Великі плани
Енергоефективність
«Титанічна» приватизація
Вітер зі сходу
Створення вертикальноінтегрованого титанового холдингу зробить Україну світовим лідером галузі
На узбережжі Азова реалізується проект з установлення гігантських вітроагрегатів, які незабаром вироблятимуться в Краматорську
Стор. 4
Стор. 11
Техносфера
Підприємство
Натиснемо на ГАЗ!
Своя ідея ближче до ринку
Культовий олень на капоті, американська гума плюс ентузіазм — і от він, раритет представницького класу
Конструктори Сімферопольського електромашинобудівного заводу щорічно ставлять на виробництво айменувань до десяти найменувань унікального обладнання
Стор. 14
Стор. 8
Щотижневик Виходить щовівторка
www.eutg.net
№ 5 (160) 15 лютого 2011 року
Об’єднані однією метою Виробничники і вчені, вони ж ректори технічних ВНЗ, намітили конкретні кроки з інтенсивного й масштабного впровадження інновацій і високих технологій
Стор. 6–7
Олена ЗЕЛЕНІНА
Зсув домінанти Анатолій ЛЕМИШ Для будь-якої держави надзвичайно важлива оцінка її управлінської діяльності, що ґрунтується на точному науковому аналізі. Особливо це стосується промисловості: тут треба не тільки бачити нинішній стан, а й передбачати тен-
денції завтрашнього дня. Саме такими розробками займається Інститут економіки та прогнозування НАНУ. А авторська робота «Технологічна структура промисловості України: реалії та перспективи розвитку», виконана співробітником цього інституту, в.о. завідувача відділу Ігорем Одотюком,
визнана гідною Премії Президента за 2010 рік.
— Моя робота присвячена оцінці поточної структури промисловості, — розповідає Ігор Одотюк. — Причому структури з огляду на технології, що використовуються сьогодні й мають перспективи для успішного застосування в майбутньо-
му. Період, охоплений дослідженням, бере початок із моменту формування в Україні позитивної динаміки економічного розвитку, тобто з 2000 року, і завершується 2008-м. Ми одержали багато нових наукових результатів — як теоретичних, так і практичних. Насамперед, нам удалося сформувати методологічний ін-
струментарій економічної оцінки структурних трансформацій, визначити слабкі й сильні боки процесу змін у вітчизняній промисловості, розробити основні прогнозні сценарії, оцінити сприятливі можливості й загрози розвитку індустрії наукомісткого виробництва.
Стор. 10
2
№ 5 (160)
15 лютого 2011 року
Тут і тепер Наука
Цитати тижня
Великоваговий рекорд Микола СТОЛЯРОВ «Сталевий авторитет України» — Новокраматорський машинобудівний завод — одержав рекордне замовлення на рудорозмельні млини.
Віктор Янукович Президент України
Створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом є одним із ключових пріоритетів у діяльності нашої держави. Рівень вирішення цього питання дуже низький. І я хочу надати імпульсу нашим внутрішнім економічним перетворенням, щоб наблизити це питання до логічного завершення.
Протягом півроку підприємство виготовить 16 млинів вагою від 70 до 800 тонн. Це найбільша останнім часом кількість таких агрегатів, які зійдуть зі «стапелів» заводу, що працює на важку індустрію України. — Сьогодні сплеск попиту на рудорозмельні млини, — говорить провідний конструктор бюро розмельного та енергетичного обладнання Новокраматорського машинобудівного заводу
Танос Арванітіс Керівник місії Міжнародного валютного фонду
Ми позитивно оцінюємо те, що в Україні встановлюється фінансова стабільність, спостерігаються тенденції зростання економіки.
Мартенам сказали «Ні!»
Олександр Павлов Старший банкір ЄБРР
Донецький металургійний завод, вивівши з експлуатації чотири діючі мартенівські печі, перейде від енергоємного й високозатратного мартенівського способу виробництва сталі до электросталеплавильного.
Ми підтримуємо економіку України всіма можливими способами й сподіваємося, що ті питання, які в нас ще не вирішені, вирішаться найближчим часом.
Одним абзацем Науково-виробниче об’єднання ім. Фрунзе (Суми) поставить компанії Petronas (Малайзія) установку комплексної підготовки газу для оснащення родовища «Урга» (Узбекистан).
Вона призначена для видобутку важкого вуглеводню й вологи з газу з подальшою його подачею в магістральний газопровід Бухара — Урал. До складу установки ввійде теплообмінне, сепараційне, ємнісне обладнання, апарати повітряного охолодження. Компанія Ferrexpo, що є основним акціонером Полтавського та Єристовського гірничо-збагачувальних комбінатів, у 2010 році вклала в їхню модернізацію та закупівлю обладнання більше одного мільярда гривень.
Зокрема, закуплена вантажна техніка Caterpillar, а також екскаватори Hitachi з обсягом ковша понад 15 кубометрів, які не мають аналогів серед усіх гірничорудних підприємств СНД. Зараз автопарк більш ніж на 60% складається із сучасних зразків кар’єрної техніки виробництва Komatsu, Caterpillar і Hitachi та інших світових виробників. На херсонському державному заводі «Паллада» відбулася церемонія закладання першої секції несамохідного плавучого доку.
За оцінкою фахівців, док стане найбільшим із таких споруд у світі. Сума контракту на будівництво плавучого доку — $23,7 млн, термін спорудження — один рік 9 місяців. Восени цього року Рівненський льонокомбінат відновить свою роботу.
Іноземні й українські фахівці завершують монтаж найсучаснішого і єдиного в Україні виробничого комплексу німецьких фірм. Наразі вже відновлено більше шести тисяч квадратних метрів виробничої площі...
Адреса редакції: Засновник і видавець — колектив редакції «УТГ»
www.eutg.net Е. пошта: info@tehnichka.com ПРИ ВИКОРИСТАННІ МАТЕРІАЛІВ ПОСИЛАННЯ НА «УТГ» ОБОВ’ЯЗКОВЕ.
Юрій Крембоха. — Думаю, це прямий наслідок того, що економічна ситуація на багатьох гірничозбагачувальних комбіна-
тах почала стабілізуватися, у них з’явилися кошти для технічного переоснащення, закупівлі нової техніки. Саме вона повинна допомогти гірникам наростити виробництво. Наші машини надійні та економічні, а їхній робочий ресурс
Вони дотепер працюють без очищення, тому що ставити на них нові фільтри економічно невигідно. Після модернізації викиди пилу в атмосферу Донецька мають знизитися в десятки разів. Над проектом обмеження мартенівського виробництва працюють дві експертні групи — працівники заводу й фахівці Донецької міської ради й виконкому.
Крім того, уведені в роботу два нових силових трансформатори потужністю 40 МВА кожен (Новотроїцькі електричні мережі). Для енергонадійності на всіх підстанціях установлене сучасне обладнання провідних світових виробників (Німеччини, Росії). Серед тих, кого компанія забезпечує енергопостачан-
ням, — Донецький металургійний завод і «Коксохімобладнання», «Донмаш «Астра», дружківські заводи — метизний і газової апаратури, шахти, підприємства тепломережі та водоканалу. «Проведена реконструкція вартістю 55 мільйонів гривень дозволила значно підвищити якість енергопостачання наших споживачів, від стабільної роботи яких залежить економічний розвиток Східного регіону», — сказав генеральний директор «Сервіс-Інвесту» Валерій Мосципан. У найближчих планах компанії — будівництво нових сучасних підстанцій.
Головний редактор Світлана Ісаченко
04071, м. Київ, вул. Ярославська, 28а
тел. 044 221-06-51, e-mail: isachenkosv@tehnichka.com
91034, м Луганськ, вул. Ломоносова, 98в.
РЕДАКЦІЯ:
Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 12993-1877Р від 20.08.2007 р., видано Міністерством юстиції України.
Людмила Мельникова —
Ігор Павлюк — редактор відділу промисловості
відповідальний секретар тел. 0642 34-72-47
тел. 044 278-42-37 e-mail: pavluk@tehnichka.com;
Людмила Гречаник — редактор відділу технічної думки
Іван Спасокукоцький — редактор відділу IT
тел. 0642 34-72-47 e-mail: tehnomysl@tehnichka.com
тел. 044 278-42-37 e-mail: ivanspas@tehnichka.com
«Турбоатом» переозброюється... технічно Після першого етапу реконструкції ливарного виробництва на «Турбоатомі», що завершився два місяці тому, тут розпочали другий.
Він передбачає технічне переозброєння обрубної дільниці, у тому числі заміну двох газових термічних печей, мостового крана зі збільшенням вантажопідйомності до 15 тонн, установку для кантування великогабаритних виливків і дробоструминної камери для очищення литва.
Нове обладнання дозволить зменшити споживання газу та електроенергії, скоротити цикли виробництва й значно поліпшити якість литва. Зараз у ливарному цеху провадиться виливання тіл ободів для ЦВТ Ростовської АЕС (Росія), обойм циліндрів — Кураховської ТЕС (Україна), деталей гідротурбіни — Камської ГЕС (Росія). Ремонтні роботи планується завершити до кінця року, витрати становитимуть близько $3 млн.
Завтра буде більше, ніж учора
Схід — річ енергонадійна ТОВ «Сервіс-Інвест» (ДПЕК) завершило реконструкцію 5 підстанцій, що обслуговують великих промислових споживачів Донецької області, і ввело в експлуатацію нову лінію електропередачі Амвросіївка—Металіст напругою 35 кВ.
становить не менше 15 років. За повідомленнями наших партнерів, часом вони діють без ремонту до сорока й більше років. І це, треба сказати, дає нам конкурентні переваги перед російськими, а сьогодні — ще й китайськими виробниками таких агрегатів. Цього разу рудорозмельні млини замовили переважно вітчизняні виробники. На Північний гірничо-збагачувальний комбінат у Кривий Ріг краматорці відправлять 6 машин, стільки ж — на Полтавський ГЗК. Інші млини надійдуть традиційним споживачам у Росію та Казахстан. Машини виготовлятимуть у декількох цехах — від фасонноливарного до механоскладальних.
ДП НВКГ «Зоря»—«Машпроект» (м. Миколаїв) сформувало портфель замовлень на 2011 рік. Основну частку становитимуть двигуни для споруджуваних магістральних газопроводів.
Основний напрям діяльності — виробництво й реалізація приводів газоперекачувальних агрегатів — становить понад 50% загального обсягу продажів. Серед найбільших покупців — національні газові компанії Ірану, Росії та інших країн. «Зоря»—«Машпроект» як і досі братиме участь у проектах модернізації російських компресорних станцій і в газотранспортній сфері з Китаєм. У рамках програ-
ВІДДІЛ РЕКЛАМИ: Ганна Шумакова — тел./факс:
Газета видається українською та російською мовами
(044) 278 42 37, тел.: (097) 534 23 04, Позиція авторів публікацій не завжди
e-mail: reklama@tehnichka.com
ВІДДІЛ ПЕРЕДПЛАТИ: Дмитро Баранов — тел./факс:
ми модернізації вітчизняної ГТС із кінця року почнуться поставки обладнання для українських компресорних станцій. Зросте активність підприємства й у секторі обладнання для потреб енергетики — до 15% продажів. За оцінками фахівців, тенденція зростання поставок на енергоринок збережеться й у найближчі 2—3 роки. У колишніх обсягах підприємство має намір випускати й поставляти продукцію морського призначення для Індії, Росії та Китаю. У планах — великий контракт на поставку 42 турбогенераторів потужністю 25МВт кожен для близькосхідного замовника.
збігається з позицією редакції. Редакція залишає за собою право виправляти матеріали та рецензувати рукописи. За зміст рекламних оголошень відповідає рекламодавець.Матеріали, позначені (R),
(044) 440 82 09, тел.: (044) 221 06 50 публікуються на правах реклами.
Передплатні індекси: українською мовою — 99309 російською мовою — 99340 Номер віддрукований офсетним способом на друкарському комплексі ТОВ «Прес-Експрес». Адреса: 91040, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 89а. Тел. (0624) 50-08-54
Любов Соловйова — тел./факс: (0642) 59 93 91 тел.: (0642) 59 93 92,
e-mail: podpiska@tehnichka.com
За достовірність наведених у матеріалах фактів відповідають автори публікацій.
НАКЛАД МІСЯЦЯ 35618 прим. Замовлення № 280
3
№ 5 (160)
15 лютого 2011 року
Тут і тепер Наука СПІВРОБІТНИЦТВО
Україна і Європейський Союз підпишуть угоду про створення вільної економічної зони в 2011 році. Такої думки дотримується Філіпп Куїссон, голова підрозділу Генерального департаменту з питань торгівлі Європейської комісії, керівник переговірної групи від Єврокомісії з питань створення зони вільної торгівлі з Україною. Він також спрогнозував нашій країні перехідний період для повноцінного членства в зоні вільної торгівлі, що триватиме 5—10 років. «Уже через 10 років Україна буде цілком інтегрована в європейську економіку — як Швеція або Норвегія», — відзначив представник Єврокомісії.
ЕКОНОМІКА Реалізація проектів, відібраних урядом у рамках підготовки Програми інвестиційноінноваційної діяльності в Україні, дозволить створити понад 700 тис. робочих місць. За словами першого віцепрем’єра Андрія Клюєва, таких програм ще не було, і від того, наскільки швидко та ефективно її буде виконано, залежить майбутнє економіки країни. Для її успішної реалізації необхідно прискорити деякі реформи, насамперед із дерегуляції та поліпшення умов для ведення бізнесу. Мета програми — модернізація економіки України, виведення її на новий технологічний рівень, створення максимально сприятливих умов для інвестора. Приплив прямих іноземних інвестицій в Україну 2011 року становитиме $7 млрд проти $5,5 млрд у 2010-му. Такий прогноз дав виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко. «Ми очікуємо певного приросту, але припускаємо, що структура ПІІ буде змінена. Якщо торік близько 60% пішло у фінансовий сектор, цього року ми очікуємо не більше 40%. Отже, 60% піде на реальний сектор і на послуги», — повідомив він. Основними інвестиційними донорами залишаться, як і торік, Кіпр, Росія та Німеччина.
ПЕК Американці оцінять ресурси сланцевого газу в Україні.
Кабінет Міністрів України розгляне проект меморандуму про взаєморозуміння між урядом України та США щодо видобутку газу з нетрадиційних джерел. «Це дозволить одержати доступ до наробітків наших американських колег для оцінки ресурсів сланцевого газу й у нетрадиційних джерелах в Україні. Нарощування його видобутку дозволить скоротити енергетичну залежність нашої держави», — сказав прем’єр-міністр України Микола Азаров.
Мінекономрозвитку підвищило коефіцієнт до рентної плати за нафту на 4%. Розрахунок показника проводився з огляду на середню вартість на-
фти Urals на Міжнародній нафтовій біржі, що у січні 2011 року зросла до $93,79 за барель у порівнянні з $89,91 у грудні 2010-го.
Транснаціональна компанія Westinghouse почала комерційні поставки ядерного палива в Україну в рамках контракту з держпідприємством НАЕК «Енергоатом», підписаного в 2008 році. В Україну вже завезена перша партія палива — 42 тепловидільних складання, які планується додатково завантажити в активну зону реактора енергоблоку №3 Південно-Української АЕС. Цього року очікується поставка ще двох партій палива, кожна по 42 ТВС, їх мають намір завантажити в реактори енергоблоку №2 Південно-Української АЕС і №5 Запорізької АЕС.
За словами голови Державної податкової служби України Віталія Захарченка, в основу роботи податкової служби будуть закладені нові принципи, а саме безконтактне надання послуг громадянам. «Ми змінюємо формат спілкування з бізнесом, перетворюємо його на реально, а не декларативно довірливий. Відкритість інформації про діяльність підприємців і попередження про існуючі ризики з боку податкової — необхідні умови цивілізованого спілкування, що дозволить запобігти негативним наслідкам діяльності й збільшить податкову віддачу підприємництва», — відзначив голова ДПС України.
Бізнес України зможе поновому реалізувати себе після підписання договору про зону вільної торгівлі. На думку заступника міністра економічного розвитку і торгівлі України, керівника переговірної групи від України Валерія П’ятницького, угода про ЗСТ — це програма дій для України на 10— 15 років. Він також відзначив важливість присутності українських товарів у країнах ЄС після підписання угоди. «Бізнес має усвідомити, що угода дає йому нові можливості. Ніяка сфера не буде виключена ... Також необхідно створити рівні умови для малого й середнього бізнесу», —додав В.П’ятницький.
ФІНАНСИ Найвищий рівень інфляції в Україні в січні 2011 року зафіксований у АР Крим — на рівні 1,6%. Також високий рівень інфляції зафіксований у Івано-Франківській
ПРОМИСЛОВІСТЬ В Україні в січні 2011 року обсяги виробництва основних видів металопродукції зросли на 3—10% у порівнянні із січнем 2010-го. За словами генерального директора об’єднання «Металургпром» Василя Харахулаха, за цей період метпідприємства виплавили 2,411 млн тонн чавуну, що на 3% більше показника січня 2010 року. Виробництво сталі збільшилося на 5%, загального прокату — на 10%. Обсяги виробництва металовиробів — 18 тис. тонн, що на 10% більше, ніж у січні минулого року.
БІЗНЕС В Україні в процесі реформування податкової системи буде створено єдиний національний офіс із роботи з великим бізнесом.
області — 1,5%, у Севастополі та Кіровоградській області — 1,4%. Найнижчий — у Київській (0,4%), Закарпатській (0,5%), Волинській областях та Києві (по 0,6%). Індекси споживчих цін і цін виробників промислової продукції в січні 2011 року становили 1,0% і 1,3% відповідно.
У лютому рівень інфляції в Україні становитиме приблизно 1,5%. Про це заявив директор Науководослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі Ігор Манцуров. «Ситуація з інфляцією не є катастрофічною. Зараз навіть є позитивні імпульси, які вказують на те, що ми можемо очікувати зменшення показника інфляції цього року», — сказав експерт.
Президент Віктор Янукович прогнозує створення державного земельного банку в 2011 році, який насамперед надаватиме кредити для села. Він висловився за виведення аграрно-промислового комплексу на якісно новий рівень розвитку, щоб зробити його конкурентоспроможним та ефективним. Президент відзначив, що у світі ситуація із продовольством погіршується, тому, виходячи із глобальних загроз продовольчої кризи й необхідності убезпечення економічного розвитку України, треба проводити прагматичну аграрну політику.
