Руслана Безпальча Шляхи мирного розв’язання конфліктів "Хто вчить інших, той вчиться сам". Я.А.Коменский. "Велика дидактика" (1,362)
Життєвий досвід свідчить про те, що нам доводиться вчитися все життя – вчитися жити. Ця книжка не претендує на те, щоб навчити вас жити – вона написана для того, щоб допомогти навчитись спілкуватися з людьми, навчитись запобігати конфліктам та контролювати конфліктні ситуації. І щоб все це допомогло свідомо будувати у нашій країні інше суспільство – на засадах любові і поваги людей одне до одного. Книга буде корисна педагогам, психологам шкіл, молоді та підліткам, всім, хто цікавиться корекцією людського спілкування, хто прагне встановлення гуманних стосунків між людьми в Україні, хто хоче досягнути поваги людей одне до одного незалежно від статі, віку, національності тощо.
ВСТУПНЕ СЛОВО PAX OPTIMA RERUM – мир – то найкраща річ
Сучасне українське суспільство, на жаль, поки що посттоталітарне. Тоталітарна держава залишила в ньому нетерпимість до думки інших; незгоду з тим, що інша людина – інакша, може мислити по-іншому і має право на особисте життя, на помилки. Такому суспільству притаманне вольове вирішення ситуації, слова "співпраця" та "консенсус" поки що є абстракцією для широкого загалу. Тому перехідний період, що його переживає наше суспільство, супроводжується збільшенням конфліктів між людьми. Втім демократизація життя в Україні теж не означає, що в ньому зникнуть конфлікти. Вони залишаться, оскільки в Україні живуть різні люди, з різними поглядами, досвідом, врешті – різними релігійними переконаннями, різними національними традиціями та стереотипами. Окрім того, сучасна людина включена в систему масових комунікацій, що теж збільшує можливість конфліктів. Для створення відкритого суспільства, заснованого на довірі і співпраці, потрібно навчитись уникати конфліктів, навчитися вести дискусії у позитивному і продуктивному ключі. Цю прогалину – відсутність у суспільстві навичок мирного розв'язання конфліктів – важко заповнити простою передачею досвіду від батьків до дітей, адже батьків самих потрібно навчити. Отож, саме вчительство, яке стоїть найближче до зміни світогляду дитини (а значить, і всього суспільства), змогло б взяти на себе благородну місію – навчати основам взаємної толерантності та поваги в суспільстві, вмінню вирішувати конфліктні ситуації цивілізовано, мирним шляхом. На жаль, ні комунікаційні навички, ні методи запобігання та розв'язання конфліктів не викладаються ні у середніх, ні у вищих навчальних закладах. Хоча такі знання допомогли б освітянам мати дієвий важіль в управлінні собою, у взаємостосунках з колегами, учнями та студентами, просто з оточуючими. Допомогли б донести ідеї ненасильства і толерантності до молоді України, використати ці знання для практичної допомоги щодо розв’язання конфліктів у довкіллі. Саме для виконання такого завдання була проведена серія тренінгів із теорії і практики розв’язання конфліктів для освітян та молоді з різних регіонів України Серед цієї групи населення також було проведено анкетування з поставленої проблеми. Як підсумок думок і проблем, поставлених на заняттях і в анкетах, була написана ця книжка.
1