Енергоефективність
Потенціал
Фабрика Сонця
IT
Персональний «тренар»
Крим першим у країні запустив промислову сонячну електростанцію
Винахід українських учених демонструє чудові результати відновлення рухових функцій після інсультів і травм. Але його впровадження традиційно буксує
Стор. 9
Стор. 10
Автомагістраль
Захисники «із центру»
Вирок із відстроченням
Хмарні антивіруси — революція чи еволюція?
Чи набуде масового застосування в автомобілебудуванні газотурбінний двигун?
Стор. 12
Стор. 13 3
Щотижневик Виходить щовівторка
www.tehnichka.com .tehnich
№ 1 (156) 18 січня 2011 року
Тонка спайка «Метінвест» посилює внутрішню інтеграцію та впроваджує нові технології, результатом чого має стати об’єднання двох ключових активів компанії
Стор. 4
Олена ГЕРАСИМОВА
Безцінний актив Олена ГЕРАСИМОВА У розпал зростання попиту й цін на коксівне вугілля влада готує до продажу шахту імені Засядька. Не всі експерти впевнені, що на неї знайдеться покупець. Оскільки шахта харак-
теризується не тільки значною часткою на українському ринку цього виду сировини, а й більшою кількістю людських жертв через складні умови видобутку.
У грудні Фонд державного майна України провів кон-
курс із відбору компанії—оцінювача необоротних активів цілісного майнового комплексу шахти ім. Засядька, переможцем якого стало ТОВ «Консалтингова компанія «Увекон».
Стор. 5
Від фотоапаратів до космічних висот Ірина КОНДРАТЬЄВА «ФЕД» — всесвітньо відомий бренд у авіаційно-космічній галузі. Під цією маркою харків’яни випускають інтегральні гідропри-
води, гідравлічні агрегати та високоточну паливорегулювальну апаратуру авіаційно-технічного призначення.
Стор. 8
2
№ 1 (156)
18 січня 2011 року
Тут і тепер Наука
Цитати тижня
Ан-70 — не захмарна мрія Україна й Росія складатимуть військово-транспортний літак Ан-70 на двох основних виробничих площадках — у Києві (завод «Авіант») і Ульяновську (Авіастар-СП).
Микола Азаров Прем’єр-міністр України
Ми всі маємо настроїтися на те, що 2011 рік для нас непростий, складний, важкий. Але якщо ми настроїмося на роботу, на результат, на великі творчі цілі, то він буде успішним. І це дуже важливо.
На спільній нараді представників російського й українського авіапромів сторони не називали можливі строки початку будівництва Ан-70 у Росії, від-
Вадим Карасьов Політолог
Такого ще не було! ВАТ «Азовмаш» завершило 2010 рік із найвищими показниками за всю історію підприємства: обсяг реалізації становив 6,9 мільярда гривень, що в 2,7 раза вище, ніж за відповідний період 2009-го.
Це буде рік непростих і соціально ризикованих реформ. Звичайно ж, у цьому інтрига: як проводитимуться реформи, хто відповідатиме за ті або інші реформаторські заходи або рішення, якщо вони не матимуть позитивного ефекту й не будуть сприйняті громадянами.
2011 рік стане цікавим з погляду того, як Україна підключатиметься, і чи буде, до процесів інтеграції на просторі СНД, ЄврАзЕс, Єдиного економічного простору тощо. І від цього залежатиме й динаміка відносин.
Миколаївців взяли на озброєння
Прес для РАЕС Людмила Ступчук
У 2011 році планується отримати ще три установки цього комплексу, зокрема, для виймання вже накопичених РАВ зі сховищ, для фрагментації (подрібнення) РАВ та для вимірювання рівня їх радіоактивного забруднення. Проведені погоджувальні та допоміжні підготовчі роботи, а також навчання персоналу для налагодження, експлуатації та ремонту комплексу. Фахівці пройшли стажування в Німеччині та Чехії. Інші працівники перейматимуть необхідний досвід, навчатимуться
на заводі—виробнику обладнання. Постачання обладнання – перше реальне підтвердження втілення солідного технічного проекту, який реалізується спільно українською стороною та європейським спів-
товариством. Як уточнив заступник головного інженера РАЕС із загальностанційних об’єктів Сергій Куроєдов, за кошти Єврокомісії на РАЕС буде встановлено чотири такі установки. Комплекс із переробки РАВ на РАЕС має запрацювати у 2012 році.
Адреса редакції: Засновник і видавець — колектив редакції «УТГ»
www.tehnichka.com Е. пошта: info@tehnichka.com ПРИ ВИКОРИСТАННІ МАТЕРІАЛІВ ПОСИЛАННЯ НА «УТГ» ОБОВ’ЯЗКОВЕ.
ня замкнутого циклу з випуску вагонів на підприємствах групи «Азовмаш». Виходить на виробничу потужність друга формувальна лінія з виготовлення великого вагонного лиття, розпочато будівництво третьої лі-
у четвертому кварталі минулого року, причому значна частина цих грошей не пішла назад на російські підприємства як розрахунок за поставлені комплектувальні, а залишилася в Україні. Про тривалість планів сусідів щодо Ан-70 свідчить і обсяг виробництва цього літака на території Росії, закладений у програмі озброєнь до 2020 року.
Найбільший в Україні приватний енергетичний холдинг ДПЕК узяв у оренду на 49 років ДП «Добропіллявугілля» (Донецька область), яке об’єднує шість вуглевидобувних шахт.
«Добропіллявугілля» планує до 2015 року збільшити видобуток вугілля на своїх шахтах із 2,8 млн тонн до 5,2 млн тонн, інвестувавши в модернізацію 2 млрд грн. Кошти будуть спрямовані на відновлення парку обладнання, капітальне будівництво, прирізку запасів, оптимізацію відпрацьовування пластів, збільшення довжини лав і побудову системи управління охороною праці відповідно до стандартів OHSAS 18001:2007. Видобуте об’єднанням вугілля поставлятиметься на Зуївську й Кураховську ТЕС ТОВ «Східенерго», Ладижинську й Бурштинську ТЕС ВАТ «Західенерго», Запорізьку ТЕС ВАТ «Дніпроенерго», а також на коксохімічні комбінати країни. Близько 5% вугілля піде на власні потреби підприємств і виконання соціальних програм.
нії з випуску дрібного вагонного лиття. «Наше завдання — у 2011 році збільшити випуск вагонів у 1,2—1,5 раза. Для цього в нас є всі можливості: замовлення, виробничі потужності, кадри», — відзначив президент ВАТ «Азовмаш» Олександр Савчук.
Успіх визначила робота вагонобудівного комплексу. Із початку 2010 року випущено 12393 вантажних вагони, що в 2,2 раза більше, ніж у 2009-му, у 2,1 раза зросло виробництво цистерн, у 4,8 раза — піввагонів. У грудні досягнуто абсолютного результату з випуску вантажних вагонів — 1799. Досягнутий рекорд — шлях до нових висот. Зроблено важливий крок зі створен-
В’ячеслав Ніконов Виконавчий директор фонду «Російський світ»
Згідно з проектом комплексу з переробки твердих радіоактивних відходів, що реалізується у рамках програми ТАСІS на Рівненській АЕС, вже отримано перше обладнання – суперпрес для пресування РАВ.
значаючи тільки, що це відбудеться після завершення сертифікаційних випробувань літака. За оцінками, на їхнє проведення потрібно 1,5—2 роки. Вибір виробничої площадки для Ан-70 у Росії — один із перших конкретних кроків у виконанні проекту. Відновилося й фінансування робіт з боку Росії. Останній транш — 400 млн руб. — отриманий
Півстоліття на-гора
Випробування російськими дорогами
Алла МІРОШНИЧЕНКО ДП «Миколаївський ремонтно-механічний завод» виграло тендер на державне замовлення з виготовлення продукції для озброєння української армії на суму понад 33 млн грн.
На думку керівника підприємства Олександра Швеця, це дозволить заводу стати на ноги й продовжити свою роботу. Річ у тім, що останнім часом ДП перебуває у важкому становищі. Досі замовлення Міністерства оборони України були досить обмеженими й стосувалися лише виготовлення невеликих партій запчастин. Підприємство виживало за рахунок іноземних замовлень. Але, повністю залежне від «Укрспецекспорту», у 2008—2009 роках воно зазнало серйозних збитків у зв’язку зі скасуванням ліцензій спецекспортерам. На складах підпри-
ємства залишилася замороженою продукція на 4,8 млн євро. Сьогодні переговори з реалізації цих запасів відновлені й перебувають у стадії формування міжнародного контракту. Проблеми останніх років привели до того, що підприємство заборгувало своїм працівникам понад 7 млн грн зарплати. Тому значення контракту з Міноборони важко переоцінити.
Напередодні 2011 року важкий спеціальний чотиривісний автомобіль-шасі «КРАЗ Н30.0Е» підвищеної прохідності Кременчуцького автомобільного заводу успішно завершив сертифікаційні випробування на Дмитровському полігоні НАМІ (Росія) і вирушив у Воронезьку область.
Шасі вантажопідйомністю 30 тонн призначене для монтажу різних спецнадбудов з особливо важким і габаритним технологічним облад-
нанням для будівельних, комунальних і нафтогазовидобувних підприємств. Машина потужністю 400 к.с. упевнено працює як на дорогах із твердим покриттям, так і на ґрунті в різних природнокліматичних умовах. На замовлення споживача може комплектуватися передпусковим підігрівником двигуна, додатковим нагрівником кабіни, дводверною кабіною зі спальним місцем, антиблокувальною системою гальм, кондиціонером та іншими опціями.
Довідка «УТГ» Миколаївський ремонтно-механічний завод (346-й бронетанковий ремонтний завод), який нараховує 60 років своєї виробничої діяльності, зберігає позиції лідера в Україні й СНД із виготовлення та модернізації легкоброньованої колісної техніки.
Головний редактор Світлана Ісаченко
04071, м. Київ, вул. Ярославська, 28а
тел. 044 221-06-51, e-mail: isachenkosv@tehnichka.com
91034, м Луганськ, вул. Ломоносова, 98в.
РЕДАКЦІЯ:
Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 12993-1877Р від 20.08.2007 р., видано Міністерством юстиції України.
Людмила Мельникова —
Ігор Павлюк — редактор відділу промисловості
відповідальний секретар тел. 0642 34-72-47
тел. 044 278-42-37 e-mail: pavluk@tehnichka.com;
Людмила Гречаник — редактор відділу технічної думки
Іван Спасокукоцький — редактор відділу IT
тел. 0642 34-72-47 e-mail: tehnomysl@tehnichka.com
тел. 044 278-42-37 e-mail: ivanspas@tehnichka.com
ВІДДІЛ РЕКЛАМИ: Ганна Шумакова — тел./факс:
Газета видається українською та російською мовами
(044) 278 42 37, тел.: (097) 534 23 04, Позиція авторів публікацій не завжди
e-mail: reklama@tehnichka.com
ВІДДІЛ ПЕРЕДПЛАТИ: Дмитро Баранов — тел./факс:
збігається з позицією редакції. Редакція залишає за собою право виправляти матеріали та рецензувати рукописи. За зміст рекламних оголошень відповідає рекламодавець.Матеріали, позначені (R),
(044) 440 82 09, тел.: (044) 221 06 50 публікуються на правах реклами.
Передплатні індекси: українською мовою — 99309 російською мовою — 99340 Номер віддрукований офсетним способом на друкарському комплексі ТОВ «Прес-Експрес». Адреса: 91040, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 89а. Тел. (0624) 50-08-54
Любов Соловйова — тел./факс: (0642) 59 93 91 тел.: (0642) 59 93 92,
e-mail: podpiska@tehnichka.com
За достовірність наведених у матеріалах фактів відповідають автори публікацій.
НАКЛАД НОМЕРА 8645 прим. Замовлення № 89
3
№ 1 (156)
18 січня 2011 року
Тут і тепер Наука ЕКОНОМІКА Президент України Віктор Янукович уважає бюджет на 2011 рік документом реформ і розвитку, спрямованим на поліпшення всіх сфер життя держави.
ного директора ОП «Металургпром» Олександр Зражевський.
ПЕК Із 1 лютого Україна стане повноправним учасником енергетичного співтовариства. Про це під час спільної пресконференції з європейським комісаром із питань розширення й політики сусідства Європейського Союзу Штефаном Фюле повідомив міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко. За його словами, це вагомий внесок у зміцнення енергетичної безпеки як України, так і ЄС.
Він сформований на новій податковій базі, головне завдання якої — забезпечити умови для стійкого зростання, підвищити соціальні стандарти.
Вартість російського газу для України в першому кварталі 2011-го зросла на 4,3% у порівнянні із четвертим кварталом минулого року й становила $264 за тисячу кубометрів.
У 2011 році в економіку України буде залучено понад 100 млрд грн інвестиційних коштів.
Підвищення сталося через зростання світових цін на нафту, від яких, відповідно до формули, залежить вартість газу для України.
Перший віце-прем’єр-міністр — міністр економічного розвитку й торгівлі України Андрій Клюєв повідомив, що найближчим часом буде підготовлена програма інвестиційно-інноваційної діяльності на поточний рік. «У результаті має з’явитися ефективна модель державноприватного партнерства, що дозволить не тільки прискорити економічне зростання, а й провести в найближчі роки ефективну модернізацію промисловості України», — заявив він.
ПРОМИСЛОВІСТЬ В Україні за 2010 рік виробництво основних видів залізорудної сировини зросло в порівнянні з 2009-м на 8—17%. Виробництво залізної руди зросло на 17%, до 77,114 млн тонн, котунів — на 8%, до 22,141 млн тонн, агломерату — на 13%. За даними об’єднання «Металургпром», за 2010 рік українські гірничорудні підприємства експортували 32,9 млн тонн залізорудної сировини, що на 15% більше, ніж у 2009-му.
Промисловцям удалося відбитися від передбачуваного підвищення тарифів на залізничні перевезення в розмірі 16%. Передбачається, що підвищення становитиме 2,2%, причому поетапно (щомісяця). Навіть за такого збільшення тарифу на вантажні перевезення витрати підприємств ГМК, як очікується, зростуть на 1 млрд грн. «Ми надіслали чергового листа Кабінету Міністрів із проханням про підвищення не на 2,2%, а хоча б на 1,1%, що відповідно вдвічі скоротить витрати підприємств», — відзначив заступник генераль-
Україна у 2010 році в порівнянні з 2009-м скоротила експорт електроенергії в країни Європи на 59,4%.
240,398 млрд грн, що на 5,7% менше запланованого. Дані з доходів надані з урахуванням власних надходжень бюджетних установ, субвенцій із місцевого бюджету й бюджетного відшкодування податку на додану вартість облігаціями внутрішньої державної позики. Доходи загального фонду в порівнянні із планом недовиконані на 1,3% і становили 207,473 млрд грн.
Україна після одержання від Міжнародного валютного фонду в минулому році двох траншів нового кредиту stand by на загальну суму SDR2,25 млрд наростила свої зобов’язання перед Фондом до SDR9,25 млрд ($14,12 млрд). У 2011-му Україні необхідно буде виплатити МВФ SDR0,23 млрд, у 2012 і 2014 роках — приблизно по SDR2,45 млрд, а в 2015-му — SDR0,98 млрд. Програма stand by припускає виділення Україні щокварталу ще 8 траншів починаючи із середини березня 2011 року у випадку успішного подовження співробітництва. Їхній обсяг становить по SDR1 млрд кожен за винятком останнього розміром SDR0,75 млрд.
У 2010 році сума надходжень у загальний фонд держбюджету, контрольованих Державною податковою службою України, становила 100,5 млрд грн, що дорівнює 101,5% від плану.
Поставки електроенергії з енергоострова Бурштинської ТЕС у напрямку Угорщини, Словаччини та Румунії минулого року в порівнянні з позаминулим скоротилися на 56,3% (на 1 млрд 513,3 млн квт.год.) — до 1 млрд 173,7 млн квт.год. Україна в 2010 році, за даними міністерства, не експортувала електроенергію в Польщу, тоді як у 2009-му обсяг таких поставок становив 201,5 млн квт.год. Темпи падіння експорту електроенергії торік були ще вище, ніж позаторік, незважаючи на лібералізацію цього сегмента ринку. Як повідомлялося, у 2010 році паралельно з держпідприємством «Укрінтеренерго» електроенергію в Європу також поставляли ВАТ «Західенерго» і ТОВ «Східенерго».
НАК «Нафтогаз України» визначила ТОВ «ТД «Євроконтракт ЛТД» (Одеська область) переможцем тендера на надання послуг у галузі проведення першочергових геологорозвідувальних робіт із нафти та газу. Загальна вартість робіт — 811,093 млн грн (з урахуванням ПДВ), термін надання — до 31 грудня 2011 року.
На 2011 рік план надходжень — 169,7 млрд грн, що більш ніж на третину перевищує рівень 2010-го.
ТРАНСПОРТ Сума капітальних інвестицій у галузь морського й річкового транспорту України в 2010 році становила 1 млрд 391 млн грн. На 2011-й заплановане подовження інвестиційних проектів, реалізація яких почалася в попере-
Набув чинності наказ Міністерства інфраструктури «Про розміри знижок до граничних акордних ставок плати за виконання вантажнорозвантажувальних робіт із транзитними вантажами в портах України на 2011 рік». Розмір знижок коливається від 18% до 50% залежно від виду вантажу й порту. За попередніми розрахунками, це дозволить у 2011 році одержати близько 466 млн грн доходів від таких операцій і перерахувати близько 41 млн грн податку на прибуток підприємств у державний бюджет.
Корпорація «Богдан» виконала план із випуску понад 20 тис. легкових автомобілів у 2010 році. Зокрема, у 2010 році вона виготовила 20,111 тис. легкових автомобілів, що перевищило аналогічний показник 2009-го. У грудні минулого року вироблено 2,97 тис. легкових автомобілів — у 3,7 раза більше, ніж того ж місяця 2009-го, у тому числі 95 автомобілів «Богдан 2310». Таким чином, корпорація виконала план із випуску легкових авто, незважаючи на складнощі з поставками машинокомплектів, що виникли влітку минулого року.
БУДІВНИЦТВО Верховна Рада подовжила до 1 січня 2013 року можливість прийняття в експлуатацію самовільно зведених житлових будівель (самобудів), побудованих до 31 грудня 2009 року.
дні роки. Крім того, залучення інвесторів вимагають такі проекти: будівництво універсального перевантажувального комплексу в Миколаївському порту, прокладання залізничних колій і реконструкція причалів у Херсонському морському порту, відновлення інфраструктури Генічеського портопункту.
Ця норма стосується індивідуальних житлових будинків, садових і дачних будинків, господарських присадибних будинків і споруд, прибудов до них, суспільних споруд першої й другої категорії складності. Прийняття таких об’єктів в експлуатацію безкоштовно здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю за результатами технічного обстеження їхніх будівельних конструкцій та інженерних мереж. Для цього обов’язкова наявність документа, що свідчить про право власності або користування земельною ділянкою, де розташований об’єкт.
У порівнянні з минулим роком в 2011-му український авторинок зросте на 15—20%.
Скасування ПДВ на будівельні роботи дозволить удешевити вартість житла на 7—8%.
ФІНАНСИ Доходи Державного бюджету України за 2010 рік становили
Про це повідомили у Всеукраїнській асоціації автомобільних імпортерів і дилерів. Експерти пояснюють, що позитивно на ринок автомобілів вплине початок легальної роботи із програм trade in, а також поновлення валютного кредитування фізичних осіб. При цьому в асоціації відзначили, що, незважаючи на негативні прогнози багатьох експертів, у 2010 році ринок авто все-таки показав незначне зростання.
Це відбудеться наприкінці 2011 року, коли введуть в експлуатацію об’єкти, споруджені на нових умовах. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про регулювання містобудівної діяльності». Документ передбачає вдосконалення дозвільної системи у сфері будівництва. Зокрема, скорочується кількість дозвільних процедур, час їхнього проходження й перелік необхідних документів. У дозвільній системі вводиться принцип «єдиного вікна». Здійснення окремих видів господарської діяльності дозволяється без одержання документа дозвільного характеру, на основі декларації відповідності матеріальнотехнічної бази вимогам законодавства.
