Марта Мачящик Лодзинський університет
Інститут медіації за оцінкою медіаторів Метою кожного судового процесу є добір відповідних заходів як реакції на вчинки, котрі вважаються такими, що наносять шкоду індивідууму або суспільству, незалежно від того чи такий вчинок скоїла неповнолітня, чи доросла людина. Якщо йдеться про вчинки, що кваліфікуються як злочини скоєні дорослою людиною, то основною метою є добір відповідного покарання. Проте зовсім інакше виглядає ця проблема у випадку вчинків, що кваліфікуються як злочинність неповнолітніх. Тоді метою судового слідства стає відповідний добір виховного заходу, тобто добір такого виду впливу на неповнолітню особу, завдяки якому в майбутньому ця особа не скоїть злочину або правопорушення. Багато представників органів правосуддя вважають, що застосування суворого покарання не сприяє зменшенню злочинності та її ліквідації. Необхідно, щоб втілювалась консеквентна реакція на скоєні злочини. Проте нині панує переконання, що ця реакція повинна бути цілеспрямованою, раціоналізованою, а не реакцією-відповіддю. Заходи, що застосовуються у межах реагування, повинні проводитись з надзвичайною обережністю, з урахуванням індивідуальності вчинку і, зрозуміло, його тяжкості й резонансу. Отож реакція з боку органів правосуддя на вчинений злочин може набувати різноманітних форм і не обов‘язково варто застосовувати традиційне покарання позбавленням свободи, яке є малоефективним і вимагає великих коштів. Власне такий підхід має бути домінуючим у випадку добору покарання за злочин, скоєний неповнолітнім. Панує думка, що при розгляді справ, де правопорушниками є неповнолітні, слід уникати (наскільки це буде можливим) судового слідства й замість нього шукати інших, альтернативних заходів. Судова процедура приховує у собі велику небезпеку й чималу кількість негативних наслідків як для неповнолітньої особи, так і для її жертви, і про це нам не слід забувати. Говорячи про альтернативні заходи, я, перед усім, думаю про спрямування справи неповнолітньої особи на такий шлях, який дозволить не доводити справу до судового вироку й не вживати заходів по перевихованню неповнолітнього з відправленням до виправного закладу, а дасть можливість вирішити питання таким чином, що справа буде залишатись під контролем суду для неповнолітніх. До таких заходів належать: - попередження неповнолітнього правопорушника сімейним суддею про те, що по відношенню до нього можуть бути застосовані заходи по перевихованню з відправленням до виправного закладу; - або скерування судом справи неповнолітнього правопорушника до несудової установи, де слід буде звернути особливу увагу на процедуру медіації, як новий метод провадження в кримінальних справах неповнолітніх. Процедура медіації, впроваджена до нашої системи кримінального права (разом з її ґрунтовним реформуванням), передбачає спрощення й скорочення провадження у кримінальних справах завдяки укладенню угоди між правопорушником та його жертвою. Вона є результатом пошуку нових, раціональних заходів реагування, зокрема з огляду на зростаючу злочинність неповнолітніх та способи врахування (у значно більшій мірі, ніж дотепер) інтересів скривджених осіб. У зв‘язку з цим зростає свідомість про роль індивідуума і суспільства в запобіганні злочинності, реагуванні на неї та у вирішенні численних конфліктів, що виникають внаслідок злочинів. Я – студентка Лодзинського університету, одного з провідних вузів Лодзі; навчаюсь на кафедрі спеціальної педагогіки на факультеті вивчення наук про виховання. Рік тому
я дуже зацікавилась процедурою медіації, в результаті чого, захищаючи вчений ступінь ліценціата, я навіть написала наукову роботу на тему: ”Медіація – альтернативний захід у карному процесі по відношенню до неповнолітніх правопорушників”. Цю проблематику я обрала задля наближення й пропагування інституту медіації як альтернативного заходу при провадженні справ з неповнолітніми правопорушниками. Попри те що процедура медіації відома в цілому світі й вже зайняла своє місце у польському Кримінально-процесуальному кодексі (і навіть на практиці вже застосовувалась у деяких містах на території нашої країни), вона ще й досі залишається невідомим поняттям для багатьох людей, процедурою, що викликає подив навіть у колах фахівців. Я зайнялася цією темою, щоб показати її позитивні якості й переконати зацікавлених цією проблематикою, зокрема таких молодих людей, як я, які обрали важкий шлях перевиховання