Svichnyk 3-2011

ДУХОВНО ЗБУДОВУЮЧИЙ ЖУРНАЛ

ОБЛАСНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ЦЕРКОВ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ №3 (53),

2011

«Один раз Бог сказав,

а двічі я чув…»

Д

орогі читачі! Ми знову раді вітати Вас на сторінках нашого журналу. У цьому числі ми хочемо разом із Вами порозважати на досить таки складну, але ж разом із тим актуальну тему сьогодення: «Один раз Бог сказав, а двічі я чув…». Багато сучасних християн хизуються тим, що можуть розтлумачити, що таке чаші та число 666 із богословсько складної книги Біблії Об’явлення св. Івана Богослова, проте, коли мова заходить про те, як підтримати зв’язок із Богом, вони знизують плечима. Їхні пошуки голосу Божого нагадують історію з людиною, котра у віддаленому селищі, намагаючись знайти зону покриття мобільного оператора, викарабкалася на рятувальну вежу, де, сподіваючись побачити хоч одну поділку на дисплеї телефону, завмирала в найбезглуздіших позах. Ось таку, на жаль, картину іноді нагадує наше християнське життя. Своїми вчинками ми кажемо, немов у Бога є проблеми з покриттям. Отож, як почути голос Божий? До кого він звернений сьогодні? Чи можемо ми сплутати голос Божий із чимось іншим? На якій хвилі можна почути Бога? Відповіді на ці та інші питання Ви зможете знайти на сторінках «Свічника». Нехай Господь благословить Вас у тому, щоби зрозуміти і почути важливі істини, промовлені Богом до людей. РЕДАКЦІЯ

2

СВІЧНИК

|

3, 2011

зміст 4 8 10 12 16 20 24 28 30 32 38 41

«…Багатьма способами в давнину промовляв був Бог…» Тарас Дятлик

Яким чином Бог говорить до людей Іван Михальчук

«Один раз Бог сказав, а двічі я чув…» Ілля Корнійчук

Чи вміємо ми слухати? Олександр Пахай

Хвиля, на якiй можна почути Творця Василь Басараба

«Маєте вуха, а не чуєте...» Олег Нисинець

Голос Неба Олена Ярмушко

Але що, якби Господь до тебе заговорив? Ліна Бородинська

З Богом наодинці Юлія Береза

Несподіваний дарунок Світлана Береза

Зігріті любов’ю Таїсія Воронюк

Служитель — З000 Конференція дитячих служителів Рівненщини

Є речі, які ніхто і ніколи не зможе зробити замість нас. Уявіть лишень, що ваш колега відбув за вас відпустку, а потім приїхав і в яскравих барвах розповів вам, як чудово він за вас відпочив. Відпочити замість вас він не міг. Він поліпшив своє здоров’я, а не ваше... Щось подібне відбувається і в духовному житті. Ми повинні мати особисті взаємини з нашим Господом. Ольга Шевченко, «У чому ви незамінні», с. 14 Розрізняти послання від Бога і дані з інших джерел — завдання для мене нелегке, але воно спрощується, якщо дотримуватися основного правила: фільтром є Його істинне пророче Слово. Це найперший тест на справжність і належність думок. Але навіть його нам вдається ігнорувати. Людмила Жакун, «Чи готові ми розпізнавати і чути Божий голос»?, с. 18 Восьмилітньому Володі дуже хотілося побачити Бога. Щодня у бабусиній кімнаті в кутку хлопчик бачив ікони і часто запитував: «Бабусю! А справжнього, не намальованого, Бога можна побачити?» Бабуся ж завжди чомусь дратувалася від цього недолугого, як їй здавалося, запитання і не відповідала на нього. І ось Володя вирішив піти до дідуся Степана... «Як почути Бога?», с. 22 Ця людина пішла до Ісуса заради друга. Друг захворів, а Ісус може допомогти, тож потрібен хтось, хто міг би підійти. Ось цей «хтось» і пішов. Він пішов, оскільки його просили. Гарячі молитви йшли від прибитої горем родини.... Не кожен міг піти. І не кожен пішов би. Сестри просили не про дрібниці. Їм потрібен був досвідчений посланець — такий, котрий знав би, де знайти Ісуса. Такий, котрий не зупиниться на півдорозі. Той, котрий зробить усе, аби доставити повідомлення. Макс Лукадо, «Небеса безмовні...», с. 26

ЖУРНАЛ Засновник і видавець: Обласне об’єднання церков євангельських християн-баптистів Рівненської області ВИДАЄТЬСЯ на кошти добровільних пожертвувань ПОТРЕБУЄ молитовної та фінансової підтримки християн ЗАПРОШУЄ ДО СПІВПРАЦІ проповідників, поетів, письменників, композиторів — усіх, хто хоче і може служити євангельським словом Пишіть на адресу: 33001, м. Рівне, вул. Дворецька, 41 Телефонуйте: (0362) 63-34-11 E-mail: shevchuk_luda@mail.ru НАД НОМЕРОМ ПРАЦЮВАЛИ: Головний редактор Михайло Ільюк Відповідальний редактор Людмила Шевчук Літературний редактор Олена Ярмушко Редакційна колегія Світлана Береза Ліна Бородинська Олександр Пахай Дизайн і комп’ютерна верстка Віра Фесянова Реєстраційний номер РВ № 377 28 січня 2004 року Часопис надруковано у ТзОВ “Каліграф», м. Рівне, вул. Київська, 69, тел. (0362) 64-24-32 © тексту, малюнків, фото, оформлення «Свічник», 2011 р. При передруку матеріалів посилання на часопис обов’язкове Рукописи не рецензуються і не повертаються Думка редакції не завжди співпадає з думкою авторів матеріалів, що публікуються. Обсяг — 14 аркушів Друк — офсетний Тираж — 1600 примірників Розповсюдження безкоштовне Журнал виходить щоквартально Замовлення №

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

3

духовна стаття

«…БАГАТЬМА СПОСОБАМИ В ДАВНИНУ Тарас ДЯТЛИК, докторант богослов’я, керівник дослідницького центру ЄААА

Автор Послання до євреїв на світанку епохи Нового Заповіту писав: «Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього, що Ним і віки Він створив» (Євр. 1:1-2). Бог-Син — Ісус Христос, Друга Іпостась Святої Трійці — на схилі Старого Заповіту Сам втілився і став Боголюдиною, щоб сказати людству про спасіння через прийняття вірою Його жертви за гріх. Його голос та Його слово на землі стали кульмінацією всіх тих способів, якими Бог промовляв до отців Старого Заповіту, особливо через пророків.

В

ПРОМОВЛЯВ БУВ Б ОГ …» буде воно незліченне» (Бут. 16). В іншому місці читаємо, що Бог повелів Аврааму йти з Ісаком на одну із гір, де Господь хотів його випробувати на вірність Йому. В той час коли «простяг Авраам свою руку і взяв ножа», до нього звернуся Aнгел Господній із неба і промовив: «Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини». Через Ангела Бог промовляє: «бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого» (Бут. 22). Пророк Захарій пише, що до нього, як до пророка, «…було Господнє слово…» (1:1). Читаючи його книгу далі, стає очевидним, що Господь промовляв до нього через ангела: «…І відказав мені той Ангол, що говорив зо мною…» (1:9), «І вернувся той Ангол, що говорив зо мною, і збудив мене, як чоловіка, якого будять зо сну його, і сказав він до мене…» (4:1-2). У Старому Заповіті описано дуже багато обставин, коли Бог промовляв Своє слово через Ангелів до Авраама, Лота, Якова, Мойсея, Гедеона, батьків Самсона, Іллі та інших.

епоху Старого Заповіту Бог найчастіше звертався до пророків, у тому числі до Адама, Каїна, Ноя, Авраама та інших, безпосередньо, відкриваючи їм Свою волю, промовляючи застереження чи підбадьорення, звіщаючи майбутнє. Але час від часу Бог використовував і інші способи, щоб передати Своє слово Ізраїлю через пророків та вірних людей: видіння, сни, Ангелів, урім і туммім, символічні та чудодійні дії тощо. Отож нижче коротко Старому Заповіті Бог неорозглянемо найуживаніші спосодноразово промовляв і через би, якими Бог говорив у Старому видіння Своїм вірним людям. Заповіті. Після звільнення Лота з полону та зустрічі з Мелхиседеком (Бут.

14) Бог промовив до Аврама через видіння і підбадьорив його, що він оли Агар втекла від Сари та матиме сина-нащадка: «Не бійся, Аврама, то біля джерела в Авраме, — Я тобі щит, нагорода пустелі її знайшов Ангел Господ- твоя вельми велика… той, хто ній і промовив до неї: «Вернися вийде з твого нутра, — він буде до пані своєї…» Далі Бог через спадкоємець тобі… Подивися на Ангела каже: «Сильно розмножу небо, та зорі злічи, коли тільки потомство твоє, і через безліч потрапиш ти їх полічити». …Та-

Через видіння

У

Через Ангелів

К

4

СВІЧНИК

|

3, 2011

ким буде потомство твоє!» (Бут.

15:1-5). Також через видіння Бог промовляв до Якова, підбадьорюючи його зійти в Єгипет у той час, коли його сім’я потерпала з голоду: «І промовив Бог до Ізраїля в нічному видінні, і сказав: «Якове, Якове!» … Я Той Бог, — Бог батька твого. Не бійся зійти до Єгипту, бо Я вчиню тебе там великим народом» (Бут.

46:1-5). Яків послухався слова Божого, яке отримав через видіння, і через 400 років Бог повернув Ізраїльський народ з Єгипту в Ханаан. Через видіння Бог також промовляв до Мойсея, Йова, Ісаї, Даниїла та інших пророків.

Через сон ог промовляв до Якова, коли він утікав до Харану від гніву свого брата. Уві сні Бог показав йому драбину, яка сягала неба і якою виходили і сходили Ангели Божі, і промовив до Якова: «Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, — Я дам її тобі та нащадкам твоїм. І буде потомство твоє, немов порох землі. І поширишся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі» (Бут. 28). Через сон Бог промовляв і до сина Якова, Йосипа: «І снився був Йосипові сон, і він розповів своїм браттям…», які «… ще збільшили ненависть до нього». А Яків докорив Йосипові: «Що то за сон, що снився тобі? Чи справді прийдемо ми, я та мати твоя та брати твої, щоб уклонитися тобі до землі?» (Бут. 37). Читаючи далі книги Буття та Вихід, бачимо, що Бог здійснив Своє слово, яке відкрив Йосипові уві сні: Яків з усією

Б

духовна стаття своєю сім’єю пішов до Йосипа в Єгипет, через що Бог спас Ізраїля від голоду в Ханаані. Бог також промовляв через сон до Навуходоносора і дав мудрість Даниїлові, щоб він розтлумачив значення снів цареві: «…Він завідомив царя Навуходоносора про те, що буде в кінці днів. Твій сон та видіння твоєї голови на ложі твоїм — оце вони…» (Дан. 2).

Через урім і туммім осподь сказав Мойсею, щоб він поставив Ісуса Навина перед священиком Елеазаром та перед усією громадою і передав йому свою владу ввести народ Ізраїльський у Ханаан. «І стане він перед священиком Елеазаром, і він запитає для нього вироку уріму перед Господнім лицем. І за наказом його вийдуть, і за наказом його ввійдуть він та всі Ізраїлеві сини з ним і вся громада» (Чис. 27:21). Наразі немає конкретних достовірних історичних даних, як саме Бог промовляв через урім і туммім. Але якимось чином через ці два камені Бог повідомляв Свою волю. Урім і туммім мали бути на нагруднику первосвященика (Вих. 28:30; Лев. 8:8; Повт.

33:8; Езд. 2:63; Неем. 7:65). Після смерті Самуїла Саул намагався дізнатися волю Божу перед однією з битв з филистимлянами, «... та не відповів йому Господь ані в снах, ані урімом, ані пророками» (1 Сам. 28:6).

Г

Через символічні дії з різними людьми Бог використовував різні символічні дії, щоб проговорити до Свого народу або звершити певну дію. Ісуса Навина Господь попросив протягнути списа до Аю, після чого дав йому перемогу над цим містом (Іс. Нав.

8:18). Пророк Ахійя, передаючи Єровоаму слово Господнє про те, що він буде царем над десятьма племенами Ізраїлю, схопив «…нову одежу, що була на ньому, та й подер її на дванадцять кусків», а потім сказав: «Візьми собі десять кусків, бо так сказав Господь, Бог Ізраїля: Оце Я віддираю царство з Соломонової руки, і дам тобі десять племен» (1 Цар. 11:30-31). До пророка Єремії Бог промовляв не

І

тільки напряму чи через видіння, але й через символічні дії, показуючи, що Він робить або робитиме для Ізраїлю. Єремія пішов у дім гончара, подивився на його дії, і після того Бог промовив до нього: «Чи не міг би зробити й Я вам, як гончар цей, о доме Ізраїлів? каже Господь. Ось як глина в руці гончара, так в руці Моїй, доме Ізраїля, й ви!» (Єр. 18:6). В іншому місці читаємо, що Бог дає вказівку Єремії: «…Візьми з Моєї руки келіха вина цього гніву, і напоїш ним усі народи, до яких посилаю тебе» (25:15). Пророк взяв «…келіха з Господньої руки, і напоїв усі народи…» (25:17). Ці дії символізували Боже пророче слово стосовно покарання за невірність Його Заповіту. В Старому Заповіті читаємо, що Бог промовляв через символічні дії також до Авраама, Мойсея, Ісаї, Єзекіїля, Захарія та інших.

Через чудодійні дії ог проговорив до Мойсея через терновий кущ, який палав, але не згорав, аби привернути його увагу: «…І кликнув до нього Бог з-посеред тієї тернини і сказав: «Мойсею, Мойсею!» А той відказав: «Ось я!» (Вих. 3:4). Пізніше, готуючи Ізраїль до виходу з Єгипту, Бог дає Мойсею повеління: «…Устань рано-вранці, та й стань перед лицем фараоновим. Ось він піде до води, а ти скажи йому: Так сказав Господь: Відпусти Мій народ, і нехай вони служать Мені!» (Вих.

8:16). Фараон не послухав повеління Господа, за що Єгипет пережив десять чудодійних дій, десять кар, через які Бог показав чітку різницю між єгипетським та ізраїльським народом: одні переживали покарання за непослух фараона, інші в цей час переживали благословіння та Божу охорону.

Б

Через лагідний голос еред тим як дати Іллі нове завдання, Господь звертається до нього в пустелі біля Божої гори Хорив: «…Вийди, і станеш на горі перед Господнім лицем. Аж ось переходитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не в вітрі Господь. А по вітрі — трус землі, та не в трусі Господь. А по трусі огонь, — і не

П

«І стане він перед священиком Елеазаром, і він запитає для нього вироку уріму перед Господнім лицем». в огні Господь. А по огні — тихий лагідний голос» (1Цар. 19:11-12). Сьогодні Бог промовляє і до кожного з нас, хоча, можливо, не такими способами, як описано в Старому Заповіті. На сьогодні ми маємо записане Боже Слово — Старий і Новий Заповіти, — через яке Він відкрив нам істину про Себе, Євангеліє, Ісуса Христа, наше спасіння та освячення тощо. Бог також промовляє до нашого серця, розуму, совісті «лагідним голосом» через Духа Святого, а також через інших вірних Його служителів, через обставини, проповіді, псалми. Для віруючої людини важливо не те, яким саме способом Бог промовляв або промовляє, а те, що Він промовляє, оскільки благословіння Боже ми отримуємо саме через послух Його Слову. Також нам потрібно завжди пам’ятати, що яким би способом Бог не промовляв до нас, Його Слово не суперечитиме тому, що Він Сам відкриває нам про Себе через Святе Писання! Наскільки уважними потрібно бути нам сьогодні, щоб у сучасній щоденній рутині почути лагідний голос Небесного Отця. 

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

5

інтерв’ю

Спілкування Бога з людьми Тарас БРИЧУК, диякон церкви с.Колоденка, член церкви з 1997 року.

1. Чи звертається у наш час Бог до людей, окрім того, що через Біблію? З ким Він спілкується: з деякими християнами, особливо наближеними до Бога (пасторами, дияконами) чи зо всіма дітьми Божими? А може, зо всіма людьми, які мають у цьому потребу?

2. Яким чином відбувається спілкування?

3. Із чим люди сплутують голос Божий?

4. Із чим пов'язано те, що в багатьох випадках те, що люди сприймали за «голос Бога», згодом виявлялося голосом темряви?

1. Якщо стверджувати, що Бог у наш час звертається до людей тільки (виключно) через Біблію, це буде, на мою думку, спробою обмежити Бога. Для Бога нема ні в чому жодних обмежень, і, якщо це Йому завгодно, Він промовить до людини і в інший спосіб, який Йому до вподоби. Таких способів у Бога безліч! Стосовно того, з ким Бог спілкується. Я переконаний, що Бог бажає спілкуватися та має слово милості і втіхи для кожного без винятку незалежно від особи, статусу та духовності. Принциповість питання полягає в тому, чи жадають і шукають спілкування з Богом люди.

2.

Напевно, основною умовою успішного спілкування є те, що співрозмовники мають розуміти один одного, іншими словами кажучи, мають розмовляти «однією мовою». Щоб розуміти Бога, ми повинні розуміти мову чистоти, святості, любові і віри. Ще одна умова спілкування — знати, де твій співрозмовник, і прийти до нього або ж знати номер телефону, якщо це телефонна розмова. Тож якщо я бажаю спілкуватися з Богом, то йду туди, де є Бог. Узагалі, Він присутній усюди, але в місцях, де процвітає гріх, Бога немає. У спілкуванні потрібно і говорити, і слухати. Без цього розмови не буде. Традиційно Бог промовляє до нас через Слово Своє, а ми говоримо до Бога через молитву. Бог говорить до нас також через різні життєві обставини, зокрема страждання, хвороби та смерть. Чітким Божим голосом у кожній людині є сумління. Сумління — це індикатор Божий. В істинних християн сумління заховане в Дусі Святому (це ще могутніша сила). Християнин, який наповнюється Духом Святим, чітко чує голос Всевишнього. Також Бог може говорити через сни та видіння, але з цими методами потрібно бути дуже обережними — не варто тлумачити всі сни підряд або, не бачивши ніякого видіння, щось вигадувати. Цим методом може скористатися і наш ворог, тому Господь через пророка Єремію в конкретних обставинах застерігає свій народ: « … і не прислухуйтеся до ваших снів, що вам сняться» (Єр. 29:8).

3.

Складно відповісти однозначно. Ми читаємо в Біблії, що диявол, який є батьком неправди і зла, сам маскується під ангела світла. Відповідно, свій голос він часто маскує під Божий, і сьогодні ми є свідками того, як багато різних віщунів, екстрасенсів, провидців пропонують людям допомогу, згадуючи ім’я Бога і прикриваючись Біблією. Якщо ми близькі з Господом, то будемо знати безпомилково, як і коли говорить Бог.

4. Напевно, з тим пов’язано, що люди шукають не там, де потрібно, і не так як слід. Якщо ти хочеш почути Бога, то шукай його, як Він того вимагає, будь у належному духовному стані, і ти почуєш Його голос. Якщо ти не шукаєш Бога і спілкування з Ним так, як Бог цього бажає, ти знайдеш і, можливо, почуєш голос, але не Божий.

6

СВІЧНИК

|

3, 2011

інтерв’ю Досліджуючи Старий Заповіт, ми можемо лише захоплюватися тим, які методи використовував Бог, аби говорити до Свого вибраного народу в ті далекі часи. Все, що Він промовляв, було важливим і гідним запам’ятовування, воно мало вагомий зміст, конкретність і ясність. Знати, з якою метою Господь спрямовує до нас Свої слова, — надзвичайно важливо. Пропонуємо вашій увазі відповіді служителів на запитання стосовно порушеної теми. Віталій Волошин, пастор церкви с. Мошків Млинівського району, член церкви з 1995 року.

1.

На мою думку, Бог звертається до людей. Зрозуміло, в останні часи Він говорить через Сина Ісуса Христа і Його Слово (Євр.

1:1). Але багато разів і різні способи Бог використовує у житті людини, щоб сказати їй щось особливе. Важливо роздумувати над цим і розуміти, що хоче Бог. Адже випадковостей у житті християнина не буває. Щодо спілкування, то тут важливе бажання двох сторін. Бог не байдужий до людей, тому говорить до всіх без винятку. Але чують його не всі, і більшість не хоче спілкуватися. Щодо якихось привілеїв, то скажу так: «…очі Господні — до праведних, а вуха Його — до їхніх прохань, а Господнє лице проти тих, хто чинить лихе!» (1 Петр.

3:12).

Віталій ВОЗНЮК, пастор церкви с. Студянка Дубенського району, член церкви з 1977 року.

1. Так, Бог говорить у наш час, як і колись. Спілкуватися з кожною людиною — це Його велике бажання. Кожен відроджений християнин, незалежно від духовного сану чи християнського «стажу», повинен чути, що до нього говорить Господь. Думаю, служителі повинні мати глибші взаємини з Богом, адже нерідко через них відкривається воля Божа щодо інших людей. Ми є частково носіями духовної інформації і волі Господньої, тому по-особливому повинні бути уважними до того, що Бог говорить нам і що ми говоримо людям. Але це залежить від особистого пізнання Бога, від особистих стосунків із Ним. «А ти будь зразком для вірних», — спонукає апостол Павло Тимофія, в тому числі і в слові, яке ти чуєш від Господа і яке проповідуєш людям.

