Украинская техническая газета №169-170

Зі Світлим святом Великодня! Військова таємниця

Із комфортом рейками

Ділова розмова

IT

Танковий прорив

Потяг до прекрасного

Неслабка стать

Політ пінгвіна

Успіхи української бронетехніки на ринку Таїланду спричинили серйозне невдоволення російських конкурентів

Замовник – «Укрзалізниця» вже погодила із КВБЗ дизайн-проект нових швидкісних поїздів

Роль жінок у науці зростатиме. У тому числі через небажання чоловіків іти в аспірантуру

«Найальтернативніша» операційна система святкує свій двадцятилітній ній ювілей

Стор. 5

Стор. 13

Стор. 15

Стор. 16

Щотижневик Виходить щовівторка

www.eutg.net

№ 14-15 (169-170) 19 квітня 2011 року

Ядерний афтершок Необізнаність породжує сумнівні висновки, незвичайні прогнози і страх перед невідомістю Марина ЖИХАРЕВА Після гучних аварій — на ТріМайл-Айленд, Чорнобильській АЕС — розвиток атомної енергетики гальмується, але не зупиняється. Техногенні катастрофи — привід замислитися й переоцінити підходи до проблеми, щоб надалі не робити помилок. Саме це й станеться після Фукусіми. Екологічні наслідки НП на ядерних станціях узагалі треба оцінювати виважено. Інакше ми можемо втратити перспективу й не помітити іншої цілком реальної небезпеки.

Міфологія атомного віку Після подій у Японії країни — лідери у виробництві електроенергії атомними АЕС і не думають від них відмовлятися, як можна було сподіватися. Вони переглядають підхід до безпеки станцій. Їх перевірять на міцність, моделюючи позаштатні ситуації: падіння літака, терористичні акти, прориви гребель, землетруси, екстремально низькі або високі температури, несподіване припинення подачі електроенергії. АЕС «Фукусіма-1» не була розрахована на 9-бальний землетрус, не розглядалася можливість того, що висота хвиль цунамі перевищить сім метрів. Незадовго до аварії на японській АЕС Пекін затвердив план будівництва декількох десятків атомних реакторів уздовж Тихоокеанського узбережжя в рамках більш широкої програми зі зменшення залежності від вуглеводнів.

Стор. 8

...Від принципу невизначеності нікуди не подінешся. Помилка завжди можлива, більш того — навіть неминуча. Айзек Азімов

2

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

Тут і тепер

Цитати тижня

Кабмін вирішив долю обленерго

Леонід Кучма Екс-президент України

Микола СТОЛЯРОВ Поки ще не звична для наших широт масштабна електростанція, яка працює за принципом переносного калькулятора — від світла, що поглинається, з’явиться в Мар’янці, великому сільськогосподарському районі Донецької області. Переговори про її будівництво вже веде місцева влада.

Поки ще світ нас визнає як центр ракетнотехнічної галузі. Те, що створено в КБ «Південне», виготовлене на ПМЗ, і сьогодні живе. Понад 50 наших ракет СС18 досі стоять на бойовій варті в Росії й становлять 40% бойового потенціалу російських військ. Відповідно до розпорядження уряду, частину прав власності на декілька енергогенерувальних компаній буде продано приватним інвесторам уже цього року.

Вольфрам Ребок Член правління Німецького економічного клубу Ваші перспективи в міжнародному співробітництві дуже добрі. Заважає цьому сформований на Заході образ України. Європейці хотіли б вийти зі своїм капіталом на багато українських ринків, які поки працюють не на повну потужність.

Це в першу чергу держпакети акцій «Дніпроенерго» і «Західенерго» у розмірі відповідно 25% і 45,1%. Приватизації підлягають також 25% акцій «Київенерго», 45% «Крименерго» і обласні енергопостачальні компа-

Одним абзацем У травні українська ракета «Зеніт-3SL» візьме учать у програмі «Морський старт» у США.

Востаннє носій стартував із морської платформи у квітні 2009-го. До кінця цього року заплановані два запуски й очікується сім стартів носіїв, виготовлених за участю України (у порівнянні із трьома в 2010-му). Говорити про зниження цін на газ для України можна тільки у випадку подальшої інтеграції з Росією, уважає віце-спікер Держдуми РФ, президент Російського газового товариства Валерій Язев.

«Ми погоджуємося на пільгові ціни для Білорусі й інших споживачів — там, де в нас більш глибока економічна інтеграція. Як на мене, якщо буде тісне економічне співробітництво, єдиний економічний простір, єдина митна політика, тоді можливі зрушення із ціни на газ для України», — сказав він.

нії у Вінницькій, Закарпатській (по 50% акцій), Донецькій (40,06%), Тернопільській (25,99%) і Чернівецькій (45%) областях. Кабмін має намір продати й 21% держпакета акцій «Черкасиобленерго» разом із 25-відсотковим пакетом акцій цього підприємства, що належить підконтрольній державі ЗАТ «УкрЕСКО». Блокпакети акцій усіх обленерго залишаються в держвласності.

Ігор ГУСАРОВ У Дніпропетровській обласній держадміністрації відбулася презентація електронного інформаційноресурсного центру «Відкрита влада», який є координувальним вузлом обласної дозвільної системи.

У районах області вже діють 35 дозвільних центрів, відтепер замкнутих у єдину систему. Підприємець, звернувшись сюди, найперше одержує всю необхідну інформацію в спеціаль-

ному електронному вікні — інфоматі (те ж саме за бажання можна зробити й із використанням Інтернету). Потім — карту, де перелічені всі етапи дозвільної процедури. Звертаючись по черзі до співробітників центру, відвідувач зможе тепер значно швидше розв’язати свої питання, а ін-

Нинішній приїзд Володимира Путіна закінчився мирно й без сюрпризів, на відміну від торішньої квітневої зустрічі в Харкові Юрій КОРОЛЬЧУК, експерт Інституту енергетичних досліджень

Публічні заяви продемонстрували відмінність підходів двох країн і до можливого нашого членства в Митному союзі, і до традиційних для українсько-російських

переговорів енергетичних питань. Микола Азаров укотре висловив своєму російському колезі невдоволення чинним газовим договором і високою ціною на газ і передав документи, які свідчать про те, що в Європу «Газпром» поставляє газ за більш низькою ціною, ніж в Україну. Як відомо, Росія неодноразово відмовлялася переглядати газовий договір, підписаний 2009 року, і неодноразово привселюдно заявляла про відсутність інтересу до вкладень в українську ГТС, воліючи виділяти фінанси на

Адреса редакції: Засновник і видавець — колектив редакції «УТГ»

www.eutg.net Е. пошта: info@tehnichka.com ПРИ ВИКОРИСТАННІ МАТЕРІАЛІВ ПОСИЛАННЯ НА «УТГ» ОБОВ’ЯЗКОВЕ.

дорогі проекти з Північного й Південного потоків. Проте наш прем’єр закликав Росію взяти участь у модернізації ГТС і підтвердив

готовність створити СП «Нафтогазу» і «Газпрому», зробивши наголос на необхідності прискорити процес оцінки активів.

Головний редактор Світлана Ісаченко

04071, м. Київ, вул. Ярославська, 28а

тел. 044 278 42 37, e-mail: isachenkosv@tehnichka.com

91034, м Луганськ, вул. Ломоносова, 98в.

РЕДАКЦІЯ:

Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 12993-1877Р від 20.08.2007 р., видано Міністерством юстиції України.

— На рік у нас у середньому припадає 200 світлих днів, — говорить заступник голови райдержадміністрації з питань житлово-комунального господарства та будівництва Володимир Шехіров. — Сонячна енергія вловлюватиметься, перетворюватиметься на електричну, накопичуватиметься, а потім передаватиметься в загальні внутрішньорайонні електричні мережі. Цього має вистачити на шість сільських рад, у

Інтернет-ворота для інвестора

Прогрес лише за «мирним атомом» На переговорах Президента України Віктора Януковича й прем’єра Миколи Азарова із прем’єр-міністром Росії Володимиром Путіним обговорювалося співробітництво у сфері енергетики та приєднання України до Митного союзу. За підсумками зустрічі сторони не підписали ніяких угод.

«Калькулятор» районного масштабу

Людмила Гречаник — редактор відділу технічної думки тел. 0642 34-72-47 e-mail: tehnomysl@tehnichka.com

Ігор Павлюк — редактор відділу промисловості тел. 044 278-42-37 e-mail: pavluk@tehnichka.com;

Іван Спасокукоцький — редактор відділу IT тел. 044 278-42-37 e-mail: ivanspas@tehnichka.com

Довелося нагадати через Володимира Путіна й про нашу пропозицію російським компаніям брати участь у видобутку вуглеводнів на шельфі Чорного моря й газу метану з вугільних пластів. Це нагадування, що пролунало на зустрічі з вуст Миколи Азарова, ще раз продемонструвало, що «Газпром» не поспішає інвестувати ні в метанові проекти, ні в діяльність двох спільних підприємств із розроблення площі Паласа на чорноморському шельфі. Прем’єр також озвучив бажання одержати від Росії «тверді гарантії» із довгострокового транзиту газу в Європу. Нагадаємо, що в грудні минулого року міністр енергетики Юрій Бойко вже підписав із «Газпромом»

ВІДДІЛ РЕКЛАМИ: Ганна Шумакова — тел./факс:

ВІДДІЛ ПЕРЕДПЛАТИ: Дмитро Баранов — тел./факс:

формація про нього надійде в електронний банк даних.

— «Відкрита влада» дозволить перевести в електронний вигляд 22 дозвільні процедури, які раніше виконувалися «вручну», — відзначив губернатор Олександр Вілкул. — А це, у свою чергу, допоможе нам налагодити системну роботу з інвесторами й зробити Дніпропетровщину інвестиційними воротами України. якийсь документ про гарантії газового транзиту в обсязі 112 млрд м3 у 2011—2015 рр., і «Нафтогаз» одержав за це авансом $1,5 млрд. Єдиним питанням, у якому сторони продемонстрували близькість позицій, була домовленість прискорити видачу кредиту в розмірі $4 млрд на добудування двох блоків Хмельницької АЕС. Позиція української влади в переговорах ґрунтувалася на балансуванні між Росією і ЄС. Пропозиція про перегляд газових домовленостей ставить під сумнів можливість швидкого приєднання до Митного союзу. Разом із тим українська сторона одержала додатковий кредит часу, щоб вийти на фінішну пряму в переговорах з ЄС про зону вільної торгівлі.

Газета видається українською та російською мовами

(044) 278 42 37, тел.: (097) 534 23 04, Позиція авторів публікацій не завжди

e-mail: reklama@tehnichka.com

кожній з яких по 2—2,5 тисячі жителів. Це третина всього нашого району. Цей проект мар’янцям запропонувала Чехія, де такі станції вже добре себе показали. Будівництво розраховане на 4—5 місяців, а от підготовчий етап, який передбачає величезну кількість узгоджень і дозволів, триває вже півроку. Проте справа зрушила з мертвої точки. Уже підготовлені дві площадки для новобудови — 8,8 гектара землі, ведеться робота над бізнеспланом. Мінімальна потужність сонячної електростанції становитиме не менше 2,5 мегавата, для її обслуговування створять близько 25 нових робочих місць. Отримана електроенергія збуватиметься за «зеленим» тарифом.

збігається з позицією редакції. Редакція залишає за собою право виправляти матеріали та рецензувати рукописи. За зміст рекламних оголошень відповідає рекламодавець.Матеріали, позначені (R),

(044) 440 82 09, тел.: (044) 221 06 50 публікуються на правах реклами.

Передплатні індекси: українською мовою — 99309 російською мовою — 99340 Номер віддрукований офсетним способом на друкарському комплексі ТОВ «Прес-Експрес». Адреса: 91040, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 89а. Тел. (0624) 50-08-54

Любов Соловйова — тел./факс: (0642) 59 93 91 тел.: (0642) 59 93 92,

e-mail: podpiska@tehnichka.com

За достовірність наведених у матеріалах фактів відповідають автори публікацій.

НАКЛАД МІСЯЦЯ 39256 прим. Замовлення № 734

3

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

Тут і тепер Наука СПІВРОБІТНИЦТВО

ФІНАНСИ

Україна й Гонконг домовилися про вихід українських компаній на Гонконгівську біржу. Угоду досягнуто під час зустрічі прем’єр-міністра Миколи Азарова із головою уряду спеціального адміністративного району Сянган (Гонконг) Дональдом Цангом у рамках офіційного візиту Азарова в КНР.

Фінрезультат — позитивний. Позитивний фінансовий результат (сальдо) підприємств України від звичайної діяльності до оподатковування в січні-лютому становив 13 млрд 56,2 млн грн проти 4 млрд 157,7 млн грн за аналогічний період минулого року, повідомили в Держкомстаті. Прибуток одержали 57,6% підприємств країни. Зі збитком працювали 42,4%.

ЕКОНОМІКА Торік товарообіг України із країнами Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС) становив $42 млрд. «Рішення про вступ або невступ у Митний союз залишається за українським урядом. Якщо є бажання інтегруватися з країнами пострадянського простору, то логічним був би вступ до ТС. У цьому ж контексті самі за себе говорять цифри: товарообіг України із країнами ЄврАзЕС в 2010 році становив 42 млрд доларів, при цьому близько 27 млрд припадає на імпорт і майже 16 млрд — на експорт», — сказав генеральний секретар ЄврАзЕС Таїр Мансуров. ЗСТ може принести в Україну до 16 млрд євро інвестицій. Вступ України в зону вільної торгівлі дозволить нам працювати на рівні з Євросоюзом, а також створить можливість одержання додаткових інвестицій і просування українських товарів на ринки Європи, уважає народний депутат від Партії регіонів Олексій Плотников. На його думку, додатковий приплив інвестицій після вступу України в зону вільної торгівлі становитиме від 10 до 16 млрд євро. Микола Азаров вимагає навести лад у тарифоутворенні. «Я вимагаю, щоб уже восени, до нового опалювального сезону, почав роботу Єдиний державний інформаційний центр моніторингу й реєстрації цін і тарифів у економіці, у першу чергу — у сфері цін і тарифів на енергоносії та комунальні послуги. Не перевірки ревізорів, а автономна комп’ютерна система має давати нам сигнали про необґрунтоване відхилення цін і тарифів на енергоносії та комунальні послуги», — відзначив прем’єр.

Цифра Профспілки обрахували мінімальну зарплату. За повідомленням представників Федерації профспілок України, мінімальна заробітна плата, достатня для забезпечення простого відтворення робочої сили й виконання мінімальних громадських обов’язків, 2012 року має становити: з 1 січня —1309 грн, із 1 квітня — 1454 грн, із 1 липня — 1615 грн, із 1 жовтня — 1794 грн; із 1 грудня — 1824 грн за показника індексу споживчих цін 2012 року, що дорівнюватиме 107,9%.

$700 млн — на реформу ЖКГ. «Зараз ми ведемо переговори про отримання 700 млн доларів кредиту Світового банку. Ми їх використаємо на модернізацію системи водо-

«Зростання виторгу спричинене не тільки збільшенням обсягів реалізації, а й підвищенням вартості металопродукції на 46% через підвищення цін на сировину й залізничні перевезення», — сказав він.

Два заводи — кабельний і з виробництва металопластикових вікон — на 600 робочих місць планується створити в Первомайському (Харківська область). За словами міського голови Первомайського Сергія Теплицького, містотворче ДП «Хімпром» уже кілька років не працює. Для розв’язання проблеми зайнятості населення треба відкрити приблизно 3 тис. робочих місць. «Із відкриттям двох заводів проблему буде частково розв’язано. Робота із залучення інвесторів триває», — відзначив С.Теплицький.

АВТОМОБІЛЕБУДУВАННЯ

постачання й водовідведення й приблизно 300 або 400 мільйонів на теплопостачання», — сказав заступник міністра будівництва й ЖКГ Григорій Семчук.

ПРОМИСЛОВІСТЬ Виробництво металургійної продукції збільшилося. За результатами роботи гірничометалургійних підприємств у першому кварталі виробництво сталі зросло на 7% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року й становило 8,6 млн тонн, чавуну — на 2% (7,1 млн тонн), прокату — на 10% (8,2 млн тонн). За станом на 12 квітня в роботі 28 доменних печей із 36 (78%), 18 конвертерів із 21 (86%), 16 мартенівських печей із 30 (53%) і 7 електропечей із 15 (47%). За прогнозами фахівців галузі, виробництво основних видів металургійної продукції в травні збільшуватиметься. Заарештовано рахунки базового металургійного підприємства ІСД. Державна виконавча служба заарештувала рахунки одного з найбільших українських виробників сталевого прокату — ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського», головним акціонером якого є ІСД. Це зроблено на виконання рішення Лозаннського арбітражного трибуналу, який визнав правоту позивача — компанії Unibros Steel Co.Ltd, якому українські сталевари заборгували понад 55 млн грн. Українські метпідприємства скоротили збитки. Металургійні підприємства України за перший квартал 2011 року зменшили збитки від реалізації (операційної діяльності) на 59,3%, або на 1,6 млрд грн, у порівнянні з аналогічним періодом 2010-го — до 1,1 млрд грн. Як повідомив заступник гендиректора об’єднання «Металургпром» Олександр Зражевський, обсяги відвантаження металу метпідприємствами за січень-березень збільшилися на 9,5% — до 8,22 млн тонн, виторг від реалізації — на 54%, до 44 млрд грн.

ЗАЗ не випускав автобуси, зате збільшив виробництво легкових авто. ЗАТ «Запорізький автомобілебудівний завод» у січні-березні збільшив виробництво легкових автомобілів у 4,3 раза порівняно з аналогічним періодом 2010 року — до 13,708 тис. одиниць. У першому кварталі ЗАЗ не виробляв автобуси, але випустив 238 вантажних автомобілів. За даними «Укравтопрому», у 2010 році ЗАЗ скоротив виробництво легкових автомобілів на 3,8% у порівнянні з 2009-м — до 42,266 тис. Випуск автомобілів на «Єврокарі» істотно збільшився.

Виробник автомобілів марок VW Group — ЗАТ «Єврокар» (Ужгородський район, Закарпатська область) у січні-березні наростив виготовлення автомобілів у 2,3 раза порівняно з аналогічним періодом 2010 року — до 2,258 тис. Причому в березні випущено 1207 авто.

Асоціація автовиробників України (УкрАвтоПром) і Всеукраїнська асоціація автомобільних імпортерів і дилерів (ВААІД) домовилися про проведення 25—29 травня спільного Київського міжнародного автосалону. «Світова економічна криза істотно позначилася на рівні продажів автомобілів, тому ВААІД, УкрАвтоПром і «Автоекспо», розуміючи важливість спільних дій, знайшли можливість запропонувати рівні умови участі для автомобільних брендів», — говориться у повідомленні організаторів атосалону.

ПЕК Шебелинський ГПЗ (Харківська область) нарощує виробництво бензинів. У березні тут збільшили випуск бензинів до 33,4 тис. т, що на 2,3% більше порівняно з березнем минулого року. Виготовлення дизпалива

становило 16,8 тис. т, що відповідає показникам минулого року. Наростити вихід світлих нафтопродуктів стало можливим завдяки збільшенню глибини переробки сировини — недавно компанія почала промислове використання каталізатора «Мегалайт-Нано-Супер».

Кабмін дасть «Укренерго» 317,9 млн грн на альтернативну енергетику. Ці кошти уряд має намір виділити національній енергетичній компанії «Укренерго» на будівництво мереж для підключення альтернативних джерел енергії, повідомив голова Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження Микола Пашкевич. Кошти надійдуть під уже реалізовані проекти у сфері альтернативної енергетики — у Криму, Одеській, Запорізькій, Херсонській областях.

БУДІВНИЦТВО Припинено видачу дозволів на будівництво. За словами народного депутата, члена парламентського Комітету з питань будівництва, містобудування й ЖКГ Віктора Матчука, будівельна галузь в Україні фактично заблокована. Дозвільні інстанції відмовляють у прийомі документів тим, хто хоче почати або здати будівництво. Кризова ситуація виникла через те, що новий Закон «Про регулювання містобудівної діяльності» уже набрав чинності, а уряд досі не розробив новий порядок для його виконання. Микола Азаров — за відродження будівельної галузі. Голова уряду доручив Міністерству економічного розвитку, Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, головам місцевих адміністрацій, Національному банку України, Конфедерації будівельників України, а також профільному парламентському комітету створити постійно діючу раду для впровадження інноваційної моделі розвитку будкомплексу й практичного розгляду масштабних проектів. Прем’єр-міністр відзначив, що завдання ради — якнайшвидше відродити будівельну галузь України. Половину із приблизно 4 тис. об’єктів незавершеного житлового будівництва реально ввести в експлуатацію.

Так уважає заступник директора департаменту житлового будівництва, будіндустрії та промисловості будматеріалів Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Володимир Височин. На його думку, щоб добудувати незавершені об’єкти, необхідно визначитися з потребою громадян у житлі, усі забудовники мають разом із місцевими органами влади проана-

лізувати будови, щоб знайти способи прискорити їхнє введення в експлуатацію.

АПК

Через неефективну логістику 50% овочів не доходять до споживача, уважає міністр аграрної політики й продовольства України Микола Присяжнюк. За його словами, вирощування овочів і фруктів дає в 5 разів більше доходу з одного гектара, ніж виробництво зернових. Але майже половина врожаю не доходить до кінцевого споживача через відсутність заготівельної мережі й системи продовольчої логістики. «Обсяги вирощених овочів і фруктів мають забезпечувати потреби не тільки внутрішнього споживача, а й експорту», — відзначив Присяжнюк.

РЕГІОН Луганська область налагоджує зв’язки з Австрією. Підписано меморандум про встановлення партнерських зв’язків Луганщини з федеральною землею Верхня Австрія Республіки Австрія під час поїздки луганської делегації в Австрію з метою залучення іноземних інвестицій в економіку області. Відбулися зустрічі з представниками ділових кіл, бізнесу в палаті економіки Верхньої Австрії та з керівництвом компанії AVE (консорціум Energy AG). На території заповідника «Хортиця» у майбутньому може з’явитися не тільки музей судноплавства, а й верф для відновлення суден. Про це повідомив губернатор Запорізької області Борис Петров. «Ідея зробити верф для відновлення й продажу суден — мрія, але вона може стати реальністю, якщо ми цього захочемо», — відзначив губернатор. Житомирський ремонтно-механічний завод налагодив випуск нової техніки для посадки й догляду за лісовими насадженнями. За словами директора заводу Сергія Бутенка, нова техніка вдвічі дешевше за імпортні аналоги й не менш надійна та зручна. Лісгоспи області вже купують агрегати місцевого виробника. У той же час Житомирський завод огороджувальних конструкцій освоїв випуск сучасних конструкцій вагою до десяти тонн, які застосовуються в промисловому, цивільному та житловому будівництві. Підготувала Анна ГРЕЧАНИК за матеріалами УНІАН, РІА Новини-Україна, ЛІГА-Новини, ІнтерфаксУкраїна, Укррудпром, АПК-інформ

4

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

Великі плани

Невтримна ПРИВАТизація Група «Приват» поповнила свої феросплавні активи ще одним заводом у США, відсунувши на задній план розвиток підприємств в Україні Олена ГЕРАСИМОВА До рук «Привату» потрапило майже 20% загальносвітових потужностей із випуску феросплавів і приблизно 12% запасів марганцевих руд. І хоча ядро виробничого ланцюжка, як і раніше, в Україні, де група є монополістом, неможливість безмежного диктату цін на внутрішньому ринку усе більше підштовхує її до експансії за кордоном.

Докладно

Завоювання Америки Недавно структура Optima Group LLC придбала 100% статутного фонду американської феросплавної компанії CC Metals&Alloys LLC. Основні акціонери Optima — співвласники двох компаній зі США: Felman Production Inc., що спеціалізується на виробництві феросплавів, і Felman Trading Inc., яка торгує марганцевою сировиною та феросплавною продукцією. І Optima, і обидві Felman контролює група «Приват». Опосередкованим власником Felman Production група стала 2005 року. Головним активом компанії був феросплавний завод у м. НьюХавен (Західна Вірджинія), що перебуває в стадії банкрутства. Через рік ЗАТ «Приват-Інтертрейдинг» надало консалтингову допомогу Felman Production у технічному переоснащенні та розширенні потужностей цього підприємства до 120 тис. тонн продукції на рік, після чого його робота відновилася. Суть проекту полягала в перепрофілюванні заводу з виробництва феросиліцію на ви-

пуск більш затребуваного на американському ринку феросилікомарганцю.

2008 року була заснована компанія Felman Trading. Крім закупівель марганцевої сировини із приналежних групі «Приват» рудників у Африці, Австралії та Україні і її продажу в США, а також збуту виробленого на заводі Felman Production силікомарганцю, до завдань Felman Trading входить реалізація на американському ринку продукції українських, грузинських і румунських феросплавних підприємств групи. Тепер компанія стане також і головним дистриб’ютором продукції CC Metals&Alloys. «Купівля цього активу дозволить нам не тільки збільшити обсяги поставок на американський ринок феросиліцію, який має попит, а й розширити асортимент пропонованих феросплавів для задоволення все більших потреб місцевих металовиробників», — відзначив генеральний менеджер Felman Trading Влад Михєєв. Зараз головний актив CC Metals&Alloys — завод у м. Калверт-Сіті (Кентуккі), постачальник якісних спеціальних сплавів для металургійної та ливарної промисловості, який має вигідне географічне положення. Підприємство має три дугові електропечі, що дозволяє йому випускати щорічно майже 100 тис. тонн готової продукції понад 40 найменувань. У його товарній лінійці поки домінують феросиліцій і магнезитові феросплави, але потужності заводу можуть бути розширені або перепрофільовані.

Якщо розібратися

Заокеанський приціл Ще недавно експансії групи «Приват», зацікавленої в збільшенні продажів феросплавів на американському ринку, перешкоджали встановлені місцевою владою торговельні бар’єри.

1994 року міністерство торгівлі США ввело антидемпінгове мито в розмірі 163% на імпорт феросилікомарганцю українського виробництва. Цей захід стосувався переважно продукції приналежних групі Нікопольського (НЗФ) і Запорізького заводу феросплавів (ЗЗФ). Аж до осені минулого року Українська асоціація виробників феросплавів (УкрФА) не вживала ніяких заходів для його скасування. Наприкінці вересня минулого року керівництво УкрФА поширило інформацію про те, що надіслало в мінторгівлі США офіційне клопотання про перегляд або скасування чинних санкцій. Однак, за даними деяких джерел, близьких до керівництва асоціації, ніякого клопотання не було. У будь-якому разі мита можуть бути переглянуті або скасовані не раніше вересня нинішнього року. До цього українська сторона має підготувати відповідний пакет документів. Але, з огляду на те, що група поповнила свої американські активи ще одним феросплавним заводом, будь-які клопотання про пом’якшення або скасування обмежень можуть бути непотрібними. Маркетологи групи «Приват» уже заявили, що ви-

робничий потенціал CC Metals&Alloys і Felman Production дозволяє покрити не менше 50% загальної потреби американської металургії у феросплавній продукції. Тобто обидва заводи групи мають виробити 500 тис. тонн феросплавів на рік. Поки кожен із них випускає не набагато більше 100 тис. тонн, і сьогодні група може претендувати тільки на 20% американського ринку феросплавів. Щоб збільшити цю частку в 2,5 раза, потрібні капітальні інвестиції. Логічно допустити, що група здатна знайти необхідний фінансовий ресурс. І вона неодмінно його знайде, якщо американський проект буде для неї пріоритетним.

Межі монополії Після купівлі CC Metals&Alloys група «Приват» стала одним із найбільших світових гравців у сфері виробництва феросплавів і видобутку марганцевої сировини. Вона контролює Нікопольський, Запорізький і Стахановський заводи феросплавів, Марганецький і Орджонікідзевський ГЗК, Побузький феронікелевий комбінат і декілька інших підприємств галузі, на які припадає 96% загального обсягу випуску феросплавів в Україні (1,5 млн тонн на рік). До групи також входять грузинський Georgian Man ganese Holding, який включає марганцевий ГЗК «Чиа турмарганець», Зестафонський завод із виробництва феросплавів і каскад Варциських ГЕС, які постачають ці підприємства недорогою електроенергією. Також «Приват» — власник феросплавного заводу SC Feral SRL у Румунії й тепер уже двох аналогічних підприємств у США. Крім рудників у Гані, групі належить австралійська гірничодобувна компанія

У режимі реального часу За допомогою Інтернету «Зоря»-«Машпроект» діагностуватиме двигуни в усьому світі Алла МІРОШНИЧЕНКО На миколаївському ДП «НВКГ «Зоря»-«Машпроект» завершується розробка системи віддаленого моніторингу технічного стану газотурбінних двигунів, які завод поставляє вітчизняним і закордонним замовникам. Початок промислової експлуатації системи заплановано на другий квартал цього року.

