Анастасія Бабенко - диплом, 2012 by ukma journalist

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Факультет соціальних наук і соціальних технологій

Кафедра Могилянська школа журналістики Напрям підготовки 0303 Журналістика КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА на тему: Реаліті-телебачення на українському телевізійному ринку: приклад «Big Brother» Виконав(ла)

_____________________ Бабенко Анастасія Василівна

(підпис)

(прізвище, імя, по-батькові)

Науковий керівник: Федченко Є. М., кандидат політичних наук, доцент (науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ініціали)

Робота допущена до захисту 14.05.2012р.

______________ Є.М.Федченко

Київ – 2012

ЗМІСТ ВСТУП .....................................................................................................................4 Розділ 1. Реаліті-телебачення як підвид фактологічного програмування. .......8 1.1. Історія появи реаліті-шоу ..................................................................8 1.1.1. Програми про поліцейських та рятувальників ......................8 1.1.2. «Документальне мило» ............................................................9 1.1.3. «Документальне шоу» та «документальна гра»...................10 1.2. Реаліті-телебачення як зіткнення документалістики, таблоїдної журналістики та розважального ТВ ...............................................11 1.3. Формат реаліті-шоу «Big Brother» ..................................................15 1.3.1. Географія та аудиторія реаліті-шоу «Big Brother» ..............16 1.3.2. Феномен популярності реаліті-шоу «Big Brother» .............18 Розділ 2. Методологія: глибинні інтерв’ю та фокус-групи .............................22 2.1. Метод глибинних інтерв’ю .................................................................22 2.1.1. Опис методу ............................................................................22 2.1.2. Переваги та недоліки .............................................................23 2.1.3. Типи глибинних інтерв’ю ......................................................24 2.1.4. Етапи проведення глибинного інтерв’ю ..............................25 2.1.5. Застосування методу в дослідженні .....................................27 2.2. Метод фокус-груп ...............................................................................28 2.2.1. Переваги та недоліки фокус-груп .........................................30 2.2.2. Алгоритм проведення фокус-групи ......................................31 2.2.3. Застосування методу в дослідженні .....................................38 Розділ 3. Результати дослідження ......................................................................39 3.1. Аналіз даних глибинних інтерв’ю .....................................................39 3.1.1. Запуск проекту в Україні .......................................................39 3.1.2. Рейтинги ..................................................................................40

3.1.3. Структура кастингів ...............................................................40 3.1.4. Справжність vs. постановочність подій ...............................44 3.1.5. Структура тижнів ...................................................................46 3.1.6. Конфлікт із Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення .....................................................................48 3.1.7. Розчарування проектом .........................................................50 3.2. Аналіз даних фокус-груп ....................................................................52 3.2.1. Впізнаваність бренду .............................................................52 3.2.2. Рекламна кампанія «Big Brother» .........................................53 3.2.3. Важливість телеканалу для аудиторії ...................................54 3.2.4. Важливість справжності подій у шоу ...................................55 3.2.5. Зміна часових слотів ..............................................................57 3.2.6. Видовищність шоу .................................................................58 3.2.7. Несвоєчасність шоу ................................................................60 ВИСНОВКИ ..........................................................................................................63 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ......................................................66 ДОДАТКИ .............................................................................................................71

ВСТУП У 1949 році англійський письменник Джордж Орвелл написав культовий роман-антиутопію «1984». У книжці, події якої розгортаються саме у 1984 році, зображений символічний образ Великого Брата, що спостерігає за жителями Лондону, столиці Злітної смуги номер один, провінції Океанії. Великий Брат має доступ до кожного жителя через вмонтовані у всіх кімнатах екрани, що цілодобово працюють на прийом і передачу даних [40]. У 1999 році в Нідерландах книжку Орвелла перетворили на бізнес-ідею телепрограми, в якій учасники цілодобово перебуватимуть під наглядом відеокамер. А знаменитий підпис до плакатів з вусатим Великим Братом із «1984» використали як впізнаваний слоган – «Великий Брат спостерігає за тобою» («Big Brother is watching you»). Так в ефіри вийшло перше повноцінне реаліті-шоу «Big Brother». Цей медіапродукт можна сміливо назвати зачинателем нового жанру – реаліті-телебачення,

який

уже

нині

провідні

західні

медіаексперти

визначають як «документалістику ХХІ століття» [21]. Відповідно, праці, у яких досліджується феномен успіху та популярності формату по всьому світу, вважаються класичними для дослідників усіх реаліті-шоу. Оскільки українських наукових джерел з даної теми немає, нами була використана переважно англомовна література, пов’язана з вивченням реаліті-телебачення. Йдеться про праці Аннет Хіл, Джин Рітчі, Біла Ніколса, Джона Корнера, Річарда Кілборна, Барбари Крід та інших. Нині реаліті-програми формують значну частину прайм-таймового часу ефірних сіток на багатьох українських телеканалах. У той же час у вітчизняній науковій літературі цей жанр мало вивчений. Звужуючи фокус, варто відзначити, що в Україні «Big Brother», шоу-родоначальник реаліті-

телебачення, досліджений поверхнево, обмежуючись рівнем коротких вебпублікацій в інтернет-виданнях «Телекритика» та «Медіаняня». Зважаючи на синхронність запуску реаліті-шоу «Big Brother» в Україні й початку нашого дослідження та зважаючи на низький рівень досліджуваності даного жанру в Україні в цілому, робота є актуальною та новаторською. Об’єктом даного дослідження є реаліті-шоу «Big Brother» в Україні, що транслювалося у період з 18 вересня по 23 грудня 2011 року на телеканалі «К1». Предметом дослідження є особливості адаптації та впровадження одного з найвідоміших та найуспішніших проектів в історії реалітітелебачення в умовах українського телевізійного ринку. Метою роботи є дослідження доцільності використання формату реаліті-шоу «Big Brother» компанії «Endemol» через дванадцять років після виходу першого сезону проекту в Нідерландах та аналіз можливих проблем в умовах конкуренції з більш новітніми форматами, представленими в українському сегменті розважального телебачення. Задля виконання поставленої мети ми встановили наступні завдання: 1. Дослідити фактори, що впливають на Unique Selling Point (USP) вітчизняної адаптації досліджуваного медіа-продукту та відрізняють проект від суміжних російських форматів, що з’явилися на ринку раніше; 2. Визначити ступінь успішності реаліті-шоу «Big Brother» в Україні в порівнянні з американською та європейськими адаптаціями. 3. Провести компаративний аналіз очікувань / вподобань цільової аудиторії реаліті-шоу та виробленого редакційною командою контенту; 4. З’ясувати глибинну мотивацію та мету участі у реаліті-шоу «Big Brother» і співставити її зі спроможністю проекту допомогти в реалізації заявленої учасниками мети;

Відповідно до визначених у дослідженні завдань впроваджується методологія, яка передбачає використання якісних методів. Глибинні інтерв’ю з генеральним продюсером та кастинг-директором реаліті-шоу «Big Brother» в Україні дозволяють дослідити підготовчий етап проекту, організаційний процес, рівень вдоволеності результатами та можливі помилки. З іншого боку, глибинні інтерв’ю з жителями Будинку Великого Брата розкривають мотиви участі, перебіг та результати шоу з точки зору учасників. Проведення фокус-груп дозволяє визначити очікування та вподобання цільової аудиторії і відповідність реаліті-шоу цим очікуванням. Перед проведенням глибинних інтерв’ю нам було надано можливість оглянути Будинок Великого Брата (не заходячи всередину). Першим етапом дослідження стали глибинні інтерв’ю з генеральним продюсером та кастингдиректором. Аби пересвідчитись у достовірності інформації, наданої організаторами, ми були присутніми в контрол-румі (control room) під час прямоефірної трансляції фіналу проекту. Після закінчення реаліті-шоу ми провели глибинні інтерв’ю з учасниками шоу. Інформація, зібрана в ході глибинних інтерв’ю, була використана, зокрема, і для проведення фокусгруп. Практичне значення роботи полягає в поетапному дослідженні процесу адаптації реаліті-шоу «Big Brother» в Україні та аналізі проблем, з якими стикнулися розробники формату в умовах українських реалій. Структура дослідження: робота складається зі вступу, основної частини (три розділи), висновків, списку використаної літератури та додатків. У першому розділі описано поняття реаліті-телебачення та реаліті-шоу, причини, час його появи та жанрові особливості. Нами було проаналізовано наукові праці про реатілі-телебечення як комбінацію документалістики, «мильних опер», таблоїдної журналістики та розважального телебачення.

Спираючись на опрацьовану літературу, в другій половині розділу окреслено феномен світової популярності реаліті-шоу «Big Brother». Другий розділ присвячений методології дослідження. У ньому подається аргументація використання якісних соціологічних методів глибинного інтерв’ю та фокус-груп, їхня характеристика та детальна процедура впровадження для даного дослідження. У третьому розділі представлено результати проведеного нами дослідження. У висновках надано тези, що підтверджують виконання поставлених дослідником завдань та узагальнені результати аналізу відповідно до обраної методології.

РОЗДІЛ 1. РЕАЛІТІ-ТЕЛЕБАЧЕННЯ ЯК ПІДВИД ФАКТОЛОГІЧНОГО ПРОГРАМУВАННЯ

1.1.

Історія виникнення реаліті-телебачення

Існує багато підходів до визначення давності формату «реаліті». Марк Адреєвич [1] дотримується думки, що розваги, побудовані на реальності, беруть початок із Римського цирку. У той же час Крід [10] та Кілборн [22] вбачають зародки раліті-телебачення у найперших фільмах Томаса Едісона та братів Люмьєрів, оскільки вони тримали увагу людського ока рухомими картинками людей у реальних ситуаціях. Але, усе ж таки, більшість дослідників називають першим реаліті-шоу американську гумористичну програму

«Candid

Camera»

(«Прихована

Камера»), що з’явилася на каналі «CBS» у 1948 році. Суть передачі полягала в тому, що приховані камери знімали перехожих у незручних ситуаціях, а коли збентеження людини досягало апогею, героям казали відому фразу: «Усміхніться, вас знімає прихована камера». Період Холодної війни 1950-1960-их років навіяв людям боязнь шпигунів, секретних агентів та прихованих пристроїв. У цей період популярність «Прихованої Камери» пішла на спад [29]. 1.1.1. Програми про поліцейських та рятувальників Популярне фактологічне розважальне телебачення (popular factual entertainment) переживало стрімкий злет наприкінці 80-их та ґрунтувалося на відкритому спостереженні. У 1987 на каналі «NBC» вийшла реаліті-програма «Unsolved Mysteries» [22: 426]. Двома роками пізніше глядачі каналу «Fox» побачили шоу «America’s Most Wanted», а на екранах «CBS» з’явилися програми «CBS’s Real Life Heroes та Rescue 911», що відома українському глядачеві під назвою «Служба порятунку

911». В останніх двох програмах знято роботу справжніх американських поліцейських та рятувальників – аварії, кримінал, драми. Такий формат невдовзі став

трендовим.

Американський

дослідник

реаліті-телебачення

Кілборн

виокремив три спільні складові, притаманні першим реаліті-програмам: a) зйомка «з плеча», портативна, відносно легка відеоапаратура, фіксація реальних подій із життя індивідумів або груп; b) спроба симулювати реальні події шляхом драматизації, реконструкції подій тощо; c) трансформація

безперервного

потоку

реального

життя

формалізовану, привабливо вироблену телевізійну програму [21: 1067]. Доувей додає до пункту «а» Кілборна тезу про те, що «реаліті-телебачення від самого початку ґрунтувалося на автентичних відеопоказах арештів та рятувальних операцій, часто в програми залучалися аматорські відеозйомки аварій чи небезпечних ситуацій» [11: 234]. Подальший розвиток реліті-телебачення

також тісно пов’язаний з

висвітленням злочинів або надзвичайних ситуацій. Американська програма «Cops» (1990, телеканал «CBS») стала праобразом для «American Detective» («ABC», 1992) і «Real Stories of the Highway Patrol» («CBS», 1992), а також була першим міжнародним телевізійним форматом. У 1993 році права на трансляцію купили англійці, які випустили у Сполученому Королівстві програми «Blues and Twos» («Carlton», 1993) and «Coppers» («Sky One», 1994) [22: 430]. 1.1.2. «Документальне мило» В середині 90-их років минулого століття розпочався другий етап в історії

реаліті-телебачення.

Він

ознаменувався

розповсюдженням

документальних «мильних опер» («docusoaps»). Спочатку вони набули

популярності у Великій Британії, а згодом вийшли за її межі. Документальні «мильні опери» почали регулярно з’являтися у вечірніх прайм-тайм слотах. Згідно з Кейт Беаті, «документальні «мильні опери» – це сконцентровані на героях історії, що базуються на реальних подіях, але по стилю подачі апелюють до художніх «мильних опер» [4]. Прототип появи документальних «мильних опер» –програма «An American Family», що вийшла на екрани у 1973 році в США. Упродовж семи місяців глядачі програми спостерігали за життям американської родини в Санта-Барбарі, штат Каліфорнія. За дванадцять випусків програми подружжя головних героїв навіть встигло розлучитися. Споглядання за життям чужої родини закладено в основу сучасних документальних «мильних опер». Але згодом традиційні родини витіснили псевдо-родини молодих людей, які поселилися в одному будинку. Таку структуру на «МТВ» назвали «груповим домом». Першою з програм подібного формату «групового дому» стала «The Real World» [4]. 1.1.3. «Документальне шоу» та «документальна гра» Третій період розвитку реаліті-телебачення характеризується появою докушоу та документальних ігор (gamedocs). Джон Корнер [8: 48] визначає доку-шоу як програму, «успіх якої значною мірою залежить від персоналії ведучого (телезірки)». До ранніх доку-шоу відносять так звані програми в стилі «інфотейнмент» («information + entertainment»). Серед них виділяють передачі про кулінарію, фітнес, подорожі та так звані «лайфсатайл» програми (lifestyle programmes), зокрема програми перевтілень (зміна зовнішності, стилю одягу тощо). Друга важлива віха в розвитку 3 етапу реаліті-телебачення – документальні ігри (gamedocs). Доувей [11: 236] пояснює, що при даному

форматі звичайні люди спостерігають за життям таких самих звичайних людей, що знаходяться в незвичайних умовах. Кері Мьорфі зазначає, що «учасники документальних ігор виходять із зони комфорту, тому що залишаються без свого звичного оточення. Вони живуть у штучно сформованому середовищі, і глядачі можуть спостерігати за поведінкою героїв у тих чи інших ситуаціях. Учасники документальних ігор постійно знаходяться під відеонаглядом прихованих камер, а також змушені брати участь у внутрішніх змаганнях під загрозою вильоту з шоу» [29: 73]. Поява документальних ігор, на думку Кейт Беаті, привнесла три нові компоненти у реаліті-телебачення. Це:  елемент гри, змагання, розваги;  психологічні гачки, які змушують учасників діяти як команда. З одного боку робота в команді – єдиний спосіб утриматись на плаву, а з іншого – існує так звана «зрада команди», адже після кожного голосування одна людина змушена покинути проект;  елемент інтерактивності (телефонні та Інтернет-голосування глядачів, обговорення в студії) [4]. Як зазначають дослідники Тінкнел і Роурам, документальні мильні опери, доку-шоу та документальні ігри поєдналися в реаліті-шоу «Big Brother», і така комбінація форматів стала одним з факторів світової популярності шоу [34: 252].

1.2.

Реаліті-телебачення як зіткнення документалістики, таблоїдної журналістики та розважального ТВ

Розмірковуючи про жанрове походження даного формату, Хатчінгс, зробить акцент на тому, що «жанри є чимось більшим, ніж комплекс формальних конвенцій» [16: 291].

Аннет Хілл констатує той факт, що реаліті-шоу за своєю сутністю є гібридним форматом, який поєднує в собі риси документалістики, таблоїдної журналістики та розважального ТБ. Таке поєднання доводить, «що телебачення пожирає саме себе (cannibalizes itself), щоби вижити» [15: 57]. У своєму аналізі жанру реаліті Хілл спирається на трьох ранніх дослідників цього феномена – Біла Ніколса [30], Джона Корнера [8] та Річарда Кілборна [22]. Ключовими

компонентами

таблоїдної

журналістики

взаємодія

«простих людей» і знаменитостей, інформації та розваг, приватного і публічного. Барбара Крід у своїх медіадослідженнях не піддає сумніву те, що «телевізійні програми створені для того, щоби викликати роздратування у тих, хто вважає себе представником «високої» (highbrow) або елітарної культури». Навіть «середні» (middlebrow) смаки можуть бути ображеними. Крід акцентує увагу на таблоїдному походженні жанру та на комбінуванні в сучасному телебаченні «серйозних» жанрів, завданням яких раніше було інформувати громадян про найважливіші події країни і світу, та розважальні жанри, мета яких – прикувати увагу глядача, використовуючи техніку «саспенсу» – тривожне очікування того, що щось повинно статися. Реаліті-ТВ розмиває ці межі між високим та низьким» [10: 58]. Кіс Брантс [6] у 1998 році вводить термін «infotainment» для визначення вищенаведеного розмивання жанрових меж. Сам термін є неологізмом, який об’єднує поняття «information» і «entertainment». За словами Аннет Хілл [15], відсутність соціологічних досліджень аудиторії реаліті-ТВ сприяло розвитку критики, яка базується на елітарних, часто

концептуально

невизначених

позиціях.

Такого

роду

критика

звинувачувала глядачів, що вони є або «пасивними вуаєристами без

критичних упереджень» або такими глядачами, що задовольняються комбінацією «infotainment». Але емпіричні дослідження «British Film Institute» показали, що закиди пасивності та вуаєризму публіки неправомірні – глядачі та творці реаліті -шоу разом створюють на телеекрані картину співтовариства, якого в реальності не існує. Можна також згадати в даному контексті Горкгаймера і Адорно [42: 157], які вказували на те, що культуріндустрія подвоює емпіричну предметність. «Індустрія культури» розуміється як різновид товару, у якого є виробник і споживач. В якості споживача виступають маси, які за допомогою стандартизованого

мистецтва

стають

об’єктом

маніпулювання

капіталістичному суспільстві. Породжуючи хибні потреби, культуріндустрія перетворює споживача в пасивного обивателя, створюючи для нього ілюзорний світ. Але сьогодні слід враховувати і те, що споживачі реаліті-шоу усвідомлюють це і зізнаються, що фіктивна реальність медійних продуктів власне відповідає їхнім потребам і бажанням хоча б на рівні телевізійного конструкту. Таким чином глядач отримує головне – почуття причетності до спільноти, якій він не байдужий, спільноті таких, як він / вона. Однак, Умберто Еко [43] вбачає тут проблему. За його словами, «неможливо не познущатися над учасниками реаліті-шоу, (оскільки вони самі знущаються

над

собою,

виставляючи

напоказ

свої

слабкості),

ані

поспівчувати жертвам – оскільки жертви заробили чималу вигоду від «страждань», вони заробили популярність». Якщо ж розглядати реаліті-шоу з точки зору документалістики, слід знову повернутися до дослідження Аннет Хілл [15]. За її словами, документальна журналістика, як і таблоїдна, близька до реаліті-шоу в «детективному» способі подачі матеріалу.