неповнолітніх правопорушників, в тому, що існують інші способи вирішення конфліктів окрім рестрикційних судових вироків, що скривджений може бути суб‘єктом у своїй справі, а правопорушник може добровільно й свідомо відшкодувати або компенсувати вчинену кривду, якщо для цього будуть створені умови. Я хотіла показати місце медіації у польському кримінальному законодавстві та форми її застосування, засади її проведення та роль медіатора як посередника під час вирішення спору, а також численні користі, пов‘язані з її використанням. Медіація – це ще маловідомий і рідко використовуваний захід по відношенню до неповнолітніх правопорушників у нашій країні (в порівнянні з іншими країнами світу, наприклад Канадою, Англією, Німеччиною, Австрією чи Голландією). Польське правосуддя свої знання про ефективність проведення процедури примирення може черпати з багатого досвіду інших країн і на цій основі розвивати й вдосконалювати цю форму перевиховання неповнолітніх правопорушників у нашій країні. На прикладі проведених мною досліджень я намагалась викласти думку чинних медіаторів про процес примирення, їх оцінку його ефективності й значення, оскільки, як кожна „новина”, медіація викликає багато запитань. Ось декілька проблем, що цікавлять мене найбільше: - як потерпілі ставляться до процесу примирення? - як правопорушники відносяться до процесу примирення? - що думають про медіацію самі медіатори? - які найбільші труднощі виникають у них під час проведення процедури примирення? - яка є ефективність медіації? Працюючи над своєю науковою роботою, я в жодних доступних мені джерелах не знайшла досліджень по зведенню відгуків польських медіаторів з вищеназваної теми. А це ж думка людей, що безпосередньо займаються проведенням процесів примирення! Власне вона повинна бути надзвичайно важливою й цінною вказівкою для подальшого поширення ідеї медіації в нашій країні. Ось чому я вирішила ознайомити читачів з результатами моїх власних досліджень, які, хоч і в незначній мірі, дозволяють подивитись на процес примирення очима медіаторів. Процедура дослідження Дослідження я провела за методом анкетування, відсилаючи по пошті анкети до шести Центрів Медіації та Консультаційних Пунктів Медіації в Польщі. Форма анкети для цього дослідження була розроблена мною особисто. Я вирішила дослідити Центри Медіації в містах Жори, Зелена Гура, Пщина, Гданськ, Ольштин, Варшава (у Польщі нині
функціонує 12 подібних центрів). Усього я розіслала 56 анкет, в цьому числі: Жори отримали 11, Зелена Гура – 8, Пщина – 3, Гданськ – 12, Ольштин – 11, Варшава – 11. До мене ж повернулось 10 заповнених анкет, що становить майже 17,9%, зокрема: Жори надіслали 1, Зелена Гура – 3, Пщина – 3, Гданськ – 0, Ольштин – 2, Варшава – 1. З бесід з директорами й президентами вищеназваних Центрів я довідалась, що така мала кількість повернутих анкет спричинена не відсутністю зацікавленості або небажанням взяти участь у моїх дослідженнях, а організаційно-структурними приводами: - відома мені кількість медіаторів у названих Центрах перевищувала дійсну кількість активно працюючих, причому таких, які недавно пройшли курс навчальної підготовки; окрім того, щойно підготовлені медіатори без професійної практики не відчували себе настільки компетентними у цьому питанні, щоб заповнити анкету й відіслати її адресантові; - а ще: в кожному Центрі є велика кількість людей, які пройшли курс підготовки по проведенню медіації, проте не зареєстровані в реєстрах апеляційних чи окружних судів з приводу низької прихильності судів до процедури медіації та організаційно-фінансових труднощів; отримані знання й вміння ці люди використовують у своїй діагностичноконсультативній роботі, а не в конкретних процедурах примирення; - деякі медіатори у період проведення мого анкетування тимчасово не здійснювали діяльність з особистих причин або з приводу виконання службових обов‘язків (закордонні відрядження, участь у конференціях або сесіях Сенату, присвячених проблематиці медіації). Усього в анкеті було 26 запитань, у тому числі: шість запитань відкритих, тринадцять – напіввідкритих, з яких: чотири запитання – напіввідкритих кон‘юнктивних та два запитання – напіввідкритих альтернативних, одно запитання – закрите альтернативне, шість запитань укладених за допомогою техніки семантичного диференціалу, котрі належать до групи багатоальтернативних запитань. Досліджувана група Учасниками анкетування мали бути 56 медіаторів, які