С'юзан К. Маркс. "Споглядаючи вітер" (уривок)

Переклад Українського Центру Порозуміння

СПЛАНОВАНЕ ВТРУЧАННЯ. СТОЇМО ПОСЕРЕДИНІ1 Сьюзан Колін Маркс2 ПРОТИСТОЯННЯ НА ВУЛИЦЯХ КЕЙПТАУНА Як миротворці, ми прагнули передбачити кризу та за можливості – розробити план дій. Національне заворушення після вбивства улюбленого лідера Кріса Хані стало вогненебезпечним випробуванням нашого плану. Після кризи миротворці та поліція виробили практичні рекомендації, щоб не допускати помилок, зроблених усіма сторонами. Субота, 10 квітня 1993 року Новини на Південноафриканському радіо ПАКР/SABC о другій годині: Приблизно о 10:25 ранку сьогодні Кріса Хані, Генерального секретаря Південноафриканської Комуністичної партії, було вбито біля його будинку Дон Парк поблизу Боксбурга. 55-річний Хані повертався з магазину зі своєю донькою, коли зненацька пролунали чотири постріли. Кулі влучили йому в голову, і Хані загинув на місці.

Кріс Хані, який в минулому командував АHK (Африканський Національний Конгрес), якого обожнювала молодь, був убитий білим чоловіком. Його авторитет створений на образі бойового лідера та тому, що він присвятив усе своє життя боротьбі. Я знаю, що нашою землею пронесеться гучний крик гніву та болю та особливо сильно відгукнеться у чорній громаді. Понеділок, 12 квітня Комітет миру скликає термінове засідання керівництва, щоб скласти план дій під час заворушення, якого слід неминуче чекати після вбивства Кріса Хані. Ми прямуємо до кабінету для засідань, щоб обговорити те, що на нас неминуче насувається найближчої середи, оголошеної днем національної жалоби. У цей день нація здригнеться від почуття болю від загибелі Кріса Хані, гніву, відчуття втрати. Ми сподіваємося на те, що це стане очищенням. Ми боїмося, що це може перетворитися на кровопролиття та усвідомлюємо, що обидва варіанти не виключають один одного Голова комітету миру Яап Дюран мав зустріч з регіональним керівником АНК та з представниками поліції. АНК організовує марш у саме серце Кейптауна – до Собору Святого Георгія, у якому Архієпископ Дезмонд Туту проведе службу. По тому відбудеться мітинг на Площі Парад, центральній площі Кейптауна; будуть проголошуватися промови та співатися пісні. Швидкими темпами складаються плани, 1

Витяг з книги Спостерігаючи за вітром, Вирішення Конфлікту під час переходу Південної Африки до демократії, Сьюзан Колін Маркс. © 2000, Endowment of the United States Institute of Peace.

2

Сьюзан Колін Маркс – журналістка з Південної Африки, яка працювала як практик з розв’язання конфліктів та побудови миру під час трансформації режиму апартеїду в Південній Африці в демократичну систему (1990-94). Пізніше виконувала обов’язки старшого члена ради Інституту Миру США. Зараз обіймає посаду заступника президента Search for Common Ground, громадської організації, яка сприяє розвитку ненасильницьких та співробітницький шляхів розв’язання конфліктів.

