Олександр Чубко - диплом, 2013 by ukma journalist

Міністерство освіти і науки України Національний університет «Києво-Могилянська академія» Факультет соціальних наук і соціальних технологій Могилянська школа журналістики

Магістерська робота освітньо-кваліфікаційний рівень — магістр на тему:

Гейткіпінг жартів: гумористичні передачі як джерело політичної інформації

Виконав: студент 2-го року навчання, спеціальності 8.03030101 Журналістика Чубко Олександр Юрійович Керівник Моренець В.П., доктор філологічних наук, професор Консультант Дейниченко Р.А., старший викладач Рецензент_______________________ (прізвище та ініціали)

Магістерська робота захищена з оцінкою «_____________________» Секретар ДЕК ___________ «____» ___________________2013 р.

Київ 2013

ЗМІСТ ВСТУП ............................................................................................................................................. 3 РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ....................................................................................................... 8 1.1. Теорія низько-інформаційної раціональності ................................................................ 8 1.1.1. Історія ........................................................................................................................... 8 1.1.2. Низько-інформаційна раціональність ........................................................................ 9 1.1.3. Теорія побічного продукту ....................................................................................... 10 1.1.4. Практичні наслідки теорії Попкіна .......................................................................... 12 1.2. Гумористи як лідери думки. Західний досвід .............................................................. 15 1.2.1. Наступ інфотейнменту .............................................................................................. 15 1.2.2. Громадянська освіта .................................................................................................. 19 1.2.3. Електоральний вплив ................................................................................................ 20 РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЯ ............................................................................................................. 22 2.1. Окреслення можливих шляхів дослідження політичного гумору ............................. 22 2.1.1. Риторичний аналіз ..................................................................................................... 22 2.1.2. Історичний підхід ...................................................................................................... 23 2.1.3. Методологія масових комунікацій .......................................................................... 25 2.2. Побудова власного дослідження ................................................................................... 26 2.2.1. Структурний аналіз: гейткіпінг ................................................................................ 26 2.2.2. Глибинні інтерв’ю ..................................................................................................... 29 2.2.3. Дискурс-аналіз ........................................................................................................... 34 2.2.4. Контент-аналіз ........................................................................................................... 39 РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ...................................................................................... 43 3.1. Аналіз українських гумористичних шоу на предмет політичної інформації ........... 43 3.1.1. Дискурс-аналіз ........................................................................................................... 44 3.1.2. Кількісний аналіз ....................................................................................................... 47 3.1.3. Якісний аналіз ............................................................................................................ 51 3.2. Висновки з глибинних інтерв’ю.................................................................................... 53 3.2.1. Аналіз доробків респондентів .................................................................................. 53 3.2.2. Аналіз інтерв’ю .......................................................................................................... 54 3.2.3. Побудова остаточної моделі гумористичного гейткіпінгу.................................... 56 ВИСНОВКИ .................................................................................................................................... 59 ЛІТЕРАТУРА .................................................................................................................................. 61 ДОДАТКИ....................................................................................................................................... 67 Додаток А. Модель multigated gatekeeping ......................................................................... 67 Додаток Б. Запитання для глибинного інтерв’ю ................................................................ 68 Додаток В. Інтерв’ю з Дмитром Чекалкіним ...................................................................... 69

Ключові слова: The Colbert Report (TCR), The Daily Show (TDS), political satire, infotainment, multigated gatekeeping, low-information rationality, late-night effect, by-product theory.

ВСТУП У березневому номері журналу «Esquire Ukraine» найпопулярніший1 опозиційний журналіст Мустафа Наєм заявив найпопулярнішому2 гумористу України Володимиру Зеленському: «Ви впливаєте на маси. Умовно кажучи, я […] як будь-який журналіст, ми не так впливаємо на ту аудиторію, яка голосує»3. У цьому матеріалі символічно зійшлися серйозна журналістика та інфотейнмент. І серйозна журналістика визнала свою поразку. Проблема впливу телеекрану на глядачів цікавила дослідників від часу виникнення цього виду медіа. Спершу головним об’єктом уваги були фільми (та рівень насильства у них) і вечірні новини, які за рахунок невеликого вибору каналів мали величезну аудиторію. В 1990-ті роки як в Україні, так і в решті світу різко зросла кількість телеканалів, доступних аудиторії. Люди, які новинами не цікавилися (але були раніше змушені їх дивитися, бо просто хотіли посидіти увечері перед телевізором), тепер отримали змогу переключитися на розважальні передачі. Ці розважальні передачі останнім часом привертають все більшу увагу дослідників. На перший погляд, фрагментація телеаудиторії створює передумови для зростання розриву в політичній обізнаності між аудиторіями «серйозних» і «несерйозних» передач. Згадаймо оцінку, дану розважальним передачам у класичній праці Чарльза Райта у 1960 році. Демонструючи застосування функціонального аналізу в масових комунікаціях, він визначає такі функції ентертейнменту як відпочинок для мас та укріплення існуючого порядку; і

Друге місце у рейтингу українських користувачів Facebook після Віталія Кличка: http://watcher.com.ua/facebook-reiting/ (28 тис. підписників станом на 01.06.2013). 2 Друге місце після Ані Лорак по запитам у Яндексі: http://forbes.ua/magazine/forbes/1343231-rejting-zvezd (станом на 2012 рік) 3 «Собачья работа» / Esquire Ukraine, березень 2013. с. 76-85.

такі дисфункції (функції з негативними для суспільства наслідками) як відволікання мас, збільшення пасивності та пониження смаків.4 Це традиційний погляд старої школи, яка росла на героїчному образі відповідальної журналістики, уособленої такими людьми як Боб Вудворд, Едвард Мюррроу, Сеймур Херш, І.Ф. Стоун. Але сьогодні цей поділ не такий очевидний. «Серйозні» новини містять все меншу частку серйозної інформації, застосовують розважальні елементи у сюжетах і стендапах, висвітлюють нещасні випадки, кримінал і селебрітіз. А розважальні передачі, як виявилося, можуть доносити багато політичної інформації у прихованій формі. У США ситуація, порівняно із 1960-ми, перевернулася практично до навпаки: на фоні критики традиційної журналістики, яка хитається під ударами нових економічних вимог, багато експертів вважають «совістю професії» та «сторожовими псами демократії» двох коміків з кабельного розважального каналу — Джона Стюарта та Стівена Колбера. Дослідження показують, що вони (разом з іншими ведучими вечірніх шоу) стають все впливовішим

джерелом

новинної

інформації,

особливо

для

молоді.

Вірогідним є їх вплив на політичні знання, цінності та активність своїх глядачів, що виражається у виникненні таких термінів, як «late-night effect» та «The Daily Show effect». Чи можна те саме сказати про політичний гумор в Україні? Чи існує «ефект Кварталу 95»? Яку політичну інформацію виносять глядачі з українських гумористичних передач? Це — дослідницький інтерес, який став причиною проведення цього дослідження. Як можна помітити, нас цікавитиме не риторичний чи етичний аспекти телешоу, а саме його суспільна функція, тому можна сказати, що найзагальнішим методологічним підґрунтям дослідження є функціональний підхід.

Wright C.R. Functional Analysis and Mass Communication / The Public Opinion Quarterly, Vol. 24, No. 4. (Winter, 1960), pp. 605-620.

Конкретною теоретичною рамкою, в межах якої відбуваються всі подальші міркування щодо ролі розважальних передач, є теорія низькоінформаційної раціональності, розроблена американським політологом Семюелом Попкіним5 на основі економіки інформації, описаної Ентоні Даунсом6. Суть цієї теорії — реалістичний погляд на політичне мислення людей, які зацікавлені в мінімізації зусиль, необхідних для формування якихось політичних рішень чи висновків. Як би того не хотіли теоретики демократії та громадянського суспільства, мотивувати людей витрачати час на опанування всієї інформації про роботу політичних кандидатів та інституцій практично неможливо. Тому в наших політичних знаннях існують великі пробіли, які заповнюються мимовільно за рахунок творчого опрацювання стереотипів, популярних спрощених характеристик та інших уривків політичної та особистої інформації про політиків. І важливим джерелом такого роду спрощених уривків інформації є гумористичні передачі. За аналогією з працею «News That Matters» Shanto Iyengar, яка доводить вплив теленовин на сприйняття суспільством президента, це дослідження можна було б назвати «Jokes That Matters».7 Його об’єктом є українські гумористичні передачі. Предметом дослідження є політична інформація, обрана цими передачами для висвітлення. Мета цього дослідження: оцінити роль гумористичних передач в Україні як джерела політичної інформації. Дослідницькі питання: які політичні реалії стають темами гумористичних передач, які чинники формують саме такий гейткіпінг жартів, і як результати цього гейткіпінгу можуть впливати на політичні знання аудиторії. Для відповіді на ці питання пропонується виконати такі завдання: 5

Popkin, S.L. (1991). The reasoning voter: Communication and persuasion in presidential campaigns. Chicago, IL: University of Chicago Press, 291 p. 6 Downs A., An Economic Theory of Democracy. 7 Iyengar S., Kinder D.R. News That Matters: Television and American Opinion. University of Chicago Press, 1987. 196 p.

 визначити

кількість

якість

політичної

складової

текстах

гумористичних передач;  виділити домінуючі теми та меседжі;  порівняти їх зі змістом новинних тижневиків;  проаналізувати причини такого відбору тем авторами гумористичних передач і класифікувати їх за типом гейткіпінгу. Для виконання цих завдань обрано такі методи: контент-аналіз і дискурс-аналіз текстів гумористичних передач, глибинні інтерв’ю з їх авторами, структурний аналіз із застосуванням моделі multigated gatekeeping. Джерельною базою дослідження є проекти «Веселі яйця», «Вечірній квартал», «Вечірній Київ», «Шалений тиждень» і «Вибори у прямому ефірі». Часовими рамками є періоди важливих подій в українській політиці: жовтень (останній місяць перед останніми парламентськими виборами) і листопад (місяць висвітлення результатів виборів та поствиборчих скандалів на округах) 2012 р., з невеликими включеннями осені 2004 р. (Помаранчева революція) і весни 2013 р. (опозиційна акція «Вставай, Україно!»). Актуальність дослідження підтверджується все більшою увагою експертного середовища до творчості студії «Квартал-95» як авторів найрейтинговіших розважальних проектів, а також виникненням за останній рік все більшої кількості нових політично-сатиричних проектів8. Наукова розробленість теми в західній літературі є дуже високою, а в українській непропорційно низькою. Цією працею автор хоче поєднати свої знання з політології

та

журналістики,

зацікавленість

американськими

гумористичними шоу, а також практичний досвід виробництва програми політично-сатиричних новин. Робота складається з трьох розділів. У першому проаналізовано корпус сучасної західної літератури на тему політичного впливу гумористичних передач. У другому описана методологія, застосована у цьому дослідженні, а 8

«Павлік Морозов. Сучасні хроніки», «Чим живеш, Україно?», «Казкова Русь», «Страх і ненависть у політиці», «Вибори в прямому ефірі», «ПолітФантазії», «Але є одне але».

також методологія, яку могли б застосувати наступні дослідники цієї теми. У третьому розділі проведено аналіз відібраних випусків українських передач, підсумовано результати глибинних інтерв’ю та зроблено висновок про належність гумористичних передач до певного типу гейткіпінгу.

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ У

цьому

розділі

буде

проаналізовано

літературу,

від

якої

відштовхується і на яку спирається це дослідження, коротко описано традицію дослідження інфотейнменту та вказано існуючі теорії щодо механізмів і характеру впливу гумористичних передач на політику. Особливу увагу буде приділено роботі Семюела Попкіна.

1.1. Теорія низько-інформаційної раціональності Виборці з широкими поглядами, які щиро намагаюся оцінити всі питання та кандидатів з точки зору добробуту цілої країни, існують переважно у пафосних передвиборчих заявах, підручниках з громадянської освіти, в кіно та в уяві політичних ідеалістів. . Lazarsfeld et al. ―The People’s Choice‖

У цьому розділі непропорційно велику увагу буде приділено одній науковій праці. Але її детальний розгляд є необхідним, щоб зануритися в той теоретичний світогляд, на якому побудовано це дослідження. 1.1.1. Історія Починаючи щонайменше з класичної праці Герберта Саймона «Models of Man» (1957), вважається, що люди схильні у вирішенні якихось питань задовольнятися мінімально можливими зусиллями. Цей феномен називають задовільняння — схильність робити рівно стільки, скільки потрібно, щоб зробити щось достатньо добре, а не працювати ретельніше для максимізації результату. Базова ідея полягає в тому, що людям не вистачає когнітивних ресурсів (зокрема оперативної робочої пам'яті), щоб врахувати всю важливу для прийняття рішення інформацію, тому вони приймають рішення, які не є оптимальними, але є «задовільно добрими».9 9

Schober M. F., Conrad F. G. Survey Interviews and New Communication Technologies / Envisioning the Survey Interview of the Future [Kindle version]]

У тому ж 1957 році вийшла одна з найбільш цитованих політологічних монографій «An Economic Theory of Democracy» Ентоні Даунса. Одна з її центральних

тез

говорить,

що

просто

можливість

зробити

«більш

усвідомлений вибір» зазвичай не є достатньою мотивацією для виборця присвячувати багато часу пошуку та вивченню політичної інформації. Тому виборці

основному

раціоналізаторство

покладаються

(information

на

таке

shortcuts10)

—

собі

інформаційне

методи

швидкого

формулювання суджень та заповнення інформаційних пробілів на основі такого собі «інформаційного фаст-фуду» (коротких відомостей, ярликів, прикладів поведінки). Наприклад, знаючи партійну приналежність політика, виборець автоматично робить певні висновки про його політичні позиції. Іншими прикладами shortcuts можуть бути демографічні характеристики, риси характеру, відомі факти біографії чи інциденти за участю політика.11 Систематизує та розвиває цю ідею Семюел Попкін у своїй праці «The Reasoning Voter» 1991 року. Підсумовуючи свій досвід роботи у політичних кампаніях і в редакціях телеканалів, а також теоретичні здобутки Ентоні Даунса, когнітивної психології та виборчих досліджень Колумбійського університету,

Попкін

висуває

свою

теорію

низько-інформаційної

раціональності. 1.1.2. Низько-інформаційна раціональність Це «спосіб практичного мислення про владу і політику», «метод економного комбінування вивченого з минулого досвіду, щоденного життя, медіа та політичних кампаній».12 Оцінюючи, виборець проектує особисті риси політика на його політичну програму, і його публічну поведінку перед 10

Деякі англійські терміни, такі як «information shortcut», «multigated gatekeeping» не мають адекватних варіантів перекладу українською, тому по можливості будуть вказуватися мовою оригіналу. 11 Popkin S.The reasoning voter: Communication and persuasion in presidential campaigns. 2d edition. — Chicago: University Of Chicago Press,1994. — p. 13. 12 Popkin S.The reasoning voter: Communication and persuasion in presidential campaigns. 2d edition. — Chicago: University Of Chicago Press,1994. — p. 7.

медіа на його майбутню поведінку при владі. Він (виборець) використовує раціоналізації, екстраполяції, спрощені правила, щоб отримувати та оцінювати інформацію, та спрощувати собі прийняття політичних рішень.13 Чим більше ми розуміємо ці когнітивні процеси, тим більше бачимо важливість для демократії такої на перший погляд несерйозної речі, як розважальні шоу. Дослідження показують, що виборці отримують з таких шоу знання, в тому числі ті, що стосуються політичних проблем та встановлення зв’язків між цими проблемами та діями політичних діячів та інституцій. Це відбувається тому, що наш мозок певним чином прочитує розважальні тексти (як і будь-які інші тексти) та екстраполює їх на значно ширші області знання, ніж ті, до яких вони безпосередньо адресовані. У публікаціях медіаекспертів гумористичні проекти, насамперед виробництва «Студії Квартал-95» та «Люмпени Продакшн», часто зазнають жорсткої критики14, звинувачень у низькому стилі, аж до закликів їх позбутися. Але для людей, які мають дуже обмежені знання про політичну систему, про роботу урядових інституцій, про зв’язок дій влади із життям громадян, і не мають жодного бажання цю інформацію спеціально опановувати, саме такі передачі дають велику частину інформації, з якої вони можуть робити політичні висновки.15 1.1.3. Теорія побічного продукту Звісно, деякі люди знаходять політику захоплюючою і за власною волею намагаються бути в курсі всіх політичних новин. Але загалом виборці не приділяють багато енергії, щоб стати «хорошими громадянами». Одна з причин, чому мотивація виділяти ресурси на усвідомлений вибір низька — відмінність вибору політичного, від вибору споживацького. Приватний Popkin S. Там само. — p. 15. Долженнікова І. «Вечірній квартал». «Масштабізація» пристосуванства / Телекритика, 16.11.2011. http://www.telekritika.ua/teleprogram/2011-11-16/67230 Кокотюха А. Тупі стріли у бік «біло–блакитних», або Псевдосатира «Кварталу» / Україна Молода, № 184, 07.12.2012. http://www.umoloda.kiev.ua/number/2189/211/77955/ 15 Popkin S. Там само. — p. 9. 13

споживацький вибір має чіткі альтернативи й дає миттєві результати. Ресурси, витрачені на збір інформації, мають прямий вплив на якість отриманого товару. Політичний вибір передбачає невизначеність, залежність від дій інших виборців, дій політика та його команди. Результат прикладених для збору інформації зусиль буде віддалений у часі та нічим не гарантований.16 Але якщо люди не можуть скласти тест на знання політичних фактів, це ще не означає, що вони зовсім нічого не знають про політику. Зазвичай половина населення може більш менш точно вказати поточний рівень безробіття

та інфляції. Головний критерій — повинна бути особиста

мотивація знати цю інформацію. Cambridge Survey research poll № 560 (1976) показав, що відсоток виборців, що знають свій рівень холестерину, і відсоток виборців, що вивчає склад продуктів у супермаркеті, є більшим, ніж відсоток, який знає ім’я свого представника в конгресі. Що стосується міжнародної політики, менше 4 % американців змогли назвати ім’я прем’єрміністра Японії, але 87 % правильно визначили сальдо зовнішньої торгівлі з цією країною.17 Оскільки люди воліють не витрачати когнітивних ресурсів на політичну самоосвіту, відбувається вона тоді, коли затрати на неї нульові. А затрати є нульовими, коли політична інформація засвоюється як побічний продукт безпосереднього життєвого досвіду (похід у магазин, візовий центр, ЖЕК). Літні люди краще орієнтуються в пенсійній політиці, студенти — в освітній. Інший беззатратний шлях — це отримувати політичні знання як побічний продукт цікавої інформації. Цікавою інформацію може зробити, наприклад, подання у вигляді інфографіки чи коротенького відеоролику. Але одним з найпотужніших інструментів приваблення аудиторії до політичної інформації є гумор.

