Валерія Дец - диплом, 2013 by ukma journalist

Міністерство освіти і науки України Національний університет «Києво-Могилянська академія» Факультет соціальних наук і соціальних технологій Могилянська школа журналістики

Кваліфікаційна робота освітньо-кваліфікаційний рівень – магістр на тему: «Особливості та перспективи становлення fashion-журналістики в Україні (на прикладі друкованих видань)»

Виконала: студентка 2-го року навчання Спеціальності 8.03030101 Журналістика Дец Валерія Станіславівна Керівник: Губенко Дмитро Володимирович, старший викладач

Рецензент Меньшикова Ж. А.

Магістерська робота захищена з оцінкою «_____________________»

Секретар ДЕК ___________ «____» ___________________2013 р.

Київ 2013

ЗМІСТ ВСТУП ……………………………………………………………….. ……2 РОЗДІЛ 1. Науково-теоретичні основи дослідження……………… ……6 1.1. 1.1. Fashion-журналістика як наукова дисципліна та напрям сучасної журналістики……………………………………………………………..... 6 1.2. Феномен моди як об’єкт fashion-журналістики – огляд концепцій моди………………………………………………………….15 1.3. Історія виникнення та розвитку модних журналів у світі та в Україні………………………………………………………….23 РОЗДІЛ 2. Методологія дослідження…………………………………….37 2.1. Контент-аналіз як метод дослідження – історія виникнення та визначення ……………………………………………………………37 2.2. Використання контент-аналізу в дослідженні особливостей сучасної fashion–журналістики в Україні……………………………………….. 42 РОЗДІЛ 3. Аналіз результатів дослідження……………………………...48 3.1. Аналіз сучасного ринку fashion-видань в Україні………………. 48 3.2. Особливості, тенденції та перспективи сучасної української fashionжурналістики ……………………………………………………………...52 3.2.1. Український «ELLE»………………………………………. 52 3.2.2. Український «Harper’s Bazaar»…………………………… 57 3.2.3. Український «Vogue» ……………………………………... 61 3.2.4. Особливості контенту та домінуючі тенденції в розвитку українських fashion-видань …………………………………………......65 Висновки …………………………………………………………………...72 Список використаної літератури………………………………………….77

ВСТУП Fashion-журналістика має достатньо давню історію, але, як самостійна галузь, вона почала окреслюватися нещодавно. Сучасна українська fashion-індустрія, зокрема, fashion-журналістика активно розвиваються. В Києві щорічно проходять два різнопланових тижня моди: Ukrainian Fashion Week та Mercedes-Benz Kiev Fashion Days. Українські модні дизайнери та моделі визнані міжнародним fashion-ринком. З кожним роком з’являється все більше і більше медіа, які висвітлюють тематику моди, особливо серед Інтернет ресурсів. В Україну «заходять» міжнародні глянцеві видання. В 2001 році з’являється українська версія «Elle», у 2008 виходить перший номер «Harper’s Bazaar Україна», у березні 2012 року вийшов перший номер українського «Vogue». Це має багато переваг – формується імідж України як європейської держави з відповідним рівнем стандартів у fashion-індустрії; підвищується мотивація до створення високоякісних конкурентоздатних fashion-журналів в Україні. Однак поки ще українські fashion-видання частіше всього містять контент, виконаний зарубіжними колегами. Це висвітлює проблеми, пов’язані із особливостями функціонування сучасного українського fashionринку та якістю української освіти у галузі fashion-журналістики. Саме цими чинниками обумовлена актуальність дослідження. Тематику моди та зокрема діяльність модних видань розпочали досліджувати достатньо давно. Р. Барт у своїй класичній праці «Система Моди» ще у 1967 році вивчав моду як систему знаків і для цього використовував французькі fashion-видання: «Elle, Le Jardin des Modes», «Vogue» та «L’Echo de la Mode». Західні дослідники Г. Зіммель, Г. Блумер, Т. Веблен та інші присвятили свої праці дослідженню моди як соціального явища. 3

Сучасні

дослідження

О. Гофмана,

О. Демшиної,

Л. Дихнича,

Р. Курдюмова, І. Повопої, Л. Ятіної та інших присвячені подальшої розробці теорії моди, вивченню різних аспектів феномену моди як соціокультурного феномену моди та fashion-індустрії. В сучасному суспільстві споживачів зростає роль модних глянцевих видань. Вони підкорюють ринок преси та активно впливають на формування смаків, становлення особистісної ідентичності читачів тощо. Про глянцеві журнали пишуть І. Попова, О. Ромах, В. Смєюха, М. Черніцов тощо. Однак існує певний дефіцит досліджень, присвячених українській моді і фактично немає таких, що вивчають та висвітлюють тенденції розвитку національної fashion-журналістики. Тому ми обрали предметом дослідження особливості та перспективи розвитку fashion-жуналістики в Україні. Об’єкт дослідження – українські друковані fashion-видання. Гіпотеза

нашого

дослідження

полягала

припущенні,

що

українських версіях мережевих друкованих fashion-видань недостатньо представлені

тенденції

української

fashion-індустрії,

fashion-роботи

вітчизняних авторів; а при створенні контенту журналів превалюють мережеві зарубіжні матеріали. Мета дослідження – визначити особливості, тенденції та перспективи розвитку сучасної української fashion-журналістики (на прикладі друкованих видань). Предмет, об’єкт та мета дослідження обумовили необхідність розв’язання наступних завдань: - проаналізувати стан розвитку fashion-журналістики як наукової дисципліни та напряму сучасної журналістики; - зробити огляд класичних концепцій моди як об’єкту fashionжурналістики; - дослідити історію виникнення та розвитку модних журналів в світі та Україні; 4

- розробити та обґрунтувати методологію дослідження; - вивчити контент-аналіз як метод дослідження та проаналізувати його можливості в дослідженні особливостей української fashion–журналістики; - дослідити та проаналізувати сучасний ринок fashion-видань в Україні - дослідити, узагальнити та систематизувати тенденції та перспективи розвитку української fashion–журналістики на прикладі друкованих видань Методи дослідження:теоретичні: аналіз науково-теоретичних джерел, fashion-видань, Інтернет-ресурсів; рефлексія власного досвіду роботи журналістом та стилістом у fashion-журналі, емпіричні: якісний та кількісний контент-аналіз друкованих fashion-видань, аналіз експертних оцінок. Період дослідження: Автор бере для дослідження період від 20022013 роки. Робота складається із змісту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. В першому розділі обґрунтовуються науково-теоретичні основи дослідження

–

аналізується

стан

fashion-журналістики

як

наукової

дисципліни та напряму сучасної журналістики; розглядаються концепції моди як об’єкту fashion-журналістики; історія виникнення та розвитку модних журналів в світі та Україні. Другий розділ присвячено обґрунтуванню методології дослідження та використанню контент-аналізу в дослідженні особливостей сучасної fashion– журналістики в Україні. В третьому розділі наведено аналіз результатів дослідження–сучасного ринку fashion-видань в Україні; тенденції та перспективи сучасної української fashion-журналістики на прикладі українських журналів «ELLE», «Harper’s Bazaar», «Vogue»; особливості контенту та домінуючи тенденції в розвитку українських fashion-видань. У висновках підсумовуються результати дослідження. 5

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ 1. 1. Fashion-журналістика як наукова дисципліна та напрям сучасної журналістики В сучасному суспільстві інтерес до fashion-журналістики постійно підвищується. Разом з тим поширюються її можливості впливу на аудиторію. Однак, не зважаючи на ці тенденції,fashion-журналістика не має статусу наукової

дисципліни,

розглядається

лише

як

специфічний

вид

журналістської діяльності. Саме тому немає загально прийнятого та науково обґрунтованого визначення досліджуваного поняття. К. Чепурова вважає актуальною проблемою вирішення статусу fashionжурналістики

як

наукової

дисципліни.

Вона

має

бути

системно

проаналізована та «вивчатися як соціальний інститут, система видів діяльності для підтримки життєвого циклу засобів масової комунікації, сукупність професій, система творів та створення текстів, частина індустрії медіа». [61] На англомовних сайтах підкреслюється, що fashion-журналістика є важливою частиною моди. Fashion-журналістика включає діяльність засобів масової інформації, творчу діяльність журналістів, критиків, репортерів, що працюють у сфері моди, а також, книги, веб-сайти і блоги про моду. [37] Англійське слово fashion (від лат. «facere» – робити, виготовляти, виробляти) має багато значень: мода, модний, образ, манера (поведінки), стиль, фасон, крій (одягу) – у сенсі – trend, style; сфера моди, індустрія моди –worldofclothing; спосіб дії; створювати, надавати форму, змінюватися тощо.[48] Поряд із поняттям «fashion» у дискурсі fashion-журналістики найбільш вживаним є термін «мода». Л. П. Дихнич в своєму дослідженні прослідковує етимологію слова та еволюцію змістовного наповнення цього поняття. Слово мода походить від латинського «modus» –міра, правило, критерій, 6

настанова, спосіб, звичай, образ – і має санскритський корінь mādh (вимірювати, зважувати). В XVII ст. французи та італійці перетлумачують смисл цього слова (франц. «mode», італ. «modo») і застосовують його як термін для означення особливого соціально-психологічного феномена, що функціонує головним чином у сфері побуту, поширюючись на одяг, взуття, меблі, зачіску, манеру поведінки. В англійській мові слово «mode» «міра» і «правило» вживається набагато рідше, ніж у німецькій чи французькій. Для означення моди англійцями з початку XV ст. використовується термін «fashion». В російську та українську мови слово «мода» увійшло в XVII ст. у значенні «зразок», «манера». B XVII – XIX ст. у різних європейських мовах термін

«мода»

тісно

пов'язується

поняттям

«звичай»:

вони

використовуються як синоніми. Згодом таке тлумачення стало характерним і для інших мов. [4, 20] Як визначається в літературі, словниках та енциклопедіях мода – міра, спосіб, припис,правило, образ, панування у відповідному суспільному середовищі у певний час тих або інших смаків, що проявляються у зовнішньому побуті, формах предметів побуту, особливо – в одязі; недовге панування певного смаку у будь-якій сфері життя або культури (широкий сенс); зміна форм та зразків одягу, яка відбувається впродовж досить коротких проміжків часу (вузький сенс).В англійській мові для визначення моди найчастіше вживається «fashion» (укр. та рос. – фешенебельний), а також «vogue», fad» (примха), «fancy» (схильність, пристрасть), «craze» (загальне захоплення, манія). [10] Змістовна сутність та інтерпретація поняття «мода» залежить від того, в якому контексті його використовують у науковому, професійному або побутовому, життєвому. З метою визначення змістовного наповнення поняття «fashionжурналістика» ми звернулися до науково-теоретичних джерел щодо досліджуваної проблематики. В літературі поряд із поняттям «fashion7

журналістика» використовують такі визначення, як «модна журналістика», «журналістика моди», а також, «глянцева журналістика», «гламурна журналістика». Визначення «модна» журналістика, не зважаючи на те, що воно корелює із «спортивною, політичною, музичною, економічною, науковою тощо» журналістикою, на нашу думку, не є оптимальним. Характеристика «модна» (журналістика) скоріше говорить не про об’єкт діяльності, а відображає рівень попиту та відповідність сучасним тенденціям та цінностям. Визначення «журналістика моди» теж, на нашу думку, не є таким, що повною мірою відображає цілі та зміст цієї сфери. Виправданими та поширеними в даному контексті є словосполучення «теорія моди», «соціологія/психологія/філософія

моди»

та

інші

науково-теоретичні

напрямки, предметом дослідження яких є мода як феномен. Якщо ми розглядаємо fashion-журналістику як наукову дисципліну та водночас практичну професійну діяльність визначення «журналістика моди», на нашу думку, обмежує її простір. Тому, не звертаючи увагу на те, що інколи висловлюються скептичні думки щодо вживання іншомовних слів, ми вважаємо словосполучення «fashion-журналістика» найбільш доцільним та таким, що відображає сучасні інтеграційні тенденції. Ми поділяємо думку І. В. Попової, яка зазначає, що слово «fashion» використовується у сучасній діловій журналістиці та розмовній діловій мові як невід’ємна складова словосполучень «fashionіндустрія» і «fashion-бізнес». [31, 24] Індустрія моди (fashion industry) розглядається як сектор сфери послуг, який зайнятий формуванням у покупців образу «модної» продукції, її виробництвом та реалізацією. Основне призначення модних речей – задовольняти естетичні потреби та сигналізувати про соціальний статус їх власників. Об’єктами сучасної fashion industry є модна продукція у вузькому 8

сенсі (певна група товарів легкої промисловості, які формують зовнішній вид людини – одяг, особисті аксесуари, головні прибори, парфумерія та косметика, домашні аксесуари) та у широкому сенсі – практично у всі товари особистого споживання (легкові автомобілі, меблі та предмети інтер’єру, авторучки, напої тощо). Як можна побачити, коло модних товарів постійно розширюється. [ 36] Варто зауважити, що модними можуть бути не тільки товари, а й звички, форма поведінки, стиль та спосіб життя, пристрасті та інтереси (музика, книги, певна філософія), гастрономія, подорожі тощо. Деякі автори вважають, що «глянцева преса не є журналістикою, оскільки в цих виданнях переважає ілюстративний матеріал та інформація комерційного характеру». [ 33, 209-214] Варто зауважити, що періодичні видання про моду з’явились набагато раніше, ніж індустрія видавництва глянцю. Тому визначати fashionжурналістику і глянцеву журналістику як синоніми не є правильним. Ми розглядаємо

fashion-журналістику

як

складову

сучасної

«глянцевої»

журналістики. Саме ця складова ( у вигляді друкованих fashion-видань журналів) і є об’єктом нашого дослідження. Журнал – це періодичне видання, одне з основних засобів масової інформації. Він впливає на суспільну думку, формує її відповідно до інтересів певних суспільних груп. Термін «журнал» має французьке коріння: фр. journal – щоденник, газета. Я. Засурський визначає поняття «глянцевий журнал»: «престижний ілюстрований журнал, який розрахований на покупця з рівнем доходів вище, ніж середній». [9, 3-7] Це категорія періодичних видань, яка характеризується стійкими змістовними та маркетинговими характеристиками. Поняття глянець (від нім. Glanz – блиск, лоск). «Глянець (блиск) — оптичне явище, яке викликане направленим відбиттям світла, що падає на гладку поверхню паперу. Залежить від якості надрукованої поверхні, способу 9

друку, друкарських фарб, фактури паперу, швидкості висихання фарби. Чим гладкіша поверхня паперу, тим, як правило, вище глянець» . [ 18 ] Ознаки глянцевих журналів: вони товщі, ніж щотижневі, виходять, як правило, раз на місць, друкуються на щільному папері та мають міцну глянцеву обкладинку; відрізняються високою поліграфічною якістю. В них превалюють візуальні образи. Тому ці журнали більше продивляються, ніж читаються. Вони цікаві не інформативним наповненням, а яскравими образами, що символізують успіх, щастя, багатство. «Гламур» допомагає замаскуватися та підвищити свій соціальний статус в очах оточуючих. Гламур (англ.Glamour - чари, зачарування) — поняття, що означає близькість до загальноприйнятих стандартів «розкоші», «шикарності», зовнішнього блиску. До «гламурних» зазвичай відносять стандарти одягу й життя, що рекламуються і в «жіночих» й «чоловічих» глянцевих журналах.[ 12,64 ] У колах журналістів та читацької аудиторії поняття «глянцевий журнал» й «гламурний журнал» часто використовують як синоніми. Дійсно, за технікою виробництва вони принципово не відрізняються. Деякі автори вважають, що є певні відмінності. Вони ґрунтуються на положеннях, що гламурний журнал відрізняється від глянцевого тим, що він орієнтований на вищі шари суспільства і є елітним журналом для покупців з високим рівнем доходів. Принципова різниця – також в товарах, які рекламуються. У гламурних журналах – це винятково предмети розкоші, які користуються попитом в еліти; у глянцевих – більш широке коло товарів, навіть, товари повсякденного попиту. [ 60 ] Ми поділяємо саме точку зору щодо подібності цих понять та вважаємо, що, так звані «гламурні» журнали є одним із видів «глянцю». Глянцеві журнали як продукт індустрії відпочинку, жанр масової культури призначені для розваги. Його виникнення пов’язують із появою 10

надлишку вільного часу (відпочинок) у певного прошарку населення та потреби «вбивати час». Їхні функції – заповнення вільного часу, розвага читача відволікання від актуальних, складних, життєво важливих питань, які не можна вирішити на даний момент. Головний принцип – відсутність проблем, які не можна вирішити. Основне – позитивність, цілеспрямованість. Саме тому – лише позитивні фінали історій, про які розповідається на сторінках глянцевих журналів, відновлення норми та стабільності. Усе це допомагає зменшити стрес, сприяє емоційній саморегуляції, підтримує надію на стабільність як опору

сучасному

мінливому

світі,

спонукає

до

ініціативності,

цілеспрямованості – і в цьому є важлива позитивна психологічна та педагогічна функція глянцевих видань. Вони спрямовані на певну аудиторію («не для кожного»), піднімають теми, які цікаві обмеженому колу людей («гламурне життя не всім доступне»). Однак, водночас, формують уявлення про легкість отримання усього цього – треба лише поставити мету та цілеспрямовано йти до неї. Тому в них не піднімаються серйозні теми, вони аполітичні та створюють

ідеальну

зовнішню

картинку

та

ілюзію

свята

життя.

