Литвин Зоя - диплом 2009 by ukma journalist

Національний університет “КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Могилянська школа журналістики

ВИСВІТЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МЕРА КИЄВА ЛЕОНІДА ЧЕРНОВЕЦЬКОГО В УКРАЇНСЬКИХ СТОЛИЧНИХ ГАЗЕТАХ Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики Литвин Зої Вячеславівни

Науковий керівник – Старший викладач Губенко Д.В.

Київ – 2009

План Вступ………………………………………………………………………………4 Розділ І. 1.1. Роль преси (загалом і вітчизняної) у політичних відносинах (ситуації)..............................................................................................................8 1.1.1. Політика і преса.....................................................................................8 1.1.2.Технологія впливу друкованих ЗМІ на громадську думку...............11 1.1.3.Політичне маніпулювання в друкованих ЗМІ...................................13 1.2. Особливості столичної преси м. Київ (розвиток та сучасний стан ринку столичної преси)....................................................................................20 1.2.1. Процес розвитку столичної преси......................................................20 1.2.2. Сучасний стан ринку столичної преси та фактори впливу на нього................................................................................................................25 1.3. Діяльність Л. Черновецького на посаді мера м. Київ.........................29 1.3.1. Обрання Леоніда Черновецького мером Києва та головою КДМА..............................................................................................................29 1.3.2. Позачергові вибори мера Києва: причини та наслідки....................33 1.3.3.Антикризова діяльність мера...............................................................39 Розділ ІІ. Методологія дослідження 2.1. Метод контент-аналізу..............................................................................44 2.1.1. Визначення методу та його характеристики.....................................44 2.1.2. Особливості використання контент-аналізу.....................................45 2.1.3. Різновиди контент-аналізу..................................................................47 2.2. Історія методу та його застосування......................................................54 2.2.1. Розвиток контент-аналізу як методу дослідження...........................54 2.2.2.Новизна контент-аналізу в порівнянні з якісними методами...........57 2.3. Збір інформації, визначення одиниць аналізу та часові рамки........59 2.3.1.Збір інформації для проведення контент-аналізу..............................59 2.3.2. Визначення одиниць аналізу та часові рамки...................................61 2

Розділ ІІІ. Результати дослідження (на основі таблиць). 3.1. Аналіз висвітлення діяльності Л.Черновецького у газеті “Киевские ведомости”..........................................................................................................61 3.1.1.Характеристика газети “Киевские ведомости”..................................61 3.1.2.Кількісні показники проаналізованих матеріалів газети “Киевские ведомости”......................................................................................................62 3.1.3. Тематика матеріалів про діяльність Леоніда Черновецького в газеті “Киевские ведомости”...................................................................................64 3.1.4. Образ мера та характеристика його діяльності.................................69 3.1.5. Автори публікацій...............................................................................70 3.1.6.Образ опозиції до мера в газеті “Киевские ведомости”....................71 3.2.

Аналіз

висвітлення

діяльності

Л.Черновецького

газеті

“Хрещатик”........................................................................................................71 3.2.1.Характеристика газети “Хрещатик”...................................................71 3.2.2.Кількісні

показники

проаналізованих

матеріалів

газети

“Хрещатик”.....................................................................................................72 3.2.3. Тематика матеріалів газети “Хрещатик”...........................................73 3.2.4.Автори публікацій................................................................................77 3.2.5.Образ

мера

та

характеристика

його

діяльності

газеті

“Хрещатик”.....................................................................................................78 3.2.6. Образ опозиції в публікаціях газети “Хрещатик”............................79 3.3. Аналіз висвітлення діяльності Л.Черновецького у газеті “Газета поКиевски”.............................................................................................................80 3.3.1. Характеристика видання “Газета по-киевски”.................................80 3.3.2. Кількісні показники аналізу матеріалів видання “Газета покиевски”..........................................................................................................80 3.3.3. Тематика матеріалів “Газеты по-киевски”........................................81 3.3.4. Образ мера в публікаціях “Газеты по-киевски”................................85 3.3.5. Автори публікацій...............................................................................86 3.3.6. Характеристика опозиції в публікаціях “Газеты по-киевски” .......88 3

Висновки...............................................................................................................89 Список використаної літератури.....................................................................94 Додаток 1.............................................................................................................100 Додаток 2.............................................................................................................101 Додаток 3.............................................................................................................118 Додаток 4.............................................................................................................140 Додаток 5.............................................................................................................158 Додаток 6.............................................................................................................159 Додаток 7.............................................................................................................160 Додаток 8.............................................................................................................161 Додаток 9.............................................................................................................162 Додаток 10...........................................................................................................163 Додаток 11...........................................................................................................164

Вступ Роботу присвячено висвітленню діяльності Леоніда Черновецького на посаді мера Києва в столичній пресі. Вибір теми пов’язаний із неоднозначністю оцінок суспільством його роботи як столичного міського голови. Діяльність мера Києва викликає шквал негативних оцінок з боку політиків, політологів, мешканців міста. Однак попри це Леонід Черновецький переміг на позачергових виборах і продовжує виконувати обов’язки мера. Важливу роль у інформуванні громадськості про роботу міського голови відігравали та продовжують відігравати засоби масової інформації. Взаємозв’язок та взаємовплив засобів масової інформації та політики є фактом беззаперечним. Однак від того, як саме відбувається цей взаємовплив, й залежить рівень розвитку суспільства. Широкі можливості активного впливу ЗМІ на політичну свідомість і поведінку громадян говорять про важливість ролі “четвертої влади” в суспільстві. Однак оцінка росту впливу ЗМІ на політику і суспільство є доволі неоднозначною. Друковані засоби масової інформації володіють значними можливостями активного впливу не лише на сприйняття реципієнтами окремих політичних явищ та подій, а й на їх відношення до політики в цілому. Як політична пасивність населення, так і його масова активність безпосередньо пов’язані з позицією преси з цього питання. Стандарти свободи слова і демократії дають змогу і зобов’язують ЗМІ якнайретельніше ставитися до дій влади, контролювати їх в рамках місії “сторожового пса”. Відтак висвітлення роботи мера Києва у столичних засобах масової інформації – невід’ємна частина громадського контролю за його роботою. Але, з іншого боку, столичні медіа можуть стати зручним інструментом для маніпулювання громадською думкою про ті чи інші дії міської влади, у разі, якщо замовчуватимуть відомі їм факти зловживань чи недоброчесності, перекручуватимуть інформацію тощо. 5

Відтак інформація, що її подають столичні газети про діяльність міської влади, є важливим індикатором для великої кількості зацікавлених сторін. Теми, що висвітлюються у таких ЗМІ, стають темами для обговорення і місцевого населення, і політичного кола. І те, як саме медіа ретранслюють, пояснюють, коментують рішення міської влади, дає змогу зрозуміти, як саме побачили їх означені вище суб’єкти. Метою даного дослідження є визначити, яким чином столична преса висвітлює діяльність Леоніда Черновецького на посаді мера. Завдання дослідницької роботи: - визначити, як розставляють акценти автори щоденних київських видань “Гезета по-киевски”, “Киевские ведомости” та “Хрещатик”, висвітлюючи роботу міської влади; - чи були ці друковані засоби масової інформації нейтральними, критичними або прихильними у своєму ставленні до діяльності міського голови; - визначити інформаційні приводи для публікацій, їх інтерпретацію та яким чином це впливає на формування образу міського голови та оцінки його діяльності в даних газетах; - визначити найважливіші ключові слова для кожного видання і з’ясувати, який образ Леоніда Черновецького постає відповідно до цього; - визначити, кого саме видання подають як опозицію до Леоніда Черновецького та його блоку, як її характеризують, а відтак з’ясувати рівень збалансованості тексту; - визначити, наскільки пріоритетною для кожного видання є тема діяльності міської влади (а саме, з’ясувати, наскільки часто мер з’являється на обкладинці, і як часто діяльність мера стає центральною темою). Ми обрали для аналізу саме щоденні столичні газети, оскільки вони подають новини із посиланням на вчора, або ж анонси і прогнози щодо сьогоднішнього або завтрашнього дня. Цим вони цікаві для читацької аудиторії. Адже на сторінках щоденних видань можна простежити тенденції сьогодення і подробиці подій. До того ж, вказані видання є цікавими для 6

дослідження ще й тому, що газета “Хрещатик” - муніципальна, натомість “Газета по-киевски” і “Киевские ведомости” є приватними. А отже видання є підконтрольними різним власникам. Тож маємо намір простежити, яким чином цей фактор впливає на особливості висвітлення даної теми. Хронологічні рамки дослідження охоплюють матеріали, опубліковані з 1 жовтня 2008 року до 31 березня 2009 року включно. Такий часовий проміжок обраний нами для того, щоб проаналізувати публікації, які висвітлюють діяльність Леоніда Черновецького на посаді столичного мера у період кризи. Об’єктом даного дослідження є публікації визначених нами щоденних столичних газет – “Хрещатик”, “Газета по-киевски” і “Киевские ведомости”, а предметом – те, яким чином вони у своїх публікаціях висвітлювали діяльність мера Києва у період кризи. Методологія дослідження. Метод, який ми обрали для проведення свого дослідження – контент-аналіз. Він використовується серед медіа-дослідників віддавна і визначений науковцями як один із найефективніших і найпрактичніших. Адже саме контент-аналіз передбачає систематичне, об’єктивне і калькулятивне вивчення явного повідомлення тексту. Контентаналіз також дозволяє виявити характер інформування про конкретні проблеми, особливості формування образу тих чи інших осіб. Саме завдяки цьому методу дослідження у свій час було підтверджено, що новини можуть бути необ’єктивними в залежності від способу їх подачі. До початку 90-х років минулого століття майже чверть усіх досліджень були виконані за допомогою контент-аналізу. Та незважаючи на достатньо довгу історію цього методу, він усе ще залишається одним із кращих способів провести якісне дослідження змісту текстів ЗМІ, зокрема, обраної нами тематики. Актуальність теми. Актуальність обраної теми дослідження полягає в тому, щоб дослідити, як саме висвітлюється тема діяльності місцевої влади у столичних друкованих ЗМІ, яким чином це впливає на формування громадської думки. Це дозволяє оцінити загальний рівень преси.

Ступінь наукової розробки теми. Нам невідомо про проведення досліджень висвітлення діяльності Леоніда Черновецького в столичній пресі. Проте низку подібних аналізів українські профільні медіа та громадські організації все ж проводять. Найближчими за тематикою до нашого дослідження є моніторинги змісту київських газет у період виборів, які проводить Інтернет-видання “Правда України”. Оскільки робота влади традиційно є топ-темою для українських ЗМІ, то саме їх і аналізують автори видання. Як правило, виділяється одна головна тема тижня і порівнюється її висвітлення у різних ЗМІ. Утім цей моніторинг навряд чи можна назвати науковим, оскільки він виконується у довільній формі. Також у процесі дослідницької роботи ми опрацювали бюлетень матеріалів, підготовлений на базі аналізу оперативної інформації електронних видань, у якому науковець О. Козуля аналізує ситуацію в Київраді та ставлення до неї політикуму. Ці дослідження більш ґрунтовні з наукової точки зору. Натомість більш детально досліджуваною є тема, дотична до нашої дослідницької роботи, - роль преси у політичних відносинах. Це питання вивчали, зокрема Ю Нестеряк, Г. Почепцов, І. Слісаренко, А. Москаленко. Доволі широко вивчена тема методів пропаганди та способів маніпуляції, які використовують друковані засоби масової інформації. Це питання досліджене в наукових роботах О. Колесникова, В. Сороченка, а також С. Кара-Мурзи. Стуктура роботи. Робота складається із трьох розділів. У першому ми розглянемо роль преси у політичних відносинах, оглянемо розвиток та визначимо сучасний стан ринку преси в Києві, другий розділ присвячено методології нашого дослідження, описано увесь шлях збирання даних. Третій розділ – це результати нашої роботи.

Розділ І 1.1.Роль преси (загалом і вітчизняної) у політичних відносинах (ситуації) 1.1.1. Політика і преса. Сьогодні чітко прослідковується тенденція швидкого зростання ролі інформації в житті суспільства. Володіння інформацією стало визначальною передумовою успіху. Простежується зростання ваги інформаційного чинника в політичній сфері. Розробка ефективної довгострокової стратегії, адекватне реагування на події та зміни в політичному середовищі неможливі без повної та достовірної інформації про стан політичного середовища, дії та наміри інших політичних гравців. Зростання ваги інформаційного чинника в політичній сфері зумовлено декількома факторами. Розробка ефективної довгострокової стратегії, адекватне реагування на події та зміни в політичному середовищі неможливі без повної та достовірної інформації про стан політичного середовища, дії та наміри інших політичних гравців. Особливого значення інформаційний чинник набув у XX ст. у зв’язку з розвитком та поширенням демократії як форми правління, за якої джерелом влади є не одна особа чи група осіб, а весь народ. Перетворення народу в суб’єкт політики потребує максимально повного та об’єктивного інформування всіх громадян про політичне життя. Так виникла потреба в засобах масової інформації [32, 33]. Нині масові комунікації є невід’ємною складовою частиною політики. Ця сфера суспільної діяльності більш, ніж інші, потребує спеціальних засобів інформаційного обміну, в установленні і підтримці постійних зв’язків між її суб’єктами. Це зумовлено самою природою політики як колективної, складно організованої,

цілеспрямованої

діяльності,

як

спеціалізованої

форми

спілкування людей з приводу реалізації групових цілей та інтересів, що торкаються

всього

суспільства.

Колективний

характер

цілей,

що

реалізуються в політиці, передбачає їх обов’язкове усвідомлення членами колективу: держави, нації, групи, партії тощо і координацію їх діяльності.

Все це зазвичай неможливо при безпосередній, контактній взаємодії людей і потребує спеціальних засобів передачі інформації [52, 53]. Розглядаючи питання взаємодії політики та масової комунікації, науковці виділяють три головні моделі взаємозв’язків між медіасистемами і соціальнополітичними системами. 1. Модель поляризованого плюралізму, яка відзначається низьким рівнем тиражів газет і професіоналізації медіаспільноти та високим рівнем політичного паралелізму (ступеня пов’язаності ЗМІ з політичними партіями та фінансово-промисловими групами, в тому числі регіональними). 2. Демократична корпоративістська модель, характеризується високими рівнями усіх чотирьох виділених параметрів — розвитку масової преси, політичного паралелізму, журналістської професіоналізації та втручання держави у діяльність ЗМІ. 3. Ліберальна, відзначається середнім рівнем тиражів масових газет, низьким рівнем політичного паралелізму

і державного втручання та високим

ступенем розвитку професіоналізації медіаспільноти [10;143]. На сьогодні в Україні засоби масової інформації є не лише основним каналом поширення політичної інформації, її інтерпретатором, а й активним учасником цього процесу, частиною політичної та суспільної систем. Ю. Слісаренко наполягає на тому, що обмеження діяльності засобів масової інформації або свідоме обмеження інформаційного потоку самими ЗМІ призводить до деформації і збоїв у комунікативному суспільному процесі. Подібні

проблеми

позначаються

на

функціонуванні

усієї

системи,

призводить до порушень демократичних засад суспільства, обмежують права й свободи громадян [45;82]. В сучасному суспільстві ЗМІ все більшою мірою виступають не лише як необхідний комунікаційний елемент в складному механізмі політики, а й її творцем. Дослідники виділяють такі основні риси засобів масової інформації: -

публічність, тобто необмежене коло споживачів; 10

непряма, розділена в просторі і часі взаємодія комунікаційних

партнерів; -

односпрямованість

впливу

від

комунікатора

до

реципієнта,

неможливість зміни їх ролей; -

непостійний, дисперсивний характер аудиторії, яка формується

стихійно в результат спільної уваги до тієї чи іншої статті [51;57]. Наявність розвинених, організованих друкованих ЗМІ, що об’єктивно висвітлюють події, - одна з гарантій стабільності демократичної держави. Отже, засоби масової інформації забезпечують представникам різних суспільних груп можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об’єднувати однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці свої інтереси. Без преси жоден громадянин не може правильно зорієнтуватися

політичних

процесах,

визначити

свою

політичну

орієнтацію, приймати відповідальні рішення. Наявність демократично організованих ЗМІ, здатних об’єктивно висвітлювати політичні події, одна із найважливіших

гарантій

стабільності

демократичної

держави.

Проте

історичний досвід свідчить, що ЗМІ можуть служити різнимполітичним цілям [52, 53]. Засоби масової інформації повинні виконувати такі функції: 1) інформаційна функція - отримання і розповсюдження відомостей про найбільш важливі для громадян і органів влади події. На основі отриманої інформації формується громадська думка про діяльність органів влади, об’єднань громадян, політичних лідерів тощо; 2) освітня функція - донесення до громадян певних знань дозволяє адекватно оцінювати, упорядковувати відомості, отримані з різних джерел, правильно орієнтуватися у суперечливому потоці інформації; 3) функція соціалізації - засвоєння людиною політичних норм, цінностей, зразків поведінки дозволяє їй адаптуватися до соціальної дійсності; 4)

функція

критики

контролю.

Критика

ЗМІ

характеризується

необмеженістю свого об’єкта. Їх контрольна функція засновується на 11

авторитеті громадської думки. ЗМІ не можуть застосовувати санкцій до правопорушників, але вони дають юридичну та моральну оцінку подій і осіб. У демократичному суспільстві у здійсненні контрольних функцій ЗМІ опираються як на громадську думку, так і на закон; 5) мобілізаційна функція проявляється у спонуканні людей до певних політичних дій чи до соціальної бездіяльності; оперативна функція обслуговування ЗМІ політики певних об’єднань громадян [33;59]. Невиконання пресою своїх функцій здатне корінним чином викривити її цілі й цінності, порушити її ефективність та підірвати життєздатність. 1.1.2.Технологія впливу друкованих ЗМІ на громадську думку. Хоча друковані засоби масової інформації покликані вирішувати певні завдання в суспільстві, в реальному житті вони доволі самостійні і мають власні цілі, що часто відрізняються від потреб суспільства. Активна роль ЗМІ в політиці пов’язана з їхнім впливом на різні сторони та етапи інформаційного процесу в суспільстві. Вихідним моментом цього процесу є виготовлення і відбір повідомлень. Засоби масової інформації не тільки відбирають повідомлення, що їх надають інформаційні агентства, але й самі надають і коментують їх. Потік

інформації

сучасному

світі

настільки

різноманітний

та

неоднозначний, що самостійно розібратись у ньому не в змозі ні окрема людина, ні група спеціалістів. Тому відбір найбільш важливої інформації та її поширення в доступній для масової аудиторії формі – важливе завдання засобів масової інформації [32, 52]. Поінформованість громадян прямо залежить від того, як, з якими цілями і за якими критеріям відбирається інформація, наскільки глибоко вона відображає реальні факти, і звісно ж від способу і форм подачі інформації в ЗМІ. Г. Почепцов зазначає, що “мікроподія, висвітлена в ЗМІ, стає макроподією; макроподія, що не є висвітленою в ЗМІ, стає мікро подією” [40;75]. Так, Про аварію на ЧАЕС в 1986 році громадяни Швеції дізналися раніше, ніж мешканці радянської столиці – інформація не потрапила в радянські ЗМІ. 12

Проте вся країна знала, яка шахта на Кузбасі перевиконала річний план з видобутку антрациту [40;76]. Отже мас-медіа в змозі спрямовувати увагу громадськості на ті або інші події. Подія великого значення нічого не варта, якщо її оминули увагою мас-медіа, і навпаки – про якусь дрібницю може говорити вся країна. ЗМІ є тим інструментом, завдяки якому можна створити ілюзію значущості дрібниці та відвертати увагу від нагальних проблем, якщо це вигідно. Дійсно важлива інформація просто зникає в інформаційному шумі. Дослідники зазначають, що ЗМІ користуються двома основними способами поширення інформації – послідовним і фрагментарним [40, 46]. Перший спосіб частіше використовується у пресі. Газети послідовно висвітлюють ту чи іншу політичну проблему. Другий спосіб (фрагментарна подача інформації) є менш поширеним для газет. Він створює для користувача ряд труднощів. Подрібнення

інформації,

надаючи

видимості

її

різносторонності

та

оперативності подачі, перешкоджає для більшості реципієнтів сформувати цілісну картину політичних явищ і подій. А це дає комунікаторам додаткові можливості маніпулювати аудиторією, акцентуючи її увагу на одних сторонах події та замовчуючи чи затемнюючи інші. Фрагментарність подачі інформації врешті решт дезорієнтує користувача, або знижує їх інтерес до політики та викликає політичну апатію, або змушує їх покладатися на оцінки коментаторів [32, 46]. Отже аудиторія “споживає” вже готовий інформаційний продукт, і саме ЗМІ формують у реципієнтів необхідне ставлення до події. У своєму дослідженні І. Слісаренко зауважує, що одним з найважливіших чинників політичного впливу преси є визначення тем і напрямів дискусій. Друковані ЗМІ зазвичай самі визначають, що треба і що не треба виносити на суд громадськості. Вибір політичних тем і вимог здійснюється ними не лише залежно від інтересів їх володарів та керівників, а й під впливом того, що здатне найбільше привернути увагу публіки [5;83]. 13

Для того, щоб привернути цю увагу, мас-медіа при виборі тем для публікацій і передач зазвичай керуються рядом таких загальних принципів: а) пріоритетністю (дійсною чи уявною) та привабливістю теми для громадян. Згідно з цим принципом найбільш часто повідомлення ЗМІ стосуються таких проблем, як загроза миру та безпеки громадян, тероризм, екологічні та інші катастрофи тощо; б) неординарністю фактів. Це означає, що кризові та інші екстремальні події – голод, війни, надзвичайно жорстокі злочини тощо домінують над явищами повсякденного життя. Цим пояснюється схильність ЗМІ до інформації негативного характеру та сенсаційних фактів; новизною фактів. Привернути увагу громадян більшою мірою здатні повідомлення, що ще не отримали широкої відомості. Це можуть бути найновіші дані про розвиток економіки та числа безробітних, про польоти до інших планет, про нові політичні партії, політичних лідерів тощо; в) політичним успіхом. Згідно з цим принципом інформаційним приводом для написання газетної статті в першу чергу стають повідомлення про успіхи політичних лідерів, партій чи цілих держав. Особлива увага приділяється переможцям на виборах чи рейтингових опитуваннях. Культ зірок у політиці, мистецтві, спорті – типове явище для ЗМІ у ринковому суспільстві; г) високим громадським статусом дійових осіб. Чим вище статус джерела інформації,

тим

більш

значущим

вважається

інтерв’ю,

оскільки

передбачається, що його популярність прямопропорційна суспільному стану людей, що дають повідомлення. Через дію цього принципу найбільш легкий доступ до друкованих ЗМІ мають особи, що обіймають вищі посади в політичній, військовій, церковній та інших

ієрархіях:

президенти,

міністри,

первосвященики

тощо.

