Svichnyk 4-2012 by Svichnyk

ДУХОВНО ЗБУДОВУЮЧИЙ ЖУРНАЛ

ОБЛАСНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ЦЕРКОВ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ №4 (58),

2012

сім нам добре відома сумна оповідь про життя першої сім’ї — Адама та Єви. Спокусившись, вони круто змінили свою долю, — щойно відірвавшись від Бога, відразу ж потрапили у залежність від диявола. Лукавий торжествував, йому здавалося, що перемога за ним. Однак минали десятиліття, століття, тисячоліття і, «коли ж прийшла повнота часу, Бог послав Свого Сина…» (Гал. 4:4-5). Господь протягнув Свою рятівну руку через Свого Сина, народженого в убогих вифлеємських яслах, і дав можливість світові повернутися до Нього — в оселі, які належать тобі і мені. Дорогі читачі «Свічника»! У ці дні, коли ми згадуємо народження Ісуса Христа, нехай наші серця наповняться щиросердною хвалою Всевишньому за дивний план порятунку людства, за спокій небес, Який Він приніс у буремний світ. Нехай у нашій земній життєвій книзі на чистих сторінках, перегорнутих новим роком, нотуються лише гарні справи милосердя, а опис нашого характеру рясніє шляхетними і благочестивими рисами, такими як: жертовність, любов, доброзичливість і багато інших. Дивлячись на сучасний світ і бачачи, як руйнується інститут сім’ї, ми вирішили порушити тему, яка змусить кожного зокрема задуматися над тим, чи затишним і надійним є наше життя у родинному колі, чи зберегли ми ті закони, за якими Бог велів жити сім’ї, чи правильно чинимо, коли розриваємо сімейні стосунки, скріплені Божою печаткою на небесах; як виховати дітей, аби вони стали для нас радістю. Відповіді на ці та багато інших супутніх питань Ви можете знайти на сторінках цього числа журналу. Нехай Господь благословить Вас, аби Ви зробили правильні висновки і Ваша сім’я стала маяком серед бурхливого моря, що допоможе знайти шлях до гавані, а не скелею, об яку розбиваються човни і тонуть, не знаходячи порятунку. Редакція

т я в с х и н я в д з і р х Радісни ословенного та благ року! Нового 2

СВІЧНИК

4, 2012

зміст 4 6 8 10 14 16 20 24 26 28 32 38

Витоки благочестивого життя — в родині Василь НОВОСАД

Духовне єднання у шлюбі Андрій КОРНІЙЧУК

Дорогоцінність мудрої жінки Юлія ГУЗЮК

Шлюб, розлучення та повторний шлюб Сергій МОРОХОВСЬКИЙ

Гармонія почуттів Світлана ВОРОНА

Таємниця і недовіра в сім’ї Тарас БРИЧУК

Відновити істинні орієнтири Наталія БАСАРАБА

Якщо у сім’ї підлітки... Михайло ІЛЬЮК

Благословeння або прокляття на покоління Любомир ТУРЧАК

Сімейні цінності Олександр ПАХАЙ

Циганчук Світлана Береза

Служити народові — то служити Богові Ліна Бородинська

ЖУРНАЛ Засновник і видавець: Обласне об’єднання церков євангельських християн-баптистів Рівненської області ВИДАЄТЬСЯ на кошти добровільних пожертвувань ПОТРЕБУЄ молитовної та фінансової підтримки християн ЗАПРОШУЄ ДО СПІВПРАЦІ проповідників, поетів, письменників, композиторів — усіх, хто хоче і може служити євангельським словом Пишіть на адресу: 33001, м. Рівне, вул. Дворецька, 41 Телефонуйте: (0362) 63-34-11 E-mail: shevchuk_luda@mail.ru НАД НОМЕРОМ ПРАЦЮВАЛИ: Головний редактор Василь Басараба

Сиджу під дверима реанімації. Несподівано (як, власне, завжди в подібних випадках) чоловіка забрала карета «швидкої» просто з роботи. Поруч — незнайома жінка, дещо старша від мене, з двома синами. Її чоловік — також у відділенні реанімації. Сидимо. Мовчимо. Про що говорити? Поміж нами, щоб не сполохати тиші, навшпиньках походжає пізній вечір. У довгому коридорі — порожньо, тому навіть зітхання здається голосним. Ольга Шевельова, «Щоб не згасло багаття любові», с. 13

Теологічний редактор Михайло Ільюк

...Уява молодих людей, котрі палко кохають одне одного, вимальовує майбутнє сімейне життя подібне до сонця, яке величаво сходить над обрієм... То чому ж довкола нас — справжнє море знівечених і знедолених людей, які стрімко впали з любовного олімпу у глибоку яму горя, розчарувань та безвиході? Трагічна доля не оминає ні найбагатших, ні найбідніших, ні тих, хто у славі, ні знедолених. Василь і Ольга Михальчуки, «Правильні дошлюбні стосунки — запорука щасливої сім’ї …», с. 18

Редакційна колегія Світлана Береза Ліна Бородинська Олександр Пахай

Сьогоднішні родинні зустрічі складаються з 36-ти повноправних членів — це дещо хаос, одночасна розмова всіх присутніх, дитячий гам і клопіт на кухні. Але тут завжди знайдуть привід, щоб зібратися, бо ми сумуємо один за одним і тримаємось обома руками за наші взаємини. Але таким є сьогоднішній день, вчорашній дещо відрізнявся. «Чим ви їх годуєте?» — запитував чи не кожен гість, який переступав поріг нашого дому, коли ми були ще маленькими… Людмила Жакун, «Нас забагато не було », с. 22 Він підвів голову і тихим голосом, в якому відчувалося тремтіння, сказав: «Я розбив вазу…» — «Я знаю, сину. Нічого страшного — все колись б’ється». Раптом, схилившись над столом, син заплакав. Вона розгубилася, бо ж давно не бачила синових сліз, а потім і собі заплакала. «Прости мені, синку», с. 36 Фото на обкладинці Євгена Фіщука, дизайн обкладинки Наталії Качановської

Відповідальний редактор Людмила Шевчук Літературний редактор Олена Ярмушко

Дизайн і комп’ютерна верстка Віра Фесянова Реєстраційний номер РВ № 377 28 січня 2004 року Часопис надруковано у ТзОВ “Каліграф», м. Рівне, вул. Київська, 69, тел. (0362) 64-24-32 © тексту, малюнків, фото, оформлення «Свічник», 2012 р. При передруку матеріалів посилання на часопис обов’язкове Рукописи не рецензуються і не повертаються Думка редакції не завжди співпадає з думкою авторів матеріалів, що публікуються. Обсяг — 14 аркушів Друк — офсетний Тираж — 1500 примірників Розповсюдження безкоштовне Журнал виходить щоквартально Замовлення №

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

духовна стаття писані в Книзі приповістей Соломонових 22:6: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї». Мені, як пастору, іноді кажуть: «Ви так мало під час вінчання говорите нареченим про повагу до аше життя зіткане із батьків». Хочу, у зв’язку з цим, навзаємин. Якщо стосунки вести як приклад історію з життя. Пастор якось зібрав молодь зіпсовані, на душі гірко, церкви і запропонував на дошці самотньо, тужливо, огидно… написати всі претензії до батьків. Коли ж ми перебуваємо у мирі декілька хвилин дошка була з ближніми, на серці вирують За заповнена зауваженнями: «Наші зовсім інші почуття: радість, батьки живуть вчорашніми принвідрада, втіха, спокій… Чому ципами», «Вони нас не розумівід од них взаємин втікаєш, ють», «Наші батьки нам все забоа інші стараєшся зберегти, роняють» тощо. Тоді пастор попровтримати? Напевно, це і є сив молодь звільнити аудиторію і запросив батьків, запропонувавши найбільшим їхнім підводним їм записати недоліки їхніх дітей. каменем: вони містять як Багато хто кинувся писати, але ліки, так і отруту. були і такі, котрі сказали: «Наші Сім’я — одне із середовищ, де діти такі, якими ми їх виховали». найчастіше виникають конфлікти. Тож давайте подумаємо: «Якщо Зазвичай упередження і невдо- до 20-25 років ми волення виникають між старшим і молодшим поколінням — між батьками і дітьми. Людство давно б’ється над вирішенням цієї проблеми, однак позитивних результатів обмаль. І, напевно, ніхто не зможе розв’язати всі конфліктні вузлики, що сплітаються у тугий клубок непорозумінь між різними поколіннями, однак можна (і треба) бодай спробувати зробити це. Такий шанс дає кожному Порадник на всі життєві ситуації — Біблія. Конфлікти виникали у всі часи і іноді навіть призводили до непоправних наслідків. Згадаймо повість «Земля» Ольги Кобилянської або «Кайдашеву сім’ю» Івана Нечуя-Левицького. Нехтування Божими істинами призводить до того, що рідні люди стають запеклими ворогами або ж навіть вбивають одне одного. На жаль, від конфліктів між поколіннями не застраховані і християнські сім’ї. І те, що ми іноді бачимо або що доводиться розглядати братам-служителям, — це тільки верхівка, коріння ж заховане значно глибше. Отож давайте подивимося на сім’ю в її розвитку і на можливі помилки, які з часом можуть призвести до небажаних наслідків. Але в ході наших роздумів я хотів би, щоб перед очима стояли слова, наВасиль НОВОСАД, пастор Першої рівненської церкви

не прищепили нашим дітям поваги до батьків, то чи зможе це зробити пастор за 30-50 хвилин шлюбної настанови? Звісно, бувають виняткові ситуації, але зараз ми говоримо про тенденції. Апостол Павло у Посланні до галатів 6:7 пише: «Не обманюйтеся, — Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» Коли ж ми починаємо сіяти? Одного разу до Марка Твена підійшла молода жінка і запитала: «Скажіть, з якого віку потрібно починати виховувати дитину?» Письменник запитав: «А якого віку ваша дитина?» «О, їй тільки три місяці». «В такому випадку, пані, ви запізнилися на три місяці». А мені хочеться ще збільшити цей термін. В Першій книзі Самуїловій наводиться приклад благочестивої Анни, яка задовго

В И Т О К ИИВОГО

Т С Е Ч О Г А БЛ ЖИТТЯ —

СВІЧНИК

4, 2012

духовна стаття до народження дитини молилася так: «Якщо… даси Своїй невільниці нащадка чоловічої статі, то я дам його Господеві на всі дні життя його…» Виховання дитини розпочинається раніше від її народження. Чому у родинах відомих музикантів народжуються музично обдаровані діти, в родинах артистів — діти, які мають артистичні здібності?.. Якщо продовжити цей перелік, то в християнських родинах мають народжуватися діти з нахилом до благочестивого християнського життя. Якщо це не так, то до кого, скажіть, має бути звернене запитання «Чому?» У сім’ї народилася дитина… І зараз дуже важливо для батьків правильно розставити пріоритети в своєму житті. Свого часу Ісус Навин міг сказати чудові слова: «А я та дім мій будемо служити Господеві» (Іс. Нав. 24:15). До речі, ще не так давно цей текст висів у багатьох християнських домівках, а тепер чомусь зник. Невже втратив свою актуальність? Але ж за цими словами стоїть

РОДИНІ

клопітка праця з виховання дітей. І це — праця не тільки матерів, але і батьків (передусім!) А як, згадаймо, часто буває в родинах (і не тільки в християнських)? Батько-служитель, батько-постачальник, і, вибачте, батько-квартирант. Усі проблеми дітей лягають на плечі дружин. Але, шановні брати, хіба нам

свого часу не казали, що ми — священики в «своєму домі»? Відомий християнський письменник Микола Водневський у своїх спогадах писав: «Одного разу я з сином поїхав на рибалку. Це був один із небагатьох моментів, коли я знайшов для цього час. Ми приїхали на водоймище, розклали рибальське начиння і… я сів відповідати на листи дописувачів. «Тату, тату, подивись, яку я рибину впіймав!» — «Добре, синку, добре, але не заважай». Знайома ситуація, чи не так? Благословення від спілкування, взаємозв’язок між батьком і сином було втрачено. Але ця історія мала й своє продовження. Через 20 років, стоячи біля ліжка сина, який вмирав, батько почув слова: «Тату, ти знаходив час для всіх, тільки не для мене…» Дорогі батьки, а ми знаходимо час для своїх дітей, чи, можливо, заклопотані вирішенням надто важливих справ? Тільки що може бути важливішим від виховання тих, хто доручений нам Богом на певний час? В Книзі Псалмів написано: «Як стріли в руках того велетня, так і сини молоді: блаженний той муж, що сагайдака свого ними наповнив...» (Пс. 127:4-5). У давнину воїни самі виготовляли стріли для своїх луків, і це було запорукою того, що вони «… не будуть посоромлені, коли в брамі говоритимуть із ворогами». Ми впливаємо на наших дітей навіть тоді, коли не думаємо про це. Одного разу, вийшовши на вулицю, побачив сусідську дівчинку років шести, яка ледь пересувала ноги у маминих туфлях на високих підборах, і в маминому платті. Маленькі діти хочуть бути схожими на своїх батьків; підрісши, вони будуть схожими на них. Діти спостерігають за взаєминами батьків як подружжя, спостерігають за ними як за членами церкви — це також моменти виховання дітей. Помилковим, на мою думку, є усунення від виховання дітей старших членів родини (бабусі, дідуся). Коли залишилися позаду величаві звуки Маршу Мендельсона у відділі РАГСу,

Для дитини немає нічого дорожчого від хвилин, проведених із татом.

звершена молитва благословення і пастор оголосив про народження нової сім’ї, іноді доводиться чути від молодих людей слова: «Моя сім’я — це я, дружина і, якщо Бог пошле, — діти». Але свідоцтво про одруження не дає нам права викидати із числа своєї родини найближчих людей — батьків. Адже за їх плечима — досвід. Одного разу пастор, звертаючись до батьків наречених, сказав: «Дайте їм право помилятися». Пізніше я запитав цього брата: «Ви маєте дорослих дітей?» Відповідь була: «Ще ні». Мені пригадалася історія з моєї молодості. Перевищивши швидкість в зоні дії знаку «40», я спробував довести працівникові ДАІ недоцільність установки знака в цьому місці. У відповідь почув: «Юначе, цей знак написаний не фарбою, а кров’ю на асфальті». Досвід старшого покоління досить часто набутий ціною власних помилок, то чи ж варто їх повторювати, ігноруючи застереження? Минуть роки… Щось зміниться у цьому світі, щось залишиться незмінним. В одному художньому тексті мені в очі впали такі рядки: «Так само будуть плисти хмарки в небесах, і сонце буде всміхатись людям, зернинки будуть наливатись в колосі, Але мене на цій землі не буде…» Нас не буде… Проте залишиться наш слід, який ми написали в серцях і пам’яті наших дітей — тож від нас сьогодні залежить, яким буде світ і якою буде Церква через десятки років. 

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

слова настанови

Д У ХОВН Е Християнський шлюб — це (в ідеалі) взірець єдності в усіх сферах! Як відомо, людина складається з духу, душі і тіла, тому і єднання у шлюбі має відбуватися на трьох рівнях! Чому ж тоді християни у шлюбі часто стають чужими, і все, що їх об’єднує, — це діти та набуте майно? Якщо немає духовного єднання, то даремно говорити про емоційну, чи душевну, єдність, тим паче про гармонію фізичної спільності!

Поради, які допоможуть вам, як подружжю, зблизитися духовно. Шановні чоловіки!

те, Усвідомте, що ви відповідальні за мота ії Бібл я анн чит час аби мати постійний ете бер де , час тий бис осо и бут литви. Це має му цьо у участь лишень ви і Бог. Наслідуйте Христа! (Мр. 1:35). дружину,  Ви маєте вставати раніше за авати Бога пізн та ю сім’ ю сво за щоб молитися почироз через Писання! День чоловіка має ого! Бож ва Сло натися з молитви та читання . 1:5) в (Йо а! Наслідуйте у цьому Йов ого розви Ви маєте скласти план духовн инен заохочутку дружини та дітей! Чоловік пов напам’ять чати вати жінку читати Біблію та вив на роздрумож го цьо тексти Слова Божого! Для на стіни, їх и ісит пов та вки кувати вибрані ури -27). 5:25 . (Еф чати вив їх єю сім’ щоб разом із а вон що  Запитуйте у дружини про те, Бог їй ни істи які ті: переживає в духовному жит ся. ить мол що про , ахи відкриває, які має стр обов’язок  Якщо є маленькі діти, то святий те, про ся чоловіка — періодично турбувати зау час від щоб дружина відпочивала. Час го робити бирайте дітей, не дозволяйте їй нічо щоб вона ви, умо усі ріть по господарству, ство бажання і виспалася, — тоді в неї виникне іна в молитсила почитати Біблію і схилити кол овних дух и агат ві. Даремно від дружини вим на ноться має три ь лед подвигів, якщо вона Петра, ав дув наго у чатк спо с сто гах! Навіть Хри е?» Мен а вже потім запитав: «Чи ти любиш (Ів. 21:12-17). Чоло Допомагайте по господарству! і! жин дру їй сво и вік має служит 

СВІЧНИК

4, 2012



Андрій КОРНІЙЧУК, пастор рівненської церкви «Благодать»

Шановні дружини!

Майте особистий час спілкування з Богом! Запам’ятайте: чоловік не дасть вам того, що може дати лише Господь!  Моліться за свого чоловіка, аби Бо жий задум здійснився у його житті , щоб він знав Божу во лю і мужньо вів свою сім’ю. Моліться, щоб Слово Боже було його найбіль шою цінністю, щоб він постійно перебував у Писанні та виконував його!  Коли ваш чо ловік став нетерплячим , грубим та немилосердним, зн айте, що в нього стала ся проблема в стосунках із Богом! Можливо, він допустив гріх у своє жи ття. Не дорікайте йому постійно, моліться, аб и Господь дав йому щи ре каяття та повернув до Себе, щоб Господь посл ав у його життя людину, яка допоможе йому по вернутись у правильний стан! стає чоловіком у това Запам’ятайте: чоловік ристві благочестивих чоловіків. Прикладом цього слугує Христос і Його апостоли!  Підтримуйте найменшу духовну іні ціативу свого чоловіка. Під бадьорте його в правильному!  Не порівню йте його з ми, тим паче не виказуй іншими чоловікате йому таких порівнянь — це глибоко ра нить його! Приймайте свого чоловіка таким, яким він є, і моліться, щоб Господь змінював йо З любов’ю говоріть йо го серце (Рим. 15:7). му про те, в чому слід змінюватися! Якщо він вас ображає, не ковтайте образи, а щиро скажіть, що це завдає вам болю.  Прощайте чо ловікові! Багато прощ айте. Образа зіпсує ваші стосунки з Богом (Еф. 4:32).

слова настанови

Є Д Н А Н Н Я У Ш Л ЮБ І Народу Божому була дана заповідь, яка полягала не в тому, щоб забезпечити дітей багатством, дати їм блискучої освіти, а в тому, щоб зробити єдине — навчити їх любити Бога та шанувати Його Заповіді (Повт. 6:1-9)! Від цього все починається! Успішний шлюб — це спільне захоплення та насолода Божою присутністю! «Любов — це не дивитися один одному в очі, а дивитися в одному напрямку».

Чоловіки та дружини! Духовна спільність неможлива, якщо і чоловік, і дружина не погодяться взяти на себе певну посвяту, а саме:  Жодного дня не піти до сну, якщо є невирішені у стосунках питання. Запам’ятайте: час не лікує. Образи пам’ятаються десятки років, і вони отруюють життя та руйнують стосунки з Богом!  Щодня майте спільний час, аби схилити коліна для молитви. Це має стати живою традицією! «Сім’я, де разом моляться, ніколи не розколеться!»  Чоловік і дружина мають бути найкращими друзями! Якщо дружину тягне до подруги, щоб вилити душу, то це — гіркий докір чоловікові! Будьте друзями! Немає дружби, якщо немає спільного часу!  Не допускайте боргів, кредитів у вашій сім’ї. Це те, що руйнує, а не об’єднує! Не беріть у борг! Чекайте вирішення вашого питання від Бога! Брати в борг — це особисте вирішення проблеми — Бог тут ні при чому! «І ти позичатимеш багатьом народам, а сам не позичатимеш ні в кого» (Повт. 28:12). Борги руйнують духовну єдність, бо виявляють нашу недовіру Господу!  Зізнавайтеся один перед одним у прогріхах! Не дозволяйте затаєних гріхів та таємниць! Ми маємо пам’ятати захований гріх Ахана та загибель усього його роду через це (Іс. Нав. 7; Як. 5:16).  Не будьте просто прихожанами в церкві, знайдіть себе в спільному служінні. Нехай ваш дім буде завжди відкритий для людей. Будьте разом у благовісті (Дії 18:26).  Запрошуйте далеких від церкви людей до себе на вечерю. Так робив Христос, і багато митників та грішників стали Його послідовниками! (Мр. 2:16).  Не дозволяйте щоденним обов’язкам забрати у вас усі сили та час для духовної спільності! День не стане довшим і тиждень не стане більшим! Плануйте цей час!  Духовно сильна сім’я — це могутня зброя в духовному світі! Саме тому диявол докладає всіх зусиль, аби кинути нас у зайнятість, рутину та гріх, щоб ми були слабкими та безплідними. Тож об’єднаймося довкола Слова Божого, наповнюючись істинами Писання та дивлячись у нашому шлюбі в одному напрямку з єдиною метою — не просто прожити життя та дітей гарно влаштувати, а виконати доручене нам Господом Ісусом Христом повеління!  4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

вчимося жити Юлія ГУЗЮК, м. Рівне, місіонерка в Якутії (1992-1999 рр.)

