Гонтар Маргарита - диплом, 2011

Національний університет «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» Могилянська Школа Журналістики

Дослідження тенденцій розвитку музичної журналістики в Україні.

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістр зі спеціальності «Журналістика»

Виконала: Гонтар М.В. Науковий керівник: Старший викладач Дейниченко Р. А. Робота допущена до захисту: ________________________ ( прізвище, ініціали зав. кафедри)

________________________ (підпис)

2

Вступ………………………………………………………………………...……....3 Розділ І. Особливості музичної журналістики.......................................….…...6 1.1. Проблеми музичної журналістики…………………......................……….….6 1.2. Способи вирішення та подолання осовних проблематик для музичних ЗМІ……………………………………………………………………………….…13 1.3. Музична журналістика в Україні…............……………..…………….…......15 Розділ ІІ. Методологія дослідження…………………………...……………….19 Розділ ІІІ. Аналіз даних…………………………………………..…..………..…26 3.1. Експертні глибинні інтерв’ю…………………………….....…...……………26 3.2. Контент аналіз………………………………………………........……………42 Висновки……………………………………………………………………….......71 Список використаної літератури……………………………………….……...74 Додатки…………………………………………………………………..………...79

3

Вступ Музична журналістика завжди викликала до себе багато питань. Про її занепад і кризу почали говорити чи не одразу після появи самого явища [17]. Проблеми української музичної журналістики багато в чому перегукуються з проблемами музичної журналістики по всьому світу – проблеми фінансування, неприбутковість сфери, питання аудиторії, проблема визначення, відсутність кваліфікованих спеціалістів тощо [17, 2]. В світі проблематика музичної журналістики є знаною і також піддається дослідженню, хоча представлена в більшості статтями для загального кола читачів [7, 8, 27]. В Україні ця тема є малодосліджуваною, зокрема їй присвячена стаття Лідії Мельник [17]. Існують також підручники з цієї теми [17, 15]. Наразі музична журналістика – як в Україні, так і в інших країнах світу – стоїть перед моментом необхідності зміни та обрання нового шляху розвитку. Саме тому тема дослідження є надзвичайно актуальною. Музична журналістика загалом та власне українська музична журналістика є наразі вкрай мало дослідженою. Тема музики залишається непокритою друкованою пресою, та лише частково з боку он-лайн ЗМІ. Крім того, існує проблематика професійного висвітлення музичної теми. Для українського простору важливість обраної теми полягає в тому, що ґрунтовні українські наукові дослідження з даної теми відсутні. Період дослідження. Автор бере для дослідження період від грудня 2001 року до квітня 2011 року. Предмет дослідження – тенденціїї розвитку музичної журналістики за досліджувальний період Об’єкт дослідження - публікаціїї

друкованих музичних виданнь

(“NOTA”, «МОЛОКО», “MIXER”, “D.JAM”), що виходили в досліджуваний період.

4

Дана робота має на меті визначити тенденції розвитку музичної журналістики в українських музичних ЗМІ. Здійснення поставленої мети зумовило необхідність розв’язання у роботі таких завдань: •

визначення головних етапів розвитку

музичної журналістики в

Україні; •

охарактеризувати

специфіку формування контенту в

сучасних

українських музичних виданнях; •

з’ясування основних проблем для функціонування

українських

музичних ЗМІ; •

визначення загальні тенденціїї для публікацій в українських музичних виданнях.

Методом дослідження було обрано контент аналіз українських музичних ЗМІ та експертні глибинні інтерв’ю з представниками музичних видань (як друкованих, так і онлайн). Структура роботи. Робота складається із плану, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. В першому розділі даної роботи автор розглядає особливості музичної журналістики, її виклики та проблеми в світі та Україні та шукає способи їх вирішення та подолання, спираючись також на світовий досвід, В другому розділі описується методологія дослідження, а саме – експертне глибинне інтерв’ю та контент аналіз друкованих музичних видань. В третьому розділі йде аналіз самого дослідження, яке проводилось на основі експертних інтерв’ю з професіоналами музичного журналістського ринку та контент аналізу видань. Автор спирається на коментарі вітчизняних експертів з даної теми і порівнює їх з реальним фактажем – тобто виданнями, і тим, що з того про що говорять експерти, застосовувалось і як саме в їх виданнях. У висновках йде підсумовування результатів аналізу даних.

5

В списку використаної літератури та джерел йде список використаної в процесі підготовки цієї роботи літератури і джерел. В додатках йдуть опитник глибинного інтерв’ю та діаграми, що були створені на основі результатів дослідження і були також використані під час його підготовки.

6

Розділ І. Особливості музичної журналістики 1.1. Проблеми музичної журналістики

Не зважаючи на

актуальність та свіжість, навіть певну модність та

кічовість розмов про кризу та занепад в музичній журналістиці, ця тема не є новою. Про занепад ведеться мова ще з кінця 19 століття, фактично відразу після виникнення самого поняття музичної журналістики. Так Лідія Мельник згадує статтю «The Decadence of Musical Journalism», опубліковану 1877 року в «The Musical Times». В ній йшла мова про занепад журналістики як такої, скерованість на розважальність та про некомпетентність дописувачів [17]. Для початку визначимось, що ми розуміємо під музичною журналістикою. В своїй роботі пані Мельник доходить робить висновку, що «музична журналістика» від початку є частиною загальної музичної журналістики, не лише інформаційної, але й аналітичної, не синонімуючи із «музичною критикою» [17]. Різницю зазначає в своєму підручнику Т.Куришева. Згідно неї, «поняття музичної критики відображає характер розумової діяльності – художньооцінювальної за своєю природою, скерованої на творчу складову сучасного для кожного журналіста музичного процесу. Поняття «музична журналістика» відображає форму реалізації особливої музично-літературної діяльності, приналежної до прикладного музикознавства. Тобто музична журналістика може служити способом виходу як музичної критики (оцінювальної думки), так і музичного просвітництва, популяризації і пропаганди, будь-якої публіцистики, скерованої на музично-культурний процес» [15]. Наразі багато використовується саме поняття «музичної журналістики», хоча його часто розуміють як «музичну критику» [17]. Лідія Мельник виводить робоче визначення «музичної журналістики» «як

- напрямку так званої

«культурної журналістики», покликаної інформувати про музичні події та явища, а також популяризувати, пропагувати та оцінювати їх» [17]. Мельник доходить висновку, що музична критика – це аналітичний розділ музичної

7

журналістики. А до музичної журналістики відносяться тексти на музичну тематику, що з´являються у виданнях з певною амплітудою періодичності (зокрема

найменшої,

тобто

щоденних),

«характеризуються

найвищою

актуальністю інформації і найширшою (а відтак і найменш чітко окресленою) читацькою аудиторією» [17]. В суспільстві музична журналістика, як зазначає пані Мельник, забезпечує аналогічні до загалом журналістики функції: інформаційну, мотиваційну (мобілізуючу), виховну (соціалізуючу), розважальну [17]. Як зазначає львівський експерт Лідія Мельник в своїй статті «(Актуальні) проблеми музичної журналістики (в Україні)», проблеми української музичної журналістики є спільними і для європейської, та і загалом світової музичної журналістики [17]. Про це говорить, зокрема, схожа робота колеги пані Мельник, македонця Дімітрія Бузаровскі «Етика музичної журналістики» [9]. Основні проблеми, як зазначає пані Мельник (і автору це здається вельми слушним, отож процитую тут цю роботу), можна показати, користуючись методом аргументації, що має назву «принцип перевернутої піраміди» і графічно представлений у діаграмі 1.1.1. Діграма 1.1.1 „Принцип перевернутої піраміди” основних проблем музичної журналістики

Таким чином, на думку пані Лідії Мельник, основні проблеми музичної журналістики на, починаючи від найголовнішої, це: •

селекція матеріалу;

•

аудиторія;

8 •

«трибуна»;

•

підготовка фахівців;

•

термінологія. Дімітрій Бузаровскі в своїй «Етиці музичної журналістики» визначає

головними проблемами в музичній журналістиці: •

поширення інформації;

•

цінність подій [2] . Реальна небезпека – це неадекватне охоплення, показ музичних подій та

музичної культури [2]. Воно складається з 4х характеристик: •

відбір інформації (упущення важливих подій);

•

кількість презентованої інформації (упущення важливих аспектів);

•

форма презентації (місце та обсяг матеріалу в друкованих медіа, часу тривалості в телематеріалах);

•

нечітка оцінка (суб’єктивність, уникання та упущення думки експертів та аудиторії ) [2].

Проте – попри бажані журналістські ідеали об’єктивності, єдина об’єктивність, на якій сходяться більшість експертів – це примирення із суб’єктивністю журналіста. Особливо, коли мова йде про музичного журналіста, який точно не може бути абсолютно об’єктивним. Отож фактично музичні журналістські матеріали – це різні варіанти суб’єктивності, де «перемагає» - іншими словами, отримує статус найбільш об’єктивної – суб’єктивність того журналіста, який є найавторитетнішим в даній сфері. Отож, як часто буває, маємо справу з владою імені. Як зазначає головний редактор британського музичного журналу “Wire” Тоні Геррінгтон, головне і першочергове завдання журналіста – це розпізнати код, закладений в музиці. Потім перекласти в слова і донести його в доступній формі до читачів [34]. «Музична журналістика має бути критичним аналізом, розслідуванням. Будь-яке музичне явище необхідно зрозуміти, все про нього з’ясувати і головне – змогти пояснити його диво, силу, чари,» - пояснює

9

Геррінгтон. На жаль, як він зазначає, такої журналістики не так вже й багато [34]. Британський музичний критик Джон Гарріс, що свого часу писав для британських музичних видань “NME”, “Q”, “Mojo”, а також видань “Rolling Stone”, “The Independent”, “The New Statesman”, “The Times” та “The Guardian”, просуває скепсис ще далі, називаючи рок журналістику «…поп-культурним колесом, що швидко обертається» та «старою ідеєю про праведне і дорогоцінне існування в розпал дешевизни та абсурду» [ 3]. Якщо раніше про музичне писання була «провінцією для кількох сотень фанів та декількох письменників, зазвичай в спеціалізованих журналах» [ 3], зазначає Гарріс, тепер воно всюди. Результат - «сучасне поєднання достатку та короткої ваги». Кінець кінцем Гарріс зводить все до простого питання: «Яким чином наразі писання про музику зараз є усюди, і одночасно, здається, що ніде взагалі?» [ 3]. Коли ми говоримо про таку платформу як музичні друковані журнали – то не варто забувати що вони є в першу чергу друкованими журналами, тобто стикаються з тими ж проблемами, як й інші друковані журнали. Тут слушним буде згадати дослідження Олександри Галецької, в якому вона говорить про загальний спад журналів та проблеми з якими вони стикаються в Україні (приміром, неприбутковість та недостатність реклами) [6]. До того ж не варто забувати нинішні тенденції дігіталізації, характерні взагалі для журнального бізнесу – це або повна відмова певних журналів від друкованого варіанту і перехід в інтернет на цифрові платформи та у формат додатків до пристроїв типу Apple iPad, чи залишення формату друкованого видання, при обов’язковій підготовці такого типу додатку. І якщо говорячи про фешн журнали, фото чи інших тематик, де є величезне значення якості фотографії, друку, і є певний багаторічний (а подеколи – і столітній, як у випадку з журналом мод Vogue) досвід видання, купування журналу та серйозний авторитет до його думки, то у випадку специфіки музичних видань інтернет варіант видання настільки перевищує за своїми характеристиками друковане, що фактично залишатись в друці (зважаючи ще й на витрати на

10

друк, дистрибуцію тощо) вже втрачає сенс. Адже в режимі мультимедійності інтернет видання користувач може відразу подивитись відео з виконавцем, про якого йде мова, послухати інтерв’ю, послухати пісню, про яку йде мова тощо. Саме це викликає несамовитий скепсис відносно життєздатності друкованих видань в майбутньому. А як показали проведені для даного дослідження інтерв’ю, єдине українське друковане музичне видання D.JAM збирається переходити в цифровий формат вже до кінця року. Таким чином, в Україні друковані музичні видання будуть відсутні як факт. Що, зважаючи на коментарі українських експертів, успішна і правильна (якісна) тенденція. Крім того, варто згадати тут дискусію, що відбулась в лютому в будівлі Малої Опери і мала назву «Музики стало до нудоти багато» [19]. На ній були присутні різні спеціалісти з музичної сфери та сфери музичної журналістики. Організована зустріч була музичним критиком Філіпом Марковичем. Отож мова була про те, що через те, що доступ до засобів створення музики отримало набагато більше людей, ніж раніше, це призвело до перевиробництва музики. Щоправда тут в характерній для пост модерну (який наразі у нас є в культурі) манері виникли розходження – отож чи перевиробництво чи ні? Як зазначив на цій дискусії Андрій Уренов з MTV Україна: «Стало менше часу. Об’єм інформації, яку необхідно пропустити через себе, виріс в рази» [19]. І в цій ситуації, коли кожен має доступ як до створення, так і до промоції своєї власної музики, у багатьох музикантах виникає скепсис відносно необхідності подальшого існування музичної журналістики, музичних журналів та музичних журналістів. Хоча тут і варто додати, що якщо навіть продовжувати цей скепсис і погоджуватись із музикантами в питанні відсутність необхідності журналістів та журналів, сама музична журналістика все одно продовжуватиме існувати – просто самі музиканти починатимуть виконувати функції журналістів, а їх блоги – журналів. Проте, як і завжди було в подібних випадках раніше, – все одно все повернеться назад на свої кола, адже через брак часу музиканти не зможуть виконувати одразу функції і творця, і власних прес-аташе. Тим більше,

11

що, як зазначає Денис Бояринов, редактор сайту OpenSpace, нові механізми, що пропонуються музикантам, все одно не допомагають досягти успіху і популярності, якщо в їх музиці немає змісти чи новизни, і тільки більше відволікають від основного завдання – творити [30]. Як

зазначає

Андрій

Горохов

своїй

роботі

«Криза

музичної

журналістики», моментом зміни вектору розвитку музики, а також щезання незалежної музичної журналістики можна назвати 90-ті роки [8]. З масових музичних журналів (Андрій Горохов називає їх, як говорять в Німеччині, «ті що продаються в кіосках»), що виходять масово фактично зникла критика. «Музичні журнали сьогодні за доброзичливістю своїх текстів, а також за бажанням у щось заглиблюватись мало чим відрізняються від глянцевих журналів» [8]. Ми можемо це власне побачити, як каже пан Горохов, вже й самі – подібність вже стала і візуальною. Плюс в музичних журналах стабільно можна зустріти рекламу одягу, а то й цілі модні фото сесії. Горохов автор наводить тут у приклад німецький інтелектуальний незалежний музичний журнал „SPEX”, який вже кілька років публікував фото модного одягу [8], але це характерно не тільки для нього – подібні фото сесії ми зустрічаємо, наприклад, в українському музичному журналі «MIXER». Існування журналу забезпечують його рекламодавці. Для німецьких реалій це за словами Горохова концерни звукоіндустрії. І тут виникає проблема саме в тому, що вони найменш зацікавлені в критиці своєї продукції – тобто музики [8]. Відтак якщо хочеш отримати гроші – не критикуй. Захоплюйся. Якщо ж говорити про інтернет платформи (портали, сайти, інтернет видання) – то виникає головна проблема в тому, що незалежно від країни, де це медіа знаходиться, потрапляючи в інтернет, воно автоматично включається в конкурентну боротьбу з усіма існуючими у світовій мережі інтернет медіа. Зміни в музичній журналістській сфері, як зазначає Олександр Горбачов, головний редактор журналу «Афіша» [27], відбулись зокрема через зміну статусу музичного журналіста. Тепер він не перший і єдиний, кому надходить свіжий музичний альбом – тому що набагато раніше навіть попереднього

12

надсилання платівки, новий реліз зливається в інтернет. Отож тепер журналіст, що раніше був єдиним буфером між артистом та слухачем, стає на рівні з усіма іншими користувачами інтернету. До цього додається проблема того, що музична журналістика є найменш захищеною від аматорів сферою. Стати музичним журналістом стало надзвичайно просто для звичайних користувачів і на перший погляд навіть можливо може не вимагати особливої спеціальної освіти. Саме тому вона є однією з тих сфер в журналістиці, які є найбільш доступні, а саме тому – логічно – найбільш наповненими аматорами. І фактично ситуація, в якій опинились музичні журналісти, це коли всі вважають, що надзвичайно у всьому розбираються, але при цьому одночасно не розуміють насправді, що наразі відбувається у світі музики.

13

1.2. Способи вирішення та подолання осовних проблематик для музичних ЗМІ Олександр Горбачов дає кілька своїх варіантів розвитку подальших подій. Перший - будуть продовжувати з’являтись величезні музичні соціальні сервіси з великою кількістю музики та нових надходжень щодня. З часом буде неп’ємно та майже неможливо осмислювати це самостійно. І тут знадобиться музичний журналіст, який фактично перетвориться на консультанта в музичному магазині. Тепер його завданням буде не глибоко аналізувати новий реліз (для чого треба час на те щоб «пожити з платівкою» [27] , а надавати в коротку інформацію-опис як додаток до диску що вийшов. Але журналісти-дослідники та жанр дослідження та репортажу, «..журналістика в прямому сенсі слова» [27], не пропаде, вважає Олександр Горбачов. «Це залишиться просто тому, що цікаві сюжети не всі вміють розповідати – а потреба в них є» [27] . Одним із виходів із ситуації – це сформувати певний конгломерат навколо журналу. Щоб журнал робив певні івенти (концерти, вечірки) під своїм іменем та розширював свою діяльність за межі виключно тексту на сторінках. Це практикує, наприклад британське музичне видання «NME», організовуючи концерти та фестивалі під своїм іменем. В еру інтернету особливо важливо захоплювати не орані цілини мультимедійного простору. Так британське музичне видання «NME» робить відео подкасти, так само як і британське видання «Kerrang!», а британський журнал «Q magazine» робить радіо шоу. Попри скепсис багатьох музичних журналістів та і взагалі більшої частини людства щодо друкованої преси, інша частина вважає, що вона все ж нікуди не зникне. Через звичку людини до паперу, в першу чергу і через кращі якості паперу на відміну від електронних носіїв штибу iPad. Як іронічно зазначає головний редактор російського «Rolling Stone» Олександр Кондуков: «Ти ж не будеш сидіти в туалеті з iPad'ом» [28]. Він вважає, що поява таких пристроїв допоможе людям вбивати купу часу в громадських місцях і найближчі пару

14

років він буде більшою мірою інструментом для кафе. «Але сидіти з ним вдома – це трохи дивно,» - вважає Кондуков, - «iPad не скасовує чисто тактильних якостей друкованої преси – вони необхідні. Людина звикла до паперу, є купа ситуацій, коли електронний носій викликає фізіологічний дискомфорт. Про якість я говорити вже не буду - папір є папір. Жоден екран не замінить вам того зручності і якості,

яке пропонує паперовий варіант. Можна

транслювати зображення моделі на гігантську плазму, але це буде вже зовсім інше задоволення, не порівняне з тим, що виникає коли ти гортаєш журнал руками» [28]. Деким новий порядок речей сприймається якщо і не як позитивні зрушення, то вже точно не як негативні. Скоріше – як свобода вибору форми, яка найкраще підходить для передачі необхідної інформації. Так Тодд Бьорнс, редактор музичного сайту електронної музики Resident Advisor, пропонує проявити гнучкість: «Деякі матеріали краще сприймаються у відео форматі. Деякі – в аудіо. Іншим найкраще підходить звичайний текст. Тепер як ніколи людей цікавить в першу чергу якість матеріалу, а не формат подачі.» [33]. Інтернет дав право голосу не тільки критикам, але і читачам. Але це тільки здається, що ці коментарів мають значення, вважає Денис Бояринов, редактор сайту OpenSpace. Тому що процентне співвідношення між категорією людей, які здатні сформулювати думку, що буде хвилювати інших, та категорією тих, хто на це не здатен і змушений від чиєїсь думки відштовхуватись, ніяк не змінилось. «Просто коментарі стали видними, і на них всі звертають увагу, чого робити не варто», - пояснює Денис Бояринов [30].

15

1.3. Музична журналістика в Україні Щодо актуального стану музичної журналістики в Україні існує вкрай небагато матеріалу – це власне і стало одним із поштовхів для написання даної роботи. Отож, як було сказано раніше, музична журналістика в Україні має схожі проблеми, як і музична журналістика в світі – зазначені вище за принципом перегорнутої піраміди у пані Лідії Мельник та в роботі Дімітрія Бузаровскі. Однак в Україні ці класичні для даної сфери проблеми ускладнюються традиційними для України факторами: •

нещодавність

отримання

незалежності

(відтак

погана

налагодженість роботи механізмів всіх інфраструктур, в тому числі і музичної) •

відсутність менталітету і культури власного приватного бізнесу

•

відсутність широко розповсюдженої культури купівлі, бажання і звичка

отримання

інформації

безкоштовно

(посилена

з

розповсюдженням інтернету) • економічний фактор (фінансова складність утримання друкованого видання, не окупність та фінансова неспроможність великої кількості населення купувати видання і не зацікавлення людей в цьому) Економічна криза в 1998 році призвела до зниження купівельної спроможності населення України. Зменшилася кількість продажу журналів. В «нульових» ситуація в Україні трохи стабілізувалась і характеризувалась зростанням та поверненням на ринок рекламодавців [6]. Якраз тоді ми можемо засвідчити появу перших масових (накладом більше як 13 000 примірників) музичних журналів. Спочатку - журнал «Х3М» (Екстрім) – журнал про екстремальний спорт та екстремальну музику, пізніше на базі того ж видавництва «Екстрім-Прес» - за 2 роки, в 2002 році починає видаватись журнал «МОЛОКО» - для молодшого та менш «екстремального» сегменту аудиторії. В 2001 році для вужчої ніші любителів джазу, класики

16

з’явився журнал “NOTA”. В 2006 із ще більшим тиражем ніж «Х3М» та «МОЛОКО» (25 000 – 30 000 примірників ) з’явився журнал “MIXER”. В той же час брошурка компанії Virus Music

«Вірус Інфо» переростає в рупор

клубного руху - журнал “D.JAM”. Крім цього з’являється багато самвидавів менших накладів, інтернет портали та з активним розповсюдженням інтернету – блоги. Не маючи власних видань, українці зачитувались британськими, американськими та російськими музичними журналами (“Rolling Stone”, «Ом» тощо). Частина матеріалу на початках іноді навіть копіювалась з них. Факт копіювання читачеві було достатньо важко прослідкувати через малу розповсюдженість цих журналів. Зі все більшим поширенням інтернету копіювання та переклад та навіть частково переписування та зміна оригінального чужого тексту (рерайт) вже не працювали – починалась реальна конкуренція з усіма існуючими медіа, отож вимагався якісний власний текст. За відсутності спеціальної підготовки спеціалістів та мінімальна кількість якісної спеціалізованої літератури призвела до появи великої кількості музичних журналістів-аматорів. Ця ситуація посилилась з появою музичних інтернет-сайтів, які пропонують писати матеріал без гонорару, проте за безкоштовний вхід на концерт. Більшість українських музичних журналістів відноситься до галузі скептично і презирливо, вважаючи, що стан музичної журналістики в Україні «на нулі» [18]. Критика має бути аргументованою, вважає музичний журналіст Олексій Коган, а оцінки повинні базуватися на серйозному багажі. Але інтернет дав можливість навіть неспеціалістам залишати свої оцінки, рецензії та аналізи без будь-якої аргументації [18]. Розважальність багато в чому переважає зміст, і новини музики перетворились у світську хронічку [18]. Але який би ти оригінальний матеріал не друкував – журнал необхідно розповсюдити. І тут ми переходимо до наступного питання дистрибуції преси в Україні. Як зазначає виконавчий директор Української Асоціації періодичної преси, «видавцям доводиться кланятись дистриб’юторам за те, що ті беруть їх

17

товар. Зрозумівши це, продавці почали активно впроваджувати, крім традиційної комісії з продажу, інші види платежів. Зараз більшість великих дистриб’юторів вимагає з видавця плату за вхід в мережу, гроші за «присутність» тощо. Розмір таких платежів може обчислюватись тисячами доларів в місяць. Якщо видавець відмовиться платити, він просто не буде продаватись в цій мережі» [20]. Як зазначається на сайті Української Асоціації Видавців Періодичної Преси, з питання неефективності дистрибуції в Україні в кінці березня 2011 року відбувся форум видавців преси. Представники найбільших видавництв (УМХ, «Едіпрес Україна», «Бурда-Україна», «Економіка», «Факти», «Сьогодні Мультимедіа») та дистриб’юторів України (Держпреса Одеса, Союздрук Київ, Союздрук Донецьк, «Картель», «Твоя преса»), а також генеральний директор Української Асоціації Видавців Періодичної Преси, в ході круглого столу «Проблеми

дистриб’юції

в

Україні»

(організатор

ЗАО

«Сьогодні

Мультимедіа») прийняли рішення створити робочу групу для розробки концепції законодавчої бази, що буде регулювати діяльність дистриб’юторів друкованих ЗМІ і рекомендацій по внесенню змін у вже існуючі законодавчі акти [22]. Наступним кроком, як зазначив Гільєрмо Шмітт, генеральний директор, шеф-редактор ЗАО «Сьогодні Мультимедіа», мала стати зустріч вже складеного кола зацікавлених сторін, яка була запланована на 28 квітня. Але інформації щодо цього автор не знайшов. Разом з тим, викликом залишається складність отримання прибутку в даній сфері. Традиційні для британських, американських та німецьких медіа джерела прибутку – рекордингові лейбли – відсутні в Україні в такій кількості, як представлені в більш розвинутих країнах. Відтак з одного боку – немає тиску від студій звукозапису, про який каже Андрій Горохов [8]. А з іншого – немає інвестицій від корпорацій, які безпосередньо та особисто зацікавленні в існуванні музичного видання. Отож музичні видання мають шукати інвесторів та рекламодавців, часто не пов’язаних із музичною сферою. Чи заробляти на

18

власних вечірках, розширюючи свою діяльність – багато в чому досяг успіху тут український журнал «D.JAM». Хоча варто зазначити, що в цьому випадку шлях був навпаки - від вечірок до журналу. Робити концерти та вечірки під своїм іменем починав також журнал «МОЛОКО» (New Rock Fest, 2 вересня, 2006 р.). В 2010 році радіо KISS-FM назвало журнал “D.JAM” «Кращим клубним виданням України». Іронія в тому, що станом на 2010 воно було не лише єдиним клубним друкованим виданням України

- воно було єдиними

друкованим музичним виданням в Україні взагалі. Наразі друкованих видань не з’явилось – що логічно пов’язують в тенденціями «екранізації» друкованих ЗМІ і переходу їх онлайн. Всі інші з названих друкованих видань закриті або заморожені. Онлайн існує декілька музичних онлайн медіа, що більшою мірою покривають музичний «мейнстрім» та пошук нової музики (music.open.ua, znaki.fm) з активною відвідуваністю - так, наприклад, music.open.ua відвідує в день близько 6 000 користувачів. Крім того – кілька менш відвідуваних проектів (наприклад, music.com.ua – в день близько 1 500 відвідувачів). Крім того існує кілька проектів, які частково покривають екстремальну музику (наприклад, neformat.com.ua). Але значна частина музичних тем залишається не висвітленою. Спроба дослідження розвитку цих проектів та визначення ключових особливостей друкованих українських музичних видань представлено у даній праці.

19

Розділ ІІ. Методологія дослідження Основною метою даного дослідження є дослідити тенденції розвитку музичної журналістики в Україні Метод дослідження. У ході дослідження було використано і застосовано такі методи- глибинне експертне інтерв’ю та контент аналіз. Інтерв’ю було застосовано з метою отримати від фахівців музичної індустрії та музичної журналістики інформацію щодо реального стану речей. Глибинне інтерв’ю – це неформальна особиста індивідуальна бесіда, що проводиться за певним сценарієм [11], в процесі якої модератор стимулює в респондента тривалі та розлогі роздуми щодо кола питань, що цікавить дослідника. Це дозволяє дістатись до найдрібніших деталей, допомагає виявити всі аспекти поведінки та реакцій респондента, які можуть бути також важливими для вирішення завдань дослідження. Інтерв’ю з респондентом відбувається за заздалегідь розробленим сценарієм обговорення потрібної теми та питання, що досліджується, та складеним списком питань плюс ті питання, що виникають по ходу в результаті режиму бесіди та живого спілкування [11]. Бесіда записується на диктофон, потім всі записи, що були зібрані в ході дослідження, розшифровуються, набираються в текстовий варіант

та

аналізуються. Частіше за все глибинне інтерв’ю беруть в однієї людини, але існують модифікації метода, коли в бесіді беруть участь навіть 2 чи 3 респодента. Розмова фіксується на диктофон, потім запис розшифровується і робиться «транс крипт» - текст всього інтерв’ю. Може також використовуватись відеозапис, щоб врахувати невербальні реакції респондентів [11]. Вибірка для глибинних інтерв’ю. Для дослідження були обрані фахівці з теми, що нас цікавить – із сфери музичної журналістики. Загальна кількість респондентів: 7 осіб •

Олег Маслов, журналіст, колишній головний редактор музичного журналу “MIXER”;

20 •

Людмила Князьська-Ханова, журналіст, працювала штатним журналістом в музичному журналі “MIXER”;

•

Сергій Кейн, музичний журналіст, чинний головний редактор музичного онлайн порталу Music Open Ua (music.open.ua);

•

Вячек Критофорович-молодший – музичний журналіст, редактор

журналу

“NOTA”,

“Conterpunct”(Контрапункт)

від

чинний «Українського

редактор тижня»,

колишній видання викладач

музичної критики на факультеті музичної критики в інституті Глієра; •

Богдан Лозицький, музичний журналіст, головний редактор музичного журналу “D.JAM”;

•

Влад Азаров, музичний журналіст, наразі редактор сайту про сучасну культуру «znaki.fm»;

•

Єгор Кір’янов, журналіст, колишній головний редактор журналу “MOLOKO”,

Витримки з текстового транс крипту інтерв’ю наведені в розділу, присвяченому аналізу даних до роботи. У зв’язку із значним обсягом (70 сторінок), повні транс крипти інтерв’ю (додатки 2-8) не докладатаються до друкованої версії диплому, і наведені в онлайн версії даного дослідження на сайті Могилянської Школи Журналістики (http://j-school.kiev.ua/). Категорії аналізу глибинних інтерв’ю Завданням інтерв’ю з експертами було отримання інформаціїї згідно таких тем: •

Історія розвитку явища;

•

Плюси;

•

Мінуси;

•

Ситуація в Україні;

•

Тенденція;

•

Ключові друковані українські музичні видання;

•

Музична журналістика: загальні тенденції;

•

Друк;

•

Інтернет;

21 •

Запропоновані методи для зміни ситуації.