Хілл [15], слідом за Джоном Корнером [8], розрізняє документалістику на види: «оглядовий» та «експозиційний». Оглядова документалістика на сьогодні є комбінацією подібних по своїй натурі документальних підходів:  американського «direct cinema» (фільммейкер намагається звести свою участь до мінімуму, відмова від «реконструкції» подій і т.д.),  французького «cinema verité» (цей підхід передбачає неминуче втручання творців фільму, тому вони часто з’являються в кадрі, але все ж тут відкидаються будь-які постановочні дії, які були потрібні раніше, до винайдення необхідного світлового обладнання)  британського «fly-on-the-wall» (зйомки «живої події», але з позиції спостереження «мухи на стіні» – присутність авторів зведена до мінімуму). Таким чином, як пише Джонатан Бігнел, «реаліті-телебачення змішує підходи в документалістиці, використовуючи найбільш сумнівні з точки зору тих, хто виступає за документалістику як форму соціальної «роботи» [5]. Третій компонент, з якого, на думку Аннет Хілл [15], складаються реаліті-шоу – це телевізійні розважальні програми. Розваги – основна орієнтація масової культури. Реаліті-шоу використовує всі мас-культні методи боротьби за споживача, компілюючи різні тактики ток-шоу, ігрових і спортивних програм. Тед Мейджер [25: 138] порівнює розважальний телесеріал «Друзі» («Friends») із реаліті-шоу «Big Brother». У 1999 під час першого сезону телесеріалу, кожен з шести головних акторів отримував по 125 тисяч доларів гонорару за серію. У другому і третьому сезонах гонорар зріс до 750 тисяч доларів за серію. У четвертому сезоні за одну серію актори отримували по мільйону доларів. Бюджет кожної серії складав 7,5 мільйонів доларів. Отже,

на думку Мейджера, виробництво телесеріалів дороге (чи стає дорогим після виходу певної кількості серій). Левова частка бюджету іде на утримання в проекті «непересічних талантів» (акторів, сценаристів та режисерів). Попри всю схожість із серіалом, реаліті-шоу, зокрема «Big Brother» є абсолютно іншою бізнес-моделлю. Приміром, собівартість програми в Америці в сезоні 2001-2002 склала 6 мільйонів доларів. При чому, спонсори покривали собівартість виробництва програми за рекламу та «продакт плейсмент» [25: 149] До того ж, приміром, у 2001 році американський канал «CBS» брав від 10 до 20 доларів місячної платні за прямі трансляції з Будинку Великого Брата в нон-стоп режимі 24/7. Щомісяця канал мав від цього 850 тисяч доларів прибутку [25: 154].

1.3.

Формат реаліті-шоу «Big Brother»

Жодне у світі реаліті-шоу не отримало такого міфічного статусу та розголосу як «Big Brother». Офіційний опис проекту на сайті компаніїрозробника «Endemol» [57] визначає 4 ключові елементи, які окреслюють формат «Big Brother»: 1.

середовище, в якому живуть учасники – повністю відкрите для спостереження;

існує система голосування на виліт, відповідно до якої учасники один за одним залишають дім Великого Брата;

команда редакторів щотижня дає учасникам завдання, які підлягають обов’язковому виконанню;

існує спеціальна кімната зізнань, у якій учасники на одинці рефлексують свої емоції, думки щодо номінацій тощо.

Упродовж 100 днів учасники проекту живуть в ізольованому, штучно створеному середовищі. Їм забороняється користуватися телефонами,

годинниками, радіо, телебаченням, навіть ручками та папером, адже писати у будинку заборонено. До кожного з учасників кріпиться мікрофон і петличка, яка супроводжує героя 24 години на добу. Камери спостерігають за учасниками вдень і вночі, і супроводжують героїв навіть під час прийому ванни. Учасники ідуть в проект за славою і впізнаваністю. Переможці та фіналісти шоу часто продовжувують кар’єру в шоу-бізнесі та на телебаченні. Фіналістка першого датського шоу Сабіна стала телеведучою, і знялася для обкладинки Playboy. Переможець Барт підписав модельний конртакт, працював на радіо і телебаченні, а пізніше запустив власний бренд одягу під назвою «Big Bart». Іще один датський учасник Рууд, відомий аудиторії звичкою обніматися, написав бестселер під назвою «Обнімаймося» [31: 17]. Переможець першого німецького сезону Джон розпочав успішну кар’єру поп-виконавця, а ще один учасник Златко, попри програш, став іще популярнішим. Він ведучий власного прайм-тайм шоу, і на його честь навіть назвали пиво. Список зірок «Big Brother» можна продовжувати до безкінечності [31: 18] 1.3.1. Географія та аудиторія проекту Реаліті-шоу «Big Brother» дебютувало в 1999 році в Нідерландах. З того часу програма була адаптована у більш ніж 70 країнах світу (повний перелік країн та модифікації формату (дитячий, сімейний, за участю знаменитостей) див. у Додатку A). Понад половина з цих країн замовляла більше ніж один сезон рейтингового шоу. Усього в світі «Big Brother» переглянуло понад 2 мільярди людей [17].

У 1999 за 1 місяць нідерландський «Big Brother» став однією з найрейтинговіших програм в країні, а останній епізод в канун Нового року подивилося понад 15 мільйонів глядачів. Згідно з дослідженням аудиторії, проведеним Аннет Хілл [14], у Іспанії в 2000 році «Big Brother» зібрав більшу аудиторію, ніж півфінальний матч Ліги Чемпіонів між командами «Реал-Мадрид» та мюнхенським «Байером». Французька версія «Big Brother» під назвою «Loft Story» у 2003 році збирала перед телеприймачами не менше 7 млн глядачів попри те, що у країні відбувалися постійні демонстрації з вимогою заборонити показ програми [4]. Із вимогою заборонити «Big Brother International» виступала і церква у Південноафриканській республіці. У тамтешньому шоу брали участь представники 10 африканських країн. Попри всю критику, шоу тримало найвищі рейтинги, адже для глядачів воно слугувало містком для культурного порозуміння між сусідніми країнами. Згідно з Бігнелом [5: 35] «Big Brother», на відміну від міжнародних новин про африканський регіон, був єдиним, хто не концентрувався на війні чи природних катаклізмах. Після кількох днів ефіру «Big Brother» заборонили у Бахрейні. Але навіть за такий короткий строк реаліті-шоу встигло підігріти інтерес до справжнього, неприхованого життя в домі Великого Брата консервативної ісламської молоді. Під час фінального епізоду австралійського «Big Brother» у 2003 році канал «Channel Ten», що транслював шоу, зібрав вдвічі більше глядачів, ніж найпопулярніший канал країни «Channel Nine». У Великій Британії перший сезон «Big Brother» (2000) дав каналу «Channel 4» понад 10 мільйонів глядачів і найбільший в історії каналу рейтинг. Серії другого сезону шоу в середньому переглядало по 4,5 млн глядачів. Це на 70% більше, ніж середня доля по каналу. «Big Brother-3»

зібрав 10 мільйонів СМС-повідомлень та залучив понад 10 мільйонів глядачів під час фінального епізоду. Загальна вартість СМС-повідомлень глядачів часто перевищувала собівартість виробництва однієї серії контенту і складала 875 тисяч фунтів стерлінгів [25:150]. А у Швеції з 2002 року прямі трансляції з будинку можна було переглядати через мобільний телефон. [25:151] 1.3.2. Феномен популярності «Big Brother» Доволі цікавим є висновок, якого дійшла у своєму дослідженні Аннет Хілл [14]. У Великій Британії основну цільову аудиторію «Big Brother» склали

активні,

освічені

люди

вікової

категорії

16-34

років.

загальнонаціональне опитування 2000-го року показало, що реаліті-шоу «Big Brother» подивилося вдвічі більше британців віком від 16 до 34 років, ніж старша аудиторія. Більше

того,

серед

тих,

хто отримує

високий прибуток,

має

університетську освіту та доступ до інтернету, більше глядачів «Big Brother», ніж серед людей з маленькими статками, середньою освітою та тих, хто не має доступу до інтернету [14]. Іще одна бртанська дослідниця Дженет Джонс [18] провела паралельне дослідження аудиторі, і дійшла схожих висновків. Рис. 1.1 Соціальний склад аудитрії «Big Brother»

Кілборн [22: 81], розмірковуючи про причини популярності «Big Brother» зазначає, що це шоу стало першою в світі технічно конвергентною програмою, яка дозволила глядачам долучатися до перегляду в будь-який час доби (викладені ТВ-епізоди на веб-сайті, постійні відео- та аудіопотоки прихованих камер, чат, ринг-тони «Big Brother» на мобільному телефоні тощо). За Кілборном, «Big Brother» став безперервним медіаівентом, підлаштованим для комфортного сприйняття молодіжною аудиторією. Марк Адреєвич [2] продовжує цю думку і визначає мету технічних інновацій «Big Brother» як «роботу бути побаченим». Підтверджує цю тезу і німецьке дослідження аудиторії «Big Brother», проведне Мікосом [27]. Отримані результати показали, що націленість «Big Brother» на молодіжну аудиторію дійсно має сенс. Понад 2/3 відвідувачів німецького сайту «Big Brother» були віком до 30 років. З іншого боку Мікос ставить під сумнів дієвість інтерактивних елементів сайту «Big Brother» та вплив на загальний успіх проекту. Ключовий

здобуток

дослідження

Мікоса

полягає

тому,

що

респонденти визначили, за чим для них найцікавіше споглядати під час ефірів. Це можливість бути присутнім під час спонтанних дій героїв у критичних ситуаціях чи в стані стресу. Цей концепт Мікос окреслює як «одночасну причетність та дистанціювання» [27: 181].

Результати

дослідження виявилися дуже схожими на результати, отримані дослідниками аудиторій мильних опер [20]. Незважаючи на описане вище тяжіння реалітітелебачення до документалістики, німецьке дослідження констатує більшу схожість «Big Brother» з «мильними операми». «Мильна

опера»

утверджує

автентичність

реалізму

через

явне

відображення соціального світу, зведеного до мікрокосу повсякденності та структурованого конденсацією і наративним розвитком», - продовжує аналіз Джонатан Бігнел [5]. Таким чином мильна опера відображає і відтворює

ідеологічні норми, фокусуючись на родині, спільності або регіональній ідентичності. Саме тому як «мильні опери», так і реаліті-шоу є ареною для дебатів про моральність і соціальну поведінку в сучасних суспільствах. Ці дебати підігріваються ще однією властивістю мелодрами – акцентуванням на персонажах. Основнн питання, яким задаються глядачі мильних опер, і ще більшою мірою глядачі реаліті-шоу – «що це за люди?», і вже потім йде питання «що далі?». Реаліті-шоу додає до ці двох питань ще сумнів щодо «щирості» персонажа [51: 11]. Схожих висновків доходить Аннет Хілл [14] у дослідженні британської аудиторії «Big Brother». Британці виокремили найцікавішим у реаліті-шоу споглядання емоцій учасників та розмірковування над тим, що є награним, а що – справжнім. Перед запуском шоу в різних країнах преса завжди закидала проектові надмірний вуаєризм. Мовляв, люди вмикають телевізори або заходять на інтернет-сторінки «Big Brother», аби побачити оголених учасників у душі чи в ліжку одне з одним [31]. Ці характеристики проекту підпадають під поняття патогенного тексту, визначеного українським досілдником Борисом Потятиником [41: 16]. На думку Потятинника, патогенним є текст, що містить пропаганду класової, расової ворожнечі, порнографію, гіперболізовану рекламу, тоталітарне спілкування. Автор також наголошує на особливій проблемі межі між еротикою та порнографією. До одного з головних критеріїв патогенності він відносить надмірне розтягування сцен, де вимагається «точність диктофона», тобто коли сцена на екрані триває стільки, скільки й у реальному часу, що часто застосовується у мильних операх і реаліті-шоу. Але всі ці елементи, на думку британських продюсерів шоу, ніколи не ставали головними в реаліті «Big Brother». У туалетах встановлені камери,

щоби це місце не стало прихистком від ока Великого Брата. Усі плани в душі знімалися згори і не показували інтимних частин тіла. Усі сцени в ліжку були спонтанними. Камери просто ставали свідками подій. Головне у програмі – щоденна взаємодія людей між собою. Рут Ріглі, продюсер британського «Big Brother», упевнена, щоб «шоу ніколи б так не «вистрелило», якби інші люди потрапили

на

проект.

Саме

такий

мікс

особистостей

забезпечив

безпрецедентну рейтинговість» [31: 248]. Отже,

британська

команда

продюсерів

продовжує

відкидати

патогенність «Big Brother» і будь-які обвинувачення, що в процесі кастингу спеціально обрирають людей, готових піти на секс під прицілом відеокамер, хоча і визнають, що деякі учасники на це здатні. Пітер Базалгетте описав це явище так: «Закрийте дванадцятеро молодих людей в одному будинку – і між ними стовідсотоково виникне сексуальне напруження. Проте для досягнення успіху в «Big Brother» необхідно, аби стосунки розвивалися. Секс – це побічний ефект сюжетної лінії. У США, Австралії та Сполученому Королівстві кілька сезноів були надзвичайно популярними без сексу на проекті» [3: 245]. Значущість «Big Brother» полягає в тому, що проект започаткував мультимедійність ХХІ століття, використовуючи, щонайменше, 4 типи медіа. Він зумів прикути увагу через телевізор, інтернет, мобільні телефони та пресу. [31: 249]. Таким чином, попередні дослідження аудиторії шоу «Big Brother» дають чітке розуміння популярності проекту. Серед визначальних факторів привабливості

формату

дослідники

називають

його

технологічну

конвергентність та видовищність. Окрім того, проект стирає межі між публічним та приватним. Глядачі стають свідками появи нових зірок шоубізнесу та телебачення (учасників шоу), при чому всі ці події мають неконтрольований, спонтанний характер [2].

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЯ: ГЛИБИННІ ІНТЕРВ’Ю ТА ФОКУСГРУПИ Метою даної роботи було дослідження доцільності використання формату реаліті-шоу «Big Brother» компанії «Endemol» через дванадцять років після виходу першого сезону проекту в Нідерландах та аналіз можливих проблем в умовах конкуренції з більш новітніми форматами, представленими в українському сегменті розважального телебачення. Для досягнення даної мети нами було обрано якісну методолгоію, а саме якісні соціологічні методи глибинного інтерв’ю з генеральним продюсером та кастинг-директором шоу «Big Brother» в Україні, трьома учасниками проекту та метод фокус-групи із представниками цільової аудиторії. Ці методи якнайкраще допоможуть нам розкрити глибинні мотивації учасників, вподобання та очікування аудиторії, а також сприятимуть поетапному вивченню кейсу «Big Brother», починаючи з рекламної кампанії та кастингів і закінчуючи фіналом та результатами проекту. 2.1. Метод глибинних інтерв’ю 2.1.1. Опис методу Глибинне інтерв’ю часто визначають як форму бесіди, а саме – як «бесіду з ціллю» [35: 130]. Цей науковий метод дослідження часто використовується і звичайними громадянами. «Усі ми використовуємо цю технологію, аби дізнатися щось нове про предмет нашого інтересу. Ми починаємо з загальних запитань, а коли отримуємо відповіді, концентруємося на певних точках, що цікавлять нас найбільше» [44], – характеризує метод Едвард Ксенич. Він наголошує, що в цілому, соціологи, використовуючи метод глибинних інтерв’ю, теж слідують цьому «аматорському» алгоритму. Втім, головна відмінність

полягає в тому, що науковці записують розмову і ретельно аналізують її, відповідно до концептів та теорій власного дослідження. Глибинне інтерв’ю – це свого роду «відкрите дослідження», пошук первинних понять, первинних описів і робота по їх структуризації. Основна помилка соціологів, що працюють за допомогою формалізованих анкет, полягає в наступному: реальності, об’єкту вони нав’язують понятійний апарат, сформований для інших цілей і об’єктів інших типів. Схильність до рефлексії у нас в суспільстві взагалі дуже мала, і соціологи у своїй масі не є винятком. Тому нав’язування об’єкту чужого йому концептуального апарату в соціальних дослідженнях – звичайна справа. Не проводиться тонка робота з формування первинних описів і подальшого перекладу мови цих описів на більш узагальнений мову науки»[37]. 2.1.2. Переваги та недоліки Головна перевага глибинного інтерв’ю – це гнучкість. Замість того, щоб «іти в поле» з вузькою гіпотезою, дослідник, що використовує метод глибинного інтерв’ю, формулює гіпотезу в ході проведення самих інтерв’ю. Отже мета такого дослідження – отримання нової, неочікуваної інформації. [19]. Джейн Рітчі [31] наголошує на тому, що головна перевага глибинного інтерв’ю полягає у вмінні поєднати гнучкість та структурованість. Структура глибинного інтерв’ю, відповідно до гайду, передбачає певний перелік тем, утіт дозволяє інтерв’юеру вийти за рамки звичних нейтральних запитань, виказуючи власні емоції та змінюючи хід бесіди, залежно від відповідей респондента. З іншого боку, ряд дослідників відмічає й негативний бік проведення глибинних інтерв’ю. У дослідженнях, що проводяться методом глибинного інтерв’ю, забезпечення репрезентативності вибірки в загальноприйнятому

значенні цього слова є неможливим, оскільки опитати цим методом 1500 осіб, як правило, не можна не тільки через фінансові обмеження, але й тому, що результати такого опитування будуть представляти собою близько 50 тис. сторінок тексту. Одне тільки читання такого масиву може зайняти у дослідника більше року (з розрахунку 100 сторінок в день). 2.1.3. Типи глибинних інтерв’ю Інтерв’ю поділяються на два типи: стандартизовані (формалізовані) та нестандартизовані (неформалізовні, вільні). Формалізоване

інтерв’ю

призначене

для

отримання

однотипної

інформації від усіх респондентів. Після проведення всіх необхідних для дослідження інтерв’ю, ці дані можуть порівнюватись, класифікуватись та кодуватись у таблиці. Таким чином, схожість чи відмінність відповідей респондентів означатиме також різницю чи тотожність у вчинках чи міркуваннях людей. Інтерв’ю даного типу найчастіше використовуються для вивчення споживацьких інтерференцій [37]. Неформалізоване інтерв’ю застосовується, коли немає необхідності співставляти відповіді різних респондентів. При проведенні таких інтерв’ю дослідник не намагається отримати лише інформацію одного типу. Зміст інтерв’ю, таким чином, може кардинально змінюватись, залежно від кожної з відповідей респондента. Окрім того, виділяють клінічні та фокусовані інтерв’ю. Клінічні характеризуються значною тривалістю та інтенсивністю. Їх мета – якомога більше дізнатися про мотиви та прагнення респондента. Фокусовані можуть бути короткими, і проводяться в основному для визначення реакції респондента на ті чи інші події або явища [44]. Кан и Кеннел [19] знаходять ще одну відмінність в методичних принципах побудови анкет формалізованого і неформалізованого глибинного

інтерв’ю. При складанні анкет формалізованого інтерв’ю рекомендується відокремлювати один від одного тематично взаємопов’язані питання, чергуючи їх з питаннями на інші теми. Вважається, що наявність логічних зв’язків між попередніми і наступними питаннями створює у опитуваного певну установку, яка впливає на його відповіді. На противагу цьому запитальник неформалізованого глибинного інтерв’ю повинен бути по можливості логічним, щоб допомогти опитуваному, та й інтерв’юеру, не втрачати послідовність викладу. Виняток можуть становити деякі спеціальні методичні випадки (наприклад, коли респондента свідомо провокують на суперечливі висловлювання). 2.1.4. Етапи проведення глибинного інтерв’ю Кан [19] виділяє сім стадій проведення успішного глибинного інтерв’ю. Перша стадія – фокус теми. На цьому етапі важливо прояснити мету інтерв’ю. Для початку потрібно зрозуміти, що саме може привнести цей метод у дослідження, чи буде він єдиним, превалюючим методом, чи доповнюватиме інші. Щойно дослідник визначив загальні цілі, він має визначити ключову інформацію, яку хоче отримати через поглиблене глибинне інтерв’ю [19]. Підготовку до інтерв’ю прийнято розділяти на загальну і конкретну. Під загальною підготовкою мається на увазі підготовка до інтерв’ювання взагалі, а під конкретною – підготовча робота до проведення інтерв’ю з конкретними респондентами за заздалегідь визначеною темою [37]. Якості хорошого інтерв’юера складаються з: 1. його індивідуальних здібностей; 2. володіння методикою; 3. соціологічної підготовки;

4. підготовки

тій

предметної

області,

яка

досліджується

із

застосуванням глибоких інтерв’ю. Названі групи якостей знаходяться в певній залежності, взаємно доповнюючи і підсилюючи один одного [37]. Проектування інтерв’ю є другим етапом. Після того, як дослідник конкретизував тему, необхідно розробити спосіб, який допоміг би отримати цю інформацію в ході інтерв’ю. Для цього варто скласти гайд, який включає в себе основні теми і питання, на які відповідатиме респондент. Гайд (або план) покликаний допомогти інтерв’юеру увагу фокусуватися на тих самих важливих темах з різними респондентами. Власне проведення інтерв’ю є третім етапом. Перед початком інтерв’ю, важливо пояснити респонденту мету дослідження. Якщо дослідник робитиме аудіозапис, необхідно отримати на це дозвіл респондента, протестувати обладнання, щоб переконатися, що все працює правильно. Головна задача дослідника – слухати і спостерігати, оскільки він направляє співрозмовника і акцентує увагу та тих чи інших деталях, ґрунтуючись на відповідях респондента. Наступний етап – розшифровка аудіозапису. Це дослівний текст кожного інтерв’ю в форматі питання-відповідь. Етап аналізу включає в себе визначення основних тез, сформульованих з відповідей респондентів. Визначені тези необхідно «верифікувати» – впевнитися, що слова респондентів не перекручені й узагальнення зроблені коректно. Останній етап – оформлення результатів у вигляді письмової або усної доповіді. У доповіді вказуються не тільки отримані результати, а й вплив глибинних інтерв’ю на загальне дослідження [19].