оловіки та жінки, поєднуючи свої долі, дуже швидко приходять до розуміння того, що їхня половинка часто поводить себе егоїстично, замість того щоб турбуватися про найближчу тепер людину. Світ диктує аксіому: «Якщо ти хочеш бути щасливим, стань таким за рахунок свого ближнього». Ця проблема зовсім не нова. Історія її зародження описана у

ДОРОГОЦІННІСТЬ МУДРО книзі Буття, розділ 3. Узявшись сама керувати своєю долею, людина без слів сказала Богові: «Я не можу довірити Тобі себе, своє щастя, свою безпеку». Цей світогляд ніхто не прищеплює нам з дитинства — він дістається у спадок від прабатька Адама. Від самого народження немовля привчається керувати своїми батьками, а пізніше, упродовж життя, — здобувати свої вигоди за рахунок інших. Кожному із нас доводилося бути свідком, якщо не учасником, такого «спілкування», як ото: покарання близької тобі людини довгими докорами (пиляння); відмова від спілкування (бойкот); відвертий примус, вираження фізичної чи моральної переваги, залякування; хитромудрі маніпуляції, різні способи викликати почуття провини тощо. Як це не дивно, але те, про що ми зараз говоримо, стосується не лише людей, далеких від віри. В житті віруючих людей нерідко можна побачити те ж саме відображення гріховного світогляду, переданого від Адама. Нічого дивного — адже ми успадкували гріховну природу при народженні. Та Бог не хоче залишити нас у природному стані — Він бажає сповнити життя Своїх дітей чудом. Апостол Павло пише: «Не пристосовуйтесь до цього віку, але змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб

СВІЧНИК

4, 2012

Практично кожна дівчинка змалечку мріє про того, хто буде її кохати, зможе зробити її життя, сповненим значущості, щастя та високого сенсу. На превеликий жаль, далеко не для кожної жінки її дитяча мрія стає реальністю. Те, що ми бачимо довкола, ставить нас перед жахливою дійсністю: у нашому світі щасливий шлюб є скоріше винятком, аніж закономірністю. ви пізнавали, що є воля Божа…» (Рим. 12:2). Те, що притаманне нашій гріховній природі, а саме: егоїстична спрямованість нашого життя — повинно поступитися місцем новому, надприродному світогляду. Божий світогляд — це, в першу чергу, зміна напрямку нашого життя, яка починається з усвідомлення Христа Єдиним Господарем моєї долі. Це відмова від того, щоб встановлювати самому для себе правила життя. Це також є зреченням принципів світу, який закликає жити для себе. Надприродним для кожного з нас є послух заклику Христа зректися свого я: «Хто хоче іти за Мною,

хай зречеться самого себе…» (Мт. 16:24). Проти такого кроку сильно протестує наше природне єство. Зречення себе, на нашу думку, щонайменше — самогубство: «Хто ж тоді зможе потурбуватися про мене? Якщо ви досі не стали на шлях зречення себе та послуху Богу, то незалежно від того, чи ви християнин, чи атеїст, ваші пошуки щастя будуть марними. Служіння собі — це шлях до порожнечі, одинокості та відчаю. Сімейні стосунки, які зводяться на фундаменті егоїзму, зарання приречені на руйнування. Писання у Книзі приповісток Соломонових, розділ 14, вірш 1, називає жінку, яка будує сім’ю без самовідданого служіння цій меті, безумною. «Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його». Особисто про себе скажу: для мене завжди була страшною перспектива зруйнувати сім’ю, причому — власними руками. І я протягом тривалого часу шукала відповідь на запитання: яку ж жінку Бог називає мудрою і в чому полягає ця мудрість? Сподіваюся, що мій досвід збудування сім’ї стане у пригоді комусь із жінок, які візьмуть до рук цю статтю. Найперше, що мене дуже вразило, — це та міра влади, яку дав Бог жінці у справі створення гарної родини: «Мудра жінка будує

вчимося жити свій дім…» Тут нічого не йдеться про відповідальність чоловіків, цій темі присвячені інші місця Біблії. Але більше ніде ви не знайдете такої величної обіцянки для жінки, яка наважиться зректися себе та присвятити своє життя служінню ближнім. Вона (і ніхто, крім неї) тримає в руках можливість збудувати чи зруйнувати. Як ми уже говорили вище, зруйнувати можна легко — слід лише жити для себе або під маскою служіння сім’ї маніпулювати ближніми, підганяючи їх поведінку під свої бажання. Для того ж, щоб збудовувати, знадобиться набагато більше зусиль, особливо на початку, якщо ви не звикли зрікатися

Ї ЖІНКИ себе. Щоб побачити життя мудрої жінки на практиці, звернемося до останнього розділу Книги Приповісток Соломонових. Проте будьмо дуже уважні, адже вони, атрибути мудрої жінки, в першу чергу, стосуються її внутрішнього світу, який знаходить вираження у ділах. Немає сенсу змінювати свою зовнішню поведінку, не працюючи над своїм характером. Розглядаючи образ мудрої жінки, виділимо як особливі три її риси (не забуваючи при цьому, що їй ще притаманний характер зрілої людини, присвяченої Богові): вона турбується про свій дім; вміє любити свого чоловіка; любить своїх дітей. На перший погляд, усе дуже просто, навіть примітивно. Здається, так живуть багато жінок довкола, однак їх сім’ї далекі від того, щоб називатися щасливими. Можливо, наше розуміння цих простих речей відрізняється від того, чого нас учить Бог? Давайте по черзі зазирнемо у кожен із цих пунктів.

Турбота про дім Коли читаєш 31 розділ Приповісток, часом здається, що це слова про якусь віртуальну жінку, котрої в реальному світі не зустрінеш. Адже вона встигає зробити так багато! Обов’язково зверніть

увагу: ця жінка вміє планувати свій час, щоб зробити якнайбільше для свого дому. Вона не витрачає дорогоцінного часу на розваги (відносячи цю ідею до сьогодення, скажемо, що вона не сидить перед телевізором, не вештається без діла по крамницях, не проводить днів у балачках чи плітках із подругами, не стирчить годинами перед дзеркалом). Вона не дозволяє собі довго спати: її сім’я, дім потребують її уваги, і вона від усього серця, з радістю робить усе для своїх близьких. Ця жінка навчилася усвідомлювати важливість своїх занять і її робота приносить їй радість. Таке ставлення до життя домогосподарки є дивним для сучасного світу. Він переконує нас, що жінка, яка не зробила кар’єри, не може бути щасливою. Згадуючи ті роки, коли я могла проводити увесь час із сім’єю (а я пішла на роботу, коли молодшому синові виповнилося 13), хочу сказати, що ні на мить через це не пошкодувала. Цей час, на мою думку, був найбільшим вкладом у виховання моїх дітей.

Вміння любити свого чоловіка Воно не є тим же, що мати у серці почуття любові. Вміти любити — це навчитися так виявляти своє кохання, щоб чоловік відчував його. Проблема невміння висловити своє почуття зрозумілим для протилежної статі чином є досить частим явищем. Чоловіки та жінки мають різні потреби, і ми, прагнучи виявити свою любов до ближнього, робимо один одному те, чого потребуємо самі. Одна із рис мудрої жінки — це розуміння потреб свого чоловіка та вміння відгукнутися на них. Таке розуміння не приходить швидко, для пізнання один одного знадобиться щонайменше ціле життя. Коли я виходила заміж, мій тато дав мені гарну пораду: «Не забувай його хвалити». Глибину цих слів я зрозуміла не одразу — минули роки та десятиріччя. Але стараючись слухатися батька, я отримала хороші плоди гарних стосунків із чоловіком. Говорячи про основні потреби чоловіків (щоб розібрати усі, треба писати книгу, а не статтю), збираюся спинитися на трьох: 1) відчувати себе

головою сім’ї; 2) бачити постійну підтримку з боку дружини, її схвалення; 3) мати регулярні інтимні стосунки зі своєю дружиною. Якщо ви дозволяєте собі повчати свого чоловіка, критикуєте його, висміюєте його ідеї, караєте його відмовою від інтимних стосунків, то, скоріш за все, у вашому домі царює атмосфера напруженості або ж і ворожості. Сучасній жінці важко зрозуміти, як вона може вплинути на свого чоловіка, не використовуючи докорів. Писання ж учить (1 Петр. 3:1-4), що навіть у такому делікатному випадку, як проповідь Євангелія невіруючому чоловікові, жінці не слід багато говорити. Її основним інструментом є побожне життя, вплив якого є незрівнянно більшим від найкращих слів. Для того щоб зуміти виявити свою повагу до чоловіка, жінка повинна навчитися не сперечатися з ним, підтримувати його ідеї; бачити його позитивні риси та закривати очі на його недоліки (тут доречно пригадати слова Христа з нагорної проповіді (Мт. 7:1-5); висловлювати словами те, як вона його цінує та захоплюється ним; учити дітей виражати повагу до батька.

Турбота про дітей Для мудрості характерним є вміння знайти правильне місце і час для кожної із справ. Турбуватися про дітей для більшості жінок є справою природною, і вони з радістю виконують цей обов’язок. Проте, як і у випадку з багатьма іншими добрими речами, можна побачити викривлення, внесене гріховною природою у цю сферу нашого життя. Ці спотворення набувають різних виявів — від гіпертрофованої турботи про дітей, коли вони живуть без обов’язків та з усвідомленням себе основними персонами всесвіту, і до повного перекладання цієї турботи на плечі інших — бабусі, родичів, няні. У досконалому Божому задумі жінка знаходить час для дітей, забезпечуючи їх духовними настановами та задовольняючи потреби тіла, не ущемляючи при цьому потреб свого чоловіка. Божа мудрість дає не лише щастя в сім’ї, але і приводить до гармонії в усіх сферах життя. 

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

актуально

ШЛЮБ, У Л З РО

Я Н ЧЕН

ТА Б Ю Л Ш Й И Н ПОВТОР

від одного, віддаляється одне сімейне коло, руйнуючи хитке ючись його збенавіть не намага ся, ламаючи регти. Розлучують долі своїх дітей. міння? Як А як взаєморозу «одне ціле»? «наполовину»? Як ді, коли чоловік Це буде лише то и своєї дружидумає про потреб його. ни, а вона — про ль, пробНа превеликий жа вт і по орних лема розлучень минає і церкву. шлюбів також не ь люди, які у До Бога приходят лька разів були в із робо минулому вже кі Чоловік прийшов Сергій и , після покаянає, а у жінк шлюбі, відповідно додому і відпочив МОРОХОВСЬКИЙ, — зпочати нове й день ня вони хочуть ро пастор церкви рмований робочи но не бо ж нове життя у на «Преображення» життя і нерідко — до пізньої ночі. Во ку ан зр 2 – му ьно вирішити м. Здолбунів боті?! Їй ніко шлюбі. Як правил не працює на ро агувати на те, має з ким і по це питання? Як ре поспівчувати, не и, розлучилася ми турботам коли людина, яка ділитися щоденни , хоче одружиями. а. Як живуть радощами та переживанн до свого покаяння ол вк до ся ть ні ир Оз бити віруючій бить тися знову? Що ро ловік іде на ж, коли все, що ро то чо О и, ш ав ід сн По руючий чоловік сім’ї? риймалюдині, коли неві ся додому ина чи чоловік, сп ть уж ає др рт ве по і ід ту дх й пі ть розлучитися? робо належне — таки чи дружина хочу омленим. як ст я же ьс ду єт і ер еч вв ли вичерпний. Ропізно ки. Ко Список питань не проводить із рубає під корінь стосун нь де й ли ці , а бе ин бажаєте почути Друж , крім се зумію, що ви вже (якщо вона не бачать нікого ми ни ть во ді ми ки ви нь жче пропоную мале ї поло відповіді. Тому ни и найменне любов до своє пр е це от — Пр . є) , ю зм ац ої о ег і головні принне пр бов до себе, тобт біблійну позицію об чоловік лю щ , а , те ни на ку тя на жуть зрозуміти, шому руйнує ципи, які допомо льна отрута, яка з малечею, те і ер ер см еч вв я вс я, ви и у випадку поба ймос як правильно діят на спротив. взаємини. Тому не диву ся ть ує вх то ш на уч орного шлюбу. жінка шості шлюборозл боті і дуже розлучення і повт ль бі ро в на о щ нь де ь ес «Я ж ув ме егоїзм. Бо овлює у голосі них процесів є са немає втомлений!» — вл і. уж I. Шлюб н відповід між подр жям о то щ ий як дн ж ло хо го ті, ос кохано ир щ ою Бота працює, їй за  Шлюб є постанов відвертості, довіри по и ат Звісно, вона ж не іщ тр ь ої ре ют во на ранініхто заробітн стосунки почина жою. Сім’я була ст домашню роботу інші інститути є. Наступного швах. ше, ніж виникли о щ м, плати не нарахову ти д на ь іром, держава проситиме у Не задумуючис суспільства, прим ло по дня жінка вже не й ої св . Разом із тим, ги ні по госповони можуть дати та Церква (Бут. 2) до за я чоловіка допомо ьс ют га . ток, один з яких тися з дітьми вині, спершу нама Бог робить виня та и еб дарству, ні побави тр по ої м — особлина стомилася. вольняти себе, св пов’язаний із даро жя уж др Це нічого, що во по м но ю жити життям о ж виходить? бажання. Таким чи вою спроможніст Так має бути. То щ

ñòàíîâ òëèâèõ ïî÷óòò³â, íà åì òð ó, åò íê áå î îã ÷èíàºòüñÿ ³ñëÿ âåñ³ëüí ííÿ â ïîäðóææÿ ïî ³òà èâ ïð ³â ñë èõ ðí ïàñòîðà òà ãà ðåäæàþ÷è îäíå ñòð³÷ ¿ì, í³áè âèïå çó Íà ÿ. òò æè å üí è, òðóäíîù³ òà ðåàë , ï³äîçðè òà ñóìí³â îê óò ñì òà ðå ãî ü ñöå, àëå îäíîãî, ñï³øàò òà óñï³õàì òåæ º ì³ àì ù äî ðà , íî àé è÷ ðóº… Ä³òè, ðîç÷àðóâàííÿ. Çâ ì÷àñîâ³. Æèòòÿ âè òè ê³ òà íè âî è àì å ñâ³é çä ðóòèííà ïðàöÿ êëàä ïîð³âíÿíî ³ç íåãàðà íà åí îä Ù ÿ… íí äðÿäæå òî ïîãîâîðèòè, õâîðîáè, ðîáîòà, â³ : íåìàº ÷àñó â³äâåð æÿ óæ äð ïî õ êà óí î÷³, ùîá â³äáèòîê íà ñòîñ íîãî, çàãëÿíóòè â îä íå îä ìè ìà ëå íîãî æèòòÿ. ïîö³êàâèòèñÿ ïðîá ëî íà ïî÷àòêó ñ³ìåé áó å ÿê , òÿ àñ ù ãî òî èíà èìè, ÷îëîâ³ê ³ äðóæ ïîáà÷èòè â³äáëèñê ³ø äí ëî õî ë³ äà äå ñòàþòü Ç ÷àñîì ñòîñóíêè ä îäíîãî. ääàëÿþòüñÿ îäíå â³ â³ ³ ñÿ òü óþ îâ åæ â³äì ти

СВІЧНИК

4, 2012

актуально не в шлюбі. Такі вністю посвятити люди можуть по ужіння Богові своє життя на сл р. 7:7). Другий (Мт. 19:11-12; 1 Ко ся особливих виняток стосуєть мчасово краще обставин, коли ти . Але при цьому не одружуватися ить, якщо візьме людина не згріш ). шлюб (1 Кор. 7:26 дичний ю  Шлюб — це ри знаходимо не ми заповіт. У Біблії у шлюбної цедетального опис нові даних, які ремонії. Але на ос обити висновок, маємо, можна зр вення батьків що, крім благосло нкету, батьки та святкового бе ли шлюбний (наречені) уклада стина була ча договір. Саме ця речені отриНа . найважливішою й документ, який мували офіційни чатками при скріплювався пе свідках. завіт між Отже, шлюб — це ою, укладений чоловіком і жінк га (Пр. 2:17; у присутності Бо ). Бог уклав Єз. 16:8; Мал. 2:14 Христос уклав завіт з Ізраїлем, а рквою, що стало Новий Завіт із Це ужніх стосунпрообразом подр включає певні ків. Кожний завіт и, які обидві права та обов’язк конувати. ви сторони повинні ь у шлюіст рн Порушуючи ві ала завітом. бі, людина нехтув і дружини є Стосунки чоловіка сказав, що чолопостійними. Бог шити батька та вік повинен зали истати до своєї матір свою та й пр Взаємини чоложінки (Бут. 2:24). ш важливими і віка і жінки є біль , ніж стосунки більш постійними ане час, коли ст батьків і дітей. На тьків, а батьки діти залишать ба а) будуть про(чоловік і дружин атися разом. Усе довжувати залиш на важливість це ще раз вказує в задумі Бога. значення шлюбу

II. Розлучення

жою постаноЯкщо шлюб є Бо , то розлучення вою для людини станова. Воно — це людська по ене спочатку не було передбач ня — це розіен (Мт. 19:6). Розлуч заповіту. Бог не рвання відносин визнає розсхвалює цього, а регулює цей і лучення як факт :1-4). процес (Повт. 24

Господь каже, ть розвід (Мал. що Він ненавиди м у цьому світі 2:16). Разом із ти их Сам Бог є обставини, за як атися, причому дозволяє розлуч не є гріховтаке розлучення Йосипа, коли ним. Пригадайте ися з Марією він хотів розлучит в, її невірність через, як він гада х часів дівчина (Мт. 1:18-19). За ти ою чоловіка з вважалася дружин оскільки саме моменту заручин, повіт. Ми не там укладався за Бога жодного ку знаходимо з бо , що Йосип хотів засудження того Марію. Навпатаємно відпустити праведним. ки, він названий Його нарога Стосунки Бо з исуються як взадом, Ізраїлем, оп дружини. Біблія ємини чоловіка і про любов Бога яскраво свідчить Ізраїлю. і про невірність Бог Настав час, коли розлучився зі Своєю дружиною, оформив це юридично і «дав їй листа розводового» (Єр. 3:8). Ми не можемо сказати, що Бог вчинив неправильно, оскіль о ки Він абсолютн ий (Об. праведний і свят 16:5). Біблія Тож чи дозволяє ак», то в яких «т о розлучення, якщ випадках? скається: Розлучення допу бу (Мт. 5:32; 1. У разі перелю 19:9). ається, а не Зауважте: допуск о «перелюб» в вимагається. Слов рекладом слова обох текстах є пе є будь-які не«блуд», що означа ні зносини. Такі законні сексуаль бом, тобто постосунки є перелю ньої вірності. рушенням подруж Йосипа виникло Саме через це у ься з Марією, а бажання розлучит м. При цьоу Бога — з Ізраїле и, що Бог не му варто зазначит ати стосунки, Він квапився розрив ляв, робив усе довго терпів, умов міни Ізраїлю, можливе для пере

ав. нескінченно прощ ення Бог уч Навіть після розл Ізраїль. На и ут шукав як поверн ії ВсевишОс а прикладі пророк н продовжує ній показує, що Ві ужину і готовий любити Свою др я розкаяння Бог їй простити. Післ ль, як на «жінку дивиться на Ізраї ). Це значить, юнацтва» (Іс. 54:6 атиме минулих що Він не згадув ться на неї як гріхів, а дивитиме у. Покаяння змина вірну дружин , які Бог більше ває гріхи людини не згадує. ча сторона 2. Коли невірую ися (1Кор. 7:15) бажає розлучит сторона Тобто невіруюча і почала діяти відкрито заявила , наприв цьому напрямку ад кл , по-

на розлучення. дала документи Павло каже, що В цьому ж вірші нас до миру. Господь покликав н зробити Віруючий повине и миру, поки все, щоб досягнут а не виявила невіруюча сторон итися. Якщо бажання розлуч гнути миру, то не вдалося дося рювати ситуанепотрібно загост , що якщо хоче цію. Павло каже «хай розлучитьрозлучитися, то що віруючий ся». Це значить, атися в даній не повинен опир й спосіб він ситуації — у таки ичиною розлузбереже мир. Пр гріх, але в цьому чення завжди є ня представлевипадку розлучен тод розв’язання не як кращий ме проблеми.

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

актуально знаходиУ Біблії ми також люди вважали мо причини, які злучення, достатніми для ро незаконними. але Бог вважав їх а людина не По-перше, віруюч я з невіруючою, може розлучитис шатися в шлюбі якщо та хоче зали акше кажучи, (1 Кор. 7:12-14). Ін атися з людине можна розлуч вона не визнає ною через те, що тим СпасиБога своїм особис сь у шлюбі, телем. Залишаючи змогу позитивно християнин має руючого чоловівпливати на неві тей (1 Кор. 7:14, ка (дружину) та ді 1 Петр. 3:1-2). і причини, По-друге, всі інш числі заликрім блуду, у тому чоловіком, є шення невіруючим т. 24:1-4). Коли небіблійними (Пов в Ісуса, чи з фарисеї запитали и дозволено будь-якої причин у (Мр. 10:3), відпускати дружин альні аспекїх цікавили форм допомогою ти розлучення. За повідав вам запитання «Що за ернув їх увагу на Мойсей?» Ісус зв ужина повинні те, що чоловік і др одстати

ну причина Повторення Зако ить як «ганебна розлучення звуч вжди вказує на річ». Ця фраза за дінку, але ніконепристойну пове . ксуального гріха ли не означає се у ом , що в Стар Отже, ми бачимо утні факти розис Заповіті були пр мовити, «несерлучень із, так би йозних» причин. день провідНа сьогоднішній злучень посідане місце серед ро як несумісність ють такі причини, ктерів. Згідно поглядів чи хара причини не є з Біблією подібні і варто розлутакими, через, як просто, коли у чатися. Звісно, не жя, м’яко кажукогось із подруж ктер, але усе ж чи, нелегкий хара якщо між ними можна вирішити, ння, яке все є справжнє коха каже, що, перш покриває. Біблія осунки з поніж налагодити ст нкою, потрібно дружньою полови ки з Богом. А налагодити стосун у, допоможе люБог, в Свою черг в серці, змінити дині навести лад му що саме це є свій характер, то иною розбрату найчастішою прич в шлюбі.