Обговорюються проблеми, що не потребують напруги та складних відповідальних рішень. Задля підтримки інтересу зберігається певна інтрига. Кожний читач створює власну ілюзію «глянцевого» життя (симулякр). Проблемою є коли життєва, особистісна успішність підмінюється поняттям «успіх, спроможність купляти», що є характерною рисою суспільства споживання. Тому основна увага приділяється лише зовнішнім чинникам, а не внутрішньому світу та суб’єктивним змінам. Глянцеві журнали – продукт об’єктивації сучасного світу. Глянцеві журнали пропонують life style. Читачі формують уявлення про стиль життя певної соціальної групи, до якої він хоче приєднатися. Він опосередковано «виховує» її філософію, образ думок, способи та манеру 11

спілкування, її мову (як знак, метамову). Однак для більшості глянцевих видань важливим є не інтереси, потреби, світосприйняття читача. Первинною є реклама цього life style. Г. Ю. Демшина аналізує тенденції розвитку модних друкованих видань. Вона підкреслює, що важливо розрізняти поняття «мода», «костюм», «одяг». Одяг – це конкретна форма виробу; костюм – система предметів одягу, які, відповідно до конкретної мети, певним чином підібрані одне до одного, або засіб репрезентації певного образу. Мода є дзеркалом духовних ідеалів соціальної групи в конкретних об’єктах, що відображують певні цінності; правила створювання певного образу [ 42 ] Об’єктом напрямку журналістики, який ми досліджуємо, є мода в різних контекстах. Мода є універсальним, глобальним соціокультурним феноменом, що має свою історію і теорію розвитку та, водночас, є основою для функціонування індустрії моди та ринку. Разом з тим, fashionжурналістика вивчає та відображає поточні прояви моди – те, що є актуальним і найбільш затребуваним у даний час (модні стандарти та об’єкти), те що викликає найбільший інтерес у людей. Усе це віддзеркалює й характер аудиторії fashion-журналів, яку складають як професіонали (вивчають та розробляють моду зсередини) та споживачі (сприймають моду відповідно до актуальних цінностей і запропонованих тенденцій). Fashion-видання виконують важливу роль на другій стадії модного циклу(наслідування), яка передбачає розповсюдження модних речей та стандартів поведінки. Цей процес спрямований на доведення їх до максимально широкого кола людей, розповсюдження іміджу об’єкта моди та стандартів споживання, у тому числі засобами прямої або прихованої реклами. Основа сучасної модної системи - Тижні моди. Вони активно висвітлюються у модній пресі, на телебаченні, в Інтернеті. До цього про 12

модні тенденції інформували завдяки лялькам, журналам, промисловим ярмаркам. В сучасному світі важливими каналами легітимізації моди є використання «зірок», редакторів модних журналів і модних блогів, журналістів, спеціалістів з маркетингу, PRі реклами. Таким чином, fashion-журналістика є важливим напрямком сучасної журналістики. Її роль у суспільних процесах, соціалізації особистості та інтеграції людини у соціокультурний простір, можливості впливу на свідомість, самосвідомість багатьох українців, становлення самоідентичності підлітків та молоді досить вагомі. Важливо не ігнорувати або зменшувати силу цього впливу та його ефекти. Ми поділяємо думку медіа історика Джона Хартлі, яку він виразив у своїй праці «Популярна Реальність: Журналістика і Популярна Культура» (1996 р.): «журналістика це сенсоутворююча практика модернізму, як стану і популяризації

модернізму,

як

ідеології».

межах

великого

міста,журналістика існує у вигляді комунікації та соціального рятувального круга. Як жанр журналістики,fashion-журналісткика – відкрита педагогічна популяризація різних форм сучасного знання.[ 2, 33 ] Аналізуючи суспільну роль, функції, змістовну сутність та завдання fashion–журналістики, важливо звернути увагу на існування проблеми системної підготовки професійних fashion–журналістів. В Україні існує дефіцит освітніх програм, спрямованих на якісну та високопрофесійну підготовку журналістів, що працюють в індустрії моди. Немає спеціалізації та жодної навчальної дисципліни (курсу) із напряму індустрії моди на факультетах журналістики в українських університетах. В Київському національному університеті культури і мистецтв у 1999 році було створено факультет та кафедру індустрії моди. Її почесним професором є всесвітньо відомий кутюр’є В. Зайцев. На сайті факультету розміщено інформацію про те, що здійснюється підготовка наступних фахівців сфери індустрії моди: менеджерів індустрії моди, керівників 13

модельних агенцій та салонів краси, директорів малого підприємства індустрії моди, фахівців з маркетингу у модельному бізнесі. Випускники кафедри індустрії моди мають змогу працювати у відомих Домах моди українських дизайнерів; модельних агенціях; модних fashion-проектах; фабриках з виробництва одягу, ательє, студіях; бутіках модного одягу та торгових мережах; модних виданнях; українських fashion-каналах [58]. Однак, про формування професійних компетенцій fashion–журналіста мова не йде. Винятком є приватні освітні програми та проекти. Наприклад:курс Fashion Media при Kiev Fashion Institute Д. Шаповалової – організатора та креативного директора Mercedes-BenzFashionWeekKiev, автора телепрограми «Тиждень моди» або освітня ініціатива Beintrend Fashion School, що організована

Fashion-порталом

beintrend.com

під

патронатом

UkrainianFashionWeek– серія майстер-класів від провідних інсайдерів моди, які проводяться спеціально для вітчизняних fashion-блогерів та журналістів. Підвищувати свою кваліфікацію українські fashion–журналісти можуть також на різноманітних семінарах, які проводять в Україні зарубіжні експерти індустрії моди. Мова йде про роботу міжнародного навчального центру Bogomolov’ Image School (К. Богомолов, Латвія); виїзної школи О. Васильєва – відомого історика моди, спеціального кореспондента російських видань журналів «Vogue» та «Harper’s Bazaar» у Парижі; майстеркласах Е. Хромченко – визнаного міжнародного експерта у світі моди, яка на протязі 13 років займала пост головного редактора та креативного директора L’Officiel – Росія. Варто зазначити, що в наш час в Європі та інших регіонах світу існує величезна кількість коледжів та інститутів, які створюють і реалізують цілісні та системні освітні програми навчання із цього напряму.

(Istituto Marangoni Paris, London College of Fashion, Central Saint Martins College Instituto di Moda Milano, Royal Melbourne Institute of Technology та багато інших). [ 43] Якщо українська fashion–індустрія має за мету стабільне визнання на міжнародній арені, окрім українських дизайнерів (деякі з яких вже визнані міжнародною fashion–спільнотою), необхідні грамотні, професійні fashion– журналісти. Саме вони можуть сприяти формуванню іміджу української fashion–журналістики. 1.2. Теоретичні основи дослідження феномену моди як об’єкту fashionжурналістики Fashion-журналістика зобов’язана своїм виникненням і розвитком існуванню та постійній трансформації моди як цілісного соціокультурного явища. Журналіст, який пише про моду, має володіти знаннями щодо теорії, історії та мистецтва моди. Тому ми вважали важливим здійснити короткий ретроспективний екскурс у теорію моди та розглянути її сучасні тенденції. Сучасна мода є водночас індустрією, мистецтвом, цінністю, бізнесом та засобом соціально-психологічного маніпулювання, соціальною нормою в сучасному постіндустріальному суспільстві, яка приписує його членам певну модель споживацької поведінки. Вона є невід’ємною частиною медіа індустрії, шоу- та кіно-бізнесу, візуальної культури. Сучасний

стан

вивчення

феномену

моди

охарактеризував

американський fashion експерт Джордж Спролс: «психологи говорять про моду як про пошук індивідуальності; соціологи розглядають класову конкуренцію

та

відповідність

одягу

соціальну

нормам;

економісти

аналізують fashion як пошук дефіциту; спеціалісти з естетики розглядають художні складові та ідеали красоти; історики пропонують пояснення еволюційних змін у дизайні. Сотні точок зору розкриваються у літературі, 15

більш неохоплений, ніж будь-який феномен споживацької поведінки» [ 4, 55-70 ] Відповідно, неоднозначний

найбільш феномен

доцільно на

розглядати

основі

моду

як

складний

мультидисциплінарного

та

поліпарадигмального підходу, ґрунтуючись на досягненнях історії та теорії культури, філософії, психології, соціології, естетики, економіки, етнографії, сімеотики тощо. Сучасні дослідження теорії моди збагачують явлення про неї як соціокультурне явище. Р. Б. Курдюмова, вивчаючи еволюцію концепцій моди з позицій соціосинергетичного підходу вважає, що мода вносить важливий внесок у самоорганізацію сучасного суспільства. [26 ] К. Ю. Міхальова досліджує моду як соціальне явище в межах інституціонального підходу. Вона визначає моду як соціальний інститут суспільства модерна (який змінив інститут звичаю) – статусно-рольову структуру із організацій, груп, індивідуумів, заходів та практик, мета яких – створення у суспільстві образного символічного соціального порядку, організація та соціальна легітимізація процесу споживання як маркеру соціальної диференціації.[30] Л. П. Дихнич досліджувала феномен моди в соціокультурних процесах ХХ століття, спираючись на порівняльно-історичний метод у поєднанні з концепцією соціальної та культурної динаміки П. Сорокіна. Автором досліджено

природу,

характерні

особливості

та

функції

моди,

охарактеризовано вплив ідеології і політики як структурних елементів цілісної соціокультурної системи на розвиток моди. Детально вивчено феномен моди у контексті художніх практик і стилістичних течій у мистецтві ХХ ст. (від модерну до постмодерну). Здійснено аналіз сучасного стану моди та прогнозовано тенденції розвитку індустрії моди в Україні. [17 ] Ця багатоконтекстність моди як феномену пояснює відмінність наукового та професійного його розуміння від побутових уявлень про неї. Окрім того, за словами О. Гофмана, «одне із найскладніших питань у 16

вивченні моди: як виокремити саме моду, яким чином достатньо достовірно й надійно окреслити її межі і відділити від того, що модою не є?» [ 10 ] Аналіз науково-теоретичних джерел дозволив простежити еволюцію соціології моди як соціального явища1. В літературі умовно розрізняють чотири підходи до вивчення феномену моди: концепція наслідування (Г. Спенсер, Г. Тард, Г. Зіммель); теорія демонстративного споживання (Т. Веблен, В. Зомбарт та інші); теорія колективної поведінки (Г. Блумер. Ланг і Ланг та інші); семіотичний підхід (Р. Бартр, Р. Сеннет, Ж. Бодрійяр). Ці теорії суттєво вплинули на сучасні погляди щодо природи моди та її соціальних функцій. Здійснимо короткий огляд деяких концепцій, які є підґрунтям становлення fashion-журналістики як наукової дисципліни. Г. Спенсер (1896 р.) вважав, що джерелом моди є соціальний інститут влади, а саме – влада звичаїв, які породжуються наслідуванням поведінки знатних осіб. Г. Тард (1890 р.) також розглядав моду як вид наслідування (яке притаманне суспільству та соціальним відносинам взагалі), але – як альтернативу звичаю, соціальну новацію. Г. Зіммель започаткував нове розуміння моди як індустрії та механізму прогресу. Його роботи «Філософія моди» (1905 р.), спеціальний розділ «Філософії культури» (1911 р.) присвячено розкриттю потенціалу моди – соціалізації людини у суспільстві. Мода пов’язана з урбанізацією та модернізацією, утвердженням незалежності від старих авторитетів, потребою в ідентифікації з передовим культурним шаром. Важливою рисою його теорії моди в контексті формальної соціології є характеристика дуальності моди як одночасного

існування

протилежних

тенденцій

до

об’єднання

диференціації. Також, мода водночас – добровільна та примусова. Мода передбачає наслідування зразку. Це створює відчуття соціальної опори, та водночас, задовольняє потребу до виокремлення із загальної маси.

наслідування є перехід від групи до індивідуальності. Воно звільняє від власного вибору та дозволяє індивіду відчувати себе «творінням групи, посудиною соціальних змістів». [ 21] Наступна

концепція

демонстративного

споживання

підкреслює

амбівалентні характеристики моди. Задовольняючи потреби людини, вона допомагає

поліпшити

соціально-психологічне

відчуття,

та

водночас,

надмірне споживання додає напруги у відносини людини з природою, посилює дегуманістичні прояви, суперництво та інші форми відчуження. Т. Веблен вважав, що мода пов’язана з певним типом поведінки фінансової олігархії XIX в. – демонстративними марнотратністю та праздністю, тому вона є цінністю саме цього класу. Демонстративне споживання – це засіб показати особистісне багатство та купівельну здатність.

Разом

тим,

засобом

механізму

«просочування»,

вона

розповсюджується на усе суспільство. Р. Кунінг вважав, що «мода – це кодовий показник статусу». Додамо, що сучасні погляди на моду (перш за все, побутові) багато в чому віддзеркалюють цю теорію. Теоретико-методологічною основою соціології моди другої половини ХХ – початку XXI століть вважається структуралізм Р. Барта, символічний інтеракціонізмГ. Блумера, структуралістський конструктивізм П. Бурдьє, постмодернізм Ж. Бодрійяра, Ж. Ліповецьки тощо. [ 30] Згідно з теоріями оновлення соціокультурних норм, колективного сприйняття модних стандартів, вони формуються масами та співпадають із вже існуючими смаковими уподобаннями та способами життя завдяки журналам мод, модельєрам та манекенницям, поп-зіркам та лідерам у спорті. Мода аналізувалась з точки зору колективної поведінки – групової взаємодії та як механізм соціального конформізму, контролю і відбору. Г. Блумер у «Міжнародній енциклопедії соціальних наук» визначив соціальні функції моди. Він зазначав, що мода забезпечує можливість гри 18

фантазії та капризу; безболісної та обґрунтованої відмови від тиранії звичаю; соціально санкціонованого вторгнення в сферу новизни; демонстрації та виставлення напоказ власного Я; замаскованого вираження сексуальних інтересів; демаркації елітарних класів, що викликають заздрість; зовнішньої та підробленої ідентифікації людей з низьким соціальним статусом із високо статусними групами. Г. Блумер вважав, що узагальнена соціальна роль моди полягає у тому, що вона сприяє упорядкованому та уніфікованому колективному пристосуванню до рухливого та мінливого світу з його анархічними можливостями. [ 7] Особливу роль у колективній поведінці відіграє, на думку Г. Блумера, масова реклама, яка концентрує увагу анонімного індивіду на нових значущих символах. Одноманітність, яка підтримується модою на вищій фазі модного циклу відіграє важливу позитивну соціальну роль, оскільки забезпечує згоду та глобальні контакти в умовах сучасної конкурентності. [7,35] Р. Барт, представник семіотичного підходу у своїй класичній праці «Система Моди» (1967 р.) розглядав модний одяг як знакову систему, а моду – як автономну соціокультурну систему, ідеальну модель сенсоутворення взагалі. Вона є «оповідь». Для нашої дипломної роботи цікавими є положення Р. Барта, оскільки об’єктом його дослідження були модні журнали «Elle», «Le Jardin des Modes», «Vogue» та «L"Echo de la Mode». На сторінках модного журналу співіснують «три одяги»: одяг-образ (фотографія або малюнок), одягописання (текст, коментарі), реальний одяг (інструкція для практичної дії, технологічні операції). Метамова – це текст. Р. Барт вважає мову абсолютним диктатором над дійсністю. Він акцентує увагу на те, що слово здатне акцентувати, підпорядковувати костюм деталі, розвінчувати один аксесуар як старомодний та проголошувати інший в якості символу морального здоров’я, соціального успіху. Тому «мода – це 19

ейфорійна система, яка надає своїм споживачам приємні переживання та замовчує неприємні сторони реальності». Мода вже не є тим, що вирізняю когось своєю вишуканістю. Вона стала громадською інституцією. Мода є плодом постійного компромісу між масовою культурою та її споживачами. «Модна жінка – це, водночас, і сама читачка і та, якою воно мріє бути».[6] Відповідно до цих концепцій, референтні модні групи представлені віртуально.

Модні

стандарти

та

зразки

транслюються

із

подіумів,

телевізійних екранів, сторінок модних журналів. Бартівська семіотика моди перегукується з концепцією симулякра Бодрійяра. Ж. Бодрійяр (1968; 1976) також досліджував моду крізь призму знакових кодів та симулякрів дійсного соціального буття. Він вважав, що мода, так само, як ринок, є універсальною формою взаємообміну різноманітних знаків. Соціальні аспекти феномену моди для вченого співпадають із симуляцією в широкому сенсі. Знакові коди пов’язані із насильством моди над тілом людини, її сексуальністю, яке призводить до психофізіологічної дисфункціональності.

