Корба Галина - диплом, 2011 by ukma journalist

Національний університет «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» Магістерська програма «Журналістика»

ВИСВІТЛЕННЯ ГРУЗИНСЬКОГО КОНФЛІКТУ 2008 РОКУ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА ПОЛЬСЬКІЙ ЩОДЕННІЙ ПРЕСІ

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики Корби Галини Ігорівни

Науковий керівник магістр журналістики, старший викладач «Могилянської школи журналістики» Дмитро Губенко

Київ-2011

Зміст І. ВСТУП…………………………………………………………………....3 ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА Розділ 1. Огляд літератури 1.1. Військові конфлікти у медіа: етичний вимір……………8 1.2. Критика українських та польських ЗМК у контексті висвітлення ними збройних протистоянь……………………………………..16 1.3. Конфлікт у Грузії – перебіг та історичні передумови 1.3.1. Історичні передумови конфлікту………………...26 1.3.2. Перебіг конфлікту…………………………………29 Розділ 2. Якісний контент-аналіз як основний метод дослідження 2.1. Теоретичний огляд методу………………………………33 2.2. Обґрунтування вибору об’єктів дослідження………….42 Розділ 3. Результати дослідження: Співвідношення жанрових та концептуальних відмінностей публікацій в українських та польських виданнях………………………………………………………………………….48 ІІІ. ВИСНОВКИ…………………………………………………………...59 IV. БІБЛІОГРАФІЯ……………………………………………………….64 V. ДОДАТКИ……………………………………………………………...71

Вступ Геополітичну ситуацію в сучасному світі не можна назвати стабільною: міжнаціональні суперечності, територіальні конфлікти, миротворчі операції тощо повсякчас виникають в різних точках земної кулі. Обов’язок журналіста – висвітлювати

події в «гарячих точках» з достатнім

професіоналізмом, не виходячи за рамки загальних норм етики та безсторонності подачі військових конфліктів. У цій науковій роботі ми порівняли польський та український досвід висвітлення російсько-грузинського конфлікту 2008 року, як такого, що однаково сильно

зачіпає

інтереси як польської, так і української

громадськості, оскільки відбувається на пострадянському просторі та за участі Росії. На нашу думку, досвід Польщі в цьому питанні особливо цікавий Україні, оскільки це колишня країна соцтабору, яка пройшла шлях реформ і змін, успішно інтегрувалася в Європейський Союз і прийняла той спосіб життя, до якого Україна має намір прийти, притримуючись у зовнішній політиці вектора, спрямованого на євроінтеграцію. Об’єктом досліджень ми обрали сучасну польську та українську щоденну пресу. Першу ми розглядали на прикладах найбільш читабельних та якісних щоденних видань у країні «Gazeta Wyborcza» та «Rzeczpospolita». Якщо говорити про українську пресу, за зразки для порівняння ми обрали «День» та «Сегодня» - щоденні часописи, які також позиціонують себе як якісні. Перелічені українські та польські видання досліджено на предмет висвітлення в них російсько-грузинського конфлікту 2008 року. Нас цікавила, передусім, специфіка концептуальної подачі інформації щодо цього протистояння в польських та український медіа в контексті політичних зацікавлень та упереджень соціумів цих країн. 3

Мета

дослідження:

здійснити

аналіз

відображення

російсько-

грузинського конфлікту у площині досвіду польських та українських щоденних видань. Основні завдання: розглянути матеріали, що висвітлюють цей конфлікт у польських та українських медіа в контексті загальноприйнятих морально-етичних норм висвітлення військових конфліктів, виявивши, таким чином, їхню відповідність чи невідповідність наведеним принципам; на прикладах з преси розкрити основні риси подачі подій в Грузії під час перебігу цього протистояння, притаманні польським та українським виданням; виявити основні принципи та закономірності, а також ідеологічноконцептуальні відмінності у позиціонуванні конфлікту в цих часописах. Головною методологією, якою ми послуговувались при здійсненні цього дослідження, є якісний контент-аналіз. Оскільки, на нашу думку, саме цей інструмент найбільш адекватно здатний допомогти оцінити ключові відмінності у концептуальному висвітленні конфлікту в українській та польській пресі, простежити основні тенденції та закономірності. Хронологічні рамки дослідження охоплюють матеріали, опубліковані на шпальтах перелічених видань у період з 8 по 30 серпня 2008 року. В процесі дослідження ми намагалися відповісти на дослідницьке питання: якими є ключові відмінності у висвітленні російсько-грузинського конфлікту 2008 року польськими та українськими щоденними виданнями? Актуальність

дослідження

полягає,

передусім,

близькості

досліджуваних об’єктів. Адже польська ментальність більш споріднена із українською, аніж західноєвропейська, йдеться, передусім, про географічну близькість та про суміжність зовнішньополітичних пріоритетів. Тож через порівняльний аналіз ми можемо виявити ключові концептуальні відмінності висвітлення військових протистоянь у польській та українській пресі. Таким чином, ми визначаємо розбіжності у ідеологічних позиціях польського та українського соціумів стосовно конфліктних та контроверсійних подій у сучасній геополітиці 4

Новизна роботи полягає в тому, що подібних досліджень польських публікацій на тему військових конфліктів в Україні немає. Аналіз базується на першоджерелах, видані переклади яких в Україні майже не представлені. Це не лише матеріали аналізованих видань, але також праці польських дослідників, які не настільки широко використовують в Україні, як праці інших західних фахівців – американських, британських, французьких, російських. Окрім того, йдеться про збройне протистояння максимально наближене в часі, а саме – російсько-грузинський конфлікт (серпень 2008 року).

Тож

наше

дослідження

базується

на

власних

оцінках

від

безпосередньо нами ж опрацьованих першоджерел. Якщо говорити про рівень розробки теми, то залежить він передусім від того, в контексті якої країни його розглядати. В Польщі висвітлення військових конфліктів в пресі користується належною увагою з боку дослідників, зокрема, до таких належать використані нами дослідження Томаша Кравчика та Марчіна Полєтило. Щодо України, то досліджень, що стосуються теми «гарячих точок» в площині сучасної польської преси немає. Як немає також порівняння польської та української преси в цьому контексті. Хоча наявні подібні дослідження суто українського контенту щодо висвітлення конфлікту у Грузії. Втім, зазвичай, вони обмежені аналізом лише українського продукту або ж концентруються виключно на телебаченні – як в дослідженні, здійснюваному компанією ProMova. Виконана робота має практичне значення, зокрема, для українських журналістів-міжнародників. Вона розкриває основні тенденції в українських та польських матеріалах про військові конфлікти, виявляє їхні вади і переваги, дозволяє скласти уявлення про них з погляду образної цінності та концептуальної

спрямованості.

Ґрунтуючись

на

аналізі

конкретних

практичних прикладів, наше дослідження виявляє рівень їхньої відповідності міжнародним нормам висвітлення подій у «гарячих точках», формулює основні чинники, що впливають на актуальний стан польської та української преси. 5

Зваживши на всі перераховані тези, ми можемо з упевненістю стверджувати, що, через порівняльний аналіз досвідів, польські та українські журналісти-міжнародники можуть уникнути багатьох помилок і позбутись хиб, що найчастіше зустрічаються при висвітленні ними військових конфліктів. Натомість, з точки зору реципієнтів інформації, для аудиторії важливо знати з якими упередженнями та концептуальними спрямуваннями вона може зіткнутись при читанні того чи іншого видання. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та додатків. Перший розділ: формулює основні принципи роботи військових кореспондентів

на

базі

синтезу

морально-етичних

норм

діяльності

журналістів, що висвітлюють події в «гарячих точках», які пропонують українські, польські, російські та американські дослідники, а також міжнародні та місцеві кодекси етичних норм журналістів. Розділ також містить критичні дослідження стану висвітлення військових конфліктів та міжнародної тематики загалом в українських та польських медіа. Крім того, в розділі

пропонується

огляд

передісторії

російсько-грузинського

протистояння та безпосередньо перебіг конфлікту 8-12 серпня 2008 року. Другий розділ: містить аналіз використаної нами методології. А саме: теоретичний огляд методу контент-аналіз та його практичне застосування в роботі: обґрунтування вибірки, механізм застосування тощо. Третій розділ: представляє безпосередні результати аналізу, розкриває основні відмінності притаманні матеріалам, присвяченим висвітленню цього конфлікту в українських та польських щоденних виданнях: «День» та «Сегодня» і «Rzeczpospolita» та «Gazeta Wyborcza». На конкретних прикладах

публікацій

визначає

низку

концептуально-ідеологічних

відмінностей та розбіжностей у формі подачі матеріалу, що стосується російсько-грузинського конфлікту. У контексті дослідження ми намагались з’ясувати основні риси властиві українським та польським виданням сьогодні. Розкрити їхні вади і 6

переваги та обґрунтувати результати дослідження за допомогою конкретних прикладів з опрацьованої преси.

