Украинская техническая газета №147

Підприємство

Наука

Залишитися без коксу

Механізм інновацій

Можливий прихід російського власника на «Донецьксталь» переорієнтує український коксохім за кордон, що обернеться дефіцитом цього виду сировини для вітчизняної металургії

Учені Чернівецького університету пропонують бізнесу вигідне співробітництво Стор.10

Стор. 6

Фарватер

IT

«Запорожець» під водою

Неймовірно довгострокова еволюція Технології для заміни застарілої інфраструктури мобільного зв’язку вже в Україні. Але на шляху їхнього впровадження є перешкоди

Військове керівництво країни знову має намір відновлювати єдину українську субмарину, місце якої — у музеї Стор. ор. 8

Стор. 12

Щотижневик Виходить щовівторка

www.tehnichka.com www tehnichka com

№ 43 (147) 2 листопада 2010 року

КГЗКОР — у хороші руки У пошуках інвестора для унікального комбінату державі доведеться обирати менше лихо

Мононитка Аріадни «Чернігівське ХІМВОЛОКНО» відроджує виробництво

Олена ГЕРАСИМОВА Після першої спроби приватизації Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (КГЗКОР), яка розпочалася в 2005— 2007 роках і завершилася нічим, держава знову намагається пристроїти цей стратегічний об’єкт. Однак серед нинішніх претендентів немає жодного, чий прихід на комбінат забезпечив би баланс на українському ринку залізорудної сировини.

Перший віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв доручив Мінпромполітики розробити програму залучення ефективного інвестора для добудування та введення в експлуатацію Криворізького комбінату з переробки окислених руд, проектна потужність якого — 13 млн тонн залізорудних котунів на рік.

Стор. 5

Закінчення на стор. 4–5

Лариса ДОБРИНІНА

За словами генерального директора заводу Миколи Михалевича, під кінець року підприємство задіє свої виробничі потужності на третину, а за 2011 рік планується досягти стовідсоткового завантаження. У тих, хто знає справ-

Метан із дизпаливом уприкуску Принцип переустаткування бензинових моторів для роботи на газі відомий давно. А чи можна перевести на газове паливо дизельний двигун і чи буде це економічно доцільно?

Олександр НІКОЛАЄНКО

Нове — добре забуте старе У дизельному двигуні займання палива відбувається не від іскри, а внаслідок нагрівання паливної суміші від стискання за досягнення температури 320—380оС. Газоподібне ж паливо займається за набагато більшої темпео ратури: метан — за 595—750 , а проо пан — за 465—650 . Саме через цю технічну проблему помилково вважа-

жній стан справ у хімічній промисловості країни, ця смілива обіцянка викликала сумніви. Однак у Миколи Михалевича вже є досвід виведення підприємства із кризи в 2003 році, а тоді ситуація була набагато гіршою: виробни-

ють, що «газ» і «дизель» —не поєднанні поняття. Мало хто знає, що перші ДВЗ були... газовими. Так, перший працездатний двигун внутрішнього згоряння в 1860 році створив уродженець Люксембурга ЖанЖозе-Етьєн Ленур. Цей двигун працював без стискання паливної суміші, але вже мав високовольтне іскрове запалення. Як паливо у цьому силовому агрегаті застосовували найпопулярніше на той час пальне — світильний газ.

Закінчення на стор. 13

цтво потребувало дорогої модернізації й реконструкції, напрацювання нової клієнтської бази, ринків збуту. Проте уже в 2004 році завод почав працювати на повну потужність. Та ненадовго.

Світло в кінці труби Або Україна приєднується до білорусько-венесуельського проекту транзиту нафти, або лишається ні з чим, точніше — із порожнім трубопроводом Стор. 7

2

№ 43 (147)

2 листопада 2010 року

Тут і тепер Наука

Цитати тижня

Часткове взаєморозуміння Олександр БІЛИЛОВЕЦЬ проектів російських і українських літакобудівників. Володимир Путін і Микола Азаров вимагали «узгодити попередню схему коопераційного виробництва літаків Ан-70» (до кінця цього року) й «прискорити опрацювання питання про поновлення серійного виробництва літаків родини Ан-124» (без зазначення строків). В енергетичній сфері між держконцерном «Ядерне паливо» (Україна) і ВАТ «ТВЕЛ» (РФ) підписаний договір про співробітництво в організації в Україні виробництва ядерного палива для реакторних установок типу ВВЕР-1000 за російськими технологія-

Спочатку на 7-му засіданні міжурядового російськоукраїнського економічного комітету на чолі з прем’єрами двох країн, яке відбулося 27 жовтня в Києві, очікувалося підписання десяти двосторонніх документів. Однак на практиці їх кількість зменшилася до шести.

Борис Гризлов Голова Державної думи РФ Якісна зміна характеру міждержавного діалогу Москви й Києва обумовлена не тільки «перезавантаженням» російсько-українського економічного співробітництва, а й великими зрушеннями в гуманітарному вимірі зовнішньої та внутрішньої політики України.

Об’єднана авіабудівна корпорація (ОАК) і український авіабудівний концерн «Антонов» підписали угоду про створення спільного підприємства. Крім того, ОАК, «Антонов» і Зовнішекономбанк уклали тристоронній договір, що передбачає фінансування декількох спільних

Олександр Квасьневський Екс-президент Польщі

ЄС повинен дати зрозуміти Україні: її зусилля з модернізації економіки й більш тісної інтеграції з країнами Європи повинні сполучатися із твердою прихильністю демократії й дотриманням прав людини.

ВСЮДИХОДить праве кермо ХК «АвтоКрАЗ» на замовлення індійської компанії виготовила перший серійний двовісний правокермовий армійський усюдихід.

The Financial Times

Ділова еліта України розуміє, що майбутнє України пов’язане з перетворенням її на частину загального європейського ринку. Це дає ЄС можливість допомагати Україні щось змінювати там, де це потрібно.

Бери більше – дадуть швидше

П’ятирічна програма UKEEP зорієнтована на машинобудування, переробну, хімічну промисловість та агропромисловий комплекс і має завершитися у 2012 році. Середній розмір кредитів із терміном повернення 1—6 років становить $2—$5 млн. Сумарне енергозбереження за цим проектом має становити 2,2 млн МВт.год., що еквівалентне річному споживанню міста-

мільйонника. Водночас очікується річне зменшення на 0,5 млн т викидів вуглекислого газу в атмосферу — майже стільки виділяють 220 тис. автомобілів. Доцільність вкладати кошти в підвищення енергоефективності вітчизняних виробництв керівник програми UKEEP Андреас Лунд аргументував, спираючись на порівняльну динаміку зростання вартості енергоносіїв в Україні. За його даними, ціни на газ з 2005 до 2009 року у нас збільшилися на 505%, у той час як на електроенергію — лише на 102%.

– У Європі газ дорожчий ще на 30%, — зазначив експерт, — тому можна припустити, що і в Україні його ціна й надалі зростатиме, принаймні до європейсько-

Адреса редакції: Засновник і видавець — колектив редакції «УТГ»

www.tehnichka.com Е. пошта: info@tehnichka.com ПРИ ВИКОРИСТАННІ МАТЕРІАЛІВ ПОСИЛАННЯ НА «УТГ» ОБОВ’ЯЗКОВЕ.

Повнопривідний автомобіль-шасі оснащений восьмициліндровим V-подібним двигуном ЯМЗ-238ДЕ2 (Євро 2) із турбонаддувом, потужністю 330 к.с., дводіапазонною дев’ятиступінчастою коробкою 9JS150 і дводисковим зчепленням MFZ-430. Нова модель «КРАЗа» спеціального призначення, яку використовуватимуть силові структури Індії, відрізняється новими вузлами та агрегатами, у тому числі кермовим механізмом інтегрального типу, приводами управління подачі палива, зчеплення й гальм, комбінацією приладів, системою опалення та вентиляції кабіни. Змінено прокладку труб випускної системи.

Модернізація з екологічним акцентом

Роман ДИГАС Із $150 млн кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку для проекту «Українська програма підвищення енергоефективноті» (UKEEP) вітчизняні підприємства уже вибрали $130 млн. Проміжні підсумки підбили на міжнародній конференції у Львові.

ми. Нагадаємо, що наприкінці вересня саме компанія «ТВЕЛ» перемогла в тендері з відбору технологій будівництва заводу з фабрикації ядерного палива. Також Кабінет Міністрів України й російсько-британська корпорація ТНК-ВР уклали меморандум про розвідку й видобуток газу в донецьких пісковиках. Що ж до міждержавних відносин, то Росія й Україна затвердили угоду про співпрацю в морському й авіаційному пошуку під час рятувальних робіт на Чорному та Азовському морях, а також документ про міжрегіональне й прикордонне співробітництво.

го рівня. У той же час, за даними Міжнародного енергетичного агентства, показник енергоінтенсивності, тобто індекс затраченої енергії на виробництво одиниці товару, у світі коливається на рівні 0,2, у країнах Євросоюзу — 0,15, а в Україні — 0,45. Це негативно позначається й на конкурентоспроможності українських виробів. Андреас Лунд також повідомив, що, зважаючи на інтенсивність звернень великих позичальників, цього року програму розширено і для залучення малих та середніх підприємств. Із цією метою ЄБРР відкриває додаткову кредитну лінію на $100 млн, яка за умовами й розмірами позик буде привабливою саме для цієї категорії підприємців.

Володимир Путін і Микола Азаров Під час переговорів не змогли домовитися про найнагальніші питання транспортування енергоресурсів. Коментуючи цю затримку, голова Мінпаливенерго Юрій Бойко висловив надію, що остаточну угоду буде підписано протягом місяця, уточнивши, що йдеться про транзит територією України до 25 млн тонн російської нафти протягом п’яти років. Коментуючи результати зустрічі зі своїм російським колегою, Микола Азаров повідомив, що ціна за газ для України в першому кварталі 2011 року становитиме $230—235 за тисячу кубометрів. Відзначимо, що це менше $ 250, озвучених у вересні Валерієм Голубєвим, заступником голови «Газпрому».

Одним абзацем ВАТ «Трансмаш» (Дніпропетровськ) виготовило першу в Україні шляхову машину типу ДГС-62N.

Уведення нової техніки в експлуатацію дозволить значно скоротити часові й матеріальні витрати на обслуговування та ремонт колій, а також збільшить пропускну здатність українських залізниць. Миколаївська регіональна філія Української гірничометалургійної компанії поставила 400 тонн високоякісної листової сталі Херсонському суднобудівному заводу — одному із провідних суднобудівних і судноремонтних заводів в Україні.

Згідно з укладеним контрактом реалізований прокат вітчизняного виробництва призначений для модернізації судна «Волзький».

ВАТ «Запоріжсталь» активно впроваджує енергозбережні технології.

Програма переозброєння підприємства розрахована до 2017 року й передбачає перехід на конверторне виробництво сталі. Комбінат веде роботу з усіх напрямів природоохоронної діяльності: від модернізації до введення в експлуатацію

Головний редактор Світлана Ісаченко

04071, м. Київ, вул. Ярославська, 28а

тел. 044 221-06-51, e-mail: isachenkosv@tehnichka.com

91034, м Луганськ, вул. Ломоносова, 98в.

РЕДАКЦІЯ:

Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 12993-1877Р від 20.08.2007 р., видано Міністерством юстиції України.

Людмила Мельникова —

Ігор Павлюк — редактор відділу промисловості

відповідальний секретар тел. 0642 34-72-47

тел. 044 278-42-37 e-mail: pavluk@tehnichka.com;

Людмила Гречаник — редактор відділу технічної думки

Іван Спасокукоцький — редактор відділу IT

тел. 0642 34-72-47 e-mail: tehnomysl@tehnichka.com

тел. 044 278-42-37 e-mail: ivanspas@tehnichka.com

нового, менш енергоємного обладнання з обов’язковим оснащенням природоохоронними системами. За словами заступника начальника лабораторії охорони навколишнього середовища підприємства Романа Кір’янова, «на доменних печах установлена очистка ливарного двору, що зменшило викиди в атмосферу на кілька тисяч тонн на рік».

ВІДДІЛ РЕКЛАМИ: Ганна Шумакова — тел./факс:

Газета видається українською та російською мовами

(044) 278 42 37, тел.: (097) 534 23 04, Позиція авторів публікацій не завжди

e-mail: reklama@tehnichka.com

ВІДДІЛ ПЕРЕДПЛАТИ: Дмитро Баранов — тел./факс:

збігається з позицією редакції. Редакція залишає за собою право виправляти матеріали та рецензувати рукописи. За зміст рекламних оголошень відповідає рекламодавець.Матеріали, позначені (R),

(044) 440 82 09, тел.: (044) 221 06 50 публікуються на правах реклами.

Івано-Франківська облдержадміністрація і компанія Holzindustrie schweighofer (Австрія) підписали угоду про інвестиції в будівництво в Коломиї (Івано-Франківська область) деревообробного заводу.

«Тепер у Коломиї з’явиться новий сучасний завод із переробки деревини. Це безвідхідне виробництво: відходи використовуватимуться для роботи заводської електростанції», — відзначив голова Івано-Франківської облдержадміністрації Михайло Вишиванюк.

Передплатні індекси: українською мовою — 99309 російською мовою — 99340 Номер віддрукований офсетним способом на друкарському комплексі ТОВ «Прес-Експрес». Адреса: 91040, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 89а. Тел. (0624) 50-08-54

Любов Соловйова — тел./факс: (0642) 59 93 91 тел.: (0642) 59 93 92,

e-mail: podpiska@tehnichka.com

За достовірність наведених у матеріалах фактів відповідають автори публікацій.

Загальний наклад 16051 прим. Замовлення № 2368

3

№ 43 (147)

2 листопада 2010 року

Тут і тепер Наука СПІВРОБІТНИЦТВО Президенти України й Азербайджану вирішили значно збільшити поставки азербайджанських енергоносіїв в Україну. «Ми домовилися про створення спільної робочої групи, яка підготує стратегічний договір між нашими країнами, що передбачає значне збільшення обсягів поставок енергетичних ресурсів Азербайджану в Україну», — заявив В.Янукович. Президент України Віктор Янукович своїм указом створив Раду експертів із питань українсько-російських відносин при голові держави. Це консультативно-дорадчий орган при Президенті «для подальшого розвитку українсько-російських відносин». Одне з основних завдань ради експертів — опрацювання пропозицій із розвитку міждержавних відносин України й Російської Федерації.

ЕКОНОМІКА Європейський банк реконструкції та розвитку поліпшив прогноз зростання валового внутрішнього продукту України з 4% до 5% у 2010 році.

Згідно з повідомленням, ЄБРР також поліпшив прогноз зростання ВВП України в 2011 році з 4,1% до 4,5%. Крім того, за підсумками IV кварталу 2010 року ЄБРР прогнозує зростання ВВП України щодо аналогічного періоду 2009-го 3,6%, а за підсумками IV кварталу 2011 року — 7,3%.

Державне підприємство «Антонов» (Київ) і Об’єднана авіабудівна корпорація (ОАК, Росія) підписали угоду про створення спільного підприємства. Воно координуватиме діяльність підприємств «Антонова» і ОАК із закупівлі комплектувальних, виробництва, маркетингу й продажів, а також післяпродажного обслуговування продукції й створення нових модифікацій літаків «Антонов». В угоді зазначена рівна участь сторін — 50 на 50 і не передбачена передача активів учасників і прав інтелектуальної власності.

ня, сільське господарство, енергетика, і з цих галузей треба підготувати програми переоснащення, і насамперед тут постають питання екології», — відзначив перший віцепрем’єр Андрій Клюєв.

ПЕК Азербайджан готовий у перспективі збільшити поставку нафти в Україну. «Ми поставили понад 1 мільйон тонн нафти на ринки України цього року. І розраховуємо в майбутньому нарощувати поставки нафти. У перспективі може поставлятися нафта наших сусідів зі східного берега Каспійського моря. Це сприятиме інтеграції країн Каспійського регіону. Таким чином, ми створимо ще один енергетичний регіон... це буде повномасштабне співробітництво», — сказав президент Азербайджану Ільхам Алієв. ТНК-ВР має намір інвестувати до $50 млн у реалізацію першого етапу проекту з видобутку сланцевого газу в Донецькій області України. Перший етап передбачає буріння шести пробних свердловин на кожній із ділянок, які можуть бути отримані за наскрізними ліцензіями. Компанія готова протягом 25 років інвестувати в цей проект від $1,5 до $2 млрд. Європейський Союз, Росія та Україна повинні визначити обсяги споживання, поставок і транзиту газу на найближчі 20 років. «Тристороннє співробітництво може стати довгостроковим і продуктивним, якщо ми визначимося, які обсяги газу споживатиме Європа протягом наступних двох десятиліть, які обсяги поставок забезпечить Росія і які обсяги транзиту може здійснити Україна. Усі ми знатимемо, куди йти й куди вкладати гроші. Працюватимемо впевнено, ритмічно, у всякому разі, 20 років», — сказав прем’єр-міністр України Микола Азаров. «Укртрансгаз», дочірня компанія НАК «Нафтогаз України», завершила сезон наповнення підземних сховищ газом. ПСГ виведені в нейтральні періоди й готуються до сезону відбору. Наразі ведуться роботи для їх подальшої надійної та безаварійної експлуатації.

Через 10 років Україна зможе перейти на «зелену» економіку. «Головне, у нас є основні напрями економіки — металургія, хімічна промисловість, машинобудуван-

Початок і тривалість нейтрального періоду визначаються індивідуально, відповідно до обсягу про-

ведення необхідних робіт, які нагромадилися за час експлуатації сховищ.

БУДІВНИЦТВО Міністерство регіонального розвитку й будівництва пропонує Кабінету Міністрів України з 1 листопада виділити понад 80 млн грн для першочергового фінансування об’єктів соціальної сфери. На підставі пропозицій, поданих обласними адміністраціями, сформований перелік об’єктів першочергового соціального значення для регіонів, які повинні фінансуватися у 2010 році. Серед них школи, медичні заклади, комунальні мережі, спортивні об’єкти. Міністерство пропонує профінансувати будівництво цих об’єктів за рахунок коштів Стабілізаційного фонду, передбачених для реалізації інвестиційних проектів соціальноекономічного розвитку регіонів.

ТРАНСПОРТ Авіакомпанія «Дніпроавіа» офіційно приєднується до «Української авіаційної групи» — стратегічного альянсу авіакомпаній «Аеросвіт» і «Донбасаеро». Авіаальянс стане найбільшим таким об’єднанням на українському ринку авіаперевезень. Відбулася урочиста церемонія закладання нової автомобільної дороги Львів — Краковець 84,4 км завдовжки. Вона стане продовженням пан’європейського транспортного коридору №3 Берлін (Дрезден) — Вроцлав — Львів — Київ. Завдяки

цій магістралі буде завершена кільцева дорога (північний обхід) біля Львова й забезпечений вихід на п’ятий міжнародний транспортний коридор Трієст — Любляна — Будапешт —Львів — Київ. На реалізацію проекту передбачається виділити 3,4 млрд грн із держбюджету. Генеральним підрядником будівництва стане фінансовопромислова група «Альтком».

Готується до введення в експлуатацію інформаційно-аналітична логістична система морського й річкового транспорту. На переконання її розробників — Державної адміністрації морського й річкового транспорту (Укрморрічфлоту) та Інформаційно-аналітичного центру морського й річкового транспорту, головна перевага програми — мож-

ливість одержання оперативної інформації від портів у режимі реального часу, що дозволить швидко проводити аналіз роботи підприємств галузі.

