Леся Іванова - диплом, 2012 by ukma journalist

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Факультет соціальних наук і соціальних технологій Кафедра Могилянська школа журналістики

Напрям підготовки 0303 Журналістика КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА на тему: МЕТОДИКА ЖУРНАЛІСТСЬКОГО РОЗСЛІДУВАННЯ КОРУПЦІЇ У СФЕРІ ДЕРЖАВНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ В УКРАЇНСЬКИХ МЕДІА У 2011р. Виконав(ла)

_____________________ (підпис)

Іванова Леся Олегівна (прізвище, імя, по-батькові)

Науковий керівник __________ Кандидат філологічних наук, доцент Д.Р. Дуцик (науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ініціали)

Робота допущена до захисту ___.05.2012р. ______________ Є.М.Федченко

Київ – 2012

ПЛАН Вступ……………....................................................................................................4 Розділ 1. Огляд наукової літератури………………………………………..…..9 1.1. Журналістське розслідування як метод і напрям журналістської діяльності…………………………………………………...…..9 1.2. Класична схема журналістського розслідування…….…………….…….12 1.3. Журналістські розслідування у сфері корупції…………………....……. 25 1.3.1. Визначення, причини і наслідки явища корупції………………..…. 25 1.3.2. Корупція у сфері державних закупівель…………………………..….28 1.3.3. Журналістське розслідування корупції ………………………..……30 1.4. Проблема результативності журналістських розслідувань ………….… 32 Розділ 2. Методологія дослідження…………………................................……37 2.1. Обґрунтування вибору методології дослідження…………………………37 2.2. Глибинне інтерв’ю…………………………………………………...……..38 2.2.1.Теорія методу…………………………………………………..……….38 2.2.2. Застосування методу в дослідженні…………………………..………41 2.3. Контент-аналіз………………………………………………………………45 2.3.1. Теорія методу……………………………………..….…………………45 2.3.2. Застосування контент-аналізу в роботі…………….……..…………..48 Розділ 3. Методика проведення журналістського розслідування корупції у сфері державних закупівель………………………………………...55 3.1. Вибір теми розслідування та формулювання гіпотези …………………..55 3.2. Планування…………………………………………………………………..59 3.3. Збір інформації………………………………………………………………59 3.3.1.Документи………………………………………………………………….59 3.3.2. Люди ……………………………………….……………………………74 3.3.3.Особисте спостереження………………………………………………..77 2

3.3.4. Інші джерела.. …………………………………………….……………80 3.4. Систематизація інформації………………………………………………...82 3.5. Генеральне інтерв’ю………………………………………………………..83 3.6. Написання тексту статті і монтаж теле-програми …………………….…84 3.6.1. Що вважати закінченим розслідуванням?............................................84 3.6.2. Вибір форми оприлюднення результатів розслідування……………88 3.7. Допублікаційна юридична експертиза…………………………………….90 3.8. Публікація результатів розслідування……………………………………..91 3.9. Архівація даних і подальше відслідковування теми……...………………93 3.10 Результативність журналістських розслідувань………………….………94 Висновки …………………………………..……………………………….……99 Список використаних джерел …………………………………………….…..103 Додатки …………………………………..……………………………………..113

ВСТУП Сто п’ятдесят друге місце зайняла Україна у 2011 році в рейтингу корумпованості за версією міжнародної організації Transparency International – між Угандою та Конго [21]. «Вітриною європейської корупції» називають свою державу українські дослідники: за масштабами і за різноманіттям корупційних діянь, за рівнем службового становища задіяних осіб, за безпрецедентними сумами, що фігурують у цих діяннях [9;5]. А міжнародні спостерігачі

неодноразово

підкреслюють:

«Ця

країна

неодноразово

висловлювалася на користь боротьби з корупцією. Але спроби економічного регулювання в країні продовжують натомість створювати сприятливі умови для порушення законів» [2;6]. Розквіт корупції в Україні від початку 90-х багато авторів теоретичних праць схильні пояснювати розпадом СРСР: механізми контролю і планування почали

сипатися,

лакуну

структурованої

вседозволеність [8], [4;10], [15;49].

влади

заповнили

хаос

А радянська спадщина, зазначають

дослідники, визначила такі риси української посттоталітарної свідомості (чи несвідомості?) як аполітичність та апатичність до всього, що відбувається «там, нагорі» [15;49]. Відтак українців вирізняє низька зацікавленість та поінформованість, зокрема стосовно того, як і ким насправді витрачаються бюджетні кошти. В Україні ж сьогодні, як стверджують автори різних журналістських розслідувань у цій сфері, – рахунок іде на десятки, а то й сотні мільйонів. На здійснення державних закупівель товарів, робіт і послуг у витрачено 135 млрд. 885,3 млн. грн. [32]. З

2011 р. було

них, за твердженням різних

експертів, було вкрадено від 30млрд [55] до половини [45]. Близько $150млн. позбувся державний бюджет унаслідок махінацій із закупівлею бурової установки, більш відомої як «Вишка для Бойка» [67]. За гроші платників податків чиновники купують Мерседеси й Тойоти [105], а МВС – перлинні ванни з повітряними бульбашками [85]. І ситуація в країні складається так, що широким масам про всі ці випадки стає відомо в контексті не так 4

державної боротьби з корупцією, як завдяки репортерській роботі. Саме цим журналістським розслідуванням та їхній ролі у боротьбі з корупцією та розкраданням бюджетних котів і присвячена ця робота. Ступінь наукової розробки теми та наукова новизна. На сьогодні більшість теоретичних праць у сфері розсліду вальної журналістики присвячені історії та теорії методу його проведення в узагальненому вигляді, тобто опису розслідування як виду журналістського дослідження загалом. Серед таких праць – роботи як закордонних авторів, на зразок М.Л.Хантера, Девіза Протесса, Кларка Моленхофа, Андрія Константінова і О.Тертичного, так і українських дослідників, наприклад, О.Хоменка чи О.Глушка. Традиційно в таких працях згадуються різноманітні сфери, в яких може бути проведене журналістське розслідування, зокрема корупція, але автори не фокусуються на котрійсь і з них окремо більше, аніж на декілька сторінок, зазначаючи лише загальні особливості журналістської роботи над такими темами, і тим паче не заглиблюються у таку сферу розслідування як державні закупівлі. Окрім того загальні поради не можуть цілком охопити і бути актуальними в умовах різних країн – з огляду на різне законодавство, різні умови доступу до джерел інформації, різні традиції розуміння функції журналістики як такої. Дослідження присвячені корупції, попри те, що приділяють саме цій сфері багато уваги (Роуз-Екерман, Клітгард), є описовими і ніяким чином не практичними для журналістів. Відтак сьогодні немає

ґрунтовного

дослідження,

яке

характеризувало

особливості

проведення таких розслідувань в Україні і давало б практичні поради щодо їх здійснення, а єдиним джерелом, на яке можна було б орієнтуватися є корпус самих журналістських матеріалів, створених за результатами розслідувань. З огляду на вищенаведене, очевидною стає актуальність даного дослідження, яке має на меті заповнити цю лакуну. Об’єкт дослідження – журналістські розслідування корупції у сфері державних закупівель. Під розслідуванням розуміємо сукупність почергових 5

дій, здійснених журналістами з метою збору та аналізу інформації, а також оформлення результатів їхнього дослідження в журналістський матеріал. Для дослідження було обрано розслідування проведені журналістами проекту «Наші гроші» (далі НГ) та кримського Центру журналістських розслідувань (далі ЦЖР) у період за 2011-й бюджетний рік, матеріали яких були опубліковані на сайтах цих проектів та на сайтах інших українських медіа (журналісти проекту НГ публікують свої розслідування в різних періодичних виданнях та Інтернет-ЗМІ, наприклад, «Дзеркало тижня», «Українська правді», «Тиждень», «Обком»). Під журналістським матеріалом маємо на увазі не тільки окрему статтю чи теле-програму, але також блок з декількох статей чи статей і програм (у випадку ЦЖР), якщо вони присвячені одному розслідуванню і розповідають про результати роботи журналістів на різних його етапах. Предмет

дослідження

–

методика

проведення

журналістського

розслідування корупції у сфері державних закупівель, тобто поетапний набір дій,

який

необхідно

здійснити

журналісту

метою

розслідування

корупційного, від вибору теми роботи з різними джерелами інформації, як то документи, люди та особисте спостереження, до публікації результатів розслідування та відстеження їхньої результативності. Наукове та практичне значення. Дослідження покроково пояснює схему роботи

журналістів,

які

мають

великий

досвід

роботи

сфері

антикорупційних розслідувань, містить практичні поради професіоналів щодо роботи з основними джерелами інформації в Україні й закордоном, та на основі прикладів детально ілюструє розмаїття труднощів, з якими може стикнутися репортер на різних етапах розслідування та оприлюднення його результатів. Таким чином робота відповідає на основні питання, які можуть виникнути в ході проведення розслідування у вищезазначеній сфері, а відтак фактично може слугувати академічно оформленим методичним довідником для репортерів, які мають ні меті розпочати розслідування корупції у сфері державних закупівель. 6

Мета роботи – дослідити, по-перше, характерні особливості роботи українських репортерів в рамках проведення журналістського розслідування на вищезазначену тему та, по-друге, результативність їхньої роботи у сфері протидії корупції. Завданням роботи є відтак дати відповідь на такі дослідницькі питання: 1)

Чи застосовується українськими журналістами на практиці при

дослідженні державних закупівель описана теоретиками загальна класична схема журналістського розслідування; 2)

Які є основні джерела інформації, якими вони користуються, зокрема

що стосується документів, людей та особистого спостереження; 3)

Наскільки успішним є проведення дистанційного розслідування у цій

сфері (на прикладі НГ); 4)

Які особливості тендерних розслідувань регіональними ЗМІ (на

прикладі ЦЖР); 5)

Наскільки ефективно у порівнянні з традиційним текстовим варіантом

(стаття, блок статей) є така форма презентації результатів тендерного розслідування як телевізійне розслідування (на прикладі програм ЦЖР); 6)

Як журналісти розуміють поняття ефективності розслідування та

наскільки ефективною, виходячи з цього, вважають свою роботу у цій сфері. Відповідно до поставлених завдань була обрана така методологія, яка дозволить дати якомога повніші та точніші відповіді на поставлені запитання. Отже, в дослідженні використано метод глибинних інтерв’ю з журналістамипрактиками, які проводять розслідування у сфері державних закупівель, та якісно-кількісний контент-аналіз їхніх матеріалів з метою аналізу частоти, особливостей та ефективності застосування їхніх методів дослідження. Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. У

першому

розділі

ми

розглядаємо

феномен

журналістського

розслідування як особливого виду репортерського дослідження, наводимо класичну теоретичну схему його проведення – зокрема у сфері корупції – на 7

матеріалі як українських, так і закордонних авторів, а також на основі різних теоретичних джерел аналізуємо поняття результативності журналістського розслідування. Також ми розглядаємо явище корупції та корумпованості як таке, причини його виникнення та наслідки існування, і корупцію в сфері державних закупівель зокрема як один з найпоширеніших у світі його проявів. У другому розділі ми аналізуємо методологію дослідження, робимо загальний огляд особливостей застосування обраних нами методів та роз’яснюємо принцип їх імплементації в рамках даної роботи. У третьому розділі наведено результати самого дослідження методики проведення розслідування у вищезазначеній сфері. У якості додатків прикріплюємо до роботи результати проведення якіснокількісного контент-аналізу джерельної бази (у формі таблиць), а також проведені в ході дослідження глибинні інтерв’ю (у вигляді розшифровок).

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1.1. Журналістське розслідування як метод і напрям журналістської діяльності «All reporting is investigative because news gatherers seek facts», пише Кьортіс МакДугал [3;4] Так мало би бути в ідеалі: перевіряти кожну особу і кожну компанію, щодо кожного повідомлюваного факту з’ясовувати – якими були справжні причини і кому це насправді вигідно. Але в реальному житті повсякденна робота журналіста з сучасним стрімким потоком інформації не залишає часу на те, щоб закопуватися у деталі кожної справи, про яку пише чи знімає репортер. Відтак розслідувальна журналістика часто сприймається, і так само описується більшістю теоретиків, не лише як окремий метод пошуку інформації, а навіть як окрему медійна спеціальність, яка окрім того, що вимагає великих затрат часу та копіткої роботи, - також має «потенційну високу впливовість результатів журналістської роботи на ситуацію» [3;4]. Визначень investigative reporting як в українській, так і закордонній критичній літературі так багато, і вони такі різноманітні, що, як жартує керівник Санки-Петербурзького центру журналістських розслідувань Андрій Константінов, «журналістське розслідування подібне до порнографії: ніхто не може дати йому визначення, але кожен легко впізнає, коли побачить» [44]. Але найчастіше автори сходяться на тому, що основна відмінність investigative reporting від reporting як такого – це те, що журналістирозслідувачі намагаються розкрити певну інформацію, яку хтось тримає в секреті [1;5], [1;5], [54]. Але це було б надто широке визначення, адже тоді під нього підпадали б і державна таємниця, і деталі приватного життя окремих осіб, «розслідування» котрих поставило б роботу журналіста поза рамки закону. Відтак найточніше визначення investigative reporting (базуючись відомому висловлюванні Роберта Гріна, замредактора «News Day», щодо розслідування «Уотергейтстького скандалу») дала організація Investigative 9

Reporters and Editors (IRE). Так, на їхню думку є три визначальні елементи журналістського розслідування [3;5] -

це розслідування, проведене самим журналістом, а не повідомлення про

результати розслідування, наприклад, правоохоронних органів; -

предмет розслідування – значимий для читача/глядача, тобто для

суспільства, і ця значимість є обґрунтована; -

хтось інший намагається приховати це від суспільства.

Таким чином, об’єктом журналістського розслідування можуть бути: 1. нерозкриті справи, незрозумілі випадки, 2. розкриті, що викликають сумніви, 3. непочаті справи та приховані злочини [54]. Окрім того дослідники зазначають: розслідувальна журналістика суттєво відрізняється розслідування від інших напрямків журналістської роботи ти, як працює репортер і на які стандарти він орієнтується. Марк Лі Хантер, автор посібника «Story-Based Inquiry: A manual for investigative journalists» при визначенні, що ж таке investigative journalism, проводить доволі чітку межу між розслідувальною журналістикою та «традиційною», тобто новинноорієнтованою, повсякденною репортерською роботою. При чому не на користь останньої. Так, за Хантером, «висвітлення новин великою мірою а інколи цілком і повністю залежить від матеріалів, наданих іншими особами (представниками поліції, органів державної влади, компаній і тд). По суті своїй цей процес є реактивним, якщо не сказати – пасивним. На противагу йому, журналістське розслідування залежить від матеріалів, зібраних або згенерованих за власною ініціативою журналіста. З цієї причини даний метод часто називають «ініціативною журналістикою» (enterprise journalism)» [56;5] В рамках «традиційної журналістики», пише Хантер, інформація повинна збиратися оперативно, і з цієї причини матеріал засновується на необхідному, але все ж мінімумі інформації, журналісти не намагаються докопатися до першопричин, адже тяжіють до коротких форм; часто заяви джерел 10

інформації

підміняють

собою

документи,

тобто

журналісти

просто

ретранслюють заяви політиків , не перевіряючи їх на правдивість; зрештою така робота є «одноденною», журналісти рідко відслідковують подальший розвиток ситуації, якщо не випаде черговий інфопривід. Натомість репортеррозслідувач не опублікує інформацію, допоки не буде встановлена її повнота; поки не отримає підтвердження кожного її факту і не перевірить заяви усіх учасників

на

правдивість,

для

чого

відшукуватиме

документи

на

підтвердження чи спростування; а відтак прагнутиме зібрати якомога більше інформації і матеріал розслідування, на відміну від новинного, відповідно, зазвичай є досить об’ємним. Особливим у розслідувальній журналістиці є критичне ставлення до джерел: презумпція достовірності джерела не діє, будь-хто може збрехати; будь-яку офіційну позицію потрібно перевіряти через незалежні джерела. Попри це журналіст-розслідувач обережніше і дбайливіше ставиться до своїх джерел – у разі небезпеки для останніх не називаючи їх. Зрештою глобальною є різниця у меті та результаті діяльності «традиційного журналіста» та розслідувача: перший лише інформує, другий натомість викриває патогенну ситуацію з метою її виправити [56;6] Зрештою, підводить підсумки Хантер, така повсякденна журналістика багатьох перетворює на ні до чого не придатних циніків та ледарів, недалекоглядних, а відтак – непрофесійних людей [56;7]. Натомість журналістика розслідувальна вчить і не дає розучитися головному – думати. Ми не будемо стверджувати, що новинні журналісти є якимось чином менш компетентними та професійними, аніж розслідувачі, однак погодимося з Хантером у тому, що останні все ж намагаються побачити ситуацію ширше і глибше та докопатися до справжнього, а не офіційного сценарію подій, що визначає роботу журналіста-розслідувача як важчу й відповідальнішу. Але навіть такі структуровані визначення, на думку американських дослідників Девіза Протесса і Фей Кук не є достатнім для розуміння специфіки журналістського розслідування. Основною його ознакою, говорять вони [3;5], є наслідки, на які розраховане оприлюднення розслідуваних фактів. 11

Йдеться про концепцію «journalism of outrage» («журналістика обурення»), як охрестили її Джеймс Еттема і Теодор Л. Глассер: «Не просто збір інформації, а повідомлення інформації, яке прощупує межі американської громадянської свідомості» [3;5]. Тобто це є та журналістика, що, по-перше, допомагає окреслити межі суспільної моральності, чи точніше аморальності – повідомляючи про такі речі, як злочини й правопорушення, корупцію, неефективність уряду, а по-друге, спроможна викликати у суспільства усвідомлення та реакцію на цю аморальність. При такому трактуванні дослідники навіть припускають, що журналістське розслідування є дійсним, тобто проходить перевірку на право на існування, якщо викликає у громадян слідом за обуренням – вимогу покарання винних, аж до зміни лідерів. Лідерів, які самі виявилися замішаними у злочині чи несправедливості, або не вжили достатніх заходів, щоб їх попередити. При цьому автори застерігають: журналісти-розслідувачі – реформатори, але не революціонери, журналіст має бути «соціально відповідальним» за наслідки своїх матеріалів і старанно прораховувати потенційну політичну реакцію та громадські зміни, адже йтися може навіть про переворот [3;11]. 1.2. Класична схема журналістського розслідування Кожне журналістське розслідування – своєрідне і неповторне, адже вони стосуються різних подій та явищ, які відбуваються чи мають місце у різних сферах життя людей у різних країнах з різним законодавством. Але в той же час, наголошує Тертичний, всі їх об’єднують певні спільні риси [54]. Журналісти ставлять перед собою схожі завдання (наприклад, зібрати інформацію) та досягають їх у схожий спосіб (шукають документи чи запитують у людей). І тому вимальовується певна схема методу. Вона варіативна

різних

розслідуваннях,

але

загалом

журналістського розслідування виглядає таким чином:

класична

схема

1) Вибір теми розслідування Тема може, як зазначають дослідники і практики, прийти звідки завгодно: - З офіційних повідомлень державних органів чи посадових осіб На приклад з офіційних статистичних даних. Мало цікаві та мало зрозумілі на перший погляд багатосторінкові стоси опитувань чи цифри насправді можуть виявитися плідним джерелом. Так, 2007-го року журналісти в Білорусії звернули увагу на міліцейську статистику втечі дітей з дитбудинків, з котрої стало зрозуміло: тікають навіть посеред зими і навіть найменші. Так розпочалося розслідування порушення прав дітей у дитячих будинках [13;11] - З офіційних та неофіційних документів Знайти тему можна і в новоприйнятому законі і в звіті про проведення держаної закупівлі Міністерством екології. Головне – навчитися читати документи між строк і задаватися питанням – чому було прийняте це рішення, хто насправді його приймав і які наслідки це може викликати? - З повідомлень ваших джерел, а також спливти у звичайній розмові з друзями/знайомими Так, часто у розмові люди розповідають історії, на які просто потрібно навчитися дивитися під журналістським кутом зору. Наприклад, журналістові з Мелітополя пожалілися, що за певні дозвільні документи їх змушували робити внесок у якийсь благодійний фонд. Журналіст почав дослідження і виявив, що внесок мав би бути «добровільним», а гроші фонду взагалі використовувалися не за призначенням [13;12] - З почутого чи побаченого в громадських місцях Існує таке поняття як «синдром поламаної ноги»: ми часто не помічаємо, скільки людей довкола кульгає і з якими проблемами вони стикаються, поки самі не зламаємо ногу. Тобто маємо звичку не звертати увагу на те, що нас безпосередньо не стосується. І саме тому потрібно прислуховуватися до того, що робиться довкола. Відомий бельгійський журналіст Кріс де Ступ щодня ходив на роботу по одному й тому ж маршруту. В одному з кварталів, які йому доводилося проходити, традиційно стояли жінки секс-бізнесу. І от 13

одного разу він помітив, що бельгійки звідти зникли, а натомість з’явилися іноземки. Так Ступ розпочав своє епохальне розслідування по торгівлі жінками [56;8] - З повідомлень інших ЗМІ. Уважно слідкувати за новинами варто і в цілому – журналіст повинен орієнтуватися в середовищі, про яке він пише, тоді вірогідність помітити щось дивне, варте розслідуваня, зростає. Щоб зрозуміти, чи варто братися за обрану тему, Хантер радить відповісти на такі запитання [56;9] - Скільки людей попадають під вплив цієї теми? - Наскільки сильний цей вплив? (якщо йдеться про загрозу життю чи здоров’ю) - Чи можна (було) уникнути негативного впливу? - Чи можна пояснити яким саме чином можна його уникнути? - Чи є винні, котрі повинні зазнати покарання або принаймні яких потрібно викрити? Якщо відповідь на ці питання: багато людей, сильний вплив і «так» – на решту, – тема варта розробки. Є і суто суб’єктивний чинник. Хантер, наперекір традиційному уявленню про те, що журналіст має бути неупередженим , безстороннім

холоднокровно ставитися до своєї роботи, заявляє: журналіст-розслідувач повинен проявляти пристрасть до теми, за яку він береться: «Якщо тема вас не захоплює та не надихає, якщо у вас немає гострого бажання домогтися змін, вам варто віддати тему комусь іншому… Якщо вам діла немає до теми, то цю працю вам не осилити. Звичайно, для виконання роботи вам треба буде задіяти всій критичний розум. Звичайно, ваші дії повинні лишатися професійними за будь-яких умов. Але якщо тема не зачіпає ваших внутрішніх пристрастей – ви неодмінно цю тему провалите, так чи інакше» [56;8] 2) Формулювання гіпотези 14

Найпростіша гіпотеза виглядає так: «А зробив Б». Наприклад, якщо взяти вище згаданий випадок з дитячими будинками: «Працівники дитбудинків знущаються над дітьми». Гіпотеза можу бути ширша, з обставинами, причинами та мотивами, наприклад: «Діти втікають з дитбудинків, тому що працівники над ними знущаються». Марк Лі хантер радить формулювати гіпотезу так історію, яка включає в себе три елементи: що сталося; чому воно, на нашу думку так сталося; і що повинно змінитися, щоб цієї проблеми уникнути в майбутньому. Саме за цією схемою він радить і будувати в майбутньому матеріал, оскільки логічно вслід за питанням «чому?» у людей одразу виникає «і що далі?». Він наводить низку переваг, яку дає робота за схемою гіпотеза – постановка питань – доведення/спростування [56;13], це структурує роботу і фактично дає вам попередній план матеріалу, хоч і приблизний, але він принаймні вбереже від того, що в результаті ваша стаття/програма матимуть вигляд хаотичного набору невпорядкованих фактів. Водночас дослідники закликають не йти сліпо за первинною гіпотезою, Марк Лі Хантер застерігає: гіпотеза, це все-таки припущення, а розслідування – це пошук істин, а не намагання довести свою геніальність і правоту. Якщо факти в чомусь суперечать гіпотезі – значить її треба змінювати, якщо вони спростовують її – значить це і є результат розслідування. 3) Попередня оцінка перспективності теми Перед тим, як заявляти редактору тему і братися за камеру чи диктофон, необхідно тверезо оцінити можливості розробки обраної теми: - Чи тема, обрана журналістом, насправді цікава ще комусь окрім нього? Тобто чи є у суспільства потреба про це знати? - Які необхідна інформація і чи реально її дістати? Чи можна дістати її з легальних джерел? Чи не є це комерційною чи державною таємницею? - Чи достатньо у вас/вашого ЗМІ часу, снаги та грошей для проведення розслідування, якщо воно, наприклад, вимагає дальніх або частих поїздок? 15

- Які ризики можуть спіткати журналіста? І, якщо такі є, чи згодні ви особисто та ваша редакція на і ризики піти (у тому числі ризик судового позову)? - Якого мінімального та максимального результату ви очікуєте (якщо у вас є, наприклад, обмеження по часу – вихід програми чи верстка номера)? [13;1314] 4) Складання плану розслідування Планування розслідування є дуже важливим. Звісно, в ході роботи все може змінитися, але первинне планування збереже час і зусилля. Наприклад, якщо вам необхідну вам інформацію можна отримати лише на офіційний запит – це займе певний час. Згідно з законом «Про доступ до публічної інформації» (ст.15 п.2) запитувану інформацію мають надати за 5 днів, але можуть розтягти їх до 20 з тих чи інших причин [38]. Чекати відповіді на один запит цілий місяць – непродуктивно, тому, можливо, варто спершу відправити запити, а самому працювати над іншими джерелами. З іншого боку журналісти, в такому очікуванні часто беруться за інші справи – рідко хто веде одне розслідування, зазвичай декілька підряд. Також варто визначитися з послідовністю людей, до яких ви збираєтеся звертатися, наприклад, хто є вашим «генеральним інтерв’ю», про яке йтиметься далі: до «головного героя», тобто гіпотетично винної особи не можна йти на початку розслідування, коли ви самі нічого точно не знаєте, а лише ризикуєте розкрити своє зацікавлення темою і перекрити собі доступ до джерел, яких ще навіть не торкалися. Генеральне інтерв’ю його призначають, коли на руках опрацьовані документи, свідчення експертів, тоді ваші питання будуть конкретними, збити вас з пантелику буде важко. 5) Реалізація плану розслідування – тобто збір інформації. Джерела інформації як такі зазвичай поділяють на відкриті й закриті. Відкриті – тобто такі, легальний доступ до котрих необмежений і на котрі можна без побоювань посилатися в матеріалах. Наприклад, публікації інших 16

ЗМІ, інформагентств, ТБ і радіо, бібліотек, органів державної влади та місцевого самоврядування, інтерв’ю та заяви, зроблені офіційно, тобто задокументовані як такі що існують [13;24]. Закриті – тобто такі, які журналіст з тих чи інших причин не може розкрити і відповідальність за достовірність котрих відтак бере на себе редакція та журналіст (наприклад, інформація була надана на умовах анонімності, і журналіст має повне законне право не розкривати особу інформатора з метою захисту останнього – ст. 25 Закону «Про інформацію» [42] та ст. 26 п.11 Закону «Про друковані засоби масової інформації(пресу) в Україні» [39]). За походженням традиційно виокремлюють три основних джерела інформації у розслідуванні: документи, люди і особисте спостереження. А) Документи як джерело інформації: Журналісти часто жартують, що у документів є велика перевага над людьми: вони не мають звички відмовлятися від наданих свідчень, вони не подають позовів до суду і ніколи не погрожують журналістам [13;15]. Натомість будучи процитовані у тексті, заверстані у шпальту чи відзняті для відео, документи сприймаються аудиторією як найбільш достовірні докази [54]. Зазвичай документи поділяють на первинні (тобто оригінал з реквізитами, реєстраційними реквізитами) і вторинні (результат «аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів» [13;24], наприклад, якщо оригіналу судового рішення першої інстанції чи матеріалів справи немає, але вони цитується в рішенні апеляційного суду). Також офіційні та неофіційні. Офіційні належать органам держаної влади, місцевого самоврядування, організацій та установ різних форм власності (вони можуть бути відкрити або ж обмеженим доступом). Неофіційні – це особисті записи, листи, щоденники, фото, тобто не зовсім документи в традиційному розумінні цього слова, але такі носії, що «документують» в основному приватні відомості (з котрими варто бути обачним, враховуючи особливості використання та поширення цих даних відповідно до Закону «Про до ступ до персональних даних») 17

Часто журналісти, в погоні за «таємницею», яку хтось нібито приховує, не бачать того, що лежить у них під ногами, зазначає Хантер. Вони жаліються, що чиновники ніколи нічого не будуть розповідати, і опускають руки на півдорозі, хоча насправді навіть не уявляють собі, скільки інформації вони можуть добути з документів, доступ до яких ніхто не перекриває. «Більша частина того, що ми називаємо «таємниці» - це просто факти, на які ви раніше не звертали уваги. А більша частина цих фактів – в середньому 90% - може бути досліджена завдяки відкритому джерелу інформації». Молодому французькому журналісту Ерве Ліффану доручили висвітлювати діяльність мерії Парижу, але він дізнався, що чиновникам прямо вказали – з журналістом не

спілкуватися.

вільному

доступі

було

багато

документів,

проаналізувавши їх Ліффан спочатку виявив, як міська влада підписала контракти, покликані збагатити і без того великі водопровідні компанії, натомість це било по кишенях платників податків. А попрацювавши ще трохи над документами з останніх виборів, і довів фальсифікацію голосів. І тоді чиновники змушені були прокоментувати [56;24] Знайти документи можна на безлічі сайтів та в державних архівах: офіційні сайти державних відомств і структур та міжнародних організацій (документи, звіти, рішення, моніторинги); офіційні сайти громадських організацій (тут можна також знайти як документи офіційні, так і експертів, що дадуть альтернативну думку, а також результати моніторингів, опитувань і т.д.); приватних компаній; судові реєстри і реєстри компаній, наукові бази даних. А, якщо знайти їх не вдалося, але дані підпадають під дію Закону «Про доступ до публічної інформації» - то з посиланням на цей закон їх можна отримати в органу/установи – розпорядника цієї інформації за офіційним запитом. Б) Люди як джерело інформації: Попри те, скільки інформації можна взяти з самих лише документів, живі люди все ж лишаються незамінним джерелом. По-перше, вони можуть видати інформацію, котра не потрапила в документи – поки що, або цілком свідомо, а 18

по-друге, якщо розслідування обертається довкола human interest story, то немає кращого способу продемонструвати читачам/глядачам історію, аніж якщо її розкажуть самі люди. Найважливішим серед джерел-людей називають інформаторів – інсайдерів, безпосередніх учасників події/ситуації чи її свідків [13;30] Друге вкрай важливе джерело з-поміж людей – це експерти. Журналіст фізично не може на рівні професіонала галузі орієнтуватися одночасно в газовидобуванні, виноробстві та астрофізиці. Окрім того дуже рідко він може дозволити собі виступати експертом навіть в одній такій галузі – хіба що має профільну освіту чи займається розслідуваною темою десятиліттями. Але навіть в такому випадку він має заручитися коментарем експерта, незалежного, тобто незаангажованого в даній справі, або принаймні експертів двох сторін. А постійний інформатор може перетворитися також і на багате джерело тем. Втім як з інформаторами, так і з експертами, завжди радять задавати самому собі питання: «А чому ця людина мені це розповідає?». Адже в кожного може бути свій інтерес. Так Андрій Константінов згадує, як наприкінці 90-х років у Росії настільки розгорнулася «війна компроматів», яку поширювали через підконтрольні ЗМІ. журналістика перетворилася на інструмент чорного політичного піару. Навіть від матеріалів найавторитетніших видань, говорить журналіст, тхнуло «зливом, «заказухою», підтасовкою та відвертим непрофесіоналізмом», а журналістським розслідуванням почали називати все підряд – публікацію підслуханих розмов, бандитських відеозаписів, купи компромату, навіть не своїми руками добутого [44] Жанр розслідування відтак було дискредитовано: навіть звичайні «обивателі не могли не відчути, зо під соусом журналістського розслідування йому пхають тенденційну «стряпню» [44]. Щоб уникнути подібних наслідків, до «зливів» від численних «доброзичливців» варто ставитися з тверезою підозрою, і залізним лишається стандарт ВВС – інформація є достовірною, якщо її підтвердило хоча б два джерела, незалежних одне від одного [13;32]. 19

В) Особисте спостереження як джерело інформації Піти і своїми очима подивитися на місце події чи тривалий час спостерігати за явищем – хороше джерело інформації не тільки тоді, коли документальне чи експертне свідчення здобути не можна. Воно цінне також тим, що при вмілому використанні зібраних даних у ході оформлення матеріалу журналіст долучає до нього ефект репортажу, а відтак аудиторія – читачі чи глядачі, якщо побачене вдасться відзняти, – мають змогу «відчути» ще відбувалося насправді. Спостереження може бути: 1)

прямим (контакт з предметами і людьми) або опосередкованим

(віддаленим), 2)

відкритим (коли журналіст не приховує своєї професії, факт і мету

збору інформації, а активно взаємодіє з оточуючими та навіть просить їх допомогти) та прихованим (коли розслідувач упродовж тривалого часу, а то і ніколи не розповідає людям, для чого він насправді з ними спілкувався). 3)

Включеним чи невключеним. Йдеться про ступінь участі журналіста у

ситуації, яку він вивчає, під час включеного спостереження журналіст стає частиною ситуації, наприклад «вступає» в релігійну секту, «наймається» на роботу.

Класиком

включеного

спостереження

вважають

німецького

журналіста й письменника Гунтера Вальрафа. В повоєнні роки ХХст. він, працюючи на заводі, він відкрито збирав інформацію у співробітників і опублікував розвідку про особливості роботи німецьких заводів. Далі, взявшись за більш колючі теми, він почав застосовувати приховане спостереження – коли збирав дані про нацистські порядки нібито «постнацистської» країни або коли упродовж двох років, перевтілившись у «гастарбайтера Алі», писав про мережі фастфудів та ставлення до мігрантів [54]. Останній спосіб спостереження – так зване «журналіст змінює професію», набуло широкої популярності за часи Союзу, але сьогодні як теоретики, так і 20

практики закликають не надто захоплюватися героїзованим і романтизованим образом

журналіста-слідчого.