Їм

присвячуються перші сторінки газет [40; 159]. Однак це має й негативні наслідки. Коли вітчизняні газети орієнтуються лише на перемогу в конкурентній боротьбі, то це призводить до поверхового висвітлення

політичних

подій.

Деякі

принципи

відбору

інформації 14

перешкоджають створенню інформаційної картини, яка більшою чи меншою мірою відповідала б реальності. Науковці констатують, що існує велика кількість лінгвістичних прийомів, які передбачають використання для визначення тих самих явищ евфемізмів, а також слів, що мають різний оціночний відтінок. Наприклад, особу, що веде збройну боротьбу за створення незалежної національної держави, залежно від політичної належності ЗМІ називають то борцем за свободу, то сепаратистом, то терористом, то партизаном, то бойовиком, то бандитом. 1.1.3.Політичне маніпулювання в друкованих ЗМІ. Дослідники

виділяють

таку

рису

вітчизняної

преси,

як

політичне

маніпулювання. Використання друкованих засобів масової інформації саме з такою метою несе найбільшу загрозу для читачів. Натомість в українській пресі такі випадки зустрічаються часто. Тенденція найчастіше простежується у період виборчих перегонів. Дослідник маніпулятивних технологій С. Кара-Мурза у своїй монографії “Маніпуляція свідомістю” дає наступне визначення: “Маніпуляція - це вид застосування влади, при якому той, хто володіє нею, впливає на поведінку інших, не розкриваючи характер поведінки, яку він від них очікує” [15; 22]. Ще один дослідник В Сороченко говорить, що маніпуляція - це “вид психологічного

впливу,

майстерне

виконання

якого

призводить

до

прихованого збудження в іншої людини намірів, які не співпадають з її актуально існуючими бажаннями” [47;56]. Під поняттям “політичне маніпулювання” дослідники розуміють приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей з метою примусити їх до дії (бездіяльності) всупереч власним інтересам. Маніпулювання здійснюється непомітно для тих, ким управляють; воно не тягне за собою безпосередніх жертв і крові, не потребує величезних матеріальних затрат. Політичне маніпулювання переважно ґрунтується на систематичному впровадженні у масову свідомість соціально-політичних міфів [26;11].

Сучасні

маніпулятори

вміло

використовують

закономірності

масової

психології. Дослідники виділяють прийом “спіралі замовчування”. Він є одним із найпоширеніших і полягає в тому, щоб за допомогою посилань на сфабриковані опитування громадської думки чи інші факти переконати громадян у підтримці більшістю потрібної комусь політичної позиції, в її перемозі. Це змушує людей, що дотримуються інших поглядів, мовчати про свою думку чи змінити її через страх опинитися в соціально-психологічній ізоляції. На тлі мовчання опонентів голос справжньої чи несправжньої більшості стає голоснішим, що ще більше примушує тих, хто не погоджується чи вагається, розділити “загальноприйняту” позицію. В результаті “спіраль замовчування” затягується все сильніше, забезпечуючи перемогу маніпуляторів [26,42]. Сьогодні як в Україні, так і в інших державах жодна президентська чи парламентська

виборча

не

обходиться

без

використання

прийомів

маніпулювання та реклами, які, тісно переплітаючись між собою, створюють у читачів уявлення про політику, доволі відмінні від реальності. Як показують емпіричні дослідження, пересічний виборець зазвичай судить про кандидата в президенти чи в депутати по тому іміджу, який створюють засоби масової інформації. В Україні з певного часу розвивається напрям рекламного бізнесу – іміджмейкінг, що займається створенням привабливого образу політичних діячів. Професіонали іміджмейкери та керівники виборчих кампаній, диктують претендентам не лише форму одягу та манеру поведінки, а й зміст виступів. Українські політологи, які досліджували перебіг виборчих кампаній, зазначають, що однією з характерних рис інформаційних стратегій політичних сил в українських виборчих кампаніях останніх років був іміджевий характер повідомлень у ЗМІ, тобто спрямованість не на донесення до виборця певних ідеологічних цінностей або програмних засад, а на формування власного позитивного іміджу з одночасним створенням

негативного іміджу політичних конкурентів. Причому, така риса притаманна як парламентським виборам, так і президентським. Річ у тім, що українські виборці голосують не за команди, ідеології чи передвиборні програми, а за яскравих політичних лідерів. Тож завдання кандидата чи партійного лідера полягає в тому, щоб максимально наблизити власний імідж до цих уявлень за допомогою інформаційно-комунікативних технологій. О Колесников у дослідницькій статті “Роль інформаційних технологій в Українських

виборчих

кампаніях

2002-2006

років”

зазначає,

що

результативна кампанія БЮТу на виборах 2006 року була побудована цілком навколо іміджу лідера. Показовим прикладом іміджевого протистояння в інформаційному просторі була президентська кампанія 2004 року, з самого початку

якої

іміджу

“залізного

хазяїна”

провладного

кандидата

відповідними характеристиками надійного, передбачуваного, сильного лідера,

“господарника”,

“людини

справи”

протиставлявся

“слабкий”,

“мінливий” опонент, який легко піддається впливу свого оточення. Аби знищити цей міф, штаб опозиційного кандидата застосував прийом гіперболізації іміджу, тобто абсолютизації його базових характеристик [19;69]. Продовжуючи тему використання політичних маніпуляцій у передвиборчих кампаніях, варто зазначити, що останнім часом найпоширенішими в українському інформаційному просторі були такі прийоми маніпуляції: 1) посилання на авторитет, дія якого ґрунтується на довірі громадян до певних авторитетних фігур, так званих лідерів громадської думки, якими зазвичай бувають відомі науковці, популярні співаки й актори, спортсмени, релігійні діячі тощо; 2) посилання на анонімний авторитет. З цією метою здійснювалось цитування документів, оцінок експертів, результатів соцопитувань. Широко використовувалися лінгвістичні конструкції на кшталт: “Більшість експертів зійшлися на думці”, “Джерело з найближчого оточення кандидата 17

повідомило” тощо. Як відзначає дослідник маніпулятивних технологій В. Сороченко, посилання на неіснуючий авторитет додає інформації солідності та переконливості. При цьому джерело не ідентифіковане і жодної відповідальності за помилкове повідомлення журналісти не несуть [47]; 3) маніпулювання соціологічними даними. Розрахований цей прийом на так званий ефект фургона з оркестром, коли виборці, постійно чуючи, що той чи інший кандидат або партія є абсолютним фаворитом перегонів, до певної міри підсвідомо ототожнюючи себе з більшістю як носієм істини; 4) навішування “ярликів”. “Ярлик” - це елемент антиобразу кандидата, негативна характеристика, яка зазвичай не відповідає дійсності, однак активно “навішується” штабами суперників за допомогою інформаційних технологій і з часом вкорінюється в масовій свідомості. 5) відволікання уваги. Техніка застосовується для того, щоб відвернути увагу аудиторії від важливої, але непотрібної маніпуляторам інформації за допомогою іншої інформації, поданої в максимально сенсаційній формі; 6) коментарі та підміна журналістських жанрів. Прийом базується на створенні певного контексту інформаційних повідомлень. Повідомлення про факт супроводжується інтерпретацією коментатора, що пропонує читачеві кілька

варіантів

інформації

або

пояснення.

Замість

простого,

зіставлення

фактів,

їх

лаконічного

неупередженого

викладу

аналізу

коментування читачі отримують факти разом з оцінками й емоціями. Факти відсуваються на задній план, а то й взагалі ігноруються; 7) пряма підтасовка фактів. У матеріалі скомбіновано факти (у тому числі й сумнівні) таким чином, що певна подія виглядає так, як це вигідно маніпуляторам; 8) замовчування невигідної інформації; 9)

напівправда

(висвітлення

конкретних,

незначущих

деталей

при

одночасному замовчуванні більш важливих фактів або загальна неправдива інтерпретація подій);

Активно використовувались у ЗМІ і такі технології, як вилучення і дозування інформації, замовчування фактів, інформаційної блокади опозиційних сил, які є обов’язковими елементами так званих “темників” [19]. Тож

рекламно-маніпулятивна

діяльність,

яка

розгортається

інформаційному просторі, перетворює вибір громадян з вільного свідомого рішення в суто формальний акт, заздалегідь запрограмований спеціалістами з формування масової свідомості. Отже фактично засоби масової інформації формують громадську думку. Із “дзеркала” політичної реальності преса перетворилися на інструмент її формування. За даними Інституту соціології НАН України, засобам масової інформації сьогодні довіряють 35,5 відсотка населення України і ще 33,6 відсотка довіряють їм частково [36]. Аналітики констатують, що саме тому в державі й точиться запекла боротьба між політичними та бізнесовими колами за контроль над пресою. Інформативна функція ЗМІ в демократичному суспільстві полягає в об’єктивному інформуванні членів суспільства про події та явища суспільного життя [33; 86]. Однак вплив бізнесових та політичних сил на мас-медіа та використання ЗМІ з метою формування громадської думки згідно з чиїмись інтересами виключає об’єктивність. Одна з головних функцій ЗМІ виявляється порушеною. Нівелюється демократичне право людини на отримання інформації, створюються умови для використання політичної влади в приватних інтересах всупереч інтересам суспільства, тобто для порушення принципів демократії. Болючою проблемою для країн перехідного типу є вплив на ЗМІ з боку держави. Особливо актуальним є це питання для України, яка входить до десяти держав світу, в яких свобода слова порушується найбільше [36; 51]. Наслідки контролю держави над ЗМІ громадяни України гостро відчули на собі в ході президентських виборів 2004 року: під час передвиборчої кампанії

чимало видань відверто працювали на провладного кандидата, а після його поразки так само перекинулись на бік нової влади. Вважається, що вихід з цієї ситуації – створення незалежних ЗМІ. Однак кожен журнал чи газета потребує певного фінансування, а тому залежить від джерела коштів. Тому мас-медіа завжди певною мірою відображають інтереси засновників. Незалежні ЗМІ – це ідеал, до якого повинно прагнути кожне суспільство. Можна лише створити умови, за яких ця залежність була б мінімальною – але зовсім позбутися її неможливо в принципі. Хоча в нашій країні часто підіймають питання незалежності мас-медіа, держава не робить ніяких зусиль, щоб цю проблему вирішити. Яскравий приклад цьому – стан друкованих засобів масової інформації в Україні. Високі ціни на папір зумовлюють нерентабельність більшості українських газет і журналів. Рентабельним в нашій державі може бути видання накладом більше 100 тисяч примірників – а таких одиниці, в середньому ця цифра складає

3000-4000

примірників.

Крім

того,

українські

виробники

забезпечують вітчизняну пресу лише на 25 відсотків, і тому видавці потрапляють в залежність від російських експортерів. В той час, коли в європейських державах впроваджують широкомасштабні програми підтримки своєї преси від дотацій газетам, що потрапили у скрутне фінансове становище (Норвегія) до звільнення періодики від сплати ПДВ (Великобританія, Швеція), законодавці та уряд України не реагують належним чином на потреби вітчизняної преси. Нерентабельність українських друкованих ЗМІ сприяє використанню їх політичними

та

бізнесовими

групами

та

поширенню

необ’єктивної

інформації [34, 35]. Ефективнішими будуть заходи, спрямовані проти монополізації ЗМІ в руках однієї політичної чи бізнесової групи, та – що теж важливо – на забезпечення рівного доступу різних за спрямованістю ЗМІ до споживача інформації. Російський політолог С.Кара-Мурза в книзі “Маніпулювання свідомістю” наголошував на тому, що маніпулювання свідомістю стає неможливим за 20

наявності

альтернативного

джерела

інформації.

Отримуючи

різну

інтерпретацію тих чи інших подій в різних мас-медіа, людина може зробити свої власні висновки і мати свою точку зору – настільки, наскільки це можливо за умов інформаційного шуму [15; 35]. Отже можливості маніпулятивного використання ЗМІ великі, але не безмежні. Перепонами для маніпулювання є власний досвід людей, а також неконтрольовані

владою

системи

комунікацій.

Межі

маніпуляції

громадською думкою встановлюють уже існуючий стан масової свідомості, сформовані стереотипи та погляди людей. 1.2. Особливості столичної преси м. Київ (розвиток та сучасний стан ринку столичної преси) 1.2.1. Процес розвитку столичної преси. На сьогодні в Україні зареєстровано близько 30 тисяч друкованих засобів масової інформації, концентрація періодичних видань в країні складає приблизно 1 видання на кожні 1,5 тисячі населення всіх вікових категорій, включаючи дітей. Щоправда, за даними Державного комітету з питань телебачення та радіомовлення України, реально виходять 2,448 тис. газет [14]. За цільовим призначенням більшість із зареєстрованих в Україні видань – є загальнополітичні, рекламні та інформаційні. Якщо виходити з кількості зареєстрованих видань та їх різноманітності, то найбільший попит на періодичну пресу існує в Київській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Донецькій, Полтавській, Черновецькій областях, а також у місті Києві. Нині приблизно 10 відсотків ринку преси займають газети державної форми власності, решта – видання приватного сектору [59]. Щоб визначити тенденції сучасного стану ринку столичної преси, простежимо процес її розвитку, а також фактори впливу на друковані засоби масової інформації. За даними Українського незалежного центру політичних досліджень, до 1995 року в Києві не було незалежної преси. Всі газети були або органами 21

партійних комітетів, або рад різних рівнів, або відомчими (наприклад засновниками тижневика “Культури і життя” значилися партійна та профспілкова організації працівників культури. Напівлегальні видання, що з’явилися на хвилі горбачовської перебудови, виходили малими тиражами, на вкрай поганій техніці й папері, не було й журналістських кадрів [9]. З 1991 року ситуація почала змінюватися. Серпневий путч у Москві ознаменував крах розгалуженої мережі партійних газет - від районних до центральних (наприклад, 1985 рокув СРСР видавалося 8 427 газет разовим тиражем понад 190 мільйонів примірників). Переважна більшість видань органів партійних комітетів різних рівнів - оголосили себе незалежними. Виникли і нові суто державні видання. Так, 26 вересня 1990 року було засновано газету органів державної виконавчої влади “Урядовий Кур’єр”. 1 січня 1991 вийшов перший номер парламентської газети “Голос України”. Поряд з ними виникли видання незалежні – “Киевские ведомости” (пізніше також “Всеукраинские ведомости”), “Фінансова Україна”, “Новости”, “Киевские новости”, Міжнародна газета “Зеркало недели” та чимало інших [16] . О. Чекмишев у своїй статті “Державна преса: для кого, за скільки, як” аналізує, яким чином тодішнє законодавство впливало на формування ринку преси. Отож Після прийняття 16 листопада 1992 року закону “Про друковані засоби масової інформації” з’явилася надія, що держава перестане втручатися в спарави журнілістів. Проте втручання держави продовжувалося, хоч і набрало інших малозастосовуваних раніше форм. Ппомилка полягала в законі. Так у статті 2 “Свобода діяльності друкованих засобів масової інформації” містилася неприхована суперечність. З одного боку преса в Україні оголошувалася “вільною” й держава навіть гарантувала їй економічну самостійність. З іншого - надавала економічну підтримку. Ця унікальна можливість держави - допомогати пресі - стала ахілесовою п’ятою. Відтак, держава нищить будь-які засади вільної конкуренції.

Отож, з одого боку, на бюджет молодої держави ліг серйозний тягар, оскільки на реформування й підтримку власної преси (95 відсотків були колишніми органами КПРС-КПУ та рад різних рівнів) вимагалися значні кошти. З іншого - нарікання журналістів, представників, інтелігенції, політичних партій, окремих парламентаріїв, мовляв держава не підтримує національну пресу й віддає свій інформаційний простір на відкуп інноземним газетам (передусім російським), також були цілком слушними [54]. Втім, говорити, що преса була цілковито залишена напризволяще, також було би помилкою. Так, Законом про Державний бюджет на 1992 рік на культуру, мистецтво, засоби масової інформації виділялося 14 мільярдів 779,3 мільйонів карбованців. З них на підтримку преси 592,8 мільйона. Варто також згадати окремі постанови, що стосувалися безпосередньо преси. Зокрема від від 27 лютого 1992 року Про заходи державної підтримки преси. Тоді Кабмін “З метою забезпечення громадян України правдивою і всебічною інформацією та створення незалежних умов для діяльності редакцій періодичних друкованих видань” дав розпорядження Державному комітету України по пресі “створювати засновникам газет і журналів рівні можливості для використання потужностей поліграфічних підприємств /.../ при укладанні угод на 1992 і наступні роки передбачити поставку друкарням необхідних економіки

поліграфічних України

матеріалів

доручалося

устаткування”.

“передбачити

Міністерству

забезпеченння

випуску

періодичних видань папером за підсумками передплати відповідно до укладених міжреспубліканських договорів на його поставку; виділяти Державному комітетові України по пресі легкові автомобілі цільовим призначенням для редакцїй газет Рад народних депутатів і друкарень; розглядати пропозиції Комітету щодо придбання за кордоном фототехнічних плівок, офсетних пластин та інших поліграфічних матеріалів для випуску газет ї журналів; підготувати у першому півріччі 1992 р. програму розвитку в Україні промислової бази по виробництву паперу”. Міністерству фінансів України було дано вказівку “передбачити в проектах республіканського 23

бюджету асигнування на покриття збитків періодичних видань Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України” [16, 56]. Дослідники розвитку преси у період незалежності виділяють 1992 рік [38, 55]. Саме цього року на інформаційному ринку столиці означилися серйозні зрушення. Кому нові незалежні видання подобалося нетрадиційною формою подачі матеріалу, версткою, інформаційною насиченістю, епатажністю й ігноруванням усталених жанрів, в інших це викликало роздратування й спротив. Лунали навіть звинувачення в антиукраїнській діяльності. Попри все це вплив і тиражі незалежних газет швидко зростали. Державну монополію над мас-медіа вперше було підірвано. На той час перестала існувати централізована система розповсюдження. В київських підземних переходах і на вулицях з’явилися продавці газет, а передплатити їх з іншої області стало важче, ніж із-за кордону. Регіональні періодичні виданння перестали надходити навіть до провідних київських бібліотек [16, 17]. Змінилися й мотиви, якими керувалася влада, надаючи допомогу мас-медіа. По-перше, політична ситуація в Україні залишалася невизначеною. Урядовці вважали, що збереження в їх руках державної преси справлятиме стабілізуючий вплив й унеможливить роздмухування пристрастей населення та вплив на його свідомість екстемістських партій. О. Чекмишев зазначає, що актуальним залишався фактор інформаційного впливу Росії та побоювання, мовляв під личиною незалежної преси український газетний ринок заповнить низькопробне екстремістсьек чтиво власного й іноземного виробництва [54]. У той період незалежні комерційні газети як матеріалами, так і самим своїм існуванням, пропагували ліберальну економіку й прискорення ринкових реформ. Тож урядовці не хотіла втрачати важелів впливу в інформаційному просторі. Саме цим слід пояснити й низку законів, постанов кабміну та президента, датованих 1993-1994 роками. Так, Законом пpо Деpжавний бюджет на 1993 рік на пресу (у спільній статі на культуру) виділялося 99 мільярдів 292,7 мільйонів карбованців.

Законом пpо Деpжавний бюджет на 1994 рік (тоді, коли про майбутні дострокові вибори знали майже всі) у спільній сататті на культуру було виділено трильйонів 382 мільярдів 676 мільйонів карбованців. 3 березня 1994 року з’явилася ще одна постанова кабміну Про заходи щодо державної підтримки преси [54, 59]. З огляду на ситуацію, яка сформувалася на ринку преси, дослідники виділяють основні типи українських видань за формою фінансування й мірою залежності від держави: 1. Державні, котрі цілком утримуються за рахунок держбюджету, місцевих бюджетів чи за рахунок державних міністерств, відомств, підприємств. З найвідоміших столичних газет такими є “Голос України” - орган Верховної Ради та “Урядовий кур’єр” - орган кабміну; 2. Формально незалежні газети, котрі отримують допомогу з держбюджету через Фонд незалежної преси. З київських видань такими є “Независимость”, “Правда Украины”, “Вечірній Київ”, “Молодь України”, “Демократична Україна”, “Народна газета”; 3. Незалежні видання, котрі самі заробляють кошти на своє утриманнячерез пряму

журналістську

діяльність

чи

додатковий

супутній

бізнес.

Найвідомішими представниками цього типу є “Всеукраинские ведомости”, “Фінансова Україна”, “Киевские ведомости”, “Новости”; 4. Формально незалежні видання, в чиїх бюджетах присутні іноземні кошти, отримані від різних фондівта інших організацій, і водночас контрольовані лідерами

українських

партій,

громадськихорганізацій

та

профспілок.