На Азовському й Чорному морях з’явиться рятувальний корабель за 50 млн євро.

Міністерство транспорту та зв’язку України заявило про намір придбати важкий криголам, який зможе виконувати рятувальні роботи в складних умовах далеко від берега й розчищати від криги акваторії портів і навігаційні шляхи. Програмою розвитку безпеки судноплавства, розробленою Державною адміністрацією морського й річкового транспорту, передбачене придбання в лізинг криголамно-рятувального комплексу з можливістю базування рятувального вертольота.

ФІНАНСИ Європейський банк реконструкції та розвитку надав Україні з початку року 460 млн євро кредитних ресурсів. «Левова частка інвестицій припала на сільське господарство. Вони використані для вирощування, переробки та упакування продукції... ЄБРР готовий у перспективі в цей сектор вкладати значні гроші», — сказав провідний радник ЄБРР Антон Усов. Він заявив, що в приватному секторі банк планує фінансувати проекти, у яких 35% становитимуть кошти ЄБРР, а 65% — гроші інших інвесторів. Росія й Україна розглядають можливість переходу на взаєморозрахунки в рублях. Це може статися вже протягом найближчих двох-трьох років. «Рубль може стати резервною валютою, висловлювалася ідея розрахунків у рублях між Україною та РФ», — сказав голова другого найбільшого російського банку ВТБ Андрій Костін.

ЗВ’ЯЗОК Канада планує інвестувати 350 млн канадських доларів у створення першого українського супутника, що обслуговуватиме всі телекомунікаційні проекти під час Євро-2012. Створення супутника — це частина українсько-канадського проекту, спрямованого на мирне освоєння космосу.

АПК Цукрові заводи України за даними на 28 жовтня цього року виробили 950,7 тис. тонн цукру з буряків урожаю 2010 року проти 705,2 тис. тонн, вироблених на цю ж дату в 2009 році. На 28 жовтня на цукрові заводи надійшло 9,88 млн тонн цукрових буряків (у заліковій вазі) проти 6,36 млн тонн на аналогічну дату 2009 року, перероблено 8,28 млн тонн буряків (у 2009-му — 5,47 млн тонн). Цукристість буряків нижче торішнього показника й становить 15,21% (у 2009 році — 16,8%). Кабмін схвалив законопроект, що санкціонує аукціонний спосіб розподілу квот на експорт зерна. Наразі розподілом квот займається міжвідомча комісія при Мінеко-

номіки. Уряд може дозволити експорт зерна, що перебуває в портах, поза рамками встановлених квот.

Найбільша в Східній Україні агропромислова група «Агротон» вийшла на IPO, розмістивши 26,2% акцій на основній площадці Варшавської фондової біржі. У такий спосіб «Агротон» сподівається залучити кошти в розмірі $54 млн, які виділить на розширення площі сільгоспземель і збільшення елеваторних потужностей, у тому числі й за рахунок імовірної купівлі сховищ у державної компанії «Хліб України». «Сподіваємося, що завдяки новим інвесторам ми зможемо працювати на ринках не тільки України, а й Європи», — відзначив генеральний директор «Агротону» Юрій Журавльов. В Україні будуть створені міжрегіональні баланси продовольства. «Я ставлю завдання створити міжрегіональні баланси продовольства й визначити перспективну спеціалізацію регіонів, у яку держава вкладатиме ресурси й залучатиме інвестиції», — сказав прем’єр-міністр України М.Азаров. У них має бути врахована перспектива виробництва продукції, світові експортні прогнози, прогноз міністерства сільського господарства США й прогнози сусідніх з Україною країн. Підготувала Людмила МЕЛЬНИКОВА за матеріалами ЛігаБізнес, e-news. com.ua, РІА Новини-Україна, «Інтерфакс-Україна», ЛігаБізнесІнформ, АПК-інформ

4

№ 43 (147)

2 листопада 2010 року

Великі плани Наука

КГЗКОР — у хороші руки У пошуках інвестора для унікального комбінату державі доведеться обирати менше лихо Олена ГЕРАСИМОВА Початок на стор. 1

Документ повинен включати план заходів із підготовки підприємства до приватизації, завершення будівельних робіт і запуску. Міністерство зобов’язали також підготувати проект закону про особливості передачі цього об’єкта в приватні руки. Крім того, Клюєв повідомив, що уряд відновить переговори з колишніми партнерами України з будівництва КГЗКОР, а також із потенційними претендентами на нього. Таким чином, влада знову винесла на порядок денний весь комплекс надзвичайно складних питань, нерозв’язаність яких стала нездоланною перешкодою під час першої спроби приватизувати комбінат.

Докладно

Три кола головоломки Будівництво КГЗКОР, учасниками якого були країни колишнього СЕВ (СРСР, НДР, Румунія, Болгарія й Чехословаччина), почалося в 1985 році. Після розпаду Союзу його правонаступниками стали Україна із часткою 56,4%, Румунія з 28% і Словаччина з 15,6%. Інтерес до комбінату в східних німців зник одночасно з об’єднанням Німеччини, а болгари махнули рукою на вкладені раніше кошти. Роботи зі спорудження підприємства було припинено. Тому сьогодні КГЗКОР формально — об’єкт незавершеного будівництва, ступінь готовності якого — 70%. Румунська частина комбінату завершена на 81%. Загальна вартість проекту — $2,4 млрд, з яких уже освоєно $1,65 млрд. Обсяг боргу України, за офіційною версією, перед двома партнерами, що залишилися — Румунією й Словаччиною, приблизно $750 млн. Відповідно до попередніх домовленостей ми можемо погасити його сировиною, поставивши після запуску підприємства в Румунію 30 млн тонн котунів, а в Словаччину — 17 млн тонн. Таким чином, перше коло проблем, що виникають під час приватизації комбінату, визначається міжнародними зобов’язаннями Києва перед Бухарестом і Братиславою.

Друге коло пов’язане із джерелами сировини. До сировинного потенціалу комбінату зараховують СхідноВалявкинське родовище з 800 млн тонн запасів багатих і бідних руд, заскладовані спеціально під нього відвали окислених руд, накопичені в процесі видобутку в Кривбасі, а також гематитові руди кар’єрів ПівденГЗК й колишньої «Криворіжсталі». Проте єдиний документ, що співвідносить із КГЗКОР розташоване в Криворізькому басейні СхідноВалявкинське родовище, — це акт міжвідомчої комісії про прийняття комбінатом зосереджених там запасів до промислового освоєння. За нинішнього ж законодавства розробка надр може провадитись лише на основі спеціальної ліцензії, якої ДП «Дирекція КГЗКОР» поки не має. Що ж до окисленої сировини, яка нагромадилась у техногенних відвалах, то поки вона перебуває на позабалансовому обліку давно приватизованих гірничозбагачувальних комбінатів і належить державі. Тобто право власності КГЗКОР на ці руди, можна сказати, також не підкріплене нічим, крім декларативних записів у договорах радянських часів. Ще гірше справи з покладами на кар’єрах Південного ГЗК й «AрселорМіттал Кривий Ріг», які давно в руках приватних іноземних інвесторів. Юридичного підтвердження права власності КГЗКОР на них узагалі нема. Нинішні власники ГЗК охоче використовували б ці запаси для власних потреб. А тому питання корпоративних прав на всі види сировини, що ніби перебуває в розпорядженні КГЗКОР, також має бути вирішене ще до приватизації комбінату. І, нарешті, третє коло проблем на шляху визначення частки комбінату утворюють два аспекти — його статус і предмет продажу. До якої категорії його зарахувати — до об’єкта незавершеного будівництва чи стратегічного об’єкта? Незрозуміло також, що запропонують інвесторам — 56,4% української частки в КГЗКОР чи все підприємство цілком? Свого часу нинішній голова Фонду держмайна Олександр Рябченко дав із цього приводу вичерпне пояснення: «Номінально КГЗКОР є об’єктом незавершеного будівництва, а насправді є об’єктом гру-

пи «Г» — підприємство, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави. І через цю подвійність він не може бути проданий ні за тією процедурою, що передбачена для «недобудови», ні за тією, що розроблена для об’єктів групи «Г». Українське законодавство також не передбачає ні можливості приватизації об’єкта незавершеного будівництва частинами, ні створення СП на одній із частин об’єкта». А тому для приватизації цього об’єкта має бути

сіб приватизації — створити спільне підприємство (СП), включивши в нього лише українську частку комбінату. Для аналізу й оцінки інвестпропозицій була створена спеціальна урядова комісія. Незабаром тодішня Mittal Steel запропонувала українській владі свої умови. Власник ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» хотів сформувати статутний фонд майбутнього підприємства з розрахунку 60% — частка інвестора й 40% — частка України. У забезпечення двох третин акцій СП компанія мала намір внести румунську частку комбінату, оцінювану експертами в $200 млн, про викуп якої вона нібито домовилася з урядом Румунії, і власні інвестиції в розмірі $160 млн.

Компетентно Сергій Грищенко віце-президент Української асоціації підприємств чорної металургії

— Отже, довгоочікуване рішення щодо КГЗКОРу ухвалене, напрями приватизації визначені. Уважаю, державі доцільно залишити за собою певну частку активів хоча б для того, щоб забезпечити те або інше рішення з міжнародних зобов’язань перед колишніми учасниками проекту, які виникнуть з моменту введення в експлуатацію підприємства. Я неодноразово висловлював думку, що партнером держави із завершення будівництва комбінату може стати консорціум, який могли б утворити або власники металургійних підприємств, зацікавлених в отриманні залізорудної сировини, або тих підприємств, які мають на своєму балансі запаси видобутих окислених руд. У будьякому разі з останніми державі доведеться домовлятися про використання сировинної бази, призначеної для КГЗКОРу. Заскладованих запасів комбінату вистачить на 30 років роботи, а за цей час можна підготувати для нього нові сировинні джерела. майна комбіну. Реально вона так і не набрала чинності. Як відзначив тоді Рябченко, головною причиною краху спроби створення СП на КГЗКОР стала неврегульованість взаємин із країнами — колишніми партнерами України: «Незважаючи на те, що Словаччина формально відмовилася від участі в добудовуванні й експлуатації цього об’єкта, вона й сьогодні розраховує на певну грошову компенсацію вкладених коштів. Що ж до Румунії, то в цій країні перспективи КГЗКОР обговорювалися привселюдно, у результаті чого виникли певні очікування румунського суспільства щодо компенсації за відмову від партнерства, які оцінюються на рівні $1 млрд».

Якщо розібратися розроблена й законодавчо оформлена спеціальна методологія. Що влада й має зробити.

Холостий постріл За попередньої спроби знайти інвестора для КГЗКОР в грудні 2005 року у Верховній Раді був зареєстрований законопроект «Про особливості приватизації Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд». І на сьогодні цей приклад прагнення влади якось визначити законодавчі рамки передачі держактиву в приватні руки залишається єдиним. Утім, він може бути лише прикладом того, як не треба цього робити. Оскільки ще на початку 2006 року законопроект, який не дав відповіді на жодне важливе запитання, визнали незадовільним. Тоді ж Київ дійшов висновку, що найпростіший спо-

Українська влада також одержала пропозиції російського холдингу «Металоінвест», що діяв спільно з українським ЗАТ «Смартхолдинг». Росіяни планували утворити статутний фонд СП і ділити майбутній прибуток на паритетних засадах — 50% на 50%. При цьому компанія була готова забезпечити свою частку інвестиціями в розмірі $400 млн. Спецкомісія визнала проект «Металоінвесту»/«Смартхолдингу» оптимальним. І вже в серпні того ж року Кабмін ухвалив рішення про створення із цим інвестором спільного підприємства у формі акціонерного товариства, де частка держави становитиме не менш ніж 50%+1 акція. Формально це СП проіснувало трохи більше двох років. Постанову про його ліквідацію й повернення інвесторові вкладених коштів було ухвалено наприкінці 2009 року у зв’язку із судовими позовами із приводу незаконного відчуження

Зберегти вітчизняний ГМК Отже, це стратегічне й потенційно високоприбуткове підприємство поступово руйнується й висмоктує гроші з державної скарбниці на своє утримування. Якщо й далі питання зависне, то утримувати не буде що — довгобуд остаточно проржавіє. Але борги з нього залишаться. Тому бажання держави скоріше його збути цілком виправдане. Головне ж питання, яке тепер уже стосується майбутнього як КГЗКОР, так і українського, якщо не всього європейського ринку залізорудної сировини, — кому і як. Україна, де видобувають 70 млн тонн руди на рік і споживають її не більше 50 млн тонн, є експортером ЗРС за визначенням. А тому майбутній власник КГЗКОР стане або партнером українських рударів, або їхнім конкурентом на зовніш-

ніх ринках. Внутрішній ринок України поки контролює головний постачальник цього виду сировини на вітчизняні меткомбінати — компанія «Метінвест-холдинг». І, виходить, той, хто стане власником КГЗКОР, або підсилить цю домінанту, або буде її потужною противагою. Тобто вибираючи потенційного інвестора державі необхідно усунути ризик появи суперника вітчизняних виробників ЗРС на зовнішніх ринках і в той же час не допустити остаточної монополізації ринку внутрішнього. Якщо ж урахувати, хто саме претендує на КГЗКОР, завдання стає майже нерозв’язним. Насамперед це, звичайно ж, транснаціональна компанія ArcelorMittal, за підрахунками якої Україна винна Румунії й Словаччині як компенсацію за інвестиції, раніше вкладені в КГЗКОР, у цілому не менше 58,2 млн тонн котунів. Очевидно, що ця цифра відбиває лише бажання світового сталеливарного гіганта, який володіє металургійними заводами в названих країнах, максимально забезпечити їх сировиною. Більш того, як припускають експерти ІГ «Сократ», у випадку купівлі ним КГЗКОР поставки українських ГЗК на багато європейських заводів просто припиняться... Однак і цим справа не обмежиться: заволодівши КГЗКОР, компанія ArcelorMittal змогла б створити замкнений цикл виробництва в Україні, що колосально посилило б її й без того вагомі позиції як у регіоні, так і у світі. Відповідно конкурентоспроможність інших меткомпаній пропорційно впаде. Аналогічні наслідки мав би й прихід на КГЗКОР китайського інвестора. Так, доктор технічних наук Сергій Сторчак зауважує: «Немає сумнівів, що Китай, запустивши

5

№ 43 (147)

2 листопада 2010 року

Великі плани Наука в лічені хвилини майже готовий комбінат, настільки ж швидко проковтне не тільки накопичені в Україні відвали окислених руд, а й весь вітчизняний ринок залізорудної сировини в цілому». Зрозуміло, із цього погляду придбання КГЗКОР іншим найважливішим претендентом — компанією «Метінвест-холдинг» — виглядає меншим лихом. Хоча б тому, що поки «Метінвест» — єдина в Україні сила, здатна протистояти експансії у вітчизняний гірничометалургійний комплекс іноземного капіталу. Якщо ж урахувати, що цього року перспективний блок компаній, які не мають власної сировинної бази, в особі ІСД, ММК ім.Ілліча й «Запоріжсталі» значною мірою вже не є частиною національної металургії, турбуватися про монополізацію ринку ЗРС начебто уже й не треба. Більш того, в остаточному підсумку, ціни на руду в Україні можуть стати для «Метінвесту» зручним інструментом боротьби з анонімним російським інвестором, який заволодів половиною активів ІСД і «Запоріжсталлю».

Упритул

Пропущена нагода Можна сказати, із приватизацією компаній українська держава вже спізнилася. Так, ще в 2005—2007 роках цей об’єкт цілком можна було коректно приватизувати за такою схемою: 51%+1 акція залишити в руках держави для збереження регуляторних функцій на ринку ЗРС, а решту статутного фонду продати пулу інвесторів в особі тоді ще українських ІСД і «Запоріжсталі» і незалежного ММК ім. Ілліча. І, швидше за все, частка цих підприємств, як і всього українського ГМК, була б тепер зовсім іншою...

Із перших уст Володимир ТКАЧЕНКО, головний радник із питань взаємин з органами державної влади «АрселорМіттал Кривий Ріг»:

«Технологія з переробки окислених руд у нас є» — Володимире Анатолійовичу, чи братиме «АМКР» участь у конкурсі з приватизації КГЗКОР?

— У цьому випадку ініціатива на боці уряду. Можливість нашої участі залежить від того, що буде запропоновано. Тоді

компанії-претенденти й визначаться з тим, чи варто складати плани, оскільки сьогодні важко зрозуміти, що саме підлягає приватизації. Мені, наприклад, поки невідомо, чи узгоджено це питання з урядами Словаччини й Румунії й що саме пропонуватиметься до продажу — цілісний майновий комплекс, його частина чи ліцензія на переробку руд. Є різна інформація, у тому числі й про те, що цей майновий комплекс частково приватизований... Коли будуть відповіді на ці запитання, тоді може йтися про нашу участь.

— Комбінат, як відомо, запроектований під нерентабельну технологію переробки окислених руд. Як ви вирішуватимете цю проблему у випадку його купівлі?

— Я неодноразово чув, що Mittal Steel має високопродуктивні технології, які успішно працюють на аналогічних підприємствах у Бразилії. Тож можна сказати, що в компанії є й технології збагачення окислених залізистих кварцитів, і відповідні виробничі потужності для переробки такого типу сировини. Саме це і є основою нашої зацікавленості в комбінаті, і ми готові використовувати цей потенціал, звичайно, за сприятливих обставин.

— Може, є сенс створити власне переробне підприємство, яке базується на ваших технологіях?

— У Криворізькому басейні значно більше окислених руд, ніж може переробити КГЗКОР. Тому в інтересах і держави, і місцевої влади КГЗКОР якнайшвидше почати їхнє освоєння. Особливо з огляду на те, що складування цих руд потребує все нових і нових ділянок землі.

— Чи є у вас побоювання із приводу можливої непрозорості проведення конкурсу?

— Я громадянин України, народився й виріс тут, і хочу вірити, що наша країна проводить усі конкурси відповідно до законодавства й норм міжнародного права. Хочу, щоб державний бюджет одержав максимально можливу суму від приватизації КГЗКОР й щоб цей крок був вигідний усім.

Прес-служба компанії «Смарт-Холдинг» — На нашу думку, передчасно говорити що-небудь із цього приводу. Наша компанія ухвалить рішення про участь у приватизації КГЗКОР після того, як стануть відомі фінальні умови приватизації комбінату.

Мононитка Аріадни «Чернігівське ХІМВОЛОКНО» відроджує виробництво Лариса ДОБРИНІНА Початок на стор. 1

Криза У 2008 році, із початком кризи, на заводі відчули різке зростання цін на всі виробничі складові. Стрімко дорожчали енергоносії. Тарифи на оренду землі, скидання стоків зросли в декілька разів. Відповідно збільшилася собівартість продукції, 80% якої експортувалося. Але партнери за кордоном не переймалися проблемами підприємства — вони швидко знайшли інших постачальників. До всього цього вже в першому кварталі 2009 року основні споживачі чернігівської продукції — шинні заводи — скоротили обсяги виробництва до 30%. За ланцюжком зупинилося й «Хімволокно». У цій ситуації головним завданням було зберегти виробничий комплекс. Довелося вдатися до часткового звільнення персоналу. У той же час в інших країнах держава вкладала гроші в реальний сектор економіки під 0% річних. Наприклад, ставка рефінансування на момент кризи у Швеції була мінус 1%, тобто гроші платили підприємствам, які могли їх освоїти й не допустити зупинення виробництва. В Україні ж усе відбувалося з точністю до навпаки. Мало того, що банки припинили кредитувати — процентні ставки підвищилися до 40% річних. Держава вилучала обігові кошти, не виплачуючи ПДВ. Для «Хімволокна» ця цифра становила 20 млн грн.

