Андрієвська Оксана - диплом, 2010 by ukma journalist

Національний університет «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» Факультет соціальних наук та соціальних технологій Могилянська школа журналістики

Особливості взаємодії редакторського та журналістського ньюзрумів під час прямоефірних включень Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики

Андрієвської Оксани Валеріївни Науковий керівник – доцент, кандидат філол..наук Яковець Анатолій Володимирович

Київ - 2010

ЗМІСТ Вступ ………………………………………………………………………………...........3 Розділ 1. Технологія ефективного виробництва новин 1.1. Основні чинники новинних форматів на телебаченні.................................8 1.2. Професійні стандарти прямих включень (редактор та журналіст)……...18 1.3. Вимоги до матеріалів……………………………………………………….26 Розділ 2. Вибір моделі новинної програми 2.1. Інформаційний привід, верстка та структура програми………………….42 2.2. Функціональні особливості роботи редактора……………………………52 2.3. Формування відносин між редактором та журналістом………………….60

Розділ 3. Принципи взаємодії між редактором та журналістом під час прямо ефірних включень (на прикладі роботи 5-го каналу) 3.1. Методологія. Види спостереження………………………………………...70 3.2. Структура методу включеного спостереження…………………………...73 3.3. Результати дослідження взаємодії між редактором та журналістів під час організації прямо ефірних включень………………………………...................82 Висновки…………………………………………………………………...........93 Список використаних джерел………………………………………………...96

ВСТУП «Зображення, як і слово, врешті-решт, є лише символом реальності. Важливо не те, що тележурналіст показує нам факти а те, наскільки правдиво він їх показує.» А. Блюм [2] Актуальність даного дослідження. Після помаранчевої революції 2004 року керівники українських ЗМІ усвідомили всю важливість оперативної подачі інформації. Цілодобово події на Майдані висвітлював 5 канал, його концепція передбачала вихід в ефір випусків новин щогодини, а в перерві - політичні програми та обговорення з Романом Скрипіним та Єгором Соболєвим. В кожному випуску новин кореспонденти включалися з місця події та переповідали, що відбувається. Глядачі не перемикали на інші телеканали – не було сенсу чекати новин на телеканалі «Інтері» чи «Студія 1+1», які розпочнуться аж о 18.00. 5 канал отримав титул українського CNN. Зараз рейтинги телеканалу впали, утім коли справа стосується надзвичайних подій чи подій загальнонаціонально масштабу,

5-й

президентських

рейтинги виборів

5-го 2010

знову року

набирають на

каналі

обертів. стартував

Під

час

марафон.

Кореспонденти включалися з дільниць за допомогою ПТС і повідомляли глядачам про найменші зміни в ході голосування. За такою ж схемою діяли й інші телеканали, перше місце за рейтингами під час виборчого марафону посів телеканал «Інтер», 5-тий встановив свій особистий рекорд за останні 4 роки і замкнув сімку загальнонаціональних телеканалів. Утім, для більшості українських телеканалів задіяти ПТС у випуску новин це радше виключення, ніж практика. На «5 каналі» щодня в ефір з місця події

виходять два-три кореспонденти, вони роблять по два

включення. Тому що це дозволяє робити концепція новинного телеканалу. «Пряме включення – це спецефект телебачення. Це дозволяє глядачеві побачити кореспондента на місці події і побачити частину місцевості чи

фрагмент будівля, де перебуває журналіст. Це підвищує довіру глядача до матеріалу»[1]. Утім, зловживати таким інструментом як пряме включення не можна. Ігор Куляс запевняє: «… дуже рідко телевізійники встигають на ті події, які по-справжньому потребують прямого репортажу. Встигають сяктак ще коли йдеться про якісь заплановані «посиденьки» - сесія парламенту, наприклад, або ж з'їзд якоїсь Великої Партії, або ж візит якогось Великого Цабе. Ось тут навіть ПТС встигають «розгорнути», але скажіть чесно: кому цікава така картинка? А от коли стається надзвичайна пригода, - тут уже не до ПТС. Занадто вже вони в нас неповороткі. Ми ж не CNN, який транслював жахи 11 вересня наживо» [30]. На українських телеканалах, на думку дослідника, не розуміють самої концепції включення. Його використовують, як і коли тільки є змога. Таким чином, керівництво телеканалу хоче підняти рейтингу. Іноді на телеекранах можна спостерігати прямий обман глядача, у вигляді псевдовключеннь.

«Виглядає ця «крутизна», звісно, жалюгідно.

Оскільки немає діалогу між ведучим і кореспондентом, і це видно. А в «демісезон» часто ще й сонце підводить, бо ж не буває такого, щоб у Києві вже було темно, а в Харкові, Сімферополі чи Львові - ще світло. Характерною ознакою такого «включення» є, зокрема, те, що ведучі «запитують» у своїх репортерів відразу ж по два-три питання. Це професійний дилетантизм у чистому вигляді (ставити водночас більше одного запитання), але чого тільки не зробиш, на яку жертву не підеш «інфотейнменту задля»!» [30] Записують картинку з кореспондентом, що хитає головою, начебто слухаючи запитання ведучого, а потім його начитку перекривають відео та синхронами змонтованими в стик. Це не включення – це звичайний сюжет зі стенд-апом журналіста. Тому дане дослідження спрямоване на вивчення стандартів організації прямого включення для правильності розуміння процесу. А також на вивчення технології командної взаємодії під час організації включення. Наукове і практичне значення.

Серед матеріалів, які використовував дослідник проблема організації прямого включення, зводилася до технології виробництва за допомогою використання ще системи лінійного монтажу. Серед українських наукових робіт дуже маленька частка тих, що присвячені проблемам організації прямих включень. Більшість таких робіт – це статті випускових та шефредакторів телеканалів, які на власному досвіді стикалися з цим питанням. Утім, у цих статтях не піднімалося питання щодо професійної та міжособистісної взаємодії в колективі, що працює над включенням. В цьому дослідженні, увага зосереджується на роботі представників двох ньюзрумів – журналіста та редактора. Оскільки питання злагодженої командної роботи є надзвичайно важливим в контексті виготовлення якісного продукту та підвищення рейтингів телеканалу. Мета роботи. Метою даної роботи є вивчення взаємодії між редактором та журналістом під час організації прямо ефірних включень. Взаємодії не лише професійної, але й особистісної. Дана кваліфікаційна робота також передбачає вивчення: 1. Основних чинників новинних програм. 2. Створення

верстки

інформаційної

програми

та

розташування

матеріалів. 3. Дотримання

обраного

стилю

інформаційної

програми

всіма

учасниками процесу виробництва новин. 4. Розуміння та дотримання професійних стандартів щодо подачі матеріалів, концепції програми та взаємодії з усіма ланками процесу. 5. Формування професійних відносин між редактором та журналістом. 6. Специфіки технологічного процесу організації прямого включення. 7. Необхідності організації прямого включення – інформаційний привід. 8. Підготовки до прямого включення як редакції, так і журналіста.

9. Застосовуючи метод включеного спостереження простежити за роботою служби новин 5-го каналу під час організації прямого включення. 10. Сформулювати основні проблемні моменти, що виникають під час прямого включення під час спільної роботи журналіста та редактора. Об’єкт дослідження є принципи взаємодії між редактором та журналістом. Предмет дослідження є обов’язки та поведінка редактора та журналіста під час організації прямих включень. В дослідженні наведені приклади, що вказують на помилки обох сторін та допомагають зробити висновки та розробити концепцію дій. Методологія. Аналізуючи взаємодію журналіста та редактора під час організації прямоефірних

включень

дослідник скористався методом включеного

спостереження. Дослідження проводилось в редакції «Часу новин» «5 каналу». Дослідник обрав для себе роль: учасник, як спостерігач. Оскільки займає посаду другого редактора у службі новин. Хронологічні рамки дослідження – 1 рік. В дослідженні описується входження новачка в колектив, набуття ним необхідних навичок для роботи, проблеми з яким стикається редактор під час організації прямого включення. Також дослідження підводить підсумок, яких помилок необхідно уникнути під час організації включень та наголошує на дотриманні редакційних стандартів. Не меншої уваги заслуговують спостереження на тему формування довірливих відносин з випусковим редактором та журналістом.

Дана кваліфікаційна

робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та переліку джерел. Джерела використані в кваліфікаційній роботі. Під час роботи над дослідженням було опрацьовано чимало джерел. Зокрема це література пов’язана з технологією створення інформаційної програми, таких авторів, як Н.Звєрєва, А.Яковець, Е.Байд, В. Керрол, Л. Поліщук, Д.Рендол. Під час написання пункту, пов’язаного з вимогами до

журналістських матеріалів та дотримання стандартів автор роботи звернув увагу на роботи З. Вайшенберга, М. Ахвледіані, Н.Петрової, І.Фіхтеліуса редакційні настанови Бі-Бі-Сі та Асошіейтед прес. Найбільшу увагу автор приділив формування відносин між редактором та журналістом. У цьому випадку автор звернувся до робіт М. Ганапольского, Н.Звєрєвої, але найбільшу кількість інформації під черпнув для себе в інтерв’ю випускових редакторів, журналістів та ведучих. Зокрема, інтерв’ю на «Телекритиці» випускового редактора телеканалу «ТВі», Тетяни Пушнової, журналістки телеканалу «Інтер» Ольги Кашпор, ведучих Іванни Найди («Перший національний») та Юлії Бориско («Студія 1+1»). Технологія прямоефірних включень висвітлювалась за допомогою робіт колишнього шеф-редактора «Нового каналу» Ігоря Куляса та роботи І.Фенга. Приклади наведені в роботі взяті з ефірних матеріалів українських, британських та американських телеканалів. Деякі з них безпосередньо стосуються роботи дослідника в редакції. Безцінним джерелом став досвід роботи в редакції «Часу новин», стандарти та принципи роботи, що пропагуються в колективі.

РОЗДІЛ 1. ТЕХНОЛОГІЯ ЕФЕКТИВНОГО ВИРОБНИЦТВА НОВИН 1.1.

Основні чинники новинних форматів на телебаченні. Новини –це основний продукт, що виробляють телеканали. Навіщо

люди щодня дивляться новини? Аби отримати інформацію: позитивну, негативну – будь-яку. Отримана інформація допоможе людині орієнтуватися в сучасному житті. «Кожному хочеться робити якомога менше помилок. А для цього треба краще уявляти собі світ, в якому ми живемо, ситуацію навколо нас, події, які можуть з нами трапитися» [9]. Саме для цього на телебаченні функціонують інформаційні програми. Їх контент користується постійною популярністю. «Інформаційна

програма – лише частина

інформаційного світу, що відображається в контексті мовлення» [26]. На думку Анатолія Яковця основним завданням телебачення є об’єктивне відображення дійсності та формування суспільної громадської думки. На думку професора Лизанчука ЗМІ є важливим компонентом демократичних форм управління соціальними процесами. Тому важливо створювати власний інформаційний простір не лише в межах своєї держави, а й закордоном: «Потрібно посилювати власні інформаційні джерела і послаблювати чи блокувати закордонну наступальну інформаційну агресію, забезпечувати доброзичливий діалог культур» [15]. На кожному з українських телеканалів є інформаційна програма, що розрахована на певний сегмент аудиторії та у «свого» глядача користується авторитетом. Інформаційні програми на деяких українських телеканалах: 1.

«Інтер» - «Подробности»

«Студія 1+1» - «ТСН»

«Перший національний» - «Підсумки»

ICTV – «Факти»

СТБ – «Вікна»

«5 канал» – «Час новин»

«Новий канал» - «Репортер»

«ТРК Україна» - «События»

Інформаційна програма засвідчує престиж своєї телекомпанії та надає їй ваги. «Програма новин на каналі – це не просто добірка сюжетів на різні теми, не шматки реальності, а цілісна картина дня чи частини дня» [19]. Кожна інформаційна програма має свою концепцію, що будується на редакційній політиці телеканалу, задачах, що ставить власник та редактор. «Концепція – це певний логічний ланцюжок змістовних понять, куди входять: задум, тема, ідея. Задум – лише намір розкрити певну тему; тема – стрижнева думка (або сума думок), що виражає ставлення автора до зображуваного; ідея - головний

висновок твору, даний у понятійні чи

образно-понятійній формі» [26]. Концепція дозволяє зрозуміти, яку саме програми ми хочемо зробити. З концепції випливає і стиль програми. Ніна Звєрєва та інші дослідники інформаційного простору виділяють три основні стилі інформаційної програми: класичний, домашні та публіцистичний (стиль програми докладніше розбирається у розділі 2.1). Власне від обраного стилю програми залежатимуть і основні чинники новинної програми. Але незважаючи на те, який стиль ви обрали, ви маєте притримуватись основних стандартів

журналістики:

точність,

оперативність,

полярність

думок,

безсторонність, вичерпність, достовірність. Утім, ключовою вимогою до журналіста завжди буде вміння передавати «факт у формі факту» [14]. Лаконічна вимова та вміння розказати багато двома словами – основна задача журналіста - новинника. «Він1 контролює нашу концепцію, тому що ми час від часу вдаряємося у не зовсім те, що він хоче бачити на екрані. Він нас скеровує в правильний напрямок. Він каже, наприклад: сьогодні мені не сподобалося, що ви дуже багато про це говорили, хоча можна було сказати двома реченнями. Сідаєш, аналізуєш - і справді розумієш, що він мав рацію, що не варто було ту чи іншу дрібну інформацію «розсусолювати». Також я з 1

Роман Скрипін, шеф-редактор служби новин на ТВі

Ромою консультуюся, якщо маю сумніви щодо якоїсь новини. Він із задоволенням пише щось для новин, якщо виникає така виробнича необхідність» [32]. При правильному підході подія переказана журналістом чи редактором не втратить сенс. У своїй роботі «Новости – наша професия» Михайло Ахвледіані визначає такі вимоги до журналістського тексту: Стиль – розмовний. Але це не дає права використовувати жаргони та терміни зрозумілі лише автору повідомлення. Утім, Звєрєва зазначає, що стиль мови ведучого може мати певні відмінності в залежності від того, який масштаб роботи телеканалу. Якщо телеканал є

загальнонаціональним,

стиль

вимови

журналіста

має

бути

нейтральним – зрозумілим в усіх регіонах. Натомість ведучі та журналісти регіональних телеканалів можуть собі дозволити говорити на місцевому діалекті, так вони стають ближче глядачеві. Речення – короткі. Одне речення – одна думка. Однин абзац – одне речення. Теперішній час. Використовуйте його лише, коли розповідаєте про те, що відбувається безпосередньо зараз. І ніколи – про події минулого. Не використовуйте дієслова в пасиві: було ухвалено рішення – ухвалили рішення. Основними трьома складовими інформаційної програми на думку Л. Поліщук є: текст сюжету, текст ведучого інформаційної програми, текст інтерв’ю. Основними формами подачі інформації в новинах є: БЗ (без звуку – відеоряд, що ілюструє слова ведучого), синхрон (коментар героя або експерта), сюжет («виклад події у творчій версії автора» [9], слайд (коли немає відео, іноді в ефір видають мапу або графічне зображення, що ілюструє текст), студія або усно (текст ведучого), пряме включення (виклад подій у прямому ефірі від журналіста, що перебуває на місці події).

Текст сюжету в ефірі інформаційної програми становить більше 70-ти відсотків від обсягу всієї інформації, що глядач черпає з екрану телевізора під час новин. Підсумкові випуски інформаційних програм на найбільших телеканалах тривають приблизно 25-30 хвилин. За цей час ведучи встигає прочитати кілька БЗ та підводки до 6-8 сюжетів. Сюжет складається з кількох компонентів: текст журналіста – начитка, інтерв’ю героїв – синхрони, а також підводка і відводка ведучого. В сюжеті, як і в будь-якому матеріалі важливим компонентом є перше речення та перші кадри. Перше речення має бути точним, лаконічним, емоційним та таким, що захопить глядача і той не перемкне телеканал. «Найкращий варіант першого речення – це підсумкова інформація всього сюжету» [12]. «Створення геніальних підводок (це я з самоіронією). Тексти я пишу собі сама, попередньо прошерстивши інтернет і поспілкувавшись із журналістами. Бо так уже склалось – і це природно, – що журналіст старається тільки для себе, а ведучим зазвичай кидає кілька кострубатих речень. Ці речення – своєрідний індикатор роботи ведучого. Якщо хтось починає міжнародний блок зі слів «щонайменше стільки-то людей загинуло»– я одразу розумію, що мізки й руки ведучого тексту не торкалися. Перше речення завжди має бути ЦІКАВИМ і змістовним – а в випадку з міжнародкою треба починати не зі слова «щонайменше» і цифри жертв, а з назви країни, щоб глядач швидше перенісся туди подумки» [33] Перші кадри, змонтованого матеріалу також мають захопити уяву та бути змістовним. Окрім того, перша фраза має надавати глядачеві останню інформацію стосовно події. Під час закадрового коментарю, журналіста в сюжеті чи ведучого під час БЗ, глядач чує природній шум на відео – це інтершум або лайф, або люфт. «Природній шум дозволяє глядачу зануритися у перебіг подій» [1]. Синхрон. У стандартному сюжеті на півтори – дві хвилини може бути 2-3 синхрони. Основні вимоги до них: лаконічність, хронометраж від 15 до 30 секунд (вимоги на різних каналах відрізняються, утім синхрон має бути монтажним - не занадто коротким, та не затягнутим), синхрони не мають

повторюватися. Журналіст в сюжеті так само не може повторювати зміст синхрону, а лише «підвести» до нього. Окрім того коментар має належати експерту компетентного з теми сюжету. Програми, що мають аналітичне спрямування часто запрошують гостя в студію або роблять з ним включення в прямому ефірі. Тоді хронометраж інтерв’ю залежить від спрямування програми та її стилю. Іноді синхрон можу бути у формі цитати. Якщо гість був в ефірі телеканалу в вечірній аналітичній програмі і сказав щось цікаве, то на ранок його коментар можуть взяти для себе новини. У такому разі редакція вказує, що коментар – вчорашній. Приклад. «Час новин», «5 канал», 14.04.2010 Керівники парламентських комітетів від БЮТ подадуть заяви про звільнення 13 квітня. Про це заявив БЮТівець Андрій Шевченко в ефірі "5 каналу". Андрій Шевченко, народний депутат, БЮТ: "Ми подамо весь пакет цих заяв у найближчий сесійний день. Ми говоримо про 13 квітня. Це означає, що фракція збереться 12 квітня, думаю, що у нас буде пакет цих заяв, і 13 зранку вони будуть принесені до парламенту і зареєстровані. Ми це робимо, щоб зробити перший крок, щоб далі переформатувати все те, що є у Верховній Раді так, як це записано у регламенті". БЗ – коротке повідомлення на тему. Найбільш поширена форма подачі інформації на українському телебаченні. Починається з репліки ведучого, потім слова ведучого ілюструються відеорядом, що відображає перебіг події. БЗ – це буквально кілька речень.

Приклад. «Час новин», «5 канал», 28.05.2010 «Понад 350 будинків пошкодила негода на Тернопільщині. Напередодні ввечері в області пройшла злива з градом. За даними МНС, у будівлях пошкоджені покрівлі, вибило шибки. Град побив посіви на більш, ніж 1000

гектарів угідь. Тим часом, підтопленими залишаються понад півтори сотні осель на Львівщині. Під водою також - майже 2 тисячі гектарів ланів. У постраждалих

районах

працює

санепідемслужба.

Спеціалісти

попереджають населення про небезпеку використання води з криниць. Нагадаємо, минулого тижня на Закарпатті, Прикарпатті та Львівщині випали рясні дощі. Стічні канали не витримали навантаження - підтоплені приватні будинки, угіддя, пошкоджені автомобільні мости. Поки у постраждалих районах підраховують збитки, синоптики прогнозують опади по всій території України. А на заході, півдні та у центрі країни - подекуди град.» Ще однією складовою новинної програми є текст ведучого. Ведучий представляє журналістські матеріали за допомогою підводки та коментує по закінченню або надає свіжу інформацію, що редакція дізналась під час випуску. Завдяки тексту ведучого інформаційна програма є цілісною, між різними матеріалами будуються логічні мости, що дозволяють глядачу переключитися з одного сюжету на інший. Ведучий також допомагає глядачу з орієнтуватися у картині дня. Це підкреслюється мовними засобами. Зокрема під час привітання: «Доброго дня! В ефірі «Час новин», у студії Тетяна Даниленко. І сьогодні у випуску про таке…» У випуску новин слова сьогодні, напередодні, уточнені дати зустрічаються досить часто. Але найбільш популярним є «сьогодні», «в ці хвилини», «щойно розпочався». Таким чином ведучий гуртують матеріали до одного числа та надають новині більшого значення, вказуючи на оперативність її подачі. Єдність випусків новин (вечірніх та ранкових) зображається за допомогою міжпрограмних анонсів: «У наступному випуску…», «дивіться у підсумковому випуску», «подробиці почуєте у наступному випуску у викладі журналістів телеканалу «Інтер». «Інформаційна телевізійна програма – це чіткий стандарт, який не допускає істотних відхилень» [19]. Тому матеріали, що потрапляють до програми відбираються за вимогами редакції за принципами верстки

випуску. Верстка – це «процес, який включає в себе відбір та структурування випуску, тобто розстановку повідомлень у певній послідовності» [19]. Детально принципи побудови верстки ми розглянемо у другому розділі. Тут же варто зазначити, що всі програми мають більш-менш схожу структуру, умовно їх можна поділити на (за Поліщук): 1.