Прикладом такого видання був Час/Time - його видавці - Міжнародна пресова фундація ім.Василя Симоненка та Міжнародний благодійний фонд імені Володимира Винниченка, а шеф-редактом був - лідер Руху В’ячеслав Чорновіл; 5. Партійні видання, утримувані коштом партій. Можна зробити висновок, що в українському інформаційному ринку працювали незалежні, партійні, видання з часткою іноземного капіталу, 25

іноземні та державні й напівдержавні газети. Пропорційне співвідношення за тиражем та охопленням території між останніми йусіма іншими - відповідно становило 70 і 30 відсотків [16, 35, 36]. Характерною проблемою інформаційного ринку стало те, що на ньому паралельно діяли незалежні й державні видання. Дедалі частіше заходила мова про потребу реформування мас-медіа в Україні. Надзвичайної актуальності для розвитку інформаційного простору набуло питання роздержавлення засобів масової інформації. Широко обговорювалися шляхи його вирішення. Розглядався досвід Західної Європи, де для незалежних приватних медіа характерна тенденція концентрація медіавласності. Закордонні аналітики зазначали, що така модель згодом втілиться і в Україні [13]. Занепокоєння ситуацією, що склалась у приватизованих пострадянських медіа, висловила Рада Європи. Тим часом вітчизняні аналітики переконували, що приватизація всіх державних та комунальних медіа – не вихід із ситуації, оскільки залежність від держави або місцевої влади в цьому випадку буде замінена на залежність від приватного власника. На сьогодні питання із роздержавленням засобів масової інформації до кінця не вирішено. Отож система засобів масової інформації, що дісталась у спадщину від радянської доби, у часи незалежності трансформувалася, враховуючи нові обставини. Так, збереглися державні засоби масової інформації: 1991 року вони досягали 30 відсотків, нині - приблизно 10 відсотків із загальної кількості. Це зовсім не означає радикального зменшення кількості державних ЗМІ, хоч і відбувся певний перерозподіл їх на користь приватного сектору, а просто зменшилась питома вага державної частки в загальній системі завдяки бурхливому виникненню нових органів масової інформації 1.2.2. Сучасний стан ринку столичної преси та фактори впливу на нього. Вивчаючи нинішній стан ринку столичної преси, варто зауважити, що з муніципальних газет у Києві на сьогодні зареєстровані, зокрема, такі 26

видання: “Хрещатик”, “Вечірній Київ”, “Голосіївська газета”, “Вісник”, “Дніпровські новини”, “Печерськ”, “Гостинний двір”, “ Солом’янка ”. Інші видання – приватні. Газета “Українська правда” у статті “Орбіти політичних медіа: сфера впливу” назвала власників найтиражніших столичних видань та осіб, що їх контролюють. Серед підконтрольних газет видання називає й державні [24]. Так, у власності Рината Ахметова – газета “Сегодня”. Тираж газети зараз складає 170 тисяч екземплярів, суботній номер – 250 тисяч [14]. Власник “Сегодня” вирішив перетворити газету на потужний таблоїд. Для цього Ахметов запросив західних консультантів. На посаду гендиректора “Видавничої групи “Сегодня” прийшов аргентинець Гільєрмо Шмітт. Власником газети “Київський телеграф” є Андрій Деркач. Тижневик заявляє свій тираж на рівні 37 тисяч екземплярів. Також в деяких великих містах є свої окремі “телеграфии” [14]. Власником газети “Правда України” є Петро Порошенко. Контрольний пакет “Правди України” належить товариству з обмеженою відповідальністю

“Янтра”, яке,

свою

чергу, контролюється

ТОВ

“Дніпровські ласощі”. Юридична адреса “Дніпровських ласощів” на Рибальському острові. Другий непрямий акціонер “Правди України” – фірма з холдингу Порошенків “Рибторгсервіс”. Вікторові Ющенку належать газети “Україна молода”, “Без цензури”. Останнім часом посильну допомогу “Україні молодій” здійснює сирійський бізнесмен і екс-радник Ющенка Харес Юссеф. Заявлений тираж цієї щоденної газети – 144 тисячі [24]. Тижневик “Без цензури” декларує наклад в 40 тисяч екземплярів [14]. Газета була створена перед президентськими виборами. Єдиним акціонером “Без цензури” значиться товариство з обмеженою відповідальністю “Українські медіа-ресурси”, належить Всеукраїнській громадській організації “Наша Україна”. Згідно з базою даних податкової, засновниками ВГО “Наша Україна” є три особи – Віктор Ющенко, Роман Безсмертний і Анатолій 27

Медвідь (до президентських виборів працював у штабі “Нашої України”, зараз – заступник міністра надзвичайних ситуацій). У матеріалі “Української правди” зазначено, що нинішній керівник ВГО “Наша Україна” Максим Сидоренко визнав, що очолювана ним структура створила ТОВ “Українські медіа-ресурси”. Втім, він сказав, що засновники в організації інші – по три особи від кожної області України, а у діяльність “Без цензури” вони взагалі ніяк не втручаються [24]. Газетою Віктора Януковича названо газету “Урядовий кур’єр” [24]. Ігор Коломойський є власником “Газети по-київськи” Тижневий тираж щоденної газети становить 356 тисяч екземплярів. [14]. Газету “Ізвестія в Україні” пов’язують з іменем колишнього першого помічника президента В. Ющенка Олександр Третьяков. Щоденний тираж газети становить 8 тисяч екземплярів[24]. В підпорядкуванні Бориса Ложкіна два видання суспільно-політичної спрямованості: “Комсомольська правда в Україні” та “Аргументы и Факты в Украине”. Щоденний тираж “Комсомольської правди в Україні” – 144 тисячі, п’ятничний – майже 300 тисяч[14]. “Аргументы и Факты в Украине” – газета, заснована ЗАТ “Українська медіа корпорація”, де 70 відсотків належить Ларисі Ложкіній – матері Бориса Ложкіна. Інші 30 відсотків – у Ігоря Чабана, одного з політтехнологів Віктора Януковича [24]. Тираж українського тижневика “Аргументы и Факты в Украине” – майже 185 тисяч [14]. Ще один суспільно-політичний проект Ложкіна, у якому він є власником 50 відсотків акцій – журнал “Фокус”, кожен номер якого друкується в кількості 25 тисяч екземплярів [24]. Власником газет “Київські відомості” та “День” є Григорій Суркіс. Тиражі газети “Київські відомості” в залежності від дня коливаються від 130 до 160 тисяч [14].

Засновником проекту є ЗАТ “Видавництво “Киевские ведомости”. За цим акціонерним товариством стоїть мережа офшорів, розташованих на Британських Віргінських островах: “Dastіme Group Ltd” (найбільший пакет), “Hambay Tradіng Corporatіon” (в минулому – акціонер футбольного клубу “Динамо-Київ”), “Fіstoukі Іnvestments Ltd”, “Banok Іnvest&Trade Іnc.”, “Berwyn Enterprіse Corp”, “Sunіflon Holdіng Ltd”, “Lardonet Іnc”. Газету “День” видає закрите акціонерне товариство “Українська прес-група”. Заявлений тираж “Дня” – 62,5 тисячі [14]. Леонід Черновецький отримаві контроль над медіа, засновником яких виступив столичний представницький орган. Це газети “Хрещатик” та “Вечірній Київ”. “Хрещатик” має тираж 10-15 тисяч за номер, “Вечірній Київ” – 45 тисяч [14]. Крім того, Черновецький має газету “Закон і бізнес”. Раніше це видання перебувало у сфері впливу Віктора Медведчука та Григорія Суркіса [24]. Наклад тижневика “Закон і бізнес” – 21 200 екземплярів [14]. Юлія Тимошенко контролює газети “Вечірні вісті” та “Свобода”. Видавцем газети “Вечірні вісті” виступає товариство з обмеженою відповідальністю “Інформторгсервіс”, контрольний пакет якого належить Олександру Толчину [24].

Тираж

щоденного

випуску

“Вечірніх

вістей”–

тисяч,

телепрограмою – 120 тисяч [14]. Другий медіа-ресурс Тимошенко – це газета “Свобода”, заснована журналістом Олегом Ляшком, який на виборах 2006 року обрався до парламенту за списком БЮТ [24]. Зараз тираж “Свободи” – 9 700 примірників [14]. Газету “Грані плюс” контролює Юрій Луценко. Тривалий час, уже навіть будучи депутатом Верховної Ради минулого скликання, Юрій Луценко редагував газету “Грані плюс”. Засновником “Граней плюс” є видавництво “Третій поверх”, мажоритарними акціонерами якого виступили літераторсценарист Володимир Жовнорук і Валентина Протасова. Також до числа людей, причетних до “Граней”, називають колишнього члена Нацради з 29

телебачення і радіомовлення Миколу Фартушного [24]. Наклад газети “Грані плюс” – 13 тисяч примірників [14]. Власником газети “2000” є Сергій Кічігін. Формально газету видає приватне підприємство “Газетний комплекс “Інтернет-медіа”, яким володіє головний редактор газети Сергій Кічігін. Pараз “2000” сповідує антипомаранчеві ідеї. Підконтрольними газетами Олександра Мороза за версією “Української правди” є газети “Голос України” та “Сільські вісті” [24]. Тираж “Голосу України” – 160 тисяч, більшість передплатників – всі органи влади держави [14]. Ще одне мас-медіа, яке контролює О. Мороз, – друга за тиражністю (після “Фактів”) газета України “Сільські вісті”. Засновником та видавцем видання значиться трудовий колектив газети “Сільські вісті”. Фактично ж видання належить депутату від Соцпартії Івану Сподаренку. Виходять “Сільські вісті” тричі на тиждень, і кожного разу з тиражем в 433 тисячі екземплярів [14]. Отже, інформаційний простір столиці нині контролюють політики і бізнесові кола. Відповідно їхні інтереси й відображені у виданнях. 1.3. Діяльність Л. Черновецького на посаді мера м. Київ. 1.3.1. Обрання Леоніда Черновецького мером Києва та головою КДМА. Бiографiчна

довiдка:

Черновецький

Леонід

Михайлович

народився

25.11.1951 в Харкові, громадянин України. У 1970 р. у Харкові закінчив середню школу № 4. З 1970 по 1972 рр. проходив дійсну строкову службу у лавах Радянської Армії. За відмінну службу був направлений командуванням на навчання у ВНЗ. З 1972 по 1977 рр. навчався у Харківському юридичному інституті, який закінчив з відзнакою, одержав кваліфікацію правознавця. Киянин з 1977 р. В Києві одружився, тут народилися діти та онуки. З 1977 по 1981 рр. - старший слідчий прокуратури Київської області. З 1981 по 1984 рр. – аспірантура Харківського юридичного інституту. Одержав вчений ступінь кандидата юридичних наук. Дисертація на тему “Методика 30

розслідування розкрадань, скоєних посадовими особами”, розроблена на базі практичної роботи в органах прокуратури. У 1984 – 1989 рр. - викладач, заступник проректора по науці Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. У 1989 – 1996 рр. - засновник та Президент концерну “Правекс”. З 1996 р. по 2006 р. - народний депутат України від виборчих округів №№ 5, 219 та 212 Дарницького та Харківського районів міста Києва. Автор ряду важливих законопроектів у сфері економіки та моралі, в тому числі про скасування пільг та привілеїв для державних чиновників. Має звання “Заслужений юрист України” (1997), “Почесний працівник Прокуратури України” (2001). Позапартійний. У центр своєї діяльності ставить Людину. Вважає, що християнська та ліберальна ідеї, захист кожної Людини це найважливіше в роботі усіх гілок влади. Особисті захоплення: книги, художнє фотографування, риболовля, легка атлетика. Одружений. Дружина, Айвазова Аліна Степанівна, 1955 р. н., юрист. Донька, Черновецька Христина Леонідівна, 1979 р. н., та син, Черновецький Степан Леонідович, 1978 р. н., - юристи, керівники банківської установи. Мати,

Азімова

(Гончарова)

Параска

Гаврилівна,

юрист

за

фахом,

пенсіонерка, померла в 2007 році. Батько, Черновецький Михайло Ілліч, офіцер, інвалід війни, помер у 1970 р. Не судимий [8]. Леонід Черновецький переміг на виборах мера Києва у березні 2006 року. За його кандидатуру проголосували 457 тисяч 887 киян. Він набрав 31,83 відсотка голосів виборців. А вже14 квітня відбулася перша сесія Київради, на якій Леонід Черновецький почав виконувати обов’язки мера Києва. За чотири дні 20 квітня 2006 року Указом Президента України № 321/2006 “Про призначення Леоніда Черновецького головою Київської міської державної 31

адміністрації” Леонід Черновецький призначений головою Київської міської державної адміністрації. Деякі видання називали такі результати виборів “несподіваними”. Так у матеріалі “Української правди”, подаючи перелік мерів, обраних у 2006 році, зазначено: “Найбільша сенсація, як відомо, трапилась в Києві, де міським головою став депутат, банкір і прочанин “Посольства божого” Леонід Черновецький” [37]. Першим

кроком

новообраного

мера

Леоніда

Черновецького

стало

розпорядження про звільнення співробітників Київської міської державної адміністрації. Цим документом він також вніс зміни до структури і штатного розкладу КМДА. У розпорядженні зазначається, що з 17 квітня всі співробітники адміністрації вважаються позаштатними [31]. Вирішивши кадрові питання, Леонід Черновецький за два місяці після свого обрання прорезюмував свою діяльність на посаді мера. Подаємо деякі фрагменти спілкування київського мера з представниками ЗМІ: “Усі процеси в місті взяті під контроль. Це, зокрема, підготовка до зими... Крім того, ухвалено рішення вивішувати довідки про стан води, щоб люди не пили воду, яка може їх отруїти /.../ Мені не подобаються київські переходи, які заважають людям вільно ходити. Не подобається, що паралізована робота із притягнення до відповідальності людей, які створюють затори на дорогах, ставлять машини в два ряди. Це погано. Я звернувся до всіх фракцій і запропонував ухвалити закон про збільшення штрафів за неправильне паркування та стоянки /.../ Але я категорично заперечуватиму проти зняття номерів і інших адміністративних покарань, які жодного стосунку до свободи та демократії не мають. Усе, що я пропонуватиму, — це покарання гаманця, але не гідності тих людей, які щось порушують. Нехай гроші тих, хто нахабно кидає машину посеред дороги, йдуть до бюджету. Це не фантазії багатої людини, яка хоче привернути до себе увагу. Це моє розуміння життя /.../ 32

Мені дуже сумно, що я займаюся сміттям у місті Києві. Але одночасно я вважаю, що це нормально. Що ж, для цього мене обрали. Я займатимуся сміттям і буду найкращим фахівцем у цій частині протягом найближчого часу. Поки що я лише готуюся, щоб розповісти вам про сміття якнайдетальніше. Сміття справді є проблемою. І вона дуже важлива. Щодо підвищення комунальних тарифів, то тим, хто багатий, слід чекати їх підвищення ще й багаторазового. Для цього я призначив колишнього прем’єр-міністра України, дуже діяльну, на мій погляд, людину, пана Пустовойтенка своїм заступником. Перші рішення Київради будуть присвячені цій темі. Збільшувати тарифи доведеться, але я не допущу, щоб це зачепило тих, хто не має на що жити. Це питання однозначно для мене вирішене. Що стосується енергоносіїв — це вирішую не я, а Кабінет Міністрів. Води? Це я. Ми зараз інвентаризуємо багато процесів. Я хочу точно знати, хто за порогом бідності, а хто живе в розкошах. Таких у Києві вистачає...” [18, 43, 44]. Тим часом вже у травні 2006 року соціологи фіксують зниження рейтингу Черновецького. перспектива”

За у

разі

результатами повторних

дослідження, виборів

мера

центру столиці

“Соціальна за

Леоніда

Черновецького проголосували б 23,6 відсотки киян, у той час, як за Віталія Кличка – 24,6 відсотки. При цьому, 29,1 відсоток опитаних вважають, що Леонід Черновецький буде гіршим мером, ніж Олександр Омельченко. Водночас, 25,4 відсотка киян вважають, що він буде кращим за попереднього мера, 19,3 відсотка - таким самим, а для 26,2 відсотка опитаних було важко відповісти на запитання. Тим часом 19,6 відсотка опитаних киян оцінюють перші кроки мера Леоніду Черновецького переважно позитивно, 23,4відсотка - переважно негативно, 35,8 відсотка - поки не визначилися і 21,3 відсотка опитаних зазначили, що нічого не знають про його перші кроки на посаді мера. Соціологи також зазначили, що на виборах мера Києва 26 березня Леоніду Черновецькому віддали голоси 45 відсотків жителів Лівого берега. Це 33

пов’язують з тим що саме в цьому районі Києва відзначається найбільша активність благочинної діяльності Леоніда Черновецького [49]. 1.3.2. Позачергові вибори мера Києва: причини та наслідки. Тим часом вже у вересні 2006 року столична влада на чолі з Леонідом Черновецьким вдалася до непопулярного кроку – підвищила тарифи на житлово-комунальні послуги. Апелювали до того, що “в Києві ці тарифи не переглядалися вже шість з половиною років, а всі складові, що формують загальну ціну таких послуг, за цей період стрімко дорожчали... Головне управління з питань цінової політики підготувало проект розпорядження Київської міської державної адміністрації, яким передбачено: для покриття фактичних витрат житлових організацій, пов’язаних з утриманням будинків і прибудинкових територій, встановлюється підвищуючий коефіцієнт 3,4 до діючих розмірів квартирної плати. При розробці названого документу фахівці врахували і зростання мінімальної заробітної плати. Діяли ж вони згідно Законів України “Про житлово-комунальні послуги”, “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” та “Про місцеве самоврядування” [8, 50]. Пізніше однією з проблем, в результаті якої Леоніда Черновецького буде відсторонено від виконання обов’язків мера Києва, стане саме тарифне питання (а саме незаконне підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги втричі [50]). У той же час Київська влада приймає чимало рішень щодо продажу землі. Так, лише під час одного пленарного засідання у липні 2007 року Київська міськрада продала 5 земельних ділянок загальною площею 1,9 га на суму 29,3 млн. грн. Так, були продані наступні ділянки: ТОВ “Хрещатик Інвестбуд” - площею 1,0 га за 18,24 млн. грн. на вулиці Січневого повстання, 1

для

експлуатації

комплексу

будинків

споруд;

ВАТ

“Трест

Київпідземдорбуд-2” - 0,91 га за 3,64 млн. грн. на вулиці Тампере, 13-б для експлуатації адміністративного будинку.

Також були продані земельні ділянки ТОВ “КЛО” площею 0,39 га за 3,56 млн. грн. на вулиці Миколи Трублаїні, 1-б для будівництва автозаправної станції; ТОВ “Авто шик” - 0,13 га за 1,95 млн. грн. на вулиці Бориспільській, 7-г для будівництва станції технічного обслуговування; приватному підприємству “Дельта-Захід” - 0,19 га за 1,9 млн. грн. на проспекті Визволителів для будівництва автозаправного комплексу. Крім того, Київрада виділила ТОВ “Столиця Центробуд” земельну ділянку площею 147 га у Святошинському районі Києва для будівництва комплексу житлових будинків з об'єктами соціально-громадського призначення. Ділянка, розташована на вулиці Пономарьова, 1, виділена у зв'язку з тим, що ТОВ “Столиця Центробуд” придбало нерухоме майно в Міністерства оборони. Частина ділянки (117,11 га) виділена за рахунок землі, що знаходилася в користуванні Міністерства оборони, ще 33,07 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність або користування. Ділянка передана ТОВ “Столиця Центробуд” в оренду на 25 років. Її нормативна грошова оцінка складає 219,3 млн. грн., орендна плата на рік складе 6,038 млн. грн. [31]. Аналітики підсумовують, що за сім місяців 2007 року в Україні було продано у півтора рази більше земельних ділянок і прав оренди на них (3,9 тис. га на суму 2,2 млрд грн), ніж за весь 2006 рік. Такі дані оприлюднило Держагентство земельних ресурсів. При цьому столиця займає позицію лідера у таких розпродажах, хоча більшість київської землі, здебільшого в області, й досі залишається не облікованою [11]. А вже в в жовтні 2007 р. столичною міською владою було роздано 1200 гектарів землі кооперативу, який заснували чотири студенти. Cправа набуває резонансу. У цей час столична влада веде активну соціальну політику, спрямовану на підтримку малозабезпечених мешканців Києва. Йдеться, зокрема й про введення адресних допомог незахищенним верствам населення, а також добавку до зарплати від мерії отримали столичні вчителі, лікарі та двірники. 35

Натомість за результатами дослідження, яке проводив Комітет виборців України серед мерів щодо дотримання ними передвиборчих обіцянок, Леонід Черновецький лідирує. На виборах два роки тому Леонід Михайлович у своїй виборчій програмі обіцяв киянам, що не менш, як 20 відсотків усіх бюджетних надходжень “буде поділено порівну між усіма прошарками городян”[20]. Таким чином, якщо взяти за основу столичний бюджет 2008 року

(24,85

мільярдів

гривень),

то

на

виконання

обіцянок

пана

Черновецького кожний житель столиці мав лише цього року збагатити свій сімейний бюджет на 1700 гривень. Однак ця виборча обіцянка Леоніда Черновецького так і залишилася обіцянкою [43]. За період майже дворічного мерства Леоніда Черновецького ситуація нагнітається.

Аналітики

переконують,

Київ,

столиця

держави,

став

абсолютно некомфортним мiстом для середнього класу. Мовляв – політика мерської команди зводиться до роздачі землі, комунальних площ у центрі столиці, та всебiчна пiдтримка, заохочення й збiльшення прошарку людей, якi перебувають за межею бiдностi [39, 48]. Закінчення року в столиці супроводжувалося загостренням протистояння між опозицією в Київраді і мером Києва Л. Черновецьким. Депутатиопозиціонери Київради, зокрема “бютівці”, висувають п’ять вимог до мера та його оточення. Перша вимога - скасувати необгрунтовані тарифи на житлово-комунальні послуги; друга - встановити прозорі процедури передавання в оренду комунального майна або продажу землі; третя повернути банк “Хрещатик” Києву; четверта - скасувати рішення про створення комунальних підприємств “Жуків острів”, “Труханів острів”; п’ята вимога –з апросити прокурора або Генпрокурора, аби він доповів щодо кримінальних справ проти осіб, які 7 грудня на засіданні сесії побили двох депутатів Київради [42]. Події в Київраді й позиція столичного мера викликали резонанс у політикумі країни, особливо правому і правоцентристському.

За порівняно короткий час Л. Черновецькому та його депутатам-родичам вдалося зробити чимало, щоб реалізувати свою мету. Насамперед Л. Черновецький сформував у Київській міській раді лояльну до себе та своєї родини депутатську більшість. Незважаючи на те, що блок його імені був далеко не першим у виборчій кампанії, меру вдалося добитися підтримки 72 депутатів. При цьому майже в повному складі „свої голови перед ним схилили “потужні” в політичному сенсі фракції Партії регіонів, СПУ, Народного блоку Литвина та Громадського активу Києва, інших менших груп [7]. Мер підкорив собі і Київську міську державну адміністрацію, де має повну підтримку. Більшість із нинішніх посадовців уже працювали на Хрещатику в команді О. Омельченка. Повз увагу правих оглядачів не пройшло те, що Л. Черновецький добре подбав про підтримку свого політичного курсу з боку ЗМІ. Медіа-зачистки комунальної преси, “реформа” на столичному телеканалі хоч і викликали бурхливу реакцію в прихильників свободи слова, проте не залишили сумнівів, що агітація і пропаганда - це віднині невід’ємна складова політики міського голови. Іншими словами, Л. Черновецький спромігся вибудувати “надійний редут”, за допомогою якого реалізується стратегічна мета - опанування всіх сфер життя столиці [11]. Натомість жодної гуманітарної чи культурної ініціативи міського голови, яка б спрямовувалася на утвердження культурних цінностей та традицій українського народу, не було. Про це говориться у заяві Київської міської організації ОУН [42]. Означена тенденція триває і далі. Відповідно до інформації видання “Дзеркало тижня”, у новорічну ніч у Києві зрівняли із землею три історичні пам’ятки національного масштабу. Це споруди, які належали до комплексу п’ятої вежі музею “Київська фортеця”. Також місто втратило єдиний збережений в оригіналі будинок Київського телеграфу дев’ятнадцятого століття. 37

На їхньому місці, за інформацією музею-пам’ятки “Київська фортеця”, планують збудувати багатоповерховий житловий комплекс. Дозвіл

на

упорядкування

цієї

території

дала

Київрада.