Розділ І. Огляд літератури 1.1. Військові конфлікти у медіа: етичний вимір Робота

медіа

вимагає

від

журналіста

відповідальності,

поінформованості і виваженості у висловлюваннях. Особливо коли йдеться про міжнародну журналістику. Адже висвітлення резонансних подій, формує в аудиторії бачення, сприйняття і розуміння загальної геополітичної ситуації в світі. Для журналістів масова комунікація є сенсом, змістом, сферою їх життєдіяльності. Професійні робітники різних сфер журналістики стали автономною силою, яка формує політичну орієнтацію та визначає пріоритетність проблем. Влада медіа в передових суспільствах має достатньо важелів для впливу на ієрархію національних пріоритетів чи навіть її зміну [75]. Політичні, ідеологічні та геополітичні погляди формуються у значної частини суспільства виключно на основі комунікацій. Медіа-образ фактично стає атомарним синтезом, в якому зосереджено відразу декілька підходів: етнічний, культурний, ідеологічний, політичний. Інформаційний репортаж з гарячої точки, про яку нічого не відомо, наприклад, мешканцю Капітолія, повинен за обмежений період часу представити географічний, історичний, релігійний, економічний, культурний, етнічний профіль регіону, а також розставити акценти згідно з вузько заданою політичною метою. Таким чином, професія журналіста (особливо тележурналіста) зближується з професією геополітика. Мас-медіа в сучасному суспільстві відіграють не лише допоміжну роль, як раніше, але й стають могутнім самостійним фактором, здатним створити сильний вплив на історичну долю народу [46]. Томаш

Кравчик,

доктор

гуманітарних

наук

Вроцлавського

університету, говорить з цього приводу, що кожна людина має визначені політичні погляди, так само як і визначені моральні цінності. Це також 8

стосується і журналістів. Але, виконуючи свій обов’язок, вони повинні дбати, щоб їх погляди і цінності не мали впливу на їх роль в суспільстві. Від них вимагають ставити професіоналізм і журналістську етику вище своїх особистих вподобань. Та все-таки вони – люди, всього лише і навіть занадто. Чи нам це подобається, чи ні, але індивідуальні переконання журналіста впливають, принаймні, на несвідомому рівні, на те, як він виконує свої професійні обов’язки. Адже не так вже і просто, якщо тільки це взагалі можливо, відділитися від іманентної частини свого єства: від власної вразливості і способу розуміння світу [16; 316]. У

випадку

висвітлення

кризових

та

конфліктних

ситуацій

глобальному медійному вимірі, вимоги до журналіста стають ще вищими. Адже, коли йдеться про політику сили у реалізації власних політичних інтересів країни, помилки журналіста це не лише дезінформування та викривлення світоглядного сприйняття інформації у реципієнтів, це ризик перетворитись на рупор пропаганди, вплив якої може негативно вплинути на долю народів, цілісність держав та дотримання прав людини у зоні конфлікту. Сьогодні в розвинених державах будь-яка дія неможлива без відповідної

інформаційної

підготовки.

Війни

повинні

виглядати

справедливими, ворог – найбільш жорстоким, власні воїни – справжніми героями [63]. Військовий конфлікт – це завжди стан стресу. Тож саме в процесі збору інформації під час воєнних дій найчастіше виникають етичні колізії. Журналістів часто звинувачують в тому, що їх повідомлення роздмухують конфлікт, тому і лунають заклики щодо застосування цензури у висвітленні воєнних дій. Однак експерти переконані, що замовчування конфлікту призведе до заповнення інформаційної ніші чутками, неперевіреною інформацією, а ЗМІ натомість втратять довіру аудиторії [50]. Відтак, коли йдеться про екстремальну журналістику, репортер стикається з низкою дилем. 9

Чи слід журналісту підтримувати уряд своєї держави, якщо він

веде війну? 9

Чи описувати всі факти незалежно від того, які наслідки це може

мати? 9

Чи слід погоджуватись з обмеженнями, які впроваджують

збройні сили, що беруть участь в конфлікті, щоб працювати на територіях бойових дій? 9

Що більш пріоритетне: самоцензура чи висвітлення всіх

негативних сторін війни? 9

Чи можуть медіа закликати громадськість до захисту прав

людини, висвітлюючи військовий конфлікт? 9

Як розпізнавати етичні проблеми у зв'язку з модифікацією самого

поняття «війна» [52]. Американський дослідник у галузі медіаправа та медіаетики Луїс Дей вважає, що у випадках, коли йдеться про екстремальну журналістику (висвітлення військових конфліктів, терактів та злочинів), медіа можуть відігравати роль каталізатора антисоціальної поведінки у суспільстві. Головною причиною такої взаємодії він вважає халатність, до якої відноситься: ¾

Підтакування хворобливій цікавості аудиторії (через розміщення

про вокативних та надмірно натуралістичних ілюстративних матеріалів і описів); ¾

Надмірна деталізація (у випадках, коли йдеться про злочини, щоб

зацікавлені особи змогли використати цю інформацію як майбутній сценарій для себе); ¾

Заохочення до агресії (коли йдеться про терористичні акти, медіа

фактично

здійснюють

рекламу

зловмисникам,

інформаційну підтримку їхніх дій) [20].

через

постійну

Щоб спростити вирішення етичних дилем у випадках, коли йдеться про екстремальні та конфліктні ситуації, американський дослідник Патрік Лі Плезанс радить журналістам послуговуватись правилом зменшення шкоди. На думку науковця, поняття «шкода» має досить абстрактний характер, та попри те, зажди слід розділяти шкоду, якої слід уникати та шкоду, яка необхідна в силу свого особливого значення для суспільства та блага для більшості. Дії, які можна вважати «шкідливими»: •

Недвозначно перешкоджають чиїмось інтересам;

•

Принижують людську гідність;

•

Не несуть жодної суспільної користі, не перешкоджають різного

роду зловживанням. Натомість, дії які можна вважати не «шкідливими»: •

Ображають, дратують чи ранять чиїсь почуття;

•

Шокують, злять чи присоромлюють когось [20].

У випадках, коли йдеться про висвітлення війни, а отже теми, яка є найбільш ризикованою з точки зору можливої шкоди та етичних ризиків, американський професор Ричард Кібл радить журналістам пам’ятати: ¾

люди, які пережили фізичний біль чи стрес часто не пам'ятають

всі деталі, отже, не можуть дати повноцінне інтерв’ю; ¾

інформуйте людей про те, що ви – журналіст, коли ставите

питання та отримайте згоду на згадування їх імен в публікаціях; ¾

слідкуйте за мовою, коли пишете про трагічні події, ставте себе

на місце героїв статті, не смакуйте зайвими подробицями і деталями; ¾

щоразу питайте себе: навіщо я пишу про це? яка мета публікації?

[52]. Втім, проблеми етичності медіа хвилюють не лише західних дослідників. Паралельно з усвідомленням ролі вільних та незалежних ЗМК в розбудові

демократії

Україні,

підвищується 11

інтерес

до

засобів

саморегуляції в журналістиці, як у світовій, так і в українській. Найчастіше цей інтерес є доволі обмеженим і, нерідко, супроводжується посиланнями на економічну і громадянську незрілість українського суспільства. Проте навіть за цих умов провадяться дослідження, що спонукають до більш ретельного вивчення загальносвітових і суто українських тенденцій [64]. Про значення освіченості українських журналістів в питаннях професійної етики говорить також дослідниця Ганна Хлистун. Вона виділяє саморегуляцію ЗМК як необхідний елемент легітимного функціонування українських політичних процесів. Тому необхідна особлива підтримка етичної освіти журналістів у вищих навчальних закладах, оскільки лише за цієї умови можливим є формування високих особистих етичних принципів і стандартів [75]. Велику

увагу

етичній

компетентності

майбутніх

журналістів

приділяють також дослідники Валерій Іванов і Володимир Сердюк – автори підручника «Журналістська етика». Екстремальній журналістиці загалом та висвітленню військових конфліктів зокрема, вони присвячують окремий розділ, де пропонують низку порад для журналістів-практиків. ¾

Журналіст має подавати всю важливу інформацію, яку він

здобув, відділяти факти від оцінок. При цьому слід чітко усвідомлювати, де закінчується право на інформацію і починається право на безпеку. ¾

Журналіст має уникати прийомів, що посилюють емоційний

вплив на аудиторію та підсвідомо формують певну думку (натуралізм при описуванні вбитих і поранених, героїзацію однієї зі сторін конфлікту, мізерізацію іншої, індивідуалізацію діючих осіб лише одного табору, деперсоналізацію втрат, символізацію військових регалій, глобалізацію конфлікту, демонізацію однієї зі сторін, сакралізацію іншої, заклики до солідарності, викладення тенденційно дібраних і вирваних з контексту фактів тощо). ¾

