Украинская техническая газета №171

Із Днем Перемоги! Наука

Підприємство

Кіотський протокол

Напередодні «ери водню»

Поковка – на удачу

Японський «городовий»

Її початок у нашій країні активно наближають учені. Однак самих лише їхніх зусиль недостатньо

У рік свого 45-ліття Лозовський ковальсько-механічний завод подвоїть обсяг випуску продукції

Донецька область вступає у вирішальну стадію боротьби за інвестиції за програмою Кіотського протоколу

Стор. 6

Стор. 9

Стор. 11

IT

Епічна крадіжка Мережа PlayStation Network (PSN) має всі шанси стати найбільшою жертвою кіберзлочинців

Стор. 12

Щотижневик Виходить щовівторка

www.eutg.net

№ 16 (171) 3 травня 2011 року

Порт достатку СК «Авліта» не форсує будівництво вугільного термінала, однак поглибить дно в Севастопольській бухті

Від успішної реалізації обох цих проектів залежить не тільки розвиток діяльності самої «Авліти» як регіонального вантажоперевізника, а й максимально ефективна робота її власника — гірничо-металургійного холдингу «Метінвест», основного імпортера коксівного вугілля в Україну й експортера залізорудної сировини. У них також зацікавлені вітчизняні й закордонні компанії, чий бізнес пов’язаний із транспортуванням навалочних, наливних і сипких вантажів.

Взаємний інтерес

Стор. 4

Недавно ЗАТ «Стивідорна компанія «Авліта» оприлюднило результати своєї господарської діяльності за минулий рік: обсяги перевалки генеральних і сипких вантажів скоротилися на 28,9%, у результаті чого чистий прибуток зменшився на 48,4%. При цьому «Авліті» вдалося досягти колосального прориву в перевалці металопродукції, що пов’язано в тому числі й із поступовим виходом вітчизняної та закордонної металургії із кризи. Але навіть це не дозволило компенсувати змушений провал у транспортуванні сипких вантажів, спровокований уведенням квот на експорт зернових.

Олена ГЕРАСИМОВА

Такий, «як треба» Валерій ТИРНОВ Одного разу студент сказав викладачеві функціонального аналізу Вікторові Кацнельсону: «Вікторе Еммануїловичу, а ви нам цю теорему не розповідали...» І почув у відповідь: «Розповідав. Тільки я вам усе розповідаю по 2—3, а то й 4 рази, а цю теорему... дійсно... тільки раз!»

Цей кумедний епізод згадався після прес-конференції, проведеної керівництвом національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» (ННЦ ХФТІ НАНУ) у зв’язку з майбутнім спорудженням у Харкові за рахунок американського фінансування експериментальної електроядерної установки.

Стор. 10

Поразки і надії В’ячеслав ШНАЙДЕР Викладач Житомирського національного агроекологічного університету, кандидат технічних наук доцент Віктор Ганношин працює в галузі виявлення земле трусів, має серйозні власні розробки — на його рахунку 7 зареєстрованих патентів.

— Вікторе Петровичу, ще кілька десятків років тому

сейсмологи були сповнені оптимізму. Широко велися прогнозні дослідження в Китаї, де традиційно високий ризик землетрусів...

— Так, наприклад, грандіозний результат — прогнозування катастрофи 1975 року в місті Хайчен. Проведена за декілька годин до дев’ятибального земле-

трусу евакуація врятувала життя багатьом тисячам людей.

— Але це фактично єдиний випадок великого землетрусу, наслідкам якого вдалося запобігти.

— Утім, і тут не можна говорити про застосування надто складних методик. Лихо було передвіщено завдяки спостереженням за рівнем води в колодязях.

Стор. 13

2

№ 16 (171)

3 травня 2011 року

Тут і тепер

Цитати тижня

Ощадлива автономія Алла МІРОШНИЧЕНКО

Іван Надєїн Голова Української асоціації виробників альтернативного твердого палива

«Первомайськдизельмаш» виготовив енергоефективну когенераційну установку

У котельні КП «Міськтепловодоенергія» міста Кам’янецьПодільського завершилися монтажні й пусконалагоджувальні роботи новітнього енергоефективного обладнання — газопоршневої когенераційної установки ДвГА-500-1 виробництва ТДВ «Первомайськдизельмаш» Миколаївської області.

Через 5—7 років Україна може мінімізувати імпорт російського газу й уникнути повторення «харківських угод». Якщо цього не зробити, треба бути готовим платити $500 і більше за тисячу кубометрів. Або погодитись на значні політичні поступки Росії, як у випадку з «харківськими угодами».

Костянтин Матвієнко Політолог

Ми можемо говорити про підвищення безпеки ядерної енергетики, але не можемо говорити про згортання ядерних проектів, особливо для України, яка не є сейсмічною зоною.

Модернізація виробництва відбувається надзвичайно повільно або не відбувається взагалі. Кошти на модернізацію важко знайти, бо інвестори в усьому світі не вірять, що економіка відновиться, і тому вкладають гроші в активи, які можна потім швидко реалізувати.

Одним абзацем Застарілі ракетні комплекси замінять на нові ракети малого радіусу.

Про це заявив Президент Віктор Янукович під час недавнього візиту на харківські військові заводи. Застарілі ракети поступляться місцем новому комплексу «Сапсан», розробку якого для Міноборони відновило дніпропетровське КБ «Південне», ескізи проекту вже захищено. Росія планує закупити 60 українських літаків Ан-70.

За словами міністра оборони Російської Федерації Анатолія Сердюкова, із 2015—2016 років російське оборонне відомство планує почати закупівлю нових серійних військово-транспортних літаків короткого зльоту й посадки Ан-70 і модернізованого важкого транспортного літака Ан-124-100 «Руслан». «Програма Ан-70 уже включена в державну програму озброєння Російської Федерації до 2020 року. У цілому обсяг замовлень на нові Ан-70 становитиме 60 літаків. Нам дуже подобається й необхідний цей літак», — відзначив Сердюков.

Микола СТОЛЯРОВ

Сергій ЛИЗАНЧУК

— Активно працюючи із замовниками з Китаю, Індії, Південної Кореї, Японії, цього разу ми вирішили, що новий прес прописку не змінюватиме. Самим потрібний, — говорить головний інженер гірничорудного й ковальсько-пресового обладнання Ігор Протиняк.

— Призначений він для ковальсько-пресового цеху №2, де майже ціле століття працював німецький агрегат зусиллям 2 тисячі тонн. Ми вирішили його замінити новим, більш сильним пресом. Що ж до довговічності, то,

думаю, і наш агрегат здатний на такий солідний виробничий стаж. Для цього твердження є всі підстави. Наприклад, Росія сьогодні майже не замовляє НКМЗ такі агрегати: усі краматорські машини досі цілком надійно там працюють. Те саме й в Україні. Тому сьогодні заводчани активно освоюють ринок ПівденноСхідної Азії. Недавно відправили потужний прес у Японію, виконали замовлення для Індії. Їм є що запропонувати й можливим замовникам з Європи — завод бере участь у багатьох тендерах.

— Пресс — виріб складний, штучний. Більш того, персоніфікований для кожного підприємства, — пояснює Ігор Протиняк. — На його виготовлення потрібно багато місяців. Агрегат вагою в п’ятсот тонн оснащений новітньою системою керування, працює в автоматичному режимі, управляється за допомогою маніпулятора однією людиною.

www.eutg.net Е. пошта: info@tehnichka.com ПРИ ВИКОРИСТАННІ МАТЕРІАЛІВ ПОСИЛАННЯ НА «УТГ» ОБОВ’ЯЗКОВЕ.

Головний редактор Світлана Ісаченко

04071, м. Київ, вул. Ярославська, 28а 91034, м Луганськ, вул. Ломоносова, 98в.

РЕДАКЦІЯ: Людмила Гречаник — редактор відділу технічної думки тел. 0642 34-72-47 e-mail: tehnomysl@tehnichka.com

МНС передасть області вертоліт EC145 Eurocopter, повністю укомплектований реанімаційною апаратурою.

Ігор Павлюк — редактор відділу промисловості тел. 044 278-42-37 e-mail: pavluk@tehnichka.com;

Іван Спасокукоцький — редактор відділу IT тел. 044 278-42-37 e-mail: ivanspas@tehnichka.com

Базуватися він буде на Івано-Франківському аеродромі, а доставляти потерпілих – на спеціальний злітнопосадковий майданчик на території обласної клінічної лікарні, зведений відповідно до усіх міжнародних стандартів. Такий об’єкт у лікувальних закладах країни наразі перший і єдиний. З найбільш віддаленого району Прикарпаття вертольотом можна дістатися ІваноФранківська за 20 хвилин. На виклики з екстреної госпіталізації вилітатимуть лікар, фельдшер і один рятувальник. Повітряна «швидка» працюватиме поки в режимі експерименту.

Рівненщина пропагує енергозбереження Людмила СТУПЧУК

Як зауважив заступник голови Рівненської облдержадміністрації Володимир Новак, експерти оцінювали проекти не лише за економічним ефектом, а й насамперед ураховували інноваційну складову. Зокрема,

тел. 044 278 42 37, e-mail: isachenkosv@tehnichka.com

Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 12993-1877Р від 20.08.2007 р., видано Міністерством юстиції України.

В Івано-Франківській області впроваджується пілотний проект із надання екстреної медичної допомоги і негайної евакуації потерпілих в лікувальні заклади за допомогою повітряних транспортних засобів, а також для ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.

Упровадження енергоощадних технологій на Рівненщині високо оцінило консалтингове об’єднання «Центр громадської експертизи». Його експерти проаналізували більше 200 проектів з усіх регіонів України і відібрали 44 технологічні рішення, які увійшли до збірника кращих практик.

Одержати ліцензію на ефірне цифрове мовлення планує група компаній «1+1». Канал працюватиме в цифровому форматі після одержання відповідної ліцензії, а також після того, як компанія «Зеонбуд» (провайдер цифрового телебачення) розгорне свої мережі мовлення. Національна рада з питань телебачення та радіомовлення також оголосила конкурс на мовлення «в цифрі» для ТРК.

Засновник і видавець — колектив редакції «УТГ»

газових двигун-генераторів потужністю від 300 до 800 кВт. На їхній базі тут також виготовляють когенераційні установки, призначені для автономного електро- і теплозабезпечення різних об’єктів.

«Швидка» із гвинтом

Національні телеканали вже цього року запустять мовлення в цифровому форматі.

Адреса редакції:

«Первомайськдизельмаш» — основний виробник в Україні середньообертових суднових дизелів і дизельгенераторів, стаціонарних дизель-електричних, газодизель-електричних агрегатів,

Прописка — місцева Прес, виробництво якого розпочато на Новокраматорському машинобудівному заводі (Донецька область), має таке зусилля, як від тиску на деталь усієї маси великовагового потягу з 50 вагонів. На підприємстві до таких порівнянь звичайно не вдаються. Тут говорять простіше: прес-3000, тобто зусиллям у три тисячі тонно-сил.

Валерій Гєєц Директор Інституту економіки та прогнозування НАН України

Нова установка потужністю 0,5 МВт електричної й 0,75 МВт теплової енергії забезпечуватиме власною енергією котельню, водонасосну та каналізаційну станції в одному з мікрорайонів міста. Це дозволить комунальному підприємству одержувати дешеву електрику, а в опалювальний сезон поставляти в будинки жителів найбільшого мікрорайону Кам’янець-Подільського недорогу гарячу воду.

ВІДДІЛ РЕКЛАМИ: Ганна Шумакова — тел./факс:

Газета видається українською та російською мовами

(044) 278 42 37, тел.: (097) 534 23 04, Позиція авторів публікацій не завжди

e-mail: reklama@tehnichka.com

ВІДДІЛ ПЕРЕДПЛАТИ: Дмитро Баранов — тел./факс:

представникам інших областей презентують досвід села Дружба Радивилівського району, де для обігріву дитсадка застосовують інфрачервоне електроопалення. Цікавою для загалу буде також практика міста Дубно щодо реконструкції системи вуличного освітлення із заміною ліній електропередачі та застосуванням енергоощадних ламп. А ще до кращих практик потрапив проект Зарічненської школи-гімназії, де для підігріву води та теплопостачання використовують тепло зовнішнього повітря.

збігається з позицією редакції. Редакція залишає за собою право виправляти матеріали та рецензувати рукописи. За зміст рекламних оголошень відповідає рекламодавець.Матеріали, позначені (R),

(044) 440 82 09, тел.: (044) 221 06 50 публікуються на правах реклами.

Передплатні індекси: українською мовою — 99309 російською мовою — 99340 Номер віддрукований офсетним способом на друкарському комплексі ТОВ «Прес-Експрес». Адреса: 91040, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 89а. Тел. (0624) 50-08-54

Любов Соловйова — тел./факс: (0642) 59 93 91 тел.: (0642) 59 93 92,

e-mail: podpiska@tehnichka.com

За достовірність наведених у матеріалах фактів відповідають автори публікацій.

НАКЛАД МІСЯЦЯ 39342 прим. Замовлення № 834

3

№ 16 (171)

3 травня 2011 року

Тут і тепер Наука СПІВРОБІТНИЦТВО «Укренерго» підписало з Індією контракт на будівництво ЛЕП. Індійська компанія Kalpataru будуватиме повітряну лінію електропередачі від Рівненської АЕС у центральний регіон країни, повідомляє Міненерго України. Реалізація проекту дозволить забезпечити видачу потужностей АЕС західного регіону країни, збільшити пропускну здатність та підвищити надійність електропостачання споживачів центрального регіону України й Києва. Вартість контракту — близько 130 млн євро. Україна готова долучитися до розробки сучасної стратегії ядерної безпеки. «Треба врахувати досвід нашої держави в подоланні масштабних гуманітарних, соціально-економічних наслідків Чорнобильської катастрофи. Це питання набуло особливого значення та актуальності з огляду на недавні трагічні події в Японії, де внаслідок природного катаклізму сталася аварія на АЕС «Фукусіма-1», — заявив представник Міністерства закордонних справ Олександр Дікусаров.

Ініціативу розробити нову стратегію ядерної безпеки з урахуванням наслідків аварій на атомних електростанціях висунули учасники Чорнобильського саміту.

Товарообіг з Азербайджаном вийшов на докризовий рівень.

2010 року товарообіг між Україною та Азербайджаном збільшено на 84%. Про це заявив журналістам у Баку перший віце-прем’єр-міністр України Андрій Клюєв. «Ми фактично вийшли на докризовий рівень торгівлі», — відзначив він. За словами Андрія Клюєва, Україна та Азербайджан мають величезний взаємний інтерес у співробітництві в паливно-енергетичному секторі, машинобудуванні, сільському господарстві та деяких інших галузях. Правитель Саудівської Аравії має намір почати підготовку офіцерів у військових ВНЗ України. Це питання обговорювалося під час зустрічі міністра закордонних справ Михайла Єжеля із заступником міністра оборони та авіації Саудівської Аравії. «Його Королівська Високість принц Халід бін Султан аль-Сауд висловив побажання почати підготовку саудівських офіцерів в українських військових ВНЗ уже з наступного року», — говориться в повідомленні прес-служби Міністерства оборони.

ФІНАНСИ Яким буде курс долара восени, не знають навіть у НБУ.

«Будь-які заяви щодо курсу долара сьогодні не мають підстав, адже ніхто не може спрогнозувати ситуацію з міжнародними платіжними коштами. Я можу припустити, що долар коштуватиме восени 6 гривень, але це все слова, — сказав заступник голови НБУ Сергій Яременко. — Зовнішній торговельний баланс України формується погано. Якщо брати сьогоднішній тренд, то з валютними надходженнями буде не дуже добре».

Ощадбанк Росії має намір збільшити капітал українського дочірнього банку приблизно на $107 млн. «Наприкінці третього — початку четвертого кварталу поточного року банк планує збільшити капітал у зв’язку з темпами розвитку. Наглядова рада банку ухвалила попереднє рішення про збільшення статутного капіталу на суму близько $107 млн. Планується збільшення капіталу з емісійним доходом», — повідомляє прес-служба українського банку.

ЕКОНОМІКА Міністерство економічного розвитку пропонує створити фонд модернізації економіки, повідомив заступник міністра економічного розвитку та торгівлі України Анатолій Максюта. «Ідея в тому, щоб акумулювати кошти насамперед від низькотехнологічних, але прибуткових галузей, які використовують непоновлювані ресурси країни, щоб закласти основу створення новітніх технологічних галузей. За попередніми підрахунками, буде потрібно 1—2 млрд грн. Ці кошти можна вкладати у високодинамічні технологічні підприємства, які мають перспективи зростання»,— сказав Максюта. Ідея обговорюється з органами виконавчої влади. Малому бізнесу пообіцяли знизити єдиний податок. Для підприємців, які займаються ремісництвом і побутовим обслуговуванням населення, податкова пропонує встановити наднизьку ставку єдиного податку — у межах 1—10% мінімальної зарплати, повідомив голова ДПС України Віталій Захарченко. Це нововведення стосуватиметься тих, хто не має найманих робітників і в кого обсяг доходу від такої діяльності не перевищує 150 мінімальних зарплат на рік.

ЦИФРА Найвище зростання промвиробництва зафіксоване в Івано-Франківській області. До п’ятірки областей — лідерів зі зростання промислового виробництва ввійшли: Івано-Франківська (березень 2011 р. до березня 2010 р. — 36,2%), Львівська (26,9%), Кіровоградська (19,8%), Донецька (15,7%), Київська (14,4%) області. Найбільший спад відзначено в Чернівецькій області — 15,3%.

ПРОМИСЛОВІСТЬ Зростання промвиробництва в Україні за підсумками 2011 року становитиме 6,5%, говориться в щоденному огляді фінансових ринків, підготовленому аналітиками «ІНГ Банк Україна». За підсумками березня темпи збільшення промислового виробництва сповільнилися (8%). Зростання, як і раніше, забезпечують експортноорієнтовані сектори. Хімічна промисловість і машинобудування стали лідерами в березні (12,2% і 22,8%) на тлі високого зовнішнього попиту. Жорстке адміністративне регулювання цін на продукти харчування призвело до того, що харчова промисловість минулого місяця показала найгіршу динаміку (-2,8% у річному обрахуванні). Металургійна промисловість продемонструвала помірне зростання (5,7%) . Китайці побудують у Калуші завод із виробництва безхлорних калійних добрив. Губернатор Прикарпаття Михайло Вишиванюк підписав угоду про будівництво під час засідання міжурядової комісії зі співробітництва між Україною та Китайською Народною Республікою, що відбулося під головуванням першого віце-прем’єрміністра економічного розвитку та торгівлі України Андрія Клюєва й віце-прем’єра Державної ради КНР Чжан Децзяна. Проект фінансуватиметься китайською інженерною компанією «Ухунь» і Експортноімпортним банком Китаю. ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» поставить 12 тис. тонн арматури на будівництво об’єкта «Укриття» над 4-м енергоблоком Чорнобильської атомної електростанції.

томобілебудуванні — 87%, важкому й транспортному машинобудуванні — 68%. Підприємства галузі в березні виготовили продукції на суму майже 5,1 млрд грн, а це на 50% більше, ніж у березні 2010-го, і на 13% — ніж у лютому цього року.

АВТОМОБІЛЕБУДУВАННЯ Кременчуцький тягач-ваговоз «КРАЗ Т17.1ЕХ» став зіркою виставки UralComTrans -2011. Холдингова компанія «АвтоКрАЗ» взяла участь у 4-й міжнародній спеціалізованій виставці «Комерційний транспорт Уралу», де представила повнопривідний сідельний тягач «КРАЗ Т17.1ЕХ «Бурлака» (6х6) зі спальним місцем у кабіні. Кременчуцький ваговоз дуже зацікавив відвідувачів виставки. Саме «Бурлаці» віддали перевагу представники однієї з найбільших будівельних компаній Свердловської області: просто з виставки «Бурлака» поставлений на північ Уралу.