Завод оживає Через відсутність коштів простоювало новітнє обладнання, закуплене напередодні, але не розмитнене. Микола Михалевич звертався до тодішнього прем’єрміністра із проханням надати гроші хоча б на якийсь час — це дозволило б, оминаючи рахунки заводу, транзитом перевести їх на держскарбницю й у такий спосіб спла-

тити ПДВ, що необхідно під час розмитнення імпортного обладнання. Але все даремно. У черзі, яка чекає на повернення ПДВ, не без допомоги губернатора Чернігівської області Володимира Хоменка й прем’єр-міністра

найбільше в СНД виробництво поліаміду-6, необхідного для випуску автомобільних бамперів, фасувальної харчової плівки. «Хімволокно» до того ж — єдине підприємство на пострадянському просторі, яке виробляє поліамід-6.6, з якого виготовляють надміцні шини для автомобілів. Нові крутильні машини й ткацькі верстати німецького виробництва здатні виробляти 30 тонн кордної тканини на добу. Такий верстат ро-

цех працював навіть у кризу. Близько 90% монониток завод експортує, переважно в Росію. А от нове виробництво, якого тут раніше не було, — полімеризація капрону. Закордонні споживачі поставили умову: кордна тканина має бути просочена латексом, як це робиться в усьому світі. Так на «Хімволокні» з’явився новенький, із сучасним обладнанням коландровий цех.

Тим часом

Проект, ще проект

Із перших уст Микола Михалевич — Сьогодні нарешті з’являються «правила» для української економіки — Податковий і Митний кодекси. Виплачений ПДВ дозволив нам підписати нові договори зі старими партнерами — пиробником шин Rosava, Барнаульським і Сербським шинними заводами. На нас дивляться за кордоном — чи буде зручна Україна для бізнесу, чи можна сюди йти. Я думаю, що найважче позаду. І ми — наче лакмусовий індикатор: країна відроджується, і наше підприємство разом із нею. Сергія Тігіпка підприємство одним із перших одержало 20 млн грн у вигляді облігацій, як це запропонував уряд. «Живі» гроші вдалося виручити, продавши ПДВоблігації банку. Цією сумою необхідно було закрити утворені діри: погасити заборгованість із зарплати, оплатити комунальні послуги й залишити кошти на закупівлю сировини. Розмитнили близько 30% обладнання, решта поки на ліцензійних складах у Чернігові, і за його зберігання «накапало» ще 3 млн грн. Проте з’явилася можливість закуповувати сировину, почали підписувати контракти й запустили виробництво. Зараз завод працює на 15% потужності, у перманентному режимі — залежно від надходження сировини. Новим обладнанням оснастили цех кордної тканини –

бить 800 ударів на хвилину (замість двохсот на старому) і прокидає нитку швидше, ніж стріляє автомат Калашникова. Одну машину оперативно обслуговують 1—2 людини, фахівці пройшли стажування в німецькій компанії «Зауер». Старе обладнання стоїть тут же, у цеху, спростовуючи своїм існуванням чутки про те, що на заводі порізали й продали як металобрухт колишні верстати. Демонтоване тільки те обладнання, площі під яким потрібні були для установлення нового. Ще «Хімволокно» виробляє мононитку із поліамідного кришива. Її діаметр – від 0,9 до 3 мм, обсяг виробництва — 100 тонн на місяць. Це дуже ходовий товар із широким спектром застосування: хірургічна нитка, фільтри, рибальські снасті, газонокосарки тощо, тому

Довідка «УТГ» ВАТ «Чернігівське ХІМВОЛОКНО» — ветеран вітчизняного хімпрому, веде свою історію з 1957 року, коли почалося будівництво підприємства з випуску капронових ниток із проектною потужністю 16,6 тис.тонн на рік. У 1959-му, після дострокового введення в експлуатацію дослідного цеху, отримані перші метри капронового волокна. На повну проектну потужність підприємство вийшло в 1964 році. У ці ж роки створений цех із випуску товарів широкого вжитку. У 1965-му введено в експлуатацію перше в СРСР виробництво з випуску анідних ниток. Сьогодні це одне з найбільших хімічних підприємств України, яке освоїло випуск понад 70 видів основної продукції й 100 найменувань товарів широкого вжитку. Його виробничі площі розташовані на 200 га.

Новий верстат заміняє за продуктивністю декілька старих, 70% підприємства вже модернізовано, звільнилася значна частина виробничих приміщень, які, проте, треба утримувати — опалювати, охороняти. А оскільки звільнені площі простоюють, на завод вирішили запросити інвесторів, які хочуть розмістити в Україні своє виробництво. Першою відгукнулася прибалтійська фірма — пробують налагодити випуск пластикових вікон. На стадії розроблення — проект із біотекстилю, застосовуваного для армування дорожнього покриття. Заковика в тому, що покупцем цієї продукції може бути тільки держава в особі Міністерства транспорту, тому частину акцій підприємства доцільно передати державі, що й запропонувало заводське керівництво. Замислюються тут і про виробництво карбону, застосовуваного в авіабудуванні. Але це справа майбутнього.

Докладно

Своя сорочка краще гріє Першим реалізованим інвестпроектом на чернігівському заводі було створення власного енергокомплексу, мета якого — виключити чинник ризику за подорожчання теплоносіїв. Коли вирішили відключитися від місцевої ТЕЦ, тепловики пропонували найнижчі ціни, але однаково вони були вище, ніж завод міг собі дозволити. Купили в Німеччині парові водогрійні котли з високим ККД, цього обладнання вистачить ще років на 15. Енергокомплекс окупився за два роки за рахунок різниці у вартості теплоносія, якості пари, зменшення втрат. Це чистий прагматизм. 32 міські квартири протягом місяця можна опалювати теплом заводської котельні за годину її роботи. До речі, труби в ній ізольовані мікрокерамікою, якою покривають «шатли».

6

№ 43 (147)

2 листопада 2010 року

Підприємство Наука

Залишитися без коксу Можливий прихід російського власника на «Донецьксталь» переорієнтує український коксохім за кордон, що обернеться дефіцитом цього виду сировини для вітчизняної металургії Олена ГЕРАСИМОВА Група «Донецьксталь» усерйоз зайнялася своїми коксохімічними активами. Можливо, вона готується до продажу більшої частини свого бізнесу. Інвестор, швидше за все, буде обраний серед наших східних сусідів. Що остаточно зведе нанівець шанси вітчизняних металургів на поставки коксівного вугілля із приналежних

Одним словом, одночасно з оптимізацією власної структури група енергійно шукає додаткові джерела фінансування для своїх підприємств і обслуговування нагромаджених боргів. І це ще одне підтвердження того, що в «Донецьксталі» визріває готовність поступитися частиною своїх активів заради приходу стратегічного інвестора.

групі російських шахт.

Докладно

Корпоративний маневр Недавно ЗАТ «Донецьксталь-металургійний завод» придбало на конкурсі державні 73,37% акцій ВАТ «Макіївський коксохімічний завод». Таким чином «Донецьксталь» сконцентрувала у своїх руках майже 100% статутного фонду підприємства, зробивши останній крок у юридичному оформленні права власності. «Викуп держчастки Макіївського КХЗ убезпечив групу від можливого негативного сценарію розвитку подій, за яким якась інша структура могла б її придбати й далі диктувати «Донецьксталі» свої умови. І це означає, що або група вважає таку загрозу досить реальною, або ж розпочала впорядкування власної корпоративної структури для того, щоб зробити свої активи прозорішими й зрозумілішими для потенційних інвесторів», — відзначає аналітик ІК Phoenix Capital Роман Тополюк. А з погляду експерта ІК BG Capital Євгена Дубогриза, найімовірніше, що концентрація всіх акцій ВАТ «Макіївський КХЗ» у руках ЗАТ «Донецьксталь-МЗ» — саме «один з елементів передпродажної підготовки». Поряд із цим у вересніжовтні «Донецьксталь» залучила на Ясинівський КХЗ кредит у розмірі $47 млн. Показово, що кошти надані Промінвестбанком, 94% статутного фонду якого належать російському Зовнішекономбанку. А останній, як відомо, фігурував в угодах із купівлі російськими інвесторами половини активів корпорації «Індустріальний союз Донбасу» і меткомбінату «Запоріжсталь». Як пояснюють представники Ясинівського КХЗ, додаткові фінансові ресурси знайдено з метою поповнення оборотних коштів. Однак саме в цьому особливої необхідності не було.

Плани лічбу люблять Група «Донецьксталь», яка володіє ЗАТ «ДонецькстальМЗ», ЗАТ «Макіївкокс», Макіївським і Ясинівським КХЗ, спеціалізується на випуску металургійної продукції, яка дає їй близько 60% валового доходу, а також на виробництві коксу – інші 40%. Їй належить декілька шахт із видобутку коксівного вугілля в Україні й у Росії. Йдеться про українське ВАТ «Шахтоуправління «Покровське», а також про російське ЗАТ «Багатогалузеве виробниче об’єднання «Кузбас». Власні потреби «Донецьксталі» у вугіллі для забезпечення безперебійної роботи двох підконтрольних коксохімів не перевищують 2 млн тонн на рік. При цьому потужність шахтоуправління «Покровське» — не менше 12 млн тонн, а всіх російських шахт — майже 8 млн. Отже, основний бізнес групи — саме вуглевидобуток, і підконтрольні коксохімічні виробництва треба розширювати. Напередодні кризи керівництво «Донецьксталі» анонсувало серію широкомасштабних проектів із розвитку та модернізації виробництва, реалізація яких, зрозуміло, потребувала значних інвестицій. У результаті до квітня цього року обсяг боргів «Донецьксталі» становив $800 млн. За неофіційною інформацією, навіть більше — $1 млрд. У зв’язку із цим група планує, по-перше, досягти домовленостей про реструктуризацію позик із кредиторами, синдикат яких організував французький банк BNP Paribas, а по-друге, отримати нові кредитні кошти. У 2006 році затверджена програма модернізації «Донецьксталь-МЗ» із загальним обсягом інвестицій у розмірі $800 млн. Вона передбачає заміну мартенівських печей №3 і №4 дуго-

вою електросталеплавильною піччю (ДСП), виведення з експлуатації чотирьох інших мартенів, а також установлення на їхньому місці обладнання для безперервного розливу сталі. Нинішньої весни керівництво групи підтвердило свою готовність довести справу до кінця. Улітку «Донецьксталь» заявила про намір додати до свого технологічного ланцюжка і залізорудне виробництво. Для цього планується почати розроблення Васинівського родовища із загальним запасом руди 358 млн тонн, для чого необхідно залучити приблизно $1,5 млрд інвестицій протягом шести наступних років. До кінця року також передбачається побудувати нову коксову батарею на Макіївському КХЗ, на що буде потрібно ще $30 млн, а наступного року — аналогічним чи-

ном збільшити виробничий потенціал Ясинівського КХЗ. І, нарешті, у найближчі два-три роки група планує істотно розширити потужності з видобутку вугілля у ВАТ «Шахтоуправління «Покровське» і на шахтах Кузбасу. Перспектива реалізації всіх цих проектів, особливо з огляду на нагромаджені групою борги, без залучення нового серйозного інвестора досить утопічна. «Очевидно, що всі сегменти загальної стратегії розвитку й технічного переоснащення виробництв «Донецьксталі» підпорядковані єдиній меті — створенню вертикально інтегрованої компанії, яка спеціалізується на випуску готової металопродукції. Однак, зважаючи на обсяг заборгованості групи, без нового партнера, який має значний фінансовий ресурс, утілити ці плани буде дуже важко», — відзначає Євген Дубогриз. При цьому він уважає, що потенційний інвестор навряд чи погодиться ввійти в справу, якщо «Донецьксталь» не поступиться йому 50%+1 акцією сукупних активів групи.

Іншими словами, якщо таку угоду буде ухвалено, усі виробництва, які належать нині «Донецьксталі», контролюватиме вже новий співвласник. Що ж до того, ким він буде, наші експерти висувають тільки одне припущення: «швидше за все — знову хтось із росіян». За їх даними, керівництво «Донецьксталі» веде переговори із представниками однієї з великих бізнес-груп Росії, яка володіє значними активами у сфері видобутку коксівного вугілля.

Якщо розібратися

Тривожні перспективи Неважко вгадати, що такі зміни в структурі власності «Донецьксталі» істотно ускладнять і без того непросту ситуацію на українському ринку коксівного вугілля та коксу. В останні роки металургам ледь вдавалося запобігати загрозі дефіциту цих видів сировини, що посилювалася зі зниженням масштабів видобутку в Україні й скороченням імпорту з Росії. І якщо в період гострої фази кризи у зв’язку зі

спадом виробництва нестача не мала негативних наслідків, зі зростанням обсягів виплавки сталі вона неодмінно дасться взнаки. За даними ПХО «Металургпром», певна напруженість виникла вже зараз. У січнівересні обсяг поставок вугілля українського видобутку на вітчизняні коксохімічні заводи становив 13,4 млн тонн, що на 1% менше, ніж за аналогічний період минулого року. І це при тому, що випуск металопродукції в Україні істотно зріс. Сировину, якої бракувало, довелося купувати за кордоном. У результаті за дев’ять місяців цього року обсяги ввезення коксівного вугілля в Україну збільшилися на 34% — до 6,75 млн тонн. Проте загальну потребу вітчизняних метпідприємств у коксі було покрито тільки на 93%. Якщо ж наступного року виплавку сталі в Україні, як і планується, буде збільшено, дефіцит коксівного вугілля знову загостриться, застерігають в об’єднанні «Укркокс». Він однозначно не буде запо-

внений сировиною вітчизняного видобутку. Більші потреби доведеться покривати за рахунок нарощування імпорту. Поки в «Укркоксі» припускають, що наступного року Україні вдасться збільшити ввезення коксівного вугілля приблизно на 33%, або до 10 млн тонн, і таким чином покрити його нестачу.

Упритул

Дефіцит криється у дрібницях Віддалена ж перспектива досить тривожна. Поперше, поки портові потужності України не розраховані на прийом великих обсягів коксівного вугілля із далекого зарубіжжя, а по-друге, імпорт із Росії тільки скорочуватиметься. Річ у тім, що досі залишатися найбільшим зарубіжним споживачем російського коксівного вугілля Україні дозволяла саме специфіка транспортного забезпечення. Його зручно було доставляти нам залізницею за повної відсутності необхідної інфраструктури для експорту в далеке зарубіжжя. Нині ж у російських вугільних компаній все більше можливостей відправляти сировину в Європу й далі через мережу балтійських портів. Та ж «Донецьксталь», яка поки залишається великим постачальником російського вугілля в Україну, уже кілька років працює над реалізацією проекту з будівництва найбільшого в Латвії спеціалізованого термінала закритого типу Baltic coal terminal із пропускною здатністю 10 млн тонн вугілля на рік. Склади термінала розраховані на зберігання 240 тис. тонн вугілля, а біля причалу зможуть швартуватися судна дедвейтом до 120 тис. тонн, довжиною до 270 м і максимальною осадкою 15 м. Цілком зрозуміло, що головна мета проекту полягає аж ніяк не в поліпшенні постачання українських колег «Донецьксталі», а в налагодженні експорту в далеке зарубіжжя. Зрозуміло, що як тільки термінал почне працювати на повну потужність, потік вугілля з Росії в Україну пропорційно зменшиться. Настільки зрозуміло, що коли власником половини активів «Донецьксталі» стане російський інвестор, він тим більше буде зацікавлений у переорієнтації поставок російського коксівного вугілля з українського ринку на європейський. А це означає, що ще один надзвичайно значущий ресурс української металургії стане для неї недоступним.

Інтеграція в чотири рівчаки У рамках процесу інтеграції гірничо-металургійних активів групи SMART ЗАТ «Макіївський металургійний завод» (Донецька обл.) буде включений у дивізіон сталі й прокату групи «Метінвест», яка сконцентрувала 90,2% акцій статутного капіталу підприємства, повідомляє прес-центр Метінвесту.

З моменту пуску найсучаснішого в Україні прокатного стану 390 у липні минулого року на ММЗ працює «Програма розвитку прокатного переділу до 2010 р.», якою передбачене виведення з експлуатації морально й фізично застарілого обладнання, а також модернізація нового середньосортового стану 390. Для виконання програми підприємство почало виробництво єдиного в Україні прокату —арматур №10 у чотири рівчаки, що дозволить підвищити продуктивність стану 390 на 25—30%. Також придбані твердосплавні валки, що дозволяють збільшити виробництво до 5—7 % на рік, встановлений прилад для контролю геометричних розмірів продукції відповідно до заданого стандарту в момент прокату. Проекти виконуються з метою підвищення продуктивності обладнання, зниження видаткових коефіцієнтів. Цього року Макіївський металургійний завод здобув сертифікат відповідності системи менеджменту вимогам стандарту EN ISO 9001-2005 у сфері виробництва сортового й фасонного прокату. Нагадаємо, акціонерами групи «Метінвест» є СКМ (75%) і «Смарт-холдинг» (25%), що бере участь у керуванні компанією на партнерських засадах.

«Ковшовий» ювілей 50 років тому на «Азовмаші» почався випуск зварнокутих сталерозливних ковшів ємністю 230 тонн.

За ці роки їх відправлено замовникам десятки тисяч. Зараз підприємство завершує виготовлення нової партії з десяти ковшів ємністю 160 тонн для Челябінського металургійного комбінату. На вимогу замовників конструктори «Азовмашу» зробили декілька технічних змін і спроектували новий двосторонній кантувач.

