Svichnyk 4-2016 by Svichnyk

ДУХОВНО ЗБУДОВУЮЧИЙ ЖУРНАЛ

ОБЛАСНЕ ОБ’ЄДНАННЯ ЦЕРКОВ ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН-БАПТИСТІВ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

№4 (74),

2016

ВЕРШИНИ УСПІХУ

ітаємо всіх читачів із Різдвом Христовим та Новим 2017 роком! Бажаємо Вам міцної віри, непохитної надії та палкої любові. Рясних Божих благословень — Вам та Вашим родинам. Будьте успішними в усьому: в особистому, сімейному та духовному житті, в служінні, церкві і на роботі. Нехай Бог буде Господарем і Спасителем Вашого дому!

На с то р і н к а х останнього числа «Свічника» року, що спливає, пропонуємо Вам тему, яка сьогодні по-особливому турбує людство — успіх у всіх сферах життя, або вершини успіху. Не секрет, що люди прагнуть мати певні досягнення та перемоги. І це бажання турбує нас ще з раннього дитинства. Скрізь і всюди ми намагаємося віднайти драбинку, якою можна буде піднятися на певні щаблі успіху, мріємо про нього і винаходимо шляхи його досягнення. Проте в одного все гарно виходить — він купається у славі, має неабиякий авторитет, владу, гроші. А інший б’ється як риба об лід і ніяк не може звести кінці з кінцями. Зрештою, невдахи приходять до висновку, що успіх — це доля лише певної категорії людей, які володіють відповідними рисами. Інші думають, що їм бракує певних навичок, підтримки чи підбадьорення. Ще інші вказують на те, що слід здобути додаткову освіту. І мало хто вірить у те, що є Натхненник, Який дійсно бажає їм успіху і зацікавлений у тому, щоб допомогти досягти його. Хто ж це і яка його роль у підкоренні вершини, під назвою УСПІХ? РЕДКОЛЕГІЯ

СВІЧНИК | 4, 2016

ЗМІСТ

4 8 9 10 12 16 20 26 32 34 36 38 41

Вершини успіху Тарас ЯРЕМЧУК

Зворотний бік медалі Владислав ГРИГОР’ЄВ

Для людей — невдахи, для Бога — герої Успіх із «присмаком» гіркоти Василь СРІБНЮК

Як не втратити голови від успіху? Тарас БРИЧУК

Якщо в центрі — Бог Олександр МУЛЯР

Як реагувати на невдачі? Григорій БОРТМАНСЬКИЙ

Тріумф Світлана БЕРЕЗА

10-ліття церкви ЄХБ «Oб’явлення» с. Іванне Валерій МАРКОВСЬКИЙ

100-річчя здолбунівської церкви «Гефсиманія» Олена ЄГОРОВА

Свічка благовістя у Красносіллі Наталія ПЕТРУК

Жінка, посвячена Богові Софія СТАШУК

10 років милості та благодаті Вікторія ЧЕРПАК

Ми розуміємо, що маємо гріховну природу, тому ніхто із нас не застрахований від падінь. Однак вихід із них не всі знаходять. Щоби довідатися, як долати духовні труднощі, поразки і невдачі, ми звернулися до деяких пасторів.

Відштовхнися від поразки, с. 6 Поміркуйте над списком «героїв віри» з Послання до євреїв 11 розділу. Зі світської точки зору, всіх цих людей навряд чи можна назвати успішними. Адже успішних людей не зневажають, з них не насміхаються, їх не бичують. Успішні люди не тужать у тюремних кайданах. Їх не побивають камінням, не перепилюють навпіл, не обезголовлюють. Вони одягаються в зручніші шати, ніж «овеча чи козяча шкура».

Для людей — невдахи, для Бога — герої, с. 9

Не раз доводилося чути своєрідну приказку-побажання: «Щоб у тебе все було і тобі нічого за це не було». Саме формулювання вже передбачає несправедливий спосіб отримання «всього». Такі принципи призводять до моральної слабкості і деградації людської спільноти. Натомість Біблія всіляко заохочує людину до наполегливої, кропіткої і відповідальної праці у здобутті успіху.

Ліна БОРОДИНСЬКА, Чому людям хочеться легкого успіху, с. 14 Поставте собі запитання: якби Павло був живий сьогодні, чи став би він популярним проповідником, або чи потрапив би на перші сторінки християнських газет і журналів?

А нині повагу він мав би?, с. 24

19 листопада брати й сестри рівненських євангельських церков мали чудову нагоду взяти участь у міжконфесійній конференції, присвяченій святкуванню 500-ї річниці Реформації, що відбулася в Європі.

Тетяна ЧЕРЕДНІЧЕНКО, Через духовну реформацію — до відродження країни!, с. 30

ЖУРНАЛ Засновник і видавець: Обласне об’єднання церков євангельських християнбаптистів Рівненської області ВИДАЄТЬСЯ на кошти добровільних пожертвувань ПОТРЕБУЄ молитовної та фінансової підтримки християн ЗАПРОШУЄ ДО СПІВПРАЦІ проповідників, поетів, письменників, композиторів — усіх, хто хоче і може служити євангельським словом Пишіть на адресу: 33001, м. Рівне, вул. Дворецька, 41 Телефонуйте: (0362) 63-34-11 E-mail: shevchuk_luda@mail.ru Адреса в інтернеті: baptist.rv.ua НАД НОМЕРОМ ПРАЦЮВАЛИ: Головний редактор Василь Басараба Теологічний редактор Михайло Ільюк Відповідальний редактор Людмила Шевчук Літературний редактор Олена Ярмушко Редакційна колегія Світлана Береза Ліна Бородинська Олександр Пахай Cвітлана Ворона Тетяна Чередніченко Наталія Басараба Дизайн і комп’ютерна верстка Віра Фесянова Реєстраційний номер РВ № 377 28 січня 2004 року Часопис надруковано у ТзОВ «Каліграф», м. Рівне, вул. Київська, 69, тел. (0362) 64-24-32 © тексту, малюнків, фото, оформлення «Свічник», 2016 р. При передруку матеріалів посилання на часопис обов’язкове Рукописи не рецензуються і не повертаються Думка редакції не завжди збігається з думкою авторів матеріалів, що публікуються. Обсяг — 14 аркушів Друк — офсетний Наклад — 1500 примірників Розповсюдження безкоштовне Журнал виходить щоквартально Замовлення №

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

Т Е М А Н О М Е РА

ВЕРШИ Останнім часом у інтернеті часто можна зустріти картинку з таким підписом: «Хто з них буде успішнішим?» На картинці зображено кілька персонажів: мавпа, вовк та риба. Перед ними стоїть завдання — вилізти на дерево. Якби успіх визначався тим, хто краще лазить по деревах, то які шанси досягнути мети має риба?

ам усім подобаються успішні люди. Ми беремо з них приклад у способі життя, спілкуванні, керуванні справами. Якщо мова йде про успіх у духовному житті, ми теж хочемо наслідувати таких людей, переймати їхній досвід та «дивитися на їхню віру». Якщо говорити прямо, — нам усім подобається успіх як результат. Але ми рідко думаємо, що передувало цьому, які труднощі на шляху до цього результату долала людина. Можливо, історії про минуле таких людей захоплюють нас, та мало хто наважиться повторити їхній шлях. Є такий вислів — «вершина айсбергу». Зазвичай його вживають, коли хочуть пояснити, що видиме — це лише частина чогось великого. Коли ми говоримо про «вершини» успіху, то можемо ототожнити ці поняття. Розуміння, що за кожними вершинами стоять глибини, за кожним успіхом — праця, дисципліна, бачення та інші чинники, робить вершину ще більш прекрасною. Що можна вважати успіхом? Як на мене, це стан впевненості і захищеності, коли ти контролюєш і вирішуєш сам, що і коли маєш робити. Більше того, коли зробиш щось, то ні перед ким не звітуєш. Тобто людина сама вирішує, добре це було чи погано. Мова йде про всі сфери життя: сім’ю, фінанси, соціум, і навіть церкву. Хіба не заради цього люди працюють, витрачають сили, вчаться, розвиваються? Бажання бути богом зародилося вже у перших людей. Нічого не змінилося і з тисячами літ. Читаючи Послання Павла до филип’ян у новому перекладі Біблії сучасною мовою, я був просто вражений: «Хоч і був Він Богом у всіх відношеннях, та не вважав Свою рівність Богові скарбом, за який треба триматися. Замість того, Він полишив Своє місце із Господом, ставши рабом, звичайною люди-

СВІЧНИК | 4, 2016

ною. І ставши таким, принизив Себе, й був покірливим до останньої години, аж до смерті на хресті» (Фил. 2:6-8). Христос завжди мав те, до чого прагнуть люди! Але Він не вважав це за якийсь результат чи скарб. Водночас, дивлячись на земне життя Ісуса Христа, на Його побут, сферу впливу, людей, які оточували, чи можемо ми назвати Його успішним? Багатства не мав, будинку не мав, із особистих речей — лише одяг, навколо — тільки рибалки та маргінали. Народження, життя та смерть, місце проживання та людське походження не сприяє тому, щоб назвати Його успішним із сучасної точки зору. Христові послідовники заховалися одразу ж після Його смерті — розчаровані та налякані, безпорадні та у відчаї. Де захований секрет успіху Ісуса? Чому Він не погоджувався на земне царювання і визнання? Чому забороняв людям розголошувати, що Він звільнив їх від якоїсь хвороби чи залежності? Продовжуючи роздуми над текстом із Филип’ян 2:6, хочу виділити, в чому були «глибини» успіху Ісуса.

Т Е М А Н О М Е РА

НИ УСПІХУ Питання, на перший погляд, зрозуміле, але відповідь — не така проста. Хто склав градацію успішності? За якою шкалою оцінюється успіх? В яких одиницях він вимірюється? В успіхах на один кілограм ваги? В чому все ж таки полягають успіхи? Успіх тієї чи іншої ситуації визначається кутом зору чи все-таки є якийсь Ісус абсолют?

Ісус точно знав, Ким Він є! Він знав, що Він Бог. Це не було загадкою для Нього. Не було часу, коли Його не було і коли Він не був Богом. Його сутність не змінювалася від зовнішніх чинників впливу, від політичних процесів чи економічного стану. Якщо хочете, Він завжди залишався Собою. Навіть коли інші принижували Його, вищого від Нього не було нікого. Мабуть, відповідь на запитання «Хто я?» буде першим кроком до визначення глибини успіху. Не можна вважатися успішним, якщо не дав відповіді на це просте і в той же час глибоке запитання. Питання не у становищі у світі, не у посаді чи статусі серед людей. Глибоке розуміння себе як людини дасть можливість тверезо зрозуміти свої можливості та позбавить переживань за речі, які ми контролювати неспроможні.

Тарас ЯРЕМЧУК, пастор рівненської церкви «Надія»

точно знав, для чого живе!

Рішення, яке було колись прийняте, що сконцентроване в «...ось іду, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже!» (Євр. 10:7), було свідомим і остаточним. Думаю, що пропозиції диявола у пустелі після хрещення були більш ніж спокусливими. Пропозиція Петра: «Хай не буде з Тобою цього!» — була більше, ніж просто порадою друга. Випробування у Гефсиманії були сильнішими, ніж просто сумніви, мовляв, я правильно роблю чи ні! Та Він знав, задля чого прийшов! Людина схильна сумніватися у своїй дорозі та рішеннях. Обставини та люди, що трапляються на шляху до виконання покликання, часто стають вирішальним каменем спотикання. Але коли людина точно знає, для чого живе, то зупинити її на шляху до успіху вкрай важко.

Ісус знав, Яким повинен бути! Написано, що Він був «покірливим». Насправді початок шостого вірша і це слово не сумісні. Бог — покірливий? Але в цьому полягає третя глибинна істина успіху Ісуса — послух. Мак’Артур пише, що у жодному класичному творі часів Античності слова «смирення» немає. Лише апостоли у своїх посланнях використовують його як пояснення такої чесноти у християн. Послух і смирення перед Отцем не могли не увінчатися успіхом. У нашому світі послух цінується лише у тих випадках, якщо слухаються тебе, а не ти! На жаль, батьки вимагають послуху від дітей, не показуючи прикладу послуху самі. Дружини не слухняні чоловікам, чоловіки не слухняні Христу, однак дітей за непослух обов’язково потрібно пожурити: «Які ж ви непослухи!» Послух і впокорення перед Богом допоможуть розібратися і почути, хто ми є і для чого ми живемо, що і визначить глибину нашого успіху. Я не знаю, наскільки відомим буде твій і мій успіх, але дуже хотів би, щоб він був глибоким. 

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

ВІДШТОВХНИСЯ У Господа є чимало вірних Йому людей. Часто на них ми дивимося із великим захопленням, бажаючи наслідувати їхню віру, відвагу та ревність до проповіді Євангелія. Однак бувають миті, коли ці ж самі діти Божі спотикаються і падають. Як тоді реагуємо на їхню невдачу? Ми розуміємо, що маємо гріховну природу, тому ніхто із нас не застрахований від падінь. Однак вихід із них не всі знаходять. Щоби довідатися, як долати духовні труднощі, поразки і невдачі, ми звернулися до деяких пасторів.

СВІЧНИК | 4, 2016

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

ВІД ПОРАЗКИ

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

П О ГЛ Я Д Ф А Х І В Ц Я

ЗВОРОТНИЙ БІК Сучасні люди так багато говорять про успіх, досягнення, здобутки, проводять семінари, тренінги, пишуть книги з рекомендаціями. Існує навіть цілий розділ психології, який так і називається «Психологія успіху», а в християнських колах з’явилася теологія успіху. То що ж таке успіх? У кожного є своя відповідь, яка пов’язана з досягненнями якихось вершин чи то в науці, чи то у суспільному житті, кар’єрі, служінні.

психології існує низка загальноприйнятих визначень цього поняття, одне з яких (О. І. Єфремова та В. А. Лабунської) розглядає чотири різновиди успіху.

Популярність, суспільне визнання Якщо людину визнають у суспільстві, певній спільноті, то вона відчуває себе успішною і здавалося б, ефективно працює чи звершує церковне служіння. Про високі досягнення можуть свідчити всі загальноприйняті правила та зовнішні форми, але серце, якщо його ще не заглушили, може підказувати, що цей успіх оманливий. Це той успіх, на який орієнтувався Саул. Його слова «…вшануй мене перед старшими мого народу та перед Ізраїлем…» (1 Сам. 15:30) та ревнощі, коли він чув пісні, що Саул переміг тисячі, а Давид десятки тисяч, свідчили про те, що для цієї людини найважливішим у житті було суспільне визнання. Таке бажання успіху згубило його.

Визнання з боку авторитетних людей Звичайно, кожна людина має внутрішню потребу відчувати себе значу-

МЕДАЛІ щою та визнаною. Саме з цієї і причини, іноді не усвідомлюючи, люди шукають визнання спочатку з боку батьків, інших важливих для них осіб, а потім з боку авторитетних церковних служителів чи керівників тих організацій, де вони працюють. І почуваються дуже щасливими, коли ті дають бажану похвалу. Догоджаючи людям, можна бути бездоганним гвинтиком у гарно організованому механізмі відповідної структури, але так і не пізнати щастя чіткого розуміння свого, саме свого місця. Яскравий приклад цього описаний у 1 Книзі царів, 13-му розділі, коли одному з пророків Бог наказав ні до кого не заходити, не їсти і не пити. І цей пророк дотримався вказівки Господньої, коли його запрошував цар, а от коли запросив інший Божий пророк у свій дім, згодився і пішов. У результаті обоє загинули. Отож справжній успіх не в устах значущих фігур і він не залежить від їхнього схвалення.

Самореалізація Успіх як форма вирішення життєвих проблем і протиріч, боротьба на шляху до реалізації і самореалізації, як подолання і самовизначення. Яскравим прикладом цього різновиду є Девора, яка була суддею в Ізраїлі і, з огляду на своє становище, змушена була вирішувати багато соціальних питань і протиріч. Звичайно, у кожної людини є закла-

дений й потенціал, якісь дари, реалізовуючи які вона може вирішувати багато нагальних питань. Їй може здаватися, що це і є справжній успіх. Проте реалізація обдарованої людини може бути вигідна для системи (в тому числі і церковної) чи проекту, але згубною для самої людини, її особистості. Самореалізовуючись, можна робити те, що легко виходить, можливо, навіть автоматично, не виходячи із зони комфорту. А досягнення справжнього успіху завжди виводить людину з її зони комфорту, веде до глибин пізнання себе, а відповідно і Бога, тобто вимагає певного кроку віри.