Українське машинобудування відроджується. Обсяг виробництва в галузі за перший квартал 2011 року збільшився майже на 60% у порівнянні із січнемберезнем 2010-го. Загалом за 3 місяці поточного року випущено продукції на суму понад 13 млрд грн, а обсяг її реалізації становив близько 98%, повідомляє прес-служба Мінпромполітики України. Найвищі показники приросту в першому кварталі цього року в ав-

БУДІВНИЦТВО Україна цілком укладається в графіки підготовки основних інфраструктурних об’єктів, необхідних для проведення чемпіонату Європи з футболу в 2012 році, заявив віце-прем’єрміністр — міністр інфраструктури Борис Колесніков. За його словами, головний стадіон НСК «Олімпійський» уже фактично готовий, до осені закінчаться роботи й на стадіоні у Львові. Підготовка Харківського, Донецького та Львівського аеропортів також відбувається відповідно до графіка. Будівельні підприємства країни збільшили обсяги робіт на 6,8% — до 7 млрд 792,7 млн грн, повідомляє Держкомстат.

ТРАНСПОРТ Виконано всі умови для надання першого траншу фінансування Європейським Союзом програми «Підтримка впровадження транспортної стратегії України». Так, досягнуто домовленість про створення спільної групи з моніторингу виконання програми «Секторальна бюджетна підтримка», яка реалізується ЄС в Україні. Бюджетна підтримка ЄС спрямована на реформування транспортного сектора України, зокрема залізничного, поліпшення безпеки на автодорогах, у авіапросторі й судноплавстві, зростання транспортних потоків через Україну й приведення до міжнародного рівня законодавства про роботу всієї транспортної галузі.

ПЕК Основою саркофага є фундаментні блоки, які прийматимуть на себе загальну вагу сталевої конструкції, а під час її спорудження використовується арматурний прокат діаметром 40 мм виробництва АМКР, який має високі міцнісні характеристики зі збереженням заданого рівня пластичності матеріалу. У рамках дворічного контракту підприємство вже відвантажило 3 тис. тонн арматури на будівництво об’єкта.

«Укртатнафта» вийшла на прибутковий рівень. Компанія «Укртатнафта» (Кременчуцький нафтопереробний завод) закінчила січень-березень із чистим прибутком 587,148 млн грн. Як повідомляє прес-служба підприємства, у I кварталі чистий дохід збільшився на 2,6%, або на 101,714 млн грн, у порівнянні з аналогічним періодом 2010 року.

У країні налічується близько 10 тис. нафтогазоносних свердловин, повідомив голова Державної служби геології надр України Едуард Ставицький. «Але це не константа», — додав він. Відповідаючи на запитання, чи проводитимуться надалі на законсервованих шахтах роботи з нелегального видобутку, Ставицький сказав: «Гарантій, що такі випадки не повторяться, я дати не можу. Але ми робимо все для того, щоб це стало неможливим, тобто невигідним промислом». «Нафтогаз» повернув борг RosUkrEnergo. НАК «Нафтогаз України» повернув швейцарському трейдеру RosUkrEnergo 12,1 млрд м3 газу, які український холдинг зобов’язаний був віддати за рішенням Стокгольмського арбітражу, повідомив співвласник RosUkrEnergo Дмитро Фірташ.

За січень-березень зросли обсяги робіт із підготовки будівельних ділянок на 6,3% — до 510,6 млн грн, зі зведення будинків і споруд — на 9,3%, до 6 млрд 466,5 млн грн, зі встановлення інженерного обладнання знизилися на 10,7%, до 766,5 млн грн, із завершення будівництва збільшилися на 15,2%, до 39,2 млн грн, із оренди будівельної техніки — на 13,4%, до 9,9 млн грн. Роботи з нового будівництва, реконструкції та технічного переозброєння становили 82,5% від загального обсягу, із капітального ремонту — 10,4%, із поточного ремонту — 7,1%.

АПК Європейський банк реконструкції та розвитку готовий надавати кошти для підвищення врожайності зернових в Україні до 60 млн тонн на рік, заявив президент ЕБРР Томас Миров під час зустрічі із прем’єр-міністром Миколою Азаровим. Азаров під час зустрічі повідомив, що врожай 60 млн тонн зерна на рік – орієнтир для України на наступні роки. І відзначив, що в країні збільшуються посіви кормового й продовольчого зерна за рахунок скорочення посівів технічних культур. Підготувала Анна ГРЕЧАНИК за матеріалами УНІАН, РІА Новини-Україна, ЛІГА-Новини, ІнтерфаксУкраїна, Укррудпром, АПК-інформ

4

№ 16 (171)

3 травня 2011 року

Великі плани

Порт достатку СК «Авліта» не форсує будівництво вугільного термінала, однак поглибить дно в Севастопольській бухті Олена ГЕРАСИМОВА Початок на стор. 1

«2010 року ми були змушені скоротити загальний обсяг перевалки вантажів, що спричинило істотне зменшення прибутку компанії в порівнянні з рекордним для нас 2009-м», — резюмував в.о. генерального директора СК «Авліта» Сергій Посохов. Головною причиною такого стану справ у компанії називають скорочення потоку зерна в порти через введення уже згаданих квот, а також нестачу оборотних коштів у зернотрейдерів внаслідок несвоєчасного повернення їм ПДВ. Компанія не має наміру відмовлятися від раніше заявлених планів із розширення діяльності. «Програма розвитку компанії передбачає збільшення потужностей із перевалки вантажів до 2013 року до 6—6,5 мільйона тонн. Це стане можливим за рахунок утілення декількох інвестиційних проектів, на чому й буде зосереджено основні зусилля протягом 2011 року», — сказав С.Посохов. Із придбанням у квітні 2009-го американської вуглевидобувної компанії United Coal Company «Метінвест» регулярно поставляє вугілля на українські підприємства з Балтімора. А з листопада того ж року компанія стала постійним експортером у Китай залізорудної сировини. Але оскільки приналежна їй «Авліта» поки спеціалізується тільки на перевалці металопродукції та зерна, для транспортування коксівного вугілля й ЗРС «Метінвест» змушений удаватися до послуг інших операторів, насамперед ДП «Морський торговельний порт Південний» і ДП «Іллічівський МТП». Усе це означає, що розвиток діяльності «Авліти» і ефективна робота «Метінвесту» залежать від реалізації згаданих Посоховим проектів. Усі вони передбачають повномасштабну модернізацію портових потужностей у Севастопольській бухті.

Під напором вантажопотоків Необхідність у реалізації проектів зумовлена не тільки інтересами «Метінвесту». Це одне зі стратегічних завдань подальшого розвитку вітчизняної металургії та інших експортно-орієнтованих галузей економіки країни. Першим поштовхом до її розв’язання стала саме необ-

Перші ознаки поліпшення з’явилися в другій половині 2009 року. Тоді українські порти почали приймати оптимальні для перевезень сипких і навалочних вантажів великотоннажні судна типу Capesize. Для цього розробили спеціальну технологію навантаження у два етапи: спочатку до максимально можливої осадки судна 13—14 метрів біля

можливо», — відзначає директор ЧорноморНДІпроекту Сергій Нікулін. Іншими словами, цей метод не дозволяє задовольнити потреби всіх вітчизняних компаній, зацікавлених у роботі з великотоннажними суднами. «Глобальна криза більш ніж наочно продемонструвала Україні необхідність терміново змінити чинну модель експортноорієнтованої економіки і, зокрема, скористатися своїм унікальним географічним положенням для розвитку транспортної інфраструктури й збільшення при цьому обсягів транзитних товаропотоків. Однак останні масштабні проекти в цій галузі в Україні здійснювалися понад 30 років тому й уже не відповідають вимогам сьогоденння, не кажучи вже про загальний рівень зношеності цих активів», — уважає екс-віце-президент ІСД Олександр Пилипенко.

Із 18 морських українських портів тільки чотири можуть хоч якось претендувати на статус глибоководних: Одеський, де максимальна глибина дна біля причалу не перевищує 13 м, Іллічівський — 13,5 м, Севастопольський — 15 м і Південний — 15,6 м. Після повного завантаження Capesize з дедвейтом 200 тис. тонн його осадка становить 18,5 м, а

безпечна відстань від днища корабля до морського дна має бути не менше одного метра. Це означає, що в сучасному порту глибина дна і біля причалу, і на підхідному каналі має бути не менше 19,5 м. Найкоротший шлях до досягнення цієї мети пролягає через порт Південний і Севастопольську бухту. Незважаючи на велику кількість проектів модернізації портових потужностей, поки жоден із них не передбачає проведення днопоглиблювальних робіт до оптимального рівня. Але в перспективі всі українські порти поступово цим займуться. У тому числі й Севастопольський,

глуздо, якщо там же не створити відповідні перевантажувальні потужності. Тобто той самий універсальний комплекс, який має включати термінал для короткочасного зберігання імпортних вантажів (у тому числі коксівного вугілля в обсязі 4 млн тонн на рік), а також необхідну інфраструктуру для його постачання споживачам залізничним транспортом. Цей УПК і став сьогодні каменем спотикання в реалізації планів «Авліти». На думку деяких екологів, його експлуатація призведе до викиду в атмосферу, воду й ґрунт до 1 тис. тонн вугільного пилу на рік. Така перспек-

Відштовхнутися від дна

причалу, а потім — до цілковитого заповнення на рейді. Стимулювала появу суден цього типу потреба в експорті й транзиті іншого виду металургійної сировини — руди й концентрату. Із минулого року заходи Capesize у вітчизняні порти стали масовими. На них вивезли в далеке зарубіжжя майже 7 млн тонн залізорудного концентрату українського й російського виробництва. Попит на таку інфраструктуру й послуги є не тільки в металургів. У них зацікавлені всі наші компанії й найближчих до нас країн СНД, діяльність яких пов’язана із транспортуванням навалочних, наливних і сипких вантажів (зернових, продукції хімічної промисловості, а також нафти й нафтопродуктів). Технологія дозавантаження великотоннажних суден на рейді — лише частковий і тимчасовий спосіб усунення проблеми. «Не слід забувати, що вона має свої очевидні недоліки. По-перше, її пропускна здатність нижче, ніж за навантаження біля причалів, а по-друге, її використання пов’язане з додатковими витратами. Не кажучи вже про те, що, на відміну від балкерів, танкери обробляти у такий спосіб не-

Довідка «УТГ» СК «Авліта» — основний портовий оператор гірничо-металургійної компанії «Метінвест». Має два причали в акваторії Севастопольської бухти й перевалочні потужності, що складаються з 15 портальних кранів і зернового термінала місткістю 170 тис. тонн одночасного зберігання. При цьому сам «Метінвест» став найбільшим в Україні перевізником морським шляхом коксівного вугілля, а також залізної руди й залізорудного концентрату.

За минулий рік через термінали компанії пропущено рекордну кількість металу — 2,3 млн тонн, що на третину більше, ніж у 2009-му. У результаті частка «Авліти» у загальному обсязі експорту цього виду продукції через порти України досягла 8,5%. Перевалка ж сипких вантажів становила лише 978 тис. тонн, що майже вдвічі менше, ніж у 2009 році. де планує реалізувати свої проекти «Авліта». У жовтні минулого року начальник Севастопольського МТП Юрій Кравцов повідомив, що заплановане компанією збільшення обсягу перевалки вантажів до 6,5 млн тонн до 2013-го передбачає створення умов для обробки біля причалів суден дедвейтом 140—150 тис. тонн. «Отже, протягом найближчих двох років ми, тобто «Авліта» і СМТП, маємо поглибити судновий хід у Севастопольській бухті до 17 метрів», — підсумував Кравцов. Директор ЧорноморНДІпроекту вважає це цілком реальним. «Навіть якщо реалізують проект із поглиблення дна в порту Південному, глибоководний порт у Севастополі від цього не стане менш затребуваним. Криза рано чи пізно закінчиться, і якщо вже зараз портфелі замовлень на перевезення вантажів суднами типу Capesize досить вагомі, то в майбутньому вантажообіг тільки зростатиме», — говорить Сергій Нікулін . Зрозуміло, що поглиблювати морське дно в Севастопольській бухті для прийому Capesize (у тому числі з американським вугіллям) без-

Якщо розібратися

хідність у розширенні джерел поставок у нашу країну коксівного вугілля. «У 2006—2008 роках Росія, як основний експортер цього виду сировини в Україну, побудувала кілька глибоководних портів і таким чином налагодила його імпорт у країни далекого зарубіжжя. Відтоді над українським ринком весь час тяжіє небезпека дефіциту вугілля, і усунути її можна, тільки імпортуючи його морським шляхом», — розповідає генеральний директор асоціації «Укркокс» Анатолій Старовойт.

2008-го в основних споживачів коксівного вугілля з’явилися відповідні плани. «Метінвест» в особі СК «Авліта» завершив розробку проекту будівництва універсального перевантажувального комплексу (УПК) у Севастопольській бухті. Того ж року роботу над проектом зі створення глибоководного порту на базі ТОВ «Порт Очаков» розпочав ЗАТ «Смарт-холдинг». Тоді ж про намір створити необхідні портові потужності заявляв консорціум, заснований корпорацією «Індустріальний союз Донбасу» і ВАТ «AрселорМіттал Кривий Ріг». Але через кризу здійснення цих планів призупинили.

Цифра

тива, зрозуміло, не влаштовує місцевих жителів. І хоча в лютому-липні минулого року з ініціативи «Авліти» провели незалежну екологічну експертизу проекту будівництва УПК, її результати так і не було оприлюднено, отже, контраргументом у полеміці із громадськістю вони не стали. У листопаді минулого року директор із розвитку нових напрямків бізнесу ЗАТ «Сістем Кепітал Менеджмент» (СКМ) Микола Нестеренко сказав, що остаточне рішення з питання створення УПК у Севастопольській бухті ухвалять протягом двох-трьох місяців. «Я думаю, що ми повідомимо про нього в січні 2011 року», — уточнив він. Цей термін давно добіг кінця, а офіційних заяв із цього приводу досі не зроблено. Іншими словами, формально питання про реалізацію проекту залишається відкритим. Насправді ж усе свідчить про те, що УПК усетаки буде побудовано. За професійного підходу до справи спорудження цих об’єктів негативного впливу на місцеву екологію не справлятиме. Аналогічні потужності є у Прибалтиці, Румунії та всіх інших морських країнах. І оскільки їх створювали з урахуванням усіх вимог екологічної безпеки, пропонованих у світі до таких проектів, громадськість та екологи не протестували. А тому питання зовсім не в тому, чи будувати УПК у Севастополі, а в тому, щоб проект був вивірений з огляду на загальноприйняті критерії охорони навколишнього середовища. «Наш інститут не дуже давно спроектував вугільнорозвантажувальний комплекс у Вентспілсі в Латвії. Там у центрі міста побудований критий комплекс із розвантаження вугілля, аналогічний тому, який «Авліта» планує створити в Севастополі, і ніяких проблем з екологією нема. Тому якщо проект перевалочного комплексу цілком відповідатиме екологічним нормам, то будь-які громадські слухання, у яких не буде політичного підґрунтя, такий проект пройде», — розповів Сергій Нікулін. Отже, завдання створення порівняно глибоководного порту в Севастополі з розвиненою інфраструктурою до 2013 року зводяться тільки до того, щоб зробити все правильно.

5

№ 16 (171)

3 травня 2011 року

ПЕК

Роман Сторожев: «Пільги

не мають бути на шкоду енергетикам» Газовий ринок України зможе пройти до зірок тільки через терня реформ і непопулярних рішень Ксенія ІЛЬЧЕНКО На організованому Інститутом Адама Сміта й Міністерством енергетики та вугільної промисловості України Українському енергетичному форумі, що відбувся недавно в Києві, було багато розмов про інвестиційні проекти в енергетичному секторі країни й ще більше — про його реформування й законодавчі аспекти цього процесу. Про те, навіщо потрібні енергетикам реформи, про ринкові та юридичні закони газового ринку, неефективність і вади його нинішньої моделі й те, як виправити становище, розповідає президент асоціації «Газові трейдери України» Роман Сторожев.

Минулий рік був відзначений декількома важливими для енергетичної галузі подіями. Насамперед — вступ України в Європейську енергетичну співдружність. Звичайно, відразу постало питання реформи законодавчого регулювання газового ринку з урахуванням упровадження принципів європейського законодавства. Ця ініціатива оформилася в ухвалення Закону «Про основи функціонування ринку природного газу» — документ, який відповідає європейським вимогам і передбачає демонополізацію відносин у сфері торгівлі природним газом. У зв’язку із цим цей рік стає переломним у пошуку комплексного підходу до подальшої трансформації газового сектора країни й планування шляху його стратегічного розвитку, де на перший план виходить внутрішній ринок і модернізація газотранспортної системи. Саме для обговорення подальших кроків проводяться заходи, подібні до Українського енергетичного форуму.

— Чому Закон «Про основи функціонування ринку природного газу» такий важливий для вітчизняної енергетики?

— Поетапна зміна моделі функціонування енергетичного ринку Європи, що відбулася кілька років тому, вимагала певних перетворень у країнах-партнерах. Щодо України Євросоюз неодноразово відзначав, що бюджетне субсидування державного монополіста НАК «Нафтогаз України» підриває фінансову позицію компанії та стримує інвестиції в розвідку та видобуток українського газу, модернізацію ГТС. Крім того, на думку нашої асоціації, субсидування споживання створило Україні імідж країни із надзвичайно неефективною енергетичною політикою.

Наш енергетичний сектор довго був закритим і монополізованим. Його газовий сегмент ґрунтувався на розрізнених законах («Про природні монополії», «Про нафту й газ», «Про трубопровідний транспорт»), які не могли повною мірою забезпечити функціонуван-

ДК «Укртрансгаз») і приватних компаній-трейдерів — між ними з’являються перші ознаки партнерських відносин. Не менш важливо й те, що нормативні акти (зокрема документи НКРЕ) і типові договори приведено до єдиного стандарту відповідно до закону.

— Отже, Україна приєдналася до Європейської енергетичної співдружності. Як оцінювати цей сигнал від Європи і яку роль на європейській арені відіграватиме тепер камінь спотикання останніх років — українська ГТС?

— Європейське співтовариство надало нам черговий

Під час дискусій на «Українському енергетичному форумі». Праворуч — Роман Сторожев

ня ринку. Не сприяли вони й реалізації міжнародних зобов’язань України, зокрема з транзиту енергоносіїв. Саме для уніфікації «правил гри» й було ухвалено Закон «Про основи функціонування ринку природного газу». Крім загальних положень — розвитку конкурентних відносин і впровадження енергозбережних технологій — уперше законодавчо закріплений курс поділу видів бізнесу в газовій сфері: окремо — видобуток, окремо — поставка. Така ініціатива точно відповідає європейським правилам ведення бізнесу, зокрема нормам так званого третього пакета (пакет законів із лібералізації ринків електроенергії та природного газу ЄС складається з п’яти документів.

— Прим. авт.). Крім того, у законі виписане поняття «ринок природного газу» й закріплений статус незалежних його постачальників.

— Це означає, що приватні трейдери зможуть «зітхнути на повні груди»?

— Не зовсім, але перший крок уже зроблено. В асоціації відзначили зміну у взаємодії держструктур (НКРЕ, НАК «Нафтогаз України»,

кредит довіри. Ми ж, у свою чергу, дали зрозуміти, що готові формувати й розвивати свій енергоринок як прогнозований, надійний і стабільний партнер, дотримуючись принципів недискримінації й ринкового ціноутворення. Що ж до транспортування природного газу, то інтеграція України та її газотранспортної системи в Європейську енергетичну співдружність відкриває привабливі перспективи. На думку АГТУ, це уможливить розвиток газотранспортної системи, причому без зміни її власника. Адже унікальна роль нашої ГТС у тому, що вона балансує всю європейську й почасти російську системи. За такого геополітичного положення ми можемо й маємо створити енергетичну торговельну площадку й перенести операції купівлі-продажу природного газу на територію своєї держави — на кордони Росії і України та України і ЄС. Це також уможливить укладання контрактів на зберігання «західного» газу в наших ПСГ, у тому числі на основі ф’ючерсів. Звичайно, такі процеси відбуваються із залученням фінансових ре-

сурсів, за активної участі банківського сектора, а це величезний ринок із мільярдними оборотами.