Завданням журналістів, які збирають інформацію в умовах

воєнних дій, є точне і достовірне інформування своєї аудиторії. 12

Слід обережно ставитися до інформації, яку надають військові,

перевіряти її, а, якщо це неможливо, наголошувати на тому, що інформація надійшла від офіційного джерела. ¾

Медіа зобов’язані відмовлятися від показу поранених або

мертвих вояків та поширення особистої інформації про них [50]. Свої застереження щодо висвітлення збройних протистоянь пропонує також Дослідницька група Російсько-американського прес-центру. •

Слід уникати іронії, підкреслюючи невідповідність офіційних

заяв реальності, адже це породжує цинічне ставлення до трагічних подій. Цю саму позицію висловив польський публіцист Ришард Капушчінский: «Цинік не може бути військовим кореспондентом чи кореспондентом з-за кордону. Ця професія, ця мета, передбачає певне розуміння людської біди, вимагає симпатії до людей» [12; 229]. •

Необхідно обов’язково називати джерела інформації, частіше

писати про умови роботи журналіста, повідомляти про випадки тиску на журналіста з обох сторін конфлікту. •

Відсутність будь-якого цензурування та пропаганди [71].

Окремої уваги заслуговують професійні кодекси з етики. В Україні таких кодексів діє два: Кодекс професійної етики українського журналіста від Національної спілки журналістів України та Етичний кодекс українського журналіста від Комісії з журналістської етики. Дослідниця Оксана Приходько вважає, що вже сам факт існування двох кодексів ускладнює саморегуляцію для ЗМК. В ідеальному варіанті кодекс має бути тільки один, і його повинні визнавати усі журналісти. В разі існування кількох таких кодексів рекомендовано працювати над їхнім об'єднанням [64]. Втім, важливішою є не кількість, а повнота. Можливість кодексу прорахувати якомога більшу кількість можливих ризикованих ситуацій та регламентувати згідно із професійними нормами діяльність журналістів. Жоден з кодексів не містить вказівок щодо висвітлення військових конфлікту 13

чи будь-якого силового протистояння ані в Україні, ані за її межами. Йдеться про загальні категорії – ніхто не може бути дискримінований через мову, стать, національність, журналіст має протистояти екстремізму, уникати ненормативної лексики, бути толерантним [55]. У Польщі, де також немає єдиних етичних норм, вже в першому офіційному Етичному кодексі журналістів, який прийняли у вересні 1991 року, йдеться про неприпустимість публікації матеріалів, які містять пропаганду війни та глумляться над патріотичними почуттями людини [47]. Втім, конкретних вказівок та рекомендацій щодо висвітлення військових конфліктів тут також немає. Серед найбільш повно прописаних етичних норм Редакційні настанови БІ-БІ-СІ. Серед усіх можливих конфліктів інтересів розділ присвячений війні займає окремий підрозділ. •

повідомлення мають дати ясно зрозуміти, звідки надійшла

інформація, зокрема, за наявності суперечливих заяв. Мають бути позначені джерела інформації і матеріали третіх сторін. •

необхідно повідомляти про правила оприлюднення інформації,

зазначати чи піддають повідомлення цензурі або контролю. •

Тон повідомлень має таке ж важливе значення, як і їх надійність.

•

слід поважати людську гідність, не пом’якшуючи при цьому

реалій війни. Має бути чітке редакційне обґрунтування для використання дуже виразних зображень війни або сцен жорстокості. •

не можна, щоб найближчі родичі довідувалися про смерть чи

поранення свого родича з випусків новин, веб-сайтів або програм [66]. Складність військової журналістики в тому, що вона провокує на етичні дилеми не лише з розряду «професійно – не професійно». Часто вона змушує обирати між обов’язком громадянина та обов’язком журналіста. Висвітлення

військових

конфліктів

завжди

ставить

репортера

між

патріотизмом та мілітаризмом, між військовою журналістикою та мирною журналістикою [74]. Відтак, медіа, які повинні бути поборниками мирного процесу та захисниками правових цінностей, свідомо або несвідомо виконують цілком протилежну роль. Вони не виконують функцію форуму для політичного дискурсу. Замість інтелектуального обміну думками, аудиторія бачить сварки і скандали, які не несуть жодної інформаційної цінності, але приваблюють аудиторію. Таким чином, журналісти перетворюють проблему в привід для шоу та інструмент для зростання рейтингів. Замість того, щоб сприяти залагодженню конфлікту – медіа загострюють його. Погрози і драми завжди заслуговують на більшу увагу медіа, аніж заклики до миру та пропозиції щодо залагодження конфлікту. Відтак політики миру залишаються в тіні, у той час, коли прихильники агресії мають більшу популярність [33]. Окрім ризику стати замість арени для політичного полілогу шоуплощадкою, де і без того гострі суперечки не лише не знаходять свого вирішення, але і виходять за рамки конструктивної дискусії, медіа можуть стати рупором владної пропаганди. Найчастіше у незалежних медіа цей процес відбувається через самоцензуру. Уряд змушує ЗМІ до свідомої самоцезури. Будь-яка критика дій влади засуджується як непатріотична або ж навіть така, яка межує зі зрадою [7]. Таким чином, ми можемо дійти висновку, що висвітлення військових конфліктів у медіа – винятково ризикована тема з точки зору журналістської етики. Тож це завдання може стати випробуванням на професіоналізм медіапрацівників.

1.2

Критика

українських

та

польських

ЗМК

контексті

висвітлення ними збройних протистоянь Як ми уже зазначали, саме висвітлення міжнародної політики загалом та військових конфліктів зокрема є найбільшим викликом для дотримання професійної етики журналістів. Дослідниця Ганна Хлистун зазначає, що у рамках соціологічного дослідження на тему «Дотримання етичних правил журналістами у виданнях країн Східної Європи», вона дійшла висновку, що майже всі журналісти теоретично знають про існування професійних правил і вважають, що їх існування необхідне, але практично всі їх порушували. Вона стверджує також, що українським медіа в цьому ключі найчастіше звинувачують в інформуванні

без

дотримання

«обов'язкового

правила

балансу

об'єктивності» [75]. Загалом у контексті роботи в галузі міжнародної журналістики українським медіа закидають дилетантизм та обмеженість у використанні джерел, схильність до маніпуляцій, упередженість тощо. ¾ Дилетантизм Не можна стверджувати, що українські друковані ЗМІ повністю залишаються осторонь міжнародних подій. Хоча інформація висвітлюється частково, вибірково, вона є не завжди такою, що має бути пріоритетною на даний момент, кількість журналістів-міжнародників надзвичайно мала, проте українська преса повільно, але трансформується разом з українським суспільством. І можна стверджувати, що поряд з тим, як Україна інтегруватиметься до західноєвропейських структур, поряд з тим, як змінюватиметься переконання багатьох наших політиків, і не лише з РФ, поступово змінюватиметься і свідомість пересічного українця. Він не буде опікуватися лише проблемами свого села чи містечка, а цікавитиметься всім, що відбувається у світі. А українська преса активно цьому сприятиме. 16

Втім наразі статті, що публікуються в рубриці, присвяченій подіям у світі, здебільшого мають вигляд інформаційних повідомлень, узятих з інтернету і трохи "розбавлених" думками власних кореспондентів газети [61]. ¾ Схильність до маніпуляцій Крім того, українські медіа звинувачують в маніпуляціях, особливість яких полягає в тому, що, немає видимих руйнувань, жертв, як, наприклад, від "килимових" бомбардувань під час широкомасштабних операцій. Країна або населення не відчуває, що воно вже є ціллю і тому не приводить у дію захисні механізми, які мали б звести цю атаку нанівець. Але для сторони, яка готує маніпуляційний удар є величезний простір для роботи, і не тільки для одного, а для цілої серії таких ударів. У результаті в країні-жертві (народіжертві) починається депресія, переоцінка ідеології, ідей, цінностей, політики, зовнішнього і внутрішнього курсу. До таких маніпулятивних прийомів відносять: ‐

фабрикація фактів (пряма брехня);

‐

відбір

реальних

подій

(які

можна

застосовувати

для

підтвердження думки); ‐

"сіра" і "чорна" пропаганда (сіра — коли джерело інформації не

називається, "чорна" — коли інформація видається ніби з іншого джерела, аніж правдива); ‐