Покликання Успіх, який виявляється у формі отримання задоволення від самого процесу досягнення результатів. Прикладом такого успіху є Давид, який тішився не кінцевим результатом і не прагнув до нього за будь-яку ціну, адже міг досягти царювання набагато швидше, ніж це сталося. Але Давид, знаючи своє призначення, водночас розумів, хто він, і йшов до свого покликання поступово, не зраджуючи своєї віри, переконань, повноцінно переживаючи кожну мить цього шляху. тже, якщо людина не зрозуміла хто вона, яке її особисте призначення і місце на землі, і підсвідомо прагне здобути похвалу значущих осіб чи спільноти, то яких би вершин вона не досягла, по-справжньому успішною не буде. 

Владислав ГРИГОР’ЄВ, психолог-практик, м. Рівне

СВІЧНИК | 4, 2016

АРГУМЕНТИ

Здебільшого, рішення, які лю-дина приймає у своєму житті, мають відбиток її розуміння я успіху. Якщо вона вважає успішним того, хто має гарний будинок, сучасну машину, ідеальнуу сім’ю і отримує велику зарплатню, то намагатиметься я робити все, щоб досягнути цьо-го. Якщо людина успіх розумієє як визнання, то почне домагатися схвалення з боку друзів і сім’ї. Якщо бачення успіху — це контроль над тими, хто довкола, стане будувати стосунки, які підживлюватимуть таке почуття влади. То ж що таке успіх? Які ознаки справжнього успіху? Не в сенсі просування кар’єрною драбиною, але в найвищому, найбільш піднесеному значенні цього слова?

За матеріалами ІНТЕРНЕТУ

оміркуйте над списком «героїв віри» з Послання до євреїв 11 розділу. Зі світської точки зору, всіх цих людей навряд чи можна назвати успішними. Адже успішних людей не зневажають, з них не насміхаються, їх не бичують. Успішні люди не тужать у тюремних кайданах. Їх не побивають камінням, не перепилюють навпіл, не обезголовлюють. Вони одягаються в зручніші шати, ніж «овеча чи козяча шкура». Успішні люди не живуть у злиднях, не зазнають страждань від інших, не є об’єктом будь-якої несправедливості; «не тиняються по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних». А може, ці люди і є успішними? Все залежить від того, як ви розумієте «успіх». Якщо під успіхом мати на увазі скороминущі земні блага — славу, щастя, швидкі матеріальні досягнення, — то людей (зі списку в Євр. 11) успішними, звичайно ж, назвати ніяк не можна. Але якщо

Для ЛЮДЕЙ — НЕВДАХИ, для БОГА — ГЕРОЇ

успіх визначати з Божої точки зору, згідно з якою головне значення в житті має віра в Христа, вірність Йому, тоді вони не тільки правильно розуміли природу справжнього успіху, а й застосовували це розуміння в кожному аспекті свого життя. «Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них та визнавали, що «вони на землі — чужаниці й приходьки» (Євр. 11:13-14). Ці люди, живучи вірою, довіряли Божим обітницям (хоча і знали, що багато з них здійсняться тільки у вічності — не упродовж їхнього життя) і будували на них своє життя. Вони відчували небо. Вони дивилися на все крізь призму вічності. І така перспектива на все впливала в їхньому житті. Слід пам’ятати той факт, що багатьох головних героїв віри, про яких ми читаємо в Біблії, сучасний безбожний світ заклеймував би як нерозумних. Але небесні критерії успіху кардинально відрізняються від світських. Розгляньмо лише кілька біблійних прикладів.

Ной проповідував багато років — і не побачив жодного наверненого. Сусіди і співвітчизники сміялися з нього, проте він не переставав проповідувати. Зі світської точки зору, його служіння було абсолютно безуспішним. Але з Божої — Ной був по-справжньому успішним. Пригадайте чоловіка, який залишив свою рідню і вирушив у далеку мандрівку, тому що Бог сказав, що він стане батьком великого народу. Однак його дружина народила йому лише одного сина. Ім’я цього чоловіка Авраам. Зі світської точки зору, він був невдахою. Але в Божих очах Авраам досяг справжнього успіху. Ми могли б перерахувати і багатьох інших: Авеля, якого вбив його рідний брат Каїн; Йосипа, якого кинули за наклепом у в’язницю; Йова, який усе втратив, включаючи здоров’я і дітей; Іллю, який скаржився Богові, що з усього народу він один залишився вірним Йому, та багато інших. Зі світської точки зору, їх усіх можна назвати невдахами. Але в Божих очах вони досягли головного успіху — Бог визнав їх вірними. Божі критерії успіху діаметрально протилежні світським. І нас, християн, повинна хвилювати думка Бога, а не людей.  4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

ПРО ВАЖЛИВЕ НАЧИСТОТУ

У С П І Х рисм п « із гі ркоти

» м о к а

Життя у розкошах завжди видається успішним. Воно вабить багатьох простих людей. Однак не все те гарне і блискуче таким є зі спіх, базвороту. Пам’ятаймо, завжди є інша стогатство і сила, що рона, яку так звані успішні люди часто досягаються без Бога, без дотримання Його замайстерно приховують. Чимало тих, хто повідей, замість щастя має триповерхові будинки, їздить на приносять людині глибоке розкішних автомобілях, відпочиває в екрозчарування. Безсумнівзотичних місцях, вбирається в брендоно, людина може досягти вий одяг, смакує вишукані делікатеси, успіху самотужки, але він насправді є нещасними. Сучасні ЗМІ ніколи не принесе їй омріяскраво змальовують їхнє надуспішяного щастя. Такий успіх супроводжується боротьбою, не життя, однак за «обгорткою» конфліктами, погрозами, ховаються нещасні долі, зраджені підозрами, які постійно руйчоловіки і жінки, забуті сини і нують людину зсередини і доньки, зморені люди, котрі на спопеляють її душу. Тільки вівтар успіху кладуть свій спотой, хто любить Господа усім кій, своє сімейне благополуччя, насвоїм серцем за будь-яких а іноді і все своє життя. ють успіх із обставин, зберігатиме мир і

радість у своєму серці. Людина, яка боїться Господа, буде щаслива і задоволена усім, що зустрічає на своїй дорозі, вона буде благословенна і насправді успішна. «Праця праведного — на життя, прибуток нечестивого — на гріх» (Пр. 10:16). Адже весь наш успіх — це Божа нагорода для Його дітей. Пригадайте успіх Йосипа. В книзі Буття 39:2-4 читаємо: «І був Господь з Йосипом, а він став чоловіком, що мав щастя… І побачив його пан, що Господь з ним, і що в усьому, що він робить, Господь щастить у руці його. І Йосип знайшов милість в очах його, і служив йому. А той призначив його над домом своїм, і все, що мав, віддав в його руку». Успіх Йосипа видно було «у всьому, що він мав,—

СВІЧНИК | 4, 2016

у домі й на полі» (Бут. 39:5). Пророка і царя Давида також супроводжував успіх. «Господь допомагав Давидові скрізь, де він ходив» (1 Хр. 18:6). Успіх Бог давав також царю Уззійї «за днів, коли він звертався до Господа» (2 Хр. 26:5). Цар Єзекія мав «успіх у всіх своїх ділах» (2 Хр. 32:30). З цих уривків зі Слова Божого ми дізнаємося, що люди мали успіх, коли зверталися до Бога, пробували з Ним та чинили те, що Йому до вподоби. Коли ж вони відходили від Бога, то й успіх відходив від них. Справжній успіх супроводжує тих, хто пробуває в єдності з Богом, виконує Його волю та заповіді. Коли ж люди порушують Божі принципи та заповіді задля успіху, то в результаті пожи-

«присмаком» гіркоти. Існує всім нам відомий вислів: «За все треба платити». Є також особлива його формула: платити — насолоджуватися, насолоджуватися — платити. Щоб придбати автомобіль, ми маємо заплатити. Іноді ми роками збираємо кошти, аби заробити на омріяне авто. Коли ж, зрештою, сідаємо за кермо автомобіля, якого придбали за власний кошт, то неабияк радіємо. Адже це наше досягнення! А є інший шлях до цієї насолоди, значно коротший, однак і доволі ризикований: підібрати ключі до чужого автомобіля, порушуючи Божу заповідь «Не кради». В першому і другому випадку людина отримує насолоду, однак у першому — людина має спокій у душі, а в іншому —

ПРО ВАЖЛИВЕ НАЧИСТОТУ страх, що пізніше доведеться платити значно дорожче — волею. У духовному житті ця формула діє так само. Скільки потрібно смирення, страждання та самозречення, щоб піднятися бодай на один щабель у служінні Богові. «Щоб ви, закорінені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина» (Еф. 3:17-18). Є багато людей, які досягли абсолютного успіху в світському розумінні. Ми навіть часто говоримо про їхні досягнення, але ж є велика різниця між тим, чого люди досягають, і тим, що насправді має цінність і зміст. «Прибуток нечестивого — на гріх», тобто успіх, який без Бога, не принесе людині щастя. У Святому Писанні ми читаємо не лише про вірних Божих дітей, але й про тих, хто чинив зло в Господніх очах, порушуючи Його заповіді, служив ідолам та вів гріховний спосіб життя. Спочатку усі вони мали

успіх, але кінець їхнього життя був жахливим. «А люди лихі та дурисвіти матимуть успіх у злому, зводячи й зведені бувши» (2 Тим. 3:13). Асаф у 72 Псалмі пише: «...мало не послизнулися ноги мої, мало не посковзнулися стопи мої, бо лихим я завидував, бачивши спокій безбожних» (2-3); «…аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив: направду, — Ти їх на слизькому поставив, на спустошення кинув ти їх» (17-18). Успіх без Бога є тимчасовим. Це підтверджує і книга Буття. Коли люди будували вавилонську вежу, вони сказали: «Вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі» (11:4), проте «помішав Господь мову всієї землі» (11:8). «І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі», тому що, як каже Йов, «Він розвіює задуми хитрих, і не виконують плану їх руки» (5:12). Успіх без Бога дуже хиткий і нестабільний, бо спирається

Д Д

ержавні банки мають спеціальну машину, яка перевіряє металеві монети. Усі монети мають свою вагу, тому машина важить кожну з них й справжню вкидає до однієї посудини, а фальшиву — до другої. Ця машина помилок не робить. Щось подібне відбувається і в духовній сфері. Наша цінність перед

на людську пиху, яка часто призводить до краху. Дивлячись на життя відомих артистів, поетів, рок-музикантів, які не визнавали Бога, можемо помітити, що з часом досягнуті ними вершини ставали дедалі менш помітними, а яскравий початок закінчувався не просто сумом, іноді трагедією: самогубством, несподіваною смертю або самотньою старістю, сповненою безнадії і відчаю. Отже, справжнього успіху можна досягти лише з Господом. І навпаки, успіх не може бути успіхом, якщо там немає Бога. Колись Альберт Ейнштейн сказав: «Прагни не того, щоб досягнути успіху, а того, щоб життя набуло сенсу». 

Василь СРІБНЮК, пастор церкви с. Олександрія

А Г А В А Н В О Х У

Богом, наш сп Богом справжній правжній успіх залежать від тієї духовної ваги, яку ми повинні мати. Не всі монети мають однакову вагу, не всі люди також можуть мати однакову вагу, але кожен мусить мати таку, яка йому притаманна. А яку духовну вагу маєш ти, дорогий друже? У чому цінність успіху твого життя? 

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

СЛУЖІННЯ СЛОВОМ

Є чимало розповідей про людей, які кардинально змінилися відтоді, як їм пощастило у житті. Вони перестали помічати інших, стали зверхньо поводитися, навіть зухвало, вимагаючи особливого ставлення до себе...

Як не втратити

ГОЛОВИ від

кось мені довелося чути радіопередачу, в якій обговорювалося питання раптового фінансового успіху — збагачення. Один із промовців пояснив, що відбулося з багатьма людьми, які в лихі дев’яності раптово стали багатими не тому, що заробили фізичною чи розумовою працею, а опинилися в потрібному місці в потрібний час. Ще вчора вони були ніхто, а сьогодні — мільйонери. Не маючи «імунітету» до такого багатства, декому просто «знесло дах». Про це яскраво свідчило їхнє бездумне життя та поведінка. Небувала розкіш, відпочинок десятки разів на рік, куплені палаци, орендовані лишень для себе ресторани, резиденції… Коли за цим спостерігати збоку, то дійсно приходиш до висновку, що людина втратила голову.

СВІЧНИК | 4, 2016

УС П І Х У

До речі, офіційна світова статистика людей, які зненацька ставали багатими, скажімо, через виграш в лотерею, — невтішна. Більшість із них дуже швидко втратили те, що виграли, і стали ще біднішими, ніж були до того, а деякі, розчарувавшись, узагалі закінчили життя самогубством. Напевно, всім нам відомі і падіння людей, які досягли великих духовних вершин, і це дуже сумно. Цінно всім пам’ятати застереження Слова Божого: «Тому — той, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!» (1 Кор. 10:12). Найвище падіння з духовної вершини — це падіння ангела, який мав особливу славу і був біля Бога, однак його згубив, певною мірою, великий успіх. Він був красивий і досконалий, тож подумав про себе, що його недооцінили, — він мав би зайняти місце Бога. А Бог його скинув, і зараз цей ангел — диявол, ворог Божий (Іс. 14:11-15, Єз. 28:12-17). Можливо, з подібної причини Бог і не дає декому успіху в житті.

Успіх має свою ціну

Успіху досягають по-різному. Одні — наполегливою працею та зусиллями, на інших він просто спадає раптово, зненацька. Соломон про це пише так: «Знову я бачив під сонцем, що біг не у скорих, і бій не в хоробрих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка — у знавців, — а від часу й нагоди залежні вони! Бо часу свого людина не знає, мов риби, половлені в пагубну сітку, і мов птахи, захоплені в сільце, — так хапаються людські сини за час лиха, коли воно нагло спадає на них!…» (Екл. 9:11-12). Однак, яким би чином ви не досягали успіху: важкою працею чи легко і неждано — одне можна сказати напевне — це не назавжди. Це можливості, які дає Бог на короткий час. Використовуйте їх мудро! Успіх перед людьми — річ нестабільна та швидкоплинна. Перед Пасхою Ісуса Христа зустрічали як Царя, але невдовзі кричали «Розіпни!». Апостолові Павлу готові були приносити жертву як Богу, коли він у місті Лістра силою Христа зцілив чоловіка, який не ходив, і коли апостол спинив їх, під-

СЛУЖІННЯ СЛОВОМ бурений натовп побив його камінням і виволік за місто як непотріб (Дії 14:8-20). Не варто досягати успіху за всяк кошт. Ісус сказав: «Яка користь людині, якщо здобуде весь світ, а душу свою занапастить, або що людина дасть в викуп за душу свою?» За будьякий успіх потрібно платити певну ціну. Деякі успішні люди світу цього заплатили за це високу ціну: розбиті сім’ї, ненароджені діти, самотність… Тому, прагнучи успіху, зважуймо, що ми при цьому набуваємо, а що втрачаємо.

Успіх може призвести до гордощів

Успіх — це можливості, які дані на короткий час

Успіх — добра річ, тому й усі люди прагнуть бути успішними. Однак людина, якій щастить, якщо не упокорюватиметься, то почне зазнаватися. Це лише питання часу. Знайдуться ті, які підіграють і скажуть: «Ніхто не зміг, а ти — зміг». Так люди починають вірити в свою надособливість, і з часом може трапитися, як у римських імператорів та єгипетських фараонів, які вірили, що вони — боги, і вимагали собі поклоніння. Щоб подібного не сталося, нагадуйте собі такий текст із Писання: «...щоб ...ви навчилися думати «не більш, як написано», щоб ви не чванились один за одним перед іншим. Хто бо тебе вирізняє? Що ти маєш, чого б ти не взяв? А коли ж бо ти взяв, чого чванишся, ніби не взяв? (1 Кор. 4:6-7). Цей уривок нагадує нам, що ні в кого немає підстав вихвалятися тільки собою. Якщо ти успішний, це не твоя заслуга. Бо Бог дав мудрість, можливості, щоб ти це мав. Твоя доля в твоєму успіху дуже мізерна.