7

№ 43 (147)

2 листопада 2010 року

Основний ресурс Наука

Світло в кінці труби

Річ у тім, що ще в червні почалися проблеми з наповненням маршруту російською нафтою, а з вересня нафтопровід Одеса—Броди фактично не використовується. Голова міненерго РФ Сергій Шматко вже говорив, що український трубопровід стає усе менш привабливим для Росії через невигідні тарифи. Фактично ця ситуація спонукала Київ ухвалити рішення про приєднання до прокачування венесуельської нафти. Віктор Янукович на пресконференції із цього приводу сказав: «Що до транзиту венесуельської нафти в напрямку Білорусі, ми її транспортуватимемо стільки, скільки надходитиме в порти України. Ми вважаємо, що рішення цього питання для Білорусі ніяк не суперечить інтересам Росії й ніяк

не порушує наші відносини, України і Росії». Тобто, як люблять говорити в самому Кремлі, нічого особистого — тільки бізнес. На підтвердження слів Президента України наприкінці листопада заплановане пробне прокачування 80 тисяч тонн нафти з південноамериканської країни на Мозирський НПЗ із використанням в аверсному режимі трубопроводів Одеса—Броди й «Дружба». Правда, саме в цьому випадку й може виникнути справжній конфлікт із Росією з приводу білорусько-венесуельського проекту. Як повідомляють вітчизняні ЗМІ з посиланням на джерело в російському уряді, «міністр енергетики РФ Сергій Шматко попередив нас, що без згоди Росії качати венесуельську нафту через вітку трубопроводу «Дружба» не вдасться. А ця вітка і є фактично білоруським напрямком маршруту Одеса—Броди». Такі спроби силового впливу Росії свідчать про те, що ситуація дійсно починає виходити з-під контролю Москви. І хоча обсяг транзиту венесуельської нафти в Білорусь територією України цього року замість запланованих раніше 4 млн тонн очікується в розмірі 1,5 млн тонн, це реальна нафта. Можливо, свою роль відіграв дружний хор експертів, які передрікали провал ідеї Олександра Лукашенка. Із ними можна цілком погодитися в тому, що проект поставок «чорного золота» з Південної Америки на сто відсотків політичний. Але при цьому не можна забувати про головне: нафта завжди йде пліч-о-пліч із великою політикою. Варто згадати, як прогнозували майже ті ж знавці абсолютний крах «виключно політичним» нафтопроводам Баку—Тбілісі—Джейхан і Одеса—Броди, без якого розмова про транзит мільйонів тонн сировини сьогодні просто не мала б сенсу. Домінування політичної необхід-

ності завжди приводить до ігнорування доцільності. Росії, що буквально «проштовхує» будівництво Південного й Північного газових потоків, ця істина має бути добре відома. Саме тому всі розмови про збитковість проекту (за даними декількох російських медіа, одна тонна венесуельської нафти коштувала Білорусі $656 проти $398 за тонну російської) не мають сенсу. У всіх учасників цієї кампанії є свої інтереси й резони продовжувати співробітництво. Найбільший інтерес у Білорусі — збереження всієї системи влади. В України — можливість підсилити свої позиції на переговорах із Москвою й, нарешті завантаживши злощасний нафтопровід Одеса—Броди, запустити його в проектному напрямку. Для Уго Чавеса це спосіб закріпитися на нових ринках і на додачу до нафти збувати венесуельські банани, каву й какао. Не треба забувати ще про один найважливіший чинник — невгамовну енергію Олександра Лукашенка. З одного боку, білоруський лідер намагається зробити все від нього залежне, щоб нафтове співробітництво Білорусі та Венесуели набуло необоротного характеру, з іншого — максимально розширити коло можливих постачальників «чорного золота». Ще в грудні 2007 року було створене білоруськовенесуельське СП із нафтовидобутку. А рівно через два роки венесуельська корпорація Petroleos de Venezuela SA поширила повідомлення про те, що передала «Білоруснафті» права на видобуток на двох нафтових родовищах. Намагаючись вирішити всі можливі проблеми із проходженням танкерів через протоки Босфор і Дарданелли, Лукашенко відвідав Туреччину. А того ж 2007 року Іран і Білорусь підписали контракт, відповідно до якого наші північні сусіди зможуть качати нафту на іранському родовищі Джофеїр. Олександр Лукашенко вже встиг обго-

Цілком імовірно, що згадані спроби України й Білорусі забезпечити свою енергетичну незалежність від Росії — навіть за участі Уго Чавеса — не спричинять серйозної негативної реакції Заходу. Швидше за все, і США, і ЄС оберуть нейтральну позицію, тим більше, що у випадку підключення до проекту Азербайджану нарешті можна буде підвести стійкий економічний базис і під ГУАМ. Проблеми в Києва можуть виникнути в тому разі, якщо він почне з Каракасом торгівлю зброєю. Однак важко припустити, що сьогодні Україна ризикуватиме, наприклад, угодою з Іраком про поставки військової техніки на загальну суму $2,5 млрд. Утім, ознайомлення Уго Чавеса з виробничими потужностями науково-технічного комплексу імені Антонова навертає на думку про можливий інтерес Каракаса до української авіації. Правда, наші ЗМІ вже встигли відзначити, що пропозиція Києва прозвучала із запізненням. Недавно Каракас уклав контракт на поставку крилатих машин із Китаю. Президент Венесуели поки що попросив підготувати йому іспанською мовою каталог українських літаків і полетів у Іран. Передбачається, що вже взимку відбудеться візит Віктора Януковича в Каракас. Очевидно, тоді ми й одержимо відповідь якщо не на всі, то хоча б на значну частину запитань про перспективи подальшого співробітництва України й Венесуели.

— Принципових відмінностей нема, якщо не враховувати, що в степу по дорозі до Маріуполя піднімуться установки набагато більшої потужності, ніж ті, які вже дають сьогодні електроенергію. У розпорядженні Ново-

азовської станції — до двохсот вітроустановок потужністю сто кіловатів, плюс шість установок по 600 кіловатів. Сумарно за квартал вони виробляють приблизно 25 мегаватів електроенергії, що досить скромно. Ми уклали до-

говір із німецькою фірмою Furlander на поставку новітніх установок потужністю в 2,5 мегавата. Досить сказати, що вже перший їхній десяток зможе забезпечити електрикою Новоазовськ, а 20 — весь район. При цьому вже через 5—6 років вони повністю себе окуплять.

— Олександре Петровичу, які масштаби майбутніх робіт і коли їх планується завершити?

— Тільки вежа для вітроустановок, у підґрунтя якої заливатиметься до 850 кубометрів бетону, зметнуться в небо на 98 метрів, а довжина лопаті ВЕУ — 48 метрів. Для монтажу ми виписуємо з-за кордону гігантський кран

120 метрів заввишки. До речі, на його перевезення буде потрібно аж три кораблі. Ще одна проблема: як доставити з порту до місця будівництва такий негабаритний вантаж. Доведеться розробляти для нього спеціальний маршрут пересування. Після проведення підготовчих робіт у листопаді почнеться монтаж першої ВЕУ. На початку наступного року перша черга в 10 установок стане до ладу. Будівництво, у якому будуть задіяні фахівці компанії «Донецькшахтобуд», планується завершити у 2015 році. Загалом «Вітряний парк Новоазовський» включатиме 48 агрегатів загальною потужністю 120 мегаватів.

Або Україна приєднується до білорусько-венесуельського проекту транзиту нафти, або лишається ні з чим, точніше — із порожнім трубопроводом Олександр ЛЕОНОВ, директор центру прикладних політичних досліджень «Пента» Середина жовтня була відзначена дещо загадковим візитом у Київ всесвітньо відомого «борця з імперіалізмом» Уго Чавеса. Президент Венесуели вперше прибув в Україну в рамках масштабного закордонного турне — після відвідування Росії й Білорусі він провів переговори в українській столиці й вирушив у Іран, Сирію й Португалію.

Декілька вітчизняних експертів уже встигли висловити занепокоєння, що дружба з таким одіозним персонажем у міжнародній політиці дискредитує демократичну країну й може привести до проблем у відносинах з ЄС та США. Однак візит у Київ Уго Чавеса досить серйозно відрізнявся від його «заїздів» у столиці двох інших пострадянських країн. Якщо в Москві й Мінську найепатажніший лідер Латинської Америки не стримувався у висловах, то в нас був увічливий і надзвичайно коректний. Очевидно, що київський вояж венесуельського лідера мав виключно ознайомчо-діловий характер.

Докладно

Транзитний вибір Власне кажучи, офіційні повідомлення про результати переговорів цілковито підтвердили припущення про «нафтове» підґрунтя візиту, у рамках якого Уго Чавес домовився з Віктором Януковичем про видобуток енергоресурсів українськими компаніями у Венесуелі. Крім того, Янукович повідомив, що Венесуела найближчим часом транспортуватиме нафту в Білорусь із портів Чорного моря через Україну.

У Білорусі президент Венесуели встиг домовитися про продаж сировини на середньострокову перспективу — 2011—2013 роки. Венесуельська нафта, яка купується сьогодні Мінськом, надходить танкерами в порт Одеса, а звідти доставляється на Мозирський НПЗ залізницею. Причому український маршрут — не єдиний. У липні «чорне золото» полилося також із балтійського напрямку — танкер прибув в естонський порт Мууга, звідки сировина була відправлена на новополоцький завод «Нафтан». А наприкінці серпня Мінськ випробував можливість організації поставки через литовський порт Клайпеда. Правда, країни Балтії поки не готові здійснювати масштабну перевалку нафти з морського транспорту на залізничний, щоб поставляти її в Білорусь, та й шлях у Балтійське море з Венесуели набагато довший порівняно з аналогічним маршрутом через Чорне море. Таким чином, білоруський лідер просто м’яко натякнув Україні: або вона активно приєднується до білоруськовенесуельського проекту, або

«Крилата» будова Микола СТОЛЯРОВ У донецькому степу під Новоазовськом незабаром почнеться монтаж надпотужних вітроустановок, які подадуть електроенергію в ближній сільськогосподарський район, а в перспективі — і в енергетичну мережу країни. Веде будівництво ТОВ «Вітряний парк Новоазовський». Перспективи інновації прокоментував директор підприємства Олександр Пригорницький.

— У багатьох країнах світу — від Німеччини до Китаю — ставку роблять саме на поновлювані джерела енергії, у тому числі й вітроенергетику. Важливо й необхідно це й для промислового Донбасу, що дуже потребує поповнення власних енергоресурсів. У перспективі вітроелектрос-

танції з’являться й у інших південних районах Донецької області — Першотравневому й Володарському, на що планується витратити до одного мільярда євро.

— Чим споруджувана вітроелектростанція відрізняється від тієї, що працює на березі моря?

залишається ні з чим, точніше — із порожньою трубою. Ідеться про відомий нафтопровід Одеса—Броди.

Якщо розібратися

Реанімація злощасного трубопроводу

ворити питання поставок каспійської нафти і з азербайджанським президентом Ільхамом Алієвим. Може виникнути досить курйозна й у той же час знакова ситуація, якщо саме білоруський лідер знайде сировину для завантаження українського «проекту століття».

Упритул

Захід дає дозвіл?

8

№ 43 (147)

2 листопада 2010 року

Фарватер

«Запорожець» під водою Військове керівництво країни знову має намір відновлювати єдину українську субмарину, місце якої — у музеї Дмитро ТИМЧУК «Підводний човен у степах України загинув у нерівному повітряному бою» Із сучасного фольклору У жовтні кораблі Чорноморського флоту Росії відпрацьовували в морі протичовнові завдання. У вченнях разом із командою російської субмарини взяли участь і моряки єдиного українського підводного човна «Запоріжжя». Таке стажування для них начебто необхідне. Зараз турбота Києва про свої «підводні сили» обмежується розв’язанням двох основних питань — ремонтом «Запоріжжя» і підготовкою екіпажу.

Історія питання

«Латний» ремонт Перша проблема вирішується вже добрий десяток років. За цей час навіть за дуже обмежених ресурсів можна було відновити не те що стареньку субмарину, яка ввійшла до складу флоту в 1970 році, а й Вавилонську вежу. Але втіленню цих добрих намірів від самого початку перешкодили політичні рішення, ефективністю й послідовністю яких ми «славимося». У 2001 році генеральним підрядником ремонтно-відбудовних робіт визначили центральне конструкторське бюро «Чорноморець», а підводний човен поставили в док балаклавського судноремонтного заводу «Металіст». Але тодішній Президент України Леонід Кучма раптом вирішив демілітаризувати Балаклаву. Фахівці відзначають дивність цієї процедури: вона стосувалася причалу з об’єктами інфраструктури, де розміщалися підводний човен, науковий центр ВМС і згаданий судноремонтний завод Міноборони. Але на розташованих тут же підрозділах

Прикордонних військ України та Чорноморського флоту РФ ця «демілітаризація» ніяк не позначилася. На той час «Запоріжжя» встиг пройти зовнішній ремонт корпуса, після чого відправився на 13-й судноремонтний завод Чорноморського флоту РФ, де ремонт продовжили росіяни (нагадаємо: Україна має свій потужний суднобудівний комплекс). На якомусь етапі процес загальмувався — потрібні були акумуляторні батареї. У 2003 році моряки знайшли «спонсора» в особі «Укрзалізниці», яка погодилася виділити 18 млн грн на закупівлю в Греції необхід-

має перспектив і його треба продати, виділивши виручені гроші на розвиток збройних сил. Назвали навіть ціну, за якою можна «загнати» «Запоріжжя» країнам третього світу, що потребують поповнення своїх ВМС, або продати в приватні руки для використання як плавучого музею або ресторану,— $50—70 млн. Але у військових моряків були із цього приводу інші думки. Командувач ВМСУ віце-адмірал Володимир Безкоровайний (сам колишній підводник) заявив, що «технічна відповідність цієї субмарини на сучасному етапі залишається досить істотною щодо тих завдань, які можуть бути на неї покладені». Як би там не було, продати «Запоріжжя» не встигли. А новий міністр оборони

1 квітня 2009 року в українських ЗМІ з’явилося повідомлення з посиланням на пресслужбу Мінтрансу про те, що воно задіє «Запоріжжя» для... «виконання регулярних пасажирських перевезень між Севастополем і Батумі». Жарт був удалий: з огляду на тривалість ремонту «Запоріжжя» й різнобій у рішеннях, народ сприйняв цей розіграш усерйоз... Наприкінці вересня цього року міністр оборони Укра-

Мовою цифр Російської Федерації: 14 атомних підводних човнів із балістичними ракетами, 27 атомних субмарин із ракетноторпедним озброєнням, 18 дизельних, а також підводні човни спеціального призначення. Туреччини: 14 одиниць, планується будівництво ще 6. Польщі: 5 підводних човнів. Румунії: 1 підводний човен. Болгарії: 1 підводний човен. їни Михайло Єжель заявив, що підводний човен «Запоріжжя» буде відновлено й уведено в експлуатацію. Правда, не уточнив, чи внесено в бюджет відповідні витрати, без чого цей проект навряд чи здійсненний.

Безпритульна субмарина

Юрій Єхануров зайняв позицію створення «українського підводного флоту», тобто відновлення єдиної субмарини. У відомстві в жовтні 2008 року повідомили, що судно стане до ладу в 2009-му, і визначили строки ходових випробувань — липень того ж року. Але у військовому бюджеті уряд Тимошенко коштів на «Запоріжжя» не виділив, і питання знову зависло. А залишалося завантажити батареї, відремонтувати корпус і дизелі.

Довідка «УТГ» Підземна база підводних човнів у Балаклавській бухті (об’єкт 825 ГТС або К-825) побудована наприкінці 50-х років для ремонту та обслуговування підводних човнів 613-го й 633-го проектів, а також для зберігання боєприпасів. У центральній штольні 602 м завдовжки могли розміститися 7 таких підводних човнів, а у всіх штольнях — до 14 субмарин різних класів. База являла собою споруду протиатомного захисту першої категорії, що включає комбінований підземний водний канал із сухим доком, цехи для ремонту, склади для зберігання торпедного та іншого озброєння. У разі загрози ядерного нападу в штольнях цього надсекретного об’єкта могли укритися кілька тисяч чоловік. Глибина каналу – 6 м, ширина — від 6 до 12 м, висота до склепіння — 12 м. Загальний обсяг — 45 тис. м3. Площа — 6000 м2.

11 березня 1995 року з Балаклавської гавані вивели останній російський підводний човен. У 2002-му тут був створений військово-морський музейний комплекс «Балаклава», який пізніше перетворили на філію Центрального музею Збройних Сил України. Підземні споруди стали технічно непридатними й перебувають у аварійному стані.

Тим часом проблема акумуляторних батарей — не найсерйозніша. Набагато гірше те, що заміни потребує також інше обладнання судна. А виготовлялося воно переважно на російських заводах і зараз уже знято з виробництва, яке заради укомплектування одного підводного човна, зрозуміло, ніхто не відновлюватиме. Моряки також переймаються запитанням: де базуватиметься «Запоріжжя» після вирішення всіх технічних проблем? Після «демілітаризації» Балаклави в українського флоту немає навіть причалу для підводних човнів. Не кажучи вже про об’єкти інфраструктури, необхідні для забезпечення його експлуатації. І, нарешті, кадрова проблема. В екіпажі субмарини лише два підводники. За допомогою росіян зараз начебто вирішується питання підготовки особового складу. Але почнемо з того, що проходити навчання на російському підводному човні Б-871 «Алроса» (увійшов до складу флоту в 1990 році), а потім виконувати завдання на «Запоріжжі» — однаково, що вчитися водінню на спорткарі, а їздити на малолітражці. «Запоріжжя» — одна з найперших субмарин у СНД. Сьогодні у світі такі підводні човни можна побачити хіба що у військових музеях. Друге: чого російські підводники можуть навчити українських колег? Красу-

Канал поставлять на ремонт Микола СТОЛЯРОВ

Підводні флоти чорноморських держав

Якщо розібратися

них комплектувальних. Батареї передали на зберігання військової частини, де базувалися російські підводні човни. На встановлення елементів мало піти не більше двох місяців, а тривало воно три роки. У жовтні 2006-го військове керівництво України підрахувало, що за роки ремонту його вартість зросла з 9 до 14 млн грн, не враховуючи оплачених «Укрзалізницею» батарей. Тодішній міністр оборони Анатолій Гриценко заявив: підводний човен не

ватися в Севастопольській бухті й жваво виконувати заздалегідь відпрацьовані операції — одне. Інше — реальні ситуації під час виконання бойових завдань, де покладатися треба виключно на професіоналізм екіпажу. А саме з ним багато що незрозуміло. Згадати хоча б аварію на «Алросі» 21 листопада 2009 року, коли субмарина подала сигнал нещастя біля берегів Грузії. Тоді

аварійний підводний човен відбуксирували в Новоросійськ, а командування ВМФ РФ після довгих відмовлянь усе-таки повідомило про «незначну поломку», ліквідовувати яку, утім, довелося майже рік. Російські моряки дійсно виходять у море частіше, ніж їхні українські колеги, але все-таки до нормальних обсягів бойової підготовки їм далеко. Та й техніка й озброєння Чорноморського флоту РФ — «не першої свіжості». Ще одне запитання: які завдання відпрацьовує ЧФ РФ під час учень, на які стажистами так люб’язно запросили українців? Нема ніяких гарантій, що та ж «Алроса» не опиниться в чужих, зокрема грузинських, територіальних водах для виконання не зовсім навчальних операцій. І якщо в Москві не бачать у цьому особливого гріха, то Україна декларує дружні відносини із Грузією й не визнає незалежності Абхазії та Південної Осетії.

Упритул

Просто піар І, нарешті, головне. Звичайно, велике спасибі росіянам за дружню допомогу в підготовці екіпажу «Запоріжжя», але варто було б спочатку визначитися: навіщо, власне, Україні та її ВМС підводний човен? Адже під час будь-якого виходу в море й виконання реальних завдань необхідна ще й участь кораблів і суден забезпечення та постачання. Його експлуатація неможлива без ремонтної бази. ВМС України не мають нічого цього, а отже, просто не можуть використовувати свій єдиний підводний човен для виконання бойових завдань. А тому повернення судна в бойовий склад — не більш ніж гарний піар українського військового керівництва.

На реконструкцію головної водної артерії Донецького регіону — каналу «Сіверський Донець — Донбас» цього року планується витрати ти 133 млн грн і 89,9 млн — у 2011-му.

Канал 132 км завдовжки постачає водою весь регіон, задовольняючи потреби як населення, так і промисловості. Його проектну потужність — 1,106 млн кубометрів перекачування води на рік — давно досягнуто. За статистикою, на одну видобуту тонну вугілля припадає 1 м3 води, на виплавку однієї тонни чавуну — 30 м3, сталі — 20 м3, на виробництво 1000 кіловатів електроенергії — 500 м3. Побудовано канал ще в 1958 році, у 1979-му він реконструйований і розширений, однак відтоді минуло вже тридцять років, і сьогодні головна водна артерія конче потребує відновлення. Про конкретні заходи щодо реконструкції водної магістралі розповідає начальник технічного відділу компанії «Вода Донбасу» Олександр Кривцов.

