Економіка
Великі плани
Без права на помилку Прорахунки експертів міжнародного рейтингового агентства трохи не зруйнували економіку Франції Стор. 5
Наука
Українські авіадвигуни: шлях у Росію
IT
Шосте чуття — сенсор
Siri: поговори з телефоном
Компанії «Мотор Січ» удалося досягти домовленостей із російськими партнерами про новий етап співробітництва
Українські вчені створили біодатчик, який не тільки працює, а й приносить користь
Голосові інтерфейси перетворюються з технологічної іграшки на прикладний інструмент взаємодії ю з електронікою
Стор. 6
Стор. 10
Стор. 12
Щотижневик Виходить щовівторка
www.eutg.net
№ 46 (201) 29 листопада 2011 року
Леонід Данилович Кучма: «Ми часто не розуміємо, до яких наслідків може призвести поведінка людини в тій або іншій ситуації, особливо якщо ця людина чиновник високого рангу» Стор. 8
Відплив перспективи
«Арена Львів»: погляд зблизька
Олександр ЛЕОНОВ
Роман ДИГАС
На початку дев’яностих років на територію колишнього СРСР прийшло нове поняття — «відплив інтелекту». Під цими словами мається на увазі проблема виїзду із країни кваліфікованих наукових та інженерних кадрів.
Насправді вона набагато глибша, оскільки йдеться буквально про фундаментальні принципи діяль-
ності та успішність сучасної держави й суспільства. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), сьогодні на заробітки за кордон з України виїхали 6,5 млн наших співгромадян — на 2,5 млн більше, ніж 5 років тому. Таким чином, кожен сьомий українець став трудовим мігрантом!
Стор. 4
Ще недобудований стадіон «Арена Львів», на якому мають відбутися три матчі групового етапу фінального турніру Євро-2012, вже урочисто відкрили. «Хотіли зробити свято для всієї Західної України. Якби ми почекали, то відкрили б його матчем Україна-Австрія», — пояснив журналістам віце-прем’єр Борис Колесніков.
Офіційним початком будівництва стадіону до Євро-2012 у Львові вважається листопад 2008 року, коли мерія міста підписала договір генерального підряду із ТОВ «Азовінтекс». Проте через півтора року, у квітні 2010-го, Президенту УЄФА Мішелю Платіні змогли показати лише котлован із багнюкою. І це незважаючи на те, що з осені 2009 року фінансуван-
ня будівництва перебрав на себе Кабмін України. Згодом, вже після відкриття «Арени Львів», віцепрем’єр скаже на прес-конференції дослівно таке: — Сто відсотків витрат на будівництво взяв на себе держбюджет. Та й звідки Львів міг узяти гроші на фінансування, коли у нього самого дотаційний бюджет?
Стор. 9
2
№ 46 (201)
29 листопада 2011 року
Тут і тепер
Цитати тижня
Партнером «УТГ» у Російській Федерації став «Промисловий тижневик»
Костянтин Повстяний Партнер Baring Vostok Capital Partners
«Промисловий тижневик» (www.promweekly.ru) — російська загальфедеральна незалежна газета про реальну економіку, виходить із грудня 2002 року. Вона забезпечує підприємства реального сектора російської економіки та енергетики, установи науки, НДІ, КБ, союзи товаровиробників і громадськість аналітичною інформацією з основних питань стану справ і стратегії розвитку галузей російської і світової промисловості та енергетики.
Сьогодні є чистий приплив валюти в країну. На цьому тлі некоректними є міркування про знецінювання гривні. Якщо в нас за весь минулий рік чистий приплив (надходжень від нерезидентів) був приблизно 10 мільярдів доларів, то тільки за десять місяців цього року — 12 мільярдів. Це те, про що треба розповідати, щоб не думали, що все погано.
Газета також висвітлює стан справ у галузях, успішний виробничий досвід, ринкові перспективи, упровадження нових технологій, інноваційні процеси та інші питання. «Промисловий тижневик» публікує матеріали про напрямки промислової політики
Олександр Жолудь Експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ми зростаємо, однак не слід забувати, що 2008 року ВВП упав більш ніж на 15%. Але це відновлюване зростання. Воно не спричинене реформами. Хоча ще є питання: чи були реформи? Ті перетворення, які проводить влада, — це найчастіше крок уперед — два кроки назад. Наприклад, Податковий кодекс. Звичайно, є позитивні моменти — кодифікація норм податкового законодавства й певне спрощення процедур. Однак сам Кодекс виявився досить громіздким документом. Та й у цілому реформою це назвати важко.
Інноваційний прорив відбувся Днями відбулася врочиста церемонія нагородження переможців всеукраїнського конкурсу «Інноваційний прорив-2011. Рік інформаційних технологій». Переможцем став проект KitApps — бізнес-додаток для iPhone і Android, призначений для самостійного конструювання мобільних додатків із мінімальними витратами й у короткий термін. Потенційні покупці — малий і середній бізнес.
Анатолій Гіршфельд Президент корпорації УПЕК
Вона (друга хвиля кризи. — Ред.) фактично уже почалася. Україна не зробила ніяких висновків із першої хвилі, тож найбільш болючою вона буде для сировинних галузей.
Одним абзацем АвтоКрАЗ зупинив інвестиційні проекти
Холдингова компанія «АвтоКрАЗ» фактично зупинила дослідно-конструкторські роботи через відсутність обігових коштів, спричинену затяжною фінансово-економічною кризою й відсутністю підтримки держави, повідомили в прес-службі підприємства. «Ідеться навіть не про те, що інвестиційні проекти АвтоКрАЗу, затверджені Мінпромполітики та Мінекономіки під створення нових автомобілів, не фінансуються, – підприємству навіть не відшкодовується ПДВ», — говорять у компанії. Крім того, вже більше трьох років Міністерство надзвичайних ситуацій не повертає підприємству борг за поставлені автомобілі на суму понад 6 млн грн.
«Щоб створити додаток, потрібні місяці на розробку, тисячі доларів, а також треба знати тонкощі мобільних платформ, — уважає автор проекту Артем Яремчук. — KitApps розв’язує ці проблеми завдяки зручності платформи, а також шаблонам, заточеним під різні індустрії».
Цього року на українських ялинкових базарах з’явиться ноу-хау — дерева із чипами
На електронному носії розміром із сірникову коробку співробітники Державного агентства лісових ресурсів України розмістять всю інформацію про походження ялинки. Покупцям ці дані навряд чи будуть цікаві, а от співробітникам правоохоронних органів відсутність чипа допоможе виявити незаконно зрубані дерева.
04071, м. Київ, вул. Ярославська, 28а
Засновник і видавець — колектив редакції «УТГ»
www.eutg.net Е. пошта: info@tehnichka.com ПРИ ВИКОРИСТАННІ МАТЕРІАЛІВ ПОСИЛАННЯ НА «УТГ» ОБОВ’ЯЗКОВЕ.
91034, м Луганськ, вул. Ломоносова, 98в.
Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 12993-1877Р від 20.08.2007 р., видано Міністерством юстиції України.
Довідка «УТГ» Усеукраїнський конкурс «Інноваційний прорив-2011. Рік інформаційних технологій», організований компанією Global Management Challenge, цього року проходить під егідою Олександра Кардакова (засновника компаній «Інком» і «Датагруп») і за підтримки КМДА. Конкурс проводиться з 2009-го. Цього року на участь у ньому подано 179 заявок від українських інноваторів у п’яти номінаціях. Переможець конкурсу нагороджений поїздкою в Кремнієву долину (штат Каліфорнія, США), де він представить свій проект венчурним інвесторам. За його під-
Абсолютний рекорд для металургійних підприємств України поставив комбінат «Азовсталь» (Маріуполь, Донецька область). На двох великовантажних конвертерах тут за добу проведено 60 плавок. Такий показник ще не зафіксований на жодному метвиробництві країни.
— Досягнення такого високого результату стало можливим завдяки оптимальному розподілу завантаження виробничих потужностей і злагодженій роботі колек-
Головний редактор Іван Спасокукоцький тел. 044 278 42 37, e-mail: ivanspas@tehnichka.com РЕДАКЦІЯ: Людмила Гречаник — редактор відділу технічної думки тел. 0642 34-72-47 e-mail: tehnomysl@tehnichka.com
Цех за $250 мільйонів Акціонери мають намір вкласти $250 млн у розвиток заводу «Кримський Титан». Про це голова Ради директорів групи компаній Group DF Дмитро Фірташ повідомив журналістів у Сімферополі після робочої зустрічі з керівництвом уряду АРК.
Олександр Кардаков
Микола СТОЛЯРОВ
Український літак прибув в Ірак відповідно до українськоіракської міжурядової угоди, повідомили в прес-службі державної корпорації «Укрспецекспорт». У міжнародному аеропорті «Багдад» відбулася його офіційна передача міністерству оборони Республіки Ірак. Це перший літак із шести, які Україна має поставити Іраку в рамках угоди. Другий АН-32 буде відправлено в Ірак на початку грудня поточного року, інші — 2012 року.
новітніх наукових розробок у російській індустрії. «Промисловий тижневик» надає підтримку тематичним виставкам і форумам. Видання є інформаційним спонсором державних проектів у галузі промислової політики, у тому числі — інвестиційних проектів особливого державного значення. Як міжнародний спецпроект редакція також випускає газету «Industrial Weekly» англійською, яка розповсюджується на провідних міжнародних виставках і форумах.
Сергій ДУМКЕВИЧ
Багатотонний рекорд
В Ірак доставлено перший АН-32
Адреса редакції:
держави (в особі федеральних і регіональних його органів, керівників суб’єктів Федерації); повідомлення про підготовку рішень і ухвал федеральних міністерств і відомств. Цільова аудиторія «Промислового тижневика» — керівники російських під-
приємств промисловості та енергетики, представники федеральних органів влади, які формують і здійснюють у країні промислову політику, суспільні ділові організації, союзи товаровиробників, менеджерський та інженернотехнічний склад підприємств усіх форм власності, широкі кола читачів, які цікавляться об’єктивною аналітичною та новинною інформацією про розвиток вітчизняної промисловості та енергетики, інноваційні процеси, про застосування
Олександр Білиловець — редактор інтернет-ресурсу еUTG.net, тел. 044 278-42-37 e-mail: bililovets@tehnichka.com
рахунками, необхідні інвестиційні вкладення на цьому етапі — $300 тис. Підготував Олександр БІЛИЛОВЕЦЬ тиву всього підприємства, — сказав генеральний директор ПАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» Енвер Цкітішвілі. — Попереду в нас амбіційні плани — досягнення рівня ефективності провідних світових виробників. Таке й одне зі стратегічних завдань, поставлених компанією «Метінвест», до складу якої входить і наш завод. Авторами рекорду в Маріуполі стали відразу три бригади. Їх очолюють старші майстри Олександр Чиричкін, Володимир Мастикаш і Валерій Гаврилюк. Із 64 можливих плавок за добу вони провели 60. Середня вага кожної з них становила 328 тонн сталі.
ВІДДІЛ РЕКЛАМИ: Ганна Шумакова — тел./факс:
Газета видається українською та російською мовами
(044) 278 42 37, тел.: (097) 534 23 04, Позиція авторів публікацій не завжди
e-mail: reklama@tehnichka.com
ВІДДІЛ ПЕРЕДПЛАТИ: Дмитро Баранов — тел./факс: (044) 278 42 37
Ігор Павлюк — редактор відділу промисловості
Любов Соловйова — тел./факс:
тел. 044 278-42-37 e-mail: pavluk@tehnichka.com;
e-mail: podpiska@tehnichka.com
(0642) 59 93 91 тел.: (0642) 59 93 92,
На ці гроші планується побудувати новий цех підприємства, що істотно збільшить обсяги виробництва. За інформацією українського бізнесмена, до кінця 2012 року завод планує вийти на виробництво в 125 тис. т діоксиду титану, а після завершення будівництва цеху сірчаної кислоти, у який уже вкладено $100 млн, «Кримський Титан» зможе додатково випускати 80 тис. т двоокису титану. «Ми сподіваємося, що завод вийде на виробництво 200 тисяч тонн двоокису титану», — сказав Дмитро Фірташ.
збігається з позицією редакції. Редакція залишає за собою право виправляти матеріали та рецензувати рукописи. За зміст рекламних оголошень відповідає рекламодавець.Матеріали, позначені (R), публікуються на правах реклами.
За достовірність наведених у матеріалах фактів відповідають автори публікацій.
Довідка «УТГ» До структури Group DF входять два кримських підприємства: «Кримський содовий завод» у Красноперекопську й «Кримський Титан» в Армянську. ЗАТ «Кримський Титан» виробляє двоокис титану, сірчану кислоту й амофос. Частка компанії на світовому ринку двоокису титану становить близько 1,8%, на українському — близько 60%. Статутний фонд ЗАТ — 736146895 грн.
Передплатні індекси: українською мовою — 99309 російською мовою — 99340 Номер віддрукований офсетним способом на друкарському комплексі ТОВ «Прес-Експрес». Адреса: 91040, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 89а. Тел. (0624) 50-08-54
НАКЛАД МІСЯЦЯ 28000 прим. Замовлення № 2400
3
№ 46 (201)
29 листопада 2011 року
Тут і тепер Наука СПІВРОБІТНИЦТВО Україна стала членом всесвітнього LNG-клубу. Вступ України до клубу відбувся на Всесвітньому LNG-саміті в Римі, де українська делегація на чолі з головою координаційної ради Національного проекту LNG-термінала Віталієм Дем’янюком презентувала цей проект і вперше заявила про свою участь на цьому ринку. Як повідомляє прес-служба Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами, членство України у світовому LNG-клубі дозволить сформувати довгострокове й вигідне партнерство з учасниками ринку в процесі втілення в життя проекту з будівництва термінала скрапленого газу на узбережжі Чорного моря.
ЦИФРА Кілометр автодороги в країні коштує $5 млн, повідомив заступник голови «Укравтодору», голова комісії з реорганізації Держслужби автомобільних доріг Євген Прусенко. «Дорога першої категорії, що має чотири смуги руху, по два в обидва боки, коштує орієнтовно 5 мільйонів доларів, або 40 мільйонів гривень. Якщо там більше штучних споруд, може бути трохи дорожче, якщо це дорога у відкритій місцевості, вона може бути дешевше», — відзначив Прусенко. За його словами, у Польщі середня вартість кілометра такої дороги — 6—8 млн євро, у Німеччині — 9—10 млн євро.
ЕКОНОМІКА Іноземні інвестиції перевищили $1 тис. на кожного українця. У січні-вересні 2011 року в економіку України вкладено $4742,1 млн прямих іноземних інвестицій (акціонерний капітал), загалом з початку інвестування — $48466,2 млн, або $1060,8 на людину. У т.ч. із країн ЄС внесено $38787,2 млн інвестицій (80% загального обсягу акціонерного капіталу), із країн СНД — $3852,2 млн (8%), з інших країн світу — $5826,8 млн (12%). Про це повідомив Держкомстат. Основні одержувачі іноземних інвестицій — фінансові установи (33,4% загального обсягу), у промпідприємства інвестовано 31% коштів, у компанії, що займаються операціями з нерухомістю, орендою, інжиніринговими послугами, — 11%. Падіння «сталевих» цін сповільнило економіку. Інвестиційна компанія «Конкорд Капітал» (Київ) знизила прогноз зростання реального валового внутрішнього продукту в Україні 2012 року з 5% до 3,5%, повідомив глава компанії Ігор Мазепа. «Зниження світових цін на метал і руду на 20% приводить до вповільнення зростання української економіки на 1,2 процентних пункта», — сказав він і нагадав, що за останні місяці залізна руда подешевшала на 40%, метали — на 20%.
Інвесторів приваблюють українські ресурси? Україна є одним із найцікавіших ринків, оскільки має багато життєздатних галузей з потенціалом зростання, уважає голова Templeton Emerging Marketing Group Марк Мобіус. «Найважливіше — ми розглядаємо її як житницю, беручи до уваги її багате сільськогосподарське виробництво, — написав відомий фінансист у своєму блогу. — Незважаючи на поточну волатильність, ми віримо в Україну з її багатими сировинними товарами, бо вона має потенціал, пов’язаний із довгостроковим зростанням попиту на природні ресурси».
ФІНАНСИ Іноземні цінні папери допустять до обігу в Україні. Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку України має намір 2012 року допустити цінні папери іноземних емітентів до обігу на українському фондовому ринку, повідомив директор департаменту корпоративних відносин ДКЦПФР Анатолій Амелін. Нацбанк дозволить зовнішньоторговельні розрахунки в гривні. Національний банк України пропонує законодавчо розширити можливості використання гривні суб’єктами ЗЕД України в розрахунках із нерезидентами. Відповідний законопроект зареєстрований у Верховній Раді України 22 листопада. Зокрема, пропонується скасувати обов’язкове одержання індивідуальної ліцензії НБУ на проведення таких розрахунків у гривні.
ПРОМИСЛОВІСТЬ Виробництво цегли збільшилося на 10%. 2011 року зростання продажів керамічної невогнетривкої будівельної цегли становило 60% у порівнянні з 2010-м, виготовлення цієї продукції збільшилося на 10%, повідомив директор із маркетингу Кузменецького цегельного заводу Віталій Ященко. Наступного року виробники цегли очікують подальшого зростання виробництва й продажів орієнтовно на 10—15%. «Однак потенціал виробників будівельних матеріалів безпосередньо залежить від економічної ситуації в країні. Наш сьогоднішній покупець — це приватний споживач», — уточнив Ященко. Восени прискорилося зростання індексу виробництва базових галузей країни. У жовтні зростання індексу виробництва базових галузей (ІВБЗ) становив 11,4% у річному обчисленні проти 10,5% у вересні 2011 року, повідомляється на сайті Нацбанку.
За січень-жовтень ц.р. приріст ІВБЗ становив 10,5% у порівнянні з аналогічним періодом 2010 року. Основною причиною поліпшення показника називають значне нарощування обсягів сільськогосподарського виробництва. Його зростання, за оцінками регулятора, у жовтні становило 16,6%. У той же час у промисловому виробництві зафіксоване вповільнення до 4,7% у порівнянні з 6,4% у вересні.
ХСЗ виконує замовлення італійської Saipem. ВАТ «Херсонський суднобудівний завод» розпочало виконання контракту з італійською офшорною компанією Saipem на будівництво шести бурових установок, які застосовуються для підводного видобутку нафти й газу. Офшорні конструкції
загальною вагою 1,2 тис. тонн буде використано для розкріплення підводного трубопроводу, говориться в прес-релізі підприємства.