вже друга половинка людина, яка то , ’ю має свою сім , вільна знову прийшла до Бога ний шлюб, адже створити повтор в. Бог їй усе прости віруюча людио щ як , По-друге біблійної прина розлучилася з є право взяти чини, то вона ма вло говорить, шлюб ще раз. Па є вільною від що така людина бних обов’язків попередніх шлю ти нову сім’ю і вільна створюва (1 Кор. 7:15). злучення По-третє, якщо ро ин, яких Біблія відбулося з прич клад, не зіне називає (напри ами), то такі йшлися характер створювати люди не можуть Вони повинні повторний шлюб. або повернутися жити самотніми ловини (1 Кор. до подружньої по 7:10-11). одного з опиЗа результатами віків і 35% жінок тувань 45% чоло розлучення про жалкували після ршого шлюбу, розпад свого пе взагалі хотіа значна частина лишню сім’ю. ла б відновити ко жаться знову, Якщо вони одру буде втрачена така можливість ), а взавжди (Повт. 24:1-4 ІІІ. Повторний наза бі будуть и в новому шлю ин єм б шлю т. 19:9-10). перелюбними (М розлученБіблія дозво- Незважаючи на те, що б з незаляє повторний ня і повторний шлю гріхом, вони не шлюб (1 Кор. конних причин є може простити 7:39), а в деяє гріхом, якого не ому розкаянні ких випадках Господь. При щир покриває всі навіть рекоБожа благодать мендує (1 Тим. провини. одне: як ви 5:14). НасампеІ не забудьте ще тям, чому у них ред це стосується поясните своїм ді ми, як довеине немає тата чи ма вдівців і вдів. Єд осто ни пови- дете їм, що з цим треба пр обмеження — во меться з віруючи- змиритися? Чи не краяти нні одружуватися ли вони відр. 7:39). ше серце тоді, ко ва Ко (1 ми дь лю ми няти чужої о тих, хто роз- мовлятимуться прий се од ри щ фа е е іш ал дн ), ла 24 Ск 2: жінку за ним тілом (Бут. я них чоловіка чи т, вторно стводл кс по те го є жа на я ба і ис я ал вс сл лучи му? оминули це і по рідного тата чи ма злучення (Повт. рити сім’ю. ро о пр д цим ся на ло о ня йш де злучен Думаю, варт -перше, якщо ро нив їм, що розлуПо яс по поки ще ус до Іс ). іб му -4 тр То :1 24 ня, то по слитися. оян ми сп ка за е по ен до ач я дб ос ре ул відб ейного чення не було пе ки від вашого сім тися зі своїм ень уз рі ш др ст ли зу им ку нн ат чи оч о сп но вщент, чатку, воно стал й м (дружиною) човна не розлетілися се ко ві ой М ло й. чо де м ні лю ш ь коли егти сім’ю через гріховніст ) про свою можливість збер (їй за ли е му ко (н йо ь ти ен уч чи ід зл св і за маєте визнавав факт ро натий (не за- ще не втрачена — ви жо му не то , н в) ві ва о щ лю Як ва . подружні віру повідав їх і не сх переглянути свої у одружитис ов я ан зн нн ш ва ен ю од ул зг і ег я) вр міжн дав правила для ти. Якщо стосунки.  із ним. У книзі ся, то потрібно це роби их ан яз в’ по , нь пита

СВІЧНИК

4, 2012

з ракурсу життя біля його ліжка, тримала за руку, легенько торкалася долонею його щоки. За стільки часу ми чи не вперше могли побути наодинці: без дітей, без домашніх клопотів, без суєти і планів на майбутнє. Швидкий ритм нашого повсякденного життя просто не давав нам можливості ось так разом посидіти, тримаючи один одного за руку, помітити сивину на скронях, доторкнутися до перших зморшок. У середині мене раптом прокинулися почуття, як тоді, коли ми були зовсім молоді і закохані... Трохи пізніше, намагаючись заснути, я думала про нього... Страждаючи від безсоння, згадувала його розумні очі, гарні темні брови і подумки милувалася ним... Як тоді... Коли ми були молоді і закохані... Як славно, що Бог придумав родину! Шкода тільки, що на вибоїнах подружнього життя ми десь розгублюємо свою посвяту один одному, розмінюємо велике почуття на дріб’язок. Лиш потім, у критичні хвили-

ЩОБ НЕ ЗГАСЛО БАГАТТЯ ЛЮБОВІ С Ольга ШЕВЕЛЬОВА, кореспондент ТрансСвітового Радіо, м. Харків

иджу під дверима реанімації. Несподівано (як, власне, завжди в подібних випадках) чоловіка забрала карета «швидкої» просто з роботи. Поруч — незнайома жінка, дещо старша від мене, з двома синами. Її чоловік — також у відділенні реанімації. Сидимо. Мовчимо. Про що говорити? Поміж нами, щоб не сполохати тиші, навшпиньках походжає пізній вечір. У довгому коридорі — порожньо, тому навіть зітхання здається голосним. Ось, нарешті, двері відчиняються, виходить лікар і називає прізвище. Ні, не моє... Жінка і молоді хлопці підводяться з місця, підходять ближче до лікаря. Чую лишень уривки розмови: «Йому не краще... Надії нема... Ви ж знаєте його діагноз...» Сльози, біль, відчай. Подумати лишень: надії нема... А батькові ж цих юнаків — ледь за сорок... На мить уявила себе на місці цієї жінки. Стало страшно. Дуже страшно. І справа навіть не в тому,

ни життя, розуміємо, що кохаємо. Дуже кохаємо. Просто за життєвою суєтою дозволили проблемам приглушити любов, загнати її в найглухіші закутки серця. Невже потрібно чекати приїзду «швидкої допомоги», щоб зрозуміти, наскільки дорога тобі ця людина, як багато вона для тебе важить? Перерахуйте самі собі, скільки багато доброго і гарного є у вашому чоловікові — такого, за що ви колись його любили. Підтримуйте це почуття в собі постійно, оберігайте його, мов зіницю ока. Адже любов — це багаття, яке потрібно підтримувати постійно. Підкидайте у це багаття тріски добрих слів, гілочки найрізноманітніших виявів уваги. І не відкладайте на завтра невимовлені лагідні слова про вашу велику і неповторну любов. Адже не всі встигають сказати їх, стоячи під дверима реанімації... 

Божа мудрість дає не лише щастя в сім’ї, але і приводить до гармонії в усіх сферах життя.

що моєму ще й сорока нема і на руках у нас зовсім маленькі діти... Прожиті разом сімнадцять літ здалися враз такими короткими. Раптом відчула, як сильно я люблю цю людину — мого чоловіка. Зрозуміла, як багато в ньому гарного і неповторного, що я чомусь перестала, було, помічати і цінувати. Між тим, життя — занадто коротка і непередбачувана річ, щоб витрачати його на нікчемні суперечки, непотрібне з’ясовування стосунків, виявляючи невдоволення один одним. Виникло непоборне бажання прожити з чоловіком ще багато літ і разом з ним постаріти. Коли чоловіка перевели із реанімації у відділення і з’явилася, нарешті, можливість побачити його, мені здалося, що минула не доба, а принаймні місяць. Я сиділа

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

аргументи Тільки дивно чомусь, куди зникають ці палкі емоції, коли приходять перші непорозуміння та труднощі. Замість мегаміцного кохання, що здатне гори перевертати, Íàïåâíå, âñ³ íàðå÷åí³ виникають розчарування, відчуженість та неприâ äåíü øëþáó îêðèëåí³ ïî÷óòòÿì âçàºìíîãî êî- язнь. І казкове життя вмить перетворюється на õàííÿ òà ùàñòÿ ³ óÿâëÿ- рутину, що вирує буденþòü ñâîº ñ³ìåéíå æèòòÿ ними подіями та справами. В гіршому ж випадку êàçêîâèì, íàïîâíåíèì все просто руйнується… ðàäîùàìè òà ðîìàíКуди ж зникає та солодка òè÷íèìè äíÿìè. Ëþáîâ гармонія почуттів, які çäàºòüñÿ ¿ì òàêîþ ì³öокрилювали та надихали íîþ òà ñèëüíîþ, ùî ¿¿ íå до життя? çäîëàþòü àí³ â³òðè çì³í, На жаль, сучасне теàí³ äîù³ ñìóòêó òà ãîðÿ. лебачення, та й взагалі весь медіа-простір, повÀäæå áóòè ðàçîì óñå ністю руйнує інститут æèòòÿ — öå íàéá³ëüøå сім’ї, рекламуючи «вільні áàæàííÿ òà íàéñîëîäøà стосунки», які ні до чого ìð³ÿ ìîëîäÿò. не зобов’язують і завжди переповнені адреналіном та романтичними спалахами. А сім’я — це, так би мовити, «хрест» на собі. Та коли ви все ж наважилися на такий відчайдушний крок, як «одруження», і у вас виникли перші проблеми, то «добра помічниця» — світська психологія — швидко повідоСвітлана ВОРОНА, кореспондент «Свічника»

мить вас про п’ять способів, як навчити чоловіка поважати твоє «я»; сім методів, як пережити сімейну кризу з друзями; три кроки, як поставити дружину на своє місце… Саме такими безглуздими речами заповнюють журнали, газети, Інтернет-ресурси та численні книги, а читач, дивлячись на усміхнених голлівудських зірок із глянцевих обкладинок, щиро вірить, що щастя на піску побудувати можна! Слава Богові за те, що секрет вічної любові

СВІЧНИК

4, 2012

ГАРМОНІЯ та щасливих взаємин Він залишив у Своєму Слові, яке доступне і відкрите кожному, хто вірить у Його силу. Якби можна було із чимось порівняти шлюб, то я порівняла б його з деревом. Подружжя не зможе зібрати солодкі та гарні плоди, поки не зміцнить коріння. Коріння ж — те потаємне, чого не бачить ніхто, але це основна частина, яка живить соками все дерево. В основі будь-якого шлюбу повинна бути, перш за все, любов не один до одного, а до Бога як найбільшого блага та милості. Серце, яке шукає Господа і яке слідує за Ним, ніколи не буде порожнім. За Божим задумом людина — це не самотня половинка, яка має потребу в любові, спокою, підтримці, увазі та самоствердженні і шукає задоволення

цих потреб саме в шлюбі. Господь поєднує чоловіка та жінку для того, щоб вони не чекали любові один від одного, а навпаки, отримуючи її від Господа, віддавали. Тому, перш за все, варто поставити собі запитання: чого я чекаю від шлюбу? Для жінки заміжжя може бути втечею від самотності та людської критики, вирішенням фінансових проб лем, джерелом любові та захисту, адже чоловік даватиме їй стільки ласки та ніжності, скільки вона потребуватиме; заодно купуватиме нові речі та

возитиме на відпочинок, що робитиме її життя цікавим та наповненим. А для чоловіка шлюб може бути місцем самоствердження його як лідера, адже з’явиться той, хто буде змушений виявляти послух та повагу, а також служити: прати, куховарити, господарювати у будинку — одним словом, влаштовуватиме йому безтурботне існування, якимось чином замінюючи материнську опіку. І більшість сімейних проблем починається тоді, коли люди не отримують того, чого очікують. А шлюб не зробить нікого щасливим, якщо це щастя людина не віднайде в Богові. Отож, коріння сімейного дерева — це постійна потреба в Богові, Його прощенні, милості, любові, турботі та захисті. Поки ми не почнемо наповнюватися Господом і віддавати один одному любов, шлюб буде бездонною ямою потреб, яку заповнити просто неможливо. Говорячи про саме дерево, хотілося б, аби ми подумали ось над чим: чи рухаємося ми, як подружжя, в одному напрямку в житті? Що є для нас пріоритетом номер один, тобто цінністю, в яку ми вкладаємо свій час, гроші, сили та життя? Чи намагаємося ми примножити Божі плоди в шлюбі, чи хочемо, щоби шлюб приносив плід на нашу користь? Адже дуже часто гармонії в сім’ї немає через те, що чоловік та дружина живуть під одним дахом, маючи на меті різні речі.

аргументи

ПОЧУТТІВ Наприклад, для чоловіка важливо, щоб його сім’я передусім служила Богові, тож він допомагає нужденним, запрошує в гості невіруючих сусідів, витрачає чимало часу на поїздки в інші церкви. І таємний мотив його служіння не просто втекти від домашніх обов’язків, а справді палка любов до Бога. Для дружини ж, яка давно вже не має гарячих стосунків із Богом і не живе Його відкриттями, такий чоловік може видаватися просто жахливим. Замість того щоб зробити ремонт за останнім писком моди, відправити її на давно заслужений відпочинок, поставити дітей на ноги та провести час із нею, він витрачає гроші на нескінченні потреби убогих, постійно приводить у хату людей, які її дратують, без кінця десь їздить та комусь служить. Подружжя повинно допомагати один одному зростати в любові до Бога і підбадьорювати до служіння Господу. Дружина, яка живе не для себе, а для слави Божої, буде з радістю благословляти чоловіка для роботи на ниві Божій. І щоденну нелегку працю виконуватиме з радістю, знаючи, що цим допомагає своєму коханому, беручи тим самим участь у його важливому служінні. Тих, хто думає більше про нетлінні скарби, Бог благословляє і в земному житті, й у стосунках один з одним, адже що ближче ми до Бога, то ближче ми й один до одного. Важливим моментом Божого замислу щодо шлюбу є рішення «залишити» і «приліпитись» (Бут. 2:24). Для того щоб

повністю «приліпитися», потрібно щось залишити. Інакше кажучи, ми маємо не лише емоційно, фізично та фінансово відділитися від своїх батьків, а й поставити свої звички, уподобання, попередній устрій життя та друзів на другий план. У шлюбі подружжя повинно бути партнерами номер один — «…і двоє стануть одна плоть». Зверніть увагу, що не троє і не четверо, включаючи маму чоловіка та кращу подругу дружини. Це означає, що стосунки чоловік-дружина в шлюбі є пріоритетом номер один (після взаємин із Богом). Ми повинні стати Божим інструментом освячення для наших коханих, а не виступити в ролі інструмента в руках батьків, які часто намагаються змінити нашу половинку відповідно до бажаного їм образу. Понад 90% проблем у шлюбі пов’язані саме з проблемами етапу «залишення». «Приліпитися» — це установлення «завіту

партнерства». У Бутті 2:18 йдеться про те, що чоловік та дружина в шлюбі стають однією плоттю, що в староєврейській мові означає «одна людина». В Малахії 2:14 дружина названа «подругою», що вміщує в собі ідею тісного зв’язку та заповіту. Отже, шлюб — це найближчі та найглибші стосунки чоловіка і дружини, які розділяють спільні інтереси,

цілі, уподобання, думки, досвід, плани, рішення, прагнення і повністю всі сфери життя аж до смерті одного з них. Слово «партнер» використовується стосовно обох сторін шлюбу і означає, що і чоловік, і жінка повинні мати бажання протягом усього життя розвивати партнерські взаємини, які ґрунтуються на принципі віддавання, а не використання. «Стануть однією плоттю» — це постійний ріст у пізнанні один одного; незмінна посвята одній людині; ексклюзивна, взаємна і повна самовіддача на всіх рівнях існування аж до смерті. Силою благодаті подружжя повинно протистояти прокляттю гріхопадіння — «прикрилися, заховалися» — і зростати у відкритості та душевній наготі один перед одним. Коли в корінні сімейного дерева — любов до Бога, а ріст його направлений на пізнання волі Христа в житті і спільне поклоніння Йому, подружжя зможе скуштувати і солодкі плоди взаємної любові та єдності. Тож докладаймо всіх зусиль, аби щодня доводити свою любов,

намагаємося допомогти один одному в домашніх справах? Чи знаходимо сили, щоб ввечері, коли вже сплять діти, поділитися один з одним найпотаємнішим, відкрити свої переживання, слабкості; обговорити цілі та бажання і помолитися про це? Стіймо в молитві один за одного, ніколи не засуджуймо і не використовуймо те, що нам відкрила кохана людина, проти неї самої, адже це може назавжди зачинити вхід до її серця. Пам’ятаймо, що збудоване роками може зруйнувати лишень одне слово! 

адже це постійна жертва і служіння, яке не потребує нічого взамін. А хто думає, що його любов досягла своєї вершини, то Послання до коринтян, 13 розділ, відкриває глибокі аспекти любові, які вичерпати неможливо. Які кроки ми сьогодні робимо, щоб стати найкращими друзями у подружжі? Спішимо додому, щоб швидше влягтися перед телевізором або з газетою в руках чи

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

точка зору Тарас БРИЧУК, пастор церкви «Гефсиманія» м. Здолбунів

Íàì, õðèñòèÿíàì, â³äîìî, ùî ñ³ì'ÿ — öå çàäóì Ñàìîãî Áîãà. Çà Éîãî çàìèñëîì — öå ïðåêðàñíå ãàðìîí³éíå ïîºäíàííÿ äâîõ ëþäåé â îäíå, äå ìàº áóòè àáñîëþòíå ïîðîçóì³ííÿ, ìèëîçâó÷í³ñòü ó âñ³õ ñôåðàõ òà âçàºìèíàõ. Ó ñâîþ ÷åðãó, öÿ ãàðìîí³ÿ ìîæëèâà çà óìîâè ïîâíî¿ ºäíîñò³ ³ äîâ³ðè. Îäíàê æèòòÿ ïîêàçóº, ùî òàºìíèö³, íåäîâ³ðà, íåäîìîâêè ³ çàìêíåí³ñòü ó æèòò³ áàãàòüîõ õðèñòèÿíñüêèõ ñ³ìåé º çâè÷íîþ ð³÷÷þ! ßê³ ïðè÷èíè öüîãî?

Невідкрите і нерозкаяне минуле

сі люди без винятку несуть тягар минулого. Немудрі слова, вчинки, зроблені в минулому, гнітять душу і впливають на всі сфери життя. Можливо, саме з цієї причини в сучасному світі так багато депресій і самогубств. Гріх ніде не зникає і не забувається, навпаки, слідом іде за нами. Цар Давид каже: «Бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно» (Пс. 51:5), а багатостраждальний Йов стверджує: «Бо Ти ... провини мого молодечого віку даєш на спадок мені...» (Йов 13:26). Такий багаж гальмує гарні починання, і лишень розкаяння перед Богом дає цілюще прощення і свободу дій. Бог обіцяє: «Я, Я є Той, Хто стирає провини твої ради Себе, а гріхів твоїх не пам’ятає!» (Iс.43:25). Кожному без винятку потрібно звільнитися від тягаря минулого! Яким чином? Визнати і розкаятися насамперед перед Богом, тому що будь-який гріх, вчинений проти людини, передусім, спрямований проти Бога. Потім покаятися перед людьми, яким ви завинили (якщо вони ще живі) і при нагоді «відати вчетверо», як зробив митник Закхей. Ознака істинного покаяння — сором за скоєне і бажання виправити свій проступок за всяк кошт. Хтось може заперечити, мовляв, навіщо сповідуватися? Кому яке діло до того? Бог небайдужий до

СВІЧНИК

4, 2012

цього, адже Він cудитиме за гріх. Усе життя залежить від Нього, а ви провинилися перед Ним. Ви сподіваєтеся на благословення, маючи зіпсуті стосунки з Богом? Дарма! Біблія закликає нас виливати своє серце перед Богом, тобто відкривати найпотаємніші думки та мотиви серця і життя. Писання каже, щоб ми сповідувалися також один перед одним. Якщо для вас не є аргументом вищенаведені роздуми, можливо, інші слова живого Слова Божого змусять вас це зробити: «Таж про те Бог довідається, бо Він знає таємності серця...» (Пс. 44:22); «...Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мт. 6:4); «Бо немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв» (Мр. 4:22); «Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, чи добре воно, чи лихе!» (Екл. 12:14); «...Бог, згідно з моїм благовістям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа» (Рим. 2:16). Кожен мудрий зрозуміє з прочитаного, що правильним

рішенням буде не ховати проблеми, думаючи, що час усе вкриє мороком, але відкрити і скинути із себе тягар. Хто цього не зробить тепер, буде засоромлений пізніше перед Богом, ангелами та всім всесвітом, коли Бог усе відкриє і приведе на суд!

Таємниці і недовіра як наслідок страху

Якого страху? Страху, що інша сторона не зрозуміє, не простить. Такий страх може виникнути, якщо раніше доводилося зазнавати жорстокості та нерозуміння. На жаль, часто найближча людина нездатна зрозуміти, а тільки засудити, тому й інша сторона через страх не відкривається. В такому випадку проблема вже не в самій людині, яка має таємницю, а в іншій, — яка жорстока. Подумайте, можливо, ваша сім’я руйнується через вашу жорстокість! Де є страх — там немає місця любові і, навпаки, де є любов — там немає ніякого страху! «Страху немає в любові, але досконала любов про-

ТАЄМНИЦІ І НЕ

точка зору ганяє страх геть, бо страх має муку...» (1 Ів. 4:18). Будьмо такими, щоб наші дружини та діти завжди знали, що можуть нам довіряти і відкривати будь-які таємниці. Принаймні робімо все для того, щоб спробувати їх зрозуміти! На страху ніколи ніхто не побудував гарних, теплих взаємин. Хтось мудрий свого часу сказав: «Царство, побудоване на силі та крові, можна втримати лишень такими ж методами». Сім’я, в основі якої страх, недовіра, триматиметься тільки силою й страхом, однак, скоріше всього, недовго. Дуже страшно, коли найближчі люди, які повинні турбуватися та оберігати один одного, не довіряють один одному та остерігаються одне одного, як страшного ворога. Подібний стан у період духовного занепаду був в Ізраїльському народі, і пророк Єремія був ладний покинути свій народ і ночувати в пустелі, в шатрі, — такий вчинок він вважав більш безпечним, ніж перебування поміж рідних. «Ой, коли б на пустині нічліг подорожніх я мав, тоді б я покинув народа

гроші назад, пояснивши, що не може мовчати. Також є люди, які просто не відчувають, де, коли, кому і що можна розповідати, а про що потрібно мовчати. В такому випадку чоловік від такої дружини мусить тримати певну інформацію в таємниці і певною мірою має право не довіряти. Однак потрібно працювати над характером такої дружини

все розповім, однак у минулому часі. Хтось, можливо, скаже, що це неправильний вчинок, потрібно було б усе розповісти дружині, щоб вона молилася і підтримувала! Я згоден, але жінки емоційно слабші і від певних стресів їх потрібно оберігати. Слід наголосити, що це прийнятно лише у випадку, коли ви самі успішно і швидко вирішите ситуацію, інакше, якщо дружина дізнається про прихований перебіг подій, та ще й не від вас, ви втратите її довіру. Нехай Господь усім нам дасть мудрості чинити мудро залежно від обставин, в які потрапили!

Таємниця сповіді і служіння як відповідальність служителів

ДОВІРА В СІМ’Ї свого, і пішов би від них...» (Єр. 9:1). Чому? Далі він перераховує страшні риси близьких людей і застерігає: «Один одного остерігайтесь, і не покладайтесь на жодного брата, — кожен бо брат обманити — обманить, і приятель кожен — обмовник!» (Єр. 9:3). Покайтеся, якщо на таких принципах ви побудували стосунки в сім’ї та в церкві.

чи чоловіка і вказувати на цей серйозний недолік. Це не просто безневинна звичка, а те, що може межувати з гріхом. Писання таких людей застерігає: «...не виявляй таємниці іншого...» (Пр. 25:9), а також: «Виявляє обмовник таємне, вірнодухий же справу ховає» (Пр. 11:13); «Виявляє обмовник таємне, а ти не втручайся до того, легко хто розтулює уста свої» (Пр. 20:19).