Із початку поточного року до 8 лютого уряд України витратив на обслуговування та погашення державного боргу близько 6,2 млрд грн, із них 2 млрд грн — у лютому. Прем’єр-міністр України Микола Азаров відзначив, що Україна «акуратно» виконує свої зобов’язання перед кредиторами з погашення та обслуговування боргу. За його словами, виплати з держборгу в 2011 році порівнянні з дотацією Пенсійного фонду й у півтора раза більше обсягу субвенцій, які виділяють родинам із дітьми за рік. Микола Азаров відзначив, що саме необхідність виплати боргів не дозволяє уряду підвищувати пенсії, розміри соціальної допомоги й зарплати більш швидкими темпами.
ТРАНСПОРТ У 2011 році уряд виділить 10 млрд грн на розвиток автомобільних доріг України. У першу чергу будуватимуться й реконструюватимуться дороги, необхідні в рамках підготовки України до Євро-2012. Прем’єр-міністр України Микола Азаров доручив Міністерству фінансів забезпечити своєчасне фінансування Укравтодору, щоб протягом найближчих двох тижнів корпорація почала роботи. Морські порти України збільшили переробку вантажів. За оперативними даними Держслужби морського й річкового транспорту, у січні 2011 року у 18 морських торговельних портах було оброблено 9,3 млн тонн вантажів, що на 10,5% більше, ніж за такий самий період 2010-го. При цьому обсяг переробки транзитних вантажів зріс на 60% —
до 3,8 млн тонн. За оцінками фахівців галузі, загальний показник переробки зростатиме.
АПК Аграрний фонд України одержав 1,5 млрд грн для форвардних закупівель. «Ми додатково виділили 5 млрд грн Аграрному фонду для форвардних закупівель зерна, із них 1,5 млрд грн він уже одержав», — сказав міністр аграрної політики та продовольства України Микола Присяжнюк. Крім зерна, Аграрний фонд закуповуватиме сухе молоко, вершкове масло, гречку й у дещо менших обсягах — кукурудзу й овес. Міністр пояснив, що в такий спосіб удасться забезпечити стабільну ситуацію на ринку продуктів харчування, а товаровиробникам отримати кошти для посівної кампанії.
Україна цього року посідає третє місце з обсягів експорту ячменю, охоплюючи 16,7% світового ринку, четверте місце (6%) — з експорту кукурудзи й шосте (5,4%) — із обсягів експорту пшениці.
Загалом із початку маркетингового року фактичний експорт зернових культур із України становив 7 млн тонн: пшениці — 2,6 млн тонн, ячменю — 2,4 млн тонн, кукурудзи — 1,9 млн тонн.
Цукрова галузь України буде рентабельною ще 20 років. Про це заявив міністр аграрної політики та продовольства України Микола Присяжнюк. На його думку, для посилення ролі України в експорті цукру досить реалізовувати продукцію на зовнішні ринки. За його підрахунками, протягом двох років Україна здатна експортувати до 5 млн тонн цукру. Уряд України має намір закупити в Китаю 15—20 тис. тонн гречки для стабілізації цін на цей вид крупи на внутрішньому ринку. Цього буде досить для забезпечення запасів у держрезерві. Крім того, аналіз ринку свідчить про те, що наразі запасів гречаної крупи достатньо, щоб контролювати ціни в найближчі два-три місяці. Підготувала Людмила МЕЛЬНИКОВА за матеріалами УНІАН, РІА Новини-Україна, ЛІГА-Новини, Інтерфакс-Україна, Укррудпром, АПК-інформ
4
№ 5 (160)
15 лютого 2011 року
Великі плани
«Титанічна» приватизація Створення вертикально-інтегрованого титанового холдингу зробить Україну світовим лідером галузі Олена ГЕРАСИМОВА Україна, ставши перед альтернативою — провести прозору приватизацію підприємств титанової галузі чи кружним шляхом передати їх у руки приватного інвестора, поступово схиляється до останнього. Плюс цього сценарію в тому, що цей сегмент економіки точно залишиться в руках українського бізнесу, а не перейде під контроль росіян.
До кінця року між Кабінетом Міністрів України та власником компанії OstChem Group Дмитром Фірташем мають завершитися переговори про формування єдиної вертикально-інтегрованої холдингової компанії, яка спеціалізується на виробництві титану. Найімовірніше, її основою стане ПАТ «Державна холдингова компанія «Титан України», яке вже об’єднує декілька значущих галузевих активів, і їхня концентрація триває. Після його заснування в 2009 році в статутний фонд ДХК були передані 100% акцій ВАТ «Сумихімпром» і державної акціонерної компанії (ДАК) «Титан», якій належить контрольний пакет акцій ЗАТ «Кримський титан». Відповідно до планів влади, до складу ДХК увійде Запорізький титано-магнієвий комбінат (ЗТМК), але після того, як з казенного підприємства реорганізується у ВАТ. Не виключено, що згодом до неї ввійдуть також Іршанський гірничо-збагачувальний (ІГЗК) і Вільногірський гірничо-металургійний комбінати (ВГМК), але лише в тому разі, якщо співвласник «Кримського титану» Дмитро Фірташ, якому належить 50% - 1 акція, вважатиме такий варіант вигіднішим і відмовиться від оренди обох комбінатів. Ще одна передумова створення на базі ДХК вертикально-інтегрованої титанової компанії — скасування напередодні нового року заборони на відчуження, передачу в оренду, концесію й у заставу майна «Титану України», а також підприємств, державні пакети акцій яких передані в статутний капітал цього акціонерного товариства. Це рішення влади відкриває шлях до приватизації ДХК у тій або іншій формі, яку може бути знайдено в процесі переговорів між урядом і Дмитром Фірташем. «Україна має у своєму розпорядженні колосальну си-
ровинну й цілком достатню виробничу базу для того, щоб стати світовим лідером у титановій галузі», — відзначає Віктор Полевой, генеральний директор компанії ТАКО, яка розробляє Федорівське родовище апатит-ільменітових руд. Дійсно, у надрах нашої країни залягає 20% загальносвітових покладів ільменітових руд і 40% покладів СНД. З їхніх розвіданих запасів, що становлять 130 млн тонн, Україна посідає 5-те
місце у світі, а з обсягів видобутку титанової сировини, які досягли до 2008 року 302 тис. тонн, — 7-ме місце. Проте на сьогодні світовий лідер із виробництва титану — російська корпорація «ВСМВО-Авісма». Вона довго активно цікавилася нашою галуззю. У разі прозорої приватизації українських титанових активів її шанси на їхнє придбання були б максимально великі. Ще одним потенційним конкурентом компанії OstChem Group Дмитра Фірташа міг би стати вітчизняний виробник металевого титану з потенціалом 5 тис. тонн готової продукції на рік — ТОВ «Міжнародна компанія «Антарес», яка належить українському бізнесменові Григорію Смітюху. «У випадку проведення відкритого конкурсу із продажу титанових держпідприємств або з відбору інвестора для єдиної вертикально-інтегрованої компанії держава могла б приватизувати галузь на більш вигідних для себе умовах, ніж у випадку союзу з паном Фірташем», — відзначив Григорій Смітюх. Однак цілком зрозуміло, що в такому разі цей сегмент української економіки не дістанеться ні тому, ні тим більше іншому, а автоматично опиниться під контролем росіян. У результаті на мрії про лідерство України в цій галузі можна буде ставити хрест.
Якщо розібратися
На прохання трудящих Але уряд вирішив піти шляхом здорового лобізму, і мрія почала набувати цілком відчутних обрисів. У грудні Дмитро Фірташ заявив: «Я хочу стати одним із головних гравців на світовому титановому ринку й вивести Україну в лідери». І відзначив, що найпростіший спосіб до-
сягнення цієї мети полягає в «об’єднанні приватних і державних активів в одну компанію, а також залученні додаткових інвестицій у розмірі $2—2,5 млрд». Зараз під контролем OstChem Group, яка об’єднує всі активи Фірташа у сфері виробництва мінеральних добрив, перебувають «Кримський титан», який випускає двоокис титану, орендовані ним ІГЗК і ВГМК, а також ТОВ «Межиріченський ГЗК» (МГЗК). За даними Дмитра Фірташа, з моменту створення в 2004 році ЗАТ «Кримський титан» у підприємство вкладено $300 млн інвестицій, що дозволило збільшити обсяги виробництва більш ніж у 2,5 раза — з 40 до 105 тис. тонн на рік. Передбачається, що найближчим часом вони зростуть ще на 35 тис. тонн. Не менш істотне фінансування одержали ІГЗК і ВГМК, а також був уведений в експлуатацію ще й МГЗК. Що ж до державних активів, то переважну більшість із них уже залучено в орбіту бізнесу Фірташа, оскільки і «Титаном України», і, звичайно, «Сумихімпромом» і ЗТМК керує пов’язаний із ним менеджмент. Це, зрозуміло, недостатня підстава для капітальних вкладень. Тому, говорячи про стан та перспективи держпідприємств, на які він накинув оком, Дмитро Фірташ від-
значив, що «Сумихімпром» і ЗТМК, маючи борги в розмірі 1,2 млрд і 800 млн грн відповідно, потребують переоснащення, оскільки випускають продукцію невисокої якості. У випадку формування єдиного холдингу бізнесмен висловив готовність інвестувати в обидва підприємства достатні кошти. По-перше, щоб модернізувати на «Сумихімпромі» стару лінію з обсягом виробництва 40 тис. тонн продукції та поставити дві нові потужності по 60 тис. тонн, таким чином збільшивши випуск двоокису титану до 160 тис. тонн на рік. По-друге, щоб наростити виробничий потенціал ЗТМК із 20 тис. тонн титанової губки до 30 тис., а випуск шлаків збільшити до 180—200 тис. тонн. За словами Дмитра Фірташа, можливий холдинг буде доукомплектований і закордонними активами. «Ми ведемо переговори про купівлю декількох заводів у ЄС, що дозволить нам вийти на європейську площадку, а також плануємо реалізувати великий титановий проект в Індії на базі приналежного нам досить великого родовища іль-
Для ефективного функціонування всього технологічного ланцюжка державі дійсно варто було б упорядкувати всі титанові активи в рамках однієї компанії — поки вони розвиваються явно врозбрід. Наприкінці жовтня OstChem Group запустила Межиріченський ГЗК потужністю 200 тис. тонн ільменітового концентрату на
менітових руд», — повідомив бізнесмен. Необхідно врахувати, що сьогодні ці плани — не лише добрі побажання. Ще до того, як уряд відкрив шлях до приватизації ДКХ «Титан України», у ЗМІ із джерела в Кабміні просочилися відомості про те, що принципове рішення про передачу в руки пана Фірташа титанової галузі вже ухвалено. Його суть полягає в тому, що Фірташ одержить контрольний пакет нового холдингу в обмін на частки в підконтрольних йому окремих підприємствах, тобто 50%-1 акція в «Кримському титані» і 75% статутного фонду в МГЗК, а також на інвестиції, необхідні для розвитку майбутньої
рік, вклавши в будівництво підприємства й хвостосховища, а також придбання обладнання 140 млн грн. До цього основні вітчизняні виробники діоксиду титану — «Сумихімпром» і «Кримський титан» — одержували ільменітовий концентрат з Іршанського ГЗК й Вільногірського ГМК, видобуток на яких становить приблизно 500 тис. і 60—70 тис. тонн відповідно. Запуск МГЗК, а також введення в експлуатацію нових кар’єрів Іршанського ГЗК істотно розширять сировинну базу, яка знадобиться для запланованого збільшення обсягів виробництва на «Сумихімпромі» та «Кримському титані».
компанії. Якщо вірити даним того ж джерела, поряд із переговорами про окремі аспекти проекту уряд готує відповідні документи. Оскільки, згідно із заявами самого Дмитра Фірташа, більш ніж на контрольний пакет у новому холдингу він не претендує (пакет вочевидь перевищує наявні в його розпорядженні активи), консенсус сторін забезпечено.
Упритул
І добре, і погано
У січні OstChem Ukraine стала переможцем тендерів на поставки сировини на Запорізький титано-магнієвий комбінат. До листопада компанія забезпечить ЗТМК 6,5 тис. тонн збезводненого карналіту й 3 тис. тонн хлористого калію. Це свідчить про те, що єдиного в Європі виробника металевого губчастого титану із проектною потужністю 20 тис. тонн на рік як і досі контролюватиме Дмитро Фірташ. Поки підприємство працює тільки на 30% своїх можливостей — торік обсяги його виробництва не перевищували 7 тис. тонн. А левова частка випущеної продукції була відправлена на експорт. Така маркетингова політика не могла не викликати невдоволення одного з головних споживачів губчастого титану — компанії «Антарес», що виплеснулося в законопроект про введення 20-відсоткового експортного мита на цей вид сировини, поданий Григорієм Смітюхом. «У той час як єдине в Україні підприємство-монополіст експортує титанову губку в інші країни, українські споживачі змушені простоювати або закуповувати її на світовому ринку за валютні кошти», — відзначив він у пояснювальній записці. По суті, Григорій Смітюх мав рацію. Утім, наголошуючи на тому факті, що як власник титанової сировини Україна мала б набагато більше вигоди, експортуючи готовий продукт, тобто титан, він дбав скоріше про власні, а не загальнонаціональні інтереси. Зрозуміло, що цей демарш не матиме ані найменшого результату, але він свідчить про те, що поки зовсім не всі ланки вітчизняного титанового ланцюжка працюють узгоджено й продуктивно. За умови об’єднання його ключових елементів під дахом OstChem Group подальша гармонізація галузі відбуватиметься вже в інтересах самої OstChem Group, що змусить піти з ринку незадоволених виробників кінцевого продукту. І хоча вироблена державою схема аж ніяк не єдино можливий і оптимальний варіант приватизації титанового сегмента, її не можна вважати найгіршою.
№ 5 (160)
15 лютого 2011 року
5
Аспект Транспорт
«Дірка» від труби Росія скасувала мита, зберігши квоти на поставки труб з України, — торговельні поступки Києва фактично не мали бажаного результату Олена ГЕРАСИМОВА Ніша вітчизняних трубників на ринку РФ дедалі звужується, незважаючи на вагоме скорочення обсягів увезення труб у Росію, обіцянки росіян про пом’якшення режиму імпорту цієї продукції, а також значні торговельні «жертви» з боку України. Єдиною розрадою для наших виробників залишається сегмент виробів великого діаметра, попит на які поки перевищує пропозицію.
Докладно
Обіцяти й не одружитися Із початку року набрала чинності угода про розміри квот на безмитні поставки українських труб на територію Російської Федерації, укладена міністерствами економічного розвитку РФ та економічного розвитку і торгівлі України. Під час її підписання заступник міністра економічного розвитку РФ Андрій Слєпньов заявив: «Це один із важливих кроків у напрямку зняття загороджувальних заходів у взаємній торгівлі. Ми цілком задоволені тим, що одночасно із цим українська сторона ухвалила рішення про скасування обмежень на ввезення російських феросплавів і мінеральних добрив».
У цілому у сфері торгівлі між двома країнами були скасовані обмеження на суму понад $120 млн. Однак очевидно, що вигоди від переглянутих домовленостей будуть несиметричними. Попри колосальні поступки нашої країни стосовно імпорту феросплавів і добрив, російська сторона обмежила обсяг ввезення труб у РФ цього року до 300 тис. тонн, що лише на 40 тис. тонн більше, ніж раніше. І це при тому, що розміри квот стабільно зростали, досягши в 2009 році 427,6 тис. тонн. У липні минулого року заступник міністра економічного розвитку РФ Андрій Клепач анонсував укладання довгострокової російськоукраїнської угоди, яка мала замінити нинішній механізм квот, супроводжуваний дією антидемпінгових мит. «Для нас є надзвичайно важливою наявність української продукції на російському ринку труб і сталі. А тому ми разом із представниками Міністерства промислової політики України та виробниками маємо обрати модель, яка надалі регулюватиме наші взаємини в цій сфері. Принаймні ми могли б істотно збільшити розмір квоти або укласти договір на тривалий час», — відзначив він. Але ні того, ні іншого не сталося.
Цінове безсилля Донедавна основним регулятором російсько-українських трубних відносин був механізм антидемпінгових мит — їх увели наприкінці 2005 року на п’ять років. Імпортуючи нафтогазові труби, Росія стягувала з українських постачальників мито 8,9% від їхньої митної вартості, підшипникових — 55,3%, обсадних — 11,4%, насоснокомпресорних — 18,1%. Безмитне ввезення цього виду продукції здійснювалося на підставі спеціальних угод, які укладалися щорічно й визначали розмір квот. Так, у 2007 році вони були обмежені 411 тис. тонн, у 2008-му — 419 тис. тонн і в 2009-му — 427,6 тис. тонн. А вже торік скорочені до 260 тис. тонн. Річ у тім, що, згідно з російською статистикою, протягом 2007—2009 років обсяги поставок українських труб у РФ «катастрофічно» зросли. Пік у сегменті нафтогазопровідних труб припадає на 2007 рік — 366,3 тис. тонн. А в 2009-му частка труб українського виробництва в загальному обсязі російського імпорту становила 94%. Що ж до обсадних і насоснокомпресорних труб, то максимальний обсяг їхнього ввезення в Росію був зафіксований у 2008 році — 117 тис.
Мовою цифр У 2010-му в порівнянні з попереднім роком випуск труб в Україні збільшився на 11% — до 1,754 млн тонн. При цьому обсяги виробництва корпорації ІНТЕРПАЙП зросли на 53% — до 853,3 тис. тонн. Що ж до інших підприємств, то частина їх істотно збільшила виробництво, а частина, навпаки, значно скоротила. Дніпропетровський трубний завод — обсяги зросли на 44,5% (до 80,5 тис. тонн), Луганський трубний завод — на 40,6% (до 231 тис. тонн), «Сентравіс Продакшн Юкрейн» (Нікополь) — на 27,3% ( до 12,6 тис. тонн). На відміну від них нікопольський завод сталевих труб «ЮТіСТ» знизив обсяги виробництва на 38,8% (до 15,3 тис. тонн), нікопольський «Труболіт» — на 10,5% (до 3,4 тис. тонн), Харцизький трубний завод — на 41%, (308,7 тис. тонн). Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча збільшив обсяги випуску труб на 94,2% (до 77,1 тис. тонн), а Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерну скоротив їх на 15,7% (до 155,9 тис. тонн).
