Бевз Христина by ukma journalist

Національний університет „КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Могилянська школа журналістики

ОБРАЗ УПА У ДРУКОВАНИХ ЗМІ

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики Бевз Христини Мирославівни

Науковий керівник – доцент, кандидат філологічних наук Д.Р. Дуцик

Київ-2009

План І. Вступ................................................................................................................3 ІІ. Основна частина Розділ 1. Огляд літератури 1.1. Преса як історичне джерело.......................................................................8 1.2.

Проблематика

УПА

суспільному-політичному

дискурсі:

від

радянських часів до незалежної України..............................................................9 1.3. Дослідження висвітлення проблематики УПА в ЗМІ ХХ ст. 1.3.1. Тема УПА в закордонних ЗМІ. (40-50 рр..)..........................................13 1.3.2. Тема УПА в радянській пресі. (1945 – 1991 рр..).................................22 1.3.3. Тема УПА в пресі початку 90-тих років...............................................27 Розділ 2. Тема УПА в сучасних медіа 2.1.Проблеми висвітлення історії та теми УПА в сучасних українських ЗМІ...........................................................................................................................32 2.2. Застосування маніпулятивних технологій у представленні проблематики УПА в друкованих ЗМІ.........................................................................................38 2.3. Поширення міфів про УПА у пресі..........................................................57 Розділ 3. Дослідження образу УПА в ЗМІ методом контент-аналізу 3.1. Методологія дослідження.........................................................................63 3.2. Результати дослідження............................................................................72 ІІІ. Висновки....................................................................................................106 Використана література..................................................................................118 Додатки............................................................................................................124

Вступ Мас-медіа відіграють важливу роль у процесах, пов’язаних з осмисленням та інтерпретацією історичних процесів в Україні, окремих етапів історії, ліквідації „білих

плям”,

скомпрометованих

заборонених, радянською

незручних

тем,

пропагандистською

сфальшованих машиною.

За

та часи

незалежності України виникла необхідність у перегляді окремих таких сторінок вітчизняної історії, у їхній переоцінці, поверненні до історичної правди та справедливості. Певною динамікою зрушення позначена увага громадських і державних чинників до подій Другої Світової війни, і, зокрема, до національновизвольного руху під проводом Української повстанської армії. Розпочатий в 1942 році, він і після масового розгрому продовжувався у підпіллі до 1953 року, а в окремих місцях – до 1956 року. Різноманітна інформація про діяльність цього формування, його учасників, лідерів, всенародну підтримку УПА на теренах Західної України, боротьбу проти них могутнього СРСР, з його вишколеною

та

чудово

озброєною

армією,

професійно

оснащеною

розвідувальною системою, наявністю розгалуженої структури каральних органів, почала з’являтися в засобах масової інформації з 1992 року. Тоді й вперше було відзначено річницю утворення УПА, а саме її 50-ліття. Сьогодні багато політиків, як лівого так і правого флангу, експлуатують історію, зокрема й проблематику УПА, у власних політичних цілях. Зокрема, продовжують поширювати радянську пропаганду, міфи та стереотипи про УПА політики-комуністи, що розповсюджують свої погляди й через ЗМІ. Особливо активно цей процес відбувається на Сході України, де більша частина суспільства продовжує жити в полоні стереотипів, привнесених радянською історією, які підтримуються політиками лівого спрямування. Це не сприяє консолідації українського суспільства і призводить до його розколу. Зі свого боку, праві політичні діячі часто використовують тему УПА, зокрема апелюючи до необхідності визнання ветеранів повстанської армії на

державному рівні, для підвищення рейтингу серед свідомої частини населення, насамперед на Заході України. Маніпулювання темою УПА відображається і на її висвітленні в засобах масової інформації. Неприйняття УПА у суспільстві, скажімо на Сході України, є великою мірою й наслідком діяльності ЗМІ. Тому дуже важливим є дослідження того, як висвітлюється тема УПА у засобах масової інформації, що здійснюють свій вплив на формування суспільної думи з цієї проблеми. МЕТА даного дослідження – визначити, яким чином висвітлюється тема Української повстанської армії на сторінках українських друкованих ЗМІ. Виходячи з цього, у своїй роботі ми ставимо наступні завдання: виявити особливості образу УПА у кожному з видань, які ми аналізуємо; як газети характеризують УПА, її представників та ключові постаті національновизвольного руху, яка емоційно-оцінна лексика застосовується авторами газетних матеріалів; до яких експертів звертаються автори публікацій та якими експертними джерелами послуговуються у статтях; якими є тематичні особливості публікацій в обраних нами ЗМІ. ОБ’ЄКТОМ даного дослідження є публікації українських газет „День”, „Україна молода”, „Сегодня” та „Комсомольская правда в Украине”. ПРЕДМЕТОМ дослідження є висвітлення образу УПА даними друкованими засобами масової інформації. МЕТОДОЛОГІЯ дослідження. З метою аналізу матеріалів газет застосовано інструментарій контент-аналізу, що дозволяє ефективно дослідити яким чином ЗМІ висвітлюють образ УПА та її представників. АКТУАЛЬНІСТЬ теми. Це одна з найнезручніших і найсуперечливіших тем у сучасному суспільстві, яка довгий час була табуйована, або її висвітлення свідомо спотворювалось історичною наукою на вимогу радянської влади. Комуністична пропаганда зробила все для того, щоб суспільство бачило в учасниках національного руху лише ворогів народу, бандитів, жорстоких

убивць та „фашистских пособников”, а усіх, хто їм допомагав та співчував – „бандпособниками”. Таку спадщину одержала Україна від СРСР у 1991 році. З розвалом Радянського Союзу тема УПА починає активно вивчатись. На сьогодні тема УПА вже до кінця досліджена фахівцями. Історик С. Кульчицький, що очолював робочу групу в Інституті історії НАН України, яка з 1997 до 2005 рр. вивчала діяльність УПА і ОУН, у інтерв’ю „Телекритиці” від 30 листопада 2005 року повідомив, що „Білих плям про ОУН-УПА вже не існує” [46]. З набуттям незалежного державного статусу, висвітлення цієї теми поступово почали торкатись і ЗМІ. З’являються численні публікації з альтернативним баченням історичних подій. Перед українським читачем розгортаються цілком нові пласти інформації, інколи просто сенсаційні, що дозволяють з іншого боку подивитись на історію національно-визвольної боротьби за незалежність України, в якій

представники УПА постають у

протилежному образі, на відміну від нав’язаного за радянських часів, а противники українських повстанців змальовуються у досі невластивій і непривабливій для них ролі. Виходячи з цього, важливо проводити аналіз засобів масової інформації, що здатні як спричинювати поширення непорозумінь і конфліктів у суспільстві, так і

успішно знімати й нейтралізовувати їх, а отже сприяти консолідації

українців. У цьому сенсі тема залишається своєчасною та актуальною. СТУПІНЬ наукової розробки теми. Дослідженню українського національновизвольних змагань й участі та ролі в них Української повстанської армії в Україні останніми роками приділяється значна увага, але переважно в історичному контексті. У 1998 році при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА була сформована Робоча група істориків в Інституті історії України НАН України, яка протягом 7 років науково-дослідної роботи надрукувала 27 книг загальним

обсягом 5 723 с. (290 др. арк.). Більша частина публікацій — це монографічні розробки „білих плям” в історії ОУН і УПА. Результатом роботи групи істориків стало видання у 2005 році підсумкової колективної монографії „Проблема ОУН-УПА)”, в основу якої лягли найкращі публікації науковців. Протягом 1995-2003 рр. науковці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського і Центрального державного архіву громадських об'єднань України видали нову серію „Літопису УПА” у складі семи томів, що має велике значення для виявлення багатьох особливостей повстанського руху. Крім того, у Львові діє Центр досліджень визвольного руху, який ставить собі за мету вивчати „найрізноманітніші аспекти боротьби українських повстанців за національну та соціальну свободу”. Досягнення поставленої мети фахівці організації бачать, насамперед, у створенні наукового центру досліджень проблематики ОУН і УПА, залученні до вивчення нових наукових кадрів, координуванні їх діяльності та допомозі дослідникам-початківцям, у зборі й зберіганні документальних, усних та речових свідчень про національновизвольну боротьбу ОУН та УПА тощо. Центр об’єднує істориків з різних регіонів України та з-за меж і веде роботу в таких напрямах як дослідницький, науковий та інформаційний, проводить наукові конференції спільно з іншими інституціями та займається публікацією наукової літератури з досліджуваної проблематики. Неоціненну роботу в цьому напрямку здійснює Служба безпеки України, вивчаючи та оприлюднюючи численні архівні матеріали, які проливають світло на ще донедавна замовчувані і невідомі для широкого загалу сторінки діяльності УПА. Вивчають цю тему і на історичних кафедрах українських ВНЗ, зокрема у Львівському національному університеті імені Івана Франка, при КиєвоМогилянській академії діє Молодіжний осередок вивчення руху опору тощо.

Щодо вивчення висвітлення проблематики УПА в засобах масової комунікації, то таких досліджень досить мало. Серед тих напрацювань, що певною мірою торкаються цієї тематики, можна назвати роботу В. В'ятровича „Українська Повстанська Армiя у свiтлi захiдної преси 1946-1947 pp” [8] , а також Ю. Романишина „Боротьба ОУН-УПА за незалежність України у висвітленні західної преси (40–50-х рр. ХХ ст.)” [43]. Перше дослідження, як свідчить його назва, обмежена вивченням західної преси 1946-1947 рр., а друга робота фактично грунтується на вище згаданій праці В. В’ятровича. Серйозних наукових праць, у яких досліджується висвітлення теми УПА у сучасних засобах масової інформації, досить небагато, тому наша робота в цьому контексті буде безперечно актуальною. СТРУКТУРА РОБОТИ. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків з таблицями, де представлено результати проведеного нами контент-аналізу. В першому розділі розглядаються особливості проблематики УПА в суспільному дискурсі, дослідження висвітлення даної теми у закордонних ЗМІ 40-50 рр.., радянську добу та в перші роки після проголошення незалежності України. У другому розділі розглядаються основні тенденції висвітлення теми УПА у сучасних медіа. В третьому розділі представлено методологію нашого дослідження та результати проведеного дослідження.

Розділ 1. Огляд літератури

1.1. Преса як історичне джерело. До преси як джерела найрізноманітнішої інформації зверталися і звертаються історики, науковці різних галузей суспільних знань та гуманітарної сфери, що включає різнофахові дисципліни

народознавчого та мистецтвознавчого

спрямування. У радянську добу газети і журнали були найдієвішими і наймасовішими засобами ідеологічного впливу на суспільство, джерелом формування масової свідомості і називались: „Средства массовой информации и пропаганды”. Преса, що не відповідала ідеологічним завданням радянської політичної системи і належала іншим напрямкам політичної преси, зазнавала огульної критики, вилучалася, замовчувалася або зберігалася під грифом „совершенно секретно”. Так, приміром у публікації „Українська преса з перспективи 150-ліття” [48] оприлюднено цифри назв періодичних видань, вилучених з наукового обігу. Ідеться про 178 видань, що виходили на Наддніпрянській Україні з 1816 по 1916 рр., а також 1620 назв періодичних видань Галичини, що виходили з 1848 по 1916-ий рр. Неприступними для українських науковців були праці закордонних науковців, які вивчали питання преси в Україні у 20-30-і рр.. ( у Подєбрадах, Мюнхені, Варшаві та ін.) [28]. У середині 90-х рр.. ХХ ст.. тема „Преса як історичне джерело” розробляється в серйозних дисертаційних дослідженнях. Одна з них – кандидатська робота М. Миця „Українська періодична преса Волині (1921 – 1939 рр.) як історичне джерело” [38] – вводить до наукового обігу нові джерелознавчі матеріали, запозичені з преси Волині часів польської окупації. Докторська дисертація І. Крупського „Преса як джерело дослідження національно-визвольних змагань за українську державу (друга половина ХІХ – перша чверть ХХ ст.)” [27] вперше в українській історичній науці висвітлює пресу українського війська: січових стрільців, УНР та УГА (Української

Галицької Армії) і таким чином поглиблює, уреальнює історичний фактаж, пов’язаний з національно-визвольною боротьбою наддніпрянців і галичан. Нарешті дисертаційне дослідження Д.Титаренка „Преса Східної України періоду німецько-фашистської окупації як історичне джерело (1941 – 1943 рр)” – дає новий цікавий зріз інформації про функціонування періодичних видань на території Юзівської (Сталінської), Ворошиловоградської та Харківської областей під час окупації. Автор підкреслює, що ініціатива заснування преси тут належала німецьким пропагандистським органам, але на сам процес видання мали також вплив представники похідних груп ОУН, що прибули із Західної України та місцева українська інтелігенція [49, 17]. Таким чином ці праці є важливим історичним джерелом у вивченні різних етапів української історії. Вони потребують не лише оприлюднення, а й критичного підходу до їх осмислення та порівняння наявної інформації з іншими джерелами.

1.2. Проблематика УПА в суспільному-політичному дискурсі: від радянських часів до незалежної України. Тема

українського

національно-визвольного

руху,

зокрема

боротьби

Української Повстанської Армії, в радянську добу мала винятково негативний характер. Його учасники трактувались в ролі колаборантів і прислужників Вермахту, зрадників українського народу, членів військових бандугрупувань, що тероризували мирне населення, винищували представників радянської влади у містах і селах Західної України, підривали основи колгоспного, господарського і політичного життя на цих теренах, – це діяло гіпнотично на різні

прошарки

суспільства

та

створювало

міф

про

найлютішого

найпідступнішого ворога. Така система фальсифікації історичної правди дала чудові плоди. Термін „бандерівці”, що походить від імені лідера ОУН Степана Бандери

(яка

підтримала

ініціативу

створення

УПА

та

забезпечила

організаційно-політичне

керівництво

на

єдиних

ідеологічних

засадах),

поступово набуває негативного значення. Цей термін, що ототожнювався із мешканцями Західної України, стає синонімом слів „бандит”, „посіпака” і успішно прищеплюється у найширших верствах радянських людей, особливо на сході та півдні України.

Ідея незалежності України, яку виборювали бійці

УПА каралася 58 статтею Кримінального Кодексу, яка підпадала під вирок антирадянська діяльність, посягання на радянський державний лад. Не дивно, що цей негативний стереотип ворога зберіг свою силу і вплив до сьогодні, що значною мірою гальмує процеси консолідації

в українському суспільстві і

ділить його на наших та чужих, на східняків та західняків. Проблема Української повстанської армії у незалежній Україні вперше легалізувалася серед широкої громадськості 1992 року, коли постало питання про відзначення 50-річчя від дня заснування УПА. (14 жовтня 1942 року) Тоді ж ряд обласних і районних рад із Західної України звернулися до Верховної Ради з проханням про офіційне визнання учасників національно-визвольної боротьби 1920 – 1950-х рр. На це до Верховної Ради надійшло звернення Організації ветеранів України, де наголошувалося, що претендування з боку націоналістів на офіційне визнання сьогодні небезпечне „бандеризацією України”, а отже про це не може бути мови. Наступні події довкола проблематики розгорталися наступним чином. 1993 року проведена

цієї

в Галичині була

Всеукраїнська конференція на тему: „Організація українських.

націоналістів і Українська повстанська армія: історія, уроки, сучасність”, на якій було вироблено і обгрунтовано засади, за якими учасники воєнного протистояння з боку українських націоналістів

є борцями за незалежність

України і заслуговують на визнання. У відповідь радянські ветерани також провели у Києві конференцію з назвою „Істинні і міфічні визволителі України”, якою ще раз „довели” існування лише однієї правди про Другу Світову війну, як Велику Вітчизняну, і, отже лише

вони радянські воїни є спадкоємцями пам`яті про неї та її героями. Більше того, цілком в радянському дусі прозвучала думка про

законодавчу заборону

висловлення будь-яких альтернативних думок, позицій чи інтерпретацій. У жовтні 1993 року було опубліковано Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту”. У ньому був виписаний рядок, за яким бійці УПА є „особами, які належать до учасників бойових дій”. За президентства Кравчука тема була позбавлена громадського обговорення

дебатувалася лише в західному регіоні. Час від часу, а це як правило з нагоди дня Перемоги до 9 травня, вона озвучувалася стараннями комуністів або рухівців. У 1997 році Президент Л. Кучма доручив Кабміну створити урядову комісію для „вироблення офіційної позиції щодо діяльності цієї організації”. При уряді було створено робочу групу в Інституті історії НАН України для грунтовного вивчення цього питання. Вчені цієї групи мали змогу працювати з величезною масою раніше засекречених документів, які вони вивчали аж до 2004 року. Протягом цього часу вчені-історики опублікували близько 30 видань. У 2005 році робоча група видала велику колективну монографію „Проблема ОУНУПА”. Історик С. Кульчицький, який очолював робочу групу, озвучив головний висновок так „цей опір – унікальний. За „залізною завісою”, в могутній тоталітарній країні 10 років (від 1945 до 1955 року) тривав опір спочатку десятків тисяч, потім сотень, нарешті одиниць. Іншого такого прикладу немає” [29]. Учені проголосили свій вердикт у формі пропозиції: визнати вояків УПА людьми, які воювали за незалежність України. На їхнє переконання „правда про УПА – це легітимізація української нації.” [55] Однак уже в період роботи згаданої комісії 2000 року у зв`язку із відзначення 55-ої річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, Верховна Рада ухвалила Закон „Про увічнення Перемоги у Великій Вітизняній війні 1941 – 1945 років”, за яким 9 травня стає офіційним державним святом України. В окремих

законодавчих

положеннях

безапеляційно

записано

про

„недопущення

фальсифікації історії Великої Вітчизняної війни в наукових дослідженнях, науково-методичній літературі, підручниках та засобах масової інформації” [15]. Це означає, що і надалі українське суспільство, історична наука мають незворушно притримуватись старих заідеологізованих штампів (власне, що сфальсифікованих) у висвітленні Другої Світової війни без урахування нових архівних джерел, без реального показу всіх учасників воєнного протистояння та, зокрема, без ролі, й участі

УПА. Тоді як

сучасна

(некомуністична)

українська історіографія, на основі вивчення нових документів про війну, намагається вибудовувати нову модель української історії, максимально позбавлену

тенденційних стереотипів та комплексів. І в цьому контексті

ігнорувати питання про ОУН і УПА все ж не вдасться. Державне визнання УПА, на думку історика В. Гриневича, лежить не лише в площині політичної боротьби, але й насамперед „це акт історичної справедливості”, оскільки боротьба УПА була спрямована проти сталінського тоталітарного режиму і „небагато з упокорених рукою Сталіна націй спромоглися кинути виклик його могутній імперії” [там само].

У березні 2005 року після подій Помаранчевої

революції увага до цієї теми актуалізується з новою силою. Так, пропозицію визнати УПА воюючою стороною в Другій Світовій війні

подавала до

Верховної Ради фракція Української Народної Партії. Неодноразово зверталася з відповідними клопотаннями на адресу Президента В. Ющенка та Голови ВРУ В. Литвина Львівська міськрада та облрада для рішучих дій по розв’язанню проблеми. Зокрема ставилася вимога про розгляд нової редакції Закону „Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”. Президент України В. Ющенко неодноразово закликав

ветеранів ВВВ та УПА до примирення,

апелюючи до історичного досвіду Польщі та Іспанії. Нарешті, у зв’язку із виповненням у 2007 році 65-річчя з дня створення Української повстанської армії, та 100-ліття з дня народження головного командира УПА Р. Шухевича, Президент України видав 2 укази: про відзначення річниці УПА та посмертне

присвоєння звання Героя України Р. Шухевичу. Ці державні заходи викликали неоднозначну реакцію й оцінку владних структур у різних регіонах України. Якщо на Заході України це було сприйнято переважно позитивно, то на Сході – здебільшого негативно. Такий перебіг подій довкола УПА додав нових обертів і відповідної динаміки висвітленню цієї теми у засобах масової інформації.

1.3. Дослідження висвітлення проблематики УПА у ЗМІ ХХ ст.

1.3.1. Тема УПА в закордонних ЗМІ 40-50 рр. Серед досліджень, присвячених даній тематиці, ми можемо виокремити роботу „Українська Повстанська Армiя у свiтлi захiдної преси 1946-1947 pp” директора Центру досліджень визвольного руху В. В'ятровича [7], а також працю „Боротьба ОУН-УПА за незалежність України у висвітленні західної преси (40–50 – і рр. ХХ ст.)” [43] завідувача відділу періодичних видань Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України Ю. Романишина. Праця Ю. Романишина ґрунтується на дослідженні В. В’ятровича. Подаючи короткий вступ-передісторію виникнення ОУН та УПА і даючи власну оцінку діяльності цих організацій,

дослідник практично без жодних змін, дублює

текст дослідження свого колеги (за винятком інформації про кілька публікацій закордонних ЗМІ), не застосовуючи при цьому лапок, як це б мало бути, згідно з правилами. Відтак, незважаючи на те, що у темі роботи Ю. Романишина анонсується аналіз публікацій преси 40-50 рр., тобто охоплено матеріал ширшого часового періоду, ніж у дослідженні В. В’ятровича, праця закінчується згадкою про статтю в аргентинському журналі „Ani Esta”, опублікованої 19 вересня 1949 року. Після тексту своєї статті Ю. Романишин подає список публікацій матеріалів про УПА у західній пресі від 1946 до 1951 рр., однак про те, якого характеру матеріали виходили у закордонних виданнях,

зазначених 1950-1951 рр., з його праці ми не дізнаємось. Завершує свою роботу Ю. Романишин оцінкою висвітлення боротьби УПА у закордонних виданнях, запозиченою з дослідження В. В’ятровича та власним пафосним висновком про те, що „Подвиги і масовий героїзм УПА, мільйонів українців у сорокових і п’ятдесятих роках назавжди залишаться у пантеоні України, в наших душах, із нашою постійною вдячністю всім тим, хто своє життя віддав для того щоб ми жили на волі, в добробуті і безпеці”. Керуючись потребою максимально повного висвітлення теми, вважаємо, що закордонні джерела є важливою частиною всієї інформаційної бази про УПА. У контексті цього, дослідження В. В’ятровича „Українська Повстанська Армiя у свiтлi захiдної преси 1946-1947 pp.” на сьогодні є однією з найґрунтовніших робіт, що є підставою для

детального розгляду цієї праці. Однак, слід

зазначити, що робота В. В’ятровича не є вичерпною, оскільки автор лише частково вивчав першоджерела, здебільшого ж дослідження ґрунтується на наступній літературі: „Літопис Української Повстанської Армії під назвою „Підпільні журнали Закерзонської України”, а також – на публікаціях журналу „На сторожі” за 1947 рік, виданні ЗП УГВР „До Зброї” та „Вiсник” ООЧСУ („Органiзацiя Оборони Чотирьох Свобiд України”) та ін. Західні ЗМІ, пише В. В’ятрович,

почали висвітлювати події, пов’язані з

УПА, у другій половині 1940-х років. Спочатку почала відгукуватись українська еміграційна преса, що публікувала інформацію про УПА з кінця 1945-го року. В цьому контексті дослідник згадує такі канадські видання, як „Наш шлях” та „Український тижневик в Канадi”, звертаючи увагу на тональність

назв

самих

матеріалів:

„Повстанчий

рух

на

Київщинi”,

„Вiдношення червоноармiйцiв до УПА”, „Червонi ватаги як новий метод боротьби з УПА”, „Повстанцi волiють смерть, чим неволю”, „Дiяння УПА”, „Ватутiн погиб з рук УПА”, „Конференцiя пiдсовєтських народiв” [8].

З 1946 року матеріали про діяльність повстанців почали публікуватись і у „власне закордонній пресі”. Автор дослідження зазначає, що інтерес до повстанського руху іноземних ЗМІ насамперед викликали закордонні рейди Української повстанської армії. Варто згадати, що під час війни діяльність УПА розгорталася на території Західної України.

Після війни, з метою

привернення уваги світової громадськості до національно-визвольної боротьби в Україні, спрямованої проти сталінського тоталітаризму, окремі загони УПА здійснили кілька закордонних рейдів до Словаччини, Прусії, Румунії та Німеччини. Особливо резонансними були два рейди до Словаччини. Серед перших матеріалів про УПА у закордонній пресі В. В’ятрович згадує публікації у американських щоденних газетах „The New York Dayly News” (2931 сiчня, 1946 р.), „The New York Herald Tribune” (17 квiтня, 1946 р.), канадській „The Globe and Mail” (20 квiтня, 1946 р.) та швейцарському часописі „Basler Nachrichten” (13 травня, 1946 р.). Коментуючи ці перші публікації, історик звертає увагу на те, що вони були неточними, містили багато перекрученої інформації, що на його думку було наслідком використанням джерел інформації виключно польського походження, „...якi були зацiкавленi у виправданнi своїх злочинних дiй i очорненнi українського визвольного руху”. Для ілюстрації наводимо цитату із матеріалу під назвою „Українськi повстанцi палять мiста недалеко польського кордону” європейського видання газети „The New York Herald Tribune” (18 квітня, 1946 р.): „Сили українських банд нiяк не можна точно окреслити. „Багато тисяч” — це була єдина вiдповiдь, яку я мiг дiстати вiд польських урядовцiв у Сянiку i повiтовому мiстi Ряшевi. Те вiйсько, мабуть, складається, головно, з українцiв, включно з ветеранами Галицької ССДивiзiї, яку створили нiмцi. Є там також багато польських та нiмецьких ренегатiв. Вони носять польськi унiформи, цивiльне лахмiття i є озброннi в крiси, кулемети та гранати”.