16 17

Popkin S. Там само. — p. 10. Popkin S. Там само. — p. 23-24, 27.

Можна заперечити, що потрібно не «понижати» рівень інформації, а «підвищувати» рівень аудиторії. Однак надія американських вчених на те, що підвищення освіченості населення означатиме підвищення політичної обізнаності не справдилася. За 50 років після досліджень Колумбійського університету у 1940-х (які вперше продемонстрували, наскільки все погано зі знанням політичного фактажу) у США втричі збільшилася кількість людей, що закінчили середню школу, і в чотири рази зросла кількість людей, що були у коледжі. Незважаючи на це, рівень фактичного знання про політику змінився лише в межах похибки (1 з 5 випускників коледжу був переконаний, що СРСР є членом НАТО), а виборча явка взагалі понизилася. Тобто відсоток людей, які зацікавлені у тому, щоб самостійно підтримувати обізнаність з політичними подіями, з часом залишається практично незмінним. За припущенням Попкіна, освіченість не поглиблює політичну обізнаність громадян, а розширює її — люди цікавляться більшим переліком проблем, і краще встановлюють зв’язки між ними і роботою влади.18 1.1.4. Практичні наслідки теорії Попкіна Найбільший вплив медіа має на сприйняття опозиційних політиків, особливо тих, які ще не займали суттєвих владних позицій. Сприйняття Януковича, Азарова, Ющенко, Тимошенко, Черновецького

вже має

неодмінний шлейф їхньої політичної роботи, що відображалася на реальному житті людей19. Водночас образи Тягнибока, Кличка, Ляшка поки що формуються насамперед через медіа. Тому в їхньому випадку ми можемо з більшою впевненістю стверджувати про вплив медіа на їх сприйняття та рейтинги.

Popkin S. Там само. — p. 34, 36-37. Дослідження когнітивних психологів показують, що в більшості ситуацій ми надаємо невеликій кількості нової інформації більше ваги, ніж великим обсягам старої (закон Грешема). Це дозволяє у деяких випадках новим кандидатам, про яких ще практично нічого не відомо, перемагати відомих досвідчених кандидатів, які втім давно не нагадували про себе чимось яскравим. 19

Причому вплив має не тільки, і не стільки інформація про політичну діяльність та політичні позиції, як на перший погляд неважливі деталі поведінки чи характеру. Наприклад, президент Джеральд Форд, головним уроком поразки Картеру на виборах 1976-го, назвав те, як правильно їсти мексиканську їжу. Він втратив голоси іспаномовних, просто неправильно відкусивши під час мітингу традиційну страву. З відсутності знань про гастрономічні традиції виборцями було автоматично зроблено висновок про відсутність знань про проблеми і турботи мексиканської громади. Особливо такі речі є важливими для президентів, які виконують окрім всього ще й символічну функцію об’єднання, репрезентації та морального лідерства.20 Звісно, такі фактори є не єдиними у міркуваннях виборців і «реальні дії», такі як прийняття законів, побудова об’єктів, підписання договорів є безумовно важливими. Але не слід забувати, що вони переважно мотивуються тим самим бажанням бути переобраним на наступний строк. Тому голосування «за політичну позицію» не завжди є розумнішим від голосування «за особистість». Поділ між ґрунтовним вибором і поверхневим вибором не проходить по лінії character-based/issue-based. І там, і там можуть трапитися як прояви як справжньої, суттєвої інформації, так і передвиборчої агітації.21 Але саме character-based сигнали є тими, про які часто забувають прихильники нормативних теорій демократії. Але про які добре пам’ятають політичні консультанти кандидатів. Зокрема, розуміння таких речей проявляється

агітаційній

поїздці

Арсенія

Яценюка

київським

метрополітеном напередодні київської акції «Вставай, Україно!» Знову ж таки, слід наголосити, що такі сигнали в основному діють не напряму. Вони мають пройти крізь гейткіпінг, щоб мати можливість використати медійний ефект адженда-сеттінгу. І тут телебачення регулярно демонструє приклади потужного впливу на політичну ситуацію. Так, у наступних американських виборах, 1980 року, прямо напередодні дня 20 21

Popkin S. Там само. — p. 1-3. Popkin S. Там само. — p. 6.

голосування Картер за 48 годин скотився у рейтингах на 10 відсотків нижче за Рейгана. Причиною цього вважається той факт, що на цей час припала згадка в усіх новинах про річницю захоплення американського посольства в Тегерані, з врегулюванням якого не справилася тоді адміністрація Картера.22 Оскільки в Україні практично всі політики виступають за підвищення соціальних гарантій, євроінтеграцію, свободу слова, демократичні цінності і т. д. — для виборців важливими є не стільки обіцянки, скільки оцінювана можливість політика їх виконати23. Звісно, зробити висновок про таку спроможність політика можна, детально вивчаючи його попередню політичну діяльність24. Але знову ж таки 95 % населення легше отримати цю інформацію на основі особистих рис політика та його команди, які виступають в ролі shortcut. Дослідження соціолога Гарольда Гарфінкеля продемонстрували, наскільки креативними можуть бути люди, будуючи цілісне уявлення про людину та її вірогідну поведінку на основі кількох її простих рис. Причому наше мислення не відчуває ніякого дискомфорту від проведення таких обширних екстраполяцій. Ми навіть не усвідомлюємо на наскільки обмеженій і фрагментарній інформації побудовані (по суті, дофантазовані) наші цілісні уявлення про інших людей (звісно, всі ці когнітивні механізми стосуються не лише політики). І головне, коли цей наратив про людину вже склався, потрібно вже набагато більше інформації, щоб якимось чином змінити його. Погляд на мозок як на велику ексельтаблицю, де внесення кожної нової порції інформації модифікує загальний результат, показало свою хибність.25 Іншим популярним shortcut є партійна належність політика та виборця. 22

Однак низька партійна лояльність, невизначеність партійних

Popkin S. Там само. — p. 4. Наприклад, політик-демократ James Curley був переобраний мером Бостона, відбуваючи покарання в тюрмі. Хоча всім було відомо про його зв’язки з криміналітетом, і було багато кандидатів з кращою репутацією та політичною програмою, він був єдиним, хто виглядав здатним контролювати адміністрацію і реально вирішувати проблеми. 24 Наприклад, за допомогою сайту Владометр (http://vladometr.org/). 25 Popkin S. Там само. — p. 72-75. 23

симпатій великої частини населення послаблює цей фактор і тим самим залишає більше місця для впливу дискурсу розважальних передач.26 Наступним важливим способом економного мислення є покладання на лідерів думки. Люди не хочуть самостійно вивчати великі обсяги складної інформації, але вони довіряють тим, хто це робить. Щоб сформулювати своє ставлення до якоїсь новини, люди воліють почути, що думають про це їхні лідери

думки.

Коли

люди

чують

якусь

новину

інтерпретації

гумористичного шоу, то гуморист вже виступає тим лідером, який опрацював інформацію і подає глядачу її готове трактування.27 Детальніше про гумористів як про opinion leaders ми поговоримо у наступному підрозділі.

1.2. Гумористи як лідери думки. Західний досвід У цьому розділі буде проаналізовано літературу, що аналізує політичний вплив вечірніх шоу, а особливо двох передач сатиричних новин: The Colbert Report (TCR) зі Стівеном Колбером і The Daily Show (TDS) з Джоном Стюартом. 1.2.1. Наступ інфотейнменту Ще у 1968-му канадсько-американський тележурналіст (і водночас критик телебачення) Роберт Макніл написав: ніщо до появи телебачення не вносило таких масштабних змін у техніку переконання та впливу на маси.28 Люди сприймають політику переважно через «відредаговану реальність» новин. Сьогодні, під тиском конкуренції з боку інтернету, політичні новини все більш тяжіють до розважальності. В англомовній літературі цей тренд 26

Popkin S. Там само. — p. 12. Popkin S. Там само. — p. 14, 46. 28 MacNeil R. The people machine: The influence of television on American politics. — Harper & Row, 1968. [Google Books] 27

описують термінами ―new news,‖ ―soft news‖, ―infotainment‖.29 Тож,

щоб

донести свої меседжі, політикам доводиться вчитися комунікувати через нетрадиційні канали. У свою чергу, їхня поява на різноманітних шоу ще більше посуває політичну комунікацію в бік «легких новин». Дослідники підтверджують тенденції до інфотейнменту і в Європі30, і в Азії31,

. Однак основний імпульс академічного дослідження політичної

сатири на телебаченні походить зі США. Там в середині ХХ ст. зародився жанр «вечірніх шоу» (late-night show), які починалися не раніше 11-ї вечора та складалися переважно з гумористичних монологів ведучого щодо останніх подій, інтерв’ю з зірковими гостями, скетчів та музичних виступів. На сьогодні американське телебачення створило в цьому жанрі біля сотні телепередач, 19 з яких продовжують йти зараз. Формування з вечірнього шоу передачі політично-сатиричного типу, які будуть предметом розгляду цієї роботи, відбулося у 1999 році, коли ведучим передачі The Daily Show на каналі Comedy Central став комік Джон Стюарт. Під його керівництвом шоу переформатувалося з загальнорозважальної тематики на актуальний коментар політичних новин. Наслідком стало вдале висвітлення президентських виборів 2000 року, яке розпочало злет популярності Джона Стюарта. На цих виборах жарти «вечірнього телебачення» вперше стали новинами традиційних ЗМІ.33 Все наступне десятиріччя вечірні шоу продовжили набувати ваги в поп-культурі, інформаційному просторі та політичному процесі. 29

Patterson T.E. Doing Well and Doing Good: How Soft News and Critical Journalism Are Shrinking the News Audience and Weakening Democracy–And What News Outlets Can Do About It. — Cambridge: Harvard University, John F. Kennedy School of Government, 2000. 30 Brants, K. Who’s afraid of infotainment / European Journal of Communication. — 1998, 13. — pp. 315–335. 31 Shirk, S. L. Changing media, changing foreign policy in China / Japanese Journal of Political Science. — 2007, 8. — pp. 43–70. 32 Taniguchi, M. The Electoral Consequences of Candidate Appearances on Soft News Programs // Political Communication. — 2011, № 28(1). — pp. 67-86. 33 Pfau, M., Jaeho, C., & Chong, K.Communication forms in U.S. presidential campaigns: Influences on candidate perceptions and the democratic process // Press/Politics. — 2001, 6(4). — pp. 88-105.

З The Daily Show виріс і у 2005-му відділився в окрему передачу комік Стівен Колбер, який разом зі Стюартом став кумиром критиків, дослідників та

молодих

глядачів.

2007-му

Колбер

жартома

оголосив,

що

балотуватиметься на президентських виборах. Група на Facebook на підтримку його кандидатури зібрала мільйон прихильників за 9 днів (аналогічна група Барака Обами за 8 місяців зібрала 380,000).34 Оскільки аудиторія Колбера переважно молода, можна очікувати, що з часом його політичний вплив тільки зростатиме. Колишній комік іншої популярної передачі — Saturday Night Live — Ел Франкен став сенатором від Демократичної партії.35 Вже будучи членом Конгресу, він охарактеризував владу, яку коміки мають над політиками: «як тебе визначать гумористи вечірнього телебачення — так тебе бачить вся країна».36 Зрештою, ведучі найпопулярніших шоу добре цінуються і самими телеканалами. Джей Лено та Девід Леттерман, за даними Los Angeles Times, отримують понад 30 мільйонів доларів на рік.37 Таке різке зростання впливу політичної телесатири спонукало дослідників активно ліквідовувати нестачу наукового осмислення цього феномену. На тему розважально-політичних передач в Університеті Оклахоми

захистили

докторську

дисертацію38,

університеті — дві магістерські кваліфікаційні роботи

Джорджтаунському 39, 40

, в Університеті

Невади — одну41.

―Million back comic for president‖, BBC News, 29 October 2007. http://news.bbc.co.uk/2/hi/americas/7068040.stm 35 Hulse C. ―And Here’s Senator Franken‖, The New York Times, July 7, 2009. http://thecaucus.blogs.nytimes.com/2009/07/07/and-heres-senator-franken/ 36 Franken A. ―Cheney and the Late Night Comics‖, Huffington Post, February 21, 2006. http://www.huffingtonpost.com/al-franken/cheney-and-the-late-night_b_16117.html 37 Collins S., Gold M. ―Taking on America's 'nice guy'‖, Los Angeles Times, January 16, 2010. http://articles.latimes.com/2010/jan/16/entertainment/la-et-leno-backlash16-2010jan16 38 Nisbett, G. S. Political humor and third-person perception / PhD dissertation. — University of Oklahoma, 2011. http://gradworks.umi.com/34/87/3487713.html 39 Fernando M. P. The Late-night Effect: Late-night Television's Effect on the Perception of Political Figures / MA thesis. Georgetown University, 2003. http://cct.georgetown.edu/65451.html

В останні роки у США вийшло багато монографій на цю тему: 

біографічні ―The Rise (and Further Rise) of Stephen Colbert‖ (2011) Лізи

Рогек42, ―Jon Stewart: Beyond The Moments Of Zen‖ (2012) Брюса Вотсона43, ―Is He America (And Should You Care?)‖ (2011) Джима Нікела44; 

аналітичні ―The Daily Show and Rhetoric‖ (2011) під редакцією Тріші

Гуднау45, ―The Daily Show and Philosophy‖ (2007) під редакцією Джейсона Холта46, ―Satiric Television and Political Engagement‖ (2009) Джефрі Джонса47, ―Satire TV: Politics and Comedy in the Post-Network Era‖ (2009) Джефрі Джонса, Джонатана Грея та Ітана Томпсона48, ―America According to Colbert: Satire as Public Pedagogy‖ (2011) Софії МакКленнен49, ―Stephen Colbert and Philosophy‖ (2009) Аарона Шиллера50, ―The Stewart/Colbert Effect: Essays on the Real Impacts of Fake News‖ (2011)51. У США вже є навіть певна втома від цієї теми. Журналіст The Washington Post нещодавно висміяв надмірну увагу серйозних науковців до такого

«несерйозного»

об’єкту,

назвавши

їх

«колбертистами»

та

«трусінесологами»52 (від вигаданого Колбером слова truthiness, яке стало словом року за версією видавництва словників Webster).

Larris R. J. The Daily Show Effect: Humor, News, Knowledge and Viewers / MA thesis. Georgetown University, 2005. http://cct.georgetown.edu/65560.html 41 Wagner E. I am journalism (and so can you!): Jon Stewart, Stephen Colbert, and the role of the journalist / MA thesis. — University of Nevada Las Vegas, 2010. http://digitalscholarship.unlv.edu/thesesdissertations/221/ 42 http://www.amazon.com/Nothing-But-Truthiness-Further-Stephen/dp/B0085SCXDQ 43 http://www.amazon.com/Jon-Stewart-Beyond-Moments-ebook/dp/B0093FPMVU/ 44 http://www.amazon.com/America-Should-You-Care-ebook/dp/B0052G39E6/ 45 http://www.amazon.com/Daily-Show-Rhetoric-Arguments-Strategies/dp/0739150022/ 46 http://www.amazon.com/Daily-Show-Philosophy-Moments-Fake/dp/1405163143/ 47 http://www.amazon.com/Entertaining-Politics-Television-EngagementCommunication/dp/0742565289/ 48 http://www.amazon.com/Satire-TV-Politics-Comedy-Post-Network/dp/0814731996/ 49 http://www.amazon.com/America-According-Colbert-Pedagogy-Education/dp/0230104665/ 50 http://www.amazon.com/Stephen-Colbert-Philosophy-Popular-Culture/dp/0812696611/ 51 http://www.amazon.com/gp/product/0786458860/ 52 Farhi P. ―Truthinessology: The Stephen Colbert effect becomes an obsession in academia‖, The Washington Post, July 09, 2012. http://articles.washingtonpost.com/2012-0709/lifestyle/35488718_1_stephen-colbert-colbert-effect-graduate-studies/2

1.2.2. Громадянська освіта Участь громадян у політичному процесі є необхідною складовою ефективної демократії. Для ефективної участі, громадяни мають бути поінформовані.53 Поінформованість, як застерігає Євгєній Морозов, є необхідним, але не достатнім фактором.54 Видимість відкритості може застосовуватися авторитарними режимами для посилення легітимації та відведення загрози.55 Небезпека полягає у спокусі вдовольнитися самою (само)критикою і не дійти до реальних політичних змін. Як сформулював Умберто Еко: «здійснивши акт самобичувальної неупередженості» можна вже «не відчувати потреби в самоперетворенні»56. Тобто певні суспільні вади, викриті у журналістських розслідуваннях чи висміяні в гумористичних передачах, сприймаються вже як достатньо «знешкоджені», і ніяких реальних дій по їх подоланню не чиниться. Серед дослідників впливу політичної сатири на політичну участь громадян є скептики та оптимісти. Оптимістичний погляд базується на теорії побічного продукту, детально розглянутій нами в попередньому підрозділі. Згідно неї, необізнаний у політиці глядач прийде дивитися таке політичногумористичне шоу заради гумору, а мимохіть винесе знання про політичну ситуацію. Скептики натомість стверджують, що загальний цинізм сатиричних передач, навпаки, знижує політичну активність глядачів через продукування у них відрази до політики та політиків.57 До того ж гумористи, на їхню думку, ховаються від відповідальності за свої слова, постійно змінюючи точки зору і не даючи зрозуміти, якої ж вони дотримуються всерйоз. 53

Scheufele, D. Examining differential gains from mass media and their implications for participatory behavior // Communication Research. — 2002, № 29(1). — pp. 46-65. 54 Morozov E. ―From slacktivism to activism‖, Foreign Policy, September 5, 2009. http://neteffect.foreignpolicy.com/posts/2009/09/05/from_slacktivism_to_activism 55 Morozov E. How the Net aids dictatorships // TEDGlobal. — 2009. http://www.ted.com/talks/evgeny_morozov_is_the_internet_what_orwell_feared.html 56 Еко У. О прессе / Пять эссе на темы этики. — СПб.: Симпозиум, 2003. — с. 85. 57 Hart R.P., Hartelius J. The Political Sins of Jon Stewart // Critical Studies in Media Communication. — Vol. 24, No. 3, August 2007. — pp. 263-272.