великі

психози

(перетворення

громадян

один,

ззовні

неконтрольований натовп, щоб схилити об'єкт до прийняття потрібного рішення); ‐

зміна значення слова і понять (підмінна цінностей, спотворення

дійсності, перефразування, неправильне тлумачення); ‐

ствердження і повторення (постійне нагадування, зазубрювання,

зомбування); ‐

терміновість і роздробленість (розподіл важливої теми на безліч

малих, що зменшує ефективність її сприйняття й усвідомлення, а також 17

хаотизація, прискорення подачі інформації з її теми, що остаточно заплутує об'єкт впливу) [77]. ¾ Упередженість Коли йдеться про завідомо конфліктні ситуації, навіть якщо вони не зачіпають інтересів України безпосередньо, журналісти так чи інакше намагались зайняти чиюсь сторону. Зокрема, під час війни в Іраку, українські медіа звинувачували у відверто проамериканських настроях. В ефірі українського телебачення була достатньо представлена американська позиція. Приблизно, на екранах ТБ на п’ять репортажів про військові дії Сполучених Штатів, про перебіг їхнього побуту трапляється заледве один про те, що роблять збройні сили Іраку чи як ведеться цивільним іракцям. Попри те, що під час війни в Югославії оперативне інформування ЗМІ велося в потрібному руслі, надання всілякої допомоги журналістам супроводжувалось жорсткою боротьбою з джерелами негативної інформації і серйозним тиском на тих, хто її поширює. Однак проамериканськи налаштовані ЗМІ ніби забули про це і подавали інформацію, якщо не однобоко, то, принаймні позитивно щодо США. Телеканал ICTV, вже самими анонсами на кшталт «Багдад взято», «Багдад впав», «Перемогу Америки над Іраком забезпечено» додає могутності Пентагону. Журналісти «Фактів» для більшої переконливості давали посиланнями на арабський телеканал Аль-Джазіра. Ось один з таких сюжетів: «Багдад впав. Твердиня Хусейна здалася на милість переможця. Диктатор, який обіцяв захищати столицю до останнього, втік у гори, залишивши бункер за кілька хвилин до бомбардування». Український телеканал СТБ до кінця війни так ні на чий бік і не став. Їхня позиція була досить обережною: іракців шкода, Саддам поганий, а про Штати краще не говорити взагалі або ж не говорити погано. Сміливіші у своїх висловлюваннях журналісти Інтера, 1+1, та Нового каналу, можливо, через безпосередню присутність в Іраку. Усі три канали намагаються подати 18

дії сторін конфлікту неупереджено. Однак часом у матеріалах відчутне обережне ставлення до сенсаційних тверджень американців «Американцы заявили, что захватили в Кербеле 100 иракских танков» (Інтер: 10.04.2003; 15:58) та співчуття до іракського народу: «Багдад – в ожидании штурма» (“Репортер”, Новий канал, 3.07.03; 18:15) [62]. Серед найбільш прискіпливих критичних досліджень слід відмітити роботу компанії з медіа-досліджень Pro.mova. Вони здійснили критичний дискурс-аналіз висвітлення військового конфлікту у Грузії з 8 по 13 серпня включно провідними українськими телеканалами (Інтер, 1+1, ICTV, СТБ, Перший національний, НТН, ТРК Україна, 5 канал) та новинними агенціями (Уніан, Корреспондент, Подробности). Серед ознак, які виявили дослідники: 1.

Обмеженість у використанні джерел (з першого по п’ятий день

перебігу конфлікту відсоток російських джерел у різний час коливався від 41 до 86%, використання західних джерел стає відчутним 11 серпня – 17 %). 2.

Тактика непроблематизації та незагострення

Брак контексту, передісторії, коментарів експертів.

Некритична ретрансляція російської позиції без аналізу та

коментарів. 5.

Надмірна увага до «суперфраз» Дмитра Медвєдєва («політика

синхронів»). 6.

Домінування тез про «примус до миру» та «захист російських

громадян». Грузія в ролі агресора. Відтак

дослідження

зафіксувало

непрофесійність,

порушення

стандартів подачі інформації, відсутність позиції, навмисні чи ненавмисні маніпуляції свідомістю аудиторії. Основні висновки, яких дійшли автори дослідження: 1.

Непрофесійність

використати

українські

журналістів канали 19

дозволила

для

своїх

пропагандистам потреб.

Нагодою

скористалися російські пропагандисти, які мали більший доступ до українських медіа. 2.

Брак стратегічного (профільного) капіталу в українських

медіа не дозволяє редакціям працювати на належному професійному рівні. Переважна більшість медіа, власником яких є венчурний (непрофільний) капітал, у кризах рівня грузинської стикаються із управлінськими проблемами: ‐

обмежені можливості у ресурсах реактивні (а не проактивні)

рішення; ‐

запізніла реакція на кризу через брак системності в управлінні;

‐

нездатність системно виставити фільтри (кількаразову перевірку

фактів, наприклад) залежно від потреб аудиторії. 3.

Держава у цій кризі не впоралася із захистом інформаційної

безпеки [38]. Таку ситуацію дослідники пояснюють тим, що війна для ЗМІ почалася несподівано. Після чого медіа пішли шляхом найменшого спротиву, адже російські джерела найдоступніші, з грузинськими багато труднощів, а на західні – бракувало часу на переклад. Окрім того більшість українських ЗМІ, якщо це не телеканали центрального телебачення, не могли собі дозволити посилати своїх кореспондентів в район конфлікту. Втім, коли йдеться про концептуальну якість висвітлення конфліктів, матеріальна забезпеченість все одно не є вирішальною. У контексті висвітлення військових конфліктів польським медіа закидають ті ж звинувачення. Польський дослідник Томаш Кравчик, який вивчав висвітлення ізраїльсько-ліванського конфлікту 12 липня-14 серпня 2006 року польськими медіа, дійшов висновку, що брак достовірної і точної інформації характерний лише для газети «Trybuna». Адже вона має в своєму розпорядженні обмежену кількість інформаційних джерел, що можна пояснити слабо розвиненою

мережею

власних

кореспондентів 20

за

кордоном.

Вони

представляли ставлення безпосередніх свідків військових дій чи думки осіб, яких приймали за знавців Близького Сходу та наводили аргументи, в більшості своїй помилкові, перш за все тому, що журналісти не мали достатніх знань про війну та її причини [16]. Зокрема, особливо часто в редакції виникали проблеми з інформацією про точну кількість жертв. «[…] в Лівані кількість жертв вже перевищила 500, згідно з непідтвердженими даними» [1]. Натомість, теж щоденне загальнонаціональне видання «Rzeczpospolita» представило низку багатоаспектних і різносторонніх публікацій щодо війни. Редакція послуговувалась великою кількістю джерел і знаходила доступ до знавців теми, що висловлювали опозиційні, а часом навіть суперечливі між собою думки [16]. Втім, наявність власних кореспондентів у «гарячих точках» не зажди гарантує високу якість отриманої інформації. Про труднощі такого штибу пишуть в книзі «Шум крил Азраіла» польські військові кореспонденти Марчін Фірлей та Яцек Качмарек. Висвітлюючи війну в Іраку у 2003 році, вони зіткнулись з жорстким контролем американських військових щодо інформації, яку журналісти мали право отримувати і поширювати. Вони пишуть про таке явище як «embedment» – прикріплення журналістів до американських військових частин, відлучення від яких розглядалося як співпраця з ворогом. Таким чином, під виглядом турботи про безпеку працівників мас-медіа, американці

забезпечували

собі

монополію

галузі

інформування

громадськості. «Живучи серед морських піхотинців, я не міг повідомляти про життя іракців, бажаючи того чи ні, я показував лише один бік війни» [4; 43]. Тим не менше, порівнюючи висвітлення лівансько-ізраїльського конфлікту та висвітлення збройного протистояння в Грузії, Іраку чи війна на Балканах,

дослідники

сходяться

на

тому,

що

польські

журналісти

демонструють прагнення до безсторонності та об’єктивності тільки в тих випадках, коли конфлікт не зачіпає національних інтересів Польщі. 21

Нагадаємо, що у випадку з Іраком, польські війська взяли безпосередню участь у війні, ввівши на територію країни свої збройні сили, щодо Балкан, то інтервенція в Югославію військ НАТО розпочалась 24 березня 1999 року, і саме в березні Польща отримала членство в Альянсі. Якщо говорити про Росію, то це протистояння поляки взагалі вважають своєю особистою справою. Крім того, що Польща активно підтримувала вступ Грузії в НАТО, в часі війни медіа неодноразово висловлювали острах, що після Грузії Росія може ввести війська до України, а звідти вже представляти реальну загрозу і самій Польщі. І саме тут найбільш яскраво проявляється упередженість та формування стереотипів та штампів, що межують з пропагандою. При чому ці явища присутні в друкованих виданнях, які вважають взірцевими якісними медіа-проектами − «Rzeczpospolita» і «Gazeta Wyborcza». Аналіз специфіки пропаганди в польських ЗМК на основі згаданих видань пропонує