2.1.5. Застосування методу в дослідженні У

даному

дослідженні

ми

використали

напівформалізовані

та

неформалізовані інтерв’ю. Неформалізовані класифікувати

та

інтерв’ю, порівнювати

результати з

якого

відповідями

не інших

потрібно

було

респондентів,

проводилися з генеральним продюсером «Big Brother» в Україні Ярославом Осташкевичем та кастинг-директором «Big Brother» в Україні Світланою Бритвенко. Ярослав Осташкевич перед запуском «Big Brother» в Україні упродовж п’яти сезонів був продюсером польської версії шоу та виконував роль «голосу Великого Брата». Із генеральним продюсером ми спілкувалися про організацію проекту, підготовку, рекламну кампанію, рейтинги, успішність, переваги і недоліки шоу та можливість проведення другого сезону. В ході глибинного інтерв’ю з кастинг-директорм Світланою Бритвенко ми дізналися про критерії відбору учасників та структуру кастингів «Big Brother» в Україні. Окрім того, ми провели три напівформалізованих інтерв’ю з учасниками проекту Спартаком Сергієнко (27 років, шоумен, м. Конотоп), Анатолієм Хальотою (28 років, перукар, м. Київ) та Христиною Котвицькою (20 років, студентка, м. Чернгів). Частина запитань була спільною для всіх учасників, а частина відрізнялась, залежно від досвіду кожного з учасників у проекті, тривалості перебування в Будинку та ситуацій, пов’язаних із ними на проекті. Христина Котивицька – переможниця проекту, Анатолій Хальота – фіналіст, посів друге місце за результатами глядацького голосування, а Спартак Сергієнко був відібраний для глибинного інтерв’ю, оскільки окрім участі у «Big Brother» протягом шести місяців був учасником російського реаліті-шоу «Дом-2», і міг співставити два проекти за різними категоріями.

Метою напівформалізованих глибинних інтерв’ю був аналіз мотивації участі молодих людей в проекті, мотивації до виконання завдань у Будинку Великого Брата, дослідження емоційного та психологічного стану учасників під час участі в шоу. За допомогою глибинних інтерв’ю ми дізнавались про внутрішню організацію проекту, взаємодію редакторського ньюзруму з Будинком, а також, просили учасників порівняти власні очікування від участі з кінцевим результатом після закінчення реаліті-шоу. 2.2. Метод фокус-груп Групові інтерв’ю використовувалися ще під час Другої світової війни для перевірки ефективності пропаганди серед військових та для визначення факторів, що впливають на підвищення ефективності праці. Пізніше цим методом стали послуговуватися маркетологи для проведення комерційних досліджень [28]. Щоби дати дефініцію фокус-групам, слід звернутися до праць Голдмана [13], який першим описав метод «групових глибинних інтерв’ю». Він визначав групу як певну кількість індивідуумів, що взаємодіють між собою і мають спільні інтереси. «Глибинність» полягає у пошуку більш ґрунтовної інформації, ніж за умови щоденної міжперсональної комунікації. Слово «інтерв’ю»,

свою

чергу,

передбачає

наявність

модератора,

який

використовує групу задля отримання корисної інформації. Морган визначає фокус-групу як дослідницький метод збору даних за допомогою групової взаємодії на певну визначену дослідником тему. Тобто дослідник відповідає за фокус, а група – за дані [28]. Відмінною рисою фокус-груп Р. Крюгер [23] вважає наявність спільноти індивідуумів, об’єднаних у групу за певними критеріями, котрі в результаті фокусованої дискусії надають інформацію якісного характеру. Отже, фокусгрупою він називає якісний метод збору інформації в гомогенних групах, що

ведуть сфокусовану дискусію за участі ведучого, заснований на принципах групової динаміки. Фокус-групи організовуються у невимушеній, довірчій обстановці. Неформалізований характер цього методу дослідження дозволяє отримувати неочікувані результати, моделювати реальні ситуації взаємодії, сприяє розкриттю індивідуальних думок без тиску і нав’язування. Для проведення фокус-групи дослідник виділяє два-три основних напрямки розвитку дискусії. Завелика кількість учасників може ускладнити аналіз даних. План фокус-групи має бути коротким. Це дозволить досліднику імпровізувати в ході дослідження [39]. Виділяють чотири ключові характеристики фокус-груп: 1) Віддача від фокус-групи більша, ніж від індивідуальних інтерв’ю (автор виходить з позиції «одна голова – добре, а дві – краще», тому фокус-групи виграють через синергію в генеруванні ідей) [13]; 2) Роль модератора надзвичайно важлива (він має володіти знаннями з психології груп, мати попередній досвід у проведенні фокус-груп та бути обізнаним у досліджуваній темі) [12]; 3) Ідеальна фокус-група складається з 8-12 осіб. У цих межах розмір може варіюватися, залежно від установлених правил та особистого стилю модератора [26]; 4) Учасники фокус-групи мають бути незнайомі між собою [26]. Нині в соціальних науках головними методами збору даних є включене спостереження, яке відбувається у групі, та глибині інтерв’ю, які проходять в індивідуальному режимі. Морган наголошує на особливому місці фокусгруп, їх відмінності від інших якісних методів. На його думку, фокус-групи займають проміжну ланку між включеним спостереженням і глибинними інтерв’ю. Також він вважає за необхідне знати слабкі та сильні сторони цього методу в порівнянні з іншими [28].

2.2.1. Переваги та недоліки фокус-груп Основна

перевага

фокус-групи

порівнянні

зі

включеним

спостереженням полягає у тому, що вона дає гарантовану можливість спостерігати за більшою кількістю релевантних взаємодій за короткий період часу. Втім, соціальна взаємодія, а скоріше, – керування нею, може стати й головним недоліком фокус-групи. Адже модератор віддаляє учасників від природного

соціального

спілкування.

«Дискусія

фокус-групі

контролюється дослідником, і тому ми не можемо бути впевненими в природності взаємодій, що відбуваються всередині групи» [38: 27] До того ж, поведінка особи в групі та її погляди можуть змінюватися залежно й від поведінки інших членів групи. Власне, присутність інших людей може спричиняти незумисний або небажаний вплив на індивідуальну поведінку кожного з учасників [12]. Основна різниця між фокус-групою та глибинним інтерв’ю полягає в тому, що у фокус-групі взаємодія учасників між собою замінює їх взаємодію з інтерв’юером. Наслідки такої заміни дуже відчутні, і вони можуть бути як позитивними, так і негативними. На думку Р. Мертона [26], у групах з’являються

розгальмовуючі

та

стримувальні

ефекти,

дія

яких

асиметричною. Розгальмовуючий ефект проявляється у тому, що у групі завжди знайдеться людина, яка готова поділитися своїм досвідом відвертіше за інших, і це робить інших учасників розкутішими. Модератор може суттєво підсилити цей ефект, підтримуючи таких добровольців, і тим самим, задаючи стандарт відвертого обговорення. Основним фактом стримування є те, що люди зазвичай не хочуть публічного говорити про щось особисте, інтимне, розповідати про проблеми, вчинки і думки, які громадськість, радше за все, засудить [26].

У сучасних дослідженнях ефекти стримування особливо великі у темах контрацепції, особистої гігієни та фінансів. Більшість авторів радять досліджувати ці теми не в групах, а за допомогою методу глибинних інтерв’ю [38]. У той же час Літоселіті [24] виокремлює дослідження, в яких проведення фокус-груп є обґрунтованим і корисним:  Отримання нової інформації (наприклад, про новий продукт) та консолідація старих знань (наприклад, вивчення

людських

звичок);  Отримання різних точок зору стосовно одного ж того ж питання;  Вивчення мотивації людей і сприйняття теми – що послугувало причиною того, що у певної людини склалась певна думка; 

Брейн-сторм та генерування ідей, оскільки учасники обговорюють різні аспекти проблеми і, можливо, приходять по певних рішень;

 Отримання розуміння того, яким чином одні учасники впливають на інших (групова динаміка);  Дослідження контраверсійних питань та чутливих тем. Отже, необхідно детальніше описати сам алгоритм підготовки та проведення фокус-груп а також план аналізу отриманих даних. 2.2.2. Алгоритм проведення фокус-групи Тайє [33] виділяє сім ключових кроків, яких необхідно притримуватися для проведення успішної фокус-групи: 1. Визначення проблеми; 2. Вибір цільової групи; 3. Визначення кількості фокус-груп; 4. Підготовка дослідницької механіки;

5. Підготовка матеріалів для фокус-групи; 6. Власне проведення фокус-групи; 7. Аналіз даних та висновки. Який би метод не обрав дослідник, його першим кроком завжди має бути визначення проблеми. Дослідницька проблема має базуватись на отриманій раніше інформації, тобто готуючись до фокус-групи дослідник має володіти достатньою кількістю інформації. Діяльність дослідника має визначатися

на

певних

уявленнях,

цілях

гіпотезах,

іноді

добре

пропрацьованих, а іноді доволі смутних. Більше того, ясно пропрацьовано гіпотези можуть виявитися глибоко помилковими, а смутні – вірними (Белановський). Визначення проблеми. Відправною точкою дослідника мають бути відповіді на наступні запитання: - Чому саме цей метод дослідження? - Яка ключова тема чи проблема буде обговорюватися під час фокусгрупи? - Яку інформацію може надати фокус-група, і наскільки ця інформація цінна для загального дослідження? - Які очікувані результати обговорення у фокус-групі? - Хто, як і задля чого може використати надану цією фокус-групою інформацію? [23: 43]. Відбір учасників фокус-групи залежить від поставлених дослідником цілей. Кількість учасників фокус-групи. Питання кількості учасників вважається добре відпрацьованим і має тривалу передісторію. Ключову формулу визначив Р.Мертон. Він висловив думку, що розмір групи повинен визначатися двома параметрами. Група не має бути настільки великою, щоб стати некерованою або перешкоджати адекватній участі більшості членів, і

вона не повинна бути настільки малою, щоб не забезпечити суттєво більше покриття питання, ніж інтерв’ю з однією людиною. За Мертоном, ідеальна кількість учасників – 8-12 осіб [26: 22]. Організація дискусії з 12 учасниками сьогодні розглядається багатьма дослідниками як перебір, оскільки проводити групи з таким числом респондентів можливо, але складно, і модератору вже не вдається задіяти в обговоренні всіх [38]. Зменшення числа респондентів до 6 і менше теж тягне негативні наслідки. Воно зменшує і кількість представлених думок, а це веде до збіднення предмету дискусії і підвищує ймовірність того, що вона піде нетиповим шляхом, неадекватно моделюючи динаміку думок в суспільстві [38]. Найбільш доцільне число учасників групи залежить від ступеня досвідченості модератора і частково від персонального стилю його роботи. На думку більшості вчених, оптимальна чисельність фокус-групи для початківця модератора складає 7 осіб [38]. Слід також взяти до уваги, що метою відбору є гомогенність соціальних характеристик учасників, але не гомогенність їхніх поглядів і установок. Основними соціальними характеристиками, що зазвичай беруться до уваги при визначенні складу груп, є: приналежність до соціального класу, освіта, стать, вік і національність (в деяких регіонах важливою може бути й релігійна приналежність). [12: 88]. Необхідна кількість фокус-груп. Щоби частково вирішити проблему репрезентативності учасників, відібраних для фокус-групи, дослідникам радять проводять дві чи більше фокус-груп. Однією фокус-групою дослідники зазвичай не обмежуються, оскільки тоді немає ніякої змоги дізнатися, чи результати дійсні тільки для вузького кола людей – самих учасників фокус-групи, чи їх можна узагальнити [33].

Крюгер [23: 22] радить провести три-чотири фокус-групи, після чого визначити,

чи

«наситився

автор

отриманою

інформацією».

Термін

«насиченість» визначає, чи почув дослідник спектр різнополярних ідей. Категоричніше налаштований російський дослідник Белановський [38]. Він прийшов до висновку, що «стандартне фокус-групове дослідження включає в себе від 4 до 8, рідше до 12 груп. За умови дослідження однієї гомогенної популяції кількість груп може бути зменшена до 5». Якщо ж проект,складається з однієї або двох груп, він має бути віднесений до однієї з наступних категорій:  пілотне дослідження з методичними цілями;  пілотне дослідження з маркетинговими цілями (обидва види пілотажу часто можуть суміщатися);  навчальні фокус-групи;  некоректне, некваліфіковане або несумлінне дослідження;  популяційна група, що досліджується, настільки мізерна, що зібрати більше однієї або двох фокус-груп неможливо. Підготовка дослідницької механіки. На цьому етапі необхідно визначитися із місцем проведення заходу, матеріально технічною базою, необхідною для нормальної роботи під час фокус-групи та типом носія, на який буде записана дискусія учасників (відео чи аудіо) [33]. Якість та надійність відео- чи аудіо зйомки є вирішальними факторами на етапі аналізу отриманих даних. Якщо слова учасників погано чути через неякісний мікрофон – це значно ускладнить роботу аналітика. Тому потрібен чіткий контроль за роботою апаратури [38]. На цьому ж етапі варто обрати модератора (чи фасилітатора). Дослідник може взяти модератора зі сторони, а може сам виступити в його ролі. Все

залежить від досвіду автора дослідження та бюджету проекту. Відсутність незалежного модератора має свої плюси та мінуси. Коли дослідник виступає в ролі модератора – це вигідно з економічних міркувань, і до того ж, ніхто краще від самого автора не обізнаних у темі й проблемі, піднятій у роботі [44: 99]. З іншого боку, «дослідник може спричинити небажаний вплив на фокусгрупу. По-перше, він може спрямовувати дискусію таким чином, щоби учасники схилялися до його власної точки зору, незалежно від теми дослідження» [44: 101]. Підготовка матеріалів. Необхідно заздалегідь написати і роздрукувати для учасників усі матеріали, потрібні для проведення фокус-групи. Це анкета для респондентів, будь-які аудіо- та відеоматеріали, що можуть знадобитися в ході обговоренням, і модераторсьький гайд [33]. План або гайд починається з формулювання привітання респондентів, тем, мети дослідження, пояснення основних правил участі та написання вступних питань, що дозволяють створити розкуту і вільну атмосферу [39: 27]. При створенні плану фокус-групи використовується такий же порядок питань, як і в інших соціологічних методах, наприклад, в анкетах. Дослідники Девід Морган і Річард Крюгер [23, 28], пишуть про необхідність руху від загального до конкретного, у зв’язку з тим, що це допомагає не відкривати замисел досілдника і зберігає спонтанність вивисловлювань респондентів, що є важливою характеристикою фокус-групи. Крім того, поступовий перехід від загальних питань до приватних дозволить створити контекст для подальшої дискусії. Утім Тайє [33] пише, що існування гайду не забороняє модератору ставити питання, яких немає у плані. «Навпаки, цінність фокус-групи полягає в тому, що модератор реагує на коментарі учасників по ходу прведення

фокус-групи». Професійний модератор може змінити лінію запитань таким чином, що ніхто з учасників не помітить, що цього не було заплановано. В результаті, на думку Р. Крюгера [23], виходить п’ять основних категорій запитань: ознайомлювальні, ввідні, перехідні (від ввідних до основних),основні та заключні питання. Він також додає, що окрім правильних запитань необхідно також правильно зберігати динаміку групи. Для цього можна користуватися такими техніками: скласти разом певний список (перелічити щось);  скласти рейтинг (кожен учасник проводить індивідуальне оцінювання за певною шкалою, а результати стають приводом для дискусії);  обрати з-поміж альтернатив (оцінити відео, рекламні постери)  сортувати картинки (з-поміж запропонованих картинок, фотографій ітд, обрати ті, що підходять за певними параметрами)  намалювати малюнок (описати його, а потім попросити групу описати, що бачить група);  «майнд мепінг» (mind mapping) – тема пишеться посередині сторінки, а від неї малюються лінії до асоціацій, пов’язаних із темою. Кожен учасник робить завдання індивідуально, після чого іде загальна дискусія;  використовувати уяву – уявити, що певна ситуація могла б мати інший розвиток [23]. Проведення фокус-групи. Власне проведення фокус-групи буде успішним, якщо дослідник успішно виконав попередні етапи. Утім, саме місце проведення заходу може допомогти створити потрібну атмосферу. До місця проведення фокус-групи зазвичай висуваються такі вимоги: доступність і швидкість знаходження; нейтральна обстановка та просторове розташування учасників дискусії навколо столу, що має круглу чи овальну

форму. Дуже важливо, щоб у приміщенні не було зовнішніх шумів, адже отримані дані складно буде розібрати [39]. Перед початком фокус-групи зазвичай є вступне слово модератора. Наступний

етап

«розігрівання»

–

«розігрівка».

групи

зазвичай

Тактика

«розбивання

визначається

льоду»

персональним

або

стилем

модератора. Всі сходяться на тому, що цей етап повинен бути коротким, не відхиляти групу в сторону від дискусії, хоча і не обов’язково бути тематично пов’язаним з нею. Зазвичай в ході «розігрівки» групі задається кілька простих запитань [37]. Через три-п’ять хвилин варто переходити до основної частини. Тут необхідно детальніше ознайомитися з ролями, які можуть бути в учасників. Ролі можуть бути як конструктивними, так і деструктивними. До конструктивних

належать

лідери

думок,

союзники

модератора

(які

допомагають не відхилятися від теми, охолоджувати емоційний накал та організовувати дискусію). Стримані учасники – основний контингент, з яких в більшості й складається фокус-група. Зазвичай ці люди мають що сказати по суті, і якщо їх правильно розговорити, вони захочуть поділитися своїми думками. Сором’язливі учасники схожі на стриманих, але більш невпевнені у собі. Вони одразу відступають, щойно ініціативу бере хтось активніший. [37]. Утім не всі учасники сприятимуть успішному просуванню дискусії в фокус-групі. Поведінка деяких осіб може часом до такої міри заважати проведенню групи, що Тайє назвав їх «підривними елементами» [33]. Модератор повинен вміти розпізнавати деструктивні ролі і вміти протидіяти їхньому впливу. Аналіз даних. На стадії аналізу даних «необхідно зробити усе можливе, щоби чітко представити дані і пояснити, що вони привнесли в загальне дослідження» [38].

Морган наголошує, що важливий момент під час інтерпретації даних полягає «у виділенні інформації, яку учасники називають цікавою, а яку – важливою» [28]. 2.2.3. Застосування методу в дослідженні Для чистоти та незаангажованості дослідження, для участі у фокусгрупах ми запросили представників цільової аудиторії проекту, які до участі в дослідженні не дивилися реаліті-шоу «Big Brother». Оскільки організатори шоу не змогли чітко окреслити цільову аудиторію української адаптації проекту, за основу ми взяли дослідження британської аудиторії проекту, проведеного Аннтет Хілл [14]. Отже, згідно з результатами британського дослідження, основну цільову аудиторію «Big Brother» склали активні, освічені люди вікової категорії 16-34 роки, які отримують середній прибуток (або вище середнього), мають університетську освіту та доступ до інтернету. Ми проводили дві змішані фокус-групи, участь у яких брали особи обох статей. Кожна фокус-група скаладалася з шести осіб. Ґрунтуючись на результатах попередніх досліджень, таку кількість учасників ми вважаємо найкращою для модератора-непрофесіонала. Із фокус-групами ми визначали ступінь впізнаваності бренду реалітішоу «Big Brother» в Україні, перевіряли ефектвність рекламної кампанії та реакцію учасників на ті чи інші події, що відбувалися в шоу.