Щоб не втратити голови від успіху, потрібно правильно його розуміти: це — не моє, не від мене. Це швидкоплинне. Це те, що Бог дав до часу. Не величайтеся, а поспішайте мудро цим

скористатися, як у притчі про невірного управителя! (Лк. 16:19). На мою думку, суть цієї притчі в тому, що цей несправедливий управитель зрозумів, що скоро господар у нього забере ті великі можливості, які поки що йому доступні і, усвідомивши це, швидко скористався ними. Так і ми: спішімо скористатися можливостями, які маємо, щоб надбати друзів і придбати вічне життя. Сумно дивитися на людей, які мали великі можливості в своєму житті і при цьому величалися, думаючи, що вони особливі, що так буде завжди, а то й ще краще. Проте все минуло, і вони не скористалися цим ні для вічності, ні навіть для життя на землі. Висновок очевидний: маєш благословення, успіх, певні можливості — не чванься, а бійся і поспішай, бо може статися так, що все втратиш. Одним із найяскравіших постатей, який втратив голову від успіху, був цар Вавилонської імперії — Навуходоносор. Він дійсно досягнув незвіданих вершин. І сьогодні дослідники Вавилону дивуються величі та неймовірному для того часу прогресу, який там був. У Біблії читаємо, що Навуходоносор всі ці заслуги повністю присвоїв собі. Одного разу він проходився палацом і, дивлячись на Вавилон, гордовито сказав: «Чи ж це не величний Вавилон, що я збудував його на дім царства міццю потуги своєї та на славу моєї пишноти? Ще це слово було в устах царських, коли з неба впав голос: «Тобі говорять, царю Навуходоносоре: Оце царство відходить від тебе! І від людей тебе відлучать, і з польовою звіриною буде пробування твоє, тобі дадуть на їжу траву, як волам, і сім часів перейдуть над тобою, аж поки не пізнаєш, що над людським царством панує Всевишній, і дає його тому, кому хоче». Тієї хвилини виконалося це слово над Навуходоносором, і він був відлучений від людей, і їв траву, як воли, і його тіло зрошувалося з небесної роси, аж його волос став великий, як

пір’я орлине, а його пазурі — як у птахів» (Дан. 4:27-30). Таким чином Всевишній Господь показав зухвалому цареві (і попереджає сьогодні кожного, хто приписує честь і славу за успіх і благословення собі),

Успіх для християнина означає бути благочестивою людиною і коритися Ісусу Христу. Наше життя не повинно бути поглинене тим, що ми заробляємо і чим володіємо. Головне для нас як послідовників Христа — ким ми є для Господа Бога. чого варті всі його здібності слава і пишнота без Бога, Хто насправді Потужний і Пишний та Кому має бути віддана всяка хвала і честь! І цей урок Навуходоносор засвоїв. «А на кінці тих днів я, Навуходоносор, звів свої очі до неба, і мій розум вернувся до мене, і я поблагословив Всевишнього, і вічно Живого хвалив я та славив, що Його панування — панування вічне, а царство Його — з покоління в покоління... Тепер я, Навуходоносор, хвалю й звеличую та славлю Небесного Царя, що всі чини Його — правда, а дорога Його — правосуддя, а тих, хто ходить у гордощах, Він може понизити» (Дан. 4:31-34). Зверніть особливу увагу на те, коли до царя повернулися розум і ясність. Коли він звів очі до неба і віддав славу Богові, коли визнав Його абсолютну владу і силу. Друзі, не робіть помилки Навуходоносора в своєму житті. Якщо Бог наділив вас талантами та дарами, розумом та можливостями, віддайте славу Богові і використайте свій успіх мудро — на користь собі та іншим. 

Тарас БРИЧУК, пастор церкви «Гефсиманія», м. Здолбунів

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

РОЗДУМИ СТОСОВНО ТЕМИ

Викладаючи в університеті філософію і соціологію, іноді запитую у студентів, чого б вони хотіли досягти у своєму житті. Мати свій бізнес, чудову сім’ю, хорошу квартиру, подорожувати, бути незалежним фінансово, стати щасливим — так звучить більшість відповідей. Лише деякі молоді люди стверджують, що хотіли б досягти успіху у своїй професії, бути корисними іншим, мати теплі стосунки з родиною. На запитання, що вони роблять для того, щоб досягти бажаного, більшість знизує плечима. А дивлячись на їхню старанність у навчанні, мені іноді здається, що молоді люди взагалі рухаються у зворотному напрямку.

ьогодні ми стикаємося із такою характерною рисою нашого суспільства, як бажання легкого, миттєвого успіху. Ці прагнення, на жаль, характерні й християнам як частині сучасного покоління. Спробуємо віднайти причини прагнень таких швидких досягнень.

ПРОГРЕС Сам по собі поступовий рух уперед ми розглядаємо лише як позитивне явище, оскільки він базується на зусиллях і важкій праці задля науково-технічних, суспільно-політичних, морально-етичних та інших досягнень. Однак більшість людей є лише користувачами здобутків прогресу, а не його творцями. Скажімо, сьогодні нам не потрібно виділяти весь день, щоб випрати одяг, це з легкістю за нас роблять пральні

машини. Не потрібно за кілька кілометрів іти пішки у місто чи на богослужіння у сусіднє село, бо для цього ми користуємося благами вже давного здобутого суспільством прогресу. Щоб красиво одягатися зовсім не треба сіяти льон, виготовляти волокно, ткати полотно і шити з нього одяг, а потім ще й оздоблювати вишивкою. Усе це замінено нетрудомісткими і відносно дешевими діями. Навіть, щоб поспілкуватися з людиною, яка живе далеко від нас, не потрібно чекати тижні чи місяці, поки поштар принесе листа. Полегшення побутового життя, масове виробництво речей широкого вжитку, можливість швидкого пересування, отримання медичних і освітніх послуг — усе це здобутки прогресу, які дозволяють людям досягти швидких результатів у повсякденному житті, докладаючи якомога менших зусиль.

Чому ЛЮДЯМ хочеться Л Е Г КОГО УСПІХУ

СВІЧНИК | 4, 2016

РОЗДУМИ СТОСОВНО ТЕМИ Кожне покоління прагне все більше і більше спростити своє повсякденне життя, полегшити його, щоб вивільнити час для чогось іншого. Однак цього стає уже недостатньо. Бажання мати швидкий результат, легко досягати успіху зростає все більше і більше. Тенденції, які почалися із покращення матеріального та соціального життя, поступово вкорінилися у світогляді людей, стаючи для значної частини суспільства життєвим принципом.

НАДМІРНА ОПІКА БАТЬКІВ Часто батьки, маючи важкий життєвий досвід, хочуть, щоб хоча б їхнім дітям було легше. Бажання гідне тільки похвали. Але методи, якими вони це роблять, не завжди мають позитивні результати. У моїй педагогічній практиці стався, сказала б, анекдотичний, якби не такий кричущо-болючий, випадок. У групі юристів був студент, який не те, що матеріалу не міг засвоїти, а й навіть… читав по складах. На іспиті, він, звісно, не міг відповісти на жодне запитання. Зрештою, я поцікавилася, ким він хотів би стати. «Прокурором» — прозвучала впевнена відповідь. Моєму здивуванню не було меж. Далі я запитувала вже з іронією: «А які ж ви маєте якості, необхідні для цієї посади?» Довго не замислюючись, студент відповів: «Зв’язки моїх батьків». «Чому ви вирішили вчитися на економіста, якщо зовсім не маєте до цього хисту і не бажаєте працювати інтелектуально? Чи не краще було опанувати якусь робітничу професію?» — запитую я у недбалої студентки. «Так захотіла моя мама. Вона хоче, щоб мені жилося легше, ніж їй». На жаль, ця мама чомусь не усвідомлює, що наявність диплома про вищу освіту зовсім не є запорукою кращого життя її дитини. Швидше, навпаки, неправильний вибір професії чи загалом життєвого шляху лише через бажання відповідати якимось суспільним

стереотипам успіху стане на перешкоді справжнім досягненням молодої людини. Батьки іноді хочуть за будьяку ціну забезпечити своїх дітей, всіляко полегшити їхнє життя, захистити їх від труднощів, виконати будь-які забаганки, і водночас не вчать працювати, бути відповідальними, докладати зусиль на шляху до власних професійних, моральних, і навіть духовних досягнень, чим закладають у свідомість своїх дітей уявлення про те, що успіху можна досягти без зайвих зусиль.

СУСПІЛЬНІ СТЕРЕОТИПИ Сьогодні суспільні стереотипи формують засоби масової інформації. Реклама, побудована на прагненні споживачів успіху, запевняє їх, що матеріальні речі здатні докорінно змінити їхній статус. Красиве життя: багаті будинки, модний одяг, швидке кар’єрне зростання, популярність співаків та шоуменів, багатство політиків (і хоча всі засуджують методи його здобуття, мало хто відмовився б від них сам), романтичні історії про кохання заможного чоловіка і бідної дівчини, що мало не робить її принцесою — усім цим телебачення «годує» сучасну людину, формуючи в її підсвідомості стереотип успішного життя і не закладаючи уявлень про кропіткий шлях його досягнення. Старшим, особливо молодим людям хочеться життя, яке вони бачать на екранах телевізорів. Разом ці причини формують у сучасного покоління спотворене уявлення про досягнення життєвих успіхів. Жага миттєвого успіху породжує низку соціальних і духовних вад: корупцію і хабарництво, загрузання в кредитах, крадіжки у різних розмірах і на усіх щаблях соціальної драбини, різноманітне порушення закону, бажання легких грошей, які не зароблені, а тому не мають ціни. А це вже картинка нашого сьогоднішнього суспільства. Нині

українська спільнота, особливо її поліська частина бачить, а то й часто сама долучається до здобуття швидких грошей шляхом незаконного бурштинокопання. Не раз доводилося чути своєрідну приказку-побажання: «Щоб у тебе все було і тобі нічого за це не було». Саме формулювання вже передбачає несправедливий спосіб отримання «всього». Такі принципи призводять до моральної слабкості і деградації людської спільноти. Натомість Біблія всіляко заохочує людину до наполегливої, кропіткої і відповідальної праці у здобутті успіху. Працьовитість і наполегливість у досягненні результатів проповідує Ісус Христос у притчах: «Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе!..», «Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться…» (Мт. 25:23, 29). Природність поступового зростання людських здобутків підкреслює єврейська мудрість: «Багатство, заскоро здобуте, — поменшується, хто ж збирає помалу — примножує» (Пр. 13:11); «Думки пильного лиш на достаток ведуть, а всякий квапливий — на збиток» (Пр. 21:5); «Хто оброблює землю свою, той хлібом насичується, хто ж за марницею гониться, той позбавлений розуму» (Пр. 12:11). Досягнення у праці Біблія називає долею людини (Екл. 3:22), даром Божим (Екл. 3:13; 5:18), винагородою за вірність (Мт. 25:1, 23; Лк. 19:12-27), Господньою спадщиною (Кол. 3:23), добром від Господа (Еф. 6:7), багатством (Пр. 10:4), задоволенням (Пр. 13:4), блаженством (Пс. 127:2), похвалою (Пр. 31:31), найбільшим добром (Екл. 2:24), достатком (Пр. 14:23). Чи ж не чудесні синоніми успіху? Та навряд чи той, хто бажає: «Щоб у вас все було і вам за це нічого не було» зможе поставити знак рівності хоча б із одним із цих слів.  Ліна БОРОДИНСЬКА, кореспондент «Свічника»

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

АЗБУКА СТОСУНКІВ

Якщ о в це цен

Двоє молодих людей, що одружуються, мріють про щасливий шлюб і міцну сім’ю. Це природне бажання, адже його заклав у нас Сам Творець сім’ї — Бог. Втілюючи небесний план, ми прославляємо Господа, адже саме для цього й створені — возвеличувати нашого Творця. Але, дивлячись на сучасні сім’ї, ми дедалі частіше бачимо руїни мрій, аніж їх здійснення. У чому ж причина? Що не спрацьовує? Звичайно, цих факторів може бути багато, проте ми зупинимося на одному, але дуже важливому.

Якою повинна бути успішна християнська сім’я?

кби ми сиділи в одній кімнаті і висловлювали власні думки з приводу успішної сім’ї, то, певно, погляди були б схожими. Та якщо бути відвертими перед собою, ми побачили б, що на практиці не завжди намагаємося досягти того, про що мріємо. Чоловік може знати і усвідомлювати Боже покликання, однак не відповідати йому. Жінка так само, маючи біблійний зразок дружини, може проігнорувати цим еталоном. Це саме спрацьовує і у взаєминах із дітьми. Тож як зробити так, щоб наші мрії стали реальністю?

Люди занепокоєні, розгублені, перебувають у постійних стресах, а все тому, що відкидають стандарти, які гарантують успіх і щастя. Звичайно, з одного боку, ми перебуваємо у постійній боротьбі з гріхом, а з іншого — свідомо або несвідомо замінюємо цінності. Надлом стається тоді, коли те, що у нас на землі має бути засобом, стає нашою метою. Один чоловік якось сказав, що боятися потрібно не смерті, а марного життя, а таким воно може стати тоді, коли ми від-

СВІЧНИК | 4, 2016

мовляємося від виконання Божої волі і того успіху, який Він нам пропонує. Це може виявлятися по-різному: у неправильному використанні часу, приміром, коли ми повин ні приділити час сім’ї, а використовуємо його на кар’єру, або ж нехтуємо служінням, коли у нашій присутності є нагальна потреба. Кожен особисто може визначити свою сферу, де начебто хоче чогось досягнути, але при цьому свідомо ігнорує Боже призначення. Ворог найчастіше нападає на те, що найдорожче для Бога, тож йому вже вдалося атакувати багато сімей. Сьогодні давно встановлені та випробувані часом сімейні цінності вже забуті. Сучасне молоде покоління надто самовпевнене, воно переконане у тому, що норми моралі застарілі і дискредитували себе. Але ж випробувана часом істина, записана у незмінному Божому Слові, диктує стандарти для успішного сімейного життя, наслідком відмови від яких є розбиті сім’ї та осиротілі діти. Люди занепокоєні, розгублені, перебувають у постійних стресах, а все тому, що відкидають стандарти, які гарантують успіх і щастя. Вони самостійно намагаються вирішувати свої проблеми, та, на превеликий жаль, не поспішають звертатися до Того, у Кого є відповіді на всі запитання.

Розгляньмо деякі ознаки озн зн н ак аки успішної християнської сім’ї. 

Посвячення сім’ї

Успішні сім’ї посвячені одне одному. Така атмосфера панує у взаєминах чоловіка і дружини та поширюється на всю родину. 

Спільне проведення часу

Звичайно, легше і приємніше витрачати час на свою кар’єру, хобі, улюблені справи, але ж усе це повинно відбуватися не за рахунок часу, який має належати сім’ї. Озирніться довкола! Скільки шлюбів постраждало від того, що один із подружжя був надто зайнятий! Замість того щоб приділяти час своїм стосункам, його витрачали на діяльність, яка задовольняла себелюбство одного з подружжя. Чоловік і дружина начебто жили разом, але в інших світах, де завжди бракувало часу один для одного. Справжнім показником посвячення своїй сім’ї є бажання проводити із нею час. Це й участь у різних заходах, святкування сімейних торжеств, відвідування своїх рідних — бабусь і дідусів. Важливим фактором є

АЗБУКА СТОСУНКІВ

нтрі — БОГ

духовний зв'язок. Члени їхніх сімей щасливіші і більш задоволені, ніж ті, у котрих такого зв’язку немає. Дотримання Божих принципів сімейного життя сприяє духовному збагаченню особистості, вияву посвячення у служінні Богові.

С міння. Вони м кажуть одне одк ному щирі компн ліменти, підтримул ють одне одного. ю Цього треба вчитися — воно не приходить с саме по собі. Таку модель поведінки встановлюють батьки, а діти успішно її підхоплюють і реалізовують. той тто ой час, час, ча с коли кол оли сім’я разом читає Подібна атмосфера і спосіб Біблію, молиться, прославляє життя також необхідні для дуБога співом. ховного здоров’я. Це забезпечує емоційний комфорт людини. 

Гарне спілкування

Чоловіки, дружини і діти потребують спілкування, і для цього потрібно не тільки приділяти час, але і вчитися правильно користуватися цим чудовим Божим даром. Жодні засоби масової інформації: телебачення, радіо, інтернет, колективне спілкування — не можуть замінити живого спілкування в родині. Воно необхідне не тільки для того, щоб розуміти один одного, а й для зростання у вірі і любові. Спілкування вчить людей висловлювати свої думки, наставляти себе і інших, втішати, розуміти, підбадьорювати, вчитися... Члени сім’ї — це насамперед гарні співрозмовники і слухачі. Вони не бояться висловлювати своїх думок. Батько, як священик дому, спрямовує хід спілкування, навчає та підбадьорює.



Духовне посвячення

Як свідчать дослідження, між успішними сім’ями існує

казати, що успішна християнська сім’я не має проблем, що їй уже нічого не загрожує, — необачно. Просто ці небезпеки сім’я проходить не наодинці, а з Богом, Який керує усіма процесами. Стандарти сучасного споживацького суспільства втягують і сім’ї віруючих у нескінченну гонитву за матеріальними благами. Аж ніяк не слугує збудуванню сім’ї те, коли задля покращення фінансового становища хтось із батьків надовго від’їжджає за кордон. На жаль, світ і диявол хочуть, щоб ми віддали всі свої сили, час і саме життя за тимчасовий земний успіх. Він намагається спотворити нашу уяву про сім’ю, вкрасти час для інших цінностей, відволікти нашу увагу від основного. Бог же бажає благословити наші сім’ї, а також прагне, щоб вони були благословенням для тих, хто нас оточує.