в своїй книзі «Військова пропаганда в ліберальній

демократії» Марчін Полєтило. Порівнюючи військові кампанії на Балканах проти режиму Слободана Мілошевича та в Іраку проти Саддама Хусейна, він приходить до висновку, що, не дивлячись на те, що минули роки, засоби та ідеологічні рушії пропаганди в польській журналістиці залишились тими самими. Більше того, вони продовжують зберігати актуальність і вражають силою впливу, який здійснюють на суспільну думку. Сучасна інтервенція не вимагає від західних суспільств надто великої реакції, і, якби не медіа, вона могла б залишитись непоміченою багатьма. Тому військова пропаганда не апелює безпосередньо до присвяти чи втрати життя (про героїчну смерть говорить рідко і тільки post faсtum), вона має на меті, передусім, домогтися згоди обивателя або ж хоча б уваги для реалізації даної політики. Така пропаганда радше заспокоює, ніж пробуджує емоції, її ціль – утвердити в суспільстві переконання, що влада знає, що робить, що зло, проти якого вона виступає – абсолютне (і тому належить втрутитися у його подолання) [24; 14]. 22

Про військову пропаганду часів війни в Югославії, надто в контексті польських ЗМІ, Марчін Полєтило висловлюється цілком однозначно: «[…] [Пропаганда] викликає швидше розслаблення ніж ейфорію – бо переконує підтримати війну, разом з тим, представляє її виконавців спеціалістами з розв’язування проблем, а на горизонті завжди витає мир, демократія та права людини» [24; 14]. Одним з основних важелів маніпулювання суспільною думкою в цьому випадку можна назвати підміну понять. Її реалізують через свідоме елімінування з мови окреслень, які мають агресивне забарвлення, таких як «бомбардування», «атака» чи «агресія», заміна їх відносно нейтральними, як «інтервенція» чи «операція». «Після додавання прикметника, наприклад, «гуманітарна», вони

набирають однозначно позитивного значення –

асоціюються більше з гуманітарною допомогою, ніж з війною. В такий спосіб усувається очевидний дисонанс між гуманізмом і бомбардуванням» [24; 64]. Передусім, протиставленні

упередженість США

та

польських

Європи.

При

медіа

чому

їхня

виявляється позиція

у суто

проамериканська. Дії ООН чи Європи представляють за допомогою визначень

забарвлених

однозначно

негативно,

які

протиставляють

позитивним діям США. І навпаки – дії США представлені позитивно, протиставляються діям Європи. В пресі того часу на позначення ефективності дій Сполучених Штатів зустрічаються такі тезиси: - «змусили до кінця війни» - «сьогодні поклали кінець будь-якій військовій авантюрі» - «привели до закінчення війн на Балканах» «Дії американців виражають, зазвичай, за допомогою доконаних дієслів. Це створює враження поважності і ефективності, разом з тим створює переконання, що конфлікт завдяки цьому завершився» [24]. 23

На противагу США, Європа, Євросоюз, ООН і їхні дії на Балканах, а отже, в перспективі, і в стосунку до Іраку представлені в якнайгіршому світлі. Їм інкримінують: - «повільність і нерішучість» - «безсилля» - «непридатність» - «імпотенція» «[Європа] Сконцентрована на своїх проблемах, пригнічена низьким господарським зростом, позбавлена особистісного керівництва, воліла б закрити очі на все, що відбувається за її межами» [22]. «В своїй історії ООН не запобігла жодному конфліктові» [23]. Дії Європи часто означують дієсловами з часткою «не»: не вміла, не запобігла, не зашкодила, не була в стані тощо. «ООН не змогла допомогти курдам, чеченцям, мешканцям Кванди і багатьом іншим націям. […] Вона морально померла в день, коли її війська видали сербам для різні жителів герцоговинської Сребниці» [22]. Робота

журналіста,

який

займається

висвітленням

військових

конфліктів, відрізняється складністю і ставить перед ним виняткові вимоги. І, навіть прагнучи виконувати свій обов’язок якнайкраще, журналіст часто фізично неспроможний досягти того результату і тієї планки, яку ставить перед ним професія. Польський військовий кореспондент газети «Gazeta Wyborcza» Войчех Ягельский, автор низки книг та матеріалів, присвячених подіям в різних «гарячих точках», відзначає: «Стільки разів я опинявся відразу на старті, відчайдушно намагаючись потім наздогнати втрачений час. Рідко вдається бути свідком чогось від самого початку і до самого кінця, ще рідше – побачити все і по одну, і по другу сторону барикад, мати повну картину, спиратися лише на власні спостереження і враження» [11]. 24

Складність полягає в необхідності відповідати вимогам: широкій ерудованості,

відповідальності

перед

аудиторією,

гуманізму,

письменницькому таланту та об’єктивності. Дуже просто, не лише в Польщі, закидати журналістам брак об’єктивності і свідоме маніпулювання інформацією. Надто просто забувати при цьому, що журналісти – так само люди, які можуть робити помилки. Не можна стверджувати, що засоби масової інформації взагалі не маніпулюють реципієнтами. Але картина світу, в якому за кожним некваліфікованим та неправдивим медіальним текстом криється свідоме і яскраво виражене дезінформування, є просто-на-просто фальшива [16].

1.3. Конфлікт у Грузії – перебіг та історичні передумови Етнічні конфлікти на території Грузії це яскравий приклад того, як в світовій історії вступає в протиріччя два основних положення міжнародного права – право націй на самовизначення та право на дотримання територіальної цілісності держави. 1.3.1 Історичні передумови конфлікту Абхазія, як і інші регіони країни, була провінцією Грузії, у часи феодалізму вони були окремими князівствами або дрібними царствами. У 1921—1931 роках Абхазія мала статус союзної республіки, що об’єднувалася з Грузією на основі особливого союзного договору. У лютому 1931-го її статус знизили до рівня автономної республіки в складі Грузії. Це було продиктовано

поглядами

Сталіна,

згідно

котрими

абхазці,

як

«примітивний» народ, мали розчинитися в середовищі «культурного» грузинського народу [40]. Ситуація у Південній Осетії кардинально відрізняється від ситуації в Абхазії. Конфронтація, яка розпочалась наприкінці 80-х рр., не мала історичних коренів. Перш за все тому, що ніколи не існувало незалежної Осетії, як це було у випадку з Абхазією. Термін «Південна Осетія» з’явився лише у XIX ст. у географічній науці, і вже комуністична влада почала використовувати його як політичний термін [60]. Після розпаду Радянського Союзу на початку 90-х років між Грузією та Абхазією тривала так звана «війна законів». Усі законодавчі акти, що їх ухвалювала Абхазія, скасовувала Грузія. У серпні 1992 року грузинське керівництво зробило ставку на силове розв’язання проблеми й ввело до Абхазії війська, котрим абхазці чинили запеклий опір. Маючи збройну перевагу, за кілька днів грузинські війська зайняли більшу частину території Абхазії, й зокрема столицю — Сухумі [40]. 26

У липні 1993 року, скориставшись конфліктами всередині грузинського керівництва й вкотре порушивши договір про припинення вогню, гарантом якого виступала Росія, абхазькі сили розгорнули контрнаступ на Сухумі. Воєнна фаза конфлікту завершилася у вересні 1993 року поразкою Тбілісі: грузинські війська повністю залишили територію Абхазії [73]. У 1994 році було підписано базовий Договір про припинення вогню, того ж року — в Абхазії розташовано миротворчі сили СНД, представлені російськими військовиками, а також місію ООН зі спостереження в Грузії. Унаслідок кровопролитної міжнаціональної війни кількість жертв сягнула майже 20 тис. осіб, економіка Абхазії зазнала збитків на 11,5 млрд. доларів. Етнополітичний конфлікт перейшов у заморожену стадію [40]. Ситуація знову почала загострюватися 2001 року. Грузію не влаштовувала присутність російських військ у регіоні, вона вбачала в цьому додатковий чинник нестабільності. Слід зазначити, що всупереч усталеній практиці, ООН від самого початку

припустилися

стратегічної

помилки:

замість

уведення

багатонаціональних сил у регіоні було збережено мононаціональний контингент сусідньої держави, чиї колоніальні інтереси простягаються далеко на Південний Кавказ. Тим самим ООН мимоволі надала окупації Росією частини Грузії квазіюридичної сили, вважають у Тбілісі. Адже в Абхазії дуже сильні проросійські настрої, які Москва підтримує всіма можливими способами [40]. У серпні 2004 року між Грузією та Південною Осетією почалися чергові військові зіткнення, які призвели до небезпечного протистояння між південноосетинською міліцією та російськими найманцями, з одного боку, і грузинськими солдатами в самій Південній Осетії та по іншу сторону кордону – з іншої. Уперше після закінчення громадянської війни 19911992рр. спостерігалося таке зосередження грузинських військових, що не входили до миротворчого контингенту, на території Південної Осетії [37]. 27

