Галина Будівська - диплом, 2012 by ukma journalist

Із МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Факультет соціальних наук і соціальних технологій

Кафедра Могилянська школа журналістики

Напрям підготовки 0303 Журналістика

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА на тему: Висвітлення судового процесу над Юлією Тимошенко в українських ЗМІ Виконала

_____________________ (підпис)

Науковий керівник ____________

Будівська Галина Йосипівна

старший викладач Гринько А.М.

(науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ініціали)

Робота допущена до захисту ___.05.2012р. ______________ Є.М.Федченко

Київ – 2012

Зміст Вступ ......................................................................................................................... 3 РОЗДІЛ 1. Огляд літератури .................................................................................. 7 1.1 Основні професійні стандарти журналістики. Принципи журналістської етики. ..................................................................................................................... 7 1.2.Правові та етичні аспекти діяльності журналіста під час висвітлення кримінального процесу. .................................................................................... 13 1.3 Справа Юлії Тимошенко ............................................................................. 20 Розділ 2. Методологія дослідження .................................................................... 22 2.1 Поняття та історія контент-аналізу ............................................................ 23 2.2. Опис методу та етапи його застосування ................................................. 26 2.3. Обгрунтування вибірки дослідження ....................................................... 29 Розділ 3. Опис результатів дослідження. Порівняння висвітлення судового процесу над Юлією Тимошенко в різних ЗМІ. .................................................. 33 3.1. Аналіз публікацій в електронному архіві інтернет-видання «Українська правда». ............................................................................................................... 34 3.2. Аналіз публікацій в електронному архіві інтернет-видання «Обозреватель». ................................................................................................. 38 3.3. Аналіз публікацій в журналі «Український тиждень». .......................... 46 3.4. Аналіз публікацій в журналі «Кореспондент». ....................................... 48 3.5 Загальний аналіз видань .............................................................................. 51 Висновки ................................................................................................................ 55 Список літератури ................................................................................................. 58

Вступ 11 квітня 2011 року Генеральна прокуратура України порушила проти екс-прем’єр-міністра України Ю. Тимошенко кримінальну справу «за фактом перевищення влади та службових повноважень під час укладання газових контрактів у 2009 році». 24 червня 2011 року в Печерському районному суді м.Києва розпочався суд у цій справі. Судовий процес привернув увагу іноземних політиків та громадських діячів. За кордоном були занепокоєні тим, що суд над Тимошенко може мати політичне підґрунтя. Влада, зокрема Президент України Віктор Янукович, запевняв, що нашій державі діє незалежний суд. Тим не менш напруження у відносинах України та ЄС зростало. Ще більше ситуація загострилася тоді, коли Ю. Тимошенко заарештували, а також коли в результаті цього погіршився її стан здоров’я. Після винесення вироку Печерським районним судом, а згодом Апеляційним судом м.Києва, а також після після переведення Юлії Тимошенко до виправної установи, увага до її засудження не вщухла. Зважаючи на те, що ця тема досі є широко обговорюваною в суспільстві, я вирішила дослідити, наскільки професійно висвітлювали її українські журналісти. На сьогодні наукових досліджень щодо висвітлення цього судового процесу у медіа ще не проводилося. Особливо цікавою ця тема є в контексті української політичної ситуації та зростання недовіри до суду. В теоріях масових комунікацій є точка зору про те, що медіа можуть здійснювати сильний вплив на аудиторію. В цьому контексті особливо цікаво, яке спрямування вони мають: висвітлюють складні політичні чи юридичні теми збалансовано і безсторонньо, чи виступають на боці однієї зі сторін. Я не ставлю собі за мету дослідити сприйняття аудиторії, виміряти негативний чи позитивний вплив журналістських матеріалів, а прагну побачити, наскільки професійно висвітлюють тему судового процесу Юлії Тимошенко українські журналісти. Презюмую, що за умови безстороннього

та збалансованого розкриття теми аудиторія має можливість робити висновки самостійно і не піддається негативним впливам медіа. Отже, об’єктом дослідження є українська преса та он-лайнові видання. Преса

представлена

популярними

Україні

суспільно-політичними

тижневиками «Український тиждень» і «Кореспондент», а он-лайнові видання – одними з найбільш відвідуваних сайтів: «Українська правда» та «Обозреватель». Предметом дослідження є висвітлення у згаданих ЗМІ теми судової справи Юлії Тимошенко. Якщо конкретніше, то мене цікавить, який кут подачі обирали журналісти та чи професійно писали на цю тему. Мета

дослідження:

проаналізувати

особливості

висвітлення

українськими журналістами судового процесу над Юлії Тимошенко. Відповідно до мети були поставлені такі завдання: проаналізувати публікаціїї в зазначених виданнях, виявити певні особливості та ідеологічні відмінності висвітлення теми судового процесу над Юлією Тимошенко у різних українських медіа. За основу методології дослідження було обрано метод якісного контентаналізу. Раніше зазначала, що маю намір визначити, чи були концептуальні та ідеологічні відмінності в різних виданнях (а це найзручніше досліджувати за допомогою якісної методології). Хронологічні рамки дослідження – період із червня 2011 року (коли в Печерському районному суді м.Києва розпочалося слухання справи) до груденя 2011 року (коли було оголошено вирок Апеляційного суду і Юлія Тимошенко була переведена до установи виконання покарань – Качанівської виправної колонії №54 ). Згідно з метою та завданнями дослідження мною було поставлене дослідницьке питання, на яке необхідно відповісти в процесі роботи: які особливості висвітлення судового процесу над Юлією Тимошенко в українських ЗМІ?

Актуальність теми зумовлена тим, що в умовах сучасної політичної ситуації в Україні медіа часто займають певну позицію: провладну чи опозиційну, нехтуючи тим самим принципом збалансованості матеріалів. Цю думку, зокрема, можуть підтвердити моніторинги теленовин, які проводить ГО «Телекритика». Медіаексперти роблять висновок, що за останній рік почастішали випадки порушення стандартів балансу думок, повноти інформації, відокремлення фактів від коментарів, у ток-шоу спостерігається емоційність та пропаганда замість глибокого аналізу. Зазначене стосується телевізійного контенту. Я ж маю на меті дослідити он-лайнові та друковані, тобто текстові, медіа і на основі власного аналізу з’ясувати: чи існує проблема пропаганди в українських ЗМІ, чи достатньо професійно українські журналісти висвітлюють юридичні теми. Зосереджуся не на новинному контенті, а на більших за обсягом матеріалах. Це дослідження має беззаперечну наукову новизну, оскільки дотепер подібних досліджень ніхто не здійснював. Процес над Юлією Тимошенко триває досі і тема залишається актуальною. Це дослідження є першим в обраній темі і базується на першоджерелах. Практичне значення полягає в тому, що результати цього оригінального дослідження з теми висвітлення резонансних судових процесів над політиками можуть бути використані іншими науковцями в подальших працях, а також можуть стати потрібним джерелом для медіа критичних видань. Структуру роботи складають вступ, три розділи, висновки. Розділи діляться на підрозділи. У першому розділі я окреслюю основні принципи журналістської етики та професійні стандарти, беручи за основу найважливіші етичні кодекси. У цьому розділі детальніше торкаюся правових та етичних аспектів висвітлення кримінального процесу. Оскільки цей вид судочинства пов’язаний із дуже вразливим

статусом

особи,

яка

переслідується

кримінальним

законодавством, а також передбачає складний, суворо регламентований

судовий процес із мінімальною диспозитивністю 1 сторін (на відміну від цивільного судочинства), у другому підрозділі зупиняюся на правових аспектах висвітлення судової тематики. В останньому підрозділі першого розділу, базуючись на матеріалах періодичної преси, наводжу хронологію подій у кримінальній справі Юлії Тимошенко, а також роблю огляд моніторингів українських телеканалів. Другий розділ містить обґрунтування вибору методології дослідження, історію та опис методу контент-аналізу, а також обґрунтування вибірки дослідження. Третій розділ представляє безпосередні результати якісного контентаналізу, виявляє відмінності та особливості різних видань. У висновках наводяться основні тенденції та особливості висвітлення судового

процесу

над

Юлією

Тимошенко,

даються

рекомендації

журналістам.

Диспозитивність (лат. dispositivus – той, що розпоряджається) — принцип судочинства, згідно з яким

сторони в процесі вільно розпоряджаються своїми матеріальними і процесуальними правами: представляти чи не представляти доказ, давати показання чи відмовитись від давання показань, заявляти клопотання чи ні, подавати скаргу чи не подавати тощо, включаючи право на примирення сторін у визначених законом випадках. (http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D1%82%D0 %B8%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C)

РОЗДІЛ 1. Огляд літератури 1.1 Основні професійні стандарти журналістики. Принципи журналістської етики. Журналістську етику розглядають як «набір правил і норм поведінки, яких мають дотримуватися ті, хто збирає, опрацьовує та поширює масову інформацію»

[10,6].

Ключовим

серед

етичних

понять

принципи

журналістської етики, якими я називаю засадничі норми, яких повинен дотримуватися журналіст у щоденній професійній діяльності. У цьому розділі зосереджуся на тому, які існують стандарти журналістики, яких принципів журналістської етики повинен дотримуватися журналіст у своїй повсякденній діяльності. Більшу увагу приділю кодексам журналістської етики. Журналістська професія має велику соціальну значимість і саму журналістику часто називають четвертою владою, що накладає на представників цієї професії велику відповідальність. Зважаючи на це перед кожним журналістом постають етичні дилеми. Під час їх вирішення він користується

або

загальноприйнятими

власним

життєвим

правилами,

або

досвідом,

або

інституційними

усталеними,

документами

–

етичними кодексами. Президент Академії української преси В. Іванов у статті «Загальні стандарти журналістики» описує основні професійні стандарти, а саме: чесність, вимога говорити правду, відсутність права на брехню; правдивість та

неупередженість;

інформації;

висока

журналістських

соціальна культура

коментарів;

відповідальність; мови;

чітке

ретельна

розмежування

збалансованість;

культура

перевірка фактів

та

посилань;

відповідальність перед героями матеріалу; оперативність, відсутність упереджень щодо груп осіб або окремої особи за ознаками раси,

національності, статі (статевих уподобань), мови, релігійних переконань тощо.[8] Він надає характеристику кожного з цих стандартів, виходячи з умов сьогодення, зупиняється на проблемах, які існують в нинішніх українських медіа.[8] Найважливіші професійні стандарти або принципи часто фіксуються у кодексах журналістської етики на всіх рівнях: міжнародному, регіональному, локальному. Серед універсальних відомі такі документи: Міжнародні принципи журналістської етики, прийняті на IV Консультативній зустрічі міжнародних та регіональних професійних журналістських організацій у 1983 році в Празі та Декларація принципів поведінки журналістів, прийнята на ІІ всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів (Бордо, 25-28 квітня 1954р.), зі змінами на 18-му всесвітньому Конгресі МФЖ (Хельсингьор, 2-6 червня 1986р.)[15] Міжнародні принципи журналістської етики 1983 року закріплюють 10 принципів для журналістів: 1) право людей на отримання істинної інформації, 2) вірність об’єктивній реальності, 3) соціальна відповідальність, 4) професійна відповідальність, 5) загальнодоступність засобів масової інформації та участь громадськості в їхній роботі, 6) повага до приватного життя та людської гідності, 7) повага до суспільних інтересів, 8) повага до всезагальних цінностей та багатоманітності культур, 9) усунення війни та інших негативних чинників, що протистоять людству, 10) підтримка нового міжнародного порядку в галузі інформації.[15] Інший

документ,

Декларація

принципів

поведінки

журналістів,

проголошена стандартом поведінки тих журналістів, які працюють у новинах. Вона виділяє 8 пунктів, яких обов’язково повинен дотримуватися журналіст, а саме: 1) першим обов’язком журналіста є повага до істини та права громадськості на правду; 2) виконуючи цей обов'язок, журналіст має завжди захищати принципи свободи під час чесного збирання і публікації новин та право на правдивий коментар і критику, 3) Журналіст зобов'язаний подавати інформацію, посилаючись на факти, походження яких він / вона