Яку ціну ви готові заплатити, щоб успіх вашої сім’ї став реальним?

уло б добре, щоб кожен із нас відверто в молитві перед Богом поставив собі запитання: «Господи, що я повинен сьогодні зробити, щоб моя сім’я була зразковою, успішною і процвітаючою? Що мені потрібно зробити задля того, щоб в результаті не довелося заплатити велику ціну за свою бездушність і безвідповідальність?» Мета диявола — зробити наше життя безплідним для Бога, зруйнувати наші сім’ї і в кінцевому результаті занапастити нас. Він сьогодні все робить, щоб відвернути батьків від основного завдання — збудування сім’ї, а прикувати погляд до блиску земного успіху. Звичайно, ми всі живемо на землі, і, користуючись благами цього світу, зобов’язані працювати, дбати про наші сім’ї, турбуватися про майбутнє дітей. Однак багато чого могло б змінитися навколо нас, якби ми перестали турбуватися понад міру. Тож давайте будемо жертвувати земним заради небесного, тимчасовим — заради вічного. Нехай наріжним каменем у наших планах буде прославлення Бога, Який відплатить по Вияви вдячності вною мірою за нашу прихильність Члени успішних сімей по- до Його стандартів.  Олександр МУЛЯР, стійно виявляють один одному рівненська церква вдячність, прихильність та розу«Преображення» 4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

СВІДЧЕННЯ

Розчарування. Успіх. Щастя. Чи взаємопов’язані ці поняття? Що більш притаманне успіху? Звідки він узагалі з’являється в нашому житті? Кожен бачить та розуміє його по-своєму, проте деякі життєві історії змушують нас задуматися над справжнім впливом успіху. Всі ми бачимо відомих людей на сцені такими, яких хочемо бачити. Ніхто не задумується над тим, що відбувається поза сценою. Насправді це такі ж самі прості люди, як і ми. І у кожного з них своя історія до успіху. Популярний співак християнських пісень, відомий проповідник та діяч Віктор Клименко — його теперішній успіх ховає в собі ціле життя злетів та падінь.

ПОПУЛЯРНІСТЬ чи Х Д

о моменту свого покаяння Клименко був на висоті успіху і популярності, його знала вся країна, за плечима у нього вже було кілька золотих і платинових платівок. Але в той же час Віктор перебував у стані глибокої депресії і був на межі самогубства. Про місце його народження немає достовірної інформації, проте він вважається фінським співаком: після розпаду СССР його сім’я залишилася жити саме у Фінляндії. Дідусь Віктора Савича та троє його братів загинули від голоду, він виростав у бідній християнській родині. Змалечку йому прищеплювали саме християнські цінності. Та незабаром хлопець почав відкривати в собі схильність до сцени та співу. В церкві він не бачив розвитку своїм уподобанням, тому залишив її та пішов шукати успіху у сфері театру. Віктор захоплювався естрадною музикою, поїхав до іншого міста, щоб працювати в музичному напрямку. Його помітили і запропонували роботу — саме ту, про яку він так довго мріяв. За кілька років Клименко розпочав свою сольну кар’єру співака. Його друга пісня стала міжнародним хітом і вже через рік він представляв Фінляндію на світовому конкурсі Євробачення. Ще через певний проміжок часу він спробував себе в ролі актора: список фільмів за його участю сягає цифри 15! Майже одночасно з цим він випускає альбом, який набув шаленої

СВІЧНИК | 4, 2016

популярності і був випущений у більш ніж 60 країнах світу, а число його екземплярів сягнуло 50 тисяч. На сцені Віктор поводив себе по-різному: якщо спочатку все починалося зі спокійних авторських пісень, то закінчувалося все образом бойового козака із виконанням циганських пісень. Публіка під час його концертів доходила до божевілля: танцювала та дико кричала, кидала під ноги великі суми грошей, била посуд. Пізніше Віктор згадує про цей період життя як про

«Коли людина починає працювати більше, ніж можуть витримати її внутрішні «акумулятори», вона «згорає». дуже важкий: «Я просто згорав на сцені. І тепер я бачу, що Бог мене дуже вчасно зупинив». Певний період свого життя актор провів на сцені, постійно гастролюючи. Коли він давав концерт у Франції, з ним щось сталося. Розпочалася «глибока депресія», як він сам її називає. Віктор розірвав свої контракти з ансамблем і почав шукати вихід із духовного та морального занепаду. Він спробував віднайти спокій та рівновагу через йогу. Проте це було великою помилкою. Йога — це не просто

сидіння у зручній позі, а, насамперед, релігія, яка вимагає повної віддачі. Віктор дійшов до того рівня занурення в йогу, що міг спокійно відділятися від тіла. Пізніше, аналізуючи це, він переконує, що вона має сатанинське підґрунтя, яке дозволяє виходити на зв’язок із диявольськими духами. До таких крайнощів його довела сцена та напружений графік. «Коли людина починає працювати більше, ніж можуть витримати її внутрішні «акумулятори», — говорить Клименко, — вона «згорає». Відбувається «замикання». Є кілька рівнів депресії. З першого рівня можна вийти за допомогою звичайного відпочинку, зміни обстановки. Більш складну депресію можна вилікувати за допомогою медичної терапії. Але, крім цього, ще є дуже глибока депресія. Лікарі кажуть, що з цього рівня небагато повертаються до нормального життя — вони або так і живуть, або закінчують життя самогубством. Ось у мене був цей найважчий рівень. Такий стан у мене тривав десь півтора року. Коли я приїхав із Франції додому, почав шукати допомоги у лікарів, але ставало все гірше і гірше. Тоді, напевно, я вижив лишень завдяки молитвам віруючих. Батькам я нічого не говорив. Лише в найкритичніший момент пішов до батька, щоб він помолився за мене. Коли мій батько в якійсь церкві говорив: «Моліться за Віктора», не потрібно

СВІДЧЕННЯ

було пояснювати, про кого йдеться. Я був дуже відомим, багато церков молилося за моє спасіння. Так що Божі чаші наповнилися молитвами віруючих. Сатана це розумів і хотів знищити мене якомога швидше через депресію. У 1982 році я вже збирався покінчити життя самогубством». Віктор вже приставив пістолет до голови, коли йому в очі впала Біблія, яка стояла на книжковій полиці. Відкривши її, він зупинив свій погляд на вірші: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але

Навернувся Клименко до Бога вдома, у квітні 1982 року. Після такої кризи Віктор Савич став глибоко духовною людиною. Його пісні зараз знайомі усім, а проповіді привели до Бога не одну людину. Після періоду депресії він не хотів повертатися до сцени, адже це майже вбило його. Проте, за порадою друзів, він це зробив, та у духовному

своїми концертами вже як християнський співак. У 2012 році співак відзначив свій 70-річний ювілей та 50-річний ювілей співочої кар’єри. Для Віктора Клименка саме християнство стало справжнім успіхом. Лише в Бозі він знайшов те, чого так прагнула його душа протягом років гастролів та концертів. І коли вже не було більше сил це терпіти, саме Господь допоміг йому знайти правильний шлях,

РИСТИЯНСТВО? душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт. 16:26). В такій глибокій кризі він задумався: «А що, якщо Бог насправді існує? Чи може Він щось змінити в моєму житті? Саме ці питання змусили його повернутися до тих основ, які закладала в нього сім’я». «З дитинства у мене сформувалося розуміння про Бога, вдома чув християнські наста-

нови, молилися, коли їли і лягали спати. Вдома було хороше духовне життя. Нам, дітям, тоді це не подобалося, але все-таки те виховання принесло добрий плід».

знайти себе та своє місце у цьому світі та у служінні Йому. Життя — цікава річ. Комусь вона приносить щастя, а хтось у ній розчароСправжній вується. Дехто успіх — це той, який дає шукає задоволення в нам Господь. Без Нього роботі, хтось — у коханні. жодне наше заняття Та кожен шукає якогось не приноситиме нам результату, успіху у своїх справах. До когось успіх справжньої радості, приходить відразу, комусь адже її дає Той, він дається важкою праХто перебуває в нас. цею. Та це не той успіх, який приносить задовоконтексті. Він випустив лення. Він лише тимчасовий, тліндекілька десятків дисків, ний. Справжній успіх — це той, який які стали по- дає нам Господь. Без Нього жодне пулярними. Та- наше заняття не приноситиме нам кож його часто справжньої радості, адже її дає Той, запрошували Хто перебуває в нас.  на різні заходи міжнародного масштабу. Віктор співає на шістьох мовах, Софія СТАШУК, відвідав понад кореспондент десять країн зі «Свічника»

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

П РА К Т И Ч Н Е Х РИ С Т И Я Н С Т В О

Як

И Т А ГУВ

РЕ А н а І Ч А Д В Е Н Кожного із нас в житті не оминає… невдача. Дехто її сприймає як сходинку до успіху, а хтось — як прірву, що не дозволяє досягнути мети. Хтось, оговтавшись, підіймається і йде далі, а хтось ще більше занурюється у проблеми, вважаючи, що на ньому доля поставила хрест. Чому серед нас є так багато невдах, а успішних — на пальцях перелічити? Можливо, це залежить не від долі, навіть не від Бога?

учасний тлумачний словник української мови слово «невдача» пояснює так: «Невдале, безуспішне, не таке, як хтось бажав закінчення, завершення чогось». Просто кажучи, невдача — це небажаний кінець закінчення справи. Сподіване не здійснилося, омріяне зруйнувалося, виплекане розпестилося…

СВІЧНИК | 4, 2016

Що робити у випадку невдачі? Як реагувати? Зрештою, кого звинувачувати? Аби не бути голослівним, давайте коротко проаналізуємо життя деяких біблійних героїв, котрі зазнали невдачі. Можливо, вони нам щось підкажуть? Пригадаймо, як скінчилася перша спроба Мойсея звільнити євреїв з єгипетського рабства. «І стріли вони Мойсея та Аарона… та й сказали до них: «Нехай побачить вас Господь — і нехай вас осудить, бо ви вчинили ненависним дух наш в очах фараона…» І вернувся Мойсей до Господа та й сказав: «Господи, чому Ти кривду вчинив цьому народові? Чому Ти послав мені це? Бо відколи прийшов я до фараона, щоб говорити Твоїм Ім’ям, він ще більшу кривду чинить цьому народові, а насправді Ти не визволив народу Свого!» (Вих. 5:20-23). Що ми чуємо? Гіркий докір євреїв Мойсею: «Нехай побачить вас Господь — і нехай вас осудить!» Реакція Мойсея не була кращою, коли він звернувся до Господа: «...Насправді Ти не визволив народу Свого!» В очах народу та Мойсея перша спроба була невдачею, але чи

т це? Господь попередив Мойтак ссея, що фараон не відпустить: ««…Я ожорсточу серце його, — іі він не відпустить народу» (Вих. 4:21). Яку реакцію виявив народ і Мойсей? Розчарування, обурення, осуд, докір… Чому? Не дослухалися до Божих слів: «…бо він (фараон), змушений рукою сильною, їх відпустить…» (Вих. 6:1). Що ж слід було зробити? Запастися терпінням і вірою, що ця невдача тимчасова, адже Бог усе контролює — Він у цьому запевняв і Мойсея, і народ!

Я впевнений, що існує багато можливостей досягти успіху, і тільки один спосіб залишитися невдачею — зазнавши поразки, змиритися з нею (Кайл Роут). Тепер подивімося на Ісуса Навина. Під час поразки біля Аю він «…роздер одежу свою, та й упав на обличчя своє… і сказав: «О, Господи! Що я скажу по тому, як Ізраїль обернув потилицю перед своїми ворогами?» (Іс. Нав. 7:6-8). Цілий день Бог мовчав, лише під вечір відповів: «Ізраїль згрішив, і вони переступили мого заповіта…» (Іс. Нав.

П РА К Т И Ч Н Е Х РИ С Т И Я Н С Т В О 7:11). Таємний гріх! Отож це була поразка — не безсилля, не бездіяльність Бога і не помилка вояків, причиною був допущений гріх! Тільки після з’ясування причини невдачі реакція Ісуса Навина на неуспіх змінилася. Отже, варто ставити собі запитання, чи те, що я роблю, є волею Божою? Якщо так, тоді чи немає в мені іншої причини? «Чого ж нарікає людина жива? Нехай кожен скаржиться на гріх свій» (Пл. Єр. 3:39). Можливо, наша невдача є підґрунтям для самоаналізу, самоперевірки? Ще одна історія з Євангелія, коли чоловік підійшов до Ісуса і просив, щоб Той вигнав демона з його сина. Він сказав, що вже приводив сина до Ісусових учнів, «та вони не могли вздоровити його». Зазнавши поразки, зневірившись, учні запитують у Господа: «Чому ми не могли його вигнати?» Ісус відповів: «Через ваше невірство… Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом» (Мт. 17:19-20). Іншими словами кажучи, є ворог, диявол, а ваша поразка — це неналежна духовна підготовка. Якщо причина поразки — духовна протидія, то нашою реакцію на це повинен бути піст! Саме піст і молитва — це дана Богом потужна зброя протидії дияволові.

Успішна людина знає, що їй потрібно багато чого навчитися навіть тоді, коли інші вважають її досить компетентною. Невдаха ж хоче, щоб його вважали знавцем до того, як він зрозуміє, як мало знає (Сідней Харріс). А тепер подивімося на ще одну невдачу. Вільям Карей, місіонер в Індії, робив переклад Біблії на 40 діалектів мов цієї держави. Одного разу сталася пожежа і всі переклади згоріли. Його реакція на це вражає. У листі до свого друга він пише: «Ми зазнали великого удару. Вся праця багатьох років знищена… Але ми не падаємо у відчай, маємо розпочинати все спочатку». Ця невдача не розчарувала, не зупинила його, а лише тимчасово призупинила працю. Проаналізувавши реакцію людей на невдачі, можна помітити, що вони були відповідними конкретній ситуації.

Ми можемо давати правильні поради, як сприймати ті чи інші невдачі, але вони можуть не допомогти, якщо людина найперше не попіклується про налагодження свого духовного стану. Коли спіткає когось невдача, насамперед варто звернутися До Бога в молитві: «Що це, Господи? Чому це сталося?» — і проаналізувати Його відповідь. Христос сказав: «Хто має вухо, нехай чує…» (Об. 2:29). І наостанок, розчарування — це підтвердження того, що людина все-таки надіється на себе і власні сили, тому що в Господі розчаруватися неможливо! Невдачі — це не хрест для людини, а ще один шанс здійняти погляд до небес, аби поспілкуватися з Господом. Тож будьмо відважні, Бог дає нагороду тим, хто доходить до кінця. 

Григорій БОРТМАНСЬКИЙ, заст. голови ООЦ ЄХБ

Невдачі — це не хрест для людини, а ще один шанс здійняти погляд до небес, аби поспілкуватися з Господом.

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

СТОРІНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

дного погожого дня Андрійко разом із батьком пішов прогулятися в гори. Підіймаючись на досить стрімку вершину, задихаючись від нестачі сил, хлопчик усе ж таки вибирається першим. Ось зроблено останній крок, і він — на самісінькому вершечку. Від побаченого краєвиду в нього перехоплює подих. «Я, мабуть, сьогодні, як Давид, лажу по горах», — пригадав Андрійко прочитану історію про біблійного героя. У небі з криком кружляє великий птах. «Це, мабуть, беркут облітає свої кордони, — майнула думка. — А може, здобич вишукує для себе і своїх пташенят?» Стежкою, якою повільно піднімається тато, донизу, вдалину, скочується дрібне каміння. Та все ж як тихо тут, на горі,

урочисто і спокійно: ні гуркоту моторів, ні міського шуму! Андрійко, сівши на землю, швидко скидає з ніг взуття. Йому так хочеться мерщій побігати по створеній Богом чистій, ніким не торованій траві, що перемішана з квітами ромашки, звіробою та пустирника, що росте довкола. Трохи витративши енергію, хлопчик оглянув територію. Гори, мов хвилясті зелені стрічки, переплітаючись між собою, стеляться довкола. Ось протягнулась одна, за нею — ще одна, і так далі і далі. Як далеко вони сягають! Здається, їм ніколи не буде кінця. Андрійко жадібно ковтає свіже повітря, і знову ноги пірнають у свіже провалля пахучих трав. Піднявшись на вершину гори, трохи осторонь став батько, його пильний погляд

НА В Е РШ И Н НІІ Хвала Творцю

Cонечко в небі сміється

Теплим промінням до нас. Хочеться щиро, від серця Славити Бога в цей час. Нас Він, як мама, голубить, Хліб нам щодня подає. Завжди прощає і любить, Стільки добра в Нього є! Все, що душа наша хоче, Нам посилає Отець. Хай же хвала Тобі, Творче, Лише від наших сердець! Олександр ВОЙТИЦЬКИЙ

СВІЧНИК | 4, 2016

СТОРІНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

стежив за кожним кроком сина. Він добре знає, що тут, на вершині, чатує на них небезпека. Його думки славлять Бога за сім’ю, за ті благословення, які посилає Він із неба для Своїх дітей. Набігавшись досхочу, син підбіг до батька і радісно вигукнув: — Тату, тату, а пам’ятаєш, ти читав у Біблії, як Бог створив землю? Поклавши сильну руку на плече сина, батько промовив: — Так сину, і небо, і землю, і ці гори, і луки, і моря та ріки — все створила Його всесильна рука. Подивися довкола і прислухайся до природи, яка навколо тебе. До птахів, що співають у кущах, чи ось до того велетня, що розправив крила і кружляє у небі. Всі вони по-своєму, кожен своїм голосом прославляє свого Творця.