Своїм втручанням у ситуацію у Південній Осетії та Абхазії, Росія, на думку новозеландського історика Джеймса Грехема, втратила шанс, який був наданий розпадом СРСР на початку 90-х рр., і відвернула від себе Грузію, яка все більше бачить своє майбутнє саме із Заходом та, зокрема, зі США. Таке, звісно, може статися лише на шкоду російським інтересам, яких Грехем виділяє три. 1. Дезінтеграція Радянського союзу призвела до втрати впливу у колишніх республіках, які традиційно вважали союзниками. Особливо загострилась ця ситуація після відмови Грузії стати повноправним членом СНД та підписати Ташкентський пакт. Після розпаду СРСР, Грузія почала шукати західних союзників та інвесторів, щоб підняти свою економіку та вийти з-під домінантного впливу Росії. США, Туреччина та Євросоюз були зацікавлені у співробітництві з Грузією, яка мала стратегічне значення і як безпосередній сусід НАТО, і як транзитна країна. 2. Другий стратегічний інтерес Російської Федерації – це природні ресурси Кавказу та Каспію. Зрозуміло, що Росія бажає мати контроль над транспортуванням нафти та газу, а також над торговими потоками так званого Шовкового шляху. 3.

Росія має свої військові бази на території закавказьких країн, які

використовуються для охорони російських кордонів та забезпечення своєї присутності у регіоні. Але Грузія та Азербайджан звернулися до НАТО за допомогою у проведенні військової реформи. Крім того вони мають за мету вступ до Північноатлантичного альянсу. І, не зважаючи на проголошене співробітництво НАТО та Росії, остання все ще негативно ставиться до розширення впливу Альянсу. У результаті складних переговорів лише у травні 2005 року Росія та Грузія домовилися про виведення російських військових до кінця 2008 року, не зважаючи на те, що спочатку Москва наполягала на тому, що для цього буде потрібно 11 років [8]. 28

Загалом, станом на 2005 рік грузинський уряд активно просував план мирного врегулювання конфлікту у Південній Осетії. Пропонований Тбілісі проект реінтеграції сепаратистського регіону користувався підтримкою Організації по безпеці та співробітництву в Європі. 10-11 липня 2005 року Адміністрація Саакашвілі організувала конференцію в місті Батумі щодо подальшого просування свого плану мирного врегулювання. Незважаючи на відмову південоосетинських та абхазьких лідерів від участі у форумі, представники грузинського уряду й міжнародні експерти виразили надію, що мирні ініціативи будуть втілені в життя. План пропонував: •

Гарантії мовних прав і збереження культурної спадщини.

•

Компенсацію збитків, заподіяних під час конфлікту 1990-1992 рр.

•

Створення комісії з розслідування злочинів проти мирних

громадян. •

«Спрощений прикордонний режим» для осетин, що проживають

уздовж границі з Росією. •

Гарантії представництва Південної Осетії в центральному уряді

Грузії. Фактично, якщо зробити висновки щодо стану конфліктів на території Грузії, то очевидним стає той факт, що саме Росія та її вплив на південноосетинську та абхазьку владу гальмує мирний процес у Грузії [76]. 1.3.2 Перебіг конфлікту Загострення ситуації на кордоні між Південною Осетією та Грузією почалося наприкінці липня та на початку серпня 2008 року. Кожна із сторін звинувачувала іншу у початку військових дій. Значне погіршення відбулося 1 серпня, коли в результаті терористичного акту були поранені шестеро грузинських поліцейських. У відповідь на це, почався обстріл столиці Південної Осетії Цхінвалі з грузинського боку, що викликало ескалацію 29

конфлікту та обстріл позицій супротивника з обох сторін. 3 серпня Південна Осетія почала евакуацію цивільного населення. В ніч з 7 на 8 серпня розпочався повномасштабний наступ грузинських військ на Цхінвалі. О 4:45 ранку 8 серпня міністр уряду Грузії Тимурі Якобашвілі заявив, що грузинські війська контролювали значні території регіону і майже захопили столицю автономії. 8

серпня прем'єр-міністр Росії Володимир

Путін,

пізніше

президент Дмитро Медвєдєв засудили вторгнення Грузії в Південну Осетію. Того ж дня російські літаки почали атаки на грузинські позиції біля міст Цхінвалі та Горі. До

Південної

Осетії

ввели

регулярні

війська Російської

Федерації загальною кількістю близько 150 танків та іншої техніки. До кінця 8 серпня російські війська та осетинські загони встановили майже повний контроль над Цхінвалі, а російська авіація продовжувала бомбардувати військові бази поблизу Тбілісі та збивати грузинські літаки. Основна битва в перші дні розгорнулася за повітряний простір Грузії. Система ППО Грузії чинила опір російським літакам — і вона ж служила головною метою повітряних ударів. Після того, як російській авіації вдалося знищити основні радари і протиповітряні оборонні комплекси, вона цілком контролювала небо над Грузією, організований збройний опір вторгненню фактично припинився. Ескалація конфлікту перекинулася на Абхазію, де загони невизнаної республіки та російські найманці

почали атаки на грузинські позиції

у Кодорській ущелині. У той самий день за поданням президента Саакашвілі грузинський парламент схвалив постанову про «стан війни» в Грузії на період 15 днів. Президент Грузії також запропонував припинення вогню між сторонами, однак ця пропозиція була відхилена Росією, яка наполягала на виведенні грузинських військ з Південної Осетії, як передумови для припинення вогню. Раді Безпеки ООН також не вдалося прийняти рішення 30

щодо вирішення цього конфлікту, а Росія заявила, що проводить «операцію із примушення Грузії до миру» [67]. 12 вересня були підписані угоди про мир, хоча військові дії продовжувалися до кінця серпня, доки 26 серпня Росія не визнала незалежність Абхазії та Південної

Осетії,

відповідний

указ

видав

президент Дмитро Медведєв. Водночас російські війська залишалися на території Грузії (див. додаток № 4 «Хроніка «п’ятиденної війни»). Позиції щодо причин конфлікту розділились. Російська Федерація, Південна Осетія та Абхазія вважають головним винуватцем конфлікту Грузію. Едуард Кокойти – президент невизнаної республіки Південна Осетія стверджує, що Грузія здійснювала планомірну агресію проти осетин в рамках військової операції «Чисте поле». Росія на чолі з Президентом РФ Дмитром Медвєдєвим та Прем’єр-міністром Володимиром Путіним виступила миротворцем, захищаючи своїх громадян, проти яких здійснювала геноцид грузинська влада. Грузія називає винуватцем війни Росію, яка задовго до прямого конфлікту підтримувала сепаратистів в Абхазії та Південній Осетії, переслідуючи свої власні економічні та політичні цілі в регіоні. Відтак стрілянина

на

кордоні

була

спланованою

провокацією,

яка

мала

легітимізувати введення російських військ на територію Грузії. Це і вихід РФ з договору по звичайних озброєннях, і гра м’язами, і прийняття жорсткої позиції в зовнішній політиці. Незадовго до бойових дій росіяни проводили в тому регіоні масштабні військові навчання. Це могло бути як засобом стримування, так і способом відмобілізувати армію, підготувати її до війни. Але розрахунок був на імпульсивність Михайла Саакашвілі [Президент Грузії], на можливість спровокувати його на крайнощі. І введення додаткових російських військ до Південної Осетії не виправдовує поведінку грузинського лідера [41].

Таким чином ми можемо стверджувати, що конфлікт в Грузії не був спонтанним. Йому передувала довгі і складні політичні взаємини не лише на внутрішньополітичному рівні Грузія – Абхазія або Грузія – Південна Осетія, але також зовнішньополітичні взаємини Грузії з Російською Федерацією, Європейським Союзом, НАТО тощо. Попри те, що військові дії тривали недовго, ця подія мала великий резонанс у сфері міжнародних відносин та викликала багато питань. Головні з яких: хто головний агресор в регіоні та чи можливе мирне врегулювання конфлікту? В силу своєї контроверсійності протистояння мало неоднозначне висвітлення з боку медіа, використовувалось в інформаційних війнах та стало випробуванням для професіоналізму журналістів, які висвітлювали події в Грузії у серпні 2008 року.