дискутуються, відхиляються та відновлюються, тоді як комітет миру, АНК, служби безпеки та міська адміністрація шукають найкращого шляху стримування насильства, хвиля якого, на нашу думку, може розшматувати місто та мирні процеси. Решта країни теж зорганізовується. Виконавчий комітет збирає доповіді з регіону, а представники та комітети миру на місцях передають свої плани та чекають спрямування та допомоги. Завтра відбудуться марші у Вільєрздорпі, Ламбертс Бей, Салдхані та Спрінгбоу, а в середу – у Сересі. Чекає на затвердження проведення маршу у Грабові. У Джорджі, Аудсхумі та Моссель Беї комітети миру спромоглися шляхом посередництва організувати домовленості між поліцією та АНК. Сьогодні у Мфулені були спалені три авто, а у Блокомбосі вибухнула хвиля насильства. Білим рекомендується не з’являтися у Луандлі та деяких інших районах яки заборонено для представників PAC (Pan-African Congress). В суботу відбудеться масовий мітинг на стадіоні у Кхаєлітші, а у поліцейському відділку Елсісріверу вихідними днями буде проведена сидячий страйк. Проводиться збір інформації, ресурси розподіляються, спрямовуються та локалізуються, узгоджуються ролі. Місцеві радники, міжнародні спостерігачі, волонтери, представники комітетів миру та штатні працівники домовляються між собою про розподіл районів та завдань. Розподіляються не чисельні радіотелефони, портативні радіо, куртки працівників комітету миру та наклейки на авто. Їх ніколи не буває забагато. Погоджуються плани роботи Центру зв’язку з проведення спільних операцій (ЦЗСО/JOCC) у Кейптауні: до його складу входять представники комітету миру, АНК, поліції. Видаються телефонні номери та номери пристроїв звукової сигналізації, якими потрібно обмінятися. ЦЗСО/JOCC –це координаційні центри, до складу яких входять представники від багатьох сторін та служб безпеки. Вони створюються в умовах назрівання чи розгортання особливо кризових ситуацій, та працюють протягом усього часу, поки криза триває. Вони можуть координувати інформацію стосовно кризи, розробляти стратегію дій під час критичних подій, що розгортаються, та організовувати реагування. Їх члени здатні приймати рішення представництвом від усіх сторін кризової ситуації. Вони знаходяться на прямому радіо чи стільниковому зв’язку з численними командами радників на місцях, які доповідають про події, що відбуваються, втручаються у конфлікти та надають достовірну інформацію усім сторонам. Завдяки тому, що вони мають у своєму складі представництво від багатьох сторін, ці команди можуть ефективно втручатися, контролювати чутки та зменшувати напругу та недовіру, які існують між сторонами. Це перший ЦЗСО/JOCC у нашому регіоні і ми не знаємо напевно, як він буде працювати, особливо зважаючи на те, що він має так мало часу на підготовку. Ця історія не нова. Національна погоджувальна рада не має прецедентів і багато з того, що ми робимо, ще не випробуване і керується самою кризою. Ми вчимося на власному досвіді. А тим часом Міська Рада Кейптауна, АНК та поліція складають свої власні плани. Всі стривожені можливими проявами насильства між учасниками маршу та силами служб безпеки. АНК мобілізує інструкторів, але їх ніколи не буває достатньо. У центрі Кейптауна очікується зібрання з десяти тисяч людей. Потрібні ще радники. Мережа незалежних радників (МНК) охопить Каєлітшу, Найенгу та Елсієсрівє’єру, та як завжди, забезпечить присутність у багатьох інших місцях. Наявні ресурси потрібно розподілити таким чином, щоб вистачило на весь регіон, бо ми все ще відчуваємо нестачу миротворчих працівників для задоволення потреб цього неспокійного часу. Ми можемо лише намагатися робити все можливе.