Подія – разова, надзвичайна, зачіпає масові інтереси, форс-

мажор. 2.

Рубрика «Політика» вміщує матеріали про боротьбу інтересів,

конфлікт, вибори, призначення. 3.

«Соціум» - матеріали про зміни, реформи, податки, стипендії,

освіту, безпеку життя, армію. 4.

Матеріали з рубрики «Регіони» розповідають про зміни,

тенденції розвитку, скандали, події та все, що відбувається в інших областях країни. 5.

«Економіка/бізнес/гроші» - тут мова йде про економічну

політику, зміни курсу валют, промисловість, сільське господарство та рішення влади в цій сфері. Друга частина стандартної інформаційної програми включає: Рубрика «Росія та країни СНД». Сюди входять матеріали та новини про країни колишнього СРСР. Рубрика «Європа»: сюжети про євро інтеграцію, інтереси Європи в Україні, сусідні країни. «Решта світу»: матеріали про глобальні тенденції (екологія, економіка, технології), локальні конфлікти. І завершення програми – це зазвичай сюжети про спорт, культуру, театр, кіно.

Роль ведучого в інформаційній програмі обмежується не лише прочитанням тексту, ведучий представляє продукт редакції новин. Для цього він має не лише гарно говорити, але й виглядати. Ведучий національного каналу, як ми вже зазначали, відрізняється від ведучого регіонального телебачення. Ведучий на регіональному ТБ – це «свій», він має утримувати з глядачем дистанцію, утім, також не має бути відстороненим. Приклад. «Аудиторія любить господаря. Вона повинна відчувати в вас впевнену людину, що зрозуміло викладає свої думки аудиторії» [6] Матвій Ганапольський вказує на слабкість журналіста та ведучого – вони завжди хочуть сподобатись аудиторії. Утім, таке бажання є виявом марнославства. Сподобатись всій аудиторії неможливо. Ганапольський приводить в приклад перші місяці існування «Эха Москвы». Після перебудови люди були спраглі до правдивих та незалежних від влади ЗМІ. І після створення радіостанції та перших ефірів, мешканці столиці буквально жили в коридорі редакції, вони приносили не лише квіти та тістечка улюбленим ведучим, вони розповідали новини. На основі розповідей аудиторії журналісти «Эхо» могли робити нові розслідування та сюжети. Утім, потім «клуб» шанувальників радіо почав вказувати, як саме треба робити матеріали, розповідати, що, на їх думку журналісти робили не так. Журналісти відстоювали свою думку. За кілька тижнів ситуація змінилася: коридор редакції спустошився, а «клуб» ще довго нагадував про себе невдоволеними телефонними дзвониками. До образу ведучого відноситься не лише манера та грамотність подачі новин, а й імідж. До візуального образу диктора глядач звикає дуже швидко. І кардинально його змінювати не можна. Якщо ведуча з брюнетки перетвориться на блондинку, глядач може її просто не прийняти. Від ведучого також залежить і атмосфера в студії під час ефіру. Особливо, це проявляється під час спілкування з гостями в студії. Щоб між ведучим та

гостем з’явився контакт необхідно, щоб за кілька хвилин до ефіру вони поспілкувалися. При чому на абсолютно відсторонену тему, що не стосуватиметься програми. Так ведучому вдасться схилити до себе гостя, а потім розговорити його по темі програми. Ведучий радіо «Эхо Москвы» Матвій Ганапольський у своїй книзі «Кисло-солодка журналістика» розповідає, що на цій радіостанції прийнято зустрічати гостя, варто зауважити, що це робить особисто ведучий, який потім буде спілкуватися з героєм в ефірі. «Гість не зобов’язаний спеціально готуватися до ефіру. Якщо його запросили, то зрозуміло чому. Його обов’язок – вчасно з’явитись. Все інше маєте зробити ви» [6]. Ведучий має готуватися до ефіру, розумітися на темі та знати героя. Для цього він може запропонувати герою перед ефіром випити кави та поговорити, щоб дізнатися більше з теми, що його цікавить, а також заспокоїти героя, якщо той знервується перед ефіром. На більшості телеканалів все це роблять гостьові редактори. Утім, Ганапольський вважає такий підхід недієвим та непрофесійним. Оформлення студії інформаційної програми займає не останнє місце серед складників успіху. Для цього не обов’язково потрібно мати велике приміщення. Ніна Звєрєва приводить приклад як вийти з ситуації, коли місця зовсім мало: «На заняттях в нашому центрі німецька журналістка Сабіна Пройшхофф попросила журналістів та операторів знайти найліпше місце для диктора безпосередньо в учбовому класі. Хтось перевертав стільці, хтось рухав столи, хтось ставив на задній план квіти. Всі докладали зусиль. Яким же було здивування слухачів, коли Сабіна запропонувала найпростіший варіант: посадила диктора таким чином, що за його спиною був кут кімнати. Він образу додав «повітря», зробив простір трьохвимірним. Хитро посміхнувшись Сабіна сказала: «Друзі, кут є в кожній кімнаті». У студії мають бути зручні меблі. Ганапольський приводить приклад одного з політичних шоу Росії. Студію оформили, витративши шалені гроші. Він побував там перед записами першої програми та порадив продюсерам

змінити крісла. Продюсери цю пораду не сприйняли серйозно. Але змушені були таки змінити меблі, оскільки за кільки місяців після виходу в ефір до програми стали відмовлятися приходити гості. Причиною стали не зручні крісла, надто низькі, вони підкреслювали недосконалості фігури політиків, а точніше животи, що випирали. Окрім меблів у студії мають бути камери та яскраве освітлення. Останній безпосередньо може впливати на те, в чому має прийти гість до студії. У «Кисло-солодкій журналістиці» Ганапольській розповідає, що під час одного інтерв’ю в йому в спину постійно світив освітлювальний прибор. Апарат був доволі старий тому нагрівався сам та «грів» гостя. Матвія Ганапольського про специфіку освітлення не попередили, тому він не підібрав потрібний одяг. Так після ефіру ведучому «Эхо Москвы» гримери допомагали вибиратися з піджака, синтетичний матеріал якого спочатку оплавився, а потім застиг. До гостей необхідно ставитися з повагою і повідомляти про необхідність з’явитися в ефір в тому чи іншому одязі. Так ми бачимо, що інформаційна програма складається з багатьох компонентів, які необхідно враховувати для досягнення найкращого результату. І навіть, якщо у вас нема можливості витрачати фінанси на дорогу студію, грим, технічне оснащення, ви повинні створювати якісні матеріали. Інформаційне телебачення перебуває в межах соціальнополітичного контексту країни. Воно формує світогляд глядача на ті чи інші процеси в країні та за її межами. Тому максимально якісна та безстороння подача інформаційної картини дня виплине на успішність телеканалу. А від успішності залежать рейтинги, авторитет, довіра до телебачення. 1.2. Професійні стандарти прямих включень (редактор та журналіст). «Пряме включення – це спецефект телебачення. Це дозволяє глядачеві побачити кореспондента на місці події і побачити частину місцевості чи фрагмент будівля, де перебуває журналіст. Це підвищує довіру глядача до матеріалу» [1]. Пряме включення відбувається лише тоді, коли новина

знаходиться у стані розвитку (результати голосування, схід лавини), коли замало часу для підготовки повноцінного повідомлення на наступний випуск новин, коли важливо підкреслити присутність телеканалу на місці події (економічний форум у Давосі). Пряме включення – це фактично розмова між журналістом, свідком події та ведучим. Під час нього кореспондент коротко розповідає про те, що відбувається чи про те, що ось-ось відбудеться. Тоді глядач чекає продовження події чи нових даних і дивиться наступний випуск новин. Прямого включення організовують лише тоді, коли подія є врай резонансною чи важливою. За словами деяких дослідників дуже часто прямі включення є лише піаром зі сторони телеканалу, щоб привернути якомога більше уваги до інформаційної передачі і надати її бажаної оперативності. «…не дарма регулярні, по декілька в одному випуску новин, прямі включення – прерогатива вітчизняного телебачення. Західні колеги не вдаються. Глядачеві не обов’язково слухати погано підготовлені тексти, ставати свідком боротьби кореспондента та ведучого в студії проти поганого зв’язку. Іноді краще дати в ефір гарно підготовлений та змонтований сюжет. Оперативність – це добре, але їжею зготованої нашвидкуруч можна вдавитися» [24]. «…пряме включення робиться лише тоді, коли подія, про яку розповідаємо, триває в момент ефіру або щойно (лічені хвилини тому) закінчилася! Усе інше є зайвим. Навіть якщо подія закінчилася за 5-10 хвилин до випуску, ведучий цілком уже може довідатися про її перебіг від репортера телефоном, і чітко й красиво, з гарною якістю звуку, в студії розповісти про неї» [30]. Прямі включення можуть дозволити собі лише канали з якісною технічною базою та достатнім рівнем фінансового забезпечення. На першу в Україні кольорову ПТС витратили 800 тисяч доларів, про це в своїй книзі «Телевізійні аномалії» розповідає Іван Мащенко. Її закупили за дорученням першого секретаря ЦККПУ В.В. Щербицького у французів. ПТС фірми

«Томпсон» працювала у системі СЕКАМ і була спільною франко-радянською розробкою. Причиною закупки такого дорогого на ті часи обладнання стало захоплення

Щербицького

футболом.

Перший

секретар

ЦККПУ

був

вболівальником київського «Динамо», він дивився всі матчі за участю команди. Тож Республіканська телестудія транслювала всі матчі «Динамо» за допомогою ПТС, де б вони не відбувалися. Центральне телебачення брало у київській студії програми для трансляції у Москві, окрім матчів за участі «Динамо». У Москві це аргументували тим, що київська ПТС дає чорно-біле зображення (телебачення на той час було вже кольорове). Хоча, була і інша причина. Леонід Брежнєв був вболівальником московського «Спартака» і про трансляцію матчів «Динамо» не могло бути й мови. Утім, після закупівлі французької кольорової ПТС їх таки почали видавати на центральному телебаченні. Серед українських телеканалів прямі включення відбуваються під час випусків новин на телеканалі «Інтер», «1+1», «5 каналі», «Першому національному», «Рада», «ТРК-Україна», «ТРК-Футбол». Утім, дуже часто замість реальних включень глядач спостерігає так звані «псевдопрямі включення». Все, як наживо: журналіст відповідає на запитання ведучого, перед чим кілька секунд ствердно хитає головою, наче слухає запитання. А після відповіді в ефір видається сюжет. Приклад. «ТСН» на телеканалі «1+1». Під час ефіру ведучий говорить підводку: «Поштаря вбили за 20 гривень! У Черкаській області зловмисник підкараулив поштаря А., щоб обікрасти. А. пручався і злочинець вдарив його ножем. В сумці у поштаря виявилось лише 20 гривень. Про подробиці злочину запитаємо у нашого кореспондента, Б.. Б., міліція вже натрапила на слід вбивці?» - (хитає головою, на дворі вечір) «Представники МВС вже відкрили карну справу. Утім, подробиці розслідування поки що в таємниці…», далі в ефір видають сюжет, що зроблений вдень. А після

сюжету знову з’являється журналіст, він каже ще пару слів і переходить на студію. Таким чином порушується основний принцип прямого включення – опис події від журналіста-очевидця в момент, коли ця подія відбувається. «Виглядає ця «крутизна», звісно, жалюгідно. Оскільки немає діалогу між ведучим і кореспондентом, і це видно. А в «демісезон» часто ще й сонце підводить, бо ж не буває такого, щоб у Києві вже було темно, а в Харкові, Сімферополі

чи

Львові -

ще

світло.

Характерною

ознакою

такого

«включення» є, зокрема, те, що ведучі «запитують» у своїх репортерів відразу ж по два-три питання. Це професійний дилетантизм у чистому вигляді (ставити водночас більше одного запитання), але чого тільки не зробиш, на яку жертву не підеш «інфотейнменту задля» [30]. Організація прямого включення вимагає скоординованих дій редакції та журналіста. Особи, що відповідають за включення2: журналіст, оператор, продюсер ПТС, випусковий редактор, другий редактор, лінійний продюсер та випусковий режисер. На місце включення, окрім знімальної групи редактор відправляє машину ПТС (використовується для передачі відео-матеріалів за допомогою супутникового зв’язку). Свої обов’язки знімальна група та редакція мають виконувати якнайшвидше і високоякісно. Обов’язки журналіста: На місці події записує синхрони та відео. Переганяє матеріали завчасно на канал, якщо не вистачає часу, то спочатку переганяє синхрони, а потім відео. Попередньо узгоджує тематику включення з випусковим редактором та ведучим. Також узгоджує питання. Підводку та запитання ведучого журналіст диктує другому редактору. Дає другому редактору вказівки щодо розташування синхронів та БЗ під час включення. Зазначає слова, з яких починається та закінчується синхрон героя. 2

На прикладі роботи редакції 5 каналу.

Диктує титри (прізвище, ім’я та посаду героя). Гримується на каналі або в машині ПТС. Приходить на місце включення не пізніше ніж за 5 хвилин до початку випуску, незалежно від розташування включення у верстці. Обов’язки випускового редактора: Телефонує журналісту, що знаходиться на місці події і уточнює час включення (на найближчий випуск чи пізніше). З’ясовує тематику та структуру прямого включення, а також запитання до журналіста. У разі появи нової інформації по тематиці включення має повідомити про це журналіста. Перед включенням нагадує режисеру попередити журналіста про наявність змонтованих матеріалів. Обов’язки другого редактора: Дослівно записує підводку і запитання, які йому диктує журналіст. Особисто приймає супутниковий перегін відео та синхронів. У разі виникнення технічних проблем (брак по звуку, «посипалась» касета) повідомляє про це лінійному продюсеру. Монтує синхрони та відео, дотримуючись вказівок журналіста. Набиває титри. У випадку форс-мажору повідомляє про це випускового редактора та режисера. «Другий редактор - це насправді те, на чому мусить триматися така структура, як 5 канал! Від них і тепер, і тоді залежало й залежить дуже багато, від їхньої вправності, розуміння, професійних якостей. На відміну від випускових редакторів, які проводять селекцію знайденої інформації, другі редактори працюють безпосередньо з інформацією. Тому другі редактори це люди, на яких тримається світ новинного телебачення» [32].

Обов’язки продюсера ПТС: Підтримує зв'язок з журналістом, з’ясовує час включення та необхідність перегонів. Забезпечує перегін. Контролює інженерів, стежить за якістю звуку та картинки. Забезпечує своєчасне розтягування кабелів, встановлення камери та світла (не пізніше ніж за 15 хвилин до випуску). Повідомляє канал про номер зворотного телефонного зв’язку. Під час налаштування балансу камери на ПТС позує оператору замість журналіста, під час включення триває відбивач світла. Обов’язки лінійного продюсера: Узгоджує з журналістом зручне розташування ПТС на місці події. У разі необхідності, акредитує знімальну групу на подію. Приймає перегін та слідкує за якістю звуку та картинки. Повідомляє випускову групу про номер телефону зворотного зв’язку. Обов’язки випускового режисера: Перевіряє змонтовані другим редактором БЗ та синхрони під включення. Повідомляє журналіста перед включенням про наявність змонтованих матеріалів. Обов’язки оператора: Завчасно вибирає точку для прямого включення. Виставляє камеру не пізніше ніж за 15 хвилин до включення. Заздалегідь продумує свої дії, враховуючи погодні умови та місце знаходження. Відповідає за зовнішній вигляд журналіста. Організація прямого включення вимагає злагодженої командної роботи журналіста, ведучого, редакторів, режисера та продюсерів. Збій на будь-

якому з етапів підготовки, може негативно вплинути на матеріал, що вийде в ефір. Приклади. Під час одного з прямих включень в ефірі «5 каналу» телеоператор встановив камеру біля дороги та поставав перед нею журналіста. Але не звернув уваги, що на обличчі репортера відбивається світлофор. Протягом трьох хвилин поки тривало включення, репортер «змінював колір» з зеленого на червоний, з червоного на жовтий. Приклади. Під час іншого ефіру виникли проблеми на ПТС. У журналіста пропав звук, режисер вирішив одразу перейти на синхрон, але «повернутися» до журналіста після синхрону не вдалося, тому довелося вибачатися перед глядачами та переходити до інших новин. Під час прямого включення є певні норми, які мають дотримуватися всі учасники процесу. Вже під час ефіру до прямого включення долучається ведучий. Він підводить до включення, в двох-трьох реченнях говорить про що мова і передає слово кореспонденту: «У Парламенті ратифікували закон про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії у Криму до 2042 року. За перебігом голосування слідкував наш кореспондент А. Він зараз перебуває у Верховній Раді. А., як саме проходило голосування?» Кожний телеканал має свої стандарти спілкування між журналістом та ведучим. Як правило: журналіст та ведучий не вітаються один з одним, а одразу переходять до відповіді на питання; не дякують один одному, запитання до журналіста має формулюватися одним реченням (ніяких подвійних чи потрійних запитань); вкінці відповіді журналіст передає слово ведучому, звертаючись до нього по імені або «студія»;

журналіст під час включення має висловлюватися чітко, зрозумілими словами та простими конструкціями; під час включення допускається вживати вислови «я бачив», «на наших очах» - це створює ефект присутності для глядача; журналіст має дивитися прямо в камеру, не збиватися і не читати текст з папірця. Утім, дослідники радять не нехтувати власним и записами. «Зробіть записи тексту свого включення. Виокремить основні моменти. напишіть ключові слова та фрази. Дізнайтеся необхідні прізвища та цифри. Зазначте їх в блокноті. Після написання вони відкладуться у вашій пам’яті. Офіційні документи слід цитувати з папірця»[1]. Прямі включення для вітчизняних телеканалів – процес, що вимагає участі великої кількості фахівців. Для міжнародних агенцій все це може зробити одна людина. Кореспонденту достатньо мати ноутбук з Інтернетом та програмою монтажу, супутниковий зв'язок, камеру та машину. Принцип роботи універсальним журналістом наразі дієвий в агенції «Reuters», «AP», «CNN»,

також

для

журналістів-фрілансерів.