Андрійко, слухаючи розповідь батька, враз на коротку мить замислився. Потім, зібравшись з духом, наче ламаючи якусь невидиму велику душевну перешкоду, щосили закричав: — Боже! Слава Тобі! З кущів зірвалися перелякані птахи. А між горами, посилюючи крик Андрійка, покотилося: — Бо-же, сла-ва То-бі... То-бі... То-бі!.. Ще раз кинувши погляд у далечінь на гори, хлопчик посміхнувся. Це звідтіля, здалеку, з неба, підпертого горами, прилетіла думка. А з небес наче долинуло: «Тішся, дитино, це все для тебе, тільки читай Біблію, будь вірним Мені, слухай своїх батьків — і побачиш красу неба».  Олег БУБНЯК

БОЖО Ї СЛ А В И Любіть Ісуса!

Любіть Ісуса, діти, Дитячими серцями, І Він вас буде вчити Іти Його слідами.

Навчить вас працювати, Пошле здоров’я, силу, Щоб гріх перемагати — Дарує тверду віру. І в боротьбі за правду Навчить вас не грішити. Я всім вам дам пораду: Любіть Ісуса, діти! Олександр ВОЙТИЦЬКИЙ

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

Б І Б Л І Й Н І О Б РА З И

Більшість учених вважає апостола Павла визначнішим лідером в історії Церкви. Вплив цього Божого слуги неможливо переоцінити, незважаючи на те, що він ніколи не був керівником мегацеркви (започаткував невеликі домашні церкви приблизно в 30 містах). Павло не завжди був дуже успішним (часто говорив про голод, спрагу і наготу, як, приміром, у 1 Кор. 4:11). Апостол не був популярним лідером (часто його переслідували натовпи розлючених людей, які хотіли вбити Божого слугу, — скажімо, в Діях апостолів 9; 14:11; 19; не був дуже відомим за свого життя за межами міст і регіонів, в яких насадив церкви (його слава поширилася поза цими регіонами по закінченні його життя, через листи до церков). Павло також був невисокого зросту, не надто привабливої зовнішності і, схоже, не був видатним оратором (2 Кор. 10:10).

е багато що говорить про сьогоднішні стандарти вимірювання успіху порівняно з цінностями Божими, викладеними в Писанні. Поставте собі запитання: якби Павло був живий сьогодні, чи став би він популярним проповідником, або чи потрапив би на перші сторінки християнських газет і журналів? Занадто часто «американська мрія» може заражати наші стандарти для визначення успіху. Через це деякі молоді пастори та лідери в своїх пріоритетах, зосередженості, амбіціях і цілях більше керуються світськими стандартами, ніж біблійними.

А нині ПОВАГ У 10 ключових причин, з яких Павло зробив сильний історичний вплив

Розвивав духовних синів і дочок Він називав Тимофія своїм сином і розвивав його в апостольському служінні, яке, очевидно, було моделлю служіння Павла. Коли він писав церкві в Коринті, то підкреслював, що був їхнім батьком в Благій Звістці, а не просто вчителем (1 Кор. 4:15).

Утверджував міцні церкви в ключових містах Павло євангелізував у головних містах Римської імперії. Скажімо, в Новому Заповіті бачимо, що він зосередив більшу частину свого служіння у Филипах, Колосах, Солуні, Коринті, Ефесі, Антіохії, Єрусалимі, Дервії та інших містах. Він ішов туди, де жила більшість людей, щоб Євангеліє могло мати вплив на Вкладав у ключових ліде- різні культури, різні регіони і рів, які могли відтворити різні покоління! це в інших Розвивав комплексну Павло показав, що головний апостольську мережу, яка ключ до утвердження сильних проіснувала дві тисячі років церков полягав у тому, щоб віКожна домашня церква, яку дібрати вірних, здібних людей, зробити з них учнів і вивільнити утвердив Павло, з часом приїх, щоб вони служили іншим вела до утвердження інших (2 Тим. 2:2). Це також узгоджу- церков у цьому ж місті, що, ється з принципом Їтра, за яким врешті-решт, сприяло утворенішов Мойсей (Вих. 18:15-23), ню мереж домашніх церков у коли головний лідер зосеред- кожному місті. Кожна об'єднана жується на розвитку тих, у кого мережа міських церков поє потенціал вести інших, так що тім ставала апостольським маси людей можуть отримувати центром, який об'єднувався турботу без вигорання лідерів. з іншими мережами церков, Павло також розумів, як саме які трималися разом завдяки Бог розташовує лідерів у Тілі авторитетним апостольським Христа, щоб основа церкви була листам і посланим мандрівним лідерам. Отже, Павло став майміцною (1 Кор. 12:28-31).

СВІЧНИК | 4, 2016

стром у створенні комплексних апостольських мереж, які могли нести Євангеліє в політеїстичні, багатомовні і багатоетнічні культури того часу.

Був здатний визначити основні проблеми та писати про них під натхненням Святого Духа Павло був настільки сильно пов’язаний з кожною домашньою церквою через свою комплексну апостольську мережу, що у нього була можливість чути про проблеми і звертати на них увагу, перш ніж вони ставали неконтрольованими і церква руйнувалася (наприклад, прочитайте Послання до галатів, солунян і филип'ян, щоб дізнатися лише про деякі з них). І це ще не все: послання, які він писав, були настільки просякнуті молитвою і натхненням, мудрістю і вченням Святого Духа, що Бог використовував його для написання великої частини Нового Заповіту, який наставляв і наставляє мільярди віруючих упродовж двох тисяч років!

Св. Павло. Ель Греко. Музей мистецтв, Сент-Луїс, США

Б І Б Л І Й Н І О Б РА З И в його житті будуть повернуті назад, на благо Євангелія, так що незалежно від того, що сатана кидає у нього, у кінцевому результаті Христос завжди буде прославлений (Фил. 1:12-14)!

У нього була неймовірна любов до церкви і до Божого Царств Апостол Павло постійно піклувався про стан церков, які він заснував. Він постійно бажав бути з тими, кого привів до Христа (Фил. 1:8), і продовжувати працювати з ними (Дії 15:36). Занадто часто у нас є мета завоювання душ, але немає плану, як вирощувати, тренувати цих людей і допомагати їм ставати л частинкою церкви. Ісус чітко ч сказав, що якщо ми любимо с Його, ми годуватимемо Його Й овець (Ів. 21:15-17). о

він МАВ би би?? 10 6

Був сміливим і вірним у час переслідувань Павло був посвячений Христу і Його церкві. Для нього не мало значення, що його побили камінням мало не до смерті: він повернувся в те ж саме місто своїх гонителів після того, як прийшов до тями, щоб продовжувати проповідувати Євангеліє (Дії 14:19-20)! Він написав у Посланні до филип'ян, що хотів звеличувати Христа в своєму тілі як життям, так і смертю (1:20-21).

Був сповнений пристрасті щодо Ісуса Христа і тримав головне на першому місці Секретом успіху апостола була його здатність забувати свої минулі успіхи і продовжувати утримувати свій розум і серце на найбільшій нагороді — на Господі Ісусі Христі! Павло сказав, що він усе порахував за сміття заради того, щоб досягти Христа, і що жив уже не він, але Христос жив через нього (Фил. 3:1-5; Гал. 2:20). Сьогодні дуже багато служителів забувають, що наше головне зобов'язання не перед

людьми, яким ми служимо, — ми зобов'язані любити і шукати Господа, Який закликав нас служити!

Навчився бути сильним у своїх слабощах Тоді як дехто сьогодні вихваляється успіхами свого служіння, Павло навчився хвалитися своїми немочами, щоб сила Христа могла перебувати на ньому (2 Кор. 12:1-7). Він розумів, що через людську гордість Бог повинен дозволяти важким обставинам у нашому житті завдавати нам ударів, аби ми навчилися покладатися на Бога, Який підіймає мертвих (2 Кор. 1:9). (Я не знаю жодного служителя, який би не зазнав неймовірних труднощів або в своєму особистому житті, або в служінні!) Павло настільки звик служити в своїх слабощах і фізичному дискомфорті, що міг поклонятися Господу у в’язниці навіть після того, як був побитий і закутий у ланцюги (Дії 16), що породило неймовірний рух Божий, який, зрештою, привів до пробудження в Європі! Павло знав, що всі важкі ситуації

Апостол Павло закінчив добре На жаль, багато тих, хто ходив разом із Павлом, вчинили так само, як і дванадцять апостолів Ісуса, коли той був заарештований: вони залишили його! Після свого арешту Павло написав Тимофієві, що з ним не залишилося нікого, крім Луки (2 Тим. 4:9-11). На жаль, великий відсоток успішних служителів не закінчують добре. Павло закінчив добре. Ось що він написав Тимофієві в останньому посланні перед своєю неминучою смертю: «Бо я вже за жертву стаю, і час відходу мого вже настав. Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя, праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив» (2 Тим. 4:6-8). Дивлячись на життя апостола Павла, нам як Тілу Христа необхідно по-новому визначити наші цілі і мірила успіху, щоб ми також могли завершити наш забіг із радістю і останнього дня скласти наші вінці до ніг Ісуса.  За матеріалами Дж. МАТТЕРА

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ

ТРIУМФ Ніч, розгубивши обшарпане зоряне намисто по всьому небу, наче легковажна дівиця, вигойдувалася на хвилях горластого співу, який, поєднавшись із несамовитим лементом роздратованих собак, шматував сонний спокій селища: то в одному, то в іншому вікні спалахувало світло і знову згасало (люди, не второпавши, що відбувається, спросоння дивилися на годинник і знову поринали в сон). Тамарі Шипаченко, незважаючи на пізню годину, не спалося: стояла край розчиненого вікна і з тривогою вдивлялася в темінь. Серце, мов розпечена лава, клекотало від образи на Павла та від жалю до себе. Це він, її коханий чоловік, разом зі своїм давнім приятелем Остапом Волощуком влаштували такий гармидер посеред ночі. І що скажеш? Хіба первина? П’яному ж і море — по коліна…

махнувши з очей непрохану сльозу, жінка, прихилившись щокою до прохолодної шибки, прошепотіла: «Господи, прости моєму Павлові… Так соромно перед сусідами… Ти бачиш усе, і все в Твоїй волі!»... Вуста зімкнулися. Серце змовкло. Молитва не йшла. «Напевно, крізь таку оргію словам важко пробитися до Бога», — подумала і, важко зітхнувши, підвела очі догори: там, за чорним простирадлом ночі, є світло. Є мир. Є спокій. І немає болю-журби… Дійти б туди… Тим часом захмелілі друзяки натхненно виводили і про Ганю білолицю, і про щебетання солов’я, і про козаченька, який копав криниченьку у вишневому садку. — Хлопці, може, досить? — чийсь м’який баритон перервав спів і вивів Тамару із задуми. Це Петро, сусід, не стримався, вийшов вгамувати чоловіків. — Пора вже по домівках. На тебе, Павлушо, Тамара, мабуть, давно чекає. — Яка Тамара? — відповів розв’язно Павло. — А-а, ота чорнорота «штундяра»? Та в мене з нею розмови короткі: має знати своє місце і в справи чоловічі не втручатися. — Які ж то вже такі нагальні чоловічі справи змусили тебе колошкати сусідів посеред ночі? — стримано запитав Петро.

— То ти нічого не знаєш? — підкинув і собі слівце Остап. — Паша премію «оттяпав»! Січеш? Думаєш, ми просто так оце глушимо водяру? Привід, чоловіче, є! Чуєш, привід! Може, й ти з нами, того?… А чого ж… Порадій за сусіда, га? — Вітаю, Павлушо, але пити серед ночі щось не дуже хочеться. Та й вам, хлопці, пора таки по домівках — невдовзі світати почне. Пожалій свою Тамару. Що б ти там про неї не казав, а вона в тебе чудова… Навіщо гудиш жінку? — Бо «штунда» — вона і є «штунда». Ненавиджу їх усіх! — За що? — Бо святих із себе корчать. А я хто? Пияк — пияком. — То стань і ти святим… — Е, ні! — набурмосився Павло. — Це вже ти, Петре, облиш. Не піду я вклонятися їхньому єврейському Богові. Не пі — ду! У мене своя віра! Своя! — Ну, зрозуміло, — погодився, Петро. — Твій бог — твоє горло. Хіба ні? — Темний ти чоловік, — не здавався Павло. — Я ж музикант, і музику свою, наче вогонь, видобуваю. Оце моя релігія, моє божество, а ти кажеш… Тамара важко зітхнула. Вона чула балачку за ворітьми. Не дивувалася: від чоловіка давно не чекала добрих слів. Боліло інше: гине людина. Стоїть на краєчку безодні і нізащо не хоче відступити від неї бодай на крок. Поки жінка перебувала в полоні власних думок, надворі

...Хотів перемогти Бога, проте не зміг. Хто здатен перемогти Того, Хто Непереможний? 26

СВІЧНИК | 4, 2016

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ нарешті все стихло. Рипнули хатні двері — і Тамара зробила крок назустріч чоловікові. — Тамарко, не лякайся, це я! — гукнув із порога. — Та бачу, бачу, — відповіла стримано. — Не помітити тебе важко. Півночі арії виводиш, спати людям не даєш. І не соромно? — Люди! — зареготав Павло. — А хто мені люди? Куди їм до мене? Хай будуть вдячні, що живуть поруч із музикантом. — Ех, Пашо, Пашо, вже й сивина, дивись, у волосся вплуталася, а ти все ніяк не вгамуєшся, думаєш про себе казна-що. І чим ти кращий за інших? — А таки кращий! Не комусь, а мені, Павлові Шипаченку, премію дали сьогодні! Знову уважили мій талант. — Талант, кажеш? І яка користь із твого таланту? Навіть якщо всі премії світу докупи збереш і всі багатства здобудеш — це не допоможе, Павлушо, зберегти душу, тільки занапастиш її… — Мовчи, проповіднице! — гримнув Павло. — Змія підколодна ти! Такий був настрій, такий день — і бач, усе зіпсувала! Та я… Павло не договорив — хитнувся і, не втримавшись на ногах, гепнувся на долівку. Пополотнівши від жаху, Тамара кинулася до чоловіка, схилилася над ним — той белькотів щось незрозуміле, робив непевну спробу підвестися, проте не міг. Недуга шулікою накинулася на Павла, і їй було байдуже, що перед нею — талановитий музикант. Тепер це її жертва, її трофей! Холодний ланцюг інсульту міцно сковував паралічем тіло, до болю стискав серце… Прийшов до тями Павло ближче до вечора третього дня — так, як і прогнозували лікарі. Тамара увесь час сиділа біля нього. Схиливши голову, щось читала із книги, розгорнутої на колінах. Кілька хвилин Павло байдуже дивився на дружину, але розпізнавши в її руках Слово Боже, ледь чутно просичав: — «Штунда»!.. Геть!..

— Павлушо! Слава Богові, отямився! Живий! Я стільки молилася… Павлові було важко говорити, але рот перекосило від люті, права рука (ліва лишалася паралізованою) кволо стиснулася у кулак. Медсестра, яка саме нагодилася, поглядом вказала Тамарі на двері — і та покірно вийшла, ковтаючи сльози. «Чому в нього таке неприйняття Бога?» — запитувала себе. І раптом — блискавкою в голові: «Ревнощі!» Думка, виринувши нізвідки, щезла в нікуди — лови тепер вітра в полі, роздумуй, що ж сталося насправді.