Центр дистанційного моніторингу та діагностики, що працюватиме в безперервному режимі, створюється для поліпшення якості обслуговування газотурбінних двигунів, які перебувають в експлуатації й працюють у складі газоперекачувальних агрегатів компресорних станцій, енергогенерувального обладнання, мор-

Consolidated Minerals, яка спеціалізується на випуску залізної руди, міді, цинку й руди з високим умістом марганцю (до 48%) і з низьким відсотком шкідливих домішок. Торік «Привату» удалося вивести Consolidated Minerals на рекордний рівень із обсягів виробництва — видобуток марганцевої руди перевищив 1 млн тонн. «Приват» вочевидь не має наміру зупинятися на досягнутому. Торік він спробував поглинути компанію, яка посідає третє місце з обсягів видобутку марганцевої руди в Австралії, — OM Holdings. Наміри не мали успіху. Тож пріоритети діяльності групи поступово змінюються. Поки кістяк її бізнесу знаходиться в Україні. Але останні події на феросплавному ринку країни свідчать, що тут експансія групи перейшла всі межі. У лютому минулого року Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ) доручила Мінекономіки провести спеціальне розслідування обставин імпорту феросплавів в Україну. Приводом стала заява УкрФА. Відповідно до неї, за період із третього кварталу 2008 року по третій квартал 2009-го на тлі скорочення споживання феросплавів у країні на 59% їхнє ввезення зросло на 219%. Ціни закордонних постачальників зменшилися на 38% і стали нижчими за ціни українських виробників. За твердженням заявників, це призвело до того, що випуск цього виду продукції вітчизняними підприємствами знизився на 15%, продажі на внутрішньому ринку — на 67%, а залишки на складах зросли на 45%. До кінця минулого року розгляд було припинено. «Імпорту феросплавів в Україну в цей період не було в таких обсягах і на

таких умовах, які завдали б значної шкоди національному товаровиробникові або були б потенційно небезпечними», — констатували фахівці МКМТ. Реакція УкрФА була миттєвою. Керівництво асоціації пообіцяло оскаржити рішення комісії в судовому порядку. «Органи, які проводили розслідування, не всебічно й не в повному обсязі вивчили інформацію з цього питання. Зокрема, Мінекономіки, яке готувало проект резолюції, не довело до відома членів МКМТ усі факти», — відзначив виконавчий директор УкрФА Сергій Кудрявцев.

ських силових установок. Програмно-технічні засоби системи віддаленого моніторингу, що ґрунтуються на інтернет-технологіях, дозволяють встановити зв’язок із об’єктом експлуатації в будь-якій точці земної кулі. За необхідності співробітники центру проводитимуть консультації для обслугового персоналу об’єктів у режимі реального часу. Зараз завершено налагодження системи в рамках демонстраційного полігона, створеного на базі випробних стендів підприємства. Її працездатність підтверджена в процесі проб-

ної експлуатації на одній із компресорних станцій української ГТС. Зацікавленість у системі виявила ДК «Укртрансгаз». Сьогодні на українських компресорних станціях експлуатуються 97 двигунів виробництва «Зоря»«Машпроект». На четвертий квартал заплановані перші поставки нового обладнання в рамках програми модернізації української ГТС. Передбачається, що саме вітчизняна газотранспортна мережа стане першим замовником системи дистанційного моніторингу.

Упритул

Потрібні, але не дуже Досі ніяких дій не було. І це свідчить про те, що українська феросплавна нива перетворюється для групи на пройдений етап. Більш того, є ймовірність, що у разі погіршення ринкової кон’юнктури або виникнення якихось інших ризиків українські підприємства одержуватимуть фінансування за залишковим принципом. Щось подібне відбувається вже зараз. У перші місяці цього року на ЗЗФ зупинено 15 печей, частина співробітників переведена на 4-денний режим роботи. Представники підприємства трактують цей захід як змушений, указуючи серед причин подорожчання електроенергії. Але сам факт того, що, маючи достатні кошти, група не побажала зберегти на заводі колишні обсяги виробництва, свідчить: вона в цьому не дуже зацікавлена. Або навпаки — що закордонні проекти обіцяють їй значно більші вигоди, а отже, гроші вона вкладатиме насамперед туди.

5

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

Військова таємниця

Танковий прорив

Зрозуміло, російські експерти не обійшлися без відвертого поливання брудом української продукції. Як заявив, наприклад, колишній начальник головного управління автобронетанкового озброєння міноборони країни генералполковник Сергій Маєв, український танк «Оплот» — це лише «значно погіршена копія нашого Т-90». І також за традицією такі думки нічим не аргументуються.

Успіхи української бронетехніки на ринку Таїланду спричинили серйозне невдоволення російських конкурентів Дмитро ТИМЧУК Звістка про те, що Таїланд вирішив придбати 200 українських танків Т-84В «Оплот», звичайною не назвеш. У Росії цю новину сприйняли мало не як національну образу, оскільки в тендері основним суперником наших машин був російський Т-90. В Україні — із задоволенням, що зрозуміло, особливо з огляду на затримку реалізації контракту на поставку бронетехніки в Ірак.

мами просування продукції на збройові ринки, беруть на себе росіяни, що знімає з порядку денного проблему конкуренції. А от танкобудівне виробництво залишилося одним із небагатьох потужних секторів ОПК країни, у якому відсутні українськоросійські «інтеграційні» процеси і який є самостійним гравцем. Російські експерти відразу після звістки про перемогу українських машин у таїландському тендері активно почали обговорювати: чому Росія програла? Це тактична поразка чи тенденція? І які взагалі перспективи в російського Т-90? Головні докори моментально пролунали на адресу головнокомандувача сухопутних військ Росії генералполковника Олександра Постникова. Дійсно, важко було не помітити, що переможець тендера став відомий лише через два тижні після скандального висловлення головкому із приводу Т-90, взятого на озброєння в 1992 році. Олександр Постников у середині березня різко розкритикував Т-90, який, за його словами, не є нічим новим і «насправді є 17-ю модифікацією радянського Т-72, який випускався з 1973 року». Генерал сказав, що вартість Т-90 становить 118 млн рублів за одиницю. «Нам простіше було купити за ці гроші три «Леопарди» (основний бойовий танк ФРН. – Ред.)», — заявив він. Ці слова й пригадують зараз Постникову як начебто головному винуватцеві програшу тендера в Бангкоку. З одного боку, такі заяви дійсно могли вплинути на

І в Києві, і в Москві дізналися про перемогу «Оплотів» у Таїланді з одного джерела — тамтешньої газети Bangkok Post. Це найбільше англомовне видання, але все-таки воно не офіційний рупор уряду або міноборони країни. Створюється враження, що, зливши інформацію, організатори конкурсу намагалися довідатися про реакцію його учасників на нашу перемогу. У той же час саме ця газета раніше неодноразово надавала правдиву інформацію про результати тендерів міноборони Таїланду. Дивно й те, що не було офіційних заяв або коментарів ні в Таїланді, ні в Україні (лише в інтерв’ю одному з українських інформагентств анонімний представник вітчизняного ОПК повідомив, що офіційно переможця тендера не оголошено). Але й зараз постає багато запитань щодо подальшого просування нашої бронетехніки на міжнародному ринку й протистояння інтересів української та російської «оборонки».

Докладно

Невесільний генерал За останній рік Росія доклала чимало зусиль для приєднання найпотужніших українських оборонних виробництв до свого ОПК. Фактично питання вирішено з українським суднобудуванням і авіапромом. Відбувається процес інтеграції деяких українських підприємств середнього рангу, наприклад, із випуску авіаційних ракет. При цьому весь маркетинг, тобто створення й управління механіз-

позицію Таїланду. Але, з іншого, Т-90 давно й багато хто критикує. Причому про його «новизну» скептично висловлюються не тільки експерти, а й... самі виробники машини. Досить згадати, як під час виставки озброєнь Russian Expo Arms-2009 Олег Сієнко, голова корпорації «Уралвагонзавод», яка випускає ці танки, заявив: «Якщо ми в найближчі п’ять років не зробимо нових виробів, то на своїй продукції сміливо можна буде писати «вози» або «хури» — ця техніка не буде потрібна... Ми згодні, що сьогодні наші машини застарівають, і не з роками, а вже щодня». Тобто з та-

Олег ВАСИЛЕНКО Під час зустрічі із прем’єрміністром РФ Володимиром Путіним український прем’єр Микола Азаров згадав серед інших питань і про поточні плани технічного співробітництва. «Уважав би за необхідне завершити найближчим часом усі процедури зі створення спільного українcько-російського підприємства між державним авіабудівним концерном «Антонов» і ВАТ «Об’єднана авіабудівна корпорація» для того, щоб уже найближчим часом це СП почало працювати», — повідомив Азаров. На думку голови Кабміну, треба активніше проводити заходи щодо збільшення обсягів спільного серійного виробництва пасажирських літаків

Якщо розібратися

«Забронювати» шанси Можна, звичайно, порівнювати окремі характеристики двох машин, і вони не завжди виграшні для росіян. Наприклад, на їхньому танку встановлений дизель В-92С2 потужністю в тисячу к.с., а на нашому — багатопаливний дизель 6ТД із 1200 к.с. Але експерти, ви-

структорську основу. «Дідусь» обох — радянський Т-64, розроблений у Харкові на початку 60-х років під керівництвом О.Морозова. У конструкції машини фахівці реалізували революційні на той час рішення. На Т-64 уперше у світі був установлений автомат заряджання, що дозволило скоротити екіпаж до трьох чоловік. Іншими радикальними вдосконаленнями стали комплексний багатошаровий комбінований захист, система захисту від зброї масового знищення, нове оригінальне компонування моторно-трансмісійного відділення й інше. Т-64 став найважливішою віхою в історії танкобудування Радянського Союзу, оскільки всі танки серії «Т», які з’явилися пізніше, розроблялися на основі концепцій, спочатку впроваджених у його конструкцію. Україна сьогодні тісно працює з Таїландом саме у сфері поставок озброєнь для сухопутних військ. Торік міноборони цієї країни заявило про намір витратити невитрачені кошти військового бюджету на купівлю 121 українського бронетранспортера. На що було виділено $142,5 млн. У 2007-му Таїланд уже придбав у нас 96 БТР-3Е1, однак з одер-

Т-84У «Оплот»

рішуючи, яка з машин краще, як правило, не йдуть таким шляхом. Показником може бути досвід застосування в реальних збройних конфліктах, але й тут багато що залежить від інших чинників, того ж рівня підготовки екіпажів. А тому визначити кращий танк не так просто. За таких характеристик пропонованих машин покупець вивчає досвід експлуатації їх у інших країнах і виходить зі співвідношення ціна — якість або ж послуговується військовополітичними міркуваннями. Найчастіше ці чинники взаємозалежні. Незаперечний факт: і Т-90, і Т-84 «Оплот» мають загальну технологічну й кон-

ким же успіхом можна звинувачувати в програші 2011 року й пана Сієнка. Друга названа в Росії причина програшу — справа росіянина Віктора Бута, заарештованого в Бангкоку в березні 2008 року за висунутим США обвинуваченням в незаконній поставці зброї. Його після більше двох років утримування в таїландській в’язниці видали американським правоохоронним органам. За що Бангкок зазнав різкої критики з боку Москви й що нібито вплинуло на вибір Таїландом українських машин. Утім, це вже велика політика, і судити про істинність цієї причини важко, хоча вона як версія також має право на життя.

Світові експортери озброєнь за 2009 і 2010 роки за даними Стокгольмського інституту досліджень проблем миру (за обсягом експорту в період 2000—2010 років)

6658 8641

На злітній смузі

5575

9000

6039

8000

2432

7000 6000

1865 1022

5000

1000

2034

4000 3000

1054

834

2000

1432 503

545 806

383 627

807

514

472

201

998 320 513

255

137

258

169

163

165

95

80

8

1000

81

242

7

0

42 141

2010 рік, $ млн.

2009 рік, $ млн.

Н ор ве гія

Бі ло ру сь

Бо лг ар ія

П ол ьщ а

Ка на да П ів де нн аК ор П ея ів де нн аА фр ик а

Ш ве йц ар ія

Іс па ні я

Ук ра їн а

Із ра їл ь

Іт ал ія

Ш ве ці я

Го лл ан ді я

Ки та й

Бр ит ан ія

Ф ра нц ія

Ве ли ка

Н ім еч чи на

Ро сія

СШ А

0

128

Ан-140, Ан-148, Ан-158 і військово-транспортних Ан-70 і Ан-124, а також із поглиблення кооперації у виробництві авіаційного двигуна. Саме СП остаточно оформилося зовсім недавно — 17 березня, коли було підписано договір купівліпродажу між ВАТ «ОАК» і ДП «Антонов». Українське підприємство придбало в росіян 50% акцій керівної компанії «ОАКЦивільні літаки». Планується, що спільне підприємство координуватиме діяльність материнських компаній у сфері закупівлі комплектувальних, виробництва, маркетингу й продажу техніки, а також післяпродажного обслуговування літаків. жанням замовлених машин виникли проблеми. За відомостями Міноборони України, затримка була пов’язана з тим, що Німеччина відмовилася поставляти комплектувальні. Цікаво, що Бангкок тоді пояснив зацікавленість в українських БТР їхньою дешевиною. І у вересні 2010 року Таїланд одержав першу партію. Було заявлено, що крім машин країна одержить запчастини, додаткове обладнання й гарантійне обслуговування протягом трьох років. Таким чином, якщо українські танки потраплять у Таїланд, це можна буде вважати лише продовженням початого військовотехнічного співробітництва між двома країнами. І ця азіатська країна — перспективний покупець. Не слід забувати, що свого часу її озброювали США, уважаючи одним зі своїх основних союзників у регіоні. У сухопутних військ Таїланду в 2010 році було майже дві тисячі одиниць бронетехніки. Таке переважно застаріле «майно» Бангкок і прагне зараз замінити новими зразками. А це перспективні контракти. Росії навряд чи варто робити трагедію з перемоги наших танкобудівників у Таїланді. За даними Центру аналізу світової торгівлі зброєю, Росія в останні роки в рейтингу постачальників нової бронетехніки за кількісним параметром із великим відривом від інших конкурентів посідає перше місце (1341 танк на суму $4,31 млрд). У 2010—2013 рр. обсяг поставок з урахуванням уже укладених контрактів, а також заявлених намірів може становити 853 нові машини на суму майже $2,75 млрд. А тому поки в Москви немає особливих приводів для занепокоєння.

6

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

Великі плани

Пастка для «Турбоатому» Держава шукає власника для єдиного в Україні виробника турбінного обладнання Олена ГЕРАСИМОВА Коли у ВАТ «Турбоатом» завершувався перший етап реконструкції ливарного виробництва, українська влада заявила про готовність приватизувати це підприємство. Водночас 15% статутного фонду компанії перейшли до рук якогось кіпрського офшору. У випадку продажу «Турбоатом», імовірно, утратить статус монополіста, а разом із ним і ринки збуту. Якщо ж його власником стане український інвестор, держава не одержить нічого.

Докладно

Два президенти — дві думки Голова Фонду державного майна України Олександр Рябченко вкотре заявив, що вважає приватизацію ВАТ «Турбоатом» — одного із провідних світових виробників турбінного обладнання — недоцільною: «Наразі підприємство нормально працює, має значний прибуток і портфель замовлень на нинішній і наступні роки, а тому питання про його продаж неактуальне». Харківський «Турбоатом» спеціалізується на випуску турбін для атомних електростанцій, гідравлічних турбін для гідро- і гідроакумулювальних електростанцій, газових турбін для теплових електростанцій, парогазового та іншого енергетичного обладнання. Виробництво здійснюється за замкнутим циклом: від проектно-конструкторських і науково-дослідних робіт до виготовлення, складання, випробування та відвантаження. Зараз компанія поставляє свою продукцію в 45 країн світу, переважно споживачам із СНД, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Востаннє Кабмін планував продати «Турбоатом» у 2009

році. За оцінкою аналітика ІК Dragon Capital Таїсії Шепетко, ринкова вартість державного пакета акцій у розмірі 75,25% могла б становити від $280 до $350 млн. Але, попри нагальну необхідність знайти додаткові джерела коштів для держбюджету, тодішній Президент України Віктор Ющенко заявив, що він проти продажу підприємства. «Криза ніколи не позначиться на цьому заводі, бо його продукція досі має високий попит, і пакет замовлень на неї сформований на 4—5 років уперед», — відзначив він. Ющенко нагадав, що оскільки в основу енергетичної програми України покладено розвиток ядерної енергетики, зокрема будівництво 21 ядерного енергоблоку, виконати її можна буде тільки за допомогою «Турбоатому». А для цього підприємство, зрозуміло, має залишатися в держвласності. У грудні минулого року питання про приватизацію було порушено знову. Уже нинішній Президент Віктор Янукович видав указ, яким скасували заборону на продаж декількох стратегічних промислових об’єктів, у тому числі й ВАТ «Турбоатом». Через тиждень голова Фонду держмайна висловив сумніви щодо необхідності приватизації цього об’єкта, і відтоді його позиція в цьому питанні є незмінною. В оприлюдненому в січні переліку об’єктів держвласності, запланованих до продажу в 2011 році, цієї компанії не було. Не було її також у плані-графіку приватизації держпакетів акцій господарчих товариств і холдингових компаній, який включає 105 об’єктів. Це зовсім не означає, що ВАТ «Турбоатом» таки не буде продано найближчим часом, тим більше що ініціа-

Зварити «в дошку» На харківському ВАТ «Турбоатом» атестована й може застосовуватися для основного виробництва технологія зварювання з’єднання труба — трубна дошка з титанового сплаву.

Такий технологічний процес упроваджується на заводі вперше, повідомляє прес-служба підприємства. Для оцінки нового техпроцесу на підставі правил, ухвалених у атомній енергетиці, було складено програму атестації й створено заводську атестаційну ко-

місію на чолі з головним зварником Олександром Вавиловим. Це з’єднання дуже міцне, технологія його виконання складається з операцій розвальцьовування, підрізання, торцювання труб, знежирення й зварювання. Його особливість у тому, що зварювання труби з титанового сплаву 0,5 мм завтовшки вимагає щільного прилягання труби до трубної дошки й точного торцювання за висотою. Цю операцію можна здійсни-

тива належить голові держави. Але поки ФДМУ її ігнорує, і, можливо, останнє слово залишиться за ним. Особливо якщо врахувати, що аварії на японських АЕС укотре підірвали довіру до мирного атома, остудивши інтерес інвесторів до цього сегмента економіки.

Якщо розібратися

Власним коштом Поки влада виношувала приватизаційні плани, «Турбоатом» дійсно працював більш ніж успішно. Торік підприємство уклало 74 договори на поставку турбінного обладнання й запасних частин у Росію, Казахстан, Таджикистан та дея-

кі інші країни й за підсумками року експортувало 77,6% загального обсягу випущеної продукції на суму понад 731 млн грн. Рік було завершено із чистим доходом у 942,329 млн грн і чистим прибутком у розмірі 188,78 млн грн, що відповідно на 37,9% і 50,1% більше аналогічних показників 2009 року. Що ж до року нинішнього, то, за інформацією Державного агентства України з управління державними корпоративними правами ти тільки на спеціалізованому обладнанні, тому завод придбав верстат для підрізання й розвальцьовування труб італійської фірми Maus і апарат орбітального зварювання таких з’єднань фірми Polysoude (Франція). Якість зварювання насамперед залежить від того, як виконані попередні операції. З’єднання труба—трубна дошка застосовується у виготовленні конденсатора для турбіни К-1000-60 блоку №3 Ростовської АЕС (Росія).

та майном, у першому кварталі «Турбоатом» сформував портфель замовлень, підтверджених договорами, на загальну суму 2,5 млрд грн. «Це свідчить про те, що до 2012 року підприємство буде повністю завантажене», — говорять фахівці відомства. Почасти зростання попиту обумовлене здійснюваною на «Турбоатомі» програмою реконструкції ливарного виробництва із загальним обсягом інвестицій на рівні $15 млн, що буде повністю втілена на початку 2012 року. У грудні минулого року завершено перший етап реалізації програми й уведено в експлуатацію модернізовану формувальну ділянку ливарного цеху. Проект її переоснащення підготував харківський державний інститут із проектування заводів важкого машинобудування «Укргіпроважмаш». Виробником обладнання стала італійська компанія IMF. Головна перевага нових установок у тому, що роботи на них проходять за зам-

кнутим циклом. Нова техніка більш економічна й екологічно чиста. Завдяки високому ступеню автоматизації вона не вимагає тривалого навчання персоналу. Генеральний директор ВАТ «Турбоатом» Віктор Суботін відзначив: «Завершено дуже важливий технічний проект, який дозволить заводу й надалі нарощувати обсяги виробництва й розширювати портфель замовлень». Закінчення наступного етапу реконструкції заплановане на другу половину нинішнього року, а обсяг витрат досягне $4 млн. На ці кошти передбачається провести технічне переозброєння обрубної дільниці, у тому числі газових і термічних печей. А також замінити мостовий кран для збільшення вантажопідйомності до 15 тонн, установку кантувача для великогабаритних виливків і дробоструминної камери для очищення литва. І, нарешті, у процесі останнього — третього — етапу програми, інвестиції в який становитимуть близько $5 млн, на підприємстві мають намір замінити дві сталеплавильні

печі місткістю 10 тонн кожна й системи вентиляції. У підсумку маса заготівок, що відливаються, збільшиться з 10 до 15 тонн. «Це призведе не тільки до збільшення ваги заготівок у 1,5 раза, а й до істотного підвищення якості литва. Крім того, знизяться витрати енергоносіїв і зменшаться відходи виробництва за рахунок регенерації піску майже на 95%. Не враховуючи того, що весь процес буде на 80% автоматизований», — уточнив Віктор Суботін. Поряд із цим топ-менеджер відзначив, що «Турбоатом» узагалі працює без залучення кредитних ресурсів, а джерело фінансування програми реконструкції ливарного виробництва — власні кошти підприємства. Навряд чи варто говорити, що за такого стану справ немає ані найменшої необхідності порушувати питання про якогось нового інвестора для «Турбоатому», якби не наявність претендентів на цю роль і явна готовність влади піти їм назустріч. Однак експерти вважають, що, штовхнувши підприємство на шлях приватизації, держава припуститься непоправної помилки.

Упритул

У напрямку безвиході Пояснюючи свою позицію з цього питання, голова ФДМУ заявив, що вважає нинішню структуру власності ВАТ «Турбоатом» оптимальною. «Зараз понад 75% його статутного фонду належить державі, а менше 25% перебуває в приватних руках. І приблизно так все й має залишатися», — переконаний Олександр Рябченко. При цьому він, звичайно ж, не згадав про те, хто володіє майже блокувальним пакетом акцій монополіста. Щодо цього достеменно відомо таке. Поки держава має 75,224% статутного фонду ВАТ. У грудні — мало не того ж дня, коли Президент України видав указ, що скасовує заборону з його приватизації, — Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України при Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку повідомило про те, що пакет у розмірі

15,34% акцій ВАТ «Турбоатом» придбала кіпрська офшорна компанія Linfot Limited. Із них 11,98% було продано їй венчурним інвестиційним фондом «Сьомий», що входить до складу ТОВ «Компанія з управління активами «Сварог Ессет Менеджмент», частка якого зменшилася у ВАТ «Турбоатом» до... 0,000002%. У цілому це становить 90,564% статутного фонду компанії. Кому належать інші 9,436% акцій, з’ясувати не вдалося. Усе це викликає крайнє занепокоєння — як синхронність дій влади й міноритарних власників «Турбоатому», так і незрозумілість у питанні, у чиїх же руках основний пакет. Адже зрозуміло, що рух підприємства до приватних рук уже почався. Доктор економічних наук Володимир Соболєв із Харківського національного університету ім. Каразіна вважає, що нічим добрим він не закінчиться. «Досі держава правильно робила, відхиляючи прагнення бізнес-кіл заволодіти цим активом. Адже у випадку приходу на завод приватного інвестора, швидше за все — іноземного, він ризикує втратити статус монопольного виробника турбін, у тому числі й для АЕС, а отже — втратити ринки збуту не тільки в СНД, а й у світі». Цю думку поділяє й економіст-міжнародник Тарас Данько. «Не виключено, що уряд сподівається саме на те, що підприємство потрапить до рук закордонної компанії. Проте це малоймовірно. Якщо ж «Турбоатом» потрапив до сфери інтересів вітчизняного бізнесу, то він спробує придбати компанію на пільгових умовах. І тоді держава від її приватизації просто нічого не одержить», — пояснює експерт. Якою буде доля самого монополіста — залежить, звичайно ж, від вибору інвестора. Минулої зими представники підприємства планували з’ясувати, що насправді стоїть за рішенням Президента. Однак відтоді ніяких заяв із цього приводу вони не роблять. Можливо, тому, що остаточного сценарію приватизації «Турбоатому» ще немає, а можливо, тому, що воліють не оприлюднювати його.

7

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

Підприємство

Шлях «Силача» Директор ДЗАК Микола Баран певен, що скрутні часи залишилися позаду, а майбутнє будівництва – за «кранами-розкладайками» Микола ПОЛІЩУК Кранобудівну галузь країни важко уявити без її флагмана – публічного акціонерного товариства «Дрогобицький завод автомобільних кранів», відомого серією агрегатів під загальною маркою «Силач». Ні, формально це підприємство не є монополістом – аналогічну продукцію виготовляють ще «Краян» в Одесі та «Стріла» в Броварах. Проте вони за своїми обсягами й близько не можуть конкурувати з дрогобицьким підприємством, яке за майже півстолітню історію своєї діяльності освоїло випуск різноманітних автокранів — від механічних вантажопідйомністю 3—6,3 тонни до гідравлічних важговаговиків, спроможних підіймати 10—40 тонн.

Понад сімдесят тисяч дрогобицьких кранів успішно експлуатуються як в Україні, так і в близькому зарубіжжі. Більш того — отримавши сертифікат відповідності міжнародним вимогам ISO 9001-2008, ПАТ «ДЗАК» стало першим і єдиним виробником вантажопідйомних механізмів на території СНД, що експортує свою продукцію і в країни Європейського Союзу. Через кризу потужності дрогобицького автокранового заводу сьогодні задіяні лише на третину, але генеральний директор ПАТ Микола Баран (на знімку) не вважає за доцільне порівнювати його сучасний стан із радянськими часами.

ІЗ ПЕРШИХ УСТ

Завоювання Індії — Без сумніву, тоді за валовими показниками завод вочевидь працював продуктивніше. Однак у СРСР ДЗАК був чітко прив’язаний до плану і випускав лише одну модель кранів, які розподілялись державою на ті чи інші підприємства. Зараз наше конструкторське бюро щороку готує пропозиції до нових моделей, які готові конкурувати з такими гігантами, як «Лібхер» або «Ката», — розповідає Микола Михайлович.

— Наскільки це допомагає у боротьбі за зарубіжного покупця?

— Ми вийшли на ринки Білорусі, Казахстану та Індії, де діють наші спільні підприємства. У 2007 році почали завойовувати і росій-

ський ринок, тим більше що партнери воліли брати весь обсяг нашої продукції. Узагалі, той рік був найуспішнішим – на заводі працювали 2200 людей (зараз – тільки 1170), і щомісяця сходило з конвеєра близько вісімдесяти машин різних моделей. Проте криза 2008 року, зрозуміло, не оминула і Росію, тому наразі наших кранів там зовсім мало, може, з десяток. Хоча російський ринок досить ємний, і ми могли б потіснити продукцію шести профільних заводів, що сьогодні його заповнюють. Так, у нас зменшилося виробництво, але ми зберегли кістяк колективу. Добре оснащений технічно і забезпечений підготовленими кадрами, наш завод може виконати будь-яке замовлення.

— Однак Індія і Білорусь не купують готові крани, а складають їх з українських комплектувальних. Із чим це пов’язано?

— У Білорусі ми граємо за її правилами ведення бізнесу. Білоруси всебічно підтримують своїх виробників, а тому в тендерах закупівель, у тому числі й вантажопідйомної техніки, їхні підприємства мають перева-

Довідка «УТГ» ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» (Львівська область) спеціалізується на виробництві модельного ряду автомобільних гідравлічних кранів КТА (торгівельна марка «Силач»), що містить у собі такі основні машини, як КТА-18, КТА-25, КТА-28 та КТА-32 вантажопідйомністю 18 т, 25 т, 28 т та 32 т відповідно. Ці моделі кранових установок монтуються на автомобільні шасі «КРАЗ», «КАМАЗ» та «МАЗ». Крім цього підприємство виготовляє крани-маніпулятори (торговельна марка «Практик»), гідроциліндри та запасні частини до автомобільних кранів. Також для потреб залізниці випускаються мотовози технологічні (МТ).

гу перед зарубіжними. Створивши СП під назвою «Мінський завод автомобільних кранів», ми отримали державні преференції й тепер маємо змогу заповнювати ринок цієї країни приблизно на третину. Шкода, що наша держава не така наполеглива у захисті свого виробника. В Україні продукція торговельної марки «ДАК» не має жодних переваг перед, наприклад, російськими «Івановцями». Що ж, ми не боїмося і такої конкуренції. Крім Білорусі, свою техніку просуваємо і в країнах Східної Європи: у Польщі, Чехії та Болгарії. Хочемо також позначити нашу присутність на Близькому Сході та в Африці. Дуже розраховуємо, що нам в цьому допоможуть військові, які виконують гуманітарну місію в цих регіонах.

— Важко було налагодити співпрацю з індійськими виробниками?

— Що стосується Індії, то тут виникло непорозуміння з партнерами, які виготовляють шасі. Наші крани головним чином встановлюються на вантажівках КрАЗу, МАЗу та КАМАЗу,

однак ці підприємства відмовили нам у випуску шасі з правим кермом для лівобічного руху. Загалом вони були не проти виготовити таку партію, але починаючи з шестисот автомобілів. Отже, довелося в самій Індії шукати заводи, які б встановлювали наші крани на свої вантажівки. Наразі їх монтують на складальному виробництві «ДАК-Індія», що розташоване за 120 кілометрів від Мумбаї (Бомбея). Тут виготовляються «Силачі» КТА-25 та КТА-32. Утім, складний п’ятдесятитонний КТА-50 нашим партнерам поки що технологічно важко зробити, тож ми його випускатимемо в Дрогобичі і вже потім відправлятимемо цій державі.

— Які ваші моделі мають найбільший попит і які можна вважати найперспективнішими?

— Найпопулярніша наша модель — КТА-25. Це автомобільний кран вантажопідйомністю 25 тонн із трисекційною стрілою, висотою підйому 10—21,5 метра та вильотом стріли від 2,4 до 18,4 метра. На другому місці – КТА-32, бюджетна з будь-якого погляду модель «Силача», що не поступається йому за основними показниками. З огляду на ціну та якість її найбільше купують бюджетні установи. Свого часу зважали тільки на ціну, і найбільший попит мала дешева китайська продукція. Після того як вона продемонструвала свою цілковиту непридатність до використання, покупці почали звертати більше уваги на дрогобицьку техніку. Найпотужніші моделі замовляють або ті, у кого є більше обігових коштів, або хто намагається заощадити, відмовляючись від встановлення стаціонарних кранів.