Зокрема,

будівельникам відвели сусідню з вежею ділянку і дозволили знести кілька занедбаних будівель на території пам’ятки, що використовувалися як сараї. Разом з ними розвалили й історичні будівлі. Музей більше року намагається об’єднати споруди “Київської фортеці” у єдиний комплекс. Доручення щодо створення такого комплексу підписали Голова Верховної Ради, Прем’єр-міністр та Президент, проте воно досі не виконується [39]. Коментуючи ситуацію, яка склалася в Київраді, голова секретаріату УНП Б. Соколовський висловив переконання, що наявне протистояння мера і опозиції нічого доброго ні для Києва, ні для всієї України не несе. Протягом дуже короткого часу розв’язка цього питання більшою мірою перебувала в руках Київської держадміністрації, ніж самих киян. Проте після 1 січня Київська міськдержадміністрація пройшла “точку неповернення”, і тепер як питання тарифів, так і доля нинішніх столичних чільників вирішуватиметься київською громадою [42]. Натомість вже 12 березня 2008 року діяльність київського мера Леоніда Черновецького обговорювали на засіданні Кабміну. Зокрема, голова Державного комітету із земельних ресурсів Володимир Воєводін заявив, що За минулий рік понад 15 мільярдів гривень не надійшло до бюджету Києва. А це, по суті, річний бюджет столиці. Всього Держкомзем провів у 2007 році — на початку 2008-го 1200 перевірок і в 95 відсотках випадків виявлено порушення законодавства. Сам Леонід Черновецький на засідання Кабміну не з’явився. Як він сам висловився, через “політизованість” питання. Хоч згідно із законом України про столицю та постановою КС, Київський мер підзвітний і підконтрольний Кабміну і зобов’язаний був прийти. Cпочатку

на

засіданні

Кабміну

планувалося

лише

відсторонити

Черновецького від обов’язків на час проведення розслідування. Однак, після 38

дискусії, коли міністр юстиції Микола Онищук назвав це формулювання недоцільним, міністр Кабміну Петро Крупко запропонував найбільш радикальний варіант - зробити представлення на Президента про відставку Черновецького. За його словами, ряд норм Конституції та закону про Кабмін не містить виключень для голови КДМА в частині, де регулюються призначення та звільнення голів міських державних адміністрацій. Так і зробили. 16 міністрів підтримали таке рішення, п’ять - утрималися. Міністрів особисто перерахувала Юлія Тимошенко [61]. Зрештою своїм указом від 13 березня 2008 року президент України Віктор Ющенко тимчасово відсторонив Леоніда Черновецького з посади мера Києва. На сайті президента дія указу булао бмежена п’ятнадцятьма днями. За цей

час

мало

бути

проведене

службове

розслідування

діяльності

Черновецького на посаді мера. Також цим указом була створена державна комісія очолювана віце-прем'єрміністром Іваном Васюником, яка повинна була доповісти президентові по закінченні розслідування. На засіданні уряду де розглядалося питання КМДА Іван Васюник не голосував за вимогу звільнити мера столиці. Цей указ президента був відповіддю на запит Кабінету міністрів України, який

попередньо

розглядав

діяльність

Київської

міської

державної

адміністрації на своєму засіданні і просив президента усунути його з посади голови міської адміністрації. Мер Черновецький також звернувся з листом до президента, у якому сам просив провести незалежне службове розслідування діяльності його адміністрації і просив відсторонити його від виконання обов’язків мера на 10 днів. Діяльністю міської адміністрації очолюваної мером Черновецьким цікавилася також і Верховна Рада України, яка 7 березня прийняла постанову “Про створення Тимчасової слідчої комісії ВР України з питань розслідування фактів порушення Конституції України і законів України, ухвалення протиправних рішень Київським міським головою

Леонідом

Черновецьким

посадовцями

органів

місцевого

самоврядування і виконавчої влади в м. Києві” [60]. 39

Невдоволення уряду України діяльністю Черновецького були викликані підозрами у корупції. Ці звинувачення почали лунати після контроверсійного процесу виділення земельних ділянок у Києві, в результаті чого в жовтні 2007 р. було роздано 1200 гектарів землі кооперативу, який заснували чотири студенти. Також мера звинувачували у розтраті близько 15 мільярдів гривень в зв’язку з неправомірною, на думку урядовців, роздачею землі у столиці. Державна комісія

повинна була доповісти президентові про результати

перевірки діяльності міської адміністрації до 28 березня цього року. Аналітики, однак, не були певні чи Черновецького звільнять, оскільки це б занадто посилило позиції уряду Тимошенко, а було очевидно, що що адміністрація президента у цьому не зацікавлена [8, 23]. 1.3.3.Антикризова діяльність мера. Натомість вже у березні Верховна Рада призначила позачергові вибори мера Києва і Київської міської ради на 25 травня. На посаду столичного міського голови претендували 70 кандидатів. До Київради своїх кандидатів висунули 37 політичних партій і блоків [8]. На позачергових виборах переміг діючий мер Леонід Черновецький. За даними територіальної виборчої комісії він набрав 431 тис. 561 голос. До Київської міської ради пройшли 7 політичних партій та блоків. Перше місце посів Блок Леоніда Черновецького з 350 тисяч 680 голосами, друге місце – Блок Юлії Тимошенко з 262 тисяч 499 голосами, третє місце – Блок Віталія Кличка з 122 тисяч 243 голосами, четверте місце – Блок Володимира Литвина з 94 тисяч 84 голосами, п’яте місце – ГАК з 68 тисяч 548 голосами, шосте місце – Партія регіонів з 45 тисяч 491 голосом, сьоме місце – Блок Миколи Катеринчука з 39 тис. 973 голосами. Таким чином, Блок Леоніда Черновецького в Київраді отримав 43 мандати, БЮТ отримав 32 мандати, Блок Віталія Кличка - 15 мандатів, Блок Володимира Литвина - 11 мандатів, ГАК - 8 мандатів, Партія регіонів - 6 мандатів, Блок Миколи Катеринчука - 5 мандатів [8].

Натомість політолог Олег Соскін відзначив, що у виборах в Києві взяла участь фактично половина киян, а близько 1 мільйона. взагалі не прийшли на виборчі дільниці. Політолог вважає це досить показовим фактом. Адже на позачергових виборах-2008 за Леоніда Черновецького проголосувало тільки 431,5 тисячі виборців, тобто менше, ніж на виборах міського голови у 2006 році.

на думку О. Соскіна є те, що мера не підтримала значна частина

пенсіонерів (у Києві кількість пенсіонерів перевищує 500 тисяч осіб) Політолог відмічає і такий факт, що в електораті чинного мера посилився такий сегмент, як некиївська молодь, що навчається в державних вузах Києва та проживає у гуртожитках. Вона виявилася фактично найбільш схильною до сприйняття різних інструментів матеріального заохочення. [37]. Наступий етап діяльності мера Києва, який ми вважаємо за доцільне розглянути, це діяльність у період кризи. Леонід Черновецький пообіцяв, що бюджет Києва буде більшим, ніж раніше. Для того, щоб його наповнити віднайшов декілька способів. Так, відповідно до рішення мера у столичних поліклініках запроваджено платні послуги. У проекті тарифної сітки було прораховано все.Наприклад, кожний прийом лікаря - від 25 до 30 гривень залежно від профілю. Консультація у того ж лікаря, але без направлення - від ста гривень і вище. За вимірювання тиску потрібно сплатити 11,37 гривні, перевірити зір коштує 45 гривень . Ще одне рішення мера - зробити платним в’їзд на цвинтар (десять гривень). Серед нововведень Леоніда Черновецького - платний в’їзд у Київ, запровадження плати за заняття дітей у гуртках (Приблизно 450 гривень на місяць) [31]. Такі нововведення привернули увагу народних депутатів і викликали відповідну реакцію. На ситуацію з платними послугами в поліклініках столиці відреагували в Міністерстві охорони здоров’я. У головному медичному відомстві країни запевняли, що в окремо взятому місті, нехай навіть у столиці не можна скасувати 49-ту статтю Основного Закону, що гарантує безкоштовну медицину [11]. 41

Однак мерія звинувачення в порушенні 49-ї статті про безплатну медицину відкидала. Київська міська державна адміністрація спільно з прокуратурою Києва та контрольно-ревізійним управлінням провела нараду і врахувала всі розпорядження що стосуються оплати медичних послуг. Розпорядження про платний в’їзд на кладовища чиновники також назвали незаконним і розцінили стратегію Черновецького, як стратегію заробити [20]. Зрештою парламентарії надіслали запити генпрокурору стосовно законності розпоряджень мера. На нововведення Леоніда Черновецького відреагував і президент. Віктор Ющенко

висловив

готовність

уже

найближчим

часом

звільнити

Черновецького з посади голови столичної держадміністрації, якщо той не припинить порушувати законодавство. У той же час мер Києва Леонід Чернjвецький продовжує проводити активну соціальну політику [19]. Під час свого звіту перед громадськістю й депутатами Київради за три роки столичної влади Леонід Черновецький наполіг на тому, що питання соціального захисту та медичного захисту населення є особливо важливим в умовах кризи і завжди було пріоритетним для міської влади. Під час звіту мер заявив: “Моя команда дала Києву сучасний громадський транспорт, цивілізовані “парковки”, сучасні медичні центри, європейську систему закладів соціального захисту.Завдання міської влади – створити всі умови для максимального захисту та підтримки всіх верств населення. Найбільша увага приділяється підтримці малозахищених верств населення. У першу чергу ми зробили все можливе заради захисту малозабезпечених киян. За три роки нашої роботи в соціальній сфері Києва змінилось дуже багато, адже соціальний захист – один з пріоритетних напрямків нашої роботи... Наша команда змогла значно збільшити доходи бюджету. Це дозволяє дотепер утримувати ціни на комунальні послуги на найнижчому рівні в Україні. Крім того, ми визначили конкретні пріоритети. Особливо це стосується дошкільної та середньої освіти, охорони здоров’я і соціальної сфери [7]. 42

За останні три роки в столиці поновилося будівництво нових шкіл, дитячих садків, ми провели реконструкцію багатьох установ. Ми всіляко сприяємо розвитку первинної медико-санітарної допомоги, охороні дитинства та материнства, боротьбі з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом, онкологічними та серцево-судинними захворюваннями. Саме за роки нашої роботи в Києві відкрилась найсучасніша дитяча поліклініка, унікальний Центр серця, Центр репродуктивної медицини та ендокринологічний центр. Цього року ми повинні

закінчити

онкозахворювань

та

будівництво продовжуємо

Центру роботи

діагностики з

та

реконструкції

лікування Центру

інфекційних захворювань в Олександрівській лікарні та Центру крові. Крім того, саме в Києві вперше в Україні були запроваджені муніципальні надбавки працівникам медичної галузі міста. За останні два роки столичні медики отримали від київської влади 218 квартир, в той час, як раніше цей показник ледь сягав 10 квартир на рік...” [50]. Загалом на виплату адресної матеріальної допомоги малозахищеним верствам населення за перший квартал 2009 року було передбачено 18 тисяч 959 гривень. Крім того, на виплату адресної матеріальної допомоги малозахищеним верствам населення на хліб і хлібобулочні вироби, яка з поважних причин не була ними отримана, передбачено 287 тисяч гривень [61]. Ще одним досягненням своєї команди мер вважає вдалу реалізація моделі управління, при якій суспільство саме виявляє проблеми і сприяє їх усуненню. Йдеться про створення call-центр, й розповісти про проблеми,які могли виникнути при спілкуванні з чиновниками тощо. Леонід Черновецький заявив і про свою підтримку малого й середнього бізнесу. Під час останнього звіту перед громадськістю за трирічну діяльність мер Києва заявив: “Я можу з усією відповідальністю сказати, що Київ – це місто, де існують найсприятливіші в Україні умови для роботи бізнесу, у тому числі малого і середнього. Тільки за 2007-2008 роки на реалізацію Програми підтримки малого і середнього підприємництва з міського 43

бюджету ми профінансували майже 22 мільйони гривень... Ми – єдине місто, яке продовжує надавати фінансово-кредитну підтримку підприємцям. При цьому ми підтримуємо тільки ті проекти, де створюються нові робочі місця і впроваджуються інноваційні підходи” [22]. Тим часом міський бюджет, який був заявлений у розмірі 25 мільярдів, було недовиконано у розмірі 5 мільярдів. Бюджету торкнулася криза, констатують аналітики. Однак чимало коштів з міської скарбниці витратили на доплати малозахищеним верствам населення та іншим соціальним категоріям. Велику суму з міської скарбниці забрала й різниця в комунальних тарифах. Адже нині діє дві категорії тарифів, одна з яких саме для малозабезпечених киян, для яких місто дає субсидію. Натомість політологи констатують, розмір бюджету навмисне був завищений, аби привабити електорат [48].

Розділ ІІ. Методологія дослідження 2.1. Метод контент-аналізу 2.1.1. Визначення методу та його характеристики. Обраний нами метод дослідження – контент-аналіз (від англійського contents - зміст) – якнайкраще підходить для того, аби віднайти відповіді на наше дослідницьке запитання. А саме, яким чином столичні видання висвітлювали діяльність мера міста Київ Леоніда Черновецького. Існує кілька підходів до визначення контент-аналізу. Ученим, що займаються контент-аналітичними дослідженнями, протягом тривалого часу цілком правильним здавалося класичне визначення, яке дав контент-аналізу Б.Берельсон: “Контент-аналіз — це дослідницька техніка для об’єктивного, системного і кількісного опису наявного змісту інформації, яка відповідає цілям її дослідника” [4]. Дж. Мангейм визначив контент-аналіз як встановлення певних ключових слів і підрахунок частоти їх вживання в повідомленнях [3, 280]. Це визначення включає в себе три характеристики, без яких неможливе належне здійснення контент-аналізу [27, 112]. 1. Систематичність. Передбачає чіткі та відкриті правила здійсненнявибірки досліджуваного матеріалу. Категорії аналізу та його визначення мають бути однозначними, щоб будь-який дослідник на тому самому об'єкті дійшов тих самих висновків, що і його попередники. Ця вимога — одна із основних у контент-аналізі.

Щоб

її

дотримуватись,

треба

здійснити

перехід

дослідницького матеріалу на мову гіпотез у таких одиницях, які дозволяють точно описати і квантифікувати текст. Це ставить перед дослідником дуже важливу проблему вибору категорій, одиниць аналізу та підрахунку. 2. Визначення кількості. Це допомагає досліднику підсумувати результати досліджень і подати їх лаконічно. Таким чином, можна уникнути понять “багато” чи “мало”, представивши конкретні відсоткові співвідношення 3. Об’єктивність. Особисті передсудження та сприйняття дослідника не мають вплинути на дослідження. Інструмент слід сформувати таким чином, 45

щоб інший дослідник, користуючись ним же, дійшов би таких самих висновків. Критерій об’єктивності розробляється вченими дуже ретельно. В. Іванов писав, що для досягнення об’єктивності контент-аналізу необхідно дотримуватись ряду правил: а) Необхідно точно визначити об’єктивні кордони тексту, його тип і корелятивні зв’язки з соціальними явищами, що відбиваються у ньому. б) Як одиницю спостереження слід виділяти ознаки тексту структурні одиниці, які були б репрезентовані по відношенню до всього тексту і його окремих істотних частин. в) Одиниці аналізу повинні вміщувати ототожнюванні індикатори по всьому тексту. г) Одиниці аналізу повинні бути рекурентними, тобто мати повторювання (чи його можливість) по усьому тексту, а також ототожнюваність ознак, які визначають їх якість. д) Одиниці аналізу і їх ознаки повинні бути зручними для вимірювання, підрахунку та порівняння, тобто піддаватися формалізації. Як бачимо у даному випадку вчений обумовлює досягнення об’єктивності контент-аналізу багатьма положеннями, причому ретельне дотримання цих правил залежить знов таки від дослідника, і це доповнює суб’єктивний фактор. 2.1.2. Особливості використання контент-аналізу. Метод контент-аналізу використовується у багатьох сферах. Однак науковці виокремлюють завдання,

для

досягнення

яких

саме

цей

метод

дослідження

найефективніший. Дослідник Річард Віммер виділяє п’ять основних цілей, для досягнення яких застосовується контент-аналіз [12; 192]. 1. Для опису змісту. Часто це лонгетюдні дослідження. Автор може 46

встановити зміну у громадській думці, наприклад, у ставленні до якогось проблемного питання. 2. Перевірка гіпотез щодо характеристик чи змісту повідомлення. Йдеться про припущення на зразок: якщо повідомлення надійшло з джерела А, то вономає характеристику Б, а якщо з джерела В, то має характеристику Г. 3. Порівняння змісту медіа з “реальним світом”. Тут дослідники намагаються визначити, чи висвітлення певної групи людей або феномену у ЗМК, відповідає тенденціям реального життя. 4. Оцінка образу певних суспільних груп у медіа. Науковці намагаються визначити медіа-імідж певних груп та визначити, чи є зміни у ставленні до них у ЗМК. 5. Встановлення відправної точки для вивчення медіа-ефектів. Тут йдеться про дослідження, які не просто визначають образ певного явища чи групи людей у медіа, а й передбачають наступним кроком вивчення того, яким чиномцей образ сприймають у суспільстві. Дане дослідження поєднує одну з наведених цілей. А саме оцінка образу явища у газетах. Науковці вважають, що контент-аналіз належить до методів емпіричної науки [34;167]. Для таких методів властиве збирання і класифікація надійності

даних,

розробка

результатів.

експериментальних

Головним

його

завданням

методів є

перевірки

“розкодування”

смислового навантаження тексту. Цей метод орієнтований на проведення об’єктивного, вимірюваного і перевірюваного дослідження повідомлень ЗМІ [34;154]. З його допомогою можна вивчити, як саме мовець досягає мети своїх повідомлень, і як на це може відреагувати аудиторія. Які якості кандидата найчастіше згадувалися в матеріалах на передвиборну тему, опублікованих в конкретному виданні? Яким в інформаційних і суспільнополітичних передачах того або іншого телеканалу є сукупний образ сторін, залучених до етнічного конфлікту? У чому полягають відмінності в освітленні страйкового руху в матеріалах центральних і регіональних видань? На подібні запитання можна знайти відповідь саме за допомогою 47

контент-аналізу. Тут варто відзначити спрямованість дослідження саме на явний, очевидний зміст повідомлення. Крім того, важливо, щоб і дослідник, і його потенційна аудиторія розуміли поняття однаково. Для цього його треба чітко виписати. Віммер пропонує приклад із телебаченням. Здавалося б, ми всі розуміємо під цим словом одне й те ж. Однак яке це телебачення – державне чи приватне, кабельне чи ефірне, йдеться про новини чи про художні фільми, про вечірній пройм-тайм чи й про ранкові покази? Визначивши поняття, автор зможе краще донести результати свого дослідження до читача. Важливим є і орієнтація на підрахунки. Адже вони дають статистичне підґрунтя твердженням дослідника. Наприклад, якщо ми скажемо: у сімдесяти відсотках програм пройм-тайму є щонайменше одна сцена насильства, це буде набагато переконливіше звучати, аніж, що такі сцени є у більшості програм. Віммер [6; 110] при цьому додає, що за допомогою контент-аналізу дослідник може перевірити свою гіпотезу щодо значення “послання” автора, порівняти тенденції “реального світу” та їх висвітлення у досліджуваних джерелах, сформувати базу для подальших досліджень. 2.1.3. Різновиди контент-аналізу. Науковці також виділяють різновиди контент-аналізу [27, 28]. На етапі визначення одиниць аналізу виявляється відмінність між двома напрямками контент-аналізу. Дж. Мангейм у своїй праці “Политология: методы исследования” називає їх змістовним та структурним різновидами контент-аналізу.

вітчизняній

літературі

часто

зустрічається

інша

класифікація: кількісний та некількісний аналіз. Американська дослідниця контент-аналізу Емілі Марш також застосовує поняття кількісного його різновиду, протиставляючи йому якісний контентаналіз. Основною метою кількісного аналізу є підтвердити гіпотезу, аякісного

–

сформулювати

її.

Підтверджують

зазвичай

гіпотези,

сформульовані під час попереднього вивчення матеріалів з певного питання. 48

Пані

Марш

припускає,

що

кількісний

контент-аналіз

випливає

позитивістської дослідницької традиції та є дедуктивним за своїм підходом, а якісний – випливає з гуманістичної традиції і є індуктивним за своєю сутністю. Тобто різниця між різновидами полягає у різному формулюванні гіпотези та дослідницьких питань, а також у процесі кодування. Ще один аспект – у процесі якісного контент-аналізу дослідник готовий сприйняти нові аспекти чи питання, не передбачені під час складання кодувальної схеми, їх дослідник, сформулювавши відповідь на поставлене дослідницьке питання, може такожвивчати. Процес якісного контент-аналізу тексту полягає у постійному процесі реконтестуалізації, ре-інтерпретації та ре-визначення, аж поки дослідник не досягне задовільного рівня інтерпретації [21]. Для кількісного аналізу такий підхід не характерний, за винятком етапу розвитку дослідження. Є певна різниця між якісним та кількісним аналізом і в процесі здійснення вибірки. Кількісний аналіз розглядає кожен текст як унікальне джерело інформації, яке може ініціювати різні інтерпретації, така потреба глибокого аналізу часто обмежує обсяг вибірки [21]. Крім того, пані Марш зазначає, що оскільки метою

якісного

дослідження

не

стільки

узагальнення,

скільки

“застосовуваність” (трансфертність), то обираючи матеріали для вивчення, дослідник не має потреби переконуватися, що кожен об’єкт мав однакові та передбачувані шанси бути включеним у вибірку. Під “застосовуваністю” тут мається на увазі, чи результати, отримані в одному контексті, можна застосовувати в іншому. Тобто в процесі дослідження автор вивчає нові зразки чи моделі, які не потрапили до його дослідження, включає їх у нього, розширюючи межі дослідження, зрештою, коли він бачить, що нові моделі до дослідження не потрапляють, можна припустити, що подальше розширення вибірки лише підтвердить ці висновки. Подібний підхід пані Марш не є таким, що одноголосно підтримується рештою дослідників, більшість з них (наприклад, Віммер,Мангейм) висувають одні й ті самі вимоги до вибірки, незалежно від того, чи аналіз є якісним чи кількісним [6, 27]. Тому в цьому 49

дослідженні об’єкти для аналізу визначені заздалегідь, так само як і вимоги до них. Разом з тим, ідея про розширення чи видозміну кодувальної схеми в процесі дослідження є необхідною для якісного дослідження, коли автор заздалегідь має сформувати вичерпний список тем. Оскільки часто це не є можливим, необхідно бути готовим до появи нових, неврахованих аспектів, заради яких дослідження треба буде переробляти чи змінювати. Крім того, аналізуючи текст, дослідник шукає дані, які не лише підтверджують його гіпотези, його цікавлять і дані, які їм суперечать. Таке читання тексту має бути дуже вдумливим, зі спробою побачити ширшу картину, з готовністю сприйняти нові концепції чи підходи. Разом з тим в обох різновидів контент-аналізу є спільні риси: вибірка релевантного тексту, визначення одиниць аналізу, контекстуалізація (розгляд тексту з урахуванням контексту), а також постійне намагання віднайти відповідь на певне дослідницьке питання. Цей поділ дещо схожий на розподіл Дж. Мангейма: основна відмінність між структурним та змістовним контент-аналізом, це те, що перший вивчає, як про щось говориться, а другий – що саме говориться. Структурний контент-аналіз Мангейма звертає увагу на те, де самерозміщена стаття, на якій шпальті, чи супроводжується вона фотографією, який обсяг площі відведено під той аспект теми, який цікавить дослідника тощо. Відповідно, сам зміст матеріалу в такому разі досліджується достатньо поверхово [27, 274], проте саме дослідження проводиться і розробляється простіше, ніж змістовний контент-аналіз, а тому є надійнішим та дешевшим, але і його результати є простішими та більш поверховими. Дослідники критикують кількісний контент-аналіз за те, що спрощення тексту до цифр, характерне йому, призводить до втрати синтаксичної та семантичної інформації, вплетеної в нього [23]. Існує також підхід, за яким виділяють тематичний контент-аналіз, семантичний та аналіз текстових мереж. Тематичний передбачає вивчення частоти вживання тем, а семантичний – речень (чи клауз), в яких 50