Україна повернула дев’яту позицію в рейтингу Worldsteel. У жовтні 2011 року країна наростила випуск сталі на 4,5% у порівнянні з жовтнем 2010-го й на 10,4% у порівнянні з попереднім місяцем — до 3,070 млн тонн, перемістившись із десятого на дев’яте місце в рейтингу 64 країн — основних виробників цієї продукції, складеному Всесвітньою асоціацією виробників сталі. До першої десятки за підсумками жовтня ввійшли Китай, Японія, США, Індія, Південна Корея, Росія, Німеччина, Туреччина, Україна й Бразилія . Збільшення обсягів виплавки сталі в жовтні поточного року зафіксовано в більшості країн першої десятки. ЗТР поставить трансформатори в Індію. Завод «Запоріжтрансформатор» виготовить 13 однофазних автотрансформаторів для індійської державної компанії Power Grid Corporation of India Limited (PGCIL) у липні-грудні 2012 року, повідомляє прес-служба ЗТР. Запорізький завод у складі консорціуму з компанією Transformers & Rectifiers Ltd (Індія) підписав із PGCIL контракт на поставку 33 трансформаторів 500 МВА 765/400/33. На ЗТР виготовлять 13 одиниць, ще 20 — на заводі індійського партнера за технологією ЗТР. У конкурсі на виробництво й поставку обладнання також брали участь індійські Areva T&D, Crompton Greaves Limited, ABB і компанії Hyosung (Південна Корея), Baoding і TBEA (Китай). «Дніпросталь» підключили до енергопостачання. Компанія ІНТЕРПАЙП підключила та ввела в експлуатацію систе-
му зовнішнього енергопостачання споруджуваного електросталеплавильного комплексу (ЕСПК) «Дніпросталь» (Дніпропетровськ), до якого входять підстанція «Пічна», дволанцюгова кабельна лінія електропередачі напругою 330 кВ і реконструйовані відкриті розподільні пристрої 330 кВ Придніпровської ТЕС. «Реалізація проекту зовнішнього енергопостачання ЕСПК є інноваційним, високотехнологічним та екологічно безпечним вирішенням питання забезпечення електроенергією споруджуваного металургійного заводу «Дніпросталь», — відзначив директор заводу Геннадій Єсаулов.
ПЕК Найбільша ГАЕС у Європі буде в Чернівецькій області. Це стане реальністю із запуском ще двох гідроагрегатів Дністровської ГАЕС, що збільшить виробництво електроенергії на ній утричі, заявив гендиректор ВАТ «Укргідроенерго» Ігор Сирота. За його словами, на території Чернівецької області — найбільший гідропотенціал України в складі двох ГЕС і однієї ГАЕС — Дністровської. «Наступного року компанія планує закінчити роботи на верхній водоймі, що дасть можливість збільшити вироблення електроенергії втричі, а також завершити всю технологічну та інженерну інфраструктуру. Реальна потреба в коштах на 2012 рік — 2,4 мільярда гривень», — сказав І.Сирота. «Укртранснафта» перероблятиме азербайджанську нафту на Кременчуцькому НПЗ. Нафту сорту Azeri Light перероблятимуть на давальницьких умовах, говориться в повідомленні компанії. Вартість акцептованої пропозиції становить: для послуг із переробки нафти — 496 грн за тон-
вої дороги — 771 млн грн, на реконструкцію аеропорту — 284 млн грн, стадіону «Авангард» — 65 млн грн.
РЕЗОНАНС Як убити галузь. Ухвалення законопроекту № 8764 «Про внесення змін у Закон «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу», яким скасовується квота на вітчизняні комплектувальні в техніку для сільського господарства, уб’є вітчизняну галузь сільгоспмашинобудування. Так уважає власник ТОВ «Херсонський машинобудівний завод» Олександр Олійник: «Тепер будьякий виробник, що має зареєстровану фірму в Україні, може вішати табличку «Зроблено в Україні» і продавати. Не треба ніякої локалізації, не треба створювати робочі місця, не треба робити нічого. І вже можна використовувати різні державні програми й одержувати до 30% компенсації по кредитах». Ан-148 втратив іноземного замовника. Російсько-український проект з Ан-148 втратив першого іноземного замовника: Мьянма, яка замовила два літаки, відмовилася від контракту. Зараз Об’єднана авіабудівна корпорація шукає покупців на вже побудовані лайнери. Контракт на поставку двох пасажирських літаків Ан-148 з англомовною кабіною для міністерства оборони Мьянми було підписано 2009 року. Проблеми могли виникнути через катастрофу Ан-148 у березні цього року.
АВТО
ну, для послуг зі зберігання світлих і темних нафтопродуктів, отриманих у результаті переробки, — 1 грн за тонну на добу.
БУДІВНИЦТВО Театр опери та балету «потягне» на 27 мільйонів. На його будівництво в Луганську передбачається виділити 27 млн грн, заявила на засіданні постійної комісії обласної ради з питань економічного розвитку, бюджету й фінансів її голова Олена Сутягіна. З цього питання розглядалася угода між Кабінетом Міністрів України та Луганською обласною радою. Також на засіданні висвітлювалися питання інших будівельних проектів області. Так, на розробку та модернізацію транспортної інфраструктури передбачено 1 млрд 55 тис. грн, на будівництво кільце-
Луцький автобусний завод випустить серію корейських автобусів під брендом «Богдан Моторс» Корпорація «Богдан» оголосила про свій намір до кінця року розпочати серійне виробництво автобусів малого класу А-20 на агрегатній базі Hyundai. Серійний випуск нових автобусів почнеться на площадці АК «Богдан Моторс» у Луцьку. Корпорація пройшла технічний аудит, організований корейською компанією Hyundai Motor Company. «Богдан Моторс» включила в бізнес-план на наступний рік випуск близько 1 тис. таких автобусів як для внутрішнього ринку, так і на експорт.
Підготувала Анна ГРЕЧАНИК за матеріалами УНІАН, ГолосUA. UGMK.INFO, РБК-Україна, ЛIГАБiзнесIнформ Інтерфакс-Україна, Укррудпром
4
№ 46 (201)
29 листопада 2011 року
Проблема
Відплив перспективи Запобігти виїзду за кордон кваліфікованих фахівців можна, звернувши увагу на закордонний досвід Олександр ЛЕОНОВ Початок на стор. 1
Задля справедливості треба сказати, що Інститут демографії й соцдосліджень НАН України оперує меншими —проте теж вражаючими — цифрами. За його інформацією, за кордоном працюють «лише» 2,5—3 млн українців. Така, прямо скажемо, чимала різниця в даних, швидше за все, пояснюється тим, що МОМ спирається на свої дослідження, а інститут — переважно на офіційну інформацію. Безперечно, головна причина виїзду українців — пошук кращого життя. Так, відповідно до результатів соціологічного опитування, проведеного компанією TNS у вересні 2011 року в рамках національного щомісячного дослідження «Омнібус», 42,7% українців оцінюють економічне становище України як погане, 31,3% — як дуже погане, 19,6% — як задовільне й тільки 1,1% — як досить добре. Тобто майже три чверті (74%) громадян досить негативно сприймають стан вітчизняної економіки. Не дивно, що, відповідно до рейтингу нещасних країн, Україна за «індексом нещастя» посіла 10-те місце (із 38 країн). Саме між Португалією ( 9-те) і Грецією (11-те), які перебувають у переддефолтному стані. На жаль, наша країна дійсно майже за всіма параметрами є однією з найвідсталіших у Європі — із найменшою зарплатою, найнижчим рівнем ВВП на душу населення, а тепер ще й мало не з найважчими умовами для ведення бізнесу й просто жахливим інвестиційним кліматом. У цих умовах найбільш соціально мобільні й талановиті громадяни усе частіше «голосують ногами» — шукають можливість виїхати з країни. На конкретних прикладах і статистичних даних ця тенденція виглядає ще більш загрозливою. Так, тільки минулого року з України для роботи за кордоном виїхали близько шести тисяч IT-фахівців. Із 1991 року за кордон на постійне місце проживання поїхало близько семи сотень докторів наук, а з 1996-го — більше 1150 кандидатів наук. І хоча за останні роки кількість на-
укових співробітників, які емігрували, в Україні скоротилася більш ніж у 10 разів у порівнянні з першою половиною 90-х, чомусь виникає підозра, що ця тенденція спричинена скоріше падінням рівня науки й освіти, а не зусиллями держави. Крім того, наша країна вже стала донором медичних кадрів для багатьох країн, щорічно втрачаючи понад 6 тисяч фахівців. Цей сумний список можна продовжувати. Однак головне те, що в результаті масового виїзду своїх громадян Україна втрачає найбільш кваліфіковані й здібні кадри — той людський капітал, що їй самій критично необхідний. І тенденція «відпливу інтелекту» може набути лавиноподібного характеру за рахунок нових ка-
бригади робітників і фахівців колективно переїжджають у Росію, де заробляють у три-чотири рази більше. У підсумку Білорусь може стати перед проблемами підтримки працездатності деяких підприємств. При цьому треба особливо відзначити, що сьогодні російська влада зацікавлена не так у сезонних мігрантах, як у нових громадянах. Коли людина приймає російське громадянство, їй виділяються гроші на адаптацію, а в деяких областях навіть житло (якщо це не Москва або Пітер). Там значно простіше знайти роботу інженерам і робітникам. Тому перше місце серед країн, куди
тегорій кваліфікованої робочої сили. Першою ластівкою, яка наочно демонструє новий тренд, може стати історія із Запорізьким алюмінієвим комбінатом. Після того, як на підприємстві зупинили електролізне виробництво, за пропозицією компанії «Російський алюміній», до складу якої входить ЗАлК, запорізькі фахівці (переважно робітники) їдуть працювати в Сибір та інші регіони Росії, де в компанії налагоджене електролізне виробництво і є дефіцит кваліфікованих кадрів. Таким чином, уже невдовзі може виникнути ситуація, коли Україна стане перед серйозними проблемами нестачі кваліфікованих кадрів у принципі — на всіх рівнях і майже в усіх галузях. Про те, що така перспектива не є чимсь нереальним, може свідчити досвід наших сусідів — білорусів. За неофіційними даними, у РФ уже сьогодні працюють близько мільйона громадян Білорусі, постійне населення якої — лише близько 9,5 млн чоловік. Цілі
їдуть українські трудові мігранти, посідає Росія. І це зрозуміло: відсутність мовного й так званого цивілізаційного бар’єра робить такий вибір досить легким. Також не треба забувати, що окремі програми залучення висококваліфікованих робітничих кадрів мають багато країн ЄС — Німеччина, Велика Британія, Польща та інші. Перші серйозні результати такого відпливу ми можемо спостерігати вже зараз. Багато громадян України, які кілька років заробляють гроші на прожиття своїх родин за кордоном, адаптувалися настільки, що почали й своїх дітей забирати до себе.
Якщо розібратися
Чи є надія? Стан вітчизняної економіки й відсутність якихось зусиль влади із запобігання відпливу людського капіталу не дозволяють із оптимізмом дивитися в майбутнє. Єдиним позитивом цього процесу можна назвати тільки перерахуван-
ня в Україну значних коштів. Так, за даними НБУ, за 6 місяців цього року заробітчани перевели в нашу країну $2,75 млрд. Але ці кошти не можуть компенсувати стратегічних втрат української держави, тим більше що після остаточного «укорінення» українських громадян на новому місці цей грошовий потік обов’язково зменшуватиметься. Тому треба вже сьогодні перейнятися питанням: а чи є надія на зміну ситуації? Світовий досвід дає однозначну відповідь: є. Насамперед можна говорити про так званий сценарій зворотного потоку, що виникає в тому випадку, якщо та або інша країна починає пріоритетно інвестувати в науку і технології. Уперше цей ефект спосте-
рігався в Тайвані. До 1989 року число тих, хто повернувся, становило 500 людей на рік. Вони зайняли найпрестижніші позиції в комп’ютерній галузі, у мікроелектроніці, у проектах із фізики твердого тіла. До кінця 1992 року ця кількість досягла 2 тисяч людей на рік. На той час за місця на острові вже почалася конкуренція. У 90-х роках зворотний потік став реальністю для Гонконгу, Південної Кореї, Китаю, Індії. Зараз потужним центром тяжіння, що не тільки повертає свою діа спору, а й притягує фахівців з інших країн, став Сінгапур. Тенденція різко посилилася за останні п’ять років. Наприклад, китайське міністерство освіти припускає, що число китайців, які здобули освіту за кордоном і повернулися 2009 року на батьківщину, досягло 108000. 2010-го це число досягло рекордного рівня — 134800. Цікаво, що, за даними опитувань індійських і китайських іммігрантів, які працювали або здобули
освіту в США й повернулися у свої рідні країни, найбільш значущими причинами приїзду додому були можливість кар’єрного зростання, сімейні зв’язки та якість життя. Повернення додому також було кар’єрним каталізатором. Наприклад, тільки 10% індійців, що повернулися, обіймали вищі керівні посади в США, але 44% одержали посади такого рівня в Індії. Із китайців, які повернулися, 9% обіймали вищі керівні посади в США й 36% обійняли такі ж у Китаї. Переважна більшість уважала, що якість життя, професійний розвиток і сімейні зв’язки вдома, як мінімум, не гірше, ніж у США. Варіант зворотного потоку можливий тільки в тому разі, якщо країна здатна не просто демонструвати економічні успіхи, а й робити все можливе для розвитку вітчизняного бізнесу, науки, створити «зелену вулицю» для інвестицій та інновацій. І, звичайно ж, якщо на ділі демонструє успіхи в поліпшенні умов праці й життя для всіх громадян у цілому й кваліфікованих фахівців зокрема. Якщо ж не вдасться змінити ситуацію — ніяка програма не буде ефективною. Яскравий приклад — Аргентина, країна із загальною середньою освітою, що дала світу декількох нобелівських лауреатів. Там дуже висока еміграція науковців. Вони їдуть у США хвилями кожні 10 років. І там ухвалюється досить багато програм та ініціатив, щоб учених повернути. Однак коли люди приїжджають додому, вони дуже швидко розчаровуються і їдуть уже остаточно.
Упритул
Рецепти Що ж може зробити Україна вже сьогодні? По-перше, треба активно підтримувати зв’язки зі своїми громадянами, не давати їм остаточно відірватися від батьківщини. Тут особливою допомогою може стати скасування візового режиму з ЄС. Це сприятиме тому, що українці почнуть навідуватися додому, оскільки багато з них роками не бувають в Україні, боячись, що потім не зможуть виїхати назад. Цей підхід підтверджує індійський досвід. У цій країні ввели картку нерезидента. Індійцям, які мешкають за кордоном, так само було важко одержати
візу, як і нашим співвітчизникам, тому виникла проста ідея: дати їм картки нерезидента, за якими вони мали право в’їзду в країну без візи. Потроху права нерезидентів розширювалися, тепер вони можуть навіть купувати землю. Такий підхід «прив’язує» людину до рідної країни. По-друге, треба серйозно розглянути можливість створення так званих ключових лабораторій. Сьогодні кошти, які держава виділяє на науку, розпорошуються між сотнями установ, де їх вистачає лише на підтримку життєдіяльності. Необхідно це фінансування сконцентрувати в ключових лабораторіях, що працюють у тих стратегічних галузях, де Україна має добрі стартові умови й добрий потенціал. Наприклад, таку ключову лабораторію було відкрито на базі Інституту фізіології ім. О. Богомольця й Інституту молекулярної біології та генетики НАНУ. По-третє, треба активно співробітничати з діаспорою — фахівцями, які працюють у сфері науки й високих технологій. У Китаї таких людей використовують для проведення так званої зовнішньої експертизи. Так, Національний фонд природничих наук — організація з $451-мільйонним бюджетом (2004 р.), що фінансує третину фундаментальних досліджень у китайських університетах, — підтримав зусилля із залучення десятків американських учених китайського походження до рецензування ключових заявок у конкурсах на одержання фінансування. Цей процес зменшує конфлікт інтересів, який, за словами китайських учених, був серйозною перешкодою в процесі розгляду грантових заявок у Китаї. Крім цього, треба розглянути можливість запрошення для читання лекцій саме представників діа спори — це дозволило б дати новітні знання в зручній для розуміння формі, за цілковитої відсутності мовного бар’єра й на найвищому рівні. Повернення багатьох фахівців не в останню чергу експерти пов’язують із бурхливим розвитком індустрії високих технологій у цих країнах, із розширенням практики аутсорсингу back-office-процесів високотехнологічних бізнесів, створених іммігрантами в США. В Україні вже сьогодні треба міняти національне законодавство в напрямку максимального заохочення таких форм роботи.
№ 46 (201)
29 листопада 2011 року
5
Економіка
Без права на помилку Прорахунки експертів міжнародного рейтингового агентства трохи не зруйнували економіку Франції, знову показавши, що до закінчення кризи в ЄС ще далеко Денис ІВАНЕНКО Економіку країн Євросоюзу в цілому й окремо перманентно лихоманить, а лідери цього об’єднання виділяють все нові й нові суми на гасіння фінансових пожеж. Похитнувся й один із колосів Старого Світу — Франція. Причиною стала помилка міжнародного рейтингового агентства S&P, яке інформувало інвесторів про зниження кредитного рейтингу цієї країни. Прибутковість французьких бондів (облігацій) різко підвищилася. Останнє, як не дивно, зовсім не позитивна новина: можливість одержання більш високого прибутку обумовлена підвищеним рівнем ризику. У результаті почало лихоманити не тільки Францію...
Докладно
Фатальні дві години Ситуація розвивалася так. Міжнародне рейтингове агентство S&P повідомило, що Франція втратила найвищий кредитний рейтинг — ААА. Інформацію з докладним звітом розмістили на офіційному сайті агентства й розіслали передплатникам. Через пару годин у S&P з’ясували, що сталася технічна помилка. Передплатників сайта було поінформовано про те, що трапилося, а у своє виправдання агентство навело той факт, що, пройшовши за посиланням повідомлення, можна було побачити, що рейтинг усе-таки залишився незмінним. До роз’яснення додавався текст — мовляв, кредитний рейтинг Франції такий же, яким він був, усе гаразд, і ми з’ясуємо, чому сталася помилка. Усе б добре, але часу, що минув, було достатньо для того, щоб спричинити паніку й спровокувати фінансові неприємності... Прибутковість французьких десятилітніх облігацій піднялася відразу на 27 пунктів — на 3,46%. Що до аналогічних цінних паперів Німеччини — економічного «еталона» Євросоюзу — різниця становила аж 168 пунктів — сумний рекорд із часів введення євро як єдиної валюти ЄС. Французький фондовий ринок упав на 0,34%, а європейський — відразу на 1,5%. Найсумніше те, що реальне скорочення рейтингу Франції автоматично спровокує аналогічний процес відносно Європейського фонду фінансової стабільності, під чиї гарантії випускаються папери для залучення інвестицій у Європейський Союз. Для найпроблемніших держав конфедерації — Греції, Ірландії та Португалії, які по шию в боргах, це означало б справжню безвихідь у
розв’язанні їхніх економічних проблем. Просто кажучи, каша заварилася густа й дуже несмачна. Представники державної влади й провідні економісти Франції виступили з вимогою проведення якнайретельнішого розслідування, що, загалом, узгоджується з думкою офіційного Парижа про неприпустимість впливу результатів досліджень рейтингових агентств на світову економіку. Єврокомісія відразу ж запропонувала створити структуру, яка б замінила провідну трійку рейтингових агентств світу — S&P, Moody’s і Fitch. Крім того, терміново було розроблено план зі скорочення держвитрат Франції на 65 млрд євро. А ситуація тим часом розвивається в тоні, заданому горезвісною помилкою. Різниця між прибутковістю французьких та еталонних німецьких облігацій досягла рекордного рівня — 192,6 базисного пункту. Така різниця в прибутковості означає, що Франції доведеться позичати на відкритому ринку майже у два рази дорожче, ніж Німеччині. Тим часом один із вищезгаданих «китів» — рейтингове агентство Fitch — підтвердило вищий кредитний рейтинг Франції, однак із застереженнями. Тобто нема ніяких гарантій, що стабільний ААА збережеться протягом якогось значного часу. А ще одне агентство, Moody’s, попередило, що проведе протягом наступних трьох місяців оцінку економічної кон’юнктури цієї країни. Також експерти агентства заявили, що будьяке стійке підвищення витрат із кредитів збільшить проблеми французького уряду в умовах уповільнення темпів економічного зростання. До речі, обсяги промислового виробництва в єврозоні, за даними за вересень, знизилися на 2%.