— Традиційно впровадження в нас європейських норм потерпає від спотворень адаптації: вартість товарів і послуг сягає європейської, а якість — ні. Чи не призведуть єврозміни до додаткового підвищення вартості газу для підприємств і населення?

— Зміні тарифів багато уваги приділяють не тільки в Україні, а й у Європі. Однозначно наші тарифи далекі від ринкових показників і мають бути збільшені. Інша річ, як це треба зробити. Зараз можна говорити, що ринкову ціну платять промислові споживачі — близько $260—280 (у першому й другому кварталах ц.р.) за тисячу кубометрів без урахування податків. Це здебільшого імпортований ресурс, і ціна на нього розраховується відповідно до динаміки цін на нафту. На потреби населення згідно з нашим законодавством використовується газ внутрішнього видобутку. Зараз його ціна — $90 і вище за тисячу кубометрів залежно від обсягу споживання. Ця цифра, що закладається під час розрахунку «споживчого» тарифу, являє собою мінімальну собівартість видобутку природного газу державними компаніями на старих родовищах. На нових же із більш складними умовами видобутку собівартість становить близько $150 за тисячу кубометрів без урахування рентних платежів і різних відрахувань.

Цього літа почнеться перший етап модернізації української ГТС, заявив міністр економічного розвитку та торгівлі України Андрій Клюєв на зустрічі з членом Єврокомісії з питань розвитку Андрісом Пібалгсом. «Таким чином, ми перейшли від політичних заяв до конкретних дій», — зауважив Клюєв. Уже обговорені з європейськими партнерами Інакше кажучи, уже первісне формування тарифу на природний газ відбувається окремо від ринкової кон’юнктури, закладається фінансовий розрив між реальною собівартістю та ціною реалізації. Особливо від цього потерпають ТКЕ. Ситуація погіршується через тарифи, затверджувані місцевими радами, які неохоче вдаються до підвищення, послуговуючись неекономічними мотивами. У результаті тарифи для населення зростають непропорційно, і навіть за стовідсоткової оплати населенням послуг ТКЕ ці компанії однаково накопичують заборгованість. Не змінивши ситуацію, ми щорічно матимемо справу з борговими ямами комунальних енергокомпаній на рівні 5—6 мільярдів гривень. Крім того, тарифи на енергоносії залишаються однією з найбільш «гарячих» і спекулятивних тем.

— Який же вихід із ситуації?

— МВФ вимагає від «Нафтогазу» відмовитись від дотаційності й перейти на самостійне фінансування енергопроектів. За чинної схеми перехресного субсидування будь-який отриманий компанією кредит «проїдається», а перспектива його повернення стає примарною. Тому одна з основних вимог представників ЄС — підвищення цін на внутрішньому ринку аж до паритету із цінами імпортованого ресурсу. Однак підвищувати тариф на природний газ для населення й бюджетників треба

Шахтарі видобувають... газ Олена ЗЕЛЕНІНА Одна з найбільших шахт України — орендне підприємство «Шахта ім. Засядька» (Донецьк) має намір самостійно проводити геологорозвідку з видобутку газу в Харківській області, а також буріння нових свердловин.

Видобуток планується вести на Нижньоортищевській площі в Чугуївському та Зміївському районах,

а також на Володарській площі в Дергачівському й Богодухівському районах. Уже отримано відповідний дозвіл сесії Харківської облради на користування надрами. До визначення перспективних площадок для видобутку газу залучені вітчизняні й зарубіжні фахівці, закуплене відповідне обладнання.

питання мінімізації наслідків скорочення транзиту газу з Росії в країни ЄС у період ремонтних робіт на газотранспортних магістралях. Мінімальні скорочення транзиту газу через ГТС під час проведення профілактичних і ремонтних робіт буде забезпечено за рахунок синхронізації їхніх графіків. одночасно з реформуванням системи соціальних дотацій. У результаті неминучого подорожчання ми побачимо ситуацію, коли нафтогазовий сектор почне працювати в позитивній динаміці прибутковості й збільшить податкові платежі в бюджет. З’явиться можливість акумулювати кошти на інвестиційні вливання у видобувну галузь, як наслідок — збільшення українського газовидобутку. І тут також почнуть працювати ринкові механізми: що більшим буде відсоток недорогого українського газу, то більше вітчизняна сировина «збиватиме» ціну для споживачів. Що ж до незахищених верств населення, то систему субсидування необхідно зберегти, але перевести соцпрограми держави з господарської діяльності енергетичних компаній (саме так це працює зараз) на державний бюджет. У такому вигляді цей механізм економічно правильний: пільги збережуться, але не на шкоду діяльності енергетичної галузі України.

— Романе Івановичу, які завдання поставлено перед АГТУ цього року?

— Зараз ми активно працюємо над розширенням зайнятих раніше плацдармів. Необхідно реалізовувати задекларовані принципи функціонування ринку природного газу. На порядку денному залишаються питання поділу видів бізнесу, збільшення власного газовидобутку, у тому числі й шляхом залучення інвестиційних коштів, розробки нових родовищ, оскільки торік у газовому балансі країни частка вітчизняного природного газу скорочувалася — на 5,5% у порівнянні з 2009-м. Нам треба всіляко підтримувати реалізацію реформ, головна мета яких — приведення газового ринку України у відповідність до європейських норм і як наслідок — зміцнення макроекономічної стабільності, установлення довіри, полегшення доступу до ринків капіталу.

6

№ 16 (171)

3 травня 2011 року

Наука

Напередодні «ери водню» Її початок в нашій країні активно наближають учені. Однак самих лише їхніх зусиль недостатньо Анатолій ЛЕМИШ Сьогодні дослідження в цій галузі мають пріоритетний характер в усьому світі й розвиваються стрімко. В Україні вивченням усього, пов’язаного з воднем, займаються понад десяток інститутів Національної Академії наук. Торік завершилася велика програма з вивчення фундаментальних проблем водневої енергетики. Один з її керівників, заступник директора Інституту проблем матеріалознавства НАНУ, доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент НАНУ Юрій Солонін (на знімку) підбиває підсумки роботи.

«Чиста» наука — Для успішного розвитку водневих технологій потрібні принципово нові, навіть революційні рішення в одержанні, зберіганні й використанні водню, — відзначає вчений. — Дослідження в галузі водневої енергетики проводяться в нашій країні із середини 70-х років. Активно працювали в цьому напрямку Інститут проблем машинобудування ім. А.М.Підгорного, Інститут проблем матеріалознавства ім. І.М.Францевича, Фізикомеханічний інститут ім. Г.В.Карпенка, Інститут газу, Інститут фізичної хімії ім. Л.В.Писаржевського, Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В.І.Вернадського, Інститут хімії високомолекулярних сполук. У 2006 році в Україні було ухвалено програму «Фундаментальні проблеми водневої енергетики». Заявлено близько 60 проектів, що мають прискорити початок «ери водню». Програма, однак, була не державна, не національна, а тільки на рівні Академії наук. Це, на жаль, зовсім інший рівень фінансування. Спочатку виділялося 3 млн грн на рік, приблизно 50 тис. на проект, потім ще менше. Зрозуміло, за такі гроші не можна розв’язати серйозні питання технічного забезпечення досліджень і зовсім неможливо забезпечити їхнє практичне впровадження. Тому програма й називалася «фундаментальні проблеми», тобто тільки теоретичні. У світі зараз багато суто технічних питань із упровадження водневої енергетики розв’язано. Усі провідні автомобільні компанії мають концептуальні моделі машин, які працюють на водневих двигунах. Є станції заправлення цих автомобілів. Однак вартість водню поки набагато вище, ніж бензину або природного газу. Щоб нова галузь зіп’ялася на ноги й була комерційно виправданою, треба вийти на новий рівень одержання водню й знизити ціну на нього. Крім того, принципово необхідно перейти від водню, який транспортують у бало-

нах, на тверді накопичувачі, так звані металогідриди. Ці сполуки вміють убирати в себе, як губка, водень за одних умов і віддавати за інших, наприклад після нагрівання. Щоб це було економічно вигідно, такий металогідрид має «усмоктувати» приблизно 6% водню. Увесь світ зараз шукає такі матеріали. Ми теж долучилися до пошуку. Як тільки матеріал буде знайдено — його підхоплять технологи, і справа зрушить. Є й інші фундаментальні проблеми, наприклад, створення паливних комірок для перетворення хімічної енергії водню на електричну. Треба знайти такий каталізатор, що замінив би в цих комірках дорогу платину. Тоді відразу ж буде створено дешевий паливний елемент для одержання електроенергії, а отже, світ позбудеться від нафтової залежності. Тобто є багато суто наукових проблем, які й було об’єднано в цю програму.

ту проблем матеріалознавства й Львівського механічного інституту. Зараз відомо 10 методів одержання водню з різних вихідних матеріалів. Найпоширеніші — метод парофазної переробки (конверсії) метану (природного газу) і термічний метод розкладання вугілля й іншого біоматеріалу. Досить перспективні термохімічні цикли виробництва водню, парофазні методи конверсії його з кам’яного та бурого вугілля й торфу, а також метод підземної газифікації вугілля з одержанням водню. Розробляються інші, перспективніші методи одержання водню з води з використанням неорганічних відновлювачів — електронегативних металів — Al, Mg, Ca, Sr, B, Ga, In, Zn, Cd, Li, Na, K та їхніх сплавів із доданням металів-активаторів. Такі сплави названо енергоакумулювальними речовинами (ЕАР). Вони зручні у використанні, бо дозволяють одержувати з води будьяку кількість водню. Передбачається, що ЕАР згодом зможуть замінити природний газ. Українські вчені, які брали участь у програмі, мають добрі результати в дослідженні таких матеріалів. Окрема велика тема — розробка каталізаторів для одержання водню з органічної сировини — продукту переробки біомаси. Цей напрям в останні роки розглядається як один із найперспективніших. На жаль, під час переробки біомаси поряд

із воднем можуть утворюватися значні кількості монооксиду вуглецю (СО), який необхідно утилізовувати, перетворювати на інші, менш шкідливі сполуки. Каталізатори повинні мати певні експлуатаційні характеристики: високу продуктивність і селективність активної фази, термостабільність пористої структури, низький газодинамічний опір. Створені нашими вченими матеріали відповідають цим вимогам. Велику роботу із цієї теми виконали співробітники Інституту фізичної хімії ім. Л.В.Писаржевського. Ще один перспективний метод — процес каталітичної парової переробки етанолу. У роботах останніх років показано перспективність застосування в цьому процесі біметалічних каталізаторів. Можна також одержати водень із вугілля (як кам’яного, так і бурого) і навіть із торфу. Дослідженнями в цьому напрямку займаються в Інституті вугільних енерготехнологій НАНУ. Тут створений комплекс експериментальних установок, розроблені нові методики для парової газифікації твердих видів палива й одержання водню. Із кам’яних і бурих видів вугілля, а також із метану отримано водень чистотою від 96 до 98 %.

— Які технології найперспективніші?

— Один із найперспективніших способів одержання водню — фотоелектрохімічне розкладання води під дією сонячного світла. Першими таку ФЕХ-комірку придумали Фудзісіма й Хонда в 1972 році. Однак досі не вдається зробити цей процес економічно вигідним. Дослідження в цьому напрямку ведуться широко, у тому числі й у нашому Інституті проблем матеріалознавства,

Атака за десятьма фронтами — Юрію Михайловичу, термін дії програми завершився в 2010 році. Які її головні результати?

— Їх досить багато. Ми впритул наблизилися до створення потрібних технологій у всьому спектрі проблем, пов’язаних із водневою енергетикою: в одержанні водню, у його зберіганні та застосуванні. Розроблено матеріали, здатні усмоктувати й віддавати достатній обсяг водню — поки до 5%. Ми одержали сплав — накопичувач водню, це результат спільної роботи нашого Інститу-

Honda FCX — автомобіль із силовою установкою на водневих паливних елементах

На прототипі 2007 року ВПЕ встановлений вертикально в центральному тунелі в підлозі автомобіля. Його потужність — 100 кВт. У баках для зберігання водню застосовані нові абсорбувальні матеріали. Їхня ємність — 5 кг (171 літр) водню за тиску 350 атмосфер. Цього достатньо для

пробігу 570 км. Максимальна швидкість автомобіля 160 км/год.

Honda на додачу до автомобіля представила домашню енергетичну станцію (HES). Установка виробляє водень із побутового природного газу. Її паливні елементи генерують 5 кВт електроенергії для побутових потреб і тепло для обігріву будинку. Частина водню йде на заправлення автомобіля.

Дослідники з Массачусетського технологічного інституту в Кембриджі вперше змогли наблизитися до створення потенційно дешевого і практичного штучного «листя», яке дозволяє розщеплювати воду на водень і кисень. Новий пристрій являє собою кремнієву пластинку роз міром із гральну карту, вкриту з обох боків шарами двох різних каталізаторів. Кремній а також в Інституті загальної та неорганічної хімії ім. В.І.Вернадського. Уже розроблений процес, у якому водень, отриманий у ФЕХкомірці, не виділяється у вигляді газу, його треба було б збирати — він відразу «упаковується» у металогідрид. Ефективність перетворення сонячної енергії на хімічну енергію водню досягла 8%.

— Найвідоміший спосіб одержання водню, мабуть, — гідроліз води, її розкладання після пропущення електричного струму. Цей метод розвивається?

— Так, але він теж вимагає великих витрат енергії. Головним напрямком зниження енерговитрат під час електролізу води є пошук нових матеріалів для електродів і електролітів. Розроблено методи модифікації скловуглецевого електрода вуглецевими нанотрубками з нанесеними наночастинками металів (Ni, Co, Pd). За використання таких модифікованих електродів ефективність електрохімічного виділення Н2 із водяних розчинів значно підвищується. До речі, поряд із водою як одним із головних джерел одержання водню усе більшу увагу привертає сірководень. Це обумовлено низькими витратами енергії на електролітичне виділення Н2 з H2S і великими запасами цієї сполуки в природі — у воді морів та океанів, у природному газі. Сірководень також виходить як побічний продукт нафтопереробної, хімічної, металургійної промисловості. Уже реалізований проект з електрохімічної переробки сірководню з одночасним одержанням водню та інших комерційно важливих продуктів, що дозволило істотно підвищити рентабельність процесу. Ще один метод одержання водню дають плазмові технології. З їхньою допомогою можна газифікувати навіть найбільш низькоякісну вуглецеву сировину, наприклад тверді побутові відходи, а у випадку небезпечних відходів — оплавити їх і вкрити склоподібною масою. Це дозволяє безпечно зберігати їх у ґрунті або використовувати як будівельний матері-

поглинає сонячне світло й передає енергію каталізаторам, які у свою чергу використовують її для розщеплення води на молекули водню й кисню. ал. Роботи з одержання водню плазмовими методами під час переробки вугілля, торфу, деревини й етилового спирту виконані в Інституті газу НАН України. Як джерело термічної плазми використовуються плазмотрони — пристрої, які генерують плазмовий струмінь. Таке обладнання вперше розроблене в Інституті газу в 2006 році. А в 2008-му створений плазмотрон потужністю до 160 кВт, що дозволяє вивести метод на промисловий рівень. Сировинною базою можуть бути розрізи Олександрійського буровугільного родовища в Кіровоградській області. Річний обсяг переробки вугілля можна довести до 3 млн т, а виробництва водню — до 1 млрд м3.

— Допустимо, ми одержали газоподібний водень. Як його відокремити від інших газів?

— Це вже не проблема. У світі створені протонпровідні полімерні мембрани з таким розміром пор, що вони пропускають тільки атоми водню, а інші гази затримують. Декілька досліджень українських учених присвячені вивченню таких мембран, їхній оптимізації та підвищенню якості поділу газової суміші.

Кому ноу-хау?

— Наступний етап — отриманий водень треба зуміти зберегти, причому в компактних пристроях...

— Створення нових матеріалів, здатних оборотно зв’язувати (акумулювати) значні кількості водню, принципове для розвитку водневої енергетики. Дослідження показали, що перспективними матеріалами для зв’язування й зберігання водню є так звані металорганічні каркаси (МОК) — пористі кристалічні сполуки, утворені на основі комплексів перехідних металів. Установлено здатність сорбентів такого типу поглинати до 7,5 вагових відсотків водню, тобто досягаються величини, близькі до потрібних. Крім того, для деяких сполук характерна висока селективність адсорбції вод-

№ 16 (171)

3 травня 2011 року

7

Наука – виробництву ню в порівнянні з іншими газами, що може бути надзвичайно важливим у процесах очищення водню для паливних елементів. В інших дослідженнях, наприклад учених з Інституту металофізики ім. Г.В.Курдюмова, для зберігання водню використовували сплави на основі магнію й титану.

— Допустимо, ми одержали водень, відокремили його від інших газів, зберегли у вигляді металогідриду. Як тепер його «вийняти» зі сплаву?

— Водень почне виділятися з металогідриду, наприклад, під час нагрівання. Виходить нікель-металогідридний акумулятор. За невеликого тиску він убирає в себе водень, а за нагрівання до 150—2000С (температура вихлопних газів) легко видає назад. Що тут важливо? Якщо водень зберігати у вигляді газу в балоні, то тиск у ньому становитиме 500—600 атмосфер. Тобто під капотом авто буде справжня бомба. А металогідрид вбирає таку ж кількість водню, але тиск у баку становитиме 10 атмосфер. Причому під час видачі газу тиск у баку зберігатиметься рівноважним до повного звільнення металу від водню. Це набагато безпечніше.

— Юрію Михайловичу, які проекти готові до практичного впровадження?

— У нас є добрі розробки. Але все-таки це локальні відкриття й ноу-хау, а в цьому випадку може йтися тільки про створення водневої енергетики в цілому. Хто купить наші метали й пристрої? Адже поки ринку для них немає. А наших коштів зовсім недостатньо ні на доведення відкриттів, ні на патентування. Ми зараз ідемо шляхом створення демонстраційних моделей. Показуватимемо їх на міжнародних конференціях і виставках, можливо, знайдеться компанія, що готова виводити на ринок наші розробки. Крім того, ми спробуємо ініціювати ухвалення вже державної програми з водневої енергетики.

— Як ви вважаєте, на якому рівні водневої енергетики ми перебуваємо порівняно з іншими країнами?

— За фундаментальними дослідженнями — на одному рівні із провідними державами. Публікуємося в західних журналах, беремо участь у міжнародних конференціях. А технологічно відстаємо. При переході від фундаментальних досліджень до дослідно-конструкторських робіт і далі, до виробництва, фінансування має збільшуватися на порядок. А цього немає.

Зиґзаґ невдачі Олександр БРУСЕНСЬКИЙ Станіслава Гончаренка, відомого не лише в Україні, а й за її межами винахідника пристрою «Зиґзаґ», залишили без обіцяної грошової нагороди за винахід.

«Зиґзаґ» прийшов на зміну не менш відомому «Спруту», який теж винайшли у Полтаві. «Спрут» дозволяв перекривати воду боржникам, не заходячи до їхніх квартир. Правда, ця операція забирала багато часу і була доволі складною. Спеціалістам «Полтававодоканалу» доводилося у підвалі розрізати стояк із водою і вже потім «запускати» туди «Спрут» – пристрій із двома відеокамерами та спеціальним приладом, який нагадував мініатюрну парасольку. Саме «парасольку» під контролем відеокамери «пускали» до відводу у квартиру боржника й розкривали, надійно перекриваючи воду. Потім до-

водилося знову заварювати стояк, а коли боржник «здавався», знову розрізати трубу й проводити ту саму операцію, але вже з видалення «парасольки». Значно ускладнювало використання «Спрута» те, що в старих будинках стояки буквально «заросли» від часу й «Спрут» просто не про- Станіслав Гончаренко із фотографією свого винаходу лізав у трубу. Більш того, заговорили про загро- свід використання «Спрузу потрапляння інфекції у та», – розповідає Станіслав питну воду, яку могли зане- Гончаренко. – Я вирішив сконструювати пристрій, за сти під час перекриття води. Винахідником пристрою допомогою якого у кварти«Зиґзаґ» є полтавець Станіс- рах можна було б перекрилав Вікторович Гончаренко, вати не воду, а каналізацію. відомий винаходами й раціо- Це не лише просто й безпечналізаторськими пропозиці- но, а й ефективніше. Адже ями, які значно полегшують коли у квартирі не працює працю комунальників і до- санвузол, до сусідів не набізволяють підприємству за- гаєшся...