Харт

Хартеліус

розглядають

Джона

Стюарта

як

суміш

давньогрецького циніка на сучасного пост-структураліста, для якого критика суспільних інституцій і деконструкція чужих дискурсів є «критикою заради критики» і «реконструкцією заради деконструкції».58 Однією

головних

демографічних

груп

серед

глядачів

сатиричних новини є молодь. Молодь — надзвичайно важлива аудиторія для політичних сил у довгостроковій перспективі, оскільки здобуті у молодому віці

симпатії

згодом

конвертуються

довгострокову

лояльність.

Експеримент Баумгартнера і Морріса показав, що жарти Стюарта знижують рейтинг кандидатів і збільшують цинізм молоді щодо виборчої системи.59 Kwak Wang and Guggenheim (2004) також стверджують, що покладання на такі шоу у справі політичної інформації знижує політичну ефективність, довіру та явку на виборах. Мой та ін. (2005), Cao & Brewer (2008) навпаки, дійшли висновку, що перегляд вечірніх шоу позитивно корелює з деякими видами політичної активності (участь у політичних дискусіях, політичних кампаніях). 1.2.3. Електоральний вплив Чи змінить підйом «легких новин» закони політичного процесу? Літератури про електоральні наслідки таких появ поки що небагато. Спроби виміряти

політичний

ефект

споживання

розважального

телебачення

експериментально зробили Набі та Гендрікс (2003)60, Слейтер, Рунер і Лонг (2006),61 Танігучі (2011)62.

Hart R.P., Hartelius J. Там само. С. 264-265. Baumgartner, J., & Morris, J. S. (2006). The Daily Show effect: Candidate evaluations, efficacy, and the American youth. 60 Nabi, R. L., Hendriks, A. The persuasive effect of host and audience reaction shots in television talk shows // Journal of Communication. — 2003, 53. — pp. 527–543. 61 Slater, M. D., Rouner, D., Long, M. Television dramas and support for controversial public policies: Effects and mechanisms // Journal of Communication. — 2006, 56. — pp. 235–252. 62 Taniguchi, M. The Electoral Consequences of Candidate Appearances on Soft News Programs // Political Communication. — 2011, № 28(1). — pp. 67-86. 58

Професор Токійського університету Масакі Танігучі наводить такі висновки з аналізу впливу японського телебачення:  політики все більше беруть участь у розважальних шоу, розраховуючи на електоральні бонуси (у японській версії ―Хто хоче стати мільйонером?‖ вже взяли участь 6 парламентарів і губернаторів);  у той час, як серйозні передачі краще доносять політичну платформу, «легкі передачі» краще доносять особистість, людські якості політика;  поява на таких шоу приносить підтримку, орієнтовану не на партію, до якої належить політик, а особисто на політика;  політику слід дотримуватися золотої середини між серйозними та розважальними появами на екрані. Грубо кажучи, якщо збільшити на Х годин свою присутність на телебаченні лише одного типу — голоси можуть подвоїтися. Якщо при цій же кількості годин збалансувати soft і hard — потрояться. У США для політиків поява на сатиричних програмах також стала обов’язковим інструментом залученням виборців, до яких вони б не дісталися іншими шляхами. Деякі дослідження (Young, 2004b) (Moy et al., 2006) підтвердили вплив таких передач на те, як виборці оцінюють кандидатів. У цьому розділі ми розглянули існуючу літературу, що досліджує американські гумористичні шоу. Ми побачили, що в ній наявні багато цікавих гіпотез щодо впливу таких шоу на політичні знання та дії суспільства. Однак при перевірці цих гіпотез різні дослідники отримують суперечливі результати, тому остаточної відповіді на всі питання ще немає. В наступному розділі ми розглянемо, які методи дослідження цієї теми можна запозичити та застосувати до українських гумористичних передач.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЯ У цій роботі методологія є не просто «прохідною» частиною, присвяченою черговому повторенню історії одного-двох методів. Вона претендує на те, щоб також бути оригінальним дослідницьким внеском. За прикладом узагальнюючих мета-досліджень Браянта і Мірон63, Роджерса і Діерінга64 та подібних, тут буде систематизовано існуючі підходи до дослідження політичного телегумору. Більшість із намічених нижче шляхів розвитку теми є відкритими для наступних дослідників. У цій роботі тема буде

розвинена

через

призму

гейткіпінгу,

глибинних

інтерв’ю

безпосередніми учасниками процесу та дискурс-аналізу гумористичного контенту.

2.1. Окреслення можливих шляхів дослідження політичного гумору У цьому підрозділі будуть по можливості якнайповніше зібрані та систематизовані для наступних досліджень можливі точки зору на феномен телевізійного політичного гумору. Наведені можливі предмети дослідження, корпуси літератури, наведені корисні поняття, методи та теорії. 2.1.1. Риторичний аналіз Значна кількість дослідників аналізує політичну сатиру через риторику Кеннета Бьорка (комічний фрейм). За допомогою риторичного аналізу у мові політичних сатириків можна виділяти різні риторичні стратегії: пародійна поліглосія, зіткнення контекстів. При цьому ведучі розглядаються не просто

Bryant Jennings, Miron Donna. Theory and Research in Mass Communication. Journal of Communication, Vol. 54, N. 4, Pp. 667-704. 64 Rogers, E. M. & Dearing, J. W. (2007). Agenda-setting research: Where has it been, where is it going? In Doris A. Graber (ed.), Media power in politics (pp. 80-97). Washington DC: CQ Press.

як коміки, а як «риторичні критики», чий «критичний дискурс» має важливі соціополітичні функції оздоровлення публічної сфери.65 У той час як ідеологічна критика просто відкидає (фрейм заперечення), риторична критика дає нам можливість вчитися (фрейм прийняття). 2.1.2. Історичний підхід Іншою дослідницькою стратегією є розглядати сучасних телеведучих в контексті їхньої передісторії. Наприклад, історії ролі сміху в культурі людської цивілізації. Тут найчастіше згадують концепцію карнавальної культури Михайла Бахтіна (сміх як відпочинок від суспільних ієрархій) та його терміни гетероглоссії та поліфонічного голосу. Також тут можна згадувати

Арістофана,

Ювенала,

Рабле66,

Еразма

Роттердамського,

Гейзінгу67, Вольтера, Свіфта, Гоголя, Бергсона68, Фрейда69, Проппа70, Слотердайка71. Доцільно буде проаналізувати телешоу в контексті чіткого визначення таких понять як «гумор», «іронія», «сатира», «пастіш», «бурлеск», «травестія». У США вже йде робота над історичним осмисленням сучасних медіаявищ. Так, у Бостонському університеті читають курс The Colbert Report: Американська сатира.72 У ньому ведучого телешоу Стівена Колбера ставлять в один ряд з Горацієм, Ювеналом, Джонатаном Свіфтом, Марком Твеном і Бенджаміном Франкліном. Жартівливі зображення, під які у випусках TCR і TDS час від часу відводиться частина екрану, розглядаються 65

Waisanen D.J. A Citizen’s Guides to Democracy Inaction: Jon Stewart and Stephen Colbert’s Comic Rhetorical Criticism / Southern Communication Journal. — Vol. 74, No. 2, April–June 2009. — pp. 119–140. 66 Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. — 2-е изд. — М.: Худож. лит., 1990. — 543 с. 67 Гайзінга Й. Homo Ludens. — К.: Основи, 1994. — 250 с. 68 Бергсон А. Сміх. — К.: Дух і літера, 1997. 69 Фройд З. Остроумие и его отношение к бессознательному. — СПб.: Азбука, 1997. 70 Пропп В. Проблемы комизма и смеха. — М., 2004. 71 Слотердайк П. Критика цинічного розуму. — К.: Тандем, 2000. 72 ―One Class, One Day: Colbert 101‖, Boston University, 03.11.2011. http://www.bu.edu/today/2011/one-class-one-day-colbert-101/

в контексті традиції американської карикатури. При такому аналізі стає очевидною невипадковість анти-республіканської спрямованості сучасних гумористичних шоу. Адже, як свідчить досвід Американської Революції, Великої Депресії, боротьби за права жінок і чорношкірих, анти-В’єтнамської кампанії, політична сатира у США завжди мала ліву, емансипативну спрямованість. В українському контексті цілісна історія політичного гумору та сатири ще залишається ненаписаною. Сатирична публіцистика в історії української журналістики почала зароджуватися в 1860-х рр. у тижневику Леоніда Глібова

«Черниговскій

Листокъ»

та

часописі

київської

Громади

«Помийниця»73, продовжила розвиватися в 1900-х у виданнях «Шершень», «Хрін», «Ґедз», «Реп’яхи», «Будяк»74, стала надзвичайно популярною завдяки радянському «Червоному Перцю». Унікальними зразками гумору були радянські анекдоти та КВК. Тут можна було б перевірити гіпотезу про обернену залежність між кількістю «кухонних» політичних жартів і рівнем політичної свободи суспільства75 та подивитися, як змінювалася з роками кількість і якість політичних жартів в ефірі КВК. Короткочасним ренесансом політичної сатири був період Помаранчевої революції, коли обидві сторони політичного протистояння взяли на озброєння жанри карикатури, фейлетону, вірусних відеороликів. Зробивши внесок у популяризацію інтернету в Україні, в 2010-х політичний гумор зробив його своїм головним незалежним майданчиком. 73

Міяковський В. «Помийниця». Українська гумористична часопис 1863 року // Наше минуле. — 1919. — № 1—2. — С. 64—69. Остапенко Н. Гумористичний журнал київського студентства 60-х рр. «Помийниця» // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. шостої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 11—13 трав. 2000 р. — Львів, 2000. — С. 65—68. 74 Гончарук М. Українська сатира періоду революції 1905—1907 рр. — К.: Наукова думка, 1966. — 156 с. Сидоренко О. Україномовна преса Росії 1905—1907 рр.: Анотований покажчик періодичних видань. — К., 1987. — 97 с. Білецький Ф. Українська сатира кінця ХІХ — початку ХХ ст.: проблема ідейно-художньої своєрідності прози. — Дніпропетровськ, 1973. — 136 с. 75 Kolasky J. (1972) Look Comrade — The People are laughing. Underground wit, satire and humour from behind the Iron Curtain. Toronto, P. Martin Associates, 135 p.

Наскрізною темою цього історичного екскурсу неминуче буде протистояння гумору та цензури: від заборони «Черниговского Листка» в 1863-му, репресій редакції «Червоного Перця» в 1930-х, можливості потрапити в табір за політичний анекдот в 1970-х, до невиходу в ефір ТРК «Україна» повністю відзнятого гумористичного серіалу «Недоторкані» в 2010-му і судового переслідування автора жартівливого білборду про «бабцю і кота» в 2012-му76. 2.1.3. Методологія масових комунікацій Нарешті, плідним буде розглянути політично-сатиричні передачі, зокрема сатиричні новини, за допомогою традиційного інструментарію аналізу

журналістики

—

праймінгу,

адженда-сеттінгу,

фреймінгу,

гейткіпінгу. За допомогою них можна оцінити вплив розважальних програм на політичне знання, громадську думку, політичні цінності та поведінку. Так, за допомогою теорії праймінгу можна проаналізувати, як політичні гумористи формують образ політичних кандидатів, акцентуючи увагу на одній-двох карикатурних рисах героя. Теорія адженда-сеттінгу спонукає на основі опитувань порівняти вплив сатиричних і серйозних новин на те, що різні демографічні групи населення вважають найважливішими темами та національними

проблемами.

Якісний

контент-аналіз

та

фокус-групи

дозволять проаналізувати вплив фреймінгу політичних осіб та подій (за допомогою слів, інтонацій, міміки) на їхнє сприйняття аудиторією сатиричних шоу. Нарешті, глибинні інтерв’ю та порівняльний контент-аналіз випусків сатиричних та серйозних новин дозволять припустити, на основі яких критеріїв та під тиском яких чинників відбувається гейткіпінг жартів про політику.

―Суд виправдав автора скандального білборда з бабусею і котом‖, Дзеркало тижня, 01.02.2013. http://dt.ua/UKRAINE/sud-vipravdav-avtora-skandalnogo-bilborda-z-babuseyu-ikotom.html

2.2. Побудова власного дослідження У цьому підрозділі детально описуються методи, на яких побудоване дослідження. За один із головних принципів дослідження було взято тріангуляцію — перехресну перевірку, покликану збільшити надійність результатів. Якщо різними методами ми прийдемо до одного і того ж висновку, то можемо з більшою вірогідністю вважати його невипадковим і несуб’єктивним. Якщо ж ми отримуємо суперечливі висновки — це привід повернутися до етапу формулювання дослідницьких запитань та вибору методів. Denzin виділяє чотири основні типи тріангуляції77: 

тріангуляція даних: у цьому дослідженні реалізовується взяттям

до розгляду передач, виготовлених у різний час, з різним форматом та різною головною мішенню гумору; 

тріангуляція дослідника: перехресне кодування використовується

для перевірки надійності застосування дискурс-аналізу; 

тріангуляції теорії: застосування більш ніж однієї теоретичної

рамки. Це дослідження проведене в рамках теорії низько-інформаційної раціональності, і цей тип тріангуляції не використовує; 

тріангуляція методів: у цьому дослідженні застосовуються

структурний аналіз, дискурс-аналіз, якісний контент-аналіз і глибинні інтерв’ю. Розглянемо ці методи детальніше. 2.2.1. Структурний аналіз: гейткіпінг Відштовхуючись від медіакритики соціолога Герберга Ганса, який наголошує78, що робота журналіста завжди виконується всередині складних умов та недосконалої структури, Лівінгстон, Робінсон і Бенет проаналізували 77

Sociological methods: a sourcebook / ed. by Norman K. Denzin. New Brunswick, N.J.: Aldine Transaction, 2006. 5th edition. 590 p. 78 Herbert J. Cans, Deciding What's News: A Study of CBC Evening News, NBC Nightly News, Newsweek, and Time, 1st ed. (New York: Pantheon Books, 1979), p. 45.

існуючі в дослідницькій літературі моделі гейткіпінгу та запропонували на їх основі свою узагальнюючу «multigated gatekeeping model»79. Вона полягає у врахуванні

чотирьох

чинників

відбору

новин:

(1)

авторського, (2)

організаційного, (3) економічного та (4) технологічного. Для різних тем і типів медіа ці чинники можуть поєднуватися у різних пропорціях. Наприклад,

серйозна

преса

намагається

притримуватися

поєднання

авторського та організаційного гейткіпінгу, у каналів міжнародних новин додається впливовий технологічний чинник, у медіа з розважальним і сенсаційним контентом домінує економічний. Нам належить з’ясувати, які критерії домінують в гумористичних передачах. Кожна з чотирьох моделей гейткіпінгу відрізняється за такими характеристиками: (1) обґрунтування відбору новин; (2) стиль збору та організації інформації; (3) роль журналіста; (4) образ аудиторії; (5) модель відносин між медіа та владою; (6) головний принцип гейткіпінгу. Лівінгстон, Робінсон і Бенет підсумовують ці характеристики у таблиці, розміщеній у додатку А. Ця модель multigated gatekeeping дає плідну схему аналізу, перевірену на

традиційних

новинних

ЗМІ.

Внеском

цього

дослідження

буде

застосування її до гумористичних телешоу. Для цього ми адаптуємо схему до наших потреб. По-перше, замінимо в ній «журналіста» на «гумориста», і відбір «новин» на відбір «жартів». Збір інформації у новинній версії схеми поділяється умовно за критерієм «легкий шлях» (організаційний чинник: використання стабільного потоку офіційних заяв і прес-релізів) vs. «важкий шлях» (авторський чинник: власний пошук прихованої інформації). У нашій гумористичній версії аналогом цього поділу є використання інформації ЗМІ та особливо тих медіаповідомлень, які вже самі по собі є кумедними чи

Livingston S., International News and Advanced Information Technology: Changing the Institutional Domination Paradigm? // Media and Conflict in the 21st Century / Phil Seib (ed). — Palgrave, 2005. With W. Lucas Robinson and W. Lance Bennett.