Зламаними

стають

просторові,

професійні,

та

культурні бар’єри. Мода та споживання приховують та водночас є фактором глибинної соціальної інертності, тому що потреба у реальній соціальній мобільності втрачається в моді як непередбаченої та циклічної зміни об’єктів, предметів гардеробу, ідей. «Мода прагне до соціальної театральності і сама собою милується» [ 8 ] Ж. Ліповецький (1987 р.) трактує моду в широкому сенсі як важливий та впливовий соціальний елемент, індустріальне явище та особливий спосіб забезпечення якості та привабливості продукції. На думку філософа, вона не є

продуманою стратегією соціального маркування, а є необхідною

імпровізацією при зіткненні із змінами матеріального світу – у зовнішності, умовах життя, способах збереження здоров’я тощо. 20

Моду потрібно розглядати як вираз індивідуальності, бажання утвердити себе у відношеннях з іншим. Її соціальна експансія у постмодерністському суспільстві зростає, вона охоплює усі аспекти соціокультурного буття, диктує характер споживання, стверджує нові глобальні етичні принципи. Вона водночас виконує амбівалентні функції соціального контролю та дегуманізації соціальних відносин, а також, стимулює соціальну толерантність. Цікавими з точки зору fashion-журналістики є думки Ж. Ліповецького щодо «бюрократичної» сутності моди. Вона полягає в тому, що мода враховує навіть дрібні явища у матеріальному світі та соціальному житті і складає своєрідний звіт у вигляді нових модних тенденцій. Вона сприяє подоланню надмірності по відношенню до власної природи (переоцінки матеріальних можливостей, соціальних фобій) та гармонізує погляд на прості форми

людських стосунків. Домінування високої моди як канону, який

увібрав в себе усі наочні презентації найзначніших культурних практик завершилось у зв’язку з появленням одягу прет-а-порте. Явище прет-а-порте спряло демократизації моди. [ 27 ] Згідно із поглядами Е. Гіденса, сучасна мода є структурою, зразком соціальних відносин, що існує у певний час і в певному просторі, передбачає відповідні моделі поведінки індивідів. Вона як омежує, так і стимулює креативність. Мода збільшує ступінь онтологічної безпеки як суб’єктивного відчуття надійності течії повсякденного життя. Українські

кандидатські

дисертації,

що

присвячені

вивченню

феномену моди, представлені науковими працями Л. П. Дихнич – «Феномен моди в соціокультурних процесах ХХ століття» (2002); М. Т. Мельник – «Мода в контексті художніх практик ХХ ст.» (2008) тощо. Найбільш відомим та ґрунтовним внеском у сучасну теорію моди є праці О. Б. Гофмана. Його наукова праця «Мода та люди. Нова теорія моди та модної поведінки» відображає результати його докторського дослідження, 21

в якому автор піднімає питання структури, цінностей і соціальних функцій моди, змісту та природи модних змін; взаємозв’язок моди із масовою культурою тощо. На думку О. Гофмана, моду важливо розглядати як «одну з форм та механізмів соціальної регуляції та саморегуляції індивідуальної, групової та масової поведінки». Вона виконує важливі соціальні функції, тому що вносить важливий внесок в орієнтацію на потреби людини, стимулювання нововведень, контакти з іншими суспільствами.[ 10 ] О. Гофман визначає соціальні функції моди: створення та підтримка одноманітності та різноманітності у культурних зразках; інноваційна, комунікативна, соціальна диференціація та нівелювання; соціалізації; престижна; психофізіологічної розрядки. Ознаками моди є сучасність, дифузність, універсальність, демонстративність. Умовою для існування моди є такі якості суспільства, як динамічність, відкритість, надлишковість, соціальна диференціація, соціальна мобільність. Автор спонукає до дискусії щодо існування суджень про моду, які заперечують одне одного: мода є продуктом та джерелом соціальної нерівності або результатом та фактором розвитку демократії і соціального рівноправ’я; мода є злом для художньої творчості або вона вливає на неї благотворно; мода пригнічує індивідуальність або сприяє її розвитку тощо. Аналізуючи друковані fashion-видання, ми спостерігали тенденцію представленості на їхніх сторінках лише одного боку розглянутих протиріч. Інші – не приймаються до уваги (хоча в суспільній думці та свідомості споживача/читача

вони

обов’язково

представлені

та

підтримують

амбівалентні почуття). Це може відображати обмеженість теоретичних позицій та власних поглядів при створенні концепції видання. У своїй теоретичній моделі моди О. Гофман аналізує її структурні елементи. Модні стандарти – різновид зразків поведінки, які фіксуються в культурі певними засобами, які фіксують, зберігають та передають інформацію (одяг, танок, друкований текст тощо). Модні стандарти 22

реалізуються завдяки модним об’єктам (речі, ідеї, слова, художні твори тощо) та їх властивостям (форма, розмір). Умовою «модності» стандартів та об’єктів є володіння ними модним значенням, тобто здатність виступати в якості знаків моди – вказувати на певні соціальні цінності. Важливим компонентом моди також є поведінка її учасників, яка орієнтована на стандарти, об’єкти та цінності моди [ 10 ]. Відповідно

до

концепції

О. Гофмана,

fashion-видання

можна

розглядати як засіб формування і розповсюдження модних стандартів та об’єктів, впливу на трансформацію суспільних і індивідуальних цінностей. К. Ю. Міхальова у дослідженні моди як соціального інституту підкреслює, що мода не є сферою споживання, вона є основним механізмом та рушієм споживання та виробництва. Модна система розставляє соціальносанкціоновані

орієнтири

споживацької

поведінки.,

створює

культ

споживацького покоління та віри у моду як закон життя, що не підлягає критичному осмисленню. Оскільки мода є умовою виживання величезних галузей промисловості, вона стає важливію системотвірною практикою, що є підґрунтям сучасного соціального устрою.[ 30 ] Ці положення підкреслюють неможливість ігнорувати моду як важливий соціальний чинник та необхідність системного та цілісного розвитку обслуговуючих її професій, в тому числі, fashion-журналістики. Концепції моди є теоретичним підґрунтям для становлення fashionжурналістики як наукової дисципліни. 1.3. Історія виникнення та розвитку модних журналів в світі та Україні Під час свого теоретичного дослідження ми зіткнулися із дефіцитом друкованих видань з цієї проблеми у науково-теоретичному інформаційному просторі. Пошук інформації про історію виникнення та розвитку fashionжурналів постійно наводив нас на інтернет-ресурси. Тому цей розділ 23

створено на основі вивчення, аналізу, узагальнення та систематизації теоретичного матеріалу, що відображений в Інтернет-ресурсах. Історія глянцевих журналів досить тривала й цікава. В Європі вона почалася в XVII столітті. В царській Росії модні журнали з’явились наприкінці XVIII століття, коли розпочалася діяльність приватних видавців. У 1665 році у Франції був виданий «Journal des savants». Одним з головних попередників справжніх модних видань вважається журнал літературно-критичного змісту «Mercure galant» («Галантний Меркурій»). Він почав виходити у Франції у 1672 році. Король Людовік XIV особисто надав привілей на його видання Жану Донно Де Візе – журналісту, літератору й видавцеві. У перші роки «Mercure galant» виходив нерегулярно, але починаючи з 1677 р. це видання стало виходити щомісяця. [ 39] У журналі публікувалися новинки літератури, проводилась літературна полеміка, розповідалось про світські події. Розділ світської хроніки користувався у аудиторії особливим успіхом. Також друкувалися модні огляди, до яких додавалися картинки з описом моделей і зазначенням, коли й що варто носити, а іноді – критикувалися окремі нововведення. «Галантний Меркурій» на певний час став основним джерелом інформації про моду. У другій половині XVIII століття з’явились перші спеціалізовані журнали, повністю присвячені моді. Журнали були з жовтим і шорстким папером. На сторінках були великі гравюри, розмальовані аквареллю, які супроводжувалися описом кожної модної деталі. [ 47] Було засновано декілька крупних модних видань: «Le Journal du Gout», 1768-1770 рр. («Газета смаку»), «Le Galerie des Modeset de Costume Francais», 1776-1788 рр. («Галерея мод і французького костюму»).У 1779 р. світ побачив німецький «Bertuch'sche Journal des Luxusundder Moden» («Журнал розкоші та моди»). Того ж року в Москві виходить «Модное ежемесячное издание или Библиотека дамского туалета». Це було перше російське видання, яке у своїй назві містило слово «модний». Картинки мод були у 24

додатках. Цікаво, що коментарі видавця до нарядів французьких модниць були досить скептичними. [48] Французький «Cabinet des modes ou les modes nouvelles» («Управління образами і останніми модами») побачив світ у 1785 році. 1786 рік відзначився виходом «Journal des dames et des modesen France» («Жіночий журнал і моди Франції»). У 1794 році на полицях з’явилась англійська «Gallery of Fashion» («Галерея моди»). Появлення французького «Journal des Dameset des Modes» («Жіночій журнал мод») порадувала французьких модників у 1797 році. В Росію відомості про модні новинки надходили завдяки «Русскому телеграфу», який передруковував паризькі видання. У 1791 році в Росії вийшов журнал «Магазин английских, французских и немецких новых мод с присовокуплением образа жизни, публичных увеселений и времяпровождений в знатнейших городах Европы, приятных анекдотов»– перше модне видання для чоловіків і жінок. Багато матеріалів передруковувались із зарубіжних видань. Він проіснував 9 місяців. У 1816 році спеціально для жінок з’явився «Модный вестник» –«журнал мод, меблів і літератури». В 1827 році у російських жінок з аристократичних родин був привід для радощів – «Дамський журнал». В ньому публікувалися новинки паризької моди, з’явились перші кольорові ілюстрації, які, на думку видавця, були «варті того, щоб їх вставили в рамку під скло». У період з 1831 по 1884 рр. видавався журнал «Ваза» із спеціальною рубрикою «Модные новости». Там регулярно публікували описання товарів модних магазинів, де можна було придбати одяг, тканину, прикраси тощо. Випуск модних видань був економічно вигідним, розвивався інститут реклами. Читацький попит на модні журнали забезпечував цікавість ними рекламодавців. [48] Мода на модні журнали розповсюдилась також через океан. У 1830 році в Філадельфії виходить журнал «Godey's Lady's Book», який проіснував до 1878 року. В ньому публікувалися вірші й оповідання сентиментально25

повчального змісту, кольорові модні гравюри, викрійки та схеми для в'язання. Журнал першим надрукував розповіді молодого Едгара По. Видання «Godey's Lady's Book» стало найпопулярнішим в Америці. Головною причиною його популярності були розфарбовані вручну додатки з ілюстраціями модного одягу. За номерами «Godey's Lady's Book» в наш час вивчають історію костюма тієї епохи. Першим журналом мод у Галичині, яка тоді належала Австрійській імперії, був «Вісник мод паризьких». Перший номер вийшов 1 січня 1840 року. За видання журналу взявся львівський кравець Томаш Кульчицький. Цей журнал можна вважати першим модним fashion-виданням на території сучасної України. «Вісник мод паризьких» виходив польською мовою 1-го та 16-го числа кожного місяця, потім – раз на два тижні, по четвергах. Він включав спочатку чотири, потім – вісім чорно-білих сторінок, а також кольорову вкладку з малюнками найпопулярніших костюмів роботи львівського графіка Кароля Ауера, чеха за походженням. Обов'язково подавалися викрійки з порадами для кравчинь. Кожен номер починався модними новинками з Парижа. Жіночим костюмам присвячували в три-чотири рази більше тексту, ніж чоловічим. У номері від 16 січня 1840 р. жінкам радять використовувати в одязі коронки, тобто мереживо: «Воно зараз становить основну частину дамського костюма: пасує до платтів, шалям, чепців і волосся, служить для кожного випадку і для кожному віку. Здається, чорне мереживо візьме цієї зими гору над білим. Для обробки волосся деякі дами використовують перо пташок, званих колібрі». Далі йдуть поради, де у Львові можна придбати матеріали для пошиття одягу.[53] У 1860 році з'явився один з найвідоміших французьких модних журналів «La Mode illustrée». Він прославився завдяки високої якості виконаних у техніці гравюри ілюстрацій. Популярним цей журнал також зробила його цільова аудиторія – представники середнього класу. «La Mode illustrée» фактично став першим виданням для всієї родини. У ньому 26

друкувалися жіночі романи, новини, літературні огляди, статті про мистецтво, ребуси, а також, схеми по рукоділлю та модні кольорові ілюстрації, присвячені, в тому числі, дитячому вбранню. У листопаді 1867 року в США вийшов перший номер журналу «Harper's Bazaar». Він є найстарішим із нині існуючих журналів про моду. У щотижневому виданні для представниць середнього і вищого класу публікувалися зразки французької та німецької моди. З 1901 року журнал випускався один раз на місяць. Завданням видання було представлення моди як вишуканого і витонченого світу. Щоб досягти цієї мети, до роботи над журналом залучалися найвідоміші художники-ілюстратори, а пізніше й фотографи. У 1880 році у Франції почав видаватися щотижневий журнал «Le Petit Echo de la Mode», назву якого можна перекласти як «Маленьке відлуння моди». Мода була головною темою випусків – у виданні описувалися тенденції крою, кольору, тканини. Також видавець Шарль де Пенастер розробив кілька рубрик, які припали до смаку жінкам того часу: кулінарні рецепти, поради з виховання дітей, уроки крою та шиття, зразки любовних листів, музичні партитури, ігри, ребуси тощо. У 1873 році в США з'явився журнал «The Queen». Потім

його

перейменували в «Mc Calls'Magazine – The Queen of Fashion». Журнал став успішним завдяки викрійками одягу, розробленим творцем журналу Джеймсом Маккола, які друкувалися до його смерті. З 90-х років XIX століття виробництво модного одягу та аксесуарів поступово трансформується із малого приватного бізнесу у масове виробництво, стає індустрією. У 1892 році в США вийшов перший випуск журналу «Vogue». Засновником нового журналу були Артур Тюрнюр (зайняв посаду видавця) і Гаррі Маквікар (став арт-директором). Його акціонерами були Корнеліус Вандербильт (перший доларовий мультимільйонер), Стейвесант

Фіш 27

(генеральний директор іллінойської центральної залізниці), герцог Персі Морган та інші. [49 ] З першого випуску з'ясувалося, що це буде непросто черговий журнал про жіночу моду, а стримане і респектабельне видання про модний та світський Нью-Йорк. Спочатку видання було щотижневим і складалося з 16 сторінок розміром в четверту частку аркуша. Журнал був красиво оформлений і якісно надрукований. «Vogue» розповідав про життя світського суспільства, театральних постановках, музичних концертах, художніх виставках і літературні новинки, а також моду і стиль. У виданні друкувалися якісні ілюстрації, публікувалися ескізи одягу, які часто відображали нові модні тенденції. Ціна одного примірника складала десять центів. Це дозволяло людині з середнім статком придбати журнал і довідатися про суспільні новини. У 1909 році «Vogue» придбав видавець Конде Наст, який заснував видавництво Condé Nast в Нью-Йорку. Модна спрямованість видання була більш посилена. Цей рік вважається другим народженням журналу. Обсяг видання та ціна відповідно зросли. Наст вирішив ставити акцент лише на моді. Місце головного редактора він запропонував Едні Чейз, яка працювала в журналі з самого його відкриття. Саме Една зробила із модного журналу «Біблію стилю». У 1916 році з'явилася британська версія журналу, а в 1920-му – французька. Видання задало певний вектор розвитку багатьом наступним журналам про моду. На сторінках «Vogue» вперше з'явилися постановочні зйомки – фотосесії, а не просто манекенниці, що демонструють модні туалети. З 1927 по 1929 очолював французьке відділення єдиний за історію «Vogue» чоловік – Руссо Боше. За заслуги перед модної індустрією він удостоївся бронзової таблички на алеї слави «Fashion Walk of Fame» на Манхеттені. У 60-х роках року ХХ століття Vogue став одним з найвпливовіших модних журналів (головним редактором був на той час 28

Діана Вріланд) та символом нової ери в історії моди та fashion-журналістики, лозунгом якої було «більше креативності, емансипації та сексуальності». Журнал став виходити раз на місяць. Змінилася його цільова аудиторія –з домогосподарки на ділову жінку. Відповідно, змінилися рубрики, тематики статей. Починаючи з 1988 р. головним редактором «Vogue» є Ганна Винтур. Вона значно розширила аудиторію журналу – він перестав бути журналом лише для еліти; змінилася критерії відбору моделей – акцент став робитися на природності; моделей показували в повний зріст; представлені колекції були різної цінової категорії. У 2008 р .Г. Вінтур отримала Орден Британської імперії за досягнення в області модної журналістики. [39] На

радянському

просторі

теж

стала

проявлятися

публічна

зацікавленість до модної тематики. 8 березня 1914 р. з ініціативи В.І.Леніна починає видаватися перший радянський журналу для жінок «Робітниця». Цей суспільно-політичний і літературно-художній щомісячник виходить в Петербурзі

накладом

тис.

екземплярів.