тонн. Поряд із цим обсяги споживання цього виду продукції в Росії зросли на 28%, а випуску — лише на 2%. Отже, українських постачальників навряд чи можна обвинуватити в демпінгу — вони просто відповідали на незадоволений попит. Тож ситуація, у якій ухвалювалося рішення про розміри квот на 2010 рік, була досить неоднозначною. Саме тому наприкінці 2009-го мінекономрозвитку РФ і Міністерство економіки України обмежилися лише підписанням протоколу, а встановлення масштабів обмежень відклали. У протоколі було заявлено, що розмір квоти визначать на підставі «фактичного обсягу поставок українських труб у 2009 році». Після цього до діла взявся головний лобіст російських трубників — Фонд розвитку трубної промисловості (ФРТП), надавши міністерству промисловості й торгівлі РФ клопотання про встановлення заборони на безмитне ввезення продукції підприємств корпорації ІНТЕРПАЙП із 1 квітня 2010 року. І в результаті квоти на 2010-й були капітально урізані — до 260 тис. тонн.
Якщо розібратися
Бар’єр, із любов’ю! До 2005 року російська трубна промисловість аж ніяк не забезпечувала своїх споживачів всією необхідною продукцією, тим більше за привабливими цінами. В останні п’ять років щодо збільшення обсягів випуску та розширення асортиментів ситуація радикально змінилася. Торік виробництво труб у Росії зросло на 37%, і сьогодні місцеві підприємства задовольняють попит більш ніж на 90%. У найближчі двадцять років місткість ринку труб для нафтогазового сектора досягне 10—12 млн тонн. А тому українські поставки, які не перевищують
і декількох сотень тисяч, являтимуть собою навіть не краплю в морі. Тим часом у першій половині 2010 року частка нафтогазопровідних труб українського виробництва в загальному обсязі російського імпорту скоротилася з 94 до 56,2%, частка обсадних — із 65,3 до 38,4%, насосно-компресорних — із 60,1 до 49%. І сталося це без жорсткішання антидемпінгових заходів. Ослабленням конкуренції відразу ж скористалися російські трубники й підвищили ціни. Минулої осені прем’єр-міністр РФ Володимир Путін вирішив їх трохи пристрахати: «Якщо російські виробники «задиратимуть» ціни, ми можемо вдатися до пом’якшення умов імпорту українських труб. Зокрема, знизити антидемпінгові мита й збільшити розміри квот». Це означає, що зроблені раніше аванси Кремля щодо російсько-української трубної угоди були лише шантажем місцевих виробників і свідомо нічого не обіцяли Україні. Адже якщо собівартість випуску російських труб з об’єктивних причин вище, ніж наших, то українська продукція завжди буде їхнім головним конкурентом щодо цін. Імовірно, саме тому російська влада, попри всю свою велелюбну риторику, весь час споруджує нові торговельні бар’єри. Уряд РФ підготував проект постанови «Про заходи щодо захисту економічних інтересів російських виробників деяких видів сталевих труб». Відповідно до неї з 31 січня нинішнього року розміри антидемпінгових мит на основні види українських труб мали істотно зрости. На обсадні труби — до 18,9%, насосно-компресорні — до 19,9% митної вартості, на нафтогазопровідні й гарячодеформовані загального призначення діаметром до 820 мм включно — до 19,4% для заводів ІНТЕРПАЙП й до 37,8% — для підприємств ІСД.
Судячи з усього, цю постанову так і не було ухвалено. «І з 31 січня українські імпортери обсадних, насоснокомпресорних і нафтогазопровідних труб діаметром до 820 мм включно можуть безмитно торгувати ними в РФ із урахуванням обмежень, які були недавно узгоджені у двосторонньому порядку», — роз’ясняють в асоціації підприємств чорної металургії «УкрМет». І це означає зовсім не те, що відтепер вітчизняні трубники можуть зовсім безперешкодно продавати свою продукцію на ринку Росії, а те, що тепер понад квоту вони не зможуть поставити туди жодної труби. Навіть за всього бажання заплатити які завгодно мита. Правда, «Газпром» дав нам привід до оптимізму. «Протягом найближчих трьох років ми плануємо подвоїти закупівлі труб великого діаметра. Якщо звичайно обсяг наших замовлень коливався на рівні 1 млн тонн ТВД на рік, то в 2011—2013 роках він збільшиться до 2 млн тонн щорічно. Тобто потреба «Газпрому» в цьому виді продукції вочевидь перевищить сумарну потужність російських постачальників», — повідомив заступник голови держкомпанії Валерій Голубєв. Представники ФРТП висловили свою незгоду із цією точкою зору. «На сьогодні російські потужності з випуску ТВД становлять приблизно 5 млн тонн, у тому числі понад 3 млн тонн одношовних труб діаметром до 4420 мм», — заявив директор ФРТП Олександр Дейнеко. Що означає, що їх основному українському виробникові — ВАТ «Харцизький трубний завод» — навіть за більш сприятливих обставин, ніж раніше, також доведеться боротися за своє місце на цьому ринку з такими російськими конкурентами, як Челябінський трубопрокатний, Віксунський металургійний, Волзький та Іжорський трубні заводи. І, можливо, переймати досвід ІНТЕРПАЙП та ІСД, які вже давно працюють в умовах усіляких обмежень.
6
№ 5 (160)
15 лютого 2011 року
Пріоритети
Об’єднані однією метою Виробничники і вчені, вони ж ректори технічних ВНЗ, намітили конкретні кроки з інтенсивного й масштабного впровадження інновацій і високих технологій Олена ЗЕЛЕНІНА «Інноваційний розвиток України шляхом об’єднання можливостей влади, бізнесу, освіти і науки» — такою була тема виїзного засідання президії Спільного представницького органа сторони роботодавців на національному рівні, президії ради Федерації роботодавців України та Асоціації ректорів вищих технічних навчальних закладів країни, яка відбулася недавно в Харкові. Питання, які порушувалися на ньому, стосувалися формування ефективної моделі інноваційної стратегії держави й створення умов для становлення високотехнологічної індустрії.
Питання ці назріли давно, і де ж їх ще вирішувати, як не в Харкові — провідному науковому й промисловому центрі країни з багатими інженерними традиціями. До того ж збори приймала Індустріальна група УПЕК — одна з найбільших в Україні приватних компаній, які спеціалізуються в машинобудівному бізнесі, виробник комплектувальних, вузлів і обладнання для залізничної, автомобільної, сільськогосподарської, машинобудівної та металургійної галузей. Ще вісім років тому ІГ УПЕК взяла курс на впровадження інноваційних продуктів і сьогодні прагне того, щоб інтелектуальна частина становила не менше половини в ціні високотехнологічних виробів. Наскільки успішно — учасники засідання мали можливість переконатися самі: перед початком «розмовної» частини вони відвідали Харківський підшипниковий завод, який входить до УПЕК, де ознайомилися із впровадженням високоінтелектуальної продукції та новітніх інженерних розробок для базових галузей машинобудівної промисловості. Але приклад УПЕК — скоріше виняток із правил, які панують у вітчизняному бізнесі. Тому він, бізнес, зацікавлений у прогресі, шукає шляхи виправлення ситуації, ініціюючи розробку та ухвалення конкретних рішень для підвищення інноваційного потенціалу країни. — Ми точно знаємо, що нам необхідно й чого не вистачає. Розрив між наукою
та практикою, що склався за 20 років, — це перешкода не тільки для розвитку науки, а й бізнесу, — сказав на засіданні перед авторитетною аудиторією, що включала керівників понад 40 великих промислових підприємств, наукових і навчальних закладів країни, голова президії ради Федерації роботодавців України Дмитро Фірташ. — Бо ми, як правило, купуємо технології та фахівців за кордоном. Україна не відновила втрачений з різних причин процес тісної взаємодії науки і виробництва, який ґрунтується на всебічному використанні науково-виробничого потенціалу держави, можливостях запровадження на підприємствах винаходів науковців та сучасних технологій, системі підготовки професійних кадрів. Зрозуміло, що ми пережили лихоліття, коли треба було просто виживати. Але вижили, а тепер необхідно піднімати планку вище й думати, що робити сьогодні, щоб стати конкурентоспроможними у світі, як прискореними темпами надолужити згаяні можливості. Ми стоїмо перед необхідністю розпочати процес, який відповідав би сучасним світовим тенденціям. Як показує досвід розвинених країн світу, вплив інноваційного фактора на економіку має відбуватися за умови досягнення єдності інтересів і встановлення злагоджених стосунків між владою, бізнесом та науковими інституці-
ями. Саме тому бізнесом та науковцями вже був зроблений важливий крок – підписано Меморандум про стратегічне співробітництво між роботодавцями та Асоціацією ректорів вищих технічних навчальних закладів України. Він має стати ефективною платформою діалогу між бізнесом та наукою. Мета цього документу — об’єднати ресурси, потенціал і досвід промислових підприємств та наукових центрів для реалізації спільних проектів щодо підвищення ефективності та конкурентоспроможності економіки нашої країни, – відзначив Дмитро Фірташ.
SKF і Herkules проти УПЕК Світовий лідер підшипникової промисловості шведська компанія SKF, яка входить до знаменитої групи Валленберга, що контролює приблизно чверть шведської економіки, запропонувала ВАТ «Російські залізниці» принципово новий касетний підшипниковий пристрій вартістю 400 євро. При тому, що начебто аналогічні за формальним застосуванням вироби Харківського підшипникового заводу (ХАРП) коштували $130. Спочатку харків’янам здавалося, що величезна різниця в ціні не дозволить реалізувати цю пропозицію незважаючи навіть на світовий авторитет SKF. Однак техніко-економічні розрахунки та обґрунтування,
зроблені спільно SKF і РЗ, довели переконливу окупність нового продукту. Він дорогий, зате дуже надійний, має втричі більший робочий ресурс і докорінно вдосконалює всю систему сервісу на залізницях. Перед керівництвом ІГ УПЕК постало питання: або через два роки, на час оголошеного тендера, українці представлять продукт, який за своїми характеристиками буде не гірше, або через три-п’ять років просто змушені будуть піти з російського ринку, залишивши собі вторинні послуги з ремонту застарілого обладнання. Схожа історія виникла й на іншому важливому напрямі діяльності УПЕК — верстатобудівному. Світовий лідер верстатобудування німецька сімейна компанія Herkules, очолювана вже сьомим поколінням її власників, яка забезпечує близько 75% світових продажів великого шліфувального обладнання, запропонувала російським металургам нову генерацію вальцешліфувальних верстатів. У порівнянні з українськими німецькі верстати забезпечують приблизно в чотири рази більшу точність із утричі більшою продуктивністю. Стартова ціна цього обладнання — 2—2,5 млн євро. У той же час харківські верстати, якими раніше оснащувалися 80% металургійних підприємств РФ, коштували 700 тис. євро. Але, як виявилося, ця цінова різниця з лишком перекривається німецькою продуктивністю і якістю. Тим більше що вимоги до металопрокату у світі стають дедалі жорсткішими. — Безперспективність цінової конкуренції змусила нас перейти у високотехнологічний, а тому високорентабельний сектор елітного машинобудування, — зауважує президент ІГ УПЕК Анатолій Гіршфельд. — Нас зустріла найжорсткіша конкуренція вже не з китайськими й білоруськими, а зі світовими лідерами. Причому боротьба точилася не на якихось віддалених, а на наших рідних ринках країн СНД. Усе це свідчить про те, що значну частину ціни високотехнологічної продукції останніх поколінь становить так званий нематеріальний компонент, тобто вартість знань, технологій, ноу-хау, спеціальних інженерних рішень. А в продукції підприємств України здебільшого — матеріали, енергія, заробітна плата.
Дмитро Фірташ і Михайло Згуровський
Інтелект — це... власність! Уперше у світовій економіці прецедент виник ще десять років тому, коли у формальному грошовому обчисленні інтелектуального продукту виробили більше, ніж матеріального. Понад 50% валового обсягу бізнесугод були здійснені в нематеріальній сфері. Понад 80% приросту ВВП у всіх провідних країнах «великої двадцятки» сьогодні припадає на нові знання, втілені в нових продуктах. І, нарешті, інтелектуальна складова майже в усіх світових лідерів верстатобудування сьогодні перевищує 50%. — У суперечках про інноваційний сценарій України, а якщо сказати чесно — про причини його відсутності, одним із центральних є питання про те, яка ж із чотирьох сторін — держава, наука, великий бізнес чи інноваційна інфраструктура — є головною. Для мене відповідь очевидна: безперечно, бізнес, — говорить директор ІГ УПЕК із досліджень, розробок та інформаційних технологій Едуард Сімсон, відомий учений, доктор технічних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, автор понад 200 наукових статей і монографій у галузі оптимального проектування складних конструкцій. За всієї важливості науки як постачальника інтелектуальних ресурсів і нових спеціальних знань останні тільки тоді стають за визначенням інноваціями, коли вони запускаються в ринковий оборот. А це робить саме великий бізнес. Навіть в економічно розвинених країнах із величезним ВВП лише 20—30% інвестицій у новації робить держава, та й то найчастіше державний бізнес. Інші 70—80%, звичайно, інвестує приватний бізнес, і не тому, що він реалізує якісь постанови уряду, а тому, що постійне впрова-
дження інновацій — це запорука виживання у жорсткій конкурентній боротьбі, яка весь час вимагає створення нових продуктів. Треба сказати, що ганебна цифра оплати праці наших учених у певному сенсі є ресурсом конкурентоспроможності, причому тим більше, чим вище інтелектуальний компонент у вартості продукту — енергоносії та матеріали за біржовими цінами коштують у світі приблизно однаково, і лише вартість інтелектуального ресурсу відрізняється колосально. Можна говорити про безсторонність цього факту. Але, з іншого боку, це величезний потенціал, можливість ривка з подальшим відновленням справедливості. Світові лідери виробництва в середньому три патенти на день (до 1000 на рік!) або купують, або реєструють. Приклад — та ж шведська SKF. — А в нас до 2000 року — жодного патенту, — відзначає професор Сімсон. — І річ тут не в прогалинах статистики радянського типу. Так чи інакше, цей показник відображає відсутність інноваційного процесу. Треба було освоїти технологію зваженого виділення тих компонентів розробки нових продуктів, які ми не в змозі зробити самі, вчасно ухвалити рішення щодо трансферу наукових знань з-за кордону, якщо немає вітчизняних партнерів, і це один із ключових моментів. Зуміти відменеджувати розробку, над якою працюють одночасно в НТУ «Харківський політехнічний інститут», у власних КБ, у Німеччині та в Японії, сполучити строки, стандарти — цього в нас не навчають, спеціальності інноваційного менеджера нема. А це важливо, бо у світі навіть найбільші компанії власними силами всі інноваційні розробки виконати не можуть. Їм бракує якихось знань, а час не чекає. В ІГ УПЕК також
№ 5 (160)
15 лютого 2011 року
7
Пріоритети Транспорт приблизно 30% відсутніх знань доводиться залучати здалеку. І 70% — це чудовий показник того, що може розроблятися силами самої компанії. Один з останніх проектів ІГ УПЕК, продемонстрований учасникам наради в Харкові, — високоефективна кліматотехніка класу high-tech, яка включає безфреонове холодильне обладнання й теплові насоси на повітряному циклі. Теоретично про це було відомо півстоліття тому, але щоб змусити повітря стати термодинамічним агентом, потрібні були технології. Це високоефективні турбокомпресори, теплообмінники та безконтактні динамічні підшипники, високообертові електродвигуни, які працюють на неконтактних підшипниках. Усе це власні розробки фахівців ІГ. До речі, харківські інженери щойно повернулися зі США з міжнародної виставки холодильного й теплового обладнання, до того були на головній європейській. Нічого схожого у світі ще немає.
новаційної діяльності мають стати закон і нормативні акти, у яких будуть урегульовані питання надання податкових і митних пільг генераторам інновацій. Узагалі, як тільки держава намагається лінійним способом фінансувати інноваційну діяльність у вигляді технопарків або цільових програм, це закінчується або фінансуванням за залишковим принципом, або правоохоронні органи потім роками шукають, куди поділися бюджетні гроші. Зрозуміло, що можливості державного бюджету будуть украй обмежені в найближчі кілька років. Завдання держави — створити ефективне законодавство й здійснити комплекс заходів саме зі стимулювання високотехнологіч-
тягне за собою всю модель розвитку, університети, які готують якісний персонал, і наукові групи або колективи, які генерують ноу-хау для модернізації товарів та послуг. Але їх роботу та взаємодію необхідно упорядкувати. До прикладу, у розвинених країнах освіта і наука об’єднані й зосереджені в університетах. — У нас історично склалися дві системи — академічних наукових інститутів та університетів. Між ними часто існують бар’єри, і це, по суті, погано для обох систем, — упевнений М. Згуровський. — Молодь не вчиться на новітніх досягненнях науки, а академічна наука убожіє тому, що не поповнюється молоддю. На законодавчому рівні необхідно створю-
та енергозбереження — це лише окремі напрями інноваційної діяльності. А як стимулюють інновації у світі? Хіба у Фінляндії, США, Великій Британії не вміють лічити гроші? Витрати на НДДКР компенсуються із прибутку, отриманого завдяки реально впровадженим проектам. Президент ІГ УПЕК Анатолій Гіршфельд запропонував законодавчо створити реальні механізми приватно-державного партнерства. На його думку, необхідно створити раду з інновацій — громадську організацію із представників наукової та бізнес-еліти при Кабінеті Міністрів, у якої буде переважно дерегулювальна функція. Сьогодні у Великій Британії, навіть
Григорій Дашутін Почесний президент концерну «Укрросметал»
— Я спостерігаю, що відбувається сьогодні в Сумах. Завод електронних мікроскопів збанкрутував остаточно. Працюючих машинобудівних підприємств залишилися одиниці. Із виплати податків у місті лідирують коледж і університет. Але, можна сказати, їхня функція не податки платити, а забезпечувати інтелектуальну складову в нашій продукції. У нас зчинилася полеміка: що має бути в основі ВВП — сфера послуг чи матеріальне виробництво? Нобелівські лауреати закликають оцінювати державу за кількістю випитої кави й
зроблених стрижок. А хто видобуватиме вугілля, вироблятиме електроенергію, будуватиме машини? Покривати брак ВВП один фінансовий сектор не зможе. Поки в нас не виходить, щоб держава й бізнес в унісон захищали інтереси виробництва й допомагали залишатися на світовому ринку. Тому вирішення таких масштабних завдань, як створення інноваційної моделі розвитку держави, потребує перш за все глибокого усвідомлення необхідності перетворень і політичної волі еліти країни втілити ці перетворення в життя.