АПК Прем’єр-міністр України Микола Азаров вважає за необхідне цього року почати серйозну модернізацію агропромислового комплексу України. «2011 рік має стати таким собі Рубіконом, з якого почнеться докорінна модернізація вітчизняного агропромислового виробництва», — сказав він. Прем’єр-міністр відзначив, що наразі продуктивність сільгоспвиробництва в Україні в 3—5 разів нижче, ніж у країнах Європи, а технології, використовувані у виробництві аграрної продукції, не гарантують продовольчої безпеки країни. Україна стала повноправним членом Міжнародної асоціації з контролю якості насіння. Президент України Віктор Янукович підписав Закон України «Про ратифікацію Конституції Міжнародної асоціації з контролю за якістю насіння». У пояснювальній записці до законопроекту відзначається, що мета ухвалення акту — повноправне членство України в Міжнародній асоціації з контролю над якістю насіння, участь у розробці, ухваленні та публікації стандартних процедур відбору зразків насіння і аналізу насіння, а також застосування цих процедур для оцінки насіння, яке є в обігу в міжнародній торгівлі. Підготувала Людмила МЕЛЬНИКОВА за матеріалами УНІАН, РІА Новини-Україна, ЛІГА-Новини, Інтерфакс-Україна, Укррудпром, АПК-інформ
4
№ 1 (156)
18 січня 2011 року
Великі плани
Тонка спайка «Метінвест» посилює внутрішню інтеграцію та впроваджує нові технології, результатом чого має стати об’єднання двох ключових активів компанії Олена ГЕРАСИМОВА Плануючи об’єднати управління Макіївським і Єнакіївським метзаводами (ланки єдиного виробничого ланцюжка), компанія «Метінвест» навряд чи цим обмежиться. Згодом обидва підприємства можуть стати однією юридичною особою.
У першому кварталі нинішнього року холдинг «Метінвест» планує сформувати єдину адміністративну структуру для управління ЗАТ «Макіївський металургійний завод» (ММЗ) і ВАТ «Єнакіївський металургійний завод» (ЄМЗ). Оскільки ЄМЗ — основний постачальник заготівки для ММЗ, обидва активи працюють в одному технологічному циклі, отже, їхня діяльність може бути оптимізована. «Це цілком вписується в загальну стратегію розвитку підприємств холдингу», — відзначають у прес-службі «Метінвесту». Поки фахівці компанії розробляють схему оптимізації діяльності ММЗ і ЄМЗ за рахунок формування спільної для обох підприємств управлінської команди з можливим скороченням чисельності адміністративного апарата в межах 10%, а також за рахунок зниження їхніх операційних витрат. Як припускають у «Метінвесті», узгодження всіх аспектів об’єднання завершиться до березня. Компанія офіційно заявила, що наступне юридичне злиття підприємств до її планів не входить.
Докладно
СМАРТфон для «Метінвесту» Донедавна Макіївський метзавод був у власності компанії «Смарт-холдинг», яка планувала провести часткову реконструкцію потужностей підприємства, інвестувавши в цей проект приблизно $1 млрд. Однак незабаром керівництво «Смарт-холдингу» вирішило провести більш масштабну модернізацію. Був
розроблений новий проект із обсягом фінансування вже на рівні $3 млрд. Оскільки таких коштів компанія не мала, почалися пошуки потужного партнера, які до 2007 року закінчилися досягненням згоди між «Смарт-холдингом» і ЗАТ «Сістем Кепітал Менеджмент» (СКМ) про об’єднання гірничо-металургійних активів. «Смарт-холдинг» одержав блокувальний пакет акцій холдингу «Метінвест», а СКМ зберегла за собою 75% статутного фонду компанії. Улітку 2007 року в керівні органи ЗАТ «ММЗ» були введені представники «Метінвесту», дещо пізніше партнери затвердили план спільного інвестування модернізації підприємства. Передбачалося, що після його виконання обсяги виробництва сталі на ММЗ збільшаться у 3—4 рази, до 3,5—4 млн тонн на рік. Єдиним реальним результатом поки є остаточна інтеграція цього активу до структури холдингу «Метінвест». На початку 2009 року керівництво «Смарт-холдингу» передало своєму партнерові право на управління фінансовою та операційною діяльністю ЗАТ «ММЗ», а вже в жовтні минулого року «Метінвест» став офіційним власником 90,2% його статутного фонду. Із придбанням ММЗ «Метінвест» одержав дві стратегічних переваги: по-перше, гарантований збут заготівки, виробленої на Єнакіївському метзаводі, а, по-друге, що більш важливо, можливість відновити свою присутність на українському ринку катанки, з якого його було витіснено в 2005 році після реприватизації «Криворіжсталі». На сьогодні Макіївський метзавод — другий вітчизняний виробник цього виду продукції після ВАТ «AрселорМіттал Кривий Ріг» (АМКР). У докризовий період на частку ММЗ припадало приблизно 20% від загального обсягу катанки, що випускається в країні. Якщо плани з відновлення потужнос-
На нові потужності Алла МІРОШНИЧЕНКО У рамках реалізації програми реконструкції українських компресорних станцій магістральних газопроводів до інвестиційних планів на 2011 рік ДК
«Укртрансгаз» включено придбання обладнання виробництва миколаївського державного підприємства НВКГ «Зоря» - «Машпроект».
тей підприємства все-таки буде реалізовано, вона істотно зросте. І тоді Макіївський метзавод хоча й не стане повноцінним конкурентом АМКР на ринку цього виду продукції, та принаймні зможе впливати на загальний стан справ.
впливу чавуну й шлаків, а й дозволяє зберегти максимум тепла в горні, що дає можливість зменшити питому витрату коксу в доменній плавці на 1%, або на 5 кг на 1 тонну чавуну. У свою чергу від керамічного стакана залишок тепла рівномірно надходить у шар з американських вогнетривів, які за рахунок їхньої низької теплопровідності інтенсивно передають його системі охолодження печі. Зі зношенням керамічного стакана, термін служби якого 5 років, у горні й поді наростатиме стійкий гарнісаж, тобто захисний шар, який перешкоджає зношуванню вогнетривів. І саме це, за розрахунками фахівців ЄМЗ, і має збільшити період експлуатації футерівки до 15 років. Цей технологічний прийом не тільки забезпечить більшу схоронність кладки й збільшення міжремонтних періодів печі, а й полегшить роздування домни, а також зробить технологію плавки в цілому набагато економічнішою. — Ринкова економіка вимагає постійного підвищення ефективності виробництва, а отже, упровадження ультрасучасних технологій, які гарантують максимальну економію коштів. І нова конструкція горна й поду в ДП-3 є одним із прикладів таких бізнесрішень, — підсумовує генеральний директор ЗАТ «ЄМЗ» Олександр Підкоритов.
Модернізація ММЗ відбувалася не так активно, як на Єнакіївському метзаводі. У грудні минулого року вступив у завершальну фазу реа лізації проект будівництва доменної печі №3 (ДП-3) із корисним обсягом 1719 м 3, загальною вартістю $225 млн. Його втілення дасть можливість наростити випуск чавуну на 1,2 млн тонн на рік. Обсяг виконаних робіт із цього проекту — 75%. При цьому вперше в СНД під час спорудження таких агрегатів застосували новітню конструкцію горна й поди, що дозволило збільшити термін експлуатації печі без ремонтів до 15 років. Її особливість — у застосуванні двошарової футерівки, тобто захисної кладки, для якої були використані вогнетриви з полярною теплопровідністю. Стінки горна й нижні ряди поду викладено вогнетривами американської компанії Graf Tech, що мають високу теплопровідність. А їхній внутрішній шар зроблено у вигляді керамічного стакана з вогнетривів французької компанії Saint Gobain, які, навпаки, мають низьку теплопровідність. Суть цього технологічного прийому, розробленого, до речі, фахівцями ЄМЗ, — у послідовному залученні двох шарів футерівки. Перший удар високих температур приймає керамічний стакан, який контактує з рідким металом. При цьому низька теплопровідність французьких вогнетривів не тільки забезпечує їхню інертність до
Неважко припустити, що обумовлене модернізацією ЄМЗ зростання обсягів випуску продукції вимагає й розвитку потужностей одного з головних її споживачів — Макіївського метзаводу. А отримана в результа-
ті відновлення виробництва на ЄМЗ і створення єдиної управлінської команди для ЄМЗ-ММЗ економія дозволить прискорити процес переоснащення й самого ММЗ. — На сьогодні ЄМЗ є головним постачальником напівфабрикатів для ММЗ. Тобто він майже повністю покриває потребу суміжного підприємства в заготівці, що становить у середньому 110 тис. тонн на місяць, — констатує аналітик ІК «Драгон Капітал» Олександр Макаров. Аналогічну інформацію має і аналітик ІК «Аструм Інвестмент Менеджмент» Юрій Рижков: «Протягом січнялистопада минулого року ЄМЗ поставив ММЗ 1,05 млн тонн заготівки, покривши його потребу в сировині на 88%». І якщо між підприємствами налагоджена така тісна кооперація, а їхні власники виношують плани подальшого розвитку виробництва, аналітики припускають, що об’єднанням адміністративного апарату все не обмежиться. «Швидше за все, остаточне злиття цих активів відбуватиметься на базі Єнакіївського метзаводу», — уважає аналітик ІК «Фенікс Капітал» Роман Тополюк. Певною мірою цю точку зору підтверджують і поширені деякими ЗМІ чутки про те, що керівництво «Метінвесту» має намір до 1 березня поточного року звільнити всіх працівників ММЗ, після чого працевлаштувати частину персоналу на ЄМЗ. Отже, кадрова реорганізація — це тільки перший етап, який випереджає наступне юридичне об’єднання підприємств. Існує декілька варіантів його оформлення. «Це можна зробити шляхом викупу цілісного майнового комплексу ММЗ або його передачі в статутний фонд спеціально створеної для цього компанії,
Газотурбінні приводи газоперекачувальних агрегатів потужністю 16 МВт кожен поставлятимуться для трьох компресорних станцій — в Ананьєві, Олександрівці й Більче-Волиці. Відвантаження обладнання почнеться в четвертому кварталі цього року. Продукція ДП «Зоря»-
«Машпроект» замінить двигуни іноземного виробництва потужністю 10 МВт, у тому числі такі, що морально застаріли й виробили свій ресурс. Планується застосувати успішно апробовану на одній із російських компресорних станцій схему реконструкції, яка передбачає заміну дви-
гунів на машини більшої потужності зі зменшенням їхньої загальної кількості. Застосування сучасних економічних двигунів миколаївських машинобудівників із ККД до 34% дозволить на 21—27% знизити споживання паливного газу на компресорних станціях.
Ідеї — вітчизняні, технології — світові
Якщо розібратися
Від де-факто до де-юре
потужності якої ЄМЗ візьме в оренду», — пояснює Олександр Макаров. «Викуп може бути як прямим, коли об’єктом угоди є цілісний майновий комплекс, так і непрямим, через придбання акцій. Перша схема може бути використана в тому випадку, якщо суд, який розглядає зараз справу про банкрутство ММЗ, позивачем у якій є ЄМЗ, ухвалить відповідне рішення», — доповнює Роман Тополюк. Цю справу заведено ще в жовтні 2009 року, тобто за рік до остаточної інтеграції ММЗ у структуру холдингу «Метінвест». Нині ж, оскільки власник обох заводів — та сама компанія, воно, по суті, втратило свій сенс, а його результати можуть бути використані лише для реалізації однієї з можливих схем об’єднання ММЗ і ЄМЗ. Однак якою б вона не була, мабуть, злиття відбудеться, оскільки воно продиктоване інтересами розвитку виробництва.
Мовою цифр
Суцільний плюс За підсумками січнялистопада минулого року, у порівнянні з аналогічним періодом 2009 року, металургійні підприємства холдингу «Метінвест» — меткомбінат «Азовсталь», Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча, Єнакіївський і Макіївський метзаводи — збільшили обсяги випуску готового прокату на 42,6%, до 8,612 млн тонн, сталі — на 25,7%, до 7,984 млн тонн, і чавуну — на 24,9%, до 6,909 млн тонн. Зокрема, на ЄМЗ ці цифри становили 5,9%, до 2,181 млн тонн, 4,3%, до 2,269 млн тонн, і 2%, до 1,962 млн тонн. На ММЗ обсяг виробництва прокату зріс на 46,5%, до 1,072 млн тонн. «Зоря»-«Машпроект» — основоположник методу глибокої модернізації нині експлуатованих газоперекачувальних агрегатів. Завод має 18-літній досвід успішної реалізації десятків таких проектів на газопроводах України, Болгарії, Росії.
№ 1 (156)
18 січня 2011 року
5
Вуглепром Транспорт
Безцінний актив Ринкова вартість українських вугільних шахт з’ясується в процесі їхньої приватизації. Найбільш неоднозначним лотом стане шахта ім.Засядька Олена ГЕРАСИМОВА Початок на стор. 1
Процедура оцінки нерухомих активів — необхідний етап передприватизаційної підготовки державних підприємств перед їхнім акціонуванням. Вона проводиться для визначення розміру статутного капіталу майбутнього акціонерного товариства (АТ), що згодом може бути виставлене на продаж. Державі необхідно не тільки з’ясувати вартість приналежного йому майна, а й оцінити нерухомі активи, які перебувають у власності трудового колективу, орендного підприємства (АП) «Шахта ім.Засядька», щоб на базі того й іншого створити єдине акціонерне товариство. Фахівці компанії «Увекон» уже розпочали роботу, однак інформацію про те, скільки часу триватиме процес оцінки об’єкта, у прес-службі Фонду надати не змогли, пославшись на конфіденційність умов договору. — Це тривала процедура, за якою настане етап рецензування її результатів. Лише після цього можна буде проводити акціонування підприємства. Але в будь-якому разі конкурс із продажу шахти, швидше за все, відбудеться ще до кінця першого півріччя, — відзначила прес-секретар ФДМУ Ніна Яворська.
Докладно
Визначити ціну Шахта ім. Засядька належить до найбільших підприємств України з видобутку коксівного вугілля. За станом на 1999 рік промислові запаси сировини на ній становили близько 100 млн тонн, і обсяг видобутку тут постійно зростає. Тільки в першій половині минулого року в порівнянні з аналогічним періодом 2009-го він збільшився на 27,3%. Також ця шахта — одне з небагатьох вітчизняних вуглевидобувних підприємств, що працюють із прибутком: за підсумками січня-червня минулого року він перевищив 207 млн грн. У загальному обсязі коксівного вугілля країни, споживаного вітчизняними металургами, частка шахти ім. Засядька — не менше 30%. І разом із тим у період з 1999 по 2008 рік на ній загинуло близько 250 гірників — ко-
ефіцієнт смертельного травматизму на один 1 млн тонн вугілля, що видобувається на цій шахті, за останні роки досяг 8,7 чоловіка. Тобто вона належить до найнебезпечніших вуглевидобувних підприємств у світі. У 1991 році цілісний майновий комплекс шахти був переданий в оренду трудовому колективу підприємства, який заснував спеціально для цього однойменне орендне підприємство. Крім шахти, до складу АП вклю-
чи підстрахуватися, орендарі вирішили одночасно із процедурою оцінки, ініційованою державою, організувати проведення незалежного аудиту. «Річ у тім, що в 2006 році, коли сторони востаннє подовжували договір оренди, держава оцінила майно підприємства в 250 млн грн. Однак відтоді, завдяки інвестиціям орендарів в удосконалення та модернізацію виробничих потужностей, його капіталізація істотно зросла. Тому на сьогодні ціна влас-
чена центральна збагачувальна фабрика «Київська», промислово-торговельні комплекси «Шахтар» і «Донецький», а також декілька об’єктів соціальної сфери. Головою наглядової ради АП був обраний народний депутат Єфим Звягільський. Після кількаразових подовжень договору оренди відповідно до останньої редакції він дійсний до 31 грудня 2012 року. Ні ФДМУ, ні Мінвуглепром інформацію про розмір державної частки в статутному фонді АП «Шахта ім. Засядька» надати не змогли. Відомо лише, що в 2005 році Єфим Звягільський говорив: вона становить трохи більше 20%. За відомостями нашого джерела у Фонді, керівництво приватизаційного відомства планує після завершення процедури оцінки розірвати чинний договір оренди підприємства й провести його акціонування. Будуть визначені частки держави в особі ФДМУ й нинішніх орендарів шахти. Очевидно, що частка держави в АТ «Шахта ім. Засядька» не може перевищувати вартості того майна, яке вона від самого початку передала в оренду трудовому колективу. Імовірно, бажаю-
ності держави становить не більше 160 млн грн, а трудового колективу — перевищує 1,2 млрд грн», — пояснює Єфим Звягільський. Інвестаналітики оцінюють цей актив ще на порядок вище. На думку Андрія Геруса з ІК «Конкорд Капітал», «у разі приватизації вартість шахти могла б досягти 350— 450 мільйонів доларів. Якщо в Україні будуть створені прозорі ринкові умови для її продажу й наступного ведення бізнесу, ця сума могла б навіть збільшитися».
Розпродати все Передприватизаційна підготовка шахти ім. Засядька ведеться в рамках загальної Програми реформування вугільної галузі на 2010— 2014 роки. У серпні минулого року Мінвуглепром представив попередній список інвестиційно привабливих шахт. Він включав 38 об’єктів, які рекомендували готувати до приватизації. А вже в жовтні на розширеному засіданні колегії міністерства його голова Юрій Ященко дав зрозуміти, що цим влада не обмежиться: «У 2011 році ми через Фонд держмайна виставимо на продаж усі шахти, які в
принципі можуть бути приватизовані». На запитання про те, яку суму держава планує заробити на реалізації всіх цих вугільних активів, він відповів: «Її визначить ринок». Щоб побудувати нову шахту з потенціалом видобутку на рівні 1 млн тонн вугілля на рік, необхідно вкласти приблизно 2 млрд грн. У процесі ж приватизації потенційний покупець одержує у власність також і повноцінну інфраструктуру родовища, тобто стає власником уже налагодженого бізнесу. А тому в середньому шахта, що виставляється на продаж, має коштувати не менше 1 млрд грн». На сьогодні головна перешкода на шляху повномасштабного розпродажу українських вугільних шахт — їхні численні борги пе-
ред ТЕЦ, комерційними структурами за поставлене гірничо-шахтне обладнання й, нарешті, перед Пенсійним фондом. За словами екс-міністра, «відбувається процес пошуку способів вирішення цієї проблеми. Простіше за все було б просто списати ці борги. За винятком заборгованості перед Пенсійним фондом, механізм погашення якої поки не знайдено». Як нагадують у Фонді держмайна, під час приватизації інвестиційно привабливих активів виплата боргів, як правило, є обов’язком покупця й стає однією з умов договору купівлі-продажу об’єкта.
Якщо розібратися
Похід за сировиною З огляду на нинішню кон’юнктуру сировинних ринків, українські вуглевидобувні активи мають піти нарозхват. Протягом другого й третього кварталів минулого року світові ціни на високоякісне коксівне вугілля зросли до $225 за тонну. До початку четвертого кварталу вони дещо знизилися. Однак у порівнянні з 2009 роком загаль-
не подорожчання цього виду сировини становило 70%. Два місяці тому голова найбільшої індійської вуглевидобувної компанії Gujarat NRE Coke Ltd. Арун Кумар Джагатрамка заявив, що ціни на коксівне вугілля підвищаться більш ніж на 5%. Традиційно головною причиною їхнього зростання стане збільшення попиту на металургійну сировину з боку сталеливарних компаній Індії та Китаю. Однак стало зрозуміло, що подорожчання буде більш істотним. Керівництво третьої у світі за обсягами виробництва сировини гірничодобувної компанії BHP Billiton повідомило про намір підвищити в січні-березні ціни на коксівне вугілля, зокрема для японських споживачів, на 8% — до $225 за тонну. Про те ж свідчить і ухвалене в грудні минулого року рішення комісії Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану про скасування 5-відсоткового мита на ввезення коксівного вугілля на території цих держав, яке діяло раніше. Наразі Росія побоюється їхнього можливого дефіциту й готує ґрунт для їхнього імпорту. В Україні також збільшувався попит на коксівне вугілля іноземного видобутку. Так, за даними ВГО «Металургпром», у січнілистопаді обсяг імпорту цієї продукції зріс на 23% і досяг майже 8,5 млн тонн.