«Робітниця»

–

перший

більшовицький масовий легальний журнал, який ставив собі за мету захист інтересів жіночого робітничого руху. Видання тимчасово припиняє роботу через поліцейські переслідування. Знову воно з'являється в 1917 році як щотижневий журнал ЦК РСДРП (б). У період Громадянської війни журнал знову перестає виходити і поновлюється в січні 1923 року. У 1922 році з'являється другий знаменитий радянський журнал – «Крестьянка». Він заснований Відділом по роботі серед жінок ЦК РКП (б). Були й інші помітні радянські видання, вік яких, був недовгий: «Робітниця і селянка» (1932-1941), «Жіночий журнал» (1926-1930) тощо. В кінці 30-х років в СРСР з'являються публікації на теми гігієни та косметики, поради домогосподаркам, мода, викрійки жіночого та дитячого одягу – зазвичай, це вкладиш з одним кроєм, до якого додається докладний опис. 29

У 1928 р. почав виходити журнал «Мистецтво одягатися», в якому друкували сукні та костюми з використанням мотивів народної вишивки. Чудово оформлений журнал «Мистецтво одягатися» був не просто модним, а й культурно-просвітницьким. Він містив цілу низку цікавих рубрик: «Паризькі листи» – (повідомлення кореспондента з Парижа про тенденції моди), «Курйози мод», «Минуле костюма» тощо. Був в журналі розділ «Корисні поради», де можна було дізнатися, «як чистити лайкові рукавички», «як прати тонкі мережива», «як оновити чорні мережива та вуалі». Крім того, в ньому друкувалися статті провідних модельєрів, лікарів-гігієністів, реклама товарів. У тому ж 1928 році з'являється радянський журнал «Домашня кравчиня» – традиційний журнал мод (великий формат, малюнки, в тому числі, кольорові, моделі одягу та пояснення до них, поради кравчинь та викрійки в додатку). Журнал практично цілком складаються з моделей модного одягу, взуття, аксесуарів. В основному це були малюнки, але зустрічалися і фотографії. Тексту було мало, лише опис моделей та поради кравчинь. Журнали «Мистецтво одягатися» та «Домашня кравчиня» видавалися на гарному папері великого формату, з кольоровою поліграфією і з додатком викрійок. У 1929 р. виходить новий журнал «Швейна промисловість»,

який

писав про проблеми масового промислового виробництва одягу. До середини XIX століття жіночі журнали про моду одержали широке поширення. Це відбулося завдяки збільшенню кількості індивідуальних швейних машин, а також прогресу в друкованій справі, що дозволило зменшити ціну на видання. У другій половині XIX століття в журналах почали друкувати докладні описи представлених моделей, керівництва щодо пошиття одягу та виготовлення аксесуарів. У кінці XIX століття модні видання почали співпрацю з відомими кутюр'є. 30

«Золотим віком глянцю» вважають 20-ті – 50-ті роки ХХ століття. Підвищеними темпами розвивалися друкарські технології. Це дало змогу, покращити якість ілюстрацій, жовтий папір низької якості - замінити на білий, а потім – на глянцевий. Мережева система доставки по залізничній колії сприяла зниженню вартості кожного випуску, скороченню часу доставки видань. Журнали залишалися головним джерелом розповсюдження модних тенденцій та стали найбільш доступним і масовим типом ЗМІ. Саме в них кутюр’є пропаганду вали власне мистецтво. У 1921 році в Парижі з'явився журнал «L'Officiel» (повна назва «L’Officiel de la couture et de la mode de Paris» - «Офіційний вісник паризької моди, шиття та крою»). Він є найстаршим з французьких модних видань, що випускаються до цього дня. У 1938 році журнал першим опублікував кольорові фотографії. Він знайомив своїх читачів із дизайнерамипочатківцями Кристіаном Діором, Жаком Фатом, Ів Сен-Лораном та іншими. Впродовж 80 років журнал видавався лише французькою мовою. Починаючи з 1996 року L’Officielліцензував свій бренд задля використання його за кордоном. Його й досі вважають самим інтелектуальним fashionжурналом. [46] В СРСР після 1929 року всі модні журнали ( «Мистецтво одягатися» та «Домашня кравчиня» «Модний журнал», «Моди сезону», «Модний світ», «Моди», «Моделі сезону» тощо) більше не виходили, тому що були закриті за «безідейність». Тільки після перемоги у Великій Вітчизняній війні в СРСР вийшов у світ перший номер «Журналу мод». Багато десятиліть він був головним джерелом інформації про моду. Проте, західноєвропейська та американська fashion-індустрія і fashionжурналістика продовжують активно розвиватися. У 1932 році з'явився особливий формат видання «три в одному». Тепер журнал складався з трьох великих розділів – «Новини і читання», «Краса і 31

стиль», «Домоводство». «Mc Calls'Magazine» ( згодом другу частину назви забрали) припинив існування лише у 2002 році. У 1937 році у Франції вийшов щотижневий журнал «Marie-Claire», присвячений не тільки моді: видання публікувало світські та культурні новини, читацьку пошту, рецепти збереження краси і здоров'я. У 1945 році проявився французький журнал «Elle». Його створила росіянка Елєн Гордон Лазарефф, яка емігрувала разом з батьками із Ростова на Дону під час революції. Основною темою видання стала мода. Перші номери журналу були розкуплені в рекордні терміни, а через кілька десятиліть він став самим читабельним журналом в світі.[ 48] У 1950 році в Німеччині вийшов журнал «Burda Moden», який пропонував жінкам самостійно шити модні наряди. Для цього у виданнях додавались точні викрійки. У післявоєнний час така спрямованість журналу стала революційною. Він придбав міжнародну славу. Відмінністю від інших подібних видань була саме модна орієнтація «Burda Moden». Робочий процес починався із відвідування показів колекцій дизайнерів, де вибиралися найбільш вдалі моделі, які потім адаптувалися під смаки і можливості читачок журналу. В 60-ті роки в СРСР збільшилась кількість видань з модної тематики, виходили додатки з викройками та вертежами до жіночих журналів. У 70-80ті роки з’явилось самостійне видання ГУМу – «Модели ГУМа» – альбоми сезонного одягу. Наприкінці 80-х років «Burda Moden» вийшла російською мовою та стала культурним шоком для радянських жінок. [ 49] Справжні глянцеві журнали з'явилися в Росії та Україні після перебудови. «Єва» – перший глянцевий український журнал про моду на одяг, музику, книги, сайти, людей, країни. Він був створений І. Данилевською (екс-редактор

«L'Officiel-Украина»)

та

її

литовською

колежанкою,

ініціатором проекту Є. Томбакене. Перший номер був надрукований на 32

українському папері на Крюківській фабриці межованого паперу, але вийшов литовською мовою та продавався у Литві. Потім видавництво було розташовано у Литві, журнал друкувався журнал у Білорусі, а продавався в Україні. Після встановлення кордонів на пострадянському просторі редакція «Єви» переїхала До Києва. Проект підтримав Фонд Сороса. [44] У 1993 році з’явилась українська «Єва» під слоганом «Вишуканий журнал для вибагливих жiнок». Це було перше модне видання в сучасній Україні, яке виходило українською мовою. І. Данилевська та В. Нечипорук (видавець «Єви» та «L'Officiel-Украина») були першими, хто почав створювати глянцевий модний журнал на території пострадянської України та формувати саме українську традицію. Вони формували та спрямовували перші покоління вітчизняних fashion-журналістів, створили основу для формування ринку глянцевих видань. Його створили В. Нечипорук у 1989 році. Fashion-фотограф В. Кармінський з 1995 року видавав фотожурнал «Новый сезон», в якому друкувались фото з паризьких подіумів. Важливо зазначити, що журнал «Єва» став першим українським глянцевим виданням, яке отримало акредитацію в Палаті високої моди і право висвітлювати Тижні моди в Парижі. На становлення української fashion-журналістики важливий вплив мають модні покази. Зустрічі під девізом «Єва» скликає друзів» привели до «Сезонів

моди»,

на

яких

українські

дизайнери

отримали

змогу

продемонструвати свої колекції. 14 жовтня 1997 року у Київському Домі Актора відбулися перші українські професійні покази мод. Їх організаторами були журнал «Єва», ательє С. Бизова та РІА «Янко». Далі був проект «Ukranian Fashion Games», на яких українські дизайнери сумісно показали українські

колекції

Санкт-Петербурзі

та

Москві.

Усі

ці

події

висвітлювались у глянцевих модних виданнях. Поступово «Тижні моди» стали головною модною подією України. Згодом вони виросли у «Ukrainian Fashion Week». Український Тиждень 33

Моди став першою професійною fashion-акцією на території Східної Європи, яка відповідає світовим стандартам показів prêt-a-porter. Його автори й організатори І. Данілевська та В. Нечипорук створили журнал «Сезони моди», який виходив раз у два місяці українською мовою та відображав цю подію і тенденції української моди взагалі. Вони впевнені, що «мода на країну формується всередині країни. В останній час українці на питання: «що в вас є окрім «Руслана» і Руслани, братів Кличко і Андрія Шевченко, можуть з гордістю говорити, що в нас є мода. Інша справа, що мода поки ще не стала індустрією». [ 50] Двохтисячні роки стали знаковими у fashion-індустрії України. Одразу декілька міжнародних видань стали виходити саме у цей проміжок часу. У 2001 році в Україні почали виходити два ліцензійних міжнародних видання – «ELLE» ті «L'Officiel». У 2008 р. вийшов перший номер «Harper’s Bazaar Україна». 21 лютого 2013 року в продаж поступив перший номер «Vogue Україна». Для порівняння можна зазначити, що «Elle Росія» виходить вже 17 років, «Harper’s Bazaar» – 16 років, а російському «Vogue» виповнилось 15 років. Можна вважати, що з появою в нашій країні великих мережевих видавничих брендів розпочався новий етап в розвитку вітчизняної fashionжурналістики та fashion-індустрії загалом. Вивчення та аналіз науково-теоретичних джерел та Інтернет-ресурсів з проблеми дослідження, систематизація та узагальнення інформації дозволяє зробити певні висновки. Fashion-журналістика є важливим напрямком сучасної журналістики. Її роль у суспільних процесах, соціалізації особистості та інтеграції людини у соціокультурний простір, можливості впливу на свідомість, самосвідомість багатьох українців, становлення самоідентичності підлітків та молоді досить вагомі. Fashion-видання можна розглядати як засіб формування та розповсюдження модних стандартів та об’єктів, впливу на трансформацію 34

суспільних та індивідуальних цінностей. Недоцільно ігнорувати або принижувати значимість та наслідки цього впливу. В сучасному суспільстві інтерес до fashion-журналістики постійно підвищується. Однак, не зважаючи на цю тенденцію,fashion-журналістика не має статусу наукової дисципліни, а розглядається лише як специфічний вид журналістської діяльності. Саме тому немає загальноприйнятого та науково обґрунтованого визначення досліджуваного поняття. Історія глянцевих журналів досить тривала й цікава. Історія сучасної української

fashion-журналістики

розпочалася

1993 р.

виходом

україномовного модного журналу «Єва». Він став першим українським глянцевим виданням, яке отримало акредитацію в Палаті високої моди і право висвітлювати Тижні моди в Парижі. Сучасна українська fashion-індустрія, зокрема,fashion-журналістика активно розвиваються. В Києві щорічно проходять тижні моди Ukrainian Fashion Week та Mercedes-Benz Kiev Fashion Days. Українські модні дизайнери та моделі визнані міжнародним fashion-ринком. Знаковими у fashion-індустрії України стали двохтисячні роки – в Україну прийшли міжнародні глянцеві: «Elle» (2001 р.), «Harper’s BazaarУкраїна» (2008 р), «Vogue Україна» (2012 р.). З появою в нашій країні великих мережевих видавничих брендів розпочався новий етап в розвитку вітчизняної fashion-журналістики та fashion-індустрії загалом. Аналізуючи суспільну роль, функції, змістовну сутність та завдання fashion–журналістики, важливо звернути увагу на існування проблеми системної підготовки професійних fashion–журналістів. В Україні існує дефіцит університетських освітніх програм, спрямованих на якісну та високопрофесійну підготовку журналістів, що працюють в індустрії моди. Винятком є приватні освітні проекти та різноманітні семінари, які проводять в Україні зарубіжні експерти індустрії моди. Але якщо українська fashion– індустрія має за мету меті стабільне визнання на міжнародній арені, окрім 35

українських дизайнерів (деякі з яких вже визнані міжнародною fashion– спільнотою), необхідні грамотні, професійні fashion–журналісти. Саме вони можуть сприяти формуванню іміджу української fashion–журналістики. Об’єктом напрямку журналістики, який ми досліджуємо, є мода в різних контекстах. Саме моді як цілісному, динамічному, соціокультурному явищу fashion-журналістика зобов’язана своїм народженням та розвитком. Еволюція соціології моди як соціального явища представлена класичними науково-теоретичними підходами: концепцією наслідування (Г. Спенсер, Г. Тард, Г. Зіммель); теорією демонстративного споживання (Т. Веблен, В. Зомбарт та інші); теорією колективної поведінки (Г. Блумер. Ланг і Ланг та інші); семіотичним підходом (Р. Бартр, Р. Сеннет, Ж. Бодрійяр). Ці теорії суттєво вплинули на сучасні погляди щодо природи моди та її соціальних функцій. Концепції моди є теоретичним підґрунтям для становлення fashionжурналістики як наукової дисципліни.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ: КОНТЕНТ-АНАЛІЗ 2.1. Контент-аналіз як метод дослідження – історія виникнення та визначення Поява наукового контент-аналізу у його нинішньому вигляді відбулася тоді, коли засоби масової комунікації розвинулися настільки, що стали засобами масового впливу на громадську думку. Термін «контент-аналіз» (пер. з англійської – аналіз змісту) почали застосовувати наприкінці XIX ст. – початку XX ст. американські журналісти Дж. Спід і Д. Уілкокс. Остаточно це поняття увійшло у науковий обіг завдяки Б. Меттьюз, М. Уіллі, С. Кінгсбері – дослідникам у галузях соціології, журналістики, політології, політичної психології. Але першим випадком застосування подібного методу є дослідження, яке здійснено у Швеції у XVII столітті. У 1640 p. в умовах гострого незадоволення офіційним лютеранством теологи порівняли апокрифічну збірку релігійних гімнів «Пісні Сіону» з гімнами офіційної церкви. [25] Здійснили це шляхом порівняння викладання у нових піснях релігійних ідей із трактуванням цих ідей у вже існуючих офіційних релігійних текстах. Це дослідження більше було побудовано на порівняльному аналізу і змісту текстів з метою їх цензурування, ніж контент-аналіз у його сучасному розумінні [20] Першим

широко

відомим

серйозним

дослідженням

преси

за

допомогою контент-аналізу був аналіз змін в тематичному змісті ньюйоркських газет за 1881-1893 роки. Його здійснив американський дослідник Дж. Спід. У статті «Чи подають зараз газети новини?» (1893 р.) він проаналізував взаємозв'язок між зростанням тиражів найбільших газет (передусім, «The New York Times») і збільшенням в них «бульварної» тематики (сенсацій, скандалів, чуток) при зменшенні новин політичного, релігійного, культурного характеру. [34.] 37

М. Уіллі у своїй праці «Місцева преса» (1926 р.) розподілив статті в проаналізованих ним кількох десятках місцевих газет за тематикою (політика,

економіка,

сенсації,

спорт,

персоналії,

редакційні

статті,

розважальні матеріали тощо) і за локальністю інформації (місцевого значення, окружна, штату, державна, міжнародна). Він порахував кількість уваги, яку газети приділяли тій чи іншій тематиці. Досить глибокий аналіз соціальних функцій преси зробили дослідники С. Кінгсбері, Г. Харт, А. Кларк. У роботі «Новини й газети» (1930 р.) вони розподілили газетні матеріали на три групи різної соціальної значимості: новини, що стосуються особистих, суто споживчих інтересів читача; новини, що цікавлять читача як члена соціальної групи; сенсації. Залежно від пропорцій, в яких газета приділяла увагу цим групам новин, дослідники визначали соціальну цінність газети. Дж. Вудворд у праці «Зарубіжні новини в американських ранкових газетах» (1930 р.) проаналізував, скільки своєї площі відводять різні видання тим чи іншим тематичним блокам. Дослідник висловив важливу думку, що преса впливає на світогляд читача не стільки пропагандою певної позиції в редакційних статтях, скільки за допомогою замовчування, спотворювання, ретушування певної інформації або привертанням уваги читача до неї. [22,41-48] На думку багатьох дослідників, найбільший внесок у становлення методу контент-аналізу в його сучасному вигляді здійснив американський дослідник Г. Лассуелл. Він вдосконалив модернізував метод контент-аналізу, увів нові категорії та процедури. У 1920-40-х роках він вивчав політичні функції ЗМІ і пропаганди. Про це Г. Лассуелл написав у своїх відомих працях «Техніка пропаганди у світовій війні» (1927 р.), «Пропаганда, комунікації і громадська думка» (1946 р.) та інших. Дослідник вичленив та підрахував автономні змістовні частини тексту, що містили в собі властивості сенсу всього тексту (символ). За допомогою цих процедур Г. Лассуелл з'ясовував, що саме пропагандисти 38

ставили в центр уваги аудиторії, якими соціальними моделями поведінки маніпулювали, щоб досягти запланованого впливу на громадську думку. Зокрема, вінвиявив, що британська пропаганда більше апелювала до гуманістичних цінностей, німецька – до захисту «великої німецької культури». Г. Лассуелл відзначав, що одиниця вимірювання, яку він назвав «mention» (пер. з англ. – згадування), має окремо визначатися для кожного конкретного дослідження – залежно від поставлених цілей і предмету дослідження. Визначена ним одиниця аналізу («згадування») в тій чи іншій формі і сьогодні є основою досліджень, що базуються на контент-аналізі. [25] Розвиток та розповсюдження засобів масової інформації викликало збільшення контент-аналітичних досліджень у цій галузі. Під час другої світової війни контент-аналіз використовували державні заклади США, Англії та інших країн для вивчення ефективності впливу пропаганди, а також, з метою розвідки. Широко відомі дослідження американцяЛ. Лоуенталя. В одній із своїх праць «Біографії в популярних журналах» він дослідив зміни у свідомості середнього американця за характеру біографій осіб, що розміщувались в найбільш популярних журналах у різні роки. Об'єктом його аналізу були номери американських журналів за 1901-1941р. Отже, було виявлено зміщення уваги американців з політиків (початок ХХ століття) до діячів сфери розваг. В 60-ті роки це дослідження продовжили

вчені

Гарвардського

університету.