Інформацію було оброблено та представлено згідно представлених категорій. Контент аналіз. Вперше цей метод застосував Г. Лассуэл. Це метод досліджень текстів чи іншої подібної інформації, систематична процедура, метою якої є об’єктивний аналіз змісту будь-якого тексту [14]. Як зазначається в «Робочій книзі соціолога» під редакцією Осіпова, це техніка виведення висновків, що виробляється завдяки об’єктивному і систематичному виявленню відповідних

задачам

дослідження

характеристик

тексту.

При

цьому

передбачається, що застосування такої техніки включає в себе деякі стандартні процедури, що часто передбачають виміри. Отримані дані повинні володіти заданим в дослідженні рівнем узагальненості [25, с. 293]. Як правило, контент-аналіз, застосовується за наявності великого за обсягом і несистематизованого матеріалу, коли безпосереднє застосування останнього утруднено і у випадках, коли категорії, важливі для цілей дослідження, характеризуються певною частотою появи у досліджуваних документах [25, с. 293]. Дослідження характеристик тексту проводиться з метою перевірки гіпотези щодо основних тенденцій. Тобто, іншими словами, мова йде про пошук відповіді на питання «Що?» (Що хоче підкреслити комунікатор в своєму повідомленні). Такий пошук, зазначає Осіпов, доцільно проводити, наприклад, при порівнянні повідомлень певних засобів масової комунікації [25, с. 293]. Одиницею аналізу є та частина змісту, яка виділяється як елемент, що підводиться під ту чи іншу категорію. Виділення одиниць аналізу представляє собою важливу методологічну задачу, рішення якої залежить від вихідних теоретичних посилок дослідника, від його світоглядних принципів [25, с. 296]. Вибірка для контент-аналізу Для аналізу в даній роботі ми обрали наступні музичні видання: •

Музичний журнал “NOTA” (виходив з 2000 по 2005 рік, наклад у грудні 2003 року – 5 000, у березні-квітні 2004 року - 2 500);

22 •

Музичний журнал «MIXER» (виходив з квітня 2006 року по травень 2008 року, наклад в квітні 2006 року – 25 000, в квітні 2008го - 30 000);

•

Музичний журнал «D.JAM» про клубну культуру(13500 – в квітні 2007, 15000 – в листопаді 2009);

•

Журнал «MOЛOKO» - журнал для підлітків, в якому велике значення грала музична частина (більше 40% від усіх матеріалів). Наші критерії вибору ґрунтуються на тому, що ці видання були ключовими

(і фактично єдиними) музичними друкованими ЗМІ в Україні, вони виходили стабільно значний період часу (мінімальна відмітка - більше 2-х років (журнал “MIXER”), максимальна відмітка - більше 5-ти років і продовжує виходити (журнал «D.JAM»),

з однаковою періодичністю, і значним накладом

(мінімальна відмітка – 2 500 - 5 000 примірників (журнал “NOTA”, максимальна відмітка – 25 000 – 30 000 примірників (журнал “MIXER”). Наповнення музичних видань зазнавала небагато критичних змін з року в рік, отож номери журналів обирались за принципом доступності в архівах. Кількість досліджуваних номерів журналів: 5 номерів журналу “MIXER” : •

MIXER, №1, квітень, 2006 р.

•

MIXER, №9, грудень, 2006 р.

•

MIXER, №4, квітень, 2007 р.

•

MIXER, №6, червень, 2007 р.

•

MIXER, №9, вересень, 2007 р.

4 номери журналу «МОЛОКО»: • МОЛОКО, №9, грудень, 2001 р.

• МОЛОКО, №3 (48), березень, 2005 р.

• МОЛОКО, №8 (65), серпень, 2006 р.

• МОЛОКО, №6 (75), червень, 2007 р.

5 номерів журналу NOTA: •

NOTA, №2 (№6), 2001 р.

23 •

NOTA, №1 (№12), 5-6, 2003 р., 2002 р.

•

NOTA, №2-3 (№13), 2003 р.

•

NOTA, січень-лютий (№14), 2004 р.

•

NOTA, березень-квітень (№15), 2004 р.

6 номерів журналу “D.JAM”: •

D.JAM, №2, май-июнь, 2006.

•

D.JAM, №6(11), июль-август, 2007.

•

D.JAM, №2(17), февраль, 2008.

• D.JAM, №9 (35), ноябрь, 2009.

• D.JAM, №10 (46), декабрь, 2010.

D.JAM, №3 (49), апрель, 2011.

•

А також – додатково і для порівняння: 2 номери британського журналу “Q magazine”: •

Q magazine, №262, may, 2008.

•

Q magazine, №298, may, 2011. Зважаючи на тему роботи, автор досліджував виключно матеріали з

музичної частини кожного журналу, які мають характеристики музичної журналістики, і не включали в дослідження матеріали, що не мали стосунку до музичної тематики, такі як рецензії фільмів в журналах «MIXER» чи «МОЛОКО», огляди комп’ютерних ігор, книжок, статті загального інтересу тощо. Категоріїї та змінні дослідження Змінні, які нас цікавили: •

наявність, кількість і види реклами (яких саме продуктів чи послуг, зважаючи на аудиторію видання);

•

кількість інтерв’ю;

•

кількість і розмір матеріалів з відомими зірками;

•

кількість і розмір матеріалів з менш відомими особистостями;

•

кількість і розмір матеріалів з українськими зірками;

•

кількість і розмір матеріалів із зарубіжними зірками;

24 •

хто або що на обкладинці;

•

довжина матеріалів;

•

візуальний спосіб подачі;

•

заголовки;

•

тематика, спосіб подачі матеріалів (текстово та змістово);

•

власні особливі методи «заманювання» (особливі рубрики, спосіб подачі). Таким чином, аналіз результатів розділено на три таблиці для кожного

видання за категоріями: «Жанри» (які жанри використовувались), «Герой повідомлення» і «Реклама» (що рекламувалось у журналах). В таблиці «Жанри» ми наводимо наступні жанри, що нас цікавлять: новина, інтерв’ю, рецензія, репортаж, фоторепортаж та інші музичні матеріали – сюди входить все, що не потрапило в попередні групи (наприклад, матеріали аналітичного характеру, профіль зірки тощо). В таблиці «Про кого писали» ми виділяємо категорії: «Українські зірки», «Російські зірки» та «Іноземні зірки». Група «Російські зірки» є окремо винесеною, тому що дослідження показали, що українське населення поширює поняття «наші» як на українських, так і часом на російських виконавців, а якщо і виокремлює свідомо, все одно не заносить до категорії «іноземні». Також виокремлена група «Обкладинка», де нас цікавить, хто зображений на обкладинці журналу. Відповідно, в ній, залежно від специфіки видання, наявні (або іноді відсутні – у випадку відсутності наявних прикладів) категорії «Українська зірка», «Російська зірка», «Іноземна зірка» чи «Не знаменитість». В таблиці «Реклама» нас цікавить, що рекламувалось в журналах. Відповідно підраховується кількість (в шпальтах) реклами на номер та об’єм реклами від обсягу всього номеру ( в процентах). Виведені дві основні категорії – «Стосується музики» і «Не стосується музики», які в свою чергу поділяються з подальшою конкретизацією на під категорії, що варіюються в залежності від специфіки кожного конкретного видання та видів представленої в ньому реклами (пов’язані з музикою: музичні заходи, музичні магазини, лейбли (нові

25

релізи) тощо; не пов’язані з музикою: одяг, техніка, автомобілі, засоби гігієни, алкоголь тощо. Дослідження було проведено по кожному наявному номеру журналу, з чого потім був визначений середній показник загалом по журналу. Ним ми і будемо оперувати надалі у порівняннях з іншими українськими та зарубіжними виданнями. Дослідження наведених вище параметрів, виражені в таблицях та побудованих на їх основі діаграмах, додаються в додатках (з додатка 10 і до кінця роботи).

26

Розділ ІV. Аналіз даних. Тенденції розвитку музичної журналістики в Україні 4.1. Експертні глибинні інтерв’ю Історія розвитку явища Першочергове завдання музичної журналістики було фактично вказувати слухачам потрібну їм дорогу. Музичні журнали виконували роль флюгера, слугували компасом для меломанів, допомагали обрати альбом, гурт відповідно до смаків читача, сформувати своє ставлення до певних явищ в музичній культурі, задовольняли потребу в необхідній і цікавій для читача інформації, формували смак тощо. Читач довіряв журналу, а значить довіряв його вибору (альбому/виконавця/події/способу мислення) і таким чином міг орієнтуватися в тому, що відбувається в незрозумілому зазвичай для не професіонала світі. А професіонал -

музичний журналіст - виконував роль посередника, роль

Гермеса, який роз’яснював дії музикантів «звичайним людям» - слухачам. Але з появою інтернету ця необхідність пропадає. Слухач швидше закачає альбом ніж вийде рецензія на нього в журналі, як зазначає Влад Азаров: «Рецензія навіщо була? Виходив Rolling Stone в якомусь 70-тому році, читали – ага, оце мені подобається, оце по опису ні. Йшли і купували в магазин. Це тоді було потрібно, тому що читачі не знали на що звертати увагу без журналу. Чи не могли послухати. Зараз рецензія не потрібна». Єдине їх актуальне значення, вважає експерт – це створення приводу для диспуту між читачами. «Ось є привід. Є журнал, є рецензії, і люди пишуть коментарі : «Журналіст дурень не правильно написав», а інший пише: «Ні, це ти дурень, він правильно написав,» - каже Влад Азаров. Плюси. Поява інтернету викликала необхідність більше працювати над якістю матеріалу, та стало неможливим передирати статті з іноземних журналів, як це практикувалось раніше в Україні. «Все на виду, і треба старатися. Тому що те, що працювало в 90-тих – людина перекладала з журналу, який продавали в

27

кількості трьох штук на Петрівці, друкувала її і всі читали і казали: «Ого! Круто!» - зараз це не працює, і це добре»,- каже Влад Азаров. Мінуси. Інтернет дав можливість говорити всім і призвів до того, що прийнято стало серед спеціалістів називати перевиробництвом музики, засиллям. Разом з тим з’явилось і перевиробництво текстів та смислів та засилля музичних блогерів та журналістів-аматорів. З іншого боку, існує думка, що засилля немає і інтернет не призвів до збільшення музики та журналістів, а лише дав можливість їх всіх побачити. «Раніше люди грали на гітарах в під’їздах для своїх друзів, тепер вони це викладають в інтернет. Але людей не стало менше чи більше. Музикантів більше не стало, їх просто стало видно», - каже Влад Азаров. Вихід із можливого засилля текстів та сенсів - Треба писати коли маєш що написати. «Якщо хтось авторитетний може написати їх так, як не написали ще не блогах – то окей. Якщо ні – то це просто плодить сутності,» - каже Влад Азаров. Тенденція. Зменшення обсягу і роздріблення всього. З часом очікується, що зникнуть як супергурти (Rolling Stones, U2, Red Hot Chilly Peppers тощо), так і мега видання (“Rolling Stone”, “Q” тощо). Надалі такого більше не буде з’являтись, вважає Богдан Лозицький, «тому що вся культура стала менше, але більше розмазаною». Те саме він спостерігає в журналістиці – поява блогів. Повністю видання та гурти такого масштабу не зникнуть. «Це все буде, але буде скоріше як платівки. Я купую платівки, але я слухаю їх вдома, і майже не граю,» пояснює Богдан. - Залишаться якісь проекти, але знов таки, це ще питання бізнес планів і стратегій, як це просувати, як це продавати».

28

Ситуація в Україні. В Україні достатньо нерозвинута музична інфраструктура. Лейблів є мінімум, і вони майже нічого не видають. Так, наприклад, як не видає вже Вірус Мьюзік, що фінансують D.JAM. «Це збитково - вкладати гроші в промоушн. Хто у нас купує музику в Україні? Ніхто. Музику можна випускати за кордоном, і це навіть крутіше, тому що ти можеш дорожче продати артиста. У нас є гарні лейбли, але немає авторитетних,» - пояснює Богдан Лозицький. В журналістиці працюють не журналісти. Загалом працюють виданнях люди без журналістської освіти. Рівнятись на. В Україні меломани читають іноземні видання: «Spex», Німеччина; «Rolling Stone», США, Росія; «NME», «Q», «Mojo», Велика Британія; «Ом», Росія тощо. Частково це навіть елемент іміджу та престижу – читати саме іноземні видання. Таким чином на цьому зростають майбутні українські музичні журналісти. І продовжують їх читати і власне рівнятися вже працюючи у власних українських музичних виданнях. Таким чином виходить копіювання під інший зразок, а не створення власного. «З приводу музичного, для мене прикладом – і всі журналісти, які у нас писали про музику – ми всі дивились журнал «Rolling Stone» в той час, Росія. Тому що там ці інтерв’ю йшли на шпальту, робились дуже прикольно, були дуже прикольні питання. Я виріс на журналі «Ом». Для мене це була завжди Біблія. В мене є підшивка Ома досі вдома. Я читав його років з 10ти», - каже Єгор Кір’янов. Інвестори. Видання підтримуються інвестиціями на початку діяльності або й більшу свою частину. Але, наприклад, ні Сергій Кейн, ні Влад Азаров не назвали мені своїх перших інвесторів – загалом, через те, що це приватні особи та приватні фірми. Єдине, що вдалось дізнатись – що music.open.ua спонсорується компанією, що займається інтернет рекламою (і тут знов таки бачимо зручність створення такої медіа платформи і з точки зору реклами, і зважаючи на те, що події музичні та інші легко можна потім рекламувати за допомогою наявних у компанії засобів), а приватна особа, що від початку

29

спонсорувала znaki.fm – це приватна особа, що займалась медіа. Наразі вони знаходяться при видавничому домі газети «Дзеркало тижня». Хоча Влад Азаров не бачить необхідності наявності особливого зв’язку між родом діяльності інвестора та музичною журналістикою: «Кого вмовиш – той і вкладає». Інвесторів журналу “MIXER” навіть головний редактор не знав, було відомо тільки що вони за час існування журналу (трохи більше двох років) змінювались кілька разів, що аж ніяк не сприяло стабільності видання. Зображення. На початку розвитку музичної журналістики на появи масових музичних видань в Україні, іноді практикувалась крадіжка зображень. Наприклад, для обкладинок. Так, кілька таких було у журналу «МОЛОКО». «Були крадені обкладинки, Піта Доерті, на жаль, не змогли знайти, це один із останніх номерів в старому форматі. Ми багато з інтернету брали. Тому що грошей не було купувати десь там в базах, фото банках», - розповідає Єгор Кір’янов. Але коли вдавалось домовитись – артисти давали зображення самі. «Вони в цьому зацікавлені», - зазначає Богдан Лозицький. Це практикується і зараз виданнями. Так це робить журнал “D.JAM” . «У нас грошей не багато, ми купувати не можемо, тому що купувати це все-таки дорого дуже. Тобто ми щось і купуємо, але це одиничні випадки», - розповідає Богдан Лозицький. Авторитет. Питання авторитету музичних українських ЗМІ залишається відкритим. Богдан Лозицький сам ставить питання: «Але наскільки люди прислуховуються до музичних ЗМІ України?». Адекватного фідбеку, на основі якого можна було б робити висновки, журнали не отримували. Питання про можливість існування впливового музичного ЗМІ в Україні, чиє слово буде мати вагу серед читачів, типу американського Rolling Stone, британських Q чи NME, теж залишається дискутивним. Спочатку Богдан каже чітке «ні». Надалі все-таки схиляється до можливих варіантів. «Ну у мене є надія що все таки znaki.fm, вони стануть таким ось рупором актуальної музики, вони будуть задавати тренди.». Щодо власного журналу D.JAM каже, що «…ми

30

намагаємось так робити, але якщо чесно я не знаю скільки я ще там пробуду, скільки ще буду – буду намагатись зробити його краще». Дистрибуція. Погано налагоджена схема ускладнюється корупцією на всіх ланках. Для того щоб видання потрапило до кіоску, доводиться платити Союз Друку. Але щоб номер журналу не просто поклали в кіоску, а «поставили» біля скла – необхідно заплатити чергову суму. «У нас був такий менеджер, який витратив на Союз Друк приблизно вдвоє більше ніж на сам друк.», - розповідає Вячек Криштофович-Молодший. Проблема в тому, що часто через некомпетентність продавців у кіосках частина видань, що лежить, може не розцінюватись ним як такі, що продаються. Ключові друковані українські музичні видання. Журнал “NOTA” з’явився спонтанно, коли його майбутній головний редактор Вячек Криштофович-Молодший потрапив у компанію активних молодих людей, які захотіли робити «щось музичне», як говорить сам Криштофович-Молодший. Журнал «МОЛОКО» ніколи не вважав себе серйозним ЗМІ. «Це була просто дуже весела дружня компанія, достатньо цікава, творча, яка займалась журналістикою остільки оскільки. Це була в першу чергу тусовка. Те, чого власне не вистачало нашій молоді, в чому власне і був феномен журналу «МОЛОКО»,» - розповідає Єгор Кір’янов, колишній редактор журналу «МОЛОКО». Частково в цьому і трапилась причина розвалу. Як розповів Єгор: «Просто набридло мені його самому нести, там не було нормальної команди. Не редакторів я маю на увазі, а тих, хто керував би цим як бізнесом. І жодного бізнесу власне і не було.» Працюють – не журналісти. І таких самих часто брали на роботу. Часто навіть – cвідомо і навмисне. Головні аргументи таких рішень – що краще працюють в журналах люди не стільки з журналістською освітою, скільки з журналістською практикою. «Коли до мене приходили журналісти і говорили «давайте я вам щось напишу», я перше що питав «де ви вчитесь». Якщо вони

31

говорили : «Інститут Журналістики», я ніколи навіть не дивився. Тому що дуже нетямущі всі. Я брав якраз хто взагалі ніяк не пов’язаний: архітекторів, що завгодно може бути. Кращі знання – це практика. В жодному університеті не навчать тебе писати. Якщо ти цього не вмієш – тобі це не дано. А це можна вчитися тільки на досвіді», - пояснював Єгор Кір’янов. Але при тому журнал стиль журналу вважався достатньо складним. «Прийти відразу в «Молоко» - це нереально було. Потрібно було мати якусь вже базу,» - каже Єгор Кір’янов. В журналі «DJAM», як і попередньому журналі «МОЛОКО» - працюють не журналісти. Одна з причин успіху – відсутність на момент створення конкуренції, що призвело до ефекту самокоронації. «D.JAMом по суті ніколи не займались професіонали, це не люди, які пропрацювали в видавничому бізнесі. Це просто була брошурка «ВІРУС інфо» для компанії ВІРУС Мьюзік, і в якийсь момент це переросло в «давайте відкривати журнал». Ну а «давайте видавати журнал» - в давайте знайдемо якихось людей. Почали видавати журнал», - каже Богдан Лозицький. Відсутність конкуренції посприяла утвердженню авторитетності журналу та на ринку. «Нема конкуренції, і ось закрутилось-завертілось, стали рупором клубної культури», - продовжує експерт. Кожні 2 місяці – змінюється зовнішній вигляд. «Нудно дивитись журнал, якщо він постійно один і той же. Кожні два місяці ми намагаємось щось змінювати. Нові рубрики вводити там, якісь експромти,» - каже Богдан Лозицький. Музична журналістика: загальні тенденції Строк життя видання – 7 років. Деякі експерти вважають, що життя проектів (якщо немає спеціального фінансування ) – це 7-10 років. Причому, як зазначає Єгор Кір’янов, «10 - це вже багато». Отож - 7 років. «Просто немає сенсу тягнути далі»,- пояснює Єгор.

32

Аудиторія.

Актуальним

залишається

питання

аудиторії

та

її

необізнаності в новій музиці та застиглість в певних власних кордонах. Інтернет, всупереч очікувань багатьох професіоналів даної сфери ситуацію не покращив. «Я завжди думав, що з’явиться інтернет, у людей з’явиться доступ до музики вільної, і стане краще смак… Тобто, що люди будуть якось шукати щось самі, не вестись на поводі. Але цього не відбулось. Люди як і раніше будуть 20 разів підряд слухати Барбару Стрейзанд. Чому я постійно щось цікаве знаходжу, хоча особливо нічого не шукаю? Якісь гурти, відкриття… Я не найбільший інтернет-задрот. В мене є знайомі, які такі речі знаходять! Вони витрачають на це чимало часу. Я це максимально автоматизував, через підписки, проморозсилки. Зараз користувачам все саме до рук пливе. Треба тільки захотіти. Але ніхто досі не хоче», - каже Богдан Лозицький. Жанри. В музичних виданнях використовуються жанри: інтерв’ю, рецензія, репортаж. У виданнях до 2008 року ще практикується жанр новини. Також зустрічаються анонси майбутніх музичних подій та афіші концертів. З жанрів найкраще сприймається читачами жанр інтерв’ю, який залишається найзатребуванішим жанром сучасної музичної журналістики, коли вже було написано все про все на світі – тому що завжди є про що нове запитати знаменитостей. «Було вже написано за ці всі роки в музичній журналістиці стільки текстів, що все вже жоване і пережоване і єдиний вихід, ну принаймні мене чіпляє – це цікаві інтерв’ю, тому що не ти говориш, а музикант. Фанати все одно збіжаться читати, навіть якщо це буде банально. Тож треба говорити, тільки про щось цікаве і під цікавим кутом,» - вважає Влад Азаров. Війна за репортаж. Частина музичних журналістів – зазвичай у посаді редакторів - вважає, що це має бути без емоційний звіт, наповнений виключно фактажем послідовності артистів і виконаних творів. «Я пишу про те що я бачив, про те що я думаю… А мені кажуть: «Ні, хлопче, не те! Треба - хто вийшов, що зіграв, потім хто після нього вийшов…» - ділиться враженнями

33

Вячек Криштофович-Молодший щодо своєї роботи в газеті «Комерсант». Це вступає у конфлікт з уявленнями інших журналістів про те, що власне такий звіт нікому не потрібен, особливо тим читачам, котрих там не було. Вони вважають, що репортаж має бути наповнений емоціями журналіста: «Можна писати, що за чим, якщо ти це пишеш на завтра. Вночі. Сидиш і пишеш. Якщо ж ти пишеш через тиждень, через місяць або два – і ти пишеш - все рівно - про фестиваль чи концерт – ти пишеш про щось що зачепило. Ти ж не пишеш хто за чим. Кому це потрібно?! Ти там – одне з двох: або був, або тебе там не було. Якщо ти там був – то мій репорт тобі не потрібен, а якщо тебе там не було – якщо я розкажу хто вийшов після кого і що відіграв - тобі теж ні холодно, ні спекотно,» - вважає Вячек Криштофович-Молодший. Влад Азаров погоджується зі своїм колегою: «Може звіти із сесій Верховної ради.. Але концерт – це ж суцільні емоції. Це ж не телеграма. Такий звіт ніхто не дочитає до кінця. Якщо написано: вийшов гурт, спочатку зіграв пісню цю, потім іншу. Повинна бути якась суб’єктивна думка. Але… Я зараз можу піти в оперу, і написати свою думку про оперні постановки, і це буде жахливо, тому що я на цьому не розуміюсь. Тобто думка має бути авторитетною». Щоправда з появою емоцій в репортажі виникає небезпека отримати заховану за епітетами некомпетентність та непрофесійність журналіста. Необхідно щоб до них додавався досвід та базис. «Якщо ти пишеш «крута пісня» або «класна» - це має бути написано так, щоб це було зрозуміло, щоб у автора не було так багато цього «чудовий гурт». Який чудовий гурт?!

Я

можу сказати «порвало». Але треба зробити так, щоб люди самі зрозуміли, що порвало. Щоб не казати слово «порвало» 58 разів», - вважає Вячек Криштофович-Молодший Крім того, можемо вести мову про зміну формату репортажу як такого. Він трансформується – багато в чому через появу інтернету також, який дав можливість інтерактивності. «Достатньо викласти кілька фотографій, і відео, і вони будуть красномовнішими, аніж текст,»- вважає Влад Азаров.

34

Заманювання.

У кожного журналу є свої особливі хитрощі по

заманюванню читачів. Так журнал «МОЛОКО» робив тематичні номери. Хоча це і робилось, як пояснив редактор Єгор Кір’янов, через брак тем, але насправді це додавало цікавості до журналу. Наприклад, лондонський номер, де було все, що пов’язано з Лондоном. Чи нічний номер, в який входили «нічний Київ, прогулянки нічним Києвом, нічна Європа, повністю все, всі юди які не сплять приймали участь у номері», - каже Єгор Кір’янов. Ще один із способів – робити журналістів героями, піарити журналістів журналу. «Я казав : давайте розкручувати себе, ми повинні себе також нести в маси. Читач повинен відкривати і шукати своїх героїв. Ми проводили спеціальне анкетування, ми вивчали все це. Хто кого читає, хто кому подобається. Я вів облік. Анкети розміщували. Їх заповнили і реально надсилали,» - розповідає Єгор Кір’янов. Аудиторія. Частина видань не досліджувала свою аудиторію взагалі і вважала це недоцільним, вважаючи себе журналом для всіх (журнал “NOTA”). Інша частина знала своїх читачів в обличчя. Так, наприклад, журнал «МОЛОКО» Їх аудиторія – 12+. Але є і 40 років. «Я особисто знаю, яким 40 років, і вони дуже перлись від «Молока»». Виховна функція. Так наприклад «Молоко» ніс певний месадж і виховував свою аудиторію. «Це відповідальність велика, ти повинен дуже чітко усвідомлювати, що це читає молодь, при цьому не хочеться уходити в якусь таку… ні, ви що, ми ніколи нічому не вчили! Ми чітко казали: це гарно, а це погано - з нашої точки зору: з моєї особистої точки зору, думки Єгора, чи Сої Лось. Ми намагались все погане залишити за порогом редакції. Оце власне тримало мене дуже сильно, тому що я розумів, що ці діти – вони дуже гарні. Вони всі цікаві. Розуміння того, що ти відповідаєш за цих дітей, що варто їм радити тільки те, що тобі дійсно сподобалось, що може їх чомусь навчити,» розповідає Єгор Кір’янов. Писати для розумної аудиторії. З цим погожуються експерти. «Треба писати завжди не для дурних людей, а для розумних. Треба отак виховувати

35

свою аудиторію. Якщо писати для глупих людей – то ти сам станеш глупим», - каже Богдан Лозицький. Підтримує цю ідею і Влад Азаров: «Треба не тримати читачів за дебілів. Вони все знають і розуміють і дізнаються».» Друк. Зовнішній вигляд і концепція. Багато в чому будувався спираючись на власний смак дизайнерів чи редакторів та інтуїцію. «По продажам та читаності дослідження ніхто не проводив, і робилось все достатньо інтуїтивно, - зазначає Олег Маслов. - Якісь відгуки особисто я отримував тільки від знайомих, там, гарний номер вийшов, не такий гарний. Але це багато в чому суб’єктивно, комусь подобається Агілера, а комусь Менсон». Внаслідок монополізації впливу виданням в певний момент часу і відсутності конкуренції складалась ситуація повної свободи поведінки. Про збірку правил по зовнішньому вигляду, формі, кольоровим сполученням та бренд буки не йшлось. Хоча інші видання і пробували створювати – як наприклад журнал D.JAM. Хоча, як ділиться Богдан Лозицький, щоб створити повний бренд бук «не було вільного часу». Також бренд бук має і видання znaki.fm. Розмір матеріалів. Друк на відміну від інтернету може дозволити собі більшу довжину матеріалу, вважають експерти. «В інтернеті великі статті – навіть цікаві – ніхто не читає, а друкована преса напевно десь виграє, тому що нас можна покласти завжди в туалет і там сидіти і читати», - вважає Богдан Лозицький. Фінанси. Загалом це бізнес експерти називають неприбутковим. Одна з успішних фінансових схем, яка дозволила вижити журналу D.JAM -

коли у

видання є серйозна фінансова підтримка, чиї прибутки незалежні від журналу, як у випадку із журналом D.JAM, якого створив Вірус Мьюзік спершу як іміджеву піар-платформу для реклами компанії та її заходів ( музичного фестивалю електронної клубної музики «Global Gathering» тощо).

Як

розповідає Богдан, «це можна утримувати, балансуючи на межі прибутків: можливо, в нуль вийшов, там десь в мінус, там десь заробив. У результаті в

36

тебе є безкоштовна реклама, на якій ти нормально економиш.» Головною проблемою головною в знаходженні рекламодавців Богдан вбачає в нішевості удиторії музичної журналістики: «Це від початку дуже вузька ніша, яка великій кількості рекламодавців нецікава, тобто великих грошей не заробиш». Крім того, видання часом крім само рекламної, як у ще й функцію формування смаку аудиторії, диктуванню що є круто а що ні. «Все одно треба диктувати, треба формувати смак, треба написати що Армін ван Бюрен, що Федде Ле Грант – це круто. А у нас народ любить, коли круто. У нас ніхто своїми мізками не звик думати», - каже Богдан. Дистрибуція.