знає. Журналіст не має ігнорувати суттєву інформацію чи фальсифікувати документи, 4) Журналіст має використовувати лише чесні методи для отримання новин, фотографій та документів, 5) Журналіст має робити все можливе, щоб виправити будь-яку опубліковану інформацію, що виявилася згубно неточною, 6) Журналіст зобов'язаний зберігати професійну таємницю щодо джерела інформації, отриманої конфіденційно, 7) Журналіст має усвідомлювати небезпеку дискримінації, якій сприяють засоби масової інформації, та повинен робити все можливе, аби уникнути поширення такої дискримінації, що базується, крім усього іншого, на расових, статевих, сексуально-орієнтаційних,

мовних,

релігійних,

політичних

чи

інших

поглядах, на національному або соціальному походженні; 8) Журналіст має розцінювати як серйозні порушення: плагіат; зловмисне введення в оману; наклеп, злослів'я, дифамацію, безпідставні звинувачення; отримання хабаря у будь-якій формі, враховуючи публікацію чи приховування інформації. [3] В системі Ради Європи була прийнята Резолюція ПАРЄ 1003 (1993) «Про етичні принципи журналістики» [21]. Вона торкається різних сфер діяльності журналіста та редакції медіа: взаємодії журналіста та власників видання, функцій журналіста, а також вирішення конфліктних ситуацій. Оскільки текст цього документу містить дуже багато принципів, я наголошу саме на тих, які стосуються висвітлення політичних тем. Перший з них – достовірність, яка забезпечується відповідними засобами перевірки й доказів, а також неупередженість подання, опису й розповіді (п.4). Далі слідують висловлення міркувань з умовою їхньої вірогідності (п.5); прозорість у питаннях власності та управління засобами масової інформації; законна повага до ідеологічної спрямованості видавців і власників обмежена абсолютною вимогою щодо достовірності повідомлень і моральності міркувань (п.12); Інформаційні організації мають ставитися до інформації, як до основоположного права громадянина, а не як до товару (п.15); журналістика не повинна змінювати правдиву й неупереджену інформацію або чесні думки, використовувати їх на користь ЗМІ, намагаючись створити

чи сформувати громадську думку (п.21); у журналістиці інформація та міркування мають поважати презумпцію невинуватості, зокрема коли ідеться про

справи, що перебувають

провадженні,

утримуватися

від

проголошення рішень (п.22); Слід поважати право людини на приватне життя. Особи, які перебувають на державній службі, мають право на захист свого приватного життя, за винятком випадків, коли воно може впливати на публічне життя. (п.23); У журналістській професії мета не виправдовує засоби, тому інформацію слід одержувати правовими та етичними способами (п.25); На вимогу зацікавлених осіб ЗМІ, що спеціалізуються на новинах, повинні точно, автоматично, швидко й з використанням усієї належної інформації

виправляти

будь-яку новину або

міркування,

яке

вони

повідомили, а воно виявилось неправдивим або помилковим. Національне законодавство має передбачити відповідні санкції і, якщо необхідно, відшкодування (п.26); У журналістиці не можна змішувати дискусійні або сенсаційні теми з фактами, про які важливо дати інформацію. Під час здійснення професійних обов’язків журналісти не можуть ставити собі за головну мету здобуття престижу й особистого впливу (п.30).[21] Незважаючи на те, що згадані документи не є нормативними актами і за їхнє невиконання прямо не передбачено жодних санкцій, не варто применшувати їхнього значення. Оскільки подібні систематизовані кодекси чи резолюції з’являлися на вимогу журналістів і були підкріплені справжньою життєвою практикою. Окрім прийнятих на міжнародному рівні, існує також багато внутрішніх інституційних кодексів. Такі кодекси діють в Reuters [37], Associated Press та ін.. Найвідомішим з них є Редакційні настанови BBC. [20] Цей акт використовується не лише в роботі BBC, а став зразком найвищих журналістських стандартів у всьому світі. Настанови містять детальні рекомендації щодо дій репортера в тій чи іншій ситуації. Проте основою кодексу є такі принципи: правдивість і точність у висвітленні подій;

безсторонність і багатоманітність думок; редакційна чесність і незалежність; служіння суспільним інтересам; справедливість; повага до недоторканності приватного життя, заборона порушувати її без достатніх на те підстав; незавдання шкоди і образ; турбота про благополуччя дітей, підзвітність та відповідальність перед аудиторією.[20] Проаналізувавши зазначені етичні кодекси, можу зробити висновок, що вони багато в чому подібні. Р. Кібл, посилаючись на Б.Гревіса (1999) та Т.Лайтілу (1993), зазначає, що «деякі цінності є однаковими у кодексах по всьому світу», а саме: чесність; відокремлення фактів від точок зору; точність у поєднанні з відповідальністю за виправлення помилок; засудження свідомого перекручування інформації; дотримання конфіденційності джерел інформації; відповідальність журналістів за захист права громадян на свободу висловлювань; обов’язок захищати гідність та незалежність професії; захист права людей на приватне життя; повага та прагнення до правди; боротьба проти цензури; уникання дискримінації через расову приналежність, сексуальну орієнтацію, стать, мову релігію чи політичні погляди; уникати конфлікту інтересів (особливо що стосується політичних та фінансових журналістів/редакторів, якщо вони мають частку у компаніях, про які пишуть).[32,19] Маючи на увазі американські медіа Джон Вотсон каже, що основними для

усіх

журналістських

кодексів

США

такі:

правдивість,

недоторканність приватного життя, незалежність, збір новин та захист джерел. [39] В Україні на загальнодержавному рівні діє два документи: Кодекс професійної етики українського журналіста, прийнятий на Х з'їзді Національної спілки журналістів України у квітні 2002 року [13] та Етичний кодекс українського журналіста, прийнятий Комісією з журналістської етики [7]. Українські акти містять найважливіші професійні стандарти, визнані в кодексах, про які йшлося раніше.

Потрібно розуміти, що кодекси не можуть детально виписати всі моделі поведінки журналіста та застерегти від будь-яких проблем. Професійні стандарти та етичні принципи змінюються й вдосконалюються з розвитком суспільних інститутів. Наприклад, у США було проведене дослідження, в ході якого з’ясували, що чимало положень етичних кодексів аудиторія сприймає дуже критично і що виконання етичних кодексів не обов’язково сприяє довірі до медіа [30]. Тим не менш, сучасні етичні кодекси можна вважати своєрідним орієнтиром, до яких повинен прагнути журналіст. Особливо важливим питання базових професійних стандартів є в контексті висвітлення юридичних тем, зокрема правосуддя.. P.L Plaisance зазначає, що відносини медіа і суду полягають не лише в дотриманні

стандартів.

Правосуддя

основою

ідеї

нормального

життєздатного суспільства. Право виступає інтегруючий чинником для суспільства, його основою. [35,74]. Корінь права – у справедливості. А журналісти часто у своїх матеріалах виконують роль суду, визначаючи що справедливо, а що ні. В такому разі вони не є лише поширювачами інформації. [35,76] У цьому криється велика небезпека. Крім етичних аспектів, у політичній журналістиці важливе значення має компетентність, яка вимагає постійного навчання і самовдосконалення. Звісно, може трапитися так, що кар’єра журналіста розвиватиметься і він досягне популярності, не досліджуючи тему глибоко та витрачаючи на неї мінімум часу. Проте навіть за

умови очевидної переваги поверхової

журналістики над глибинною, професійною, головним мінусом буде те, що громадськість залишається обдуреною.[38,21] Інший важливий принцип – журналіст повинен стояти на боці свого читача. В протилежному випадку якість висвітлення падає, громадськість перестає довіряти медіа, етичні основи професії занепадають.[38,21] Отже, в цьому підрозділі ми розглянули певні етичні аспекти діяльності журналістів. Проте, крім виникнення багатьох етичних питань, є ще небезпека порушити норми права, які тягнуть за собою значно важчі

наслідки як для самого журналіста, так і для інших осіб. Це особливо важливо розуміти під час висвітлення судових процесів.

1.2.Правові та етичні аспекти діяльності журналіста під час висвітлення кримінального процесу. Під час висвітлення судових, а зокрема кримінальних, процесів, важливого значення набуває взаємодія журналіста із законом. Тому етичні аспекти журналістської діяльності слід розглядати у тісному зв’язку із правовими нормами. Перш за все поясню, що означає поняття кримінального процесу. Слово «процес»

латинської

означає

рух,

просування

вперед.

Поняття

«кримінальний процес» в юриспруденції розуміють як «діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, суду та інших учасників (суб’єктів) кримінального процесу, яка породжує змінює, застосовує правовідносини з розкриття, розслідування і судового розгляду кримінальної справи відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства».[12, 56] Іншими словами, це означає, що під кримінальним процесом слід розуміти весь рух кримінальної справи від її порушення до розкриття і аж до набрання чинності вироком суду. Протягом цього часу журналіст, який висвітлює подібні події, повинен усвідомлювати важливість принципів кримінального процесу й розуміти, що його діяльність не повинна їм перешкоджати, а навпаки – сприяти реалізації. Передусім йдеться про принцип гласності2, з’ясування істини 3, забезпечення

П.7 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст..20 Кримінально-процесуального кодексу

п.3 ч.3 ст. 129 Конституції України та ст..22 Кримінально-процесуального кодексу

підозрюваному (обвинуваченому, підсудному) права на захист4, незалежності суддів та підкорення їх тільки закону 5, презумпцію невинуватості 6. Незважаючи на те, що в статті 62 Конституції України принцип презумпції невинуватості формулюється безвідносно до медіа («Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду»). Він стосується органів державної влади, однак журналіст і ЗМІ повинні поважати таке право особи. Це також прямо передбачено багатьма етичними кодексами журналіста. В контексті права на справедливий суд юристи-медійники Т. Шмарьова та В. Добринська звертають увагу на те, що преса «відіграє важливу роль зв’язної ланки, позаяк не інакше, як через неї суспільство інформується про те, чи на належному рівні суди здійснюють свої функції» [27]. Автори також наголошують на небезпеках, які можуть бути зумовлені суб’єктивною зацікавленістю самих ЗМІ: або дозоване інформування (так звана, фільтрація інформації), або ж її викривлення. [27] Для кращого розуміння ролі особи, щодо якої порушено кримінальну справу, коротко зупинюся на основних статусах, у яких вона перебуває в ході кримінального процесу. Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України спершу особу, яку підозрюють у вчиненні злочину, називають підозрюваним, обвинуваченим.

далі,

за

Після

умови

винесення

призначення

справи

відповідної до

постанови

судового

–

розгляду

обвинувачений вважається підсудним7. Під час висвітлення становища осіб, щодо яких порушено кримінальну справу та пов’язаних тем журналіст повинен бути достатньо обізнаним, не 4

Ст 63 Конституції України, Ст ст.43-48 Кримінально-процесуального кодексу

Ч.1 ст. 129 Конституції України

Ст.62 Конституції України

Кримінально-процесуальний кодекс України

порушувати стандарту достовірності і усвідомлювати свою важливу роль, яка полягає в донесенні до суспільства об’єктивної інформації про судочинство в країні. Автори посібника «Основи судової журналістики» [2], виданого для українських журналістів, наполягають, що висвітлення судової проблематики – запорука громадського контролю судової гілки влади. А крім контролю за судами наявність преси дисциплінує самих учасників процесу. Автори згаданого посібника подають результати опитування 2004 року, згідно з яким «половина суддів зазначили, що присутність преси в залі суду дисциплінує учасників процесу, а 33% визнали , що присутність преси сприяє прозорості судового процесу» [2]. Крім того, журналістам слід розуміти, що свобода преси не є абсолютною. У ході висвітлення судового процесу журналіст повинен дотримуватися балансу різних прав та свобод, а особливо свободи вираження поглядів, права на справедливий суд та права на приватність. В попередньому розділі ми зупинилися на загальних етичних аспектах діяльності журналістів, зокрема звернули увагу особливості у політичній журналістиці. Проте є і окремі, більш деталізовані, стандарти відносин судів із

медіа.