2. Особисто до мене Господь промовляє через Його Слово. Звичайно, Дух Святий, Який наповнює серце в поєднанні зі Словом Божим скеровує на життєвому шляху. В серці виникає внутрішнє переконання правильності слів, дій чи вчинків. Досить часто 2. Через молитву, читання Слова Божого. Господь звертається до людей через різні життєві обставини. У Це ті методи, які всі ми добре знаємо, і, такий спосіб Він намагається скерувати духовний погляд людини думаю, практикуємо. Наприклад, у моєму на Себе. житті я спілкуюся з Богом у роздумах про вічність, небеса, діла віри (плоди). Тоді я чую дію Духа Святого, і Господь говорить 3. В Вільям Шекспір сказав: «Увесь світ — театр, а люди в ньому до мене через думки, ідеї, бачення. Також — актори». Але, щоб грати роль, потрібно мати сценарій. Один відчуваю Творця, коли роблю практичну сценарій пропонує Бог, а інший — диявол. Іноді людина сплутує голос Бога з власним бажанням, із власними цілями, мріями та працю для Нього. амбіціями. Я щиро переконаний, що нам усе потрібно звіряти 3. У духовній сфері є два голоси: Божий зі Словом Божим. Тоді ми не помилимося і, будучи керованими і диявольський. Якщо ми чуємо не Божий Духом Божим, не сплутаємо Його голосу ні з чим іншим. голос, то, відповідно, звучить голос са- «А як вижене всі свої вівці, Він іде перед ними, і вівці слідом за ним тани. Лукавий часто використовує голос ідуть, бо знають голос його» (Ів. 10:4). наших хтивих бажань. Я розумію, що на практиці це важко розрізнити, але знаю, що одного разу пізнавши голос Божий, 4. Однією з причин є гордість. Людина часто хоче досягати свого ми запам’ятаємо його назавжди і будемо у житті, і не завжди те, чого хоче вона, збігається з тим, чого хоче відрізняти його від інших голосів, бо він Господь. Ми просто видаємо бажане за дійсне. Інша причина — це недовіра Господу. Віддаленість людини від такий — тільки єдиний. Бога призводить до помилок.

4. Хотілося б, аби Господь зберіг нас від таких випадків. Як на мене, то причина Коли Бог говорить до нас, це свідчить про те, що Він бажає донести до нас цього — у байдужості чи легковажності певну істину. Він хоче, щоби ми розуміли все, що Він нам каже. Якщо ж іноді сучасних людей до духовного життя: до нам здається, що голос Божий звучить неясно, в цьому провини Бога немає: освячення чи до пильності. Коли ми не причину, яка заглушує Його чіткий голос, треба шукати в нас самих. пильнуємо, то егоїстичні бажання захоТож сьогодні, як і дві тисячі років тому, у нас є необхідність чути Бога. плюють нас і керують нами. Тоді ми вже не Нам потрібно вчитися слухати Його, як вчилася цього Марія, сестра в змозі відрізнити голос Божий від голосу Лазаря, сидячи біля ніг Христа (Лк. 10:39). Навчившись цього, ми набудемо гріховної пожадливості. Як наслідок — роздовіру і виберемо «…найкращу частку, яка не відбереться…» (Лк. 10:42). чарування.

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

7

проповідь Що може бути приємнішим, аніж чути те, що хоче сказати особисто вам Бог, й одночасно усвідомлювати, що це Сам Творець турбується про вас? Неодноразові спроби пояснити, що таке чути Бога, людям, які не мають з Ним взаємин, у мене закінчувалися невдачею. Одні з розгубленими очима слухали, а потім на знак увічливості кивали головою, вдаючи розуміння. Інші, не переймаючись манерами, щиро казали, що це може «пахнути» психічними відхиленнями. Зважаючи на це, можна зробити висновок, що той, хто не мав ніяких стосунків із Богом, не в змозі зрозуміти, як це — чути Божий голос. Проте, якщо ж у людини все-таки виникає бажання почути Господа, то вона може надолужити утрачене, налаштувавшись на спілкування з Ним. Як це можна реалізувати, ви дізнаєтеся з рядків, що написані нижче. Іван МИХАЛЬЧУК, Перша рівненська церква

C

пілкування з Богом може початися з переосмислення слів пророка Ісаї: «Підійміть у височину ваші очі й побачте, хто те все створив?…» (Іс. 40:26). Подивіться так, немовби до цієї миті ви і не бачили всієї краси та величі у твориві, яке довкола вас. До цієї хвилини дерево було, як дерево серед багатьох подібних, а річка не викликала подиву. Та за якусь мить ви усвідомлюєте, що на дереві є безліч листя, кожне з яких не повторне. Воно зеленіє, наповнюючись весняними соками, і опадає, жовтіючи восени. Так триває з року в рік, і не тому, що просто так повинно бути, а тому, що є Творець, Який його створив, втіливши у нього певний задум. І тепер, дивлячись на річку, ви дивуєтеся, де

8

СВІЧНИК

|

3, 2011

ЯКИМ ЧИНОМ вона бере свій початок і хто її підганяє, що вона постійно біжить. Нарешті розумієте, що все це створене рукою могутньою і мудрою, рукою Самого Бога. І не тільки це, а й уся та дивовижна природа, яка довкола нас. Отож природа сама закликає вас подумки полинути до Творця і все глибше пізнавати, Хто Він. Розмова із Богом може розпочатися і тоді, коли людина переживає проблеми і випробування. Тоді в її серці лунають Божі слова, записані пророком Єремією: «Покликуй до Мене і тобі відповім…» (Єр. 33:3). Господь готовий нам допомогти і відповісти на нашу молитву. Проблема виникає тоді, коли ми не хочемо шукати допомоги у Бога або не бажаємо приймати його відповідь

через те, що чимось вона нас не влаштовує. Проте насправді в скрутні хвилини нашого життя Господь хоче бути поруч і допомагати нам пройти наші життєві труднощі. В такі хвилини, стоячи навколішки та підносячи руки до Господа, починаєш дивитися на життєві труднощі інакше. Божий голос дає мир і спокій — і ти починаєш розуміти, що твоєю проблемою опікується Бог, навіть коли не одразу все вирішується. Іноді Господь промовляє до нас через диво. Тоді розумієш, що це не випадок, а Чиясь сила. Ти не можеш пояснити, як так сталося. Твої друзі запевняють, що нічого дивного у цьому немає, звичайнісінький збіг обставин, а ти десь глибоко в серці розумієш, що це не випадковість. У такі

хвилини хочеться подякувати Богові, Якого ще не зовсім знаєш, і почути Його голос як підтвердження, що дійсно все це Його рука вчинила: «Пам'ятайте про чуда Його, які Він учинив…» (Пс. 104:5). За яких би обставин це не сталося, спілкування з Богом приходить до кульмінаційного моменту, коли Дух Святий глибоко в серці дає зрозуміти, що я грішний і потребую Божого прощення. Дехто, чуючи цей голос, одразу відповідає на нього смиренними словами: «Господи, прости…», а дехто може роками боротися, намагаючись знайти наукове пояснення того, що відбувається, знайти «підходящу» церкву чи спробувати позбутися почуття провини перед Богом. І, дякувати Бого-

проповідь ві, ще хтось навіть через довгі роки вимовляє ці найважливіші слова в житті: «Господи, прости…» Інші, приглушивши голос, тікають від свого Творця. Зробивши крок назустріч Богові, помічаєш, що розпочинаються особливі взаємини у житті — такі, яких ніколи і ні з ким не було. Після усвідомлення, що Бог — мій Творець, а я Його творіння, хочеться знати Божі побажання щодо мого життя, чого Господь очікує саме від мене. Це можливо, лише якщо уважно прислухатися до Божого голосу. Із цього моменту починається особливий

ний Отець хоче спілкуватися зі Своїми дітьми. Проте особливість дітей полягає у тому, що вони переконані, що знають більше за своїх батьків і не потребують додаткових настанов, знають, що і як краще зробити. На жаль, у деяких християн це накладає відбиток на взаємини з Богом. Керуючись своїм життєвим досвідом, особистим баченням, ми забуваємо прислухатися до того, що Господь нам хоче сказати. Ні, свідомо ми не відкидаємо Бога: буваємо на богослужіннях, розповідаємо іншим про Бога… А ось несвідомо не проводимо часу у спілкуванні з Богом. А

тиші. На це у нас немає часу. Потрібно поспішити встигнути завершити щось, але не те, що визначатиме нашу долю у вічності. На спілкування із нашим Творцем у нас бракує часу. Ми любимо Бога, але не хочемо приділяти Йому час. Хіба не парадоксально звучить? Так і згасає наше гаряче серце християнина, яке колись хотіло стільки зробити для Свого Спасителя. Мимоволі згадуються слова Ісуса: «А що ти літеплий [ледь теплий. — Авт.], і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст...» (Об. 3:16). Чому ж таке закінчення колись гарно по-

говорив, а при зустрічі з нашими братами чи сестрами по вірі ми вже не говоримо про великі діла Божі, не хвалимося Богом, а радше ділимося тим, що є у нас на серці, — марнотою. Навіть трапляється, коли нам наші брати, у яких щире серце до Бога і до нас, вказують на можливі наші проблеми у взаєминах із Богом, нам це важко прийняти. Винні хто завгодно, але не я. Такий духовний стан важкий і свідчить про початок кінця. Отож Божі діти чують Божий голос: «Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть» (Iв.

БОГ ГОВОРИТЬ ДО ЛЮДЕЙ

період в житті християнина. Господь каже: «І буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете…» (2 Кор. 6:18). Як і кожен батько, наш Небес-

в Бога є так багато чого нам сказати… Лишень ми чомусь час від часу обмежуємося коротенькими молитвами, навіть не провівши і хвилини у

чатого шляху? «І Я був подумав: як поставлю тебе Я посеред синів і дам тобі край пожаданий, найкращу спадщину народів? І Я думав: ви будете звати Мене: Мій Отче, і не відвернетеся ви від Мене. Справді, як зраджує жінка свого чоловіка, так ви Мене зрадили, доме Ізраїлів! каже Господь» (Єр. 3:19-20). Ми забули голос Того, Хто нас покликав на початку. Спершу ми слухалися голосу Божого і хотіли йти слід у слід. Але потім, як у тій притчі, в одного життєві турботи, в іншого — серце, яке емоційно відгукнулося, а при усвідомленні, що потрібно працювати, одразу ж охололо, тому що не було достатньо ґрунту для кореня. І так непомітно для себе ми вже не знаємо волі Божої, давно Господь нам нічого не

10:27). Той, хто слідує

за Богом у своєму житті, є благословенним: «Слухайтеся Мого голосу, і Я буду вам Богом, а ви будете народом Моїм, і ходіть усією дорогою, про яку накажу вам, щоб вам було добре» (Єр. 7:23). Не варто себе обманювати. Кожному із нас, хто хоче мати гарні взаємини з Богом і благословенне життя, варто досліджувати своє серце через Слово Боже: «Бо Ездра приготовив своє серце досліджувати Господнього Закона, і виконувати його…» (Езд. 7:10). Чинячи так, будемо подібними до чоловіка, про якого розповідав Ісус: «Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені» (Мт. 7:24). 

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

9

тема номера

«ОДИН РАЗ БОГ СКАЗА С КАЗАВ, В,

А ДВІЧІ Я ЧУВ…» Ілля КОРНІЙЧУК, пастор церкви с.Колоденка

Ïðî òåìó öüîãî æóðíàëó ÿ ä³çíàâñÿ â ë³êàðí³, êîëè ëåæàâ ³ç âàæêîþ òðàâìîþ ïðàâî¿ ðóêè. Ïðîïîçèö³þ íàïèñàòè ñòàòòþ íà á³áë³éíèé â³ðø «Îäèí ðàç ñêàçàâ Áîãà, à äâ³÷³ ÿ ÷óâ…» ÿ íå â³äêèíóâ, àëå ïèñàòè íå ì³ã. Ëþäèíà, ÿêà ïîòðàïëÿº íà ë³êàðíÿíå ë³æêî, ìຠìîæëèâ³ñòü áàãàòî äóìàòè ³ àíàë³çóâàòè (ÿêùî âîíà, çâ³ñíî æ, ïðè ïàì'ÿò³). ß îáäóìóâàâ òåìó, àíàë³çóâàâ ïðè÷èíè, ÷îìó îïèíèâñÿ â ë³êàðí³, ³ ðàïòîì óñâ³äîìèâ, ùî âñå ìîãëî á áóòè íàáàãàòî ã³ðøå, à òî ³ âçàãàë³ ì³ã ï³òè ç æèòòÿ. ß ïîäÿêóâàâ Áîãîâ³, ùî ìîÿ òðàâìà, õî÷ ³ ñåðéîçíà, àëå ñóì³ñíà ç æèòòÿì. Ðóêà çàãîþºòüñÿ ³ ðóõàºòüñÿ, ³ òåïåð ÿ ìîæó

10

СВІЧНИК

|

3, 2011

ïèñàòè ïðî òå, ùî äóìàâ, ìàþ÷è äëÿ öüîãî íåàáèÿêó íàãîäó. Ïðîòÿãîì æèòòÿ, çîêðåìà â ðîáîò³, ÿ ìàâ ê³ëüêà ïîïåðåäæåíü, ùî ïîðóøóâàòè ïðàâèëà áåçïåêè äóæå íåáåçïå÷íî. Íà öþ òåìó âèãîëîøóâàâ ïðîïîâ³ä³, ìàâ ïðèâàòí³ ðîçìîâè. Çðåøòîþ, áóâ ïðèõèëüíèêîì âèêîíàííÿ ïðàâèë áåçïåêè, àëå æ ñàì çíåõòóâàâ, ïîêëàäàþ÷èñü íà ñâ³é äîñâ³ä. Ïðîâ³âøè ïàðàëåë³ ³ ïîð³âíÿâøè öþ ïîä³þ ç äóõîâíèì æèòòÿì, ÿ óñâ³äîìèâ, ÿê ÷àñòî ìè íåõòóºìî ïîïåðåäæåííÿìè â³ä Áîãà, ÿê³ ÷èòàºìî â ñâÿò³é Á³á볿. Ëþäè â Àòåíàõ çíåõòóâàëè ïðîïîâ³ääþ àïîñòîëà Ïàâëà, ñêàçàâøè: «Ïðî öå áóäåìî ñëóõàòè òåáå ³íøèì ðàçîì» (ij¿ 17:32). Çðîçóì³ëî, ùî äî ³íôîðìàö³¿, ÿêó ìè îòðèìóºìî, ìè ñòàâèìîñÿ ïî- ð³çíîìó. Âñå çàëåæèòü â³ä àâòîðèòåòó äæåðåëà ³íôîðìàö³¿.

Зовнішній та внутрішній слух людини явімо собі наше життя без звукового сприйняття. Це — німа тиша… Від самого народження людину оточують різні звуки: від шелесту сухого листя до прекрасного переливу солов’я. Бог створив людину так, що вона може сприймати навколишній світ за допомогою органів чуття, серед яких неабияке місце займає вухо. Завдяки йому ми сприймаємо будь-яку звукову інформацію. Ще на початку існування людства Бог говорив із першими людьми, Адамом і Євою. Вони відкликалися на Його голос. Після вигнання з раю Бог промовляв до їхнього первістка, Каїна, намагаючись перешкодити його задуму. «І сказав Господь Каїнові: «Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш

У

обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати» (Бут.

4:6-7). Та зовнішнім вухом Каїн чув Господа, а внутрішнє — затулив. І наслідок — пролита невинна кров, убитий рідний брат. Гортаючи далі сторінки Божого Слова і читаючи історію Ізраїльського народу, ми бачимо, що «… Господнє слово було рідке за тих днів, видіння не було часте» (1 Сам. 3:1). Одного разу Бог заговорив до отрока Самуїла. Він почув цей голос і двічі підходив до священика Ілія зі словами: «… Ось я, бо ти кликав мене» (1 Сам. 3:5). Лише за третім разом, коли приходив Самуїл з такими ж словами, священик зрозумів, Хто кличе отрока. Тоді він сказав Самуїлові: «Іди, лягай. І якщо знову покличе тебе, то скажеш: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає Тебе!...»

(1 Сам. 3:9). Самуїл послухав пораду Ілія. «…І пішов Самуїл, та й ліг на своє місце» (1 Сам. 3:9). Своїм зовнішнім слухом він чув голос, який кликав його, проте тепер він приготувався послухати ще й внутрішнім вухом. «І ввійшов Господь, і став, і покликав, як перед тим: «Самуїле, Самуїле!» А Самуїл відказав: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» (1 Сам. 3:10). Самуїл завжди прислухався до голосу Божого. Проте сини його «не йшли його дорогою…» (1 Цар. 8:1; 3). Вони не знали голосу Божого. Пізніше, коли народ став просити царя, Самуїл поставив їм царя,

тема номера Саула. Але ж і Саул був глухим до того, що говорив Бог. У нього не було особистого близького контакту з Ним. Усе, що Бог хотів сказати Саулу, Він передавав через Самуїла. Пізніше Саул був відкинутий, а царем став Давид. Він чув Бога і корився Йому. «…Ти розкрив мені уші…» (Пс.

39:7), — писав він.

«Один раз сказав Бог, а двічі я чув…» (Пс. 61:12) иття Давида насправді було тривожним. Військові походи, дипломатичні, адміністративні, господарські проблеми забирали у нього чимало часу і важким тягарем лягали на його плечі. Але ж серед усіх цих турбот він намагався зберегти добре і чисте серце, що завжди чуло б голос Божий. «Один раз сказав Бог, а двічі я чув, — що сила у Бога!» (Пс. 62:12). Псалмоспівець почув не лише тілесним вухом, але й вухом свого серця, що істинний і справжній захист, сила та милосердя лише в Одного Бога. Цими словами він підтверджує, що визнає Бога за вище інформативне Джерело, вважає найавторитетнішою Особою і до Його слів виявляє своє прихильне ставлення (свою увагу): «Двічі я чув…» Досвід Давида є його надбанням. А що є твоїм надбанням, дорогий читачу? У вік електроніки, космічних подорожей, надзвичайних швидкостей життя, як ніколи, немає стабільності та впевненості. Сьогодні ти багатий, а завтра — банкрут. Сьогодні піднявся

Ж

високо на щаблі політичної кар’єри, а завтра тебе висміяли і зіштовхнули. Сьогодні тобі аплодують, а завтра не хочуть чути. І людина, втомившись від постійного перенавантаження та боротьби за краще життя, не знаходить для душі ніякого спокою. Вона не може зупинитися і прислухатися до голосу свого сумління, до тихого голосу Божої любові та милості. «Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того…» (Йов 33:14). «Я говорив до них, та вони не слухали, і кликав їх, та вони не відповідали» (Єр. 35:14). «Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має

для себе суддю: те слово, що Я говорив останнього дня, воно буде судити його!» (Ів. 12:48). Суд Божий — це не травма руки, ноги, втрата зору, слуху чи інші хвороби. Суд — це вічні муки.

«… Чув, що сила у Бога…» емає царя, що його многість війська спасає, не врятується велетень великістю сили, для спасіння той кінь ненадійний, і великістю сили своєї він не збереже, ось око Господнє на тих, хто боїться Його, хто надію на милість Його покладає, щоб рятувати життя їхнє від смерти, і щоб за час голоду їх ожив-

«Н

МОЛИСЬ І СЛУХАЙ Один подорожній відвідав стародавній монастир. Коли він оглядав його, то розмовляв із монахами, що зібралися надворі. Аж раптом чоловік почув, що хтось стукає у хвіртку, але ніхто з монахів не рухається з місця. Через певний час стук знову повторився, але ніхто не пішов відчиняти. Тоді здивований подорожній запитав: — Хтось стукає, чому ніхто не йде відчиняти?

— Тому що це діти стукають: вони постукають і повтікають, — сказав монах.

— А звідки ви знаєте, хто саме стукає?

— По самому стукові, — відповів монах.

— Той, хто дійсно хоче зайти, стукає інакше: сміливо й впевнено. А діти стукають нервово й поспішно, бо бояться, щоб їх не спіймали та не покарали. Вони швиденько постукають і тікають. Ось так люди чинять із своїми молитвами, бо ж молитва — це стукання до Бога. Вони, як ті діти, поспішно постукають і йдуть геть, не дочекавшись Божої відповіді. Та коли людина молиться, вона повинна знати, про що молиться, а потім треба чекати на відповідь. Помолитися й не чекати відповіді — це все одно, що постукати й утекти.

ляти! Душа наша надію складає на Господа, Він наша поміч і щит наш…» (Пс. 32:16-21). Ці речі людина може збагнути в старості, коли її залишають сили. Ми зауважуємо, що молоді люди, повні сили і здоров’я, більш схильні покладати надію на власні сили, знання та здібності. Так вони хочуть навчити інших, якщо лишень не дотримуються Слова Божого, бо «Він наша поміч і щит наш». Нас сьогодні хвилює, що в деяких церквах надію покладають на здібності (лідерські здібності) керівників чи то пресвітерів, тим самим відкидаючи духовні принципи керівництва церквою, де надія покладається на Духа Святого і на силу, що від Бога. Часто проблеми виникають тому, що у керівництві церкви з’являються люди, які мають досвід керування світськими закладами, а це, в свою чергу, накладає відбиток на методах, які починають застосовувати у церкві, не враховуючи біблійних принципів. «І в Тебе, о Господи, милість, бо відплачуєш кожному згідно з ділами його!» (Пс. 61:13). Ці слова пророк Давид також двічі чув, і навіть від себе сказав, Який Господь. Він повний милосердя і справедливий. Дорогий друже! Чи знайшов ти спокій у Бозі? Чи чуєш ти Його голос? Бо Той, хто надію свою покладає на Бога, не залежить від крутих поворотів своєї долі. Він залежить від Бога, Котрий може гірке зробити солодким, темряву замінити світлом, горе — радістю, зло повернути на добро. 

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

11

служіння словом

?