Характерна

проблема

для

українського

музичного

журнального ринку – погано налагоджена дистрибуція. «Проблема була з розповсюдженням – я його дуже рідко бачила в продажу в кіосках та на розкладках», - зазначає Міла про журнал “MIXER”. Також проблема -

нечітка політика з рекламою. Так у випадку з

журналом “MIXER” кількість бартерної реклами переважала звичайну - ту, що, власне, і приносила виданню дохід. Один з варіантів покращення ситуації вбачають в розширенні тем від суто музично до близьких до музики – про культуру, одяг, тощо. «Тому що видання про одну музику - це дико нудно. Музика – це ціла культура, вона – це не тільки ноти, звуки. Ще є одяг, графіка, культура,» - каже Богдан Лозицький. Хоча це більше питання суб’єктивного смаку. Так Влад Азаров зазначає, що він би хотів мати видання тільки про музику, тому що йому б так було цікавіше. Важливою частиною журнали вважали написання про

місцевих

музикантів. Це також впливало на популярність журналу, як розповідає Олег Маслов: «Про українські гурти писали регулярно. Думаю, це впливало на популярність журналу , адже про них читали мінімум вони самі та їх друзі». Але дійсно суттєво впливають на популярність журналу

викликає

фідбеки, відгуки потім чи взагалі будь-яку реакцію від читачів на форумах журналу матеріалу про відомих музичних зірок. Найулюбленіший жанр –

37

інтерв’ю: «Якщо взяти навіть дуже погане інтерв’ю з Арміном Ван Бюреном [1], який буде відповідати на кожне питання по одному слову, всі потім писатимуть на форумах: «О, як круто!». А якщо взяти дійсно круте інтерв’ю з менш відомим кимось, хто буде розумно і цікаво якісь речі розповідати – то реакція нульова», - розповідає Богдан Лозицький. Отож вихід – перемішувати матеріали про відомих зірок з матеріалами про менщ популярних. Такий собі договір із мейнстрімом. Наприклад, на обкладинці ставити відому зірку, як розповідає Богдан Лозицький: «Ставимо на обкладинці якихось поп-зірок, але при цьому всередині ставимо щось гарне. Ми рахуємо так: у нас є один персонаж для всіх, інші – для тих, кому щось цікаво». Інтернет. Друк vs. Internet. Також питання, що на порядку денному – це форма видання, тобто формат. Наразі йдуть суперечки щодо валідності друкованої форми і розмови щодо того, що все має дігіталізуватись і переходити в інтернет. Так Богдан Лозицький виступає одним із скептиків, кажучи що друкованих видань не повинно бути, як мінімум в Україні, адже це, як він вважає «нікому не потрібно». Його аргументи - вже традиційні для сучасності – «завантаження безкоштовні, ніхто не купує музику, в інтернеті все відправляється швидше, інтерактивність… Люди просто перестали ходити в магазини купляти музику. Те саме – журнали.» Логічно продовжуючи свою думку, каже, що до кінця року “D.JAM” зникне як друковане видання, і повністю переміститься в інтернет. Ще один аргумент –апеляція до ліні читача, проблему якої вирішує інтернет, забезпечуючи легкі переходи по посиланням, тоді як читачу друкованого журналу доведеться самотужки вбивати в пошукові системи гурти, які сподобаються йому після прочитання номеру. «Вже нікому не хочеться прочитати в журналі про гурт якийсь там, потім прийти включити комп’ютер і знайти її щоб послухати,» - говорить Влад Азаров. Сьогодні, коли у більшості є інтернет чи достатньо вільний доступ до нього, створення

38

друкованого журналу здається експертам анахронізмом. Все переходить онлайн. Але в цьому експерти бачать не стільки проблеми, скільки більшу кількість можливостей. Ще один варіант компромісу традиційних медіа з новими – це варіант онлайн журналу, якому дали можливість існування сервісу типу issue.com, які дозволяють імітувати в інтернеті гортання реального журналу навіть з активними посиланнями. Щоправда в деяких експертів він все одно викликає скепсис і відчуття непотрібного естетства. Головний аргумент проти незручність. «Музичний інтерактивний сайт зручніше. Зручні переходи, в тебе є пошук, теги… Це просто оптимізація. Навіщо винаходити велосипед. Навіщо мені займатись дурницею, гортати сторінки», - каже Богдан Лозицький. Періодичність. Онлайн медіа має підтримувати певну стабільну періодичність оновлення матеріалу, щоб читач знав на що очікувати, а головне, щоб знав, що має очікувати, звикав до цієї стабільності. Друк це виконує за рахунок виходу наступного номеру. Інтернет - за рахунок оновлення сайту. Знову йде мова про бренд буки (brand book), або, як їх також називають, гайд буки (guide book), що складаються від початку створення проекту. Це – збірка певних правил, що, про що і як писати, і як це має потім все виглядати. В першу чергу вони необхідні для усвідомлення того, з яким матеріалом варто, а з яким – не варто працювати. “Новин цікавих може не бути, а може бути багато, і ти повинен розуміти для себе пріоритети, тому гайд буки, за якими це все робиться, в тебе повинно бути все прописано, тому що ця спонтанність вона рано чи пізно все зруйнує», - вважає Богдан Лозицький Фінанси. Але нові можливості, як завжди буває, створюють нові проблеми – «не зрозуміло, як на цьому заробляти», - каже Влад Азаров. І варіант робити частину контенту платним теж здається йому надто утопічною: «Можна робити частину контента платним, якщо всі музичні медіа закрились і ви одні залишились. Ось у вас є інтерв’ю за гроші з гуртом Depeche Mode – читайте його самі, люди підуть і прочитають його в іншому місці.»

39

Дійсно – були спроби робити частину контенту платним. Але, як зазначає Богдан Лозицький, «практика показала, що це не працює. Все повинно бути безкоштовним.». Тим більше, що і в ситуації появи платних сервісів, за які, як каже експерт, «хочеться заплатити. Тим більше, ціни зараз стали не такі високі.». Але коли ми кажемо про Україну – звичка платити за інтернет послуги та інформацію, яка асоціюється з безкоштовним доступом (гарний приклад тут – сервіс збереження інформації ex.ua, який хочуть зробити платним і який є, як Лозицький зазначив, українською «народною голкою») ще досить важко ламається. Потроху люди купують, але це ще тільки починається. «Студенти не будуть купувати пісні по долару. Тому що у них там 10 пісень – це нормально ввечері пиво випити», гроші?

- каже Богдан Лозицький. Як заробляти

На рекламі. «Чим більше відвідувачів – ти дорожче ти можеш

продавати рекламу, рекламні площі», - резюмує Богдан. Гарна відвідуваність у Лозького звучить як 30 000 читачів в день, Влад Азаров понижує до 15 000, яку він називає «вже добре». Реклама. Існує і серйозна різниця в принципі роботи з рекламодавцями та рекламою у друкованих та онлайн медіа. «Журнал може сказати: «У нас шпальта - 50000 гривень. Платіть». А в інтернеті інші технології, там рахують кліки… Теж можна просити велику суму, але треба, щоб була гарна відвідуваність», - пояснює Влад Азаров. Запропоновані заходи для зміни ситуації Монета має два боки. Будь-яка ситуація має дві сторони. Мало розвинута музична інфраструктура в Україні, з одного боку ускладнюючи початок нового проекту чи підтримання вже існуючого, з іншого боку дає більше можливостей і свободи, ніж європейські ринки – ні з ким конкурувати. Але в режимі інтернету, коли фактично ти конкуруєш зі всім світом, постає питання – робити локальне видання, орієнтуючись тільки на локальний ринок, чи пробувати конкурувати зі світовими виданнями? Влад Азаров вважає, що необхідно бути готовим до такої конкуренції. «Треба виходити з метою зробити круте видання не важливо якою мовою. Якщо ставити таку мету,

40

навіть якщо ти програєш, ти зробиш краще, ніж якщо б ти орієнтувався що: ні, туди я не дострибну, буду тут, для нас. Просто якщо вже цим займаєшся – чому б не спробувати», - каже Влад Азаров. Свій стиль.

При великій кількості видань врятувати видання може

тільки свій стиль, вважає Єгор Кір’янов. «Якщо журнал нічим не відрізняється від інших журналів – то подачею інформації. В чому феномен російського журналу «Esquire»? Вони окупились реально за півроку, хоча для цього мало пройти 5 років. Це все подача інформації. Не важливо, про що ти пишеш. Важливо – як ти пишеш», - каже Єгор Кір’янов. Музичні блоги. В ситуації, коли в медіа можуть працювати непрофесійні журналісти, і крім того музичні медіа виконують певне замовлення в першу чергу тих, хто фінансує проект – інвесторів, рекламодавців – а не читачів, актуальну вагу набирають музичні блоги, які є чеснішими. «Ти нічим не заангажований, тобі щось сподобалось, ти поліз. Звичайно на якісь 90 %– ніяка, але є 10 %, заради яких варто звертати увагу на блоги», - каже Влад Азаров. Експерт стоїть на боці «фензінів» – коли автор робить видання саме про ту музику, яка подобається йому. Музичні блоги сприймаються як реальність добра і світла, майбутнє, яке стало сьогоденням, де можлива чесна гра за читача і популярність. «Популярні блоги – вони популярні не просто так. Тут не працює, що ти вклав 100 000 доларів в розкрутку – і його всі знають, а він пусте місце. Тут все по-чесному. Якщо це цікаво і якось авторитетно – то всі будуть знати,» - каже Влад Азаров. Крім того, саме у блогерів журналісти можуть отримувати найновішу інформацію, і найбільш нішеву. Адже музичний журналіст, що працює у виданні, має справу з великою кількістю різної музики і просто фізично не встигає обробляти всі новини, тоді як блогер, що веде конкретний фензін, розбирається в своїй ніші, швидко реагує на новини та знаходить нову інформацію найпершим. «Ти будеш дивитись за ним, тому що він швидше за тебе зробить,» - пояснює Богдан Лозицький.

41

Отож шлях – як вважає Влад Азаров - робити заходи в оффлайні, від імені видання. Він наводить у приклад журнал “D.JAM”, і ми це можемо спостерігати. Хоча тут варто зазначити, що в цьому випадку йшли не від журналу до заходів, а від заходів до журналу.

42

3.2. Контент аналіз У випадку з українськими музичними журналами ми маємо справу з декількома типами організації процесу. Автор на свій розсуд поділив їх на 4 групи, яким відповідають 4 обрані для дослідження музичні журнали (надалі в такому порядку ми і будемо розглядати ці журнали в роботі): •

самостійне непрофесійне починання без особливої фінансової підтримки з боку будь-яких юридичних чи фізичних осіб, з невеликим тиражем для невеликої ніші населення (слухачі джазу, класики тощо): журнал «NOTA» (приватне фінансування, останні півроку існування журналу інвестувалось власником закладів «У Еріка».

•

самостійне напівпрофесійне починання без особливої фінансової підтримки з більш серйозним тиражем: журнал «МОЛОКО»

•

професійне починання з фінансовою підтримкою, але інвестори змінювались: журнал «MIXER» (видавець: видавничий дім «Star Publishing». Їх видання також: «E-Mobile», «Digital»)

•

непрофесійне починання з серйозною фінансовою підтримкою, що починало як частина та іміджеві платформа холдингу, з середнім тиражем, єдине досі існуюче видання з усіх перерахованих вище: журнал «D.JAM» (компанія-власник: ВИРУС Music. Також їх проекти – фестивалі Global Gathering Ukraine, Godskitchen Ukraine, I AM TECHNO, головний клубний портал України TOPDJ, радіо KISS FM, лейбл (за 7 років існування випустили більше 250 релізів клубної музики).

Три з представлених журнали - журнал «NOTA», журнал «MIXER» і журнал «D.JAM» - є музичними повністю, журнал «МОЛОКО» - підлітковий журнал, де музичні матеріали займають більше 40 % шпальт від усього контенту, а також виходять на обкладинку. Кількісно обчислення кількості музичних матеріалів в журналі „МОЛОКО” представлені в таблиці 3.2.1.

43

Таблиця 3.2.1. Кількісне представлення використаних жанрів та тематики матеріалів. новини

інші музичні матеріали

інтерв'ю

рецензії

фоторепортаж

репортаж о б ' є м

№

9 3(48)

місяць

рік

к-ть сторінок

загальна к-ть матеріалу (в шпальтах)

к-ть матеріалів

об'єм в шпальтах

к-ть матеріалів

12

1

грудень

2001

68

54

27

березень

2005

68

52

11.5

8(65)

серпень

2006

68

59.2

18.7

6(75)

червень

2007

68

55

32

в середньому

55.1

процент матеріалів на музичну тему від усіх матеріалів

в

матеріали на музичну тему

22.3

9

5.25

0.6

0.4

об'єм в шпальтах

к-ть матеріалів

об'єм в шпальтах

к-ть матеріалів

об'єм в шпальтах

6

13

8

9.2

6

1.7

4

4.5

5

6

7

1

7

8.2

6

6

7

1

7

9.8

9

10

7

1

6

8.9

7

7.8

6.75

1.2

к-ть матеріалів

1

0.25

об'єм в шпальтах

1.5

0.4

к-ть матеріалів

4

2

3

3 .

5

3

5

2.5

2 .

6

40.51

Позиціонування.

ш п а л ь т а х

Журнал «NOTA» був журналом для ніші любителів

джазу. І, як зазначив в інтерв’ю його редактор Вячек Криштофович-Молодший, особливо аудиторію не обирали. Журнал «МОЛОКО» - підлітковий журнал. Журнал «MIXER». Слоган: «Про музику і навіть більше». Журнал «D.JAM». Слоган : спочатку «Профессионально о клубной культуре» (професійно про клубну культуру, D.JAM, №3, июль-август, 2006.), потім стає «Интересно о клубной культуре» (цікаво про клубну культуру), (D.JAM, №6(11), июль-август, 2007. ), «Зеркало клубной культуры»(дзеркало клубної культури, D.JAM, №4(19), квітень, 2008.) Мова. Українською пише журнал “NOTA”, російською – «МОЛОКО» та “D.JAM”, «МОЛОКО» має статті обома мовами Дистрибуція: Більшість з названих журналів розповсюджувались через кіоски. Дійсно широка мережа розповсюдження – у журналу “DJAM”. Як зазначається в

44

кожному номері журналу на передостанній сторінці, журнал можна купити в мережі кіосків «Союз-Друк», на розкладках всіх станцій метрополітену, в магазинах «Преса», у Flymusic DJ School , «Депо Джинс», ТЦ «Арена». Він продається

в

містах

України:

Київ,

Полтава,

Винниця,

Севастополь,

Дніпропетровськ, Сімферополь, Донецьк, Тернопіль, Житомир, Ужгород, Івано-Франківськ, Харків, Кіровоград, Херсон, Кривий ріг, Фастів, Луцьк, Хмельницький, Львів, Черкаси, Мелітополь, Чернівці, Одеса. Безкоштовно розповсюджується в мережі ресторанів «Якіторія» та «Кофе-хауз», в нічних клубах Vodka bar, Saxone, Prime, Forsage, The Most open air, Panorama bar, Cinema club. Обкладинка. Журнал “NOTA” має 100 % обкладинок з іноземними зірками. Серед них: гурт «The Beatles» (№14, січень лютий 2004 р.), джазист Майлз Девіс (Miles Davis) (№1(№12), 2003 р.,&№5-6, 2002 р.), блюзмен Джон (Лі Хукер) (John Lee Hooker) (№2(№6), 2001 р.). У журнала «МОЛОКО» можна прослідкувати «зіркову» тенденцію. З 4 номерів: Фагот (№9, грудень, 2001 р.), .), Moby (№3 (48), березень, 2005 р.), гурт «Бумбокс» (№8 (65), серпень, 2006 р.), Софі ЕллісБекстор (№6 (75), червень, 2007 р.). Контент-аналіз показав, що журнал порівну ставить на обкладинки українських та іноземних зірок (по 50 % від усіх обкладинок номерів кожен). Кількісні дані представлені в таблиці 3.2.2, на основі якої побудована діаграма 3.2.1. Таблиця 3.2.2. Кількісне представлення зображення на обкладенці та кількості матеріалів для різних героїв повідомлення для журналу „МОЛОКО” на обкладинці

№ 9

місяць

рік

матеріали про

укр зірка

зарубіжна зірка

к-ть сторінок

к-ть

к-ть

1

грудень

2001

68

3(48)

березень

2005

68

8(65)

серпень

2006

68

6(75)

червень

2007

68

1 1 1

українськиx зірок

російських зірок

іноземних зірок

загальна к-ть

в шпальтах

загальна к-ть

в шпальтах

загальна к-ть

в шпальтах

6

8

5

1.2

14

10.2

4

4

1

1

11

6

3

5

0

0

11

8.6

1

0.1

0

0.4

15

11.7

45 в середньому

0.5

0.5

3.5

4.28

1.5

0.65

12.75

9.13

продовження таблиці 3.2.2. Загальна тенденція щодо зображення на обкладинці для різних героїв повідомлення для журналу „МОЛОКО” наданий у діаграмі 3.2.1. Діаграма 3.2.1. Кількісне представлення зображення на обкладинці для різних героїв повідомлення для журналу „МОЛОКО” Журнал "МОЛОКО". Обкладинка

з українськими зірками 0.5 50%

з іноземними зірками 0.5 50%

з іноземними зірками з українськими зірками

З 11 номерів журналу “MIXER”– на обкладинці 10-ти з них – відомі музичні зірки: Мадонна (№1, квітень, 2006 р. і №4, квітень, 2008 р.), Олег Скрипка (№9, грудень, 2006 р.), Esthetic Education (№4, квітень, 2007 р.), Віктор Цой (№6, червень, 2007 р.), Курт Кобейн (№9, вересень, 2007 р.), Ілля Лагутенко (№10, жовтень, 2007 р.), Авріл Лавін (№11, грудень, 2007 р.), Кайлі Міноуг (№1, січень, 2008 р.), Роббі Уільямс (№3, березень, 2008 р.). Як показало дослідження, журнал порівну ставить на обкладинку українських та іноземних зірок ( по 40% від усіх обкладинок номерів), і 20% припадає на обкладинки з російськими зірками. Кількісні дані представлені в таблиці 3.2.3, на основі якої побудована діаграма 3.2.2.

46

Таблиця 3.2.3. Кількісне представлення зображення на обкладенці та кількості матеріалів для різних героїв повідомлення для журналу „MIXER” на обкладинці

№

місяць

рік

к-ть сторінок

матеріали

укр зірка

рос зірка

зарубіжна зірка

к-ть

к-ть

к-ть

1

про укр зірок

про рос зірок

про зарубіж зірок

к-ть матеріалів

об'єм в шпальтах

к-ть матеріалів

об'єм в шпальтах

к-ть матеріалів

об'єм в шпальтах

7

8.4

2

4.3

37

36.7

1

квітень

2006

98

9

грудень

2006

98

1

10

9.9

4

0.8

28

10.5

4

квітень

2007

98

1

14

25.9

1

1.5

55

34.4

6

червень

2007

98

4

0.7

13

11.51

38

42

9

вересень

2007

98

1

4

7.1

4

0.6

36

46.2

0.4

7.8

10.4

4.8

3.7

38.8

34

1

0.4

середнє

0.2

Діаграма 3.2.2. Кількісне представлення зображення на обкладинці для різних героїв повідомлення для журналу „MIXER” Журнал "MIXER". На обкладинці

українська зірка 0.4 40%

іноземна зірка 0.4 40%

українська зірка російська зірка іноземна зірка

російська зірка 0.2 20%

Журнал «D.JAM», як і казав його чинний редактор Богдан Лозицький, «перемішує» відомих і не дуже відомих, використовуючи для зацікавлення читача поп-зірку на обкладинці. Щоправда, на відміну від MIXER’а, тут поп-

47

зірок на обкладинках менше. Так з 20 номерів маємо «зіркових»: голландський діджей Armin Van Buuren (№4(9), травень , 2007 р.), Marco V (№1 (27), січеньлютий, 2009 р.), The Crystal Method (№9 (35), листопад, 2009 р.), Річі Хоутін aka Plastikman (№10 (46), грудень, 2010 р.), Fedde Le Grand (№3 (49), квітень, 2011). Таким чином дослідження показало, що на 67% обкладинок журналу “D.JAM” зображені іноземнимі зірки на них, а на 33% обкладинок – взагалі не знаменитість (або просто якась модель, або взагалі малюнки, графіка, мультиплікаційні персонажі). Кількісні дані представлені в таблиці 3.2.4, на основі якої побудована діаграма 3.2.3. Таблиця 3.2.4. Кількісне представлення зображення на обкладенці та кількості матеріалів для різних героїв повідомлення для журналу „MIXER” на обкладинці іноземна зірка

№

місяць

рік

к-ть сторінок

2

травеньчервень

2006

68

6(11)

липеньсерпень

2007

100

2(17)

лютий

2008

100

к-ть

матеріали

не знамени тість

к-ть 1 1 1

про укр зірок

про рос зірок

к-ть матеріалів

об'єм в шпальтах

к-ть матеріалів

14

12.25

7

4.45

2

6

5.5

1

об'єм в шпальтах

про іноземних зірок к-ть матеріалів

об'єм в шпальтах

21

20.75

1.15

81

22.48

0.5

58

24

9(35)

листопад

2009

100

1

4

2.7

82

31.3

10(46)

грудень

2010

84

1

1

0.3

49

19.7

3(49)

квітень

2011

84

1

7

10.2

46

22.3

6.5

5.9

в середньому

0.7

0.3

0.5

0.28

56.17

23.4

Діаграма 3.2.3. Кількісне представлення зображення на обкладинці Журнал "D.JAM". На обкладинці для різних героїв повідомлення для журналу „MIXER”

не знаменитість 0.3 33%

іноземна зірка 0.7 67%

48

Зміст. Так як D.JAM починав як іміджеве видання (фактично як продовження брошурки ВІРУС інфо компанії ВІРУС Мьюзік), отож багато в ньому було піар матеріалу компанії та її заходів (концертів, релізів тощо) і також музичному порталу top Dj, який також є дітищем компанії ВІРУС Мьюзік. Так був темою №3 (липень-серпень 2006 р.) стало нагородження Top Dj AWARDS, плюс реклама заходів ВІРУС Мьюзік (фестивалю Godskitchen) і реклама релізів ВІРУС Мьюзік, в №4(9) ( травень 2007 р.) розповідалось про фестиваль Global Gathering, який також організовує ВІРУС Мьюзік, а №1 (липень 2010 р.) був повністю присвячений йому, учасникам та організаторам (і по суті є піар продуктом ). Крім того по суті журнал говорить про зірок, які або виступали на фестивалях компанії, або мають виступати, таким чином підтримуючи фінансово акції компанії. Таким чином журнал є частиною величезного клубного холдингу, чи вірніше корпорації (як і має роботи успішний журнал на думку Влада Азарова). Крім того, таке видання виконує крім рекламної ще й функцію формування смаку аудиторії, диктуванню, що є круто, а що ні. Як пишуть: Стиль. Текст. Музична критика, аналітична музична журналістика – можна таку знайти у виданні “NOTA”. Стиль подачі стриманий, на відстані поваги до приватного простору читача, без особливо ексцентричних епітетів, образі, тем. Але наразі зовсім інша ситуація в журналі «МОЛОКО». Характерна не глибина, а яскравість подачі. Як стало відомо з інтерв’ю, і по ходу тексту також видно, що часто використовується додумування (по принципу «якщо немає гарної інформації – краще придумай».) Стиль фамільярний, вільний, звертається до читача як до друга (звороти типу «любі читачі»), але як до молодшого, якому варто прививати все найкраще і дуже обережно пропонувати інформацію.

49

Журнал «MIXER» дозволяє собі трохи фамільярний, фривольний, звертається до читача наче до гарного друга. З іншого боку, це робить свою справу – це приємно читати, по своєму затягує та чіпляє. Система рубрик. В журналі «MIXER» (наводиться в порядку читання журналу, з 1 до останньої сторінки) музичні матеріали діляться на рубрики: •

«Музобоз», в який входять «Новини» (на 2-3 речення кожна новина, кілька штук і одна на півсторінки), «Коли зірка піде» - підрахування різних довільних параметрів,яким надають певну кількість балів, тобто років. Наприклад у випадку з Емінемом (американський реп-співак) «одружився» - це «+3» бала, розвівся – «-2», знову одружився – «+5». І потім

виводять

прогнозований

рік

смерті

та

пишуть

коментар

психоаналітика (підозрюємо – уявного, «Пряма мова» - цитата рок-зірки).

•

«Заслуханий артист» - зірку просять назвати свої улюблені альбоми (заслухані). Розмір: 1 шпальта.

•

Playlist – поради що закачати в цьому місяці. Розмір: 1 шпальта.

•

«Зал слави» - журнал відбирає кращу пісню в історії музики. Розмір: 2 шпальти.

• «20 фактів про…» - 20 фактів про певного артиста/гурт •

Інтерв’ю з різними зірками, змінює назву рубрики залежно від номера, зірки і теми

•

Різні рубрики, що змінюються залежно від специфіки номера штибу «Hot 100», «15 скандальних витівок» і т.д.

• «Альбоми» – рецензії на нові музичні альбоми У журналі «МОЛОКО» рубрики створювались і називались під матеріал кожного конкретного номеру. Стабільних не було. У журналі «D.JAM» порядок рубрик іноді змінюється. Деякі рубрики можуть бути відсутні в одному конкретному номері і присутні в іншому. Музичні матеріали діляться на рубрики: •

«Новини» (2-3 шпальти) (вони ж «Всячина» в №2(17) лютий, 2008)

50

• «Звіт» - звіт с вечірок, фестивалів • «Презентація» •

«Дивись в обидва» - презентація музиканта чи музичної події.

•

«Ексклюзив» - інтерв’ю з відомою зіркою (зазвичай

- матеріал з

обкладинки) •

«Лікбез» - розгляд певної теми, пов’язаної з музикою

• «Рентген» • «Поп дискурс» •

«Аудіо» - рецензії на диски

•

«Як це працює» - про музичне (діджейське) обладнання, з коментарями від музикантів, про нові прийоми живих шоу тощо.