На

рівні

міжнародного

документу

вони

були

визначені

Рекомендаціями № Rес (2003) 19 Комітету Міністрів Ради Європи. [2] Цей документ хоч і має регіональний характер (поширюється лише на Європейський континент), має вагоме значення для розуміння засадничих принципів діяльності судів та ЗМІ. Значну увагу в ньому зосереджено на кримінальному судочинстві. Сформульовані тут позиції не суперечать практиці Європейського суду з прав людини і мають бути впроваджувані в життя журналістами. Документ містить 16 принципів, які ми коротко опишемо. Громадськість повинна отримувати через медіа інформацію про діяльність судових та правоохоронних органів. Журналістам необхідно надати можливість висвітлення та коментування діяльності суду в

кримінальному процесі (за винятком обґрунтованих обмежень) (п.1) Журналісти повинні поважати презумпцію невинуватості. Думки та інформацію про судовий розгляд, що триває, можна поширювати через медіа лише тоді, коли це не завдасть шкоди презумпції невинуватості особи, яка підозрюється чи обвинувачується у скоєнні злочину.(п.2) Правоохоронні органи та органи судової влади повинні надавати ЗМІ тільки перевірені дані або такі, що базуються на обґрунтованих припущеннях (слід чітко вказати характер наданих відомостей)(п.3). Судові чи правоохоронні органи мають забезпечити доступність інформації, яка повинна бути надана журналістам на законних підставах, без дискримінації(п.4). За

умови, що

суд

чи

правоохоронні органи забажають надати ЗМІ інформацію про хід судового процесу із власної ініціативи – зробити це слід без упереджень та дискримінації, можливо, через прес-релізи та прес-конференції (п.5). В ході кримінальних процесів, що мають суспільний резонанс, органи судової влади повинні інформувати ЗМІ про свої основні дії — якщо це не заподіє шкоди таємниці слідства та не перешкодить судовому розгляду.(п.6) Органи судової влади повинні використовувати інформацію про судові процеси легально, в межах права, не використовувати її з метою наживи. (п.7). Надаючи інформацію про учасників кримінального процесу, потрібно забезпечувати їхнє право на захист недоторканності приватного життя відповідно до статті 8 Європейської конвенції про права людини. Особливий захист повинен бути у неповнолітніх, інших обмежено дієздатних учасників судового процесу, а також у потерпілих, підозрюваних, обвинувачених та засуджених(п.8) Кожна особа, щодо якої під час висвітлення судового процесу допустили неточність або ж зганьбили, має право на виправлення чи на відповідь у відповідних медіа (п.9) Органи судової влади та правоохоронні органи повинні утримуватися

від

оприлюднення

інформації,

яка

може

порушити

справедливість судового розгляду (п. 10) В разі, коли обвинувачений доведе, що розголошення інформації призвело чи потенційно призведе до порушення його права на справедливий суд, йому необхідно надати ефективні засоби

правового захисту (п.11). Журналістів слід допускати на відкриті судові засідання та на відкрите оголошення судових рішень без дискримінації та без попередньої акредитації (п.12). Уповноважені органи повинні передбачати в залах судових засідань достатню кількість місць для журналістів, відповідно до їхніх потреб, водночас не порушуючи право громадян на присутність у залі судового засідання (п.13). Пряма трансляція з судової зали та відеозйомка підлягають забороні, крім тих випадків, коли це прямо дозволяє закон чи уповноважений судовий орган. Трансляція та зйомка не повинні створювати небезпеку впливу на потерпілих, свідків, суддів чи інших учасників судового процесу (п.14). Всю необхідну супровідну інформацію, що стосується судового процесу, журналістам повинні своєчасно надавати відповідні органи на підставі простого запиту, крім тих випадків, коли це неможливо. Журналісти повинні мати дозвіл потрібно отримувати і копіювати публічно оголошені вироки, щоб мати можливість їх поширювати та коментувати (п.15). Особу свідка не можна розголошувати, окрім тих випадків, коли свідок дав на це свою попередню згоду, коли ідентифікація свідка стосується суспільного інтересу чи коли свідчення були надані на відкритому засіданні (п16). [2, 12-15] В принципах було окремо згадано презумпцію невинуватості. В контексті

питання

чи

можуть

журналісти

порушити

презумпцію

невинуватості. Схиляюся до негативної відповіді. Поняття презумпції невинуватості

юриспруденції

використовують

лише

контексті

кримінального процесу, в якому будується система відносин «Особадержава». Отже інші індивіди не можуть бути присутніми у цій схемі. Проте ймовірна така ситуація, коли робота ЗМІ може впливати на суд опосередковано. Засоби масової комунікації мають значний суспільний вплив, їхня роль важлива, тому повинні з повагою ставитися до цього засадничого принципу. Т.Шмарьова та В. Добринська зазначають, що презумпція невинуватості особи є важливим компонентом права на справедливий суд, у якому вагоме

значення мають журналісти, які висвітлюють судові процеси. Авторки зазначають, що основа дотримання журналістом гарантій права на справедливий суд означає, що не можна переконувати аудиторію в єдиній правильній точці зору. Коли ЗМІ починають визначати хто правий а хто ні, вони беруть на себе роль суду. А в ідеалі читач чи глядач повинен мати можливість самостійно робити висновки із прочитаного. [27] Отже, журналіст, висвітлюючи судовий процес повинен розуміти, що його робота має значний вплив як на особу підсудного, так і на формування довіри до суду. Попри загальнонародну недовіру до української судової системи, журналіст не повинен писати про це за інерцією й ототожнювати всіх суддів та прокурорів.[27] Покращення потребує не лише правосуддя як таке, але і його висвітлення у ЗМІ. В ході обговорень за участі журналістів, суддів та юристів у Ріно (США, штат Невада) 30 травня – 1 червня 1996 року було напрацьовано багато рекомендацій покращення взаємодії ЗМІ та суддів, серед яких: • Заохочувати і продовжувати створювати міждисциплінарні освітні можливості й діалог між суддями, журналістами та юристами, щоб сприяти розумінню ролі одне одного через школи журналістики та юридичні факультети. • Розробити керівні принципи для організації роботи преси під час висвітлення гучних справ. Суд та чиновники повинні надавати консультації представникам ЗМІ. Діалог необхідне для того, щоб зрозуміти одне одного та уникнути непербачуваних юридичних проблем. • Потрібно дозволити камери в залі суду. Обмежити такий доступ можна лише за наявності вагомих причин. • Варто заохочувати суддів пояснювати, коментувати свої рішення. [31]

Отже, журналістам, які працюють у жанрі судового репортажу або пишуть на подібні теми, необхідно усвідомлювати свою відповідальність, брати участь у діалозі із представниками різних гілок влади, зокрема судової. Одним із найпозитивніших прикладів упровадження цієї ідеї в життя є досвід Канади. Тут при судах створюється спеціальний Департамент зв’язків із громадськістю. В структурі цієї установи діє відділ зв’язків зі ЗМІ, який працює для того, щоб забезпечувати ЗМІ актуальною інформацією з першоджерела. В канадських судів веб-сторінки, які постійно оновлюються. Крім офіційних запитів, відділ відповідає на дзвінки від громадян та журналістів. [26] Щодо проблеми доступу до судових засідань, то тут використовують трансляцію судових засідань в Інтернеті. Запис засідання 90 днів зберігається на веб-сторінці, а для журналістів виготовляються DVD-копії. Зрозуміло, що існують також і певні заборони щодо розголошення інформації із судового засідання, проте цікаво, що в загальних випадках журналістам надається доступ до судового рішення ще до його виголошення. Це робиться для того, щоб журналісти підготувалися і могли ставити запитання суддям. [26] В Канаді постійно проводяться тренінги як для журналістів, так і для адміністрації суду. Їх вчать працювати перед камерою, дають поради щодо правильного професійного спілкування. Цікаво, що в переліку порад для прес-секретарів суду є така: уникати фрази «не для розголошення», яку часто мас-медіа використовують у протилежному значенні. За тиждень до початку процесу організовується брифінг, на якому надаються пояснення обставин справи, однак їх журналіст не може публікувати до оголошення рішення. Видаються спеціальні посібники для суддів та журналістів. Створюються умови для неформального спілкування журналістів і суддів: раз у рік відбувається вечеря представників судів та медіа. Під час такого заходу судді можуть давати інтерв’ю, але не повинні говорити про поточні судові справи. Судова системи Канади справді є відкритою і демонструє це через засоби масової інформації. [26]

Натомість в Україні ситуація протилежна, як у питанні діалогу між журналістами та судом, так і щодо доступу до судових засідань. Це підтверджує особливо резонансний судовий процес над екс-премєром Ю. Тимошенко. В таких справах, де має місце значний суспільний інтерес, обов’язково потрібно забезпечувати доступ до судового процесу та сприяти висвітленню цієї теми у ЗМІ.[22] 1.3 Справа Юлії Тимошенко 11 квітня 2011 року проти екс-прем’єр-міністра України Ю. Тимошенко порушили кримінальну справу «за фактом перевищення влади та службових повноважень під час укладання газових контрактів у 2009 році». 24 червня 2011 року в Печерському суді м. Києва розпочався судовий розгляд у цій справі і одразу викликав великий ажіотаж. Спочатку відбувалися прямі трансляції із зали суду – тож громадськість мала можливість регулярно слідкувати за ходом справи. Проте згодом суддя Родіон Кірєєв заборонив прямі ефіри. Особливе напруження в судовому процесі було спричинене тим, що 5 серпня 2011 року судом було прийнято рішення змінити запобіжний захід щодо Юлії Тимошенко на арешт. 11 жовтня 2011 року суд визнав Ю.Тимошенко винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу. Її засудили до семи років позбавлення волі із забороною займати державні посади протягом трьох років. Суд також задовольнив цивільний позов НАК «Нафтогаз України», який вимагав від Ю.Тимошенко компенсації збитків, завданих компанії внаслідок підписання угод у січні 2009 року в обсязі 1,516 млрд. грн. (тобто 189.5 млн. доларів США). 1 грудня 2011 року Апеляційний суд м. Києва почав розгляд апеляції на вирок у справі щодо «газових контрактів». Підсудна Юлія Тимошенко була відсутня у зв’язку зі станом здоров’я.

13 грудня відбулося друге судове засідання. 23 грудня Апеляційний суд м. Києва залишив у силі вирок Печерського районного суду. Адвокати Ю. Тимошенко прийняли рішення не подавати касаційну скаргу, а відразу звернулися до Європейського суду з прав людини. Проте пізніше вони змінили своє рішення і звернулися до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ. Наприкінці грудня 2011 року Ю. Тимошенко перевели із СІЗО до Качанівської виправній колонії № 54, де вона відбуває покарання. Ще під час перебування в СІЗО у Ю.Тимошенко розпочалися проблеми зі здоров’ям, а пізніше – загострилися. Питання надання Ю. Тимошенко медичної допомоги також спричинило великий резонанс в Україні та за її межами. Як ми вже зазначали, справа Ю.Тимошенко активно висвітлюється у медіа, проте поки що немає грунтовних наукових медіа досліджень. Щоправда ГО «Телекритика» регулярно здійснює моніторинги теленовин, тижневих новинних аналітичних програм та політичних ток-шоу на українських телеканалах. За спостереженнями ГО «Телекритика», у вересні більшість негативних матеріалів про опозицію була присвячена висвітленню судових процесів над Ю.Тимошенко і Ю.Луценком. Зазначається також, що перебіг подій висвітлювався вибірково, не озвучувалася суть перебігу суду. [18] Моніторинг у жовтні фіксує приблизно те саме: «Більшість негативних матеріалів про опозицію були присвячені висвітленню судового процесу і вироку в справі Тимошенко, а також коментарям представників влади з цього приводу». [19] Один із оглядів політичних ток-шоу має назву «Декриміналізація» брехні команди Януковича». [4] У цій статті «Телекритика» на основі перегляду програм за 14–17 жовтня 2011 року робить досить категоричні висновки стосовно команди Президента України. Автори вважають, що в ході судового процесу над Ю. Тимошенко команда В. Януковича вдавалася

до різноманітних прийомів маніпуляції, щоб довести вину Тимошенко і представити судовий процес справедливим, а дії підсудної – деструктивними, а також дезінформувати громадськість щодо міжнародної реакції на процес. «Телекритика» дослідила, що редактори шоу «Велика політика» з Є. Кісельовим на телеканалі «Інтер» часто перекручували інформацію, подавали її відірвано від контексту. [4] В статті «Маніпуляції замість комунікації» Д. Дуцик на основі узагальненого моніторингу за рік (травень 2011 – травень 2012) робить висновок, що почастішали випадки порушення стандартів балансу думок, повноти інформації, відокремлення фактів від коментарів, у ток-шоу спостерігається емоційність та пропаганда замість глибокого аналізу. [6] Д.Дуцик зауважує що схожі висновки підтверджує і Академія української преси, яка у квітні 2012 року за участю співробітників Інституту соціології НАН України провела Моніторинг політичних новин.[16] Д.Дуцик наводить слова однієї з авторів дослідження, доктора соціологічних наук Н. Костенко: «Лідирує за увагою Юлія Тимошенко. Хоча половина усіх згадувань про неї – у негативному ключі». Хоча серед політичних подій найбільша увага приділяється справі Юлії Тимошенко, «представлення цієї події набуває все більшої серіальності та кримінальності», оскільки її політичний контекст замовчується або з інших причин оминається.[5] Неважаючи на те, що процес над Юлією Тимошенко триває, я встановила часові обмеження для аналізу публікацій: досліджуватиму матеріали з червня по грудень 2011 року.