Вони

зафіксували

прискорення виявлених Лоуенталем тенденцій. Фундаментальною науковою працею, присвяченою методу контентаналізу вважається книга Б. Берелсона «Контент-аналіз у комунікаційних дослідженнях» (початок 50-х рр. ХХ століття). Автор дає визначення контент-аналізу: дослідницька техніка для об'єктивного, системного і кількісного опису наявного змісту комунікації , яка відповідає цілям її 39

дослідника. [1,74]; характеризує його види, критерії та одиниці для кількісного дослідження. Таким чином, «законодавцями мод» у використанні контент-аналізу були американці. На їх досвід спиралися більшість західноєвропейських науковців. Тем не меш, в Європі теж почали з’являтися оригінальні методики якісно-кількісного аналізу змісту (Ж. Клейзер, А. Моль ). Відомий французький журналіст, політичний діяч і вчений Ж. Кейзер розробив власну методику контент-аналізу. Він був одним із засновників і певний час заступником директора Французького інституту преси. Розроблений Кейзером метод аналізу преси здобув широке визнання. Деякі запропоновані ним способи статистичного опису преси було cтандартизовано ЮНЕСКО. Свої погляди Ж. Кейзер узагальнив у книзі «Французька щоденна преса». Об'єктом дослідження були всі 12 щоденних паризьких газет і 88 провінційних. У передмові до книги він написав: «Мета цього твору – запропонувати спосіб вивчення щоденної преси і, застосовуючи його, спробувати описати французьку щоденну газету як вона є, тобто як готовий продукт, що надійшов для споживача» [22] Питання теорії та практики контент-аналізу обговорювалися за кордоном на численних конференціях та симпозіумах. Однією з найбільш важливих була конференція «Тенденції у контент-аналізі» (Іллінойський університет, 1959 р.). На конференції було підбито підсумки моделізації лассвеллівського контент-аналізу. В конференції приймали участь соціологи, психологи, психолінгвісти. Під час проведення Анненбергзької конференції з проблем контент- аналізу (1969 p.) розглядалися питання про взаємозв'язок тексту з поза текстовою реальністю, а також проблеми використання в контент-аналітичних дослідженнях комп'ютерної техніки [54]. Існують різні визначення контент-аналізу як методу: 40

- дослідницька

техніка,

що

використовується

для

отримання

повторюваних та дійсних висновків з тексту (чи іншого значущого матеріалу) відносно змісту його використань (К. Кріппендорфф) [3,12–15]; - систематична числова обробка, оцінка та інтерпретація форми і змісту інформаційного джерела (Д. Мангейм і Р. Річ) [28]; - багатоцільовий дослідницький метод для вивчення широкого спектру проблем, у котрому зміст комунікації служить основою для висновків (О. Р.Холсті) [35] - якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів (М. Костенко та В. Іванов) [25]; - контент-аналіз у його сучасному вигляді передбачає витягнення прагматичних висновків із статистично спостережених семантичних звичок джерела (П. Н. Федотова) [34]. Відмінності у визначенні контент-аналізу різними дослідниками значною мірою зумовлені тим, якому типу контент-аналізу вони віддають перевагу – кількісному чи якісному. Кількісний контент-аналіз ґрунтується на аналізі частоти згадувань вибраних дослідником змістовних одиниць, співвідношення частоти їх появи у тексті, оцінок, з якими вони згадуються. Кількісний контент-аналіз застосовується при аналізі великих масивів інформації. При якісному контент-аналізі дослідник зосереджується не на кількості появи певних змістовних одиниць у тексті, а на факті їх присутності чи відсутності, на аналізі їх сутності, формі подачі. Як правило, якісний контент-аналіз застосовується відносно невеликих за обсягом текстів або окремих змістових одиниць. У складних комплексних дослідженнях кількісний і якісний контент-аналізи поєднують, що дає можливості використовувати переваги обох методів. [23]. 41

В нашому дослідженні використано два види контент-аналізу – кількісний та якісний. Основні процедури контент-аналізу: - виявлення смислових одиниць контент-аналізу (поняття; теми, що виражені у смислових абзацах, частинах тексту, статтях; випадки чи факти; смисл звернень до потенційного адресату тощо) – в залежності від мети, завдань, гіпотези та змісту конкретного дослідження; - виокремлення одиниць рахунку, які можуть співпадати або не співпадати з одиницями аналізу (фізичний протяг тексту; площа тексту, яка заповнена смисловими одиницями; число строк (абзаців, знаків, колонок тощо); метраж плівки при аудіо-та відеозаписах; кількість малюнків з певним змістом, сюжетом тощо; - процедура підрахування (подібна до стандартними прийомами класифікації по визначеним групам). Складаються спеціальні таблиці, спеціальні формули, статистичні розрахунки зрозумілості тексту та інше. Отже якісний та кількісний контент-аналіз є основним емпіричним методом нашого дослідження. Окрім того, емпіричний етап дослідження включав опосередковане та включене (під час роботи у fashion-виданнях)спостереження, інтерв’ю та комплексу теоретичних методів. 2.2. Використання контент-аналізу в дослідженні особливостей сучасної fashion–журналістики в Україні Для досягнення мети нашого дослідження – визначення особливостей, тенденцій та перспектив fashion-журналістики в сучасній Україні ми використовували якісний та кількісний контент-аналіз. Ми окреслили коло завдань, які ми передбачали вирішувати: 1. З’ясувати особливості становлення fashion-журналістики в сучасній Україні. 42

2. Окреслити специфіку формування контенту сучасних українських fashion-видань (фото, тексти). 3. Визначити

обсяг

та

співвідношення

українського

контенту

(фото,тексти) в глянцевих fashion- журналах. 4. Виділити основні теми, яким приділяється увага у матеріалах. 5. Виявити динаміку розвитку й основні тенденції та спроектувати перспективи розвитку fashion-журналістики в Україні. Зазначимо, що ми досліджували статті та фотографії виключно fashion тематики Вибірка контент-аналізу. Для дослідження ми обрали три мережевих видання: «ELLE», «Harper’s Bazaar» та «Vogue». Ми обрали саме ці журнали, тому що вони стартували в Україні у різний час, а також, вони є безперечними лідерами fashion-ринку, та, з одного боку, максимально повно відображають погляд на моду, а з іншого –можливості розвитку fashion-журналістики в Україні. Саме ці міжнародні визнані та витримані часом видання, на нашу думку, демонструють найвищий рівень якості в цьому сегменті ринку та є реальною

можливістю

для

реалізації

професійних

амбіцій

молодої

української fashion-журналістики. Комплексне вивчення цих глянцевих видань дозволило нам провести кількісні виміри та кількісний аналіз. Також ми аналізували якісну складову – змістовне наповнення, представленість на ринку української преси. Усе це дозволило виявити закономірності, тенденції, спрогнозувати перспективи, зробити висновки. Усе це відображено у третьому розділі роботи. Для дослідження ми обрали наступні категорії та змінні: - тираж; - кількість сторінок; - кількість і розмір матеріалів українських авторів; - кількість і розмір матеріалів закордонних авторів; - кількість і розмір фотоматеріалів українських авторів; 43

- кількість і розмір фотоматеріалів закордонних авторів; - висвітлення на сторінках журналу українського fashion-ринку (дизайнери, моделі, новини бутіків, інтерв’ю з fashion- персонами тощо); - наявність та кількість реклами; - наповнення рубрик; - тематика та спосіб подання матеріалів (тенденції, новинки – фото та текст) - об’єм редакційних матеріалів. Під авторським текстом ми розуміли матеріали, що розміщені на не менш, ніж 1 друкованої сторінки журналу. Випуски журналів були обрані у відповідності до їх наявності на ринку; виходу конкурентних видань, ювілейних номерів. Варто зауважити, що було досить складно знайти архівні журнали. В більшості бібліотек вони відсутні. Що стосується Інтернет - випусків, то, як правило, не містять повної інформації (відсутні рекламні та частково редакційні полоси). У зв’язку з тим, досліджувались ті номери журналу «ELLE Україна», які були нам доступні. Обов’язковими були наступні випуски журналів: - старт проекту «ELLE» в Україні - зміна редакційного складу; - випуск із обкладинкою с фотографією Ю. Тімошенко; - старт «Harper’s Bazaar Україна»; - ювілейний 10-річний випуск; - старт «Vogue» в Україні. Усього нами було проаналізовано 10 випусків журналу «ELLE Украина»: Травень 2002; Травень 2005; Травень 2009; Жовтень 2009; Грудень 2009; 44

Квітень 2011; Січень 2012; Квітень 2013; Травень 2013; Червень 2013. Пошук журналу «Harper’s Bazaar Україна» був самим складним, тому що його практично немає в наявності. Це стосується як архівних випусків, так і свіжих. У продажі останні номери журналу є лише в декількох окремих точках. Тому ми аналізували ті журнали, які змогли дістати. Обов’язковим для нас було вивчення першого та останнього випусків. Врешті решт ми досліджували особливості й тенденції по наступних випусках: Січень 2009; Травень 2010; Грудень 2012; Травень 2013; Травень 2013. Усього – 5 номерів. Журнал «Vogue» вийшов на ринок України тільки у лютому 2013 року. Тому ми досліджували усі випуски журналу: Березень 2013; Квітень 2013; Травень 2013; Червень 2013. Усього – 4 випуски. Таким чином, ми досліджували особливості, тенденції та перспективи розвитку української fashion-журналістики на прикладі 19 мережевих видань, які видаються в Україні по міжнародній ліцензії. Для отримання якісних даних, ми підрахували кількість сторінок кожного випуску, які відповідали визначеним нами критеріям та змінним. 45

Потім,

шляхом

математичних

обчислень,

ми

знайшли

процес

те

співвідношення та середньостатистичні показники критеріїв. Отримати якісні показники означених критеріїв ми змогли в результаті аналізу загального візуального сприйняття журналу; тактильних відчуттів (чи приємна обкладинка, сторінки журналу на дотик, виникає бажання тримати його у руках?); наявності зацікавленості у читанні та вивченні редакційних матеріалів; час, який споживачу потрібно використати на аналіз кожного номера (кількість повернень до випуску, читання матеріалів, інтерес до тем); загальний інтерес до видання (позиція на ринку, піар-кампанії тощо). Отримані нами дані наведені у вигляді опису, таблиць, діаграм та проаналізовані та узагальнені у розділі третьому. Отже, в цьому розділі ми обґрунтували вибір методології дослідження. Саме контент-аналіз частіше всього застосовують як основний метод дослідження засобів масової інформації. Інтеграція якісного та кількісного контент-аналізу дає можливість описати та підтвердити отримані результати. Виокремлення смислових одиниць контент-аналізу, які обумовлені метою, завданнями, гіпотезою та змістом нашого дослідження та співставленні з визначеними категоріями дозволяє отримати більш достовірні результати. Ми обґрунтували вибірку дослідження, а саме - три мережевих видання: «ELLE», «Harper’s Bazaar» та «Vogue», що виходять в Україні. Досліджено особливості, тенденції та перспективи розвитку української fashion-журналістики на прикладі 19 видань. Комплексне вивчення цих глянцевих видань дозволило нам провести кількісні виміри та кількісний аналіз. Також ми аналізували якісну складову – змістовне наповнення, представленість на ринку української преси. Усе це дозволило виявити закономірності, тенденції, спрогнозувати перспективи, зробити висновки. Для здійснення якісного та кількісного контент-аналізу ми визначили наступні категорії та змінні: тираж; кількість сторінок; кількість і розмір матеріалів українських авторів; кількість і розмір матеріалів закордонних 46

авторів;кількість і розмір фотоматеріалів українських авторів; кількість і розмір

фотоматеріалів

закордонних

авторів;висвітлення

на

сторінках

журналу українського fashion-ринку (дизайнери, моделі, новини бутіків, інтерв’ю з fashion-персонами тощо); наявність та кількість реклами;наповнення рубрик; тематика та спосіб подання матеріалів (тенденції, новинки – фото та текст); об’єм редакційних матеріалів.

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ 3.1. Аналіз сучасного ринку fashion-видань в Україні На видавницькому ринку сучасної України представлено достатньо багато глянцевих журналів, які розкривають своїм читачам різноманітний світ Fashion. Умовно ми поділили їх на три категорії. 1.

Ліцензійні мережеві видання. Це журнали, які мають ліцензії

міжнародних видавничих домів. Наприклад, «Elle», «Vogue», «L'Officiel», «Harper’s Bazaar», «Esquire», «Cosmopolitan», «Men's Health»та інші. Їх розповсюдження здійснюється через продаж або підписку. В Україні їх представляють: - видавничий дім «Hearst Shkulev Ukraine» (журнали Elle, MAXIM, MARIE CLAIRE); - видавничий дім «Sanoma Media Ukraine». В цієї компанії 8 відомих глянцевих

видань:

«Cosmopolitan»,

«Harper’s

Bazaar»,

«Men's

Health», «Sensa», «Домашний очаг», «Esquire», «National Geographic», «Casaviva»; - «UMH group». Управляє портфелем, що містить більше,

ніж 50

брендів, у тому числі: «Forbes», «Vogue Україна», «Корреспондент», «Фокус», «Теленеделя», «Аргументы и Факты», «Комсомольская правда»; i.ua, bigmir.net, football.ua, тощо. «UMH group» належить до трійки найбільших гравців медіа-ринку та є найбільш динамічною мультімедійною групою у Східній Європі. «Разом із партнерами, однією із найуспішніших американських мультимедійних компаній Condé Nast International, ми створюємо в Україні унікальний продукт. «UMH group» привела в Україну бренд із 120-річною історією, величезним авторитетом у світі моди, зірковою командою та сучасними медіатехнологіями, - зазначив президент «UMH group» Б. Ложкін про запуск fashion-журналу «Vogue» в Україні. [ 40] 48

2. Українські/регіональні видання – журнали, створені в Україні. Це – «Женский журнал», «LG», «DressCode», «Domino», «Сезони Моди» та інші. Їхній контент віддзеркалює бачення та можливості українських видавців. На наш погляд, їх особливість полягає у можливості вільно та максимально повно відображати українську fashion-індустрію. Але їх роботу ускладнює відсутність ринку професійних fashionжурналістів. Проте, саме в цих виданнях частіше створюються умови для професійного росту та самореалізації молодих редакторів, журналістів. Наприклад, Соня Забуга (теперішній головний редактор українського видання Elle) працювала разом з Іриною Данилевською над першим українським fashion-журналом «Єва» (1991 р.). Fashion-стіліст Веня Брикалін успішно працює для L'Officiel і Helen Marlen Magazine, друкується в Elle, співпрацює з Л. Літковською, А. Таном. Стартовим майданчиком для нього був журнал DressCode (Одеса). Українські/регіональні

fashion-видання

розповсюджуються

через

продаж у роздріб, підписку, безкоштовне розповсюдження в бутіках, ресторанах, салонах, авіакомпаніях тощо. 3. Спеціальні (корпоративні) видання – журнали, що створюються під запит конкретної компанії. Основні матеріали – опис та представлення брендів кампанії-видавця. Наприклад, «Noblesse» (ювелірна компанія Noblesse), «Platinum» (ювелірна компанія Crystal group), «Helen Marlen Magazine» (Helen Marlen group ), «Модно» (мережа «Жан»), «Летуаль» (мережа парфюмерних магазинів), «Сады Победы» (ТЦ, Одеса), «Я» (мережа «Итис»). Цікаво, що журнал «Domino Magazine» (Dominogroup, Донецьк) за шість років перетворився із корпоративного журналу у видання, що визнане на fashion-ринку України. Тому можна вважати, що він перейшов у сегмент регіональних видань Розповсюджуються спеціальні видання безкоштовно, у місцях, де представлена продукція (наприклад, у власних бутіках). 49

Щодо стану модної журналістики та моди – нас зацікавили думки російського дизайнера, креативного директора власної марки одягу, кандидата філологічних наук М. Черніцова [59].