Відсутність мудрості, нестриманість і невміння зберігати таємниці

Є категорія чоловіків та дружин, яким не можна відкривати жодних таємниць і важливої інформації з тієї причини, що завтра ця інформація стане здобутком всієї Західної України, а можливо, і далі. Доречно згадати усмішку про те, як одній жінці, сповістивши таємницю, дали чималу суму грошей, аби лишень нікому не розповідала, і вона, «згорьована», через дуже короткий час принесла

У моєму житті був випадок, коли я свідомо не розповів дружинні про одну неприємну ситуацію з метою не просто приховати від неї щось важливе, але щоб вберегти її від зайвої для неї турботи і переживань. Я усвідомлював, що в цих обставинах жінка мені мало чим зарадить, навпаки, сильно хвилюватиметься. Але ж я чітко знав, що, коли пізніше все благополучно вирішиться, я їй

Таємниці з метою небажання засмутити дорогу людину

Служитель має чітко розуміти свою відповідальність перед Богом як доморядник Божих таємниць (1 Кор. 4:1) Таємниця сповіді не повинна відкриватися нікому, дружині в тому числі, навіть дуже добрій і мудрій. У даному випадку таємниця в сім’ї — необхідність, а мудра і богобоязлива дружина не буде допитуватися про це. Служителі, які порушують такі духовні таємниці, зневажають Бога, руйнують авторитет служителя Христового і церкви Божої. Служителі, будьмо обережні, щоб Господь не докорив комусь із нас, як колись священику Ілію: «...І ти вшанував синів своїх більш, як Мене...» (1 Сам. 2:29). айпрекрасніше у шлюбі — це відкритість, щирість та довіра. Проте одна невеличка фраза, виказана у пориві гніву, підриває довіру один до одного, залишає сердечні рани, змушуючи замкнутися в собі, не розкриватися і не ділитися своїм найсокровеннішим. Чи є у вас секрети один від одного? Чи можете ви поговорити зі своїм чоловіком чи дружиною на будь-які теми, не боячись того, що вас не зрозуміють? Обговорюєте ви все до найменших дрібничок у своєму житті, чи кожен із вас закритий у власному вакуумі недовір’я? Якщо жінка не належить чоловікові, а чоловік — жінці, якщо вони живуть відокремленим життям, то ким вони є одне для одного? 

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

практичні поради

ПРАВИЛЬНІ ДОШЛЮБНІ СТОСУНКИ —

ЗАПОРУКА ЩАСЛИВОЇ СІМ’Ї Василь і Ольга МИХАЛЬЧУКИ, відповідальні за сімейне служіння у Першій рівненській церкві

і про що не сказано і не написано так багато прекрасного, як про любов. Тому уява молодих людей, котрі палко кохають одне одного, вимальовує майбутнє сімейне життя подібне до сонця, яке величаво сходить над обрієм, потім могутньо і владно пливе над всесвітом, щомиті наливаючись сліпучим сяйвом.

біжить і безжально перемелює своїми гігантськими жорнами все нові і нові людські долі. І не припиняються крики відчаю людських душ: «Що сталося з моєю сім’єю? Куди зникли любов та щастя? Чому згасло вогнище сімейного затишку?» Відповідь на ці запитання лише одна — гріх заполонив світ. Але людство не приречене на безвихідь. Є Той, Хто дає відповідь на всі запитання, — наш Бог і Творець всесвіту. Від Нього люди отримали у подарунок вічну Книгу Життя — святу Біблію, у якій Сам Господь і Творець пропонує унікальні рецепти щасливого сімейного життя. «Блаженний чоловік, для якого Господнє Ім’я є його надією, який не зважає на марноту і обманливе безглуздя» (Пс. 39:5). Святе Писання відкриває нам красу сімейного щастя, яка з волі Божої починається прекрасною повістю про шлюб на землі, а закінчується величною картиною небесного весілля. Де більший доказ святості шлюбу, як не у тому, що Сам Спаситель світу називає Себе Женихом, а Свою улюблену Церкву — Нареченою? Апостол Павло характеризує цей священний союз так: «Це велика таємниця, адже я говорю про Христа і Церкву» (Еф. 5:32). Навіки з’єднати людські серця може тільки Той, Хто створив їх і володіє таємницею людського щастя. Хочеться ще раз нагадати, що шлюб — це не людський витвір, а Божа постанова. Бог — Засновник, Архітектор, Творець і Натхненник шлюбу.

кінець спільного сімейного життя двох люблячих сердець схожий на захід сонця, що спускається у море слави, благополуччя і яскраво світить для майбутніх поколінь. Саме таким і був задум Бога, коли Він створив і благословив перший шлюб. «І створив Бог людину — за Божим образом створив її; Він створив їх чоловіком і жінкою. Бог поблагословив їх, кажучи: Зростайте і розмножуйтеся, наповніть землю і володійте нею… І поглянув Бог на все те, що створив, — і ось воно дуже добре» (Бут. 1:27-28; 31)*. То чому ж довкола нас — справжнє море знівечених і знедолених людей, які стрімко впали з любовного олімпу у глибоку яму горя, розчарувань та безвиході? Трагічна доля не оминає ні найбагатших, ні люб — надзвичайно серйозна найбідніших, ні тих, хто у славі, і відповідальна справа, тому ні знедолених. Життя безупинно до неї слід ставитися обдумано, * Тут і далі цитати наведені за виважено вже із самого початку Біблією у перекладі о. Р. Турконяка. — зі старту. Все майбутнє життя

СВІЧНИК

4, 2012

сім’ї — віддзеркалення перших зустрічей та дошлюбних стосунків. Але пам’ятаймо, що жодна зустріч закоханих не може сховатися від всевидячого Божого ока. Тому той, хто дошлюбні зустрічі розмінює на пусті балачки, на задоволення сексуальних бажань, убиває свою душу. ля дошлюбного спілкування потрібно знайти мудрого співрозмовника, відповідального і щирого друга, і тоді воно стане основою міцного фундаменту щасливої сім’ї. Господь може озброїти молоду побожну людину цілим арсеналом корисних порад, дотримання яких зробить спільне життя щасливим. Їх занедбання — руїна шлюбу. Наведемо кілька життєвих прикладів.  Дівчина є балакучою, прагне до лідерства у розмові, неуважна до слів нареченого. Ця риса характеризує її як владну людину, яка прагнутиме будувати сімейний «матріархат», для якої біблійний закон «всякій жінці голова — чоловік» нічого не вартий.  Дівчина схильна до пустослів’я. Ця риса розкриває у ній людину, далеку від того жіночого образу, який описав Соломон: «Обережно та виважено відкриває вона свої вуста, — вона навела порядок зі своїм язиком» (Пр. 31:25).  Майбутнє подружжя любить обмовляти інших людей, виявляє зневагу до оточуючих. Ця негативна риса обов’язково проросте злим насінням в їхньому власному житті — у взаємну зневагу та сімейний розбрат.  Юнак чи дівчина є самохвальцями. Це ознака невеликого розуму, сумнівних людських і ділових якостей. Таким людям

практичні поради особливо корисно нагадати слова Соломона: «Нехай хвалить тебе ближній, а не твої вуста, — хтось інший, а не власні губи» (Пр. 27:2).  Хлопець довго і нав’язливо засиджується у домі нареченої. Своєю присутністю він обтяжує батьків і рідних нареченої. Це засвідчує несерйозність, лінивство юнака, його схильність до безцільного проводження часу. е секрет, що кожна людина мріє про красу і принадність своєї другої половинки. Якщо ця людина є мудрою, то вона обходитиме всяку бутафорію в одязі, театральність у манерах, штучність у своїй поведінці. Вона пам’ятатиме золоте правило: «Прекрасне те, що природне». Природна краса для дівчат і жінок — ще й особлива краса: «Нехай окрасою для них буде… прихована сердечна людина, у нетлінності лагідного і мовчазного духа, що є дорогоцінним перед Богом» (1 Петр. 3:3-4). У дошлюбному спілкуванні просіть у Господа мудрості і прозорливості, щоб побачити скупість чи марнотратство своєї другої половинки. У подружньому житті скупість обов’язково переросте у недовіру і хворобливу підозрілість, зруйнує родинний затишок, виховає егоїстичних, а часто злочинних дітей. Марнотратство пустить на вітер сімейний добробут, виплекає безвідповідальне покоління. Усіляко прагніть з Божою допомогою вилікувати від цих хвороб дорогу вам людину, відвернути ці лиха від вашого дому.

іще категорія людей, які вірять, що справжнє кохання може зародитися у той момент, коли незнайомі чоловік та жінка зустрілися поглядами і обох наче струмом пройняло — так зване кохання з першого погляду. Проте воно як фізично, так і емоційно, неможливе, оскільки ви не можете кохати того, кого навіть не знаєте. Вашу увагу привернула просто обгортка. Але кохання на все життя є набагато більшим, ніж романтичні почуття. Кохання з першого погляду зазвичай несе у собі сексуальний потяг, глибокі хвилювання і бажання одружитися. Такі відчуття свідчать про захоплення і часто є тимчасовими й егоїстичними за своєю природою. Від людини, яка закохалася з першого погляду, можна почути: «Я не можу повірити у те, що зі мною відбувається. Це найдивовижніше відчуття, яке я коли-небудь відчував! Я, напевно, закохався». Але ті люди, які подібне кажуть, говорять не про іншу людину — їх цікавить лише власна насолода. Отже, вони не закохались у когось іншого, а закохалися у миттєво викликані бурхливі почуття. Такі люди поспішають одружитися, не усвідомлюючи того, який обов’язок кладуть на власні плечі до кінця життя. «Думки пильного лиш на достаток ведуть, а всякий квапливий — на збиток» (Пр. 21:5). Унаслідок цієї поспішної необдуманої дії нерідко настає розлучення. Але у Божому задумі місця розлученню немає, тому ним вони часто завдають собі нестерпного болю. «Шлюб у

всіх нехай буде у великій пошані, і ложе незаплямоване, а розпусників та перелюбників судитиме Бог» (Євр. 13:4). сім нам відома історія про зустріч біля колодязя Ісуса Христа із самарянкою. Коли Він попросив, щоб вона привела чоловіка, то жінка відповіла, що у неї немає чоловіка. Ісус сказав: «Добре ти сказала, що не маєш чоловіка, бо п’ятьох ти чоловіків мала, і той, якого нині маєш, не є твоїм чоловіком» (Ів. 4:17-18). Як же ця доля самарянки нагадує долі багатьох жінок у цивільному шлюбі: п’ять і більше «чоловіків», причому немає законного, немає жодних обов’язків, відповідальності однин перед одним і немає… сім’ї! Усе це було і раніше та мало конкретну назву — гріх. Але сьогодні люди воліють не називати речі своїми іменами, вони радше назвуть позашлюбні стосунки звичайнісіньким шлюбом, лишень цивільним, аби не образити чиюсь мораль. Та чи не обман це? Із самого початку шлюб був святий, він втілював красу Едемського саду, красу раю, поєднання одного чоловіка й однієї жінки. Сьогодні люди хочуть застрахувати свій шлюб від краху, уклавши шлюбний контракт. Але у будьякому контракті є певні умови, статті, які починаються зі слова «якщо». В подружніх же стосунках умов немає. Шлюб — це безумовна відданість один одному, якої зобов’язані дотримуватися двоє людей. І коли люди, одружуючись, використовують шлюбний контракт, вони закладають певну умову, яка дозволить розірвати шлюб. Зробивши такий крок, молодята одразу програмують себе на розлучення. Тож нехай ваші дошлюбні стосунки будуються на щирості та врівноваженості, коли навіть вираз обличчя та відблиск очей можуть дати красномовну відповідь на за питання, що конче хвилюють вас. Адже одружуючись, ви віддаєте себе іншій людині один раз і на все життя. 

Шлюб — це нагода пізнати любов у всіх її вимірах. Любити — означає відмовитися від себе, натомість присвятивши себе іншому без жодних умов, віддавши себе іншому, не чекаючи для себе жодної вигоди.

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

про важливе начистоту

ВІДНОВИТИ ІСТИННІ ОРІЄНТИРИ Ì÷èòü Çåìëÿ ïîì³æ ç³ðîê ñâî¿ì â³êîâ³÷íèì ìàðøðóòîì, ³ òèñÿ÷³ ðîê³â ¿¿ ìåøêàíö³ íåâòîìíî øóêàþòü ùàñòÿ. Ëþäè éîãî ïðàãíóòü, çà íüîãî áîðþòüñÿ, áåç íüîãî ñòðàæäàþòü, çàðàäè íüîãî ÷èìîñü æåðòâóþòü. À ùàñòÿ — â ëþáîâ³, ÿêà ìàêñèìàëüíî ðîçêðèâàºòüñÿ ó ñ³ì'¿. Наталія БАСАРАБА, церква с. Колоденка Рівненського району

ле чому ж так мало щасливих на планеті? Можливо, тому, що, відкинувши повноту благодаті, даровану Творцем, намагалися створити власний рецепт успіху і втрапили у тенета хитро сплетеної диявольської брехні? Чи знаєте ви, яка брехня найстрашніша? Не стовідсоткова фальш і обман, а напівправда, правда не сказана до кінця, правда, трішки розбавлена неправдою, правда із розмитими межами... Апостол Павло, навчаючи як жити, закликав, «…досліджуючи все, триматися доброго, стерегтися лихого у всякому вигляді» (1Сол. 5:21-22). А прадавній обманщик лишень закинув наживку: «Досліджуйте усе...» Чого чекати у такому випадку? Тисячоліттями історію творили чоловіки: борознили океани, ходили у військові походи, мандрували за обрій; влаштовували сенати, сейми, думи; заробляли гроші і пускали їх на вітер. Жі-

СВІЧНИК

4, 2012

ноча ж доля була тісно прив’язана до домашнього порогу — слабка частина людства намагалася покірно виконувати дане Богом покликання й призначення — берегти сімейне вогнище, виховувати дітей, впорядковувати дім. Та Господній супротивник не дрімає, за тисячоліття він анітрохи не стомився. Колись звабивши Єву у Едемі, він продовжує нашіптувати сучасним євам: «Досліджуйте усе...», відводячи їх від істини. Напевне, цими словами можна сформулювати гасло жіноцтва ХХ-ХХІ сторіч. Жінки стали опановувати чоловічі професії, змагатися у чоловічих видах спорту, випробовувати чоловічі розваги, перебирати на себе чоловічі відповідальність і фінансову спроможність. І часто-густо найпрекрасніша частина людства природно вживається у невластиві їй ролі, але до пори, до часу... Емансипація, фемінізм, гендерна рівність — сьогодні ці іншомовні слова з металічним присмаком символізують руйнацію сім’ї, відчуження, відособлення людей, збій споконвічних орієнтирів.

Жінки, вибираючи між сім’єю та кар’єрою, часто перевагу віддають останній — так отримують незалежність, можливіть нікому не коритися. Бурління гормонів у молодій крові сьогодні називають великим коханням, у результаті якого укладаються шлюби, фундаментом котрих слугує пристрасть. І через трохи часу кохання, що звалося великим, маліє, тане, зникає. Нині ніхто вже не хоче терпіти одне одного, тим паче пробачати чи поступатися. Адже звідусіль лунає: «Ти вартий кращого!», «Не погоджуйся на менше!», «Вперед без сумнівів!», «Віддайся спокусі!» Руйнуються шлюби, жінки залишаються без психологічної опори, емоційного захисту. Діти зростають у неповних сім’ях, майбутніх чоловіків виховують жінки, дівчатка позбавлені авторитетного образу глави сім’ї. Дорослі, навіжено гонячись за особистим щастям, ігнорують дитячі потреби стабільності, захисту, затишку і любові. Моделі неповних сімей, закладені у юнацькій підсвідомості, з легкістю реалізуються вже у їх осо-

бистих стосунках. Як бракує усвідомлення того, що «праведник — це той, хто живе заради блага наступного покоління» (Дітріх Бонхеффер). Усіх проблем сучасної сім’ї не перелічити, і жодну з них людською мудрістю не зцілити. Як знайти людям щастя один в одному, якщо вони чужі самі собі, бо відчужені від Бога?! І християнські сім’ї, живучи у суспільстві, будучи від нього не віддільними, часто пронизуються струменями невдоволення, інфікуються вірусами егоїзму. Часто подібну проблему швидше виявляють сторонні, ніж її усвідомлюють самі домочадці. Але і наймудріша, і найдружніша допомога буває безсилою. Чому? Кожна жінка на планеті неповторна, особлива, кожен чоловік оригінальний, несхожий на інших. І «тіло одне», яке вони створюють у шлюбі, росте, розвивається, живе за лише йому притаманними законами. Нічий досвід, навіть високодуховний, не гарантує позитивного результату у застосуванні іншою парою. Тільки Той, «Хто створив серце кожного з них», знає коли

долі людськії... підтримати і чим докорити, де межі терпіння і чому зайшло сонце у гніві, яка солоність сліз образи і скільки сходинок до каяття. Отож, як і в будь-якій ситуації у житті, усі відповіді — в Нім, усі джерела сили — в Нім, усі дороговкази — в Нім. «Мої очі постійно до Господа, бо Він з пастки витягує ноги мої» (Пс. 24:15). У хорі нашої церкви багато молодих братів і сестер, у яких є маленькі діти. До половини зібрання вони сидять із одним із подружжя у залі, а потім відправляються у хор до другого із батьків. Потрібно пройти через увесь зал, піднятися східцями, минути ряди хористів, перш ніж опинитися у затишних обіймах. Ви гадаєте маленьким людям не страшно? Ще й як! — це видають і напружена спинка, і спотикання. Але любов кличе у дорогу. І малеча якось інтуїтивно знаходить спосіб побороти страх: не розглядається врізнобіч, не відволікається на голос проповідника, а «прив’язується» очима до рідного обличчя, і, не відводячи погляду, вирушає у дорогу. А досягнувши мети, з полегшенням ховається на рідному плечі. Дай нам, Боже, з дитячою довірою на Тебе постійно дивитися, з Тобою в життєвих дорогах звірятися, у Тобі черпати справжню любов для побудови наших сімей, мудрості та сили для виховання дітей, яких Ти нам доручив. Ти заклав основи Всесвіту, вінцем свого творіння назвав людину, дав їй душу живу, уклав у серце совість і любов як зразки й орієнтири. Провадь нас, Господи, допоможи повернутися до прадавніх доріг, до Твоїх орієнтирів. 

КІНЕЦЬ ЖИТТЯ… А ПОРУЧ — НІ ДУШІ…

олодний та сумне приміщення… Реанімація… Ні посмішок, ні жартів, ні пафосу. Час від часу лише чути тихий шепіт медичних сестричок, які стоять біля ліжка молодої жінки, поправляючи крапельниці та під’єднуючи монітор. Туттук-тук — чується звідтіля, іноді цей стукіт переривається, і медперсонал відразу ж реагує на перебої апарату. Автомобільна катастрофа зробила з молодої жінки невпізнанну особу. Її обличчя перетворилося на місиво. Час від часу, виходячи з коми, жінка розплющує очі — боротьба за життя йде… Навпроти її ліжка лежить чоловік і відсутнім поглядом дивиться у далечінь. До нього під’єднані всілякі трубочки та апарати. Сердечний біль, не даючи вільно дихати, на обличчі чоловіка відбивається блідістю та синюшністю. Я стою біля ліжка своєї мами і крадькома кидаю погляд на тих, хто лежить поруч. Тривалий час перебування в реанімації залишило свій відбиток і на її обличчі. Знесилена від постійного болю і виснажена від безсонних ночей, вона намагається щось вимовити ледь чутним голосом. Слава Богу, надія, що стан покращиться, є! Життя пацієнтів реанімації сьогодні ще таки жевріє… Лікарі сіли передихнути від важкої смутної ночі. Я тихесень-

ко підійшла до мами і перепитала, як вона себе почуває. — Вже краще, — відповіла і стала відразу ж перепитувати, як діти, онуки. Перекинувшись декількома реченнями, я просто мовчки сиділа і спостерігала за кволим життям у цій палаті. Згодом мама знову заговорила. — Жінка, яка лежить ось у тому куточку, — розповідала вона, — має сина та внука. Вона ними дуже пишається, каже, що добрі, порядні, сердечні… Проте… дуже зайняті. Цим і пояснила те, що жодного разу за десять днів, допоки вона лежить тут, не прийшов ані син, ані онук. Відчинилися двері і на кілька хвилин до мами впустили моїх двох братів. Вони підійшли до її ліжка, посміхнулися і запитали: «Ну, як мамо, вже краще вам?» Та у відповідь промовила: «Так, діти, так… Бог допомагає». Вони нахилилися над нею і щось пошепки говорили. Мама у відповідь посміхалася. Я відійшла осторонь, і мій погляд впав на чоловіка, ліжко якого стояло неподалік маминого. Він лежав з відкритими очима, пильно вдивляючись у стелю. В кутиках його очей я помітила сльози. «Можливо, треба чимось допомогти? — подумала я і підійшла до медсестрички. Та підвелася до нього і запитала: «Вам недобре? Вам боляче?» «Ні, — відповів чоловік. — Все добре». Скупа чоловіча сльоза скотилася з його обличчя. «Вам чимось допомогти?» — вже я перепитала у чоловіка, проте він підвів свій погляд

на мене і лише проказав: «Сім’я… Як добре, що у вашої мами є сім’я… Я лише зараз зрозумів її важливість. До мене нікому прийти. У мене немає сім’ї». Коли я прийшла до мами наступного дня, на тому ліжку, де лежав цей чоловік, була вже інша людина. На запитання «Де він?» медична сестричка відповіла: «Немає, помер…» «Чи було кому йому заплющити очі? Чи поправив йому хтось рідке волосся на чолі, якого ще навіть не торкнулася сивина? Чи було кому його поховати?» — одна за одною думки перепліталися в моїй голові. Знову і знову переді мною поставав образ чоловіка зі скупими сльозами та тихий голос: «Сім’я… У мене немає сім’ї…» Не знаю, з яких причин у цього чоловіка не було родини: можливо, сталася якась трагедія? Та, зрештою, це не так важливо. Зараз хочу сказати про інше. Сьогодні люди часто нехтують сім’єю і продають її за дріб’язок — тимчасовий зв’язок чи бажання жити без зайвих клопотів і турбот. Однак настає час, коли життя змушує подумати не про бажане, а про важливе. Тоді часто виявляється, що цінного просто немає, оскільки колись було проміняне на дешеві замінники. Пам’ятайте: сім’я — це перше Боже благословення для людини, це шматочок раю, винесений із собою першими людьми; це коштовність, за стан якої відповідає кожен окремо. То чи варто шукати рідкісних перлин, коли вони — у наших руках? Бережіть один одного. Хтозна, скільки часу доведеться насолоджуватися присутністю коханої людини і чи не доведеться плакати за змарнованими хвилинами і невикористаними можливостями?  Ольга ШЕВЧЕНКО 4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