Розділ 2. Методологія дослідження Метод (гр.. μέθοδος– шлях дослідження, спосіб пізнання) – це спосіб, прийом або система прийомів для досягнення якої-небудь мети. [24] В цій роботі під методом мається на увазі науковий метод і спрямований він на

досягнення мети дослідження. Сукупність методів, які використовуються в науковому дослідженні називається методологією. Вважаю, що в цьому дослідженні варто використати метод якісного контент-аналізу.

2.1 Поняття та історія контент-аналізу Контент аналіз – це науковий аналіз змісту повідомлення [26], метод, за допомогою якого можна виявити певні закономірності у текстах. D.Prasad у статті «Content-Analysis. A method in Social Science Research» [26] аналізує та підсумовує різні визначення контент-аналізу і зауважує, що хоч дослідники акцентують свою увагу на різних аспектах методу, можна виділити такі ключові слова в його дефініціях: система, об’єктивність, точність, контекст, кількісні характеристики. Метод контент-аналізу за умови чіткого дотримання певних правил може давати об’єктивні і відтворювані висновки про повідомлення. Матеріалом для контент-аналізу може бути будь-який текст незалежно від його форми: листи, щоденники, фольклор, газети, радіо, телебачення, документи.[36] Цей метод має давню історію, яку ми спробуємо коротко розглянути. Історію класичного контент-аналізу Б.М. Юськів ділить на такі етапи: 1) зародження ідей аналізу слова (з V ст. до н.е. до 1964р.), 2) кількісний газетний аналіз (кінець XIX – XX стст.), 3) «ранній» контент-аналіз (з 1920 по 1937 рр.), 4) класичний контент-аналіз (до 1959 р.). [28,32] Далі

відбувається

удосконалення

класичного

контент-аналізу,

розширення сфери використання контент-аналізу, розробка специфічних видів аналізу, розвиток якісного контент-аналізу [28,67], розширення сфер його використання та застосування комп’ютерного аналізу.

Початки контент-аналізу деякі дослідники [28,7] бачать ще в античній добі. А першим задокументованим випадком вважають аналіз змісту апокрифічного видання 90 церковних гімнів «Пісні Сіону», що був проведений 1640 року у Швеції. [33] Тоді вивчалося,чи відповідали тексти релігійним канонам. Для цього було підраховано релігійні символи у гімнах та порівняно їх із іншими релігійними текстами. Враховувалася також як подавалися ці символи: позитивно, негативно чи нейтрально, а також складність стилю та контекст.[28] Проте поява справжнього контент-аналізу та його розквіт відбуваються у США, коли 1893 році Дж.Спід застосував контент аналіз до новин, опублікував статтю «Чи дають тепер газети новини?». Він класифікував недільні випуски нью-йоркських газет 1881-1893 років за темами, виміряв у дюймах обсяг матеріалів і зробив висновок, що в газетах відбуваються зміни. За 12 років вони почали значно менше уваги приділяти політиці, релігії та літературі, проте збільшилася площа, яку газети надавали пліткам та скандалам.[9] Контент-аналіз був започаткований як кількісний. Однак вже в першій половині ХХ століття він доповнюється якісними характеристиками, зокрема у таких двох нових напрямах, як інструментальний та репрезентативний аналіз [28,27]. Перший використовує слова як симптоматичний інструмент, на основі якого дослідник намагається діагностувати предмет дослідження, визначаючи його несвідомі або невідомі характеристики. Другий допомагає дослідникові класифікувати і розуміти той зміст, який у повідомлення вкладає його автор чи джерело інформації. [28,27] Український вчений В. Іванов вважає, що становлення контент-аналізу відбулося між двома світовими війнами.[9] Фундаментальна праця належить Гарольду Лассвеллу. Його дослідження вийшло 1927 року і має назву «Пропагандистська техніка у світовій війні». У цій праці Г. Лассвелл проаналізував, соціальні моделі поведінки, якими маніпулювала пропаганда воюючих країн і зробив висновки, які цілі ця пропаганда переслідувала.

[11,48] 1948 року він опублікував працю «Структура і функції комунікації в суспільстві», в якій запропонував модель комунікаційних процесів, що згодом стала класичною для досліджень масових комунікацій. На думку Г. Лассвелла, дію комунікації можна пояснити за допомогою таких запитань: Хто каже (хто є комунікатором)? Що? Через який канал? Кому? З яким ефектом? [34,39] У 1950-60-х рр.. контент-аналіз диференціюється, поширюється на такі галузі, як лінгвістика, психологія, соціологія, історія іт.д. У 1952 році було видано

книгу

Б.Берельсона

«Контент-аналіз

комунікаційних

дослідженнях», яка стала фундаментальною працею про цей метод. У 1970-80-х рр.. відбувається розширення практичного застосування контент-аналізу, вдосконалюються його методики та розвивається якісний контент-аналіз. [28,155] В новітньому періоді відбувається універсалізація контент-аналізу, який проникає в усі сфери життя, від науки до звичайного пошуку в Інтернеті. Він продовжує активно використовуватися у медіа-дослідженнях. На думку В. Іванова «метод контент-аналізу дає можливість простежити і точно визначити спрямованість будь-якого засобу масової інформації» [9]. Б. Берельсон виділив 17 цілей, яких можна досягти, використовуючи контент-аналіз. Б.М. Юськів виділяє деякі найголовніші з них: 1) опис тенденцій при зміні змісту комунікативних процесів; 2) опис розходжень у змісті комунікативних процесів для різних країн; 3) порівняння різних ЗМІ; 4) виявлення використовуваних пропагандистських прийомів; 5) визначення намірів і інших характеристик учасників комунікації; 6) визначення психологічного стану індивідів і/або груп; 7) виявлення настанов, інтересів і цінностей різних груп населення і суспільних інститутів; 8) виявлення фокусів уваги індивідів, груп і соціальних інститутів.[28] Також О.Ольсті виділяє сім запитань, на які намагається відповісти кількісний контент-аналіз: опис тенденцій (на основі змісту тексту); виявлення взаємозв’язку між характеристиками і повідомленням; оцінка

відповідності

стандартам

комунікацій;

аналіз

методів

переконань

(пропаганди); аналіз стилю; виявлення взаємозв’язків між відомими характеристиками аудиторії і повідомленнями, підготовленими для неї; опис зразків (шаблонів) комунікації. [29]

2.2. Опис методу та етапи його застосування Контент-аналіз – це метод дослідження, що полягає у створенні відтворюваних та значущих висновків на основі текстів у контексті їхнього використання. [33] Контент-аналіз є науковим інструментом, який забезпечує нове розуміння дослідником певних явищ [35], а його суть полягає в переведенні вербальної інформації у більш об’єктивну невербальну форму. [17] Об’єктивність тут означає, що кожен крок здійснюється тільки за сформульованими правилами та процедурами. [17,377] Цей метод широко застосовується в гуманітарних науках, а саме соціології, політології, журналістиці. Серед конкретних галузей, де він використовується, Г. Почепцов наводить такі: вивчення соціальних оцінок певних подій, аналіз пропаганди, методів журналістики, арсеналу засобів масової комунікації, психологічні, психоаналітичні дослідження. [17,378] За допомогою контент-аналізу можна вирахувати наявність певних тем або їхню відсутність, зв'язок між темами, що було основним а що другорядним, чому приділялася більша увага і т.і. На

думку

B.Prasad,

контент-аналіз

відповідає

трьом

основним

принципам наукового методу, а саме: об’єктивності (аналіз проводиться на основі чітких правил, що дозволяють різним дослідникам отримати ті самі результати), систематичності (включення чи виключення певного контенту в дослідження відбувається незалежно від уподобань дослідника), можливості узагальнення (результати дослідження можуть бути використані в інших подібних ситуаціях).[36]

Б.М. Юськів акцентує увагу на двох загальних принципах контентаналізу: систематичності та об’єктивності. Систематичність означає, що як аналіз змісту, так і кодування відбуваються за єдиними, явно описаними та послідовно застосовуваними правилами. Об’єктивність означає, що особисті вподобання дослідника не повинні впливати на результати дослідження. Означення ж і правила класифікації змісту повинні бути зрозумілими, оскільки саме дослідження має бути відтворюваним (таким, щоб його могли повторити інші дослідники).[28,170] Кількісний контент-аналіз ґрунтується на визначенні частоти згадувань вибраних дослідником змістовних одиниць, з’ясуванні частоти їхньої появи у тексті та оцінок, з якими вони згадуються. Використовується для аналізу великих документів зі значним масивом інформації.[25] Якісний контент-аналіз застосовують до невеликих за обсягом текстів. І полягає він в зосередженні не на кількості появи змістовних одиниць у тексті, а на самому факті їхньої наявності чи відсутності та аналізі їхнього змісту та форми подачі.[25] Повертаючись

до

цілей

контент-аналізу

(а

особливо

якісного),

зазначимо, що їх можна вивести із моделі Г.Ласвелла. В такому випадку модель дослідження виглядатиме так: Хто каже? (Аналіз комунікатора та управління процесом комунікації); Що? (Аналіз повідомлення); Кому? (Аналіз кількісних та якісних характеристик аудиторії); Через які канали? (Аналіз засобів зв'язку); З яким ефектом? (Аналіз результатів та змін у свідомості й поведінці одержувача). [40] У медіа дослідженнях дослідник з’ясовує наскільки адекватно те чи інше медіа відображає дійсність, чи не спотворює інформацію. Метод контентаналізу дозволяє проводити порівняння між різними ЗМІ в межах однієї країни або ж у різних. В цьому великий плюс методу. Г. Почепцов наголошує: «Контент-аналіз – це завжди співставлення двох потоків.» [17,378] Як приклад науковець наводить порівняння двох газет як двох вербальних потоків. Підрахувати у цих потоках можна частоту,

наявність чи відсутність певних тем, зв'язок між ними, виявити, які теми є основними. [17,378] Для

ефективного

послідовності:

контент-аналізу

сформулювати

слід

дослідницьке

дотримуватися питання

або

чіткої гіпотезу;

запропонувати оперативний термін, визначити генеральну сукупність, обрати вибірку, обрати одиницю вимірювання, створити категорії (систему класифікації), встановити систему вимірювання, кодувати контент відповідно до встановлених термінів, проаналізувати зібрані дані та інтерпретувати результати (зробити висновки).8 За одиницю аналізу можна взяти символ, слово, тему або будь що інше, як-от при дослідженні літератури та кіно використовують таку одиницю як характер персонажа.[17, 379] Г. Почепцов наголошує на існуванні чітких вимог до одиниці аналізу: вона повинна бути достатньо великою, щоб виражати значення і достатньо малою, щоб не виражати багато значень, також повинна легко ідентифікуватися, а кількість одиниць не повинна бути надто великою, щоб аж не можна було зробити вибірку. [17, 379] Після того, як дослідник визначається із одиницею, він переходить до того, що буде рахувати: частоту, місце на шпальті, час на телебаченні. Підсумовуючи, виділю такі переваги контент-аналізу як невисока вартість, незалежність від інших людей, можливість працювати із великими обсягами матеріалів, порівнювати різні медіа. Щодо недоліків, то це неможливість позбутися суб’єктивізму автора. В цьому дослідженні я аналізую публікації в медіа, які за жанром є статтями, репортажами, інтерв’ю. Використовую метод якісного контентаналізу, оскільки він дає можливість виявити не лише кількість згадувань 8

Губенко Д. Методологія медіа-досліджень.

http://uk.wikibooks.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0 %B3%D1%96%D1%8F_%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%8C/%D0%9A%D 0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7

того чи іншого слова, а й побачити певну динаміку публікацій, виокремити тенденції.