— Які найближчі виробничі плани?

— Межі для досконалості немає. Зараз ми працюємо над оновленням п’ятдесятитонного крана, а також над тим, щоб встановлювати наші крани не тільки на шасі автомобілів країн СНД, а й на FORD Cargo, TATRA, ASHOK Leyland i TATA. Зацікавленість ви-

кликає принципово новий для ПАТ «ДЗАК» вид продукції – баштовий кран «Фортіс» КБА-201. Розроблений нашим КБ спільно зі словенськими партнерами кран привернув увагу потенційних замовників на престижних виставках спецтехніки СТТ-2010 (Москва) і «Будпрагрес» (Мінськ). Крани такого типу швидко монтуються (їх ще називають кранами«розкладайками») і є останнім словом в галузі вантажопідйомної техніки. Вони широко застосовуються у зведенні невисотних будівель та споруд в умовах обмеженого доступу до об’єктів, а також на складських майданчиках для переміщення вантажів невели-

Заощадити в п’ять разів Нещодавно ПАТ «ДЗАК» розробив технічну документацію на комплектування автокранів усіх моделей автономним електродвигуном приводу кранової установки. Мета технічної інновації — суттєво зменшити фінансові витрати на експлуатацію автокрана.

Для порівняння: у режимі роботи від двигуна автомобіля витрати дизельного палива становлять 10 літрів у годину, тобто майже 87 гривень в грошовому еквіваленті. В режимі роботи від електричного струму такі витрати становитимуть лише 14,82 гривень на годину (двигун потужністю 30 кВт споживає 20 кВт·год.). кої маси на значні відстані. Машина поєднує в собі мобільність автокрана та можливість перенесення вантажу на великих вильотах, яка є притаманною для баштових кранів. Вона компактна і легко транспортується: на невеликих відстанях просто буксирується, а на далеких – перевозиться трейлером або хурою.

— Тобто це, без перебільшення, ваш козир?

— Жоден з автокранових заводів країн СНД ще не спромігся освоїти випуск аналогічної моделі, унікальної в своїй простоті. Її достатньо привезти на будівельний майданчик, під’єднати до живлення – і за півгодини (час повного монтажу крана з транспортного положення в робоче становить 25 хвилин) можна розпочинати будівництво п’ятиповерхового будинку. Виліт стріли в КБА-21 сягає 32 метри, висота підйому 22 метри, вантажопідйомність на довжині стріли 12 метрів становить 3,2 тонни, а на довжині 32 метри – 1,2 тонни. Зрозуміло, що для спорудження невисоких будинків такий кран значно економічніший від звичайного неповороткого баштового крану, для якого треба будувати спеціальну колію. Стріла решітчастого типу, розбірна. Зараз на заводі є один дослідний зразок цієї моделі, ще чотири перебувають у виробництві. Вантажовисотні характеристики, особливо виліт 32 метри і вантажопідйомність 3 тонни, ідеально підходять для встановлення панелей перекриття, металевих балок, бетонних конструкцій та інших будівельних матеріалів і виробів. Гадаю, коли будівельна галузь вийде з депресії, ця модель буде неймовірно популярною.

Вартість кіловата для промислових підприємств — 74,11 коп. (з ПДВ). Отже, протягом 8 годин роботи споживання електроенергії становить 118,56 грн, а за місяць — 2 371 гривні. Ураховуючи повну завантаженість автокрана протягом 5 робочих днів на тиждень (хоча в більшості випадків така техніка екплуатується і у вихідні), за місяць витрати на дизельне паливо становитимуть 13 760 грн., а на електроенергію — 2 370 грн. Із вищенаведених розрахунків бачимо, що встановлення автономного електродвигуна на автокран суттєво зменшить витрати на експлуатацію техніки і окупить себе протягом року.

— ДЗАК не обмежується виготовленням автокранів?

— Так, прагнемо опановувати новими для нас технічними рішеннями. Ми хочемо стати лідерами у вітчизняному виробництві комунальної техніки та сміттєвозів. Вважаю, що будь-яке комунальне підприємство залюбки придбає нашу якісну техніку з 18-місячною гарантією, аніж користуватиметься європейським секонд-хендом. Наш завод також здатен виготовити будь-які гідроциліндри, аж до найбільш нестандартних – і це вже сьогодні не супутнє, а дуже важливе для виживання нашого заводу виробництво. Головні ж надії покладаємо на нашу залізницю, адже їй теж потрібні крани для ремонту колій, технологічні мотовози з кранами до 5 тонн, які готове випускати наше підприємство.

— Дрогобицький завод автомобільних кранів має замкнуте виробництво чи залежить від інших підприємств?

— Загалом наш завод, збудований півстоліття тому, має повністю замкнутий виробничий цикл, проте сьогодні без міжнародної кооперації важко обійтись, передусім у сфері електроніки. Як приклад візьмемо нові моделі автокранів КТА-32.01 та КТА-35. Для їхнього виробництва застосовуються високоміцні сталі шведського виробництва та гідророзподільники з електронним пропорційним управлінням фірми «Данфосс». Без цього ми не могли б випереджати наших конкурентів. Завдяки міжнародній кооперації, наша продукція не поступається за своїми технічними характеристиками світовим флагманам галузі.

8

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

Аспект

Ядерний афтершок Необізнаність породжує сумнівні висновки, незвичайні прогнози і страх перед невідомістю Марина ЖИХАРЕВА Початок на стор. 1

Зараз у КНР будується 11 атомних станцій, і, незважаючи на аварію, китайці не збираються переглядати свої плани, уважаючи атомну енергетику одним із найперспективніших напрямів. Однак аварія в Японії змусила Китай переглянути захисні механізми своїх станцій, адже вони розташовані в сейсмонебезпечній зоні, посилити безпеку й контроль над ними.

«Тихі шкідники» До речі, на недавній пресконференції голова науковотехнічного комітету Китайської національної ядерної корпорації Пан Цзицян, перераховуючи переваги ядерних станцій, акцентував увагу на екологічному аспекті питання: «Загальновідомо, що продукти горіння вугілля значно забруднюють атмосферу; атомні електростанції фактично не виробляють забруднювальних речовин, а викиди парникових газів на АЕС становлять 1% від викидів теплової електростанції». Маловідомий факт: теплові електростанції, які спалюють вугілля, забруднюють навколишнє середовище радіоактивними речовинами набагато більше й «фонять» сильніше, ніж атомні, що працюють у штатному режимі. Однак ця проблема через її «нерозголошуваність» не викликає великого інтересу громадськості, а тому залишається в тіні. Хоча радіонуклідів у кам’яному вугіллі небагато, через великий обсяг спалюваного на ТЕС палива небезпечна кількість радіоактивних речовин потрапляє в атмосферу із золою. І якщо за атомними станціями ведеться постійний контроль, то безпека вугільних станцій щодо радіаційного забруднення фактично не контролюється. Крім того, вітчизняні теплові станції часто не обладнані відповідними очисними фільтрами. Частина радіонуклідів, які утво-

рюються в процесі горіння, вилітає в трубу, частина — конденсується на поверхні частинок золи, які використовують для виготовлення будівельних матеріалів як наповнювач бетонів (замість піску). Особливо небезпечні елементи, які випромінюють альфачастинки, торій і уран, що відносяться з димом на великі відстані — до ста кілометрів. Порівнявши газоаерозольні викиди радіоактивних речовин ТЕС і АЕС на 1 ГВт електроенергії на рік, учені підрахували еквівалентну ефективну дозу радіації, одержувану від викидів ТЕС, — 2 людино-зіверти на рік. На АЕС за працюючого реактора ВВЕР доза становить 0,07 люд.-Зв/рік, на реакторі РБМК — 0,6 люд.-Зв/ рік (Акімов О., Ковальов М. «Характер радіоактивності й дози від викидів ТЕС, які працюють на органічному паливі», Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості). У цій же роботі наводяться дані про те, що «в Україні на вугільних ТЕС із коефіцієнтом уловлювання пилу 70—80% за споживання 3000 тонн вугілля для вироблення 1 МВт електроенергії викиди золи становлять близько 100 тонн». За рівномірного розподілу цієї кількості золи в радіусі 15—20 км еквівалентна доза на червоний кістковий мозок оцінюється приблизно в 150 мкЗв/рік, а на легені — 410 мкЗв/рік. За використання вугілля на теплових електростанціях радіоактивні елементи, які потрапляють у навколишнє середовище в невеликих кількостях, накопичуються й можуть спричинити серйозні захворювання. Якби те ж саме відбувалося з викидами АЕС, це спричинило б величезний суспільний резонанс. Однак теплові електростанції досі є лідерами в структурі генерації енергії переважної більшості країн й при цьому вважаються нешкідливими в порівнянні

Довідка «УТГ» Із кількості АЕС лідером є США — 66 станцій (104 енергоблоки), на другому місці Франція з 19 станціями й 58 енергоблоками, на третьому — Японія (17 станцій і 54 енергоблоки). Ядерні потужності України — 4 АЕС і 15 енергоблоків. У Франції, яку через приблизно таку саму територію так люблять порівнювати з Україною, частка ядерної енергетики становить 75%.

з атомними. Разом із тим вплив продуктів спалювання вугілля на організм людини ще не вивчений, як і вплив на неї малих доз радіації.

для здоров’я населення та довкілля».

Компетентно Сергій Барбашев,

Пік розгубленості був відразу після аварії, коли японці не знали, що відбувається і що робити. Але незабаром ситуація радикально змінилася. Голова ради директорів енергетичної корпорації Tokyo Electric Power Цунехіса Ка-

віце-президент, виконавчий секретар Українського ядерного товариства, доктор технічних наук — Аварія на АЕС «Фукусіма-1» за ухваленою класифікацією є запроектною важкою аварією з розплавленням активної зони, пошкодженням фізичних бар’єрів захисту й виходом радіоактивності в довкілля. Приклад події такого рівня — інцидент на АЕС

цумата офіційно вибачився, визнав відповідальність компанії за аварію й запевнив, що її співробітники «працюють цілодобово над тим, щоб взяти ситуацію під контроль». Проте японці досі не можуть нейтралізувати наслідки виходу з ладу охолоджувальних систем «Фукусіми-1». Непокоїть в першу чергу потрапляння в океан радіоактивного йоду-131. Однак період піврозпаду цього ізотопу — вісім днів, до того ж він швидко розсіюється в океані. Японська влада контролює рівень радіоактивності в усіх 47 префектурах, дані передаються в МАГАТЕ. Аварії на «Фукусімі-1» присвоєно п’ятий рівень за міжнародною шкалою ядерних подій (INES), Чорнобильській — сьомий із семи можливих. Різниця між двома послідовними рівнями становить один порядок. «П’ятірка» означає «обмежений викид: потрібне застосування планових заходів із відновлення», а «сімка» — «сильний викид із важкими наслідками

«Трі-Майл-Айленд» (США) 1979 року. Більш серйозна аварія сталася тільки в нас на Чорнобильській АЕС 1986 року. Досі події на «Фукусімі-1» у гострій фазі. Скидання й викиди радіоактивності ще дуже значні. Японці роблять все можливе й неможливе, щоб зупинити аварійний процес, однак покладаються лише на власні сили. Якби вони прийняли допомогу й поради фахівців інших країн, які мають досвід ліквідації серйозних аварій на АЕС, наприклад США, Росії та України, то могли б розв’язати проблеми швидше. Треба врахувати й те, що цунамі призвело до дуже великих руйнувань на території станції. Їх важко швидко усунути й відновити працездатність багатьох систем, відповідальних за життєзабезпечення АЕС, — електро- і водопостачання, дренажу, доріг. Високі рівні радіоактивності на території АЕС не дозволяють у потрібному обсязі використовувати людські й технічні

Докладно

Другий Чорнобиль?

ресурси, насамперед спецтранспорт. Ліквідація аварії на «Фукусімі-1» триватиме ще не один місяць, як роботи на Чорнобильській АЕС, які тривають уже не один рік.

— Як відомо, у Чорнобильській трагедії фатальну роль відіграв людський фактор. До «Фукусіми-1» призвела природна стихія. Та чи тільки вона?

— Офіційна версія причин аварії на Чорнобильській АЕС багаторазово озвучена й описана в документах національного й міжнародного рівня. Скажу тільки, що вона пов’язана з помилкою операторів, не обізнаних з усіма особливостями перебігу ланцюгової реакції поділу й управління нею в реакторах типу РБМК. Технічні причини аварії на АЕС «Фукусіма-1» також відомі — це порушення роботи системи подачі води, але робити якісь глибокі й детальні висновки ще зарано. Події в Японії ще раз показали, якою небезпечною може бути атомна енергія, і ще раз довели, що культурою безпеки в ядерній енергетиці зневажати не можна. Адже ця аварія стала можливою не так через землетрус і цунамі, як тому, що на станції проігнорували результати досвіду експлуатації АЕС і не вжили заходів для її вдосконалення. Річ у тім, що проведений у Японії ще років 15 тому аналіз безпеки блоків із реакторами з киплячою водою (до цього типу реакторів належать блоки АЕС «Фукусіма-1») показав, що частота пошкодження активної зони, пов’язана із втратою живлення, становить від 4% до 19%, а з відмовою подачі води — від 16% до 64%. Це означає, що порушення в роботі аварійних дизельгенераторів і в забезпеченні підведення електроживлення у випадку знеструмлення є найімовірнішими, що приводять до зниження безпеки й до аварій. Про це добре знали, але не вжили відповідних заходів. Проте однозначно сказати, що є першопричиною цієї аварії — природний чи людський фактор, поки важко. Однак треба відзначити, що вина персоналу, насамперед керівництва АЕС і компанії, якій належить станція, яке проігнорувало основні принципи культури безпеки, є, як на мене, очевидною, вона й

визначила хід подій 11 березня.

— Які наслідки для перспектив розвитку ядерної енергетики можуть бути від аварії на «Фукусімі»?

— Атомна енергетика — сучасна, високотехнологічна, високоінтелектуальна галузь, альтернативи якій у найближчому майбутньому, імовірно, не буде. Це єдине наразі джерело енергії, здатне забезпечити людство дешевою й чистою електрикою й теплом і не допустити світового енергетичного голоду. Але кожна сучасна технологія й складна техніка вимагає до себе уважного, надобережного й шанобливого ставлення з боку тих, хто взявся її застосовувати. При цьому необхідно мати високу культуру не тільки з технічної точки зору, а й із загальнолюдських, моральних позицій. Треба пам’ятати, що атомна енергія (не кажучи вже про її застосування для військових потреб) за недбалого ставлення до себе становить велику небезпеку. Тому, думаю, що світова ядерна спільнота в найближчі роки має переглянути плани розвитку ядерної енергетики, осмислити й усунути всі недоліки й помилки — як технічні, так і персонального ставлення кожної людини, причетної до ядерних технологій, до питань безпеки, які мають бути пріоритетом у ядерній енергетиці.

— Чи можна створити безпечні атомні станції?

— Будь-який прилад або технічний пристрій тією або іншою мірою небезпечний під час експлуатації. АЕС же є суперскладним промисловим виробництвом, на якому застосовуються і прості прилади, і складні агрегати, системи різного призначення. Звичайно, абсолютно безпечними вони бути не можуть. Тому створити цілком безпечну АЕС неможливо. Однак можна наблизитися до цього, використовуючи закони і явища природи, які дозволяють без втручання ззовні «лікувати» пошкодження системи й виключати помилки керування нею. Таким шляхом ідуть учені й проектувальники, створюючи АЕС так званого IV покоління. Їм буде властива внутрішня безпека високого рівня, яку неможливо буде порушити. За атомними станціями такого типу — майбутнє.

Від редакції: Пропонуємо всім зацікавленим сторонам — енергетикам, екологам, представникам громадськості — висловити свою думку з порушеної теми на шпальтах нашого видання.

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

9

Резонанс

Податок на доданий... скандал Олена ЗЕЛЕНІНА Одне з українських бізнесвидань поквапилося повідомити, що до списку на автоматичне відшкодування ПДВ потрапило волинське ВАТ «СКФ Україна» (Луцький підшипниковий завод). Однак підприємство «заслужених» грошей так і не одержало. Через... помилку.

Виявилося, що відшкодування податку на додану вартість, здійснюване за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення, не виключає впливу людського чинника на відбір кандидатів. Про це заявив президент Союзу податкових консультантів України, голова суспільної колегії Комітету Верховної Ради з питань податкової та митної політики, заслужений економіст України Леонід Рубаненко.

Розмова в кабінеті віце-прем’єра Автоматичне відшкодування ПДВ минулого місяця виявилося недоступним майже всім платникам податків. Державна податкова служба вирішила повернути податок за спрощеною процедурою лише 24 компаніям із 2 тисяч, що подали заявки. Тільки вони, на думку ДПС, відповідали критеріям Податкового кодексу. Претенденти на оперативне по-

вернення податку повинні відповідати 16 умовам, зокрема не мати податкового боргу, рівень зобов’язань із податку на прибуток має бути вище за середній у галузі, а середня заробітна плата — у 2,5 раза вище мінімальної. Із цього приводу зчинився галас, лобісти заговорили про необхідність пом’якшення критеріїв. Леонід Рубаненко впевнений, що проблема — в Леонід Рубаненко іншому: винайшли власні розрахун— Оптимізму міністра фінансів Федора Ярошен- ки. І хоча заборонено вводика, який заявив, що немає ти нові форми звітності, вони проблем із відшкодуванням досі їх винаходять. Напевно, ПДВ, я не поділяю. Віце- щоб підприємствам не корпрем’єр Сергій Тігіпко як- тіло приходити за відшкодунайретельніше опрацював з ванням ПДВ. За його словами, Державекспертами ситуацію за всіма на податкова служба України критеріями оцінки й методиками їхнього застосування визнала наявність помилок у до окремих підприємств. На критеріях, за якими відбирапрактиці ж з’ясувалася ціл- лися українські компанії, що ковита неспроможність по- здобули право на автоматичдатківців щодо використання не відшкодування ПДВ. Зокритеріїв. Як можна співвід- крема в тому, що неправильносити показники за місяць но обраховувалася середня цього року із середньомісяч- зарплата.

— Податківці досі не знають ними трирічної давнини? Є особливостей трудових відформа статистичної звітносносин, як обраховується читі, заповнювана кожним підприємством, є дані про фонд сельність персоналу й фонд заробітної плати в перера- оплати, — відзначив Леонід хуванні на повний робо- Рубаненко. Але виправляти помилки чий день і про середню чисельність працюючих у пе- ДПС не квапиться.

— Не встигли ми порадіти, рерахунку на повний робочий день. Візьміть і поділіть що є комп’ютерна програма, одне на інше. Ні, податківці яка виключає будь-які емоції

Як хотіли заХАПати ХАРП Харківському підшипниковому заводу довелося мати справу з недружніми діями Європейської підшипникової корпорації (ЄПК) Ганна ДМИТРІЄВА ТОВ «Торговий дім ЄПК» — єдина сервісно-збутова структура в складі ЄПК — вжило спроб реєстрації в Російській Федерації товарного знаку ХАРП, під яким уже багато років виробляється й поставляється підшипникова продукція ВАТ «Харківський підшипниковий завод» (АТ «ХАРП»).

— Заявка Торгового дому ЄПК на реєстрацію в РФ товарного знаку ХАРП — це провокація, спрямована на дискредитацію ВАТ «ХАРП» як виробника й постачальника підшипникової продукції на ринок Росії, — коментує ситуацію директор залізничного дивізіону ІГ УПЕК В’ячеслав Юров.

— Офіційні запити на адресу керівництва ЄПК і Торгового дому із проханням пояснити ситуацію залишилися без відповіді. ТД ЄПК входить до складу Європейської підшипникової корпорації й реалізує продук-

цію всіх її заводів. Володіння ним правами на товарний знак HARP (ХАРП) призвело б до фактичного обману споживачів.

— Дії ЄПК треба класифікувати як рейдерство, — заявив президент ІГ УПЕК Анатолій Гіршфельд. — Наше підприємство конкурує на ринку підшипників за рахунок розвитку продукту й надання кращої якості послуг споживачеві. На жаль, конкуренти діють іншими методами. Активне просування продукції Харківського підшип-

никового заводу (колишній Державний підшипниковий завод № 8 — ДПЗ-8) під торговельною маркою HARP (ХАРП) як на вітчизняному, так і на зовнішніх ринках почалося із січня 2000 року, коли підприємство ввійшло до індустріальної групи УПЕК. Свідоцтво на товарний знак HARP (ХАРП) в Україні отримано в 2004 році (заявку подано в 2002-му). На ринку встановлений чіткий асоціативний зв’язок: ДПЗ-8 — Харківський підшипниковий завод — ХАРП.

та сприяє довірі, як Луцький підшипниковий завод випадково... пропустили! Більш того, «видатна» комп’ютерна програма не дозволяє виправити помилку. Тобто випадково виключити зі списку на відшкодування ПДВ тебе можуть, а от повернути невипадково — уже ні. Цілковитий абсурд! ВАТ «СКФ Україна» представляє в нашій країні впливовий шведський концерн. На думку Леоніда Рубаненка, позбавлення його відшкодування ПДВ може призвести до міжнародного скандалу.

— Концерн «СКФ» — одна з візитівок Швеції. І шведський посол в Україні, який відчуває і свою відповідальність за репутацію підприємств своєї країни за кордоном, може написати листа Президентові Вікторові Януковичу. Адже якщо хтось уважає, що шведське підприємство в чомусь діє нечесно, у його очах це образа шведської держави. І, напевно, після цього комусь голову знімуть за помилку. Ми звертали увагу керівництва податкової служби на те, яку тінь кидає на Україну відмова в автоматичному відшкодуванні ПДВ вітчизняним підприємствам. Виходить, у всій країні лише 24 підприємства працюють чесно? Але ДПС думає тільУвесь цей час ІГ УПЕК активно інвестує Харківський підшипниковий завод, реалізуючи декілька проектів із нарощування й удосконалення виробничого потенціалу, із розвитку наявних і створення нових підшипникових продуктів. У 2009 році для організації виробництва й сервісу в Російській Федерації, стратегічно важливому й найбільш ємному ринку, ІГ УПЕК починає будівництво заводу й реєструє ВАТ «Оскольський підшипниковий завод ХАРП» (АТ «ОПЗ ХАРП»). Тоді ж було подано заявку на реєстрацію товарного знаку HARP у Федеральну службу з інтелектуальної

Довідка «УТГ» Харківський підшипниковий завод, заснований 1947 року, спеціалізується на виробництві кулькових підшипників загальнопромислового призначення й роликових для залізничного транспорту – загалом понад 500 типів підшипників під торговельною маркою HARP (ХАРП). Є лідером у СНД із виробництва підшипників для сільгоспмашинобудівних підприємств. Продукція ХАРП також використовується в автомобільній, гірничодобувній і електротехнічній промисловості, металургії. Установлена виробнича потужність — близько 30 млн підшипників на рік. Із 2000 року на підприємстві діє система менеджменту якості, що відповідає вимогам міжнародних стандартів ISO-9001/2000. Чистий дохід підприємства в 2010 році — 648,1 млн грн, що на 34,2% вище показника 2009 року.

ки про те, як би ще пару підприємств виключити із цього списку. В економіці це однаково позначиться зворотним ударом. Бо ця пружина здатна, зігнувшись, лопнути.

Союз податкових консультантів України підготував законопроект, який удосконалює Податковий кодекс.

— На жаль, ця законодавча діяльність іде різними шляхами. Міністерство фінансів та інші галузі Кабміну вихоплюють кожний своє. Уже зареєстровано більше півтора десятка законопроектів про внесення змін у Податковий кодекс. Але всі вони фрагментарні, а ми зараз намагаємося відстояти думку, що необхідний саме комплексний документ, — говорить Леонід Іванович. Уся економічна спільнота чекає на розв’язання двох основних проблем нового Податкового кодексу. Під час «податкового майдану» чиновники взяли на себе зобов’язання за два місяці розробити нову модель спрощеної системи оподаткування, але цього досі не зроблено. Поки чути лише легкий шум, хоча вже голови мають полетіти за невиконання рішень Президента. І друге: хтось так само відповідально має сказати, що кодекс змінюватиметься комплексно, системним документом.

— Основним приводом для внесення чергових змін у по-

даткове законодавство стало звернення до Верховної Ради групи представників релігійних конфесій, — говорить Леонід Рубаненко. — Вони, зокрема, просили податкові пільги для будівництва храмів. Хоча залишається незрозумілим, чому йдеться тільки про культові споруди й не одержують пільги також будівельники лікарень, шкіл і дитячих садків? Дещо усічена (без представників бізнесу) робоча група Міністерства фінансової та податкової служби підготувала шість сторінок законопроекту. Його основа була «релігійною», але до неї підчепили акцизні й рентні поправки, тлумачення понять «інженерні» та «інжинірингові» послуги, а також декілька інших. Однак уже це продемонструвало, як добрі побажання обертаються хаосом. Кожне відомство почало протаскувати якийсь свій інтерес. Приміром, податківці зробили так, що ліквідувався один із видів бізнесу, передбачений Цивільним кодексом України, — організація роботи з управління активами та майном. Багато що не подобається в новому кодексі. Бо він розумніше, ніж стан розуму тих людей, які його застосовують. Нехай він стане товстішим, нехай доведеться тлумачити кожен рядок, але не буде більше непорозумінь між податківцями та підприємцями, — відзначив Леонід Рубаненко.

власності, патентів і товарних знаків Російської Федерації. У другій половині 2010 року АТ «ХАРП» одержує «Попереднє рішення експертизи про можливу відмову в реєстрації». Причина — більш рання заявка ЄПК, подана, утім, того ж 2009 року. АТ «ХАРП» підготувало й надіслало відповідь на рішення експертизи з викладенням аргументів на свою користь. У підсумку в 2011 році Федеральна служба з інтелектуальної власності, патентів і товарних знаків Російської Федерації ухвалила рішення щодо реєстрації товарного знаку HARP на ім’я АТ «ХАРП». ЄПК у реєстрації було відмовлено.

— Конкуренція — невід’ємна частина бізнесу, — говорить В’ячеслав Юров.

— Вона є рушійною силою розвитку, і ІГ УПЕК готова до чесної конкуренції. Але дії ЄПК не підпадають під це поняття. Тому для захисту від таких недружніх намірів ЄПК ми вважаємо за необхідне оприлюднити цей факт. Свою оцінку ситуації дає й генеральний директор Харківського підшипникового заводу Віктор Третьяков: — Успішна модернізація виробництва залізничних підшипників на ХАРП, виведення на ринок нових підшипникових продуктів для залізничного транспорту й будівництво заводу в Російській Федерації посилили конкурентоспроможність ІГ УПЕК на ринку СНД і призвели до збільшення обсягів замовлень. А ЄПК, яка багато років була фактично монополістом на російському ринку залізничних підшипників, хоче залишитися ним будь-що. Не описуватимемо всі перипетії цієї історії, але методи, які використовує ЄПК у конкурентній боротьбі, дуже добре характеризуються цим прикладом.

Немає межі досконалості?

10

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

Як це було

Із чого починався саркофаг Придніпровський хімічний завод одним із перших відправив своїх людей і техніку на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Ірина КОНДРАТЬЄВА Питання захисту населення й довкілля від смертельного впливу радіації порушувалися на різних рівнях влади ще до тієї сумної першотравневої демонстрації 1986 року. Хоча багато хто тоді не знав ні про радіацію, ні про те, що ж насправді сталося вночі 26 квітня на одній з атомних електростанцій. Одними з «особливо посвячених», яким про аварію повідомили на другий-третій день, крім партійних керівників були директори підприємств Міністерства середнього машинобудування СРСР. Серед них був і директор дніпродзержинського ВО «ПХЗ» Юрій Федорович Коровін (керував підприємством у 1975 — 1999 роках).

Юрій Коровін

Того дня він із декількома співробітниками був за містом. Було тепло, йшов невеликий дощик. Про те, що сталося, дізналися з повідомлення по радіо. Звичайно, відразу зрозуміли, якими наслідками може обернутися аварія на атомній станції. Адже вони самі працювали не на якомусь, а на урановому заводі, де проблеми радіоактивної безпеки були дуже гострими. Але оскільки детальної інформації ще не було, оцінити справжній масштаб трагедії ніхто не міг.

— 27 квітня мені зателефонував секретар Дніпропетровського обкому КПУ Віктор Григорович Бойко й попросив приїхати, розповісти, які можуть бути наслідки після пожежі на станції, — згадує Юрій Федорович.

— З огляду на власні знання й виробничий досвід, я спробував дохідливо пояснити, яку небезпеку несе радіація. Коли почали говорити про те, чим можна допомогти під час ліквідації наслідків аварії, запропонував використовувати фосфогіпс (відходи виробництва на нашому підприємстві) як матеріал, здатний сповільнити проникнення радіації в ґрунт і рослини. У складі фосфогіпсу є редкісноземельні елементи, які поглинають випромінювання, плюс велика кількість кальцію, який міг ізоморфно заміщати стронцій — один з основних ізотопів, що утворюються в результаті таких аварій і справляють поряд із цезієм і йодом-131 негативний вплив на людину...

