнати, що Бог є. Він відкриває Себе у Слові (Біблії). Нехай Біблія стане книгою щоденного читання і

найголовніше: потрібно ПРАКТИКУВАТИ ЇЇ ЩОДНЯ. Саме з виконання Божого Слова починається віра Божа. Перший крок — покаяння! Брат Олександр повідомив про плачевний стан населення в Україні внаслідок вживання алкоголю та наркотиків. Зросла кількість бездомних, сиріт, розлучень. Чому? Тому що люди не читають Біблію і не живуть за Божими заповідями. Люди вірять в Бога, але не вірять Богові. Брати і сестри місцевої церкви запросили мешканців села до Будинку культури. Оргкомітет вручив подяку голові Глинської селищної ради Петру Леонтійовичу Ольховцю за сприяння у проведенні свята.  Підготував Сергій ЯБЛОЦЬКИЙ

Складові Божої віри: 1. Віра в те, що Бог є «Догодити ж без віри Богові не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євр. 11:6).

2. Перебувати в Божому Слові «Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим.10:17) 3. Виконувати Боже Слово «Блаженний, хто читає, і ті, хто слухає слова пророцтва

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

39

R500 КОНГРЕС

Проголошувати Бога своїм найголовніша сут Ювілейний рік Реформації багатий на заходи, які об’єднують багатьох християн та утверджують їхню впевненість у своїх переконаннях. 14 травня на стадіоні «Авангард» у місті Рівне відбувся конгрес церков ЄХБ Рівненської області. Захід, який об’єднав понад три тисячі людей в одному місці, надихнув ще з більшою посвятою служиВасиль Басараба Валерій Антонюк Володимир Гребенюк ти Богові та людям, утвердив звертаючись до учасників конгресу, збиратися баптисти, то робітники, віру в Бога та Його Слово.

У

часників конгресу при вході вітав духовий оркестр, який відразу налаштовував серця слухачів на велич події. Об’єднаний обласний хор виконував найвідоміші пісні, де оспівується Божа велич. Зі словом до учасників звернувся голова ООЦ ЄХБ Василь Басараба, який говорив про те, що впродовж двадцяти віків Церква Христова пережила багато різних моментів, зазнавала утисків, переслідувань, гонінь, жорстоких тортур та репресій, проте залишилася вірною своїм принципам, бо поставлена на міцну основу, якою є Слово Боже. І ми, християни XXI століття, власним життям маємо являти Ісуса Христа тим людям, котрі Його ще не знають. Над стадіоном прозвучала і злинула в небо до Господнього престолу молитва, в якій усі присутні просили благословення на час проведення конгресу, а також молилися за владу, за благодатний час, коли можна сміливо звіщати Слово Боже. Пастор церкви незалежного братства Володимир Гребенюк,

40

СВІЧНИК | 2, 2017

нагадав, що всі ми маємо бути, як і перші християни, єдиними в своїх думках, у своїх діях, у своєму служінню Господу — це є найкращим захистом від атак лукавого. Гість нашого міста пастор Олександр Нагірняк, редактор журналу «Гость», відзначив, що хоча церкви Донбасу не мають зараз можливості проводити таких конгресів, як у Рівному, оскільки в східному регіоні проводяться бойові дії, проте всі вони відчувають себе частинкою нашого братства і тому душею і в молитвах присутні на подібних заходах. Реформація, продовжив проповідник, має початися з серця кожного із нас. Всі ми маємо змінювати себе і, взявши свій хрест, іти вузьким шляхом, зберігаючи і поглиблюючи любов до Бога. Ще одна суть реформації серця полягає в готовності спасати людей. Мер міста Володимир Хомко передав вітання від голови облдержадміністрації Олексія Муляренка і звернувся до слухачів із подякою та роздумами про швидкоплинність часу. «Якби при будівництві цього стадіону, — сказав він, — хтось сказав, що тут, у центрі міста, будуть