Андрій

Константінов

наголошує:

«Дії

журналіста-розслідувача подекуди у чомусь схожі до прийомів, які використовують правоохоронні ограни в пошуках злочинця, що дає інколи привід порівнювати роботу журналіста і детектива. Тут криється певна небезпека підміни понять. Журналіст не повинен прирівнювати свою діяльність до функцій правоохоронних органів. Його завдання – не ловити злочинця, а оприлюднити факти його протиправної діяльності, окреслити проблему і, можливо, запропонувати шляхи її вирішення» [44]. Тому не варто уподібнювати своє спостереження до оперативного «стеження», бо тут довго і переступити межу закону по факту втручання в приватне життя [12;30] або незаконного самовільного провадження стеження, особливо з прихованими записами та «прослушками». Варто пам’ятати, що і сам Вальраф ніколи не виправдовував свої методи, а навпаки наголошував:до них варто вдаватися лише тоді, коли іншого способу здобути інформацію немає [54]. 6) Систематизація отриманої інформації Усі зібрані докупи дані необхідно «розкласти по поличкам». Встановити ієрархію осіб, хронологічну та структурну послідовності. Визначити, чого не вистачає, чи не потрібно до якогось питання повернутися, та й чи взагалі не розсипається гіпотеза. 7) Генеральне інтерв’ю Важливою

вимогою

не

тільки

розслідування,

але

будь-якого

журналістського матеріалу є баланс думок: відсутність його може створити враження замовного матеріалу й упередженості журналіста [12;73]. Тому існує поняття «генерального інтерв’ю», яке проводять з гіпотетично винною особою. Його дослідники називають ключовим моментом розслідування. Часто журналісти, маючи беззаперечні докази, не йдуть на генеральне інтерв’ю не за інформацією, а суто тому, що матеріал має бути структурно 21

збалансованим, тобто в ньому має бути присутні обидві точки зору. Але не потрібно ставитися до генерального інтерв’ю як до суто формальної демонстрації неупередженості: в ході його ви можете довідатися про нові аспекти справи і розслідування може навіть розвернутися в зовсім інший бік. Існує зовсім небагато випадків, коли від генерального інтерв’ю радять утриматися. Так, кременчуцький журналіст Лариса Артеменко, розслідуючи незаконні дії місцевого відділку по боротьбі з незаконним обігом наркотиків (правоохоронці використовували підставних понятих, аби відправити людей за грати), свідомо не пішла на зустріч з начальником цього відділку, з міркувань власної безпеки. При цьому професійних стандартів вона не порушила: вона запропонувала правоохоронцю відповісти на її запитання по телефону, коли він відмовився, вона просто опублікувала статтю з переліком цих питань наприкінці – тобто можливість висловитися міліції надала [13;16] 8) Написання тексту/монтаж програми У новинній (або «традиційній», як називає її вже згадуваний нами раніше Хантер) журналістиці при сучасному потоці інформації, коли новини безперервно змінюють одна одну, і важливим є лише сам факт повідомлення, питання наскільки якісно цю інформацію оформлять та подадуть відступає на задній план. Натомість для розсліду вального матеріалу, котрий, нагадаємо, часто є «крупнокаліберним» по об’єму і, в ідеалі, містить не лише текст, але й безліч

доказових

матеріалів,

правильне

оформлення

результатів

журналістського дослідження є есенційним. По-перше матеріал необхідно структурувати і презентувати в такому вигляді, аби він був зрозумілим, подруге, «ефектна побудова цілком впливає на ступінь

його впливу (на

аудиторію – Авт.)» [56;6] Ще одне питання, відповідь на яке журналісту і його редакції варто визначити від початку: подавати матеріал строго неупереджено чи дозволяти собі особисте трактування та натяки на висновки, які, на нашу думку, має зробити аудиторія. Так, наприклад, Андрій Константінов підмічає: Західна 22

традиція приписує журналістові бути максимально об’єктивним і просто подавати факти; але в Росії – треба дати оцінку і висновок, робити по західному – «це саджати пальму в Сибіру» [44]. 10) Допублікаційна юридична експертиза «Традиційний журналіст» часто припускається помилок – така ціна його оперативності, однак ці помилки часто проходять повз аудиторію, яка або не помічає, або пробачає, і не створюють особливих проблем для журналіста, зазначає [56;6]. Але для журналіста розслідвувача помилка може стати фатальною: по-перше, вона може підірвати довіру до журналіста та його ЗМІ, похитнути його репутацію як професійної та компетентної, а можливо і як чесної людини; по-друге, масштаби помилки бувають різні. Незначна помилка може обійтися журналістові у таку неприємність як публічне визнання своєї неправоти та публікацію вибачень і спростування. Але журналіста також може спіткати содове слідство. На журналіста зокрема та на редакцію загалом можуть подати в суд за дифамацію (іншими словами – наклеп ) або за необґрунтоване втручання в особисте життя. Саме тому готовий до верстки текст (або ще краще – зверстану шпальту, якщо в ній присутні фото) та вже змонтовану програму радять віддавати на до публікаційну (доефірну) юридичну експертизу. Так журналіст та його ЗМІ вчасно виявлять проблемні місця та зможуть уникнути судового позову після виходу історії в світ. Якщо позов усе ж буде подано – наявність експертного висновку все ж допоможе журналістові – це означатиме, що він перевірив інформацію в експертів [13;17]. 11) Публікація Існує

дві

традиційні

схеми

оприлюднення

розслідувальної

роботи:

моноциклічна та ланцюгова (або «серіальна») [13;20]. У першому випадку це проста лінійна послідовність: Тема  Збір інформації  Публікація 23

Така схема придатна, якщо кількість інформації невелика, її вдалося швидко і всю разом зібрати. Більшість українських розслідувань публікуються саме за такою моделлю. З іншого боку, є ланцюгова схема, яка передбачає численні публікації в розвиток однієї теми: Тема  Збір інформації  Публікація  Збір  Публікація …. Ця схема виходить сама по собі, якщо розслідувана ситуація отримала розвиток, можна використати, але її також можна застосовувати свідомо, якщо всі відомості ще зібрати не вдалося, але навіть той мінімум, який є, – дуже важливий для суспільства, і журналіст вважає, що його опублікувати важливо «тут і зараз»,а далі крок за кроком його доповнюватиме. Важливою є також форма оприлюднення результатів розслідування: газета, журнал, Інтернет-сайт чи телебачення? Це багато в чому залежить від того, яку інформацію вам вдалося зібрати і яку її візуальну частину критично опублікувати для підтвердження сказаного вами. На сьогоднішній день журналіст не залізно прив’язаним до однієї редакції, тобто якщо він працює на ТБ, але розкопав історію, для якої є документальне підтвердження, але в принципі непотрібна «картинка» – він все ще може написати текст і запропонувати його до публікації в друкованому ЗМІ. Але є теми, засновані саме на занятому матеріалі, головним для розкриття і ефективного розкриття котрих є продемонструвати людям наочний доказ, тобто зазвичай відео – програму/сюжет, який можна випустити в світ на ТБ або в Інтернет-виданні (наприклад, розслідування Костянтина Усова по Лук’янівському СІЗО). Хоча якраз тут виникає найбільше проблем: подія могла вже статися (архів, свій чи чужий, врятує не завжди), зйомка на об’єкті розслідування неможлива (в’язниця, військова частина), джерела відмовляються говорити ти на камеру, розслідування потребує тривалих чи багаторазових відряджень, або навіть елементарно – ви не встигаєте відзняти й змонтувати до виходу в ефір і знаєте, 24

що до вас це хтось уже опублікує. Тому питання – в якому форматі оприлюднювати те чи інше розслідування – ситуативне. 12) Архівація На публікуванні робота журналіста не закінчується. Всі дані радять систематизувати: належним чином архівувати у зручній формі, інтерв’ю не завадить розшифрувати, цифрові документи роздрукувати, а паперові носії відцифрувати та, бажано, зробити з усього резервні копії. Цей архів з часом переросте в особисту базу даних журналіста – документів, контактів, свідчень, - які можуть знадобитися, адже розслідувана історія може мати продовження, а що головніше – якщо журналіст постійно працює в цій сфері, то матеріали одного розслідування можуть стати чудовим бекграундом для інших матеріалів. 1.3. Журналістські розслідування у сфері корупції 1.3.1. Визначення, причини і наслідки явища корупції Визначення. Найдавніша писемна згадка про те, що сьогодні ми б назвали корупцією датується ХХІVст. До н.е.: Урікагіні, правителю одного з шумерських

міст,

довелося

провести

реформу

системи

державного

управління - у зв’язку з масовими зловживаннями чиновників і суддів, а також незаконні побори царських управителів зі служителів храмів. Саме ж поняття «корупції» з’явилося набагато пізніше: латинське «corruption» – походило від грецького «бруд», або від «rumpere» – ламати, нищити, і мало багато потрактувань, в т.ч. порушувати закон, призводити до занепаду. Префікс же «со» звертав увагу на те, що учасниками правопорушення були дві сторони, а відтак вони співвідповідальні. [5;3-8]. В

українському

законодавстві

донедавна

спостерігається

певна

невизначеність у трактування суб’єкта корупційної дії. Закон України «Про боротьбу з корупцією», що на початку 2011 року вже втратив чинність, 25

визначав її як «діяльність осіб, уповноважених держави,

спрямована

на

виконання

на протиправне використання

функцій

наданих

їм

повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг» [37]. Тобто фактично йдеться про зловживання службовим становищем саме у власних цілях, і не йшлося про залученість у протиправному діянні третіх осіб, не державних службовців. Натомість чинний від 7 квітня 2011 року Закон України «Про запобігання і протидію корупції», до списку державних посадовців і службовців додає: «посадові особи юридичних осіб, фізичні особи - у разі одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1, 2 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди» [40]. Тобто визнає не тільки «корумпованих», але й «корумпаторів». Дослідники упродовж століть намагалися також пояснення та оцінку явища корупції. Так, наприклад, представники так званої «моральної моделі» аналізу (Аристотель, Платон, Макіавеллі) писали, що корупція – це не що інше, як соціальна хвороба, вона характеризує моральний рівень суспільства в цілому. Це як сухоти, які на ранніх стадіях важко розпізнати, але легко вилікувати, а на запущених – видно неозброєним оком, але позбутися дуже важко. Так, автори цього напрямку зазначали, що Римську імперію довела до краху не в останню чергу – саме корупція [5;22]. Причини виникнення. Наявність чи відсутність, а також масштаби корупції залежать від низки чинників [15;12-16]: -

політичні (рівень захищеності громадських свобод; спроможність

громадян утворювати неурядові організації; наявність свободи преси); -

правові

(неможливість

затримання

незалежного

покарання

корупціонера; неефективність законів, які регулюють, наприклад, конфлікт інтересів та фінансування виборчих кампаній; неефективність і ненадійність правоохоронних органів та судів);

бюрократичні. Як зазначає Р.Клітгард, «Люди схильні до корупції у разі

низьких ризиків, м’якого покарання та великих стимулів». Тому корупція як так, за його визначенням, це «К=М+Д-П» – монопольна влада вкупі зі свободою дій чиновників – мінус підзвітність [7;32] -

економічні (більше можливостей у тій країні, де уряд будує економіку

монополістичного типу і де слабкий контроль над розподілом державної допомоги, що веде до розтрати) Серед причин корупції саме в пострадянських країнах, особливо серед причин дачі/вимоги хабара часто називається психологія людини, яка звикла, що для того, щоб щось отримати – треба «доплатити»: «У системі хабарництва утворюється «порочне коло» - люди беруть забарі, тому що їм їх дають, і дають тому, що беруть, тому що «не можна не дати». І розірвати це коло дуже складно, адже хабарництво увійшло в систему відносин у суспільстві настільки, що можна скласти досить сталий «прейскурант» основних послуг» [8;12]. Наслідки існування. Відповідно до встановлених вище причин – і наслідки існування явища корупції проявляються у тих же сферах [15;17-21]. -

політичні (політичні партії контролюються фінансовими групами;

руйнується система управління) -

економічні

(гальмується

викривлюється

система

соціально-

економічних реформ, криміналізуються та тінізуються економічні відносини; зростає розрив між бідними і багатими; погіршується рівень освіти й охорони здоров’я, розвиток інфраструктури) -

соціальні (деморалізація суспільства формує неповагу до державної

служби і цинічне ставлення до політики; «культура корупції» спричиняє ігнорування законів і норм і «відтік мізків» закордон)

Форми та види корупції. За формами корупція – настільки різноманітне явище, що перерахувати усі можливі її вираження, мабуть, неможливо, але подамо найбільш розповсюджені: -

зловживання владаю або службовим становищем, перевищення влади

або службових повноважень та інші службові злочини для задоволення корисливих потреб своїх та інших осіб; -

розкрадання державного, колективного чи приватного майна та

незаконне одержання матеріальних або інших благ з використанням службового становища -

одержання кредитів, позичок, допомоги придбання цінних паперів,

нерухомості або іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством, або на які особа не має права -

ведення бізнесу з використанням влади та службових повноважень

сприяння з використанням службового становища іншим особам з

метою незаконного одержання за це матеріальних благ, пільг, переваг -

надання необгрунтовани х переваг фізичним або юридичним особам

шляхом підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи управлінських рішень -

протекція з корисливих або інших особистих інтересів у призначенні на

посаду певної особи [7;10-11]. А форма оплати за корупційні дії – не менш різноманітна: гроші, подарунки, знижки, послуги, участь чиновника в лобійованому бізнесі, оплата послуг підконтрольній фірмі 1.3.2. Корупція у сфері державних закупівель Державні

закупівлі - це придбання замовником (тобто державою або

окремими її органами та інститутами або іншими розпорядниками бюджетних коштів) товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому

законами цієї держави.

Так визначає це поняття і Закон України «Про

здійснення державних закупівель» [41]. Згідно з цим же законом закупівлі повинні проводитися на основі добросовісної конкуренції серед учасників; максимальної економії та ефективності; відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель; недискримінації учасників; об'єктивної та неупередженої оцінки пропозицій конкурсних торгів. За дотриманням такої процедури державної закупівлі повинні спеціальні комітети з конкурсних торгів, або як їх ще називають, тендерні комісії. Це колегіальні органи з мінімум п’яти осіб, не пов’язаних із учасниками торгів, які мають переконатися, що учасники торгів мають достатню кваліфікацію та що право розпоряджатися державними грошима отримає постачальник з найбільш економічно вигідною пропозицією (тобто такий, що продасть/зробить дешевше або/і якісніше). Але часто в ідеалі неупереджені держслужбовці на практиці виявляються корумпованими, а в ідеалі чесні конкуренти-постачальники воліють здобути право на освоєння бюджетних грошей, змовляючись між собою або з тими ж тендерними комісіями. Але насправді корупція у сфері державних закупівель охоплює перелік набагато більшої кількості дій, аніж змова. Це будь-які незаконні дії продавця/постачальника або/і представників державної служби, що має контролювати дотримання процедури державної закупівлі, наслідком чого є перевитрати

бюджетних

коштів,

які

«осідають»

кишенях

продавця/постачальника у якості переплати і держслужбовця у якості «відкату». За умови відповідного хабара комісії учасник може «проплатити» відповідні рішення на всіх стадіях процедури: щоб бути внесеним до списку учасників (якщо не відповідає кваліфікаційним вимогам), отримати інформацію про пропозиції інших учасників (які мають бути відомі лише комісії), організувати торги так, щоб стати єдиним можливим постачальником (звести до закупівлі в одного учасника, наприклад змусити інших зняти пропозицію, 29

або комісію – відмовити їм) і зрештою перемогти [16;29-30], і вже після підбиття підсумків торгів завдяки хабарам службовцям переможець може збільшувати витрати з бюджету (збільшення суми у зв’язку з перевитратами підрядника) [7;112-113]. Можна посперечатися, чи це найбільш поширена форма державної корупції, але, запевняють дослідники, це один з тих типів корупції, що завдає найбільшої шкоди державі. «Відкати», що платяться фактично з суми закупки, тобто з державних же грошей, сягають до 30% загальної суми [11;117]. Корупція у сфері закупівель «часто характеризується як явище, характерне для країн, що розвиваються, мають слабкий уряд, низький рівень оплати праці» [11;118]. Але дослідниця корупції С’юзан Роуз-Екерман наводить десятки випадків з європейської практики, де йшлося про мільйонні перевитрати бюджету через корупційні схеми. Так, у Німеччині при будівництві нового терміналу Франкфуртського аеропорту через «відкати» переплатили на третину – на 2,5 млн. дол. Бельгії лідери Соцпартії отримали хабарів на 2 млн. за оборонні контракти. У Франції при спотворенні процедури закупівлі комп’ютерів, перевитрати склали 50 млн. франків. До того ж, пише Роуз-Екерман, не завжди розмір «відкату» чи хабара залежить від рівня економічного розвитку країни, адже велика кількість угод – міжнародні (при змові Зімбабвійського міністра і шведської компанії фігурувала цифра 7 млн. дол.) [16;29]. Тож, як показує практика – там, де обертаються великі гроші, не застрахований ніхто. 1.3.3. Журналістське розслідування корупції Журналісти можуть висвітлювати питання корупції, як будь-які інші: інформувати про затримання за підозрою в хабарництві, коментувати судові процеси. Але найвагоміший внесок, який вони можуть зробити, – це власне розслідування корупційних схем, яке дослідники називають одним з

інструментів

антикорупційної

дії,

засіб

безпосереднього

соціального

контролю. Неодноразово дослідники наголошували на тому, що боротьба з корупцією на рівні держави і її інститутів, зокрема, правоохоронного, часто не має реальних результатів. І не тільки тому, що у працівників міліції та суду – низька зарплатня та поганий рівень технічної оснащеності. У багатьох країнах є так зване антикорупційне законодавство. Але правові акти не мають реального механізму досягнення задекларованої мети боротьби з корупцією. Натомість антикорупційні гасла застосовується політиками або для створення видимості суспільно важливої діяльності державного апарату, при цьому «боротьба

корупцією»

досить

часто

виливається

розправу

представниками політичних та економічних кланів, які є суперниками: «Груповий егоїзм витискає стратегію забезпечення національних інтересів» [8;9] Тому дослідники переконані: забезпечити необхідний рівень прозорості для успішного ведення економічної діяльності не може одна тільки держава – для цього потрібне свідоме населення, яке повинні формувати незалежні ЗМІ [5;226]. Тому «рушійною силою реформ – реальних змін – у часи, коли політична воля слабшає, мають виступати громадські організації та преса» [17;16]. Те саме зазначено і в порадах Світового Банку для країн, що мають статус перехідної економіки: серед п’яти стовпів боротьби з корупцією, на рівні

посиленням

звітності

політичного

керівництва,

укріпленням

незалежності контрольних органів, мобілізацією громадян та посиленням їхнього впливу, підтримкою конкурентноспроможного приватного сектора, – стоїть пильність ЗМІ [5;5] Журналістське антикорупційне розслідування відрізняється від такого ж, проведеного правоохоронцями. «Він (журналіст) зобов’язаний не просто виявити злочин (це все ж таки першочергове завдання правоохоронних органів, а не ЗМІ), а зрозуміло і талановито показати, чому так відбувається, які соціальні механізми буксують, що породжує і що заважає викоріненню 31

зла» [54]. Відтак мета і схема антикорупційного розслідування, за Тертичним, виглядає так [54]: 1)

виявити конкретних учасників корупційного діяння;

описати його механізм;

визначити мотиви, які схилили до злочину;

встановити соціальні причини розслідуваних проявів корупції;

спрогнозувати можливі наслідки розвитку кримінальної ситуації.

Саме про антикорупційні розслідування найчастіше пишуть, що їхня роль і мета – не просто проінформувати. «Одне з найбільш важливих завдань антикорупційної кампанії – переконати скептиків (і все суспільство) в тому, що помітне зниження рівня корупції – мета цілком досяжна» [53;14]. Ідеться про те, довкола явища корупції у масовій свідомості побутують міфи: Міф 1: «Нічого робити з корупцією не треба, саме налагодиться» Міф 2: «Корупцію побороти неможливо, на місце одного прийде інший» Міф 3: «Головні корупціонери сидять «нагорі», нема сенсу ловити дрібних хабарників» Міф 4: «Корупція – це історично частина соціальної системи, з якою і не потрібно боротися». І розслідування повинно бути написане таким чином, щоб, по-перше, руйнувати у свідомості людей ці міфи, а по-друге, прищепити людям огиду і неприйняття корупції як явища [53;14]. Деякі дослідники навіть пишуть, що ЗМІ можуть взяти на себе більш активну роль і проводити цілі інформаційні кампанії антикорупційні в ЗМІ: «Грамотно проведена інформаційна кампанія дає можливість домогтися відчуття помітного збільшення «ризику бути спіманим» у потенційних хабарників» [53;23]. Окрім того дослідники наголошують: хоча всім нам хочеться викривати скандальні

історії

Утергейтського

масштабу,

шукаючи

теми

для

антикорупційних розслідувань журналісти повинні підходити до проблеми комплексно і розуміти, що «малозначимих, дрібних розслідувань – не буває» [56;8] «Не заперечуючи необхідність виявлення високопоставлених хабарників, 32

все ж необхідно відмітити, що корупційна система росте знизу вгору. Протидія корупції схожа до боротьби з бур’янами. Мало вирвати кропиву, треба вирвати її коріння. Потурання «дрібній корупції» неминуче призведе до великої. Лікаря, що вимагає грошей, зіпсували друвальники подарунків… Рядові виконавці, що беруть дрібні хабарі, стають начальниками, адже і чиновник, «котрий бере» багатомільйонні хабарі за виокремлення ділянки під будівництво, починав кар’єру дрібним клерком» [53;18]. Тому не меншу увагу варто приділяти низовій та локальній корупції Однак все ж постає одне з найколючіших питань: чи справді, пройшовши всі ці стадії розслідування і оприлюднивши його результати, журналісти можуть допомогти подолати корупцію. 1.4. Проблема результативності журналістських розслідувань Часто в критичній літературі доводиться читати, що ЗМІ загалом, і журналістське розслідування особливо, є одними з дієвих засобів боротьби зі зловживаннями,

протистояння

беззаконню

та

виховання

суспільної

моральності [54], [10;77-78]. Для підтвердження першого наводять конкретні приклади від Уотергейту до «похованих» журналістами кар’єр Б.Бхутто і Б.Нетаньяху. Але питання, наскільки сильний вплив здатні чинити журналістські викривальні публікації, та й чи здатні його чинити взагалі, насправді лишається відкритим. У «пост-Уотергейтській Америці» набуло широкого розповсюдження твердження, що розслідувальна журналістики може стати потужним каталізатором необхідних суспільству змін, а самі журналісти, що займаються розслідуваннями, у подальші кілька десятиліть набули іміджу реформаторів. Фольклор, що розростався довкола цих людей (не в останню чергу завдяки написаним про них книжкам та відзнятим фільмам) чимось нагадував ідеалістичне

уявлення

американців

про

«народну

демократію».

Вже

згадуваний МакДугал характеризував журналіста-розслідувача у кращих 33

традиціях романтичних героїв: «Журналіст-розслідувач – це такий же репортер, як і решта, тільки в більшій мірі. Більш допитливий, більш скептичний більш спритний і винахідливий у пошуку фактів та доланні перешкод, більш невтомний, здатний витримати труднощі та дискомфорт» [3;4]. Через популяризацію такого образу склалася «ілюзія про Америку як насправді демократичне суспільство, де проблеми вирішуються за рахунок самого тільки викриття їхніх симптомів» [3;4]. В українській теорії також розповсюджена віра у те, що завдяки, наприклад, виявленню фактів зловживання можливо «змістити корупціонера з міністерської посади, позбавити махінатора депутатського мандату та піддати суду, повернути в країну награбовані капітали» [54]. Але це не завжди так. Теорія впливу, який журналістські матеріали, зокрема розслідування, теоретично здатні справляти на народні маси, пов’язана з так званою «мобілізаційною моделлю» («Mobilization model» [3;15]): Published media investigations Тобто:

–>

Changes in –> Public policy public opinion

журналісти

привертають

увагу

reform суспільства

до

проступків

–

поінформоване населення вимагає у обраних ними представників влади реформ – політики приймають рішення виправити ситуацію. Тобто схема опирається на припущення, що мобілізоване суспільство перетворюється на каталізатор

змін.

деякі

теоретики

американської

розслідувальної

журналістики сходяться на тому, що схема ця реальна: 1) журналісти можуть впливати на суспільну думку; 2) суспільство все ще – «чека для американської демократії» [3;17]; 3) обурені народні маси таки можуть генерувати урядові дії проти викритих журналістами сваволі. Однак не всі так оптимістично ставляться до потенціалу медіа, а надто до можливостей суспільства. Багато авторів (У. Ліппманн, В.Кей, Г.МакКоннелл, Е.Шаттшнайдер та ін.) усе ж критично ставляться до такого підходу, називаючи його спрощеним, а то й хибним, позаяк визнають американське 34

суспільство – пасивним і не здатним до подібної мобілізації: «Емпіричні дослідження показали, що американці не мають ні знання, на зацікавленості в тому, щоб здійснювати класичну (тобто пряму, про яку й йдеться у схемі – Авт.) демократію» [3;18]. Тобто медіа вплинути на суспільну думку можуть. Українські та російські дослідники часто називають це «виховною функцією» журналістики як такої. Так, наприклад, Тертичний зазначає, що в результаті публікації розслідування можливе (і бажане) досягнення такої мети, як виховання аудиторії, «оскільки будь-яке розслідування містить у собі моральне узагальнення, що витікає з прикладів викриття яких-небудь злочинів» [54]. Але наслідки від зміни суспільної думки на реальну ситуацію, говорять скептики, будуть мінімальними, бо суспільство – не просуває рішення уряду, не подає на розгляд закони, коротше кажучи, політику своїми власними руками, на відміну від давніх греків не здійснює, так само, як не арештовує і не саджає до в’язниці і не виносить вирок, бо цим всім займаються все ж таки правоохоронні органи й судова система. Відтак, запевняють дослідники, навіть роль преси у відставці Ніксона після Уотергейтського скандалу – історично перебільшують, бо викриття у Washington Post сталося вже тоді, коли адміністрація президента переживала кризу громадської довіри [3;18]. Роберт Клітгард [7;20-21] навіть наводить типові дві моделі розвитку ситуації після оприлюднення журналістами фактів корупції. Варіант перший: преса викриває скандал –> громадськість оборюється –> політики закликають до дій –> створюється комісія з розслідування –> її робота розтягується на невизначений час –> за цей період громадськість охолоджується або навіть забуває –> діяльність комісії завершується загальними порадами типу збільшити кількість рівнів контролю, дати більший бюджет на органи контролю, розробити кодекс і т.д. Варіант другий: під шум скандалу корумповане відомство і його «клієнти» на певний час припинять незаконні дії, але коли скандал згасає – повертаються до звичної практики. В обох

випадках все і всі лишаються на своїх місцях, і жоден з суб’єктів корумпованої дії не буде покараний. Є скептики й серед українських дослідників. «В радянських газетах, мабуть, у всіх газетах існували рубрики «По слідах наших виступів» або «Газета виступила: що зроблено?» Сьогодні ці рубрики тихо сконали природною смертю – за непотрібністю. Адже антикорупційні виступи, як правило, майже не викликають ніякої реакції, а дотошний автор, копнувши надто глибоко, ризикує отримати остаточний гонорар у вигляді кулі в голову або міни під дном автівки» [9;4]. Чому публікація таких розслідувань не приносить бажаного результату? Тому що, вважає Кривобоков, «моральну наркоманію неможливо вилікувати суто гуманітарними методами, тобто шляхом тлумачень, переконування та вмовляння», хоча за умови певного морального рівня суспільства, погоджується автор, це загалом не виключено – просто суспільство українське до переліку подібних не входить [9;4]. Саме тому одним із головних питань роботи, на рівні з описом методики проведення українськими журналістами розслідування корупції в сфері держзакупівель, є також і питання результату

від оприлюднення цих

матеріалів, про що ми, зокрема, будемо говорити з експертами у рамках глибинних інтерв’ю.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ 2.1. Обґрунтування вибору методології дослідження Методологія дослідження зумовлена темою і метою роботи, а також дослідницькими питаннями, зазначеними у вступі: пояснити методику розслідування корупції в сфері державних закупівель і описати практику і результативність цих розслідувань українськими журналістами. За останні десятиліття, як зазначає Ядов [57] серед науковців-соціологів спостерігається певне розчарування у традиційних «жорстких» кількісних методах

соціологічного

дослідження.

Головна

причина

–

це

їхня

фрагментарність і заданість. При використанні кількісних методів гіпотези формулюються до початку збору даних, бо концепції визначаються наперед заданою теорією. Саме ж дослідження лише їх перевіряє за стандартизованою процедурою, результати якої можна статистично узагальнити. Якісні ж методи натомість не такі стандартизовані: гіпотези формулюються під час занурення у досліджуване середовище; процедура може варіюватися залежно від ситуації, що уможливлює індивідуальний підхід. Результати дослідження відтак рідко піддаються саме статистичному, тобто рахунковому висновку, але цей тип аналізу спрямований не лише на узагальнення – побічно він виявляє ще й специфіку [52]. Відтак якісні методи, пишуть дослідники, хоч і не є такими точними, як кількісні, але дозволяють глибше зрозуміти досліджуване

явище,

також

передбачають

можливість

множинної

інтерпретації, що ближче до реальності, аніж однозначні твердження статистики. Прикладами якісних методів є зокрема включене спостереження, групові дискусії (фокус-групи), «глибоке» [57] або глибинне інтерв’ю, якісним також може бути і контент-аналіз. Ці методи використовують не тільки для дослідження загальних тем і питань. Вони стають у нагоді при дослідженні

окремих репрезентативних випадків (кейс-стаді), усної історії, для аналізу візуальних документів, таких як фото, відео- та аудіо-записів [52]. Оскільки дане дослідження спрямоване на вивчення не тільки корпусу текстів, але й методики проведення журналістського розслідування, тобто специфіки роботи українських журналістів у процесі створення цих текстів, то доцільним у даному випадку вважаємо застосування саме якісних та змішаних методів: глибинного інтерв’ю та якісно-кількісного контент-аналізу. 2.2. Глибинне інтерв’ю 2.2.1.Теорія методу Опитування як метод збору інформації широко використовується при дослідженні багатьох галузей. При цьому різноманітні види цього методу традиційно поділяють на структуровані (формалізовані) та неструктуровані (неформалізовані). Між ними існує суттєва різниця. Стандартизовані опитування мають на меті зібрати однотипну інформацію, яку можна піддати класифікації, тобто кількісному дослідженню. За формою це – стандартне анкетування:

список

послідовних

закритих

запитань,

кількість

формулювання яких не можна змінювати. Натомість нестандартизовані опитуванням не ставлять за умову розкласти інформацію по наперед визначених поличках і підрахувати показники, вони проводяться з метою отримати якомога глибшу і повнішу інформацію, хай навіть таку, з якої неможливо буде вивести «середнє арифметичне». Це зазвичай відкритий до змін схематичний набір тем або ж запитань варіативної послідовності і відкритого типу. Одним з видів такого неформалізованого виду опитування є глибинне інтерв’ю, яке також можна зустріти під назвою «вільне», «відкрите», «інтенсивне», або просто – «якісне» [31]. Глибинне інтерв’ю – це якісний метод дослідження, який передбачає проведення інтенсивного індивідуального опитування невеликої групи

респондентів з метою детально дослідити їхнє ставлення до певного явища, ситуації чи ідеї [20] Глибинні інтерв’ю загалом рідко спрямовані на збір даних, хоча інколи проводяться в якості пре-дослідження, тобто задля вивчення аудиторії для подальшого формулювання закритих типів анкетування та проведення суто кількісного аналізу [26]. Однак частіше до цього методу вдаються для отримання інформації про досвід та суб’єктивне ставлення/враження [26], коли респондент мислиться в якості експерта з досліджуваного питання. Або, як називає їх Бєлановскій – в якості «спеціального респондента»: тут не буває випадкової вибірки, респонденти свідомо обираються дослідником за тим принципом, що займають специфічні в своєму роді рольові позиції в спільноті, групі чи організації [31]. Глибинні інтерв’ю зазвичай проводять з одним респондентом за раз. Теоретично можливо це робити з кількома особами одночасно, наприклад, якщо це члени однієї родини, яких опитують на предмет сімейних уподобань. Але, зазначає Деніс Ліст, не більше ніж з двома за раз, інакше це ризикує перетворитися з інтерв’ю в групову дискусію [26]. Метод глибинного інтерв’ю має низку переваг. По-перше, поєднання структурованості з гнучкістю [30], тобто можливість під лаштуватися під ситуацію/респондента. По-друге, це, як у же зазначалося, дає можливість зібрати повнішу інформацію і глибше зануритися в предмет розмови та уникнути місінтерпретації. В основному це досягається за рахунок техніки «рrobe & follow-up questions» ( дослівно «промацування та прослідковування»): на відміну від закритого інтерв’ю анкетного типу є можливість попросити перефразувати, пояснити що малося на увазі, яким є розуміння вжитих термінів, зрештою – залежно від відповіді це дає змогу змінити напрямок інтерв’ю, відкрити нові аспекти та приклади [19]. Респонденти взагалі можуть висловити більше саме в розмові сам-на-сам ще й тому, що часто відчувають

свою значимість – адже їх не просто опитують, а з ними проводять розширене інтерв’ю, тобто їхня думка важить [29]. По-третє, якщо правильно і невимушено вести діалог, можна покрити від 5 до 10 різних тем [26], тобто зібрати величезний обсяг даних. По-четверте, глибинне інтрев’ю враховує невербальні відповіді [33]. За твердженням психологів, лише 15% повідомлення передається через слова. Натомість 30% - через інтонацію, ритм і тембр голосу, а решта, тобто більше половини всього інформаційного потоку передається мовою тіла [48]. І ці 30+55% є інколи навіть важливішими, адже невербальне мовлення пов’язане з підсвідомим, його важче контролювати, відтак невербальні реакції видають справжні думки респондента, що в нашому випадку важливо для верифікації відповідей на певні питання (наприклад запитання №3 у поданому нижче списку). Хоча є і певні мінуси. Зокрема той, що збір даних, їх транскрибація та аналіз займають багато часу і те, що узагальнити висновки може бути важко [29]. У проведенні дослідження за цим методом виокремлюють типово чотири етапи: визначення проблеми, пошук респондентів, проведення інтерв’ю та аналіз даних [33]. Часто одним з етапів аналізу зібраних інтерв’ю називають також верифікацію наданої в ньому інформації, тобто

перевірку на

правдивість – навіть якщо респондент виступав у якості експерта [20]. Щодо проведення самого глибинного інтерв’ю, то дослідники визначають три основні підходи до проведення, залежно від гнучкості списку і почерговості питань, від найбільш до найменш гнучкого [19] 1) неформальна розмова (informal conversation interview): має тему, але не має чіткого схеми 2) керовані інтерв’ю (guided interview): опитування відбувається за попередньо складеним списком тем, але може в процесі видхилятися від заданих формулювань і тем, розширюватися, покривати нові аспекти

3) стандартизоване інтерв’ю з відкритими запитаннями (standardised openended interview): передбачає список чітко сформульованих і почергових питань з мінімальним відхиленням від схеми Дослідники сперечаються стосовно того, чи повинен інтерв’юер лишатися нейтральним до відповідей респондента [29], чи проявляти схвальну [31] чи заперечну реакцію. Також спірним питанням лишається прийнятність скеровуюючих питань (рос. – «наводящих вопросов»). Р.Горден, наприклад, пише, що реакція на них може бути різна: 1) так можна схилити респондента до певної відповіді; 2)

у випадку високого ступеню опору респондента,

можливості чітко сформулювати думку і бажання її відстояти призведуть до протилежного результату [31]. Тому для уникнення непорозуміння людина, що проводить інтерв’ю повинна добре володіти методикою ведення опитування і бути незаангажованою. Окрім того першочерговою вимогою до інтерв’юера є володіння темою. В нашому випадку це означає орієнтуватися у законодавстві, процедурі тендерів, у темах та результатах розслідувань проведених респондентом. Ще одним невизначеним питанням лишається – скільки потрібно провести інтерв’ю, щоб дослідження вважалося достовірним? В різних дослідженнях фігурують цифри від 20 починаючи, або припущення, що інтерв’ю треба проводити, доки не буде досягнута можливість theoretical saturation (теоретичного насичення). Втім, як розпізнати це насичення теоретики не пояснюють [26]. 2.2.2. Застосування методу в дослідженні Респондентів для глибинного інтерв’ю було обрано за принципом описаної вище невипадкової вибірки. В нашому випадку досліджуваним видом розслідувань в Україні займається небагато журналістів, і лише одне видання –

інтернет-сайт

проекту

«Наші

гроші»

(далі

«НГ»)

–

займається

розслідуванням корупції в сфері державних закупівель профільно. Тому 41

кількість спеціальних респондентів, до котрих можна звернутися як до експертів у цій галузі, – також невелика. Відтак глибинні інтерв’ю були проведені з такими експертами: 1)

Юрій Ніколов (журналіст, проект «НГ»;)

Олексій Шалайський (журналіст, тижневик «Дзеркало тижня»;

журналіст, проект «НГ») 3)

Валентина Самар (журналіст, головний редактор сайту «Центр

журналістських розслідувань» - далі «ЦЖР»). Журналісти проекту «Наші гроші» Юрій Ніколов та Олексій Шалайський були обрані не тільки через профільність проекту, але й з огляду на те, що вони проводять так звані «тендерні

розслідування» в багатьох галузях

держзакупівель і діапазоном на всю територію України – як такі, що стосуються загальнодержавних закупівель так і дистанційно в різних областях. Валентина Самар, очільник Центру журналістських розслідувань в Криму, була обрана як медіа-тренер в галузі журналістських розслідувань та зокрема розслідування корупції у сфері держзакупівель, а також тому, що ЦЖР є прикладом локального (або регіонального) розслідувального ресурсу. Таким чином за результатами інтерв’ю з вищевказаними експертами можна буде не тільки описати методику проведення даного виду розслідування, яким займаються вони самі та їхні видання, але й порівняти специфіку тендерних розслідувань дистанційно «з Києва» та «на місцях». Серед різних варіантів проведення інтерв’ю було обрано описаний вище тип керованого інтерв’ю. Основні теми, яких торкалося глибинне інтерв’ю з усіма респондентами, такі: 1)

Чи притримуються журналісти та їх видання якоїсь специфічної схеми

проведення розслідування? 2)

З чого починається розслідування корупційної схеми? Чи отримують

журналісти зливи інформації про те, що відбулося порушення процедури, чи ЗМІ веде постійний моніторинг державних закупівель і перевіряє всі підозрілі кейси? 42

Якщо моніторять, то хто і як часто це робить? Чи перечитують

документацію всіх закупівель, чи обмежуються певною сферою державних закупівель (напр. будівництво, медична галузь, військова), регіоном (Київ для всеукраїнських ЗМІ, область для локальних), відстежують окремі компанії, пов’язані з окремими особами (олігархами, політиками, партіями)? 4)

Чи нема часом «вибірки»: наприклад, обирати (на етапі розслідування

чи етапі публікації) справи, які гіпотетично можуть бути пов’язані з провладними партіями/особами і напротивагу цьому ігнорувати опозиційних олігархів/фірми? 5)

Чи можна говорити про якихось «постійних героїв» корупційних схем?