Запозиченням інформації з польських джерел історик також пояснює появу в пресі терміну „банда” для означення партизанських відділів, що й демонструє наведена вище цитата. „Бандами”, а також „терористами” називають загони партизанів у інших матеріалах закордонної преси, як у замітці швейцарського часопису „Basler Nachrichten” (13 травня, 1947 р.) „Заворушення терористiв у Польщi”. Згодом в пресі з’являються матеріали, зазначає В. В’ятрович, де не вживається слово „банда” щодо повстанців, а описують їх як чітко структуровані та сувородисципліновані військові загони (Паризька газета „L’Aube”, 18 жовтня, 1946 р.), а також друкуються публікації, автори яких користувались інформацією українського походження („Україна i вiйна”, паризьке видання „La Republique”, ч. 4, 1946 р.). Цікавою для нас, хоча дослідник не надає цьому моментові значної уваги, видається інформація у тогочасних закордонних ЗМІ про керівника упівців: „Кiлькох молодих українських рекрутiв, що втiкали з банди до Сянiка, знають тiльки те, що їх провiдник зветься „полковник”. Урядовцi припускають, що це може бути полк. Бандера, український купець, який помагав нiмцям, аж зник таємничо в 1943 р. Тому повстанцi є вiдомi в околицi як „бандерiвцi”. (Європейське видання газети „The New York Herald Tribune”, 18 квітня, 1946 р.). Керівником партизанського руху багато видань називають Бандеру, „що був, правдоподiбно, капiтаном в армiї, органiзував пiд пануванням Гiтлера український

партизанський

рух,

був

пiзнiше

iнтернований,

бо

хотiв

проголосити самостiйну Україну”.(„Партизанськi напади в Польщi”, нiмецька газета „Neue Zeitung”, 12 травня, 1946 р.). „...Про одного капiтана iменем Бандера, якого нiмцi покликали до заснування „бiлих” партизан, що вiн їх назвав УПА — Українська Повстанська Армiя” йдеться і в шотландській газеті „The Scotsmen” (17 травня, 1946 р.). Австрiйська газета „Salzburger Nachrichten” (№ 83), повiдомляючи про польську

антиповстанську акцiю в травнi 1947 року, С. Бандеру теж називає лідером УПА: „Згiдно з вiстками зi схiдної Польщi, українськi повстанцi на теренах на захiд вiд лiнiї Керзона розвивають ще й тепер широко дiяльнiсть. Повстанцi називаються Українською Повстанською Армiєю i стоять пiд наказом полковника Бандери”. З цитованих істориком В. В’ятровичем у своєму дослідженні джерел, можемо бачити, що причиною ведення бойових дій українськими повстанцями на території Польщі деякі закордонні ЗМІ називають операцію „Вісла”: „Варшава, 19 квiтня, 1946 р. (“Associated Press”). — Сильно озброєнi банди українських нацiоналiстiв

тероризують

полуднево-схiдню

Польщу,

переходячи

з-за

демаркацiйної лiнiї росiйського кордону. [...] Банди, що переходять кордони, дiють, як тут вiрять, у вiдплату за виселювання їх з Польщi на росiйську зону на основi польсько-совєтської умови. Цi українцi борються за своє право залишитися на польських землях далi, як також жадають, щоб Україна стала незалежною державою”. („The Globe and Mail”, 20 квiтня 1946 р.). „Цi банди, — говорив голова мiськради в Ряшевi, — твердять, що ця територiя належить несправедливо до Польщi [...]. Вони хочуть незалежної України, незалежної вiд Росiї i вiд Польщi”. („Револьта українських нацiоналiстiв проти репатрiацiї, яку проводить Польща”, паризьке видання „New York Herald Tribune”, 18 квiтня, 1946 р.) [8]. Закордонна преса торкається й питання ідеологічних поглядів повстанців та мети їхньої діяльності. В. В’ятрович відзначає, що у матеріалах деяких видань партизанський рух пов’язували з фашизмом та антисемітизмом, однак були й статті, що спростовували таку інформацію, як

у публікації австрійського

журналу „Er und Sie” (дату не вказано), де зазначено, що повстанці „заперечують окреслення їхньої органiзацiї як фашистської та ворожої демократiї, тому що вони є правдивi демократи, але безоглядними ворогами комунiстiв, а проти жидiв вони нiчого не мають, якщо тiльки вони не є

комунiстами”. Про антикомуністичну спрямованість боротьби партизанів та толерантне ставлення до місцевого сільського населення йдеться у цитованому В. В’ятровичем повідомленні „Анархія в південній Польщі” шотландської газети „The Scotsmen” (17 травня, 1946 р.): „Я не мiг вiднайти яких-небудь ознак їхнього антисемiтського наставлення, пiд час, коли вони без застережень признають, що вони є антикомунiсти. Я розпитував десятки селян по обох сторонах чесько-польської границi, i всi вони твердили, що їх часто вiдвiдували бандерiвцi — до того стало нiччю — але вони заявляють теж, що їм не сталося жодних кривд й нiхто з них не втратив свойого майна. Навпаки, бандерiвцi є надзвичайно чемнi. Вони просять тiльки харчiв, нiколи натомiсть не вживають насильств”. Отже характеризуючи перші матеріали про УПА у закордонній пресі, історик говорить про те, що спочатку на висвітлення теми впливала польська, радянська чи чеська пропаганда та їхні джерела інформації. Тому українські повстанці нерідко поставали на сторінках закордонної преси в образі банд терористів. Згодом ситуація змінюється й інформація стає більш об’єктивною і достовірною. Журналісти починають вживати в своїх матеріалах офіційну назву „УПА”, висвітлювати причини діяльності партизанських загонів, їх мету. Прискорили прорив інформаційної блокади закордонні рейди УПА, особливо другий - у Словаччину, в результаті чого у закордонних ЗМІ з’явилось альтернативне джерело інформації – безпосередні учасники визвольного руху та їх прибічники. На активізацію динаміки висвітлення несприятливі історичні

теми УПА

в цей час вплинули

події, пов’язані з проведенням операції „Вісла” та

укладенням спільного договору між Польщею, СРСР та Чехословаччиною для знищення загонів УПА. Нарешті, ширший погляд на проблему був викликаний глобальними світовими геополітичними змінами у повоєнний період, творцем і учасником яких був СРСР. В’ятрович зазначає, що діяльність УПА негативно

відобразилась на міжнародному іміджі Радянського Союзу, похитнувши міф про непереможність СРСР. Адже виявилось, що в СРСР існує потужний рух опору, що вже кілька років бореться з комуністичним режимом. Загалом у закордонній пресі за 1946 рік з’явилось 17 публікацій, присвячених темі УПА [43]. Найактивніше преса висвітлювала УПА у 1947 році (49 публікацій), стверджує В. В’ятрович і зазначає, що перші публікації про партизанський рух з’явились 30 березня та були присвячені вбивству повстанцями генерала, віцеміністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського (американська газета „The Detroit News”). Також велику увагу ЗМІ привернув перехід українських повстанських загонів до Німеччини: „Проникнення українських повстанців за „залізну завісу” стало сенсацією міжнародного масштабу” – робить висновок український дослідник. Рейди українських повстанців на Захід не лише активізували закордонні ЗМІ, але й спонукали до глибших досліджень руху опору, вважає дослідник В. В’ятрович і як наслідок, окрім повідомлень переважно новинного та подієвого характеру, починають з’являтись аналітичні статті на цю тему. Лондонське видання „East Europe” публікує детальну iнформацiю про територiальний подiл УПА, тактику боротьби з більшовиками та нацистами; англiйська газета „Liverpool Dayly News” (22 вересня, 1947 р.) друкує матеріал під заголовком „Ще ведуться вiйни”, присвячений рiзним повстанським армiям в Східній Європі загальною чисельністю близько 100 тисяч осіб. На перше мiсце серед них ставиться УПА, кількістю близько 40 тисяч, яка дiє на теренах Закарпатської України, пiвденної Польщi, Словаччини, Моравiї. Майже в той самий час, а саме 19 вересня, подібний матеріал (про що ми дізнаємось із згадуваної раніше праці Ю. Романишина, але цієї інформації немає у дослідженні В. В’ятровича), виходить в аргентинському журналі „Ani Esta” про визвольні рухи в Східній Європі, де зокрема йдеться про тактику боротьби

УПА у Карпатах, методи боротьби більшовиків з партизанами, репресивні заходи проти населення, яке підтримує УПА [43]. Одним із найкращих тогочасних аналiтичних матеріалів, присвячених УПА, вважає В. В’ятрович, є стаття в бельгiйськiй газетi „Gazet van Antverpen” (28 вересня, 1947 р.). Автор публікації, пише український дослідник, подає коротку iнформацiйну довiдку з iсторiї України, торкаючись проблеми утворення УПА, яке вiн датує 1941 роком, повідомляє, що повстанці мають власні вишкiльнi табори та замаскованi шпиталі, перелiчує найвiдомiші акцiї українського руху опору, серед яких, вбивство шефа СА Вiктора Лютце у травнi 1943, росiйського генерала Ватутiна в лютому 1944 та польського вiце-мiністра оборони Кароля Свєрчевського в березнi 1947 року, а завершує статтю такими словами: „Завдяки рейдам Захiдна Європа безпосередньо ознайомилася з легендарною повстанською армiєю, що має своїми гаслами: „Свобода народам! Свобода людинi!”. У своєму дослідженні В. В’ятрович пише про публікації в іспанській пресі: газета „Pueblo” опублікувала 2 статті, в одній з яких під назвою „Партизани проти Совєтiв” про УПА зазначається наступне: „Їхнi найпотужнiшi сили складаються з українцiв, якi створили справжню армiю, що називається УПА — Українська Революцiйна (Повстанська) Армiя. Вона воювала пiд час вiйни як проти нiмцiв, так i проти совєтiв. УПА має настiльки добру органiзацiю та великий кiлькiсний склад, що совєти протягом минулих липня та серпня були вимушенi використати свої регулярнi вiйська” [8]. Інша велика іспанська газета „Madrid” (18 жовтня, 1947 р.) публікує матеріал про великі партизанські загони, що діють „на болотах Прип'ятi та в лiсах Бiлостока” [...], тi ж самi, що боролися перед тим проти нiмецьких загарбникiв, воюють тепер проти росiйської держави”. У матеріалах закордонних журналістів, відзначає

В. В’ятрович, нерідко

траплялись неточності та спотворення фактів через брак достовірної

інформації, як наприклад, перебільшення чисельності учасників рейдів до числа 6 тисяч чи помилки в окресленні території проведення бойових дій. Дослідник наводить наступні приклади: австрiйська газета „Salzburger Volkszeitung” (21 серпня, 1947 р.) писала про завзяту боротьбу повстанських вiддiлiв в районах Тирасполя i Одеси, амстердамська газета „De Linie” інформувала, що мiж Берлiном i Владивостоком дiють сильнi пiдпiльнi рухи, керованi УПА; у швейцарському виданні „Basler Nachrichten” (13 травня, 1946 р.) у замiтці „Заворушення терористiв у Польщi” зазначалось, що учасники акцiй проти польської армії – це колишнi члени армiї Власова, якi тепер належать до Української Повстанської Армiї. Дослідник В’ятрович пише, що для того, щоб спинити дезінформацію про боротьбу

українських

Представництво

УГВР

повстанців

зарубіжній

(Українська

Головна

пресі,

Визвольна

Закордонне

Рада)

видало

„Офiцiйний звiт пресового бюро ЗП УГВР”. У ньому роз’яснювалось причини виникнення українського нацiонально-визвольного руху, його ставлення до нiмцiв під час Другої свiтової вiйни, здійснення рейдiв УПА на Захід та ситуацію, що склалася на 1947 рiк. Документ ЗП УГВР допоміг закордонним ЗМІ зрозуміти багато невiдомих до того питань і посприяв більш достовірному висвiтленню українського руху опору. Матеріали про український національно-визвольний рух в закордонній пресі, відзначає В’ятрович, публікувалися майже до середини 50-их рокiв, тобто, фактично до остаточного розгрому партизанської боротьби в Україні. Даючи оцінку західним ЗМІ щодо висвітлення упівської проблематики у другій половині 40-их рр.., підкреслимо, що загалом вони відіграли позитивну роль в інформуванні західної світової громадськості про участь УПА у боротьбі проти німецького нацизму та радянського тоталітаризму. змістова парадигма

публікацій

Інформаційно-

характеризувалася, як зазначав дослідник

В.В’ятрович, динамікою наростання:

від початкових стислих

і неточних

повідомлень до невдовзі ґрунтовних інформаційно насичених різноманітних матеріалів, у яких, зокрема, розкрито драматичні сторінки прориву бійців УПА до австрійської та німецької зон, окупованих США. У своїй праці В’ятрович цитує

дослiдника

українського

нацiонально-визвольного

руху

Лева

Шанковського, „який у статтi „Большевики про УПА” стверджував: „Розголос боротьби ОУН-УПА в широкому свiтi був дуже значний, куди бiльший, нiж розголос визвольної вiйни 1917-1920 рокiв”.

1.3.2. Тема УПА в радянській пресі (1945 – 1991 рр..) Хоча й основний масив інформації про національно-визвольний рух, що розгортався на теренах Західної України радянська пропагандистська машина замовчувала, а точніше він підлягав повній секретності, але якісь крихти інформації про ці події все ж потрапляли до преси. Зокрема, вдалося відшукати характерні публікації 40-их рр., авторами яких були відомі майстри українського слова – О. Вишня та Ю. Смолич. Ці публікації виконували подвійне завдання: з одного боку вони ніби давали конкретну інформацію, з іншого, її подавали, як таку, що не потребує додаткових даних або якогось спростування. До то ж зрозуміло, що ці дописи було зроблено на замовлення. Так у 1945 — 1946 рр. у пресі опублікували гумореску Остапа Вишні “Самостійна дірка”, в якій він ніби-то спростовує наклепи націоналістів про те, що його – улюбленця цілої України, – закатувала Москва. Крім того, у своєму творі О. Вишня висміює „буржуазних націоналістів” і, насамперед, УПА. Однак націоналісти сприйняли публікацію письменника як таку, що першою у широкій радянській пресі поінформувала світ про те, що УПА ще й досі живе і продовжує боротись. Об’єктом

прискіпливої

уваги

відповідних

радянських

органів

була

інформація про УПА закордонних ЗМІ. У 1947 році в журналі „Сучасне i майбутнє” вийшла стаття Ю. Смолича під заголовком „Про одну не

дипломатичну ноту”, в якiй йшлося про звернення Провiдника ОУН Степана Бандери до Державного секретаря США Джорджа Маршала щодо присвоєння українським повстанцям, що пройшли на Захiд, статусу „iнсургентiв”, згiдно з мiжнародним правом. Ю. Смолич згадує про рейд вiддiлiв УПА на Захiд, описуючи його, звичайно, в

притаманному

радянськiй

пропагандi

тонi:

„Історiя

останнiх

днiв

„гультяйства” бандерiвських бандюг, як можна судити з повiдомлень iноземної преси, така: вигнанi з територiї захiдних областей УРСР, Польщi та Чехословаччини, де вони чинили нелюдськi звiрства та злодiяння, вимiщаючи свою безсилу лють на мирному населеннi, бандерiвцi прокралися крiзь лiси i гори Чехословаччини й перейшли кордон... американської зони окупацiї Нiмеччини. Перейшовши цей кордон, озброєнi до зубiв найрiзноманiтнiшою зброєю нiмецьких, англiйських та американських зразкiв, враз поробилися смирними овечками i любiсiнько здали всю свою зброю кiльком американським полiцаям. Бандитiв було багато, полiцаїв було малувато, але нiяких ексцесiв при здачi зброї не було: її вiддано просто „за непотрiбнiстю”, бо ж нащо воякам зброя, раз вони вже добилися „додому”?” [8]. Процитований фрагмент статті показовий за своєю суттю і зроблений в кращих традиціях радянського памфлету. Приховавши справжній зміст і значення повстанської боротьби, автор у брутальній формі передав інформацію про перехід загонів УПА на захід. Яскравий антиупівський тон статті дозволив 15 сiчня 1948 року передрукувати її в газеті „Радянська Україна”. І не без користі. Хоч і у спотвореному вигляді, iнформацiя про повстанців та їхні рейди, потрапила на сторінки радянської преси і, зокрема, й до офiцiйного органу Центрального Комiтету КП(б)України, Верховної Ради та Ради мiнiстрiв УРСР. Отже, сподіваючись на швидку ізоляцію та ліквідацію повстанського руху опору, радянська пропагандистська машина робила все для того, щоб

приховати справжню суть національного-визвольної боротьби, очорнити та дискредитувати її в очах українського населення на заході та сході. Крім того, великий пласт інформації про висвітлення проблематики УПА за радянських часів ми змогли почерпнути із „Покажчика публікацій про діяльність ОУН та УПА (1945 – 1998), виданого 1999 року [16] істориками Національного Інститут стратегічних досліджень та Інституту історії НАН України С.Здіоруком, Л. Гриневич, О. Здіорук. Автори видання є членами робочої групи з розроблення пропозицій для підготовки історичного висновку щодо діяльності ОУН і УПА. Зібрані публікації систематизовані за жанровою ознакою – книжкові, журнальні й газетні статті, а також за – хронологічним принципом. Автори цього видання

керувалися

потребою розширення джерелознавчої бази

української історії та ідеєю, спрямованою на національне примирення і „розуміння універсальної єдності Українського народу” [16, 4]. Аналіз і осягнення вміщеного матеріалу – це тема для окремого і великого дослідження, ми ж спробуємо визначити хоча б певні загальні тенденції у подачі матеріалу про ОУН і УПА, виходячи з простого переліку заголовків статей. Відповідно до покажчика у період з 1946 до 1991 року вийшло понад 250 статей у різних газетах на заході, сході, півночі й півдні

України, в яких

висвітлювалася тематика ОУН і УПА. Показово, що до 1950 року теми українських повстанців фактично не торкались, оскільки її оприлюднення кидало б значну тінь на СРСР (вийшло лише чотири статті). З 1950 року, радянські газети починають активно публікувати матеріали про так званих буржуазних націоналістів, викриваючи, засуджуючи та проклинаючи їх. У заголовки багатьох статей потрапляє вираз на кшталт: „Українські буржуазні націоналісти – найлютіші вороги українського народу”, який масово тиражується різними авторами українською та російською мовами. Так, у 1954

році

сім статей з дев’яти у газетах Львова, Харкова, Полтави, Черкас та

Донецька відповідно до „Покажчика..” [16], виходять з такою назвою. Починаючи з 1959 року, сюжетний стрижень газетних публікацій визначають заголовки з ключовим словом „злочин” або „злодеяния” „українських буржуазних націоналістів”. Із 21 статті за цей рік понад 50 відсотків (12 публікацій) експлуатують дане визначення. До того ж назви статей пронизують патетична фразеологія на зразок: „Звинувачуємо! Проклинаємо!” (Р. Братунь, „Літературна газета”. – 1959. – 3 березня ) або „Катам – ніякої пощади!” (Стрілецький А., Там само. – 1959. – 27 березня) та баг. ін. Щодо оціночної лексики, то часто вживаються слова або вирази, як наприклад: „запроданці”, „кров холоне”, „загробні голоси”, „кати”, „оуновские палачи”, „вовча вдача”, „мерзенні

слуги”,

„іудине

плем’я”,

„криваві

злодіяння”,

„братовбивці”,”мерзенні слуги імперіалізму”, „спілка хреста і обріза”, „жертви оунівських бандитів” та баг. ін. При цьому терміну УПА уникається, щоб не робити в засобах масової інформації зайвого розголосу довкола повстанського руху. Натомість практично у заголовку кожної статті зазначено: „українські буржуазні націоналісти” або „оунівці” та зрідка траплялася назва „бандерівці”. Абревіатура УПА з’являється пізніше, у 1989 році в назві публікації Давиденка В. „Не стануть агнцями вовки: УПА з погляду сьогодення ” (Радянська Україна. – 1989. – 27 лист., 8 грудня.) Наприкінці 50-х – на поч. 60-х рр. радянські ЗМІ почали роздмухувати сюжети про масові жертви УПА, знайдені у криницях. Про це йдеться у статті Андрусишина Б. „Таємниця низівської криниці. На Львівщині викрито новий злочин українських буржуазних націоналістів”. (Молодь України. – 1959. – 11 березня) або Мазаного В. „Вирок мертвої криниці” (Молодь України. – 1984. – 26 вересня.) та ін. У 1990- і рр. ситуація з цими масовими ”похованнями” набула принципово іншого пояснення, і до імен справжніх убивць, як

виявилося, були причетні не бандерівці, а спецзагони, перевдягнені під українських повстанців. Значний масив статей стосується теми розправи буржуазних націоналістів, оунівців, бандерівців з комсомольцями, вчителями зі Східної України, головами новоутворених колгоспів. На початку 70-х рр. в ЗМІ простежується тенденція, відповідно до якої в поле зору радянської пропаганди потрапляють окремі особи – колишні оунівці, які опинилися за кордоном у США, Канаді, Великобританії тощо. Про це йдеться у статті Клименка М., Радченка Я. „Зрадою таврований. Про українського буржуазного націоналіста С. Караванського” (Радянська Україна. – 1971. – 30 січня.) та баг. ін. Відтак низка статей привертає своєю антиклерикальною спрямованістю, Метою таких статей було намагання скомпрометувати заборонену ще у 1946 році греко-католицьку церкву. З цією темою активно виступав Дмитрук К. Йдеться

про

серію його статтей під заголовком „Свастика на сутанах”

(Молодь України. – 1971. – 3, 4, 6, 8, 10, 11, 13 серпня) та ін. У „Покажчику..” публікацій є також статті, автори яких намагалися об’єднати під одним крилом націоналістів та можна прочитати у статті В. Пелеха

тодішніх сіоністів.

Про

це

„Як копають фальшивки (про

антирадянську діяльність українських буржуазних націоналістів і сіоністів)”. (Радянська Україна. – 1978. – 17 жовтня) або Ливенцева В. „Отмываю „черного кобеля. На чем строится альянс сионистов и украинских буржуазных националистов” (Правда Украины. – 1981. – 17 сентября.). Загалом, перегляд публікацій 70-х рр. і на початку 80-х рр. свідчить про те, що офіційна радянська пропаганда разом з КДБ спрямувала свої зусилля на боротьбу проти націоналістичної еміграції, звинувачуючи її представників у ідеологічних диверсіях проти СРСР, в антирадянській пропаганді й діяльності. Покажчик містить чимало статей на цю тему. Водночас із новою силою в ЗМІ

актуалізується тематика, спрямована на відтворення злочинів УПА, з’являється вже знайома лексика і відбувається своєрідна реприза із попередніх публікацій. Одна з перших публікацій, що стосувалася постаті Р. Шухевича, належала В. Горовому і була надрукована в газеті „Радянська Україна” 1990 року (1,2–4,5 грудня)

з назвою

„Скинутий у безодню (Головнокомандувач УПА Роман

Шухевич)”, де викладаються версії його загибелі і поховання останків в Збручі. Ця

тема

знайде

своє

продовження

кількох

публікаціях

про

головнокомандувача УПА у часи незалежної України. Відтак до проголошення Незалежності

про Р. Шухевича з’являється стаття В. Гречка „Справжнє

обличчя Романа Шухевича” в газеті „Київський вісник” ( 1991. – 9 квітня).

1.3.3. Тема УПА в пресі початку 90-х років. У публікаціях 90-тих років піднято тематику, яка свідчить про появу нових віянь, тенденцій і здійснення реальних кроків у напрямку більш об’єктивного висвітлення проблематики УПА. Однак, серед публікацій 1990-91 рр., тобто до подій, що передували проведенню історичного референдуму, мають місце статті, витримані в старорежимному дусі. Наприклад, у публікації В. Зарічного „Осінені свастикою”: альянс ОУН - фашизм” („Робітнича газета”, - 1990. - 29 листопада – 5 грудня) або С. Григоренка „Цього не можна забути: невідомі факти антинародної діяльності ОУН-УПА на Київщині” („Київська правда”. 1990. - 30 жовтня), П. Жигаренка „Вирване серце: про криваві злодіяння бандерівців у с. Малин Млинівського р-ну Ровен. обл у 1943-1944 рр.: нарис” („Червоний прапор”. - 1991. - 12 червня) [15]. Отже протягом 1990-1991 рр. на тематику УПА було надруковано 48 статей, з яких 26 висвітлюють тематику про злочини УПА та її лідерів. Водночас, привертають увагу цілком нові теми, якими наповнюються газетні шпальти в різних регіонах України. Це, зокрема, інформація про спецгрупи МДБ, спроба висловити іншу точку зору про УПА, Шухевича, про історію національно-визвольного руху; висвітлення наукових

конференцій і прес-конференцій, присвячених УПА. Такі новаційні штрихи підтверджує низка статей, зокрема: О. Горновий „Наше ставлення до російського народу” (Про політику ОУН. З передмовою Ю. Покальчука „Слово правди українського підпілля”) („Голос України”. -

1991. - 1 листопада”),

В.Горовий „Скинутий у безодню” (Про Р. Шухевича) („Радянська Україна”. 1990. - 1-5 грудня ). Про роботу наукової конференції повідомляється у статті „ОУН-УПА в історії і сучасній політичній боротьбі” („Радянська Україна”. 1991. - 7 березня); у „Робітничій газеті” з’являється інформація із заголовком: „Бандерівщина: З прес-конференції в КДБ УРСР (Звіт підготував С. Божко) 1990. - 13 лютого” [там само]. З 1992 року риторика газетних статей різко змінюється. У пресі починає широко висвітлюватись тема УПА у позитивному ключі. У цей час з’являються 72 статті, з -поміж яких 59 стосуються УПА, а 13 - ОУН. Так, про спец-групи МДБ пише газета „Волинь” у статті „Агентурні комбінації” і кров” (1992. - 2 жовтня). Підставою для появи багатьох матеріалів на тематику УПА стає 50 річниця з дня утворення УПА. Інформація про УПА з’являється у пресі різних регіонів України: В. Азральян „Память о них жива” („Индустриальное Запорожье”. - 1992. - 10 октября), О. Черненко „Хочемо долі, власної волі” (УПА) („Запорізька правда”. - 1992. - 15 жовтня), В. Юхимчук „УПА: на перехресті думок і оцінок” („Подільські вісті”. - 1992. - 12 листопада). Із доповіддю під заголовком „Слава героям!” виступила Міністр культури України на урочистій Академії до 50річчя УПА. Текст цієї доповіді опублікувала газета „Культура і життя” (1992. 22 серпня) [16]. Зі статтями про УПА на сторінках преси починають виступати історики, зокрема В. Сергійчук. Його публікації грунтуються на історичних документах. Наприклад: „ОУН-УПА в роки війни: свідчення німецьких документів („Молодь України. - 1992. - 10 вересня).

У 1993 році тематиці УПА присвячено 26 статей. З-поміж них привертають увагу 2 статті, у яких піднімається питання про спеціальні агентурно-бойові групи: „Доповідна записка (з архівів КДБ)” („Високий Замок”. -1993. 6 лютого), О. Росул „Псевдобандерівці” („Закарпатська правда”. - 1993. - 20 листопада). Здебільшого публікації на цю тематику виходять у пресі Західної України. І лише окремі газети іншої частини України, такі, як „Днепровская панорама”, „Сільські вісті”, „Молодь України” містять матеріали про УПА, витримані у позитивній тональності. Контраверсійною в цьому контексті, судячи з назви, є публікація Ю. Федоровського „Новий час - нові „герої”. Злочини бандерівців народ не забуде” („Донецкий кряж. - 1993. - 8 травня). Із 113 матеріалів за 1994 рік у 16 статтях порушено тему УПА, усі решта мають відношення до ОУН у різних аспектах її бачення. Зазначимо, що і як у попередні роки ці публікації розміщено в україномовній пресі національнодемократичного спрямування, що виходила в Західній Україні та Києві. Це: „Галичина”, „Франкова криниця”, „Волинь”, „За вільну Україну”. При цьому лише одна стаття надрукована в російськомовній газеті „Акцент” (Неминущий Н. „Чтобы все, особенно молодежь, знали наконец правду об ОУН и УПА”. 1994. – 14 июля) [там само]. Із 49 статей, що вийшли у 1995 році, 15 статей стосуються УПА. Переважно їх публікувала газета „Українське слово”. Водночас, деякі матеріали про УПА з`являлися на шпальтах газет „Днепровская понорама”, „Акцент”, „Панорама” (Вінниця). Із 36 статей опублікованих в українських газетах 1996 року УПА присвячено 12 статей. Матеріали на цю тематику продовжують друкувати газети „За вільну Україну”, „Галичина”, „Вісті з Рівненщини”. Але, підключаються також „Робітнича

газета”,

„Буковина”,

„Прикарпатська

правда”,

„Час/Time”,

„Крымская правда”. Прикметно, що тему про спецзагони висвітлив О. Лосєв у

статті „Осторожно: оборотни! Из прошлого и настоящего украинского национализма.” і розмістив її в газеті „Крымская правда”. - 25 сентября. В 1997 році з поміж 44 публікацій, з’являється 31 стаття про УПА. Зростання числа публікацій на цю тему викликано відзначенням 55-ї річниці УПА. Серед них привертають увагу 4 публікації, присвячені Р. Шухевичу, зокрема: П. Дужий „Генерал Чупринка” („За вільну Україну”. - 4 березня). Перелік уміщених публікацій розкриває широкий тематичний спектр, а це: біографічні нариси, сторінки діяльності УПА, розповіді про лідерів УПА, мартирологічні аспекти та ін. Серед них можемо назвати наступні: І. Буркут „Українська Повстанська армія.” („Буковинське віче”. - 11 жовтня), Д. Велдін „Нескорена армія” („Молодь України”. - 14 жовтня), Л. Криштальський „Лучани і УПА” („Свобода”. - 8 квітня). Уперше на сторінках газет з`являються публікації історика С. Кульчицького („Днепровская панорама”, „Вітчизна”, „Новини Закарпаття”). Контрапунктом до позитивного дискурсу висвітлення тематики УПА став матеріал М.Куца „Маємо знати правду” (Про міжнародну науковотеоретичну конференцію „Злочини ОУН-УПА проти народів України та інших країн”). („Деснянська правда”. - 6 березня). В 1998 році вийшло 23 публікації, із яких 11 дотичні до теми УПА. До списку вже відомих газет активно підключаються „Україна Молода”, „Одеські вісті”, „Слово Просвіти”. Вони висвітлюють матеріали, пов’язані переважно з історією УПА, та з-поміж них виділяються кілька нових за темою, як наприклад: М.Кальба „Дружини українських націоналістів” (З історії УПА). („За вільну Україну”. - 13, 20 червня, 14 липня), а також Б.Пасічник „Медична служба УПА” (За матеріалами бесіди з львівським лікарем А.Кравцем). („За вільну Україну”. - 31 березня) [13]. (Інформація про публікації за 1999 рік у „Покажчику...” відсутня) Таким чином, 90-ті рр. ХХ ст. склали помітний період у дискурсі висвітлення тематики УПА, у рамках якого було започатковано „процедуру” очищення

національної історії заходами декомунізації, десовєтизації та деміфологізації. На цьому етапі роль українських газет була досить помітною і значною.

Розділ 2.

2.1. Проблеми висвітлення історії та теми УПА в сучасних українських ЗМІ Велике досягнення сучасної незалежної України, зокрема після Помаранчевої революції – це свобода слова, висвітлювати

широку

плюралізм думок, що дозволяє піднімати і

тематику

суспільно-політичного,

національно-

культурного та економічного спрямування в середині нашої держави та за кордоном. Однак сучасна медійна практика в Україні реалізується у несформованому

громадянському

суспільстві,

де

панує

спотворений

демократичний лад, в якому культура еліт, за висловом англійського політолога Е. Вілсона, має постбільшовицький характер. У такій ситуації замість нормального політичного діалогу зчиняються „інформаційні війни”, діють політтехнології, де правда і достовірність стоять далеко не на першому місці. Це веде до маніпулювання суспільною свідомістю. Е. Вілсон у статті „Драматургія віртуальної політики” [7] називає кілька причин цього явища, серед яких: 1. потужна, але аморальна еліта; 2. пасивний електорат; 3. інформаційний контроль; 4. відсутність зовнішніх противаг. На його думку, заходи, спрямовані на покращення політичного, державного і культурного життя, можливі за умов такої розстановки сил в країні, коли: 1. є еліти, які вірять у демократію; 2. є активний електорат; 3. медії володіють більшою свободою; 4. є зіткнення із зовнішніми впливами (та навіть їх прийняття). Наразі мова йде про ті настанови, про які лише можна мріяти, виношувати в думці, сама ж реальність пропонує інші сценарії, визначає інших гравців. У цьому аспекті найменш прогнозованим, з точки зору покращення суспільного добробуту, панування політичної стабільності, є сучасний зріз досліджуваної

нами історії, пов’язаної з діяльністю теперішніх політичних, владних, економічних еліт України. Однак паралельно відбуваються процеси, які пов’язані з розширенням інформаційних потоків всередині країни. Зміни відбуваються, зокрема і в контексті висвітлення історії України, що супроводжуються розкриттям нових тем, постатей, заборонених радянською владою. Важливим на сучасному етапі для порозуміння і консолідації в суспільстві між різними поколіннями, представниками різних партій, регіонів України, як і відновлення історичної справедливості, – є ставлення до власної історії, зокрема, до тих її сторінок, що викликані військовим протистоянням між тоталітарною сталінською системою та національно-визвольними прагненнями українського суспільства. Те, якою мірою вдаватиметься вченим-історикам, ЗМІ донести бачення історії України і, зокрема,

періоду

діяльності

УПА,

до

соціуму,

таким

чином

вибудовуватиметься історичний процес у майбутньому. Незважаючи на кардинальні зрушення у висвітленні історичних тем, заборонених у радянські часи, на сьогодні існує ще багато проблем в контексті представлення української історії в ЗМІ. Те, що українське суспільство протягом довгого часу було розділене й існувало у різних державних, політичних і культурних просторах, є відчутним досі. С. Остапа зауважує, що „існують розбіжності історичної самосвідомості західного і південно-східного регіонів України” і фактично відбувається протистояння двох версій історії, що відображається в засобах масової інформації. В цьому контексті особливо болючою проблемою все ще залишається необ’єктивний підхід до висвітлення тематики, пов’язаної з Українською повстанською армією, місцевими ЗМІ на Сході України. В умовах незалежної України в цьому регіоні досі триває поширення пропаганди і радянських міфів про УПА, що підтримується або, принаймні, не засуджується органами місцевої влади. О. Гаврилов дослідивши публікації запорізьких ЗМІ після присвоєння звання Героя України Р.