напевне, тільки посміялися б із цього. Між тим, сьогодні ми маємо свободу совісті, можливість вільно і без страху за своє подальше життя звіщати Слово Боже». Про 500-літню історію Реформації вела мову Юлія Лубінець, доктор богослов’я, викладач історії церкви Таврійського християнського інституту. Вона відзначила, що людина постійно хоче відвернутися від Бога, збитися на манівці, але Бог, як люблячий Отець, терпляче і з любов’ю повертає її до Себе. П’ять постулатів, які визначають суть нашої віри, розкрив у своїй проповіді голова ВСЦ ЄХБ Валерій Антонюк. Він закликав нас частіше робити такі заходи, адже в такий спосіб ми уподібнюємося до першої апостольської церкви, яка була однодушно разом. Церква того часу, сказав він, переживала різні важкі події, різні часи, але вона вистояла. Зараз без християнства ми не уявляємо суспільства з високою мораллю. Отож п’ять постулатів: «Тільки Писання», «Тільки віра», «Тільки б л а г о д а т ь »,

R500 КОНГРЕС

«Тільки Христос», «Тільки Богу слава». Кожен із них має за плечима 500-річну історію, яка супроводжувалася гоніннями, переслідуваннями, і, незважаючи на це, завжди перемагала. Єдиним і автентичним словом від Бога є Біблія. Саме через неї ми усвідомлюємо силу і глибину Божої любові. Біблія — не просто книга, а інструмент у Божих руках.

життям — ність Реформації наше життя, наші досягнення, результати, якщо в них немає Бога? Як у часи Реформації, так і зараз, кожному потрібна благодать! Той, Хто Собою приніс благодать, — це Христос. Ким є Христос для Олександр Нагірняк Володимир Хомко нас? Ісус сказав: «Ніхто Цей постулат є фундаментальним не приходить до Отця, як тільки не у процесі Реформації, адже саме через Мене». Христос — єдиний через Біблію ми дізнаємося, що Посередник між Богом і людьми, лише вірою отримуємо спасіння. через Якого ми маємо спасіння. Всі постулати, наголошується Сам Мартін Лютер, продовжує проповідник, визначав цю доктрину як у проповіді, зводяться до одного: таку, «через яку Церква стоїть або всю славу належить віддати Богові. Біблія каже, що все з Нього, все падає». В історії знаходимо безліч через Нього, все для Нього, вся прикладів, де віра прирівнюється слава лише Йому. Ми живемо не до добрих діл, через які людина для нашого задоволення, не для начебто знаходить спасіння та віч- задоволення власних потреб, а не життя. Насправді ж саме віра передусім для Божої слави. Бог — є тим чинником, який впливає на Цар над усіма царями. Всі зміни нашу вічність. І хоча всі ми це зна- починаються не з проголошення, ємо, але так часто на практиці нам а із практичного застосування бракує саме віри. Тоді на допомогу цих цінностей, цих постулатів. Ми приходить благодать — незаслуже- повинні користуватися ними у пона Божа милість. Людина не може всякденному житті, щоб досягати задобрити Бога, вона не може за- людей у світі. Наша молитва не служити спасіння. Ми потребуємо повинна припинятися, ми маємо Його благодаті. Нас, які навмання стояти у проломі за кожну душу. в гріховній темряві блукали у світі, Він полюбив і простив. Що значить

«Сьогодні маємо велику благодать — свободу проголошувати принципи Божого Слова», — так закінчив свою проповідь Валерій Степанович, і ця проповідь дала кожному, хто уважно її слухав, неабиякий заряд енергії, наснагу до роботи на ниві Божій. Твори у виконанні об’єднаного хору, виступи музичних гуртів «Сіон» та «Агапе», група прославлення церкви «Преображення» м. Рівне, оркестри камертонів та дзвоників Творчого об’єднання «Лія», групи дитячого хору Першої церкви ЄХБ м. Рівне, сольних виконавців Наталії Осадчої та Анни Логінової створювали неповторну піднесену музичну атмосферу духовного свята. Жоден із присутніх не залишився байдужим до тих істин, які лунали зі сцени, про які співав хор. Тільки Богу належить уся слава! Хотілося б, аби Господь благословив нас провести ще багато подібних заходів для Його слави! Нехай Він посилає сили щодня стояти у проломі за нашу церкву, наше місто, нашу країну! 