Знайти покупця У перспективі у вітчизняних сталеварів є два варіанти покриття все більшої потреби в коксівному вугіллі: нарощування імпорту або інвестування у вуглевидобуток. І якщо досі вони змушені були йти першим шляхом, то нині майбутня приватизація українських шахт відкриває перед ними другу можливість. І, зрозуміло, одну з головних ролей відіграватиме придбання такого активу, як шахта ім. Засядька. Щодо того, хто контролюватиме третину забезпечуваного нею обсягу вітчизняного ринку коксівного вугілля, є декілька версій. Відповідно до головної з них, процес приватизації підприємства був ініційований самим паном Звягільським, якого давно вже обтяжує статус орендаря і який хотів би одержати її в повну власність. «Швидше за все, після улагодження всіх необхідних формальностей її придбає Єфим Звягільський, який і так де-факто є її власником», — уважає аналітик ІК «Альтана Капітал» Андрій Тарасенко. Аналогічної думки дотримується й директор Донецької філії Національ-
ного інституту стратегічних досліджень Юрій Макогон: «Бажання викупити це підприємство в держави було у Звягільського вже давно, він і є головний претендент». А заступник голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації Олександр Бондар констатує, що Єфим Звягільський, як орендар, не тільки матиме переважне право викупу, а й зможе це зробити без особливих витрат. «За результатами оцінки може виявитися, що вартість нерухомих активів, які були напрацьовані за час оренди, перевищить вартість вихідного держмайна. Тому під час проведення акціонування підприємства й відповідно розподілу часток орендар може одержати контрольний пакет акцій або більше, а держава — міноритарний пакет, який і виставлять на продаж», — уточнює Олександр Бондар. Правда, якщо вірити деяким чуткам, зараз Є. Звягільський, може, уже втратив інтерес до цього активу. Насамперед — через підвищену аварійність шахти й поступове зниження рентабельності. А тому її приватизація була ним ініційована з метою наступного перепродажу. Він може зацікавити мало не всіх регіональних споживачів вугілля цієї шахти й багатьох операторів вітчизняного вугільного ринку. «Найбільшим покупцем її продукції є холдинг «Метінвест», тому не виключено, що саме він стане її новим власником», — припускає Юрій Макогон. Аналітик ІК «Драгон Капітал» Сергій Гайда: «Шахта добуває, зокрема, якісне вугілля марки «Ж», якого на українському ринку не вистачає. А виходить, до боротьби за нього можуть долучитися всі споживачі, у тому числі і ВАТ «AрселорМіттал Кривий Ріг», і група «Донецьксталь». Крім того, вона може бути затребувана й із боку іноземних інвесторів, тих же росіян або чеської вугільної компанії New World Resources (NWR)», яка розгортає свою присутність в Україні. І, нарешті, деякі експерти не виключають, що попри всю свою значущість для ринку, шахта ім. Засядька може й не знайти покупця. «Небезпечне виробництво, застарілі фонди, падіння рентабельності... Усе це навряд чи здатне викликати особливий попит. Ще менш імовірно, що об’єкт куплять росіяни або, тим більше, інвестор із далекого зарубіжжя», — припускає віце-президент Академії економічних наук Микола Бєлопольський.
6
№ 1 (156)
18 січня 2011 року
Підприємство
Володимир Цаллагов: «Ходитимемо в трусах
і майках? Та їх теж треба замовляти» Наталя САВЕЛЬЄВА Останні двадцять років для чернігівського ЗАТ «Камвольно-суконна компанія «Чексил» були скрутними. Але підприємство з честю витримало всі випробування. Не без утрат: його персонал скоротився майже в 10 разів, та й обсяги виробництва вже не ті. Однак комбінат працює стабільно й продає свою продукцію в 25 країн світу. При цьому справно платить податки й зарплату. Про минуле й сьогодення комбінату, а також про його перспективи — розмова з директором із маркетингу «Чексилу» Володимиром Цаллаговим.
— Володимире Анатолійовичу, ваше підприємство оголосило про продаж частини виробничих і офісних будівель, бази відпочинку й навіть верстатів. У той же час продуктивність праці зросла. У цьому є певний парадокс. — Оскільки компанія працює на відкритому ринку й ніхто її не підтримує, то всі труднощі доводиться долати самотужки. Або ти виживеш, або тобі гаплик. Тому ми робимо стільки, скільки можемо продати. А реалізувати можна тільки сучасні вироби, отже, потрібна модернізація. Звідси — скорочення чисельності персоналу й вивільнення площ. Ми виставляємо на продаж основні фонди, які вже не відповідають вимогам нового часу. Разом із тим в організаційній структурі нашого підприємства ще не все відповідає світовим стандартам, але це спричинено особливостями розвитку галузі в Україні. У нашій країні легка промисловість не може дозволити собі аутсорсинг, тому ми тримаємо фахівців, які в інших країнах працюють у спеціалізованих компаніях, що займаються ремонтом і налагодженням обладнання. Тож ми — унікальне на світовому ринку підприємство: у нас виробничий процес починається із чесання вовни
та інших волокон і закінчується одержанням готових тканин. При цьому забезпечуємо випуск усіх необхідних напівфабрикатів. Компанія весь час оновлює асортимент і впроваджує нові технології. За останні три роки ми закупили нове обладнання для ткацького цеху, оздоблювального, прядильного виробництва й сьогодні можемо випускати будь-які сучасні види продукції. — Двадцять років тому більша частина продукції комбінату йшла на внутрішній ринок. Як тепер? — Наш бізнес сьогодні — оптові поставки. Основні покупці знаходяться в США, Німеччині, Франції та Росії. В Україні також реалізується значна кількість продукції «Чексилу». На згадані країни припадає приблизно 80% продажів. Поставляємо продукцію і в Англію, Швецію, Іспанію, країни Східної Європи та СНД. І це вже показник якості наших тканин, їхньої відповідності вимогам часу. У нас асортимент світового класу, який можна показувати в будь-якій країні. Широкий сегмент — тканини для форменого одягу. Ми постачаємо ними фактично весь колишній СРСР і кілька країн Європи. Зрозуміло, що такі закупівлі звичайно роблять за бюджетні гроші. Але в Україні через кризу армія нічого не купує вже третій рік. Міліція зменшила обсяги закупівель у п’ять разів. Мій знайомий військовий сім років не одержував форму. Йому вже на пенсію час, от і говорить: напевно, перед відставкою й дадуть. А тим часом у світі зовсім інша тенденція. Коли настає криза, держава передусім робить замовлення своїм виробникам. Ви можете сказати, що нікому не потрібен формений одяг? Що ж, ходитимемо в трусах і майках. Та їх теж треба замовляти. Ми ж не просимо: дайте грошей! Ми говоримо: дайте замовлення, ми виконаємо. Може, це й не потрібно армії сьогодні, але випущена продукція може якийсь час по-
Володимир Цаллагов
лежати на складі, зате працюватиме підприємство. От читаю інтерв’ю президента вовняної текстильної асоціації Китаю. Якби не підтримка держави у вигляді замовлень на формений одяг, багато фабрик закрилися б. І це китайські підприємства, які мають усебічну підтримку держави: їм повертають податки й частину собівартості, коли вони експортують продукцію, їм дають безвідсоткові кредити. Їм допомагають усім! А в нас відібрали навіть те, що було. Раніше в законі була норма: під час проведення тендера перевага надається вітчизняному виробникові. Сьогодні її скасували. Ми намагалися заперечувати, але нам сказали: це відповідає європейським правилам. Правда, ніхто ці правила не показав... Нормально працювати на внутрішньому ринку дуже заважає несумлінна конкуренція. Заповзятливі люди купують тканини в Китаї, у певних точках на кордоні розмитнюють їх за мінімальну плату і привозять сюди. А потім ці тканини становлять нам тут конкуренцію. У той же час коли ми щось купуємо, ми все розмитнюємо, як належить. — Тобто недосконалість законодавства й призвела до нинішнього жалюгідного стану легпрому? — Ми надто часто чуємо, що українська легка промисловість «лежить». Але це не зовсім так. Наприклад, наш комбінат продає про-
Довідка «УТГ» ЗАТ «Камвольно-суконна компанія «Чексил» (колишній Чернігівський камвольносуконний комбінат) забезпечує обсяг виробництва тканини до 5 млн м на рік. Крім того, випускає сучасні технічні неткані матеріали, застосовувані в різних галузях економіки. Зараз тут працюють 900 чоловік. Підприємство стало до ладу в 1963 році. Загалом в СРСР побудували 5 таких комбінатів, але сьогодні функціонують тільки два: у Чернігові й Тюмені (Росія). Наприкінці 80-х років (із чисельністю штату 8 тис. чоловік і територією 17 га) був найбільшим у СРСР виробником продукції вовняного текстилю — до 25 млн м тканини на рік.
дукцію в 25 країн світу. Хіба ми не конкурентоспроможні? Наші підприємства шиють для всього світу й скрізь дотримуються стандартів якості. Запитаєте будь-якого швейника: щось продається в Україні? Ні. А чому? Та неможливо, адже скрізь дешевий товар із Китаю, Туреччини. От і починаєш думати: Китай може, а ми ні. Проблема — в економічній політиці держави, яка роками дозво-
давно зателефонував знайомий швейник. Він вочевидь панікував, мовляв, у нас тут місто зупинилося, репресії. Представники влади змушують оформляти людей на роботу. Бо до цього вони всі працювали нелегально, а зарплату одержували «чорну», у конвертах. Правда, досить високу. Продукція цього швейного підприємства продавалася в нашій країні та Росії. І от він мені з обуренням повідомляє: «Усі зупинилися, закрилися й виїхали з міста. Працювати не можемо — не дають!» Та побійтеся ви Бога! Ти спробуй, наприклад, у Німеччині відкрити цех на 200 чоловік, з яких ніхто офіційно не оформлений. І що з тобою буде завтра? А в нас це нормально. — Як наявність у країні такого комбінату, як «Чексил», допомагає іншим підприємствам? Наприклад, тим, хто поставляє вам сировину або обладнання? — Сировина в нас переважно імпортна. Але щось ми купуємо в Україні. Це деякі види вовни, хімічних волокон, барвники, мийні засоби, а також допоміжні матеріали.
— В Україні хто-небудь розробляє нові технології в текстилі? У нас же були колись НДІ легкої промисловості... — Усе було, але втрачене з розпадом СРСР. Це ж усе треба фінансувати. Наука — дотаційна галузь. Поки щось придумаєш, може життя минути. Отже, хтось має тебе годувати, давати гроші на дослідження тощо. Хто це має робити? Звичайно, держава. Підприємства сьогодні не можуть на це погодитись, хоча ми за можливості підтримуємо спеціалізовані технікуми й ВНЗ — А як справи з кадрами для галузі? — Усе складніше знайти не тільки робітників, а й інженерів, бо в технічних ВНЗ навчатися тепер непрестижно. З іншого боку, і складно. А молодь нинішня труднощів не любить. І це проблема, над якою має замислитися держава. Сьогодні місць у ВНЗ більше, ніж абітурієнтів. Це свідчить про те, що ми остаточно спотворили саме поняття навчання. Хто ж піде вчитися на робітника або інженера, якщо можна здобути диплом економіста або менеджера? Це, напевно, добре, але чим керуватиме менеджер, якщо немає бази? Якщо немає промисловості? Ситуація вийшла з-під контролю, тому з кадрами важко. Сьогодні ми їх готуємо самі. Але плинність завжди була високою. Така специфіка галузі: іноді цей показник сягав 30% — і це ще за радянських часів! — Ви говорили про модернізацію виробництва. Що у зв’язку із цим змінилося в технології випуску тканин та їхньому асортименті?
ляла завозити в країну ходовий товар за безцінь під липовими митними кодами й подібними схемами. Або під виглядом «секонд хенду» завозиться повноцінна продукція без оплати мит і податків, що відповідають її реальній вартості. У результаті ці товари продають за бозна-якими цінами, ніхто не знає, як вони сформовані. Отак і виходить, що і ми, і швейники неконкурентоспроможні. А нам говорять: ви на ринку, от і боріться. Коли ми завозимо сировину, хімікати й барвники з Німеччини, обладнання з Італії тощо, то за все, як я вже говорив, платимо повноцінно. Але чому інші не відраховують стільки, скільки вимагає закон? Проте це не єдиний варіант уникання податків. Не-
Ми б із задоволенням купували все в нашій країні, але, на жаль, поки це неможливо. Наприклад, ми співробітничаємо з ВАТ «Чернігівське ХІМВОЛОКНО», брали його продукцію. Але воно зупинилося. Зараз ми підбираємо те, що було на складі, але замовити вже нічого не можна. Як і раніше, купуємо продукцію ВАТ «Чернігіввовна». Там обробляють вовну із Криму та Західної України. Але це лише невеликий відсоток усієї сировини, необхідної нам. Почасти це пов’язано й із тим, що всі інновації сьогодні йдуть з-за кордону. Багато що залежить і від якості. У деяких сукняних тканинах ми використовуємо елітні вовняні волокна — кашемір і ангору, яких у нашій країні немає.
— Придумати щось нове в текстилі нереально. Ткацький верстат винайшли кілька тисяч років тому, він який був, такий і залишився. І технологію виробництва тканини змінити неможливо. Однак за цей час змінилися тканини. Тепер у процесі виробництва вони піддаються інтенсивній хімічній, тепловій і механічній обробці. Де можливі інновації в текстилі? У першу чергу — у хімічній складовій, де застосовуються барвники, зм’якшувачі, інші хімікати, що надають тканинам нових властивостей, наприклад блиску. Популярні й різні просочення, що забезпечують відштовхування бруду й вологи. Це, насамперед, просочення на основі тефлону й нанотехнологій. Усі вони використовуються під час виготовлення чернігівських тканин.
№ 1 (156)
18 січня 2011 року
7
Сьогодення Транспорт — Можна із цього місця докладніше? — Найцікавіше нанопросочення, або нанофініш, — заключний етап роботи із тканиною. Хімічні компоненти нанопросочення являють собою мікроскопічні частинки, яким надаються певні властивості, зокрема брудоводовідштовхування. Нанофініш має важливу перевагу перед іншими видами просочення: завдяки мікроскопічному розміру частинок вони не залишаються на поверхні тканини, а проникають углиб, і жорсткість матеріалу не змінюється. Саме постійне впровадження досягнень науки й актуалізація асортиментів дозволяють нам забезпечувати надійний збут продукції. У середині минулого століття наш комбінат випускав вовняні тканини з поліестером (у СРСР його називали лавсаном). Потім з’явилися тканини з лайкрою (стрейчем). У середині 90-х це ще треба було впровадити, і ми одними з перших на території Союзу освоїли це у вовняному текстилі. Для цього треба було модернізувати обладнання, навчитися робити й забезпечувати стандарти якості. А в останні роки налагодили випуск тканин, де вовна змішується з особливими волокнами поліестеру, розробленими німецькою фірмою «Адванса». Волокно Сoolmax охолоджує одяг у спекотну погоду, а Termolite утримує тепло в холод. Такі тканини просто незамінні для форменого й спеціального одягу. — Тобто компанія весь час перебуває в стані відновлення? — Текстильна галузь досить консервативна. З одного боку, стара, як світ, основа технології виробництва. А з іншого — безпосередній зв’язок із мінливою модою. Щоб успішно продавати текстиль, кожні півроку треба видавати «на-гора» нову колекцію. Для цього уважно стежимо за всім, що відбувається у світі. Регулярно беремо участь у виставках у Парижі, Мюнхені й Москві. Кожна з них проводиться двічі на рік. Раніше «Чексил» був присутній і на виставках у Шанхаї, але потім від цього варіанта відмовилися через його неефективність. А от у менш масштабному заході в Мінську беремо участь весь час. Білорусь — добрий ринок для нашого товару, насамперед тому, що там промисловість працює, на відміну від нашої. І великі підприємства купують наші тканини.
Уран майже не видно Олена ЗЕЛЕНІНА Напередодні нового року секретними спецрейсами з України в Росію вивезено понад 50 кг високозбагаченого урану. За оцінками експертів, такої кількості радіоактивного матеріалу досить для виготовлення двох атомних бомб.
В упакуванні й транспортуванні урану брали участь учені з України, Росії та США. Небезпечний вантаж було поміщено в герметичні контейнери й відправлено п’ятьма різними літаками з Києва, Севастополя й Харкова в Підмосков’я. Таким чином, Україна виконує підписані 12 квітня минулого року президентами України та США домовленості про вивезення збагаченого урану із Севастопольського національного університету ядерної енергії та промисловості, Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інсти-
тут» і Київського інституту ядерних досліджень. Відповідно до норм Міжнародного агентства з атомної енергії у цивільному використанні повинен бути тільки збіднений уран: в енергетичних системах — до 6% вмісту ізотопу U-235, із дослідною метою — не більше 19,7%. Уран, у якому вміст цього ізотопу вище, уважається збройовим, що використовується для створення ядерної та термоядерної зброї. Після розпаду Радянського Союзу в Україні залишився досить великий ядерний арсенал, а також близько 90 кг високозбагаченого урану, основна частина якого була в Харкові, у ННЦ «Харківський фізико-технічний інститут» (ННЦ «ХФТІ»). У 1994 році наша країна відмовилася від ядерної зброї, а у квітні 2010-го Президент України Віктор Янукович під час візиту в США взяв
зобов’язання за два роки вивезти з України весь наявний запас високозбагаченого урану. Натомість, як уже повідомляла «УТГ», США повинні забезпечити Україну збідненим ураном для дослідних реакторів і вкласти $25 млн у будівництво на базі ННЦ «ХФТІ» нового ядерного дослідного центру для виробництва десятків різних видів ізотопів медичного призначення. Як стало відомо, чотириповерховий будинок центру площею близько 600 м2 зведуть на території інституту. Його будівництво коштуватиме $5 млн, решта — дороге обладнання, яке планують установити в 2012 році. Повне завершення робіт очікується до літа 2014 року. Із новим ядерним дослідним центром харківська влада пов’язала ухвалену недавно «Стратегію розвитку Харківського регіону до 2020 року», що передбачає створення
Тепло від інвестицій Дмитро ТИМЧУК У Києві на базі Інституту технічної теплофізики НАН України відбулася міжнародна конференція «Модернізація та реформування вітчизняної теплоенергетики, інвестиції в галузь». У її роботі взяли участь понад 100 представників профільних міністерств і відомств, теплокомуненерго, науково-дослідних і проектних інститутів, вітчизняних і зарубіжних виробників обладнання, монтажних і налагоджувальних організацій, ТЕЦ, ТЕС, АЕС.
тивності експлуатації обладнання, модернізацію об’єктів паливно-енергетичного комплексу, обмінювалися думками про стан справ у галузі. Крім того, у рамках конференції були організовані екскурсії на виставку розробок передового енергоі ресурсозбережного обладнання Інституту технічної теплофізики Ніна Фіщук НАНУ, екскурсія-презенток і модернізацію галузевих тація на підприємство із прапідприємств. Великі іноземМетою заходу його орга- цюючими пальниками на ні інвестори готові прийти в нізатори — Інститут техніч- основі СНТ. Україну. Але як тільки вони ної теплофізики НАН Укра— Участь у таких заходах є стануть перед усіма складїни, Асоціація теплоенер- життєво необхідною для всіх нощами — відсутністю підгогетичних компаній, Асоці- представників галузі, — відтовленої законодавчої бази, ація теплоенергетичних і значив директор ТОВ «Черхаотичною державною помонтажно-будівельних ком- нігівгазспецсервіс» Віктор літикою, бажання співробітпаній — визначили озна- Козлов. — Ми одержуємо ничати в них зникає. Сьойомлення з новими енерго- можливість обговорити нагодні укласти договір безпозбережними технологіями гальні питання, поділитисередньо з іноземним партта розробками в теплоенер- ся досвідом і перейняти його нером фактично неможливо. гетиці, системах опалення, в колег, що немаловажно. Інвестиції не можуть потравентиляції та кондиціюван- Одна з головних зараз пропити в нашу країну без підні. Його учасники говори- блем, поза сумнівом, — відготовки спеціального пакели про підвищення ефек- сутність інвестицій у розвита документів. Потім ці документи додатково мають проДовідка «УТГ» йти 5—10 погоджень тільки в До Асоціації теплоенергетичних компаній УкраУкраїні. Через таку практику їни (АТЕКУ) входять 42 організації, у тому числі зане менше 80% усіх пілотних води з виробництва обладнання, монтажні, будівельпроектів заморожуються на ні підприємства, а також іноземні представництва. стадії узгодження й залишаСилами її дирекції провадиться велика робота з поються непрофінансованими. пуляризації енергозбереження, упровадження но— Вікторе Олексійовивітніх технологій, обладнання, поновлюваних джечу, але ж є ще варіант внурел енергії. трішніх інвестицій.