Особливо

ефективно

працювати таким чином можуть кореспонденти в гарячих точках. Журналіст сам знімає відео та бере синхрони в героїв, має змогу змонтувати картинку під свій текст. Після цього за допомогою Інтернету, він передає матеріал до редакції. Виставляє камеру, налагоджує супутниковий зв'язок і включається для новин будь-якої телекомпанії. Ігор Куляс в своїй статті для «Телекритики» «Пряме та «криве» включення» зазначає, що якщо у телеканала немає ПТС, то журналіст може включитися з місця події телефоном. Утім, дослідник стверджує - більшість українських телеканалів такий метод не схвалюють. «По-перше, дуже рідко телевізійники встигають на ті події, які по-справжньому потребують прямого репортажу. Встигають сяк-так ще коли йдеться про якісь заплановані «посиденьки» - сесія парламенту, наприклад, або ж з'їзд якоїсь Великої Партії, або ж візит якогось Великого Цабе. Ось тут навіть ПТС встигають «розгорнути», але скажіть чесно: кому цікава така картинка? А от коли

стається надзвичайна пригода, - тут уже не до ПТС. Занадто вже вони в нас неповороткі. Ми ж не «CNN», який транслював жахи 11 вересня наживо» [30]. Включення телефоном з місця події є найкращим та найоперативнішим виходом з ситуації, коли не має можливості дочекатися ПТС. Тоді, режисер видає

ефір

слайд

фотографією

журналіста

та

мапу

його

місцеперебуванням або картинку будівлі, де він знаходиться. Але такий прийом дієвий 1-2 випуски новин, у випадку екстрених ситуацій. Оскільки потім, необхідно буде дати в ефір картинку. Іноді телефонні включення ілюструють картинкою, що знімальна група передає на базу водієм. «Каюся, здається, таку практику чи не я сам свого часу започаткував ще в «Репортері», а інші підхопили цей хибний метод. Аргументи за таку подачу інформації прості - замість «бідної» картинки (це, зазвичай, фото репортера з титрами) є картинка жива» [30]. Куляс пояснює, картинку, що водій привіз на канал вже не відображає події. Розповідь журналіста відрізнятиметься від того, що глядачі бачитимуть на екрані. Тому він радить на картинці, що передала знімальна група, робити БЗ або сюжет бекграунд після включення. На українському телебаченні прямі включення ще не прижилися остаточно, тому іноді їх занадто багато у випуску. Тематика включень також не завжди є виправданою. Включатися з прес-конференції після її закінчення, навіть за п’ять хвилин до випуску не цікаво. Адже всю інформацію редактори можуть знайти сидячи перед моніторами і журналіст вже не є першоджерелом. В такому випадку краще прямувати до редакції і зробити розгорнутий матеріал на тему або ж коротке, але вичерпне повідомлення. 1.3. Вимоги до матеріалів. У колі редакторі та журналістів дуже часто випливають розмови про вимоги до журналістських матеріалів. Один з моїх колег – оператор «5

каналу» розповів, що одного разу їздив на зйомку з практиканткою. Студентка запевняла його, що стандартні сюжети на телеканалах є банальними та нецікавими. І набагато цікавіше було б змінити концепцію зйомки сюжету та монтажу. Зокрема подати сюжет без начитки. Оператор, на це відреагував досить різко. На його думку, перш ніж робити щось не стандартне та творче в новинах, необхідно засвоїти базу. А база в новинних матеріалах – це стандарти. Недотримуватися і відступати від деяких з них можна тільки інколи, в порядку виключення, коли ви знаєте, що такий крок буде виправданий. Ось ще один приклад. У 2008 році в нашу редакцію на практику, прийшла студентка 4-го курсу. Дівчина

розраховувала

на

журналістську

практику,

натомість

її

«запроторили» в нашому редакторському ньюзрумі писати коротенькі БЗ. Звісно, дуже швидко їй це набридло, і вона раз за разом підходила до редактора дня просити дозволу на зйомки. Той впирався і ось чому. Дівчині без досвіду було складно написати коротке повідомлення, яке б відповідало на базові запитання до новини «хто?», «що?», «де?», «коли?», «з якої причини?». Новину про збільшення

кількості загиблих внаслідок

затоплення на Закарпатті, вона розпочинала зі слів «Президент України Віктор Ющенко сьогодні відає затоплені райони…». Тобто, на момент написання новини у студентки не було чіткого бачення, що саме є новиною: збільшення кількості жертв чи візит Президента, про який можна було б сказати у відводці до БЗ. Для уникнення таких моментів молодому журналісту просто необхідна практика в редакторському ньюзрумі. Саме там на прикладі коротких повідомлень відпрацьовують основні стандарти, на базі, яких може будуватися журналістська творчість. Отже, розберемо основні стандарти роботи ЗМІ, що наводять дослідники. За настановами ВВС найбільш значущим стандартом новинного повідомлення є точність і правдивість. В редакційних настановах цієї

шанованої телекомпанії зазначено: «Ми прагнемо бути точними і правдиво висвітлювати події. Точність має більше значення, ніж швидкість, і часто це не просто питання достовірності фактів. Щоби дістатися правди, ми зважуємо всі відповідні факти та інформацію. Результат нашої роботи має ґрунтуватися на надійних джерелах, твердих доказах, ретельній перевірці і подаватися зрозумілою та точною мовою. Ми маємо бути чесні та відверті і уникати необґрунтованих спекуляцій» [21]. Крім того, ВВС приділяє значну увагу перевірці інформації. Зокрема донедавна існувало правило трьох джерел перевірки інформації. Новина про певну подію вийде в ефір лише тоді, коли ми отримаємо підтвердження з трьох джерел про те, що ця подія мала місце бути. Утім, після того, як ВВС почала поступатися найближчим конкурентам Sky News та ITV (за припущеннями І.Куляса та О. Макаренко ), кількість джерел скоротили до двох. У посібнику І.Куляса та О.Макаренка «Ефективне виробництво теленовин» серед усіх стандартів точність посідає друге місце після оперативності.

Утім, автори надають йому високого

значення: «Стандарт точності передбачає насамперед точне відтворення фактів,

точне

цитування

суб’єктивних

висловлювань,

неспотворену

картинку, закадровий текст, що відповідає картинці, коректне використання архіву і обов’язкове його титрування, наявність інтершуму, ретельну перевірку назв, імен, цифр і виключених понять і виправлення наших помилок» [13]. Журналіст – першоджерело. Він перебуває на місці події і розповідає глядачеві про те, що сталося. Після журналіста другим авторитетним джерелом новини є ведучий. Тому, коли ми пишемо новину про вибухи у московському метро або ведемо звідти пряме включення ми є носіями «гарячої» новини. І лише від нас залежить, що саме дізнається глядач. Тому точність наших висловлювань, передачі фактів перебігу події надзвичайно важливою. Особливо, коли справа стосується надзвичайних подій. Після вибухів у московському метро (29.03.2010) одне з перших, що зробили редактори «5 каналу» – подзвонили в Міністерство закордонних справ України аби дізнатися чи є серед постраждалих та загиблих громадяни

України. А в ефір видали номера телефонів гарячої лінії, за якими можна було дізнатися прізвища постраждалих. Стандарт точності стосується не тільки новинного тексту, а й відеоматеріалу, що виходить в ефір і має бути відображенням слів ведучого (якщо це БЗ) або журналіста (якщо сюжет чи пряме включення). Приклад. У Страсну п’ятницю (02.04.2010) однин з журналістів «5 каналу» в програмі «Час» «включалася» з Києво-Печерської Лаври і розповідав про події, що там відбуваються. Журналіст не мав змоги перегнати на телеканал відеоряд з технічних причин, тому один редакторів прийняв рішення дати відео, що було в ефірі іншої інформаційної програми кілька хвилин тому і майже повністю ілюструвало подію. Утім, помилка була в тому, що той відеоряд був відзнятий у Володимирському соборі. І після включення журналіст мав вибачатися перед священиками однієї єпархії (а Лавра відноситься до Московського патріархату) за те, що на відео були священики іншої єпархії (Українського патріархату). Хоч помилка була не журналіста, а редактора, в чиїх обов’язках було забезпечити якісне включення, постраждала репутація журналіста. Адже глядачі побачили, що їх хочуть обманути. І їх обманює саме той журналіст, чиє обличчя зараз на їх екранах. Наступного разу йому не повірять, а, можливо, перестануть вірити і телеканалу. Що стосується використання архівних матеріалів під час прямо ефірних включень – вони абсолютно протипоказані. Це суперечить самій суті процесу. На момент включення журналіст розповідає про те, що відбувається саме в цю секунду (якщо є технічна можливість мати пряму трансляцію) або про те, що відбулося кілька хвилин тому. Використання архівних матеріалів, щоб проілюструвати короткі повідомлення на українських телеканалах допускається. На будь-якому з них ви зможете знайти архів. Туди щодня потрапляє велика кількість матеріалів – це відзняті за день журналістами касети та перегони з супутників (те що використовується під час включень),

відеоматеріали регіонального відділу та міжнародного відділу. Лише найважливіше з усього архівується та зберігається. Як правило архівні кадри подій подаються в ефірі з титром, що вказує дату події або хоча б зазначає, що матеріал «не першої свіжості». Утім, іноді така вказівка не є обов’язковою. Приклад. Сьогодні наш кореспондент висвітлює візит Президент Росії Дмитра Медведєва до України. Під час візиту, анонсують підписання домовленостей про делімітацію кордонів Азовського моря. Ми також згадаємо і про острів Косу Тузлу і про конфлікт пов'язаний з нею. В архіві у нас є плани Тузли знятої і влітку, і взимку, і восени, і навесні – ми можемо проілюструвати наше БЗ без вказання архіву і ніхто не помітить різниці. Утім, автори «Ефективного виробництва теленовин» застерігають від таких дій, оскільки це є обманом глядача. І запевняють, що навіть якщо нам потрібні адресні плани певної установи на сьогоднішній ефір, ми маємо поїхати і зняти це саме сьогодні.

Приклад. Показовою є ситуація, що відбулася (6.04.2009) з Інтернет-ресурсом британського таблоїду «Mirror». Статтю про перевірку педофілів на детекторі брехні редакція проілюструвала фотографією із зображенням чоловіка, чиє обличчя було розмито. Врешті-решт, навіть так у ньому впізнали Голову Київської

міської

державної

адміністрації

Леоніда

Черновецького.

Фотографія була десь заархівована і автор статті вирішив, що вона підійде для його статті. Приклад. Куляс та Макаренко наводять приклад історії, що відбулася на каналі Sky News. У 90-ті під час операції США в Іраку, в новинах цієї британської телекомпанії був сюжет, де палець натискав кнопку (крупний план), а в

наступному плані ракета злітала з палуби військового корабля. За кадром ішов текст журналіста: «Ця ракета сьогодні полетіла на Багдад». Коли агентство «Reuters» захотіло придбати ці плани в компанії «Sky News», з’ясувалося, що того дня військові не здійснювали запусків ракет такого типу. А репортер вставив архівний план і не зазначив це титром. За порушення стандартів Британська комісія з питань етики звільнила журналіста з роботи. А він наклав на себе руки. Ще одна прикра помилка сталася на телеканалі «CNN». У 2003-му році на сайті компанії опублікували некрологи Папи Римського Івана Павла Другого, американського віце-президента Діка Чейні, кубинського лідера Фіделя Кастро та інших представників політичного та культурного життя. Повідомлення перебувало на сторінці протягом 20 хвилин. Пізніше виявилось, що це була помилка сервера, що видав в он-лайн заготовлені некрологи. Стандарт другий – оперативність: «Будь-яка новина – у найближчий випуск у найдосконалішій формі» [40]. На кожному телеканалі існує аналітичний відділ, одним із завдань, якими вони займаються є моніторинг каналів-конкурентів. Зокрема їх випусків новин. Аналітики розписують верстку новин конкурентів. 1.Вибухи_на_«Засядька»/Пряме включення. 2.Виплати_постраждалим_Секретаріат/(БЗ+СХ). 3.Фаїна (СЮЖЕТ)… Результати моніторингу надсилають в ньюзрум. Це робиться для того, щоб випускова група орієнтувалася, чи не пропустили чогось важливого і чи не випередили їх конкуренти. Для будь-якого з телеканалів важливо бути першими. «Новини – це розповідь про сьогоднішній день. Учорашня новина – це як учорашня яєчня, начебто і їсти можна, але зовсім не смачно» [13]. Тож стандарт оперативності для багатьох телеканалів, особливо новинних, як CNN чи ВВС. Оперативність означає, «що будь-яка інформація, знайдена репортером має, потрапити до найближчого ефірного випуску новин… Якщо

новина є надзвичайною, вона може вийти в ефір поза плановим випусками новин»

[13].

Прикладами

успішних

для

новинників

позаплановими

випусками було висвітлення «Новим каналом» вибухів 11 вересня 2001 року у Нью-Йорку. Так само цілодобовий марафон «ОРТ» з тої самої причини. Щодо останніх подій, то можемо згадати висвітлення «CNN» трагедії на Гаїті (січень 2010) та загибель Леха Качинського та всієї польської делегації в авіакатастрофі під Смоленськом (10.04.2010). Канал не лише постійно оновлював дані, а й проводив аналітику зокрема погодних умов (в обох випадках це було актуально). За короткий термін телекомпанія зв’язалася з експертами, що проаналізували силу землетрусу на Гаїті та попередили владу США, що таке саме стихійне лихо загрожує Лос-Анджелесу і закликали до створення заходів безпеки під час землетрусів. Після авіакатастрофи під Смоленськом телекомпанія не лише надавала найбільш достовірну та свіжу інформацію, їй знову вдалося знайти кваліфікованих експертів. Особливо мені запам’яталося розмова в прямому ефірі ведучого з Президентом Грузії. Михайло Саакашвілі був другом Президента Качинського, і розмова з ним була дуже емоційною і яскравою. Та й зважаючи на те, що Саакашвілі є особистістю цікавою для глядача – ефір мав успіх. Оперативність виходить на перший план під час підготовки прямих включень. Журналіст, що виходить в ефір повністю залежить від команди редакторів, що мають змонтувати відеоряд під слова журналіста та синхрони. Так само редактор домовляється з журналістом про підводку та запитання, яке йому має задати ведучій. Дуже часто це відбувається за 10-15 хвилин до випуску. Тому завдання редактора якнайшвидше підготувати матеріал до ефіру, виконуючи всі вказівки журналіста. Буває, що в гонитві за рейтингами редакція йде на хитрощі та робить вигляд оперативної роботи. 5 березня 2010 в ефірі російського телеканалу «ОРТ» пройшла новина про запуск NASA нового метеорологічного супутника з американського мису Канаверал. Після новини ведучий Дмитро Борисов повідомили глядачам, що ось саме зараз стартує ракета. Його

розповідь ілюструвало відео запуску космічного апарату. Надзвичайна вдача, коли так співпав випуск новин та старт ракети. Ведучий задоволений повідомив глядачам, що тільки в прямому ефірі «ОРТ» вони змогли це побачити. Утім, за 5 хвилин у новинах компанії «НТВ+» ведучі повідомили, що запуск ракети з мису Канаверал відбувся майже годину тому. Вичерпність матеріалу – ще один стандарт, якого мають дотримуватися журналісти та редактори під час написання текстів та монтажу. «Незалежно від формату – чи це ТБ , чи радіо, чи Інтернет, чи газета, від формату – сюжет, пакет, стаття, усне інформаційне повідомлення, замітка – будь-яка інформація про подію може давати вичерпну відповідь на кілька основних запитань…» [13]. Далі дослідники формулюють ці запитання відповіді на які журналіст має давати у своїх матеріалах: Що сталося? Хто зробив? Де це сталося? Коли це сталося? Як це сталося? і два додаткові запитання: Чому це сталося? Якими будуть наслідки? Ці питання дозволяють лаконічно побудувати текст новини. Окрім того в контексті стандарту вичерпності дуже важливим є бекраунд новини. Зазвичай після новини про певну подію, ведучий каже «нагадую». Навіщо це робити? Приклад. «Француженку К.Рейсс випустилии з Ірану. Викладачка

французького

університету

Клотільда

Рейсс,

яка

була

заарештована в Ірані під час масових заворушень після торішніх виборів, покинула Тегеран і направляється на батьківщину, передає ВВС із

посиланням на прес-службу президента Франції. Раніше адвокат К.Рейсс заявив, що вона виправдана по головному звинуваченню і зможе покинути країну.Іранська влада звинувачувала К.Рейсс в участі в акціях протесту проти підсумків виборів, переможцем яких офіційно був оголошений чинний Президент Махмуд Ахмедінежад. У серпні минулого року К.Рейсс звільнили під заставу і дозволили жити на території французького посольства до винесення вироку суду. Як очікується, після повернення до Франції К.Рейсс та її сім'я зустрінуться в Єлисейському палаці Президент Ніколя Саркозі» [34]. Для повної картини в цій новині необхідно було б зазначити, що Франція є одним з ініціаторів санкції щодо ядерної програми Ірану. Тому саме затримання Тегераном полонянки могло дати важелі впливу на Париж. І не завадило б нагадати глядачам, що минулого тижня Франція звільнила іранського інженера, що нелегально вивозив з території країни електроніку для продажу іранським військовим. Ми кажемо «нагадую» для того, щоб глядач проаналізував попередню інформацію зважаючи на те що відбулося раніше. Або щоб він зрозумів про що мова, якщо він тільки-но перемкнув на наш канал. Приклад. «Іван Дем'янюк, якого звинувачують у вбивстві десятків тисяч євреїв під час Другої світової війни, потрапив до лікарні з проблемами серця. Як повідомляє німецька преса, по дорозі з в'язниці до зали суду в Дем'янюка почалася тахікардія. Нині лікарі з'ясовують, чи мало місце типове порушення кровообігу, чи Дем'янюк

пережив

мікроінфаркт.

Через

цей інцидент

засідання суду перенесли. На ньому планували заслухати одного зі свідків звинувачення. Зокрема, в суді мав виступити американський експерт, якому доручили

оцінити

нацистське

посвідчення

Івана

Дем'янюка. Нагадаємо, німецький суд звинувачує Дем'янюка у причетності

до вбивства близько 30 тисяч євреїв, коли він був охоронцем нацистського концтабору Собібор у Польщі» [39]. Журналісти в своїх матеріалах (БЗ, сюжет, пряме включення) часто нехтують нагадуваннями та роз’ясненнями. Він впевнений, що аудиторія завжди дивиться новини, а тому завжди в темі подій. Утім, це не так. На телеканалах існує правило, що абревіатури, які ми вживаємо в першому реченні, ми подаємо у розшифрованому вигляді: не МЗС, а Міністерство закордонних справ, не НАТО, а Північно-Атлантичний альянс. Хоча навколо цього питання постійно точаться дискусії. «Ми маємо бути об’єктивні та безсторонні у своєму підході до предмета. Там, де це доречно, ми маємо надавати професійні судження, але ніколи не підтримувати окрему думку щодо суперечливих питань публічної політики, або щодо політичних чи економічних суперечностей» [21]. Стандарт четвертий – безсторонність та багатоманітність точок зору. Бути безсторонніми згідно настановам ВВС журналісти мають щодо національних

виборів

чи

референдумів,

інших

політичних

подій,

промислових питань, щодо подій що мають національний дискурс. Утім, навіть на ВВС не завжди притримуються цього стандарту. Ось шматок тексту наведений з російського порталу ВВС про політичну ситуацію в Бельгії: «Політична ситуація в Бельгії є нестабільною через розходження між більш забезпеченою фламандською Північчю та франкомовним Півднем» [37] Автор явно виокремив якість одного регіону. Часто під час прямих включень журналіст посилається на героїв подій. Для балансу мають бути представлені всі сторони конфлікту незалежно від обставин. Приклад. 12.05.2010 у Верховній Раді звітував перший віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв з приводу угод, що мали підписати президенти Росії та України. Під час прямого

включення парламентський кореспондент «5 каналу» Ольга

Сніцарчук подала синхрон

міністра, який запевняв нардепів, що таємних

угод під час візити Дмитра Медведєва підписано не буде, а лише ті, про які він нардепам звітував. В свою чергу опозиціонери висловили побоювання, що угоди таки підпишуть. Кореспондент подала у включенні обидві точки зору. Віктор Терен, народний депутат, БЮТ: «Якщо 17 травня або через тиждень будуть підписані угоди, які руйнують нашу гідроенергетику, нашу атомну енергетику, авіабудування або щось інше, то ви ці угоди готуєте в Москві, привозите сюди готовенькими, і з усмішками підписуєте.» Андрій Клюєв, віце-прем’єр-міністр України: «Ніякої здачі українських інтересів тут немає бо ці питання відпрацьовував як один так і інший уряд. Будуть підписуватися 5 угод, про які я доповів, що стосується сфери енергетики, то угоди опрацьовуються і вони не будуть підписуватись 17-18 травня» [38] Що стосується коментарів журналістів щодо подій вони мають носити суто інформативний чи аналітичний характер. Суб’єктивну оцінку, що може вплинути на глядача, вони не мають права давати. Приклад. 23.04.2010 року екс-президент Віктор Ющенко скликав прес-конференцію, на якій закликав прийти протестувати проти прийняття Верховною Радою Закону, що дозволяє флоту РФ перебувати в Криму до 2042 року. «Проблема читається не як у них більшість, яка акцептує легко 27 числа цю капітуляцію, як проблема чи може у нас бути більшість людей аполітичних, чи ми можемо в нації знайти більшість, яка б сказала, така політика нас не влаштовує, це загроза моїй родині, це загроза моїм дітям, це загроза нашому існуванню. Я би хотів сьогодні зробити все, щоб вас підвести: хто не встав з колін – вставайте, хто має голос – творіть соло, не ховайтеся в коноплях, займіть активну громадянську позицію.» Після синхрону Ющенка режисери ефіри перейшли на студію. Ведучий Андрій Макаренко у паузі між цим матеріалом та наступним дозволив собі прокоментувати слова екс-Президента: «І під

стіни Верховної Ради, і на Майдан ми ходили і свою громадянську позицію вже неодноразово висловлювали.» Утім, не всі редактори та журналісти погоджуються з тим, що журналіст або ведучий був безсторонній : «Якщо чесно, в деяких випадках мені би хотілося, щоб у наших ведучих було більше оціночних суджень, щоб вони не боялися щось оцінювати. Це стосується, наприклад, наших щоденних експертних рубрик «Світ» і «Гроші». Ведучі цих рубрик, Іван Корнієнко та Максим Хортицький, не просто розказують новини, а роблять власні огляди, тому особисто мені хотілося б там бачити більше їхніх оцінок ситуацій, ніж є. Тому що це особистісні новини» [32]. Принципом безсторонності Куляс та Макаренко радять користуватися і при виборі експертів для інформаційної програми. В Україні на політичні токшоу часто запрошують вже відомих політологів. Утім, більшість з них належить до того чи іншого політичного крила. Тому автори посібника радять шукати нових в інститутах. Баланс сторін в матеріалах журналіста має бути присутнім у будь-якій формі. Автор посібника «Школа регіонального журналіста» Ніна Звєрєва приводить приклад, коли присутність другої сторони в сюжеті є майже неможливим. Приклад. Марина Добровольська, журналістка з Красноярську (Росія) працювала над розслідуванням. Справа стосувалась дівчини-юриста, що знайшла докази вини вбивці, чию справу незаконно закрили. Дівчині довелося поїхати з міста та звільнитися з роботи. Матеріал журналістки був номінований на «ТЕФІ». Утім, судді багато сперечалися через те, що в сюжеті не було подана думка іншої сторони у вигляді інтерв’ю, а лише на паперах. Пізніше саме через це на журналістку подали до суду. [9]

Тому дотримуючись стандартів безсторонності та балансу думок репортер може не лише вберегти свою репутацію як професіонала, а й уникнути судових позовів. І щоб ніхто не мав сумніву у достовірності вашого матеріалу. Стандарт п’ятий – достовірність інформації. «Подаючи будь-яку інформацію, ми повинні чітко посилатися на те джерело, з якого її отримали, а

посилаючись

на

анонімне

джерело,

бути

переконаним

його

добросовісності і порядності» [13]. Видаючи в ефір матеріал ми маємо бути переконані в його правдивості. Є два варіанти: інформація має бути підтверджена з кількох джерел (2-3 за стандартами ВВС) або інформація має бути надана перевіреним джерелом. У такому випадку : репортер добре знає джерело; репортер впевнений в надійності та авторитетності джерела; репортер чітко та неоднозначно повідомляє про це джерело глядачам. В будь-якому випуску новин ми можемо почути схоже повідомлення: «Надбавки до пенсій можна буде отримати вже з наступного понеділка. Про це сьогодні заявив голова Пенсійного фонду України, Борис Зайчук.» В повідомленні вказується джерело інформації. Окрім посадових осіб джерелами інформації для телеканалів можуть бути інформаційні джерела, які вони передплачують: «Уніан», «Інтерфакс», «РБК», «Reuters», «AP» та інші. Якщо ви сплачуєте за надання послуг, вказувати

назву

інформагентства

повідомленні

не

обов’язково.