пройшли курс навчальної підготовки, проте фактично участь у дослідженні взяло лише 10 осіб (17,86%). Усі медіатори, які взяли участь у дослідженні, мають вищу освіту (згідно з вимогами до осіб, які хочуть отримати право на проведення медіацій). На основному місці роботи вони працюють на таких посадах: працівника соціальної служби, вихователя виправного закладу, лікаря-нарколога, психолога, професійного сімейного консультанта, сімейного психотерапевта, шкільного педагога, а за здобутим у вузі фахом серед них є: хімік, лікартерапевт і ресоціалізатор (спеціаліст із залучення до суспільного життя). Одна особа нині не працює (пенсіонер). Перед тим як отримати право на проведення медіації, 70% осіб виконувало виховну і ресоціалізаторську роботу в: - „Католицькому осередку виховання й залучення до суспільного життя молоді, що позбулася наркозалежністі”; - профілактично-виховному центрі; - „Сімейному консультаційно-діагностичному осередку”; - виправному закладі; - шкільно-виховному осередку;
- школах; - психологічно-педагогічних консультаціях. Щоб отримати право на проведення медіації, респонденти пройшли курс підготовки у 1995-2002 роках. 70% анкетованих (7 осіб) на запитання про закінчення додаткових спеціалізованих курсів навчання дало позитивну відповідь, називаючи навчання у сфері: - системної терапії родин; - медіації як метода виховання; - протидії насиллю; - улагодження конфліктів з дітьми. Багато людей пройшло підготовку на курсах, організованих судами й Польським Центром Медіації, а також фахівцями з Німеччини (одна особа закінчила ІІ ступінь курсів підготовки медіаторів і отримала сертифікат Федеративної Республіки Німеччини). Цікаво, що одна з анкетованих осіб визнала, що медіація це „мертвий інститут” і причиною цього є деструкційна діяльність суду й прокуратури, які ускладнюють проведення медіації, а це не стимулює до подальшого навчання. Участь медіаторів у процесі медіації В таблиці № 1 показано, скільки усього справ було розглянуто анкетованими медіаторами, скільки з них закінчилося укладенням угоди примирення й у скількох справах не було укладено угоди. Як бачимо, медіатори мають різний кількісний досвід у галузі проведення процесу медіації. Це залежить від того, як довго анкетований має право на проведення медіації, та від прихильності чи неприхильності суду до процедури медіації (за місцем діяльності даного медіатора). З 411 розглянутих справ 372 закінчилося укладенням угоди, що становить 90,5%. Високий відсоток справ, що закінчилися укладенням угоди примирення, безсумнівно, свідчить про ефективну роботу медіаторів. А ще це є свідоцтвом того, що форма відшкодування страт жертви правопорушником приймається обома сторонами спору. Слід пам‘ятати, що без двохсторонньої згоди на умови угоди, процедура примирення не закінчилась би успіхом. Таблиця 1. Кількість розглянутих анкетованими справ і кількість справ, що закінчились укладенням угоди Кількість анкетованих осіб
10
Кількість розглянутих справ 10 100 12 80 39 5 28 84 13 40
Кількість справ, що закінчилась укладенням угоди 7 94 12 75 34 4 25 72 12 37
Кількість справ, що не закінчилась укладенням угоди 3 6 0 5 5 1 3 12 1 3
Усього:
411
372
39
Доказом всебічної підготовки польських медіаторів до проведення медіацій різного типу може свідчити той факт, що на запитання стосовно характеру розглянутих справ, анкетовані назвали справи, пов‘язані з судовим процесом, злочини публічного й приватного характеру та сімейні медіації при розлученні, розподілі майна, встановленні опікунства над дитиною, медіації, що проводились після оголошення вироку суду, медіації виховного характеру (коли неповнолітній не хотів перебувати у виховному осередку), медіації господарського характеру. Особисте відношення медіаторів до процедури медіації Основною причиною отримання права на проведення медіації серед анкетованих було бажання підвищити свою професійну кваліфікацію, а на другому місці – пізнання нових форм у виховній роботі та у роботі по залученню до суспільного життя, сприймання медіації як нової форми надання допомоги іншим. Серед решти причин було також зацікавлення питанням справедливості, яка є підґрунтям для збереження рівноваги в суспільстві. Таблиця 2. Причини, через які медіатори хотіли отримати право на проведення медіації Кількість анкетованих осіб 10
Відповіді Бажання підвищити свою професійну кваліфікацію Форма надання допомоги іншим Можливість отримання додаткового прибутку Пізнання нових форм виховної роботі