на базі ННЦ «Харківський фізико-технічний інститут» унікального технополісу «П’ятихатки», призначення якого — активізація й прискорення інноваційних процесів. У Росії вивезений з України уран розділять: свіже паливо, швидше за все, відправлять на завод у підмосковне місто Електросталь, а опромінене — на челябінський «Маяк», де матеріали знешкодять і зроблять непридатними для виробництва зброї масового знищення. У відповідь двома авіарейсами зі США в Україну вже доставлений збіднений уран. Як заявив заступник
керівника Національної адміністрації з ядерної безпеки США (NNSA) Ендрю Бієнявскі, це, можливо, найскладніший із таких заходів, які проводилися нинішньою американською адміністрацією. До речі, за останні чотири роки NNSA знищила або допомогла вивезти в ядерні держави 3085 кг високозбагаченого урану й плутонію. Цього було б достатньо для виготовлення більш ніж 120 ядерних бомб. Однак, за оцінками міжнародних експертів, у світі ще залишається близько 1600 тонн запасів високозбагаченого урану й 226 тонн збройового плутонію.
— Є, але й із ним не все так просто. Наше підприємство прийшло в малу теплоенергетику як приватний інвестор, однак виявилося, що ця ініціатива нікому не потрібна. У нас унікальний досвід будівництва сучасних котелень, які окуповуються за рахунок продажу тепла. На жаль, перший рік роботи із цієї програми (а він визначав її подальший розвиток) був провальним. Ціни на газ підвищилися — тарифи на тепло залишилися такими ж. Таким чином, окупність проекту вилетіла в трубу. Хто ж, дивлячись на наш приклад, піде слідом за нами? Проте участь у цій конференції дозволила мені переконатися в тому, що технічний потенціал у нашої країни величезний, і це за відсутності цілеспрямованого руху назустріч науковим розробникам із боку уряду, — підсумував Віктор Козлов. — Дуже важливо, що подібні конференції сприяють налагодженню нових зв’язків, допомагають технічним фахівцям та інвесторам знайти ділових партнерів, — говорить перший заступник директора ТОВ «Брок-Енергія» (м. Охтирка, Сумська область) Вадим Бондар. — Важко розвиватися у сфері альтернативних і поновлюваних дже-
рел енергії, не маючи наочних прикладів упровадження технологій на практиці. І от ми, приміром, домовилися тут про обмін досвідом із фахівцями російської компанії «Екоенергомаш», що має на території Росії понад 100 об’єктів із використання біопалива у водогрійному та енергетичному обладнанні. Підбиваючи підсумки цього, уже 30-го ліком, заходу, директор АТЕКУ Ніна Фіщук відзначила: — До роботи в конференції нам удалося залучити більше, ніж у попередні роки, представників наукової спільноти України та Росії. Ми запросили наукових співробітників зі своїми розробками, щоб проінформувати технічних фахівців про ці нововведення й таким чином активізувати процес ділового співробітництва у сфері теплоенергетики. Приємно усвідомлювати, що ми зробили певний внесок у вирішення порушених питань і сприяли налагодженню корисних бізнес-контактів. Хоча АТЕКУ була заснована в 2000 році, ми займаємося організацією конференцій із 1995 року. Першими після розпаду СРСР провели в Україні технічну конференцію, і тепер рік у рік нам удається підтримувати такі заходи на високому рівні. Завдяки цьому кількість вітчизняних і зарубіжних партнерів нашої асоціації неухильно зростає.
8
№ 1 (156)
18 січня 2011 року
Підприємство
Від фотоапаратів до космічних висот Підприємства корпорації «ФЕД» упевнено завойовують ринок агрегатної продукції Ірина КОНДРАТЬЄВА Початок на стор. 1
Починати треба із себе
Щоб не пропасти поодинці
Своїм досвідом Олександр Жданов охоче ділиться з представниками вищих органів державної влади, коли директорів його рівня запрошують у столицю для відвертої розмови про економічні проблеми й шляхи їхнього вирішення. Переконавшись на власному досвіді, як важливо знати й розуміти основні принципи ринкового розвитку, керівник «ФЕДу» радить усім директорам перейти від заяв про необхідність працювати по-новому до справи, використовувати цілком конкретні важелі ринкового управління.
Ще не дуже давно назву «ФЕД» пов’язували виключно із плівковими фотокамерами, які випускалися в Харкові з 1934 по 1997 рік. Завод був побудований на базі майстерень дитячої трудової комуни імені Ф. Дзержинського. Завдяки простоті в експлуатації й добрій якості фотоапарати цінувалися аматорами й професіоналами. Лише до кінця 90-х, коли над військово-промисловим комплексом СРСР підняли завісу таємності, стало відомо, що на підприємстві, яке кваліфікувалося як машинобудівне, фотоапарати не перевищували 2% від загального обсягу продукції. А левову частку становили агрегати для літаків і вертольотів. Цей напрям залишається ключовим і зараз. Причому не тільки для машинобудівного заводу, а й для корпорації з однойменною назвою, до якої крім «ФЕД» із 1993 року ввійшли ВАТ «Вовчанський агрегатний завод», ЗАТ «Первомайський машинобудівний завод» і Харківське агрегатноконструкторське бюро. Власне, усі ці підприємства й раніше існували в єдиному виробничо-економічному просторі — у рамках державного науково-виробничого об’єднання «ФЕД». Коли Союз розпався, кожне з них могло піти своїм шляхом. Але генеральний директор НВО й директор головного заводу Олександр Жданов зібрав директорів і переконав їх, що розставатися не варто. Єдина виробнича політика й спільні цілі дозволять не тільки вижити, а й зробити рішучі кроки в розвитку кожного підприємства. У назві слово «об’єднання» замінили «корпорацією», дотримуючись нових правил організації виробничого бізнесу, і продовжили спільну роботу. Таким чином удалося
Олександр Жданов
зберегти вигідну економічну модель. Сьогодні корпорація «ФЕД» є лідером в Україні й СНД із розроблення, серійного виготовлення, ремонту й сервісного обслуговування агрегатів для гідравлічних, паливних і електричних систем авіаційної техніки. Подолавши економічні труднощі 90-х років, корпорація впевнено набирає обертів і освоює нові ринки збуту. Успіх тут пояснюють умінням працювати в ринкових умовах, чіткими планами розвитку й згуртованістю команди. — Навіть у нинішню кризу, коли у вітчизняному машинобудуванні сталося падіння виробництва на 20—25%, у нас випуск продукції, навпаки, збільшився, — розповідає Олександр Жданов, генеральний директор державного підприємства «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» (ДП «ХМЗ «ФЕД») і президент науково-виробничої корпорації «ФЕД», Герой України, кандидат технічних наук, професор, академік Інженерної академії України. — У 2009 році темпи зростання обсягів виробництва становили 130% щодо 2008-го, а темпи реалізації продукції — 148%. За 9 місяців минулого року ці показники зросли відповідно на 122% і 146,7%. Для нашого підприємства, як і для корпорації в цілому, це закономірне явище. Бо ще в 90-х ми почали перебудовуватися й учитися працювати в умовах ринкової економіки.
Спочатку в ній працювало близько 50 чоловік. Треба було швидко по-новому налагоджувати ділові зв’язки з українськими й зарубіжними партнерами, устигати потрапляти в державні програми й комерційні проекти. Коли схеми взаємодії та просування продукції проробили фактично до досконалості, штат цього підрозділу, звичайно, скоротився майже вдвічі. Штати ІТП і робітників, навпаки, щороку зростають. Бо збільшується попит на сучасні літаки й вертольоти, розширюється їхній модельний ряд, а більшість літальних апаратів українського або російського виробництва забезпечуються харківськими агрегатами. Це всі літаки корпорації «Антонов», у тому числі такі перспективні моделі, як Ан-74, Ан-140, Ан-148, Ан158 та їхні модифікації. Наприклад, для середньомагістрального літака Ан-148 заводи корпорації «ФЕД» поставляють 42 агрегати.
Продукція корпорації «ФЕД»
— Узагалі, робітникові однаково, у яких економічних умовах перебуває підприємство, — пояснює свою позицію Олександр Андрійович. — Він як точив деталі, так і точитиме. Головне, щоб за цю роботу вчасно платили нормальну зарплату. А от у сучасного керівника голова повинна боліти цілодобово, щоб розрахуватися зі своїми працівниками. Він просто мусить сам знатися на питаннях маркетингу, уміти просувати свій товар і дбати про підвищення його конкурентоспроможності. Директорів старої школи цього, на жаль, не вчили. І той, хто досі не зрозумів, у який час живе, тільки програватиме. Шлях до перемоги керівник «ФЕД» почав зі створення потужної служби маркетингу й зовнішньоекономічної діяльності.
Довідка «УТГ» Авіаційні агрегати ДП «ХМЗ «ФЕД» застосовуються майже на всіх видах цивільної та військової авіатехніки російського та українського виробництва більш ніж у 70 країнах світу. Завод відправляє 50% своєї продукції в Росію, 30% — у ВАТ «Мотор Січ». Серед його постійних партнерів — Індія, Пакистан, Мексика, Китай, Алжир, Чехія та інші країни Південно-Східної Азії, Північної Африки, Центральної та Південної Америки.
Ними розроблені, сертифіковані й серійно виробляються комбіновані, комплексні й електромеханічні приводи основної системи управління польотом, системи механізації крила, насоси й електропривідні насосні станції, агрегати гідросистем і системи електропостачання цього літака. Великі переваги обіцяє й участь у проекті зі створення нового двигуна у ВАТ «Мотор Січ». А завдяки наявності в корпорації власного потужного конструкторського бюро з’явилася можливість розпочати розроблення свого варіанта паливної апаратури, щоб уникнути тотальної залежності від російських колег. Так, частка розробок свого КБ у створенні все тих же 42 агрегатів для Ан-148 становить більше 80%! Тобто вся документація на ці розробки — власність корпорації. Відносини з підприємствами РФ після декількох нестиковок увійшли в нормальну колію. Адже Росія — це головний стратегічний партнер українських авіабудівників у цілому й корпорації «ФЕД» зокрема.
Китайський напрям Корпорація «ФЕД» виробляє більше 200 найменувань різних агрегатів. Одне з останніх досягнень — паливний насос-регулятор НР-3ВН. Його небезпідставно називають механічним комп’ютером, бо він дозволяє забезпечувати цілком у автоматичному режимі запуск авіаційного двигуна, корекцію зі швидкості, температури тощо. Унікальний виріб поставляється у ВАТ «Мотор Січ» для двигуна ТВ3-117 В-СБМ-1В. До речі, завдяки чудовим характеристикам цього двигуна недавно було установлено декілька світових рекордів для вертольотів. За рівнем, надійністю та ресурсом українська агрегатна продукція не поступається аналогічній зарубіжній. Разом із більш вигідними низькими цінами це дозволяє тримати під контролем ринок усього пострадянського простору й не допускати на нього зарубіжних постачальників. Один із нових напрямів корпорації й заводу пов’язаний з освоєнням далекосхідного ринку. Кілька років тому Олександр Жданов зробив ставку на Китай і не помилився. Харківські машинобудівники першими в Україні організували серійне виробництво агрегатів для першого українського форсажного газотурбінного двигуна АІ-222К-25Ф (розробка запорізького ДП «Івченко-Прогрес»), що поставляється для китайського навчально-бойового лі-
верситетом ім. Жуковського. І поставкою одного агрегата ми не обмежимося, є плани поступово розширювати рамки співробітництва з далекосхідним партнером. Зокрема, Китай купив у «ФЕД» ліцензію на виробництво інтегральних гідроприводів і починає освоювати цей напрям, обговорюється також питання будівництва на його території спільного підприємства з випуску авіаційних двигунів. Китай із великим інтересом ставиться до наших можливостей, бо не вміє робити літаки від «А» до «Я», а Україна може і розробляти, і серійно виробляти, і проводити сервісне обслуговування літальних апаратів.
На вищому рівні Одне з найважливіших завдань для підприємств корпорації — модернізація виробництва. Особлива увага приділяється відновленню верстатного парку. Наприклад, ДП «ХМЗ «ФЕД» планує закупити 20 металообробних верстатів із комп’ютерним управлінням. Вартість кожного — 300— 350 тис. євро, країнивиробники — Японія, Швейцарія, Німеччина. Інструмент — ізраїльського виробництва. Таке потужне переоснащення дозволить збільшити продуктивність праці в 5—8 разів. Відповідно будуть потрібні нові робочі кадри. До речі, торік чисельність персоналу на заводі зросла на 7%. Одночасно навчаються ті, хто займе свої місця біля нових верстатів. Сучасні робітники повинні бути і про-
Верстатний парк оновлюється
така L-15. Цей двигун з багатьох показників значно перевершує закордонні аналоги, у нього є майбутнє. — Для розроблення системи керування двигуном ми об’єднали зусилля з декількома іншими харківськими підприємствами, — розповів Олександр Жданов, — із ДП «Харківське агрегатне конструкторське бюро», науково-технічним спеціальним конструкторським бюро «Полісвіт», Національним аерокосмічним уні-
грамістами, і технологами, і операторами, і наладчиками. Не дивно, що сьогодні на заводі 35% робітників із вищою освітою. І якщо середня зарплата на підприємстві становить 3 тис. 300 грн, то в робітників високої кваліфікації вона сягає 6—8 тис. і більше. На 2011 рік плани не менш амбіційні: темпи зростання обсягів продукції можуть досягти 160%. Аналогічна ситуація й на інших підприємствах корпорації «ФЕД».
№ 1 (156)
18 січня 2011 року
9
Енергоефективність Наука
Фабрика Сонця Крим першим у країні запустив промислову сонячну електростанцію Сергій ДУМКЕВИЧ На думку фахівців, бум у будівництві сонячних електростанцій стане можливим тільки тоді, коли собівартість альтернативної енергетики досягне рівня рентабельності традиційної, переважно атомної. Сьогодні успішна комерціалізація «сонячної свердловини» реальна лише завдяки вигідним «зеленим» тарифам. Тому вже зараз і в Україні інвестори сміливо вкладають гроші в цю перспективну справу. Фотоелектростанція, побудована в Криму, у трьох кілометрах від Сімферополя на занедбаному полі поблизу села Родникового, поставлятиме на рік більше трьох тисяч мегават-годин екологічно чистої енергії й при цьому скоротить викиди вуглекислого газу на 2615 тонн.
Такі вкладення окуповуються не раніше як за 5—10 років.
Соляризація кабелю В Україні один із найвигідніших у світі «зелених» тарифів і дуже «рентабельне» сонце, особливо в південних регіонах. Саме тому австрійці звернули на нас увагу. Та поміркуймо: чи багато переплачує держава за модне нині екологічно чисте джерело енергії? Відповідно до українського законодавства, один
«Енергоринок», яке скуповує електроенергію у всіх електростанцій і виводить середній тариф (у тому числі свою маржу) для населення й для заводів, — розповідає Костянтин Лаєнко. — Держава не компенсує «зелений» тариф із бюджету. Це не найкращий варіант. В Іспанії в 2007 і 2008 роках була така політика. Але коли почалася криза й настав час урізати бюджет, держава ліквідувала всі виплати з нових сонячних електростанцій. Це просто вбило весь
вачів в аномально спекотне літо попит на електроенергію зростає із зимових 900 МВт до 1,2 ГВт. Одна із причин такого різкого збільшення споживання — робота кондиціонерів. Ну й, по-третє, — екологія, оскільки на ці ж гроші можна побудувати невелику вугільну електростанцію, але це було б дуже брудне виробництво.
— Чи розвиватимуться надалі технології модулів? — На відміну від вітрової енергетики, сонячній є куди рухатися щодо подальшого розвитку технологій. У вітрогенераторах уже все давно придумано. Головне ж завдання зі збільшення ККД фотоелектростанцій ще треба буде розв
Мільйономегавати Будівництво першої черги сонячної електростанції австрійська компанія «Актив Солар» закінчила у вересні минулого року. Установка потужністю 2,5 МВт складається з 11 тис. кристалічних сонячних модулів. Стан- кіловат, вироблений на назем- іспанський ринок сонячної ція підключена до державної ній фотоелектростанції, ко- електроенергії. У Німеччиелектромережі й має гаран- штує 0,4653 євро, тобто на- ні, як і в Україні, працює систований збут відповідно до шими рідними грошима це тема, за якої німці платять закону України про «зеле- майже 5 грн. Нагадаємо, що у середньому на 4% більше ний» тариф. Це означає, що тариф для населення — 24 ко- за свою електроенергію. В «Крименерго» зобов’язане пійки. На сьогодні «сонячні» Україні ж мине не один рік, приймати всю електроенер- кіловати залишаються най- поки споживачі відчують гію, яку подає в мережу стан- дорожчими. Наприклад, у ві- хоча б 1% підвищення тариція навіть у години пікового тровій енергетиці ставки «зе- фу на електрику через «зелевиробництва. леного» тарифу становлять ний» тариф. Потужність у 2,5 МВт — лише близько 0,0646 євро. Чи Крім того, будівництво це, звичайно, зовсім не ба- виправдають себе такі вели- фотоелектростанцій вигато, але цілком достат- чезні компенсації? гідне державі ще з декільньо, щоб задовольнити по— «Актив Солар» про- кох причин. По-перше, це пит близько 1400 родин. Ці- дає всю електроенергію ДП один із найпривабливіших каво, що розташованапрямків у залученне поруч село Родні іноземних інвестиникове споживає саме цій. По-друге, місцева генерація електроенертаку кількість електрогії дозволить децентраенергії. За словами техлізувати енергосистенічного директора комми і Криму, і всієї крапанії «Актив Солар» їни. Адже в Криму майКостянтина Лаєнка, же нема власного вижителі цього селища робництва електроеє прямими споживанергії (виробляється чами фотоелектролише близько 50 МВт), станції. а найближча атомУ найближчі міна станція розташовасяці компанія плана в Запоріжжі, у 400 нує закінчити будівкм від Сімферополя. У ництво додаткових 5 результаті — величезні МВт-потужностей, і втрати під час трантоді кількість сонячспортування електроних модулів зросте до енергії. В ідеалі, у кож30 тис. загальною плоПринцип роботи модуля ному районі має бути щею близько 15 га. За фотоелектричної станції попередніми даними, Шматки полікремнію плавляться й кристалізуються, своя генерація. Ососередня вартість бу- утворюючи блоки (злитки), які потім ріжуться бливо це актуально для на ультратонкі пластини. Із метою поліпшення дівництва та введення провідності у кремнієву пластину вводяться Криму, адже під час кув експлуатацію 1 МВт домішки. Верхній шар легується фосфором (шар рортного сезону зі зростанням числа спожиСЕС — 2,4 млн євро. «n-типу»), а нижній — бором (шар «p-типу»)
’язати. Наша станція відповідає найпередовішим світовим стандартам. Кожен модуль виробляє 235 ватів за напруги до 30 вольтів. ККД наших модулів становить 14,4 %, і на сьогодні це максимальний показник, який тільки може давати полікристалічний модуль. Це означає, що зі ста відсотків сонячної енергії, яка досягає поверхні модуля, 85% просто втрачається. Ще п’ять років тому на піку своєї популярності ККД модулів був на рівні 10%. Узагалі, мета всієї сонячної енергетики полягає в тому, щоб модуль тієї ж площі виробляв усе більше електроенергії. Прогнозують, що через 5—10 років ККД модуля досягне 30%. За рахунок упровадження нових технологій щороку зменшується й вартість одного вата. Увесь світ прагне зайнятися цією перспективною справою, величезна кількість компаній вкладає гроші в заводи з виробництва модулів. Усі чекають часу, коли сонячна енергетика коштуватиме стільки ж, скільки атомна, і тоді настане бум будівництва електростанцій.
— Костянтине Вікторовичу, чи багато співробітників обслуговують станцію?