Або обирати ті кейси, яки загалом виводять на відомих осіб та відомі фірми? 6)

На які саме випадки звертають увагу і починають розслідувати? Що, на

їхню думку, можна вважати маркером порушення процедури державної закупівлі? 7)

З якими корупційними схемами доводиться стикатися найчастіше?

Яка частка перевірених в ході розслідування закупівель виявляється

проведеною з використанням корупційних схем? 9)

Чи були випадки, коли розслідування зайшло в глухий кут? Коли

виявилося, що процедура порушена не була, або не вдалося довести наявність правопорушення? (тобто якщо коротко, скільки справ «відсіюється» і з яких причин) 10)

Якими джерелами користуються для розплутування корупційної схеми?

З якими документами доводиться працювати і де їх дістати? Які особливості роботи з українськими джерелами і міжнародними базами даних? 11)

Скільки реально часу забирає розслідування, наскільки зручно/не

зручно працювати з тими чи іншими джерелами (особливо офіційний сайт держзакупівель та якщо доводиться робити запити закордон) 12)

З якими проблемами стикаються при проведенні розслідування (час,

гроші, мова – при пошуку інформації закордоном). Чи були якість спроби перешкодити розслідуванню з боку осіб, запідозрених у причетності до 43

корупційної схеми: з боку тендерних комісій чи компаній-учасників, осіб з ними пов’язаними? 13)

Якими джерелами, окрім документів доводиться користуватися? Що, на

думку журналістів, у розслідування корупції в сфері держзакупівель важить більше: документальне підтвердження, чи дані, зібрані, наприклад, шляхом включеного спостереження? 14)

И вдалося полегшити процедуру розслідування після прийняття Закону

про доступ до публічної інформації? Чи збільшилася кількість розслідувань, чи дало це змогу копати глибше і швидше? 15)

Чи відслідковують журналісти подальшу історію закупівлі (чи «ведуть»

фірми далі): результати виконання замовлення чи якість закупленого товару, участь фірми-переможця в подальших тендерах? 16)

Що вважається завершеним розслідуванням – довести наявність

корупційної схеми як такої; розрахувати скільки грошей було вкрадено в результаті цієї схеми; назвати імена осіб, яким це було вигідно (відкрити справжні фірми, що ховаються за підставними)? 17)

Як журналісти обирають – в якому вигляді (стаття чи програма – для

ЦЖР) і де (в якому виданні – для НГ) подавати матеріал? 18)

В результаті журналістських розслідувань читача знають «своїх героїв»,

але тільки з боку корумпаторів, тобто фірми і люди, причетні до розкрадання державних

коштів.

Але

ніхто

не

пише

про

тендерні

комісії

як

співвідповідального учасника злочину. Чи не вважають журналісти, що громадськість має знати імена і цих людей, і що публічне осоромлення їх може сприяти боротьбі з корупцією в цій сфері? 19)

Що таке, на думку журналістів, результативність розслідування? Як її

визначити

і вирахувати? (з огляду на недієву процедуру оскарження

результатів закупівлі, наприклад історія з вишкою для «Нафтогазу») Результати дослідження описані в наступному розділах, витримки з інтерв’ю всіх вказаних респондентів знаходяться наприкінці роботи в додатках (Додаток А, номери 1-3). 44

2.3. Контент-аналіз 2.3.1. Теорія методу За

визначенням

дослідників

Мангейм

Річ,

контент-аналіз

–

«це

систематична числова обробка, оцінка та інтерпретація форми і змісту інформаційного джерела» [47]. При цьому, коли говориться про «форму і зміст», то маються на увазі змістовий та структурний типи контент-аналізу. Якщо перший шукає відповідь на питання хто?/що?, то другий – на питання як? Наприклад, який об’єм повідомлення; чи супроводжується повідомлення візуальним підтвердженням – газетна стаття, наприклад, фотографією; яке розташування матеріалу по відношенню до інших повідомлень в блоку – чи сюжет перший в новинному випуску, чи останній; чи стаття «на першій шпальті», чи губиться серед реклами та кросвордів. Історично контент-аналіз – найбільш ранній із систематичних підходів до вивчення тексту. Ще у 18ст. в Швеції набула великої популярності збірка церковних гімнів, попри те, що вона пройшла офіційну цензуру – врешті була звинувачена в невідповідності релігійним догматам. Тоді зробили підрахунок релігійних символів у текстах цих гімнів і порівняли їх з іншими релігійними текстами, у тому числі з забороненими. На початку ХХст. Широковідомим стало дослідження американської преси: Нью-Йоркські газети саме тоді вперше назвали «жовтими», опираючись на підрахунок співвідношення місця, відведеного на шпальтах різним типам матеріалів. Але лише в 1927р. цей вид дослідження був обґрунтований як метод – класиком контент-аналізу Г.Ласуеллом [27]. Сьогодні класичний контент-аналіз зводиться до вичленування з масиву тексту/текстів тих компонентів (тої інформації), яка цікавить дослідника, і представленні їх у зручній для сприйняття і подальшого аналізу формі [49]. Відбувається це наступним чином. Основа методу – це математичний підрахунок, який показує чи зустрічається в аналізованому масиві інформації той чи інший компонент, і якщо так – то як часто. Далі цей підрахунок 45

доповнюється

виявленням

статистичних

взаємозв’язків

аналізом

структурних зв’язків між компонентами, для чого використовуються як якісні, так і кількісні характеристики. У зв’язку з останнім постає питання, як класифікувати цей метод. Контентаналіз традиційно визначають як кількісний метод, але існує думка, що в певних випадках його доцільно було б називати кількісно-якісним. Наприклад, Паршин зазначає: в контент-аналізі майже завжди присутня якісна складова, адже одиниці контент-аналізу «найчастіше є смисловими і їх виокремлення засноване на семантичних (смислових) критеріях, багато одиниць являють собою узагальнені категорії (це стосується насамперед тем та ідеологем). Іншими словами, контент-аналітик займається кількісним аналізом якісних категорій» [49]. Що мається на увазі під одиницями та категоріями? Контент-аналіз, як вже зазначалося, відбувається в декілька етапів [18; 170186]: 1) визначення питання дослідження або гіпотези; 2) визначення генеральної сукупності на основі питань; генеральна сукупність – це повний масив текстів, на які звертає увагу дослідник. Сукупність текстів має визначатися за чітко визначеними критеріями, під які повинні потрапляти всі обрані приклади. Набір критеріїв має заздалегідь прописуватися. Типовим набором є: тип повідомлення (роман, газетна публікація, документ), тип продуцента, сторони комунікативного процесу (відправник, отримувач), місце і спосіб розповсюдження (друк чи Інтернет-сторінка), мінімальний чи максимальний об’єм чи довжина [47]. 3) визначення вибірки з генеральної сукупності для безпосереднього дослідження (якщо генеральна сукупність є сама по собі невелика кількість текстів, наприклад, картини одного автора, фільми одного режисера, статті одного експерта, то вона фактично і виконує роль вибірки); 4) обрання одиниць аналізу (і надання їх визначення за потреби) – окремого елементу чи ознаки повідомлення, яке буде обчислюватися та оцінюватися

[47]. На основі розповсюдженої класифікації К. Кріппендорфа дослідник Паршин виокремлює такі типи одиниць контент-аналізу: -

фізичні (контент-аналіз може застосовуватися до дослідження будь-

якого питання в тому разі, коли є якийсь матеріальний носій інформації: газети і журнали, аудіо та відеозаписи, книги і картини, офіційні документи і особисте листування, і навіть плакати, лозунги і карикатури. Але часто він проводиться не з метою підрахунку самих статей/творів/носіїв, а вжитих у них окремих текстів, наприклад текстів окремих жанрів, або фраз чи слів, що в них вживаються), -

структурно-семіотичні (конкретна лексика, форми вираження),

понятійно-тематичні одиниці (тут мається на увазі, що відстежуються

не окремі слова/граматичні форми, а окремі значенн, що можуть бути виражені різноманітними мовними засобами. Наприклад, якщо ми шукаємо про свободу слова, то рахуємо не саме словосполучення «свобода слова», а «тиск на ЗМІ», «підконтрольні ЗМІ», повідомлення про, наприклад, «влада Китаю

перекрила

вільний

доступ

до

Інтернету»

або

«спецслужби

відслідковують юзерів соцмереж» і т.д. -

референційні і квазіреференційні (означники конкретних осіб, подій,

міст, країн, організацій, так званий «енциклопедичний» блок одиниць – найчастіше використовується в політологічних дослідженнях) -

Пропозиційні одиниці та оцінення (виражені різними засобами ідеї,

пропозиції – описання конкретного стану речей (ситуацій) безвідносно до модальності (констатації фактів, припущення, вимоги) -

Макроструктурні одиниці (вираження ідеологічних систем, стереотипів,

типів мислення). -

Метафоризоване вираження попереднього виду

Поетичні одиниці Останнім часом об’єктом контент-аналізу все частіше є не окремий текст, а

інформаційний масив або інформаційний потік, дискурс іншими словами, який складається з великої кількості текстів, тоді найбільш популярними 47

одиницями є макроодиниці – ми шукаємо в цих текстах теми, проблеми, образи та ідеологеми [49]. Це повертає нас до якісного характеру методу контент-аналізу. 5) побудова системи категорій аналізу змісту; категорії – це, за визначенням Юськіва, «найбільш загальні ключові поняття, які відповідають завданням дослідження, за допомогою яких описується предмет дослідження і згідно з якими будуть класифікуватися одиниці аналізу» [18-177]. 6) встановлення системи квантифікації (кількісного оцінювання категорій); 7) проведення пробного кодування; 8) кодування текстів згідно з встановленими правилами; кодування проводиться за двома принципами – схожості всередині групи, відмінності від іншої групи. Буває одиничне («single coding») і кількарівневе («multi-coding») – коли одній одиниці присвоюється кілька кодів залежно від відповіді на різні запитання. Рамки кодування (coding frame) це просто групи на які можна поділити відповіді на питання – зазвичай їх від 10 до 100, в останньому випадку можу утворитися «дерево кодування» (code tree), тобто категорії з під категоріями [26]. 9) аналіз отриманих даних. Для нього використовують описову статистику, наприклад, відсотки, середнє арифметичне; результати також оцінюють стосовно поставлених на початку запитань дослідження та/або гіпотез. 2.3.2. Застосування контент-аналізу в роботі Якісно-кількісний контент-аналіз застосовано у дослідженні з метою аналізу корпусу журналістських текстів для кращого розуміння особливостей методики проведення розслідувань, що лягли в основу цих матеріалів. Тому одиницею аналізу ми обираємо журналістське розслідування корупції у сфері держзакупівель, як сукупність дій, здійснених журналістами проекту «Наші гроші» та Центру журналістських розслідувань у період за 2011-й бюджетний рік з метою збору та аналізу інформації і подальшого оформлення 48

результатів дослідження в журналістський матеріал. Фізичне вираження такого розслідування – аналітична стаття чи телепрограма, що повідомляє про результати журналістської роботи репортерів НГ та ЦЖР, опублікована на офіційних сайтах вищезазначених ЗМІ, або в інших українських виданнях (у випадку НГ). Також слід зазначити, що одне розслідування може бути представлене кількома

публікаціями та телепрограмами, якщо вони

утворюють тематичний блок, тобто репрезентують різні етапи одного великого і тривалого розслідування. Тоді сукупність таких матеріалів аналізуватиметься як єдине ціле в рамках однієї одиниці аналізу – одного розслідування. Таким чином корпус цих журналістських матеріалів (чи блоків матеріалів) утворює нашу генеральну сукупність, яка, втім, не прирівнюється до вибірки. Річ у тому, що журналісти обох проектів по різному визначають, що таке «завершене

розслідування»

корупції

сфері

державних

закупівель.

Наприклад, доведення такого факту, як завищення ціни товару чи послуги порівняно з ринковою ціною журналісти НГ вважають результатом розслідування, вартим публікації, оскільки це опосередковано свідчить про змову між учасниками, а можливо, і про домовленість з замовником. Однак завищення ціни, хоч і стосується сфери корупції, по-перше, не є прямим порушенням саме тендерного законодавства, тут уже йдеться про розтрату бюджетних коштів та інші «карні» статті. А по-друге, не є прямим доказом правопорушення. Тому ми звузимо нашу вибірку до тих розслідувань, в ході яких

вдалося

знайти

беззаперечні

докази

порушення

тендерного

законодавства. Перерахуємо їх усі. Замовник (відповідно до ст. 17 Закону України «Про здійснення державних закупівель» [41]) повинен відмовити учаснику, якщо учасник: 1) пропонує хабар замовнику або іншому держоргану з метою вплинути на їхнє рішення

2) був згідно із законом притягнутий до відповідальності за вчинення у сфері держзакупівель корупційного правопорушення 3) перебуває у змові з іншим учасником (ст.1 п.11: змова – це домовленість між двома чи кількома учасниками з метою встановлення ціни пропозиції конкурсних

торгів

або

цінової

пропозиції

на

штучних

або

неконкурентних рівнях з відома або без відома замовника; тобто простими словами – якщо учасники узгоджують між собою, хто яку ціну пропонує, щоб, наприклад, змусити замовника платити більше, ніж воно насправді коштує, а різницю ділять між собою) 4) учасника – фізичну особу, або службову (посадову) особу учасника було засуджено за злочин, пов'язаний з порушенням процедури закупівлі, чи інший злочин, вчинений з корисливих мотивів, судимість з якої не знято або не погашено у встановленому законом порядку; 5) є пов'язаною особою з іншим учасником; Пов'язана особа (згідно з ст.1.п.22 Закону про здійснення державних закупівель) – це: А) юридична особа, яка здійснює контроль над іншим учасником процедури закупівлі,

або контролюється ним, або перебуває з ним під спільним

контролем (тобто пов’язаними є материнська і дочірня фірми або дві дочірні фірми однієї материнської); Б) фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль над іншим учасником ( тобто члени родини); В) службова (посадова) особа учасника процедури закупівлі, уповноважена здійснювати від його імені юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення цивільно-правових

відносин, та члени її родини (тобто,

наприклад, директори підприємств та їхні родичі); Під здійсненням контролю тут розуміється володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних осіб найбільшою (або не менше 25%) часткою статутного капіталу учасника, або управління найбільшою кількістю голосів у його керівному органі. Для фізичної особи така частка визначається 50

як загальний обсяг корпоративних прав, що належить їй та членам її родини (тобто,

наприклад,

пов’язаними

будуть

дві

фірми-учасники,

якщо

засновником однієї є чоловік, в другої – дружина, або батько і син, срат і сестра і т.д.). 6) визнаний у встановленому законом порядку банкрутом та відносно нього відкрита ліквідаційна процедура. Також процедура держзакупівлі повинна бути проведена на основі недискримінації учасників (ст. 5), тобто замовник не може завідома надавати перевагу одному з учасників і встановлювати дискримінаційні вимоги щодо інших – наприклад, виписувати кваліфікаційні вимоги під одного учасника тендеру. Учасники процедури повинні відповідати кваліфікаційним критеріям (ст.16), серед яких: -

наявність обладнання та матеріально-технічної бази;

наявність працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні

знання та досвід; -

наявність

документально

підтвердженого

досвіду

виконання

аналогічних договорів; -

наявність фінансової спроможності Також, відповідно до закону (Стаття 4.2) замовник не має права ділити

предмет закупівлі на

частини з метою уникнення проведення процедури

відкритих торгів. Тобто не можна «розпилювати» замовлення на до тендерні суми. Виявлення журналістами порушення одного з цих пунктів зараховує розслідування до нашої вибірки. Категорії,

за

якими

кодифікуємо

зібрані

матеріали,

окремо

розслідуваннях НГ і ЦЖР: 1)

Тема, назва матеріалу(ів), автор, дата, спосіб та місце публікації.

по

Під способом публікації розуміємо – стаття чи телепрограма у випадку Центру журналістських розслідувань. Підрахувавши, скільки розслідувань вдалося подати як в написаному, так і відзнятому варіантах (а також базуючись на експертному інтерв’ю), ми зможемо дати відповідь на питання – до якої форми репрезентації все ж тяжіють тендерні розслідування. Під місцем публікації розуміємо – ЗМІ у випадку НГ. 2)

Сфера закупівлі (наприклад, будівництво або медицина та охорона

здоров’я). Ми не можемо порахувати в абсолютних цифрах і абсолютно точно стверджувати, яка сфера бюджетних закупівель є найбільш корумпованою, адже розуміємо – журналістам вдається розкривати далеко не всі випадки «розпилу» бюджетних коштів. Але ми все ж можемо, ґрунтуючись на журналістських розслідуваннях, зробити певні висновки стосовно того, де цей злочин найчастіше має місце, і, відповідно, на які сфери репортерам варто звертати посилену увагу. 3)

Предмет закупівлі (товар, послуга чи проведення комплексу робіт).

Аналогічно з попереднім пунктом – ми далекі від того, щоб робити узагальнення. Навіть навпаки – аналіз різних кейсів покаже наскільки широкою є діапазон закупівель, на яких можна нелегально заробити, і що це не обов’язково багатомільярдні бурові установки, але й номерні знаки і цукор. 4)

Сума закупівлі (в гривнях). Важливо знати про які суми йдеться. Адже

тоді, попри те, що в тіні найчастіше залишаться суми «відкатів» тендерній комісії і хабарів при змові з іншими учасниками, будуть зрозумілі масштаби тих сум, які незаконно потрапляють у приватні кишені. І скільки, хоч і приблизно, можна було б зекономити державі, якби правоохоронні органи працювали так само плідно, як журналісти. 5)

Замовник (яка держструктура чи держпідприємство проводило тендер).

Оскільки , у випадку корупційного правопорушення в однаковій мірі винними є і корупціонер, і корумпатор, то цікаво було б зробити висновки стосовно того,

Переможець (за результатами відкритих торгів чи процедури закупівлі

в одного учасника). Як власне і показують журналістські розслідування, не завжди компанія, яка офіційно визнана переможцем тендеру, виявляється фактичним подальшим розпорядним грошей, а виступає лише «прокладкою», за котрою стоять зовсім інші юридичні та фізичні особи (детальніше про схему в наступному розділі). Але це не значить, що назви підставних компаній

неважливі:

часто

розкрадачі

бюджету

не

соромляться

використовувати «фірми-прокладки» багато разів, тому список подібних у певній сфері чи регіоні необхідно знати журналісту, який збирається займатися тендерними розслідуваннями. 7)

Виявлений журналістами спосіб махінації/ порушення Закону «Про

здійснення

державних

закупівель»

(відповідно

до

формулювання,

застосованого в законі та схеми, як її називають самі журналісти, наприклад: «пов’язані особи» та «фірма-прокладка»). За тривалий час роботи в сфері тендерних розслідувань журналісти склали перелік традиційних корупційних схем, які застосовуються з метою махінацій на тендерах, і виявили, які пункти законодавства шляхом використання цих схем обходять чи прямо порушують. Ми на конкретних прикладах опишемо як виглядають ці схеми, на котрі варто звернути увагу журналістам, а також підрахувати, які з них трапляються найчастіше і в яких сферах. 8)

Кінцевий беніфеціарій (людина чи компанія, яка насправді освоїть

державні гроші). Як уже зазначалося вище, вигране на тендері фінансування часто опиняється не в тих руках, які записані в офіційних документах. Тому одним з важливих завдань розслідування є виявлення так званого «кінцевого беніфеціарія», тобто людини/ компанії як насправді володіє або контролює компанію-переможця. Ми спробуємо, по-перше, підрахувати, наскільки часто журналістам вдається виявити цих людей/компанії, а по-друге, узагальнити дані по тому – хто ж вони, ці люди, які крадуть бюджетні кошти. 9)

Джерела (які були використані в ході розслідування та вказані у

матеріалі) та інформація, яку вдалося з них отримати. Аналіз джерел, з якими 53

доводиться працювати сьогодні найчастіше, дозволить зробити висновки, важливі для розуміння методики проведення розслідування. По-перше, ми зможемо дати відповідь на питання: якими джерелами може користуватися журналіст у ході розслідування корупції в сфері держзакупівлі загалом та у певній сфері цих закупівель зокрема (наприклад, у будівництві). По-друге, на основі аналізу конкретних розслідувань ми опишемо коротку, яку роль те чи інше джерело зіграло в розкритті справи, тобто яку саме інформацію можна з цих джерел дізнатися. Тобто фактично ми можемо скласти орієнтовний список, на який зможуть опиратися в своїй роботі журналісти, та наочно показати, на що саме при опрацюванні різних джерел їм сподіватися, які з джерел них є більш, а які менш ефективними. 10)

Баланс у матеріалі (чи надане право відповіді звинуваченій у

правопорушенні стороні, якщо так – то кому: замовнику чи переможцю). Як уже зазначалося, дним з професійних стандартів журналістики, у тому числі розслідувальної, є збалансованість у збиранні та подачі матеріалу. Відтак важливо прослідкувати, чи дотримуються цього стандарту журналісти в своїх матеріалах – як при проведенні розслідування, так і при презентації його результатів. За результатами цього підрахунку ми зможемо поставити і відповідне питання експертам під час глибинного інтерв’ю. Результати контент-аналізу розшифровуємо в наступному розділі. В кодифікованому вигляді наводимо також в додатках наприкінці роботи (Додатки Б і В).

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЖУРНАЛІСТСЬКОГО РОЗСЛІДУВАННЯ У СФЕРІ ДЕРЖАВНИХ ЗАКУЦПІВЕЛЬ 3.1. Вибір теми розслідування та формулювання гіпотези Державні

закупівлі

–

це

доволі

специфічна

сфера

журналістських

розслідувань у тому, що стосується пошуку теми. Журналісти, котрі займаються такими розслідуваннями, переконують: тут практично не буває «зливів» [А.1], та й навряд чи можливо натрапити на тему для дослідження суто випадково – «побачити» на вулиці чи «почути» у розмові людей довкола. Фактично є одне головне джерело – регулярний моніторинг сайту Вісника державних закупівель, на котрому, згідно з ЗпЗДЗ, викладається вся інформація – від оголошення до звіту про проведення закупівлі держустанов та держпідприємств. Моніторинг цей можна вести по різному. Журналіст проекту «Наші гроші» Юрій Ніколов за тиждень прочитує близько двох тисяч повідомлень про результати проведення закупівель по всій Україні і в усіх сферах. «Тільки так, від результату – коли ми маємо переможця і цифру. Тому що цифра дуже важлива. Коли оголошують тендер на покупку там лісоматеріалу – що ви його будете вивчати? Ну купують – то й купують. Але коли вже з’являється продавець і ціна… дивитися, хто проводив тендер і хто його виграв, чи не є вони якимось чудесним способом пов’язані» [А.1]. Натомість репортери кримського Центру журналістських розслідувань, обмежуючись лише місцевими держзакупівлями, починають відстежувати їх ще до оголошення результатів: «Тендери – абсолютно планова штука. Є плани закупівель кожного відомства, міністерства, на які відведено, знову ж таки, заплановані бюджетом кошти… Процедура закупівлі строго законом обумовлена в тому числі – терміни: оголошення – місяць – акцепт – місяць – договір. Тому, вловивши цікаве оголошення про закупівлю, ми чекаємо дату

розкриття пропозицій і т.д.

- аж до терміну виконання зобов’язань за

договором» [А.3]. Керівник ЦЖР, Валентина Самар, перераховує основні маркери, на які журналісти повинні звертати увагу, здійснюючи такий моніторинг (Фактично вибір теми і формулювання гіпотези під час пошуку таких маркерів відбувається одночасно). 1)

Розпорядник коштів. Є, пояснює керівник ЦЖР, держпідпиємства і

відомства – розпорядники коштів – більше схильні до корупції. Так, в Криму – це відомства, котрі роздають підряди на будь-який ремонт , тому – Головне управління капітального будівництва при Раді Міністрів Криму (та ці ж управління на рівні міських рад), Укравтодор і його кримська філія. Відтак журналісти моніторять і перевіряють всі закупівлі, здійснені ГоловУКБ. Більш того, з часом проявиться й закономірність: у кожного розпорядника бюджетних коштів є низка фірм, яким довіряють «розпил». Так, навпроти замовника ГоловУКБ в стовпчику «Замовник» - у сусідньому стовпчику «Переможець» часто фігурують одні й ті ж фірми: «Строй-Центр-2» [В.1] і «АРК-Строй - 2» [В.2], про які детальніше в наступних розділах. 2)

Переможець (або учасники попередньої кваліфікації). «Тут чужих не

буває» [А.3], говорить керівник ЦЖР. «Герої»

тендерних розслідувань

зазвичай є постійними. Якщо регулярно моніторити закупівлі, то рано чи пізно почнуть складатися песні списки – фірм, котрі «хронічно виграють», і фірм, які «хронічно програють» [А.3]. Перші часто на перевірку виявляються «фірмами-фантомами»,

або

так

званими

«фірмами-прокладками»,

які

створюються суто на папері, для переливання бюджетних грошей від замовника – фізичній чи юридичній особі. А от фірми, що «хронічно програють» ще називаються «компанії-сателіти» або «спаринг-партнери», які постійно беруть участь в конкурсі разом з конкретною фірмою для імітації конкурсу (необхідно як мінімум двоє учасників) і завжди пропонують більші 56

суми, так що виграє конкретна компанія. Такою схемою прославилася в Криму, як її називають журналісти, «Консолівська матрьошка»: фірма «Консоль» та її дочірні компанії, реальним власником котрих вважають Володимира Константі нова – голови Верховної Ради Криму. І хоча напряму довести це журналістам не вдається, журналісти продовжують моніторити всі справи з цими компаніями пов’язані [В.5]. Юрій Ніколов розповідає, що за час роботи над тендерами у нього склався перелік не з двох-трьох, а з кількох десятків таких компаній-прокладок і сателітів, на назви яких вже реагує як на червоний прапор [Б.1], [Б.2]. Журналіст не заперечує: багато розслідувань таких фірм також виходять на провладних політиків, а по Ахмєтову, Януковичу та Фірташу на сайті НГ навіть стоять окремі теги. Але, переконує журналіст, це не ознака вибірковості розслідувань і якоїсь тенденційності – це відображення реальної ситуації в країні: «Вивести гроші на тендери можуть далеко не всі – щоб їх вивести, треба на них сидіти. А не кожен (провладний – Авт.) міністр може вільно розпоряджатися таким ресурсом. Наприклад, міністр Злочевський ( Микола Злочевський – на той момент – міністр охорони навколишнього природного середовища,

зараз – заступник секретаря РНБО – Авт.)

спрямував 50млн грн. на закупівлю космічних знімків заповідних зон. Це була крадіжка в чистому вигляді – бо це коштує нуль грошей. Залазиш в базу в США, ці знімки лежать ось, візьми, завантаж… Але і це не кожен міністр може зробити – я наприклад нічого не знаю про бюджети Кулиняка (Михайло Кулиняк – Міністр культури – Авт.), і я відповідно не бачу їх в тендерах» [А.1]. 3)

Сфера закупівлі. Нарівні зі схильними до корупції розпорядниками – є

такі ж «корупційноємкі» сфери, наприклад будівництво. На будівництві чи ремонті, розповідає керівник ЦЖР, в Криму традиційно «відмивають» до 40% суми закупівлі: «Це ж із радянських часів добре всім відомо – на будівельних роботах, особливо на аварійних, можна до 30% вкрасти. За рахунок хоча б 57

того, що робити неякісно. У нас як обґрунтовують: дороги – ну зима побила, давайте ремонтувать. Берегові роботи зараз розпочали – так тут все списали на шторм: «у море змило» кажуть, у нас шуткують – «миллионы вибросились в пропасть» [А.3]. Саме тому, коли Криму в 2011 році дали нечувану до того субвенцію – 900млн грн., - дві третини «осіли» саме в цій сфері. 4)

Сума закупівлі. Що більша сума, пояснюють журналісти, то більша

спокуса їх «розпиляти» [А.3]. У Юрія Ніколова, наприклад, є неписане правило: закупівля на 50млн – треба ставити новину про це. Навіть якщо сам журналіст нічого не розкриє у цій справі, все одно опублікує, бо, як запевняє Ніколов, завжди знайдеться хтось, хто краще орієнтується в цій сфері і зможе підказати – завищена ціна, або щось інше. 5)

Доцільність предмету закупівлі. Наприклад, якщо гроші повторно

виділяють на одне й теж – це, говорить В.Самар, «явний і неприхований спосіб «зрубати» гроші двічі, нічого при цьому, можливо, навіть і не роблячи» [А.3]. 6)

Формулювання

предмету

закупівлі.

Інколи

документація

так

оформлена, що навіть не зрозуміло, що збираються закуповувати. «Ось приклад – два в одному – про двічі те саме і про формулювання: ми знаємо, що в минулому році у Лівадійському палаці на протизсувні роботи вже проводили тендер і виділили певну суму. А сьогодні читаємо: тендер на протизсувні роботи в Ліва дії, на такі собі «додаткові залишкові роботи», і сума така майже сама стоїть, яка минулорічна. От питання – що це за «додаткові роботи», що коштують стільки ж, скільки основні?» [А.3]. Але, наголошує Олексій Шалайський, моніторинг і відбір тендерів для розслідування – це не є суто механічна робота, якою може з однаковим успіхом займатися будь-хто. «Наприклад, фірма «Зангаз» виграла тендер у 58

Нафтогазу на 600тис. на те, щоби подивитися, чи добрі трубопроводи в ГТС. Фігня, да, скільки там можна вкрасти на тому – все одно треба оглянути. Але фірма «Зангаз» належить Фірташу, це значить, що Фірташ скаже, скільки грошей треба вкладати в українську ГТС – і як він скаже, так воно і буде. Так от, якщо не знати, що Фірташ (Дмитро Фірташ – олігарх, співзасновник «РосУкрЕнерго» - Авт.) це Бойко (Юрій Бойко – очолює Міністерство енергетики та вугільної промисловості – Авт.), а Бойко це Льовочкін (Сергій Льовочкін – голова Адміністрації Президента – Авт.), ти цієї новини не побачиш, цього ж Віснику не написано» [А.2]. Для того, щоб «побачити тему», говорить журналіст, потрібен «загальний рівень розвитку», тобто треба в цілому орієнтуватися в тому, що відбувається в економічній та політичній сферах. 3.2. Планування Перед тим, як братися за саме розслідування, радять спланувати – хто, що і в які строки буде робити. Хоча журналісти з НГ вважають – кожне розслідування проходить по різному і неможливо спрогнозувати, ні скільки на нього знадобиться часу (щось можна розкрити, посидівши кілька годин в Інтернеті, а щось затягується на рік), ні до чого в результаті ти прийдеш (або не прийдеш, бо не вистачатиме часу довести до кінця або застрягнеш на якомусь етапі, і тому просто покинеш). Однак відсутність чіткого планування неприпустима, якщо ти створюєш телевізійний продукт, у якого є чітко визначений ефірний час, говорить В.Самар. Головний редактор і ведуча «Вопроса национальной безопастности» запевняє: що стосується бродкастингу, то коли в книжках пишуть: плануйте роботу свою і всієї редакції, - то ця теорія «не з пробірки» [А.3]. Вона погоджується

–

кожна

ситуація

індивідуальна,

деякі

розслідування

знімаються упродовж дня по місту, а для деяких необхідно їхати в інший кінець Криму. Тим не менш на кожну програму в ЦЖР узгоджують графік 59

запису інтерв’ю виїзних і студійних, виставляють дедлайни на всі етапи включно з написанням тексту, монтажем, доставкою запису на канал. «Треба складати план, інакше ніяких грошей і часу не вистачить. Той, хто бодай двічі спробує працювати за схемою, зрозуміє, наскільки це зручно і виправдано» [А.3]. З чого робимо висновок, що ступінь жорсткості планування розслідування залежить від редакційної політики загалом та форми оприлюднення результатів розслідування зокрема. 3.3.Збір інформації 3.3.1. Документи Вісник державних закупівель Насправді на самому Віснику можна знайти вдосталь інформації для початку розслідування – уже з тих документів, які прикріплені до кожної закупівлі. Наприклад,

якщо

відкрити

«Протокол

розкриття

конкурсних

пропозицій», то вже на основі нього можна виявити пов’язані фірми і змову між учасниками, або між учасниками та замовником. По перше, можна шляхом простого співставлення цифр виявити, чи справді перемогла найбільш вигідна пропозиція, бо часто буває що з нез’ясовних причин відбувається навпаки ([Б.3], [Б.8]). Трапляються і відверті казуси. Так, наприклад, в одній із справ, які розслідували журналісти НГ [Б.13], тендер на постачання цукру Аграрному фонду виграли 5 компаній. Так от, УСІ переможці вказали однакову ціну в 8,5грн/кг, а ВСІ решта учасників вказали ціну 8,7гнр/кг. Варіантів два: або учасники вміють читати думки одне одного, або це змова; або замовник не помітив дивного п’ятикратного збігу цифр, або йому дали «відкат» за те, щоб він не помітив (а «відкат» було з чого давати, враховуючи, що ціна була завищена майже на гривню). Відтак можна починати пошук зв’язків між цими компаніями.

Схожа ситуація була і в розслідування ЦЖР про закупівлю міністерством регіонального розвитку і ЖКХ Криму тролейбусів – тільки не з сумами, а з назвами. Як виявилося з документу «Результати попередньої кваліфікації» (кваліфікаційний відбір, який можуть проводити до основного конкурсу), до участі в конкурсі було допущено дві компанії зі схожими назвами: дочірнє підприємство ПАТ «Богдан Моторс» та ТОВ «Богдан-Лізінг». Не помітити очевидний зв’язок було важко: відкривши офіційні сайти корпорації «Богдан» журналісти підтвердили, що обидва учасники є входять до складу корпорації, тобто є пов’язаними особами [В.6]. Донедавна існував ще один документ, який давав журналістам широке поле для роздумів. Раніше для здійснення процедури закупівлі в одного учасника замовнику треба було її погодити з Міністерством економіки і для цього створювався документ під назвою «Обґрунтування застосування процедури закупівлі в одного учасника». Тобто за ЗпЗДЗ існує чітко визначений перелік випадків, коли застосовується ця спрощена процедура, яка фактично зводиться до того, що замовник купує, в кого хоче і за тою ціною, яку йому виставлять. За цим переліком таке можна зробити, якщо (Ст..39 п.2): 1) закуповуються твори мистецтва, щось, на що існує патент, або договір укладається з переможцем архітектурного чи мистецького конкурсу; 2) відсутня конкуренція 3) існує нагальна потреба (накшталт природних катаклізмів та інших форсмажорнних ситуацій 4) двічі не набиралося 2х учасників для поведення конкурсу 5) з метою уніфікації 6) товари закуповуються на товарних біржах; 7) закупівлі товарів у разі припинення господарської діяльності (зокрема банкрутства, за домовленістю з кредиторами); 8)

необхідні додаткові будівельні роботи (які стали необхідними через

непередбачувані обставини) [41].