переплітаються теми чи встановлюються взаємозалежності між ними, аналіз текстових мереж, у свою чергу, вивчає місце розташування речень у мережах взаємопов’язаних тем [1, 298]. Ще одним різновидом контент-аналізу є аналіз фреймів. Сутність цього методі базується на тому, що інформацію, яку ми отримуємо, сприймаємо через існуючі у нас, або закладені авторами повідомлень, фрейми. Як поняття фреймінг

виник

когнітивній

психології,

пізніше

його

підхопили

антропологи.В контексті масових комунікацій фреймувати – це створювати рамку, обирати певний кут подачі та усувати неважливі, з позиції автора, деталі так, щоб картина була більш помітною та такою, що запам’ятовується [2]. Рамки створюють групи інтересів, політики, журналісти. Загалом, створення рамок – спільна справа ЗМІ та аудиторії. Фреймінг-аналіз є різновидом політичного контент-аналізу. Обидва об’єктом свого дослідження та вивчення обирають якесь повідомлення. Якісний чи змістовний контент-аналіз ближче до фреймінг-аналізу, аніж кількісний, проте і тут існують суттєві різниці. Щодо взаємозв’язків фреймінг-аналізу та контент-аналізу між собою, існують різні точки зору. Наприклад Джіл А. Еді та Патрік К. Мейрік у своєму дослідженні фреймів, які застосовувались для висвітлення військової кампанії США в Афганістані стверджують, що в результаті контент-аналізу випусків новин за певний період часу дослідники виявили два фрейми, які застосовувалися для подачі терактів 11 вересня 2001 року [6, 28]. Пізніше, знову ж таки, за допомогою контент-аналізу, дослідники встановили як два фрейми (фрейм війни та фрейм злочину) журналісти використовували для подачі інформації після 11-го вересня. Таким чином, контент-аналіз та фреймінг-аналіз застосовують схожі підходи і часто переплітаються в процесі дослідження. Втім, фреймінг-аналіз вимагає від дослідника інакшого формулювання дослідницького питання, хоча обидва вивчають, яким чином подається певна подія чи особа. Фрейм як такий має кілька елементів та складових, і фреймінг має на меті віднайти ці елементи в тексті, щоб 51

визначити, чи наявний тут фрейм і якщо наявний, то який. В контент-аналізі дослідник не обмежений вимогою віднайти елементи фреймінгу, але і у висновках відповідно тут не йтиметься про використані в текстах фрейми, але лише про те, як висвітлювалися певні елементи та аспекти явища чи події. Усі різновиди не є такими, щовиключають один одного, і кожне дослідження може поєднувати деякі елементи цих різновидів. У своєму дослідженні ми використовуватимемо якісний і кількісний різновиди конвент-аналізу. Адже, по-перше, це випливає з самої постановки дослідницького питання. Мета дослідження – виявити, скільки газетних площ відводили газети для матеріалів, що висвітлюють діяльність мера Києва, а також з’ясувати, як саме конкретні видання подають оні й ті ж факти. Науковці наполягають на тому, що метод конвент-аналізу є достовірним, а питання достовірності, надійності й валідності є дуже важливими при будьякому дослідженні. Контент-аналіз вигідно відрізняється від інших видів вивчення документів саме високою достовірністю. Взагалі, під надійністю більшість дослідників розуміє обгрунтованість (відповідність законам і поняттям

дослідження)

та

стійкість

чи

строгість

(відтворюваність

результатів). Обгрунтованість (valіdіty) можна підвищити з допомогою експертного оцінювання. Під стійкістю (consіstency) розуміється строгість дослідження, тобто кожний наступний учений, застосувавши вже вироблену його попередником методику, на тому самому об'єкті має дійти тих самих висновків. Розходження не повинно перебільшувати 5 відсотків, тобто коефіцієнт кореляції — 0,05 [3, 21]. Вчені ще в середині 60-х років виділили три процедурних рівня контентаналізу з точки зору наявності характеристик змісту і надійності висновків: 1) вивчення змісту без виходу за його межі, 2) дослідження співвідношення змісту

об’єктивних

даних,

аналіз

співвідношення

змісту

з 52

характеристиками та процесами в комунікаторі й реципієнті, прогнозування ефектів повідомлень і висновків про комунікатора й аудиторію [1;49]. Контент-аналіз дає багато можливостей для дослідження як наявного, так і прихованого змісту інформацій. Звичайно, в останньому випадку потрібні особливі процедури для підвищення достовірності й валідності висновків дослідження. Контент-аналіз вимагає від дослідника, по-перше, інтуїції, доброго знання предмета аналізу для того, щоб правильно обрати одиниці дослідження,

по-друге,

кодувальник

має

виявити

терпіння

дисциплінованість для строгого виділення та підрахування одиниць аналізу. Співвідношення якісних і кількісних початків у контент-аналізі дозволяє досягти великого ступеня надійності й валідності. При цьому дослідник повинен мати на увазі, що при вивченні прихованих задумів комунікатора важливу роль у забезпеченні високої валідності відіграє присутність чи неприсутність у тексті різноманітних одиниць аналізу, а при інших видах дослідження валідність забезпечує засіб кодування та строге дотримання процедури [1,2]. Валідність висновків дослідження також залежить від репрезентованості вибірки. Обрані для аналізу тексти повинні достатньо повно репрезентувати усю сукупність. Для досягнення високої валідності велике значення має правильний підбір одиниць дослідження. Вони повинні бути обрані так, щоб у результаті квантифікаційних процедур висновки являли собою повний зріз змісту на дану тему. Значну проблему у плані досягнення достовірності дослідження являє інтерпретація висновків. Справді, з тих самих результатів різні люди роблять часто цілком протилежні висновки. Тому тут завжди слід враховувати настанови дослідника. Великий ефект для об’єктивної інтерпретації висновків дослідження дає порівняння результатів контент-аналізу з вивченням тієї самої проблеми іншими методами [2,3]. Науковці наголошують, що при проведенні дослідження методом контентаналізу, значну роль відіграє вибірка [1,12]. Справа у тому, що в багатьох 53

випадках досліджувана сукупність документів є настільки великою, що не можна вивчати її усю. І тут постає проблема вибору з цієї сукупності представників, аналіз яких дав би уявлення про всю сукупність документів. Перший етап усякої вибірки — це обрання джерела інформації. Учений, залежно від цілей дослідження, обирає ті джерела, які допоможуть вирішити поставлені питання. Ми вибрали три столичні газети – “Хрещатик”, “Киевские ведомости” та

“гезета

по-киевски”.

Вибірка може бути

репрезентативною чи типологічною [2]. Репрезентативна вибірка претендує на те, щоб представляти усю сукупність, що досліджується, типологічна вказує, що для сукупності характерні певні риси, але не вичерпує усіх характеристик тих документів, що вивчаються. Репрезентативна вибірка поділяється на квотну і випадкову. З допомогою квотної вибірки ми беремо від кожної досліджуваної сукупності частку документів відповідно до розміру тієї сукупності (наприклад, тиражу газет) та її ролі у досліджуваній проблемі. При проведені вибірки треба ретельно стежити за тим, щоб вона була справді випадкова. Якщо, наприклад, при дослідженні матеріалів районних газет взяти до уваги тільки ті номери, які виходять по середах, то це не дасть повного уявлення про всі номери газети, оскільки номери, які виходять у певні дні, мають свої особливості. Отже, у вибірку повинні потрапити і номери, які виходять в інші дні тижня. Як приклад можна привести вибірку, яку здійснили М.Пайян і Д.Оуен. Із 27 газет з тиражем понад 300 тис. екземплярів з допомогою випадкової вибірки вони обрали 8. Потім з кожного номеру цих газет за березень 1975 р. взяли по 6 статей і таким чином вибіркову сукупність склали 6638 матеріалів. Ще один тип вибірки, який широко застосовується дослідниками, але не дає надійних гарантій точності, це — вибірка з допомогою експертного опитування. Для забезпечення високої якості дослідження треба при проведені вибірки користуватися науковими методиками. Відбір документів тільки за власним бажанням дослідника знижує достовірність і вносить зайвий елемент

суб'єктивізму [12]. Ми використовуватимемо репрезентативну вибірку, оскільки саме цей тип найточніше відповідає поставленим завданням. Отже даний метод має і деякі обмеження, які ми також врахуємо у своїй роботі. По-перше, його не можна виривати із соціо-культурного контексту дослідження.

По-друге,

певних

умовах

за

певної

постановки

дослідницького питання, може не вистачити даних для отримання достатньо валідних результатів. Щоб уникнути цих ризиків, ми чітко сформулювали дослідницьке питання і визначили контекст, у якому проводитимемо дослідження – завершений часовий період. Головні кроки, які зазвичай роблять дослідники, що послуговуються методом контент-аналізу,

пройдемо

ми.

хронологічному

порядку

вони

виглядатимуть так: формулювання дослідницького питання – визначення об’єкту дослідження – визначення категорій дослідження – розробка системи підрахунків –аналіз – висновки. 2.2.Історія методу та його застосування 2.2.1. Розвиток контент-аналізу як методу дослідження. Вперше контентаналіз застосували у США у 1893 році, тоді американець Дж. Спід опублікував статтю “Чи дають тепер газети новини?” [12;42]. Автор матеріалу класифікував недільні випуски нью-йоркських газет 1881 – 1883 рр.за темами і виміряв “обсяг” кожної теми у дюймах. Так автор визначив, які ж теми газети висвітлюють найбільше. Першість у розвитку контент-аналізу та в проведенні досліджень на його основі належить американцям. При цьому поширена думка, що становлення методу розпочалося в період Другої Світової війни. Втім, український дослідник історії методу В. Іванов наполягає, що метод почав розвиватися вже на початку ХХ ст. Серед найвизначніших дослідників та методологів він називає Б.Меттюза (1910 р.), Т. Гарста (1916 р.), Г. Ласвелла (1927 р.) [23,12]. Загалом протягом 1900 – 1958 рр. у США були надруковані близько 1700

наукових праць, при цьому 500 з них були дисертаційними дослідженнями в галузіконтент-аналізу [12]. Під час Другої Світової війни контент-аналіз активно застосовували для порівняння пісень, які звучали на радіостанціях Німеччини та окупованих європейських країн – таким чином, намагалися визначити, чи плануються нові

операції

застосовували

або для

передислокації ідентифікації

військ.

авторства

Пізніше у

контент-аналіз

творах.

Дослідники

підраховували і порівнювали частоту вживання автором певних слів з частотою їх вживання у документі, який досліджувався [2; 111]. Контент-аналіз швидко здобув популярність серед західних науковців.Річ у тім, що з допомогою контент-аналізу можна досліджувати найрізноманітніші явища. У 1930 р. американець Ю.Вудворд провів контент-аналіз іноземних новин у ранкових газетах. На підставі отриманих результатів він зробив висновки щодо суспільної думки, котру створюють ці газети. Іншу тему обрали для свого дослідження у 1958 р. В.Торренс і П.Мідоу. Вони спробували з’ясувати, що, на думку іноземців, є характерним для американців. Для цього вчені обрали 11 статей з іноземних газет за 1908-1948 рр. Одиницю дослідження вирішили взяти тему. Усього було зафіксовано 307 тем, які об’єднали у 12 категоріальних класів. Ще одну можливість контентаналіз продемонстрував під час вивчення дослідницькою групою вчених під керівництвом Челтона Баша з Інституту досліджень у галузі журналістики Стенфордського університету об'єктивного ставлення газет до претендентів у передвиборній боротьбі. Вчені, виходячи з того, що будь-яке вербальне спілкування із світом — це дзеркало, у якому відображаються і комунікатор, і аудиторія, спробували дослідити, чи відбивається точка зору газети (редакційні статті) у новинах, тобто чи виконується на практиці принцип американської

журналістики,

за

яким

новини

мають

бути

цілком

об'єктивними і не відображати ніяких пристрастей. Об'єктом дослідження стали редакційні статті та новини у 9 республіканських, 2 демократичних і 1 нейтральній каліфорнійських газетах за 2,5 місяці під час передвиборної 56

боротьби за місце у сенаті Сполучених Штатів між Ніксоном і Дугласом у 1950 р. Виявилося, що жодна газета не змогла залишитися сторонньою у новинах про висвітлення ходу передвиборної боротьби. Таким чином, контент-аналіз дає можливість дослідження документів на різноманітні теми. Уперше можливості контент-аналізу теоретично обгрунтував Г.Д.Лассуелл. Зокрема,

він

писав

про

можливість

допомогою

контент-аналізу

досліджувати характер і зміст соціальних змін [23]. З допомогою контентаналізу можна проводити дослідження будь-якого документа чи сукупність документів з метою вивчення як закономірностей внутрішньої побудови документа, так і того, що його породило і для чого він призначений. З високими можливостями контент-аналізу пов'язана і необхідність його застосування. В цілому можна зазначити, що у наш час вже жодне дослідження документа не можна здійснити без застосування методу контент-аналізу. Цей метод продовжує свій розвиток і поєднує найкращі можливості

якісних

методів

перевагами

формалізованого,

квантифікованого аналізу. Метод, який дозволяв дослідникам робити висновки на основі кількісного аналізу аспектів тексту, які повторювалися, і які порівняно легко можна було ідентифікувати, почали застосовувати у різних сферах: антропології, менеджменті, політичній науці, психології та соціології. Щоразу дослідники адаптовували контент-аналіз в залежності від своїх дослідницьких питань та стратегій, і в результаті сформувалася сукупність технік та підходів до аналізу тексту, які згруповані під широкою назвою контент-аналізу [21]. Всі техніки мають спільну ознаку – матеріал для дослідження, але кожна техніка передбачає використання певних специфічних методів чи практик, а також формулювання специфічного дослідницького питання. В Україні контент-аналіз тільки починає активно входити до інструментарію науковців, тим більше, що розвиток цього методу в радянській школі відставав від західної. Втім, і зараз цьому методу приділяють недостатню

увагу. Часто дослідники незаслужено оминають його або ж застосовують, не усвідомлюючи цього, особливо це стосується медіа-досліджень. 2.2.2. Новизна контент-аналізу в порівнянні з якісними методами. Науковці переконують, поява методу контент-аналізу викликана тим, що виникла необхідність в об’єктивному, незалежному від вражень людини дослідженні. Новизна якісно-кількісного аналізу змісту полягає перш за все у тому, що особисті враження дослідника замінює об'єктивна процедура формалізації і квантифікації тексту. У ході цієї процедури у стандартному контент-аналізі зміст розчленується і підраховується кількість згадок одиниць аналізу, які визначав сам дослідник (у цьому полягає якісний момент у контент-аналізі). Отже, контент-аналіз відрізняється від інших, імпресіоністських методів, по-перше, об'єктивністю, по-друге, строгістю, потретє,

системним

підходом,

і,

по-четверте,

квантифікацією

об’єкту

дослідження. Дослідники висувають на перший план такі принципи контентаналізу, як об'єктивність і квантифікація [27]. Ці дві ознаки міцно зв’язані між собою, бо саме квантифікація забезпечує об’єктивний підхід до об’єкта дослідження. Об'єктивність аналізу, в свою чергу, являє собою найбільше досягнення цього методу, саме те, через що все більше вчених як у нас, так і за кордоном застосовують цей трудомісткий спосіб дослідження документів. Вчений у процесі контент-аналітичного дослідження може вивчати не тільки якісь аспекти поведінки учасників комунікації, але і соціальне середовище, епоху, в яку створювався документ, закономірності побудови внутрішньої структури самого документа. Особливість контент-аналізу полягає не тільки у незалежній від кодувальника інструкції, але і у системі вибору категорій та одиниць дослідження, які охоплюють весь зміст документа. Хоча строгий інструментарій,

безперечно,

однією

найважливіших,

основних

особливостей контент-аналізу. Контент-аналіз постає особливе місце у системі соціологічних методів, зокрема методів вивчення документів [3] . Це майже один метод, у якому переважають квантифікаційні процедури. Він вигідно

відрізняється

від

інших

методів

своєю

об'єктивністю

й 58

систематичністю. Слабкими сторонами контент-аналізу є те, що не відрізняються напівтони у документі, й те, що чим менший об'єкт аналізу, тим менш грунтовні його висновки. Взагалі, багато дослідників знаходять у контент-аналізі різноманітні вади, як дійсні, так і уявні. Більшість критиків звинувачують контент-аналіз у тому, що при ньому втрачається своєрідність документа, що він не дає індивідуальної особистості і структури повідомлень, що він не повністю вичерпує зміст документів, одне слово, що при формалізації втрачаються лексико-граматичні елементи, інтонація, експресивно-емоційні моменти [12].Та по суті справи, формалізація не так сильно впливає на особистість документа. Якщо вміло підібрати категорії й одиниці дослідження, то формалізація навпаки підкреслить особистість документу, якщо, звичайно, у дослідженні поставлене таке завдання. Деякі вчені також закидають контент-аналізу те, що вирішальними у житті суспільства для нього є не об'єктивні зв'язки, а відношення між ідеями, нормами і символами, навколо яких будують і суб'єктивні, особисті відношення,

що

контент-аналізі

поведінку

людей

обумовлюють

“символічні відношення” [23]. По-перше, це характерно тільки для контентаналізу лассуеллівського типу, а, по-друге, не треба зневажати таке ставлення. Дійсно, багато положень можна краще вивчати, представивши їх у вигляді символів. Взагалі, треба сказати, що навіть найгрунтовніші праці з критикою різних методів аналізу документів не можуть підірвати довіри до них. Не можна погодитися з думкою тих учених, які вважають висновки досліджень документів ненадійними і відкидають документи як єдине джерело інформації. У багатьох науках, зокрема в археології, саме документи виступають єдиним джерелом інформації, і це, звичайно, аж ніяк не може підірвати довіри до висновків археологічних досліджень. Ніхто не сперечається, краще, коли аналіз документів іде разом з іншими соціологічними методами, але й сам він здатний вирішувати багато завдань. Тому викликає подив ствердження деяких учених, які вважають, що статистичні методи можуть використовуватися тільки як підсобний 59

інструмент поряд з традиційними дослідженнями - соціологічними, публіцистичними і т. ін. є правильні і ствердження, що контент-аналіз мало може дати для дослідження впливу повідомлень на аудиторію, що цей вплив визначається в основному суб'єктивними і ситуативними факторами сприймання даної інформації, що повідомлення у журналістиці розсіяні і нерівномірні і тому їх квантифікація дає значно менше, ніж класичний аналіз[12]. Аудиторія є об’єктом контент-аналізу тому, що, по-перше, сам вибір реципієнтами засобів комунікації свідчить про їхні пристрасті, і, подруге, мас-медіа впливають на аудиторію і з допомогою контент-аналізу можна виявити, у якому напрямку змінюватимуться настрої реципієнтів. Треба погодитися з тими вченими, які вважають, що погляд про складності і методологічну

неправильність

контент-аналізу

пояснюється

не

його

слабкими можливостями, а незнанням цих можливостей, невмінням користуватися цим методом, а також некоректною постановкою завдань дослідження. Можливості ж контент-аналізу насправді дуже великі. З його допомогою можна розглядати весь комплекс проблем, пов’язаних зі створенням та сприйманням тих чи інших документальних джерел. Контентаналіз приніс у соціологічні методи аналізу документів квантифікацію, він розкрив зв’язок між тематикою змісту і кількістю інформації. Значення контент-аналізу полягає в тому, що з його допомогою можна об’єктивно, повно і достовірно досліджувати усе коло питань, пов'язаних з документами, причому повнота розгляду того чи іншого питання залежить тільки від завдань дослідження, від того, наскільки грунтовно і в якому напрямку обрав учений категорії аналізу [12]. 2.3. Збір інформації, визначення одиниць аналізу та часові рамки. 2.3.1. Збір інформації для проведення контент-аналізу. Для дослідження висвітлення діяльностістоличного мера Києва Леоніда Черновецького ми обрали три щоденні столичні видання “Хрещатик”, “Киевские ведомости” та “Газета по-киевски”. Газета “Хрещатик” є муніципальною газетою Київської міської ради. Її тираж становить 67 500 екземплярів. Дата першого випуску – 60

1990 рік. періодичність виходу – понеділок-п’ятниця. видання висвітлює актуальні новини політики, економіки суспільного життя. Газета “Киевские ведомости”

заснована

ЗАТ

“Издательство

“Киевские

ведомости”.

Позиціонується як суспільно-політичне видання, де йдеться в першу чергу про життя столиці. Дата першого випуску – 1992 рік. Виходить шість разів на тиждень (понеділок-субота). Її тираж становить у понеділок 148 тисяч, у вівторок, середу, четвер та суботу – 130 тисяч, у п’ятницю – 162 тисячі [14]. Газета “Газета по-киевски” заснованаТОВ “Издательство “Прес-центр”. Входить в медіа-холдинг, створений холдингом “Главред”, Українським незалежним інформаційним агенством новин (УНІАН). Дата першого випуску –2003 рік. Тираж становить 371250 екземплярів в тиждень. Виходить шість разів у тиждень (понеділок-субота) [14]. Тематична спрямованість газети – політичне, економічне, суспільне, культурне та спортивне життя столиці. Такий вибір видань для дослідження зумовлений тим, що газета “Хрещатик” є провладною, “Киевские ведомости” спочатку висвітлювала діяльність мера більш нейтрально, однак дещо пізніше з’явився негативізм. Натомість “Газета по-киевски” традиційно критикувала діяльність міського голови. Ми аналізували матеріали цих газет, де йдеться про діяльність столичної влади за період від 1 жовтня 2008 року до 31 березня 2009 року[14]. Он-лайн архів було обрано як найбільшзручний спосіб передачі матеріалу в текстовий редактор Microsoft Word. Такі часові рамки медіа-дослідження зумовлені тим, що це період кризи, який став суттєво відчутним для киян. Таким чином ми матимемо можливість дослідити публікації, де йдеться про діяльність міського голови саме в цих умовах, адже ця тема актуальна для громадськості. У процесі дослідження ми вибрали 226 текстів, опублікованих у газеті “Хрещатик”, 154 у газеті “Киевские ведомости” та 97 у газеті “Газета по-киевски”. 2.3.2. Визначення одиниць аналізу та часові рамки. Інформацію ми збирали шляхом виокремлення із загального масиву 61

досліджуваних газет саме тих статей, які відповідають нашій темі. Висвітлення діяльності Леоніда Черновецького у щоденній столичній пресі ми аналізуватимемо за кількістю публікацій конкретних журналістів конкретного видання, що висвітлюють дану тему; кількістю публікацій на дану тему; а також ми дослідимо новинні приводи для публікацій у кожній із газет. На основі цих даних укладено таблиці, що дозволяють проаналізувати, які саме події, пов’язані з діяльністю міського голоми Києва, висвітлюються найбільше у трьох виданнях. Окрім цього ми провели аналіз того, скільки звернень міського голови Києва було опубліковано у газетах “Хрещатик”, “Киевские ведомости” та “Газета по-киевски”, а також скільки разів столичний мер з’являвся на першій полосі газет. Оскільки метою даної роботи є дослідження того, як саме столична преса висвітлює діяльність Леоніда Черновецького на посаді мера, то ми проаналізували, у якому ракурсі три обрані нами для дослідження газети подавали інформацію про конкретні події. Для цього ми здійснили вибірку найбільш повторюваних, ключових для кожного видання слів, щоб на основі цього зробити висновок про те, який образ мера має постати в уяві читача після прочитання матеріалів газети. Також ми з’ясовували, кого кожне з обраних нами видань подає як опозицію до Леоніда Черновецького та його блоку, а також як у публікаціях кожної з газет охарактеризовано цю опозицію. Варто також зробити кілька зауважень щодо загальних принципів відбору текстів. Ми не брали до уваги невеликі інформаційні замітки (до 200 знаків).