Середа, 14 квітня Сьогодні ми, миротворці, будемо стояти на лініях фронту між поліцією та демонстрантами. Я одягаю свої поношені джинси, непримітну футболку та кросівки. Я знаю, що на мене чекає довгий день, і мені треба почуватися комфортно. Я знімаю золотий ланцюжок, що був колись мамин, та обручку, що я ношу кожного дня. Замість свого звичного годинника я беру дешевий Swatch. Я старанно складаю у свою сумку на поясі монети для телефону, 10-рендову купюру на всяк випадок, серветки, жувальну гумку, ручку та папір, сигарети та сірники. Думаю, чи випити чашку чаю. Ні, краще обмежити себе в їжі та напоях, бо цілий день не буде можливості піти в туалет. Ми домовилися зустрітися на автостоянці за п’ять хвилин ходи від Площі Парад. Спостерігачі ООН та ЄР одягнуті у свою форму з чіткою синьо-білою символікою, яку знає весь світ, що сьогодні на нас дивитиметься. Поліція та демонстранти одразу розпізнають радників NIM, зодягнених у свої нейлонові бірюзові нагрудники та кепі. А от члени комітету миру будуть зодягнені в курточки з малопомітним та ще й невідомим написом „Національний миротворчий секретаріат” замість знайомого „Комітет миру". У хаосі та галасі масових протистоянь нам хотілося б мати більш знану символіку для розпізнавання нашої ролі.3 Ми прямуємо до Площі Парад. Тут є все для всіх: автостоянка, зупинка маршрутних таксі, продуктовий та квітковий ринок, місце для проведення демонстрацій та акцій протесту, місце зустрічі, а з чотирьох боків площі розташувалися автобусна станція та залізничний вокзал, військове управління, мерія та вуличні продавці. Три роки тому десятки тисяч людей стояли тут під лютневим сонцем, чекаючи на Нельсона Манделу, щоб привітати його зі звільненням з тюрми. Сьогодні ми прийшли сюди з жалоби за його товаришем „Крісом” Мартіном Тембісілем Хані, широко відомим як один з небагатьох чорношкірих лідерів, спроможних тримати під контролем генерацію так-званих молодих левів у рядах АНК. Це були надто заполітизовані агресивні чорношкірі молоді люди, які мало вчилися, бо майже безперервно брали участь у протестах, страйках та заворушеннях. Тепер Кріс Хані мертвий, а молоді леви нагнітають свою лють. Через Площу Парад ми виходимо на вулицю Аддерлі та опиняємося посеред групи Дивізії внутрішньої стабільності (ДВС), це так нині називаються непопулярні серед народу поліцейські частини для боротьби з порушниками громадського спокою, та скандуючого натовпу, що протестує проти влади. Чорношкірі молодики підбирають усе, що попадає під руку, та кидають каміння, бляшанки з-під лимонаду та дерев’яний мотлох на добре озброєних поліцейських, які стоять навпроти них зі зброєю напоготові. Попри те, що вони захищені зброєю та своїм строєм, очі молодих, переважно білих поліцейських ДВС сповнені страху. Вони стоять перед лицем Сварт Геваар (Чорна небезпека), про яку їх попереджав Гроот Крокодил (Великий Крокодил), у минулому – Президент Південноафриканської Республіки П.В. Бота, що вона ховається в тіні, але одного дня прийде по них; і ось вона тут. У багатьох куточках світу сили безпеки приваблюють та беруть на роботу консервативних людей, що здебільшого належать до правого крила. Я спостерігаю за цими чоловіками: вони так стискають приклади, що аж побіліли пальці, я уявляю собі їх острах перед чорношкірими, який зрощувався на поколіннях, що сповідували расизм, який вони всмоктали з молоком матері, вони не можуть відірвати очі від зухвалого натовпу. Іскра одного пострілу може призвести до жахливих наслідків.

3

Уже потім ми прийняли куртку з емблемою голубки Погоджувальної ради та написом „Спостерігач” великими червоними буквами, його носіння мало більший сенс.