Чи вміємо ми

СЛУХАТИ це я вже втретє тобі кажу!» — а я чую лишень уперше. Чи може бути таке, щоб людина, наділена від Господа слухом, не чула того, що їй кажуть? Дослідження, проведені вченими, свідчать про те, що чоловік за своєю природою здатен зосереджуватися на одній Çäàâàëîñÿ á, äèâíå çàïèòàííÿ! справі, в той час як жінка водночас ßêùî ìè íå ãëóõ³, òî, çâè÷àéíî, може виконувати кілька зовсім не сумісних справ. Звичайно, така ùî â쳺ìî ñëóõàòè. Ïðîòå ñóòü «неуважність» може породжуваçàïèòàííÿ ïîëÿãຠ⠳íøîìó: ÷è ти непорозуміння у взаєминах. ÷óºìî? Àäæå ì³æ ñëîâàìè «ñëóТворець, знаючи це, неодноразово õàòè» ³ «÷óòè» º âåëèêà ð³çíèöÿ. закликає людей до того, щоб люди Ìîæíà ñëóõàòè ãóä³ííÿ ìàøèí, слухали Його голос. ð³âíîì³ðíèé ïëåñê³ò äîùó, ëþäèíó, А чи говорить Бог сьогодні? ÿêà ùîñü çàïèòóº ó íàñ. Çîâí³ø- До кого Він промовляє? Чому Він говорить? І, наостанок, найí³é çâóê ÷è ãîëîñ — öå îäíå, à îò головніше запитання: що Господь êîíêðåòíî ùîñü ÷óòè: çâåðòàòè говорить?

óâàãó, ïðîïóñêàòè êð³çü ñåáå, çàóâàæóâàòè — öå çîâñ³ì ³íøå. À ÷è ìîæå ëþäèíà ÷óòè Áîãà? «Õòîñü ³íø³é, ò³ëüêè íå ÿ», — áàãàòî õòî äóìàº. Ëþäÿì á³ëüø ïðèòàìàííî äóìàòè, ùî öåé ãîëîñ ìîæóòü ÷óòè ëèøå «îñîáëèâ³» ëþäè — ñâÿùåíèêè, ïàñòîðè, ë³äåðè. Ïðîòå Ñâÿòå Ïèñüìî êàæå, ùî Áîã õî÷å ãîâîðèòè ³íäèâ³äóàëüíî ç êîæíîþ ëþäèíîþ. Òå, ùî ñòîñóºòüñÿ êîíêðåòíî íàñ, Áîã õî÷å ñêàçàòè íàì îñîáèñòî, áåç ïîñåðåäíèê³â. ² äëÿ òîãî ùîá ïî÷óòè öåé ãîëîñ, íàñàìïåðåä, ïîòð³áíî íàëàøòóâàòèñÿ íà öå. Олександр ПАХАЙ, диякон церкви м. Дубно

моєму житті трапляються випадки, коли, зосереджуючись на певній роботі, пропускаю повз вуха слова дружини. Згодом дружина каже: «Так

У 12

СВІЧНИК

|

3, 2011

Бажання Бога — спілкуватися з людиною

дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати»! (Бут. 4:6-7). Пізніше ми зустрічаємо Бога, Який щиро прагне спілкування з Авраамом — своїм другом, який був чутливий до голосу Божого і прагнув чути Господню волю. Бог говорив і з Ісааком, Яковом та іншими патріархами. «Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків…» (Євр. 1:1). Отже, уся Біблія просякнута думкою, що Бог має щире прагнення спілкуватися з людьми. Але для чого? Хочу нагадати, що Господь створив людину за Своїм образом і подобою. І, як вінець Божого творіння, людина наділена здатністю спілкуватися зі своїм Богом, чути Його голос і розуміти Його волю. Чи потрібно це людині? Безперечно! Адже щодня життя кидає нам виклики, які ми не завжди можемо здолати, ставить завдання, які нам важко вирішувати, створює обставини, в яких ми почуваємося безпомічними, наче немовлята. Де отримати силу і керівництво? Звичайно, у Господа. У Нього вся премудрість, і Він є тим Дивним Порадником і Утішителем. З огляду на це, нам потрібно бути уважним до того, що каже Господь. Але як почути Бога? «Як Він ще говорив, ось хмара ясна заслонила їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: «Цей Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!» (Мт. 17:5).

На сторінках Біблії уважний читач неодноразово зустрінеться із фразою: «Так говорить Господь…» Бог, як Творець, має велике бажання спілкуватися з людиною. Які приємні миті переживав Господь, приходячи в прохолоді дня поспілкуватися з Адамом і Євою. Уявіть лишень, які відкриття і благословіння черпали перші люди від спілкування зі своїм Творцем. Яка безодня премудрості була відкрита для них через це спілкування. Та, на жаль, гріх зруйнував цей зв'язок і позбавив людину доступу до премудрості Божої. Однак і тоді Бог не відвернувся від людини. Він продовжує говорити, навчати, наставляти і остерігати. Чого варті слова попередження, які почув Каїн: «І сказав Господь Каїнові: «Чого ти розгнівався, і чого похиСлухати Бога — це слухати лилось обличчя твоє? Отож, коли голос Його дітей, керованих Ним. ти добре робитимеш, то підіймеш Господь подарував нам Біблію, обличчя своє, а коли недобре, то в в якій записані слова нашого

«Хто слухає вас — Мене слухає…» (Лк. 10:16)

служіння словом Господа і Його учнів. Це Божий лист, адресований кожній людині, переповнений любов’ю і зиченням добра. Людина, яка слухає (читає) те, що написане в Біблії, і виконує прочитане, отримує свободу і найцінніше — пізнання Бога. Наймудріший цар Соломон ділиться досвідом, як можна одержати мудрість. У своїй книзі Приповісток він проводить словесну лінію, в якій відкриває шлях до мудрості: знання — пізнання — страх Господній — премудрість. Премудрість буде лише тоді, коли в серці буде страх Господній, а страх приходить від пізнання великого і прекрасного Бога. А де ж взяти пізнання, як не із Слова Божого? Саме ця Книга дає життєдайні знання для кожної людини. Ще б пак, Слово Боже — єдине джерело віри. Звідки в серці людини візьметься віра? Можливо, вона передасться від батьків? Чи, можливо, її можна придбати на ринку? «Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17). А ще — уважність до Божих слів дарує щастя людині: «Бо лиш справу оцю Я звелів їм, говорячи: Слухайтеся Мого голосу, і Я буду вам Богом, а ви будете народом Моїм, і ходіть усією дорогою, про яку накажу вам, щоб вам було добре» (Єр. 7:23); «Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додер-

Слово Боже — єдине джерело віри.

жувати чинити все, що написано в ній, бо тоді зробиш щасливими дороги свої, і тоді буде щастити тобі» (Iс. Нав. 1:8).

Щоб почути, варто зосередитися Господь через пророка Ісаю описує ситуацію, коли люди, маючи вуха, не чують і, маючи очі, — не бачать (Іс. 6:9-10). Іншими словами, Бог відкриває людям Свою волю, а люди не хочуть того почути через свою гріховність та впертість. В останній книзі Біблії ми знаходимо такі слова: «Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам!» (Об. 3:13). Бог промовляє і сьогодні. Він промовляє до Церкви і до кожної людини зокрема. У Нього є свіже послання для кожного: для мене і для тебе, дорогий читачу. Але чи бажаєш ти Його почути? Аби почути голос Бога, потрібно не лише мрійливе бажання, але і зосередженість. Даймо відповідь на запитання: як часто я читаю Біблію з бажанням отримати для себе волю Господню? Важливо не просто читати Біблію щодня, а досліджувати Слово Боже, «купатися» в ньому, і тоді Бог відкриватиме Свої таємниці і керуватиме твоїм серцем. Духовне навчання також стимулює вироблення гарних звичок. Приміром, навчання за курсом «Серія 2:7» заохочує вести щоденник читання Біблії, що раджу спробувати кожному читачеві. І насамкінець — потрібно берегти почуте слово. Я досить часто заохочую друзів та знайомих носити із собою на служіння записник та олівець або ж ручку, щоби конспектувати проповіді. Людська пам'ять має здатність забувати, і досить прикро, коли ми забуваємо глибокі істини, котрі нам відкриває Господь. Роздумуючи над цим, мені завжди на розум спадає притча про сіяча, у якій частину зерна викрали птахи. Збережи почуте Слово Боже, записавши його на скрижалі свого серця і на сторінки твого записника. 

НА ЩО ТИ НАЛАШТОВАНИЙ? Одного разу двоє друзів ішло вулицею великого американського міста. Один із них — американець, інший — індус. Довкола було дуже гамірно: скрізь, де не кинь оком, сновигали автомобілі. Раптом індус зупинився і мовив: — Почекай. Ти чуєш, як цвіркотить цикада? Американець відповів: — Звідкіля тут цикада? Такого не може бути. Через дорогу був розташований невеличкий парк. Індус пішов туди, понишпорив під кущем і приніс цикаду. Американець здивовано вигукнув: — Ось це у тебе слух!

— Ні, у мене звичайний слух, просто ти налаштований на інше, — пояснив індус.

— Ти мене не переконуй, тут щось особливе, надприродне! Неможливо в такому шумі почути скрекіт цикади...

— Добре, я зараз тобі доведу протилежне. Індус дістав жменю дрібняків і кинув на асфальт. Люди, що були довкола, відразу озирнулися. Індус промовив: — Ось бачите, ви налаштовані на дзвін монет, а я приїхав з Індії, я налаштований на звуки природи, тому почув цикаду. Усе залежить від того, на що ми налаштовані. Бог скрізь. І Його непотрібно прохати порозмовляти з нами. Навпаки, Він хоче пробитися крізь товщу нашої байдужості, заклопотаності, зайнятості, щоби поспілкуватися з нами. Чи чуємо ми Його? 

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

13

точка зору ПРИТЧА Альпініст відважився підкорити вершину, яка вважалася однією з найважчих для сходження. Бажаючи всю славу присвоїти собі, він вирішив зробити це самотужки. Проте вершина так просто не здавалася. Згущалися сутінки й оповивали своїм темним покривалом усе довкола. Зорі і місяць цієї ночі сховалися за хмарами. Видимість дорівнювала нулю. Та скелелаз не хотів зупинятися. На одному з небезпечних виступів альпініст посковзнувся і зірвався вниз. Без сумніву, він міг загинути, але як досвідчений верхолаз наш герой здійснював сходження зі страховкою. Повиснувши над безоднею в цілковитій темряві, нещасний почав волати: «Боже! Благаю Тебе, спаси мене!» І раптом виразно озвався голос із небес: «Перерізай страховку!» Однак досвідчений, бувалий альпініст тільки міцніше вчепився в мотузок і продовжував безпомічно

висіти. Він так і не зважився перерізати страховку. Наступного дня загін рятувальників знайшов альпініста ледь живого. Він висів на відстані якихось півметра від землі. 

14

СВІЧНИК

|

3, 2011

ª ðå÷³, ÿê³ í³õòî ³ í³êîëè íå çìîæå çðîáèòè çàì³ñòü íàñ. Óÿâ³òü ëèøåíü, ùî âàø êîëåãà â³äáóâ çà âàñ â³äïóñòêó, à ïîò³ì ïðè¿õàâ ³ â ÿñêðàâèõ áàðâàõ ðîçïîâ³â âàì, ÿê ÷óäîâî â³í çà âàñ â³äïî÷èâ. Ïðîòå, â³í ïîë³ïøèâ ñâîº çäîðîâ’ÿ, à íå âàøå. Àáî æ, íàïðèêëàä, ÷åðåç âàøó çàéíÿò³ñòü êîëåãè ï³øëè íà îá³ä áåç âàñ, à ïðèéøîâøè, ïî÷àëè ðîçïîâ³äàòè, ÿê ñìà÷íî âîíè ïî¿ëè. ßê áè âîíè íå ðîçïîâ³äàëè ³ íå àðãóìåíòóâàëè âàì, ùî ñïîæèòà ¿æà ì³ñòèòü áàãàòî â³òàì³í³â ³ º äóæå êîðèñíîþ ñàìå äëÿ âàøîãî çäîðîâ’ÿ, äëÿ âàñ öå íå ìàòèìå çíà÷åííÿ. Âîíè âæèâàëè ¿¿ íà êîðèñòü âëàñíîìó çäîðîâ’þ, à íå âàøîìó. ßêáè âè îñîáèñòî ìîãëè ïî¿õàòè ó â³äïóñòêó ³ â³äïî÷èòè, ï³òè íà îá³ä ³ ïîñìàêóâàòè àïåòèòíîþ ñòðàâîþ, òîä³ á ³ âè îòðèìàëè êîðèñòü.

Щ

ось подібне відбувається і в духовному житті. Ми повинні мати особисті взаємини з нашим Господом. Не проповідник чи диякон, не пастор церкви чи керівник біблійної групи повинні передавати вам Божі плани стосовно вас — особисто ви і я повинні спілкуватися з Господом і чути те, що Він каже вам індивідуально. Якщо ж ми прислухаємося до Божого голосу, що лине тільки на наших богослужіннях, а не читаємо вдома Біблії, не молимося, не намагаємося побути наодинці із Богом, наше духовне життя потихеньку згасатиме. Використовування духовності братів чи сестер, служителів — це штучна духовність. Бог особисто

У ЧОМ для нас має слова втіхи та підбадьорення, напучування та розради. Він хоче, щоб ми особисто слухали Його. Це буде нашим особистим досвідом життя з Богом. Ніхто інший не зможе передати нам його. Бог не хоче, щоб ми відправляли когось для цього спілкування, Він чекає саме на нас. Проте часто ми дуже мало приділяємо цьому уваги. Чому ж так відбувається? Чому ми неохоче прихиляємо своє вухо, щоб почути Його ніжний та лагідний голос? «Хто має вухо, хай чує…» (Об. 2:29). Ісус проголошував ці слова багато разів. Книга Об’явлення нам нагадує, що недостатньо тільки мати вуха — ними ще потрібно послуговуватися! Пригадайте притчу, проголошену Ісусом в Євангелію від Марка. Різновиди ґрунту з цієї притчі зазвичай порівнюють із серцем людини, проте так само можна характеризувати і наш слух. Вуха одних людей — наче тверда добре вторована дорога — вони неприйнятні до насіння. В інших — як кам’янистий ґрунт — вони слухають слово, але ж не дають йому пустити своє коріння. Ще в когось вуха схожі на терен — дуже позаростали різним зіллям, вкрилися колючками, заважаючи насінню, не даючи йому жодних шансів прорости. Однак є й ті, чиї вуха гарно чують: добротна гарно скопана прийнятна земля готова чути голос Божий. Зауважте, що в усіх чотирьох випадках насіння було однакове. Був і той самий сіяч. Відмінність полягала лише у слухачеві. Більшість людей не чує Божого голосу через жор-

точка зору

У ВИ

НЕЗАМІННІ стокосердя, поверхове духовне життя. Справа не в тім, що у нас немає вух, проблема в тому, що, маючи, ми просто їх не використовуємо. Боже Слово завжди приділяло велику увагу значенню того, як ми слухаємо голос Божий. Коли священик Ездра приніс книги Мойсеєвого Закону «і читав він у нім на майдані, що перед Водною брамою, від світанку аж до полудня, перед чоловіками й жінками та тими, хто розуміє, а уші всього народу були звернені до книги Закону» (Неем. 8:3). У Приповістках 8:34 написано: «Блаженна людина, яка мене слухає, щоб пильнувати при дверях моїх день у день, щоб одвірки мої берегти!» (Пр. 8:34). До кожної із семи церков у книзі Об’явлення звучить однакове звернення: «Хто має вуха…» Але як часто, слухаючи, ми не чуємо. Те ж саме було й з Пилатом. У нього був класичний випадок — вуха, котрі не

чули. «Коли ж він сидів на суддевім сидінні, його дружина прислала сказати йому: «Нічого не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього...» (Мт. 27:19). До нього промовляв й Ісус: «… Так Ти Цар?» Ісус відповів: «Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. І кожен, хто

Áîã çâåðòàºòüñÿ äî ëþäèíè ó øåïîò³ ëþáîâ³, à ÿêùî âîíà íå ïî÷óº — òî ãîëîñîì ñóìë³ííÿ; ÿêùî æ ëþäèíà íå ÷óº ³ ãîëîñó ñóìë³ííÿ — òî Áîã çâåðòàºòüñÿ ÷åðåç ðóïîð ñòðàæäàíü. Ê. Ëüþ¿ñ

з правди, той чує Мій голос» (Iв.

18:37). Але ж Пилат вибирав що почути. Голос натовпу заглушив голос його совісті і Господа. Зрештою, Пилат схилився на бік людей, відвівши свій слух від Христа і проігнорувавши Його слова. «А вони сильним криком свого домагалися, та вимагали розп'ясти Його. І взяв гору крик їхній та первосвящеників» (Лк. 23:23). Для християнина сприйняття Божого голосу – нормальне явище. Можна бути зайнятим різними справами в сім’ї, на роботі, під час відпочинку, але ж, почувши голос Божий, ми повинні знати, як слід діяти. Проблема полягає в тому, що ми далеко не завжди ходимо в Дусі і часто чинимо, як плоть нам велить. Ми так швидко мчимося вперед, впевнені, що рухаємося в правильному напрямку, що не сприймаємо голосу згори, оскільки наш слух просто не настроєний його сприймати. Бог знає цю проблему, і, щоб виправити ситуацію, використовує безліч методів для того, аби привернути нашу увагу. Пам’ятаймо, що випробування на нашому життєвому шляху – це лише методи, які використовує Бог для того, щоб ми почули Його голос. Дорогий читачу, як справи в тебе зі слухом… духовним? Що ти слухаєш сьогодні? Нині світ кричить голосно, як колись натовп. Проте серед цього гамору є тихий, але наполегливий голос. «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною» (Об. 3:20). Це голос Бога. Чи чуєш ти його? Точніше, чи в цьому надлюдському голосінні хочеш почути тихий голос Божий, спрямований саме до тебе? Запам’ятай, лише твоє вухо може налаштуватися, аби почути голос Всевишнього, лише ти можеш відгукнутися на Його слова. Ніхто замість тебе зробити цього не зможе. Ти у цьому незамінний!  Ольга ШЕВЧЕНКО

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

15

прислухаймося Íåìຠòàêî¿ ìîâè ÷è ä³àëåêòó, äå á íå çâó÷àâ ãîëîñ Áîæèé, àëå æ, ÿê ñêàçàâ ²ñóñ Õðèñòîñ, «çàòîâñò³ëî áî ñåðöå ëþäåé öèõ, òÿæêî ÷óþòü âóõàìè âîíè, ³ çàæìóðèëè î÷³ ñâî¿, ùîá êîëè íå ïîáà÷èòè î÷èìà é íå ïî÷óòè âóõàìè…» (Ìò. 13:15). ßêùî Áîã ãîâîðèòü, ÷îìó æ íå âñ³ Éîãî ÷óþòü? Ó Á³á볿 çàïèñàí³ ñëîâà, çâåðíåí³ äî ïðîðîêà ²ñà¿: «Òè áà÷èâ áàãàòî, àëå íå çáåð³ã, ìàâ âóõà â³äêðèò³, àëå íå ïî÷óâ» (Iñ. 42:20). Бог промовляє до нас Áåçë³÷ ãîëîñ³â âèòຠâ åô³ð³, ïðîòå ùîá ¿õ ïî÷óòè, ìè íàñòðîþºìî через Біблію íàø ðàä³îïðèéìà÷ íà ïåâíó ðàä³îõâèëþ. Òàê ñàìî ³ ãîëîñ Áîæèé. ³í Слова Божі, які записані в çâó÷èòü ñêð³çü ³ âñþäè, àëå æ íàì òðåáà ïðàâèëüíî íàëàøòóâàòè ñâ³é Біблії, є для нас найвищим авто- ñëóõ, ùîá ïî÷óòè éîãî. ритетом. Читаючи і вивчаючи їх, Ðîçãëÿíåìî äåÿê³ ç àñïåêò³â, ÷åðåç ÿê³ ìè ìîæåìî ÷óòè ãîëîñ Áîæèé. Василь БАСАРАБА, пастор церкви с. Городище, заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської обл.

ми чуємо голос Бога, Який наставляє нас, докоряє, підкріпляє і потішає. Святий Дух показує нам, як застосувати їх у наших обставинах. Іноді Він нагадує слова, які необхідні нам у цей час або ж стануть у пригоді незабаром. І для нас — великий привілей почути те, що Він хоче нам сказати. Людина, яка дійсно хоче чути голос Бога і жити за Його волею, читаючи Біблію, наближується до Бога, пізнає Його характер. Бог не суперечить Сам Собі, тому наші відкриття не суперечитимуть написаному в Біблії. Отож усе, що ми приймаємо як голос Божий при читанні Святого Письма, повинні перевірити і випробувати у світлі

Х В И Л Я,

на якій можна Його Слова. Це допоможе нам відрізнити наші особисті думки від того, що каже Бог.

Голос Бога звучить через Його діла Релігійні люди часів Ісуса не могли повірити, що Ісус Христос є Сином Божим. Але Він

НЕ СУМЛІННЯ А С И Л о-лььо ил схвви ий і сх КО Блідий під-

З А В одноговакртиавсоцябія доббула-

ів він уранці ваний, розпов шний сон і крою страм свій стра у, коли вони ай м пристрасть ви та а агати їх щораз матки від сукн дили став бл сить великі ш ос ин пр у прагнення ві у м йо , які бачать у ньом по ою св на ви інших тканин ії ло ер ок мат мління не мог юрізувати шмат замовники. Су бито ні н ві ти його, нагаду е ня ал пи й, зу ді ь, го ст йо ри ти ко правда і проний сон. шнього голосу чи про побаче . . Господар не чув внутрі ву ра сп о чимало часу гріховну ул ою ин св М ав ув довж д впливом н побачив сон, е перебував пі щ е ус Одного разу ві страм не м го сну, і підмай ред Верховни но пе ш ть ра ої ст ст , би ся ні ти пиняти. Але, агне виправда дилося його зу к надіслав во до Суддею. Він пр ою замовни людиною чесн на лихо, один кажучи, що є . ив ин ву тканину. Спо вч не чу кому у дорогу до м ар йо од сп го і ніякого зла ні і а , ка ред його очим ла дуже вели Але раптом пе ор, куса бу ап підмайстри пр но ий ар зн М . че вели витримав не розгорнувся атк у про сон. всіх шматків гадували йом на складений зі ав господар, ув прихов ніть, — казав их ат «З нини, яких він , що в тому ників. Тут бре пам'ятаю до я від своїх замов — лову і цієї матерії». він опустив го стягові не було на! Чоловік до ав пр більше не ви Нещасна люди сати свою вувався. прагнув заколи в у владі ва бу совість і пере гріха.