розважальними (легкий шлях) vs. самостійний збір чи навіть створення інформації (робота в полі, гонзо) і відбір медіаповідомлень, які містять складну та важливу політичну інформацію (важкий шлях). Головним технологічним чинником для гумористів є не прямі включення, а можливості прихованої зйомки та інтернету. Важливе для журналістів питання відносин з владою замінене на важливе для гумористів питання відносин з мішенню їх гумору. Економічний чинник залишається практично незмінним. Останній пункт порівняння, «головний принцип» (―overarching gatekeeping norm‖), на мою думку, не вносить нічого нового порівняно з першим пунктом, «принцип відбору новин» (―decision basis of news selection ‖). Вміст останнього рядка таблиці в додатку А просто перефразовує вміст першого рядка. Оскільки автори не надали ніякого пояснення цьому явищу, від шостого пункту схеми у цьому дослідженні було вирішено відмовитися. В результаті, адаптована схема набула такого вигляду (порівняйте з дод. А): Визначальні

Ключові чинники гейткіпінгу

елементи

авторський

організаційний

Принцип

Персональний

Професійні

(внутрішні,

стандарти,

інтуїтивні

усталений спосіб

критерії)

роботи

Знаходження

Паркетні жарти

Маркетинговий

Краудсорсинг,

Збір

смішного у

(брати вже й так

аналіз (теми, які

user generated

інформації

серйозному,

смішне), робота

приваблять

content, меми,

робота в полі

зі ЗМІ

аудиторію)

«віруси»

Виробник

Агрегатор,

контенту

ретранслятор

відбору жартів

Роль

Сатирик,

гумориста

«сторожовий пес» Освічені

Образ

громадяни, що

аудиторії

цікавляться політикою

Ентертейнер

Люди, що хочуть відпочити та розважитися

економічний Бізнесовий (орієнтація на прибутковість)

Споживачі, поділені на демографічні групи

технологічний Застосування наявних технологічних можливостей

Прихильники певного виду медіа

29 Носії

Мішень

Суспільні вади,

найсмішніших

гумору

носії влади

рис, випадкові жертви бліців

«Улюблені персонажі», селебрітіз

Ті, що потрапили «в об’єктив» технології

Дані для аналізу українських гумористичних продуктів за цією схемою вирішено зібрати за допомогою глибинних інтерв’ю, як найоптимальнішого методу для виявлення внутрішніх мотивацій, образів та уявлень людей, які беруть безпосередню участь у цьому гейткіпінгу. На базі вищенаведених елементів порівняння будуть складені п’ять відповідних блоків запитань. Перехресна перевірка даних, отриманих за допомогою інтерв’ю, буде здійснена за допомогою дискурс-аналізу передачі «Вечірній Квартал» (1+1), якісного контент-аналізу передач «Шалений Тиждень» (TVi), «Веселі яйця», «Вибори у прямому ефірі». 2.2.2. Глибинні інтерв’ю Метою глибинного інтерв’ю є отримати не стандартні твердження, які можна узагальнити на певну генеральну сукупність, а унікальну інформацію, якою володіють відібрані респонденти. Жорстко структуроване інтерв’ю з визначеним порядком питань не дає повної можливості досягти цієї мети. Втім, зовсім безпланове або ж наративне інтерв’ю може призвести до того, що теми інтерв’ю в межах одного дослідження будуть занадто далекі одне від

одного.

Тому

для

цього

дослідження

використовується

напівструктуроване інтерв’ю, яке залишає досліднику можливість розширяти теоретичний горизонт і виявляти, що є найважливішим для кожного конкретного співрозмовника, але водночас дає гарантію, що інтерв’ю будуть порівнювані між собою і обробка даних матиме певну систему. «Очне інтерв’ю є водночас одним з найгірших і одним з найкращих методів збору інформації, доступних ученому…», стверджують Мангейм і

Річ.80 Головний недолік полягає у широких можливостях для виникнення реактивності. Про те, що ці побоювання немарні, свідчать експерименти Каца 1942-го в США (відповідь на запитання про ставлення до профспілок залежала від того, до класу «синіх» чи «білих комірців» належав інтерв’юер)81 та Бішопіна і Шумана в Нікарагуа 1992-го року (відповіді респондентів про політичні симпатії залежали від того, з кольором якої партії збігається колір ручки інтерв’юера)82. Для мінімізації цих негативних наслідків Мангейм і Річ рекомендують інтерв’юеру дотримуватися таких правил83:  триматися скромно, відкрито і доброзичливо, щоб не викликати у респондента підозру, недовіру чи неприязнь;  задавати питання беземоційно, ніби немає ніяких підстав очікувати, що якісь із них можуть виявитися незручними для респондента;  вислуховувати відповіді безсторонньо, не виказуючи ні схвалення, ні засудження, демонструвати припустимість будь-якої відповіді;  не включатися в обговорення предмету дослідження;  не повідомляти співбесіднику, що відповіли інші респонденти;  робити інтерв’ю тет-а-тет, без присутності сторонніх. Оскільки з часу виходу праці Мангейма і Річа відбувся значний технологічний прогрес, зараз дослідниками обговорюються нові способи зробити так, щоб голос, вигляд і демографічні характеристики інтерв’юера не

Мангейм Дж.Б., Рич Р.К. Политология. Методы исследования. — М.: Издательство ―Весь Мир‖, 1997. — с. 225. 81 Katz, D. (1942). Do interviewers bias poll results? Public Opinion Quarterly, 6, 248-268. 82 Bischoping, K., Schuman, H. (1992). Pens and polls in Nicaragua: an analysis of the 1990 preelection surveys. American Journal of Political Science, 36(2), 331-350. 83 Мангейм Дж.Б., Рич Р.К. Политология. Методы исследования. — М.: Издательство ―Весь Мир‖, 1997. — с. 226-235.

впливали на респондента. Зокрема, для цього пропонується використовувати інтерв’ю через чат та інтерв’ю з допомогою анімованого аватару.84 Окрім ризиків, пов’язаних із дослідником, небезпеки для надійності отриманої інформації існують також, якщо респондент:  володіє неточною інформацією;  має занадто вузьку перспективу бачення досліджуваного питання, і його особистий досвід не відображає того, що справді важливо;  вводить в оману себе, намагаючись надати своїм діям раціональний зміст, який не відповідає реальності (теорія атрибуції та ефект третьої особи показують, наскільки по-різному люди можуть оцінювати свої вчинки та вчинки сторонніх людей);  вводить в оману дослідника (слід не забувати про різницю між заявами і фактами, інформацію на зразок рейтингів програм звіряти з іншими джерелами)85. Інтерв’ю з гумористами містить додаткові труднощі, оскільки часто ці люди звикли говорити жартома, з іронією. Тому не завжди їхні слова слід розуміти буквально. Необхідно бути уважним до міміки та інтонацій, та відзначати їх відповідними помітками. Ідеальним варіантом є застосування відеофіксації інтерв’ю. Застосування методу Попередня

підготовка.

Щоб

розуміти

професійний

жаргон,

розпізнавати некоректні судження, розуміти, де респондент має інтерес у певному викривленні інформації, дослідник повинен максимально вивчити предмет та те, в яких стосунках із цим предметом перебуває респондент.

Schober M. F., Conrad F. G. Survey Interviews and New Communication Technologies / Envisioning the Survey Interview of the Future. — John Wiley & Sons, 2008. [Kindle version] 85 Мангейм Дж.Б., Рич Р.К. Политология. Методы исследования. — М.: Издательство ―Весь Мир‖, 1997. — с. 237.

Встановлення контакту (раппорт). Щоб отримати щирі відповіді, між дослідником і респондентом мають бути певний контакт, стосунки взаємної довіри. Це і вкладається у термін «раппорт». Однак ця вимога містить у собі протиріччя, адже встановлення емоційної близькості з респондентом водночас спричиняє згадувану вище небажану реактивність. Інтерв’юерам при інструктажі дають конфліктуючі вимоги встановлювати раппорт із респондентами, але водночас тримати «професійну дистанцію». Вирішити протиріччя між бажаністю раппорту та небажаністю реактивності можна знову ж таки за допомогою комп’ютерного анімованого персонажа.86 Техніка

леддерінгу.

Напівстуктуроване

інтерв’ю

дозволяє

використовувати такий прийом як «драбина запитань». Спершу задається заготоване питання, а отримавши первинну відповідь інтерв’юер намагається додатковими запитання дійти до більш глибоких причин. Схема запитань у такому випадку буде: «Чому X?» «Тому що Y.» «Чому Y?» «Тому що Z.» «Чому Z?» … Перелік запитань. Напівструктуроване інтерв’ю передбачає тематичні блоки із переліком аспектів, щодо яких потрібно обов’язково зібрати інформацію.87 Як вже зазначалося, тематичні блоки ми беремо з моделі multigated gatekeeping Лівінгстона–Робінсона–Бенета. Нагадаємо ще раз ці п’ять блоків: принцип відбору жартів, збір інформації, роль гумориста, образ 86

Cassel J., Miller P. Is It Self-Administration If the Computer Gives You Encouraging Looks? / Envisioning the Survey Interview of the Future. — John Wiley & Sons, 2008. [Kindle version] 87 Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности / В.А. Ядов. — 3-е изд., испр. — Москва: Омега-Л, 2007. — 567 с.

аудиторії, мішень гумору. Більш детальний опитувальник ви можете знайти у Додатку Б. Окрім наведених там запитань, респондентам додатково були задані персоналізовані запитання щодо конкретного контенту їхніх передач. Вибірка. Для відбору респондентів у рамках цього дослідження застосовувалися такі критерії: (1) стосунок до українського гумористичного проекту; (2) виконання функцій редактора (гейткіпера) у цьому проекті; (3) популярність проекту. Оскільки сфера дослідження достатньо вузька, коло потенційних респондентів є обмеженим. Насьогодні у сфері політичного гумору в Україні можна виділити таких експертів:  авторський колектив Студії 95 Квартал;  колектив передачі «Шалений тиждень» на TVi (ведучий — Леонід Сенкевич);  «Люмпени продакшн» (керівник — Володимир Петров, ведучий — Олексій Дурнєв), що використовують троллінг, стьоб і політичний гумор, зокрема, з політтехнологічними цілями;  Роман Вінтонів — автор жартівливих репортажів з українськими політиками та образу канадського журналіста Майкла Щура з неіснуючого каналу УТ-Торонто;  Дмитро Чекалкін — автор популярних під час Помаранчевої Революції проектів «Веселі яйця»88 та «Операція ПроФФесор»89;  Роман Шрайк — головний редактор сайту durdom.in.ua;  власник сайту та популярних груп в соціальних мережах «Церква Свідків Покращення», який дає інтерв’ю анонімно. Останні два експерти були відкинуті, оскільки наше дослідження фокусується на телебаченні (інтернет- чи традиційному). Авторські колективи передач «Шалений тиждень» і «Вечірній квартал» у період написання роботи виявилися недосяжними для інтерв’ю. У Романа Вінтоніва 88 89

http://www.eggs.com.ua/mult.php?page=7&id=21 http://www.eggs.com.ua/video.php?id=24

і «Люмпени Продакшн» формат одного типу. З метою представлення думок авторів різної політичної орієнтації (тріангуляція даних) з цієї пари був обраний представник «Люмпени продакшн» Олексій Дурнєв. Отже, після врахування всіх факторів, у нас залишилися лише два респонденти — Дмитро Чекалкін і Олексій Дурнєв. Тому глибинне інтерв’ю із запланованого на початку статусу основного методу перейшло у статус методу допоміжного. 2.2.3. Дискурс-аналіз Дискурс — одне з базових понять лінгвістики та філософії ХХ ст. Від споріднених понять його відрізняє зокрема наголос на соціальному контексті комунікації. Це особливий спосіб використання мови як розуміння оточуючого світу. Один з філософських батьків дискурс-аналізу Мішель Фуко у своїй праці «Археологія знання» визначав дискурс як «практику, яка систематично формує об’єкти, про які вона говорить»90. За висловом Бергера і Лукмана, мова — це «механізм, що відтворює та створює соціальний світ»91. Поняття «дискурс-аналіз» вперше з’являється у 1952 р. у працях американського лінгвіста Зеліга Харріса, який вивів аналіз текстів на новий етап. Він запропонував брати за об’єкт дослідження понадфразові одиниці — довжиною більші, ніж речення — і застосовувати до них ті самі методологічні принципи, які чудово працювали на нижчому рівні аналізу (сегментація, класифікація, встановлення залежностей). Наступні покоління дослідників розвинули метод у напрямку більшого наголосу на соціальні

Кириченко В. Дискурсивний підхід до дослідження політичної культури / Наукові записки НаУКМА, т. 121, Політичні науки, 2011. — С. 43-47. / с. 44 91 Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания, 1992. — С. 57.

умови виробництва дискурсу, на його смислоформуючі і конституюючі функції.92 Найбільше для нашого дослідження підходить визначення дискурсу як «системи тверджень, що конструює об’єкт» (Parker 1992). Або, більш розгорнуто: «набір значень, метафор, репрезентацій, образів, історій, тверджень і т.ін., які разом якимось чином створюють певну версію подій» (Burr 1995).93 З точки зору дискурс-аналізу, новина — це представлення світу через мову. Завжди існують різні шляхи, щоб сказати про одне й теж, і це — не випадкові альтернативи. Різниця у вираженнях тягне за собою ідеологічну відмінність. Цей метод заявляє, що основна ідеологічна позиція, сприйняття владних взаємозв’язків можуть бути визначені зі структур текстів у медійному контенті. Аналізуючи медіа-дискурс, можна охарактеризувати його як ідеологічну практику представлення певного образу через мову. Таким чином, дикурс-аналіз — це метод, за допомогою якого аналізуються артикульовані в текстах значення, що формують сприйняття та усвідомлення навколишнього світу. Дискурс-аналіз, на відміну від формального кількісного контентаналізу здатен виявити не тільки явно присутні текстові дані, але і приховані, латентні значення повідомлення, що важливо при роботі з сатиричними текстами. Для дослідження контексту комунікації важливо, що в дискурсі проявляються особисті та соціальні характеристики комунікаторів, їх «фонові» знання. У сучасній науковій думці виокремлюють три загальні підходи до розуміння дискурсу та дискурс-аналізу: (1) конструктивістська теорія дискурсу, розроблена подружжям політичних філософів Ернесто Лакло і

Кириченко В. Дискурсивний підхід до дослідження політичної культури / Наукові записки НаУКМА, т. 121, Політичні науки, 2011. — С. 43-47. / с. 45 93 Jones R. Discourse Analysis: A Resource Book for Students. Routledge, 2012. 267 p. / P. 232

Шанталь Муфф; (2) критичний дискурс-аналіз Нормана Феркло; (3) дискурсивна психологія.94 Для проведення аналізу ми використаємо теорію дискурс-аналізу Лакло і Муфф, через те, що саме цей метод дозволяє аналізувати велику кількість текстів, на відміну від критичного дискурс-аналізу та дискурсивної психології. Конструктивістська теорія дискурсу розгорнуто пояснюється в роботі Е. Лакло та Ш. Муфф «Гегемонія та соціалістична стратегія: щодо радикальної демократичної політики»: «Ми назвемо артикуляцією будь-яку практику встановлення відношень між елементами, внаслідок якої останні змінюють ідентичність. Уся структурна єдність, що виникає внаслідок артикуляційної практики, ми назвемо дискурсом. Різноманітні позиції, що артикульовані в певному дискурсі, ми назвемо моментами. І навпаки, ми назвемо елементами усю сукупність неартикульованих у дискурсі значень»95. Через нестабільність мови значення ніколи не може бути сталим. Жоден дискурс не є замкненим і завершеним: він скоріше постійно змінюється завдяки контактам з іншими дискурсами. Ключовим словом цієї теорії є «боротьба дискурсів». Різні дискурси — кожен з яких являє особливий спосіб спілкування й розуміння соціального світу — втягнуті в постійну боротьбу за досягнення переваги в тому, щоб зафіксувати своє значення в мові. Предметом боротьби виступають змінні знаки — «знаки, за які борються різноманітні дискурси, для того, щоб визначити їх своїм особливим способом».96 Важливою категорією в цій концепції є поняття вузлова точка — «привілейований знак, навколо якого впорядковуються та набувають свого 94

Филлипс Л. Дж., Йоргенсен М.В., Дискурс-анализ. Теория и метод. — Х.: Гуманитарный Центр, 2004. — 336с. 95 Laclau E., Mouffe Ch. Hegemony and Socialist Strategy: Towards a Radical Democratic Politics, 2001. — P. 105. 96 Филлипс Л. Дж., Йоргенсен М.В., Дискурс-анализ. Теория и метод. — Х.: Гуманитарный Центр, 2004. — 336 с. / с. 60.

значення інші знаки». На відміну від «елементів», «вузлові точки» — впливовіші при аналізі дискурсу, адже є своєрідними точками кристалізації, тлумачачи які, в дискурсі визначаються значення інших знаків, а також — їх можливе перетворення на «моменти». Застосування методу Аналізуючи текст, дослідник може застосовувати такі стратегії97: а) Порівняння: для того, аби отримати враження від тексту, необхідно його порівняти з іншими текстами. Теоретично, стратегія порівняння заснована на структуралістській точці зору, що твердження завжди отримує своє значення через відмінність від чогось іншого, що було сказане чи могло бути сказаним. Застосовуючи цю стратегію, дослідник ставить наступні питання: яким чином текст, що розглядається, відрізняється від інших текстів і які наслідки цього? Яке уявлення про світ вважається зрозумілим і так, а які уявлення не визнаються? Такі питання можуть бути адресовані через порівняння з іншими текстами з тієї ж теми або з текстами з іншої теми, до однієї і тієї ж аудиторії. Порівняння — це стратегія, яка полегшує відсторонення дослідника від матеріалу. Процес відсторонення важливий, оскільки одна з цілей дискурсаналізу полягає в тому, аби виділити в емпіричному матеріалі такі судження, які вважаються очевидними. Порівняння з радикально протилежними позиціями може допомогти досліднику розпізнати при аналізі мінливу, культурно-відносну природу аспектів тексту. Таким чином, порівняння тексту, що аналізується з іншими існуючими можливостями опису даної соціальної області, є першим кроком до досягнення більш точного опису способів, якими визначається значення тексту. б) Заміна — це форма порівняння, в якій сам дослідник створює текст для порівняння через заміну одного слова іншим. В результаті цього 97

Там само.