Якимсь чином миротворці повинні робити спроби не допустити до травмування, ушкоджень та смерті. Ми стоїмо між обома сторонами і намагаємося виглядати більшими, ніж ми є, намагаємося виглядати заспокійливо. Ми повернулися спиною до поліцейських, сподіваючись, що від того вони почуватимуться безпечніше та у них спаде бажання стріляти. Обидві сторони похитуються взад-вперед як приплив, а по тому натовп змінює акцент та прямує на Площу Парад. Поліцейська частина огинає ріг, тепер поліцейські притиснуті до стіни між продавцями квітів, дула автоматів спрямовані прямо на молодіжний натовп. Ми поспішаємо заповнити невеликий просвіт між ними. Вони стоять так близько, що можуть торкнутися один одного, але напруга спадає, коли натовп знову відхиляється та прямує на Площу Парад. ДВС створює блокування на розі вулиць Плейн та Дарлінг. Поліцейські автомобілі стоять у стратегічно поміркованому порядку задля забезпечення зв’язку та захисту, а полковник, який керує строєм, здебільшого кричить, спілкуючись по радіо зі своїм командиром у вертольоті, що кружляє навколо, та зі своїм штабом. Шум навкруги глушить усе, і напружує голос, щоб докричатися. *** На цей час очікувані десять тисяч людей перетворилися на п’ятдесят тисяч, що здебільшого заповнили Площу Парад. Емоції вирують та наповнюються роздратуванням, коли програма, складена на день, та система публічного зв’язку розсипаються під натиском цієї неочікуваної чисельності. Поки лідери АНК справляють жалобу за Крісом Хані у соборі, Площу Парад огортає пекло. Неконтрольовані, збуджені, зухвалі, групи молодиків шаленіють, закидають камінням торгові кіоски та найближчі магазини, б’ють вікна та вже близькі до пограбування, підпалюють припарковані авто, платні автомати, урни для сміття. Інші вдають, що атакують позиції поліцейських. Скандуючи „Війна, а не мир”, здіймаючи кулаки в повітря, дві чи три сотні молодиків насуваються на поліцейських, зухваліють викликом, розсипаються в останню хвилину тільки для того, щоб перегрупуватися і знову насуватися. Стоячи напружено між ними та поліцією, ми спостерігаємо, як вони насуваються на нас та відчуваємо, як напружилися поліцейські за нами. Кожного разу напруга зростає, вже настала точка небезпеки, коли раптово все закінчується. У повітрі повисла непевність, а ми намагаємося приховати своє почуття стурбованості тим, що наступного разу натовп не відступиться. Язики чорного диму від підпалених автомобілів здіймаються у напрямку Гори Тейбл. Представники АНК за підтримки незалежних спостерігачів та інших миротворців намагаються стримувати натовп. Один з представників пробирається до мене: з його обличчя стікають струмки поту. Він просить про допомогу. Я йду за ним до точки схрещення, де ці представники створили лінію, міцно тримаючись за руки, а вона коливається взад-вперед у такт натовпові. За ними – подвійний ряд кордону поліцейських з собаками: вони стоять незворушно зі своїми німецькими вівчарками на шворці біля їх ніг. У той момент, коли лінія представників відхиляється назад під натиском натовпу, собаки кусають ззаду тих, що наближаються до них. Я намагаюся домовитися з поліцейськими та представниками про те, щоб трохи посунути лінії та створити трохи нейтральної смуги між ними. Інструктори з полегшенням повертаються до виконання свого виснажливого завдання.

Деякі представники духовенства користуються своєю владою та рішуче прямують до кризових точок а їх одежі розвіваються від ходи. Роб Робертсон, Методистський священик, що все життя проповідував ненасильницькі дії, роззброює декількох буйних молодиків, відбираючи в них цеглини, палки та каміння. Він питає „Для чого тобі ця цеглина?" Відповідь невизначена „Та так”, на що лагідний, але рішучий священик каже, "Тоді віддай її мені, щоб не поранити когось випадково." Він уже геть завантажився тою цеглою. Його кампанія має успіх – промінь світла цього дня, сповненого небезпеки. До полковника ДВС доходить чутка, що горить пошта. Він вирішує послати на розвідку загін. Ми побоюємося, що група поліцейських, які розмахують вогнепальною зброєю та продираються крізь натовп, спровокує його та може запалити хвилю насильства у атмосфері такої високої напруги. Я пропоную піти подивитися, що там коїться, та потім доповісти полковникові: виявилося, що чутки не підтвердилися. Потім я знову стаю кур’єром: розшукую лідера АНК Тревора Мануеля, міністра торгівлі та промисловості у новому уряді, щоб він взявся до розв’язання кризи. Моя роль у цьому імпровізована, але не можна нехтувати нічим, що може попередити насильство. У натовпі раптом зчиняється бійка з поліцейськими ДВС. Ми, миротворці, просуваємося у саму гущу: нас затискують, штовхають, штурхають серед засапаних тіл. Всі кричать одночасно, і просто неможливо визначити, що саме сталося. Товариші та колеги з обох боків також втручаються та відтягують учасників бійки у різні боки. День складається з отаких незначних дій, до яких вдаються миротворці в різних частинах міста, а вони відбиваються й на всій нації. По всій країні пізніше рахунок смерті буде визначений цифрою двадцять п’ять, незвичайно низько. *** Ситуація на Площі Парад досягає переломної точки о другій дня. Наступного дня Аргус, головна щоденна газета Кейптауна, опублікували стислий та влучний репортаж: Напружене протистояння поліції та збуреного натовпу. Радники-миротворці намагалися втрутитися, але поліцейський, якого очевидно збурив протестант тим, що підійшов надто близько або щось у нього кинув, націлив свій автомат та випустив залп картечі чи дробу. Інші поліцейські приєдналися та почали стріляти залпами. Протестанти, радники та журналісти кинулися на захист. Деяких поранило і їх відтягнули у безпечне місце. Молодика, пораненого у шию, спину - кров ішла в нього носом, було доставлено в пересувну клініку, де сказали, що він мертвий. Представники духовенства та радники заблокували шлях для декількох протестантів, розбурханих стріляниною, які намагалися дістатися до поліцейських.