А закуповувати в одного учасника щось, що до цього списку не входить – порушення закону. Але окрім того, що ці порушення зустрічалися дуже часто, Юрій Ніколов писав: «Читати обґрунтування необхідності проведення тендерів саме через таку процедуру майже завжди дуже весело, бо чиновники вдаються до відчайдушного креативу, аби отримати можливість платити обраній їм фірмі з державної кишені по неймовірним цінам» [Б.7]. Так, наприклад, міська влада м. Єнакієве просила Мінекономіки дозволити їм витратити на ремонт доріг 10 млн. грн., тому що … попередньо виділені на це гроші були «витрачені неефективно» і тепер «окремі вибоїни досягають 15 см глибини»,а це є неприпустимо, бо до міста скоро приїде делегація високо посадовців. Тобто фактично чиновники зізнавалися, що розкради попередній гроші, а тепер просять ще, бо бояться, що їм скаже Президент, коли приїде [Б.6]. На жаль, більше таких творчих документів журналістам читати не доведеться, бо з 2 жовтня 2011 набули чинності зміни до ЗпЗДЗ і процедура узгодження була скасована [46]. Але є у Вісника одна особливість. Як каже Юрій Ніколов, «є базові речі, які вони не зроблять ніколи. Вони ніколи не зроблять так, щоб вам було зручно знайти те, що ви хочете» [А.1]. Йдеться про це, що система не дозволяє шукати вищезгадані документи за типом документу, чи за ключовими словами: треба чітко дату знати, номер бюлетеня, де були результати надруковані. Але всі ці документи існують. І знайти їх можливо, запевняє В.Самар, тому що ці документи існують в «doc-овському» варіанті і їх індексує пошуковик: «І їх можна знайти тупо через Google. Відкриваєш пошуковик, вбиваєш «протокол розкриття конкурсних пропозицій фірма така-то», – і він тобі викине купу цих «doc-ів», бери – не хочу» [А.3]. При чому зробити це можна навіть без застосування спеціальних фільтрів на кшталт «sitesearch» чи «filetype». Це може зайняти певний час, визнає журналіст, але саме так ЦЖР відслідковував «тендерну історію» фірмфантомів. 62

Традиційно подальший збір інформації стосується пошуку офіційних документів, які б надали якомога більше інформації про учасників торгів. Найперше таке джерело – Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Його ще називають скорочено просто ЄДР. Це система розкриття інформації про юридичних осіб та підприємців, зареєстрованих в Україні. Доступу до самого реєстру через Інтернет немає, але є дві можливості ознайомитися з даними на компанію чи особу. Побіжно про обох можна знайти на сайті

«Інформаційно-ресурсний центр» [34]. Пошук тут

безкоштовний, оскільки вся інформація є відкритою, і дуже простий: спочатку треба обрати, кого ви шукаєте – юридичну чи фізичну особу. Якщо юридичну, то треба знати її назву (або частину назви), але точну, чи код ЄДРПОУ. За цим пошуком можна отримати: -

Ідентифікаційний код юридичної особи (тобто той самий код ЄДРПОУ)

повне найменування юридичної особи (та його скорочення, якщо таке є)

офіційне місцезнаходження, адресу

де було зареєстроване підприємство (де лежать реєстраційні документи)

ПІБ керівника юридичної особи

як з ним зв’язатися (найчастіше номер телефону)

дату і характер останніх правок в установчих документах (зміна адреси

чи засновника) -

і чи не перебуває юридична особа у процесі припинення свого

існування. Фізичних осіб-підприємців можна знайти за прізвищем, прізвищем та ім’ям, ПІП, також за індивідуальним

податковим номером (ІПН) і навіть за

паспортними даними, якщо людина в силу релігійних переконань не захотіла отримувати ІПН. Хоча багато інформації тут не добудеш: повне ПІП, як з ним зв’язатися, де була зареєстрована особа (де лежать реєстраційні документи), дата і характер останньої реєстраційної дії, а також чи не перебуває фізична особа у процесі припинення свого існування як фізична особа-підприємець. 63

Але це не повна інформація. Для того щоб дізнатися більше, необхідно взяти витяг з ЄДР в будь-якому відділі державної реєстрації, вони є в кожному місті, у Києві – майже в кожному районі. Витяг - це документ, запит на який необхідно заповнити в такому відділі, і який там же й видадуть на офіційному завіреному бланку. Подивитися одну компанію – недорого, 80грн за 1 витяг, з якого про людину можна, наприклад, додатково дізнатися її адресу, а про компанію: - ім’я та місце проживання засновників (якщо журналіст не знайшов компанію за місцем її офіційної реєстрації, як ми розповідали вище, і є підозра на те, що це фірма-фантом, можна спробувати знайти і вживу поспілкуватися з цими людьми. Так, журналісти ЦЖР могли б поїхати в Донецьк і пошукати Павла Міхєєнка, зазначеного в документах фірмифантома «Строй-центр 2» засновником) [В.1]. - імена членів органів управління (якщо немає можливості знайти власника, то иожна спробувати достукатися до директора, як і зробили в наведеному вище прикладі кримські журналісти) - чим займається ця компанія (наприклад, якщо компанія, згідно з документами, збирає човни, то чому варто задуматися, чому вона виграє тендер на постачання медичного обладнання?) - який у компанії статутний фонд. Згідно з українським законодавством у сфері держзакупівель, учасник процедури повинен відповідати такому критерію як фінансова спроможність. Тому коли журналісти ЦЖР взяли витяги на дві компанії, які в 2011 постійно вигравали багатомільйонні тендери на будівельні та ремонтні роботи, то були дуже здивовані, побачивши, що статуний фонд однієї, «Строй-центр 2» - 2 тис. грн., а другої – взагалі – 100грн. Сумнівів у фіктивності фірми, яка сама не веде ніякої господарської діяльності, а через котру просто «прокачуються» гроші, в цей момент уже не лишилося ([В.1], [В.2]). - розміри часток засновників (так можна визначити хто я який реальний вплив має в цій структурі ) 64

- коли вона була зареєстрована (учасники процедури держзакупівлі повинні мати досвід виконання подібних замовлень, тому, якщо фірма заснована за тиждень до тендеру, є підстави вважати її фіктивною) - дані про відокремлені підрозділи юридичної особи – тобто її дочірні фірми (саме з таких витягів журналісти ЦЖР склали докупи «Консолівську матрьошку» [5]; Тому у разі підозри стосовно власників чи реальності фірми як такої журналісти одразу беруть витяги з ЄДР. Із розслідувань нашої вибірки у 4 з 6 випадків журналісти ЦЖР користуються даними, отриманими таким способом, щоб знайти переможців тендерів – компанії, їхнє керівництво. Журналісти ж НГ – суто за витягами з ЄДР у 6 із 17 розслідуваних справ змогли довести зв’язок між учасниками (тобто довести, що вони є пов’язані особи, отже мала місце змова учасників). Але всі журналісти попереджають: схема здається простою, але взяти такий витяг суто фізично може зайняти багато часу, бо на нього не можна навіть заявку оформити дистанційно. У Києві, розповідає Ю.Ніколов, необхідно «прийти в черзі відстояти, бо там в одній черзі стоять всі приватні підприємці, це ж держреєстратори. І це тільки для того, щоб подивитися одну компанію. Можна, звичайно, одразу хоч на сто подавати, і вони одразу при тобі роздруковують, тут чекати не треба. Але, якщо раптом якусь помилку зробите в бланку – ідіть заново переписуйте і наново відстоюйте цю шалену чергу» [А.1]. Назад же у цю саму чергу доведеться повернутися і в тому випадку, якщо засновниками шуканої фірми виявляться одна або декілька інших, тобто доведеться ходити по колу. Так півдня може піти в журналіста на черги. Однак це ще можна вважати швидко – у порівнянні з тим, що в Криму витяг доведеться чекати 5 робочих днів (тобто по факту може бути й тиждень), а коли працюєш над програмою, розповідає В.Самар, то це може серйозно завадити і не дати вчасно підготувати розслідування до ефіру. А якщо це ланцюжок, то це багато разів по 5 днів – і розслідування може розтягтися на місяць [А.3]. 65

SMIDA Хоча найчастіше журналістам доводиться мати справи з товариствами з обмеженою відповідальністю (ТОВ перемагали в 12 з 17 розслідуваних НГ справ), інколи трапляються й акціонерні товариства. Їх треба шукати не на ІРС, а в базі SMIDA [36]. Знаючи акціонерів та їхні частки, журналіст зможе розкривати такі справи, як «Професійний заробітчанин Балога» [15]. В ході цього розслідування журналісти НГ з’ясували, що тендери на протипаводкові роботи та укріплення дамб на Західній Україні вигравали за схемою пов’язаних

осіб.

При

чім

пов’язаних

не

власністю,

політичним

підпорядкуванням, але довести це вдалося саме через питання власності. Отже, як виявили журналісти, державне підприємство – замовника – очолює депутат Закарпатської облради від «Єдиного центру» Ростислав Федів. А фірма-переможець одного з тендерів є сімейним бізнесом глави МНС і лідера «Єдиного центру» Віктора Балоги: 70% акцій акумулювали брат міністра (26%) та родички міністра – у власності яких по 23% акцій. [14]. Єдиний державний реєстр судових рішень Єдиний державний реєстр судових рішень [35] з усіх українських ресурсів є чи не найзручнішим для пошуку в ньому інформації, оскільки шукати тут можна практично як у Google: не тільки за запропонованими фільтрами (за регіоном, конкретним судом чи суддею, за сферою судочинства і за датами), але й просто за змістом, а отже за іменами осіб та назвами компаній. Так можна простежити історію людини компанії, що вас зацікавила – по справах в яких вона фігурувала. І знайти, наприклад, що проти цієї фірми розпочата процедура банкрутства, а участь таких юридичних осіб, нагадаємо, прямо забороняється законом. Така компанія, наприклад, одного разу трапилася журналістам ЦЖР: вона не просто брала участь у конкурсі на постачання тролейбусів, вона його ще й виграла – і це окрім того, що в процедурі були задіяні пов’язані компанії і завищена ціна [6]. У цьому є реєстрі можна натрапити на керівництво чи засновників компаній, якщо вони були засуджені 66

за «злочин, пов'язаний з порушенням процедури закупівлі, чи інший злочин, вчинений з корисливих мотивів, судимість з якої не знято або не погашено у встановленому законом порядку» (що теж має викреслити його зі списку претендентів за Ст.. 17 п.1). Один такий директор фірми-переможця був виявлений журналістами НГ у справі про харчування дітей, які проживають на територіях, постраждалих від Чорнобильської аварії. Директор фірми був притягнутий до адміністративної відповідальності за злочин з корисливих мотивів – за ухилення від сплати податків, і на момент тендеру строк погашення судимості ще не пройшов [8]. Запити на інформацію та доступ до документів Коли необхідних документів або загалом інформації немає у вільному доступі, але вони підпадають під Закон «Про доступ до публічної інформації» (а це все, що стосується використання бюджетних грошей, бюджетного і комунального майна – Ст. 6 п.5 [38]) то їх можна вимагати у розпорядника (особи чи структури, яка має цю інформацію) через запит на інформацію або запит про доступ до документів, в яких вона міститься. Але з запитами в Україні є нюанс. Попри те, що відповідь на нього маєте згідно з законом отримати через 5 днів (20 , якщо документи довго шукати чи копіювати – Ст..15 п. 2 [38]), ви можете їх не отримати взагалі. Олексій Шалайський розповідає, що у випадку розслідування держзакупівель система запитів просто не працює. «Якщо ти хочеш, щоб тобі відповіли на запит, ти мусиш запитати щось на кшталт «Скажіть, будь ласка, які у вас плани на сьогодні?». Тоді тобі дадуть розгорнуту відповідь на шести сторінках. Наші запити як правило такі, що відповідаючи на них, їм би треба було зізнатися, що тут корупція. На це відповідати ніхто не хоче. Мені по вишці («Вишка для Бойка» - Авт.) не відповіли на жоден запит, хоча їх було багато… Варіантів тобі не відповісти – мільярд. Перший – просто не відповідають. Ти їм дзвониш, питаєш, чи прийшло, – вони кажуть: не було нічого. Ми ще раз шлемо. Вони: ви знаєте, людина хвора... а у відрядженні… а двадцять 67

днів треба» [А.2]. Теоретично на розпорядника можна подати в суд за порушення Закону «Про доступ до публічної інформації» (Ст. 23 п.1 – «ненадання відповіді на запит на інформацію» [38]), але довести свою правоту неможливо, бо такі речі як довідка від провайдера про те, що лист розпоряднику прийшов – у наших судах не діють, пояснює Шалайський «Коли наші юристи приносять в суд завірене, що в нас у вихідних даних є лист, і що він не вертався, і від провайдера стоїть печатка, що лист до них «доїхав». Судді це зносить дах – він комп’ютер бачить раз в тиждень, він не розуміє, що таке провайдер, що таке DNS і т.д.» [А.2]. Тому журналістам НГ такі справи найчастіше доводиться кидати, бо ходити по судах часу немає. Валентина Самар пояснює: дуже часто запити ігнорують і відмовляються на них відповідати з вини самих журналістів, бо вони не вміють правильно оформлювати запит як документ. «Треба мати на увазі: відповідь, як правило, дають юристи. Вони як сліпих кошенят розкидають недолугі запити... Що ми зробили: відпрацювали шаблони запитів, відсилаємо тільки після візи головного редактора, який шліфує запит, в тому числі консультуючись з медіа-юристами. В кінці запиту – як «алілуя» – нагадування про норми закону про те, що запит не повинен вказувати точно на документ, назву якого ми можемо точно і не знати; про терміни відповіді, про відповідальність; про готовність оплатити, якщо відповідь перевищить вказану в законі кількість сторінок. Тобто перестрахуватися». Притримуючись такого строгого порядку оформлення запитів журналісти отримують відповіді на 80% запитів, говорить керівник ЦЖР. Тільки відкритим лишається питання якості цих відповідей, про що детальніше в розділі «Результативність» [А.3]. О.Шалайський дає ще одну пораду: відправляти запити не від свого імені і не від імені редакції, запросити оформити запит народного депутата – їм, розповідає журналіст відповідають частіше. «Загалом з депутатами виглядає так: приходиш і питаєш – хочеш прославитися? Якщо запитаєш (пошлеш запит – Авт.) оце, то скажемо, що депутат такий допоміг, і буде бомба. Правда, була історія, про вертолітний майданчик по Каневу. Депутат каже 68

– ок, давай. Але такий щасливий був, що за кавою розповів, який він «удєвітєльний мужик» своєму однопартійцю Томенку. А Томенко радісний за п’ять хвилин взяв і сказав це з трибуни Верховної Ради, що от ми знаємо, що там під Каневом будується майданчик вертолітний. Ніколов тоді сказав тому депутату – ну ти не дурак? Але було пізно, всі цю новину вже взяли від Томенка, ми її втратили. Тому Закон «Про доступ» не діє» [А.2]. Закордонні реєстри компаній Часто в пошуках реальних власників фірм журналісти виходять за межі України – засновниками українських фірм можуть значитися юридичні чи фізичні особи з інших країн, пов’язані з багатьма іншими компаніями і людьми.

Коли

репортери

румунського

Центру

журналістських

розслідувань, очолюваного відомим журналістом Полом Крістіаном Раду, почали досліджувати справу про добування золота в селі Рошия Монтана у Трансільванії, вони навіть не очікували, що їхнє розслідування охопить близько 20 країн. І тим паче – що їхні пошуки виведуть на російських олігархів, представників урядів та навіть чиновників НАТО. Таким же неймовірним здавалося, розгрібаючи документи болгарської компанії, в результаті

вийти

на

історію

відмивання

грошей

Ірландською

республіканською армією шляхом скуповування нерухомості на узбережжі Чорного моря [51;34]. Сьогодні нічого неймовірного тут уже немає. Журналісти дійшли до одного простого висновку: бізнес – міжнародний, а отже і корупція також. Якщо підозрілі учасники розслідуваних журналістами закупівель (і не тільки) мають закордонного засновника, є багато способів від слідкувати, хто насправді стоїть за ними. Існують спеціалізовані комплексні системи пошуку. Такою є популярна система Company Dossier. Ця база даних від LexisNexis – американської компанії, що працює у сфері інформаційних послуг, - дає доступ до різнопланових даних, акумульованих з безлічі національних реєстрів та сайтів. 69

За назвою компанії вона видасть вам не тільки її реєстраційні дані, але й інформацію про керівництво фірми, материнські та дочірні компанії, товарні знаки, конкурентів і навіть згадки про неї в ЗМІ. Тобто фактично це набір тих даних, які зазвичай і шукають в ході розслідування. Але доступ (підписка) на цю базу платна, і тільки для того, щоб дізнатися ціну – необхідно зв’язатися з розробниками в США [25]. Для тих, хто не може собі дозволити LexisNexis всю цю інформацію все ще можливо зібрати вручну. Європейський реєстр компаній, наприклад, об’єднує національні реєстри Європейських країн (Україна поки недоступна). За назвою компанії (або частиною назви) тут можна знайти її адресу, статутний капітал, та, що найважливіше – опис її діяльності. За іменем можна також знайти людину – пошук видасть список як фізичних, так і юридичних осіб. Але пошук по реєстрам також буде платний, ціна залежатиме від країни реєстрації. Доступ в Україні можливий через сайт Global Business Register EU [22]. Якщо вам потрібна не європейська країна – потрібно знайти спосіб зробити витяг з її державного реєстру компаній. Якщо такий існує, посилання на нього можна

знайти

на

сайті

http://www.investigativedashboard.org/.

«The

Іnvestigative Dashboard» - це проект вже згадуваного вище Пола Раду і румунського Центру журналістських розслідувань. У розділі Worldwide Company Data в переліку країн можна знайти потрібну і ресурс видасть підбірку сайтів, у яких можна знайти корисну інформацію – при чім не тільки національні реєстри компаній, акціонерних товариств чи неурядових організацій, але й реєстри судових рішень, сайти національних банків та ін. Ось так, наприклад, виглядає пошук по Австрії: Але далі розслідування можу скластися по-різному: умови доступу, кількість і достовірність інформації, яку можна отримати в державних реєстрах суттєво різниться. Так, наприклад, в ході розслідування «Вишки для Бойка» [67], Журналісти НГ шукали інформацію в базі Нової Зеландії – вона

безкоштовна і зручна у пошуку, як запевняють розслідувачі, схему власності пов’язаної з переможцем тендеру компанії прослідкували за лічені хвилини. Є бази, за інформацію з котрих доведеться зареєструватися і заплатити, зазвичай не надто дорого. «Наприклад, … в Британії, там один документ коштує 1 фунт. На кожну компанію існує декілька документів, ти вказуєш на сайті, який конкретно тобі треба. Після реєстрації отримуєш пароль, оплачуєш кредиткою і впродовж кількох годин після оплати отримуєш документи. Зробити це може кожен, хто захоче» [А.1]. Але це один витяг. Насправді, розповідає Ю.Ніколов, все частіше доводиться мати справу з довгими ланцюгами засновників, тобто потім брати витяги на другу ланку, на третю, а інколи буває по декілька співзасновників, і кількість необхідних витягів збільшується в геометричній прогресії. Олексій Шалайський зізнається, що саме з цієї причини їм часто доводиться розслідування кидати, бо виходить надто дорого: «Ми хотіли розкрити одну справу, то нам треба було взяти 8 витягів з різних закордонних реєстрів. Скажімо, середньо витяг $5, ну десь $2, десь $10. Це означає, що треба віддати $40. Але що буде на виході – неясно. Може ти бомбу отримав, а може «пустушка», а може тобі ще 8 витягів треба буде брати. От на Віргінських островах можна взяти витяг, але там буде тільки дата заснування і директор, все. В результаті ти затратив $40, що є 300 гривень, ні на що. А таких історій багато – всі не перевіриш» [А.2]. Такі країни як Віргінські острови, а з ними у списку Сейшельські, Кіпр, Беліз і багато інших – це так звані «офшорні компанії», доступ до даних з котрих значно ускладнений. Офшорні компанії користуються великою популярністю у тих, хто не хоче платити податки в своїй рідній країні. Свого часу в деяких країнах – таких перераховані вище – прийняли рішення знизити до мінімуму податкові ставки з метою привернути капітал. І так вони стали фінансовим притулком для тіньового бізнесу, бо йшлося вже не тільки про те, щоб зекономити на податках, але й про можливість у деяких із цих країн приховати справжніх власників фірми [51;8]. Саме тому офшорні компанії 71

почали називати «чорними дірами світової економіки» [51;10]. З такими країнами є кілька варіантів розвитку подій. Перший: база існує, витяг з неї можна взяти, але корисного там нічого не буде. Такими є Віргіни, про котрі О.Шалайський казав «пустишка». Віргінські острови знаходяться в Карибському морі, але під суверенітетом Британії. Тут існує Реєстр корпорацій (Registry of Corporate Affairs), де можна отримати реєстраційні документи компаній, статут і дані про керівництво, але тільки за посередництва місцевих юристів. І імен реальних власників у більшості випадків ви не отримаєте [51;32]. «Віргінські острови, наприклад – це закрита історія, там немає ніякого способу, окрім ЦРУ щось звідти дістати. ЦРУ теж буде нелегально. Тобто жодного легального способу немає. Скільки я рився в американському Інтернеті, щоб там було «Ми розкрили власника Віргінської компанії» - ніхто не розкривав. Ти «приїхав» –

ти можеш

дізнатися якогось директора, за яким ще сотні тисяч стоять, який-небудь вчитель йоги», - розповідає Ю.Ніколов [А.1]. Журналісти сьогодні розкривають такі ланцюги, які інколи вибудовані з 20 компаній – засновниках одне одного [51;13]. Тобто навіть якщо ти починаєш з «цивілізованої країни» з відкритими і прозорими реєстрами – ніколи не знаєш. Де закінчиш. Варіант другий: реєстр є, витяг взяти можна, але достовірність даних ніхто не гарантує. Яскравим прикладом є Кіпр. Упродовж багатьох років свої статки тут ховали корумповані політики, олігархи, злочинці та навіть колишні співробітники радянських спецслужб [51;36]. Багато сюди виводять гроші й українські бізнесмени – судячи з того, що Кіпр і досі, згідно з українським законодавством,

офіційно

не

вважається

офшором

додатковим

(компенсаторним для держави при виводі грошей за її межі) податком, як всі решта, не обкладається [50]. Так ось що пише про свій досвід роботи з Кіпром Пол Раду: «Після того як я оформив запит на документи кіпрських компаній, які ведуть бізнес у Болгарії та Румунії, я чекав на документи 2 місця: через 2 місяці вявилося, що адрес акціонерів в Болгарії, зазначених у документах, просто не існувало. Це доводить, що влада Кіпру слабко контролю (якщо 72

взагалі контролює) достовірність даних, котрі надають особи, що реєструють компанію на острові». При цьому журналістові довелося викласти $200 абсолютно ні за що [51;37]. Ю.Ніколов додає, що на Кіпрі ланцюжок закінчується рідко,

він виводить на інші офшори, звідки

інформацію взагалі добути неможливо: «можна гарантувати, що там будуть засновниками два «Белізи» (компанії, зареєстровані на Белізі – Авт.), два бо так треба по їхньому законодавству. І от тут може бути глухий кут. Є певний перелік країн, вийшовши на які, можна кидати – не «вскриєш» [А.1]. Це третій варіант розвитку подій, настає він тоді, коли потрапляєш на Беліз або на Панаму. Непробивною стіною захищені власники компаній, зареєстрованих у Панамі – просто тому, що вони можуть бути взагалі ніде й не зареєстровані. Бо відповідно до законодавства цієї країни власником компанії чи акціонером АТ може бути будь-хто, навіть якщо ім’я цієї людини не значиться в жодній базі даних. Тобто фактично в Панамі навіть держава часто не знає, хто є засновниками акціонерних товариств, бо це акції «на пред’явника»: в кого папірець лежить в шухляді – той і власник [51;19]. Декілька років тому румунські розслідувачі разом з комп’ютерними хакерами «зламали» Панамський реєстр. Зараз, разом зі зламаними таким же чином Люксембургом і Швейцарією (не обов’язково бути островом, щоб стати офшором) залиті на «The investigative Dashboard»: дані з них можна знайти з паростом пошуком (по імені чи назві) у розділі Data Vault – тут зібрані документи за десять років роботи журналістів-розслідувачів та хакерів. Але Ю.Ніколов попереджає: тут теж можна нічого не знайти, бо там існують так звані «сейфові домовлененості», оформленими з підставними директорами. «Це коли реально в сейфі лежить папірець на якому написано «Я дію від імені/ за дорученням…». І ніякий журналіст до них добратися не може» [А.1]. Інколи такі підставні особи реальні, але навіть не знають, що є засновниками чи директорами якихось компаній. Яскравий приклад наводить Пол Раду. Декілька років тому трапився серйозний скандал: при продажі російським Газпромом газу в Західну Європу посередником виступила Eural 73

TransGas. Бізнес, пише Раду, на сотні мільйонів – а компанія нікому до того не відома. За документами засновниками були троє громадян Румунії. Журналісти відшукали цих людей: ними виявилася молода пара і похилого віку жінка, які поняття не мали ні про який Eural TransGas, більш того ні про які мільйони там і не йшлося – «все, чим вони були заклопотані, - це як заплатити по рахунках і чи вистачить їм грошей на продукти» [51;6]. Виявилося, що колись ці люди позичили за невелику плату свої паспорти одному юристові, так вони і стали, самі того не підозрюючи, засновниками транс-національної корпорації. Втім є ще один спосіб Якщо ж вам не вдається самим знайти потрібну інформацію (реєстри недоступні або запити коштують непосильну суму грошей), то ви можете звернутися напряму до журналістів проекту на сторінці Research Desk, і вони допоможуть у пошуку. 3.3.2. Люди Експерти. Як показали інтерв’ю з журналістами НГ та ЦЖР та контент-аналіз їхніх матеріалів, сьогодні журналісти-розслідувачі цих проектів не надто часто звертаються до експертів. Пояснюється це тим, що журналісти не ходять до них по те, що можна довідатися і без них, тобто не записують «коментарі», просто щоб в матеріалі прозвучала думка експерта. В.Самар говорить: аудиторія все ще більше довіряє фахівцю, а не журналісту. Але після одного-двох ґрунтовних розслідувань журналіст і сам починає добре орієнтуватися в певній сфері, а де не орієнтується – там підкаже Google і здоровий глузд: «Ситуація з ремонтом доріг: що, треба бути експертом, щоб зробити висновок, що через два місяці після ремонту дорога не має копатись запальничкою? Або, що не можна класти тротуарну плитку в мороз чи мокрий сніг? Інструкція, як це робити правильно – у вільному доступі, в Інтернеті, і там прямо написано: не можна в таку погоду. Це ж очевидні речі» [А.3]. Тому до експертів – архітекторів, «земельників» чи 74

колишніх прокурорів – журналісти звертаються за консультацією лише за потреби, коли самі справді осилити ситуацію не можуть. Не частіше ходять до визнаних експертів і журналісти НГ. Як пояснює Ю.Ніколов, в якості «первинних» експертів часто виступають просто знайомі, котрі розуміються на якійсь тематиці і вказують журналістам на де у відкритих джерелах можна підтвердити інформацію. Але її не завжди вдається підтвердити. «Ініціативник» нам якось допоміг з Клюєвим (Андрій Клюєв – Секретар РНБОУ – Авт.). Клюєв бюджетними грошима будує підстанції для підключення своїх Кримських і Одеських батарей до загальної мережі. Ми знайшли, що це будує Клюєв. І якось дивно було б, якби тут нічого не вкрали, питання тільки – скільки? І от один «ініціативник» там написав на пошту: хлопці, рахувати треба так, я прикинув по одній закупівлі, по одній специфікації – виходить 30% «маржа». Але тепер треба обов’язково шукати легального експерта, який би легалізував цю інформацію, розказав на диктофон, вказав де шукати. І ось тут стикаєшся з тим, що банально не вистачає часу» [А.1]. Загалом журналісти НГ часто стикаються з проблемою нестачі часу – настільки насиченим потоком приходять нові справи, що старі доводиться лишати незакінченими. Про те, щоби спілкуватися зі свідками, учасниками і т.д. – відтак теж не йдеться. Свідки й учасники. Натомість це регулярно роблять журналісти ЦЖР. Одне з найтриваліших розслідувань вони фактично перетворили на регулярний моніторинг, паралельно з документами збираючи велику кількість інформації на місці події за рахунок особистого спостереження і спілкування з людьми. Йдеться про справу, яку журналісти охрестили «будівництво року» реконструкцію центральної вулиці міста Сімферополя, вулиці ім.Горького. Розпочалося воно з резонансної заяви мера міста: В.Агєєв привселюдно на камери похвалився – щоб якомога швидше зробити реконструкцію він і його адміністрація «розпиляла» виділені для цього кошти на до тендерні суми (тоді встановлена заоном норма була – не більше 300тис.) [101]. Вочевидь, мер не 75

усвідомлював, що на камери робить щиросерде зізнання у вчиненні правопорушення 164 статті ЗпЗДЗ у чистому вигляді. Тим не менш роботи почалися, при чому ще до утвердження кошторису, і відтак упродовж всього літа журналісти по крихтам збирали на будмайданчику інформацію про те, хто ж все таки, що, за які гроші, за чиїм наказом і наскільки якісно тут робить. І на більшість цих питань вони знайшли відповіді, спілкуючись із людьми. Поговоривши з будівельниками, виявили, що тут працює три різних підрядники – одні по договору з УКС другі незрозуміло на яких правах [83]. Жителі місцевих будинків розповіли і показали, що замість заявленого і утвердженого в документах капремонту будвель і фасадів, будинки просто перефарбували, а директор музичної школи – що роботи на будівлі його заклададу взагалі покинули недоробленими [101]. Знайшлися і будівельники, які підтвердили, що проведені роботи капремонтом назвати не можна, і дуже здивувалися, коли їм озвучили виділену на роботу суму – виявилося, що воно і третини не коштувало [69]. Та найбільшим відкриттям став директор одного з розташованих на цій вулиці магазинів, який розповів, як місцева влада змушувала їх робити ремонт тротуарів на прилеглій території за свій власний рахунок «Вначале горисполком обязал нас и тротуарную плитку положить, и полностью фасад здания отремонтировать. Мы сами ее закупали, нанимали строителей, укладывали. Фасад нашего здания был отреставрирован и подготовлен к покраске. Затем представители исполкома сказали, чтобы мы всю плитку снимали, иначе они пригонят экскаватор и все сметут. Опять нанимали строителей и аккуратно убирали тротуарную плитку». Так стало зрозумілим, що 15млн грн, нібито виділені на реконструкції вулиці, «пливуть» у невідомому напрямку [107]. Під тиском журналістських публікацій замовник усе ж провів тендер – за три тижні до закінчення робіт, пост фактум, коли вже все майже було зроблено. Тоді й стало зрозуміло, хто стояв за «будівництвом року» - вже згадувана «Консоль». От тільки по тендерній процедурі вона провела лише 5 млн. Куди пішли решта 10 – так і лишилося загадкою. 76

Фактологічна інформація, до речі, не єдина, яку можна дізнатися від людей. І йдеться зараз не про емоції, а все ще про корупцію. У пошуках вже згадуваної нами вище фірми-фантому «АРК-Строй 2» [Б.2] журналісти ЦЖР вийшли на її замдиректора і зустрілися із ним в офісі фірми (про те, що це їхній офіс, до речі, свідчив лише виставлений у вікно листок формату А4 з назвою «фірми»). Перед тим їх вдалося поговорити з власником іншої будівелької компанії, котрий вже не раз програвав на конкурсах за участю«АРК-Строй 2», хоча пропонував меншу ціну за свою роботу: тендери переможець, поскаржився чоловік, виграє нечесно, скоріше за все має домовленості з замовником. Коли цю теорію журналісти попросили прокоментувати зам директора «АРК-Строй 2», чоловік говорив про виграний офіційно тендер так, ніби йому в принципі незрозуміла процедура, за якою його фірма держзакупівлю отримала. Наведемо цитатою зі статті: «В конце прошлого года я узнал, что в Армянске будут делаться кровли. Мне позвонили. … Я туда поехал, сам поднялся на кровли, сам все перемерял, со своей сметчицей сделал смету,

отдал ее на экспертизу, свои деньги

заплатил, так я что, кому-то это буду отдавать, что ли? Ну правильно? «В смысле отдавать? Есть же процедура конкурса», – возражаем мы «Естественно, наш директор пошел, но уже с нашей сметой. Никто ж больше не ездил, никто обмеры не делал. Какой может быть конкурс в этом случае конкретном? А так вообще у нас директор занимается тендерами», – пояснил Клементьев» [63]. Доказом змови між директором, який «займається тендерами», і ГоловУКБ ці слова навряд чи може послужити. Але це яскравий і вартий публікації психологічний портрет – приклад того, за якими «поняттями» живуть деякі місцеві бізнесмени і як вони «розуміють» і «дотримуються» чинного законодавства. 3.3.3.Особисте спостереження

На самому початку, описуючи специфіку вибору тем для розслідування, ми наводили слова Ю.Ніколова про те, що абсолютну більшість тендерних розслідуваь можна проводити на відстані. Більшість, але не всі. Той же Ніколов розповідає, як одного разу опублікував новину про те, що в Харкові збираються за державні гроші відремонтувати сквер. Ніякої махінації журналіст там не побачив, але новину все ж на сайт повісив, бо сума була не маленька – 20 млн грн. Разом з тим звернувся до харків’ян: ось така-то фірма збирається «гроші закопувати». Але за деякий час йому написав місцевий мешканець, але зовсім не з тією інформацію, на яку очікував журналіст: він прислав фотографії цього самого скверу, в який, як виявилося, якісь гроші вже

давно

«закопали»,

бо

він

уже

реставрований,

відтак

куди

«закопуватимуть» нову суму – незрозуміло [А.3]. Тобто є все ж таки трапляються випадки, коли найважливіша інформація – не в документах, і коли розкрити махінацію в тому ж Харкові, сидячи при цьому в Києві – неможливо. Для цього потрібно самому бути на місці подій. Тобто провести особисте спостереження. Інформацію такого типу завжди намагаються отримати журналісти ЦЖР. Керівник проекту, В.Самар запевняє – це не тільки тому, що вони працюють над програмами, для котрих потрібна картинка: «Хто це сказав, що тільки телевізійники повинні дупу з дивана піднімати? Дурниці. Все треба бачити на власні очі – це важливий спосіб перевірки інформації , в т.ч. офіційної, слів чиновника, приміром. І отримання доказів» [А.3]. Тобто, попри те, що журналісти ЦЖР завжди активно працюють з документами, у кожному своєму розслідуванні журналісти обов’язково йдуть на місце події, незалежно від того – знімають програму чи пишуть статтю. Наприклад, на основі прочитаного в документах запідозривши, що та чи інша фірма – «хронічний переможець» – фіктивна, і була створена лише у якості прокладки за описаною нами в попередніх розділах схемою, журналісти намагаються розшукати цю компанію, її працівників та якість сліди її попередньої діяльності в окуповані нею тендерній сфері. 78

Так, наприклад, вони шукали за і згадувані уже нами «Строй-центр 2» і «АРК-Строй 2». Першу знайшли в будівлі Будинку культури профспілок: фірма, що на той момент отримала 130млн гривень на ремонт доріг у трьох кримських містах являла собою не надто презентабельне видовище. Це була навіть не кімната, а відгороджені декілька квадратних метрів, через засклену стіну видно було, що усе майно фірми складали пластикові стільці з «пивними» наклейками, такі, що ставлять на літніх майданчиках кав’ярень, клубок подовжувачів на підлозі й плакат «ООО Країна Відпочинку» на стіні [66]. Знявши все це на відео та фото журналісти отримали очевидний і беззаперечний доказ того, що фірма існує у вигляді «поштової адреси» - тобто не існує загалом, і ні про яку «фінансову спроможність», що її вимагає закон, не йдеться. Коли пізніше репортерам вдалося роздобути телефон замдиректора «Стройцентр 2», той призначив їм зустріч в іншому приміщенні – теж пустомі і напіврозваленому, за його твердженням – у стані ремонту. Журналістів мало переконали запевняння зам директора у тому, що фірма існує, має техніку і успішно проводить роботи. Вони з камерою виїхали на місця цих самих робіт: котрі, згідно з документами, «Строй-центр 2» мав вести роботи. Однак на будівництві жодного робітника у підпорядкуванні «Строй-центр 2» чи техніки у її власності журналісти не знайшли. Поспілкувавшись з робітниками (тут варто

зазначити,

що

журналісти

ЦЖР

не

проводять

прихованого

спостереження – вони завжди говорять, хто вони такі і для чого збирають інформацію, а до прихованого запису вдаються

лише тоді, коли інакше

добути суспільно важливу інформацію неможливо), журналісти виявили, що на ремонті дороги працює цілих три підрядника, а хто такі «Строй-центр 2» вони не знають [89]. Тобто йшлося про класичну фірму-прокладку, яка, вигравши тендер винайняла субпідрядників виконувати свою роботу за менші гроші, а ніякої господарської діяльності в галузі будівництва не веде і матеріально-технічною базою не володіє (що також порушує ЗпЗДЗ).