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ 3.1. Аналіз даних глибинних інтерв’ю. 3.1.1. Запуск проекту в Україні Реаліті-шоу «Big Brother» в Україні стартувало 18 вересня 2011 року на телеканалі К1 (група каналів «Інтер») і завершилося 23 грудня 2011 року. Виробляли програму компанії «Endemol Poland» та «Мелорамапродакшн». Шоу вела Ольга Горбачова, пізніше до неї приєднався учасник проекту, 23-річний радіоведучий із Луцька Олексій Курбан, якому Великий Брат запропонував стати співведучим під час першого прямого ефіру. Проект тривав сто днів, виходив тричі на день, і за час своєї трансляції неодноразово змінював часові слоти. Будинок Великого Брата і павільйон для щотижневих недільних ток-шоу знаходився на кіностудії ім. О.Довженка. Саме там і ми і проводили глибинні інтерв’ю з Ярославом Осташкевичем та Світланою Бритвенко. Перед інтерв’ю генеральний продюсер провів екскурсію по периметру Будинку Великого Брата. Приміщення було зведено спеціально для проекту, і складалося з чоловічої та жіночої спалень, вітальні, кухні, коридору та невеличкого ґанку (спасок речей, які дозволено і заборонено приносити в Будинок, див. у Додатку Б). Усього, за словами генпродюсера, над українським «Big Brother» працювало 170 людей, було встановлено 33 камери. Із них – 25 «камерроботів», чотири камери з операторами по периметру будинку (за вікнами) і чотири камери в туалетах, які не використовувались для ефіру, але переглядались в цілях безпеки. «Попередній сценарій» проекту розписували у Варшаві польські та нідерландські консультанти. Впровадженням проекту в Україні займалися три українські креативники (одного з яких найшли в ході кастингів) та два

нідерландські консультанти. Українські креативники займалися поточним коригуванням щоденного сценарію. 3.1.2. Рейтинги Як пише «Телекритика», «прем’єра проекту «Big Brother» 18 вересня 2011 року взяла рейтинг 0,25% і частку 0,77%, в категорії «Аудиторія 18-45, вибірка «Вся Україна» (тут і далі наведено попередні дані overnight компанії Gfk Ukraine). Ці цифри є вдвічі нижчими за середні рейтинги телеканалу К1. Останній випуск проекту мав рейтинг 0,18%, частку 0,71%, вибірка «Вся Україна», аудиторія 18-45. У містах з населенням понад 50 тисяч осіб показники майже удвічі нижчі – рейтинг 0,09%, частка 0,36%» [50]. При цьому в середньому всі випуски реаліті-шоу мали вищу частку за фінальний епізод: 0,8% за «Всією Україною» та 0,64% за «50 тис.+». У листопаді телеканал «К1» змінив сітку мовлення в прайм-таймі. Замість «Big Brother» о 20:00 на каналі транслювали 13-ий сезон серіалу «Солдати», а досліджуване реаліті-шоу перенесли на 22:50 [52]. Більше того, о 0:10, одразу пілся закінчення «Big Brother» у телевізійній сітці «К1» стояло схоже за форматом російське реаліті-шоу «Мексиканські канікули» із Жанною Фріске. 3.1.3. Структура кастингів Кастингам передувала рекламна промоція шоу. Кампанія складалася винятково з зовнішньої реклами (білборди на вулицях і лайтбокси в метро), та розпочалася у червні 2011 року. Кастинги «Big Brother» в Україні розпочалися в липні 2011 року. За словами кастинг-директора Світлани Бритвенко, «для першого сезону «Big Brother» в Україні ми відбирали учасників стандартної вікової групи 25-35 років».

При відборі претендентів на місце у Будинку Великого Брата організатори керувалися «Big Brother Bible» – конфіденційним документом, у якому детально розглядаються різні аспекти підготовки шоу. У «Big Brother Bible» описані 14 жіночих та 14 чоловічих типажів-портретв, які організатори шукали під час кастингів. Переможниця проекту Христина Котвицька до участі в кастингах «Big Brother» брала участь у відборі на проект «Фабрика зірок» («Новий канал»): «Я завжди мріяла потрапити на «Фабрику зірок». Під час кастингів я увійшла у 40-ку, а далі не мене пустили – сказали, що я несерйозна. Мабуть, це через мій специфічний сміх. Зауважень до моєї зовнішності чи голосу не було. Після цього я впала в депресію, ні з ким не спілкувалась, нікуди не ходила, а потім побачила рекламу «Big Brother» і вирішила довести, що я серйозна». При чому всі троє опитаних учасників відмітили, що на проект їх привела жага слави. Виграні гроші Христина витратить на розкрутку себе як співачки, а Анатолій витратив би на притулок для тварин: «Якби на мене впали великі гроші, я б побудував притулок для тварин. Але до кінця проекту ця мрія згасла, оскільки приходили нові учасники й казали, що рейтинги жахливі, і про який виграш може йтися – незрозуміло». Анатолій Хальота зробив висновок, що головним критерієм під час кастингів була ненаграність емоцій претендентів: «Якщо під час привітання або інших завдань хтось починав казати: «Візьміть мене, я влаштую вам надзвичайний скандал. Ви не пошкодуєте» – всіх цих людей стовідсотково не брали, тому що це гра на камеру. Коли це награно – це нецікаво». Кастинги відбувалися у 17 містах України і проходили у 2 етапи. Перший етап складався з:

 групового

кастингу

(із

акцентом

на

командній

роботі

та

нестандартності мислення;  індивідуальної співбесіди з психологом. Учасник проекту Анатолій Хальота згадує: «Психолог дуже багато питав мене про сексуальну орієнтацію, оскільки я гей. Розпитували, як і коли я це зрозумів, чи приховую це. А ще, коли ми заповнювали анкети, до хлопців підходили організатори і радили писати, що вони бісексуали, тому що так більше шансів потрапити у Будинок». Утім Анатолій переконаний, що його обрали не через альтернативну сексуальну орієнтацію, а через яскравість характеру. Чи можна відкрито заявити про його орієнтацію, у хлопця спитали, коли він потрапив у число 40 претендентів, з яких обирали 14 учасників. «Спочатку я відмовився, бо переживав за маму. Вона з маленького провінційного міста, дуже залежить від думки інших людей. Але генеральний продюсер розказав, що у Польщі в нього вже виникала схожа ситуація. В Будинок пустили гея, який приховував свою орієнтацію. Та якимось чином про неї стало відомо під час шоу, і це, звісно, викликало більший осуд у людей. Тому я подумав і погодився. Я вирішив, що буде легше нічого не приховувати. Згадай, що сталося з Мариною, яка приховувала своє минуле» (йдеться про учасницю проекту Марину Дружбинську. Під час реаліті глядачі знайшли докази того, що дівчина знімалася у порно, і це спричинило скандал). Другий етап відбору проходив у Києві, в приміщенні Національного комплексу «Експоцентр України» (ВДНГ), і тривав два дні. Для нього відібрали 120 людей. Саме на цьому етапі, за словами кастинг-директора, вимальовувалися потрібні для проекту портрети-типажі. Окрім того, під час другого етапу організатори знайшли людину, яка стала «голосом Великого Брата».

Цей етап характерний вуаєризмом, який став одним із визначальних для перебігу шоу. Зокрема, переможниця Христина Котвицька розповідає про одне з завдань, яке їй поставили в ході кастингу: «Сказали уявити, що я – наглядач у в’язниці. Мені дали кількох людей, яких треба було змусити зробити щось, чого б вони не робили в реальному житті. Так я познайомилась із Антоном Лейбою (майбутній учасник шоу). З його вигляду було ясно, що хлопець «бувалий». Я думаю, якби я сказала йому з’їсти лайно – він би з’їв. Тому я просто попросила його здивувати мене. Він почав знімати штани. Я кажу: «Ти думаєш, я там побачу щось нове?» І тут я бачу, що в нього весь пеніс пробитий пірсингом. У мене просто щелепа відпала». Анатолій Хальота теж зіткнувся з подібними завданнями. Організатори влаштували двобій між ним і ще одним учасником. Завдання – за п’ятнадцять хвилин кардинально змінити образ і довести, що один кращий від іншого. «Я вибрав образ гейші. Повставляв собі в голову квіточки, навів стрілки, зробив червоні маленькі губи, рум’яні щічки. Всі «офігіли». Я побачив, що польський продюсер зацікавився мною. А мій «опонент» вийшов геть голим, і повісив на своє інтимне місце сумочку». На цьому етапі організатори відібрали 40 претендентів, із якими знову проводили

інтерв’ю

за

участі

генерального

продюсера,

психолога,

представників каналу та інвестора. Так, за результатами інтерв’ю відібрали 12 учасників. Іще 4 залишили для СМС-голосування, після першого ефіру із них залишилось двоє. Окрім того, в ході проведення шоу з’являлися додаткові учасники, які залишались назавжди або на один тиждень (колишні хлопці і дівчата учасників). Всього у відборі взяло участь до двох тисяч людей. Більшість відібраних для проекту учасників проходили кастинг у Києві. Відібрані учасники, що потрапили в Будинок, здалися Анатолію Хальоті нецікавими та одноманітними: «На кастингах було дуже багато людей, і

серед них були дуже яскраві особистості, але їх чомусь не відібрали. Відібрали незрозуміло кого». Христина Котвицька іншої думки. Вона називає учасників сильними особистостями і достойними конкурентами. Спартак Сергієнко, за його словами, не склав ніякої думки про інших учасників шоу. 3.1.4. Справжність vs. постановочність подій Генеральний продюсер «Big Brother» в Україні Ярослав Осташкевич визнає, що вітчизняна адаптація проекту була не настільки успішла, як західні аналоги шоу. Найголовнішу помилку організаторів він вбачає у невмінні довести, що всі події у проекті справжні, несконструйовані, на відміну від російських аналогів реаліті, таких як «Дом-2», «За склом» та «Мексиканські канікули». «Все почалося з неправильного позиціонування під час рекламної кампанії. У нас був слоган «Це шоу, в якому не потрібно співати чи танцювати. Тут потрібно бути собою». Слоган не спрацював. Потрібно було комунікувати реальність подій у проекті». На його думку, потрібно було постійного наголошувати, що всі події на проекті проходять у живому режимі. «Потрібно було постійно казати людям, що це live. Ніхто так і не зрозумів, що це був live». Та, все ж таки, варто відзначити, що проект не можна назвати класичним live-шоу. Із трьох щоденних випусків тільки один, нічний, control room видавала в режимі реального часу. Відео для денного та вечірнього ефірів монтували заздалегідь. Ярослав Осташкевич також розповів, що кілька разів до Будинку організовували екскурсії, щоби глядачі впевнилися, «що учасники насправді цілодобово живуть в цьому просторі, а не приходять на зйомки, наче на роботу, як це було, приміром, на російському проекті «Дом-2». Один з учасників «Big Brother» Спартак Сергієнко, саме один із тих, хто раніше брав участь у реаліті-шоу «Дом-2». «Перші дні він взагалі не розумів,

що відбувається. Він не розумів, чому ніхто не приходить і не говорить, що робити», - зазначає продюсер. Сам Спартак погодився, що в плані організаційного підходу відчув колосальну різницю між проектом «Big Brother», у якому протримався півтора місяці та проектом «Дом-2», у якому він протримався півроку: «У «Домі-2» на майданчику цілодобово знаходився режисер, було постійне спілкування з продюсерами. «Дом» не був таким закритим об’єктом, як Будинок Великого Брата. За весь час перебування на «Big Brother» я один раз поговорив із мамою по телефону – ось і все моє спілкування із зовнішнім світом». Хлопець наголошує, що учасники «Дому-2» знали, якими їх покажуть на екрані, а якими вони будуть в ефірі “Big Brother” – ніхто й гадки не мав. За словами Спартака під час участі в «Домі-2» продюсери не давали чітких завдань, на кшталт посваритися з кимось, утім могли висловити загальні рекомендації: «Наприклад, якщо у тебе не складаються стосунки з однією дівчиною, вони могли порадити припинити з нею спілкуватись і звернути увагу на іншу дівчину». На запитання, чи намагався хлопець взаємодіяти із редакторською групою “Big Brother”, він відповів наступним чином: «Ну взагалі ні, але… але… я спілкувався кілька разів з робочих моментів». За словами Ярослава Осташкевича, за 100 днів проекту у будинок ніхто не заходив. Єдиний виняток – раз та тиждень з ґанку забирали пакети зі сміттям, а також на територію Будинку заходили лікарі швидкої допомоги, які доправляли учасницю Олексанадру Рудь в лікарню, а також психолог, який у критичні моменти працював з кількома учасниками (Олександрою Рудь, Дар’єю Кривоносовою та Спартаком Сергієнко). Загалом, справжність подій підтвердили й інші опитані учасники. Проте, переможниця зауважила, що кілька разів організатори перекручували суть того, що відбувалось на проекті: «Після того, як я переспала з Ельдаром,

канал вирішив зробити з цього шоу. Нібито мій тато приїздив на проект і вибивав там стіни. Насправді, він взагалі не приїздив. Ще, наприклад, Ельдара завжди робили поганим, хоча в житті він взагалі не відповідає цьому образу». Анатолій Хальота теж помітив незначні огріхи та перекручування контенту при монтажі, але загалом погоджується, що події в шоу не розігрувалися, були спонтанними і непрогнозованими. 3.1.5. Структура тижнів Шоу тривало 14 тижнів. Кожен тиждень був тематичним, Великий Брат давав глобальні завдання на наступні сім днів та невеликі поточні завдання на день. Учасники жили в умовах тижня султана, армійського, танцювального, тюремного, сліпого тижнів, медіатижня, тижня без сну, тижня тварин та інших. Більшість цих тижнів уже випробувані в інших країнах, де транслювався «Big Brother», але були й «українські» семиденки, примром, мідіатиждень. Ярослав Осташкевич пояснює, що це знову ж таки пов’язане із бажанням донести до глядачів повідомлення про те, що події в шоу не керуються заздалегідь підготованим сценарієм: «Учасники робили власний телеканал 24/7, цілодобово були якісь новини, були ведучі, писалися сценарії. Ми намагалися довести глядачам, що тут усе по-справжньому. Але, на жаль, медіатиждень був останнім тижнем». Генпродюсер називає тижні грамотно продуманими і цікавими, але всі троє учасників притримуються іншої точки зору. Анатолій Хальота визнає, що найцікавішим для нього був перший день перебування в Будинку. Наступні 97 йому було нудно. Христина Котвицька додає: «Єдині, хто виконував всі завдання Великого Брата – я і Анатолій. Але

шоу від цього не ставало цікавішим. Все відбувалось дуже мляво, не було екшену. І завдання, якщо чесно, були абсолютно дурнуваті. Наприклад, якось у нас було завдання – поділитись на дві команди і пробігти естафету. Ну що це за завдання? Ми ж не у школі на фізкультурі!» Спартак

Сергієнко

називає

завдання

Великого

Брата

«дитячим

садочком». «Усе виглядало як у дитячому віршику: «Возьмите краски, нарисуйте на друг дружке новогодние игрушки». Якщо це тиждень армії – зробіть жорсткий тиждень армії. А ці пластмасові пістолетики виглядали кумедно», - пояснює він. Анатолій відзначає вкрай низький рівень активності серед учасників. За його словами, дуже швидко всі зрозуміли, що більше однієї людини на тиждень ніхто не вижене, отже можна не виконувати завдання Великого Брата. «Якось у нас був тиждень без сну. Ми з Мариною [Дружбинською] провалили це завдання. Це був пік мого роздратування. Великий Брат викликав нас до себе і сказав придумати самому собі покарання. Друзі, хто тут організатор – я чи ви?» Анатолій також загадав, що під час кастингів один з учасників спитав його, чи здатний він заради Великого Брата побритися наголо. Хлопець відповів схвально, і як, наслідок, змушений був виконати цю обіцянку в одному з епізодів, адже про це його попросив сам Великий Брат. Подібні ситуації помічала й Христина Котвицька: «Організатори не до кінця продумали завдання, ми навіть помічали, що наприклад, говоримо між собою: «Класно було б, якби наступний тиждень був танцювальним». І от приходить наступний тиждень – танцювальний... Мені здається, у організаторів навіть не було до кінця складеного плану. Вони абсолютно нічого не продумали. Все робилося на ходу, тяп-ляп. Мене це жахливо дратувало. Хлопці, мабуть, вирішили зекономити. Я очікувала на більше».

3.1.6.

Конфлікт

із

Національною

радою

України

питань

телебачення і радіомовлення 26 жовтня 2011 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення призначила позапланову перевірку телеканалу «К1». «Телекритика» зазначає, що «перевірка стосувалася дотримання каналом вимог ч. 2 ст. 62 закону «Про телебачення і радіомовлення» [54] та ст. 13 закону «Про захист суспільної моралі» [53] під час трансляції реаліті-шоу «Big Brother». За словами голови Нацради Володимира Манжосова, у випусках програми 13, 22, 24 і 25 жовтня були зафіксовані сцени еротичносексуального спрямування» [55]. Перевірку влаштували після тюремного тижня і першого сексу на проекті. Запис статевого акту Нацрада надала на прохання Національній експертній комісії з питань захисту суспільної моралі, яка отримала скарги громадян та має намір провести експертизу проекту [55]. Нацрада визнала ознаки порушень ч. 1, 2 ст. 62 закону «Про телебачення і радіомовлення» [54] та ст. 13 закону «Про захист суспільної моралі» («Порядок і умови публічної демонстрації продукції, що містить елементи еротики, засобами масової інформації») [53]. «Але перевірка зафіксувала, що всі сцени еротичного характери виходили після 23:00 - о 00:17», - наголосила прший заступник голови Нацради Оксана Головатенко в інтерв’ю виданню «Телекритика» [55]. Національна рада зобов’язала телеканал «К1» упродовж місяця усунути порушення та надати звіт. Варто відзначити, що епізод зі статевим актом телеканал зняв з ефіру, і його можна було переглянути лише в інтернеті. Генеральний продюсер здивований таким рішенням керівництва телеканалу: «Це ненормальна ситуація, коли канал і група каналів не працюють повністю на проект.