— Канал — це не просто рукотворна ріка. Це ще й п’ять великих резервних водойм, насосні й фільтрувальні станції, водоводи. І все це вимагає уваги, ремонту та переоснащення. Сьогодні в ґрунт у нас безповоротно йде більше шестисот літрів води щомиті, отже, необхідно ремонтувати й саме річище. Нашими фахівцями розроблений і запатентований унікальний метод гідроізоляції каналу. Такі операції мають бути виконані на 2,5 кілометра. Зараз у регіоні здійснюється програма «Вода Донбасу», розрахована до 2020 року. У ній закладені заходи, спрямовані на те, щоб цілком забезпечити водою Донбас, домогтися її економії й дбайливого використання. І це не тільки ремонт і реконструкція каналу, а й відновлення насосних і фільтрувальних станцій, водоводів, упровадження новітніх технологій. Щомісяця на подачу води компанія «Вода Донбасу» витрачає до 70 мільйонів кіловат-годин електроенергії. Тому одне з головних завдань — зменшення енергоємності водного господарства краю.

№ 43 (147)

2 листопада 2010 року

9

Сьогодення Наука бра нагода зробити рішучі професійні, інтелектуальні кроки з вирішення складних гірничотехнічних проблем у різних країнах.

— Національний гірничий університет, звичайно, бере найактивнішу участь у колоГірники всіх країн об’єдналися квіумі, — говорить завідувач кафедри підземної розробки для вирішення технічних проблем родовищ НГУ, доктор технічних наук професор Ірина КОНДРАТЬЄВА Як завжди, однією із цен- Володимир Бондаренко. — тральних подій форуму став Цього року тільки з нашої каУ Дніпропетровську вдесяколоквіум «Проблеми геоме- федри з доповідями виступите зібралися вчені провідханіки руйнування й міцності ли троє. Теми вічні: вивченних гірничотехнічних ВНЗ гірничих порід». У професій- ня проявів гірського тиску, різних країн, щоб обговоТематична спрямованість них колах за ним закріпилася напружено-деформованого рити актуальні питання виФоруму гірників залишаєть- назва «Протодьяконовські стану, а також управліндобутку корисних копалин і ся незмінною. Його учасни- читання» — на згадку про ня станом гірського масиву. «поводження» гірничих маки виступають із доповід- професора Катеринослав- Адже гірничо-геологічні сивів у сучасних умовах виями, обмінюються науко- ського вищого гірничого умови весь час змінюються, робництва. вою інформацією, обгово- училища (так називався НГУ ми йдемо усе далі й далі рюють нагальні проблеми в в минулому) Михайла Ми- вглиб, що призводить до Міжнародна науково-пракгірничо-шахтній справі на хайловича Протодьяконова тектонічних порушень та інтична конференція «Форум колоквіумах і секційших значних змін, у гірників» уперше відбулася них засіданнях. тому числі негативу 2000 році з ініціативи рекОсоблива увага традиних. Наприклад, до тора Національного гірничоційно приділяється пипросідання поверго університету (м. Дніпротанням безпеки. На думхонь, утворення пуспетровськ), академіка НАН ку ректора Національтот, затоплення, виУкраїни Геннадія Півняка. ного гірничого універділення метану тощо. Відтоді осінні зустрічі в Дніситету Г. Півняка, учені Учені одностайні в пропетровську стали традиповинні максимально тому, що проблем у цією для декількох профільвідповідально підходити гірничій справі, незваних вітчизняних ВНЗ і Надо створення безпечних жаючи на розвиток ціональної Академії наук умов праці в гірничонауково-технічного України, технічних універ- добувній промисловоспрогресу, як і раніше, ситетів Польщі, Німеччини, ті. А починати треба з Росії, Казахстану, Естонії, підготовки грамотних Володимир Бондаренко (ліворуч) і Карстен дуже багато. Але тим Дребенштедт цікавіше досліджуваторгово-промислової пала- інженерних і управлінти їх і знаходити ефективні ріти землі Саксонія-Анхальт ських кадрів.

(1874—1930 рр). Цей талашення. (ФРН), центру механіза— Україна — невід’ємна новитий гірничий інженер ції гірничої справи «Комаг» частина європейського пробув одним з ініціаторів упро(Польща). стору, що йде шляхом інно- вадження нових методолоЦього року вперше до ор- ваційного розвитку, — від- гічних прийомів під час розганізації й проведення фо- значив Г. Півняк, звертаю- рахунків гірничого кріпленЗавдяки солідному досвіду, руму долучилися Міністер- чись до учасників форуму. ня й гірничого тиску. Він та- накопиченому в освоєнні ство вугільної промисловос- — Це шлях непростий, він кож зробив значний внесок у різних напрямів гірничої ті України, НАК «Нафтогаз потребує багато сил і ува- створення багатотомної капі- справи, учених НГУ та інших України» та Криворізький ги, постійного підвищення тальної праці «Опис Донець- українських ВНЗ весь час зазалізорудний комбінат, що якості знань. Форум гірни- кого басейну». прошують до участі в міжнасвідчить про все більший ків — добрий привід порівЦікаво, що започаткували родних проектах. Дух партавторитет заходу серед няти наші досягнення з до- «Протодьяконовські читан- нерства з «робочих площадок» представників різних галу- сягненнями зарубіжних ко- ня» вчені України й Німеч- перекочував до аудиторій, орзей української промисло- лег, підвищити престиж дер- чини, але всі доповіді тут ганічно вписавшись у рамки жави. З іншого боку, це до- виключно англійською. вості. Форуму гірників.

— Для нас дуже важливі такі відносини, — відзначив у інтерв’ю «УТГ» професор технічного університету «Фрайбурзька гірнича академія» Карстен Дребенштедт (ФРН). — Природні умови Донбасу й Рурського вугільного басейну дуже схожі, тому нам зрозумілі проблеми українських вугільників, а їм — наші. Ми весь час обмінюємося фахівцями, на українських шахтах використовується німецьке обладнання. У Німеччині всі родовища залізної руди закриті, а в Україні вони ще розроблятимуться досить довго. Тож німецькі вчені готові поділитися своїм досвідом з українськими колегами як у питаннях видобутку корисних копалин, так і закриття родовищ. За останні 20 років Німеччина змогла створити високий рівень безпеки в зонах закритих шахт, де раніше видобувалися уран, мідь, олово тощо. При цьому було вирішено надзвичайно складні специфічні проблеми, у тому числі пов’язані із забрудненням ґрунтових вод і відновленням екологічного балансу в цілому. На ці потреби держава виділила кілька мільярдів євро, але результат виправдав усі витрати: жодна шахта в майбутньому не буде загрозою для суспільства.

Вагон зручностей, або Морзе на рейках

дозволяє під час гальмування генерувати електроенергію й повертати її назад у мережу для подальшого використання іншими електричками. Для кримчан такі технології є новими, а, наприклад, у Дніпропетровську, де таких електричок уже досить багато, локомотивні бригади навіть виконують щомісячні плани з

Докопатися до суті

Вічні теми

Європейський підхід

Дух партнерства

Луганчани — зробили, дніпропетровці — обкатали, кримчани — їздять Сергій ДУМКЕВИЧ У Симферополь прибула обіцяна місцевою владою ще навесні електричка нового покоління: 27 жовтня її офіційно презентували на вокзалі столиці автономії. На вагонах, що виблискують лаком, красується напис «Крим — перлина України». Поки електропоїзд виробництва «Луганськтепловозу» працює в режимі обкатування, однак кореспондентові «УТГ» удалося першим ознайомитися з новинкою кримської залізниці.

Електричка обіцяє цілий вагон зручностей і машиністам, і пасажирам. Напруга в бортовій мережі тепер становить стандартні 220 вольтів, і машиністи зможуть скористатися благами цивілізації: кондиці-

онером, чайником, холодильником, мікрохвильовою піччю й навіть підзарядити мобільний телефон. А бортовий комп’ютер вчасно повідомить водія електровоза, якщо пасажир застряг у дверях. Раніше йому доводилося покладатися тільки на власні очі (слух тут, на жаль, не допомагав, хоча застряглі пасажири, як правило, кричать голосно й, скажемо так, виразно). Комп’ютер також оперативно повідомить про будь-яку поломку, наприклад про згорілий запобіжник. Більш того, тепер навіть якщо сам машиніст не зупинить електричку, вона ніяк не зможе проїхати на червоний сигнал семафора. Під час руху електропоїзд одер-

жує по рейках закодовану інформацію на зразок абетки Морзе. Бортовий дешифратор цю інформацію розкодує й підкаже машиністові, на якій швидкості він повинен рухатися саме на цьому відрізку колії. Якщо машиніст не знижує швидкість, комп’ютер починає «гніватися» й робити «непрозорі натяки» звуковою й світловою сигналізацією. Якщо його ніхто й далі не чує, він просто зупинить поїзд. До речі, нові вагони довші за старі приблизно на 30% і для зручності пасажирів обладнані трьома тамбурами замість колишніх двох. Три входи в кожен вагон дозволять скоротити час посадкивисадки. У них також є система оперативного уведення інформації — біжучий рядок електронного табло повідомлятиме назву наступної зупинки, дату, час та інші корисні відомості. А ще вагони обладнані автономною аерозольною системою пожежогасіння. Під деякими пасажирськими сидіннями прикріплені спеці-

альні ящики, які у випадку пожежі розпорошують речовину, яка поглинає кисень. Машиністові досить зупинити поїзд, випустити пасажирів, за можливості зачинити у вагоні всі фрамуги й натиснути на кнопочку. Наступне нововведення вражає уяву. Електропоїзд обладнаний чотирма видами гальм. Отож, один із них

Науковий парк займеться пустотами Аналогічні завдання стоять і перед Україною. На жаль, у нашої держави поки немає фінансових можливостей, щоб на 100% скопі-

Максимальна швидкість «ЕПЛ2Т-032» — 130 км/год. Під час обкату дніпропетровським машиністам удалося розігнати нову електричку на відрізку Євпаторія — Острякове до 119 км/год. (припустима швидкість — 120 км/год.). На коліях у севастопольському напрямку, де «залізка» часто петляє й де багато підйомів і спусків, таких високих швидкостей не буде.

ювати й застосувати досвід західних сусідів. Тому ведеться інтенсивний пошук інших варіантів локалізації проблем — як щодо залучення коштів, так і впровадження високоефективних цільових програм. Один із таких варіантів пов’язаний зі створенням на базі НГУ наукового парку. Це нова форма співробітництва науки з бізнесструктурами, що дозволяє залучати не тільки бюджетні, державні, а й приватні кошти. Фінансова стабільність, у свою чергу, стане надійною підставою для ефективного вирішення поточних проблем і дозволить чітко планувати на перспективу. Наприклад, після створення наукового парку вчені НГУ зможуть виявляти пустоти у місцях колишніх гірничопромислових розробок на територіях Дніпропетровської та Донецької областей, застосовуючи останні світові досягнення. Наступні етапи — вивчення стану пустот і створення технологій із їхньої локалізації або усунення. Робота це велика й серйозна, але першу цеглинку в майбутню будівлю вже закладено. Усі рішення й наробітки Форуму гірників за традицією передадуть у Кабінет Міністрів, Верховну Раду та адміністрацію Президента України. Як доводить практика, це дієвий спосіб привернути увагу різних гілок влади до рішення галузевих проблем. Фото автора виробітку електроенергії за допомогою цієї гальмової системи. Однак, за словами дніпропетровських машиністів, які проводили обкат «кримської перлини», в умовах півдня України, де колії потребують модернізації, генерація електроенергії поки малоефективна. Без мінусів теж не обійшлося: занадто близько розташовані сидіння. Відстань між ними відповідає санітарним нормам, але для повного комфорту цього явно недостатньо. Утім, кому як… А щоб допитливі пасажири не виглядали у кватирки, ті відкриваються не повністю, а тільки на 45°. Тож влітку в салонах може бути дуже спекотно. Але все це дрібниці в порівнянні з тим, які швидкості обіцяє «перлина»: за планами Придніпровської залізниці тепер шлях із Симферополя в Севастополь скоротиться на півгодини. Залізничники, таким чином, хочуть стати гідними конкурентами міжміським автобусам.

10

№ 43 (147)

2 листопада 2010 року

Наука

Механізм інновацій Учені Чернівецького університету пропонують бізнесу вигідне співробітництво Юрій ЧОРНЕЙ В Україні наука розвивається паралельно в університетах і в системі Національної Академії наук — так історично склалося. Причому в показниках «валової наукової продукції» університетам належить 60 відсотків. Зразком прикладної університетської науки може бути розроблений чернівецькими вченими лазерний поляриметр — прилад, здатний виявляти онкологічні зміни в людському організмі на доклінічному етапі. За десятиліття, упродовж якого тривало наукове обґрунтування цієї перспективної тематики, медики захистили з неї докторську та чотири кандидатських дисертації, а фізики-лазерники — добрий десяток кандидатських. Про цей винахід на суміжжі лазерної оптики, біології і медицини, а також про проблеми впровадження наукових розробок — у розмові з проректором із наукової роботи Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, доктором фізико-математичних наук Олександром Ушенком.

— Олександре Григоровичу, ваша розробка в галузі біомедичної оптики — лазерний поляриметр — уже відома у світі, щоправда, у наукових колах. Хоча його практичне застосування важко переоцінити. У чому суть запропонованого вами методу діагностики?

— За фахом я оптиклазерник, і можу сказати, що працювати на суміжжі наук, як правило, важко, проте саме так досягаються найцікавіші результати. Метод, про який ідеться, ґрунтується на використанні додаткової інформації, яку містить зроблене за допомогою прилада зображення того чи іншого об’єкта. Сьогодні лікарі, навіть озброєні найсучаснішим діагностичним обладнанням, працюють почасти на рівні інтуїції. Звісно, вона базується на їхньому великому досвіді. Хорошому лікарюрентгенологу, приміром, досить тільки поглянути на знімок, щоб одразу визначити, із чим він має справу. Те саме зі спеціалістами ультразвукової діагностики. Та інтуїція й досвід є не у всіх. А навіть коли і є, то часто-густо спрацьовують надто пізно...

— І щоб діагноз не став вироком, потрібні певні об’єктивні дані?

— Так. Треба об’єкти візувати оцінювання зображень тих або інших тканин і органів, виділивши спеціальним математичним алгоритмом ділянки, структура яких під впливом онко логічних процесів змінюється у першу чергу. На їх базі формуються віртуальні зоб раження, або поляризаційні карти. Якщо піддати їх сучасним методам комп’ютерної обробки — статистичному, фрактальному, кореляційному, сингулярному аналізу то що — можна виокремити конкретні числові параметри, які дуже

точно пов’язані з цими структурними змінами. Клініка ще не показує новоутворення, а математично його вже видно. І тоді впевнено можна стверджувати: фрактальність об’єкта порушена, у ньому зароджуються онкологічні зміни. Відповідно і лікар-діагност мав би звернути на цей випадок більше уваги і застережити пацієнта щодо можливих серйозних проблем зі здоров’ям.

— Винахід запатентований?

— Деякі патенти в нас уже є. Але тут свої проблеми. Скажімо, прилад можна запатентувати в Україні — це один тип захисту. Щоб захистити його серйозніше, треба патентувати в Європі або в об’єднаній системі патентування Європа — США або США — Японія. На це вже потрібно значно більше коштів. У Європі патент коштує приблизно 50 тисяч доларів. Крім того, щоб його підтримувати, щороку треба сплачувати певну суму. На Заході ці видатки враховані в собівартості приладу. Саме тому медичне обладнання таке дороге. Зрозуміло, якщо винахід приносить прибуток, згодом він окуповується. У нас такого механізму немає. На етапі фундаментальних і фундаментальноприкладних досліджень держава проект фінансувала. Ми виконали макетний зразок прилада. Попереду — його впровадження у виробництво. А це досить рутинна справа, яка потребує часу і значних коштів. Для того, щоб прилад дійшов до споживача, треба його сертифікувати, провести клінічні випробування. Єдиний вихід — створювати цільову програму під цей проект або шукати спонсорів.

— У міжнародній практиці є дуже багато прикладів, коли замовлення науці робить бізнес. Можна сказати, що за кордоном це звичайна річ.

— Для нас це проблема. В економіці є правило трьох нулів. Перший нуль — це сума, яка виділяється на наукову розробку. Другий — більша на порядок сума, необхідна, щоб довести наукову розробку до дослідного зразка. Але дослідний зра-

несу на науку. Щось схоже має бути й у нас. Звісно, венчурні фірми мають займатися тільки наукою, а не створювати під цією маркою інші бізнес-схеми.

— До цього ще далеко, а наука потребує фінансування «тут і тепер».

— Можливості фінансування фундаментальної науки (про прикладну вже й не говоримо), підпорядкованої Міністерству освіти та науки, обмежені. Для нашого університету це 2,5—2,8 млн грн на рік. Схема розподілу коштів дуже проста. Відібрані на конкурсній основі кращі наукові проекти університету подаються на загальнодержавний конкурс. Там вони так само оцінюються експертами, після чого наказом

Олександр Ушенко

зок — ще не готова продукція. Тому третій нуль — це ті гроші, які потрібні, щоб запусти його у виробництво. Швидко пройти весь ланцюг і перевести наукову розробку в інноваційну дуже складно. Тому проміжні витрати на цьому шляху — другий і третій нулі — є венчурними, тобто ризикованими. Бізнес зацікавлений у виробництві наукомісткої, а отже конкурентоспроможної продукції. Але далеко не всі українські бізнесмени мають достатньо вільних обігових коштів, які можна заморозити на довгий час, вкладаючи їх у наукові розробки. До того ж не кожна розробка може швидко принести прибуток. На Заході, щоб зменшити бізнес-ризики, створюють спеціальні венчурні фірми, щось на кшталт наших науково-виробничих підприємств, яким держава надає податкові пільги. Такій фірмі вигідно вкладати кошти в науку, бо окрім страхування ризиків і податкових пільг згодом вона набуває також низку економічних зисків, зокрема, на етапі серійного виробництва продукції. Статистика свідчить: упровадження лише п’яти відсотків усіх наукових розробок дає прибуток, який цілком перекриває всі витрати біз-

міністерства надаються кошти на їх фінансування. Нещодавно міністерство зробило ще один правильний крок у напрямку оцінювання наукової діяльності університетів. Згідно з рейтингом, усі навчальні заклади держави поділено на три групи. Наш університет потрапив до групи Б. Це означає, що 50 відсотків наданих державою коштів ми можемо розподіляти на власний розсуд — за тематичним спрямуванням, обсягами. Альтернативним джерелом фінансування наукових досліджень є грантова діяльність, яку ми вважаємо стратегічною. За підтримки міжнародних фондів виконано два проекти, із них один — за грантом 7-ї рамкової програми ЄС «Транс’європейська співпраця з метою створення пристроїв безпеки на основі Сd(Zn)Te». Євросоюз також виділив кошти на створення в межах університету опорної оптико-волоконної мережі. Спільно з Румунією та Молдовою наш університет також подав заявку на три великих гранти загальним розміром понад 4 мільйони євро.