Зрештою, щоби на всі 100% пересвідчитися в тому, що не міг «Строй-центр 2» законно виграти підряд на понад сто мільйонів бюджетних гривень, журналісти вирішують перевірити чи виконана норма ЗпЗДЗ, яка наголошує: учасник повинен мати досвід виконання (і документи про закінчення виконання) подібних замовлень. Одне таке замовлення – пологовий будинок в Ялті – і досі недобудований, на інших же об’єктах, наприклад дорогах, робота виконана настільки неякісно, що виникає цілком логічне питання: хто міг прокладаючи дорогу, закатати в асфальт сміття і люки [63]? Або хто міг покласти шар асфальту прямо на ґрунт і так, що його можна сковирнути пластиковою запальничкою? Тільки некваліфікований працівник, якого фірма переможець найняла, аби різницю між виграною на тендері сумою та заплаченою цьому працівникові мізерною платою – забрати собі. Так

журналісти

змогли

зібрати

достатньо

наочних

доказів

для

підтвердження гіпотези розслідування. Як для аудиторії, то цитування жодних документів не звучатиме переконливіше, аніж подібні кадри, де журналіст руками відщипує від дороги шматки асфальту. Звичайно, можна сказати, що тут журналістам пощастило: оцінити «на око» хід і результати роботи в сфері будівництва легко, бо їх видно. Справді, не завжди за рахунок особистого спостереження можна буде отримати такі результати, але цей приклад доводить, що їх тим не менш варто шукати. 3.3.4. Інші джерела Загалом же джерел інформації, якими може скористатися журналіст у ході тендерного розслідування, – дуже багато, їх неможливо перерахувати всі, просто інколи треба підключити логіку, говорить керівник ЦЖР В.Самар: «Інформації у вільному доступі, як з документами Вісника, – море. Біда в іншому: дуже мало ЗМІ і журналістів хочуть її бачити і працювати з нею» [А.3].

Пошук Google. Насправді дуже багато інформації може дати елементарний Google чи будь-який інший пошуковик. Наприклад, у тому, що стосується завищення ціни закупівлі. Так Ю.Ніколов виявив, що Верховна рада закупила комп’ютери вдвічі дорожчі за ринкові ціни [82]. Просто «прогуглив» - скільки на різних сайтах коштують комп’ютери з виписаними у конкурсній документації кваліфікаційних вимогах. Завдяки цьому ж пошуковику вони разом з О.Шалайським знайшли і справжню ціну бурової установки: у підрозділі Google - http://images.google.com/ , є можливість шукати по фото. Для цього необхідно лише обрати опцію «завантажити фото» і пошуковик видасть всі сайти з цим або схожими зображеннями. Так журналісти вийшли на офіційний сайт виробника – компанії Keppel, і з’ясували, що «Чорноморнафтогаз» дивним чином переплатив за неї майже на третину $400млн замість $250 млн. Офіційні сайти компаній. До речі, дуже продуктивним можуть виявитися офіційні сайти компаній. Сьогодні для великих й авторитетних компаній їхній сайт є фактично їхнім другим обличчям, а відсутність сайту фактично прирівнюється до того, що компанії не існує. Хоча відсутність сайту може бути не найгіршим з того, що видає фірму-прокладку. В історії з тією ж вишкою, одним з доказів фіктивності фірми-переможці став її сайт. Окрім того, що він мав хостинг і дизайнера в Києві, він ще й був зареєстрований за два тижні до самого тендеру. Сумніви стосовно творців і власників сайту розвіялися остаточно, коли при завантаженні з нього

фото зберігалися

автоматично під «англійськими» назвами «tovar1» і «tovar2». Інколи власники українських компаній, вочевидь, навіть не замислюються навіть над тим, що хтось зацікавиться і буде досліджувати тендерні історії, а тому інформацію, що прямо вказує на корупційну схему і їхню до неї причетність навіть не намагаються приховати. Так у справі з закупівлею комбайнів одне винахідливо товариство з обмеженою відповідальністю фактично зуміло продати «Державній продовольчо-зерновій корпорації 81

України» комбайни за майже по 1 мільйону за штуку, при цьому так і не прибравши зі свого офіційного сайту інформацію про те, що машини ці коштують 870тис.грн/шт. А враховуючи, що процедура пройшла в 2 етапи – через лізінг – на всій схемі вдалося заробити не мало не багато – а майже 40 млн грн., тобто саме стільки за ці комбайни переплатили [7]. 3.4. Систематизація інформації Загалом журналісти-практики радять систематизувати інформацію уже в процесі її збирання. Щоб не заплутатися в багаторівневих ланцюгах засновників краще одразу складати схеми взаємозалежності компаній та людей. Щоб не помилитися в причинно-наслідкових зв’язках – бажано вести хронологічні таблиці. Навіть якщо вам задається, що це зава інформація, інколи схему махінації можна розкрити суто по датах. Так одного разу журналісти НГ виявили тендер, на якому вимоги попередньої кваліфікації учасників

були

виписані

під

одну

фірму

(порушення

норми

про

недискримінацію учасників)– при чому ще до того, як ця фірма офіційно під ці вимоги потрапила. Наприкінці грудня 2010 року Держкомітет з питань технічного регулювання та споживчої політики вирішив змінити дизайн автомобільних номерів, та прописав його так, що дизайн підпадав під патент, яким володіла одна компанія. От тільки, як виявилося, наказ з детальним описом Держкомітет видав … за тиждень до того, як його запатентували. «Порівняння дат бліцкригу не може не підняти настрою», - писали тоді журналісти і радили працівникам Держкомітету взяти участь у програмі «Битва екстрасенсів» [88]. Однак кількість інформації та складність взаємозв’язків для упорядкування може бути набагато більшою, ніж здатен осилити журналіст за допомогою простого листка паперу і ручки. Якщо у вашому розпорядженні опинилася велика кількість документів з датами, іменами, назвами, адресами, сумами, телефонами і т.д., Пол Раду радить користуватися спеціальними програмами, 82

на кшталт І2, також відомої як Analist’s Notebook. Завантаживши в неї текстові документи чи Exel-таблиці, ви отримаєте візуалізовану графічно систему взаємозв’язків між необхідними вам категоріями [51;20]. 3.5. Генеральне інтерв’ю Аналізуючи корпус журналістських матеріалів, відібраних для цього дослідження, ми наштовхнулися на один дуже цікавий нюанс. Стосується він збалансованості опублікованих матеріалів загалом та етапу проведення генеральних

інтерв’ю під

час збору

матеріалу

зокрема.

Результати

дослідження текстів ЦЖР та НГ суттєво різняться. Абсолютна більшість (5 з 6) розслідувань Центру журналістських розслідувань, як статті, так і програми, є збалансованими, тобто журналісти надають право відповіді звинуваченому у протиправному діянні учаснику закупівлі. Щоправда в різних випадках це або замовник (3 розслідування), або переможець (відповідно решта 2), але жодного разу не обидва. Однак, як виявилося в ході інтерв’ю з головою ЦЖР, хоча журналісти завжди і надають право висловитися висловлювань запідозреній у правопорушенні стороні, вони не вважають критично необхідною формальну збалансованість матеріалу, тому що висловлювання на кшталт «я не винен» або «ні, тут усе законно» - не мають жодного смислового навантаження, і якби їх не було – вони все одно публікували б статтю і випускали програму в ефір: «Ми не практикуємо «коментарі» як такі – вставити, просто щоб формально воно було. Нас не цікавить, що «Іван Петрович думає», нас цікавить, чому він так діє. Тобто офіційна позиція потрібна, але вона є в тому числі і в документах, і в прийнятих рішеннях. І це теж – позиція сторони. Тому, якщо є документ, потреба в людях може і не виникати» [А.3]. Однак при цьому все ж у розслідуваннях ЦЖР у більшості своїй, як тендерних, так в інших сферах, баланс присутній. Натомість журналісти НГ загалом не вважають за потрібне дотримуватися навіть формального балансу і 83

генеральні інтерв’ю взагалі майже не роблять. З тих статей, які ми відібрали на аналіз, лише одна (!) містила позицію звинуваченого у махінаціях замовника, але й той коментар не був узятий журналістами особисто. В ході подальшого розслідування справи з вишкою [68], журналісти посилаються на зампредставника голови НАК «Нафтогаз» Вадима Чупруна, коли він в ефірі «5го каналу» намагався довести, що установка усе ж коштувала 250. О.Шалайський пояснює це двома аспектами. По-перше, говорить він, погоджуючись з В.Самар, документ – і є позиція сторони. Якщо піти до замовника – він просто усно переповість тобі те, що там уже написано, а в гіршому випадку і взагалі не захоче нічого коментувати: «Може, воно десь працює в Європі, що ти зловив людину і кажеш – розказуй. І він мусить розповісти (свою версію – Авт.), бо якщо не розповість, то всі будуть думати, що він таки вкрав. А наша людина – тобі ніколи не будуть давати генеральне інтерв’ю. Ну ти піди до Бойка: тобі на запит не дають відповіді, яке інтерв’ю?» [А.2]. Однак журналіст дає практичну пораду: якщо вам критично треба дістатися до людини, шукайте її на прес-конференціях. Навіть якщо зустріч присвячена іншій темі, можна встати і чемно запитати, і якщо журналісти в залі підтримають ваш інтерес, то «можна щось вициганити» [А.2]. Таким чином етап розслідування, який теоретики, описуючи схему класичного розслідування, називають головним, на думку журналістівпрактиків стає далеко не обов’язковим: в умовах «відкритості» українських чиновників а з огляду на те, що саме тендерні розслідування цілком можливо неупереджено провести на основі самих лише документів. 3.6. Написання тексту статті і монтаж теле-програми 3.6.1. Що вважати закінченим розслідуванням? Врешті ми підходимо до того моменту, коли час поставити собі питання: чи пора вже писати і публікувати матеріал? Коли розслідування можна вважати

закінченим? В рамках цього дослідження ми обмежилися контент-аналізом не всіх матеріалів НГ і ЦЖР. До вибірки ми долучили лише ті розслідування, в ході котрих вдалося довести факт порушення тендерного законодавства. Але насправді журналісти публікують велику кількість матеріалів, в яких розкривають не менш важливі питання зі сфери використання бюджетних грошей. Так, безліч матеріалів НГ присвячені закупівлі товарів та послуг за завищеними цінами. Адже якщо правоохоронні органи закуповують бензин по 16грн за літр при його ринковій вартості у 9,5грн [72], а Укрзалізниця вирішує придбати урни для сміття за ціною кришталевих італійських ваз [76], - то це, вважають журналісти, уже про щось говорить. Наприклад про те, що різницю між офіційно вказаною і реально заплаченою ціною замовник з переможцем цілком могли поділити між собою. За класичною схемою відкату. Або якщо міністерство якимось дивом вирішує викинуть на вітер 50млн грн. – заплативши цю величезну суму за те, що коштує нуль. Це вже про згадувану вище справу з супутниковими знімками міністра Злочевського [58]. загалом безглузді закупівлі. Тобто ситуація, коли міністерство має або визнати свою інтелектуальну неспроможність шукати інформацію в Google, або зізнатися в безпрецедентному розкраданні коштів. Хоча інколи йдеться не так про суми, як про інтереси чиновників. Керівник

Кримського

ЦЖР

В.Самар

пояснює:

корупція

сфері

держзакупівель – це не тільки «розпилювання», інколи взагалі не йдеться про те, що гроші були вкрадені за рахунок завищення ціни на тендері чи «халтурне» виконання робіт по тому: «Корупцію маємо і тоді, коли фірма чиновника чи депутата у фіктивному тендері отримує вигідний підряд, по суті це – безвідсоткове кредитування з бюджету їхньому бізнесу» [А.3]. Тому що, згідно з Законом «Про запобігання і протидію корупції» це теж підпадає під визначення «використання особою… наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання 85

неправомірної вигоди». І тут, звісно, знову йде мова про будівельну фірму «Консоль», яка за твердженням журналістів належить родині спікера кримського парламенту. Не менше матеріалів публікує НГ суто про те, на що витрачаються бюджетні кошти. Наприклад, коли для готелю Верховної Ради купують чайні столики вкриті сусальним сріблом і платиною [70]. Або коли чиновники різних відомств купують дорогі автівки – аж до 1млн гривень за одну, при чім у той час, коли Микола Азаров з екранів телевізорів переконує українців у тому, що скарбниця пуста, і треба переходити у режим жорсткої економії [105]. Або коли Укрзалізниця купує в прямому сенсі слова золоті – вкриті 18каратним золотом – мобільні телефони [87], чи влаштовує корпоративи вартістю в 4млн гривень [91]. Це гроші платників податків, пояснюють журналісти, і громадяни повинні знати, як за їхній рахунок чиновники купують собі дорогі іграшки. Тому і назви у таких матеріалів промовисті: «Пограбуй бабусю-1. Проведи корпоратив!». Цікаві дані спливають також, якщо проаналізувати географію

фірм-

переможців. Так журналісти виявили, що останнім часом все більше перемагають на тендерах фірми з донецької пропискою. Або ще цікавіше: давно засновані фірми починають один за одним вигравати конкурси, коли пускають до свого складу мешканців Донецьку [77]. Формально не йдеться про порушенням саме закону про ДЗ, але подібні випадки проливають досить яскраве світло на ситуацію в країні як таку і кому прийшло «покращення життя вже сьогодні» зокрема. Інколи журналістам також вдається знайти й інформацію, яка прямо не заперечує право участі учасника в конкурсі (чи іншій процедурі), але по факту ставить під сумнів його кваліфпридатність. Так, згідно з ЗпДЗ (Ст.. 17 п.1) [41] не можу брати участь учасник

або учасник

попередньої

кваліфікації, якщо його було притягнуто до відповідальності за вчинення у сфері державних закупівель корупційного правопорушення. Але в Законі нічого не сказано про осіб, проти котрих правоохоронні органи відкрили 86

справу. Так великий резонанс мала справа з будівництвом трамвайної лінії у Києві [Б.10]. окрім того факту, що фірма-переможець не завершила роботу по попередньому тендеру на цє ж будівництво, проти її керівництва було відкрито карну управу про розкрадання грошей на будівництві з нанесення державі збитків на суму 23,6 млн грн., їх звинувачували в шахрайстві в особливо крупних розмірах, створенні злочинної організації, розтраті або заволодіння чужою власністю з використанням службового становища, а також завищенні цін. І попри таку ситуацію ця ж фірма виграє тендер на продовження будівництва цієї є лінії. Формально закон не порушено, але тверезо мисляча людина має поставити собі запитання: з якого дива тендерна комісія знову віддає купу грошей (а тендер був на 48млн) людям, запідозреним у таких злочинах? Зрештою, те, що сьогодні ми називаємо «тендерним розслідуванням», може загалом стосуватися не тільки конкретної державної закупівлі та конкретного випадку «розпилу». Інколи, відштовхуючись від якоїсь одиничної справи, пов’язаної з держзакупівлею, журналіст може вийти на речі набагато ширші і глобальніші. Наприклад, як далеко простягаються руки впливових світу цього – українських депутатів. Численні розслідування дозволяють пов’язати махінації в аграрній сфері з міністром АПК А.Присяжнюком, в «хлібній» - з депутатом від Партії Регіонів Юрієм Іванющенком. Так, наприклад, історія з закупівлею показників розмітки для земельних ділянок – пластикові кілочки виявилися вартими неймовірної суми у 5млрд гривень [60]. Довести пряму причетність «Юри Єнакіївського», як охрестили депутата ЗМІ, журналістам поки не вдається, тобто технічно розслідування ще може бути продовжене, якщо спливуть нові факти. Однак вони все одно публікують аналітичні статті, де через складні схеми у кілька ланок засновників/ співзасновників/ директорів та інші способи прикрити бізнес-партнерство – показують, як заробляють люди, які за законом не повинні мати стосунку до бізнесу. Водночас у таких випадках журналісти закликають: розслідвувачі мають бути обережними і не піддаватися емоціям і не зловживати звинуваченнями: 87

«Достеменно невідомо ким доводиться мешканка міста Єнакіїве Вікторія Ісаєва (співзасновник фірм-учасників багатьох тендерів – Авт.) своєму впливовому земляку, але вона у якості співзасновника постійно фігурує в бізнес-імперії Юрія Іванющенко» [60]. До речі, Ю.Ніколов у таких випадках також радить нікого не називати «корупціонер»: «Є такий тонкий нюанс: сказав, що хтось корупціонер – то покажи рішення суду, на основі котрого ти це кажеш. Суто формальний причина, але через неї ми не вживаємо цих слів» [А.1]. Бувають і такі випадки, коли відштовхнувшись від історії кількох закупівель, журналіст може в результаті «вийти»

за межі України на рівень

міжнародний. Так, одне з розслідувань вивело на Росію. Знову ж таки, через декілька рівнів засновників найбільшого українського експортера зерна «Хліб Інвестбуд», якщо точно – то це чотири, і без Кіпру знову не обійшлося – журналісти НГ виявили, що український зерновий ринок фактично контролюється російським ВЭБ («ВнешЭкономбанк»), головою наглядової ради котрого є президент РФ – Володимир Путін ([79] і [84]). Порушення українського законодавства у сфері держзакупівель тут не було, але масштаб новини не лишав запитань – це необхідно публікувати. Таким чином можемо зробити висновок про те, що тема державних закупівель може розроблятися журналістами не лише з метою виявлення порушень тендерного законодавства. Часто вона є багатим джерелом інформації для розуміння загального стану та принципів існування Української економіки – і коли журналістам вдається віднайти певні закономірності чи навпаки – одиничні, але промовисті приклади, то такі матеріали теж мають бути опубліковані. 3.6.2. Вибір форми оприлюднення результатів розслідування Інше важливе питання, яке спливає уже в контексті роботи Центру Журналістських Розслідувань, - це до якої форми оприлюднення результатів 88

більше пристосовані тендерні розслідування, тобто простими словами: написати можна все, але чи можливо і наскільки якісно можливо презентувати журналістську роботу у форматі теле-програми? Як уже зазначалося раніше, ЦЖР працює за принципом конвергентної редакції, тобто увесь контент за можливості намагаються подати у різних форматах: статті, телепрограми і новин, які «нарізаються» з них. Це ж роблять і з розслідуваннями (4 з 6 розслідувань у нашій вибірці існують як у вигляді статті/блоку статей, так і у вигляді програми), при чому, як розповідає керівник ЦЖР В.Самар, в ефірних телепрограм аудиторія більше, аніж у сайту: «Тут ще специфіка Криму, де «Інтернет – технологія майбутнього»: покриття погане, швидкість ніяка, та й загалом мало людей мають Інтернет. Покриття 3-5% по Криму, є райони де Інтернет – це взагалі небачена річ. От уся степова частина, там максимум з телефону зайти можна, але ж хто з телефону розслідування читає?» [А.3]. Стосовно «регламенту» виходу матеріалів, пояснює журналіст, то ніколи не стояло завдання щось випустити першим, або обов’язково мати в обох варіантах: якщо матеріалу на статтю достатньо, але не вистачає для цілої програми, то вийде лише стаття. Але, запевняє В.Самар, це зовсім не означає, що саме тендерні розслідування не пристосовані до телевізійного формату: просто завжди є теми, якісь теми, які краще виходять в написаному вигляді, а якісь – краще у відзнятому. Просто з огляду на те, що в ході розслідування доводиться працювати зі складними схемами та документами, ці програми можуть здатися незвичними. «Звісно, воно виглядатиме не так зовсім, як ті розслідування, які ви звикли бачити на українських каналах. На каналах зараз що? Інфотейтмент. Їм там «шутки-прибаутки» подавай, щоб «екшн» був, носяться з прихованими камерами скрізь. Але це не означає, що всі розслідування такими мають бути… Просто треба мізки увімкнути і подумати, як це зробити: ми в програмах інфографіки багато робимо, коли заплутана схема власників/засновників або перераховуємо об’єктів багато по

фірмах-матрьошках – це все в графічному вигляді добре сприймається, документи, знову ж усі показуємо, на котрі посилаємося» [А.3]. Разом з тим, зазначає журналіст, тендерні розслідування – це така широка тема, що тут знайдеться місце усім форматам навіть в межах одного розслідування. Наприклад, коли журналісти каналу «ТВі» продовжили розслідування по «Вишці для Бойка», надруковане до того в газеті: вони поїхали в Латвію і знайшли там людину, яка офіційно мала б керувати переможцем тендеру – Стана Горіна, котрий не визнає своїх підписів і заперечує будь-який стосунок до українських вишок і мільйонів. Це, говорить В.Самар, - теж непоганий варіант, адже таким чином про історію з «Вишкою» дізналися і читачі газет і телеглядачі, а це і є головне завдання – донести інформацію до найбільшої кількості людей. 3.7. Допублікаційна юридична експертиза Як виявилося в ході глибинних інтерв’ю, жоден з опитаних журналістів не ставить вимоги обов’язково проводити до публікаційну юридичну експертизу. Валентина

Самар

розповідає,

що

за

потреби

журналісти

ЦЖР

консультуються з правниками в ході самого розслідування, наприклад, як вже зазначалося вище, відправляючи запити, або можуть по закінченню роботи уточнити окремі питання, щоб перевірити суперечливі моменти. Простіше кажучи: журналістам краще уточнити всі юридичні аспекти і по можливості уникати помилок до того, як сідати за написання чи монтаж, аніж потім перероблювати. Тому до офіційної процедури «експертизи» цілої статті чи вже змонтованого відео, як то радять теоретики, вдаються вкрай рідко. Натомість Олексій Шалайський зазначає: коли довго журналіст і видання довго займаються якоюсь темою, то необхідність у допомозі професійних юристів з часом відпадає, і для аналізу можливих ризиків цілком вистачає редакторської вичитки: «Будучи, умовно кажучи, років 14 редактором, маючи великий емпіричний досвід – оце можна писати, оце не можна, за це можуть 90

подати в суд, за це ні, – стаєш сам фахівцем» [А.2]. Хоча так само додає: у разі чого є юристи, у котрих можна перепитати. Таким чином експертизи як обов’язкового етапу розслідування немає в редакціях ні НГ, ні ЦЖР, хоча журналісти й підтверджують важливість аналізу можливих ризиків професійними юристами, якщо репортер відчуває недостатню свою компетентність у якихось питаннях. 3.8. Публікація результатів розслідування Як ми вже зазначали у попередніх розділах, важливим для презентації результатів розслідування є – окрім формату – також спосіб та місце опублікування. Щодо способу, то у випадку НГ переважає моноциклічний спосіб публікації. Із 17-и розслідувань у нашій вибірці лише історія з «Вишкою для Бойка» вийшла трьома статтями, але журналісти не «половинили» матеріал спеціально, просто з’явилася нова офіційна інформація. По-перше, якимось дивним чином на руках ДФІ та «Нафтогазу» опинилися різні платіжні документи, за одними вартість бурової установки складала $250млн , а за іншими – таки $400млн [68]. А, по-друге, Юрій Бойко мав необережність обізвати попередню статтю «заказухою» - за що отримав позов у суд (про це докладніше у розділі «Результативність розслідувань») [71]. Тобто в основному журналісти НГ оприлюднюють розслідування в одній публікації, коли зібраний увесь можливий матеріал. Натомість розслідування ЦЖР складаються саме з серії публікацій, а по можливості, як уже йшлося вище, с блоку статей, програми та новин, конвергованих з попередніх двох таким чином, що кожен матеріал подає нові деталі розслідування. Так пошуки журналістами фірми-фантома «Стройцентр 2» «тривали» три статті і одну програму, такого ж фантома «АРК-Строй - 2» - дві статті і одну програму, а своєрідним рекордсменом стало «будівництво року»– 11 статей і програма про «Консоль» і її підряди в 91

Сімферополі. При цьому в подальших програмах, якщо заходить мова про вищезгадані

компанії

журналісти

намагаються

коротко

повторювати

результати своїх розслідувань. Пояснюють це просто: що частіше люди про це чутимуть – то чіткіше розумітимуть ситуацію, що склалася в Автономії і куди насправді йдуть їхні гроші. Інше важливе питання для тих журналістів, котрі не прив’язані до одного видання – де публікувати розслідування. Попри те, що проект «Наші гроші» має свій сайт, дуже часто масштабні розслідування О.Шалайський і Ю.Ніколов публікують спершу в інших виданнях. Із нашої вибірки у 17 статей – 6 було опубліковано в таких виданнях як «Дзеркало тижня» (увесь цикл по «Вишці»), «Українському тижні», «Українській правді» та на сайті «Обкому» (насправді їх більше, оскільки в ці ж видання журналісти віддають також аналітичні статті на тендерну тематику, наприклад про зміни в законодавстві або аналіз ситуації в окремих сферах). Такий широкий список О.Шалайський пояснює просто: там їх прочитають більше людей, ніж якби стаття висіла лише на сайті «НГ». «Ясна річ, що ми хочемо, щоб це був медіально широкий ресурс, який на щось впливає, а не так просто, аби написати. Дивимося в кого яка публіка. «Обкому» ми, наприклад, віддавали те, що стосується Сходу, Донецька, бо їх там більше читають. І якщо видання цим займалося, це «його», то йому віддаємо. Якщо «Дзеркало» і вишка, то тут було зрозуміло, тому що я працював редактором сайту («ДТ» - Авт.), але ж і про Нафтогаз і дотичні теми за останні 10 років найпрофесійніше писало «Дзеркало» [А.2]. Питання – газета чи Інтернет – може постати, якщо інформації необхідно опублікувати терміново, адже серйозна періодика, така в яку хотілося б віддати розслідування, в Україні щотижнева, а на сайт саттю «підвисити» можна навіть вночі. Поки що, говорить О.Шалайський, таких випадків не було, хоча траплялися неприємні ситуації: одна зі статей по циклу «Вишки» була написана в вівторок і відданий «Дзеркалу тижня», оскільки попередні статті друкувалися саме тут і неправильно було б, пояснює журналіст, раптом 92

змінювати видання. Але аж до суботи, коли виходить друком, він «кожен день сидів боявся, щоб хтось не видав раніше» [А.2]. Так і трапилося: інформацію опублікувала «Українська правда», при чім у п’ятницю. Тому в таких випадках журналіст повинен зважувати, чи не випередить його хтось. 3.9. Архівація даних і подальше відслідковування теми Архівація і зберігання даних по завершенню розслідування – важливий момент, адже повернутися до, здавалося б, закритої справи інколи доводиться швидко і часто. Як в межах цієї самої теми, так і в «споріднених» випадках. За великим рахунком, говорить Валентина Самар, «державна закупівля» - це не тільки процедура тендеру, це загалом – освоєння бюджетних грошей, а тому прослідкувати за виконанням держзакупівлі, - це найголовніше. Тому навіть, якщо журналісти ЦЖР провели розслідування ще на етапі, наприклад, підписання договору між замовником і переможцем, вони все одно повернуться до питання якості його виконання тоді, коли за офіційними даними замовлення має бути виконане – коли привезуть товар чи закінчать роботи. Так вони регулярно слідкували за «будівництвом року» в Сімферополі, з цієї ж причини, у рамках останнього започаткованого циклу під назвою «Дети – это святое?» будуть слідкувати за тим, як витрачаються гроші, відведені на школи, зокрема будівництво і ремонт. «Бо тендер може виграти і фірма спікера, але головне – як вона виконає підряд. І за які такі заслуги отримає наступний. Наприклад, те саме будівництво. Формально – все ок: у конкурсі двоє брало участь, фірма-переможець відповідає кваліфікаційним критеріям – не прикопаєшся. Але вже коли почнуть будувати – то видно буде, що ми за ті мільйони купили, коли почнуть сміття в асфальт закатувати» [А.3]. Загалом же стосовно тендерних розслідувань стає зрозумілою одна річ: це загалом нескінченна історія. Згадаймо фразу одного з опитаних експертів: чужих тут, на тендерах, не буває. Виявлений журналістом корумпований 93

розпорядник бюджетних коштів (з огляду на те, як рідко їх притягають до відповідальності, про що докладніше розповімо в наступному розділі) – намагатиметься «розпиляти» гроші ще не на одному тендері. Використовувані для таких оборудок «прокладкові» фірми-фантоми також створюються не на один день: як це видно з журналістських матеріалів, так чи інакше вони спливатимуть у наступних конкурсах, перемагаючи самі чи «дозволяючи» перемогти комусь іншому. І що більше історій відслідковує журналіст, то більше розслідувань складатимуться у цикли: уже не публікацій по одній закупівлі, а історій «постійних героїв» – відомств, компаній та людей . Тому загалом

регулярний

моніторинг

так

чи

інакше

перетвориться

на

«відслідковування» одного глобального явища – корупції як такої. 3.10. Результативність журналістських розслідувань Відповідно українського законодавства, порушення Закону «Про здійснення державних закупівель» тягне за собою адміністративні відповідальність і покарання у вигляді штрафу. Так, наприклад, за здійснення закупівлі без застосування визначених законом процедур, за застосування процедур закупівлі з порушенням законодавства або за проведення оцінки пропозицій учасників не за принципом «найкращої пропозиції», тобто найбільш економічно вигідної, - накладається штраф у розмірі від 700 до 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (Кодекс України про адміністративні правопорушення, Стаття 164.14 [43). Сьогодні це максимум – півмільйона гривень. І платити цей штраф мають члени комітету конкурсних торгів: саме вони несуть персональну відповідальність, якщо правоохоронці доведуть факт махінації (Ст.12 п.2 ЗпЗДЗ [41]). Але ні Закон «Про здійснення державних закупівель», ні Кодекс про Адміністративні Правопорушення сьогодні не передбачає покарання за махінацію (чи спробу її здійснити) для учасників конкурсу чи інших закупівельних процедур. Вони могли б понести покарання, хіба якби вдалося довести факт дачі хабара комісії – але це вже 94

зовсім інша стаття із зовсім іншого кодексу. Тобто притягнути їх до відповідальності досить складно. Є й інша особливість. Контроль у сфері державних закупівель здійснює певний перелік структур: Антимонопольний комітет України, Міністерство економічного розвитку, Державна фінансова інспекція. Окрім самостійного моніторингу, АМКУ, наприклад, як орган оскарження може розглянути скаргу одного з учасників закупівлі, які вважають, що їхні права порушено (Ст.1 п. 29 і ст. 8 п.3). Але коли йдеться про пов’язаних осіб або фірмисателіти, зрозуміло, що подавати скаргу просто нема кому. Прописуючи цю юридичну норму, законотворці, вочевидь, не вважали простих громадян, чиї гроші розкрадаються на тендерах, особами, чиї права в таких ситуаціях порушені. Тому, скажімо, журналісти, виявивши факт правопорушення – не можуть звернутися до АМКУ. Але можуть звернутися до правоохоронних органів. От тільки подібні звернення рідко приносять реальні результати, розповідає О.Шалайський: «Теоретично можна ще, щоб відчути журналістові певну сатисфакцію, повідомити їм. Бо, виходячи з публікації, правоохоронний орган може відкривати справу – але не зобов’язаний. А якщо надішлеш – то зобов’язаний. Я пробував надсилати в прокуратуру по справі «Osvita.com.ua» (справа з Інтернет-порталом, який належав приватній структурі, але якому Міносвіти розпорядилося всім ВНЗ плати за послуги – Авт.). Вони мені відповіли, що вони знають, що проводиться перевірка, але поки не зафіксовано жодного випадку, щоб ВНЗ давали гроші тому сайту, але «як тільки зафіксуємо – всіх посаджаємо» [А.2]. Тобто справи нібито порушуються, але ні до чого не призводять. Не надто результативно ходити до правоохоронців і в Криму. Коли журналісти ЦЖР звернулися в прокуратуру по факту визнання мером міста Сімферополя незаконного діяння у вигляді «розпилу» підрядів на до тендерні суми з метою уникнути приписаної законом процедури, відповідь прийшла аж через 2,5 місяці, і не відповідь, а фактично «відписка»: прокуратура 95

повідомила, що нібито доручила перевірку ДФІ, але вартість робіт по кожному об’єкту не перевищує вказаний в законі максимум, тому справді конкурс не проводився. Тобто клерки просто переписали запит навпаки і відправили його назад журналістам [63]. На цьому і закінчилося. Такі безрезультатність усі опитані експерти пояснюють однаково: що в столиці, що в регіонах діє один і той же принцип, озвучений колись класиком, – всі рівні, але деякі рівніші за інших. «За цієї влади реакція прокуратури чи МВС буде, якщо мова йтиме про політичних опонентів, або «мілкоту» зі своїх, яку не жаль. Наприклад по роботах на Горького: ми то впевнені, що там кримінал, і прокурори сміються разом з нами на «пресухах» над щиросердим визнанням мера Сімферополя про розпил 5 млн. А справ – немає…» [А.3]. Юрій Ніколов розповідає, що правоохоронці навіть не приховують, чому беруться за дрібні порушення, але пропускають повз очі ситуації, коли йдеться про сотні мільйонів: «Вони подивляться, чия сфера впливу, чи можуть вони «притиснути». Якщо вони побачать, що це є жертва потенційна (ті, кого дозволено «притиснути» - Авт.), вони можуть зайнятися, якщо їм принести просту справу: порушення процедури, неопублікований протокол – для них це розкривається на раз. … Якщо це потужна фігура, вони не будуть паритися. Ахмєтова не чіпатимуть в будьякому випадку. Держфінінспекція навіть не буде «паритися»… На неформальному рівні спілкуємося, кажу: ну ви хоч раз когось «грохнули» по наших історіях? Так ви ж, кажуть, вічно кого чіпляєте – тих, до кого ми підійти боїмося. Хто така ДФІ в ієрархій великих людей?» [А.1]. Але журналісти одностайно заявляють: завдання репортера – не ловити злочинців, не судити їх і не саджати за ґрати, це все ж таки робота правоохоронців і судової влади. Журналістам «НГ» цілком вистачить, щоб чиновникам і бізнесменам принаймні «стало незатишно жити» [А.2]. Головне, каже журналіст, інколи можна їм зробити незатишно настільки, щоб справа починає потроху рухатися: Укрзалізниця скасовує закупівлю «золотих 96

мобілок» [93], а Азаров звільняє начальника ТЕЦ «ЕСХАР» за купівлю дорогого автомобіля [95]. Таких звільнених керівників на рахунку НГ уже півтора десятки. Головне – створити достатньо сильну хвилю суспільного невдоволення і вміти вчасно оприлюднити інформацію: так, домогтися звільнення керівника ТЕЦ вдалося, тому що журналісти у своєму тексті зуміли «підколоти» Прем’єра, тонко натякнувши, що його прямих наказів економити бюджетні кошти ніхто не слухає (стаття вийшла під заголовком «В «Енергоатомі» чхнули на Азарова «Ленд Крузером» за 800 тисяч» [64]. Хоча, знову ж таки, зізнається журналіст – «воно працює, коли б’єш по «маленьким». Ясно що, коли ми пишемо, що от міністр Злочевський вкрав 50 мільйонів – «нє работаєт» [А.2]. І все ж опитані журналісти в один голос заявляють: головна їхня мета – у тому, щоб оприлюднювати важливі для суспільства факти, які допоможуть людям розкрити очі на ситуацію в країні. «По-перше, і це головне: наша робота – якісно інформувати суспільство. Як громадян і платників податків, за рахунок яких все це і закуповується. … Звичайно, кінцева мета – зміна якості життя: скасування рішень, покарання злодіїв, зміна законодавства. Але до цієї кінцевої мети треба йти. Якщо треба – не один рік.» [А.3], пояснює В.Самар. І, на жаль, доводиться констатувати той факт, що «не один рік» - фраза не метафорична, а цілком реалістична. Так, наприклад, у Криму, розповідає керівник ЦЖР, важко пояснювати людям необхідність боротися (не тільки з тендерним, але й загалом) з чиновницьким свавіллям, коли ці ж чиновники традиційно використовують локальні ЗМІ в якості своїх рупорів, а журналісти цих ЗМІ абсолютно спокійно беруться за так звану «джинсу», тобто замовні матеріали: «І ти пишеш-пишеш, знімаєш корупцію, б’єшся, як риба об лід, щоб отримати інформацію правдиву, а в цей час «колеги» твої – «відмивочні» інтерв’ю з закритими для нас чиновниками друкують. Наприклад з Константіновим – про «Консоль», і як він «ніякого стосунку до неї немає» . Або з Морозом (Вадим Мороз – очолює ГоловУКБ прри РМ АРК – Авт.) – про те, які «прозорі» тендери ГоловУКБ проводить» [А.3]. Але, в той 97

же час В.Самар наголошує: журналісти не повинні жити ілюзією, що одна їхня стаття змінить увесь світ, і опускати руки, коли їм не вдається досягти результату «тут і зараз», а натомість повинні навчитися доводити справу до кінця. О.Шалайський говорить і про іншу перешкоду: українська аудиторія традиційно мало читає, а тим паче серйозної аналітики. Але вода камінь точить: сьогодні, запевняє журналіст, корпус журналістських текстів, присвячених корупції, розпочав зміни в українському суспільстві – зміни світоглядні. «Текст про вишку вийшов у травні. В вересні журналісти десь в регіонах, наприклад,

на Сумщині, мало хто чув про вишку взагалі. І це

журналісти. А населення? Що для населення «ДТ»? Або «НГ» - у нас всього 2 тисячі читачів. «Тєлєк» не показує, радіо не говорить – «всьо», до побачення. Тепер же таксисти передають «респект за те, що живий», і на радіо «Ера» люди дзвонять в ефір до політиків і питають – а хто вкрав на вищках? Тобто воно стало «мемом». Зрозуміло, що людина не візьме вила і не піде вибивати ці 300млн. Але це створює тло. Хтось створює тло по Межигір’ю (серія публікацій Сергія Лещенка на «Українській правді» - Авт.), а ми от по вишках. Воно може виплюхнутися на Андріївському, а може вихлюпнутися в тому, що ти хабара не даси. Ми не Єгипет, ми не Сирія. Але сьогодні з будьякою верствою населення поспілкуєшся – і всі визнають «шось хуже якось жить стало»,

і Януковича вже ніхто не виправдовує. Тобто воно

рухається» [А.2]. І, можливо, говорить журналіст, навіть добре, що це обурення громадськості наростає повільно: бо коли негатив довго накопичується, то на довше залишається. Можливо, тому на останнє судове засідання у справі «Дзеркало тижня» проти Бойка» абсолютно незнайомі авторам розслідування люди прийшли з плакатами «Бойко – крадій» [А.2].