Якщо розібратися
Європейський рикошет Не можна залишити поза увагою ще один надзвичайно вагомий наслідок французьких проблем: хвилювання навколо сусідського кредитного рейтингу зробили ведмежу послугу стовпу економіки Євросоюзу — Німеччині. За останні кілька днів упали в ціні держоблігації мало не всіх членів єврозони. Зокрема, прибутковість держоблігацій Німеччини підвищилася до 1,814-процентного пункту. Відзначимо, що критичним показником для довгострокових запозичень уважається рівень 7%, після досягнення якого країна вже не може обслуговувати зовнішній борг самотужки. Приміром, Греція, Іспанія та Ірландія звернулися до Євросоюзу по кредитну підтримку, коли прибутковість їхніх облігацій перевищила ті ж 7%. Утім, аналітики поки далекі від того, щоб прогнозувати схожі проблеми Берліна. — Ринок стурбований через можливий розпуск єврозон, тому тільки вкладення в німецькі державні облігації вважаються безпечними, — заявив фахівець зі стратегії в галузі цінних паперів із фіксованим доходом лондонського Rabo Bank International Річард МакГуайр. Проте перші тривожні дзвіночки вже з’являються. Підвищилася прибутковість австрійських бондів, як і голландських і фінських облігацій, які вважаються в Європі майже такими ж надійними, як і німецькі. А це, як ми пам’ятаємо, означає набагато вищий ступінь ризику. Не приховують своїх проблем і самі німці. Як повідомив Бундесбанк, на економіку Німеччини чекають скрутні часи в найближчі кілька місяців, а криза периферійних країн єврозони може значно сповільнити зростання ВВП країни наступного року. У своєму звіті в листопаді Центральний банк Німеччини знизив прогноз зростання ВВП країни на 0,5—1,0%. Бундесбанк закликав країни, які загрузли в борговій кризі, упорядкувати державні фінанси, зауваживши, що реформування політики може бути ефектив-
Відкритим текстом
«Ми живемо в скрутні часи» Офіційні особи й економічні експерти ЄС дали свої оцінки тому, що відбувається. Судячи з їхніх слів, єдиної стратегії подолання нового витка кризи поки нема.
Оллі Рен Комісар ЄС з економічних питань «Ця криза діє в центрі єврозони, і в нас не має бути ілюзій із цього приводу. Без динамічної й зростаючої економіки Європа може стати нікому не потрібною. Не можна просто створити стратегію зростання, що ґрунтується на нагромадженні боргу, коли здатність до обслуговування поточної заборгованості є сумнівною. Не можна змусити іноземних кредиторів позичати більше грошей, якщо в них немає довіри для цього».
Девід Оуен Головний економіст по ЄС інвестбанку Jefferies «Франція і без того у центрі чуток про зниження рейтингу. Це дійсно дуже поганий час для таких помилок».
Жан-Клод Юнкер Голова Єврогрупи «Я не думаю, що оцінка Франції має бути знижена, я не бачу жодної причини робити це в короткостроковій або середньостроковій перспективі».
Білл Блейн Стратег лондонської Newedge Group «Французькі облігації не торгуються на рівні AAA — ринок уже ухвалив своє рішення».
Франсуа Баруен Голова міністерства економіки Франції «Збереження вищої оцінки ААА є обов’язковою умовою збереження нашої соціальної моделі».
Крістофер Велен Керуючий директор агентства Institutional Risk Analytics «На них (на експертах рейтингових агентств) покладено відповідальність, і вони мають бути обережні, у цьому проблема. Якщо ти брокер, дилер або рейтингове агентство, ти маєш ретельно перевіряти, що говориш».
Юрген Штарк Член ради керуючих Європейського Центробанку «Ми живемо в скрутні часи. Криза суверенних боргів знову посилилася й тепер поширюється на інші країни, у тому числі й на так звані «ключові». Це нове явище».
нішим заходом, ніж постійне звернення по допомогу до Європейського Центробанку. По суті, в останньому заклику й прихована одночасно відповідь на питання про причину нового етапу кризи, що уразив країни Євросоюзу, а також прямий натяк на засоби подолання цієї проблеми. Євросоюз — співдружність країн із високорозвиненою економікою зі стабільним зростанням. Одна з головних відмінностей цих держав від так званого третього світу — саме це зростання автоматично позначається на рівні життя населення. Тобто чим більше заробили, тим, відповідно, більше витратили. А це головним чином щедрі соціальні виплати, узятівидані кредити та інші приємні, але не завжди посильні речі. Більш того, економіка розвинених країн жорстко прив’язана до цього самого зростання ВВП, а недобір навіть одного відсотка запланованого плюса означає серйозні проблеми для бюджету. Саме тому заклики представників правлячих кіл як усього Європейського Союзу, так і ключових економік конфедерації звучать зараз в унісон: так, треба нарешті навчитися жити відповідно до статків, причому не тільки грекам з іспанцям, а й французам із німцями — на рівні як держбюджету, так і окремої родини. Причому не в стилі «усе на боротьбу з горобцями», а ґрунтуючись на розумній і продуманій політиці, єдиній принаймні для найпотужніших економік Євросоюзу. І можна не сумніватися, що в найближчі місяці таку стратегію буде розроблено й втілено в життя. До речі, номінальний обсяг ВВП Німеччини в 23 рази (!) перевершує аналогічний показник нашої країни. Такому потужному гравцеві цілком під силу впоратися з нинішніми проблемами. Те саме стосується і Франції з Італією — їх нехай менш потужних, але високорозвинених економік. І найголовніше: європейське співтовариство в цій ситуації має довести, що воно дозріло до колективного пошуку й втілення стратегії подолання кризи. Інакше не виключені найпесимістичніші варіанти, аж до краху євро або навіть виключення окремих членів. Останнього, утім, не має статися, адже ЄС під силу витягти і європейських «двієчників» — Грецію з Ірландією, і «трієчника» Іспанію. Якщо, звичайно, вони самі того захочуть.
6
№ 46 (201)
29 листопада 2011 року
Великі плани
Українські авіадвигуни: шлях у Росію На тлі непростих відносин України та Росії домовленості запорізької «Мотор Січі» — позитивний приклад перемоги здорового глузду Дмитро ТИМЧУК Радісна звістка для українських двигунобудівників: конфлікт між запорізькою «Мотор Січчю» і «Вертольотами Росії» розв’язано. Вітчизняна компанія, яка виробляє авіадвигуни, після довгого протистояння все-таки підписала довгостроковий контракт із «Вертольотами Росії», відповідно до якого протягом п’яти років «Мотор Січ» поставлятиме російській компанії великі партії своєї продукції.
Докладно
На межі На минулому авіасалоні Dubai Airshow-2011 українці підписали договір з авіабудівниками з Росії на виготовлення близько 1,3 тис. двигунів для комерційних вертольотів. Як повідомив глава «Мотор Січі» В’ячеслав Богуслаєв, загальна сума п’ятирічного контракту — $1,2 млрд. Він зауважив, що їхнє підприємство давно співпрацює з «Вертольотами Росії», однак це перший довгостроковий контракт із російським виробником, оскільки досі угоди укладали максимум на рік. «Важливо, що тепер графік поставок двигунів для російських вертольотів затверджуватиметься на рівні урядів двох країн. Це дозволить Росії краще планувати комерційне вертольотобудування, а нам — поставку двигунів», — сказав Богуслаєв. Голова наглядової ради «Мотор Січі» Анатолій Малиш уточнив: ідеться про двигун ТВ3-117 у різних модифікаціях, якими оснащуються вертольоти Мі-8, Мі-17 і Мі-24. Як пізніше стало зрозуміло, українські вироби установлюватимуться на вертольоти радіолокаційного дозору Ка-31, пошуково-рятувальні Ка-32, багатоцільові Мі-17, транспортно-бойові Мі-8МТВ, ударні Мі-24 і Мі-28 «Нічний мисливець». Перед цим, як повідомляли ЗМІ, російські авіабудівники рідше замовляли українські двигуни для вертольотів і літаків. Так, якщо 2009 року частка продукції «Мотор Січі» на російському ринку становила близько 50% (а сюди йшло 80% усіх вироблених українських авіадвигунів), то 2010-го вона знизилася до 30%. При цьому частка азіатських країн у структурі експортних поставок «Мотор Січі» почала зрос-
В’ячеслав Богуслаєв
тати, зокрема за рахунок Китаю. Так, ця країна придбала 250 авіаційних силових установок АІ-222-25Ф для навчально-бойових літаків L-15 LIFT. Зауважимо, що процес поступової відмови росіян від українських двигунів почався не несподівано. Росія ще кілька років тому в авіапромі, як і в інших сферах виробництва товарів військового або подвійного призначення, посилено вживала заходів до того, щоб позбутися будь-якої залежності від українських виробників, у цьому випадку — від двигунобудівників у виготовленні вертольотів і літаків. У той же час російські експерти говорять, що навіть якщо Росія створить повноцінне виробництво авіадвигунів для своїх літаків і вертольотів уже сьогодні, усе одно «движки», виготовлені ще за радянських часів в Україні, перебуватимуть на озброєнні Збройних сил РФ і в цивільній авіації Росії ще, як мінімум, років п’ятнадцять. Наприклад, той самий вертолітний двигун родини ТВ3-117, що випускається серійно на «Мотор Січі» і про поставки якого в РФ зараз ідеться, установлений на сотнях вертольотів фірми «Міль» у Росії й за кордоном. Загалом на цей час таких «движків» випущено близько 26 тис., із них половина експлуатується в Росії.
Якщо розібратися
А вертольоти чиї? Відзначимо й таку вкрай важливу деталь: як говорять знов-таки російські експерти, «Мотор Січ» половину або навіть більше від вартості двигуна, що поставляється за замовленням Росії, залишає на російських же підприємствах як оплату за комплектувальні та матеріали.
Однак лише три роки тому ці аргументи не запобігли позбавленню російських партнерів від «української залежності», що, утім, тоді відбувалося в умовах загального похолодшання в українсько-російських відносинах. Так, за перше півріччя 2009 року, за офіційними даними «Мотор Січі», обсяги продажів її продукції в РФ збільшилися на 20% у порівнянні з аналогічним періодом 2008-го, однак уже до кінця 2009-го почався явний спад. «Бомбу» у відносини, цілком очевидно, було закла-
нікою французької компанії Sagem. За планом Міноборони модернізації підлягали 50 вертольотів армійської авіації Сухопутних військ ЗС України. Сама історія почалася трохи раніше, у лютому 2009 року, коли МЗС РФ пред’явило ноту МЗС України, у якій повідомило його про неприпустимість робіт із модернізації Мі-24, які велися на українському «Авіаконі». Директор департаменту розробок і закупівлі озброєння і військової техніки МОУ Володимир Грек заявив тоді: «У принципі, ми не маємо права займатися модернізацією цього вертольота без згоди розробника, однак це правило не поширюється на майно Міноборони. Крім того, за часів Союзу Україна зробила свій внесок у створення цієї машини, виготовивши для неї двигун, і тому має свою частку прав на Мі-24». Загалом, Міноборони України заявило, що росіяни не можуть заборонити експлуатацію оновлених Мі-24 у небі України.
Мі-24
дено ще навесні 2009 року, коли виникли серйозні непорозуміння у відносинах українських і російських оборонників щодо модернізації ударних вертольотів Мі-24. Розробник вертольота, московське КБ ім. Міля, відмовилося підписувати договір на супровід робіт, здійснюваних на конотопському авіаремонтному заводі «Авіакон». Міноборони України — замовник модернізації — заявило, що вертольоти літатимуть і без російського дозволу. Ідеться про український проект модернізації Мі-24, розроблений 2008 року за участю французької компанії Sagem Defense Securite і ВАТ «Мотор Січ». Цей варіант — Мі-24П — оснащений усе тим же двигуном ТВ3-117 ВМА-СБМ1В виробництва ВАТ «Мотор Січ» і комплектується авіо-
А вже на початку вересня 2009 року українські оборонники заявили, що Україна освоїла повний цикл ремонту вертольотів радянського, тобто російського, виробництва. Зокрема, на державному підприємстві Міноборони України «Севастопольський авіаційний завод» завершилися літні випробування капітально відремонтованого на держпідприємстві Міноборони «Луганський авіаремонтний завод» головного вертолітного редуктора ВР-14 на вертольоті Мі-8МТВ. Коментуючи цю подію, директор Луганського авіаремонтного заводу Олексій Мостовой відзначив: успішні літні випробування капітально відремонтованого редуктора ВР-14 на вертольоті Мі-8МТВ — фінальний етап на шляху одержання допуску до проведення ка-
пітального ремонту редукторів ВР-8А и ВР-14 на цьому підприємстві. «Завод уже має допуск на капітальний ремонт редуктора ВР-24, випробування якого проходили на Конотопському авіаремонтному заводі, і тепер основне завдання підприємства — організація серійного капітального ремонту цих редукторів», — уточнив Олексій Мостовой. Потім директор підприємства «Севастопольський авіаційний завод» Петро Воронін заявив: «Таким чином, в Україні створений повний цикл серійного капітального ремонту вертольотів Мі-8, Мі-14, Мі-17, Мі-24, Мі-35 та їхніх модифікацій. Це дозволить нам бути більш незалежними, конкурентоспроможними на світовому ринку... А нашим потенційним замовникам не треба думати, де відремонтувати той або інший агрегат вертольота. Усе можна зробити на підприємствах концерну Міністерства оборони України «Авіавійськремонт». Отже, у наших підприємств стане більше замовлень, на них буде створено нові робочі місця». Це вже була війна. Україна взялася модернізувати вироблені в Росії вертольоти без її дозволу, при цьому знаходячи свої юридичні обґрунтування. Зрозуміло, що можна було в цивілізованому діалозі знайти консенсус або звернутися до міжнародних судових інстанцій. Але Київ і Москва вчинили по-іншому: вони почали «бойові дії».
Європейський напрям Усе це супроводжувалося ще одним цікавим процесом, що вносив у розбрат додатковий елемент інтриги й ажіотажу: Україна почала атакувати ринки західних країн. Зрозуміло, не прямо — навряд чи європейські й американські авіабудівники раптом почали б масово закуповувати запорізькі «движки» і ставити їх на свої вертольоти. Тут окреслився інший шлях. 29 вересня 2009 року Україна разом із Францією та Великою Британією стала учасницею договору про Фонд багатонаціональної вертолітної ініціативи (ФБВІ). Українські оборонники були впевнені, що ця участь досить позитивно позначиться на розвитку українського ринку ремонту, виробництва та експлуатації військової вертолітної тех-
ніки. Суть Фонду, створеного навесні 2008 року, полягає в реалізації політики трансформації, викладеної в підсумковому Бухарестському комюніке держав — членів НАТО у квітні 2008 року. А саме в розвитку авіатранспортних можливостей членів НАТО й країн-партнерів, що полягатиме у виділенні коштів із Фонду на закупівлю, ремонт або модернізацію транспортних вертольотів, які належать компаніям країн Східної Європи або виробляються ними. Для початку деякі українські політичні сили, що виступали проти участі України в цій ініціативі, заявили, що в рамках діяльності Фонду багатонаціональної вертолітної ініціативи Міноборони безкоштовно модернізувало й готується передати в Угорщину два нових бойових вертольоти Мі-8, виведених для цього із складу Сухопутних військ Збройних Сил України. У той же час офіційні особи цей факт спростували. «Ні про яку передачу вертольотів, у тому числі й на безкоштовній основі, не йдеться. В України є можливості взяти участь у проекті ФМВІ, але виключно з ремонту вертольотів, які вже перебувають на озброєнні країн — членів НАТО», — пояснив тоді заступник директора департаменту НАТО МЗС України Вадим Пристайко. Також стало відомо, що в рамках ФБВІ заплановано модернізувати 68 вертольотів, але на період до 2012 року. У Росії, зрозуміло, виступили різко проти проектів ФБВІ, адже йшлося про все ту ж модернізацію радянсько-російських вертольотів без дозволу РФ. У той же час саме завдяки ФБВІ в України з’явилася можливість вийти на ремонтні ринки НАТО. Цікаво, що саме в той час — у жовтні 2009-го — у «Мотор Січі» заявили про нові (правда, зовсім не перші) переговори з американською корпорацією Sikorsky Aircraft про створення спільного підприємства з виробництва й ремонту вертольотів. Що у разі успіху переговірного процесу, та ще й на тлі відкритого прагнення Росії уникнути контрактів з Україною, могло б серйозно вплинути на подальше співробітництво Києва й Москви в цій сфері. Та все сталося інакше. Із приходом в Україні нової влади росіяни не поспішали кинутися в дружні обійми українських виробників, і 2010 рік став яскравим тому свідченням. Як бачимо, здоровий глузд у підсумку взяв своє. Треба сподіватися, що на новому етапі цих взаємовигідних відносин не виникатиме підводних каменів, які зустрічалися раніше.
№ 46 (201)
29 листопада 2011 року
7
Перспектива
Транзитний шлях у Європу Володимир СПЕКТОР Єврорегіон «Донбас» не можна порівнювати за його характеристиками з жодним з інших таких міждержавних утворень. Територією Луганської, Донецької та Ростовської областей проходять міжнародні магістралі європейських і пан’європейських (критських) транспортних коридорів (МТК). Як же використовувати такі вигідні умови з максимальним ефектом?