Кількість осіб
Кількість у відсотковому виразі (%)
8
80
4
40
3
30
4
40
Кількість перевищує 100% оскільки респонденти могли давати більше ніж одну відповідь. Отримані знання й вміння під час навчальної підготовки абсолютна більшість анкетованих медіаторів визнала дуже потрібними для їх щоденної професійної роботи. В обґрунтуванні своєї відповіді вони, між іншим, називали: - підвищення кваліфікації та ефективності проведення медіації; - упорядкування й систематизування знань на тему проведення процедури медіації; - пізнання й збагачення методів і технік примирення, що слугують вирішенню міжособистосних конфліктів між батьками (опікунами) та їх дітьми (підопічними). Вміння такого роду дуже допомагають і працівникові соціальної служби в роботі з
родиною, і шкільному вчителю при вирішенні конфліктів типу „учень – учень” або „учень – вчитель”. Медіатори, які взяли участь у дослідженні, високо оцінили високий рівень підготовчих занять, що проводились за методом тренінгу. За семибальною шкалою на запитання про придатність професійних знань для проведення медіації 60% респондентів зазначило її важливість. Найбільшою користю від отримання статусу медіатора анкетовані визнали підвищення практичних вмінь, а потім йшло поглиблення теоретичних знань, можливість досягнення кращих результатів у професійній діяльності та налагодження міжособистосних контактів у приватному житті. Серед решти користей називали також можливість передачі іншим здобутих знань. Таблиця 3. Користь від отримання статусу медіатора Кількість анкетованих осіб 10
Відповіді Поглиблення теоретичних знань Підвищення практичних вмінь Досягнення кращих результатів у професійній діяльності Налагодження міжособистосних контактів у приватному житті Надання допомоги іншим Додатковий фінансовий прибуток
Кількість осіб
Кількість у відсотковому виразі (%)
2 8
20 80
2
20
2
20
5
50
1
10
Кількість перевищує 100% оскільки респонденти могли давати більше ніж одну відповідь. Якщо йдеться про труднощі в роботі медіатора, то найчастіше анкетовані називали труднощі, пов‘язані з практичним застосуванням здобутих знань та з опануванням сильних емоцій, які нерідко під час зустрічі виказували сторони. На другому місці були труднощі з організації зустрічі обох сторін. У категорії „інших проблем” респонденти назвали: - хвилювання з приводу додержання усіх процедур під час проведення процедури медіації; - ускладнення роботи через адвокатів і суддів, які мало обізнані з роботою медіатора й не розуміють важливості процесу примирення; - нестача часу. Один з медіаторів не зазначив труднощів, передбачених у запропонованих відповідях на поставлені запитання.
Таблиця 4. Труднощі в роботі медіатора Кількість анкетованих осіб 10
Відповіді Опанування сторін Завищені вимоги сторін Труднощі, пов‘язані з практичним застосуванням здобутих знань Страх перед клієнтом Опанування сильних емоцій сторін Проблеми з організацією зустрічі сторін
Кількість осіб 1
Кількість у відсотковому виразі (%) 10
3
30
1
10
0
0
3
30
2
20
Кількість перевищує 100% оскільки респонденти могли давати більше ніж одну відповідь. Найважчим етапом процедури медіації анкетовані медіатори визнали попередні, осібні зустрічі з правопорушником і скривдженим. В обґрунтуванні цієї відповіді найчастіше зазначалися: - труднощі з пошуком сторін, пов‘язані з відсутністю актуальної адреси або номеру телефону; клопоти з їх отриманням через дію Закону про захист персональних даних; - труднощі через часту відсутність сторін вдома, що розтягує час організації зустрічі й обмежує час, призначений на саму процедуру медіації; - клопоти з об‘єктивністю сторін, оскільки вони керуються власною інтуїцією і власним розумінням проблеми, даючи волю сильним емоціям; завищені вимоги й очікування сторін – усе це ускладнює проведення зустрічі й прозору комунікацію. Під час зустрічі правопорушника зі скривдженим найбільшою проблемою для медіатора є змусити сторони слухати одна одну, а не лише себе. Це дуже складне завдання з огляду на сильний прояв емоцій обох сторін. Участь у процедурі примирення є сильним емоційним переживанням як для його учасників (правопорушника й жертви), так і для самого медіатора, який відчуває себе відповідальним за успішне вирішення конфлікту й не доведення його до ескалації. Проте на підставі численних досліджень і спостережень доведено, що чим більш емоційними є сторони, тим більшими є шанси закінчити процедуру з позитивним результатом і примирити жертву з правопорушником. В обґрунтуванні відповіді щодо клопотів з проведенням контролю за виконанням угоди правопорушником були названі: - відсутність коштів і відсутність можливості виконання угоди правопорушниками через, дуже часто, їх складне матеріальне становище. У таких випадках компенсація розкладається на часткові платежі, а моніторинг часткових платежів є складною річчю;