Леонід Товажнянський Ректор НТУ «Харківський політехнічний інститут»
Головні гравці Податковий інспектор дивується: як це в УПЕК примудрилися інтелектуальну власність поставити поряд із матеріальними активами? І починаються дискусії з податківцями. Бо практики такої нема. Доводиться створювати судові прецеденти, доводячи, що це така ж власність, у яку вкладені кошти, і закономірне право підприємства ставити її на баланс і амортизувати. Навіть новий Податковий кодекс не орієнтований на інноваційний розвиток економіки. Він передбачає збільшення надходжень у бюджет за рахунок розширення податкової бази та підвищення рівня податкового навантаження. Тому дуже важливою складовою для законодавчого поля ін-
Із перших уст
У корпусі залізничних підшипників ХАРП
ної промисловості для того, щоб відновити свою функцію замовника. На думку голови ради Асоціації ректорів вищих технічних навчальних закладів України, ректора Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» Михайла Згуровського, важливою є координувальна роль влади у створенні інноваційної моделі. Головні гравці — високотехнологічний бізнес, який
Довідка «УТГ» Об’єднання організацій роботодавців України — спільний представницький орган сторони роботодавців на національному рівні (СПО) – створений у 2009 р. До СПО ввійшли Федерація роботодавців України, Конфедерація роботодавців України, Усеукраїнська асоціація роботодавців України та інші — загалом 18 організацій роботодавців із 20 офіційно зареєстрованих Міністерством юстиції. Федерація роботодавців України (ФРУ) cтворена у 2002 р. Найпотужніше всеукраїнське об’єднання, яке представляє інтереси роботодавців у економічних та соціально-трудових відносинах із владою та профспілками на національному рівні. Її статут ґрунтується на багаторічному досвіді роботи організацій роботодавців Західної Європи й увібрав кращі норми аналогічних організацій демократичних країн. До складу ФРУ входять 27,283 тис. підприємств, більш ніж 470 територіальних та галузевих об’єднань роботодавців з усіх регіонів країни, які охоплюють більш ніж 5 млн найманих робітників.
вати таке інноваційне середовище, де освіта і наука будуть об’єднані. Або візьмемо ще одну серйозну проблему. Переважну більшість українських патентів пишуть самі вчені, які легко розкривають головну ідею винаходу, але не вміють юридичним шляхом її захистити. Окрім того, між патентуванням та впровадженням товару або послуги у нас існує величезний розрив. Це пов’язано з тим, що наукові установи або університети вимагають від учених лише підготовки та реєстрації патентів, а не кількості проданих ліцензій, кількості заснованих стартап-компаній або обсягів зароблених грошей за рахунок комерціалізації винаходів.
Партнерство заради прогресу На нараді говорилося про те, що треба припинити жонглювання модними словами «енергозбереження», «енергоефективність». Адже інноваційне підприємство — це синонім високотехнологічного виробництва, а енергоефективність
незважаючи на кризу, транші по п’ять мільйонів фунтів стерлінгів із бюджету держави розподіляються тільки представниками бізнесу для підтримки тих або інших програм. І, що найцікавіше, ефективність цих коштів майже стовідсоткова. Одним із реальних кроків приватно-державного партнерства може стати надання гарантій внутрішньому й зовнішньому інвесторові, причому у вигляді оплати певних страхових ризиків у західних страхових компаніях. І, нарешті, інноваційна політика дозволяє вирішувати проблеми малого й середнього бізнесу. Якщо взяти сьогодні соціальний зріз людей, які працюють у малому бізнесі, то 70% із них мають вищу технічну або економічну освіту, тобто держава вже затратила на них чималі гроші. Треба створювати в країні зовсім новий інститут інноваційних менеджерів, здатних вести приватно-державне партнерство. І це до того ж шлях виходу малого й середнього бізнесу з тіні, адже більшість зайнятих у ньому фахівців хочуть займатися справою, якої навчалися.
— Чому випускники технічних ВНЗ не хочуть іти на підприємства? Поперше, низька зарплата, низький технологічний уклад. Ми намагаємося нашим студентам показати найвищі технології в машинобудуванні, а коли вони приходять на завод, на них чекає розчарування. Якщо підприємство веде міжнародну економічну діяльність, успішно вирішує високотехнологічні масштабні завдання, у молоді горять очі. На жаль, бізнес не пропонує студентам індиві-
дуальну траєкторію навчання. Підприємства вимагають плату за практику, не оплачуючи нам підготовку фахівця, — це нонсенс. Кабмін вимагає розподілу студентів на державні підприємства. Скажіть, будь ласка, скільки їх у нас залишилося? З іншого боку, у нашій державі замало іноземних інвесторів високотехнологічного бізнесу. Вони не йдуть до нас через відсутність механізмів інноваційної діяльності, відповідного законодавства та стабільності.
Юрій Сапронов Заступник голови Харківської обласної державної адміністрації — Зрозуміло, що для досягнення поставленої мети необхідне об’єднання зусиль держави, науково-освітньої спільноти й бізнесу. Тільки такий симбіоз дозволить сформувати внутрішній попит на наукові дослідження й прикладні розробки. У світі вже показали свою високу ефективність технопарки, технополіси, IT-парки. У Харківській області готові концепції українськоросійського технопарку
«Слобожанщина» (попередньо — на базі заводу «ФЕД»), технополісу «П’ятихатки» (на базі ННЦ «Харківський фізико-технічний інститут») і IT-парку «Інтелектроніка». Говорячи про державу, я маю на увазі створення сприятливих умов для реалізації таких проектів. У зв’язку з цим було б доцільно повернутися до розгляду питання про введення спеціальних режимів економічної діяльності для техно- і IT-парків.
8
№ 5 (160)
15 лютого 2011 року
Підприємство
Своя ідея ближче до ринку Конструктори Сімферопольського електромашинобудівного заводу щорічно ставлять на виробництво до десяти найменувань унікального обладнання Сергій ДУМКЕВИЧ До початку 90-х ВАТ «Сімферопольський електромашинобудівний завод «Фірма «СЕЛМА» (така повна назва підприємства) ще не мав нинішньої солідної ваги одного з найбільших виробників електрозварювальної техніки в Україні та СНД. Завод виготовляв переважно апаратуру управління пристроїв для контактних зварювальних машин, що поставлялися в 30 країн світу. Після розпаду СРСР різко скоротилися обсяги експортних продажів, і підприємство потрапило в надзвичайно важке становище. Тому керівництво вирішило розвивати самостійний випуск готового обладнання. За порівняно короткий термін сімферопольці освоїли широкий спектр зварювальної техніки. Постійна увага до все більших потреб промисловців дозволяє підприємству посідати провідні позиції в галузі.
ліс. Близько 60% комплектувальних виготовляються на сімферопольському заводі. «Чужими» залишаються гума й акумулятори, останні закуповують у Запоріжжі. Один електротрицикл «живиться» чотирма тяговими акумуляторами по 12 вольтів і 55 амперів/годин кожен. Вони розраховані на 700—750 циклів «розряд-заряд», тобто за умови щоденного використання цього засобу пересування батареї доведеть-
Результати власного моніторингу в Криму показали, що «чистий» транспорт має чималий попит. Адже пасажирські електротрицикли можна використовувати для туристичних прогулянкових поїздок у зонах відпочинку й парках Південнобережжя. Вони не порушуватимуть тиші й спокою і не забруднюватимуть цілюще повітря шкідливими викидами. Додатково для перевезення людей можна причепити до електротрициклу пасажирський двомісний візок або вантажний причіп для малогабаритних вантажів. Однак поки клієнта відлякує висока ціна кримського електротрицикла. Вантажна модифікація коштує близько 26 тис. грн, а одномісний пасажирський варіант обійдеться в 24 тис. грн. Разом із тим ки-
Докладно
І зварювання, і екологія Цікаво, що кілька апаратів були розроблені спеціально на замовлення підприємств нафтогазового комплексу Росії. Наприклад, універсальні випрямлячі ВД-306 ДК і ВД-506 ДК у комплекті з подавальними механізмами ПДГО-510 або ПДГО511 для напівавтоматичного зварювання. Вони показують чудовий результат на найскладніших ділянках «Газпрому» й «Транснафти». Серед нового унікального обладнання, пропонованого заводом, — універсальні зварювальні мультисистеми (УЗМ). Вони охоплюють майже всі галузі ремонтних зварювальних технологій і переключаються на три основних види зварювання: напівавтоматичне, ручне дугове електродами з основним і целюлозним покриттям і аргонодугове — електродом, що не плавиться. Компонування УЗМ на основі модульного принципу — нове рішення у зварювальній техніці. Серед його переваг — підвищена мобільність кожної окремої технологічної приставки, що дуже важливо під час ремонту в польо-
Максимальна швидкість електротрициклу за повного зарядження батарей — 28 км/год. У такому розміреному темпі він зможе пройти без підзарядки 25 км відносно рівною дорогою, на якій немає значних підйомів з ухилом понад 20%.
ти підприємство сучасним спеціалізованим технологічним обладнанням, витративши значні кошти. Переговори з підготовки випуску трициклів ведуться з російськими партнерами проекту.
Із перших уст
Нестандартний коник — В Україні працює близько 50 регіональних представництв фірми «СЕЛМА», — говорить заступник начальника відділу маркетингу й збуту підприємства Сергій Раков.
вих умовах, а також краща ремонтопридатність і надійність всієї універсальної установки. Крім цього фірма «СЕЛМА» зацікавилася виробництвом електротранспорту й самостійно підготувала дослідні зразки своїх електротрициклів — триколісних транспортних засобів, які працюють від тягових акумуляторних батарей. Електротрицикл оснащений кермом мопедного типу, водійським сидінням, одним переднім напрямним колесом і двома задніми ведучими. Електродвигун потужністю 1,5 кВт установлений на привідній балці задніх ко-
ся замінити вже через два роки. А за ціни одного акумулятора 1200 грн економія на звичному горючому паливі фактично зводиться нанівець. Що ж, в усьому світі через недосконалість сучасних технологій екологічно чистий транспорт поки дуже дорогий. Ще у 2009 році на заводі склали дослідну партію з п’ятнадцяти машин трьох різних модифікацій: одномісний пасажирський, тримісний пасажирський і вантажний варіанти. Майже всі трицикли відправлені партнерам проекту в Росії для проведення випробувань і маркетингових досліджень.
тайські аналоги коштують у себе на батьківщині не більше $400—500. Звичайно, у вітчизняного виробника безліч переваг — міцна надійна конструкція на відміну від кволих китайських «братів», близькість сервісу й технічного обслуговування й багато чого іншого. Але якщо цінник надто «кусається», треба шукати конкурентоспроможніші варіанти. Урятувати цю перспективну ідею зможе тільки серійне виробництво на базі сімферопольського заводу. Щоб знизити собівартість трицикла хоча б на заплановані 30%, треба оснасти-
Довідка «УТГ» Сімферопольський електромашинобудівний завод «Фірма «СЕЛМА» засновано 1946 року. Один із провідних виробників обладнання для всіх видів зварювання як у нашій країні, так і в СНД. Український споживач у загальному обсязі поставок займає близько 30%, російський — 60%. Продукція також експортується в країни СНД (Казахстан, Узбекистан, Грузію, Молдову, Білорусь) і далекого зарубіжжя. «СЕЛМА» відома у В’єтнамі, Сінгапурі, Лівані, Єгипті, Сирії, Пакистані, Лівії, Алжирі, Катарі та інших країнах. Промислове підприємство, що динамічно розвивається, асортимент продукції якого — понад 100 найменувань виробів для всіх видів електродугового зварювання. Це трансформатори, випрямлячі, напівавтомати, зварювальні автомати й несучі конструкції для механізації, установки для аргонодугового зварювання, повітряно-плазмового різання, машини для контактного точкового зварювання та обладнання для керування контактними машинами, а також для механічної підготовки крайок під зварювання.
У виставковому залі
— Хто ваші основні споживачі? — Майже всі великі промислові підприємства України, у тому числі суднобудування та машинобудування, нафтогазової промисловості. Без зварювального обладнання не обходиться жодне виробництво. Зварювання — один із провідних технологічних процесів, навіть у розвинених країнах з його використанням виготовляється до 70% сукупного суспільного продукту. Україна за рівнем розвитку зварювальних технологій посідає одне із провідних місць у світі. — Як вистояли на початку кризи? — Криза зачепила й нас, бо ми залежимо від купівельної спроможності майже всіх промислових під-
приємств країни. У 2008 році якийсь час працювали за графіком. Тоді була дуже низька реалізація, обсяги продажів зменшилися в п’ять разів, але зберегти колектив, виплачуючи мінімальну зарплату, усе-таки вдалося. Наприкінці 2008 року ми вже перейшли на повний графік робіт, зросли обсяги продажів. Наразі вони становлять до 7—8 мільйонів гривень на місяць, поступово наближаючись до докризового рівня.
— У вас досить багато конкурентів. Як справляєтеся? — Ми чітко розуміємо, що без модернізації, без випуску нових виробів важко утриматися на ринку. Тому на заводі активно працює відділ розробки нових виробів, є своє КБ, фахівці якого протягом року можуть поставити на виробництво від п’яти до десяти нових видів продукції. Добре, технологічне оснащення підприємства дозволяє робити це швидко. Останнім часом завод посилено займається розробленням автоматичного зварювання — це зварювальні трактори й головки, а також усіляке допоміжне обладнання. Тенденції нового часу свідчать про те, що кожного другого клієнта ручне зварювання вже не влаштовує. Йому треба автоматизувати процес, щоб знизити витрати на виробництво й бути конкурентоспроможним за ціною. Щодо цього наш завод дуже гнучкий: наявний перелік комплектувальних дозволяє нам виготовити на замовлення майже будьякий нестандартний зварювальний автомат. На сьогодні складне нестандартне обладнання для автоматизації електрозварювання — це наш коник. Таку техніку мало хто робить в Україні й мало хто наважується її завезти, бо закордонні аналоги коштують шалені гроші.
№ 5 (160)
15 лютого 2011 року
9
Реалії Наука
«Безблоковий» статус Україна планує добудувати Хмельницьку АЕС, однак поки незрозуміло, де взяти необхідні кошти Ілона ЗАЄЦЬ Президент Віктор Янукович підписав закон, який дозволяє будівництво двох блоків Хмельницької АЕС разом із Росією — за російським проектом і за російські ж кошти. Замовник — НАЕК «Енергоатом» — повідомив, що Ощадбанк згодний виділити на будівництво кредитний ресурс, але тільки під державні зобов’язання (не «Енергоатому», який час від часу підпадає під справи про банкрутство, а Кабінету Міністрів). Те, що компанія зважилася озвучити цю проблему, означає: уряд поки не має бажання працювати над кредитними угодами і, відповідно, держгарантіями.
Майже в той же час голова Держінспекції ядерного регулювання (реорганізованої в ході першого етапу адмінреформи з Держкомітету ядерного регулювання) Олена Миколайчук нагадала, що позиція регулятора щодо використання конструкцій недобудованих у 80-ті роки блоків 3 і 4 під проект, затверджений «Енергоатомом» і Мінпаливенерго, не змінилася. Регулятор як і раніше наполягає на тому, що ці конструкції використовувати не можна. Принаймні до одержання відповідного обґрунтування, яке за два роки дискусій з цієї теми «Енергоатом» у Держінспекцію так і не надав. За підрахунками Олени Миколайчук, на будівництво 3-го й 4-го енергоблоків Хмельницької АЕС потрібно чимало часу. «Якщо почати сьогодні, то будівництво триватиме не менше 5 років, а до його початку ще має бути і проект, і його схвалення, тобто блок буде споруджений десь років через 7—8, напевно. Інша річ, що там є побудовані конструкції, можливо, частину з них можна використовувати. Для цього треба провести проектну роботу, підготувати ТЕО й звіт із аналізу безпеки. Коли ми одержимо всі ці документи, то за два роки маємо їх розглянути відповідно до законодавства. Поки немає ліцензії, можна тільки підтримувати стан, робити якісь базові речі на площадці», — заявила голова Держінспекції ядерного регулювання. Голова НАЕК «Енергоатом» Юрій Недашковський прогнозував добудування й уведення в експлуатацію третього й четвертого енергоблоків ХАЕС до 2018 року.
Таким чином, сказати, що за останні півроку — з часу підписання міжурядової угоди з двох атомних енергоблоків Хмельницької АЕС — ситуація зрушила з мертвої точки, не можна. Скоріше, навпаки. Обидві сторони — і Україна, і Росія — неодноразово запевняли, що в обмін на кредит Москва не претендуватиме ні на відсоток акцій у нових енергоблоках, ні на товарну продукцію з метою
її експорту в Європу. Кредит у 70% від вартості проекту буде надано державними й комерційними банками під відсоток, а погашатиметься — за рахунок прибутку після введення в експлуатацію нових блоків. Поки кредитна ставка невідома, але раніше Юрій Недашковський озвучував цифру Libor + 3% за 85-відсоткового кредитування будівництва російською стороною. Вартість проекту попередньо оцінюється в $6—7 млрд. Кошти, які Україна сподівається одержати від росіян, планується використати для авансування виготовлення обладнання із тривалим терміном виробництва — двох комплектів реакторних установок, а також фінансування інших робіт підготовчого періоду.