Виключенням є лише той випадок, коли інформація є вкрай резонансною: теракти 9/11, авіакатастрофа літака Качинського, смерть Майкла Джексона… Таким чином ми страхуємось у випадку, якщо інформація виявиться неправдивою. Приклад.

Зокрема Курляс та Макаренко описують випадок, що мав місце у 2003 році під час візиту Юлії Тимошенко до Канади. 5 грудня 2003 року на сайті «Української правди» з’явилося повідомлення під заголовком «Тимошенко сказала канадцям, що не братиме участі у виборах» (йдеться про президентські вибори 2004-го року). Наводилась також цитата Тимошенко: «Ми (БЮТ, СПУ, «Наша Україна») ведемо переговори про висунення Ющенка як єдиного кандидата. Наразі йдеться про формування команди, розподіл обов’язків під час кампанії, вироблення спільної платформи» [13]. Повідомлення начебто електронною поштою переслав з Торонто політолог Олексій Гарань. Утім, коли журналістам вдалося додзвонитися до помічника лідеру БЮТ, Петра Якобчука, виявилось, що інформація – підробка і таких слів Юлія Володимирівна не казала. Джерела інформації іноді не слід зазначати взагалі в інтересах безпеки. «Надійне джерело», «офіційний представник», «джерело в міністерстві» так зазвичай називають джерела, які забажали, щоб їх імена не фігурували в повідомленні. Право журналістів не розкривати джерела захищає Стаття 10 Європейської конвенції з прав людини. «Ідея полягає в тому, щоб журналістські джерела були захищені, інакше вони пересохнуть. Журналісти обіцяючи своїм джерелам конфіденційність живлять їх» [36]. Приклад. «Люксембурзький журналіст Ромен опублікував статтю у щоденній газеті « Міністра В. засуджено за ухиляння від сплати податків.» В статті йшлося про шахрайські вчинки міністра і те, що своїми вчинками він порушив 7,8 та 9 біблейські заповіді. Автор також на підставі отриманого ним від анонімного джерела документа повідомляв, що на міністра було накладено штраф сумою 100 тисяч люксембурзьких франків. Насамперед він назва поведінку міністра ганебною, оскільки йшлося про громадського діяча, який мав би бути прикладом для інших» [18]. На суді журналіст не розкрив джерела інформації. Після публікації міністр подав до суду та вимагав сплати штрафу.

Окрім того наполягав на розкритті джерел інформації та порушенні кримінальної справи проти Ромена на підставі розголошення професійної таємниці. В квартирі журналіста вчинили обшуки. Утім, журналіста виправдав Європейський суд, який визнав порушення міністром статті 10 ЄКПЛ стосовно захисту джерел інформації. Приклад. Прикра історія сталася на ВВС. Коли у 2003 році один з журналістів запевняв громадськість, що загроза з боку Іраку є надуманою, а причини участі Британії у війні на Близькому Сході поставив під сумнів. Все це журналіст зробив посилаючись на експерта. Інформація ВВС стала сенсаційною, а міністерство оборони зацікавилося експертами. Через страх бути публічно зганьбленим експерт, доктор Келлі, наклав на себе руки. При цьому треба зауважити, що особу джерела встановили без участі журналіста. Стандарт шостий – простота подачі інформації. «Стандарт простоти включає в себе велику кількість складників будь-якого журналістського матеріалу. Це і зрозуміла, чітка, як слід розкадрована картинка. І проста та зрозуміла розмовна мова. І пояснення всіх складних слів та понять. Спрощення і пояснення цифр шляхом порівняння. І уникання задовгих синонімічних рядів» [13]. Перше на чому фокусується глядач дивлячись новини – картинка. Гарний кадр – ось, що потрібно, щоб людина не перемкнула канал. Окрім краси кадр має мати ще одну якість – простоту. З першого плану глядач має зрозуміти про що йдеться. Для цього глядачеві треба показати об’єкт розповіді за допомогою трьох планів (по 3 секунди): загальний план – де перебуває об’єкт; середній план – що це за об’єкт; крупний план – який цей об’єкт з себе. Приклад.

Юлію Тимошенко викликали до Генпрокуратури. Загальний план - ГПУ, середній план – під’їжджає авто, виходить Тимошенко, крупний план – обличчя Тимошенко. Наступний момент стосується текстів новини. Вони мають бути лаконічними та простими. Через те що журналісти часто спілкуються з представниками різних професій, вони вживають специфічні слова і в своїх сюжетах. Утім, глядачі не завжди розуміють про що мова. Курляс та Макаренко наводять «журналістсько-людський розмовник», щоб допоїти колегам позбавитися цієї звички: «легітимний – законний, продути харчування – їжа, відбув з візитом – полетів, генофонд нації – діти, в стані алкогольного сп’яніння – напідпитку і т.п.» [13] Також це стосується вживанню слів з українського правопису 1928 року. Зокрема на телеканалі СТБ часто можна почути специфічну манеру вимови деяких слів: «етер», «Еспанія», «Европа», «поліціянти». Для постійних глядачів телеканалу це вже є звичним. Утім, для інших ці слова є не зовсім зрозумілими і серед журналістів та редакторів точаться суперечки щодо використання цього правопису. Але з іншого боку це дозволяє СТБ мати власний стиль. Окрім вже названих вимог до журналістських матеріалів дослідники називають і багато інших. Зокрема Звєрєва надає перевагу: об’єктивності корисності унікальності широті (чи не завузьке коло глядачів, що цікавляться цією тематикою) простоті (у формулюваннях) актуальності. Серед вимог ВВС також є: недоторканість приватного життя. Інші етичні вимоги до матеріалів окреслив Девід Рендол [20]: не вигадуйте і не прикрашайте інформацію; журналіст не повинен дозволяти рекламодавцям впливати – прямо чи не прямо – на редакційні матеріали.

Всі стандарти, що наводять дослідники є надбанням робочого досвіду, на якому базується професійна журналістика. Відступ від стандартів може загрожувати судовими позовами, у разі, якщо ми некоректно подали слова героя нашого матеріалу. А це може загрожувати судовими позовами, що негативно вплинуть на нашу репутацію та репутацію телеканалу, який ми представляємо.

РОЗДІЛ 2. ВИБІР МОДЕЛІ НОВИННОЇ ПРОГРАМИ 2.1. Інформаційний привід, верстка та структура програми. «Новини – це події зі словом «сьогодні» [9]. Телеканали змагаються за рейтинги. І найбільш рейтинговими є найбільш оперативні. У перегонах за рейтингами перемагає той, хто розкаже найпершим і найцікавіше. Для кожного сюжету, що з’являється у випуску новин має бути інформаційний привід. «Це подія чи новина, що може зацікавити глядача і стати

предметом

обговорення.

Створення

інформаційного

приводу

використовується для внесення в інформаційне середовище інформації, що має вплинути на громадську думку з того чи іншого питання» [9]. Для інформаційного приводу необхідно виокремити три основні моменти: Найчастіше для інформаційного приводу використовується спеціально організована подія. Ця полія в першу чергу має зацікавити журналістів, редакторів, а також має бути не байдужа глядачам. Вона має викликати громадський резонанс. І найголовніше: інформаційний привід має вплинути на громадську думку. Для більшості медіа велике значення має людський інтерес до події. Цей новинний фактор визначає кілька найбільш цікавих елементів для глядача: курйозність події; боротьба; гумор; романтика; напруження; симпатія; вік; наука; пригоди;

трагедія; тварини. (4) Вайшенберг виокремлює також «жорсткі» та «м’які» новини. Для першого виду велике значення має інформація, для других – інтерес публіки. Окрім фактору інтересу публіки дослідник виокремлює ще декілька: ступінь відомості учасників події Приклад. Під час Хрещення на кожному з телеканалів можна було б побачити сюжет про купання українського Президента, тоді як, окрім нього бажаючих пірнути в холодну воду були тисячі. місце події та важливість для публіки Приклад. Цей фактор є доволі цинічним і вимагає редактора повністю абстрагуватися від емоцій. Якщо 10 людей завалило під час вибуху на копальні в Китаї – це менш важливо, аніж тих же 10 українських шахтарів на «Засядька». По-перше: Китай від нас далеко. По-друге: як би це цинічно не було, кількість загиблих мала аби подавати їх в українських новинах. Утім ДТП в Португалії, де загинуло 50 людей має більшу важливість, аніж ДТП в Житомирській області, що обійшлося без жертв. Новинна цінність (актуальність). В такому в контексті Вайшенберг зазначає, що існує короткий проміжок між подією та повідомленням про подробиці її перебігу. Приклад. Під час підрахунку голосів на виборах Президента України 2010 року більшість телеканалів постійно оновлювали інформацію з цифрами. Зокрема, «5 канал» щогодини надавав дані з міжнародних дільниць з різних часових поясів, і відповідно з дільниць українських. Тема виборів була на той момент топовою і глядач потребував нових даних щохвилини.

Серед цих чинників окрему позицію займає фактор розвитку «гучних» справ. До таких новин відносяться нові відомості з загальновідомих судових засідань, нові факти та подробиці. Приклад. Для українського медіа простору такими, безперервними, новинними потоками, стануть плівки Мельниченко, подробиці отруєння Ющенка та вбивства Гонгадзе. Масові захоплення (футбол, Формула 1 …) «Бантики» - це сюжети про тварин, дітей, свята, традиції. Формально всі перераховані фактори формують три види новини: Подія (запланована) Пригода (несподівана: теракт, злочин, скандал…) Тенденція (розтягнута в часі: інфляція, зростання цін, економічна криза, судові засідання…) Ми розглянули ці новинні факти для того аби зрозуміти – вони впливають на стиль, верстку та структуру програми. Тепер зосередимось на цих трьох поняттях. Стиль інформаційної програми. Його обирають враховуючи фінансові можливості та інтереси власника телеканалу, творчий потенціал редакції, особистість ведучого та аудиторію. Звєрєва виділяє три стилі новинної програми: Класичний. Такий стиль є у більшості інформаційних телепрограм. Мова ведучого офіційна, речення короткі та зрозумілі. Одяг ведучого костюм та краватка. З новин на першому місці політичні події, міжнародна тематика. Прикладом таких новин є «Подробності» на телеканалі «Інтер», «ТСН» на каналі «1+1» та інші. До таких випусків новин у глядачів найбільший рівень довіри. Утім, вони вимагають високих затрат на оформлення студії, підготовки кадрів та технічного забезпечення. Дуже часто студія для такої програми оформлюється у вигляді ньюзруму. За спиною ведучого глядач бачить комп’ютери, за якими працюють журналісти та редактори.

Це

створює

ефект

оперативності

подачі

новин.

Також

використовуються плазмові екрани, вони візуально розширюють студію та

надають

додаткову

графічну

інформацію.

Якісно

оформлена

студія

російського «ОРТ». Під час святкового випуску новин, присвяченого 65річниці з Дня Перемоги, на столі ведучого дизайнери «розгорнули» мапу бойових дій і таким чином ілюстрували розповідь про битву під Сталінградом. Домашній стиль. Цей стиль передбачає інший стандарт подачі інформації. Верстка такої програми відрізняється від новинної верстки класичного стилю. «Першим може піти сюжет місцевий, необов’язково неоперативний, але з тих «про що люди говорять в трамваї» [9]. Домашній стиль притаманний регіональному телебаченню. У такому випуску новин першим може піти сюжет про досягнення місцевої футбольної команди і лише потім про візит Президента до Колумбії. Одяг ведучого не повинен бути надто серйозним. У глядача має скластися враження, що люди на екрані його друг чи знайомий, з яким вони обговорюють новини. Для столичного телебачення такий стиль не є надто розповсюдженим. Утім, ранкові новини на деяких телеканалах роблять саме в такому стилі. Прикладом таких новин є «Ранок на 5 каналі». Його ведучі працюють парами, а редакторський ньюзрум намагається подавати зранку лише позитивні новини, за виключенням надзвичайних подій. Окрема редакція готує тематичні сюжети, що стосуються конкретної тематики або гостя, що завітає до студії. Публіцистичний стиль. Програма такого стилю має готувалися сильною та досвідченою командою редакторів та журналістів. Ефір повністю тримається на особистості ведучого, і без справжнього професіонала може бути «заваленим». Зазвичай такі програми є авторськими і робляться «під когось». Верстка програми публіцистичного стилю доволі складна. Редактори обирають основну тему дня/тижня і всі сюжети будуються навколо цієї тематики. Яскравими прикладами публіцистичного стилю є інформаційна програма «Аманпур» на CNN. Інформаційним приводом одного з ефірів програми став негативний відгук офіційної влади Китаю на запрошення ДалайЛами до Білого Дому та його зустріч з Президентом США Бараком Обамою. Під час ефіру аналізувалися американсько-китайські відносини, тяжіння

Китаю до Росії. У студію також були запрошені експерти. Тут також треба сказати про технічне оснащення студії. Перед ведучою встановлені кілька плазмових моніторів, на яких вона і глядач може бачити гостя, що перебуває в іноземному корпункті телекомпанії. Окрім того, Крістін Аманпур, що тривалий час працювала кореспондентом, зокрема і в «гарячих» точках, має великий досвід та повагу глядачів. З українських проектів наближених до публіцистичного стилю можна згадати «Час» (зі Святославом Цеголко чи Ларисою Губіною). Програма виходить у проміжку між новинами. Але окрім новин в «Часі» виходять вже більш розлогі (переважно) політичні сюжети на актуальні теми. На ефір завжди запрошують гостей, що є експертами з теми дня. З огляду на вище сказане, можемо розглянути побудову верстки інформаційної програми, враховуючи стиль та потреби глядача. Верстка програми – це план, який дає змогу глядачеві зрозуміти, яка подія є найважливішою за сьогодні. «Верстка – це хребет програми, її драматургія» [9]. Основні правила верстки випуску [40]: Досконалі форми подачі новини – сюжет або пряме включення з місця події. Чим важливіше тема випуску, – тим вона вище стоїть по верстці. Топову тему у випуску новин «розгортаємо» блоком: 1.

Підводка до прямого включення – остання новина з місця події.

Пряме включення з місця події з останніми подробицями (відео

та син хрони учасників події). 3.

Репортаж про те, як розвивалися події до цього.

Гість у студії – експерт з головної теми.

Журналістське розслідування (або нарізка синхронів).

Бекграундовий сюжет.

Нарис по темі.

Анонс подальших зусиль редакції по розкриттю теми.

«Малі архітектурні форми» (БЗ, БЗ+СХ, «хрип», усно, слайди) можуть з’являтися у випуску новин лише один раз, з міркувань оперативності. До наступного випуску тема вже має подаватися з прямим включенням або сюжетом. Не ставати заручником верстки. Якщо з’являється важливіша тема, змінюємо топ-тему. Баланс позитивної та негативної інформації. Випуск новин необхідно закінчити «бантиком» - позитивною інформацією про панд в зоопарку або про карнавал у Венеції. Між сюжетами мають бути асоціативні ланцюги. Близькі за змістом теми необхідно розташовувати поруч одна з одною. Утім, в жодному разі не можна порушувати основний принци верстки. Створити «рваний» темп програми. Короткі повідомлення чергувати з аналітичними сюжетами. Не ставити більше 2-3 усних повідомлень чи БЗ у випуск. Слід також зазначити, що першою новиною не обов’язково має бути політична. Перша новина випуску – це подія, що зацікавить найбільшу кількість людей. Це може бути теракт, саміт ЄС, перемога футбольної команди. До слова, на російському телеканалі «Весті 24» в одному з випусків першою новиною «пішов» не сюжет про Президента, а про перемогу національної збірної з художньої гімнастики на Чемпіонаті Європи. Новини про теракти та трагедії не завжди є «бажаними» в ефірі. Так про теракти в метро в Москві на «ОРТ» повідомили тільки в день трагедії. На другий день після теракту всі подробиці давали в середині випуску новин, можливо, щоб знизити ажіотаж та паніку. Також переглядаючи повідомлення пов’язані з діяльністю радикальних мусульманських угруповань на території Росії, можна помітити, що там використовується спеціальна лексика. Представників цих угруповань називають терористами і ніколи – «партизанами», якщо серед них є загиблі, повідомляється саме про «трупи», а не про «тіла».

Офіційна інформація у випусках українських теленовин є досить вагомою. Утім, її подача на початку випуску залежить від її важливості та власника телеканалу. Більшість дослідників наполягають – засідання органів влади не є подією, це лише інформаційний привід зробити повноцінний сюжет на тему. Верстка, як вже зазначили, випливає з редакторської політики каналу. На прикладах можемо порівняти верстки підсумкових випусків новин на трьох українських телеканалах («1+1», «Інтер», «Перший національний»). На «Першому» та «1+1» першим сюжетом випуску став приїзд Президента Росії. Натомість на каналі «Інтер» надали перевагу короткому повідомленню про святкування Трійці. Кожен випуск включав інтерв’ю експертів з теми тижня. «Подробності» та «ТСН» взяли інтерв’ю у Президента. А «Перший національний» - в представників європейської та російської політики. Телеканал «Інтер» додав до вітчизняних новин міжнародні події. Верстка «ТСН», час 19.30, 23.05.2010 №№ Зміст

Формат

з/п 1

Приїзд Медвєдєва до України: аналіз підписання угод

СЖ

Інтерв’ю Януковича плюсам

Інтерв’ю

Свій кошторис ВР збільшила потайки від народу

СЖ

Справа

педофілів.

Полюховича

випустили.

Слідство СЖ

заявило про брак доказів 5

Розслідування

авіакатастрофи

Качинського.

Чи СЖ

приховують щось росіяни 6

Волинь: упродовж 7 років експерт замовчував справжні СЖ результати загибелі хлопця від рук міліції

Поляки в суботу поховали М. Коперніка

СЖ

Інтерв’ю Тигіпка плюсам

Інтерв’ю

Верстка «Подробності», час 20.00, 23.05.2010

№№ Зміст

Формат

з/п 1

Святкування трійці християнами

БЗ

Приїзд до України Медвєдєва: результати візиту

СЖ

Інтерв’ю Януковича телеканалу «Інтер»

Інтерв’ю

Справа Гринчака і Паруб’я

БЗ/СХ

Крим: річниця депортації кримських татар: наслідки

СЖ

трагедії 6

Греція: країна не може справитися з кризою навіть з СЖ допомогою позик від ЄС

Європа: проблеми з євро. Британці не виключають, що

СЖ

падіння євро призведе до розпаду ЄС 8

Канни: завершення кінофестивалю. Головні претенденти на СЖ перемогу

Канни: кращим дебютом фестивалю прогнозують

ВК

український фільм Верстка «Перший національний», «Підсумки тижня», час 21.00, 23.05.2010 №№ Зміст

Формат

з/п 1

Приїзд Медвєдєва до України: аналіз підписання угод

СЖ

Інтерв’ю з депутатом Європарламенту Мареком Сівецом

Інтерв’ю

депутатом

Держдуми

РФ

Костянтином Інтерв’ю

Затуліним 4

Черкаси-Херсон-Київ: перспективи зони вільної торгівля

СЖ

між країнами СНД 5

Іммігранти (афроукраїнці)

СЖ

Канни: перспективи українського фільму

СЖ

Анонс є важливим елементом програми та верстки. В анонс ми вносимо 3-4 події з випуску новин, найбільш резонансні. Зараз більшість телеканалів дають анонс в прямому ефірі. Інженер монтує відео під текст написаний редактором та ведучим, а ведучий начитує його вже в ефірі. Утім на деяких телеканалах анонс записується та монтується до випуску новин. Основні правила анонсування: 1.

До анонсу потрапляють лише найяскравіші картинки та факти.

Не анонсувати те, чого у випуску бути не може (сюжет, що перебуває в

процесі монтажу під час ефіру). 3.

Анонсуються лише повноцінні сюжети (в жодному разі не БЗ).

Архівна картинка клеїться у відео анонсу тільки в надзвичайних

випадках. 5.

Не слід анонсувати більше 3-4 тем.

Про надзвичайну тему повідомляємо безпосередньо після привітання з

глядачами. 7.

Менше інтриги – анонс теж новина.