•

«Гаджети» - про цікаві технічні пристрої

•

«Техноген» - про музичне (діджейське) обладнання і програмне забезпечення для написання музики

•

«Чтиво» - роздуми на близькі до музики теми (та клубної культури)

• Календар – афіші подій •

Funтастика

У журналі «NOTA» музичні матеріали діляться на рубрики: •

«Портрет» - про музичну особистість

•

«Профіль»- про музичну особистість

• «На живця» - репортаж з музичної події •

«Cd revue» – рецензії на нові диски (надходження), поряд з ними йдуть «Шедеври» та «Рарітети» (в журналі оригінально мають назву французькою відповідно “Chefs-d'oeuvre” та “Rarities”) – відповідно про диски, що журнал вважає шедеврами та раритетами

•

«лейбл» - про різні музичні рекордингові лейбли та пов’язані з цим теми. Крім того, в журналі іноді з’являється розділення його на досить фізичні

частини – наприклад, як в №1(12), 2003 & №5-6, 2002 р. - «Класика» (де про класичних музикантів» та «На живця» (різні репортажі з музичних подій). Роль

51

роздільника грає одна шпальта, на якій написаний зміст наступної частини журналу. Також багато матеріалів йде без рубрик. Жанри. Головні журналістські жанри, які можна зустріти в музичному журналі. В принципі, це ті ж жанри, які можна зустріти зазвичай і в інших виданнях, в тому числі – загального інтересу: репортаж, новина (характерно для видань до 2008 року більше, з часу приходу інтернету, а також його більшому розповсюдженню територією України як жанр втрачає свою важливість для журналу і перетворюється на аналітику У більш ранній номерах журналів (в 2001 році наприклад) навіть друкувалися тексти пісень (так в журналі «МОЛОКО» №9, грудень, 2001, був надрукований текст російського на той момент популярного гурту Би-2 «Моя любов» і постери зірок, які юні читачі вішали на свої стіни і милувались. Дуже популярними до ери інтернету також були «клуби знайомств», які також часто влаштовувались і через музичні журнали (до того вони були в різних загальних підліткових журналах типу “Cool Girl”) В досліджуваних журналах ми зустрічаємо наступні: інтерв’ю, репортаж, фоторепортаж, рецензія. Також в цих журналах можна зустріти аналітичні матеріали (так в журналі «D.JAM»),

есеїстку та нариси (так в журналі

“NOTA”). У дослідженні ми включили їх в категорії «інші музичні матеріали» – роздуми на музичні та близькі до них теми. Так як ці журнали всі починали видаватись ще до такої масової популярності інтернету, в них присутній жанр новин. Під час глибинних інтерв’ю експерти зазначали, що інтерв’ю – це найкращий жанр для музичного журналу. Контент аналіз показав, що інтерв’ю займає значний процент від кількості матеріалів та загального об’єму всіх музичних матеріалів. Але не у всіх виданнях. Хоча воно в більшості лідирує за об’ємом – тобто за кількістю зайнятих шпальт. Так в журналі “NOTA” найбільш використовуваним жанром по кількості одиниць матеріалів є рецензії (47 % від усіх музичних матеріалів), далі йдуть

52

репортажі (22 %), інші музичні матеріали (16%), інтерв’ю (13%) і новини (2%). Щоправда, інтерв’ю лідирує тут за об’ємом зайнятих шпальт від обсягу всіх музичних матеріалів (34 %). Далі йдуть репортажі (27 % ), інші музичні матеріали – 26 %, рецензії (12 %) і новини, які займають 1 % шпальт від усіх матеріалів. Кількісно дані представлені в таблиці 3.2.5., на основі якої побудовані діаграма 3.2.4. та діаграма 3.2.5. Таблиця 3.2.5 Кількісне представлення використовуваних жанрів для журналу “NOTA” новини №

місяць

к-ть сторінок

рік

к-ть матеріалів

інтерв'ю

об'єм в шпальтах

рецензії

інші музичні матеріали

репортажі

к-ть матеріалів

об'єм в шпальтах

к-ть матеріалів

об'єм в шпальтах

к-ть матеріалів

об'єм в шпальтах

к-ть матеріалів

об'єм в шпальтах

2(6)

2001

38

5

12.3

20

2.9

7

5

5

8

1(12), 5-6

2003, 2002

62

5

12

29

6.5

11

20.2

13

20

2003

66

8

30.5

18

6.9

5

12.7

4

7.7

2004

50

2

9.5

18

7.3

9

11.5

3

11

2004

50

4

9

3

3.4

10

12

6

11.6

4.8

14.7

17.6

5.4

8.4

12.3

6.2

11.7

2-3 (13) січеньлютий березень -квітень

14 15 в середньому

4

3.3

0.8

0.7

Діаграма 3.2.4 Кількісне представлення використовуваних жанрів в кількості матеріалів для журналу “NOTA” Жанри. Журнал "NOTA". К-ть матеріалів

інші музичні матеріали 6.2 16%

новини 0.8 2%

інтерв'ю 4.8 13%

репортажі 8.4 22%

рецензії 17.6 47%

53

Діаграма 3.2.5 Кількісне представлення використовуваних жанрів в обсязі зайнятих матеріалами шпальт, для журналу “NOTA” Жанри. Журнал "NOTA". В шпальтах

новини 0.7 1% інші музичні матеріали 11.7 26% інтерв'ю 14.7 34%

репортажі 12.28 27%

рецензії 5.4 12%

В журналі «МОЛОКО» найбільша кількість одиниць матеріалів належить до категорії «інші музичні матеріали» (25 % від всіх музичних матеріалів). Потім йдуть рецензії (24 %), інтерв’ю (22 %), новини (19%), репортажі (9 %) і фоторепортажі (1% ). За об’ємом – тобто за кількістю зайнятих шпальт – також лідирує інтерв’ю (41 % від усього обсягу шпальт, зайнятих музичними матеріалами). Далі йдуть інші музичні матеріали (37 %), репортажі (12 %), рецензії (6 %) і однакову кількість – 2% - набрали фоторепортажі та новини (див. Табл. 3.2.1). На основі кількісних даних, представлених в табл. 3.2.1., побудовані діаграма 3.2.6. та діаграма 3.2.7. Діаграма 3.2.6 Кількісне представлення використовуваних жанрів в кількості матеріалів для журналу “МОЛОКО”

54 Журнал "МОЛОКО". Жанри. К-ть одиниць матеріалів

репортажі фоторепортажі 2.5 9% 0.25 1%

новини 5.25 19%

рецензії 6.75 24%

інтерв'ю 6 22%

інші музичні матеріали 7 25%

Діаграма 3.2.7 Кількісне представлення використовуваних жанрів в обсязі зайнятих матеріалами шпальт, для журналу “МОЛОКО” Журнал "МОЛОКО". Жанри. Об'єм (в шпальтах)

репортажі 2.6 12% фоторепортажі 0.4 2%

рецензії 1.2 6%

новини 0.4 2%

інтерв'ю 8.9 41%

інші музичні матеріали 7.8 37%

В журналі “MIXER” найбільша кількість матеріалів написана в жанрі рецензія (50 %), далі йдуть новини (21 %), інші музичні матеріали (17 %),

55

інтерв’ю (9%) і репортажі (3%). За кількістю зайнятих шпальт – на першому місці з відривом «інші музичні матеріали» (52%), далі йдуть інтерв’ю (22%), рецензії (14%), репортажі (9 %) і новини (3 %). Кількісно дані представлені в таблиці 3.2.6., на основі якої побудовані діаграма 3.2.8. та діаграма 3.2.9. Таблиця 3.2.6. Кількісне представлення використовуваних жанрів для журналу “MIXER” новини к-ть сторіно к

к-ть матеріалів

в шпальт ах

к-ть матеріалів

рецензії

в шпальт ах

к-ть матеріалів

інші музичні матеріали

репортаж(звіт)

в шпальт ах

№ 1

місяць квітень

2006

98

16

3

5

14.3

16

8

9

грудень

2006

98

4

0.7

4

7.5

25

7

4

квітень

2007

98

12

1.5

2

8

26

8

6

червень

2007

98

13

1.5

5

15.8

28

9

вересень

2007

98

7

1

5

15

10.4

1.54

4.2

12.1

в cередньому

рік

інтерв'ю

к-ть матеріалів

в шпальт ах

к-ть матеріалів

в шпальт ах

6

31

10

31.5

12

24.4

7

32.2

21

7

28

5

8.4

29.4

2

3

8

1

1

27

9

4

24.4

8

1.4

Діаграма 3.2.8 Кількісне представлення використовуваних жанрів в кількості матеріалів для журналу “MIXER” Журнал "MIXER". Жанри. К-ть матеріалів

інші музичні матеріали 8.4 17%

новини 10.4 21%

репортажі 1.4 3%

інтерв'ю 4.2 9%

рецензії 24.4 50%

56

Діаграма 3.2.9 Кількісне представлення використовуваних жанрів в обсязі зайнятих матеріалами шпальт, для журналу “MIXER” Журнал "MIXER". Жанри. В шпальтах

новини 1.54 3% інтерв'ю 12.12 22%

інші музичні матеріали 29.42 52% рецензії 8 14%

репортажі 5 9%

В журналі “D.JAM” найбільш використовуваним жанром за кількістю одиниць матеріалів є рецензія (55 %), далі йдуть новини (28 %), інтерв’ю (11 %) та однакову кількість – 3 % - набрали репортажі та інші музичні матеріали. За обсягом найбільшими є інтерв’ю (40%), далі йдуть рецензії (21%), інші музичні

57

матеріали (20%), новини (11%) та репортажі (8%). Кількісно дані представлені в таблиці 3.2.7., на основі якої побудовані діаграма 3.2.10. та діаграма 3.2.11. Таблиця 3.2.7. Кількісне представлення використовуваних жанрів для журналу “D.JAM” новини

інтерв'ю

рецензії

репортаж

інші музичні матеріали

к-ть матеріалів

об'єм в шпаль -тах

к-ть мате ріалі в

об'єм в шпаль -тах

к-ть матеріалів

об'єм в шпаль -тах

к-ть матеріалів

об'єм в шпаль -тах

к-ть мате ріалі в

об'єм в шпаль -тах

3

4

№

місяць

рік

об'єм журналу (стор)

2

2006

68

15

6

13

22

4

1

1

1

2007

10

18

4

9

11.5

45

10

3

1.5

2(17)

травеньчервень липеньсерпень лютий

2008

100

13

4

5

12.5

45

10

1

1

2

11

9(35)

листопад

2009

100

27

5

3

10

54

13

2

4

3

16

10(46)

грудень

2010

84

16

3

2

9

31

6

2

4

2

7

3(49)

квітень

2011

84

15

3

10

21.5

27

6

2

6

3

6

89

17.3

4.2

7

14.4

34.3

7.7

1.83

2.9

2.2

7.3

6(11)

в середньому

Діаграма 3.2.10 Кількісне представлення використовуваних жанрів в кількості матеріалів для журналу “D.JAM” Журнал "D.JAM". Жанри. К-ть матеріалів

репортажі 1.8 3%

рецензії 34.3 55%

інші музичні матеріали 2.2 3% новини 17.3 28%

інтерв'ю 7 11%

Діаграма 3.2.11

58

Кількісне представлення використовуваних жанрів в обсязі зайнятих матеріалами шпальт, для журналу “D.JAM” Журнал "D.JAM". Жанри. В шпальтах.

інші музичні матеріали 7.3 20%

новини 4.2 11%

репортажі 2.92 8%

інтерв'ю 14.4 40% рецензії 7.7 21%

Отож серед найбільше використовуваний жанр за кількості одиниць матеріалу в українських музичних друкованих журналах – це рецензії, а за а за обсягом (в шпальтах) в більшості журналах – інтерв’ю (тільки в журналі “MIXER” їх обійшли інші музичні матеріали. Розмір матеріалів. Як і зазначав в інтерв’ю Богдан Лозицький, друкована преса може дозволити собі довгі матеріали. Це характерно для більшості досліджуваних нами видань – в журналі “NOTA” матеріали сягають подеколи 6 шпальт, в журналі «МIXER» - навіть 10 шпальт. Журнал «DJAM» також дозволяє собі матеріали текстом на 4 шпальти і більше. Виключення – журнал «МОЛОКО». Більшість матеріалів журналу розміром до двох шпальт. Герой повідомлення.

59

Як показало дослідження, більшість матеріалів в українських музичних журналах – про іноземних зірок, зазвичай відомих (для збільшення читаності, щоб купили, впливають на популярність). Так в журналі “NOTA” про іноземних зірок написано 65% матеріалів від усіх музичних матеріалів журналу (72 % в шпальтах). Про українських музикантів – 33 % матеріалів від усіх музичних матеріалів журналу (24% в шпальтах), про російських – 2 %. Кількісні дані представлені в таблиці 3.2.8, на основі якої побудовані діграма 3.2.12. та діграма 3.2.13.

Таблиця 3.2.8. Кількісне представлення матеріалів для певних героїв публікацій, для журналу “NOTA” на обкладинці

зарубіжна зірка №

місяць

рік

к-ть сторінок

к-ть

матеріали про українських зірок

російських зірок

к-ть матеріалів

к-ть матеріалів

2(6)

2001

38

1

4

1(12),5-6

2003.

2002

62

1

2-3(13)

2003

66

1

об'єм в шпальтах

іноземних зірок

об'єм в шпальтах

к-ть матеріалів

об'єм в шпальтах

9.4

1

1.7

26

13.1

15

7.5

1

3

28

31.4

16

11.3

25

41.5

18

28.95

14

січеньлютий

2004

50

1

15

12.25

15

березеньквітень

2004

50

1

7

3.4

2

3

14

13

53.2

1

11.4

8.8

0.8

1.54

22.2

25.6

в середньому

Діаграма 3.2.12. Кількісне представлення кількості матеріалів для певних героїв публікацій, для журналу “NOTA”

60 Журнал "NOTA". Про кого писали. К-ть матеріалів

українські зірки 11.4 33%

іноземні зірки 22.2 65%

російські зірки 0.8 2%

Діаграма 3.2.13. Кількісне представлення кількості зайнятих шпальт матеріалами про певних героїв публікації, для журналу “NOTA”

Журнал "NOTA". Про кого писали (в шпальтах)

українські зірки 8.77 24%

російські зірки 1.54 4% іноземні зірки 25.59 72%

61

В журналі «МОЛОКО» це 72% матеріалів про іноземних зірок від усіх музичних матеріалів журналу (65% в шпальтах). Про українських музикантів – 20 % матеріалів від усіх музичних матеріалів журналу (30% в шпальтах), про російських – 8 % (5% в шпальтах). Кількісні дані представлені в таблиці 3.2.2, на основі якої побудовані діграма 3.2.14. та діграма 3.2.15. Діаграма 3.2.14. Кількісне представлення матеріалів про певних героїв публікації, для журналу «МОЛОКО» Журнал "МОЛОКО". Про кого писали. К-ть матеріалів

українські зірки 3.5 20%

російські зірки 1.5 8%

українські зірки російські зірки іноземні зірки

іноземні зірки 12.75 72%

Діаграма 3.2.15.

62

Кількісне представлення кількості зайнятих шпальт матеріалами про певних героїв публікації, для журналу «МОЛОКО» Журнал "МОЛОКО". Про кого писали. В шпальтах.

українські зірки 4.28 30%

українські зірки російські зірки іноземні зірки іноземні зірки 9.13 65% російські зірки 0.65 5%

В журналі “MIXER” це 76 % матеріалів про іноземних зірок від усіх музичних матеріалів журналу (70% в шпальтах). Про українських музикантів – 15 матеріалів від усіх музичних матеріалів журналу (22% в шпальтах), про російських - 9% ( 8% в шпальтах). Кількісні дані представлені в таблиці 3.2.3 на основі якої побудовані діграма 3.2.16 та діаграма 3.2.17.

Діаграма 3.2.16

63

Кількісне представлення матеріалі для певних героїв публікації, для журналу “MIXER” Журнал "MIXER". Про кого пишуть (к-ть матеріалів)

українські зірки 7.8 15%

російські зірки 4.8 9%

іноземні зірки 38.8 76%

українські зірки

російські зірки

іноземні зірки

Діаграма 3.2.17. Кількісне представлення кількості зайнятих шпальт матеріалами про певних героїв публікації, для журналу “MIXER” MIXER. Про кого пишуть (в шпальтах)

українські зірки 10.4 22%

російські зірки 3.742 8%

іноземні зірки 34 70%

українські зірки російські зірки іноземні зірки

64

В журналі “D.JAM” це 89% матеріалів про іноземних зірок від усіх музичних матеріалів журналу (79% в шпальтах). Про українських музикантів – 10 % матеріалів від усіх музичних матеріалів журналу (20% в шпальтах), про російських - 1% матеріалів ( 1% в шпальтах). Хоча тут варто зазначати, що в перших номерах журналу (наприклад, №2, травень-липень 2006 року) новини розділені на окремо «Ua News», що йдуть першими, на 2 шпальти. За ними – «Global News», на 2 шпальти. Надалі два розділи змішують просто в один – «Новини» (вони ж “News”, «Всячина» тощо). Кількісні дані представлені в таблиці 3.2.4 на основі якої побудовані діграма 3.2.18 та діаграма 3.2.19. Діаграма 3.2.18 Кількісне представлення кількості матеріалів про певних героїв публікації, для журналу “D.JAM” Журнал "D.JAM". Про кого пишуть. К-ть матеріалів

українські зірки 6.5 10%

російські зірки 0.5 1%

українські зірки російські зірки іноземні зірки

іноземні зірки 56.17 89%

Діаграма 3.2.19. Кількісне представлення кількості зайнятих шпальт матеріалами про певних героїв публікації, для журналу “D.JAM”

65 Журнал "D.JAM". Про кого пишуть (в шпальтах)

українські зірки 5.9 20%

російські зірки 0.28 1%

іноземні зірки 23.4 79%

Таким чином, можна побачити, що найбільше про іноземних музикантів з досліджуваних журналів пише журнал “D.JAM” - 89% матеріалів про іноземних зірок від усіх музичних матеріалів журналу (79% в шпальтах). Найбільша кількість матеріалів про українських – в журналі “NOTA” (33 %), а витрачених на це шпальт – в журналі «МОЛОКО» (30 %). І найбільше про російських музикантів пише журнал “MIXER” - 9% від усіх музичних матеріалів журналу ( 8% в шпальтах). Найменша кількість матеріалів, присвячених іноземним музикантам в журналі “NOTA” - 65% матеріалів. Найменший процент шпальт від усіх музичних матеріалів вони займають в журналі «МОЛОКО» - 65 % шпальт. Про українських музикантів найменше пишуть у журналі “D.JAM” – 10 % матеріалів від усіх музичних матеріалів журналу та 20% шпальт. Він же пише найменше і про російських музикантів - 1% матеріалів ( 1% в шпальтах). Матеріали про маловідомих зірок та українських музикантівпочатківців. Журнал “NOTA” має репортажі з концертів молодих українських джазових та класичних музикантів. Зазвичай це – учні музичних шкіл.

66

Журнал «МОЛОКО» має кілька матеріалів подеколи про маловідомих чи підзабутих українських музикантів. Але так як орієнтація на 12+, більше місця відводиться для матеріалів з відомими закордонними обличчями. В журналі «MIXER» є майже незмінна рубрика «Нове ім’я», в якій розповідається в жанрі інтерв’ю або іншому музичному матеріалі про маловідомий український гурт або виконавця. Жанр: інтерв’ю. Розмір зазвичай на одну шпальту. Загалом у всіх журналах їх небагато. Мотив зрозумілий – адже найбільше читачів приваблюють відомі імена, більшою мірою причому – іноземні. Заманювання.

У

кожного

журналу

«заманювання» (іронічно можна це назвати

є

свій

набір

способів

«ловлею на живця»). Так В

журналі “NOTA” це: •

Плакат (постер)(плакат John Lee Hooker в номері «NOTA, №2 (№6), 2001 і Lennu Kravitz в номері NOTA, січень-лютий (№14), 2004 )

В журналі «МОЛОКО» це: • «Книга жалоб» - друкуються потім в номері листи читачів також.

• Крім того в ранніх номерах практикується так званий «Клуб знайомств», куди можна надсилати інформацію про себе та контакти, яку потім друкують в номері – і наступні читачі мають змогу тобі написати.

•

Постер (так в №9, грудень, 2001 – постер співака тоді актуального Енріке Іглесіаса, який якраз випустив новий альбом ‘Escape”

В журналі «MIXER» це: • «Листи читачів» - заманювання в тому, що автори всіх надрукованих в журналів листів отримують у подарунок ліцензійні диски. Також там є міні рубрика «Кадри вирішують все!» , де читачі надсилають свої фото, де вони сфотографувались з зірками. За це журнал обіцяє приз – якщо фотографія справжня і на ній дійсно цей читач.

• Рубрика «20 фактів про…» - різні цікаві факти про гурти

67 •

Вставка «Пряма мова» в різних частинах тексту - цитати різних зірок

•

Рубрика «Скільки йому залишилось» - підсумовують різні довільні параметри,яким надають певну кількість балів, тобто років. Наприклад у випадку з Емінемом - «одружився» - це «+3» бала, розвівся – «-2», знову одружився – «+5». І потім виводять прогнозований рік смерті та пишуть коментар психоаналітика (підозрюємо – уявного).

Аудиторія. Як можемо побачити по контенту та стилю подачі, журнал «МОЛОКО», воно орієнтується, як і зазначав в інтерв’ю головний редактор Єгор Кір’янов, на вік 12+. Це видно і зі стилю написання текстів, вибору слів, епітетів, з подачі матеріалів, вибору тем, графічного оформлення журналу, Журнал «D.JAM», як показує дослідження, орієнтований на «клаберів» люди, що ходять в нічні клуби танцювати під електронну музику. Характерно вживання наркотичних речовин, що змінюють стан свідомості. Таким чином на сторінках часом відкрито говориться про наркотики, вони є частиною дискурсу. Як приклад порівняння, контент британського журналу «Q magazine» має ознаки орієнтації на чоловічу аудиторію: • на відміну від українських музичних видань, немає типової реклами жіночих засобів гігієни (парфумів тощо). Зате є реклама чоловічих.

•

Присутня реклама відверто шовіністського чоловічого, антижіночого характеру (наприклад, реклама домашнього кінотеатру з приписом “Дуже рідко в житті щось, що має настільки гарний вигляд, приходить має такий значний розум»)

• Багато реклами важкого (більше 40 градусів) алкоголю (віскі) • Багато реклами автомобілів та технічних засобів з дуже детальними характеристиками параметрів

68

Реклама. Як показує дослідження, найбільший об’єм реклами від загального обсягу журналу має журнал “MIXER” – це 19,4 %. Кількісні обчислення представлені в таблиці 3.2.9. Таблиця 3.2.9. Кількісне представлення зайнятих рекламою шпальт в журналі “MIXER”. стосується музики

№

місяць

рік

обсяг (стор.)

загальн а к-ть реклами(в шпальтах)

лейбли (нові альбоми)

музичні події

інші музич -ні медіа

одяг та аксесуари

техніка

оператори мобільного зв'язку

1

7

16

1

мобільні ігри, рингтони

1

квітень

2006

98

9

грудень

2006

98

13.8

1

2

9.3

6

1

1

4

квітень

2007

98

16.62

1

2.4

1

5.3

1.7

1

1.07

6

червень

2007

98

16.2

2

0.6

2.3

2.5

1

0.8

9

вересень

2007

98

8.4

0.4

1

1

1

1

1

98

19.0

0.68

1

5

5.4

1

0.8

в середньому в процентах від усього журналу

26

не стосується музики

0.8

косметичні засоби

алкоголь

3

3

цигарки

кіно

нему зичні події

заклади

1 1 1

0.8

0.2

1.5

1

1

0.6

нему зичні медіа

0.6

1

1

2

1

1

1

1

1

0.9

0.6

0.6

19.4

2.48

стосується музики

13.1

в процентах від усієї реклами

16

не стосується музики

87

в процентах від усієї реклами

Для порівняння наводимо дані, отримані в результаті дослідження британського музичного журналу «Q magazine». В середньому об’єм реклами складає в ньому 20 % від загального об’єму самого журналу, дані представлені Кількісні обчислення представлені в таблиці 3.2.10. Таблиця 3.2.10. Кількісне представлення зайнятих рекламою шпальт в журналі “Q”. стосується музики

№

місяць

262

рік

об'єм (стор )

травень

2008

196

травень

2011

164

процент від журналу 298

загальн а к-ть реклам и(шпаль т)

39.3

не стосується музики

музич і заход и

музич не (інше)

лейбл и (нові реліз и)

музичн і видан ня

немузич ні видання

к-ть

к-ть

к-ть

к-ть

к-ть

одя г

космети ка

технік а

автомобі лі

алк оголь

інше

cоціал ьна

кть

к-ть

к-ть

к-ть

к-ть

к-ть

к-ть

12

3.85

5.5

1

2

0.2

4

4

2

3

1.25

1

8

0.2

8

1

2

1.6

1

8

7

2

0.2

1

10

2.025

6.75

1

2

0.9

2.5

6

4.5

2.5

0.73

1

20.05

процент від журналу

40 24.4

в середньому 180

39.65

стосується музики

19.78

не стосується музики

20.13

69

Цей журнал можна назвати успішним. Отож журнал “MIXER” за кількістю реклами можна вважати близьким до успішного. Але варто зазначити, що частина реклами була на принципі бартеру, а частина з цифр, що зараховані в рекламу в ньому – це є матеріали, що мають ознаки прихованої реклами. Далі за об’ємом реклами від загального обсягу журналу йде журнал “D.JAM” – він становить 18,7 %. Кількісні обчислення представлені в таблиці 3.2.11. Таблиця 3.2.11. Кількісне представлення зайнятих рекламою шпальт в журналі “D.JAM” стосується музики

рік

об'єм журн алу(с тор.)

загальн а к-ть реклам и (в шпальтах )

dj шко -ли

dj техніка

музич ні події

реліз и (лейб -ли)

інші музичні меді а

7

1

1

1

4

8.5

2

1

3

4

3

2

5

5

№

місяць

2

травень червень

2006

68

16

6(11)

липеньсерпень

2007

100

17.6

2(17)

лютий

2008

100

17.1

9(35)

листопа д

2009

100

15.2

10(46)

грудень

2010

84

19

6

3

4

3(49)

квітень

2011

84

15.3

6

5.5

2

89

16.7

5.17

4.5

в середньому

0.1

0.2

0.05

музич -не (інше)

одяг та аксе суар и

космет -ика

1.7

0.5

3.5

1

1

1

1.3

оператори мобіль -ного зв'язку

1

інш е

1

0.1

2

1

1 0.3

0.17

заклад и

1

1 2

0.5

0.08

не стосується музики нему цигар зичні -ки меді а

3

3 1

1

тех нік а

1

0.9

1

0.17

0.17

0.5

0.02

в середньому (шп) в процентах від усього журналу стосується музики в процентах від усієї реклами не стосується музики в процентах від усієї реклами

в процентах від усього журналу стосується музики в процентах від усієї реклами не стосується музики в процентах від усієї реклами

18.7 12.47 75 4.2 25

В цю суму також зарахована реклама компанії Virus Music (фестивалів, якими вона займається, порталу topdj, релізів лейблу тощо). Ми вважаємо це за неявний прибуток, адже компанія економить і не змушена платити за рекламу. В журналі «МОЛОКО» об’єм реклами становить - 13 %.

і в журналі

“NOTA” найменше – 5 % від загального обсягу журналу. Кількісні обчислення представлені в таблиці 3.2.12. і таблиці 3.2.13. Таблиця 3.2.12. Кількісне представлення зайнятих рекламою шпальт в журналі «МОЛОКО»

70 стосується музики

№

9

місяць

загальн а к-ть сторінок

рік

загальн а к-ть реклами(в шпальтах)

музичі події

інші музич -ні медіа

музич -ні заклади

немузичні події

одяг та аксесуари

к-ть

к-ть

к-ть

к-ть

к-ть

к-ть

грудень березен ь

2001

68

6

3(48)

2005

68

13.9

0.25

1

8(65)

серпень

2006

68

7.25

0.25

0.5

6(75)

червень

2007

68

10.5

0.5

0.25

68

8.88

0.13

0.187 5

в середньому

об'єм реклами в журналі(%)

не стосується музики

музич -ні магазини, аудіо

1

0.625

мобільні ігри, рінгтони тощо

лейбли (релізи)

інше

немузичні видання

к-ть

к-ть

к-ть

2 0.25

0.062 5

1

0.25

3

1

6

2.5

3

4

3

2.38

3

0.25

0.06

2.75

0.25

0.25

0.5

1.5

0.5

1.9

0.3

13

стосується музики

1.00

в процентах

11.3

не стосується музики

7.88

в процентах

88.7

Таблиця 3.2.12. Кількісне представлення зайнятих рекламою шпальт в журналі “NOTA” не стосується музики

стосується музики

к-ть сторінок

загальна к-ть реклами (в шпальтах)

музичі події

музичні магазини

2001

38

2.7

1.5

0.2

2001

38

1.9

2003.2002

62

2.45

2003

66

2.2

січеньлютий

2004

50

3.1

1.6

березеньквітень

2004

50

2.95

0.35

0.2

0.2

51

2.52

0.7

0.22

0.1

місяць

рік

0.75

інші музичн і медіа (радіо)

лейбли

0.5

0.2

0.2

0.2

0.1

інше

немузичні медіа 1 1

1.5

0.2

2 0.1

0.2

0.07

1 1

1.1

0.92

0.52

5

1.08 43 1.43 57.0

Загалом, як показує дослідження, в більшості журналах реклама не стосується музики. Тільки в журналі «D.JAM» ситуація інша – в ньому 75 % від загального обсягу реклами, що пов’язана з музикою. Далі за обсягом реклами, що стосується музики, йде журнал “NOTA” – 43 % від загального обсягу далі журнал “MIXER” – 13 % і журнал «МОЛОКО» - 11 %. Відповідно найбільше не пов'язаної з музикої реклами в журналі «МОЛОКО» - 89 % від загального обсягу реклами.

71

Найбільше реклами музичних подій можна знайти в журналі “NOTA” – 28 % від загального обсягу реклами. Далі йде журнал “DJAM” – 27 % , в журналі «MIXER» він становить 4%, в журналі «МОЛОКО» - 1%. Обсяг реклами витрачений на рекламу лейблів та нових релізів найбільший у журналу “D.JAM” – 6 % від загального обсягу реклами. Далі йдуть журнал журнали “MIXER” (4%), “NOTA” (3%) та «МОЛОКО» (1%). Для порівняння, в журналі “Q” цей обсяг становить 14 % від загального обсягу реклами. Отож при такому проценті про тиск лейблів в Україні говорити достатньо складно. Як зазначає редактор журналі «Афіша» Олександр Горбачов, музика пов’язана з певним стилем життя, який має певні атрибути. Отож в музичних журналах розміщують рекламу також цих атрибутів - кедів, напоїв, техніки тощо [27]. Цікавим є повна відсутність, наприклад, реклами автомобілів (яка складає в британському виданні “Q” 12 % від загального обсягу реклами) та реклами важкого алкоголю (у випадку з “Q” це віскі) (таблиця 3.2.10)У випадку з журналом “NOTA” найбільше реклами припадає на «інше» (35 % від загального обсягу реклами) - туди входять дизайнерська фірма та інше (таблиця 3.2.12). В журналі «МОЛОКО» найбільша частина реклами припадає на рекламу ігор, музики та відео для мобільних телефонів (33 % від загального обсягу реками) та рекламу молодіжного спортивного одягу для екстремального спорту, що продається в магазинах мережі “Stuff” (27 %). В журналі “MIXER” найбільше припадає на одяг та аксесуари (26%), як і в журналі “D.JAM” (8%).

72

Висновки Дослідження основних тенденцій в сучасній українській музичній журналістиці, експертних інтерв’ю та контенту українських музичних друкованих видань (журналів “NOTA”, «МОЛОКО», “MIXER” та “D.JAM”) здійснене у дипломній роботі, спонукає автора до таких висновків: 1.

Ринок музичної журналістики в Україні – не конкуретний.

Одночасно існувало не більше 2-3 видань, які при тому покривали різні аудиторії та музичні напрямки, відтак не надто конкурували між собою. Виходячи на ринок, таким чином, видання отримувало певну монополію.

2.

Багато в чому неуспіх журналу був пов’язаний з чисто характерним

для України журнальними проблемами - нечіткою поганою дистрибуцією, і що важко купити, нечіткою політикою з рекламою (як у випадку з журналом «MIXER», де багато було бартерної реклами), та нестійкими фінансовими вливаннями та змінами інвесторів (приклад журналу “MIXER” ).

3.

Тривалість

життя

«культових»

видань,

що

починають

без

особливих сторонніх інвестицій, – 7-10 років.

4.

На відміну від британських та американських музичних видань, на

які часто орієнтувались (та часто продовжують орієнтуватись) українські музичні журналісти і у яких були десятирічні традиції написання матеріалів, в українських музичних друкованих видань такого не було.

5.

Друковані музичні журнали в Україні почали виходити тоді, коли в

світі фактично музичні видання стали переходити в онлайн, чим також обумовлені складнощі, з якими стикались українські музичні друковані видання.

6.

На початках існування українських музичних журналів частина

контенту перекладається з іноземних статей з інтернету чи з іноземних друкованих журналів, без вказівки авторства та першоджерела. З появою інтернету ця практика в більшості припиняється.

73 7.

Для українських музичних друкованих видань характерна більша

кількість матеріалів про іноземних зірок.

8.

На обкладинку ставиться популярна (частіше – іноземна) зірка –

для приваблення читачів.

9.

Інтерв’ю є найбільш вживаним (за обсягом від усіх інших музичних

матеріалів) журналістським жанром в музичних журналах і є найкращим наразі, в ситуації коли існує вже величезна кількість написаних текстів. Тому що фанати все одно будуть читати, навіть якщо це мільйонне інтерв’ю.

10.

Жанр рецензії можна зустріти в друкованих журналах, але

спеціалісти наразі вважають, що він відмирає як непотрібний – адже користувач встигне закачати альбом швидше, ніж журналіст напише рецензію. Те саме відбувається на їх думку і з жанром новини 11.

Музичні видання перетворюються на соціальні музичні мережі, а

музичний журналіст перетворюється на консультанта в музичному магазині, який допомагає користувачеві орієнтуватися в терабайтах музики, який той собі завантажує.

12.

Про маловідомих українських музикантів (та іноземних) пишуть,

але десь в кількості однієї-двох статей на номер. Для уможливлення цього, ці матеріали перемішуються з матеріалами про відомих зірок.