Якщо розібратися
Шанс для своїх Чиновники з «Енергоатому» вже порушували питання максимальної локалізації виробництва обладнання для атомних блоків в Україні. На їхню думку, для виготовлення реакторної установки цілком можна задіяти Новокраматорський машинобудівний завод і краматорський завод «Енергомашспецсталь». Освоїти складання реакторної установки та її випробування неодноразово виявляв бажання харківський «Турбоатом». Розробкою, вироб-
ництвом і впровадженням програмно-технічних комплексів для автоматизації систем управління технологічними процесами на АЕС багато років займаються сєверодонецьке НВО «Імпульс» і українсько-американське СП «Вестрон». Монтажні роботи можна доручити відособленому підрозділу «Енергоатому» — «Атомремонтсервісу», співробітники якого пройшли добру
школу на спорудженні хмельницького-2 і рівненського-4 (обидва блоки введені в експлуатацію 2004 року). Для будівельних робіт компаній в Україні вистачає, а керувати процесом можуть управління будівництвом, які існували при всіх українських АЕС і зберегли кваліфікований персонал, хоча вони й приватизовані. Однак, за інформацією джерел у «Росатомі», поки планів максимально задіяти українські підприємства немає. Оскільки, на відміну, наприклад, від Чехії, в умовах конкурсу не прописаний ступінь участі вітчизняних підприємств. Минулої весни Юрій Недашковський із упевненістю не тільки озвучував привабливі умови позики, а й прогнозував, що кредитна й гарантійна угоди з Ощадбанком Росії та «Росатомом» будуть підписані ще в липні. Минуло більше півроку — новини все ті ж. Правда, оптимізму в атомників трохи поменшало. Наприкінці минулого року на Хмельницькій АЕС відбулася нарада з питань виконання підготовчих заходів до початку спорудження Х-3 і Х-4. Було озвучено, що НАЕК «Енергоатом» довелося проводити заплановані заходи підготовчого періоду за відсутності в тарифі необхідного рядка на їхнє фінансування. Сконцентрували зусилля на найважливішому. Зокрема, на роботі над техніко-
економічним обґрунтуванням будівництва енергоблоків № 3 і 4, без якого подальша реалізація проекту неможлива. Наступними документами, які належить підписати російській і українській сторонам, за словами Юрія Недашковського, стануть контракти із ЗАТ «Атомбудекспорт» на розробку технічного проекту реакторної установки типу ВВЕР-1000/В-392, а також на виготовлення, закупівлю та поставку обладнання реакторної установки відразу для двох блоків. Крім того, голова НАЕК «Енергоатом» наполягає на інтеграції наявних будівельних конструкцій у проект спорудження енергоблоків, що також ускочить компанії в копієчку, оскільки вимагає окремого ТЕО. Цікаво, що при цьому на добудування не тільки не виділяються додаткові кошти, а й скорочуються прогнозні видатки. Наприкінці листопада Кабмін знайшов 50 млн грн на реалізацію комплексної програми створення ядернопаливного циклу в Україні й цільової екологічної програми приведення в безпечний стан уранових об’єктів Придніпровського хімічного за-
воду. Кошти видано за рахунок урізання витрат на будівництво енергоблоків атомних, гідроакумулювальних та інших електростанцій, теплоелектроцентралей тощо.
Упритул
Варіанти є Україна активно шукає інвесторів під проект добудування Хмельницької АЕС не тільки в Росії, а й у Європі. 1 лютого український посол Ігор Долгов зустрівся з міністром з питань клімату та енергетики Бельгії Полем Маньєтом. Бельгійська сторона була поінформована про перспективи розвитку енергетики України й про стан будівництва 3-го й 4-го енергоблоків Хмельницької
атомної електростанції. Ігор Долгов передав своєму колезі два національних проекти України в енергетичній сфері й запросив взяти участь у їхній реалізації. Експерти очікують, що найближчим часом ситуація вийде з глухого кута. Наприкінці січня Національна комісія регулювання електроенергетики підвищила «Енергоатому» тариф на виробництво електроенергії на 13,1%, з 2,08 коп./ кВт.год. до 17,91 коп/кВт.год. (без ПДВ). Сюди ввійшла також плата за розробку ТЕО для київського інституту «Енергопроект», що на початку лютого вже здав підсумковий документ замовникові — НАЕК «Енергоатом». Тож привід до оптимізму є. Але, чесно кажучи, недостатній.
10
№ 5 (160)
15 лютого 2011 року
Проблема
Зсув домінанти З інноваціями у нас краще, ніж ми гадали, але й роботі — краю немає Анатолій ЛЕМИШ Початок на стор. 1
Аналізуючи технологічну структуру промисловості, ми розподілили її на сектори — високих, середніх і низьких технологій. Треба сказати, що ця методика наприкінці 70-х — початку 80-х років була розроблена в розвинених країнах і привнесена нами у вітчизняну практику економічної оцінки. Виявилося, що прямі запозичення таких методик дають у нас дещо спотворені результати. Вони не збігаються з реально спостережуваними процесами.
тивність інноваційної діяльності в Україні пов’язана з низькою активністю самих суб’єктів господарювання. Нам, однак, удалося показати, що справжня причина цього явища — у низькому обсязі інноваційного ринку в країні. Сам внутрішній ринок інноваційних технологій не сприяє
яльності й плани з будівництва нових підприємств, які вироблятимуть продукцію у сфері високих технологій. Але вони не впливають на загальну картину розвитку індустрії наукомісткого виробництва в країні. Тому державі варто було б переглянути своє ставлення й повернутися обличчям до
Отака собі тенденція... — Ігоре Васильовичу, які результати ви одержали? — Мені здається, нам удалося викрити кілька стереотипів, які склалися як у наукових колах, так і серед економічних експертів. Один із них — технологічна структура нашої країни перебуває в статичному стані, без позитивних перетворень. Сюди ж належить і думка, що, мовляв, домінують у структурі нашої промисловості низькотехнологічні види діяльності (3-й і 4-й технологічні уклади). Однак ще в 2006 році мені вдалося довести, що тут відбуваються серйозні зміни: почав домінувати середньотехнологічний сектор. У перше десятиліття нового століття в Україні у сфері реального виробництва відбувалися зміни у напрямку средньотехнологічних видів діяльності, а також одержання в перспективі якісно нових технологій. Причому не завдяки, а скоріше всупереч заходам, які на той час застосовувалися на макроекономічному рівні органами виконавчої та законодавчої влади. Ми показали, що позитивні зміни є. Середньо- і високотехнологічні виробництва є лідерами в багатьох напрямках. З багатьох позицій вони вже домінували в промисловості України в 2006, 2007, 2008 роках — до початку світової кризи. На жаль, із розгортанням кризових тенденцій виникли й негативні явища, які не дозволяють однозначно говорити про якісний бік перетворень. Другий стереотип: вважається, що слабка результа-
Ігор Одотюк
впровадженню нових матеріалів і розробок. Держава проводить політику невтручання в цю сферу, покладаючись на те, що ринок сам усе відрегулює. Але результати дослідження доводять: таке поводження головного регулятора негативно позначається на інноваційних процесах в Україні. Інноваційний ринок щороку зменшується, свідчення чому — негативна динаміка рівня інноваційної активності суб’єктів господарювання: із 18% у 2000 році до 12 % зараз. Діяльність у сфері інновацій ускладнюється тим, що держава, перш ніж надати пільги тим, хто впроваджує нові технології або займається виробництвом на їх основі, починає підраховувати, скільки вона втратить сьогодні, якщо надасть пільги. З огляду на перспективу це неправильно, оскільки специфіка інноваційної діяльності свідчить, насамперед, про те, що розглядати й оцінювати треба ті позитивні результати, які держава матиме після впровадження нових технологій і матеріалів. Звичайно, незважаючи на таку практику, уже сьогодні є приклади успішної інноваційної ді-
проблеми створення фінансово-кредитних механізмів стимулювання процесів розробки, комерціалізації та впровадження науковотехнічних розробок.
Інвестор дивиться на сировину — Проте в нас є технопарки, Міжрегіональний центр із інвестицій і розвитку, мережа регіональних центрів, які займаються пошуком нових перспективних розробок... — Так, комплекс законодавчих і нормативних актів із розвитку інновацій в Україні за кількістю досить значний. Однак якісно він дуже недосконалий. Крім того, кілька років поспіль починаючи з 2005 року в законі про держбюджет щорічно скасовуються норми й положення закону про інноваційну діяльність, які безпосередньо регулюють механізми фінансовокредитного стимулювання інновацій. — Просто кажучи, відбиралися пільги з одержання обладнання з-за кордону й з оподаткування.
— Саме так. Сьогодні, я знаю, розробляються нові підходи до інноваційної діяльності, у тому числі й технопарків. Цьому деякою мірою сприяють і зміни, ініційовані вищими органами виконавчої влади: було створене Агентство з питань науки, інновацій та інформації України, що зараз намагається на законодавчому рівні допомогти технологічним паркам. В учених наших інститутів ще є запас розробок, які можна застосувати на практиці. Але зараз підприємствам досить складно одержати право власності на ці розробки й поставити їх на баланс, оскільки це передбачає чималі податкові відрахування і як наслідок — скорочення й без того мізерного обсягу обігових коштів у підприємств. Та й законодавство з інтелектуальної власності не зовсім відповідає вимогам сьогодення. Разом з тим можна сказати, що реальні зрушення в цьому напрямку окреслюються. Питання в тому, наскільки державна машина здатна зрозуміти й оцінити ті позитивні ефекти та переваги, які в перспективі може дати країні інтенсифікація процесів розробки та застосування нових технологій. — Чи є у вашій роботі конкретні пропозиції: що має зробити держава для того, щоб змінити нинішні негативні тенденції? — Мені вдалося показати сильні й слабкі боки стану інноваційної діяльності в Україні, оцінити загрози та сприятливі можливості реалізації технологічних трансформацій. Є конкретні висновки й точкові оцінки недоліків законодавчого поля — що й де треба змінити. Є оцінка недоліків, які існують в інституціональній структурі. Визначено основні напрямки й із кожного з них розроблений комплекс практичних рекомендацій щодо вжиття тих заходів, які, на мою думку, необхідні. Розписано три перспективних сценарії розвитку наукомісткого виробництва в країні. Показано рамкові показники, які характеризують кожен зі сценаріїв. — Іншими словами, сценарій відбиває от що: якщо держава зробить отакі кроки, то результат буде отакий. — Так, правильно. Говорячи про песимістичний сценарій розвитку технологічної структури промисловості, ми змушені були визнати досить високу ймовірність його реалізації.
Вона обумовлена пролонгуванням наявних негативних тенденцій. Особливо хотілося відзначити таке. Багато хто, і навіть не експерти, пам’ятають ажіотаж навколо іноземних інвестицій у 2005-му й наступних роках, коли активно велися розмови про винятковість проєвропейського вектора розвитку України. Я зробив аналіз структури найважливіших світових інвесторів саме щодо їхньої зацікавленості в розвитку середніх і високих технологій в Україні. Виявилося, що група з 10 найбільших національних інвесторів, щорічно формуючи до 85% сукупного обсягу прямих іноземних інвестицій в українську економіку, вкладає у вітчизняні високотехнологічні виробництва лише 2,3% від обсягу інвестованого в нашу країну іноземного капіталу. Аналогічна ситуація притаманна й найбільшим стосовно України країнамінвесторам з ЄС. — Тобто вони вкладають у сировину й у просту обробку? — Так. І такий рівень «внеску» у високі технології зарубіжних інвесторів був майже незмінним протягом останніх 7—8 років. Надії на те, що великий транснаціональний капітал зацікавиться нашим високотехнологічним виробничим потенціалом, не виправдалися. Такий інтерес простежується хіба що з боку партнерів, які мають подібний із нами рівень технологічного розвитку, це насамперед Росія, держави СНД і країни, що розвиваються.
України майже не видно — Нам став цікавий і дещо інший аспект цієї оцінки: наскільки значущі українські високі технології в портфелі інвестицій, вкладених цими державами в економіку різних країн світу? — Це означає приблизно таке: яка ефективність інвестиційних вкла день в українські технології в порівнянні з економіками інших країн? Чи не так? — Цей показник із вищезгаданих десяти країн — найбільших інвесторів становить 0,06%. Тобто українське високотехнологічне виробництво в його сьогоднішньому стані має мізерно малий рівень інвестиційної привабливості для головних світових інвесторів.
Ми часто чуємо обурення усіляких експертів, які сумніваються в об’єктивності оцінок міжнародних рейтингових агентств рівня конкурентоспроможності економіки України. Почасти саме в такого масштабу результативності й полягає відповідь. Це ще один із показників того, як наша країна збільшує рівень свого фактичного й перспективного відставання в технологічній сфері від розвинених країн. Бути цікавою світу на рівні менше 0,1% і говорити про свої амбіції — це, на жаль, неправильно. При цьому треба чітко розмежовувати науковий потенціал країни й застосування цього потенціалу. Коли ми говоримо про інноваційну діяльність — це спадний тренд. У той же час рівень активності у сфері створення нових технологій не заслуговує на такі скептичні оцінки. З’являються винаходи, ноу-хау, окремі інститути та комерційні фірми намагаються їх реалізувати у вітчизняній практиці господарювання. Сьогодні відбуваються важливі зміни і в законодавчому полі, і в інституціональному, і в налагодженні міждержавного співробітництва. Поки ще немає стійкої тенденції зростання у сфері високих технологій. Але є очевидна тенденція формування адекватного розуміння сьогоднішніх реалій. Головна небезпека в тому, щоб такий тренд не був нівельований відсутністю реальних і масштабних практичних заходів на державному рівні з кардинальної зміни ситуації на краще. — Розуміння того, що проблема існує, — це, звичайно, добре. Але поки ми розуміємо, інші країни роблять технологічну революцію. Як би ми не «зрозуміли», що вже безнадійно відстали від поїзда. — Саме так. Зараз у світі на повний хід триває становлення так званого п’ятого технологічного укладу (ТУ) і формування ключового технологічного ядра шостого ТУ, відбувається переділ світового ринку в галузі якісно нових високих технологій. І якщо нам не вдасться показати свою дієздатність у повноправній участі в такому переділі — вітчизняну наукомістку індустрію потім у нього не пустять. Якщо динаміка у сфері створення, впровадження та тиражування технологічних новацій в Україні залишиться незмінною, ми невідворотно відстанемо від передових країн світу.
11
№ 5 (160)
15 лютого 2011 року
Енергоефективність
Вітер зі сходу На узбережжі Азова реалізується проект з установлення гігантських вітроагрегатів, які незабаром вироблятимуться в Краматорську Олександр УСОВ Питання, який ресурс використовувати для вироблення електроенергії, у Донецькій області раніше, зрозуміло, не поставало. «Всесоюзна кочегарня» — одного цього ленінського визначення досить, щоб зрозуміти масштаб і структуру енергетичного потенціалу регіону. Багаті поклади вугілля традиційно диктували не тільки архітектуру промисловості регіону, а й пріоритети у виробництві електроенергії.
Однак час їх значно підкоректував. Спочатку вугілля, якого багато спалюється на донбаських ТЕС, почало суперечити екології. А потім виявилося, що «чистий» природний газ вичерпний, до того ж має тенденцію до подорожчання й перетворення на елемент неприхованого політичного тиску. Не дивно, що фахівці останнім часом активно заговорили про вітроенергетику.
Вийшов в степ донецький... У трьох кілометрах від берега Азовського моря, поруч із селом Безіменним, де кілька років тому запустили найбільшу в Україні Новоазовську вітрову електростанцію (ВЕС), ТОВ «Вітряний парк «Новоазовський» наприкінці минулого року розпочав будівництво каскаду з 48 електроустановок потужністю 2,5 МВт кожна. Проектом передбачається на першому етапі установлення 23 вітряків, а перші десять агрегатів мають стати до ладу в найближчі місяці. Відзначи-
мо, що зараз на полях під Новоазовськом уже працюють близько 200 установок потужністю 100 кВт, а також шість по 600 кВт. Для порівняння: заявлений ККД нині експлуатованих в Україні агрегатів приблизно 6%, тоді як ККД нових установок має бути не менше 40—42%. За твердженням Вальтера Лутца, керівника прес-центру німецької компанії Fuhrlander — виробника величезних вітряків, які поставляються на новоазовську промплощадку, усього лише один агрегат цієї фірми здатний забезпечувати електроенергією до 5 тисяч чоловік на рік. Монтаж і підрядні роботи веде маріупольська компанія «Азовінтекс», у розпорядженні якої унікальна техніка для таких операцій. У тому числі й потужний кран вантажопідйомністю 600 тонн і вильотом стріли близько 130 м. Без такої техніки установлення нових вітроагрегатів просто неможливе. Річ у тім, що їхні габарити значно перевершують параметри нині діючих 186 установок USW56-100 (кожна складається з 18-метрової ґратчастої вежі й трьох лопатей по 8 м завдовжки), а також 600-кіловатних агрегатів Т600-48 (кругла вежа висотою 60 м із трьома лопатями довжиною по 24 м). «Висота агрегату до маточини ротора — 98 метрів плюс 48 метрів висота лопатей, а вони нерозбірні. У результаті у верхній точці висота вітроагрегата приблизно 150 метрів. Відповідно для його монтажу необхідне спеціальне обладнання,
крани, завезені з Німеччини», — так описує 2,5-мегаватні вітряки-велетні Олександр Пригорницький, директор ТОВ «Вітряний парк «Новоазовський».
Fuhrlander з українським акцентом Поставки в Україну з Німеччини вітроагрегатів від Fuhrlander, як і спеціальної монтажної техніки, — справа, хочеться сподіватися, тимчасова. Так, у нас немає поки ні власної вироб-
ничої бази для будівництва блоків вітроагрегатів потужністю до 2,5 МВт, ні достатньої кількості кваліфікованих кадрів. Однак про це вже подумали в Краматорську, у ВАТ «Енергомашспецсталь», куди одночасно з початком здійснення амбіційного проекту приїхав власник компанії Fuhrlander Йоахім Фурлендер для обговорення майбутнього співробітництва.