Не вносити до анонсу дані, що динамічно змінюються.

З огляду на вище сказане окреслимо основні вимоги до верстки програми і зазначимо як саме вона формується. Верстка складається з багатьох факторів. Тут необхідно враховувати концепцію та стиль

вашої програми, інтереси

власника, драматизм та оперативність в написанні якісного сюжету, а також суб’єктивний смак випускового редактора, який вирішує, що має піти в ефір, а що ні. Останній фактор є одним з найвпливовіших. Оскільки саме випусковий редактор/редактор

дня/шеф-редактор

(на

різних

каналах

різні

люди)

займається версткою випуску. До того ж він це робить не за кілька годин до ефіру, а більш ніж за добу. Редактор розписує зйомки для журналістів на наступний день, орієнтуючись на анонси, що надсилають інформагенції. Саме редактору доводиться обирати топ-тему наступного дня. Не менш важлива і

участь журналіста в цьому процесі. Зокрема журналісти, що займаються топовою темою мають брати на себе відповідальність за те, щоб встигнути підготувати сюжет і не зірвати випуск новин і всю верстку. Окрім верстки для інформаційної програми важливою є її структура. Власне це поняття більш широке ніж верстка. В структурі прописується, які саме будуть анонси і чи є вони взагалі. Визначається кількість ведучих та їх стиль подачі новин, хронометраж програми. «Структура програми - завдання перш за все режисерське, авторське… Структура програми залежить від менталітету його міста та його глядачів, від смаку та стилю, від творчого колективу, потенціалу команди, від модних тенденцій сучасного телебачення. Натомість верстка пов’язана з концепцією програми, з політикою каналу.» [9]. Якщо ми порівняємо структуру інформаційних програм, то зауважимо певні відмінності. На каналі «1+1» випуск новин переривається рекламою, на «5 каналі» спортивний випуск є частиною загального новинного блоку, і спортивні події змонтовані одним шматком з начиткою журналіста, на Першому спортивний випуск йде окремо, з іншим ведучим. На каналах «1+1» та «Інтер» після звичайних будніх випусків новин ведучі анонсують теми, що підніматимуться у підсумкових випусках в неділю. Окрім того, на цих телеканалах окремо анонсують підсумковий випуск, а анонс вмонтовують найяскравіші кадри з сюжетів та стенд-апи журналістів. Випуски новин на телеканалах «1+1» та «Інтер» мають іншу відмінність – пізні вечірні випуски о 23.50 на каналі «1+1» представлені двома ведучими, тоді як останній випуск на «Інтері» стартує о 1.50, а ефір веде один ведучий. Рішення щодо структури програми ухвалюються вищим керівництвом каналу, розробляються разом з головним режисером та шеф-редактором. Структура новинної програми зачіпає інтереси рекламодавців. Піар-відділ телеканалу також вирішує як саме подати рекламу спонсорів (якщо вони є). На телеканалах, що входять до медіа холдингу Віктора Пінчука («СТБ», «Новий канал», «ICTV», «М1»), сюжети створені рекламним відділом виходять в ефір одразу після новин, але перед спортивним випуском. Тоді глядач, що чекає на спорт, змушений продивитись

рекламну інформацію. Окрім того спортивні випуски новин на цих телеканалах постійно перериваються на коротку рекламу «абсолютного чемпіона»3. Верстка, стиль та структура програми повністю залежать від команди, що працює на телеканалі та завдань, які перед ними ставить власник телеканалу. Утім, все це вимагає професійного підходу до підготовки новин, чіткого дотримання стандартів та високоякісної технічної бази.

2.2. Функціональні особливості роботи редактора. «Редактор новин – єдина людина, яка знає хто що робить у будь-який день: продюсери, репортери, технічні працівники і знімальні групи»[2]. Малькольм Монро, редактор «ITN» Виробництво телевізійних новин процес доволі складний. Він вимагає доручення багатьох ланок телевізійного виробництва. Щоб виробляти якісний та рейтинговий необхідно обзавестися командою професіоналів. Її мають очолити досвідчені редактори, які вже кілька років працювали в журналістиці репортерами і знають світ журналістики. Розуміються на стандартах. На телеканалах процес виробництва новин очолює група редакторів. В цьому розділі ми зосередимось на особливостях роботи випускового редактора та шеф-редактора. Слід зазначити, що окрім них на телеканалах також працюють редактори міжнародного відділу, редактор регіонального відділу. Робочий

день

випускового

редактора

обумовлений

режимом

телеканалу, якому він працює. Якщо на телеканалі два-три випуски новин, то випускових редакторів може бути два – ранковий та вечірній. На телеканалах з цілодобовим висвітленням подій редакторів троє: ранковий, денний та 3

Таким чином ведучі рекламують головного спонсора спортивних новин «Nemiroff».

вечірній. «Десята ранку. Я приходжу на Бі-Бі-Сі Ворлд» і одразу стикаюсь з людьми зі скляними очима, які працювали всю ніч. Обмінюючись кількома словами з продюсером, потім проговорюємо головні теми. Газети, вирізки, телетайпи, відредаговані матеріали. Шукаєш правильний кут висвітлення. Ти маєш справу з усіма цими різними джерелами інформації, від цього може мозок луснути. Я засвоїв одне: підготовка – це все. Якщо ти не підготовлений, тебе на цьому спіймають» [2]. Так про початок свого робочого дня розповідає Стівен Коул, ведучий британського телеканалу «БіБі-Сі Ворлд». Його день мало чим відрізняється від роботи редакторів, що формують випуск та верстку. «Люди» про яких він розповідає – нічна/вечірня група редакторів, що всю ніч відстежують події в усіх куточках земного шару аби на ранок підготувати матеріали для нової групи. Що і як висвітлювати в своїх випусках представники телеканалів вирішують на редакційній нараді. В залежності від верстки вона починається в різний час. Редакційна нарада є сейсмографом світових подій. Під час неї відслідковуються кожні зміни в політичному, економічному житті країни, обговорюють нові дані з «гарячих» точок та надзвичайні події. «Коли військові підбивають танк, вони не вірять в це поки не почують повідомлення Бі-Бі-Сі» [35] На Бі-Бі-Сі новини дня вимальовуються о 9 ранку, коли починається редакційна нарада. В ній беруть участь працівники всіх відділів новин та розмовних програм. Так за ловами ведучої Іванни Найди проходить нарада на «Першому національному»: «О другій годині дня на нараду збираються директор новин, головний редактор, випусковий редактор, ведучий, аналітик та керівник міжнародного відділу. Ми дивимося попередній план вечірнього випуску, бо на цей момент уже більш-менш ясно, яким має бути цей випуск. Обговорюємо наповнення у режимі мозкового штурму: дискутуємо, якими мають бути сюжети, що треба дозняти, в кого взяти коментар, яку тему розширити. Я беру участь у цьому обговоренні нарівні з усіма. Після закінчення наради всі розходяться на свої робочі місця» [33]. На «5 каналі» нарада для ранкової зміни («Ранок на 5 каналі») проходить о 18.00 вечора, тоді редактори окреслюють ведучим

список тем, що висвітлюватимуть завтра. Звісно, що деякі новини змінюватимуться, утім, основна тематика вже не змінюватиметься суттєво. Що стосується редакційної наради програми «Час» (зі Святославом Цеголко та Ларисою Губіною), що виходить в ефір о 21.15, їх нарада починається о 12-13 годині дня. На ній як правило присутній шеф-редактор та випусковий редактор дня. Під час наради ці двоє також за участі ведучих, гостьових редакторів та журналісті вирішують кого запросити на ефір та яка тема дня. «Належна тема – та, що важлива для слухача. Або він відчуває, що це якось змінює світ, у якому він живе, або це щось, що впливає на його сьогодення. У нас дуже широкий вибір. На певному етапі новинами вважалось щось на зразок арабо-ізраїльського конфлікту чи Холодної війни. Тепер це може бути СНІД, вакцина, ГМО, війна у Чечні чи біженці. Це щось, що знаходить відгук в аудиторії.» - Кейт Сомервілл, профільний редактор новинних програм всесвітньої служби Бі-Бі-Сі. Утім, на редакторській нараді не завжди ухвалюються рішення, що можуть задовольнити більшість. Адже існує редакційна політика каналу в межах, якої він діятиме, створюючи контент про який заявили на початку. Якщо канал є офіційним, то по верстці спочатку подають новини про Президента і лише потім по фестиваль в Каннах. Бо це є раніше заявленою концепцією каналу. Ведуча новин «ТСН» Юлія Бориско, працюючи на «Першому національному» мала своє бачення верстки програми: «Якби моя воля, я б завжди починала з чогось людського, зрозумілого і резонансного – з церемонії вручення «Оскара», приїзду Монсерат Кабальє… Але на Першому національному зі своїм новинним гуманізмом я в меншості, навіть за підтримки випускового редактора. Широка редакторська колегія – здебільшого за політику, це у нас у першій частині програми і пояснюється специфікою каналу. Двоє проти багатьох програють» [33] В обов’язки редактор входить не лише відбирати новини. Окреслимо функціональні особливості роботи випускового та шеф-редактора більш докладно.

Шеф-редактор контролює діяльність знімальної групи, разом з іншими редакторами планує та організовує роботу журналістів, контролює верстку програми, вносить свої корективи в залежності від появи нагальних новин. Шеф-редактор здійснює контроль над інформаційними потоками та, у разі появи нової інформації, надає поради ведучому щодо її подачі. В його обов’язки також входить слідкувати за дотриманням журналістських та редакційних стандартів. По можливості шеф-редактор контролює та затверджує сюжети випуску. Він контролює за виходом матеріалу в ефір. Шеф-редактор також слідкує за виконанням концепції програми, раніше заявленої перед глядачами. Також він має турбуватися за мотивацію журналістів. Зокрема, підвищення зарплатні та просування по кар’єрних сходах. «Він контролює нашу концепцію, тому що ми час від часу вдаряємося у не зовсім те, що він хоче бачити на екрані. Він нас скеровує в правильний напрямок. Він каже, наприклад: сьогодні мені не сподобалося, що ви дуже багато про це говорили, хоча можна було сказати двома реченнями. Сідаєш, аналізуєш - і справді розумієш, що він мав рацію, що не варто було ту чи іншу дрібну інформацію розсусолювати»[32]. Натомість випусковий редактор постійно перебуває у спілкуванні з журналістським та редакторськими нюзрумами. Він зв’язною ланкою. Його завдання: розписати наступний день та роздати завдання журналістам (розписати зйомки та створити графік). Іноді на телеканалах цю роль виконує не безпосередньо випусковий редактор, а редактор дня. «Редактору, який керує ньюзрумом, дуже важливо знайти мотивацію для того, щоб люди робили свою роботу якісно і «задорно» [32]. Випусковий редактор має справу з «сирою» інформацією. Він так само, як і його помічники (другий редактор), контролює надходження новин та оновлення подій, що висвітлюються. Йому доводиться приймати оперативні рішення пов’язані з прямим ефіром, організацією прямих включень. Випусковий редактор координує роботу кореспондентів. Робить верстку випуску новин. Випусковий редактор працює в програмі, що служить для формування випуску новин. На кожному

телеканалі існує програма, що дозволяє всім учасникам процесу долучитися до створення випуску новин, збору інформації, створення форм (БЗ, синхрон, сюжет, включення, слайд, студія). На «5 каналі» редакція програми новин працює в «Octopus». До нього в процесі роботи долучаються не лише редактори та журналісти. Також певні зміни можуть вносити режисери випуску (забивати хронометраж випуску), програмісти (у разі певних технічних проблем) та шеф-редактор (таким чином він відслідковує появу нового матеріалу у випуску). Також вони мають слідкувати за випусками новин на каналах-конкурентах. Це допомагає зорієнтуватися в успішності вибраної теми, зрозуміти, чи не пропустили ми чогось важливого. Окрім того, для кожної новинної програми важливо не повторювати контент конкурентів, а донести щось нове до глядача. «Я завжди дуже задоволений, коли їхні теми відрізняються від наших. Бі-Бі-Сі наближається до нашої тематики, але загалом їхній погляд на те, що є новиною, більш пихатий і бундючний, ніж наш. Мені здається наші програми більш збалансовані, доступні та прийнятні для перегляду. Але це не означає, що ми забули, що таке серйозні новини, і заповнюємо програми шоу-бізнесом і легкими матеріалами. Люди б не поважали б нас за це і не хотіли б цього» (Робін Еліас, редактор ITV ) [2]. Випусковий редактор, перед тим як поставити ту іншу новину у випуск, обов’язково має вичитати матеріал. А значить він має досконально орієнтуватися в події, про яку пише журналіст та може оцінити її важливість та у разі необхідності дописати бекграунд. До того ж це стосується не лише роботи з новинами в межах України, але й міжнародних подій. Після вичитки редактор вирішує, яким має йти матеріал по верстці. Принципи побудови верстки ми описали у підпункті 2.1 «Інформаційний привід, верстка та структура інформаційної програми». Утім, коротко зазначимо, що першою у випуску має стояти надзвичайна подія, новина , що матиме великий резонанс, катастрофа, стихійне лихо. І далі новини у випуску формуються за ступенем важливості. Випусковий має постійно координувати дії редакторів відділів. Але для цього він має знаходитися в курсі всіх подій.

Окрім редакторів відділів випусковий співпрацює з другим редактором (приклад «5 каналу»). Другий редактор є правою рукою випускового. Він займається пошуком інформації на стрічках інформагентств («Уніан», «Інтерфакс», «Reuters», «ATPN» та інші), монтує відео, пише БЗ, а також займається прямими включеннями журналістів. Під час організації прямих включень випусковий не займається технічної стороною

питання. Його

завдання: повідомляти журналіста про перебіг подій та новини на стрічках щодо теми його включення. Випусковий має узгоджувати тексти підводок та запитання до журналіста. Також випусковий затверджує з журналістом структуру включення та зміст синхронів, що вийдуть в ефір. Випусковий редактор постійно працює в режимі прямого ефіру. Найбільше він спілкується з ведучим та випусковим режисером. Для них редактор готує та роздруковує «скрипти» програми. Для ведучого в студійному варіанті – повна розшифровка тексту та крупний шрифт (так зручніше читати, у випадку якщо вийде з ладу суфлер). Режисер забирає лише схему верстки програми, там вказано структуру матеріалу та порядок. Приклад. Назва 1. Візит_Путіна

Форма

Початок

(БЗ+СХ) 00:15

Закінчення 0:50

2. Пенсії_підвищення (СЖ)

1:00

2:35

3. Нафтогаз_виплатив (БЗ)

2:45

3:30

3:33

Відбивка 4. Молодість_кіно

(СЖ)

3:45

4:45

5. Берлін_ведмежа

(БЗ+СХ) 4:55

5:20

+20

Хронометраж

Перебір/недобір

Режисер зобов’язаний повідомити редактору про перебір або нестачу матеріалу. Останнє не так страшно, зазвичай хронометраж в електронній версії «недотягує» 20-ти секунд. Оскільки електронна база лише приблизно

прораховує швидкість начитки ведучого – це не буде недобором в ефірі. Якщо матеріалів забагато, а ведучий ще й запнувся посеред речення кілька разів, то щось може «злетіти». В кінець випуску, в такому разі, потрапляють матеріали, відсутність яких не вплине на верстку, а також тій, що не змонтовані на початок випуску. З ведучим випусковий редактор спілкується не лише в «ефірці» через підсушку, а й протягом робочого дня в редакцій. Контакт між редактором та ведучим має бути доволі тісним, вони мають підходити один одному не лише за професійними якостями, а людськими. Іванна Найда зі своїм випусковим редактором пропрацювала на двох телеканалах і доволі успішно: «Мій випусковий – Ірина Канаєва, дуже комфортна професійна людина. Раніше ми разом працювали на Новому каналі, були просто знайомі, тепер у нас дружні стосунки, що й не дивно, адже ми проводимо разом півжиття» [33]. Утім, дехто з редакторів впевнений, що здорова конкуренція між редактором та ведучим має бути. Вони мають постійно тримати один одного в напруженні: «Завжди тримати планку співпраці дуже важко - і редактору, і ведучому. В певні моменти ми завжди міняємося місцями. Хтось когось принижує, хтось когось вихваляє. Це постійна динаміка стосунків. Коли ти доходиш уже до рівня співпраці, ти розумієш, що емоційні моменти можна вирізати, і все буде добре» [32]. Протягом робочого дня редактор та ведучий корегують

тексти

журналістів.

При

чому

випусковий

займається

корегуванням фактажу тексту та перевіряє текст на грамотність (детальніше цим займається літредактор). А ведучий переписує текст підводок «під себе». «Тексти підводок, принаймні базу для них, пишуть журналісти, бо людина, що була свідком події, на моє переконання, зробить це краще, вона розуміє, що

там

було

найяскравішого

та

найголовнішого.

Звісно,

написані

журналістами підводки я адаптую під себе сама» [33]. Корегування текстів ведучим спричинено не неграмотністю журналіста чи помилками по фактам матеріалу. Просто у кожного ведучого є свій стиль ведення новин, своя

манера говорити та подавати матеріал в ефір. Завдання редактора та ведучого полягає ще в тому, що об’єднати абсолютно не пов’язані з один з одним матеріали в один випуск. Вони можуть вирішити поставити в ефір «відбивку» (музичне оформлення іншої частини програми) або поєднати матеріали за допомогою логічних містків. Утім це доволі складно, оскільки матеріали можуть кардинально відрізнятися по тематиці та настрою : «Написати підводку - це теж не просто, як комусь може здаватися. Ми на «Інтері» жартували, що найкраща підводка така: «А тепер інформація, жодним чином не пов'язана з попередньою» [31]. «Розбір польотів» - це процес, що очікує на всю редакцію після закінчення випуску новин. Випусковий редактор аналізує всі сюжети, що вийшли в ефір. Журналісти дослухаються до зауважень щодо монтажу та побудови сюжету, а також розглядають план на наступний. Цей план також складає випусковий редактор або редактор дня, узгоджуючи його побажаннями та зауваженнями шеф-редактора. Журналісти або пропонують власні теми, або їдуть на зйомки запропоновані редактором. Як правило є 2-3 журналісти, що постійно висвітлюють події, що є топовими: парламентські кореспонденти, спецкори на місцях, кореспонденти в «гарячих» точках в період військового конфлікту. Робота редактора новин є складною та цікавою одночасно. Сидячи в редакції він має знати про все, що відбувається навколо: «Ще треба пошукати роботи кращої, ніж редагування основної програми кожного робочого дня з великою кількістю різноманітних матеріалів з різних куточків світу, які ти зводиш у бездоганну, добре зроблену, приємну, зручну для перегляду інформаційну програму». – Робін Еліас, редактор ITV [2].

2.3. Формування відносин між редактором та журналістом. «Коли під час занять з телемайстерності в будь-якій аудиторії – студентській, професійній, випадковій – ставиться питання: «Чим робота на телебаченні принципово відрізняється від журналіста в газеті и на ре діл?», обов’язково одним з перших буде відповідь: «Телебачення – це командна робота» [9]. Ніна Звєрєва, журналіст Продукт інформаційної редакції – новини – зароджується тільки внаслідок злагодженої командної роботи. Сам по собі журналіст, якого бачать глядачі, це образ створений цілою командою режисерів, редакторів, відеоінженерів, продюсерів, операторів, стилістів та інших. Розміри цієї команди можуть коливатися в залежності від фінансових можливостей телеканалу. Ефективність роботи команди залежить від ступеню підготовки, досвідченості та таланту. Часто люди, що підходять один одному професійно, можуть бути абсолютно несумісні за людськими якостями. Утім, їм необхідно знаходити спільну мову задля виготовлення якісного продукту та високих рейтингів. В цьому розділі ми зосередимо свою увагу на двох позиціях, що тісно співпрацюють: редактор та журналіст. Проблеми у спілкуванні між ними частіше трапляються на психологічному рівні, аніж на рівні професійному. Журналіст може прийти в редакцію у якості стажера. В американській системі – це означає, що він раб.