ВИСНОВКИ В цілому практичне розслідування корупції у сфері державних закупівель відповідає класичній теоретичній схемі журналістського розслідування як такого, але в той же час має безліч своїх нюансів, пов’язаних зі специфікою теми, її законодавчим регулюванням, переліком пріоритетних джерел інформації та умовами доступу до них і їхньої достовірності, а також з вибором форми репрезентації результатів дослідження та його в багатьох випадках циклічною природою. Пошук теми і відбір первинного матеріалу для розслідування опирається на одне джерело – Вісник державних закупівель, котрий журналістам необхідно постійно моніторити. Плановість процедури державної закупівлі уможливлює розслідування цікавих випадків ще до здійснення процедури як такої – репортери можуть відстежувати підозрілі кейси ще з моменту оголошення про проведення тендеру. У будь-якому випадку журналісти наголошують: моніторинг Вісника і відбір тем для розслідування, попри те, що опирається не певну систему маркерів, не є суто механічною роботою, якісно її зробити, тобто «побачити тему» може лише той журналіст, який добре орієнтується в політичній та економічній ситуації в країні у цілому. Особливістю тендерних розслідувань є загалом велика їхня зосередженість на роботі з документами як джерелом інформації, що сьогодні в умовах електронного чи за запитом доступу до цих документів у будь-якій точці країни уможливлює проведення дистанційних журналістських розслідувань, як це роблять репортери проекту «Наші гроші». Фактично ми маємо справу з розслідуваннями, більшість яких можна провести не виходячи з-за комп’ютера – в офісі, вдома чи будь-де, лише за умови наявності там Інтернету. Хоча практика опитаних журналістів засвідчує, що система доступу до згідно з законом публічної інформації в Україні все ще ускладнена необхідністю витрачати час на бюрократичні процедури: наприклад в умовах відсутності електронного дистанційного доступу до Єдиного державного 99

реєстру юридичних осіб та приватних осіб-підприємців або в ситуації, коли державні сайти розроблені абсолютно не функціонально, без урахування можливості зручного пошуку за ключовими словами – як основне джерело журналістів, сайт Вісника державних закупівель. Особливим в Україні лишається пошук інформації також в умовах недотримання розпорядниками інформації їхнього закріпленого законодавчо зобов’язання відповідати на інформаційні запити та відповідати на них достовірно – хоча теоретично, якби система працювала, це також сприяло б проведенню дистанційних розслідувань, натомість уповільнює та ускладнює їх проведення скрізь. Попри можливість дистанційного розслідування також у багатьох випадках проведення якісного і повнокровного дослідження все ще можливе лише «на місці», тобто локальними журналістами, які – окрім документів, роль яких від цього ніяким чином не применшується – мають доступ до таких джерел інформації, як живі люди – свідки та учасники подій, - та особисте спостереження.

Це

засвідчують

матеріали

Центру

журналістських

розслідувань, які в більшості своїй ґрунтуються на всіх трьох вищезазначених джерелах інформації. Журналісти-практики наголошують на тому, що розслідування у сфері держзакупівель опираються на відкриті джерела інформації, доступ до яких має кожен зацікавлений, єдине що потрібно репортерові – навчитися цими джерелами користуватися. Не в останню чергу саме це в ході проведення журналістського розслідування репортери нечасто звертаються до експертів: навіть у випадку телевізійного розслідування у цій сфері – журналісти ЦЖР не підтримують розповсюджену для телебачення практику збирання «коментарів» у тих ситуаціях, коли можуть добути докази самостійно. Є декілька етапів класичної теоретичної схеми розслідування, які у роботі українських журналістів можуть свідомо опускатися. Так, наприклад опитані експерти не вважають критично необхідним проведення генерального інтерв’ю,

хоч

не

заперечують

необхідність

збалансованого

та

неупередженого підходу, все ж схиляються до того, що людей цілком можуть 100

замінити документи, адже офіційна позиція учасників процедури вже висловлена в них. Окрім того журналісти обох досліджених нами проектів не дотримуються поради обов’язково проводити до публікаційну юридичну експертизу, заявляючи, що в ході тривалої роботи над тендерними розслідуваннями у більшості випадків самі можуть провести оцінку правових ризиків. Журналістське розслідування корупції у сфері держаних закупівель не завжди закінчується розкриттям схеми порушення чи обходу Закону «Про здійснення державних закупівель» як такого. Часто публікація засновується на виявленні випадку зловживання чиновниками своїми службовими повноваженнями з метою отримання персональної вигоди за бюджетний рахунок. Також результатом тендерного розслідування можуть стати висновки про особливості функціонування бізнесу в Україні як такого, зв’язок між

представниками

приватного

сектору

та

владних

кіл,

зрештою

розслідування може вивести журналістів на розуміння більш глобальних процесів та ситуацій, інколи навіть на міжнаціональному рівні. При виборі форми, способу й місця оприлюднення результатів дослідження, як показало дослідження, журналісти керуються тим принципом, що про їхнє розслідування має дізнатися якомога більше людей: тому журналісти НГ часто віддають свої статті в інші видання, а ЦЖР працює за принципом конвергентної редакції, намагаючись кожну історію подати як у вигляді телепрограми, так і у вигляді статті на сайті проекту. При цьому журналісти запевняють – немає у випадку тендерних розслідувань прив’язки до текстової форми презентації, їх можна успішно подати і у вигляді телепрограми, щоправда, вона суттєво відрізнятиметься від звичного для українського глядача напіврозважального формату телепродукту. Загалом про тендерні розслідування можна сказати, що багато їх з часом стають циклічними. Враховуючи принцип «чужих тут не буває», журналістам часто доводиться мати справу все з тими ж корумпованими замовниками, нечесними

учасниками

та

недовиконаними 101

замовленнями.

Тому

розслідування не закінчується викриттям махінації у ході процедури тендеру: журналісти продовжують слідкувати за «героями» своїх розслідувань, оскільки рано чи пізно, вони виявляться задіяними в новій схемі «розпилу» державних коштів, а також за долею самих закупівель – за фактом виконання замовлення, адже корупція у сфері державних закупівель – це не тільки махінація в ході «розподілу грошей, але і те, як їх у подальшому не за призначенням витрачають. Відкритим на сьогодні лишається питання результативності розслідувань. Навіть за умови прямого звернення журналіств з результатими своїх розслідувань до правоохоронних органів, останні не виявляють великої активності у розкритті та доведенні до суду випадків корупції. Журналісти пояснюють це ситуацією в країні загалом, коли прокуратура та суди є беззаперечно залежними від влади і тому ніколи не ризикуватимуть відкривати справи проти її високопоставлених представників, а тим паче притягати їх до відповідальності. Тим не менш журналісти не вважають свою роботу марною чи безрезультатною, адже головним своїм завданням називають якісне інформування аудиторії, тобто громадян, за рахунок чиїх податків і відбуваються державні закупівлі, інформування та зміну загального стану апатії на більш продуктивний стан загального громадського обурення.

102

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Anderson, David and Benjaminson, Peter Investigative reporting. –

Bloomington: Indiana University press, 1976. – p.5. 2.

Broadman, Harry G. Link Seeds of corruption : do market institutions

matter? LinkWashington, DC : World Bank, Europe and Central Asia Region, Poverty Reduction and Economic Management Sector Unit, 2000. – P.6. 3.

Protess, David L. The Journalism of outrage: investigative reporting and

agenda building in America. – New York: Guilford Press, 1991. – 301 p. 4.

Антикорупційні стратегії для країн з перехідною економікою / За ред. І.

Сікори. – К., 2002. С. 4-10. 5.

Бондаренко, И. А. Коррупция. Экономический анализ на региональном

уровне. –Петрополис, 2001г. – 245с. 6.

Борьба с ветряными мельницами? Социально-антропологический

подход к исследованию коррупции / отв. ред. Ирина Олимпиева, Олег Паченков; Центр независимых социологических исследований. – СанктПетербург : Алетейя, 2007. – 230с. 7.

Клітгард, Роберт Корумповані міста : практичний посібник з лікування

та запобігання / Роберт Клітгард, Рональд Маклін-Абароа, Г. Ліндсі Перріс. – Харків : Права людини, 2007. – 142 с. 8.

Корупція як негативне явище : шляхи її подолання в Україні та

міжнародний досвід / І.М. Різак. – Ужгород : Ліра, 2004. – 62 с. 9.

Кривобоков, В.А. Коррупция вчера и сегодня. – Харьков: Фолио, 2001. –

С.5. 10.

Мельник, М.І. Корупція : сутність, поняття, заходи протидії. – Київ:

Атіка, 2001. – 302с. 11.

Національні системи доброчесності / За ред. Д. Поупа. – К. : Право,

1998. – 263 с.

103

12.

Журналистское расследование. От замысла до воплощения. Под общей

редакцией Сивашевой М.Н. Авт.: В.В.Гончаров, Н.Ю.Домагальская, И.А.Кочкарова и др., - Б.:2006.- 146 с. 13.

Журналістське розслідування: навчальний посібник для початківців/ За

заг.ред. О.Хоменка. - Мелітополь, 2008.- 182 с. 14.

Піховшек, В.В.Корупція в Україні : походження, джерела, сучасна

ситуація / Український незалежний центр політичних досліджень. – Київ: Агентство "Україна", 1998. – 183 с. 15.

Протидія корупції : книжка парламентаря / Комітет з питань боротьби з

корупцією та організованою злочинністю Верховної Ради України. – Київ, 2002. – 56 с. 16.

Роуз-Екерман, С. Корупція та урядування : причини, наслідки та зміни

[пер. з англ. С. Кокізюк, Р. Ткачук].– Київ: К.І.С., 2004.– С296 с. 17.

Салліван, Джон. Антикорупційні ініціативи : роль підприємців. – Київ :

УНЦПД, 2000. – 55 с. 18.

Юськів, Б. М. Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід:

Монографія. –Рівне.: «Перспектива», 2006. – С.170-186. 19.

[Електронний ресурс] // Berry, Rita S. Y. Collecting data by in-depth

interviewing. – http://www.leeds.ac.uk/educol/documents/000001172.htm 20.

[Електронний ресурс] // Boyce, C., Neale P., Conducting in-depth

interviews: A Guide for Designing and Conducting In-Depth Interviews for Evaluation Input. – http://www.esfagentschap.be/uploadedFiles/Voor_ESF_promotoren/Zelfevaluatie_ESFproject/m_e_tool_series_indepth_interviews.pdf 21.

[Електронний ресурс] // Corruption Perceptions Index 2011. –

http://cpi.transparency.org/cpi2011/results/ 22.

[Електронний ресурс] // Global Business Register EU. –

http://www.gbrdirect.eu/home.aspx 23.

[Електронний ресурс] // Gubrium, Jaber F., Holstein, James A. Handbook

of interview research : context & method. – 104

http://www.google.com.ua/books?hl=ru&lr=&id=uQMUMQJZU4gC&oi=fnd&pg= PA103&dq=in-depth+interview&ots=VY9-bE-U3K&sig=pTFcSOTV9BHpTYSJ7APtwPJiB0&redir_esc=y#v=onepage&q=in-depth%20interview&f=false 24.

[Електронний ресурс] // Guion, Lisa A., Diehl, David C. and McDonald,

Debra Conducting an In-depth Interview. – http://edis.ifas.ufl.edu/fy393 25.

[Електронний ресурс] // LexisNexis. –

http://www.lexisnexis.com/company-dossier/buy.asp 26.

[Електронний ресурс] // List, D. Know your Audience – A Practical Guide

to Media Research. – http://www.audiencedialogue.net/kya.html 27.

[Електронний ресурс] // Media Content Analysis. –

http://www.mediatenor.com/mca_content_analysis.php 28.

[Електронний ресурс] // The Іnvestigative Dashboard. –

http://www.investigativedashboard.org/ 29.

[Електронний ресурс] // Qualitative Research Methods: A Data Collector’s

Field Guide Module 3 In-Depth Interviews. – http://www.fhi.org/nr/rdonlyres/eprvylcljxmbssmuizj3rcnycde2pnlowtoa7nxedbjl2 3jqjpitifimwv6v2tmsmyocepirpjpfrd/interviews1.pdf 30.

[Електронний ресурс] // Ritchie, J., Lewis, J. Qualitative research practice:

a guide for social science students – http://www.google.com.ua/books?hl=ru&lr=&id=z5y0LCT8YNUC&oi=fnd&pg=P A138&dq=indepth+interview&ots=q2aSFdH7D6&sig=DRjy0O0fkf6mdX8UwEziNcJDogI&red ir_esc=y#v=onepage&q=in-depth%20interview&f=false 31.

[Електронний ресурс] // Белановський, С.А. Индивидуальное глубокое

интервью. – http://evartist.narod.ru/text2/48.htm 32.

Влада перевершила саму себе: обсяг держзакупівель виріс у 3,8 рази. –

http://news.dt.ua/ECONOMICS/vlada_perevershila_samu_sebe_obsyag_derzhzaku pivel_viris_u_3,8_razi-101919.html 33.

[Електронний ресурс] // Губенко, Д. Методологія медіа-досліджень. –

http://uk.wikibooks.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%B4%D 105

0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F_%D0%BC%D0%B5%D 0%B4%D1%96%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%B6%D0%B5% D0%BD%D1%8C 34.

[Електронний ресурс] // Державне підприємство Інформаційно-

ресурсний центр. Пошук по ЄДР. – http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html 35.

[Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. –

http://reyestr.court.gov.ua/ 36.

[Електронний ресурс] // Єдиний інформаційний масив даних про

емітентів цінних паперів. – http://www.smida.gov.ua/db 37.

[Електронний ресурс] // Закон України «Про боротьбу з корупцією». –

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/356/95%D0%B2%D1%80/print1223274668736376 38.

[Електронний ресурс] // Закон України «Про доступ до публічної

інформації». – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2939-17 39.

[Електронний ресурс] // Закон України «Про друковані засоби масової

інформації(пресу) в Україні». – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2782-12 40.

[Електронний ресурс] // Закон України «Про засади запобігання і

протидії корупції». – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3206-17 41.

[Електронний ресурс] // Закон України «Про здійснення державних

закупівель». – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2289-17 42.

[Електронний ресурс] // Закон України «Про інформацію». –

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2657-12/print1331484405090100 43.

[Електронний ресурс] // Кодекс України про адміністративні

правопорушення. – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 44.

[Електронний ресурс] // Константинов, А. Журналистское

расследование : история метода и современная практика / под ред. А.Д. Константинова. - СПб. ; М. : Нева : Олма-Пресс, 2003.- 476с. – http://books.google.com.ua/books?id=2jE6Muu0w08C&pg=PA161&hl=ru&source =gbs_toc_r&cad=4#v=onepage&q&f=false 2003 106

45.

[Електронний ресурс] // Лановий: із 100 млрд витрачених на

держзакупівлі, 50 осіли в кишенях представників влади. – http://tyzhden.ua/News/43843 46.

[Електронний ресурс] // Новый закон о госзакупках: назад в джунгли. –

http://nashigroshi.org/2011/11/27/novyij-zakon-o-hoszakupkah-nazad-v-dzhunhly/ 47.

[Електронний ресурс] // Мангейм Дж. Б., Рич Р.К. Политология: Методы

исследования. – http://grachev62.narod.ru/Mr/Mr_09.html 48.

[Електронний ресурс] // Матовская, А.В. Использование невербальной

информации в личном интервью. – http://ecsocman.hse.ru/socis/msg/19012404.html 49.

[Електронний ресурс] // Паршин, А. Контент аналіз. –

http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/lingvistika/KONTENTANALIZ.html?page=0,0 50.

[Електронний ресурс] // Податок на офшори, або Бджоли проти меду. –

http://www.epravda.com.ua/publications/2011/12/5/308236/ 51.

[Електронний ресурс] // Раду, П.К. Следите за деньгами: Пособие для

журналистов, разоблачающих коррупцию. – http://irrp.org.ua/tutorials/books/773-sledite-za-dengami-posobie-dlyazhurnalistov.html 52.

[Електронний ресурс] // Семенова, В. В. Качественные методы:

введение в гуманистическую социологию. – http://lib.socio.msu.ru/l/library?e=d-000-00---001ucheb--00-0-0-0prompt-10---4-----0-0l--1-ru-50---20-help---00031-001-1-0windowsZz-125100&a=d&c=01ucheb&cl=CL1&d=HASH01d3ea31e60093e68a22d33c.5 53.

[Електронний ресурс] // Стоп-коррупция: Журналистская практика/ Под

общей редакцией: Кошман А.Л. Составитель: Варыга Ю.В. – http://irrp.org.ua/tutorials/books/1872-stop-korrupciya-zhurnalistskayapraktika.html

107

54.

[Електронний ресурс] // Тертычный, А.А. Расследовательская

журналистика: Учебное пособие для вузов. – http://evartist.narod.ru/text9/27.htm 55.

[Електронний ресурс] // Топ-7 схем облегчения бюджета. –

http://zn.ua/POLITICS/top7_shem_oblegcheniya_byudzheta__reyting_effektivno_osvoennyh_sredstv_v_uhod yaschem_godu-94878.html 56.

[Електронний ресурс] // Хантер, М. Л. Исследование, основанное на

истории: учебное пособие по проведению журналистских расследований. – http://irrp.org.ua/tutorials/books/1896-issledovanie-osnovannoe-na-istoriiuchebnoe-posobie-po-provedeniyu-zhurnalistskih-rassledovaniy.html 57.

[Електронний ресурс] // Ядов, В. Стратегия и методы качественного

анализа даннях. – http://www.isras.ru/files/File/4M/1/Yadov.pdf

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА 58.

[Електронний ресурс] // «1+1» і «НГ» знайшли, як Мінекології

витратило 50 мільйонів на те, що не коштує взагалі нічого. – http://nashigroshi.org/2011/12/22/11-i-nh-znajshly-yak-minekolohiji-vytratylo-50miljoniv-na-te-scho-ne-koshtuje-vzahali-nichoho/ 59.

[Електронний ресурс] // Google і Facebook на службі у Макіївки. –

http://nashigroshi.org/2011/11/15/google-i-facebook-na-sluzhbi-u-makijivky/ 60.

[Електронний ресурс] // Без пластмаси нема каси. –

http://nashigroshi.org/2011/09/15/bez-plastmasy-nema-kasy/ 61.

[Електронний ресурс] // Безробітні годують клерків Добкіна мільйонами.

– http://nashigroshi.org/2011/06/16/bezrobitni-hoduyut-klerkiv-dobkinamiljonamy/ 62.

[Електронний ресурс] // Битва «Богданов». –

http://investigator.org.ua/articles/15033/ 108

63.

[Електронний ресурс] // Бюджетный подряд. –

http://investigator.org.ua/articles/19345/ 64.

[Електронний ресурс] // В «Енергоатомі» чхнули на Азарова «Ленд

Крузером» за 800 тисяч. – http://nashigroshi.org/2011/12/01/v-rivnomu-naazarova-chhnuly-lend-kruzerom-za-800-tysyach-v-harkovi-%E2%80%93shkodoyu-za-chvert-miljona/ 65.

[Електронний ресурс] // В Симферополе – сенсация: кошмар на улице

Горького обещают закончить через полтора месяца. – http://investigator.org.ua/articles/19695/ 66.

[Електронний ресурс] // В Крыму грядет тендерная лихорадка. –

http://investigator.org.ua/articles/9914/ 67.

[Електронний ресурс] // Вышка для Бойко. –

http://zn.ua/POLITICS/vyshka_dlya_boyko-81790.html 68.

[Електронний ресурс] // Вышка всевластия. –

http://zn.ua/POLITICS/vyshka_vsevlastiya-87602.html 69.

[Електронний ресурс] // «Горький» ремонт улицы Горького. –

http://investigator.org.ua/articles/14206/ 70.

[Електронний ресурс] // Готель Литвина за чверть мільйона купив буфет

і чайні столики, оздоблені сріблом і платиною. – http://nashigroshi.org/2011/06/23/hotel-lytvyna-za-chvert-miljona-kupyv-bufet-ichajni-stolyky-ozdobleni-sriblom-i-platynoyu/ 71.

[Електронний ресурс] // Две вышки «Нафтогаза». «Юнона и Авось». –

http://zn.ua/POLITICS/dve_vyshki_naftogaza_yunona_i_avos-90051.html 72.

[Електронний ресурс] // Держава набрала у Коломойського дорогого

палива на 8 мільйонів, місцями по 16 грн./л – http://nashigroshi.org/2011/11/28/lytvyn-kupyv-nardepam-noutbuky-po-11tysyach-i-zastrahuvav-dvi-sotni-inomarok-rady/ 73.

[Електронний ресурс] // «Дети – это святое?»: Драгоценная школа. –

http://investigator.org.ua/articles/25646/

109

74.

[Електронний ресурс] // «Дети – это святое?»: осваивая миллионы. –

http://investigator.org.ua/articles/20648/ 75.

[Електронний ресурс] // Епоха Боричевого току. –

http://nashigroshi.org/2011/08/26/pidzemellya-dzharty/ 76.

[Електронний ресурс] // Залізниця купила у львівських «пористів»

чавунні урни по ціні кришталевих ваз. – http://nashigroshi.org/2011/10/24/zaliznytsya-kupyla-u-lvivskyh-porystivchavunni-urny-po-5-tysyach/ 77.

[Електронний ресурс] // Зона гостинності донецьких. –

http://nashigroshi.org/2011/09/02/zona-hostynnosti-donetskyh/ 78.

[Електронний ресурс] // И снова «Консоль». –

http://pda.investigator.org.ua/articles/24873/ 79.

[Електронний ресурс] // І Володимир Володимирович особисто. –

http://nashigroshi.org/2011/03/03/i-volodymyr-volodymyrovych-osobysto/ 80.

[Електронний ресурс] // Комбайнерос. –

http://nashigroshi.org/2011/04/04/kombajneros/ 81.

[Електронний ресурс] // Корупційне вогнище гасять грошима. Чи не

так? – http://nashigroshi.org/2011/04/18/koruptsijne-vohnysche-hasyat-hroshymachy-ne-tak/ 82.

[Електронний ресурс] // Литвин купив нардепам по 11 тисяч не

ноутбуки, а модерні компи-моноблоки з переплатою? – http://nashigroshi.org/2011/11/28/lytvyn-kupyv-nardepam-noutbuky-po-11tysyach-i-zastrahuvav-dvi-sotni-inomarok-rady/ 83.

[Електронний ресурс] // Лабиринтами «Стройки года». –

http://investigator.org.ua/articles/13706/ 84.

[Електронний ресурс] // Миколо Яновичу! Вам – подарунок! –

http://nashigroshi.org/2011/03/12/mykolo-yanovychu-vam-%E2%80%93podarunok/

110

85.

[Електронний ресурс] // Міліція купила масажні ванни по 100 тисяч. –

http://nashigroshi.org/2011/11/09/militsiya-kupyla-masazhni-vanny-po-100tysyach/ 86.

[Електронний ресурс] // Мільярд під вугільну ялинку. –

http://tyzhden.ua/Economics/6604 87.

[Електронний ресурс] // Мобілки з позолотою для «Укрзалізниці»

http://nashigroshi.org/2011/08/09/mobilky-z-pozolotoyu-dlya-ukrzaliznytsi/ 88.

[Електронний ресурс] // Могильов придумав свою Тендерну палату. –

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/03/2/5978156/ 89.

[Електронний ресурс] // Наказание неотвратимо? –

http://investigator.org.ua/articles/13922/ 90.

[Електронний ресурс] // Пилорама. –

http://investigator.org.ua/articles/11204/ 91.

[Електронний ресурс] // Пограбуй бабусю-1. Проведи корпоратив! –

http://nashigroshi.org/2011/01/17/pohrabuj-babusyu-1-provedy-korporatyv/ 92.

[Електронний ресурс] // Покращення життя привозит с собой Янукович.

Лично. – http://obkom.net.ua/articles/2011-03/30.1419.shtml 93.

[Електронний ресурс] // Послання від Азарова: «Слухайте, ось я хочу

вам сказати…» – http://nashigroshi.org/2011/08/14/poslannya-vid-azarovasluhajte-os-ya-hochu-vam-skazaty/ 94.

[Електронний ресурс] // После дождичка в четверг. –

http://investigator.org.ua/articles/23560/ 95.

[Електронний ресурс] // Пробач, «Енергоатом»! –

http://nashigroshi.org/2011/12/02/probach-enerhoatom/ 96.

[Електронний ресурс] // Програма «Вопрос национальной

безопасности» за 7.06.11. – http://investigator.org.ua/vnb/11282/ 97.

[Електронний ресурс] // Програма «Вопрос национальной

безопасности» за 13.09.2011. – http://investigator.org.ua/vnb/19299/ 98.

[Електронний ресурс] // Програма «Вопрос национальной

безопасности» за 22.11.2011. – http://investigator.org.ua/vnb/25664 111

99.

[Електронний ресурс] // Професійний заробітчанин Балога. –

http://nashigroshi.org/2011/09/26/profesijnyj-zarobitchanyn-baloha/ 100. [Електронний ресурс] // Путін з «єнакієвцями» влаштували вугільну гонку переозброєнь. – http://nashigroshi.org/2011/04/15/putin-z-jenakijevtsyamyvlashtuvaly-vuhilnu-honku-pereozbrojen / 101. [Електронний ресурс] // Реконструкцию улицы Горького в Симферополе ведут без тендера. –http://investigator.org.ua/news/8661/ 102. [Електронний ресурс] // Росіяни програли українцям. 1:2. – http://nashigroshi.org/2011/02/16/rosiyany-prohraly-ukrajintsyam-12-dokument/ 103. [Електронний ресурс] // СБУ в помощь. – http://zn.ua/POLITICS/sbu_v_pomosch-82185.html 104. [Електронний ресурс] // Соціальна політика: їжа з наваром. – http://nashigroshi.org/2011/04/11/sotsialna-polityka-jizha-z-navarom/ 105. [Електронний ресурс] // Топ-10 крутих тачок для державних клерків. – http://nashigroshi.org/2011/11/18/top-10-krutyh-tachok-dlya-derzhavnyh-klerkiv/ 106. [Електронний ресурс] // Тупо. Ще тупіше. – http://nashigroshi.org/2011/03/18/tupo-sche-tupishe/ 107. [Електронний ресурс] // Ужасы нашего городка. – http://investigator.org.ua/articles/13436/ 108. [Електронний ресурс] // Улица Горького: ремонт памятников архитектуры. Без «Баяна». – http://investigator.org.ua/articles/22550/ 109. [Електронний ресурс] // Улица Горького: что называть вандализмом? – http://investigator.org.ua/articles/18364/ 110. [Електронний ресурс] // Цемент для залізниці. Чужі тут не торгують. – http://nashigroshi.org/2011/01/21/tsement-dlya-zaliznytsi-chuzhi-tut-ne-torhuyut/ 111. [Електронний ресурс] // Цукрові магнати Аграрного фонду. – http://nashigroshi.org/2011/06/29/tsukrovi-mahnaty-ahrarnoho-fondu/

112

ДОДАТКИ Додаток А. Глибинні інтерв’ю А.1. Юрій Ніколов З чого починається розслідування корупційної схеми? Чи отримуєте ви зливи інформації про те, що відбулося порушення процедури, чи ведете постійний моніторинг державних закупівель і перевіряє всі підозрілі кейси? Я читаю абсолютно всі оголошення про торги з Вісника державних закупівель. Всі наші розслідування засновані на тому, що я своїми очима прочитав у Віснику. Якісь привертають мою увагу, якісь ні – і це нормально, неможливо «втикати» в усе. Зливів як таких у нас ще не було. Бувають моменти, коли хтось, неважливо, анонімно там – свій мейл людина кинула в контактну форму, - звертає увагу на якийсь тендер чи якийсь його аспект. І тоді ми перевіряємо. Але зазвичай 9 з 10 таких добровільних спроб нам допомогти закінчуються тим, що людина там сама не дуже розібралася – і вже ґвалт, тут документи неправильні. Але інколи бувають речі цілком вдалі, наприклад, ми дали інформацію про те, що в Харкові сквер мають відремонтувати – впродовж 3 років і за 20 млн грн. Ну сума шалена, тому ми просто інформували харків’ян, що ось, хлопці, у вас ось там-то сквер є, от там має бути те-то, аж три роки туди буде гроші закопувати фірма така-то. Якийсь харкв’янин, не знаю хто, написав: я, каже, живу поруч, я ось сфотографував – це, каже, вже давно все побудовано. І будувалося ще до того, як був проведений тендер. Тобто все, ми вже маємо однозначно справу з підставним тендером, коли просто аби «спиляти грошей». Тепер ми отримали фото-факт. Ми вже тут нічого не можемо перевірити – ми сидимо в Києві, але ми написали харків’янам, хлопці, сходіть самі і притисніть клерків Кернеса 113

(Геннадій Кернер – мер м.Харкова – Авт.), бо ми з Києва фізично нічого зробити не можемо. Цей блог прочитав помічник народного депутата Лесі Оробець, і, я точно знаю, що вони вже зайнялися цією історією. Це один варіант розслідування. Є варіанти, коли ми самі знаходимо всю можливу інформацію і добиваємо її. Можна назвати тут історію з буровою вишкою. Загалом же ми сидимо і читаємо Вісник, якісь тендери «дряпають око» і ми далі починаємо цікавитися цією історією. Я читаю 2тис. повідомлень про результати торгів на тиждень, і вже ті, що мене цікавлять – вичитую історію тендеру. Тільки так, від результату – коли ми маємо переможця і цифру. Тому що цифра дуже важлива. Коли оголошують тендер на покупку там лісоматеріалу – що ви його будете вивчати? Ну купують – то й купують. Але коли вже з’являється продавець і ціна… Для мене маркер 50млн за щось, взагалі неважливо за що, я повинен розібрати цей тендер, щоб зрозуміти, чистий він чи ні. Якщо я не знайду нічого дивного – я проінформую тоді читача, можливо, читач краще за мене розбирається в чомусь. У нас так зараз на підході одна фірма, ми думали, що вона чиста, але інформували про неї, бо там були закупівлі на десятки мільйонів. Знайшовся експерт, вказав де шукати і як перевірити, щоб сказати – хлопці, це коштує в два рази дешевше. А повідомити про те, що була завищена ціна – це вже результат розслідування, один з можливих. Тобто не треба зациклюватися саме на 50 млн, але це автомат – у мене має на 50 млн бути новина, неважливо – є в неї зараз корупційний душок, чи нема, але новина має піти, бо знайдеться експерт, який вкаже – що сума завелика і де це знайти. Далі дивитися, хто проводив тендер і хто його виграв, чи не є вони якимось чудесним способом пов’язані. Так щотижня виходить десь 80 повідомлень, це не завжди розслідування, але якщо я відчуваю, що щось не так або ця інформація на локальному рівні комусь актуальна – я даю інформацію.