Наступні двадцять хвилин гуркіт пострілів та дзенькіт розбитих вітрин виділялися серед галасу натовпу. Десь о 2:30 дня в історичній фортеці, що з часу її побудови у сімнадцятому столітті слугувала військовим штабом, вибухнула ручна граната. Десять офіцерів поліції та один громадський представник отримали легкі поранення. „Аргус” повідомив: Приблизно у той же час тисячі людей на Площі Парад розсіялися після того, як поліція застосувала сльозоточивий газ та стрілянину дробом та картечами… Поодинокі постріли лунали

то тут, то там, але учасники маршу, яким допомагали представники духовенства, інструктори та радники, спромоглися пробратися на станцію та роз’їхатися. Вітрини декількох магазинів на станції було розбито вщент.

Близько 150 осіб з пораненнями дробом та картечами отримують медичну допомогу. Близько 20-ти осіб доставлені у лікарню. Один мертвий. Він помирав біля мене. Він – один з тих, що не піднімаються після того, як вщухає стрілянина. Усі, хто кинувся на землю, щоб захиститися, тепер біжать у пошуку укриття. Люди, пригинаючись від можливих пострілів, біжать на допомогу своїм пораненим товаришам та відносять їх подалі. На вулицях валяється розкидане взуття. Пізніше хтось збирає взуття у ковдру та кладе біля найближчого входу. Нікому воно не потрібне, і взуття так і лежить купою, печальна гробниця. З іншого боку поля бою іноземний журналіст, похитуючись, спинається на ноги: його обличчя виражає розгубленість від того, що по ньому ручаями стікає кров та фарбує його білу сорочку в яскраво-червоний колір. Я згадую, що поранений резиновою кулею у праве стегно позаду. Я шкутильгаю, а нога болить. По тому більшість людей розходяться по домівках. Залишається ядро - в основному це молодики, що не здаються до кінця; вони підпалюють урни для сміття, ламають та відкривають автомати на автостоянці та глузують з поліцейських. На Площі Парад майже порожньо. Я переступаю через сміття, скло та плями висохлої крові та йду до спостерігача ЄР Кая Йенсена,4 він стоїть перед мерією. Раптом з центру Площі позаду мене починають летіти кулі та сльозоточивий газ. Газовий контейнер падає переді мною; кулі ще летять мені в спину. Я вирішую бігти крізь скупчення сльозоточивого газу, дістаюся до Кая, ми разом кидаємося в канаву у нас тече з носа та з очей, нам не вистачає повітря, бо сльозоточивий газ заповнив наші легені. Загартовані чорношкірі учасники маршу підпалюють шматочки паперу і тримають їх перед нашими обличчями, щоб спалити газ. Коли поліція припиняє стрілянину, а ми починаємо знову бачити, молода жінка з Гугулету допомагає мені стати проти вітру до того контейнеру, з якого витікає газ. Раптом магічно з’являється Роб Робертсон з банкою вазеліну. Ми змащуємо ним обличчя, ніс та очі. Сльози капають на наш одяг. Коли я вже не відчуваю такого болю, я та молода жінка обіймаємося з полегшенням. Я подумки ставлю собі на замітку, що маю доповнити свій кризовий комплект банкою вазеліну та смужками паперу. *** Ми оглядаємо розруху на площі Парад: спалені прилавки вуличних продавців, автомобілі, мотоцикли та урни для сміття, з яких іще йде дим та чутно потріскування серед моря сміття. Наступного дня „Аргус” вибухає заголовком „День сорому” під своїм репортажем про події дня. У божевіллі звинувачень всі звинувачують одне одного за організаційний провал та відсутність контролю над натовпом. Коли натовп розходиться – а це завжди напружена, але найвідповідальніша фаза будь-якої громадянської демонстрації, і потребує особливої уваги та організації: треба забезпечити поїзди та автобуси, а також мегафони, щоб інформувати натовп про те, що час від’їжджати.