Проект такого масштабу має бути пріоритетним для групи каналів «Інтер». Навіщо зняли з ефіру випуск із сексом? Це ж емоції, це рейтинги. А керівництво злякалося Нацради». Сама Христина Котвицька, яка мала сексуальні стосунки на проекті, зазначає, що робила це не через піар, із Ельдаром Ельдано нині вони живуть разом. Проте, вона визнає, що стосунки значною мірою допомогли їй перемогти: «Якби не Ельдар, можливо, не я б забрала перший приз», зізнається дівчина. Пан Осташкевич називає зняття цього епізоду з ефіру не інакше як цензурою. За його словами, коли почалось цензурування, рейтинги проекту зросли, але потім керівництво каналу змінило часові слоти – це була реакція на застереження Нацради. «Я не розумію, чому секс – це погано. Колись я був присутнім на трансляції сербської адаптації «Big Brother». Я став свідком такої ситуації: сербська учасниця, яка мала чоловіка і дітей, під час проекту зайнялася сексом з хорватом. Уявіть, із хорватом! Її чоловік поїхав глуздом, всі були приголомшені. Піар-служба «Big Brother» написала велику статтю під назвою «Хорватія:Сербія – 2:0», тому що вони зробили це двічі», ділиться досвідом він. Генеральний продюсер зізнається, що організатори не продумали, як реагувати на такі кризові ситуації, і це теж їхній великий прорахунок. Варто додати, що часові слоти «Big Brother» змінювалися тричі. Пан Осташкевич переконаний, що це дуже вдарило по рейтингам проекту: «Хоча «Big Brother» має високий Unique Selling Point, в Україні його неправильно поставили. Про що тут говорити, якщо нам тричі змінювали часові слоти». Після перевірок Наацради та зміни часових слотів, організатори скликали прес-конференцію та анонсували цілодобову трансляцію 24/7 на сайті проекту. Втім, кількість онлайн-глядачів, за нашими спостереженнями,

не перевищувала 300-400 осіб. Іще меншою була активність інтернеткористувачів на Youtube-каналі проекту. Отже, мультимедійність ХХІ століття, яку започаткували західні адаптації проекту, використовуючи, щонайменше, чотири типи медіа, не спрацювала в Україні. 3.1.7. Розчарування проектом В ході глибинних інтерв’ю як учасники, так і організатори зізнались, що розчаровані проектом. Серед причин невдалого запуску проекту, в додачу до всього вищезазначеного, генеральний продюсер «Big Brother» в Україні називає також незрозумілість назви реаліті-шоу для українського глядача. Йдеться про те, що на рекламних білбордах проект називався «Big Brother», а у телевізійних програмах – «Великий Брат», тому не всі люди сприймали його як єдине реаліті-шоу. «В Польщі ми писали англійську назву, а через слеш – польську. В Україні ми побоялися перекладати назву, оскільки «Великий Брат» міг викликати асоціації з Росією і ввести людей в оману, нібито це якесь політичне ток-шоу». Окрім того, організатори визнають, що обрали для шоу неправильний канал. Ярослав Осташкевич розповів, що «Endemol» часто запускав «Big Brother» на невеликих каналах. Це завжди давало позитивний результат по рейтингах і динаміці самого шоу. В Україні цього не сталося, тому що канал вибрали неправильно: «Все спрацьовує, якщо профіль обраного каналу враховує специфіку «Big Brother». Нас запевнили, що «К1» – молодіжний канал, а насправді це виявилося зовсім не так». Самі учасники кажуть, що вибір каналу їх теж здивував. На кастингах йшлося про групу каналів «Інтер», тому всі троє подумали, що проект транслюватимуть на телеканалі «Інтер». Усі троє також додають, що успіх

шоу та вибір телеканалу, на їхню думку, не взаємопов’язані. Христина Котвицька каже: «Якби шоу було хорошим, цікавим, його б дивилися і на «5каналі», і на «Першому національному». А якщо шоу – лайно, його і на «МTV» дивитися не будуть». Спартак Сергієнко зазначає, що досвід, отриманий в російському-реаліті шоу «Дома-2», сподобався йому набагато більше. Він прийшов на проект в Україні, щоби порівняти, побачити, які організовуються подібні програми у нас, але результат його не вразив. Саме тому з «Big Brother» Спартак пішов за власним бажанням, не чекаючи на номінацію: «Так, у Великому Браті я розчарований. Я не зрозумів, як реаліті має нормально функціонувати на українському ринку. Я не отримав тієї big слави, впізнаваності, яку нам обіцяли. Нема цього». Христина Котвицька після перемоги сподівалася на те, що її масово впізнаватимуть на вулицях. «З моменту закінчення проекту пройшло три місяці. За цей час мене впізнало десь восьмеро перехожих. Попросили сфотографуватися троє», - підраховує вона. Дівчина додає, що ображена на організаторів, адже понад три місяці була ізольована від світу і робила все, що від неї вимагали. Натомість обіцяної слави не отримала. Усі троє учасників зазначають, що після закінчення проекту дивилися кілька змонтованих серій в інтернеті. Анатолій Хальота відзначає, що навіть його присутність в кадрі не робила серію цікавою для перегляду. «Все виглядало дуже повільно і нудно. Я навіть розумію своїх друзів, які кажуть, що подивилися кілька епізодів, а потім втратили інтерес що шоу». Солідарні з ним Христина і Спартак. Вони також додають, що усе найцікавіше, на їх думку, залишилося поза кадром. «В ефірі ми ходили, як сонні мухи, їли і спали. Виконання завдань монтувалось так, наче ми робимо все за одну секунду. Були завдання, як от складання доміно, які ми виконували 12 годин! Ми уже ним і кидалися, і били його ногами, сварилися, але нічого не

виходило. На екрані це показали за одну хвилину», - переконана Христина Котвицька. Анатолій Хальота додає, що багато смішних ситуації відбувалось у душі, але нічого цього теж не показували: «Вони тільки показували в сповільненому режимі, як ми голі стоїмо і намилюємося. Ну один раз я на це подивлюсь. Ну ще один. Але кожного дня одне й те саме – це вже занадто». Генеральний продюсер зазнається, що організаторам було складно монтувати відео для ефіру. «Ми не знали, коли станеться щось цікаве, а монтувати випуск потрібно на конкретний час. Часто події відбувалися за кілька хвилин до ефіру, і це спричиняло паніку. В той же час наші конкуренти діяли за детальним планом і подавали в ефір красиву, відредаговану картинку». Ярослав Осташкевич вважає, що це також негативно вплинуло на загальну динаміку та рейтинги шоу. 3.2. Аналіз даних фокус-груп 3.2.1. Впізнаваність бренду Лише троє із 12 учасників фокус-груп змогли провести паралелі між назвою реаліті-шоу «Big Brother» та романом-антиутопією англійського письменника Джорджа Орвелла «1984», у якому фігурує особа Великого Брата. Більшість учасників зазначила, що їм відомий вислів «Big Brother is watching you», але звідки він та що означає, вони не змогли пояснити. Також більшість засвідчила, що вони не читали антиутопію Орвелла: «Я не читала Орвелла. А якщо й читала, то не факт, що англійською. Радше за все я читала б його в перекладі. Я думаю, що в Україні дуже маленька вірогідність того, що люди читають Орвелла англійською, тому така назва не має сенсу». Розмірковуючи

про

суть

досліджуваного

реаліті-шоу,

одна

представниць фокус-групи припустила, що «Великий Брат – це, мабуть,

старший брат. Старший Брат може підтримати. А ще він часто дає стусанів. Тобто це той, хто наказує щось робити або підбиває на щось. Я навіть думаю, на щось не дуже хороше». Учасники обох фокус-груп погодилися, що для західного світу книжка Дж. Орвелла культова, на неї існує багато відсилок у інших художніх творах та витворах мистецтва, але в Україні книжка не є відомою в масах. Використання українського перекладу назви «Великий Брат» учасники називають таким, що не має сенсу: «Назва «Великий Брат» взагалі не пояснює, про що може бути це шоу. Може, хтось і здогадається, що це переклад. Але для тих, хто дивиться це шоу, мені здається, Великий Брат не скаже ні про що. «Big Brother», можливо, буде більше зрозумілим. Може, вони бачили книжку чи принаймні погуглять назву через цікавість». Один з учасників фокус-групи запропонував альтернативну назву проекту: «Мені здається, для нас із літератури більш впізнаваним був би концепт «Око Саурона». Усе-таки з «Володарем перснів» в Україні більше людей знайомі. Тим паче, на рекламних білбордах було намальоване око». Варто зауважити, що подібний досвід використовувався у деяких країнах. До прикладу, адаптації «Big Brother» у Франції, Канаді та Квебеку мали назву «Loft story». 3.2.2. Рекламна кампанія «Big Brother» Коли учасникам показали рекламний білборд українського реаліті-шоу «Big Brother», більшість його впізнала і зауважила, що вже бачила на вулицях міста і в метро. Проте, були й люди, які бачили постер уперше. Плакат викликав у аудиторії несхвальні оцінки. По-перше, учасники відповіли, що плакат не пояснює, що саме рекламується. Одна з учасниць зазначила: «Особисто я багато разів бачила плакати по місту, на яких було велике око, і було написано «Big Brother». У

мене виникли сумніви щодо дієвості цього плакату. Що це, до чого це? У мене не виникло бажання дізнатися, що за «Big Brother». Я pрозуміла, що це, можливо, пов’язано з книжкою, але здогадалась не одразу. Ну око намальоване. Значить, хтось дивиться. Дивитися може хто завгодно. Я, наприклад, не зрозуміла, що це рекламується популярне реаліті-шоу, чи реаліті-шоу, яке мені варто подивитися. І про що воно може бути, я теж не зрозуміла. Коротше, двійка за рекламну кампанію». З нею погодилась більшість учасників, додавши до реклама, до всього не була для них естетично привабливою, що теж зіграло негативну роль. Лише одна учасниця сказала, що плакат викликав у неї інтерес, і вона хотіла пошукати в інтернеті, що може означати «Big Brother», але в силу заклопотаності забула це зробити. В ході обговорення аудиторія прийшла до висновку, що рекламна кампанія проекту була провальною, і припустила, що через це навіть прем’єра шоу не зібрала перед екранами велику кількість телеглядачів. 3.2.3. Важливість телеканалу для аудиторії Усі учасники відмітили, що ніколи не дивилися телеканал «К1», деякі навіть не знали про його існування або бачили логотип під час проклацування всіх каналів. Більшість також зазначила, що дивитися центральні канали і навряд чи дізнається про якесь шоу, якщо воно виходитиме на київському або нішевому каналі та не матиме сенсаційного промо. Але в той же час учасники також погодилися, що сам канал ніяк не впливає на якість контенту. Якщо вони натраплять на цікаве реаліті-шоу, канал трансляції не матиме значення. Одна з учасниць висунула наступну тезу: «Канал, на якому показують шоу, не має значення. Але є значення, як піарять це шоу. Якби це шоу було на «СТБ», його подивилися би всі».

3.2.4. Важливість справжності подій у шоу Половина представниць жіночої статі, що брали участь в обговоренні, зауважили, що між реаліті-шоу «Big Brother» та «мильною оперою» вони б обрали друге. Одна з учасниць обґрунтовує свій вибір естетичним задоволенням: «Я люблю серіали. Я б краще сіла, подивилась «мильну оперу». Мені подобається, щоби все було зрежисовано, красиво знято, з красивим реквізитом, у красивому місці, з красивими акторами. В цьому реаліті-шоу події відбуваються в обмеженому просторі, й візуально він не дуже привабливий. Ми вже три хвилини дивимось на ці «соплі». Мені набридло дивитися, як вона плаче. І розмовляють вони некрасиво. Ковтають букви, шокають». Одна з учасниць також відзначила, що між російським реаліті-шоу «Дом-2» та українською адаптацією «Big Brother», обрала б «Дом-2», знаючи, що всі події в ньому розвиваються за попередньо складеним сценарієм. Вона порівняла «Дом-2» і «мильні опери», виокремивши в них спільну рису – можливість легко «увімкнутися в конткест» незалежно від кількості попередніх серій та тривалості проекту: «Знаєте, чому мені подобався «Дом-2»? Там все красиво знято. Там завжди щось відбувалося. Це як гра. Хтось постійно приходив. Постійно були нові люди, а старі йшли. Можна було не дивитися 20 серій, потім увімкнути телевізор і все зрозуміти, бо прийшли геть нові люди з новими історіями. А якщо я увімкну 50-ту серію «Big Brother», то буду поза контекстом». Слід додати, що інша половина учасниць «в ідеальних умовах, без прив’язки до конкретного досліджуваного проекту» надала б перевагу реаліті-шоу, оскільки «у мене є дар передбачення в серіалах. Я завжди знаю, що буде далі, тому цікавіше дивитися на спонтанні повороти подій в реаліті-шоу», - зазначила одна з учасниць в ході обговорення. Ті, хто

підтримували цю точку зору, додали, що це стосується не будь-якого реалітіпродукту, а – якісно зробленого. Під якістю мається на увазі як і внутрішнє наповнення проекту, так і технічна складова. «У них величезні проблеми зі звуком. Мене дратує те, що я не можу розібрати, що вони говорять. Я не чую половину сюжетних поворотів», - пожалілась одна з учасниць, розмірковуючи про реаліті-шоу «Big Brother». Вона погодилась із твердженням, що події в шоу не сконструйовані, а реальні, й додала тезу про переможницю проекту Христину Котвицьку: «Те, що у дівчини є такий бекграунд, що вбили її хлопця, що вона лежала у психлікарні – це все дуже цікаво. І дуже важливо, що це все було насправді. Тому що, акторка, яка розігрує цю ситуацію – це зовсім не те». Інші учасники фокус-груп натомість зазначили, що не вірять у спонтанність подій на проекті. Ця тема викликала тривале обговорення у обох фокус-групах, і учасники прийшли до схожих висновків. Вони зазначили,

що

упродовж

останніх

десяти

років

на

вітчизняному

телевізійному ринку транслювали кілька реаліті-шоу зі схожою концепцією, де усі події були заздалегідь прописані у сценарії програми. Серед таких шоу, зокрема, фігурували назви російських проектів «Дом-2», «За склом» та «Голод». Ці формати заклали у свідомості аудиторії сильне стереотипне уявлення про постановочність всіх реаліті-шоу. Підбурюванням назвали фокус-групи параметри відбору учасників, оскільки це спричиняє конфлікті ситуації на шоу: «Вона непрофесійна акторка. Це видно. І щоб змусити її дати емоції, її, грубо кажучи, «розвели», підлаштувавши таку ситуацію». Роздратувала присутніх на обговоренні і періодична нетривала поява на шоу колишніх дівчат і хлопців нинішніх учасників

проекту.

Аудиторія

такий

редакторський

хід

сприйняла

несхвально, назвавши його провокативним і таким, що конструює потрібну організаторам реальність. 3.2.5. Зміна часових слотів На початку проекту випуски реаліті-шоу транслювали тричі на день – о 16:30, 20:00 та 22:00. У кінцевій версії, після конфлікту з Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення і після усіх змін часових слотів, ефірні години розподілилися наступним чином – 13:00 (тривалість – 30 хвилин) та 22:50 (тривалість – 35 хвилин). Усі учасники фокус-груп одностайно відзначили, що ніколи б не стали б підлаштовуватися під зміну часу трансляції будь-якої програми на телебаченні, включаючи новини на улюбленому каналі: «А хто у наш час підлаштовується під телевізор? Це телевізор має підлаштовуватися під нас», - підсумувала одна з учасниць. Учасники також додали, що змінювати часові слоти тричі упродовж трьох місяців – несерйозно, і це слугує показником наявності проблем у шоу. Ймовірність того, що більша частина аудиторії адаптується до змін часу телеефірів, фокус-групи назвалли такою, що наближається до нуля. Особливо негативною зміну часових слотів учасники назвали для постійних глядачів шоу: «Якби я сподівалась на те, що о 22:00 я увімкну телевізор і подивлюсь програму, на яку чекаю, наприклад «Big Brother», а її там не буде – я дуже роздратуюсь». Представники цільової аудиторії зазначили, що три ефіри на день – забагато. Достатньо вечірнього випуску з найцікавішими подіями дня і можливості стежити за учасниками в режимі реального часу через трансляцію в інтернеті.

3.2.6. Видовищність шоу Перші сорок денних ефірів виходили о 16:30. Вони являли собою телеміст між жителями Будинку та ведучим Олексієм Курбаном. Ведучий задавав тему для обговорення, наприклад, дідівщина в армії (10-ий день проекту), і вітальня Будинку на понад півгодини перетворювалась на дискусійну платформу із заданої теми. Фокус-групи визнали подібні обговорення найнуднішою частиною проекту. Учасників реаліті-шоу обидві фокус-групи назвали не дуже інтелектуально розвиненими, а їхні тези банальними і загальновідомими. «Мені нецікаво дивитися, бо мені мало цікаві ці люди. Я вважаю їх нецікавими самих по собі. Якби дискутували Познер і, припустімо, Ургант, було б цікавіше». Представники аудиторії також підкреслили, що жителі Будинку не є експертами

обговорюваних

темах,

тому

їхня

дискусія

не

несе

просвітницького чи навчального смислового навантаження: «Ніхто з учасників не був в армії, але вони 40 хвилин обговорюють, що таке дідівщина. Тобто ми говоримо про літаки, на яких ніхто з нас не літав», підсумував один з учасників фокус-групи. Представники цільової аудиторії також зазначили, що брати участь у подібній дискусії, можливо, було би для них захоплюючим, але з точки зору глядача – це абсолютно нецікаво. А отже, зробили висновок представники фокус-груп, потрібно більше звертати увагу на потреби телеглядачів, а не учасників шоу. Після сорокового дня денні обговорення припинили. Нові ранкові ефіри подавали змонтовану півгодинну нарізку подій поточного дня та вечірніх епізодів, що не потрапили у попередню нічну пряму трансляцію. Ранкові ефіри супроводжувалися емоційною закадровою начиткою ведучого, яка викликала в обох фокус-групах сміх і глузування, а в декого – сильне роздратування. «Мене надзвичайно дратує голос ведучого. Якщо це

реаліті-шоу, давайте дивитися його таким, як воно є. «Христина приголомшена. Це як грім серед ясного неба. Світ її рожевих ілюзій розбився вщент», – що це за маячня? Звідки ви знаєте? Це звучить дуже штучно, награно і банально!» Інші учасники погодилися, і додали, що емоційну складову шоу мають забезпечувати яскраві характери жителів Будинку, а не начитка ведучого. Нічна пряма трансляція найбільшу увагу акцентувала на процедурі прийняття душу жителями Будинку. В одній із фокус-груп це викликало бурхливий осуд: «Я не знаю, що може спонукати людей спостерігати за тим, як інші приймають душ упродовж двадцяти хвилин. Хіба що, – рукоблудство», - зазначила одна з учасниць. Чоловіки, що брали участь у обговоренні, зазначили, що не перемикали б канал, якби натрапили на таке відео, проте цілеспрямовано не чекали б щовечора на подібну трансляцію на «К1». Одна з учасниць також додала, що показане відео нагадало їй рекламу сексу по телефону: «Знаєте, на каналах буває еротична реклама на кшталт: «Тобі сумно? Телефонуй!» Так от це відео – те саме, тільки безкоштовно. Грає повільна еротична музика, камера знімає згори вниз і знизу вгору, зупиняючись на інтимних частинах тіла, люди голі...» В іншій фокус-групі сприйняття таких сцен було нейтральним. Порізному фокус-групи поставились і до показаних під час обговорення сцен сексу між учасниками проекту Христиною Котвицькою та Ельдаром Ельдано. Учасники першої фокус-групи відмітили, що таке відео не залишило б їх байдужими: «Наврядчи б я перемкнула канал, якби клацала, і потрапила на сцену сексу», - відмітила одна з учасниць. Але представники фокус-груп уточнили, що цілеспрямовано не дивилися б шоу тільки через те, що потенційно можуть натрапити на трансляцію статевого акту: «Якщо ти хочеш подивитися на секс – його можна стовідсотково знайти в інших

джерелах у будь-який зручний для тебе час», - зазначила одна з учасниць фокус-групи. Інша учасниця була налаштована категорично, відмітивши, що подібні сцени взагалі є неприпустимими для телебачення, оскільки, незалежно від часу трансляції та попередження у вигляді червоного квадрату, їх можуть побачити діти. Квадрат червоного кольору – візуальна позначка в правому нижньому кутку екрану, що відноситься до категорії ІІІ і вказує на те, що трансльована відеопродукція призначена лише для повнолітніх глядачів [56]. «Я б не хотіла, щоб мій молодший брат це бачив», - зізналася учасниця. Представники

обох

фокус-груп

зазначили,

що

тема

сексу

та

сексуальності надмірно експлуатується в шоу, що викликає негативні емоції. Одна з учасниць також додала, що в цьому контексті образ ведучого не відповідає заявленому формату проекту: «Ведучий занадто правильний. Якщо у вас таке відверте шоу, ведучим має бути якийсь Нагієв. Або принаймні смішний хлопець-жартівник чи красива дівчина, яка не гратиме еротичний образ. Сексу і так забагато». Натомість учасники порадили звернути увагу на смислове наповнення контенту, оскільки саме його, на думку аудиторії, бракує проектові. 3.2.7. Несвоєчасність шоу Підводячи підсумки, обидві фокус-групи зійшлися на тому, що шоу здалося їм одноманітним та сірим на фоні інших розважальних проектів на українському телевізійному ринку. «Мені нецікаво, тому що я дивилась «За склом», «Голод» і «Дом-2». Я уже все це бачила», - зробила висновок одна з учасниць. При чому, як уже зазначалось раніше, в багатьох учасників склався сильний стереотип про те, що всі реаліті-шоу є постановочними.

Одна з учасниць порівняла шоу з перебуванням в літньому таборі: «Це шоу нагадує мені дитячий літній табір. Багато вільного часу, конкурси і столовка». Усі учасники наголосили на тому, що жителі Будинку Великого Брата проводять час абсолютно без користі для себе та оточуючих, що робить загальну мету проекту абсолютно незрозумілою і такою, що не має сенсу: «В інших реаліті-шоу учасники чимось зайняті – танцюють, співають, худнуть, змагаються. Там у людей є місія, а тут вони просто лежать. Снують маленькою квартиркою. Чому мені має бути цікаво не це дивитися, якщо їм самим там нецікаво?» У зв’язку з «повільністю» шоу аудиторія звернула увагу на «картинку», яку отримує глядач: «Все дуже затягнуто. Монтаж нудний. Треба коротше, всі дії показувати по суті». Учасники відмітили, що даний формат шоу є «застарілим» в порівнянні з іншими сучасними реаліті-шоу. «Ми дивитись реаліті-шоу вже десть років. Спочатку це були прості програми, але з часом вони ставали все цікавішими і більш захопливими. Ми дивимось на те, як люди красиво співають, як худнуть на сто кілограмів або ламають ноги на танцювальних проектах. А в «Big Brother» ми наче знову повертаємося на початок. На десять років у минуле», - висунула думку одна з учасниць. Концепт життя різних людей під одним дахом присутній і в інших реаліті-шоу, але там – це загальна канва, на яку накладається додатковий шар розкриття талантів учасників, їх внутрішніх і зовнішніх змін: «Герої в ході шоу ніяк не змінилися. А мене цікавлять саме зміни. Розчарування, конкурси і любов є в усіх інших шоу». На думку учасників даний формат уже віджив себе і трансформувався і більш нішеві чи «професійно орієнтовані» співочі, , кулінарні танцювальні проекти та реаліті-шоу перевтілень. Представники обох фокус-груп прийшли до висновку, що реаліті-шоу «Big Brother» не має кінцевої мети, адже його учасники беруть участь у

проекті лише заради власного збагачення та слави, але за цю славу вони не здатні відплатити глядачеві демонстрацією своїх надзвичайних здібностей, таланту чи унікальністю свого характеру та непересічністю мислення.