Бойко відразу віддав розпорядження через два дні доставити в аеропорт Дніпропетровська 600 тонн фосфогіпсу. Щоб устигнути в такий короткий строк, довелося максимально задіяти можливості транспортного цеху, який нараховував 650 одиниць різної техніки, у тому числі 150 «КРАЗів». Через два дні весь фосфогіпс уже лежав у дніпропетровському аеропорті. Потім його завантажили на військовотранспортні літаки, які прилетіли з Овруча, і відправили в Чорнобиль. На думку Юрія Федоровича, не варто відмовлятися від фосфогіпсу й сьогодні, через 25 років після аварії. Ним можна обробляти ґрунт у 30-кілометровій зоні навколо ЧАЕС, щоб утримувати стронцій і не давати йому проникати в рослини. На ПХЗ після аварії в Чорнобилі теж почали уважніше спостерігати за станом ґрунту й води. На третій день, 29 квітня, радіологічна служба заводу провела виміри в стічних водах, що скидалися в річку Коноплянку, яка текла поблизу, і прилади зафіксували рівень випромінювання 400 мікрорентгенів на годину, що було набагато вище за нормативні показники. Тобто радіоактивний дощ випав і в Дніпродзержинську. Але на цій проблемі не загострювали увагу, бо головним уже був Чорнобиль. Міністр середнього машинобудування СРСР Юхим Павлович Славський, тричі Герой Соціалістичної Праці, один із керівників проекту створення радянської ядерної зброї, пізніше — керівник радянської атомної промисловості, віддав розпорядження прибути в Чорнобиль представникам усіх підконтрольних йому підприємств. Мінсередмаш тоді мав у своєму розпорядженні значні наукові, трудові й технічні ресурси, вів на всій території Союзу будівництво нових об’єктів — від підприємств і житлових будинків до атомних станцій.

У його системі налічувалося 200 тисяч військових будівельників. Юрій Коровін і багато його колег переконані, що якби експлуатацією ЧАЕС займалося їхнє міністерство, то ніякої аварії не сталося б. Але майже всі радянські АЕС було передано у ведення Міністерства енергетики, де панували зовсім інші правила гри, ніж у мало не напіввійськовому Мінсередмаші. Можливо, саме це непродумане рішення, ініціатор якого залишається невідомим досі, відіграло фатальну роль у низці подальших сумних подій. Очевидці говорять, що Є.П.Славський на одній з оперативок у Чорнобилі теж шкодував про зміни, які сталися, і називав аварію на АЕС кричущим неподобством. У травні 1986 року ЦК КПРС доручив Мінсередмашу займатися найбруднішим об’єктом — зруйнованим 4-м блоком АЕС.

Анатолій Бережний

У заступника директора ПХЗ із кадрів Анатолія Івановича Бережного, який за наказом Славського прибув у Чорнобиль 17 травня й брав безпосередню участь у розв’язанні багатьох найважливіших оргпитань, зберігся цікавий офіційний документ. Це план проведення оперативних заходів із переліком завдань і схемами різних об’єктів Чорнобильської станції. Він був розроблений спільними зусиллями декількох провідних у Союзі науково-дослідних інститутів, проектних організацій і називався «Основні принципові рішення з поховання 4-го блоку ЧАЕС-2». У ньому, зокрема, було зазначено: «... передбачається поховання 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС із забезпеченням: — захисту від проникнення радіоактивного випромінювання; — продування повітрям простору над шахтою реактора для видалення залиш-

4-й енергоблок Чорнобильської АЕС

кових тепловиділень і утворюваного водню; — контролю наявності водню, температурного стану й спаду активності над завалом у шахті реактора; — відокремлення 4-го блоку від інших блоків станції. Поховання 4-го блоку вирішується за рахунок створення: — захисно-роздільної стіни між 3-м і 4-м блоками; — створення захисно-ізолювальних огороджувальних стін за периметром блоку; — створення захисноізолювальних конструкцій над зруйнованими ділянками реакторної частини й машинного залу». В описі ситуації, яка склалася на 4-му блоці, було зазначено: «30% радіоактивних нуклідів, нагромаджених у реакторі, розсіяно на території проммайданчика й за його межами, решта — у зруйнованій частині реакторного відділення блоку №4». Дотримуючись цього плану, дезактивацію споруд треба було проводити за допомогою звичайної води, що подається через пожежні та спеціальні гідранти, які закріплюються на даху будівлі або на підйомних кранах. Крім змиву водою передбачалося використовувати також спеціальні пилососи, а для очищення особливо брудних щодо радіації ділянок — полімерні пасти різних складів, які назвали «липучками» через їхню здатність притягувати радіоактивні елементи. У будівництві захисних споруд передбачалося застосовувати металеві, бетонні й змішані конструкції. Принципи рішення огороджувальних конструкцій було показано на кресленнях, які додавалися. Щоб упоратися з наміченими обсягами якнайшвидше, треба було привезти на об’єкт десятки тисяч людей — як цивільних, так і військових. До речі, усі солдати, які їхали в Чорнобиль, оформлялися як військовослужбовці будівельної частини, приписаної до ПХЗ.

Анатолій Іванович Бережний разом із заступником начальника відділу робочого постачання ВО «ПХЗ» Іваном Прокопійовичем Сатирем і головним інженером заводського управління будівництва Анатолієм Федоровичем Залеффським передусім зайнялися пошуком найкращих місць для поселення відряджених із Москви, керівництва новоспеченого управління будівництва №605 на чолі з генералом Ригаловим (він прибув зі своєю свитою із Красноярська на пару днів пізніше від дніпродзержинців), а також робочих загонів. Найкращим для розміщення керівників був піонерський табір неподалік від міста Іванкового, за межами 30-кілометрової зони. Основну кількість працівників, відряджених у Чорнобиль із підприємств Мінсередмашу (із Красноярська, Уч-Кудука, Ташкента й багатьох інших міст), розміщали на постій у Тетереві, що у 80 км від Чорнобиля. У 20-х числах із Москви в аеропорт Жуляни прилетів міністр Славський і відразу скомандував їхати на місце аварії. Спочатку об’їхали навколо містечко Прип’ять. Вулиці потопали у квітах, а навкруги — ні душі, від чого ставало моторошно. Потім міністр зі своїм заступником із капбудівництва Олександром Миколайовичем Усановим пересіли на бронетранспортер і поїхали до четвертого блоку АЕС. А.І.Бережний, який супроводжував його, та інші залишилися в автобусі, вони були раді, що міністр не взяв їх із собою.

— Нам доручили розв’язати питання обмундирування, харчування, нічлігу, — розповідає Анатолій Іванович. — Робітникам і керівникам підрозділів видавали звичайні заводські спецівки, солдати працювали у своїй формі. До речі, солдат до нас направляли набагато менше, ніж цивільних осіб. А в цілому трудові резерви залучалися колосальні — спочатку десятки тисяч, а потім уже сотні тисяч людей! Із Придніпровського хімічного заводу в Чорнобиль

відправилися не тільки будівельники й солдати, а й десятки одиниць техніки — автобуси, вантажівки, підйомні крани, екскаватори. Усе потім залишилося в 30-кілометровій зоні, бо через високий рівень радіації не було сенсу повертати техніку на підприємство. Міністр Славський прилітав із Москви регулярно, набагато частіше від інших високопоставлених керівників. Він проводив оперативки по понеділках, сам спостерігав за процесом будівництва, домагався розв’язання багатьох найскладніших питань. У найкоротший термін — за 10 днів — на відстані 5—10 км від розкиданого вибухом 4-го реактора було побудовано 4 бетонних заводи, розчинові вузли. Усі працювали й намагалися виконати все якнайшвидше. Бережной неодноразово спостерігав, як посилали робітників і солдатів на територію четвертого блоку, на дах уцілілого машинного залу. Офіцер стояв із секундоміром за свинцевою плитою й за його командою люди по одному бігли в радіоактивну зону, хапали там які-небудь шматки арматур, обшивку й тягли їх до самоскида. Бо треба було максимально прибрати це сміття до початку будівництва саркофага. Чи розуміли вони тоді, яку смертельну роботу їх змусили виконувати? У реактор із вертольотів скидали свинцеві чушки, щоб зменшити рівень радіації — свинець поглинав випромінювання. Потім почали будувати опорні й роздільні стіни. І тут перед будівельниками постала проблема: як підняти розчин на висоту 20—30 метрів? У них не було в розпорядженні ні потужного насосного обладнання, ні спеціальних бетонопроводів. Керівництво терміново почало шукати придатне для цього обладнання, і незабаром його купили в Німеччині. Швидко доставили в Чорнобиль, але розпочати роботу змогли лише через кілька днів, оскільки треба було перекладати всю технічну документацію та інструкції з

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

11

Соціум німецької на російську. Для цього найняли перекладачів з якогось київського інституту. Робота велася цілодобово, у деякі дні укладали до 10 тисяч кубометрів бетону. Щебінь видобували в прилеглих кар’єрах, доставляли Дніпром і Прип’яттю на баржах. Саркофаг почали робити в червні й здали в експлуатацію 30 листопада. Водночас було побудовано ще кілька захисних споруд. 16 грудня 1986 року вийшов наказ №577 «Про завершення важливого етапу робіт із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС».

До речі Поки одні будували захисні споруди на території Чорнобильської АЕС, колектив Придніпровського хімічного заводу в Дніпродзержинську працював над створенням вуглецевих сорбентів. Це був лікарський препарат нового покоління, здатний виводити з організму людини не тільки токсини, а й радіонукліди. Медики ефективно лікували методом гемосорбції та ентеросорбції людей, які одержали великі дози радіації, і не могли дочекатися, коли сорбенти почнуть надходити в стаціонарні відділення в потрібних кількостях. Першими методику апробували доктор медичних наук В.Г.Ніколаєв у Києві й директор Інституту біофізики Л.А.Ільїн у Москві. За розробку гемо- і ентеросорбентів типу «СКН» (у назві «зашифровані» прізвища авторів — Стрєлка, Коровіна й Ніколаєва) міністр охорони здоров’я СРСР нагородив директора ВО «ПХЗ» Ю.Ф.Коровіна знаком «Відмінник охорони здоров’я СРСР». Колектив фахівців — учасників розробки був визнаний гідним Державних премій СРСР і УРСР. Наприкінці 80-х на дослідному обладнанні в Дніпродзержинську виробляли кілька тонн сорбентів. Відповідно до урядового рішення на ВО «ПХЗ» почали будувати завод продуктивністю 100 тонн сорбентів на рік, медичне доведення якого передбачалося на іншому підприємстві, побудованому в лівобережній частині міста. Однак після розвалу Союзу рятівний проект до кінця так і не довели. Сьогодні тема промислового виробництва унікальних сорбентів в Україні, де десятки тисяч людей конче потребують очищення крові, схоже, нікого не хвилює, крім авторів розробки...

Спокійно, тільки спокійно... Ажіотажний попит на товари й паніка в суспільстві: хто винен і що робити? Святослав РИБНІКОВ У березні в деяких містах Луганщини — обласному центрі, Краснодоні, Ровеньках, Свердловську — виникли перебої із хлібом. Через відсутність борошна зупинилися хлібозаводи, а продукцію приватних міні-пекарень, за словами місцевих жителів, можна було придбати за ціною від 5 до 7 грн за буханець. На щастя, ситуацію досить швидко врегулювали. Але запитання залишилися: про причини перебоїв із борошном, про ефективність контролю над цінами, про загальний моральний рівень підприємців і чиновників. Одна із представниць місцевої влади вразила своїм коментарем: мовляв, під час війни видавали по 50 грамів хліба, і ніхто не помер, а тут зчиняють паніку на рівному місці...

Своїм баченням проблеми ділиться відомий фахівець у галузі теорії лавиноподібних процесів, декан факультету менеджменту Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (м. Луганськ), доктор економічних наук професор Віталій Данич (на знімку).

— Віталію Миколайовичу, чим спричинений інтерес математика до соціальноекономічних явищ?

— У фізиці, хімії та техніці давно відома безліч про-

— Що необхідно для виникнення лавиноподібного процесу?

— Скоріше можна сказати, без чого він не може виникнути. Необхідними умовами є, по-перше, наявність середовища, яке складається з безлічі елементів, що взаємодіють між собою, а, по-друге, специфічний характер такої взаємодії, який ґрунтується на передачі певної властивості або стану від одного елемента іншому, «за ланцюжком». Це однаково справедливо і щодо нейтронів, які

«Страшний» рейтинг Наталя ПРОВОРОВА Соціологічна група «Рейтинг» провела дослідження з метою з’ясувати, чого найбільше бояться українці. У результаті був сформований так званий рейтинг загроз. «Першість» у ньому належить загрозі економічного занепаду — 55,3%. Мінімальне значення отримане на заході (43%), максимальне — у Донбасі (67%).

цесів, що ґрунтуються на ланцюгових реакціях. Аналогічні явища відбуваються й у соціальній сфері: це валютна й біржова паніка, ринковий ажіотаж, поширення нововведень, моди, настроїв електорату... Усі вони мають відмітну рису, яка поєднує їх у один клас одне з одним і, здавалося б, з далекими природними явищами хімічного каталізу або ядерної реакції. Такою рисою є лавиноподібний характер поширення й розвитку процесу. Навчившись адекватно моделювати лавиноподібні соціально-економічні процеси, ми зможемо порушувати питання і про прогнозування, і про управління — причому як самими цими явищами, так і економікою в умовах їхнього перебігу.

Далі йдуть страх зростання безробіття (47,2%) і загроза знецінення гривні (23,2%). Страх сваволі влади посідає четверту позицію (у середньому 22,7%, мінімум — 17% у Донбасі, максимум — 27% у північному регіоні). Потім ідуть побоювання деградації населення, погіршення медичного обділяться, і щодо людей, які обмінюються чутками. Але поширення чуток — ще не дія. Це інформаційний процес. У суспільстві зростає настрій напруженості, очікування проблем. А вже на такому сприятливому ґрунті реалізуються конкретні дії, які приводять до ажіотажу або паніки.

— Між двома останніми поняттями є чітка відмінність?

— Під товарним, або ринковим, ажіотажем розуміють процес різкого зростання попиту на щось. Звичайно це товари першої потреби: хліб, борошно, крупи, цукор, сіль. Панікою, як правило, називають крайній ступінь цього явища. Часто відмінності проводять за величиною стрибка цін: якщо в описах ажіотажу фігурує циф-

ра 15—30% за один-два дні, то в разі паніки стрибок досягає 50—100%. Є й більш глибокі, психологічні відмінності: ажіотаж звичайно спричинений заклопотаністю або інтересом, а паніка — страхом.

—То які ж чинники визначальні: економічні чи психологічні?

— Усе залежить від ситуації. Економічні чинники визначають рівень схильності суспільства до паніки, створюють її основу. Головні з них — це падіння ВВП та інфляція. Залежність песлуговування, зростання злочинності, екологічної катастрофи, масової міграції населення за кордон, демографічної кризи та розколу країни (9,3%). Причому останній згаданий «страх» — розколу країни та втрати незалежності — різко зменшується. Хоча торік на заході цей показник перевищував 20% за середніх значень 13,3%. ревірена багаторазово, уважайте — це закон: знижується рівень життя населення — зростає схильність до ажіотажу. Це зрозуміло: безгрошів’я незмінно формує в людей стан страху, непевності в завтрашньому дні. У таких умовах ажіотаж можуть породити навіть обґрунтовані й продуктивні дії уряду та Нацбанку,

як це сталося, до прикладу, наприкінці серпня — на початку вересня 1996 року після оголошення програми переходу до гривні. На тлі загальної макроекономічної залежності відіграють свою роль окремі, галузеві кризи: зникнення з ринку того або іншого товару масового попиту створює реальні передумови для ажіотажу й навіть паніки. Але найшвидшими, різкореагентними все-таки є психологічні чинники. Людина — це соціальна, стадна істота. У цьому немає нічого образливого, просто констатація факту. Стадна — отже реагує на поведінку таких же істот. У тваринному світі така поведінка спричинена еволюційною доцільністю. Напевно бачили в телепередачах, як величезними косяками мігрує риба або біжать пустелею антилопи. Ніхто нікого не топче, усі дивляться на ватажка або сусіда й координують свій рух. Їх веде інстинкт. У людини механізми схожі, хоча більш складні: «зараження», навіювання й наслідування, але результат аналогічний.

— Тобто паніка спричиняється ірраціональною поведінкою?

— Така думка поширена — мовляв, має місце не реальна об’єктивна небезпека, а надуманий суб’єктивний страх. Але це не завжди так. Візьміть, приміром, гіперінфляцію або падіння курсу валюти: швидше забрати свої гроші з банку — природне, нормальне бажання кожного вкладника. Воно абсолютно раціональне. Але якщо всі кинуться знімати гроші з рахунків, банк однозначно лопне. Раціональні дії, набуваючи одновекторності, стають ірраціональними, деструктивними.

— Ну, хтось примудряється на паніці заробити...

Малюнок Ігоря КИЙКА

— Товарний ажіотаж — явище деструктивне і для споживачів, і для підприємств, і для економіки в цілому. На ньому можуть заробити окремі спекулянти, причому, як правило, дрібні, але в цілому економічна система потерпає. Відправним, визначальним дестабілізувальним чинником є стрімке зростання попиту, закономірно різке підвищення ціни — «продукту» взаємодії попиту та пропозиції. Крім того, з ринку швидко зникає певний товар. Це погано для виробника: якщо сьогодні всі запаслися борошном на п’ять років уперед, завтра його ніхто не купуватиме — порушиться ритмічність виробництва, упаде обіг, виникне економічний дисбаланс. Покупці, які піддалися ажіотажу, теж звичайно програють: в умовах паніки люди думають погано, вони намагаються запастися, але куплене про запас псується... У підсумку і гроші витрачено, і товару немає. Плюс від перетягування грошових потоків на один ресурс потерпають усі інші галузі.

— Нерідко в провокуванні ажіотажу обвинувачують ЗМІ.

— Безперечно, вони роблять свій внесок, але його дуже переоцінюють. Наведу такий приклад. Ми провели дослідження соляної паніки, яка охопила Росію в лютому 2006 року: після українсько-російського газового протистояння в РФ з’явилися чутки про те, що Україна нібито припинить поставки солі. Отож, газети заговорили про паніку лише через кілька днів, коли в Новомосковську, звідки почався процес, ажіотаж уже минув. І всі наступні дні газети писали, що хвилюватися нема чого, солі повно, не треба скуповувати її кілограмами. Усе марно — соляний бум пронісся всією Росією, аж до Далекого Сходу!

— То хто й що може й має робити, щоб не допускати таких істерій?

— Дуже багато чого залежить від держави. Постійне підвищення добробуту плюс, за необхідності, втручання в окремі, проблемні галузі — для купирування ажіотажу, який зароджується. Щоправда, треба враховувати клановий характер вітчизняної економіки: промислово-фінансові групи часом мають можливість не тільки ігнорувати владу, а й впливати на неї. У такій ситуації треба покладатися на себе — учитися адекватно оцінювати економічну ситуацію та прогнозувати соціальні наслідки індивідуальних дій.

12

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

Пріоритети

Польова стратегія Як мінімум одна з нових розробок підприємства влучить у ціль, упевнені в «Трансмаші». Хоча б тому, що є з чого вибрати Анна ГРЕЧАНИК 10 заявок на одержання патентів на винаходи лише за два місяці, ще декілька готується до реєстрації. Нічого дивного: підприємство завжди прагнуло до взаємодії з наукою. Єдиний спеціалізований завод із виробництва колісних пар на пострадянському просторі просто рухається власним шляхом. Про його напрямок і кінцеву мету розповідає технічний директор і головний конструктор НВЦ «Трансмаш» (м. Луганськ), заслужений машинобудівник України, академік Транспортної академії України Валерій Щербаков.

Валерій Щербаков (праворуч) і Сергій Сосновенко

— Валерію Петровичу, чим обумовлена така кількість нових розробок? У цьому є необхідність?

— Звичайно, необхідність є, і обумовлена вона багатьма чинниками. Усі напрямки, які сьогодні патентуються, можуть дозволити нам перейти на новий рівень або знайти іншу сферу діяльності. Адже підприємству, щоб бути успішним, треба мати хоча б сім видів діяльності. У нас їх поки тільки три, але, можливо, одержавши патенти на нові розробки, знайдемо й четвертий. Зараз ми — універсальне підприємство з виробництва колісних пар і випускаємо близько 30 різних їхніх типів. Виникла потреба в електронних блоках для локомотивів, поїздів і тепловозів — освоїли їхнє виробництво. Потім з’явилася необхідність і у власному литві. Цей послідовний рух і привів нас до того, що ми зайнялися патентуванням.

гато цікавих ідей, які залишилися тільки на папері, але цілком здатні «вистрілити» у виробництві. Однак безперервно рухаючись, треба дивитися й далі, а в нас багато планів із розвитку технічних можливостей підприємства — і щодо верстатного виробництва, і щодо випуску нових вузлів та деталей, а можливо, і вагонів...

— Тобто десять поданих заявок — це не так уже й багато...

— По-перше, треба сказати, що це тільки звучить так переконливо — десять заявок. Насправді це п’ять технічних рішень: по дві заявки — на спосіб і на агрегат або на конструкцію й на принцип одержання. По-друге, це плідна робота протягом декількох років. Попередні три роки, наприклад, нам узагалі було не до патентів. Кризу ми, як і всі, пережили дуже важко — просто проповзли на животі: скорочували штат, брали кредити

До того ж нові виробництва, нові рішення рідко «вистрілюють» відразу. Ось чому треба мати великий запас думок і рішень, щоб був економічний ефект. Це як нива — щоб зібрати добрий урожай, вона має бути великою. Так і з винаходами: якщо їх багато, обов’язково знайдеться раціональне зерно, яке дасть добрі сходи як для самого підприємства, так і для країни. Така стратегія «Трансмашу». Із тієї ж причини, до речі, ми вивчаємо патентний фонд радянських часів: там можна знайти ба-

під величезні відсотки. Зараз з’явилися замовлення, і ми поступово закриваємо кредити, повернули в цехи багатьох фахівців, купуємо нове обладнання та шукаємо нові шляхи. А ці заявки — результат досвіду, накопиченого за кілька років. Адже час і процес розробки ніхто не бачить, а все це має підґрунтя із праці, пошуку та наукової творчості. У нашому випадку це робота багатьох учених. Наприклад, кандидата технічних наук доцента ДонДТУ Володимира Фролова, який

розробив універсальний сталеплавильний агрегат, що дозволяє випускати метал набагато дешевше за нинішню вартість.

— А з чим пов’язані всі ваші розробки?

— Частина заявок присвячена прямому відновленню заліза з руди, чому агрегат Фролова може посприяти. Адже сьогодні спочатку виробляють чавун, тобто додають вуглець, потім із чавуну роблять сталь — вуглець видаляють. От у нас і виникла думка про те, що установку Фролова можна використовувати для створення способу відновлення металу без процесу виробництва чавуну. Якщо ці заявки стануть патентами, звичайно, «Трансмаш» цим займатиметься. Ще частина розробок присвячена одержанню водню, який можна використовувати як паливо. Адже це газ, то чому б і ні? Працювати з ним складно, але однаково людство до цього прийде. До речі, після цих десяти заявок ми оформили ще дві й уже подали в Київ, і ще є розробки. Звичайно ж, не всі рішення підуть у справу — якісь на стадії дослідів виявляться занадто витратними — як матеріально, так і енергетично, але все має пройти перевірку.

— Можна докладніше про всі ці ідеї?

— Занадто докладно не можна, принаймні до одержання авторських прав. Але можу сказати, що серед них є, наприклад, спосіб виробництва металів із міднорудної сировини. Традиційний занадто енергозатратний, а завдяки цьому винаходу його виробництво буде набагато дешевшим. Про це, звичайно, дуже складно розповісти — там безліч камер, через які відбувається осадження металу в пилоподібному стані, потім він формується заново. Є новий спосіб збагачення руд, теж корисна й перспективна розробка. Цікавий і метод рафінування нафтопродуктів. У

них міститься багато сірки, і наші заводи, які працюють за традиційними технологіями, не можуть упоратися з виробництвом бензину на рівні «Євро-5» і «Євро-4». А ми пропонуємо фільтри, які дозволять зробити з нашого бензину такий, що відповідатиме європейським стандартам. Крім того, оформляється патент на новий вузол миючої машини, застосовуваної під час ремонту колісних пар. Новаторство в тому, що все зроблено на основі реактивної енергії обертової голівки, що дозволяє мити вузли ефективніше, ніж розпилювачі розчину в нерухомому стані. Ну й, звичайно, водневі технології. Є занадто смілива, на перший погляд, ідея видобувати водень із дна Чорного моря, точніше, спочатку сірководень (якого там дуже багато), а потім перетворювати його на водень. Заразом і очистити Чорне море. Це здається неймовірним, але ж колись і ідея повісити на стовпи проводи теж здавалася людям дивною...

— У вас є постійна група авторів чи ви запрошуєте вчених?

— Авторів у кожного винаходу багато. Наприклад, Володимир Фролов — наш співробітник, але в розробках беруть участь і його сини, і інші фахівці, зацікавлені у винаході. Але постійна група авторів — це дирек-

Довідка «УТГ» Третина співробітників ЗАТ «НВЦ «Трансмаш» має вищу технічну освіту, що дає можливість успішно освоювати нову наукомістку продукцію. Підприємство працює разом із провідними вченими Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля (Луганськ), Донбаського гірничотехнічного університету (Алчевськ), Всеросійського науково-дослідного та конструкторськотехнологічного інституту рухомого складу (ВНДКТІ), співробітники заводу викладають у ВНУ ім. В.Даля. Упроваджена система менеджменту якості дозволила сертифікувати виробництво в Бюро Верітас (BVQI) на відповідність ISO 9001. Продукція підприємства сертифікована РС ФЗТ Росії й УкрСЕПРО. НВЦ «Трансмаш» — єдиний у транспортній галузі України лауреат усеукраїнського конкурсу якості в номінації «Великі підприємства», яке одержало сертифікат Європейського фонду управління якістю EFQM «Визнання досконалості в Європі». Основні замовники заводу — вітчизняні підприємства, серед яких «Укрзалізниця», «Азовмаш», Крюковський вагонобудівний завод, «Дніпровагонмаш», «Метінвест», а також російська компанія РУСАЛ. тор НВЦ «Трансмаш» Сергій Мокроусов, головний металург Віктор Михайличенко, наш комерційний директор, конструктор і винахідник Сергій Сосновенко і я. А вже займатися проектуванням агрегату і його будівництвом, коли заявку прийнято, буде конструкторське бюро.

— Якісь із останніх патентів уже впроваджуються?

— На нові ідеї тільки недавно з’явилася можливість подати заявки. У той же час є в нас розробки в галузі електроніки — джерела живлення, перетворювачі напруги, які вже виробляють-

ся. Але заявки на них ми оформляємо тільки зараз.

— Усі розробки ведуться за рахунок підприємства чи ви залучаєте інвестиції ззовні?

— Гроші під голі ідеї ніхто, зрозуміло, не дасть. Після оформлення патентів, а я впевнений, що вони будуть, на науково-технічній раді підприємства вирішимо побудувати той або інший агрегат і робитимемо це власним коштом. Хоча б дослідну модель — щоб переконатися в тому, що це працює і справа варта заходу. А інвестиції можна залучити тільки тоді, коли доведемо, що є результати.

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

13

Із комфортом рейками

Потяг до прекрасного Замовник – «Укрзалізниця» вже погодила із КВБЗ дизайн-проект нових швидкісних поїздів Ірина ГАЛЧЕВСЬКА Вагони нового покоління для швидкісних міжрегіональних потягів готують на Крюківському вагонобудівному заводі, що в Кременчуці. Пасажирам обіцяють простір і комфорт: зручні крісла та багато приємних дрібниць – система забезпечення клімату, розетки для підключення персональних комп’ютерів, індивідуальні світильники з регулюванням напрямку світла тощо.

— 25 березня у вагоноскладальному цеху Крюківського вагонобудівного заводу виготовлено перший кузов вагона такого поїзда, який створюється до Євро2012. Це перший вагон для українського замовника, зроблений із нержавіючої сталі, – розповідає Ганна Кудіарова, керівник пресслужби заводу. Кузови та всі інші елементи обов’язково пройдуть кілька видів випробувань – від заводського цен-

тру до тестуванння замовником. Нині завод працює над розробкою та виготовленням перших двох вітчизняних швидкісних потягів. У складі кожного із замовлених денних поїздів буде по 9 вагонів відкритого типу з місцями для сидіння п’яти моделей. Серед них — два вагони першого класу з окремими зонами для VIPпасажирів, ще два — просто

першого класу, три — другого класу, один вагон другого класу, обладнаний підйомником та місцями для інвалідів, і один – третього класу. Як повідомив головний конструктор транспорту соціального призначення Георгій Ігнатов, «у конструкції вагонів та їх обладнанні передбачено багато новинок для того, щоб подорожувати на-

Салон першого класу

Композиція в стилі доріг Ольга ВОЛКОВА, Володимир СПЕКТОР Для нього креслення схожі на партитуру музичного твору. Він почуває, яким повинен бути кожен штрих, розкладаючи конструкцію, як по нотах.

Провідний конструктор холдингової компанії «Луганськтепловоз» Євген Богопольський (на знімку) розробляє візки та екіпажну частину українських локомотивів уже 45 років. Він не любить розповідати про себе, зате про роботу може говорити нескінченно. І про конструктивні особливості нових машин, і про технологічні проблеми, і про час, що проявляє минуле й туманить майбутнє. Закінчивши в 1961 році Московський авіаційний інститут, Євген Михайлович працював чотири роки на оборонному підприємстві в Омську. Повернувся в рідний Луганськ, на тепловозобудівний завод. «Приземлення» було болісним — облишити мрію про авіабудування було нелегко. Але професійний інтерес взяв своє. Локомотивобудування виявилося не менш цікавим і привабливим для талановитого й винахідливого інженера. Тепловози 2ТЕ-116, 2ТЕ121, 2ТЕ-136, 2ТЕ-126, ТЕ127 уже історія. Але вона, ця сама історія, пам’ятає, що всі вони розроблені за особис-

тої участі Євгена Михайловича. Він також запропонував оригінальну конструкцію візків для низькопідлогового трамвая, для електропоїздів ЕПЛ-2Т и ЕПЛ-9Т — замість імпортних, російських. Зараз настав час візків для швидкісного електропоїзда, розрахованого на швидкість до 200 км/год., міжрегіонального поїзда зі швидкістю до 140 км/год. — це теж його розробки.

— Конструктор — це фантазер. Він обов’язково повинен мати творчу жилку, — говорить Є. Богопольський.