Молодого журналіста

закріплюють за кимось зі старших колег. Він може спостерігати

за

тонкощами журналістської майстерності, допомагати в роботі оператору чи звукорежисеру або просто розшифровувати відео. Айвор Йорк з Кінематографічної спілки Великої Британії запевняє, що такий шлях дає лише поштовх для розвитку навичок: «Якщо ви шукаєте романтичний ореол, вам варто пам’ятати, що на кожного журналіста, який з’являється в кадрі чи при мікрофоні, може припадати вісім чи десять людей, які працюють за лаштунками: автори текстів, продюсери та редактори. Саме

в ці категорії найбільша кількість вакансій, які дають новачкам найбільше можливостей навчитись основам ефірної журналістики. Звідти можна рости в різних напрямках – переходити на вищі позиції редакторсько-продюсерської вертикалі або працювати в польових умовах в якості репортерів чи галузевих кореспондентів» [2]. Іноді журналіст змушений перейти з одного телеканалу на інший. Таким чином йому доводиться заново формувати відносини з колективом. Якщо репортер має проблеми у спілкуванні з редакцією йому необхідно змінювати свою поведінку та подивитися на себе зі сторони. Журналістам, в яких є проблеми зі спілкуванням з колегами Ніна Звєрєва у книзі «Школа регіонального тележурналіста» рекомендує: Прислуховуватися

до

думки

колег. Яким би

геніальним

журналістом ви не були, ви не зможете все зробити самі. Успіх вашої програми – це результат роботи всієї команди, а не ваш особистий. Навіть, якщо саме реалізація вашої ідеї

посприяла

цьому. Поважайте бажання ваших колег бути першими. Кожна людина в команді має право на амбіції. Сприймайте критику оточуючих з вдячністю. Будьте готові до змін. Сьогодні ви на вершині, а завтра там може бути хтось інший. Поважайте всіх членів вашого колективу – інакше успіху не досягнути. Оператор не менш важливий ніж журналіст. Без оператора не було б гарної картинку, а від цього залежить якість вашого репортажу. Стажер, що приходить на телеканал має бути готовий вчитися. Яким би відмінником ви не були в своєму університеті, на роботі вас вчитимуть наново. І вам необхідно буле правильно сприймати настанови редактора. Стажери зазвичай хочуть всього і одразу. Але жоден редактор не відправить

на зйомку журналіста, що не вміє писати. Тому перші кілька тижнів новоспечений журналіст проводить у редакторському ньюзрумі. Там він пише БЗ. Написання «малих архітектурних форм» дозволяє журналісту набити руку. Ольга Кашпор загадує, як вчилася писати тексти вже безпосередньо працюючи на телеканалі «1+1»: «Я закінчила Інститут журналістики, але писати сюжети мене там не вчили. Це вже було на практиці. На « Студії 1+1» було за ким тягнутися. Там була просто зіркова команда, на яку я ще колись давно, не працюючи на телебаченні, дивилася в телевізорі із захопленням» [31]. Утім, не на всіх телеканалах є команди якими захоплюються і редактори, яких слухатимуться широко відкривши очі. Якщо ви працюєте на державному телеканалі, де працює стара команда, найкращі часи вже позаду, а у верстці лише повідомлення про Президентські пули та врожаї, то тут необхідно знайти інший підхід. Сперечатися з редактором, що має 30-літній стаж роботи – марно. Звєрєва радить погоджуватися з усім, але робити все на власний розсуд. Виконавши «норму», можна запропонувати щось своє – модернове.

Спочатку

–

відпрацюйте

нудні

новини,

потім

запропонуйте цікавий «бантик». Поцікавтесь історією журналістів, редакторів. Вони теж колись прийшли працювати на цей телеканал молодими, мали свої ідеї та погляд на речі. Можливо така розмова допоможе вам зрозуміти їх, а їм – вас. Команда має вміти працювати на одну людину: ведучого або журналіста. З іншого боку кожен член команди має відчувати, що він потрібен. Аби уникнути конфліктів в колективі редактор має чітко розподілити обов’язки між кореспондентами, ведучими та

іншими

учасниками процесу. Звєрєва приводить приклад роботи російської служби CNN. До назви кожної посади у штатному розкладі, починаючи з

адміністратора та закінчуючи водієм додається слово «сопродюсер». Водійсопродюсер, оператор-сопродюсер – на думку дослідниці таким чином підкреслюється участь кожного у створенні сюжету. Відносини редактора з журналістом зводяться не лише до прочитання та корегування текстів. Редактор розписує зйомки журналісту, редактор ставить задачі, які журналіст має виконувати, формує випуск новин та відстежує збалансованість матеріалів у верстці. Після поставленої задачі, сюжет, що вийде в ефір має відповідати всім стандартам мовлення. Ігор Курляс підкреслює – на українських телеканалах з цією задачею не справляються: «Завжди є редактор, який ставить репортеру завдання на зйомку сюжету. В різних редакціях це по-різному називається - випусковий редактор, ведучий новин (у деяких редакціях саме він є «господарем випуску»), подеколи це робить сам шеф-редактор, але така людина є завжди. Той, хто ставить це завдання, звісно, має контролювати його виконання, зокрема з точки зору якості. Отже, робимо перший невтішний висновок: у тому, що в ефір новин найбільших українських телеканалів часто-густо йдуть незбалансовані сюжети, є значна частина провини тих редакторів, які ставлять репортерам завдання на ці сюжети» [28]. У чому саме провина редакторів? У тому, що вони не можуть знайти з журналістом спільної мови. Журналісти – творчі особистості, редактори частіше за все сприймаються ними як простий виконавець. Робота редактора в очах журналіста марудна. Редактор сидить постійно на одному місці поки репортер на зйомках, а потім «ріже» тексти, говорячи, що журналіст писав з таким натхненням. В очах деяких редакторів журналісти – неврівноважені та самозакохані. І якщо в редакції відбувається такий конфлікт інтересів та амбіцій – це руйнує робочу атмосферу та якість новин. Репортер можуть неякісно виконувати свою роботу з кількох причин [28]: Репортер просто не вміє професійно виконувати свою роботу. Бракує знань і навичок. Нема розуміння основних законів професії.

Репортер уміє, але не хоче, лінується професійно виконувати свою роботу. Тому що знає, що «контролер»-редактор не запитає з нього такої якості. Репортер уміє виконувати свою роботу, але його змусили робити незнайому йому тему. Він у темі не орієнтується і йому просто бракує часу як слід розібратися, бракує контактів для якісного розкриття теми. В усіх трьох випадках – провина редактора. По-перше: навіщо брати на роботу людину без навичок та вмінь, яка не в змозі підвищити свій кваліфікаційний рівень? По-друге: журналіст потрібно мотивувати! Як правило мова йде про кар’єрний ріст та підвищення зарплатні. По-третє: «винні менеджери, які не вміють ефективно використовувати свій редакційний ресурс, основою якого і є репортери. Це означає, що менеджер, який ставив завдання, не розуміє до ладу суті власної роботи, не розбирається в тематиці і не вміє працювати з людьми. А теленовини - це чітко персонал-залежне виробництво» [28]. По суті завдання випускового редактора чи шеф-редактора не лише видавати вказівки, а аналізувати випуски новин разом з журналістами: «Мені запам'яталося, що Куликов як шеф-редактор був постійно поруч, в процесі, з ранку до ночі. Він приїжджав на ранкові випуски і їхав після нічного випуску. Я не знаю, коли він спав. На «Першому Національному» був тільки випусковий редактор, який займався картиною дня, і все. Якоїсь загальної картини ніхто не давав: чи ми взагалі правильно рухаємося, чи правильно ми весь цей тиждень прожили, цей день, чи правильно відстежили певну тему протягом дня» [31]. Утім редактор не має права втручатися в матеріал журналіста вирізаючи шматки синхронів. Мотивуючи

видалення

синхрону

другої

сторони

сюжету,

часто

прикриваються редакторської політикою каналу. Таке втручання називається цезурою. На жаль вона дуже розповсюджена на українських телеканалах. Особливо гостро журналісти зіткнулися з нею під час Помаранчевої революції.

Приклад. «Я пригадую, у нас в новинах на УТ-1 була дівчинка-стажерка Людмила Небелиця, яка пізніше стала журналісткою. Вона ще стажувалася і не знала, візьмуть її на роботу чи ні, а тут ця революція. … Їй запропонували зняти сюжет про те, що всі дівчата, які стоять на Майдані, мерзнуть, в них потім не буде дітей. Вона мала записати синхрон заздалегідь підготовленого гінеколога. Коли ця дівчина усвідомила, що вона може наробити таким сюжетом, вона відмовилася робити цей сюжет, і з цього почався страйк» [31]. Після цього прецеденту на «Першому Національному» розпочався період самоврядування, коли журналісти усунули редактора та самі планували теми дня: «… нам сказали: якщо ви такі розумні, тоді ви повністю самі плануйте і робіть випуск. Ми були такі налякані: а раптом ми, взявши цю повну владу в свої руки, не будемо відповідати високим стандартам? Ми почали вичитувати сюжети один одного і вказувати на недоліки - тільки аби нас ніхто не ткнув носом і не сказав: що ви оце понаписували? Ми приходили до Канішевського (керівника інформаційного мовлення Першого національного у 2004 році - «ТК») на летучку, радилися, куди направляти знімальні групи. Просто люди, які нам дозволили це робити, знали, що вони вже йдуть з телебачення назавжди. І дали нам такий шанс» [31]. Такий шанс випадає звісно не часто, і не завжди редактор буває заангажованим. Як правило він перебуває під тиском керівництва. І все ж журналіст має завжди відстоювати свій текст. У випадку, якщо редактор втручається в сюжет, кореспондент газети «Сегодня» Євген Іхельзон радить журналістам відстоювати свої права до кінця: «Якщо редактор відділу чи головний редактор втручається

публікацію, вносить зміни, з якими журналіст не погоджується, він має про це заявити та добитися об’єктивності. Якщо йому це не вдається, він має право зняти своє прізвище під матеріалом або відкликати матеріал (це має право бути передбачено в угоді)» [27].

Так чи інакше в матеріалах журналісти теж припускаються помилок. Журналіст має раз і назавжди запам’ятати, що він не має права щось вигадувати, він не має подавати матеріал таким чином, щоб відбувалося ще більше загострення конфлікту сторін. І в жодному разі журналіст не має допускати до своїх текстів власного «внутрішнього» цензора, що завадить йому сказати або написати правду через страх бути звільненим чи приниженим в колективі. Як боротися проти цензури на телебаченні докладно описав Ігор Курляс у статті «35 способів спротиву цензурі» на «Телекритиці». Ці способи з досвіду автора та багатьох журналістів. Приведемо деякі з них: 1.

Приспати

увагу

цензора,

тобто

ситуації,

де

нема

«надзвичайного контролю», просто давати «нелояльну» новину нижче по тексту, по верстці, оскільки найбільш ретельно цензор дивиться зазвичай початок сюжету чи випуску. 2.

Геть емоції! Ми можемо подати ключову новину спеціально

надмірно сухо і беземоційно, прибрати емоційні синхрони, залишивши змістовні. Майте на увазі: що емоційніший спосіб подачі думки, то більшу конфронтацію цензора він викликає. 3.

«Втопіть» вашого цензора в другорядній і малозмістовній

інформації, щоб він заплутався в цьому «морі» й не помітив основного. 4.

«Правильна» лексика. «нелояльна» новина майже вільно могла

йти в ефір із застосуванням слів «нібито», «начебто». Так зокрема діяли під час скандалу з плівками Мельниченка у редакції «Репортера» на «Новому каналі». В ефір подавали кожну деталь «нелояльної» новини, утім з використанням цих слів. 5.

«Правильна» стилістика. Знаходьте стильові замінники, які

дадуть вам змогу донести до аудиторії суть новини, при цьому не роздратувавши

вашого

цензора.

Наприклад,

оскільки

нам

на

«Репортері» у 2000 - 2001 роках було добре відомо, що Леонід

Данилович надзвичайно хворобливо сприймає будь-яку критику на свою персональну адресу, «непрохідну» новину про нього вдавалося випустити в ефір, просто замінюючи слова «Кучма» і «президент» на слово «влада». 6.

«Газотранспортний консорціум». Це навмисне ускладнення

тексту, тобто свідоме порушення стандарту простоти (доступності) для того, щоб цензор заплутався і пропустив «нелояльну» новину. 7.

Спростування. Хоч як це дивно, але інколи єдиним способом

подати інформацію про щось важливе є лише її ж спростування. Коли владі вдалося на якомусь етапі затиснути певну неприємну для неї інформацію, можновладець може проговоритися про цю ж інформацію наступного дня, спростовуючи її: «Такий-то спростував обвинувачення його у тому-то й тому-то». 8.

«Залізобетонні» джерела. Це такі джерела, до авторитету яких ми

можемо апелювати, переконуючи цензора: «Це ж Інтерфакс дав» або «Так це ж сам президент сказав, як ми можемо не дати його слова!». При цьому можна не шкодувати пафосу. 9.

Заклик до кращих почуттів. Найближчий до нас цензор, як

правило, наш же колега. Який, зазвичай, сам є журналістом. Я сам колись вимушено був таким «цензором», коли був випусковим і шефредактором. Отже, ми цілком можемо казати нашому найближчому цензору чимало емоційних аргументів: «Ти ж теж журналіст! Та як ти можеш! І хто тебе після цього поважатиме!» тощо. 10.

Натяк. Картинка і звук - надзвичайна зброя. Натякати можна й

жестами, й мімікою, й інтонацією. 11.

«Сам собі синхрон». Схожа позиція, але тут ідеться вже не про

спростування, а про будь-яку думку. Дуже часто чиновники й політики говорять «правильні» для себе речі так, що власне з синхрону видно, що ця людина бреше. А телеекран - як збільшувальне скло. Трапляються й суто «фрейдівські» обмовки. Ось яскравий приклад: на

«прямій лінії» 26 жовтня 2006 року президент РФ Володимир Путін заявив, зокрема: «Грузія добровільно увійшла до складу... Російської Федерації» (замість «царської Росії»!) 12.

Заява про звільнення. Може бути надзвичайно ефективним

способом. Може бути лише крайнім кроком. Коли вже несила. 13.

«Нам щойно повідомили». Це дуже ефективний спосіб, коли ви

до самого ефіру приховуєте «нелояльну» усну інформацію, а потім даєте її ведучому в студію під час ефіру як екстрене повідомлення. 14.

Ну і нарешті: Цензора - в автори! Це найвищий рівень

благородного

шантажу,

коли

ви

пропонуєте

цензору

самому

підписатися під спотвореним ним матеріалом! Іноді, щоб себе відгородити від висвітлення небажаних тем, журналісти домовляють з керівництвом, про що вони робитимуть сюжети, а про що ні: «…якісь побажання до сюжетів є завжди і на всіх каналах. Просто є особисті домовленості журналістів з керівництвом - мовляв, я на такі-то теми не їжджу, я цього не роблю, з такими пропозиціями до мене не звертайтеся. Керівництво собі й знає, до кого з чим звертатися, якщо воно мудре. А якщо керівництво нерозумне, тоді воно ходить з сокирою і просто рубає дерева, які непогано плодоносять» [31].

Утім, якщо домовитися з керівництвом не

можна, а тиск, так званої, редакторської політики не дає змоги працювати, останній крок – звільнення. Утім, це не найкращий спосіб. За словами Куляса журналіст має залишитися на роботі, щоб будь-якими способами донести людям правду: «Мертвий журналіст - це поганий журналіст, безробітний журналіст - це поганий журналіст. Не тому, що він здійснив подвиг - помер або його було звільнено. А тому що ваша цінність полягає у вашій роботі - і сьогодні, і завтра, і післязавтра нести справжню інформацію людям. Вам у цьому заважають? Так було, є і буде. Завжди політики, чиновники, бізнес і бандити заважатимуть журналістам працювати. Але ніхто, крім журналістів,

не поінформує суспільство про справжні справи політиків, чиновників, бізнесу і бандитів» [29].

РОЗДІЛ 3. ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ РЕДАКТОРМ ТА ЖУРНАЛІСТОМ ПІД ЧАС ПРЯМОЕФІРНИХ ВКЛЮЧЕНЬ (на прикладі роботи 5-го каналу). 3.1. Методологія. Види спостереження. Будь-яке наукове знання ґрунтується на безперервному спостереженні за процесом, що цікавить науковця. В деяких випадках науковець спостерігає сам за процесом, в інших – його дослідження може базуватися на спостереженні

інших

людей.

Вважається,

що

спостереження

використовується частіше в антропології. Задля спостереження за звичаями, традиціями та життям племен, щоб дослідити їх уклад. Утім, це не так. Метод спостереження широко використовується в усіх наукових галузях, коли необхідно досконально дослідити явище, поведінку, розвиток чи зміни. Термін «спостереження» має декілька значень. У соціології спостереження – це реєстрація окремих соціальних процесів, явищ або окремих елементів. Як правило спостереження не проходить без участі дослідника, а тому він може спостерігати лише ті процеси, які відбуваються за його присутності. А це певним чином ускладнює процес проведення дослідження. Особливість спостереження, на відміну від інших методів, полягає в емоційно сприйняття дослідником всіх процесів об’єкта спостереження. В таких умовах дуже складно залишатися неупередженим і фіксувати лише об’єктивні дані та результати дослідження. До проведення спостереження необхідно дуже ретельно

готуватися,

окрім

необхідності

отримання

точних

даних,

дослідники мотивують це тим, що спостереження складно провести двічі. Спостереження наукове значно відрізняється від спостереження побутового. Це полягає не лише в підготовці до дослідження, але й способі його проведення. Для спостереження важлива фіксація перебігу подій. Висновки

робляться дослідником на основі нотаток, аналізу документів, автобіографії та ін. Під час проведення спостереження дослідник неодмінно потрапляє під вплив світогляду, що відображає інтереси певних соціальних груп. Потрібно бути вкрай обережним, щоб не спотворити хід подій і не отримати недостовірну інформацію. Перед

тим

як

проводити

дослідження

необхідно

обрати

вид

спостереження. Спостереження поділяється на: невключене і включене спостереження, останнє поділяється на сховане і відкрите; лабораторне, польове і лабораторно – польове спостереження; стандартизоване і не стандартизоване спостереження; систематичні, епізодичні і випадкові спостереження. Включене і невключене спостереження розрізняють залежно від ступеня активності спостерігача в досліджуваній ситуації. Невключене спостереження — спостереження, за якого дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, тобто є зовнішнім спостерігачем. Прикладом такого спостереження, може бути дослідження масових акцій протесту. Коли дослідник не є учасником події, а лише стороннім спостерігачем. «За такої форми спостереження можливе спотворення типової картини

процесу,

явища,

управлінської

дії

внаслідок

соціально-

психологічного механізму впливу дослідника на реальну поведінку його учасників. Ступінь і якісні характеристики такого впливу можуть бути різними, залежно від специфіки об'єкта дослідження. Ступінь спотворення суттєво залежить від кількісних параметрів об'єкта спостереження» [41]. Здійснюючи

невключене

спостереження,

спостерігач

зобов'язаний

знаходитися поза досліджуваним об'єктом, сприймати цей об'єкт збоку, жодним образом не втручаючись в перебіг подій. Включене спостереження – спостереження, в якому дослідник сам безпосередньо бере участь. Він долучається до процесу та групи людей, за якими спостерігає. За таких умов учасники процесу сприймають дослідника, як «свого», а він в сою чергу може глибоко дослідити зв’язки між членами групи, їх взаємодію та ставлення один до одного. Цей вид спостереження

вперше був застосований американським соціологом Е. Ліндеманом у 20-му столітті. Тоді вчений зазначив, що ступінь залучення дослідника до процесу може коливатися: від пасивного спостереження до активного. Пасивне спостереження не передбачатиме участі дослідника у прийняті певних рішень, а лише стороннє спостереження. Активне спостереження – напроти – члени групи змінюють ставлення до дослідника і приймають його як повноцінного члена групи. Найпоширенішою є ситуація, коли група не здогадується, хто є дослідником. Щоб не порушити життя колективу спостерігачу варто виступати в ролі одного з рядових членів колективу. Утім, треба бути обережним не виявляти особливої зацікавленості. Висловлювання дослідника не можуть носити оціночний характер, щоб його не «викрили». Спостерігати за людьми не є морально-етично, тому застосування включеного спостереження має бути обґрунтованим, тим, що це принесе користь. В іншому випадку досліднику варто попередити про спостереження всіх учасників колективу. Лабораторне спостереження — таке спостереження, за якого умови навколишнього середовища визначає дослідник. Таке спостереження, на відміну від включеного або невключеного, не є непередбачуваним. Дослідник планує все, що відбуватиметься з «піддослідними». Під час проведення польового спостереження, особливу роль грають знання змісту невербальних реакцій людей (посмішок, жестів), оперативна пам'ять, аналітичність мислення спостерігача, його здатність відмежовувати один від одного окремі ознаки досліджуваного об'єкта, розподіляти свою увагу на всі ці ознаки і переключати його на одну з них. Таке спостереження здійснюється у соціальному житті. Чітко формалізовані процедури та інструменти характерні для стандартизованого спостереження. Таке дослідження вимагає від дослідника високої

концентрації

уваги

та

зосередженості.

Не

стандартизоване

спостереження вимагає від дослідника високої теоретичної підготовки. Воно здійснюється на базі знань з психології, конфліктології та соціології. Під час

його проведення дослідник змушений весь час переключати увагу, щоб слідкувати за кількома параметрами. Випадкові, непередбачені дослідницькою програмою, спостереження – це

спостереження,

при

яких

одиниці

спостереження

жорстко

нерегламентовані. Цінними з наукової точки зору вони можуть стати лише тоді, коли ці данні обґрунтуються теоретично дослідником. Але ці якості необов'язкові в систематичному спостереженні, націленому на регулярну фіксацію (за графіком і в чітко регламентованих методичних документах) одиниць спостереження, визначених не самим спостерігачем, а науковим керівником дослідження. Метод спостереження також поділяється щодо мети та характеру об’єкта спостереження: Дискретні спостереження – відбувається тоді, коли процес, що досліджується не має соціального значення або процес є прихованим. Монографічне спостереження – охоплює велику кількість соціальних явищ та взаємозв’язків. Пошукове спостереження – спостереження, яке використовується для пошуку фактів. Самоспостереження — спостереження, яке дає змогу заглянути у приховану сферу досліджуваного соціального процесу.