Він аналізував стан

розвитку російського друкованого глянцю та дійшов висновку, що «останнє десятиріччя характеризується його бурхливим зростанням та занепадом». М. Черніцов звертає увагу на те, що в умовах кризи вижили лише ті, хто звертався до рядових покупців. Посприяли цьому, на його думку, наприклад, кишеньковий формат журналів:гра «хочу/можу» з фотографіями схожих дорогих речей та їхніх дешевих аналогів (журнал «Glamour»). «Великий» глянець задля виживання перейшов у преміум-сегмент. Але це

не

означає

підвищення

якості

роботи

журналістів,

фотографів,

авторського креативу або поліпшення друку. Це лише напускання пафосу та підняття роздрібних цін. Дизайнер констатує факт, що в Росії не з’явилося жодного art-fashionпроекту – журналу іншого розміру з великими, красивими картинками, схожі на альбоми з мистецтва. Єдиним оригінальним виданням про моду є журнал «Fashion collection». Він не має конкурентів й інтенсивно розповсюджується на теренах СНД. М. Черніцов визначає причини того, що російський глянець не став навіть загальнонаціональним авторитетом у сфері моди. Ними є: гроші; клановість («золоті списки» тих, кого люблять головні редактори fashionжурналів та закордонні авторитети); наслідування (параноя російської культури

цілому

«підлещуватися»

–

перед

соромитися

власного

європейською

коріння,

«витонченістю»);

минулого

та

переривання

традицій. «Оскільки російська мода і модні журнали мають невелику історію, першим бажанням було «зробити як там», а не творити щось своє. Тому поки ще є тільки надія на те, що колись в редакціях Парижу, Лондона, Токіо, Нью-Йорку кожного місяця чекатимуть російських видань»[ 59 ].

Ми вважаємо, що хоча можливості українського fashion-ринку набагато простіші, ніж у Росії, багато чого з вищезазначеного можна віднести і до сучасної української fashion- журналістики. Вважаємо необхідним відмітити перспективи входження в Україну лідерів світового ринку глянцевих видань (Elle», «Vogue», «L'Officiel», «Harper’s Bazaar» та інших) для української fashion-індустрії, в тому числі, fashion-журналістики. На наш погляд, перевагами цього процесу є: - у світі підвищується рівень іміджу країни та її fashion-індустрії; - ми отримуємо якісний міжнародний контент, що дає можливість читачам приєднатися до шанувальників визнаних fashion-журналів – законодавців світової моди; - з’являються додаткові можливості для просування на світовий ринок досягнень української fashion-індустрії, дизайнеров, моделей, журналістів; - розширюються рекламні можливості для ТМ, магазинів, що представлені в Україні; - з’являються нові, додаткові іміджеві та економічні вигоди. З іншого боку, присутність на українському ринку відомих міжнародних глянцевих видань, актуалізує проблему професійної підготовки кадрів для редакційних команд, якості роботи та відповідальності взагалі. Це стимулює та підвищує рівень конкурентоздатності, вимогу постійного професійного зростання та особистісного самовдосконалення fashionжурналістів. Соня Забуга (головний редактор «ELLE Україна») вважає, що «fashion-журналисту необхідно присвятити моді мінімум 3-4 роки життя. Роздивлятися, аналізувати, читати, не боятися говорити свою думу. Гарний fashion-журналіст – це, перш за все, досвідчений журналіст». Подібну думку висловлює

О. Глухіх

(fashion-редактор

«ELLE

Україна»):

«важливо

усвідомлювати, що любити моду та красиво вдягатися – це не означає бути гарним журналістом. Fashion-редактор має вміти розрізняти власні смаки 51

та уподобання від об’єктивних даних, світових трендів та думки визнаних експертів. Плюс – обов’язкова наявність досвіду та кругозору». [56] Таким чином, попит на глянцеві видання збільшується, що відображає соціальні та моральні тенденції суспільства споживачів. Fashion-видання стрімко підкоряють ринок преси. Важливо враховувати ці тенденції і сприяти формуванню здорової конкуренції, підвищенню якості модних журналів, насамперед – за рахунок професійної редакційної команди. Тому знов виникає питання до професійної освітньої підготовки fashion-журналістів, які б мали підтримувати імідж України як держави з розвинутою fashionіндустрією на міжнародному рівні. 3.2. Особливості, тенденції та перспективи сучасної української fashionжурналістики Об’єктом нашого дослідження були глянцеві міжнародні видання «ELLEУкраїна», «Harper’sBazaar Україна», «Vogue Україна». Охарактеризуємо та проаналізуємо кожний журнал більш детальніше. 3.2.1. Український «ELLE» «ELLE Україна»: журнал №1 про моду у світі. Унікальна концепція:поняття «мода» виходить за звичні рамки та має відношення до способу життя в цілому. Тираж в Україні – 80000 прим. Періодичність:один раз на місяць. Формат: А4 Розповсюдження: Україна. Вихід в Україні - 2001 рік. Головний редактор - Соня Забуга (з 2008 року), до цього –Нана Морозова. Видавник в Україні: Видавничий дом ООО «Hachette Filipacchi Shkulev– Україна» по ліцензії Hachette Filipacchi Media. 52

ELLE був заснований у Парижі у 1945 році. Головний редактор журналу Соня Забуга в інтерв'ю Ukrainian FASHION відзначає особливості української версії журналу: «У кожній країні – свій унікальний «ELLE». Це усвідомлюєш повною мірою, коли приїжджаєш на конференцію редакторів «ELLE». Ми маємо 44 видання по всьому світу, та ми збираємось кожен рік задля обміну досвідом, ідеями, інформацією. Французький «ELLE» – єдиний журнал, який виходить у щотижневому форматі, він докорінно відрізняється від fashion- глянцу у нашому звичному розумінні. В ньому більше інформації, більше гострих тем. В цілому, кожна країна вільна формувати свій варіант «ELLE». Тому мені дуже подобається, коли говорять «Українська версія ELLE», тому що, це дійсно українська версія всесвітньо відомого формату». [56] Ми проаналізували 10 випусків «ELLE Україна», які були надруковані за період з травня 2002 р. по червень 2013 року. Кількість сторінок: від 178 до 242, в середньому – 218 сторінок. Квітень 2011 – 306 сторінок. Обсяг реклами: 22-38%. У середньому – 32%. Вибір даних номерів був обумовлений стартом проекту, етапами розвитку, найбільш яскравими подіями (ювілеї, спецпроекти), ситуацією на ринку (криза, запуск конкурентів). На наш погляд, відмінною особливістю даного видання є певна «яскравість і легкість» у подачі матеріалів, незалежно від рівня її інтелектуального наповнення. Основний акцент робиться на рубрику «Стиль». Крізь весь журнал проходять актуальні речі, модні тенденції, новинки краси Інтерв'ю з зірками, замітки блогерів переплітаються із фотосесіями та новинками зі світу моди. Протягом майже 9 перших років журнал максимально намагався адаптувати модні тенденції українському ринку. Кожний номер містив по декілька сторінок з пропозиціями від конкретних українських магазинів та бутиків. Практичні рекомендації редакції були корисними для своїх читачів. 53

Тим не менш, контент українських випусків тих років можна скоріше віднести до типу Жіночих журналів Life Style, ніж до типу журналів про моду (наприклад, у ньому була присутня рубрика «Рецепти»). Можливо, цьому є об’єктивні причини: запит читача, стадія розвитку журналу, більша частина редакційних матеріалів – з російської версії; відповідні етапи розвитку українського fashion-ринку. Доскональний аналіз розвитку журналу «ELLE-Україна» не є завданням нашого дослідження, тому ми не розвинули даний напрям у рамках нашої роботи. Окремо хочеться відзначити випуск «ELLE-Україна» за травень 2005 року. Головною героїнею номеру стала Юлія Тимошенко, котра на той момент була прем’єр-міністром України. Її портрет був розміщений на обкладинці випуску. Цей номер викликав величезний інтерес у аудиторії. Був надрукований додатковий тираж у 10 000 екземплярів. Фотосесія була опублікована у 15 міжнародних виданнях ELLE. Випуск «Квітень 2011» став ювілейним. Він був присвячений десятиріччю журналів в Україні. Це був самий багатосторінковий номер – 306 сторінок. Він був надрукований у кількості 100 000 екземплярів (тобто, додатковий тираж – 20 000 екземплярів). Обкладинку прикрасила модель Вікторія Сасонкіна. Слід зауважити, що за останні роки, зокрема при редакторстві Соні Забуги, журнал певним чином відкоригував напрям подачі матеріалів. Істотно збільшився обсяг матеріалів про моду, наповнення інших рубрик стало також частіше розглядається крізь призму моди. Тому можна вважати, що журнал, безумовно, є путівником у світ моди, не зважаючи на свій достатньо широкий та різноманітний зміст. Теперішній головний редактор журналу Соня Забуга в листі к читачам зазначила: «Сьогодні українське видання має найбільший тираж у сегменті модних журналів та в 2011 році стало лідером на ринку по кількості рекламних полос. «ELLE-Україна» на 95% складається з оригінальних 54

матеріалів. Нам важливо бути актуальними для тих, хто живе в Україні. Саме тому ми принципово проти тотальних copy-paste з видань мережі». Аналіз 10 випусків журналу, здійснений в межах нашого дослідження, показує, що кількість редакційних матеріалів українських авторі, дійсно зростає (див. Табл. 1. та Діаграму 1). Таблиця 1. Загальна порівняльна характеристика випусків «ELLE-Україна» Тра-

Тра-

Жов-

Гру-

Кві-

Сі-

Кві-

Тра-

Чер-

вень

тень

день

тень

чень

тень

вень

2002

2005

2009

2011

2012

2013

Сторіноку номері

178

198

162

226

210

306

186

218

210

178

Українські автори

12%

16%

12%

13%

11%

Зарубіжні автори

28%

24%

Фото українських авторів

Фото зарубіжних авторів

16%

17%

16%

13%

10%

16%

11%

Відображення української моди

Всього українське авторство

23%

21%

15%

16%

17%

18%

17%

10%

12%

Діаграма 1. Співвідношення авторства матеріалів 30

28 24

25 20

15 12

10 5

5 5

7 5

4 4

5 2

0 2002

2005

2009

українські автори

2011

2012

2013

зарубіжні автори

українські фотороботи зарубіжні фотороботи Так, у випуску за 2002 р. їх було трохи більше 1%; у 2009 р. – 8%; у 2012-2013 рр. –в середньому 13%. Тем не менш, слід зауважити, що головні фотосесії стабільно належать міжнародним майстрам. Ключовий матеріал (інтерв’ю або подання яркої персони) є частиною міжнародного контенту. Авторство текстів варіюється від номера до номера. Частина матеріалів, новинні блоки, інтерв’ю, безумовно, готуються українськими авторами (але це до 10% текстового наповнення всього журналу). Також значну долю у журналі займає реклама (від 22 до 38%). Основними рекламодавцями є торгові марки одягу й косметики, причому, у рівних долях наявні як бренди lux- класу, так і більш демократичний сегмент. Український fashion- ринок представлений, на наш погляд, зовсім незначно. У кращому випадку, це інтерв'ю з дизайнером або мінімальний огляд його колекцій (до 3% журналу).

Незрозумілим є той факт, що журнал є медіа-партнером більшості Тижнів Моди, які проводяться в Україні, але відображує ці події лише у фотозвітах світських заходів. При цьому майже ігноруються дизайнери, покази, колекції – саме те, що складає основу Тижнів моди.

3.2.2. Український «Harper’s Bazaar» Концепція: Harper’s Bazaar – модний журнал про особистий стиль. Мода без границь. Тираж: 25 000 (вказано на сайті), 35000 (в журналі за травень 2013) Періодичність: один раз на місяць Формат: А4 Максі - формат: 2 рази на рік (березень, вересень) Спецвипуски «Наша Мода»: квітень, листопад Розповсюдження: Україна Вихід в Україні:грудень 2008 Головний редактор: Наталя Гузенко Видавець: Юлія Стефанішіна. Видавничий дім «Індепендент-Медіа». «Harper's Bazaar» - це визнаний експерт гарного смаку і стилю. Він позиціонується як журнал, присвячений моді. Для «Harper's Bazaar» мода - це частина культури, спосіб виразити себе і творча реалізація жінки. «Harper's Bazaar» вважає, що мода - це передусім самовираження. Елегантний, характерний – «Harper's Bazaar» створений для справжньої жінки, а не для жертви моди »- так презентується видання на сайті видавничого дому. Журнал видається в 30 країнах світу. Головний редактор «Harper's Bazaar» Україна Наталя Гузенко, зазначає, що вона у своїй роботі впроваджує в український фешн-контент основні цінності світового бренду з 140-річною історією: любов до моди і самовираження через індивідуальний стиль. 57

Нами розглянуті і проаналізовані 5 випусків. Кількість сторінок: від 192 до 224. Частіше – 200. Останній випуск (червень, 2013 р.) містить 168 сторінок. Обсяг реклами: 15-22%. У новорічному номері грудня 2012 обсяг реклами склав 32%, що істотно більше ніж зазвичай, але традиційно для даного сезону. У середньому обсяг реклами - 18% з дивовижною стабільністю. Окремо слід відзначити високу якість технологічного виконання: друку, паперу, часте використання понтона (або срібла) на обкладинці. Гортаючи журнал, отримуєш естетичне задоволення. Подача всіх матеріалів повністю відповідає заявленій концепції «Журнал про розкіш і елегантність". Безумовно, прикрашає журнал і підкреслює його рівень постійна рубрика «Вічні цінності»: найкращі прикраси та головні ювелірні новини. На наш погляд, відмінною рисою даного видання є наявність великої кількості фотоматеріалів. Так, у першому випуску представлені 12 fashion–сторі і fashion–- ілюстрація. Загальний обсяг - 87 сторінок, що складає 39% всього журналу. Всі ці роботи мають міжнародне авторство і є частиною мережевого контенту. Адаптація першого номера до українського ринку відбилася лише в новинах, бліцопитуваннях і адресної книги, в загальній кількості даний матеріал склав 7 сторінок, що становить всього 3%. За 4 роки виходу журналу в Україні кардинально даний підхід не змінився. Так, у випуску за травень 2013 47% журналу має міжнародне авторство (93 сторінки). Українським авторам належить 13 сторінок (6,5%), українські фотороботи на 17 сторінках (8,5%). Окремо варто відзначити вже згаданий вище

випуск

грудень

2012.

На

обкладинці

журналу

фотографія

перспективної української моделі, зірки подіумів Антоніни Васильченко. Можливо, з цим пов'язаний і загальний обсяг представленості українських фоторобот в номері: 31 полоса. Рівно стільки - 31 полоса - фоторобот міжнародного авторства. 58

Важливо відзначити, що «Harper's Bazaar» досить часто звертає свою увагу на українських моделей: вересня 2011 - Сніжана Онопка, жовтень 2011, листопад 2012 - Алла Костромічева, грудень 2011 - Марія Радковська, січень 2012 - Ольга Куриленко, жовтень 2012 - Елла Кандиба (в пальто від Літковської), травень 2013 року - Антоніна Васильченко і т.д. Також журнал є постійним партнером українських дизайнерів Саші Каневського, Лілії Літковської, Ірини Каравай. При цьому, при аналізі журналів, ми не помітили стабільного і активного просування даних дизайнерів. Загальна порівняльна характеристика представлена в Таблиці 2 та відображена на Діаграмі 2. Таблиця 2. Загальна порівняльна характеристика випусків «Harper's Bazaar Україна» Січень

Травень

Грудень

Травень

Червень

2009

2010

2012

2013

Сторінок у номері

224

200

192

200

168

Українські автори Зарубіжні автори Фото українські автори Фото зарубіжні автори Відображення української моди Всього: українське авторство

15%

17%

12%

16%

39%

36%

16%

35%

13%

25%

16%

14%

Варто зауважити, що в процесі нашого аналізу презентаційних пакетів журналу ми зіткнулися з низкою граматичних помилок і некоректною подачею певних даних. Так, наприклад, заявлений тираж журналу: 59

На сайті самого журналу - 28000 примірників На сайті видавця - 25000 примірників У самому журналі за травень 2013 року – 35000 примірників. Незважаючи на те, що на сторінках журналу тенденції українського fashion -ринку відображені в незначної кількості (2-3%), слід зазначити, що два рази на рік (у квітні та листопаді) «Harper's Bazaar» готує спеціальні тематичні проекти «Наша мода». У них редакція журналу знайомить читачів з

новинами

української

fashion-індустрії,

провідними

українськими

дизайнерами, їх колекціями. Діаграма 2. Співвідношення авторства матеріалів

35 30 25 20

16 16

12 8

10 5

9 7 6

3 1

0 2009

2010

2012

українські автори

2013

зарубіжні автори

українські фотороботи зарубіжні фотороботи

Особливо хочеться відзначити, той факт, що головний редактор «Harper's Bazaar» Наталя Гузенко неодноразово підкреслює, що один з пріоритетів її роботи – розвиток української індустрії моди за допомогою 60

інформаційної та фінансової підтримки талановитих дизайнерів, фотографів, стилістів і журналістів. У 2010 році «Harper's Bazaar» вперше заявив про проект Bazaar Fashion Forward, який спрямований на пошук і підтримку молодих українських fashion -талантів. Місія проекту – творити нову історію української моди. Конкурс проходить за чотирма напрямками: fashion -дизайнер, fashion стиліст, fashion -фотограф і fashion -журналіст. Відзначимо, що в 2010 році номінації «fashion -журналіст» залишилася без переможця в силу низького рівня робіт. Це, на наш погляд, підтверджує актуальність піднятого нами питання спеціальної підготовки професійних fashion -журналістів. Переможці конкурсу мають можливість реалізувати свій творчий потенціал на сторінках журналу «Harper's Bazaar».