15 лютого 2007 року Стаощаджувати чималі гроші.

– До розробки «Зиґза- ніслав Вікторович отримав ґу» мене підштовхнув до- патент № 20888 на корисну

модель приладу «Зиґзаґ». Співавторами винахідника стали генеральний директор КП «Полтававодоканал» та головний інженер підприємства. Погодитися на співавторство Гончаренка змусила матеріальна скрута. Він не мав 35 тисяч гривень, які треба було сплатити за оформлення патенту, тож витрати взяло на себе підприємство, де працював винахідник. «Зиґзаґ» почав свій переможний шлях у складі чотирьох бригад водоканалу, які фактично покінчили з боржниками не лише в Полтаві, а й майже у 200 інших містах України, куди полтавчан запрошували колеги. Приладом зацікавилися в Росії й Білорусі. Підраховано, що за чотири роки успішного використання «Зиґзаґу» водоканали повернули собі до шести мільярдів гривень боргу. Не забули на підприємстві й про Станіслава Вікторовича. КП «Полтававодо-

канал» уклало з ним договір на десять років, за яким зобов’язалося щомісяця виплачувати винахіднику винагороду в п’ять тисяч гривень.

– Чотири роки поспіль гроші платили вчасно, – веде далі Станіслав Гончаренко.

– Тепер у підприємства інший керівник, і мені заявили, що «Зиґзаґ» їм не потрібний, виплату грошей припиняють... Коли 70-річний винахідник нагадав, що підприємство в односторонньому порядку не може розірвати договір, йому запропонували виплачувати… п’ятдесят гривень. І край!

– Винахідники в Україні не захищені від свавілля тих, хто використовує їхню інтелектуальну власність, отримуючи чималі прибутки, – із гіркотою говорить Станіслав Вікторович. І готує позов до суду. Щоправда, йому шкода, що доведеться судитися з підприємством, де працював майже півстоліття.

ню. Іонно-плазмове азотування — процес, що відбувається за високої температури, за якого поверхня титану, його кристалічна гексагональна структура насичуються іонами азоту. Ми поміщали лопать у аргон і в плазмі тліючого розряду насичували іонами азоту поверхневий шар. Відбувалося проникнення іонів азоту в кристалічні ґрати титану. Виходив твердий «розчин» азоту в титані. Така технологічна операція збільшує твердість титану, робить лопаті менш сприйнятливими до зовнішніх упливів. Але при цьому виникають і негативні чинники — розтягувальні напруги у зовнішньому шарі, які можуть призвести до поломок. Тому необхідно забезпечити створення стискальних напруг. Це робиться за допомогою дрібних ударів — наклепки. Є декілька методів такої операції. Ми дослідним шляхом дійшли висновку, що оптимальна технологія тут — пневмо-

дробоструминне зміцнення. За такої процедури спеціальні мікрокульки за допомогою повітряної гармати спрямовуються на лопаті під певним кутом і з великою швидкістю. Відбувається процес клепання, що надає поверхневому шару більшої міцності. При цьому серцевина деталі залишається м’якою, її пластичні характеристики не порушуються. Усі наші випробування проводилися на реальних лопатях, тих, які ставляться в турбіни. Ми розрахували, а потім експериментально підтвердили найкращі параметри й режими зміцнення, їхню послідовність. У результаті одержали зносостійкі лопаті для роторів усіх модифікацій авіаційних двигунів ТВ3-117. Їх можна використовувати на вертольотах Мі-24, Мі26, Ка-50, Ка-52, а також на літаках Ан-140. Цей метод може бути також використаний скрізь, де треба підвищити міцність титанових сплавів.

Фото автора

Розчин азоту в титані Саме таким способом удалося підвищити надійність моторів літальних апаратів Анатолій ЛЕМИШ Вертолітні двигуни ТВ3-117, які випускаються в запорізькому ТОВ «Мотор Січ», справедливо вважаються гордістю вітчизняної промисловості. Однак їхня експлуатація показала, що в турбін є слабке місце — лопаті компресора. Вони швидко стають крихкими, на них з’являються ознаки ерозії та тріщини. Часом через поломки лопатей доводилося знімати двигуни з вертольотів. Проблему зміцнення цих важливих деталей фахівці заводу вирішили самотужки.

Свої дослідження інженер Володимир Бень (на знімку), який наразі працює в Національному космічному агентстві України, виконав безпосередньо на базі виробництва та лабораторій заводу «Мотор Січ». Розробки були впроваджені у виробництво й виправдали себе під час експлуатації в різних умовах, дозволивши збільшити термін служби двигунів і одержати річну економію в розмірі 230 тис. грн. Про свою роботу лауреат Премії Президента для молодих учених докладно розповів кореспондентові «УТГ».

— Після закінчення Київського інституту військовоповітряних сил за розподілом я потрапив у Запоріжжя, на «Мотор Січ», де обійняв посаду помічника провідного інженера військового представництва, — говорить Володимир Бень.

— Ми контролювали якість продукції, яка виготовлялася на заводі. Проводячи обстеження нових виробів і тих, що вже експлуатувалися, помітили, що лопаті роторів газотурбінних вер-

толітних двигунів ТВ3-117 піддані сильному ерозійному зношуванню. Почали аналізувати причини цього явища, і ось що з’ясувалося. Ринок збуту продукції заводу — переважно Північна Африка, Азія, де повітря насичене піском, іншими абразивними частинками. Та й сам вертоліт піднімає в повітря пісок. Тверді частинки буквально стирають, з’їдають титанові лопаті турбін усередині двигуна, що призводить до їхніх поломок. Я почав шукати спосіб протидії цій ерозії. Зі своїми пропозиціями звернувся до генерального ди-

ректора ТОВ «Мотор Січ» В’ячеслава Олександровича Богуслаєва. Він у мене повірив і надав можливість для експериментів. Роторні лопаті — вироби тонкі, зі складною геометрією, що працюють зі швидкістю 10 тисяч обертів на хвилину. Ми провели аналіз умов, за яких виникають їхні поломки, склали математичну модель, опрацювали варіанти. Як надати лопатям двигуна, зробленим із титанових сплавів ВТ8М и ВТ8, додаткової стійкості до постійної піщаної «атаки»? Насамперед звернули увагу на покриття, які могли б зробити виріб міцнішим. Виявилося, що нанесення на поверхню лопатей таких відомих зміцнювальних покриттів, як нітриди титану, бориди, у принципі можливе. Однак цей метод нас не зовсім улаштовував, бо за такого твердого покриття меншала пластичність самих виробів, збільшувалася їхня крихкість. Нам же, навпаки, треба було домогтися зміцнення поверхневого шару лопатей, але без зміни пластичності матеріалу. Ми досліджували різні способи обробки деталей і оптимальною визнали двоступінчасту технологію. Спочатку лопаті піддавали іонно-плазмовому азотуванню, потім (другий етап) механічному зміцнен-

8

№ 16 (171)

3 травня 2011 року

Військова таємниця

Куди занесе «Містраль»? Різке потепління між Києвом і Москвою свідчить: поки немає підстав говорити про якісне зростання активності відносин в обороннопромисловому сегменті Олена ЗЕЛЕНІНА Рік згаяно, по суті, на пошук нових форматів і формулювань для позначення цього співробітництва. Позитивні зміни поки незначні й мають косметичний характер. Про це заявив керівник обороннопромислових проектів Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Володимир Копчак у Харкові на міжнародній конференції «Російськоукраїнські відносини — рік після «харківських угод».

Хто замовляє музику в ОПК? Військово-технічне співробітництво здатне стати таким собі «лакмусовим папірцем» для тестування взаємин України та Росії в промисловості, науці і техніці. На думку Володимира Копчака, сьогодні можна говорити про наявність двох паралельних рівнів такого співробітництва: обороннопромислова кооперація, яка не завжди залишається в площині економіки, і власне співробітництво у сфері ОПК як інструмент реалізації військово-технічної політики двох держав. Перший рівень за невеликим винятком забезпечує зовнішні контракти Росії, для виконання яких з огляду на історичний зв’язок наукових шкіл і виробничих потужностей північний сусід змушений спиратися на наших постачальників комплектувальних. На другому рівні аналіз основних спільних проектів з обороннопромислової кооперації свідчить про те, що досить жорсткий військово-технічний курс Росії стосовно України триватиме. При цьому позиція РФ виглядає як цілісна, із чітко сформульованими рішеннями, і немає підстав думати, що цей курс зазнає якоїсь серйозної трансформації. Ідеться про зміцнення власного ОПК зі ставкою на замкнуті цикли вироб-

Володимир Копчак

ництва кінцевої продукції. Щодо України цей курс передбачає зближення тільки в тих випадках, де ми здатні запропонувати виняткові послуги із проектування систем озброєнь. Плюс декілька експортних контрактів, виконання яких неможливо здійснити без участі України. Реальні проекти співробітництва можна поділити на три групи. Перша — це ті, які мають стратегічне або важливе щодо експорту значення для росіян. Тут співробітництво, можна сказати, вимушене. І слово «вимушене» – без негативного нальоту, адже, з одного боку, маючи історичні економічні зв’язки, із ким же ще кооперуватися? З іншого – логічним виглядає прагнення держави, у цьому випадку РФ, усунути залежність від іншої країни в особливо чутливій галузі озброєнь і комплектувальних. Або ж вести дуже прибутковий експорт самостійно. Прикладів відмови від кооперації багато. Це, зокрема, самостійне виробництво нових міжконтинентальних балістичних ракет «Тополя», створених уже без України. Без нашої участі в Росії з’явилися двигуни для лінійки крилатих ракет. Сюди ж можна віднести спробу (поки невдалу) цілком перенести серійне виробництво вертолітних двигунів на свою територію, скорочення участі українських підприємств у комплектуванні російських бо-

Китайська «НИТКА»? Сергій ДУМКЕВИЧ Індія та Китай зацікавилися унікальним полігоном злітно-посадкових систем «НИТКА», розташованим у Сацькому районі Криму, заявив міністр оборони України Михайло Єжель під час відвідування об’єкта разом із російським колегою Анатолієм Сердюковим.

Поки ж Росія залишається головним партнером України у використанні полігона, орендна плата за який становить у середньому в $700 тис. на рік. Голова українського оборонного відомства не виключає, що найближчим часом вона збільшиться. «Підвищення

йових літаків і особливо засобів ППО, відмова від використання станцій системи попередження ракетного нападу в Мукачевому й Севастополі. У той же час ця група має і спільні проекти, що є ядром військово-технічного співробітництва, де Україна й Росія не можуть обійтися одна без одної. Такі проекти не припиняються й не можуть бути припинені з політичних мотивів. Російські вертольоти оснащувалися й оснащуються двигунами ВАТ «Мотор Січ». Також не треба забувати про запорізькі двигуни для деяких типів літаків. Аналогічна картина й із газотурбінними установками для військових кораблів виробництва ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект». Як і раніше, обслуговують ракетні війська стратегічного призначення (РВСП) РФ дніпропетровське КБ «Пів-

денне», а також пул українських підприємств. Тривають тренування російських військових льотчиків палубної авіації на нашому унікальному випробному комплексі «НИТКА» в Криму. Друга група проектів перебуває в сегменті, де ми з росіянами є конкурентами. І це теж об’єктивно сформований процес, що мало залежить від потепління й похолодання зовнішньополітичних відносин. Конкуренція в радіолокації, високоточних засобах ураження, бронетанковій і автомобільній техніці між Україною та орендної плати залежатиме від підвищення цін на енергоносії, паливо, комунальні послуги», — відзначив Михайло Єжель. Полігон «НИТКА» створений 1980 року для тренувань літного складу корабельної авіації та проведення випробувань авіаційної та іншої техніки, що забезпечує посадку літальних апаратів на палубу авіаносця.

Росією, за прогнозами експерта, зберігатиметься на колишньому рівні й навіть зростатиме. І, нарешті, третя — спільні проекти в інтересах Збройних Сил України. Ця група має більшою мірою віртуальний характер через перманентне недофінансування української армії за статтєю «розробка й закупівля озброєнь». У той же час у модернізації українських бойових літаків і засобів ППО російська сторона активно знижувала темпи співробітництва. Наприклад, проекти модернізації українських засобів ППО заморожені наприкінці 2004 року, винищувачів — у 2007 році. Позитивних зрушень після «харківських угод» немає.

Там, за обрієм... Позитивні тенденції окреслилися в авіабудуванні. Ідеться про створення спільного підприємства між КБ «Антонов» і російським ВАТ «Об’єднана авіабудівельна корпорація». Міноборони повернулося обличчям до двох спільних проектів військово-транспортних літаків — багатостраждального Ан-70 і Ан-124 «Руслан».

Нагадаю, що ще недавно «сімдесятка» уважалася безперспективною. Дуже хочеться, щоб цей проект вийшов нарешті з обойми політичних, — говорить Володимир Копчак. — Пролунали заяви, що зараз опрацьовуються форми співробітництва з конкретними строками, сумами фінансування, кількістю, відповідальними за виконання серійними заводами як від однієї, так і від іншої сторони. У той же час набагато більше позицій у графі «не зроблено». Не розв’язано питання про зняття ПДВ на українські літаки для російського ринку — лайнери Ан-148 і Ан-158. Модернізація й серійне виробництво Ан-70 також зависли. Міждержавних угод поки немає. А тільки після них можна говорити про конкретні перспективи. Замість цього все частіше чути загрозливі прогнози про об’єднання авіапромів, неминуче поглинання. Не секрет, що в разі об’єднання інтереси

сторін, м’яко кажучи, збігатимуться не цілковито. За словами експерта, в авіаційному двигунобудуванні Росія, як і досі, буде головним споживачем продукції ВАТ «Мотор Січ», а український виробник матиме довгострокові інтереси в роботі з російською стороною. На цьому тлі стратегія російського НВО «Сатурн» разом із французькою компанією Snecma має на меті мінімізувати залежність від одного постачальника. Не треба виключати й спроб придбання контрольного пакета акцій ВАТ «Мотор Січ». У ракетно-стратегічних озброєннях залежність Росії від України в питаннях обслуговування й подовження термінів служби ракет складу РВСП почне скорочуватися в міру їхнього списання, як це сталося із двома радіотехнічними вузлами системи попередження про ракетний напад у Севастополі й Мукачевому. Від їхнього використання й оплати оренди росіяни відмовилися в 2008 році після того, як побудували й поставили на бойову варту власні системи на своїй території. Суднобудування. Позитивних посувань немає, хоча ідея інтегрувати суднобудівні потужності, які навіть після 20 років так званого одиночного плавання зберегли коопераційні зв’язки, здається цілком логічною. Українські верфі могли б розраховувати на замовлення кораблів російського розроблення. Наприклад, росіяни озвучили недавно плани поповнення Чорноморського флоту в Криму 15—17 суднами. Це, до речі, без урахування експортних замовлень, яким Кремль традиційно віддає пріоритет. У такому випадку ці плани нездійсненні без іноземних суднобудівних потужностей. На практиці ж ми маємо зупинення програми українського корвета на Чорноморському суднобудівному заводі. Крім того, Росія купує у Франції два вертольотоносці «Містраль» з усім навігаційним і технологічним обладнанням. Ще два кораблі типу «Містраль» буде побудовано в Росії за французькою ліцензією на Адміралтейських верфях. Консорціум Об’єднаної суднобудівної корпорації (ОСК) і французької DCNS, що тепер уже створений, побудує два кораблі типу «Містраль» у Сан-Назері (Франція). Ведеться робота зі створення змішаного російськофранцузького суднобудівного підприємства.

— Необхідно шукати нові формати співробітництва із залученням третіх кра-

їн, — говорить Володимир Копчак. — Нові російськоукраїнські проекти в оборонно-промисловому сегменті виключно у двосторонньому форматі від самого початку приречені на провал. Вони можуть бути придатні в найкращому разі для наших внутрішніх ринків, та й то не факт. Головна причина в тому, що ми одне для одного вже не можемо бути донорами високих технологій. І свіжі закупівлі Україною французького корабля й ізраїльських безпілотних літальних апаратів яскраво цю тезу підтверджують. І нічого ганебного немає в тому, щоб вчасно собі в цьому зізнатися.

Точка зору

Ігор Касатонов Депутат Держдуми Росії, радник головнокомандувача ВМФ РФ — Купівля «Містралей» — це нормальна практика, коли країна купує іноземну військову техніку. СРСР перед війною купив у Гітлера найсучасніший на той час крейсер «Лютцов». І конструктори побачили там стільки цікавих інженерних рішень, що наші кращі суднобудівники зойкнули. Ми тоді придбали кілька артилерійських гармат, гіроскопи та інше. А от в американців Сталін хотів купити в 1939 році лінкор, але ті не продали. І тому не треба нам дорікати тим, що ми придбали «Містралі», це все робочі моменти. Правильні! Програма з Ан-70 іде не так не сяк, хотілося б краще. Погано, що ми досі не можемо домовитися з Україною про продаж Росії крейсера «Україна». А от спільні вчення з використання техніки проводяться. І є в мене конкретна пропозиція. Радянська техніка Росії й України затребувана в третіх країнах. Наприклад, в Африці. І якби ми зробили спільну постійно діючу виставку, допустимо в Севастополі, де дуже добрі полігони й дуже близько до центрів судно- й авіабудування, це було б взаємовигідним і дало б новий імпульс усім, хто виробляє військову техніку.

9

№ 16 (171)

3 травня 2011 року

Підприємство

Поковка — на удачу У рік свого 45-ліття Лозовський ковальськомеханічний завод подвоїть обсяг випуску продукції Анна ГРЕЧАНИК Майже півстоліття тому ЛКМЗ, колишній «Центрокуз», будувався для забезпечення поковками Харківського тракторного заводу. Потім, коли створили механообробне виробництво, Лозова стала провідним виробником трансмісій. Сьогодні це найбільше ковальсько-штампувальне та механоскладальне підприємство України й СНД, яке успішно освоює інноваційну продукцію. Про досягнення та перспективи заводу — в інтерв’ю генерального директора ЛКМЗ Василя Черномаза (на знімку).

— Василю Івановичу, що допомогло радянському флагману утриматися на плаву в постперебудовні часи?

— У 90-ті роки багато підприємств сільгоспмашинобудування, часом цілі галузі, не зуміли витримати конкуренції та адаптуватися до ринкових умов. У ЛКМЗ теж був надзвичайно складний період. Лише в 2001 році, коли завод увійшов до складу індустріальної групи УПЕК, почалося його відродження. Звичайно, за ці роки структура виробництва змінилася. Поставки на ХТЗ сьогодні становлять менше 5% планової потужності підприємства, і якби наш завод, як і раніше, працював тільки на Харківський тракторний, не вижив би. Необхідно було шукати нові шляхи розвитку.

— Які з них виявилися найудалішими?

— Кілька років тому керівництво ІГ УПЕК і ЛКМЗ вирішило розробляти й виробляти всю лінійку причіпної сільгосптехніки. Це один із найперспективніших напрямків для підприємства: споживання сільгосппродуктів у світі збільшується, незважаючи на кризи. Ми з вами вже відчули сигнали зростання цього ринку: ціни на продукти харчування весь час підвищуються. Тому сьогодні аграрії особливо потребують ґрунто-

збережної та енергоефективної причіпної техніки. Необхідна велика кількість агрегатів, які забезпечували б повний цикл обробки ґрунту. На ЛКМЗ у стадії освоєння понад 20 одиниць техніки, і цього року ми плануємо провести випробування не менше десятка зразків. Уже в 2012 році ми маємо намір випустити сільгосптехніки на суму близько 100 млн грн, а до 2015-го — збільшити цей показник до 400 млн грн. У найближчі 3—4 роки виготовлення сільгосптехніки має становити близько 40% обсягів виробництва заводу.