2.3. Обгрунтування вибірки дослідження Метою цього дослідження є з’ясувати особливості висвітлення судових процесів на прикладі конкретної судової справи Юлії Тимошенко. Відповідно до мети було сформульовано дослідницьке питання: які особливості висвітлення судового процесу над Ю. Тимошенко в українських ЗМІ? Вибірка дослідження. Аналізую не новини, а більші публікації: статті, інтерв’ю та судові репортажі. Вважаю, що такі тексти пропонують повнішу картину ситуації, дають можливість побачити ставлення автора до теми. Я мала на меті здійснити комбіноване дослідження, тому обрала два види медіа – он-лайн та друковані. Для дослідження було взято інтернетсайти «Українська правда» (http://www.pravda.com.ua/) та «Обозреватель» (http://obozrevatel.com/), а також два друковані видання – тижневики «Український тиждень» і «Кореспондент». Зупинюся детальніше на описі обраних медіа. «Українська правда» - українське інтернет-видання, засноване у 2000 році Георгієм Гонгадзе. Основною тематикою сайту є політика, соціальні питання, економіка. Особливої популярності ресурс набув у 2004 році під час Помаранчевої революції, оскільки на той час був одним з небагатьох незалежних медіа. Станом на 11 грудня 2011 року середня відвідуваність за день (у середньому за 7 днів) склала 1,296,233 9 Жанри: новини, статті, репортажі, авторські колонки. Матеріали публікуються українською та російською мовами. 9

http://www.liveinternet.ru/stat/pravda.com.ua/index.html-

«Обозреватель» - інформаційний портал українських та міжнародних подій. Створений у 2001 році. Станом на 19 квітня 2012 року посідав друге місце в рейтингу українських сайтів у галузі новин та ЗМІ (180,679 відвідувань), за 7 днів - 965,041. 10 Матеріали публікуються російською та українською мовами. Журнал «Кореспондент» - український тижневий суспільно-політичний журнал, створений у 2002 році. Видавцем є KP Media. Власником KP Media зараз є Петро Порошенко та «Український Медіа Холдинг», що належить Борису Ложкіну. Виходить російською мовою. Журнал «Український тиждень» - український тижневий суспільнополічтичний журнал, створений у 2007 році. Засновником є ТОВ «ECEM Media GmbH», видавцем - ТОВ «Український тиждень». Виходить українською мовою. За одиницю аналізу взято повні тексти статей, репортажів та інтерв’ю, опублікованих на сайтах «Обозреватель» та «Українська правда», а також статті, репортажі, інтерв’ю та авторські колонки у журналах «Тиждень» та «Кореспондент». Досліджуватимуться матеріали, опубліковані на таких розділах сайтів: «Українська правда» - «Публікації», «Обозреватель» - «Расследования» і «Публикации». В журналах будуть проаналізовані всі рубрики. У зазначених онлайн-виданнях активно висвітлюється тема судового процесу над Юлією Тимошенко. На обох досліджуваних нами сайтах – «Українська правда» та «Обозреватель» – судова справа Юлії Тимошенко виділена як спец. тема. Тижневі журнали, зважаючи на їхню специфіку, публікують значно менше матеріалів, тому журнальну вибірку становитиме менше публікацій, ніж в онлайн-виданнях.

http://www.liveinternet.ru/rating/ua/media/week.html

Часові рамки дослідження – це період від початку судових слухань 24 червня до винесення вироку та набрання ним чинності. Кінцевою датою матеріалів для дослідження ми обрали 31 грудня 2011 року. Акцентуватимемо свою увагу на тих матеріалах, що містять аналіз судового процесу над Юлією Тимошенко, а не просто стосуються її особи, іміджу, долі її політичної сили чи розкривають інші більш дотичні теми. Опублікованих матеріалів достатньо для дослідження. Отже, вибірку становлять 118 матеріалів: 83 опубліковані на зазначених сайтах і 35 – у тижневиках. Основними кодувальними одиницями або ключовими словами, за якими відбуватиметься відбір матеріалу стали такі слова: - Тимошенко, - Судовий процес, - Газова справа До кодувальнихтаблиць занесені такі відомості: - Назва та автор публікації - Дата виходу публікації - Рубрика - Жанр: стаття, інтерв’ю, репортаж, колонка. - Обсяг: кількість знаків/ або Довжина публікації: довга/середня/коротка - Тема матеріалу - Тональність стосовно теми: позитивна/негативна/нейтральна - Джерела: зазначені/ не зазначені - Коментарі: є/нема і якщо є, то чиї. - Представлені всі точки зору: так/ні. - Чи є посилання на законодавство і чи міститься його тлумачення: так/ні, а також в якому аспекті, обсязі й ким тлумачиться? Обмеження дослідження. Як вже зазначалося, контент-аналіз має численні переваги. Проте це дослідження має також певні обмеження. Вони полягають передусім у тому,

що під час проведення якісного контент-аналізу неможливо досягти цілковитої об’єктивності. Дослідник має справу не з кількісними, а з якісними

характеристиками,

аналіз

проводиться

без

застосування

допоміжних комп’ютерних програм. Посередником у цьому процесі за будьяких умов виступає свідомість дослідника, а отже робота не може бути абсолютно точною та об’єктивною. Результати контент-аналізу будуть представлені у третьому розділі.

Розділ 3. Опис результатів дослідження. Порівняння висвітлення судового процесу над Юлією Тимошенко в різних ЗМІ. У цьому розділі представлено аналіз публікацій про судовий процес над Юлією Тимошенко в онлайн-виданнях «Українська правда», «Обозреватель», а також у тижневиках «Тиждень» і «Кореспондент». Цей аналіз дасть можливість відповісти на дослідницьке питання: які особливості висвітлення судового процесу над Ю. Тимошенко? Нагадаю, що методом дослідження є якісний контент-аналіз. Для зручності використовую кількісні показники, але вони є лише допоміжними. Вся інформація обробляється без використання спеціальних комп’ютерних програм. Мною було досліджено 4 медіа. Порівняння кількості матеріалів продемонстровано на діаграмах 1 і 2. Діаграма 1. Кількість публікацій на сайтах «Українська правда» та «Обозреватель»

Українська правда; 39 Обозреватель; 44

Діаграма 2. Кількість публікацій в журналах «Кореспондент» та «Український тиждень».

Кореспондент; 17

Український тиждень; 18

В діаграмах порівняно видання одного порядку – окремо онлайн, а окремо друковані ЗМІ. У цих двох типів медіа різняться періодичність (сайти оновлюються постійно, а друковані ЗМІ мають жорсткі рамки щодо підготовки, верстки, та друку), обсяг матеріалів (онлайн видання не мають технічних обмежень щодо обсягу, в той час як журнали прив’язані до виділеної журнальної площі). Отже, ми порівняли за кількістю матеріалів попарно сайти та журнали. Виявилося, що онлайн-медіа публікують більше, ніж журнали, що не дивно, зважаючи на особливості різних форматів.

3.1. Аналіз публікацій в електронному архіві інтернет-видання «Українська правда». З 24.06 по 31.12 «Українською правдою було опубліковано» 39 матеріалів у розділі «Публікації», які стосувалися справи Юлії Тимошенко. Більшість із них була написана у жанрі статті (21 публікація). Окрім статей, було опубліковано 15 репортажів та 3 інтерв’ю. Відсоткове співвідношення жарнів зображене на Діаграмі 3.

Діаграма 3. Співвідношення жанрів («Українська правда»)

Інтерв'ю 8%

Репортаж 38%

Стаття 54%

Найактивнішими авторами на «Українській правді» є Мустафа Найєм та Сергій Лещенко. Серед усіх публікацій більше 20 належить їм. Цікаво також, що у деяких матеріалах було важко визначити жанр. Тому зарахування їх до певного сектора діаграми може бути викликане суб’єктивним сприйняттям дослідника. «Українська правда» активно використовує жанр судового репортажу. Однак автори часто роблять «відступи» від репортажного стилю подачі, надають оцінки висловам осіб та наводять додаткові факти. Приміром у публікації «Суд над Юлією Тимошенко: на арену виходить Віктор Ющенко» 11 автор робить таке зауваження: «Що цікаво, в обвинувальному висновку цей "нюанс" залишився непоміченим. Згідно з висновками слідчих Генеральної прокуратури, Дубина сам вирішив покинути переговори у Москві, оскільки вважав цю ціну занадто високою. Ця теза повторюється в обвинувальному висновку кілька разів і при цьому жодним чином не згадується 11

ані

роль

Віктора

Ющенка,

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/08/1/6439113/

ані

роль

представників

RosUkrEnergo.» Така думка журналіста була б доречною, якби це не був жанр репортажу. Та й завершується стаття дещо патетично: «Символічно, одинадцять років тому цих людей в перший раз в одну команду звів саме газ – в грудні 1999-го Тимошенко була призначена віце-прем'єром по ПЕК в уряді Віктора Ющенка. Газ і поставить останню крапку». Зі

сказаного

можна

зробити

висновок,

що

«чистий»

жанр

використовується нечасто. Тим не менш, публікації «Української правди» у переважній більшості можна охарактеризувати як нейтральні за тональністю (автор не симпатизує якійсь зі сторін). Проте є і протилежні випадки. Наприклад, стаття Тетяни Чорновол «Злочини та покарання Родіона Кірєєва»

, в якій авторка досліджує

професійний досвід судді до справи Юлії Тимошенко. У цьому матеріалі помітна негативна тональність і навіть антипатія до Родіона Кіреєва. Матеріал написаний дуже емоційно, підтвердженням чого є такі цитати: «досвідчений політичний «цербер» Юлія Тимошенко принижувала і розривала його на шматки», «Але потім все змінилося - суддя став схожий на агресора. Справа навіть не в тому, що Кірєєв запроторив Тимошенко за грати, на засіданнях він демонстративно надає сприяння стороні обвинувачення. Це відмічають навіть дипломати західних посольств». Крім цього, авторка в аналітичному матеріалі ставить запитання: «Тому виникає питання: наскільки, справедливим, безпристрасним, незалежним є суддя Кірєєв? Чи діє він в інтересах держави України? Чи не є він сліпою машиною репресій?» Кінцівка статті також оформлена у вигляді запитання: «Якщо суддю початківця не хвилювали кошти міської громади Березані, чи є надія, що буде він діяти в інтересах України у справі газових домовленостей?» Щодо основних тем, на які пишуть журналісти, то переважна більшість (16) присвячена обставинам газової справи, 2 – мітингам, 5 – міжнародному

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/09/1/6551508/

контексту, 4 – іншим кримінальним справам, до яких причетна Тимошенко. Відстоткове співвідношення цих показників показане на Діаграмі 4. Діаграма 4. Основні теми публікацій («Українська правда»)

Інші теми 7% Міжнародний контекст 17% Інші кримінальні справи 14%

Газова справа 55%

Мітинги 7%

Оскільки автори публікацій на «Українській правді» активно пишуть про судовий процес, вони часто вдаються до аналізу законодавства. Їхні статті ілюстровані підбіркою фотографій із судових засідань. У своїх матеріалах журналісти УП посилаються на норми права та документи, пояснюють обставини справи, проте не наводять коментарів професійних юристів. Варто також зазначити, що крім статей, інтерв’ю та репортажів, «Українська правда» у розділі «Публікації» викладає різноманітні документи у справі, фото-, відеоматеріали стосовно неї. Крім штатних журналістів УП, зрідка у цьому ж розділі публікуються й інші автори. Цікаво, що 6 липня з’явилася стаття Олександра Турчинова під назвою «Чому б не залучити свідками Богословську, Чечетова чи Калашнікова?» 13 На початку автор зазначає, що приводом до її написання став матеріал Сергія Лещенка «Справа проти Тимошенко. Невідомі 13