Донедавна обсяг транзитного транспортного вантажопотоку в системі МТК Європа—Азія під час проходження через Україну оцінювався в $1 трлн. За сприятливих умов він може збільшитись на третину, і ця частина вантажів може проходити магістралями єврорегіону «Донбас». Луганська область, як одна з його базових територій, має у своєму розпорядженні транспортні комунікації, які приймають транзитні вантажопотоки із країн Північної, Південної та Центральної Європи в напрямку Російської Федерації й далі — у регіони Середньої Азії, Прикаспійських країн і Кавказу. На кордоні Луганської й
Анатолій Репицький
Ростовської областей відповідно до Міждержавної угоди України й Росії позначені пункти перетинання кордону в рамках прикордонних районів: 7 міжнародних і міждержавних, а також 31 місцевий контрольно-пропускний пункт. «Виходячи з розробок учених, постає питання про необхідність формування в рамках єврорегіону «Донбас» комплексного проекту «Створення транспортнологістичної інфраструктури» у рамках міжнародного транспортного коридору Європа —Азія», — уважає заступник голови Луганської облдержадміністрації Анатолій Репицький. Він відзначив, що в межах кожного з напрямків транзитних міжнародних
маршрутів треба створювати митно-логістичні термінали й зони сервісного обслуговування. Насамперед це стосується Луганська, де планується створення Східноукраїнського ділового транспортно-логістичного центру. Особливе значення в процесі збільшення обсягу вантажотранспортних потоків приділяється українсько-російському залізнично-автомобільному митно-логістичному терміналу «Мілове —Черткове» з функціями інтермодальної обробки вантажів. Цей термінал забезпечить інтеграційні зв’язки й максимальну зайнятість прикордонного населення по обидва боки, а також дозволить досягти оптимального перерозподілу транзитних вантажів у всіх напрямках міжнародних залізничних і автомобільних маршрутів системи «Європа —Азія—Європа». Проект розв’яже і багато інших проблем. Так, наприклад, аналіз прикордонної ситуації показав, що через складність проживання на прикордонних територіях із населених пунктів весь час їдуть жителі. Зокрема, у
Міловському районі Луганської області через ліквідацію зупинок дизель-поїзда Кантемирівка — Міллерове сільське населення в останні роки покинуло рідні місця. Основні ініціатори організації та фінансового забезпечення будівництва об’єктів інфраструктури на першому етапі — органи державної влади. Саме вони швидко та якісно можуть спланувати й здійснити заходи, що стосуються об’єктів прикордонно-митного забезпечення, а також доріг, мостів, виділення земельних ділянок, розв’язати питання електро- і водопостачання. Однак основну роль у проекті відведено залученню інвестицій. Як приклад заступник губернатора Луганщини навів показники ефективності використання інвестицій при експлуатації термінала «Мілове — Черткове». Так, загальна сума капітальних вкладень у проект — 45 млн євро. При цьому річний оборот, за оцінками експертів, — 22496040 євро, а період окупності — 5 років. Чистий дохід — 3 803 830 євро. Внутрішня норма рентабельності — більше 10%. «Усе це свідчить про те, що приватно-державне партнерство стане запорукою успі-
— Необхідна державна програма зі створення міжнародного транспортного коридору «Волга — Карпати», що проходить і через Луганську область. Вантажні термінали як великі транспортні вузли — найвигідніша одиниця транспортного коридору. Вони дають найбільші економічні вигоди під час експлуатації. З огляду на те, що термінал площею близько 200 гек-
тарів — задоволення дороге (середня вартість його будівництва близько 40 мільйонів доларів), доцільно створювати його на місці перетинання залізничних і автомобільних магістралей. Сухопутний МТК довжиною 2100 кілометрів, у тому числі 1700 — по Україні, на 20—50% скоротить час і витрати на товарообмін між Європейським співтовариством і регіонами світу, що найбільш динамічно розвиваються. Для економіки й зовнішньої політики України реалізація проекту МТК «Волга — Карпати» стане стовповою дорогою на 10—15 років із великими перспективами. За основу МТК на першому етапі пропонується взяти наявні залізниці й автомагістралі, що проходять від Волгограда через територію Луганщини до західного кордону України, які треба максимально спрямити, усунувши багатокілометрові гаки й петлі, а всю інфраструктуру МТК привести у відповідність до світових стандартів, намагаючись обійти великі населені пункти. Однак чи буде реалізовано (і якщо так, то коли) транзитні можливості України, покаже час.
вання виробництва основних цехів того ж ГЗК дозволило погоджувати технологічний процес виробництва кінцевої продукції, і от уже вісім років комбінат користується цими програмними продуктами. І ніякі відомі системи західних розробників не змогли перекрити їхніх досягнень. При цьому важливо розуміти, що тільки ГІС K-MINE завдяки різноманітності модулів, призначених для розв’язання широкого спектра завдань гірничого виробництва, може замінити собою комплекс із трьох-чотирьох дорогих імпортних систем.
Ще одна перевага продуктів «КРИВБАСАКАДЕМІНВЕСТ» перед закордонними аналогами — висока продуктивність, обумовлена в тому числі використанням запатентованих алгоритмів, розроблених співробітниками компанії. Це дозволяє не тільки спростити процес використання ГІС, а й знизити планку системних вимог до обладнання, що зменшує загальну вартість упровадження. ГІС K-MINE має рекомендації Держпромгірнагляду України, Державної комісії України із запасів корисних копалин, узгоджена з Ростехнаглядом, одержала рекомендацію Державної служби гірничого нагляду й промислової безпеки, позитивну оцінку від Національного науководослідного інституту промислової безпеки та охорони праці. Компанія освоює й інші ринки. Крім описаної вище ГІС K-MINE успіх серед представників бізнесу мають і інші продукти компанії — аграрна інформаційна система «AgroMINE», система електронного діловодства «KAI-Документообіг», медична інформаційна система «K-МІС», система планування ресурсів підприємства «KAI-Підприємство» та ін.
Особливу увагу в «КРИВБАСАКАДЕМІНВЕСТ» приділяють освітнім проектам, підготовці нового покоління фахівців. Для студентів вищих навчальних закладів діють спеціальні програми, які дозволяють одержати безкоштовні ліцензійні копії продуктів компанії для використання в навчальному процесі. Крім того, з ініціативи «КРИВБАСАКАДЕМІНВЕСТ» за підтримки Міністерства охорони навколишнього середовища України, Державної геологічної служби України, Державної комісії України із запасів корисних копалин проводиться науковопрактичний семінар SVIT GIS, що наразі має статус міжнародного. Семінар присвячений використанню геоінформаційних систем (K-MINE та інших рішень) у різних сферах господарської діяльності. Зі свого боку, нам залишається тільки побажати удачі вітчизняним розробникам ПЗ — мало не єдиної української компанії, якій удалося домогтися успіху на такому високотехнологічному конкурентному ринку. А так само успіху в проведенні SVIT GIS-2012, що відбудеться в Криму 14— 18 травня 2012 р. (докладніше на www.kai.com.ua).
Обганяючи лідерів® Програмісти із Кривого Рогу кинули виклик гігантам софтверної індустрії й перемогли: розробки науково-виробничого підприємства «КРИВБАСАКАДЕМІНВЕСТ» у галузі геоінформаційних систем, управління бізнеспроцесами та автоматизації виробництва купують найбільші підприємства, попри наявність закордонних аналогів, що міцно закріпилися на ринку.
Мабуть, найвідоміший продукт компанії — геоінформаційна система (ГІС) K-MINE, призначена для роботи з розподіленими в просторі даними, зокрема як інструмент для автоматизації маркшейдерського та геологічного забезпечення, планування й проектування гірничих робіт, систем автоматизації процесів гірничого виробництва. Ідея створення ГІС виникла ще 1995 року через недостатні можливості програмного забезпечення компанії Autodesk (глобальної корпорації з річним обігом $1,7 млрд) для розв’язання практичних завдань у галузі гірничої справи. Тоді рішення заміритися на розробку власної геоінформаційної системи в ба-
гатьох викликало настороженість — фахівці боялися, що в невеликого колективу розробників із Кривого Рогу не вистачить сил і ресурсів для того, щоб конкурувати з десятком світових компаній. Однак завдяки знанню своєї справи й глибокому розумінню потреб замовників у цій галузі «КРИВБАСАКАДЕМІНВЕСТ» здивував скептиків. Сьогодні компанія успішно співпрацює з такими гігантами індустрії, як ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», Полтавський і Єристовський гірничо-збагачувальні комбінати (що входять до групи Ferrexpo), Інгулецький, Північний і Південний ГЗК, німецька компанія Knauf, холдинг «ЄВРОЦЕМЕНТ груп», що володіє більш ніж сотнею підприємств в усьому світі, та іншими. Підприємства вибирають розробки вітчизняної компанії, послуговуючись цілком прагматичними міркуваннями: упровадження продуктів «КРИВБАСАКАДЕМІНВЕСТ» дає відчутний економічний ефект, дозволяє прискорити виконання робіт, знизити собівартість, поліпшити якість
продукції та підвищити безпеку праці. Наприклад, під час упровадження системи оптимізації вивезення гірничої маси з кар’єру на Інгулецькому ГЗК, де рішення про планування вивезення гірничих порід із кар’єру завжди ухвалювала людина, у результаті комп’ютерного моделювання стало можливим скоротити середню дальність транспортування порід, що у свою чергу призвело до економії значних коштів. Звичайно, керівництво ГЗК відразу ж перевело такі завдання на комп’ютерну основу. Упровадження системи наскрізного плану-
ху у використанні об’єктів прикордонної інфраструктури єврорегіону «Донбас», — упевнений Анатолій Репицький.
Думка фахівця Борис Гуцало
Директор Інституту стратегічного розвитку прикордонних територій доцент Східноукраїнського національного університету імені Даля
8
№ 46 (201)
29 листопада 2011 року
Космос
Не вистачає батога, а не пряників Ірина КОНДРАТЬЄВА Що треба зробити для зміцнення української економіки, на чому зосередити зусилля найперше і як повернути громадянам почуття впевненості в завтрашньому дні? Своєю точкою зору на наявні проблеми із читачами «УТГ» ділиться Леонід Кучма, другий Президент України (1994— 2005 рр.).
— Леоніде Даниловичу, Ви пішли в президентство з посади директора одного із провідних підприємств вітчизняної ракетно-космічної галузі — відомого на весь світ «Південмашу» (ДП «Виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод» ім. О.М.Макарова»). У його долі за останні роки, так само як і в долі всієї країни, було чимало потрясінь, що негативно позначилося і на замовленнях, і на обсягах виробництва, і на стані матеріально-технічної бази. На Вашу думку, чи є шанси повернути «Південмашу» і в цілому ракетно-космічній галузі колишню міць? За рахунок чого це можна зробити? Чи варто розраховувати у розв’язанні внутрішніх проблем України на допомогу ззовні? — Думаю, що на першому плані має бути стратегічне партнерство з Росією. Однак у нас досі нема довіри одне до одного. Бо в Росії деякі представники влади (прошу вибачення — я їх дуже люблю) часто дивляться на Україну, як на підлеглого, діють за принципом «я сказав, ти — зроби». А я вважаю, що Україна має бути стратегічним партнером Росії. Ми одне з одним маємо розмовляти на «Ви», і обидві сторони рівною мірою мають одержувати позитивні результати від такого діалогу. Тоді весь світ почне на нас дивитися по-іншому, буде більше замовлень у космічній галузі. А так що ми маємо зараз? За проектом «Циклон» у Бразилії перший пуск намічався 2006 року. Набли-
жається 2012-й, а ми майже не фінансуємо цей проект. У такому випадку як на нас має дивитися світ, у тому числі Бразилія? Зрештою, вона може відмовитися від наших послуг і знайти іншого партнера, укласти договір з тією ж Росією. Тому ми маємо весь час пам’ятати, чим небезпечні власні промахи, недофінансування тих або інших програм і проектів. Не тільки в космічній, а й у авіаційній, транспортній, суднобудівній промисловості. Не можна втрачати свій інтерес в інших країнах, треба захищати його й відстоювати.
— У Вас є рецепт реанімації ракетно-космічної галузі? — По-перше, треба серйозно розібратися з «Південмашем». Це величезні виробничі площі й потужності. Ви спробуйте зробити там звичайний болт — він буде золотим через накладні витрати. Чи можна виправити ситуацію? Напевно. Як на мене, треба провести реструктуризацію заводу. Розділити його на кілька підприємств, відітнути все зайве, зберігши тільки ті виробництва, які однозначно будуть затребувані завтра. Наприклад, там є чудове інструментальне виробництво, яке сміливо можна виділяти в окремий завод. Він зможе працювати на всю Україну, на СНД або навіть ще ширше й заробляти спокійно гроші, отримувати прибуток. Сьогодні ж усе, що заробляється в цьому сегменті, іде в загальну скарбничку «Південмашу», і в підсумку ніхто нічого не отримує, латаються тільки бюджетні діри, а розвитку нема.
Аналогічно в тракторному виробництві. Ми ж 20—25 років тому продавали трактори в 65 країн світу, навіть в Америку й Канаду! Зараз це виробництво фактично зупинене. Отже, теж треба подумати, як повернути Україні власний трактор, підтримати власного виробника, а не білоруського або російського. З огляду на останні події, коли наша держава заявила про наміри зайняти серйозну нішу на світових ринках сільськогосподарської продукції й проводити активну аграрну політику, це особливо актуально. Бо неможливо займатися розвитком аграрного сектора й при цьому не мати власного трактора, власного комбайна. До речі, комбайн теж виробляв «Південмаш» — одна з його філій у Павлограді. Я переконаний, що успіх у реалізації масштабних проектів на «Південмаші» з підтримки й розвитку сільськогосподарського, вітроенергетичного, космічного та інших напрямів багато в чому залежатиме від того, чи зуміють ракетобудівники навести лад у своєму домі. Але виконати таке
складне завдання «Південмаш» не зможе самотужки. Має бути відповідна урядова програма. Розробки в цьому напрямку вже є, уряду треба знайти час і зайнятися цим питанням детальніше.
— Ви не шкодуєте, що в 90-х довелося розстатися з «Південмашем»? — Із цим підприємством у мене пов’язані найсвітліші
Довідка «УТГ» Благодійну організацію «Президентський фонд Леоніда Кучми «Україна» засновано 2004 року. Основні напрями діяльності: підтримка обдарованої молоді, відродження сільських бібліотек, міжнародне співробітництво, розробка та реалізація гуманітарних проектів тощо. Іменні стипендії Президентського фонду щорічно одержують 50 студентів різних курсів із 8 ВНЗ України (від 5 до 10 стипендій у кожному ВНЗ). Їх надають переважно майбутнім представникам технічних професій на підставі підсумків попереднього навчального року. Студентів, гідних одержати таку стипендію, визначають вчені ради ВНЗ. Зараз розмір стипендії становить 10800 гривень.
спомини. Бо тоді все було по-чесному. Відразу було видно, хто є хто. Не треба було пильнувати, чекаючи на підступ. Кожен розумів ступінь своєї відповідальності. І найголовніше: люди вміли давати слово й дотримувати його. Нікому навіть на думку не спадало обдурити, підвести товаришів. Мимоволі порівнюю час роботи на заводі, у КБ із нинішнім, коли аналізую те, що відбувається в Україні. Ми часто не розуміємо, до яких наслідків може призвести поведінка людини в тій або іншій ситуації, особливо якщо ця людина чиновник високого рангу.
Багато що робиться з позиції власного «я», судять і ухвалюють рішення з висоти своєї дзвіниці. При цьому ніхто не хоче відповідати за свої рішення, якщо щось не вийшло. Багато хто думає так: та нічого страшного, країна подужає. Люди не розуміють, скільки ран на тілі цієї країни залишено в минулому й збільшують їх сьогодні. Виходить, що для нас вона не рідна? Але ж це найстрашніше. Особливо погано те, що багато молодих і талановитих громадян України прагнуть жити й працювати за кордоном, бо не знаходять тут розуміння й підтримки.
— Тому Ви от уже 7 років у рамках благодійного фонду «Україна» реалізуєте програму з
активної підтримки молодих інтелектуалів, школярів і студентів? — Так, це наш невеликий внесок у інтелектуальне майбутнє країни. Ця програма діятиме й далі. Але самих лише президентських стипендій мало для того, щоб молодь почувалася затребуваною та захищеною в рідній країні. Треба створювати умови для випускників технічних ВНЗ, щоб вони могли знайти для себе гідну роботу й не йшли після закінчення навчання торгувати на ринок, не їхали за кордон, у тому числі в сусідню Росію. Чому так відбувається? Якщо за радянських часів диплом давав гарантію роботи за фахом і більш-менш гідну зарплату, соціальний за-
хист, то останнім часом, на жаль, наявність диплома в нас нічого не означає. У той же час треба визначитися з кількістю фахівців, що здобувають вищу освіту. У нас їх готують у кілька разів більше, ніж у Європі, а використовують у кілька разів гірше. Багато хто здобуває диплом заради диплома й зовсім не уявляє, чим займатиметься після закінчення ВНЗ. Хтось влаштовується на роботу за протекцією, туди, де його освіта, спеціалізація взагалі не мають ніякого значення. Звідси, напевно, у суспільстві сформувалося не дуже серйозне ставлення до вищої школи. У міжнародних рейтингах багато наших вищих навчальних закладів теж, на жаль, сьогодні не котируються. Тому треба змінювати державні підходи, зробити все, щоб повернути престиж освіті, науці, у якій за останні роки також відбулися величезні зміни не на краще. Настроювати молодь активніше йти в технічні ВНЗ, виховувати тих, хто зможе піднімати промисловість і економіку.
— Чого не вистачає Україні для стабілізації ситуації? — На моє переконання, для запуску стабілізаційно-
го процесу не вистачає не пряника, а батога. Можливості для розвитку космічної галузі й багатьох інших найважливіших напрямів у нас є. Для їхньої реалізації потрібні бажання, воля й розуміння, що на самому лише чавуні, металі або на самій хімії економіку не витягти. Я сто разів говорив і можу повторити ще раз: так, ми можемо вступити в систему міжнародного розподілу праці. При цьому опинитися в ситуації, коли від нас нічого не залежатиме. Тобто ми станемо просто територією, на якій розміщатимуться якісь виробництва. Про те, що може статися саме так, свідчить досвід багатьох європейських держав, які вже одержали свій «гіркий пряник». Багато з них, увійшовши до ЄС, власного продукту не виробляють, а розвивають чужі технології й випускають тільки те, що пропонують високорозвинені країни — Німеччина, Франція, Італія та інші. Але мені здається, що Україна заслуговує на значно більшу повагу, з огляду на інтелект, що ще в нас залишився. Сьогодні цей інтелект необхідно підтримувати й просувати. Адже ми всі добре розуміємо, що майбутнє — за високими технологіями. Крім того, час відмовитися від практики минулого. Сьогодні не можна вже працювати, як за часів СРСР, коли підприємства гарантовано забезпечувалися замовленнями «згори». Треба вчитися бути менеджерами, знаходити, чим зацікавлювати інші країни, і пропонувати свою продукцію. Тільки тоді прийде успіх. Треба шукати консенсус із Російською Федерацією. Наприклад, у військовій сфері. Адже Росії і в майбутньому буде потрібна важка ракета, яку вміють робити в Україні. Сьогодні ми можемо подовжити на 5 років гарантійний термін на ракети стратегічного озброєння, які «служать» на російській території, і збільшити термін їхньої служби до 30. А що далі? За цей час треба буде зробити щось натомість. Але не думаю, що Росія зможе самотужки розв’язати це завдання, бо там теж за останні роки втратили колишній науковий і виробничий потенціал. Тож треба шукати консенсус у таких високотехнологічних галузях, як ракетно-космічна, авіаційна. Разом розв’язувати стратегічні завдання, захищати наші спільні інтереси. Сподіватимемось на краще.
№ 46 (201)
29 листопада 2011 року
9
Інфраструктура
«Арена Львів»: погляд зблизька Роман ДИГАС Початок на стор. 1
Мерія обіцяла емітувати облігації, які мали забезпечити фінансування, але, здається, їх так і не випустили. Це була справжня авантюра... Отримавши від УЄФА «червону картку», уряд призначає державним замовником спорудження стадіону ДП «Західінфрапроект», а генпідрядником обирає ТОВ «Альткомкиївбуд». Тоді ж створюється й ДП «Дирекція з будівництва об’єктів до Євро-2012 у м. Львові», яку підпорядковують Нацагентству з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Євро-2012. І почалася робота. За станом на січень 2011 року, готовність адміністративно-побутового корпусу стадіону становила 34%, чаші арени — 65%. 11 квітня 2011-го будівництво львівського стадіону інспектує Президент Віктор Янукович. Вердикт: готовність об’єкта — 52%, відставання від графіка — один місяць. Наприкінці вересня Мішель Платіні, оглянувши будову львівського стадіону вдруге, покидає його в чудовому настрої. А рівно через місяць, за день до попередньо призначеної на 29 жовтня дати
Лубківський. — Споруда зручна для вболівальників, досить функціональна з огляду на управління великими людськими потоками і транспортну логістику. Попри те, що до початку турніру ще треба облаштувати прилеглі території і під’їзди, добудувати зону гостинності, головне — «Арена Львів» відкрита.