— Де сьогодні наука і бізнес могли б працювати з обопільною користю?

— Ми плануємо створити університетський науковий парк — такий собі центр зустрічі науки, бізнесу і вла-

ди. І на прикладі нехай небагатьох, але ґрунтовно опрацьованих наукових проектів продемонструвати, що інновації не тільки можливі, а й реальні.

— Чернівецькому університету є що представити у такому парку?

— Безумовно. На хімічному факультеті, наприклад, розроблена унікальна технологія створення друкованих плат, яка дозволяє обходитися без їх травлення, що значно здешевлює виробництво. Так, ця технологія витратна, але її практичне впровадження матиме величезний економічний ефект. Наші хіміки також розробили рідину, яка дозволяє очищувати від накипу і звичайні батареї опалення, і металургійні стани. Думаю, що металурги і хіміки зацікавлені у якнайширшому впровадженні таких технологій. Серйозні досягнення є в матеріалознавстві. У рамках сформованої міністерством державної цільової науковотехнічної та соціальної програми «Наука в університетах» ми виграли один із грантів. Кажу про це з гордістю, бо кошти для адресної підтримки передових зразків наукової діяльності за цією програмою одержали тільки сім університетів країни. Уже другий рік програму активно реалізовує університетський центр енергозбережних технологій та матеріалознавства. На отримані кошти — майже 2 мільйони гривень — придбано необхідне для подальших розробок обладнання. Маємо вже результати з формування новітніх систем випромінювачів, які можна широко використовувати у медицині та біології. В університеті щорічно проводяться десятки міжнародних наукових конференцій. Нашою «візитівкою» у світі є конференція «Correlation Optics», яка в 2011 році відбудеться вже вдесяте. У ній беруть участь провідні науковці в галузі оптики з 25—30 країн світу. За інформацією найбільш поважної наукометричної бази даних «Скопус», за параметрами наукової діяльності Чернівецький національний університет посідає 11-те місце серед вищих навчальних закладів України. База оперує винятково об’єктивними показниками — кількістю опублікованих у рейтингових наукових журналах світу статей, монографій і, що не менш важливо, кількістю посилань на такі роботи. А якщо врахувати кількість працюючих у вузах («Скопус» на це не зважає, фіксуючи тільки загальні показники), то наш

університет посяде почесне четверте місце, залишивши позаду «Київську політехніку» і навіть Київський національний університет. Попереду нас за цим показником — Харківський, Одеський та Львівський національні університети.

— Коли науковий парк почне реально працювати?

— Закон, який заклав юридичне підґрунтя під цю справу, ухвалено лише кілька місяців тому. Проте головне для нас — не формальне створення парку. Перш ніж взятися за організаційні питання, ми формуємо конкретну програму його діяльності. Ведемо переговори з потенційними партнерами — чернівецькими підприємствами, які випускають наукомістку продукцію, серед яких «Артон», СКБ «Електронмаш», ВАТ «ЦКБ Ритм», «Дісайд ЛТД», ДП «Буковинастандартметрологія». Завершити процес підготовки цілком реально упродовж року.

— От хто сьогодні справді вміє оцінити здобутки науки, то це Китай. Пропозицій звідти продати ваш винахід чи інші розробки часом не надходило?

— Мені особисто — ні. Була якось пропозиція від китайців закупити в університету напівпровідники різних типів. Головна умова угоди — вони це самі патентують і стають власниками. Ми на таке не погодились. Хочеться вірити, що винаходи науковців нашого університету приноситимуть прибуток Україні, а не Китаю. Усе необхідне для прориву у нас є. Треба тільки запровадити єдиний комплекс інноваційних механізмів. Без цивілізованої можливості впровадити винахід, навіть якщо фінансування науки збільшиться у сто разів, результату не буде. Проблему треба вирішувати комплексно. І робити це повинна держава. Спочатку детально проаналізувати реальний стан науки у наукових закладах, створити таку собі кадастрову картотеку передових наукових шкіл, оцінюючи їхні здобутки за реальними справами. Потім визначитися з пріоритетами й адресно ці школи стимулювати. Інтенсивно фінансувати всі напрямки наукової діяльності, може, й не потрібно. Кошти треба в першу чергу давати тим, хто вже відомий у світі. Створювати під ці наукові розробки венчурні фірми з податковими пільгами, цільові державні програми. Тільки такий нелінійний підхід гарантує велику віддачу. І тільки інноваційна модель розвитку виведе нашу державу у число передових.

11

№ 43 (147)

2 листопада 2010 року

Технології

Мільйони з паленої гуми Як заробити на старих шинах Людмила ГРЕЧАНИК Чи можна на вітчизняних технологіях ефективно, нешкідливо для навколишнього середовища й із вигодою для економіки країни утилізувати автомобільні покришки, що були в ужитку? Українські вчені дають на це вже набридле запитання ствердну відповідь. Іноземні компанії їхню відповідь уже почули.

Пророків нема, зате є погано поінформовані чиновники Статистика знає все, як помітили класики, — скільки в країні стільців і, мабуть, автомобільних шин, у тому числі й тих, що підлягають утилізації. Скажемо коротко — їх дуже багато. Зовсім не діамантовий дим від спалювання старих покришок, яким не знайшлося місця на дачних ділянках і дитячих майданчиках, не озонує нашу й без того забруднену атмосферу. Тож проблемою їхньої ефективної утилізації переймаються не тільки мешканці великих і малих міст, а й ті, кому це належить робити зі службового обов’язку. Не дуже давно директор департаменту екологічної безпеки Мінприроди Олександр Соколов заявив в ефірі «5-го каналу»: «В Україні немає жодної технології, яка утилізувала б на 100% відпрацьовані шини. Ми говоримо, що купуємо для восьми регіонів України технології, які є, які абсолютно безпечні для екології, які утилізують майже 95% цього виду відходів, і вирішимо цю проблему». Однак рішення проблеми все-таки є, і не десь за морем, а у своїй батьківщині. Можливо, через недостатню поінформованість й від надлишку державних коштів, які можна пустити на закупівлю іноземних технологій, чиновники Мінприроди про це просто не знають. Тому зі сторінок «УТГ» українські вчені хочуть звернути увагу фахів-

ців міністерства й представників бізнесу на існування перевіреної технології переробки використаних автомобільних шин (ВАШ), що вигідно відрізняється від закордонних аналогів. Екологічно чистий і економічно привабливий метод переробки ВАШ створили вчені дніпропетровського холдингу «Корал ГРУП». У його основі лежить добре відома у світі технологія — піроліз, а головною особливістю є застосування більш ефективного методу нагрівання ВАШ, за якого традиційне зовнішнє джерело енергії заміняється на інноваційне — електромагнітну систему, що збільшує ефективність переробки втричі й на виході дозволяє одержувати матеріали більш високої якості. Технологія запатентована, права на неї захищені відповідно до світової практики.

широкий спектр сірчистих, азотистих, ненасичених сполук, які забруднюють довкілля ще більше, ніж самі шини. Технологія Корал ГРУП дозволяє одержати саме товарні продукти, що відповідають міжнародним стандартам якості. Це горючі гази, які можуть використовуватися в когенераційних установках для виробництва теплової та електричної енергії, бензин, дизпаливо й мазут, що відповідають європейським нормам, нафтові розчинники, адсорбенти, технічний вуглець і металобрухт, — говорить Віталій Юшко. На сьогодні всі стадії технології відпрацьовані фахівцями холдингу на лабораторних, пілотних, дослідних і дослідно-промислових

Установка для компримування горючого газу

цевлаштує 120 чоловік. Обсяг виробленої на місяць продукції вражає: світлі нафтопродукти (гас, бензин, дизпаливо) — 3400 тонн, мазут — 600 т, металобрухт — 1200 т, технічний вуглець і сорбенти — 3000 т, рідкі гази — 900 т. Як відзначив голова ради директорів холдингу Олександр Теплитський, технологія тим ефективніше, чим більше обсяг сировини, що переробляється. Будувати маленькі заводи для окремих регіонів, на його переконання, нерентабельно, краще мати 3—4 великі підприємства, що працюють на всю країну. Успішне вирішення застарілої проУ роботах зі ствоблеми утилізації вирення технології докористаних автомоведення до товарної більних шин стало якості напівпродукможливим завдяки тів, отриманих під сполученню компчас переробки шин лексного підходу до методом піролізу, всіх проблем у цілобрали участь фахівці му та індивідуальних кафедри обладнанрішень кожного неня хімічних виробстандартного техноництв Українського логічного й інженердержавного хіміконого завдання. Натехнологічного уні- Ректифікаційні колони для очищення рідкої фази приклад, компактні верситету (м. Дніпроапарати дроблення петровськ) — доктор технічдозволяють робити цю опеустановках. Проект перених наук, професор, завідурацію в місцях первісного наробного заводу складаєтьвач кафедри Віталій Юшко громадження шин, а на завод ся з п’яти частин: підготовй кандидат технічних наук, доставляти їх уже в дроблечі цехи, реактори піролізу, доцент Сергій Русалін, які й ному вигляді, що скорочує установки для перегонки нарозповіли «УТГ» про особливитрати на транспортування фти, устаткування для поділу вості розробки. сировини. й компримування газів і реге— Установки для утилізації нератор вуглецю. За технікошин методом піролізу пропонують сьогодні багато компа- економічними розрахунками, Упритул ній із різних країн світу. Од- аналізом ринків сировини й нак на цій стадії, власне, пе- готової продукції, найдоцільреробка й закінчується. У ре- ніші будівництво й експлуазультаті виходять непридатні тація комплексного підпридля практичного застосуван- ємства з переробки ВАШ. Заня напівпродукти, що містять йме воно 7—8 гектарів і пра— Основа переробного ком-

Замість відходів — доходи

Довідка «УТГ» Корал ГРУП (м. Дніпропетровськ) досліджує, аналізує, моделює та впроваджує передові, економічно привабливі технології для вирішення проблем у галузі екології та енергетики. Штат співробітників — 200 чоловік, з яких більша частина — учені, фахівці вищої кваліфікації у різних галузях. За чотири роки діяльності холдинг розглянув понад 150 технологічних пропозицій і почав теоретичну й практичну роботу над 22 із них. 9 технологій запатентовані, 4 — у стадії практичної реалізації. Крім утилізації ВАШ, на промислову стадію вийшли проекти з виробництва високоефективних водоочисників і переробки органічних відходів.

Невелика конкуренція «Газпрому»

п лексу — реактор піролізу, — пояснює Сергій Русалін. — Завдяки принципово новим і технічно відпрацьованим рішенням у реакторі безперервно забезпечується низькотемпературний піроліз. За рахунок цього не вигоряють коштовні леткі компоненти, забезпечується висока якість вихідних продуктів, які входять у паро-

газову фазу й твердий залишок. Твердий залишок після виведення із зони реактора розділяється на металобрухт і вуглець. Металевий брухт брикетується й відвантажується споживачеві. Вуглецевий залишок на технологічних лініях, спеціально розроблених для цього матеріалу, переробляється на активний наповнювач для гумової промисловості й сорбенти. Із парогазового потоку виділяється рідка фаза (штучна нафта), яка надходить на нафтопереробний комплекс. Після цього газовий потік проходить постадійне компримування з виділенням пропан-бутан-дивінілових фракцій. Газ, що залишився, за своєю теплотворною здатністю аналогічний природному й може використовуватися як енергоресурс.

Рідній владі на замітку Реалізація цієї технології дозволяє не тільки вирішити гостру екологічну проблему, а й створити високорентабельне виробництво. Це добре зрозуміли прагматичні іноземці, і зараз Корал ГРУП веде переговори про впровадження технології в різних країнах світу. Пан Фордхам, один із керівників британської компанії IT Energy, яка спеціалізується на переробці відходів на електричну енергію, ознайомившись із технологічним процесом, заявив: «Я читав про вашу технологію, але не вірив у її реальність. А переконався на ділі — вона працює!» І висловив намір сприяти будівництву заводів із переробки ВАШ у Великій Британії. Результат візиту в Дніпропетровськ представника компанії Concept М2 (Бразилія), яка уже кілька років займається проблемою утилізації шин, пана Мурило Нетто — не тільки похвальний відгук, а й намір реалізувати проект

у цій латиноамериканській країні: ідеться про будівництво чотирьох заводів, на яких значний обсяг використаних бразильських шин перероблятиметься на ліквідні продукти. Бізнесмени з Канади (компанія Prema Canada) прослухали презентацію технології наших співвітчизників, зустрілися з українськими фахівцями й почали переговори про будівництво комплексу з наварки й переробки ВАШ у себе в країні. У перспективі в Канаді планують побудувати чотири заводи. Ведеться робота з реалізації технології в ПАР, розглядаються пропозиції делегацій із Туреччини та Ізраїлю. Холдинг «Корал ГРУП» — діючий член Торговопромислової палати Дніпропетровська, що також сприяє реалізації цього проекту за кордоном.

Тим часом

Ізраїль має намір зробити нам пропозицію... Відповідно до фінансовоекономічних розрахунків, виконаних компанією KPMG, економічним консультантом холдингу, інноваційна технологія Корал ГРУП дає можливість одержувати продукцію на суму $650 і прибуток у розмірі $370 на кожну тонну перероблених автомобільних покришок. Для проведення незалежної технічної експертизи була запрошена компанія Pelmar Engineering — відомий фахівець у сфері виробництва обладнання для шинної промисловості. Експерти дійшли висновку, що ця розробка стала істотним проривом у галузі переробки шин, бо «здатна найефективніше вирішити проблему ВАШ краще від інших технологій, які наявні сьогодні на ринку». Кінцева продукція холдингу пройшла випробування на заводі «Дніпрошина», у компанії TGL (Ізраїль) і, нарешті, в одного з лідерів ринку виробництва покришок — компанії Pirelli (Італія), про що отримані відповідні листи, які декларують наміри цих підприємств закуповувати продукцію Корал ГРУП після її запуску в промислове виробництво. Наразі вже готові вихідні дані для проектування повномасштабних заводів, технологічні регламенти всіх процесів переробки, матеріальні та енергетичні баланси й екологічні моделі підприємства, обґрунтування економічної ефективності.

12

№ 43 (147)

2 листопада 2010 року

IT

Неймовірно довгострокова еволюція

порівняння: найдоступніша сьогодні в Україні технологія — протокол GSM із надбудовою EDGE — забезпечує максимальну швидкість в 0,47 Мбіт/с.

LTE реалізує принцип allover-IP (у перекладі букваль-

но: усе за протоколом IP), завдяки якому мобільний зв’язок не відрізнити від проводового Інтернету за можливостями його використання. Зникає наявна в усіх попередніх стандартах відмінність між телефонною розмовою та передачею даних — і те, і інше тепер працює за однією й тією ж технологією. Фактично голосовий зв’язок ведеться через Інтернет, так само, як це відбувається, наприклад, під час використання програми інтернеттелефонії Skype. За рахунок прогресивних методик кодування та модуляції сигналів більш ефективно використовується частотний діапазон. Загалом у LTE можуть бути застосовані 40 різних діапазонів, що робить цю технологію дуже привабливою в умовах хронічних труднощів із видачею ліцензій. Звичайно, остаточно проблема не вирішується: щоб цілком розкрити потенціал нового протоколу, операторам однаково знадобляться високі частоти, а отже, і відповідні дозволи. Але поширена точка зору про те, що спроба розгорнути LTE тільки в низькочастотних діапазонах призведе до перевантажень мережі або «звуження» каналів у місцях великого скупчення абонентів, помилкова. Ємність системи, розгорнутої замість мережі GSM, однаково виявиться більшою (нехай і не дуже значно) за рахунок збільшення ефективності використання смуги пропущення.

26 жовтня в Києві компанія «Нокіа Сіменс Нетворкс» (піонер у галузі LTE, штабквартира в м. Еспоо, Фінляндія) продемонструвала реальні можливості нової технології. Уперше в Україні відбулася високошвидкісна передача даних за технологією LTE (радіоканал емулювався за допомогою проводового зв’язку, із установленим атенюатором для імітації перешкод). На прикладі двох одночасно відтворених відеороликів високого розрізнення (HDTV) був показаний принцип забезпечення якості зв’язку для пріоритетних даних. За нормального рівня перешкод в «радіоканалі» обидва потоки відео були чудової якості. Штучне

в поєднанні з традиційними магнітними пластинами. Однак навіть невелика кількість вільного простору на флеші може помітно збільшити продуктивність пристрою для багатьох завдань. При цьому вартість гібрида збільшується дуже незначно. Головна перевага нової технології — помітно менша ціна, ніж у твердотільних накопичувачів. Виробництво жор-

сткого диску із обсягом флешпам’яті 4 Гб коштує лише на $20 дорожче звичайного. Перші пристрої такого типу були випущені компаніями Seagate і Samsung в 2007 році, але не мали великого попиту, оскільки їхня працездатність залежала від наявності драйвера й версії операційної системи. Модель цього року Seagate Momentus XT позбавлена таких недоліків.

Технології для заміни застарілої інфраструктури мобільного зв’язку вже в Україні. Але на шляху їхнього впровадження є перешкоди Іван СПАСОКУКОЦЬКИЙ зацікавлених сторін, і апетити військових удалося трохи стримати. Крім того, була висунута концепція про поділ видатків на конверсію між «мобільщиками» і бюджетом. Процес, проте, відбувається досить важко, і очікувати його завершення в найближчому майбутньому — занадто оптимістично. У такій ситуації оператори почали всерйоз розглядати «запасний варіант»: перестрибнути через одне покоління й перейти відразу на технологію LTE, що дозволяє більш гнучко використовувати частотні діапазони.

Мобільний зв’язок давно вже є не просто засобом для телефонних розмов. У логіці розвитку сучасної ІТінфраструктури ця колись основна його функція стає другорядною. Набагато важливішим є доступ до Інтернету та різноманітних сітьових сервісів.

Мобільна трансформація Цю точку зору поділяє, зокрема, Олександр Тимошенко, генеральний директор компанії «Нокіа Сіменс Нетворкс Україна»: — Інформаційні технології влізли в кожний будинок і в кожну кишеню. Тепер уже не можна говорити, що ми носимо із собою просто мобільний телефон — насправді це вже мультимедійний термінал, де можна дивитися відеоролики, грати в ігри, переглядати сайти. Традиційним розробникам, таким як «Нокіа Сіменс Нетворкс», доводиться думати не тільки про передачу радіосигналу, про мобільність, про комутацію пакетів або каналів — нам треба думати про те, як об’єднати в єдину мережу всі мультимедійні додатки, без яких ми вже жити не можемо. Бо якщо ми їдемо в автомобілі або поїзді метро, то хочемо бачити відеоролики YouTube і виходити в Інтернет — тут і тепер, і на тій швидкості, за якої якість зображення нас задовольняє... Але було б помилкою розглядати сучасний стільниковий зв’язок, зважаючи тільки на його розважальний потенціал. Набагато цікавіше зупинитися на можливостях, які він відкриває для бізнесу. Найперше це мобільне робоче середовище (див. «УТГ» № 22, 1 червня ц.р. «Залишіть інженера вдома»). Дійсно, сьогодні поняття робочого місця розширюється далеко за межі офісу, а використовувані повсякчас технології вимагають наявності якісного широкосмужного доступу до Інтернету та кор-

поративної мережі. Цілком очевидно, що згодом необхідність у повсюдно доступному мобільному Інтернеті тільки зростатиме.