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/07/6/6363051/

подробиці». Автор вважає, що аргументи журналіста УП базуються на свідченнях опонентів Тимошенко і наводить власну точку зору на процес та роль екс-прем’єрки у врегулюванні газової кризи: «екс-прем’єр-міністр, вступивши у заведені в глухий кут переговори, не тільки врятувала Україну та

Європу,

відновивши

постачання

газу,

але

змогла

змінити

безальтернативну вимогу російської сторони та забезпечити одну з найнижчих цін на газ в умовах, коли Україна знаходилась в епіцентрі світової фінансової кризи». Описаний факт (публікація спростування матеріалу журналістів УП) підтверджує відсутність у видання підпорядкованості чи очевидних симпатій щодо якоїсь політичної сили чи сторони у справі. Отже, видання «Українська правда» активно висвітлювало тему судового процесу над Юлією Тимощенко, найчастіше у жанрі статті, однак експертні коментарі майже не застосовувалися. Тим не менш ідеологічну спрямованість видання можна оцінити як нейтральну. 3.2. Аналіз публікацій в електронному архіві інтернет-видання «Обозреватель». За період з 24 червня по 31 грудня 2011 на сайті «Обозреватель» було опубліковано 43 матеріали, які стосувалися Юлії Тимошенко. Щодо жанрового співвідношення опублікованих матеріалів, то його можна описати так:

Діаграма 5. Співвідношення жанрів («Обозреватель») Кореспонденція 2%

Коментар 7% Інтерв'ю 14%

Авторська колонка 4%

Стаття 55% Репортаж 18%

На відміну від «Української правди», основна тематика публікацій – не сам перебіг судового процесу, а інші, певним чином дотичні до нього теми. Наприклад, автори видання часто писали про те, що відбувається за межами Печерського суду, які настрої мітингувальників, які гасла, хто ними керує. Діаграма 6. Основні теми («Обозреватель»)

Інше 21% Стосунки з БЮТ 5% Мітинги 14%

Хід газової справи 23%

Інші кримінальні справи Тимошенко 16%

Образ Юлії Тимошенко 16%

Міжнародний контекст 5%

На «Обозревателі» мало публікацій, які б висвітлювали хід судового процесу. Більшість матеріалів лише побіжно стосуються теми судових засідань

та її юридичних особливостей. «Обозреватель» розробляє інші

теми, такі як образ та імідж Тимошенко, мітинги на майдані, причетність експрем’єрки до вбивств Євгена Щербаня та Вадима Гетьмана. До останньої теми «Обозреватель» повертається неодноразово. Попри те, що із усіх матеріалів 53% становлять статті, коментарі експертів містяться у переважній меншості матеріалів. Посилання на законодавство із коментарем фахівців-юристів наведено двічі. Серед тих публікацій, які торкаються образу Ю. Тимошенко, можна виділити

відсоткове

співвідношення

негативного,

позитивного

та

нейтрального висвітлення. Це продемонстровано Діаграмою 5. Діаграма 7. Образ Юлії Тимошенко («Обозреватель») Позитивний 12% Нейтральний 34% Негативний 54%

Цікаво, що тричі в матеріалах дається відверта оцінка дій Тимошенко і автори наголошують на тому, що справи Тимошенко – це справжній кримінал і їх не можна сприймати як політичний процес. Як і в «Українській правді», на сайті «Обозреватель» також можна назвати журналістів, які найчастіше пишуть на тему Ю.Тимошенко. Найактивнішим серед них є О.Чаленко. Найбільше він працює у жанрі репортажу. Тим не менш, репортажного стилю не дотримується, пише,

послуговуючись лише власними судженнями та коментарями. Часто висловлюється грубо та ненормативно. Наприклад, у статті «Под судом: репортаж с Крещатика»14 він так описує поведінку дівчат із FEMEN: «Тряся своими маломерными сиськами, они держали в руках плакаты и скандировали

лозунги

антитимошенковского

антипрезидентского

содержания». Більшість матеріалів О.Чаленка мають негативну тональність. Варто відзначити, що цей автор генерує незвичні ідеї для своїх матеріалів. Наприклад, для матеріалу «Бютовцы отжигают!» від 7 жовтня 2011 року О.Чаленко провів експеримент, за допомогою якого хотів довідатися, наскільки уважно слідкують за процесом Ю.Тимошенко її політичні соратники. Незважаючи на те, що Юлія Тимошенко в суді не виголошувала останнього слова, журналіст дізнавався у депутатів БЮТ, що їм найбільше сподобалося чи запам’яталося в її останньому слові. Цікаво також, що «Обозреватель» публікує статті, які можна вважати відповіддю на той чи інший матеріал видання «Українська правда». Приміром, до таких належить стаття М.Обіхода «Забытые страницы из прошлой жизни Лазаренко и Тимошенко. Документ» від 31 серпня 2011 року. Вона є спростуванням інтерв’ю Сергія Лещенка з Мартою Берш «Я не помню показаний о причастности Тимошенко к убийству». У цьому інтерв’ю державний обвинувач США, яка 6 років займалася справою Павла Лазаренка, не могла ствердно відповісти про наявність у матеріалах слідства свідчень причетності Юлії Тимошенко до замовних вбивств. Автор статті-відповіді на сайті «Обозреватель» стверджує: «А ведь на самом деле все обстоит с точностью до наоборот по сравнению с изложенным в этом странном заокеанском інтерв’ю». На його думку, журналіст УП вчинив неправильно, що поїхав до США спілкуватися із

http://obozrevatel.com/politics/pod-sudom-reportazh-s-kreschatika.htm

прокурором, оскільки інформація про причетність Тимошенко до вбивства лежить на поверхні тут, в Україні. Критикуючи дії журналіста УП та намагаючись знайти правильні відповіді на поверхні, автор статті робить такий висновок: «Нет особой нужды искать правду далеко за океаном, она рядом и содержится в скупых строках обвинительного приговора Апелляционного суда Луганской области от 16 апреля 2003 года (выдержки из него опубликованы ниже), которым уже 8 лет назад завершился многомесячный судебный процесс (прошедший в Луганске публично и открыто для всех желающих на нем присутствовать, в присутствии многочисленных журналистов) по делу киллеров, обвиненных в убийстве Евгения Щербаня, Вадима Гетьмана и других жертв банды донецкого авторитета Кушнира». Далі наведено цитати з того ж таки вироку, в яких згадуються свідчення про те, що «Юля заплатить» (Йдеться про те, що нібито з рахунків Ю.Тимошенко здійснювалося фінансування вбивств на замовлення). Автор наполягає на істинності цих свідчень, однак забуває, що варто бути обережним із такими звинуваченнями, зважаючи на те, що відповіді на подібні запитання повинен давати суд. Схоже, що таким текстом М.Обіход намагається підтримати заяву першого заступника Генерального прокурора України Рената Кузьміна: «Будем надеяться, что Ренату Кузьмину и его подчиненным хватит энергии и профессионального мастерства результативно завершить эту сюжетную линию в отношении Юлии Тимошенко, вскрытую следователями ГПУ еще в начале 2000-х, и нынешние непреодолимым

препятствием

следователи на

своем

не столкнутся с пути,

как

таким

предательство

«очільників» Генеральной прокуратуры, произошедшее после 2004 года и законсервировавшее на многие годы в Украине расследование этого сюжета.» Інша стаття «Обозревателя», що базується на матеріалі УП, – це текст О. Чаленка під назвою: «Александр Тимошенко – находка для шпиона». Автор

стверджує, що після публікації цього інтерв’ю на «Українській правді» у команді Юлії Тимошенко вирішили обмежити спілкування чоловіка експрем’єрки з пресою. Тональність статті негативна, джерела інформації – власні. Яскравим прикладом є те, що автор вважає таке: «отвечая на вопрос Мустафы Найема, на каком языке они общаются дома, ничтоже сумняшеся Тимошенко-муж выдал: "По-русски...", совершенно не задумываясь над тем, как эту информацию будут воспринимать жители Западной Украины». Уважний читач, знайомий із цим матеріалом, зверне увагу на те, що в опублікованому УП інтерв’ю відповідь інша. О.Чаленко одразу ж пояснює, що коли Мустафа Найєм передав свій текст інтерв’ю для вичитки прес-секретарю Ю.Тимошенко Марині Сороці, то Олег Медведєв, який замість Олександра Тимошенка вносив у текст виправлення, вписав відповідь, що після появи в родині зятя-британця Шона Карра, у їхній сім’ї почали говорити на трьох мовах: українській, російській та англійській. Незрозуміло, звідки в О.Чаленка такі відомості. Більше того, автор пише: ««Обозреватель» обратился к Мустафе Найему с просьбой прокомментировать эту информацию. Однако журналист отказался ее комментировать, сославшись на журналистскую этику, - мол, не вправе рассказывать об обстоятельствах подготовки інтерв’ю». Ще одна публікація, що відповідає на матеріал УП і належить Олександру Чаленку, має назву «Юля сидит, Мустафа задает вопросы. Чепинога отвечает?» 15 Починає статтю автор із епіграфа: Папа у Васи силен в математике, Папа за Васю решает урок. Где это видано, где это слыхано – Папа решает, а Вася сдает. І далі продовжує: «Ну как нравится? Правильно, говно. Вот точно также не по-человечески, чересчур искусственно, оторвано от жизни, 15

http://obozrevatel.com/politics/yulya-sidit-mustafa-zadaet-voprosyi.-chepinoga-otvechaet.htm

бравурно, напыщенно написаны эти «ответы лидера украинской оппозиции». Вот эту фигню нам хотел, как я понимаю, втюхать Мустафа Найем под вывеской «интервью Тимошенко для «Украинской правды». Блин, обидно, если он нас держит за идиотов». О.Чаленко переконаний, що Ю.Тимошенко особисто не відповідала на поставлені Мустафою Найємом запитання. А замість неї це робив прес-секретар ВО «Батьківщина» Віталій Чепинога. О. Чаленко активно описує свої емоції щодо відповіді Тимошенко на запитання про людей, з якими вона перебуває в СІЗО. Вважаючи, що відповіді сформульовані надто загально, Чаленко пише: «Я долго над этим смеялся. Виталя, послушай, больше такой ахинеи не пиши. Серьезно. А то, не дай Бог, вдруг выпадет судьба - поэкспериментировать когда-нибудь лично. Если тебя посадить в камеру к таким вот «порядочным людям» (только мужского пола), то ты среди них бы почувствовал себя примерно так, как пастор Шлаг в берлинской тюрьме. Стоял бы на одной ноге, прижавшись одним местом к стене, а кто-нибудь из этих «порядочных людей» кричал бы тебе: «Чепинога, выше ногу, выше ногу!». После бы они тебе шалабанов надавали, а ночью заставили им по очереди пятки чесать. Потом, когда будешь малявы на свободу писать: «Спасите-помогите!», тебе же вот это интервью про «порядочных людей» покажут и спросят: «Виталя, как же так?». Подумай, над этим.» На мою думку, журналіст Олександр Чаленко не обґрунтовує свої слова, висловлюється

грубо,

не

дотримується

професійних

стандартів

журналістики. Його матеріали не містять аналізу законодавства, фахових коментарів, а базуються на особистих враженнях. Однак дуже своєрідне бачення журналістських жанрів та представлення судового процесу в медіа є не лише в О. Чаленка. Зацікавила також замітка Є. Лешана «Юлия Владимировна™ и нелюдь», написана в сатиричному стилі. Незважаючи на те, що я досліджую тексти, а не зображення продемонструю ілюстрацію до статті (див. фото 1.), яка підтверджує, що «Обозреватель» експериментує з темами, формами та жанрами, а крім того виявляє

неоднозначне ставлення журналістів «Обозревателя» до героїв своїх публікацій.

є Фото 1. Фотоколаж до матеріалу Є. Лешана «Юлия Владимировна™ и нелюдь» Отже, із досліджених матеріалів сайту «Обозреватель», можна зорбити висновок, що тема судового процесу над Юлією Тимошенко для редакції цікава, оскільки за досліджуваний період вийшло достатньо публікацій, що її стосуються. У виданні найчастіше використовували жанр статті, тим не менш коментарі експертів з’являлися нечасто. Тема судового процесу над Юлією Тимошенко презентується виданням не лише через опис суті газової справи (він становить тільки чверть матеріалів), а й через такі теми, як: мітинги за чи проти засудження експрем’єрки; образ Юлії Тимошенко, інші, крім «газової» кримінальні справи, до яких вона причетна і т.д.. Більше половини матеріалів, які давали змогу визначити ставлення до образу Тимошенко мали негативну тональність, десяту частину становили публікації із позитивною тональністю, і лише третина були нейтральними.

