Видання Генеральної прокуратури України “ПРОКУРАТУРА-ЛЮДИНА-ДЕРЖАВА”.-№6.2004р.- ст.107-111 Землянська В.В., доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Академії муніципального управління (м. Київ), Координатор Програми примирення потерпілих правопорушників “Українського Центру Порозуміння”
та
ЗАПРОВАДЖЕННЯ МЕДІАЦІЇ У КРИМІНАЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО УКРАЇНИ Протягом останніх років в Україні все більше уваги приділяється питанню захисту прав людини, зокрема, їх дотриманню у кримінальному процесі. І вже є певні результати. Однак переважно увага сфокусована на проблемах відміни смертної кари, пом’якшення покарань та безпідставного позбавлення волі. Поряд з цим постійно ставиться питання щодо реформування тюрем, оскільки вони не виправдовують висунутих перед ними завдань, зокрема перевиховання злочинців та запобігання злочинності. Статистика свідчить: вжиті заходи щодо гуманізації покарань ніяк не впливають на зниження рівня злочинності у країні. Можливо, це пов’язано з тим, що підходи до самого злочину та становищу злочинця у суспільстві до сих пір у нас залишаються незмінними: злочинець вчинив злочин і його слід покарати. А, можливо, випливає з того, що судочинство не справляється з виконанням основного свого завдання – охорони прав та законних інтересів громадян, приділяючи всю увагу не усвідомленню злочинцем наслідків скоєного ним та виправленню вчиненого зла, а тільки покаранню останнього. Для вирішення зазначених вище проблем у світі вже понад 20 років існує інститут медіації у кримінальних справах (медіація, від англ. мediation – посередництво). Медіація виникла в кінці 70-х рр. у США та на початку 80-х рр. в Європі. Першою з європейських країн, яка ініціювала програму медіацію, стала Великобританія під впливом прикладу США та Канади.. На даний час програми медіації успішно діють в Норвегії, Фінляндії, Великобританії, Австрії, Німеччині, Франції та закріплені на рівні національного законодавства. У інших країнах Європи здійснені перші кроки у вигляді пілотних проектів. Протягом останніх років активізувався рух за впровадження програм медіації в Східній Європі і особливої уваги заслуговує тут досвід Польщі. Там після завершення експериментального періоду програми медіації (деколи програми медіації називають програми примирення) міцно закріпилися, були впроваджені та були прийняті на рівні
національного законодавства. Серед країн колишнього СРСР лідером по впровадженню медіацію є Росія, де протягом кількох років у 10 містах. Медіація знайшла своє визнання не тільки на рівні законодавства окремих країн. Так, 15 березня 2001 року Рада Європейського Союзу прийняла Рамкове рішення “Про становище жертв у кримінальному судочинстві”. На його підставі всі країни Європейського Союзу зобов’язані поширювати медіацію в кримінальних справах та забезпечувати прийняття до розгляду будь-якої угоди між жертвою та правопорушником, досягнутої в процесі медіації [1]. Рекомендація № R (99) 19, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 15 вересня 1999 р. закликала держави – членів Ради Європи (членом якої є і Україна) сприяти розвитку і проведенню програм посередництва між потерпілим і правопорушником в якості загальнодоступної послуги [2]. В чому ж полягає діяльність програми медіації? Її суть заключається в організації зустрічей потерпілого і правопорушника по справах, які передаються із слідчих та судових органів у разі, якщо злочинець визнав факт вчинення ним злочину. Вона є спробою досягнення добровільного порозуміння (примирення) між потерпілим і правопорушником з метою відшкодування завданих матеріальних і моральних збитків за допомогою неупередженої, підготовленої для розв’язання конфлікту особи – медіатора. Медіатори - не судді і не арбітри. Вони не мають права нав’язувати сторонам своє бачення проблеми чи варіант рішення. Головна мета медіаторів (посередників) - допомогти сторонам дійти порозуміння. Вони запитують, залагоджують точки напруги між сторонами, застосовують різні способи, завдяки яким досягнення компромісу полегшується, а укладена угода стає реальною для виконання. Найважливішою перевагою цього способу розв’язання конфліктів є те, що обидві сторони мають можливість висловити не тільки свої очікування, а й почуття і відчуття. Тут нічого не засуджується і не нав’язується згори. Кожне прийняте рішення вимагає згоди обох сторін. Господарями медіаційного процесу є відповідно самі сторони. Медіатор сприяє їм, щоб сторони були дійсно задоволені, тобто щоб відшкодування постраждалому