3.2.3. Український «Vogue» Концепція: Найавторитетніший журнал про моду. Тираж: 50000 примірників Періодичність: один раз у місяць Формат: А4 Розповсюдження: Україна Вихід в Україні: лютий 2013 Головний редактор: Маша Цуканова Видавник: Українский Медіа Холдінг «Vogue»

вже багато років вважається

самим авторитетним і

респектабельним модним журналом, визнаним у всьому світі. Перший номер українського «Vogue» містив майже 300 полос ексклюзивного модного контенту.

Його

обкладинку

прикрасила

супермодель

українського

походження Дар'я Вербова, яка вже кілька років входить до списку найбільш відомих моделей світу.

На момент проведення нашого дослідження та оформлення його результатів вийшло всього чотири випуски. Тому говорити про будь-які тенденції українського «Vogue» ще зарано. Ми проаналізували ці чотири номери і окремо зупинимося на очікуваннях ринку й читачів. Результати аналізу контенту цих номерів відображені в таблиці 3. Та діаграмі 3. Запуск «Vogue» в країні означає певну готовність її fashion-ринку до прийняття проекту такого рівня. Це стосується всієї fashion-індустрії, втому числі, fashion-журналістики– відповідної професійної видавничої команди, гідного рівня рекламодавців і «свого» розуміючого читача. Керол Корнюо, президент з розвитку нових ринків CondéNast, коментуючи вихід «Vogue» в Україні зазначила: «Ми дуже раді тому, що тепер в Україні буде свій «Vogue». Це серйозний крок у розвитку наших відносин з fashion-аудиторією, нашими партнерами та модними брендами в цьому регіоні. Ми впевнені, що поява «Vogue Україна» зробить значний вплив на місцевий ринок, який відкриє для себе нове значення якості і розкоші».[40] Таблиця 3. Загальна порівняльна характеристика випусків «Vogue Україна» Березень

Квітень

Тра-вень

Червень

2013

Сторіноку випуску

288

240

208

192

Українські автори

11.5%

9.6%

6.2%

13%

Зарубіжні автори

12%

11%

Фото українських авторів

3.8%

5.8%

7.7%

Фото зарубіжних авторів

25%

15%

27%

Відображення української моди

13%

4.6%

7.2%

Всього: українське авторство

28.3%

20%

21%

20%

Діаграма 3. Співвідношення авторства матеріалів 25

20 15

15 12 12

8 4

0 1 випуск

українські автори

3 випуск

зарубіжні автори

українські фотороботи зарубіжні фотороботи

Сайт FashionWeek поцікавився думкою значущих персон українського fashion-ринку про їхні очікування щодо виходу «Vogue Україна» [45]. Всі з цікавістю очікували виходу першого номера, але багато з експертів не приховували побоювання з приводу можливого рівня адаптації. Так, наприклад, Світлана Бевза, дизайнер, вважає, що «Vogue» – легендарний журнал, тому для українського медіа-ландшафту – це серйозний виклик. Оскільки цей журнал про моду в усьому світі має бути першим, відповідно, в Україні він теж повинен претендувати на першість. Складно сказати на даний момент, як це вплине на недруковані ЗМІ і друковані мережеві fashion-видання, але, на мій погляд, виникне сенс скоротити кількість немережевих друкованих ЗМІ про моду. 63

Україна – досить незрілий fashion-простір і, на цей час, досить вузький, навіть в рамках всієї країни (я маю на увазі, з точки зору інтересу для читача). Якісно заповнити журнал буде непросто, але цілком можливо. Для того, щоб номер за номером створювати конкурентоспроможний журнал, не тільки в нашій країні, але й у всьому світі, потрібні професіонали. У випадку з «Vogue», не можна продовжувати обманювати себе та інших неякісними зйомками. Якщо журналу потрібен такий результат, який би прирівнювався до зйомок Стівена Мейзела, то це насправді повинен знімати Стівен Мейзел. На даний момент в Україні індустрія моди знаходиться в зародковому стані. Але має величезний потенціал талантів». Сергій Бізов, креативний керівник магазину «The Icon»:«Зізнаюся чесно – я не думаю, що «Vogue Україна» буде досить вражаючим. Не варто приховувати, що в нас є великі проблеми з fashion-журналістикою, фотографами, стилістами. Не йде вже мова про менталітет… Думаю, що на обкладинці першого номеру не повинна бути модель. Скоріше, це повинна бути фігура, що уособлює моду в Україні. Жінка, яка є символом України». Маша Шубіна, художниця: «Якщо говорити про те, яким буде «Vogue» в Україні, то дуже багато чого залежить від команди. Якщо вона буде професійною, то, відповідно, і «Vogue Україна» буде якісним. Єдине, чого б мені хотілося – це максимізувати кількість автономного матеріалу». Головним редактором «Vogue Україна» стала Маша Цуканова, яка до цього працювала головним редактором журналу «Комерсант -Weekend». Вона

впевнено

визначила

сьогоднішню

головну

задачу

журналу:

«Кардинально змінити fashion-простір нашої країни. Ми впевнені, що «Vogue» в Україні стане путівником у світі краси й розкоші для успішних українських жінок. Наша читачка - розумна і стильна, з почуттям гумору і гарним смаком. У кожному номері вона знайде кращі фотозйомки, нариси про цікавих людей, репортажі з Тижнів моди, статті про стиль і культуру. 64

«Vogue Україна» поставив для себе планку на дуже високий для українського ринку рівень». [45] У першому випуску в одній зйомці команді вдалося зібрати десятки найбільш затребуваних українських моделей - від заслуженої Сніжани Онопко, усюди затребуваною Алли Костромічової до перспективної Антоніни Васильченко.

3.2.4. Особливості контенту та домінуючи тенденції в розвитку українських fashion-видань В межах дослідження нам було цікаво порівняти редакційне наповнення українських видань «Elle», «Vogue», «Harper’s Bazaar» за травень 2013 року. Результати порівняння наведено у діаграмах 4-6. Діаграма 4. Контент журналу «ELLE Україна»

українське авторство

17% 24%

міжнародне авторство 21%

38%

реклама інше

Як свідчать діаграми, на теперішній час роботи українських професіоналів, які працюють у fashion-індустрії (журналістів, фотографів, редакторів, стилістів тощо) представлені в усіх трьох виданнях приблизно в однаковому пропорційному співвідношенню до загального об’єму журналу. Найбільш активно в цьому напрямку, на нашу думку, розвивається найавторитетніший та самий юний в українській версії журнал «Vogue Україна» (21%) на тлі «ELLE-Україна» (17%), «Harper’s Bazaar Україна» (16%). Міжнародне авторство найбільш є характерною рисою «Harper’s Bazaar Україна» (47%).«Vogue Україна»– 27%; «ELLE-Україна» – 21%. Діаграма 5. Контент журналу «Harper’s Bazaar-Україна»

19%

16% українське авторство міжнародне авторство реклама

18%

інше 47%

Діаграма 6. Контент журналу «Vogue -Україна»

21% 32%

українське авторство міжнародне авторство реклама 26%

інше

21%

Ми знайшли певну закономірність в тому, що коли на обкладинці з’являється «українське обличчя», суттєво збільшується загальний об’єм матеріалів українських авторів в цьому журналі. І це, на наш погляд, є характерним для усіх видань. Лідером з об’єму реклами є «ELLE-Україна» (38%). Це – саме «доросле» видання в Україні, рейтингове серед цільової аудиторії із найбільшим тиражем та широким читацьким колом. Медіа-кит журналу «ELLE-Україна» свідчить, що річний об’єм рекламних шпальт за 2011 р. склав 957 сторінок. Це найвищий показник серед інших жіночих журналів. Як видно з діаграми, «Harper’s Bazaar Україна» зібрав фактично в два рази менше реклами. Наші спостереження та аналіз показали, що журнал «ELLE-Україна» містить великий об’єм рекламної продукції косметологічних та парфумерних компаній. Бренди одягу лакшері-класу (Dior, Louis Vuitton, Chanel тощо) співіснують на сторінках журналу із Guess, Lacoste, Motivi, Mango та іншими.

Особливістю реклами в журналі «Harper’s Bazaar - Україна» є великий об’єм реклами одягу перших ліній та дорогих ювелірних прикрас, годинників. Виникає відчуття, що стратегією розвитку видання є тільки дорога реклама. «Vogue -Україна» розміщує рекламу усіх світових брендів – лідерів подіумів, які «прийшли» в Україну. Разом з тим, поряд із PRADA розташована реклама MarcO’Polo, а 4-я обкладинка – годинник Chanel– із 3-й обкладинкою – ювелірним домом Zarina. За

результатами

усного

опитування

редакторів,

представників

рекламних агенцій, дистриб'юторських компаній, можна зробити висновок, що сьогодні є пряма залежність між «ім’ям» видання та його економічною успішністю. Не завжди реальне наповнення української версії однойменних журналів повністю задовольняє українського читача. Продаж російської версії журналу – більш успішний, незалежно від цінової політики. Частина українських журналів при виборі стратегії розповсюдження, свідомо роблять ставку на безкоштовне розповсюдження у місцях відвідування їхньої цільової аудиторії. Це пов’язано із економічними складовими, які викликають питання щодо рентабельності та фінансовим виживанням української/регіональної преси. Бренди автоматично планують рекламні розміщення у ліцензійних виданнях, в першу чергу, незалежно від цінової політики, програми лояльності та власних побажань. Особливо це стосується торгових марок LUX-сегменту. У рейтингах преси перші позиції майже завжди займають видання із світовим іменем, оскільки їх знають по поважають споживачі (незалежно від реальної піар-діяльності українського видання). Дивлячись на вищезазначене, можна передбачити більше складнощів та перепон у роботі комерційного відділу українських видань. Вони свідомо роблять ставку на цільове попадання до своєї аудиторії та контент, який максимально адаптований до українського ринку. Недостатній рівень якості редакційних матеріалів (текстів, фото тощо) компенсується відсутністю 68

занадто високої ціни на рекламу. При плануванні рекламного бюджету ім’я журналу є одним з вагових факторів. Реклама в мережевих «брендових» журналах є вимогою головних офісів міжнародних торгових марок. Бюджет на рекламу в них зазвичай планується сумісно та включений у витрати. На наш погляд, саме по цим причинам, більшість реклами в мережевих виданнях

представлена

фірмовими

макетами

світових

брендів,

що

представлені у бутіках України. Це прикрашає журнал та є економічно вигідним та стабільним показником. В

регіональних

журналах

більше

представлена

мультібрендових бутіків. По цьому можна прослідкувати умовний, але ж наявний розподіл рекламодавців. Мультібрендові бутіки та магазини, які представляють бренди в Україні не екслюзівно, українські виробники, салони, ресторани, ювелірні бутіки та торгові марки частіше надають перевагу українським виданням. Зауважимо, що ці питання можуть стати предметом іншого дослідження. В нашій роботі ми мали з’ясувати важливість врахування усіх факторів. Це дозволить зберегти на видавничому ринку України видання різних категорій та сприяти їхньому розвитку в умовах здорової конкуренції. Також ми прослідкували певні тенденції у розвитку та позиціонуванні видань, які були об’єктом нашого дослідження. Кожне з них має власні індивідуальні концепції, цілі, завдання, перспективи. Їх поєднує Мода, професіоналізм та висока якість. Невисока наявність в редакційних матеріалах українських авторів говорить про те, що для українського юного fashion-простору дуже актуальним є питання освітньої підготовки якісних та конкурентоздатних журналістів.

Результати дослідження, що отримані в результаті якісного та кількісного контент-аналізу, вивчення загальної ситуації на видавничому ринку України та його динаміки, дозволили виявити певні закономірності, складнощі, тенденції та прогнозувати перспективи розвитку вітчизняної fashion-журналістики. Редакції усіх мережевих видань привертають увагу до українського корпусу fashion-журналістів та використовують їхній потенціал для створення рубрик. Але досить великий об’єм ключових редакційних матеріалів представлений із міжнародного контенту. Персони української fashion-індустрії представлені на сторінках мережевих видань, як правило, у спеціальних проектах, які приурочені до «дат журналу» або у презентаційних новинах. Більшість

авторів

фотоматеріалів

та

фото-історій

–

зарубіжні

спеціалісти. Пояснює цей факт високий рівень креативності, якісне виконання робіт, набагато більші можливості використовувати технічні, економічні та інші засоби і ресурси. Підсумки українських тижнів моди у мережевих виданнях в більшості випадків представлені у вигляді коротких оглядів та звітів світської хроніки. Надзвичайно рідко презентуються безпосередньо досягнення та колекції українських дизайнерів. У мережевих глянцевих fashion-виданнях українські дизайнери скоріше обмежуються піаром, а ніж цілісним та концептуальним відображенням їхніх колекцій. В українських версіях мережевих fashion-журналів пряме просування «імен» української fashion-індустрії майже не спостерігається. Пряма реклама розміщується на комерційній основі. Досягнення українських дизайнерів частіше презентовані в регіональних українських друкованих fashion-виданнях. Переваги мережевих видань: бренд, високий рівень контенту, автоматичний

об’єм

розраховувати

на

мережевої

наявність

реклами.

«страхування»

Вони

дозволяють

якісними

завжди

міжнародними 70

редакційними матеріалами (інтерв’ю, фото-сторі, архіви тощо). Це гарантує стабільність у наповненні журналу. Рівень

авторських

матеріалів

українських

fashion-спеціалістів

поступаться міжнародним матеріалам та не завжди відповідає високим вимогам міжнародних видань, які несуть реальну відповідальність перед читачем. Редакції авторитетних міжнародних журналів, як ліцензовані в Україні, готові збільшувати об’єм авторських матеріалів

ВИСНОВКИ Fashion-журналістика є важливим напрямком сучасної журналістики. Її роль досить вагома у суспільних процесах, соціалізації особистості та інтеграції людини у соціокультурний простір. Вона має суттєвий вплив на свідомість багатьох українців, становленні самоідентичності підлітків та молоді. Fashion-видання можна розглядати як засіб формування та розповсюдження модних стандартів та об’єктів, впливу на трансформацію суспільних та індивідуальних цінностей. Тому недоцільно ігнорувати або принижувати значимість та наслідки цього впливу. В сучасному суспільстві інтерес до fashion-журналістики постійно підвищується. Однак, не зважаючи на цю тенденцію,fashion-журналістика не має статусу наукової дисципліни, а розглядається лише як специфічний вид журналістської діяльності. Саме тому немає загальноприйнятого та науково обґрунтованого визначення досліджуваного поняття. Історія сучасної української fashion-журналістики розпочалася у 1993 р. виходом україномовного модного журналу «Єва». Він став першим українським глянцевим виданням, яке отримало акредитацію в Палаті високої моди і право висвітлювати Тижні моди в Парижі. Сучасна українська fashion-індустрія, зокрема, fashion-журналістика активно розвиваються. Українські модні дизайнери та моделі визнані міжнародним fashion-ринком. Знаковими у fashion-індустрії України стали двохтисячні роки – в Україну прийшли міжнародні глянцеві: «Elle -Україна» (2001 р.), «Harper’s Bazaar Україна» (2008 р.),«Vogue-Україна » (2013 р.). З появою в нашій країні великих мережевих видавничих брендів розпочався новий етап у розвитку вітчизняної fashion-журналістики та fashion-індустрії загалом. Аналізуючи суспільну роль, функції, змістовну сутність та завдання fashion–журналістики, важливо звернути увагу на існування проблеми системної підготовки професійних fashion–журналістів. В Україні існує 72

дефіцит університетських освітніх програм, спрямованих на якісну та високопрофесійну підготовку журналістів, що працюють в індустрії моди. Винятком є приватні освітні проекти та різноманітні семінари, які проводять в Україні зарубіжні експерти індустрії моди. Але якщо українська fashion– індустрія має за мету стабільне визнання на міжнародній арені, окрім українських дизайнерів (деякі з яких вже визнані міжнародною fashion– спільнотою), необхідні грамотні, професійні fashion–журналісти. Саме вони можуть сприяти формуванню іміджу української fashion–журналістики. Об’єктом напрямку журналістики, який ми досліджуємо, є мода в різних контекстах. Саме моді як цілісному, динамічному, соціокультурному явищу fashion-журналістика зобов’язана своїм народженням та розвитком. Еволюція соціології моди як соціального явища представлена класичними науково-теоретичними підходами: концепцією наслідування (Г. Спенсер, Г. Тард, Г. Зіммель); теорією демонстративного споживання (Т. Веблен, В. Зомбарт та інші); теорією колективної поведінки (Г. Блумер. Ланг і Ланг та інші); семіотичним підходом (Р. Барт, Р. Сеннет, Ж. Бодрійяр). Ці теорії суттєво вплинули на сучасні погляди щодо природи моди та її соціальних функцій. Концепції моди є теоретичним підґрунтям для становлення fashionжурналістики як наукової дисципліни. Основним методом

дослідження

був

контент-аналіз. Інтеграція

якісного та кількісного контент-аналізу дає можливість описати та підтвердити

отримані

результати.