Довідка «УТГ» «Актив Солар» — міжнародна група компаній, які займаються розробкою та виробництвом сонячних технологій. Основними напрямками діяльності є виробництво кремнієвих продуктів і розвиток великомасштабних фотоелектричних сонячних парків. ВАТ «Завод напівпровідників» (м. Запоріжжя) — її дочірнє підприємство, історія виробництва полікремнію на якому бере свій початок ще з 1964 року. Сонце випромінює величезну кількість енергії — приблизно 1,1x1020 кВт/год. на секунду! Нагадаємо, що кВт/год. — це кількість енергії, необхідна для роботи лампочки розжарювання потужністю 100 ватів протягом 10 годин. Але тільки 47% всієї енергії, або приблизно 700 квадрильйонів (7x1017) кВт/год., досягає поверхні Землі. — Лише троє. Фахівці втручаються тільки у випадку поломки для заміни або ремонту обладнання. Усе зроблено так, щоб мінімізувати витрати людської праці, адже що менше людей, то менше помилок, спричинених людським фактором. Навіть скло модуля робітники протруть тільки раз на рік, оскільки воно самоочищається. Це удароміцне скло було піддано спеціальному шліфуванню, яке відштовхує краплі води разом із частинками бруду. На нерухливих модульних стійках немає елементів, які рухаються і які потрібно було б заміняти або змащувати. Нагадаю, що модулі, які стежать за сонцем, обладнані поворотним механізмом, не прижилися, оскільки вони були актуальні тільки на світанку сонячної енергетики, коли кожен модуль у буквальному значенні був як золото. Стаціонарні ж модулі стоятимуть 20—25 років, і з ними нічого не станеться. Навіть у хмарну погоду ми генеруємо до 30% від проектної потужності. Але, звичайно ж, усе залежить від пори року. Може статися, що за один день у серпні ми генеруємо стільки, скільки за тиждень у грудні. Але завжди, навіть у хмарну погоду, усе, що запущено, працює.
Сонячна теплова Станція в с. Родниковому — зовсім не перша «фабрика» сонячної електроенергії. Ще в 1985 році в кримському селищі Щолкіно була уведена в експлуатацію перша в СРСР СЕС-5 електричною потужністю 5 МВт. Однак у ній використовувався відмінний від фотоелектростанції принцип. За своєю суттю це була теплова електростанція. Вона являла собою величезну чашу-ущелину, що нагадувала параболічну антену. Ця величезна «тарілка» була покрита дзеркалами (близько 1600 штук), площа кожного з яких становила 25 м2. Завдяки принципу супутникової антени всі вони відбивали сонячні промені в одну
точку: у центрі дзеркального поля стояла вежа 89 м заввишки з великою чорною кулею-приймачем. Саме на ньому концентрувалося все відбите дзеркалами світло, тож спекотного літнього полудня куля розжарювалася до межі й своїм сяйвом нагадувала маленьке сонце. Куля — це не що інше, як сонячний котел-вежа. Дзеркала нагрівали в ньому воду до температури, яка в кілька разів перевищує температуру кипіння, але, попри високі градуси, рідина в системі не закипала, поки була під тиском. Тільки на виході в парогенератор, за різкого зменшення тиску, вода миттєво перетворювалася на пару, зростала в обсязі, і цей потужний гідроудар обертав турбіни генератора. Сьогодні від масштабного проекту із власною лабораторією й великим штатом науковців залишилися тільки креслення, які збереглися в архівах автономії. Станцію рознесли на піку розвалу, приблизно в 1993 році. Але, швидше за все, навіть попри політичні та економічні катаклізми того часу, через дуже низьку рентабельність рано чи пізно станцію довелося б закрити. Оскільки для початку якісної роботи «котел» треба було добряче розігріти, електроенергію він виробляв лише 2—3 години на добу. Якщо сучасна фотоелектростанція починає свою роботу о 6—8 годині ранку, то СЕС-5 «розганялася» тільки до обіду. Крім того, експерти дійшли висновку, що для таких електростанцій навіть найпівденніший клімат нашої країни не зовсім добрий. Сьогодні ця технологія використовується тільки в дуже спекотних країнах, наприклад в Африці, але й там є свої труднощі — гостра нестача води. У Європі працюють тільки 3 такі станції. Усі вони розташовані на півдні Іспанії. Ще одним недоліком вежових СЕС називають їхню високу вартість і велику займану площу. Так, для розміщення СЕС потужністю 100 МВт потрібно 200 га. А для АЕС потужністю 1000 МВт — лише 50 га.
10
№ 1 (156)
18 січня 2011 року
Потенціал
Персональний «тренар»
— Які основні напрями застосування апарата?
яким необхідне нарощування м’язової сили та витривалості. Для цього в «Тренарі» передбачений режим тренування різних типів м’язових волокон. Ще однією сферою застосування може стати нормалізація рухових функцій після перебування в спеціальних умовах, наприклад невагомості. Якщо говорити про технологію в цілому, то в перспективі вона може бути адаптована до управління не тільки рухами людини, а й технічними пристроями, у тому числі протезами.
— Головна сфера — це, звичайно ж, лікування захворювань центральної та периферичної нервових систем у дорослих і дітей, які призводять до порушення рухових функцій, реабіліта-
— Чи можна побачити «Тренар» у дії, чи впроваджений він уже в медзакладах? — «Тренар-01» сертифікований, пройшов усі технічні й кваліфікаційні ви-
Винахід українських учених демонструє чудові результати відновлення рухових функцій після інсультів і травм. Але його впровадження традиційно буксує Олександр БІЛИЛОВЕЦЬ Сьогодні неможливо уявити медичні технології без інформаційних. Сучасна біологічна кібернетика впевнено йде до створення повноцінного інтерфейсу людина—комп’ютер. Такий інтерфейс, окрім іншого, може вивести на новий рівень протезування. Роботизовані штучні кінцівки створюються вже близько десятиліття, і головне нерозв’язане завдання тут — забезпечити надійне керування протезом. Та ж проблема виникає і під час штучного стимулювання рухів хворих з обмеженою рухливістю. Щороку провідні світові дослідні центри (переважно з Японії, США, Канади, Німеччини та Голландії) пропонують нові розробки в цій галузі. Найцікавіше технічне рішення для тренування знерухомлених м’язів — апарат «Тренар» — представили й українські вчені.
Роботу над «Тренаром» у київському Міжнародному науково-навчальному центрі інформаційних технологій і систем НАН і МОН України (директор — професор Володимир Гриценко) почали ще шість років тому в рамках ДЦНТП «Образний комп’ютер». Останні два роки апарат проходив випробування й тепер чекає своєї черги на масове впровадження в медзакладах. Про деталі проекту розповідає його керівник, завідувач відділу біоелектричного управління та медичної кібернетики МННЦІТіС Майя Вовк. — Майє Іванівно, як працює «Тренар-01»? — В основу його роботи (провідний розробник — Валентин Іванов) покладено принцип передачі знань про м’язовий рух від однієї людини іншій у вигляді «образів рухів». Для цього ми спеціальним способом обробляємо електроміографіч-
ний сигнал (ЕМГ-сигнал) — електричний аналог активності кістякових м’язів під час скорочення. Тут можна провести паралель із електричною активністю серця, реєстрованою за допомогою ЕКГ. «Тренар» із ЕМГ-сигналу бере інформацію про м’язову активність і перетворює його на «образ руху». Далі потужніший, але ідентичний за швидкістю й силою імпульс подається на м’язи хворої людини й змушує її кінцівки рухатися в режимі реального часу синхронно з її власною, здоровою, або іншої людини (інструктора). У порівнянні зі звичайною електростимуляцією, відомою досить давно, в ідеології «Тренарів» зроблено крок уперед. Відомо, що патологія (наприклад інсульт) «вибиває» взаємозв’язок периферії (м’язів) і центру (моторна область кори головного мозку), при цьому самі м’язи залишаються здоровими. Прогрес технології «Тренарів» полягає в тому, що штучне стимулювання порушених рухів, а разом із ним і активація зв’язку «периферія—центр», необхідна для формування рухів, відбувається так само, як у природних умовах. Із технічної точки зору можна сказати, що «Тренар» — це зовнішній контур, який убудовується в систему управління рухами людини, виконуючи функції відсутньої ланки. Крім того, оброблюваний сигнал про м’язову активність пацієнт сприймає у вигляді світлових і звукових сигналів. За нормальної роботи м’язів такі дані для людини, звичайно, недоступні, а з «Тренаром» вона в буквальному значенні бачить і чує, як працюють її м’язи. Побудова рухів відбувається в тісній взаємодії із зоровими й слуховими аналізаторами головного мозку.
Можна говорити, що на певному рівні ми цілеспрямовано активуємо свідомість людини й підключаємо всі її резерви, а не лише механічно відтворюємо рухи.
Але найголовніше, що він демонструє конкретні результати. Ми, як розробники, уважно стежимо за цим. За нашим даними, понад 90% пацієнтів після курсу лікування показали позитивну динаміку. — Чи є протипоказання в лікуванні? — Як і за будь-якої медичної процедури, лікування «Тренаром» можна починати тільки після відповідного обстеження. Наприклад, у людей з епілепсією процедура може спровокувати напад. Крім того, застосування протипоказане у разі міастенії (нервово-м’язового захворювання, що характеризується швидкою стомлюваністю м’язів тіла), протягом двох-трьох місяців після інфаркту міокарда, у разі гострих інфекцій, туберкульозу, захворювань шкіри, у важких випадках ДЦП; небажано, якщо пацієнтові імплантований кардіостимулятор. — Доводиться констатувати, що створення інноваційних розробок в Україні пов’язане з великими труднощами. Які труднощі постали перед вами?
Колектив розробників апарата «Тренар» (зліва направо): Євгенія Галян, Майя Вовк, Володимир Горбаньов, Валентин Іванов
ція після інсультів і травм, невритів лицьового нерва, плекситів, радикулітів, відновлення втрачених рухів (наприклад унаслідок ДЦП). Рухові порушення — гостра соціальна проблема, оскільки призводить до інвалідізації хворих, утрати працездатності. Крім того, апарат побічно впливає на психічний стан пацієнта. «Тренар-01» можна використовувати для тренування та підтримки тонусу м’язів, поліпшення периферичного кровообігу у порівняно здорових, зокрема людей похилого віку, за тривалої гіподинамії та гіпокінезії (змушене зменшення обсягу довільних рухів унаслідок характеру трудової діяльності). Для схожих потреб можливе застосування апарата до спортсменів — важкоатлетів, веслярів,
Довідка «УТГ» Державна цільова науково-технічна програма «Образний комп’ютер» орієнтована на створення нових наукомістких інформаційних технологій з елементами інтелекту людини (обробка людського мовлення, сприйняття об’єктів навколишнього середовища). Відповідно до сформульованих завдань вона відповідає пріоритетному напрямку розвитку науки і техніки, визначеному в Державній програмі соціальноекономічного розвитку України. Зокрема, під час реалізації програми були закладені основи для розвитку в Україні перспективної галузі — цифрових технологій у медицині, створені нові медичні пристрої для діагностики та лікування порушень мозкового кровообігу (апарати «Тренар») і серцевої діяльності (персональний апарат ЕКГ — «Фазаграф»). Про останній «УТГ» уже писала (див. «УТГ» № 32 від 17 серпня 2010 р., «Тахометр для «полум’яного мотора»).
пробування й має дозвіл на клінічне застосування. Перша серія з 11 виробів, випущена київським державним науково-виробничим підприємством «Електронмаш», проходить клінічну апробацію у великих українських лікарнях і медзакладах. Зокрема, це кілька київських лікарень і поліклінік (основні випробування проходили на базі клінічної лікарні № 3), дніпропетровська міська лікарня №5, санаторій «Конча Заспа», центр реабілітації залізничників Південно-західної залізниці (м. Хмільник), обласний медичний центр Житомирської облради, Львівський національний медичний університет, Університет фізичного виховання та спорту (м. Київ). Загалом, «Тренар-01» розробляли для масового застосування, у тому числі й у домашніх умовах для продовження лікування після стаціонару. За відгуками, невеликі габарити апарата (вага лише півтора кілограма) і можливість автономного живлення роблять його застосування зручним як на ранніх етапах реабілітації, у палатах інтенсивної терапії, так і надалі — за індивідуальною програмою вдома.
— Проблем дуже багато й говорити про них можна довго. Наприклад, те, що на виробництві бракує системних програмістів, які вміють створювати програми управління таким обладнанням, не вистачає мікроелектронників. Інша серйозна проблема — нестача виробників аксесуарів (манжетів, електродів, струмопідводів) для цифрових технологій у медицині. Наприклад, для взяття і підведення керуючої інформації до лицьових м’язів необхідна лінійка типорозмірів електродів невеликих розмірів (близько 10 х15 мм). Також вони потрібні для роботи з маленькими дітьми. На жаль, український виробник — науково-виробниче підприємство «ЕЛЕКОН» (м. Миколаїв) — такі фізіотерапевтичні електроди не випускає. До того ж зараз уже порушено питання про початок масового впровадження апарата. А для цього дуже важливе комплексне вирішення загальнодержавної проблеми, пов’язаної із централізованим придбанням клініками вітчизняного конкурентоспроможного обладнання, упровадження сучасних медичних технологій. — Наскільки нам відомо, уже створено промисловий зразок апарата «Тренар-02». Які його особливості?
До речі В Україні можна придбати іноземні апарати для відновлення рухових функцій. Наприклад, німецький терапевтичний тренажер «Мотомед», який дозволяє відновлюватися пацієнтам із травмами хребта. Звичайно, їхня ціна орієнтована на іноземного споживача. Роздрібна ж вартість «Тренара-01» порівняно невисока — близько 5 тис. грн. — Усе правильно, «Тренар-02» (провідний розробник — Володимир Горбаньов) випробувано в неврологічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Києва. Апарат має ті самі функціональні режими, що й «Тренар-01», але в ньому додатково передбачена можливість тренування співвідношення довільнопримусових скорочень — так званий метод граничної електростимуляції. Він полягає в тому, що примусові (стимульовані ззовні) скорочення поступово заміщаються довільними, які було (нехай навіть мінімально) відновлено після відповідного курсу лікування. Основна мета тренування — максимізувати довільні скорочення й мінімізувати (або повністю виключити) примусові. Також У «Тренарі-02» розширені можливості аналізу ЕМГ-сигналу, закладені діагностичні можливості загального стану організму, наприклад, за частотою пульсу для контролю серцевої діяльності. — Насамкінець трохи про плани на майбутнє. — З одного боку, хотілося б розширити клінічну сферу застосування «Тренарів», а з іншого — додатково зорієнтувати функціональні можливості апаратів на відновлення тих функцій, які тісно пов’язані з руховими. Наприклад, випробувати його під час відновлення нормальних функцій опорно-рухового апарату після операцій пришивання кінцівок. Або відновлення мовлення, втрата якого стає побічним ефектом операцій на щитівці. І в цих напрямках вже є попередні результати. Крім того, ми працюємо над створенням спеціалізованих апаратів (невеликих, компактних, використання яких не заважатиме в повсякденному житті) для зміцнення м’язового корсета, відновлення постави в дітей, особливо школярів, і дорослих.
№ 1 (156)
18 січня 2011 року
11
Наука
Хіт-парад ноу-хау Анатолій ЛЕМИШ Журнал Time опублікував власний рейтинг 50 найбільш значущих винаходів, технічних новинок і споживчих товарів, які найяскравіше «вистрілили» минулого року.
Віртуальна платіжка й авто без водія У номінації «Технології» перше місце віддано планшету iPad від Apple. Не секрет, що прототипом успішного iPad став всіма критикований Tablet PC від Microsoft. Однак Apple не просто підняла з дороги нікому не потрібний концепт, обтерла з нього бруд і начинила планшет без клавіатури вмістом звичайного ПК. Щоб завоювати прихильність споживача, компанії довелося з нуля створити «залізо» і ПЗ для сенсорного управління, тому заяви про «чарівні властивості» та «революційний характер» новинки небезпідставні. Серед інших переможців у цьому розділі — додаток Flipboard до того ж iPad, мініатюрний девайс Looxcie — відеокамера, яка надягається на вухо, із кутом огляду людського ока, а також Square — платіжна платформа, створена одним із засновників мережі мікроблогів Twitter Джеком Дорсі. За допомогою магнітного картрідера й підключеного до нього смартфона Square дозволяє працювати з даними банківських карт. Як підтвердження платежу користувач стилусом розписується на екрані смартфона, а Square відразу ж відправляє копію чека на зазначений e-mail. У номінації «Транспорт» переміг локомотив Amtrak, який працює на 20-відсотковому біопаливі. Біодизель зменшує
забруднення навколишнього середовища й дозволяє заощаджувати на вуглецевому паливі. Із ним упевнено сперечався «автомобіль без водія». Обвішаний відеокамерами й супутниковими системами від Google, він пройшов понад 140 тис. км дорогами Каліфорнії, уникнувши неприємних зустрічей зі стов-
пом або деревом. На третє місце вийшов ранцевий ракетний двигун у 200 к. с. новозеландського винахідника Гленна Мартіна. Передбачається, що цей індивідуальний літальний апарат (на знімку) зможе підніматися на 8 тис. футів і триматися в повітрі понад півгодини. Крім того, у номінації відзначений найлегший автомобіль (вагою близько 300 кг) і електромобіль «Антро», створений в Угорщині. Як курйоз відзначені також автомобіль Terrafugia, здатний розкривати крила й злітати, і катамаран Plastiki Девіда Ротшильда, зроблений із 8,7 мільйона пластикових пляшок.
Із лазера — по комарах У номінації «Здоров’я й медицина» перше місце Time присудив лазерній гарматі, яка знищує комарів. Це навіть не «з гармати по гороб-
цях», а крутіше! Ще створений екзоскелет — пристрій для допомоги пацієнтам із паралічем нижніх кінцівок. Автоматизовані протезні ноги використовують штучний інтелект, щоб «прочитати» жести руки власника через сенсори на милицях, при цьому вони моделюють природну людську ходу. У розділі «Біоінженерія» відзначили винахід, який став справжнім проривом у нашому пізнанні світу. Ідеться про створення Крейгом Вентером штучного генома. «Підсаджений» шляхом мікроманіпуляцій у тіло бактерії, геном умонтовувався в неї, ділився й самокопіювався, як і в природних умовах. Таке створюване в лабораторіях синтетичне життя, безперечно, приведе до справжнього вибуху біотехнологій і, зокрема, прискорить виробництво всіляких вакцин. Друге місце тут посіло відкриття, яке теж можна назвати епохальним: учені зі стовбурних клітин виростили легеню пацюка й підсадили її хвостатому «пацієнтові». Вона повністю прижилася, її функції на 95% відповідають роботі звичайного органа. Кінцева мета досліджень — навчитися заміняти людську тканину, щоб допомогти пацієнтам з емфіземою або раком легенів. У номінації «Охорона природи й поновлювана енергія» відзначена підводна електростанція Minesto. Вона нагадує повітряного змія, який запускається... під водою. Стверджують, що вона здатна виробляти 500 кіловатів енергії навіть у спокійних водах. Перша працююча модель буде представлена цього року поблизу берегів Північної Ірландії. Серед інших винаходів — новий вид водневих паливних елементів, взуття, що виробляє струм для заряджання мобільного телефона, а також майже безводна пральна машина.
Мрії здійснюються... Анна ГРЕЧАНИК Багато речей, у які мало хто вірив або ж передвіщав їм велике майбутнє дуже нескоро, уже цього року можуть дійти до масового споживача.
Так, 2011 рік може стати початком епохи електромобілів. Принаймні уже зараз є єдиний європейський стандарт для зарядних станцій, а перша в ЄС повноцінна мережа електричних заправок буде побудована в Данії. Та й перші хіти продажів уже намітилися. Можливо, це буде японський Nissan Leaf, оснащений літій-іонними батареями та електродвигуном. Він
може без підзарядки подолати 160 км. Є майбутнє й у інших моделей, здатних лише за три години зарядитися від звичайної розетки. Правда, пробіг у них поки невеликий, чим вони й незручні. Ще одна надія року — хмарні обчислення. Це технологія розподіленої обробки даних, у якій комп’ютерні ресурси надаються користувачеві як інтернет-сервіс, набір апаратного й програмного забезпечення фізично перебуває не на ПК, а в мережі — у так званій хмарі. Наприклад, якщо «хмарно», для обробки фотографії не обов’язково завантажувати PhotoShop, треба просто знайти в пошуковику онлайн-фоторедактор.