Розділ ІІ. Якісний контент-аналіз як основний метод дослідження 2.1. Теоретичний огляд методу Досліджуючи висвітлення конфлікту в Грузії у польських та українських щоденних виданнях, ми маємо на меті передусім виявлення специфічних відмінностей у ставленні до протистояння та у політичних преференціях, що можуть набувати пропагандистських рис у журналістських текстах. На нашу думку, якісний контент-аналіз здатний найбільш показово проілюструвати концептуальні відмінності публікацій у аналізованих нами виданнях. Класичне визначення цього методу дав Бернард Берельсон. Згідно із ним контент-аналіз — це дослідницька техніка для об'єктивного, системного і кількісного опису наявного змісту інформації, яка відповідає цілям її дослідника [2]. Український

науковець

Валерій

Іванов

розширив

попередні

визначення. На його думку, контент-аналіз — це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів [49]. Об’єктом контент-аналізу може бути зміст різноманітних друкованих видань, радіо- та телепередач, кінофільмів, рекламних повідомлень, документів, публічних виступів, матеріалів анкет [45]. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, котрі висловлюються чи навпаки приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкту дослідження [49]. Сутність методу полягає також у фіксації певних одиниць змісту, який вивчається та в квантифікації отриманих даних [45]. Василь Лизанчук вивчав те, як цей метод може допомогти журналісту. Він вважав, що контент-аналіз — це аналіз змісту, який дає можливість 33

комплексно досліджувати документи. Контент-аналіз не зводиться до звичайного уважного читання матеріалів і зіставлення різних їх частин. Він полягає у тому, що дослідник з великої кількості документів вибирає потрібні дані, аналізує їх, порівнює, підраховує і робить певні висновки. При застосуванні цього методу важливо встановити одиницю дослідження, певний факт чи сукупність фактів. У результаті журналіст створює модель, яку подумки накладає на документ, і стежить, що збігається, а що ні. Таким способом можна перевірити документи на точність та достовірність інформації [57]. Найбільш узагальнено процес контент-аналізу визначили Андрій Алексєєв

В’ячеслав

Дудченко:

контент-аналіз

—

це

комплекс

дослідницьких дій, який включає в себе ланцюжок від формування об'єкту і формулювання завдань до інтерпретації результатів формалізованого спостереження та статистичних операцій. В іншій своєї роботі Андрій Алексєєв обґрунтовує свою думку детальніше: "У склад поняття контентаналіз (КА) входить ряд інгредієнтів, з яких зазначимо головні: 1) КА — метод соціології і як такий служить опису, поясненню і прогнозу загальних явищ. 2) КА має своїм об'єктом зовнішньо виражений, об'єктивований у знаках зміст інформації чи знакову об'єктивацію змісту. 3) КА має справу з масовими сукупностями текстів, використовуючи при цьому типові соціологічні процедури суцільного чи вибіркового обстеження, з дотриманням вимог репрезентативності. 4) КА припускає структурування, сегментацію, розчленування текстів чи вичленування із них смислових інваріантів, які повторюються в усіх чи у ряді текстів, котрі належать до дослідницької масової сукупності. 5) Розчленування чи вичленування повинно бути однотипним для кожного із належних до дослідницької сукупності текстів. 6) Для забезпечення такої однотипності сегментації і вичленування інваріантів КА припускає високу ступінь формалізації, застосування строгих 34

операціональних правил та формальних алгоритмів у здійсненні процедур КА. 7) КА — аналітико-синтетична процедура, оскільки передбачається формалізований "розділ" цілісних текстів чи вичленування окремих елементів їх для наступного "збирання" цих інваріантних елементів у великі "однорідні маси", обсяг і тип котрих характеризують як певна цілісність вже усю сукупність текстів. 8) КА передбачає використання якісних, статистичних методів, причому вказані інваріантні елементи з їх ознаками виступають одиницями спостереження і підрахунку. 9) Взагалі, у КА має місце перекодування соціальної інформації. 10) КА є спосіб пізнання соціальної дійсності через вивчення умов виробництва і споживання відповідних текстів, шляхом описаних процедур аналізу самих цих текстів (їх сукупностей) [36]. Найбільш простим поділом напрямів контент-аналізу є поділ на: 1) якісний, 2) кількісний. Вони розрізняються, на думку Александра Джорджа, тим, що у першому фіксується присутність чи відсутність елементів змісту, тоді як у другому випадку розглядається тільки частота присутності цих елементів. Але будь-який якісний чи кількісний аналіз повинен бути спрямованим, тобто мати чітку мету і ґрунтовну наукову гіпотезу. Джордж вважав, що, якщо контент-аналіз застосовується до великої кількості даних без чіткої гіпотези, то дослідник марно гає час [49]. Попри те, що зачинателями контент-аналізу вважають американців, уперше його було застосовано у Швеції ще у XVII ст. Там, 1640 року, в умовах гострого незадоволення офіційним лютеранством, теологи порівняли апокрифічну збірку релігійних гімнів «Пісні Сіону» з гімнами офіційної церкви. Дослідники підрахували кількість основних релігійних ідей та порівняли їх висвітлення (позитивне, нейтральне чи негативне). У ХІХ столітті контент-аналіз міцно укорінився в США і саме тут метод набув свого сучасного вигляду. Одним з перших таких дослідників був 35

Дж. Спід, який з допомогою контент-аналізу показав, що в газетах сталися не тільки кількісні, а й якісні зміни. Він класифікував недільні випуски ньюйоркських газет 1881-1883-х років за темами, виміряв обсяг матеріалів за кожною темою у дюймах і порівняв цифри. Виявилося, що за 12 років ньюйоркські газети почали значно менше уваги приділяти таким темам, як література, політика, релігія, проте збільшилася площа, яку газети почали надавати різним пліткам та скандалам [48]. Втім найбільш революційною працею в цьому напрямі стала книга Гарольда Лассвела «Пропагандистська техніка у світовій війні» 1927 року. Він проаналізував якими соціальними моделями поведінки маніпулювала пропаганда країн-учасників війни та які цілі переслідувала. Гарольд Лассвелл виділив такі твердження: «Ми захищаємось»; «Ворог - підступний агресор»; «Ворог зруйнував райське благополуччя і тому має бути знешкоджений»; «Ми переможемо»; «Ворог буде знешкоджений». Внаслідок узагальнення дослідник дійшов висновку, що стратегічні цілі пропаганди полягали у: 1) розпалюванні ненависті до ворога; 2) зміцненні дружби з союзниками; 3) зміцненні дружніх відносин із нейтральними країнами; 4) деморалізуванні супротивника. Ваги цьому дослідженню додавало те, що його об'єктом були газети, бюлетені інформаційних агентств, журнали, церковні проповіді як у США і Англії, так і в Німеччині. Під час Другої світової війни Лассвелл розробив і застосував метод «detection» (виявлення). Цей метод передбачав 8 тестів: •

Пряме визнання – ідентифікація з ворогом.

•

Паралелізм – збіг із ворожою пропагандою.

•

Зв'язок – збіг із цілями ворожої пропаганди.

•

Презентація – баланс позитивного і негативного щодо символів

сторін. •

Джерело – надання переваги ворожому джерелу. 36

•

Приховане джерело – публікація без посилання на джерело.

•

Своєрідність – використання слів, характерних для ворожої

пропаганди. •

Перекручування – вилучення інформації на користь ворога [19].

Внаслідок співробітникам,

застосування зокрема

Н.

цього Лейтесу,

методу,

Лассвеллу

вдалося

довести

та

його

нацистську

орієнтованість однієї з американських газет. Річ у тім, що під час Другої світової війни кілька радіостанцій і газет у Сполучених Штатах вміщували багато пронацистських матеріалів. Однак суд не міг довести, що ці видання ведуть пропаганду на користь противника, бо там інколи вміщувались і антинацистські статті. Саме в цій складній ситуації стала цілком очевидною перевага методу контент-аналізу. Завдяки цьому методу вдалося з науковою точністю

показати

пронацистську

орієнтацію

газети

«Істинний

американець». Вчені проаналізували всі номери газети з 3 березня по 31 грудня 1943 р. і визначили ставлення газети до стереотипних тверджень гітлерівської пропаганди. Одним з перших дослідників, який науково застосував якісний контент аналіз, був американський дослідник Александр Джордж. У своїй праці «Аналіз пропаганди» 1959 року він узагальнив досвід роботи спеціального відділу Розвідувальної служби при Американській Федеральній Комісії з вивчення змісту іноземних радіопередач. Метою роботи цього відділу і самого методу Джорджа була реконструкція пропагандистських директив і методик, що їх використовував комунікатор. Тобто дослідники намагалися вивчити ланцюжок «текст - комунікатор - керівництво». Джордж писав: «В аналізі пропаганди підґрунтям для специфічних висновків нерідко є не частота вживання тих чи тих слів, тем, стереотипів, гасел, а факт, що вони взагалі з'явилися або не з'явилися у повідомленні або його певній частині» [5]. Таким чином, метод, запропонований Джорджем, був уже не кількісним, а якісним, і цим відрізнявся від контент-аналізу Лассвелла. 37