- згідно з польськими нормативно-правовими актами цей етап часто не належить до обов‘язків медіатора. Двоє медіаторів не зазначили жодних труднощів, передбачених в анкеті. Таблиця 5. Етапи процедури примирення, під час яких виникають найбільші труднощі Кількість анкетованих осіб 10
Відповіді Селекція справ Попередні, осібні зустрічі з правопорушником і скривдженим Спільні зустрічі правопорушника й скривдженого Проведення контролю за виконанням угоди правопорушником
Кількість осіб 0 4
Кількість у відсотковому виразі (%) 0 40
1
10
3
30
50% анкетованих медіаторів поставило три бали, за семибальною шкалою, відповіді на запитання про рівень труднощів проведення медіації, по 20% поставило чотири бали і один бал. Аж 80% респондентів вважає, що проведення процедури медіації приносить їм задоволення. Думка медіаторів про роль процедури примирення 9 медіаторів з 10 вважає, що медіація як альтернативний захід реагування на злочинність неповнолітніх є конче потрібним інститутом, а один респондент вважає, що медіація є придатною. За семибальною шкалою на запитання про ефективність медіації 50% респондентів поставило один бал, підкреслюючи таким чином її високу ефективність. В обґрунтуванні своєї відповіді анкетовані медіатори вказували такі аргументи позитивних якостей інституту медіації: - її швидкість, низькі кошти проведення, добровільність, що полегшує стягнення відшкодування за заподіяні страти (за умови, що обидві сторони погоджуються на визначені умови угоди); - з досвіду анкетованих медіаторів витікає, що повернення на шлях злочинності серед неповнолітніх, які пройшли процедуру медіації, є значно меншим, ніж серед неповнолітніх, які пройшли традиційну судову процедуру і по відношенню до яких були застосовані типові санкції покарання; вони вважають, що медіація є найкращим заходом по залученню колишніх правопорушників до суспільного життя; - на думку одного з анкетованих медіаторів медіація є більш придатною, ніж виправні заклади, в яких респондент бачить неефективність і зростаючу патологію; - це специфічний вид виховної роботи, яку не можна провести в суді, оскільки в ньому бракує місця й часу для того, щоб неповнолітній зрозумів скоєну ним кривду,
зробив висновки зі своїх вчинків завдяки усвідомленню наслідків, пережитих жертвою, й завдяки бажанню їх виправити; на думку медіаторів вже сам момент зустрічі „віч-на-віч” зі скривдженим (за умови, що правопорушник не має психічних відхилень) збуджує у правопорушника процес зміни на краще; - покращання співвідношення з збільшує віру в іншу людину;
оточенням зменшує страх перед злочинністю,
- представляє інтереси скривдженого; - скорочує час вирішення конфліктів; - є найкращим способом вирішення конфліктів як для скривдженого, так і для правопорушника, даючи сатисфакцію обом сторонам. Найбільшою перешкодою в досягненні повної ефективності інституту медіації респонденти визнали низьку свідомість існування й засад функціонування систем примирення, а потім – прив‘язаність до традиційної системи правосуддя, що подекуди може витікати з недостатніх знань про процедуру медіації. Як ще одну причину труднощів у досягненні ефективності, один з медіаторів назвав страх адвокатів перед втратою частини своїх прибутків. Таблиця 6. Перешкоди в досягненні повної ефективності медіації Кількість анкетованих осіб 10
Відповіді Приязні контакти між сторонами спору Відсутність бажання швидко й справедливо вирішити конфлікт Прив‘язаність до традиційної системи правосуддя Низька свідомість існування й засад функціонування систем примирення
Кількість осіб 2
Кількість у відсотковому виразі (%) 20
0
0
3
30
10
100
Кількість перевищує 100% оскільки респонденти могли давати більше ніж одну відповідь. Усі медіатори одностайно хотіли б збільшити кількість процедур примирення в Польщі. 60% підкреслює невисокі кошти проведення медіації й стільки ж медіаторів (60%) звертає увагу на низький рівень знань у Польщі на тему медіації. Думка правопорушників і скривджених ними про процедуру медіації (за оцінкою медіаторів) На думку медіаторів скривджені в основному сприймають медіацію як інститут, в якому вони мають можливість безпосередньо впливати на справу, де вони виступають стороною. Як зауважив один з анкетованих медіаторів, завдяки медіації вони є