сторінка для дітей

давалося, ще зовсім недавно крутило снігом попід вікнами, тріщав мороз. Юрко, як тільки приходив зі школи, нашвидкуруч пообідавши, брав ковзани і йшов на озеро, яке зовсім поруч виблискувало льодом. То був для нього найкращий відпочинок перед тим, як підготувати уроки до наступного дня. Та зима скінчилася,, змахнула у білими крилами кр рил рил лами и і полетіла полетілаа в далекі даалекі північні д піввні ніч іч чні ні

і н е м к Та

СВІЧНИК

4, 2012

! а б е р т і

кр краї, раї,, де де щ щее нее ттак ак ссильно ильн но пригріва пригрівало р р ало сонце. со онце. Хіба Х що на згадку про себе лишила лиш шила лід. л Довкола вже дзвеніли сструмки, трум мки,, а лід ще довго тримався на оозері зері і не ттанув. а Спочатку С поочаат к потемнів, а потім став ккрихким рихкким та небезпечним для бажаючих сстати тати на на нього. нь Біля самісінького беретонкою смужкою виблискувала ггаа вже вж же то онк ввода, ода, і п під ід яяскравим березневим сонцем ттам ам грілася гр рілася рибка. Все навкруги поволі воскресло во оскресл ло і тяглося до нового життя. Радісно було спостерігати за цією д існо бу уло Юркові Ю ввесняною есняноою картиною. ка А ще більше горів ввін ін бажанням баажанн н покататися на крижині. Але А ле яяк? к?? Певна Пеев річ, що мама з татом не дозволять. д озвволятть.. Однак О придумати щось можна. н а. Наступного Насттуп пн дня була неділя, отже, ттато атто з мамою мамоо зібралися йти до церкви. — А ти що, щ Юрасю, ще не вдягнувся? — запитала зап питал ла мама. мен щось нежить, і я, мабуть, — У мене краще полеж полежу в ліжку. — Ну, Ну, гаразд, га гляди ж мені, не вихходь одь н наа ввулицю, ули а то, чого доброго, ще ббільше ільше захворієш. заххв

сторінка для дітей Коли ж зачинилися двері і кроки батьків віддалилися за вікном, Юрась швидко встав, вмився, з’їв приготовлений йому сніданок та й вийшов на вулицю. Він довго зачудовано дивився на озеро, що, як величезний магніт, вабило його до себе. Юрась не витримав. У руки взяв довгу жердину і поспішив до берега. У цю мить на озері під власною вагою тріснув лід і відкололася велика крижина. Хлопчик жердиною вправно наблизив її до берега, потім наловчився і з розгону стрибнув на неї. — Ура! Я пливу, — кричав Юрась. Крига справді повільно пливла. Хлопчик чимдуж старався — дужче і дужче натискав на жердину, аби додати швидкості. Та раптом під ногами тріснуло і Юрась опинився у воді. На щасті, було мілко. Холодна купеля обпекла його аж до пояса. Він швидко вибрався і за кілька хвилин був уже вдома. А точніше, в ліжку. Того дня Юрась справді захворів. Боліло горло, тиснуло щось у грудях, не стулявся рот від кашлю. Доки батьки повернулися з церкви, Юрко просушував одяг біля гарячої грубки. Тільки лікарю він зізнався про свою пригоду, але попросив не розповідати ні мамі, ні татові. Той дотримав свого слова, а Юрась справно пив призначені йому ліки і дуже шкодував, що не може тепер ходити до школи і бавитися з друзями. Два тижні пролежав він у ліжку. Бідкалася мама біля нього, аби швидше одужав. А він, Юрась, ніби осуджуючи власним сумлінням свій вчинок, якось промовив сам до себе: — Так мені і треба!  Сергій РАЧИНЕЦЬ

ат в дорозі земній ТТТиата бережи, мій Спаситель. Хочеться дуже мені Тільки приємне робити. Дітками нам увесь час Бути слухняними треба, Кожну хвилину на нас Бог поглядає із неба. Боже, мене збережи Ти від лукавства й неправди. Дуже прошу, поможи Щирим і добрим буть завжди. Хочу, щоб рідні мої Тільки за мене раділи, Хочу у нашій сім’ї Бачити посмішку милу. Любов ОМЕЛЬЧУК

М и повинні пам’ятати

Мудру істину для себе: М Всім, хто щастя хоче мати, Маму слухатися треба. Мама нас добра навчає, Як потрібно свято жити, Наші всі потреби знає, Вчить, як ближнього любити. Якщо хочем щастя мати І ввійти у спокій неба, Ми повинні пам’ятати: Маму слухатися треба. Олександр ВОЙТИЦЬКИЙ

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

служіння словом

Михайло ІЛЬЮК, перший заст. голови ООЦ ЄХБ Рівненської області

СВІЧНИК

4, 2012

як ми поводимося зі своїми батьками: як із ними розмовляємо і як виявляємо до них повагу. Любити своїх братиків, сестричок, друзів у школі, не віддавати злом за зло — все це батьки з допомогою церкви повинні закласти в серці дітей. Діти мають бути чесними, повинні казати правду. В цьому випадку вкрай важливо, як батьки поведуть себе, коли вперше або вдруге спіймають дитину на обмані. Можна заплющити очі на це — мовляв, виросте, зрозуміє, що не можна казати неправду. Можна жорстоко покарати… А можна розповісти про диявола,

й важливими для дитини і є вкр вкрай підліткового віку.

який є батьком неправди і який спонукає дитину обманювати; потім помолитися разом із нею.

ї ’ м і с у Якщо

нями мені на очі натрапила сумна статистика: в місті Кузнецовську два відсотки школярів вживають наркотики. Аби якось змінити ситуацію, потрібно насамперед зупинити підлітків. Хто це зробить? Думаю, передусім Церква має піти до дітей з проповіддю Євангелія, тому що Євангеліє — це «…сила Божа на спасіння кожному, хто вірує…» (Рим. 1:16). Чому сьогодні ми боїмося сучасних підлітків? Чому стільки нарікань на їх адресу чуємо з уст «благочестивого» старшого покоління? Невже у підлітковому віці ми були набагато кращими? Давайте будемо чесними і відвертими, відповідаючи самим собі на ці запитання. Щоб батьки і Церква не боялися підлітків з їх витівками, бунтарським духом і особистим розумінням життя, дуже важливо закласти міцний фундамент у дитинстві. З чого ж він складається? Ось чотири фундаментальних блоки, які формують особистість

Сьогодні служителі дуже часто замислюються над питанням, яке церковне служіння є найважливішим, або ж, кажучи іншими словами, яке служіння зробить церкву ефективною, зростаючою. Розумію, це питання певною мірою дискусійне, проте, аналізуючи життя і ріст багатьох церков, дійшов висновку, що одним із найбільш плідних служінь є служіння підліткам.

Особисте життя батьків

Придивіться пильніше до своїх дітей. Вони — це ми. Діти повторюють наші слова, вчинки та звички. Вони дуже пильно спостерігають за нами і копіюють нас. Якщо дитина виховується в атмосфері нелицемірної любові, то вона вчитиметься любити; якщо ж постійно є свідком сварок, конфліктів, неприязні батьків один до одного, тоді, зрозуміло, виросте з багажем цього негативу. І одне, і друге закладається в дитині на рівні підсвідомості. Настане час — і вона продемонструє нам засвоєну негативну науку у власній поведінці. Здебільшого, це трапляється в підлітковому віці. Ніжна ж і віддана любов батьків є основою розуміння дітьми Божої любові.

Закладені моральні цінності

Поміж них — повага до старших людей; елементарні звички, як-от: вітатися, дякувати, допомагати, навіть у дрібничках. Діти цього вчаться, спостерігаючи,

Духовне виховання дітей

На мою думку, дитині потрібно так розповісти певні істини про Бога, щоб вона повірила, і навіть покаялася. Пам’ятаю, років п’ятнадцять тому в м. Костополі відбулася конференція для вчителів загальноосвітніх шкіл, на якій була порушена проблема підлітків. Після певної дискусії одна із вчительок сказала: «Якщо підлітки не будуть вірити в Бога, нічого з них не вийде». Бабуся і мама Тимофія зуміли передати своєму внукові і сину нелицемірну віру в Бога. Це зобов’язані зробити і ми. Як? Апос-

служіння словом тол Павло пише: «Ти з дитинства знаєш Святе Писання, яке може умудрити тебе на спасіння вірою в Христа Ісуса» (2 Тим. 3:15). Чи зрозуміли ви це, батьки, вчителі недільних шкіл, бабусі і дідусі? Як ви реагуєте на покаяння дітей? Розумію, це — дискусійне питання, але як чудово, коли діти усвідомлюють свою провину не тільки перед батьками чи старшими, але й перед Богом.

хочуть чинити. Батьки вражені, впадають у відчай. Гарне, слухняне дитя раптом стає агресивним підлітком. Діти в такому віці, як ніколи, потребують уваги, розуміння і допомоги. Вони ще діти, але з ними потрібно рахуватись як з дорослими. Якщо цього не буде, вони знайдуть собі авторитети, і дуже часто ними стануть, м’яко кажучи, не зовсім духовні друзі. Підліток виривається на свободу. Він старається приймати Авторитет церкви самостійні рішення. Ці ріАвторитет церкви формується шення не завжди на його з того, чи спілкуються пастори з користь. Але він хоче дітьми в недільній школі або в почуватися д дороср

тів «дорослого життя», як куріння, алкогольні та слабоалкогольні напої, різні наркотики, розпусні інтимні зв’язки. Засоби масової інформації, під вплив яких підпадає ще недостатньо сформована психіка підлітка, здебільшого пропагують аморальність, жорстокість. Підлітки в душі волають про допомогу. Сьогодні я особливо вбачаю потребу в наставниках, душеопікунах, служителях для підлітків. Це

підлітки... християнському таборі, чи турбуються про них і що кажуть батьки вдома в присутності дітей про пасторів, дияконів, вчителів недільної школи або взагалі про членів церкви. Прочитайте початок послань апостола Павла, як він пише про віруючих: «…святі у Христі», «…покликані святі», хоча розумів, що вони не є досконалими. Залежно від того, що батьки кажуть вдома про служителів і віруючих, у дітей формується відповідна думка про церкву. ідліткам не легко. Відбуваються бурхливі фізіологічні зміни, які впливають на емоційний і духовний стан. Вони самі не розуміють, що з ними відбувається. Багато негарних речей, які наші діти роблять, вони часто не

лим; хоче, аби з ним рахувалися. Це особливий час для прийняття духовних рішень. Я згадую свій підлітковий період. Яка важка була боротьба! З одного боку, знаю Біблію, знаю, що таке гріх, християнське життя в підлітковій групі, а з іншого — невіруючі друзі, гріх. Усі настанови і застереження батьків сприймав як «мораль», від якої я втомився. Саме в такий період духовної боротьби у підлітків потрібно молитися і поститися за них. За одну зі своїх доньок я молився з щотижневим триденним постом (четвер, п’ятниця, субота) понад три місяці, щоб вона прийняла Христа в своє серце. Пригадайте, коли у вашій церкві була щира, ревна молитва з постом за підлітків. Цей період життя психологи називають «чорним». Їм потрібна Божа допомога через батьків, церкву, наставників. Подивіться уважно, скільки сьогодні різноманітних спокус пропонує їм світ. Мабуть, жодне покоління підлітків такого раніше не відчувало: заклики, якомога швидше спробувати таких атрибу-

повинні бути посвячені, обдаровані, жертовні і покликані до цього брати і сестри. Спостерігаючи за служінням серед підлітків, я згадую сестру із Першої рівненської церкви Ольгу Збирун, брата Віктора Давидюка, сестру Оксану Доброчинську, брата Василя Новосада та інших братів і сестер, які допомогли батькам і привели до Христа ціле покоління дітей. Якою ж має бути позиція церкви щодо сучасних підлітків?   Пам’ятаючи, що ви також були підлітками і вам було нелегко, з сердечним розумінням ставтеся до них.  Помірковано, маючи «розум Христа», контролюйте їх самостійність і прийняття рішень. Моліться за них із постом. Вірю, наші діти, які дорослішають, неодмінно прийдуть до пізнання Господа Ісуса Христа і будуть разом із нами в Його Церкві. 

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

практичне життя

БЛАГОСЛОВЕННЯ «² ïåðåéøîâ Ãîñïîäü ïåðåä ëèöåì éîãî, òà é âèêëèêíóâ: «Ãîñïîäü, Ãîñïîäü, — Áîã ìèëîñåðäíèé, ³ ìèëîñòèâèé, äîâãîòåðïåëèâèé, ³ ìíîãîìèëîñòèâèé òà ïðàâäèâèé, ùî äîòðèìóº ìèë³ñòü äëÿ òèñÿ÷, ùî âèáà÷àº ïðîâèíó é ïåðåñòóï òà ãð³õ, òà ïåâíå íå ââàæàº ÷èñòèì âèíóâàòîãî, áî êàðàº ïðîâèíó áàòüê³â íà ä³òÿõ, ³ íà ä³òÿõ ä³òåé, ³ íà òðåò³õ, ³ íà ÷åòâåðòèõ ïîêîë³ííÿõ» (Âèõ. 34:6). Любомир ТУРЧАК, пастор рівненської церкви «Благодать»

дного разу я спостерігав дуже цікаву картину: діти близько семирічного віку хвалилися своїми татами. Кожне наступне дитя намагалося сказати про свого тата більше і краще, ніж попереднє. Я переконаний, що кожному батькові приємно, коли ним захоплюються його діти. Однак те, наскільки ними пишаються, залежить від них самих. Здебільшого батьки самі винні у тому, що діти, зазвичай підлітки, не можуть дати їм похвальної характеристики. Батьки не вважають за потрібне просити прощення у дітей. Вони, в основному, поводяться так, ніби мають над ними владу. Часто їм важливіше те, який авторитет завойовують їм діти, ніж їхні особисті переживання. Батьки не намагаються стати друзями своїм дітям. Унаслідок вони

СВІЧНИК

4, 2012

або ПРОКЛЯТТЯ на покоління стають чужими людьми, які лише живуть під одним дахом. Більше того, багато батьків не задумуються над тим, що від їхнього життя залежить, як житимуть їхні діти. А від їхнього ставлення до Бога — майбутнє ставлення до Бога їхніх дітей. Отож, батьки, пам’я тайте: ваше життя — це благословення або прокляття на ваших нащадків! Які ж наслідки можуть пожинати діти?

Тілесні наслідки «…Бо карає Бог провину батьків на дітях, і на дітях дітей, і на третіх, і на четвертих поколіннях». У більшості випадків ми бачимо відповідальних батьків, які дуже турбуються про матеріально забезпечене майбутнє життя своїх дітей. Це — дуже добре, оскільки у Слові Божому читаємо: «Хата й маєток

— спадщина батьків…» (Пр. 19:4) Однак це — не головне, про що повинні переживати батьки. Основне, про що вони мають піклуватися, — це про чистоту свого життя. Тому, якщо ми не живемо чисто і свято, не показуємо дітям, як праведно жити, то всі достатки, які їм дамо, не матимуть ніякого значення. Вони не змінять їх і не забезпечать гарним майбутнім. Тільки те, як ми живемо, зробить їх благословенними або проклятими. Я дуже вдячний Богові за свого дідуся (маминого тата). В часи комунізму він постійно читав Біблію і багато молився. Не раз його хотіли посадити за грати. Переїхавши з Польщі, де викладав математику в університеті, в Україну, він не міг працевлаштуватися. Однак це не змінило його позиції стосовно життя. Моя мама закінчила школу з золотою медаллю

і пішла працювати дояркою в колгосп, бо не була комсомолкою. Однак я дуже радий, що так склалися обставини, оскільки життя мого дідуся вплинуло на мене, і я через 20 років посвятив своє життя Господу. Тепер і моя мама та багато рідних служать Ісусу Христу. Ми маємо і матеріальні благословення. Всі мої брати та сестра здобули прекрасну освіту, і зараз кожен із них має окреме житло, чудову роботу і живуть у достатку. Незважаючи на те, що татові батьки дали більше матеріального своїм дітям, ніж мамині, наслідки їхнього життя набагато гірші. Отож, дорогі батьки, пам’ятайте, що благословенне життя наших дітей залежить не від кількості матеріальних цінностей, які ми їм дамо, заробляючи правдивим чи неправдивим шляхом, а від того, як ми живемо, від нашого чистого ходіння перед Богом.

практичне життя Душевні наслідки Після кожного матчу правильне життя батьків саме так потрібно чиЯкі стосунки між нами і нашими дітьми? Тато — син, пан — раб, співмешканці — друзі? Якби на даний час хтось запитав наших дітей: «Хто для тебе є тато і мама?», що б вони відповіли? На курсі «Батьківство», я запитав у чоловіків: «Хто знає розмір одягу вашої найменшої дитини?» Із десяти присутніх жоден не дав відповіді. А коли я запитав, яку марку мастила потрібно залити в їхню машину, всі без винятку знали відповідь. На перший погляд, парадокс. Лише для деяких дітей батьки є друзями, а в більшості ці стосунки нагадують ланцюжок «пан — раб». Друзі один про одного знають майже все, а пан про раба знає дуже мало. Наслідком цього є неправильне життя батьків. Проводячи групу для невіруючих хлопців на тему «Дружба», я запитав: «Чи хотіли б ви, аби ваша дружина стала для вас другом?» Всі, крім одного, сказали «ні». Однак і цей, подумавши, відмовився від своїх слів, мовляв, невигідно. Бачачи такі стосунки між батьками, діти перестають ними захоплюватися, радитися з ними. Гріховне життя батьків спонукає їх до цього. Свого часу я досить гарно грав у футбол. Більше того, я жив ним.

до мене підходили різні люди і говорили компліменти стосовно моєї гри. На них же завжди був присутній мій батько, але жодного разу він не висловив своєї думки. Мені так хотілося почути від нього хоча б одне слово. Я переконаний, що це — наслідок життя його батьків, які теж ніколи нічого подібного не робили, і його неправильних відносин із Богом. Христос завжди хвалив людей, говорив їм багато хорошого, цікавився їхніми переживаннями та бажаннями. Він чинив так, тому що знав Небесного Батька, Його бажання, серце, цілі. Якщо батьки матимуть правильні стосунки з Богом, то вони будуватимуть правильні взаємини з дітьми. У результаті діти будуть тягнутися до таких батьків і бажатимуть із ними дружити. Цікавтеся дитиною як особистістю, думайте про неї, а не про себе, будуючи стосунки. Якось хлопчик прийшов зі школи додому. Тато у нього запитав, яку він отримав оцінку. Дитя сумно відповіло: «Двійку». На це батько обняв хлопчика, поцілував і сказав: «Напевно, учитель тебе неправильно зрозумів». Цікавтесь усіма сферами життя вашої дитини. Правильне чи не-

дуже сильно впливає на душевний стан дітей. Тому живіть так, аби ваші діти захоплювалися вами аж до старості і з радістю могли сказати всім, що батьки — це їх найкращі друзі.

нити. Вона відповіла, що так вірив її тато. Це — сліпа віра, яка не має особистих переконань на основі Слова Божого, іншими словами, релігія, яка відбивається на майбутніх поколіннях. Діти бачать, що їхні батьки Духовні наслідки граються в релігію, тому Батьків можна розді- це майже ніколи не побулити на три категорії за джує їх вірити і довіряти станом духовності. живому Богові.

 Батьки, які вірять і до-

віряють Богові. Як правило, у таких батьків діти стають героями віри, оскільки вони бачать, що батьки не покладаються на власні сили, а повністю довіряють Господу. Це їх спонукає теж довіряти Йому. Від дітей неможливо приховати нашої правдивої віри в Бога. Вони все бачать і відчувають. Ще одне, що треба пам’ятати батькам: діти освячуються через вас. Чим святішим життям ви живете, тим більше освячуються ваші діти. 

Батьки які граються в релігію. Це ті, які сліпо вірять у те, в що вірили їхні батьки. У результаті діти таких батьків стають релігійними або ж взагалі не вірять у Бога. Одного разу я запитав молоду людину, чому вона вірить, що



Батьки, які не вірять у Бога. Жити в беззаконні — це спосіб і зміст життя тих, батьки яких взагалі не вірили в Бога і не довіряли Йому. Духовне життя батьків має великий вплив на дітей. Від нас залежить, якими будуть наші діти. Багато батьків кажуть: «Я вже якось проживу. Головне — аби діти боялися Бога» Це — обман. Шукайте Бога і служіть йому. Це буде благословенний шлях, який ви прокладете своїм дітям і внукам. Дорогі батьки! Якщо ви хочете, аби ваші діти були благословенними, то пам’ятайте, що це не залежить від матеріального забезпечення їхнього майбутнього життя, а від того, як житимете, тобто від ваших взаємин із Богом, між собою та дітьми. «Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасенний ти сам та твій дім» (Дії 16:31). 

4, 4 2012 | СВІЧНИК

батькам на замітку Олександр ПАХАЙ, пастор церкви м. Дубно

Íà ñüîãîäí³ äîñèòü ïîïóëÿðíèì ñòàëî ïðèêðàøàòè ³íòåð’ºðè áóäèíê³â êàðòèíàìè, ÿê³ ñêëàäàþòüñÿ ç ê³ëüêîõ ÷àñòèí. Îêðåìî êîæíà ç íèõ äîñèòü êðàñèâà, àëå â ïîºäíàíí³ âîíè äàþòü ö³ë³ñíó êàðòèíó, ÿêà çàõîïëþº äóõ. Öåé íàïðÿìîê ìèñòåöòâà íàçèâàºòüñÿ ïîë³ïòèõè. ß ïðîïîíóþ âàì íàìàëþâàòè äâ³ êàðòèíè, ÿê³ ö³êàâ³ ñàì³ ïî ñîá³, îäíàê ó ïîºäíàíí³ äàþòü äîñèòü ïîâ÷àëüí³ óðîêè äëÿ ïðàêòè÷íîãî õðèñòèÿíñòâà.