При цьому потужності комп’ютера задіяні мінімально, він просто відсилає запит у «хмару» і одержує від неї відповідь. Аналітики вважають, що це початок кінця комп’ютерного піратства.
Светр із пульверизатора й робот-брехун Досить перспективні й сміливі розробки представлені в номінації «Одяг». Так, модельєр Сюзанна Лі звернула увагу на матеріал, продукований бактеріями, які виробляють так званий чайний гриб. Целюлозу, одержувану при цьому, вона зібрала й висушила. Вийшла тканина, схожа на шкіру, з якої можна шити сорочки й пальто. Правда, вона поки має підвищену здатність усмоктувати воду. Інша, не менш фантазійна розробка — одяг з пульверизатора: речовина наноситься просто на голе тіло й застигає у вигляді светра й рейтузів. «Робототехніка» ввійшла в окрему номінацію, і недарма. Програмісти Технологічного інституту Джорджії навчили робота... брехати. Це не таке просте завдання, адже звичайно програми ґрунтуються на чітких алгоритмах, які не допускають ніяких неточностей. Передбачається, що робот, який дає свідомо неправдиву інформацію, може використовувати її для одержання якихось результатів, яких його «чесний» побратим досягти не в змозі. До чого приведе зрештою комп’ютерна брехня, можна тільки здогадуватися. Набагато симпатичніший андроїд, здатний навчати людей мов, наприклад англійської. Він також відзначений журналом. «Військові технології» у рейтингу представлені декількома цікавими розробками. Серед них треба згадати «водяний пістолет» із напором води, який розрізає багато матеріалів, як «рідке лезо»; нова вибухова речовина IMX-101 — вона набагато безпечніша в зберіганні, ніж стандартний TNT, а також захисний матеріал, схожий на кевлар, але в кілька разів міцніший. Наднових зірок на хмарному небі немає: упроваджують технологію Google, Microsoft, Amason і IBM. Великі зміни очікуються й на ринку мобільних платежів. Apple і Google пропонують технологію NFC (Near Field Communication), що дозволяє робити електро-
До речі Читаючи новини науки і техніки, люди неохоче вірять у те, що всі описані відкриття й винаходи можуть увійти в їхнє життя й що вони взагалі життєздатні. Так було завжди: наприкінці XIX століття фізик і математик Вільям Кельвін стверджував, що в радіо немає майбутнього, винахідник Інтернету був упевнений, що його творіння припинить існування в 1996 році, а комп’ютерний геній Кен Олсен наприкінці 1970-х років уважав, що домашній комп’ютер нікому не буде потрібний. Та й сьогодні генії помиляються: мільярдер Алан Шугар у 2005 році сказав, що iPоd помре до наступного Різдва, а Білл Гейтс якось пообіцяв, що до 2004-го не буде спаму...
Тим часом
Вручення Шнобелівської премії-2010, якою нагороджуються найбезглуздіші винаходи року, укотре змусило посміхнутися й замислитися. Що й говорити, кожна «шнобелівська» акція в стінах Гарвардського університету перетворюється на цікаве шоу, тож усі квитки на церемонію вручення 20-ї премії розкупили заздалегідь. Конкуренція минулого року була неабияка — вибирали з більш ніж 5 тисяч кандидатів, тож перемогли дійсно «гідні». У галузі фізики Шнобелівською премією відзначене відкриття новозеландських учених, які довели, що, надягнувши шкарпетки не на ноги, а просто на взуття, можна врятуватися від... падіння на кризі. (Цікаво, як довго фахівці з університету Отаго билися над цим відкриттям?) Американці здобули премію в номінації «Охорона здоров’я», довівши, що мікроби «прилипають» до борід учених-мікробіологів, коли ті працюють у лабораторіях, і це може бути небезпечно! (Вочевидь дослідники одержали грант від фірми бритвених лез.) Медики з Нідерландів вразили світ доказом того, що астму можна ефективно лікувати... катанням на американських гірках. А от англійські вчені з Кілійського університету змогли довести, що лайка й прокльони зменшують біль об’єкта дослідження. (Відразу уявляєш пацієнтів, яким із науковою метою заганяють гол-
ки під нігті, ті запекло лементують і лаються, а вчені скрупульозно реєструють рівень криків нещасних у децибелах.) Англійка Карина АцведоУайтхаус і мексиканка Дайєна Гендрон стали лауреатами премії в галузі інженерії — за розвиток і вдосконалення методу збору китових шмарклів (!) за допомогою вертольота (!!) з дистанційним керуванням (!!!). На церемонії нагородження були присутні обидві розробниці. (Кити зі зрозумілих причин були відсутні.) У транспортному проектуванні не було рівних спільній команді японців і англійців, яка запропонувала вивчати поведінку слизових організмів для визначення оптимальних маршрутів прокладання залізничних колій. Серед призерів були маститі вчені, які вже удостоїлися аналогічної нагороди в 2008 році за доказ тези, що мікроорганізми допомагають вирішувати головоломки. (Власне, тоді премію треба було б вручити цим мікроорганізмам, якщо вони виявилися розумнішими від їхніх дослідників.) Фірми й компанії стають ефективнішими, якщо їхній персонал здобуває підвищення не через рівень знань, досвід або інші особистісні риси, а методом випадкового відбору. Тобто шефові треба кидати кості або крутити барабан револьвера, як у «російській рулетці». Відкриття трьох італійців, які підтвердили тезу математичним шляхом, відзначено премією в номінації «Менеджмент». Жарти жартами, але не треба забувати, що 10 років тому Шнобелівську премію здобув якийсь учений, який змушував літати жаб, поміщаючи їх у сильне магнітне поле. У 2010-му він здобув уже справжнього «Нобеля» за дослідження властивостей графену. Його звуть Андрій Гейм.
нні платежі, підносячи гаджет до спеціальних зчитувальних пристроїв. Автор ідеї — американська компанія BOKU. Дійти до широкої публіки може й ще одна перспективна новинка, уже популярна в США. Розвиток мобільних додатків дозволяє впровадити в Європі покупки за принципом In-Store Pickup і Drive-In, коли клієнт вибирає й оплачує товар онлайн, після чого забирає його в найближчому магазині через спеціальне вікно обслуговування або на складі. А що ж Україна? Так, ми, як завжди, пасемо задніх, але й осторонь від прогресу не стоїмо. Аналітична компанія Gartner припускає, що 2011 рік стане в нас початком буму планшетних ПК.
Уся річ у тім, що наприкінці минулого року в українській офіційній роздрібній торгівлі з’явилися планшети від Samsung, але вже за кілька місяців до цього багато українців були готові переплачувати за iPad «сірим» імпортерам. Попит є, отже, буде й пропозиція, на нашому ринку з’являться планшети за демократичною ціною, та й асортимент збільшиться завдяки невідомим китайським фірмам. І, нарешті, цього року стане звичною така одиниця виміру, як петабайт. До речі, інформація, яку людина може утримати в голові, дорівнює 0,01 Пб. Але ж 20 років тому Білл Гейтс сказав, що понад 640 Кб пам’яті персональним комп’ютерам ніколи не знадобиться...
Головоломки для головоногих
12
№ 1 (156)
18 січня 2011 року
IT
Захисники «із центру» Хмарні антивіруси — революція чи еволюція? Владислав МИРОНОВИЧ За фактично одностайною думкою фахівців, майбутнє IT — за хмарними технологіями. У галузі комп’ютерної безпеки вже є рішення на основі хмарних обчислень, причому не тільки в домашньому, а й у корпоративному сегменті.
Новий підхід Як відомо, у роботі антивірусного програмного забезпечення використовується кілька основних схем. Це сигнатурний метод (пошук вірусів за наявною базою даних шкідливого ПЗ), застосування поведінкових аналізаторів (вивчення поводження програм на предмет підозрілих і небезпечних дій), технологія «пісочниці» (незнайомі програми запускаються у віртуальному середовищі, ізольованому від операційної системи) і різноманітні системи фільтрації контенту. Об’єднує їх одне — описані дії відбуваються на локальному ПК, і, відповідно, використовують обчислювальні ресурси цього комп’ютера. Для звичайних користувачів це не так критично: удома в багатьох є або досить потужні десктопи, або середньої продуктивності ноутбуки, а ресурсомісткість традиційних домашніх завдань (серфінг, мультимедіа, ігри) великою назвати не можна. У крайньому разі, антивірус можна просто тимчасово відключити. Зовсім інші справи в корпоративному секторі. Відключення або збій антивірусного захисту може призвести до серйозних фінансових втрат. Затратні і модернізація наявних машин, і їхнє обслуговування, і установка, настроювання та підтримка антивірусного ПЗ. Розподілені обчислення вирішують, принаймні частково, усі ці проблеми. Хмарний антивірус має дві частини: клієнтську й серверну. Клієнтська (її ще можна назвати «движком» антивірусу), як і будь-яке звичне ПЗ, установлюється на конкретний комп’ютер, маючи при цьому мінімальний розмір і ресурсомісткість. Вона займається скануванням даних і відправленням контрольних сум файлів у «центр» — на серверну частину, яка перебуває в «хмарах» (а точніше — на потужностях виробника захисного продукту). Там
відбувається обробка надісланих даних і виноситься вердикт щодо їхньої безпеки. Якщо файл виявляється шкідливим ПЗ, на клієнтську частину висилаються спеціальні скріпти («сценарії» роботи комп’ютера), виконання яких очищає ПК від шкідливих об’єктів або перешкоджає зараженню. Така схема роботи не тільки знижує навантаження на апаратну частину ПК, а й істотно підвищує захист завдяки участі в системі безпеки всіх користувачів, які застосовують конкретний продукт (так званий метод колективного розуму), що сприяє своєчасному виявленню нових загроз і, як наслідок, випуску засобів для боротьби з ними. Але, як би там не було, загроза зараження все одно залишається. Щодня з’являються тисячі нових шкідливих програм, і якщо комп’ютер «підчепив» саме таку, то для аналізу й лікування доведеться відправляти не тільки контрольну суму файла, а й сам файл цілком. У цьому і полягає одна з головних заковик використання такого захисту в корпоративному сегменті, адже політика конфіденційності багатьох компаній включає й заборону на пересилання будь-яких даних третім особам або організаціям. У такому випадку система просто не працюватиме належним чином і, отже, користі від неї немає. Необхідність перегляду наявних політик безпеки — чи не головне питання, яке піддає сумніву широке впровадження хмарних антивірусів у корпоративній сфері. Для домашніх користувачів ця проблема не така актуальна, зате перед ними постає інша. Не секрет, що багато шкідливих програм після зараження ПК блокують доступ якщо не до Інтернету цілком (скажімо, за HTTP-протоколом, коли передача даних і поширення вірусу із зараженого ПК відбувається, але сайти не відображаються), то до ресурсів антивірусних компаній. У такому випадку «хмарність» також втрачає будь-який сенс. Серверна частина продукту просто не одержить дані від клієнтської або не зможе їх прийняти. Тому говорити про революцію у сфері антивірусної безпеки поки рано. Скоріше, ми спостерігає-
мо еволюцію, причому досить повільну — відомі виробники антивірусного ПЗ не прагнуть наголошувати на «хмарності», а поступово впроваджують ті або інші модулі, робота яких виноситься в «хмару», і дивляться на результат. Проте тенденція навіч, і ніяких підстав для її згортання немає.
Щити в асортименті Хоча ті або інші хмарні елементи вже давно присутні в популярних антивірусних продуктах, наразі існує лише кілька антивірусних додатків, які повністю працюють у хмарному режимі. Серед них єдине знайоме широкій аудиторії українських користувачів ім’я — Panda Cloud Antivirus. Продукт відрізняється не тільки аскетичним інтерфейсом, а й цілковитою автономністю роботи — ніяких настройок антивірусного сканера в Panda Cloud Antivirus немає. В іншому ж це звичний антивірус без додаткових модулів (батьківського контролю, брандмауера й подібних). Утім, одне несподіване рішення все-таки є: якщо антивірусу не вдалося самостійно впоратися із загрозою, він виводить посилання на веб-сторінку, де докладно описано, як вилікувати ПК. Є в Panda і продукт для корпоративних користувачів — Panda Cloud Protection, позиціонований як рішення для малого й середнього бізнесу. Крім усіх можливостей, доступних для домашніх користувачів хмарного антивірусу, цей сервіс пропонує також надійний захист корпоративної пошти в «хмарі», істотне зниження трафіку й навантаження на кінцеві вузли. Правда, знов-таки, багато компаній напевно не захочуть давати доступ до своєї корпоративної пошти й інших даних. З іншого боку, ніщо не заважає використовувати сервіс невеликим фірмам, для яких проблема доступу сторонніх до корпоративної інформації не дуже актуальна через малу вартість цих даних. Звичайно, на відміну від домашнього антивірусу, за Cloud Protection доведеться платити. Імена інших повністю хмарних антивірусів навряд чи щось скажуть українському користувачеві,
але це не означає, що їх не треба називати. Виділити можна антивірус Immunet Protect, який рекомендують використовувати як доповнення до уже існуючої на ПК системи безпеки (за даними на сайті виробника, близько 40% користувачів застосовують Immunet Protect разом з іншими антивірусами). Такий підхід досить цікавий, адже всім відомо, що кілька антивірусів на одному ПК звичайно погано уживаются. Immunet Protect не втручається в роботу вже встановлених систем, а тільки перевіряє раніше оброблені іншими захисними програмами дані й підчищає огріхи. Як і Panda Cloud Antivirus, цей продукт поширюється безкоштовно. А от за інший маловідомий у нас хмарний антивірус — Prevx — доведеться заплатити $35. Сума, з одного боку, невелика, а з іншого — за ці ж гроші можна придбати річну ліцензію на повноцінний нехмарний продукт. А з огляду на те, що українські користувачі не люблять платити за ПЗ (особливо якщо є безкоштовна альтернатива), навряд чи ця програма в нас приживеться. Правда, на відміну від інших «хмарників», Prevx має досить широкі можливості: у програмі є евристичний аналізатор, що настроюється, планувальник, модуль перевірки файлів у режимі реального часу, плагін для браузерів, що блокує небезпечні сайти, і багато настройок, які дозволяють «заточити» антивірус під себе.
Уперед, у «хмару»? Говорити про повноцінний захист із «хмари» поки ще рано. Лідери ринку антивірусних продуктів хоч і впроваджують такі рішення у свої розробки, але, скоріше, як додаткові способи безпеки. А суто хмарні антивіруси поки що, по-перше, нечисленні, а по-друге, усе-таки поступаються за функціональністю звичним стаціонарним (тут ідеться не так про надійність захисту від шкідливого ПЗ, як про наявність додаткових модулів). Але не варто сумніватися, що рано чи пізно зрушення саме у напрямку хмарності всетаки відбудеться: така тенденція окреслюється вже зараз. Тому не дивуйтеся, що якось, через кілька років, ви раптом замислитеся: «А в якій країні розташований сервер, який гарантує безпеку мого ПК?».
Із перших уст
Павло Дем’яненко Керівник технічної підтримки ESET в Україні — Багато компаній активно впроваджують у свої рішення хмарні технології. Відмінність може полягати лише в тому, що в різних антивірусних продуктах в «хмару» виносяться різні модулі. У лінійці антивірусних продуктів компанії ESET технології, які зараз зазвичай називають хмарними, були реалізовані ще близько 5 років тому. Наприклад, технологія раннього виявлення загроз ThreatSense.Net, яка дозволяє користувачам в автоматичному режимі або вручну відправляти фахівцям ESET нові підозрілі зразки для аналізу. Таким чином, ThreatSense.Net надає можливість відслідковувати глобальні тенденції поширення шкідли-
вих програм і закривати уразливості системи від «нуль-денних» атак. Що ж до цільової аудиторії таких рішень, то якісного захисту потребують усі — домашні користувачі, малі й середні підприємства, корпорації. Для забезпечення ефективного й надійного захисту антивірусні рішення повинні використовувати всі сучасні методи, у тому числі й хмарні. Відмінність між рішеннями для різних категорій користувачів полягає в тому, що продукти для захисту інформації корпоративних користувачів мають додаткові можливості, такі як віддалене адміністрування, захист поштових і файлових серверів, а також захист інтернетшлюзів.
Андрій Нікішин Керівник лабораторії хмарних і контентних технологій «Лабораторії Касперського» — Технології захисту в «хмарі» активно використовуються вже кілька років і показали свої величезні переваги. До них належать висока швидкість виявлення й блокування нових загроз і джерел їхнього поширення, а також швидкість доставки відновлень і підвищення якості захисту. Усе це дозволяє говорити про новий технологічний виток розвитку антивірусної індустрії. У «Лабораторії Касперського» перші хмарні сервіси з’явилися у 2008 році (сервіси Kaspersky Security Network). У 2010 році ми значно їх розширили, додавши технологію Wisdom of the Crowd, яка допомагає визначати небезпеку файлу на підставі його розподілу за групами довіри серед учасників Kaspersky Security Network. Також ми розширили сервіс визначення шкідливих доменів, сторінок і файлів. У 2011 році список пропонованих сервісів зросте. Однак хмарні технології не обмежуються тільки цим. Переваги «хмари» полягають ще й у тому, що в ній мож-
на сховати від зловмисників специфічні засоби детектування, які ґрунтуються на обробці вмісту файлу або потоку, а також використовувати потужні обчислювальні ресурси «хмари» для поглибленого аналізу вмісту файлу в контексті, у якому він пересилається в Інтернеті. За цим принципом працює й інший набір сервісів, який надається «Лабораторією Касперського»: KHSS (Kaspersky Hosted Security Services), принцип роботи якого ґрунтується не просто на копіюванні частини потоку даних (за принципом KSN), а на повному переспрямуванні потоку сканованих даних на інфраструктуру «Лабораторії Касперського». Наразі цей сервіс більшою мірою розрахований на невеликі й середні підприємства із власними поштовими доменами, яким необхідно управляти вебтрафіком. Він повністю використовує переваги сервісу KSN, а також додає цілий ряд унікальних методів захисту, що дозволяють надавати клієнтам підвищену надійність і захищеність.
№ 1 (156)
18 січня 2011 року
13
Автомагістраль
Вирок із відстроченням Чи набуде масового застосування в автомобілебудуванні газотурбінний двигун? Олександр НІКОЛАЄНКО Після прочитання роману відомого американського письменника Гарольда Роббінса «Бетсі» будь-яка технічно грамотна людина із захопленням і подивом запитує: невже це вимисел? Ні, роман описує реальні події зі створення автомобіля з газотурбінним двигуном. Автомобіля, який відтоді й донедавна вважався утопією.
Одержавши газотурбінний двигун (ГТД), вертоліт став по-справжньому вантажопідйомним, танк навчився рухатися пересіченою місцевістю зі швидкістю 120 км/год., а літак подолав звуковий бар’єр. Навіть суднобудівники все частіше звертаються до цього двигуна, який має за дуже малих розмірів величезну потужність. ГТД — тепловий двигун, у якому газ стискається й нагрівається за рахунок згоряння палива, а потім його енергія перетворюється в механічну роботу на валу газової турбіни. На відміну від поршневого, у газотурбінному двигуні процеси відбуваються в потоці газу, що рухається. На практиці все виглядає так. Повітря з атмосфери засмоктується лопатями компресора турбіни, стискається в ньому й подається в камеру згоряння, куди одночасно з повітрям через форсунку впорскується паливо. У камері згоряння відбувається процес горіння палива за постійного тиску. Газоподібні продукти згоряння надходять на лопаті силової турбіни, приводячи її в рух. Газотурбінний двигун з успіхом застосовується як економічне, екологічне й надійне джерело енергії не тільки в стаціонарних силових установках (таких як електростанції), а й у багатьох транспортних засобах. І лише для автомобіля він уважається непридатним. Утім, такого висновку машинобудування дійшло через безліч спроб і помилок.