До речі Перші спроби використання альтернативних джерел енергії показали, що в Донбасі багато не тільки вугілля, а й доброго вітру. Фахівці підрахували: уже перший десяток вітряків від компанії Fuhrlander, установлених у районі села Безіменного, зможе повністю забезпечити енергією місто Новоазовськ, а 20 установок — увесь Новоазовський район із його 40-тисячним населенням. Може, це поки й мало, однак визнаймо: нова багатообіцяльна сторінка в історії української вітро-
енергетики тільки починається. Між іншим, перша в Україні ВЕС потужністю 100 кВт споруджена під Севастополем у 1931 році. Це був багато в чому випадковий проект, бо радянське керівництво, умиротворене значними запасами й дешевиною вуглеводневих енергоносіїв, не надавало великого значення поновлюваним джерелам енергії. Із того часу в нашій країні вітроенергетика розвивалася дуже повільно, її сприймали скоріш як якусь технічну екзотику. Проте були науко-
во визначені необхідні параметри й місця для оптимального розташування ВЕС. Метеорологи встановили, що Україна має необхідний потенціал промислового використання сили вітру. У нас переважають вітри зі швидкістю не менше 5 м/сек., чого достатньо для ефективної роботи сучасного вітрогенератора. Є багато регіонів, де спостерігаються стабільні й досить сильні вітри: район Карпатських гір, Донбас, Причорномор’я та Приазов’я, ЗахідноКримський і СхідноКримський регіони.
Результатом переговорів стала домовленість про те, що величезні вітряки, які передбачається встановлювати не тільки під Новоазовськом, а й у інших районах Донецької та сусідньої областей (щодо цього уже є плани декількох енергогенерувальних компаній), вироблятимуться на «Енергомашспецсталі». Виступаючи на спільній з Йоахімом Фурлендером і гендиректором краматорського підприємства Максимом Єфимовим прес-конференції, міський голова Краматорська Геннадій Костюков відзначив: «Економічна криза торкнулася наших машинобудівних підприємств. Падіння обсягів виробництва становило понад 40 відсотків, і виробники почали жорстку боротьбу на профільному ринку. І дуже важливо, що
саме в нас у місті буде налагоджено випуск вітроенергетичних установок потужністю 2,5 мегавата». Коментуючи перспективи нового українсько-німецького енергетичного проекту, Максим Єфимов відзначив: «Єдиною проблемою була відсутність інвесторів, які хочуть розгорнути виробництво в Україні, щоб ці установки були українськими». Як бачимо, з паном Фурлендером краматорські машинобудівники знайшли спільну мову. Зі свого боку гість із Німеччини зізнався, що тепер Україна для нього — дуже важлива стратегічна точка в Східній Європі. «Ми маємо перший проект із обсягом замовлень на 200 мільйонів євро. На його основі навчимо людей, наберемо першу команду, створимо на початковому етапі 800 робочих місць. Новий персонал одержить необхідну підготовку у двох інститутах нашої фірми», — заявив Йоахім Фурлендер. І тепер багато в чому від української сторони залежить, чи наслідуватиме приклад пана з невеликого німецького містечка Лібеншайд вся Європа.
15—16 березня 2011 року в Києві на базі НТУУ «Київський політехнічний інститут» ( 1-й корпус, зал ученої ради) відбудеться щорічна міжнародна конференція «UKR-POWER. Позбавлення газової залежності. Альтернативна й поновлювана енергетика. Проблеми, перспективи, інвестиції» Організатори заходу — Асоціація теплоенергетичних компаній України (АТЕКУ), НТУУ «КПІ», Інститут технічної теплофізики та Асоціація теплоенергетичних і монтажно-будівельних компаній (АсТЕК). Тематика конференції традиційно охоплює питання енергоефективного обладнання, технологій спалювання палива, альтернативних і поновлюваних джерел енергії, таких як біоенергетика, вітрова, воднева та сонячна енергетика, використання геотермальної енергії та шахтного метану, виробництва синтетичного газу й біопалива, інноваційних та інвестиційних проектів. У програмі заходу крім доповідей учасників заплановані дві виробничі екскурсії. Технопарк «КПІ» представить наукові досягнення структурних підрозділів університету відповідно до інноваційної програми розвитку наукового парку, а саме: енергетика сталого розвитку, розвиток інноваційних складових інформаційно-
го суспільства, стратегічне планування, біотехнологічні системи та технології, системи спеціального та подвійного призначення. Буде представлена модель розподільної мікроелектростанції та діюча мікроелектростанція в корп. 22. Наукові співробітники, виробники, підприємці та інвестори зможуть знайти нових ділових партнерів, оновити свою виробничу базу. Відвідування виставки розробок ІТТФ НАНУ, на якій будуть представлені новітні розробки вчених інституту, передбачає знайомство з експериментальною установкою для теплопостачання приміщень із використанням теплоти ґрунту на основі теплопомпових технологій. Оргкомітет: Україна, 01015, м. Київ-15, вул. Цитадельна, 4/7, оф.2 Тел. 38 (044) 280-34-64; 280-16-53; 280-70-16, тел./факс 254-26-95; 280-60-20 моб. тел. 38 (067) 468-70-10 E-mail: ateku_dir@ukr.net; ateku@inet.ua; ateku@voliacable.com; www.ateku.org.ua
Ощадливий біогаз Алла МІРОШНИЧЕНКО Вознесенський міськвиконком на Миколаївщині розпочав будівництво установки з виробництва біогазу для власної когенераційної станції. Вона здатна виробляти 3120 м3 біогазу на день, або більше мільйона кубів на рік.
Нова станція розрахована на одержання 400 кВт електричної та 540 кВт теплової енергії. Для цього витрачається 130 кубів природного газу на годину. А отриманий біогаз використовувати-
муть для здешевлення роботи установки. Намагаючись звільнитися від газової залежності, у Вознесенську поступово впроваджують енергозбережні технології. Один із таких кроків — уведення торік у експлуатацію когенераційної установки для отримання власної теплової та електричної енергії. Завдяки впровадженню передових технологій у сфері збереження та ощадливого використання енергії м. Вознесенськ стало членом Асоціації енергозбережних міст України.
12
№ 5 (160)
15 лютого 2011 року
IT Колонка редактора
Мільярди облич за мільярди доларів Бум соціальних мереж із рівною ймовірністю може стати новою хвилею в економіці або черговою мильною булькою Євген ВАКУЛЕНКО
Сім бід — сім відповідей Іван СПАСОКУКОЦЬКИЙ Недавно мені розповіли анекдот про те, чим відрізняється людина, яка почала користуватися комп’ютером у 90-х роках, від тієї, що сіла за комп’ютер у 2000-х. Перша починає роботу з папки «Мій комп’ютер», а друга — із запуску браузера. Саме так на рівні звичок відображається поступовий перехід до сітьових сервісів. Особливо чітким цей рух став із появою терміна «хмарні обчислення». Тільки вчора я прочитав статтю в одному із провідних комп’ютерних журналів, яка починається зі слів «навряд чи сьогодні ще треба доводити, що за хмарними обчисленнями — майбутнє». А докази не завадили б. «Хмара» від «хмари» різниться. Одна річ компанія, яка вирішила віртуалізувати свою IT-інфраструктуру, інша — приватна особа. У другому випадку спектр доступних рішень є помітно вужчим, а рівень контролю та юридичних гарантій — нижчим. Звичайно, сама ідея не нова — багато хто з нас давно використовує веб-застосунки. Та чи можна змусити користувача повністю перейти на сітьові потужності, як це задумано створювачами Chrome OS? Маючи вибір, кожен обирає оптимальне для себе рішення. Комусь зручніше зберігати свою пошту в мережі й бути впевненим у тому, що з нею нічого не станеться, навіть якщо його комп’ютер згорить, а комусь — мати офлайновий архів листів, надійно застрахований від несанкціонованого доступу. Показово, що багато лідерів спільноти Open Source виступають різко проти віртуалізації, називаючи її «спробою корпорацій одержувати гроші за повітря». Справа тут не в тому, що сітьові рішення в чомусь гірші, а в тому, що ідеологія прихильників «хмари» вимагає тотального переходу в Мережу. Чи будуть хмарні операційні системи успішні? Безперечно. Чи перейдемо ми всі «у хмару»? Швидше за все, ні: на певному етапі до індустрії має прийти усвідомлення — віртуалізація, за всіх її безперечних переваг, універсальної й остаточної відповіді на всі запитання не дає.
Проект Facebook, безперечний лідер серед соціальних мереж, мало не щодня б’є власні рекорди з кількості як користувачів, так і залучених інвестицій. Рівень капіталізації цієї компанії вже вивів її на одне з перших місць у США, зробивши Facebook одним із тих колосів, від яких залежить благополуччя світової економіки. І якщо ноги цього колоса все-таки виявляться глиняними, непереливки буде не тільки його безпосереднім інвесторам. Спробуємо розібратися, що являє собою Facebook із фінансової точки зору. Від самого початку свого існування проект привертав увагу венчурних інвесторів і вже влітку 2004 року одержав перше півмільйонне вкладення від Пітера Тіля, відомого «бізнес-ангела». Через рік у Facebook з’явився другий інвестор — компанія Accel Partners, яка дала соціальній мережі ще $12,7 млн. Ця угода стала початком інвестиційного буму навколо Facebook та аналогічних інтернет-проектів — вони почали з’являтися як гриби після дощу (досить згадати популярні російські мережі «ВКонтакте» і «Одноклассники», які відтворили бізнесідеї Цукерберга на території СНД). Сьогодні, через шість років, ринкова капіталізація Facebook становить понад $75 млрд. Неймовірно швидке зростання вартості Facebook викликає в експертів побоювання щодо можливості повторення кризи «доткомів» (компаній, бізнес-модель
яких побудована виключно на роботі в рамках Інтернету), яка сталася на початку 2000 року. Тоді своєрідна мода на них залучила в галузь величезні інвестиції. Але, незважаючи на потужний потік грошей, «доткоми» часто не мали вивіреної бізнес-моделі, яка дозволяла б точно спрогнозувати джерела й розміри прибутку в середньостроковій і довгостроковій перспективі. Основним джерелом прибутку було підвищення ринкової вартості компанії й наступний її перепродаж іншим інвесторам. Ця недалекоглядна політика привела до появи фірм із надзвичайно низьким коефіцієнтом ціна/прибуток. Крах Нью-Йоркської фондової біржі й паніка серед інвесторів у березні 2000 року розорили величезну кількість «доткомів»: втративши доступ до інвестицій і не маючи достатніх прибутків для покриття видатків, вони змушені були оголосити про банкрутство. Ця криза була першим провісником світової фінансової кризи. Сьогоднішня ситуація, що виникла навколо Facebook, дуже нагадує події десятиліт-
Оливи до вогню доливає інвестиційна політика Facebook. Складається враження, що компанія якомога відкладає публічне розміщення своїх акцій (IPO) на Нью-Йоркській фондовій біржі, яке обов’язково міститиме її детальний фінансовий аудит і, крім того, зобов’яже власників надати квартальні й річні фінан-
— 19. У той же час ринкова капіталізація Facebook перевищує капіталізацію таких гігантів промисловості, як Boeing (53 млрд), General Motors (59 млрд), Ford (62 млрд). Таке велике значення цього показника може свідчити про те, що компанія дуже переоцінена.
сові звіти Комісії з цінних паперів і бірж. Безперечно, рано чи пізно публічне розміщення неминуче, оскільки в США діє правило, відповідно до якого компанія, яка досягла певного обсягу інвестицій, мусить провести IPO і представити звіти не пізніше ніж через 120 днів після порушення правила. Facebook упритул наближається до цього рубежу. Схоже, власники Facebook вирішили зняти останні «вершки» перед публічним розміщенням акцій. На початку року стало відомо про угоду між Facebook і Goldman Sachs, суть якої полягає в організації закритого аукціону між клієнтами
Goldman Sachs на залишені частки в Facebook. Мінімальна ставка зараз — $2 млн, причому після закінчення аукціону буде обрано інвесторів, які запропонують найбільші ставки — саме їм буде продано решту акцій. Після цього внески інвесторів заморозять на термін до двох років. Який буде виторг із цього аукціону, зараз сказати не можна, але до початку 2012 року завдяки таким значним уливанням ринкова капіталізація Facebook цілком може збільшитися вдвічі, перевищивши $150 млрд. Після цього компанія так чи інакше буде змушена провести публічне розміщення, представити звіти й провести аудит. Якщо її вартість буде дуже завищеною, серед інвесторів може початися паніка, і історія з «доткомами» цілком може повторитися. У будь-якому разі ця криза торкнеться не тільки інтернет-бізнесу, а й інших сфер економіки. Утім, є більш оптимістичний погляд на ситуацію. Продажі реклами на ресурсі дедалі зростають і, за прогнозами, у 2011 році можуть становити $4 млрд. Звичайно, цих доходів недостатньо для кардинального поліпшення показників, але в керівництва Facebook ще є, як мінімум, рік для упорядкування своєї бізнес-моделі. За цей час вони можуть створити нові джерела прибутку, зробивши таким чином публічне розміщення Facebook одним із найгучніших зльотів у фінансовій історії.
будь-який тип програм, однак увага зверталася на інноваційність і корисність. Україна також не залишається осторонь від цих подій — кількість користувачів OC Android збільшується з кожним днем. Однак у багатьох телефонах, що поставляються в нашу країну, помилково не встановлений один із ключових компонентів системи — інтернетмагазин застосунків Android Market. Він включає в себе ігри, клієнти соціальних мереж, офісні застосунки, про-
грами для читання новин, управління фінансами тощо. Наприкінці 2009 року платформа містила близько 20 тис. застосунків, 60% яких — безкоштовні. Крім того, в українських «андроїдах» зустрічаються помилки в локалізації. Щоб це виправити, телефони часто доводиться заново «прошивати». Чи не щодня виходять нові додатки й цікаві програми для Android, що дозволяє сподіватися на подальший продуктивний розвиток цієї платформи.
Довідка «УТГ» Facebook — один із найвідвідуваніших ресурсів Інтернету. Маючи аудиторію 600 мільйонів користувачів і понад 600 мільярдів переглядів на місяць, стає унікальною рекламною площадкою. Проект запущено в 2004 році студентом Марком Цукербергом у гуртожитку Гарвардського університету, він позиціонувався як соціальна мережа для його студентів і випускників, але згодом дістав популярність серед усіх соціальних і вікових груп.
Атака андроїдів Ігор МАШТАЛЯР Ринок мобільних пристроїв збільшується. У четвертому кварталі минулого року обсяг поставок мобільних телефонів у всьому світі становив 401,4 млн одиниць продукції, що на 17,9% більше, ніж за цей період 2009 року. За той же час частка Android-смартфонів зросла більш як на 50%, а за весь минулий рік — у 4 рази.
ньої давнини. Хоча Facebook заявляє про постійне зростання кількості користувачів і збільшення доходів від реклами (торік вони становили $1,8 млрд), коефіцієнт ціна/прибуток досі викликає побоювання. Так, у 2010 році він становив близько 100. Для компанії Google цей показник дорівнює 24, для Microsoft — 13, для Apple
Тайваньська компанія Compal Electronics, одна з найбільших виробників мобільної електроніки, прогнозує, що у 2011-му випустить близько 4 млн різних пристроїв. Причому очікується, що близько 90% із них матимуть ARM-процесори, що працюють під управлінням ОС Android. Однією з причин такого кроку став успіх ОС Honeycomb, зручність і функціональність якої можна порівняти з Apple іOS. При цьому, на відміну від іOS, Android у своїх продуктах може застосовувати будь-яка фірма. Можливо, саме через це ринок планшетів та смартфонів з ОС від Google стрімко зростає. До речі, найпершим приладом, який працював під
управлінням ОС Android, був смартфон T-Mobile G1, розроблений іншою компанією з Тайваню — НТС. Презентація його відбулася у вересні 2008 року. Після цього почали з’являтися анонси провідних світових виробників, що оголошували про випуск своїх рішень з ОС Android. Першим апаратом серед них став смартфон Samsung i7500 Spica. Свої рішення також запропонували Motorola, LG та Sony Ericsson. Лише Nokia не планує розвивати Android, оскільки робить ставку на власні операційні системи Symbian і Maemo. Оригінально вирішено проблему відсутності програм під нову ОС. З 2007 року компанія Google проводила конкурси із призовим фондом в доволі велику суму. Їхнє завдання — створити свій додаток до мобільного телефону. Приймався
Довідка «УТГ» Android — операційна система на ядрі Linux, призначена спеціально для смартфонів та планшетів. Її першим розробником була компанія Android Inc, яку згодом придбала Google. На сьогодні останньою версією системи є Android 2.3 (Gingerbread), що ґрунтується на ядрі Lіnux 2.6.35.7. Наступний реліз, Android 3.0 (Honeycomb), вийде вже цього місяця. До речі, кожній черговій версії ОС Android дають назву на честь якогось десерту, а перші букви найменувань в порядку версій обираються за абеткою.
№ 5 (160)
15 лютого 2011 року
13
Наука Транспорт
Нова робота для застарілого палива З непопулярного сьогодні бурого вугілля можна одержувати якісне пальне, довели київські вчені Анатолій ЛЕМИШ Верховна Рада України визначила молодих учених — лауреатів премії ВР. Серед них — Олексій Косячков, кандидат технічних наук старший науковий співробітник Інституту вугільних енерготехнологій НАНУ.
Повернення — Моя робота присвячена проблемі одержання моторного палива й газу з бурого вугілля, — говорить Олексій. — У нашій країні цю корисну копалину зараз не видобувають. Основна причина — відсутність ринку збуту. Але ж за часів Радянського Союзу в Україні з кар’єрів, розрізів видобували до 7 мільйонів тонн бурого вугілля на рік. Його використовували в котельнях для одержання тепла та електрики, приблизно 5 мільйонів тонн ішло на виробництво брикетів для продажу населенню, особливо в сільські райони. Однак тоді вартість природного газу була досить низькою, і в різних котельнях було вигідніше спалювати газ, а не буре вугілля. Від печей на цій сировині населення теж відмовилося. Нашу країну посадили на «газову голку»... Як наслідок — підприємства з видобутку бурого вугілля закрилися, не витримавши конкуренції. А от ціна на газ різко підвищилась, однак буровугільну галузь уже було ліквідовано, кар’єри й розрізи затоплені водою. Що ж, саме час згадати, що Україна багата на цей природний ресурс, і знайти нові методи його використання, адже, за розрахунками вчених, у країні можна видобувати до 20 мільйонів тонн на рік цього палива, — переконаний учений. У той же час буре вугілля в порівнянні із чорним — більш низької якості. Спалювати його за старою технологією непросто — як на електростанціях, так і в малих ко-
Олексій Косячков (ліворуч) і його науковий керівник Микола Чернявський
тельнях. Знайти нові способи застосування забутій сировині вирішили в Інституті вугільних енерготехнологій: якщо буре вугілля складно використовувати для спалювання, можна спробувати одержати з нього моторне паливо або газ. На першому етапі досліджень під керівництвом старшого наукового співробітника інституту Миколи Чернявського ставили завдання одержати рідке моторне паливо. Ідея не нова. У Велику Вітчизняну війну, наприклад, весь синтетичний бензин німці виробляли саме з бурого вугілля. У ПАР у період нафтової блокади до 40% споживаного рідкого палива також одержували за такою технологією. Із багатьох причин цю тему в інституті поки відклали. Насамперед тому, що отримане для дослідів буре вугілля виявилося дуже вологим: українські родовища відрізняються високим умістом вологи — близько 55%. Зовні це розсипчаста землиста маса, а якщо стиснути її в руці — потече вода. Друга проблема, що постала перед ученими, — підвищений уміст сірки, і третя — високий відсоток кисню.