утворюються дві версії тексту, які можна порівнювати. Таким чином, може бути знайдено значення початкового слова. Заміна, як і стратегія порівняння, заснована на структуралістській точці зору, що слова набувають свого значення при їх відмінності від інших слів. Вибір певного слова призводить до обмеження у виборі інших слів. Саме з допомогою цього процесу тексти набувають свої відмінні значення. Коли використовують стратегію заміни, то рухаються в протилежному напрямку. В текст вставляють деякі слова, які замінюють виділені в тексті. Таким чином, досягається відчуття, що вони змінюють значення тексту. в) Перебільшення деталі. Так аналітик може ідентифікувати текстову особливість, яка може здаватися дивною або вагомою. Але тому що це лише одна ізольована деталь, він не може визначити наскільки вона важлива, або яке відношення до тексту вона має взагалі. Щоб дослідити значення цієї особливості, можна перебільшити її. А потім подивитися, які умови знадобляться, щоб ця особливість стала мати сенс, і якій інтерпретації тексту вона би відповідала. г) Поліфонічність. Стратегія поліфонічності складається з опису різних голосів або дискурсивних логік в тексті. Стратегія заснована на передумові, що

всі

висловлювання

неминуче

засновані

на

раніше

вимовлених

висловлюваннях, вони спираються на них або оспорюють їх. Завдання цієї стратегії полягає в

тому, аби використовувати

поліфонічність для генерування нових питань до тексту. Що характеризують різноманітні голоси тексту? Коли говорить кожен голос? У виробництво яких значень роблять вклад різні голоси? В ході дослідження ми визначимо дискурси, присутні в текстах телепередач політичного гумору. В кожному окремому дискурсі ми віднайдемо ключові знаки (вузлові точки), які його організують. Після того, як ключові знаки будуть віднайдені, ми розпочнемо дослідження того, як організовані дискурси. Це можна буде зробити після дослідження того, як ключові знаки поєднуються з іншими знаками того ж дискурсу. Адже, самі

по собі ключові знаки нічого не означають без об’єднання їх з еквівалентними знаками. Саме ці ланцюги еквівалентності і наповнюють їх значеннями. Окрім цього, ми визначимо, чи мають ключові знаки в різних дискурсах різні значення? Чи ведеться боротьба за закріплення якогось зі значень? Після аналізу дискурсів в окремих випусках ми виявимо, які основні дискурси характерні для даної передачі. Чи відбувається боротьба між різними дискурсами? Які знаки слугують на підтримку того чи іншого дискурсу? Кількість знаків на підтримку того чи іншого дискурсу і визначають його домінування. Зрештою, на основі аналізу ключових дискурсів телепередач, ми зможемо перевірити правдивість даних отриманих з глибинних інтерв’ю із їх представниками щодо таких критеріїв як роль гумориста, образ аудиторії, модель відносин із владою. Випадково відібраний сюжет було віддано на перехресну перевірку іншому кодеру. Рівень згоди між кодерами перевищив 70 %, що засвідчило прийнятний рівень дослідницького суб’єктивізму при застосуванні цього якісного методу. 2.2.4. Контент-аналіз Хоча у роботі будуть використані деякі кількісні елементи контентаналізу, цього недостатньо, щоб вважати кількісний (чи, точніше кількісноякісний) контент-аналіз одним із методів цього дослідження. Просте лічення слів є малокорисним, коли одночасно розглядаються такі різні формати, як хвилинний інтернет-мультфільм «Веселих Яєць» і півторагодинне телешоу «Вечірнього Кварталу». При аналізі традиційних медіатекстів нескладно також класифікувати згадування якогось об’єкту на позитивні, негативні та нейтральні. При аналізі гумористичних текстів ми зіштовхуємося з кількома смисловими рівнями, коли на перший погляд текст може вихваляти людину,

а насправді бути її нищівною критикою (цей прийом постійно застосовується у TCR). Навіть коли такий прийом не використовується, для класифікації жартів потрібно створити модель, яка б дозволила валідно ранжувати жарти за дошкульністю/м’якістю, ворожістю/доброзичливістю. Таку модель ще належить розробити і протестувати у наступних дослідженнях. Тому у цій роботі використовується значно менш поширений якісний контент-аналіз, який дає можливість одночасно інтерпретувати абсолютно різні форми текстів і отримувати на виході порівнювані набори знайдених тем і тенденцій. Але описаний вище дискурс-аналіз теж є по суті якісним аналізом контенту. Навіщо нам потрібно використовувати ще один схожий метод? По-перше, дискурс-аналіз все-таки походить з лінгвістики. Тому, як ми бачили, він вимагає обов’язкового опрацювання кожного слова тексту. Оскільки ми аналізуємо відеоматеріали, для цього нам потрібно спершу створити транскрипти. Це повільний процес, тому коли нам потрібно буде проаналізувати великі масиви відео, використання якісного контент-аналізу є економнішим. По-друге, дискурс-аналіз розглядає в першу чергу наявне в тексті. Тоді як якісний контент-аналіз можна використати для того, щоб звернути увагу на те, якої інформації бракує, які питання замовчуються, вилучені з публічної дискусії. Адже непоінформованість — це не просто нейтральний стан. Вона має важливі наслідки, такі як зменшення альтернатив і перспектив, між якими може обирати людина. Прихильники кількісних методів часто висувають претензії до якісного контент-аналізу. Адже його легко сплутати із простим «розмірковуванням на тему прочитаного». Тому для того, щоб коректно його застосувати, будемо чітко дотримуватися етапів роботи, взятих із західної наукової літератури. Застосування методу

Якісний

контент-аналіз

дуже

корисним

для

аналізу змісту

телепередач, адже шляхом індуктивного міркування, уважного аналізу та порівняння виводить з тексту теми і категорії. Цей метод «використовує набір процедур для отримання валідних висновків з тексту».98 З дослідження американських

підручників,

проведеного

Майклом

Романовскі,

ми

запозичимо таку методології якісного контент-аналізу: а) Попереднє ознайомлення з текстами. Виділення найбільш значущих фрагментів (у нашому випадку — таких, що містять політичний гумор), запис їх хронометражу. Коригування та доповнення дослідницьких питань на основі побаченого. б)

Ретельний

аналіз

відібраних

фрагментів.

Запис

висновків

попередньої інтерпретації. в) Редукція даних: відбір, фокусування, конденсування контенту за критерієм того, які дані найкраще відповідають на дослідницькі питання. г) Структурування даних: виділення домінуючих тем, патернів, зв’язків та виключень (замовчувань). д) Відображення даних: представлення інформації у вигляді графів, таблиць, мозкових мап, схем, діаграм чи просто тексту. Наповнення цитатами. е) Підтвердження даних: багаторазова повторна перевірка текстів для верифікації визначених тем і патернів. Винесення заключних висновків.99 Для аналізу ми відібрали випуски українських телепередач, в яких політичний гумор відіграє найвагомішу роль («Вечірній квартал», «Вечірній Київ», «Шалений тиждень»), за період, коли політика відігравала вагому роль в українському медіапросторі (жовтень-листопад 2012 року). «Вечірній квартал» цікавий нам тим, що він є найрейтинговішою передачею у своєму жанрі. «Вечірній Київ» — форматом late-night show і залученням новинного 98

Romanowski M.H. What You Don't Know Can Hurt You: Textbook Omissions and 9/11 / The Clearing House: A Journal of Educational Strategies, Issues and Ideas Vol. 82, Iss. 6, 2009, pp. 290-296 / P. 291. 99 Romanowski M.H. — Там само.

компоненту. «Шалений тиждень» — тим, що його формат найближче до американських TDS і TCR. У «Вечірнього кварталу» в цей період вийшло два нові випуски, у «Вечірнього Києва» і «Шаленого тижня» — чотири.

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ 3.1. Аналіз контенту українських гумористичних шоу на предмет політичної інформації «Студія Квартал-95» у 2012-му році очолила рейтинг успішності українських зірок від Forbes. Вони зайняли друге місце після Володимира Кличка за доходами, друге місце після Ані Лорак за запитами в Яндексі та восьме місце за згадуваннями у пресі100. Їх «Вечірній Квартал» — найрейтинговіша гумористична передача України (середня частка — 30– 35 % по аудиторії 18+ і 27– 30% по аудиторії 14-49), що виходить в суботній прайм-тайм з 2005 року. У своєму жанрі регулярно отримує відзнаки українського телебізнесу (Золоте перо-2006; Телетріумф-2006, 2011, 2012; Телезірка-2005, 2007, 2008, 2009, 2011)101. За власним визначенням, шоу, в якому «по-доброму та від душі сміються над політиками і спортсменами, музикантами і телезірками, причому найчастіше з ними ж разом» пропонує «унікальний формат інтелектуального гумору» (відмежування від конкуруючого проекту Comedy Club Ukraine). «Студія 95 квартал» сама робить заявку на політичний вплив своєї програми: «Вечірній Квартал — це інтерпретація подій, що відбуваються в суспільно-політичному житті країни через призму здорової іронії та сарказму. Багато хто вже звик дізнаватися новини саме з шоу Вечірній Квартал.»102 Із такою суспільною важливістю розважального шоу погоджуються і медіа-оглядачі, якщо судити з їх постійної вимогливості до збалансованості та гостроти «Вечірнього кварталу»: «На відміну від старих концертів, де про

100

http://forbes.ua/magazine/forbes/1343231-rejting-zvezd http://www.telekritika.ua/news/2012-11-30/77124 http://inter.ua/ru/about/awards/2012/02/20/4742 102 http://www.kvartal95.com/ru/tv_projects/28 101

Віктора Ющенка жартували на межі фолу, чинну владу «95-й квартал» просто гладить по голівці».103 Серед багатьох проектів «95-го кварталу», шоу «Вечірній Квартал», безумовно, є їхнім фірмовим продуктом. Саме він приніс їм славу, і саме по ньому варто аналізувати їхню професійну позицію. У свою чергу, серед усіх номерів цього шоу, що може краще виражати політичну позицію колективу, ніж монолог його керівника, Володимира Зеленського під назвою «Вибори2012», що вийшов в ефір за 9 днів до голосування? Кожен, хто хоче зараз робити висновки про політичну риторику «95 кварталу», зобов’язаний взяти цей текст до уваги. Ми дослідимо його за допомогою дискурс-аналізу і перевіримо, наскільки обґрунтованими є звинувачення у провладності жартів. 3.1.1. Дискурс-аналіз «Вечірній Квартал», випуск 60, 19 жовтня 2012, Монолог Володимира Зеленського «Вибори 2012» №

2 3

Смислова одиниця Добрый вечер, дорогие друзья! Добро пожаловать в «Вечерний Квартал»! [оплески] Спасибо, очень приятно. Ну, вы знаете, начались выборы, предвыборная кампания. В нашем квартале сегодня тоже предвыборная кампания, сами понимаете. Ну, честно говоря, все засуетились. Давай составлять списки, звонить. Лично мне все позвонили. Честное слово, как на духу, все расскажу. Первыми позвонили «регионы». Я трубку не взял.

Через две минуты постучали.

Я дверь не открыл.

103

http://www.telekritika.ua/teleprogram/2011-11-16/67230

Дискурс загальної стурбованості політикою експлуатації селебрітіз у політиці небажання співпрацювати з владою могутності влади; репресій небажання співпрацювати з владою

Дверь с петель, заходят: [удавано доброзичливо] «Здравствуй, Володя! Молодец, что пришел!»

Я говорю: «драсьте». [вклоняється]

«Давай к нам! В правящую партию!

Ты представляешь, какая у тебя перспектива?»

Я говорю: «Конечно представляю, если оппозиция выиграет.»

Тут же появляется Яценюк, говорит: «Вова, тебе передача лично от Нее.»

12 13 14

Дает батон, в батоне записка: «Володя, [вклоняється] давай к нам, в оппозицию. Ты представляешь, какая перспектива?»

Ну я ж то на батон посмотрел и представил. Звонили от Королевской. Серьезные какие-то люди, да. С акцентом говорили. Приглашали в 16 первую пятерку. Говорят: «Представляете, какие там люди, а? Королевская, Ступка, Шевченко, Зеленский…» Я говорю: «Конечно. Только мне кажется 17 Королевская лишняя… в этом списке.» 15

могутності влади (не допускається думка, що «Володя не прийшов»)

вимушеної співпраці з владою експлуатації селебрітіз у політиці вигідності співпраці з владою конкурентних виборів + репресій/репутації? Тимошенко як реального керівника опозиції Репресій експлуатації селебрітіз у політиці вигідності співпраці з опозицією Репресій експлуатації селебрітіз у політиці безпідставності амбіцій Королевської відсутності соратників у Ющенка

Звонил Виктор Андреевич Ющенко… лично.

Говорит: «добрий вечір, Вова. Добрий вечір, любий Вова.» Говорит: «Володя, давай к нам. Будешь у меня вторым в списке.»

експлуатації селебрітіз у політиці

Я говорю: «Ага, то есть последним?» [оплески]

відсутності соратників у Ющенка

22 23 24

Потом позвонил Леонид Михайлович Черновецкий. Очень смешно, говорит: «Как тебе чудернацькості моя партия?» Я говорю: «Леонид Михайлович, я Черновецького просто не в курсе: шо за партия?» Он говорит: «Я понял. Встречай ночью из наркозалежності Узбекистана.» [оплески] Черновецького Я говорю: «пасибочки». Самый смешной и чудернацькості Ляшка странный был Ляшко. Лично позвонил. В ресторан пригласил. Весь вечер угощал: нетрадиційної мороженое, шампанское. Даже пригласил на сексуальної орієнтації

танец. В конце танца говорит: «Спасибо, Вальдемар. Очень понравилось.» И уехал. Тягнибок звонил. Ну у него там, [зневажливо махає рукою] где он живет, связь не очень.

Звонил и куда-то приглашал: то ли на выборы, то ли на погромы.

Я на всякий случай не пошел.

В общем, как видите, звонили много. Предлагали, если честно, еще больше.

Я подумал, знаете как? От власти идти вроде как… стыдно.

От оппозиции вроде как… страшно. Буду лучше зарабатывать тем, что лучше всего у 31 меня получается. Добро пожаловать, друзья, в «Вечерний Квартал»! 30

Ляшка інакшості Західної України радикальності політики Свободи (вибори як силова акція, погроми як передвиборча агітація)

небажання ув’язуватися в політику експлуатації селебрітіз у політиці небажання співпрацювати з владою Репресій небажання ув’язуватися в політику

Як бачимо, припущення медіа-критиків щодо провладності чи несміливості «Вечірнього Кварталу» видається необґрунтованим. За 10 днів до парламентських виборів основні дискурси у вступному монолозі ведучого такі:  експлуатація селебрітіз у політиці — це професійно близька гумористу тема, очевидно, базована на реальних подіях, які й слугували поштовхом до написання такого монологу;  небажання співпрацювати з владою — впродовж всього монологу співпраця з владою висвітлюється, як щось, чого варто соромитися і на що можна погодитися лише під страхом політичних репресій, на існування яких в Україні постійно натякається; Щодо політичної збалансованості монологу кидається в очі відсутність прохідних за опитуваннями громадської думки партій УДАР і КПУ. Замість них представлені політики, роль яких в українських політиці та реальний вплив яких на життя суспільства мінімальний, — Черновецького та Ляшка.

Можемо

зробити

попередній

висновок,

що

адженда-сеттінг

(акцентування уваги аудиторії) «95-го Кварталу» характеризується увагою до маргінальних політичних осіб (Ляшко, Черновецький) за рахунок впливових гравців (Кличко, Симоненко) та до особистих недоліків (приписувана наркоманія, гомосексуалізм) на противагу до справді вагомих системних недоліків (як радикальність, зловживання силовим апаратом, вибіркове правосуддя, розвал партії тощо). Вплив адженда-сеттінгу на результати

виборів

є надзвичайно

важливим. Адже в різних сферах партії мають різний імідж. Партія чи кандидат може вважатися беззаперечним лідером в економічній політиці, але якщо головною темою виборів для суспільства будуть культурні питання чи міжнародні відносини, то переможуть партії, які мають сильніші позиції саме за цими питаннями. Тому важливо, яку повістку дня формують медіа, обираючи яким темам присвятити більше часу. 3.1.2. Кількісний аналіз Щоб отримати повніше уявлення про відбір тем у передачі «Вечірній Квартал», проведемо кількісний аналіз двох випусків (№№ 60, 61), що вийшли у жовтні 2012 року в розпал кампанії виборів до парламенту. Взяти більше випусків з цього періоду немає змоги, тому що випуск № 59 вийшов 7 квітня, а випуск № 62 — 31 грудня. Також слід уточнити, що випуски №60 і №61 хоч вийшли у різні тижні, насправді є змонтованими з одного і того ж виступу в Палаці «Україна», тому є сенс розглядати їхні дані в сумі. Так, наприклад, у випуску №60 політичний гумор займає 61% хронометражу, а у випуску №61 — 39%. У сумі політичний гумор становить 50% хронометражу жовтневих випусків «95-го Кварталу»104.