Шухевичу, підсумовує, що „те, що вийшло у світ, виявилося шокуючим у своїй брутальності та печерній агресивності” [9]. О. Гаврилов цитує видання таблоїдного типу „Іскра”, яке в хамському тоні висловлюється з цього приводу, дозволяє собі кидати фрази, на зразок: „Ющенко, запомни” або „если ты, президент, в следующий раз подумаешь”, і розпочинаючи публікацію наступним чином: „Охренеть! Простите нас, читатели, за бедность языка и “матерность” фразы, но по-другому на выходку президента Ющенко по присвоению звания Героя Украины Роману Шухевичу мы отреагировать не могли…” Найгірше, що ніякої реакції з боку місцевої влади на такі висловлювання не було, а тут має місце, як зазначає О. Гаврилов, посягання на честь і гідність вищої посадової особи держави. Епітетами, на кшталт „бандитское отребье” „палачи”, „гестаповцы и эсэсманы”, переповнені публікації й інших видань, зокрема „Верже” та газети обкому СПУ „Зеркало Запорожья”. У жодній з газет, навіть у тих, які вважають себе незалежними та виваженими, немає посилань на документальні джерела чи науково доведену точку зору, наголошує Гаврилов, до того ж деякі з них тиражують грубі помилки, на зразок „УПА-УНСО” (Газета „Наше время”, 18 жовтня 2007 року). Якщо абстрагуватись від місцевих східноукраїнських ЗМІ, нестача (хоч і не така вражаюча) неупередженого підходу до висвітлення теми УПА присутня і в загальнонаціональних медіа, відзначають дослідники. Б. Бахтєєв вважає, що „..вся практично без винятків публіцистика, й телевізійна, й газетно-журнальна, присвячена ОУН-УПА, розглядає проблему лише під двома кутами зору – або під апологетичним, або під викривально-звинувачувальним. Чого досі немає, то це зважено-дослідницького підходу” [3]. Адже торкаючись усіх суперечливих моментів у діяльності УПА, за допомогою фактів, документів та спогадів, і розставляючи крапки над і, можна зробити крок до розвіювання тих стереотипів і упереджень, які досі існують у свідомості великої частини українського суспільства. Думку про те, що тема УПА в ЗМІ представлена антагоністично, висловлює і культуролог Р. Дубасевич, зауважує, що

незважаючи на „всі начебто щирі спроби більш диференційованого висвітлення УПА” у підсумку „нових” матеріалів мусить бути однозначна, виключно позитивна оцінка, і, що найхимерніше, - неминуча героїзація „своїх”, включно з використанням до болю знайомої радянської лексики і меморіальної стилістики” [18]. На відсутності аналітичного підходу в представленні історичної тематики наголошує історик Ю. Шаповал: „Наші медіа... не фільтрують історичний факт. Наприклад, якщо десь подають життєвий шлях одного із відомих діячів України позитивно, і розповідають, що він був героєм, то більшість каналів, навіть не задумуючись, також скажуть, що він герой” [26]. Загалом, інтерес українських медіа до історії України часто виникає у зв’язку з політичними подіями чи річницями знаменних дат, вважає доктор історичних наук Г. Касьянов [40]. Зокрема, на телебаченні не вистачає документальних історичних телепередач та фільмів, на зразок таких, які ми можемо дивитись на каналах Дискавері. Україна в цьому плані відстає і від Росії, де продукуються не лише документальні історичні фільми, але й програми. Це, звичайно, є одним із аспектів глобальної проблеми якості медіа-контенту українського телебачення.

Те,

що

журналістам-телевізійникам

бракує

архівних

відеоматеріалів історичного змісту, без яких неможливо підготувати хороший відеоряд, є чи не найбільшою з проблем у цьому контексті. Однак телевізійні канали, як зазначив кандидат історичних наук В. Гриневич, „є каналом формування історичної пам’яті та громадської думки. Досвід Росії показує, що телебачення для цього використовують дуже ефективно” [там само]. Тим більше, що кут зору російських медіа на історію не завжди об’єктивний та не заангажований, а радше навпаки. І те, що сегмент української аудиторії у російських каналів досить значний, їхній вплив на громадську думку нашого суспільства не можна ігнорувати.

У тих історичних матеріалах, які все-таки з’являються на українському телебаченні, телевізійники піднімають частіше теми недавнього минулого, в той час, як практично відсутні проекти про давніші сторінки нашої історії. Крім того, простежується тенденція висвітлення трагічних подій нашого минулого: Голодомор, колективізація, репресії та Друга Світова війна. Натомість про героїчні дати в історії України йдеться набагато рідше. Звичайно, є прогресом вже те, що медіа торкаються

замовчуваних колись

історичних тем, однак тут досі існує проблема міфів та стереотипів, поширенням яких можуть стати, а іноді й стають українські медіа. Ю.Луканов у статті „УПА наступає”, піднімаючи питання документальних фільмів про Українську повстанську армію пише, що оскільки ця тема сприймається дуже по-різному у нашому суспільстві, то боротьба повстанців, продемонстрована у кіно з усіма неоднозначними моментами, великою частиною глядачів буде сприйматись через призму стереотипів [32]. Таким чином поруч із негативними фактами про УПА, позитивна інформація буде оцінюватись, як брехлива і відкидатиметься. Наприклад, факт співпраці з німцями буде сприйматись, як злочин, зазначає Луканов, а контекст, в якому така співпраця відбувалась – пропускатиметься повз вуха, чи вважатиметься неправдивою інформація про боротьбу УПА з військами Вермахту. Ю.Луканов вважає, що в ситуації, яка склалась в українському суспільстві щодо сприйняття сторінок історії, пов’язаних з УПА, окрім кіноробіт, де продемостровано

боротьбу

повстанців

всій

суперечливості,

„існує

необхідність створювати і більш пропагандивні фільми (про УПА – авт.), котрі б докладніше роз’яснювали мотиви дій українських націоналістів” [там само]. Прикладом

такого

документального

фільму

Луканов

вважає

стрічку

„Українська повстанська армія. Тактика боротьби” авторів В. Загоруйка та С. Братішка. У фільмі за принципом теза-антитеза, із залученням істориків та свідків подій, відбувається розвінчування радянських пропагандивних міфів

Ще однією проблемою у висвітленні теми УПА в сучасних ЗМІ є те, що до її обговорення частіше залучаються не фахівці-історики, а політики, які використосують це питання у власних інтересах. Доктор історичних наук С. Кульчицький зазначає, що історики не мають широкого доступу до громадськості, щоб роз’яснювати суперечливі сторінки української історії, відповідно це впливає на сприйняття у суспільстві теми УПА та інших суперечливих тем. „Мене бентежить постійна присутність у телеефірі маргінальних політиків, які розбурхують суспільство, зокрема довкола теми ОУН-УПА, вже повністю з’ясованої на основі історичних джерел” [44]. Гірше того, не річниця створення УПА, а протистояння політичних діячів з протилежних таборів 14 жовтня щороку стає інформаційним приводом для висвітлення у ЗМІ, вважає Б. Бахтєєв. Зокрема „ліві” використовують цей день для піару й виголошення власних абсурдних меседжів, і вони досягають своєї мети – медіа часто приділяють їм більше уваги, ніж ветеранам УПА [2]. Крім того, відбувається протиставлення агресивних „лівих” маргіналів та ветеранів – повстанців, що є некоректним. ЗМІ стають рупором радянської пропаганди і поширення озвучуваних „червоними” міфів про УПА. Це відповідним чином впливає на громадську думку. Можна говорити про те, що журналісти надають висвітлюваним 14 жовтня подіям фрейму конфліктності, коли тема про УПА подається в ЗМІ в контексті вуличних сутичок. Такий поверховий підхід призводить до того, що УПА сприймається частиною суспільства, як порушники спокою, а їхні марші – як загроза кровопролиття. Прикладом такої подачі матеріалу може бути наведений Б. Бахтєєвим у статті „А віз і нині там...” сюжет „Фактів тижня” на телеканалі ІСTV 15 жовтня 2006 року, де підводка ведучої у студії звучала так: „Хрещатик знову став полем бою. Сутичками, бійками з міліцією і метаннями яєць цього тижня завершилася чергова спроба примирити вояків УПА і ветеранів Великої Вітчизняної” [2]. В подібному тоні було витримано і сам сюжет, з

акцентуванням на тому, що кров, на щастя не пролилась. Зміщення фокусу ЗМІ з УПА на тему вуличних акцій вже стає тенденцією і надає всьому, що відбувається 14 жовтня несерйозності й абсурдності. Заступник головного редактора журналу „Сучасність” С. Грабовський піднімає ще один аспект проблеми – недостатньо фахове висвітлення подій 14 жовтня, в день річниці УПА [13]. Мається на увазі, по-перше, „максимально об’єктивне і повне подання” інформації. По-друге, йдеться про необхідність спростування дезінформації, у разі поширення політичними діячами неправди через ЗМІ. „..головний обов’язок ЗМІ – не просто реєструвати подію чи подавати різні точки зору на одну проблему, а допомагати людям розібратися у ситуації, висвічуючи відверту брехню і даючи достатню інформацію про неоднозначні речі, щоб аудиторія могла сама робити висновки”, вважає С. Грабовський. [там само]. До прикладу, відсутність пояснень журналіста поруч із твердженнями „лівих” про те, що, ніби-то, „злочини” УПА були засуджені Нюрнберзьким трибуналом, призводить до поширення дезінформації, власне радянського міфу серед громадськості. Грабовський також наголошує на тому, що у ток-шоу, присвячених темі УПА, мають брати не політики, як це зараз переважно відбувається, а свідки подій та історики, що спеціалізуються на темі „Україна у Другій світовій війні”.

2.2.

Застосування

маніпулятивних

технологій

представленні

проблематики УПА в друкованих ЗМІ В сучасному світі маніпулювання суспільною думкою є розповсюдженим явищем. Різноманітні інформаційні технології є обов’язковим елементом управління суспільством. Медіа, що контролюють інформаційний потік і через які власне поширюється інформація, дають широкі можливості для здійснення маніпуляцій.

Президент США Річард Ніксон, у виступі на Раді національної безпеки з приводу бюджетних витрат, зауважив, що 1 долар, вкладений в інформацію та пропаганду, є більш цінним, ніж 10 доларів, вкладені в створення систем зброї, оскільки інформація працює щогодини і повсюдно. [12] У науковій літературі існує багато визначень соціально-психологічного феномену маніпуляції. Так, дослідник Є.Доценко у своїй книзі „Психологія маніпуляції: феномени, механізми і захист” дає таке визначення даного поняття: маніпуляція – це вид психологічного впливу, майстерне виконання якого веде до прихованого збудження у іншої людини намірів, які не співпадають з її актуальними бажаннями [17]. Повніше визначення терміну пропонують дослідники Г.Грачов та І. Мельник: „Маніпуляція – це означення загального підходу до соціальної взаємодії та управління, спрямованого на активне використання різноманітних засобів прихованого примусу людей.” [14] Автор книги „Манипуляция сознанием” С. Кара-Мурза у своїй праці висловлює думку, що маніпуляція – це частина технології влади, а не вплив на поведінку друга чи партнера. Він виокремлює три головних ознаки маніпуляції: [22] 1. Мішенню дій маніпулятора є дух, людська психіка, бо маніпуляція – це вид психологічного впливу, а не фізичного насильства. 2. Маніпуляція – це прихований вплив, факт якого об’єкт маніпулювання не повинен

помітити,

оскільки

викриття

завдає

маніпулятору

збитків.

Найретельніше маніпулятор приховує головну ціль, щоб навіть викриття не призвело

до

виявлення

мети

намірів

маніпулювання.

Саме

тому,

приховування інформації є майже обов’язковою ознакою, за винятком деяких маніпуляцій цих прийомів, що передбачають „гру в щирість”. 3. Володіння технікою маніпуляцій вимагає майстерності та знань, зокрема, якщо йдеться про суспільну свідомість.

С. Кара-Мурза наводить ряд, так званих „індикаторів”, що свідчать про застосування маніпуляцій. Серед них: 1.

Мова (вживання незрозумілих більшості термінів);

емоції (тиск на емоції, з метою приховування реальної ситуації, чиїхось

інтересів); 3.

повторення (часте згадування, зокрема на телебаченні, однієї і тієї самої

теми, з тією ж комбінацією слів); 4.

вилучення з контексту ( висмикуючи певну проблему з її справжнього

контексту, маніпулятор таким чином спонукає об’єкт своїх маніпуляцій мислити потрібним йому чином). 5.

тоталітаризм

джерел

повідомлень

(відсутність

інших

джерел

інформації); 6.

змішування інформації та оцінки (нерозривне вживання разом із

фактажем оцінних суджень); 7.

прикриття

авторитетом

(залучення

до

підтримки

якихось

ідей

авторитетної людини, особливо, якщо вона не має стосунку до сфери, з якою пов’язані ці ідеї); 8.

некогерентність висловлювань (нестиковки у висловлюваннях, що

гладко сприймаються аудиторією через її пасивність). [22] Усі маніпулятивні прийоми та техніки описати неможливо через їх велику кількість, видозміни і варіанти. Г. Грачов., та І Мельник у своїй книзі „Манипулирование

личностью:

информационно-психологического

организация, воздействия”

способы

технологии

виокремлюють

„ядро”

технологічних елементів системи маніпулятивного впливу”. Для визначення „ядра” технологічних елементів автори вищезгаданої праці застосували критерій, що базується на врахуванні таких трьох основних параметрів: 1. частоти використання прийомів в маніпулятивних технологіях;

2. широти їх застосування в інформаційно-комунікативних технологіях; 3. ступеня дієвості, пов’язаного з підвищенням ефекту маніпулятивного впливу на людину [14]. За допомогою даного критерію дослідники виділяють групи прийомів маніпуляції, що „характеризуються високим ступенем вираженості” за вищезгаданими параметрами. Наступні сім прийомів, які є основними в контексті інформаційнопсихологічного впливу, широко відомі фахівцям як „азбука пропаганди”: - “Навішування ярликів” (name calling) – застосування образливих епітетів, імен, назв для використання їх негативного забарвлення у позначенні, іменуванні людини, ідеї, явища з метою викликати недоброзичливе ставлення суспільства. -“Сяючі узагальнення” чи “блискуча невизначеність” (glittering generality) – заміна назви, позначення соціального явища, ідеї, соціальної групи чи людини іншим загальним родовим іменем, що має позитивне емоційне забарвлення і викликає доброзичливе ставлення аудиторії з метою „протягнення рішень та поглядів, оцінок та дій, вигідних для конкретної особи, групи чи організації”. Зазвичай

експлуатуються

такі

поняття,

як

„демократія”,

„свобода”,

„патріотизм”, „любов”, „мир”, „успіх”, „здоров’я” тощо. -“Перенос”

чи

“трансфер”

(transfer)

–

непомітноме

для

більшості

розповсюдження авторитету і престижу того, що вони цінують та поважають, на те, що їм подає джерело інформації шляхом формування асоціативних зв’язків між цими явищами, особами. Використовується й негативний перенос, щоб викликати в аудиторії асоціації бажаного предмету чи особи з негативними поняттями, явищами тощо. -

“Посилання на авторитети”, “за рекомендацією”,

“свідчення” чи

“свідоцтво” (testimonial) – полягає в наведенні висловлювань осіб (зазвичай, це

оцінні судження), що мають авторитет чи навпаки викликають негативну реакцію у тієї категорії людей, на яку необхідно здійснити вплив. - “Свої люди” чи “гра в простонародність” (plain folks) – полягає у встановленні довірливих стосунків з аудиторією, як з близькими за духом людьми на основі того, що комунікатор, його ідеї хороші тим, що належать простому народу. Це здійснюється шляхом актуалізації асоціативних зв’язків особи комунікатора та його суджень з позитивними судженнями через їх народність чи представлення його самого як вихідця з народу. - “Перетасовування” чи “підтасовування карт” (card stacking) – відбір та тенденційна подача лише позитивних чи лише негативних фактів та доказів, з одночасним замовчуванням протилежних. -“Загальний вагон”, “загальна платформа” чи “фургон з оркестром” (band wagon) – підбір суджень , висловлювань, що створюють враження, начебто так діють усі [14]. Головним механізмом маніпуляції є сугестія – намагання переконати інших людей у певних судженнях без самоочевидних логічних підстав. [30] Прийом маніпуляції, що найчастіше зустрічається у ЗМІ – це спотворення інформації. Тобто інформацію можна: -

односторонньо подати;

сфабрикувати, видавши інспіровану інформацію за реальну;

відредагувати, додавши власні домисли;

інтерпретувати у вигідному для маніпулятора світлі;

просто приховати [там само].

Застосування маніпулятивних технік, про які йтиметься далі, ми помітили в публікаціях

газети „Сегодня”, присвячених

темі

УПА.

багатьох

проаналізованих нами матеріалах ми виявили застосування кількох прийомів одночасно, але будемо акцентувати увагу на ключовому. Адже, як пишуть

автори

книги

„Телебачення

спецоперацій”:

„Складність

класифікації

маніпулятивних способів впливу пов’язана ще й з тим, що , як правило, у конкретному процесі комунікації застосовується набір кількох прийомів. ... Визначення такого набору дається переважно за одним з прийомів, який є основним у кожному випадку” [там само]. Прийом спотворення інформації властивий матеріалам газети „Сегодня”. Найяскравішими прикладами є статті О. Бузини: „Ветераны УПА пилили пленных, как бревна” та „День народження злочинця" на государственном уровне”, присвячені постаті Р. Шухевича, а також матеріали В.Скачка: „Сведомиты недемократичные” та „Кофе из концлагеря”. В інших публікаціях газети „Сегодня” теж застосовано маніпулятивні прийоми. Розглянемо наступні приклади. Тоталітаризм джерел інформації. У

праці

С.

Кара-Мурзи

„Манипуляция

сознанием”,

зазначено,

що

тоталітаризм джерел інформації є „індикатором”, який свідчить про застосування маніпулятивної технології [22]. Тому вже те, що у обох публікаціях журналіст О. Бузина, для підтвердження своїх слів, цитує лише одне джерело: книгу Д. Вєдєнєєва, Г. Биструхіна „Повстанська розвідка діє точно й відважно…”, – насторожує. Представлення хоча б ще однієї альтернативної точки зору вимагають і елементарні журналістські стандарти. У публікації від 19 травня „Ветераны пилили пленных, как бревна” автор обіцяє: „С советскими мифами мы расстались еще в конце прошлого века – при Горбачеве”, а нижче читаємо: „Как гласит специальное сообщение НКГБ от УССР от 1944 года…”, і далі більшість матеріалів щодо УПА подається з посиланнями на це спеціальне повідомлення НКВС, цитоване з книги Вєдєнєєва та Г. Биструхіна. Ствердження.

Д.

Ствердження – один із поширених маніпуляційних прийомів, коли ЗМІ вживають твердження без доказів, уникаючи подання кількох думок і представляючи лише ту, яка зручна для них. Застосування цього прийому можемо бачити у таких прикладах: -

„Следственная и карательная практика ”Службы Безопасности”, являясь

одним

из

видов

террора,

проводимого

ОУН-УПА,

носит

характер,

превосходящий по своей мерзости средневековье” і далі: ”повешение, убийства заподозренных людей и их семей, в том числе матерей, жен и детей топором, перепиливание пилой – так обычно выполняются приговора…”Службы Безопасности” ОУН-УПА”. Бузина не висловлює жодного сумніву щодо того, що „Так обычно выполнятся приговора”, але і нічим не доводить свої слова, бо в документі НКВС, який він цитує, підтверджень теж нема: „в бандах (УПА – автор) действовало распоряжение о необходимости беречь патроны и не растрачивать на расстрел „врагов”, то расправа с приговоренным проводилась „видимо”, обычным для ОУН-УПА способом” [6]. Журналіст цим не обмежується і вводить у вжиток власні нові твердження, уникаючи доказової аргументації та посилань на джерела. В інших прикладах також можна говорити про „індикатор” маніпулювання – „змішування інформації та оцінки” [22]. Наведемо деякі з них: -

„Кровавая „Служба безопасности „УПА, приводившая в содрогание

своїми методами даже сталинских энкавэдэшников...”. -

„Ветераны УПА пилили пленных, как бревна”

„...на территории этого края (на Волині - автор) были уничтожены все

этнические поляки”, -

„Представляете, вас в чем-то подозревает УПА. И вы в этом, по их

логике, и виноваты! До такого не додумались даже в гестапо!” („Ветераны УПА пилили пленных, как бревна”)

Приклади застосування прийому „ствердження”, не підкріпленого доказовою базою, ми помітили і в другій публікації О. Бузини „День народження злочинця...”, присвяченій постаті головного командира УПА Р. Шухевича в контексті відзначення його 100-річного ювілею і присвоєння йому посмертно звання Героя України. У статті читаємо, що Р. Шухевич – це „налетчик на банки, гитлеровский полицай, убийца украинцев и соблазнитель жен товаришей по партии”, „Будующую Украину командир УПА видел как тоталитарную державу”,

„Шухевич – „апологет украинского нацизма”, „Р.

Шухевич „как руководитель вел интересную и разнообразную половую жизнь. Связистки Романа обычно были его любовницами”. Стверджуючи, що з 1945 року К. Зарицька зайняла „роль главной „фаворитки” предводителя УПА”, Бузина цитує ту саму працю Д. Вєдєнєєва , Г. Битрухіна: „вони були ідейно близькі з Шухевичем, а з весни 1945-го це вже було справжнє кохання (чоловік Монети (псевдо Зарицької – авт.) Михайло Сорока перебував у воркутинських таборах, де очолював підпільний провід українських політв’язнів)”. Однак висновок авторів

книги про кохання між Шухевичем та Зарицькою є

голослівним, адже Д. Вєдєнєєв та Г. Битрухін нічим не підтверджують свої слова: ні посиланням на документи, ні цитуванням спогадів чи свідчень. Отже тут можна говорити про подвійну маніпуляцію бездоказового „ствердження”. Безапеляційні формулювання, що представляють УПА у негативному світлі, знайдемо і в другій статті

О. Бузини „День народження злочинця” на

государственном уровне”, (21 липня). Вони наступні: -

”германское командование щадило психику своих арийских подчиненных

и старалось не привлекать их для расстрелов мирных жителей. Зато украинские националисты подходили для этого идеально!”; -

„даже жениться

националист мог только с разрешения высшего

руководства”;

„Бронислав Перацкий был либералом

и стремился наладить мирное

сосуществование поляков и галичан” та ін. Ствердження (із вживанням оцінної лексики), що не грунтується на доказах, ми помітили у статті В. Скачка „Сведомиты недемократичные” (19 листопада): „Но то, что во Львове отряды Украинской вспомогательной полиции создавались при непосредственном участии, более того, по заданию ОУН, чтобы при помощи немецких фашистов „бороться за независимость Украины”, а потом, устроив тотальную резню „жидов, ляхов и москалей”, ушли в УПА, когда немцы отказались создавать „нэньку” для резников, – это факт”. Доказів цього „факту” едставлено не було, як і у наступних прикладах: -

„...каратели с тризубом и свастикой расстреляли бы „москалыка-

комуняку” без суда и следствия, не доведя даже до концлагеря. А то могли бы распилить живьем. Как бревно, или подвесить на пружинящий провод, чтобы перед смертью вспомнил „нэньку-Украину”. Любили они это дело, чтобы людей попугать и в покорности держать...” (В. Скачко „Кофе из концлагеря”, 16 серпня); -

„...требовать уравнения в правах...тех, кто был в концлагерях, и тех, кто

из концлагерей освобождал, с теми, кто помогал туда загонять людей на верную смерть”. -

„тех” нациков, которые готовы были за власть в „нэзалэжний Украини”

сотрудничать хоть с чертом и воевать за нее с собственным народом”. -

„Речь идет, конечно же, о реабилитации солдат националистических

формирований, которые активно сотрудничали с немецкими фашистами” (Там само). Ми можемо констатувати, що за допомогою даної маніпуляції відбувається також поширення одного з міфів про УПА, а саме співпрацю її представників з німцями.

Автор також демонструє недостатнє знання теми, вживаючи вираз „немецкие фашисты”, адже фашизм – це поняття, що стосується виключно Італії. Вилучення з контексту. Вилучаючи з контексту певну думку чи твердження, маніпулятор намагається спрямувати хід думок читача у потрібному йому напрямку. [22]. У першому прикладі, наведеному вище („Следственная и карательная практика ”Службы Безопасности”, являясь одним из видов террора, проводимого ОУНУПА, носит характер, превосходящий по своей мерзости средневековье”) також має місце маніпулятивний метод „вилучення з контексту”, адже не цитує О. Бузина і коментаря авторів книги щодо цього „Специального сообщения НКВС СССР”, які пишуть наступне: „Необхідно враховувати обопільний характер жорстокості, брутальності у діях учасників протиборства у Західній Україні” [6, 348]. А також: „Наголосимо, що саме в політиці сталінізму, рішуче засудженій законодавчо в сучасній Україні, слід убачати основну причину ескалації насильств в Західній Україні” [6, 53]. Автор даної публікації цитує також документи НКВС, в яких характеристику Шухевичу дав, за словами автора „один из соратников Шухевича”, числящийся в документах НКВД как Иваненко”. Останній стверджував, що Р. Шухевич – це „честолюбець... со способностями прусского капрала, его мировоззрение не выходит за пределы лавки или львовского рынка... Набожность соединяется с жестокостью, коварством, принебрежением к работе на востоке Украины”. Автор статті каже, що ця характеристика взята ним із цитованої книги Д. Вєдєнєєва і Д. Биструхіна, але не повідомляє принципового моменту, який підкреслюють автори

книги: „Характеристику „Туру”... дав член ЦП ОУН

„Іваненко”(М. Степаняк, або П. Дужий, які на той час перебували під слідством в органах НКВС УРСР) 9 квітня 1945 р.”[6, 106]. Далі в книзі цих авторів стверджується, що „особливості провадження справ щодо активних учасників ОУН та УПА, їхніх спецпідрозділів полягали в певному тискові на

обвинувачених, намаганні слідчих та оперпрацівників не лише діставати свідчення про конкретні діяння суб’єкта кримінального процесу, а й викладати матеріали справи (навіть фразеологічно) так, щоб „викрити український буржуазний націоналізм” як...завідомо ворожу силу” [6, 63]. Очевидно, що використання архівних справ, отриманих під певним тиском, вимагає джерелознавчої кваліфікації і пряме їх цитування не завжди може дати об’єктивну картину. Адже навіть з точки зору здорового глузду, непереконливо звучать твердження про Шухевича, як про людину„ со способностями прусского капрала” та світоглядом, що „..не выходит за пределы лавки или львовского рынка...”. Можна піднімати питання про необхідність досліджувати суперечливі аспекти діяльності УПА, керівником якої був Шухевич, але піддавати сумніву здібності людини, що водночас займала посаду Голови Генерального секретаріату УГВР, Головнокомандувача УПА і Голови Проводу ОУН в Україні і в найнесприятливіших умовах успішно виконувала ці функції, з точки зору логіки – абсурд. Очевидно, що автор статей свідомо не використовує у своїх публікаціях свідчень, що характеризують Шухевича в позитивному світлі, вже не кажучи про інші джерела, у яких образ Шухевича кардинально відрізняється від створеного Бузиною. Про заанґажованість позиції та постійне намагання маніпулювати фактами, свідчить те, що навіть у книзі, на яку журналіст посилається, він „не помічає” даних, що

інакше

характеризують Шухевича. Наприклад, „не побачив” О. Бузина і наступне свідчення, яке цитується у книзі: „Як писав соратник Шухевича В. Янів, „ні нелюдське пониження польського концентраційного табору, ні довга самотина в льохах львівських „Бригідок”, ні рафіноване слідство, ні неждане заломання багатьох друзів, ні процес не зуміли вбити його сили”, який щирою вірою в Бога подавав приклад іншим в’язням”. [6, 101] І таких проігнорованих журналістом у книзі прикладів дуже багато. Отже один із головних маніпуляційних прийомів, застосовуваних О. Бузиною у своїх статтях – це „вилучення з контексту”.