Як спалити мокру землю? — Ми поставили інше завдання — одержати з бу-
рого вугілля горюче паливо у вигляді газу, — розповідає Олексій Косячков. — Після обробки його можна було б накачувати в балони для автомобілів, використовувати в привідних двигунах внутрішнього згоряння. Нам удалося створити дослідну установку, що давала газ калорійністю 27 мегаджоулів на 1000 кубів. Це непоганий результат. У метану, для порівняння, калорійність може досягати 34 мегаджоулі. Тепер треба було перейти до більш масштабної установки. Проаналізувавши всю схему, дійшли висновку, що варто спробувати встановити піролізер у контурі апарата так званого атмосферного циркулюючого киплячого шару (ЦКШ). Ця технологія досить відпрацьована, на ній функціонує енергоблок на Старобешівській теплоелектростанції потужністю 200 мегаватів. — У чому новизна ваших рішень із застосування цієї технології? — Спочатку про сам процес. У реактор через подові ґрати знизу подається повітря. Воно піднімає із шару палива частинки вгору, і сила ваги врівноважується напором повітря. Частинки відразу падають назад у шар палива, створюється ілюзія його кипіння, тому й назва така. Пройшов-
Довідка «УТГ» Запаси бурого вугілля в Україні оцінюються в 6—8 млрд т і переважно залягають в Дніпровському буровугільному басейні, а також в окремих родовищах Харківської, Черкаської, Житомирської, Кіровоградської та Полтавської областей. Із них понад 1 млрд т можна видобувати у безпечний і дешевий відкритий спосіб. Найперспективнішими вважаються Олександрійське (485 млн т, у тому числі 63 млн т для відкритих розробок) і Верхньодніпровське (236 млн т для видобутку у відкритий спосіб) родовища. Україна має технології та значний досвід видобутку бурого вугілля. Піроліз (від давньогрецьк. — вогонь, жар і — розпад) — термічне розкладання органічних сполук — деревини, нафтопродуктів, вугілля тощо. Процес супроводжується розривом міжмолекулярних зв’язків із виділенням газу, а за підвищення температури — ще й смол. Розрізняють окисний піроліз — нагрівання в кисневому середовищі, відновлювальний — у середовищі відновлювальних газів і піроліз в інертному середовищі.
ши процес горіння в шарі, частинки піднімаються нагору топкою й потрапляють у циклон, де за рахунок відцентрових сил відбувається випадання великих незгорілих частинок, і вони повертаються назад у шар на ґрати. Очищений газопиловий потік спрямовується в конвективну шахту й потім проходить очищення в електрофільтрах. За рахунок постійної циркуляції частинок у котлі досягається максимальний випал палива й скорочується викид твердих частинок у атмосферу. Разом із паливом на рухливі ґрати подається вапняк, який зв’язує утворені оксиди сірки SОх. Топки із циркулюючим киплячим шаром відрізняються більш високим ступенем вигоряння палива (приблизно 99% проти 90—95% у котлів зі стаціонарним киплячим шаром). Технологія ЦКШ добра ще й тим, що в ній можна використовувати менш якісне паливо: спалювання відбувається за більш низьких температур, отже, оксиди азоту утворюються в набагато меншій кількості. Ми вирішили зупинитися на цій технології. В енергетичних установках енергія береться шляхом передачі тепла від палаючого вугілля робочому тілу – парі, яка потрапляє на лопаті звичайної турбіни, що виробляє електроенергію. У міру перебування в киплячому шарі частинки палива виго-
ряють, піднімаються потоком повітря у верхню частину топки й потрапляють в уловлювальну апаратуру. Звідти вони повертаються в топку, у киплячий шар. От у цей тракт рециркуляції ми й установили піролізер. Він являє собою посудину, в яку подається буре вугілля, зверху надходить гаряча зола. Вони змішуються, відбувається нагрів вугілля до температури близько 500°С, при цьому виділяються горючі леткі речовини — так званий піролізний газ.
Антрацит відпочиває... — Розкажіть про сам процес утворення газу з вугілля. — Якщо вугілля нагріти до 100°С, спочатку виділятиметься водяна пара — суміш підсушується. Після подальшого підвищення температури відходять приєднані гази, у тому числі метан. Частина піролізного газу йде на підтримку роботи самого реактора, а частина передається споживачеві. Прогрів триває далі, і за температур близько 500—600°С виділяються смоли. Полікарбонатна структура бурого вугілля перетворюється на карбонатну, на коксо-зольний залишок. Буре вугілля для газифікації — перша справа! Вихід летких складових із нього — близько 60%, тоді як в антрацитах він не перевищує 10%.
— Апаратуру для дослідів використовували відому чи застосовували свої розробки? — У принципі, технологія ЦКШ досить поширена у світі. Але вставити в ланцюжок піролізер — наше ноу-хау. Зараз ми працюємо над удосконаленням цієї схеми, ставимо апарат у контур циркуляції гарячої донної золи. Основна проблема, яку поки не вдається вирішити, полягає в тому, що гази, одержувані під час піролізу, погіршують умови рециркуляції золи. І це дійсно серйозна проблема. Але й без її вирішення ми одержали добрий результат. По-перше, доведено, що наша схема працездатна. По-друге, досягнуто добрий вихід піролізних газів: із тисячі кілограмів бурого вугілля ми одержуємо 600 кілограмів горючих речовин. Для порівняння: з антрациту можна одержати лише 100. — Уже є досвід упровадження вашої установки? — Зараз у нас в інституті реалізований проект «Передтопок». Перед звичайним газовим котлом установлюється компактна апаратура, яка працює на бурому вугіллі. У ній відбувається пряме спалювання вугілля, і процес організований так, що теплову потужність опалювального котла можна набрати тільки за рахунок вугілля, без газу. Уже є замовлення на таку модернізацію.
14
№ 5 (160)
15 лютого 2011 року
Техносфера
Натиснемо на ГАЗ! Культовий олень на капоті, американська гума плюс ентузіазм — і от він, раритет представницького класу Сергій ДУМКЕВИЧ Витративши півтора року й кілька десятків тисяч доларів, родина автолюбителів із Сімферополя відновила ретроавтомобіль — 21-шу «Волгу» 1969 року випуску. Правда, із невеликими поправками на сучасність, які, утім, зовсім не змінюють суті радянської машини.
Невелика «Побєда»... У родині Нікітіних троє чоловіків, і всі вони дуже люблять автомобілі. Один із синів, Ігор, змінив за своє життя вже, напевно, більше сорока машин. І було в кого вродитися такими «гвинтиками». У родині шанують пам’ять про діда, якого вже дорослі онуки інакше, як легендарним, не називають. У 19 років Микола Нікітін закінчив війну в Берліні. Служив він водієм на «студебеккері», та й після війни все його життя було пов’язане тільки з автомобілями: працював шофером «швидкої допомоги» і таксі. Із усіх своїх машин дід особливо любив «Побєду» — перший радянський післявоєнний автомобіль. У той час, незважаючи на погане складання й черепашачу як на наш час швидкість розгону (до сотні кілометрів на годину за 46 секунд), «Побєда» все-таки справляла враження на вітчизняного споживача. Правда, не на всякого... Говорять, що Сталін, побачивши новинку автопрому, уїдливо зауважив: «Невелика победа». На згадку про легендарного предка молоді Нікітіни вирішили складати «Побєду», однак незабаром їм довелося відмовитися від цієї ідеї. По-перше, відновити її дуже дорого, та й запчастин не знайти. А по-друге, витратити величезні гроші й не одержати потім задоволення від високої швидкості й комфорту, властивого сучасним авто, водієві ХХІ століття не до душі. І Нікітіни обрали не менш легендарну 21-шу «Волгу», яку дід теж дуже поважав. Треба сказати, що цю модель справедливо називають гордістю радянського автопрому. На першому післявоєнному автосалоні в Брюсселі вона зчинила справжній фурор, у Європу тоді продали тисячі таких машин. Загалом було три випуски 21-ї «Волги», остання серія йшла вже без знаменитого сріблястого оленя на капоті: новий плоский «газівський» значок
прикрутили з метою безпеки, оскільки в аваріях за участю пішоходів ця фігурка заподіювала потерпілим травми. Але оскільки олень — це справжня гордість машини, забігаючи вперед, скажемо, що Нікітіни все-таки купили цей знак і поставили. Свою майбутню ластівку із третьої серії, 69-го року випуску, брати придбали в Києві за чотири тисячі доларів. Вона була в доброму стані, але на своєму останньому марш-кидку зі столиці в Сімферополь «з’їла» 10 літрів мастила. Поціновувачі раритетних авто відразу ж відмовилися від ідеї складати щось на зразок хотрода й вирішили відтворити старий автомобіль в оригіналі з невели-
міг Леонід Ярмольник. Просто натрапили на журнал, у якому відомий актор розповідає, як складав свою «Побєду», подаровану дружиною на ювілей. Коли ми побачили цей колір, то вирішили: тільки так. Це чудове поєднання, дуже інтелігентне, правильне й виглядає красиво.
Шини — через океан Щодо колес ідею встановити титанові диски відразу ж відкинули — просто пофарбували рідні диски в колір слонової кістки й купили нові ковпаки. А із шинами була ціла історія. Спочатку купили абсолютно нову автентичну гуму в селищі Зуя
Із білих смуг американських покришок ще не зняли блакитну плівку, яка, як на новеньких мобільних телефонах, захищає білосніжний вайтвол від забруднення під час транспортування
кими сучасними «поправками», які разом з тим зовсім не псували б і не змінювали вигляд автомобіля. Машину розібрали, залишивши від неї самий лише кістяк. Тоді автолюбителі ще не уявляли собі, скільки труднощів чекає на них попереду. Як Нікітіни складали свою «Волгу», розповів голова родини — Віктор Миколайович.
Інтелігентний колір — Машину ми «роздягнули» дощенту. З’ясувалося, що сучасні матеріали наносити на стару фарбу не можна. Повезли її в сервіс одного з відомих автосалонів міста. Там її зачистили, заварили, проґрунтували гравітексом — тепер їй не страшні ні дощ, ні сіль. Ідею пофарбувати нашу красуню в якийсь модний колір ми облишили відразу: забруднити раритет «металіком» — це вже занадто. Тому зупинилися на «слоновій кістці»: унизу темніше, а вгору на півтону світліше. До речі, обрати колір нам допо-
в якогось дідуся, який її дуже грамотно зберіг, промастивши солідолом і замотавши бинтами. Уявляєте, є люди, які все це зберігають! Але нам підказали, що на цій гумі особливо не розженешся, оскільки вона діагональна. Як відомо, раніше випускали тільки таку, зараз же її замінили радіальні шини. Сучасна гума добре тримає дорогу, у неї чудові швидкісні характеристики, на діагональній же більше 90 км/год. не поїдеш, а якщо під дощ потрапиш — то тримайся! І ми засмутилися: як же так, треба, щоб «Волга» їздила! Звичайно, ми хотіли поставити її рідні шини та ще й із модною білою смугою на боковині, тоді машина виглядає, як у старих американських фільмах. Покришки з білою смугою (вайтволи) були дуже популярні в СРСР до й після війни, багато водіїв через елементарну відсутність таких у продажі просто виводили смуги білою фарбою. А в Америці вони були популярні завжди. Почали шукати в Інтернеті й через якийсь час
у США знайшли підприємство, яке випускає для ретроавтомобілів сучасну гуму. Там знайшовся й розмір нашої 21-ї «Волги». Зовні вона така сама, тільки «начинка» у неї радіальна. Нам цю гуму передавали з Америки через Москву.
Люкс за 200 гривень А потім ми зайнялися так званим люксом — це всі хромовані деталі кузова: стріли, обідки навколо скла, різні накладки тощо. Зрозуміло, усього цього шику на нашій старій машині не було. З’ясували, що в Москві так званий новоділ-люкс на 21-ю «Волгу» коштує від семи тисяч доларів за комплект. А уявляєте, скільки коштуватиме такий на «Побєду» або «ЗІЛ»? Складали ми люксові запчастини всюди: у Дніпропетровську, Запоріжжі, Білорусі. Те, що можна було, відновили на сімферопольському заводі «Продмаш». А з фарбуванням деталей виникла проблема: виявилося, ніде в Україні їх не хромують за старою технологією, у якій використовувалася сильна отрута — ціаністий калій. У Києві знайшли фірму, що виготовляє «новоділ», але ціна була зависока. І що ви думаєте — знову знайшли дідуся, який цю технологію зберіг. На занедбаному заводі на околицях Євпаторії він виготовив нам ці деталі лише за 200 гривень. Звичайно, якість не така, як у Києві, — нижче відсотків на 20, але якщо порівняти зі столичною ціною 6 тисяч гривень, це те, що треба.
Двигун комфорту На зачищення, фарбування та люкс пішло приблизно півроку. І от ми викотили свою «Волгу» на свіже повітря. Що ж далі? У нас у Криму спекотно, і, напевно, було б непогано сховати в неї кондиціонер. Тоді ми й не підозрювали, скільки всього треба замінити в ретроавтомобілі заради такого комфорту... Виявилося, для установлення кондиціонера потужності рідного двигуна недостатньо — лише 70 конячок, а для доброї роботи цього приладу потрібно не менше 100 к.с. І нам порадили замінити рідний мотор на двигун іншої волгівської моделі — 2410. Зовні він майже не відрізняється від старого, зате дає потужність 106 к.с. Новий такий двигун без навісного обладнання коштує 5 тисяч гривень, а в комплекті — усі 11. Для нас це дорого, і ми, пошукавши трохи, знайшли на ринку цілковиту калошу, просто дрантя, що виставило
на продаж якесь збанкрутіле підприємство. На наш подив, у машини був дуже «здоровий» мотор, щойно після капітального ремонту. Заплатили чотири тисячі гривень, витягли з неї все цінне й «живе», решту порізали на металобрухт, за який одержали майже дві тисячі. Отак з’явилася можливість установити кондиціонер. До речі, його зовсім не видно, що відповідає нашому бажанню зберегти історично достовірний зовнішній і внутрішній вигляд автомобіля. А стара пічка залишилася на своєму місці.
«Формула-1» для роботів Роман ДИГАС У Львові відбувся другий етап відкритого юнацького чемпіонату з перегонів автомобілів-роботів RoboRace-2010/2011.
До громадської Асоціації робототехніки, яка стала організатором чемпіонату, увійшли провідні спеціалісти з ІТ-технологій, викладачі вищих навчальних закладів і студенти Львова, Івано-Франківська, Тернополя та Чернівців. А от про-
Коробкаавтомат Інший двигун поставив перед нами ще кілька складних завдань. Наприклад, як зберегти коробку передач на кермі? Рецепт знайшли в Інтернеті. Узяли швидкісні пари від «Чайки» і встановили їх на швидкісний міст. У результаті наша «Волга» рушить зі старту, як дуже пристойна БМВ. Крім того, у більшості машин мінімум чотири передачі, тут же лише три. Вийшло дуже добре передатне число для ходових характеристик автомобіля — майже півавтомат. Першу штовхнув, потім другу, і на ній вона їде скрізь —ґрунтівкою, у місті, у селі. А на трасі третю «клацнув» — і пішов. Трохи прокотившись нашим містом, зрозуміли, що в сучасному потоці з такими гальмами їздити не можна — дуже великий ризик. Сама машина досить важка, її так просто не зупиниш, тому ми встановили гідровакуумний підсилювач гальм від «Газелі». Потім вирішили, що й кермо має обертатися по-сучасному, тобто легко. Трохи переварили кермовий стовпчик, установили на нього гідропідсилювач від 525-ї БМВ, який, до речі, зовсім не видно, і тепер кермо обертається одним пальцем. Сам бублик, виготовлений із високоякісного пластику, ми купили в Москві за 450 доларів. А лобове скло саме із зеленим світловим фільтромсмугою вгорі ми знайшли в Бельгії. У Києві лобове скло на 21-шу «Волгу» теж роблять, але без фільтра. Виявилося, що в Бельгії, куди свого часу Радянський Союз продав досить багато 21-х, таке скло виробляють досі! Таким чином, географія запчастин нашої «Волги» вражає: США, Бельгія, Мінськ, Москва, Київ, Запоріжжя, Харків і Дніпропетровськ. У результаті ми одержали досить сучасне авто представницького класу, зберігши при цьому суть ретроавтомобіля. Це, звичайно, не «Мерседес», але й зовсім не проста «Волга».