— Створювати, придумувати нові машини, вузли, пристрої — праця, можливо, більш важка, ніж фізична, за якої, залишивши робоче місце, закінчуєш роботу й на якийсь час забуваєш про неї. Думка конструктора працює цілодобово. Ти повертаєшся додому й лягаєш спати

зі своїми ідеями. Не можеш заснути, якщо є невирішене завдання. А якщо вже взявся до якоїсь роботи, то просто мусиш усе виконати так, щоб воно працювало, як годинник. Євген Михайлович відзначає, що нове покоління конструкторів, яке приходить після закінчення ВНЗ, поступається попередньому. Чомусь, за деякими винятками, у молоді немає прагнення до вдосконалення, пізнання тонкощів професії, не вистачає почуття відповідальності. Зате є бажання «одержати все й відразу». Але в такому випадку звичайно одержуєш «нічого й поступово». Раніше, щоб стати конструктором більш високої категорії, треба було не просто працювати п’ять років, а підтвердити свій професіоналізм розробками, винаходами. Зараз цей процес більш формальний і, відповідно, менш ефективний. Останнім часом Євген Богопольський разом зі своїми колегами працює над конструкцією рам візків швидкісних міжрегіональних приміських поїздів і електровоза ЧС-2. Об’ємна робота, яка вимагає не тільки знань, а й точності, злагодженості дій усього колективу. Адже результати її — у майбутній надійності й довговічності поїздів, у безпеці їхнього руху.

Перший кузов вагона

шими поїздами було комфортно та безпечно». Що це за новинки? Насамперед, як уже згадувалося, кузов із нержавіючої сталі, строк його експлуатації – 50 років із мінімальними затратами на ремонт (у звичайних пасажирських вагонів — 28 років). На підприємстві вже є досвід складання таких кузовів, зокрема, для дослідних вагонів міжнародного сполучення габариту RIC. Коробка — ширша, а загальна висота – менша. Важливий елемент – щільні міжвагонні переходи, які виготовляє на замовлення українського підприємства німецька фірма HUBNER. Вони забезпечать зручність

для пасажирів і стабільність кліматичних параметрів усередині. Тамбурних дверей не буде. А двері між пасажирським відділенням і тамбуром планується зробити з прозорого матеріалу, з електроприводом. Відчиняються вони натисканням кнопки, зачиняються автоматично. Внизу вагони матимуть фальшборт, який прикриє підвісне обладнання. Внутрішні інтер’єри оформлять кольоровою гамою двох типів. В одному поїзді оздоблення, меблі та інші елементи — переважно синього кольору, в іншому – оливкового. Усі матеріали екологічно чисті та пожежобезпеч-

ні. У процесі розробки конструкції фахівці підприємства застосовують сучасні підходи і методи складання. Передбачено також віддалене управління основними системами. Тобто з кабіни машиніста здійснюватиметься відчинення та зачинення дверей усіх вагонів, увімкнення освітлення, системи забезпечення клімату та контроль роботи найважливіших параметрів. Для цього в «командирській рубці» встановлюється додатковий пульт і система комп’ютерного зв’язку з усіма вагонами. Плавність ходу поїздів, а отже підвищену комфортність пасажирам забезпечать нові візки виробництва Крюківського вагонобудівного заводу з пневмопідвіскою. Щоб уникнути ривків на початку руху, вагони з’єднають між собою за допомогою безпроміжних зчеплень. Над створенням поїздів працює не тільки колектив Крюківського вагонобудівного заводу, а й інші українські та закордонні підприємства. Вони допомагають виконувати проектні роботи, постачають елементи та системи.

14

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

Наука

Ефект самозагартування

Леонід Малинов

Маріупольські вчені успішно розробляють і впроваджують інноваційні ресурсозбережні матеріали і технології створення самогартівних сталей, чавунів і наплавних матеріалів Леонід МАЛИНОВ Звичайно деталі відповідального призначення виготовляють зі сталей і чавунів, які містять дорогі легувальні елементи — нікель, вольфрам, кобальт, а після їхнього зношування для відновлення використовують аналогічні за складом наплавні матеріали. Підвищення довговічності деталей та інструментів досягається також застосуванням зміцнювальних технологій, які вимагають великих енергетичних витрат. Однак є альтернативний шлях розв’язання проблеми.

лей та інструментів за рахунок їхнього внутрішнього резерву.

Ми були першими Цей принцип уперше запропонував і реалізував видатний вітчизняний уче ний-металознавець професор Іван Миколайович Богачов у середині минулого століття під час розробки сталей для гідротурбін, які мають високий

методами. Ці матеріали називають «інтелектуальними», «мислячими», «адаптаційними». Вони мають здатність до самовідновлення під час експлуатації, самозмащення, самозміцнення, автоматичної корекції характеристик у потрібному напрямку після зміни параметрів впливу на матеріал. Більшість розробок у галузі чорних металів присвячена одержанню високо -

За рахунок внутрішнього резерву На кафедрі матеріалознавства Приазовського державного технічного уні верситету (Маріуполь) успіш но розвивається перспек тивний науковий напрям зі створення економнолегованих сталей, чавунів, наплавних матеріалів і зміцнювальних технологій, які забезпечують одержання метастабільної (нестійкої) структури. Вона дозволяє матеріалам, наче біологічним об’єктам, пристосовуватися в процесі експлуатації до зовнішніх навантажень за рахунок утворення під їхнім впливом однієї з найміцніших і найтвердіших структур — мартенситу. Спробую популярно пояснити підвищення зносостійкості сталей, чавунів і наплавного металу, у структурі яких є метастабільний аустеніт. Великого значення набуває одержання метастабільної структури в тому випадку, коли відбувається зношування деталей під дією абразивних частинок, сухого тертя й інших механічних впливів на поверхню. Вони деформують її, у результаті чого на поверхні створюється своєрідний панцир із твердого мартенситу, що захищає від руйнування. Коли він спрацьовує, в роботу вступає нижній шар, і знову відбувається утворення мартенситу. Так зовнішній несприятливий для матеріалу вплив сам проти себе створює глибокоешелоновану оборону з постійно поновлюваного високоміцного шару. Результат — істотне підвищення експлуатаційної стійкості дета-

Лабораторія кафедри матеріалознавства ПДТУ. Металографічний мікроскоп для вивчення мікроструктури сплавів

опір до руйнування в умовах експлуатації. Ефективність такого підходу була показана ним на сталях, а також сплавах на основі титану й міді. 10 років по тому цей же принцип був використаний американськими вченими Закєєм і Паркером під час розроблення високоміцних сталей ПНП (пластичність, наведена перетворенням). На жаль, у багатьох публікаціях пріоритет І.М. Богачова замовчується. В одній із перших популярних статей, присвячених розробці матеріалів із використанням запропонованого професором Богачовим принципу, опублікованій у журналі «Вогник» (№34 за 1964 р.), журналіст В.Спіцин писав: «Не побоїмося сказати: це науково-технічне відкриття — одне з видатних і блискучих у нашому столітті». Така висока оцінка повністю підтвердилася в наш час. Зараз одна з основних тенденцій у матеріалознавстві — створення матеріалів із метастабільними структурами, здатними під дією зовнішніх впливів до самоорганізації, що дозволяє їм адаптуватися до відповідних умов роботи й мати характеристики, набагато кращі, ніж ті, що досягаються традиційними

легованих аустенітних сплавів спеціального призначення. Багаторічні системні дослідження, проведені автором цієї статті, учнем і продовжувачем справи І.М.Богачова, показали, що можна одержувати метастабільну структуру в багатьох сталях і чавунах не повністю, як це було запропоновано раніше, а поряд з іншими складовими (багатофазні структури). У результаті деформаційні перетворення, що забезпечують зміцнення за рахунок утворення мартенситу під час експлуатації (ефект самозагартування внаслідок навантаження), відбуваються частково. Це істотно розширює можливості використання принципу самоорганізації структури. Основні положення наших досліджень (вони вже загальновизнані) такі:

Термічні печі для термообробки

— розвитком мартенситного й інших перетворень, що відбуваються внаслідок навантаження, необхідно управляти, оптимізуючи їх залежно від конкретних умов; — значна частина енергії зовнішнього впливу витрачається на ці перетворення й, відповідно, менша її частка йде на руйнування; — перетворення є не тільки механізмом зміцнення, як це вважається, але за певних умов — механізмом релаксації мікронапруг, у результаті чого відбувається зменшення їхнього рівня в мікрообсягах металу, що підвищує їхню працездатність. На основі такого підходу розроблені економнолеговані інноваційні сталі, чавуни й наплавні матеріали різних структурних класів і призначення, які не містять дорогих легувальних елементів (нікель, вольфрам, кобальт, мідь та інші), або містять їх у значно менших кількостях, ніж у застосовуваних сьогодні. Нові матеріали зорієнтовані переважно на сировинну базу України, багату на поклади марганцевої руди. Основні легувальні елементи в створених сплавах — марганець, кремній, хром (у деяких випадках — азот) і мікродомішки титану, ванадію, ніобію.

Інноваційний клондайк Відмітна риса розроблених матеріалів — добре поєднання механічних, технологічних і службових властивостей. Ось лише декілька прикладів. У створених корозійно-стійких, у тому числі високоміцних безнікелевих сталях, основний легувальний елемент — марганець. За рівнем механічних і службових властивостей вони або не по-

Завідувач кафедри «Матеріалознавство» Приазовського державного технічного університету (Маріуполь), професор, доктор технічних наук Почав дослідження ще в 60-ті роки, бувши аспірантом професора І.М.Богачова. Займався впровадженням у виробництво першої у світовій практиці кавітаційно-стійкої сталі з метастабільним аустенітом і ефектом самозагартування внаслідок навантаження, розробленої І.М.Богачовим. У 70—80-ті роки на «Азовмаші» впроваджені наплавні матеріали, що забезпечують одержання в наплавленому металі метастабільного аустеніту, для наплавлення кранових коліс, цапф сталерозливних ковшів, технології зміцнення інструментів із використанням лазера. На МК «Азовсталь» і Макіївському металургійному комбінатах упроваджені нові зносостійкі сталі. ступаються, або перевершують відомі, але значно дешевші від них. Інформації про використання деяких виконаних розробок у зарубіжній і вітчизняній літературі нема. Проте вони можуть знайти широке застосування для виготовлення різних клапанів, кріплень та інших високоміцних деталей, які працюють у корозійному середовищі. Величезну кількість деталей землерийного й дробильного обладнання виготовляють зі сталі Гадфільда, розробленої ще в ХIХ столітті. Вона містить 13% Mn, у зв’язку із чим її виплавка створює несприятливі екологічні умови (оксиди марганцю дуже токсичні). На підставі уявлень, які розвиваються, створені зносостійкі сталі зі значно меншим вмістом марганцю. Деталі для дроблення коксу й вапняку, ролики й ланки ланцюгів чавунорозливної машини, виготовлені з економнолегованих марганцем сталей, за довговічністю значно перевершують серійні. При цьому скорочується й тривалість термообробки, а відповідно, витрати на виготовлення змінно-запасних деталей. Розроблені сталі впроваджені у виробництво й показали високу ефективність. Однак високовуглецеві марганцеві сталі важко обробляються різанням, і їх застосовують переважно в литому стані. Для деталей, від яких потрібні точні роз-

В останні сім років розробляв і впроваджував на ММК ім. Ілліча зносостійкі сталі для швидкозношуваних деталей аглофабрики, а також новий економічний наплавний матеріал для наплавлення деталей, які працюють в умовах сухого тертя. У багатьох дослідженнях і розробках професора Малинова брали участь аспіранти, студенти-дипломники й фахівці підприємств. За результатами досліджень отримано 120 авторських свідоцтв і патентів, здійснено понад 430 публікацій, у тому числі 3 монографії. Створено наукову школу. Захищені 6 кандидатських і дві докторські дисертації. міри, створені нові низьковуглецеві марганцеві сталі, де усунуто цей недолік. Високий опір зношуванню в них забезпечується навуглецьовуванням поверхневого шару, у якому створюється метастабільна структура й реалізується його зміцнення за рахунок самозагартування внаслідок навантаження в процесі експлуатації. Надзвичайно ефективною є розробка наплавних матеріалів, що забезпечують у наплавленому металі ефект самозагартування під час експлуатації. Досвід використання цих матеріалів для наплавлення кранових коліс, опорних роликів установок грудкування й охолодження агломерату й швидкозношуваних деталей, що працюють в умовах ударно-абразивного впливу, показав: експлуатаційна стійкість деталей підвищена в кілька разів. Створено перспективні маловуглецеві інструментальні сталі з ефектом cамозагартування після охолодження, призначені для роботи за підвищених температур (до 500—550°С). Їхній склад підібрано з таким розрахунком, щоб забезпечити зміцнення під час нагрівання. Перевага цих сталей — підвищений опір окислюванню, термічній утомі й зношуванню. Штампи гарячого деформування металів із нових сталей показали експлуатаційну стійкість, удвічі вищу в порівнянні із широко за-

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

15

Ділова розмова стосовуваною в промисловості сталлю 5ХНМ. На противагу поширеному уявленню про необхідність у результаті обробки одержувати в сплавах однорідну структуру показано, що одним із перспективних напрямків підвищення конструкційної міцності є створення регулярної макронеоднорідної структури. Такі структури можна назвати також диференційованими, селективними, модульованими, дискретними. Для їхнього створення необхідно одержувати порівнянні з розмірами виробів градієнти структурно-фазового стану. Це досягається диференційованою обробкою, у якій поєднані загальний (об’ємний) і локальний впливи на матеріал. При цьому теплові, механічні, магнітні та інші поля розподіляються не рівномірно за обсягом металу, а локалізуються в окремих його ділянках або шарах. У результаті фазові й структурні перетворення відбуваються не одночасно, а в різній послідовності й різною мірою. Для одержання регулярної макронеоднорідної структури можуть бути використані термічна, хіміко-термічна, деформаційна обробка, а також їхнє поєднання. Великі можливості щодо цього дає застосування джерел концентрованої енергії: лазерної, електронно-променевої, плазмової. Розроблені технології зміцнення штампового й різального інструменту підвищують його зносостійкість у 1,5—2 рази. Упровадження в промисловості ресурсозбережних економнолегованих матеріалів, ефективних зміцнювальних технологій, які реалізують принцип одержання мікро- і макронеоднорідних багатофазних структур і їхньої керованої самотрансформації, може дати величезний економічний ефект, бо це дозволяє скоротити витрату дорогих легувальних елементів та енергії на обробку, зменшити металоємність виробів і збільшити довговічність деталей машин. При цьому не треба капітальних витрат, а також істотної зміни застосовуваних на виробництві технологічних процесів і обладнання. Тим часом наразі цьому напрямку не приділяється належної уваги. Так, зазначені роботи, що стали частиною програми «Наука Донбасу-2020», узагалі не одержали фінансування. А без серйозної державної підтримки на широке впровадження створених матеріалів і технологій годі й сподіватися.

Неслабка стать Роль жінок у науці зростатиме. У тому числі через небажання чоловіків іти в аспірантуру Олег ВАСИЛЕНКО Хто може краще розповісти про нібито «нежіночу» справу — науку, ніж власне жінка-учений? Причому не просто вчений, а старший науковий співробітник Харківського національного університету, фахівець із управління складними системами й президент асоціації «Жінки в науці та освіті» Надія Гернет. Надія Дмитрівна вже багато років устигає займатися не тільки науковою роботою, а й громадською, прагнучи допомогти знайти вченим із різних галузей науки точки дотику.

— Надіє Дмитрівно, відразу запитання: чи є місце в лавах вашої асоціації сильній статі?

— Членом нашої всеукраїнської громадської організації відповідно до статуту може бути будь-який громадянин України або іншої країни, якщо він визнає статут асоціації й сприяє реалізації її завдань. Ніяких обмежень за статевою ознакою немає. Єдине — заборонена будь-яка релігійна й партійна пропаганда. Асоціація створена в 1999 році. Ініціативна група альтруїстів — це жінки, які працюють на громадських засадах. Ви знаєте, що 90-ті роки були найважчими для науки та освіти, коли люди часом роками не одержували зарплати. На установчі збори прибули з одинадцяти регіонів 135 чоловік. Вони приїхали власним коштом у єдиному пориві, оскільки треба було щось робити, адже тривала небачена деградація науки та освіти.

— Які заходи проводяться під егідою асоціації?

— За ці одинадцять років ми провели 20 міжнародних і міждисциплінарних конференцій. Обов’язково — міждисциплінарних, оскільки науки формалізовані різною мірою. Рівень упрова-

Надія ГЕРНЕТ Народилася в м. Костянтинівка Донецької області. У 1971 році успішно закінчила Харківський політехнічний інститут, здобувши диплом за фахом «динаміка польоту й управління» із кваліфікацією «інженердослідник». Із 1971 по 1975 рік працювала в КБ «Хартрон». Із 1975 року працює в Харківдження математики (а, як відомо, наука стає наукою, коли в неї приходить математика), звичайно, нерівномірний. Сьогодні інформаційна складова, популяризація науки досить слабкі. Збираючи під одним дахом учених із різних сфер, ми укладаємо збірники доповідей, і ці матеріали допомагають фахівцям зрозуміти процеси, які відбуваються в інших галузях наукової діяльності.

— Яка зараз роль жінки у вітчизняній науці? Чи зникли стереотипи про «кухню й дітей»?

— Дуже велика. Почнемо з того, що сьогодні робота наукового співробітника непрестижна в Україні, говоритимемо відверто, і погано оплачувана. Саме тому в аспірантуру йде усе менше

чоловіків. Головним чином вступають дівчата, жінки, і вони ж згодом обіймуть відповідальні посади. Зрозуміло, що за такого стану справ жінок-керівників буде усе більше, а з огляду на природну сумлінність жінки, її роль у науці зростатиме. ському національному університеті ім. В. Каразіна. Виконувала завдання відповідального виконавця й наукового керівника різних науково-дослідних робіт, у тому числі й урядових. У 1999 році обрана президентом всеукраїнської громадської організації «Українська асоціація «Жінки в науці та освіті».

— Жінка-керівник — це складно?

— Дуже складно, оскільки має бути величезна впевненість у собі. У чоловіків ця якість, як правило, закладена від природи. Вони рідко сумніваються у своїх рішеннях. Ми ж двадцять разів відміряємо, перш ніж раз відрізати. І це іноді заважає. Але, узагалі, однаково, хто керівник — чоловік чи жінка, аби тільки він або вона були на своєму місці. І кожен бере своїм. Однак до жінок завжди більш високі вимоги, особливо в чоловіків.

— Надіє Дмитрівно, наскільки, на вашу думку, дотримуються права жінок у стосунках із роботодавцями?

— На законодавчому рівні в нас все непогано, хоча зрозуміло, що досконалос-

У цеху тільки дівчата Олександр БРУСЕНСЬКИЙ Полтавські промислові підприємства, які спинаються на ноги після економічної кризи, сьогодні відчувають кадровий голод – бракує як інженерів, так і робітників. Якщо з першими керівники заводів сподіваються вирішити питання, адже авторитет до професії інженера поступово повертається, то з другими справжня проблема.

У цехах із нетерпінням чекають на верстатників, токарів, електрогазозварників, фрезерувальників, шліфувальників. Навіть на таких традиційно успішних підприємствах, як АТ «Полтавський турбомеханічний завод» або ЗАТ «Полтавський автоагрегатний завод», ка-

дровики сушать голову над тим, як заповнити вакансії. Судячи з тенденцій, кваліфіковані робітники не так швидко стануть за верстати. Молодь нині дуже неохоче приходить на виробництво. Причин чимало: незадовільні умови праці, низька заробітна плата, падіння престижу робочої професії. Проте, схоже, і цього разу ситуацію врятують жінки. Приміром, торік у Полтавське ПТУ № 10 на спеціальність електромонтера вступили троє дівчат, а одна захотіла вчитися слюсарній справі. Директор училища Микола Горобець, який очолює цей заклад уже чверть століття, не пригадує такого. Він сподівається, що це

невипадковий вибір, і дівчат дедалі більшатиме у навчальних класах, де традиційно навчаються самі хлопці. Тим більше, що випускникам, які опанували в училищі фахом слюсаря-ремонтника та електромонтера, гаран-

ті немає межі. Проте навіть депутати Верховної Ради закони не завжди виконують. Якби їх дотримувались хоча б на 60—70%, ми жили б у зовсім іншій країні. Рівень зайнятості жінок в Україні досить високий, оскільки існує широкий перелік професій і вакансій, де потрібні саме жінки, наприклад секретарі й помічники керівника. Проте жінці–фахівцеві в молодому віці важко влаштуватися на роботу через маленьких дітей, декрети та інші життєві справи. А після 40 років обійняти посаду вже складно. Ще одне: багато жінок ідуть на пенсію, хоча могли б ще працювати, але саме онуки в такому віці, коли роль бабусь особливо велика.

— У яких наукових сферах жінки досягли найбільших успіхів?

— Насамперед, у суто «жіночих» — це медицина та освіта. Тут більшість працівників – жінки, і досягнення в них найвищого рівня. Але, крім того, у нас є видатні вчені-жінки у фізиці, особливо теоретичній і радіофізиці, хімії, математиці.

— Якими мають бути наразі пріоритети у вітчизняній науці?

— По-перше, спрямованими на виробництво. За радянських часів підприємствам надавалися гроші на науковий розвиток, і вони замовляли розробки ВНЗ і НДІ. За рахунок такого тісного зв’язку підприємства й наукової установи розвивалися і наука, і виробництво. Щось таке обов’язково потрібне й зараз, бо наука не може існувати сама по собі, не виконуючи практичних завдань, вона стає

тують працевлаштування на полтавських підприємствах. Ірина Вовк – єдина дівчина поміж вісімнадцяти хлопців, які навчаються спеціальності слюсаря-ремонтника. Поступок їй не роблять — майбутня професія вимагає ґрунтовної підготовки.

– Слюсар-ремонтник – це руки по самі лікті у мазуті та нелегка фізична праця, — го-

дуже «вузькою». У такому випадку вона вихолощується. Пам’ятаєте «Гру в бісер» Германа Гессе? Без реального зв’язку з виробництвом наука перетворюється на «гру в бісер»...

— Що нам, можливо, варто запозичити з досвіду попередніх років або закордонної практики?

— Почну з того, що мені дуже подобається те, що зараз університети можуть бути центрами, як кажуть, «від садка й до ВНЗ», де академічна наука об’єднується з освітою у єдине ціле. На Заході викладач насамперед — науковець, а вже потім — викладач, і платять йому за наукову працю. Ця система розвиває науку. За радянських часів існувала масова освіта, і це було виправдано. Зараз треба переглядати схему оплати праці викладачів, оскільки прив’язка до кількості студентів неефективна — лекцію для однієї людини треба готувати так само якісно, як і для сотні. Мають оцінюватися витрати праці. Починаючи вихолощувати освіту, ми вихолощуємо науку, і в результаті відстаємо від інших країн.

— Якими напрямами й досягненнями в науковій сфері останніх років ми маємо пишатися?

— Як я вже згадувала, це радіофізика, ядерна фізика. Також порівняно новий напрям — радіаційна фізика, тут досить багато унікальних досягнень світового рівня. Розроблено нові технології, і багато чого вже можна впроваджувати. Добре в нас розвинені й нанотехнології — багато українських учених працюють у цій сфері й за кордоном.

ворить Ірина. — Але мені дуже цікаво вивчати механізми, які я маю ремонтувати, та опановувати секретами роботи сучасних промислових верстатів. Навчання в ПТУ Ірина поєднує із заняттям спортом, також зовсім «нежіночим». Вона кандидат у майстри з гирьового спорту. Днями дівчина повернулася з чергових змагань, які проходили у Донецькій області, із найвищою нагородою: у своїй ваговій категорії вона виборола перемогу і стала чемпіонкою України.

— Через кілька місяців закінчую навчання в ПТУ і піду на виробництво, — говорить Ірина. – Мені потрібна добра виробнича практика, бо у майбутньому хочу стати викладачем профтехучилища. Фото автора

16

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

IT Шпальта редактора

Політ пінгвіна «Найальтернативніша» операційна система святкує свій двадцятилітній ювілей Євген ВАКУЛЕНКО

Засіб від усіх проблем? Іван СПАСОКУКОЦЬКИЙ Соціальні мережі — це дуже цікаво, прогресивно й сучасно. Сьогодні без них не може прожити жоден проект — «відсутність присутності» компанії в Facebook і Twitter свідчить про те, що її керівництво не стежить за актуальними тенденціями сьогодення. Звідси два наслідки: поперше, соціальним мережам почали приписувати якісь магічні здібності до розв’язання всіх проблем узагалі, а по-друге, значок «t» на блакитному тлі й значок «f» на темно-синьому багато менеджерів сприймають як своєрідний аналог радянського «знака якості». З одного боку, спецслужби всього світу готують комплекси заходів на випадок, якщо хтось знову затіє революцію через Twitter, з іншого — ніхто до пуття не знає, як це зробити. Незабаром (із 26 квітня) закриється соціальний браузер Flock. Суть цього проекту, про який більшість звичайних людей узагалі не чули, полягала в створенні простого компактного браузера з розширеними можливостями управління й обміну інформацією із соціальними мережами. Сам браузер ніколи й не був особливо популярним, зате експерти й ЗМІ давали йому дуже високі оцінки, називаючи Flock «найінноваційнішим браузером» і «програмою для нового покоління інтернетників». Чому так сталося? Як на мене, саме тому, що розробники Flock хотіли зробити програму, добру саме з погляду експертної спільноти, яка точно знає, що «соціальні мережі — це круто». При цьому в соціальному браузері не було якихось істотно нових технологій, а як основу він використовував движок Gecko від Firefox. У фрази «використовує соціальні мережі» є всі передумови до того, щоб перетворитися на чергові «нанотехнології» — суто рекламний термін, який не має реального наповнення. Важливо не забувати про те, що соціальні мережі — це інструмент, яким треба користуватися з розумом. Якщо просто поставити його в кутку майстерні, користі від нього не буде.

Жодна ОС у світі не викликала таких запеклих суперечок серед користувачів комп’ютерів, як Linux. Створена в 1991 році фінським студентом Лінусом Торвальдсом, вона неймовірно швидко завоювала популярність, ставши для багатьох синонімом стабільності й високої продуктивності комп’ютерів. То в чому ж причина успіху?

Linux — безкоштовна операційна система. Саме це й відрізняє її від основних конкурентів. Річ у тім, що Linux випускається під спеціальною ліцензією GNU GPL (General Public License), яка визначає умови використання й поширення програми. Ліцензію написав Річард Столлман 1989 року спеціально для проекту зі створення «вільного» програмного забезпечення. GPL не тільки дозволяє вільно й абсолютно безкоштовно користуватися ПЗ, випущеним під цією ліцензією, а й копіювати, змінювати й поширювати такі продукти. Увесь програмний код неодмінно має бути відкритий і доступний для вивчення й зміни ким завгодно. Причому «властивості» ліцензії успадковуються: якщо програміст у своїй роботі використовує частини коду, ліцензовані під GPL, то кінцева програма також обов’язково має

бути ліцензована аналогічним чином. Такий підхід у короткий термін привів до появи цілої спільноти користувачів і програмістів, які проводили перевірки програмного коду на наявність помилок і розробляли нове програмне забезпечення, сумісне з Linux. Розроблення цієї операційної системи (розпочате Торвальдсом у 1989 році, воно ведеться досі) можна порівняти з написанням Вікіпедії: не ісЛінус Торвальдс випромінює оптимізм нує єдиної організації й штату співробітників, сумарно зробили такі серякі займаються розвитком йозні фірми, як Red Hat, Linux. У розробці може IBM, Novell та Intel. Звивзяти участь хто завгодно чайно, зовсім не в усіх ком(якщо, звичайно, для цього паній є потреба вносити є достатні знання). Зроб- зміни в ядро, і багато з них лені зміни будуть розгля- обмежуються тільки тим, нуті спільнотою і після пе- що переробляють частини ревірки стануть частиною системи, необхідні для того або іншого кондистрибутиву. проекту. Та Робота над Linux — справа кретного абсолютно некомерційна, оскільки будь-які зміни тобто вона не дає ніякого обов’язково мають бути прямого прибутку тим, хто доступні всім, такий підхід нею займається. Проте над забезпечує постійний розLinux працюють не тільки виток і поліпшення сисентузіасти-одинаки. Ком- теми: додається підтримка панія Linux Foundation нового обладнання, розв’япровела дослідження, щоб зуються проблеми, пов’яз’ясувати, хто із членів зані з безпекою та стабільспільноти вносить най- ністю роботи. більше поправок у вихідУтім, не лише безкоштовний код ядра Linux. Вия- ність і вільна ліцензія зровилося, що понад 34% змін били Linux таким попу-

Найпопулярніші дистрибутиви Linux Ubuntu – дистрибутив, розроблений і підтримуваний компанією Canonical. Мабуть, найпоширеніший дистрибутив Linux, особливо на настільних і офісних комп’ютерах. Спільнота користувачів Ubuntu досить велика, що полегшує одержання допомоги в розв’язанні проблем. Компанія Canonical робить дуже багато для поширення цього дистрики кобутива й підтримки ристувачів. Крім того, tu видистрибутив Ubuntu айпрознаний одним із найпроня костіших для освоєння вачами лишніми користувачами операційних систем родини Windows.

Debian — один ізз найький», перших, «батьківський», дистрибутив для багатьох інших, зокремаа для Ubuntu. Осно-вна особливість — більш консерватив-у. на модель розвитку. ься Debian підтримується виключно спільнотою во-

лонтерів, а всі зміни, зроблені в ньому, попередньо обговорюються. Це дозволяє виключити «різкі повороти» у проекті. Дистрибутив менш популярний, ніж Ubuntu (як офісна ОС), але широко використовується як серверна операційна система.

Red Hat Enterprise Linux і Fedora – дві частини єдиного (у минулому) проекту за назвою Red Hat.