16

СВІЧНИК

|

3, 2011

закликав їх подивитися на Його діла, щоб дізнатися, що з Ним Отець. Кожне чудо, здійснене Богом через Ісуса Христа, було зверненням Бога до тих, хто спостерігав за цим. Коли Він уздоровлював хворих, це був гучний голос Його милості, коли Він годував голодних — свідчив про Своє співчуття та силу, коли йшов по воді — проголошував владу над природою, коли воскрешав мертвих — розкривав Свою перемогу над смертю. Усе, що Він робив, коли був на землі, можна побачити і сьогодні. Бог-Вседержитель говорить із нами через кожну подію нашого життя. Він ніколи не приховує від нас відкриття про Себе. Пригадайте, як Його милостивий голос пронизував наше єство, коли смерть підходила до

прислухаймося Бог говорить через наше сумління Іноді ми намагаємося відкидати голос нашої совісті. Проте він дуже настирливий. Час від часу він нам дуже дошкуляє, тому що нам неприємно слухати правду про нас самих, про наші негарні вчинки. Ми не маємо спокою і намагаємося всіляко заглушити голос совісті. Сумління — це та хвиля, на якій людина чує голос Божий, Який до неї звертається.

почути Творця рідної нам людини, коли, здавалося, безвихідь зусібіч намагалася дошкулити нам, затоптавши нашу віру у Всемогутнього. Ми чули Його застережливий голос у фінансовій скруті, неодноразово він озивався до нас через наших рідних і близьких, готових нам допомогти у безнадії. Ми дослухалися до Його ніжного голосу, коли Він потішав нас у життєвих негараздах. Так, ми чули Його голос скрізь, — лише потрібно було настроїти своє вухо на правильну хвилю.

Бог говорить через природу Можливо, найбільш глибокою і водночас простою істиною про те, як чути Бога, є та, що Він говорить звідти, де живе. Він живе у Своєму творінні. «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розповідає небозвід. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку, — без мови й без слів, не чутний їхній голос, та по цілій землі пішов відголос їхній, і до краю вселенної їхні слова!...» (Пс. 19:2-5). Один філософ запитав у святого Антонія, який не вмів ані читати, ні писати: «В якій книзі почерпнув ти відомості про високі істини, про які ти проповідуєш?» Святий Антоній, не сказавши жодного слова, однією рукою вказав на небо, а іншою — на землю.

Бог промовляє через внутрішнього чоловіка Коли ми говоримо про те, як чути голос Божий, ми говоримо про реакцію на Дух Божий усередині нас. У Посланні до галатів апостол Павло розглядає зміну, яка приходить після народження згори і нові взаємини між Богом і людиною. По суті, я роблю те, що велить мій внутрішній чоловік, і чим більше я пізнаю характер свого внутрішнього чоловіка, тим більше виявляю, що він хоче творити волю Божу. Чому? Тому що Закон Божий записаний у моєму серці і розумі. Моє вухо відкрите, щоб чути голос Божий.

був на низькому рівні, почуття його були роздвоєні, під виглядом благочестя в серці ховалося грошолюбство. На жаль, Валаам не міг сказати так, як цар Давид у Псалмі: «Один раз Бог сказав, а двічі я чув, що сила у Бога». Господь двічі проговорив до пророка, але він не зміг прийняти правильне рішення, серце його не було повністю віддане Богові: «…німа під’яремна ослиця проговорила людським голосом, та й безум пророка спинила» (2 Петр. 2:16). Незважаючи на пророчі благословіння, котрі виголосив Валаам щодо Ізраїлю, він навчив Балака, як увести в гріх народ Божий. Гріх користолюбства звершив страшний кінець у житті цієї людини. Він загинув разом із моавітянами від рук Божого народу. Це засторога для нас. Ми маємо жити перед Богом чесно, повністю покладаючись на Нього, пам’ятаючи, як небезпечно ігнорувати Божими об’явленнями в нашому житті.

Як не втратити зв'язок із Богом?

Для того щоб голос Божий чути щоразу ясніше і в цьому розвиватися, потрібно зростати у Бозі. В процесі зростання в спілкуванні з Богом ми щоразу все більше і більше розрізнятимемо Його голос від голосу сатани, від голосу нашої плоті. Не даваймо місця гріху в нашому серці, щоб сатані не було за що чіплятися, не розриваймо контакту з Богом через гріх. Читаймо Слово Боже, живімо молитовним Небезпека ігнорування життям, зігріваймося в спілкуванні з Божими дітьми, виконуймо Божу Божого голосу волю щодо свого служіння — тоді Певні наші бажання, котрі ви- зможемо відрізнити Божий голос ходять із серця, базуються на пло- від чужого.  ті, а не на дусі. В книзі Числа ми зустрічаємося з користолюбним пророком Валаамом. На перший погляд, здається, все на своєму місці. Валаам не приймає поспішно пропозиції послів царя Балака. Він іде, щоб почути голос Божий, а відповідь Божа була конкретна: «Не підеш ти з ними, не проклянеш того народу, бо благословенний він». Якби серце Валаама було віддане Богові, він негайно поклав би кінець перемовинам із послами царя. Проте його духовний стан

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

17

роздуми вголос Людмила ЖАКУН, кореспондент «Свічника»

Я

кось мені на очі потрапила замітка про чоловіка, котрий без спілкування на безлюдному острові мало що не з’їхав із глузду. Аби мати хоч якогось слухача, він узяв м’яча (співбесідником його аж ніяк не назвеш!) і намалював йому обличчя. У такий спосіб чоловік врятувався від божевілля.

Звабливі голоси Справді, розмова — необхідна складова здорової поведінки людини в соціумі. За природною потребою ми щоденно з кимось розмовляємо. Діалоги бувають різними: цікавими або нудними, довгими або лаконічними, з приводу актуальної теми або просто базіканням… Співбесідники також пістрявіють розмаїттям: одних ми охоче слухаємо, а інших воліємо уникати. Приміром, я не завжди є гарною слухачкою у розмові, навіть коли постійно чемно киваю співбесідникові у відповідь. На жаль, починаю слухати, точніше, чути лише тоді, коли мене «пробуджують» влучно-

гострим слівцем. Проте куди частіше я уважніше прислухаюся до голосів, на які просто мала б не зважати. Ці голоси можна почути скрізь: у рекламних роликах, супермаркетах, на роботі, на відпочинку, вдома… Всюди нам щось пропонують: стандарти, формули, правила, стереотипи... Завдання не з простих — відірватися від них, зуміти стати вище над тим, що диктують інші голоси. Розумом я проти голосів неправдивих, лукавих, хитрих, які руйнують те хороше, що надбала за життя з Богом. Та, переймаючись почутим, як з’ясувалося із наслідків, багато з голосів негативними не вважала. Звучать вони цілком гідно! Спонукають обміняти чистоту на щось новень-

У нашому складному, бурхливому і бентежному житті немає нічого важливішого, ціннішого та благодатнішого, ніж вміння чути звернений до нас голос Самого Бога.

18

СВІЧНИК

|

3, 2011

Чи готов розпізнава ке з останнього розпродажу. Штовхають на брехню в обмін на успіх. Вірність — на раптове захоплення. Вони нашіптують, вмовляють, глузують з моєї нерішучості, дражнять оманливими обіцянками, заграють зі мною. Лестять моєму слухові або ж висміюють за невідповідність загальноприйнятим стандартам. Допомагають із виправданням для заспокоєння совісті: «Те, що прекрасне, не може бути поганим!»

Зараз чи потім? Коли ми сповнені першою любов’ю до Того, Хто нас визволив від руйнівного гріха, хочеться слухати Його нескінченно. Будь-коли. Особливо, коли потрапляєш у складну ситуацію, тоді Його голос стає таким виразним! Таким ніжним і водночас докірливим. Він говорить, як тобі треба зробити, як учинити в цьому чи іншому випадку. Інколи він заспокоює, втішає… І ти зі щирою вдячністю всю душу вкладаєш у скромне слово: «Спасибі». І так триває завжди: ти розповідаєш Йому, а Він скеровує тебе. Але одного дня ти прокидаєшся і знову бачиш на столику ту чудову Книгу в улюбленому перекладі.

Божий У думках мимоволі пролітає: «Ні, пробач, Господи. Сьогодні не вийде. Потрібно бігти. Коли шеф доручає справу, він неодмінно попросить звіт. Він не повторює двічі. Ось його то я боюся удвічі, а то й утричі більше, ніж невидимого Тебе». Якщо ми не робимо того, що каже Бог, прямих негативних наслідків можемо й не помітити, а от коли не послухаємося керівництва, то з нерозумінням зустрінемося віч-на-віч. А з Богом усе навпаки: Він не образиться і зрозуміє — ми домовляємося з Ним, наче із сусідом по парті. Якось нещодавно брат у церкві поділився тим, як йому Бог неодноразово говорив зайти до хлопця, котрий жив поверхом вище. Останній був наркоманом із підірваним здоров’ям, іншими словами, понівечений розгульним життям. Брат обмежувався у взаєминах із ним лише щоденним привітанням. Думки про те, аби засвідчити юнакові, християнин постійно відганяв, чекав влучнішої нагоди засвідчити про Бога. Не минуло і кількох днів, як спотворене тіло юнака-бідолахи віднесли на цвинтар. Свідчення брата було кричущим:

роздуми вголос

і ми ти і ч у т и

голос? «Не втратьте нагоди послухатися Божого голосу!» Ми часто приймаємо слова Небесного Отця тоді, коли нам вигідно, коли налаштовані Його слухати. Але Божий голос не дзвінок будильника, заплановано наведеного на певну годину. Якщо не чути його зараз, то, хочеш того чи ні, змушений будеш почути Його потім, але вже в колі тих, хто постійно затуляв вуха, аби не чути Божого голосу. Тоді Бог промовлятиме: «Я ніколи не знав вас».

Розпізнай голос Творця Розрізняти послання від Бога і дані з інших джерел — завдання для мене нелегке, але воно спрощується, якщо дотримуватися основного правила: фільтром є Його істинне пророче Слово. Це найперший тест на справжність і належність думок. Але навіть його нам вдається ігнорувати. Настає час, коли покалічені гріхом люди визнають: мій світ не був би таким, яким є зараз, якби я прислухався до Його голосу. Втім, Бог ніколи не змушуватиме людину, не буде наполегливо та настирно вимагати зро-

бити те чи інше для її ж блага. Він дав їй свободу волі — вибір чинити на власний розсуд. Натомість Він терпляче знову і знову продовжує посилати одні і ті ж послання, якщо це потрібно. «Ми завтра йдемо до церкви?» — на всяк випадок запитує у мене подруга. Але я несподівано морщу лоба і заявляю: «Завтра такі обставини… Справді важко викроїти час. Змушена не йти!» Така відповідь від християнки не очікувана, тому подруга не зупиняється: хоче якось вплинути, докорити, наставити, навіть присоромити. Але в неї не виходить, і я не йду до церкви, а пишу в той час про велику Османську імперію, про російсько-турецькі війни, про Суворова. А десь там, за кілька кварталів від мене, Бог говорить із моїми друзями, батьками, навіть із малими дітками! Не говоритиму про мої відчуття в цей час, бо їх не передати. У моєму сценарії, який писала під час богослужіння, герой виграв, а я свій бій програла. На щастя, за часів Мойсея Бог неодноразово промовляв до Свого улюбленого народу, в якому б пустинному місці він не був, яких би ідолів собі не вигадував. Він надсилав Свої по-

слання доти, доки ті не приймали їх, доки вони не прозрівали, не ставали шукати Його голосу як єдиного вказівника. Але слова лунали до певного часу. Наставала мить, і Бог звершував правосуддя, незважаючи на те, що Його милості немає меж! Отож, маючи безперервний зв’язок із Богом-Творцем, БогомСпасителем і БогомДухом, ми зуміємо визначити, які послання від Нього, а які — з інших джерел (від сторонніх чи плід власної уяви). Божі слова приходять у сотнях різних форм, у тисячі різних моментів, упродовж багатьох років. Людина не зможе пропустити їх, якщо дійсно захоче почути. Завдання в тому, аби не сплутати голос Божий із

фальшивкою. Більшість із Його слів здаються занадто гіркими, тому що викривають неправду, або ж занадто складними для виконання. Тож чи готові ми розпізнавати і чути Божий голос? Ми читаємо багато книжок про послух Богові, проходимо чимало семінарів на цю ж таки тему, але коли починаємо слухати Господа, чомусь чуємо купу інших голосів, тільки не Бога. У результаті одні люди продовжують ловити все, що чують, і потрапляють у зваблення (звідсіля і багато лжепророцтв та лжеоб’явлень). Інші ж просто залишають наміри почути Бога на кращі часи. Хотілося б навчитися розрізняти Божий голос з-поміж багатьох інших, адже диявол також говорить. Він не казатиме: «Слухай, так говорить диявол». Він мовить: «Так говорить Господь», оскільки приймає подобу ангела світла. Однак, гадаю, неможливо підробити ту мову, якою Бог особисто говорить до кожного з нас. Якщо ми Його діти, то неодмінно впізнаємо Його голос. Якщо ж раптом не почуємо або не впізнаємо, то нехай докором звучать слова пророка Ісаї: «Ти бачив багато, але не зберіг, мав вуха відкриті, але не почув» (Іс. 42:20). 

Перебуваючи в гармонії з принципами Писання, ми можемо бути впевнені у достовірності почутого, бо ми слухаємо Того, в Кому «…немає переміни чи тіні відміни» (Як. 1:17).

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

19

вчимося жити

« Маєте вуха, а ×è çâåðòàëè âè êîëè-íåáóäü óâàãó íà òå, ÿê ìàëþêè ðåàãóþòü íà ãîëîñ ìàòåð³ ÷è áàòüêà? Âîíè óñ³ì ñâî¿ì ºñòâîì âáèðàþòü êîæíå ¿õíº ñëîâî. À ùîéíî áàòüêè â³äõîäÿòü, ä³òêè ïî÷èíàþòü âåðåäóâàòè ³ î÷èìà øóêàòè íàéð³äí³ø³ îáëè÷÷ÿ. Ùîñü ïîä³áíå ïåðåæèâຠó ñâîºìó äóõîâíîìó æèòò³ êîæåí â³äðîäæåíèé õðèñòèÿíèí — â³í óñ³ëÿêî ïðàãíå ÷óòè ãîëîñ Áîæèé. Ñàì Ãîñïîäü çàö³êàâëåíèé ó òîìó, ùîá ìè íàâ÷èëèñÿ ðîçï³çíàâàòè Éîãî ãîëîñ. Ïðîòå òðàïëÿþòüñÿ âèïàäêè, êîëè ìè íå ÷óºìî Ãîñïîäà. ×îìó æ òàê ñòàºòüñÿ? ×îìó ëþäèíà íåçäàòíà ïî÷óòè ãîëîñ æèâîãî Áîãà?

Олег НИСИНЕЦЬ, директор Рівненського регіонального біблійного коледжу

о заважає вловити мову Небесного Отця? Нижче ви знайдете кілька таких перешкод.

Щ 1

Гріх

Таємний, прихований гріх свідчить про те, що людина не бажає чути Божий голос. Вона уникає Господа, оскільки знає, що Він хоче сказати їй. Коли Адам та Єва згрішили, їм стало соромно. Із соромом прийшло усвідомлення провини, страх і осудження. Саме з цієї причини Адам і уникав зустрічі з Богом. «І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: «Де ти?» А той відповів: «Почув я Твій голос у раю — і злякався, бо нагий я, — і сховався» (Бут. 3:9-10). Отож, спочатку диявол повернув людину

20

СВІЧНИК

|

3, 2011

спиною до Бога через обман. Опісля ж вселив у неї страх, який спонукав ховатися або тікати від Бога. Сьогодні ми також можемо спостерігати подібний стан у багатьох дітей Божих — вони ховаються, тому що бояться почути голос Бога. Якщо ж ми все-таки хочемо чути Його звернення до нас, то повинні бути готовими до покаяння і повного очищення. Ми маємо добровільно сповідати і залишити свій гріх. Пригадайте пророка Ісаю, який бачив величне видіння Господа, Котрий сидів на престолі. Голос Божий був настільки могутнім, що захитався храм. Ісая впав, затуливши своє лице, та сказав: «Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!» (Iс.

6:5). Ісая був охоплений почуттям гріховності і нечистоти, тому що для нього голос Бога був як

плавильня, котра очищує золото від домішок. Опісля пророк каже: «І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника. І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: «Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений» (Iс.

6:6-7). Із цього уривка ми бачимо, що Ісая не міг почути голос Бога, який скеровує на правильний шлях у житті, допоки не почув голос Господа, який очищує серце.

2

Бажання чинити свою волю, а не Божу

Сорок другий розділ Книги пророка Єремії розповідає про звернення юдейських начальників до пророка з проханням помолитися Богові, аби дізнатися, що скаже Господь до залишку юдеїв після вавилонської навали: залишатися їм в Юдеї чи йти до Єгипту. «…Молися за нас до Господа, Бога твого, за всю оцю решту, бо залишилося нас мало з багатьох… І нехай виявить нам Господь, Бог твій, ту дорогу, якою ми

підемо, та те діло, яке ми зробимо»… «Нехай буде Господь проти нас за свідка правдивого та вірного, якщо ми не зробимо так, як усе те, з чим пошле тебе до нас Господь, Бог твій. Чи добре й чи зле, ми послухаємося голосу Господа, Бога нашого…» (Єр.

42:2-6). Та коли через 10 днів Єремія повернувся з відповіддю від Бога, вони промовили: «Брехню ти говориш! Не послав тебе Господь, Бог наш…» (Єр.

43:2). Цей вчинок юдеїв свідчить про те, що вони не мали тісного спілкування з Богом, їх серця не повністю належали Йому, а життя складалося з особистих інтересів та користі. Для них розмови про Божу волю — це лишень прикриття, щоби чинити свою волю. Отож, Божий голос не може бути почутим, коли людина залежна від людського, земного голосу. Тому Господь говорив Ізраїлю: «О, коли б їхнє серце було їм на те, щоб боялись Мене й пильнували всіх Моїх заповідей по всі дні, щоб було добре їм та синам їхнім навіки!» (Повт. 5:29). Аби прийняти волю Небесного Отця, потрібно повністю довіритися

вчимося жити

не чуєте ...» Йому. Ми ж робимо навпаки. Замість того щоб прийняти волю Творця, Його доброту, любов і те, що Він завжди все чинить нам на добро, ми намагаємося шляхом нашої логіки витлумачити Його шляхи. Складаємо певні уявлення, як має діяти Бог, а Він, немов наперекір нам, усе чинить по-іншому. Ось чому всі апостоли збентежилися, коли Христа розп’яли. Вони не могли прийняти те, що Він їм говорив про неминучі страждання і смерть. «…Такого Тобі хай не буде!» (Мт. 16:22), — казали вони. І тому всі розпорошилися, коли виконалося Його слово. Слово Боже каже, що «…через великі утиски треба нам входити у Боже Царство» (Дії 14:22), а ми думаємо, що якщо будемо гарними християнами, то їх уникнемо. Цього в Біблії немає, навпаки, написано протилежне: «Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, — будуть переслідувані» (2 Тим.

3:12).

3

Страх перед Божим словом, яке порушить звичне комфортне життя Багато із нас хочуть, щоб Бог промовляв до нас і давав певні вказівки. І все ж ми не готові до глобальних змін у своєму житті. Біблія навчає, що іншого шляху просто не існує. Щоразу, коли Бог у Святому Письмі промовляв до людей для того, щоб щось звершити через них, їм необхідно було докорінно змінитися. Вони повинні були підпорядкувати своє

життя Богові. Господь досягав Своєї мети, заради якої промовляв до людей, лише після того, як вони упорядковували своє життя згідно з Його Словом. Ной не міг одночасно будувати ковчег і продовжувати жити, як зазвичай, Мойсей не міг пасти овець і одночасно стояти перед фараоном. Давидові довелося залишити свої отари, щоби стати царем, Йона мав залишити свій дім, аби проповідувати в Ніневії, а Петро, Андрій, Яків та Іван повинні були залишити риболовлю, щоб іти слідом за Ісусом. Навіть Христос мав підпорядкувати Своє життя Отцеві. Ісая каже: «І почув я голос Господа, що говорив: «Кого Я пошлю, і хто піде для Нас? А я відказав: «Ось я, — пошли Ти мене!» А Він проказав: «Іди!..» (Iс. 6:8-9). Чи готові ми почути Слово Боже, яке порушує наше звичне буденне життя, слово про життя довіри, посвяти, несення свого хреста? Якщо ми хочемо почути голос Божий, то повинні бути готовими слухати все, що Він каже. Бог ніколи не скаже «Йди!», якщо перед тим не запитає: «Хто піде?» Він підійде і скаже: «Чи готовий ти робити все, що Я скажу, і робити так, як Я хочу?» Звісно, ми бажаємо чути голос Божий приємний та відрадний і зовсім не хочемо, щоб цей голос сколихував наше життя. Авраам навчився слухатися голосу Божого, щойно чув його. Боже Слово здавалося жорстоким: «Принеси в жертву

свого сина». Але він почав діяти відповідно до слова Небесного Отця, і його послух став благословінням для світу: «І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу» (Бут. 22:18).