13.

Реклама в половині видань складає займає близько п’ятої частини

(“MIXER”, “D.JAM”), в іншій половині – близько десятої («МОЛОКО») і менше (“NOTA”), тоді коли успішним вважається видання, в якому реклама складає не менше третини від загального обсягу журналу. І це підтверджує, що видання існують в більшості не на гроші від реклами.

14.

В більшості видань більша частина реклами не стосується музики.

15.

Музичні лейбли дуже мінімально рекламують себе в друкованих

музичних виданнях, таким чином про їх тиск на видання, характерний для західних журналів, говорити не доводиться. Як і про фінансування ними цих видань.

74 16.

Існувати на українському ринку музичне друковане видання може

тільки за існування серйозних інвестицій, джерело яких не залежить від прибутковості видання. Онлайн видання також потребує фінансових вливань, проте значно менших, ніж друковане (більшість грошей «з’їдає» друк та витрати на дистриб’юцію).

17.

За онлайн технологіями – майбутнє. В Україні утримувати

друковане видання не є доцільним. Як і створення зараз нового друкованого видання. Крім того, музичним видання зручніше користуватися, коли воно інтерактивне, відразу дає посилання на музику, відео тощо.

18.

Наразі

в

майбутньому

музичним

журналістам

є

доцільно

кооперуватись із блогерами, які в силу своєї нішевості та вужчої спеціалізації є більш досвідченими в конкретній музичній тематиці та більш оперативні в наданні новин, що її стосуються.

19.

Практика показала, що робити частину контенту музичного онлайн

видання платним не ефективно. Необхідно залишати інформацію вільною, а гроші отримувати з реклами.

20.

Коли одні спеціалісти впевнені, що музична журналістика дійшла

своєї фінальної точки і далі має просто вмерти та відійти як непотрібна, інші вірять, що, може вона і померла, але вже точно потрапила в рай, в якому є зараз. Тому що тепер виграє в чесній боротьбі той, хто забезпечує оперативну та якісну інформацію, і заробляє своїх читачів кропіткою працею. І, як за законом джунглів: виживає – найсильніший. Список використаних джерел і літератури 1.

Armin Van Buuren [Електронний ресурс] //

http://muslib.ru/b255/Armin+Van+Buuren/ 2.

Buzarovski D., The Ethics of Music Journalism [Електронний ресурс]

// http://www.mmc.edu.mk/IRAM/Conferences/XIConf/DBuzarovskiXI.pdf 3.

Harris J., Don't look back, The Guardian [Електронний ресурс]

//http://www.guardian.co.uk/music/2009/jun/27/music-writing-bangs-marcus

75 4.

Будущее журнального бизнеса: международные тенденции,

специфика России [Електронний ресурс] // http://www.rian.ru/online/20080411/104870588.html 5.

Варианты трансформации печатных СМИ

[Електронний ресурс] // http://www.uapp.org/pub_media/10408.html 6.

Галецька О., Дослідження тенденцій та перспектив тематичних

напрямків української журнальної періодики, 2007 р., [Електронний ресурс] // http://diploma.j-school.kiev.ua/blog/galetska-oleksandra-dyplom2007/ 7.

Горохов А., Дыра прикрытая глянцем, 2004, Немецкая волна,

Музпросвет, [Електронний ресурс] // http://www.muzprosvet.ru/zukunft.html 8.

Горохов А., Кризис музыкальной журналистики, 2003, Немецкая

волна,

Музпросвет

[Електронний

ресурс]

//

http://www.muzprosvet.ru/journalismus.html 9.

Дуализм прессы на рынке СМИ в условиях кризиса

[Електронний ресурс] // http://www.uapp.org/pub_media/8055.html 10.

Іванов В. Ф., Принципи й умови контент-аналізу та вимоги до нього

[Електронний ресурс] // http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1614 11.

Качественные

исследования.

Маркетинговые

исследования

[Електронний ресурс] // http://www.ufr.com.ua/marketing.html 12.

Кен Гуру, Rolling Stone и Ko: как выживают отечественные

музыкальные журналы и зачем они это делают [Електронний ресурс] // http://www.guruken.ru/intelligent/Rolling_Stone 13.

Контент-анализ [Електронний ресурс] //

http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/lingvistika/KONTENTANALIZ.html 14.

Контент-аналіз [Електронний ресурс] //

http://uk.wikipedia.org/wiki/Контент-аналіз

76 15.

Курышева Т., Музыкальная журналистика и музыкальная критика:

Учебное пособие. – Владос Пресс, 2007 [Електронний ресурс] // http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=447655 16.

Манаев О.Т., Контент-анализ — описание метода [Електронний

ресурс] // http://psyfactor.org/lib/kontent.htm 17.

Мельник Л., (Актуальні) проблеми музичної журналістики (в

Україні) [Електронний ресурс]// musikology.com.ua/upload-files/melnik.doc 18.

Михайлова О., Алексей Коган: Музыкальная журналистика в

Украине – на нуле [Електронний ресурс] // http://politikhall.com/index.php? page=filing&a_id=509 19.

Музыки стало до тошноты много. Дискуссия [Електронний ресурс]

// http://lb.ua/news/2011/02/22/85493_Diskussiya.html 20.

Непечатные доходы. Дистрибуция прессы в Украине становится

интересным бизнесом для иностранных инвесторов и вынужденным — для местных

издателей

[Електронний

ресурс]

//

http://www.uapp.org/news_media_ua/859.html 21.

Печать

VS

онлайн

[Електронний

ресурс]

//

http://www.uapp.org/pub_media/3748.html 22.

Проблемы дистрибуции в Украине [Електронний ресурс] //

http://www.uapp.org/legal_news/10975.html 23.

Продаева Е., Дистрибуция 2.0, Розничные продажи прессы падают.

Туманное будущее - за супермаркетами и цифровыми платформами [Електронний ресурс] // http://www.telekritika.ua/drukovani-zmi/print/58555 24.

Прямая речь: главный редактор Esquire Филипп Бахтин

[Електронний ресурс] // http://www.lookatme.ru/flows/zhurnalyi/posts/106931filipp-bahtin-2010-10-03 25.

Рабочая книга социолога / под ред. Осипова Г.В.,4-е изд.. - М.:

КомКнига, 2006. - 476 с.

77 26.

Ратнер А., Точка принятия решения. Возможные модели рынка

дистрибуции

прессы

в

Украине

[Електронний

ресурс]

//

http://www.uapp.org/pub_media/9260.html 27.

Сколков А., Александр Горбачев: Будущее музыкальных медиа

[Електронний ресурс] // http://www.lookatme.ru/flows/muzyika/posts/102789buduschee-media 28.

Сколков А., Александр Кондуков: кому нужна музыкальная пресса?

[Електронний ресурс] // http://www.lookatme.ru/flows/muzyika/posts/103109media 29.

Сколков А., Влад Азаров: будущее музыкальных медиа

[Електронний ресурс] // http://www.lookatme.ru/flows/muzyika/posts/103131media-2010-08-19 30.

Сколков А., Денис Бояринов: журналистика и музыкальная

индустрия [Електронний ресурс] // http://www.lookatme.ru/flows/muzyika/posts/103977-denis-boyarinov 31.

Сколков А., Итоги года: состояние музыкальной журналистики

[Електронний ресурс] // http://www.lookatme.ru/flows/media/posts/111899-itogigoda-sostoyanie-muzykalnoy-zhurnalistiki 32.

Школа музыкальной журналистики: Pitchfork [Електронний ресурс]

// http://www.znaki.fm/magazine/music/shkola-muzykal'noi-zhurnalistiki-pitchfork 33.

Школа музыкальной журналистики: Resident Advisor [Електронний

ресурс] // http://www.znaki.fm/magazine/music/shkola-muzykal'noi-zhurnalistikiresident-advisor 34.

Школа музыкальной журналистики: The Wire [Електрон-ний

ресурс] // http://www.znaki.fm/magazine/music/shkola-muzykal'noi-zhurnalistikithe-wire 35.

Экранизация

журналов

и

http://www.uapp.org/pub_media/9626.html

газет

[Електронний

ресурс]

//

78 36.

Экспертные опросы, сайт компанії GBS (компании решений для

брендов) [Електронний ресурс] // http://www.gbs.com.ua/ru/marketingresearch/methods/expertnij-opros/ Використані видання для дослідження •

D.JAM, №2, май-июнь, 2006.

•

D.JAM, №6(11), июль-август, 2007.

•

D.JAM, №2(17), февраль, 2008.

• D.JAM, №9 (35), ноябрь, 2009.

• D.JAM, №10 (46), декабрь, 2010.

•

D.JAM, №3 (49), апрель, 2011.

•

MIXER, №1, апрель, 2006 р.

•

MIXER, №9, декабрь, 2006 р.

•

MIXER, №4, апрель, 2007 р.

•

MIXER, №6, июнь, 2007 р.

•

MIXER, №9, сентябрь, 2007 р.

•

NOTA, №2 (№6), 2001 р.

•

NOTA, №1 (№12), 5-6, 2003 р., 2002 р.

•

NOTA, №2-3 (№13), 2003 р.

•

NOTA, січень-лютий (№14), 2004 р.

•

NOTA, березень-квітень (№15), 2004 р.

•

Q magazine, №262, may, 2008.

•

Q magazine, №298, may, 2011.

•

МОЛОКО, №9, декабрь, 2001 р.

•

МОЛОКО, №3 (48), март, 2005 р.

•

МОЛОКО, №8 (65), август, 2006 р.

•

МОЛОКО, №6 (75), июнь, 2007 р.

79

Додатки. Додаток 1. Основні питання для експертного глибинного інтерв’ю (коло і конкретика питань видозмінювались у ході розмови).

1. Які спостерігаєте тенденції в українській музичній журналістиці?

2. Якою мовою має виходити журнал?

3. Деталі по зовнішньому вигляду, формі журналу: колір офомлення,

довжина статей, заголовки тощо 4. Дистрибуція 5. Реклама (бартер чи гроші) 6. Контент (оригінальний чи рерайт)

7. Імідж 8. Принципи (чи є «жовтуха», попса тощо).

9. Поп чи високе мистецтво.

10.Звідки брати гроші (інвестори, тощо ) 11. Ноу хау якісь успішності журналу Чи можете ви дати свої рецепти

успішного музичного журналу?

12. Скільки людей в штаті? Скільки фрілансерів?

13. Яка політика оплати праці?

14. Що треба робити журналісту щоб стати гарним музичним журналістом? Читати просто? Читати рецензії?

15. Як ви знаходите нову музику і чи шукаєте ви її навмисно чи вона також знаходить вас сама?

16. Як проходить підготовка до інтерв’ю?

17. Як пишеться рецензія?

18. Що має і що не має робити гарний музичний журналіст?

19. Які журналістські жанри найкращі?

20. Яка форма краща для музичного медіа – друк чи онлайн медіа (сайт,

портал)?

80

Додаток 2 Текстова розшифровка аудіо записів експертних глибинних інтерв’ю зі спеціалістами зі сфери музичної журналістики. Олег Маслов, колишній редактор музичного журналу “MIXER”, закінчив Києво-Могилянську Академію в 2002 році, (уточнити коли і з якої спеціальності). Працював журналістом в УРА –Інформ (2005-2007 рр), головним редактором журналу МІКСЕР (2007-2008 рр), редактором УБП (2008 р.), редактором розділу «Політика» на Oboz.ua (2008-2009 рр.), журналістом на Delo.ua (2009-2010 рр), і з 2010 року працює журналістом на most.ua. Інтерв’ю тривало1 годину. Скільки ти працював в журналі “MIXER” і які були твої головні обов’язки? Відповідь: 10 місяців, якщо постійно, штатно. Якщо рахувати і позаштатну роботу – то близько півтора року. Спочатку писав, перекладав задані статті, рейтинги, замітки. Пізніше – вже складав сітку номера, домовлявся з авторами, шукав-придумував теми, слідкував за версткою, шукав картинки, спілкувався з людьми плюс та ж письменницька робота. Що трапилось з журналом? Він прикрився, закінчились гроші чи став неприбутковим? А можливо – і був від початку неприбутковим? Відповідь: Так, щось з інвесторами. Я в фінансово-рекламні справи особливо не заглиблювався. Може і був неприбутковим під кінець. Тобто від реклами не вистачало прибутку для утримання журналу? Відповідь: Точно не знаю, але, судячи з усього, ні. До речі, а хто був інвестором? Знаєш?

81

Відповідь: Ні, але чутки ходили, що він мінявся ще в процесі кілька разів. Мені за роботою якось не до того було. Як на твою думку, чи реально було б спробувати зараз зробити такий журнал? В плані, не такий самий, але схожий і музикальний? Якщо так, то яким від повинен бути з твоєї точки зору? Відповідь: Ох, зараз все трохи змінились з 2006 року (здається), коли запускали “MIXER”. Інтернет став набагато популярніший і запропонувати щось, чого не знайти через найпростіші сервіси, принаймні в музиці, як на мене, дуже складно. Спробувати-то можна, але треба дуже чітко уявляти, що і кому пропонувати. Як обирались такі параметри, як колір, довжина статей, розміщення матеріалів? Відповідь: Теми обирались в залежності від актуальності (концерти, нові альбоми) чи в деякі рубрики спонтанно, як в 10тці альбомів чи карикатура в кінці. Кольори – також не сказав би, що була якась система. Ну, зрозуміло, що статтю про гурт Metallica не оформлювали в рожевому кольорі, але в основному системи я не притримувався, цим дизайнери займались. Розміщення матеріалів – порядок рубрик певний був, але статті всередині рубрики можна було

і

переставити

в

залежності

від

верстки.

Скільки писали про українські гурти і чи впливало це на продаж та популярність журналу? Відповідь: Про українські гурти писали регулярно. Думаю, це пливало на популярність журналу , адже про них читали мінімум вони самі та їх друзі. Що було не успішного в журналі? Відповідь: Думаю, була нечітка політика з рекламою та розповсюдженням, але заглиблюватись не буду, та й сам багато в чому не в курсі.

82

Що «добило» журнал? Відповідь: На тему що «добило» журнал – там мене також не було, тому не в курсі. Що розкажеш про продажів журналу та читаність? Відповідь: По продажам та читаності відразу скажу, що дослідження ніхто не проводив, і робилось все достатньо інтуїтивно. Тобто якісь відгуки особисто я отримував тільки від знайомих, там, гарний номер вийшов, не такий гарний. Але це багато в чому суб’єктивно, комусь подобається Агілера, а комусь Менсон. Чи

потрібен

Україні

музичний

журнал

зараз

?

Відповідь: Щодо сучасного стану – давно не слідкую ні за українськими, ні за закордонними журналами, так як перші не пишуть про музику, що мене цікавить, другі важко дістати. В цілому, думаю, журнал би не завадив, але при підвищенні популярності інтернета навіть не знаю, що б там такого могло бути ексклюзивного. Не можу придумати, правда.

83

Додаток 3 Людмила Князьська-Ханова, колишня журналістка музичного журналу “MIXER”, працювала з жовтня до червня 2008 року. Інтерв’ю тривало 40 хвилин. Скільки ти там працювала? Відповідь: Півроку або більше… з жовтня по червень (2008го) Що з ним трапилось? Його прикрили? Відповідь: Так. Перестали платити зарплати, а потім перестали давати гроші на друк. Тобто видання не було прибутковим? Чи просто вирішили прикрити? Відповідь: Ходили чутки, що він не окупився. На мою думку, проблема була з розповсюдженням – я його дуже рідко бачила в продажу Тобто якщо зробити кращу систему розповсюдження – то він міг би вижити? Як думаєш? Відповідь: Впевнена. Бренд був упізнаваним, реклама на МTV. І ще проблема – відсутність потрібної кількості рекламодавців та спеціалістів з їх залучення Як ти вважаєш, чи можна спробувати зробити схоже видання в Україні знову? Чи журнал – це провальна ідея і краще робити пдф або там інтерактив? Відповідь: Можна. Вже навіть робиться, “D.JAM”. Але! Йому потрібна сильна онлайн-підтримка. У журнала “MIXER” не було навіть в проекті. Чи треба і чи вийде робити друкований журнал? Відповідь: Треба і вийде, якщо врахувати помилки попередніх проектів

84

Які на твій погляд були помилки (чи є) у таких видань (чи можуть бути)? Відповідь: Питання розповсюдження, питання рекламодавців, попередній старт в онлайн (типу, ось наближається журнал), - хоча останній пункт – це до питання красивого яскравого старту, це обов’язково має бути. А взагалі – ринок пустий, отож шанси є. І то, бачила в кіоску аж в одному. Тобто цей журнал жив тільки за рахунок вливань інвестицій і не відбивався за рахунок реклами? Відповідь: Так там по факту реклами майже не було. В сенсі чисто. Бартерна, тобто більша частина реклами було по бартеру. А ось реклама за гроші була також, звичайно, але мало, тобто на старт-апі бартер потрібен, він гарно впливає на момент розкрутки. Скільки на твій погляд на етапі старт-апа може тривати бартер? Відповідь: Бартер може бути завжди, якщо він вигідний і не заважає розміщенню комерційної реклами. Але взаємне інформаційне партнерство – штука дуже, дуже потрібна. Але в міру. І з розумом, і дивлячись в якому вигляді. А хто може бути рекламодавцем та інвестором такого видання в Україні(Києві)? Відповідь: Яякби я знала – я б вже цей журнал запустила. Теорія – значний бізнесмен, брендові компанії, що орієнтуються на сегмент молоді. Ще один правовий момент: з нуля запускати вигідніше, ніж франчайзу закордонного журналу, тому що за франчайзу треба платити, а у нас крім «Rolling Stone» ніхто і не знає, хіба що просунуті естети. Хоча, той самий «Q» – дуже, дуже гарно як на мене.

85

Додаток 4

Сергій Кейн, музичний журналіст, чинний головний редактор музичного онлайн порталу Music Open Ua (music.open.ua) Розмова тривала 2 години. Як почав займатись музичною журналістикою? Відповідь: В 11 класі я був головним редактором шкільної газети. Я завжди любив музику. Закінчив музичну школу по класу фортепіано, в школі певний час грав у групі, в принципі весь вільний час я приділяю музиці, слухаю музику, граю. На першому курсі університету я познайомився з хлопцем, який тримав і до цих пір тримає український портал fadiez.com.ua. Десь за півроку почав писати для них, без гонорарів, просто тому що мені це було цікаво. У мене виходило, я писав статті, звіти з концертів, почав брати інтерв'ю, потім мене запросили написати тему номера для журналу «МОЛОКО». Так минуло півтора роки, аж ось мій друг по ЖЖ написав мені, що його керівництво починає молодий, але амбітний проект open.ua. Питав, чи не хочу я йому допомогти. Кажу: «Чому б і ні»? Через годину я вже сидів за більш-менш стабільним робочим місцем, у мене був певний фронт робіт і напарник. Власне, з того часу пройшло трохи більше 2х років. У даний момент ми — найкращий і найбільш відвідуваний музичний інтернет портал в Україні. Я про music.open ua. Ну, і, відповідно, один з центрових порталів open.ua. Тобто ти прийшов уже на готову базу? Відповідь: До мене була людина яка набивала контент, базу даних, досьє виконавців. Того тижня, коли проект вийшов в онлайн, відразу ж знайшли мене, тобто я прийшов, коли сайт читало 20 чоловік на день. Зараз загальна відвідуваність open.ua коливається від 10 000 до 15 000 людей на день.

86

Щодо інвесторів? Відповідь: Спочатку вони вкладали гроші, їм було цікаво керувати цим проектом. У них є інший бізнес. Інтернет-реклама. У мене весь цей час була заробітна плата. Але з тих пір знову ж таки багато чого змінилося, і зараз ми стали приносити гроші. Наскільки я знаю, це безпрецедентно для України, коли портал, який пише про правильну музику, може сам себе прогодувати. Це сталося в той момент, коли ми почали продавати квитки на концерт. Коли це саме сталося, за часом? Відповідь: Вересень 2010, півроку тому. Як ви почали домовлятися про продаж квитків? Відповідь: Приблизно у травні минулого року я дізнався що має відбутись концерт гурту «Placebo». Знайшов виходи на організаторів, ми зустрілись, поговорили, і через місяць виникла ідея продавати квитки через наш сайт, тому що наш сайт – це точне попадання по аудиторії концерту «Placebo». Бо в принципі всі, хто слухає «Placebo», так чи інакше читають наш сайт. Я сподіваюсь, принаймні. Тож чому б нам не продавати квитки напряму? Квитки почали продавати в серпні. Тоді ж з’явився концерт «30 seconds to Mars». Потім було деяке затишшя – інші організатори неохоче йшли на співробітництво з нами в плані продажу квитків, тому що є, наприклад, білетні каси, які функціонують вже років по 10, і в організаторів нема бажання віддавати квитки нам, молодим, зеленим Недовіра? Відповідь: Ну наче. Але зараз організатори самі пишуть нам, просять щоб ми продавали їх квитки. Це вже деякий рівень, репутація, престиж, певним чином. Продажами займається окрема людина?

87

Відповідь: Наразі є окрема структура в рамках сайту, окремий відділ, який несе відповідальність за квитки. Який у вас штат? Відповідь: На музиці є я як головний редактор, Олексій, який мене привів у проект, і є людина, яка пише рецензії частіше для кіно, іноді для нас. Власне це весь стабільний штат music.open.ua. Плюс головний редактор kino.open.ua і дві людини, які пишуть рецензії йому, і головний редактор games.open.ua і дві людини які пишуть рецензії йому. Тобто штат кожного з під порталів – це буквально 2-3 людини. Яке ваше розділення функцій на порталі? Відповідь: В принципі, ми з Олексієм робимо приблизно один фронт робіт, тільки він більшу частину зайнятий як новинний редактор. Його безпосереднє завдання – це стрічка новин. Але у висновку все одно всі тексти, які публікуються на сайті, я намагаюсь вичитувати. Не завжди встигаю, тому бувають помилки. Я пишу рецензії, пишу статті, домовляюсь по квиткам, домовляюсь по концертам, ходжу на інтерв’ю, на концерти Минулої п’ятниці, коли я брав інтерв’ю у діджея гурту «Oasis» Філа Сміта, Олексій брав інтерв’ю в іншого виконавця. Тобто в принципі, ми – одна істота з двома головами, при цьому здатна, за необхідності, бути в двох місцях одночасно. Ти пишеш всі рецензії ? Відповідь: 50 на 50 з Андрієм Зимоглядовим – це людина, яка живе в Донецьку і пише і для кіно і для музики. Більше для кіно, але він дуже гарно шарить в музиці. Прикольно пише. Я вважаю, що головне для людини, яка пише рецензії, – це мова. Вона відсотків на 50 повинна розбиратись в музиці і відсотків на 50 красиво писати, прикольно писати, щоб було щось таке, що чіпляє. Я роблю більше упор на музичний аналіз альбому. Чи можеш порадити рецепт гарної рецензії?

88

Відповідь: Напевно під час перших 15ти рецензій я особливо не читав, що пишуть інші. Потім став дійсно цікавитись, всерйоз, аналізувати. Це допомогло. Але в СНГ є кілька людей, які пишуть цікаво. Я починав із західних видань. Рецепт простий: «NME», «Pitchfork» і так далі. Рецензії Зимоглядова дуже допомогли, я вважаю, що він круто пише. І так, звичайно, треба багато слухати. Тут точно так само як і …я колись захоплювався прозою, і мені влаштували зустріч з людиною з союзу письменників України. Головна фраза яку він сказав – це що треба дуже багато читати і дуже багато писати. Тут так само – треба дуже багато слухати і дуже багато писати. І читати. Відповідь: І читати. Слухати, читати, писати. Це важче, ніж з прозою.

89

Додаток 5 Вячек Критофорович-молодший – музичний журналіст, редактор

журналу

“NOTA”,

чинний

редактор

видання

колишній

“Conterpunct”

(Контрапункт) від «Українського тижня», викладач музичної критики на факультеті музичної критики в інституті Глієра Розмова тривала 1 годину 30 хвилин Що стало достатнім поштовхом для того щоб створити свій журнал? Відповідь: По закінченню Інституту журналістики раптом вліз у компанію, яка схотіла робити щось музичне. Я сказав: о, я знаю людей! Я знаю, хто буде головним редактором! А мені сказали – ні, будеш сам дурень. І в 22 роки нещасний маленький хлопчик став головним редактором журналу, який і сам видумав, і так далі, і так далі. Ось і вся історія. Хотів я його закрити в році 2003, можливо, трохи пізніше, мене вмовили цього не робити. В останні півторку, в 2004 з’явився Ерік, менеджер закладів «У Еріка». Він чомусь вирішив давати гроші мені. І півроку я нарешті жив як нормальна людина, коли я міг платити людям гонорари, зарплати дизайнерам. Тобто до цього 4 з половиною роки люди на ентузіазмі працювали? Відповідь: великий секрет індустрії цієї сфери типу джазової, класичної, рокової також, але особливо джазової заключається в тому, що люди іноді працюють на ентузіазмі і більшість журналістів, навіть штатних, мають іншу звичайну робота. Вони займаються такою журналістикою не для грошей. Напрям журналу – музичний – був обраний тому що Вам це цікаво, чи був пророблений мінімальний аналіз ринку? Відповідь: Це було обрано тому, що є люди, які тямлять. Я не можу займатись питаннями, у яких я не компетентний. Якщо є люди, які розбираються в класиці – вони пишуть про класику. Я вважаю, що про це повинен писати той, хто більш-менш шарить в цьому. Я знаю людей яких якщо попросити написати

90

про Кобейна в 92 році, припустимо, - їх немає. Знайдіть мені двох або трьох журналістів, які б могли мені написати якісно, не залазячи в Вікіпедію, про Fire Arcade Ми зараз звикаємо що є мобільні телефони, і що є інтернет, і якщо це є в інтернеті, я звикла, що я можу зайти в інтернет і подивитись. Відповідь: Ні, так це треба використовувати. Журналісти діляться на… окей, ти пишеш з Вікіпедії і знаєш точно, що це правильно… І не несеш нічого від себе. Або ти пишеш не з Вікіпедії, просто так, ти знаєш, що ти несеш з себе, але ти можеш не пам’ятати, що ти несеш фактологічно. Ось в цьому номері, чи трохи раніше я написав, і я був щасливий, що я написав статтю, це було 10 років назад, я написав статтю про Сантану не залазячи ні в Гугл, ні в Вікіпедію, це все було тут (показує на голову) . І я так: «Нічого собі, я цілу сторінку написав про Сантану, без чогось там!» Отож я вважаю що треба нести щось від себе. І перевіряти. Є таке : «Не лізь у Вікіпедію, пиши від себе.» Маячня повна. Журналіст повинен лазити в Гугл. Це не наша з вами проблема, що у вас є навушники, в яких є музика, і мобільний телефон, в якому дитина 21 століття тільки все і вирішує, є Вікіпедія, щось ще – це не наша з вами проблема. Вікіпедія у нас є, телефон в нас є, фак ю ол. Чи можна заробляти на цьому в Україні? Відповідь: Це не приносить грошей. Такий журнал робиться не заради грошей. Сенс в тому, що такий журнал потрібен в інтернеті. І я вважаю, що вони всі є англійською. Як стати гарним музичним журналістом? Відповідь: Я вчу: хочеш бути журналістом – лізь в ютуб, бачиш Расмус – йди посиланнями, дійди до Нірвани, потім до Лед Зепеллін, потім до Уайт Страйпс.

91

Що таке погана музична рецензія ? Які речі не має робити музичний журналіст? Відповідь: Мені здається, журналістика – якщо це не питання замовної якоїсь штуки – це передбачається десь типу недалеко від творчості. Як навчити цьому – це краще показати, як не треба робити, ніж як треба робити. Тому що як потрібно робити – людина сама з більш менш мізками може сама і це її політ думки. А не треба – це писати «кращий гурт на світі» Чи емоційний жанр репортаж ? Відповідь: Видавці чи модератори сайту, редактори вимагають зазвичай не емоційний. Ну от, «Комерсант». Я пишу про те що я бачив, про те що я думаю, а мені кажуть: «ні, юначе, не те! Хто вийшов, що зіграв?». Я кажу: хлопці, так не можна, це не цікаво читачу. Можна щоб було написано що за чим, якщо ти це пишеш на завтра. Вночі. Якщо це відбувається через тиждень або через місяць або два – і ти пишеш все рівно про фестиваль чи концерт – ти ж не пишеш хто за чим. Кому це потрібно?! Ти пишеш про щось, що зачепило. Якщо ти там був – то мій репорт тобі не потрібен, а якщо тебе там не було – якщо я розкажу, хто вийшов після кого і що відіграв - тобі теж ні холодно ні спекотно. Звичайний звіт - він нікому нічого не дає. Він дає організаторам. От – раз там є, два там є і три там є. Супер! Єдине що бувають – дуже емоційні неякісні репортажі. Відповідь: тому – я це зрозумів достатньо пізно – тобі треба писати – якщо ти пишеш «крута пісня», або «класна» - це має бути написано так, щоб це було зрозуміло, ну, щоб у автора не було так багато цього «чудовий гурт». Який чудовий гурт?! Щоб тобі було що сказати. Я можу сказати «порвало». Треба зробити так, щоб люди зрозуміли що порвало. Щоб не казати слово «порвало» 58 разів.