Із променада видно все Проект стадіону розроблено у 2008 році австрійською фірмою «Альпіне Бау». Із квітня 2010-го архітектурний супровід здійснювало ТОВ «Арніка», а з вересня 2011-го — ТОВ «Укрдизайнгруп». На період відкриття освоєно 2 млрд грн із передбачених кошторисом 2,287 млрд грн, які пішли на спорудження «Арени Львів» та створення необхідної інфраструктури. За словами Бориса Колеснікова, проблеми під час зведення об’єкта виникали не через помилки в проекті або конструкціях, а внаслідок несвоєчасного забезпечення комплектувальними та устаткуванням. Нині оприлюднені цікаві технічні дані арени. Зокрема, загальна площа земель-
За два дні до першого матчу
офіційного відкриття «Арени Львів», комісія УЄФА вручає генеральному директору ДП «Західінфрапроект» Володимиру Шадріну сертифікат про готовність першої черги. Урочистості відбулися у призначений вечір. Нікого з високих державних мужів, попри щирі запрошення, у VIP-ложі не було. Як і прямої телетрансляції, від ведення якої уповноважена на те ТРК «Україна» теж чомусь відмовилася. Не дотримались організатори й обов’язкового в таких випадках ритуалу відкриття державного об’єкта — забули про Гімн України. Привітання Віктора Януковича дивилися з моніторів у запису, наживо — двогодинну розважальну програму.
Гроші не пахнуть
Шоу у вечір відкриття стадіону
ної ділянки стадіону становить 243226 м2. Каркас арени складається з 69 несучих ферм, які мають близько 10000 конструктивних елементів. Із 34915 запроектованих місць на трибунах під час проведення Євро-2012 буде задіяно 32725. Двотиповий дах площею 29500 м2, прозорий (із макролону) і непрозорий (з профнастилу), накриває всі трибуни. Покрівля оснащена підігрівним водостічним жолобом, що збиратиме як воду, так і талий сніг. Фасад засклено 2989 м2 сонцезахисного скла з енергозбережним покриттям, здатним змінювати колір залежно від погодних умов. Для оздоблення вентильованої фасадної системи застосовано 6152 м2 райцинку — якісного мате-
ріалу зі сплаву цинку, міді й титану. Параметри футбольного поля, як і вимагає УЄФА, — 105х68 м. Воно покрите натуральним рулонним газоном RICHTER SYSTEMS (Голландія) із спеціальних трав’яних сумішей, оптимальних для кліматичних умов Галичини. Система його догляду включає три дренувальні шари та родючий грунт, поливання з 26 спринклерів із використанням дощової води та підігрів на рідкому етилен-гліколі. Особливістю львівської арени є променад. Це 400 метрів суцільного пішохідного простору по периметру стадіону між нижнім та верхнім ярусами. Його призначення — розподіляти глядацькі потоки і убезпечувати їх рух. Із будь-якої його точки можна безперешкодно спостерігати за тим, що діється на газоні. У Дирекції з будівництва об’єктів до Євро-2012 у м. Львові запевняють: у разі надзвичайної ситуації для евакуації всіх гостей стадіону потрібно лише 8 хвилин. Світлове обладнання ігрового поля «Арени Львів» таке саме, як і НСК «Олімпійський» та «ДонбасАрени», — компанії Royal Philips Electronics. Працює воно з максимальним розрахунковим рівнем освітленості — 2400 люксів і відповідає стандартам FIFA та UEFA для телетрансляцій футбольних матчів. Акустична система чаші стадіону забезпечує покриття усіх місць рівнем гучності 110 Дб в діапазоні частот при відтворенні 40 Гц — 16 кГц. Відеозображення подій на газоні можуть транслюватися двома великими табло по 62 м2 на трибунах і 75 моніторами розміром 40 дюймів і 354 — по 52 дюйми у відокремлених приміщеннях усього комплексу. — На думку фахівців УЄФА, з-поміж усіх восьми стадіонів Євро-2012 «Арена Львів» вже сьогодні претендує на статус одного з найкомфортніших, — прокоментував подію директор турніру УЄФА Євро-2012 в Україні Маркіян
За попередніми розрахунками фахівців, утримання такої арени обходитиметься в 20—25 млн грн на рік. Тому постановою Кабінету Міністрів від 13 липня 2011 року створено державний консорціум «Спортивні арени України», завданням якого й має бути ефективне використання об’єктів інфраструктури після проведення чемпіонату. До консорціуму, разом із НСК «Олімпійський» та Палацом спорту, увійшла й «Арена Львів». Концепція її розвитку передбачає перетворення комплексу на спортивний, культурний, розважальний та бізнесовий центр Західної України. У проміжках між футбольними заходами консорціум надаватиме його сегменти для проведення концертів, шоу, виставок тощо. Крім цього, тут постійно функціонуватимуть ресторани, бари, кафе. Однак фінансовий експерт, заступник керівника Комітету громадського контролю «Євро-2012» Тетяна Тимошенко, не вважає державний консорціум формою ефективного менеджменту. Більш того, на її думку, він є ні чим іншим, як ще одним структурним навантаженням на держбюджет. Цілком інший підхід до такої ж проблеми знайшли в польському місті Вроцлаві. Задовго до завершення будівництва стадіону до Євро-2012 місто підписало угоду з профільною компанією із США про організацію його комерційного використання. Нині американські менеджери успішно курирують об’єкт, а місто, завдяки добрим дивідендам, справно погашає кредити, які брало на його спорудження.
Зал прес-конференцій
Україна, звісно ж, не Польща. І хто знає, можливо, сподівання Бориса Колеснікова щодо виходу «Арени Львів» на самоокупність через два роки справдяться. Спромоглися ж за півтора року на болоті звести стадіон. А факт, що всі наші стадіони завжди були дотаційними, — вже не «совкова» догма. Та й песимістичний прогноз, яким експерт Тетяна Тимошенко прирекла «Арену Львів» на вічну дотаційність через віддаленість від житлових масивів, погану логістику і дорогі комунікації, теж досить сумнівний. Звідки ж їй було знати, що ще в середині 70-х років минулого століття виникла й почала реалізовуватися
лову бюджетної комісії Яромира Самагальського: з бюджету міста в стадіон змогли вкласти 130 млн грн, 90 з яких — кредитні кошти. Також місто передало під стадіон землю. Тільки й того. І поставив два зустрічні запитання: — А знаєте, скільки коштуватиме утримання стадіону? То тепер ви хочете пропорційно закладати в бюджет міста кошти ще й на це? Мабуть, переконливішої відповіді на такий запит міський голова знайти не зміг. І якщо депутати під займенником «ми» мали на увазі львівський електорат, то за бажання відповідь могли б почути від самих своїх виборців. Протягом усього поточного року Львовом не те що не проїхати — не всякою вулицею пройти можна. Із вось-
Святкування першого голу
концепція забудови саме цієї, південної частини Львова, де нині й створили стадіон. Зрештою, і мало кому з львів’ян відомо про наміри місцевої влади винести всі державні та інші установи з історико-архітектурного ансамблю міста. За функціональністю кращої території, ніж південна частина Львова, у межах міської смуги більше немає.
Наша відповідь Керзону Тепер, коли стадіон офіційно відкритий, депутати Львівської міськради, значна частина яких перебуває у стані превентивної війни з мером Львова Андрієм Садовим, хочуть заслухати його щодо частки міста у стадіоні «Арена Львів». Мовляв, а що ми з цього матимемо? У відповідь міський голова процитував го-
ми трамвайних маршрутів через заміну покриття проїжджої частини вулиць, рейок та підземних каналізаційних комунікацій, які пам’ятали ще австрійського цісаря, півроку функціонувало лише два. Вульгарний асфальт, від запаху якого кожного літа потерпали мешканці центральної частини міста, тепер замінено історичною базальтовою бруківкою. Тротуари вистеляють гранітною плиткою. Трамваї пішли безшумними коліями. Полотно фактично всіх магістральних міських доріг та під’їзних до міста трас капітально відремонтовано турецькою компанією ONUR із дотриманням європейських стандартів. Причому, в кредит. Докорінно змінено схему руху громадського автотранспорту, а його пасажири почали поступово пересідати із задушливих маршруток у комфортабельні великогабаритні автобуси. Урешті-решт, не пізніше, як у грудні, мають відкрити і львівський аеропорт із злітно-посадковою смугою, здатною приймати всі типи літаків. Усе це і багато чого іншого фінансується в основному з держбюджету. І якби не Євро2012, то ще довго б міському господарству Львова животіти, як доводиться усім «нефутбольним» обласним центрам, на свій куций дотаційний бюджет.
10
№ 46 (201)
29 листопада 2011 року
Наука
Шосте чуття — сенсор
Розумне лікування
Українські вчені створили біодатчик, який не тільки працює, а й приносить користь
«Розумний» полімерний матеріал може вивести розвиток медицини на більш високий рівень.
Анатолій ЛЕМИШ У всьому різноманітті наукових і технічних напрямків розвитку світової промисловості, є такий, у якому Україна може стати конкурентом іншим країнам. Це розроблення та виробництво датчиків для вимірювання тих або інших параметрів.
Саме цим займається група, до якої входять учені з декількох академічних інститутів, а також «технічна база» — київський завод «Меридіан» ім. С.П.Корольова. За фундаментальне дослідження «Створення мікроелектронних датчиків нового покоління для інтелектуальних систем» і розроблення близько 50 нових типів сенсорів авторський колектив висунуто на здобуття Державної премії України за 2011 рік. Сьогодні слово «сенсор» для багатьох асоціюється з екраном мобільного телефона, що відгукується на дотик пальця. А ще років десять тому таких «розумних» пристроїв у масовому користуванні не було. Порівняно недавно з’явилися й датчики, здатні сканувати радужку ока або відбиток пальця. Сенсори можуть визначати тисячі параметрів, у тому числі фіксувати явища, не доступні людським органам чуттів. Особливо гостро питання про створення нових типів датчиків постало останнім часом, коли з’явилася мікроелектронна апаратура, здатна аналізувати буквально все, про що в неї запитають. Якщо, звичайно, запитають грамотно й із достатнім набором вихідних даних, які й мають поставляти сенсори. Датчики є посередниками між зовнішнім світом і комп’ютерами. Що далі, то більшою ставатиме потреба в пристроях, здатних бути для машин очима, вухами, носом і ще сотнями інших «органів чуттів». І якщо Україна, на жаль, відстала в комп’ютерній гонитві, то в створенні сенсорів для різних вимірів у нас є цілком конкурентні наробітки.
Сенсор на листі винограда
Дізнатися про самопочуття листя Один із таких багатообіцяльних напрямків — біодатчики, створені на межі між живою й неживою матерією. Такі технології сьогодні тільки розвиваються. Спільний колектив учених з Інституту кібернетики ім. В.Глушкова та Інституту фізики напівпровідників ім. В.Лашкарьова НАН України сконструював сенсори, що реєструють рівень фотосинтезу в листі рослин. Яке практичне застосування можуть мати такі прилади, розповідає керівник групи, завідувач відділу Інституту кібернетики Володимир Романов (на знімку):
— Біосенсори — це вимірювальні пристрої, де роль чутливого елемента виконує жива матерія. Це можуть бути окремі клітини або листя рослин. Якщо якимсь чином їх збудити, вони стануть джерелами певного виду сигналів. Біосенсори можуть бути індикаторами зміни стану рослин, повітря, води. Зокрема, під моїм керівництвом розроблено родину приладів під загальною назвою «Флоратест», які дозволяють стежити за фотосинтезом. Зрозуміло, що вимірювати цей процес прямими методами неможливо — для цього треба вбити саму рослину й подивитися, як вона розвивалася. Тому для роботи сенсорів обрано інший метод. Якщо освітити синім світлом хлорофіл у листі, у ньому почнеться процес фотосинтезу, що дає свою певну лінію в спектрі: лист світитиметься в червоній його ділянці (за принципом Па-
улі). Це світіння можна зареєструвати за допомогою фотодіода, налаштованого на певну частоту. У приладу є кліпса, за допомогою якої легкий датчик із фотодіодом прикріплюється до листа, а вона, у свою чергу, з’єднується з мобільним базовим блоком. На панелі «Флоратесту» є кілька кнопок керування й екран, куди виводяться крива від фотодіода й числові значення, що визначаються мікрокомп’ютером. За кривою світності можна поставити діагноз всій рослині після якогось впливу на неї — заморозків, поливу, внесення добрив або пестицидів. Так, можна визначити, після якої дози пестицидів фотосинтез у рослині припиниться. Тоді під час хімічної прополки бур’янів не треба буде вносити на поле зайву отруту. Аналогічно ми визначали за допомогою сенсорів, скільки треба води для штучного зрошення, що дозволяє істотно заощаджувати водні та енергоресурси. На дослідних полях ми одержали економію в десятки тисяч гривень. Є методики, що дозволяють виявити хворі й слабкі рослини. Зрозуміло, самі по собі сенсори не можуть дати ніяких рекомендацій. Тому вони підключені до інтелектуальних систем. У приладі є вбудований мікрокомп’ютер, і завдання нашої групи — розроблення електроніки та програмного забезпечення для таких систем, щоб за серією даних можна було побудувати криву й на її основі дати чіткі відповіді про стан рослин. Ми проводимо виміри цим методом і порівнюємо їх із показниками стандартного біохімічного аналізу. До речі, на відміну від нашого трихвилинного тесту, «біохімію» роблять два тижні, коли втрутитися в процес уже майже неможливо. Ми проводили випробування на різних полях, у тому числі й у Німеччині, і зараз складаємо рекомендації для агрономів — користувачів нашого приладу: які криві з фотосинтезу є опти-
Екран після вимірювання
Портативний флуорометр «Флорестат» для експрес-діагностики стану рослин
мальними для різних рослин, за яких параметрів треба поливати, за яких — додати добрив і так далі.
Кожному запаху — власний «ніс» — Наскільки я розумію, «Флоратест» — лише один із багатьох сенсорних приладів, створених в Україні. Розкажіть, будь ласка, про інші розробки. — Інтелектуальні системи нового покоління, створені в Інституті молекулярної біології та генетики НАН України, в Інституті електродинаміки, в Інституті фізики напівпровідників, містять у собі біосенсори і цілі біоматриці. Працюючи разом із вбудованим мікрокомп’ютером, вони можуть виконувати роль штучного носа або язика. Їхня чутливість дозволяє визначити одну молекулу шкідливої речовини серед мільйонів інших. Такі системи вже зараз можна використовувати в контейнерах або рефрижераторах для контролю якості продуктів харчування. Є розробки для виявлення вибухових та інших заборонених речовин на вокзалах або в аеропортах. Майже готовий мобільний прилад для визначення сірководню. Такий «ніс» допомагає уникнути трагічних випадків, які, на жаль, трапляються, коли копають колодязі, льохи, виконують інші роботи, де існує небезпека викидів сірководню. Під час його розробки застосовані нові матеріали на основі наноструктурованого кремнію. Або інший приклад. У Львівському політехнічному інституті створений мініатюрний датчик вимірювання внутрішньочерепного тиску, який можна засто-
совувати для діагностики черепно-мозкових травм. Він успішно пройшов клінічні випробування й уже використовувався в нейрохірургічному відділенні Львівської лікарні швидкої допомоги. Створено мініатюрні датчики для вимірювання тиску в черевній порожнині під час гастроентерологічних досліджень, диференціального тиску для діагностики захворювань вуха. На замовлення будівельників розроблено набір датчиків сили для відстеження руйнівних навантажень на залізобетонні конструкції. На основі біосенсора створено прилад для експрес-тесту на пташиний вірусний грип. До речі, одна із сенсорних систем, створених нашим колективом, використовується й у роботі знаменитого Великого адронного колайдера у Швейцарії. Це спеціальні сканувальні мікроскопи, що дозволяють вимірювати надмалі відстані пробігу частинок під час розпаду. У нас вони застосовуються для визначення якості матеріалів у електронній і наноелектронній промисловості. Такі надмалі проміжки ці прилади можуть вимірювати шляхом високочастотного сканування.
До речі
Українські дозиметри в Японії Після землетрусу в Японії та аварії на атомній станції «Фукусіма» до українських учених звернулися японці: їм не вистачало дозиметрів. Завод «Меридіан», що входить до складу групи Володимира Романова, зумів швидко налагодити випуск дозиметрів для Японії.
Вчені з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго повідомляють про створення й успішні тестування першого практичного «розумного» матеріалу, який здатний зробити переворот у медицині в галузі використання світла – тепер воно може проникати в тканини людського організму на чотири дюйми, тобто на 10 см , а це чимало. У своєму звіті дослідники розповіли про новий полімерний матеріал, схожий за своєю структурою на пластик, можливості якого дозволяють використовувати його для діагностики захворювань і вирощування нових тканин людського організму в лабораторних умовах. Адах Альмутаірі та його колеги пояснюють, що ближнє інфрачервоне світло, яке не сприймається людським оком, глибоко проникає в тканини організму і здатне лікувати деякі хвороби. При цьому воно не має побічних ефектів і не завдає шкоди тканинам, бо є малопотужним. Начебто все просто, але до недавнього часу матеріалів, що ефективно реагують на малопотужні інфрачервоні промені, не було: вже відомі «розумні матеріали» вимагають потужного інфрачервоного випромінювання, яке руйнує здорові клітини і тканини організму. Це і підштовхнуло каліфорнійських вчених до вивчення і створення «розумних» полімерів, що реагують на ближнє інфрачервоне світло. Стикаючись із малопотужними інфрачервоними променями, новий матеріал розпадається на дуже дрібні частинки, абсолютно нетоксичні для тканин. Наприклад, зараз вчені досліджують можливість введення полімеру до складу імплантованого гідрогелю (водомісткий гнучкий матеріал), який використовують для вирощування нових тканин та введення ліків. Поєднання гідрогелю із «розумним» полімером після зіткнення з інфрачервоним світлом дозволить створювати нові ліки й агенти візуалізації, що застосовуються для лікування онкологічних захворювань. «Наскільки нам відомо, це перший приклад полімерного матеріалу, здатного розпадатися на крихітні молекули у відповідь на такий малий і нешкідливий рівень опромінення», – кажуть дослідники. Підготувала Анна ГРЕЧАНИК (за матеріалами www.sciencedaily.com)
№ 46 (201)
29 листопада 2011 року
11
Четвертий рівень
Тримайся, маркшейдере! Як навчають маркшейдерів і в яких умовах вони працюють, як підготувати молодого фахівця, щоб його адаптаційний період на шахті був якнайменшим, удалося довідатися від викладача кафедри маркшейдерії Національного гірничого університету (м.Дніпропетровськ) Андрія Третьяка. Бесіда показала безліч проблем, пов’язаних із працею маркшейдера на виробництві.