4

Датський поліцейський, один з міжнародних спостерігачів, працював у місії від Європейського Союзу шість місяців.

Я, Кай та інші проїжджаємо шість миль до гамірного білого передмістя Рондебош, щоб попоїсти та вже йти додому. У Рондебоші все нормально хоча це й здається абсурдним. Події цього дня його не торкнулися, а люди й не мають гадки про те, що відбувалося у центрі їх міста. Їхня за більшістю біла відособленість від здебільшого чорного зібрання та маршу протесту відображає паралельні реалії, які стали характерною рисою Південноафриканського суспільства на десятиліття. Я замовляю хліб, суп та дуже гарячий чай. Четвер, 15 квітня Час на оплакування. Комітет миру проводить підсумкове засідання з представниками поліції о 8:30 ранку. Миротворці, міжнародні спостерігачі та радники; представники АНК, Національної партії та Демократичної партії; одягнені у форму офіцерів поліції та ДВС, від капітана до генерала зібралися у конференц-залі, в якому не буває забагато місця. Залишки вчорашньої розлютованості та збудження ще виплескуються з усіх сторін – це процес необхідного очищення. Після емоційних сплесків та розповідей ми переходимо до оцінювання підготовки, дій та реакцій учорашнього дня. Важкі слова сказані, точки згоди та розбіжності запротокольовані (занотовані). По тому ми переходимо до справді важливого завдання просіювання того, що сталося чи не сталося, виявлення отриманих уроків та їх оформлення у свого роду план-схему на майбутнє. Наше засідання цього квітневого ранку – це класичний урок на тему спільного розв’язання проблем, хоча ні один з нас так його б визначив. На той момент це видається просто очевидною роботою, яку потрібно виконати. Ми зобов’язані зробити так, щоб хаос та насильство вчорашнього дня ніколи не повторилися. Наступного разу ми можемо не обійтися однією смертю.

КЕРІВНІ ПРИНЦИПИ Ми узгоджуємо ряд конкретних рекомендацій стосовно "попередження неконтрольованих ситуацій під час масових зібрань протесту."5 Вони спрямовані на організацію події, поліції та застосування інших форм контролю. Усі рольові учасники повинні залучатися до організації та роботи ЦЗСО/JOCC впродовж цієї події. До них відносяться організатори, інші учасники, моніторингові організації (включаючи міжнародних інспекторів), представники комітету миру, поліції, військових, господарського сектору, аварійних служб та місцевої влади. Крім того, службовці Погоджувальної ради та головні інструктори повинні забезпечуватися раціями чи радіотелефонами.

ЦЗСО/JOCC не спрацювало належно у цьому першому раунді. У багатьох випадках воно стало просто ще однією невдалою ланкою в організаційному безладді, коли поспіхом складені плани на день потроху розсипалися. Радіотелефони не забезпечили зв’язок між миротворцями та представниками ЦЗСО/JOCC на місці події: зв’язок або переривався, або був малокорисним, бо миротворці не чули один одного через гомін натовпу. Політичні представники у складі ЦЗСО/JOCC не з’явилися. Поліція та міська рада працювали у своїх кризових центрах. Зрештою, навіть члени комітету миру покинули свій пост. Втім, ми побачили, що план має потенціал на майбутнє. ЦЗСО/JOCC, що скликалися на період виборів та інаугурації Президента Мандели, виявилися ефективними.

5

Звіт складений Крісом Спайсом, регіональним організатором, Комітет миру Західного Мису, 15 квітня 1993. Надається з протоколом виконавчого засідання Комітет миру Західного Мису від 28 квітня 1993 року.

Організатори маршів повинні надавати письмове свідчення про чисельність та стратегію розгортання інструкторів, про підготовку, яку вони пройшли, подробиці про механізми зв’язку між інструкторами, організаторами та ЦЗСО/JOCC.

Дві сотні інструкторів АНК героїчно боролися за утримання порядку в рядах п’ятдесяти тисяч людей, неможлива задача. Навіть беручи до уваги інших миротворців, які згуртувалися та взялися за руки, щоб утворити довгі та хиткі людські кордони, їх було замало та найбільше, що було їм під силу – це стримувати натовп у деяких стратегічних точках. Зважаючи на обставини, вони справилися, та було ясно, що якби їх ряди суттєво поповнити, вони могли б відігравати критично важливу роль у майбутніх кризах. Лідери повинні бути на зв’язку з учасниками. Організатори повинні інформувати народ про стратегію розміщення лідерів у стратегічно важливих точках.