Відстаючи на два покоління Системи мобільного зв’язку ділять на декілька поколінь — від перших аналогових рішень для радіотелефонії до сучасних розробок із комутацією пакетів. Сьогодні в Україні переважна більшість абонентів стільникового зв’язку підключені до мережі оператора за протоколом GSM, що належить до другого покоління (2G, від англійського generation). Ринок також пропонує кілька видів послуг зв’язку 3G, наприклад, послугу «ОГО!» від компанії «Укртелеком» (протокол UMTS/HSDPA), однак вони дуже обмежені як із покриття, так і з абонентської бази. У той же час країни Західної Європи, США й частина країн Східної Азії давно перейшли на третє покоління стільникових систем і вже починають упроваджувати рішення 4G, а саме останню ревізію стандарту WiMAX або технологію LTE (скорочення від long term evolution, буквально: довгострокова еволюція). Створення мобільної інфраструктури, необхідної насам-

Гібриди на марші Іван СПАСОКУКОЦЬКИЙ Обсяг ринку гібридних жорстких дисків досягне 600 млн одиниць до 2016 року

Таку цифру називає американська дослідна компанія Objective Analysis. Фактично це означає, що основна маса жорстких дисків, які

випускаються, уже найближчим часом використовуватиме переваги флеш-пам’яті. У звіті говориться про те, що перше покоління жорстких дисків, виконаних за гібридною технологією, «були добре задумані, але погано реалізовані». Тепер, коли робочі

перед для модернізації економіки України, можливе тільки на основі останніх двох поколінь систем стільникового зв’язку. Низька швидкість доступу до Інтернету й висока собівартість передачі 1Мб-даних не дозволяють говорити про можливість якогось ефективного комерційного використання 2 G-телефонії для чогось крім голосового зв’язку. Тендери на 3G-зв’язок в Україні регулярно планує НКРС і так само регулярно їх скасовує. Наприклад, запланований попереднім урядом на кінець 2009 року продаж ліцензій діапазону 2,1 ГГц було припинено указом Президента Віктора Ющенка. Із протестом проти передачі частот операторам виступили військові: за їхніми словами, у цьому частотному діапазоні працює важливе для національної безпеки обладнання, для конверсії якого потрібна скромна сума 2,5 млрд грн. Спроба влади «повісити» вартість конверсії на операторів стільникового зв’язку була приречена від самого початку, оскільки за таких витрат введення нової 3G-технології просто не окупиться. З іншого боку, уряд також не поспішає виділяти Міноборони цю суму з держбюджету. В останні місяці проблема з виділенням частот увійшла у фазу «круглих столів» за участю всіх зразки гібридних вінчестерів з’явилися в продажі, можна чекати на стрімке наповнення ринку новими моделями. «Ми очікуємо, що ринок гібридних жорстких дисків щорічно подвоюватиметься», — говорить аналітик Objective Analysis Джим Хенді. Гібридні накопичувачі у їхньому нинішньому вигляді використовують невелику кількість твердотільної пам’яті

Зв’язок майбутнього LTE — технологія широкосмужного доступу та еволюційного розвитку наявних мереж зв’язку. Швидкість передачі даних у мережах цього стандарту в теорії може досягати 326,4 Мбіт/с на прийом і 172,8 Мбіт/с на віддачу (у специфікаціях прописані значення 173 Мбіт/с і 58 Мбіт/с відповідно). Для

погіршення умов передачі даних за допомогою атенюатора призвело до різкого погіршення якості «низькопріоритетного» потоку й лише трохи спотворило картинку високопріоритетного. Гості презентації також мали можливість подивитися стереотелевізійну (3D) передачу високого розрізнення, передану за допомогою технології LTE і базової станції Flexi Multiradio BTS. Увімкнення й автоматичне настроювання цієї станції за допомогою рішення SON (self-organizing network, технологія «мережі, що самоорганізуються») здійснили на очах у присутніх. Крім того, був зроблений один із перших в Україні телефонний дзвінок з мережі LTE на звичайний GSM-телефон.

Аспект Вільну смугу частот для розгортання мережі LTE може дати так званий цифровий дивіденд. Перехід від аналогового телемовлення до цифрового міг би звільнити діапазон частот 790-862 МГц (як це вже відбулося в європейських країнах). Використання цієї смуги частот не тільки значно прискорило б появу стільникового зв’язку четвертого покоління, а й знизило б видатки, пов’язані з його впровадженням: обладнання під частоти діапазону 800 МГц коштує на порядок дешевше, ніж для частот 2100 МГц. Стільникові оператори України озвучували навіть пропозицію допомогти Мінтрансзв’язку із закупівлею приймачів цифрового телевізійного сигналу для населення. Утім, як неодноразово писала «УТГ», процес переходу на «цифру» в Україні йде сяктак — установлені строки послідовно не дотримуються, а державної програми введення нової технології, такої як у ЄС, немає досі. Із наближенням 2012 року, коли на території України відповідно до прийнятих міжнародних зобов’язань теоретично має припинитися аналогове мовлення, ця перспектива виглядає усе більш непевною. На знімках: демонстраційні стенди «Нокія Сіменс Нетворкс»

13

№ 43 (147)

2 листопада 2010 року

Автомагістраль

Метан із дизпаливом уприкуску

казують скорочення викидів до 5 разів.

Принцип переустаткування бензинових моторів для роботи на газі відомий давно. А чи можна перевести на газове паливо дизельний двигун і чи буде це економічно доцільно?

Кому вигідно?

Олександр НІКОЛАЄНКО Початок на стор. 1

Рудольф Дизель побудував свій перший двигун у 1896 році, запропонувавши для займання використовувати підвищення температури під час стискання паливної суміші. Паливом могли бути вугільний пил, гас або все той же світильний газ. Висока температура займання газу зовсім не бентежила Дизеля: для підпалу газоповітряної суміші моторобудівник пропонував упорскування невеликої кількості гасу, який займався за більш низьких температур і, у свою чергу, підпалював світильний газ. Саме цей принцип і покладений в основу сучасних газодизельних двигунів внутрішнього згоряння.

Сьогодення Зараз для роботи дизеля на газоподібному паливі використовують два різних принципи: підпал газу за допомогою подачі невеликої запальної дози солярки або переробка двигуна для роботи виключно на газі. Перший спосіб полягає у встановленні газобалонного обладнання, подібного до ГБО, для бензинових двигунів. У підсумку виходить так званий газодизель — дизель, доповнений газовою установкою й декількома узгоджувальними агрегатами. При цьому в циліндри двигуна надходить газоповітряна суміш, яка наприкінці такту стискання підпалюється невеликою кількістю ДП, яке впорскується через форсунки основної системи паливоподавання дизеля. По суті, це примусова система займання, як і в бензинових двигунах з іскровим запалюванням. Однак у газодизелі потужність джерела займання значно більше електричної іскри, і робоча суміш підпалюється в багатьох вогнищах одночасно. Завдяки цьому на-

багато розширюються межі можливого збідніння робочої газоповітряної суміші, що рівнозначне економічності. Переобладнання на газодизель не вимагає істотних змін базової моделі двигуна, зберігає можливість швидкого перемикання з газодизельного на звичайний дизельний цикл. Тому таку систему живлення можна гнучко використовувати у випадку значної віддаленості АГНКС. Другий варіант передбачає радикальну, а тому дорогу, переробку двигуна. Ідеться про зміну конструкції поршнів, головки блоку циліндрів, системи живлення й газорозподілу. Фактично дизель стає суто газовим двигуном.

Покоління від покоління різниться Залежно від рівня технологічності дизельного мото-

стачає газом усі циліндри двигуна. Подача палива регулюється залежно від величини розрідження у впускному колекторі. Для сучасних дизелів з електронною подачею палива використовують системи 4-го покоління. У такому комплекті впорскування газу в кожен циліндр забезпечується окремою форсункою, а за їхню роботу відповідає електронний блок керування. У конструкцію вносяться додаткові датчики: положення колінчастого вала, фази газорозподілу, тиску газу, положення педалі акселератора, температури вихлопних газів тощо. Усе це дозволяє більш точно дозувати подачу газового палива в циліндри залежно від навантаження, обертів та умов експлуатації. Системи цього покоління універсальні, тому можуть установлюватися, у тому числі, на турбійований двигун — відмінність тільки у використанні додатково-

Комплект для дизеля мало відрізняється від набору для бензинового автомобіля

ра до нього застосовуються різні підходи газифікації. Якщо на двигуні встановлена система живлення з механічним паливним насосом високого тиску (ПНВТ), інсталятори застосовують дизельне ГБО 2-го покоління, так званий газовий карбюратор. Система оснащена вакуумним обмеженням максимальних обертів двигуна, змішувачем-дифузором, заслінкою-дозатором газу. Більш досконала система газового живлення для механічного ПНВТ монтується на базі моноінжектора, який по-

ІЗ ПЕРШИХ УСТ Робота газодизелів на метані передбачає встановлення спеціальних газових балонів, які мають витримувати тиск до 200 атмосфер, що сполучено зі зниженням вантажопідйомності авто на 10—30%. Крім того, традиційно вважається, що балони високого тиску потенційно вибухонебезпечніші, особливо в «екстремальних» умовах експлуатації приватними компаніями-перевізниками. У цьому випадку незрозуміло, хто саме обслуговуватиме ГБО й стежитиме за його справністю, тим більше коли питання стосується перевезення пасажирів. Фахівців із газодизельного обладнання в Україні сьогодні не так багато. Під сумнівом також довговічність газодизельних систем в умовах використання вітчизняного ДП, яке, м’яко кажучи, невисокої якості.

го датчика для вимірювання тиску наддування.

У теорії потужність дизельного мотора, що працює на газі, істотно зростає (на відміну від бензинового, який втрачає 10—15% потужності). Деякі моделі дизелів показують приріст продуктивності до 40%! Пояснюється це просто: оптимальний діапазон роботи дизеля — низькі й середні оберти, оскільки швидкість горіння дизпалива недостатня для роботи на високих обертах. Швидкість горіння газу набагато вище, тому на високих обертах крутний момент газодизеля наближається до показників бензинових моторів, що й дає приріст потужності. При цьому головна перевага дизеля — високий крутний момент на низьких обертах — нікуди не подінеться. На практиці ситуація виглядає набагато гірше. Такий «форсаж» значно скорочує моторесурс двигуна, тому за грамотної інсталяції обладнання подача газу на високих обертах штучно обмежується, а підсумкову потужність залишають рівною або трохи більшою за потужність неконвертованого дизеля. Незаперечним залишається той факт, що метан — набагато екологічніше паливо, бо в ньому майже немає ароматичних вуглеводнів і сірчистих сполук. Тому рівень димності й викидів твердих частинок у відпрацьованих газах газодизельних моторів значно нижче. Певні виміри по-

Від виробника Для бензинового двигуна, переведеного на газ, це питання скоріше є контекстним: на легкове авто краще ставити пропан-бутанову установку, на великовантажне — метанове ГБО. У випадку з дизелем економічно вигідним може бути встановлення метанового обладнання. Пояснюється це тим, що запальна доза у разі використання пропан-бутанової суміші досягає 50% обсягу ДП, у той час як у разі роботи на метані для повноцінного підпалу газу потрібно близько 20% солярки. Другим нюансом, який стосується економічної доцільності сполучення дизеля й газу, є такі чинники, як обсяг двигуна й добовий пробіг. Тому установлення газового обладнання вартістю 20—25 тис. грн, наприклад, на особистий легковий автомобіль із пробігом «дім—робота» просто втрачає сенс: окуповуватиметься установка 6—7 років. Якщо ж узяти середньодобовий пробіг маршрутного таксі типу «Богдан» або «Еталон» у великому місті або передмісті (від 300 до 600 км на добу), то за його витрати 18—20 л конвертація двигуна в газодизель окупиться досить швидко. Вартість переобладнання становитиме близько 20 тис. грн. Витрата палива — 16 м3 газу (метану) і 4 л дизпалива на 100 км у міському режимі. Розрахунки показують, що за щоденної економії близько 180 грн вкладення окупляться за чотири місяці. Аналогічної економії можна домогтися на невеликих вантажних авто, що займаються дрібними вантажними перевезеннями.

Ще трохи добрих новин Дизель, у порівнянні з бензиновим двигуном, має декілька незаперечних переваг: він технологічніший, його ККД вище, ресурс більше, а використовуване паливо дешевше. Однак називатися ідеальним двигуном йому заважають менша літражна потужність, підвищена шумність і високий уміст шкідливих речовин у вихлопі. Ці проблемні питання прокоментував для «УТГ» Антон Бобков, генеральний директор ТОВ «Дизельгаз» (м. Дніпропетровськ), компанії-розробника й виробника систем упорскування газу для дизельних двигунів.

— Антоне Сергійовичу, як поводяться газодизельні системи з вітчизняним ДП?

— Різниці у використанні вітчизняного й імпортно-

Малюнок Ігоря КИЙКА

го ДП майже нема, набагато більший вплив має якість вітчизняної паливної апаратури, установленої в автомобілях.

—Чи можливе переобладнання автобусів типу «Богдан» або «Еталон» на роботу із пропан-бутановою сумішшю? Чи тут можна говорити тільки про метанове паливо?

— І дизельний «Богдан», і «Еталон» можна переобладнати під пропан-бутанову

Тим часом

суміш як додаткове паливо із заміщенням від 40% до 50% ДП. Причому відсоток можливого заміщення в цьому випадку дуже залежатиме від наявності у двигуні турбіни.

— Чи надає ваша компанія послуги із супроводу газодизельних систем? Чи співробітничаєте ви в цьому напрямку з АТП або транспортними компаніями?

Не тільки інсталятори ГБО, а й вітчизняні автовиробники зацікавилися газодизельним обладнанням. Зокрема, на херсонському автоскладальному заводі «Анторус» налагоджений випуск автобуса «Антон» 3250.02 ГД із використанням найсучаснішої га-

зодизельної системи на основі ГБО четвертого покоління Bigas (Італія). Комфортабельний автобус малого класу для перевезень на міських маршрутах споживає 16 літрів бінарного палива дизель/газ у співвідношенні 25/75.

Було таке... У важкі воєнні й післявоєнні часи у СРСР і Європі випускали автомобілі з газогенераторними установками. «Заправлялися» такі авто деревними цурками, торфом або деревним вугіллям. Важила установка 400—600 кг, одна «заправка» становила 50—60 кг дров, а проїжджав на цій кількості палива автомобіль у середньому близько 70 км. Розпал газогенератора тривав до 45 хвилин, потужність двигуна падала на 30—40%, а під час руху треба було періодично зупинятися й «ворушити» паливо, прочищаючи зольники установки. Однак «ЗІСи», «Емки» й «ГАЗи», які працювали на синтез-газі, так само як і їхні газогенераторні побратими на базі «Фіатів» і «Сітроенів», остаточно пішли в минуле лише на початку 60-х років. Вантажівки з газодизельними двигунами колись вироблялися в СРСР серійно. Так, із 1987 року Камський автозавод випускав моделі «53208», «53217», «53218» і «53219» з атмосферними двигунами «КАМАЗ-7409.10». А паралельно велися роботи з доведення турбодизеля «КАМАЗ-7403» для роботи на бінарному паливі. Однак із розпадом СРСР роботи в цьому напрямку було припинено.

— У нас є декілька програм гарантійного й післягарантійного обслуговування. Деяким клієнтам вигідно мати в себе навчений персонал, який сам обслуговує газодизельну техніку. Інші замовники цих систем обслуговуються в нас відповідно до затвердженого графіка. В окремих випадках ми закріплюємо свого фахівця за клієнтом, що «веде» підприємство за фіксовану абонплату.

14

№ 43 (147)

2 листопада 2010 року

Terra incognita Наука

Лікар Пі Людину з неординарними здібностями можуть зрозуміти не всі Світлана МЕДОФФ Андрій Слюсарчук – нейрохірург, доктор медичних наук, професор – більш відомий як Лікар Пі через незвичайні мнемонічні здібності. Він двічі потрапив до Книги рекордів України. Останній рекорд — запам’ятовування 30 мільйонів знаків числа Пі після коми — установлений у 2009 році в столичному Українському домі в присутності авторитетної комісії.

Однак Андрій Слюсарчук насамперед лікар. Працює нестандартно й ефективно, бачить проблему й розуміє людський організм глибше, ніж багато інших. За словами колег, його діагнози точні, схеми лікування індивідуальні для кожного хворого, а фармакологічні комбінації вражають оригінальністю. Утікши з дитбудинку в Москву (його батьки загинули в автокатастрофі, коли йому було 9 років), 12-літній вундеркінд із Вінниці вступив у Московський медуніверситет ім. М. Пирогова, там же захистив кандидатську, пройшов спеціалізацію з анестезіо-

логії, реанімації, імунології та психіатрії.

— Згодом, захопившись гіпнозом, я вирішив ґрунтовніше вивчити психологію й вступив у Санкт-Петербурзький університет на факультет медичної психології. Але докторську все-таки захищав в університеті Пирогова за своєю першою спеціалізацією. За сукупністю наукових праць рішенням ученої ради мені присвоїли звання професора. Андрій Слюсарчук багато разів бував за кордоном, але не залишився там, хоча запрошували. В Україні йому обіцяли інститут мозку, центр нейрохірургії в клінічній лікарні «Феофанія», але... не склалося — нібито перешкодила криза. Багато хто вважає Слюсарчука «некерованим». Насправді він просто ексцентричний і самовпевнений. Може, тому не прижився ні у Львівському державному університеті сучасних технологій і менеджменту, ні в Національній медичній академії післядипломної освіти ім. Шупіка. Обставини перетворили його на вільного художника, консультанта в галузі

екстремальної медицини. Він працює в телефонному режимі й виїжджає лише у разі найскладнішої, майже безнадійної ситуації. Професорові вдається вивести людей із найважчих станів, у тому числі з коми. Він знає не тільки як прооперувати хворого, а і як зробити, щоб той не залишився інвалідом (таке найчастіше буває після операцій на мозку). У Слюсарчука є власна ефективна методика лікування дитячого аутизму — проблеми, яка ще до кінця не вирішена світовою наукою.

— В основі всього цього — дуже проста річ, — пояснює Андрій Тихонович, — уміння відчувати людей...

— Професор Слюсарчук вразив мене своїми знаннями в галузі нейрофізіології, — ділиться враженнями Павло Зубов, головний лікар луганського обласного лікувальнодіагностичного об’єднання «Медіа», після візиту Андрія Слюсарчука у складі бригади київських нейрохірургів для

участі в надзвичайно складній операції на мозку. — Його феноменальна пам’ять містить величезний обсяг знань: десятки медичних книг, дію всіх препаратів за певних станів.