ВИСНОВКИ Почавши дослідження з різкого контрасту надзвичайної світової популярності реаліті-шоу «Big Brother» та низьких рейтингів шоу в Україні, а також ґрунтуючись на результатах проведених глибинних інтерв’ю та фокусгруп, ми дійшли висновків, що в процесі адаптації проекту організатори припустилися численних помилок та стикнулися з критичними ситуаціями в умовах українського телевізійного ринку. На успішність шоу вплинуло багато факторів, а саме: 1. Неефективна рекламна кампанія. Цільова аудиторія відмітила, що не зрозуміла месиджів, закладених у рекламі проекту. Перед запуском шоу варто було провести фокус-групове дослідження впізнаваності бренду «Big Brother» і сконцентруватися на позиціонуванні проекту як першого

live

використання

реаліті-шоу стандартної

на

території зовнішньої

України. реклами

Окрім

того,

виявилося

неефективним інструментом на тлі яскравіших, креативніших та мастбаніших рекламних кампаній інших розважальних продуктів. 2. Неправильний вибір телеканалу. Канал «К1» жодним чином не відповідає профілю реаліті-шоу «Big Brother» і не розрахований на молодіжну цільову аудиторію проекту. 3. Неодноразова зміна часових слотів. Часові слоти змінювалися тричі упродовж трьох місяців, що, звісно, спричинило відтік цільової аудиторії проекту. 4. Посередність образів учасників. Організатори обмежились відбором учасників стандартної вікової групи 25-35 років, підібравши при цьому не найяскравіших представників різних типажів. На думку аудиторії, цікавості проекту також надало б об’єднання під одним дахом представників різних вікових груп.

5. Неправильне позиціонування на ринку реаліті-шоу. Аудиторія не змогла знайти відмінностей між українською адаптацією реаліті-шоу «BigBrother» та російським фораматом «Дом-2» в силу сильного стереотипу про постановочність усіх реаліті-шоу. Організатори не достатньо акцентували увагу аудиторії на тому, що всі події в шоу диктуються прагненнями та емоціями учасників, є реальними, неконтрольованими й відбуваються спонтанно. 6. Відсутність на початку шоу прямоефірної трансляції 24/7. Живі трансляції з Будинку Великого Брата з’явилися в другій половині проекту, але це виявилося запізно, оскільки аудиторія уже втратила інтерес до шоу і віру в його непостановочність. 7. Відсутність мультимедійності та конвергентності проекту. По всьому

світові

популярність

шоу

забезпечувалася

підвищеним

інтересом до нього щонайменше 4 типів медіа, в Україні окрім телетрансляцій сайту інших інструментів не використовувалося. 8. Недбалість в процесі пошуку персоналу. Як уже зазначалося вище, багатьох працівників творчої групи проекту знайшли в ході кастингів, тобто в середині чи наприкінці літа. Враховуючи той факт, що проект розпочався у вересні, можна зробити висновок, що творча група не змогла своєчасно підготувати щоденні завдання Великого Брата, що теж, почасти, знизило якість проекту. 9. Нецікавість завдань Великого Брата. Те, що організатори не продумали до кінця мету всіх завдань Великого Брата, знизило мотивацію учасників до їх виконання, а глядачів, відповідно,– до перегляду. 10. Надмірна спекуляція сексуальною тематикою. Український глядач виявився стомлений надмірною акцентуацією на сексі. Якщо в інших країнах камери в душі працювали на загальних планах і не давали

учасникам сховатися від відеонагляду, то в Україні зйомки в душовій кімнаті велися як на загальних, так і на крупних планах та ставали невід’ємною частиною нічного ефіру. Окремо варто згадати секс на проекті. Звісно, статеві стосунки в шоу мали місце у багатьох країнах, але, ці елементи ніколи не ставали домінуючими. 11. Нудний, затягнутий монтаж. Аудиторія була вкрай незадоволеною тим, як виглядали епізоди шоу в ефірі. Монтаж варто було зробити динамічнішим і коротшим, акцентуючи більшу увагу на діях жителів Будинку Великого Брата. У той же час самі учасники теж залишилися незадоволеними монтажем, оскільки, на їх думку, все найцікавіше залишили поза ефіром. 12. Вістуність

заздалегідь

продуманого

плану

дій

на

випадок

критичних ситуацій. Наприклад, під час конфлікту з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення у організаторів проекту і представників каналу не було єдиної позиції, яку варто було відстоювати. 13. Застарілість формату. На думку глядацької аудиторії, даний продукт повертає їх на 10 років назад, в епоху зародження реаліті-телебачення. Шоу

не

витримало

конкуренції

представленими на ринку,

новішими

продуктами,

в яких учасники, окрім спільного

проживання на обмеженому просторі, зазнають разючих змін чи перевтілень, а також демонструють свої таланти. Як бачимо, численні прорахування організатороів та несвоєчасність його появи на українському телевізійному ринку не дозволяють проставити проект на один щабель із адаптаціями формату в інших країнах. Українська версія «Big Brother» не справила вагомого соціального ефекту, закаладеного в сутність шоу, і скотилося до демонстрації сексуальних сцен та сварок, набуваючи ознак патогенного тексту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Adrejevic M. The kinder, gentle gaze of Big Brother: Reality TV in the era of digital capitalism // New Media & Society, 2002. – 251-270 p. 2. Andrejevic M. Reality TV: The Work of Being Watched. – Boulder, 2004. 3. Bazalgette P. Billion Dollar Game: How Three Men Risked it all and Changed the Face of Television – London, 2005. 4. Beattie K. Documentary screens. Non-fiction film and television. – Houndmills, England. 5. Bignell J. Big Brother: Reality TV in the 21st Century – London, 2005 – 358 p. 6. Brants K. Who’s Afraid of Infotainment? // Communication Theory & Research. – London: Sage, 2005. 7. British Film Institute Television Monograph 10: London: BFI. 8. Corner J. Television Documentary and the Category of the Aesthetic’ // New Challenges for Documentary – Manchester: Manchester University Press, 2005 – 2 – p. 48-58. 9. Corner J. Television Form and Public Address. – London: Edward Arnold, 1995. 10. Creed B. Media Matrix: Sexing the New Reality. – Crow’s Nest: Allen & Unwin, 2003 – 302 p. 11. Dovey J. It’s Only and Gameshow: Big Brother and the Theatre of Sponteneity’ // Big Brother International: Formats, Critics and Publics – London: Wallflower Press, 2004 – p. 232-249. 12. Fern E. The use of focus groups for idea generation: the effect of group size, acquaintanship and moderators in response quality and quantiy // Journal of Marketing Research, 1982 – 19.

13. Goldman I. The group depth interview // Journal of Marketing, 1962. – Vol. 26. – p.61-68. 14. Hill A. Big Brother: The Real Audience // Television and New Media 2002 – 3 – p. 323-340. 15. Hill A. Reality TV: Audiences and popular factual television – London: Routledge Taylor & Francis Group, 2005. – 232 p. 16. Hutchings S. Ghosts in the Machine: Literature as Translation Mechanism in Post-Soviet Televisual Representations of Western-ness // International Journal of Cultural Studies, 2002 – 5 – 291-316 p. 17. Johnson-Woods T. Big Brother. – Australia: University of Queensland. 18. Jones J. Show your Real Face: a fan Study of the UK Big Brother Transmissions Investigating the Boundaries Between Notions of Consumers and Producers of Factual Television’ // New Media & Society – 2002 – 5 – 406 p. 19. Kahn R., Canned C. The Dynamics of Interviewing: Theory. Techniques and Cases. – N.Y., 1957. 20. Katz E.,Tamar L., 1990. The Export of Meaning: Cross Cultural Readings of Dallas. – Oxford: Oxford University Press. 21. Kilborn R. How real you can get? // Media, Culture & Society, 2011 – 33 – p. 1061-1076. 22. Kilborn R. Staging the Real: Factual TV Programming in the Age of Big Brother. – Manchester: Manchester University Press, 2004. 23. Krueger R., Casey M., Focus groups: a particular guide for applied research – SAGE, 2000 – 215 p. 24. Litosseliti L., Using focus groups in research – Continuum Intermational Publishing Group, 2003 – 104 p.

25. Magder T.The end of TV 101: Reality television, formats and the new business of TV // Reality TV: Remaking television culture. – N. Y.: New York University Press, 2004 – p.137-156. 26. Merton R., Fiske M., Kendall P. The Focused Interview. A Manual of Problem and Procedures. – Glencoe: The Free Press, 1956 – 3. 27. Mikos L. Big Brother as Television Text: Frames of Interpretation and Reception in Germany // Big Brother International. Formats, Critics and Publics. – London: Wallflower Press, 2004. – p. 93-104. 28. Morgan D. Focus groups as a qualitative research. – SAGE, 1997 – 80p. 29. Murphy K. TV Land: Australia’s Obsession with Reality Television. – Milton: John Wiley & Sons, 2006. 30. Nichols B. Representing Reality: issues and concepts in documentary. – Indiana University Press, 1991 – 313 p. 31. Ritchie J. Big Brother: The official unseen story. – London: Channel 4 Books, 2000. – 250 p. 32. Ritchie J. Big Brother 2: The official unseen story. – London: Channel 4 Books, 2001. – 282 p. 33. Tayie S. Research Methods and Writing Research Proposals. – Technologies Interactive, LLC, 2002. – 125 p. 34. Tincknell and Raghuram. Big Brother: Reconfiguring the “Active” Audience of Cultural Studies? – p. 252–269 35. Webb E. Salancik J. The Interview or the Only Wheel in Town. – Journalism Monographs, 1966. – 2. 36. Yesil B. Reel

pleasures: exploring the

historical

roots of

media

voyeurism and exhibitionism – New York: New York University. 37. Белановский С. Глубокое интервью: Учебное пособие. – М.: НикколоМедиа, 2001. – 320 с.

38. Белановский С. Метод фокус-групп. – М.: Издательство Магистр, 1996. – 272 с. 39. Дмитриева Е. Фокус - группы в маркетинге и социологии. – М.: Центр, 1998. – 144 с. 40. Оруэлл Дж. 1984 и эссе разных лет. – М.: Прогресс, 1989 – 377 с. 41. Потятиник Б. Патогенний текст. – Львів: Місіонер, 1996. 42. Хоркхаймер М., Адорно Т. Диалектика Просвещения: философские фрагменты. – СПб.: Ювента, 1997 – с. 157. 43. Эко У. Полный назад! Горячие войны и популизм СМИ. – М.: Эксмо, – 2007, с. 160. 44. Ядов В. Стратегия и методы качественного анализа данных// Социология, №1. М.: – 1991. 45.[Електронний ресурс]: Boytchev A. Big Brother of changes on the Bulgarian TV market // Media Online – 26-01-2005 http://www.mediaonline.ba/en/?ID=346 THE 46. [Електронний ресурс]: Guion L., Diehl D., McDonald D. Conducting an In-depth

Interview

University

Florida

IFAS

Extension

http://edis.ifas.ufl.edu/fy393#FOOTNOTE_2 47.[Електронний ресурс]: Latson Ch. Documentary Editing and Reality Television – 03-12-2003 http://w.chrislatson.com/documents/docs_writing/the_reality_ethics.pdf 48.[Електронний ресурс]: Raicheva-Stover M., You’ll See, You’ll Watch: The Success of Big Brother in Postcommunist Bulgaria http://www.cwsp.bg/upload/docs/Big_brother_for_web.pdf 49. [Електронний ресурс]: «Big Brother» на «К1» завершився з часткою 0,71% // Телекритика – 26-12-2011 http://www.telekritika.ua/news/201112-26/68388

50. [Електронний ресурс]: «Big Brother» на «К1» взяв частку, вдвічі нижчу за середню // Телекритика, 19-09-2011 http://www.telekritika.ua/news/2011-09-19/65864 ресурс]:

51. [Електронний

Бабенко

Е.

Специфика

реалити-шоу

http://kogni.ru/mag/babenko_media.pdf 52. [Електронний ресурс]: Дем’янчук повернув у прайм К1 «Солдатів» і переніс

вихід

Big

Brother

Телекритика,

07-11-2011

http://www.telekritika.ua/news/2011-11-07/67016 53. [Електронний ресурс]: Закон України «Про захист суспільної моралі» http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1296-15 ресурс]:

54. [Електронний

Закон

України

«Про

телебачення

радіомовлення» http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3759-12 55. [Електронний ресурс]: Нацрада взяла до відома порушення в «Сексмісії», «Дітях напрокат», «Джентельменах на дачі» і «Big Brother» // Телекритика

–

14-12-2011,

http://www.telekritika.ua/news/2011-12-

14/68055 56. [Електронний ресурс]: Рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення «Про затвердження Системи візуальних позначок з індексом кіновідеопродукції залежно від аудиторії, на яку вона розрахована» http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0307-12 57. [Електронний ресурс]: Сайт компанії «Endemol» http://www.endemol.com/programme/big-brother

Додаток А Перелік країн, у яких транслювалося реаліті-шоу «Big Brother»

Region/Country

Local Title

Network

Main Presenters

Big Brother

M-Net

Africa

E4 (Season 1)

Mark Pilgrim (Season 1) Kabelo Ngakane (Season 2-3) Ikponmwosa I.K. Osakioduwa (Season 4)

African Continent

The Africa Channel (Season 1 in 2008)

Albania

Arab World

Argentina

Australia

Belgium

Brazil

Big Brother ‫ب راذر ب يغ‬ ‫ال رئ يس‬ Big Brother AlRais Gran Hermano Gran Hermano Famosos Big Brother Australia Celebrity Big Brother Big Brother Big Brother VIPs Big Brother AllStars Big Brother Brasil Big Brother

Bulgaria

Big Brother Family

VIP Brother

Canada

Loft Story

Top Channel

Arbana Osmani (Season 1present)

MBC II

Razan Maghrebi (Season 1)

Telefe Canal 4 Telefe

Soledad Silveira (Season 1-3) Jorge Rial (Season 4-present) Jorge Rial (Season 1) Gretel Killeen (Season 1-7) Kyle Sandilands (Season 8) Jackie O (Season 8)

Network Ten TV 2 (Season 1-6) Network Ten Kanaal Twee vtm Kanaal Twee Kanaal Twee Rede Globo Globo Portugal (Season 8) Nova Television Nova+ (Season 1-4) (Live) Diema Family (Season 5) (Live) Nova Television Nova+ (Season 1-2) (Live) Diema 2 (Season 3) (Live) TQS

Walter Grootaers (All seasons)

Marisa Orth (Season 1) Pedro Bial (Season 1-present)

Niki Kunchev (Season 1-3; 5) Evelina Pavlova (Season 1-2) Milen Tsvetkov (Season 4) Niki Kunchev (Season 1present) Evelina Pavlova (Season 1) Renée-Claude Brazeau (Season 1)

Colombia

Gran Hermano

Caracol TV

Croatia

Big Brother Celebrity Big Brother

RTL

Czech Republic

Big Brother

Ecuador

Big Brother Big Brother VIP Big Brother Reality All-Stars Gran Hermano

Finland

Big Brother

Denmark

Loft Story France Secret Story

Germany

Greece and Cyprus

Big Brother

Big Brother Secret Story

TV NOVA

Philippe Fehmiu (Season 1) Isabelle Maréchal (Season 2) Virginie Coossa (Season 2-4) Marie Plourde (Season 3-5) Kim Rusk (Season 5-6) Pierre-Yves Lord (Season 6) Chéli Sauvé-Castonguay (Season 7) Adriana Arango (Season 1) Carlos Calero (Season 1) Daria Knez (Season 1) Antonija Blaće (Season 2present) Antonija Blaće (Season 1) Eva Aichmajerová (Season 1) Lejla Abbasová (Season 1) Leoš Mareš (Season 1)

TV Danmark

Lisbeth Janniche (All seasons)

Ecuavisa

Toty Rodríguez (Season 1) Mari Kakko (Season 1-2) Vappu Pimiä (Season 3-5) Susanna Laine (Season 6) Benjamin Castaldi (Season 1-2) Benjamin Castaldi (Season 1present)

Sub M6 TF1 RTL II RTL (Season 2-3) Single TV (Season 2) Tele 5 (Season 4-6) MTV2 Pop (Season 4-5) VIVA (Season 5, 9) Premiere (Season 5-present) 9Live (Season 8)

Percy Hoven (Season 1) Oliver Geissen (Season 2-3) Ruth Moschner (Season 5-6) Oliver Petszokat (Season 6) Charlotte Karlinder (Season 78) Miriam Pielhau (Season 8-9) Aleksandra Bechtel (Season 4;10-present)

ANT1

Andreas Mikroutsikos (Season 1-3) Tatiana Stefanidou (Season 4) TBA

73 Big Brother Nagy Testvér Big Brother VIP

TV2 TV2

Claudia Liptai (Season 1-2) Attila Till (Season 1-2)

India

Bigg Boss

SET (Season 1) Colors TV (Season 2-present)

Arshad Warsi (Season 1) Shilpa Shetty (Season 2) Amitabh Bachchan (Season 3present)

Israel

Ha'Ach Ha'Gadol (‫)הגדול האח‬ The Big Brother HaAh Hagadol VIP (VIP ‫)הגדול האח‬ The Big Brother VIP

Channel 2 - Keshet

Erez Tal (Season 1-present) Assi Azar (Season 1-present)

Italy

Grande Fratello

Canale 5 Mediaset Plus (rerun) SKY Vivo (Live) SKY Show (Live) Mediaset Premium (Live) 3 (Only for Mobile)

Daria Bignardi (Season 1-2) Barbara D'Urso (Season 3-5) Alessia Marcuzzi (Season 6present)

Mexico

Big Brother México Big Brother VIP Big Brother: El Reencuentro (AllStars)

Televisa

Big Brother

Veronica (Season 1-2) Yorin (Season 3-4) Talpa (Season 5-6)

Hungary

Netherlands

Nigeria

Norway

Pacific Region

Big Brother Nigeria Big Brother Norge Big Brother: Tilbake I Huset Gran Hermano del Pacífico

M-Net

Adela Micha (Season 1-2) Verónica Castro (Season 3) Víctor Trujillo (Season 1) Verónica Castro (Season 2-4) Adela Micha (Season 1) Rolf Wouters (Season 1) Daphne Deckers (Season 1) Esther Duller (Season 2) Beau Van Erven Doren (Season 2) Patty Brard (Season 3) Martijn Krabbé (Season 4) Ruud de Wild (Season 5) Bridget Maasland (Season 5-6) Olisa Adibua (Season 1) Michelle Dede (Season 1)

TVN

Arve Juritzen (Season 1-2) Trygve Rønningen (Season 3)

Telesistema RedTV ATV

Lorena Meritano (Season 1) Regional Main Presenters Álvaro Ballera & Álvaro García Janine Leal

74 Juan Francisco Escobar Willie Revillame (Season 1) Toni Gonzaga (Season 1present) Mariel Rodriguez (Season 1present) Bianca Gonzalez (Season 2present) Toni Gonzaga (Season 1-2) Mariel Rodriguez (Season 1-2) Luis Manzano (Season 1) Bianca Gonzalez (Season 2) Mariel Rodriguez (Season 1present) Bianca Gonzalez (Season 1present) Toni Gonzaga (Season 1present) Willie Revillame (Season 1) Luis Manzano (Season 2) Martyna Wojciechowska (Season 1-3) Grzegorz Miecugow (Season 1) Andrzej Sołtysik (Season 2-3) Karina Kunkiewicz (Season 4) Kuba Klawiter (Season 4-5) Małgorzata Kosik (Season 5) Katarzyna Cichopek (Season 6)