— Однак сільгосптехніка — зовсім не єдиний напрямок діяльності підприємства...

— Безперечно. Сьогодні ЛКМЗ — найбільший виробник трансмісій для дорожньо-будівельної техніки. Наш завод активно розвивається і в галузі залізничного машинобудування, поставляючи поковки. А в перспективі у кооперації з іншими підприємствами ІГ УПЕК ми плануємо виготовляти готові вузли для вантажних вагонів, цистерн, спеціальних вагонів — поглинальний апарат та автозчеплення. Для цього вже поточного року на заводі буде створене нове виробництво, яке дозволить додатково організувати близько 500 робочих місць. Також ми зуміли розширити лінійку нових мостів — із мокрими гальмами, для екскаваторів, які вже пройшли випробування на Тверському екскаваторному заводі. Триває виготовлення дослідного зразка балансир-

Довідка «УТГ» ЗАТ «Лозовський ковальсько-механічний завод» — найбільше ковальсько-штампувальне та механоскладальне підприємство України та СНД. Спеціалізується на масовому великосерійному виробництві поковок 300 різних найменувань, мостів для тракторів, автобусів, дорожньо-будівельної техніки, деталей для рухомого складу залізниць, виготовляє ґрунтообробну техніку. Чистий дохід ЛКМЗ у 2010 році зріс більш ніж у 4 рази в порівнянні з 2009-м і становив 466,693 млн грн. Фінансовий результат — 25,488 млн грн прибутку в порівнянні з 31,057 млн грн збитку в 2009 році.

ного візка для підприємства «Орловський навантажувач», планується й запуск у серійне виробництво мостів для нового трактора ХТЗ потужністю 220 к.с. Окремий напрямок — випуск бронетехніки. ЛКМЗ у рекордно короткий термін зумів освоїти новий корпус БТР. За контрактом із Харківським конструкторським бюро з машинобудування ім. О.Морозова в 2011 році ми маємо відвантажити 380 корпусів спецтехніки. Плюс виробництво мостів для БТР. Ми бачимо велику перспективу в розвитку цього напрямку: обсяг замовлень на найближчі 2—2,5 роки становить близько 400 млн грн.

— Крім освоєння нової продукції на які ще виклики сьогодення відповідає ЛКМЗ?

— Одне з найважливіших завдань — мінімізація енерговитрат. Величезні будівлі це-

хів зводилися за радянських часів, коли ціну енергоносіїв ніхто не брав до уваги. І зараз у собівартості продукції ці витрати в нас становлять понад 15%. Цього року ми виділяємо на енергозбережні заходи понад 16 млн грн. Багато чого вже зроблено: ми відмовилися від централізованого опалення, переходимо на застосування економічних убудованих і дахових котелень, запускаємо в експлуатацію компресорні з новим обладнанням. Зуміли налагодити добрий тепловий режим у побутових приміщеннях, у той час як у цехах ще треба виконати колосальну роботу.

— Яка ваша програмамінімум?

— Зараз ЛКМЗ досить упевнено планує свою діяльність: ми сподіваємось, що обсяг випуску товарної продукції зросте більш ніж удвічі. Приріст буде фактично в усій структурі виробництва: зі штампування він становитиме близько 60%, із випуску мостів для ХТЗ — 110% і близько 40% — мостів для

автодорожньої техніки. У 2011 році завод виходить на докризовий рівень виробництва. Заплановано підвищення заробітної плати на 20—25%. Дуже важливе джерело цього зростання — освоєння нових виробів, бо саме за сучасні конструкції споживач готовий платити більше. Ще один резерв — енергозбереження: 12—16 млн грн, які ми зможемо заощадити, плануємо виділяти в тому числі на збільшення заробітної плати та преміального фонду.

— А програма-максимум, стратегічні плани?

— Сьогодні стратегія індустріальної групи УПЕК і ЛКМЗ — нові інженерні рішення. Вистояти в конкурентній боротьбі ми зможемо тільки за рахунок створення конкурентоспроможної продукції нового покоління, що принципово відрізнятиметься за якістю та технічним рівнем від пропонованої іншими виробниками. Напередодні 45-річчя підприємства треба сказати: усе, чого вдалося досягти, — заслуга нашого великого колективу. Із такими чудовими фахівцями, робітниками, інженерами, технологами ми зможемо вирішити бага-

то питань не тільки внутрішньозаводських перетворень, а й міських. На це спрямована вся наша робота.

Від першої особи

Сіємо мудре, добре, вічне Сільгосптехніка Лозовського ковальсько-механічного заводу була представлена на одній із найбільших у Східній Європі міжнародній сільськогосподарській виставці Ka pasesі-2011, яка відбулася в м. Каунас (Литва).

У виставці, назва якої перекладається як «Що посієш...», брали участь понад 235 виробників сільськогосподарської техніки й понад 400 дилерів. Представлена нашим підприємством дискова борона ДЛМ-5 на відміну від аналогічної техніки інших виробників споживає менше енергії і має більшу продуктивність.

— Агрегат оснащений пружинними стійками дисків із 3D-захистом, має систему копіювання рельєфу поля й декілька інших технічних переваг. Відсутність необхідності в щоденному змащенні підшипникових вузлів дисків і котка на практиці дозволяє економити мінімум дві години на добу. Крім того, для роботи з цим агрегатом упровадити енергозбережні технології, а отриманий надлишок тепла використовувати для опалення як заводу, так і мікрорайону.

Тим часом

Анатолій Гіршфельд: Генеральний директор ІГ УПЕК — Сьогодні завод активно відновлює позиції після періоду спаду, зумівши при цьому зберегти колектив, вийти в 2010 році на рентабельну роботу, залишитися містотворчим підприємством Лозової. Цього року ЛКМЗ разом з інженерним центром і дивізіонами УПЕК належить вирішити два головні завдання. По-перше, зробити прорив у освоєнні нових продуктів і в обсягах виробництва; стати провідним виробником повного комплексу енергоефективної причіпної сільгосптехніки нового покоління для ґрунтозбережних агротехнологій. Інше важливе завдання — енергозбереження. У планах — запустити термічне виробництво фактично на повну потужність,

Міст до ефективності У Твері успішно проведено експлуатаційні випробування комплектів мостів для колісних екскаваторів ВАТ «Тверський екскаватор», виготовлених на Лозовському ковальсько-механічному заводі. За словами Олексія Гриненка, головного конструктора інженерного центру УКБТШ (Українського конструкторського бюро трансмісій і шасі), освоєння нової для заводу продукції — екскаваторних мостів — відбувається у два етапи. Зараз для «Тверського екскаватора» розроблений міст без колісних редукторів і гальм, створений на основі штампозварювальної балки ЛКМЗ низької металоємності та головної передачі з

цілком достатньо трактора з двигуном потужністю 150 к.с., — розповідає головний конструктор інженерного центру Українського конструкторського бюро трансмісій і шасі Олексій Гриненко. За словами менеджера автомобільного дивізіону ІГ УПЕК Олександра Мацуєва, агрегат ДЛМ-5 викликав великий інтерес у відвідувачів виставки, утім, як і вся лінійка таких знарядь ЛКМЗ (від 2,5 до 8 м).

— Можна сміливо говорити, що наша техніка безперечно займе свою нішу на європейському ринку — нішу якісних виробів для всіх технологій обробки ґрунту з мінімальним енергоспоживанням і високою продуктивністю, — відзначив пан Мацуєв. Дискова борона ДЛМ-5, розроблена УКБТШ, пройшла сертифікацію на відповідність нормам Євросоюзу — СЄ. Сертифікацію проводив офіційний дилер ЛКМЗ — ЗАТ Galuotas (Вільнюс, Литва). диференціалом підвищеного тертя, що дозволяє підвищити прохідність екскаватора й знизити рівень шуму мостів. На другому етапі, роботи з якого вже веде УКБТШ, буде розроблено колісні редуктори й робочі гальма, що підвищить максимальну швидкість екскаватора. Директор автодивізіону ІГ УПЕК Едуард Глєбов відзначає, що для задоволення потреби «Тверського екскаватора» планований обсяг виробництва мостів на ЛКМЗ становитиме 700—800 одиниць на рік. Також зараз ЛКМЗ сертифікує свою нову продукцію — ґрунтозбережну сільгосптехніку — на відповідність стандартам Євросоюзу — СЄ. Товари зі знаком СЄ відповідають основним вимогам безпеки, екологічності й мають режим вільного переміщення на ринках країн — членів ЄЕС. Для проведення сертифікаційних випробувань литовській компанії «ХХХ» поставлений ґрунтообробний агрегат ДЛМ-5. За матеріалами прес-служби ІГ УПЕК

10

№ 16 (171)

3 травня 2011 року

Аспект

Чорнобиль: 25 років по тому Дмитро СТЕФАНОВИЧ Міжнародний форум «За мир, взаєморозуміння і співробітництво заради безпечного світу», який відбувся у Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут», організатори приурочили до 25-х роковин Чорнобильської катас трофи. Його учасники розглядали як глобальні проблеми, які постали перед людством після аварії на ЧАЕС, так і суто технологічні питання подолання її наслідків.

Про масштабність події свідчить самий лише перелік організаторів форуму: Українська рада миру, Міністерство надзвичайних ситуацій України, проект JICA «Українсько-японський центр», міська рада м. Славутича, міжнародна кафедра ЮНЕСКО «Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз та інформатика» і, звичайно, НТУУ «КПІ». Загальний тон засіданням задав виступ Юрія Щербака – президента Інституту сталого розвитку України, відомого письменника, доктора медичних наук, колишнього посла України в США і першого міністра охорони навколишнього середовища. Автор документальної пові-

сті «Чорнобиль», яка у вісімдесятих роках першою чесно розповіла про те, що сталося, і тепер був максимально відвертим у своїй доповіді, присвяченій основним аспектам катастрофи. Трагедія на ЧАЕС набула планетарного значення і, як це не парадоксально, об’єднала людство. Ця єдність, наголосив Ю.Щербак, – у бажанні протистояти бездумному поширенню надпотужних небезпечних технологій, у вимогах до професіоналізму людей, які працюють із сучасними технологіями, та соціальній відповідальності, що має бути обов’язковою складовою їхньої діяльності. Тема соціальної відповідальності червоною ниткою

проходила через усі виступи учасників конференції. Про це говорив у доповіді, присвяченій, здавалося б, суто технічним аспектам Чорнобильської катастрофи та її «спадку», Герой України академік Віктор Бар’яхтар. Адже саме безвідповідальність учених, які експериментували на працюючому реакторі, і призвела до катастрофи. І все-таки на поставлене собі самому запитання, чи можуть бути безпечними атомні електростанції, академік Віктор Бар’яхтар упевнено відповів «так». Але йдеться лише про реактори нового, четвертого покоління, розробляючи які, враховували усі попередні аварії на АЕС, всі можливі фактори впливу на роботу реакторів ззовні, найменші вірогідності природних катаклізмів у зоні станції. Такі реактори вже є в США, Росії та в інших країнах, і за ними майбутнє. Адже поки що реальною альтернативою атомній енергетиці залишаються тра-

Такий, «як треба» Експериментальний комплекс на основі електронного прискорювача планують побудувати в Харкові. Однак у громадськості, як завжди, є побоювання... Валерій ТИРНОВ Початок на стор. 1

Доповідачами були генеральний директор ННЦ академік Іван Неклюдов, керівник проекту професор Іван Карнаухов і доктор фізикоматематичних наук Віктор Воєводін. Після її закінчення до мене підійшла колега й довірчо попросила: «А тепер розкажіть своїми словами, що тут таке сталося, через що галас зчинився?» Справді, відразу й не зрозуміти, навіщо треба було збирати із цього приводу прес-конференцію й проводити громадські слухання. Утім, як пояснив Іван Матвійович Неклюдов, ініціаторами організації цих заходів були не вчені, а влада. За такого прагнення до політичної нестабільності, яке виявляють деякі політики, можна очікувати, що вони скористаються нагодою, щоб стати захисниками харків’ян від «ядерної загрози»: заявки на відповідні мітинги вже подано. Почнемо з того, що в Харкові немає й ніколи не було джерел радіації таких серйозних, щоб вони були небезпечними для здоров’я го-

родян. Хоча локально, на робочих місцях тих, хто з ними безпосередньо працює, така небезпека виникнути може. І коли на екрані телевізора біжить рядок: «У центрі Харкова горить атомний реактор» (а таке було!) — це не реактор горить, його просто нема, це яскраво «світиться» чиясь дурість і некомпетентність. Певне, треба коротенько розповісти, що ж фізики споруджуватимуть у Харкові й навіщо. У необхідному вступі нагадаємо ті істини, про які нам говорили по «2—3, а то й 4 рази».

то завжди існує певна ймовірність ядерного вибуху. Припустимим рівнем безпеки ядерного реактора багато експертів уважають ядерну аварію раз на мільйон років. У ХХ столітті протягом 50

Реактор, який не вибухає Атомний реактор — це, по суті, досить проста річ: обсяг, у якому перебуває ядерне паливо, що ділиться, із масою, яка трохи перевищує критичну, і керувальні елементи з нейтронпоглинальних матеріалів. Маніпулюючи ними, в обсязі можна підтримувати режим ядерного «недовибуху» — повільного поділу ядер палива з виділенням енергії у вигляді тепла. Проте маса палива в реакторі надкритична, тоб-

ННЦ ХФТІ. Монумент розщеплювачам ядра літію

Перший Президент України Леонід Кравчук на відкритті форуму

диційні, надзвичайно затратні й брудні технології. Про право людини знати правду про ризики, на які наражає його сучасна енергетика, та їх наукову оцінку, про нову парадигму використання атомної енергетики «після Фукусіми» розповів професор Токійського університету Шуїчі Івата. А про наслідки ядерних катастроф для здоров’я людей – професор університету м. Нагасакі Йошисада Шибата. Висновки японського вченого вкотре нагадали про надзвичайну обережність, якої мають дотримуватися розробники та експлуатаційний персонал атомних станцій.

Не менш цікавими були й доповіді проректора Пултуської гуманітарної академії імені Олександра Гейштора (Польща) Кшиштофа Островського про реакцію міжнародного співтовариства на тогочасні події, головного інженера ЧАЕС Андрія Білика про хід і перспективи зняття ЧАЕС з експлуатації (остаточну точку у цій справі буде поставлено лише у 2064 році), незмінного з 1990 року міського голови міста Славутича Володимира Удовиченка про створення на базі цього міста техноекополіса, досвід якого може стати прикладом

екологічної, економічної та соціальної реабілітації для інших населених пунктів. Форум працював не тільки в пленарному, а й у секційному режимі. Тематику проблем, які обговорювалися на секціях, відбито в їх назвах: «Зруйнований реактор ЧАЕС: стан, ризики, фізико-технологічні рішення», «Проекти, пов’язані з проблемами й ризиками, спричиненими аварією на ЧАЕС», «Організація більш тісного співробітництва з міжнародною спільнотою, зокрема з Японією, у розв’язанні проблем, породжених Чорнобилем».

років їх трапилося дві. Тобто до «припустимого рівня» сучасній атомній енергетиці дуже далеко. Це перша вада атомного реактора. Друга полягає в тому, що продукти поділу, які вивантажуються з реактора раз на кілька років (коли добіжить кінця, як кажуть, час кампанії), мають у своєму складі велику кількість довгоіснуючих радіоактивних ізотопів, які накопичуються в навколишньому середовищі і становлять велику й дедалі більшу небезпеку на багато тисяч — сотні тисяч років. Ідеться про дійсно великі кількості: завантаження реактора — це кілька тонн, а їх у світі зараз понад 400. Третя вада: атомна енергетика (у нинішньому її вигляді) так само вичерпна, як і вуглеводнева, адже подільних матеріалів на Землі зовсім не так багато, і перспектива їхнього вичерпання не така далека. Тому не такий далекий і закономірний кінець АЕС, тож «зелені» ломляться у відкриті двері. У той же час так звані альтернативні джерела не в змозі забезпечити велику щільність енерговиділення, необхідну в багатьох технологічних процесах, таких, наприклад, як виплавка алюмінію. Тому тепловій енергетиці (а атомна — її частина) альтернативи сьогодні дійсно немає. Точніше, вона є, та це знов-таки ядерна енергетика, але принципово інша. У ній реактор містить палив-

ну масу меншу, ніж критична, а можливі й такі варіанти, коли паливом стає взагалі безпечна щодо ядерної вибухотехніки речовина. Такий реактор безпечний принципово. І паливний голод йому не загрожує. Річ у тім, що, починаючи з ядер досить великої маси, їхній поділ узагалі стає енергетично вигідним (тобто супроводжується виділенням енергії), а як ми їх поділимо, не має значення — хоч молотком розіб’ємо! Але це вже істина з тих, про які нам розповідали «тільки раз». Тому вона здається нам екзотичною новиною. Атомний реактор майбутнього, такий, «як треба», являє собою обсяг, зайнятий, можливо, навіть і неподільним ядерним паливом із приєднаним до нього пристроєм, який змушує ділитися ядра паливної маси. Так, для поділу ядер треба затратити енергію, але виділена з лишком покриває це. До речі, такий реактор можна застосувати й для переробки вже наявних ядерних відходів у матеріал, що не містить небезпечних довгоіснуючих радіоактивних ізотопів. Чому ж атомна енергетика відразу, ще 60 років тому, не пішла цим безпечним шляхом? Людина, яка розуміє що до чого, прочитавши трохи вище про молоток, могла б сказати авторові: «Ти по голові себе постукай, може, іскру висічеш». Розбити ядро — це проблема! Її на той час уже навчилися

розв’язувати за допомогою прискорювачів, але аж ніяк не з легкістю — в енергетичний рай в’їхати на паличці верхи не виходить. Приборкати ланцюгову реакцію виявилося легше. Пропонувалося використовувати для поділу ядер в електроядерних реакторах (таку вони дістали назву) прискорювачі протонів і більш важких частинок — багатозарядних іонів, але для того, щоб енергія, яка виділилася під час поділу, перевершувала витрачену на створення пучка, він повинен був мати недосяжні на ті часи параметри. Недосяжні вони й сьогодні. Але прискорювальники всі ці роки винаходили способи, які збільшували б струм пучка, а реакторники знижували пропоновані до пучка вимоги. І цей зустрічний рух зрештою закінчиться стикуванням. А дослідження фізичних процесів у електроядерних установках не вимагає, щоб вони виробляли енергію, і воно тривало всі ці роки. І в Харкові саме буде споруджено експериментальний комплекс із підкритичного реактора й пристрою, який ініціює поділ ядер на основі електронного прискорювача. Електронного(!), а не прискорювача протонів або багатозарядних іонів. Такого ніхто у світі ще не робив, тому є шанс, що в Україні буде зроблено новий крок у напрямку безпечної атомної енергетики майбутнього.

11

№ 16 (171)

3 травня 2011 року

Кіотський протокол

Японський «городовий» Донецька область вступає у вирішальну стадію боротьби за інвестиції за програмою Кіотського протоколу Анатолій УСОВ В Україні сформований перелік із 370 проектів для реалізації практичної частини Кіотського протоколу, а це означає, що до нестачі часу, який дали вітчизняним підприємствам на приєднання до програми (діє до 31 грудня 2012 р.), додається питання конкуренції, яка стає дедалі гострішою.

Кілька років тому, коли Київ тільки шукав формат ділових взаємин у рамках Кіотського протоколу, керівни-

Як приклад для наслідування наводять АП «Шахта ім. Засядька», що стало піонером у реалізації Кіотського протоколу, коли фактично ніхто в нашій країні до пуття ще й не знав, що це таке. А на сьогодні вже десятки підприємств регіону подали в Нацагентство заявки на реорганізацію виробництва та реконструкцію застарілого обладнання за «кіотські» гроші. Донецька область надзвичайно зацікавлена в «екологічних» коштах для мо-

колом. Ідеться про проект спільного здійснення — ПСЗ (Joint Implementation). Відповідно до цього механізму, країна-інвестор, яка являє собою розвинену економіку, співробітничає в упровадженні екологічно чистих проектів із країноюреципієнтом (з економікою, що розвивається). Як показує практика, таке співробітництво взаємовигідне. Японський бізнес, попри всі відомі ризики для іноземців в Україні, давно придивляється до індустріального Донбасу, де є на чому заробити. У свою чергу наші бізнесмени й чиновники швидко навчаються того, як змусити ділових японців «іти до кінця» щодо відповідального партнерства.