114

Наскільки

зручно

продуктивно

працювати

сайтом

Вісника

держзакупівель? Там часто не вистачає документів. Як Ви вважаєте, це свідома перешкода? Ні, це просто безалаберність, ніякого злого умислу, як придумали, так і зліпили… Зараз я бачу зміни, які спрямовані справді на покращення. Але є базові речі, які вони не зроблять ніколи. Вони ніколи не зроблять так, щоб вам було зручно знайти те, що ви хочете. Хіба що заново побудують весь ресурс по типу російського вісника. А те, що там немає інколи документації – це інша справа.Відсутність документації – Вісник тут ні до чого. Тобто він може бути, якщо з технічних причин, або на прохання шахрая вони якусь інформацію не публікують. Але Вісник зараз дає можливість і, скажімо так, стимулює переходити на так званий «кабінет замовника»: це коли конкурсний комітет, тобто той, хто проводить тендер, сам розміщує на Віснику інформацію. Тобто КК відповідає за розміщення інформації, не Вісник. І коли йому надають доступ до ресурсу – ти не можеш незалежно від вісника поставити і зняти інформацію, ти поставив її і не можеш назад поміняти, бо корупціонеру ж – дай тільки привід. І от тепер вони самі не публікують інформацію. Ви моніторите окремі компанії, окремих людей? Звичайно, по Ахмєтову, по Януковичу, по Фірташу (Дмитро Фірташ – олігарх, співзасновник «РосУкрЕнерго» - Авт.) – у нас є окремі теги. Ми завжди звертаємо увагу на те, хто виграв і у кого виграв, і нас уже є перелік з декількох десяток компаній, так званих «прокладок», про котрі ми знаємо – на чию користь вони працюють. І тому ми за ними завжди слідкуємо – мільйон вони виграли чи 100млн, ми про них завжди інформуємо, що ця компанія входить в таке-то угрупування. В основному ваші публікації стосуються провладних людей, депутатів з Партії Регіонів і пов’язаних з ними людьми. Інші не крадуть? 115

В інших немає можливості. Дивіться, всього є два способи розкрадання бюджетних коштів. Перший – це хабарі за різноманітні пільги, цим займається, я думаю, більшість чиновників. І на цьому найчастіше у нас і «залітають». Хабарі за пільги є найпростіша річ, але її і найважче довести, це може зробити тільки слідчий. Ми займаємося другим способом розкрадання державних грошей: коли із бюджету гроші абсолютно легальним способом виводяться на певні компанії, а далі вже пиляться залежно від апетитів чиновників, які це організовують. Так от вивести гроші на тендери можуть далеко не всі – щоб їх вивести, треба на них сидіти. А не кожен (провладний – Авт.) міністр може вільно розпоряджатися таким ресурсом. Наприклад, міністр Злочевський ( Микола Злочевський – на той момент – міністр охорони навколишнього природного середовища, зараз – заступник секретаря РНБО – Авт.) спрямував 50млн грн. на закупівлю космічних знімків заповідних зон. Це була крадіжка в чистому вигляді – бо це коштує нуль грошей. Залазиш в базу в США, ці знімки лежать ось, візьми, завантаж. Не треба було навіть комп’ютер окремо купувати. А тут ми маємо 50 млн за знімки і ще 6 млн ще окремо за комп’ютери. Але і це не кожен міністр може зробити – я наприклад нічого не знаю про бюджети Кулиняка (Михайло Кулиняк – з Міністр культури), і я відповідно не бачу їх в тендерах. Якщо принести в прокуратуру результати такого розслідування – чи відкривають вони справу? А дивлячись хто. Вони подивляться, чия сфера впливу, чи можуть вони «притиснути». Якщо вони побачать, що це є жертва потенційна (ті, кого дозволено «притиснути» - Авт.), вони можуть зайнятися, якщо їм принести прості справу: порушення процедури, неопублікований протокол – для них це розкривається на раз. Бо тут достатньо просто звернутися в Зовнішоргвидав і сказати – ану, хлопці, дайте нам таку от довід очку, де опубліковані такі-то документи по такому-то тендеру. Вісник автоматом цю довідку видає. А далі от норма закону в якій вимагається, що має бути опубліковане, і от довідка з 116

вісника. А це автоматично можна генерувати справу в прокуратуру, Держфінінспекція має це перевірити і автоматом, поскільки сама не має права, звертається в прокуратуру. А поскільки такі справі легко довести, то якраз вони можуть «дотискатися». Скажімо, так, якщо це потужна фігура, вони не будуть паритися. Ну якщо вони прочитають, що це Ахмєтов украв. Ахмєтова не чіпатимуть в будьякому випадку. Держфінінспекція навіть не буде «паритися»… я точно знаю, що Держфінінспекція, а це ГоловКРУ колишнє, нас читає. А на неформальному рівні спілкуємося, кажу: ну ви хоч раз когось «грохнули» по наших історіях? Так ви ж, кажуть, вічно кого чіпляєте – тих, до кого ми підійти боїмося. Хто така Держфінінспекція в ієрархій великих людей? Який пакет документів і як ви збираєте, коли хочете знайти компанію, хто її власник чи контролює? З якими проблемами стикаєтеся? Якщо це акціонерна компанія – база SMIDA. Інформація про ТОВ – це витяги з реєстру ЄДРПОУ. В кожній адміністрації є уповноважені. З ними така проблема. Подивитися одну компанію коштує 80грн., це треба перед тим заплатити в банку. Плюс це вимагає часу: прийти в черзі відстояти, бо там в одній черзі стоять всі приватні підприємці, це ж держреєстратори. І це тільки для того, щоб подивитися одну компанію. Можна, звичайно, одразу хоч на сто подавати, і вони одразу при тобі роздруковують, тут чекати не треба. Але, якщо раптом якусь помилку зробите в бланку – ідіть заново переписуйте і наново відстоюйте цю шалену чергу. Розкриття всіляких ООО чи ОАО часто виводить не на конкретне прізвище шахрая, а на який-небудь Кіпр, на якунебудь Великобританію. Тоді ми звертаємося до легальних баз даних цих країн. З закордонними реєстрами компаній працювати легше? Я своїми руками проходив Британію, я бачив, як Шалайський проходить Кіпр і Нову Зеландію, і можу сказати що це можливо. Але з кожною країною по117

різному, є свої проблеми. Наприклад, це не дорого в Британії, там один документ коштує 1 фунт. На кожну компанію існує декілька документів, ти вказуєш на сайті, який конкретно тобі треба. Після реєстрації отримуєш пароль, оплачуєш кредиткою і впродовж кількох годин після оплати отримуєш документи. Зробити це може кожен, хто захоче. Нова Зеландія більш-менш добре «вскривається», ми це робили з буровою вишкою, зручний пошук і безкоштовний до того ж, ми за 5 хв весь ланцюжок прослідкували. За бажання можна розкрити навіть Кіпр, який вважається до сих пір в Україні недоторканним. Але Кіпр дорого – там €50 за одну компанію. І при цьому практично можна гарантувати, що там будуть засновниками два «Белізи» (компанії, зареєстровані на Белізі – Авт.), два бо так треба по їхньому законодавству. І от тут може бути глухий кут. Є певний перелік країн, вийшовши на які, можна кидати – не «вскриєш». Віргінські острови, наприклад – це закрита історія, там немає ніякого способу, окрім ЦРУ щось звідти дістати. ЦРУ теж буде нелегально. Тобто жодного легального способу немає. На Сейшелах і Віргінських можна отримати дані про фірму досить абстрактні: формального директора, дата реєстрації.

Власника

«вскрити»

неможливо.

Скільки

рився

американському Інтернеті, щоб там було «Ми розкрили власника Віргінської компанії» - ніхто не розкривав. Ти «приїхав» – ти можеш дізнатися якогось директора, за яким ще сотні тисяч стоять, який-небудь вчитель йоги. Панама, знову ж таки. Румуни (Romanian Centre for Investigative Journalism, очолюваний журналістом Полом Крістіаном Раду) «хакнули» панамську базу. Азербайджанці тоді в ній знайшли свого президента власником компанії мобільного зв’язку. Я облазив всю базу, перевіряв різні українські прізвища, але нічого цікавого не знайшов. Тому що панамці, вони з роками стали розумніші і теж перейшли на систему підставних директорів, з котрими існують так звані «сейфові домовлененості». Це коли реально в сейфі лежить папірець на якому написано «Я дію від імені/ за дорученням…». І ніякий журналіст до них добратися не може. 118

Часто українські компанії ховають справжніх засновників «на острівні»? Останнім часом все частіше на такі виходимо. Просто там використовується такий ланцюжок: є українське ТОВ, його засновником є інше українське ТОВ, в ньому вже буде Британія чи Кіпр, легальні більш-менш компанії, а от в Кіпру і в Британських конторах уже засновниками будуть Белізці – і все, до побачення. Як часто ви звертаєтеся по допомогу до експертів? Хто вони? Це завжди або якісь знайомі, або ініціативні добровольці. «Ініціативник» нам якось допоміг з Клюєвим (Андрій Клюєв – Секретар РНБОУ – Авт.). Клюєв бюджетними грошима будує підстанції для підключення своїх Кримських і Одеських батарей до загальної мережі. Ми знайшли, що це будує Клюєв. І якось дивно було б, якби тут нічого не вкрали, питання тільки – скільки? І от один «ініціативник» там написав на пошту: хлопці, рахувати треба так, я прикинув по одній закупівлі, по одній специфікації – виходить 30% «маржа». Але тепер треба обов’язково шукати легального експерта, який би легалізував цю інформацію, розказав на диктофон, вказав де шукати. І ось тут стикаєшся з тим, що банально не вистачає часу. Ваші розслідування стосуються не тільки Києва. Наскільки успішно можна проводити тендерні розслідування на відстані? Інколи можна розслідувати з Києва і місцеві справи. Наприклад, ми займалися Черкасами з Києва. Я зробив вибірку по тендерам Черкаської мерії і звернув увагу на те, хто регулярно виграє і хто йому в цьому «допомагає», тобто інші учасники. І виявилося, що там була одне невелике угрупування. Про це черкасці просто не знали. Далі ми «вскриваємо» компанію, котра є оцим «супер-власником бюджетів». Ця інформація не з Черкас – ми брали витяги (з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців – Авт.), по витягах дивилися, хто це. Ці дані можна отримати в будь-якій точці України, для 119

цього не треба їхати в Черкаси. Публікуємо первинну інформацію у вигляді новини, змушуємо реагувати на це мера міста, бо там дуже щільний зв’язок між компанією, яка отримує гроші і самим мером. Далі надходить нова інформація і ми публікуємо це вже в вигляді великої статті, з якої дуже добре видно, що те, чим там займаються – це банальна корупція. Хоча слово «корупція» і «корупціонер» ми ніколи не вживаємо у своїх матеріалах, бо є такий тонкий нюанс: сказав, що хтось корупціонер – то покажи рішення суду на основі котрого ти це кажеш. Суто формальний причина, але через неї ми не вживаємо цих слів. Тобто географія у нас абсолютно розімкнута, просто є деякі речі, які ми не можемо зробити, бо потрібна фізична присутність в іншій точці. І тоді, якщо у нас є журналіст, колега, який може нам допомогти – будь-ласка, він включається в розслідування. Є якась мережа таких журналістів по Україні? Є знайомі журналісти, до яких ми можемо звернутися, у Львів подзвонити не проблема, є в Донецьк, в Крим, просто знайомі, ніякої мережі поки нема. Скільки часу може зайняти розслідування? Буває, що не вистачає інформації. Буває таке, що ця інформація може і не з’явитися ніколи. Хороший приклад по залізній дорозі, по ремонту тепловозів: інформація про, здається, тендер на 4млрд грн. висіла в мене рік. Я офіційно, неофіційно намагався дізнаватися, подавав запити, накопичував інформацію про те, куди донецькі покидьки злили 4млрд з цієї прокладки. В результаті я добув тільки один факт: на тендері програло велике ремонтне підприємство, котре реально займається ремонтом тепловозів, але це саме підприємство отримало вже контракт на ремонт від переможця, а перемогла там класична прокладка з середовища Юри Єнакіївського. Це факт – але факт, який мені вдалося добути за рік, всього один. Щоб тема остаточно не «вбилася», я вивісив замітку і звернувся до тих, хто може допомогти.

120

А.2. Олексій Шалайський Юрій Ніколов читає абсолютно усі повідомлення про акцепти, тобто проводить первинний відсів. Чи означає це, що щоб добре розумітися в цій темі, треба сидіти в ній «денно і нощно»? Люди, які займаються цією сферою повинні мати високий горизонт очікуваня, це люди, які багато повинні знати. Інколи бачиш фірму, яка виграла небагато, але знаєш, що вона «там десь». Наприклад, фірма «Зангаз» виграла тендер у Нафтогазу на 600тис. на те, щоби подивитися, чи добрі трубопроводи в ГТС. Фігня, да, скільки там можна вкрасти на тому – все одно треба оглянути. Але фірма «Зангаз» належить Фірташу (Дмитро Фірташ – олігарх, співзасновник «РосУкрЕнерго» - Авт.), це значить, що Фірташ скаже, скільки грошей треба вкладати в українську ГТС – і як він скаже, так воно і буде. Так от, якщо не знати, що Фірташ це Бойко (Юрій Бойко – очолює Міністерство енергетики та вугільної промисловості – Авт.), а Бойко це Льовочкін (Сергій Льовочкін – голова Адміністрації Президента – Авт.), ти цієї новини не побачиш, цього ж Віснику не написано. Підсвідомість вибирає речі виходячи з того, що колись багато прочитала свідомість. Журналіст який займається цією сферою, повинен читати в день багато всього. Тут два аспекти. Перший в тому, щоб «сидіти денно і Нонно» – це спеціалізація називається, але ця спеціалізація може бути до одного місця, якщо в тебе немає загального рівня розвитку. Другий – для того, щоб ця спеціалізація вистрілювала, ближче до геніальності, а не як ремесло, то ти маєш читати від Умберто Еко до постів у Фейсбук. Ти можеш прочитати інтерв’ю кінокритика, він теж розкаже, як там гроші крадуть. Тому перший рік найважчий – коли ти робиш бекграунд. Але вже коли пишеш рік про одне й те саме – починаєш розуміти, чому та фірма щезла, а ця з’явилася. Тобто читання вісника – там є трохи механічної роботи, тобто «та фірма знову вкрала», і ти періодично пишеш-пишеш. Але часто є якість 121

творчі речі, тому що люди знаходять інші схеми. Коли в тебе одна новина асоціюється з чимось глибинним, і ти вже описуєш глобальнішу річ. У нас отут будується фонтан. Ми пишемо: фонтан, виграла фірма така-то, належить мужику такому-то. А цей мужик є разом з депутатом Андрієвським (Дмитро Андруєвський був виключений з БК після голосування вкупі з провладною більшістю на засіданні КМР – Авт.). І от якщо ти не відслідковуєш, як депутат Андріївський був викинутий з Блоку Кличка – ти не зрозумієш закономірності: з БК вийшов – і зразу тендер отримав. Ви теж все читаєте? Я ви розподіляєте теми? Я не читаю все, я беру з того, що відсіяв Ніколов. Є теми, як «хто більше волочить». Якщо я раніше займався більше нафтою і газом, то якщо вийшло щось по нафті/газу, то він мені кидає, в мене може пройти асоціація, крім того, я ще можу поспілкуватися з експертами, яких я знаю. Інколи по часу – завал роботи, не встигаєш. Але новини я пишу рідко. Статті часто робимо разом: він накидає факти, я дознахожу і пишемо. По реєстрах закордонних лажу я. Але основна моя робота – організація роботи. Як часто пишете запити в різні інстанції і наскільки швидко/повно отримуєте відповіді? Чи стало легше домогтися відповідей після прийняття Закону «Про доступ до публічної інформації»? Запити не працюють. Якщо ти хочеш, щоб тобі відповіли на запит, ти мусиш запитати щось на кшталт «Скажіть, будь ласка, які у вас плани на сьогодні?». Тоді тобі дадуть розгорнуту відповідь на шести сторінках. Наші запити як правило такі, що відповідаючи на них, їм би треба було зізнатися, що тут корупція. На це відповідати ніхто не хоче. Мені по вишці («Вишка для Бойка» - Авт.) не відповіли на жоден запит, хоча їх було багато. А є якась різниця – послати запит самому чи від редакції?

122

Ніякої. Але ми інколи шлемо запити через народних депутатів. На депутатські запити

відповідають

більше.

Логіка

така:

депутат

звертається

до

Генпрокуратури, ГП переправляє це мужику, про якого взагалі питають, і цей мужик вже про всяк випадок відповідає, все одно не чітко, але хоч мінімальні речі з’являються. З вишкою було так: Гриценко (Анатолій Гриценко – голова Комітету ВРУ з питань національної безпеки та оборони, голова партії «Громадська позиція» - Авт.) не запитував, він одразу написав у прокуратуру: тут є злочин, прошу розслідувати. В ГП, СБУ, ДФІ і АМКУ. Вони сказали, що відкрити справу не можемо, але змусили Бойка відповісти, бо написали Азарову, а Азаров віддав Бойку, сказав – пояснюй. Загалом з депутатами виглядає так: приходиш і питаєш – хочеш прославитися? Якщо запитаєш (пошлеш запит – Авт.) оце, то скажемо, що депутат такий допоміг, і буде бомба. Правда, була історія, про вертолітний майданчик по Каневу. Депутат каже – ок, давай. Але такий щасливий був, що за кавою розповів, який він «удєвітєльний

мужик» своєму однопартійцю

Томенку. А Томенко радісний за п’ять хвилин взяв і сказав це з трибуни Верховної Ради, що от ми знаємо, що там під Каневом будується майданчик вертолітний. Ніколов тоді сказав тому депутату – ну ти не дурак? Але було пізно, всі цю новину вже взяли від Томенка, ми її втратили. Тому Закон «Про доступ» не діє. Варіантів тобі не відповісти – мільярд. Перший – просто не відповідають. Ти їм дзвониш, питаєш, чи прийшло, – вони кажуть: не було нічого. Ми ще раз шлемо. Вони: ви знаєте, людина хвора... а у відрядженні… а двадцять днів треба. Щоб на них подати в суд – тобі треба щоб був якийсь фідбек, а як вони нічого не відповідають? Або піти в них зареєструвати запит, бо вони як? Кажуть: надішліть мейл. А потім ти як доведеш, що ти надіслав? Коли наші юристи приносять в суд завірене, що в нас у вихідних даних є лист, і що він не вертався, і від провайдера стоїть печатка, що лист до них «доїхав». Судді це зносить дах – він комп’ютер бачить раз в тиждень, він не розуміє, що таке провайдер, що таке DNS і т.д. А якщо простим листом відправляти – не 123

приїхав. Люди, які справді хочуть посудитись – вони йдуть в міністерство, реєструють, ставлять печатки – але суди тягнуться по півроку. Ми нічого не робимо, ми махаємо рукою, в нас на це немає часу. А ще з запитами придираються до дрібниць, при чому така історія була. Зібралася колегія Міносвіти, сказала зробити сайт. Потім Табачник дав наказ зробити сайт.

От

Міносвіти написало,

що це називається «Єдине

інформаційно-освітнє вікно», а в наказі «Єдине освітньо-інформаційне вікно», тобто поміняли слова місцями. І коли ми написали «Прошу повідомити Єдине інформаційно-освітнє вікно – чиє?», вони сказали, ми не знаємо про що ми говоримо. Яскраве хамство. Як часто вам доводиться працювати з закордонними базами даних у пошуках справжніх власників компаній? Як ці бази знаходите? Спочатку з матами знаходили, бо через Google навіть важко їх знайти. Або нічого нема, або 17 сайтів, з яких невідомо котрий правильний – а жертвуєш своїми грішми. А врешті, коли знаходиш потрібну – то там можна довго шукати. Я з Кіпром, наприклад, розбирався дві доби, бо там грецька мова вилазить невпопад Самі ми мало працюємо з закордонними базами, бо це дорого. База Нової Зеландії – безкоштовна – заходь, шукай скільки хочеш, і зручна, Австрії теж. Багато є безкоштовних, але не всі. Ми хотіли розкрити одну справу, то нам треба було взяти 8 витягів з різних закордонних реєстрів. Скажімо, середньо витяг $5, ну десь $2, десь $10. Це означає, що треба віддати $40. Але що буде на виході – неясно. Може ти бомбу отримав, а може «пустушка», а може тобі ще 8 витягів треба буде брати. От на Віргінських островах можна взяти витяг, але там буде тільки дата заснування і директор, все. В результаті ти затратив $40, що є 300 гривень, ні на що. А таких історій багато – всі не перевіриш. Багато є такого, що під ногами валяється, але багато на що – немає з таким ні часу ні натхнення.

124

Є хороша база Lexus-Nexus. Береш компанію і воно тобі все виводить на неї. Але дорога. Коли я її шукав, натрапив, що американське посольство надає послуги журналістам по лазінню по ЛН: у них в центрі стоїть, навчать працювати. Але вони переїжджали і поки не зробили знову. А до того років п‘ять була, але ніхто не цікавився. А коли буде знову – невідомо. Взагалі можна звертатися за допомогою до Румунського центру (Romanian Centre for Investigative Journalism, очолюваний журналістом Полом Крістіаном Раду). Наприклад Сейшели: там така система, що треба, щоб там сиділа людина і подавала запити на документи. В них така людина там є, і от якщо мені треба Сейшели, то я можу офіційно звернутися до контори Пола Раду і вони мені пришлють цю довідку, вони це роблять в рамках гранту. Ну якщо ти це сам можеш це через Інтернет, то до них не звертаються, але якщо складні якість речі, то можна. Є стандарт збалансованості і є такий етап розслідування як генеральне інтерв’ю з гіпотетично винною особою. У публікаціях «НГ» цього майже ніколи немає. Чому? Якщо ви все чітко довели – то які проблеми? Може, воно десь працює в Європі, що ти зловив людину і кажеш – розказуй. І він мусить розповісти (свою версію – Авт.), бо якщо не розповість, то всі будуть думати, що він таки вкрав. А наша людина – тобі ніколи не будуть давати генеральне інтерв’ю. Ну ти піди до Бойка – тобі на запит не дають відповіді, яке інтерв’ю? Єдиний шанс отримати щось на зразок «генерального інтерв’ю» у мене з’являвся

тільки

на

прес-конференціях.

Приходив

заступник

голови

«Укрнафти», говорять про своє, але ти можеш встати і спитати, вони можуть – це не тема конференції, але якщо решта журналістів підтримають, то він нікуди не дінеться. Так можна щось вициганити. І документи також – так у нас вийшов текст про Коломийського. Отакі у нас хіба генеральні інтерв’ю. Що є, на Вашу думку, закінченим розслідуванням? 125

Я думаю, що розслідування – воно безмежне. Копатися можна довго. Але кожен наступний етап потребує більше трудового ресурсу. І от коли ти дійшов до такої межі, коли багато що зрозуміло, а для наступного етапу потрібно затратити час неспіврозмірний з інформацією, яку ти можеш отримати. І тоді ми вже цього не робимо. По закінченню власне журналістської роботи – ви робите допублікаційну юридичну експертизу? Ми не робимо, але маємо де – наприклад можемо за потреби порадитися з юристами «ДТ». Будучи, умовно кажучи, років 14 редактором, маючи великий емпіричний досвід – оце можна писати, оце не можна, за це можуть подати в суд, за це ні, – стаєш сам фахівцем. Що таке, на Вашу думку, результативність розслідування? Як її визначити і вирахувати? Ми точно не вважаємо, що ми повинні «добиватися справедливості», щоби хтось сів. Професія журналіста не в тому, щоб хтось сів. Професія в тому, щоб оприлюднювати інформацію – достатню для того, щоби правоохоронці відкрили справу, інші журналісти також почали розкопувати, а людині стало незатишно жити, «герою» нашому. Для нас цього достатньо. Та ж вишка наша вже живе своїм життям, англійці пишуть, норвежці пишуть. І все ж таки – ви пробували подавати інформацію в правоохоронні органи? Теоретично можна ще, щоб відчути журналістові певну сатисфакцію, повідомити їм. Бо, виходячи з публікації, правоохоронний орган може відкривати справу – але не зобов’язаний. А якщо надішлеш – то зобов’язаний. Я пробував надсилати в прокуратуру по справі «Osvita.com.ua» (справа з Інтернет-порталом, який належав приватній структурі, але якому Міносвіти розпорядилося всім ВНЗ плати за послуги – Авт.). Вони мені відповіли, що 126

вони знають, що проводиться перевірка, але поки не зафіксовано жодного випадку, щоб ВНЗ давали гроші тому сайту, але «як тільки зафіксуємо – всіх посаджаємо». Тобто правоохоронці відбуваються «відписками»? Тут дуже відписками не відкараскаєшся. Річ в тому, що відписує конкретна людина, начвідділу чи зам. Якщо він пише, що кримінальної справи нема, він бере відповідальність на себе. Тому йому краще відкрити кримінальну справу і сказати, що вона не знайшла нічого і тд. Але коли ти відкрив – то перекладаєш відповідальність на інших. Тобто щось уже починає рухатися, людині стає незатишно, Табачник дізнається, що проти нього відкрили кримінальну справу. Воно працює, коли б’єш по «маленьким». Навіть не треба правоохоронцям спеціально писати. Пишеш новину «ТЕЦ «ЕСХАР» купила мерседес за 800 штук.». Через три дні Азаров виступає, «ні фіга сєбє» - звільнити начальника ТЕЦ, при тому що це друг Бойка. І таких звільнених у нас уже багато, чоловік 15. Але це «мєлочь». Ясно що, коли ми пишемо, що от міністр Злочевський вкрав 50 мільйонів (справа з супутниковими знімками, за які на тендері віддали 50 млн, хоча вони є у вільному доступі в мережі – Авт.) – «нє работаєт». Зараз ви судитеся з Бойком по вишці – за те, що він назвав статтю «замовною. Але навздогін першій вишці вже купують другу, а суд ви програєте.

Цей

результат

можна

вважати

провалом

плані

результативності розслідування, чи є навпаки? Результат очікуваний і позитивний. Очікуваний, бо зрозуміло, що райсуд не може (дати нам виграти – Авт.). Але позитивний, бо весь час історія на слуху. Ми ж і в суд заради цього саме подавали. Ми подали апеляцію і будемо йти до ЄСПЛ, ми все одно його виграємо, не знаю – може, через два роки, через три. Але весь цей час воно живе. Всі написали, що ми програли, всі написали, що «Бойко – казьол». Бойко все одно виходить в програші. Останній суд там 127

взагалі стояв пікет: люди самі зібралися, ми нікого не організовували, на одному з плакатів написано було – «Бойко – крадій». Ситуація рухається, люди більше дізнаються, змінюється їхнє ставлення. Текст про вишку вийшов у травні. В вересні журналісти десь в регіонах, наприклад, на Сумщині мало хто чув про вишку взагалі. І це журналісти. А населення? Що для населення «ДТ»? Або «НГ» - у нас всього 2 тисячі читачів. «Тєлєк» не показує, радіо не говорить – «всьо», до побачення. Тепер же, два місяці тому, таксисти передають «респект за те, що живий», і на радіо «Ера» люди дзвонять в ефір до політиків і питають – а хто вкрав на вищках? Тобто воно стало «мемом». Зрозуміло, що людина не візьме вила і не піде вибивати ці 300млн. Але це створює тло. Хтось створює тло по Межигір’ю (серія публікацій Сергія Лещенка на «Українській правді» - Авт.), а ми от по вишках. Воно може виплюхнутися на Андріївському, а може вихлюпнутися в тому, що ти хабара не даси. Ми не Єгипет, ми не Сирія. Але сьогодні з будь-якою верствою населення поспілкуєшся – і всі визнають «шось хуже якось жить стало», і Януковича вже ніхто не виправдовує. Тобто воно рухається. І може навіть добре, що воно (обурення - Авт.) так рухається повільно – бо коли воно довго накопичується, то на довше залишається. Ваші тексти публікуються в різних виданнях: «Дзеркало тижня», «Тиждень», «Обком», «Українська правда». Як ви вирішуєте, куди їх віддавати? Чи має вплив, наприклад, те, що друковані видання виходять раз на тиждень, а на сайт можна повісити хоч вночі? Ясна річ, що ми хочемо, щоб це був медіально широкий ресурс, який на щось впливає, а не так просто, аби написати. Дивимося в кого яка публіка. «Обкому» ми, наприклад, віддавали те, що стосується Сходу, Донецька, бо їх там більше читають. І якщо видання цим займалося, це «його», то йому віддаємо. Якщо «Дзеркало» і вишка, то тут було зрозуміло, тому що я працював редактором сайту («ДТ» - Авт.), але ж і про Нафтогаз і дотичні теми

128

за останні 10 років найпрофесійніше писало «Дзеркало». Питання «газета чи Інтернет» критично не стоїть. Але є нюанс. Текст проте, що вишка Бойка «сплила біля Аскольдової могили», вийшов в «ДТ» в суботу, хоча написаний був в вівторок. І ти кожен день сидів боявся, щоб хтось не видав раніше. Там було зокрема про те, що ліквідовується Highway (компанія-прокладка, що виграла тендер – Авт.). І от в п‘ятницю на «Правді» вийшов текст про це. Вийшло, що ми потім опублікували текст із тим, що було ще вчора. Було прикро. Але не можна почати серію в одному і перекинути в інше. Є теоретична література про «схему проведення журналістського розслідування». Як ви вважаєте, потрібно слідувати за цими схемами чи це щоразу по іншому відбувається? Я прочитав кілька книжок. Корисної, ефективної інформації там було – відсотків п’ять, а решта – для товщини книжки. Часто елементарні речі можуть і наші автори і закордонні роздути до кількох сторінок, що наприклад, не запізнюйтеся на зустрічі. У нас є принцип, що розслідувальна журналістика нічим не відрізняється від нормальної журналістики. Що тут збір фактів, що там. Але ніхто не навчить, ні книжка, ні редактор основної речі, яка називається «здивування». Щоб щось писати – треба цікавитися цим.

129

А.3. Валентина Самар Звідки берете теми для розслідувань? Як і «Наші гроші», моніторите акцепти? Раніше, ніж акцепти. Тендери – абсолютно планова штука. Є плани закупівель кожного відомства, міністерства, на які відведено, знову ж таки, заплановані бюджетом кошти. Це можна знайти на сайтах у них, розпис субвенції. Процедура закупівлі строго законом обумовлена в тому числі – терміни: оголошення – місяць – акцепт – місяць – договір. Тому, вловивши цікаве оголошення про закупівлю, ми чекаємо дату розкриття пропозицій і т.д. - аж до терміну виконання зобов’язань за договором. На розкриття ходимо, коли цікава закупівля, або хочемо отримати коментар від сторін. Ходили б частіше, але фізично це не реально. А взагалі щоденно один-два журналісти та асистент проекту моніторять Вісник. Дивимося матеріал саме по Криму, часто окремо моніторимо по окремих сферах – по будівництву, наприклад. Також по окремих фірмах – таких собі «най-най», приміром, фірми-щасливчики, які постійно один за одним виграють багатомільйонні тендери на будівництво чи ремонт, наприклад «Строй-Центр-2», АРК строй, або ще фірми з матрьошки «Консолі», найбільшої в Криму будівельної фірми, яку пов’язують зі спікером Кримського парламенту – Володимиром Константіновим. Чому саме сфера будівельна? В Криму саме тут крадеться найбільше грошей? Ми почали відстежувати будівництво, тому що на нього в 2011-у кинули левову частку субвенції – 900млн грн., таких великих грошей на Крим ще не кидали. І от дві третини її пішло на всілякі ремонти і будівництва, а це ще ж із радянських часів добре всім відомо – на будівельних роботах, особливо на аварійних, можна до 30% вкрасти. За рахунок хоча б того, що робити неякісно. 130

У нас як обґрунтовують: дороги – ну зима побила, давайте ремонтувать. Берегові роботи зараз розпочали – так тут все списали на шторм: «у море змило» кажуть, у нас шуткують – «миллионы вибросились в пропасть». На які саме випадки звертаєте увагу? Що можна вважати маркером порушення процедури державної закупівлі як такоъ? Маркерів купа. По-перше, розпорядник коштів. Є, якщо російською, «коррупционноемкие» держпідпиємства і відомства – розпорядники коштів, через які регулярно розпилюються великі суми. У нас це підряд на будь-який ремонт , тому – Головне управління капітального будівництва при Раді Міністрів Криму та ці ж управління міських рад, Укравтодор і його кримська філія. Тут чужих не буває. У кожного з них є низка фірм, яким довіряють розпил. Це і фірми-прокладки, чиє завдання – відкат потрібної суми. У нас відкати від 20 до 40% виходять, 40 – це на будівництві. І фірми, афільовані з окремими особами, і фірми - спаринг-партнери, чия роль – імітація конкурсу. ГоловУКБ – часто фігурує: саме на їхніх тендерах по будівництву чи ремонту постійно виграють фірми-фантоми «Строй-Центр-2» і «АРК-Строй - 2». Тобто переможець – це теж маркер. Є у нас «постійні герої». Інший маркер – велика сума, бо чим більше грошей, тим більша спокуса їх розпиляти. Ще – доцільність предмету закупівлі. Приміром, якщо ми бачимо двічі на рік, або з року в рік ремонт того самого об’єкту як «додаткові» роботи. Це явний і неприхований спосіб «зрубати» гроші двічі, нічого при цьому, можливо, навіть і не роблячи. Або ще – формулювання предмету закупівлі. Якщо воно якесь «мутне», незрозуміло, що вони збираються купляти. Ось приклад – два в одному – про двічі те саме і про формулювання: ми знаємо, що в минулому році у Лівадійському палаці протизсувні роботи вже проводили тендер і виділили певну суму. А сьогодні читаємо: наїїтендер на протизсувні роботи в Ліва дії, на такі собі «додаткові залишкові роботи», і сума така майже сама стоїть, яка

131

минулорічна. От питання – що це за «додаткові роботи», що коштують стільки ж, скільки основні? Є теоретична література про «схему проведення журналістського розслідування». Ви є медіа-тренером, але і журналістом практиком. То на практиці все ж самі йдете за цими схемами чи щоразу розслідування за різним сценарієм проходить? Так, схема працює! Ця «теорія» – це аналіз практики, а не «з пробірки». Але без фанатизму – кожна ситуація індивідуальна. Що на 200 % правда – так це те, що треба плануватись жорстко, якщо це телебачення – зйомка, написання тексту, редагування, монтаж, перевірити це все. Треба складати план, інакше ніяких грошей і часу не вистачить. Той, хто бодай двічі спробує працювати за схемою, зрозуміє, наскільки це зручно і виправдано. З якими іншими документами доводиться працювати, окрім Вісника? Ну по-перше, не завжди і на Віснику можна знайти те, що по закону має там лежати:

протоколи

розкриття

конкурсних

пропозицій,

обґрунтування

закупівлі в одного учасника раніше. Просто тому, що пошуку немає по людях, по компаніях, треба або чітко дату знати, номер бюлетеня, де були результати надруковані. Але всі ці документи існують. Існують в «doc-овському» варіанті. І їх можна знайти тупо через Google. Відкриваєш пошуковик, вбиваєш «протокол розкриття конкурсних пропозицій фірма така-то» - і він тобі викине купу цих

«doc-ів», бери – не хочу. Так можна прослідкувати

попередню тендерну історію фірми, де і з ким в парі вона фігурувала, які замовлення вже мала виконати – тоді, наприклад, їдеш і дивишся, як вона їх виконала. Міністерство економіки Криму ще за прем’єрства Джарти , який хотів контролювати усі закупівлі, створило сайт Державні закупівлі в АРК, http://www.zakup-crimea.gov.ua/ Там в Екселевських таблицях за тематикою зібрана інформація про тендери: дати, номери оголошення і 132

результати.

Правда, суми договорів не вказано. Мінекономіки Криму також робить невеликі аналітичні матеріали по цінам, інколи буває

корисно. Купу

інформації можна знайти як на людину, так і на компанію у Реєстрі судових рішень, на сайті шукати можна просто за ключовими словами. По-перше, так можна знайти засновників, директорів, що завгодно. По-друге, невідомо, що вам на ту фірму і її засновників може, раптом виявиться, що людина була засуджена за злочин, пов'язаний з порушенням процедури закупівлі, або на компанію почата офіційна процедура визнання банкрутства. А це обидва випадки, в яких учасника не повинні допускати до участі в торгах. Взагалі-то інформації у вільному доступі, як з документами Вісника, – море. Біда в іншому: дуже мало ЗМІ і журналістів хочуть її бачити і працювати з нею. Чи виникали проблеми (чи свідомо поставлені чиновниками перешкоди) з доступом до якихось документів? Значна частина проблем з неотриманням була пов’язана також з некоректним формулюванням журналістами запитів. Треба мати на увазі: відповідь, як правило, дають юристи. Вони як сліпих кошенят розкидають недолугі запити. Треба по можливості чітко все прописувати. Що ми зробили: відпрацювали шаблони запитів, відсилаємо тільки після візи головного редактора, який шліфує запит, в тому числі консультуючись з медіа-юристами. В кінці запиту – як «алілуя» – нагадування про норми закону про те, що запит не повинен вказувати точно на документ, назву якого ми можемо точно і не знати; про терміни відповіді, відповідь

про відповідальність; про готовність оплатити, якщо

перевищить

вказану

законі

кількість

сторінок.

тобто

перестрахуватися. Чи вдалося полегшити процедуру розслідування після прийняття Закону «Про доступ до публічної інформації»?

133

Так, тільки ще не всі чиновники його читали і їм не всім ще сказали, що його треба виконувати. Коли інформаційні запити робимо і запити на доступ до документів, то у 80; випадків – позитивний результат, але решта 20 % - це війна. Але був прецедент. Наших журналістів не хотіли пускати на розкриття – і нам збрехали в УКБ, що нібито розкриття «перенесли». Нам упродовж дня офіційним листом підтвердили: тендер не відмінявся, а тим більше не «переносився». Разів 70 тоді дзвонили в «Зовнішторгвидав», який займається розміщенням інформації по тендерах на сайті і в інформаційному бюлетні, довго трубку ніхто не брав, але коли нарешті додзвонилися вони одразу нам факсом офіційну відповідь надали. Останнім часом легше стало. Як часто ви залучаєте експертів? Чи завжди, на вашу думку (як редактора і як тренера), має бути експертний висновок чи досить вашого журналістського спостереження? Чи вважаєте Ви, що журналіст сам може виступати експертом? Немає єдино правильної і універсальної відповіді – всі випадки індивідуальні. Одне точно: чим більше джерел, тим краще. Журналіст може багато чого, але, звичайно, цінніша думка фахівця. Хоча з часом, після ґрунтовного одногодвох розслідувань і поглибленого вивчення теми , в т.ч. за участі експерта, надалі і журналіст може на експертному рівні аналізувати ситуацію. Але, звісно ж, люди, аудиторія тобто, більше довіряють визнаному фахівцю, а не журналісту.