Пінгвін Tux — офіційний талісман Linux

Один із найперших дистрибутивів, він був розділений в 2003 році на 2 галузі: комерційну (технічна підтримка клієнтів здійснюється компанією на комерційній основі) і некомерційну (підтримка виключно вільною спільнотою). Розроблений і підтримується компанією Red Hat. Red Hat Enterprise Linux найпопулярніший як се серверне бізнес-рішення. openSUSE – дистрибути тив, розроблюваний комп панією Novell. Спрямова ваний на підтримку якн найбільшої кількості обл ладнання й графічних інте терфейсів. Один із найп популярніших у Європі. К Компанія Novell реклам мує свій дистрибутив як єєдиний сертифікований Microsoft для роботи з ОС Windows. Крім того, openSUSE містить у собі частини пропрієтарного ч коду.

лярним. Наразі, відповідно до досліджень, проведених компаніями W3Techs, Netcraft і Security Space, від 40 до 70% серверів у світі працюють під управлінням Linux. Одна з ключових переваг використання Linux — безпека та надійність. Сьогодні для нього майже нема вірусів (майже, але не зовсім, див. «Велике переселення вірусів», «УТГ» №8 від 8 березня 2010 року), а ті, що є, були написані ентузіастами з освітньою метою; навіть щоб просто їх запустити, потрібні певні зусилля й знання. Крім того, завдяки доступності коду, «діри» у програмному забезпеченні (якими могли б скористатися хакери) закриваються набагато швидше, ніж на пропрієтарних (платних і/або закритих) операційних системах, адже аналіз програми може робити хто завгодно, а не тільки відділ програмної безпеки компанії-розробника. А от серед звичайних користувачів ця ОС не така популярна. Відповідно до згаданого дослідження, Linux установлений лише на 1—2% домашніх і офісних комп’ютерів. Інша ситуація щодо нетбуків і мобільних пристроїв, від чверті до половини яких працює під управлінням Linux (дані відрізняються залежно від країни). Останнім часом ситуація повільно, але змінюється. Усе більше й більше виробників комп’ютерів, нетбуків і комунікаторів використовують на своїх пристроях Linux. Це дозволяє розробникам гаджетів скоротити витрати на випуск, позбувшись необхідності виплачувати ліцензійні відрахування власникові прав на ОС, а користувачам — одержати надійніший, функціональніший і безпечніший продукт, до того ж ще й дешевший. За Linux закріпився було ярлик «ОС для хакерів і програмістів». Звичайні користувачі, мало зацікавлені в розробці програмного забезпечення, обвинувачували цю операційну систему в надмірній технічній складності, незручності й високих вимогах до рівня технічних знань і навичок. Безперечно, вони мали рацію. Оскільки Linux вийшов із глибин спільноти програмістів, студентів-комп’ютерників і вчених, основний акцент у ньому було зроблено не на застосування зручних графічних оболонок і створення оригінального візуаль-

ного оформлення, а на надійність, продуктивність та спартанську простоту інтерфейсу. Саме тому у свідомості рядового користувача сформувався образ Linux як операційної системи «із чорним екраном і білими буквами, без гарних і зрозумілих віконець і кнопок». Однак відтоді багато що змінилося, і Linux почав поставлятися кінцевим користувачам у вигляді дистрибутивів. Дистрибутив Linux — готовий комплект програмного забезпечення, який містить, крім власне ядра операційної системи й системних бібліотек, різне прикладне ПЗ й графічне оформлення, обране виробником дистрибутива. І хоча багато дистрибутивів відрізняються один від одного (іноді кардинально), усі вони — близькі родичі, і в більшості випадків користувач, знайомий з одним із них, досить легко зможе освоїти й будь-який інший. Оскільки ліцензія не встановлює ніяких обмежень на зміну й поширення Linux, зараз існує понад 4000 дистрибутивів. Частина з них створена спеціально під розв’язання певних завдань, інші — просто копії, які можуть відрізнятися лише особливостями графічного оформлення й деякими встановленими програмами. Безперечно, і сам користувач може так змінити й настроїти будь-який дистрибутив, що цим фактично перетворить його на новий.

Linux давно вже не є «своїм для своїх» і відкритий для широкого кола користувачів. Усе більше й більше державних і освітніх установ починають програми з переходу на Linux, оскільки це дозволяє заощаджувати значні кошти на ліцензійних відрахуваннях. Зрозуміло, не все йде добре. Linux, який прийшов зі світу операційних систем, що радикально відрізняються від Windows, ґрунтується на інших принципах та іншій логіці й періодично змушує користувачів ставати перед несподіваними проблемами. Багато компаній пробують створити дистрибутив, який дозволив би цілком сховати внутрішні процеси, які відбуваються в ОС, і дати користувачеві можливість зосередитися на виконанні своїх завдань. Від того, наскільки успішно розв’яжуть цю проблему, залежить успіх Linux як платформи для домашнього й офісного користувача.

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

17

Технології

Менше ресурсів — більше грошей У Запоріжжі підбили підсумки проекту «Впровадження та функціонування Національної програми більш чистого виробництва» Роман СЕРГЄЄВ Цей проект реалізовувався протягом двох років у Запоріжжі та Вінниці за підтримки Організації Об’єднаних Націй із промислового розвитку (ЮНІДО). Виконавцем його став НТУУ «Київський політехнічний інститут». Стратегічна мета — підвищення конкурентоспроможності підприємств за рахунок скорочення виробничих витрат.

Для цього було створено групи експертів у Вінниці та Запоріжжі, до складу яких увійшли викладачі ВНЗ і фахівці підприємств. У Запоріжжі групу сформували з викладачів інженерної академії (ЗДІА). Брати участь у проекті зголосилися десять підприємств із двох обласних центрів. Розрахунки показали, що вони одержать економічний ефект у розмірі 90 млн грн на рік, при цьому зменшиться споживання води на 93 тис. м3, газу — на 17 млн м3, викидів СО2 — на більш ніж 34 тис. тонн.

— Знизити собівартість витрат — бажання кожного підприємства. Це дозволяє не тільки більше заробити, а й підвищити продуктивність,

а також якість і рівень життя, — говорить керівник упровадження програми Петра Швагер, до речі, зі Швейцарії. Міський голова Запоріжжя Олександр Сін відзначив, що без упровадження високих технологій на промислових об’єктах ми не зможемо зробити якісного ривка у своєму розвитку й залишатимемось тільки сировинною країною.

Якщо розібратися

Просто й ощадливо На Запорізькому заводі феросплавів, найбільшому об’єкті області, який брав участь у проекті, фахівці домоглися скорочення витрати води та електроенергії. Річна економія кіловатів дорівнює приблизно 130 тис. грн. До речі, на впровадження нововведень на ЗЗФ не треба було ніяких капіталовкладень. Зменшено матеріальні витрати й на Запорізькому сталепрокатному заводі (ЗСЗ). Економія на необоротних втратах металу становила понад 1 млн грн, а зниження споживання хімікатів і ви-

трат на утилізацію відходів «відбило» ще 280 тис. Від нововведень, запропонованих програмою ООН, виграє й екологія: ЗСЗ зменшив викиди згару цинку на 60 тонн на рік. Скоротилося й скидання рідких відходів із умістом кислот. Ще один учасник від Запоріжжя — ЗАТ «Завод із виготовлення асфальтобетону та смоли БІАС». Із часу заснування БІАС входить до складу виробничого об’єднання «Запоріжбуддеталь». У 1975 році на підприємстві запущені в експлуатацію дві установки, що виробляють по 100 тонн асфальтобетону на годину. У той же час було введено в експлуатацію дільницю зі зневоднення гудрону. Зараз функціонує одна асфальтозмішувальна установка. Проектний обсяг виробництва — 40 тис. тонн асфальтобетону на рік, але в 2009-му його випуск становив лише 5,5 тис. тонн. На склад підприємство працювати, зрозуміло, не може — тільки під замовника. Різке зниження обсягу виробництва призвело до порушення безперервності технологічного процесу та зростання енерговитрат.

«Дотиснути» китайців Сергій ДУМКЕВИЧ Переговори про будівництво в кримському містечку Щолкіному парогазової електростанції ведуться важко. Українська сторона сподівається відвоювати в китайців хоча б 40% проекту.

Перетягування каната У вересні минулого року Президент Віктор Янукович у рамках державного візиту в Китай підписав угоду про фінансування китайською стороною будівництва парогазової електростанції (ПГЕС) у Щолкіному. Відтоді тривають досить складні переговори, у яких кожна сторона прагне відстояти інтереси свого «рідного» науково-промислового комплексу. Про це нас повідомив голова Рескомітету з палива, енергетики та інноваційної політики Криму Ігор Зосимов.

— Точиться боротьба за розподіл у проекті ролей між китайською та українською сторонами, — говорить голова Рескомітету. — Зрозуміло, китайці зацікавлені в тому, щоб доручити нам тільки збір якихось даних і здати об’єкт самостій-

но, «під ключ». У свою чергу, ми зацікавлені в тому, щоб підключити до проекту якнайбільше українського наукового потенціалу. Зокрема, у нас є інститут ДніпроВНДПІенергопром, що спеціалізується саме на парогазових станціях. І обладнання в них найсучасніше. Крім того, важливо закріпити за Україною право активної участі в проекті не менше 50% українських фахівців. Адже надалі експлуатуватимуть електростанцію саме вони. На шляху реалізації проекту є й інші труднощі. Головним гальмом у розробці техніко-економічного обґрунтування залишається недосконалість українського законодавства щодо проведення тендерів.

Енергія як стимул розвитку За дружними оцінками фахівців, якщо побудують щолкінську парогазову електростанцію, то це стане справжнім проривом у розвитку інфраструктури та економіки всього Східного Криму. Не секрет, що економіка півострова давно задихається без виробництва власних мегаватів. І в цій справі навіть сучасні енергозбережні технології поки мало чим допомагають, оскільки споживання електрики в регіоні щорічно збільшується на 8%. Так, ділянка кримської території від Судака до Алушти потерпає від істотної нестачі електроенергії та газу.

Попередня оцінка показала, що теплові втрати пов’язані з низькою ефективністю роботи барабанних сушил, високою вологістю вихідної сировини, поганою теплоізоляцією трубопроводів, бункерів, барабанних сушил, бітумонагрівальних котлів і підвищеною витратою газу за переривчастого процесу виробництва. Служби заводу в рамках проекту реалізували декілька рішень із метою економії енергії. По-перше, технологічні: знайдений оптимальний режим нагрівання бітуму. По-друге, інженерні: упроваджена автоматизована система вимірювання й запису інформації про використання природного газу; відхідні гази від бітумонагрівального котла тепер застосовуються для нагрівання мастила; утеплені зовнішні поверхні бункера гарячого відсівання й сушильного барабана. Ці заходи дали можливість знизити витрату блакитного палива на 10 тис. м3. ТОВ «Виробниче підприємство «Маріо», розташоване у Вінницькій області, уже більше 11 років уважається провідним виробниПроблему обіцяють розв’язати 1,5 мільярда доларів китайських інвестицій. Парогазова установка дасть не тільки 750-800 МВт електрики, а й тепло, надлишки якого дозволять обігріти Щолкіне й розв’язати цілий комплекс енергетичних проблем краю. За попередніми підрахунками, із введенням в експлуатацію парогазової установки власна генерація електроенергії Криму зросте до 70%. Правда, для «живлення» станції природним газом ще треба прокласти від Джанкоя газопровід діаметром 500 мм. Однак використання газу, який дорожчає, авторів ідеї не дуже непокоїть, адже сучасні турбіни дозволяють досягти ККД парогазових станцій на рівні 60—70%.

ком сушарок для рушників і дизайн-радіаторів із нержавіючої сталі. Тут проаналізували основні потоки сировини, води та енергії. На першому етапі прийнято до розгляду технологічний процес випуску сушарки для рушників типу «Класик». Виготовляють її з нержавіючої труби. Втрати матеріалу було мінімізовано завдяки вхідному контролю й створенню відділу технічного контролю процесу виготовлення виробу на кожній дільниці. Також діє система АСКОЕ, що дозволяє аналізувати споживання електроенергії окремими дільницями; апробована система використання надлишкового тепла в цеху електроплазмового полірування: воно знімається, акумулюється й використовується для нагрівання приміщень і води, що дозволяє заощаджувати енергоресурси.

Програма ЮНІДО в ТОВ «Декорбетон» спрямована на більш ефективне використання сировини та енергії й на виключення токсичних і шкідливих матеріалів. До реалізації проекту тут не було вхідного контролю. Продукція приймалася відповідно до документації, без урахування можливих втрат під час перевантаження та транспортування. Були й втрати цементу під час перевантаження в бункер. Та й пісок зберігався «навалом». Деякі опції були самостійно реалізовані вже в ході проекту. Розроблена та ухвалена екологічна політика підприємства. У результаті «Декорбетон» одержав зниження запиленості виробничої та прилеглої території, а також викидів СО2 на 47 тонн на рік, а економічний ефект від нововведень становить 100 тис. грн на рік.

Від валянків до високих технологій... і навпаки

самперед, як своє «вікно в Європу». З боку Піднебесної в переговорах брали участь представник фірми Sinomach Ксе Бяо й віце-президент Східнокитайського інституту електроенергетики Лю Же Фен. Вони не приховують своєї зацікавленості в тому, щоб через українські замовлення вийти на європейський ринок. Приміром, Sinomach 70% своїх замовлень одержує на внутрішньому ринку й лише 30% робіт здійснює за кордоном, переважно у країнах Азії та Африки. Тому економічна експансія в Європу через нашу країну здається китайцям надзвичайно важливою. Хоча куди вже більше? Судячи з торговельних прилавків світу, крім китайців на планеті вже ніхто більше не працює. Чи вдасться нам відвоювати в досвідчених завойовників світового ринку хоча б свій український шматок роботи, залишається під великим сумнівом. Здається, сьогодні вже всі зрозуміли, що для України «дотискувати» китайців у кожному такому проекті — це питання життя. Адже в умовах сучасної конкуренції так легко скотитися від виробника високих технологій до пошиття пуховиків і валянок...

Як з’ясувалося, китайців для реалізації щолкінського проекту ми вибрали невипадково. За словами Ігоря Зосимова, який брав участь у переговорах із китайською стороною в складі делегації Міненерговугілля, «сьогодні Китай уже не виробник пуховиків і валянок, як це було років 20 тому. Це країна з високорозвиненою економікою, спрямованою, насамперед, на найсучасніші виробництва з високими технологіями». У далекоглядних китайців теж свій інтерес, і Україну вони розглядають, на-

Довідка «УТГ» Парогазова установка складається із двох окремих – газотурбінної та паросилової. У першій турбіну обертають газоподібні продукти згоряння палива, яким може бути як природний газ, так і нафтопродукти (мазут, солярка). На одному валу з турбіною розміщено перший генератор, який виробляє електричний струм за рахунок обертання ротора. Однак у газовій турбіні продукти згоряння віддають їй лише частину своєї енергії й на виході усе ще мають високу температуру. Далі продукти згоряння потрапляють у паросилову установку, у котел-утилізатор, де нагрівають воду до водяної пари. Температура димових газів досягає 500°С і дозволяє одержувати перегріту пару за тиску близько 100 атмосфер. Ця турбіна пускає в хід другий електрогенератор. Завдяки здвоєній конструкції досягається високий ККД сучасних парогазових електростанцій.

18

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

Пріоритети

LED-ефект — світить і заощаджує Упровадження надекономічних світлодіодних ламп гальмується через недостатнє фінансування Анатолій ЛЕМИШ У багатьох пристроях — ліхтариках, автомобільних фарах, святкових гірляндах — нові, незвичні поки світлодіоди вже потіснили «лампочку Ілліча» з вольфрамовими нитками усередині. А в найближчому майбутньому, за твердженням учених, мають цілком їх замінити. Що таке світлодіодні лампи і яке їхнє майбутнє в Україні, розповідає Віктор Сорокін, керівник державної програми з упровадження світлодіодів, професор Інституту фізики напівпровідників ім. В. Лашкарьова НАН України.

Докладно — Вікторе Михайловичу, коли впроваджується будь-яке ноу-хау, найперше оцінюється економічна доцільність. Що ми матимемо в цьому випадку?

— Наведу простий розрахунок: якщо ми замінимо 5 мільйонів ламп розжарювання потужністю 100 ватів на 5 мільйонів 10-ватних світлодіодів (за 10-годинної роботи на добу), то це дасть економію електроенергії 2 мільярди кВт·год. на рік. За вартості електроенергії близько 5 центів за кВт·год. економія становитиме близько 100 мільйонів доларів щорічно. При цьому наука й технології ставлять нові рекорди, дозволяючи досягти все більшої й більшої світловіддачі. За прогнозами, у наступні роки світлова ефективність світлодіодів порівняно з лампами розжарювання зросте в 20 разів. Такі цифри змушують уживати серйозних заходів для того, чтоб поставити хрест на лампах розжарювання й створити умови для впровадження в Україні LED-ламп.

— Які ще переваги світлодіода?

— За належного відведення тепла він мало нагріва-

Віктор Сорокін

ється, що робить його в багатьох випадках незамінним. Крім того, світлодіод випромінює у вузькій частині спектра, його колір чистий, а УФ- і ІЧ-випромінювання, як правило, нема. Він механічно міцний і надзвичайно надійний, його термін служби може досягати 50—100 тисяч годин, або 6—12 років безперервної роботи. Це майже в 100 разів більше, ніж у лампочки розжарювання, і в 5—10 разів більше, ніж у люмінесцентної лампи. Нарешті, світлодіод — низьковольтний електроприлад, отже, безпечний. У багатьох країнах уже ухвалено закони, які забороняють використання ламп розжарювання. Так, із 2012 року в Євросоюзі цілком припинять їхній продаж. Із 1 вересня 2009 року заборонили продаж лампочок потужністю 100 Вт, наступного року така ж доля спіткала 75-ватні, у 2011-му настане черга 60-ватних, і до вересня 2012-го будуть заборонені навіть найслабші — 40 — 25-ватні лампи. З огляду на короткий термін служби «лампочки Ілліча», до 2015 року ЄС повністю відмовиться від них. Усім користувачам доведеться перейти на світлодіоди.

— Що ж робиться в нас для впровадження LEDламп?

— Ще в 2008 році ухвалили державну програму з розробки та впровадження світлодіодних енергозбережних джерел світла й освітлювальних систем на їхній основі. Мета її зрозуміла: у країні необхідно замінити застарілі малоефективні лампи розжарювання на більш ощадливі джерела світла. Для цього треба створити нову вітчизняну галузь: підготувати наукову та матеріальну базу для виробництва світлодіодних джерел, розробити свої освітлювальні пристрої, ухвалити стандарти — технічні та медичні — з їхнього випуску тощо. Програмою передбачено на світлодіодну тематику 200 мільйонів гривень на 5 років. Так, у держбюджеті на 2009 рік планувалося виділити 50,44 мільйона гривень. На жаль, тоді ми одержали лише 5,7 мільйона й приблизно стільки ж — торік, що значно загальмувало розвиток світлодіодної галузі. Повторюю: виграш міг становити не менше 100 мільйонів доларів, а через недофінансування ми їх втратили. У цьому я бачу колосальну несправедливість.

— Чому для світлодіодів потрібні такі великі інвестиції?

— Щоб зробити їх і підготувати все для заміни ламп розжарювання, треба

Довідка «УТГ» Світлодіод — напівпровідниковий прилад, який перетворює електричний струм безпосередньо у світлове випромінювання. Англійською він називається light emitting diode, або LED. Світіння виникає в ділянці напівпровідникового p-n-переходу, який являє собою складну гетероструктуру, одержати яку можна лише з використанням сучасного технологічного обладнання. Саме за розробку таких напівпровідникових гетероструктур російський фізик академік Жорес Алфьоров здобув Нобелівську премію 2000 року. Фактично в будь-якому сучасному побутовому або промисловому електронному приладі можна знайти світлодіод як індикаторний елемент. Це звичайно слабкопотужне джерело світла, необхідне лише для індикації стану приладу. Лише пару десятиліть тому ідея використання світлодіодів в освітлювальній техніці здавалася фантастикою. Зараз у цій галузі здійснено колосальний прорив, з’явилися пристрої, які за коефіцієнтом перетворення «електроенергія — світло» залишили далеко позаду не тільки традиційну лампу розжарювання, а й газорозрядну (люмінесцентну), що прийшла їй на зміну. Світлодіодна лампочка, яка споживає 10 ватів електроенергії, уже випромінює світла більше, ніж 100-ватна лампа розжарювання. Тобто дає 10-разову економію електроенергії.

розв’язати безліч проблем. Насамперед — питання технологічні: необхідно створити самі світлодіоди — випромінювальну частину. Це дуже складне виробництво, у ньому задіяні найсучасніші нанотехнології. У світі лише п’ять великих компаній, які виробляють сапфірові пластини — підкладки, на яких потім вирощують світлодіоди в спеціальних розчинах. Ці фірми завоювали ринок якістю продукції. Є ще десяток-півтора дрібних виробників. За сьогоднішніх стартових умов українським фірмам самостійно наздогнати лідерів фактично неможливо.

— Які технологічні проблеми виникають у процесі створення не LEDкристалів, а самих світильників?

— Через маленький кристалик світлодіода проходить величезний струм. Це не міліампери, як у лампах розжарювання, а ампери. Тому вся система дуже нагрівається. Тепло треба відводити, отже, пристрою необхідний радіатор. Крім того, усередину лампи треба впакувати електроніку, яка перетворює стандартну змінну напругу 220 вольтів на постійну — 3 вольти й тримає її стабільно за будь-якої температури. Усю цю конструкцію треба помістити в оболонку, у неї має бути такий же цоколь, як у звичних ламп. Нарешті, оптика й дизайн. Світлодіод, на відміну від лампи розжарювання, світить вузькоспрямованим пучком. Отже, якщо ми хочемо вкрутити нову лампу в стару люстру, треба розробити таку оптику, що дозволяла б цей тонкий пучок змінити й спрямувати в усі боки. А елегантний дизайн має надати джерелу світла товарного вигляду. З огляду на все це, у програму зі світлодіодів було закладено такі завдання: створення нових матеріалів для LED-ламп, розробка та модернізація технологій виробництва, створення величезного класу нових світлотехнічних приладів, організація виробництва на великих підприємствах і, нарешті, метрологічне забезпечення. Потрібні ДСТ, що захищають українського виробника. Необхідні медико-біологічні дослідження впливу нового світлодіодного освітлення на здоров’я людини — зір, нервову систему, на стомлюваність тощо.

— Якщо ми визнаємо, що не спроможні наздогнати кращі фірми світу, які виробляють світлодіоди, то навіщо організовувати в себе їхній випуск? Так чи інакше, але закуповувати доведеться.

— Самі напівпровідникові LED-кристали ми дійсно не вироблятимемо. Я вважаю, в Україні треба побудувати власне складальне виробництво світлодіодів за принципом спільного підприємства з одним зі світових лідерів світлодіодної галузі. Наприкінці березня наша велика делегація літала у Сеул домовлятися з та-

рені свої світлодіодні лампи для багатьох сфер застосування. Майже все, що є у світі, ми випробували, протестували, визначивши наше місце у світовому спектрі. Якщо брати для наших приладів добрі світлодіоди від визнаних виробників, то й вироби будуть якісними. А питання оптики, тепловідводів, радіаторів, загальні конструктивні ми розв’язали. На заводі «Газотрон-Люкс» у Рівному вже впроваджене виробництво 12 типорозмірів ламп із різними цоколями. Торік випущено першу партію — 1000 штук. Вона майже вся піде на тестування для точного визначення характеристики продукції. Уже зараз можна сказати, що досягнуто ефективності 60—80 люменів/ватів, тобто вона наблизилася до ефективності компактних люмінесцентних ламп. У фірмах та інститутах галузі розроблені всі елементи вітчизняних світлодіодних джерел, стельові світильники оригінальної конструкції, хірургічна безтіньова лампа. Для демонстрації можливостей нового обладнання ми впровадили в Києві великі ілюмінаційні систе-

ким грандом. Купуватимемо в нього готові пластини зі світлодіодами (їх там кілька сотень), різатимемо на окремі чипи й на їхній основі випускатимемо вітчизняні вироби. Крім того, цього року ми створили українську Асоціацію виробників світлодіодної техніки. Це близько 20 компаній, і кожна винаходить або робить щось своє, має свою «грядку» на цій ниві. Ми готові взаємодіяти з урядом і наситити ринок України новими світильниками різного призначення.

— Які успіхи цих підприємств, що вже вдалося зробити?

— На основі закуплених у іноземних виробників партій гетероепітаксиальних структур у нас ство-

ми — на Хрещатику, вулицях Грушевського й Червоноармійській. У лабораторії нашого інституту ми проводимо вимірювання всіх параметрів створюваних в Україні світлодіодних ламп. Результати добрі — відповідають міжнародним стандартам. Торік ми розробили п’ять українських стандартів із LED, готуємо ще п’ять.

— Ви не боїтеся, що поки ми впроваджуємо ці технології, у світі винайдуть ще більш досконалі?

— Як тільки у світі з’являться нові світлодіоди, вони відразу поставлятимуться в Україну або вироблятимуться в ній і монтуватимуться в ті ж корпуси ламп. Це довгогральний проект.

Щоб почати реалізацію цих проектів, нам довелося організувати в Україні так званий науково-технологічний інноваційний кластер, у якому об’єднались п’ять наукових інститутів НАНУ, три технопарки, державні й приватні промислові підприємства. Хотілося б, щоб цьому напрямку держава надала певні пільги для поставки в Україну наукового обладнання та матеріалів.

Тим часом

19

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

Енергоефективність — Але зараз люди купуватимуть вже наявні в продажі світильники. Через рік вони застаріють — і що, треба їх викидати, купувати нові?

— Хочу, щоб був зрозумілий важливий момент: зараз ніхто світлодіодні лампи не купуватиме! Жодної! Поки ціна світлодіодів велика й вартість світла від них вище, ніж і в ламп розжарювання, і в люмінесцентних ламп. Сьогодні, звичайно, пенсіонер не купить лампу за 100—120 гривень. Однак, за прогнозами фахівців, до 2015 року ціна на світлодіодні лампи буде не вище, ніж на люмінесцентні такої ж потужності. А з 2011 по 2014 рік усе випущене в цій галузі має купувати держава. Інакше ідея із впровадженням світлодіодів буде похована. Саме державі вигідно заощаджувати електроенергію — вона й зобов’язана вкласти в цей проект достатні інвестиції. Категорично неправильно говорити, що коли сьогодні світлодіодні світильники надійдуть на ринок, то їх відразу розберуть, — їх в усьому світі не розкуповують. У Європі 5-ватна лампа коштує 20 євро, покупців на неї небагато. Але держава має заздалегідь створювати цю нову галузь, готувати все для її розвитку. Якщо ми займемося цим тільки в 2015 році — програємо. А поки треба впроваджувати світлодіодні світильники в бюджетну сферу: заміняти ними лампи розжарювання в офісах, у ЖКГ, у вуличних світильниках. Економія — величезна, окупність — 2—2,5 роки. Уточню: тут треба враховувати не тільки ціну лампи, а й вартість її обслуговування, адже заміняти світлодіодні прилади, на відміну від ламп розжарювання, майже не доведеться. Тому державі вигідно впроваджувати світлодіоди вже сьогодні.

— Багато ліхтариків, які продаються у вуличних кіосках, працюють на світлодіодах. Чому їхня ціна (50—100 гривень) не набагато вище звичайних? З іншого боку, вартість світлодіодних приладів для автомобілів зашкалює за тисячу гривень. У чому тут проблема?

— Ліхтарики в кіосках китайські. Якість їх низька, світність слабка. Це світлодіоди попереднього покоління. А в автомобілях застосовуються LED-лампи новітніх конструкцій, які дають добре світло за низького споживання електрики, що важливо для машин, які працюють від акумуляторів. Автомобілісти відразу відчули різницю.

Вітер з офшору Яким він буде на теренах нашої країни? Сергій ДУМКЕВИЧ Кримська влада бачить перспективи енергозабезпечення АРК у поновлюваних джерелах енергії. В автономії вже презентували 17 інвестиційних проектів будівництва вітрових електростанцій. Суми майбутніх вкладень становлять мільярди євро. Проекти обговорюють кілька років, і реальне їхнє втілення, схоже, станеться вже незабаром. Так, керівництво «Конкорд Груп» заявило про початок будівництва Казантипської ВЕС уже цього літа.

Докладно

Три в одній Ще два роки тому компанія «Конкорд Груп» планувала побудувати одну ВЕС потужністю 350 МВт. Однак з огляду на українські реалії проект довелося поділити на три частини. Головна проблема полягала в тому, що технічно реалізувати такі плани проблематично: енергетичні мережі України не можуть прийняти відразу такі великі потужності. У результаті буде побудовано три електростанції: «Конкорд Груп-Сиваська ВЕС» потужністю 180 МВт, «Конкорд Груп-Сиваська ВЕС 2» на 100 МВт і «Розвиток Крим» — 100 МВт. Для проведення проектнодослідних робіт у Радянському районі Криму виділили понад 2 тис. га непридатної для сільського господарства землі, із них 169 га є ідеальними для будівництва ВЕС. Упродовж року фахівці німецької компанії з дослідження вітру GEO-NET Umweltconsulting GmbH за допомогою щогли 80 м заввишки й спеціального вимірювального обладнання аналізували потенціал сиваського вітру на різних висотах. На підставі цих даних розроблений макросайтинг (детальний план розміщення вітротурбін на майданчику проекту) і незабаром буде визначено оптимальну модель агрегату. Швидше за все, оберуть турбіни потужністю 2,5—3 МВт і висотою

вежі понад 100 м. На станції потужністю 100 МВт буде розташовано від 33 до 40 таких веж. Відстань між гігантами становитиме 400—600 м, а площа кожної фундаментної площадки — 0,3 га. Загальна вартість усіх трьох проектів перевищує 500 млн євро. Вкладені інвестиції дозволять щорічно виробляти на кожних установлених 100 МВт до 315 млн кВт/год. і працевлаштувати при цьому близько 200 чоловік. Залишилися «дрібниці»: одержати мільйонні кредити в Європейському банку реконструкції та розвитку, а також у Світовому банку. Треба сказати, що українська компанія «Конкорд Груп» уже витратила на розробку проекту близько 17 млн євро, і тільки отримані документи є гарантією майбутнього кредиту.