Невблаганна практика У 1950 році Boeing разом із фірмою Kenworth першим у світі успішно інсталював під капот магістрального тягача 175-сильну газову турбіну. Важила вона лише 200 фунтів (91 кг) — у тринадцять разів менше, ніж дизель аналогічної потужності. Витрата палива становила 235 л/100 км, що ніяк не
могло вважатися економічним. До того ж газотурбінний Kenworth дуже повільно розганявся — дався взнаки значний турболаг (запізнення реакції на подачу палива). Друга хвиля «турбоманії» почалася 1964 року: сконструйовано Ford Big Red («великий червоний «Форд»). Експериментальний 30-метровий автопоїзд складався з тягача й двох трейлерів. 600-сильна турбіна хоробро розга-
ність 250 к.с. і питому витрату палива 250 г/к.с.год., а сконструйований у 1969-му «ГАЗ-99Д» розвивав 350 к.с. У 1977-му був розроблений і затверджений технічний проект уніфікованої родини АГТД ГАЗ, що включає дві моделі: 902.10 потужністю 380 к.с. і 903.10—600 к.с. Однак першим реальним автомобілем, який використовував ГТД як силову установку, став побудований у 1959 році на базі автобуса «ЗІС-127» дослідний «Турбо-
Концепт-кар Jaguar С-Х75
няла 77-тонний потяг, витрата палива дорівнювала 100 л/100 км. Того ж року на Всесвітньому ярмарку в Нью-Йорку концерн General Motors показав зовсім фантастичну вантажівку — чотиривісний Chevrolet Bison. Дві турбіни розташовувалися над приплющеною кабіною: одна, 300-сильна, працювала постійно, а під час розгону й на підйомах до неї підключалася друга, 700-сильна. У 1965 році General Motors побудував більш практичний автопоїзд — Turbo Titan III. Тут турбіна розвивала тільки 280 к.с. Але самими лише вантажівками все не обмежилось: у 1969 році представили газотурбінний автобус RTX, Rapid Transit Experimental. Була ще родина безкапотних тягачів, під стандартними кабінами яких ховалася турбіна. Той же General Motors створив тягач GMC Astro 95 Gas Turbo Special, а Freightliner побудував десять дослідних зразків. Велися такі розробки й у СРСР. Із 1955 року на Горьківському автомобільному заводі провадилися роботи зі створення газотурбінного двигуна. Однак цілком працездатний двигун ГАЗ-99Б потужністю 175 к.с. з’явився лише в 1962 році. За результатами випробувань отримана мінімальна питома витрата палива 320 г/к.с.год. Створений у 1965 році «ГАЗ-99В» уже мав потуж-
НАМІ-053». Його турбіна була майже вдвічі потужніше, ніж дизель (350 к.с. проти 180), і розганяла автобус до фантастичних 160 км/ год. Також велися експерименти з 1200-сильною турбіною Ярославського заводу, якою намагалися оснастити 120-тонний «БІЛАЗ». Остання спроба ХХ століття «схрестити» автомобіль із ГТД здійснена в 1995 році компанією Volvo — так народилися вантажівка ECT (Environmental Concept Truck, «екологічно чистий концепт-трак») і ECB (те ж, тільки Bus, «автобус»). На жаль, усі згадані моделі так і залишилися надбанням історії, не досягши рівня масового виробництва.
Не для автомобіля Численні експериментальні спроби оснастити автомобіль газотурбінним двигуном зрештою виявили головні недоліки такого тандема. Ось вони. Турболаг, або затримка реакції на додавання тяги в 1—2 секунди. Уявіть собі такий автомобіль під час обгону: ви натиснули на газ, і лише через довгих пару секунд автомобіль почав прискорюватися. Низький ККД за часткових навантажень. Іншими словами, газотурбінний двигун «не вміє» ефективно працювати на холостих і малих обертах. Лише за повних навантажень ГТД за коефіцієн-
том корисної дії стає порівнянним із дизелем і навіть перевищує цей показник. На часткові ж навантаження ККД падає у два-три рази. Витрата палива в цьому випадку, звичайно, зростає на стільки ж. У підсумку газотурбінні автомобілі дістали назву «пожирачі палива». Висока вартість. У звичайному поршневому двигуні процес згоряння відбувається циклічно, чергуючись із процесами впускання свіжої робочої суміші, за рахунок чого охолоджуються поршень і камера згоряння. Таким чином, хоча температура згоряння суміші в деяких моторах досягає 2500°С, самі деталі двигуна ніколи не нагріваються вище 600°С. У газотурбінному ж двигуні процес горіння відбувається весь час. Температура газів, які надходять на лопаті робочої турбіни, становить від 800 до 1600°С. Причому й це — штучно обмежена температура: її примусово знижують через недостатню жароміцність застосовуваних у конструкції матеріалів. Чим більше робоча температура, тим ККД двигуна вище. І тим дорожче застосовувані в конструкції жароміцні матеріали. Погодьтесь, для автомобільного двигуна такі «гріхи» не можна вибачити, що й робило ГТД непридатним в автомобілебудуванні. Однак надворі ХХІ століття, час нових технологій, підходів та ідей.
Нема лиха без добра Незважаючи на експериментально доведену недоцільність установки газотурбінного двигуна на автомобіль, машинобудівникам досі не дають спокою головні переваги ГТД. Їх варто назвати окремо. Велика питома потужність. Точніше, найбільша серед ДВЗ — до 6 кВт/кг. Тобто автомобільний газотурбінний двигун може бути мінімум утричі менше й у десять разів легше звичайних ДВЗ за рівної потужності.
Великий ресурс. Ресурсність ГТД у 2—3 рази вище, ніж у поршневих ДВЗ. Надійність. Через відсутність у газотурбінному двигуні механізмів, що роблять зворотно-поступальні рухи, завдяки загальній збалансованості й простоті конструкції відмовостійкість ГТД у кілька разів вище, ніж у поршневих ДВЗ. Невибагливість у паливі. ГТД може працювати на будь-якому пальному, яке можна диспергірувати: бензин, гас, дизельне паливо, мазут, природний газ, суднове паливо, водяний газ, спирт і навіть вугільний або торф’яний пил. Простота конструкції. Відсутність додаткової рідинної системи охолодження й каталізаторів, кривошипношатунного механізму, системи газорозподілу тощо. Загальна кількість деталей у порівнянні з поршневими ДВЗ менше на 30%. Екологічність. Вихлоп ГТД містить у кілька разів менше шкідливих речовин, ніж відпрацьовані гази поршневого двигуна. Адже робочий процес у турбіні відбувається за надлишкової кількості повітря в паливній суміші, завдяки чому вона згоряє набагато повніше. Нарешті, треба згадати такий неоднозначний чинник, як економічність газотурбінного двигуна. Неоднозначним його можна вважати з тієї причини, що за стаціонарного застосування (утім, як, наприклад, і в авіації) ГТД дає чудові показники, перевершуючи за економічністю все той же дизель. Однак відбувається це лише під час роботи турбіни на максимальній потужності. Але автомобільний двигун, на відміну від літакового, не може весь час працювати в оптимальному режимі: рухатися автомобілю доводиться з різною швидкістю, а іноді й просто стояти в пробках. Під час же неповних навантажень і на холостому ходу турбіна витрачає в 2—3 рази більше пального, ніж поршневий двигун.
Нове покоління ГТД: вага 35 кг, розміри ілюструє розташований поруч олівець
Нова ера ГТД? Отже, газотурбінний двигун має дуже низьку економічність за часткових навантажень. Смертельний вирок? Щоб відповісти на це запитання, слід згадати про породження нового часу — гібридний автомобіль. Така конструкція має на увазі наявність двигуна внутрішнього згоряння, що розкручує електрогенератор, електричних двигунів, що приводять колеса в рух, і потужного акумулятора, здатного «засвоювати» значну кількість електроенергії «про запас». А тепер давайте в цю конструкцію замість звичайного поршневого ДВЗ поставимо ГТД, якому тепер більше ніщо не заважає працювати на максимальній потужності, тобто в найбільш економічному режимі. Надлишок невикористаної електродвигунами енергії з легкістю поглине акумулятор. Коли ж батарея буде повністю заряджена, турбіну можна просто відключити. Витончене рішення, чи не так? Яке ліквідує, до того ж, ще один значний недолік газотурбінного двигуна — турболаг. Саме такого висновку й дійшли конструктори з Jaguar Land Rover разом із фахівцями компанії Bladon Jets. Спільними зусиллями вони у 2007 році почали розробку «першого у світі комерційно життєздатного, екологічно нешкідливого газотурбінного електрогенератора виключно для автомобільного застосування». Новий генератор Ultra Lightweight Range Extender (ULRE) наразі вже втілений у спортивному концепткарі Jaguar C-X75. Дві турбіни Bladon Jets, установлені на концепті, розвивають потужність 188 к.с. кожна, а розмірами не набагато перевищують людську долоню. Сукупна потужність чотирьох електродвигунів — 780 к.с. за максимального крутного моменту 1600 Нм. Це дозволяє прискорювати C-X75 до «сотні» лише за 3,4 секунди й досягати максимальної швидкості 330 км/год. Про витрату палива треба сказати окремо: це 7,5 л дизельного палива, гасу або біоетанолу (спирту) на 100 км. Надзвичайна економічність цього автомобіля дозволяє на одному заправленні пройти відстань понад 900 км. Показники приголомшливі. Утім, цього й слід було чекати від старого, доброго, потужного та надійного ГТД, який нарешті знайшов спосіб подружитися з автомобілем. Залишається тільки дочекатися масового втілення розробок компанії Jaguar Land Rover у життя й сподіватися, що цього разу газотурбінні автомобілі знайдуть своє пристановище в гаражах звичайних громадян, а не в музеї.
14
№ 1 (156)
18 січня 2011 року
Знаю, як
Променями по воді
Електровелосипед: випробування Кримом
Незвичайне застосування нанотехнологій демонструють російські інженери
Побудувати зручний і економічний засіб пересування можливо, але не дешево Сергій ДУМКЕВИЧ
Анатолій ЛЕМИШ На виставці в Туреччині принтер новосибірської фірми «Сан» надрукував квітку на поверхні води, налитої в блюдце, причому зображення відразу перетворилося на тонку стійку полімерну плівку.
— Дійсно, інженери нашої фірми, виробника принтерів для широкоформатного друку, навчилися наносити зображення на воду, — підтвердив керівник представництва компанії «Сан» в Україні Роман Тиров. — Як народжувалася технологія? — Наша компанія спочатку створювалася як експортер китайських широкоформатних принтерів, які використовують для швидкого отвердіння малюнка ультрафіолетові промені. За допомогою УФ-матеріалів можна друкувати на різних поверхнях, така технологія цілком освоєна. Однак китайські принтери швидко виходили з ладу. Тоді наші інженери запропонували розробити власний виріб: замінити ультрафіолетові лампи, які часто перегоряють, на світлодіоди, які служать разів у 30 довше. Таких спроб вживали й раніше. Але ніхто з великих світових виробників так і не зміг зробити модель, яка стабільно працювала б. Удалося вирішити й проблему із чорнилом: китайське найчастіше перемерзало й ставало непридатним, особливо взимку. Ми увели до складу чорнила особливі нанокомпоненти, чутливі до УФ-променів. Завдяки цьому один їхній різновид дозволяє друкувати майже на всіх видах матеріалів — склі, металі, кераміці, пластику, у той час як за традиційної технології кожна «підкладка» вимагає свого особливого виду чорнила. Наш принтер здатний також створювати 3D зображення. Технологія UV-LED, запатентована компанією «Сан», є екологічною та енергозбережною. Термін служби LED-блоків на основі світлодіодів — 45 тис. годин. Друк можливий на предметах товщиною до 200 мм і вагою до 150 кг. — Як ви зважилися на такий експеримент — наносити малюнок на воду? — Цікаво, що девізом нашої компанії якийсь час був
слоган: «Друкуємо на всьому, крім води!». Але минулого літа керівник «Роснано» Анатолій Чубайс, доповідаючи президентові РФ Дмитрові Медведєву про досягнення сучасних технологій, сказав, що є принтер, який наносить малюнок на будь-які, «неможливі поверхні». Цей вислів підхопила одна гумористична телепередача: що таке «неможливі поверхні» — винахідники пишуть «вилами по воді»? Наші інженери сприйняли глузування як виклик. Пару місяців «чаклували» зі складом чорнила й потужністю УФ-діодів. І, нарешті, на виставці в Туреччині продемонстрували, що можна писати й на водній поверхні. Блюдце, наповнене до країв звичайною водою, поставили в принтер. Коли голівки проходили над поверхнею, на ній з’являвся малюнок. — Чому ж чорнило не розпливається? — Вода, як і будь-яка рідина, має поверхневий натяг. Дрібні краплі чорнила,
які «вистрілюються» із друкувальної голівки, утримуються на поверхні води. Змішатися з нею вони не встигають, оскільки під впливом УФ-променів моментально перетворюються на полімерну плівку, яка теж залишається на плаву за рахунок різниці густоти й адгезії. Звичайно, переважно це була демонстрація можливостей нашої технології. Заявивши про себе як про інноваційну компанію, «Сан» почала приймати замовлення потенційних клієнтів, які ставлять досить нетривіальні завдання. У результаті з’явилося електропровідне чорнило на основі наночастинок коштовних металів. Такими можна друкувати об’єкти макро- і мікроелектроніки, наприклад, друковані плати. Створено стійке чорнило й принтери для друку на кераміці. Це тільки початок, і нанодрук на будьяких поверхнях знайде широке застосування — від виробництва напівпровідників до дизайнерських розробок.
Нова ідея, технічне ноу-хау полегшує не тільки побут, а й виконання професійних обов’язків. Відомий кримський фотограф-пейзажист за допомогою фахівців зібрав унікальний складаний переносний електровелосипед і тепер може працювати в кілька разів ефективніше.
Як ми «вєлік» складали Віталія Єременка (на фото) вже можна назвати експертом із експлуатації електровелосипедів. Свого першого 250-ватного «залізного коня» ЕВ-02, який бігає на батарейках, фотограф придбав три роки тому в московської фірми «Електроскутер». Однак він не влаштовував його габаритами: звичайний великий велосипед із 26-дюймовими колесами й вагою 40 кг для транспортування в автобусі не годився, і Віталію довелося взяти легкий (лише 10 кг), але без електромотора, моделі F1 фірми Hasa (Тайвань), який складався вчетверо до розмірів великої валізи. — І все-таки мені хотілося електрифікувати свого компактного «маля», — розповідає Віталій. — Можна було, звичайно, купити новий, але на заводські електровелосипеди з колесами діаметром 20 дюймів ставили електромотор потужністю лише 250 ватів, а мені треба було сильніше, щоб без утоми подорожувати кримськими горами і проїжджати за день великі відстані. Був потрібний потужний літієвий акумулятор малої ваги, розрахований на велику дистанцію пробігу. Скласти цю унікальну «тюнінгову» модель мені допомогли фахівці сімферопольського велоклубу «Екс-вело». Із декількох запропонованих комплектувальних ми зробили оптимальний вибір — купили в черкаської компанії «Electra» 500-ватний комплект для електрифікації мого велосипеда. А потужні китайські
Колесо-двигун
літій-магнієві акумулятори (Mn2O4, 17,5 ампер-годин, вага близько 7 кг) замовили в інтернет-магазині. Потім дуже швидко, лише через кілька днів, надіслали й мотор-колеса. Розпочалася робота над технічним дивом. Майстри зміцнили заднє колесо, установивши на нього подвійну кількість спиць. Для переднього мотор-колеса взагалі придумали спеціальну «спицівку» — фактично ноу-хау, адже 500-ватний мотор не призначений для установлення на 20-дюймові колеса. Крім того, поставили нову, дуже міцну сталеву вилку BMX для кріплення моторколеса замість старої алюмінієвої. Грамотно підключили електрообладнання: нефахівець легко може «спалити» контролер, переплутавши полюси проводів. Переробили багажник, фактично заново придумавши його конструкцію, — поєднали консольний саморобний багажник і звичайний.
Міський тест-драйв Через кілька днів складаний «електричний кінь» був готовий. Пробна поїздка Сімферополем відбулася із крейсерською швидкістю (без педалей) — 28 км/ год., у гірку 12 градусів — 24 км/год., із гірки — 30—35 км. Це в 1,5—2 рази вище за звичайну швидкість до електрифікації велосипеда. Але найважливіше те, що за рахунок невеликих 20-дюймових коліс велосипед міг заїхати майже на будь-яку міську височину до 18 градусів. Тож тепер було відкрито всі гірські дороги Криму з їхніми мальовничими краєвидами. Звичайно з літієвих акумуляторів ємністю 20 ампергодин електровелосипедисти долають не більше 40—50 км пробігу на одному заряді, а Віталію на своїх 17,5 а.год. удалося проїхати близько 70 км. До того ж його акумуля-
Тим часом
Винаходимо колесо — знову й знову У запасі в майстрів велоклубу «Екс-вело» залишилася ще безліч нереалізованих ідей. Наприклад, велосипед для спуску з гори. Діаметр його переднього колеса значно перевищує розміри заднього, тому новий апарат нагадує чимось перші велосипеди на зразок знаменитого «пенні-фартинг». Однак його габарити всетаки ідентичні звичайному сучасному велосипеду, а не «динозаврам» двоколісної давнини. За задумом авторів, велике переднє колесо дозволить під час похилого спуску сидіти прямо, не дуже нахиляючись уперед. Ця конструкція забезпечить велосипедистові зручний і безпечний центр ваги. Розробники сподіваються, що після впровадження в життя їхнього задуму з’явиться й відповідний екстремальний вид спорту. В активі велоклубу також — єдина в Україні цілодобова велопарковка, де гості Криму за символічну плату (лише 1 грн на добу) можуть залишати свого двоколісного трудягу. тори важать у півтора раза менше, а це дуже важливо. До речі, велосипедна «батарейка» заряджається 8 годин від мережі 220 вольтів і розрахована на 2 тисячі циклів заряджання-розряджання.
Розумний у гору... полетить Потім Віталій вирушив у свою першу поїздку в інше місто — спочатку на автобусі. Вибрав Бахчисарай. Там розчохлив велосипед, сів, натиснув на газ і хутко поїхав у напрямку печерного міста Мангуп-Кале. — Коли їдеш на електровелосипеді, то зовсім поіншому сприймаєш краєвид, на відміну від подорожі на автомобілі. Почуваєшся вільним. Велосипед — не скутер, управляти ним набагато легше. Можна крутити педалі, допомагаючи електромотору, щоб заощадити заряд батареї або для тренування, а можна просто розслабитися. При цьому ручка газу дозволяє вибрати будьяку швидкість — від 3—5 км до максимальної. У листопаді Віталій протестував електровелосипед на пересіченій місцевості в районі Південного берега Кри-
му. Біля готелю «Ялта» на крутому затяжному підйомі в кілька кілометрів (до 16—18 градусів) велосипед «поводив» себе якнайкраще. — Чудово було проїхати на електровелосипеді набережною Ялти, — розповідає натхнений своїм прогресивним транспортом фотограф. — А скільки краси мені ще треба побачити, причому буквально «у прискореному режимі». За неповний місяць я проїхав Кримом більше 600 км і тепер з нетерпінням чекаю на весну... У моєму фотобанку більше 20 тисяч відібраних пейзажів Криму, але я думаю, що тепер він збільшиться в кілька разів. Моя мрія про потужний, зручний і компактний електровелосипед, надійний помічник фотографа-пейзажиста, нарешті, справдилась.
Скільки коштує ноу-хау? Екологічно чистий транспорт — поки, скоріше, розкіш, а не засіб пересування. Одне радує: електрифікувати можна майже будь-який велосипед. Найдорожча деталь — акумулятор, коштує близько $850. А мотордвигун коштуватиме $300. Фото з архіву Віталія ЄРЕМЕНКА
№ 1 (156)
18 січня 2011 року
15
Закон збереження думки
Ліки для душі
Політехнічний музей
Пишіть листи!
Святослав РИБНІКОВ Швейцарський хімік Альберт Хофман не вдостоївся Нобелівської премії. Але на відсутність визнання йому скаржитися не можна: у 2007 році вчений очолив «Список 100 живих геніїв». 11 січня виповнилося 105 років від дня його народження.