Це не значить, що 50% — це неполітичний гумор. Суттєву частину займають музичні номери, отже неполітичний гумор значно поступається політичному у «Вечірньому кварталі». 104

Згадування політичних персонажів у випусках, «Вечірній Квартал» №№ 60, 61 (19 і 26 жовтня 2012 р.) Особа

Кількість згадок

Секунд у кадрі

Олег Ляшко

170

Віктор Янукович

2011

Юлія Тимошенко

1214

Наталя Королевська

748

Андрій Шевченко

645

Арсеній Яценюк

269

Микола Азаров

263

Леонід Черновецький

256

Володимир Путін

Віталій Кличко

232

Віктор Ющенко

Баба і кіт

105

Остап Ступка

565

Таїсія Повалій

Олег Тягнибок

Петро Симоненко

Рінат Ахметов, «татари»

Геннадій Кернес

243

Сергій Арбузов

Савік Шустер

Сергій Льовочкін

Юрій Луценко

Сини Віктора Януковича

Ганна Герман

Ігор Суркіс

Дмитро Мєдвєдєв

Інна Богословська

105

Вигаданий персонаж-мем: бабуся, що переписала хату на кота через те, що син проголосував за Партію Регіонів.

Як бачимо, наші попередні висновки знаходять підтвердження. Якщо відштовхуватися від передвиборчої соціології на момент підготовки цих випусків106, у першій десятці ми бачимо трьох політиків, чиї партії мали очевидно непрохідні відсотки (Ляшко, Королевська, Шевченко), та двох людей, які взагалі не мали ніякого стосунку до виборів (Путін, Черновецький). До речі, регулярна присутність президента Росії Володимира Путіна — характерна риса всіх гумористичних проектів «95-го Кварталу» («Казкова Русь», «Вечірні Київ»). Присутність політичних персонажів у кадрі, «Вечірній Квартал» №№ 60, 61 (19 і 26 жовтня 2012 р.) Присутність персонажа у випуску (секунд) Віктор Янукович Юлія Тимошенко Наталя Королевська Андрій Шевченко Остап Ступка Арсеній Яценюк Микола Азаров Леонід Черновецький Геннадій Кернес Віталій Кличко Олег Ляшко Віктор Ющенко Таїсія Повалій 0

106

500

1000

1500

2000

2500

Рейтинги партий по различным версиям / Корреспондент.net. http://korrespondent.net/ukraine/special/94-parlamentskie-vybory-2012-v-ukraine-rezultaty/polls

Згадування політичних партій у випусках, «Вечірній Квартал» №№60, 61 (19 і 26 жовтня 2012 р.) Партія

Кількість згадок

Партія регіонів

«Опозиція»

«Влада» / «провладна»

КПУ / «комуністи»

«Партія Наталі Королевської» / «Україна — Вперед!»

УДАР

Партія зелених

Реформи і порядок

Як бачимо, Партія регіонів прямо і непрямо згадується 20 разів, натомість «Опозиція» (включаючи згадки УДАРу) — 11 разів. При цьому не називаються партії «Батьківщина», «Фронт змін» і «Свобода». Характерним є ігнорування «Свободи» і Олега Тягнибока, чий ймовірний прихід у Верховну Раду був однією з головних тем цих виборів. Можна припустити, що його сатиричний образ важко відмежувати від вже існуючих патріотизму Ющенка та «радикальності» Ляшка без використання тем фашизму та нелюбові до «москалів» і «жидів», які не є привабливими темами ні для колективу передачі, ні для її аудиторії. Певне підтвердження цьому ми знаходимо у першій суттєвій появі Олега Тягнибока в роботах «Кварталу 95» — у 5-й серії мультсеріалу «Казкова Русь» від 14 грудня 2012 р. Там образ Тягнибока можна було б застосувати і до Віктора Ющенка зразка 2004 року (вишиванка, лицар, «я прийшов вам дать свободу»). Схожі міркування можуть бути причиною низької присутності Віталія Кличка. За образ спортсмена, що не може сформулювати думку і не має досвіду в політиці, з ним конкурує Андрій Шевченко. Втім, не можна не

відзначити, що реальна політична впливовість і Тягнибока, і Кличка значно вища за їхніх більш згадуваних «Кварталом» конкурентів за образом. Ще один «недооцінений» політик — Петро Симоненко, чия незмінна фракція у парламенті не допомогла йому бути згадуваним на рівні з політичними банкрутами Ющенком чи Черновецьким. 3.1.3. Якісний аналіз Через те, що «Вечірній Квартал» виходить лише кілька разів на рік, він практично не містить в собі новинного компоненту. Тому для порівняння гумористичних новин із серйозними ми обрали передачу з новинною вставкою «Вечірній Кив», сатиричні новини «Шалений Київ» і порівняли їх з випусками найрейтинговішого новинного тижневику «ТСН. Тиждень» за ті ж числа. Ми проаналізували і зробили висновки за чотирма тижнями. Аналіз одного тижня, поствиборчого (29 жовтня — 4 листопада 2012 р.) наведемо тут, а решту використаємо у висновках. У передачі «Вечірній Київ» (1 випуск, другий сезон, 2 листопада 2012 р.), на відміну від «Вечірнього Кварталу», де політичний гумор займає половину

ефірного

часу,

хронометраж

політичної

тематики

значно

скромніший — 11,6%. Він складається з рубрики пародій «Пороблено в Україні» (пізніше буде замінена на мультсеріал «Казкова Русь») та жартівливого випуску новин «ЧистоНьюз». У передачі «Шалений тиждень» (випуск 17, 2 листопада 2012 р.) майже 100% займає політичний гумор у формі новин. В обох передачах є жартівливе опитування перехожих та гості студії (у «Вечірнього Києва» — шоу-бізнесові, у «Шаленого тижня» — навколополітичні). Верстка новин ТСН. Тиждень за 4 листопада була такою107:  У Первомайську триває протистояння 107

Довженко О. Аналітика для хазяйки барбоса [Електронний ресурс] // Медіаграмотність. — 10.11.2012. Режим доступу до журн.: http://osvita.mediasapiens.ua/material/12114

        

На 9 мажоритарних округах досі визначають переможців Опозиція заявила про можливість онулити свої списки Спостерігачі розбіглись в оцінці українських иборів «ТСН-Тиждень» аналізує результати КПУ та «Свободи» До парламенту потраплять 5 політичних партій В Україні заговорили про подорожчання хліба «Тиждень за одну хвилину» Луна ще двох політичних скандалів повернулася в Україну "1+1" вперше впустили на працюючий спиртзавод «ТСН-Тиждень» і «Вечірній Київ» перелічили 5 партій, що пройшли у

парламент, зробивши дещо негативний акцент на КПУ та «Свободі». «Шалений тиждень» збігся з «ТСН-Тиждень» у визначенні головною темою обговорення фальсифікації на виборах та проблемні округи. «Вечірній Київ» зовсім оминув тему проблем на виборах, обмежившись єдиною фразою: «Янукович наблюдал лично и всех, кто голосовал неправильно, вносил в список». Загалом, тільки з передачі «Кварталу 95» у глядачів склалися б враження про чесні та спокійні вибори. Новини «1+1», на відміну від того, що вони робили попередні місяці, Королевську згадали лише одним словом, у контексті: «У прольоті бютівець Андрій Шкіль і екс-бютівка Наталія Королевська». Натомість гумористи не були готові так швидко відмовитися від цього об’єкту для кепкувань. «Шалений тиждень» 4 рази жартує про Королевську («Чак Норріс, не витративши на рекламу ні копійки, наздогнав за голосами Наталю Королевську»). «Вечірній Київ» присвятив понад 4 хвилини пародіям на її рекламу. Олег Ляшко у серйозні новини не потрапив. На диво, не був згаданий і «Вечірнім Києвом». Натомість отримав майже 7-хвилинне інтерв’ю в студії «Шаленого тижня», де розповідав про фальсифікації проти себе. Загалом обидві гумористичні передачі виявили традиційно більший інтерес до маргінальних політиків. А також з більшим скепсисом зобразили вибори («Вечірній Київ» проілюстрував новий склад Верховної Ради знімком

свиней, «Шалений тиждень» назвав вибори можливістю поставити на всіх політиках хрест, псування бюлетенів обома подавалося як щось веселе, без засудження). Не потрапили в гумористичні передачі такі новини з ТСН, як можливість онулення списків опозиції та можливість подорожчання хліба. «Шалений тиждень» подав деяку відсутню в ТСН інформацію, таку як репортаж з прес-центру Партії регіонів (скандальна поява боксера Усика та відповідь Азарова журналістці Соні Кошкіній) і зайвий раз нагадав про Межигір’я та ув’язнених опозиціонерів. «Вечірній Київ» ніякої унікальної інформації своїм глядачам не надав.

3.2. Висновки з глибинних інтерв’ю 3.2.1. Аналіз доробків респондентів У нашому дослідженні ми беремо інтерв’ю у авторів дещо схожих проектів — «Веселі Яйця» і «Операція Проффесор» від Дмитра Чекалкіна, Diva Production, та «Вибори у прямому ефірі» від Олексія Дурнєва, Lumpeny Production. Об’єднують ці на перший погляд протилежні проекти такі риси:  різка спрямованість проти однієї політичної сили (по суті, чорний піар); 

лаконічний інтернет-формат;

 попередній не-політичний досвід обох авторів: у Чекалкіна передача «Синій

горобець»,

Дурнєва

передача

«Дурнєв+1»,

обидві

спеціалізувалися на жартах над звичайними людьми та представниками шоу-бізнесу;  загострення головної уваги на яскравій особистій рисі, а не на політичній діяльності своїх об’єктів висміювання (Янукович-зек, Яценюк-кролик).

Якщо провести якісний контент-аналіз випусків «Веселих яєць» і «Операції Проффесор», можна виділити три домінуючі теми:  фальсифікації на виборах («каруселі», «Ківалов-підрахуй», заклик забрати паспорт у бабусі);  втручання Росії;  судимості Януковича. У «Виборах у прямому ефірі» домінуючими меседжами є:  схожість Яценюка на кролика;  агресивність та проплаченість учасників опозиційних мітингів;  закритість та відсутність почуття гумору у опозиційних лідерів. 3.2.2. Аналіз інтерв’ю Роль гумориста. За словами Дмитра Чекалкіна, він розпочав проект «Веселі Яйця», вражений статистикою про те, що 60 % виборців готові підтримати Віктора Ющенка, але тільки 30 % вірять у його перемогу. Тобто першочерговою мотивацією була громадянська позиція: «коли занадто брутально ламали через коліно виборців, націю, я сприйняв це як виклик». Відкидаючи звинувачення у замовності свого проекту108, Олексій Дурнєв також пояснює його громадянською позицією. Якщо у попередні роки, він відкидав можливість переходу в політичний гумор, мотивуючи це тим, що ця ніша вже щільно зайнята (в першу чергу, Романом Вінтонівим), то тепер він вирішив виправити ситуацію, коли опозиційні лідери є для журналістів «священними коровами», яких не можна критикувати. Ця позиція протиставлення себе всій журналістській спільноті є дуже подібною до позиції, яку в США займає Джон Стюарт.

108

Керівник Люмпени Продакшн Володимир Петров на своїй сторінці у Facebook 20.03.2013 р. так писав про причини такого вибору мішені для жартів: «У Яценюка впереди три сложных года. Морковку перплюнуть трудно, но мы очень постараемся. Мустафа может миллион раз написать про руку Банковой в деле морковки, но все кто работал в 2009 в ФЗ прекрасно знают за что он сейчас получает от меня […] и будет получать дальше. Я предупреждал: […] извинись.»

Цікаво, що Джон Стюарт часто заявляє, що не варто сприймати його передачу дуже серйозно, що це «жарти, які навіть не прикидаються інформацією», що він не відчуває, що має якусь адженду, на яку впливає. Натомість усі українські автори прямо визнають прагнення впливати на суспільство за допомогою своїх гумористичних проектів. Чекалкін вірив що зможе подолати апатію та фрустрацію в українському суспільстві і, відповідно, вплинути на результати виборів. Олексій Дурнєв «не хотів би, щоб люди помилялися щодо лідерів опозиції». Цікавий

факт

також

розповів

Дмитро

Чекалкін

про

вплив

гумористичної інформації на інтерес до інформації більш серйозної: «В нас були дописувачі, які писали, що «син приніс мені зі школи ваші Веселі Яйця, Операція Професор. Я потім почитав, зацікавився…» Тобто це може бути як такий тріггер, який у людини пробуджує зацікавленість». Економічний

фактор.

На думку

Дмитра

Чекалкіна,

головною

проблемою створення незалежних сатиричних передач є неможливість їх окупності ні в інтернеті: «якщо це твоя громадська позиція, то можна це зробити за власні кошти місяць-два-три, півроку. Потім треба ж людям сплачувати зарплату нормальну — креаторам, копірайтерам», ні на телебаченні, де проблемою є завелика кількість каналів, які розпорошують між собою рекламні бюджети та творчі сили: «в Росії вистачило … в держави здорового глузду не роздавати таку кількість ліцензій, … тому в них 6 головних каналів, які поділяють між собою 6-мільярдний бюджет». Проект «Веселі Яйця» був великою мірою профінансований з виборчого штабу «Нашої України». На запитання, як вдається робити свої продукти «95-му Кварталу», Дмитро Чекалкін розповів, що для оплати збиткової телевізійної частини проекту використовуються гроші різних інвесторів, а прибутки від концертів, реклами і корпоративів залишаються «в кишені» студії. Олексій Дурнєв заперечує інформацію про фінансування від Партії регіонів. Щодо свого телепроекту на каналі ТЕТ розповідає, що в них була

проблема знайти гроші на поїздки в регіони, щоб знімати репортажі з тамтешніх клубів. Ця ситуація була вирішена за рахунок проведення DJ-сетів у цих же клубах, які приносили достатні гроші для відряджень. Вибір теми жартів. Ні Дмитро Чекалкін, ні Олексій Дурнєв не погодилися з критикою головної теми своїх жартів. Автор «Веселих Яєць» пояснює постійне акцентування на маркері «Янукович — зек» тим, що більшість населення цих фактів його біографії не знали. «Тому треба було це донести в будь-який спосіб. Судимості були за злочини, з точки зору людської моралі абсолютно неприйнятні. Людині, яка має бути моральним камертоном нації, грабувати нетверезих шахтарів у під’їздах… … Коли людина, яка за українським законодавством не може бути рядовим української армії, стає Головнокомандуючим, – це ж нонсенс». Олексій Дурнєв вважає свою морковку добрим жартом: «Чому саме Яценюк? Він намагається показати себе опозиційним лідером, але ми знаємо, що він у владі вже багато років і ні за чим хорошим там помічений не був. В принципі, це доволі добрий жест: вручити морквинку людині, схожій на кролика». 3.2.3. Побудова остаточної моделі гумористичного гейткіпінгу Як ми побачили, у програмах «95-го Кварталу» сильним є бізнесовий чинник. І це зрозуміло, адже вони відповідають за приваблення на свій канал максимальної аудиторії. Вони не можуть повністю покластися на внутрішні критерії і жартувати «для себе». Оскільки «Квартал» — це вже усталена індустрія жартів, організаційний чинник — традиційний набір професійних інструментів телегумориста — також є присутнім. «Шалений тиждень» – це відносно новий формат на українському телебаченні, а виходить на дотаційному каналі з невеликою аудиторією. Тому його відбір новин є, в першу чергу, авторським, що виявляється, зокрема, в значно меншій збалансованості жартів програми TVi, в якій опозиція практично не висміюється («Квартал» намагається більш-менш

дотримуватися професійного балансу і вводити в скетчі представників як влади, так і опозиції). І «Шалений тиждень», і передачі «Кварталу» використовують у певних епізодах жартівливий коментар смішних картинок чи відео з інтернету. А тому вони мають також невелике вкраплення технологічного чинника. Обидві передачі схильні робити героями своїх жартів та гостями студії політичних «маргіналів» (Ляшко, Черновецький, Ющенко) та інших осіб, які на даний момент не мають ніякого реального впливу на життя країни, але чиї образи вважаються улюбленими для аудиторії. Образ аудиторії у «95 кварталу» — це людина, що хоче відпочити після роботи перед телевізором109. А також демографічні групи, на які орієнтуються різні продукти «Кварталу». У «Шаленого тижня» це політично активні люди. У «Веселих яєць» — це люди розчаровані, пасивні, але потенційно готові стати активними. У «Виборів у прямому ефірі» це суміш політично активної аудиторії та тих, хто просто шукає розважальні відео в інтернеті. Інтернет-проекти «Веселі Яйця» та «Вибори в прямому ефірі» загалом вільні від обмежень телебізнесу, а тому в усіх аспектах їх роботи домінує, в першу чергу, авторський чинник. Технологічний чинник додається при відборі мішеней у «Веселих яєць» (не з кожного політика вийде виразний мультиплікаційний образ) та «Виборів у прямому ефірі» (наявні технології зйомки

прихованою

камерою

дозволяють

спонукають

обирати

розслідувально-провокативні сюжети, де ведучий прикидається, наприклад, організатором масовки для мітингу). Роль гумориста в «Шаленому тижні» та в інтернет-проектів — це, безперечно, «сторожовий пес», який дошкульно кусає владу, а у випадку «Виборів у прямому ефірі» — опозицію. Хоча можна припустити, що у «Кварталу 95» все ж домінує економічна мотивація («У нас були амбіції: ми приходимо, робимо канал першим і йдемо»), навіть Володимир Зеленський 109

«Собачья работа» // Esquire Ukraine. — Березень 2013. — C. 76-85.