Безлад утворився на самому початку, коли очікуваний 10-тисячний натовп швидко переріс у 50-тисячний, а організатори прийняли рішення спрямувати його на Площу Парад, тоді як регіональне керівництво АНК продовжувало службу у соборі. Неконтрольована, збуджена та збита з пантелику маса людей поводилася надзвичайно стримано, але дві сотні інструкторів марно намагалися встановити контроль над неслухняними краями, що зростали на тисячі людей по тому, як акцент дня загубився у безладі планування та комунікації. Завжди потрібно мати запасну систему публічного спілкування у зв’язку з тим, що контролювати натовп, коли відмовляє система PA майже неможливо. Мегафони повинні мати як інструктори, так і поліція.

Система публічного спілкування вийшла з ладу на ранній стадії, а без плану оповіщення натовпу або дій на день у цілому за додаткових непередбачених обставин контроль над натовпом зійшов нанівець ще до того, як його встановили. Це був об’єктивний урок про силу мікрофону. Після стрілянини, коли інструктори намагалися розчистити площу Парад та заставити людей розходитися по домівках, я попросила, а поліція мені дала мегафон для молодого службовця АНК, котрий хотів допомогти. Пізніше він, як і обіцяв, повернув мені апарат, а я віддала його сержанту, а він дві години по тому реквізував його для мене. Не говорилося багато слів, але то був важливий приклад домовленості між усіма на довірі. Така форма співпраці між силами безпеки та громадськими діячами була новою та відносно не випробуваною, але щоразу, коли вона спрацьовувала, розбудовувалося щось нове, а коли щось не виходило, довіра, яка вже була напрацьована, руйнувалася у непропорційних масштабах. Велика картина, яка розгорталася день за днем, набувала кольорів та форми за допомогою отаких невеликих подій. Вони мали таке ж критичне значення для нашої майбутньої роботи, як і головні події, бо вони допомагали окремим особам паралельно з віддаленими процесами політичних переговорів вивчати нові форми взаємин, викреслювати те, що відділяло їх один від одного, та відчувати зміни у своїх серцях та душах. Якщо цьому величному експериментові судилося стати успішним, ми всі повинні відчувати, що потрібні один одному. Принципово важливо проводити марші на стадіоні, а не в переповненому людьми центрі міста.

Така рекомендація була не більше, ніж бажаним мисленням. За десятиліття апартеїду страждання чорношкірих було загнане в межі їх містечок подалі від вух та очей білого електорату, який кожні п’ять років переобирав уряд, який би й надалі захищав їх від того, щоб дізнатися, що ж там відбувалося. Чорна громада на гіркому досвіді знає, що єдиний

спосіб впливу на білу громаду – це винести боротьбу на білі вулиці та виштовхнути її у життя білих. А вони таки повинні справити вплив на білу громаду, якщо вони хочуть, щоб нова Південна Африка народилася скоро, народилася без громадянської війни, якщо вона взагалі має народитися. Ці демонстрації – це продовження боротьби в іншій формі, і хоча це правда, що вони надають платформу для виходу стримуваних емоцій, їх більш незаперечна роль полягає в тому, щоб білі, політики та світ бачили перед собою силу та волю народу. Поліція повинна мати вогнегасники.

Учора я спостерігала, як розлютовані групи чорношкірих молодиків підпалювали покинуті на Площі Парад автомобілі та мікроавтобуси. Вони пускали в хід газети, картон, дерево, шматки тканини, які вони кидали в авто, а потім стояли навколо, чекаючи поки вогонь розгориться. Коли це сталося першого разу, чоловік з Гугулету підбіг і, засапавшись, попросив мене втрутитися. Він одним духом випалив „Діти палять машини”. „Прошу, зупиніть їх”. Я розуміла його паніку. Він боявся, що поліція відкриє вогонь по них. Також і бензобаки могли вибухнути у щільному натовпі. Я попередила дітей про бензобаки, що могли вибухнути, а потім побігла назад до поліцейських, щоб узяти вогнегасник. “Ні,” - відповіли поліцейські, – “у нас нема, це не наше питання”. Я не могла повірити, що таке очевидне знаряддя не входить до їх кризового устаткування, але це було так. Поки поліція отримуватиме похвали за те, як вона намагалася захистити життя та власність за надзвичайно важких обставин, певні явища, такі як відсутність попереджувальних пострілів та поранення людей вище пояса, потребують термінової уваги до себе.