…Того дня звичний шлях із лабораторії додому здався йому дуже довгим. Велосипед їхав як черепаха. Будинки уздовж дороги тремтіли. Знайома до дрібниць вулиця, якою він стільки разів повертався з роботи, раптом перетворилася на страхітливий фантастичний пейзаж із картини Далі. Викликаний лікар не виявив ніяких патологічних змін — хіба що розширені зіниці. Склянка молока й кілька годин відпочинку — от і все лікування, після якого все повернулося на свої місця. Таким було перше в історії знайомство людини з діетиламідом d-лізергінової кислоти, сьогодні відомої просто як ЛСД: дію нового препарату перевіряв на собі його створювач, видатний швейцарський хімік Альберт Хофман. Цей сміливий експеримент відбувся 19 квітня 1943 року й увійшов в історію як «День велосипеда». Учений яскраво описав його у своїй автобіографії «ЛСД — моя важка дитина». Офіційно цей день уважається датою першого свідомого психоделічного досвіду, однак дію препарату Хофман уперше відчув трьома днями раніше, коли випадково вдихнув декілька крупинок речовини, що прилипли до пальців. Більш ніж незвичайні відчуття й підштовхнули хіміка до експериментів із ЛСД — речовиною, яку він синтезував п’ять років тому й незабаром облишив це заняття, уважаючи його безперспективним для фармакології. Наступні скрупульозні дослідження ЛСД показали, що ця речовина дійсно унікальна. Доза, яку вжив Хофман у «День велосипеда», становила лише 250 мікрограмів, але, як з’ясувалося, навіть удесятеро менша кількість речо-
Малюнок Ігоря КИЙКА
вини дається взнаки. У таких малих дозах не діє жоден відомий наркотик. Підраховано, що в разі вживання мінімальної, граничної дози ЛСД у мозок потрапляє 30—40 тисяч молекул — мізерно мало в порівнянні з декількома мільярдами нервових клітин, чия життєдіяльність від цих «прибульців» змінюється до невпізнанності. Вважається, що ЛСД належить до так званих рекреаційних наркотиків; навіть сам його створювач уживав вираз «ліки для душі». Прихильники ЛСД апелюють до того, що він, як і багато психоактиваторів, не викликає фізичного звикання, а також до його надзвичайно низької токсичності. Дійсно, летальна доза препарату більше «робочої» майже в 5 тисяч разів, тобто отруїтися ним можна хіба що навмисно (для порівняння: смертельна доза аспірину перевищує лікувальну в 200 разів). І все-таки застосування ЛСД не цілком безпечне — ні для відпочинку, ні з більш «високою» метою. Дія препарату неспецифічна — він проникає в усі куточки підсвідомості, активуючи їх. Різка зміна настрою й часто несподівані вчинки вимагають присутності поруч із тим, хто експериментує, ще однієї людини, яка здатна в потрібний момент взяти ситуацію під контроль. Невідомо, чим би закінчилася для Хофмана його велосипедна прогулянка, якби вченого не супроводжував асистент. На момент синтезу ЛСД Хофман працював у базельській компанії Sandoz Laboratories, яка згодом перетворилася на фармацевтичного гіганта Novartis. Випускник Цюріхського університету вже встиг «засвітитися» у біохімічних колах із блискучою докторською дисертацією про структуру тваринного полісахариду хітину (це з нього побудовані оболонки всіх членистоногих — жучківпавучків). Синтез ЛСД не обіцяв нічого нового. Сполука є напівсинтетичною: у її основі — лізергінова кислота , речовина, виділена з грибка спориння, що паразитує на зла-
Володимир ОТРОЩЕНКО Установити точну дату появи першої поштової скриньки навряд чи можливо. Але впевнено можна сказати, що цьому скромному й незамінному предмету не менше п’яти століть.
ках. Хофман просто наростив до цієї природної сполуки діетиламіновий «хвіст», але результат перевершив усі сподівання. Після цього відкриття вченому був довірений особливий підрозділ, де займалися виділенням, синтезом і вивченням рослинних галюциногенів. У 1958 році Хофман уперше виділив із мексиканських «чарівних грибів» псилоцибін — наркотик із короткою (4—7 годин) і більш «природною» у порівнянні із ЛСД дією; у 1962-му, під час експедиції в Мексику, знайшов наркотичну шавлію, з якої пізніше був виділений сальвінорин — сильний галюциноген із часом дії в кілька хвилин. Усі виділені й синтезовані психоактиватори Альберт Хофман мріяв побачити в арсеналі психіатрії. Наприклад, ЛСД активно випробовувався як засіб від шизофренії, і якийсь час його навіть випускали як лікарський препарат; псилоцибін застосовувався як антидепресант. Однак популярність ЛСД у неблагонадійних колах хіпі й анархістів привела до його «демонізації» і загальносвітової заборони, що дуже засмутило вченого, якому кортіло продовжити дослідження. А вони конче потрібні: через більш ніж шістдесят років після відкриття психоактивуючих властивостей ЛСД немає єдиного тлумачення механізму його дії. Можливо, психоактиватори ще заявлять про себе. У всякому разі, останні кілька років американське Управління з контролю за якістю харчових продуктів і лікарських препаратів розглядає питання про легалізацію клінічних випробувань ЛСД. Альберт Хофман, який помер у 102-літньому віці, не побачив наукового тріумфу своєї «важкої дитини». Хоча... Останнім часом несподівано з’явилися визнання відомих людей про те, що їхні відкриття зроблені під дією забороненого препарату. У «допомозі» ЛСД уже зізналися два нобелівських лауреати: Джеймс Вотсон, який відкрив подвійну спіраль ДНК, і Керрі Мулліс — першовідкривач полімеразної ланцюгової реакції, а також два гуру інформаційних технологій — засновники Microsoft і Apple Білл Гейтс і Стів Джобс.
Пам’ятаєте, скільки не так давно передплачувалося періодики? Щоденні газети, журнали — товсті щомісячні, тонкі щотижневики — майже з десяток на родину. Скриньки тоді були новенькими, не понівеченими часом і закривалися акуратним ключиком. Зараз вони ломляться від безкоштовного рекламного спаму, а «ємеля» — електронна пошта — замінила нам багаторічний досвід відправлення й одержання листів. І всетаки поштова скринька поки в утиль не збирається.
Черевик, чавун і дерево Прообразом усім відомого поштовика були дерев’яні флорентійські «тамбури» часів герцога Лоренцо Медичі Прекрасного. Прикріплені біля головних соборів, вони мали щілину зверху, куди таємно опускали анонімки на ворогів Святої Церкви. У 1500 році від Р.Х. португальський мореплавець Бартоломеу Діаш, першовідкривач мису Доброї Надії, потрапив у жорстокий шторм біля берегів нинішньої ПАР. У вируючих хвилях загинуло багато моряків, у тому числі й сам Діаш. Перед відплиттям на батьківщину один уцілілий офіцер описав те, що сталося, поклав лист у черевик і пові-
че листоноші. У XVIII столітті капітани суден, які ходили з Англії в Америку, використовували як поштові скриньки полотняні мішки, які вивішувалися в холах готелів і в кав’ярнях для збирання листів. І тільки в 1785 році у Відні була встановлена звичайна поштова скринька із зображенням листа й поштового ріжка — саме в такі дули кінні листоноші й кондуктори поштових диліжансів. Звук цих перших прототипів нинішніх «блимавок» відразу звільняв тракт, рятував від подорожньої плати, змушував поромників негайно й безкоштовно перевозити пошту через ріку. У Російській імперії конструкція перших поштових скриньок, що з’явилися в 1848 році, виявилася незручною: їх легко можна було відкрити й навіть забрати разом із листами й грошовими вкладеннями. Натомість з’явився ящик із чавуну вагою понад 40 кг. На початку XIX століття в побут увійшли залізні поштові скриньки, які прикріплюються до стін будинків. У 1910 році конструктор П.Шабаров розробив скриньку з донними дверцятами, що відкривалися механічно. Ця система збереглася дотепер й відзначила минулого року віковий ювілей.
Постбокс по-королівськи
площах Лондона жителі проводили кампанію із приводу поштових послуг, і маленькі ящики почали прикріплювати до стійок ліхтарів. Пізніше ліхтарні поштові скриньки почали встановлювати в сільській місцевості. В Англії перед Другою світовою війною з’явилися скриньки для авіапошти. Спеціальні постбокси блакитного кольору були розміщені на найважливіших ділянках. Але швидке розширення повітряної служби в Європі зробило їх непотрібними. Одну з таких скриньок можна й сьогодні побачити
Червона поштова скринька EIIR (Англія)
у Віндзорському замку. Коли ж на престол вступила нині царююча королева, у 1952 році з’явилася вулична червона поштова скринька EIIR («Королева Єлизавета ІІ»). Це найвідоміший британський постбокс, один із символів Лондона, і сотні чавунних циліндрів стоять на вулицях міст Альбіона вже більше півстоліття. Поштове відомство Сполучених Штатів почало ставити скриньки 150 років тому в поштових відділеннях і на перехрестях у великих містах, спочатку на ліхтарних стовпах. Окремі конструкції на чотирьох опорах із логотипом U.S.Mail почали застосовувати в 1894 році після успішного їхнього розміщення в Канаді. На відміну від канадських, виконаних у червоному британському імперському кольорі, американські постбокси спершу були темно-зеленими, щоб відрізнялися від вуличних пожежних гідрантів. Пізніше їх почали робити найрізноманітніших форм і кольорів. Наприклад, на честь 30-річчя створення кіносаги «Зоряні війни» U.S.Mail викотила на вулиці країни скриньки «R2D2».
У СРСР поштові скриньки майже завжди являли собою синю або зелену металеву коробку, криво повішену на стіні поштового відділення. А от у Європі й особливо в США вони стали навіть напрямком у міському дизайні. 1859-й — рік народження першої національної британської скриньки зі стандартним дизайном. Тоді ж з’явився і ящик Рочдейла з лампою. У Поштова скринька-пістолет (США) 1863 році сконструюсив взуття на прибережне де- вали спеціальні ємності для рево: якщо моряки не повер- портового Ліверпуля. У пернуться додому, люди все-таки ших моделях мішок було зазможуть довідатися про долю мінено дротовим кошиком, учасників експедиції. Рік по і пошта була в усіх на очах. тому тим же шляхом в Індію Тому нову модель випустивідправився інший навігатор ли зі старою мішечною сисіз Ліссабона — Жуан да Нова. темою, але з гарантією, що Капітан знайшов послання й листи не промокнуть і будуть спорудив поблизу каплицю. сховані від чужих поглядів. Біля неї незабаром виникло Наприкінці ХIX століття на поселення, а черевик ще довДо речі го служив місцевим жителям і заїжджим морякам поштоЗа радянських часів, зустрівши суворо-замисленого й вою скринькою. Пізніше його потайливого перехожого, люди жартували: «Напевно, в змінив великий кам’яний куб. «ящику» працює!» І всім було зрозуміло, що працює він Такий зв’язок діяв чітко дене листоношею, а в секретно-закрито-оборонному заклакілька століть. ді. Тоді такі підприємства й НДІ позначалися просто — Поштова скринька більш п/я або а/я номер ХХХХ. І сьогодні, за майже тотальноскромних розмірів з’явилася го електронного документообігу, для збереження анонімв Австрії в XVI столітті, і висіності використовуються адреси на зразок: «Цюріх (Панала вона не на стіні, а на ремема, Гонконг...) РОВ № 1234, для ЮВТ або ВАЮ». ні, перекинутому через пле-
16
№ 1 (156)
Суперкар-павук Новий спортивний автомобіль-купе представила компанія Porsche на автосалоні в Детройті. Суперкар Porsche 918 RSR — по-
Нове купе має багато відмінностей від торішнього концепт-кара: фактично Porsche 918 RSR уже не «штучна» розробка, а гото-
дальший розвиток концепції 918 Spyder («Павук»), уперше показаної рік тому. Нагадаємо, що в основу «спайдера» було покладено бензиновий мотор V8 обсягом 3,4 л, що працює разом із двома електромоторами. Розігнатися до 100 км/год. автомобіль міг лише за 3,2 секунди.
ва до серійного виробництва модель. Мотори, утім, залишилися ті ж, зате їхня сумарна потужність доведена до 767 к.с. Наразі це рекордна потужність для серійних автомобілів Porsche. Крім того, у моделі реалізована нова інноваційна система рекуперації енергії. Якщо енергія,
Усе на поверхні На виставці споживчої електроніки в Лас-Вегасі CES 2011 компанія «Майкрософт» разом із «Самсунг» показала пристрій Microsoft Surface («поверхня») другого покоління — Samsung SUR40. Апарат фактично являє собою комп’ютер, виконаний у форм-факторі робочого стола. У цьому є своя логіка, адже недарма до масового поширення комп’ютерів документи звичайно розміщали на столі в горизонтальній площині. Утім, пристрій опціонально може монтуватися й під прямим кутом до поверхні. Ядро системи — двоядерний процесор AMD Athlon II X2 із тактовою частотою 2,9 ГГц. Для обробки графіки використовується мобільна відеокарта з підтримкою набору бібліотек DirectX 11 виробництва тієї ж компанії — AMD Radeon HD 6700M. Екраном
є 40-дюймовий сенсорний дисплей із розрізненням 1920 на 1080 пікселів, добрий для відтворення відео у форматі Full HD. Обробка доторкань здійснюється з використанням технології PixelSense. Система вміє одночасно розпізнавати до 50 окремих торкань. Товщина пристрою — лише 10 см. Очікується, що найбільшу популярність Samsung SUR40 матиме в комерційній і соціальній сферах — точках роздрібної торгівлі, медичних установах, в освіті. Матеріали корпуса мають високу зносостійкість, а конструкція спеціально розра-
18 січня 2011 року
яка накопичується, звичайно зберігається в акумуляторах, то в Porsche — у маховикугенераторі, розташованому праворуч від водія. Таку ж систему раніше безуспішно намагалися реалізувати в болідах «Формули-1». Дату початку серійного виробництва нової моделі поки не повідомляють. Очевидно, інженери компанії ще не завершили роботу над системою керування автомобілем. Porsche 918 RSR — не масова модель, призначена для щоденної експлуатації, вона розрахована насамперед на перегонові траси. Тому ніяких помилок у настройках підвіски покупці не вибачать. До того ж на Porsche 918 RSR збираються поставити черговий рекорд на трасі Нюрбургрінга. А для цього машина має бути пророблена ідеально. хована на інтенсивне щоденне використання. Не виключена й можливість домашнього застосування цього «робочого стола», адже встановлена на ньому повноцінна операційна система Windows 7 дозволяє легко інсталювати й запускати будь-які додатки. Багато експертів прогнозують можливий успіх апарата як основу домашнього медіа-центру. Продажі оригінального пристрою мають початися вже найближчим часом. Правда, на першому етапі — тільки на території 23 країн, до яких Україна не входить. Рекомендована виробником роздрібна ціна Samsung SUR40 — $7600.
Досконалість дизайну Новітня модель компанії Nautique — спортивний катер Sport Nautique 200 — удостоївся престижної нагороди журналу Trailer Boats — Excellence in Design-2011 («Досконалість дизайну2011»). Катери лінійки Sport Nautique здобуваюь цей приз уже вчетверте. На думку експертів, які ухвалили рішення про присудження премії, катер Sport 200 має характеристики професійного буксирувального воднолижного катера й при цьому може створювати хвилю потрібної форми — тугу й круту для вейк-
борда або довгу й похилу для вейксерфа. Катер Sport Nautique 200 заступив місце торішнього переможця конкурсу — катеррекордсмена Ski Nautique 200 — і використовує такий же, як у попередника, корпус. Головне нововведення моделі — реверс-редуктор до вальних двигунів. Крім того, Sport Nautique 200 вирізняється арковим дизайном задньої палуби й кільцевим розташуванням сидінь (уздовж бортів), які забезпечують достатній простір для розміщення на катері 10 чоловік. Багаж-
не відділення легкодоступне завдяки відкидному задньому сидінню. На катері встановлений бачок для води ємністю 40 кварт (37,85 л). Передбачено місце для опціонального центрального пілона й турнірних сидінь. Комплект поставки Team Edition також містить у собі систему супутникової навігації LINC System із функцією контролю швидкості, 740 фунтів (336 кг) баласту, сергу для вейкборда й стійку для кріплення вейксерфа. «Уся команда Nautique пишається нагородою Excellence in Design. Ця премія — не тільки результат видатної роботи конструктора Грега Мелуна й нашої групи розробки виробів, а й наслідок стратегії всієї компанії Nautique, спрямованої на проектування й виробництво кращих у світі катерів», — заявив Білл Йєарджин, президент компанії Nautique, на церемонії вручення премії.
Час, кванти й гравітація Несподівану суперсучасну модель годинника за назвою C1 QuantumGravity створила відома швейцарська годинникова компанія Concord. Створюючи її, годинникарі навмисно відмовилися від більшості традиційних рішень у галузі механіки, а дизайнери зі Studio Bellon постаралися надати хронометру ні на що не схожого футуристичного вигляду. Модель являє собою двохосьовий турбійон на підвісці з вертикально розташованим індикатором запасу ходу й бічною секундною стрілкою. Покажчик запасу ходу являє собою поршень, заповнений зеленою фосфорилювальною рідиною, що рухається вгору й униз усередині скляної колби. На
зовнішній стінці колби нанесена градуйована шкала, що співвідноситься із цифрами — покажчиками рівня, закріпленими на внутрішній поверхні годинника. Турбійон, винесений за межі механізму, «ширяє в повітрі» завдяки двом легким підвісним мостам, додаткова міцність яких досягається за допомогою кабелів 0,2 мм завтовшки. Механізм підвіски спочиває на еластомерній системі, що забезпечує постійний рівномірний натяг. Корпус, який виготовляли впродовж 400 годин, зроблений із титану із вставками з білого золота, має п’ять сапфірових скелець, що дозво-
ляє побачити незвичайний механізм із усіх боків. Контраст чорного й відполірованого металу підсилює оригінальний дизайн, ґрунтовний і одночасно прозорий. Меха-
нізм із ручним заводом має триденний запас ходу й 42 камені. Випущено лише 10 екземплярів цієї моделі, а їхня ціна поки не повідомляється.
Підготував Олександр БІЛИЛОВЕЦЬ
КРОСВОРД ГОРИЗОНТАЛЬ: 3. Верхній ярус багатих хором. 8. Примарне, похмуре видіння. 9. Скандальна поведінка. 11. У нього замість серця полум’яний мотор. 13. Італійський фізик і хімік, який порахував кількість молекул в одному молі. 14. Спиртний напій для апетиту. 15. Недомовленість, яка розраховує на розуміння. 16. Вікно у світ. 17. Сортувальник сигналів. 18. Ящик із формувальною сумішшю для заливання металом. 21. Місто російських атомників. 25. Міс вершина Бернських Альп. 29. Низка вантажних верблюдів. 30. Тонка непрядена нитка. 31. Кругла дура. 32. Інструмент художника. 33. Уміст плакатів на вулиці. 37. Президент ЧРСР в 1968—1975 роках. 41. Збірник географічних шляхів. 44. Останній рядок розрахунків. 45. Палаци й фонтани Петра І. 46. Закоханий у юну веронку італієць. 47. Деревно-стружкова дитина. 48. Глиняні вироби. 49. Народи Центральної Африки. 50. Укриття шофера від негоди. 51. Місто давньогрецьких воїнів. 52. Артистичний псевдонім Каштанки. ВЕРТИКАЛЬ: 1. Хвороба, яка вразила героя «Гавриліади». 2. Однозарядна американська гвинтівка. 3. Канадський порт на озері Онтаріо. 4. Купівля-продаж людей. 5. Грецьке бренді. 6. Голова нвколосвітньої подорожі, який не побачив її кінця. 7. Глибоководний апарат. 10. Спец із П’ятачків. 12. Географічна координата. 19. Пресований матеріал для ущільнення фланцевих з’єднань трубопроводів. 20. Великий молоток. 21. Військова розвідка Німеччини. 22. Не зовсім іспит. 23. Священне місто мусульман. 24. Хижий сокілоподібний птах. 25. Комп’ютерна операційна система. 26. Небагатослівний слуга Атоса. 27. Мода на минуле. 28. Друге слово командувача забігом. 34. Випуск в обіг паперових грошей і цінних паперів. 35. Місяць без листя. 36. Маскування під неїстівну істоту. 38. Найпростіший прилад для перевірки горизонтальності. 39. Падає перед негодою. 40. Малайський човен із вітрилом-віялом. 41. Стрибун на арені цирку. 42. Імітація паркету. 43. Перевірка Антонія на святість.
Склала Оксана БАЛАЗАНОВА
Відповіді на кросворд, надрукований у № 51 (155) 2010 р.