на питання, чи згоден він, що має впливати на суспільну думку, відповів: «Звісно. Інакше ти безглуздий овоч, що живе на цій землі.»110 Проаналізовані гумористичні проекти

Визначальні

Шалений

Вибори у

елементи

Квартал 95

Принцип

Економічний /

відбору

організаційний

жартів

/ технологічний

Збір

Економічний /

інформації

організаційний

Роль

Економічний /

Авторський /

гумориста

організаційний

Образ

Економічний /

аудиторії

організаційний

Мішень

Економічний /

Авторський /

гумору

організаційний

економічний

технологічний

тиждень Авторський / технологічний Авторський / економічний / організаційний

Авторський

Веселі Яйця

Авторський

Авторський / організаційний

Авторський

Авторський / технологічний

прямому ефірі Авторський / технологічний

Авторський

Авторський Авторський / організаційний / технологічний

Як бачимо, у представників телевізійного гумору втручається впливовий економічний чинник. Вони жартують про те, що, на їхню думку, особливо привабить аудиторію, навіть якщо це не виконує ролі висвітлення важливих проблем суспільства. Додатково, у «95-го Кварталу» ми маємо велику частку організаційного чинника, а у «Шаленого тижня» — авторського. Коли йдеться про авторські проекти, створені спеціально з метою критики певної мішені — тут маємо авторсько-технологічну модель. До суто технологічної моделі можна віднести інтернет-сайти політичного гумору, які використовують user-generated content (Дурдом, Церква Свідків Покращення).

110

Там само.

ВИСНОВКИ Ми

проаналізували

українських

політичну

гумористичних

інформацію,

передач,

виявили

наявну такі

текстах

закономірності

гейткіпінгу (відбору тем):  за присутністю політичної тематики проаналізовані за обраний період передачі розташовуються таким чином: «Шалений тиждень», «Веселі яйця», «Вибори в прямому ефірі» ≈ 100 %, «Вечірній квартал» — 40– 60 %, «Вечірній Київ» — 10–15 %;  «95 квартал», на відміну від поширеної серед медіаекспертів думки, не боїться жартувати про репресивний характер правлячої партії (іншим боком цих жартів є формування образу сильної і монолітної влади);  лідером за згадками у «Вечірньому кварталі» виявився Олег Ляшко, на 2-му місці — Наталя Королевська, на 5-му — Леонід Черновецький;  найбільш згадуваною партією є Партія регіонів;  найбільш проігнорованими у «Вечірньому Кварталі» політиками є Віталій Кличко, Петро Симоненко, Олег Тягнибок. Порівняння верстки передач «Шалений тиждень», «Вечірній Київ» і «ТСН. Тиждень» показало такі результати:  гумористичні

програми,

на

відміну

від

новин,

продовжують

експлуатувати образи Ляшка і Королевської і після виборів;  глядачі «Вечірнього Києва» будуть переконані, що вибори пройшли чесно та спокійно. Наше дослідження в черговий раз підтвердило, що однією з головних проблем для будь-якого медіа продукту зараз є самоокупність. Аналіз інтерв’ю з авторами гумористичних проектів пролив світло на деякі нестандартні можливості залучення коштів представниками політичного гумору. Всі вони передбачають заробіток у сфері розваг через експлуатацію набутої завдяки проекту популярності: проведення (наприклад, у місті, в якому потрібно провести зйомки для передачі) концертів, корпоративів,

дискотек чи навіть театральних вистав. При цьому збиткову частину телепроекти можуть покласти на інвестора, а інтернет-проекти — на фінансування від політичних штабів. Популярну на Заході111 практику торгівлі брендовою атрибутикою українські проекти не використовують. Також, на основі почутого в інтерв’ю ми висунули гіпотезу про те, що гумористичні передачі можуть слугувати тригером, що спонукає глядачів шукати більш серйозну інформацію про новий факт, почутий у жарті. Ще однією гіпотезою цього дослідження, що потребує подальшої перевірки, є існування у масових комунікаціях процесів, подібних до фізики напівпровідників.

Закони

«фізики

жартів»

визначають

залежність

сприйняття аудиторії від характеристик гумористичного інформаційного повідомлення:  опір тим менший, чим «тонший» жарт;  опір тим менший, чим нижча «температура» комунікації. При вдалій комбінації цих двох факторів, гумористичний комунікатор може викликати у глядача «надпровідність» — некритичне засвоєння отриманої інформації. Досвід проаналізованої літератури та практики гумористичних передач спонукають порекомендувати представникам традиційної журналістики (авторам розслідувань, моніторингів) не боятися адаптувати свої результати в легко засвоювані формати, щоб охопити більш широку аудиторію. Адже, як ми побачили, сподіватися на розширення частки населення, зацікавленої в аналізі складної інформації, сподіватися не випадає. Можливий рух і з іншого боку: коли гумористичні передачі беруть серйозні теми та запрошують їх авторів, щоб донести їх до ширшої аудиторії. Однак в Україні гумористи поки що неохоче беруться за ознайомлення глядачів зі складними темами, віддаючи перевагу популярним у масової аудиторії образам і вихоплюванню карикатурних рис. 111

Магазин атрибутики передачі The Colbert Report: http://shop.comedycentral.com/category/41229863321/1/The-Colbert-Report.htm

ЛІТЕРАТУРА 1. Baumgartner J., Morris J.S. The Daily Show effect: Candidate evaluations, efficacy, and the American youth // American Politics Research. — 2006. — 34. — pp. 341–367. 2. Bischoping K., Schuman H. Pens and polls in Nicaragua: an analysis of the 1990 pre-election surveys // American Journal of Political Science. — 1992. — 36 (2). — pp. 331–350. 3. Brants K. Who’s afraid of infotainment // European Journal of Communication. — 1998. — 13. — pp. 315–335. 4. Bryant

Jennings, Miron

Donna.

Theory and

Research

Mass

Communication // Journal of Communication. — 2004. — Vol. 54, N 4. — pp. 667–704. 5. Cassel J., Miller P. Is It Self-Administration If the Computer Gives You Encouraging Looks? // Envisioning the Survey Interview of the Future. — John Wiley & Sons, 2008. 6. Collins S., Gold M. Taking on America's 'nice guy' [Електронний ресурс] // Los Angeles Times. — January 16, 2010. Режим доступу до журн.: http://articles.latimes.com/2010/jan/16/entertainment/la-et-leno-backlash162010jan16 7. Downs A. An Economic Theory of Democracy [Електронний ресурс] Режим

доступу:

ftp://ftp.icesi.edu.co/jpmilanese/Sistemas/Clase%202/Downs,%20Anthony_I ntroduction_and_The_Basic_logic_of_Voting.pdf.

—

Назва

титул.екрану. 8. Farhi P. Truthinessology: The Stephen Colbert effect becomes an obsession in academia [Електронний ресурс] // The Washington Post. — July 09, 2012. Режим доступу до журн.: http://articles.washingtonpost.com/201207-09/lifestyle/35488718_1_stephen-colbert-colbert-effect-graduatestudies/2

9. Fernando M.P. The Late-night Effect: Late-night Television's Effect on the Perception of Political Figures [Електронний ресурс] / MA thesis. — Georgetown

University,

2003.

Режим

доступу:

http://cct.georgetown.edu/65451.html. — Назва з титул. екрану. 10.Franken A. Cheney and the Late Night Comics [Електронний ресурс] // Huffington

—

Post.

February

21,

2006.

Режим

доступу

до

журн.:http://www.huffingtonpost.com/al-franken/cheney-and-the-latenight_b_16117.html 11.Hart R.P., Hartelius J. The Political Sins of Jon Stewart // Critical Studies in Media Communication. — 2007. — Vol. 24, N 3. — pp. 263–272. 12.Hulse C. And Here’s Senator Franken [Електронний ресурс] // The New York

Times.

—

July

2009.

Режим

доступу

до

журн.:http://thecaucus.blogs.nytimes.com/2009/07/07/and-heres-senatorfranken/ 13.Jones R. Discourse Analysis: A Resource Book for Students. — Routledge, 2012. — 267 p. 14.Katz D. Do interviewers bias poll results? // Public Opinion Quarterly, 6, 1942. — pp. 248–268. 15.Kolasky J. Look Comrade — The People are laughing. Underground wit, satire and humour from behind the Iron Curtain. — Toronto, P. Martin Associates, 1972. — 135 p. 16.Larris R.J. The Daily Show Effect: Humor, News, Knowledge and Viewers [Електронний ресурс] / MA thesis. — Georgetown University, 2005. Режим доступу: http://cct.georgetown.edu/65560.html. — Назва з титул. екрану. 17.Livingston S. International News and Advanced Information Technology: Changing the Institutional Domination Paradigm? // Media and Conflict in the 21st Century / Phil Seib (ed). — Palgrave, 2005. With W. Lucas Robinson and W. Lance Bennett.

18.MacNeil R. The people machine: The influence of television on American politics. — Harper & Row, 1968. [Google Books] 19.Million back comic for president [Електронний ресурс] // BBC News. — 29

October

2007.

Режим

доступу:

http://news.bbc.co.uk/2/hi/americas/7068040.stm 20.Morozov E. From slacktivism to activism [Електронний ресурс] // Foreign Policy.

—

September

2009.

Режим

доступу

до

журн.:

http://neteffect.foreignpolicy.com/posts/2009/09/05/from_slacktivism_to_ac tivism 21.Morozov E. How the Net aids dictatorships [Електронний ресурс] // TEDGlobal.

—

2009.

Режим

доступу:

http://www.ted.com/talks/evgeny_morozov_is_the_internet_what_orwell_fe ared.html 22.Nabi R.L., Hendriks A. The persuasive effect of host and audience reaction shots in television talk shows // Journal of Communication. — 2003. — 53. — pp. 527–543. 23.Nisbett G.S. Political humor and third-person perception [Електронний ресурс] / PhD dissertation. — University of Oklahoma, 2011. Режим доступу: http://gradworks.umi.com/34/87/3487713.html. — Назва з титул. екрану. 24.One Class, One Day: Colbert 101 [Електронний ресурс]. — Boston University.

—

03.11.2011.

Режим

доступу:

http://www.bu.edu/today/2011/one-class-one-day-colbert-101/ 25.Patterson T.E. Doing Well and Doing Good: How Soft News and Critical Journalism Are Shrinking the News Audience and Weakening Democracy– And What News Outlets Can Do About It. — Cambridge: Harvard University, John F. Kennedy School of Government, 2000. 26.Pfau M., Jaeho C., Chong K. Communication forms in U.S. presidential campaigns: Influences on candidate perceptions and the democratic process // Press Politics. — 2001. — 6 (4). — pp. 88–105.

27.Popkin S.L. The reasoning voter: Communication and persuasion in presidential campaigns. Chicago, IL: University of Chicago Press, 1991. — 291 p. 28.Rogers E.M., Dearing J.W. Agenda-setting research: Where has it been, where is it going? / Doris A. Graber (ed.) // Media power in politics. — Washington DC: CQ Press, 2007. — pp. 80–97. 29.Romanowski M.H. What You Don't Know Can Hurt You: Textbook Omissions and 9/11 // The Clearing House: A Journal of Educational Strategies, Issues and Ideas. — 2009. —Vol. 82, Iss. 6. — pp. 290–296. 30.Scheufele D. Examining differential gains from mass media and their implications for participatory behavior // Communication Research. — 2002. — № 29 (1). — pp. 46–65. 31.Schober M.F., Conrad F.G. Survey Interviews and New Communication Technologies // Envisioning the Survey Interview of the Future 32.Shirk, S. L. Changing media, changing foreign policy in China // Japanese Journal of Political Science. — 2007. — 8. — pp. 43–70. 33.Slater M.D., Rouner D., Long M. Television dramas and support for controversial public policies: Effects and mechanisms // Journal of Communication. — 2006. — 56. — pp. 235–252. 34.Sociological methods: a sourcebook / ed. by Norman K. Denzin, 5th edition. — New Brunswick, N.J.: Aldine Transaction, 2006. — 590 p. 35.Taniguchi M. The Electoral Consequences of Candidate Appearances on Soft News Programs // Political Communication. — 2011. — № 28(1). — pp. 67–86. 36.Taniguchi M. The Electoral Consequences of Candidate Appearances on Soft News Programs // Political Communication. — 2011. — № 28(1). — pp. 67–86. 37.Wagner E. I am journalism (and so can you!): Jon Stewart, Stephen Colbert, and the role of the journalist [Електронний ресурс] / MA thesis. — University

Nevada

Las

Vegas,

2010.

Режим

доступу:

http://digitalscholarship.unlv.edu/thesesdissertations/221/. — Назва з титул. екрану. 38.Waisanen D.J. A Citizen’s Guides to Democracy Inaction: Jon Stewart and Stephen Colbert’s Comic Rhetorical Criticism // Southern Communication Journal. — 2009. — Vol. 74, N 2, April–June. — pp. 119–140. 39.Wright C.R. Functional Analysis and Mass Communication // The Public Opinion Quarterly, Vol. 24, N 4 (Winter, 1960). — pp. 605–620. 40.«Собачья работа» // Esquire Ukraine. — Березень 2013. — C. 76–85. 41.«Студия квартал-95» — Рейтинг звезд [Електронний ресурс] // Журнал Forbes Украина. — 29 Декабря 2012. Режим доступу до журн.: http://forbes.ua/magazine/forbes/1343231-rejting-zvezd. 42.Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. – М.: Медиум, 1992. — 323 с. 43.Білецький Ф. Українська сатира кінця ХІХ — початку ХХ ст.: проблема ідейно-художньої своєрідності прози. — Дніпропетровськ, 1973. — 136 с. 44.Довженко О. Аналітика для хазяйки барбоса [Електронний ресурс] // Медіаграмотність. — 10.11.2012. http://osvita.mediasapiens.ua/material/12114 45.Долженнікова І. «Вечірній квартал». «Масштабізація» пристосуванства [Електронний ресурс] // Телекритика. — 16.11.2011. Режим доступу до журн.: http://www.telekritika.ua/teleprogram/2011-11-16/67230 46.Еко У. О прессе // Пять эссе на темы этики. — СПб: Симпозиум, 2003. 47.Интер получил три награды народной премии "Телезвезда" // Телеканал

«Интер».

—

февраля

2012.

Режим

доступу:

http://inter.ua/ru/about/awards/2012/02/20/4742 — Назва з титул. екрану. 48.Кириченко В. Дискурсивний підхід до дослідження політичної культури // Наукові записки НаУКМА. — Т. 121. — Політичні науки, 2011. — С. 43–47.

49.Кокотюха А. Тупі стріли у бік «біло-блакитних», або Псевдосатира «Кварталу» [Електронний ресурс] // Україна Молода. — № 184. — 07.12.2012.

Режим

доступу

до

журн.:

http://www.umoloda.kiev.ua/number/2189/211/77955/ 50.Мангейм Дж.Б., Рич Р.К. Политология. Методы исследования. — М.: Издательство ―Весь Мир‖, 1997. 51.Переможці «Телетріумфу–2012» [Електронний ресурс] // Телекритика. — 30.11.2012. Режим доступу: http://www.telekritika.ua/news/2012-1130/77124. — Назва з титул. екрану. 52.Рейтинг українських користувачів Facebook / Watcher [Електронний ресурс] // Watcher. Режим доступу: http://watcher.com.ua/facebookreiting/. — Назва з титул. екрану. 53.Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности / В.А. Ядов. — 3-е изд., испр. — М.: Омега-Л, 2007. — 567 с. 54.Суд виправдав автора скандального білборда з бабусею і котом [Електронний ресурс] // Дзеркало тижня. — 01.02.2013. Режим доступу до

журн.:

http://dt.ua/UKRAINE/sud-vipravdav-avtora-skandalnogo-

bilborda-z-babuseyu-i-kotom.html 55.Телевизионные проэкты [Електронний ресурс] // «Студия Квартал-95». Режим доступу:http://www.kvartal95.com/ru/tv_projects/28. 56.Филлипс Л. Дж., Йоргенсен М.В. Дискурс-анализ. Теория и метод. — Х.: Гуманитарный Центр, 2004. — 336 с.

ДОДАТКИ Додаток А. Модель multigated gatekeeping Джерело: Livingston S., International News and Advanced Information Technology: Changing the Institutional Domination Paradigm? // Media and Conflict in the 21st Century / Phil Seib (ed). — Palgrave, 2005. With W. Lucas Robinson and W. Lance Bennett.

Визначальні елементи

Ключові чинники гейткіпінгу авторський Персональний

Принцип

(внутрішні

відбору

критерії новинності)

Збір інформації

організаційний Бюрократичний (редакційні стандарти, професійний кодекс) Репортерство

Розслідування

(«паркетні заяви»)

Роль

«Сторожовий

журналіста

пес»

Образ

Освічені свідомі

аудиторії

громадяни

Записувач/ посередник/ перекладач

економічний

технологічний

Бізнесовий

Миттєвість та

(орієнтація на

застосування

аудиторію та

технологічних

прибутковість)

можливостей

Маркетинг

Системна

(інфотейнмент)

прозорість

Виробник контенту

Передавач

Спостерігачі (чи мій світ в

Споживачі

«Підглядачі»

безпеці?)

Особистісні

Симбіоз

Відносини з

(напрацювання

(рутинний

владою

стосунків з

обмін

джерелами)

інформацією)

У прямому Маніпулятивні

ефірі, вимагання реакції влади

Безсторонність Незалежність

(вирішують

Головний

(журналіст

офіційні

критерій

вирішує, що є

джерела та

новиною)

професійні традиції)

Чи зробить це

Чи є ми цьому

хорошу

безпосередніми

історію?

свідками?