Розділ ІІІ. Результати дослідження (на основі таблиць). 3.1. Аналіз висвітлення діяльності Л.Черновецького у газеті “Киевские ведомости” 3.1.1.Характеристика газети “Киевские ведомости”. “Киевские ведомости” – це всеукраїнська суспільно-політична газета, яка видається в Києві. Газета виходить шість разів на тиждень. Серед видань, які ми обрали для аналізу, “Киевские ведомости” – найтиражніша. Її загальний тираж за тиждень становить 830 тисяч примірників. Щоденні розділи газети: “Новости”, “Политика”, “Общество”, “Право и бесправие”, “Деловые ведомости”, “Культура”, “Спорт”. Щотижневі розділи: “Здоровье”, “Светская жизнь”, “Литературный ринг”, “Клуб С. П. Голохвастова”. Позиціонується як видання, яке в першу чергу розповідає про життя Києва. Газета “Киевские ведомости” раніше мала трьох співвласників – Суркіса, Бродського і Григоришина. Нині цей проект повністю під контролем Григорія Суркіса. Засновником проекту є ЗАТ “Видавництво “Киевские ведомости”. За цим акціонерним товариством стоїть мережа офшорів, розташованих на Британських Віргінських островах: “Dastіme Group Ltd” (найбільший пакет), “Hambay Tradіng Corporatіon” (в минулому – акціонер футбольного клубу “Динамо-Київ”), “Fіstoukі Іnvestments Ltd”, “Banok Іnvest&Trade Іnc.”, “Berwyn Enterprіse Corp”, “Sunіflon Holdіng Ltd”, “Lardonet Іnc” [24]. Перший номер газети вийшов 1992 року. Її засновник та перший редактор – Сергій Кічігін. Нині шеф-редактором видання є Георгій Кузьмін, а головним редактором – Микола Закревський. 3.1.2.Кількісні показники проаналізованих матеріалів газети “Киевские ведомости”. Аналізуючи матеріали видання, інформаційним приводом до написання яких стала діяльність мера Києва Леоніда Черновецького, варто зазначити, що публікації на дану тему є переважно фрагментарними. У газеті публікують чимало коротких заміток на дану тему нейтрального характеру. Ми опрацювали 125 номерів газети за період з 1 жовтня 2008 року по 31 63

березня 2009 року, виявивши 154 матеріали, у 91 з яких йдеться конкретно про діяльність Леоніда Черновецького (в решті матеріалів висвітлюється діяльність

Київської

міської

ради

та

Київської

міської

державної

адміністрації, натомість ім’я мера лише згадують) . Це менше, ніж у газеті “Хрещатик”, однак більше, ніж в “Газете по-киевски” [додаток 5, додаток 6]. Таблиця 1. Динаміка появ цитат мера та згадування його імені в газеті “Киевские ведомости”

Кількість згадувань Леоніда Черновецького у цих матеріалах – 328 разів, коефіцієнт згадування Леоніда Черновецького в одній статті становить 3,6 раза. Варто зазначити, що видання подає ретрансляцію слів міського голови Києва.Показник цитування дещо вищий, ніж в видання “Газета по-киевски”, Али нижчий, ніж в газеті

“Хрещатик” [додаток 7]. Така ж ситуація і з

коефіцієнтом згадування імені мера [додаток 8] . На першій шпальті видання фото мера з’являлося 6 разів, натомість матеріали про діяльність Л. Черновецького ставали центральною темою

номера 17 разів. Це дещо частіше, ніж в “Газете по-киевски”, й рідше, ніж у “Хрещатику” [додаток 1]. 3.1.3. Тематика матеріалів про діяльність Леоніда Черновецького в газеті “Киевские ведомости”. Найбільше статей, де йдеться про діяльність Леоніда Черновецького, в газеті опублікували у грудні 2008 року та лютому 2009 року. Таблиця 2. Динаміка висвітлення діяльності Леоніда Черновецького в газеті “Киевские ведомости”.

Аналізуючи тематику матеріалів, ми виявили, що інформаційним приводом для більшості публікацій стали тарифні питання у різних сферах (їх затверджували якраз у період грудня 2008 року та лютого 2009 року). Відсоток таких матеріалів серед загальної кількості становить 23 відсотки. Це зокрема публікація під заголовком “Тарифы отложили в долгий ящик”, де йдеться

про

те,

що

О.

Турчинов

продовжив

термін

з’ясування

обґрунтованості підвищення тарифів на проїзд у київському транспорті; матеріал “Президент отменил мерские тарифы”, де повідомляється про те, що 65

Віктор Ющенко відмінив розпорядження Леоніда Черновецького щодо підвищення тарифів на теплопостачання, водопостачання та водовідведення; публікація “Разработаны тарифы по ЖКХ на каждый дом”, інформаційним приводом до написання якої стало введення нових тарифів житловокомунального господарства, окремо розроблених для кожного будинку [додаток 2]. Висвітлення цієї теми у “Киевских ведомостях” на відміну від “Газеты по-киевски” цілком нейтральне. Чимало публікацій висвітлюють проблеми у житлово-комунальній сфері міста. В “Гезете по-киевски” матеріалів на цю тему, написаних саме в такому ракурсі, не було. Їх кількість в “Киевских ведомостях” становить 18 відсотків. У таких матеріалах йдеться і про проблеми з тепло- та водопостачанням, транспортним питанням. Прикладом таких публікацій є матеріал під заголовком “Аварийное отключение на ТЕЦ-6”, де йдеться про відключення енергоблоку на ТЕЦ-6 через борг “Газу України”; матеріал “Дипломатический десант на Нивках”, де розповідається про будівництво біля парку “Нивки”; матеріал “Изменят русло Лыбеди” про рішення КМДА продовжити шосе від вулиці Любченко до вулиці Федорова; матеріал “Мэрия спросит о суммах долга с “Киевэнерго”” про діяльність спільної комісії КМДА, яка повинна з’ясувати, скільки столиця винна енергетикам; матеріал “Отключит ли Киев воду Кабмину?”, інформаційним приводом до написання якого стали можливість відключення водопостачання [додаток 2]. Подача таких статей цілком об’єктивна, з наявністю численних коментарів представників конфліктуючих сторін. Автори не дозволяють собі в таких матеріалах оціночних суджень. Матеріали на тему соціальної політики мера становлять 6 відсотків від загальної кількості. Більшість із них цілком нейтральні. Наприклад, це публікація під заголовком “Переживши Голодомор получат помощь”, де йдеться про те, що мешканці Києва, які пережили Голодомор і давали про нього свідчення, отримають разову допомогу від Київської міської державної адміністрації; матеріал “Лучший дом для жертв квартирных махинаций”, де 66

розповідається про пропозицію мера створити комунальне підприємство “Кращий дім” [додаток 2]. У газеті “Киевские ведомости” значно більше інформаційних публікацій про новопризначення в Київській міській раді та в Київській міській державній адміністрації, ніж в “Газете по-киевски”. Ця тема висвітлюється, зокрема, в таких матеріалах: “Червоненко стал правой рукой Черновецкого” (йдеться про те, що Євгена Червоненка призначено першим заступником міського голови); “Черновецкий-младший стал главным “надзирателем” за тендерами” (розповідається про те, що мер призначив свого сина Степана Черновецького позаштатним радником з питань держзакупівлі; “Назначен главный архитектор столици” (інформаційним приводом для написання замітки стало розпорядження

Київської

міської

державної

адміністрації

головним

архітектором столиці Сергія Броневицького) [додаток 2]). Як ми вже зазначали, публікації носять суто інформаційний характер, жодних оцінок діяльності мера чи його команди з боку авторів не простежується. Дещо менше уваги у виданні приділено діяльності Леоніда Черновецького, яка не пов’язана з посадою, яку він займає. Так, у “Киевских ведомостях” про музикальні здібності мера та його книги йдеться всього у трьох статтях (це, зокрема, матеріал під заголовком “Черновецкий стал профессором”, де розповідається про те, що мер отримав посвідчення професора Національної музичної академії України імені П. Чайковського, матеріал “Черновецкий выпускает сольный диск” про те, що мер випускає свій перший музикальний диск, до якого увійдуть хіти 80-их років [додаток 2]), тоді коли в “Газете покиевски” цьому питанню приділено більше уваги. Така ж тенденція простежується і з публікаціями, інформаційним приводом до яких є масові заходи, де брав участь Леонід Черновецький. Таких матеріалів всього 3 відсотки від загальної кількості. Йдеться в них про бал в мерії до Дня закоханих, скачки на іподромі, у матеріалі “Богатый жених и хорошее приданое от мера (За журналисткой “Ведомостей” столичный мер дает богатое приданое)” розповідається про те, як Київський міський голова 67

спілкується з киянами – влаштовує розважальні програми для молодят. Такі матеріали, порівняно з публікаціями на аналогічну тему в “Гезете покиевски”,

цілком

нейтральні,

написані

без

уїдливих

саркастичних

висловлювань з боку авторів і без акцентування уваги на матеріальних статках Леоніда Черновецького. У газеті “Киевские ведомости” наявні також публікації, де йдеться про мітинги й протести киян проти діяльності мера Леоніда Черновецького. Наприклад, це матеріал під заголовком “Врачи объявили забастовку” про те, що київські медики вимагають виплатити заборгованість з зарплатні та звернути увагу на їхні проблеми; публікація “Поменял штаны на проездной жетон” про молодіжну акцію протесту проти підвищення цін на проїзні квитки в метро, матеріал “На Крещатике раздавали льготный воздух” про акцію протесту в жартівливій формі проти мерських таривіф [додаток 2]. Однак кількість таких публікацій незначна і становить всього 4 відсотки. Аналізуючи тематику матеріалів, ми окремо виділили публікації, у яких йдеться про “оригінальні” ідеї мера щодо наповнення бюджету (йдеться про платний в’їзд у столицю, платний вхід на кладовище, ідеї приватизації шкіл, платні гуртки для підлітків, платні медичні послуги). Річ у тім, що протягом тривалого часу видання висвітлювало діяльність мера цілком об’єктивно, не даючи будь-яких оцінок. Це помітно вже із суто інформаційних заголовків. Емоційні фрази у публікаціях були відсутні. Доволі часто в газеті подавалась ретрансляція слів Леоніда Черновецького. Якщо інформаційним приводом для написання статті ставав конфлікт, то публікувалися коментарі конфронтуючих сторін. Натомість ні висновків аналітиків з приводу даної теми, ні ставлення автора до способів вирішення питання у таких матеріалах не було. Скажімо, якщо темою публікації була проблема з опаленням квартир киян у зв’язку з заборгованістю, то коментар Черновецького подавався таким чином: “Незважаючи на дії уряду, ми забезпечимо тепло в квартирах мешканців столиці”, тоді як в “Газете по-киевски” у матеріалі на аналогічну

тему вжито такі ключові слова з відверто саркастичним відтінком, як “мер божился”, “бил себя пяткой в грудь”. Натомість з певного часу, а саме з моменту впровадження “нестандартних” ідей мера, і в газеті “Киевские ведомости” почали з’являтися матеріали критичного характеру. Критика не така відверта, як в “Гезете по-киевски”. однак все ж вона наявна. Серія публікацій з негативною оцінкою діяльності Леоніда Черновецького на посаді мера розпочалася з матеріалу, який вийшов під заголовком “Черновецкий! Вы забыли о Школьника! (Воспитание зайцев)”, де йшлося про негативний вплив підвищення цін на проїзд на підростаюче покоління (у зв’язку з відсутністю нової системи пільг). У публікацій автор чітко підкреслює що чиновники “забыли о школьниках”. З цього часу в газеті “Киевские ведомости” почали з’являтися матеріали, де автори дають негативну оцінку діяльності мера. Прикладом таких публікацій є матеріал під заголовком “Золотой дар и ослиные уши”, де автор акцентує увагу на прогнозах для Київської міської ради. Серед ключових слів, які ми виділили

публікації,

наявні

такі

означення,

як

“бессмислиный”,

“неадекватный”, словосполучення “тарифы незаконны”. Або стаття “Нами руководят в основном истероиды и невротики”, де журналісти подають аналіз поведінки чиновників в коментарях експертів-психологів (серед ключових слів ми виділили такі, як “странное поведение”, “приступы возбуждения”,

“психомоторная

заторможенность”,

“невозможность

формулировать даже простые предложения”, “постоянная потеря внимания”, “нездоровый блеск глаз”, “расстройство речи”, “нервное подергивание” “клиническая картина кокаиновой наркомании”, “маниакальноподобное опьянение”, “охотник понюхать”, “самоуверенность”, “собственные мысли кажутся необыкновенно глубокими и интересными, no comment”. Або матеріал під заголовком “Это не сессия, а сборище каких-то овечек”, де автор описує як проходила чергова сесія Київради, зокрема протистояння між командою Черновецького та опозиції з приводу проблемних питань, серед яких зняття з посади О. Довгого. Серед ключових слів, які несуть емоційне й 69

оціночне навантаження, ми виділили наступні: “Я ваш всенародно избранный мэр!”, “мэр вполне может конкурировать с КВНом и “95-м кварталом” по количеству шуток”, “Киевсовет похож на сборище каких-то овечек, которые просто должны единогласно пробебекать” [додаток 2]. Характеризуючи структурні особливості газети “Киевские ведомости”, варто зазначити, що видання публікує чимало коротких заміток на тему діяльності столичної влади. Деякі з них ми не брали до уваги, враховуючи їхній обсяг 3.1.4. Образ мера та характеристика його діяльності. Видання “Киевские ведомости” є доволі стриманим щодо подання образу столичного мера Леоніда Черновецького. Протягом тривалого часу газета висвітлювало діяльність мера цілком об’єктивно, не даючи будь-яких оцінок. Коли ж почали з’являтися публікації критичного характеру, то найчастіше щодо образу мера вживалися такі означення, як “бессмислиный”, “неадекватный”, а

також

“странное

поведение”,

“приступы

возбуждения”,

“самоуверенность”. Для ілюстрування матеріалів видання використовує переважно нейтральні фото. Однак наявні й фотографії, де Леонід Черновецький виглядає розгубленим, недоладним (зокрема ілюстрація до матеріалу “13 странностей Черновецкого”). Однак відсоток таких ілюстрацій низький. Варто відзначити що на формування образу Леоніда Черновецького впливають вдало використані стилістичні особливості публікацій. Так, у журналістських матеріалах, зокрема в заголовках, використовуються дієслова пасивної форми. Наприклад “Тарифы повысили”, “Киевлян оставили без перекуса” [додаток 2]. Фактично це знімає відповідальність з особи мера за такі реформи (які сприймаються негативно) й переконує читачів, що наприклад, тарифи ухвалюють не одноосібно, до того ж, на це впливає ряд факторів. У той же час в “Газете по-киевски” використовується активна форма дієслів й агресивніша лексика, а в газеті “Хрещатик” доволі часто вживаються дієслова в майбутньому часі. 70

3.1.5.

Автори

публікацій.

Досліджуючи

публікації

видання,

де

висвітлюється діяльність Леоніда Черновецького на посаді мера, ми звернули увагу на авторів публікацій. Так, дану тему в газеті висвітлюють В. Муратова, Є. Іголкіна, Л. Свєтлова, Н. Короленко, О. Борисов, О. Гришина, О. Данилова, П. Зєльоная, Т. Виноградов, Є. Якунов, А. Аквінова, Є. Расомахін, Є. Столяров, І. Довженко, М. Закревський, І. Калеткін, С. Тимків, І. Моторна, А. Рінгіс, І. Титова, М. Лєбєдєва, Л. Фросевич, Т. Савицька, Т. Мамалига, В. Сімкович, М. Пахомова, Л. Гуторова, Г. Сікорськийеякі повідомлення підписано як інформація “Відомостей” [додаток 9]. Таблиця 3. Автори публікацій, які висвітлювали діяльність мера в газеті“Киевские ведомости”.

Автор

Київські Відомості

В. Муратова Є. Іголкіна Л. Свєтлова Н. Куроленко О. Борисов О. Гришина О. Данилова П. Зєльоная Т. Виноградов Є. Якунов А. Аквінова Є. Рассомахін Є. Столяров И. Довженко М.Закревський І. Калеткін С. Тимків І. Моторна А. Рінгіс І. Титова М. Лєбєдєва Л. Фросевич Т. Савицька Т. Мамалига В. Сімкович М. Пахомова Л. Гуторова Г. Сікорський Інф. "Відомостей"

Кількість публікацій

Варто зазначити, що більшість авторів пишуть про діяльність Леоніда Черновецького нейтрально, не висловлюючи власної оцінки, однак широко використовують коментарі експертів. Ми виявили, що прізвища деяких авторів, які пишуть на дану тему, з’являються у газеті лише один раз. Однак їхні статті найбільш критичні. Це, зокрема, А. Аквінова, М. Закревський. 3.1.6.Образ опозиції до мера в газеті “Киевские ведомости”. У газеті “Киевские ведомости” опозицією до Леоніда Черновецького є інші депутати Київради, члени різних блоків (Ю. Луценко, В.Кличко, І. Лановий), іноді як опозицію до мера газета подає Юлію Тимошенко та Кабмін. У деяких публікаціях конфронтуючими відносно мера є установи (“Київенерго” прокуратура, антимонопольний комітет). Характеристик опозиції як такої видання не подає. Отже, у газеті “Киевские ведомости” висвітлення діяльності мера коливається від об’єктивно-нейтрального до критичного. Щоправда, критика не настільки агресивно-відверта й саркастична, як в “Газете по-киевски”. Топ-темою для видання є питання підвищення тарифів. Образ мера у виданні описано

доволі

стримано,

хоча

певного

часу

з’являються

такі

характеристики, як неадекватність і недоладність. 3.2. Аналіз висвітлення діяльності Л.Черновецького у газеті “Хрещатик” 3.2.1.Характеристика газети “Хрещатик”. Обрана нами для аналізу газета “Хрещатик” є муніципальною газетою. Засновником видання стала Київська міська рада. Перший номер газети вийшов 1990 року. На сьогодні “Хрещатик” – це щоденна газета, яка виходить 5 разів на тиждень. Її тираж на сьогодні становить 67 500 тисяч за тиждень. Це менше, ніж в інших газетах, обраних нами для аналізу, однак такий тираж зумовлений специфікою видання. Тематика, яку висвітлює “Хрещатик” – це перш за все політика, редактором

інфраструктура, газети

суспільство,

“Хрещатик”

культура,

Дмитро

спорт.

Джангіров.

Головним Газета

підконтрольним виданням Леоніда Черновецького. Вона стала його рупором в інформаційному просторі [24]. Варто зазначити, що газета завжди широко 72

висвітлювала діяльність мерів Києва у позитивному аспекті. Однак публікації були менш емоційно забарвлені. Натомість відтоді, коли міським головою Києва

став

Леонід

Черновецький,

видання

почало

публікувати

пропагандистські матеріали. У цей період зріс тираж “Хрещатика”, покращився рейтинг на ринку преси. 3.2.2.

Кількісні

показники

проаналізованих

матеріалів

газети

“Хрещатик”. В процесі нашого дослідження ми проаналізували 91 номер газети “Хрещатик” за період з 1 жовтня 2008 року до 31 березня 2009 року. Ми опрацювали 120 номерів газет і виокремили 170 публікацій, де йшлося про діяльність Київської міської ради, з них у 120 публікаціях - конкретно про діяльність Леоніда Черновецького. Таблиця 4. Таблиця 1. Динаміка появ цитат мера та згадування його імені в газеті “Хрещатик”

Кількість згадувань Леоніда Черновецького у цих матеріалах – 1191 раз, коефіцієнт згадування Леоніда Черновецького в одній статті становить 2,2 раза. У порівнянні з газетою “Киевские ведомости” та виданням “Газета по73

киевски” це найвищі показники [додаток 8]. У 23 відсотках публікацій, де йдеться про діяльність Леоніда Черновецького, видання подає коментарі мера стосовно політичних подій, що відбуваються в країні, а також інформує про наміри Блоку Черновецького, тож цитат и мера у виданні зустрічаються доволі часто [додаток 7]. На першій шпальті видання фото мера з’являлося 31 рази, а матеріали про діяльність Л. Черновецького ставали центральною темою номера 74 рази [додаток 1]. Це у 5-7 разів більше, ніж у інших виданнях, які ми аналізували. На першій шпальті цього видання про Леоніда Черновецького зазвичай не пишуть лише тоді, коли наростає протест столичних мешканців проти нововведень Київської міської державної адміністрації (підвищення тарифів, впровадження податків) або коли є важливі події всеукраїнського рівня. 3.2.3. Тематика матеріалів газети “Хрещатик”. Аналізуючи тематичний спектр публікацій, варто зазначити, що найбільше матеріалів, де згадується ім’я мера Леоніда Черновецького, написано на тему питань у житловокомунальній сфері Києва. Таблиця 5.Динаміка висвітлення діяльності мера в газеті “Хрещатик”.