— Зазвичай, якщо проект підготували правильно і якщо компанії-виробники його ухвалюють, банки вже не опираються, — говорить Андрій Конеченков, заступник директора «Конкорд Груп». — Крім того, ми одержали лист-схвалення, на підставі якого зможемо продавати викиди вуглекислого газу, тобто розраховувати на кіотські гроші.

Якщо розібратися — Андрію, як ви вважаєте, щодо розвитку технологій у вітроенергетики є перспективи?

— Згідно з останніми статистичними даними Світового енергетичного агентства, вітроенергетичний сектор сьогодні інвестиційно найпривабливіший і найшвидше розвивається на світовому ринку електроенергетики. За останні 10 років його встановлена потужність зросла більш ніж у десять разів. Така тенденція триває вже майже 15 років, із часу переходу від малосерійного до масштабно-промислового виробництва вітротурбін. А тенденції розвитку наземних вітроагрегатів останніх п’яти

Довідка «УТГ» Півострів Крим — найбільш енергодефіцитний регіон України, транспортувати сюди електроенергію завжди було дорого й важко. Ще наприкінці 80-х проблему енергетичного голоду мала вирішити Кримська атомна електростанція, яку фактично на 80% спорудили в місті Щолкіному. Однак через протести екологів і громадськості проект, на який уже було витрачено сотні мільйонів радянських рублів, згорнули. Деякі експерти в енергетичній галузі сьогодні шкодують про це, припускаючи, що у разі успішного завершення будівництва Крим пішов би зовсім іншим шляхом економічного розвитку...

років різко відрізняються від початку нинішнього століття. Тепер найзатребуваніші турбіни потужністю від 2 до 3 МВт. Усі новації ґрунтуються на збільшенні висоти розміщення ротора над поверхнею землі: що вище ми піднімаємо ротор, то більший обсяг енергії вітру можемо задіяти. Цей факт наочно підтверджується новими моделями вітротурбін, висота веж

хи вище, ніж на Сиваській. У Криму найперспективніші Західне (Тарханкут) і Східне (Керченський півострів) узбережжя. Ці дві території дуже затребувані. Однак мене дивує, коли для проектів майбутніх ВЕС обирають, наприклад, Першотравневий район, де потенціал дуже низький. Можливо, багато проектів створюються зовсім не для того, щоб будувати електростанцію, або люди розуміють ці технології неправильно.

— Чому б не ставити невеликі вітряки біля кожного приватного будинку?

Установлення вежі вітротурбін – дуже витратне і складне завдання

яких перевищує 100 метрів за одиничної потужності вітроагрегату від 1,5 до 3 МВт. Уже є прототипи 5—10-мегаватних вітроагрегатів, орієнтовані передусім на офшорну (морського базування) вітроенергетику.

— Чому ви не будуєте вітроелектростанції на морі?

— По-перше, Україна взагалі не має досвіду установлення офшорних турбін мегаватного класу. Цей напрямок дістав розвитку у світі тільки в останні 10 років, ще зовсім не всі країни вирішили будувати вітроелектростанції морського базування. Сьогодні приблизно 85% припадає на наземну вітроенергетику й тільки 15 — на офшорну. По-друге, ця технологія набагато складніша й витратніша. Але разом із тим ефективність її вище, і, на мою думку, майбутнє не тільки за наземними, а й за морськими ВЕС.

— Багато говорять про високий енергетичний потенціал українського вітру. Чи так це насправді?

— Дійсно, є думка, що Україна посідає тут мало не перше місце в Європі, але це не так. Наприклад, півострів Крим, де вітер найефективніший у нашій країні, можна порівнювати з регіоном північної Німеччини (район Гамбурга). А в Данії та Шотландії потенціал вітру вже набагато більше. Якщо ж порівнювати дві наші майбутні станції, то на Казантипській ВЕС потенціал тро-

тей дуже низька — максимум 5—6 обертів на хвилину, шуму — ніякого. Стоїть ця щогла на площадці 9 соток, а поруч рілля, там спокійно працюють фермери. Цікаво, що за цю ділянку вони одержують компенсацію, яка значно перевищує розмір прибутку від її сільськогосподарського використання. Сучасна вітроенергетика щадна для людського слухового апарату й геть цілком відрізняється від вітряків кінця 70-х років. Вітроагрегат потужністю 2—3 МВт працює фактично безшумно: рівень шуму — у межах 35—

Сьогодні в Криму вітроагрегати старого (кіловатного) зразка експлуатують чотири підприємства: ДП «Донузлавська ВЕС» (сумарна потужність 18,7 МВт), «Воденергоремналадка» (26 МВт), Тарханкутська ВЕС (15,9 МВт) і ДП «СхідноКримська ВЕС». Усі ВЕС перебувають в дослідно-промисловій експлуатації. Оскільки експериментальні станції складаються з вітроагрегатів застарілих моделей 80—90-х років, працюють вони не дуже продуктивно. За підсумками 2008 року кримські вітряки піймали у свої лопаті тільки 27019 тис. кВт·год.

— Для вітроустановки малої потужності один кіловат коштує в 4 рази дорожче, ніж для мегаватної. Такі проекти, напевно, потрібні, та за наявної економічної ситуації їх населенню не подужати. З іншого боку, створення автономних енергосистем у місцях, де є проблеми з поставкою електроенергії, досить вигідне. Зараз в Україні діє близько півтори тисячі таких систем, більшість яких ґрунтуються на малих ВЕУ національного виробника.

Тим часом

Депресивні велетні У густонаселеній Європі, де наземні вітряки нового покоління (фактично безшумні) ставлять усе ближче до населених пунктів, зростає невдоволення таким індустріальним пейзажем. Мовляв, сусідство стометрових «рукатих» велетнів негативно впливає на психіку й спотворює місцевість. Однак уважають так не всі. Ось як «вітрове» виробництво виглядає в Польщі очима українського туриста Олександра Ніканорова.

— Поляки — заповзятливі люди, вони відразу організували екскурсії до цих вітроагрегатів і показують їх за окрему плату, — розповідає він. — Це цілком спокійна робота величезної вежі вражаючих розмірів. Поруч із нею почуваєшся дуже маленьким. Але ніякого негативного впливу я там не відчув. Радіальна швидкість лопа-

40 дБ на відстані 300 м від турбіни (для порівняння: рівень шуму автомобіля, який рухається зі швидкістю 64 км/год. — 55 дБ). При цьому одна сучасна вітротурбіна за потужністю може замінити майже сорок шумних і низькоефективних 100-кіловатних вітроагрегатів.

Офшор по-німецьки Один зі світових лідерів у підкоренні енергії вітру — Німеччина. Тут вітроенергетика дістала активного розвитку після Чорнобильської аварії, коли німецький уряд вирішив розвивати виробництво енергії з поновлюваних джерел. У результаті вже в 2008 році в країні працювала 20301 вітряна турбіна сумарною потужністю 24 тис. МВт (!). Україна, яка, власне, й потерпіла від «мирного атома», навіть через 25 років про такі масштаби може тільки мріяти. А першу в Німеччині офшорну вітряну турбіну встановили в 2006 році. Агрегат потужністю 2,5 МВт із діаметром лопатей 90 м з’явився в 500 м від берега на ділянці моря глибиною 2 м. Вражають розміри підмурку: його діаметр 18 м, в основу поклали 550 тонн піску, 500 тонн бетону й 100 тонн сталі. Конструкцію загальною висотою 125 м установлювали із двох понтонів площею 1750 і 900 м2. До 2030 року Німеччина планує побудувати 25 тис. МВт офшорних електростанцій у Балтійському та Північному морях.

20

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

Автомагістраль

Поле чудес для автомобіліста Треба віддати належне псевдовинахідникам: іноді їхні псевдонаукові пояснення здаються такими правдоподібними, що починаєш їм вірити Олександр НІКОЛАЄНКО Вони унікальні, мають інструкції з науково обґрунтованими принципами дії й дуже часто захищені патентами. Їхнє застосування обіцяє значне зниження витрати палива, підвищення ККД, ресурсу двигуна й поліпшення ходових характеристик. Знайомтесь: чергова партія автомобільних аксесуарів і послуг, що ґрунтуються на обмані.

Продавці повітря Аргументи шиномонтажників, які пропонують заповнити шини азотом замість звичайного повітря, відрізняються лише в дрібницях. «Наукове» ж підґрунтя переконань те саме. Наведемо витяг із сайта одного з продавців послуги й розберемо її за пунктами. Але для початку позначимо вихідні дані: технічний азот, який поставляється з кисневих станцій, складається з 95% азоту й 5% кисню. Генератори азоту, установлені на деяких шиномонтажних пунктах, дають на виході такий же склад. «Звичайне» повітря при цьому містить 78% азоту, 21% кисню й близько 1% аргону. Отже, аргументи «продавців повітря».

1. Азот — газ інертний, тому не змінює свого обсягу за зміни температури. Іншими словами — за температурних перепадів тиск у шинах не змінюється. Для початку: азот перебуває в п’ятій групі періодичної системи елементів, тоді як інертні гази – у восьмій… Утім, у нашому розгляді це ролі не відіграє. Що ж до запевнень про відсутність перепадів тиску в шинах, заповнених азотом, то це суперечить елементарним законам фізики. Не вдаватимемось у деталі законів Шарля й Гей-Люссака, відзначимо лише, що коефіцієнти температурного об’ємного розширення азоту й кисню однакові (0,003672 К-1), а коефіцієнт розширення повітря при цьому менше (0,003665 К-1).Тобто за зміни температури тиск у шині, закачаній безкоштовним повітрям, буде стабільніше, ніж у заповненій азотом.

2. Молекули азоту більше від молекул повітря, отже, азот залишатиме шину повільніше. Періодичність підкачування зросте втричі! У природі не існує «молекул повітря», як немає й

«молекул ковбаси». Якщо ж порівнювати розміри молекул основних складових повітря (азоту й кисню), то крити нема чим: 0,32 нанометра проти 0,3 нанометра. Тобто молекула азоту більше молекули кисню аж... на 6%. Якщо ж урахувати, що вміст азоту у звичайному повітрі менше лише на 17%, ніж у «шиномонтажній» суміші, то висновки можна зробити самостійно. І насамкінець. Навіть якщо повірити «продавцям повітря», що кисень звітрюється з шини набагато швидше, ніж азот, неважко дійти висновку: після декількох підкачувань усередині залишиться все той же майже чистий азот.

3. Азот легше від повітря, що знизить зношування колеса, витрату палива й поліпшить динаміку автомобіля. Чиста правда, як не крути. Кубометр повітря важить 1,29 кг, азоту — 1,25. Перераховуючи на об’єм найпоширенішого колеса 165/70R13 (близько 20 літрів) і тиск 2 атмосфери, виграш у масі становитиме 1,58 грама. За це, безперечно, варто заплатити мінімум 50 грн...

4. Азот не містить кисню й таким чином знижує ймовірність вибуху шини від перегріву. Шина не вибухає. Вона лопається у разі серйозного ушкодження. Вибухати ж у ній просто нема чому.

5. Азот виключає процеси окислювання металокорду й матеріалу шини. Металокорд для кращої адгезії вкритий латунню, тому та незначна кількість кисню, яка проникає крізь стінки шини, зашкодити корду не в змозі. Що ж до матеріалів самої шини, то зовні на колесо діють ультрафіолет, бітум, протиожеледеві реагенти, волога тощо. Досить порівняти стан поверхні шини зсередини й зовні, щоб дійти висновку про справжні причини старіння.

Лише 400 грн + доставка — і у вас вдома на вісім непотрібних магнітів більше

Ну а такі аргументи, як зменшення зношування шини, підвищення плавності, м’якості, керованості, поліпшення амортизації коліс і зчеплення з дорожнім покриттям навіть коментувати не хочеться: за рахунок чого?! Утім, деякі шиномонтажники для того, щоб клієнт «відчув різницю», просто накачують шини азотом нижче номінального тиску. Що, звичайно, створює враження тієї самої «м’якості», однак знижує термін служби самої «гуми».

матеріалів». Інакше кажучи, маємо найпростіший магнітний фільтр. Більш того. У розділі «Формула винаходу» дізнаємося нарешті про суть патенту: «Із метою поліпшення експлуатаційних властивостей пристрою корпус виконаний рознімним із можливістю закріплення його на неферомагнітному трубопроводі за допомогою знімних шліцевих замкових з’єднувачів». Тобто цей патент захищає не чудодійні властивості омагніченого палива, а лише накладний шліцьовий спосіб кріплення пристрою на топливопроводі. Звернемося, однак, до практичних випробувань. Ще в 2006 році авторитетна німецька організація ADAC провела декілька тестів.

прискорення, уповільнення, рівномірного руху й холостого ходу. «Пробіг» під час випробувань як з активаторами, так і без них становив 800 км для кожного авто. Підсумок: названі пристрої в жодному з випадків не привели до зниження витрати палива навіть на частки відсотка. За цією ж методикою були протестовані різні домішки до палива: MPG-CAP, Astra 3000/4000, BlueSky, Eucozym, Flex-O-Formula, Mathy-Univeral-F, Roil-Treatment, Wynn’s. Тут результат не такий безневинний: у випадку застосування деяких присадок витрата палива зростає. Що ж до навали «другої хвилі» пристроїв, які додають воду до паливної суміші «для збільшення ККД і підвищення потужності двигуна», то фахівцями досить сказано й про іржаві вихлопні системи, і про корозію плунжерних пар, і про утворення в камері згоряння абразивів із супутніх солей, і про економічну марність цього «винаходу».

Воднева бомба

Марні

мося в деталі, однак винахід Мейєра суперечить першому й другому законам термодинаміки (ККД його генератора нібито становив 1700%), а цей експеримент, попри публічну доступність патенту, так і не вдалося повторити в жодній лабораторії світу. Наразі вчені схильні вважати цей винахід шахрайством. Другий спосіб пояснення диво-економії ґрунтується на припущенні, що ННО у разі змішування зі звичайним паливом у камері згоряння є каталізатором процесу горіння, що й дає приріст потужності плюс економію. Це допущення так і залишається допущенням, воно не підтверджене і не спростоване на якомусь авторитетному рівні. Тому вибір «вірити — не вірити» залишається за авто-

спроби

повторити

комірку

У 1806 році Франсуа Мейєра Ісаак де Ріваз побудував перший двигун вну- любителем. Однак є декільтрішнього згоряння, який ка «але». працює на суміші водню й По-перше, газ Брауна некисню, яку називають та- дарма ще називають гриПаливні кож гримучим газом, ко- мучим. Він складається вправи ричневим, зеленим, HHO- з ідеальної пропорції гогазом, дигідроксидом, га- рючої речовини (водню) і Сучасне пальне, на думзом Брауна тощо. Відтоді ні ку продавців паливних «поокислювача (кисню). Тобв кого немає сумнівів: ДВЗ кращувачів» для ДВЗ, недото є вибуховою речовиною може ефективно працювасконале — в ньому повно й вимагає серйозних захозлиплих молекул, вети на ньому. Чим і кодів безпеки. Але в більшості личезна кількість елекристуються численні автомобільних комплектів тронів із неправильним шахраї, які пропонують для вироблення ННО, проспіном, і незрозуміло, різні електролізні реакпонованих до продажу, неяк воно взагалі горить. тори для встановлення має ні водного затвора (або Не переймайтеся, за на автомобіль. він пропонується опціосуму від 300 до декільОт тільки у всьому нально за додаткову плату), кох тисяч грн народцьому є одна нестиков- ні полум’ягасника. А конні престидижитатори ці ка: за будь-якого спо- структивно обов’язкові занедоліки виправлять. собу виробництва ННО побіжники екстремальноНаводити тут усю ту завжди (!) витрачаєть- го тиску в таких пристропсевдонаукову дурню, ся більше енергії, ніж ях узагалі не передбачені. У якої повно в інструкціможна одержати від підсумку будь-який «чих» ях до «диво-девайсів», подальшого спалюваннема сенсу: наші чита- Вихід ННО – мізерний, а вартість — від $100 ня. Може, саме тому двигуна може обернутися вибухом. чі — люди технічно грабортових пристроїв, які По-друге, перш ніж зважимотні, фізику вивчали. А як Були представлені випроцілком забезпечують потре- тися викинути на «воднебути, якщо принцип дії є та- бувані різні магнітні акби двигуна в паливі за раху- вий вітер» кругленьку суму, ємницею й в описі лише за- тиватори палива: Hagans, нок застосування газу Брау- зайдіть в Інтернеті на форузначено, що він захищений Ecoturbo, Eco-Flow, Miна, у продажі нема. Зате ре- ми, де збираються «воднепатентом? Як, наприклад, leage/-Petrol, Booster і осоакторів для часткової замі- ві саморобкіни», почитайте. у випадку з «екологічним бливо поширений у нас ни ним вуглеводневого па- Дізнаєтесь багато цікавого. стабілізатором рідкого па- Super FuelMAX. Для виклюлива пропонується безліч. Наприклад, що жоден із гелива «Магнітотрон». Тоді чення впливу на перебіг витреба почитати сам па- пробувань зовнішніх чин- За запевняннями продав- нераторів, які випускаютьтент РФ № 2010609, ників тести проводилися ців, вони знижують витрату ся «серійно», не має і десятої частки необхідної для зазначений на виро- стендовим методом за мето- бензину або ДП на 2—80%. Пояснюється ефект еконо- позитивного ефекту пробі. Добре, що база па- дикою NEFZ (Новий євротентного бюро доступ- пейський руховий цикл) на мії звичайно двома спосо- дуктивності, а також про те, на в Інтернеті. трьох легкових автомобілях бами. Перший обов’язково що виготовлені такі вироби Отже: «Винахід сто- різного ступеня зношуван- посилається на патент аме- з матеріалів, які витримусується очищення рідин, ня. Ця методика спеціально риканця Стенлі Аллена Ме- ють максимум пару місяців що рухаються, від метале- призначена для з’ясування йєра US 4.936.961 «Метод роботи. Заразом вас проінвих частинок і призначе- витрати палива й емісії ви- виробництва паливного га- структують із приводу техний для омагнічування рі- хлопних газів, складається з зу», отриманий 26 червня ніки безпеки під час поводин і паливно-мастильних точно регламентованих фаз 1990 року. Не вдаватиме- дження з газом Брауна.

21

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

Із рюкзаком тереконами

«Коли ми поїдемо на шахту?» Інтерес до промислових об’єктів Донбасу в туристів є, залишилося переконати в цьому державу. А поки окремі підприємства організовують екскурсії самотужки Олександр УСОВ У Донецькій області всерйоз перейнялися поліпшенням іміджу. Ні, потенціал регіону у сфері економіки відомий давно, ще з часів козацького степу, перших вугільних копалень і плавильних печей іноземних металургійних концесій — тут ніяких сумнівів бути не може. Дончани замислилися про власну... публічність і розширення контактів із навколишнім світом. А що найкраще сприяє цьому? Правильно — спорт, культура й туризм!

Із першими двома позиціями в цілому все нормально (один донецький «Шахтар» чого вартий!). Із туризмом теж начебто все гаразд: є в регіоні і святогірська Свято-Успенська лавра, і заповідники «Хомутовський степ» і «Кам’яні могили», і неповторна природнорекреаційна зона заплави ріки Сіверський Донець, і сонячне узбережжя Азовського моря. Але, як відзначив у бесіді з автором цих рядків один з учасників торішньої міжобласної конференції представників донецьких і львівських туроператорів і компаній, пов’язаних із туристичним бізнесом, «у нас у Львові є унікальна передумова для успішного туризму — особливий, неповторний дух стародавнього європейського міста, що створює щоденне свято для своїх гостей. А що може запропонувати Донбас?» Отож, днями голова Донецької облдержадміністрації Анатолій Близнюк першим із представників влади виступив з ініціативою розширити інформацію про регіон, розміщену на глобальному порталі «Туризм в Україні». Одночасно відразу п’ять міст області за підтримки німецького товариства міжнародного співробітництва GТZ активізували роботу зі створення своїх брендів у рамках пілотного проекту «Сприяння місцевому економічному розвитку промислових міст Донецької області». Особливу увагу пропонується приділити туризму. Зауваження львівського експерта було аж ніяк не безпідставним. Коли влітку 2010 року Донецьк у розкішному конференц-залі суперсучасного стадіону «Донбас Арена» у рамках відкриття регулярного авіасполучення Донецьк — Львів приймав західноукраїнських туроператорів, область за основними показниками діяльнос-

ті туристичних підприємств в Україні вже посідала п’яте місце після Криму, Києва, Одеси та Севастополя. Але на гостей не справила враження демонстрація слайдів пам’яток Донеччини. На тлі того, що показали й розповіли бізнесмени із Львова про туристичний потенціал свого міста, презентація їхніх донецьких колег виглядала досить блякло. Що вдієш, регіон багато десятиліть розвивався в іншій площині. Але є в столиці «всесоюзної кочегарні» те, що пролунало в запитанні львівських бізнесменів: «Ну коли ж ми поїдемо на екскурсію в справжню вугільну шахту?»

раз обговорюється правовий механізм», — заявив голова МНС Віктор Балога. Ідею одержання Україною економічної вигоди від «постіндустріального» використання зони навколо аварійної АЕС підтримують навіть в Організації Об’єднаних Націй. «У Чорнобилі можна розповісти про важливу історію. Навіть якщо це дуже сумна історія, така зацікавленість може сформувати певний економічний потенціал», — відзначає адміністратор програми розвитку ООН Хелен Кларк. Але повернімося в Донецьку область, де вистачає техногенно небезпечних підприємств. Зрозуміло, ніх-

лять пиво, і те, як воно виробляється, обов’язково викличе в наших гостей інтерес. Менш відома реставраційна фабрика-музей ретроавтомобілів «Самохід» у Краматорську, але й там уже проходять екскурсії...

Кому — імідж, а кому — гроші —У туристичній сфері дуже важливий попит. Не секрет, що всі, хто приїздить до нас, хочуть потрапити в шахту, — веде далі Ольга Кобець.— Разом із тим обладнати їх для екскурсії — дуже дорогий проект, який вимагає чималих інвестицій та часу. Буде інвестор — і проблем із ту-

Якщо розібратися

Чорнобильський приклад Питання розвитку промислового туризму за рік із лишком до Євро-2012 стає особливо актуальним. Донецьк, як відомо, визначений одним із міст, що прийматимуть чемпіонат. Наявність не тільки чудових автодоріг, аеропорту, готелів, а й розвинутої структури сервісу — неодмінна умова проведення тут одного з найпрестижніших спортивних змагань планети. Крім економічної вигоди та можливості створення нових робочих місць, додатковим стимулом до широкої презентації потенціалу регіону в сфері промислового туризму стали плани Міністерства з надзвичайних ситуацій України розпочати організацію систематичного відвідування туристами сумно відомої Чорнобильської зони. У зоні відчуження, яка викликає великий інтерес не тільки учених, а й звичайних громадян, уже розроблені безпечні маршрути. «У Чорнобильську зону необхідно відчинити двері, щоб люди бачили ситуацію. За-

Соляна шахта в місті Соледар

то не водитиме туристичні групи на Донецький хімзавод або Горлівський ртутний комбінат.

— Звичними стали екскурсії на мальовничі соляні шахти в Соледарі, Артемівський завод шампанських вин і його гіпсові шахти, кондитерську фабрику «АВК», — повідомила заступник начальника управління культури й туризму Донецької обласної держадміністрації Ольга Кобець. — До Євро-2012 ознайомлювальні прогулянки своїми цехами готує пивоварний завод «Сармат», адже багато вболівальників люб-

Шашечки на лопатях Сергій ДУМКЕВИЧ За 20 хвилин із Сімферополя в Ялту домчить курортного пасажира вертолітне таксі. Ні пробок, ні стомливого дорожнього зиґзаґа — тільки швидкість і чудові краєвиди гірського Криму...

Ініціатива організувати вертолітні польоти із Сімферополя в Ялту вже цього курортного сезону належить приватній компанії, назва якої поки не розго-

лошується. Про транспортне нововведення повідомив заступник міністра курортів і туризму Криму Микола Маринов після великого рекламного туру, організованого для чотирьох десятків російських туроператорів. За даними чиновника, тривалість польоту — приблизно 20 хвилин, кожному пасажирові доведеться заплатити за місце в аеромобільному таксі близько

ристичними маршрутами під землю не виникне. За її словами, у Горлівському індустріальному технікумі обладнаний гірничий полігон (аналог справжньої шахти глибиною до 7 метрів із діючою гірничодобувною технікою), де практикують підземні екскурсії для допитливих. Якщо додати вугільний пил і шум механізмів, то імітація буде повною. Ідею підхопив і Донецьк. «Ми вже зв’язалися із шахтою «Трудовська», де працює гірничий музей, там теж є навчальна шахта. Саме зараз обговорюється питання про $20. Відпрацьовуватимуть новий вид сервісу на відомих трудягах — вертольотах Мі-8 місткістю до 20 чоловік. І якщо пілотамтаксистам удасться скорити кримське небо, уже 2012 року радянські вертольоти, мало придатні для екскурсійних повітряних вояжів, замінять більш компактними машинами закордонного виробництва з панорамним заскленням. Однак можливість «бачити все» буде трохи дорожче — у межах $50 із пасажира.

Шахта-музей Zollverein

екскурсії. Ми маємо оцінити її стан і заходи безпеки», — заявила заступник начальника управління культури й туризму ДонОДА. У Донецьку є академічний навчально-науковий заклад — Донецький інститут туристичного бізнесу (ДІТБ), який вже кілька років вивчає проблеми розвитку промислового туризму в Донбасі. Відповідно до проведеного ним соцопитування, 78% респондентів хотіли б відвідати промислові об’єкти регіону — шахти, металургійні заводи, хімічні комбінати. Цікава деталь: половина опитаних уже побувала на таких об’єктах...

— Культурний, історичний і природний туризм є в будьякій країні. Люди хочуть чогось нового, і ми можемо це їм дати, — говорить аспірант ДІТБ Вікторія Кулеш. — Екскурсії на завод шампанських вин в Артемівську й соляні шахти в Соледарі показують, що промисловий туризм популярний. Наприклад, на артемівському заводі є окремий рядок у доходах — «Екскурсії». У кризовий 2008 рік вони одержали з їхньою допомогою більше 56 тисяч гривень. Якщо для винного заводу екскурсії найперше — імідж, то для шахт це могло б стати додатковим прибутком. Нічого нереального в цій ідеї немає. Скептикам можна порадити звернутися до Інтернету, де багато закличних рекламних матеріалів із мальовничими фото закритої німецької шахти Zollverein, яка стала одним із найприбутковіших туристичних об’єктів індустріального Руру...

Питання руба

Чи є життя в НьюВасюках? У США завод із випуску великофюзеляжних лайнерів компанії Lockheed Martin щодня відвідують до півтори тисячі туристів, і тільки тому, що заводський корпус уважається найбільшим виробничим будинком у світі. У Донецькій області є аналог американському туристичному атракціону за своєю унікальністю, та ще й який! Уже більше двох років припадає пилом у Верховній

Раді проект створення на базі закритих єнакіївських шахт «Червоний Профінтерн» і «Юний комунар» музейнотуристичного комплексу «Український техноленд», гармонічною частиною якого мають також стати музей історії Донецької залізниці та екскурсії на Єнакіївський металургійний завод. Планується на «Червоному Профінтерні» зібрати все, пов’язане з видобутком вугілля в Донбасі починаючи з XVIII століття, а на «Юнкомі» взагалі запропонувати реальний екстрим — спуск у шахту на глибину майже кілометр, у район епіцентру невеликого ядерного вибуху, зробленого в 1979 році з технологічною метою. Однак Єнакієве і його околиці туристичною Меккою поки не стали. За словами заступника єнакіївського міського голови Сергія Корсакова, через те, що законопроект, пов’язаний із розвитком «Українського техноленду», лежить у парламенті без діла, про бюджетне фінансування взагалі не йдеться.

— Раціональне зерно у всьому цьому, може, і є, та як його виростити — незрозуміло. Ми не бачили програму або бізнес-план навіть у зародковому стані. А будувати Нью-Васюки ми не в змозі, — заявив Корсаков на пресконференції. Схожа картина спостерігається й у масштабах всієї області. Розробка цільової програми розвитку промислового туризму в регіоні не ведеться, бо неможливо визначити її основні параметри за відсутності загальнодержавної програми. А немає програми — немає й грошей під її здійснення. Підприємствам залишається самотужки, розраховуючи на власні кошти та ентузіазм, створювати в себе музеї, туристичні маршрути й шоу для бажаючих.

До речі Регулярний авіарейс Донецьк — Львів, помпезно відкритий у червні минулого року, через кілька місяців скасували через нерентабельність. Не хочеться думати, що таке може статися і з промисловим туризмом Донбасу, який гідний кращої перспективи.

22

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

Від жердини – до планшета

Найеротичніший спорт Pole dance — молодий вид спорту, який активно розвивається, його не треба плутати зі стриптизом, — легковажність тут недоречна й навіть може коштувати здоров'я Анна ГРЕЧАНИК Уявлення про танець із жердиною як про розвагу з нічних клубів іде в минуле. Звичайно, так воно й було донедавна, але сьогодні поул-денс — повноцінний спорт, і вже проводяться чемпіонати різних рівнів. А ті, хто бачив змагання, більше ніколи не скажуть, що це легкий жанр.

Про перші кроки нового виду спорту в Україні розповідає переможниця торішнього чемпіонату України з pole-dance, тренер луганського фітнес-клубу Ultraviolet Людмила Палатова.

– Людмило, як вийшло, що легковажний, скажемо так, танець перетворився на спорт?