92

Як Ви ставитесь до порівняння одного гурту з іншою, навіть з іншого жанру? Відповідь: потрібно віддавати належне тому, хто за ким. І питання в тому – чи потрібно це робити. Ви знаєте Річі Блекмора? Ви можете порівняти з Бахом. Він часто виконував Баха чи Вівальді. Ні. Ось і не треба. Ви пишете не для себе, а для людей, хто може зрозуміти. Ви можете, якщо ви знаєте куди ви пишете і ви передбачаєте, що їх зрозуміють. І аудиторія знає всі образи, які ви використовуєте. Ви не можете рівняти нірвану з хендріксом, бо є дуже багато шансів, що ті хто знає Нірвану дуже далеко чули про Хендрікса. Хоча ви знаєте було дуже багато писанини, де було : схоже на Хендрікса, на Клептона, на Маді Уотерс. І я впізнав Хендріса, Клептона і Маді Уотерс. І нічого. Як розповсюджувалась «NOTA»? Відповідь:

В усьому світі одна і та ж фігня – всі хто займаються

розповсюдженням - ну, в тому сегменті, де я працюю, джаз , класика і рок - ти головний редактор, і ти або в задниці, або в тебе є достатньо енергії, щоб спілкуватись зі всякими Союз Друками. У нас був такий менеджер, який витратив на Союз Друк примірно вдвоє більше, ніж на сам друк. Це не секрет, що всі журнали розповсюджуються за гроші кіоскам. Типу там 5 000 грн. А потім він никається: а у нас такого нема, він некомерційний. І потім: У вас такий є. І вони: о, так, точно, є. Потім гроші відбиваються? Відповідь: Ті що віддані були розповсюджувачі – вони не відбиваються ніяк. Як це працює? Відповідь: Це приноситься не в кіоски, а до шефа кіосків. Далі він їх розпускає по кіосках. Бере за це гроші. І типу все. А бабуся з троєщини чи звідки каже: так це ж не продається. А ми – так покажіть його. А вона – та він же не продається. Були випадки.

93

А чому вона каже, що не продається? Відповідь: Тому що поставити на стійку це ще плюс там… Я так розумію, Ви свій випадок розповідаєте? Відповідь: Я розповідаю всі. Так і є. Без сум, але А яка сума ще потрібна щоб вони потрапили ще на прилавки? Відповідь: Ні, окремо платиться взятка, окремо ти ставиш журнал. Багато журналів є прибутковими, багато журналів навіть затребувані, дайте нам будьласка наш журнал. Сидиш отак от: скажіть, а у вас є цей – ні… Ну там щось таке… валяється. Тобто виходить, що частина стоїть на вітринах, а частина лежить. Відповідь: А частина не стоїть, лежить десь незрозуміло де. А звідки бралось фінансування? Відповідь: Ну це власне компанія в якій я працював і яка мені давала. Тобто вона спонсорувала власне журнал? Відповідь: Друк. Що дуже дорого було тоді. Це скільки? Відповідь: 5 000 доларів за 1 500 – 2 000 номерів. Чи думали ви про те, яка ваша аудиторія і т д? Відповідь: Ні. Є один закон жанру: в тебе немає 15, 50, коли ти пишеш про Майла Девіса, Хендрікса.

94

95

Додаток 6 Богдан Лозицький, музичний журналіст, головний редактор музичного журналу “D.JAM” Розмова тривала 1 годину 15 хвилин

Скільки ти в журналістиці, скільки цим займаєшся, як потрапив? Відповідь: Я в журналістиці три роки, не так і багато. Я потрапив випадково. Я лікар за освітою, а ще економічну маю освіту. Тобто, медик-економіст? Відповідь: Так. Ну тобто до цього в рекламі пропрацював. А це було тимчасове… Тобто якби це було хобі, давним давно. Для всіх музика це хобі. І потім я дізнався випадково … і на тимчасову роботу, на якій і залишився. Поки. Радіо Kiss Fm минулого року Вас нагородив премією як кращий музичний електронний журнал в Україні. Відповідь: Вся ця премія виїденого яйця не вартує. Ми єдиний музичний журнал на ринку. Це глупо якось. Тут і коментувати немає що. Ми журнал, який в більшості писав про електронну музику, на жаль. А тобі б хотілося, щоб було не тільки? Відповідь: Ну, мені подобається формат журналу WIRE, який не музичний, але музичний. Міжнародний. Тому що мені здається, що видання про одну музику, це дико нудно. Просто музика – це ціла культура, вона не тільки ноти, звуки, ще є одяг, графіка, культура. Скільки повинно бути музичних журналів, якщо вони взагалі повинні бути? Відповідь: Друкованих – не повинно бути. В Україні – це точно. Тому що це нікому не потрібно. Ну тому що кліпи, безкоштовні завантаження, ніхто не

96

купує, в інтернеті все відправляється швидше, інтерактивність, люди просто перестали ходити в магазини купляти музику. Те саме – журнали. Тим не менш ви поки є форматом друкованого видання. Відповідь: Поки що так. Але цьому не довго залишилось. Ми до кінця року перейдемо в інтернет. Наскільки «D.JAM» є прибутковим? Відповідь: Насправді він є достатньо прибутковим, але це іміджевий проект компанії ВІРУС Мьюзік, завжди був. Більшість друкованих видань, напевно, це іміджеві проекти. Тобто ті, що створюють імідж компанії? Відповідь: Ну тобто ось ми компанія – футболки такі круті робимо, чому б не зробити журнал. Тобто можна написати про свої фестивалі. Але контролю з боку компанії немає. Постійно

точиться

дискусія,

що

ось

журнали

вмирають,

книги

вмирають… Відповідь: Так, телебачення вмирає, книги вмирають. Так а що не вмирає? Інтернет? Відповідь: Ну так. Це вже не змінити. Це нормальний процес. Ну а як щодо бажання читати друкований журнал? Відповідь: Музичне видання такого плану не має сенса. Фінансово це дуже затратно. Навіть ми невелике видання – обходимось дуже недешево. Який у вас штат?

97

Відповідь: Офіційний штат – двоє людей верстка, коректура, вичітка, є фрілансери… Людей 10-15, одні з’являються, інші пропадають. Тобто якщо без підтримки ВІРУС Мьюзік, то «D.JAM» би сам не окупився? Відповідь: Якщо його починати зараз – то ні. Зараз ніхто не запускає друковані видання, навіть мережеві бренди не запускають друковані видання. А ці варіанти пдф сайтів які можна знайти на issue.com? Відповідь: Але це не зручно. Інтерактивний сайт зручніше. Музичний сайт зручніше. Навіщо мені займатись фігнею, гортати сторінки, це красиво, естетство. Тобто якщо про музику – то сайт? Відповідь: Звичайно сайт. Зручні переходи, в тебе є пошук зручний, в тебе є теги… Це просто оптимізація. Навіщо винаходити велосипед ось. Ти вважаєш, що всі журнали мають перейти в цифровий варіант? Відповідь: Ні, не всі. Але кажучи про музичний… В Україні, Друковане видання – це баласт. Як ти вважаєш, скільки повинно бути різних музичних видань ? Відповідь: Чим більше тим краще. Виживуть просто найкращі, ось і все. Це нормальна практика. У нас проблема інша – у нас немає гарних музичних журналістів. Людей, може, 10, які адекватні. Що ти називаєш адекватними? Відповідь: Ну ось наприклад є такий проект znaki.fm. Там крутяться всі ті люди, що мають писати про музику. Я навіть не завжди надто впевнений в собі. Тобто я можу написати, але я все-таки більше менеджер, аніж журналіст.

98

Якою мовою краще випускати журнал в Україні ? Відповідь: Я сам зі Львова, але в нас же був прекрасний проект, який провалився – «Новинар». Це Кореспондент запустив україномовний свій аналог. Сайт ще існує. Української мови немає. На Західній Україні може… Але в Центральній Україні, східній.. Знов-таки проблема, мені здається, з гарними україномовними журналістами. Більшість з них пише російською для російських видань, і це теж боротьба за виживання. Розкажи чи якось змінився D.JAM за той час як ти був редактором? Відповідь: Мені ще він не подобається, він мені ніколи не подобався, але коли я прийшов він мені дуже не подобався. Просто навіть візуально, як він виглядав… а зараз, і контент, культура написання зараз стала краще. Це далеко не ідеально, ще погано, але вже краще, ніж було, Чи змінився якось наклад ? Відповідь: Наклад стабільний, і майже не плавав. 15 000. Чи можеш ти назвати речі, які впливають на успіх чи неуспіх видання? Наприклад, коли друкували про місцевих виконавців – він йшов краще. Відповідь: Ну наприклад якщо взяти навіть дуже погане інтверв’ю з Арміном Ван Бюреном, який буде відповідати на кожне питання по одному слову, всі потім писатимуть на сайтах, форумах: «О, як круто!». А якщо взяти дійсно круте інтерв’ю з менш відомим кимось, хто буде розумно і цікаво якісь речі розповідати – то реакція у нас нульова. Тоді вихід – перемішувати відомих з не дуже відомими? Відповідь: Так, ми так і робимо: ставимо на обкладинці якихось поп-зірок, але при цьому всередині ставимо щось гарне. Ми рахуємо так: у нас є один чувак для людей, ну типу, для всіх, інші – для тих, кому щось цікаво.

99

Чи було таке в історії «D.JAM», що ось журнал про когось з виконавців сказав – і це на щось вплинуло? Відповідь: Тут важко, тому що ми пишемо про якихось людей, але ж не знаємо, кому було не лінь, хто пішов… Знов-таки, це друковане видання, а не інтернет, ти просто натиснув посилання, послухав – і о, класно. Тут можливо навіть, це класно, і тобі сподобається, але ж це руками вбивати, і десь там в гуглі, десь посилання вивалиться… Як ти вважаєш, чи може в Україні з’явитись журнал, з думкою якого будуть рахуватись? Відповідь: У мене є надія що все таки znaki.fm стануть таким рупором актуальної музики, вони будуть задавати тренди. Про «D.JAM» ти так не кажеш зараз? Відповідь: Ми намагаємось так робити, але, якщо чесно, я не знаю скільки я ще там пробуду, скільки ще буду – буду намагатись зробити його краще. Була ж певна концепція, чому ця форма саме така, а не інша? Відповідь: «D.JAMом», по суті, ніколи не займались професіонали, це не люди, які пропрацювали в видавничому бізнесі. Це просто була брошурка ВІРУС інфо для компанії ВІРУС Мьюзік, і в якийсь момент це переросло в «давайте відкривати журнал». Ну а «давайте видавати журнал» - давайте знайдемо якихось людей, почали видавати журнал… І в нас якось так пішло, нема конкуренції, і ось закрутилось-завертілось, стали рупором клубної культури. А чому ти думаєш не було на той час інших таких видань? Відповідь: Тому що це від початку дуже вузька ніша, яка великій кількості рекламодавців нецікава, тобто великих грошей не заробиш Але це може бути частиною іншого прибуткового бізнесу?

100

Відповідь: Так. Ось ми і Вірус Мьюзік. Це можна утримувати, балансуючи на межі прибутків, можливо, в нуль вийшов, там десь в мінус, там десь заробив. У висновку в тебе є безкоштовна реклама, на якій ти економиш. Ти нормально економиш, тому що гарний все-таки вихід виходить, Тобто виходить, що ти робиш своє видання для того щоб рекламувати себе? Відповідь: Ну тобі все одно треба диктувати, треба формувати смак, треба написати, що Армін ван Бюрен, що Федде Ле Грант – це круто. А у нас народ любить, коли круто. У нас ніхто своїми мізками не звик думати. Як ти ставишся до музичної аудиторії? Відповідь: Я завжди думав, що з’явиться інтернет, у людей з’явиться доступ до музики вільної, і стане краще смак у людей. Але цього не відбулось. Люди як і раніше будуть 20 разів підряд слухати Барбару Стрейзанд, Що ти називаєш кращим смаком? Відповідь: Ну тобто що люди будуть якось шукати щось самі, не вестись на поводі, але ж воно просто трапляється… Чому я постійно щось цікаве знаходжу, хоча особливо нічого не шукаю? Якісь гурти, відкриття… І багатьом людям… Я не найбільший інтернет-задрот. В мене є знайомі, які такі речі знаходять! Вони витрачають на це масу часу. Я це максимально автоматизував, через підписки, проморозсилки. Навіть звичайному користувачу зараз все саме до рук пливе. Треба тільки захотіти. Але ніхто досі не хоче. Хто задає музичну актуальність? Відповідь: Зараз актуальність задають соціальні мережі. Хтось запостив круте відео, хтось перепостив, хтось ще раз, і пішов цей ефект сніжного кому. А люди у нас… у нас немає людей, які.. ну є зараз Троїцькій в Росії, який в свій час задавав тренди, але в нас таких… ну ось Влад Азаров як журналіст, я можу

101

сказати: так, він дуже орієнтується. Але наскільки люди прислуховуються до музичних ЗМІ України? У вас займається версткою окрема людина? Відповідь: Так. Ви якось особливо продумували дизайн? Відповідь: Ну ми пробували написати бренд бук, але не було вільного часу. Я написав якийсь бренд бук, правила журналу – про що ми пишемо, про що не пишемо, як ми виглядаємо. От намагаємось експериментувати, змінювати, пробувати. З чого беруться експерименти? Відповідь: Нудно дивитись журнал, якщо він постійно один і той самий. Кожні два місяці ми намагаємось щось змінювати. Нові рубрики вводити, якісь експромти... Ось так більш менше останні півроку у нас він особливо не змінюється і сітка, по якій це швидко працює все, ну ти дивишся якісь аналоги, інші видання, якісь зарубіжні Щодо довжини статей? Відповідь: В інтернеті великі статті – навіть цікаві – ніхто не читає, треба розбивати великі матеріали. А друкована преса напевно десь виграє, тому що нас можна покласти завжди в туалет і там сидіти і читати. Так що, є визначений якийсь обов’язковий розмір? Відповідь: Ні, головне – наскільки гарно, якою мовою написана стаття, тому що можна навіть якісь цікаві речі написати так огидно, що ти після двох речень такий: «Ні,» - і перегорнеш. Ну, картинки також.. Ну, у нас проблема, коли ми не можем, ну, ні, ми просимо зазвичай у артистів, тому що у нас грошей не

102

багато, ми купувати не можемо, тому що купувати це все-таки дорого дуже, тобто ми щось і купуємо, але це одиничні випадки. Тобто ви пишете музикантам і вони вам їх дають? Відповідь: У них є портфакі, у них є, вони в цьому зацікавлені. Але ми стараємось, ми вже не беремо статтю з інтернету, ми вже самі формуємо контент, інтерв’ю беремо в основному по телефону, ми не беремо по імейлу, тому що це нудні відповіді, приходить там «так»-«ні», а по телефону це завжди можна щось витягнути. Ось. У нас немає, що ми там знайшли інтерв’ю в інтернеті, переклали в гугл перекладач і виклали. Якщо подавати в інтернеті – робити періодично – щоб читач звикав, що раз в якийсь період (тиждень, місяць) надходить нова інформація? Відповідь: Так і є – у кожного сайта є сітка. Новин цікавих може не бути, а може бути багато, і ти повинен розуміти для себе пріоритети, тому, знов таки, є гайд буки, за якими це все робиться, ну, сайту, тобто якщо ти нормальний чувак, є мізки, якийсь бізнес план, в тебе повинно бути все прописано, тому що ця спонтанність вона рано чи пізно все зруйнує Якщо з нуля починати журнал – якщо друк це безперспективно – то виходить певний онлайн музичний медіа проект – при тому що є znaki, є DJAM, який скоро стане цифровим, є music.open.ua… Відповідь: Є music.com.ua, портал про музику, який достатньо відвідують. Мені здається, він зараз виживає тільки за рахунок того, що в свій час був одним із перших. Так само як і topdj. Якщо б зараз запускати такий проект з нуля, він не буде мати таку відвідуваність. Тобто варто робити не музичний сам по собі, а загальний про культуру?

103

Відповідь: Це цікаво просто. Нормальна людина не може цікавитись тільки чимось одним. Знов таки, не якісь віддалені теми, а на стику жанрів. Хтось оформлює обкладинки, так, вони ж художники, не музиканти. Є журнали типу Rolling Stone, Q, NME – і вони себе почувають нормально… Відповідь: Мені здається, не так чудово, як раніше. Зараз немає супергуртів. От помруть Rolling Stones після чергового 15того прощального турне, потім є U2 , є Red Hot Chilly Peppers, є Muse – ну їх з натяжкою можна назвати супергуртом, ну ще там пару голосних імен. Вони розпадуться – і таких концертних стадіонних гуртів більше не буде. Не будуть з’являтись. Тому що вся культура вона стала менше, але більше розмазаною. Те саме відбувається з журналістикою – блоги. Зараз багато хто сидить в блогах. От паралель: порно індустрія була супер прибутковою індустрією, яка зараз втрачає багато грошей, тому що люди просто самі знімають вдома порно і викладають безкоштовно в інтернет. Те саме відбувається зараз з музичною пресою і з багатьма іншими сферами. Ну от я люблю гараж, чому б мені не відкрити блог про гараж. Я вмію писати, більш менш знаю, де ставити коми, в мене є типу мізки, я можу подзвонити чуваку і сказати: о давай я про тебе напишу, і купа є нішевих блогів, котрі, які ж , з них великі музичні видання беруть інформацію, тому що ці блоги часто оперативніші. Ти не можеш сам, якщо в тебе великий вал інформації, багато різних сфер інтересів, тобі важко контролювати відразу все. А чувак один, він в цьому гарно орієнтується , він шарить, ти будеш дивитись за ним, тому що він швидше за тебе зробить Тобто твій прогноз що пропадуть мега гурти і мега видання? Відповідь: Це все буде, але буде скоріше як платівки. Я купую платівки, але я слухаю їх вдома, майже не граю. Залишаться якісь проекти, але знов таки, це ще питання бізнес планів і стратегій, як це просувати, як це продавати, тому що тягнути такий проект як topdj, як znaki – це не безкоштовно люди пишуть туди,

104

це люди на ставках, це не останні люди яким треба платити нормальні гроші, тому і це не три людини. Це здається, що сайт це… картинок знайшов, щось написав – а це в тебе йде… багато грошей. В «D.JAM» люди на ставці? Відповідь: У нас на ставці четверо людей. Все інше – фрілансери? Відповідь: Ну так, це гонорари. Але це все одно гроші. Яка послідовність дій при написанні рецензії? Відповідь: От я знаходжу новий гурт, про яку я нічого не знаю, але він мені подобається. Я намагаюсь максимально дізнатись спочатку щось про нього. І ти слухаєш вже з висоти вже свого досвіду, накопленого знання, ти вже робиш якісь висновки, пишеш, що відчуваєш. Але от я не люблю наприклад гурт «Depeche Mode». Ну, не подобаються мені. Як і «Radiohead». Але я розумію, що «Radiohead»

і «Depeche Mode» – круті, об’єктивно. Ти слухаєш музику і

розумієш, що це круто зіграно, і ти не повинен писати позицію що тобі не подобається і це погано. Ти повинен написати, що цей альбом є гарним тому, тому і тому. І для цього тобі потрібен якийсь базис. Чи прослуховуєш ти весь альбом? Відповідь: Намагаюсь. Але зараз звичайно важче, бо музики дуже багато. Який мінімум треків, після якого ти дозволяєш собі написати? Відповідь: Ні, його треба весь прослухати. Вмикаєш в навушники і слухаєш спочатку. Чи читаєш ти інші рецензії на це й же ж альбом Відповідь: Рідко…Якщо трапляються. Спеціально ніколи не шукаю.

105

Тобто нічого не читаєш, відразу своє пишеш? Відповідь: Ну так. Ну, будь-яка думка суб’єктивна, будь-яка рецензія – це суб’єктивно. Завжди. Будь-який огляд будь-чого – це суб’єктивна думка. Всі люди різні. У кожного свій стиль. Я наприклад намагаюсь не використовувати багато стилістичні маркування в рецензіях, писати про почуття, які це викликає. Що повинен робити гарний музичний журналіст? Відповідь: Він повинен багато читати. Треба читати книжки. Бо щоб гарно писати, треба ще багато читати. Будь-які гарні книжки. Тобто не обов’язково про музику. Він повинен цікавитися історією. Не можна писати про нову музику, не знаючи історії, звідки вона була. Треба цікавитися всім, що відбувається. В тебе є кілька улюблених стилів чи команд. Але треба все одно орієнтуватися, що відбувається в інших сферах, навіть в тому ж трансі розуміти. Хопа тобі Тіесто говорить, що хоче інді альбом записати . Цікаво всетаки. Можеш сказати, які в українській музичній журналістиці є серйозні проблеми? Відповідь: Головна проблема – фінансування. Його немає. Тобто вона погано дуже фінансується. Чи можна це змінити? Відповідь: Мені здається, вже скоріше ні чим так. Все вже надто запущено. Не знаю, як у нас зараз будуть переходити великі видання в інтернет. Ти бачиш, що з музичними порталами у нас відбувається. Music open ua - там теж гонорари та зарплати невеликі. Ніде не супервеликі зарплати. Найбільші були, коли запускали «znaki.fm». Але це обернулось тим, що всім висять багато грошей. Це був амбіційний проект, у попереднього власника чувака були гроші,

106

але вони швидко закінчились, тому що не було плану. Все це була утопія від початку. Вона була класна, у всіх були дуже великі зарплати, але це все через півроку зім’ялось Що ти називаєш гарною зарплатою музичного журналіста? Відповідь: Наприклад 1500-2000 доларів. Це вважається поки нормальна зарплата в Україні. Всі вже не маленькі діти, комусь треба і квартиру там, у когось сім’я. Це робота. Це ж не те щоб «ой, так класно бути музичним журналістом». Треба виходити з того, що це робота, яка повинна тебе прогодувати. Ну і якісь там прикупити речі. Але ти вважаєш, що цю ситуацію ніяк змінити не можна? Відповідь: Я поки що не бачу, як її можна змінити. На приватному фінансуванні, але це треба когось зацікавити. Чи є якісь речі, які ти можеш назвати, які приводять до неуспіху журналу? Відповідь: Менеджмент вирішує багато, від редакції багато залежить. Десь 50х50. 50 від менеджменту, 50 від редакційний підхід. Але сама редакція без гарного менеджменту не витягне проект. «Вірус Мьюзік» це ще й лейбл? Відповідь: вже давно не працює. Не прибутково. Це збитоково . Давно збитково В сенсі - випускати музику? Відповідь: Так, вкладати гроші в промоушн. Хто у нас купує музику в Україні? Ніхто. Ну от є букінг, коли ти займаєшся виступом артиста. От «Вірус Мьюзік» зробили зі Спартаком успішний проект – це працює. Музику можна випускати за кордоном, і це навіть крутіше, тому що ти можеш дорожче продати артиста. У нас немає авторитетних лейблів. У нас є гарні, але немає авторитетних.

107

Чи можна привчити людей витрачати гроші в інтернеті? Відповідь: Ну last.fm деякі мої друзі купили там собі, акаунти ж вже платними стали. Я вже по собі бачу, що приходять такі сервіси, за які хочеться заплатити. Тим більше, ціни зараз стали не такі високі. Знов-таки, студенти не будуть купувати пісні по долару. Тому що у них там 10 пісень – це нормально увечері пива випити. Тим більше все і так безкоштовно. Ця модель… Ні, є люди…ну люди потихеньку починають купувати в інтернеті. Це приємно. Але… ex.ua хочуть зробити платним. А це ж як голка народна, все. Можна зробити частину контенту платною. Відповідь: Практика показала, що це не працює. Все повинно бути безкоштовним. А з чого тоді брати гроші? Відповідь: З реклами. Чим більше відвідувачів – ти дорожче ти можеш продавати рекламу, рекламні площі Від якої кількості відвідувачів сайт може претендувати на гарну ціну за рекламу? Відповідь: 30 000 в день. Якщо ми говоримо про локальний український проект А якщо ми говоримо про не локальний проект? Відповідь: Ну це знов таки встає питання сегментування, якісь контесні покази, наприклад, теж. Ну навіщо чуваку в Росії знати що в Києві сьогодні виступає гурт Tyger Lylies. В 9 з 10 випадків йому це не треба. Звичайно, може знайдеться один божевільний, який зірветься і поїде, але це… в принципі це не працює. Є контекстна реклама. Є один проект, ось він працює і з Росії, і з України. Багато трафіка з Росії, в тому числі, по IP ти бачиш, звідки ці люди, і

108

показуєш ту інформацію, яка релевантна їм, ось і все. А в той самий час чуваки з України бачать зовсім іншу картинку. Тут вже все давно придумано. Як збільшити трафік? Покращити якість матеріалу? Відповідь: Якість матеріалу, його подача, оперативність. Тут навіть не стільки на якості – на оперативності тримається. Тобто хто перший запостив – той і перший в новинній стрічці? Відповідь: Так, йдуть крос посилання, індексація пошуковиками, тобто це СЕО підключається, щоб в Гуглі виводились твої посилання на перше місце. Це така собі війна за користувача теж. Це не те що - ось ми написали круту статтю, і нас всі почали читати – за цим також стоїть багато людей. Ну саме технічної роботи. Як ти вважаєш, чи можна в рецензії проводити паралелі між різними гуртами чи як це робити? Відповідь: Ну чому, іноді так і є, чому б ні. А якщо це з іншого стиля, людина може не знати. Це нічого? Відповідь: А чому. А я ж впізнав – чому хтось інший може не впізнати? Треба писати завжди не для дурних людей, а для розумних. Треба отак виховувати свою аудиторію. Якщо писати для глупих людей – то ти сам станеш глупим. Чи повинна музична журналістика виховувати смак чи повинна потакати ? Відповідь: Ні, вона не повинна потакати, тому що у нас є радіо і телебачення, які потакають. Навіщо ще і журналістам потакати. Вони повинні… ну як би, виховувати.. журналіст, приходить і каже… слухай, от є таке… ти сам, все одно в будь-якому випадку ти для себе сам робиш вибір

109

Чи лаються ваші читачі з приводу того що «D.JAM» збирається розширяти жанрове покриття? Відповідь: Лаються, досі лаються. Ну той й що. А ви не думали, що втратите частину читачів? Відповідь: Думали. Ми думали про те, що ми щось отримаємо. Ну що, писати в кожному номері, про те який Армін Вам Бюрен класний в напрасованій сорочці отак стоїть? Вибачте. Якої важкості ви збираєтесь музику покривати? Відповідь: Всю, яку ми вважаємо гарною. Чи э прибутковою в Україні ця сфера музичної журналістики? Відповідь: Той самий Rolling Stone – це десятирічні традиції, навіть ті самі DJ Mag, MIX Mag – це історія, а у нас цього ніколи не було, і тут якось воно з’явилось, коли в принципі треба і згортатися по великому рахунку.

110

Додаток 7 Влад Азаров, музичний журналіст, наразі редактор музичного видання znaki.fm. Розмова тривала 2 години Скільки Ви займаєтесь музичною журналістикою? Відповідь: Напевно, ще з кінця 90-тих. Про znaki.fm – я була впевнена, що це електронне видання, але потім побачила напис «тираж 40000» Відповідь: Ох, це болюче питання, прохання від інвестора, я не хочу сперечатись. Ну тобто це не папір, а просто. Ну ось просто. 40 000. А є паперовий варіант видання? Відповідь: Немає. Але тираж 40000… Відповідь: Ну інвестору дуже хочеться. Зараз немає сенсу робити друкований журнал, особливо про музику. Але ж є зараз журнали. Ну ось «D.JAM». Відповідь: «D.JAM» слугує зрозуміло задля якої мети – Вірус це концертна агенція, і він потрібен їм як елемент престижу. Я не думаю, що вони багато заробляють. Навіть якщо і прибуткові – навряд чи вони гребуть гроші лопатами. Тобто не має жодного сенсу робити друковане музичне видання? Відповідь: Навіщо? У всіх є інтернет, вже нікому не хочеться прочитати в журналі про якийсь гурт, потім прийти включити комп’ютер і знайти його, щоб

111

послухати. Все переходить в онлайн, і це зручніше, і більше можливостей. Інша справа, що не зрозуміло, як на цьому заробляти. Отож що – робити частину контенту платним…? Відповідь: Це утопічна ідея. Можна робити частину контенту платним, якщо всі музичні медіа закрились і ви одні залишились. Ось у вас є інтерв’ю за гроші з гуртом Depeche Mode – читайте його самі, люди підуть і прочитають його в іншому місці. Якщо це якісь життєво необхідні там новини – то люди будуть за них платити, щоб бути в курсі. За новини про гурт Depeche Mode люди не будуть платити, мені так здається. Єдиний шлях – це робити щось в оффлайні, якісь концерти, заходи Реклама не може покривати ? Відповідь: Може, але вона дешевше коштує. Журнал може сказати: «у нас шпальта 50000 гривень. Платіть». А в інтернеті інші технології, там рахують кліки… Ну теж можна випендрюватися, але треба щоб була гарна відвідуваність А що таке гарна відвідуваність? Відповідь: Ну чим більше тим краще. Ну от наприклад в політичних виданнях типу Кореспондент – там здається людей по 250 000 в день заходить. Ну культуру, скажімо, читає менше. Але скажімо 30 000 читачів в день – це вже добре. Добре вже навіть 15 000, я думаю. Скільки часу Ви в «znaki.fm»? Відповідь: Було 1,5 роки до минулого липня, коли вони закрились. А зараз – місяць після того як відкрились. А чому закривались?