Їх кількість становить 32 відсотки, найбільше таких матеріалів надруковано в жовтні 2008 року. Варто відзначити, що такі публікації подано у позитивному ключі. мова йде про реформування галузі, про відчутні зміни на краще. Це простежується вже у заголовках. Наприклад “Київрада вирішує кризу на громадському транспорті”, “Паркування автотранспорту в центрі міста стане організованим та зручним” (йдеться про те, що Леонід Черновецький

підписав

розпорядження

про

організацію

додаткових

паркувальних місць автотранспорту в центрі міста), “Віктор Куц: “У Києві не залишиться жодного неприбраного квадратного метра”” (розповідається про те, що Київська міська державна адміністрація прийняла нові правила благоустрою), “Мерія забезпечить безперебійне перевезення пасажирів на час

реконструкції

“Будівництво

швидкісного

метрополітену

трамвая”,

залишається

“Леонід

пріоритетним

Черновецький: завданням

розбудові столиці”” (інформаційним приводом до написання матеріалу стало те,

що

мер

перевірив

хід

будівництва

дільниці

Куренівсько-

Червоноармійської лінії метрополітену від станції “Либідська” до стації “Васильківська”) [додаток 3]. Приблизно така ж кількість матеріалів, опублікованих у газеті “Хрещатик”, висвітлює соціальну політику мера. Таких матеріалів – 30 відсотків від загальної кількості. У них йдеться, зокрема,

про вручення ордерів на

квартири (публікація під заголовком “Київський міський голова вручив ордери на квартири столичним вчителям”, у якій ми виділили такі ключові слова, як, “щиро вдячний”, “благородну працю”, “чуйне ставлення”, “мер чудово розуміє”, “можливість отримувати квартири у десятки разів більше”, "достойно оцінена"), виплату благодійної допомоги (матеріал під заголовком “Мешканці аварійного будинку на Жилянській, 120-б отримають матеріальну допомогу”, публікація “Цього року малозабезпечені кияни отримали понад 20 млн. грн. матеріальної допомоги від міської влади”, де ми виділили такі ключові слова, як “максимальне відновлення”, “безперешкодний доступ”, “турбота”), будівництво шкіл (матеріал “Для школи № 121 та спеціальної школи “Надія” побудують нове приміщення”), вирішення проблеми безпритульних тварин (публікація “Братам нашим меншим допоможуть” [додаток 3]) тощо. Газета “Хрещатик” публікує вітання Леоніда Черновецького (Наприклад, “Київський міський голова привітав педагогів з Днем працівників освіти”, або “Мер привітав літніх людей” або “Леонід Черновецький: “Від імені всіх українських уболівальників я бажаю Віталію Кличку нових перемог на славу нашої країни””[додаток 3]). Це також сприяє формуванню позитивного іміджу мера. Кількість таких публікацій становить 10 відсотків від загальної кількості. Висвітленню тарифної політики у газеті “Хрещатик” приділено значно менше уваги, ніж у виданнях “Киевские ведомости” та “Газета по-киевски”. Кількість матеріалів на цю тему становить всього 8 відсотків. Прикладами таких публікацій є матеріал під заголовком “Купуючи проїзні квитки кияни платитимуть за проїзд у громадському транспорті з розрахунку 50 копійок за 76

поїздку”, де йдеться про обґрунтування нових тарифів на проїзд

громадському транспорті Києва , публікація “Олесь Довгий високо оцінив сьогоднішнє рішення Київради щодо тарифної політики в столиці” про прийняття проекту рішення про збільшення комунальних тарифів для надприбуткових підприємств та юридичних осіб [додаток 3]. При чому, висвітлюючи питання про тарифи, автори видання наголошують на соціальному захисті малозабезпечених киян (у цих публікаціях ми виділили такі ключові слова, як “можливість зекономити”, “пільги будуть збережені”[додаток3]). У газеті “Хрещатик” наявні публікації, де йдеться про участь мера у масових заходах. Однак увагу приділено переважно участі мера у конференціях, фестивалях, телепрограмах. Наприклад матеріал під заголовком “10 жовтня Леонід Черновецький влаштовує урочистий прийом” (Розповідається про те, що Л.Черновецький влаштовує урочистий прийом у рамках 8-ї Європейської конференції

міністрів

сім'ї,

молоді

та

спорту),

публікація

“Леонід

Черновецький побував на відкритті кінофестивалю православного кіно” (у якій наявні такі ключові слова, як “не стоїть осторонь проблем духовності”, “справжніми християнами”), матеріал “Леонід Черновецький зустрівся з майбутнім” (йдеться про те, що учасники міжнародного дитячого фестивалю “Світ талантів” завітали и до міського голови) [додаток 3]. Кількість таких матеріалів становить 12 відсотків від загальної кількості. У “Хрещатику” також публікуються матеріали, де йдеться про оригінальні ініціативи мера. Наприклад, у матеріалі під заголовком “Як хлопці коней розпрягали”, розповідається про те, як чиновники, втілюючи ідею мера їздити лише на власних машинах, здавали службові автомобілі. У

газеті

наявні

статті,

які

висвітлюють

діяльність

мера

Леоніда

Черновецького, спрямовану на боротьбу з корупцією. Якщо ж у виданні зустрічаються матеріали про мітинги, організовані киянами, то вони подаються як протест проти дій Кабміну.

Отож інформаційні приводи для написання матеріалів газети “Хрещатик”, найрізноманітніші. Однак спосіб їх подачі, а саме інтерпретація подій, суттєво відрізняється від інших видань. Так, коли столичні видання пишуть про розкол коаліції, то “Хрещатик” цей розкол подає, починаючи із фрази “Леонід Черновецький закликав парламент об’єднатися” . 3.2.4.Автори публікацій. Про діяльність мера в газеті “Хрещатик” пишуть понад 20 авторів. Серед них М. Губенко, В. Курінний, І. Сивашова, Д. Гурська, Є. Бончук, М. Позаяк, Є. Дикий, В. Петренко, Ю. Рудницький, Т. Котик, Т. Шелест, В. Куценко, І. Савачій, Г. Денисенко, І. Рибалко, В. Чечило, Д. Дубенський, Л. Язвінська, О. Гончар, К. Касаткін, В. Хілько, Т. Шелест, Н. Макогон [додаток 10]. Таблиця 6 Автори публікацій, які висвітлювали діяльність мера в газеті “Хрещатик”

Хрещатик Є. Бончук Дж. Гурська В. Куценко Т. Шелест М. Позаяк В. Чечило Автор

Д. Дубенський І. Сивашова Є. Дикий Т. Котик Г. Петренко М. Губенко І. Рибалко Л. Черновецький 0

І. Свачій В. Курінний

кількість публікацій

Варто зазначити, що автори видання будь-яку “перемогу” мера Л. Черновецького подають як заслугу всіх киян. 3.2.5.Образ мера та характеристика його діяльності в газеті “Хрещатик”. Газета “Хрещатик” подає цілісне й послідовне висвітлення образу Леоніда Черновецького та його політики. 78

Образ

“столичного голови”, чи “столичного очільника” видання наділяє

такими рисами, як принциповість, доброта, але якщо потрібно, то й суворість та справедливість, лірична людина, захисник Києва,“Політик, який зробив сам себе”, успішний, поряд з ім’ям Леоніда Черновецького постійно вживаються такі слова, як, Бог, любов, успіх, родина, душа, довіра, доброта, честь, повага. Формуванню позитивного образу сприяють і фотографії, які використовують у виданні. Зазвичай на сторінках видання з’являються ілюстрації, на яких мар зображений разом із дітьми, у колі родини, на знімках Леонід Черновецький усміхнений, доброзичливий. До речі, на день народження мера чорно-біла газета “Хрещатик” вийшла в кольорі. Аналізуючи стилістику публікацій про діяльність мера, варто зазначити, що у “Хрещатику” доволі часто в заголовках використовують дієслова в майбутньому часі (наприклад “Леонід Черновецький розчистить дорогу Києву”, “Кошти, виручені за чиновницькі авто, спрямують на потреби пацієнтів київських лікарень”, “Київ прямуватиме до єврорівня”). Під час ретрансляції промов Леоніда Черновецького частим є використання займенника “ми”. Таким чином видання має на меті при висвітлення діяльності мера наголосити на роботі команди. 3.2.6. Образ опозиції в публікаціях газети “Хрещатик”. У газеті “Хрещатик” простежується цілісність висвітлення опозиції, проте ця опозиція не завжди одна й та ж сама. Так, це може бути Кабмін (коли не дозволяють підвищити тарифи на житлово-комунальні послуги) або О. Пилипишин, коли його партія у КМДА не підтримує потрібне меру рішення, влада держави вцілому (але ніколи не президент, хоча у інших газетах його подають і як опозицію). Варто зазначити, що в газеті “Хрещатик” доволі часто зустрічаються розбіжності у цифрах, які подають інші видання. Скажімо, якщо в матеріалі “Хрещатика” йдеться про те, що “Багатотисячний мітинг вимагав припинити тиск на Леоніда Черновецького”, то в “Газете по-киевски” і “Киевских

ведомостях” у цьому ж контексті вжито словосполучення “кучка любимых бабушек” та “несколько десятков столичных пенсионеров”. Отже в муніципальній газеті “Хрещатик” діяльність Леоніда Черновецького на посаді мера висвітлюється виключно в позитивному аспекті. Для цього використовується ряд стилістичних прийомів та способів подачі матеріалів, а також

застосування

такого

виду

маніпуляцій,

як

маніпулювання

статистичними даними. Топ-темою для видання є матеріали, що висвітлюють позитивні зміни в житлово-комунальній сфері. Саме в газеті “Хрещатик” найвищий показник цитування мера. Образ мера Києва – позитивний. За матеріалами видання, Леонід Черновецький – захисник Києва, людина лірична, добра й справедлива. Як опозицію до міського голови Києва видання ніколи не подає Президента України. 3.3. Аналіз висвітлення діяльності Л.Черновецького у газеті “Газета поКиевски” 3.3.1. Характеристика видання “Газета по-киевски”. Щоденна столична “Газета по-киевски” – одна з найтиражніших. Вона виходить шість разів на тиждень – з понеділка по суботу. Щоденний тираж становить приблизно 60 тисяч екземплярів, щотижневий –356 тисяч екземплярів. З видань, вибраних нами для аналізу, “Газета по-киевски” – наймолодше видання. Її перший номер

вийшов у січні 2003 року, а стартовий тираж становив 15 тисяч

примірників, але вже до кінця 2003 року збільшився у чотири рази. Із 2004 року газета почала виходити щодня. Нині входить в медіа-холдинг, створений у 2007 році холдингом “Главред”, Українським незалежним інформаційним агентством новин (УНІАН). Видання є власністю Ігоря Коломойського. Контрольний пакет акцій газети – за дніпропетровською фірмою “Манітоба”. Шеф-редактором газети є Сергій Тихий, головний редактор - Вадим Галицький [24]. Видання визначає свою аудиторію, як соціально-активних людей, яких цікавить життя столиці, країни й світу у всіх його проявах.

3.3.2. Кількісні показники аналізу матеріалів видання “Газета покиевски”.

процесі

дослідження

методом

контент-аналізу

ми

проаналізували 109 номерів газети. Висвітленню діяльності Київради, КМДА та мера Леоніда Черновецького було присвячено 97 статей. З них у 83 – йшлося суто про діяльність Леоніда Черновецького. Таблиця 7. Динаміка появ цитат мера та згадування його імені в виданні “Газета

по-киевски”.

У цих матеріалах ім’я мера згадувалося 282 рази. Цитати Леоніда Черновецького використовувалися рідше, ніж в інших виданнях, обраних нами для аналізу [додаток 7]. Коефіцієнт згадування на одну статтю імені мера становить 3,4 раза. У порівнянні з газетою “Хрещатик”, це менша кількість [додаток 8]. Однак це зумовлено специфікою видань. До того ж, “Газета по-киевски” позиціонує себе як регіональна, хоча по суті є всеукраїнським виданням. А отже вона висвітлює не лише життя столиці, а й країни в цілому. Тому приділяти більше уваги подіям, які відбуваються в Києві, і є актуальними по-суті тільки для киян, редакція вважає недоцільним, адже читацька аудиторія значно ширша. 81

На нашу думку, саме тому на першій шпальті газети мер з’являвся всього шість разів, а висвітлення діяльності Леоніда Черновецького на посаді міського голови ставало приводом для центральних матеріалів 13 разів [додаток 1]. Однак порівняно з газетою “Киевские ведомости” “Газета покиевски” на матеріали, де йдеться про діяльність мера, виділяє більше площі. 3.3.3. Тематика матеріалів “Газеты по-киевски”. Варто зазначити, що найбільше журналістських матеріалів на тему діяльності Леоніда Черновецького у виданні було опубліковано в грудні 2008 року та в люьому 2009 року. Таблиця 8. Динаміка висвітлення діяльності мерау виданні “Газета покиевски”.

Аналізуючи тематичний спектр матеріалів, де йдеться про діяльність Леоніда Черновецького, за період з 1 жовтня 2008 року до 31 березня 2009 року варто зазначити, що найбільше уваги видання приділяло для висвітлення тарифної політики мера (часовий період: грудень 2008, лютий 2009 року), а також проблемам у житлово-комунальній сфері, земельних питаннях, транспортній 82

проблемі, наповненості міського бюджету, ідеям приватизації. Загалом з вибраних для аналізу 88 матеріалів “Газети по-киевски”, де йдеться про діяльність Л. Черновецького, питанням тарифної політики приділено 27 матеріалів, а це 30 відсотків від загальної кількості. У цих матеріалах автори описують і особливості тарифної системи у житлово-комунальній, і транспортній сфері. Видання не оминуло увагою й ідей мера, які позиціонувалися як антикризові. Йдеться зокрема про запровадження платної медицини, приватизації шкіл, платного в’їзду на кладовища, оподаткування артистів, податку на метало-пластикові вікна, та антени, а також таких неординарних

способів

наповнення

міської

казни,

як

побачення

працівниками Київської міської ради, за які потрібно сплатити, продаж власних машин чиновниками на користь міського бюджету. Вагома

частка

матеріалів

приділена

критиці

політики

Леоніда

Черновецького. Ми визначили, що таких публікацій налічується 17, а це 19 відсотків

від

загальної

кількості

проаналізованих

нами

матеріалів.

Критиками діяльності Л. Черновецького на посаді мера виступають як політики-представники різних фракцій, експерти певних сфер, так і пересічні мешканці міста. Наприклад, у матеріалі “Ющенко отменил тарифы Черновецкого” наголошується на тому, що влада дала негативну оцінку тарифній політиці мера. У публікації під заголовком “Александр Зинченко: “КГГА объявила киевлянам тарифную войну”, описана позиція БЮТ стосовно нових тарифів”, а в матеріалі “Кризис тарифного популизма” – позиція Блоку Литвина. У публікації “Елена Антонова: “Централизация МАФов – это начало уничтожения малого и среднего бизнеса” висвітлена позиція Блоку Литвина щодо централізації МАФів” [додаток 4].Доволі часто в публікаціях видання згадують передвиборчі обіцянки мера і наводять приклади їх невиконання. Таку тенденцію ми можемо простежити у матеріалі “А Киев молчит и терпит”, “Теремки и троещина: прощай метро” (йдеться про невиконання передвиборчих обіцянок щодо вирішення транспортного

питання) [додаток 4]. Такий спосіб критики найбільше претендують на об’єктивність і викликають найвищий відсоток довіри серед читачів. Чимало уваги приділено й мітингам та акціям протесту проти діяльності Київської державної міської адміністрації та Київської міської ради Наприклад,

інформаційним

приводом

для

написання

матеріалу

під

заголовком “Черновецкий отказался принять в подарок клизму и гроб”, стала демонстрація біля столичної мерії проти підвищення тарифів, а в публікації “В Киев ползет революция” йдеться про те, що у столиці постійно відбуваються акції протесту проти дій та бездіяльності міської влади. А в публікації “Первый гудок комом” чітко простежується й оцінка політики, яку проводить мер, і ставлення до Леоніда Черновецького, як керівника. Зокрема, серед характеристик, яким наділяє автор мера, вжито в саркастичному контексті “религиозный человек” , “космос”. Натомість діяльність мера названо “маразматической политикой” [додаток 4]. Соціальній політиці мера, яку так широко висвітлює газета “Хрещатик”, в “Газете по-киевски” приділено 11 відсотків публікацій. У них йдеться, зокрема, про відкриття притулку для престарілих, відкриття пам’ятників, відвідини мером релігійних закладів. При чому, ці події висвітлюються дещо саркастично. Наприклад, у матеріалі “Мемориал двухколесным жертвам”, інформаційним приводом для написання якого стало відкриття в Києві пам’ятника загиблим велосипедистам, серед ключових слів, що несуть емоційне навантаження, можна виділити такі, як “обещания остались только на словах”, “дешевый пиар”. У публікації під заголовком “Как мер в синагогу ходил”,

використано

таку

лексику,

як

“откровения”,

“уважения,”

“объяснения в любви”, що мають яскраво виражене саркастичне забарвлення [додаток 4]. Дещо вищий відсоток матеріалів присвячений висвітленню неофіційних подій у київській міській раді та Леоніда Черновецького, як особистості. Йдеться, зокрема, про організовані вечірки, бали та інші світські заходи, де брав участь і мер, а також про мера-співака, та мера-бізнесмена. У 84

публікаціях, де йдеться про світські святкування, витримано емоційне навантаження від нейтрального до іронічного, а подекуди саркастичного. Так, у публікації під заголовком “Жуй ананасы, рябчики жуй”, де описується, як відбувся пишний новорічний “корпоратив”, влаштований столичним головою, прийом для іноземних послів та дипломатів, ми виокремили такі ключові слова, як “економлю на всем” (цитата Черновецького), “Мы патриоты” (цитата Черновецького), “економия в условиях финансового кризиса”. Завдяки поєднанню такого заголовка (який, безумовно, свідчить про фешенебельність заходу), а також використаним цитатам про кризу вловлюються іронічні ноти. До того ж сам автор, описуючи Леоніда Черновецького під час святкувань, вживає епітети “весел” і “беззаботен”. А в публікації “Как мер с Черномирдиным дружил”, де розповідається про зустріч Л. Черновецького з В. Черномирдіним з приводу вручення українським письменникам премії Ю. Долгорукого, ми виділили такі ключові слова, як “собирались “скромно” посидеть”, “мер в галстуке а-ля Ющенко”, “С Нового года не поет - “дал слово Богу”” [додаток 4]. Аналізуючи тематику матеріалів цього видання, варто відзначити, що події, пов’язані з діяльністю Леоніда Черновецького, газета подає фрагментарно, обираючи для широкого висвітлення лише ті, у яких можна знайти негативний підтекст. Саме вони й стають інформаційним приводом для написання об’ємних статей. 3.3.4. Образ мера в публікаціях “Газеты по-киевски”. Загалом у матеріалах “Газеты по-киевски” вимальовується негативний образ Леоніда Черновецького. Критична оцінка як його діяльності, так і його особи є вже в самих заголовках (Наприклад матеріал про те, що мер не з’явився на нараду в Секретаріаті Президента, опублікували під заголовком “Черновецкий опять плевал на всех”; в публікації про чергове підвищення тарифів використано заголовок “Киевские тарифы: Бендеру и не снилось”; в матеріалі на схожу тематику бачимо заголовок “Мерия выгоняет промышленность из Киева”; у

повідомленні про створення патологоанатомічного бюро заголовок – “И даже морги к рукам прибрали”. Особливістю “Газеты по-киевски” є й те, що про Леоніда Черновецького згадують не лише в матеріалах, інформаційним приводом до написання яких є саме його діяльність. У виданні мають місце й дрібні згадування, своєрідні “шпильки”. Так, зокрема в невеликому за обсягом матеріалі про якість автошляхів у столиці автор пише: “На улице Гончара образовалась пятиметровая яма на дороге – интересно, поместится ли в неё мерский майбах?”. Або у невеликій замітці, де йдеться про автомобільні аварії за участю дітей впливових політиків й згадується про марки машин, наявна й інформація про те, на якому авто їздить донька Черновецького, а також вартість машини. А в повідомленні про те, що мер придбав новий Ролс-ройс, зазначена і його вартість. При чому, автор не просто вказує витрачену суму, а й аналізує її розміри: “…мер приобрел Ройс-ройс, антикварную Чайку и вертолет на 40 млиллионов гривен – то есть это годовой доход 5,5 тысяч любимых бабушек с пенсией в 600 грн.”. Ця ж сама інформація у газеті “Киевские ведомости” була подана нейтрально. Натомість “Газета по-киевски”, публікуючи ці дані в такій інтерпретації, формує в цілому негативний образ мера, переконуючи читачів, що очільник міста - це людина, яка здатна наживатися на інших, використовуючи свою посаду. Образ Черновецького у виданні висвітлюється, як людини цинічної і прагматичної, хитрої, не боязкої. Варто зазначити, що у формуванні такого образу Леоніда Черновецького, який подає “Газета по-киевски”, велике значення відіграють ілюстрації до матеріалів. Якщо автори використовують фотографії, то зазвичай це невдалі знімки, на яких мер виглядає недоладно, недоречно. Особливістю цього видання є й наявність великої кількості колажів, переважно глузливих. Так, наприклад, ілюстрацією до публікації під заголовком “Киевские тарифы: Бендеру и не снилось” є колаж, на якому зображений мер у вигляді “великого комбінатора”, а ілюстрацією до 86

матеріалу “Кто еще гречки не наелся”, є колаж , де зобразили Леоніда Черновецького, який посипає Хрещатик гречкою. Загалом в “Газете покиевски” у матеріалах, де йдеться про діяльність мера, використано 4 колажі. Вони суттєво сприяють формуванню негативного, безглуздого й недоладного образу мера. 3.3.5. Автори публікацій. Досліджуючи матеріали, опубліковані в газеті, ми звертали увагу на авторів публікацій та їхній стиль. Адже, як ми виявили, автори характеризують Леоніда Черновецького в різних стилях. Так, у виданні, матеріали, присвячені життю столиці та діяльності мера, найчастіше пишуть І Касьянова, М. Поліщук, Н.Плахута, А.Зінченко, І. Аркадьєв, Д. Іванов, О. Романюк, М. Новикова, Д. Дерій. А Петрова [додаток 11]. Таблиця 9. Автори публікацій, які висвітлювали діяльність мера в виданні “Газета по-киевски”

Автор

Газета по‐київськи

Кількість публікацій

А. Ткач О. Підгорний В. Аронова Н. Сапега І. Чубатенко С. Харченко А. Трушкін І.Смага Б. Кушнірук О. Маковець Г. Іващенко М. Лейбович Г. Лебединська В. Аліфанов О. Шаповалова Д. Іванов Ю. Ладнова Є. Киризій М. Новікова С. Демчук М. Поліщук І. Аркадьєв Д. Дерій О. Романюк Н. Плахута І. Касьянова

Автор М. Поліщук у своїх матеріалах ніколи не вказує посади Леоніда Черновецького й мером його ніде не називає, а вживає лише “Черновецький”. 87

До того ж, журналіст подає власні судження, використовуючи для їх підтвердження та ілюстрації коментарі експертів. Тим часом А Петрова як автор залишається нейтральною, не подаючи власних оціночних суджень, натомість вона доволі часто для цього публікує думку експертів. Це вдалий маніпуляційний хід, адже коментар фахівців зазвичай сприяє росту довіри читачів до матеріалу, підтверджує його об’єктивність. Натомість інші автори використовують в ролі ілюстрації з приводу міського голови думку пересічних киян. Це також позитивно впливає на рейтинг газети. Варто відзначити й особливості подачі великих за обсягом матеріалів, приводом для написання яких є діяльність Київського міського голови. Так, таку публікацію зазвичай супроводжують багато коротких заміток, часто таких, що різнобічно ілюструють головну статтю. Широко використовують коментарі

експертів,

наприклад,

психіатрів

чи

графологів,

які,

проаналізувавши зразок почерку Леоніда Черновецького, характеризують його як особистість. При чому, роблять це цілком обґрунтовано. Коли у публікаціях “Газеты по-киевски” йдеться про діяльність Київської міської

державної

адміністрації,

зокрема

про

позиції

Блоку

Л.