Подібний прийом застосовано В.Скачком: „И Ющенко как-то сказал, оправдывая преступления ОУН-УПА против украинцев: „Я понимаю, что кемто этот вопрос, возможно, будет восприниматься специфически. ... Давайте думать о том, что у каждого была своя Украина. У кого-то она была советская, и он право имел на такую позицию”. Да, человек имеет право на свою позицию. Но не на фашистскую же, в конце концов!” („Кофе из концлагеря”, 16 серпня). Цю фразу Президент Ющенко сказав зовсім у іншому контексті, а ніж так, як її інтерпретує В. Скачко. У газеті „Крымские известия” (!) у повідомленні „В. Ющенко об уравнивании

социальных

прав

воинов

УПА

участников

Великой

Отечественной войны” з посиланням на новинне агентство „ІнтерфаксУкраїна”, можемо прочитати це висловлювання В. Ющенка в повнішому контексті. В повідомленні „Крымских известий” повідомляється про те, що Президент Ющенко вважає, що Парламент та Кабмін мають прийняти рішення про зрівняння соціальних прав воїнів УПА та учасників ВВВ. Вирваній з контексту В. Скачком фразі передує таке речення: „Кроме того, по мнению президента, должно быть достигнуто взаимопонимание в отношениях людей, боровшихся против фашизма, боровшихся за Украину” [5]. Як бачимо, ніяких спроб виправдовування „преступлений ОУН-УПА”, як це трактує В. Скачко, тут немає.

Інтерпретація інформації у вигідному світлі. Цей маніпулятивний прийом присутній у публікаціях О. Бузини, який трактує інформацію відповідно до власної позиції, яка полягає в тавруванні УПА і замовчуванні зловживань НКВС, НДБ. Автор статті намагається надати доказовості висновкам НКВС УРСР стосовно Служби Безпеки УПА. Маючи на увазі раніше згадане „Специальное сообщение”, в якому йшлося про надзвичайну жорстокість СБ УПА, Бузина пише: „А вот подтверждающая его

выдержка из инструкции для бойцов спецподразделений УПА, датированная тем же 1944 годом: „В агентурній роботі немає моралей, ні релігійних, ні в поведінці. Тут є одна ціль, добитися успіхів в інтересі конечності, яку диктує боротьба... Заради успіхів доводиться пожертвувати свою честь, вжити таких засобів, як шантаж, обман, зрада, крадіж, брехня і т.п. Для добра справи і найганебніший вчинок є моральний і він все оправдовує”. Але в цитованій інструкції йдеться про агентурну роботу, в якій, як вважають її укладачі, „шантаж, обман і...т.п” найганебніший вчинок є моральний і все оправдовує. В інструкції про агентурну роботу йдеться про добування інформації, а не про вбивства, й тортури, а отже це не може бути підтвердженням „мерзости из средневековья, перепиливания пилой”, про які йшлося в документі НКВС і які намагається подати, як незаперечний факт, О. Бузина. Застосування цього прийому ми помітили і в публікації „Во Львове – Шухевич, в Луганске – „Молодая гвардия” (31 серпня), де наводиться опитування школярів у питанні ставлення до вибору теми уроку. Львівська шестикласниця „призналась, что ей было бы интересно узнать, кто такой Шухевич, тем более что ее школа находится на улице его имени”, На цьому опитування львівських школярів завершується, і складається враження, що школярі, школа яких знаходиться на вулиці Шухевича, не знають, хто це такий, адже інших коментарів не наведено. Другий коментар взято у мами учениці однієї із російськомовних шкіл Львова, яка „ужаснулась и заявила, что в этот день разрешит дочери поспать подольше и пойти на второй урок. „У нас дедушка погиб от пули бандеровцев! А дочке будут рассказывать, каким героем был их „доблестный” командующий”, – возмущается женщина”. – Цими словами закінчується частина статті про тему першого уроку у львівських школах. Зауважимо, що тут має місце також маніпуляція „останнє слово”. Отже виходить, що у Львові або не знають, хто такий Шухевич, як перша шестикласниця, або вороже ставляться до УПА та її керівника, як мама другої

дівчинки. Крім того, у другій частині статті подано коментарі учениць чомусь вже не 6-го, а 11 класу однієї із Луганських шкіл, які на відміну від львів’янки, добре обізнані із темою першого уроку першого вересня. В луганських школах перший урок буде присвячено „молодогвардейцам, их подвигу и жизни”. Одна зі школярок каже, що „неоднократно бывала в музее „Молодой гвардии”, читала роман о молодогвардейцах”, а її однокласниця „слышала о подвиге ребят от своей бабушки, но думает, что первый урок лучше было бы посвятить Тарасу Шевченко”. Також вчителька однієї із шкіл запевнила журналістів, що хоча твір А. Фадеєва „Молода гвардія” і не входить до шкільного курсу, „дети все равно знают о героях Великой Отечественной войны” (на відміну від школярки зі Львова, яка не знає, хто такий Шухевич, хоча школа знаходиться на вулиці його імені). Можливо, журналісткам справді трапились саме такі коментарі в обох містах, які вони представили у публікації. Однак, вважаємо, нерівноцінно були обрані респонденти у школах, а саме представниці 6-го класу у Львові та 11-го – у Луганську. Навіть, якщо шестикласниця львівської школи справді не знає, хто такий Шухевич, то, безперечно, набагато більше шансів зустріти 11класника, що буде обізнаний із такою інформацією. Схиляє нас до думки, що у матеріалі застосовано свідому маніпуляцію, – представлення інформації у бажаному світлі – й те, що прізвища та імена школярок з Луганської школи журналістки - вказують (віримо, що вони справжні), тоді як учениця львівської школи, як і мама дівчинки з російської школи подаються без прізвища. У контексті тем відзначення 65-річчя УПА та 100-річчя Р.Шухевича, у виданні переважають матеріали про акції протесту проти святкування. Таких публікацій - шість („Коммунисты понесли указ Ющенко об УПА в Генпрокуратуру” (13 жовтня), „В Крыму сожгут флаги УПА” (14 жовтня), „Задержан автобус с активистами „Прорыва”, ехавшими на акцию против УПА” (14 жовтня), „В Симферополе сорвана акция сторонников УПА” (14

жовтня), „Витренковцев побили дубинками”, „А кто такой Роман Шухевич для Харькова?” (17 липня). У трьох публікаціях представлено сторону прихильників УПА, але за обов’язкового афішування позиції протестувальників, яка іноді навіть домінує („В Киеве проходят митинги против фашизма и марш за признание УПА” (14 жовтня), „Крещатик перекрыт. Сторонники УПА праздуют 65-летие армии с гармоникой и автоматами, а Витренко просит милицию раздеться”, „В Киеве УПА пойдет другим путем”, „Левые пошли на бой с УПА” (2 липня). В останній публікації, присвяченій висвітленню заходів з відзначення 100-річчя Шухевича та акціям протестувальників, написи на транспарантах учасників акцій протесту процитовано двічі: „Гитлеровского пса Шухевича – под народное проклятие”, „Геть из Украины нацистскую сволочь”, а також повідомлено про епітети „палач” и „фашистский прихвостень”, якими „митингующие щедро осыпали юбиляра”. Про те, з якими гаслами та транспорантами вийшли на акцію прихильники Шухевича, ми зі статті не дізнались. Маніпуляція „наклеювання ярликів” Даний прийом полягає у перенесенні негативного забарвлення з одних понять на інші [31]. Застосування цієї техніки демонструють публікації О. Бузини: ”...Не один історик не сможет возразить, что идеология бандеровцев – так называемый „интегральный национализм – почти один в один была слизана с гитлеровского национал-социализма и итальянского фашизма.”. Таким чином здійснюється й наступна маніпуляція – „створення асоціації”: „інтегральний націоналізм” прив’язується до термінів, які вже викликають у суспільстві негативне сприйняття. Прикладом цього методу маніпуляції може послужити і наступна цитата зі статті: „Бандеровцы вырезали их целыми селами – как сейчас убивают друг друга туземцы в каком-нибудь Конго”.

Гумор, сарказм, сатира та іронія теж можуть виступати, як маніпулятивна технологія, „щоб знищити точку зору, ідею, доктрину, групу, процес, представити їх несуттєвими, нераціональними, смішними, недолугими”. [31]. Журналіст О. Бузина застосовує у своїх статтях і цей метод, зокрема саркастичні висловлювання поруч із оцінними судженнями для змалювання членів УПА: „Малограмотные уроженцы сельской местности Галичины и Волыни,

составлявшие

основные

кадры

повстанцев,

не

увлекались

дедуктивними методами”. Про зв’язкову Г. Дидик, що використовувала ім’я Ганна Хом’як у поїздці із Шухевичем в Одесу, О. Бузина зневажливо пише: „Но не все „хомячихи” были конспираторшами

высокого

уровня,

когда

личное

путают

профессиональным”. До інших прикладів, де застосовано аналогічний маніпулятивний прийом, віднесемо наступні: - „Основателя УПА застрелил донецкий „пацан” ( „Сегодня”, 19 травня); - „Ночевать боевикам пришлось в каком-то сарае, от чего они сильно перемерзли и утратили бодрость духа. Но на акцию все-таки пошли” („День народження злочинця” на государственном уровне”( „Сегодня”, 21 липня); - „Скажу прямо: редким же жлобом (на Галичине таких называют „рагулями”) был этот Шухевич!” (Там само); - „Интересно, не встречался ли он (Шухевич – авт.) там с папой одного известного современного политического деятеля, который теперь так „двигает” львовского бандюка Ромчика на национальный олимп? Старые связи?” (Там само) та ін. Також автор матеріалу демонструє свою невихованість, із сарказмом зауважуючи: „То ли Виктор Андреевич не знает этих общеизвестных фактов по своей уже ставшей притчей во языцах малообразованости, то ли они его не

интересуют”. У цій цитаті проглядає маніпуляція, коли певні факти журналіст подає, як загальновідомі і ,таким чином, апелює до вже начебто доведеної істини, що не потребує доказів і автоматично сприймається як правда, хоча насправді це не так. У публікаціях газети нерідко трапляється застосування маніпуляційного прийому іронії, насмішок, зневажливого глузування стосовно бійців і командирів УПА, їхнього статусу, навіть стану після загибелі. Ось деякі з них. У статті „Умер последний командир УПА” (10 вересня) читаємо: „Во Львов на похорон своего вождя сьедутся ветераны УПА со всей Украины, нарядившись в военные формы”. Зневажливий зміст винесено у заголовок наступної статті: „Вася бегал в село Глыняны – славные там были девки” (12 вересня). У матеріалі містяться, наприклад, такі „деталі” опису самого похорону: ”Это вызвало волну возмущения

среди некоторых соратников умершего: „Как

можно было похоронить его посреди села там, где собачки писают?” возмущалась... связная УПА Оксана Шелест...”, „...гроб... поднесли ко двору, где родился командир УПА и где сейчас живет его племянница Ольга, продавщица местного магазина. А по дороге занесли в местную грекокатолическую церковь.”, Завершується репортаж про похорон останнього командира УПА наступною фразою про село, в якому народився Кук: ”Поселок граничит с хутором со смешным названием – Стороны Бабы, известным в окрестностях своим спиртзаводом”. Тоді як у матеріалі є інформація, що гідно характеризує покійного. Наприклад, у цій статті син Кука Юрій згадує про свого батька таке: „До последнего дня отец был очень активным […] И даже в суботу, за день до смерти, посылал меня к професcору консерватории с документами, доказывающими, что Артемий Ведель, которому в этом году исполняется 230 лет, – украинский, а не российский композитор, как раньше утверждали”. Публікацію про загибель організатора УПА Д. Клячківського в „Сегодня” (19 травня) названо так: ”Основателя УПА застрелил донецкий

„пацан” ”, а фотографія вбитого має цинічний підпис: „На оперативном снимке сразу после смерти „юрист” Савур выглядел так”. „Останнє слово”. Маніпуляційний прийом, коли журналіст закінчує свій матеріал цитатою однієї зі сторін або перефразованою її позицією [31]. Наприклад: - коментар Прем’єр-міністра В. Януковича про постать В. Кука в кінці публікації: „Премьер-министр Виктор Янукович оценивает его роль по-иному: „Безусловно, Василий Кук – часть нашей истории и, безусловно, пользуется уважением у значительной части общества Западной Украины. Но идеология УПА неприемлема для сегодняшней Украины”. („Именем Василия Кука предлагают назвать киевскую улицу”, 11 вересня). Надузагальнення Безпідставне узагальнення про думку суспільних груп, що не є підтверджене опитуванням чи дослідженням [31]. У публікації „А кто такой Роман Шухевич для Харькова?” (18 липня). Вже у підзаголовку читаємо таку фразу: „Бойкот. Восток Украины отказывается праздновать столетний

юбилей

командира

УПА”.

Однак

матеріалі

повідомляється лише про те, що „никакого празднования не было и не будет” у Харкові. Крім того, це заявляє мер міста М. Добкін, якого підтримує заступник луганського мера О. Ткаченко, коментуючи указ Президента Ющенка про відзначення

ювілею

Р.

Шухевича:

„Указ

президента

–

это

просто

издевательство над жителями нашого города. У нас общественность никогда не позволит присвоить имя Шухевича ни одной улице в городе, даже самой отдаленной, даже той, где нет ни одного дома”. Про позицію громадськості цих двох міст Східної України, ми дізнаємось від чиновників, які не підтверджують свої слова жодними опитуваннями громадської думки. Голоси представників громадських організацій, простих жителів Харкова чи Луганська у матеріалі відсутні. Крім того, ці два міста

– це ще не вся Східна Україна, хоча у

підзаголовку підкреслено, що

„Восток Украины отказывается праздновать

столетний юбилей командира УПА”. У виносі під заголовком „Зачем Ющенко Шухевич” у словах політолога М. Погрибінського, теж присутнє безпідставне узагальнення про те, що половина України, а саме Схід, негативно ставиться до постаті Шухевича. Звичайно, що у Східній Україні справді велика частина суспільства не сприймає постаті Шухевича як героя України, однак безперечно там також є ті, хто його визнає і шанує. Політолог заявляє, що своїм указом Президент Ющенко „игнорирует мнение половины Украины”, адже „…фигура Шухевича резко негативно оценивается другой половиной страны”. „Он сейчас пытается всем навязать мнение отдельной части Украины”. Однак політолог не повідомляє, з якого джерела взято дані про думку „половины Украины”. Риторичне запитання Полягає у постановці питання, наділеного певним потрібним контекстом, ідеєю, з метою її несвідомого сприйняття аудиторією. „Националисты в последнее время стали отрицать этот расстрел. Но так и не смогли ответить на вопрос: кто же убивал профессоров, если не бывший студент Шухевич со своими „соловушками? ”. У вищезазначеному прикладі маніпулятивний метод постановки риторичного питання застосовано досить примітивно і відкрито, адже він передбачає приховану подачу потрібної маніпуляторові ідеї. („День народження злочинця" на государственном уровне”). В публікаціях газет „Україна молода” та „День” нами не зафіксовано вживання виразної маніпулятивної техніки, але помітний дещо однобокий підхід до висвітлення проблематики УПА, що виявляється, на наш погляд, у запрошенні до розмови експертів, позитивно налаштованих до даної теми. В газеті „Комсомольская правда в Украине” теж маніпуляцій не виявлено.

2.3. Поширення міфів про УПА у пресі Довгий час поняття „міфу” існувало в літературознавчій та антропологічній галузях, однак на сьогодні це явище відіграє важливу роль в контексті суспільних процесів. Міф – це не тільки форма світогляду. У сучасному світі це також потужне явище, що впливає на суспільство. У прямому термінологічному значенні, міф - це форма колективної свідомості, що дає узагальнений і водночас чуттєво-конкретний образ світу. У переносному значенні, міф -

це оманливе уявлення, що претендує на

істинність, а насправді створює далекий від реальності світ. [33] Такі міфи можуть виникати стихійно, там, де недостатньо інформації, але їх також можуть створювати свідомо і розповсюджувати з певними намірами. Як у тоталітарних, так і демократичних суспільствах з метою пропаганди міфи успішно використовуються владою. В сучасному світі вони є ефективним елементом політтехнологій, їх творенням і розповсюдженням займаються професіонали. У своїй праці „Знак, символ, міф у масовій комунікації” C. Павлюк пише про те, що під „сучасними міфами”, зазвичай розуміють не жанр, а „спосіб мислення, структури світорозуміння, інтерпретації. Одна із найбільш стабільно відтворюваних у часі когнітивних схем – розмежування „свого” й „ворожого” світу”. Ці міфологічні структури-опозиції „своє-чуже”, „людське-надлюдське”, „живе-мертве”, за К. Леві-Стросом, формують і „сучасне соціальне поле” [41]. Дослідник С. Зелінський зазначає, що людина двадцять першого століття не може жити без міфів, які є продуктом колективного несвідомого і впливають на її поведінку [19]. Сутність сучасної міфології полягає в тому, що вона створена людьми для людей з метою задоволення потреб і має величезний вплив на психіку людини завдяки активному поширенню через засоби масової комунікації.

Інший дослідник Д. Усов наголошує на важливості ролі політичних міфів у суспільній свідомості, до яких також активно залучаються ЗМІ. Головне завдання таких міфів – створювати та підтримувати певні ілюзії в суспільстві, застосовуючи „різні види переконань: посилання до науки або відмова від неї, звернення до авторитетів, апеляція до законів тощо. Головна мета політичного міфу – закріплення в суспільній свідомості як безсумнівної істини”. [51] У сучасному світі міфи пов’язані із маніпулюванням суспільною свідомістю. Як зазначає С. Павлюк, міф – це маніпулятивне знаряддя, бо він пов’язаний із „утвердженням правди” і „оскільки правда - об’єктивно чи з певного погляду – виявляється „неправдою”, то і міф тією ж мірою заслуговує на визначення „неправдива історія” і стає співучасником обману чи самообману”. [41] Міфи виконують подібну функцію, як і маніпулятивні технології: вплив на свідомість з метою зміни мислення чи поведінки людини на фоні ілюзорної свободи вибору. Це відбувається за допомогою інформаційного впливу на підсвідомість, викликаючи потрібну реакцію на певну подію чи явище. Таким чином сприйняття

аудиторією явищ суспільної дійсності формується в

результаті використання спрощених стандартизованих уявлень. Сприятливим фактором для створення міфів є неповнота і суперечливість інформації. Історичні міфи - це завжди маніпуляція фактами, напівправда, або чиста брехня, котрі паразитують на об'єктивній або штучно створеній неможливості для вчених, політиків, пересічних людей оцінити конкретну ситуацію. Письменник Жан Кокто казав про історію, що це правда, „яка колись стала брехнею, а міф — це брехня, яка стала правдою” [23]. Як вище зазначалось, багато міфів про УПА, створених і широко розтиражованих радянською пропагандою, досі продовжують існувати і поширюватись. Зокрема, відбувається цей процес і через засоби масової інформації. Дослідивши обрані нами для вивчення висвітлення образу УПА видання, можемо також констатувати, що у ЗМІ навколо даної проблематики

розповсюджуються і нові міфи. Хоча, можливо, поки що доцільніше говорити про спроби їх творення. Серед них є як негативні міфи, що очорнюють образ Української повстанської армії, так і позитивні, за допомогою яких відбувається спроба ідеалізувати УПА. Ми виявили декілька міфів про УПА, у обраних нами виданнях. Негативні міфи фігурують на сторінках газети „Сегодня”, позитивні – у виданнях „Україна молода” та „День”. Серед негативних вкажемо наступні: 1. Міф про „колабораціонізм” - співробітництво УПА з німецькою окупаційною владою, збройними силами та розвідкою. ( „Ветераны УПА пилили пленных, как бревна”, „На 100-летие Шухевича националисты разожгли костер, а противники УПА толкались со спецназом” (2 липня). Зауважимо, що це – один з найпоширеніших міфів про Українську повстанську армію. Звинувачення УПА в колабораціонізмі, в широкому розумінні, досі не підтверджене жодними архівними документами. Після 30 червня 1941 року ( проголошення у Львові ОУН(б) Акту про відновлення державності) і арешту більшості членів Центрального проводу, співробітництво між УПА і гітлерівцями стало неможливим. Відомо, що ОУН(б), обстоюючи „опертя на власні сили”, виступала категорично проти творення дивізії СС „Галичина” у складі Вермахту. 2. Наступний міф стосується ідеології ОУН-УПА. Наголошується, що такою ідеологією був інтегральний націоналізм („махровий націоналізм”, патологічна ненависть до іноземців, ксенофобія). („Ветераны УПА пилили пленных, как бревна”, „Сегодня”, 18 травня) Дане твердження лише частково відповідає дійсності: „Докорінна зміна ідейно-політичних пріоритетів ОУН(б), відмова від антигуманного, багато в чому ксенофобського „інтегрального націоналізму” відбулася на ІІІ-му Надзвичайному великому зборі - в серпні 1943 року з прийняттям нової

Програми організації, побудованої на засадах соціальної справедливості, демократії, поваги до прав людини і нацменшин” [6]. Боротьба УПА велася під лозунгами ”Воля - народам!”, „Воля - людині!”, а також за участю інтернаціональних формувань у її складі, що не відповідало ідеології інтегрального націоналізму. 3. УПА була засуджена на Нюрнберзькому процесі. („Левые пошли на бой с УПА”, „Сегодня”, 2 липня; „13 октября во Львове появится Бандера в пальто”, „Сегодня”, 6 жовтня). Зауважимо, що в „Українській радянській енциклопедії” у статті з гаслом „Нюрнберзький процес” йдеться про те, що це був „судовий процес над головними німецько-фашистськими злочинцями... і під час якого член трибуналу від СРСР Р. Руденко заявив про свою незгоду з рішеннями трибуналу про невизнання злочинними ряду організацій, зокрема СА „Штурмові загони фашистської партії”. Про Українську Повстанську Армію, батальйон „Нахтігаль” у цій статті не згадується, а це означає, що в Нюрнберзі про УПА мова не велася. Зазначимо, що і в книзі Д. Вєдєнєєва і Г. Биструхіна ( єдине документальне джерело, яке згадується на сторінках газети „Сегодня” в контексті теми УПА), ми знайшли таку інформацію: „представники різних поглядів або обминають правовий аспект проблеми, або творять ”міжнародно-правові міфи на зразок вигадки про ”засудження УПА Нюрнберзьким міжнародним трибуналом”, або тиражують стандартні радянські звинувачення повстанців у політичному бандитизмі” [6, 46] 4. Міф про те, що вояки УПА стріляли у спину червоноармійцям. („Бандеровцы” не будут платить за квартиры”, „Сегодня”, 16 січня) Насправді йдеться про те, що коли Червона армія почала відтісняти німців на Захід, УПА опинилася в її тилу і воювала лише з Внутрішніми військами НКВС і МДБ.

5. Міфом про УПА є також звинувачення її у терорі та масових убивствах, зокрема, учителів та лікарів. Документів, в яких було б доведено масовість таких вбивств або названо конкретні цифри щодо кількості жертв серед вчителів, лікарів немає. Відповідно, відсутні посилання на документальні джерела й публікації газети. На сучасному етапі суспільного життя спостерігаються ознаки творення позитивних міфів про УПА. До них ми віднесемо наступні: 1. Міф про вислів Шарля де Голля, який ніби-то сказав наступну фразу: ”Якби я мав таку армію як УПА, нога окупанта ніколи не топтала б мою рідну країну” („Україна молода”, „Невідома УПА”, 11 жовтня). Цей міф є спробою перебільшити уявлення про реальну військову майстерність УПА, її героїзм, людські чесноти вояків та командирів. Крім того, у тій самі публікації стверджується, що методи партизанської війни УПА успішно застосовували чеченські повстанці. Однак жодних посилань на джерела не наводиться. 2. Ще один міф – спроба надати УПА більш вираженого, ніж це було насправді, інтернаціонального характеру, оскільки в ній воювали росіяни, німці, євреї, хорвати та ін. У матеріалі газети „День”, де фігурує така спроба міфотворення, з’явився навіть термін „націоналістичний інтернаціонал”, а журналіст у публікації ставить риторичне питання: „то в якій армії ідеали інтернаціоналізму були на ділі втілені в життя — в УПА чи РККА — Радянській армії?” („За волю всіх народів”, „День”, 16 червня). Однак це – перебільшення, оскільки присутність іноземців в окремих загонах ще не свідчить про масовий характер такого явища. Вважаємо, що можливою причиною зародження цього міфу, є оприлюднення даних про склад загонів УПА на Волині та про скликану там 1943 року Першу конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії, може бути реакцією прихильників УПА на звинувачення цього формування у нацизмі та ксенофобії. Саме тому

відбуваються спроби надати УПА більш яскравого інтернаціонального характеру, ніж це було в реальності.

Розділ 3. 3.1. Методологія дослідження. У нашій роботі ми використовували метод контент-аналізу для дослідження газетних публікацій. Контент-аналіз (з англ. contents – зміст, вміст) – це один із ключових методів, застосовуваних для якісно-кількісного аналізу змісту текстових документів. Його використання широко розповсюджене у практиці вивчення масових комунікацій. Об’єктом дослідження методом контент-аналізу часто є зміст повідомлень преси, радіо та телебачення. Багато зарубіжних дослідників, як зазначено у праці Б. Юськіва „Контент аналіз:

історія

розвитку

та

світовий

досвід”

вважають,

що

першим

задокументованим застосуванням даного методу був проведений 1640 року у Швеції аналіз змісту 90 церковних гімнів „Пісні Сіону”. Гімни досліджували на відповідність релігійним канонам. Її визначали за допомогою підрахунку релігійних символів та порівнювали з іншими релігійними текстами. Також зокрема враховувалась якість подачі цих символів: позитивна, негативна чи нейтральна [58]. Перші застосування контент-аналізу для дослідження газетних текстів з’явились у США на межі ХІХ та ХХ ст. Зокрема, у 1893 році американський дослідник Дж. Спід у своїй статті „Чи дають тепер газети новини?”, опублікованій в журналі „Форум”, дослідив зміни тематики недільних випусків нью-йоркських газет з 1881 по 1893 рр. Дж. Спід зробив тематичну класифікацію та виміряв у дюймах обсяг газетних колонок для кожної теми. Таким чином він визначив, що газети більше місця почали віддавати опису скандалів та чуток, за рахунок скорочення кількості та обсягу публікацій про політику, літературу, мистецтво тощо [там само]. Розрізняють основних два види контент-аналізу: кількісний та якісний.

Кількісний вид методу полягає у статистичній перевірці визначених дослідником гіпотез. Тобто, якщо кількісним контент-аналізом ми можемо дослідити, що говориться, то за допомогою якісного - ми аналізуємо, як це говориться. Об’єктом контент-аналізу можуть бути лише тексти, котрі відповідають: принципові формалізації, тобто зміст яких дозволяє застосувати однозначне правило для фіксування визначених характеристик; принципові статистичної значущості, тобто елементи змісту, які цікавлять дослідника, мають траплятись з достатньою частотою [36]. Багато вчених вважає, що основна мета застосування цього методу – розкриття прихованого змісту комунікації шляхом дослідження його проявів у структурі тексту [58]. Головні напрями застосування методу мають: - виявити те, що існувало до тексту і певною мірою відобразилось у ньому (текст виступає індикатором певних сторін досліджуваного об’єкту – навколишнього середовища, автора чи адресата); - визначити те, що присутнє лише в тексті (мова, жанр, структура, тональність тощо); - виявити те, що існуватиме після тексту, тобто після сприйняття адресатом (оцінка ефектів впливу)[36]. Контент-аналіз може застосовуватись для опису змісту повідомлення, перевірки гіпотези, порівняння медіа-контенту і „реального світу”, у дослідженні медіа-ефектів на початковій стадії, а також для вивчення висвітлення образу певних груп у суспільстві [1]. Тому даний метод добре підходить для проведення нашого дослідження і встановлення відповіді на сформульоване нами дослідницьке питання: Яким чином висвітлюється образ УПА в друкованих засобах масової інформації.

Як відзначає Б. Юськів, основний недолік контент-аналізу, полягає у тому, що за допомогою цього методу досліджують явно виражені параметри в тексті. Це зводить метод до описовості, понижуючи його пізнавальні можливості. Крім того, метод обмежений рамками визначених категорій і термінів [58]. Розробка та застосування методу здійснюється в кілька етапів: 1. Формулювання теми, завдань та гіпотези дослідження. 2. Визначення категорій аналізу, тобто ключових понять, що відповідають дослідницьким завданням. Найчастіше застосовуються такі категорії, як: автор, жанр, тема, герой, цілі тощо. Категорії аналізу мають бути: - вичерпними (охоплювати всі частини змісту); - взаємовиключними (ті самі частини не мають належати до різних категорій); - надійними (кодувальники не мають однаково розуміти до якої категорії відносити ту чи іншу частину тексту); - доречними (відповідати завданню та змісту). Варто уникати крайнощів: вибір надто вузьких чи широких категорій може спричинити до поверхового аналізу. Відсутні елементи тексту, що можуть бути важливими для аналізу, іноді теж треба брати до уваги. 3. Вибір одиниці аналізу — лінгвістичну одиницю чи елемент змісту, що є індикатором явищ, які цікавлять дослідника. Найчастіше застосовуються такі одиниці аналізу, як: слово, речення, судження, тема, автор, герой, соціальна ситуація, повідомлення загалом тощо. Одиниці аналізу варто розглядати не ізольовано, а в контексті ширших змістових чи лінгвістичних структур – контекстуальних одиниць. Для одиниці аналізу „слово” контекстуальною одиницею виступатиме „речення”.