3.2. Структура методу включеного спостереження. Слід зазначити, що метод включеного спостереження передбачає щоденне спілкування з «піддослідними». А тому дослідник має спілкуватися їхньою мовою, дотримуватися прийнятих в цьому середовищі поглядів. А результати дослідження описувати дотримуючись цих двох речей. «збирає данні приймаючи участь в повсякденному житті тих, кого він досліджує.»

Поведінка дослідника як одного з членів групи спростить входження в соціальну ситуацію, що досліджується, зменшить супротив членів групи. А також, що більш важливо, зменшить вплив дослідника на «реальну» ситуацію. Таким чином дозволить досліднику відчувати та спостерігати за реальною ситуацією, де ніхто не буде намагатися виглядати кращими ніж вони є насправді. За тривалий час спостереження досліднику вдасться виявити та проаналізувати всі конфлікти, які не зможуть бути прихованими. Використовуючи

метод

включеного

спостереження

дослідник

має

визначитися зі своє роллю в колективі. Участь дослідника може бути: повною; учасник, як спостерігач; спостерігач, як учасник; спостерігач. Повна участь – дослідник приховує ким, він є і вдає з себе члена групи. Таке дослідження є глибоким та розкриває всі аспекти діяльності групи. Спостерігання передбачає вивчення ситуації на відстані. Висновки з такого, дослідження будуть об’єктивними і незаангажованими. Що обрати має вирішувати дослідник. За умов повної участі існує небезпека того, що дослідник перейматиметься проблемами групи і не зможе адекватно підбити підсумки дослідження. Утім, спостерігач не дізнається і половини того, що знатиме

учасник.

Для

дослідження

спостерігач

використовує

такі

інструменти: розмову; спостереження; неформальне інтерв’ю; аналіз документів; самоаналіз. Щодо використання даного методу в купі з іншими, то тут дослідники сперечаються. Одні вказують на можливу оціночну суб’єктивність методу включеного спостереження. Утім, Вільям Фут Вайт (William Foote Whyte) запевняє: «Сидячи і слухаючи дослідник може отримати більше відповідей і навіть на такі запитання, які б він навіть не додумався задавати.» Щодо

використання глибинного інтерв’ю як додаткового методу дослідник схиляється до того, що отримані відповіді порушать уявлення про світ, який вивчає спостерігач, а отримана інформація може виявитися недостовірною через хвилювання респондента під час проведення інтерв’ю або бажання видати бажане за дійсне. Розберемо терміни, що характеризують метод включеного спостереження. Спонсор – представник групи, яку досліджують. Він вводить дослідника в середовище та знайомить його з іншими членами групи. Спонсор може не знати про мету дослідника. Соціальна відстань – можливість залишатися відстороненим від людей, які є «піддослідними». Симпатія – викривлення оцінки ситуації, в якій ми перебуваємо під впливом того, як ми думаємо оцінюють нас. “Go Native” («Будьте природнім») – ситуація, коли дослідник повністю переймає поведінку групи. OPEN («Будьте відкритим») – перебуваючи в групі дослідник має перебувати не лише під час роботи, а й спільно проводити вільний час (якщо такі традиції є в групі). Саме тоді дослідник дізнається більше. Він може задати більше запитань та отримати щирі відповіді. Інтеграція – відчуття дослідника, повноцінним членом групи. Переінтеграція – коли дослідник починає співпереживати за інших «колег» та групу загалом (це може заважати об’єктивності дослідження). Етнографія – означає намагання дістатися якнайближче до «поведінки» в досліджуваному середовищі, щоб отримати її найбільш правдиве розуміння.

Включене

спостереження

дуже

важко

запрограмувати

та

систематизувати, адже метод є доволі непередбачуваним. Утім, у структурі методу дослідники виділяють такі кроки: 1) встановлення об'єкта і предмету спостереження, його одиниць, а також визначення мети і постановка дослідницьких задач; 2) забезпечення доступу до ситуацій, що спостерігаються, одержання відповідних дозволів, зав'язування контактів з людьми; 3) вибір способу (виду) спостереження і розробка його процедури; 4) підготовка технічного устаткування і документів ; 5) проведення спостереження, збір даних, нагромадження соціологічної інформації; 6) запис результатів спостережень, що може виконуватися у виді: короткочасних записів "по гарячих слідах"; 7) здійснення контролю за спостереженням, що припускає: звертання до документів; проведення повторних спостережень; звертання до інших подібних досліджень; 8) складання звіту про проведення спостереження, що повинний містити основні положення програми спостереження; характеристику часу, місця і ситуації; інформацію про спосіб спостереження; докладні описи фактів, що спостерігаються; інтерпретацію результатів спостереження. Як і в кожного метода, у включеного спостереження є плюси та мінуси. Зокрема труднощі виникають з репрезентативністю (вірогідністю) даних. При здійсненні спостереження важко охопити великі кількісні явища. Звідси виникає імовірність помилок в інтерпретації подій і вчинків людей з погляду мотивів їхніх дій. Окрім того, в соціолога існує власна система відліку, інтерпретуючи факти та події, він спирається саме на неї. Утім, практика використання спостереження підтверджує здатність даного методу подавати об'єктивну інформацію. З метою одержання об'єктивної інформації про досліджуване соціологічне явище, використовуються наступні способи

контролю: спостереження за спостереженням, контроль за допомогою інших соціологічних методів, звертання до повторного спостереження, виключення з записів оцінних термінів. Аналізуючи взаємодію журналіста та редактора під час організації прямоефірних включень я скористалася тим, що працюю в службі новин «5 каналу» на посаді другого редактора. У даному дослідженні я обрала роль – учасник , як спостерігач. Шеф-редактор служби новин (на момент початку дослідження) Володимир Мжельський представив мене випусковому редактору. Пізніше в процесі практики я ознайомилася з усіма членами групи. Як новачка мене одразу не включили в робочий процес. Утім, метою було моє оперативне ознайомлення з методами роботи на посаді другого редактора новинного телеканалу. Для цього мене закріпили до однієї з моїх майбутніх колег. Процес ознайомлення включав в себе: отримання навичок з монтажу в комп’ютерній програмі Edius; написання текстів; освоєння техніки запису хрипів (коментарів по телефону); створення форм слайдів; освоєння навичок роботи в загальній базі обміну матеріалами – «Фабрика» взаємодія та спілкування: 9

з випусковим редактором;

з журналістом під час організації прямих включень;

ведучим;

лінійним продюсером;

редакторами міжнародного відділу;

апдейтером;

представниками аналітичного відділу.

відточення навичок оперативного монтажу та подачі інформації;

користування сайтами інформаційних агенцій («Reuters», «Уніан», «Інтерфакс», «РБК – Україна» та інших.) розшифровка синхронів; прослуховування пулів та виокремлення цитат, що підуть в ефір; монтаж цитат гостей вечірніх програм («Час» зі Святославом Цеголко та Ларисою Губіною) на ранкові випуски новин; монтаж сюжетів з місця події за вказівкою журналіста; монтаж та написання сюжетів для російськомовного випуску новин (19:00 та 22:30); написання

підводок

для

прямих

включень,

орієнтуючись

на

інформагентства та побажання журналіста, ведучого та випускового редактора; написання та перевірка титрів героїв для синхронів. Перші кілька днів я перебувала в редакції і займалася написанням новин (БЗ) з інформагенцій. Після написання матеріалу його обов’язково вичитував випусковий редактор та літредактор. Перші матеріали в ефір не йшли. Я самостійно обирала, яку новину писати. Працювати доводилося то в журналістському, то в редакторському ньюзрумі. Випусковий редактор правив мої тексти та пояснював, що треба переробити, як має бути написано перше речення. Шеф-редактор служби новин видав інструкцію з обов’язками та рекомендаціями. Оскільки, я не одна була новачком в команді за кілька днів зібрали літучку за участі всіх випускових редакторів, других редакторів, редакторів міжнародного відділу та ведучих. Протягом літучки я все докладно записувала. Нам роз’яснили, як писати матеріали, що є новиною, як діяти під час організації прямих включень. Для «5 каналу» прямі включення є певною мірою візитною карткою. В процесі організації прямих включень головну роль в редакції відіграє саме другий редактор. Від нього залежить оперативність монтажу матеріалів, з якими журналіст виходить в ефір, написання підводки, узгодженої з журналістом та випусковим, написання

матеріалу за підсумками включення до наступного випуску новин. Особливе значення має оперативний монтаж. Тому шеф-редактор зобов’язав головного відео-інженера ще раз роз’яснити принципи монтажу всім другим редакторам. Процес монтажу на телеканалі журналісти та редактори здійснюють самостійно, на відміну від працівників інших телеканалів. Тому працівникам, що приходять працювати на «5 канал» вартує зусиль освоїти Edius, оскільки вони звикли, що монтаж відбувається під їх керівництвом, але всю технічну роботу здійснює монтажер. На «5 каналі» відео-інженер здійснює перевірку вже змонтованого матеріалу, якщо потрібно щось підправляє. Також він займається монтажем анонсу до новин. Розібратися з принципами монтажу мені допоміг один з відео-інженерів. Близько двох годин він пояснював функціонування Edius, розповів про монтажність планів (загальний – середній – крупний), перевіряв мої БЗ. Після літучки до мене підійшла випускова редактор вечірніх випусків новин, з якою я мала починати працювати наступного тижня, і запропонувала допомогу у разі необхідності. Робота редакції на каналі спланована у три зміни: ранкова, денна та вечірня. Для кожного з учасників процесу тривалість робочого дня варіюється. Перший випуск в будні починається о 6:30 – це «Ранок на 5 каналі». Триває програма до 9:00. Новини виходять кожні півгодини: чергуються новини хронометражем 5-10 хвилин з новинами «Стисло», де ведуча читає лише кілька речень з новини. Зміна ранкового редактора закінчується о 13:00, випускового – о 11:00. Денний другий редактор з’являється на робочому місці об 11, закінчує о 18.00. Таким чином вони перетинаються на дві години. Вечірній випусковий змінює денного о 16.00, його перший випуск на 17:00. Другий редактор, що працює на вечірній зміні починає роботу о 15.00, закінчує після останнього випуску о 23.00.

Опинившись в середовищі важко було зрозуміти специфічні жарти журналістів та редакторів. По-перше, вони цинічні, як і в будь-якому журналістському середовищі. «Вибух на шахті в Китаї!» - «Скільки загиблих?»

- «30!» - «Мало!» По-друге жарти переважно на політичну

тематику, це зокрема відображає специфіку концепції телеканалу. В атмосфера редакції специфічна. Якщо ви в перше тут опинилися, вам важко зрозуміти з чого сміються ці люди. І чого вони такі цинічні, а дехто з них висловлюється доволі різко. Відносини формуються не лише на робочому місці. Традиційно для кожного офісу там є «курілка». Курці тісніше спілкують між собою та швидше налагоджують контакти. Після випуску там збираються обговорити якийсь сюжет, включення, чийсь промах або останню літучку, дизайн студії та нового ведучого. Розуміти жарти починаєш десь після першого місяця роботи, коли вже в курсі останніх подій. Дуже важко звикнути працювати в режимі постійного дед-лайну. Важко зосередитись та писати тексти, до цього починаєш звикати згодом. Трохи не по собі, коли випусковий або літредактор вичитують твій текст, а потім вказують на помилки. Якщо це щось смішне, про це потім говорить весь ньюзрум. Варто зазначити, що це не стосується конкретно того, хто помилився – це не насміхання. Просто жарт. Спочатку написані тексти часто «ріжуть» та переписують. Не лише тому, що вони погано написані. Просто іноді редактор або ведучий має всій стиль ведення програми, відповідно всій лексикон. Пізніше, вже знаєш, хто з редакторів який стиль обирає і пишеш саме так. З ведучими так само. Дехто з них не любить спорт. Тому якщо в новинах першою йде новина про перемогу київського «Динамо» на московським «Спартаком» з рахунком: 4:1, а три голи забив один гравець, ви не доведете, що це можна назвати – хет-триком і глядачі це зрозуміють. Або те, що «виграти срібну медаль» неможливо. Бо це не лотерея. Можна або перемогти. Або зайняти друге, третє місце. Чи завоювати таку-то медаль. До цього можна також віднести рівень довіри до новачка. Ніхто не буде слухати

людину, яка прийшла з місяць тому. Рівень довіри зростає зі збільшенням досвіду роботи. Якщо ви виконуєте свою роботу якісно, вам віритимуть на слово. Якщо в інформагентствах пройде новина з синхроном чиновника, який нам необхідно дати в ефір і нам перегнали пул, то обов’язок другого редактора відслухати пул та вирізати синхрон. Пул може не надіслати саме цей синхрон, ви маєте повідомити про це редактора. Але якщо ви на каналі кілька місяців, випусковий редактор сам, про всяк випадок, переслухає пул, коли буде можливість. Новачку, який оформлюється на роботу надають доступ до всіх необхідних ресурсів. Робоче місце – комп’ютер. Мотажки знаходяться в окремі кімнаті, вони загального користування. Окремі мотажки надаються лише

журналістам

інших

проектів.

Ньюзрум

для

журналістів

редакторському ньюзрумі називають дитячим. Відносини між редакторами та журналістами толерантні та дружні. Утім, серед журналістів «не розуміють» сидячої роботи редакторів. Вважають, що така робота доволі напружена та деякою мірою «нудна». Зазвичай новачку дається кілька місяців на адаптацію. Оскільки редактори працюють по тижням. Дуже важливо знайти контакт з випусковим редактором та колегами. Важливо показати, що можеш робити якісні матеріали швидко. Інакше ризикує заробити собі таку репутацію: «Хто займається включенням?» - «Такий-то.» - «Слухай, підстрахуй, бо він може не встигнути на ефір.» Випускові намагаються працювати лише з тим персоналом, який їх влаштовує. Відгуки про роботу того чи іншого редактора вони надають шеф-редактору. Складно звикнути постійного напруження. Часто оперативні матеріали на випуск монтуються вже під час випуску новин. З ефірки випусковий та режисер підганяють редактора чи журналіста. Треба мати запас нервів, щоб витримати такий режим. Для проведення цього дослідження я намагалася абстрагуватися і бути об’єктивною. Мені довелося підбити підсумки роботи за рік. І виокремити ті

проблеми, якими щодня стикається редактор та журналіст. Важливим був не лише аналіз роботи випускового та журналіста, але й самоаналіз та самоконтроль. Це допомогло зробити певні висновки та уникнути подальших помилок в роботі. Дане дослідження проводилося близько місяця. Але включає в себе деякі ситуації, що відбулися до початку проведення. Мета мого дослідження максимально точно дослідити, на чому ґрунтуються принципи взаємодії редактора та журналіста під час організації прямого включення. Все, що написано вище стало базисом для побудови відносин в колективі, які потім впливали на створення новинного продукту та сам процес колективної взаємодії.

3.3. Результати дослідження взаємодії між редактором та журналістів під час організації прямо ефірних включень (на прикладі роботи редакції «5 каналу»).

Під час проведення включеного спостереження за взаємодією редакцій під час організації прямого включення я виділили головне: пряме включення –

злагоджена

командна

робота.

На

екрані

глядач

спостерігає

за

кореспондентом, що вдягнутий в гарний костюм, з ідеальною зачіскою та макіяжем, він говорить чітко і лаконічно, не помиляється, протягом розмови на екрані з’являються яскраві плани події, що відбувається, а також ми маємо змогу почути думку учасників цієї події. Якщо трапляється якась надзвичайна пригода, кореспондент завжди вчасно опиниться на місці. І глядач його запам’ятовує, таких людей знають в обличчя та поважають телеканали, на яких вони працюють. Але глядач не задумується, що окрім кореспондента в кадрі, поза кадром два десятки професіоналів роблять все, щоб він виглядав «зіркою» ефіру.

На «5 каналі» щодня ми можемо спостерігати 2-3 включення. Вони виходять в ефір починаючи з 9:00-10:00 по 14:00-15:00 – це той проміжок часу, коли відбуваються події, що цікавлять редакцію. Розклад ПТС складає редактор дня напередодні. Переважно до таких запланованих подій відносяться засідання Верховної Ради, Кабінету міністрів, рідко – пресконференції когось з перших осіб держави. Така зацікавленість політичними подіями випливає з концепції телеканалу. До подій, на які виїжджають ПТС відносяться національні (День незалежності, Новий рік та ін.) та релігійні свята (Паска – у Лаврі за участю Президента, Хрещення та ін.), мітингу громадських та політичних організацій, майже ніколи – спорт. Канал регулярно висвітлює вибори, організовує телемарафон. Тоді ПТС з журналістам виїжджають на дільниці, де голосують кандидати (Тимошенко – в Дніпропетровську, Янукович – в Києві на Оболоні) та перші особи держави. Події, які мають статус надзвичайних висвітлюють в першу чергу. Утім, ПТС не завжди встигає доїхати до місця події, тому часто журналіст спочатку включається телефоном. Під час вибухів у метро в Москві (29.03.2010) шеф-редактор оперативно знайшов колишню журналістку, що наразі перебувала у російській столиці. Вона включилася телефоном і повідомила вже про другий вибух, про паніку та організацію рятувальних робіт. Наступного дня в Москву вилетів репортер «5 каналу» для зйомок підсумкового сюжету. Робота з організації прямого включення починається з того, що редактор дня проглядає анонси інформаційних агентств та вирішує куди направити журналіста. На «5 каналі» є також журналісти, які постійно працюють в своїй темі. Парламентський кореспондент Ольга Сніцарчук щодня з вівторка по п’ятницю працює у Верховній Раді. Розповідати про прийняття депутатами відповідних рішень вона починає о 10-ти годинному випуску (це час початку засідання). Кореспондент, що висвітлює події в Уряді – Ольга Кошеленко. Обидві журналістки – справжні професіонали, вони спеціалізуються на політичній аналітиці, вміють її подати цікаво.

Випускниця Могилянської школи журналістики Ольга Петрів висвітлює переважно громадські акції (Пам’яті жертв Голодомору на Михайлівській площі, 2010 року), масові свята (Медовий спас у Пирогові) та зазвичай дуже позитивні події. Журналіст Олександр Аргат полюбляє військову тематику. Він щороку включається з різноманітних історичних реконструкцій. Багато глядачів пам’ятають як Олександр Аргат висвітлював протести під Верховною Радою під час ратифікації народними депутатами Указу Президента про подовження перебування російського флоту в Криму до 2042. Під час демонстрацій відбулися сутички, які кореспондент висвітлював протягом трьох годин. Потім на місці події його змінила Ірина Герасимова. Під час військового конфлікту в Південній Осетії та Абхазії в серпні 2008 року кореспонденти «5 каналу» перебували в зоні конфлікту. Події там для глядачів «5 каналу» висвітлювали редактор Тетяна Пушнова та ведучий Олег Дейнека. Підготовка до прямого включення починається з самого ранку. Редактор, що працює в ранкову зміну передивляється графік, спланований напередодні. Його всім розсилає редактор дня. Випусковий редактор та другий редактор обирають події, що будуть анонсуватися в найближчих випусках. Прямі включення анонсуються обов’язково. Другий редактор зобов’язаний переглянути сюжети попереднього дня з цієї самої тематики та продивитися стрічки новин. Потім в БЗ, яке він пише підуть останні події та анонс прямого включення нашого кореспондента з місця події, де очікується те-то й те-то…Відео анонсу, як правило монтується на архів. Перед включенням має зв’язатися з журналістом за півгодини до ефіру. Але зазвичай журналісти не терплять коли їм надзвонюють. Іноді через це виникають невеликі сварки між журналістом та редактором. Редактор дзвонить заздалегідь аби встигнути написати підводку, узгодити питання, прийняти перегін відео та змонтувати матеріал на включення. У журналіста інші аргументи. Він перебуває на місці події, він не може переганяти

матеріал за півгодини до ефіру. Раптом щось станеться пізніше, і оператор з журналістом будуть не перегоні. І потім журналіст змушений буде включатися зі старим відео та новою інформацією. Тому часто редактори просто дзвонять журналісту, щоб попередити – ми скоро включаємось, пам’ятай. З цього можна зробити висновок, що необхідно надавати журналісту «простір» для роботи. Чим більше ви його відволікаєте, чим більше чогось вимагаєте - тим менше він приділяє уваги події і тим гіршим вийде включення. Також в цій ситуації можна зрозуміти редактора, якому доводиться монтувати 4 синхрони та два БЗ за 5 хвилин до випуску. Він може просто не встигнути. Але заради яскравої, насиченої та оперативної картинки – має постаратися, у будь-якому випадку йому допоможуть колеги. Включатись чи не включатись? Журналісти не люблять включатися «в суху». Буває так, що перебуваючи на місці події журналіст не зміг взяти потрібний синхрон чи відео, бо все сталося надто швидко або касета з записом «посипалась». Приклад. (я вже наводила його у першому розділі, але він ілюструє і цю ситуацію) У Страсну п’ятницю (02.04.2010) однин з журналістів «5 каналу» в програмі «Час» «включалася» з Києво-Печерської Лаври і розповідав про події, що там відбуваються. Журналіст не мав змоги перегнати на телеканал відеоряд з певних технічних причин, тому один редакторів прийняв рішення дати відео, що було в ефірі іншої інформаційної програми кілька хвилин тому і майже повністю ілюструвало подію. Утім, помилка була в тому, що той відеоряд був відзнятий у Володимирському соборі. І після включення журналіст мав вибачатися перед священиками однієї єпархії (а Лавра відноситься до Московського патріархату) за те, що на відео були священики іншої єпархії (Українського патріархату). Хоч помилка була не журналіста, а редактора, в чиїх обов’язках було забезпечити якісне включення, постраждала репутація журналіста.