було для нього достатнім і одночасно було реальним для винуватого. Він піклується про те, щоб сторони були процедурно задоволені тобто, щоб процедура проведення медіаційного процесу була для них прийнятною – щоб сторони були переконані у незаангажованості, нейтральності медіатора і довірчому характері розмов. Крім цього, медіатор дбає, щоб сторони були психологічно задоволені – щоб вони були переконані, що вони самі вирішують свою подальшу долю, а після медіації почуваються значно краще, ніж перед нею. Такі зустрічі можуть стати визначною подією в житті обох сторін. Потерпілий має право ставити усі хвилюючі питання, він може виказати свої почуття та дати зрозуміти злочинцю, що він пережив внаслідок злочину, і як це змінило його життя. Крім цього, 2
потерпілий має можливість зрозуміти: що значить злочин для того, хто його вчинив. Оскільки потерпілий зустрічається безпосередньо з винною особою, її пануючі стереотипи переглядаються, а страх зменшується. У потерпілого з’являється можливість не тільки одержати компенсацію, але й безпосередньо взяти участь у рішенні щодо її характеру. Таким чином, програма медіації створює умови для виявлення почуттів, обміну інформацією та відшкодування збитків, повертаючи при цьому потерпілим від злочину почуття впевненості і відчуття контролю над ситуацією. Одночасно злочинці мають можливість побачити в жертвах реальних людей. Вони дізнаються про наслідки свого злочину з перших рук, що призводить до нового погляду на попередні стереотипи і спроби самовиправдання. Таким чином, злочинцям надається шанс конкретними діями поновити справедливість, а також, якщо будуть до цього готові, виказати розкаяння і просити вибачення [3, 188]. На відміну від сусідніх держав, таких як Польща та Росія, в Україні ведуться лише перші кроки в напрямку впровадження медіації як допоміжного компонента кримінального судочинства. Хоча навіть існуюча українська нормативно-правова база надає слідчим, прокурорам і суддям достатньо можливостей для рекомендації сторонам медіації як ефективного засобу для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок злочину, і покращення стосунків між потерпілим і злочинцем. Крім цього, чинне кримінальне і кримінальнопроцесуальне законодавство України містить достатньо норм для можливого врахування судом наслідків медіації під час винесення рішення по справі. На даний час медіація в Україні поки застосовується окремими районними судами в м. Києві в межах пілотного проекту спільно з Українським Центром Порозуміння – громадською організацією, яка здійснює підготовку та координацію роботи медіаторів в Україні протягом декількох років. Однак як свідчить іноземний досвід, проведення медіації на етапі досудового розслідування, надзвичайно важливе і дає набагато кращі результати порівняно з медіацією в суді, оскільки медіатор має більше часу для проведення попередньої роботи зі сторонами. За наслідками семінару “Впровадження відновлюючого правосуддя в Україні”, проведеного за ініціативою Українського Центру Порозуміння і за підтримки Верховного Суду, Міністерства юстиції та Академії суддів України в кінці лютого 2004р., представники суду, прокуратури та слідчі обговорили можливий механізм передачі справ на медіацію слідчими та прокурорами, особливо в справах щодо неповнолітніх злочинців. Учасники семінару виробили своє бачення проведення медіації на етапі досудового розслідування. Воно ґрунтується на тому, що прокурор в порядку здійснення нагляду за слідством може сам особисто або слідчий за його згодою рекомендувати сторонам кримінальної ситуації медіацію, а за наявності узгодженого механізму про співпрацю між прокуратурою та Українським Центром Порозуміння – передавати медіаторам необхідну інформацію про 3
кримінальну ситуацію. Це відповідатиме одному з головних завдань міліції та прокуратури запобігання правопорушенням та їх припинення., оскільки медіація є одним з основних виховних засобів та має важливий превентивний вплив на вчинення повторних злочинів. Особливо це стосується неповнолітніх злочинців, з якого настає вік кримінальної відповідальності. Запропонований механізм співпраці між прокуратурою та організацією, яка готує і координує фахівців з примирення – медіаторів, виглядатиме наступним чином. Після одержання інформації щодо кримінальної ситуації від прокурора або слідчого або у випадку звернення однієї з сторін, і коли медіатор визначить, що по даній справі можливе проведення програми медіації, він спочатку зв’язується по телефону, а потім зустрічається особисто з обвинуваченим.