— Коли я лише починав працювати з пам’яттю, надзвичайно пишався собою, — говорить Лікар Пі. — Сподівався, що мої здібності дозволять мені бути ефективним лікарем. Але тепер, із віком, можу сказати, що талант — це не подарунок долі, а скоріше покарання. На місяць я консультую в Україні й за кордоном 40—50 пацієнтів, від яких відмовилася офіційна медицина. Якби це було організовано в системі, я міг би навчати інших, адже в мене є наробітки, досвід, оригінальні методики. У грудні 2009 року мрії Андрія Слюсарчука мало не справдились. Президент України підписав указ про створення інституту мозку, основними напрямами якого мали стати фундаментальні дослідження складних психічних функцій — мовлення, емоцій, пам’яті, творчості — як у здорових людей, так і у хворих. Професор Слюсарчук сподівався під дахом нового інституту зібрати молодих, неординарних учених, випробувати хірургічне лікування епілепсії та паркінсонізму, психохірургічне втру-

чання, наприклад, проводити операції, що позбавляють від наркотичної залежності, магнітостимуляцію — те, чим в Україні ніхто не займається, і багато чого іншого. Однак інститут мозку так і не створений. Причина тривіальна: немає грошей. Зате звістка про те, що 38-літній Андрій Слюсарчук буде його директором, викликала в наукових колах обурення. Додав оливи до вогню і той факт, що професорське звання він здобув у Москві. Процедура нострифікації дисертацій в Україні — справа нешвидка й, за словами фахівців, складніша, ніж сам захист. Тому Слюсарчук вчинив геніально: за два місяці написав нову докторську дисертацію.

— Мені запропонували організувати й очолити науковий центр неврології, нейрохірургії у Феофанії, набрати колектив і впроваджувати новітні технології. Я розробив концепцію, чекав, оббивав пороги кабінетів. А потім виявилося, що замість центру відкрили відділення й призначили його керівником іншого. Мені говорять: навіщо вам займатися медициною, ідіть рахуйте цифри... До речі, професор Слюсарчук не згодний із твердженням, що людина використовує можливості мозку лише на 10%.

— Метаболізм мозкової тканини — дуже витратний для організму процес, і наївно думати, що еволюція дозволила б йому марнувати свої ресурси на формування й підтримку життєдіяльності такого масивного «недовантаженого» органа, — пояснює Лікар Пі.

— У головному мозку немає жодної структури, ушкодження якої в результаті інсульту або травми не спричинило б у людини якого-небудь серйозного фізіологічного порушення. Мозок так улаштований, що затребувані знання лежать на поверхні, а інші — ніби губляться. Але будь-яка інформація назавжди залишає в мозку слід, вона просто захищена фільтрами. Підключивши мотивацію, людина може дістати її будь-якої миті й використовувати. Пам’ять — усього лише функція, яку можна розвивати нескінченно. Лікар-мнемонік має ейдетичну пам’ять, що полягає в здатності зберігати яскраві образи предметів протягом тривалого часу. Він застосовує для запам’ятовування такий собі керований транс, за допомогою якого можна успішно контролювати підсвідомість. Поєднавши ейдетизм і нейролінгвістичне програмування, Слюсарчук заявляє про власну методику, якою жваво зацікавилися за кордоном. Однак він не поспішає з від’їздом...

№ 43 (147)

2 листопада 2010 року

15

Закон збереження думки Наука

Барвисті відкриття Святослав РИБНІКОВ Таких подарунків до дня народження не одержував більше ніхто. На п’ятдесятиліття — спадкоємний титул із правом на почесну частку «фон» перед прізвищем на знак визнання заслуг перед Батьківщиною. А рівно через двадцять років — Нобелівська премія «за заслуги в розвитку органічної хімії та хімічної промисловості завдяки роботам із органічних барвників і гідроароматичних сполук».

31 жовтня виповнилося 175 років від дня народження видатного німецького хіміка-органіка Адольфа фон Байєра.

Своє перше наукове відкриття Адольф Байєр зробив у дванадцять років — одержав нову подвійну сіль, карбонат міді й натрію. У берлінській гімназії Фрідріха Вільгельма хімію викладав «нефахівець» — відомий математик і фізик Шельбах. Він відразу помітив тямущого хлопчика, який читав... посібник з органічної хімії. Цю книгу із чергового тривалого відрядження привіз синові Йоганн Байєр — офіцер прусської армії, який активно зайнявся геодезією. Безхмарне дитинство Адольфа закінчилося, коли під час чергових пологів померла його мати. Батька він бачив нечасто, і в дивовижному світі таємничих хімічних перетворень хлопчик знаходив розраду. Шельбах підтримував свого маленького друга як міг — не став схиляти його до близьких для себе фізики й математики, а замість цього «призначив» Адольфа своїм асистентом із демонстрації дослідів. Напевно, Шельбах був дуже мудрим педагогом. Завдяки його ненав’язливому науковому керівництву Адольф Байєр, який мав неабиякі здібності до хімії, перейнявся непідробним інтересом до фізики й математики. Закінчивши гімназію, вісім-

надцятирічний юнак вибрав собі для вступу саме фізикоматематичне відділення Берлінського університету, де успішно навчався два роки. Освіту перервала військова повинність. Після року служби в армії Адольф переосмислив свої життєві плани й вирішив цілком присвятити себе хімії. Правда, досвід став у пригоді — парубок вирішив продовжити навчання в Гейдельберзькому університеті в Роберта Бунзена, визнаного метра фізичної хімії. «Відбити» у того талановитого учня зміг тільки не менш видатний учений — Фрідріх Август Кекуле, знаменитий органік, створювач теорії валентності й легендарної шестигранної формули бензолу із переміжними одинарними й подвійними атомами. Харизма Кекуле «переважила» скромність обладнання його лабораторії; залишившись тут, Байєр зайнявся синтезом метильованих хлоридів миш’яку, за що й здобув у 1858 році докторський ступінь. Вплив учителя був такий великий, що Байєр, щойно здобувши диплом, відразу поїхав з Кекуле в Бельгію, у Гентський університет, де тому запропонували викладання. «Героїзм» молодого вченого полягав у тому,

що асистент, у статусі якого він перебував, не одержував зарплату — Адольфа утримував батько, який на той час уже був у генеральському званні. Ті два роки бельгійського відрядження Байєр запам’ятав дуже добре: повернувшись у Берлін і влаштувавшись на посаду викладача органічної хімії у Вищій технічній школі, він віддавав половину своєї скромної платні своєму асистентові, якому офіційно нічого не належало платити. Тут, у Берліні, учений працював п’ятнадцять років, майже з нуля створивши одну з найпотужніших хімічних лабораторій, якою цікавилися не тільки вчені, а й промисловці. А в 1875 році Байєр очолив кафедру в Мюнхенському університеті, ставши спадкоємцем визнаного батька всієї німецької хімії — Юстуса фон Лібіха. Не випадково в 1903 році саме Байєру була вручена перша медаль Лібіха — одна з найпрестижніших нагород. Основні роботи Байєра належать до органічного синтезу. Серед найвідоміших його винаходів — барбітурова кислота та її солі, перші заспокійливі препарати, чия ера тривала майже сторіччя, аж до відкриття безпечніших сучасних діазепінових транк-

У гараж — на ліфті Олена ЗЕЛЕНІНА Олександр Мовчан, інженер-конструктор із Харкова, розробив «стільникові» автостоянки — багатоповерхові гаражі, у яких автомобілі піднімаються на спеціальних підйомниках.

Уже готові проектні рішення таких стоянок на 50 автомобілів — розміром 3х18 м і на 400 автомобілів із параметрами 18х20 м. Це той випадок, коли розмір має значення, оскільки нестача площ і стоянок для автомобільного транспорту не тільки в Україні, а й в усьому світі набуває катастрофічних масштабів. Гаражні комплекси Мовчана встановлюються швидко біля великих офісних центрів або в житлових мікрорайонах. Вони можуть бути надземними (найдешевші), підземними, убудованими, мати будь-яку форму та поверховість. На другому поверсі можна розмістити, наприклад, майстерню. Багатоклітьова стоянка-гараж зберігає машини від ушкодження, викрадення, а найголовніше — звільняє вулиці, подвір’я. Винахідник уже оформив авторські свідоцтва й ліцензію, розробив технічне завдання.

Олександр Мовчан із макетом багатоповерхової клітьової стоянки-гаража

Спорудити гаражі-«стільники», а також ліфти-підйомники для автоматичної доставки відразу декількох автомобілів у години пік для вітчизняної промисловості не проблема —аби було замовлення. Правда, «стільникова» автостоянка — задоволення не з дешевих, ціна одного гаражного місця може коливатися від 30 до 60 тис. грн. Але це всетаки значно дешевше за вартість гаражів у центрі мегаполісів. І тому винахідник не втрачає надії: — Замовником може бути як інвестор, здатний підрахувати, як швидко окупиться така стоянка, так і група автовласників, які виявили бажання мати гараж-комплекс.

вілізаторів; терефталева кислота — вихідний продукт для пластикових ПЕТ-пляшок, що стали нормою сучасного життя; фенолфталеїн — класичний індикатор, додавання крапельки якого в пробірку з лугом офарблює її в яскраво-малиновий колір, вражаючи кожного школяра, який почав вивчати хімію... Але головна справа життя Адольфа Байєра, безперечно, індиго. Спочатку вчений досліджував властивості натурального барвника, відкривши при цьому способи одержання багатьох важливих сполук. А підсумком двадцятилітньої роботи стало одержання синтетичного індиго, який швидко витіснив дорогий природний аналог і дав потужний поштовх розвитку текстильної промисловості. Тож спадкоємний титул, подарований ученому на його п’ятдесятиліття, був більш ніж заслужений: це завдяки його працям Німеччина стала світовим лідером легкої промисловості. У галузі хімії барвників Байєру вдалося зробити ще одне маленьке, але дуже ефектне відкриття — синтезувати флуоресцеїн, незвичайний світний пігмент, до того часу відомий тільки як продукт життєдіяльності деяких мікроорганізмів. Ним можна було фарбувати в жовтий колір шовк і вовну, але популярним у текстильників новий барвник не став — надто слабко він «лягав» на тканину. Зате йому швидко знайшли інші, різнопланові застосування: від глобальних досліджень океанічних течій до прозаїчного виявлення витоків із водопровідних труб. А сьогодні флуоресцеїн народжується вдруге саме як барвник тканин: ним

просочують рятувальні жилети — яскраво-зелена пляма, яка швидко розпливається, добре помітна з вертольотів. Відомий у першу чергу своїми «барвистими» прикладними дослідженнями, Байєр не залишав теоретичних досліджень, певне, позначилася прищеплена в юнацькі роки Шельбахом і Бунзеном любов до фізики й математики. Один із найбільш значущих результатів у цій царині — теорія напруженості хімічних зв’язків, яка встановлює залежність між кутами у вуглецевих циклах і міцністю останніх. Кекуле колись запропонував формулу бензолу у вигляді шестигранника із чергуванням одинарних і подвійних зв’язків. Така модель, однак, не могла пояснити, чому бензол не вступає в багато реакцій, характерних для сполук із подвійними зв’язками. Сам Кекуле знайшов вихід за допомогою так званої осциляторної гіпотези: відповідно до неї подвійні зв’язки в бензолі не стоять на місці, а «стрибають» усередині молекули, міняючись місцями з одинарними. Байєр експериментально встановив, що всі шість атомів вуглецю в бензольному кільці абсолютно ідентичні один одному, і запропонував замість учительської формули свою — циклічну, у якій усі атоми пов’язані між собою одинарним зв’язком, а шість других електронів утворюють другий, єдиний для всієї молекули кільцевий зв’язок. Ця теорія добре пояснила, чому бензол і всі ароматичні сполуки поводяться проміжним чином, проявляючи властивості сполук і з одинарними, і з подвійними зв’язками.

Астрономія на тротуарі Олександр БРУСЕНСЬКИЙ Другій рік поспіль у Кременчуці токар одного з місцевих підприємств Олексій Щегельський збирає на вулицях рідного міста десятки людей, щоб показати їм в телескоп зірки.

Олексій захопився астрономією ще в школі.

– У «непрофесійному» спостереженні зірок завжди є особлива романтика і навіть таїнство. Саме це я й не хотів псувати сухими формулами, графіками, цифрами. Зоряне небо вивчав сам. Після кількох років серйозних теоретичних занять почав збирати гроші й придбав телескоп «SkyWatcher 1501 EQ3-2» системи Ньютона, де замість лінз світло збирають дзеркала.

— Він не надто потужний: діаметр головного дзеркала — 150 мм, а фокусна відстань – 1000 мм, — пояснює Олексій,— але дає достатньо чітку картинку об'єктів. Невелике збільшення використовую для спостереження за галактикою, туманностями, зоряними утвореннями й кометами. Велике — для вивчення рельєфу Місяця й планет. Кілька років тому дізнався про так звану тротуарну астрономію, поширену в багатьох країнах. Астрономи-аматори встановлюють свої власні телескопи у людних місцях і пропонують перехожим зазирнути у Всесвіт, попутно викладаючи ази небесної науки. У Кременчуці про таке навіть не чули. Тому перший сеанс одразу зібрав чимало людей. Відтоді уроки тротуарної астрономії Олексій Щегельський проводить регулярно.

16

№ 43 (147)

Швейцарський рестайлінг англійського джипа Помітно розширилися колісні арки, за рахунок чого ширина авто зросла на 6 см спереду й на 8 см ззаду. До-

Розташоване в Цюріху тюнінгове ательє Mansory минулого тижня представило свій новий проект — комплексну переробку позашляховика Range Rover Sport. Головна особливість рестайлінгового автомобіля — агресивний аеродинамічний обвіс кузова, виконаний із лицювального поліуретану й вуглепластику. Із вуглецевих композитів зроблена більша частина нових деталей: передній і задній спойлери, накладки на задні стояки й решітку радіатора, забірники повітря на передніх крилах.

датковий простір був використаний для встановлення великих 23-дюймових легкосплавних колісних дисків

із відповідного розміру покришками. Центр ваги машини був знижений на 3 см. Змін також зазнав інтер’єр автомобіля. Салон нового Range Rover Sport майже цілком обтягнений темнобежевою шкірою, а педалі виконані з алюмінію. Частина функціональних елементів салону виготовлена з вуглепластику, а на підлозі розмістилися стильні фірмові килимки з логотипом Mansory. Завдяки перепрограмуванню блоку керування двигуном і установці нової впускної й випускної системи потужність п’ятилітрового восьмициліндрового мотора збільшилася з 510 до 540 к.с., а крутний момент зріс на 40 Н.м.

2 листопада 2010 року

У темпі часу Остання новинка від англійської годинникової компанії Graham продовжує модну сьогодні тенденцію «тематичних» годинників. Цього разу модель підготовлена в співробітництві з командою «Формули-1» Mercedes GP Petronas. Так само, як і в торішньої моделі Mercedes GP Trackmaster, циферблат нового хронометра виготовлений із вуглецевого волокна. А от дизайн помітно змінився: 12-годинний і 30-хвилинний лічильники пристрою розміщені відповідно на 6 і 12 годинах, тахіметрична шкала винесена на зовнішню частину корпуса, замість арабських цифр використані індекси. Крім того, апертура дати й лічильник секунд розташовані на 9 годинах. Механізм розміщено у круглому корпусі із нержавіючої сталі діаметром 48 мм і надійно захищено від ударів і потрапляння води (рівень водонепроникності — 100 м). По оби-

Смартфон «під замовлення»

Робот, що вибиває «страйк» Боулінг — це серйозно. У США, наприклад, існує спеціальна Комісія зі специфікації та сертифікації інвентарю при Національному конгресі боулінгу (USBC), завдання якої — контроль над дотриманням стандартів у цьому виді спорту. У її рамках діє обладнаний за

Днями команда боулеріввипробувачів USBC поповнилася новим гравцем — роботом на ім’я Ерл (ім’я утворене від англійської абревіатури EARL — поліпшена автоматична роботизована пускова установка). Механічний гравець може відтворювати будь-який тип

останнім словом техніки дослідний центр, призначений для тренувань, випробувань нового обладнання та досліджень гри.

і стиль гри з точністю та стабільністю, недоступною людині. Це робить Ерла незамінним для проведення експериментів, необхідних для

того, щоб не відставати від останніх тенденцій в індустрії боулінгу. Ерла можна запрограмувати робити кидки зі швидкістю від 16 до 39 км/год. і забезпечувати частоту обертання кулі 50—900 обертів на секунду. Обидва діапазони помітно перевершують можливості людини. «Ми дуже раді нарешті продемонструвати Ерла публіці, дати громадськості можливість на власні очі побачити майбутнє досліджень у галузі боулінгу. Ерл відіграє величезну роль у випробуваннях, які ми проводимо для підтримки високих стандартів гри», — заявив виконавчий директор USBC Ніл Стреммель. Проте техніка — це ще не все. Дебютувавши в Міжнародному музеї боулінга в Арлінгтоні, робот програв члену професійної асоціації боулінга Крісу Барнесу з рахунком 209:259.

www. tehnichka.com Усю інформацію про передплату та розміщення реклами в «Українській технічній газеті» можна отримати за телефонами:

Відділ передплати: тел.: (044) 221-06-50, тел./факс: (0642) 59-93-91, тел.: (0642) 59-93-92 podpiska@tehnichka.com

Передплатні індекси: Вартість передплати:

Відділ реклами: тел./факс: (044) 278-42-37 reklama@tehnichka.com

99309 - українською мовою 99340 - російською мовою на 1 міс. — 21,40 грн на 6 міс. — 128,40 грн на 12 міс. — 256,80 грн

ПЕРЕВІРТЕ ПРАВИЛЬНІСТЬ ОФОРМЛЕННЯ ПЕРЕДПЛАТИ! ЛАТИ! На абонементі має бути відтиск касового апарата. Якщо передплата (переадресування) оформляється без касового апарата, на абонементі ставиться відтиск календарного штемпеля відділення зв'язку. У цьому випадку передплатнику видається абонемент із квитанцією про оплату вартості передплати (переадресування). Передплатник із сплачених ним коштів за передплату доручає розповсюджувачу сплатити видавцю суму в розмірі видавничої вартості передплаченого видання на умовах і в строки, визначені розповсюджувачем.

два боки корпус закритий сапфіровим склом з антивідблиском. Запас ходу від одного заводу — 48 годин, у хронометрі реалізована система автоматичного підзаведення. Зовні годинник виглядає дійсно «по-автомобільному». Дизайнерам удалося надати моделі помітну неозброєним оком стилістичну подібність до перегонового кара «Формули-1». Вартість новинки становитиме 6400 швейцарських франків — досить небагато для годинника такого класу.

Чи можна підходити до виробництва мобільних пристроїв так само, як, наприклад, до пошиття одягу, підбираючи характеристики виробу відповідно до індивідуальних вимог замовника? Виявляється, можна. Саме такий «персоналізований» смартфон пропонує придбати німецька компанія Synapse.

Телефон Synapse One працює під керуванням операційної системи Android 2.2 і обладнаний 4-дюймовим дисплеєм Super AMOLED з розрізненням 800 на 480 точок, процесором із тактовою частотою 1 ГГц, трьома мікрофонами й повним набором датчиків — наближення й освітленості, компасом і акселерометром. Корпус апарата виконаний з анодованого алюмінію, а керування реалізоване за допомогою чотирьох апаратних кнопок, розташованих під дисплеєм, двох бічних клавіш для регулювання звуку й кнопки фотозйомки. Підтримується робота з картами розширення формату microSD.

Цю базову конструкцію покупець може доробити сам за допомогою спеціальної «конфігураційної» сторінки на сайті компанії Synapse. Там можна вибрати ємність акумулятора, розрізнення фотокамери, тип спалаху (світлодіодний або ксеноновий), набір модулів бездротового зв’язку (3G, 4G, WiMAX, Bluetooth, Wi-Fi), обсяг оперативної пам’яті й ще багато параметрів. У базовій комплектації пристрій коштуватиме 400 доларів, а з повним набором опцій — приблизно вдвічі дорожче. Підготував Олександр БІЛИЛОВЕЦЬ