3.3. Аналіз публікацій в журналі «Український тиждень». Оскільки ми вибрали конкретний проміжок часу (з 24.06 по 31.12), то почали досліджувати журнали «Український тиждень» з №30. Перший матеріал по справі датується 20.07. До кінця 2011 року видання опублікувало 16 матеріалів, які мали стосунок до справи Юлії Тимошенко. Співвідношення жанрів аналізованих публікацій таке: статей – 11, авторських колонок- 1, матеріалів, які складаються з експертних коментарів (точка зору) – 3, інтерв’ю – 2. Графічне зображення цих показників подано у Діаграмі 6. Діаграма 8. Співвідношення жанрів («Укранський тиждень»)

Інтерв'ю 12%

Авторська колонка 6%

Коментарі 17%

Стаття 65%

В наступній діаграмі я намагалася графічно зобразити співвідношення тем, які висвітлювало видання в контексті судового процесу над Ю. Тимошенко.

Діаграма 9. Основні теми («Укранський тиждень») Інші судові справи, до яких причетна Тимошенко 6% Хід газової справи 47%

Міжнародний контекст 41%

Образ Тимошенко 6%

Виявилося, що хід «газової справи» описували у 8 статтях, міжнародний контекст –у семи, іншим судовим справам та образу Юлії Тимошенко було присвячено по одному матеріалу. Загалом «Український тиждень» притримується позиції, що процес має політичний характер. Автори наголошують, що в її діях немає складу злочину. Це прослідковується як у оціночних судженнях журналіста, так і в коментарях експертів. Коментаторами процесу в УТ є переважно іноземні експерти та політики. Журналісти самостійно аналізують законодавство, не залучаючи як експертів українських юристів. Слово надали лише адвокату Юлії Тимошенко в Європейському суді з прав людини Валентині Теличенко. Посилання на дослідження громадської наведено тричі (2 в статтях і 1 в авторській колонці). Двічі у статтях автори посилаються на результати опитувань під час політичних ток-шоу. У шести статтях міститься негативна оцінка судового процесу над Юлією Тимошенко.

Отже, в журналі «Український тиждень» публікації стосовно судового процесу над Юлією Тимошенко з’являлися часто, найчастіше у жанрі статті. Однак коментарі експертів у них не з’являлися, натомість журналісти пропонували власний аналіз законодавства та ходу судового процесу. Коментарі міжнародних експертів та політиків видання подавало переважно у вигляді окремих матеріалів. Видання можна вважати опозиційним, оскільки воно демонструє негативну оцінку процесу над Юлією Тимошенко та називає його «політичним». 3.4. Аналіз публікацій в журналі «Кореспондент». В журналі «Кореспондент» за досліджуваний період було опубліковано 17 матеріалів, що мали стосунок до справи Юлії Тимошенко. Я досліджувала як авторські, великі за обсягом, матеріали, так і менші, редакційні. Таке рішення було прийняте під час кодування матеріалу. Воно викликане особливістю рубрик у журналі (рубрика «Семь дней» крім коротких новинних заміток подає ще й невеликий матеріал, який тим не менш можна вважати таким, що описує найважливішу подію чи тенденцію тижня. Зважаючи на це не змогла оминути цих матеріалів. У журналі не брала до уваги лише коротких новинних повідомлень. Відповідно, я отримала такі результати: статей – 5, інтерв’ю – 2, матеріаліа-коментарів

–

продемонстровано в Діаграмі 8.

коротких

редакційних

статей

–

Це

Діаграма 10. Співвідношення жанрів («Кореспондент»)

Коротка редакційна стаття 47%

Стаття 26%

Інтерв'ю 11% Коментар 16%

Основна тема, яку висвітлює журнал «Кореспондент» - це хід газової справи – 12 матеріалів. Решта розподілені так: 2 – образ Юлії Тимошенко, 3 – міжнародний контекст справи Тимошенко, 1 – інші справи Юлії Тимошенко, мітинги – 1. Діаграма 11. Основні теми («Кореспондент») Інші справи Юлії Тимошенко 5%

Мітинги 5%

Міжнародний контекст 16% Образ Юлії Тимошенко 11%

Хід газової справи 63%

Дуже інформативними виявилися короткі інформаційні статті. В них подається думка усіх сторін, наводяться експертні коментарі. Наприклад, перша із переліку публікація має назву «Процесс пошел», яка вийшла в номері №25(462) від 1.07.2011. Написана нейтрально, в інформаційному стилі. Тут ідеться про сам початок судового процесу, пояснено, в чому обвинувачується

Ю.Тимошенко,

згадано

про

реакцію

міжнародних

організацій та лідерів, дається пояснення, чим загрожує судимість експрем’єрці. Є коментарі експертів-політологів Володимира Фесенка та Михайла Погребинського. В цій же рубриці «Семь дней» у №33(470) від 26.08 коротка публікація «Закон и безпорядок» розповідає про те, що за 20 днів перебування у СІЗО Юлія Тимошенко підірвала здоров’я, звернулася із проханням допустити до неї її особистого лікаря, проте безрезультатно. Далі йдеться про те, що вже три тижні триває міжнародний резонанс. Надано слово і протилежній стороні: вона представлена коментарем Ганни Герман про те, що Банкова не бере участь у цьому процесі. Твердження про те, що Тимошенко знову набирає популярності підкріплюється даними центру Разумкова. Тональність матеріалу – нейтральна. Загалом варто зазначити, що всі короткі матеріали із рубрики «Семь дней» були інформативними та легко написаними, мали нейтральну тональність стосовно теми. Якщо переходити до інших жанрів, то звернемо увагу на інтерв’ю. В номері від 15.07 в рубриці «Страна» опубліковане інтерв’ю з Юлією Тимошенко під назвою «Подсудимая № 1». В цьому інтерв’ю екс-прем’єр пояснює, чому цей судовий процес стане початком кінця для української нинішньої влади. Незважаючи не те, що «Кореспондент» позиціонував цей матеріал як ексклюзивний, з нього не випливає нових подробиць щодо лідерки опозиції. Питання здебільшого зручні для пані Тимошенко. Якщо брати до уваги великі аналітичні матеріали, то вони публікувалися у рубриці «Страна». Один із них, наприклад, в №31(468) від 12.08 під назвою

«Ее номер 242», автор – Христина Бердинських. В ліді авторка пише: «Арест Юлии Тимошенко испортил имидж украинской власти за границей и дал старт затяжному политическому кризису, который угрожает Президенту потерей власти». Попри те, що в цьому реченні очевидна негативна спрямованість стосовно української влади, матеріал вийшов збалансованим: описано позицію прокуратури і суду, сторони захисту, наводиться думка міжнародних організацій. В іншій частині статті авторка висвітлює питання стану здоров’я екс-прем’єра під час арешту, побуту в СІЗО. Загалом у статті подані всі точки зору і її можна охарактеризувати як нейтральну. Не вистачає хіба що більшої деталізації юридичних аспектів справи. Проте позитивно, що автор не має перед суджень і усі важливі критичні думки висловлює через експертів. Підсумовуючи, скажу, що «Кореспондент» часто звертався до теми судового процесу над Юлією Тимошенко, в невеликих за обсягом інформаційних матеріалах видання подавало основні події процесу, наводячи при цьому точку зору обох сторін, а також коментарі експертів. Більшість публікацій є нейтральними за тональністю і демонструють відсутність у журналістів явних політичних уподобань. 3.5 Загальний аналіз видань Проаналізувавши матеріали чотирьох видань ми можемо зробити певні висновки. В таблицях 1 і 2 наведемо своє загальне про враження видання в контексті подачі всіх точок зору у матеріалах. Табл. 1 Чи подає видання всі точки зору? Більше так, ніж ні

Більше ні, ніж так

Українська правда

Український тиждень

Кореспондент

Обозреватель

Табл 2. Політичні уподобання видань, що не подають всі точки зору

Опозиційне

Провладне

Український тиждень

Обозреватель

Щодо тональності матеріалів, то треба внести зауваження, що якщо на сайті «Обозреватель» у меншості наявні також нейтральні матеріали, то в «Українському

тижні»

позитивне

висвітлення

лідера

опозиції

прослідковується у всіх матеріалах. Провівши аналіз усіх чотирьох медіа, можемо зробити висновок, що «Український тиждень» стоїть на найбільш опозиційних позиціях. У його матеріалах прослідковується чітка лінія: справа Тимошенко – це політичний процес. Наприклад, у статті Ігоря Лосєва «Печерське «правосуддя» між Лейпцигом і Москвою» 16 представлене таке формулювання: «Політична мотивація процесу над Тимошенко вже давно не викликає сумнівів…» Автор заперечує корисливі мотиви у діях Тимошенко, наполягаючи на тому, що Тимошенко вже понесла політичну відповідальність, а також резюмує: «Отже, московські газові угоди – це її політичний провал, політична помилка, що має тягти за собою політичну й моральну відповідальність, але ніяк не кримінальну.» Якщо «Український тиждень» стовідсотково підтримує версію захисту Ю.Тимошенко, то «Обозреватель» містить різні за тональністю матеріали. Однак наявні часті згадки «давніх злочинів» Тимошенко, які показують її в негативному світлі. Якщо «Обозреватель» постійно повертається до минулого Тимошенко, намагається довести версію обвинувачення, то «Український тиждень навпаки». Тут дуже побіжно згадують заяву заступника

Генерального

прокурора

України

Рената

про

можливу

причетність Юлії Тимошенко до вбивства. Видання не підтримує цю версію: «Тепер Генпрокуратура «перевіряє» інформацію (цікаво, а раніше не можна 16

http://tyzhden.ua/Politics/26885

було?). Проте можу закластися: результат буде такий самісінький, як і з судом щодо вакцин: поговорили й забули. Ось згадаєте мої слова» 17. Якщо ж порівняти «Українську правду» і «Кореспондент», то з’ясується, що хоча матеріали обох видань у переважній більшості є нейтральними за тональністю, УП у цій категорії поступається «Кореспонденту». Публікації на УП часто часто базуються на думках одного журналіста. Коментарі експертів залучаються не завжди (хоча в оціночних судженнях журналістів не прослідковується відвертої симпатії до якоїсь із сторін). Натомість «Кореспондент» стоїть на позиціях збалансованого висвітлення, постійно надаючи можливість висловитися думку обом сторонам, а також наводить експертні коментарі стосовно теми. В контексті цього варто зауважити, що така ситуація може бути зумовлена форматом видання. «Кореспондент» - друкований тижневик, тож ймовірно, вимоги до збалансованості журналістських матеріалів суворіші. Щодо особливостей онлайнових видань, то висвітлення судового процесу над Юлією Тимошенко в «Українській правді» представлене переважно матеріалами про хід процесу. Натомість «Обозреватель» пише про те, що відбувається на подвір’ї Печерського суду, як мітингують на Хрещатику, як змінився імідж Тимошенко. Цікаво також, що «Обозреватель» у своїх матеріалах конкурує з «Українською правдою, цитуючи журналістів УП, пишучи відповіді на їхні статті та намагаючись спростувати наведену там інформацію. Щодо порівняння двох друкованих видань, які обрані для аналізу (тижневиків «Український тиждень» і «Кореспондент»), то незважаючи на те, що більшість матеріалів про Юлію Тимошенко в журналі УТ становили статті, а в «Кореспонденті» переважала мала форма у вигляді короткої редакційної

статті,

останньому

вбачаємо

більшу

збалансованість.