— Андрію В’ячеславовичу, предмет, який ви викладаєте, досить рідкісний, і назва професії незвичайна... То хто ж такий маркшейдер? — Будь-яке будівництво — від мізерно малого до неймовірно грандіозного — обов’язково вимагає геодезичного забезпечення. На землі й у її надрах, на поверхні Світового океану й під водою, у повітрі й навіть у космосі людство не може обійтися без геодезії. Приміром, геодезистів, які працюють у повітряному й водному океанах, називають штурманами. А тих, хто працює в земних надрах, — маркшейдерами. Назва прийшла до нас із Німеччини й означає роботу з розмітки та встановлення меж територій і родовищ.
— Як і в будь-якій інженерній діяльності, основою роботи маркшейдера є базові природничі науки — фізика й математика. Він займається забезпеченням гірничого виробництва, отже, мусить знати всі технологічні ланки. Тому не можна обійтися без вивчення геології, технологій проведення виробок і видобувних робіт, фізики гірських порід, рудничного транспорту, охорони праці, економіки, комп’ютерних технологій та інших наук. Крім того, робота під землею вимагає міцного здоров’я й доброї фізичної підготовки. Не останню роль відіграє і психологічна готовність фахівця. Маркшейдер особисто відповідає за правильність ухвалених рішень. Ступінь його відповідальності надзвичайно ви-
ми приладами, як теодоліт, нівелір, виконувати виміри, камеральну обробку вимірів без участі викладача й за межами аудиторії. Це однаково, що ви йдете на прийом до стоматолога або хірурга, які переважно навчалися самі. Ще один злий жарт у навчанні маркшейдерів зіграв процес уніфікації освіти, який вимагав навчати майбутніх гірничих інженерів різних спеціальностей за єдиними навчальними планами. Із цього приводу пригадується старий анекдот про винахідника, який придумав і побудував автоматичну машину для гоління. Треба було лише кинути монету в монетоприймач і вставити обличчя в спеціальне вікно. Коли йому нагадали, що в різних людей різна форма облич-
див у очах студентів другого курсу, коли на них одночасно обрушилися дві споріднені дисципліни — геодезія й маркшейдерська справа. Незрозуміла термінологія, посилання в одному предметі на інший. Це те саме, що під час зведення будинку одночасно закладати фундамент і випереджальними темпами класти стіни. Страшна це справа — чинити всупереч елементарній логіці. Щоб хоч якось компенсувати утворену прогалину у знаннях, викладачі організували додаткові заняття, які становили не менше 40% часу, витраченого студентами на вивчення маркшейдерії на другому курсі. Це все за рахунок особистого часу та за ініціативою викладачів і студентів. Залишається тільки дивуватися високій свідомості переважної частини другокурс-
— У чому особливість цієї гірничої професії серед інших шахтарських спеціальностей? — Маркшейдер розв’язує ті ж завдання, що й будьякий геодезист на земній поверхні, але тільки під землею. По-перше, він виконує просторово-геометричні виміри в надрах із подальшим зображенням на планах і картах. По-друге, бере участь у підготовці технологічних рішень, займається розрахуванням і побудовою небезпечних зон підвищеного гірського тиску, прогнозує вплив гірничодобувних робіт на земну поверхню й навколишнє середовище. По-третє, стежить за якістю видобутку корисних копалин, контролює фактичний обсяг видобутку. І, скажу відверто, навчати й навчатися цьому важко й довго. — Як на мене, посадових обов’язків у маркшейдера забагато. І вже той факт, що цей фахівець відповідає за життя людей (за ним — останнє слово), означає, що підготувати його в навчальному закладі — завдання і важливе, і досить складне...
НГУ зумів зберегти маркшейдерську навчально-виробничу практику після 2 курсу
сокий — від дисциплінарної, адміністративної до карної. — Як ВНЗ справляється із ще однією важливою місією — навчити майбутнього фахівця розв’язувати ті завдання, які поставить перед ним виробництво? — Саме у випадку з маркшейдерами дуже помітний розподіл у навчальному процесі — що вони мають знати й що — уміти. Навіть за бездоганної теоретичної підготовки фахівець у роботі може виявитися недієздатним. Не є таємницею те, що відповідно до вимог Болонського процесу різко скоротився обсяг аудиторних занять, студенти здебільшого навчаються самостійно. Тепер уявіть, як можна навчити майбутнього маркшейдера працювати з таки-
чя, він відповів: «Це тільки до першого разу». Відзначу, що при підготовці фахівців процедура не менш болісна. — Яких заходів вжито професорсько-викладацьким колективом кафедри маркшейдерії для виправлення ситуації? — Коли ми складали навчальні плани, перед нами був вибір — входити в напрям «гірнича справа» або «геодезія, картографія й кадастр». Але якщо вибрати друге, то студентмаркшейдер не вивчатиме гірничі виробництва. Як у такому випадку обслуговувати це виробництво? Тому обрано перший напрям. Але відповідно до уніфікації навчальних планів із процесу підготовки маркшейдерів випало вивчення геодезії на першому курсі й, звичайно, літня геодезична практика. Сумно було бачити по-
ників. Вони не те що без невдоволення ставилися до додаткових 2—3 пар лабораторних занять на тиждень, а й, відчувши від них користь, самі стали ініціаторами їх проведення. — Чи не дивуються виробничники, коли дізнаються, що маркшейдерампершокурсникам не читають геодезію, що в навчальному плані нема практики з геодезії після першого курсу і з вищої геодезії — після четвертого? — Ми добре розуміємо тривогу в маркшейдерських відділах гірничих підприємств, де очікують приходу саме таких дипломованих фахівців. Робимо все можливе, щоб не зганьбити добре ім’я кафедри, університету й не знизити якість підготовки випускників.
— І от молодий фахівецьмаркшейдер потрапляє на гірниче виробництво й береться за виконання своїх обов’язків... — Усвідомлюючи рівень своєї відповідальності, маркшейдер ніколи не виконує роботу без контролю на кожному її етапі — під час проектування й винесення проектів у натуру, виконання польових вимірів, в обчисленнях при камеральних роботах, під час побудови креслень. Часто колеги користуються методом взаємного контролю — не через недовіру одне до одного, а виключно для допомоги. Колега, швидше за все, помітить помилку, підкаже й таким чином убереже від неприємностей. На те ж чекають і від тебе. За сучасних розмірів шахтних полів вугільних шахт відстань від стовбура до робочої дільниці становить від 3 до 6 кілометрів. Маркшейдер, як і гірники, у важкій «робі», гумових чоботях, із саморятувальником і світильником долає цей шлях. А ще в руках штатив, прилад, рулетка, журнал. Пройшовши ці кілометри, він негайно розпочинає виміри. Потім треба встигнути повернутися до стовбура, а вже в маркшейдерському відділі виконати обчислення та іншу роботу з документацією. Але це — в ідеалі. В реальності все може виглядати не так гладко. Адже на робочих дільницях шахтарі рубають вугілля або породу, кріплять виробки, ремонтують і обслуговують гірниче обладнання, і маркшейдер може своєю присутністю сповільнити роботу бригад. Розумні робітники, бригадири й майстри не шукатимуть у ньому причину своїх невдач у роботі. Але — не всі. Тоді й чує маркшейдер на адресу своєї служби висловлення, що складаються переважно з ненормативної лексики. Хіба можна в короткій лайці пояснити людині те, чого вона не розуміє або не хоче розуміти,
— важливість роботи маркшейдера? Але гірше, коли не розуміють суті маркшейдерської роботи деякі гірничі інженери, тим більше ті, хто обіймає керівні посади на виробництві. І тоді на шахті формується відверто неповажне ставлення до маркшейдерської служби. Наприклад, виробки не зустрілися під землею, тобто збійка виявилася неякісною; єдиний, хто відповідає за це, — дільничний маркшейдер. А якщо вибої зустрілися, то премії й шана — гірникам прохідницької дільниці. З такого ставлення до маркшейдерської служби народжується й логіка формування заробітної плати цих фахівців. На більшості підприємств вона значно нижче, ніж у гірничих інженерів та інших фахівців. Тому часто йдуть висококваліфіковані маркшейдери зі своїх відділів на інші дільниці гірничого виробництва. Не дивно, адже рівень їхньої підготовки дозволяє їм швидко освоїти фактично будь-який вид робіт на гірничому підприємстві. — Не хотілося б на цій сумній ноті закінчувати розмову про нелегку маркшейдерську працю... — Тому в сучасних умовах розвитку українського суспільства в маркшейдерів треба виховати ще одну рису — віру. У те, що, реформуючи освіту в Україні, правильно оцінять специфіку підготовки маркшейдерів і здійснять грамотні й логічні перетворення. У те, що на гірничих підприємствах їхня праця буде гідно оплачуваною і престижною. У те, що кваліфіковані кадри не розлетяться по всьому світу, а нашій країні не бракуватиме інтелекту й робочих рук. Тримайся, маркшейдере! Розмовляла Валентина ШАБЕТЯ
До речі Відповідно до Конституції України, надра на території України належать народу. Контролювати їхню експлуатацію має від імені населення країни держава. Об’єктивну інформацію про фактичний стан надр на гірничих підприємствах може дати маркшейдер. Він цим і займається ще з часів СРСР. Але в сучасних умовах аж ніяк не всі засоби гірничого виробництва належать державі. Тому не завжди власники гірничодобувних підприємств зацікавлені в тому, щоб державі було відомо, яку кількість корисних копалин видобуто з надр і наскільки повний і якісний цей видобуток. Відповідно державний контроль за станом надр став окремим завданням.
12
№ 46 (201)
29 листопада 2011 року
IT
Siri: поговори з телефоном Голосові інтерфейси перетворюються з технологічної іграшки на прикладний інструмент взаємодії з електронікою Вадим РУДЕНКО 1987 року Apple Computers випустила короткометражний рекламнофантастичний фільм, у якому відобразила своє бачення найближчого майбутнього. Короткий його сюжет: зайшовши у свій кабінет, парубок розкриває на столі комп’ютер із сенсорним екраном, який більше нагадує книгу (а за розміром — MacBook Air 11), і починає спілкуватися з ним, даючи голосові команди. Комп’ютер негайно їх виконує. За сюжетом надворі вересень 2011 року. Пророцтво здійснилося із запізненням на місяць: у жовтні було представлено iPhone 4S, а головна його цікавинка — технологія Siri. На перший погляд може здатися, що це просто ще одна система керування голосом, яких уже створено чимало. Насправді ж це саме ваш персональний асистент (або, як його назвала компанія Apple, Personal Intelligent Assistant), що дає можливість не просто керувати смартфоном, а фактично спілкуватися з ним. Siri дуже глибоко інтегрована в iOS. Вона взаємодіє з усіма системними додатками. З її допомогою можна подорожувати Інтернетом, створювати текстові нотатки та електронні листи, управляти музикою й контактами, з’ясовувати стан справ на біржі й поточний прогноз погоди, працювати з картами місцевості й багато чого іншого. Робота з телефоном більш схожа на діалог. Зовсім не треба запам’ятовувати команди, зрозумілі системі. Можна запитувати так, наче перед вами людина. Хочете знати погоду на завтра? Просто запитайте: надворі холодно? або: мені надягати плащ? Хочете залишити нагадування на завтра? Скажіть про це Siri. Навіть якщо ви забудете повідомити систему, про що саме треба нагадати, вона сама перепитає вас про це. Запитаєте: «де я?» — і знатимете ваші координати. Потрібно таксі? Просто повідомте про це Siri, і вона зробить все інше сама (на жаль, таке можливе тільки в країнах, де є відповідні сервіси, тобто як завжди — не в нас). І звичайно ж, Siri можна використовувати для такого типового завдання, як набір тексту. Ось воно — майбутнє, прогнозоване чверть століття тому.
Не розгубиться Siri й через цілком несподівані запити, на зразок прохання розповісти анекдот або освідчитись. Правда, відповіді її в таких випадках більш схожі на відмовку (часом жартівливу), проте система розуміє запитання й реагує на нього, як може. На YouTube можна знайти цікавий відеоролик, у якому два iPhone 4S «розмовляють» між собою. Звичайно, через якийсь час діалог перетворюється на цілковиту дурню, але це саме діалог між двома комп’ютерами, без участі людини. А там, диви, і до проходження тесту Тьюрінга недалеко (суть його в тому, що, розмовляючи з невидимими спів-
для одержання інформації про фільми, LiveKick для з’ясування деталей про всілякі заходи та ін. Для звичайного ж вебпошуку використовуються пошуковики Google, Bing і Yahoo. Тільки завдяки такій потужній підтримці й забезпечується витончена робота Siri. Утім, із деякими запитами справляється й сам iPhone. Наприклад, для набору тексту не треба кудись звертатися. Для розпізнавання мовлення застосовуються технології, розроблені компанією Nuance Communications. Усупереч поширеній в Інтернеті думці, iPhone 4S зовсім не є лише трохи доробленою версією попередньої моделі. Мож-
розмовниками, ви маєте визначити, хто з них людина, а хто комп’ютер, але поки ще жоден комп’ютер цей тест не пройшов). До речі, Siri — самонавчальна система, дайте їй трохи часу, і вона розумітиме вас набагато краще. Не думайте, що всі запити виконує сам телефон. На жаль, його можливостей поки для цього недостатньо. Принцип роботи Siri у тому, що запит надсилається на віддалені сервери (в «хмару» Apple) і обробляється вже там. Це вимагає постійного підключення до Інтернету. Допитливі користувачі вже підрахували, що навіть за дуже активного використання витрата трафіку не перевищить 30—40 Мб на місяць, тобто буде зовсім невеликою. У ті країни, де Siri планують задіяти посправжньому, iPhone 4S поставляється разом із пакетами зв’язку, що сприяють постійному перебуванню в Мережі. Запускаючи Siri, Apple уклала договори з багатьма різними системами, такими, як пошук відповідей на запитання Wolfram Alfa, резервація вільних столиків у ресторанах і кафе Open Table, а також сервіс MovieTickets.com
на сказати, що це принципово новий смартфон, виконаний у старій оболонці. Це ще один серйозний крок до ери Post-PC. Як бачимо, Apple знову пішла своєю дорогою, спантеличивши конкурентів. Не обійшлося й без курйозів: так, Ерік Шмідт, голова ради директорів Google, щоб відвести від своєї компанії обвинувачення антимонопольного комітету, представив
Siri як дуже молодого, але при цьому дуже небезпечного конкурента в галузі інтернет-пошуку з величезними можливостями. Шмідт вочевидь хитрував: перебуваючи в стадії бетатестування, Siri ще не готова до глобальних завоювань. Однак зовсім неважко уявити собі її майбутнє. Насамперед цією технологією, швидше за все, оснастять усі iOS-пристрої, і настане той день, коли вона прийде й на Mac. Але поки що Siri доступна тільки на iPhone 4S. Потужностей попередніх моделей цілком достатньо для забезпечення роботи новинки, однак Apple відмовилася від підтримки застарілого обладнання. Почасти для того, щоб ще раз простимулювати продажі iPhone 4S, а почасти — через певні технічні особливості апарата. Річ у тім, що в останнього iPhone інфрачервоний датчик наближення ввімкнений весь час (якщо екран розблоковано). На витраті заряду батареї це майже не позначається, зате смартфон завжди готовий до діалогу, відслідковуючи момент, коли власник піднесе пристрій до обличчя, щоб дати чергову команду (інший спосіб активації Siri — натиснути й кілька секунд утримувати кнопку «Додому»). Власне кажучи, сама компанія Apple не є розробником технології. НДДКР провела фірма Siri — стартап, заснований чотирма молодими й дуже амбіційними людьми 2007 року. Вихідці із Центру штучного інтелекту компанії SRI International, коріння якої — у Стенфордському університеті, Том Грубер, Даг Кітлаус, Адам Чейєр і Норман Вінарскі вирішили перетворити свої суто лабораторні дослідження на прибуткове підприємство.
Національний ноутбук Сергій ДУМКЕВИЧ Кримськотатарські бізнесмени розробили іграшковий ноутбук для навчання дітей рідної мови.
Винахідники взяли за основу всім відому китайську електронну іграшку, яку й навчили говорити по-кримськотатарськи. От і правильно, не все ж китайцям у всього світу «запозичати». За словами одного з авторів винаходу, підприємця Енвера Чилінгірова, на розробку й запуск у виробництво нової іграшки пішло 9 місяців. Дитячий но-
утбук коштує 170 грн, однак поки великого прибутку від винахіду нема. На цей час випустили лише
Розуміючи, що подальші роботи потребують величезних вкладень, молоді підприємці почали обходити Кремнієву долину в пошуках меценатів. Представлені ними розробки справляли належне враження, і гроші, нехай і не текли рікою, але все-таки справно надходили. І от з’явилися перші результати, які не соромно було представити публіці. В Apple App Store вийшов додаток для iOS, який, хоч і здавався не більш як цікавою іграшкою, продемонстрував можливості Siri. І це не залишилося без уваги керівництва Apple. 2010 року стартап було поглинено, а додаток зник з онлайн-магазина — йому підготували набагато цікавішу долю, ніж бути ще однією програмою, виставленою на продаж. Він став однією з ключових функцій iOS 5. До речі, спочатку розробники планували створити версії Siri також і для таких популярних систем, як Android і BlackBerry OS. Зі зрозумілих причин ці проекти були згорнуті. В основі Siri — безліч надзвичайно складних розробок, які датовані ще тими часами, «коли комп’ютери були великими, а програми маленькими». Вона 500 екземплярів, розкупили їх переважно друзі й родичі авторів. У майбутньому бізнесмени планують створити цілу серію дитячих «гаджетів», які розмовляють кримськотатарською.
об’єднала в собі кілька різних систем — розпізнавання голосу, розуміння сказаного, пошуку найкращої відповіді, складання зв’язної відповіді й проголошення цього тексту зрозумілим (нехай навіть і механічним) голосом. Усіма цими питаннями вчені й програмісти займалися багато років, але більш-менш прийнятні результати з’явилися лише на початку 90-х років минулого століття. Ближче до кінця століття на ринок вийшли рішення, уже придатні для застосування домашніми користувачами (утім, особливого успіху вони не мали). Незважаючи на те, що особистої участі Apple у розробці самої системи не брала, вона виконала величезну роботу зі спрямування безлічі розрізнених розробок в один потік, злиття їхніх можливостей в одній системі. Власне кажучи, компанія історично саме цим і займається — бере за основу вже наявні рішення й доводить їх до пуття, роблячи більш дружніми користувачеві, зручними в повсякденному використанні. А потім долучаються конкуренти, які пропонують свої альтернативи. Так само буде й цього разу. На жаль, список мов, підтримуваних Siri, невеликий — англійська, німецька і французька. Коли з’явиться російська або українська, невідомо. Зрозуміло одне — не скоро. Та й узагалі система погано адаптована для наших умов. Тож усі свої можливості Siri розкриє тільки перед тим, хто не просто знає англійську, а й володіє більш-менш стерпною вимовою. До речі, про вимову: випущене недавно перше відновлення iOS 5 включило в себе не тільки виправлення деяких системних помилок, а й модуль, що допомагає Siri розуміти мову австралійців, акцент яких виявився для неї занадто складним.