СВІЧНИК

4, 2012

Картина реального життя У народі кажуть, що біда не приходить одна. Коли неприємності звалюються на голову, то це завжди тягне за собою низку інших негараздів, тому-то люди й кажуть, що настала «чорна смуга життя». Саме така смуга настала у житті людей із вищезазначеної біблійної історії. Усе, що пригадують із дитинства брати, — це батькова відсутність, адже він важко працював, аби забезпечити сім’ю усім необхідним. Тато рідко бував вдома, а ті миті, коли все-таки був присутній, для хлопчаків були найщасливішими і найрадіснішими у житті. Особливо зворушували хвилини, коли малеча могла вилізти йому на коліна і батьківська зморена та зморшкувата рука гладила їхні голови. Це було неперевершено! Щодня, повертаючись додому, люблячий татусь намагався купити хай якусь дрібничку, щоб потішити своїх дітей. Їхня посмішка і веселий дзвінкий сміх — це найкраща нагорода, яку він міг отримати за важкий день. На день народження кожного із своїх синів батьки влаштовували бенкет, і їхні друзі веселилися. Коли надходив час подарунків, то іменинник завжди з нетерпінням очікував, а що подарує тато, адже його подарунок завжди був найкращим. Батьки старіли, а хлопці дорослішали. Життя було, наче відлік

СІМЕЙНІ

«І озвався до Нього один із народу: Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною. І Він розповів їм притчу, говорячи: В одного багача гойно нива вродила була. І міркував він про себе й казав: Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх? І сказав: Оце я зроблю, порозвалюю клуні свої, і просторніші хронометра, розмірене і спокійне. Батько щодня працював зранку до вечора, мама піклувалася про дім, а хлопчаки вчилися, бешкетували, чубилися, мирилися і бешкетували знову. Урізноманітнювало лишень настання вихідного дня, коли, залишивши всі турботи, сім’я йшла до церкви. Але, відверто кажучи, діти помічали, що батьки не особливо переймаються питанням віри, і це було, швидше, необхідною формальністю, ніж чимось важливим. Бачачи це, юнаки теж не дуже переймалися тими релігійними постановами. Вони обоє допомагали батькові, який займався бізнесом, присвячуючи все своє життя сімейній справі. Але одного дня все змінилося. Їхній тато трагічно загинув. Старший брат, який на той час уже мав свою сім’ю, взяв керівництво сімейною справою в свої руки. Батьківський дім, у якому жила сім’я, теж належав йому. І раз по раз у голові молодшого брата виникала думка: а що належить мені? Ця думка ночами не давала йому спати. Зникло бажання працювати, апетит, і саме життя втратило сенс. Після довгих міркувань, він нарешті наважився на найважливішу розмову у житті –питання своєї

частки у спадщині. Залишившись наодинці з братом, він обережно повів мову про наболіле. Брат спокійно вислухав, а потім владно підсумував, мовляв, неможливо поділити бізнес, адже це буде крахом для справи всього батькового життя. Тоді розмова перейшла на підвищені тони, посипалися погрози, образи, і, врешті-решт, гримнувши дверима, молодший брат пішов. Пішов не тільки з кімнати — з дому, добиватися своєї правди. Численні спроби відновити справедливість не дали результату. Брати щоразу більше віддалялися один від одного. Якось, зустрівшись на вулиці, молодший перейшов на інший бік, щоб в жодному разі не обмінятися хоча б поглядом із тим, кого вважав найзапеклішим ворогом на світі. Врешті, втративши надію досягнути справедливості, хтось із друзів порадив спробувати останнє — звернутися до авторитетного Вчителя, Якого слово може спонукати рідного брата змінити свою думку. Це був особливий день. З величезним сподіванням на Його мудре слово і захист юнак наважився в присутності тисяч чоловіків і жінок висловити своє прохання: «Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною».

батькам на замітку

ЦІННОСТІ

поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток. І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися! Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?...» (Лк. 12:13; 16-20).

Картина, яку намалював Сам Бог Молодий і перспективний бізнесмен, який займався вирощуванням і продажем пшениці… Він знав, що, лише працюючи в поті чола, можна досягнути у житті достатку, поваги і авторитету. Це і визначило мету всього подальшого життя. Він часто пригадував, як розпочинав свою справу з маленького клаптика поля, і як першого року по-особливому вродив ячмінь. Хтось із сусідів казав, що це Боже благословення, але він знав, що Господь благословляє наполегливих. Від отриманої виручки чоловік зміг докупити ще поля, і так рік за роком, зернинка до зернинки, копійка до копійки і росли його статки, а разом із тим і місце в суспільстві, авторитет і повага. Згодом настав час створення сім’ї. За дружину вибрав найкращу наречену в околиці. Потім у них народилося з невеликим інтервалом у часі два хлопчики, і молодий батько змушений був працювати ще більш заповзято. З ранку до ночі, не покладаючи рук, він працював. Якою розрадою були миті, коли, раніше звільнившись із роботи, чоловік утомлений приходив додому, а назустріч із радісним криком вибігали двоє

синів, а потім викарабкувалися татусеві на коліна і безперестанку щось щебетали. День народження кожного сина чоловік відзначав з особливим розмахом: робив коштовні подарунки, влаштовував неабияке свято. У серці ж радів з того, що його діти мають те, чого не було у нього. Вихідного дня уся сім’я мала традицію йти до церкви. Але це було радше бажанням показати значення свого статусу іншим, ніж пошук поживи для душі. Ні, він не міг назвати себе невіруючим, але й особливо віруючим теж не був. Добробут — ось була мета його життя. Одна подія закарбувалася в пам’яті. Якогось тижня в церкві він почув проповідь про те, що Бог зажадає душу, кому залишаться усі здобутки. У голові в чоловіка промайнула думка: «Невже таке може трапитися зі мною?» Думки крутилися в голові: «Душа… Мабуть, це важливо. Але про яку душу можна думати, коли потрібно нагодувати сім’ю? Спочатку треба заробити достатньо грошей, забезпечити сім’ю, а на старість у достатку можна подумати і про душу».

Але проповідник не вгавав: «А що, якщо завтра твоя душа буде забрана?» І знову у голові — рій думок. «У мене, успішного бізнесмена, батька двох уже дорослих дітей, у якого робочий графік розписаний на два тижні вперед, буде забрана душа? Це явно не входить у мої плани». Але за кілька днів цей день настав. Це було наче грім серед ясного неба. Над ліжком схилилася дружина. Ось поруч старший син — надія і опора. Так, саме він продовжить всі його починання. Біля нього невістка, а ось і молодший, який буде допомагати старшому. Він розумів, що життя згасає наче свічка, але був задоволений, бо прожив недаремно. Згадав нові клуні — просторі і великі, — збудовані на місці старих. Згадав, що всі вони переповнені пшеницею. І зрозумів, що зробив усе, щоб його діти жили щасливо. Він жив заради них і зробив усе для їхнього щастя.

Що є важливим? Уявіть, що Господь дозволив оцьому багатому чоловікові на мить поглянути на життя своїх «щасливих» синів після його смерті: на їхні чвари, сварки і ворожнечу. Господь не забороняє збирати спадщину для своїх дітей, однак, знаючи серця людей, Він навчав: «Життя

чоловіка не залежить від достатку маєтку його» (Лк. 12:15). Воно залежить від Бога і ставлення до Божого Слова. Лише Бог через Своє Слово може зробити те, що не підвладне нікому іншому, — змінити серце людини і наповнити його Божим страхом. Господь, звертаючись до багатія, сказав: «Нерозумний». Чому? Адже він був достатньо розумний, щоб стати успішним бізнесменом. Нерозсудливість цього чоловіка полягала в тому, що він так і не осягнув питання, що дійсно є важливим та цінним у житті. А важливим є спасіння душі, яка досягається через примирення із Богом. Що залишив батько для своїх синів? Достатньо грошей, аби вони прожили щасливо? Зовсім ні — він залишив їм злі серця, які надали перевагу грошам, а любов, повагу і мирні родинні взаємини відтіснили на задній план. Він залишив своїх рідних дітей запеклими ворогами. Любі батьки, подбайте про свої стосунки з Богом. Не будьте релігійними, а живими. Не моліться напоказ, а серцем! Покажіть свої цінності дитині і спонукайте її цінувати їх. Адже, проживши тільки заради накопичення земних статків, є ой який великий ризик залишити після себе те ж саме, що залишив по собі цей нерозум-

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

ті, хто завжди поруч Людмила ЖАКУН, кореспондент «Свічника»

НАС ЗАБАГАТО Чи може бути затісно в одному домі тринадцятьом дітям?

кщо мова йде про нашу сім’ю, то без сумніву, від кожного отримаєте беззаперечне «ні». Сьогоднішні родинні зустрічі складаються з 36-ти повноправних членів — це дещо хаос, одночасна розмова всіх присутніх, дитячий гам і клопіт на кухні. Але тут завжди знайдуть привід, щоб зібратися, бо ми сумуємо один за одним і тримаємось обома руками за наші взаємини. Але таким є сьогоднішній день, вчорашній дещо відрізнявся. «Чим ви їх годуєте?» — запитував чи не кожен гість, який переступав поріг нашого дому, коли ми були ще маленькими… Я народилася третьою дитиною у сім’ї, в якій пізніше з’явилося ще десятеро. За тридцять років спільного життя у батьків народилося четверо синів та дев’ятеро дочок. До п’ятої дитини мама могла вчителювати у школі. Цю можливість їй подарувала моя бабуся, яка доглядала чотирьох внучат, допоки мама була на роботі. Тато на той час працював на виробництві. Коли в родині чекали народження п’ятої дочки, батьки прийшли до Бога і стали активними служителями у місцевій церкві. Відтоді життя родини ніколи не роз’єднувалося з життям місцевої громади віруючих. Церква була нашою другою домівкою: все, що відбувалося в ній, формувало нас. Ми по вуха занурювалися у дитячі заняття, співанки, кон-

СВІЧНИК

4, 2012

Багатодітним матерям

хочу перед вами прихилитись, Прості багатодітні матері, Й за вас сердечно Богу помолитись, Благословенні сестри-трударі. Так часто вас цей світ не розуміє. Ви чули сміх, насмішки, співчуття. Вас вчили ті, хто ніби жити вміє, Бо ви, мовляв, не знаєте життя. Не раз бувало, «мудрі добродії», Що не спроможні приховати зло, Хотіли вас позбавити надії Й згубити те, що вже у вас жило. І ворог підступав, і в серці — битва. Ці почуття не просто передать. І лиш свята до Господа молитва Давала сили злу протистоять. В турботах — дні, в безсонні — темні ночі, Гойдання-колихання до зорі. Любов’ю ваші виповнені очі, Прості багатодітні матері. Яке ж багате серце треба мати, Щоб так любити і тепло давати! Благословенна ти у Бога, сестро-мати, В тобі живе Христова благодать. ... Вам рання сивина туманить скроні, Співає осінь пісню вам свою. Ви відпочинете в Христа на лоні У рідному бажаному краю. Я хочу вам подарувати квіти, Та Бог, випереджаючи мене, Уже вам дав букет — це ваші діти — Багатство і небесне, і земне. Володимир САД

курси, поїздки, пхали ніс у всі ремонтні роботи і навіть вугілля носили в кочегарку чи змінювали квіти у вазі. Тато, відвідуючи інші церкви чи літніх людей із причастям, брав нас із собою, незважаючи на те, що ми ледь навчилися ходити. З роками ж ми ставали все більш корисними для Бога: співали, читали поезію, готували святкові програми, допомагали у фізичній роботі старшим. Із настанням літніх канікул школярі постійно їздили до бабусі, яка проживала у справжньому українському селі з величезним вигоном, пасовищем для худоби і старезними вербами над шляхом. А мілководні канави мали десятки кришталево чистих джерел. Ліси, які наче обіймали село, були встелені чорницею, ожиною, суницею та грибами. Сезон канікул вчив нас усього, чого могли втиснути у внуків працелюбні дідусь та бабуся. Обов’язки, які мають діти у великих родинах, виконуються здебільшого беззаперечно, з розумінням того, що праця — невід’ємна складова і дитячого, і дорослого життя. Та одна жменя ягід до бідончика, інша до рота — це важко назвати складною роботою. Такі заняття не позбавляли нас щасливого дитинства. Коли старші діти опанували читання і писемність, вони вчили цього молодших. Таким чином, дошкільнята передчасно вивчали

ті, хто завжди поруч

НЕ БУЛО матеріал із підручників, який передбачався шкільною програмою. Така надлишкова цікавість малюків нерідко призводила до помальованих (або ж надірваних) букварів і читанок. За це нас сварили і висміювали вчителі, мовляв, так багато у сім’ї дітей, що не можуть дати їм ради. Як правило, відразу приплітали сюди штундизм, який, на їхню думку, проповідує розмноження бідності. І я з першого класу зрозуміла: багато дітей — це щось дуже принизливе. На межі убогості ми ніколи не стояли, адже хто працює, той і має все необхідне, а якщо і були позбавленні того «кращого» чи «моднішого», що мали інші, то це ніколи не гнітило родину. Коли стали дорослішати, жити стало веселіше. На сезонні роботи виходили великим шумним кланом і як в усіх дружніх сім’ях вистачало часу на змагання, ігри, відпочинок, любили відправитися гуртом до річки чи до лісу. А довгими зимовими вечорами тато невтомно вигадував байки, смакував власним пережитим та розповідав нам біблійні історії, а коли ми вже знали їх напам’ять, влаштовував конкурси на знання Біблії. Найкращим подарунком вважалася м’яка іграшка у зріст дитини. Мушу визнати, що, маючи успіх в одному, ми не дбали про інше. За відсутності батьків когорта дітей могла за лічені секунди зробити безлад у шафах із одягом та хаос по всіх кімнатах. Це потрібно було для різноманітних конкурсів, які ми влаштовували. Імітуючи поважних гостей, ми виносили на подвір’я кухонний посуд, аби гідно приймати один одного. І вже, коли трохи подорослішали, то, за традицією, кидали жеребок для розподілу всієї наявної роботи і тому порядок ставав кращим.

Зараз із батьками живуть лише троє школярів, із яких двоє — у випускних класах. Коли я проходжуся невеличкими рідними кімнатами, складно втиснути в розум, як тринадцятеро дітей і двоє дорослих поміщалися в них? Як ми у дитячому гаморі робили домашні завдання? Як мама могла прати таку кількість одягу без машини автоматичного прання? Як тато готував проповіді і читав книги серед такої кількості дітей? Та мені чомусь здається, що ми навіть не зосереджувалися на таких поняттях як жертовність та взаєморозуміння — це були самозрозумілі речі в родині. Не обов’язково мати велику сім’ю, щоб навчитися працелюбності, бути задоволеним чи щедрим. Не факт, що саме велика родина навчить дітей бути жертовними і богобоязливими. Ми стільки разів переконувалися — Бог дивиться на серце, на справжні наміри нашого служіння та добрих вчинків. Безліч разів Він винагороджував нас стократними благословеннями за крихітну віддачу Йому. По сьогоднішній день батьки ні на мить не перестають думати про тринадцятеро і тих, із ким вони уже не розривні. Внукам потрібні натуральні продукти, студентам — теплий одяг, а зяті полюбляють в’ялену з печі рибу. Дрібниці та великі клопоти —

все надто тісно переплелося, але кожен із тринадцяти має рівну частку у широкому серці своїх батьків. І, здається, ця частка неосяжна. Тут кожен знає, що ти комусь дорогий, що лукавство, заздрощі і підступ — не наші друзі, що у своїй родині ти завжди можеш розраховувати на допомогу. Інколи мама навіть заплаче, що не може дати більшого, ніж у них є. Але нашим скромним батькам не зрозуміти того, що для нас є очевидним — із чим зрівняти турботу люблячих Бога жертовних батьків!? Та все ж їхня опіка не має такої цінності, як молитви. Ми їх не чуємо — ми їх бачимо. Все, що відбувається у долі кожного з тринадцяти, — це не заслуга моїх рідних, а їх молитовна залежність від милості Бога. Дуже швидко усі стали дорослими. І страшно подумати, що хтось із моїх рідних міг не полюбити Бога, не пізнати Його. Адже таке трапляється і в побожних сім’ях служителів. Є сотні християнських родин, які стануть кращим зразком, ніж наша. Однак саме в такій сім’ї ми поетапно отримували ті благословення, які для нас є вкрай важливими. Вони стали настільки невід’ємною часткою нас самих, що ми не погодилися б проміняти їх на кращий достаток чи просторішу дитячу кімнату. 

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

літературна сторінка

ЦИГАНЧУК

Світлана БЕРЕЗА, церква «Відродження»

обридень, тітонько Софіє! — Павло Найденко сяяв від щастя. Високий, статний, зі смолянистим чубом і двома ямочками на щоках, він обвів очимавуглинками світлицю і зупинив погляд на жінці з побіленими скронями, яка поралася біля столу. Хлопець увійшов якось несподівано — наче гриб після дощу виріс. Ще зранку Софія Григорівна згадувала про нього — давненько щось не забігав: хтозна, де шастає, з ким знається. І ось зараз — наче відчув, що про нього думають. — Добридень, Пашо, — посміхнулася жінка. — Проходь, сідай. І де це ти так довго гасав, що зовсім забув про тітку, яка тебе любить і завжди чекає?

СВІЧНИК

4, 2012

— Ой тітонько, не розпитуйте мене ні про що — краще привітайте. Уявляєте? Я більше не сирота. Відшукав, нарешті, свою мамку. — Ти знайшов маму?! Щось гостре враз діткнулося серця Софії Григорівни… Опираючись рукою на стіл, важко опустилася на стілець. — Розкажи… — попросила коротко. — Зараз, тітонько Софіє, зараз, — пообіцяв Павло, але, помітивши, як зблідла жінка, запропонував: — Може, вам води спершу, чи крапель яких? Серце, мабуть, прихопило, правда? Може, «Корвалол»? Я зараз миттю до аптеки збігаю. — Ні-ні, Пашо, не треба нікуди бігти, — легенько зупинила його рукою. — Подай мені, дитино, трішки води, щось у горлі пересохло — зараз минеться. Ти розповідай… — Вона, моя мамка, живе в Сичівці, це — ци-

ганське село, недалечко від міста. — Село? Циганське? — щиро здивувалася Софія Григорівна. — А чому саме там ти її вирішив шукати? — Ви ж знаєте, як мене в інтернаті звали? Правильно, Циганчуком. Подивіться: я ж — вилитий циган, то де, скажіть, мені шукати мамку, як не в циганському селі? Ото й поїхав… — І що? — Запитав у людей, чи є в них Найденки, вони вказали мені на одну хату. Приходжу — а там четверо дітей, точнісінько такі, як я в дитинстві. Що тут сумніватися: то — моя родина! — І ти сказав їм про це? — Звісно, сказав. Братики і сестричка відразу кинулися мене обнімати, а мамка стояла-стояла, а потім каже: «Це ти, Пашо? Зовсім уже дорослий! Добре, що приїхав — мені зараз ой як допомога треба»… Вона, тітко Софіє, виявляється, не хотіла мене віддавати колись давно до інтернату, але вітчим наполіг. Він такий злий, пиячить, б’ється. Дуже вбого вони живуть, от мамка й каже мені: «Лишайся, Пашо, з нами, будеш нам допомагати, бо я вже старію потроху, в спині щось болить»… — Ти хочеш до них переселитися? — запитала Софія бездумно, аби не мовчати: ця розмова їй все більше видавалася якщо не балаганом, то якоюсь грою, правил якої вона не знає.

— Ні, звісно. Я ж навчаюся. От коли закінчу училище і зароблю багато грошей, тоді побудую собі дім і заберу маму, братиків, сестричку. А поки що я кажу їй, щоб вона не дурила людей, бо ж це погано, правда? — Правда, дитино. Ти ж знаєш, що всяка неправда є гріх… Ці слова, адресовані уявній матері, здається, поцілили в Пашу: він підвівся і почав нервово ходити по кімнаті: тудисюди, наче маятник. — Ой, мені пора, тітонько Софіє, — сказав поспіхом, наче згадав щось. — Я ще прийду до вас. Неодмінно прийду. — Ти ж хоч Біблію не забувай читати, — вже навздогін кинула Софія Григорівна. Коли за хлопцем зачинилися двері, вона, обхопивши голову руками, ще довго сиділа за столом, збираючи, мов розсипане зерно, докупи те, про що тільки-но розповів Павло. По щоках котилися сльози, а з грудей рвалося важке зітхання. Жінка знала: все, про що говорив Паша, — вигадка; немає в нього ніякої мами. І вже ніколи не буде…

***

а вікном сиротинця несамовито лементували собаки. «Напевно, десь їжака вполювали, — подумала Софія Григорівна і визирнула у вікно: на подвір’ї — нікогісінько, а собаки побігли зграєю за кимось, наче хотіли наздогнати, повернути назад, або ж, якщо не вдасться, хоча б

літературна сторінка одяг у лахміття порвати. — Цікаво, хто цієї пізньої пори надумав ходити в такому безлюдному місці? А може, ніхто й не ходить — хіба собакам багато треба, щоб зчинити гармидер?» Відійшовши від вікна, хотіла прилягти: діти давно поснули, всі справи пороблені, а до ранку ще добрих чотири години… Чому б не відпочити трішки?... Не могла, якась незрозуміла тривога вкралася в серце. «Чому, ну чому лементували собаки? Може?... Ні, не треба думати про погане… І все ж варто, напевно, вийти надвір… Усяке ж трапляється… Так, треба вийти, подивитися, хоч і боязко самій… Піду, розбуджу сторожа, бо, либонь, до ранку не засну»… Сторож Павло Іванович відгукнувся якось неохоче, бо вже почав, було, дрімати. Та що вдієш, ця Софія, коли що надумає — нізащо не відчепиться, краще вже вийти з нею, хоча на що там дивитися? Чи вперше гавкають собаки у дворі? Сонливість Павла Івановича наче рукою змело, щойно, рипнувши вхідними дверима, вони з Софією вийшли у двір. На порозі лежав згорток… Місяць, що повагом плив небом у супроводі зоряного кортежу, здавалося, на мить стишив свою ходу і, з подивом глянувши на пакунок, жбурнув додолу пучечок срібного проміння, наче придане для сироти… — Ой, леле, — зойкнула Софія Григорівна, — дитинка! Спокійна така! Спить і не відає про свою недолю! Жінка заплакала, пригортаючи до грудей немовля. Павло Іванович і сам ледь стримував

сльози — тож, аби побороти розчулення, суворо наказав: — Годі рюмсати. Неси, Софіє, знахідку в будинок. Що там побиватися — тут багато таких. Давай до гурту!... Розшукувати матір-зозулю практично ніхто й не брався. Для чого? Якщо посеред ночі не полінувалася крастися, мов злодій, нічними вулицями, то, звісно, робила це не для того, щоб її розшукали — просто замітала сліди. Де її тепер знайдеш? Хтозна, звідки йшла і куди подалася… Хлопчика назвали на честь сторожа Павликом. Над прізвищем також довго не морочилися: знайдений — отже, Найденком буде. Паша ріс тихою і спокійною дитиною. Як більшість сиріт, бачив у кожній незнайомій жінці свою. Часто спросоння кликав: «Мамо! Мамочко!», а коли прокидався, здивовано озирався довкола себе і знову заплющував оченята: раптом ще матуся прийде… Не приходила. Тільки тітонька Софія схилялася над ним, пестила голівку і, шепочучи молитву, просила Отця Небесного не залишити сироту. Ця жінка стала для Павлика найріднішою людиною: засинаючи, він просив її розповісти не казку (Софія Григорівна не знала казок), а про маленького Ісуса в яслах, про Його батьків… «А мама Його любила?» — допитувався частенько. — «Звісно, дитино, любила». — «І мене мама любить. Вона прийде. Ми будемо жити у великому домі, і в мене буде своя кімната; я буду там малювати, а мама пектиме млинці»… Від цих слів жінка щоразу здригалася, мов від

укусу бджоли. У пам’яті зринав епізод, сумний і болючий, який поки що старанно ховала від Павла: ще маленький, не зрозуміє.