Якщо розібратися

ки Нацагентства екологічних інвестицій України відзначали, що Донецька область має найбільші шанси на реалізацію цього масштабного міжнародного проекту. Зі свого боку донецька влада як аргумент на користь особливої уваги до регіону наводить те, що його промисловість викидає в навколишнє середовище більше третини всіх забруднювальних речовин країни. Саме Донецька область зробила найбільший внесок у обсяг українських квот шкідливих викидів, проданих Японії, що використовує «покупку» для стимулювання розвитку своєї промисловості.

дернізації теплогенерувальних і теплопостачальних підприємств. За даними облдержадміністрації, із 3724 опалювальних котлів, які обслуговуються комунальними підприємствами, 45% мають ККД менше 90%. Недавно проведений аналіз фізичного стану тепломереж показав, що майже чверть їх застаріла й перебуває в аварійному стані. Подальша експлуатація як основного, так і допоміжного обладнання котелень вимагає термінової реконструкції та технічного переоснащення. Для реалізації цих планів донецька влада звернула увагу на один із трьох основних ринкових механізмів, передбачених Кіотським прото-

Довго міряли, але відрізали Показовий приклад взаємин у рамках Кіотського протоколу декількох японських компаній із владою Горлівки. Відзначимо, що вона вже не перший рік веде із представниками Японії діалог про реконструкцію міських підприємств і мереж теплопостачання. Місцеві жителі давно й добряче відчули на собі цю важко розв’язувану проблему, коли старі труби весь час рвуться, залишаючи без опалення цілі мікрорайони. Японська сторона раніше заявляла про свій інтерес до деяких інших проектів за лінією «зелених інвестицій», і насамперед до можливості використання підземних шахтних вод і метану горлів-

Звалища — на звалище Завод з утилізації органіки плазмовим способом планують запустити в Алушті до 2012 року Сергій ДУМКЕВИЧ Уряд Іспанії й група компаній Нera holding мають намір інвестувати 30 млн євро в будівництво заводу з утилізації твердих побутових відходів у Криму. Проект можливий у рамках Кіотського договору за схемою «зелених інвестицій».

Такі жорсткі вимоги зі строків ставить перед інвестором місцева влада. Голова Ради Міністрів Криму Василь Джарти на недавній зустрічі з керівництвом іспанської компанії заявив, що уряд регіону підтримає проект за умови завершення будівництва першого заводу до 2012 року. «Нам, швидше за все, буде потрібно ще 6—7 місяців, ніяк не більше

року», — пообіцяв фінансовий директор Нera holding Рафаель Феррейра. Іспанська група компаній Hera, яка працює в десятках міст Західної Європи та Південної Америки, пропонує створити в Криму кілька сучасних комплексів для переробки сміття. Завод у Алушті прийматиме його із частини Південного берега — від Ялти до селища Рибальське, а утилізуватиме за допомогою високотемпературного спалювання, що фактично виключає шкідливі викиди в атмосферу. Після переробки й одержання електроенергії залишки можна використовувати як добриво для полів і виноградників.

Рафаель Феррейра припустив, що значно поліпшити екологічну ситуацію в Криму можна лише за 5 років. Після завершення першого проекту компанія готова побудувати такі комплекси в інших курортних містах — Євпаторії та Феодосії. Проект спорудження сміттєпереробного заводу реалізується в рамках Кіотського договору. Україна продала уряду Іспанії близько 2 млн тонн умовних викидів вуглекислого газу. Натомість піренейці зобов’язалися побудувати завод. Із загальної вартості проекту 30% коштів внесе уряд Іспанії, 70% — Нera holding.

ських шахт, а також до утилізації старих міських сховищ твердих побутових відходів. Правда, згодом від розробки наших звалищ японці відмовилися, бо вирішили, що рівень метану, який виділяється ними, не становить великого інтересу для капіталовкладень. Проте українській стороні вдалося узгодити реалізацію японських планів з успішним закінченням уже розпочатого проекту реконструкції теплопостачання «Горлівськтепломережі». Непокоїтися про долю проекту були всі підстави: у Горлівку кілька разів приїжджали посланці далекої азіатської країни, щоб вивчити потенційні можливості на місці, але щораз емісари не квапилися робити рішучі заяви. І це зрозуміло — на кону серйозні гроші: відповідно до заявлених документів, вартість проекту в цілому по теплопостачальних підприємствах ЗАТ «Горлівськтепломережа» і ТС «Уголек» становить понад 50 млн євро. Можливо, надмірній обережності японців «посприяв» гучний міжнародний скандал, який зчинився навколо «кіотських» грошей у верхах українського політикуму. У 2009 році Японія перерахувала Україні 300 млн євро, але вони дивним чином щезли з рахунків Нацагентства екологічних інвестицій, і тільки недавно новий уряд повернув їх назад. І от нещодавно в Горлівку завітала представницька делегація, до складу якої входили керівництво компанії ASUKA GREEN INVESTMENT Co., Ltd і генеральний менеджер фірми Nippon Termoener пан Ендо. За підсумками візиту підписано меморандум про співробітництво. За словами міського голови Євгена Клепа, вирішено створити робочу групу, яка займеться якнайшвидшим просуванням проектів.

Із перших уст

Без тяганини не обійдеться

оцінками фахівців, 2011 рік у згаданих іспанців піде тільки на те, щоб остаточно юридично оформити свою діяльність на алуштинському полігоні й у найкращому разі підготувати проектну документацію — не більше того. У багатомісячному конкурсі на право будувати сімферопольську лінію брали участь кілька іноземних інвесторів. Словакам віддали перевагу через найреальніший, приземлений проект. За два роки в сімферопольське звалище західні слов’яни вклали близько 24 млн грн. У майбутньому доходи від продажу вторинної сировини, якої конче потребують багато українських підприємств, ділитимуться відповідно до часток статутного фонду СП, де 51% належить адміністрації Сімферополя, а решта — словакам. Але «живі» гроші місто одержить не скоро. За най-

Сьогодні в Криму діє тільки одне сміттєпереробне підприємство — лінія ТОВ «Укрморекосервіс» (м. Саки), уведена в експлуатацію в 2006 році. Друга лінія спільного українсько-словацького підприємства «Сімеко» (м. Сімферополь) фактично готова до роботи, але її протягом двох років так і не змогли запустити. Одна з перших ластівок українськословацького співробітництва почала свій політ не дуже вдало. Цілий рік тривали «паперові справи». Виявилося, що юридично передати міське звалище Сімферополя інвестору досить важко. Про те, з якими перешкодами довелося мати справу, словаки тактовно умовчують. За

Чекаючи на ноу-хау Про те, на якій стадії перебуває здійснення проекту, розповідає начальник управління муніципального розвитку Горлівської міськради Сергій Гнатюк.

— Ще зовсім недавно можна було почути коментарі горлівських чиновників про те, що коли найближчим часом не буде розв’язано всі фінансові питання, японці більше до нас не приїдуть і на реконструкції тепломереж міста можна ставити хрест. Чи означає підписання меморандуму, що всі важливі питання проекту розв’язано?

— Ніхто не хотів ставити хрест. Зараз питання розв’язуються попри всі труднощі. Більш того, голова ASUKA GREEN INVESTMENT пан Куріта надіслав на адресу міськради листа, у якому дякував горлівчанам за співчуття в біді, яка спіткала Японію внаслідок землетрусу, і пообіцяв, що наше співробітництво не припиниться. Зараз ми шукаємо гроші на проектування, бо одна з умов подачі заявки в Нацагентство — завершеність цього процесу. З огляду на те, що проектом «накривається» фактично все місто, на це має закладатися досить велика сума.

— Яка саме?

— За різними оцінками, від 22 до 29 мільйонів гривень.

— Чи включено горлівський проект у бюджет Нацагентства екологічних інвестицій на 2011 рік?

— Ні, поки не включено. Він розглядається як один із перспективних проектів з огляду на те, що ми подали туди техніко-економічне обґрунтування й висновок японської організації NEDO, яка курирує пи-

тання Кіотського протоколу. Зараз ми обраховуємо всю витратну частину й розглядаємо технічні умови. Японська сторона, незважаючи на відомі складнощі, повідомила, що в міністерстві торгівлі та розвитку своєї країни вони погодили питання залучення українських фахівців із сертифікації сучасних водогрійних котлів із дуже високим ККД, які на територію України Японія ще не поставляла.

— Чому горлівська влада так «тримається» за японців? У нас немає альтернативних варіантів реконструкції тепломереж?

— Бо Японія — єдина наразі країна, яка викупила квоти в українського уряду. У принципі, такі гроші є, і ми «зачепилися» за це альтернативне джерело фінансування для розвитку нашого міста. До речі, у нас уже є певний досвід — недавно згідно з Кіотським протоколом за фінансової підтримки японської сторони ми замінили 32 тисячі ламп розжарювання на ощадливі на об’єктах бюджетної сфери.

— Чи вірить міська влада в те, що Горлівка встигне до закінчення дії Кіотського протоколу завершити реконструкцію тепломереж?

— Ну, у будь-якому разі, ми на це дуже сподіваємося й докладемо всіх зусиль, щоб її здійснити. Може, не в повному обсязі. У всякому разі, проектувальники зараз пропонують і інші технічні рішення, і ми готові запропонувати їх японцям. оптимістичнішими прогнозами, кошти на будівництво лінії «відіб’ють» тільки через п’ять років. Із шести діючих в Україні ліній сімферопольська посяде друге місце: її потужність — 150 тис. тонн сміття на рік. За найскромнішими оцінками фахівців, у кожному обласному центрі країни й у кожному місті з населенням понад 100 тис. чоловік має працювати така лінія. Адже крім комунальних зручностей це може заощадити країні валютні резерви. «Як відомо, Україна імпортує полімерні гранули для виробництва пластмаси. Тому коли ми вилучаємо вторинний пластик і пускаємо його в переробку, ми не тільки забезпечуємо робочі місця, а й заощаджуємо валюту», — відзначає директор підрядної організації «СНД-Плюс» Петро Сімко.

12

№ 16 (171)

3 травня 2011 року

IT

Байти проти танків

темі керування іранського ядерного центру біля міста Натанз (Natanz Nuclear Facility). Відзначимо, що ця SCADA була заборонена для продажу Ірану й установлена в Іранському ядерному центрі в обхід ембарго. «Нью-Йорк таймс» писала, що в результаті роботи Stuxnet було виведено з ладу близько тисячі центрифуг, які фактично ідентичні використовуваним у ізраїльській ядерній програмі. Спочатку вірус якийсь час записував дані нормальної роботи центрифуг, потім перехоплював управління двигунами, починаючи їхній розгін (з поперемінним гальмуванням) до критичних значень. У той же час він ретранслював на пульт управління записані ним раніше дані нормальної роботи установок. Це призвело до того, що оператори не знали про критичні перевантаження у роботі центрифуг. У результаті майже п’яту їхню частину було виведено з ладу, а ядерну програму Ірану відкинуто на кіль-

ка місяців назад. Що, звичайно, негативно позначилося на рівні військової безпеки країни. Складність Stuxnet, його начинка й поведінка — усе говорить про те, що він не може бути дітищем групи хакерів. Для його створення необхідні спеціалізовані знання не тільки IT-характеру, а й зі сфери систем автоматизації виробничого управління. Такий рівень розробки доступний тільки за умови серйозного й тривалого фінансування, що свідчить про долучення до його створення державних (або великих комерційних) структур. У західних ЗМІ мусувалася тема про причетність США та Ізраїлю до створення Stuxnet, але його походження досі залишається таємницею. Утім, хто б не був автором Stuxnet, мета цілком очевидна — втручання в роботу систем управління виробництвом з метою саботажу або промислового шпигунства. Stuxnet було виявлено також на об’єктах у США, Росії, Індії, Індонезії, Німеччині.

Можна згадати й систему Ghostnet, яку виявили канадські дослідники в 2009 році. Заражена машина ставала ланкою надзвичайно широкої шпигунської мережі, яка охопила більш ніж 100 країн і уразила понад тисячу комерційних, урядових і приватних організацій — посольства, міністерства, наукові інститути, інтернаціональні організації, засоби масової інформації. Лідери світових держав в останні роки чітко визначили інформаційну безпеку як один із найважливіших пріоритетів національної оборонної політики. В одному зі своїх перших президентських виступів Барак Обама заявив, що кібернетичні атаки є серйозною загрозою для національної безпеки США. Наразі у Штатах розгортається єдина система стандартизації захисту інформаційних мереж. Вочевидь настає ера, коли держава бере під свій контроль як інформаційну безпеку, так і розробку засобів для нейтралізації її в супротивника. Звичайно, крадіжки банківських даних інтернаціональними групами хакерів — досить серйозна проблема. Але тепер, коли створюються офіційні урядові інститути із захисту інформації (де працює багато колишніх любителів зламу інформаційних систем), масштаби кібернетичних загроз незмірно зростають. Дедалі більше поширення нових інформаційних технологій у цивільній і військовій сферах сприяє ефективному управлінню, координуванню та високій швидкості ухвалення рішень. У той же час за наявності в супротивника більш розвиненої технології є небезпека, що власна комп’ютеризована система командування військами або управління виробництвом буде використана проти господаря й з усією своєю ефективністю обрушиться на його голову. І в такому випадку «розумні» війни триватимуть години. Або навіть хвилини.

ковувати транзакціїї щодо підозрілих операцій та ігнорувати спам (появу яко-

го очікують найближчим часом) із пропозиціями вказати номер карти нібито для її захисту. Відзначимо, що це вже не перша атака на Sony PSN останнім часом. На початку квітня хакерська група Anonymous ненадовго вивела з ладу декілька вебсервісів Sony у відповідь на судовий позов компанії до Джорджа Готца — ентузіаста, який займався пошуком недокументованих можливостей ігрових консолей

PlayStation і публікацією звітів про свої експерименти в Інтернеті. Однак представники Anonymous відразу ж заявили, що до останньої атаки на PSN відношення не мають. Аналітики компанії Ponemon Institute, яка займається дослідженнями в галузі захисту даних, оцінили можливий збиток від зламу PlayStation Network у $24 млрд. Акції Sony за останні кілька днів упали в ціні на 5%.

Чи є секретна кнопка «виграти війну»? Андрій РЕВЕНКО Військова акція коаліційних сил у Лівії характеризується безпрецедентним рівнем застосування високих технологій, у тому числі так званої кібернетичної зброї.

Досвід конфліктів у Іраку та Афганістані продемонстрував, що тотальну війну проти цілого народу вести безглуздо, а виграти неможливо. Одним із головних завдань ведення сучасної війни стало забезпечення вибірковості силових акцій, мінімізація кількості жертв серед мирного населення й запобігання зростанню неприйняття іноземного вторгнення. Для цього усе активніше використовуються нові системи наведення ракетно-бомбових ударів, які можуть ґрунтуватися, приміром, на системі GPS або на лазерному наведенні із землі. У воєнній операції в Лівії відбувається масштабне воєнно-польове випробування кібернетичних засобів впливу. Спеціалізовані групи військових сил США та Великої Британії відправлені в Лівію для установлення контролю над електронними системами як військового, так і мирного призначення. Джерело газети «Таймс» у військах коаліції розповіло, що рівень контролю НАТО над лівійськими державними системами зв’язку й ке-

рування такий високий, що простим натисканням кнопки можуть бути зупинені електростанції, водопровід, громадський транспорт. Більш того, проникнення в телекомунікаційні системи державних структур і приватних осіб дозволяє силам НАТО вести велику інформаційну та психологічну війну. В умовах неможливості збереження секретної державної та особистої інформації урядові структури Лівії зазнають постійного тиску через масову дезінформацію, політичний та психологічний вплив і втручання в системи зв’язку. Як відзначив оглядач видання Telegraph Кін Кафлін, масова втеча в європейські країни колишніх наближених полковника Каддафі — прямий наслідок такого тиску. З іншого боку, сили коаліції мають справу з відповідними діями супротивника, які ґрунтуються на військових технологіях, переданих Лівії раніше європейськими країнами. Deutsche Welle ще 2009 року повідомила про активну участь Італії та Німеччини у відновленні військового потенціалу Лівії. Зокрема, Німеччина сприяла оснащенню лівійських військ системами встановлення радіоелектронних перешкод. Через таємність, якою оповита операція, мало що відомо про технічний бік питання. Нові технології

невидимі, і, незважаючи на вже доведену ефективність, відчувається нестача інформації про них. Можна згадати, що під час війни в Іраку групи технічних фахівців із ЦРУ ще до військового вторгнення підключилися (використовуючи портативні комп’ютери) до телекомунікаційних ліній Іраку. Перед наступом США та їхніх союзників іракські телефонні мережі й радіолокаційні установки майже цілком контролювалися ЦРУ, що, у свою чергу, привело до виведення з ладу в перші ж хвилини війни фактично всієї системи ППО Іраку. Як спосіб зазирнути за лаштунки кібервійн можна розглянути випадок успішного застосування електронних засобів ведення промислової війни, який стався в Ірані. Нагадаємо, що в липні 2010-го стало відомо про появу комп’ютерного «хробака» Stuxnet, який відрізнявся високою складністю алгоритму й на відміну від «побратимів» був спеціально розроблений для промислового шпигунства. Зокрема, він міг втручатися в систему управління виробництвом SCADA, розроблену фірмою Siemens (Siemens Supervisory Control And Data Acquisition) і призначену для контролю й моніторингу спеціалізованих виробничих систем. Що й сталося в електронній сис-

Непереможний електромагнітний БТР Олена ЗЕЛЕНІНА Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» почав розробку електронної зброї.

Вона створює електромагнітне випромінювання високої частоти й виводить із ладу зв’язок і прилади — усе, що не захищено від випромінювання. У розробці зброї беруть участь кафе-

дри інженерної електрофізики, електричних передач, фізики й металофізики. За словами ректора ВНЗ Леоніда Товажнянського, сьогодні завдання полягає в тому, щоб виготовити експериментальний діючий зразок. «Ми ведемо переговори з Міністерством оборони й просимо підтримки в Харківської облдержадмі-

Епічна крадіжка Олександр БІЛИЛОВЕЦЬ Sony має всі шанси стати найбільшою жертвою кіберзлочинців.

У середині квітня хакерської атаки зазнала мережа PlayStation Network (PSN) — сервіс компанії Sony для завантаження цифрового мультимедійного контенту й проведення безкоштовних сітьових багатокористу-

вальницьких ігор між власниками ігрових консолей PlayStation 3 і PlayStation Portable, а також послуга онлайн-продажу музики Qriocity. Наразі Sony офіційно підтвердила крадіжку імен, фізичних та e-mail адрес, дат народження, логінів і паролів PSN і Qriocity у фактично всіх користувачів серві-

ністрації, щоб знайти кошти на оснащення сучасною електронною зброєю БТР80», — відзначив ректор. До речі, раніше ХПІ проводив випробування ракет СС-20 і СС-22 на вплив електромагнітного випромінювання. Потім за результатами випробувань розроблялися пристрої захисту.

сів, яких на квітень цього року налічується ні багато ні мало — 77 млн чоловік. Цілком можливо, що до рук зловмисників потрапили також історія купівлі і дані профілів клієнтів. Представники Sony не можуть підтвердити, що шахраєм було отримано дані кредитних карток користувачів, але ймовірність такого сценарію досить велика. Користувачам із «прив’язаними» до аккаунту кредитками рекомендують уважно відслід-

Кандагарський аеродром (Афганістан). Старший сержант Джеремі Беллард і старший рядовий ВПС США Джеффрі Шиплі риють траншею для прокладання 800 м оптико-волоконного кабелю для радара та комп’ютерної мережі

№ 16 (171)

3 травня 2011 року

13

SOSтан

Поразки і надії Науці поки що не вдається прогнозувати землетруси. Але тим більш актуальні зусилля, яких докладають учені В’ячеслав ШНАЙДЕР Початок на стор. 1

Сейсмологи в тому ж Хайчені кілька разів передчасно били на сполох, і влада «вхолосту» проводила евакуацію. Але Хайчен — місто невелике, тому й не було особливих економічних і організаційних труднощів. На жаль, буде землетрус чи ні, ніколи не відомо напевно, і вже наступного після Хайчена року в Китаї ніхто не взяв на себе відповідальність евакуювати Таншань — місто з мільйонним населенням, хоча провісники землетрусу й були. У результаті катастрофа забра-

ла близько восьмисот тисяч людських життів.