13
№ 46 (201)
29 листопада 2011 року
Технології
Наносрібний бум Олена ЗЕЛЕНІНА У Всеукраїнському реєстрі технічних умов з’явилося колоїдне наносрібло, розроблене групою харківських учених. Як повідомив «УТГ» членкореспондент Міжнародної академії наук, технологій та інжинірингу Євген Чмихун, це наносрібло високої чистоти та концентрації 40—60 ppm (частин на мільйон).
Точніше, насиченіше, чистіше... Цілющі властивості срібла відомі з давніх-давен. Щоб довго зберігати воду придатною для споживання, використовували срібний посуд або опускали предмети зі срібла в посудини з водою. У процесі дифузії іони срібла переходили у воду, утворюючи у воді колоїдний розчин низької концентрації. У XX столітті було розроблено методи виробництва колоїдного срібла, які забезпечують більш високу концентрацію. Залежно від способу одержання розчину в науковій літературі зустрічаються назви «колоїдне срібло», «срібна вода», «електролітний розчин срібла», «іонізоване срібло». 1930 року радянський академік Л. Кульський запропонував застосовувати електролітний розчин срі-
Резонанс
бла для знезаражування питної води. Надалі цей метод почали широко застосовувати в багатьох країнах. Колоїдне наносрібло внесено в список препаратів, рекомендованих Міністерством охорони здоров’я України для санітарноепідемічної обробки житлових приміщень і місць масового користування. Як тільки з’явилася можливість застосувати новітні експериментальні нанотехнології для обробки срібла, було отримано дійсно вражаючі результати. У Фізико-технічному інституті імені академіка
не наносрібло американських, ізраїльських та європейських виробників у малих кількостях і за дуже високою продажною ціною, що робить його наразі недоступним для широкого використання в промисловості, медицині й курортології. Іноді якість продукції, що поставляється з-за кордону, не відповідає заявленим технологічним і санітарним вимогам. Переважно готова продукція наносрібла надходить у вигляді так званих БАДів (біологічно активних домішок), застосування яких у нас у країні, по
Мікрофотографія наночастинок срібла
А.Іоффе Російської академії наук виготовлено колоїдне наносрібло особливої чистоти й надвисокої концентрації — вище звичайної в 3 рази. На українському ринку поки представлене колоїд-
суті, безконтрольне. І це при тому, що власне наносрібло в Україні є. — Цей же продукт, розроблений у Харкові, коштує приблизно в п’ять разів дешевше від закордонних аналогів за рахунок того,
Тариф тисне на біогаз
Олена ЗЕЛЕНІНА Глава держави наклав вето на Закон «Про внесення змін до статті 17 Закону України «Про електроенергетику», що передбачає вдосконалення системи тарифоутворення на електроенергію, яка виробляється з біогазу. Коли почали з’ясовувати, чому, виявилося, що Президента... ввели в оману.
Вносячи зміни до Закону «Про електроенергетику», парламент ще 6 жовтня цього року розширив перелік альтернативних джерел енергії, що користуються пільговим «зеленим» тарифом, включивши в нього виробників енергії з біогазу. Відповідно до пояснювальної записки, це сприятиме будівництву біогазових комплексів, мінітеплоелектроцентралей на звалищах і очисних спорудах і, відповідно, розв’язанню екологічних проблем. Конкретно закон передбачав установлення спецтарифу для енергії, виро-
бленої з біогазу, від 1,17 грн/ кВт·год. до 1,58 грн/ кВт·год. залежно від потужності установки й типу сировини. Терміни окупності проектів із таких тарифів у середньому становили б від 6 до 8 років. Для порівняння: «зелений» тариф для вітроенергетики — 1,25 грн/ кВт·год., для сонячної — 5,05 грн/ кВт·год. На думку директора НТЦ «Біомаса» Георгія Гелетухи, президентське вето ґрунтується на некоректній інформації. Зокрема, це посилання на Інститут поновлюваної енергетики НАН України про те, що собівартість електроенергії, отриманої з біогазу, уже до 2015 року буде в сім разів дорожче, ніж із вітру. Але коли це дійсно так, то навіщо надавати «зелений» тариф вітроенергетиці, якщо вона така дешева? Більш того, сенсацією стала заява заступника директора інституту Степана Кудрі про те, що «Інститут поновлюваної енергетики НАН України щодо біогазу
ніяких висновків не давав. Нас просто підставили». За словами вченого, інститут дійсно підготував для Національного агентства з енергоефективності та енергозбереження України аналітичну довідку з біомаси, але до біогазу вона не має прямого відношення. «Хтось взяв цифри з біомаси, перекрутив їх і зробив потрібні для себе висновки», — відзначив він. І ще один постулат здається в цьому зв’язку досить дивним. Ідеться про те, що біогаз ні багато ні мало небезпечний для енергосистеми України. Аргументи такі: уже зараз заявлені потужності альтернативної енергетики становлять 17 тис. МВт. Система може прийняти 10 тис. МВт, тому біоенергетиці місця в ній нема. — Ну, 17 тисяч, може, кимсь і заявлені, — робить припущення Георгій Гелетуха, — але насправді працюючі установки виробляють зараз менше тисячі. У новій редакції програми енер-
що виробляється на власній унікальній технологічній установці, — говорить Сергій Середа, один із керівників проекту. Річ у тім, що група ентузіастів-учених із різних харківських науководослідних інститутів, яка діяла в приватному порядку й за власною ініціативою, свого часу внесла технічні й технологічні вдосконалення в декілька приладів і апаратів, використовуваних для створення надмалих частинок різних матеріалів, у тому числі металів та інших твердих речовин. Проводилися численні досліди зі створення стійких колоїдних структур різних металів і неметалів. У результаті створено унікальну методику виробництва стійких колоїдних розчинів металів на основі фізикомеханічного методу виробництва наночастинок. За словами Сергія Середи, харківський метод дозволяє створювати надзвичайно насичені стійкі колоїдні розчини (60 мг/літр і навіть більше!), робити колоїдні розчини наночастинок будь-яких металів і твердих елементів, які майже не містять сторонніх хімічних домішок. І, що немаловажно, при цьому знижується енергоємність і тривалість виробничих процесів. Сьогодні харків’яни вдосконалюють створений ними метод, домагаючись ще вищої точності калібрування частинок і ще біль-
шої чистоти від домішок. Для подальших розробок і впровадження потрібні додаткові кошти. Але нема пророка у своєму краї. Наукові розробки та інвестиції в науку, на жаль, існують у паралельних світах.
Тим часом
А конкуренція все більша! — Незважаючи на те, що весь науковий світ про це говорить, наразі нема стандарту визначення, що таке нанотехнології і що таке нанопродукція, — говорить Євген Чмихун. — В Єврокомісії створено спеціальну групу з розробки класифікації цих понять. Серед підходів до визначення поняття «нанотехнології» (техкомітет ISO/ТК 229) — знання й керування процесами в масштабі 1 нм — 100 нм, які відрізняються від властивостей вільних атомів або молекул, а також від об’ємних властивостей речовини, що складається із цих атомів або молекул, для створення досконаліших матеріалів, приладів, систем. Як все нове й маловідоме, нанотехнологічні матеріали поки коштують дуже дорого. Але, як і у випадку з комп’ютерною галуззю, масове виробництво приведе до різкого зниження ціни. У невидимій боротьбі за прибутки та вплив, які да-
ють нанотехнології, основними гравцями є США, Китай і Росія. Ізраїль, європейські країни й навіть держави Латинської Америки стрімко нарощують свій потенціал у цій галузі. Українські наукові розробки й прикладні продукти, попри наявність доброї наукової бази та великих приватних капіталів, у світі представлені недостатньо.
До речі *Сьогодні більше половини авіакомпаній світу використовують воду, оброблену сріблом, як спосіб захисту пасажирів від інфекцій. На Міжнародній космічній станції також споживається тільки срібна вода. *Наносрібло вже знайшло комерційне застосування більш ніж у 300 товарах народного споживання. Наприклад, у моделях нової лінійки холодильників одного із провідних світових виробників побутової техніки використовується технологія Silver Nano. Суть її в тому, що за допомогою наночастинок срібла запобігають розмноженню мікроорганізмів на стінках холодильної та морозильної камер. У нових ноутбуках цієї ж фірми клавіатура комплектується пластмасовими елементами з наносріблом, що знижує передачу інфекційних захворювань.
гетичної стратегії України, розроблюваній профільним міністерством, планується 6 тисяч до 2030 року.
Goodbye, Ukraine? Один із головних наслідків вето Президента — негативний сигнал інвесторам, які хотіли б працювати в цьому секторі. Наприклад, за словами директора німецької компанії HAASE Energietechnik AG в Україні Йорга Майснера, його фірма працює у Вінницькій, Запорізькій і Полтавській областях (Кременчук) і планує розвивати свою діяльність у Харкові. Відомо, що багато компаній чекали на цей закон і тепер хочуть згортати свої проекти й іти з України. У той же час у країні 73 міста з населенням від 30 до 100 тис., у них величезна кількість полігонів і сміттєсховищ, завдяки чому є можливість для виробництва біо- і полігонного газу. Фактично це ефект «три в одному»: екологічний, економічний (виробництво електричної, теплової енергії та біоорганічних добрив), соціальний (створення робо-
Довідка «УТГ» Лідер застосування біогазових установок у Європі — Німеччина, де діє до 7 тис. агрегатів потужністю від 2,5 до 2,7 тис. мегаватів. У Польщі зараз 150 заводів із виробництва біогазу, ще близько 300 у стадії будівництва. чих місць у сільській місцевості). Зміцнюється і енергетична безпека за рахунок децентралізації генерувальних станцій невеликої потужності. — Україна дала спочатку дозвіл на розвиток біогазового напряму в секторі поновлюваних джерел енергії, а потім різко перекрила кисень без жодних дискусій. Це викликає сумніви щодо непорушності ринку «зелених» інвестицій і сигналізує інвесторам у суміжних сек-
торах економіки про те, що Україні не можна довіряти, — констатує голова ради Європейсько-українського енергетичного агентства Дейв Янг. І ще один важливий момент: у нас порушується принцип рівної підтримки всіх видів поновлюваних джерел енергії. Одні з них оголошуються більш «поновлюваними й правильними», ніж інші. Цього нема в жодному законі про «зелений» тариф у світі.
14
№ 46 (201)
29 листопада 2011 року
Terra incognita
Бестселер, написаний життям Анатолій СКУРАТОВСЬКИЙ, Володимир ЯНКОВИЙ Валентин Бережков, 95-річчя від дня народження якого у липні 2011-го в Україні майже не помітили, — людина дивовижної долі, сповненої стрімких злетів і трагічних подій, у реальність яких повірити важко. Особистий перекладач Сталіна і Молотова в роки Другої світової війни, дипломат, журналістміжнародник, письменник, автор відомої книги спогадів «Тегеран-43», доктор історичних наук, викладав політологію в університетах Каліфорнії. А його дитячі і юнацькі роки пройшли в Києві, де він навчався в школі та політехнічному інституті, працював на заводі до призову на військову службу.
У Київ, за долею Бережков, також відомий за псевдонімом Богданов, народився 2 липня 1916 року в Петербурзі. Батько, виходець із бідної сім’ї провінційного вчителя, рано залишився круглим сиротою й сам вибився в люди. Закінчивши із золотою медаллю гімназію, поїхав із Чернігова до Петербурга, де так само успішно пройшов курс у Гатчинському училищі, а потім і в Петербурзькому політехнічному інституті. Після його закінчення відразу ж обійняв посаду старшого інженера Путиловської суднобудівної верфі, що принесло йому добрий заробіток. Мати — з відомої в місті, хоча й збіднілої сім’ї, дитячий лікар. Здавалося, життя обіцяло щастя і добробут. Та потім були революція, громадянська війна, голод і поневіряння розореною країною. Путиловську верф, де працював батько, закрили. Більшу частину робітників мобілізували на фронт. У місті життя ставало все важче. Подорож сім’ї на південь, в Україну, через фронти громадянської війни була довгою, важкою і заплутаною: то потягом, у переповнених вагонах, то у возі, то пішки, поклавши скарб на тачку. Скрута змусила варити мило й шити чоботи. Але й у Києві в той час теж голодували. Батько влаштувався сторожем на склад. Мати за кульок вівса мила підлогу. Київ у безперервній облозі переходив із рук у руки, усе розграбовано, спалено… Важкі роки війни й руїни сім’ї вдалося пережити в селі Сваричівка на Чернігівщині, у сестри батька. У 1923 році становище змінилося на краще, і в серпні батько обійняв посаду технічного директора і головного інженера київського заводу «Більшовик», великого на ті часи підприємства з виробництва сільськогосподарських машин. Життя поступово увійшло в нормаль-
ну колію. Дитячі захоплення Бережкова часто приводили його в цехи цього заводу, де він із радістю підносив електрикам дріт, вимикачі, рубильники і взагалі намагався бути корисним. У 20-ті роки на пустирі заводу «Більшовик» випробовували літаки, які випускали на розташованому поруч заводі «Ремповітря». Це були легкі біплани: дерев’яний каркас, обтягнутий клейонкою, один моторчик і склеєний із міцної деревини пропелер. Валентин із хлопчаками усією ватагою навалювалися на хвіст літака й утримували його, поки механік, крутячи пропелер, домагався спалаху в циліндрах, а пілот набирав потрібні для тяги оберти. У відповідний момент хлопчаки за командою механіка відскакували від літака. Він котився по траві, набираючи швидкість, і нарешті злітав у повітря під радісний галас дітлахів. Зробивши кілька кіл над полем, машина йшла на посадку, усі розбігалися, а потім знову товпилися навколо літака, із захопленням дивлячись, як вибирається з кабіни пілот, який був їх ідеалом. Район, де розташовувався завод «Більшовик», був не тільки робітничим. Поблизу, у зеленому масиві, стояли корпуси Київського політехнічного інституту, які згодом стали йому рідними. У жовтні 1923 року Валентин пішов у перший клас школи, яка була розташована по сусідству з «Більшовиком», а вечорами, двічі на тиждень, вивчав німецьку та англійську з репетитором. Він опирався цим заняттям, не підозрюючи, яку важливу роль знання іноземних мов відіграє в його долі. Навесні 1926 року батько отримав нове призначення. Інженер-кораблебудівник, він був залучений до проектування нової верфі на Дніпрі, створюваної на базі машинобудівного заводу «Ленінська кузня». Він став головним інженером цього підприємства. Довелося по-
кинути чудову директорську садибу «Більшовика» і перебратися в центр міста. Тут, коло Лютеранської вулиці, з давніх часів жили кияни німецького походження. У школі-семирічці всі предмети викладали німецькою, і атмосфера тут істотно відрізнялася від тієї, що панувала в школі біля заводу. Приблизно половина хлопців була з німецьких сімей, решта — українці, росіяни, євреї, поляки. І соціальний склад школярів також був різним. Тут навчалися діти робітників, службовців, науковців, ремісників і приватних підприємців. Прагнення потрапити в середовище старшокласників і дитяча любов до дівчинки Наташі, яка здавалася йому найгарнішою у світі, спонукали його після третього класу за час літніх канікул вивчити весь курс занять четвертого класу. Восени він склав іспити, після чого був зарахований в п’ятий клас і сів за парту поряд із Наташею. Рік у п’ятому класі був, мабуть, найщасливішим у його дитинстві. На околиці Києва стояла військова частина, що складалася з солдатів і команди-
У 1928-му за безпідставним звинуваченням був репресований батько. У цей час сім’я бідувала, мати давала приватні уроки англійської та німецької. Невдовзі батько був звільнений за недоведеністю (наприкінці 1920-х таке ще було можливо).
Між «Більшовиком» та «Інтуристом» Наприкінці травня 1930 року Бережков склав випускні іспити, а у вересні почав працювати на заводі «Більшовик». Його зарахували молодшим електромонтером з окладом 40 рублів на місяць і з «робітничою» хлібною карткою. На заводі до нього поставилися привітно. Багато хто знав батька, а дехто пам’ятав і хлопчика, який проводив дні в модельному і ливарному цехах. Завод реконструювався. Трансмісії, привідні ремені і шківи замінялися електромоторами. Нові американські верстати з написом «Цинциннаті» мали вбудовані двигуни. Але на підприємстві своїми силами модернізували й старі агрегати. Був створений спеціаль-
Валентин Бережков: поруч зі Сталіним
рів німецького походження. Вони шефствували над школою. Усе там — плакати, гасла, діаграми — було німецькою мовою. По-німецьки віддавалися і команди. У той час генштаб Червоної Армії тісно співпрацював із командуванням рейхсверу, проводячи з ним спільні маневри поблизу Києва, в яких брали участь і шефи, радянські солдати-німці. Але з наступного року з’явилися нові вчителі, які погано володіли німецькою. Частину предметів почали викладати російською, і незабаром німецьку школу було ліквідовано.
Працюючи на «Більшовику», Бережков пішов на трирічні вечірні курси іноземних мов, у англійську й німецьку групи, щоб отримати диплом, який давав право працювати перекладачем. Випускні іспити він склав вже через менш як два роки. Поспішав тому, що готувався до вступу в Київський політехнічний інститут. Як і батько, мріяв стати інженером. Однак довелося піти на вечірнє відділення. Не можна було кидати завод через «робітничу» хлібну картку й зарплату, яка становила на той час вже 100 рублів. У 1934 році вперше після Жовтневої революції Радянський Союз широко відкрив свої кордони для іноземних туристів. На другому курсі КПІ Валентин дізнався, що відділення «Інтуриста», яке відкрилося в Києві, запрошує на курси гідів-перекладачів юнаків і дівчат, які знають іноземні мови. Умови були привабливі: 150 рублів окладу, але головне — безкоштовне харчування разом із туристськими групами, та ще й пристойний пайок. Він відразу ж погодився на це запрошення. Звичайно, неможливо було поєднати роботу на заводі, навчання в інституті й інтуристівські курси. Поміркувавши і по-
Будівля радянського посольства в Берліні. Валентин Бережков із кінця 1940 року був першим секретарем посольства
ний цех, де виготовлялися генератори і мотори. Котушки мотали в основному жінки, чоловіки збирали і встановлювали двигуни. Бережкову доручили виготовляти щітки для колекторів. Із великого шматка спресованого графіту треба було випилювати ножівкою кубики за заданими розмірами, потім шляхом гальванізації нарощувати на одному кінці мідний шар і прикріпляти клеми для проводів. Робота йому подобалась, незважаючи на те, що до кінця зміни графітовий пил робив його схожим на негра. Удома його прозвали сажотрусом.
радившись із батьками, пішов на ризик: звільнився з заводу і у 1934 — 1935 роках працював гідом у київському «Інтуристі». Із вересня 1935 року почалися заняття на 4-му курсі вечірнього відділення Політехнічного інституту, тому треба було працювати за фахом. Довелося розпрощатися з «Інтуристом» і піти техніком у конструкторське бюро заводу «Ленінська кузня». Верф, у проектуванні якої брав участь його батько, вже побудували, і в затоні поблизу Подолу почався випуск пасажирських пароплавів і буксирів. То були ще судна з розташова-
ними по обидва боки корпусу гребними колесами. Бережкову доручили виконувати робочі креслення, які переносилися на кальку копірувальницями. Одна з них, гарненька, весела дівчина Галя, йому сподобалася. Згодом, у грудні 1940 року, коли після багатьох пригод і перешкод його призначать 1-м секретарем посольства СРСР у Німеччині, вони одружилися.