4. Визначення одиниці підрахунку – кількісну міру взаємозв’язку текстових та поза текстових явищ. Найчастіше застосовуються такі одиниці підрахунку: час-простір (кількість рядків, площа в сантиметрах квадратних, хвилини). Важливим є вибір необхідних джерел, що підлягатимуть контент-аналізу. Проблема вибірки містить у собі вибір джерела, кількості повідомлень, дати повідомлення і досліджуваного змісту. Ці параметри вибірки визначаються завданнями та масштабом дослідження. Частіше за все в контент-аналізі застосовується річна вибірка. Необхідно також розробити основний робочий документ – таблицю контентаналізу, за допомогою якої проводитиметься дослідження. Тип таблиці визначається етапом дослідження. Для розробки категорій аналізу дослідник складає таблицю, що зовні нагадує анкету, де кожна категорія передбачає ряд ознак, за якими квантифікується зміст тексту. Для систематизації одиниць аналізу складається кодувальна матриця. При великих обсягах вибірки цей етап роботи варто здійснювати на комп’ютері. Інтерпретація висновків є важливим аспектом з точки зору досягнення достовірності дослідження. Тому для об’єктивної інтерпретації висновків варто порівняти результати контент-аналізу із дослідженнями тих самих матеріалів іншими методами. Об’єкт дослідження Для контент-аналізу ми обрали 4 щоденні видання: „День” (Українська Пресгрупа), „Україна молода” (ПП „Україна молода”), „Сегодня” (ЗАТ „Сегодня Мультимедиа”) та „Комсомольская правда в Украине” („Украинский медиа холдинг”) Обрані газети належать різним медіа-холдингам та розраховані на різну читацьку аудиторію.

Щоденна всеукраїнська газета „День” з’явилася на ринку друкованої преси України у вересні 1996 року. Газета „День” належить закритому акціонерному товариству „Українська прес-група”. Видання є трьомовним: газета виходить українською і російською мовами п’ять днів на тиждень із заявленим щоденним тиражем 65400 примірників, та щовівторка видається англомовний дайджест The Day, накладом 7025 примірників. За тематикою – це інформаційноаналітичні матеріали про події в Києві, Україні, світі; політика, економіка, соціальні проблеми, культура, спорт і світська хроніка. З 1999 року газета „День” першою в Україні стала членом газетної асоціації „Синдикат” – об’єднання рівноправних партнерів по всьому світу, до якого зокрема

входять французькі „Le Figaro”, „Le Monde”, австрійська „Der

Standard”, німецькі „Die Welt”, „Handelsblatt”, британська „Guardian” та італійська „Corriere della Sera”. [20] У рамках цього проекту в газеті публікуються коментарі, аналітичні матеріали про світові події та тенденції, написані відомими вченими і політиками. Членство у „Синдикаті”, вважають керівники газети, є своєрідним „знаком якості”, що свідчить про відповідність рівня газети світовим тенденціям у подачі інформації, її причетності до глобального політикоаналітичного дискурсу. Однією з особливостей газети є щорічний міжнародний фотоконкурс, що проводиться на сторінках видання, за результатами якого у великих містах України презентується фотовиставка. Крім цього, газета запровадила стипендію для студентів Острозької Академії, а також організовує книжкові проекти та читацькі конференції. Існує також проект „Бібліотека газети „День”, в рамках якого видаються збірки історичних нарисів про білі сторінки історії. З 2002 по 2007 р. було опубліковано 8 книг, серед яких, зокрема, збірник ключових праць відомого американського історика, дослідника Голодомору Дж. Мейса „Ваші

мертві вибрали мене...” та праця С. Кульчицького „Почему он нас уничтожал?”, присвячена Голодомору [4]. За рейтингом відвідування веб-сайтів ЗМІ на „bigmir” електронна версія газети входить до 60-ти перших сайтів з понад двох тисяч, що враховуються у рейтингу. „За час роботи на ринку друкованих видань „День” став яскравим представником якісної преси і має стійкий високий рейтинг в Україні і за кордоном. Адже це щоденна всеукраїнська респектабельна газета з глибокою аналітичною й об'єктивною інформацією про політичне та економічне життя України і світу”, - зазначається на сайті газети. Газету „День” було визнано „Газетою року” загальнонаціональної програми „Людина року-97” [20]. До обраних нами видань також належить „Україна молода” – щоденна інформаційно-політична газета. Засновна 1991 року, ПП „Україна молода”. Видання виходить лише українською мовою. Заявлений тираж газети – 132 651 примірників. Газета орієнтується, про що свідчить і її назва, на молодого читача, однак недостатня кількість розважальних матеріалів не дозволяє їй завоювати масову молодіжну аудиторію. На її 16-ти сторінках розміщено широкий та багатоманітний спектр інформації, що охоплює публікації про внутрішні та міжнародні новини, політику, право, міжнародну політику, економіку, медицину, культуру, освіту соціальні

проблеми

спорт.

Здебільшого

вміщені

матеріали

мають

інформаційний характер. Газета має постійні рубрики, окрім яких часто присутні й „тематичні” рубрики, що пов’язуються із темою самих матеріалів. „Україна молода” є виданням національно-демократичного спрямування, обстоює інтереси української держави, її цілісності й соборності, підтримує конструктивні напрямки у висвітленні внутрішньополітичної ситуації в державі та економіці.

Як стверджує видання „Українська правда”, „Україна молода” є лояльною до В. Ющенка, постійним редактором якої є його давній товариш і односельчанин Михайло Дорошенко [30] „Україна молода” входить до складу Української асоціації видавців періодичної преси. За повнотою та об’єктивністю висвітлення інформації газета знаходиться на високому рівні серед інших українських видань. У рейтингу відвідуваності сайтів bigmir „УМ” входить до першої сотні. Наступне видання, яке ми обрали для контент-аналізу – щоденна газета „Сегодня” - одна з найпопулярніших київських російськомовних супільнополітичних газет, загальним щоденним тиражем близько 130 тис. примірників. Друкується в Києві у власній друкарні.. За даними Taylor Nelson Ukraine, кожен номер видання прочитує близько 502,62 тис. киян, це –

23,88% читацької

аудиторії Києва віком від 12 до 65 років [42]. З 28 серпня 2006 року компанією ЗАТ „Сегодня Мультимедиа” керує Генеральний директор аргентинець Гільєрмо Шміт. До цього він керував великою аргентинською газетою La Nacion, забезпечивши стабільний прибуток видання та входження в 10 найвпливовіших газет світу у 1997 році.

Також

Шміт розробляв мультимедійну стратегію для однієї з провідних видавничих групп Росії перед тим, як прийти в ЗАТ „Сегодня Мультимедиа” [21]. З 10 квітня 2007 року функціонує інформаційний портал www.segodnya.ua, що поновлюється цілодобово кожного дня. За рейтингом bigmir сайт газети посідає 12-те місце. Газета „Комсомольская правда в Украине” – одна з наймасовіших щоденних українських газет. Виходить з 1996 року. Девіз газети – „Мы удивляем каждый день”. Заявлений тираж щоденного випуску 144 000 примірники, п’ятничного - 298 000. На сторінках газети висвітлюються матеріали на суспільно-політичні, економічні та культурні теми, переважно інформаційного характеру. З 2004 року функціонує сайт газети.

Комсомольську правду критикують за те, що вона іноді публікує неперевірену інформацію. Так, видання надрукувало матеріал, з посиланням на Інформаційне агентство ІТАР-ТАРС, про причетність компанії „Бунге Україна” до виробництва забрудненої соняшникової олії. Інформація виявилася вигадкою [35]. Відомий скандал стався також із російською версією газети, де 26 серпня 2008 року було опубліковано фотографію Пола Маккартні з Президентом України В. Ющенком, який нібито подарував співаку вишиванку із написом „Дякую тобі, Боже, що я не москаль!”, з викривальними коментарями заступника головного редактора газети Л. Захарова. Пізніше виявилось, що напис на сорочку було додано у фоторедакторі. До того ж фотографію було оброблено непрофесійно і фальсифікацію можна було легко ідентифікувати. Редакція визнала помилку, опублікувавши спростування. Незважаючи на це, видання „Комсомольская правда в Украине” визнано найкращою газетою 2008 року в рамках національної програми „Людина року”, разом із газетами „Коммерсантъ” та „Спорт-экпресс в Украине” [36]. У рейтингу “bigmir” займає 17-ту позицію. З 2006 року доступна он-лайн версія видання, яку можна читати за допомогою мобільних телефонів. Особливістю газети є організація прямих телефонних ліній з гостями редакції: відомими людьми чи фахівцями у певній сфері. У виданні публікуються тематичні спецпроекти: „Ваш дом”, „Доходное место”, „Здоровье”, „Клуб потребителей”, „Умные вещи”. Часовий проміжок дослідження Для дослідження газетних публікацій ми обрали річний часовий проміжок: від січня до грудня 2007 року. Обираючи цей рік, ми керувались тим, що саме 2007 року виповнилось 65 років з дня створення Української повстанської армії та 100 років з дня народження головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Того ж року видав укази про відзначення 65-річчя УПА та присвоєння звання

Героя України Р. Шухевичу. Крім того, у вересні 2007 року також помер останній керівник УПА Василь Кук. Такі події вплинули на активізацію інтересу ЗМІ до проблематики УПА. Крім того, приводом для ретельнішого висвітлення у ЗМІ даної теми саме у цей період також мали послужити заходи на різних рівнях, що відбувались у зв’язку з такими подіями. Тому логічним, на нашу думку, став вибір саме цього часового проміжку. Одиниці аналізу та кодування Одиницями аналізу в даному дослідженні є тексти усіх публікацій газет „День”, „Україна молода”, „Сегодня” і „Комсомольская правда в Украине”, які пов’язані з проблематикою УПА. Оскільки метою роботи є дослідження того, який образ УПА створюється на сторінках обраних нами видань, то важливим в цьому контексті є виявлення оцінної лексики, застосовуваної у публікаціях до УПА та її окремих представників. Тому одиницями кодування ми спочатку обрали слова-модифікатори, якими характеризуються у текстах УПА та її представники. Однак на етапі проведення дослідження ми виявили, що часто окремі слова без врахування контексту, в якому їх вжито, можуть втрачати значення. Тому, окрім слів, одиницями кодування у нашому дослідженні виступали фрази і речення. Для проведення дослідження ми склали кодувальну таблицю, яка містила наступні категорії: 1. Назва публікації 2. Автор 3. Жанр 4. Кількість знаків 5. Тема 6. Короткий зміст публікації 7. Головні герої публікації

8. Експертні джерела 9. Експерти 10. Оцінна лексика 11. Тональність публікації (Позитивна, негативна, нейтральна). 12. Присутність протилежних точок зору. 13. Примітки.

3.2. Результати дослідження. Газета „День”

Матеріали, присвячені висвітленню проблематики, пов’язаної з УПА в газеті „День” становлять 38 статей. Вибірка матеріалів охоплює публікації, що виходили з 7 березня до14 грудня 2007 року. Розгляд публікацій, здійснюватимемо за двома великими тематичними блоками, пов’язаними з витсвітленням образу УПА та Р. Шухевича. Кожен з них у свою чергу містить дрібніші підрозділи, матеріали яких дозволять виявити як кількісні, так і якісні характеристики з тим, щоб максимально охопити весь матеріал дослідження та досягти вичерпної повноти. Як і в „Україні молодій”, приводом для висвітлення тематики УПА стали дві ювілейні дати. Тематика публікацій газети „День”, пов’язаних з УПА, представлена наступним чином: 1. Заходи з відзначення 65-річчя створення УПА; 2. Заходи з увічнення пам’яті УПА; 3. Лідери УПА: Р. Шухевич, В. Кук; 4. Сторінки історії УПА; 5. Висвітлення заходів з популяризації УПА;

УПА у сприйнятті сучасним суспільством.

7. УПА в контексті відкриття архівів СБУ; 8. Тема УПА як другорядна. Необхідно зазначити, що максимальна кількість статей з’явилася не в червні, як в газеті „Україна молода”, а в липні – 6 статей (16 %), тоді як у жовтні, вийшло 8 статей (21%), інформаційним приводом яких стало відзначення ювілейних дат. Не вщухав інтерес до теми УПА в листопаді, про що свідчать 7 публікацій (18%). Не випадковими були також 2 публікації у березні (5 %), викликані реакцією газети на події, приурочені до відзначення 57-х роковин загибелі Р. Шухевича на Івано-Франківщині та в Києві. 1.Заходи з відзначення 65-річчя створення УПА. У жанрі репортажу з місця подій газета „День” надрукувала інформацію про відзначення цієї події у центрі Києва прихильниками УПА та повідомила про сутички між обома таборами, про що йдеться у підзаголовку статті: „Річниця УПА знову стала приводом для бійки”. Газета повідомляла також про увагу до цієї дати у Криму в публікації „У Криму помоляться за УПА”. Загалом сама дата згадувалася у 10 статтях (26%). 2. Заходи з увічнення памяті УПА. У контексті даної теми публікується здебільшого новинна інформація. „Для вояків УПА та радянських солдатів - спільний меморіал” - так повідомляється про відкриття й освячення в с. Крихівці, що поблизу Івано-Франківська на кошти громади та меценатів, памятника. Під час відкриття прозвучали різні думки: про необхідність примирення ветеранів ВВВ та вояків УПА, як і про те, що „УПА ніколи не примириться з гекачепістами та енкаведистами” (4 вересня). Про відкриття пам’ятника лідеру ОУН С. Бандері у Львові за рік до 100-річчя від дня народження в газ. „День” вийшло два повідомлення. В одному

інформувалося про те, що буде відкрито лише частину комплексу - сама бронзова фігура (10 жовтня), а в іншому ( 13 жовтня) - детальніше описуються деталі майбутнього пам’ятника, його символіка; називаються автори. До того ж повідомляється, що привезена капсула із землею з могили С. Бандери у Мюнхені. Про відкриття пам’ятника С. Бандері біля Івано-Франківська йдеться в іншій новинній статті, в якій автор наголошує на тому, що УПА боролася за незалежність України проти німецької та Червоної армії. У селі Княгиничах на Івано-Франківщині до 100-річчя Шухевича було відкрито Меморіальний музей (5 червня). 3.Лідери УПА: Р. Шухевич, В. Кук. Ця тема охоплює публікації, в яких йдеться про лідерів УПА і становить половину статей (50%). З них у трьох статтях згадано прізвище Кука, а дві повністю присвячені йому. Одна з них „ Помер останній командир УПА Василь Кук” (11 вересня) повідомляє, що в 1950-54-их рр. він був головним командиром УПА, залишив праці як історик, зокрема є автором праці „Колгоспне рабство” (1952). Інформується також про час і місце поховання ( 11 вересня, рідне село Красне на Львівщині). Друга стаття „Генерал помер. Правда не загине?” (12 вересня) написана у змішаному жанрі - біографічного нарису, інтерв’ю, авторських рефлексій-спогадів про В. Кука у зв’язку з його 90-річчям. Про те, що мова йде про непересічну людину свідчить оцінна лексика про нього на зразок: „це той самий чоловік, який стільки років провів на схронах і криївках, відсидів у совєтській тюрмі...”, „легендарний чоловік, останній командуючий УПА” . Йому належали слова: „Є певні ідеї і ми їм служимо. За ці ідеї гинемо, за ці ідеї боремося. За нами йшли люди, бо наша ідея відповідала інтересам народу”. За словами Ю. Шаповала „він увів у практику листівки російською мовою, обстоював реформування ідеології ОУН від ”донцовської” правої до ліволіберальної”.

У більшості статей домінуючою є постать головного командира УПА Р. Шухевича. Вони становлять 15 публікацій (40 %). У рубриці „Ювілей” вийшла підготована двома журналістками публікація „Старим я не буду...” ( 3 липня). Слова цього заголовку належать Р. Шухевичу. За жанром - це велика стаття. До розмови у ній було запрошено: голову Українського інституту національної пам’яті І. Юхновського, завідувача Музею визвольної боротьби України (філія Львівського історичного музею) В. Бойка, доктор історичних наук Ю. Шаповала, директора Інституту філософії НАНУ, академіка М. Попович, сина генерала Р. Шухевича Юрія. І. Юхновський докладно, глибоко і переконливо доводив, „що життя й діяльність Р. Шухевича є зразком відданості Україні”, що він „людина-приклад, людина-символ і Україна може такими людьми пишатися”, водночас він намагався спростувати суперечливі і до кінця нез’ясовані факти в діяльності Шухевича. Однозначно високу оцінку Р.Шухевичу дав В. Бойко і підкреслив, що він „успадкував кращі традиції галицького інтелігента: патріотизм, освіченість, духовність, високу внутрішню культуру” і, отже , посідає виняткове місце „ у галереї національних борців ХХ століття”. Ю. Шаповал вважає, що постать Р. Шухевича оцінена недостатньо: „ для лівого спектру - він „зрадник, терорист, запроданець” для правого - однозначно герой”. На думку історика, потребують вивчення окремі сторінки його біографії, але за таких умов „це людина, яка очолювала підпілля в Західній Україні вісім років і боролася проти комуністичного режиму, безумовно заслуговує ... на шанобливе ставлення до себе”. „Я не люблю Шухевича” - зізнався М. Попович, але при цьому він не заперечив, що „УПА повинна бути реабілітована, тому що „люди, які брали зброю для боротьби з тиранією мали на це моральне право”. Син Р. Шухевича Юрій у своїх спогадах про батька наголошував на таких його рисах, як: відповідальність, рішучість, відважність, самовідданість; „жодних благ для себе він не хотів -

тільки здобути самостійність для соборної держави”. Він

наголошував на тому, що Р.Шухевич усвідомлював свою неминучу загибель, як

і поразку визвольного руху, але вважав, що ця жертва не буде марною. Майбутня українська генерація „довершить те, що нам не суджено було довершити...” . Цінним свідченням про Р. Шухевича, його підпільну діяльність у 1946-47 рр. є інтерв’ю з собистим охоронцем командира Л. Полюгою. У статті є цікава інформація про самого охоронця, його контакти з особистими зв’язковими Шухевича Г. Дидик і К. Зарицькою. За словами Полюги Шухевич намагався раціонально використовувати вільний час -„спонукав повстанців вчити історію, іноземні мови, зокрема німецьку і англійську. Сам... вчив англійську, слухаючи Бі-Бі-Сі...”. Розповідаючи про Шухевича, він не оминав деталей, що стосувалися його зовнішнього вигляду командира „завжди акуратний, чистенький, поголений...” тощо. 3. Сторінки історії УПА Ця тема охопила матеріали, які стосуються висвітлення різних аспектів, дотичних до теми УПА: це розповіді або згадки про окремих учасників руху опору, бої, інтернаціональна складова УПА, підпільна преса, де УПА представлено в ідеологічному контексті (6 статей, 16 %). У статті „Шляхи нескорених” журналіст наводить промовисту статистику про те, що вже 1942 року повстанські загони активно діяли у 70-ти районах 9-ти областей України від Львівської до Житомирської (13 березня). До 63-ї річниці Гурбинського бою - одного з найбільших в історії національного визвольного руху з’явилася стаття „Невідомими сторінками історії „полум’яних літ” (21 травня), що ґрунтується на інформації з книги О.Тищенка та І .Марчука „УПА. Гурби: квітень 1944”. У статті Г. Гопко „У країні великих каменів” лише згадується про одного з учасників руху опору полковника М.Твердохліба (псевдо Грім), який разом із дружиною О. Герасимович загинув в останньому бою бою УПА на горі Березовачка червня).

У великій аналітичній статті „За волю всіх народів” (16 червня) піднято принципово важливу тему про участь в

УПА представників інших

національностей: литовців, білорусів, закавказців, узбеків, чехів, євреїв, росіян та інших. Автор С.Багряний, спираючись на інформаційно-агітаційні підпільні матеріали ОУН, програмні положення, відображені у документі „Хто такі бандерівці і за що вони борються” та пресову літературу, спростовує міф про так званий „махровий націоналізм” УПА, що доходив нібито до „тваринної ненависті”. Автор стверджує, що ОУН і УПА різко відмовились від яскраво вираженої антиросійської, а також, антиєврейської політики. Автор підсумовує викладки численних думок фразою „ми маємо унікальний в світовій історії приклад так званого „націоналістичного інтернаціоналу”. В

окремих

матеріалах

оприлюднено

інформацію

про

підпільну

пропагандистську літературу, що обіймала журнали, брошури, книги та листівки. Авторка статті „І слово - зброя...”(14 липня) прореферувала підпільні періодичні видання, а це: „Ідея і чин”, „До зброї”, „Повстанець”, ”Український перець”. У першому номері „Повстанця” вміщено також фрагмент „Присяги вояка УПА”. 4. Висвітлення заходів із популяризації УПА Про фотовиставку рідкісних фотодокументів історії ОУН і УПА, яка проходила з 9-го по 11-те березня розповіла стаття „Шляхи нескорених”(13 березня). Мету і зміст заходу передали слова, що були викарбувані на стенді: „Історія України - це історія боротьби її народу за незалежність” Організатором виставки, - як повідомляє автор, -

стала громадська організація „Центр

дослідження визвольного руху”(директор В.В’ятрович). У несподіваному ракурсі - через комікси - було зроблено спробу ознайомити молодше покоління в Україні з рухом опору. Про це йшлося у статті „Багато подій Великої Вітчизняної війни все ще подаються тенденційно...”(24 травня). Редакція журналу „Крилаті” перевидала збірку коміксів про УПА „Україна у

боротьбі”, підготовану учасником визвольних

змагань Л. Перфецьким і

викликала неоднозначну реакцію читачів. У рамках заходів, присвячених 65-річчю створення УПА, в м. ІваноФранківську було проведено пластову „Спартакіаду” за фінансової підтримки Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, про що інформував матеріал „Спорт під знаком УПА”, 6 листопада). Вдало представлено інформацію про ресторан у стилі упівської криївки: про це написано у формі репортажу з коментарями історика й письменника М.Дубаса. „Криївка” - не для схову, для розваг...”, 14 листопада) Газета також є платформою для висловлення позиції щодо УПА сучасній молоді. Про це розповідається у статті студентки Національного університету Острозька академія В.Скуби „Шухевичі - творці української історії”(8 червня). Одним із найпотужніших засобів популяризації історії, розкриття її складних сторінок є кіно. Про цей важливий аспект теми йдеться у наступних матеріалах: статті „Ігор Кобрін: ”Ми на сьогодні маємо шизофренію держави”(10 серпня) та Коментарі „Радянські люди не сприймуть виваженого безстороннього підходу авторів серіалу”(там само). Журналістка розповіла, що в рамках акції „Єдина держава - спільна історія” було здійснено показ 10 серійного документального фільму студії Телекон „Собор на крові”. Про те, що стало підставою для реалізації теми про історію українського національно-визвольного від 1919-го до 1949-го року на теренах Західної України розповів режисер фільму І. Кобрін. Авторка солідарна з ним у тому, що суспільство має знати історію своєї Батьківщини, а для цього воно повинне мати відповідну інформацію. Цю акцію підтримав Інститут пам’яті України.У коментарі на фільм „Собор на крові” Ю.Луканов висловив думку про те, що одного фільму „розрахованого на інтелектуалів” замало. З метою пропаганди потрібне створення „цілого інформаційного масиву”.

5. УПА у сприйнятті суспільством На шпальтах газети „День” неодноразово порушувалась журналістами, експертами-істориками, державними і політичними діячами проблема рівня поінформованості соціуму про місце і роль УПА в історії України. Ця проблематики піднімається у 11 публікаціях (29 %), з них у 5-ти матеріалах ця тема була домінуючою (12%). У низці статей має місце констатація того, що ні про УПА, ні про Р. Шухевича українське суспільство не має правдивої і доступної інформації. У статті „В Прикарпатті розпочався рік Шухевича”(7 березня) читаємо: „Зараз переважна більшість пересічних громадян практично нічого не знає про постать Р.Шухевича. Значна їх частина або взагалі не чула про цю людину, або якщо й чула, то обов’язково в негативному аспекті”. Подібну думку висловлено у статті „Шляхи нескорених” (13 березня). Це підкреслили також автори публікації „Старим я не буду ніколи...” (3 липня), вважаючи, що „надто мало інформації надходить на схід України про людину, яка все своє життя поклала на вівтар служіння своєму народові”, що розпалює дискусії та веде до значних розходжень у трактуванні його постаті. Домінує цей мотив в інтерв’ю з кінорежисером І. Кобріним (10 серпня) „будь-яка дискусія навколо теми українського національно-визвольного руху, висловився І. Кобрін, - і сьогодні залишаються на рівні ідеологічних штампів радянської епохи”, оскільки суспільство „Майже нічого не знає про УВО, СВУ, ОУН і УПА”. Журналіст Ю. Луканов вважає що для позитивних змін у суспільстві, зокрема, у ставленні до української історії потрібна налагоджена система пропагандистських заходів (10 серпня). В інтерв’ю історика Ю. Шаповала (3 липня) прозвучала думка про те, що „ на сьогодні ми маємо полярні спекуляції під цими темами і фактично двох різних Шухевичів в Україні. Це є наслідком відсутності інтегративної політики пам’яті в Україні”.

Думку про відсутність історичної пам’яті висловив також колишній президент України Л. Кравчук у Коментарі „Не треба нікого ні до кого прирівнювати” (16 жовтня). Як компартійний функціонер високого рангу в минулому, він вважає, що людям потрібно багато розповідати про те, „що сталося і як відбувалося”, бо усі історичні факти тлумачилися відповідно до ідеологічних завдань держави, а старше покоління „не мириться з тим, що сьогодні трактування змінилося”. Тому, на його думку, має бути окремо ухвалений закон про учасників національно-патріотичних рухів, оскільки ветерани ВВВ - „звільнили Україну від фашизму, а воїни УПА - боролися за Незалежну Україну. У контексті розгляду і тлумачення проблем національної ідентичності історик Я. Грицак в інтерв’ю газеті „День” під заголовком „Парадокси національної ідентичності” (18 жовтня) констатує, що „Донецьк хоче мати російську мову, не вступати в НАТО і вважати, що УПА були злочинцями”. У цьому сенсі для Львова УПА - герої, для Донецька - бандити. Пропозиції Президента України у зв’язку ювілеєм Р. Шухевича увіковічнити його іменем назви вулиць міст України не знайшли розуміння й підтримки у робочій групі комісії КМДА по назвах і пам’ятних знаках. Не була підтримана також пропозиція деяких членів комісії про встановлення монумента Р. Шухевичу, як і присвоєння його імені навчальному закладу. „Населення столиці неоднозначно ставиться до Романа Шухевича, а його основна діяльність мало пов’язана з Києвом” - прозвучали на користь такої позиції. Щодо цього суб’єктивністю позначений коментар історика, члена цієї ж комісії при КМДА М. Кальницького: „не слід ”мінус„ різко змінювати на „плюс” (приміром, я проти, щоб якійсь вулиці присвоювати ім’я Романа Шухевича)”. Про це інформував матеріал „Шухевича ігнорують” (29 вересня). Ще одним штрихом у ставленні української влади до УПА, що характеризує рівень її розуміння й осмислення української історії, є безпрецедентне за своїм

нахабством рішення про встановлення так званого пам’ятника „Постріл у спину жертв бойовиків ОУН-УПА”. Про це інформує в цілому позитивна стаття Б. Червака „Очікування останнього бою” (11 жовтня). Журналіст Ю. Луканов у публікації „Коктейль із НАТО, УПА та мови” (15 грудня) пропонує щодо УПА „не лише доводити її позитивну роль в українській історії, а усі претензії до цієї армії поставити в контекст діяльності СРСР і його стосунків із Німеччиною”. Таким чином, у певній частині публікацій виявлена стурбованість порушеною темою і висловлена констатація того, що українське суспільство, особливо у південно-східних регіонах, у ставленні до УПА та його лідерів, в силу відсутності повноти інформації і доступності до неї, залишається на старих ідеологічних позиціях і цьому сприяє, передусім, місцева влада. Тому, як висловився Ю. Луканов, „Для проведення подібної роботи необхідна державна воля” (15 грудня). 7. УПА і заходи СБУ Цей

важливий

аспект

проблеми

передбачає

оприлюднення

великої

документальної бази, що зберігається в СБУ і розкриває важкі, складні, суперечливі, донедавна засекречені й невідомі сторінки історії України ХХ ст. У контексті нашої теми у новинному форматі подається інформація про відкриття нових архівних документів і, зокрема, даних про спецпідрозділи, які видавали себе за загони УПА („СБУ продовжує відкривати архіви”, 1 грудня). 8.Тема УПА як другорядна У частині публікацій газети „День” упівська тематика не є основною інформацією, а має значення другорядної. Вона проходить у текстах статей у формі згадки, констатації. Протиставлення є подекуди одним із часткових аспектів широко висвітлюваної теми. Загалом таких статей є 9 (24%). До них належить наступні публікації: Д. Павличка „Вибачаємо і просимо пробачення” (27 квітня) про українсько-польські стосунки, написану до річниці акції „Вісла”; інтерв’ю А. Шершень з Л. Лук’яненком „В Канаді бути українцем -

дуже почесно” (16 жовтня); інтерв’ю Ю. Бибака з істориком Я. Грицаком „Парадокси національної ідентичності” (18 жовтня); Г. Шибанова, „Як нації не втратити свій героїчний дух” ( 19 жовтня); історика С. Кульчицького „Що таке радянська влада?” (27 жовтня), де згадується про ставлення до УПА істориківопонентів В. Іваненка і В. Якуніна; інтерв’ю М. Сірука „Іспанський інтерес в Україні” (15 листопада) про те, що досвід примирення в Іспанії після громадянської війни може правити за зразок для українців; Д. Костури „Історія одних переселенців”, яка стосується лемківської тематики і висловлена позитивна точка зору поляків на УПА, яка діяла також на Закерзонні.