Philippines

Pinoy Big Brother Pinoy Big Brother: Celebrity Edition ABS-CBN Pinoy Big Brother: Teen Edition

Poland

Big Brother Big Brother Bitwa (The Battle) Big Brother VIP Big Brother Kids

Portugal

Big Brother

TVI

Teresa Guilherme (All seasons)

Romania

Big Brother

Prima TV

Andreea Raicu (Season 1-2) Virgil Ianțu (Season 1-2)

Russia

Большой Брат Bol'shoy Brat Big Brother

TNT TET (Season 1 in 2008)

Ingeborga Dapkunaite (Season 1) Brita Møystad Engseth (Season 1-2) Adam Alsing (Season 1) Hannah Rosander (Season 2)

TVN (Season 1-3) TV4 (Season 4-5) TBA (Season 6)

Scandinavian Peninsula

Big Brother

Kanal5 TVN

Second Life

Big Brother Second Life

World Wide Web

Slovakia

Big Brother Súboj TV Markíza

Zuzana Belohorcová (Season 1)

Slovenia

Big Brother

Nina Osenar (Season 1-present)

Kanal A

75 South Africa

Big Brother South M-Net Africa

Mark Pilgrim (Season 1-2) Gerry Rantseli (Season 1-2) Main Host: Mercedes Milá (Seasons 1-2;4present) Pepe Navarro (Season 3) Co-Hosts: Fernando Acaso (Season 1-2) Paula Vázquez (Season 3) Jorge Fernández (Season 4-5) Jesús Vázquez (Season 4-5) Carolina Ferré (Season 5) Óscar Martínez (Season 6;9) Jordi González (Season 6-9;11present) Lucía Riaño (Season 8) Jorge Javier Vázquez (Season 10)

Spain

Gran Hermano

Telecinco (Season 1-present) La Siete (Season 11-present) Telecinco 2 (Season 1 (R) and 10) Telecinco Estrellas (Season 9)

Sweden

Big Brother Sverige Big Brother Stjärnveckan

Kanal5

Adam Alsing (All seasons)

Switzerland

Big Brother Schweiz

TV3

Daniel Fohrler (Season 1) Karin Lanz (Season 1) Eva Wannemacher (Season 2) Yves Schifferle (Season 2)

Thailand

Big Brother Thailand

iTV

Saranyu Vonkarjun (Season 12)

Big Brother Celebrity Big Brother United Kingdom Teen Big Brother Big Brother: Celebrity Hijack

Channel 4 E4 S4C (Series 1-10) M-Net TVN Lingua BBC One (Series 1) Channel 4 E4 Davina McCall S4C Dermot O'Leary (Season 1) Channel 4 Jeff Brazier (Season 1) E4 S4C Channel 4 E4 S4C Channel 4 E4 S4C

76 Ukraine

Western Balkans

Big Brother Україна

К1

Veliki Brat Veliki Brat VIP

Pink BH Pink M B92 A1

Olga Gorbachova Olexiy Kurban Marijana Mićić (Seasons 1 and 3) Ana Mihajlovski (Season 2) Dragan Maca Marinković (Season 3, dropped after first few live shows) Ana Mihajlovski (Season 1 and 2) Milan Kalinić (Season 2 and 3) Marijana Mićić (Season 3 and 4)

Додаток Б Перелік предметів, які дозволено і заборонено вносити в Будинок Великого Брата (витяг із контракту учасників) ЩО МОЖНА БРАТИ В БУДИНОК:  Учасникам дозволяється приносити до Будинку одну валізу плюс одну маленьку сумку, які будууть надані Компанією. Ніякі інші сумки або валізи не дозволяються.  Валізи і сумки мають бути однокового розміру для всії Учасників.  Учасники можуть брати з собою до 5 фотографій в Будинок, якщо їх бачили і перевіряли члени редакторської команди. Зокрема, фотографії дітей до 18 років можуть бути проблемою, крім випадків, якщо це діти Учасників. Будь-які фотографії, які Учасник бере з собою, повинні бути фотографіями, знятими Учасником або його друзями, через питання авторських прав, які стосуються фотографій, зроблених професійними фотографами.  200 сигарет.  2 улюблених диски або касети, але їх слід віддати до редакції телепередачі.  Книжки.  Косметику (крім олівців для макіяжу).  Дезодорант (не у вигляді спрею).  1 м’яку іграшку.  1 неелектронний музичний інструмент, після узгодження з Компанією.  Будь-ласка, візьміть до уваги, що хоча Учасники можуть брати з собою окуляри в Будинок, вони не можуть носити їх в Будинку.

Компанія надасть предмети санітарного захисту:  зубна паста;  піна для гоління;  шампуні;  мило;  таулетний папір;  одноразові станки для гоління;  рушники ЩО НЕ МОЖНА БРАТИ В БУДИНОК  Мобільні телефони / пейджери / засоби телекомунікаційного зв’язку;  Журнали або матеріали для читання в будь-якому вигляді;  Радіо / плеєр / CD плеєр / iPod / MP3;  CD• комп’ютер / PDA (Palm Pilot, електронні органайзери і т.д.);  Комп’ютерні ігри;  Телевізор / VHS / DVD;  Календарі;  Годинник / хронометри;  Наркотики або будь психотропні препарати, снодійні засоби;  Засоби у вигляді спрея;  Ліхтарик ;  Олівці для очей / губ;  Ліки, крім узгоджених з Компанією;  Зброю;  Будь-яке електронне обладнання або предмети на батарейках (навіть, якщо вони заряджаються від сонячної енергії або інших джерел);  Одяг з логотипом;  Гроші, чекові книжки або кредитні / дебетові картки;

 Щоденники;  Міцні алкогольні напої;  Ручки та інше письмове приладдя;  Папір / блокноти;  Домашні тварини;  Музичні інструменти;  Будь-які ігри, включаючи гральні карти. Будь-які інші предмети, які Компанія вважатиме забороненим. Будь-які предмети, що будуть виявлені в Домі в будь-який час, будуть конфісковані і повернені, коли відповідний Учасник буде залишати Будинок. Учасників будуть ретельно обшукувати, щоб упевнитися, що вони виконують Правила, а якщо вони не виконують, їх можуть вигнати. Компанія перевірить зміст усіх сумок до того, як Учасники увійдуть до Будинку. З того, що міститься в сумках, буде складений список, і коли Учасник буде залишати будинок, всі речі, які він приніс, він забере із собою.Компанія залишає за собою право в будь-який час зайти і обшукати будинок, а також конфіскувати особисті речі. Всі ці речі будуть повернені відповідним Учасникам, коли вони будуть залишати Будинок. Допоки Учасник живе в Будинку, він не може носити одяг, головні убори з комерційними логотипами, брендовану одяг, або одягу, за допомогою якого він намагається відправити повідомлення друзям чи колегам у зовнішній світ. Якщо Учасник візьме до Будинку предмет одягу, на якому буде яскраво виражений логотип, Компанія може прийняти рішення надати Учаснику предмет на заміну на час перебування Учасника в Будинку. Будь-які особисті предмети (не одяг) повинні бути затверджені з боку Компанії до того, як їх занесуть до Будинку.

Додаток В Анатолій Хальота, посів друге місце на реаліті-шоу «Big Brother» в Україні Інтерв’ю тривало 70 хв – Розкажи, звідки ти дізнався про проект? – Дізнався від свого друга. Я запропонував йому зустрітися, а він сказав, що у той день не може, оскільки він іде на кастинг. На біг бразер. Я знав про цей проект, і мені це теж було цікаво. Я кажу: «О, давай я з тобою піду, за компанію». – В Києві? – Так-так. Я з ним пішов. В кінцевому рахунку він проспав. Я прийшов першим. Прийшов усі кілька рівнів у перший день. – Розкажи, як відбувалися кастинги. – Ти приходиш. Там величезна черга. Тобі кажуть заповнити анкету. Підходиш до палатки. Тобі дають номер. – Де це відбувалось? – На Довженко. Якщо твоя анкета була цікава організаторам – тебе пропускали в студію. Одразу в той самий день. – Які запитання були в анкеті? – запитання уже в другому турі були. Нас було 30 людей. Нам сказали поділитися по десятеро. Тоді нам сказали, що у нас є 10 секунд, щоби побудувати спільну фігуру. Це, мабуть, для того, щоби вони дивилися, як люди реагують на несподівану ситуацію, як ти працюєш у команді. Одні якйсь квадрат побудували, інші – якусь там піраміду прикольну, а ми сіли «смайликом». Це треба було дуже швидко орієнтуватись. Потім вони сказали «Уявіть, що ви летите з командою на повітряній кулі, і вам потрібно за

короткий час представитися» Типу чому саме ви маєте лишитися, щоби вас не викинули. І знаєш, найцікавіше, я йшов на кастинг, у мене не було такого, що це мрія всього мого життя. У мене тоді готувалися документи для переїзду в Канаду, і я навіть не був упевнений, чи піду я в будинок, навіть якщо пройду. Тому я спокійно представився, сказав, що я люблю. І потім з тридцяти людей обирали десятьох. І цих 10-ьох людей вели до психолога. – Про що питав психолог? – Вона питала по твоїй анкеті. В анкеті були такі запитання, як що Вам подобається, що Вам не подобається, чи Вам зраджували, чи вас предавали, як ви ставитеся до зради. Мене дуже багато питали про сексувальну орієнтацію, оскільки я гей. Навіть був такий прикол. Підходили ті, хто допомагав в організації, роздавали анкети, вони підказували хлопцям писати, що вони бісексуали, оскільки так більше шансів потрапити. – А як думаєш, це була одна зі сладових, чому тебе відібрали? – Ні. – А чому, на твою думку, тебе обрали? – Коли я був на інтерв’ю, коли вже потрапив у 40, мене польський продюсер, він мене спитав, чи ми можемо сказати на всю країну, що ти гей? Я спочатку не хотів через свою маму. Бо вона з маленького провінційного міста, щоб на неї не тикали пальцем, вона дуже залежить від думки інших людей. Але в принципі, я з цим чудово живу, я себе дуже люблю, іншим іще б дорівнятися до такої впевненості в собі, як у мене. Продюсер розказав, що у Польщі була схожа ситуація. На проект пустили гея, який приховував свою сексуальну орієнтацію, але потім це всплило на Великом Браті, і вийшло ще гірше. Тому я подумав і погодився. Мені буде легше нічого не приховувати. І вони потім мені сказали, що вибрали мене не тому, що я гей, а тому що мене можна було виділити з натовпу. – Які люди були на кастингах?

– На кастингах було багато людей, в яких немає нічого особливого. Всі виконували завдання без ентузіазму. А у мене було одне з завдань – мені його давав Антон Лейба. А, у мене було завдання – уявіть, що ви митник, і ви можете перевірити кого завгодно на що завгодно. Я підходив до персоналу, називав номер людини, яку б я хотів перевірити. Абсолютно все знімалося на камеру. Одному хлопцеві я задавав питання стосовно стилю, бо він був жахливо вдягнений. Також я викликав Жужу, тому що вона була така, ну як і зазвичай, у коротенькій сукні, на каблуках. В принципі, вона виглядала сексі. Я її запитав, чи достатньо вона сексуальна для групи «Віа Гра». Вона така: «А що, не видно?». Я: «Ну то доведи». Ну і такі питання були. Ще був прикольний момент, ми згадували, як нас знімали. Іде такий батл, і оператор говорить: «Почекайте, стоп, закінчилась касета». Ну ми стоїмо, мовчимо, і вона така: «У тебе що, бальзам на губах?» Я такий: «Ну да, а в тебе що, лінзи?» І поляк такий: «Так, стоп-стоп». Це треба на камеру знімати. А потім Антон викликав мене і спитав, на що я здатен заради Біг Бразера. Якщо Великий Брат захоче, щоби ти підстригся налисо – ти це зробиш? Я сказав, що звісно зроблю. Він мені дав 15 хвилин, щоби максимально змінити свій імідж. Такі завдання проявляють тебе. Якщо ти не виконав завдання, можеш одразу вважати, що ти не пройшов. Я попросив у дівчат косметику. Вийшов на вулицю – побачив на клумбах квіти. Я взяв ці квіти, повставляв собі в голову, взяв пелюсточки, і вийшло як сакура. Зробив стрілки, червоні маленькі губи, як у японок, ну і щічки. Всі офігіли. Я побачив, що поляк зацікавився мною. Потім Антон дав мені ще одне завдання – за півгодини довести іншому учаснику, що я круче за нього. Я дав йому 10 хвилин, щоб переплюнути мій образ. Він вийшов голим, і повісив на своє інтимне місце сумочку. А у нього тіло ще не дуже. Не підкачане, волохате, живіт висить. І потім було останнє інтерв’ю для всіх, хто потрапив у 40-овку.

– А як тобі інші відібрані учасники? Чи не здалися вони тобі одноманітними? Вони були цікаві у спілкуванні, поведінці? – Мабуть, не були цікаві. Я сприймав це як даність. На кастингах було дуже багато людей, і були достатньо яскраві особистості, але їх не відібрали. А тих, кого відібрали – незрозуміло чому їх відібрали. Наприклад, я досі не розумію, чому взяли Дашу Кривоносову. Вона красива, але не може донести свою думку до людей. Перші півтора місяці вона ні з ким не спілкувалась. Вона була з Костью, у них були стосунки. Більше її взагалі ніхто не цікавив. Мені було цікаво дізнатись, яка вона, я про це говорив. Коротше, мені здається, можна було і поцікавіше склад підібрати. Яскравіше. За якими критеріями відібрали Влада? Гора м’язів? Йому це було нецікаво. Він сам казав «Що я тут роблю?» Мені 38, ви всі малолітки. Що я тут роблю. Іра – вона взагалі ніяка (вчителька фізри). Не те, щоб я всіх обгаджував зараз, просто на кастингах було достатньо кльових людей. У перший день у мене були найяскравіші емоції. Спочатку мені всі здалися різними. Я одразу подружився з Мариною. Я їду в Канаду назавжди. На прощальну вечірку запрошую Жужу з Ельдаром (бо вони разом), Наташа, Марина, Стас і Катя (колишня Костіка). Це єдині пристойні люди на проекті. Я в будинку жодного разу не бачив нікого стороннього – ні орзанізаотрів, ні психологів. Я сам здивувався. До речі, коли на кастингах хтось починав розказувати: «Візьміть мене, я влаштую вам надзвичайний скандал. Ви не пошкодуєте» Всіх цих людей не брали, тому що це йшла гра на камеру. Коли це награно – це нецікаво. От Костя, наприклад, постійно грав на камеру. Я це бачив з першого дня. Ми не бачили камер за склом. Але ми чули, коли вони рухались. Ми постійно приколювались «Метро приїхало». З Костью ми спочатку спілкувались нормально, але потім він почав мене вибішувати своїми постійними: «Як можуть чуваки з чуваками? Розкажи, як це». У нас була стичка зі Спартаком. Він щось сказав на мій захист. Я йому подякував

потім, але він мені це постійно згадував. «Ти проголосував проти мене, а я тоді за тебе заступився». Багато хто мабуть не розуміє, чому я жодного разу не проголосував проти Спартака, він же таке гавно мені робив. Якщо вибирати між Спартаком і Костьою, я краще Спартака виберу собі в друзі. – З якою метою ти йшов на проект? - Перемогти. – Яку ціль називав організаторам? – Якби на мене впали великі гроші, я б першопочатково хотів побудувати притулок для тварин. Але до кінця проекту ця мрія згасла, оскільки приходили учасники, яких повертали в шоу, і вони казали, що рейтинги жахливі, і про який виграш може йтися – незрозуміло. Коли заходив Ельдар, він сказав, що тиждень спеціально сидів дома, дивився проект – така фігня. Такий монтаж, таке все показують нецікаве. Реально, все цікаве лишилося за кадром. Не показували, як ми чудили з дівчатами в душі. Як я обливав щовечора їх холодною водою. Ми з Мариною і Наташкою бісилися постійно. Це уже була традиція така. Ми так приколювались, так бісились. Цього нічого не показували. Показували, як ми стояли і намилювались. Це жах. Ну добре, подивився я на це раз. Ну другий. Мені цікаво, адже я брав там участь. Потім знову те саме, і ще раз. Не дивно, що люди це не дивилися. Я навіть розумію своїх друзів, які не все дивилися, і не стежили за цим проектом. – Так от, власне, чому ти думаєш, людям було нецікаво? – Коли я вийшов, було цікаво подивитися, як все це на відео виглядало. Дивлюсь тиждень армії – мене не видно. Мене немає, немає нікого. Є тільки Костя і Даша. Їх стосунки. Ну друзі, якщо ви показуєте армійське життя – показуйте все. Звісно, можна показувати їх поцілунки, їх стосунки. Але от коли я дивився англійську версію Великого Брата, американську – там немає такого. Так, є стосунки, але так якось все красиво, живо змонтовано. Так якось все цікаво. Показують їхні стосунки, але не показують півгодини, як

вони сидять і говорять. Показують тільки найцікавіше. А у нас не видно, яка армія, що там взагалі. Показували, як Великий Брат нас покликав, як Стас іде за завданням, як він повертається. Показуйте, як він прочитав. І як ми далі робимо. Все, ось це цікаво. А не те, що ми ходимо, як сонні мухи. – А як тобі самі завдання? – Фігня. Ті, хто придумували завдання, мабуть ,у них не було плану. Тому що вони нам казали – придумайте самі. Коли був тиждень без сну, ми провалили завдання, нам сказали самим собі придумати покарання. Ми думали-думали. Ну що ми придумаємо. Ми сонні, стомлені, сидимо на цьому кріслі. Він нас щось хочуть. Ми розуміємо, що всі уже забивають на ці завдання, тому що розуміють, що з ними нічого не буде. Їх не виженуть, не оштрафують, нічо з ними не буде. Вони собі сплять і все. Хто тут організатори – ви чи ми? Ми виконували те, що потрібно від нас. Мені, наприклад, був не зрозумілий докторський тиждень. Лікарня. Така фігня. Це жах. Якась незрозуміла тьотка приходить поміряти тобі тиск. Я уже був в ролі лікаря під час армійського тижня. Задання були відстійні. Прикольне завдання було – сліпий тиждень. Дивний тижень – Отар приходив. Мені не сподобалось. Мій улюблений тиждень – танцювальний. Це найприкольніше. І армійська сподобалась, але не на екрані. Тижні були прикольні. Якщо це правильно показати. Нецікавий монтаж. Найскладніше завдання було – як ми будували доміно. Ми його будували 12 годин. А показали це за п’ять секунд. Наче все так легко. Покажіть час, початку. Потім прискорена зйомка. Потім – пройшло 5 годин. Потім як все рухнуло через 7 годин. Потім ми перебудовували. Ми їх кидалися вже, плювались. Нічого такого не показали. Все так класно. Мені незрозуміло, навіщо щодня був телемост з Льошою. Це така ***, серйозно тобі кажу. 14 ідіотів обговорюють якусь тему. Наприклад, кожен розказує про своє ставлення до армії. А давайте спитаємо у гея Анатолія: „Як тобі в армії? Тобі складно? Тобі ж має бути складно”. І все рально думають, що

мені складно. Якісь такі стереотипи у людей. І Льоша мене постійно травив оцими дурними питаннями про гея. Це виводило з себе. Уже навіть Наташа не витримала. Каже: „Льоша, це ти для себе цікавишся?” – А не було такого, що при монтажі перекрутили суть події, перевернули з ніг на голову. – Було, зі мною щось таке було. Але не можу пригадати. – А як тобі канал, який вони вибрали? – Взагалі дивно. Ми всі думали, що це буде на Інтері йти. – А ти не розчарований, що пішов на проект? – Ні. Але засмутився, що не переміг. Так близько був до перемоги. - А як думаєш, чим взяла Жужу? – Вона навіть сама сказала, що секс викликав скандал. Тому я перемогла. Знову ж таки, якби не стосунки, якби не секс, можливо, вона б і не перемогла. Я один тримався достойно. Я прийшов сам. Я не шукав собі стосунків, інтриг. Хоча міг би з Маринкою на камеру імітувати секс, але навіщо? У мене була чітка позиція – я іду туди сам і йду звідти сам. Яскравою здалась Саша, Стас... ну і все. Ну і Костя. Спочатку я його сприйняв добре. – Тебе не розчарував Великий Брат? – Розчарував. Все почалося з прийому Великого Брата. Як ми заходили в будинок. Англійька, американська версії – всі приходять нарядні, красиві. Фуршет, шампанське – не одна пляшка на 14 людей. Фрукти. Це навіть красиво показати. Всі вечірні, коктейльні сукні. Всі знайомляться. А у нас... ми випили шампанське, і через 20 хв нам уже сказали перевдягатися для завдання. Арімя. Уже тоді я подумав, що все не так, як я собі уявляв. У мене навіть не було можливості познайомитися з Ірою, яка пішла першою. Незрозуміло було, чому спочатку пустили тільки семеро людей. Я тиждень просидів у готельному номері. Мені не дозволяли дивитися телевізор.