Щоб «оживити» випуск редактор іноді пропонує журналісту вийти в ефір і своїми словами розказати, що сталося. Аргументи редактора: включення краще ніж просто відеоряд, кореспондент, що виходить в ефір з місця події виглядає «жвавіше». Аргументи журналіста: подія не така вже і важлива, чого я буду без нічого в кадрі, можна просто написати БЗ. З таких причин випусковий намагається вмовити журналіста включитися «ну, хоч з чимось!» У такому випадку обидва мають рацію. Оскільки журналіст стоятиме в кадрі і відповідатиме за той інформаційний конвент, який матиме включення. Якщо журналіст впевнений, що немає сенсу включатися, йому краще піти на поступки – інакше включення носитиме радше формальний характер. Журналіст зобов’язаний давати в ефір оперативну інформацію. Утім, він не завжди є її першоджерелом. Іноді, перебуваючи на місці, журналіст не встигає зафіксувати всі події. Тому їх відслідковує другий редактор за допомогою інформагентств. Якщо журналіст висвітлює протести, то часто він не знає скільки людей зібралося. Приклад. Кореспондент «5 каналу» висвітлював протести 11 травня під стінами Парламенту (перше сесійне засідання після ратифікації угод підписаних Януковичем та Медвєдєвим у Харкові). Опозиція анонсувала появу 10 тисяч своїх прихильників. Утім, на вулицях були присутні значно менша кількість осіб. Під час включення журналісту необхідно було назвати хоча б приблизну цифру. Для цього редактор зателефонував до ГУМВС у м. Києві і дізнався, що за даними міліції на вулиці вийшли 2,5 тисячі опозиціонерів і 2 тисячі прихильників владної партії. Тож під час включення журналіст зміг повідомити глядачам і інформацію про дані ГУМВС та опозиційних сил. Цифри відрізнялися, але кореспонденти надав глядачам повну інформацію.

Редактор не може повністю покладатись на поінформованість журналіста на місці події. Так само і журналіст не може покластися повністю на редактора, нехтуючи своїми обов’язками. Кожен з них має бути максимально поінформованим, обмінятися цими думками по телефону і вирішити що видавати в ефір. Інакше можна пропустити важливу новину. А для каналу, що видає в ефір 20 випусків новин за добу – це неприпустимо і просто соромно. До цього можна додати і перевірку даних. Під час включення редактор отримує інформацію від журналіста, чиї синхрони підуть в ефір. Окрім того він має встигнути підготувати титри. Часто журналіст диктує редактору ім’я прізвище та посаду. Якщо людина невідома, він має зробити це обов’язково, бо в редактора не буде змоги це перевірити. Приклад. Журналіст відправили висвітлювати події у Верховній Раді. Цей журналіст не працює парламентським кореспондентом, а тому йому складно орієнтуватися в ситуації. Він перегнав синхрон одного з народних депутатів. Депутат не був надто відомим, тому журналіст продиктувала його ім’я редактору та попросила по можливості перевірити. Слід зазначити, що ця розмова між редактором та журналістом відбулася за п’ять хвилин до випуску новин. Редактор не встиг перевірити прізвище – він протитрував героя так, як сказав журналіст. Включення відбулося, а після нього редактор дав підсумки по включенню в наступний випуск БЗ та синхрон героя. Ця новина пішла в ефір в п’яти випусках новин. Лише потім редактор дня помітив, що прізвище написано з помилкою. Чия тут провина другого редактора чи журналіста? Їх обох покарали. Журналіста за те, що перебуваючи на місці події не спромігся дізнатися як звуть героя. Редактора за те, що він не перевірив правильність прізвища. Він не мав змоги зробити це на перший випуск, але міг би виправити помилку в наступному випуску новин. Така ситуація показує на скільки важливо спілкування між редактором та журналістом під час організації прямого включення. Найменші дрібниці необхідно обговорювати.

Журналіст має бути надійним джерелом, а редактор має перевіряти все те, що повідомляє журналіст, доповнювати його, корегувати і лише потім видавати в ефір. Під час перегонів журналіст зобов’язаний точно вказувати слова, з яких починається синхрон і якими він закінчується. Це забезпечує швидкий монтаж. Інакше редактор просто змушений переслухати все і ризикує не встигнути підготувати інформацію на ефір. Окрім того, журналіст при перегоні має точно вказувати продюсеру ПТС тайм-коди синхронів та планів для БЗ. Інакше редактор витратить занадто багато часу на пошуки. Тривалість перегону синхрона максимум 2,5 хвилини. З цього шматка обирається секунд 30-35. Свої побажання щодо монтажу відео журналіст також розповідає редактору. Він має точно сказати, якою буде структура включення, кількість матеріалів, підводку та питання. Останніх два елементи другий редактор та журналіст узгоджують з випусковим редактором та ведучим. Запитання. Під час прямого включення без нього не можливо обійтися. В підводці ведучий повідомляє глядачу, що сталося, а потім залучає до розмови кореспондента. «Запалити вогонь пам’яті жертвам Голодомору 30-х років на Михайлівську площу прийшли кияни. Про те як відбувається вшанування загиблих нам розповість Ольга Петрів. Олю, чи багато людей прийшло на площу?» Питання важливо узгодити обов’язково. Трапляється так, що редактор напише підводку та запитання під керівництвом журналіста. А в процесі редагування ведучий може переписати підводку та саме питання. В ефірі – це катастрофа. Журналіст готує відповідь на одне запитання, а натомість його питають про зовсім інше. В такому випадку репортер часто збивається. Тому перед самим ефіром варто ще раз проговорити запитання з журналістом після редагування. А ще краще запропонувати це зробити ведучому. От, наприклад ведуча «Часу новин» Тетяна Даниленко, завжди сама пише підводки і формулює запитання, попередньо переговоривши з

журналістом. Також вона переглядає всі матеріали на інформагенціях, що стосуються тематики включення. Це підкреслює професіоналізм ведучої. І значно полегшує роботу редактора. Утім, звикати до цього небезпечно. Насправді, дуже мало таких відповідальних ведучих. Як правило більшість з них обмежується роллю «балакучої голови» - читає написаний журналістом або редактором текст і не намагається переробити їх під власний стиль, бо не має його. Журналіст приходить на місце включення за 10-15 хвилин до початку випуску новини (саме випуску, а не включення!). За зовнішній вигляд журналіста в кадрі цілком і повністю відповідає він сам та оператор. Дехто з журналістів гримується на каналі, але більшість робить це самостійно. Те саме стосується одягу. Оператор виставляє правильний кадр і слідкує за освітленням. Дуже часто під час включення використовують світловідбивач. Зазвичай його допомагає тримати продюсер ПТС. На каналі лінійний продюсер, за його відсутності головний відео-інженер «ловить» канал перегону (по ньому надсилають відео) та канал, на якому транслюватимуть включення. Продюсер та другий редактор перевіряють якість зображення та звуку. Так само випусковий редактор може проглянути картинку з журналістом. Якщо щось не так з освітленням чи фоном він може зв’язатися з журналістом і домовитися переставити його під іншим кутом. Утім, таке трапляється дуже рідко. Випусковий змушений стежити за випуском, другий редактор займається монтажем. Тому цим переймається оператор. Утім, бувають прецеденти. Приклад. (Розділ 1) Під час одного з прямих включень в ефірі «5 каналу» телеоператор встановив камеру біля дороги та поставав перед нею журналіста. Але не звернув уваги, що на обличчі репортера відбивається світлофор. Протягом трьох хвилин поки тривало включення, репортер «змінював колір» з зеленого на червоний, з червоного на жовтий.Випусковий редактор чи лінійний

продюсер зобов’язані проглянути картинку з журналістом. Можливо щось необхідно буде підправити. Матеріали, що монтуються на ПТС мають першочергове значення, порівняно з іншими відео на випуск. Під час монтажу, як ми вже розглянули в першому розділі важлива оперативність. Тому першими монтуються синхрони, а потім БЗ. Якщо другий редактор не встигає змонтувати синхрон на випуск, він має попередити про це режисера випуску, а той в свою чергу журналіста. Журналіст, знаючи, що синхрону не буде, сам розкаже зміст сказаного. Якщо його не попередять у «підсушку», то в ефірі буде дірка. Під час включення журналіст зазвичай має натякнути режисеру, що саме зараз необхідно «розгняти» синхрон. Журналіст зазвичай пропонує «послухати пряму мову». Після цих слів вмикається синхрон. Якщо журналіста не попередили, що редактор не встиг змонтувати матеріал, він промовчить кілька секунд в ефірі, а потім буде змушений переказувати зміст синхрону. Коли редактор не встигає змонтувати, він зазвичай має потім не надто приємну розмову з журналістом. Але насправді таке рідко трапляється з висококласними журналістами. Вони «переганяються» вчасно, так, щоб редактор встиг все підготувати. Утім, їхні включення мають доволі складну структуру: 4 синхрони, 2 БЗ. Тому, якщо перегін відбувся пізніше ніж за 15 хвилин до випуску, і редактор не встиг змонтувати 1 синхрнон – претензій не буде – всі ми люди. Перевірка матеріалів на ПТС здійснюється раніше за перевірку інших відео на випуск. Зазвичай після закінчення монтажу редактор кличе на перевірку відео-інженера. Навіть, якщо той занятий іншою роботою, він піде перевіряти ПТС. Окрім випадків, коли відео-інженер монтує анонс випуску. Скидати матеріали на ефір без перевірки суворо заборонено. Утім, якщо редактор не встигає він це зробить. Після цього цей же матеріал перевіряють і скидають вже досконалим. Але це радше виключення з правил.

Після прямого включення другий редактор зобов’язаний підготувати матеріал, що підсумує включення. Тобто, це буде БЗ, в тексті – новина, про яку говорив журналіст, а також синхрони героїв. Зазвичай текст БЗ редактор узгоджує з журналістом та додає нову інформацію з інформаційних агенцій. В деяких випадках редактор монтує сюжет під керівництвом журналіста. Текст сюжету пише журналіст, перебуваючи на місці події. Після чого цей сюжет вичитує випусковий редактор та літредактор. Начитує текст сюжету другий редактор або черговий журналіст (він перебуває на каналі у разі екстреної зйомки). Яке відео покласти під начитку вирішує журналіст. В кінці сюжету обов’язково вказуються імена журналіста, оператора та редактора. Виконання всіх робіт з організації прямого включення контролює випусковий редактор. Він має підганяти другого редактора. Також він регулює відносини між ним та журналістом. Адже в процесі оперативної роботи іноді редактор не встигає змонтувати все як слід, а журналіст може подзвонити

за 5 хвилин до включення і сказати, що включається з 3

синхронами, які ще не перегнав. В такому ритмі роботи можливі конфлікти. Утім, роботи випускового редактора заклечається в тому, щоб звести такі ситуації до мінімуму та забезпечити виготовлення якісного ефіру.

ВИСНОВКИ У результаті проведеного дослідження спостереження було виявлено, що організація прямого включення цілком залежить від тісної та злагодженої співпраці між журналістом та редактором. Метод включеного спостереження дозволив повністю зануритися в роботу редакції інформаційної програми «Час новин» на «5 каналі». Завдяки обраному методу дослідник спромігся оцінити плюси та мінуси роботи редакції. Попри те, що хронологія дослідження – доволі тривалий проміжок часу – 1 рік, спостерігач намагався об’єктивно оцінити взаємодію команди та результати цієї взаємодії. Увага дослідника була зосереджена на співпраці другого редактора, як основної зв’язної ланки, з випусковим редактором, журналістом та лінійним продюсером. А також на формуванні довірливих професійних відносин з усіма членами колективу. Дослідник пройшов шлях від новачка до «свого». Метод включеного спостереження також дозволив дізнатися, які вимоги існують на телеканалі до кожного з учасників процесу. Щоб підготувати персонал для організації включень редакції необхідно витратити чимало часу та зусиль. Зокрема, в даному дослідженні спостерігачу необхідно було набути навичок оперативного монтажу, написання текстів, швидкого пошуку інформації, роботи в режимі постійного дед-лайну. Важливим є вміння абстрагуватися від стресу та тиску. Взаємодія між журналістом та редактором не завжди є простою та приємною. Це стосується не лише особистісних відносин, а й упереджень представників двох ньюзрумів (редакторського та журналістського) один проти одного. Журналісти вважають роботу редактора марудною. В свою чергу редактори іноді не серйозно ставляться до претензій журналіста, сприймаючи їх за примхи. Утім, одним без одного вони не обійдуться. Завдяки отриманим результатам можемо зробити такі висновки: За допомогою прямих включень висвітлюють в основному політичні події, які не завжди є достатнім інформаційним приводом. Щоденне

висвітлення роботи Верховної Ради, Кабінету міністрів, брифінгів міністрів не є підставою для прямих включень – про це можна зробити сюжет. Журналіст, що перебуває на місці події не завжди орієнтується в тому що відбувається. Іноді на включенні журналіст повідомляє глядачам інформацію про, яку дізнався від редактора. На українському телебаченні ще немає розуміння того, коли необхідно робити прямі включення. Вітчизняні ПТС-ки доволі застарілі та неоперативні для висвітлення надзвичайних подій. На багатьох телеканалах в машинах ПТС стоїть лінійне обладнання для монтажу. А це значно сповільнює перегін відео на телеканал. В гонитві за рейтингами телеканали йдуть на обман телеглядача. Замість справжнього включення, видають в ефір сфабрикований запис. Українські журналісти не бажають виходити в прямий ефір «в суху». За відсутності синхрона чи БЗ репортер скоріш за все відмовиться від включення, навіть, якщо йому є про що сказати. Репортер на прямому включенні – без емоційний. Про те як розповідати варто повчитися у західних колег. Обмеження руху. Більшість журналістів включається з мікрофоном в руках. Це позбавляє можливості жестикулювати руками, а це оживляє суровий образ репортера в костюмі. Іноземні телекомпанії та інформагентства надають перевагу «вудочкам». Зовнішній вигляд журналіст формує сам. На українських телеканалах відсутня практика виїздів на подію з гримером. Одяг журналіст так само підбирає сам і свій. Формування відносин між редактором та журналістом відбувається на суб’єктивному рівні. Більшість пропрацювавши один з одним багато років ставляться до «промахів» колег толерантніше. «Зірка» може дозволити собі підвищити голос на персонал, надіслати відео з

запізненням, а потім влаштувати скандал, чому редактор не встиг змонтувати синхрон, відмовитися надиктувати підводку, посилаючись на інформацію в агентствах. Окрім організації прямого включення для одного-двох журналістів редактор зайнятий написанням інших новин. По декілька матеріалів на випуск. Це збільшує навантаження, а також не дає зосередитись на основній темі дня. Редактор не завжди орієнтується в тематиці включення, тобто не існує чіткого розподілу: включення з Парламенту – редактор політичний аналітик та парламентський кореспондент. Взаємодія редактора та журналіста також ґрунтується на спільному розумінні стандартів: точність, оперативність, баланс думок, безсторонність, вичерпність, достовірність. Тематика включення залежить від редакційної політики телеканалу. Порівнюючи включення «Студії 1+1» та «5 каналу» можна зазначити, що для першого характерна соціальна тематика, сенсаційна, а для іншого – політична аналітика. Утім, це не означає, що резонансна подія соціального характеру не потрапить у верстку «5 каналу», і навпаки. На жаль, в Україні існує проблема за ангажованості власників телеканалів. І дуже часто ми можемо спостерігати масштабне висвітлення події, в якій зацікавлений власник. Для українських тележурналістів це намагаються видати за редакційну політику. Але, це прояви цензури та маніпуляції громадської думки. Аби уникнути цього журналіст та редактор мають обговорювати метод та необхідність висвітлення тієї чи іншої події.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Ахвледиани М.В. Новости – наша профессия. – М., 2004. - 88 с. 2. Байд Е. Ефірна журналістика. Технології виробництва ефірних новин. – К., 2007. – 434 с. 3. Бакиров Э.Г. Очерки теории телевиления. – М.,1978. 4. Вайшенберг З. Новинна журналістика. – К., 2004. - 262 с. 5. Влада Тьми та Темників. – Київ – Харків – Львів, 2005. – 308 с. 6. Ганапольский М. Кисло-сладкая журналистика. – М.,2008. – 413 с. 7. Гід журналіста. – К., 2003. – 124 с. 8. Даран Т.: Трансформація новинного виробництва на телебаченні в Україні з 1991 по 2003 роки … 9. Зверева Н. В. Школа регионального журналиста. –М., 2004. -320 с. 10. Іванов В., Сердюк В. Журналістська етика. – К., 2006. - 231 с. 11. Капрон Рене Дж. Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс. – К., 2005. - 160 с. 12. Керолл. В.М. Новини на TV, - М.: Мир, с.39 13. Куляс І., О. Макаренко Ефективне виробництво теленовин: стандарти інформаційного

мовлення.

Професійна

етика

журналіста-

інформаційника. - К., 2006. – 120с. 14. Кузнєцов «Журналіст на екрані» ст. 15. Лизанчук В. Українська агресія в інформаційному просторі України //Телевізійна і радіожурналістика: Зб. наук. Праць. – Л.,2003. –вип. 5. – С. 9-8. 16. Мащенко І. Телевізійні аномалії. – К., 2005. - 216 с. 17. Мітчел С. Виробництво телебачення, радіо, Інтернет. – К., 2008. – 407с. 18. Петрова Н., Якубенко В. «Медіа право», 2007, ст. 39 19. Поліщук Л.Д. Компоненти структури телевізійної інформаційної програми як комунікативної єдності/ Електронна бібліотека Інституту журналістики

20. Рендол Д. Універсальний журналіст. – К., 2007. - 288 с. 21. Редакційні настанови Бі-Бі-Сі для авторів випусків новин та інформаційних програм. 22. Теленовости: секреты журналистского мастерства (реферат книги И.Фенга «Теленовости», Сент-Пол, 1985). – М., 1997 23. Фихтелиус Э. Десять заповедей журналистики. – Стокгольм, 1999. 24. Цвик В.Л., Назарова Я.В. Телевизионные новости России.- М.: АспектПресс, 2002, с.36 25. Цвик В. Украинское телевидение: опыт, проблемы, решения. – К., 1990 26. Яковець А. В. Телевізійна журналістика: теорія і практика: Підручник – К., 2007. – 240 с. 27. Євгений Ихельзон. Украина 2.0 Цензура и "Стоп-цензура" в искривленном медиа-пространстве. Часть 1, для «Украинской правды»/ 28-05-2010/http://telekritika.ua/daidzhest/2010-05-28/53266 28. Куляс І. «Лікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок»/ для «Телекритики»

21-01-2010/ http://telekritika.ua/medialiteracy/2010-01-

21/50581 29. Куляс І. «35 способів спротиву цензурі», для «Телекритики»/18-052010/ http://telekritika.ua/medialiteracy/2010-05-18/53018 30. Куляс І. Пряме і «криве» включення/ http://telekritika.ua/medialiteracy/2010-04-26/52564 31. Ольга

Кашпор:

«Я

не

беру

"джинсових"

грошей»/

21-12-

2009/ http://telekritika.ua/lyudi/2009-12-21/49978 32. Тетяна Пушнова: «У випусках новин ми використовуємо багато матеріалів

із

блогів»/02-03-2010/ http://telekritika.ua/lyudi/2010-03-

02/51393 33. «Юлія Бориско та Іванна Найда - про роботу інформаційної служби НТКУ»/17-03-2008/ http://telekritika.ua/lyudi/2008-03-17/37169 34. РБК-Украина, 16.05.2010, Тегеран, 09:45 35. A signal for truth, The Independent6, 17.01.1996

36. Dirk Voorhoof. The protection of journalistic sources: Resent developments and actual challenges, presentation at the conference organized by the Council of Europe “The media in a democratic society. Reconciling freedom of expression with the protection of human rights”, Luxembourg 30 September – 1 October 2002. 37. http://www.bbc.co.uk/russian/international/2010/04/100426_belgium_cabin et_fall.shtml 38. http://tvline.biz/ru/tv/?id=8976817&act=tvp&channel=3 39. http://5.ua/newsline/185/40/66316/, 20.05.2010 40. Ведмідь-Консалтинг 41. Теремко С. «Соціологія». – 2001. 42. Billie R. DeWalt, Participant Observation: A Guide for Field Workers , Altamira Press, 2002, 285 p. 43. Danny L. Jorgesen, Participant Observation: a methodology for human studies, - 1989, 133 p. 44. Laurier E., Doing Participant Observation, http://www.web2.ges.gla.ac.uk, checked November 17,2009. 45. Participant Observation, www.fhi.org, checked November 16, 2009. 46. Participant

Observation

Research,

Psychology

http://www.rider.edu, checked November 16, 2009

Cyber

Space,