Вибірку

дослідження

склали

три

мережевих видання: «ELLE», «Harper’s Bazaar» та «Vogue», що виходять в Україні. Було досліджено особливості, тенденції та перспективи розвитку української fashion-журналістики на прикладі 19 видань. Комплексне вивчення цих глянцевих видань дозволило провести кількісні виміри та кількісний аналіз, а також, проаналізувати якісну складову – змістовне наповнення, представленість на ринку української преси. 73

Результати дослідження, які отримані у результаті якісного та кількісного контент-аналізу, вивчення загальної ситуації на видавничому ринку України та його динаміки, дозволили виявити певні закономірності, складнощі, тенденції та прогнозувати перспективи розвитку вітчизняної fashion-журналістики. Більшість з них підтвердили гіпотезу дослідження. 1. Редакції усіх мережевих видань привертають увагу до українського корпусу fashion-журналістів та використовують їхній потенціал для створення рубрик. Але досить великий об’єм ключових редакційних матеріалів представлений із міжнародного контенту. 2. Персони української fashion-індустрії представлені на сторінках мережевих видань, як правило, у спеціальних проектах, які приурочені до «дат журналу» або у презентаційних новинах. 3. Більшість авторів фотоматеріалів та фото-історій – зарубіжні спеціалісти. Пояснює цей факт високий рівень креативності, якісне виконання робіт, набагато більші можливості використовувати технічні, економічні та інші засоби і ресурси. 4. Підсумки українських тижнів моди у мережевих виданнях в більшості випадків представлені у вигляді коротких оглядів та звітів світської

хроніки.

Надзвичайно

рідко

презентуються

безпосередньо

досягнення та колекції українських дизайнерів. У мережевих глянцевих fashion-виданнях українські дизайнери скоріше обмежуються піаром, а ніж цілісним та концептуальним відображенням їхніх колекцій. 5. В українських версіях мережевих fashion-журналів пряме просування «імен» української fashion-індустрії майже не спостерігається. Пряма реклама розміщується на комерційній основі. Досягнення українських дизайнерів частіше презентовані у регіональних українських друкованих fashion-виданнях. 6. Переваги мережевих видань: бренд, високий рівень контенту, автоматичний

об’єм

розраховувати

на

мережевої

наявність

реклами.

«страхування»

Вони

дозволяють

якісними

завжди

міжнародними 74

редакційними матеріалами (інтерв’ю, фото-сторі, архіви тощо). Це гарантує стабільність у наповненні журналу. 7. Рівень

авторських

матеріалів

українських

fashion-спеціалістів

поступаться міжнародним матеріалам та не завжди відповідає високим вимогам міжнародних видань, які несуть реальну відповідальність перед читачем. 8. Редакції авторитетних міжнародних журналів, як ліцензовані в Україні, готові збільшувати об’єм авторських матеріалів та зацікавлені у високопрофесійних та творчих кадрах. Ми вважаємо, що сучасна українська fashion-журналістика має реальні перспективи

розвитку.

З’являється

все

більше

гідних

та

цікавих

інформаційних привидів: - традиційно та стабільно проходять Тижні Моди (Ukrainian Fashion Week; Holiday Fashion Week; Mercedes-Benz Kiev Fashion Days; MercedesBenz Odessa Fashion Days та інші); - зростає кількість перспективних дизайнерських проектів; - українські дизайнери успішно просуваються на міжнародному fashion-ринку; - українські моделі все частіше стають обличчями рекламних кампаній, прикрашають обкладинки журналів різних країн, працюють для великих зарубіжних Домів Моди; - в Україні відкривається велика кількість модних магазинів і бутіків, включаючи перші лінії та більш демократичні бренди; - все частіше проводяться навчальні семінари та майстер-класи відомих світових fashion-експертів; - зростає кількість фестивалів, виставок, презентації, концертів, гостями яких є світські обличчя та зірки світового рівня. Ці інформаційні приводи потребують професійного, якісного та креативного висвітлення та просування. 75

Очевидна потреба у спеціалістах, які мають цілісне уявлення, якісну освітню професійну підготовку та досвід. Перспективи

розвитку

вітчизняної

fashion-журналістики

підкріплюються прямою зацікавленістю в неї fashion-ринку. В Україні відкриваються журнали – лідери світового видавничого ринку. Їх редактори готові збільшувати об’єм матеріалів українського авторства (як показало наше дослідження). Українські видавці готові й прагнуть розвивати fashion-продукт власними ресурсами (це підтверджує наш досвід роботи в українському регіональному модному виданні). В Україні не створено сучасних вітчизняних модних журналів, які видаються державною мовою, спрямованих на формування національної культурної самосвідомості читачів. Найбільші дефіцити – обмежена кількість кваліфікованих спеціалістів, які здатні створювати якісний та конкурентоздатний продукт та, відповідно брак університетських освітніх програм, спрямованих на якісну та високопрофесійну підготовку журналістів, що працюють в індустрії моди. Зацікавленість у пошуку молодих талановитих, перспективних fashionспеціалістів відображається у створенні спеціальних проектів: Bazaar Fashion Forward (приз – навчання в University of the Arts London і публікації в журналі), Kiev Fashion Institute (ініціатива Д. Шаповалової) тощо. Інтенсивно розвиваються Інтернет-ресурси, створюються Інтернетжурнали про моду; спеціальні телевізійні проекти. Читачі зацікавлені в отриманні ексклюзивної та якісної інформації. В

цілому,

можна

вважати

українську

fashion-журналістику

перспективним напрямком світової журналістики, яка має свої особливості, домінуючі тенденції та дефіцити. Вочевидь, необхідні подальші дослідження цього сегменту fashion-індустрії задля її ефективного та якісного розвитку, визнання української fashion-журналістики на світовому fashion-просторі. 76

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Berelson B. Content Analysisin Communication Research / B. Berelson. — New York: The Free Press, 1952. — Р. 74 2. Hartley John.Popular Reality: Journalism and Popular Culture.- Bloomsbury USA, 1996. –Р. 33. 3. Krippendorff K. Content Analysis: An Introduction to its Methodology / K. Krippendorff. — Thousand Oaks: Sage, 2004. — Р. 12–15. 4. Sproles G. В. Behavioral Science Theories of Fashion / Ed. M. R. Solomon // The Psychology of Fashion. — Lexington, 1985. - P. 55-70. 5. Андреева А.Н. Инструменты маркетинговых коммуникаций дизайнерских брендов / /Маркетинговые коммуникации. 2003. №1(Журнал), 60 с. – С. 26 – 29 6. Барт Р. Система моды. Статьи по семиотике культуры. / Пер. с фр., вступ. ст. и сост. С.Зенкина. - М.: Издательство им. Сабашниковых, 2003 - 512 с. 7. Блумер Г. Коллективное поведение // Американская социологическая мысль. М., 1994. - 40 с. 8. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. М., 2000. - С. 181 9. Блохина И.: Всемирная история костюма, моды и стиля. Издательство: Харвест, 2009 г.-345с. 10.Гофман А.Б.Мода и люди. Новая теория моды и модного поведения./ - 3-е издание - СПб: Питер, 2004. — 208 с. 11.Гречихин

В.Г.

Лекции

по

методике

технике

социологических

исследований: Учебное пособие. – М., 1988. – 232 с. 12.Дедюхина А. Д. Перегламур и недоглянец / А.Д .Дедюхина // Эксперт- 2005. № 18.- 64c. 13. Дец В. Hermes в Украине (інтерв'ю із Асею Мхітарян– представником салону Hermes у Києві та Патріком Баруэлем– директором регіонального розвитку Hermes Maison) // «DressCode». – № 28, листопад 2010. – С. 138-139. 77

14.Дец В. Liu Jo в Киеве: более семи лет успешной работы (інтерв'ю із Оксаной Бондаренко– представником Liu Jo Києві) // «DressCode». – № 37,лето 2013. – С. 50-51. 15.Дец В. Ювелирная роскошь от-кутюр (інтерв'ю із Жоржем Амером– директором ювелірного дому Chanel) // «DressCode». – №29, грудень-січень 2010-11. – С. 20-21. 16. Дец В. Обзор 31-го Ukrainian Fashion Week (Spring-Summer 2012) // «DressCode».–№ 35, осінь 2012. –С. 108-111. 17. Дихнич Л. П. Феномен моди в соціокультурних процесах ХХ століття 2002 года. тореф. дис... канд. іст. наук: 17.00.01 / Л.П. Дихнич; Київ. нац. ун-т культури і мистец. — К., 2002. — 20 с. 18.Жани Саме: Высокая мода Издательство: Азбука,. 2010 г, 352с 19.Засурский Я.Н. Роль средств массовой информации в обществе // Вестник МГУ. - Сер. 10. Журналистика. - 1995, № 2. - С. 3-7 20.Здравомыслов

А.

Г.

Методология

процедура

социологических

исследований.—М., 1969.-204 c. 21.Зиммель Г. Мода. // Зиммель Г. Избранное. В 2 т. Т.2. Созерцание жизни. – М.: Юрист, 1996. – 607 с. 22.Іванов В. Ф.

Історія

розвитку

контент-аналізу//Магістеріум,

Вип.22

«Журналістика»- с.41-48 23.Іванов О. В. Волошенюк;

Медіаосвіта та медіаграмотність-підручник / За

науковою редакцією В. В. Різуна. — Київ: Центр вільної преси, 2012. — 352с. 24.Каминская Н. М. История костюма Издательство: «Легкая индустрия», 1977128с. 25.Костенко Н., Іванов В. Досвід контент-аналізу: Моделі та практики: Монографія. К.: Центр вільної преси, 2003. — 200 с . 26.Курдюмова Р. Б. Эволюция концепций моды как социокультурного явления: историко-критический анализ :Дис. канд. социол. наук / Р. Б. Курдюмова . Москва, 2005 - 185 с. 78

27.Липовецкий Ж. Империя эфемерного. Мода и ее судьба в современном обществе / Жиль Липовецкий; пер. с франц. Ю. Розенберг, под науч. и лит.ред. А. Маркова. — М.: Новое литературное обозрение, 2012. — 336 с. 28.Мангейм Дж.Б. Политология и методы исследований / Дж.Б. Мангейм, Р.К. Рич. — М.: Весьмир, 1997. — 544 с. 29.Медіаосвіта і медіаграмотність: підручник — ред.-упор. В. Ф. Іванов, О. В. Волошенюк; за наук. ред. В. В. Різуна. — К.: Центр вільної преси, 2012. — 352 с. 30.Михалева К. Ю. Мода как социальный институт. Автореф. дис. канд. социол. наук. - М. 2012 – 20 с. 31.Попова И.В. Лексико-семантические и стилистические особенности языка индустрии моды (на материале журналов о моде): автореф. дис. канд. филолог.наук / Попова Ирина Владимировна. – Москва, 2007. – 24 с. 32. Ромах О.В. Содержание и структура глянцевых журналов / О.В Ромах, А.И. Слепцова // Эксперт. – 2008 -№2. – 64c. 33.Смеюха В. В. Особенности развития глянцевых женских журналов // Вестник ВГУ. Серия: Филология. Журналистика. 2010, No1. – С. 209-214. 34. Юськів Б. М.

Контент-аналіз.

Історія

розвитку

світовий

досвід:

Монографія. – Рівне.: Перспектива, 2006. – 203 с. 35. Ядов В.А. Социологическое исследование: Методология. Программа. Методы. – М., 1972. – 239 с. 36.Ятина Л. И. Мода как фактор формирования стиля жизни Текст.: автореф. дис. . канд. социол. наук / Л. И. Ятина. СПб., 2001. - 19 с. 37.[Електорнний ресурс]:NOW & THEN: THE HISTORY OF FASHION MEDIA

HTTP://ECOSALON.COM/NOW-THEN-THE-HISTORY-OF-

FASHION-MEDIA/ 38. [Електронний ресурс]: Cathy Horyn and Suzy Menkes on Fashion, Journalism, and the Importance of Reporting. http://www.stylebistro.com/Fashion+Forum/articles/0Qzh4Mvh8Fc/Cathy+Horyn +Suzy+Menkes+Fashion+Journalism 79

39.[Електронний

ресурс]:

Double

История

vision.

журнала

Vogue.

/http://doublevisionmagazine.com/istoriya-vogue/ 40.[Електронний ресурс]: UMH group объявил о выходе Vogue в Украине и запуске онлайн-ресурса vogue.ua http://www.redactor.in.ua/strategy/4345.html 41. Електронний ресурс]: Андреева А.Н. Концепция портфеля дизайнерських брендов в фешн бизнесе: постановка проблемы http://www.vestnikmanagement.spbu.ru/archive/pdf/78.pdf 42.[Електронний ресурс]: Демшина А. Ю. Мода в контексте визуальной культуры:

вторая

половина

–

начало

XXI вв.

http://www.rulit.net/books/moda-v-kontekste-vizualnoj-kultury-vtoraya-polovinahh-nachalo-xxi-vv-read-286006-1.html 43.[Електронний ресурс]: Ежов В., Лебсак-Клейманс А. « Кто стоит за Армани» http://www.edukids.ru/articles/383 44.[Електронний ресурс]: За 10 лет на обложках «Евы» -первого глянцевого украинского

издания

http://fakty.ua/78094-za-10-let-na-oblozhkah-quot-evy-

quot----pervogo-glyancevogo-ukrainskogo-zhurnala-o-mode----poyavlyalis-sindikrouford-irina-bilyk-i-syn-posla-yuar-v-ukraine-delarej-van-tonder 45.[Електронний

ресурс]:

Интервью

Машой

Цукановой.

http://fashionweek.kiev.ua/masha-tsukanova-interview/ 46.[Електронний ресурс]: История создания модных глянцевих журналов. http://mylitta.ru/18-modnye-glyancevye-zhurnaly.html 47.[Електронний ресурс] : История модного глянца. От 16 века до наших дней. http://e-shevardina.livejournal.com/8776.html 48. [Електронний ресурс]: История модных журналов, издаваемых в России. http://www.nlr.ru/exib/moda_hist/ 49.[Електронний

ресурс]:

История

возникновения

модных

журналов.

http://www.sundayupmarket.ru/node/734 50.[Електронний ресурс]: Інтерв’ю з Володимиром Нечипоруком - генеральним продюсером UFW http://e-motion.tochka.net/ua/conferences/400-4-vladimirnechiporuk-generalnyy-prodyuser-ufw-izdatel-zhurnala-sezony-mody/ 80

51.[Електронний ресурс]:Нерсесова Т.Е. Сервисное рецензирование как особая предметная область оценочной деятельности журналиста. http://mediascope.ru/node/851 52.[Електронний ресурс]: «Обьекты индустрии моды» http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/ekonomika_i_pravo/INDUSTRI YA_MODI.html 53.[Електронний ресурс]: «Первый в Украине журнал мод начал выходить 170 лет назад» http://gazeta.ua/ru/articles/history-newspaper/_pervyj-v-ukrainezhurnal-mod-nachal-vyhodit-170-let-nazad/322746 54.[Електронний ресурс]: Рабочая книга социолога. 2-е изд. — М., 1983. http://socioline.ru/pages/rabochaya-kniga-sotsiologa 55. [Електронний

ресурс]:

журналу

Cайт

Harper’s

Bazaar

Україна

http://bazaar.sanomamedia.com.ua/ 56.[Електронний ресурс]: Сайт журналу Elle Україна http://elle.ua/moda 57.[Електронний ресурс]: Сайт журналу Vogue Україна http://www.vogue.ua/ 58.[Електронний

ресурс]:

Сайт

Київського

Національного

Університету

Культури і Мистецтв http://knukim.edu.ua/fakultet-industriyi-modi/ 59.[Електронний десятилетия.

ресурс]:

Черницов

Часть

вторая.

Максим:

Российская

Модная

мода.

журналистика

Итоги //

http://style.rbc.ru/person/2010/01/28/5331/ 60. [Електронний ресурс]: Чернышова О. В. Глянцевый мир / О.В Чернышова // - Москва, 2006. – Режим доступа: http // w.w.w/ gazeta.ru/ [Електронний

ресурс]:

Энциклопедия

моды.

Журнал-L’officiel.

http://wiki.wildberries.ru/%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%B5%D1 %86/magazines/l%E2%80%99officiel 61.[Електронний ресурс]: Чепурова К. Ю. Актуальные проблемы становления fashion-журналистики

как

научной

дисциплины

http://tnu.podelise.ru/docs/index-209072.html