***

роботи того вечора вона прийшла вкрай стомленою. «Ось тільки вечерю Федорові розігрію — і відразу в ліжко», — підбадьорювала сама себе. Аж тут раптом — сусідка, Віра Пилипенко, нагодилася. — Вітаю, Сонечко! — озвалася з порога. — Давненько тебе не бачила. Сьогодні теж не вирвалася б, якби не нагальна справа. — Добре, Віронько, що Бог посилає нам нагальні справи, аби ми не забували одна одну, — посміхнулася Софія. — Сідай, зараз я чайник поставлю, а ти розповідай, що там у тебе... — Ой сусідко, — зітхнула Віра, — ніколи чаї розпивати. Допомога твоя потрібна. Розумієш, до нас у відділення з

тиждень тому привезли жіночку з гострим панкреатитом. У неї нікого немає, сама-одна як палець… Що вже лікарі не робили, а нічого не допомагає. Словом, помирає вона. Сказали, що до ранку, хтозна, чи й доживе. — Бідолашна, — співчутливо промовила Софія. — Але чим я можу зарадити? — Розумієш, жінку терзає не тільки фізичний біль — душа (так мені здалося) знемагає від чогось страшного. Якась таємниця мучить сердешну — шкода буде, як забере її з собою в могилу… А ти ж у нас умієш, як кажуть, і мертвого розговорити. Я розумію, стомилася, либонь, та й негода така, що добрий господар собаки надвір не вижене… — То нічого, — рішуче підвелася Софія. — Я готова, ходімо. …Колючий вітер, несамовито регочучи, бавився з вечірньою пітьмою і, мов намистом,

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

літературна сторінка обкидав її холодними краплями дощу, змішаного з мокрим снігом. Помітивши двох жінок на безлюдній вулиці, накинувся на них, шарпаючи за поли одягу: як, мовляв, посміли порушити мою ідилію. Та Софія з Вірою не зважали — треба було якомога швидше дістатися до лікарні. Їм пощастило: незнайомка була ще живою, хоча її земний годинник і справді відраховував останні години. Присівши біля молодої жінки, Софія зазирнула в очі — і здригнулася: вона вже бачила такі… Точніше, не бачила, а бачить мало не щодня, схиляючись над дитячим ліжечком у сиротинці… Вдивилася пильніше: і ямочки на щічках є! Невже це вона?! Не може бути… Чи може?... Присіла на краєчок ліжка. Хвора застогнала, а потім кволо посміхнулася. — Я знаю вас, — мовила ледь чутно. — Ви з притулку, правда? Я бачила… — Бачила? — здивувалася Софія. Незнайомка тихо застогнала. Видно було, як важко їй розмовляти, але й мовчати несила, тож, трохи оговтавшись, продовжувала. — Я була… Там мій син… Я… підкинула його… Мене Бог покарав… Помираю ось… Софія гладила руку незнайомки… — Бог може простити, — сказала лагідно, розуміючи, що відкладати на потім цю розмову немає сенсу: ось-ось нерозкаяна душа може впасти в руки Живого Бога... — Грішна я… Навіть імені синочка не знаю… Грішна…

СВІЧНИК

4, 2012

— Павликом його звати. Павлик… — Ви впізнали мене? — Так, люба… Хлопчик дуже схожий на тебе, — Софія навіть не зогледілася, як перейшла на «ти». — Він гарна і тиха дитина. — Якби можна все повернути. Я б забрала його. Ми б жили разом, я пекла б йому смачні млинці… Я їх так люблю… Якусь мить вона мовчала, заплющивши очі і кусаючи пошерхлі губи, а потім, наче прокинувшись зі сну, знову заговорила: — Ой, що це я? Які млинці?... — Павлик також любить млинці, — сказала Софія, — передався, бачиш, йому твій смак… — Любить? Мій хлопчик… Нема мені прощення… Грішна… — Ти помиляєшся. Бог прощає кожному, хто кличе до Нього, хто визнає свої провини… — Справді? Я… визнаю… І каюся… Ой, як каюся… Павлик… Мій Павлик… Синочку, прости… Господи, про… — вона не договорила: тільки велика сльоза скотилася з-під пухнастих довгих вій… На ранок Павликової матері не стало… Софія так і не дізналася ні імені жінки, ні того, що з нею сталося. Тепер це вже нічого не важило. Добре, хоч в останні хвилини встигла сказати «Господи, прости!» — ті найголовніші слова, які є містком між земним і вічним життям… А Павлик… Виросте, чи він один такий?… Минали роки, а разом з ними відлітали у небуття нереалізовані дитячі мрії. У сиротинці — свої закони: суворі і при-

землені. Тут не дуже полюбляють мрійників, ще менше — плаксунів. «Це — життя», — авторитетно повторював хлопець, коли хтось із новачків впадав у депресію, або ж, що ще гірше, розводив сльози. У Павла були свої захоплення: любив читати і малювати. По неділях тітонька Софія водила його до недільної школи. Він чув про Сина Божого і про Отця Небесного, Який може покласти край сирітству. Слухав — і не вірив. Як же це так? Невже приведе йому маму чи тата? Може, й приведе? Адже Бог — Всесильний… Григорівні здавалося, що вона знає все, чим Павлик живе і що коїться в його душі. Аж ні... Не здогадувалася, що потай від усіх (аби не засміяли хлопці) хлопець марив зустріччю з мамою. Рік тому, коли закінчив школу, вступив до профтехучилища, але час від часу прибігав до тітоньки Софії. «Гарний хлопець виріс, — милувалася жінка: не зіпсований, як то часто буває в інтернаті, добрий, розумний. Трішки, щоправда, замріяний, заглиблений у себе, але це — не біда, такими є всі художники. — Господи, не покинь сироту», — молитва до Бога рвалася з серця — не з вуст. Після молитви почувалася спокійною, бо ж вірила: Отець Небесний збереже її улюбленця від лукавих і злих доріг…

***

ось-ось Федір з роботи повернеться. Неквапом підвелася і попрямувала на кухню, звідки доносився аромат тушкованого м’яса. За якийсь час рипнули двері — Федір увійшов до хати. — Яка ж ти, Сонечко, в мене господиня, — озвався лагідно до дружини. — Віриш? — аромат твоїх страв за версту апетит наганяє. Лаштуй швидше вечерю — я голодний наче вовк. Помивши руки, чоловік сів до столу. — До речі, сьогодні зустрів Пашу Найденка, — мовив, смачно уминаючи все, що поставила перед ним Софія. — Він ішов, здається, від нашого дому, але був наче розгублений, навіть мене спершу не помітив, а коли я сам перепинив його, винувато привітався і сказав, що дуже поспішає. Дивний якийсь… Чому б це, не знаєш? — Родиною, Федю, марить, — зітхнула жінка. — Досі? — здивувався чоловік. — Виходить, так. Розповів тут мені справжній бестселер про те, як знайшов свою мамку. Якби не була свідком того, як він з’явився в нашому притулку і що сталося з його матір’ю, повірила б, що так і було все насправді. — Ти, звісно, викрила його неправду… — Не зважилася, Федю. Адже це — його мрія. Він і сам, либонь, знає, що вона ніколи не здійсниться, але зруйнувати міраж, який так гріє душу… Це, напевно, жорстоко… Я не змогла…

онячний зайчик, стрибнувши з підвіконня, повернув Софію *** Григорівну до реальності. инали тижні, міЗиркнула на годинник: сяці, а Павло так мала стрілка перейшла і не заходив більше до вже позначку «6» — тітоньки Софії. Жінка

Ілюстрації Галини СКРЕБНЬОВОЇ

літературна сторінка

вже й не знала що думати. Не раз хлопцям з інтернату переказувала: нехай, мовляв, Паша забіжить бодай на трохи — та де там: мов у воду канув. Розповідали, що після училища поїхав у якесь село, там уже й роботу має. Ще через трохи переказували: одружився, взяв Мар’яну, тиху й скромну дівчину з їхнього інтернату. «То й добре, — полегшено зітхнула Софія, — нехай собі живуть». Єдине, що непокоїло, — це думка: чому хлопець раптом почав уникати її? Невже бовкнула щось зопалу? «Ох, уже цей язик — воістину зло безупинне, повне отрути смертельної», — докоряла сама собі, проте, як, і раніше, молилася й вірила: Господь, настане час, ще приведе Пашу до її оселі. Цей час настав років через три. Коли Павло,

тримаючи на руках крихітну донечку, увійшов до хати, Софія Григорівна спершу не впізнала його: кремезний і поважний став — хіба що очі та ямочки на щоках видавали в ньому колишнього замріяного й веселого юнака. — Павлику, ти? — кинулася до нього жінка. — Це ж скільки часу не бачилися! Проходь, дитино… — сказала — і запнулася: яка ж він дитина? — Вибач, я до тебе, як колись, наче до маленького. А ти вже, бачу, сам татком став. Вітаю! — Дякую, тітонько Софіє, — винувато відводячи погляд кудись убік, озвався Павло. — Це — моя дружина, Мар’яна, пам’ятаєте її?... — Аякже! Проходь, Мар’яночко, сідай, ти ж іще ніколи не була в моєму домі — ось невдовзі дядько Федір прийде (це — чоловік мій), я вас неодмінно познайомлю. А поки що розповідайте: як ви?... — Тітонько… Ні, Софіє Григорівно… — Пав-

ло, зробивши, нарешті, крок від порогу, підійшов майже впритул до жінки і, як колись, зазирнув їй в очі. — Знаєте… Я прийшов до вас… Це Мар’янка наполягла… — він збивався з думок і від того починав хвилюватися. — Словом, я прийшов до вас… просити вибачення… — Вибачення? — щиро здивувалася Софія Григорівна. Досі їй здавалося, що це вона завинила перед хлопцем, аж тут раптом ні з того ні з цього така заява. — За що, Павлику? Ти нічим мене не скривдив… — Я… Я сказав вам… неправду, коли востаннє був тут… Пригадуєте, розповідав, начебто знайшов мамку… Такого не було… Вибачте… — Я знаю, Павлику… — Софії Григорівні наче камінь з душі спав. — Усе гаразд. Я розумію тебе… — Не знаю, що на мене тоді найшло, — попросивши вибачення, Павло заспокоївся і відчув себе так, як колись у цьому домі: просто і затишно. — Я не мав права обманювати, особливо вас. Ви ж стільки добра мені зробили, завжди були — наче мати. Коли зрозумів, що роблю недобре, відразу втік, соромно було на очі з’являтися. Ви ж учили мене, що не можна казати неправду. Потім я примирився з Богом, ось уже два роки минуло відтоді, але, де б не ходив, що б не робив, гріх іде назирці за мною. Не маю спокою, вірите? От Мар’яна і наполягла, щоб поїхати до вас. Ви мені прощаєте? В очах Софії блиснула сльоза, але вона стримала її — не час зараз піддаватись емоціям: ось які дорогі гості сидять у неї…

— Ти ще й запитуєш? — розкуйовдила Павлову чуприну. — Хіба можна, хлопче, з тягарем у душі жити стільки літ? Прийшов би відразу, розповів про те, що гнітить… Але добре, хоч зараз порозумілися. Мене дуже втішає, що, нарешті, здійснилася твоя мрія: ти маєш родину. А де живете? — Ви не повірите, — посміхнувся Павло. — У Сичівці. Тільки цього разу це вже чистісінька правда. Ми там — єдина родина Найденків, першими пустили на цій землі своє коріння і переконані: у нас буде великий рід. — Дружно хоч живете? — Дружно? Та ми, тітонько Софіє, — найщасливіша родина в світі, — сказав Павло. — Адже обоє мріяли з дитинства про маму з татом. Сьогодні наша донечка лепече до нас ці слова. Це така радість… А ще… Ми почали зводити свій дім. Знаєте ж, напевно: своє затишне гніздечко — це також мрія кожної сироти. Наш дім наповнюватиметься гамором малечі (думаю, Господь нам пошле багато діток); і неодмінно буде в ньому моя художня студія — через стіну з кухнею, щоб завжди чути вранці (я найбільше ранками люблю малювати), як брязкає посуд і як Мар’янка пече млинці… На підвіконня прилетів голуб і клюнув у шибку. — Голуб! — зауважив Павло. — Гарний птах. З часів Ноя приносить людям добрі вісті. Софія Григорівна серцем відчула: настав час розповісти про матір.  4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

з ракурсу життя

льга виховує сина сама, оскільки з чоловіком розлучилася, коли дитині ще й року не було. Зараз синові вже чотирнадцять — важкий підлітковий період. Їй — тридцять п’ять. Останнім часом асом їїї життя стало схожим жим на пекло. Мало того, го о, що доводиться крутитися, так би мовити, як білка в колесі, аби заробити на прожиття, тття, то о ще й син зовсім від д рук руук відбився: і навчатися ися ся по поочав погано, і грубіянить, іян нитьь, і дома ніякої помочіі від д нього не дочекаєшся. До п’ятого класу ще якось старався добре вчитися. Потім оцінки зіпсувалися, і щодалі — то гірше й гірше. Зауваження вчителів, нестача грошей — все це та багато іншого щораз більше змотувалися в клубок суцільних неприємностей. Не знаючи, як змінити ситуацію, ходила постійно стомлена і роздратована. Її докори і напуття син вислуховував мовчки, проте за уроки, як і раніше, не сідав, та й вдома не допомагав. Прийшла якось додому, а в кімнаті знову не прибрано, хоча вранці, збираючись на роботу, суворо наказала синові: «Дивись мені: тільки-но прийдеш зі школи — прибери квартиру!» Поставивши чайник на плиту, хоч була вкрай втомлена, взялася витирати пил — і раптом помітила, що не бачить ніде глиняної вази, яку їй колись подарували у День народження. Перше, що спало на думку, це — син. Адже, окрім них двох, нікого в оселі немає. Виніс? Продав? Але для чого? Відразу згадала, що

чого не розуміючи, помив руки, потім обережно сів на стілець, понурив голову, не торкаючись до їжі. — Їж, синочку, що ж це ти? Він підвів голову і тиххим голосом, в якому відчувалося чу ч у тремтіння, сказав: «Я розбив вазу…» — Я знаю, сину. Нічого страшного — все кколись о б’ється. Раптом, схилившись над н аад столом, син заплакав. Вона В он розгубилася, бо ж о давно д аав не бачила синових ссліз, лліз а потім і собі заплаккала. а Коли обоє заспокоїлися, мама сказала: — Прости мені, синку. Кричу я на тебе, гримаю постійно. Розумієш, важко мені. Думаєш, я не бачу, що ти зодягнутий гірше, ніж твої однокласники. Пробач, ніколи більше тебе не скривджу. Вечеряли веселіше, проте мовчки. Помолившись, лягли спати. Вранці сина не довелося будити — сам підвівся. А коли мати проводжала його до школи, замість «Дивись мені!...» вимовила інше: «Бувай, сину, до вечора!» Коли повернулася з роботи, з подивом помітила, що син прибрав у кімнаті і посмажив картоплю. Через якийсь час, зазирнувши до його щоденника, не знайшла там жодної поганої оцінки. Та найщасливішим для неї був день, коли ввечері син сів на стілець поруч з нею і поклав їй голову на плече. Вона завмерла. Вмить згадала, як в дитинстві син частенько вмощувався зручно поруч, схиляв голову їй на плече і так засинав, слухаючи вечірню розповідь. Вона зрозуміла, що повернула собі сина. 

, і н е м и т с о р П син у...

СВІЧНИК

4, 2012

Отримуючи від ббатьків і замість і любові, теплих слів і розуміння тільки лайку та докори, одні діти замикаються в собі, інші ж виражають протест своєю, так би мовити, антисоціальною поведінкою.

зовсім недавно бачила сина в компанії підозрілих хлопчаків. Коли ж запитала, хто вони, син у відповідь тільки буркнув щось незрозуміле. Думки — одна страшніша від іншої — лізли в голову: напевно, зв’язався з наркоманами. Чи… Що ж робити? Що? За вікном вже було темно. Вона важко опустилася в крісло. «Сама винна! Сама! Вдома йому давно життя нема! Навіть ранками буджу його криком. І вечорами також постійно кричу. Синку, любий, і чому тільки тобі мати така нікчемна дісталася?» — вимовила подумки і заплакала. Потім знову взялася за

прибирання, щоб хоч якось відволікти себе від сумних думок. Витираючи за холодильником, раптом наштовхнулася на якийсь згорток. Потягнула до себе — і почула брязкіт скалок. Розгорнула газету — там лежало все, що залишилося від вази. «Розбив! — зрозуміла вона і заплакала, тепер уже на радощах. — Отже, розбив і заховав. Дивак — та й годі! А зараз, либонь, боїться йти додому». І раптом уявила собі, як могла б розгніватися, побачивши розбиту вазу. Докоряючи собі, взялася швидко готувати вечерю. Потім накрила стіл, розклала серветки. Син повернувся додому опівночі. Відчинив двері — і завмер на порозі, чекаючи чергової прочуханки. Та її не було — натомість мати обняла його за плечі і запитала: «Де ж це ти так довго? Я ж хвилююся вже. Замерз?» Син здивовано глянув на матір, а та продовжувала: «Швидше мий руки, будемо вечеряти, я твою улюблену страву приготувала». Він уже й забув, коли востаннє мама зверталася до нього так, як зараз. Ні-

ювілеї

20-ЛІТТЯ РІВНЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ

«ВІДРОДЖЕННЯ»

ього дня чекали, готувалися до нього, молилися, аби Сам Господь перебував із братами і сестрами на святковому богослужінні з нагоди 20-ліття оновлення рівненської церкви «Відродження». Ранок 14 жовтня видався, хоч і не сонячним, проте й не дуже холодним, бездощовим — і це також сприяло гарному настрою, з яким люди поспішали на зібрання. Біля входу до ошатно вбраного залу можна було познайомитися зі світлинами на стендах, які розповідали про роботу різних відділів, створених у церкві. Рівно о десятій ранку святкове богослужіння починається молитвою «Отче наш», яку майстерно виконав об’єднаний хор. Потім виголошується святкова декламація, після якої пастори, котрі прибули на свято з різних церков, звертаються до Бога з молитвою вдячності за всі Його великі і щедрі благословення. З вітальним словом звертається до присутніх заступник голови ООЦ ЄХБ, пастор Млинівської церкви Сергій Гарбузюк. «Якими б гарними, розкішними не були споруди наших храмів, — сказав

він, — варто пам’ятати, що не приміщення є Церквою Христовою, а люди, відкуплені, омиті кров’ю нашого Спасителя, освячені і покликані до нового життя. Від Бога ми отримали особливе призначення — будуватися в Дім Божий». Цю ж думку розвинув трішечки згодом і Авраам Байбл, котрий ось уже 20 років готує на Рівненщині людей для місіонерського служіння. Ведучі святкової програми Василь Назарчук та Роман Корнійчук своїми міні-роздумами спонукали братів і сестер замислитися, що означає для кожного з нас 20 років: багато це чи мало. Пастор церкви Володимир Нестерук виголосив реферат, який розповідав про історію церкви, створеної ще в 1926 році, згодом знищеної представниками більшовицької влади, але 20 років тому відродженої, як мовиться, з попелу і руїн до нового життя, нового служіння. Розповідь Володимира Васильовича супроводжувалася показом слайдів, які вдалося знайти в архівах. Пастор церкви с. Колоденка Ілля Корнійчук, вітаючи братів і сестер зі святом,

зауважив, що кожна людина має свій відрізок життя на землі, і як ми його проживемо, такою буде і наша зустріч з Богом тоді, коли закінчиться дорога земного буття. У своєму вітальному слові пастор Першої рівненської церкви Олександр Приходько зауважив, що сьогодні ворог душ людських старається відвернути увагу людини від Святого Письма і замінити спілкування з Богом різними виставами, гуртами тощо. «Я, звісно, не проти гуртів, оскільки і сам беру участь в одному з них, не проти гуртків, клубів, реабілітаційних центрів, — сказав він, — все це — добре і потрібно, але найголовнішим для християнина має бути Слово Боже». Роздумами про те, що доводилося церкві переживати в різні часи і що допомагало зберегти віру, поділилися представники найстаршого покоління: Микола Якимович Баборецький, Федір Остапович Сміюн, Іван Миколайович Пилипей. У святковому богослужінні також брали участь діти; славили Бога декламатори, гурт «Аґапе», жіночий співочий гурт, Сергій Яблоцький з Першої рівненської церкви, а також Тарас Назарчук, котрий навчається нині у Київській консерваторії. Із заключною проповіддю звернувся до присутніх голова Всеукраїського союзу церков ЄХБ В’ячеслав Нестерук. «Як би ми не старалися зберегти і продовжити своє земне життя, — сказав він, — проте воно неодмінно закінчується. І нам важливо пам’ятати, що голо-

вне — не це життя, а вічне, яке ми поки що не можемо достеменно осмислити. Люди придумують собі різні шляхи, як потрапити у вічність, забуваючи при цьому, що є лиш один шлях: віра в Сина Божого, Яким і належить спастися кожній людині.». У заключній молитві В’ячеслав Васильович ще раз подякував Богові за ті щедрі благословення, які зливаються на церкву «Відродження» та на всі церкви. Братів і сестер тепло привітав секретар міськради Андрій Грещук, який також взяв участь у святковому богослужінні разом із депутатом міськради Анатолієм Чугуєвцем. Пан Андрій передав церковній громаді вітання від міського голови Володимира Хомка і побажав, аби кожен день починався завжди із добра. Ювілей закінчився. Подолана ще одна сходинка до неба. Скільки їх залишилося в кожного з нас до зустрічі зі Спасителем? Це знає тільки Бог. Нам же належить і далі сіяти зерно Істини на землі, проповідуючи своїм життям Христове Євангеліє і сповнюючи свої серця миром, спокоєм та любов’ю, з тим аби з дня у день чистішими, величнішими ставали храми наших сердець. Світлана БЕРЕЗА, церква «Відродження»

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

з архівів пам’яті Ліна БОРОДИНСЬКА, кореспондент «Свічника»

Закінчення. Початок — у попередніх номерах.