Додаток Б. Запитання для глибинного інтерв’ю 1) Відбір жартів: - персонажі: веселі маргінали vs. нудні впливові? - вади: особисті vs. системні? - теми: «жовті» vs. суспільно важливі? - жарти: карикатурні маркери (Азаров — вимова, Черновецький — космос) vs. сутнісні характеристики (Азаров — реформи, Черновецький — розкрадання землі)? - чи можливо жартувати на складні, серйозні теми? - хто впливає на відбір жартів: редактор, інвестор, відділ маркетингу, глядач? 2) Збір інформації: - існуюча, спровокована (гонзо, троллінг) чи вигадана (фейкові новини, скетчі)? - суб’єктивна картина дня vs. системний моніторинг ЗМІ? - в який часовий проміжок збиралася інформація для цього випуску? - чи використовується user-generated content? 3) Роль гумориста: - вказувати на суспільні вади? - у легкій формі розповідати картину дня? - обігрувати популярні меми? - розважати глядача? - приносити прибуток каналу? - для чого ви почали цим займатися? - чи берете ви на себе якусь суспільну функцію? - чи може розважальна передача впливати на результат виборів? 4) Образ аудиторії: - свідомі громадяни чи споживачі ентертейнменту? - цікавляться політикою, дивляться серйозні новини чи втомилися від політики, хочуть сприймати інформацію в легкому форматі? - чи піде глядач шукати більше серйозної інформації про факт, який почув у жарті? - для чого люди дивляться гумористичні передачі? - чи може жарт змінити думку людини? 5) Головна мішень гумору: - влада? - найсмішніші, найяскравіші персони? - прості громадяни (наприклад, необізнані, некультурні, готові на все за гроші)? - чи є люди, про яких неможливо смішно пожартувати? - які стосунки між гумористом та об’єктом його жартів?

Додаток В. Інтерв’ю з Дмитром Чекалкіним Коли з’явилися «Веселі Яйця» і «Операція Професор», це був новаторський продукт чи ви на щось орієнтувалися? Чесно кажучи, не було в нас орієнтирів. Ми мало взагалі тоді займалися політичним гумором. Я Ющенка, як і інших перших гравців на політичній шаховій дошці, знав особисто. І в мене не було від них великих очікувань. Просто коли занадто брутально ламали через коліно виборців, націю я сприйняв це як виклик. Було шкода населення, 60 % з якого були потенційно готові голосувати за Ющенка, але лише 30 % вірили в його перемогу. Була зневіра, фрустрація. Це зачепило. І я вирішив, що можемо щось зробити. Тим більше, що був такий цікавий прецедент з яйцем. І коли ти робиш щось з насолодою, тобі це цікаво, то воно вдало і виходить. А потім воно вже набридло і зупинили активність. Сайт поновлюємо потроху, але це все передруки. Не хотілося перетворити це у якийсь телепроект? Виробляти контент для телебачення це справа невдячна. По-перше, тому що телебачення все в руках олігархів. По-друге, з тими грошима, що обертаються на українського телебаченні — навіть якби ці канали були незаангажованими, їхні бюджети не дозволили б щось цікаве робити. Я свого часу брав участь у проектах на 1+1, Інтері, СТБ, НТН. Але поки був там рейтинг — програма «Золотий гусак» мала до 10 % — тоді були більш-менш пристойні бюджети, за які можна було щось робити. А сьогодні (вона досі виходить на Першому національному) якісь жалюгідні 0,3 %. А коли загальна сума, яка обертається на телебаченні українському, півмільярда, поділити цю суму на канали, які більш-менш користуються попитом... З урахуванням того, що в нас своїх 30 національних каналів, російських ще там десяток, міжнародні нішеві (такі як Euronews, Animal Planet, BBC), то лишаються якісь жалюгідні суми, на яких створити нормальний канал неможливо. Не дивно, що відомі телевізійники українські, такі як Роднянський чи Оселедчик, поїхали з України. Тому що тут зробити канал прибутковим неможливо. Сили розпорошені творчі. Коли в Росії вистачило з одного боку в держави здорового глузду не роздавати таку кількість ліцензій, з іншого боку не було так легко покрити всю Росію телевізійною сіткою, тому в них шість головних каналів, які поділяють між собою шестимільярдний бюджет. Тому виходить, що більш-менш на ці кошти можна щось створити. Один канал має в середньому більше, ніж все українське телебачення. Якщо на телебаченні незалежному проекту важко, то як щодо Інтернету? Можна це зробити. Але знову-таки: якщо це твоя громадська позиція, то можна це робити за власні кошти місяць, два, три, півроку. Потім треба ж людям сплачувати зарплату нормальну — креаторам, копірайтерам, які це роблять.

70 Якщо подивитися, хто зараз зайняв Інтернет-нішу — Дурдом, Церква Свідків Покращення… У них контент виробляють не вони. Так само як талант-шоу, які існують за рахунок того, що люди самі щось там готують і витворяють. Але це ж не продукт найвищого ґатунку, що може дійсно вразити населення, змінити його думку. Є дані, що за період виборів-2004 кількість користувачів українського інтернету зросла втричі. Це не те, що тоді виникла така технічна можливість. Просто ті, хто заходив раз на два місяці, отримати пошту, стали більш активними користувачами, тому що там можна було отримувати незаангажовану інформацію. Як поширювалася продукція «Веселих Яєць»? Був тоді нормальний проект, яким керував Олег Мєдвєдєв на гроші Михайла Бродського, — «Обозрєватєль», де політичним гумором займалися «Веселі Яйця». Тоді там були і Тетяна Чорновіл, і Соня Кошкіна, і головний наш сатирик Тетяна Коробова. Сильний колектив. Вони були серйозними конкурентами Української Правди. Був період, коли вони мали практично однакову аудиторію. З часом він втратив свою популярність, бо люди перестали вірити у їхню незаангажованість. Сьогодні це просто рупор Партії Регіонів. Тому не було сенсу продовжувати з ними співпрацю. А по телевізору вас показували під час виборів? На 5 каналі декілька разів були прецеденти. Не пам’ятаю, в повному обсязі, не в повному… Коли запрошували на ефір, ми приносили їм в гарній якості мультфільми. Ви сказали, що почали цим займатися, бо побачили виклик в суспільній ситуації. Тобто ви вважали, що гумористична передача може вплинути на результати виборів? Не стільки вплинути в сенсі «змінити думку людей», а позбавити їх стану, в якому вони відчували абсолютну апатію, зневіру. Бо як відомо гумор — це аутотренінг, аутотерапія. Люди, які починають сміятися над проблемою, зменшують небезпеку цієї проблеми, налаштовані на її вирішення. Вольтер свого часу сказав: «все, що стає смішним, не є таким небезпечним». Чи можуть жарти взагалі змінити думку людини? Чи жарт «резонує» тільки тоді, коли людина вже згодна з думкою, закладеною в нього? У нас були дописувачі, які писали, що «син приніс мені зі школи ваші Веселі Яйця, Операція Професор. Я потім почитав, зацікавився…» Тобто, це може бути як такий тріггер, який у людини пробуджує зацікавленість. Виводить зі стану апатії, зневіри. Світогляд я не думаю, що змінити [можливо]. Просто люди, які були індиферентними, вони стають вже більш обізнаними. Більш зацікавленими у вивченні ситуації. Жарти провокують інтерес до якоїсь тематики. Але думаю, що без якихось доводів логічних, самі по собі жарти не впливають на зміну світогляду. Тобто буває, що людина чує щось у жарті, а потім йде шукати більш серйозну інформацію на цю тему?

71 Так-так. Люди з Кривого Рогу, Кіровограду, де якраз була невизначеність по вподобанням електоральним, писали: нам була абсолютно нецікава ця політика, а потім ми подумали, що дійсно це образа для держави, коли двічі судима людина стає президентом, і ми стали займати більш активну позицію. Виходить жарти можуть нести нову інформацію? Чи коли створюєш жарти, розраховуєш на те, що людина знає фактаж? Важко узагальнювати. Іноді так, іноді інакше. Головне вивести людину зі стану, коли їй абсолютно байдуже. А люди у яких є небайдужість, але з протилежним знаком? Що ставалося, коли прихильник Віктора Януковича дивився ваші передачі? Я сподіваюся, що в них теж були відгуки не тільки негативні. Що вони розуміли, що це ганьба, коли люди з таким минулим стають першими особами. Тим більше, що той формат, який ми обрали… Ми ж не просто людей ображали, чи наїжджали. Ми знайшли паралелі з героями улюблених стрічок. Тобто це теж комплімент для Януковича, що його зображали ми в образі найпопулярнішого актора гумористичного кіно Радянського Союзу, Євгена Леонова. Які мають бути відносини гумориста із об’єктом його жартів? Ви б могли Януковича запросити, посадити, показати і разом з ним посміятися? Знову ж таки, я б не узагальнював. Ситуації різні бувають. Просто у випадку з Януковичем я відмовлявся від будь-яких контактів з ним. Так само із Кучмою, Азаровим і Льонєю Космосом [Леонід Черновецький]. Є люди, з якими я хотів би тримати максимальну дистанцію. 95 квартал наголошує на тому, що «ті, над ким ми сміємося, сидять в залі і сміються разом з нами». Коли вони — твоя аудиторія, покупці квитків, чи не стримує це? Для мене це некомфортна ситуація. Я не розумію ані політиків, які ходять на ці шоу, ані кварталівців, які їх запрошують. Хоча є прецеденти: у Ізраїлі найпопулярніший гумористичний проект, «Чудова країна» (щось подібне до «Великої різниці», але з більш гострим політичним забарвленням) постійно жартував на тему стосунків Беніаміна Нетаніяху та Барака Обами. І вони самі на цю тему жартували під час візиту Обами. Просто там рівень звинувачень не настільки кримінальний, як у нас. А якби у нас звинувачувати, що Чечетов, коли був головою Держмайна вкрав разом із Януковичем державних підприємств на мільярди доларів, а вони б сиділи і сміялися над цим… Для мене це ситуація парадоксальна. Їх треба за грати за ці звинувачення, а ми сміємось. Коли ми висвітлюємо цих персонажів, то потрібно казати правду до кінця. А не глузувати щодо «Руки» Чечетова і замовчувати, що вони разом із Януковичем, Кучмою, Пінчуком вкрали Криворіжсталь, Нікопольський феросплавний. Тобто виходить, що ми знаходимо теми лояльні до цих осіб, щоб можна було разом з ним посміятися.

72 Дуже просто жартувати на стереотипні маркери (Ляшко — гей, Порошенко — шоколад, Черновецький — космос). Чи можливий політичний гумор на серйозні теми — бюджет, розслідування, реформи? В тому то й справа, що вони по колу ходять. Ну скільки можна жартувати на одну й ту саму тему. У мене були співробітники, які пішли потім до Бродського, коли він воював з Черновецьким, і робили про нього серіал «Космос». І там було 30 серій практично про одне й те саме. Це просто девальвація жанру. Жарт, який повторили двічі це вже дурість. А коли його повторили тридцять разів… Як ви під час Помаранчевої революції визначали, на які теми жартувати? Тоді життя саме щодня підкидало нові яскраві теми. Не потрібно було висмоктувати з пальця. Чи можна сказати, що ваше постійне акцентування на маркері «Янукович — зек», а не на тому, яким він був прем’єром, губернатором, це теж була гра «від простого»? Ні. Тоді більшість населення цих фактів його біографії не знали. Це було абсолютно актуально. До червня 2004 року, наскільки я пам’ятаю, ніхто не згадував про ці судимості. Тому треба було це донести в будь-який спосіб. Але чи саме це мало бути причиною не голосувати за Януковича? Судимості були за злочини, з точки зору людської моралі абсолютно неприйнятні. Людині, яка має бути моральним камертоном нації, грабувати нетверезих шахтарів у під’їздах… Що ж можна очікувати тоді від міліціонерів. Коли людина, яка за українським законодавством не може бути рядовим української армії, стає Головнокомандуючим це ж нонсенс. Чи мають Ляшко, Черновецький (якого вже давно немає в Україні) бути об’єктами для жартів? Чи слід говорити про людей, які мають реальний вплив на життя суспільства? Справа в тому, що там взагалі мало здорових людей. Тому все воно перетворюється на жарти над інвалідами. Гріх сміятися над людським уродством і вадами. Але іншого не лишається. І це одна з причин, чому не хочеться займатися політичним гумором. Навіщо щодня дивитися на їхні обличчя і псувати собі настрій. Найголовніше це міра. Скільки вже можна глузувати на тему сексуальних уподобань Ляшка чи шапок Януковича? Воно набридає. Добре у суспільствах, де політичні проблеми дрібні. А в суспільствах, де є репресії та інші проблеми, від яких несмішно, потрібні гумористи? Сміх — це реакція захисту. Нормальна для людського організму, щоб позбавитись від психологічного навантаження. Просто весь час його навантажувати, копирсатися в цій багнюці, присвячувати дорогоцінні хвилини свого життя думкам про якогось там Чечетова не хочеться. Все ж таки живемо в країні, де живуть переважно нормальні люди. Хто має бути головною мішенню для гумору?

73 Ті, хто при владі. Інакше громадянське суспільство не виконує свої функції. З часів давньогрецької демократії неодмінною умовою нормального розитку громадянської інституції є відкритість для критики. Коли немає критики дій влади, немає простору для покращення їхньої роботи. Жартувати на тему опозиції теж може бути цікаво. Але головним об’єктом має бути той, хто розпоряджається нашим життям, нашими податками, майбутнім нашим дітей. Зрозуміло, що ті, хто виконують державницькі функції, мають бути під наглядом не тільки тих, хто займається серйозною журналістикою, а й гумористів. Чи мають популярні гумористи громадянську відповідальність? Чи можна їх звинувачувати, якщо вони від неї відмовляються? Мають бути цікаві інформаційні приводи. Які у серіалі «Сказочная Русь» реальні приводи для жартів? То вкрали якогось м’яча. То вкрали трон. При чому тут реалії нашого сьогоднішнього буття? Абсолютно відірвано від подій. Чи є теми чи люди, про яких неможливо смішно пожартувати? Напевно. Чому у «Веселих яйцях» кількість персонажів дуже обмежена. Не можна робити мультяшну копію невиразної людини, наприклад, Тігіпка. Чи можна сказати, що монолог Ющенка-Мюнхгаузена у 15-й серії Операції Проффесор, це ваш програмний громадянський посил? Так. Я взагалі не хочу проводити якусь лінію… Є цитата Солженіцина, що лінія, яка поділяє добро і зло в цьому світі не проходить між країнами, класами, регіонами чи націями. Вона проходить через кожне людське серце. Не буває людей абсолютно пропащих. Так само у випадку 15-ї серії, ми хотіли довести, що можна всіх об’єднати. Вчора буквально виклав у себе на сторінці у Фейсбуці, як у Донецьку люди 20 хвилин стоячи аплодували виставі [Марії] Матіос. Єдине, чим можна достукатися до серця, це якимись яскравими витворами мистецтва. Це може бути драматичне, може бути гумористичне. Які люди звертаються до гумористичних передач? Як ви бачите аудиторію? Вона змінюється. Це залежить від накалу політичних пристрастей. Коли немає якихось приводів, то це люди, які професійно займаються політикою, політичною журналістикою. Вони аудиторія цих творів. А коли питання стає руба, для суспільства постає серйозне випробування як під час виборів, тоді аудиторія необмежена. Навіть бабусі і школярі дивляться, читають інтернет. Як вам здається, цікавляться політичним гумором люди, яким нецікаво дивитися серйозні новини і тому вони обирають легкий формат? Чи навпаки це люди, які не пропускають жодного політичного медіа продукту? Думаю, що і перша і друга ситуації мають місце. На жаль, творчі сили сьогодні розпорошені. Коли започаткував проект «Велика Різниця» Цекало в Москві, він прийшов до Роднянського, який керував каналом СТС (а вони тоді вийшли на біржу, продали на десятки мільйонів акції, у них були достатньо великі можливості на той час). Але Роднянський сказав Цекало: ти знаєш, я не потягну такий проект як «Велика Різниця». В

74 цій країні єдиний є Ернст, у якого є достатній бюджет, щоб на якісному рівні здійснити цей проект. Тому і в нас те, що ми сьогодні бачимо, не відповідає потребам. Не можна сказати, що це найякісніші вироби телевізійного мистецтва. Коли я дивлюсь зразки того ж самого ізраїльського телебачення, відчуваю, що дійсно це продукт, який стає класикою. І як там це вдається профінансувати? Там існує всього два національних канали, на яких продається реклама. І один — громадське телебачення, за рахунок податків. Решта каналів — кабельні. Всі рекламні бюджети каналізовані на двох національних каналах. То вони мають приблизно такий бюджет, як Україна, півмільярда доларів обертається в телевізійній рекламі. І зрозуміло, що за ці кошти можна створити два якісних канали. А в нас у десятки разів менше. Тобто в Україні фінансування політичного гумору можливе хіба що за рахунок політичних штабів? Так. Або, у випадку 95 кварталу відомо, що вони три рази об’єднували свої зусилля з відомими бізнесменами, які вкладали у них гроші. А потім розходилися, тому що вони не заробляють на телевізійному продукті. Люди приходили до співпраці з ними з надією, що вони вклали гроші, а потім ці гроші відіб’ють з великими здобутками. А виходило у кращому випадку по нулях. А все, що вони заробляють, вони заробляють «на карман» за рахунок якихось корпоративів чи ще якихось замовлень. Яку роль політичний гумор відіграватиме у виборах-2015? Все залежить від температури у суспільстві. Наскільки брутально буде поводити себе правляча партія. Коли це знову буде виклик для суспільства, тоді й накал політичних пристрастей буде набагато вищий.