ект змагань належить створеній наприкінці 2010 року Тернопільській асоціації ІТ-професіоналів (ТАІТ). Саме у Тернополі торік в листопаді й стартував конкурс. Таким чином обидва його ініціатори заявили про свої амбіції долучитися до моделювання й розвитку високотехнологічних функцій роботів, які зможуть допомагати людям у повсякденному житті. Саму ідею ТАІТ запозичила в організаторів міжнародного конкурсу технологій RoboCup, який у травні цього року пройде у Стамбулі. Його спрямованість – застосування новітніх технологій в пошуку та порятунку людей під час масштабних надзвичайних ситуацій, а також в промисловості й побуті. Змагання у форматі RoboRace-2010/2011 є мініаналогом відомих перегонів «Формули-1» з тією різницею, що під час заїздів автомобілі-роботи пересуваються виключно за допомогою автономних сенсорів управління. Кола траси виділені чорними лініями, а її межі визначені бортами. Модель суперника робот може обійти з будь-якого боку. Переможцем вважається та команда, чий автомобіль найшвидше пройде 30 кіл траси. До змагань у Львові зголосилося 17 команд із міст – членів Асоціації робототехніки, а також із Білорусі. Перше і друге місця посіли команди MAD-CAT та GeForce з Тернополя, третє журі присудило львівській N-iX_Racer. Спеціальну відзнаку – приз глядацьких симпатій здобула команда білоруських гостей BrSTU Robotics.
15
№ 5 (160)
15 лютого 2011 року
Закон збереження думки Транспорт
Таємниця дев’ятої планети
Керована вода
Видатний американський астроном-самоук Клайд Вільям Томбо, від дня народження якого виповнилося 105 років, поставив яскраву точку на карті зоряного неба
Валерій ТИРНОВ
Геннадій МАРИНІН Історія відкриття Плутона темна й таємнича, як підземне царство римського бога, який дав ім’я планеті. Деякі збіги в ній такі неймовірні, що здаються містикою.
Відправною датою в цій історії можна вважати 1781 рік, коли англійський астроном Вільям Гершель відкрив сьому планету Сонячної системи — Уран. Утім, видатним астрономом він став не відразу: спочатку заробляв на життя грою на гобої у військовому оркестрі, викладав музику, і лише потім інтерес до природи гармонії змусив його засісти за математику, від якої до астрономії вже недалеко. Минуло 60 років, і рух Урана в деяких ділянках його орбіти здався дивним іншому астрономові, Урбену Левер’є. На підставі ньютонівської механіки він припустив, що збурення спричиняє масивне небесне тіло, яке обертається за Ураном. У 1846 році восьму планету, Нептун, відкриту «на кінчику пера», було піймано в телескоп. Ситуація прояснялася. Однак ще через півстоліття в історії вивчення Сонячної системи почався новий виток: у 1894 році у Флагстаффі (штат Аризона) почала роботу відома сьогодні на весь світ Лоуеллівська обсерваторія, побудована американським астрономом Персивалем Лоуеллом. Учений зробив розрахунки й дійшов висновку, що наявність Нептуна повною мірою не пояснює відхилень у русі Урана. «За
восьмою планетою має бути дев’ята», — із таким переконанням учений почав обчислювати координати передбачуваного джерела перешкод. У 1906 році він ініціював пошуки планети X, якими обсерваторія невпинно й так само безуспішно займалася аж до смерті свого засновника в 1916 році. Уже багато років по тому з’ясувалося, що 1915 року лоуеллівці все-таки зробили два знімки Плутона, але бліда цяточка
на фотографіях тоді не привернула їхньої уваги... Саме того року, коли Персиваль Лоуелл розпочав пошуки, на світ з’явився головний герой цієї історії — Клайд Томбо (на знімку). У віці 12 років хлопча побачило в телескоп Місяць, і з того часу захворіло астрономією. Однак про наукову кар’єру можна було тільки мріяти: середня освіта — це все, що міг дати синові бідний, без власної землі фермер. «Він відкриє новий світ», — написали про нього однокласники в пам’ятному випускному альбомі. Відсутність коштів — не перешкода для захопленої людини. Клайв вирішив зайнятися астрономією самостійно й почав майструвати телескоп. Кустарний 9-дюймовий телескоп-рефлектор викликав у знайомих скепсис, але юного дослідника він цілком улаштовував: той побачив місячні кратери, марсіанський рельєф і супутники Юпітера. І не тільки побачив, а й віртуозно замалював. А потім, набравшись сміливості, вирішив показати свої роботи фахівцям. І — знову дивовижна випадковість: Томбо надіслав замальовки в... Лоуеллівську обсерваторію! Після смерті Лоуелла пошуки планети X призупинилися: керівництво обсерваторії та вдова вченого зайнялися склочним майновим позовом. У 1928 році суперечку, нарешті, було вирішено, і директор обсерваторії Віктор Слайфер зважився відновити пошуки. У той час йому й принесли ма-
люнки астронома-самоука. Уражений побаченим учений запросив його до себе лаборантом-фотографом. І доручив новому співробітникові ні багато ні мало — шукати загадкову дев’яту планету. Весь наступний рік Клайд фотографував той самий шматочок неба в сузір’ї Близнюків, де, за розрахунками Лоуелла, мала бути нова планета, а потім порівнював знімки, намагаючись знайти заповітну цяточку, яка змінює своє поло-
ження. За цей час він відкрив комету й 14 астероїдів. І от 18 лютого 1930 року планету X було знайдено. Відкриття стало світовою сенсацією. Звідусіль до обсерваторії приходили листи з варіантами назви планети. Особливо наполегливою була вдова Лоуелла: спочатку вона запропонувала «Зевс», потім — на честь чоловіка — «Персиваль», нарешті — на честь себе — «Констанція». Але лоуеллівці одностайно проголосували за варіант «Плутон» — його запропонувала 11-річна Венеція Берні, онука бібліотекаря з Оксфордського університету. Чергова випадковість: астрономічний символ Плутона — з’єднані латинські букви P і L збігся з ініціалами Персиваля Лоуелла... Ну а Клайд Томбо, який миттєво став відомим у всьому світі, був визнаний гідним медалі. Неважко здогадатися якої — імені Вільяма Гершеля, такого ж спершу далекого від науки астронома-самоука. Після відкриття Плутона Томбо нарешті здобув фахову освіту, а в 1943 році пішов з обсерваторії й викладав у провідних американських університетах. На цьому розповідь можна було б закінчити, якби не ще один «збіг». У 1978 році обрахували масу Плутона — вона виявилася настільки малою (0,2% земної), що не пояснювала відхилень руху Урана. Отже, Плутон не був лоуеллівською планетою X. А в 1989-му дані з «Вояджера-2» дозволили уточнити масу Нептуна — її скоригували лише на 0,5%, але нова цифра змогла пояснити рух Урана без залучення додаткових загадкових планет! Тож гіпотетичної планети X у сузір’ї Близнюків не має бути, а те, що в цьому місці все-таки виявився реальний Плутон, — не більш ніж випадковість. Для цієї історії навіть не дивна. Утім, з остаточними висновками поспішати не варто. Нові відкриття можуть піднести нові сюрпризи. Можливо, усе ще повернеться на круги своя. Плутон, у всякому разі, — обов’язково: у 2178 році він зробить свій перший із часу відкриття оберт навколо Сонця.
Є фізичні величини, числові значення яких дійсно відіграють стратегічну роль, а вміння управляти ними надає умільцям незаперечну перевагу.
До таких, безперечно, належать питома теплоємність і питома теплота паротворення води. Так називають кількість теплоти, яку необхідно надати одиниці її маси для підвищення її температури на один градус або перетворення на пару. Можливість управляти цими величинами відкрила б великі перспективи перед енергетикою, ефективність якої була і є дуже залежною від нашого вміння гріти воду — навіть на атомних станціях. Такого просто не може бути, скаже читач, вихований на шкільному підручнику фізики. І все-таки... На початку 80-х з Радянського Союзу в Сполучені Штати емігрував випускник Інституту холодильної промисловості в Одесі Олександр Калина, який не мав у СРСР широкої популярності, однак — кандидат наук, член ученої ради міністерства й радник Держплану СРСР. Працюючи ще в Союзі, він виявив, що розчинення аміаку у воді супроводжується зменшенням теплоємності розчину вдвічі, і обрахував новий термодинамічний цикл для паротурбінних установок, що ґрунтується на використанні нового ро-
бочого тіла (розчину аміаку), який назвав «циклом Калини» (повсюдно застосовуваний називається циклом Ренкіна). Новий процес має на 10 % більший коефіцієнт корисної дії, отже, заощаджує 20% палива і утворює на 30% менше викидів. У СРСР Олександр Калина здобув близько 90 авторських свідоцтв (в американця Калини їхня кількість перевищила 350). Для реалізації одного з його винаходів — це був надзвичайно оригінальний проект капсульного трубопроводу для транспортування природного газу з Таймиру в Європу в стані
гідрату в капсулі — радянський уряд вирішив навіть створити окремий інститут. Однак при цьому геть-чисто забув про самого винахідника. Побачивши у своїх нових авторських свідоцтвах п’ять підписів невідомих йому співавторів — керівників того самого інституту, у якому винахідник після довгих боїв із чиновниками обійняв скромну посаду начальни-
ка відділу, учений образився й емігрував, а інститут довелося закрити через його повну безплідність. Ну не було в ньому другого Калини! У масштабах США впровадження в енергетику циклу Калини обіцяло економію в $26 млрд щорічно. Оперуючи цими цифрами й висновками незалежних експертів, ученому вдалося переконати американський уряд вкласти в його проекти гроші, і він профінансував будівництво демонстраційної електростанції потужністю 1 мегават (це досить скромна величина, типове значення потужності одного енергоблоку АЕС у тисячу разів більше). У США його шлях теж не був устелений трояндами, але зрештою інноваційна фірма, заснована понад 100 років тому самим Едисоном — знаменита компанія «Дженерал Електрик», купила в нього винахід за $250 млн! Тепер він працює на економіку США, а упущений зиск для пост-СРСР підрахувати неважко. Мораль у тому, що досягнення фундаментальної науки — сходження не на вершини, а скоріше на якісь високі гірські тераси, що відкривають найширші простори — цілі, так би мовити, інтелектуальні континенти для пошуків технічних рішень проблем, що постали перед людством. Двадцяте століття поспішало «вперед і вгору», не дуже роздивляючись навкруги. Цілком можливо, що двадцять перше буде століттям уважного дослідження відкритих його попередником просторів і їхнього ретельного оброблення.
ККД у вільному плаванні Учені з Академії ВПС США розробили пристрій, який перетворює енергію хвиль океану на електрику з ефективністю 99%.
Це дослідження — частина масштабного науководослідного проекту національної наукової організації США зі створення плавального, цілком зануреного у воду генератора, що використовує енергію глибоких океанічних хвиль. Академія ВПС долучилася до цього проекту восени 2008 року й змогла створити ефективний перетворювач енергії хвиль завдяки багаторічному досвіду вивчення зворотного зв’язку управління потоком і динаміки рідин у процесі створення військових літаків і космічних апаратів НАСА. Останні тести цілком підтвердили первісні комп’ютерні моделі й по-
казали ККД пристрою 99%. При цьому автори винаходу відзначають, що сьогодні ще зроблено замало, і технологія перебуває на початкових стадіях розробки. Наразі учені займаються віртуальними моделями й макетом генератора в масштабі 1:300 і готуються до складання макета масштабом 1:10. Спочатку ККД установки не перевищував 95%, але вченим удалося з’ясувати, що втрати створюються гармонійними хвилями, а також поліпшити контроль
Перетворювач енергії хвиль
потоку води й підвищити ефективність перетворювача в процесі подальших випробувань. Основним завданням проекту є створення надійного, стійкого генератора електрики. За словами розробників, більшість сучасних припливних генераторів справно працюють до першого сильного шторму, а стійкість їхнього пристрою забезпечується вільно плаваючою зануреною платформою, яка перебуває далеко від бурхливої поверхні океану.
16
№ 5 (160)
15 лютого 2011 року
Відроджена класика Автозаводи Ford уже найближчим часом планують розпочати випуск чергового суперкара серії GT. Нова модель, швидше за все, збереже традиційне середньомоторне компонування й восьмициліндровий бензиновий двигун, зате силову установку буде вдосконалено — доповнено сучасним електромотором на передній осі. За допомогою спеціальної кнопки на приладовій панелі водій зможе задіяти цей мотор, збільшивши таким чином загальну потужність. Як відомо, зовнішній вигляд автомобілів серії Ford GT, що випускалися з 2005 по 2007 рік, розроблений за мотивами класичного перегонового автомобіля GT40, який прославився у 60-х. Новинка американських автомобілебудівників — більш сучасного дизайну. Відмітними її рисами стануть різко окреслені «кутасті» фари головного світла, вентиляційні отвори в капоті й на задніх крилах; з’явиться великий повітрозабирач у передньому бампері. Загальні пропорції авто при цьому будуть збережені.
Щоб максимально зменшити загальну масу нового Ford GT, конструктори планують застосувати алюмінієве шасі й виготовлені з композитів кузовні панелі. Це дозволить знизити вагу новинки до 1400 кг. У моторному відсіку встановлять восьмициліндровий компресорний двигун, що має близько 600 к.с.
Неважко підрахувати, що співвідношення потужності до маси становитиме 430 к.с. на тонну. Завдяки такому доброму показнику новий Ford GT зможе розганятися з нуля до 100 км/год. лише за три секунди, а його максимальна швидкість перевищить межу 320 км/год. Представники компанії неодноразово повідомляли, що
під час розроблення нового автомобіля основний наголос робився на економічності та екологічності. На думку багатьох експертів, це свідчить про те, що вже в найближчому майбутньому можна чекати на появу цілком електричної версії Ford GT. Випуск її має сенс, адже конкуренти активно готують «зелені» варіанти своїх моделей. Приміром, у Porsche незабаром з’явиться серійний гібридний спорткар, а в MercedesBenz — електричне купе SLS AMG. Прем’єра Ford GT відбулася в 2003 році. Від самого початку в компанії сподівалися випустити автомобіль обмеженим тиражем, однак попит на машину перевищив сподівання керівництва Ford. До 2005 року склали 1302 автомобілі, а до 2007-го — 3,5 тисячі. У Європу їх відправили лише близько 100. Виробництво машини зупинено в травні 2007 року у зв’язку з реалізацією глобальної програми реструктуризації виробництва, що передбачає скорочення персоналу заводів і закриття підприємств.
Функціональний мінімалізм браунінга Відоме британське видання Shooting UK, яке регулярно публікує статті про дорогі ексклюзивні моделі мисливської зброї та спорядження, провело тестування й оцінку порівняно недорогої (вартістю лише 600 євро) гвинтівки за назвою Composite Stalker Browning A-Bolt. Результати тесту вразили: на думку експертів-зброярів і читачів журналу, гвинтівка була кращою у своїй категорії. Але це не головна несподіванка. Модель Browning A-Bolt Composite порівняли й із більш дорогими моде-
лями і, виявилося, не на користь останніх. Навіть незважаючи на те, що компанія Browning недавно почала виробництво гвинтівок оновленої лінійки Browning X-Bolt, більш стара модель A-Bolt досі має значний попит — про це свідчить регулярна поява нових модифікацій. Сьогодні Composite Stalker A-Bolt представлена у двох поширених калібрах — .223 і .243. У моделі застосований 20-дюймовий стовбур із кроком різі 1 до 14, а приклад виготовлений із синтетичного полімеру. У комплект поставки входять кіль-
ця для установлення оптики й додатковий магазин. Гвинтівка Composite Stalker A-Bolt розроблена й виготовлена з великою увагою до деталей, а її точність відповідає всім заявленим характе-
Стереоскопічний планшет
Компанія LG презентувала новий 3D-планшет на основі операційної системи Android 3.0. Унікальність апарата в тому, що крім стереоскопічного дисплея в ньому встановлена ще й «тривимірна» камера. Пристрій за назвою G-Slate поширюється поки що тіль-
ки оператором мобільного зв’язку T-Mobile. Комп’ютер оснащений не зовсім звичайним 8,9-дюймовим РКдисплеєм, здатним демонструвати стереоскопічну картинку. Утім, побачити її можна тільки через спеціальні окуляри, тип яких не уточнюється. Крім того, планшет містить на задній панелі дві камери й може записувати 3D-відео в розрізненні 1080p. Одна із цих камер має 5-мегапіксельний фотосенсор і світлодіодний спалах. Убудований порт HDMI дозволяє
вивести зображення на зовнішній дисплей або телевізор, у тому числі пристрої з підтримкою 3D. На передній панелі G-Slate установлена 2-мегапіксельна камера для відеочату, щоб показати швидкісні можливості стільникової мережі стандарту HSPA+. G-Slate побудований на базі SoС-системи NVIDIA Tegra 2 і підтримує технологію Adobe Flash. Із характеристик також відомо, що в планшеті є 32 Гб флешпам’яті, модуль Wi-Fi, гіроскоп, акселерометр і датчик освітленості. У продаж новинка надійде цієї весни.
Колонки для ноута ристикам (що не так часто зустрічається на ринку мисливської зброї). На тестових стрільбах кращі результати вдалося одержати з патронами Norma 40-гран, Nosler 40гран і Sierra 55-гран. Купчастість стрільби з відстані 100 м становила групи менше 2,5 см. Значно гірше були справи з важчими кулями 75-гран. Як гвинтівка, розрахована на мисливців, які не прагнуть справити враження на друзів, але поціновують комфорт і точність, Composite Stalker серії Browning A-Bolt — найкращий, та ще й досить недорогий вибір.
Миша для їзди канапою Logitech поповнила асортимент компактних бездротових мишей незвичайною моделлю Wireless Mouse M515. Вона орієнтована на м’які поверхні, такі як оббивка канапи або килим. Головна особливість пристрою — цілком запаяне дно, яке не має отворів, у які міг би потрапити ворс, пил або інші дрібні частинки. У продаж новинка надійде вже у квітні за ціною $80.
Підготував Олександр БІЛИЛОВЕЦЬ
Компанія Razer випустила на ринок нові ультрапортативні стереоколонки Ferox, орієнтовані на застосування з ноутбуками. Завдяки своїм розмірам вони можуть переноситися в будь-яке місце — для цього в комплекті поставляється спеціальна сумка. Також колонки можуть використовуватися разом із портативними мультимедійними програвачами або мобільними телефонами поза межами приміщення, наприклад, на пікніку або на пляжі. Акустична система спроектована для відтворення об’єм-
ного звуку. Потужність кожного динаміка — 3 Вт. У новинку інтегрований знімний акумулятор, про рівень заряду якого сигналізує світлодіодне підсвічування. Для підключення до комп’ютерів, ноутбуків та інших джерел звукового сигналу застосовується стандартний 3,5-міліметровий звуковий роз’єм.
Відповіді на кейворд, надрукований у № 4 (159)