4

Нехтування спілкуванням із Богом

Христос каже: «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною» (Об. 3:20). Христос шукає спілкування з нами. Він бажає, аби ми мали близькі взаємини з Ним, глибокі почуття, Він хоче увійти до нашої оселі і говорити з нами віч-на-віч. Він запрошує кожного з нас на вечерю, де буде тільки Він та я. Бог прагне від нас щирого та сердечного спілкування, щоб звістити Свою волю. Однак ми такі зайняті, що не знаходимо часу для спілкування з Христом. А знайшовши п’ять хвилин у нашому напруженому графіку, ледь встигаємо промовити: «Все, що потрібно мені, — це незначна по-

рада, декілька слів, які спрямують мене на правильний шлях». Таким «глибоким» може бути наше спілкування з Ним. Тоді й не дивно, чому ми не чуємо Його голосу. Третій розділ книги Об’явлення — чудова картина любові, близькості Христа та дитини Божої, до якої Господь промовляє: «Я хочу поділитися з тобою Своїм серцем, я хочу, щоб ти знав Мої шляхи, мислив Моїми думками. Я хочу, щоб Мій голос більше і більше звучав у твоєму серці». Залишся наодинці з Ним, і ти пізнаєш Його — Його серце і шляхи. Ти навчишся знати та чути Його голос, голос Того, Хто любить тебе достатньо, щоб продовжувати стукати до твого серця, бажаючи тісного спілкування. В Євангелію від Івана Христос, уподіб нюючи Себе до Доброго Пастиря, сказав: «… і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх. А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його» (Iв.

10:3-4). Тож підійдімо до Нього ближче і пізнаймо Його голос! 

«Îñü ß ñòîþ ï³ä äâåðèìà òà ñòóêàþ: êîëè õòî ïî÷óº ̳é ãîëîñ ³ äâåð³ â³ä÷èíèòü, ß äî íüîãî ââ³éäó, ³ áóäó âå÷åðÿòè ç íèì, à â³í çî Ìíîþ» (Îá. 3:20).

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

21

сторінка для дітей столі лежать два яблука; піди туди й одне яблуко візьми собі, а інше принеси мені. Володя пішов в іншу кімнату і побачив на столі два яблука: одне з них було таке рум'яне, що хлопчикові конче кортіло з'їсти його. Інше було майже зовсім зелене. Хлопчик уже хотів узяти собі червоне яблуко, а дідусеві віддати зелене, але якийсь внутрішній голос промовив до нього: «Не добре узяти собі гарне яблуко, а старому дідусеві, у якого і зубів-то майже немає, дати це зелене кисле яблуко». І хлопчик узяв собі зелене яблуко, а рум'яне поніс дідусеві. Коли дд дідусеві д ду він віддав Степану яблуко і сів на лавці, дідусь заговорив знову: — Усе, що ми бачимо навколо себе, створено Богом, і відображає Бога як Творця. Якщо ти бачиш творіння, ти бачиш і його Творця — Бога. Особливо чітко можна побачити Бога у вінці Його творіння — людині. Я кщо ллюди юд чинять добро, вони Якщо виконуют ть вволю олю Б виконують Божу, слухаючи Його го олоос. Т голос. Ти зараз теж чув голос Б ож Божий, який звелів тобі ввзяти зя собі зелене яблуко, а мені віддати стигле. О Ось так у всьому своєму ж житті слухай голос Божий і чини так, як Він ввелить. А яблуко візьми соб бі: я й ого ввсе сее оодно д не вгризу. собі: його Любі дітки! Чи навчилися ви бачити Бога і чути Його голос? Якщо ні, озирніться довкола і ви побачите Його; дослухайтеся до голосу, що лунає всередині вас,, і ви почуєте рд у Його. 

и т у ч Як по

Б о г а?

В

осьмилітньому Володі дуже хотілося побачити Бога. Щодняя у бабусиній кімнаті в кутку хлопчик бачив ікони і часто запитував: «Бабусю! А справжнього, не намальованого, Бога можна побачити?» Бабуся ж завжди чомусь дратувалася від цього недолугого, як їй здавалося, запитання і не відповідала на нього.. І ось Володя вирішив піти до дідуся Степана, який жив неподалік від його будинку. Хлопчик кілька разів чув, як сусідки, котрі збиралисяя п попліткувати, опліітккувати, називали його «антихристом», истоом», а одна з них стверджувала, що він має зв’язок ’ із нечистою силою. Володя не вірив, що такий добрий дідусь може знатися з нечистою силою, тому міг без будь-якого страху звернутися до нього з будь-яким проханням. Отож Володя пішов до дідуся Степана. Той привітно зустрів хлопчика і уважно вислухав його прохання. Потім сказав: — Бога можна бачити і чути, тільки не тими очима і вухами, якими ми весь час дивимося і слухаємо, а очима і вухами своєї душі. Люди не можуть бачити і чути Його тому, що не бажають цього. Старий задумався, а потім попросив: — Послухай, внучку! В іншій кімнаті на 22

СВІЧНИК

|

3, 2011

сторінка для дітей

П ер Пе рші ші мол и итв тв и

з ааплющили квіточки очі.

Ш Шепочуть: «Спокійної ночі». Голівки додолу схиляють І Богу подяку складають За сонця промінчики ніжні, За крапельки дощику свіжі. За те, що їх Бог, як на свято, Вбирає щодня в пишні шати. Тре личко долоньками доня, І очки у неї вже сонні. Та донечка сон проганяє Й коліна в покорі схиляє. Лунає молитва простенька, Бо й доня ще зовсім маленька, Та чує Отець наш Небесний Ці перші молитви чудесні. Ольга МІЦЕВСЬКА

, о н и т и д у г , о ь Б с и я ч с В и т и л мо чись, ч дитино, молитися Богу, В ААдже ти в Його вірних руках. Знає Бог твої біди й тривоги, Поводир Він на наших шляхах. Ти молись, коли сонечко встане, Ти молись, коли спати вже час, Ти молись, як надії не стане, І Він спокій та мир тобі дасть. І нехай вже ніщо не тривожить Твої мрії та чисті думки, Хай Господь у житті допоможе, Не відніме від тебе руки. Вчись, дитино, молитися Богу, Він могутній та добрий Творець, Милосердний, дбайливий та строгий, Добрий Друг для слухняних сердець. Неллі ЛОГОВСЬКА Переклад із російської Степана ЗАГОРУЛЬКА

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

23

із пережитого

Г ОЛОС Н ЕБА Олена ЯРМУШКО, Перша рівненська церква

Я

чула голос Божий. Ні, не перечте мені, мовляв, цього не може бути. Я чітко чула його, адже його не можна сплутати з жодним із земних голосів. Уперше моє вухо вловило Батьківське шепотіння Його вуст, коли стала на коліна благати про прощення своїх гріхів. Тоді у мені навперебій лунало два голоси. Один був жорстким, іронічним, навіть обурливим. Інший — пестив своєю мовою вухо, огортав незбагненно чистою любов’ю душу, лагідно промовляв слова прощення. Він був миліший, аніж голос коханої людини, більш жаданий, аніж підбадьорливий голос приятеля у час скрути, милозвучніший за сотні чи навіть тисячі музичних шедеврів світу. Мимоволі я потягнулася саме до цього голосу і розтанула в ньому, мов крижина на сонці. Моє єство заполонила любов, яка здатна була огорнути весь світ. У цю мить я усвідомила, що чітко чула два голоси: диявола, котрий не хотів відпускати мене із своєї

24

СВІЧНИК

|

3, 2011

чорної неволі, і Бога, Котрий щиро приймав мене у Свою сім’ю. Після першого знайомства із Божим голосом мене охопило дивне почуття: я хотіла чути його щодня, щомиті, щохвилини. Але згодом збагнула, що голос мого Господа не завжди був приємний мені. Іноді я чула голос Небесного Отця, якого воліла б не чути, адже він не догоджав моїм забаганкам, оголював мої хтиві бажання, вказував на мої недоліки. Зрештою, слова докору я змушена була вислуховувати з власної провини — через гріх, замаскований різними відмовками. Якось до мене підійшла жебрачка із написом у руках: «Допоможіть на лікування дитини!» Я пришвидшила ходу і відвернула погляд, аби не бачити цих слів. Тоді всередині пролунав лагідний докір: «Чому ти не подала милостині? Невже Я тобі не дав здоров’я, невже Я тебе обділив турботою?» У відповідь я намагалася виправдатися, мовляв, далеко захований гаманець, а у кишені нічого не бряжчить і, зрештою,

я поспішаю на… богослужіння. «Яке може бути Богу служіння, коли ти не вмієш послужити людям?...» Я не знайшла що відповісти. На цьому діалог із Богом припинився, адже я просто не мала що сказати. Його докір був надто аргументований, щоб шукати безглузді виправдання. Згодом я знову чітко чула мову Бога у голосі матері, котра казала, що мені потрібно стати поступливішою, я впізнавала його у словах друзів, котрі натякали, що потрібно бути щирішою. Я знову дослухалася до цього неземного голосу у хворобі, у нестерпній смузі втрат дорогих і любих мені людей. Я всюди чула голос мого Бога, але не завжди відгукувалася на нього. Коли життя сколихували буремні дні, я насторожувала вухо, аби знову почути, що скаже Бог. Іноді ставало просто нестерпно но на душі,і, адже Він мовчав. овчав. Тоді я почувалася немовлям, покинутим матір’ю. А невдовзі крізь ізь власний ий й крик я вловлювала влювала тихе: «Будь спокій-ною, моя дитино! итино! о! Ти у моїх долоолонях, а значить ить — у безпеці». і»..

Коли намагалася з’ясувати, чому голос Господа не вловлювало моє вухо, я зрозуміла, що він завжди лунав, просто за своїми щоденними конче важливими справами я не зважала на нього. …Голос Неба, голос Творця… Його не можна сплутати з жодним іншим голосом. Його можна лише заглушити, перекричати, забути про його існування. Але і крізь зашкарублий шар небажання почути його він усе одно проб’ється до вас і скаже: «Сину Мій чи дочко Моя, Я люблю тебе, не відвертайся від Мене». Якщо ж ви щоразу відвертатиметеся, ризикуєте тим, що ваше вухо назавжди втратить здатність чути його. Прислухайтеся, можливо, саме зараз Бог говорить до вас… 

аргумент

Б

агато християн стверджує, що чує голос Бога. Проте іноді зміст того, що вони чули, викликає сумнів, чи справді Божий голос це був? Як же розпізнати голос Творця? Передусім, необхідно пояснити вислів «Божий голос». Голосом у повному розумінні цього слова це явище можна назвати дуже рідко. Зазвичай «голосом Божим» християни називають чітку думку, що виникла не в результаті власних роздумів, а несподівано, неначе ззовні. Також потрібно зазначити, що думки приходять до людини лише з трьох джерел: від Господа, від диявола і в результаті власних роздумів. На тему «Що може сказати Господь» написано безліч книг, статей, виголошено тисячі проповідей. Але ми звернемо увагу на те, чого Бог сказати не може.

ЧОГО

БОГ СКАЗАТИ НЕ МОЖЕ 

Звинувачення завжди абстрактне і неконкретне. Наприклад: «Ти жахлива людина, все, що ти робиш, погано».  Викриття, навпаки, вказує на конкретну провину, приміром: «Те, що ти підвищив голос на дружину сьогодні увечері, негоже».  Звинувачення пригноблює і викликає безнадію.  Викриття ж підбадьорює і вказує на вихід із проблеми.  Звинувачення відштовхує від Бога.  Викриття веде до Господа.  Звинувачення має на меті розчавити і відбити будь-яке бажання спілкуватися з Господом.  Мета викриття — допомогти не відкриє нам по- повністю реалізувати наш потен осподь милок або гріхів інших лю- ціал у Христі. дей, окрім тих випадків, коли Бог У кожного християнина бувапризначив взяти нам участь у виють моменти, коли він потребує рішенні цих проблем. Іншими виправлення, тоді Бог коректує, словами, Бог не буде безпідставно бажаючи наблизити людину до відкривати таємниці інших люСебе, а не відштовхнути. «… Не нехдей. туй Господньої кари, і не знемагай, Божий ніколи не звину- коли Він докоряє тобі. Бо Господь,  олос вачує. Ми самі можемо зви- кого любить, того Він карає, і б'є нувачувати себе, диявол також кожного сина, якого приймає!» (Євр. може це робити, але не Бог. «Тож 12:5-6). Коли ми усвідомимо, як сильно немає тепер жадного осуду тим, Бог любить нас, зрозуміємо, як Він хто ходить у Христі Ісусі не за тіжадає спілкування з нами, пролом, а за духом, бо закон духа житсякнемо Його Словом, навчимося тя в Христі Ісусі визволив мене від постійно перебувати в мирі і спокої закону гріха й смерти» (Рим. 8:1-2). Божому. Тоді ми зможемо без особЧи означає це, що Святий Дух ливої напруги чути і впізнавати не викриває нас, коли ми цього  потребуємо? Ні, в жодному разі. Його голос.



Б

ог не говорить незрозуміло або неясно, тому що «Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, — проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (Євр. 4:12). Господь промовляє завжди конкретно і прямо. Його слова не потребують «супердуховних» тлумачень. Дехто вважає, що Господь може спілкуватися тільки з людьми високоосвіченими і надзвичайно духовними. Це не так. Бог бажає спілкуватися з кожною людиною незалежно від її освіти, інтелекту, становища в церкві.

Г



Г

осподь ніколи нічого не скаже всупереч Писанню, тому що Біблія — це Його записане слово, а «Слово Господнє повік пробуває!» (1 Петр. 1:25). Аби з'ясувати, звідки до вас прийшла певна думка, на неї потрібно подивитися в світлі Писання. Для цього необхідно якомога більше вивчати Біблію — це дасть змогу миттєво розрізнити Божий голос. «Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть» (Ів. Але докір (або викриття) і звину10:27). вачення — це дві різні речі.

Г

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

25

політ думки

НЕБЕСА БЕЗМОВНІ… Макс ЛУКАДО, християнський письменник, http://one-way.ru

ені хочеться розповісти про одну людину. Ім’я її не згадується; про зовнішність — ані слова; вік не вказаний, і незрозуміло, чим вона займається. Та й важливо не те, хто вона, а те, що вона зробила. Ця людина пішла до Ісуса заради друга. Друг захворів, а Ісус може допомогти, тож потрібен хтось, хто міг би підійти. Ось цей «хтось» і пішов. Він пішов, оскільки його просили. Гарячі молитви йшли від прибитої горем родини. «Нам потрібно, щоб хтось сказав Ісусу, що Його друг хворий. Нам потрібно, щоб хтось попросив Його прийти. Ти підеш?» — це благають дві сестри. Вони б і самі пішли, та не можуть відійти від ліжка хворого брата. Їм потрібен хтось, хто міг би піти замість них. Врахуйте, потрібен не будь-хто, бо ж не кожен зможе: хтось зайнятий, хтось не знає дороги; ще інший занадто слабкий або ж недосвідчений у справах. Так… Не кожен міг піти. І не кожен пішов би. Сестри просили не про дрібниці. Їм потрібен був досвідчений посланець — такий, котрий знав би, де знайти Ісуса. Такий, котрий не зупиниться на півдорозі. Той, котрий зробить усе, аби доставити повідомлення. Той, хто переконаний також, що Ісусу неодмінно потрібно знати про те, що сталося. Вони знали одну таку людину, якій можна було довіритися, і саме до неї

М

26

СВІЧНИК

|

3, 2011

пішли. «Сестри послали сказати Йому: «Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його» (Ів. 11:3). Той, кого послали, поніс звістку. Той, кого послали, здолав шлях. Той, кого послали, прийшов до Ісуса заради Лазаря. І саме тому, що цей хтось пішов, Ісус відгукнувся. Дозвольте запитати: «Наскільки та людина була необхідною для зцілення Лазаря? Наскільки вирішальною була її роль?» Можливо, дехто

щоб чути молитви вважатиме цю роль другорядною. Врешті-решт, хіба Ісус не знав усього? Звісно, Він знав, що Лазар хворий, проте не робив нічого доти, доки та людина зі звісткою не прийшла до Нього. Цікаво, якби посланця не було, чи відгукнувся б Ісус? Напевно, так, хоча хтозна?… Ми маємо приклад того, як молитва запустила в дію силу Божу. І ось, підійшовши до входу в печеру смерті, Ісус викликав Лазаря знову до життя… І все тому, що хтось молився.

Вогнище У Величному Домі Господньому є вогнище. Воно впливає на все в Домі. Вогнище міцне, димар чистий, потрібна лишень молитва, щоб його розпалити. Від вашої молитви спалахне полум’я. Ваші турботи та клопотання — пожива для вогню. «Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом…» (Еф. 6:18). На небесах молитви святих цінуються високо. Апостол Іван також так

вважав. Адже саме він написав історію Лазаря і потурбувався про те, щоб показати результати молитви: зцілення почалося, коли прозвучало моління. Не востаннє Іван стверджує одне й те ж. Прочитайте слова, записані Іваном пізніше: «Я був у дусі Господнього дня, і почув за собою голос гучний, немов сурми» (Об. 1:10).

У дусі в день недільний Щойно ми перенеслися на шість десятиліть вперед. Іван старий тепер. Його сивочолу постать можна побачити серед гострих скель морського узбережжя. Він шукає рівніше місце, де б можна було схилити коліна. Сьогодні — день Господній. Іван прийшов, щоб побути з Господом. Ми не знаємо, хто першим назвав цей день Господнім, але знаємо чому. Це був і є Його день. Він належить Йому. Вранці того дня Господь переміг пекло. Хресний

шлях, який почався в п’ятницю, став недільним тріумфом. Це — день Господній. Крім того, це — день духовного народження Івана. Десятиліттям раніше в перший день Господній смуток і заціпеніння торкнулися Івана від звістки: «... Взяли Господа з гробу, і ми не знаємо, де поклали Його!» (Ів. 20:2). Ногами, куди молодшими і сильнішими, як зараз, Іван, мов спринтер, понісся до порожнього гробу і до виконаної обітниці. Пізніше він писав про себе: «Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, — і ввірував» (Ів. 20:8). Потім за воскресінням прийшло гоніння, і Господь розсіяв учнів по світу, мов весняний вітер розносить парасольки кульбабки. В Ефесі був свідок подій — Іван. Ось чому можна бути впевненим, що кожну Пасху Іван проводив так само, як і першу, свідкуючи новому другові про порожній гріб Ісуса. Але в неділю через шістдесят років не було

політ думки друга, якому можна було б засвідчити про порожній гріб Господній — Іван перебував на засланні і був розлучений із друзями. Сам-один на Патмосі. Ізольований. Розчерком державного пера Івану винесено вирок: проводити дні свої без друзів, без церкви. Рим вкоротив язик Петрові. Змусив замовкнути перо Павла. І думав, що зламав пастирський жезл Івана. Без сумніву, Рим пишався цією опалою. Крок за кроком залізний кулак кесаря громив витончену роботу Галілеянина. О, якби ж Рим знав! Адже те, що

шаленством і пристрас- мовне. Шум припинивтями судного дня перед ся. Несподівана тиша впала, мов завіса. Чому? Богом. Чому Агнець підніс руку, І сталася тиша закликаючи мовчати? безмовна на небі Чому замовкли срібноБагато чого можна трубні голоси? Тому, було б сказати про те, що що хтось молився. Непобачив Іван, але давайте беса були безмовними, все ж зосередимося на і небеса залишаються тому, що він почув. Перш безмовними, щоб чути ніж сказати про побачене, молитви тих, хто мовін каже про почуте і про литься. Матері — за дитя. те, що так вразило його: Пастора — за церкву. «Я був у дусі Господнього Лікаря — за хворого. Надня, і почув за собою голос ставника — за того, хто гучний, немов сурми...» збився зі шляху. Того, хто підходить зі своєю (Об. 1:10). У восьми главах ми потребою до вогнища і читаємо про звуки, по- розпалює його молитчуті Іваном, на небесах, вою: «Господи! Ось, кого — величаві, гучні, громові, Ти любиш, недужий».

тих, хто молиться Рим призначив як відлучення, Бог визначив як одкровення. Засланням на Патмос Рим покарав Івана. Бог засланням на Патмос виявив честь Івану. Той же апостол, який бачив порожній гріб Христа, тепер повинен був побачити двері, відчинені в небо. Отже, це був день Господній. І що б Рим не робив, він не міг скасувати цей факт. У Римі та в Єрусалимі це був день Господній. У Єгипті та Ефіопії це був день Господній. І на пустинному березі Патмоса це був день Господній. У день Господній Іван, за його словами, був «у дусі». На самоті, але перед Богом. Без друзів, але віч-на-віч із Другом. Іван молився. І під час молитви йому знову, як і тоді, з’явився Ангел. І знову Іван побачив те, чого ніхто ніколи не бачив. Ті ж очі, котрі бачили воскреслого Христа, тепер бачили, як відкрилося небо. І впродовж кількох наступних миттєвостей, хвилин чи днів Іван був захоплений

ніжні, благословенні голоси небес. Починаючи з перших слів ангела, безперервний рух і шум, який не змовкає доти, доки «… німа тиша настала на небі десь на півгодини» (8:1). Так дивно звучить тут посилання на час. Що вимірювати часом? Цікаво, бо ж нема навіть натяку на тривалість поклоніння чи звучання гімнів, а от «безмовна тиша» триває десь з півгодини. Мимоволі хочеться запитати: «Що означає «десь на півгодини»?» Невже Іван засікав час? І чому півгодини? Чому не п’ятнадцять хвилин або ж годину? Не знаю, чи мав на увазі Іван буквальні півгодини, чи, може, це символ. Але я точно знаю, що, як оркестр змовкає від піднесеної диригентської палички, так і небеса змовкли, коли Агнець зняв сьому печатку. І як перші шість печаток розкривали дії Господні, так і сьома печатка показала, як слухає Бог (Об. 8:1-5). Змовкли всі гімни. Все суще на небі без-

Коли Ісус почув Повідомлення, принесене другом Лазаря, не настільки важливе. У проханні сказано не про земну любов того, хто страждає, а про досконалу любов Спасителя. Той, хто приніс звістку, не каже: «Ось, хто любить Тебе, хворий». Він каже: «Ось, кого Ти любиш, хворий». Іншими словами кажучи, сила молитви залежить не від того, хто молиться, а від Того, Хто слухає її. Отже, ми можемо і повинні у різних варіаціях повторювати: «Ось, кого Ти любиш, стомився, за смутився, голодний, са мітній, наляканий, пригнічений». Слова молитви змінюються, але ніколи не змінюється відгук на неї. Спаситель чує молитву. Він змушує замовкнути небеса, аби не пропустити жодного слова. Учитель почув звернення. Ісус відклав справи, якими займався, і взяв на замітку слова посланця. Безіменний кур’єр був почутий Богом.