селищі до подружжя Шипаченків ставилися порізному: одні — милувалися, інші — заздрили: така вродлива пара, ще й талановиті обоє: Тамара — неабияка вишивальниця, а вже як пісню заведе — мов єлей ллється на душу; ніхто не зрівняється з нею, найвищі ноти так легко і чисто дотягує. Павло ж… У нього теж багато обдарувань: і пише, і співає, і малює, та ще й у море закоханий. Вони приїхали відразу після одруження в гості до Тамариних батьків. Павло тоді щойно консерваторію закінчив і йому запропонували очолити відділ культури у районі. Погодився відразу — чого вагатися? Їхати до райцентру недалечко, якихось сім кілометрів, та й

посада керівника районного масштабу — непоганий старт для кар’єри. А там… Життя справді йшло мов по маслу. На нового керівника покладали неабиякі надії, і йому це ой як імпонувало — старався догодити всім, нікого не розчарувати. Вечорами ж молоде подружжя частенько розважалося у колі друзів, яких з’явилося немало. Спілкування біля вечірніх багать із шашликами, пісні під гітару, жарти — Павло завжди був душею компанії, а його дружиною захоплювалися, наче витвором мистецтва: смолянисто-чорне волосся грайливими хвилями розсипалося по плечах; очі-вуглинки такі глибокі, що втопитися можна; а посмішка — вона змушувала посміхатися навіть найбільшого скиглія. Шипаченки жили собі просто в своє задоволення, стараючись не ускладнювати життя ні собі, ні іншим. Так тривало доти, доки Тамару не запросили в якусь домашню групу до християн, і їй закортіло піти. Хто запросив, Павло не дуже тим переймався — хоче, нехай іде, тим паче, обіцяли, що буде цікаво. Кликала чоловіка, але той відмахнувся: — В якесь мракобісся хочеш мене втягнути? Не вийде. Якщо хочеш знати мою думку, тобі теж немає там що робити. Ми ж з тобою цивілізовані люди,

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

СЛ Н А УПЖ Е ІРН ЕН ХР ЯЕ С СЛ ТЯ ОХ В ОЛМ ЮДСЬКИХ ДОЛЬ проте, якщо хочеш — хіба сила стримати тебе?… Тамара пішла. Те, що почула, перевернуло її життя, змусило переоцінити все, що досі вважала головним. Спробувала, було, Павлові розповідати про любов Христову, про Голгофу, про воскресіння, проте він спершу підсміювався, а згодом дратувався; її слова діяли на нього, мов червона стрічка на індика. Чоловік не хотів чути про Бога нічого: мовляв, не наша то віра — і край… Тамара у відповідь тільки скрушно хитала головою, а Павло шаленів від люті: він втрачав ту, яка досі вважала його, такого розумного і талановитого, своїм божком. Втрачав, і не міг нічого вдіяти. «Хочеш, Боже, змагатися зі мною? — зціпивши зуби, посилав стріли-думки кудись у невідомість. — Хочеш посварити мене з дружиною? Не вийде! Вона кохає мене, і я Тебе переможу! От побачиш!»…

к часто ми, люди, буваємо наївними і кумедними: забуваючи, що щастя шукають лишень нещасливі, вибудовуємо у мріях ефемерні палаци. Віримо, що будуть вони і в реальності. Чому б і ні? Людина ж — коваль свого щастя. Байдуже, що навіть не здогадуємося, де те ковадло, на якому його треба кувати — головне, не втрачати надії. І Павло не втрачав. Вірив: талант принесе йому славу, а слава вже зробить своє: Тамара зрозуміє, що місце під сонцем їй дасть чоловік, а не Бог, Якого і в очі не бачила. Слава справді прийшла, та тільки не стала вона тим арканом, яким можна притягти до себе дружину. Спересердя Павло вдарився у запій — як кажуть, погнало горе до моря пити…

инуло чотири роки… Коли в тобі буяє сила, літа біжать стрімко, мов спритний заєць у відкритому полі; зате коли увійде гризота і ти терпляче очікуєш, коли ж вона нарешті скінчиться, — тоді, здається, час завмирає, стискаючи на тобі

СВІЧНИК | 4, 2016

удавку своїх випробувань. Для Шипаченків останні чотири роки видалися вічністю. Павла так і не залишив параліч — дні тягнулися, мов нав’ючена шкапа, монотонно, безрадісно: від сніданку — до обіду, від обіду — до вечері, а там — довга ніч. Тамара ж крутилася, мов вихор на дорозі. До одвічних жіночих хатніх справ додалася турбота про чоловіка: хотілося, щоб він завжди був доглянутий, поголений, нагодований. Павло не любив, коли вона бодай трішки спізнювалася з їжею: щоразу невдоволено показував на годинник. Важка недуга прикувала його до ліжка, але не змінила характеру: залишався, як і раніше, непримиренним борцем і скандалістом. Мало не кожен новий день поглиблював зморшки на лиці, або ж додавав нових, але Тамара на те не зважала: аби лишень Павлові добре. Як би сутужно не було з часом, після сніданку неодмінно сідала поруч із чоловіком і розгортала Біблію. — Тіло ми з тобою, Павлушо, підкріпили, — казала лагідно, — а зараз підкріпимо й душу. На перших порах Павло шипів, сичав, скреготав зубами, кидав усе, що потрапляло під здорову руку. — Доки будеш лізти в мою душу брудними чобітьми? — шепотів із мукою в голосі. — Павлушо, та де ж у мене брудні чоботи? — роблячи вигляд, що не помічає чоловікової люті, Тамара зводила його слова на жарт. — Глянь, я ж у капцях. Вони чистенькі. А те, що зараз прочитаю тобі, воно не тільки чисте, а святе. Павло заперечно хитав головою і недобрі слова остюками злітали з вуст. Коли атаки агресії затягувалися, дружина здавалася: — Гаразд, Павлушо, почитаємо іншим разом. Відпочивай. Тамара боялася за чоловіка. В пам’яті зберігалася історія кількарічної давнини, коли в лікарняну палату до Павла завітали брати і сестри з тієї церкви, яку вона відвідувала. Глянувши на Слово Боже в їхніх

руках, чоловік почав стогнати, бити кулаком по ліжку — його аж трусило від безсилої люті. — Хочу підбадьорити вас, — озвався немолодий чоловік, підійшовши ближче до Павла, та той, не бажаючи нічого слухати, тихенько прохрипів: — Геть! Ненавиджу! І вас, і її, і… — Павло не договорив, йому стало зле — чергова медсестра прибігла на поміч, благаючи гостей залишити палату. За ними слідом вийшли кілька хворих: хтось просив помолитися за здоров’я, інші цікавилися Божими істинами, і тільки в Павловому серці палахкотів неприборканий гнів на тих, хто прийшов до нього з любов’ю. Та історія навчила Тамару бути обережною — отож, помічаючи неспокій у поведінці чоловіка, виходила з кімнати, і вже в коридорі давала волю сльозам. Схиливши коліна, виплакувала перед Богом увесь свій відчай, просила сили, довготерпіння та мудрості — і Бог огортав її серце спокоєм. Так тривало роками. Бажаючи впокорити бунтарську душу, Господь забрав у Павла мову. Тепер доводилося спілкуватися з дружиною жестами, і, врешті-решт, Павло здався. Коли Тамара починала читати Слово Боже, просто заплющував очі і вдавав, що спить. Сьогодні ж чоловік із самого ранку не був на себе схожим. Зустрів дружину посмішкою, чого з ним давно не траплялося. Після сніданку сам вказав очима на Біблію. — Ти хочеш, Павлушо, щоб ми почитали Євангеліє?! — невпевнено запитала Тамара: Павло ствердно кивнув головою. Вона читала, а чоловік, навіть не зімкнувши очей, як це бувало раніше, уважно слухав, спрямувавши погляд у стелю. Що шукав там? Про що думав?.. Раптом торкнувся Тамариної руки. — Ти стомився, напевно? — підвелася зі стільця, відклавши книжку, і сіла на ліжку поруч із чоловіком. — Може, я принесу тобі узвару? Заперечно хитнув голову і вказав спершу на свої вуста, потім — на серце.

НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ Тамара сиділа, нічого не розуміючи. — Тобі, напевно, погано? Серце? Ліки… Я зараз, Павлику, потерпи. Павло зупинив її знову рукою. Тамара схилилася над чоловіком, а він ще раз вказав на серце, провів пальцем довкола її голови, ніби малював німб, а потім — довкола своєї. — Павлушо, ти хочеш попросити в Бога прощення? Хочеш покаятися у своїх гріхах? — сказала несміливо і запнулася: як то він відреагує на її припущення? Павло ствердно кивав головою і широко всміхався: нарешті його почули, нарешті зрозуміли — і сльози покотилися з очей. Він ніжно гладив руку дружини — так, як колись, коли освідчувався в коханні. Зараз теж освідчувався: тоді, в юності — Тамарі, тепер — Богові. — Давай, Павлику, зробимо ось як, — заметушилася дружина. — Я скажу молитву, а ти, якщо погодишся з моїми словами, стиснеш мені руку; якщо ж ні — просто лежи спокійно. Тільки-но Тамара вимовила «амінь!», Павло кволо стис її руку. Тепер уже, припавши до

чоловікових грудей, плакала і вадло, на якому кується щастя. дружина. Впало на це ковадло Павлове серце — і заіскрилося Божою ипневий ранок здавав свої любов’ю. Народилося щастя. повноваження — і день Скільки воно триватиме? День? починав кидати до кімнати Тиждень? Місяць? Рік? оберемками сонячне промінПавло рукою провів у повітрі ня. Потрібно було підвестися, лінію — свою життєву дорогу, затягнути штори на вікні, щоб показуючи, що вона — вже за хоч трохи захиститися від спеки, плечима. — Ти хочеш сказати, нам із але Тамара сиділа, боячись навіть поворухнутися: здавалося, тобою на землі залишилося тільки-но вона це зробить, як мало? — перепитала Тамара, все розвіється, виявиться міра- і Павло кивнув у відповідь. жем. Трохи оговтавшись, гляну- — Може, й так, але Боже блала на чоловіка: на прояснілому женство, Павлушо, не зникає лиці вигравав рум’янець, чого за межею земного буття. Його не було давно. Легенько провела благодать залишається в душах рукою по посивілих скронях, навічно… потім — по зволожених очах. Слова лилися чистим житПавло взяв її руку у свою. Йому тєдайним струмком і наротак багато хотілося розповісти джували в Павловому серці дружині. Хотілося сказати, як незбагненно-гарну мелодію. хотів перемогти Бога, проте «От би записати її», — подумане зміг. Хто здатен перемогти лося чоловікові. Але ж ні — такі Того, Хто Непереможний? За- мелодії пишуться для неба. До ради чого змагався? Заради нього ж лишався дружини? Бог повернув йому лиш крок…  дружину, наповнивши обох Своєю благодаттю. Чого добивався? Слави? І що лишилося від неї? Світлана БЕРЕЗА, Купа пісень та вісім написаних рівненська церква книг? Минуть роки — все те «Відродження» стане попелом. У Бога — одна книга. Але вічна. Не книга — ко-

Він ніжно гладив руку дружини — так, як колись, коли освідчувався в коханні. Зараз теж освідчувався: тоді, в юності — Тамарі, тепер — Богові.

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

Через ДУХОВНУ РЕФОРМАЦІЮ — ДО ВІДРОДЖЕННЯ КРАЇНИ! 19 листопада брати й сестри рівненських євангельських церков мали чудову нагоду взяти участь у міжконфесійній конференції, присвяченій святкуванню 500-ї річниці Реформації, що відбулася в Європі. Величезний комфортний зал МПК «Текстильник» швидко наповнювався людьми — і до початку заходу майже всі сидячі місця були зайняті.

е лише пастори й церковні служителі прийшли підтримати цей захід, але й представники місцевої та обласної влади долучилися до живого обговорення організаційних питань щодо святкування визначної події, запланованої на 2017 рік; вони також радо підтримали і благословили християнські ініціативи на регіональному та всеукраїнському рівнях. Приємно відзначити, що представники християнських місій та благодійних фондів також не залишилися осторонь цієї унікальної події, зайнявши активну християнську позицію у питаннях сприяння євангельському пробудженню українського народу. Особливим гостем конференції став Павло Унгурян — передусім наш брат і депутат Верховної Ради України, який очолив нелегкий, але надзвичайно важливий процес узаконення святкування 500-ї річниці європейської християнської Реформації в нашій державі. Він поділився з присутніми стратегією й баченням здійснення духовної реформації України за допомогою організації масштабних заходів протягом наступного року, що мають на меті відкрити істину й шлях до спасіння кожному українцю. До того ж Павло Якимович закликав усіх посвячених Богові людей ретельно готуватися до серйозної перевірки власного духовного стану і християнського життя, адже наступного року, як ніколи раніше, люди світу спрямують свою увагу на представників неба, що перебувають на землі, і ми не маємо права схибити у своєму ходженні перед Богом. Важливій події передував не менш вагомий захід – прес-конференція за участю очільника області Олексія Муляренка та мера міста Володимира Хомка, депутатів Верховної Ради та міської ради Рівного, представників бізнесу, медицини та церкви. Цього вечора організатори запросили до слова також старших пресвітерів обласних об’єднань євангельських церков. Так, голова ООЦ ЄХБ у Рівненській області Василь Захарович Басараба у короткому

СВІЧНИК | 4, 2016

зверненні до присутніх наголосив на тому, що зараз, як і раніше, Бог шукає віру, шукає людей, що змогли б виконати Його святу волю. «Хто ж, як не ми, послідовники Ісуса Христа, маємо стати провідниками Божої любові й нести світло Істини у серця наших співвітчизників?» — поставив риторичне запитання Василь Захарович. Кожен спікер конференції прямо чи безпосередньо наголошував на тому, що реформація починається не з підписання президентом відповідного указу, а з наших сердець, захоплюючи своїм сяйвом оточуючих людей і досягаючи в такий спосіб національних та загальносвітових масштабів. Усвідомлюючи це, важко переоцінити ту відповідальність, що покладена Господом Богом на кожну віруючу людину — бути світлом для світу й сіллю для землі. Усі присутні у залі МПК «Текстильник» мали можливість переглянути унікальний відеоматеріал, що містить у собі історичну довідку про започаткування руху християнської Реформації в країнах Європи. Події п’ятисотлітньої давності сьогодні мають стати гарним прикладом наполегливості й послідовності звершення духовного пробудження в нашій країні. Натхненні музичні твори у виконанні луцького симфонічного оркестру й хору на цьому заході створювали особливу атмосферу піднесення та єднання між учасниками конференції; здавалося, наче все довкола було просякнуте Божою присутністю. Благословенний час спливає швидко, попереду ж на нас чекає кропітка праця на ниві Божій, адже ми маємо максимально використати подаровані Всевишнім можливості для навернення людей до істини і, звісно ж, для Божої слави! Наш духовний марафон R 500 має розпочатися 25 грудня цього року і завершитися у Божому Царстві спасенних душ. 

Тетяна ЧЕРЕДНІЧЕНКО, кореспондент «Свічника»

ЮВІЛЕЇ

27 листопада церква с. Іващуки Радивилівського району відзначила своє 95-річчя. Минуло майже ціле століття відтоді, як Добра Звістка Божого спасіння і Його милості досягла перших сердець у цьому селі. На ювілейне свято з’їхалося багато гостей. Разом зі спогадами про здоланий шлях, церква дякувала Богові за цьогорічний врожай.