Документальні джерела та експерти. 29 % матеріалів (11 публікацій) газети „День” містять експертну точку зору. В 11 % (4 публікації) присутні посилання на документальні джерела. Газета „День” – єдине видання у якому цитуються першоджерела: періодичні видання УПА: До зброї», «Повстанець», «Український перець», інформаційноагітаційний документ «Хто такі бандерівці і за що вони борються». Також присутні посилання на праці історика В. Сергійчука «Наша кров — на своїй землі» і книгу О. Тищенка та І. Марчука «УПА. Гурби: квітень 1944». Експертна позиція, представлена здебільшого проукраїнськи налаштованих істориків, серед яких: С. Кульчицький, Я. Грицак, Ю. Шаповал, В. Сергійчук, І. Патриляк, В. Бойко, М. Дубас, Я. Шашкевич. Також авторами 2 статей є історики: Ю. Шаповал і С. Кульчицький. Але у цих матеріалах тема УПА – другорядна.

Газета „Україна молода” Відібрані для аналізу матеріали в газеті „Україна молода” за 2007 р. загалом охопили 36 публікацій. Орієнтуючись насамперед на авторські статті, інтерв’ю, ми не не ігнорували також інформаційних повідомлень і окремих згадок про

тему УПА. Змістовий стрижень аналізованих публікацій стосувався тематики, що розкривала роль УПА в радянсько-німецькій війні, підпільну діяльність УПА у повоєнні роки до –1953-го, а подекуди – 1956-го рр. У них йшлося про окремих учасників УПА, одні з яких загинули смертю героїв, інші були схоплені і відбували покарання в радянських ГУЛАГах і, дожили до незалежної України. Спогади цих живих свідків на сторінках „УМ” дають підставу для узагальнень про особливу жорстокість радянської репресивної машини. У цьому сенсі особливо незавидною була доля жінок в концтаборах, про що і розповідається в одній із публікацій „УМ”. У питанні про вибірку статей з чотирьох газет, ми керувалися метою включити в дослідження і проаналізувати всі публікації, що виходили упродовж 2007 року і стосувалися висвітлення в ЗМІ теми УПА. У процесі ознайомлення з матеріалами газети „Україна молода” було відібрано публікації, які почали друкуватися на її сторінках з 10 січня по 20 грудня. Вони складають 30 % від загальної кількості матеріалів До їхнього числа входять різні за жанрами види інформації про УПА, а саме: інтерв’ю (5), новини (12), інформаційні повідомлення (3), анонси (1), репортажі (1), звіти про відзначення 65-річчя УПА на державному рівні (2), біографічні нариси (6), журналістське розслідування (1), аналітична стаття (1), спогади учасників (2). Вперше 2007 року УПА, а також ім’я її головнокомандувача Романа Шухевича було вшановано на державному рівні: 30 червня виповнилося 100 років від дня його народження, а 14 жовтня відзначалося 65-річчя утворення УПА і Р. Шухевичу було присвоєно звання Героя України. Відповідно до цього вся інформація розділилася на два великі блоки. В одному з них висвітлювалася проблематика, пов’язана з образом Р. Шухевича, в іншому – тематика, пов’язана з образом УПА. Зрозуміло, що будучи двома частинами єдиного цілого, ці публікації часто за змістом переплітаються, взаємодоповнюють себе фактологічно, відтворюють певну динаміку процесу поінформованості читача.

Тематика. Ми виокремили такий спектр тем в контексті проблематики УПА: 1.Відзначення 65 річниці з дня створення УПА. 2. Сторінки історії УПА 3. Постать головного командира УПА - Р. Шухевича 4.Відзначення 100-річчя від дня народження Р. Шухевича 5.Реакція на відзначення ювілею Р. Шухевича в Україні, Росії та Ізраїлі 1. Відповідно до Указу Президента „Про відзначення 65-ї річниці створення УПА” вперше цю дату на високому офіційному рівні було відсвятковано в Києві. У позитивному сенсі про цю подію подано інформацію у третині публікацій і констатовано певне зрушення у ставленні державної влади до проблеми. У цих статтях артикулюється ідея про „закріплення за вояками УПА статусу бійців за незалежність” та „визнання боротьби УПА боротьбою за незалежність України”. Також у більшості статей, присвячених вшануванню 65-річчя УПА, переважала риторика на зразок: відновлення історичної справедливості, здійснення історичного кроку, вшанування подвигу борців за самостійну Україну. Показова щодо цього назва статті „Червоно-чорне віче дало наказ парламенту” Я. Тракало (16 жовтня), де висловлено надію на підтримку новим парламентом законопроекту про визнання УПА. Газета „УМ” єдина з-поміж усіх столичних газет виступила з коротким анонсом про проведення заходів до 65-річчя УПА, що мали відбутися у Києві та

Сімферополі і зробила це вже 11 жовтня – за три дні до офіційних

святкувань. Ішлося про круглий стіл „УПА між історією і політикою: важкий шлях до правди” за участю істориків, політиків, журналістів, представників громадських організацій тощо; про Світовий марафон „Акція солідарності з УПА”, на якому планувалося прийняти звернення до органів державної влади

України та через посольства і консульства України в інших державах з вимогою визнати УПА. 2.Сторінки історії УПА Про підпільну конспіративну роботу УПА, що становила квінтесенцію життєдіяльності цього військового формування, витворила його філософію і демонструвала чудеса незламного духу й геройських звитяг, йдеться у публікаціях, що розкривають образи підпільників К. Зарицької („Криївка УПА в підвалі сільської пошти”, 15 червня), художника Ніла Хасевича ( „Автор нагород УПА”, 13 жовтня), Д. Шумука, що 47 років відбув у польських, німецьких і радянських таборах; Н. Романишина, А. Бойцуна ( „Граната на всіх”, 13 жовтня), Є. Андрусяка ( „Подвиг матері”, 17 квітня), а також про учасників партизанського рейду до Румунії 1949 року („Невідома УПА”, 11 жовтня). Ця інформація стала явною також завдяки розповідям живих учасників тодішніх подій, колишніх повстанців та в’язнів радянських концтаборів – О. Васкула ( УПА визнають на державному рівні. Інакше бути не може, 12 жовтня; Н. Григораш („Хіба мертвою візьмете або зв’язаною”, 20 грудня). Цей блок статей обіймає близько 20%. Для уявлення про УПА,її людський обличчя додає інформація про склад її учасників,

здебільшого

добровольців,

багатьох

молодих

людей,

які

представляли „сотні юнаків і дівчат ..., котрі свідомо ставали в лави ОУН і УПА, заприсягнувшись на „”.Декалогу націоналіста”, це були жінки та дівчата, „українські патріоти, а не кримінальні елементи або людиноненависники” („Хіба мертвою візьмете або зв’язаною”, 20 грудня). Згадування про „Декалог націоналіста” – це також позитивний штрих до характеристики молодих упівців як ідейних та свідомих людей. Дана стаття є унікальною серед представлених в „УМ”, оскільки торкається особливої сторінки в історії нашого суспільства – долі репресованих жінок, їхнього статусу в табірних зонах, жорстоке до них ставлення табірного начальства

„Я довго була між чоловіками в УПА, -

згадувала Н. Григораш, відстоюючи свою честь, - проте нічого подібного ніхто з них (повстанців) собі не дозволяв. Можете мене навіть розстріляти, але на таке я не піду нізащо”. Невільниці мусіли не лише переносити важкі умови перебування в Гулагах, але й вдовольняти хтивість розпусних начальників і ставати їхніми „коханками”. Іншою загрозою для багатьох молодих людей ставали кримінальні елементи, часто т.зв. злодії в законі. „Політв’язнів та учасників українського визвольного руху спеціально кидали до таких головорізів, які встановлювали в зоні свої бандитські порядки”– розповідала колишня учасниця УПА ( там само). 3. Постать головнокомандувача УПА - Романа Шухевича Виходячи із статистики видно, що з усієї кількості публікацій „України молодої” Р. Шухевич згадується у 20-ти з них ( 55 %). Розглянені публікації цього ряду свідчать про їхній різний зміст, жанри, обсяг, характер інформації та ін. Серед них помітне місце посідають біографічні нариси про Р. Шухевича. Це п’ять великих авторських статтей, в яких розкриваються різні етапи життя й діяльності головнокомандувача УПА. Чотири з них вийшли у червні, якраз напередодні ювілею. Це була серія статей, у першій з яких розповідалося про родовід і дитячі роки („Юний Шух”, 2 червня), про юність Шухевича (15 червня). Природно, що обидві статті абсолютно позитивні, містять багато цікавих, повчальних і переконливих фактів з життя майбутнього військового полководця, торкаються оточення

Шухевича і, зокрема, культурного

контексту. Цитуючи окремі думки чи твердження, автор статті не покликається на саме джерело. Третя стаття розповідає про бойовий шлях Р. Шухевича ( „Командир безіменних”, 23 черня.) з 1938 по 1949 рік і охоплює весь фактаж його діяльності, почавши з подій на Закарпатті, в Румунії, Югославії, Австрії, відтак на посаді крайового провідника ОУН на західноукраїнських землях, далі на чолі куріня „Нахтігаль”; інформує про перебування в Охоронному батальйоні у

Білорусі та призначенні його в 1943 році головним командиром УПА. Як командувач великої підпільної структури Шухевич діяв під трьома псевдо: як Тур (в ОУН), як Р. Лозовський (в УГВР) і як Тарас Чупринка (в УПА). У статті наведено фрагменти з уживанням прямої мови, вона переповнена цитатами, що свідчить про використання фактажа з якогось біографічного джерела про Шухевича, але без посилання на нього. Насичена інформаційно, стаття витримана повністю у позитивному ключі, що підтверджується відповідною оціночною лексикою, яка за словами автора належала сучасникам Шухевича: „командир армії нескорених”, „комендант армії непереможних”, „командир безіменних”. Стаття містить чимало даних, що проливають світло на період перебування Шухевича на нелегальному становищі у повоєнні роки 1947-1950-і рр... Деталі оприявнюють факти, які свідчать про відвагу і незвичайні ризики в житті командира, що іноді доходили до авантюрності й віроломства. Водночас всупереч властивому йому оптимізму, який ілюструють такі його слова „з Москвою ще поборемося”, він усвідомлював безперспективність і приреченість боротьби проти ворога. Про це повідомив син Р. Шухевича Юрій – багаторічний в’язень сталінських таборів. Так, у розмові, що відбулася між ним і батьком квартирі

1947 року на підпільній

прозвучав вирок: „старше покоління приречене загинути у цій

боротьбі, бути фізично винищеним, а молодь має вчитися”. Завершує цей біографічний цикл стаття із заголовком „Командир армії нескорених”(30 маловідомих фактів із життя Романа Шухевича, 19 грудня), в якій послідовно крок за кроком – від дня народження до посмертного присвоєння звання Героя України подається життєвий шлях героя .У короткій преамбулі до статті автор називає Шухевича „людиною-легендою”. Як і в попередніх статтях, тут відсутнє джерело, з якого запозичено фактаж, а також немає експертів.

Якщо під час німецької окупації до 1944 року Шухевич разом з упівцями дислокувався переважно в лісі, а почасти у Львові, де за ним полювало німецьке гестапо, то починаючи з 1944 року він переходить на нелегальне становище і, розгорнувши потужну мережу боївок- криївок, здійснює звідти політичне, організаційне і військове керівництво УПА. Про одну з таких штаб-квартир Шухевича у 1946-47 рр. на Станіславівщині (нині Івано-Франківськ) розповідає публікація

„Криївка УПА у підвалі

сільської пошти”(15 червня). Автор цитує письмові спогади підпільникаособистого охоронця, що працював у штабі поруч з Шухевичем. Тут йдеться також про одну з активних підпільниць, референтку командарма К. Зарицьку, яка була організатором цього підпільного осідку. У статті описано обставини схоплення підпільниці радянською опергрупою, що змусило Шухевича спішно залишати цю криївку і перебазовуватись на іншу. Сьогодні у цьому місці відкрито меморіальний музей. До тем, що розкривають образ Шухевича, належить тема про так звані „збручанські останки”. У контексті нашого дослідження ми відносимо цю велику статтю до журналістського розслідування. Так, напередодні відзначення 100-річчя Р. Шухевича вийшла велика стаття на півтори шпальти із п’ятьма фотографіями “Кістка в пам’яті” (28 червня). До цього ж на першій сторінці газети, з якої починаєтьсґ публікація, на фото розміщено у повний зріст постать Шухевича - пам’ятник в с. Тишківці Городенківського р-ну на ІваноФранківщині, що свідчить про те, що дана публікація є головною у цьому номері газети. Авторка статті Я. Музиченко привернула увагу до питань, що стосувалися версії знищення Р. Шухевича, його поховання та віднайдення ніби-то його останків (кісток) у Збручі. У поле її зору потрапила інформація, започаткована в колі працівників СБУ, звідки з’явилося ім’я одного з живих свідків версії спалення останків головного командира – 91-річного колишнього офіцера КДБ.

Він і показав місце спалення над Збручем на Хмельниччині (2005 року тут було

поставлено

пам’ятний

хрест).

Щодо

цього

непростого

питання

журналістка оприлюднила кілька ліній розслідування цієї резонансної справи, провела низку інтерв’ю з колишніми учасниками УПА – В. Куком – останнім головним командиром після смерті Р. Шухевича, Головою Київського крайового братства вояків УПА О. Васкулом; записала коментарі від експертів – істориків Ю. Шаповала і В. В’ятровича; здійснила поїздку до Славського, що на Львівщині і передала розмову під час зустрічі із краєзнавцем, доктором технічних наук Ю. Микільським. Він є автором документальної книжкирозслідування „Як упав головний командир УПА генерал-хорунжий – Тарас Чупринка – Роман Шухевич”, а також засновником приватного Карпатського музею визвольної боротьби. Відтак нею було взято інтерв’ю у Голови київського товариства „Меморіал” ім. В. Стуса Р. Круцика, який повідомив, що Інститут національної пам’яті підготував подання на ім’я Президент щодо присвоєння Р. Шухевичу звання Героя України. Загалом висвітлена ЗМІ тема про віднайдення останків головнокомандувача УПА стала приводом

для

ширшої розмови: про ставлення до проблеми УПА української влади в центрі і на місцях, органів СБУ, про стан справ з державними архівами, де зберігаються або звідки тоннами зникають цінні документи-свідчення, дотичні до української історії, людських доль тощо. Інші теми в ЗМІ, в яких висвітлюється образ Шухевича, пов’язані за змістом з вимогами громадських і партійних організацій, депутатських фракцій, обласних і районних державних організацій надати Шухевичу звання Героя України. Ще в грудні 2006 року Івано-Франківська облрада звернулася до Президента із заявою про присвоєння йому цього звання. Відтак у березні це ж питання було порушено Волинською, у травні – Львівською і Рівненською облрадами. Про це є інформація у наступних статтях: „Кругла дата для „нашого” солдата” (20 люого.), „Чупринку – в Герої України” (7 березня),

„Роман Шухевич – наш герой” (31 травня). Це складає 10 % від загальної кількості статей про Шухевича. До цього ж в одній із публікацій ішлося про Проект постанови про відзначення 100-річчя від дня народження

головно командира УПА Р.

Шухевича (8 лютого) та визнання УПА воюючою стороною вісьмома обласними радами. Інша містила інформацію про низку запланованих заходів по відзначенню 100-річчя Шухевича у Львівській області (19 травня) Це складає 10% від загальної кількості публікацій.

4. Відзначення 100-річчя від дня народження Р. Шухевича. Газета „Україна молода” також

інформувала

громадськість про саме

відзначення 100-літнього ювілею Р. Шухевича, зокрема, про його перебіг на Тернопільщині („Час рекламувати героїв”, 7 червня), на інших теренах Західної України – у Львові, Луцьку, на Рівненщині, Буковині, а також у Києві („Героям – квіти”, 28 червня). Остання публікація містить фото Меморіального музею Р. Шухевича у с. Білогорща під Львовом, де в останні роки перебував і загинув головнокомандувач. Ці матеріали охоплюють також 10%. 5. Реакція на відзначення ювілею Р. Шухевича в Україні, Росії та Їзраїлі. Події із присвоєнням Р. Шухевичу звання Героя України викликала роздратування і невдоволення не лише на сході України, але й за кордоном у Росії, Ізраїлі, зокрема серед єврейських релігійних громад обох держав. Активізувалися протести відразу після відзначення на офіційному рівні 65річчя створення УПА та напередодні офіційного візиту Президента України до Ізраїлю, що відбувся 13 листопада 2007 року. Як і слід було очікувати, тема УПА та Шухевича стала черговим приводом для боротьби проти поширення в Україні ксенофобії, націоналізму та фашизму. Про це йшлося у 10 % з наявних статей газети „Україна молода”.

Так, у великій публікації „Крапка над УПА ?” (14 листопада) авторка твердить, що з цією метою об’єднали свої зусилля лідер “Євразійського союзу молоді” та головний рабин Росії і оголосили війну

т.зв. „оранжевому

неонацизму „ в Україні, що змушує їх „ретельно...координувати свої дії у боротьбі з українським державним фашизмом”. Що ж до Р. Шухевича, то в їхньому уявленні його ім’я є синонімом “фашиста, карателя і вбивці, який отримав два залізних хрести від Адольфа Гітлера за вбивство росіян, євреїв, білорусів, поляків” (журналістка цитує за джерелом, розміщеним на сайті „Євразійського союзу молоді”). Тема присвоєння Р. Шухевичу звання героя викликала також інші сюжети. Так, під кутом зору недопустимості „перегляду підсумків ІІ Світової війни ” до Президента України звернулася „Федерація єврейських общин Росії” з вимогою визнати нагородження Шухевича помилковим. Відтак інтерв’ю журналістки з головним рабином України показало, що звання героя не може належати людині, „ яка брала участь в акціях проти євреїв”. Зрозуміло, що це дуже резонний аргумент проти будь-якої нагороди, не кажучи про державну, однак він є наразі бездоказовим. Згадав рабин також і Голодомор, який, як вважає він „ Ізраїль міг би визнати”, але „в обмін на публічне заперечення героїзму Шухевича”. Аналогічні претензії прозвучали в іншій статті під заголовком „Ізраїльський „компромат” на Шухевича” (8 листопада), в якій посилаючись на інтерв’ю директора Меморіального комплексу жертв Голокосту “Яд Вашем” Й. Лапіда німецькій радіохвилі „Deutsche Welle” висловлено інформацію про те, що в архіві цього комплексу є досьє на Шухевича, який ніби-то „входив у групу людей, причетних до масових убивст”. Українські історики В. Сергійчук, В. Гриневич, С. Кульчицький поставилися скептично до цієї заяви і висловили відповідні коментарі. Їх суть зводиться до того, що якби такі документи насправді існували, вони були б обов’язково опубліковані, оскільки в цьому зацікавлені і росіяни, і німці, і, в першу чергу, євреї. Якщо ж такі документи

існують, то вони мали б бути оприлюднені та офіційно офіційно представлені українській стороні. Документальні джерела та експерти. Думка експертів з даної проблематики представлена у 29 % матеріалів видання. Серед них: історики С. Кульчицький (власна стаття та коментар у інших матеріалах), Ю.Шаповал, В. В’ятрович, Я. Грицак В. Сергійчук, В. Гриневич, начальник Галузевого державного архіву СБУ С. Богунов, автор документального розслідування Ю. Микільський, польський історик Г. Мотика, працівники музею ВВВ. У матеріалах фігурують свідчення учасників подій, а саме особистого охоронця Р. Шухевича Л. Полюги, репресованої Є. Андрусяк, голови братства УПА О. Васкула. Документальні джерела цитуються у 6 % публікацій, тобто 2 статтях, це: книжка В. Манзуренка та В. Гуменюка „Рейд УПА в Румунію 1949 року” та доповідна

військового

прокурора

військ

МВС

Українського

округу

Кошарського щодо спецгруп МДБ. Образ УПА на сторінках газети. Оцінна лексика Наявний тематичний спектр матеріалів дає змогу конструювати образ УПА за такими характеристиками. Одним із принципових ключових визначень, що привертають увагу і дають уявлення про УПА є словосполучення національновизвольна боротьба. Сам термін поза конкретним контекстом ототожнюється з національно-визвольним рухом, а цей в свою чергу може трактуватися як „складова частина світового революційного руху ” [ 50, 284]. Натомість в історичному контексті 1940-50-х рр., тобто в умовах радянської дійсності, він пов’язується з протестними військовими діями окремого війського формування, спрямованими

спочатку проти гітлерівської Німеччини, а пізніше проти

радянської тоталітарної системи, що увійшло в історію України під назвою Українська Повстанська армія. І саме у цьому контексті

словосполучення

національно-визвольна боротьба має значення оцінної лексики. Спорідненими з

ним є наступні, близькі за значенням словосполучення, як: боротьба за незалежність України, визвольні змагання українського народу, національновизвольний рух. За своєю питомою силою і внутрішнім змістом – це місткі і вагомі означники, до яких апелюють, як видно з публікацій, здебільшого колишні учасники визвольних змагань (інтерв’ю з О. Васкулом, В. Куком, М. Зеленчуком), історики

(інтерв’ю з С. Кульчицьким), державні діячі (віце-

прем’єр В. Кириленко, Президент України. В. Ющенко). Загалом кількість публікацій, у яких з’являються ці слова складають 17 % від усіх статей газети „Україна молода”. У зв’язку з відначенням 65-річчя Української повстанської армії в „УМ” активізується надходження інформації про УПА, що розкриває різноманітні аспекти проблеми. Виходячи з цього поруч із ключовим виразом „національновизвольна боротьба” ми виокремили у своєму дослідженні не менш важливий вираз „учасники національно-визвольних змагань”. Як і в попередньому випадку дане словосполучення не

є єдиним, і в багатьох текстах

конкретизується через наступну лексику: борці за волю України, хлопці з лісу, повстанці, бійці УПА, вояки УПА, воїни УПА – захисники, воїни – націоналісти, упівці, бандерівці, ветерани УПА. Ці ключові слова містяться ледь не в половині усіх статей і складають 47 %. До цієї лексики апелюють автори статей на різноманітну тематику, яку можна окреслити, зокрема, як: розповіді про окремих учасників УПА (80 %). Серед них високий відсоток статей припадає на характеристику головнокомандувача УПА Р. Шухевича (55%). Розкриття різних сюжетів із діяльності УПА дає характеристику самій УПА і в цьому аспекті вдалося виявити

цілий ряд

означень, визначень,

словосполучень, фразеологічних зворотів і цілих уступів. Останні дозволяють повніше й глибше розкрити цей образ. До них віднесемо наступні: „армія нескорених”, „армія непереможних”, „безіменна”, „лісова армія”, „українське

військо”, „найефективніша у світі”, „унікальна в світовій історії”. Цитата зі статті С. Маковицької „Маестро божистої мови” (28 листопада) дає високу оцінку УПА і розкриває інтернаціональний характер складу самої армії, а саме: „Українська Повстанська армія

була єдиною армією, яка воювала за

незалежність України, А всі ті провокації, всі ті брехні буцімто УПА винищувала євреїв...Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА? Я був знайомий з євреями, що служили в УПА”. Ці слова належать поету, перекладачу, єврею за походженням М. Фішбейну. Ті риси образу УПА, які дозволяли їй здійснювати воєнне протистояння понад 11 років, а в окремих випадках до 1956 року добре ілюструє наступна цитата „Добре озброєна, морально стійка. Вихована в умовах жорсткого підпілля та конспірації, Українська Повстанська армія контролювала значну частину України, протистоячи двом найбільшим агресорам у світі –

гітлерівській

Німеччині та сталінському СРСР”. (О, Гаврош „Невідома УПА”, 11 жовтня). Підсиленням враження про бойову здатність, майстерність і самовідданість УПА є наведена у цій статті, зі слів автора, оцінка УПА Шарлем де Голлем: „якби мав таку армію, як УПА, нога окупанта ніколи не топтала б мою рідну країну”. Жодне джерело не підтверджує справедливості цієї оцінки, як і не спростовує її. Таким чином

загальна тональність більшості таких статей є

позитивна і становить понад половину всіх публікацій. Оцінний регістр окремих лексем набуває особливого статусу в значенні безсумнівності заслуг, досягнень, їхнього визнання, виявляють стан піднесення, окрилення тощо.Типовим означником (виразником) цього стало слово герой. Частота його вживання у матеріалах газети „УМ” є насправді переконливою, оскільки завдяки своїй усталеній значеннєвості, позитивній функції це слово фігурує у низці заголовків статей, як наприклад: „Чупринку – в Герої Україну” (7 березня), „Роман Шухевич – і наш герой” (31 травня), „Час рекламувати героїв” (7 червня), „Героям – квіти” (28 червня) (15% ). Назви стате свідчать про безумовно позитивну діяльність УПА, його лідерів та учасників. У такому

ж ключі вживається ця лексема практично у кожній статті, що демонструють наступні слововживання: „вшанування своїх героїв”, „назвемо героїв – героями”, „героїчна історія”, „українські повстанці – герої”, „останні герої прикарпатських лісів” „героїчна УПА”, „національний герой”. „славна армія героїв”та „героїзм УПА”. Підсумовуючи, можемо сказати, що на сторінках газети „Україна молода” образ УПА та Р. Шухевича подається у позитивному світлі, ідеалізується та героїзується.

Газета „Сегодня” Ми знайшли 35 публікацій, пов’язаних із проблематикою УПА. Жанри Жанрові особливості матеріалів газети наступні: 18 новин, 6 репортажів, 5 звітів, 3 статті, 1 інформаційне повідомлення та 1 портрет. Тематика Проаналізувавши усі матеріали, ми згрупували їх за такими темами: 1.Заходи з відзначення 65-ї річниці створення УПА; 2.Заходи з відзначення 100-річчя Р. Шухевича; 3. „Упівці – „злочинці та нацистські посібники” (Публікації О. Бузини і В. Скачка); 4.Лідери УПА; 5.Заходи з увічнення пам’яті УПА; 6.Висвітлення заходів із популяризації УПА; 7.УПА у сприйнятті суспільством. 1. Заходи з відзначення 65-ї річниці створення УПА До цієї категорії потрапило 13 матеріалів:, „Новенький памятник жертвам ОУН-УПА уже хотят перекрасить?” (14.09). Частина матеріалів (3) присвячена

повідомленню про підготовку відзначення 65 річниці УПА („Ющенко обсудил с Шухевичем, как они будут праздновать 65-летие УПА”, „Ющенко позаботился о праздновании годовщины создания УПА”, „В БЮТ хотят сделать день создания УПА государственным праздником” (11 жовтня). У більшості публікацій (7) висвітлено акції протесту проти відзначення 65-ї річниці УПА („Коммунисты понесли указ Ющенко об УПА в Генпрокуратуру” (13 жовтня), „В Крыму сожгут флаги УПА” (14 жовтня), „Задержан автобус с активистами „Прорыва”, ехавшими на акцию против УПА” (14 жовтня), „В Киеве проходят митинги против фашизма и марш за признание УПА” (14 жовтня), „В Симферополе сорвана акция сторонников УПА” (14 жовтня), „Витренковцев побили дубинками”). Лише у двох публікаціях подається інформація про прихильників УПА, зокрема, повідомлено про заборону маршу, ініційованого на честь упівців, як відбуваються святкування річниці УПА та акції протесту проти цього („В Киеве УПА пойдет другим путем”, „Крещатик перекрыт. Сторонники УПА праздуют 65-летие армии с гармоникой и автоматами, а Витренко просит милицию раздеться”). Протиставляються акції „правих” та „лівих” сил і в статті „Завтра в Киеве УПА пойдет другим путем!” (13 жовтня). Журналісти пояснюють, що акції правих, тобто марш „За визнання Української повстанської армії” приурочений до річниці створення УПА. Натомість у своїх акціях ліві сили „намерены проводить антифашистские митинги” Відповідно складається враження, що прихильники УПА – дійсно фашисти, і тому „ліві” в знак протесту проводять „антифашистские

митинги”.

Журналісти

не

пояснюють,

що

це

не

загальновідомий, визнаний факт, а що саме „ліві” називають УПА та її прихильників фашистами.

2.Заходи з відзначення 100-річчя Романа Шухевича.