Ми з вами живемо в марнотному світі. Нелегке завдання завоювати чиюсь довіру. Потрібно мати бажання відкласти все і слухати: бажання вимкнути радіо, відірватися від монітора комп’ютера, відкласти книгу. Це чудово, коли є той, хто готовий змусити замовкнути все довкола, щоб добре вас чути. Справді, нечасто буває таке благо. Тому настільки цінне послання Івана. Ми можемо спілкуватися з Богом, тому що Бог слухає. Ваш голос чути на небі. Господь ставиться до вас дуже серйозно. Коли ви починаєте спілкуватися з Богом, увесь небесний сонм повертається до вас, щоб чути ваш голос. Не бійтеся, що вас не помітять. Навіть якщо ви запинаєтеся і заїкаєтеся, навіть якщо те, що маєте сказати, нецікаве нікому, окрім вас, воно цікаве Богу — і Він слухає. Вдумливо. Уважно. Він вислуховує молитви, сповнені болем стареньких людей у будинках для престарілих. Він вислуховує страшні зізнання смертника. Господь вислуховує і алкоголіка, який просить зжалитися над ним, і когось із подружньої пари, хто шукає поради, і бізнесмена, котрий переступив поріг церкви. Молитви шануються, мов дорогоцінні коштовності. Їх слова, очищені і зодягнені в силу, підносяться до Господа нашого дивовижним ароматом. Ваші слова досягають самого престолу Господа. А потім Ангел «кадильницю взяв, і наповнив її огнем із жертівника, та й кинув на землю…» (Об.

8:5). Один заклик — і небесне військо вирушає в похід. Ваша молитва тут, на землі, приводить у дію силу Божу на небі. 

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

27

біблійні постаті

А

Він відкриє Свої уста до тебе! – запевнили друзі Йова. (Йова 11:5)* А що, коли б Господь заговорив до нас? Як би відреагували ми? Перше, що спадає на думку: сповнилися б трепетом і благоговінням. Але, зазвичай, Бог не говорить гучним голосом із хмари, як це буквально описано в Біблії. У Святому Письмі ми знаходимо кілька надзвичайно дивних діалогів людей із Богом. Саме так. о Людина не просто слухала Його слова і виконувала, вона дискуула тувала з Богом. І розмова ця була ену далеко не схожою на ту впокорену ав коротку відповідь, яка записана лос Книзі пророка Ісаї: «І я почув голос Господа, Який промовляв: «Кого поу?» шлю, і хто піде до цього народу?» І я сказав: «Ось я! Пошли мене!» (Іс.

6: 8). ойЙов викликав Бога на суд, Мойній сей вперто заперечував Господній ив поклик. Але вони були великими ого, очах Божих, особливими для Нього, героями віри та прикладом дляя наслідування.

Йов Йов був побожною, праведною людиною, мав авторитет мудреця, слів якого прагнув чути народ, і силу справедливого та милосердного лідера. Очевидно, він був не просто заможним, знатним чоловіком, а правителем, оскільки друзі, які прийшли його відвідати, були царями, і сам він відносив себе до володарів, радників землі і воїнів. Він спасав бідного із рук сильного, допомагав сироті, а вдови його благословв-ляли. Але втративши майно, о сім’ю і здоров’я, Йов не просто втратив соціальний статус — він став самотнім. Покинутий родичами і слугами, зневажений підлеглими й учнями, не знайшовши розуміння у друзів, Йов у своїй самотності залишився тільки з Богом. Страх і відчай наповнили його розум і серце.

28

СВІЧНИК

|

3, 2011

Ліна БОРОДИНСЬКА, кореспондент «Свічника»

и б к я , о щ е л А е т о д

Охоплений неймовірн им бо ол леем м вкритого проказою тіл лаа і стражданням душі , яка не могла віднайти пр ри ич чи ин ни и усіх нещасть, що трапил и ися з ни им м,, Йов просто кричав до Господа: — Благаю, втомившис ь, і що я вчинив? Я завол ав до Тебе, та Ти не чуєш ме не! Він ладен, аби знайти відповідь, викликати Бога на суд. Він просто вимагав від Нього відповіді, хоча й розум ів: — Адже Ти не є людина , як я, Якому протистоятиму , щоб ми разом прийшли на суд. Ці слова жахали друзі в Йова, один з яких заува жив: — Чи і ти не відкинув страх, довершив такі слова пе ред Господом? Йов дискутував із друзя ми про причини своїх неща сть, але це не те, чого прагнул а його душа: — Ви ще є людьми. Хіб а з вами закінчиться му дрість, — відповідав він співр озмовникам. Йов хотів почу ти відповідь Бога. — Якби я знав слова, які Він мені скаж е, коли б я збагнув, що Він ме ні сповістить! І нарешті, коли друзі Йо ва не знайшли що сказати йомуу, крізь бурю ю і хмари заговорив Господь. Показавши Йо ву Свою силуу і велич у тво рінні всесвіту і людини, — від сніжинки до суспільств а, — Бог зап пи иттав ав:

— Хіба твоя рука є такою, як Господня? Чи буде хтось ухилятися від суду Всевишнього, хіба ж той, хто звинувачує Бога, не буде відповідати за це?

— Як то ще я суджуся, — визнавши велич Божу, — відповів Йов, — і оскаржую Господа, слухаючи це, будучи нічим? Яку ж відповідь я на це дам? Я покладу руку на мої уста. А далі Господь сказав йому з хмари: — Чи тобі здається, що я з тобою повівся інакше, ніж, щоб ти виявився праведним? Хіба твоя рука є такою, як Господня? Бо хто є той, котрий мені протиставляється? Хіба не вся піднебесна Моя?

— Я знаю, що Ти все можеш, — погодився Йов, — і в Тебе нічого неможливого немає. Хто ж сповістить мені те, чого я не знав, велике і дивовижне, чого я не пізнав? Ні, це не був страх отримати від Бога ще більше покарання за своє зухвальство. Це було визнання могутності і величі Того, в Чиїх руках увесь всесвіт і доля людини. поклав свою долю Йов п руки Божі, погодивв рук ся ззі своєю часткою, але дух його прагнув пізн пізнання.

біблійні постаті

ь д о п с Го ? в и р о в о г а з е бе Мойсей Мойсей — великий пророк і законодавець ізраїльтян, народний вождь, поет і талановитий прозаїк. Він був видатною людиною не лише в історії євреїв, а й вплинув на світорозуміння багатьох народів, які в майбутньому почали сповідувати християнство. Біблія описує Мойсея як красивого чоловіка, який був навчений усієї єгипетської мудрості, був сильний у своїх ділах і словах (Дії 7:22). Він був тим, про кого Святе Писання каже: «А цей чоловік був дуже лагідний, — лагідніший за всіх людей, які на землі. І промовляв до Мойсея Господь віч-навіч, так, як хтось спілкується зі своїм приятелем». Про нього Сам Бог сказав: «Обличчям до обличчя Я говорю з ним» (Числ..

12). Саме він не один раз заступався за впертих євреїв, що постійно грішили і відверталисяя від Бога. І лише ради Мойсея Господь повертав своє милосердя народові, якого у гніві хотів вигубити. Але з чого почалося таке довірливе спілкування Мойсея із Богом Сущим?? Ні, не з покори і лагідності. Їх особисте знайомство і перша розмова відбулися на горі Хорив, біля палаючого куща. І сказав Господь Мойсеєві: — Я — Бог твого батька, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова. Я побачив пригноблен-

ня Мого народу, який у Єгипті. А тепер іди! Я посилаю тебе до фараона і ти виведеш Мій народ з Єгипетської землі.

— Хто я такий, щоб іти до фараона, і вивести Ізраїлевих синів? — заперечив Мойсей. Бог запевняв Мойсея: — Я буду з Тобою!

— Як мене запитають, яке Ім’я Бога, що я їм скажу?

— Я є Той, Хто Є.

— А якщо не повірять мені й не послухають мого голосу? Тоді Господь вчинив різні чудеса, аби переконати Мойсея у своїй могутності і додати йому впевненості. Але Мойсей продовжував заперечувати: — Прошу, Господи, я не здатний на це. Я заїка і повільний у мові. У відповідь на це почув: — Хто дав людині вуста? Хіба не Я, Господь Бог?

— Прошу, Господи, — сказав Мойсей, — признач іншого, здатного на це… І Господь, запалавши гнівом на Мойсея, сказав: — Аарон буде говорити за тебе до народу. І Мойсей пішов. * Усі біблійні тексти цитуються за Біблією перекладу о.Рафаїла (Романа Турконяка).

Чому Йов не впокорився перед волею Всевишнього, а шукав причин своєї недолі? Чому Мойсей не прийняв таке почесне, величне доручення Бога, а випробовував Його запитаннями? Погодіться, не кожна людина дозволить собі так розмовляти з Богом. Що ц це було: зухвальство чи відвага, непокора чи свобода? Одвічне прагнення людини пізнати, осягнути причини свого існування, суть свого призначення породжує не тваринний страх і рабську сліпу покору перед Сильнішим, Могутнішим, Безмежним, а трепет перед Всезнаючим і Всюдисущим та свідомий вибір Господньої волі. Саме цей трепет був притаманним і Йову, і Мойсеєві. Саме свобода вибору, якою Бог наділив людину, робить її подібною до свого Творця. Ця свобода дала право Йову і Мойсею дискутувати з Богом. Так, Йов не зміг відповісти Богові, Мойсей не знайшов остаточного заперечення. Останнє слово залишилося за Господом. Вони обидва пережили Божественний гнів. Але Йов мав сміливість запитувати у Бога, і не просто отримав відповіді, Бог помножив усе, що втратив цей благочестивий чоловік. Мойсей намагався достеменно переконатися в тому, що Боже повеління є саме його покликанням, і Господь винагородив його найбільшою нагородою всесвіту — спілкуванням віч-на-віч і спогляданням Своєї слави. Бог звертається до людей через їх долю, їх духовний пошук, призначення і навіть через навколишній світ. Чи вистачить у людини відваги, свободи і відповідальності, щоб відповісти Йому? А що, коли б Господь до тебе заговорив у такий спосіб? Як би зреагував ти? 

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

29

політ думки Юлія БЕРЕЗА, церква «Життя»

Ëþäèíà ç’ÿâèëàñÿ ó öåé ñâ³ò ïðåêðàñíîþ ³ áåçòóðáîòíîþ. Õîâàëàñÿ â³ä çëîãî â òåïëèõ ìàìèíèõ îá³éìàõ. Íàðîäæóâàëà ùèðó ïîñì³øêó ñâî¿õ ð³äíèõ êîæíèì íîâèì, âèìîâëåíèì íåþ ñëîâîì. Ìð³ÿëà ïðî êàçêó òà ùèðî â³ðèëà â ³ñíóâàííÿ ïðèíö³â ³ ïðèíöåñ. Óñå çäàâàëîñÿ ëåãêèì òà ïðîçîðèì, îïîâèòèì í³æíî-ðîæåâèìè ìð³ÿìè. Ëþäèíà ç óïåâíåí³ñòþ éøëà íàçóñòð³÷ ìàéáóòíüîìó, ñóïðîâîäæóþ÷è êîæåí êðîê îñÿéíèì ïîãëÿäîì òà íåâèìóøåíîþ ïîñì³øêîþ…

Т

а враз усе зупинилося. Світ чомусь перестав бути таким чистим. Мрії боляче розбивалися об холодну кам’яну реальність. На серці з’явилися перші рубці, які так заважали йти далі. Замість упевненості в душі поселилися сумніви. «Господи, що це?!

— розгублено, не стримуючи сліз, запитала людина. — Куди ж подівся мій безтурботний світ? Чому ти допустив це? Я ж знаю, Ти любиш мене! Але де Ти?! Де Твоя любов?!» Людина втратила надію. Вона боялася зробити якісь кроки і в розпачі зупинилася, розуміючи свою безвихідь та безпорадність. Та враз її серця торкнувся дивовижний голос. Вона про нього багато знала, проте так близько й виразно ще ніколи не чула. Це був голос незвичний, несхожий на інші. В ньому

30

СВІЧНИК

|

3, 2011

вчувалася безмежна сила та всемогутність. Проте водночас він був надзвичайно ніжним, його лагідність проникала глибоко в серце. То був голос Самого Господа:

щоб навчилася шукати Мою волю. Маючи все, радіючи власним успіхам, покладаючись на гострий розум, ти ніколи не навчишся довіряти Мені. Довіра починається там, де не діють

З Богом

«Я — тут! Я завжди був поруч із тобою. Коли ти безтурботно мріяла і весело сміялася, Я був поруч. Коли ти боляче падала, Я був поруч, аби вгамувати твій біль. Тоді, коли ти залишалася наодинці, Я був поруч. Коли ти втратила все, до чого йшла, Я був поруч. Ти запитуєш, де Я? Я — тут. Я завжди любив тебе. Любив, коли інші не любили. Любив тоді, коли не було за що любити. Коли я бачив твої беззаконня, то з любов’ю брав їх на Себе. Твої гріхи залізними цвяхами впивалися в Моє зранене тіло, а Я продовжував тебе любити. Твої вчинки завдавали Мені страшного болю, та Я незмінно любив, думаючи до останнього подиху на хресті про тебе. Ти запитуєш, де Моя любов? Вона — на Голгофі. Я — Бог, Якому відоме все. Я керую Всесвітом. Без Мого дозволу нічого не трапляється. Я — Бог-Вседержитель. Ти думаєш, Я не бачу, що відбувається у твоєму житті? Ти думаєш, Я не відчуваю твого серця? Я знаю про тебе те, чого ти про себе не знаєш. Я розумію тебе. Ти запитуєш, чому я допускаю твій біль? Для того, щоб ти звернула свій погляд на Мене. Запитуєш, чому не знаєш, куди іти? Для того,

наодинці

твої знання, де безсила будь-яка логіка. Згадай, як було в житті Ноя, Авраама чи Мойсея. Вони не розуміли до кінця, для чого будувати величезний корабель, куди потрібно йти з рідної оселі, як народити сина у столітньому віці, а потім його ж віддати в жертву Господу, як у власній немочі вивести з рабства цілий народ. Усі вони не бачили логіки. У всіх них руйнувалися попередні вибудовані роками цілі. Але саме так вони навчилися довіряти Мені. Довіряти, не тримаючись за щось земне. Так і ти. Шукай Мого лиця, шукай Моїх доріг, навіть коли до кінця не розумієш їх. Пам’ятай, що Мої шляхи — це не твої шляхи, Мої думки — це не твої думки, але вони — завжди на благо тобі. Ти запитуєш, чому зруйнувалися твої сонячні мрії? Для того, щоб дати тобі нові мрії. Мої мрії. Набагато більші і кращі мрії. Так, зараз тобі боляче. Ти втратила те, за що трималася. Але втратила, щоб надбати. Надбати смиренне серце, зламаний дух, готовність виконувати Мою волю. Це те, для чого ти була створена, — для

Моєї слави. Це те, що задовольнить всі твої потреби і подарує щастя, — Моя присутність. Не дивися на життя своїм вузьким земним поглядом. Подивися на світ Моїми всемогутніми очима. Я хочу зробити тебе щасливою. Хочу, щоб ти бачила Мою славу. Хочу, щоб ти з довірою йшла вперед, по-дитячому тримаючись за Мою міцну руку. Вір Мені. Йди за Мною. Я — поруч!» Без слів, але з трепетом та благоговінням, схилилася на коліна перед святим Господом. Вона відчула Його присутність, побачила Його велич. Вона ще й досі нічого не розуміла. Як і раніше, не було відповідей на всі запитання. Мрії залишалися зруйнованими. Але вона відчувала щастя. Людина знала, що цей біль – то час і обставини, в яких вона бачить Господа, в яких Бог змінює її життя, її серце, її характер, її мрії. Вона знала, що Він не залишить. Вона знала, що Він безмежно любить її. Вона знала, що Він має для неї Свій особливий задум. І впевнено тримаючись за Його всесильну руку, людина пішла далі… 

застереження! о, якби я вам сказав, що Бог говорив зі мною щодо питання, яке я давно не можу викинути з голови? Звісно, вам і на думку не спало би, що Бог говорив до мене вголос. Ви вирішите, що в мене виникла ду р д думка,, яка «за почерком» видавала авторство

Щ

А В О Л С БОЖІ Бога іі, з огляду на Бога, це, погодитеся вислухати мене. От, приміром, ви чуєте від мене таке: «Я молився про те, щоб досягти якнайбільше людей звісткою про надію та мир. Попросивши Бога про ясні директиви, я одержав від Нього дивне бачення, яким і хочу поділитися з вами». Слухаючи мене, ви намагаєтеся зберегти відкритість розуму, але не можете розділити мого ентузіазму. Вам здається, що ця ідея звучить більше як припущення, ніж як засіб вияву віри. Тільки ви не кажіть мені цього в обличчя, тому що ви самі нічого не чули від Бога. Що ж тут відбувається? Чому я можу вірити в Боже чудо, а ви не можете? Чи, можливо, мій слух гостріший від вашого щодо комунікації з Богом, а ви більш схильні залежати від людської логіки? Чи я маскую свої амбіції «духовним» жаргоном? Нам хочеться, щоб наші лідери були молитовниками, духовно чутливими до того, що велить їм робити Господь. Біблія ясно каже, що для передачі Своїх вказівок Бог використовує людей. Апостол Павло застерігає у Першому посланні до солунян: «Духа не вгашайте! Не гордуйте пророцтвами!» (5:19-20). Однак я переконаний, що можливе зловживання духовно гучними словами та фразами дає нам підставу думати, що ми повинні бути дуже обережні з такими репліками, як: «Бог говорив зі мною…», «Господь поклав мені на серце…», «Бог велів мені сказати…», «Я був спонукуваний сказати тобі…», «Бог відкрив мені…», «Бог нагадав мені місце Писання…», «Бог нагадав мені…»

І Ш А Н i І Т С И Б О ОС Я Н Н А Н О К Е ПЕР

Які ж наші сп спонукання? Іноді ми так говоримо, щоб здаватися, що йдемо «у ногу» з Богом. В інших випадках нам хочеться, щоб підпис Бога був під нашими ідеями та проектами, тому що це, безсумнівно, не дасть іншим не погодитися з нами. Підсвідомо ми відчуваємо, що коли наша ідея буде «загорнена» у фразу «Бог поклав мені на серце», у людей зникне бажання ставити якісь запитання. Ми не можемо дозволити собі бути легковірними. Після фрази «Духа не вгашайте! Не гордуйте пророцтвами!» апостол Павло пише: «Усе досліджуючи, тримайтеся доброго!» (вірш 21). Апостол Іван теж каже: «Улюблені, — не кожному духу вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з’явилося в світі» (1 Ів. 4:1). Обоє апостолів висловлюють застереження, яке ще до них у давнину висловлював пророк Єзекіїль: «Сину людський, — пророкуй на Ізраїлевих пророків, що пророкують, і скажи пророкам, що провіщають із власного серця: Послухайте Господнього слова! Так говорить Господь Бог: Горе на пророків безумних, що ходять за своїм духом та за тим, чого не бачили!» (Єз.13:2-3). Коли ми просто кажемо: «Бог сказав мені» чи «Господь говорив до мого серця», ми затушовуємо лінію між тим, що знаємо, що Бог сказав у Своєму Слові, і тим, що ми підсвідомо думаємо, що Він міг би сказати в цій ситуації. Це стирання меж — важлива справа. Навіть за натхненням Святого Духа апостол Павло був обережний у визначенні того, що говорив йому Бог і що було його особистими переконаннями: «А нам Бог відкрив це Своїм Духом,

— усе-бо досліджує Дух, навіть Божі глибини… А ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам» (1 Кор. 2:10; 12). Мова йде тут про власне наше розпізнання й честь Божого Слова. Якщо в звичайній бесіді ми говоримо так, начебто те, що Бог сказав нам через наше внутрішнє чуття, рівносильне тому, що Він говорить через Священне Писання, ми змагаємося, хоча й ненавмисно, з авторитетом Біблії. Отже, виникає запитання: як же нам говорити від імені Бога? Хіба не сказав апостол Петро: «Коли ж говорить хто, говори, як Божі слова»? Наші відповіді повинні виходити з чесної та побожної поваги до відмінності між думками Божими й нашими. Коли ми впевнені, що Бог сказав щось у Писанні, ми повинні цитувати його точно (без перекручувань) і переконано. Якщо ми думаємо, що розмірковуємо відповідно до Божого мислення, тоді нам варто казати: «Я думаю», або «Я думаю, що така дія буде до вподоби Богові», або «По-моєму, цей напрям думок відповідає тому, що каже Писання». Ключем тут слугує чесність. Слова «Я гадаю» чи «Я думаю» начебто дріб’язок, але це важливе питання. Це те ж саме питання, яке Бог порушив перед Єзекіїлем: «Вони бачать марноту та фальшиве чарування, говорячи: «Говорить Господь», а Господь не посилав їх, та вони мають надію, що сповниться слово. Хіба ж не марне видіння ви бачили, і не фальшиве чарування ви говорили? А ви кажете: «Говорить Господь», а Я не говорив» (Єз. 13:6,7).  Март де ХААН, переклад з англійської

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

31

літературна сторінка Світлана БЕРЕЗА, кореспондент «Свічника»

е був ляпас. Болючий і цинічний. Ляпас не по тілу — по душі. Червоний диплом магістра так і залишився лежати перед начальницею управління освіти (хіба здивуєш сьогодні когось відмінним навчанням у вищій школі?), а Оленка в нерішучості переминалася з ноги на ногу. Слова освітянської чиновниці — наче вирок для засудженого: «У нас немає вакансій філологів. Не знаю, для чого лишень університети випускають вас? У школах працює шістдесят відсотків пенсіонерів, і я особисто пишаюся цим, це — наш золотий фонд. Ви ж не можете позмагатися з досвідченими педагогами, правда? У них — ім’я, професіоналізм, який кувався роками; у вас — лишень диплом. Зрештою, приходьте через місяць на конкурсний відбір — якщо наберете достатню кількість балів, то, може, впродовж навчального року і вам посміхнеться щастя, життя по-різному складається»… Стало чомусь важко дихати. Вразили не стільки слова, скільки те, ким вони були вимовлені. За столом незворушно сиділа Катерина Пилипівна — людина, яка впродовж багатьох шкільних років вручала дівчині відзнаки за перемогу у конкурсах та олімпіадах і гордо заявляла, що Оленка Зайцева — це надія міста, його гарний завтрашній день… Що-

Ц

32

СВІЧНИК

|

3, 2011

НЕСПОДІВАНИЙ ДАРУНОК

правда, тоді вона називала школярку «донечкою», «розумницею» та «сонечком», а сьогодні її холодний і байдужий погляд навіть не зупинився на колишній улюблениці — ковзнув десь мимо неї і розчинився в прохолоді кабінетної тиші (кондиціонери тут надійно захищали від літньої спеки). «Може, не впізнала?» — подумала Оленка, адже минули роки. Може… Але оте «у вас — лишень диплом» пекучим болем пронизало серце; до горла підступив гіркий клубок, який душив і не давав вимовити бодай якесь слово. Зрештою, про що казати? Про те, що дуже любить дітей і під час практики ті ж досвідчені педагоги, яких щойно назвали «золотим фондом», наче змовившись, заявляли, що вона — природжений вчитель, до якого тягнуться діти? Чи, може, про те, що, крім диплома, має таки невеличкий досвід: вже кілька років веде уроки в недільній школі, відвідує разом з молоддю своєї церкви сиротинці, де у неї так багато маленьких і не зовсім маленьких друзів?... Ось і зараз неподалік у скверику терпляче чекає вердикту Катерини Пилипівни Сергійко — чотирнадцятилітній хлопчина-сирота. В інтернаті його вважали втраченим і чекали нагоди, аби відправити до колонії. Підліток і справді був важким: курив, випивав; не визнаючи жодного авторитету, роз-

мовляв і з однолітками, і з учителями зневажливо та грубо… Оленку рік тому хлопчина зустрів в інтернаті їдким сарказмом.