– Ти знав, що вони голос Великого Брата теж знайшли під час кастингів? – Так знаю. Вони взагалі багатьох знайшли під час кастингів. Це теж дивно. Знову ж таки, в цілях економії, тому що бюджет був маленький. Навіть якщо поглянути на будинок. Навіть тренажерів не було. Нічим було зайнятися у вільний час в будинку. Дві спальні, коридор, кухня, дворик – просто подихати свіжим повітрям. Але перші три тижня же було нормально на вулиці – потім там стало дуже холодно, а рухатися на вулиці було неможливо, бо дуже маленький простір. В будинку реально було нічим зайнятися. Була кімната побачень. Там були Костя і Даша, Жужу і Ельдар – і все. Це місце було порожнім. Воно стояло, пустувало. Ми не мали права туди заходити. Ти нічого не робиш. Простоспиш і їси. – Сенс проекту в тому, щоб між учасниками була психологічна напруга. Виживали найсильніші. Ти відчував цю напругу, що тобі некомфортно? – Ні. Я там був, як риба у воді. І Наташа так само. Деяким було так важко. Для мене і для неї це був відпочинок. От ми зустрічалися, про це говорили.

Додаток Д Христина Котвицька, переможниця реаліті-шоу «Big Brother» в Україні Інтерв’ю тривало 40 хвилин – Розкажи, які завдання тобі давали на кастингах? – Коли треба було креативно розказати про себе, я заспівала свою коронну пісню, і всі випали. Під час другого туру були психологічні завдання. Нам треба було обирати одне одного для різних завдань, мене дуже часто обирали. Мені дали завдання посваритися з однією дівчиною і довести, що я краща з неї. Я не виконала це завдання. Другим завданням було тюремний режим. Я наглядач у тюрмі. Мені дали людей, і треба було змусити їх зробити щось, чого б вони не робили в реальному житті. Це був Антон Лейба. Якби я сказала йому з’їсти лайно – він би з’їв. Тому я просто попросила його здивувати мене. Він почав знімати штани, труси. Я кажу: «Ти думаєш, я там побачу щось нове?». І тут я бачу, що в нього весь член пробитий пірсінгом. У мене просто щелепа відпала. Прюдюсер мені сказав, що я була найпозитивніше налаштована серед всіх, тому мене і відібрали. –З якою метою ти йшла на проект? –Прославитися. Я планувала там співати, я взагалі не знала, що таке Big Brother, ніколи не дивилися і навіть не уявляла, куди я іду. Я планувала, що після шоу мене впізнаватимуть. А за ці три місяці мене на вулиці впізнало 8 людей. Сфотографуватися попросили троє. – Чи допомогло шоу в досягенні цієї мети? – Абсолютно ні. Я завжди мріяла потрапити на «Фабрику зірок», пішла на кастинги. Мене відібрали у 40-ку, а далі не пустили – сказали, що я несерйозна. Мабуть, це через мій специфічний сміх. Зауважень до моєї зовнішності чи голосу не було. Після цього я впала в депресію, ні з ким не

спілкувалась, нікуди не ходила, а потім побачила рекламу Біг Бразер, і вирішила довести, що я серйозна. – Якої ти була думки про інших учасників? Вони були тобі цікавими індивідуальностями? – Так, абсолютно всі були різними. У всіх були різні характери. – Тобі було цікаво знаходитися в Будинку? – Так. До самої останньої хвилини. Були моменти, коли я хотіла піти, але так, було цікаво. – Чи подобались тобі завдання, які вам давали? – Вони були трохи дурнуваті. Організатори не до кінця їх продумали, ми навіть помічали таку штуку – ми кажемо, класно було б, якби наступний тиждень був танцювальним. І оп, наступний тиждень – танцювальний тиждень. Ну чесно, мені здається, у них не було навіть до кінця складеного плану. Вони абсолютно нічого не продумали. Вони робили це на ходу тяпляп. Мене це жахливо дратувало. Хлопці, мабуть, захотіли зекономити. Я очікувала на більше. Ну от подивись – перший тиждень – тиждень султана. Кому буде цікаво дивитися за тим, як дівчата танцюють у цих спідницях, носять на руках султана-Іру. – Ти потім дивилася змонтовану версію? – Пару серій. – Змонтовано цікаво? - Ні. Мені нудно було. Найцікавіші речі залишилися поза кадром. Іще мене дуже дратувала закадрова начитка. – А не було перекручених моментів? – Були. Після того, як я переспала з Ельдаром, канал вирішив зробити з цього шоу. Нібито мій тато приїздив на проект і вибивав там стіни. Насправді, він взагалі не приїздив. Ще, наприклад, Ельдара завжди робили поганим, хоча в житті він взагалі не відповідає цьому образу.

– Ти розігрувала якийсь образ, коли зрозуміла, що можеш реально перемогти? – Ні, єдине, що я робила – це вичікувала, поки акули з’їдять одне одного, а потім почала показували характер. – Як ти вважаєш, стосунки на проекті допомогли перемогти? – Так, дуже. Якби не Ельдар, можливо не я б забрала перший приз. - А хто? – Можливо Анатоль. Хоча у нашій країні почався би скандал, якби переміг гей. – Думаєш, канал вплинув на популярність проекту? – Якби шоу було хорошим, його б дивилися і на 5-му і на Першому національному. А якщо шоу – лайно, його і на МTV дивитися не будуть. – Ви старанно виконували завдання? – У нас не було мотивації – хто виграє цей конкурс, той отримає пакет печива. Кому він треба? От у «Пекельній кухні» хто найкраще зготує якусь страву – поїде в Прагу. Оце я розумію. А у нас все було ліниво. І завдання були нецікаві. Не було екшену. – А як би ти додала екшену? – Мені здається, необхідно було зробити все на дорослому рівні. А це все виглядало як дитячий садочок: «Возьмите краски, нарисуйте на друг дружкеновогодниеигрушки». Якщо це тиждень армії – зробіть жорсткий тиждень армії. А ці пластмасові пістолетики виглядали кумедно. Єдині, хто виконував всі завдання Великого брата – я і Толік. Він сказав нам не їсти – ми не їмо. Але шоу від цього не цікавіше. – Ти там була, що б ти змінила? Може, зменшила тривалість проекту чи збільшила кількість учасників? – Все з учасниками і з тривалістю нормально. Просто треба інші завдання. У нас було завдання – поділитись на дві команди і пробігти типу

естафету. Ну що це за завдання? Ми ж не у школі на фізкультурі. Я не підписувала контракт до останнього моменту. У контракті були деякі нюанси, які мені не подобалися. Я постійно марила «Фабрикою зірок», в останню ніч спитала у продюсера: «А якщо мене покличуть на «Фабрику», мені треба буде питати дозволу каналу К1?» Він відповів: «Дитинко, після цього шоу ти будеш настільки популярна, що ніяка «Фабрика» тобі не знадобиться. Тебе скрізь запрошуватимуть, впізнаватимуть». В останню ніч, коли ми спали в готелі, до мене всі заходили і казали, що на мене дуже багато сподівань, що я найяскравіша учасниця. Вони вселили в мене цю думку від самого початку.

Додаток Е Спартак Сергієнко, учасник реаліті-шоу «Big Brother» в Україні та російського реаліті-шоу «Дом-2» Інтерв’ю тривало 30 хвилин – Звідки ти дізнався про кастинги? – Розповів товариш, який це бачив по телевізору. По якомусь каналу йшла реклама. Він знав, що я будучи після «Дому-2», дуже мріяв побувати на якомусь реаліті-шоу в Українї, щоб подивитися, як цей продукт реаліті-шоу робиться у нас. Так вийшло, що він мені повідомив, і я прийшов на кастинг. – Що відбувалося на кастингу, які завдання були і як ти думаєш, чому тебе відібрали? – Я на кастингу був в одному з найперших міст, це було місто Суми. Я родом з Конотопа, і мені найближче їхати Суми. Людей було небагато. Ще не розкрутили рекламу кастингів на той час, мабуть. Ми зайшли в групі з 4 людей. Просто у великих містах групи складалися з 10 і навіть 30 людей. В Сумах була щільність невелика. Завдання було, я не пам'ятаю ... один з нас (це був не я), брав інтерв’ю про ... ну коротше, дуристика повна. Коротше, одному треба було зіграти роль телеведучого, а іншим треба було відповідати на ту тему, на яку він ставив запитання. Потім було спільне завдання, де потрібно було показати квітку ромашку. Ось як її показати. І потім з нас чотирьох відібрали двоє для індивідуального спілкування з психологами. – Це ще в Києві чи вже в Сумах? – Ні, це в Сумах. – А потім 2-денний кастинг у Києві?

– У мене взагалі була інша сітуація. Перші міста не входили до складу тих міст, з яких когось відібрали. Не була налаштована ще кастинг-служба. Тому мене відбирали через онлайн кастинг. Це кастинг проводився на сайті Великого Брата. За мене проголосувало багато людей. І з усіх, за кого можна було голосувати на сайті, вибрали четвірку – два хлопчики і дві дівчинки. Там уже з чотирьох потрібно було обрати двох за допомогою СМСголосування. Це після першого ефіру. З хлопчиків вибрали мене. – Скільки ти протримався на проекті? – Півтора місяці. І сам пішов. Під час кастингів я познайомився з дівчиною, котра була працівницею цього шоу. Я закохався. Потім мені набрид проект, я плюнув і пішов з Будинку Великого Брата. – А під час проекту ви спілкувалися з командою? – Ну взагалі-то ні, але ... але ... я спілкувався кілька разів з робочих моментів. – Яка різниця між «Big Brother» та «Домом-2»? – Між «Big Brother» та «Домом-2»величезна різниця. Там ти шукаєш свою любов, а тут психологічне змагання. Режисер не говорив, що і як робити, але давали загальні рекомендації, наприклад, якщо у тебе з однією дівчиною не клеїться, могли порадити забити на неї, звернути увагу на іншу дівчину. Ну це звичайне спілкування. Тобто це не був такий закритий об'єкт. Під час «Дому-2» цілодобово на майданчику був режисер, було постійне спілкування з продюсерами. На «Big Brother» я всього один раз поговорив з мамою по телефону – це було все моє спілкування. І якщо в «Домі-2» ми знали, що нас красиво знімуть, красиво змонтують, режисер поставить гарну картинку, то у «Big Brother» ми гадки не мали, як нас покажуть. – Які у тебе враження від участі в «Big Brother» – Я розчарований. – Чому?

– Я не отримав розуміння, як це працює нормально на українському ринку. Я не отримав тієї big слави, пізнаваності на вулицях – немає цього. Я не отримав big money. – У якому проекті тобі більше сподобалося – «Big Brother» чи «Дом-2»? Зважаючи на те, що я щойно сказав про «Big Brother», думаю, відповідь очевидна. – Яке твоє ставлення до інших учасників? – Мені було пофіг на інших учасників. Я робив, що мені хотілося, і не звертав ні на кого уваги. Мені було все-одно, хто справжній, а хто грає. Я був справжній. Я відразу на кастингах так і говорив, чому хочу в проект – побачити, як працює реаліті-шоу в Україну. Я не говорив, що мрію стати актором або музикантом, як інші говорили.

Додаток Ж Світлана Бритвенко, кастинг-менеджер реаліті-шоу «Big Brother» в Україні Інтерв’ю тривало 40 хвилин (подаю уривки з розшифровок) Розкажіть, будь ласка, коли почалися кастинги? У липні 2011 року. Кастинги проводились у 17 містах України. За якою структурою вони відбувалися? Кастинги складалися з двох етапів. Кожен етап розбивався ще на кілька частин. Спочатку був Груповий кастинг, його проводила я– на творчість, нестандартність мислення. Якщо в ході кастингу вона бачила, що хтось потенційно підходить, кликала до себе і давала індивідуальне завдання в рамках групового кастингу. Інші учасники не знали про існування додаткового завдання. Далі була Індивідуальна співбесіда, яку проводив психолог. Далі у нас був тиждень на обробку інтерв’ю. за результатами психолог робив висновок щодо кожного учасника: «+» «+-» «-». Люди з двох перших груп потрапляли на кастинг в Київ. Як відбувався другий етап у Києві? Він складався із двох кампусів. Прходив на ВДНГ протягом двох днів. На цьому етапі було 120 людей. По 60 щодня. Ці 60 людей були розподілені на 3 групи. 3 людини + 2 асистенти вели «роботу в групах» + кожну групу знімали 2 оператори. Далі ми продивлялися по відео і відбирали найцікавіших. До речі, наприклад, Big Brother Voice знайшли тут на ІІ етапі, запропонували йому роботу – він погодився. Кастинги тривали з 11 до 18 з перервою на обід. На цьому етапі почали вимальовувалися потрібні нам портрети-типажі. Із 120 залишилось 40 учасників. З ними проводили інтерв’ю, на яких був пристуній генеральний продюсер,

психолог,

представники

каналу,

інвестора.

Протягом

наступного

тижня

ми

обговорювали інтерв’ю – хто кому сподобався. Людей якого віку можна було зустріти на кастингах? На відбори приходили від 15 до 60 років, але пріоритетною в 1му сезоні була вікова група 25-35. врешті, ми вибрали 12 людей, а ще двоє залишили для онлайн голосування Спочатку в Будинок відібрали 14 учасників. 7 чоловіків і 7жінок, але на першому тижні запустили першу сімку – 5 дівчат і 2 хлопці, щоб у дівчат почалась конкуренція за хлопців. А взагалі, до половини шоу в Будинку з’являлися додаткові герої. Наприклад, двох близнюків зі Львова ми відібрали з самого початку. Просто притримали їх, щоб зберегти динаміку. Додаткових учасників брали з кастингів. Також на проект приходили колишні – колишня Ельдара, колишня Вови. За якими критеріями обирали учасників? Є такий конфіденційний документ «Big Brother Bible» – в ньому ппрописано 14 жіночих і 14 чоловічих типажів-портретів, їх ми і шукали на кастингах. На жаль, почитати документ ми дати Вам не можемо, оскільки всі, хто його читають,не мають права розголошувати, що там написано. Це як список типажів для книжки. Є герої-коханці, є тихоні, є запальні герої, є закриті в собі. Помилкою деяких претендентів було те, що вони намагалися вдавати з себе когось іншого. Показати, які вони крикливі, веселі, хоча насправді в житті дуже стримані. А ми, наприклад, шукали саме такого скромнягу.

Додаток З Ярослав Осташкевич, головний продюсер реаліті-шоу «Big Brother» в Україні Інтерв’ю тривало 30 хвилин (подаю уривки з розшифровок) Розкажіть про структуру редакторської групи. Структура контрол-руму така. Є

Daily-редактор (головний цього дня), є

лінійний редактор, який обирає, яких з двох стримів виводити в ефір. Є люди, які пишуть повну стінограму серій. Ось ці працівники відповідальні за звук. Світчер уважно слухає команди режисера і подає ту чи іншу камеру на ефір. А скільки всього камер стежить за учасниками? Тридцять три. Із них 25 камер-роботів, 4 оператори і 4 «підсмотри» в туалети в цілях безпеки– щоб не було самогубства і таке інше. Яка загальна кількість працівників? 170 працівників, але це 2 команди: команда Будинку Великого Брата + команда прямого ефіру. Редакторський склад – це 3 українські креативники та 2 консультанти з Нідерландів. Майже усі тижні придумувалися в Нідерландах. Український унікальний – медіатиждень. Учасники робили власний телеканал 24/7, щоб довести глядачам, що тут все по-справжньому. Але це був останній тиждень.Увесь «попередній сценарій» розписували у Варшаві консультанти з Нідерландів і Польщі. Українці працювали на кастингах. Докладнй план тижня робили в Україні польські консультанти та креативники. Одного з 3-х креативників знайшли на кастингах. Ведучим був теж один з учасників. На цьогорічному Big Brother Exchange всі зацінили, і сказали, що це дуже класний крок. Big Brother Exchange – це івент, який відбувається раз на рік в Амстердамі. Там зустрічаються продюсери всіх Big

Brother. Зараз іде шоу в 7-8 країнах. До речі, за весь мій досвід у проекті, Україна – єдина країна, де відмовлялися виконувати завдання Великого Брата і влаштували бунт під час тюремного тижня. Ви – свободолюбива нація. Яким чином ви взаємодіяли з учасниками? У будинок протягом 100 днів ніхто не заходив. Тільки з вулиці забирали пакети зі сміттям + приїздила швидка до Олександри + психолог в критиних ситуаціях працював із Сашою Рудь, Дашою Кривоносовою і Спартаком. Ви задали правильне питання. Всі думають, що ми маємо якийсь вплив на учасників. Це тому що ми не комунікували, що це буде цілодобовий проект. Live не спрацював. Ніхто не зрозумів, що це лайв. Все почалося з неправильного позиціонування під час рекламної кампанії. У нас був слоган «Це шоу, в якому не потрібно співати чи танцювати. Тут потрібно бути собою». Слоган не спрацював. Потрібно було комунікувати реальність подій у проекті. Наприклад, учасник Спартак прийшов до нас із Дому-2. Перші дні він не розумів, що відбувається. Не розумів, чому ніхто не приходить і не говорить, що робити. Тобто, я вважаю, що головна наша помилка в тому, що ми не пояснили різницю між нашим проектом і Домом-2. У нас не було трансляції 24/7. Додала нам проблем і ситуація з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення. Розкажіть про неї детальніше. Після тюремного тижня і першого сексу на проекті була перевірка Нацради. Канал зняв з ефіру цей епізод. Він був доступний тільки в інтернеті. Це ненормальна ситуація, коли канал і група каналів не працюють повністю на проект. Проект такого масштабу має бути пріоритетним для групи каналів «Інтер». Навіщо зняли з ефіру випуск із сексом? Це ж емоції, це рейтинги. А керівництво злякалося Нацради. Я вважаю це цензуруванням. Коли почалось «цензурування», рейтинги зросли, але потім змінились часові слоти – це була реакція на застереження Нацради. Я не розумію, чому секс – це погано.

Колись я був присутнім на трансляції сербської адаптації «Big Brother». Я став свідком такої ситуації: сербська учасниця, яка мала чоловіка і дітей, під час проекту зайнялася сексом з хорватом. Уявіть, із хорватом! Її чоловік поїхав глуздом, всі були приголомшені. Піар-служба «Big Brother» написала велику статтю під назвою «Хорватія:Сербія – 2:0», тому що вони зробили це двічі. А чому вирішили не перекладати назву проекту? Це теж була помилка. В Польщі ми писали англійську назву, а через слеш – польську. В Україні ми побоялися перекладати назву, оскільки «Великий Брат» міг викликати асоціації з Росією і ввести людей в оману, нібито це якесь політичне ток-шоу. А вийшло, що коли люди бачили в програмі передач українську назву – вони не асоціювали її з нашим проектом. Також, ми не продумали, як реагувати на кризові ситуації – як от із сексом. Іще один недолік – ми не встигали монтувати матеріали до ефіру, оскільки було невідомо, коли станеться щось цікаве. А конкуренти все розписували по сценарію, і в них все було прекрасно змонтовано. Хоча Big Brother має високий Unique Selling Point (USP), в Україні його неправильно поставили. 3 рази змінювалися часові слоти + під час рекламної кампанії неправильно акцентували увагу і неправильно позиціонували проект. Буде другий сезон? Невідомо. Я б погодився, якщо його транслюватимуть 24/7 на окремому каналі або в Інтернеті. Команда є, але невідомо, чи встигнемо ми виправити свої помилки.