— Уважається, що прогнозувати землетрус можна за поведінкою тварин.

— «Біологічні» підходи малоперспективні. Погодьтесь, що орієнтуватися на поведінку собаки або рибок в акваріумі досить смішно. І вже зовсім непередбачувані причини хвилювань риби в морях. Прогностичні ознаки мають бути чіткими, обґрунтованими, імовірність фіктивних тривог — мінімальною, а самі прогнози — мати високий ступінь імовірності. Із біологічними провісниками все якраз навпаки.

Набагато надійніші геофізичні провісники — сейсмічні, деформаційні, термічні, гідродинамічні, електромагнітні та інші. Зараз усе більше вчених схиляються до використання іоносферних провісників землетрусів як найоперативніших і найдостовірніших.

— Це те, на чому ґрунтуються ваші винаходи. Розкажіть про це докладніше.

— Науці відомо, що майбутній землетрус впливає на певні параметри навколоземного космічного простору. Особливо реагує на нього іоносфера. Ще Ломоносов відзначав світіння нічно-

Коли й де трусоне? Недавній землетрус у Японії вірогідно прогнозували відразу декілька груп російських дослідників Анатолій ЛЕМИШ Провідний науковий співробітник Інституту фізики Землі ім. О.Ю. Шмідта доктор фізико-математичних наук Олексій Любушин не просто дійшов висновку про можливість катастрофічного землетрусу в районі острова Хонсю — він бив на сполох. Обчисливши за своїми методиками й багаторазово перевіривши дані, із 2008 року доповідав на всіх конференціях із геофізики: із середини 2010-го в районі Японських островів можливий землетрус магнітудою 8,5—9. 26 квітня минулого року він офіційним листом повідомив про це Російську експертну раду із прогнозів землетрусів і оцінки сейсмічної небезпеки.

У пошуках алгоритму Зараз, за словами Олексія Любушина, майже всі методи прогнозування ґрунтуються на аналізі сейсмічних каталогів, які являють собою описи землетрусів, що вже сталися. Сейсмологи намагалися знайти якісь закономірності й побудувати алгоритм прогнозу майбутніх сильних поштовхів.

— Ці методи, безперечно, дуже корисні й допомагають зрозуміти й описати багато нюансів сейсмічності, — говорить Олексій Олександрович. — Однак вони неповні: жоден великий землетрус за їхньою допомогою передбачити не вдалося. У випадку таких потужних катастроф аналізу каталогів недостатньо. Крім каталогів існує глобальна система сейсмічного моніторингу IRIS, яка складається з майже 150 станцій, розташованих у всьому світі. Вони постійно у режимі реального часу фіксують мікроколивання земної поверхні. У деяких сейсмонебезпечних регіонах — у Італії, Каліфорнії — побудовані

ще й локальні мережі. У Японії є унікальна система F-net, яка об’єднує 83 станції. Більшість точок розташовані на основних великих островах. Доступ до цих даних відкрито. Можна зайти в Інтернет і одержати всю інформацію.

мічний шум. У спокійних умовах помітні тільки приладу посування земних надр мають різноспрямовані вектори. Однак якщо напрямки таких посувань у різних точках виміру починають корелювати (бути взаємозалежними), то це, на думку вченого, свідчить про наростання в якійсь ділянці підземної напруги. Далі він підключав до дослідження більш складний статистичний апарат і одержав дані про підвищену сейсмічну небезпеку. Характерно, що вперше результати про взаємну синхронізацію параметрів мікросейсмічного шуму в районі

го неба перед землетрусом. Причина відома: за кілька діб до землетрусу сейсмічний процес, що розвивається, змінює електронну концентрацію в іоносфері. І на висоті до 110 кілометрів атмосфера нагрівається за рахунок потоку високоенергетичних електронів із верхньої магнітосфери, тому температура і підвищується, і небо може світитися. Найважливіше для прогнозу — оцінка електронної концентрації, здійснювана за допомогою іонозонда — спеціальної портативної радіотехнічної станції.

— Такий підхід, напевне, вимагає дуже непростого аналізу.

— Так, хоча вимірювання електронної концентрації в період перебігу сейсмічного процесу й у момент головного удару ведуть уже десятки років, однак що робити з отриманою інформацією і як її використовувати, багато в чому невідомо.

Аналіз ускладнюють і додаткові чинники: підвищення сонячної активності, яке призводить до магнітних бур, потужні кар’єрні вибухи, вулканічна діяльність, метеори, метеорити.

— У чому суть вашого винаходу?

— Відмінність моїх методів саме в тому, що в них нема цих недоліків і вони дозволяють із більшою вірогідністю ухвалювати рішення стосовно землетрусу, що наближається. Розроблено ці методи не лише на ефекті зміни електронної концентрації в атмосфері, вони містять у собі аналіз декількох незалежних фізичних явищ, що супроводжують сейсмічний процес.

— Які знання для цього потрібні? Адже ви начебто не професійний сейсмолог.

— Мій основний фах — радіоінженер. А тут знадобилася математика. Пощастило, що серйозно

нею займався в Харківській радіотехнічній академії в доктора фізикоматематичних наук академіка І.В.Сухаребського. А ще — статистична радіофізика й власне фізика. Звичайно, аналізував багато робіт, присвячених змінам електронної концентрації. У результаті одержав формулу, яка дозволяє ефективно прогнозувати майбутній землетрус.

— Про що думали, коли дізналися про японську катастрофу?

— Звичайно, шкодував про те, що не випробував свою методику, яка, можливо, і допомогла б. До речі, коли я починав дослідження, думав саме про японців. Вони вели 50-літні дослідження, які не дали результатів. Якби в мене був іонозонд, зміг би перевірити ефективність моїх методів на сейсмоактивних територіях...

свідчить про порівняну стабільність. Зв’язаність і спрямованість коливань зберігалася. Це свідчило про те, що колосальні підземні напруги не дістали розрядки й треба чекати на нові, ще більш грандіозні поштовхи. Любушин дійшов висновку, що із середини 2010 року Японські острови вступають у критично небезпечну фазу розвитку сейсмічного процесу. У районі Японських островів сходяться чотири плити земної кори: дві океанічні (тихоокеанська й філіппінська) і дві материкові (охотська й амурська). Очевидно, що в місці, де відбувається контакт стількох плит, землетруси траплятимуться весь час. Правда, фахівці завжди вважали, що в цьому місці ударів із магнітудою 9 бути не може, адже вона залежить від розмірів ділянок плит, які вступають у контакт, а в цих чотирьох плит такі ділян-

ті коливань свідчило про те, що великі блоки плит ніби зачепилися одна за одну. Землетрус міг розірвати це зчеплення або хоча б послабити напругу. Але цього не сталося. Напруга більшала, а накопичена енергія зчеплених плит у підсумку призвела до надзвичайно потужного землетрусу.

ближчі дні й тижні. Серед останніх повідомлень на сайті — прогноз підземної бурі магнітудою 6,5+ на півдні Ірану, що може статися наприкінці квітня — початку травня. У його прогнозах про Україну немає нічого. До речі, про майбутній катаклізм в Ірані попереджає ще одна прогнозна організація — Науковий центр оперативного моніторингу Землі (НЦ ОМЗ) при Російському космічному агентстві. Висновки ґрунтуються на аналізі гравітаційних, георотаційних та інших показників, одержуваних із супутників. Інша небезпечна сьогодні зона, на думку НЦ ОМЗ, — це район Суматри — Андаман. Можливі також сейсмічні події в Південній Каліфорнії з магнітудою понад 5,5. Але повернімося до початку статті. На попередження Олексія Любушина й Олега Мартинова Японія ніяк офіційно не відреагувала. «Там просто нема офіційної організації, яка займалася б прогнозуванням, — говорить Олексій Любушин. — Учені взагалі намагаються уникати цієї теми після землетрусу 1995 року в Кобе, коли загинуло 6,5 тисячі чоловік в історичному центрі міста, де будинки були старі, несейсмостійкі. Фахівцісейсмологи переживали це дуже важко. Усі свої сили Японія кинула на сейсмостійке будівництво. І, звичайно, робить це успішно». Дійсно, навіть за катастрофічних поштовхів 11 березня в цілому будинки в країні не постраждали. У тому числі й токійські хмарочоси, побудовані із солідним запасом із сейсміки. Основний удар стихія завдала з боку океану...

Провісники катастрофи Новий підхід до аналізу даних, які F-net фіксує з 1997 року, дозволив ученому знайти той параметр, який можна вважати провісником катастрофи. Любушин звернув увагу на ступінь синхронізації мікроколивань земної кори. У звичайних умовах, коли ніякої загрози не передбачається, вони хаотичні й різноманітність їхніх амплітуд велика. Але як тільки коливання стають схожими — це сигнал майбутнього землетрусу. Учений провів багатофакторний аналіз щоденних сейсмограм — безперервних спостережень за мікросейсмічними коливаннями землі, зафіксованими в мережі станцій F-net за більш ніж 14 років. Увагу привернув низькочастотний мікросейс-

Олег Мартинов

Японії були отримані ще в середині 2002 року. Незабаром — 25 вересня 2003-го — там стався сильний землетрус, що підтвердило прогнози. Однак, як показав подальший аналіз, мікросейсмічні коливання в районі Японії не нагадували хаотичний, різноспрямований шум, що

ки порівняно невеликі. Тому дуже великої кількості енергії від їхньої взаємодії просто не може накопичитися. Але 11 березня відбувався зовсім інший процес. За словами Олексія Любушина, після землетрусу біля узбережжя Хоккайдо в 2003 році зростання синхроннос-

Просто зайди на сайт Треба визнати, що прогноз Любушина вказував на час катаклізму досить приблизно. Більш точний час оприлюднив інший геофізик, доктор технічних наук із Тульського державного університету Олег Мартинов. Він застосовував зовсім іншу методику, що ґрунтується на винайденому ним ще 1988 року приладі — широкосмужному градієнтометрі. У російській пресі вже публікувалися матеріали про справджені прогнози Мартинова — про землетруси в Туреччині та Китаї. Ще із середини минулого року він надсилав листи в посольство Японії в Росії з попередженням про майбутній землетрус. А 21 січня цього року Олег Мартинов опублікував на своєму сайті звернення, у якому говорив, що починаючи з березня-квітня станеться декілька катастрофічних посувань земної кори. Серед перших жертв він називав Японію. Більш того, на сайті наведена таблиця за кілька минулих років: дата прогнозу землетрусу, його можлива локалізація й магнітуда, дата листа в посольство — і реальна подія, її сейсмічні характеристики. Вражає... Характерна особливість прогнозів Олега Мартинова в тому, що він дає їх на най-

14

№ 16 (171)

3 травня 2011 року

Техноспорт

Екстремальне багатоборство Мультиперегони підкоряють усе більше українських сердець, не байдужих до чистого, не розведеного мирською суєтою адреналіну Сергій ДУМКЕВИЧ Ці змагання набагато цікавіші за простий туристичний похід. «Шалений» маршрут лоскоче нерви азартним духом змагання й справжніх пригод, яких на шляху мобільних пілігримів чимало.

Правила свободи — Мультиперегони — це, грубо кажучи, траса туристичного маршруту, яку треба пройти за певний час і подолати на шляху цілий набір технічних етапів: переправи через каньйони й річки, скельні сходження, спуски в печеру, — пояснює організатор кримських мультиперегонів, начальник контрольно-рятувальної служби Криму Володимир Мельников. — Із розважальних етапів у маршрут часто включають стрільбу із пневматичних гвинтівок, луків, рогаток. Таким чином, дистанція складається з елементів пішохідного, гірського, водного, спелеотуризму, альпінізму та скелелазіння, спортивного орієнтування за картою й супутнико-

Контрольний пункт

вої навігації в екстремальних умовах. Наприклад, у темний час доби, за обмеженої видимості, підвищеної вологості, зниженої температури тощо. Усі ці змагання з екстрим-туризму окремо можуть бути цікаві лише тісному колу людей. Так, змагання

з пішохідного туризму збирають 20—30 чоловік, у той час як мультиперегони — близько 600. Пригодницькі перегони можуть бути цікаві спелеологам і альпіністам, пішохідним туристам і велосипедистам. Крім того, участь у змаганнях доступна фактично кожній, навіть непідготовленій, людині, адже на всіх етапах екстремального походу за безпекою уважно стежать судді. Правила змагань дуже прості й дають їх учасникам майже цілковиту свободу в проходженні маршруту. Перед стартом кожній команді, яка складається з двох і більше людей (ходити одному в горах забороняють елементарні правила безпеки), видають карту з нанесеними на ній контрольними точками, де команда має побувати й відзначитися за допомогою електроніки. Учасникам видається запакований у пластик чип, подібний до тих, які використовуються в банківських картах. На кожному контрольному пункті стоять так звані базові станції, простіше кажучи — мікрокомп’ютер у коробочці. Учасник на точці натискає кнопку, і інформація з базової станції записується на чип команди. На фініші треба принести картку судді, і комп’ютер покаже, у яких точках і коли побувала команда. Так з’ясовується переможець змагань. Дистанцію, яка зазвичай під силу навіть новачкам, треба подолати протягом доби. Для проходження більш складного маршруту необхідно укластися в 44 години. Власне, на безсторонньому таймері всі обмеження й закінчуються: після одержання карти учасники самі обговорюють маршрут, визначають, у якому порядку брати розставлені на карті точки. Мультигонщики вирішують, скільки часу вони їстимуть, спатимуть, скільки йтимуть або бігтимуть, які речі із собою візьмуть тощо. Тому в кожної команди своя тактика в досягненні перемоги.

Довідка «УТГ» В Україні мультиперегони (або в кримській «транскрипції» — пригодницькі перегони) існують уже близько десяти років. Щорічно проводиться не менше дюжини змагань у всіляких регіонах країни. Одні з найвідоміших — житомирські, які, власне, є родоначальником руху. Мультигонщики є в Києві, Харкові, Дніпропетровську й Сумах. У Криму пригодницькі перегони стартували в 2004 році. За шість років інтерес до «шалених» походів виріс настільки, що організатори вирішили щороку проводити по два змагання — восени й узимку.

Пригоди вихідного дня У лютому на горі ТепеКермен (Бахчисарайський район) відбулися зимові змагання мультиперегонів MILO-Рейд Х-Крим.2011. Пропонуємо читачеві найцікавіші уривки зі звіту донецької команди «Мегавольти». Автор щоденника Максим поки ще не дуже досвідчений мультигонщик.

кілька секунд, щоб озирнутися. У промені ліхтаря видно печерне місто внизу, скелі в глибині й точки ліхтарів просто під тобою. «Другий пішов!» — і знову під шелест мотузки рухаєшся до поверхні планети. І от нарешті забуте відчуття твердої опори під ногами. Відчіплюєш мотузку, страховку й, трохи очманілий від спуску, виконуючи вказівки організаторів, пробираєшся до заповітної кнопки КП...

Плі! …Незабаром дістаємося спецетапу «Пневматичний тир». Прямуємо до вогневих рубежів. Ціль, як звичайно, — якісь дурні іграшкові тварини кількістю три

Перший пішов!

це відчуття гострішим. Обірвані місцеві жителі, які про щось запекло сперечаються на тлі розбитого іржавого фургона, яскравим штрихом доповнюють картину. Зграї птахів суцільною стіною піднімаються над горами сміття. Дуже, дуже мальовниче місце!

Спецетап «Печера»

Команда «Мегавольти»

«Стрьомний» дюльфер …Старт за готовністю. Тобто коли готовий, натискаєш кнопку «Старт» – і пішов. Починається з дюльфера (спуску зі скелі на мотузці), висота 10—15 м. Без особливих проблем спускаємося й починаємо крос — кільце 3—4 км із поверненням на місце старту. Пече сонце, сухо, тепло й комфортно. А в Донецьку зараз люди до батарей «примерзають»... Увечері починається мегаспецетап «Дюльфер». Його складність у тому, що спуститися треба з висоти 80 м. Усе життя прожив на поверхах не вище п’ятого, тому коли виходжу на балкон дев’ятого поверху й дивлюся вниз, негайно хочеться випити горілки. А тут майже три дев’ятиповерхівки!.. Попереду — пара команд, мотузки шарудять, народ зникає в прірві. Підходиш до краю, лягаєш на живіт і визираєш за край — і все в тобі стискається й холодіє. Кльово! Однак час починати спуск. Спочатку коротка ділянка скелі, від якої відштовхуєшся ногами й летиш над прірвою. Мотузка шарудить під рукавичками, спуск триває цілу вічність, руки вже відчувають тепло від тертя. Нарешті лунає «другий стоп!», і ти застигаєш у просторі. Є

штуки. Цю гумову банду треба знищити з трьох пострілів. За кожного звіра, який вижив у перестрілці, виписується штраф десять хвилин. Стріляє Серьога Zeep. Уставши на коліно, гасить усіх трьох тварин. Тому заробляємо чесний тридцятихвилинний відпочинок — випити гарячого й посидіти біля багаття...

Картинка з душком … А далі на нашому шляху досить колоритний смітник. Щось на зразок «Божевільного Макса» з Гібсоном і постапокаліптичних фантастичних фільмів. Ми — наче мандрівники на випалених просторах планети, яка пережила атомну війну. І самотня плюшева іграшка серед сміття на голій землі робить

Трек спортивного орієнтування

… За словами суддів, треба просто спуститися драбиною в печеру. «Ну, драбина то й драбина —теж мені випробування», — думаю я й розслабляюся. Незабаром настає моя черга. Тут з’ясовується, що драбина мотузкова, вузька й дуже незручна. Вона лежить на скелі, тому просто так ногу в неї не просунеш. А якщо просунув, то не висунеш, бо черевик затискається між скелею й поперечиною. Учепившись у драбину, намацую ногою чергову поперечину й повільно повзу вниз. Пару разів нога зривається, драбина бовтається, а я гойдаюся, намагаючись поставити ногу. Руки слабшають, серце шалено б’ється. Свічу ліхтарем униз, хочу дізнатися, коли закінчиться ця клята драбина — вона щезає у темній безодні, на дні якої світиться суддівський ліхтарик. Повзу вниз скелею й із теплом у душі згадую такий чудовий, простий і милий серцю 80-метровий «Дюльфер»...

Беріг лівий, беріг правий …Спецетап «Переправа». Дві мотузки: одна згори — за неї чіпляється вус страхов-

ки й руки того, хто переправляється, інша знизу — нею йдеш, пересуваючи ноги. Унизу дзюрчить річка, а ти крадешся мотузками, намагаючись надто їх не розгойдувати, інакше почне кидати то в один, то в другий бік, наче космонавта на тренажері. Чекаєш, коли хитавиця вщухне, і знову в дорогу. Дістаюся берега й із радощів намагаюся зіскочити на землю. Та радіти поки рано — треба дійти до дерева й там уже відстібнутися. Відстібаюся і йду натискати на кнопку — переправу пройдено...

На розпірки … Суть завдання така: на висоті трьох метрів між стовбурів трьох дерев натягнуто два стропи. Біля одного дерева на початку етапу стропи сходяться в одну точку. Два учасники вдираються драбиною на дерево й стають кожен на свій строп один напроти одного. У міру просування стропи розходяться, кожен до свого дерева. Завдання полягає в тому, щоб, підтримуючи один одного, пройти стропами до кінця. Кожен учасник страхується зверху мотузкою. У разі невдачі 10 балів просто не нараховуються. Судді підказують: головне — одразу піймати рівновагу, а в міру просування буде усе легше й легше. «Мегавольти» балансують і намагаються хоч якось устояти на стропах, що коливаються. Веселі судді вже роблять ставки: пройдуть — не пройдуть. Але масть пішла, і хтось із суддів програє гривню, а наші успішно доходять до дерев...