112

Відповідь: З фінансових причин. Я тепер знайшов інших інвесторів, і ми знову запустили. Хто зараз інвестор? Відповідь: Це «Джеркало тижня», ми типу при їх видавничому домі А хто був спочатку інвестором? Відповідь: Ну там була одна приватна особа, зі сфери медіа. Хто вкладає в такі музичні журнали? Відповідь: Ні, ну це ж таке… Тобто, кого вмовиш – той і вкладає. А як і кого ви вмовили? Відповідь: Ну, ми домовились і їм це сподобалось. Їм було це дуже зручно, вони хотіли щось таке, тільки робити на сайті «Дзеркало тижня», розділ «Сучасна культура» Це Ви веж про других інвесторів? Відповідь: Так. Тобто вони все одно щось збирались таке робити, і витрачати на це гроші Чому ви почали займатись музичною журналістикою? Відповідь: Тому що я ледар. Я працював в банку перші півроку, і мене звідти вигнали. Я зрозумів, що більше ні дня не буду працювати в офісі. Ну, і мені подобається це насправді. Як ви ставитесь до засилля музичних журналістів? Відповідь: Так само як і відношусь до засилля музики – нема ніякого засилля. Раніше люди грали на гітарах в під’їздах для своїх друзів, тепер вони це викладають в інтернет. Але людей не стало менше чи більше. Музикантів

113

більше не стало, їх просто стало видно. Те саме, я думаю, і з рецензентами і з журналістами з блогів. Раніше вони збирались в колі і обговорювали.. Насправді, це ж все залежить. Є купа непрофесійних журналістів, які працюють в медіа, є цікаві блоги. Мені здається, навіть чесніше. Ти нічим не заангажований, тобі щось сподобалось, ти поліз. Звичайно якісь процентів на 90 – ніяка, але є 10 заради яких варто звертати увагу на блоги. Що треба робити, щоб стати гарним музичним журналістом? Відповідь: Потрібно слухати багато… Ось вийшов альбом у гурту, наприклад, U2 і людина тобі пише «Давайте я вам напишу про це», а ти кажеш «Пиши», і приходить стаття в якій написано приблизно наступне: «в 19… якомусь році в Ірландії сформувався гурт U2 в складі таких музикантів, через рік вони записали такий-то альбом, потім поїхали в такий-то тур». Це Вікіпедія. І дуже багато журналістів займається тим, що переписує Вікіпедію. Це катило ще років 7 назад. Але зараз це абсолютно не цікаво і головне, чому я особливо радий, що це вже не працює, тому що набрати сайт Вікіпедія, або там сайт артиста і прочитати його біографію можуть всі. Тому щоб бути гарним журналістом треба… ну не знаю, тобі подобається якась музика, і ти хочеш про це написати. Не пиши просто біографічну довідку, зв'яжись з музикантом, спробуй з ним поговорити, дізнайся там про щось. Музикант знаходиться в якомусь контексті, дізнатись щось про нього. Тобто якась дослідницька робота, достатньо серйозна, і зазвичай контекст цікавий . Єдина проблема: тобі платять стільки ж, скільки і за переклад Вікіпедії. Мої друзі – це гаразд, це хобі. А якщо ти займаєшся цим в якійсь редакції… Тому так як гонорари невеликі, дозволити журналісту півроку робити якесь дослідження і потім отримати за нього гроші – у нас цього нажаль немає. Тому людям доводиться хал турити. Але це єдине виправдання, хоча це також не виправдання. Мені здається, що тоді краще займатись чимось іншим. Насправді,… є тексти унилі наче люди розмовляють з набитим ротом. Мені здається, якщо тобі це подобається – доведи це в тексті,

114

примусь людей це послухати, те, про що ти пишеш, закохай в це. Не розумію як це робиться, але мені здається, це або виходить, або ні. Чи адекватно порівнювати одні гурти з іншими? Адже читач же може не знати. Відповідь: Треба, по-перше, не тримати читачів за дебілів. Вони все знають і розуміють і дізнаються. Це позиція журналу типу «Наталі» - невідомих тем не повинно бути . Чому б не порівнювати. Мені здається нормально. Можна. Дивлячись як. Якесь особисте ставлення до гурту… Можна цим моментом опустити гурт, а можна просто підкреслити ось «продовжувачі ідеї». Тому що насправді той артист, у якого він це списав – списав це теж у когось хто був до нього. Справа в тому, що він міг не списати, а просто зробити те саме. Ідеї ж у повітрі. Просто це мені вони звучать однаково. Відповідь: Ну, це вже один із журналістських обов’язків – розібратись чому так відбулось Щодо репортажів та звітів – часто кажуть, що він має бути не емоційний Відповідь: Такий звіт ніхто не дочитає до кінця. Якщо написано: вийшов гурт. Спочатку зіграв пісню цю. Потім іншу. Мені здається, зараз звіти взагалі трансформуються. Достатньо викласти кілька фотографій, і відео, і вони будуть красномовнішими, аніж текст. Повинна бути якась суб’єктивна думка, але… Я зараз можу піти в оперу, і написати свою думку про оперні постановки, і це буде жахливо, тому що я на цьому не розуміюсь. Воно має бути авторитетним. Ну може звіти з якихось сесій Верховної ради.. Але концерт – це ж суцільні емоції. Навіщо. Це ж не телеграма. Чи можете ви дати свої рецепти успішного музичного журналу?

115

Відповідь: Тут варто розрізняти сайт і папір. Якщо казати про друкований музичний журнал - в ньому не має сенсу в жанрах типу новин і рецензій. Журнал виходить раз в місяць. Які свіжі новини там можуть бути? Те саме з рецензіями. Мені здається ідеальний гібрид – якщо є паперовий – робити сайт зі гарною стрічкою новин. Тобто це все повинно жити, ну тобто не кожну секунду, ну і взагалі, це напевно будь-якого медіа розважального стосується – воно повинно бути чимось більшим. Ось є журнал і певна аудиторія його читає. А щоб ці люди, які читають твій журнал, асоціювали що твоє медіа центр якогось їх спільноти, де всі їх друзі. Повинна бути якась політика редакторська, це не може бути вінегрет з текстами про гурти. Написати про Ані Лорак, і поряд – про хеві метал. Це ніхто не буде читати взагалі. При чому це не значить що журнал про хіп хоп треба робити. Ні. Це буде вузько жанрово. Наприклад сайт Афіша, московський - він про те що цікавить молоду людину, ну скажімо, від 20 до 40 років людей активних в Москві які цікавляться, кудись прагнуть. Треба починати з того, що сформулювати, для кого цей журнал. Насправді я думаю це правильніше всього - і я це роблю і не зізнаюсь – робити фензін, а не журнал. Тобто те що тобі подобається – те і добре. Я раніше чула це слово в зневажливому сенсі. Відповідь: Ну, «Pitchfork» це теж по суті своїй фензін. Але його читає купа людей. Ну, «фензін» – це ж по духу. Ось тобі це подобається – ти робиш. Це не подобається – не робиш. Ну по суті всі блоги – це і є фензіни. Відповідь: Так. А Ваше ставлення до пдф журналів на issue.com? Відповідь: Інтернет все-таки зручніше. Там є посилання, там є якась зрозуміла структура.

116

На issue працюють посилання. Відповідь: Ну окей, просто не у багатьох же є ці iPad. Ну це ж не тільки для iPad. Відповідь: Зручніше просто формат звичайного сайту. Це просто технологічно важче треба робити. Тим не менш частина музичних журналів – харківський з’явився, московський. Відповідь: Мені здається їх роблять люди які от зібрались і «давайте зробимо ось такий журнал». І вони роблять ось такий журнал, а потім видумують про що він. Мені здається, це чергова спроба придумати як заробляти на медіа, на яких вже ніхто не знає як заробляти. Типу що можна буде платно завантажувати ? Відповідь: Так. Але мені здається єдиний вихід, як заробити – це йти в оффлайн, видумувати якісь заходи і збирати навколо сайту журналу аудиторію і продавати її рекламодавцям. Наприклад, збирати гурти, яким робити концерти? Відповідь: З цього, до речі, починався журнал D.Jam. Зараз він змінився, раніше це був вісник фестивалів Global Gathering Віруса. Вони півроку пишуть про артистів, хвалять – бац! – фестиваль. Всі читачі пішли на фестиваль. Це може трохи цинічно, але з іншого боку, якщо тобі все одно подобається та музика, про яку ти пишеш – чому б на цьому не заробляти? Чи створювався у вас бренд буки? Відповідь: Звичайно. Кожний журнал на початковому етапі все це розробляє. Цим займаються тільки дизайнери?

117

Відповідь: Є арт директор, який от все придумує. У вас є бренд бук? Відповідь: Так. Я в ньому нічого не розумію, правда. А чи можете поділитись якимись деталями з бренд бука ? Відповідь: Є один можний журнал британський, це здається еталон.. не пам’ятаю зараз назви.. там фото і текст. Текст двома шрифтами. Шрифт самого тексту трохи менший, заголовки трохи більші. Білий фон, просто статті і фотографії. Без усіляких вензелів і рюшів. І це круто. Якщо б всі журнали були такими – було б краще. Ну так, вони всі були б схожі, але я за мінімалізм: чим менше… Просто якщо на сторінці 8 кольорів, один блок виділено рожевим, інший фіолетовим, третій чорним, п’ятий червоним, … Хоча це також іноді працює. Ви журнал «Наш» бачили? Ось ці люди мали негласне правило: «ми робимо все щоб ви не змогли нас прочитати». Це як арт проект, як на мене, працювало. А чи помічали вплив на читачів кольорової гами дизайну? Відповідь: На Вас сильно впливає – синя плажечка чи червона? Мені здається, це не сильно впливає. Ну якщо б мені не сподобалась обкладинка – я б не купила. Хоча я не купую журнали. Відповідь: Мені здається, настільки не треба надто заморочуватись. Подобається колір – треба ставити. Якщо він тобі подобається – значить, він ще комусь сподобається. Все одно важливіший контент. Якщо це тільки не якийсь арт журнал, в якому візуальна частина важливіша. Чи варто писати рецензії зараз?

118

Відповідь: Якщо хтось авторитетний може написати їх так, як не написали ще не блогах – то окей. Якщо ні – то це просто плодить сутності. Все одно рецензія навіщо була? Виходив Rolling Stone в якомусь 70тому році, читали – ага, оце мені подобається, оце по опису ні. Йшли і купували в магазин. Зараз такого немає. Це тоді було потрібно, тому що вони не знали про вихід, не знали на що звертати увагу без журналу. Не могли послухати. Зараз мені здається рецензія – ну навіщо. Ти можеш завантажити альбом швидше ніж прочитати рецензію. А великого сенсу в них… Хіба що для того щоб подискутувати. Ось є привід. Є журнал, є рецензії, і люди пишуть коментарі : «журналіст дурень не правильно написав,», а інший пише «ні, це ти дурень, він правильно написав». Як Ви ставитесь до коментарів? Відповідь: Я їх не читаю. Дивлячись які. Якщо коментарі наприклад на сайті Кореспондент – до них серйозно ставитись не можна. Сам я майже не пишу ніколи коментарі. Мені не подобається, що впав рівень грамотності. Тому що люди не можуть написати речення. Поставити м’який знак правильно. Чи треба залишати погані коментарі? Відповідь: Ну це ж не диктатура . Людині не подобається – вона написала : «Ви гівно». Окей. А за статистикою, якщо людина заходить – і наприклад, якщо це перший коментар, він бачить, піддається чужій думці і вважає також тепер, що це поганою. Якщо б коментаря не було – він би міг подумати, що це нормально. Відповідь: Окей, є тут коментар що це погано, а є вище коментар від авторитетної людини, у кого є протилежна думка. Чиє переважить? Я не думаю, що того коментатора, хто написав, що це погано.

119

А якщо попередній текст – це текст блога, і він недостатньо авторитетний, і для того хто зайшов – для нього що текст, що коментар. Відповідь: ну все одно … я думаю що у всіх є голова на плечах і піддаватися впливу це погано Що варто подавати ? Відповідь: Я спілкувався з багатьма програмними директорами радіостанцій. І це дуже розповсюджена фраза: «Так, нам подобається гурт, але це нам подобається, а люди не зрозуміють». Але ви ж люди теж, і ви розумієте Що значить ми не маса – а все маса. Такі ж точно люди. І це інша маса. Ось є одна яка не розуміє, а є інша така ж, яка розуміє. Що перше – ми ставимо на обкладинку когось популярного і не показуємо іншого, бо люди не зрозуміють, чи вони не розуміють саме тому, що так роблять журнали? Відповідь: Просто довше шлях. Ось уявімо, що znaki.fm виходять в папері. І ми хочемо продати не 40 000, а 80 000. Які у нас є шляхи ? Ми можемо домовитись зі Світланою Лободою, зняти її голою і поставити на обкладинку. Куплять цей журнал 80 000 читачів, наприклад. А зміст журналу – те що зараз. Вони його відкриють – і нічого не зрозуміють. А для цільової аудиторії нашої, яка зрозуміє, їм Лобода сто років не потрібна. Я це до того, що всі чомусь йдуть коротким шляхом – грубо кажучи, відразу ставити на обкладинку голих дівчат. Образно. А можна просто трохи довше, і мені здається це правильним, і ним йшли всі журнали які існують вже по 40 років і більше – просто вони виховували свою аудиторію, і тримались її, і їх спершу читало 1000 людей. Гаразд. Зате ця 1000 була їх. Просто довгі гроші, і не кожний готовий інвестувати так довго. А такі речі як довжина статті, заголовки?

120

Відповідь: Заголовки повинні продавати – це ще правило з реклами. Ну довжина статті – в мене один критерій: якщо стаття цікава і вона 20 000 знаків – вона має право на існування. Але якщо вона 20 000 і в ній цікаві тільки 3 000 – значить 17 000 треба прибрати і якось зверстати так, щоб… Насправді, є ж різне… Журнали читають як книги, тобто читають. Сайти, як блоги, статті мають бути короткі і по суті. Але ми фрікі, і нам це не подобається. Ми з цим боремось і робимо великі тексти. Кому не подобається – окей. Великі – це скільки? Відповідь: Середні – 10 000 десь. Але було декілька по 40 000. Спецпроекти. Наприклад, нещодавно 20 років лейблу Ninjatune. У нас там було купа інтерв’ю, коментарів. Навіть якщо це прочитало менше людей – окей. Але це якесь ядро аудиторії, які меломани, їм дико все це подобається, і вони читають. І заради них варто іноді робити якісь речі, які там не будуть користуватись попитом у широких мас. По науці в інтернеті повинні бути короткі тексти, в журналі – помірні . Але все одно… Всі гурти повинні грати рок на гітарах, і вони грають з року в рік , і вважають що все інше, це… Як хтось наприклад приходить і починає грати на балалайці - і це виявляється мега круто і всі думають «о, і так теж можна було виявляється». Що можна назвати гармонічним поєднанням фото і тексту? Відповідь: Це має бути інформативно . Мені не подобається формат журналів, тільки якщо це не якісь арт журнали, які працюють в режимі підписів до фотографій. Просто для людини яка сидить в перукарні і так прогортає і читає там що у когось там народилась дитина, у когось там піднявся тиск. Може у мене просто вже свої якісь стосунки із журналістикою , мені цікаво читати тексти. Ви зовсім проти підписів?

121

Відповідь: Ні, я за підписи. Просто коли це тільки одні підписи… Ну я підписами називаю там невеликі тексти, короткі, в кілька абзаців. Ось, наприклад, фотографія – а на ній врізка. Це ознака журналів розважальних, для мас, які прочитав і викинув. І вони звичайно користуються попитом, але мені вони не подобаються. Мені здається, що сутність журналістики в іншому, а це може робити будь-хто. А в чому суть журналістики? Відповідь: Відкривати якісь явища і доносити їх до читачів цікавою зрозумілою мовою . Ну я взагалі визнаю два жанри : аналітику та інтерв’ю. Все інше.. Аналітика із серії як ось продовжуючи – як там гурт U2 яка зібралась, випустила три альбоми. І якщо вважати за аналітику фінальну фразу «і ось цей гурт дуже гарний і я вам його рекомендую» - це теж образно, але дуже багато таких псевдо аналітичних статей – так. Ось у людину якийсь цікавий погляд . Ось Олег Соболєв, хлопець із Хабаровська, хрін знає звідки . Він веде блог і виклав чудовий текст про суфійського музиканта , якого він десь відрив . Там величезний текст. Тобто це історія ось просто людини , але не просто історія, що складається з голих фактів, а історія того середовища, яке відбувалось, як це все впливало на музику і як він впливав на середовищу. Якщо б були тільки такі тексти – все було б гарно. Він довгий. Він великий. Його незручно читати. Але він дико цікавий. Я за таку журналістику. І я не вірю, що вона не користується попитом, тому що її просто немає. Тому всі вважають, що вона не користується попитом. Є якісь музичні журналісти в Києві, які вам подобаються? Відповідь: Ну є люди які пишуть про музику в журнал. Але вони також пишуть про

книжки наприклад, сьогодні про музику, а після завтра їм кажуть :

«напиши текст про показ мод». Це називається журналіст відділу культура. Він пише про все. Напевно, ще Лозицький Богдан, напевно я нікого не знаю більше

122

Жодна людина не може бути абсолютно об’єактивною. Тобто абсолютно об’єктивно, авторитетно та цікаво писати про альбом якогось панк гурту, а завтра про альбом фолк гурту, а після завтра про альбом драм н бейс гурту . Не можна у всьому однаково розбиратись. Мені здається, було б гарно, якщо б музичних журналістів було більше, але щоб кожен відповідав за свій шматок І виходить, що ще щоб в кожному шматку було по кілька, бо ж у кожного все одно своя суб’єктивна думка. Відповідь: Ну так. Зараз цим часто блогери займаються, наприклад рівень тексту нижчий, але як привід послухати . Людина про це написала, написала про це криво і не цікаво, і йому чомусь цей альбом сподобався, і ти йдеш і теж слухаєш А ви займаєтесь тим, що шукаєте блоги? Відповідь: ні, мені здається що ті блоги які я знаю, які популярні – вони популярні не просто так. Тут же ж не працює , що ти вклав 100 000 доларів в розкрутку – і його всі знають, а він пусте місце. Тут все по-чесному. Якщо це цікаво і якось авторитетно – то і всі будуть знати. Як ви знаходите нову музику і чи шукаєте ви її? Відповідь: Вона якось береться і все. Є якийсь актуальний контекст, за яким слідкуєш, він достатньо великий. І туди щось вливається постійно, щось виливається… Це як грати у футбол – от ти граєш день у день , і в тебе спитають: «а як ти отак м’яч водиш» - ти можеш показати, але все одно це більше ніж просто технічні прийоми. Потім ти на 5 років перестаєш грати, знов виходиш - і м'яч від тебе відскакує як від колоди. Ось ти знаходишся в якомусь контексті. Є якісь блоги, є журнали, є лейбли

які вивішують що у них

виходить. Хто для вас є авторитетом? Ось ви openspace.ru сьогодні називали.

123

Відповідь: На «OpenSpace» мені подобається публіцистика і не тільки музична. Там є автори, яких цікаво читати. Мені подобається журнал “Wire”, «Rolling Stone». До речі – з приводу «Rolling Stone» і подібних – «Q», «NME». У них же є друкована версія. Вони досі існують. Відповідь: Тому що коли вони з’явились – інтернету не було взагалі. Люди які слухають музику активно, більша частина у них всіх є інтернет і вони всі сидять там. І мені здається

зараз з’явиться нове покоління, які зараз,

наприклад, пішли в 1 клас – це покоління майбутніх меломанів, які через 10 років коли ти їм будеш говорити: «а ми раніше відкривали читали журнали про гурт і йшли його десь шукати» будуть дивитися на тебе як на дурня, тому що все ж в інтернеті – ось текст, ось посилання, на послухай відразу… Мені просо здається, що інтернет це зручніше для музичного медіа. Ну так, я знаю що багато журналів вже перейшли частково в додатки до iPad. Відповідь: Так, але в нього є більше можливостей. Там наприклад стоїть фотографія Міка Джаггера на сцені і написана стаття, і ти тиснеш на фотографію – і з’являється ролик де він співає. Тобто все одно якийсь інтерактив. Я впевнений, що там можна слухати альбоми і все інше. А друковане – просто менше можливостей. Програє інтернету. Єдиний параметр яким виграє – вартість реклами журнальної. Але з іншого боку журнал який виходить накладом 7 000 заявленим, а насправді його купує 3 000 , половина з якої не є масовою рекламною, а нормальний сайт – відвідуваність 10 000 – 15 000 в день. І журнал програє, його менше людей дивляться. Але чомусь рекламодавці поки цього не розуміють. Вони поки бояться інтернету. Треба щоб змінилось покоління, і прийшли не тьоті і дяді, а молоді люди . А хоча там і молоді люди працюють. А може це якийсь стереотип. Типу «що там той

124

інтернет, я в ньому кожний день сиджу. Це щось несерйозне, а журнал серйозне». А журнали мод функціонують ще. Відповідь: ну вони знов-таки – не зараз були запущені. Але нове починати безглуздо. Тому що вони заробили якийсь авторитет, у них є постійне коло читачів. А нове медіа, яке тільки вийшло – ну молодці, чим ви нас здивуєте? Потрібно витратити якийсь час, і мені здається його набагато вигідніше витратити на онлайн версію, аніж витрачати гроші розкручувати друковане видання ще одне. Або воно повинно бути чимось таким, що всіх вразить, … Зараз же взагалі важко – доводиться конкурувати

- особливо музичним і

розважальним медіа – фактично зі всім світом. Те що ти сьогодні написав рецензію на якийсь гурт – цю рецензію можна прочитати ще в сотні місць. І чому всі повинні приходити читати її до тебе? Насправді це цікаво. Тому що можна придумувати якісь штуки цікаві Наприклад ? Відповідь: Починаючи від якихось фестивалів, організації концертів і так далі і до рубрик. Це як ігри постмодерністів 90тих які змагалися. Їм було все одно. Самий твір мистецтва вже не працював, а працювало, що я перший здогадався повісити на дерево радіо і включити його. І це вже зроблено, і люди придумують чим же ще. Тобто така якась гра, і вона була захоплююча. Розкажіть про Ваш досвід. Відповідь: У нас був проект в якому ми вибирали обкладинки, в Нью Йорці проходила виставка арт вінілу і було нагородження. Нагороджували за кращі обкладинки альбомів . І ми обирали фіналістів різних студій, багато, які роблять обкладинки і вони нам розповідали про ці обкладинки, як вони це робили. І це було цікаво, ніхто цього не робив, ніхто навіть не тримав в голові, що можна поговорити з дизайнерами обкладинок, які всім нам подобаються і

125

якими ми захоплюємось. Тобто таке щось видумувати. Звичайно це дуже витратно, але цікаво робити, і це цікаво, як на мене, читачу. Як у вас на znaki.fm обирають про що і як писати ? Вирішуєте ви самі, чи якось колегіально, і скільки у вас людей? Відповідь: У нас зараз чудова схема, в якій є і мінуси, і я дуже радий, що така ж схема в журналі Wire. У нас багато авторів фрілансерів і нікого в редакції . Я є, арт директор, фото редактор. Мені здається це ідеально. Тому що ось наприклад, є розділ «технології» і є редактор Ваня Петров, який повинен щотижня писати текст . Його від цього нудить, він пише просто вже тому що йому за це платять, читати це нецікаво. Але ж є чудовий інший варіант, коли тобі пише Петя Іванов, який теж знає про технології і ти його знаєш як гарного автора, і з палаючими очима кричить: «Ось, є така тема, давай зроблю, буде круто!». І він напише гарний текст. Хай це буде один текст в місяць від нього, але якщо таких людей багато, то ось медіа і живе Якщо ви кажете, що ви як Wire – вони платять всім своїм фрілансерам Відповідь: У нас теж не безкоштовно Фрілансери самі пропонують теми? Відповідь: не просто зі стелі. Ми традиційне медіа, ми прив’язані до якихось інфоприводів. Тобто просто так: «Напишу я про мерседес, а то давно про них ніхто нічого не писав» - не катить. А от якщо мерседес випустили нову модель машини... Насправді, це все умовно, і якщо є цікава тема, краще придумати привід чому писати зараз можна. Але в основному прив’язуємось до приводів. Це як для людей, що цікавляться, інтерв’ю з гуртом перед виходом альбому. Навіщо вони коли-небудь потім А ви вважаєте, що найкращий музичний журналістський жанр – це інтерв’ю?

126

Відповідь: Стільки всього було вже написано за ці всі роки в музичній журналістиці стільки текстів, що все вже жоване і пережоване і єдиний вихід, ну принаймні мене чіпляє – це цікаві інтерв’ю, тому що не ти говориш, а музикант. Наприклад,

у «Sonic Youth» виходить альбом новий, і от хтось

сидить в Києві і пише про гурт «Sonic Youth». Мені це здається трохи святотатством , не через гурт «Sonic Youth», а тому що ми погано собі уявляємо тут , яка там сцена. Треба поїхати для цього в Нью-Йорк, а ще краще – поїхати туди в 80ті і пожити там. Тому що коли виходить текст про «Sonic Youth» на сайті «Pitchfork» людини яка з ними живе в одному районі, ходить вже багато років на одні вечірки і розуміє контекст, ти розумієш що намагатись щось оцінити про них звідси з Києва безглуздо. Це дуже перфекціооністські. Таким чином ми не можемо писати про жоден гурт, що знаходиться поза Києвом. Відповідь: Я за перфекціонізм. Тому що те саме коли читаєш текст на «Pitchfork» про російську музичну сцену – воно ж на голову не налазить, що вони там написали. І ти розумієш, що це те, як би вони сприймали наш текст про «Sonic Youth». І потім - навіщо. Ось є один класний текст. Навіщо писати більше? Нічого більше ти не можеш сказати, або краще або розумніше. Плодити смисли… Тому я за інтерв’ю. А чи є секрет пошуку небанальних питань? Відповідь: Ні, ну це ж не те щоб був один універсальний спосіб.. Ну наприклад Боно, з ним же поговорили вже про все. Але ж він ще й активіст який їздить рятувати планету кудись в Африку, і це його другий бік, і потрібно про це говорити, ну, пов’язано із музикою, наприклад, відомо що він їздить рятувати бідних дітей в африканське селище, але він зупиняється в 5 зірковому готелі і їздить ледь не на лімузинах. Можна про це поговорити. Але є ще один рівень – люди, розслабьтесь, Боно вже 30 років їздить на лімузинах, для нього це так само природно, як для вас їздити на метро, і він не тому що цинічний, а просто

127

людина ось так живе , він не намагається показати цим дітям: що ось, дивіться, ви ніщеброди, я вам на лімузині привіз мішок грошей, це його природне середовище як вмиватися кожний ранок. Якось ось про такі сторони розмовляти, ну і про музику… Ну щоб це не було розмовою двох меломанів, які обговорюють улюблені платівки. Мені важко говорити, тому що я думаю що кожен конкретний музикант чимось цікавий Чи готуєтесь Ви якось особливо до інтерв’ю? Як проходить підготовка? Відповідь: Намагаюсь підготуватися. Насправді просто роздуми, про що поговорити і плюс дізнатись, що нового у цього музиканта відбулось останнім часом, щоб бути в курсі. Ви перечитуєте всі інтерв’ю? Відповідь: Звичайно, і всіх наших авторів я примушую, вони надсилають докладний звіт. Зараз ні, бо у нас місяць цей перезапуск і мені не до цього, але загалом скоро ці послаблення закінчаться . Я за ґрунтовну підготовку. Ти йдеш розмовляти з людиною. Тримай в голові, що ця людина розмовляла з мільйоном вже журналістів і вже поговорив про все. Придумай те, про що він ще не говорив, щоб йому було цікаво відповідати не «так», «ні», а цікаво говорити. Щодо постмодерністської ідеї що вже є мільйони текстів і сенсів – чи варто робити чергове інтерв’ю з Боно чи Молко ? Відповідь: Фанати все одно збіжаться читати, навіть якщо це буде банально. Ні, ну треба говорити, тільки про щось цікаве і під цікавим кутом. Що б ви зараз назвали музикою, що відповідає духу часу? Актуальна, популярна. Відповідь: Все це поп музика. Ну, що зараз андеграунд? Зараз немає андеграунда. Ну що зараз, «Корозія Метала» чи «Metallica» андеграунд? Ні.

128

«Sex Pistols» виступають разом із Мадонною. Який андеграунд?! Зараз «Chemical Brothers» збирають стадіони. Мені здається, є просто погана і гарна поп музика. Поп це ж не

щось гидотне, а просто скорочення від слова

«популярна музика». Зараз уся музика популярна, тому що у них є свій слухач, завдяки інтернету. Раніше людина сиділа, писала який-небудь нойз, і його слухали три друга. І він був андеграундом. І через дорогу від нього сидів інший. І він теж. І ось їх було два. Якийсь журналіст про це написав – і з’явилась андеграунд на сцена. А насправді андеграунд на тому що вони сиділи кожний в своїй квартирі і писали нойз і давали слухати своїм друзям. А зараз це все на виду. Тобто інтернет прибрав сам факт можливості існування андеграунда? Відповідь: Андеграунд це що ? це альтернативна музика. Альтернатива чому? Я не розумію. Я розумію альтернатива штанам – шорти. Мені здається це один з тих, як термін «інді». Його придумали щоб продавати якусь частину музики. Зараз всі кричать що інді вже не той і це просто ярлик що продає музику. Але я читав текст Саймонда Рейнолдса, років 80тих американський журнал, де писали що «зараз інді вже не те, а ось раніше було справжнє інді». І розумієш, що це насправді все ярлики. Альтернатива крутиться по MTV. Який це андеграунд? Ну який є альтернативний гурт, про який можна сказати: так, це альтернатива Леді Газі? Ну те що важче. Той самий метал – це не альтернатива? Відповідь: чим? Ні. Вони збирають ті самі ж стадіони, як і вона. Що тоді альтернатива? Відповідь: Будь-який гурт альтернатива іншому. Леді Гага альтернатива цим металістам. Ось у чому справа. Мені здається, зараз чудовий час. Нарешті вся ця фігня вже нікого не чіпляє, і всі просто слухають музику. Я абсолютно упевнений, що і гурт «Korn», і «Корозія Метала», і Леді гага, і Афекс Твін – це

129

все поп музика. Тим більше учасник гурту Сепультура зробив електронний проект разом з «Daft Punk» і «Justice». Kanye West теж працює з «Daft Punk». Мені здається, зараз все так переплетене, що всі нарешті заспокоїлись з приводу жанрової приналежності. А який тоді вихід – не згадувати стилі ? робити це обережно? Відповідь: ні, можна писати, але треба розбирати по кісточках пісню чи альбом, що ось вони використовують це, а це ось звідси, а ось це рок, а ось тут він переплітається з реггі. Питання – наскільки це буде талановито і правильно написано. Так, крім того – володіти ґрунтовним розумінням і знанням гуртів. Відповідь: Так, і ще гарно розуміти контекст чому вони це зробили. Тому що, грубо кажучи, ті ж самі «Sonic Youth», якщо раптом будуть використовувати реггі, вони це будуть робити з одних причин, а гурт з Німеччини – з інших, а гурт з Ямайки – з третіх, тому що у них в крові реггі. Це цікавий других шар, невидимий. Не написати: «цей джазовий музикант записав альбом, тут супер партії, послухайте – не прогадаєте.» А пояснити – чому , навіщо він це зробив. Докопатися, дізнатися якимось чином Що можете сказати змінилось зараз в українській музичній журналістиці? Відповідь: ну єдине що точно глобально змінилось – все на виду, і треба старатися. Ну тому що те що кати лов 90-тих – людина перекладала з журналу, який продавали в кількості трьох штук на Петрівці, друкував її і всі читали і казали: «Ого! Круто!», - зараз це все не працює, і це добре. Ви читаєте рецензії інших на те, про що пишете? Відповідь: Щось стараюся. В мене немає часу багато читати. Я скоріше читаю авторів, які мене цікавлять Мені подобається як на pitchfork пишуть рецензії, журнал Wire, журнал Spex дуже гарний. З тих що російською мовою – Афіша

130

московська іноді гарно пише, нечасто. Взагалі все можна завантажити, тому рецензії читати і нема чого. Хіба що якщо ти послухав і тобі сподобалось, або дуже не сподобалось, і тебе розпирає гнів

чи задоволення, тобі хочеться

поділитись цими переживаннями. І ти куди йдеш? Йдеш на сайт журналу, бачиш рецензію, і пишеш все що наболіло. Отож, Ви відмовляєтесь від рецензій? Відповідь: Ні, але у нас їх по мінімуму. Вони будуть, хоча я проти. Вони з’являються спорадично. Ми скоріше будемо інформувати читачів: що ось, вийшов альбом. Йдіть слухайте. Чи має бути музичний журнал виключно музичним? Відповідь: я хотів, щоб він був тільки музикальним. Мені було би цікаво. Отож у нас в Києві – тільки три пристойних журналіста? Відповідь: Просто немає середовища. Скільки повинно бути музичних медіа? Відповідь: Як мінімум має бути один пристойний щотижневик київський. Якщо в інтернеті - аналог щотижневика, який буде говорити, що відбувається Музичне медіа має бути одне. Ось «znaki.fm» – вони такі мають бути одні. І тут питання не в тому - «скільки», а чим вони будуть відрізнятись. Ось зараз ми придумаємо 5 принципово різних ідей – значить треба робити 5 журналів. А робити клони.. вони будуть між собою… вони не зберуть стільки аудиторії, тому що вона буде розпилюватись між ними, і вони будуть один одного повторювати. Навіщо. А якого на ваш погляд музичного медіа не вистачає?