скривдженими, а не людським доказом злочину або свідками у власній справі. Неабияке значення має також факт можливості отримання скривдженим відшкодування у значно коротший час, ніж при використанні традиційного шляху судового процесу. Як витікає з досліджень, скривджені велику увагу приділяють можливості пізнання мотивів вчинку правопорушника, яку надає медіація. Порівнюючи думку анкетованих медіаторів про відношення скривджених до інституту медіації з думкою самих скривджених (опитаних під час досліджень, проведених Б. Чарнецькою – Джялюк) щодо причин участі в процедурі медіації (при можливості вибору більше ніж однієї відповіді), ми бачимо наступні результати: - бажання отримати відшкодування (44,1%); - виховний вплив на неповнолітнього правопорушника (42%); - можливість пізнання мотивів скоєного правопорушником вчинку й отримання відповіді на низку запитань, у тому числі на таке: ”чому правопорушник мене вибрав жертвою?”; очікування вибачення (29,4%). До користей від проведення процедури примирення скривджені відносять отримання компенсації, примирення з правопорушником й вирішення конфлікту (Б. Чарнецька – Джялюк, 2000, стор. 109, 114). Таблиця 7. Відношення скривджених до інституту медіації Кількість анкетованих осіб 10
Відповіді Вбачають у ній можливість зрозуміння своїх емоцій, переживань Мають можливість пізнання мотивів вчинку правопорушника Вбачають можливість безпосереднього впливу на правопорушника Можливість швидко отримати відшкодування Не вважають, що процедура має вагоме значення
Кількість осіб 2
Кількість у відсотковому виразі (%) 20
5
50
8
80
5
50
0
0
Кількість перевищує 100% оскільки респонденти могли давати більше ніж одну відповідь. Правопорушники, натомість, вбачають у медіації шанс уникнення традиційних судових заходів покарання. Один з анкетованих медіаторів підкреслив велике значення медіації для правопорушників з огляду на відсутність внесення їх до реєстру осіб, що
притягувались до кримінальної відповідальності й були засудженими, що має надзвичайно велике значення для правопорушників, які хочуть знайти гарну роботу або залишитись на попередній роботі, незважаючи на свій кримінальний вчинок. Як свідчать результати досліджень, для правопорушників другорядне значення має можливість зрозуміння наслідків вчинку й компенсації спричиненої кривди. І водночас медіатор наголошує це значення медіації для правопорушників, стверджуючи, що „вони бачать вчинену кривду”, бачать, „що обікрали не автомобіль, а конкретну людину – власника, який тепер стоїть перед очима”. За оцінкою медіаторів (дослідження Б. Чарнецької – Джялюк) майже 60% з опитаних неповнолітніх правопорушників мало почуття провини й висловило бажання вибачитись перед скривдженим. Близько 20% боялось наслідків з боку суду за свій вчинок, а 20% не мало жодних негативних почуттів і не намагалось виправити скоєну кривду. Майже 1/3 неповнолітніх правопорушників сподівалась, що їх участь у процедурі примирення вплине на більш лагідне ставлення до них родинного суду. Неповнолітні правопорушники називали таку користь від медіації: уникнення судимості, остаточне закриття справи, уникнення суворого покарання, наприклад перебування у виправному закладі (Б. Чарнецька – Джялюк, 2000, стор. 100). Таблиця 8. Відношення правопорушників до інституту медіації Кількість анкетованих осіб 10
Відповіді Вбачають у ній можливість уникнення традиційних судових заходів покарання Можливість відшкодування (компенсації) за спричинену кривду Можливість зрозуміння наслідків свого вчинку Не вважають, що процедура має вагоме значення для вирішення їх проблеми
Кількість осіб 9
Кількість у відсотковому виразі (%) 90
3
30
3
30
0
0
Кількість перевищує 100% оскільки респонденти могли давати більше ніж одну відповідь. Висновки Я вважаю, що проведені мною дослідження дозволили отримати багато корисної інформації й відповісти на чисельні, хоч і не всі, запитання й розвіяти сумніви, що кружляють навколо теми медіації. Вони підтвердили більшість висновків, викладених у польській та іноземній літературі на цю тему (наприклад: позитивну оцінку сприймання медіації її учасниками, велику кількість справ, що закінчилися укладенням угоди примирення).