— Після завершення спортивної кар’єри багато гімнасток, акробатки приходили в стриптиз. Звичайно, вони почали виконувати складні елементи, за спортсменками потягнулися й інші танцівниці, а потім вони почали змагатися. Ну а якщо проводяться змагання, то й до нового виду спорту недалеко. Звичайно, він тільки формується, і багато ще труднощів, але є й перспекти-

ви. У наших планах і мріях — включення поул-денсу до програми Олімпійських ігор, але потрібний час, щоб у людей сформувалося правильне ставлення, адже багато хто досі асоціює його зі стриптизом. Наприклад, один потенційний спонсор відмовився допомогти в проведенні чемпіонату України. Так і сказав: у стриптиз гроші не вкладатиму! Не допомогли ні фотографії, ні відеозаписи виступів... Ще одна проблема — класифікація елементів. Особливість танцю — у його «вертикальності», він виконується на трьох рівнях: у верхньому — трюки на пілоні високо над підлогою, у середньому робляться прокручування навколо жердини й обльоти, а також елементи пластики, а нижній рівень — це партер. Усі елементи поділяються на прості, складні, силові, статичні... Класифікацій багато, і зараз точиться боротьба за загальноприйняті назви для кожного з них. Часом дівчата виконують трюк, не знаючи, як він називається, і намагаються присвоїти йому своє ім’я,

Я — планшет! Хто ж усе-таки продає планшет iPad — інженери чи маркетологи? Олександр БІЛИЛОВЕЦЬ На ринку гаджетів намітилася стабільна тенденція: початок року проходить у очікуванні презентації нового пристрою із доданням «i». Ньюсмейкером останніх двох років, який заступив iPod і iPhone, які вже приїлися, став планшет iPad — «пристрій посткомп’ютерної ери», на думку генерального директора Apple Стіва Джобса (див. «УТГ» №9 від 15 березня ц.р., «Будь простіше!»).

Стилізований під яблуко логотип на iPad і iPad 2 недвозначно говорить про приналежність планшетів компанії Apple. Однак корпус у фірмовому стилі приховує певні технічні рішення, які здебільшого не можна назвати ексклюзивними розробками американської корпорації. Друге покоління iPad одержало нове «серце»: мікропроцесор Apple A4 замінив двоядерний Apple A5, що побудований за принципом Package-on-Package

(PoP — інтеграція центрального процесора й оперативної пам’яті, обсяг якої, до речі, було збільшено з 256 до 512 Мб) і являє собою систему на кристалі (див. «УТГ» №10 від 22 березня ц.р., «Мікрочипи на кристалі»). Він створений на базі модифікованої архітектури 1 ГГц мобільного чипа ARM Cortex A9 і графічного співпроцесора PowerVR SGX 543MP2, які, відповідно, у два й дев’ять разів продуктивніше рішень оригінального iPad. Графічна підсистема iPad 2 наразі взагалі найшвидша на ринку й випереджає за продуктивністю найближчих конкурентів, зокрема Motorola XOOM — у п’ять разів. Утім, приналежність А5 до Apple під сумнівом: фахівці відзначають його фактично цілковиту схожість із Samsung Exynos (кодова назва Orion), так само, як і ідентичність A4 і Samsung Hummingbird.

а буває й так, що в різних школах той самий називається по-різному. На цей час важливо зібрати лінійку елементів, можливо, поділити їх на трюки для початківців і професіоналів.

— У нашій країні є організації, які розвивають цей вид спорту?

— Так. Українська Асоціація танців і фітнесу на пілоні існує близько 5 років, створена за світовими стандартами, тому наші дівчата їздять на чемпіонати Європи й світу. Всесвітня асоціація теж молода — їй близько 8—9 років. У нас, як і в усьому світі, проводяться міжрегіональні змагання, чемпіонати, кубки, конкурс Міс Pole Dance Україна. Є танець і фітнес на жердині, а є артистична категорія, де змішані силові елементи, прокручування й танець. Мабуть, найскладніше — зібрати всі елементи в танець, щоб виступ не виглядав як набір окремих трюків.

— Які вимоги висуваються до спортсменок?

— Їх багато. На змаганнях не можна виступати в занадто відкритих костюмах — ніяких декольте, коротких шортів і сміливих рухів. Дуже високі підбори Схожа ситуація з 25-сантиметровими мультитачдисплеями з розрізненням 1024х768 пікселів (XGA) і LED-підсвічуванням — це плід спільної роботи LG (матриця), Wintek (сенсорна панель), Broadcom (контролер) і Novatek (драйвера). Запам’ятовувальні пристрої NAND-флеш «Еплу» постачає Toshiba і Samsung. Ба-

тареї роблять тайваньські компанії Simplo Technology і Dynapack International. Відзначимо, що вдале компонування елементів живлення й декілька «зелених» рішень (контролери NXP, екс-підрозділ Philips) дозволяють iPad 2 працювати до

заборонені. Дівчата, які виступають у категорії «фітнес», узагалі працюють у чешках або босоніж, їм не можна танцювати в партері, можна тільки виконувати складні фізичні вправи. Є й обов’язковий набір елементів. У танці відсоткове співвідношення трюків на жердині й власне танцю має бути 70 до 30 (за межею — 90 до 10), у фітнесі майже весь танець виконується тільки на жердині. А ще не можна виступати в шкіряному одязі, латексі, гумових рукавичках, високих чоботях — вони прилипають до жердини й допома-

— Якою має бути жердина для танцю?

— Пілони бувають статичні й обертові (інерційні). Останній частіше використовується для виступів — завдяки більшій інерції й швидкості створюється кращий візуальний ефект. Конструкція такого пілона передбачає наявність підшипників і стопорних гвинтів. Він має бути високим — від 3,5 метра й діаметром 38—50 мм — обхват жіночої руки. Жердини виготовляють із нержавіючої сталі, металу із хромовим покриттям, титану або

гають працювати за рахунок сильнішого зчеплення.

— Юнаки можуть брати участь у змаганнях?

— Можуть і беруть участь — чоловічий поул-денс у нашій країні теж є. Хлопці, звичайно, соромляться, але поступово йдуть у цей вид спорту. Тільки елементи в них складніші — чоловіки все-таки фізично здатні на більше.

міді. Добре відполірована нержавіюча сталь забезпечує більш швидке й плавне ковзання, залишаючи можливість доброго прилипання й фіксації. Мідь же завдяки кращому зчепленню дозволяє надійніше триматися, але повільніше сковзати. Найпоширеніший варіант кріплення пілона — урозпір. Жердина не кріпиться

ні до стелі, ні до підлоги, а тримається за рахунок тертя. Найвідоміша фірма, яка займається їхнім виготовленням, — X-pole.

— Невже всі трюки виконуються без страховки?

— Звісно, до стелі танцівницю не пристібають, як у цирку... Хоча можна було б. Тож страховки тут нема ніякої — тільки чітке виконання всіх рухів, відповідальність за своє життя й здоров’я, а на тренуваннях — дотримання усіх інструкцій тренера. Правда, під час тренувань можна надягати наколінники й спеціальні гумові рукавички — для захисту кистей рук від травм. Але на змаганнях навіть це заборонено, там можна тільки використовувати спеціальний віск для жердини, щоб зменшити ковзання, що теж може спровокувати травму.

— Що треба для того, щоб стати успішним танцюристом... або спортсменом?

— Усе залежить від того, наскільки людина сильна фізично, знається на фізиці й законах гравітації. Адже, наприклад, для доброго прокручування треба взяти добрий розгін, правильно відштовхнутися, розрахувати замах ногою, тобто тут важлива сила інерції. Розуміння того, що і як діє на кожен рух, приходить із часом. А ще важлива відповідальність за всі свої дії. Адже поул-денс хоч і еротичний, але все-таки спорт.

10 годин у автономному режимі — кращий результат серед конкурентів. У тонкий корпус iPad 2, що на третину тонше (8.8 мм) і 15% легше (613 г) попередника, удалося помістити мікроскопічну камеру 0,7 мегапікселя (оптика Carl Zeiss), затребуваність якої, так само як «айпеда» в ролі відеокамери, за роздільної здатності 960х720 пікселя навряд чи виправдана. Наявність фронтальної камери виглядає більш виправданою, оскільки дає можливість для відеодзвінків, у тому числі через Інтернет за допомогою фірмової технології FaceTime. До речі, базова комплектація iPad 2 оснащена бездротовими інтерфейсами Wi-Fi 802.11n і Bluetooth 2.1+EDR (виробник — Broadcom), а розширена — стільниковим 3G HSDPA. Усередині iPad 2 установлений 3-осьовий гіроскоп (виробник — скоріше за все STMicroelectronics) для управління й навігації за допомогою маніпуляцій пристроєм. Складаються планшети, як і телефони, плеєри і ПК від Apple, на заводах Foxconn — складальній площадці брендів

Sony (PlayStation), Microsoft (Xbox 360), Motorola і Nokia (телефони). «Яблучним» більшою або меншою мірою (відомо, що ОС Apple створено на базі Linux) є тільки ПЗ — новинка працює під управлінням планшетної iOS 4.3. Вона підтримує багатозавданнєвість, технологію AirPlay і Home Sharing для спільної роботи з домашніми мультимедійними пристроями. Убудований веб-браузер Safari одержав новий механізм обробки Java-скриптів, але в результаті конфронтації Стіва Джобса й компанії Adobe залишився без підтримки Adobe Flash, що робить недоступними для користувача планшета відео й графічні веб-елементи, які ґрунтуються на цій технології. «Начинка» конкурентів — Motorola XOOM, Dell Streak, HP TouchPad, Samsung Galaxy Tab або ViewSonic ViewPad — фактично нічим не поступається другому, не кажучи вже про перший «айпед». Ідеться, приміром, про згадану вище відсутність підтримки Adobe Flash, неможливість використання HDMI, USB або SD портів iPad без спеціальних адаптерів (купуються окремо) і скромну роздільну здатність

екрана. Проте, черг у магазинах електроніки за названими пристроями нема. Звичайно, на боці Apple «принцип першості». Компанія фактично створила новий сегмент ринку мобільних пристроїв, заклавши у свідомість просту формулу: планшет = iPad. Правда, американські фахівці із психології покупців, зокрема автор книги «Консьюмерологія: міф про маркетингові дослідження, правда про покупців і психологія шопінгу» Філліп Грейвз, називають ще декілька вагоміших причин популярності iPad. Серед них — підвищена «жаданість» (популярна річ завжди приваблива), вау-фактор (користуватися новим пристроєм від Apple — демонстрація певного статусу й об’єкт уваги оточуючих, що неодноразово доводили представники вітчизняного політикуму) і можливість заробити (перепродати «іграшку» дорожче за її ринкову вартість). Це ще раз доводить, що гаджет продається завдяки не так характеристикам або якості (з якою в Apple з вини підрядників іноді виникають проблеми), як ажіотажу, створюваному навколо стильного пристрою.

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

23

NEWStrino

Той, хто наблизив зірки Через його лабораторію в різні роки пройшли видатні європейські хіміки XIX століття Святослав РИБНІКОВ Були серед них і корифеї російської хімії та біохімії: Менделєєв, Столєтов, Тимирязев. Ера сучасного промислового виробництва пороху, приміром, бере початок із робіт із його згоряння, проведених у лабораторії Бунзена Шишковим у 1857 році. Тож обрання видатного німецького хіміка іноземним членом Петербурзької академії наук у 1862 році було не просто даниною поваги. Нещодавно світова наукова спільнота відзначила 200-річчя від дня народження Роберта Бунзена.

Роберт Бунзен очолив кафедру хімії у Вищій технічній школі в Касселі в 25-літньому віці, змінивши на цій посаді Фрідріха Велера. Через дивний збіг Велер залишив Кассель за запрошенням Геттингенського університету — альма-матер Бунзена, де він щойно здобув докторський ступінь за створення гігрометра. У Касселі Бунзен працював лише два роки. Але за цей короткий час він здійснив у органічній хімії справжню революцію — заклав підвалини теорії радикалів. Відкритий ним диметиларсин мав гидкий запах, за який Бунзен охрестив його «какодилом», тобто «поганим». Однак цей недолік новій сполуці можна було вибачити, адже самим лише фактом свого існування цей миш’яквмісний органічний радикал доводив правильність теоретичних висновків, над якими багато років працювали метри — Велер, Гей-Люссак і Лібіх. «Пробачив» своєму творінню Бунзен і набагато більше: де-

кілька надзвичайно важких отруєнь миш’яком, втрачене під час вибуху око... Учений вивчав властивості какодила кілька років: одержував його похідні, установлював їхню токсичність. Коли ж сполуку, яка мала першорядне наукове значення, почали застосовувати як бойову отруйну речовину, Бунзен просто вважав своїм обов’язком знайти від неї протиотруту. Так нейтралізатором миш’яку в медичній практиці став водний окисень заліза. Із Кассельської політехніки Бунзена переманив Марбурзький університет, запропонувавши вченому професорське місце, а на додачу власну першокласну лабораторію. Несподівано для багатьох на новому місці вже прославлений органік зайнявся іншою тематикою — електрохімією. Першим результатом цих досліджень було винайдення в 1841 році знаменитого «елемента Бунзена» — хромцинкового гальванічного елемента. Анодом у ньому

був цинк, катодом — графіт, а джерелом іонів — добре відома хромова суміш — розчин біхромату калію в сірчаній кислоті, яка до того використовувалася для миття лабораторного посуду. Цей прилад мало походив на нинішню пальчикову батарейку, але давав приблизно таку ж електрорушійну силу — 1,7—1,9 вольта, що на той час було безпрецедентним. Створення першого резервного джерела струму вже саме по собі мало величезне значення для розвитку науки і техніки, однак Бунзен розглядав своє творіння тільки як засіб для досягнення більш серйозної мети. Залишивши Марбург і перебравшись у Гейдельберзький університет, він розгорнув цілу «електрохімічну програму». За допомогою складеної з окремих елементів гальванічної батареї вчений домігся перебігу електролізу багатьох солей, що дозволило йому в середині 1850-х одержати в чистому вигляді декілька металів: алюміній, барій, кальцій, літій, натрій, магній, марганець, стронцій і хром. Але й ці досягнення Бунзена, які істотно збагатили хімію, були лише прелюдією до головного відкриття. Наприкінці 1850-х Бунзен зі своїм другом, видатним фізиком Густавом Кірхгофом, експериментував із раніше отриманими зразками металів — вивчав, як змінюється під час їхнього згоряння ко-

Прибулець із морських глибин Цунамі винесло на японський берег незвичайний предмет, який випадково знайшли люди, які гуляли уздовж пляжу.

За формою об’єкт нагадує чи то мушлю, чи то гігантське яйце й вкритий візерунками. Перехожі вирішили зняти його на камеру мобільного телефона. На ньому видно, як очевидець кілька разів штовхнув дивну знахідку ногою, але реакції не було. Відео вже стало справжнім хітом у Інтерне-

ті, породивши найнеймовірніші теорії про походження дивовижного предмета. Учені поки знахідку не коментують.

Підготувала Анна ГРЕЧАНИК За матеріалами Life News, «Фраза», MIGnews.com, otvprim.ru

Відповіді на кросворд (стор. 24) ГОРИЗОНТАЛЬ: 1. Давид. 5. Шакал. 8. Жакет. 9. Кулуари. 10. Акведук. 12. Гленн. 13. Граф. 14. Кулі. 15. Галс. 16. Флот. 19. «Татра». 23. Радіус. 26. Ковбой. 27. Ліверпуль. 28. Маячня. 32. Комікс.

35. Насос. 36. Донор. 37. Шербет. 38. Оксана. 39. Аксон. 41. Джинн. 42. Човняр. 45. Альбом. 49. Шпаргалка. 50. Сафарі. 51. Скелет. 53. Наган. 57. Олег. 58. Арка. 59. Адам. 60. Гнів. 62. Гумор. 64. Марокко. 65. Відвага. 66. Дошка. 67. Бунша. 68. Лікар. ВЕРТИКАЛЬ: 1. Дуло. 2. Віадук. 3. Джигіт. 4. Акцент. 5. Штанга. 6. Коваль. 7. «Лада». 9. Клавдія. 11. Колібрі. 13. Гарем. 17. «Таймс». 18. Жуан. 20. Аверс. 21. Рапід. 22. Коло. 24. Міссісіпі. 25. Блондинка. 29. «Алеко». 30. Чабан. 31. Янтар. 32. Крона. 33. Масть. 34. Конго. 40. Норма. 41. Драга. 42. Число. 43. Віфлеєм. 44. Ядро. 46. Лико. 47. Баланда. 48. Мотив. 52. Дракон. 53. Нагода. 54. Гамаші. 55. Нарвал. 56. Наждак. 61. Краб. 63. Каюр.

лір полум’я. Саме цим часом датоване створення Бунзеном його знаменитого газового пальника, з яким сьогодні в більшості людей асоціюється ім’я вченого. Ці «забавки» вилилися в те, що сьогодні відоме як спектральний аналіз: виявилося, що випромінювання розжареної речовини за допомогою призм можна розкласти на спектр, і, що найголовніше, він для кожної сполуки специфічний. Уже в 1860—1861 роках Бунзен за допомогою цього методу відкрив два нових хімічних елементи: цезій (у мінеральних водах із Дюркхайма) і рубідій (у мінералі лепідоліті із Саксонії), виявити які іншими методами було просто неможливо через надзвичайно низькі концентрації. Буквально за кілька наступних років спектральний аналіз подарував хімікам талій, індій, деякі актиноїди — їх відкрили послідовники вченого. Але те, що він у буквальному значенні розсуває обрії людського пізнання, стало зрозуміло після того, як Бунзен із Кірхгофом за допомогою нового методу розпочали визначення хімічного складу... зірок! Спершу вони виявили, що так звана D-лінія сонячного спектра відповідає натрію, а потім установили ідентичність ще 70 його ліній різним хімічним елементам. У відставку Роберт Бунзен пішов у 78 років. На той час він мав чин таємного радника першого класу й міг безбідно жити. Згадавши молодість (ще в 1848 році за дорученням датського уряду він здійснив надзвичайно цікаву експедицію в Ісландію, де вивчав гейзери), учений присвятив свій вільний час геології.

Скафандр хамелеона Едріан Кент із інституту теоретичної фізики «Периметр» (Канада) запропонував нове пояснення парадокса Фермі: у всьому винна обережність інопланетян.

Відомий парадокс сформулював у 1950 році італійський фізик Енріко Фермі: думка про те, що у Всесвіті існує значна кількість розвинених цивілізацій, суперечить відсутності спостережень, які це підтверджують. Кент запропонував пояснити видиму відсутність цивілізацій за допомогою «космічної еволюції». На думку вченого, косміч-

літика самореклами в космосі», якої дотримується наразі людство, може мати для нас згубні наслідки. Зокрема, така поведінка може привернути увагу космічних хижаків. Сет Шостак з інституту SETI згодний із канадським колегою: «Цікава ідея: якщо я дам космосу знати про себе, мене можуть знищити. Але якщо міжзоряні війни дійсно існують, житимуть у світі тільки ті, хто добровільно надягне на себе гамівну сорочку, тобто відмовиться від технологій, за якими його можна виявити». Це зовсім не перша спроба розв’язати парадокс Фермі. Одні вчені вважають, що

Малюнок Ігоря КИЙКА

ні цивілізації змушені змагатися за корисні ресурси, яких у космосі дуже мало. Це спричиняє зіткнення, і з часом інопланетні раси, які вижили, стають дуже обережними, усіляко приховуючи своє існування. За словами Кента, це такий собі екстремальний космічний варіант маскувального забарвлення, яке зустрічається в комах і тварин. Насамкінець Едріан Кент робить висновок, що «по-

сигнали позаземного розуму неможливо відрізнити від фонового шуму, інші підраховують кількість можливих населених світів у нашій галактиці Чумацький Шлях, причому результати різних груп дослідників коливаються від 10 до 200 цивілізацій. А треті із цифрами на руках доводять, що в інопланетян просто не було часу на те, щоб нас знайти, — занадто великі відстані.

24

№ 14–15 (169–170)

19 квітня 2011 року

«Новий поворот» британського флагмана

Не такий, як усі

Англійська компанія Bentley має намір почати виробництво чергової «зарядженої» моделі свого флагманського авто Mulsanne. Новинка матиме назву Turbo R. Bentley Mulsanne названо на честь одного з поворотів перегонового кільця «Сарте» у Ле-Мані. Попереднє покоління Bentley Mulsanne Turbo R випускалося з 1985 по 1994 рік. Авто було обладнано восьмициліндровим мотором Rolls-Royce потужністю приблизно 350 к.с. і перенастроєною підвіскою. Нове авто матиме кузов «купе». Точніше, його пе-

Компанія Philips найближчим часом випустить на український ринок нову лінійку моніторів, призначених для бізнесу та професійних користувачів. У декількох моделях серії реалізоване економічне світлодіодне підсвічування, яке забезпечує підвищений рівень контрастності й знижує енергоспоживання приблизно на 40%. Застосування такого варіанта підсвічування також подовжує термін служби дисплея. У нових моніторах використовується оригінальна технологія Philips PowerSensor, яка додатково знижує витрату електрики. Спеціальний ІЧ-датчик визначає присутність користувача за комп’ютером і відповідно модифікує рівень підсвічування екрана. За слова-

редню частину зроблено в стилі «седана», із таким бампером, фарами головного світла й ґратами радіатора, що й у звичайної моделі, а от починаючи з передньої стійки

Mulsanne Turbo R матиме нову конструкцію зі спадною лінією даху. Під капотом спорткара можна знайти оновлений варіант 6,75-літрового турбодвигуна, форсованого з 505

теріалів, використаних під час виробництва Leaf, пройшли вторинну переробку, а сам світильник може бути утилізований на 95% після закінчення терміну служби. Головна особливість екологічної лампи — сенсорне керування освітленням. Щоб змінити яскравість або настроїти колірну темпера-

туру світлодіодів, досить просто провести пучкою уздовж заглиблення, розташованого в основі лампи. Розробники позбулися від одного із найпомітніших недоліків світлодіодних світильників — надмірного нагрівання елементів конструкції, що прилягають до джерел світла. При цьому вдалося позбутися гучних і ненадійних вентиляторів, застосувавши інноваційну пасивну систему безперервного розсіювання тепла. Тепер, за словами розробників, до лампи можна доторкатися незахищеною рукою в будь-якому місці й після тривалого періоду її роботи. Лампа призначена (і може бути відповідно настроєна) для різних потреб — освітлення робочого стола, приміщення в цілому або підсвічування готельних предметів.

Підготував Олександр БІЛИЛОВЕЦЬ

www. tehnichka.com Усю інформацію про передплату та розміщення реклами в «Українській технічній газеті» можна отримати за телефонами:

Відділ передплати: тел.: (044) 278-42-37, тел./факс: (0642) 59-93-91, тел.: (0642) 59-93-92 podpiska@tehnichka.com

Передплатні індекси:

ми представників Philips, такий підхід дозволяє знизити енерговитрати в періоди простою на 80%. У режимі очікування нові монітори споживають лише 0,1 Вт енергії. У лінійці представлені екрани з діагоналлю від 21,5 до 27 дюймів, усі вони можуть у широких межах регулюватися за висотою (70 мм для менших за розміром моделей і 130 мм для інших). У продажі новинки з’являться вже до кінця травня, а от рівень цін на офісні монітори Philips поки невідомий.

КРОСВОРД

«Листяна» лампа Американська студія Herman Miller представила оригінальну настільну лампу Leaf light, виконану в стилі екологічного дизайну. Вона виготовлена з алюмінію й доступна в декількох кольорах. Автори проекту вважають, що світильник не схожий ні на що, крім, можливо, на велике листя. Тему захисту природи втілено не тільки в обрисах новинки, а й у її конструктивних особливостях. Так, безпосередніми джерелами світла є 20 світлодіодів потужністю лише 8—9 Вт, що забезпечують на 40% менше енергоспоживання, ніж у люмінесцентної лампи аналогічної яскравості. Термін служби світлодіодів — 60 тис. годин, що приблизно у 8 разів більше, ніж у середньої газорозрядної лампи. Більше третини ма-

до орієнтовно 600 к.с. Як і раніше, мотор працює разом із восьмиступеневою коробкою-автоматом. Орієнтовна дата виходу нової «зарядженої» моделі Mulsanne на ринок — 2013 рік. Очікується, що автомобіль стане одним із представників нової лінійки Bentley. Крім Turbo R у ній буде присутній Continental GT із кузовом «чотиридверне купе», побудований на основі хетчбека Porsche Panamera наступного покоління, а також конкурент Maserati GT, доступне купе вартістю близько 90 тис. фунтів стерлінгів.

Відділ реклами: тел./факс: (044) 278-42-37 reklama@tehnichka.com

99340 - російською мовою 99309 - українською мовою

ГОРИЗОНТАЛЬ: 1. Вбивця Голіафа. 5. Поплічник Шер-хана. 8. Піджак леді. 9. Приміщення в парламенті для неофіційних зустрічей.

10. Естакада з водопроводом. 12. Найперший астронавт США. 13. Дворянський титул. 14. Китайський наймит. 15. Рух судна за вітром.

16. Велике об’єднання кораблів. 19. Чеська вантажівка.

23. Промінь із центру кола.

26. Пастух на Дикому Заході. 27. Батьківщина «Бітлз».

28. Мова під впливом високої температури. 32. Історія в картинках. 35. Сузір’я на схід від Компаса і на північ від Вітрил. 36. Людина, якій своєї крові не шкода. 37. Солодкий східний напій. 38. Замовниця черевичок (Гог.).

39. Відросток нервової клітини, яким передаються нервові імпульси. 41. Меш-

канець лампи. 42. Працівник транспорту, якого хотів убити «Професор Лебединський». 45. Репродукції в палітурці. 49. Мікро-довідник студента. 50. Полювання на африканських левів. 51. Каркас людини. 53. Зброя Мурки у шкіряному кожуху. 57. Князь, який потерпів від черепа коня. 58. Тріумфальні ворота. 59. Водій «Антилопи Гну». 60. Напад люті. 62. Здатність помічати в подіях комічне. 64. Королівство на північному заході Африки.

65. Риса характеру, за яку можна отримати медаль. 66. Табула раса в класі. 67. Кербуд у ролі Івана Грозного. 68. Професіонал із найбільш нерозбірливим почерком. ВЕРТИКАЛЬ: 1. Зіниця пістолета. 2. Міст через прірву або над дорогою. 3. Хоро-

брий кавказький наїзник. 4. Іноземна вимова. 5. Спортивний снаряд Жаботинського та Власова. 6.Працівник молота та ковадла.

7. Пріора, Калина або Самара. 9. ... Шульженко. 11. Пернатий ліліпут. 13. Колектив султанських дружин. 17. Щоденна англійська газета, яка друкується з 1785 року.

18. Дон-серцеїд. 20. Лицьовий бік медалі. 21. Прискорена кінозйомка. 22. Геометрична форма полярної області. 24. Річка, якою сплавлявся Гек Фінн. 25. Дівчина з рожевим ноутбуком.

29. «Москвич-2141». 30. Ганяє по горах шубу та каптан.

31. Легендарні сльози сонця.

32. Батарейка в 100 геллерів.

33. Чверть картярської колоди. 34. Остання річка в житті впертого Фоми (Міхалк.).

40. Стандарт, обраний як вихідна точка. 41. Установка для збору донного мулу.

42. Математичний символ.

43. Зоряне місце народження Ісуса. 44. Літальний апарат Мюнхгаузена. 46. Матеріал для плетіння личаків.

47. Тюремна юшка. 48. Причина злочину. 52. Казкова тварина на дієті з дівчат. 53. Наявність умов, сприятливих для чого-небудь. 54. Чужий одяг, який спробувала вдягти людина розсіяна з вулиці Басейної. 55. Морський одноріг. 56. Дрібнозерниста гірська порода, абразивний матеріал. 61. Морський десятиніг. 63. Погонич упряжки оленів. (Відповіді на кросворд – на сторінках цього номеру)

Склала Оксана БАЛАЗАНОВА

Вартість передплати:

на 1 міс. — 21,40 грн на 7 міс. — 149,80 грн

ПЕРЕВІРТЕ ПРАВИЛЬНІСТЬ ОФОРМЛЕННЯ ПЕРЕДПЛАТИ! ЛАТИ! На абонементі має бути відтиск касового апарата. Якщо передплата (переадресування) оформляється без касового апарата, на абонементі ставиться відтиск календарного штемпеля відділення зв'язку. У цьому випадку передплатнику видається абонемент із квитанцією про оплату вартості передплати (переадресування). Передплатник із сплачених ним коштів за передплату доручає розповсюджувачу сплатити видавцю суму в розмірі видавничої вартості передплаченого видання на умовах і в строки, визначені розповсюджувачем.

Відповіді на кросворд, надрукований у № 13 (168) ГОРИЗОНТАЛЬ: 1. Паводок. 9. Чабан. 12. Айвенго. 13. Фордевінд. 14. Папірус. 15. Актриса.

16. Стефенсон. 17. Тромбон. 18. Спіноза. 22. Зразок. 27. Ніздря. 28. Скотарство. 29. Мачете. 30. Сократ. 33. Рапс. 34. Шило. 35. Цекало. 36. Лорнет. 37. Кадр. 38. Жало. 39. Страус. 44. Двобій.

45. Прорахунок. 46. Дефіле. 47. Ацетон. 50. Саботаж. 55. Скандал. 56. Утопленик. 58. Азнавур.

59. Антонов. 60. Неробство. 61. Кремона. 62. Тертя. 63. Сосиска. ВЕРТИКАЛЬ: 1. Пафос. 2. Вербена. 3. Джерело. 4. Кліпса. 5. Каданс. 6. Святці. 7. Індиго. 8. Лопата. 9. Чипполіно. 10. Боробудур. 11. Насіння. 19. Піаф. 20. НАСА. 21. Завмирання. 23. Реагент. 24. Зневага. 25. Ксерокс. 26. Господарка. 30. Солодка. 31. Караоке. 32. Амеріго. 40. Рефрактор. 41. Укладення. 42. Ярмо. 43. Яхта. 46. Дискант. 48. Целебес. 49. Танатос. 50. Славка. 51. Банкет. 52. Тевтон. 53. Журнал. 54. Норрiс. 57. Квота.

Наступний номер «УТГ» вийде 3 травня 2011 р.