ілька років тому я зробила для себе одне невелике, але надзвичайно трепетне, відкриття. На кафедрі у церкві ЄХБ с. Колоденка я побачила великого формату Біблію. За звичкою історика підійшла подивитися, якого саме року і місця видання Книга. Коли розгорнула палітурку, то не повірила власним очам: на титульному аркуші було написано: «Біблія або Книги Святого Письма. На українську мову переклав митрополит Іларіон». — Бритійське і Закордонне біблійне товариство, 1962 р.». Я придивилася пильніше — справді, 1962 рік. На кафедрі лежало перше видання Біблії перекладу І. Огієнка, з історичного погляду, найцінніше. На жаль, служителі вже не пам’ятали, як же потрапила ця Біблія в Колоденську церкву: очевидно, хтось із закордонних гостей привіз її у подарунок ще на початку 90-х років. Саме перекладом Біблії Івана Огієнка переважно користуються члени протестантських церков. Зрештою, українські протестанти мали причетність і до виходу та розповсюдження цієї Книги. Зокрема, пастор Української євангельської реформованої церкви, випускник богословської семінарії Василь Кузів та баптистський пастор, історик, випускник історико-філологічного факультету Київського університету Левко Жабко-Потапович були членами ревізійної комісії, яка ухвалила Біблію перекладу І. Огієнка до друку. Володимир Гусарук, євангельський пастор і місіонер, на початку 40-х років займався розповсюдженням Нового Заповіту серед українців, за що потрапив до концентраційного табору. Кожен етап здійснення перекладацької праці у повоєнний період відзначався публікацією у протестантській періодиці США і Канади, а вихід перекладу у світ

СВІЧНИК

4, 2012

СЛУЖИТИ НАР ТО СЛ У надзвичайно було приємно складати до друку його рукописи, знайомитися з характером його письма, бути першим складачем і читачем його глибоких творів. Окрім згаданих часописів, митрополит Іларіон здав до нашої друкарні низку своїх книжкових праць, таких як «Українська літературна мова», «Українська Церква за час Руїни», «Українский наголос»… і багато інших. Я складав той матеріал на лінотипі, Перекладач Іван Огієнко разом із членами ревізійної а ввечері, йдучи з праці комісії, Василем Кузівим і Левком Жабко-Потаповичем. додому, заносив йому додому складене для — особливими святковими бого- коректи. І завжди я заставав його служіннями у церквах. Це свідчило за працею, обставленого різними про те, що українські протестанти книжками, словниками, багатьма з нетерпінням чекали появи пере- вирізками з газет та журналів. кладу Біблії українською мовою і І тоді була його одинока вільна високо цінували здійснену Іваном хвилина, коли він клав на столі Огієнком працю. своє перо, сідав у м’яке крісло і «Пропливе багато років, але говорив зі мною. кожного разу, коли ми будемо Він знову давав мені якісь нові сидіти в роздумуванні над Святою матеріали для журналу. А потім Біблією, ми згадаємо, що нам її ми домовилися, що він не потреподарив рідною нашою мовою бує сам приходити до друкарні, бо професор Іван Огієнко — митро- це не було дуже близько, але я заполит Іларіон — і в серці своїм ще вжди дорогою додому заходитиму і ще подякуємо йому за це», — так до нього… І так я робив. Минали писав у статті, присвяченій пам’яті тижні, місяці, роки, чи то було Івана Огієнка, відомий євангель- зимою, чи влітку, чи сльотяних, сько-баптистський письменник чи погідних днів, але я щотижня Михайло Подворняк. Саме він чи кілька разів був у митрополита, не найдовше співпрацював з Іва- заносив йому нову коректу, а при ном Огієнком у видавничій сфері, тому помагав йому в якійсь іншій а також у Товаристві «Волинь». праці. Інколи нарубав зимою йому Письменник залишив нащадкам дров, відкинув біля хати сніг, а надзвичайно змістовні й колоритні потім ми сиділи біля залізної печі, спогади про видатного українсько- яка давала дуже приємне тепло, і го діяча і час спілкування з ним, пили чай. І мені надзвичайно було уривки яких пропонуємо читачам. приємно чути багато чого з мину«1949 року я приїхав з Європи лого життя тієї Великої Людини…, до Вінніпега й став на працю в дру- приймати від нього добрі поради, карні німецьких менонітів «Хрис- відчувати його любляче і добре тиянська Преса». Митрополит серце, ніби серце рідного батька. Іларіон уже жив тоді в Вінніпегу Інколи я приносив йому пері друкував у цій друкарні свого шого примірника видрукуваної місячника «Слово Істини»… Мені книжки чи журналу і йшов до його

з архівів пам’яті

ОДОВІ — УЖИТИ БОГОВІ резиденції з тремтінням, бо після друку побачив у книжці якусь друкарську помилку, що сталася з моєї провини. Коли я сказав про цю помилку митрополитові, намагаючись якось вибачитись, митрополит брав мене за руку і ласкаво казав: «Сину, світ від того не перевернеться!... У мене в Києві ще не таке траплялося»… До нього завжди можна було телефонувати опівночі, бо він ще тоді сидів над своєю працею, кожного ранку можна було до нього телефонувати о 6-й годині, бо він тоді вже працював. І я завжди дивувався, звідкіля ця Людина мала стільки сили, стільки бажання до праці?.. Він очолював велику Українську греко-православну церкву в усій Канаді, читав лекції студентам Колегії Св. Андрея, часто виїздив по широкій Канаді на візитацію своїх громад, а при тому писав і писав. Митрополит Іларіон був не тільки державним Мужем, не тільки великим науковцем, істориком, письменником, поетом і ієрархом, але він найперше був Людиною і то в повному значенні того слова. Він міг приймати в своїй митрополичій резиденції найвищих якихось достойників, але одночасно він приймав простих і звичайних людей, хто хотів мати від нього якусь пораду чи просто отак побачити великого ученого, відомого всім українцям. Для кожного в нього було якесь добре батьківське слово, теплий потиск руки, кожному він, здавалося, міг віддати частину свого серця, своєї душі. Із тими, що мали причину бути радісними і щасливими, він тішився, а з тими, хто був чимось засмучений, Великий Митрополит також сумував. Пригадую, коли й мою родину навідало горе, умер наш найменший син, а тоді якраз у Вінніпегу відбувався Всеканадійський собор Української православної церкви, на якому митрополит Іларіон головував і був перевантажений

справами Собору. Але він і тоді чотири рази просто із засідань Собору телефонував до мене і питався, як ми почуваємося, чи ми не бажаємо, щоб він приїхав до нас, чи не треба нам якоїсь помочі або матеріальної, або моральної. Оце такий був митрополит Іларіон! Велика це була людина, велика і щира душа! Митрополит Іларіон був православним Ієрархом, але він завжди ставився дуже прихильно до інших віросповідань, в тому числі і до нас,

митрополит був почесним головою. Тому він склав відповідного заповіту, в якому доручив тільки цим двом організаціям по своїй смерті видавати і перевидавати всі свої твори…» «Служити народові — то служити Богові» — слова, які стали життєвим гаслом Івана Огієнка, виголошені у проповіді з нагоди його наречення в єпископи у 1940 році, супроводжували вченого впродовж усього життя. «Я ввесь час шукав у Святому Письмі головної ідеї світотвору. І я всією істотою своєю переконався, що головне в Святому Письмі — служба ближньому чи народові, і ця служба мусить бути такою, що це ми служимо Самому Богові: і самовідданою, і чесною», — писав І. Огієнко. 

Іван Огієнко серед членів видавничої комісії «Волинь» (сидить у центрі). Михайло Подворняк — сидить другий зліва.

українських протестантів, з якими він здавна був пов’язаний працею перекладу Біблії на українську мову. Тому завжди, коли хтось з українських проповідників проїздив через Вінніпег, ми ходили з ними до Митрополита і він ніколи не відмовив нашим проповідникам в аудієнції… Роки минали один за одним. І кожен пройдений клав свій важкий слід на здоров’я митрополита… Сили його помітно падали щодня. Тоді існував у Вінніпегу давно зорганізований Інститут дослідів Волині і Товариство «Волинь» — дві організації волинян, яких

У дослідженні використано матеріали: 1. Іларіон, Митрополит. Служити Народові — то служити Богові. Богословська студія. — Вінніпег, 1965. — 119 с. 2. Подворняк М. Митрополит Іларіон // Християнський вісник. — 1972. — Травень-Червень. — С. 15-17. 3. Тимошик М. «Лишусь навіки з чужиною...». Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і українське відродження: Наук. видання. — Вінніпег — Київ, 2000. — 548 с. 4. Тюрменко І.І. Митрополит Іларіон і Товариство «Волинь» // Іван Огієнтко і сучасна наука й освіта: науковий збірник. — 2010. — Вип. VII. — С. 292-298.

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

ювілеї

90- ліття церкви в с. НОВОСІЛКИ

жовтня 2012 року об 11 годині розпочалося урочисте богослужіння з нагоди Свята жнив та 90-річчя церкви у с. Новосілки Здолбунівського району. Вступне слово із Книги Псалмів проголосив пастор церкви Михайло Воронюк: «Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє святе Ймення Його! Благослови, душе моя, Господа і не забувай за всі добродійства Його» (Пс. 102:1-2). Далі прозвучав короткий реферат з фотослайдами про історію церкви від часу її зародження, життя у тяжкі воєнні роки та роки комуністичної влади та пройдений шлях аж до сьогодні. Кожен із присутніх усвідомлював, що як би не було важко церкві, Бог був із нею, підкріпляв, утішав і рясно благословляв.

СВІЧНИК

4, 2012

Співом та декламаціями прославляв Господа перший хор Рівненської церкви «Відродження» під керівництвом Олександра Сташука. Щирими словами вітання і побажань зверталися до церкви брати, котрі проповідували Слово Боже. Зокрема, перший заступник голови ООЦ Михайло Ільюк привітав церкву від імені Обласного об’єднання і подарував сім’ям членів церкви ексклюзивне видання Нового Завіту (Українського біблійного товариства). Цим чудовим подарунком він підбадьорив церкву та зауважив, що 90 років — це тільки початок активного служіння для Господа. Заключну проповідь виголосив пастор Першої рівненської церкви Василь Новосад. Після цього брати, Михайло Воронюк, Василь Новосад та Олександр Сташук звершили молитву подяки Господу за врожай та за всі благословення, які Він щедро посилає на землю та за Його велику милість до нас. Закінчилося святкове богослужіння, але життя церкви продовжується, перегорнута сторінка ювілейного дня, але попереду духовна праця на ниві Божій, яка потребує багато духовних сил та Божого керівництва.  Михайло ВОРОНЮК, пастор церкви Новосілки

новини Регіональна братерська зустріч

11 Конференції для дитячих служителів

вересня 2012 року відбулася настановча конференція для дитячих служителів Рівненщини. З різних куточків області сюди прини їхало 150 братів і сестер, аби духовно й професійно збагатитися перед новим навчальним роком. Розпочав конференцію біблійною годиною керівник відділу дитячого служіння Рівненської області Олександр Ярмушко. Він зосередив увагу присутніх на тому, що кожен повинен служити Богу від щирого серця тим даром, який отримав від Господа. Відповідальний за клуби «Майбутнє України» Юрій Кіпоть у лекції духовного зростання говорив про любов до Бога. Ми повинні любити Його усім своїм життям, бо цю дивовижну любов Він виявляє до кожного з нас. Саме ця істина стала основою програми «Люблю Ісуса», яку презентувала Олена Медведєва. Цей методичний посібник для вчителів недільних шкіл містить 25 уроків, кожен з яких розглядає одну із рис характеру Ісуса Христа. Крім того, дитячим служителям були запропоновані інші навчальні програми та сценарій відкриття недільної школи. Оксана Петрик запропонувала вчителям недільних шкіл показовий урок, взятий із презентованої програми «Люблю Ісуса». Особливі враження залишила в присутніх вистава «Як зберегти любов?», котру поставили підлітки церкви «Благодать» м. Рівного. Завершилася конференція заключним словом та молитвою Олександра Ярмушка.

листопада 2012 року відбувся семінар для табірних проповідників Рівненської області. В ньому взяли участь 50 служителів, які звіщають дітям Боже Слово. Біблійну годину, з якої розпочався семінар, провів брат Андрій Романюк (м. Радивилів). Він ділився своїм багатим досвідом того, як проілюструвати проповідь, зробити її доступною і цікавою дітям різного віку. Керівник відділу дитячого служіння Олександр Ярмушко наочно продемонстрував присутнім цікавий метод викладу біблійних істин — scetchboard. Всі присутні могли не лише почути, але й самі спробувати унаочнити за допомогою яскравих і нескладних малюнків біблійну історію.

грудня 2012 року близько ста братів-служителів — пресвітерів, дияконів, керівників молоді — Дубенського, Млинівського, Демидівського, Радивиліського районів зібралися на регіональну зустріч у Домі молитви церкви ЄХБ м. Дубна. Після загального співу з вітальним словом до братів звернувся голова ООЦ Рівненської області Василь Захарович Басараба. Спираючись на текст із Другого послання до коринтян 8:9, він сказав: «Благодать — це давати благо. Христос збіднів заради нас, дав нам благо — став Слугою». Потім перший заступник голови ВСЦ ЄХБ Валерій Степанович Антонюк поділився словом про три види радості, які має християнин: радість СПАСІННЯ, радість СВЯТОСТІ і радість СЛУЖІННЯ. Радість спасіння полягає у тому, що «імена наші записані на небесах», святості — чистота в стосунках із Богом, служіння — Бог дав привілей бути служителем. Одне із найголовніших служінь пастора — виховувати молодих служителів через особисте наставництво та учнівство. «В Україні є велика потреба в братах, які можуть звершувати пасторське служіння, — зазначив Валерій Степанович і додав: — Ми повинні побачити людей, яких дає нам Бог для опіки, щоб турбуватися про їх духовний зріст і допомагати їм стати служителями». Далі брат Антонюк зачитав уривок із Першої книги царів 19:19-21, в якому розповідається про заклик Єлисея до служіння. Єлисей був не бідною людиною, але зробив свій вибір і пішов за Іллею. Щоб мати учнів, потрібно мати авторитет. У 1 Тимофія 4:12 йдеться про те, що потрібно бути зразком для вірних. Єлисей виявив готовність прожити життя так, як Ілля. Він кардинально змінив спосіб свого життя — почав служити пророку. Отож ми покликані мати одного-трьох учнів. Беручи за зразок, так би мовити, школу пророка Іллі, ми вчимо, щоб учні слідували за нами, але ми й самі повинні за кимось іти. Апостол Павло казав: «Слідуйте за мною, як я за Христом». З виголошеної проповіді ми можемо зробити такі висновки, що наставництво — це змінювати характер людини; навчати учнів перемагати свій успіх; уникати легких доріг до справжньої мети; навчати учнів сприймати критику; за жодним обставин не залишати наставника. «Найбільший успіх наставника, — завершив промову Валерій Антонюк, — це, коли учень зробив більше, ніж його наставник». Після лекції Валерій Степанович та Михайло Андрійович Ільюк, перший заст. голови Рівненського ООЦ ЄХБ, давали відповіді на різні запитання братів. 

4, 2 0 1 2 | С В І Ч Н И К

новини ВІТАЄМО З РУКОПОКЛАДЕННЯМ на дияконське служіння

ВАДИМА ЯКОВЧУКА ІВАНА ДОВГАЛЮКА ОЛЕГА ТУРЧАКА

ДЕНЬ БІБЛІЇ

Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 28 жовтня 2012 року в рівненській церкві «Благодать». Рукопокладення звершили пастор церкви с. Колоденки Ілля Корнійчук та пом. голови об’єднання ООЦ ЄХБ Рівненської області, пастор місцевої церкви Андрій Корнійчук.

ьомого жовтня у церкві ЄХБ с. Пісників (на ранковому служінні) та в Першій рівненській церкві ЄХБ (увечері) відбулися богослужіння, присвячені Дню Біблії за участю братів Українського біблійного товариства. Зібрані в ім’я Господнє щиро дякували Богові за неоціненний Його подарунок — живе і дієве Святе Писання. Президент Українського біблійного товариства Григорій Комендант, виконавчий СЕРГІЯ ДІДУХА директор Західного відділення УБТ Віталій Войтович, заступник генерального секретаря ОЛЕКСАНДРА КОТЯЯ Українського біблійного товариства Анатолій ОЛЕКСАНДРА АНДРОЩУКА Райчинець ознайомили присутніх із нелегМИХАЙЛА ОВДІЙЧУКА ким шляхом, який подолало Слово Боже, перш ніж дійшло до нас рідною мовою (був Урочисте богослужіння запропонований відеоролик). Також було з цієї нагоди відбулося презентовано новий переклад Біблії, зроблений о. 9 грудня 2012 року Рафаїлом Турконяком. в церкві м. Костопіль. Упродовж богослужінь лунали пісні і поезії, що Рукопокладення величали могутність і цінність Божого Слова. звершували Ілля На закінчення Григорій Комендант виголосив Корнійчук, пастор духовно збудовуючу проповідь. Він підкреслив церкви с. Колоденка, думку, що часто ми, віруючі люди, недооцінюємо Григорій Бортманський, Біблії, адже живемо в часі і країні, де люди мають пастор церкви м. Березне та пастор місцевої церкви щонайменше два її примірники. Андрій Ярмушко. Отож, відзначання Дня Біблії ще раз нагадало про значущість Слова Божого і спонукало людей Братам бажаємо Господніх благословень переглянути своє особисте ставлення до Божого у справі благовістя. «Знайте, що від Господа Послання.

приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Господеві Христові» (Кол. 3:24).

ВІТАЄМО

з 50-річчям! р

АНДРІЯ СУЛЬЖУКА пастора церкви м. Гоща

Бажаємо Божих благословень та нових звершень на ниві духовної праці.

«Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого!» (Рим. 15:13). 42

СВІЧНИК

4, 2012

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ «СВІЧНИКА»! Щиро дякуємо Вам за Ваші відгуки, запитання і побажання, які надходять до редакції. Надсилайте і надалі свої листи, зауваження, пропозиції та свідчення.

Наша адреса: редакція «Свічника», вул. Дворецька, 41, м. Рівне 33001 Електронна пошта: shevchuk_luda@mail.ru Тел. (0362) 63-34-11; 22-44-81

Тема наступного числа журналу: «Згубні наслідки гріха»

20-річчя церкви

«Відродження»

м. Рівне

Фоторепортаж Олександра Сашука

90-річчя церкви в селі

НОВОСІЛКИ

Здолбунівського району

МОЛИТВА МАТЕРІ

вятий Боже! Приходжу до Тебе у молитві за свою Дитину. Є у мене щирі слова у покорі і моє щастя – рідна кровинка! У Тебе ж є Ти і цілий світ. Світ любові, в якому є місце і для моєї Дитини та її життя. Можливо, тому, що саме Ти виткав цю сильну дитячу душу і дав їй ім’я? Щоразу, коли шепочу у молитві сльозою і радістю, я розмовляю з Тобою про неї. І, як завжди, то слова не ті, то прохання недоладні, а то помисли не такі, якими мали би бути. Не так потрібно говорити з Тобою, Господи, про неї. Не так. Потрібно помолитися так, щоб вона почула, бо Ти відповів. А як це зробити? Навчи мене цього тихого щастя у Твоєму храмі молитви! Тепер же я роблю те, що умію, – схиляю коліна перед Твоїм святим ім’ям, Ісусе, і прошу не за себе, а за майбутнє того Дитяти, яке Ти дозволив виносити і виколисати, яке Ти дозволяв пригортати і цілувати, тішитися його сміхом і мокрим волоссям, що спадало на моє плече, коли воно хилило до мене свою втомлену голівку. Пошли моїй Дитині благодать… Перебувай у її розумі і навчай праведності, дай утіхи від чистоти намірів та безкорисливої щедрості. Пошли Свою насолоду від втоми після щоденної праці, трепетності в стосунках із людьми та віри у Твою всемогутність, бо немає іншого Бога на світі. Ти Один! Дай їй розуміти смак Твого щоденного хліба, посланого згори для підкріплення духу, і відчувати насолоду від запаху спеченої домашньої паляниці. Навчи вслухатися у голос совісті та розуміти усі бажання серця, від кого вони. Благослови її мудрістю в думках, бо тоді

мудрими будуть її слова та вчинки, і тільки тоді люди вважатимуть мою Дитину Твоїм благословенням! Миру душі, здоров’я тілу, росту в пізнанні мистецтва людяності та впертості у доброму пошли, Господи, для Дитини, народженої з моєї крові з волі Твоєї… Нехай її життя здіймається по щаблині до гори, де є гармонія духу, душі і тіла. Нехай земні блага служать їй на збудування та дають можливість відчувати насолоду від самого життя – як буденного, так і святкового. Навчи мою Дитину дивитися на людей і бачити Тебе, слухати їх і чути Твій голос, розуміти їхню сутність і розрізняти приятеля від недруга, щирість від підступу. Змилуйся і відведи від неї заздрість, аби та не зруйнувала її, натомість же навчи радіти успіхам ближніх і зичити їм при цьому добра – великого і нефальшивого. Дай святої небайдужості до долі тих, кому вона повинна допомогти, вкажи їй час та місце. Нехай вона буде гарним фахівцем Твоєї справи, до якої Ти її покличеш. Загостри розум, віднови сили, дай гарної пам’яті почуттям, щоб усе, з чим зустрічатиметься її душа, розквітало. Пошли їй, Господи, Своєї небесної милості, зруйнуй усі задуми лукавого, щоб життя на землі було для Твоєї Дитини щастям! І щоб її коліна схилялися перед величчю Твоєї благодаті. Бо коли людина матиме стільки, то кому ж їй дякувати за все це, як не Тобі, Боже? Прости, Господи, Ти, напевно, не просив би стільки багато для Свого Дитяти. Але моє сьогоднішнє материнство – це ось ця молитва. Не кажу «амінь», бо моє служіння як матері триває… Олена Медведєва