1. Результати моїх досліджень на підставі високого відсотка успішно проведених процедур медіації, що закінчились укладенням угоди (кількість справ, у яких не вдалося укласти угоду примирення, була відносно незначною й складала менше ніж 9,5%), довели високий рівень ефективності функціонування інституту медіації, що свідчить про добре її функціонування і в майбутньому. Цей позитивний результат доводить слушність направлення справ на медіацію й свідчить про властиве, професіональне проведення процедури примирення добре підготовленими медіаторами. 2. Особливої уваги заслуговує той факт, що медіація, на яку ми дивимось „очима медіаторів”, задовольняє інтереси обох сторін й обом їм приносить користь. Перед усім слід підкреслити користь від процедури медіації для скривдженого, який завдяки ній відчуває себе не „об‘єктом”, а суб‘єктом у власній справі, має на неї особистий вплив, завдяки чому задовольняє свої матеріальні, емоційні та моральні потреби, спричинені заподіяною йому кривдою або злочином. Правопорушники, завдяки можливості зрозуміння наслідків свого вчинку та виплаті компенсації за заподіяну шкоду або кривду, мають велику користь від уникнення розгляду справи в суді та евентуального суворого вироку відправити їх до виправного закладу. Сильні емоції, які виражають обидві сторони конфлікту і які багато респондентів називають найбільшою проблемою під час проведення процедури медіації, відіграють ще й важливу оздоровчу роль. „Вираження сторонами власних емоцій, вислуховування рації та пояснень протилежної сторони, переговори на тему компенсації як правило слугують зниженню ворожості, а з часом приносять покращання взаємин між правопорушником і жертвою” (Б. Чарнецька – Джялюк, 2000, стор. 144). Не слід забувати про численні користі, отримані від медіації, що закінчилася без укладення угоди. Головне значення має сам факт зустрічі сторін конфлікту, спроба знайти порозуміння, пізнання взаємних почуттів та обставин вчинення злочину. Немає жодного сумніву, що все це свідчить про потребу інституту медіації. 3. Медіатор як об‘єктивний, нейтральний посередник у вирішенні спору, чатуючий процедуру, відіграє надзвичайно важливу роль, яку важко переоцінити. Від його вмінь, знань, досвіду та схильностей, що сприяють позитивному виконанню цієї важкої роботи, у значній мірі залежить результат процедури примирення. Дослідження підтверджують самовідданість медіаторів та їх високий рівень професіональності. Медіація між жертвою й правопорушником є новим інститутом у нашій країні. Проте, як свідчать дотеперішні дослідження й досвід, вона несе багато користі її учасникам і суспільству, а також розширює низку заходів, які правосуддя може застосовувати по відношенню до неповнолітніх правопорушників, що вчинили кримінальний злочин. Попри чисельні спроби її постійної популяризації як у суспільстві, так і серед людей, які безпосередньо зв‘язані з правосуддям, вона й досі залишається маловідомою, до кінця незрозумілою, а що ще гірше – недооціненою. Фахівці й досі не звертають увагу на її низькі кошти, в порівнянні з традиційними заходами, та на інші численні вищевикладені позитивні якості. Отож залишається глибока надія (яка базується на іноземному досвіді й даних), що, докладаючи постійних старань щодо розповсюдження цього недооціненого альтернативного заходу по вихованню й залученню до суспільного життя, медіація знайде широке практичне застосування у нашому польському правосудді. Висловлюю щиру подяку: Президентові Польського Центру Медіації
д-ру Яніні Валюк, науковому керівнику д-ру Яцеку Пижальському за надану допомогу і за підтримку в написанні наукової роботи на тему інституту медіації, а медіаторам – за участь у дослідженнях.