Софія СТАШУК, кореспондент «Свічника»

2, 2 0 1 7 | С В І Ч Н И К

41

НОВИНИ

ВІТАЄМО З РУКОПОКЛАДЕННЯМ! на пресвітерське служінняя

на дияконське служінняя

Василя КОРОЛЮКА

Богдана ХОМИЧА на дияконське служінняя

Михайла НОВІЦЬКОГО

Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 30 квітня 2017 р. Урочисте богослужіння з цієї нагоди в церкві м. Радивилів. відбулося 28 травня 2017 р. Рукопо кладення звершили перший в церкві с. Хрінники Демидівського району. заст. голови Рівненського обласного Рукопокладення звершили голова Рівненського об’єднання церков ЄХБ Микола обласного об’єднання церков ЄХБ Василь Басараба, Чайка та пастори помісної церкви пастор церкви ЄХБ смт Демидівка Олег Леоновець, Андрій Романюк та Володимир пастор церкви ЄХБ с. Малеве В’ячеслав Хорошенко. Калашніков.

на дияконське служіння

Вадима КОНЦЕМАЛА та Василя КОРНІЙЧУКА Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 18 червня 2017 р. в церкві с. В. Омеляна Рівненського району. Рукопокладення звершили перший заст. голови Рівненського обласного об’єднання церков ЄХБ Микола Чайка, пастор Першої рівненської церкви Олександр Приходько та пастор помісної церкви, заст. голови ООЦ ЄХБ Володимир Доброчинський.

Братам бажаємо Господніх благословень у справі благовістя. «Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Господеві Христові» (Кол. 3:24).

В I Т А Є М О із 60-рiчним ювілеєм! Володимира СЕМЕГІНА пастора церкви смт Мирогоща Дубенського р-ну

Нехай милість і благодать Господні панують над Вами і справи рук Ваших Бог благословить!

42

СВІЧНИК | 2, 2017

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ «СВІЧНИКА»! Щиро дякуємо Вам за Ваші відгуки, запитання і побажання, які надходять до редакції. Надсилайте і надалі свої листи, зауваження, пропозиції та свідчення. Діліться особистими враженнями, думками та досвідом. Лише завдяки спільним зусиллям ми зможемо зробити наш журнал цікавішим. Наша адреса: редакція «Свічника», вул. Дворецька, 41, м. Рівне 33001 Електронна пошта: shev7lyuda@gmail.com Адреса в інтернеті: baptist.rv.ua Тел. (0362) 63-34-11; 26-20-65

Тема наступного числа журналу: «Терпимі гріхи»

14 травня 2017 року

Конгрес церков ЄХБ Рівненської області

РІДКІСНА ВРОДА Якось успішна компанія з виробництва косметики попросила жителів одного великого міста надіслати фотографії та короткі листи про найкрасивіших жінок, із якими вони були знайомі. Упродовж кількох тижнів на адресу компанії надійшло тисячі листів. Один лист привернув особливу увагу працівників, і вони передали його президентові. Лист надіслав підліток, той, очевидно, який виріс без батьків і проживав у бідному кварталі. Виправивши орфографічні помилки, ось що можна було прочитати: «Красива жінка живе в кінці моєї вулиці. Я щодня приходжу до неї. В її товаристві я почуваюся найважливішою дитиною на світі. Ми граємо в шашки, і вона уважно вислуховує мої проблеми. Вона розуміє мене, і щоразу коли йду, гукає услід,

що пишається мною». Хлопчик закінчив лист словами: «На фотографії видно, що вона найкрасивіша жінка. Сподіваюся, у мене буде така ж сама симпатична дружина». Заінтригований листом, президент вирішив поглянути на світлину жінки. Секретар передав йому фото усміхненої беззубої жінки вельми похилого віку, яка сиділа в інвалідному візку. Але вогник в її очах згладжував сумне враження від рідкого сивого, зачесаного назад волосся і зморшок, що глибоко в’їлися в її обличчя. «Ми не зможемо скористатися послугами цієї жінки, — усміхнувшись, пояснив президент. — Інакше, вона продемонструє всьому світові, що не обов’язково вживати продукцію нашої компанії, аби бути красивою». Карла МЮР