Журналісти «Кореспондента» намагалися представити токи зору обох сторін, 17

http://tyzhden.ua/Columns/50/28893

наводили коментарі експертів. Тут варто зазначити, що в «Українському тижні» більшість матеріалів становили ті, де автор не посилався на інші джерела та не залучав коментарів експертів. Думка юриста була почута у двох матеріалах, один з яких – це інтерв’ю з Валентиною Теличенко (яка є адвокатом екс-прем’єра в Європейському суді з прав людини). Щодо жанрових особливостей, то були проаналізовані аналітичні статті, репортажі, інтерв’ю, авторські колонки, коментарі. Цікаво, що жанр судового репортажу достатньо представлений лише в онлайн-виданні «Українська правда». «Обозреватель» теж публікує репортажі, проте набагато рідше і репортажі із зали суду в ньому майже не представлені. Цей жанр виявився відсутнім у друкованих тижневих виданнях, що можна пояснити форматом видання.

Висновки 1. Найчастіше досліджувана тема висвітлювалася за допомогою таких жанрів як стаття та репортаж. Вондочас траплялися матеріали змішаних жанрів, під час аналізу яких доводилося сумніватися: стаття чи інтерв’ю?, авторська колонка чи стаття? 2. Поєднання жанрів особливо помітне в онлайнових виданнях. Це зумовлено передусім їхнім форматом та специфікою. В одному матеріалі тут може міститися відео з події, пряма мова її учасників та журналістський аналіз проблеми. Зауважимо також про обмеженість часу журналіста в такому медіа. 3. Продовжуючи тему жанрів, зауважу, що в українських онлайн та друкованих медіа мало представлений жанр судового репортажу. Досить активно користується ним лише «Українська правда». 4. Основна тема всіх видань – хід «газової» справи. Однак вона висвітлювалася

без

надання

слова

фаховим

юристам.

Як

коментатори найчастіше залучалися політологи або політики. У кількох випадках «Кореспондент» намагався пояснити юридичні аспекти судового процесу за допомогою коментаря адвоката Ю.Тимошенко Сергія Власенка, який є зацікавленою особою у процесі. «Український тиждень» публікував інтерв’ю із Валентиною Теличенко, адвокатом екс-прем’єрки в Європейському суді з прав людини, однак у аналітичних статях незалежних експертів як коментаторів щодо газової справи не залучив. «Обозреватель» провів інтерв’ю щодо цієї з такими юристами як Сергій Ківалов та Микола Замковенко. Журналісти «Української правди» також не наводили експертних коментарів у статтях, а аналізували хід справи, включно з детальними юридичними аспектами, самостійно. 5. Окрім подій «газової справи» до списку основних тем потрапили мітинги під Печерським судом, взаємини Тимошенко із БЮТ, а також

інші

кримінальні

справи

Юлії

Тимошенко.

Остання

тема

неодноразово порушувалася на сайті «Обозреватель». Видання часто повертається до питання ймовірної причетності Юлії Тимошенко до вбивства

Є.Щербаня

та

В.Гетьмана,

наводить

аргументи

на

підтвердження заяви заступника Генерального прокурора України. «Обозреватель» також публікує окремі матеріали про співпрацю Ю.Тимошенко з П.Лазаренком у 1990-х роках. Натомість в «Українському тижні» та «Кореспонденті» матеріалів на таку тему немає. У

виданнях

«Українська правда»

та

«Кореспондент»

однозначності та підтримки якоїсь із позицій у цій темі не виявлено. 6. Тональність публікацій я визначала в кожному конкретному випадку. Найбільш близькими до нейтральних виявилися «Кореспондент» та «Українська правда». «Український тиждень» і «Обозреватель» такими не були, хоч і в різній мірі. «Український тиждень» можна вважати симпатиком опозиції, а «Обозреватель» - влади, хоча також не в повній мірі. 7. Як у суспільстві, так і у медіа спостерігається різне оцінка судового процесу. «Тиждень» наполягає, що Ю.Тимошенко – політичний в’язень. Кілька разів автори публікацій на сайті «Обозреватель» наголошують на тому, що дії екс-прем’єра – винятково кримінальні. Є навіть випадки очевидної симпатії до влади, зокрема до заступника Генерального прокурора України Рената Кузьміна. Натомість у виданнях

«Українська

правда»

та

«Кореспондент»

таких

особливостей не виявлено. 8. Чимало українських журналістів висвітлювали судовий процес над Ю. Тимошенко, в недостатній мірі відповідаючи професійним стандартам журналітики, зокрема таким як неупередженість та збалансованість.

Виходячи з проведеного аналізу, вважаю за необхідне виокремити певні рекомендації для українських журналістів та редакторів у контексті висвітлення цієї теми, а також інших резонансних судових процесів: 1. Під час висвітлення судової справи слід дотримуватися балансу думок і подавати обидві позиції: обвинувачення та захисту. 2. Пам’ятати про повагу до суду. Утримуватися від його оцінок незважаючи навіть на недовіру з боку громадськості. Завдання журналіста – подати всі точки зору безсторонньо: тоді аудиторія зробить висновки самостійно. 3. Треба зважати, щоб коментували процес незалежні експерти і щоб їхня компетентність не викликала сумнівів. 4. Юридичні аспекти повинні пояснювати фахові та незалежні щодо справи юристи задля кращого їх розуміння та забезпечення більшої довіри до з боку аудиторії 5. Уникати зайвої емоційності та слідкувати за культурою мови. 6. Підвищувати рівень правової культури та обізнаності.

Список літератури: 1. Бахтєєв Б. Вирок Тимошенко на ТБ: імітація інформації // [Електронний документ]. – (http://www.telekritika.ua/telenovini/2011-10-16/66477) – Перевірено 14.05 2. Буроменський М., Сердюк О., Підкуркова І. Основи судової журналістики: посібник для журналістів. — Київ, 2008. — 72 с.// [Електронний документ]. – (http://edu.helsinki.org.ua/library/metodmaterials/osnovi-sudovo-zhurnalstiki-pos-bnik-dlya-zhurnal-st-v ) - Перевірено 14.05 3. Декларація принципів поведінки журналістів, Прийнята на ІІ всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів (Бордо, 2528 квітня 1954р.),зі змінами на 18-му всесвітньому Конгресі МФЖ (Хельсингьор, 2-6 червня 1986р.) //[Електронний документ]. – (http://www.cje.org.ua/international/39/) – Перевірено 14.05 4. «Декриміналізація» брехні команди Януковича»//«Телекритика»// [Електронний документ]. – (http://osvita.mediasapiens.ua/material/3685) – Перевірено 14.05 5. Дуцик Д. Деполітизовані новини – затишшя перед бурею. Моніторинг АУП/ /[Електронний документ]. – (http://osvita.mediasapiens.ua/material/5806 ) – Перевірено 14.05 6. Дуцик Д. Маніпуляції замість комунікації // [Електронний документ]. – (http://osvita.mediasapiens.ua/material/6124) – Перевірено 14.05 7. Етичний кодекс українського журналіста// [Електронний документ]. – (http://www.cje.org.ua/documents/47/) – Перевірено 14.05 8. Іванов В. Загальні приципи журналістської етики// Інформаційне суспільство. – 2011. – Випуск 13. – с. 28-29// http://www.nbuv.gov.ua/PORTAL/soc_gum/is/2011_13/Ivanov.pdf 9. Іванов В. Історія розвитку контент-аналізу// Магістеріум «Журналістика». – Вип.22. – с. 41-48.

10.Іванов В. Сердюк В. Журналістська етика. – К.: Вища школа, 2007 – 231 с. 11.Квіт С. Масові комунікації: Підручник. – К.:Вид. дім «КиєвоМогилянська академія», 2008. – 206 с. 12.Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 712 с 13.Кодекс професійної етики українського журналіста, прийнятий на Х з'їзді Національної спілки журналістів України(квітень 2002 року)// [Електронний документ]. – (http://nsju.org/tabmenu/kodeks_etiki) Перевірено 14.05 14.Конституція України, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР// [Електронний документ]. – (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1% 81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%86%D1%96%D1%8F%20% D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8) – Перевірено 14.05 15.Международные принципы журналистской этики приняты на IV Консультативной встрече международных и региональных профессиональных журналистских организаций в 1983 г. в Праге. // [Електронний документ]. – (http://media.parlament.org.ua/ss_analitics/action/article_detail/article_id/22 52/) – Перевірено 14.05 16.Моніторинг політичних новин. Основні результати. – Академія Української Преси за участю співробітників Інституту соціології НАН України. – 2012 // [Електронний документ]. – (http://www.aup.com.ua/upload/1335534340A12.pdf ) – Перевірено 14.05 17.Почепцов Г.Г.. Теория коммуникации - М.: "Рефл-бук", К.: "Ваклер" 2001. - 656 с.

18. Про суд над Тимошенко – негативно, про протестні настрої – мовчання//«Телекритика»// [Електронний документ]. – (http://osvita.mediasapiens.ua/material/3609) – Перевірено 14.05 19.Про що мовчали новини у жовтні-2011//MediaSapiens// [Електронний документ]. – (http://osvita.mediasapiens.ua/material/4407) – Перевірено 14.05 20.Редакційні настанови Бі-Бі-Сі// [Електронний документ]. – (www.bbc.co.uk/ukrainian/institutional/BBC_Guidelines_Ukr.doc) Перевірено 14.05 21.Резолюція ПАРЄ 1003 (1993) Про етичні принципи журналістики// [Електронний документ]. – (http://www.cje.org.ua/international/88/) – Перевірено 14.05 22.Романюк О. Відкритість судових процесів: українська практика і міжнародні стандарти// [Електронний документ]. – (http://mediaosvita.com.ua/material/3603) – Перевірено 14.05 23.Савицький О. Справа Тимошенко на українському ТБ: багато політики, мало аналітики// «Deutsche Welle»// [Електронний документ]. – (http://www.dw.de/dw/article/0,,15317725,00.html?maca=ukr-rss-ukrnetukr-all-3816-xml) – Перевірено 14.05 24.Словник іншомовних слів. За ред.. О.С. Мельничука., К.: Гол. Ред УРЕ, 1974, - 429 с. 25.Хилько М.М.Контент-аналіз: історія та визначення методу, // Вісник СевНТУ. – 2010. – Вип.112 Серія: Політологія. –с.44-48 http://sevntu.com.ua/jspui/bitstream/123456789/3267/1/112-09.pdf 26.Шаповал А., Ганга В. Міжнародний досвід висвітлення кримінального та цивільного судочинства/[Електронний документ]. – (http://www.viche.info/journal/2523/) – Перевірено 14.05 27.Шмарьова Т., Добринська В. Висвітлення кримінальних процесів в засобах масової інформації: окремі дискусійні аспекти українського права та правозастосування в світлі конвенційних стандартів.//

[Електронний документ]. – (http://www.medialaw.kiev.ua/zmisud/sudanalityka/224/) – Перевірено 14.05 28.Юськів Б. М. Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід: Монографія. – Рівне: «Перспектива», 2006. – 203 с. 29.Holsti O.R. (1969) Content Analysis for the Social Sciences and Humanities.– Reading, MA: Addison-Wesley Publishing Company http://www.questia.com/PM.qst?a=o&d=54363997 30.Braman S (1988).Public Expectations of Media Versus Standards in Codes of Ethics 31.Geimann (1996) Journalists vs. Courts. Quill, Vol. 83 32.Keeble, R (2001) Ethics for journalists. – Routledge, London. 33.Krippendorff K. (1980), Content analysis: an introduction to its methodology, Beverly Hills, CA: Sage 34.Lasswell, H. D. (1948) The structure and function of communication in society // Матеріали до курсу «Теорія масових комунікацій». 35.Plaisance, P.L.(2009) Media ethics: Key principles for responsible practice// Sage 36.Prasad D. B. (2008) Content-Analysis. A method in Social Science Research.// Research Methods for Social Work – New Delhi, 2008- Rawat,– p.173 – 193 37.Reuters Handbook of Journalism // [Електронний документ]. – (http://handbook.reuters.com/extensions/docs/pdf/handbookofjournalism.pd) – Перевірено 14.05 38.Seib, P. M.(1994) Campaigns and conscience : the ethics of political journalism, Praeger series in political communication. 39.Watson, J. C.(2008) Journalism Ethics by Court Decree. The Supreme Court on the Proper Practice of Journalism // LFB Scholarly Publishing. 40.Zhamakochyan А. Сontent analysis as a methodology of the study of mediatexts// http://noravank.am/eng/articles/detail.php?ELEMENT_ID=5791