Цій події газета „Сегодня ” присвятила 3 публікації, в яких основна частина інформації подається через негативну оцінку діяльності головного командира УПА. Газета „Сегодня” від 18 липня містить різну інформацію про відзначення ювілею командира УПА. Цю подію офіційно святкували у восьми областях Західної України. Відбувся урочистий концерт у Львівському оперному театрі. В інтерв’ю газеті син головнокомандувача Юрій наголосив, що Президент своїм указом визнав роль Р. Шухевича в історії України. У звіті „Левые пошли на бой с УПА” (2 липня) повідомляється про відзначення 100 річчя від дня народження Р. Шухевича його прихильниками та акції протесту лівих сил - представників ПСПУ, Партії „Київська Русь”, Партії відродження українського села, які звинуватили Шухевича

винуватим у

смертях радянських воїнів, називаючи його „заслуживающим проклятия палачем”. Процитовано низку наступних лозунгів: ”Геть из Украины нацистскую сволочь”, детально описано ”Встречу со спецназом” протестуючих, які намагались прорвати кордон, називали беркутівців пособниками УПА. При цьому згадано про Нюрнберзький процес. У цих статтях, що витримані в жанрі репортажа з місця подій, як видно, присутня інформація про маршрути активістів, перекриття вулиць, локальні сутички, словесні перепалки, образливі вирази та неадекватні дії Так, з подачі представників місцевої влади озвучується інформація про те, що в Харкові та Луганську не буде жодних святкувань з нагоди 100-річчя Р. Шухевича. На противагу цьому в Західній Україні святкувати планують вісім областей („А кто такой Роман Шухевич для Харькова?” з підзаголовком: „Бойкот. Восток отказывается праздновать столетний юбилей командира УПА”., 17 липня). У цьому ж номері „Сегодня ” під заголовком „Зачем Ющенко Шухевич” є оцінка двох експертів Указу Президента. Політолог М. Погребинський вважає, що своїм Указом Президент ”... відкрито пішов на конфронтацію та ігнорує думку половини України”, а політолог В. Карасьов стверджує, що Президент бачить

свою місію в тому, „щоб вирвати Україну та її історію з рамок СРСР, створити своїх національних героїв. Він лідер з почуттям історії”. 3. „Упівці – „злочинці та нацистські посібники” (Публікації О. Бузини і В. Скачка). Статті цих авторів ми змушені виділити в окрему тему у зв’язку з властивою їм особливою агресивністю і навіть цинізмом щодо національної історії. Підхопивши ідеологічні „напрацювання” радянської доби, ці автори штучно інспірують нові інсинуації проти УПА та її лідерів. У статті „Ветераны УПА пилили пленных, как бревна” (19 травня) Бузина згадує УПА 35 разів, тоді як її опонентів - НКВС і МДБ - всього 8 разів. При цьому, якщо перші супроводжуються характеристиками на зразок: „Кровавая служба безопасности УПА”, то протилежна сторона подається нейтрально: „как гласит специальное сообщение СССР”. Повної критики тут зазнають наміри Президента примирити Ветеранів ВВ і вояків УПА: ”Перед тем, как заставлять дружить участников войны, президенту следовало бы чуть больше узнать о бандеровцах”., закидаючи йому „уже ставшей притчей во языцах малообразованности”. Винятково негативними рисами наділяє Бузина головного командира УПА Р. Шухевича в статті „День народження злочинця” на государственном уровне” (21 липня). Одночасно він демонструє черговий випад проти президента, для якого Шухевич, за словами О. Бузини „герой и командир”, а для нього самого він - „налетчик на банки, гитлеровский полицай, убийца украинцев”. При цьому, посилаючись на документальне джерело, [ Ведєнєєв ], він вибирає звідти найбільш зневажливу характеристику для Р. Шухевича, складену його колишнім підлеглим (Іваненком), який перебував на той час під слідством у НКВС. Водночас Бузина подає власну довільну „історичну версію” виникнення ОУН, за якою українці хоча й посідали у Львові третє місце після поляків і євреїв, і отже „они смогли бы вписаться в разноэтничный коктейль граждан этой страны”, але на заваді стали „честолюбці, що мріяли про абсолютну

владу” і „эта молодая поросль выбрала террор”. Отже Бузина резюмує: „Поднимая на щит таких персонажей, как Шухевич, президент Украины оправдывает бандитские методы в политике”. Подібний стиль мислення властивий також публікаціям В. Скачка „Кофе из концлагеря” (16 серпня) і „Свидомиты не демократичные” (19 листопада). Домінуючою темою для них є таврування ОУН і УПА та нападки на президента в його симпатіях до націоналістів. Для нього В. Ющенко „поклонник... реабилитации пособников фашистов”, а вояки УПА „Даже собирались пройтись маршем по Крещатику”. Тому зміни у сьогоднішній оцінці УПА, підтримані Президентом, журналіст оголошує злочинними і формулює такими словами: ”опора его власти - это современные украинские нацики”.

4.Лідери УПА. В. Кук Дана тема включає інформацію про останнього командира УПА В.Кука, яка відображена у трьох публікаціях. У статті „Умер последний командир УПА” (10 вересня) зазначено: „Именно этот человек после смерти Р. Шухевича в 1950 году занял все ключевые посты в подполье”. У публікація, присвячених смерті головнокомандувача В. Кука, викладена його біографія, описано прощальну церемонію в Київському Будинку вчителя, інформація з місця похорону в с. Красне на Львівщині (10-12 вересня). Президент В. Ющенко в оцінці В. Кука назвав його видатним українським патріотом. Ці слова одразу було нейтралізовано оцінкою тодішнього Прем’єрміністра В. Януковича: „Безумовно В. Кук

- частина нашої історії... але

ідеологія УПА недопустима для сьогоднішньої України” (11 вересня). 5. Заходи з увічнення УПА Цей аспект теми пов’язаний з відкриттям у Львові пам’ятника С. Бандері.

(„13 октября во Львове появится Бандера в пальто”, 6 жовтня). Вислів „Бандера в пальто” асоціюється із висловом „конь в пальто”, а поза тим , видається дивним акцент на пальто, позаяк воно не несе якогось особливого інформаційного навантаження, адже йдеться про звичне класичне „вбрання” для скульптурних фігур пам’ятників. Кажучи про постамент, на якому буде стояти пам’ятник, журналіст звертає увагу на те, що майбутня тріумфальна арка з тризубом „уже прозванной в народе „виселицей” за ее странный внешний вид”. Також двічі повідомляться, що в зв’язку з відкриттям пам’ятника акцій протесту ні комуністи, ні ветерани не планують.

6. Висвітлення заходів із популяризації УПА. Цій темі відповідає матеріал із заголовком „В бандеровском ресторане пьют за „смерть” москаля” (1 жовтня). Хоча цей заклад названо бандерівським, але як видно з тексту публікації „посещение превращено в игру-спектакль”. Ресторан

користується

популярністю

серед

відвідувачів

чимало

російськомовних туристів. На противагу до цієї інформації в іншій статті повідомляється, що „Бандеровский ресторан требуют закрыть”. Цього вимагає Львівський обком КПУ. 7. УПА у сприйнятті суспільством Ця тема представлена у кількох публікаціях газети „Сегодня”. Як видно з публікацій, здебільшого негативне ставлення ініціюється місцевою владою. Відтак однією з дражливих тем є ветеранське протистояння. У статті „Бандеровцы не будут платить за квартиры” (26 січня) ВВВ черговий раз опротестовують визнання УПА на місцевому рівні і висловлюють різкі звинувачення. В іншому ключі подавалася ця тема в статті „Во Львове Шухевич, в Луганске - „Молодая гвардия” (31 серпня) і пов’язувалася вона з темою

першого

уроку

нового

навчального

року.

Перелік

тем

був

запропонований Міністерством освіти та науки. Ця тема мала продовження у

100

статті „Шухевич изменит место рождения” (3 вересня). На неоднозначність сприйняття образу УПА у Львові вказувалося в обох публікаціях газети.

Газета „Комсомольская правда в Украине” Найменше публікацій, пов’язаних із проблематикою УПА, ми виявили в газеті „Комсомольская правда в Украине”. Шляхом пошуку на сайті електронної версії газети та перевірки у друкованій версії, ми знайшли 8 матеріалів, серед яких колонка „Почему Ющенко не позвал морпехов НАТО праздновать 9 мая?”), 2 звіти („Витренко объявила войну Шухевичу” (2 липня), „В Крыму сожгли флаги ОУН-УПА”), інформаційне повідомлення („Львов три дня будет бандеровским” (11 жовтня), 3 новини („Ющенко присвоил Шухевичу звание Героя Украины” (16 жовтня), „В Харькове решили страховать памятники” (31 жовтня), „Коммунисты хотят уволить Евгения Червоненко” (21 листопада), репортаж („О чем рассказал тайник УПА”). Тематика. У газеті піднімаються такі теми, як: 1. Примирення ветеранів ВВВ та ветеранів УПА; 2. Відзначення 65-річчя УПА та 100-річчя від дня народження Шухевича; 3. Присвоєння звання Героя України Роману Шухевичу.; 4. Сторінки з життя повстанців; 5. Тема УПА як другорядна тема; 1. Примирення ветеранів ВВВ та ветеранів УПА Журналістка зазначає, що примирення,про яке говорить Президент В. Ющенко, є образою для ветеранів ВВВ: „Пожалуй, больше стариков оскорбило бы лишь публичное срывание орденов с кителя” („Почему Ющенко не позвал морпехов НАТО праздновать 9 мая?”)

101

2. Відзначення 65-річчя УПА та 100-річчя від дня народження Шухевича. Висвітлення відбувається певною мірою через призму акцій протесту противників УПА у Києві та Сімферополі. Це – 2 публікації („Витренко объявила войну Шухевичу”, „В Крыму сожгли флаги ОУН-УПА”), що становить 25 % від загальної кількості матеріалів. У публікації „Витренко обьявила войну Шухевичу” (рубрика „Картина дня”, 2 липня) повідомляється про відзначення у Києві

100-річного ювілею

Р.

Шухевича таким чином: „Естественно, что столь знаменательная дата не могла быть

пропущена

Украинской

национальной

ассамблее

(УНА)”

Розповідається про те, що представники лівих партій – ПСПУ, „Київська Русь” і „Партія відродження українського села” – намагались перешкодити святкуванню: ”Нашлись и те, кому празднование юбилея одного из главных украинских

повстанцев

40-х

гг.

показался

неуместным

даже

оскорбительным”. Процитовано лозунг транспарантів, які несла колона з чотирьохсот чоловік з прапорами ПСПУ: „Шухевич – убийца!” та зазначено, що Наталія Вітренко „пыталась подпортить праздник националистам, которые собрались на брифинг в Доме офицеров”. Про протести з приводу відзначення 65-ї річниці УПА у Сімферополі йдеться в статті Д. Симоненка „В Крыму сожгли флаги ОУН-УПА” (16 жовтня). Повідомляється, що „нормально провести митинг, посвященный 65-летию создания УПА и дню рождения Степана Бандеры, на полуострове не удалось” через 150 чоловік, які зустріли захід транспарантами з написами „Смерть фашизму!”, „Бандеровцы, вон из Крыма!”. Протестувальників журналіст називає представниками „нескольких пророссийских партий”. Міліція не допустила конфлікту між протилежними таборами, з яких „то и дело звучали провокационные выкрики, визжали дудки”. Повідомляється про ініціативу активістів молодіжної організації „Прорыв” спалити прапори і свастику біля пам’ятника жертвам ОУН-УПА, який встановлено у Сімферополі. Міліція

102

перешкодила цьому, і „нацистскую символику”, як її назвав активіст „Прориву” спалили через дорогу біля пом’ятника Суворову. У повідомленні відсутні будьякі ідеологічні звинувачення на адресу УПА, окрім цитування агресивних написів на транспарантах протестувальників та коментаря про спробу спалення „нацистської” символіки біля пам’ятника „жертвам ОУН-УПА”, у якому дана символіка безпідставно пов’язується із УПА. Вся увага прикута до дій активістів проросійських партій, коментарі яких представлено у матеріалі. Цитування сторони, що відзначала 65-ту річницю УПА немає. Інформація про святкові заходи з приводу 65-річчя УПА теж є. Йдеться про майбутні святкові заходи у Західній Україні, а саме у Львові. („Львов три дня будет бандеровским”, О. Андрієнка, 11 жовтня) У публікації повідомляється, що з нагоди ювілею УПА в місті створюється позитивний політичний образ свята, про що у коментарі повідомляє заступник міського голови В. Косів. Відбудеться фестиваль ковалів, концерт на площі Ринок, виставка художника, воїна УПА Ніла Хасевича та низка ін. заходів. На пл. Ринок у фестивалі графіті „Наші герої” візьмуть участь художники Києва, Житомира, Тернополя, Ужгорода, Львова. Матеріал витримано у позитивній щодо заходів з відзначення річниці УПА тональності, присутня лише позиція організаторів та учасників святкування, тобто тих, хто доброзичливо ставиться до УПА. Іншої (негативної) точки зору у матеріалі не представлено. 3.Присвоєння звання Героя України Роману Шухевичу. У газеті повідомляється про присвоєння звання Героя України Президентом В. Ющенком головнокомандувачу УПА Р. Шухевичу ( Рубрика „Официально”, „Ющенко присвоил Шухевичу звание Героя Украины”). Автор Д. Симоненко у строгому і виваженому стилі подає інформацію про подію, яка в українському суспільстві викликає неоднозначну реакцію. В статті зазначено, що це почесне звання Шухевичу присвоєно „За выдающийся личный вклад в национальноосвободительную борьбу, за свободу и независимость Украины и по случаю

103

100-летия со дня рождения и 65-й годовщины создания Украинской Повстанческой армии”. Значущість

цієї події автор підкреслює також

вміщеним фото, на якому син Шухевича Юрій приймає високу нагороду батькові з рук Президента. Представників УПА автор публікації називає учасниками „национально-освободительного движения”. 4.Сторінки з життя повстанців. Найбільшим матеріалом про УПА у газеті „Комсомольская правда в Украине” був репортаж Л. Марчук „О чем рассказал тайник УПА?” (24 жовтня), у якому розповідається про випадково знайдений тайник в селі Воскресенці Івано-Франківської області, у якому збереглося 34 фото, датованих 1946 – 48 рр.., на яких зображені повстанці УПА. Публікація грунтується на спогадах учасників тих подій, їхніх родичів. Про тих, кого упізнала на фото 86річна мешканка села, колишня член УПА, станична А. Жулинська, газета розповідає із застосуванням нейтральної лексики. Щодо представників УПА журналіст вживає лексеми „повстанцы”, „члены УПА”, „подпольщики”. Повідомляється про долю сім’ї Гуцуляків, у якій

батько і діти стали

підпільниками і всі вони, крім Параски, загинули. Вона, відсидівши в таборі у Норильську, повернулася в рідне село, де й померла, не розповівши нікому про сховок із фотографіями, який знайшли у хаті Гуцуляків після смерті Параски. У матеріалі є коментар директора Коломийської типографії імені Романа Шухевича, письменника Михайла Андрусяка, що планує опублікувати знайдені фотографії у своїй документальній книзі. Він є автором 2 книг про історію ОУН і УПА на Прикарпатті та Гуцульщині. Він відповідає на питання журналістки, чому повстанці одягнені у радянську форму і де вони її діставали, а щодо членів УПА вживає словосполучення „наши вояки”.

5. Тема УПА як другорядна тема

104

У контексті проблематики, пов’язаної з УПА в газеті також є матеріал про ініціативу комуністів Запорізької облради висловити недовіру губернатору Запоріжжя Є. Червоненкові („Коммунисты хотят уволить Евгения Червоненко”, 21 листопада). Інформаційним приводом публікації стала заява комуністів. У матеріалі Я. Таранчук мова йде про те, що депутати Запорізької облради „… девять человек, обьединившихся в Группу за социальную справедливость и народовластие, в народе более известные, как коммунисты”, - звертає увагу автор статті, - вимагають відставки глави облдержадміністрації. Його звинувачують „в первую очередь за принципиальную позицию в подготовке к 75-й годовщине Голодомора и чествовании воинов Украинской повстанческой армии”. У публікації цитується реакція Червоненка щодо звинувачень комуністів. Позицію і претензії яких журналістка передає власними словами. Повідомляється, що губернатор для роз’яснення представникам Компартії „всю важность почитания жертв политических репрессий” запросить доньку воїна УПА, що їздила в табори до свого батька. У публікації Т. Литвиної „В Харькове решили страховать памятники” (31 жовтня) йдеться про наміри страхувати пам’ятники, щоб „защитить от вандалов культурное наследие”. В цьому контексті лише згадується про пам’ятний знак УПА: „Только в Харькове пострадал „Шевченко, „Кобзари”, памятный знак УПА. А сколько мемориальных досок оказались разбитыми или украденными! Недавно хулиганы добрались до знаменитого дома „Слово”, разгромив гранитную доску с именами корифеев украинской литературы, живших там в 30-е годы” – звертає увагу газета. Жанри публікацій у газеті „Комсомольская правда в Украине” про УПА або пов’язані із цією тематикою, – інформаційні. Лише 1 репортаж про знайдений сховок з упівськими фотографіями, зайняв цілу сторінку газети. Усі матеріали – авторські. Експертні джерела та експерти.

105

За винятком 1 публікації, де присутній коментар автора книг про УПА та спогади учасників подій, думок експертів з даної тематики не представлено, як і немає посилань на документальні джерела. В газеті також не заторкуються суперечливі, проблемні питання щодо УПА, які хвилюють суспільство. Загалом можна сказати, що видання приділяє досить мало уваги висвітленню проблематики, пов’язаної з УПА і вона є однією із другорядних тем у газеті. Образ УПА та його представників У матеріалах газети присутня оцінна лексика, яка як позитивно (цитати із указу про присвоєння звання Героя України Р. Шухевичу, слова журналіста про представників УПА як участників „национально-освободительного движения”), так і негативно характеризує представників Української повстанської армії (лозунги противників УПА, інформація у „Досье „КП” (у матеріалі „Витренко обьявила войну Шухевичу”) про те, що „Часть националистов сражалась против немецких захватчиков, часть - против Красной армии”. Через неточність висловлювання журналіста, тут має місце поширення міфу про те, що УПА боролась із Червоною армією. УПА цілеспрямовано воювала проти загонів НКВД, а не проти солдатів-червоноармійців. Більшість лексичних зворотів носять нейтральний характер. Отже можна говорити про те, що на сторінках газети образ УПА та її представників постає у нейтральному світлі. (Див. Додаток 3, 2).

106

Висновки У нашій роботі ми зробили спробу дослідити методом контент-аналізу висвітлення образу УПА в українських друкованих ЗМІ. Для цього ми проаналізували 4 українські видання: „День”, „Україна молода”, „Сегодня” та „Комсомольская правда в Украине”, дослідивши 117 текстів. Жанр 1. У результаті проведеного контент-аналізу нами виявлено домінантний жанр публікацій, що стосується тематики УПА в обраних виданнях. Зокрема, в газеті „День” домінують статті (13). В „Україні молодій” і „Сегодня” – новина (10; 18), в „Комсомольской правде в Украине” – 2 жанри: новина (3) і звіт (3). 2. Весь масив публікацій можна розглядати через два взаємопов’язаних тематичних блоки, один з яких націлений на розкриття широкого спектру тем, пов’язаних з висвітленням УПА, інший стосується постаті головнокомандувача Р. Шухевича. 3. Як виявилось, найбільший сплеск публікацій на дану тему в усіх 4-х виданнях припав на жовтень. Як відомо, 12 жовтня вийшов указ Президента України В. Ющенка про відзначення 65-річчя з дня створення УПА і про присвоєння звання Героя України Р. Шухевичу. Саме 14 жовтня відбулося відзначення ювілею УПА та присвоєння звання Героя України (посмертно). Відповідно до цього найбільша кількість публікацій у всіх 4 виданнях з’явилася у жовтні. Дещо менше публікацій на дану тему надруковано у вересні, листопаді в газетах „День” та „Сегодня”. Увагу ЗМІ привернула також інша дата: 30 червня виповнилося 100 років від дня народження Р. Шухевича. Ця подія теж викликала появу аналогічної кількості публікацій у виданні „Україна молода” у червні. Липень за кількістю публікацій є на 2 місці в газеті „День” та на 3 місці – у виданні „Сегодня”.

107

4. Можна констатувати, що позиція обраних нами видань у висвітленні теми УПА не була одностайною. Якщо тональність видань „День”, „Україна молода” здебільшого позитивна, то в „Сегодня” вона явно негативна. В газеті „Комсомольская правда в Украине” переважають матеріали нейтрального характеру, але вони поверхові та переважно новинні. Тематика 1. Одна з провідних тем, а саме відзначення 65-річчя УПА, по-різному висвітлена на сторінках обраних нами видань. З-поміж усіх видань найвищий відсоток публікацій щодо цього – у газеті „Сегодня”. Цій темі також присвячено найбільшу кількість матеріалів самої газети, що становить 17 %. Вона представлена крізь призму акцій протесту проти відзначення 65-річчя УПА. Лише у 7 % публікацій висвітлено масові акції обох таборів у день відзначення цієї події з акцентом на противниках святкування, цитуванням їхніх звинувачувальних щодо УПА гасел та лозунгів. Тільки в 3 % (1 публікація) в нейтральній тональності йдеться виключно про відзначення події прихильниками УПА. В газеті „День” ця тема складає лише 3 % (1 стаття) і представлена вона сутичкою протилежних сторін. У цьому контексті газета інформувала лише про акції прихильників УПА (11 %). В газеті „Комсомольская правда в Украине” 25 % публікацій (2 статті) присвячено висвітленню акцій протестувальників та 13 % (1 стаття) – заходам з відзначення 65-річчя УПА у Львові. Газета „День” Більшість матеріалів газети (18 %) були присвячені аналізу сприйняття УПА в суспільстві, тобто чому ця тема неоднозначно сприймається українським соціумом сьогодні, які причини різного сприйняття УПА на Сході та Заході України. Значна частина матеріалів також була зосереджена довкола постаті

108

Шухевича. Це 37 % від загальної кількості матеріалів у виданні на дану тему, зокрема 19 % публікацій присвячено власне постаті Р. Шухевича. Інша тема „Сторінки історії УПА” охоплює 13 % матеріалів. „Україна молода” 1. Ця газета надрукувала найбільше публікацій про Р. Шухевича з поміж усіх видань, що становить 20 % від загальної кількості матеріалів. В 56 % публікацій наявні згадки про Р. Шухевича. Як і в газеті „День” у виданні „УМ” значна кількість матеріалів присвячена темі „Сторінки історії УПА” і становить 17 % від загальної кількості. У дещо меншій кількості матеріалів висвітлено заходи з відзначення 65-річчя створення УПА. У цьому контексті газета інформувала лише про акції прихильників УПА (11 %). Натомість протестні акції з цього приводу на сторінках газети не були представлені. 6 % матеріалів газети „Україна молода” відведено під публікації, в яких висвітлено негативну реакцію єврейських організацій України й Росії та Ізраїлю, викликану відзначенням 65-річчя УПА та присвоєнням Р. Шухевичу звання Героя України. „Сегодня” Більша частина матеріалів, що становить 17 %, присвячена темі протестів проти відзначення річниці УПА. Наступна

тема,

яку

через

специфічність

та

надмірну

негативну

тенденційність, ми назвали „Упівці – „злочинці та нацистські посібники”, складає 11 %. Тема „лідери УПА”, 3 матеріали з яких присвячено В. Куку, а 1 – Р. Шухевичу, теж складає 11 %. Експерти та експертні джерела 1. У виданнях „Україна молода” і „День” коментарі експертів присутні у 29 % матеріалів. Експертами здебільшого виступають ті фахівці, що належать до

109

табору істориків, які позитивно налаштовані до української історії, це – С. Кульчицький, Ю.Шаповал, В. В’ятрович, Я. Грицак, В. Сергійчук, В. Гриневич та ін. Їхнє бачення історії України позбавлене радянських стереотипів, хоча дехто з них за часів СРСР займали консервативну позицію в радянській історичній науці. 2. „УМ” – єдине видання, у якому представлено точку зору іноземного експерта – польського історика Г. Мотики, його коментар стосувався лише оцінки УПА в контексті операції „Вісла”. В публікаціях газети фігурують цінні свідчення учасників подій, а саме особистого охоронця Р. Шухевича Л. Полюги, репресованої Є. Андрусяк, голови братства УПА О. Васкула. 3. Газета „День” – єдине видання у якому цитуються першоджерела: періодичні видання УПА: „До зброї”, „Повстанець”, „Український перець”, інформаційно-агітаційний документ „Хто такі бандерівці і за що вони борються”. Подаються також спогади учасника подій, охоронця Р. Шухевича Л. Полюги. 4. Ще менше матеріалів обох газет ґрунтується на документальних джерелах, які цитуються у 6 % публікацій, тобто 2 статтях (газета „УМ”) та в 11 % матеріалів, тобто 4 публікації (газета „День”) 5.У виданні „День” авторами 3 статей виступають історики (Ю. Шаповал, С. Кульчицький і Я. Грицак), але у цих публікаціях тема УПА є другорядною. 6. Дуже низький відсоток матеріалів видання „Сегодня” містять коментарі експертів з даної тематики. Лише у 6 % матеріалів (2 публікації) присутнє посилання

на

документальне

джерело

–

книгу

істориків,

викладачів

Національної академії СБУ Д. Вєдєнєєва, Г.Биструхіна „Повстанська розвідка діє точно й відважно…”. Крім того, у цих матеріалах відсутній баланс, адже інші джерела не беруться до уваги, а також цитування даної праці відбувається з висмикуванням із загального контексту потрібної журналістові інформації з метою створення вкрай негативного образів УПА та Р. Шухевича.

110

7. У 6 % матеріалів (2 публікації) залучено коментарі експертів з протилежних таборів: керівника меморіалу Яд Вашем в Ізраїлі Й. Лапіда та українського історика В. Сергійчука, політологів В. Погребинського та В. Карасьова. В одній із публікацій згадується про існування радянських та німецьких джерел, які начебто підтверджують причетність батальйону „Нахтігаль” до єврейських погромів у Львові, але що це за документи, у матеріалі не вказано. 6. В газеті „Комсомольская правда в Украине” представлено лише коментар 1 експерта в 1 публікації. Образ УПА 1. Висвітлення УПА за всієї бажаної безсторонності, все ж позначене певною тенденційністю як у негативному, так і позитивному сенсах. У ЗМІ, як і в суспільстві немає однозначного ставлення до УПА. Одна частина з них, скориставшись демократичними змінами в Україні, підтримує УПА як образ народної військової потуги, що вела національно-визвольну боротьбу ( „Україна молода”, „День”), інша - надалі дотримується радянських позицій, подаючи це формування та її представників в ролі запроданців, колаборантів, вбивць („Сегодня”). 2. Переважно нейтральної позиції дотримувались журналісти газети „Комсомольская правда в Украине”, однак їхні матеріали, по-перше, є малочисельними, а по-друге досить поверховими. 3. У багатьох публікаціях відсутній баланс експертної оцінки. В газетах „Україна молода” і День” превалює позитивний ухил, в „Сегодня” – негативний. У виданні „Комсомольская правда в Украине” коментарі експертів в контексті даної теми відсутні. 4. Газети „Україна молода” і „День” обрали для себе провідну лінію, яка уособлює і всіляко увиразнює позитивні риси у висвітленні УПА, але вона, на

111

жаль, не захищає від неминучих у такому випадку обставин, що ведуть до ідеалізації та героїзації образу УПА. Публікаціям іноді бракує справжньої глибини

висвітленні

проблематики,

що

замінюється

поверховими

смисловими висловами позитивного значення. 5. Підбір фактажу, сюжетів, героїв публікацій, інтерв’юйованих осіб, експертів, документальних джерел у газеті „УМ” свідчить про свідоме творення позитивного образу УПА на сторінках видання. Ефект позитиву часто досягався через зіставлення з образом ворога – в іпостасі НКВС, МГБ, сталінського тоталітарного режиму, „нового гітлерівського порядку” тощо. 6. Для висвітлення колективного образу УПА, як і окремих його лідерів, автори

широко

застосовували

позитивну

оцінну

лексику,

на

зразок

„національно-визвольна боротьба”, „герої”, „армія нескорених”, „кращі сини й дочки нашого народу”, найлегендарніша партизанська армія Європи” та баг. ін. Цей лексичний набір спрямований на героїзацію діяльності учасників руху опору та глорифікацію образу УПА загалом. (Див. Додаток 3, 2). 7. Позиція газети „День” є дещо поміркованішою, ніж позиція газети „УМ” у ставленні до УПА та її представників. Хоча окремим публікаціям властивий надмірно піднесений пафос та пустопорожнє славослів’я. Авторами цих матеріалів є журналісти або дописувачі з периферії. 8. У порівнянні з „Україною молодою” автори „Дня” в публікаціях про Шухевича не йдуть второваними стежками, а добирають цікаві, маловідомі сторінки біографії головнокомандувача або виписують його образ через взаємодоповнюючі індивідуальні сприйняття і тлумачення постаті керівника УПА запрошеними експертами. У переважній більшості матеріалів ця оцінка позитивна. 9. У 5 % публікацій газети „День” заторкується питання про деміфологізацію негативного за радянськими мірками образу УПА; пропонується ставити розгляд теми „УПА і Німеччина” в розріз теми „СРСР і Німеччина”. Тобто

112

йдеться про намагання журналістів поставити тему УПА в рамки ширшого історичного і політичного розгляду. Помітною в публікаціях газети „День” є лінія, пов’язана з роздумами про ставлення до УПА сучасного суспільства і зокрема, на Сході України та про потребу забезпечення населення відповідною інформацією. 10. Спільною для обох газет є позиція, що полягає у схваленні дій і заходів з боку держави, спрямованих на визнання, реабілітацію УПА та вирішення ветеранської проблематики. На жаль, у обох виданнях, практично відсутні намагання піднімати і висвітлювати суперечливі та міфологізовані моменти, що стосуються проблематики УПА, які викликають неоднозначні оцінки у суспільстві. Такі проблемні аспекти потребують залучення широкого кола фахівців для роз’яснення. 11. Висновок про те, що УПА боролася проти гітлерівців і проти радянського тоталітаризму властивий газетам „Україна молода” і „День”. Уточнюючи цей висновок, вони наголошують на тому, що УПА 8 років після закінчення Другої світової війни протистояла СРСР. Цьому відповідають матеріали на тему „Сторінки історії УПА”. 12. У багатьох матеріалах видань „День” та „УМ” стверджується, що почавши з 1944 року, УПА вела боротьбу підпільними методами. Ці публікації дають уявлення про характер і ризики підпільної роботи в умовах мереж так званих бункерів, криївок через широко розгалужену систему контактів із зв’язковими, готовність кожного з них пожертвувати своїм життям. Позитивно налаштовані до УПА газети неодноразово підкреслюють героїчний характер діяльності УПА та її окремих постатей, які здебільшого гинули від ворожої або власної куль. Ті ж повстанці, що потрапляли до рук енкаведистів, відбували покарання в радянських таборах. 13. Ветерани УПА представлені на сторінках цих газет, як учасники національно-визвольної боротьби за незалежність України, що залишилися

113

живими свідками тих подій, пройшли складний життєвий шлях - через боротьбу в умовах підпілля, відбули в’язниці, табори, заслання, дочекались омріяної незалежності, але не здобули належної шани та відповідного офіційного статусу нарівні з ветеранами ВВВ. 14. Основною особливістю більшості публікацій газети „Сегодня”є виразно негативне і навіть агресивне ставлення до УПА, її представників та ідеології націоналізму. У переважній більшості публікацій видання УПА постає в образі бандитського терористичного формування з нацистською ідеологією, що знищувало тисячі вчителів, лікарів і просто мирних жителів, Служба безпеки якого „являясь одним из видов террора, проводимого ОУН-УПА, носит характер, превосходящий по своей мерзости средневековье”. Такий негативний образ УПА, що ввібрав у себе стереотипи та міфи, витворені ще НКВС і радянською пропагандою, у публікаціях окремих журналістів доповнюється злісними інсинуаціями та їхніми власними вигадками, наприклад про те, що Служба безпеки УПА своїми методами роботи вражала навіть сталінських енкаведистів. 15. На сторінках видання нами виявлено поширення ряду негативних міфів про Українську повстанську армію і застосування маніпулятивних технологій для творення демонічного образу УПА та її представників. Для формування відповідного образу УПА журналісти активно використовують негативну оцінну лексику, на зразок „каратели с тризубом и свастикой”, „стрелявшие в спину”, „разбойники” та багато ін. (Див. Додаток 3, 2). Найяскравішим вираженням цієї тенденції є ряд статей авторами яких є О. Бузина та В. Скачко. На фоні знущальної критики УПА та її лідерів автори цих публікацій неодноразово роблять закиди на адресу Президента України та в грубій формі інкримінують йому незнання правди про УПА. 16. „Сегодня” – це єдина газета, яка в контексті питання визнання УПА воюючою стороною, інформує читачів про думку з цього приводу посла Росії в

114

Україні В. Черномирдіна. Натомість мінімально залучає до коментарів фахівців-істориків. 17. В газеті „Комсомольская правда в Украине” образ УПА в цілому нейтральний, неяскраво виражений. Лексика, що вживається до членів УПА, здебільшого

наступного

характеру:

„повстанцы”,

”воины

УПА”

„подпольщики”. Матеріалів на дану проблематику мало, вони не містять глибокого аналізу, зорієнтовані на поточні події. Отже тема УПА – одна з другорядних у цьому виданні.