131

Відповідь: Мені насправді жодного не вистачає, тому що можна купити журнал Wire і прочитати про якісь гурти, яких вони відкопують, можна купити журнал Rolling Stone і прочитати, що відбувається у гурта Guns’n’Roses. Тобто, нам не потрібен український журнал, тому що є ці інші журнали? Відповідь: він повинен бути такий, щоб скласти конкуренцію цим журналам. Треба старатися, там такі ж люди працюють. Повторюючи Ваші слова – не вийде, тому що ми не живемо у дворі поряд із американськими гуртами, наприклад. Відповідь: Так, не можна видумувати. Ось виходить гітарист, у нього є одна гітара, він повинен зачепити зал. Як він буде це робити? Поряд стоїть гурт із синтезаторами із барабанами ,і всі підскочать танцювати, а ось йому треба придумати – давай. Вихід завжди можна знайти, треба якось придумати як з мінімальним арсеналом максимально стати гарним. А не так чи це, що з одного боку через це складно щось починати в Україні, а з іншого боку – набагато легше, саме тому що ні з ким конкурувати. Відповідь: так, мені здається простіше. Нікого немає. Виходь. Інша справа думати – ми зараз зробимо круте видання для Києва чи України. Ну молодці. Мені здається, треба виходити з метою зробити круте видання не важливо якою мовою. Щоб це не було що: так, журнал гарний, звичайно, як для України, Гурт гарний як для нас, але звичайно не Depeche Mode А чи реально конкурувати ? Відповідь: якщо ставити таку мету, навіть якщо ти програєш, ти зробиш краще, ніж якщо б ти орієнтувався що : ні, туди я не дострибну, буду тут, для нас. Просто якщо вже цим займаєшся – чому б не спробувати.

132

133

Додаток 8 Єгор Кір’янов, журналіст, колишній головний редактор журналу “MOLOKO” Інтерв’ю тривало 40 хвилин Скільки ти в журналістиці? Відповідь: З 14 років я працював до 17 років в місті Запоріжжя. За три роки я дійшов до «Теленедели» та «Комсомольської правди» запорізької, і коли мені були

16-17

років,

ми,

власне,

запускали

з

хлопчиком

запорізьку

«Комсомольську правду Запоріжжя». І потім цей хлопчик був главредом всеукраїнської Комсомолки, Андрій Хрустальов. Ось там, власне, мене і вчили писати коротко, зрозуміло і лаконічно. Чому ти взагалі пішов в журналістику? Відповідь: Ой, там така історія. Я торгував газетами, коли мені було 10 років. І я втомився торгувати чужими думками, і захотів торгувати власними думками. Але це кінець кінцем таким бізнес був, у мене там в 14 років реалізатори стояло три точки в Запоріжжі, я починав з дитячої газети «Клякса», була тоді в ті часи така дитяча газета, ось це в 17 мене запросили в Київ, якраз тільки перейшов на другий курс університету, тому що навчався на підготовчому. А де ти навчався? Відповідь: Закінчив ЗІДМУ, Запорізький інститут державного муніципального управління, міжнародний, довчився живучи вже в Києві. «Теленеделя» в 17-19, плюс купа всяких було фрілансем, я це не рахую, потім з 19ти – «Молоко», главред, а 18.. 18 це я був випускаючим редактором «МОЛОКА». Ну як би коли я прийшов до «молока» ми ще запускали «7+7я», я був в штаті. Тобто власне проект цей, перші 1 обкладинки робив я. Ну, інтерв’ю Вакарчук був, Єфросініна,

134

Обкладинки – тобто ти дизайном займався? Відповідь: Ні, обкладинки в сенсі робив матеріал з обкладинки, ну, персона яка була на обкладинці. «7+7я» я відпрацював, я був музичним редактором там, і був .. у мене були сторінки «туризм», «музика», «тб», і матеріал з обкладинки, тобто інтерв’ю. Після «Молока»… що ж було після «молока».. Ну власне затягнулось все «молоко». Виходить, що затягнулось А коли почало виходити? Відповідь: в 2002 році. Тобто в 2012 йому буде 10 років. Але вже два роки воно не виходить. З чим пов’язано те, що воно не виходить? Відповідь: криза була, все позакривалось. Якщо он тільки Афіша закрилась українська. Ні, ну там багато всіляких підводних каменів, просто набридло мені його самому нести, там не було нормальної команди. Не редакторів я маю на увазі, а тих, хто керував би цим як бізнесом. І жодного бізнесу власне і не було. Було якесь .. Ну як говорила Крихітка Цахес, перший редактор, що МОЛОКО ніколи не було засобом масової інформації як таким, це була просто дуже весела дружня компанія, достатньо цікава, ну, творча, яка займалась журналістикою постільки поскільки. Ну, і це була в першу чергу тусовка. Те, чого власне не вистачало нашій молоді, в чому власне і був феномен журналу «МОЛОКО». У нас журналістів… коли до мене приходили журналісти і говорили «давайте я вам щось напишу», я перше що питав «де ви вчитесь». Якщо вони говорили : «Інститут Журналістики», я ніколи навіть не дивився особливо . Чому? Відповідь: Тому що дуже нетямущі всі. Я брав якраз хто взагалі ніяк не пов’язаний: архітекторів, що завгодно може бути. Тільки не це. Ну у нас по суті

135

нікого не було з.. Це редактор повинен, може володіти якимись, і знов-таки, я вважаю, що кращі знання – це практика. В жодному університеті не навчать тебе писати. Якщо ти цього не вмієш – тобі це не дано. А якщо … А це можна вчитися тільки на досвіді, просто «Молоко» було дуже складним в плані… Тобто прийти відразу в «Молоко» - це нереально було. Потрібно було мати якусь вже, наприклад, базу. В чому була складність? Відповідь: Дуже непростий стиль. Стиль подачі інформації. Так! Так! Я кажу: навчіться спочатку писати новини, мені новини не потрібні. Йдіть працюйте в «Вечірній Київ», куди там.. Ні, ну в сенсі того що це вища школа. Я теж починав з новин. Для мене було простіше написати отаке інтерв’ю на шпальту, аніж зробити колонку новин про цих.. тому що люди люблять такі ці… але вони просто не вміють подавати інформацію, коротко і ясно. Тобто це елементарно. А щоб писати в «молоко» - треба вміти елементарне, щоб морочитися з подачею. А вони, виходить, морочаться з подачею, не маючи практики базової і в цьому була проблема А за музику в журналі відповідав окремий редактор? Відповідь: Та я там відповідав за все! Я позиціонував все так, що ми повинні відкривати. Maneken у нас з’явився першим на обкладинці, коли у нас тут його ще ніхто не знав, так само як Крихітка Цахес, як і Бумбокс, який був Графітом. Багато було усіляких прикладів, в тому числі це стосується і західної музики . Завжди я казав, що якщо ми пишемо про якусь персону, яка достатньо відома – ми повинні писати так, щоб ця інформація була новою. Ну, одна з вимог. Я говорю: якщо ви нічого не можете самі знайти – придумайте краще. Ну ми в принципі… формат нам дозволяв придумувати . Ну власне це те, чим займається журнал Esquire. У них всі «Правила життя» - це все придумано, проаналізовані факти життя і подано в такому ключі, що це.. Це видумка все! На 50%... та на 70% це все дурна фантазія їх чудових редакторів.

136

Тобто це не реальні відповіді? Відповідь: Ні, це просто, обробляється таким чином інформація. Вони ж всі однакові в них. Ви не помічали? Там іноді повторюються одні і ті самі вислови. В «Молоці» теж таке було, дуже часто багато нудних персонажів було, багато ми робили типу перший раз інтерв’ю. Наприклад, у Лами перше інтерв’ю в її житті було журналу «Молоко», і вона була настільки закрита… І перша фото сесія її також нам була. І так далі. І людей доводилось витягати. ну мені ось подобалось, коли я раз в три місяці відправляв Карпу на якісь інтерв’ю з абсолютно не властивими їй персонажами, і вона їх якимись дурними абсолютно питаннями довбила. А чому, до речі, «Молоко»? Відповідь: Ну, крута назва, тоді ще так гурт «Молоко» всі любили, а ось цей логотип – ось цей логотип кружечок, який був… це була в редакції жила, коли ще редакція була на Шулявці в квартирі, ну коли вже Екстрім виходив два роки, він же старший за «Молоко» на два роки, там була кішка, і в неї було блюдце, і це просто обвели блюдце і вийшов логотип. І так все створювалось в «Молоці», все створювалось з простих речей, які нас оточують. По суті журнал створювався реально за тиждень, хоча це так не робиться. Об’єм дуже великий був. Три тижні ми всі гуляли, висіли, потім це все збирали, що нагулялинависіли, і оформлювали. Ну частина, звичайно, реально 20-30 % журналу – я був нею категорично не задоволений, це все було дуже погано. Ну я тоді ще достатньо юний був. Я б зараз так просто до цього не відносився . Скільки в штаті було людей? Відповідь: У нас не було людей в штаті особливо, був тільки я в штаті, Кошту в штаті, літ редактор в штаті. У нас не було штатних журналістів. Всі фрілансери?

137

Відповідь: Так, при чому за дуже смішні гроші всі працювали. Дуже. Там дуже низькі гонорари були. Це була така політика що низькі гонорари чи не було можливості платити? Відповідь: В журналі “Esquire” взагалі не платять гонорари. Якщо ти хочеш писати в “Esquire” – пиши. Це чудове порт фоліо. Тоді просто взагалі про це не стояло питання, я кажу, чому «Молоко» закрилось – тому що зараз приходять до мене журналіст, наприклад, два роки назад, і вона каже «а який у вас гонорар?». А я кажу: «А ви щось вмієте, що ви хочете гонорар?». В той час було круто друкуватись в «молоці». Не було жодних аналогів журналу, і молодь тоді була інша зовсім. Хто придумував теми? Відповідь: Теми в основному придумував я. Фінансування не було, повністю на самоокупності від продажів. Реклами було дуже мало. Тобто в принципі тоді як і зараз люди не особливо вкладали гроші.. Молодіжних брендів не так багато . Тобто ми потім заробляти трохи на вечірках. А так все це було Концерти і вечірки ви від «Молока» робили? Відповідь: так, фестиваль ось з «Естетиками» ми вже робили. Ну там… перший раз ми взагалі дуже пролетіли, з Аліною Орловою зв’язались. З «Естетиками» це не стосується, це вже зовсім інший етап був «Молока», коли .. Ну зараз же «молоко», ну коли було перевидання, ребрендинг… він же закрився, коли я пішов. А потім його забрали разом із гуртом Естетик Едюкейшн, і ми типу 25 % мені, Луї, Дімі і Юрі. Ну, тобто, по суті. І просто ми не впорались тоді, ми збільшили під час кризи формат, він став вдвічі дорожчий, впав наклад і… тобто, ми це і розуміли чудово, що це будо, просто в якийсь момент я сказав: «Хлопці, я не зможу». !! про це не треба писати. Тобто другий період можна підвести до першого. Тобто причина закриття – це реально криза і те що дуже

138

сильно все змінилось. У людей з’явилось більше інформації, з’явився інтернет, ми стали думати про те щоб виводити журнал в Інтернет . Блін, все, у всіх наклади впали дуже. Афіша виходила – у них наклад був в 5 разів менше нашого. У них 2 000 наклад. У нас 10 000 наклад, це дуже багато, з урахуванням всіх досліджень у нас журнал як мінімум 5 людей читало. 50 000. Це дуже багато. Ну тобто для такого сегменту як молодіжне ЗМІ це дуже багато Яка у вас аудиторія? Відповідь: 12+. У нас були читачі по 40 років. Я просто знаю реальних людей, яким 40 років, і вони дуже перлись від «Молока». Нижня відмітка – 12 +, офіційно. Я своїх читачів всіх знаю, пройшов якийсь час, вони дуже всі цікаві, я своїми читачами дуже пишаюся. Я з ними мав можливість тоді зустрічатись, і це напевно те що мене дуже ще тримало. Тобто я там через 2 роки в мене почались зриви, це дуже важко, Вести журнал? Відповідь: Так, ти сам за все відповідаєш. І це відповідальність велика, ти повинен дуже чітко усвідомлювати, що це читає молодь, при цьому не хочеться уходити в якусь таку.. В моралізаторство? Відповідь: О ні, ви що, ми ніколи нічому не вчили! Ми чітко казали: це гарно, це погано з нашої точки зору, з моєї особистої точки зору, думки Єгора, чи Сої Лось, чи ще когось .Ми ніколи нічому не вчили, ми намагались все погане залишити за порогом редакції А який формат «МОЛОКА»? Відповідь:

Не всі артисти підходили під наш формат. Для мене до речі

прикладом – і я всіх журналістів, які у нас писали безпосередньо про музику – ми всі дивились журнал Rolling Stone, Росія. Там ці інтерв’ю йшли на шпальту, робились дуже прикольно, були дуже прикольні питання. Звичайно, коли у нас

139

був напряг з часом, у нас була база питань, які власне я в основному придумував і які ми часто використовували. Ми їх перефразовували . Ми ніколи не позиціонували себе, що ми дуже круті і все знаємо. Навпаки – ми позиціонували себе, що ми робимо те, що хочемо, робимо для душі. Я завжди говорив, що всі матеріали повинні бути живими. До речі з приводу музики, як би не було тоді в ті часи… достукатися до гурту .. це зараз до нас набагато більше їздить іноземних гуртів гарних, тоді було достатньо все це складно. Але обкладинка нашого журналу висіла на сайті Moby. Тоді теж це все можна було, просто це все було важче і не було на це часу. Тобто іноді займали всі ці переговори про вияснення обкладинки. У нас же не було практично крадених обкладинок. Все надавали безпосередньо

артисти. Або компанії, які їх

представляли. Практично – тобто були все-таки? Відповідь: Були крадені обкладинки. Піта Доерті, на жаль, не змогли знайти, це один із останніх номерів в старому форматі. Ми багато з інтернету брали. Тому що грошей не було купувати десь там в базах, це називається фото банки. Грошей особливо не було, а так в принципі у нас 90 процентів обкладинок це були повністю наші. Ну тобто або надані, або відзняті нами, але на жаль тоді рівень ще фотографів ну типу не дозволяв знімати гарні обкладинки. Зараз дозволяє? Відповідь: Так. Зараз що завгодно можна зробити. Зараз можна вже будь-якого артиста дістати,і зробити інтерв’ю з ним. З чим це пов’язано? Відповідь: Стали якось їздити більше в Україну. Раніше все було якось дуже важко. Ми стояли іноді чекали по півдня, щоб простукатися до якогось гарного артиста. І якось тоді вони всі коли приїжджали, вони мінімум спілкування з пресою. При цьому у нас журнал дуже гарно в Росії знають. Я пам’ятаю

140

прекрасно як Леонід Бурлаков, який Мумій Троля і Земфіру відкрив, казав : це самий крутий журнал, і в Москві таких журналів немає. Ось реально його слова. Мумій Троль коли приїжджав , був закритий концерт, він не дав інтерв’ю нікому, крім «Молока». От якраз був лондонський номер. Він знав, що ми будемо говорити про Лондон, ми вже тоді зняли цю обкладинку. Є багато різних історій, і Лагутенко там зустрів нас із серії: «Обожнюю». А Бурлаков мені розповідав, що він йому привозить і з Києва «Молоко» в Москву. Земфіра знає «молоко» гарно. А ти від початку прийшов сам чи тебе запросили? Відповідь: Ні, я сам. Я дуже хотів в цей журнал потрапити, ще знаходячись в Запоріжжі, я його читав. Я прийшов, познайомився з Танєю, Шушею і Шамом. І я кажу: дуже хочу. Я написав перший текст. Твої ноу хау успішності журналу? Відповідь: Тільки свій стиль Якщо журнал нічим не відрізняється від інших журналів – то подачею інформації. В чому феномен Esquire? Вони окупились реально за півроку, хоча мало 5 років пройти щоб він почав окупатися, почав окупатися через півроку. Просто подача інформації. Не важливо, про що ти пишеш. Важливо – як ти пишеш, як ти це подаєш. Ось з приводу музики – я кажу, будь-який матеріал повинен бути закріплений якимось ексклюзивом. Кажу – якщо ви пишете про якийсь гурт - це не повинно бути сухим текстом. Підкріпіть його чимось, знайдіть якийсь ініціативний ряд, знайдіть… не знаю, грубо кажучи, думку бомжа, якому ви дали послухати цей гурт, що він вам скаже. Це вже якийсь живий шматочок. Я взагалі категорично був проти сухих тупих текстів. Розбавте його хоч чимось. У нас був матеріал чудовий, коли ми в Лондоні жили в хостелі з Шушею, перший раз коли я полетів до Лондона, де ми давали слухати українських виконавців і гурти і нам дівчата з Канади розповідали, що вони про це думають. Це те, що я вимагав від усіх. Але цього було не так багато. На жаль, це робило декілька журналістів із усієї редакції…

141

Я цим займався, усім цим креатином. Просто я

розумів, що мої ідеї

закінчуються. У мене було дуже багато зривів з цього приводу, тому що мені хотілось щоб всі в такому ключі, але я не міг зібрати жодної планьорки, тому що ці всі… одні накурились, інші напились (цього писати не треба). Ну, всі творчі особистості А від початку якісь теми задавались? Відповідь: Звичайно! Теми всі в основному я придумував завжди, дуже мало хто пропонував теми, Шуша завжди пропонувала дуже дивні теми, Вадимка Сученко мені подобалось як він писав про гурти, він гарно писав… Тобто у нас в принципі у кожного була своя хто на чому собаку з’їв. Я наприклад дуже люблю репортажі. Для мене це я вважаю один з кращих репортажів це телепузики з Майдана і інтерв’ю, типу такі штуки. А по гуртам я просто читав.. Ну от заходив на гарні сайти, і по суті ми дуже багато гуртів відкрили іноземних. Теж, Сігур Рос, наприклад, ніхто не знав, крім Юри Хусточки в 2002 році, в 2003 , що це за гурт. А ми тоді її дуже популяризували і наприклад я пам’ятаю що останній в старому форматі я дуже попросив Льошу, кажу: Льоша, давай робити обкладинки реально непопсовими . У нас же там і Ані Лорак колись була. НЕ важливо. Ну були останні обкладинки – це Pj Harvey, це Yeah Yeah Yeahs, Піт Доерті теж. Це не персонажі для обкладинки зовсім. А що таке персонажі для обкладинки? Відповідь: Це те, щоб продавався журнал. Що б у нас всередині не було, журнал продається по обкладинці. Заголовки і обкладинка. Так як наш журнал був достатньо маленьким, ніхто на заголовки особливо не звертав уваги. Винеси ти гурт Пласебо – його тут же розкуплять, тому що це було актуально, так само як і Джаред Лето. Ну, це ж теж треба бути в струмені. Но при цьому виносили Pj Harvey… Я впевнений, що серед читачів «Молока» її слухають 3%, але при цьому вона гарна… Це потім ми вже почали так трешити. Мадонна може бути на обкладинці, Океан Ельзи безпрограшний тоді варіант був, але

142

хоча дуже важкий варіант, тому що дуже погані завжди знімки були. Лагутенко вже не дуже йшов. Земфіра безпрограшний варіант тоді звичайно ж. Ну по суті тоді і музичних журналів не було, тому ми задавали тон. Ми і зараз єдиний. Ну що, Топ10 журнал? Ще якісь фішки? Відповідь: Ще в мене позиція була що ми повинні робити наших журналістів героями. Я казав : давайте розкручувати себе, ми повинні себе також нести в маси. Читач повинен відкривати і шукати своїх героїв. Ми проводили спеціальне анкетування, ми вивчали все це. Хто кого читає, хто кому подобається. Я вів облік. А як ви його проводили? Відповідь:

Анкети розміщували. заповнили і реально надсилали. У нас

надходило у тиждень 50 листів. 200 листів в місяць, написаних від руки! Тоді імейлів особиво ні в кого не було , це було надзвичайно. Нам там таке надсилали! Нас подарунками задарювали. Ми коли почали їздити на зустрічі з читачами, до нас приходило на мороз по 60 людей. В Харкові прийшло 60 людей, було -2, була злива, було дуже холодно, люди прийшли. Це було надзвичайно приємно. Оце власне тримало мене дуже сильно, тому що я розумів, що ці діти – вони дуже гарні. І ось тоді теж, розуміння того, що ти відповідаєш за цих дітей, що варто їм радити тільки те що тобі дійсно сподобалось, те що може їх чомусь навчити. Власне і феномен журналу «молоко» було в тому, що це не було ЗМІ в тому розумінні, в якому прийнято вважати. Це був журнал тусовки, креативної компанії творчих людей. У нас не було журналістів, у нас хто співав, хто грав, хто спортсмен. Ну потім коли я вже прийшов у мене Літковська була фен редактором, при тому що вона писати не вміла. Мені і Шуров писав, і Хусточка. Шуров робив інтерв’ю з якимись західними, про Паті Сміт писав, про Земфіру пам’ятаю на якомусь фестивалі,

143

Тобто мені хотілось туди більше творчих цікавих людей, які підходили б по формату. А який формат «Молока»? Відповідь: З сьогоднішніх я можу перерахувати…. Gorchitza, Tomato Jaws, Maneken, Jamala, Шуров (Pianoboy), Esthetic Education, і навіть не Океан Ельзи –мені хотілось, щоб ми були вище, ніж масове. Океан Ельзи все-таки були якимось масовим продуктом. Esthetic Education гарний варіант, тому що у них є певний прошарок таких вірних відданих . Які були жанри конкретно в музичній частині журналу? Відповідь:

Інтерв’ю, рецензія, репортаж.

Можете сказати, що найкраще йшло у читачів? Відповідь:

Інтерв’ю

Чи ставили ви дуже попсових виконавців на обкладинки? Відповідь:

робили, у нас Брітні Спірз на обкладинці була, це моя особиста

думка, ми робили нічний номер, і я хотів попсового персонажа на обкладинці. Чому нічний? Відповідь:

нічний Київ, прогулянки нічним Києвом, нічна Європа, повністю

все, всі люди які не сплять приймали участь у номері. Тематичні номери потім почали робити, тому що з темами був напряг. Простіше. Які ти можеш сказати рецепти успішного журналу? Відповідь: Цікава подача. А тематичні номери ви довго продовжували робити?

144

Відповідь:

У нас був Лондонський номер, ми брали персонажів інтерв’ю,

більш менш пов’язаних з Лондоном, робили купу там в Лондоні усього. Якось прив’язувались до цього всього. Тому що з темами були напряги. Напряги з темами у всіх завжди. Це повинна бути реально дуже крута команда, яка заробляє багато грошей... Хоча можливо це і псує. Чи багато ти читав інших музичних журналістів? Відповідь: Я читав і я примушував читати журнал «Rolling Stone» журнал Росія, «Esquire», Я виріс на журналі «Ом». Для мене це була завжди Біблія. В мене є підшивка «Ома» досі вдома. Я читав його років з 10-ти. Це в свій час був дуже крутий московський журнал. Це був перший журнал, який виніс першим Земфіру на обкладинку, Мумій Троля. Там така історія цього всього. Він 10 років проіснував. Але це до речі напевно вік всіх культових видань – 10 років. А «Rolling Stone»? Відповідь: Ні, ну це міжнародний проект, це ж теж різні речі. Це проект, як це називається. Коли ти по ліцензії робиш журнал. Я кажу про те, коли журнал створюється з нічого. «Rolling Stone» - це ж все робиться по ліцензії, все по накатаній, йому вже 50-60 років журналу, а я кажу про «ОМ». Ось «Ом» був створений з нічого. Просто команда творчих людей. Так само як і «МОЛОКО», як «Х3М». І так далі. Їх небагато таких проектів, але вони реально живуть 7-10 років. 10 це вже багато. 7 років… просто немає сенсу тягнути далі, треба або щось придумувати нове, або …ну зараз вихід це в інтернет виходити. До речі, що планує «Молоко» далі? Відповідь:

поки що нічого . Я так зрозумів, що якщо я нічого не буду

планувати – ніхто не буде планувати. Я хотів в інтернет, але в мене на жаль нема на це часу Ще фішки?

145

Відповідь:

Я завжди шукав якусь нестандартну подачу, мені хотілось цього

від усіх навколо, а всі якось до останнього протягнуть, а потім як напишуть щось. Тобто.. я був задоволений своїми.. тобто двома матеріалами, я вважав що 2 матеріали в номер я повинен зробити такі убойні щоб всім сподобалось. І подобалось? Відповідь:

Я був задоволений, так, я реально розумів, що всім ставив це у

приклад. Але мені одиниці подобались, я не такий вже і самозакоханий щоб цим займатись .

146

Додаток 9. Журнал «NOTA». Реклама Діаграма Д.9.1. Журнал "NOTA". Реклама

стосується музики 1.08 43%

не стосується музики 1.43 57%

Діаграма Д.9.2. Журнал "NOTA". Реклама.

немузичні медіа 0.52 21%

музичні події 0.7 28%

музичні магазини 0.22 9%

інші музичні медіа (радіо) 0.1 4%

інше 0.92 35% лейбли 0.07 3%

147

Додаток 10. Журнал «МОЛОКО». Реклама Діаграма Д.10.1.

стосується музики 1.00 11%

стосується музики не стосується музики

не стосується музики 7.88 89%

Діаграма Д.10.2.

немузичні медіа 0.3125 4%

інше 1.875 21%

лейбли (релізи) 0.06 1%

мобільні ігри, рінгтони тощо 3 33%

музичі події 0.13 1%

музичні магазини, аудіо 0.19 2% інші музичні медіа 0.63 7%

музичні заклади 0.06 1%

немузичні події 0.25 3%

одяг та аксесуари 2.38 27%

музичі події музичні магазини, аудіо інші музичні медіа музичні заклади немузичні події одяг та аксесуари мобільні ігри, рінгтони тощо лейбли (релізи) інше немузичні медіа

148

Додаток 11. Журнал “MIXER”. Реклама. Діаграма Д.11.1.

Журнал "MIXER". Реклама

0 2.48 13%

0 16 87%

Діаграма Д. 11.2. Журнал "MIXER". Реклама

заклади 0.6 3% нему-зичні медіа 0.9 5%

алко-голь 0.8 4%

цигар-ки 0.2 1%

нему-зичні події 0.6 3%

лейб-ли (нові альбо-ми) 0.8 4%

му-зичні події 0.68 4% інші музич-ні медіа 1 5%

кіно 0.6 3%

косме-тичні засоби 0.6 3%

одяг та аксе-суари 5 26%

мобіль-ні ігри, рингто-ни 0.8 4% опера-тори мобіль-ного зв'язку 1 5%

тех-ніка 5.44 30%

149

Додаток 12. Журнал “D.JAM” Реклама Діаграма Д. 12.1. Журнал "D.JAM". Реклама

не стосується музики 4.2 25%

стосується музики 12.47 75%

Діаграма Д. 12.2. Реклама журналу "D.JAM"

опера-тори мобіль-ного зв'язку 0.17 1% нему-зичні медіа 0.17 1%

цигар-ки 0.9 5%

dj шко-ли 0.05 0%

зак-лади 0.5 3% інше 0.02 0% dj тех-ніка 5.17 32%

тех-ніка 1 6% космет-ика 0.17 1% одяг та аксесуари 1.3 8%

музич-не (інше) 0.08 0%

інші му-зичні медіа 1.7 10%

музичні події 4.5 27% релізи (лейб-ли) 1 6%

150

Додаток 13. Журнал Q.Magazine. Реклама Діаграма Д. 13.1. Реклама. Журнал "G Magazine"( Велика Британія)

стосується музики 19.78 50%

не стосується музики 20.13 50%

Діаграма Д. 13.2. Журнал "Q". Реклама

алкоголь 2.5 6%

інше 0.73 2%

cоціальна 1 3% музичі заходи 10 26%

автомобілі 4.5 12%

техніка 6 16%

музичне (інше) 2.025 5%

лейбли (нові релізи) 5.5 14%

косметика 2.5 6% одяг 0.9 2%

немузичні видання 2 5%

музичні видання 1 3%

стосується музики не стосується музики