Суттєво

також,

що

розсліду

вальній

журналістиці

допускається анонімність експертів, тоді журналіст бере відповідальність на себе. Щодо спостереження. Ситуація з ремонтом доріг: що, треба бути експертом, щоб зробити висновок, що через два місяці після ремонту дорога не має копатись запальничкою? Або, що не можна класти тротуарну плитку в мороз чи мокрий сніг? Інструкція, як це робити правильно – у вільному доступі, в Інтернеті, і там прямо написано: не можна в таку погоду. Це ж очевидні речі. До того ж, експертна думка і експертиза – як докази не одне і те ж. А будь 134

яка експертиза – це час і гроші. Навіщо їх витрачати, якщо можна наглядно показати брак, а далі – вже прокуратура і замовник мають йти і призначати будівельну експертизу. Журналісти ЦЖР часто застосовують включене спостереження. Це один з етапів роботи над будь-яким розслідуванням, чи до цього змушує ТБформат, якому треба «картинка»? Хто це сказав, що тільки телевізійники повинні дупу з дивана піднімати? Дурниці. Все треба бачити на власні очі – це важливий спосіб перевірки інформації , в т.ч. офіційної, слів чиновника, приміром. І отримання доказів. Але, звісно, фактор ТБ теж спрацьовує: потрібна «наглядність», картинка, що говорить сама за себе. Як часто ви вдаєтеся до прихованого запису (відео/аудіо)? Яка політика редакції на ці випадки? Як і в усьому світі. Професійний стандарт говорить: прихована зйомка – це крайній випадок і тільки тоді, якщо ніяким іншим чином неможливо отримати цю інформацію. За 3,5 роки приховану зйомку застосовували кілька лише разів, і то не все в ефір пускали. Просто писали як документ. Підтвердження, про всяк випадок. Найсмачніша інформація – не в диктофоні під столом. Вона – в документах! Чи завжди ви надаєте слово «іншій стороні» - гіпотетично винному? Іншими словами – чи ставите ви до матеріалів вимогу збалансованості? Надаємо слово усім. Не всі беруть… Але ми не практикуємо «коментарі» як такі – вставити, просто щоб формально воно було. Нас не цікавить, що «Іван Петрович думає», нас цікавить, чому він так діє. Тобто офіційна позиція потрібна, але вона є в тому числі і в документах, і в прийнятих рішеннях. І це теж – позиція сторони. Тому, якщо є документ, потреба в людях може і не виникати. 135

Ви проводите допублікаційну («доефірну») юридичну експертизу з професійними юристами? За потреби, але вже дуже рідко. У сумнівних випадках просто консультуємося з юристами з окремих питань, щоб перевіритись. Так само – з архітекторами по будівництву, земельниками, по правових питаннях – з колишніми правоохоронцями, наприклад з колишніми прокурорами. Ви відслідковуєте подальшу історію закупівлі? Так, обов’язково. За великим рахунком – це найголовніше. Навіть якщо ми провели розслідування по самій лише процедурі – ми все одно повернемося до тендера відповідно до терміну виконання держзамовлення. Бо тендер може виграти і фірма спікера, але головне – як вона виконає підряд. І за які такі заслуги отримає наступний. Треба розуміти: «держзакупівля» – це не лише сам тендер, треба обов’язково відслідкувати виконання робіт чи поставку товару, часто лише тут все стає зрозумілим. Наприклад, те саме будівництво. Формально – все ок: у конкурсі двоє брало участь, фірма-переможець відповідає кваліфікаційним критеріям – не прикопаєшся. Але вже коли почнуть будувати – то видно буде, що ми за ті мільйони купили, коли почнуть сміття в асфальт закатувати. Є якісь специфічно Кримські особливості в тендерних розслідуваннях? В Україні загалом дуже мало ЗМІ і журналістів цим займаються. Тому відчуття плеча немає. Плюс – готовність навіть найпопулярніших видань «джинсувати». І ти пишеш-пишеш, знімаєш корупцію, б’єшся, як риба об лід, щоб отримати інформацію правдиву, а в цей час «колеги» твої – «відмивочні» інтерв’ю з закритими для нас чиновниками друкують. Наприклад з Константіновим – про «Консоль», і як він «ніякого стосунку до неї немає» . Або з Морозом (Вадим Мороз – очолює ГоловУКБ прри РМ АРК – Авт.) – про те, які «прозорі» тендери ГоловУКБ проводить.

136

Що вважається завершеним розслідуванням – довести наявність корупційної схеми як такої? Розрахувати скільки грошей вкрали? Назвати імена? Технічно розслідування вважається завершеним, якщо на всі питання, які ви собі поставили, знайдено відповіді, а гіпотеза підтверджена або спростована. Але, знову ж таки – корупційні схеми, які застосовують в сфері держзакупівель, - різні. Не обов’язково взагалі мають бути вкрадені гроші. Корупцію маємо і тоді, коли фірма чиновника чи депутата у фіктивному тендері отримує вигідний підряд, по суті це – безвідсоткове кредитування з бюджету їхньому бізнесу. Розслідування ЦЖР виходять у двох форматах – програма та стаття на сайті. Це обов’язково? Чи є регламент «що вийде раніше»? Чи впливає це на вибір теми розслідування: чи не відбувається відсіву якихось тем на самому початку через те, що, наприклад, нема що показати по картинці? Наш Центр журналістських розслідувань – конвергентна редакція. Тому увесь контент намагаємось робити в різних форматах, адже аудиторія потребує цього: хтось подивиться програму, хтось прочитає статтю. До того ж великі за обсягом матеріали не всі читають, а от новини, нарізані із розслідування, підуть «на ура», їх передрукують агенції, і буде і трафік, і розширення аудиторіїї, а значить, вища вірогідність того, що буде реакція і результат. Цільова аудиторія у програм і матеріалів на сайті – одна і та ж, просто у телепрограми вона на порядки більша. Тут ще специфіка Криму, де специфіка Криму, де «Інтернет – технологія майбутнього»: покриття погане, швидкість ніяка, та й загалом мало людей мають Інтернет. Покриття 3-5% по Криму, є райони де Інтернет – це взагалі небачена річ. От уся степова частина, там максимум з телефону зайти можна, але ж хто з телефону розслідування читає? Стосовно регламенту – то у нас ніяких регламентів чи єдиних правил немає. Все вирішує доцільність і значущість матеріалу. Інколи на основі програми

137

пишуться статті, але якщо достатньо матеріалу на статтю – виставимо її до ефіру. Крім того, не все можна зняти, отже, буде лише газетний варіант, і т.д. І все ж таки – до чого більше пристосовані тендерні розслідування, до того щоб про них писати, чи також і до того, щоб про них знімати? Немає тут чіткої відповіді, так, буває, що «картинки не вистачає», але це не значить, що тендерні розслідування неможливо зробити в ТБ-форматі. Просто треба мізки увімкнути і подумати, як це зробити: ми в програмах інфографіки багато

робимо,

коли

заплутана

схема

власників/засновників

або

перераховуємо об’єктів багато по фірма-матрьошках – це все в гафічному вигляді добре сприймається, документи, знову ж усі показуємо, на котрі посилаємося. Звісно, воно виглядатиме не так зовсім, як ті розслідування, які ви звикли бачити на українських каналах. На каналах зараз що? Інфотейтмент. Їм там «шутки-прибаутки» подавай, щоб «екшн» був, носяться з прихованими камерами скрізь. Але це не означає, що всі розслідування такими мають бути. Але разом з тим багато хороших прикладів, коли одна тема знаходить прекрасне відображення на різних стадіях розслідування і в друкованому, і в ТБ-форматі. Наприклад, коли канал ТВі бере розслідування, надруковані в газетах, ту ж «Вишку для Бойка» з «Дзеркала», і розвивають її далі – їдуть в ту Латвію, знаходять тих «бомжів»-засновників. Почали з публікації, продовжили ТБ-програмою – непоганий варіант. Що таке, на Вашу думку (як редактора і тренера), результативність розслідування? Порушення справи тут і зараз, скасування незаконного рішення, покарання винних – чи «виховання/просвіта» аудиторії, формування в неї критичної думки? По-перше, і це головне: наша робота – якісно інформувати суспільство. Як громадян і платників податків, за рахунок яких все це і закуповується. Результативне розслідування – це найперше, якісно проведене, в результаті якого

суспільство

отримало

значиму 138

інформацію,

яка

від

нього

приховувалась. Арештовувати злочинців, скасовувати результати тендерів – справа прокуратури і суду. Так, ми звертаємось регулярно до них з результатами наших розслідувань, хоча і знаємо: за цієї влади реакція прокуратури чи МВС буде, якщо мова йтиме про політичних опонентів, або «мілкоту» зі своїх, яку не жаль. Наприклад по роботах на Горького: ми то впевнені, що там кримінал, і прокурори сміються разом з нами на «пресухах» над щиросердим визнанням мера Сімферополя про розпил 5 млн. А справ – немає…Але крапля камінь точить, як показує досвід. Так що треба тупо перти плуга. Звичайно, кінцева мета – зміна якості життя: скасування рішень, покарання злодіїв, зміна законодавства. Але до цієї кінцевої мети треба йти. Не махати зречено рукою: та це ж нічого не змінить, а треба «пахать». Якщо треба – не один рік.

139

ДОДАТКИ Додаток Б: Контент-аналіз розслідувань, проведених журналістами проекту «Наші гроші»1 № 1

Назва матеріалу, автор і місце публікації «Мільярд під вугільну ялинку» Ю.Ніколов, «Український тиждень» http://tyzhden.ua/E conomics/6604

«Цемент для залізниці. Чужі тут не торгують» «Наші гроші» http://nashigroshi.o rg/2011/01/21/tsem ent-dlya-zaliznytsichuzhi-tut-netorhuyut/

«Росіяни програли українцям. 1:2» «Наші гроші» http://nashigroshi.o rg/2011/02/16/rosiy any-prohralyukrajintsyam-12dokument/

Сфера та предмет закупівлі ПАЛ3

Сума закупівлі (грн) Близько 7,5 млрд

Ремонт двох літаків ДУС

Кінцевий беніфеціарій2 ТОВ «ДТЕКтрейдінг», власник – Ренат Ахмєтов

ТОВ «ДТЕКтрейдінг»

Близько 130 млн

«Укрзаліз ничпоста ч»

ТОВ Не «Торговий визначений дім «Славута»

10 млн

Державне авіаційне підприєм ство «Україна »

ТОВ «Авіатехмарк »

понад 130 тис тонн цементу

ТРЗ5

Переможець

ВАТ «Дніпренерго»

7,46 млн тонн вугілля та антрацит у

БУД4

Замовник

Таблиця читається наскрізно, права сторінка є продовженням лівої по горизонталі Людина, що володіє або контролює компанію-переможця 3 ПАЛ – енергетика, паливо, хімія 4 БУД – будівництво, будівельні матеріали та спецтехніка 2

140

Не визначений

Виявлений журналістами спосіб махінації/ порушення Закону про ЗДЗ Участь пов’язаних осіб і можлива змова учасників: 1) 47% акцій Замовника («Дніпренерго») належать переможцеві конкурсу (за ЗпроДЗ пов’язаною визнається особа, якій належить не менше 25%) 2) конкурент «Енергоопторг» - можлива «фірма-сателіт» переможця, оскільки регулярно виступає другим учасником торгів, пропонує більшу суму і «дає» виграти ДТЕК 1) Можливий хабар комісії (обрана НЕ найбільш економічно вигідна пропозиція (за нез’ясованих причин)

Використані джерела інформації Вісник

Баланс у матеріалі -

ЄДР

Вісник

(+«Протокол про розкриття пропозицій конкурсних торгів»)

2) Участь пов’язаних осіб і можлива змова учасників: - переможець разом з 2ма іншими ЄДР учасниками зареєстровані за однією адресою в Донецьку - одна людина є співзасновником переможця та директором іншого учасника 3) Можлива участь фірм-сателітів (переможець регулярно вигравав тендери за участю інших учасників цього конкурсу) 1) Можливий хабар комісії (обрана НЕ найбільш економічно вигідна пропозиція (за нез’ясованих причин): дві російські компанії пропонували вдвічі дешевше, хоча довше на 1 день)

Вісник (+«Протокол про розкриття пропозицій конкурсних торгів»)

ТРЗ – транспортні засоби та комплектуючі, техобслуговування, транспортні послуги

141

№ Назва матеріалу, автор і місце публікації 4 «Могильов придумав свою Тендерну палату» О.Шалайський «Українська правда» http://www.pravda. com.ua/articles/201 1/03/2/5978156/ 5 «Тупо. Ще тупіше»

Сфера та предмет закупівлі ТРЗ

Сума закупівлі (грн) 133,7 млн

Замовник

Переможець

МВС

ДП «Форт»

1) 2,88 млн

Націонал ьний університ етдержав ної податков ої служби України

1) ТОВ «Міжрегіональ на фінансовоюридична академія»

1,1 мільйони номерів для авто

НЕР6 1) оренда приміщен ь для «Наші гроші» http://nashigroshi.or проживан g/2011/03/18/tupo- ня студентів sche-tupishe/

Кінцевий беніфеціарій «Форт» фірма МВС

Родина замовник а– ректора університ ету Петра Мельника

(НУДПС У) 6

«Покращення життя» привозит с собой Янукович. Лично» О.Шалайський «Обком» http://obkom.net.ua /articles/201103/30.1419.shtml

БУД

6 7

Управлін ня ЖКГ Єнакієвсь кої міської ради

ТОВ Не “Донасфальтоб визначен етон” ий

1) 119,76 млн

1) ДП «Спецагр олізинг» 2) «Державна продовол ьчо-зернова корпораці я України»

1) ТОВ «НВП Не «Білоцерківмаз визначен » ий

Ремонт доріг у м.Єнакієв о

ТЕХ7 1) 120 зернозбир «Наші гроші» альних http://nashigroshi.or комбайні g/2011/04/04/komb в ajneros/ 2) через купівлю послуги лізингу «Комбайнерос»

10 млн

2) 143 млн

2) ДП «Спецагролізи нг»

НЕР - нерухомість та оренда. ТЕХ – технологічне обладнання, комплектуючі та матеріали, технічне обслуговування

142

Виявлений журналістами спосіб махінації/ порушення Закону про ЗДЗ Виписування кваліфікаційних вимог під одного учасника (тобто фактично встановлення дискримінаційних вимог для учасників з можливою змовою між замовником і переможцем: вимоги виписані під патент переможця ще до того, як цей патент було отримано)

Пов’язані особи:

Використані джерела інформації Вісник (+ «Обґрунтування застосування процедури закупівлі в одного учасника») Наказ Держкомітету з питань технічного регулювання та споживчої політики Вісник

1) 100% статутного капіталу ТОВ переможця належить Максиму Петровичу Мельнику – сину ректора університету Петра Мельника. А директором фірми значиться Володимир Антипов, проректор з загально-організаційних питань податкового університету.

ЄДР

Порушення процедури закупівлі в одного учасника і можлива попередня домовленість між замовником і учасником: офіційне обґрунтування в тому, що попередні суми «освоєні неефективно», дороги неякісні, а з візитом до міста скоро приїде президент – тобто нічого спільного з ст..39.п2 ЗпДЗ)

Вісник

Порушення процедури закупівлі в одного учасника і можлива попередня домовленість між замовником і учасником з метою завищення ціни: 1) офіційне обґрунтування засноване на тому, що час збирати кукурудзу, а комбайнів не вистачає – тобто нічого спільного з ст..39.п2 ЗпДЗ) 2) на офіційному сайті постачальника вказана ціна 870тис.грн/шт., закупівля пройшла по 1млн/шт., під час другої процедури – по 1,2млн/шт)

143

Баланс у матеріалі -

(+«Обґрунтування застосування процедури закупівлі в одного учасника»))

Вісник (+ «Обґрунтування застосування процедури закупівлі в одного учасника»)

№ Назва матеріалу, автор і місце публікації 8 «Соціальна політика: їжа з наваром»

Сфера та предмет закупівлі ПХП8

ТЕХ

Сума закупівлі (грн) понад 70 млн.

Замовник

Понад 3,5 млрд

Понад 10 ТОВ різних «Газенерголізи вушільно- нг» видобувн их державнх підприєм ств

Послуги з забезпече 11.04.2011 ння харчуван «Наші гроші» ня дітей, які http://nashigroshi.or прожива g/2011/04/11/sotsia ють на lna-polityka-jizhaтериторія z-navarom/ х, постражд алих від Чорнобил ьської аварії.

«Путін з «єнакієвцями» влаштували вугільну гонку переозброєнь»

обладнан ня для вугільних шахт

«Наші гроші» http://nashigroshi.or g/2011/04/15/putinz-jenakijevtsyamyvlashtuvalyvuhilnu-honkupereozbrojen/ БУД додаткові 1 «Корупційне роботи 0 вогнище гасять будівницт грошима. Чи не ву лінії так?» трамваю в м.Києві «Наші гроші» http://nashigroshi.or g/2011/04/18/korup tsijne-vohnyschehasyat-hroshymachy-ne-tak/

Переможець

Міністерс ТОВ «Авіка» тво соціально ї політики

48 мільйонів гривень.

ПХП – харчова промисловість і громадське харчування

144

КП «Київпастранс »

Кінцевий беніфеціарій С. Іваненко (засновни к) і С. Ларіна (директор ), співзасно вника ще кількох компаній, від послуг однієї за невикона ння вимог контракту вже відмовил ося Міноборо ни Остання простеже на ланка «Торнато ре холдінг лімітед» (Кіпр) і «Бінкроф т ллп» (Великоб ританія) ВАТ «Трест «Київмісь кбуд-2»

Виявлений журналістами спосіб махінації/ порушення Закону про ЗДЗ Можлива попередня домовленість між замовником і учасником 1) перемогла НЕ найбільш економічно вигідна пропозиція (по всіх лотах були більш дешеві цінові пропозиції місцевих підприємств та кооперативів) 2) переможець не відповідав кваліфікаційним вимогам («в «Авіки» не вистачило ні транспорту, ні обладнання, ні інвентарю, ні поварів, щоб забезпечити харчуванням школярів» і вона в результаті почала пропонувати «підряди» іншим учасникам)

Використані джерела інформації Вісник

Баланс у матеріалі -

Офіційний сайт Міністерства оборони Інтев’ю з конкурентом фірми-переможця Реєстр судових рішень

3) директор фірми-переможця був засуджений за злочин, вчинений з корисливих мотивів (притягнуто до адміністративної відповідальності в жовтні 2010 за ухилення від сплати податків, строк погашення судимості – рік, на момент тендеру не пройшов) Можливе використання фірми-сателіта: переможець постійно вигравав конкурс від ТОВ «Укррослізинг» (Засновником «Укррослізингу» є кіпрський офшор «Укррослізинг сайпрус лімітед»)

Вісник

Карна справа про розкрадання грошей на будівництві лінії швидкісного трамваю з нанесення державі збитків на суму 23,6 млн грн. була порушена в січні, шахрайство в особливо крупних розмірах, створення злочинної організації, розтрата або заволодіння чужою власністю з використанням службового становища. завищення цін на щебінь і кріплення для шпал.

Вісник

Висновки держекспертизи техніко-економічного обґрунтування реконструкції

145

№ Назва матеріалу, автор і місце публікації 1 «Вышка для 1 Бойко» 27.05.2011 http://zn.ua/POLITI CS/vyshka_dlya_bo yko-81790.html «СБУ в помощь» http://zn.ua/POLITI CS/sbu_v_pomosch -82185.html

Сфера і предмет закупівлі ТЕХ

Сума закупівлі (грн) 3 млрд 202 млн 750 тис грн

Замовник

Переможець

ДП «Чорномо рнафрога з»

Highway Investment Processing LLP (Кардиф, Великобритані я)

1) 3,80 млн

Харківськ ий центр профтех освіти ДСЗУ

1) ТОВ «Віалмедіа»

самопідій мальна плавуча бурова (близько установка 400 млн Дол. США)

Кінцевий беніфеціарій Не визначен ий

«Вышка всевластия» 10.09. 2011 http://zn.ua/POLITI CS/vyshka_vsevlast iya-87602.html Всі: «Дзеркало тижня» О.Шалайський, Ю. Ніколов

1 2

«Безробітні годують клерків Добкіна мільйонами»

МЕБ і ТЕХ Харківськ ий центру «Наші гроші» профтех http://nashigroshi.or освіти g/2011/06/16/bezro ДСЗУ bitni-hoduyut1) klerkiv-dobkinaпридбанн miljonamy/ я меблів 2) металооб робних верстатів

2) 39,99 млн

146

2) ТОВ «Харківські геоінформацій ні системи»

Чиновник и Харківськ ої ОДА: керівник юридичн ого відділу і керівник апарату Харківськ ої ОДА

Виявлений журналістами спосіб махінації/ порушення Закону про ЗДЗ

Використані джерела інформації

1) Учасники торгів – пов’язані особи: компанія-засновник фірмипереможця та компанія-засновник її єдиного на конкурсі конкурента (через кілька рівнів офшорних компаній) мають одного директора

- Вісник - Звіт про результати проведення процедур відкритих і дво-ступеневих торгів (мінімальна різниця в ціні та днях постачання) - Пошук Гугл (по зображеннях – виявив марку вишки) - Сайт компанії-переможця (виявив, що він український, а не ірланський) - Інтернет-база британських компаній; Інтернет-база компаній Нової Зеландії (засновники і директори) - Результати аудиту уряду Ю.Тимошенко (імена директорів фірм-засновників перможця) - Оф. Сайт виробників та їхніх клієнтів (реальна ціну установки) - сайт «5 каналу» (платіжні документи «Чорономорнафтогазу» Highway investment processing по вишці – за версією НАК «Нафтогаз») - (ВВ) відповідь на запит в ДФІ (платіжні документи, які підтверджують ціну в 400млн.дол.) - відповідь на запит в Міненерговугілля (нібито в ціну входить доставки) - тендерна документація (доставка – за рахунок замовника)

2) Попередня змова учасників з метою завищення ціни (400 млн дол. замість реальної ціни – 284,5 млн дол.) 3) Кваліфікаційні вимоги фактично виписані під одного учасника (установка 2010-2011 року, їх виготовляють 2 роки одну, зазвичай уже під замовлення, тому в 2011 році така установка взагалі могла бути тільки 1)

Пов’язані особи: і можлива попередня домовленість між замовником і переможцями в обох випадках: 1) власником компанії-засновника фірми-переможця є керівник юридичного відділу Харківської ОДА.

Вісник

Баланс у матеріалі

+ Зам.пред. голови НАК «Нафтогаз » Вадим Чупрун (взято з ефіру «5 каналу»):

Офіційний сайт Харківського центру профтех освіти Держслужби зайнятості України (розділ Державні закупівлі)

2) Власником фірми-переможця є заступник з організаційно-правових питань – керівник апарату Харківської ОДА. (згідно з законом «Про зайнятість населення» місцеві центри зайнятості та інші органи ДСЗ підпорядковуються Міністерству праці та відповідним органам місцевої державної адміністрації). 147

№ Назва матеріалу, автор і місце публікації 1 «Цукрові магнати 3 Аграрного фонду»

Сума закупівлі (грн.) 813,45 млн

Замовник

Переможець

Аграрний фонд України

5 компаній

1 4

«Епоха Боричевого буріння 13,85 млн геологор току» озвідува льної «Наші гроші» свердлов http://nashigroshi.or ини №1 g/2011/08/26/pidze mellya-dzharty/

НАК «Надра України»

з ТОВ «Голден Деррік»

Не визначен ий

1 5

«Професійний заробітчанин Балога»

ДП «Об’єднан а дирекція будівницт ва водогоспо дарських об’єктів Закарпатс ької області».

1) ВАТ «Хустська ПМК-240»

2) родина глави МНС В.Балоги

«Наші гроші» http://nashigroshi.or g/2011/06/29/tsukro vi-mahnatyahrarnoho-fondu/

Сергій Головньов, «Наші Гроші» http://nashigroshi.or g/2011/09/26/profes ijnyj-zarobitchanynbaloha/

Сфера і предмет закупівлі ПХП9 5700 тон буряков ого цукрупіску

БУД

1) 29,20 млн

1) захист від 2) 23,57 затоплен млн ня 2) реконстр укція дамб в та захист від затоплен ня

148

2) ПАТ «Мукачівська ПМК № 77»

Кінцевий беніфеціарій Не визначен ий

Виявлений журналістами спосіб махінації/ порушення Закону про ЗДЗ 1) Попередня змова учасників з метою завищення ціни:

Джерела, використані в ході розслідування

Баланс у матеріалі

Вісник

- УСІ переможці вказали однакову ціну 8,5грн/кг - УСІ решта учасників вказали ціну 8,7гнр/кг - при цьому два тижні до того АФ направив в Крим для стабілізації цінової ситуації цукор по 7,78 грн./кг 2) Два переможці – пов’язані особи (донецькі ТОВ «Украгро-5» і ТОВ «Мар’їнський укрпромзбут» мають одного засновника – ТОВ «Сінтезпродсервіс». 1) Пов’язані особи: замовник є власником третини статутного капіталу переможця

ЄДР 2) Конкурент переможця – ТОВ «Кантарус» може бути підставною фірмою (статутний фонд 51 тис грн. і прописка в одній з київських квартир на бульварі Кіквідзе і відсутність бодай-якого сайту – навряд чи ця фірма може відповідати елементарним кваліфікаційним вимогам по бурінню свердловин

Гугл – загальний пошук

Вісник

Пов’язані особи: ДП-замовник очолює депутат Закарпатської облради від «Єдиного центру» Ростислав Федів.

База даних ДКЦПФР (Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку) – про засновників фірмучасників

1) більше половини акцій переможця належать сім’ї В.Попадинця, який є членом «Єдиного центру» (замовник і переможець перебувають під спільним контролем) 2) фірма-переможець є сімейним бізнесом глави МНС і лідера «Єдиного центру» Віктора Балоги. (70% акцій акумулювали брат міністра (26%) та родички міністра –у власності яких по 23% акцій). Тобто замовник знаходиться під прямим контролем переможця

149

№ Назва матеріалу, автор і місце публікації 1 «Две вышки 6 «Нафтогаза». «Юнона и Авось»

Сфера і предмет закупівлі ТЕХ

1 7

Просуван ня сайту «Укрпош ти» в мережі Інтернет

самопідій мальна http://zn.ua/POLITI плавуча CS/dve_vyshki_naf бурова togaza_yunona_i_a установка vos-90051.html

«Google і Facebook на службі у Макіївки» «Наші гроші» http://nashigroshi.o rg/2011/11/15/goog le-i-facebook-nasluzhbi-umakijivky/

Сума закупівлі (грн.) 399,8 млн. долл.

Замовник

Переможець

ДП «Чорномо рнафрога з»

Rigas Kugu (АО «Рижская судоверфь», Латвия)

993 тис.

Українськ ТОВ е «Експертцентр державне -М» (Макіївка) підприєм ство поштовог о зв’язку «Укрпош та»

150

Кінцевий беніфеціарій Не виявлений

Не виявлений

Виявлений журналістами спосіб махінації/ порушення Закону про ЗДЗ 1) Можлива змова учасників або учасників з замовником з метою завищення ціни: вишка така ж, як і в попередній раз, і знаову за неї заплатили на 15 млн більше

Джерела, використані в ході розслідування Вісник

Баланс у матеріалі -

(+ уся тендерна документація, з технічними вимогами)

2) Невідповідність переможця кваліфікаційним вимогам (судноверф ремонтує човни, а не будує бурильні установки). Можливо, компанія використана в якості прокладки. 3) Виписування технічних вимог до вишки під одного учасника Можлива попередня змова учасників з метою завищення ціни:

Вісник ЄДР

1) переможець виграв тендер на майже 120тис. дол. США, хоча насправді подібні послуги коштують кілька тисяч)

Експерти з СЕО

2) мінімальний розрив між учасниками конкурсу (пропоновані ціни – 997, 990 і 993тис.грн)

151

Додаток Б: Контент-аналіз розслідувань, проведених журналістами проекту «Центр журналістських розслідувань» № Назва матеріалу, автор і місце публікації

Сфера і предмет закупівл і «В Крыму грядет БУД тендерная 1) ремонт лихорадка» http://investigator. доріг в трьох org.ua/articles/991 містах: 4/ Сімфероп

Сума Замовн Переможець закупівл ик і (грн.)

Кінцевий беніфеціарій

1) 130 млн

ПП «Стройцентр 2» (зареєстрова на в м.Сімферопо лі, але фактично там не знаходиться)

Не виявлени й

Головн е управл іння капіта льного будівн ицтва при Раді мініст рів АР Крим

2) 19 млн

оль, Керч, Алушта

«Пилорама» http://investigator. org.ua/articles/112 2) Реконст 04/ рукція пологов «Наказание ого неотвратимо?» http://investigator. будинку org.ua/articles/139 в м.Ялта

(Голов УКБ)

22/ (усе – Сергій Мокрушин) Програма «Вопрос национальной безопасности» за 7.06.11 http://investigator. org.ua/vnb/11282/

152

(офіційно Засновни ком фірми вказаний Павло Міхєєнко з Донецька )

Виявлений журналістами спосіб махінації/ порушення Закону про ЗДЗ

Джерела, використані в ході розслідування

Баланс у матеріалі

Тендер виграє фірма-прокладка (підставна),

Вісник державних закупівель (сайт)

1) яка не відповідає кваліфікаційним кваліфікаційних вимогам Закону про ДЗ і

ЄДР (2тис. уставного фонду)

2) не має ні відповідної матеріально-технічної бази

Особисте спостереження (- відсутність фірми як за юридичною, так і нібито фізичною адресою, яку вказав зам директора, - використання підрядників і відсутність власної техніки - неякісне виконання попередніх робіт робіт

3) ні досвіду виконання подібних замовлень (принаймні якісного і вчасного)

Інтерв’ю з зам.директором фірми (спроба вияснити де ж ця фірма і який у неї досвід) Єдиний державний реєстр судових рішень Сайт главУКСа

153

Зам.директора фірмиперможця

№ Назва матеріалу, автор і місце публікації

Сфера і предмет закупівлі

Сума закупівлі (грн.)

Замовн ик

Переможець

Кінцевий беніфеціарій

БУД

Не вказано

Голов УКБ

«АРК-Строй - 2»

Не виявлени й

ООО «СК УКБ Симфе Консольрополь Строй ЛТД» ської міськр ади

Не виявлени й

«Бюджетный подряд» Сергій Мокрушин http://investigator. org.ua/articles/193 45/ «Дети – это святое?»: осваивая миллионы… Тетяна Курманова http://investigator. org.ua/articles/206 48/

Більше десятка підрядів – від ремонту доріг до будівни цтва котельні

Телепрограмма «Вопрос национальной безопасности». 13.09.2011 http://investigator. org.ua/vnb/19299/

«И снова «Консоль» Юлія Червона

близько 4 млн капремо 227 тис нт на http://pda.investiga централ tor.org.ua/articles/ ьному проспек 24873/ ті м. Сімферо поля БУД

154

Виявлений журналістами спосіб махінації/ порушення Закону про ЗДЗ Тендер виграє фірма-прокладка (підставна), 1) яка не відповідає кваліфікаційним кваліфікаційних вимогам Закону про ДЗ і 2) не має фінансової спроможності (уставний фонд 100грн, наявність техніки підтвердити не змогли)

Джерела, використані в ході розслідування

Баланс у матеріалі

Вісник

Виписка з ЄДР (статутний фонд)

Керівництво фірмипереможця

Замдиректор фірми Директор фірми Директор фірмиконкурента, якого, за його словами, не допускали до тендера Працівники садка, котрому фірма по тендеру почала і так і не добудувала котельню + Особисте спостереження там же (неякісне виконання роботи – теплоізоляція прикручена до труби скотчем)

Можлива змова між замовником і переможцем: 1) не дочікуючись підписання договору, вже розпочали роботи 2) можлива попередня змова учасників конкурсу з метою завищення ціни ( тобто про ціну саме нічого не відомо, але роботи по факту проводить фірма, що програла, тобто класична схема «фірма-сателіт» )

Вісник Особисте спостереження Робітники-ремонтники на об’єкті

155

№ Назва матеріалу,

Сфера і предмет закупівлі

БУД

автор і місце публікації

«Дети – это святое?»: Драгоценная школа» Сергій Мокрушин http://investigato r.org.ua/articles/ 25646/ Програма «Вопрос национальной безопасности» за 22.11.2011. http://investigato r.org.ua/vnb/256 64

Сума закупівлі (грн.)

Замовн ик

1) Майже Голов 30 млн. (в УКБ додаток 1) Будівни до 53 в минулому цтво школи в році, на с.Ленін які не спромогли о (Крим) ся закінчити) 2) будівни 2) 3,5 млн цтво котельн для неї

Голов тендер УКБ було Реконст проведено лише на рукція централ частину робіт ьної близько 5 вулиці Лабиринтами «Стройки года» м.Сімфе млн 750 http://investigato рополя тис r.org.ua/articles/ – вул.Гор (Але: 13706/ На сайті ького міськради «Горький» бюджетна ремонт улицы стаття і у Горького відповіді http://investigato на запит r.org.ua/articles/ 14206/

Ужасы нашего городка. http://investigato r.org.ua/articles/ 13436/

БУД

156

Переможець

Кінцевий беніфеці

1) ООО «СК КонсольСтрой ЛТД»

ООО «СК КонсольСтрой ЛТД» пов’язую ть зі спікером ВРУ АРК В.Конста нтіновим

2) фірма «Комфорт»

Фірма «комфорт »частина її «матрьош ки»

ООО «СК КонсольСтрой ЛТД»

ООО «СК КонсольСтрой ЛТД» пов’язую ть зі спікером ВРУ АРК В.Конста нтіновим

Виявлений журналістами спосіб махінації/ порушення Закону про ЗДЗ Пов'язані особи в обох випадках ( + «фірми сателіти») 1) в конкурсі брали участь ООО «СК Консоль-Строй ЛТД» и «Южгидроспецстрой», фірми за реєстровані за однією адресою, також засновником другої є ООО «Реал эстейт» - за твердженням журналістів «учредитель целой плеяды фирм из «консолевской матрешки».

Джерела, використані в Баланс у ході розслідування матеріалі Вісник

+ Замовник

Начальник ГоловУКБ Вадим Мороз ЄДР

2) в конкурсі брали участь «Комфорт», за твердженням журналістів «из «Консолевской» матершки» і «Южгидроспецстрой», походження котрої – див. вище 3) «Консоль» має борг в 1,5 млн грн. за землю (стаття – по виплаті податків та обов’язкових платежів) Спочатку: - «розпил» на до тендерні суми з метою уникнення процедури держзакупівлі

Вісник

Сайт ГлавУКБ

Замовник

Сайт міськради Далі: - можлива змова між замовником і переможцем, оскільки роботи почали задовго до того, як був оголошений тендер - участь і перемога у тендері компанії з заборгованістю по обов’язковим платежам («Консоль» має борг в 1,5 млн грн. за землю)

Інтерв’ю з начальником УКБ Сімферопольскої міськради О.Окуневским Проектно-кошторисна документація і списоку запланованих робіт (за запитом в ГоловУКБ) Запит в генпрокуратуру по 157

Улица Горького: что называть вандализмом? http://investigato r.org.ua/articles/ 18364/

прокурат ури м.Сімфер ополя – вже близько 15 млн грн.

В Симферополе – сенсация… http://investigato r.org.ua/articles/ 19695/ Улица Горького: ремонт памятников архитектуры. Без «Баяна» http://investigato r.org.ua/articles/ 22550/ http://investigato r.org.ua/articles/ 23560/ Бюджетный подряд http://investigato r.org.ua/articles/ 19345/ Телепрограмма «Вопрос национальной безопасности». 13.09.2011 http://investigato r.org.ua/vnb/192 99/

158

«розпилюванню на до тендерні суми Представники фірмпідрядників і інших «ремонтників» горсвет і Кримкомуненерго Особисте спостереження Мешканці вулиці та робітники-ремонтники

159

№ Назва матеріалу, автор і місце публікації 6 Битва «Богданов» 27.07.2011 Сергій Мокрушин

Сфера і предмет закупівлі

Сума закупівлі (грн.)

150 млн 56 тролейбус ів

Замовн Переможець ик Мініст ерство регіон альног о розвит ку та ЖКХ АРК Крим

http://investigato r.org.ua/articles/ 15033/

160

Кінцевий беніфеціа рій

«Автосбороч ПАТ «Богдан ный завод №1» Моторс» (дочірнє підприємств о ПАТ «Богдан Моторс» )

Виявлений журналістами спосіб махінації/ порушення Закону про ЗДЗ 1) участь і перемога фірми, яка знаходиться у процесі визнання банкротства 2) участь пов’язаних осіб по схемі «матрьошки»: переможець «Автосборочный завод №1» та інший учасник ООО «БогданЛизинг» входять до складу корпорації «Богдан» («перебуває під спільним контролем з таким учасником процедури закупівлі»)

Джерела, використані в Баланс у ході розслідування матеріалі «Вісник»

Сходили на розкриття квалпропозицій (чому беруть участь 2 схожі навіть за назвою компанії)

Замовник

Міністр регіонального розвитку та ЖКХ АРК Крим (те саме) Офіційні сайти компаній-учасників торгів (хто чий власник) (які тролейбуси закуповувалися)

161