Якщо обвинувачений не виявляє бажання взяти участь у медіації, то
медіатор на цьому припиняє свої дії по цій справі. Якщо обвинувачений дав згоду взяти участь у програмі примирення, то медіатор далі зустрічається з потерпілим. Під час попередньої зустрічі зі сторонами медіатор пояснює їм мету програми, її процедуру та юридичні наслідки. Лише після попередньої зустрічі зі сторонами та повною згодою ведучий організовує їх спільну зустріч – процедуру примирення (процедуру медіації). Необхідними умовами для проведення медіації є: наявність потерпілого та злочинця, визнання обвинуваченим
факту
своєї
участі
у
злочині,
добровільність
участі
сторін
та
конфіденційність медіації. Звичайно, що на медіацію, як правило направляються особи, які виступають
сторонами у кримінальних справах щодо нетяжких злочинів та злочинів
середньої тяжкості. На медіацію також можуть направлятися потерпілий та обвинувачений, які є сторонами по справі вчинення тяжкого злочину, але без кваліфікуючих ознак. Наприклад, доцільно рекомендувати сторонам медіацію у кримінальних справах, таких як вчинення крадіжки, грабежу або угон транспортного засобу. Що стосується самої процедури медіації, то у ній може брати участь будь-яка особа, присутність якої буде доцільна. Наприклад, особа, яка є авторитетом для обвинуваченого (особливо неповнолітнього) і яка може позитивно вплинути на його поведінку – батьки, друзі, сусіди, тренер і т.д. Представники служби по роботі з молоддю або соціальної служби для молоді також можуть бути присутніми на спільній зустрічі у випадку необхідності. Результатом спільної зустрічі потерпілого та правопорушника є згода, до якої вони дійшли. Ця згода оформлюється у вигляді договору примирення, типову форму якого узгоджено спільно з представниками прокуратури. Після підписання угоди одна із сторін потім може клопотати про долучення цього договору до матеріалів справи. В свою чергу, медіатор інформуватиме прокурора або слідчого про наслідки медіації зі сторонами, дотримуючись принципу конфіденційності. Далі прокурор або слідчий може використати результати примирення для винесення постанови про направлення кримінальної справи до 4
суду для вирішення питання про звільнення підсудного від кримінальної відповідальності на у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 Кримінального Кодексу (КК), з примиренням підсудного з потерпілим (ст. 46 КК), із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому ст. 447 КПК, з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст. 47 КК) [4, 132-136]. Суддя також може врахувати примирення сторін як обставину, що пом’якшує покарання під час винесення вироку (п.2 ч.1 та ч.2 ст. 66 КК) або призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено законом за вчинення особливо тяжкого, тяжкого або середньої тяжкості злочину (ст.69 КК) [4, 170]. Суд може врахувати наслідки медіації та прийняти рішення про звільнення неповнолітнього підсудного від покарання із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру в разі вчинення підсудним злочину невеликої або середньої тяжкості (ст.105 КК) [4, 235]. Крім цього, суд може прийняти рішення про звільнення підсудного від покарання з випробуванням у випадку його засудження до позбавлення волі (ст.104 КК) [4, 233]. Досвід інших країн у галузі медіації свідчить, що навіть такої нормативної бази достатньо для широкого використання програм медіації у національному кримінальному судочинстві. Рушійною силою в просуненні медіації є, насамперед, бажання представників судових та правоохоронних органів рекомендувати сторонам медіацію, а не передбачення в законі прямої вказівки на її застосування. Запровадження програм примирення не протирічить українському законодавству. Їх діяльність тільки доповнює українське законодавство та сприяє накопиченню та узагальненню практики примирення для розвитку інституту примирення в українському кримінальному процесі. Це не тільки зберігатиме час фахівців і бюджет правоохоронних та судових органів, але й дозволить в цілому покращить ефективність українського правосуддя. ЛІТЕРАТУРА: 1.
Основополагающее решение Совета Европейского Союза от 15 марта 2001 года
“Про положение
жертв преступлений
в
уголовном
судопроизводстве
//
Вестник
восстановительной юстиции. – Вып. 4.- М., 2002, Ст. 72-77 2. Європи
Рекомендація № R (99) 19 від 15 вересня 1999 р. Комітету міністрів Ради “Про
медіацію
в
кримінальних
справах”.
-
http://www.commonground.org.ua/lib_law.shtml 3.
Зер.Х. -
Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и
наказание. – М.: Центр “Судебно-правовая реформа”, 1998.- Ст. 98
5
4.
Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України / за ред.
Мельника М.І., Хавронюка М.І.- К.: Каннон, А.С.К., 2002.- Ст. 224
6