— Ей, ти, — сказав розв’язно. — Ти чого така страшна? Очі, дивись, які великі та булькаті — повиколювати хочеться, а як засмієшся, то всі зуби зверху. Слухай, ти мене дратуєш — зараз як «вмажу», то й перекинешся. Оленка була вражена тоном хлоп’яти, але відразу згадала, що в дитини, розповідали, немає родини: на його очах тато зарубав маму; звідки візьметься вихованість, чемність? Зрештою, подумала, ця манера кидати дошкульні і образливі слова — схоже, не більше, як маска. Цікаво, що за нею?

— То, може, я — баба-яга, тому й страшна така тобі? — відповіла з посмішкою. — Але ти не бійся, я — добра бабаяга, нікого не ображаю. Хочеш тістечко? — ми тут з друзями купили, коли їхали до вас. Сідай до нас ближче, я чаю тобі зараз зроблю. Сергійко був вражений, що Оленка не образилася, не побігла жалітися директору інтернату — сприйняла його насмішку як жарт. Відтоді вони розмовляли часто і довго. Сергій, втішений тим, що комусь є до нього діло, розповідав Оленці про себе і диву-

вався, що вона приймає його таким, яким він є, не старається займатися повчаннями. Вони просто дружили. Оленка знала, що в Сергійка є потаємне бажання стати художником (він щоразу, коли вона приїжджала, малював для неї щось нове), і коли одного разу привезла в подарунок набір фарб і мольберт — мало не танцював на радощах. Відтоді він вирішив стати Оленчиним покровителем. «Ти тільки скажи, якщо тебе хтось образить, — відразу скуштують мого кулака». Оленка посміхалася і терпляче розповідала, що стосунки не обов’язково з’ясовувати кулаками — є інші способи, і про них можна прочитати у Святому Письмі. «Монашка», — спершу дражнив її хлопчина, але згодом таки попросив подарувати йому Біблію, аби прочитати, як можна без кулаків доводити людям свою правоту. Зараз Сергійко терпляче чекав Оленку у скверику.

— Якщо не візьмуть, — пообіцяв дівчині, — я сам до них піду. Думаєш, боюся? Мені є що їм сказати… Сумно посміхнулася, згадавши Сергійкову обіцянку. Сказати можна багато, але хіба зараз почують?...

— У вас ще щось є до мене? — обірвала роздуми дівчини чиновниця.

літературна сторінка — Якщо ні — тоді до побачення! Хотіла зробити крок до дверей, але до ніг наче хто гирі пудові поприв’язував, ніяк не зрушиш з місця.

— Катерино Пилипівно, — мовила благально, з надією дивлячись в очі (може ж, впізнає таки?), — якщо немає посади філолога, візьміть хоча б вихователем, бібліотекарем — ким завгодно, аби лишень в школі, аби серед дітей. Я не можу без них…

— До побачення, — мовила сухо начальниця.

— Розмову закінчено. Вийшовши до Сергійка, Оленка присіла біля нього на лавку, аби перевести подих. Зазирнула до сумочки: чи хоч диплом не залишила в тому гарно умебльованому, але такому неприязному кабінеті? Ні, диплом лежав на місці. Ще вчора вона очей не зводила з нього: це ж плід її п’ятирічної праці — жодної «четвірки», всюди — «відмінно». А сьогодні?... Кому це все потрібно: диплом, знання, любов до дітей?... Казали ж люди: без грошей нікуди не поткнешся, роботу не роздаровують — її купувати треба. Не вірила. Виходить, даремно

не вірила?... Дістала з сумочки Святе Письмо — Книгу, з якою ніколи не розлучалася вже добрий десяток літ, навмання розгорнула. «Безбожний таємно бере хабара, щоб зігнути путі правосуддя» (Пр. 17:23), — прочитала раз і вдруге. Розуміла, це — не випадковість, Господь відповів на сумнів, який щойно несміливим черв’ячком спробував, було, пролізти в серце. Щоки взялися вмить рум’янцем: та як вона могла повірити в таке: робота купується. Звісно, у цьому світі таки діють свої закони, брудні і зухвалі, але ж вона давно, тільки-но вступила до університету, почула Божу обітницю: «...май надію на Господа, — і Він допоможе тобі» (Пр.

20:22 ). Всі п’ять років навчання в університеті Бог був поруч. Завжди і у всьому. Як не вмовляли однокурсниці відкупитися від того чи іншого екзамену (мовляв, усі так роблять — для чого зайвий клопіт?), вона, староста групи, жодного разу не піддалася спокусі. Терпляче переконувала дівчат: треба мати власну гідність і принаймні спробувати самим підготуватися до іспиту. Спершу обурюва-

лися, але згодом призвичаїлися, ще й пишалися з того, що їх група — унікальна в університеті: вчиться без хабарів. Тож і тепер, коли знайомі натякали, що без хабара годі думати про роботу, тільки знизувала плечима: мовляв, поживемо — побачимо… Сергійко, дивлячись на розгублену Оленку, все зрозумів.

— Я пішов, — рвучко підвівся з лавки, — зараз я їм…

— Нікуди ти не пішов, сиди вже, — утримала його за руку дівчина. — Ще чого бракувало. Я ж тобі казала: робота в мене неодмінно буде, бо поруч зі мною — Господь. Якого ще захисту мені потрібно? Думаєш, ти сильніший від Нього? Сергійко не встиг нічого відповісти — їх розмову несподівано перервали.

— Привіт, Оленятко!

— наче з-під землі виріс вчорашній однокурсник Іванко, єдиний хлопчина в їхньому «дівочому царстві». — Ти чого тут? Невже приходила на роботу влаштовуватися? Іванко — улюбленець факультету, жартівник, спортсмен, ще й з гітарою нерозлучний. Щоправда, з усіх предметів мав свої, як він сам казав, «стабільні трійки», але прихильність студентства до нього від того не зменшувалася. От і зараз несподівана зустріч із однокурсником стала

промінчиком утіхи в засмученому серці дівчини.

— Приходила, Ваню, — зітхнула Оленка.

— І що? — Іванко без запрошення примостився поруч на лавці.

— Поки що нічого… Сказали, вакансій немає.

— Їх і не буде ніколи. Годі бути наївною, Оленко. Знаєш, в універі було все інакше. Там ми просто милувалися твоєю святістю, твоєю чистотою. Але навчання закінчилося, почалося реальне життя. І діють тут інші, не твої принципи. Знаєш, як у народі кажуть: не підмажеш — не поїдеш. Я ось, приміром, уже працюю — не в школі, звісно, — треба вона мені, та школа з її копійчаними заробітками. Мене взяли в одну досить престижну компанію. Я — менеджер. Як тобі? Звучить?

— Звучить, Ваню, звучить, — сумно посміхнулася у відповідь.

— Оклад для початку — не дуже, якихось двітри тисячі, а там — час покаже. Тому раджу й тобі: кинь думати про школу. Влаштуватися можна будь-де — гроші були б.

— Ні, Ваню, — перебила однокурсника, — будь-де мене не влаштовує. Я дітей люблю.

— От дивачка. Тоді треба шукати, кому сунути «калим» за місце в школі. Здається, у мене є свої «підв’язки», є люди, які можуть допомогти. Шукай, дівчино, «бабки» — і через день будеш у школі.

— Дякую, Іванку, але мої принципи не змінилися. Ти ж знаєш, завжди і у всьому я покладалася і покладаюся 3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

33

літературна сторінка на Бога. Давно, ще коли закінчувала школу, почула Його голос: «...май надію на Господа, і Він допоможе тобі» (Пр.

20:22).

— От дивачка. Сказано ж: на Бога надійся, а сам не дрімай.

— Це сказано, Ваню, людьми, які не знають Бога, а я чую Його голос і знаю, що Він неодмінно допоможе. Допоможе без хабарів, без зв’язків, без «блатів».

— Ну, якщо вже в тебе такий «дах», — єхидно озвався хлопець, — то чим я можу тобі зарадити? Чекай, як кажуть, із моря погоди. А надокучить чекати — звертайся. Телефон мій знаєш… Іванко пішов. Оленка з Сергійком також попрямували додому.

— Не сподобався мені цей твій, як його, однокурсник, так? — сказав Сергійко. — Не слухай ти його. Без нього розберемося. Оленка посміхнулася у відповідь своєму «захиснику». Слова ж однокурсника її особисто не те, що вразили (за п’ять років навчання доводилося чути різне — звикла) — просто зараз вони, доповнюючи те, що сказали в управлінні освіти, сплелися у вінок, який став символом світу, в якому живе, — світу, в якому правлять бал не знання, не моральні якості, а гроші і гріх. На мить підвела очі вгору — небесна блакить здалася їй навдивовижу спокійною, хоча й дещо розімлілою від полуденної серпневої спеки. Подекуди повільно пропливали хмарки, приязно махаючи їй своїми легкими хустинками. «Там — інше Царство,

34

СВІЧНИК

|

3, 2011

— подумки сказала сама собі, — там не брязкають мідяки, немає чванства, пихи та байдужості. Там панує любов»… На серці раптом стало погідно і затишно — Сам Бог нагадав їй щойно, що всі ті негаразди, які увійшли оце в життя, — тимчасові; головне — не спокуситися, зберегти в серці чистоту, і в нагороду неодмінно матиме Царство любові. З такими думками прийшла вона з Сергійком додому — хлопчина любив, коли його запрошували сюди на смачний борщ із пампушками.. Ще з порога, аби уникнути зайвих розпитувань, повідомила: — Не беруть мене, мамо, нікуди — не потрібні, кажуть, школі магістри з червоними дипломами. Мама якийсь час мовчала. Доньчина невлаштованість уже давно каменем лягла на серце. Ще недавно втішала сусідів, знайомих, які мали схожий клопіт, радила покластися на Бога, бо все — у Його волі, а от зараз, коли сама зустрілася з такими ж негараздами, почала потроху занепадати духом. Молилася, а серце, однак, щеміло, і розпачливі думки лізли в голову: може, й собі зробити, як роблять усі? Для хабара гроші знайдуться, чоловік — відомий у місті бізнесмен, йому не відмовлять… Звісно, гріх, але хто сьогодні без гріха?... Але ж Оленка… Вона — мов затялася: треба надіятися на Господа, Він знає, як допомогти… Минало кілька хвилин — і матері самій ставало соромно за свою слабкість. Брала до рук Святе Письмо — в око найчастіше

впадав один і той же вірш: «...хто дарунки ненавидить, той буде жити» (Пр. 15:27). Сльози щирого розкаяння застилали очі: люди не чують, а Бог бачить все, навіть думки і сумніви наші Йому відомі. Ще й Слово потрібне посилає вчасно: дивись, мовляв, не спокусися. Хибні думки відходили, але серце, як і раніше, спійманою пташкою сполохано билося в грудях: як то воно все складеться?...

— Знаєш, доню, — коли вже сіли до столу, обізвалася якось невпевнено (хтозна, як відреагує донька), — сьогодні випадково зустріла директора твоєї школи, Галину Панасівну, пам’ятаєш її?

— Звісно, пам’ятаю, — спокійно, хоча й без особливої надії сказала Оленка. — Я, мамо, пам’ятаю всіх, от тільки мене, схоже, забули.

— Даремно ти так. Галина Панасівна, ти ж знаєш, завжди любила тебе, як рідну доньку. І зараз ти їй небайдужа. Коли я розповіла

про твої проблеми, дуже вона перейнялася ними. Вчительських вакансій у неї, щоправда, нема, зате запропонувала, якщо, звісно, захочеш, поки що попрацювати секретарем-діловодом. Знаю, це — не твоє, ти любиш дітей, та й чи для того вчилася, щоб сьогодні папірці з одного місця на інше перекладати? Адже так, доню?... Оленка мовчала. Пропозиція була несподіваною. Від неї, звісно, можна відмовитися, але… Хтозна, можливо, саме тут хоче бачити її зараз Господь.

— Мамусю, я навіть не знаю, що тобі ска-

літературна сторінка зати. Справді, мені неймовірно хочеться бути вчителькою, працювати з дітками, ти ж знаєш, як я їх люблю. Гірко буде бачити, як після дзвоника інші розходяться по класах, а ти — наче другосортна людина. Але ж бути секретарем — це бути в школі, серед тих же дітей: нехай не навчатиму їх, зате спілкуватимуся. Не знаю, просто не знаю, як відреагувати на таку пропозицію.

— Дитино, давай, коли пообідаємо, почитаємо Святе Письмо — Бог неодмінно дасть відповідь. Вони читали і міркували вже добру годину, відклавши всі свої хатні справи; молилися — і знову читали. Раптом в очі обом впав чомусь один і той же вірш: «Хтобо підноситься — буде впокорений, а хто впокоряється — той піднесеться» (Лк. 14:11).

— Мамусю, мені здається, це і є відповідь Божа, — впевнено сказала Оленка. — Всі оці дні після закінчення університету я справді пишалася, що є магістром з червоним дипломом. От Господь і вирішив понизити мене. Адже Йому байдуже до кольору мого диплому, Йому куди важливіше, щоб серце моє залишалося чистим і смиренним. Саме тому й не знайшлося мені місця за фахом. Тому, я думаю, треба прийняти пропозицію Галини Панасівни — ця скромна посада, напевно, послана мені Богом, Він же обіцяв допомагати. От і допомагає. А з дітьми я, так чи інакше, працюватиму в недільній школі, в інтернаті. Схоже, Бог про все в моєму житті подбав.

Сергійко сидів і з подивом спостерігав за тим, що відбувалося. Не розумів нічого, але, якщо раділа Оленка, то знав: треба й самому радіти за неї.

*** о початку нового навчального року залишалося два дні. Вчителі зібралися в актовому залі — ось-ось мало розпочатися засідання педради. Очікуючи Галину Панасівну, колеги ділилися літніми враженнями, знайомилися з новенькими. Окрім Оленки, учительський колектив поповнили ще дві випускниці, вчителька музики і вчителька математики. Обох дівчина знала з університету: імпозантні, стильні, вони завжди хизувалися заможними батьками, які «можуть все». Оленку, яку називали в університеті «розумом» факультету, помічали, але за спиною частенько підсміювалися: «святоша»… Самі ж, хоч і не хапали зірок із неба, але сесію складали без «трійок» (щоправда, гаманці батьків після кожного іспиту помітно худли). Зараз же, коли стали вчительками, позирали на вчорашню однокурсницю з погордою: що, мовляв, не допоміг тобі твій Бог? Оленка старалася не помічати їх насмішкуватих очей, залишалася приязною і шанобливою.

— Дивачка ти, Ленко, — гордовито сказала вчителька хімії. — Мати такого батька, як у тебе, і робити якусь технічну роботу в школі, — це ж якою невдахою треба бути. А ти ж у нас, згадай, — «розум факультету». І варто було отак «паритися» над книжками?

Д

— Вчитися завжди варто, дівчата, — відповіла серйозно, не звертаючи уваги на нотки зловтіхи. — Адже це була наша робота, а всяку роботу треба виконувати старанно, як для Бога. Що ж стосується моєї посади, то самі знаєте, не місце красить людину…

— Колеги, прошу уваги! — за розмовою дівчата й не помітили, як увійшла до залу Галина Панасівна. — Перед початком нашої педради хочу повідомити вам новину. Наша колега, Оксана Вікторівна Кононенко, кілька тижнів тому, як ви знаєте, вийшла заміж. Зараз вона з чоловіком у весільній мандрівці, і там обоє знайшли собі гарні роботи. Щойно вона мені телефонувала. Заява на звільнення надійде через кілька днів. Рядами пронісся шепіт: «А мова? Ксюха була чудовим філологом. Важко такій знайти заміну»…

— Напевно, вас цікавить, хто замінить Оксану Вікторівну, — Галина Панасівна, схоже, вловила, про що перешіптуються колеги.

— Напевно, я й сама б непокоїлася зараз з цього приводу, якби не щасливий випадок. Кілька тижнів тому до нас прийшла Олена Андріївна Зайцева…. Всі голови, мов за командою, зацікавлено повернулися в бік Оленки — і дівчина від того зашарілася: не звикла до такої уваги.

— Можливо, хтось і досі сприймає її як школярку — зауважу, дуже сумлінну і обдаровану школярку, яка частенько захищала честь нашої школи на різних

конкурсах та олімпіадах. Сьогодні ж Олена Андріївна, закінчивши університет, повернулася знову до нас. Знаєте, мене дуже вразило, що, маючи червоний диплом магістра, вона без вагань погодилася на найнижчу, технічну посаду. І знаєте чому? Бо дуже любить школу. Оленко, — звернулася до дівчини просто, без офіційності, з материнською теплотою в голосі. — Ти мене ніколи не підводила. Я вірю в тебе і тепер. Ті слова Оленка чула, ніби крізь сон. У неї вірили (це, звісно, добре), але сама ніяк не могла повірити, що через два дні зайде до класу вчителькою. Знала, це неодмінно мало колись вирішитися, бо ж Бог обіцяв: «...хто надію складає на Господа, — милість одержує» (Пс. 31:10). Але щоб так швидко?!... Від почуттів, які переповнювали серце, хотілося плакати і сміятися водночас. Але ж як? Поруч — люди, її вчителі, ні, відтепер уже колеги… Ще, чого доброго, подумають, що маленька, що безхарактерна. Оленка, як могла, стримувала свої почуття за ніяковою посмішкою. Вчорашні однокурсниці дивилися на неї вже не з погордою — з неприхованою заздрістю. А у вікно зазирала хмаринка — точнісінько така, яку бачила біля управління освіти: біленька і в тонкій хустині. Вона — наче завіса до Царства вічного Бога, і те Царство зараз посміхалося до неї сонячними промінцями, розділяючи радість, яка пеленою тепла і любові огортала душу. 

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

35

з архівів пам’яті

Пересопн и

С лово Боже зр 1ницького Найімовірніше, поява ПересопЄвангелія є відгуком

3

«А почалос єсть писати сіє Євангеліє місцевої православної еліти на року 1556-го місяця августа 15-го, на реформаційний рух у Європі. Продень успенія Пресвятыя нашеа Богороповідь та Святе Письмо рідною дица Девы Маріа», — свідчить запис, мовою — одна із важливих рис вміщений на початку рукопису. протестантизму, який намагався У заключному записі писець наблизити божественні істини до позначив, що книги євангекожної людини через усвідомлене Замовником і лістів «суть доконани в лето засвоєння Слова Божого. Переклад меценатом рукотисячное 561 на пам’ят усікБіблії німецькою народною мовою, пису стала княновення Святого і славного зроблений Маргиня Анастасія пророка, предтечі и хреститином ЛютеЗаславська, яка Пересопницьке Євангетеля Господня Іоанна місяця ром, вийшов під іменем Парасліє — рукописне четавгуста 29-го дня». Відповідно 1534 р. Поляки кеви була ігумевероєвангеліє, перекладо нового стилю, роботу над та чехи також нею Дворецького дене староукраїнською Євангелієм розпочато 28 серпздійснювали монастиря. мовою «для ліпшого ня 1556 р., а запереклади вирозумлення люду вершено 11 вебіблійних текПраця над перекладом християнського». Воно ресня 1561 р. стів народниПересопницького Євангевирізнялося живою ми мовами. лія розпочалася у Дворецьбагатою літературною кому монастирі (сучасна мовою, максимально наближеною Хмельницька область). до церковнослов’янського оригінаЗавершена книга була у лу, проте зрозумілою простій людиПересопницькому монасні. Під час роботи над Євангеліями тирі (сучасна Рівненська перекладачі використовували не область). Саме від назви лише церковнослов’янські тексти, а Пересопниці і походить й грецькі та польські. найменування Євангелія.