Підсумки … Протупали за 24 години п’ятдесят два кілометри. Приблизний набір висоти — близько двох кілометрів. Доба на ногах — досить складне випробування, а орієнтування подекуди таке, що Сусанін плаче від заздрощів. Два вихідних і безліч вражень, спресованих у 24 години. У цілому було круто! Перше місце посіла команда OS-Direct. Вони подолали дистанцію за 18 годин і взяли всі КП. Є до чого прагнути.

№ 16 (171)

3 травня 2011 року

15

Закон збереження думки

Око в пробірці

Посічена пам’ять «Світячи іншим, згоряю сам» — вибито на надгробку великого хірурга, від дня народження якого недавно виповнилося 175 років Святослав РИБНІКОВ Що більшість із нас знає про одного з найвидатніших лікарів, людину, завдяки якій російська медицина вийшла з аутсайдерів у законодавці світової медичної моди? Соромно зізнатись, але в першу чергу — крилату нікулінську фразу «Коротше, Скліфосовський!»

Про те, що вчений має якесь відношення до України, мало хто чув, а подробиці одеського, харківського, київського та полтавського періодів його творчості маловідомі навіть мешканцям цих міст. Більшу частину життя Микола Васильович працював у Москві й Петербурзі. Але з Україною він був пов’язаний із першого до останнього дня — у буквальному значенні: тут, на маленькому хуторі під Дубоссарами (тоді містечко входило до Тираспольського повіту Херсонської губернії) він народився, тут же, у маєтку Яківці під Полтавою, закінчив свій земний шлях... Він був дев’ятим із дванадцяти дітей Василя Скліфоса, нащадка збіднілого дворянського роду. Батько, чиновник від медицини, працював письмоводителем карантинної контори, займався організацією протиепідемічних заходів. Зі своїм медичним майбутнім Микола визначився рано, і після закінчен-

Однак і науку Микола Васильович кидати не збирався: водночас писав дисертацію про навколоматочні пухлини, яку успішно захистив у Харкові в 1863-му, одержавши ступінь доктора медицини. Після цього вчений на декілька років залишив батьківщину — стажувався в кращих європейських клініках. Серед його вчителів був сам Рудольф Вірхов — один зі створювачів клітинної теорії, автор афористичного постулату «кожна клітина — із клітини». Але це було потім. А тоді Микола Васильович опублікував цикл статей про хірургічні інновації, за які сам Пирогов рекомендував його на кафедру хірургії в Київський університет. Правда, працював він там зовсім недовго — виїхав на франкопруську війну, в епіцентр бойових дій, де відчував себе особливо затребуваним. Так було й під час закордонного стажування, яке припало на австро-пруську війну. Тільки тоді молодий лікар у перервах між заняттями робив перев’язки в лазаретах, а тепер працював повноправним хірургом. Оперував часом по декілька діб без перерви, тільки іноді просив у медсестер пару ковтків вина — «перекусити»...

НДІ швидкої допомоги ім. М.В.Скліфосовського, історична будівля

ня Другої Одеської гімназії вступив на медичний факультет Московського університету на «казенне утримання» — таке право давала срібна медаль. Правда, із виплатою стипендії раз у раз були проблеми, але це не засмучувало юнака, який звик із дитинства жити надголодь. Навіть остання стипендія десь застрягла, тож на своє перше робоче місце — в Одесу — молодий лікар поїхав у борг (допомогли викладачі). Там молодому фахівцеві з московським дипломом запропонували ні багато ні мало — посаду головлікаря, але він відмовився, віддав перевагу практиці й пішов ординатором у хірургічне відділення.

За чотири військових кампанії (Скліфосовський брав участь ще в Балканській і Російсько-турецькій війнах) через його руки пройшло близько 10 тисяч поранених. Військова практика відточила майстерність хірурга: пізніше з-під його пера вийшли десятки робіт із методиками найстрашніших ампутацій. Але, мабуть, найбільша заслуга Скліфосовського — упровадження обов’язкової антисептики. У це важко повірити, але йому першому вдалося переконати колег у необхідності елементарного кип’ятіння інструментів перед операціями, і завдяки цьому вдалося запобігти величезній кількості післяопераційних ускладнень.

Анатолій ЛЕМИШ Невелике, але майже живе око виростили Мотоцугу Єйраку і його колеги із центру біології розвитку RIKEN (Японія).

За повідомленням у провідному світовому науковому журналі Nature, японські дослідники помістили ембріональні клітини миші в спеціальний білковий гель, який спрямував їхній роз-

виток у напрямку сітківки й механічно підтримував утворену структуру. Нагадаємо, що ембріональні клітини мають чудову властивість: вони можуть перетворюватися на кожен із більш ніж 200 типів клітин дорослого організму. Як говорить Йошикі Сасаї, один зі співавторів дослідження, тепер треба з’ясувати, чи може таке штучне око

Троянський Місяць Після франко-пруської війни Скліфосовський у Київ уже не повернувся — прийняв запрошення Імператорської медико-хірургічної академії в Петербурзі. Потім були й інші заклади: медичний факультет рідного Московського університету (у 1884 році з його рук одержав диплом лікаря Чехов), Клінічний інститут Великої княгині. Одна з останніх заслуг ученого — перший у країні інститут удосконалення лікарів, створений і очолений ним у 1893-му. Він був інтелігентом старого гарту, із тих, кого за природну шляхетність і витонченість манер уважали диваками навіть в XIX столітті. Із 1871 року він щоліта приїжджав відпочивати з родиною до Яковців. І відразу ж з усіх навколишніх сіл до нього починали з’їжджатися хворі, незаможні люди, які навіть не мріяли про власного фельдшера, а тут з’явився шанс лікуватися в «самого»! Він нікому не відмовляв, їздив по хуторах, оглядав хворих, приймав пологи. Нерідко на столі в бідняка разом із рецептом залишав і гроші — на щойно виписані ліки. Але ще більше селян вражала його щиросердна щедрість: столичний професор, вітаючись із кожним із них, кланявся й знімав капелюха. А через п’ятнадцять років після смерті Миколи Васильовича, у страшному 1919-му, банда, яка розбійничала в Яківцях, не пощадила стареньку вдову вченого і його дочку Тамару — просто як «дворянський виплодок». «Народ, який уміє шанувати пам’ять своїх великих предків, має право спокійно дивитися в майбутнє», — говорив Скліфосовський. 2004 рік — сторіччя від дня смерті великого хірурга — садиба зустріла розрухою: на місці хмільника — пустир, замість газелей — кози, особняк ще раніше відданий під відомче житло Інституту свинарства й перебудований. Історикиентузіасти знайшли могилу тільки в 2009-му; говорять, гроші на її відновлення дала онука Миколи Васильовича.

Астероїд 2010 SO16, знайдений 2 місяці тому інфрачервоною космічною обсерваторією WISE, являє собою своєрідний супутник Землі.

Ні, він не обертається, як Місяць, навколо нашої планети, але неухильно супроводжує її, тримаючись на достатній відстані й обертаючись разом із нею навколо Сонця приблизно за тією самою орбітою. Про це заявили Апостолос Крісту й Девід Ешер із Північноірландської Армаської обсерваторії. Для встановлення точного місця розташування астероїда Крісту й Ешер удалися до комп’ютерного моделювання, поставивши його «клони» на кожну точку простору, який він у принци-

пі міг займати, і простежили його орбітальну еволюцію під впливом гравітації Сонця й планет на два мільйони ро-

ків у минулому й майбутньому. Учені з’ясували, що цей шматок скелі розміром від 200 до 400 метрів приєднався до Землі не менше декількох сотень тисяч років тому. Походження астероїда залишається невідомим. Учені припускають, що це вихо-

сприймати світло й передавати інформацію в мозок. Але й без цього група одержала фундаментальний результат: виявляється, ембріональні стовбурні клітини можуть самі по собі формувати складні структури, взявши за підґрунтя тільки початкову програму. Уже зараз можна сказати, що це величезний крок уперед у створенні «регенеративної» медицини, що дозволить заміняти хвору тканину на здорову, вирощену «у пробірці». дець із популяції небесних тіл, розташованих поблизу так званих «троянських точок», або «точок рівноваги», математично виведених ще Лапласом. Самі ці популяції тільки постульовані, але на сьогодні ще не виявлені. Точки рівноваги перебувають на вершинах рівностороннього трикутника спереду й за Землею, і особливість їх у тому, що тіла, розташовані поблизу них, від самого народження повинні бути близько до Сонця. А якщо так, то таємничий астероїд складається з того ж реліктового матеріалу, з якого свого часу формувалися Земля та інші внутрішні планети. Підготувала Анна ГРЕЧАНИК (за матеріалами rnd.cnews.ru)

Відповіді на кросворд (стор. 16) ГОРИЗОНТАЛЬ: 3. Аґрус. 6. Палех. 11. Вакуум. 12. Абажур. 13. Башта. 14. Васал. 15. Штопор. 16. Вікінг. 17. Емаль. 20. Книга. 23. Омлет. 26. Стриж. 29. Естамп. 31. Айдахо. 32. Шторм. 33. Бланк. 34. Фавор. 35. Зсув. 37. Далі. 38. Кааба. 39. Шпінгалет. 40. Токіо. 41. Бубна. 44. Виказувач. 46. Родео. 49. Кров. 50. Надя. 51. Редут. 52. Візит. 54. Сонет. 55. Оказія. 56. Тактик. 57. Траур. 60. Афект. 63. Сапер.

66. Хмара. 69. Стріха. 70. Золото. 71. Вiцин. 72. Омега. 73. Вакула. 74. Рекрут. 75. Накат. 76. Скотт. ВЕРТИКАЛЬ: 1. Тамтам. 2. Туапсе. 3. Амбре. 4. Решка. 5. Скань. 6. Павук. 7. Ласти. 8. Халва. 9. Паркет. 10. Пуанти. 18. Матіуш. 19. Лімб. 21. «Найк». 22. Гранат. 23. Обшук. 24. Льоха. 25. Темза.

26. Софіт. 27. Ривок. 28. Жерло. 30. Плантація. 31. Андалузит. 36. Вплив. 37. Декан. 41. Бурят. 42. Будка. 43. Актор. 44. Вожата. 45. Чартер. 46. Ряска. 47. Данте. 48. Октет. 52. Віче. 53. Тайм. 58. Ритуал. 59. Унікум. 61. Фелікс. 62. Кетчуп. 63. Саван. 64. Пацюк. 65. Ранет. 66. Хєопс. 67. Алеко. 68. Азарт.

16

№ 16 (171)

3 травня 2011 року

Навала нових «жуків»

Мінімалізм на Core i3

Німецький автомобільний концерн Volkswagen AG уважає, що класичні моделі ніколи не застарівають, просто їм періодично потрібне відновлення. Днями ця компанія представила нову модель відомого ще до Другої світової війни «народного» автомобіля Beetle («жук»). Новинку було презентовано на автомобільних шоу в Нью-Йорку, Шанхаї та Берліні. У США «жука» представила популярна телеведуча Опра Вінфрі. Модель за назвою Beetle 2012 — уже третє покоління авто, яке вперше з’явилося в 1938 році. Відтоді машина весь час удосконалювалася, поки в 1998 році її не замінив The New Beetle («новий жук»). Загалом із 1938 по 2003 рік у всьому світі виготовлено понад 21,5 млн автомобілів цих моделей. Лінійка моторів Beetle 2012 починається зі скром-

Тайваньська компанія MSI знову розширює перелік своїх лептопів; цього разу — двома 15,6-дюймовими моделями CX640 і CR640 на базі процесорів Intel Core з архітектурою Sandy Bridge. Обидві новинки відрізняються оригінальним мінімалістським дизайном. За параметрами пристрої досить схожі. Ноутбуки обладнані моніторами розподільною здатністю 1366х768 пікселів, процесорами Core i3-2310M, і мають 4 Гб оперативної пам’яті й вінчестер обсягом 500 Гб. За рахунок використання нової платформи розробники оснастили CX640 і CR640 двома портами стандарту USB 3.0 (поряд із двома звичайними USB 2.0-портами). Крім того, апарати обладнані DVD-приводами, мають стандартні для сучасних ноутбуків виходи HDMI і VGA, роз’єми для підключення мікрофона й навушників,

ного 1,2-літрового бензинового двигуна потужністю 105 к.с. і закінчується 2-літровим 200-сильним турбійованим агрегатом, який працює в парі з 6-рівневою механічною КПП або автоматичною DSG. Усі мотори відрізняються економічністю та досить низьким рівнем вихлопів.

Акцент у зовнішньому вигляді зроблено на універсальність, яка має привабити і жінок, і чоловіків. При цьому звичні обриси «жука» легко впізнати, хоча багато ліній кузова тепер більш різкі й відточені. Оновлений Beetle почне сходити з конвеєрів уже цієї осені.

Автомобільний одяг для гольфу Не всі знають, що крім «солідних» автомобілів компанія BMW випускає спортивні аксесуари. До початку чергового сезону спортивних змагань виробники «бумерів» підготували дві нові колекції (для шанувальників гольфу та яхтингу), із не дуже оригінальними назвами: BMW Golfsport і BMW Yachtsport відповідно. Цієї весни гольфісти зможуть придбати нові пуловери, сорочки поло й вітровки із традиційним ромбоподібним малюнком. Спеціальна м’яка тканина, з якої виготовлено одяг, має водовідштовхувальні властивості, при цьому вона здатна «дихати», а дві складки на спині

забезпечують свободу рухів. Крім того, в BMW Golfsport можна знайти й інші аксесуари — парасолі, кепки, пляшки для води, сумки на коліщатах, чохли для ключок та мішки для взуття. Яхтсменів BMW порадувала 35 новими предметами. BMW Yachtsport включає флісові куртки, вітровки, сорочки, шорти й сукні, а також аксесуари, виконані в тому ж стилі й схожій колірній гамі, що й одяг. Серед останніх — картуз, пляжний рушник, пантофлі й кілька типів водонепроникних сумок. Обидві колекції вже можна придбати в дилерських центрах BMW.

Підготував Олександр БІЛИЛОВЕЦЬ

www.eutg.net Усю інформацію про передплату та розміщення реклами в «Українській технічній газеті» можна отримати за телефонами:

Відділ передплати: тел.: (044) 278-42-37, тел./факс: (0642) 59-93-91, тел.: (0642) 59-93-92 podpiska@tehnichka.com

Передплатні індекси: Вартість передплати:

Відділ реклами: тел./факс: (044) 278-42-37 reklama@tehnichka.com

99340 - російською мовою 99309 - українською мовою на 1 міс. — 21,40 грн на 7 міс. — 149,80 грн

ПЕРЕВІРТЕ ПРАВИЛЬНІСТЬ ОФОРМЛЕННЯ ПЕРЕДПЛАТИ! ЛАТИ! На абонементі має бути відтиск касового апарата. Якщо передплата (переадресування) оформляється без касового апарата, на абонементі ставиться відтиск календарного штемпеля відділення зв'язку. У цьому випадку передплатнику видається абонемент із квитанцією про оплату вартості передплати (переадресування). Передплатник із сплачених ним коштів за передплату доручає розповсюджувачу сплатити видавцю суму в розмірі видавничої вартості передплаченого видання на умовах і в строки, визначені розповсюджувачем.

веб-камеру розрізнювальною здатністю 1,3 мегапікселя, універсальний кардрідер (із підтримкою форматів MMC, SD, SDHC, SDXC, MS, MS Pro і HG) і сітьові інтерфейси Wi-Fi і Ethernet. Гучне програвання звуку забезпечене двома динаміками потужністю 2 Вт, що підтримують технологію SRS. Відмінності між двома новинками — переважно у графічній підсистемі. У CR640 використовується простий убудований у процесор відеочип Intel HD 3000. У CX640

графіка потужніша: інтегроване рішення доповнене дискретною графічною картою NVIDIA Geforce GT520M із 1 Гб відеопам’яті. При цьому можливе перемикання між графічними адаптерами з метою економії електроенергії. Джерело живлення для обох ноутбуків — 6-секційний акумулятор, але інформації про час автономної роботи поки немає. У продаж CX640 і CR640 надійдуть за ціною приблизно 680 і 630 доларів відповідно.

КРОСВОРД

ГОРИЗОНТАЛЬ: 3. Ягідне оповідання Чехова. 6. Селище в Іванівській області, відоме розписними скриньками. 11. Простір, позбавлений речовини. 12. Капелюшок електричної лампочки. 13. Місце проживання Рапунцель. 14. Підлеглий синьйора. 15. Фігура вищого пілотажу. 16. Давній скандинавський мореплавець. 17. Покриття зубів і автомобілів. 20. Кращий подарунок. 23. «Сліпа» яєчня. 26. Птах, що нагадує ластівку. 29. Відбиток із гравюри. 31. Гірський штат США. 32. Буря на морі. 33. Ще не заповнений документ. 34. Протекція, любов у сильних світу цього.

35. Перенесення, зсув у бік.

37. Іспанський сюрреаліст.

38. Священий куб мусульман. 39. Засувка. 40. Столиця Японії. 41. Картярська масть. 44. Мимовільний зрадник. 46. Змагання ковбоїв. 49. Рідина у венах і артеріях. 50. Мешканка квар-

тири на Третій вулиці Будівельників. 51. Багатокутна або кругла польова фортеця із зовнішнім ровом і бруствером. 52. Відвідування, прихід у гості. 54. Віршований жанр Данте. 55. Слушна нагода. 56. Майстер ведення бою. 57. Жалобні шати. 60. Сильне душевне хвилювання, яке виникає в критичних ситуаціях і може бути виправданням у суді.

63. Помиляється лише один раз. 66. Закриває сонце. 69. Край даху, під яким люблять селитися горобці. 70. Слово — срібло, мовчання — .... 71. Боягуз у славетній кіно-трійці. 72. Остання літера грецького алфавіту.73. Син відьми Солохи. 74. Військовий найманець у старій Росії. 75. Одна третина даху землянки (пісенне). 76. Автор роману «Айвенго». ВЕРТИКАЛЬ: 1. Африканський «телеграф». 2. Морський курорт у Краснодарському краї. 3. Сильний запах, пахощі. 4.Тил

Склала Оксана БАЛАЗАНОВА

орла. 5. Ювелірна техніка.

6. Мисливець на мух із сіткою. 7. Взуття аквалангіста. 8. Скільки не повторюй це слово, в роті солодко не стане (прислів’я). 9. Фігурно викладені дошки підлоги. 10. Черевички балерини. 18. Хлопчик-король (літературне). 19. Диск із поділками для відліку кутів у кутомірних інструментах. 21. Фірма спортивного одягу. 22. Плід, що з’явився завдяки крові Діоніса, яка впала на землю. 23.Переоблік у квартирі підозрюваного. 24. Велика свиня.

25. Лондонська ріка. 26. Театральний прожектор. 27. Дія штангіста. 28. Глотка вулкана. 30. Чайне поле. 31. Жовтувато-зелене коштовне каміння з Іспанії. 36. Авторитет, вплив. 37.Бос факультету. 41. Мешканець Улан-Уде. 42. Житлова площа цепного собаки.

43. Лицедій. 44. Керівниця піонерського загону. 45. Договір між власником і винаймачем судна. 46. Вегетаріанська їжа качок. 47. Автор «Божественої комедії».

48. Ансамбль із восьми чоловік. 52. Новгородські народні збори. 53. Половина футбольного матчу. 58.Традиційний порядок обрядових дій. 59. Неповторна людина або предмет. 61. Залізний голова НК. 62. Улюблений американський соус.

63. Традиційне вбрання привидів. 64. Біжить із корабля, що тоне. 65. Маленьке яблуко. 66. Мешканець найбільшої піраміди. 67. Циган із поеми Пушкіна.

68. Усепоглинальне почуття гравця. (Відповіді на кросворд – на сторінках цього номера)