95 років

СІЯННЯ СЛОВА БОЖОГО В ІВАЩУКАХ

огослужіння розпочалося зі співу Господньої молитви «Отче наш», яку виконав запрошений хор із с. Комарівка (Тернопільська обл.). Опісля служителі звершили молитву подяки за хліб, воду, Біблію, а також ревно просили Господа за мир у нашому краї. Пастор церкви с. Рідків Степан Іванович Войтишин — найстарший за віком серед служителів — нагадав присутнім історію Іващуківської церкви. Зокрема, розповів, що все розпочалося з кількох сімей, які не задовольнялися обрядовістю, а шукали живого спілкування з Богом. Це були брати Федір та Томашко Головчуки, Іван та Василь Панасюки, Степан Залужний, Яків Головчук, Євдокія та Параскева Глінські. Поштовхом стали німецькі переселенці, які

жили на сусідніх хуторах. Їхнє побожне життя та порядність підготували добрий ґрунт у серцях згаданих людей, і коли в селі з’явилися перші місіонери — Павло Кривальчук та брат Фома з церкви с. Пісників — розпочалося пробудження та покаяння серед селян, які забажали прийняти святе за вірою водне хрещення. в Оскільки церква зростала, постало питання призначення п пресвітера. Тож на це служіння п було обрано брата Томашка б Головчука. Зі співом і навчанГ ням хору спочатку допомагали н німецькі переселенці. Пізніше н за цю справу взявся брат, який народився в с. Івання Дубенського району. Після покаяння в Іващуківській церкві він організував недільну школу та навчання хору. Приблизно у 1937-1938 рр. брат виїхав до Парагваю. На початках зібрання проводилися під липою в Якова Головчука та Івана Панасюка. У 1925-1926 рр. був побудований Дім молитви, а 1961-го влада відібрала його і зруйнувала. Після смерті пресвітера Томашка Головчука служіння в церкві виконували диякони Григорій Берлінець та Іван Панасюк, котрий не повернувся з таборів, куди був засланий за свої переконання. 1944 р. пресвітером було обрано Григорія Берлінця, який звершував це служіння до 1969

року, і цього ж самого року на це служіння був обраний Василь Савович Панасюк, на плечі якого припали важкі роки войовничого атеїзму. У роки, коли Дім молитви був зруйнований, зібрання проводили в приватних будинках. Коли ж настали часи перебудови, виникла можливість побудувати Дім молитви. Тож 1990 року було розпочате будівництво, а 1992-го завершене. У 1994 р. на пресвітерське служіння був обраний Степан Іванович Войтишин. Він його звершує і донині. У 90-х роках у церкві була започаткована недільна школа, а також молодіжне та сестринське служіння. Церква с. Іващуки виростила багатьох служителів, які служать у різних церквах України та за її межами. На сьогоднішній день громада налічує 56 членів. «До цього місця допоміг нам Господь», — ствердно і впевнено повторював кожен із дітей Божих на цьому святковому богослужінні. У кінці урочистого зібрання проповідь виголосив голова Обласного об’єднання церков ЄХБ Рівненської області Василь Басараба. Зокрема, він наголосив: «Найважливіше завдання помісної церкви — бути світлом і живим свідком Ісуса Христа в світі гріха і зла, очікуючи Його Другого приходу». Закінчилося богослужіння славною хвалою і подякою Господу за Його вірність Своїм обітницям. 

Володимир ПАНАСЮК, церква с. Іващуки

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

ЮВІЛЕЇ

-ЛІТТЯ ЦЕРКВИ ЄХБ

«OБ’ЯВЛЕННЯ» с. Іванне Дубенського району

23 жовтня 2016 року церква ЄХБ «Об’явлення» відзначила десятиріччя від дня свого заснування. Десять років: багато це чи мало? Приміром, християнству на землі понад 2000 років. Тож ювілеї — це можливість оцінити Божу благодать, — можливість вшанувати Засновника Церкви та Спасителя світу — Ісуса Христа.

ього дня щирими словами церкву вітали запрошені гості, а саме: заступник голови ООЦ Рівненської області Володимир Доброчинський, пастор рівненської церкви «Відродження» Володимир Нестерук, християнський поет і письменник Сергій Рачинець, Володимир Безкопильний. На святі була і голова сільської ради Світлана Олександрівна Бірук. Співоча група із церкви села Омеляна славила Господа натхненним співом. Пастор помісної церкви Валерій Марковський, привітавши

СВІЧНИК | 4, 2016

вивчення Біблії й розпочалися регулярні євангельські богослужіння. У 2002-му році п’ять мешканців села Іванне прийняли святе за вірою водне хрещення, котре відбулося з дубенською церквою. Служіння проходили в будинку віруючої сестри Катерини Мазурок. Завдяки Об’єднанню євангельських християн-баптистів у Рівненській області та матеріальній допомозі деяких церков з-за кордону в 2006 році було придбано невелику житлову споруду, котру нині переобладнано під молитовний будинок.

присутніх з ювілеєм, побажав усім духовного зросту, жити згідно з Євангелієм, щоби церква наповнювалася спасенними Христом людьми та була вірною Йому до кінця. Д о 1939 року, тобто до встановлення радянської влади на Західній Україні, у селі Іванне мешкало багато віруючих. Саме з цього села вийшли відоІсторичне село Іванне, що розкимі християнські родини — Лебеді, Мосійчуки, нулося на берегах мальовничої річки Ціони, Тарасюки, Вдови- Іква, розташоване за 10 км від адмінічі, Логвеси, Бернацькі та стративного та економічного центру інші… Якщо об’єднати Рівненщини — міста Дубно. Згідно з навколишні села, а саме: планами адміністративно-теритоЛебедянку, Бортницю, ріальної реформи 2015-го року, Іванне Зелене та Іванне, — то на має увійти до складу міста Дубна, що той час було понад 40 сіпосилює його роль у розвитку інфрамей віруючих. Доводилося за різної погоди — в дощ структури краю. Нині у селі мешкає та хуртовину — пройти близько 940 жителів, нараховується понад п’ять кілометрів, 300 дворів, є велика загальноосвітня щоб прославити та по- школа, лікарська амбулаторія, кілька молитися Богові. Віруючі фермерських господарств. Значна часзбиралися в будинку сім’ї тина мешканців — особи середнього Бернацьких. р Проте Під час та молодого віку, є багато дітей. другої світової війни недоУ 2014 — 2015 роках уперше за бра рука ру підпалила цей будинок, і він ста став непридатним для прове- 100 років у селі Іванне відбулося дення богослужінь. Віруючі хрещення на мальовничих берегах д річки Ікви. Нові Божі діти долучилисім’ї збиралися по хатах. Однак за роки комуніс- ся до церкви «Об’явлення», в якій ттичного режиму віруючих наріжним каменем і Головою є Ісус поступово витісняли з села — Христос. по Нині громада налічує 16 членів, євангельським родинам у Іванні єванг було нелегко. бу н Проте віруючі Дубна серед яких є молодь. Також функцімолилися м мо лил за це село. І духовна пра- онує недільна школа.  цяя наа території Іванного була відновлена н оввлее у червні 2001 року. Саме Валерій МАРКОВСЬКИЙ, тоді то одіі в селі відбулася євангелізація пастор церкви в клубі, к луб у була організована група з с. Іванне

ЮВІЛЕЇ

Коли заходиш до великої зали, дбайливо прикрашеної до свята, відчуваєш особливу атмосферу прийняття і любові, що наповнює все навкруги; брати й сестри гостинно вітають родичів, друзів — і навіть незнайомих людей, що прийшли поцікавитися цим урочистим дійством.

СПАСІННЯ Н а початку святкової програми із вітальним словом до присутніх звернувся пастор помісної церкви Володимир Гаврилюк. Зокрема, він нагадав про те, що Основою, Наріжним Каменем і Головою Церкви є виключно Господь Ісус Христос. І ми, християни, спадкоємці благословень Нового Заповіту, об’єднані єдиним Духом, є важливими цеглинками у міцній споруді Божої Церкви. Пастор закликав присутніх схилитися перед Господом у молитві подяки, щоб кожен мав змогу висловити славу й хвалу Спасителю, пригадавши дивовижний і благословенний шлях свого життя. Група прославлення благоговійно виконувала пісні подяки для Небесного Отця, і кожен служитель церкви перебував у приємному хвилюванні, споглядаючи на рясний плід своєї невтомної праці на ниві Господній. Після загального співу директор Біблійного коледжу Олег Нисинець поділився спогадами про часи заснування церкви «Спасіння», коли не було ще жодної визначеності, чіткого плану дій, а тільки сама лише віра у Боже повеління та поклик до спасіння людей від вічної загибелі, що вели невеличку групку служителів до омріяної мети. Молитвами — палкими та гарячими — будувалася ця християнська громада; на колінах вирішувалася доля існування цілої церкви і десятків, тепер вже спасенних, людських душ. Наприкінці своєї промови він висловив три особливих побажання для церкви:

10 РОКІВ

залишатися лікарським кабінетом Ісуса Христа; продовжувати бути рятівним човном для світу і школою Господа для кожного, хто шукатиме шлях до Небесного Царства. Справжньою приємною несподіванкою для присутніх стала чудова програма дітей, які прославляли Бога своїми віршами та піснями! Далі чудовий відеоролик яскраво проілюстрував присутність Божої сильної руки над заснуванням, становленням та розвитком цієї громади. Слід зауважити, що за такий, відносно недовгий, час її служіння розвивалося стрімкими темпами, набуваючи нових громадян для Царства Божого і рішуче опановуючи нові напрямки вияву любові до ближніх: уже кілька років при церкві працює англійська школа для дітей, молодіжний спортивний клуб Awana, недільна школа. Церква регулярно проводить дитячі, сімейні та підліткові християнські табори, домашні групи; залучає віруючу молодь допомагати людям з обмеженими можливостями. Активно розвивається також служіння дітям-сиротам та бійцям АТО і їхнім сім’ям. Після перегляду сторінок історії церкви служителі надали слово братам і сестрам, які покаялися та прийняли в «Спасінні» святе за вірою водне хрещення. Ці коротенькі захоплюючі свідчення настільки зворушили серця, що деякі з присутніх на святі не втримали сліз.

Особливим «десертом» у святкуванні 10-ї річниці заснування церкви стало слово Михайла Андрійовича Ільюка, заступника голови ООЦ ЄХБ Рівненської області. Він був одним із тих старших служителів, що підбадьорювали молодших братів рішуче рухатися у напрямку волі Божої і робити все можливе для заснування та розвитку не існуючої ще тоді церкви. Брат щиро ділився досвідом блаженного усамітнення з Богом у визначальні дати свого життя (нещодавно Михайло Андрійович відсвяткував свій ювілей), і ті благословення та настанови, що отримав від Господа, вирішив передати церкві «Спасіння»: «...покликаним, улюбленим у Бозі Отці та збереженим Ісусом Христом: милість вам, і мир, і любов хай примножиться!» (Юди 1-2). Пригадуючи ключові моменти становлення церкви, брат Михайло знову й знову підкреслював особливу необхідність живого і постійного спілкування з Всемогутнім Богом для кожного, хто має надію увійти у спільність Господню. Урочиста програма завершилася спільною молитвою.  Тетяна ЧЕРЕДНІЧЕНКО, кореспондент «Свічника»

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

ЮВІЛЕЇ

2016 року у Рівненській області кілька церков відзначили своє сторіччя від дня заснування. Серед них і церква «Гефсиманія» м. Здолбунова. 23 листопада Дім молитви був переповнений людьми, що зібралися на урочисте богослужіння. Об’єднаний хор помісної церкви та церкви с. Колоденка, діти та молодь виконували різні псалми, що звеличували Боже ім’я.

100

-річчя річчя

здолбунівської церкви

«ГЕФСИМАНІЯ»

а свято помісної церкви було запрошено чимало гостей. Серед них і служителі Союзу (заступник голови ВСЦ ЄХБ Сергій Мороз), і Об’єднання (голова ООЦ ЄХБ Василь Басараба та його заступник Михайло Ільюк), і пресвітери сусідніх громад, а також представники влади (депутат Верховної Ради Олександр Дехтярчук та депутат Рівненської міської ради Олександр Чубай) та ін. Переглядаючи відеоісторію помісної церкви, присутні пересвідчилися, що, попри гоніння, переслідування, репресії, ворожі режими, революції, Церква Божа

СВІЧНИК | 4, 2016

жива, звіщає Євангеліє і освітлює шлях до спасіння в Ісусі багатьом людям. До слова було запрошено багато братів, які вітали церкву з ювілеєм і бажали чимало гарних і по-справжньому теплих та щирих слів. Зокрема, Михайло Ільюк запропонував прочитати 22 Псалом у незвичний спосіб: замість слів «мій», «мене», «я» підставляти слова «наш»,«нас», «ми». «Це не просто Псалом, а непохитна гарантія в Бозі!» — наголосив Михайло Андрійович. Потім брати згадували минулі часи — зовсім інші, ніж сьогодні. І всі були одностайні у тому, що нині, беззаперечно, благословенний і благодатний час, який ми маємо стовідсотково використати для проповіді Євангелія. Депутат ВР Олександр Дехтярчук підкреслив: «Сьогодні в державі більшість людей запалюють свічки в храмах, але не турбуються про світло живої, дієвої віри у власних серцях. Люди народжуються, живуть і помирають, революції змінюють державні устрої, і все це заради змін на краще… Але справжня реформація має відбутись у серці кожного жителя міста, села, країни». Він висловив сподівання, що той шанс (відзначення 500-ліття Реформації), який Бог дає Україні, буде максимально використаний для проповіді біблійних цінностей у всіх сферах життя людей, і з вірою в Бога та Його допомогою ми зможемо змінити життя на краще.

ЮВІЛЕЇ

Олександр Приходько, який свого часу звершував пасторське служіння у цій церкві, нагадав, що Церква — це безсмертні душі, які відгукнулися на поклик Божий, повірили в Ісуса Христа. Зачитавши текст з Об’явлення 3:11: «Я прийду незабаром. Тримай, що ти маєш, щоб твого вінця ніхто не забрав», Олександр Георгійович закликав, щоб ми, чекаючи Другого приходу Господа у славі, тримали міцно те, що маємо. Василь Захарович на згадку про цю знаменну подію подарував церкві картину із словами Ісуса Христа «…Побудую Я Церкву Свою». Брат застеріг, що є той, хто зазіхає на святість Церкви. Але Христос очистив її, щоб вона була свята і непорочна. На завершення Сергій Вікторович Мороз передав вітання від канцелярії Союзу, вручив церкві пам’ятну дошку з побажаннями і зачитав текст із Послання до євреїв 11:32-34: «Бо не стане часу мені, щоб оповідати про Гедеона, Варака, Самсона, Ефтая, Давида й Самуїла та про пророків, що вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців…» «Хотілось би бути серед таких героїв віри, — додав він. — Але були і ті, чиє життя описане у віршах 35-37: «…жінки діставали померлих своїх із воскресіння; а інші бували скатовані, не прийнявши

визволення, щоб отримати краще воскресіння; а інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в’язниці. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі». Бог високо цінує відданість. Він перевіряє, випробовує і щедро винагороджує вірних». На закінчення проповідник надихнув присутніх до звитяжної духовної боротьби, посилаючись на текст Євреїв 12:1-2: «Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого». 

Олена ЄГОРОВА, адміністратор сайта ООЦ ЄХБ Рівненської області

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

ЮВІЛЕЇ

До церков євангельських християн-баптистів, які відзначали ювілеї у нинішньому році, нещодавно долучилася й церква села Красносілля Гощанського району. Вже 90 років минуло з тих пір, як Господь дозволив заснувати християнську общину у цьому населеному пункті.

С В І Ч К А Б Л А ГО В І С Т Я

аме тому недільного ранку 20 листопада 2016 року у Домі молитви на урочисте богослужіння зібралися члени помісної церкви, місцеві жителі та гості з інших церков. Християни прийшли на зібрання, аби подякувати Богові за те, що вже майже століття Він благословляв церкву і не дозволив ворогові загасити свічку благовістя у цьому селі. Окрім ювілею, Красносільська церква святкувала День подяки Богові за врожай. Серед гостей був хор із Першої рівненської церкви, який підготував чудову насичену програму із тематичних пісень та віршів, а також співочий гурт братів із церкви села Верба Дубенського району. Окрім гостей, у програмі взяли участь і дітки з місцевої недільної школи. На початку зібрання пастор помісної церкви Володимир Андрушенко, звертаючись до присутніх, зачитав уривок зі Слова Божого: «Але ви — вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись

СВІЧНИК | 4, 2016

«не народ», а тепер народ Божий, колись «непомилувані», а тепер ви помилувані!» (1 Петр. 2:9-10). Він нагадав про роль церкви у світі і закликав віруючих пам’ятати, що церква — це передусім Богом вибрані люди, а не будівля, і її, згідно з Божими обітницями, ворота пекла не зможуть здолати. Пізніше брат Володимир розповів історію помісної церкви. Зокрема, він зазначив, що у 1929-1930 роках у селі вже існувала громада, пресвітером якої був брат Мудроха. Люди наверталися до Бога. Так, Йосип Сизонович Вознюк і Радіон Ількович Бондарець, які грали на інструментах на весіллях, покаялися, і своїм талантом стали славити Бога. Громада зростала і вже налічувала 80 членів — тож у хаті стало затісно, тому було вирішено будувати Дім молитви. 1939 року розпочали будівництво на землі, яку надав Йосип Сизонович Вознюк, а 1940 року за-

кінчили. Пресвітером тоді став Родіон Бондарець. Із Рівного настановили дияконом Устима Біліцу. З великим натхненням розпочалася праця для Господа. Був організований хор, регентом якого став Родіон Бондарець, а також духовий оркестр. Церква поповнювалася новими членами, функціонувала недільна школа. Одного разу зібрання відвідав брат Макар із Тайкур, та місцева влада посадила його у в’язницю на 15 діб, а усі віруючі носили йому туди їжу. Працівники в’язниці запитували у Макара: «Скільки ж у тебе братів і сестер?» Воно й не дивно, адже всі, хто йшов, називали себе братами і сестрами. Далі пастор розповів і про утиски з боку влади, які вирували в радянські часи, після 1960 року, і про те, як обманним шляхом влада забрала Дім молитви, а 1961 року приміщення розібрали. Відтоді члени Красносільської церкви стали членами Рівненської церкви, що у Басовому Куті. На той час (у 19601970 роках) пресвітером у ній був Кіндрат Тарасович Шкурський.