5

2

4

36

СВІЧНИК

|

3, 2011

з архівів пам’яті

ицьке Євангеліє 8ся ізКнига розміром 24 х 38 см, складала482 аркушів (964 сторінки). Євангеліє написане на дорогому матеріалі — пергаменті, для виготовлення якого знадобилася шкіра цілого стада телят і ягнят, хоча на той час поширеним уже був набагато дешевший папір. У ХVІ ст. книга була оправлена у дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом. Рукопис прикрашають чотири високохудожні мініатюри євангелістів, які розпочинають кожне із Євангелій. Вони виконані різнобарвними фарбами на кольоровому тлі. Рукопис багатий на численні заставки, ініціали (початкові літери), орнаментації записів, кінцівок. Для написання тексту використовувалося темно-коричневе та червоне чорнила. На кожній із сторінок текст розміщений у 20 рядках. Пересопницьке Євангеліє написане тогочасними типами письма На початку книги була вміщена Наука читан— уставом та напівуставом, ня — вказівка, як і де шукати відповідні місця рівність і довершеність букв у Євангеліях, а також передмова. В кінці книги якого нагадувала орнамент. містилася післямова та місяцеслов — церковний Зауважимо, що відповідно календар. У передмові та післямові зазначено до такого типу письма, авторів перекладу, час і місце пропусків між словами не його здійснення, меценатів і 1701 р. Іван Мазепа подазамовників, а також признарував Євангеліє Переяславсько- було. чення цієї книги. Кожному із му кафедральному собору, де чотирьох Євангелій передувала його використовували під час У 2001 р. та 2008 р. передмова. Текст Євангелій побогослужінь. Коли ж на єписздійснено факсимільні ділений на глави, кожна з яких копську кафедру в Переяславі видання (такі, що грапочинається сумарієм — корот- почали призначати росіян, фічно точно відтворюким викладом змісту наступної Євангеліє «за непотрібністю» ють раніше випущене глави, а також зачала — прону- віддали до бібліотеки духоворигінальне видання або меровані фрагменти, які читаної семінарії. Там 1837 р. його рукопис, включаючи усі ли під час богослужінь. Окрім віднайшов видатний вчений особливості паперу й того, у тексті містяться глоси — Осип Бодянський. Помітивши обкладинки) Пересопукраїнські відповідники до слів дивної краси манускрипт, він ницького Євангелія. На оригіналу, відзначив, що українська мова Рівненщині факсимільне або тлумаКниги чисвидання пам’ятки знаНад перекладом і чення мало- та, «як зорі ходиться у Рівненськопереписуванням Пере- зрозумілих Після Другої небесні». му краєзнавчому музеї, сопницького Євангесвітової війни слів, які Музеї Першокниги в лія працювали писець виділені раПересопницьке Пересопниці та НаціоМихайло Василієвич мочкою. Наприклад: «коло- Євангеліє пональному університеті із Сянока (Польща), дязь [студня або криниця]»; трапило до Києва, «Острозька академія». а також архімандрит де зберігається і «учиню, размечу житницу Пересопницького до цього часу в мою [клуню або стодолу]»; монастиря Григорій, Інституті рукопису «стріха [дах]». про що йдеться у Національної бібліотеМатеріал підготувала самому рукописі. Ліна БОРОДИНСЬКА, ки ім. В. Вернадського.

озумілою мовою

9

7

10

12

6

11

кореспондент «Свічника»

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

37

відділ жіночого служіння Таїсія ВОРОНЮК, відповідальна за сестринське служіння в рівненській церкві «Відродження»

У

же протягом кількох років поспіль у мальовничому куточку Олександрії відбувається жіночий табір «Дотик неба». З усієї Рівненської області, навіть із крайніх її куточків, приїжджають сестри, аби відпочити у таборі від хатньої рутини і почерпнути для себе духовних сил із бездонної Божої криниці. Погожим літним днем, 18 липня 2011 року, команда та-

бору під чуйним керівництвом сестри Марії Корнійчук зустрічала приїжджих жінок і приязно поселяла їх у затишних кімнатах. Це було нелегким завданням, адже із сестрами (їх було 148) приїхало ще й 15 хлопчиків та дівчаток. Молодші сестри допомагали старшим наволікати подушки, розстеляти ліжка, розкладати речі. Вже з перших хвилин спілкування одне з одним вони вчилися виявляти і

38

СВІЧНИК

|

3, 2011

увагу, і поступливість, і певною мірою жертовність, адже у кімнатах стояли двохярусні ліжка, а сестри були різного віку. Після розв’язання маси різних дріб’язкових організаційних питань упродовж дня сестри нарешті відчули перший дотик Неба. Це відбулося на вечірньому богослужінні, в якому взяли участь сестри, відповідальні за підготовку табору (Марія Корнійчук, Світлана Садикіна, Ірина Доброчинська, Ольга Мудрик, Людмила Лустюк, Руслана Корольчук, Любов Подранецька, Таїсія Воронюк). Линули чудові мелодійні пісні, звучали задушевні змістовні поезії. Сестри в залі слухали уважно і притишено, але відчувалося, що кожна з них теж привезла із собою щось улюблене із поезії чи пісень і була готова цим поділитися. Усі присутні жінки були розподілені на ри групи: «Марічотири ам», «Тавіта», «Рут» тер». Ці групи і «Естер». були сформовами відомих ні за іменами інок. Кожна біблійних жінок. нна була, група повинна е, знати біперш за все, рію жінки, блійну історію ої була на честь якої названа. ючи з Починаючи руговівторка, другору, го дня табору, васестри готувані ли тематичні ня. богослужіння.

Спочатку участь взяла група працелюбної та милосердної Тавіти, за нею — групи мудрої та вольової Маріам, покірної та люблячої Рут і прекрасної та величної Естер. Загалом, богослужіння в таборі відбувалися двічі на день. Це сприяло зближенню як віруючих, так і невіруючих жінок. У богослужінні участь брали всі охочі. Пісні, вірші, свідчення, неординарні випадки з життя — все це щиро сприймали слухачі.

т і р Зі г

удові змістовні Чудові проповіді братів, що приїздили щовечора, проникали у кожне серце. Почуті істини збадьорювали засмучені об обличчя, ду заліковували душевні рани, надихали на нові зверше великі звершення. бу 29 У таборі було пра жінок, які прагнули істи стати на істинний об шлях та обрати Ісуса Хри Христа своїм Спаси Спасителем. Споч Спочатку вон навони сто сторожено пр придивля лялися д всьодо

відділ жіночого служіння шої області. Тут ми ділилися своїми думками, проблемами, дізнавалися про життя інших жінок. Наші спільні молитви наповнювали золоті чаші неба. Здавалося, що від цих молитов відкрилося небо, і я переконана, що Бог почув прохання кожного. Моє серце наповнювалося Божою любов’ю, котрої мені так бракувало. Тут, у таборі, я влилася в нову християнську сім’ю, за що щиро вдячна Богові. Хочу з великою подякою відзначити весь обслуговуючий персонал. Цю подяку неможливо висловити простими словами. чебто були членами однієї Я прошу Бога дати цим сестрам великої родини: всі поздоров’я та довголіття. Цей ріднилися, співчували одна одній, допомагали порадою, колектив із великою відповідальразо плакали і втішали. Усі разом роз’ї роз’їхалися по домівках із думкою про те, що це був не останній дотик Неба тут, на землі, в їхньому житті. Багато сестер у своїх відгуках дякувало і Богові, і сестрам за чудово підготовлену програму, за їхню добродушність і розуміння, щирість та посвяченість. Багато з них і в майбутньому, як Бог дозволить, хотіли б мати ністю поставився до проведентаке ж спілкування в таборі. «Це ня цих служінь. Хочу подякувати дійсно дотик до Неба», — писа- кухарям за їх благородний труд, ли вони у своїх відгуках, благо- за якісне і смачно приготовлене харчування. словляючи всіх, хто долучився Велика подяка сестричці Таїдо цієї великої справи. сії, Ользі, медпрацівникам і всім «Я вперше в таборі, — наорганізаторам. писала Софія Анджейкович, Хочу сказати, що серед при— і хочу поділитися своїми сутніх відчувався дотик Самого враженнями. Тут я відчула Божу Бога, Сина Божого Ісуса Христа. присутність в сестринській єдності, радість від спілкування Я вірю в те, що Його присутність зміцняла віру і додавала із сестрами інших церков насили в служінні Богові». 

тлюі бов ’ю го, що від відбувалося, та до всіх присутніх. Але вже за два дні присутніх спілкування з віруючими сестрами щиро плакали з радощів, зізнаючись, що насправді своїми душами доторкнулися до Неба. Сестри, зігріті любов’ю Ісуса Христа, розповідали про свої нелегкі долі, негаразди в сім’ї, поневіряння від злого чоловіка, неслухняних дітей; прохали підтримати їх у молитвах, і у відповідь в Небо лилися щирі слова підтримки зболених душ. Найбільше до Божого престолу линуло прохань, тому що потреб у кожної сестри було чимало. Від щирих молитов та гарячих сліз розкаяння між жінками теплішали взаємини. Коли ж настав останній день табору, сестри поводилися так, на-

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

39

освячення Дому молитви

«ДІМ МІЙ — БУДЕ ДОМОМ МОЛИТВИ…»

П

огожого осіннього дня 11 вересня 2011 року о 16 годині відбулось урочисте богослужіння з нагоди освячення Дому молитви в с. Вишеньки Острозького району. За багато років до цієї події брати і сестри церкви с. Копитків ішли і проповідували Євангеліє мешканцям сусіднього села Вишеньки. Посіяне слово давало плоди віри, люди наверталися до Господа, приймали святе за вірою водне хрещення, і в 2009 році була зареєстрована нова церква, яка нині об’єднує 16 чоловік. Вступне слово виголосив старший пресвітер Рівненської області Михайло Андрійович Ільюк. Потім пресвітер церкви Віктор Олександрович Колесник звершив молитву, і всі разом заспівали гімн церкви «Люблю Твій, Боже, дім». В Євангелію від Матвія 21:13 читаємо: «Дім Мій — буде домом молитви…» Тож, окрім проповіді Слова Божого і співу псалмів для слави Божої, Церква, усвідомлюючи свою залежність від Бога, повинна все більше і більше молитися. Бог чекає від Своїх дітей молитов заступництва, Він чекає молитов покаяння від грішників, завжди готовий вислухати молитви прохання від людей. Молитву освячення звершили М.А.І льюк, В.О. Колесник та Віктор Казимирович Войцеховський, пресвітер церкви ЄХБ с. Плоска.

Після виконання пісні «Молитва про Україну» чоловічим гуртом зі Ставрова Млинівського району брат Віктор розповів коротеньку історію церкви і подякував усім братам і сестрам, усім церквам області та спонсорам за їх участь у справі будівництва. Справді, без фінансової підтримки мало що могла б зробити церква власними силами. Але через відкритість небайдужих до цієї справи людей ще в одному куточку на землі засвітився ліхтарик Божого світла. Щирими словами і побажаннями вітали церкву брати і сестри із церков села Грем’яче, міста Здолбунова, сіл Ставрова та Плоски, а також пресвітер церкви ХВЄ із села Українка брат Віталій Тищенко. Заключну проповідь виголосив Юрій Володимирович Костюк,

пресвітер церкви ЄХБ з Острога. Її тема — єдність та любов один до одного. Співав чудові християнські пісні квартет із церкви ЄХБ міста Здолбунова. Новозбудований і освячений Дім молитви того дня не міг вмістити всіх, хто бажав стати свідком цієї урочистої події: у переповненому залі було ніде, як кажуть, голці впасти, люди стояли навіть на вулиці. Серця всіх переповнювала вдячність Богові за час свободи, за можливість проповідувати Євангеліє. Тепер в селі Вишеньки є дім, де брати і сестри збиратимуться, щоб поклонятися Триєдиному БоговіОтцю, Сину і Святому Духу, слухати і вивчати Слово Боже та молитися за своїх рідних, друзів, односельчан, аби вони також знайшли спасіння, живу віру і мир із Богом. Звісно, в служіннях, які відтепер здійснюватимуться в Домі молитви, будуть свої злети й падіння, успіхи й поразки — так завжди буває, коли ведеться запекла боротьба з силами пітьми і зла. Проте, як би не доводилося важко, пам’ятаймо, що Бог повсякчас разом із нами, тому у всіх випробуваннях допомагатиме вийти переможцями. Нехай же ця думка надихає всіх нас у тих справах, які ведемо на ниві Господній.  www.baptist.rv.ua

40

СВІЧНИК

|

3, 2011

відділ дитячого служіння КОНФЕРЕНЦІЯ ДИТЯЧИХ СЛУЖИТЕЛІВ РІВНЕНЩИНИ КОНФЕР

СЛУЖИТЕЛЬ — З000

азвичай й третє тисячоліття асоціюється з високим рівнем розвитку. Це час прогресу, модернізації та нововведень. Час, коли людина вважає себе напрочуд сильною, могутньою та самодостатньою. Час, в який так мало поглядів звернено до Господа… Між тим, сьогодні, як ніколи, ми потребуємо Христа. Потребуємо Його мудрості та керівництва, адже весь людський прогрес та розум без Нього нічого не важить. Саме така думка була лейтмотивом конференції дитячих служителів Рівненщини «Служитель — 3000», що відбулася 17 вересня 2011 року. На початку зустрічі звернувся до присутніх голова ООЦ ЄХБ Рів-

З

ненської області Михайло Андрійович Ільюк. Його проповідь була зворушливою та проникливою, тому й торкалася людських сердець. с Першоапостольська церква, апосто наголошував Михайло Андрійович, мала успіх, оскільки керувалась у всьому волею Господа. Тож і ми повинні перестати грішити тим, що робимо своє для Господа. Натомість маємо чути і виконувати те, що велить нам Дух Святий. Після загальної молитви М.А. Ільюк представив нового керівника відділу дитячого служіння Рівненської області Олександра Ярмушка. З лекцією «Християнин третього тисячоліття» виступив Андрій Корнійчук, пастор рівненської церкви «Благодать». Він наголосив на тому, що ми повинні проповідувати Христа Розп’ятого, Воскреслого і знову Грядущого. Адже Він — єдина істинна основа нашого життя та служіння.

Після лекції були представлені дитячі та підліткові навчальні програми, а також відбулася зустріч із директорами недільних шкіл та клубів «Майбутнє України». Учитель недільної школи рівненської церкви «Відродження» Світлана Галайчук провела відкритий урок за новою програмою «Подорож до Небесного Міста». Присутні мали гарну нагоду очима дітей подивитися на біблійні істини, а також отримали нові ідеї для проведення уроків. Після невеличкої перерви, під час якої дитячі служителі мали змогу ближче познайомитися з презентованими навчальними програмами, з цікавою і практичною лекцією «Від дітей — до батьків» звернувся до присутніх заступник голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Андрій Васильович Ярмушко. Він сказав про те, що кожен із нас повинен працювати над своїм духовним та інтелектуальним розвитком, а ще посвячено молитися щодня за кожну дитину. Андрій Васильович зо-

середив увагу на зв’язку недільної школи з родинами дітей. Адже це гарна нагода будувати стосунки з батьками, запрошувати їх на свята, цікавитися їхнім життям, бачити та відповідати на потреби цих сімей. У контексті сказаного Олена Медведєва поділилася досвідом проведення родинних свят (зокрема,

свята тата) у рівненській церкві «Благодать». Вона зробила акцент на тому, що батькам виявляє Бога наша любов до їхніх дітей. Підсумовуючи роботу конференції, звернувся до її учасників заступник голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Василь Захарович Басараба, який закликав усіх до заключної молитви. Конференція стала неабияким підбадьоренням для всіх тих, хто працює з дітьми, і змусила багатьох переоцінити життєві цінності та пріоритети в служінні.  Юлія БЕРЕЗА, відділ дитячого служіння

3, 2 0 1 1 | С В І Ч Н И К

41

новини християнського світу Кожні 5 хвилин у світі за свою віру помирає християнин Римі відбулася конференція фонду Luci sull'Est, присвячена проблемі дискримінації християн

У

Не вбивайте християн.

у світі в XXI ст. На зустрічі під назвою «Кращі стають мучениками. Переслідування християн у XXI ст.», було відмічено, що кожні 5 хвилин у світі вбивають за віру християнина. Щороку на мученицьку смерть приречено 105 тисяч християн, пише Zenit. Конференція пройшла в Папському Латеранському університеті і була присвячена 20-м роковинам утворення асоціації католицьких добровольців Luci sull' Est. Представник, що брав участь у конференції ОБСЄ з боротьби з дискримінацією християн, глава Центру з вивчення нових релігій (CESNUR) Массимо Інтровінье назвав сьогоднішню нетерпимість дискримінацію і переслідування християн «гуманітарною кризою». Експерт згадав також Девіда Барретта, що намагався встановити кількість християнських мучеників у світі. На думку дослідника, із 70 млн мучеників за віру 45 млн постраждали в XX ст. Найбільша небезпека християнам загрожує в країнах із сильними екс-

42

СВІЧНИК

|

3, 2011

тремістськими рухами, де відступництво від місцевої релігії карається стратою. Фахівці обговорили 34 смертних вироки, подібних до того, що був винесений в Пакистані Асії Бібі. Не менш небезпечними для християн країнами були названі комуністичні Північна Корея і Китай, а також Індія і країни Індокитаю. Експерти відзначили, що ще одним поширеним видом переслідувань християн є правова дискримінація, що існує, наприклад, у Франції. За даними Інтровіньє, в даний час кожні два дні в цій європейській країні трапляються подібні епізоди.

У США атеїсти пошматували кілька віршів із Біблії США атеїсти публічно пошматували кілька віршів із Біблії, які вони визнали «аморальними». Група атеїстів округу Орендж Каунті (Каліфорнія), що належить до найбільшої атеїстичної організації Backyard Skeptics, публічно порвала тексти декількох віршів із Біблії, «покаравши» у такий спосіб «Книгу книг» за «неетичність» і «аморальність». Серед інших були розірвані вірші з Першого послання до Тимофія 2:910, що закликають: «Так само й жінки, — у скромнім убранні з соромливістю та невинністю, — нехай прикрашають себе не плетінням волосся, не коштовними шатами, але добрими вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність», — повідомляє «Седмица».

У

Одним із старозавітних місць, не вподобаних атеїстам, стали вірші з Повторення Закону 22:14-29, що закликають побивати камінням за розпусту. Засновник атеїстичної організації Брюс Глісон заявив в інтерв'ю Інтернетвиданню Christian Post, що атеїсти не мали наміру травмувати почуття віруючих людей. Це була, швидше, «програма виховання суспільства», цитує Kathweb слова Глісона. «У Біблії є також багато гарних місць», — «політкоректно» додав глава атеїстів.

Українці — віруючі! Майже усі ході опитування 90 відсотків українців назвали себе віруючими. При цьому віруючими назвали себе 95 відсотків жінок. Майже 90% українців є віруючими, свідчать дані соціологічного дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології в рамках співпраці з програмою Міжнародного соціального дослідження (ISSP). У ході опитування 89,5% респондентів заявили про свою релігій-

У

ність. 53% погодилися з твердженням «Я вірю в Бога зараз і завжди вірив», при цьому кожен п'ятий (21%) заявив про те, що раніше не вірив у Бога, проте став віруючим зараз. Як з'ясувалося, більш релігійними в Україні є жінки. До категорії тієї або іншої релігійної общини віднесли себе 95% опитаних жінок, тоді як серед чоловіків — лише 83%. Невіруючими назвали себе 16% опитаних чоловіків, тоді як серед жінок таких опинилося лише 5%. Дані дослідження також свідчать про те, що серед жителів західного регіону країни до категорії віруючих відносяться 97% респондентів, найменша частина віруючих — на сході країни (84%).

62% опитаних українців заявило про свої православні релігійні погляди, 6% — про грекокатолицькі і 27% — про інші.

71% респондентів повністю або, швидше, повністю погоджується з твердженням, що різні релігійні групи повинні мати рівні права в Україні, 75% — з тим, що необхідно поважати всі релігії.  За матеріалами Інтернету

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ «СВІЧНИКА»! Щиро дякуємо Вам за Ваші відгуки, запитання і побажання, які надходять до редакції. Надсилайте і надалі свої листи, зауваження, пропозиції та свідчення. Діліться особистими враженнями, думками та досвідом. Лише завдяки спільним зусиллям ми зможемо зробити наш журнал цікавішим.

Наша адреса: редакція «Свічника», вул. Дворецька, 41, м. Рівне 33001 Електронна пошта: shevchuk_luda@mail.ru Тел. 8 (0362) 63-34-11; 22-44-81

Тема наступного числа журналу: «Християнин третього тисячоліття»

с. Нова Любомирка

с. Красносілля

ХРИСТИЯНСЬКІ ДИТЯЧІ ТАБОРИ с. Мошків

2011 с. Русивель

«Сніп», І Рівненська церква

с. Красносілля рівненська церква «Благодать»

с. Мошків с. Мошків

м. Острог

Х Р Е Щ Е Н Н Я 2011 2 011

м. Дубно

м. Дубровиця с. Олександрія

с. Острожець с. Острожець

Щиро вітаємо братів та сестер, які у 2011 році розпочали нове життя у Христі Ісусі. Бажаємо вам духовного зростання та небесного натхнення, миру та благодаті Божої! Служіть Богові «... у святості й праведності ... по всі дні життя...» (Лк. 1:74,75). с. Колоденка

м. Костопіль

м. Кузнецовськ