Образ Р. Шухевича 1.Видання „Україна молода” і „День” зробили спробу розкрити образ Р. Шухевича у багатогранності його людських якостей, як організатора й очільника руху опору на західноукраїнських землях, його ідейного керівника. 2. Позитивний образ головнокомандувача УПА в „Україні молодій” представлений – серією біографічних нарисів про його життя й діяльність: від дитячих

років

–

до

останніх

хвилин

загибелі.

Зокрема,

портрет

головнокомандувача постає на тлі його родини, що репрезентувала кращу частину галицької інтелігенції на межі ХІХ-ХХ ст. У біографічних матеріалах „УМ” про головнокомандувача УПА відсутнє посилання на документальне джерело, хоча з тексту зрозуміло, що інформація запозичується з праць, присвячених Шухевичу. Тому такі матеріали мають мало не „плагіатний” вигляд. 3. У порівнянні з „Україною молодою” автори „Дня” в публікаціях про Шухевича не йдуть второваними стежками, а добирають цікаві, маловідомі сторінки біографії головнокомандувача або виписують його образ крізь призму взаємодоповнюючих фахових коментарів і тлумачень запрошених експертів. В переважній більшості експертна оцінка є позитивною.

115

4. Р. Шухевич на сторінках обох газет, це – людина, що одержала чудове родинне виховання, здобула блискучу європейську освіту, і ще в студентські роки стала учасником політичного протистояння, що мало місце в Галичині у міжвоєнне двадцятиліття. Шухевич – інтелігент, „інтелектуал з відкритим серцем”, хороший спортсмен, тонкий музикант, здібний підприємець. Він – талановитий конспіратор і певною мірою авантюрист, здатний на великий ризик, якому вдається відвідати хворого батька у лікарні, що знаходилась під пильним наглядом і охороною НКВС, з фальшивими документами двічі поїхати на лікування у Крим; перебуваючи у розшуку німецьких спецслужб, – відвідувати Львівський оперний театр. Крім того, Шухевич – особистість високоморальна, харизматична, обдарована у багатьох аспектах; зокрема – „легендарний командир” „найефективнішої у світі армії”, що боролася за незалежність України; і врешті – герой і патріот, що без жодних вагань віддав життя за свою землю і власний народ. 5. Образ Р. Шухевича у деяких матеріалах газет „День” та „Україна молода” розкривається за допомогою оцінки цієї постаті його соратниками, рідними (син головнокомандувача Юрій), друзями. У 8 % з 19 % публікацій про Шухевича газети „День” присутні коментарі експертів, баланс оцінювання як 6.Водночас у матеріалах обох газет констатується, що постать Р. Шухевича викликає різко протилежне сприйняття у суспільстві – надто ж після присвоєння йому звання Героя України. Його ім’я стало фактично об’єктом розбрату всередині України на рівні обласних рад на сході України та в Криму, в оцінках українських експертів, у повній негації з боку російських і єврейських громадських організацій в Україні та Росії, а також в Ізраїлі. В цьому контексті починає звучати лексика на кшталт „Шухевич – „фашист, каратель і вбивця”, учасник чи організатор антиєврейських каральних акцій”. Газета „Україна молода” представляла таку точку зору, але з метою спростування цих різких звинувачень надавала слово експертам. У газеті „Сегодня ” подібні формулювання представлені без коментарів фахівців.

116

7. В цій газеті постаті Шухевича присвячено 1 великий матеріал у жанрі „портрет” та 3 короткі новинні публікації. В інших матеріалах про нього містяться згадки. На сторінках газети образ Р. Шухевича вимальовується у зовсім іншій тональності, ніж в газетах „День” та „Україна молода”. В „Сегодня” головнокомандувач УПА – „налетчик на банки”, „гитлеровский полицай”, „убийца украинцев” „соблазнитель жен товарищей по партии, сидевших в тюрьме”. Шухевич – „никудышний вождь” „со способностями прусского капрала”, терорист, апологет нацизму, якому притаманні найгірші людські риси; він „честолюбець”, світогляд якого „не выходит за пределы лавки или львовского рынка” і врешті „редкий жлоб”. Псевда Шухевича йменуються „кличками”, що

викликає асоціацію із тваринами. У єдиному

коментарі експерта з приводу Шухевича звучить оцінка, що ця постать різко негативно оцінюється половиною країни, однак відсутні будь-які посилання на результати опитувань громадськості в цьому контексті. 8. У газеті „Комсомольская правда в Украине” ім’я Р. Шухевича фігурує у двох коротких публікаціях новинного характеру. Хоча й в одному з матеріалів має місце

цитування лозунга противників головнокомандувача УПА:

„Шухевич – убийца”, але контекст публікацій загалом нейтральний і невиразний, оскільки матеріали газети поверхові. У підсумку проведеного дослідження основними є наступні висновки: 1. Жодне з обраних нами видань не підходить до висвітлення образу УПА безпристрасно, об’єктивно й глибоко і зі збалансованою експертною оцінкою. 2. Практично відсутні спроби піднімати і висвітлювати суперечливі та міфологізовані моменти, що стосуються проблематики УПА, які викликають неоднозначні оцінки у суспільстві. („День” та „Україна молода”) Такі проблемні аспекти потребують залучення широкого кола фахівців для роз’яснення. У виданнях „Сегодня” та „Комсомольская правда в Украине” такі намагання повністю відсутні. Більше того, в газеті „Сегодня” відбувається

117

поширення негативних міфів про УПА та спотворення інформації шляхом маніпуляцій. Оскільки подібних досліджень проводилось досить мало, дана робота може стати грунтом для наступних ширших досліджень. На нашу думку, варто було б провести аналіз регіональних засобів масової інформації, зокрема на Сході України, де широко розповсюдженими є різноманітні міфи про УПА, поширення яких відбувається і у ЗМІ. Крім того, важливо дослідити вплив на аудиторію висвітлення даної теми у медіа, і те, яким чином відображається на суспільній думці упереджене представлення матеріалу.

118

Список використаної літератури 1. Wimmer, Rodger D., Dominick, Joseph R. Mass media research, an introduction. Belmont: Wadsworth Publishing Company, 1997 2. Бахтєєв Б. А віз і нині там…: [Електронний документ] // „Телекритика”. 2006. – 21 жовтня. (http://telekritika.kiev.ua/articles/129/0/7959/a_viz_i_nini_tam%E2%80%A6/) Перевірено: 01.05.2009. 3. . Бахтєєв Б. Телеогляд 27 квітня – 11 травня: [Електронний документ] // „Телекритика”. 2006. – 12 травня. (http://telekritika.kiev.ua/articles/129/0/7959/a_viz_i_nini_tam%E2%80%A6/) Перевірено: 01.05.2009. 4. Бібліотека „Дня”: [Електронний документ]. - (http://www.day.kiev.ua/108/). Перевірено 07.06.2009. 5. В. Ющенко об уравнивании социальных прав воинов УПА и участников великой отечественной войны: [Електронний документ] // „Крымские известия”. 2006. – 1 травня. (http://wwwki.rada.crimea.ua/nomera/2006/083/interfax_083-06.html). Перевірено 07.06.2009. 6. Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. „Повстанська розвідка діє точно й відважно...”, К., 2006. 7. Вілсон Е. Драматургій віртуальної політики // Критика. - 2007. - ч.5. - С.84 8. В'ятрович В. Українська Повстанська Армiя у свiтлi захiдної преси 1946-1947 pp. //Україна. Культурна Спадщина, національна свідомість, державність. Збірник на пошану професора Юрія Сливки. – Львів, 2000. – Т. 7. – с. 471-488. 9. Гаврилов О. Таблоїди називають Шухевича зрадником, а поважні видання пишуть про «УПА-УНСО»: [Електронний документ] // „Телекритика”. 2007 – 7 листопада. (http://www.telekritika.ua/media-regions/drukovani-zmi/2007-1107/34766). Перевірено 13.05.2009.

119

10. Гайдук Ю. Мас-медіа як творці сучасних політичних міфів // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. — Львів, 2007. — Вип.19. — С.72–76. 11. Гармаш Н. С. Феномен маніпулювання в мас-медіа // Вісник. — Х., 2006. — N737: Сер.: Питання політології, вип.8. — С.138–145. Гирич І. Тріюмфи сильних // Критика. - 2006. - ч.124 12. Гончаров М. Влияние СМИ на социальный статус личности: [Електронний документ] // „Элитариум”. 2006. - 19 липня. (http://www.elitarium.ru/2006/07/19/vlijanie_smi_na_socialnyjj_status_lichnosti.htm l). Перевірено 29.05.2009. 13. Грабовський С. Про що мовчатимуть українські ЗМІ: [Електронний документ] // „Телекритика”. 2006. – 13 жовтня. (http://telekritika.kiev.ua/articles/124/0/7921/pro_%D1%89o_movchatimut_ukrainsk i_zmi/). Перевірено: 06.06.2009. 14. Г. Грачев Г., Мельник И. Манипулирование личностью. - М.: Алгоритм, 2002. - 288 с. 15. Гриневич В. Змагання переможців // Критика. – Ч.1 – 2. – 2007. – С. 30. 16. Здіорук С.,Гриневич Л., Здіорук Покажчик публікацій про діяльність ОУН та УПА (1945 – 1998) - К., 1999. 17. Дубасевич Р. Україна або смерть [Електронний документ]. – (http://www.zaxid.net/article/21463/) 18. Доценко Е. Психология манипуляции, М., 1996. 19. Зелинский С. Манипулирование массовыми психическими процессами посредством психоаналитических методик: [Електронний документ]. (http://psyfactor.org/lib/zel4.htm/) 20. Історія "Дня": [Електронний документ]. - (http://www.day.kiev.ua/105366). Перевірено 6.06.2009. 63 21. История: [Електронний документ]. - (http://segodnyamultimedia.com/index.html?page=8). Перевірено 24.05.2009.65

120

22. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. - К.: Оріяни, 2000. 23. Ковба Ж. Історик мусить аналізувати...: [Електронний документ]. (http://oun-upa.org.ua/articles/kowba.html). Перевірено 1.06.2009. 55 24. Колісник Ю. Преса радянської України як засіб маніпулювання суспільною свідомістю // Вісник. — Черкаси, 2004. — Вип.57: Сер.: Філологічні науки. — С.128–132. 25. Кононенко І. Яку історію показує українське ТБ?: [Електронний документ] // „День”. 2007. – 23 жовтня. (http://www.day.kiev.ua/190201/). Перевірено 06.06.2009. 26. Кононенко І. Міф життєствердний проти мартирологічного або Які документальні проекти пропонують глядачеві: [Електронний документ] // „День”. 2007. – 26 жовтня. (http://www.day.kiev.ua/191132/). Перевірено 05.06.2009. 27. Крупський І. Преса як джерело досліджень національно-визвольних змагань за українську державу (Друга половина Х1Х – перша чверть ХХ ст.): Автореф. дис… д-ра іст. наук: 07.00.06 / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України. – К., 1996. – 29 с 28. Крупський І. Преса як історичне джерело: загальний огляд // Збірник праць науково-дослідного центру періодики. – Вип.. 3. – Л.. 2005. 29. Кульчицький С. Полеміка в українському суспільстві стосовно ОУН та УПА // Україна ХХ ст.: культура. Ідеологія. Політика. - Вип. 7. - К., 2004 30. Лещенко С. Орбіти політичних медіа: сфера впливу Пінчука, Ахметова, Порошенка, Ющенка...:[Електронний документ]. - „Українська правда”. 2006. 6 грудня. (http://www. pravda. com.ua/ news/2006/12/6/52006. htm). Перевірено 06.06.2009 31. Лігачова Н., Черненко С., Іванов В., Дацюк С. та ін. Телебачення спецоперацій: [Електронний документ] // „Телекритика”. 2003. Перевірено 04.06.2009. 32. Літопис Української повстанської армії. - Том 16. - Торонто, 1987

121

33. Луканов Ю. УПА наступає: [Електронний документ] // „Телекритика”. 2008. – 16 січня. (http://www.telekritika.ua/telekino/2008-01-16/35971). Перевірено 13.05.2009. 34. Лукінюк М. Обережно: міфи! Спроба системного підходу до висвітлення фальшувань історії України. - К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2003. - 576 с. 35. На «Комсомольську правду» подають до суду за публікацію фальшивки про ТМ «Олейна»: [Електронний документ]. – (http://ukr.proua.com/news/2008/07/24/150518.htm) Перевірено 05.06.2009. 36. Минаев О. Контент-анализ – описание метода: [Електронний документ]. – (psyfactor. оrg/lib/kontent.htm). Перевірено 25.05.2009. 37. Мирер П. В Украине выбрали газету года: [Електронний документ] // Медиапорт. 2009. - 24 березня. (http://www.mediaport.ua/news/ukraine/61793). Перевірено 26. 05.2009. 38. Миць М. Я. Українська періодична преса Волині (1921-1939 рр.) як історичне джерело: Дис…канд. іст. наук: 07.00.06 / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України. – К., 1995. – 191 с. 39. Остапа С. Журналісти мають шукати спільний знаменник історичної пам’яті: [Електронний документ] // „Телекритика”. 2007. – 5 грудня. (http://www.telekritika.ua/view/2007-12-05/35337). Перевірено 2.06.2009. 40. Остапа C. Українська історія подається телебаченням мартирологічно, а мала би – життєствердно: [Електронний документ] // „Телекритика”. 2007. – 10 жовтня. (http://www.telekritika.ua/events/2007-10-25/34571?theme_page=60&). Перевірено 05.06.09 41. Павлюк Л. Знак, символ, міф у масовій комунікації, Л.. 2006. 42. Презентация о компании: [Електронний документ]. - (http://segodnyamultimedia.com/?page=47). Перевірено 24.05.2009.

122

43. Романишин Ю. Боротьба ОУН-УПА за незалежність України у висвітленні західної преси (40–50-х рр. ХХ ст.) // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. — Львів, 2002. — Вип.11. — С.186–196 44. Романишин Ю. Преса ОУН-УПА як джерело до історії українських визвольних змагань (1942–1945 рр.) // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. — Львів, 2001. — Вип.8. — С.64–71. 45. Рябчук М. Українське поле дискурсивних битв // Критика. - 2008. - ч.1-2. 46. Сидорук А. Станіслав Кульчицький: В Україні внутрішні і зовнішні війни тривали з 1914 по 1991 рр.: [Електронний документ] // „Телекритика”. 2005. – 30 листопада. (http://www.telekritika.ua/media-corp/lyudi/2005-11-30/879) Перевірено 30. 04.2009. 47. Сливка Ю. У пошуках історичної правди (до 60-річчя УПА) // Історія. — Чернівці, 2005. — Ч.3. — С.257–261 48. Тернопільський Ю. Українська преса з перспективи 150-ліття, Джерсі-Сіті, 1974. Українська радянська енциклопедія. - Том 7. - К., 1982. 49. Титаренко Д. Преса Східної України періоду німецько-фашистської окупації як історичне джерело (1941-1943 рр.): Автореф. дис… канд. іст. наук : 07.00.06 / Дніпропетровський національний ун-т. – Дніпропетровськ, 2002. – 19 с. 50. Українська радянська енциклопедія в 12 тт. – Том 7. – К., 1982 51. Усов Д. Міфологізація свідомості в сучасному суспільстві.: Автореф. дис. канд. філос. наук: 09.00.03 / НАН України. Ін-т філос. ім. Г.С. Сковороди. — К., 2002. — 19 с. 52. Чапуга С. До питання про об’єктивну оцінку ОУН і УПА // «Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Історія, уроки, сучасність», наук. конф. Всеукр. Братства вояків УПА (1993; ІваноФранківськ). Матеріали наукової конференції Всеукраїнського Братства вояків УПА «Організація... », 16–17 січня 1993 р., м. Івано-Франківськ. — Стрий, 1993. — С.56–57.

123

53. Чернишов Р. В. Деякі проблеми висвітлення ролі ОУН та УПА в історії України // Розбудова держави: духовність, екологія, бізнес. — 1996. — С.157– 158. 54. Черняков Б. І. Періодична преса на окупованій території України // Наук. зап. — К., 2005. — Т.18. — С.131–158. 55. Шаповал Ю. Війна після війни// Українська повстанська армія в боротьбі проти тоталітарний режимів. - Л., 2004; 56. Шутов Р. Роль ЗМІ у формуванні політичної та громадської думки в Україні [Електронний документ]. (http://www.mcenter.org.ua/text/news/20080208-4.html). Перевірено 05.05.2009. 57. Щур Ю. Ворожість у сприйнятті боротьби ОУН-УПА жителями східних регіонів України: історичний аналіз // Молода нація. — К., 2003. — N4 (29): Інтеграційна модель для України. — С.23–31 58. Юськів Б.М. Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід. – Рівне: Перспектива, 2006. – 202 с. 59. Ядов В. А. Стратегия социологического исследования. - М.: Добросвет, 2003. – 595 с.

124

Додаток 1. Динаміка частоти публікацій протягом року.

Кількість 9 публікацій 8 7 6 5 4 3 2 1 0

11 12 Період

Мал.1. Газета "Україна Молода"

Кількість 8 публікацій 7

6 5 4 3 2 1 0

Період

Мал.2. Газета "День"

125

Кількість публікацій

5 4 3 2 1 0

Період

Мал.4. Газета "Комсомольська Правда"

14 Кількість 12 публікацій

10 8 6 4 2 0

10 11 12 Період

М ал.3. Газета "Сегодня"

126

Додаток 2. Тональність матеріалів газет в контексті висвітлення теми УПА.

Нейтральні 17% Нейтральні

Негативні Негативні 3% 0%

37% Позитивні 60%

Мал.2. Газета "День"

Позитивні 83%

Мал.1. Газета "Україна Молода"

Негативні 3% Нейтральні 37% Позитивні 60%

Мал.2. Газета "День" Додаток 3.

127

Позитивні 0% Нейтральні 46% Негативні 54%

Мал.3. Газета "Сегодня"

Негативні 25%

Нейтральні 50%

Позитивні 25%

Мал.4. Газета "Комсомольская Правда"

128

Додаток 3.

6 1

5 3

3 -

Заочний круглий стіл

1 1

Опитуван ня експертів

18 3

Відкритий лист

розслідув ання

4 5

коментар

5 2

колонка

Інтерв’ю

1 -

анонс

звіт

2 1

портрет

замітка

нарис

Репортаж

4 10

стаття

Інф. пов-

„День” „Україна молода” „Сегодня” „Комсомольская правда в Украине”

новина

видання

Спогади

1. Жанрові особливості публікацій у виданнях.

1 -

2 1

1 -

2. Ключова оцінна лексика щодо УПА. „Україна молода” Лексика

Кількість застосувань

герої УПА воювала за незалежність України Національно-визвольна боротьба Борці за волю (свободу) України Упівці святі Протистояли двом найбільшим агресорам у світі: гітлерівській Німеччині і сталінському СРСР Протистояла найбільшій, найжорстокішій імперії світу Найлегендарніша армія Європи Найефективніша армія унікальна партизанська боротьба

6 8

Кількість матеріалів, де застосовано, % 17 % 22 %

22 %

17 %

2 1

6% 3%

1 1

3% 3%

129

Захисники вітчизни

3% „День”

Лексика

Кількість застосувань

Борці (боротьба) за незалежність (волю) України Герої Боротьба проти двох окупантів (найстрашніших імперій, двох режимів тощо) Національно-визвольна боротьба Боротьба проти радянських поневолювачів (більшовизму. НКВС) Героїчна боротьба (подвиги) Боротьба за Україну Віддали (готові віддати) життя за незалежність УПА створена , як відсіч українського народу гітлерівським окупантам На захист свого народу ставала УПА Боротьба за високу мету Кращі сини й дочки Були великими патріотами Збройне протистояння патріотично настроєних українців гинули з гімном України на вустах

Кількість матеріалів, де застосовано, % 28 %

14 9

28 % 25 %

25 %

14 %

4 2

8% 6%

1 1 1

3% 3% 3%

130

Національна політика УПА була виваженою і ґрунтувалася на повазі до інших народів

„Сегодня” Лексика

Кількість застосувань

пособников фашистов - тотальная резня «жидов, ляхов и москалей»; - запятнали себя этническими чистками на территории Европы; - уничтожали инородцев; - Бандеровцы вырезали их целыми селами – как сейчас убивают друг друга туземцы в какомнибудь Конго; - на территории этого края были уничтожены все этнические поляки; - убийцы мирних жителей и других национальностей;

19 6

Фашисты, нацисты, 5 национал-фашисты, фашистские недобитки ітд 5 - Повешение, убийства заподозренных людей и их семей, в том числе, матерей, жен и детей топором, перепиливание пилой – так обычно выполняются приговора, выносимые

Кількість матеріалів, де застосовано, % 54 % 17 %

14 %

131

следователями полицейскоисполнительных органов «Службы Безопасности» ОУНУПА. - еще живы люди, чьих детей УПА бросала в колодцы, чьих родственников расстреливала целыми поселениями; - Их принципом было – лучше расстрелять десять невиновных, чтобы наказать одного виновного; - Они собирались убивать, убивать, убивать. - Зверства УПА Стрелавшие в спину Боевики УПА Оценку ОУН-УПА уже дали во время Нюрнбергского процесса Преступления ОУНУПА терористы налетчики разбойники

3 3 2

9% 9% 6%

1 1 1

3% 3% 3%

Цитування лозунгів прихильників та противників УПА в газеті „Сегодня” Противники УПА „Вечная память павшим от рук фашистов и Бандеровских пособников” „Смерть бандеровским уродам” „Киев - не место для фашистских

Прихильники УПА „Слава Україні – героям слава”

132

шабашей” „Фашизм не пройдет” „Долой фашизм на Украине” "Вон из Украины натовскобандеровскую хунту" „СС Галичина - позор Украины" „Бандеровцы, вон из Крыма!” „Фашизм не пройдет!” „СС - долой!” "Нет прощения бандитам ОУН!”

3. Ключова оцінна лексика щодо Р. Шухевича “Україна молода” Лексика

Кількість застосувань

Знаменитий провідник/Легендарний командир УПА (генерал-хорунжий, Тарас Чупринка) Національний герой /справжній герой /герой Боровся за волю, свободу, незалежність України (український народ) Командир армії „нескорених, „непереможних”, „безіменних” Любов до пригод Постать загальнонаціонального масштабу Безстрашний, мужній партизанський керівник

Кількість матеріалів, де застосовано; % 17 %

2 1

6% 3%

133

105 % ідейний, надійний, вірний справедливий Надзвичайно скромний високоморальний винахідливий

1 1 1 1

3% 3% 3% 3%

„День” Лексика

Кількість застосувань

Герой, національний герой, загинув, як герой Віддав життя за Україну, боровся за Україну патріот надійний Точний у виконанні завдань Символ незламності України, людина символ Легендарний командувач УПА, відважний генерал Цілісна людина в історії визвольної боротьби України Дуже добрий керівник підпільного революційного руху Був фронтовиком першої лінії Він міг втекти, але він цього не зробив

Кількість матеріалів, де застосовано; % 11 %

2 2 2

6% 6% 6%

3% „Сегодня”

Лексика

Кількість застосувань

134

Кількість матеріалів, де застосовано; %

Начал карьеру терориста, Занимался политикотеррористической деятельностью „светоч” тоталитаризма, его идеал государства полицейский для Западной Украины Шухевич – народный герой, для востока командир УПА – фашист Шухевича обвиняли в смертях советских воинов и называли „заслуживающим проклятия палачом”, „палач” Гитлеровский полицай Убийца украинцев Соблазнитель жен товарищей „его мировоззрение не выходит за пределы лавки или львовского рынка” Набожность соединяется в нем с жестокостью Апологет украинского нацизма Никудышний вождь Редким же жлобом был этот Шухевич! бандюк Ромчик

1 1 1

3% 3% 3%

1 1

3% 3%

1 1

3% 3%

„Комсомольская правда в Украине” УПА

Шухевич

135

В 2006-м Ющенко выступил с

"Шухевич - убийца"

инициативой примирения ветеранов и воинов ОУН-УПА. Пожалуй, больше стариков оскорбило бы лишь публичное срывание орденов с кителя". Командир Украинской Повстанческой Армии. Один из главных украинских повстанцев 40-х годов. Часть националистов сражалась

главный командир Украинской

против немецких захватчиков, часть

повстанческой армии

- против Красной армии. воины УПА (2), повстанцы; "Смерть фашизму!", "Бандеровцы, вон из Крыма!" участники национальноосвободительного движения повстанцы ОУН-УПА, повстанцы (2), член УПА, подпольщица, подпольщики воины Украинской повстанческой армии,

воины УПА

жертвы политических репрессий Наши вояки, "наши хлопцы"

136

АНОТАЦІЯ дипломної роботи Тема: Висвітлення образу УПА в друкованих ЗМІ Студентки Бевз Христини Мирославівни Другого року навчання Магістерської програми „Журналістика” Науковий керівник Дуцик Д.Р. Рецензент ____________________________ Захищена „___” _______________ 2009 р. Короткий зміст роботи Мета роботи – визначити, як висвітлюється образ Української повстанської армії в українських друкованих виданнях. Для аналізу були обрані 4 газети: „День”, „Україна молода”, „Сегодня” та „Комсомольская правда в Украине”. Для дослідження, під час якого ми виявили основні тенденції представлення образу УПА у ЗМІ, був застосований метод контент-аналізу. За допомогою даного методу ми проаналізували матеріали газет, що були опубліковані за період з 1 січня по 31 грудня 2007 року.

137