ЮВІЛЕЇ

Оскільки із Красносілля до Рівного добиратися було нелегко, Кіндрат Тарасович запропонував знову проводити зібрання у своєму селі. Так зібрання стали проходити у будинку брата Родіона. Коли про це дізналася влада, відразу ж відреагувала: на богослужіння прийшли голова сільради, дільничний міліціонер і посадовці з райкому

будинок. 1990 року розпочалося його будівництво. Землю для будівництва виділила дочка колишнього пресвітера Родіона — Анастасія. Активну участь у забудові взяли члени церкви, хоча більшість із них були люди похилого віку. Все робилося з великим ентузіазмом. 21 листопада 1993 року відбулося відкриття і освячення молитовного дому.

лодимир Андрушенко, проповідник сказав: «Сьогодні менталітет людський — вважати, що церква — це будинок, в якому збираються віруючі, але Ісус Христос дав зовсім інше визначення церкви». Посилаючись на слова одного із християнських письменників, він зазначив, що Христова Церква — це зібрання Богом викуплених людей.

У КРАСНОСІЛЛІ

партії. Вони забрали псалмоспіви, Біблії, збірники — словом, всю християнську літературу, на всіх братів наклали штрафи, розігнали зібрання і в подальшому заборонили проводити богослужіння. Але люди збиралися таємно в різних місцях. Із 1974 року розпочалася «відлига», 1977 року Красносільській церкві повернули реєстрацію. Збиратися стали у хаті Родіона Бондарця, де сьогодні недільна школа. Він був людиною похилого віку, тож постало питання нового пресвітера, обрали Миколу Бондарця. Це були 1977-1978 роки. Навернення до Бога були нечасті, адже позначилися вплив і заборона держави. Проте церкву підтримували брати та сестри з інших громад, вони намагалися час від часу відвідувати її, і праця на Господній ниві тривала. За станом здоров’я Микола Бондарець залишив пресвітерське служіння, і 1989 року на це служіння призначили молодого брата — Володимира Васильовича Нестерука з Рівного. В цей час громада вирішила будувати молитовний

1999 року Володимир Васильович став звершувати служіння у Рівному, а його працю продовжив Андрій Одемчук, пізніше — Георгій Яремчук. Із 2012 року пасторське служіння звершує Володимир Андрушенко. Брати та сестри помісної церкви, слухаючи розповідь пастора, дякували Богові за сьогоднішню можливість безперешкодно збиратися в молитовному домі, за те, що ще лунає проповідь Слова Божого і люди можуть знайти спасіння. Уся програма богослужіння: пісні, вірші, проповіді та свідчення — з’єднувалася в єдине ціле ниткою молитви до нашого Господа, молитвою подяки за пройдений шлях і прохання за подальше пробудження у селі Красносілля. З вітальним словом до присутніх звернувся перший заступник голови ООЦ ЄХБ Рівненської області Микола Чайка, який зачитав місце з Євангелія від Матвія: «І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, — і сили адові не переможуть її» (16:18). Продовжуючи думку, якою раніше поділився Во-

По закінченні проповіді брат закликав присутніх пасторів до звершення молитви благословення з піднесенням рук над помісною церквою. Окрім того, брати звершили молитву подяки за хліб небесний — Біблію, а також за земні дари — хліб та воду. До вітань долучилися й інші присутні служителі, зокрема пастор Першої рівненської церкви Микола Гаврилюк, пресвітери Сергій Косинець (церква с. Бабин) та Роман Сойко (церква с. Горбаків). Закінчив зібрання пастор церкви с. Жобрин Рівненської області Георгій Яремчук. Він залишив церкві побажання, що записане в Біблії: «Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе! Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир!» (Числ. 6:24-26). 

Наталія ПЕТРУК, кореспондент «Свічника»

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

ВІДДІЛ ЖІНОЧОГО СЛУЖІННЯ

Жінка, посвячена і Богов

Понад 200 сестер різного віку приїхали на обласну конференцію, присвячену ювілею жіночого служіння. Свято пройшло під гаслом «Жінка, посвячена Богові». Протягом конференції жінки вітали одна одну віршами та піснями, слухали лекції, присвячені жіночому служінню, та завершили святкування смачним обідом.

озпочав конференцію старший пресвітер ООЦ ЄХБ Василь Басараба. Він нагадав усім, що Бог чекає нашої посвяти. Якщо наше життя не посвячене Господу, — значить не все гаразд із нашим християнством. «У Біблії наведено багато прикладів сильних жінок, через яких відбувалися ті чи інші вагомі події. Ці жінки мали сильну віру та повну довіру Богові. 25 років — це не просто дата. Це довгий шлях, сповнений благословення та милості Божої, що дало можливість сумлінно працювати на ниві Господній. Велика подяка Творцю за даровану можливість служити Йому і бачити результат цього служіння!» — наголосив Василь Захарович. Продовжила тему посвяти відповідальна за сестринське служіння в Рівненській області Таїсія Воронюк. Вона акцентувала увагу на повній посвяті — не частковій, як зараз це прийнято вважати нормою, а саме повній. Кожен свій день, кожну справу доручати лише Йому. Це має бути

СВІЧНИК | 4, 2016

ВІДДІЛ ЖІНОЧОГО СЛУЖІННЯ добровільне бажання віддалитися від гріха та жити так, як того бажає Бог. Ми повинні бути схожими на глину. «Подібно до гончара, який може зліпити все що завгодно, Господь так само може виліпити з нас те, що забажає. Все, що нам під силу, — це віддати себе в Його могутні руки і вірити, що Він краще знає, як все має бути. Якщо наше життя не приносить слави Богові, то це даремне життя. Що ж, нехай Господь благословить кожного з нас та допоможе прийняти правильне рішення у своєму житті», — завершила промову сестра Таїсія. Марія Корнійчук, яка тривалий час була відповідальною за жіноче служіння в області, нагадала нам історію створення жіночого служіння. Все починалося з маленького та простого: одному — допомогти, до когось прийти додому, з іншим — поговорити. Цеглина за цеглиною — служіння будувалося і розросталося. І ось зараз, через 25 років, можна сміливо озирнутися назад і віддати славу Богові за пройдений шлях. Завершила конференцію Ольга Волошина із міста Тернопіль, відповідальна в Україні за жіноче служіння. Разом із нею присутні мали змогу почути дві лекції. Перша з них стосувалася чистоти нашого серця. «Якщо із серця виходить джерело життя, то його необхідно доглядати та берегти. Сучасний світ повсякчас прагне забруднити це джерело і порушити його чистоту. Владу ж очистити серце має лише Бог, людина власними силами ніяк цього не досягне. Але очищене серце необхідно чимось заповнити. Найкращим «наповненням» нашого серця є плід Духа Святого. Лише він зможе зберегти серце таким, яким його створив Бог», — наголосила сестра Ольга. У другій лекції йшла мова про християнське навчання жінок у малих групах. Завершилося свято смачним обідом, під час якого жінки продовжували ділитися благословеннями, які пережили за 25 років служіння. Нехай Господь далі посилає усім сил та наснаги служити Йому своїм життям!  Софія СТАШУК,, кореспондент «Свічника»»

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

3 грудня у церкви «Преображення» м. Вараш (Кузнецовськ) був особливий день — 10 років тому тут розпочалося служіння реабілітаційного центру «Нове життя». Тож на День народження з усіх усюд поспішали усі, чиє життя так чи інакше пов’язане зі служінням реабілітаційного центру — колись залежні, а тепер вільні у Христі, колись спотворені гріхом, а тепер сильні Христовим Євангелієм спасати тих, хто взяті на смерть.

ивишся на таких людей і розумієш: ось воно — диво Господнє. Бо не віриться, що вони балансували на межі життя і смерті, що багато років були залежні від алкоголю чи наркотиків, що руйнували життя, завдавали болю та були на самому дні. Тепер вони щасливі. Безумовно, у кожного з них є своя історія, свої болі і переживання, свої радощі та печалі, та вони — щасливі. Бо одного разу Христос подарував їм шанс на нове життя, і кожен із них ним скористався. Вони щасливі, бо Христос зробив те, що здавалося неможливим. Розпочав зібрання читанням Слова Божого та молитвою пастор церкви «Благодать» ХВЄ м. Вараша Георгій Данилович Гейко, який підтримує служіння реабілітаційного центру. ц ру

СВІЧНИК | 4, 2016

10 р о к і в Серед гостей були і ті, хто у різний час опікувався служінням реабілітаційного центру. Історією про народження такого служіння поділився Олександр Орищин, у минулому — пастор церкви «Преображення» м. Вараш. Він розповів, що коли церква починала молитися за служіння, було чітке розуміння: церква має відповідати на потреби людей, і, даючи їм і те, чого вони хочуть, давати й те, що для них насправді потрібно. І вже зовсім скоро почали телефонувати мами і розповідати про своїх залежних дітей. За його словами, центр почався із мам, які почали молитися. А потім — дивна історія з купівлею будинку для майбутнього центру за півціни, та ще й на виплату. «Певно, підтримка із різних сторін напочатку служіння — це і був Божий промисел. Тож не важливо, при кому все розпочиналося, бо ж у нас усіх різна роль. Бо ж кожен

із нас, щоб не мав у житті, — не достойний цього, бо маємо все це з Божої милості», — підсумував Олександр Орищин. Своєю історією поділився й Іван Юсин, нинішній пастор церкви «Преображення». «Коли розпочиналося служіння реабілітаційного центру — я їв цей хліб, Бог теж мене спас», — щиро поділився він із присутніми. Він розповів, що 10 років для центру — це як багаторічне виховання дітей. Бо ж лише батьки знають, коли у дітей ріжуться зуби, коли і що у них болить, страждають із ними, коли вони хворіють, і невимовно радіють, коли вони кажуть свої перші шепеляві слова чи роблять непевні хиткі 2-3 кроки назустріч, без підтримки. Тож лише ті, хто посвятив себе на служіння залежним людям, повністю розуміють і бачать усю дорогу, якою веде Господь серця як залежних, так і служителів. Він розповів історію про час, коли на центрі перебувало лише дві особи, тож здавалося, що служіння неефективне. Міряючи людським, служителі розробили та роздрукували рекламні буклети із наміром популяризувати центр та таким чином долучати людей. Проте згодом вони зрозуміли, що Господь так не працює. «Ми повинні залишатися вірними Богові, а Бог уже відповідає за результат», — завершив свою історію пастор та підбадьорив усіх віршами з Ісаї 60:1-3. Хлопці, які нині перебувають у реабілітаційному центрі «Нове життя», теж долучилися до святкових вітань та прийшли з подарунком — разом вони заспівали пісню

ЮВІЛЕЇ

МИЛОСТІ та БЛАГОДАТІ

«Хвала Сину Божому» та «Домой», певно, нагадавши усім притчу про блудного сина. До ювілейних вітань приєднався і Михайло Ільюк, заступник голови Обласного об’єднання церков ЄХБ Рівненської області. Розчулившись емоційним виконанням реабілітаційного чоловічого хору, він нагадав про біблійне «кому більше прощено, той більше любить». А говорив він про здоров’я, — коли точно поставлений діагноз і правильне лікування визначає усе. Звичайно, йдеться і про здоров’я та життя духовне. За його словами, для нас усіх віддавна написано епікриз, із підписом Христа Своєю кров’ю та печаткою Святого Духа — у віршах із Ефесян 2:1-7. Також, зважаючи на статистику, де близько 90% населення України вважає себе християнами, Михайло Ільюк алегорично порівняв таку тенденцію із рибою у морі: риба уся, проте мертва пливе за течією, а жива — та, що має силу пливти

проти течії. Розповідав він і про щастя бути всиновленим Господом, бо ж лише син, який народився від Татка, чи син, який всиновлений Ним, має право бути почутим, говорячи «Отче». Наостанок Михайло Ільюк звернувся до усіх з такими словами: «У мене на небі є дім, тож сподіваюся, що ми ВСІ згодом зустрінемося там». На День народження центру завітав і пастор церкви «Воскресіння» м. Рівне Олег Бешта. Говорячи про важливість реабілітаційного служіння, він порівняв церкву у місті із «швидкою», а сам центр реабілітації — з реанімацією, де

люди ледь дихають і де 24 години на добу діє Христос. Він закликав усіх до благовістя, до спасіння «взятих на смерть», бо ж, за його словами, дванадцять апостолів перевернули світ, а нас значно більше. Було багато свідчень про дива Господні. Про те, як дивно Господь сплітає життєві історії і об’єднує зовсім неподібних людей, як через посвяту сердечну виявляється Його

любов і милість, як Бог пам’ятає про мрії у дрібницях і дарує життя у повноті тим, хто любить Його, як відновлює те, що, здавалося, вже ніколи докупи не зібрати. Це історії про Господній характер — про Його любов аж до смерті. Такими історіями ділилися служителі реабілітаційного центру «Нове життя» Антон Сумлєнний, Женя Риндик, служителі з реабілітаційних центрів у інших містах. І коли в кінці святкової зустрічі усі колишні залежні, а нині вільні у Христі люди піднялися на сцену та хором заспівали, мабуть, уже традиційну, але таку життєву пісню «Бог меня отыскал» — ті, хто залишилися у залі, не стримували сліз радості та подяки за десять років Господньої милості та благодаті. 

Вікторія ЧЕРПАК, церква м. Вараш

4, 2 0 1 6 | С В І Ч Н И К

НОВИНИ

В I Т А Є М О АКЦІЯ ДОПОМОГИ ДІТЯМ братів р з ювілеєм!

Ярослава БОРОВЦЯ пастора церкви с. Хотинь Березнівського р-ну

з 50 -р іч чя м ! Миколу НАГУЛКА пастора церкви с. Грем’яче Острозького р-ну

з 6 0 -р іч чя м ! Нехай Господь зміцнює вашу віру Своєю благодаттю. «Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі…» (Рим. 15:13).

ВІТАЄМО

З РУКОПОКЛАДЕННЯМ на дияконське служіння

Анатолія НАГУЛКА Урочисте богослужіння з цієї нагоди відбулося 11 грудня 2016 р. у церкві с. Грем’яче Острозького району. Рукопокладення звершили голова ООЦ ЄХБ Рівненської області Василь Басараба, пастор церкви с. Плоска Острозького району Віктор Войцеховський та пастор церкви с. Грем’яче Микола Нагулко.

Бажаємо братові Господнього благословення у служінні. «Будь сильний та відважний! Не бійся й не лякайся, бо з тобою Господь, Бог твій, у всьому, де ти будеш ходити» (Іс. Нав. 1:9).

СВІЧНИК | 4, 2016

СХОДУ УКРАЇНИ

г ру д н і 2 0 1 4 року кілька церков Рівненської області зібрали різдвяні подарунки для дітей, які перебувають у зоні АТО по обидва боки лінії розмежування. Згодом до цього проекту долучилася низка інших церков області. Пізніше подібний проект повторився на свято Пасхи. Відвідавши багато міст та церков, зрозуміли, що подібні акції допомоги потрібно проводити постійно, хоча б кілька разів на рік. По-перше, люди Сходу живуть трохи бідніше, ніж ми, тому допомагати їм та їхнім діткам — це добра справа. По-друге, членів церков потрібно привчати до жертовності та безкорисливої допомоги іншим, тому що так навчає Біблія. По-третє, така невелика, але постійна допомога впливає на стосунки між жителями Сходу України і Заходу. Після таких проектів вони дивуються, радіють, дякують, люблять та моляться за нас, і це ще раз демонструє єдність Церкви Ісуса Христа. На даний час ми вже змогли провести 4 таких акції і посилено готуємося до 5-ї. Зараз цей проект проходить за сприяння Рівненського ООЦ ЄХБ. Зібрані подарунки ми передаємо церквам, а вони роздають їх дітям своїх церков, свого міста чи села, проводячи різноманітні святкові зібрання, вистави та акції. «А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо. Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!» (Гал. 6:9-10). 

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ «СВІЧНИКА»! Щиро дякуємо Вам за Ваші відгуки, запитання і побажання, які надходять до редакції. Надсилайте і надалі свої листи, зауваження, пропозиції та свідчення. Наша адреса: редакція «Свічника», вул. Дворецька, 41, м. Рівне 33001 Електронна пошта: shevchuk_luda@mail.ru Адреса в інтернеті: baptist.rv.ua Тел. (0362) 63-34-11; 26-20-65

Тема наступного числа журналу: «Справжній чоловік»

тр н е ц й и н й і Ре а б і л і т а ц ш а р а В . м » Я Т Т И Ж Е «НОВ років

100

-річчя

здолбунівської церкви

«ГЕФСИМАНІЯ»