Я виражаю жах від того, що поліція стріляла у натовп без попереджувальних пострілів. Поліція відповідає, що вони не можуть стріляти поверх голів у центрі міста, бо можна вцілити в людей на балконах або за вікнами у будинків. Я звертаю їх увагу на те, що на лінії вогню не було будинків коли вони почали стріляти навколо мене. Кай Йенсен каже, що ця аргументація поліції щодо попереджувальних пострілів не має підґрунтя. Я питаю, чому вони стріляли по верхній частині тіла та головах у натовпі. Поліція каже, що як тільки починається стрілянина, люди падають на землю. Якби вони стріляли нижче, вони могли вцілити у тих, хто лежав на землі. Ми сперечаємося. Занотовуються деякі практичні рекомендації для поліції, організаторів та політичних партій. Вони включають пропозиції про те, що поліції треба звести до мінімуму націляння автоматів на людей, організатори повинні мати ефективний план дій у випадку непередбачених обставин, який вони повинні довести до усіх учасників, та що потрібно заборонити проїзд автомобілів через натовп.

Націляння автоматів на людей стало точкою запалу. Я побігла прикривати патруль ДВС з шести чоловіків, котрих полковник послав у натовп, щоб зупинити підпали. Вони зайняли позицію у центрі Площі Парад, стали спинами один до одного, автомати напоготові, маленький колючий острівець посеред моря агресивних чорношкірих. Демонстранти мені кажуть: „Скажіть їм, щоб опустили свої автомати”. Я бачила страх та тривогу в їх очах коли вони хапали мене за руку. Ще мить – і автомати могли почати стріляти. Коли інший поліцейський патруль проштовхнувся по місця пожежі і виявився притиснутим до будинку, відчайдушні молодики завзято підбурювали один одного відвести вгору націлені дула автоматів. Вони також скандували „Скажіть їм, щоб опустили свої автомати”. Але молоді поліцейські не знали іншого способу убезпечити себе. Парадокс полягав у тому, що сам акт націляння автоматів так розбурхав натовп, що створив більшу небезпеку для поліцейських.

Дивовижне видіння: чемпіон світу з боксу серед боксерів важкої ваги Мухаммад Алі та його оточення прибули з візитом у самий розпал подій та стрімко попрямували у будинок мерії, щоб сховатися. Мій погляд упав на його яскраво прикрашений автобус-люкс, коли він пробирався через щільний натовп, але я була надто зайнята у той момент, щоб поцікавитися, що такий незвичайний витвір робив посеред демонстрантів. Вже заднім числом я подумала, що автобус, у якому їхала знаменитість, додав чужорідну нотку карнавалу до цього трагічного дня. Дивовижне поводження: інші авто також продиралися крізь натовп. В них їхало регіональне керівництво АНК з собору до мерії. Я була вражена, коли побачила відомі обличчя, що виглядали з у вікон автомобілів. Чому вони не на передньому краї, щоб контролювати натовп? Чому вони так демонстративно показують свою відокремленість від натовпу, який оплакує вбивство вождя та відчайдушно потребує солідарності з живим керівництвом? Чому вони створюють небезпечний прецедент, їдучи в авто крізь щільний натовп, особливо якщо подумати про те, що пішки вони дійшли б скоріше? Це просто не мало сенсу, зважаючи на такий критичний день, коли усім потрібна була заспокійлива, підбадьорююча присутність знайомих фігур керівників. Тиждень по тому Міська Рада Кейптауна видала власний звіт на дев’яти сторінках. У ньому були викладені аналогічні рекомендації. Уроки зрозумілі: організація має критично важливе значення, потрібен спільний контроль з боку організаторів, поліції та інших сторін, задіяних у події. Все це ґрунтується на комунікації з натовпом.