Кремлівські зірки Навесні 1938 року Бережков захистив дипломну роботу, успішно закінчив інститут, здобув спеціальність інженера-технолога і почав працювати на знаменитому революційними традиціями київському заводі «Арсенал», що значився в оборонному реєстрі під номером 393. Йому належало стати зброярем, але доля розпорядилася по-іншому. На вечірньому відділенні Київського політехнічного інституту не було військової кафедри. На час навчання студенти мали відстрочку від призову, а тепер треба було пройти дійсну військову службу. На початку листопада прийшла повістка з військкомату, і Бережков був зарахований на Тихоокеанський флот — вабила морська романтика. У штабі Тихоокеанського флоту у Владивостоці його помітило керівництво, і з цього часу розпочалася «кремлівська епоха» його біографії, яку він детально описав у спогадах. Під час війни батьки не встигли евакуюватися і залишалися в окупованому Києві. Бережков нічого не знав про їхню долю. Після звільнення міста в листопаді 1943-го він спробував їх розшукати, але безуспішно. Виникла підозра, що батьки пішли разом із німцями на Захід. У зв’язку з цими обставинами Бережков у 1945 році був звільнений з Міністерства закордонних справ і повернувся туди лише після смерті Сталіна — реабілітований. Із 1992 року працював у Інституті міжнародних досліджень у Каліфорнії. Там він і помер у листопаді 1998-го, але все одно повернувся на Батьківщину: похований Бережков на Ваганьківському кладовищі в Москві. …Як виявилося потім, батьки дійсно взяли дівоче прізвище матері — Титова і виїхали до Німеччини 1943 року, а потім перебралися до Каліфорнії, де отримали американське громадянство. Батько помер на чужині на початку 50-х, із матір’ю Валентин Михайлович зустрічався в 1969-му в Швейцарії…
15
№ 46 (201)
29 листопада 2011 року
Arhitech
Стадіон моєї мрії Анна ГРЕЧАНИК Коли йдеться про стадіони, більшість із нас уявляє стандартну картину: зелене поле, реклама, трибуни, фанати, матч... Насправді кожен із них унікальний, адже їх створюють, з урахуванням умов міста, рельєфу місцевості й багатьох інших тонкощів. Незрозуміло тільки, що враховували створювачі похилого стадіону в степах України, але грають же на ньому якось. А от спортивна арена в місті Осака існує навіть після закриття: місцеві жителі перетворили її на житловий район, щоправда, незвичайної форми... І все-таки одні стадіони унікальні більше, ніж інші, тому на них варто звернути увагу.
Корейський масштаб Як не дивно, але найбільша футбольна арена світу розташована не в Бразилії й не в США, а в Пхеньяні, столиці Корейської НародноДемократичної Республіки. Як відомо, монументальність і масштабність архітектурних споруд — один із символів будь-якого тоталітарного
чі бачать траву, таку ж, як і на полі. Стадіон розташований на вершині пагорба, і для створення трибун бетон узагалі не застосовувався. От тільки місткістю він похвалитися не може: спостерігати за бразильською народною забавою й уболівати за гравців із латиноамериканським темпераментом на Зеленій арені може не більше 6 тис. чоловік.
ду 1400 джоулів енергії. Сонце світить у середньому 12 годин на добу, і кожен квадратний метр поглинає 400 ватів сонячної енергії на секунду— не 1400, бо Сонце не стоїть у зеніті весь час. Уважатимемо, що половина днів року сонячні. Тоді за 180 днів 14155 квадратних метрів сонячних батарей тайваньського стадіону теоретично можуть накопичити близько 12 гігават-годин. Як бачимо, на практиці використовується тільки восьма частина цієї кількості, але це все одно величезна цифра. Щоб одержати стільки енергії, треба спалити, наприклад, 20 тонн кам’яного вугілля. То що краще — витрачати паливо, запаси якого ненескінченні, чи на сонечку грітися? Не дуже давно аналог World Games з’явився в Катарі, будується такий і в Ніцці.
На плаву
Стадіон Першого травня
режиму, але стадіон Першого травня, мабуть, б’є всі рекорди. Загальна його площа перевищує 207000 м2, сама арена може вмістити 150 тис. чоловік, висота споруди — близько 60 м, або 8 поверхів. Але найцікавіше, що в цьому величезному палаці є тільки місця для сидіння. Стадіон побудований 1989 року за рекордно короткий час і відкритий саме в день солідарності трудящих. Відрізняється він від шедеврів соціалістичного мистецтва тим, що дуже гарний, причому гарний по-азіатськи: 16 арок замикаються в кільце, а з висоти Рунградо (так називають його корейці) він нагадує чи то парашут з отвором посередині, чи то квітку магнолії... Крім футболу тут проводяться змагання з легкої атлетики, але відомий він завдяки знаменитому танцювальному шоу «Аріран», яке теж потрапило до Книги рекордів Гіннесса як найбільше у світі.
Не менш цікавий на вигляд і стадіон World Games у Тайвані, який із висоти пташиного польоту нагадує уробороса — змія, який кусає себе за хвіст. Але головне те, що це перший стадіон, який запасає сонячну енергію. Споруджувати його почали незадовго до заворушень у країні 2008 року. Заворушення закінчилися, а стадіон почав свою роботу. Він вкритий панелями сонячних батарей, які крім свого головного призначення виконують ще й декоративну функцію, імітуючи луски змії. Площа «лусок» — 14155 м2, і стадіон може запасти 1,4 гігават-годин енергії на рік. А якщо ніяких заходів там нема, споруда може віддати 80% енергії в загальну електричну мережу. Фізик Олександр Камін уважає цей задум дуже перспективним: — Відомо, що за перпендикулярного падіння сонячних променів кожен квадратний метр землі одержує за секун-
Арена прогресу Такі теж є, адже всі новаторські тенденції останніх років цілком можна втілити на футбольному полі. Першими це зробили, зрозуміло, бразильці, що створили Еко-стадіон у місті Курітіба — з великої літери, бо він так і називається. Він цілком екологічний: для його дизайну використовувалося дерево, а навколо сидінь гляда-
Стадіон World Games
Якщо південні стадіони тягнуться до сонця, то північні — до води. Við Margáir, розташований просто на березі моря, — домашній стадіон місцевої команди ЕБ Стреймур (Фарерські острови, Данія). Його особливість у тому, що це стадіон-півострів. Við Margáir урочисто відкрили 11 квітня 2007 року. Його місткість невелика, лише тисяча чоловік, але бажаючих потрапити сюди, зрозуміло, чимало. Скільки м’ячів було втоплено за кілька років його існування, ніхто не лічив, але точно відомо, що під час матчу поруч із полем чергує людина на човні й збирає спортивні снаряди, які впали в море. Ще один стадіон на воді розташований у затоці МаринаБей (Сінгапур). Тут теж не тільки грають у футбол — це найбільша у світі плавуча сцена. Зроблена з міді й сталі платформа довжиною 120 м і шириною 83 м здатна витримувати до 1070 тонн ваги (це близько 9000 чоловік). Із 2007 року тут проводяться різні спортивні заходи, концерти, вистави, виставки, дефіле. Навіть ділянка шляху Формули-1 проходить між трибунами й плавучим стадіоном.
Передплатити «Українську технічну газету» ви можете, звернувшись до поштових відділень, а також до передплатних агентств: БІЛА ЦЕРКВА Передплатне агентство «KSS» 4-71-93 БЕРДЯНСЬК Передплатне агентство «KSS» 4-85-91 ВІННИЦЯ Бліц-Інформ 65-55-24 ГОРЛІВКА ООО «ЕкспресМедіа» 22-12-34 Передплатне агентство «KSS» 19-53-61 ДОНЕЦЬК Донбас-Де-Юре 382-68-25/26 Ідея 381-09-32 Бліц-Інформ 389-12-21 (22) Передплатне агентство «KSS» 343-58-99, 345-03-59 Меркурій 348-11-14
ЖИТОМИР Бліц-Інформ 36-04-00 ЗАПОРІЖЖЯ Бліц-Інформ 280-30-30 ПрессервісКур’єр 220-07-97 Меркурій 220-87-61 Передплатне агентство «KSS» 213-49-50, 220-96-00 ІВАНО-ФРАНКІВСЬК Філіпова Н.О. 50-13-20 Бліц-Інформ 55-96-05 КИЇВ Бліц-Інформ 205-51-10 ВПА 502-02-22 Прес-центр 536-11-75 Саміт 521-26-05 Передплатне агентство «KSS» 585-80-80 Меркурій 248-88-08 249-98-88
ЛЬВІВ Західний кур’єр 23-04-10 Фактор-Преса 41-83-91 ПресМаксимум 97-15-15 Передплатне агентство «KSS» 241-91-65 ЛУГАНСЬК УГАНСЬК Бліц-Інформ 50-10-56 ЛУЦЬК Бліц-Інформ 72-05-48 МАРІУПОЛЬ Бліц-Інформ 47-01-08 Передплатне агентство «KSS» 40-46-06 МИКОЛАЇВ ТЕПС & С 47-47-75, 47-47-35 НОУ-ХАУ 47-20-03, 47-17-77 Саміт-Миколаїв 56-10-69 Передплатне Пер едплатне агентство «KSS» 58-00-99
ДНІПРОПЕТРОВСЬК Меркурій 374-90-30, 778-52-86 СамітДніпропетровськ Дніпр опетровськ 370-44-23, 370-45-12 Передплатне агентство агент ство «KSS» 790-06-53, 790-10-69 Бліц-Інформ Блі ц-Інформ 236-87-82
КРЕМЕНЧУК Меркурій 374-90-32 Саміт-Кременчук 3-21-88 Передплатне агентство «KSS» 79-63-56
НОВОМОСКОВСЬК Меркурій 374-90-32
ДРОГОБИЧ Паращак 41-54-74
КРИВИЙ РІГ Бліц-Інформ 26-63-03
ОДЕСА Ласка 711-66-16
КІРОВОГРАД Бліц-Інформ 32-03-06
НІКОПОЛЬ Ай-Джі-Електронікс 2-59-90 Передплатне агентство агентс тво «KSS» 65-09-44 НОВОВОЛИНСЬК Мазурова Ма зурова 4-07-71
Весь наш Бізнес 718-06-08 Передплатне агентство «KSS» 777-03-55
ТЕРНОПІЛЬ ЕРНОПІЛЬ Попович 25-18-23 Передплатне агентство «KSS» 23-51-51
ПАВЛОГРАД Меркурій 6-00-93
ХАРКІВ Фактор-Преса 738-29-73 Передплатне агентство «KSS» 756-68-48
ПОЛТАВА Агентство передплати АНП 50-93-10 Передплатне агентство «KSS» 50-93-10 РІВНЕ Передплатне агентство «KSS» 43-20-12 Бліц-Інформ 62-33-06, СЕВАСТОПОЛЬ Бліц-Інформ 45-37-76 45-3 7-76 Фактор-Преса 45-55-82 Передплатне агентство «KSS» 54-90-64 СІМФЕРОПОЛЬ СІМФЕРОПОЛЬ Бліц-Інформ 249-300 Саміт-Крим Саміт-К рим 51-24-93 Фактор-Преса 60-04-56 Передплатне агентство «KSS» 62-07-56 СУМИ ДІАДА ДІАДА 78-03-55 Передплатне агентство «KSS» 61-95-50 Меркурій 25-12-49
ХЕРСОН Кобзар Кобз ар 42-09-09 Передплатне агентство «KSS» 26-63-59 ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ Фактор-Преса 63-50-68 Бліц-Інформ 78-82-20, 78-77-38 ЧЕРКАСИ ЧЕР КАСИ Бліц-Інформ 36-10-29, 36-10-31 Передплатне агентство «КSS» 56-97-69 ЧЕРНІГіВ Бліц-Інформ 65-18-82 Передплатне Перед платне агентство «КSS» 60-45-13 ЧЕРНІВЦІ ЧЕРНІ ВЦІ Ключук 24-73-83 24-7 3-83 Передплатне Перед платне агентство «KSS» 58-40-57 ЯЛТА Саміт-Крим 32-41-35 Передплатне агентство «KSS» 506-27-73
16
№ 46 (201)
Давайте гроші за стіл
У 23 країнах світу (до яких Україна, як, утім, і Росія, зі зрозумілих причин не належить) почався прийом замовлень на нове покоління інтерактивного стола, або великого (як зараз кажуть) планшета — Microsoft Surface 2.0.
Друге покоління системи (перше представлене Microsoft ще 2007 року) створювалося разом із компанією Samsung, тому дістало альтернативну назву Samsung SUR40. За своєю суттю стіл-планшет — не що інше, як плоский
40-дюймовий (на 10 дюймів більше, ніж у першому поколінні) РК-телевізор із розрізненням 1920x1080 пікселів (Full HD), але здатний за допомогою фірмової технології PixelSense і 2 мільйонів датчиків розпізнавати до 50 одночасних натискань і навіть тип об’єктів, що лежать на його поверхні. Час відгуку матриці (заради якої, мабуть, і співробітничали з корейським виробником РКпанелей) — 8 мс, кути огляду — 178 градусів. Разом з алюмінієвими ніжками габарити
О, крісло, ти — гнучке! Перед створенням крісла Generation новозеландські дизайнери з Formway Design витратили сотні годин на перегляд відео про офісних працівників (у тому числі й тих, у яких мільйони переглядів на YouTube). І емпірично підтвердили: навіть найбільш недбайливий співробітник не сидить нерухомо, а вже про відповідність «посадки» рекомендаціям міністерства охорони здоров’я годі й говорити.
тя з еластоміру (полімерного каучуку) адаптується до положення тіла, повертаючись у первісний стан за відсутності навантаження. Закруглена форма верхньої частини спинки не тільки втримує відкинуту назад голову, якщо ви замріялися або вирішили кілька хвилин подрімати, а й відіграє роль підлокітника при повороті назад або си-
Спинка розробленого для американського виробника меблів Knoll крісла повторює контур спини — у вигляді «вісімки». На каркас зі зміцненого пластику натягнуто неяскраву китайську обшивку, а перфороване гнучке покрит-
гаджета 1095x102,5x728 мм за ваги 39,5 кг. «Начинка» медіастола, що працює під керуванням Windows 7 Professional x64, — 2-ядерний процесор AMD Athlon X2 245e (2,9 ГГц), 4 Гб оперативної пам’яті, жорсткий диск ємністю 320 Гб і відеоплата Radeon HD 6750M. Інтерфейси — чотири порти USB 2.0, 1Гбіт LAN і HDMI. Небагатий, чесно кажучи, набір для мультимедійного пристрою з огляду на активне впровадження високошвидкісних USB 3.0 і Thunderbolt. А використання комплектувальних від AMD обумовлене бажанням максимально удешевити Surface 2.0, роздрібна ціна якого за попереднім замовленням — $8400 (проти $12000 за перше покоління). Останнє виглядає похвальним кроком з огляду на те, що невдовзі (приблизно на січневій виставці електроніки CES 2012) з’явиться конкурент в особі EXOdesk за $1300 від ExoPс. дінні впівоберта. На самі підлокітники (регульовані, замовляються окремо) за необхідності теж можна опиратися спиною, не відчуваючи дискомфорту. Опорна частина, за словами розробників, містить на третину менше елементів, ніж більшість ергономічних крісел. Це робить стілець легшим і мобільнішим, але обмежує діапазон регулювання (він не розрахований на людей вище 190 см на зріст). Мінусом такого чудового крісла можна вважати тонкий наповнювач у сидіння (у ранніх партіях) і ціну від $650 до $1300 (залежно від комплектації: колір, додаткова поперекова підтримка, шкіряні вставки), що робить його недосяжною мрією не тільки для співробітників українських НДІ, а й для більшості керівників.
www.eutg.net
Шановні читачі! Почалася передплата «Української технічної газети» на 2012 рік! Вартість передплати: на 1 міс. — 30,00 грн на 3 міс. — 90,00 грн на 6 міс. — 180,00 грн на рік — 360,00 грн Передплатні індекси:
99340 — російською мовою 99309 — українською мовою
Оформити передплату ви можете в будь-якому поштовому відділенні вашого міста, через передплатні агентства вашого міста, а також зателефонувавши до редакції: тел. (044) 278-42-37, тел./факс (0642) 59-93-91, e-mail: podpiska@tehnichka.com
29 листопада 2011 року
Дещо спортивна Panamera Додаткова тяга плюс модернізовані гальма й шасі оформилися в представлену на мотор-шоу в ЛосАнджелесі версію GTS улюбленого авто нападаючого київського «Динамо» і збірної України Андрія Шевченка — Porsche Panamera.
Повнопривідний Porsche Panamera GTS одержав бензинову «вісімку» обсягом 4,8 літра (запозичену в S/4S), що розвиває 430 к.с. і 520 Н·м крутного моменту. Акустичний резонатор Sound Symposer надає мотору більш спортивне звучання. Силовий агрегат вийшов на 30 к.с.
нуто до позначки 7100 об/хв (на 400 об/хв більше 4S) завдяки використанню нових пружин клапанів. До речі, відповідно до нового податку на багатство за авто з таким двигуном в Україні щорічно треба платити близько 214,6 грн за кожні 100 см3 обсягу, або 10300,80 грн (за основного розрахункового показника — мінімальної зарплати — на рівні 1073 грн). Реалізований у Panamera GTS пакет Sport Chrono побудований навколо 7-східчастої преселективної коробки передач із двома зчепленнями Porsche DoppelKupplung
і 20 Н·м потужніше за більш доступну (якщо таке визначення взагалі доречне з огляду на вартість цієї машини й зарплату пересічного українця) атмосферну модифікацію S, але на 70 к.с. і 180 Н·м слабкіше турбійованої «Панамери». Його червону зону зсу-
(PDK). Швидке перемикання «вгору» дає можливість авто вистрілювати до сотні за 4,5 с — на 0,3 с швидше 4S, але настільки ж повільніше Panamera Turbo. Максимальна швидкість — 288 км/год. Крім того, у новинки потужніші гальмові механізми,
запозичені в Panamera Turbo, і занижена (у порівнянні з версією S) на 10 мм пневмопідвіска із системою керування Porsche Active Suspension Management (PASM). Для збільшення колії задніх коліс між маточиною й диском установлені 5-міліметрові прокладки. У дизайні екстер’єру додалися агресивніший передній бампер із великими повітрозабирачами, затемнені фари, чорна обробка вікон, кришки багажника, блоку омивача фар, заднього дифузора й бічних юбок, а також 19-дюймові колісні диски з розпарованими покришками: 255/45 на передній осі й 285/40 на задній. За бажання замовника авто комплектується 20-дюймовими дисками із ще більш заниженими шинами. У салоні — шкіряно-алькантарові спортивні сидіння (алькантара також є на дверних картах, консолі підлокітника й кермі), що прошиті червоною строчкою в чорному варіанті виконання, і «формульні» підкермові пелюстки КПП. У модельному ряді Panamera GTS зайняла місце між 4S і Turbo. Для оцінки порядку цифр, вартість цих модифікацій, за даними «Порше в Україні», від 98 тис. і 143 тис. євро відповідно. Тому поки не оголошена ціна GTS, певне, буде в діапазоні 110—120 тис. євро.
Підготував Олександр БІЛИЛОВЕЦЬ