Черновецького, то вживається зворот “черновецкие”. Наприклад: “Впервые за

года

“черновецким”

Киевсовете

не

хватило

сил,

чтобы

проигнорировать оппозицию” . Рішення Київської міської ради, які мали негативні наслідки, приписують саме Леоніду Черновецькому, навіть якщо за них голосували й інші блоки: “тарифы Черновецкого”, “мер повысит тарифы”. У деяких матеріалах ми знаходимо приклади того, як автори усю Київську міську раду ототожнюють з одним цілим і називають “команда мера” або “столичные власти перешли все границы”. 3.3.6. Характеристика опозиції в публікаціях “Газеты по-киевски”. Своєрідно

“Гезете

по-киевски”

охарактеризовано

опозицію.

Так,

висвітлення діяльності опозиції майже завжди негативне. Наприклад: “… ещё неизвестно, кому психиатрическую экспертизу следует назначить – 88

поющему мэру, или депутатам, которые за примитивной мишурой не видят(или не хотят видеть?) настоящих проблем”. Описуючи опозицію, журналісти “Газеты по-киевски” доволі часто вживають означення “антимэрские силы”, і характеризують її як слабку, бездіяльну й недобросовісну. Так, в одному із матеріалів йдеться: “Похоже, что разношерстные столичные оппозиционеры решили дружить не “за киевлян”, а “против мэра” або “банковая решила спихнуть ответственность за наличие этого мэра в столице на БЮТ”, або “БЮТ подозрительно лояльно ведет себя к мэру”, або “Похоже они и не собиралысь наводить порядок в столице, а просто сводили счеты с мером”. До речі “Газета по-киевски” – це єдине з проаналізованих нами видань, яке в якості опозиції до мера Леоніда Черновецького подає Президента України Віктора Ющенка. Таким чином у виданні “Газета по-киевски” простежується чітка негативна оцінка діяльності Леоніда Черновецького на посаді мера Києва. Таке ж ставлення видання формує в читацької аудиторії, майстерно використовуючи маніпуляційні технології. Адже приводом до написання матеріалів є лише ті події, які можна подати в критичному аспекті. Натомість негативна оцінка діяльності мера і його особи лунає з уст як експертів, так і пересічних киян. Образ Леоніда Черновецького – негативний. За матеріалами видання, мер столиці – людина цинічна і прагматична, хитра, не боязка. Своєрідно подано й образ опозиції. За матеріалами газети, вона бездіяльна. До речі, як опозицію до Л. Черновецького “Газета по-киевски” подає президента В. Ющенка.

Висновки Дослідивши 477 текстів із вибірки матеріалів газет “Киевские ведомости”, “Газета

по-киевски”

та

“Хрещатик”

на

тему

діяльності

Леоніда

Черновецького на посаді мера у період з 1 жовтня 2008 року по 31 березня 2009 року, ми дійшли наступних висновків. У кожному з обраних нами для аналізу видань темі висвітлення діяльності столичної влади приділено доволі багато уваги. Та найбільше публікацій на у газеті “Хрещатик” (226 матеріалів у 91 номері). Це видання використовує найбільше ілюстрацій на згадану тему, та також публікації, які висвітлюють діяльність Леоніда Черновецького, стають центральними. На другому місті – газета “Киевские ведомости” (154 публікації на 125 номерів). Проаналізувавши 109 номерів “Газеты по-киевски” ми виявили 97 публікацій на тему висвітлення діяльності мера. Автори зазначених видань по-різному розставляють акценти висвітлюючи роботу міської влади. Так, газета “Хрещатик” дає не просто позитивну оцінку діяльності міського голови Киэва Леоніда Черновецького, виданнє є фактично пропагандистським. На це впливає і той факт, що “Хрещатик” – муніципальна газета, засновником якої є Київська міська рада. “Газета по-киевски” критикує діяльність мера, при чому при виборі інформаційних приводів до написання матеріалів, видання обирає ті теми, які можна подати у негативному аспекті. У газета “Киевские ведомости” висвітлення діяльності мера коливається від об’єктивно-нейтрального

до

критичного.

Політика

редакції

відносно

висвітлення діяльності мера змінилася під впливом реформ, які проводив мер, і реакції громадськості на ці події. Щоправда, критика в “Киевских ведомостях” не настільки агресивно-відверта й саркастична, як в “Газете покиевски”. Відрізняється й тематичний спектр матеріалів “Газеты по-киевски”, “Киевские ведомости” та “Хрещатик” де йдеться про діяльність Леоніда Черновецького. Так, в виданні “Газеты по-киевски” найбільше уваги 90

приділено питанням тарифної політики (30 відсотків публікацій) від загальної

кількості.

Багато

публікацій

присвячено

ідеям

мера,

які

позиціонувалися як антикризові (йдеться зокрема про запровадження платної медицини, приватизації шкіл, платного в’їзду на кладовища, оподаткування артистів, податку на метало-пластикові вікна, та антени, а також таких неординарних

способів

наповнення

міської

казни,

як

побачення

працівниками Київської міської ради, за які потрібно сплатити, продаж власних машин чиновниками на користь міського бюджету). Вагома

частка

матеріалів

приділена

критиці

політики

Леоніда

Черновецького. Ми визначили, що кількість таких публікацій становить 19 відсотків від загальної кількості проаналізованих нами матеріалів. У виданні критиками діяльності Л. Черновецького на посаді мера виступають як політики-представники різних фракцій, експерти певних сфер, так і пересічні мешканці міста. “Газета по-киевски” єдина з проаналізованих нами видань, яка приділяє багато уваги матеріальним статкм мера. А така інформація, навіть якщо й подається фрагментарно, суттєво впливає на створення образу мера. В газеті “Киевские ведомости” також більшість матеріалів написано на тему тарифної політики (23 відсотки). Чимало публікацій висвітлюють проблеми у житлово-комунальній сфері міста (18 відсотків). В “Гезете по-киевски” матеріалів на цю тему, написаних саме в такому ракурсі, не було. До того ж, у виданні чимало інформаційних публікацій про новопризначення в Київській міській раді та в Київській міській державній адміністрації. Доволі часто в газеті подавалась ретрансляція слів Леоніда Черновецького. Якщо інформаційним приводом для написання статті ставав конфлікт, то публікувалися коментарі конфронтуючих сторін. Натомість ні висновків аналітиків з приводу даної теми, ні ставлення автора до способів вирішення питання у таких матеріалах не було. З певного часу, а саме з моменту впровадження антикризових ідей мера, в газеті “Киевские ведомости” почали з’являтися матеріали критичного характеру. 91

В газеті “Хрещатик” найбільше матеріалів написано на тему питань у житлово-комунальній сфері Києва. Їх кількість становить 32 відсотки. Варто відзначити, що такі публікації подано у позитивному аспекті. Приблизно така ж кількість матеріалів висвітлює соціальну політику мера (30 відсотків від загальної кількості). У 23 відсотках публікацій видання подає коментарі мера стосовно політичних подій, що відбуваються в країні, а також інформує про наміри Блоку Черновецького. Висвітленню тарифної політики у газеті “Хрещатик” приділено значно менше уваги, ніж у виданнях “Киевские ведомости” та “Газета по-киевски”. Кількість матеріалів на цю тему становить всього 8 відсотків. При чому, висвітлюючи дане питання, автори видання наголошують на соціальному захисті малозабезпечених киян. Якщо ж у виданні зустрічаються матеріали про мітинги, організовані киянами, то вони подаються як протест проти дій Кабміну, тоді коли в “Гезете по-киевски” та в “Киевских ведомостях” публікують матеріали, де йдеться про протести киян щодо діяльності міської влади. Газета “Хрещатик” публікує

вітання

Леоніда

Черновецького,

що

сприяє

формуванню

позитивного іміджу мера. По-різному видання подають і опозицію. Так, описуючи опозицію, журналісти

“Газеты

по-киевски”

доволі

часто

вживають

означення

“антимэрские силы”, і характеризують її як слабку, бездіяльну й недобросовісну. До речі “Газета по-киевски” – це єдине з проаналізованих нами видань, яке в якості опозиції до мера Леоніда Черновецького подає Президента України Віктора Ющенка. У газеті “Хрещатик” простежується цілісність висвітлення опозиції, проте ця опозиція не завжди одна й та ж сама. Так, це може бути Кабмін або депутати, які не підтримують потрібне меру рішення, влада держави в цілому, але ніколи не президент. У газеті “Киевские ведомости” опозицією до Леоніда Черновецького є інші депутати Київради, члени різних блоків (Ю. Луценко, В.Кличко, І. Лановий), 92

іноді як опозицію до мера газета подає Юлію Тимошенко та Кабмін. У деяких публікаціях конфронтуючими відносно мера є установи. Отже, образ мера в газетах “Киевские ведомости”, “Хрещатик” та “Газета покиевски” різний. Так, видання “Хрещатик” наділяє столичного голову Леоніда Черновецького такими рисами, як принциповість, доброта, але якщо потрібно, то й суворість та справедливість, лірична людина, “Політик, який зробив сам себе”, успішний. Поряд з ім’ям Леоніда Черновецького постійно вживаються такі слова, як, Бог, любов, успіх, родина, душа, довіра, доброта, честь, повага. Формуванню позитивного образу сприяють і фотографії, які використовують у виданні. Зазвичай на сторінках видання з’являються ілюстрації, на яких мар зображений разом із дітьми, у колі родини, на знімках Леонід Черновецький усміхнений, доброзичливий діаметрально протилежний образ змальовує “Газета по-киевски”. Так, видання описує Леоніда Черновецького, як людину цинічну і прагматичну, хитру, не боязку. Якщо автори використовують фотографії, то зазвичай це невдалі знімки, на яких мер виглядає недоладно, недоречно. Особливістю цього видання є й наявність великої кількості колажів, переважно глузливих. Більш

стриманим

щодо

подання

образу

столичного

мера

Леоніда

Черновецького є видання “Киевские ведомости”. Протягом тривалого часу видання висвітлювало діяльність мера цілком об’єктивно, не даючи будьяких оцінок. Коли ж почали з’являтися публікації критичного характеру, то найчастіше щодо образу мера вживалися такі означення, як “бессмислиный”, “неадекватный”, а також “странное поведение”, “приступы возбуждения”, , “самоуверенность”. Для ілюстрування матеріалів видання використовує переважно нейтральні фото. Однак наявні й фотографії, де Леонід Черновецький виглядає розгубленим, недоладним. Сприяють

формуванню

образів

стилістичні

засоби,

які

вдало

використовують у виданнях. Так, у журналістських матеріалах “Киевских ведомостей”, зокрема в заголовках, використовуються дієслова пасивної форми. У той же час в “Газете по-киевски” використовується активна форма 93

дієслів й агресивніша лексика, а в газеті “Хрещатик” доволі часто вживаються дієслова в майбутньому часі. В результаті досліджень ми виявили, що у виданнях використовуються й маніпулятивні технології для створення певного образу й сприйняття певних подій у потрібному для видання світлі. Цьому, зокрема сприяли наведені цифри (які не співпадали) коментарі експертів.

Список використаної літератури: 1. Алексеев А.Н., Дудченко В.С. О специфике контент-анализа как социологического метода // Социологические проблемы семьи и молодежи: Сб.ст. / Под ред. И.И.Леймана. - Л.: Наука, 1972. – 235 с. 2. Баранов А.В. Опыт текстового анализа газеты // Количественные методы в социальных исследованиях: Материалы совещания. Информ. бюлл. Научного совета АН СССР по проблемам конкретных социальных исследований, ССА, Отд-ния конкр. соц. иссл. Института философии АН СССР. - М., 1968. - N 9. 3. Баришполец А.Т. Методические рекомендации к изучению темы “Социологические исследования в области журналистики. - Чернигов., 1987. – 125 с. 4. Berelson В. (1952) Content Analysis in Communication Research. Glencoe, IL: Free Press, 15. 5. Бриж О. Через 2-3 роки в Україні не буде бюджетної преси?// Журналіст України. – 2006. № 12. – С.12. 6.Wimmer, R.D. & Dominick, J.R. (1997) Mass Media Research. Belmont. Wadsworth Publishing Company, 110-132. 7. Ведерникова І. Імперативний? не факт//Дзеркало тижня . - 2008. №643. – С.15. 8. Вибори мера в Києві. Центр міських новин [Електр. ресурс]. – Режим доступу: URL: http://cmn.kiev.ua/news/2854.html. - Заголовок з екрану. – Дата перегляду: 15.04.2009 9. Влада і преса//Український незалежний центр політичних досліджень [Електр.

ресурс]

–

Режим

доступу:

URL:

http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&si d=1065&mode=thread&order=0&thold=0. – Заголовок з екрану. – Дата перегляду: 4.03.2009 10. Галлін Д., Манчіні П. Сучасні медіасистеми: три моделі відносин ЗМІ та політики. К.: Наука, 2008. - 250 с.

11. Єрьоменко А. Скандал був, а грошей немає// Дзеркало тижня. – 2008.№ 634. – С.18. 12. Іванов, В. Ф. Історія розвитку контент-аналізу. - Магістеріум: Журналістика. - 2006. – С. 41 – 49. 13. Інформація про ЗМІ. Державний комітет телебачення та радіомовлення України [Електр. ресурс]. - – Режим доступу: URL: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/archive/docview?typeId=58944 – Заголовок з екрану. – Дата перегляду: 4.03.2009 14. Інформація про ЗМІ. Ліга бізнесінформ [Електр. ресурс]. – Режим доступу: URL: http://www.liga.net/smi/info.html?mid=12. – Заголовок з екрану. – Дата перегляду: 5.03.2009. 15. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием. – М., 2003 – 260 с. 16. Карпенко В. Преса і незалежність України. Практика медіа-політики 1988-1998. – К. 2003 – 350 с 17. Карпенко О. Влада і преса: колізії навколо свободи слова[Електр. ресурс]// Українське журналістикознавство. Електронна бібліотека інституту журналістики.

–

Режим

доступу:URL:

http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=132– Дата перегляду: 3.04.2009. 18. Коваленко Н. Право жити краще// Комсомольска правда в Україні –2009 №567. – С.4 19. Колесников О.Роль інформаційних технологій в українських виборчих кампаніях//Вісник ЦВК, 2007, - №2(8). – С.65-73. 20. Котляр А. Дива не буде?// Дзеркало тижня - 2009№ 634. – С.24. 21. Лизанчук В.В., Кузнецова О.Д. Методи збирання і фіксації інформації в журналістиці: Навч. посібник. - К.: НМК ВО при Мінвузі УРСР, 1991. - С. 44. 22Lasswell H. Propaganda Technique in the World War. - N.Y., 1927 23. Леоніда Черновецького відсторонили від влади. УНІАН. [Електр. ресурс]. – Режим доступу: URL: http://.unian.net/ukr/news/news-135897.htm. Дата перегляду: 17.04.2009. 96

24. Лещенко С. Орбіти політичних медіа: сфера впливу Пінчука, Ахметова, Порошенка, Ющенка... [Електр. ресурс]. //Українська правда – 2008. – 14 липня. - Режим доступу: URL: http://pravda.com.ua/news/2006/12/6/52006.htm Дата перегляду: 12.04.2009. 25. Лубкович І.М. Роздержавлення мас-медіа: стан і перспективи// Актуальні теоретичні і прикладні проблеми мас-медіа: Збірник тез науково-практичної конференції. – Рівне – 2007. – с. 36-38. 26. Макітра Я. Маніпуляція свідомістю [Електр. ресурс]. – Режим доступу: URL:http://pravda.com.ua/news/2006/2/6/38427.htm -Дата перегляду: 3.04.2009 27. Мангейм Дж., Рич Р. Политология. Методы исследования. – М.: Издательство “Весь Мир”, 1997. – 280 c. 28. Marsh E. E. Content analysis: a flexible methodology: [Електр. ресурс] // The Free Library. – 2006. – June 22. – Режим доступу: URL: http://www.thefreelibrary.com/Content

analysis:

flexible

methodologya0151440803. - Дата перегляду: 15.04.2009 29. Маніпуляції громадською думкою за допомогою ЗМІ: аналітична доповідь Школи політичної аналітики при НаУКМА. [Електр. ресурс]. – Режим доступу: URL: http://www. spa.ukma.kiev.ua/pdfs/brochure_5.pdf - Дата перегляду: 9.03.2009. 30. Мером Києва обрано Черновецького.УНІАН. [Електр. ресурс]. – Режим доступу: URL: http://unian.net/ukr/news/news-1895893.html. Дата перегляду: 18.04.2009. 31. Миколюк О. Може допоможе? [Електр. ресурс]. // День – 2009. – 17 лютого (http://day.kiev.ua). Дата перегляду: 12.05.2009. 32. Москаленко А. З. Вступ до журналістики. — К., 1997. – 103 с. 33. Москаленко А. З. Теорія журналістики. — К., 1998. – 150 с. 34. Назаров М. Массовая коммуникация и общество, - М.: 2004.- 300с. 35. Недопитанський М. Деякі аспекти комерцалізації вітчизняних ЗМІ [Електр. ресурс]//Наукові записки інституту журналістики. Електронна бібліотека

інституту

журналістики.

Режим

доступу:

URL: 97

http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1296. Дата перегляду: 8.04.2009. 36. Нестеряк Ю. Державна підтримка ЗМІ: європейські традиції та українська практика // Вісник Київського національного університету. Журналістика. – 2002. – № 10. – С. 50–52. 37. Ніколаєнко Т. Мери, яких ми обираємо [Електр. ресурс]// Українська правда. -

2006. -

6 квітня (http://www.pravda.com.ua). Дата перегляду:

12.05.2009. 38. Паславський І. Українська офіційна преса: обтяжливе минуле і невиразне майбутнє//Вісник Львівського університету

серія журналістика – 2007. -

Випуск 30. - с 242 –252. 39. Петрушко А. Земельний бізнес по-київськи [Електр. ресурс]// Главред – 2007. – 11 грудня (http://glavred.info). Дата перегляду: 27.05.2009. 40. Почепцов Г. Г. Информационные войны. — К.: “Ваклер”, 2003. — 658с. 41. Пугачев В. П. Средства массовой коммуникации в современном политическом процессе // Вестник университета. Серия 12. Политические науки. — 1995. — № 5. — С, 3 – 16. 42. Резонанс. Бюлетень матеріалів, підготовлених на базі аналізу оперативної інформації електронних видань[Електр. ресурс]. - Режим доступу: URL: http://www.nbuv.gov.ua/Siaz/Rezonans/rez34.pdf– Заголовок з екрану. – Дата перегляду: 5.03.2009. 43.Ромашова Н. Битва за столицю [Електр. ресурс]//День. – 2006. - 15 вересня. (http://day.kiev.ua). Дата перегляду: 12.05.2009 44.Ромашова Н. Кандидатський мінімум [Електр. ресурс]// День. – 2008. - 27 травня (http://day.kiev.ua). Дата перегляду: 12.05.2009 45.Слісаренко І. Вплив засобів масової інформації на зовнішню політику та міжнародні процеси // Українська журналістика: Матеріали наук.-практ. конф. — К.: Центр вільної преси, 1997. — С. 82-84.

46. Слісаренко І. Камені спотикання у діяльності та дослідженнях мас-медіа і масових комунікацій // Українська журналістика в контексті світової: Зб. наук. праць. Вип. 2. / За заг. ред. проф. В. І. Шкляра. — К., 1998. — С. 61-73. 47.Сороченко В. Энциклопедия методов пропаганды. Как нас обрабатывают СМИ, политики и реклама [Електр. ресурс]. - Режим доступу: URL: http://www.compromat.ru/main/prismi/propaganda.htm

Дата

перегляду:

6.03.2009. 48. Соскін О. Черновецький – мер всіх киян? [Електр. ресурс]. - Режим доступу:

URL:

http://soskin.blogspot.com/2008/05/blog-post_29.html-

Дата

перегляду: 24.03.2009. 49. Соціологи фіксують зниження рейтингу Черновецького [Електр. ресурс].Режим доступу: URL: http://elections.unian.net/ukr/news/news-154896.html. Заголовок з екрану. – Дата перегляду: 15.04.2009 50. Столична влада змушена підвищити тарифи. [Електр. ресурс]. - Режим доступу: URL: http://www.kmv.gov.ua/news.asp?IdType=1&Id=210457. – Дата перегляду: 29.05 2009 51. Сучасна політична культура та діяльність мас-медіа: Зб. наук. пр. / За заг. ред. А. З. Москаленка. — К. : Фундація “Суспільність”, 1998. – С. 248290. 52. Сучасна інформаційна політика / За ред. проф. А. Москаленка. — К.: Центр вільної преси, 1999. – С. 248-290. 53. Українська владна еліта і політична комунікація // Сучасна інформаційна політика / За ред. проф. А. Москаленка. — К.: Центр віль¬ної преси, 1999. – С. 46-67. 54. Чекмишев О. Державна преса: для кого, за скільки, як // Спостерігач. 1995 ,№ 17 – С.12. 55. Чічкановський А.А. Шкляр В.І. Світ інформації: особистість, суспільство, держава. – К.1995. – С. 188 -200. 56. Чічкановський А.А. Шкляр В.І Політика, преса, влада. – К.1995. – 247 с.

57. Чурсова Н. Механизмы воздействия политической информации в СМИ на общественное сознание . [Електр. ресурс]. - Режим доступу: URL: http://www.psycho.ru/biblio/

politica/influence/politinform.html

Дата

перегляду: 18.03.2009 58. Шафрански Р. Теория информационного оружия [Електр. ресурс] . Режим доступу: URL: http://psyfactor.org/infowar3.htm -Дата перегляду: 18.03.2009. 59. Щодня в Україні народжується 5 тисяч газет[Електр. ресурс] .- Режим доступу: URL://www.pravda.com.ua/news/2007/8/16/62710.htm. - Заголовок з екрану. - Дата перегляду: 18.03.2009. 60. Яхно О. Перші дні біля керма [Електр. ресурс]. // День. – 2006. - 19 квітня(http://day.kiev.ua). - Дата перегляду: 12.05.2009. 61. Яхно О. Річний бюджет столиці [Електр. ресурс]. // День. - 2008 - 13 березня (http://day.kiev.ua). - Дата перегляду: 12.05.2009. Джерела, використані для проведення аналізу: 1.“Газета по-киевски” (109номери за період з 1 жовтня 2008 року до 31 березня 2009 року). 2.“Киевские ведомости” (125 номери за період з 1 жовтня 2008 року до 31 березня 2009 року). 3.“Хрещатик” (91 номерів за період з 1 жовтня 2008 року до 31 березня 2009 року).

100