На думку Валерія Коробейнікова, до американських дослідників, які послуговувались якісним контент-аналізом належали також Х. Хорт, Л. Лоуенталь та Дж. Гербнер. Вони належали до соціально-критичного напряму досліджень [56]. Існує три основні напрями застосування контент-аналізу: А) виявлення того, що існувало до тексту чи іншим чином отримало відображення в ньому (навколишнє середовище автора чи адресата); Б) визначення того, що існує лише в тексті як такому (мова, структура, жанр повідомлення, ритм, тон); В) виявлення того, що існуватиме після тексту, тобто після його сприйняття реципієнтом. Для здійснення якісного дослідження слід обережно добирати категорії. Уникати двох крайнощів: вибору занадто багато чисельних і дрібних категорій і вибору занадто крупних категорій, це може стати причиною поверховості аналізу. Наступний крок – одиниця аналізу. Це лінгвістична одиниця мови або елемент змісту, який слугує індикатором досліджуваних явищ [58]. За одиницю може бути прийнятим: 1) слово, 2) речення, 3) тема, 4) ідея, 5) автор, 6) персонаж, 7) соціальна інституція, 8 ) частина тексту, об’єднана чимось, що відповідає змісту категорії аналізу. Чим більше одиниць використовується під час контент-аналізу, тим більш точний і достовірний результат дослідження [42]. Якщо йдеться про кількісний контент-аналіз, важливою складовою є також одиниця рахунку. Це кількісна міра взаємозв’язку текстових та позатекстових явищ. Найбільш популярні одиниці – час і простір (кількість рядків, площа в квадратних сантиметрах, тривалість мовлення тощо) [58]. На думку дослідника Клауса Кріппендорфа, якісний контент-аналіз включає: ‐

Уважне прочитання невеликих обсягів літератури; 38

‐

Інтерпретацію

текстів

(аналітичну,

деконструктивну

чи

критичну); ‐

Аналітичне знання в тому герменевтичному колі, у якому тексти

соціально чи культурно беруть участь [17]. Однією з основних рис контент-аналізу, яка приваблює дослідників, є об'єктивність. Тому критерій об'єктивності розробляється вченими дуже ретельно. Володимир Соковнін писав, що для досягнення об'єктивності контент-аналізу необхідно дотримуватись ряду правил: а) Необхідно точно визначити об'єктивні кордони тексту, його тип і корелятивні зв'язки з соціальними явищами, що відбиваються у ньому. б) Як одиницю спостереження слід виділяти ознаки тексту, структурні одиниці, які були б репрезентовані по відношенню до всього тексту і його окремих істотних частин. в) Одиниці аналізу повинні вміщувати ототожнювані індикатори по всьому тексту. г)

Одиниці

повторювання

(чи

аналізу його

повинні

бути

можливість)

по

рекурентними, усьому

тобто

тексту,

мати також

ототожнюваність ознак, які визначають їхню якість. д) Одиниці аналізу і їх ознаки повинні бути зручними для вимірювання, підрахунку та порівняння, тобто піддаватися формалізації [72]. Як бачимо у даному випадку вчений обумовлює досягнення об'єктивності контент-аналізу багатьма положеннями, причому ретельне дотримання цих правил залежить знов таки від дослідника, і це доповнює суб'єктивний фактор. Він формулює також більш прості і загальні правила: 1. Процедура контент-аналізу складається із точно визначених дій, котрим без будь-яких змін підлягають усі об'єкти даного дослідження (це забезпечує можливість перевірки результатів контент-аналізу іншими дослідниками).

2. Одиниці спостереження мають бути ясними і недвозначними з тим, щоб не допускати тлумачення їх кодувальниками і звести до мінімуму вплив суб'єктивних думок кодувальників на процес обробки. 3. Інтерпретація результатів дослідження повинна охоплювати всі здобуті дані, висновки мають спиратися не на якусь частину результатів, а враховувати їх всі без винятку [72]. Сьогодні науковці застосовують контент-аналіз з різною метою. Втім, саме цей метод найбільш дієвий, коли йдеться про викриття упереджень, які властиві медіа загалом, або ж коли йдеться про конкретну тему зокрема. На думку дослідника Баррі Гюнтера, для виявлення таких преференцій під час контент-аналізу слід перевіряти медіа на: ‐

Добірку джерел, до яких вони апелюють;

‐

Згадування героїв (частота цитування виявляє репрезентативність

тих чи інших соціальних, політичних чи інших груп у медіа); ‐

Спекулювання на темах жорстокості чи насилля;

‐

Масування певних тем [9].

За

українським

дослідником

Сергієм

Квітом,

контент-аналіз

використовується для того, щоб виявити наявність, відсутність чи кількість певних медіаповідомлень, котрі, за припущенням, сприяють певним впливам. За допомогою контент-аналізу можна скласти профіль змісту медіапродукції (смислових одиниць медіатексту, що стійко повторюються), здатної зумовлювати асоціальні чи просоціальні медіавпливи [51]. З приводу якісного контент-аналізу американська дослідниця Сьюзан Морроу зазначає, що цей метод може бути використаний для вивчення змінних, які важко ідентифікувати або які ще не були визначені, а також для досліджень на теми, з яких немає або майже немає попередніх розвідок. Якісні дослідження також підходять, коли необхідно представити докладне і всебічне уявлення про явище. У той час, як кількісні методи можуть дозволити досліднику лише отримати широке розуміння процесу, 40

якісні підходи вникають в складні процеси і ілюструють багатогранний характер людського явища [21]. Відтак, ми можемо дійти висновку, що якісний контент-аналіз в контексті своєї історії, сутнісних ознак та можливостей, які він відкриває перед дослідником, – оптимальний підхід для порівняльного аналізу загальних тенденцій у висвітленні конфлікту в Грузії українськими та польськими щоденними виданнями.

2.2. Обґрунтування вибірки дослідження Обираючи об’єкти дослідження, ми прагнули передусім знайти найбільш рівнозначні по формі видання, які, в той же час, мали різне політично-ідеологічне спрямування, щоб простежити, як це впливатиме на висвітлення такого неоднозначного явища як збройне протистояння на теренах колишнього Радянського Союзу за участі Росії. Так, усі чотири обрані нами видання – щоденні, загальнонаціональні, виходять понад 10 років, окрім того, усі вони позиціонують себе як якісні суспільно-політичні

видання,

які

приділяють

велику

увагу

подіям

міжнародного значення. Окрім того, «Сегодня» і «День», так само як «Rzeczpospolita» та «Gazeta Wyborcza» мають різне політично-ідеологічне спрямування. «Сегодня»

всеукраїнська,

щоденна,

суспільно-політична

російськомовна газета, яка виходить з 1997-го року, наклад якої становить 150 тисяч примірників. Видання входить в ЗАТ «Сьогодні Мультимедіа», яке належить групі «Сістем Кепітал Менеджмент» (СКМ, Донецьк), що знаходиться під контролем українського бізнесмена, депутата Верховної Ради від фракції «Партія регіонів» Рината Ахметова. Газета часто публікує статті одіозних політиків

та

журналістів,

які

критикують

«помаранчеві»

сили,

євроатлантичний вектор України та деякі сторінки історії, зокрема ОУНУПА

(Дмитро

Табачник,

Олесь

Бузина).

Видання

притримується

проросійської позиції. Тим не менше, серед головних цінностей ЗАТ «Сьогодні Мультимедіа» визначає

довіру,

плюралізм,

незалежність,

професіоналізм,

команду,

розвиток, лідерство та результат. Згідно політиці «Сегодня», інформація повинна бути достовірною та подаватися з різних точок зору, окрім того газета позиціонує себе як «незалежний видавець, який працює для того, щоб зміцнити демократичний інститут держави» [69]. 42

Щодо висвітлення міжнародної політики, станом на 2001-ий рік, «Сегодня» мала спеціалізований міжнародний розділ «Украина. Европа. Мир», де було сконцентровано всю міжнародну інформацію. Рубрика займала 1-2 шпальти і не містила аналітики, лише повідомлення та замітки. Інформаційні партнери газети «Сегодня» - ДІНАУ, ІТАР-ТАРС, ІНФОТАРС, УНІАН, Асошіейтед прес, Рейтер тощо. Більшість міжнародної інформації,

отриманої

інформаційних

агентствах,

не

була

персоніфікованою, а отже, й підписів під статтями можливих журналістівміжнародників майже не було. Відділу міжнародної політики газета не мала [61]. Станом на сьогодні розділ «Мир» цього видання пропонує набагато більшу жанрову палітру – від заміток до розлогої аналітики. «День» - всеукраїнська, щоденна, суспільно-політична газета, яка виходить

1996-го

року

українською,

російською

та

англійською

(щотижневий дайджест «The Day») мовами, наклад якої становить 62 500 примірників, наклад щотижневика – 7 035 примірників. З весни 1999-го року, газета є членом газетної асоціації «Синдикат», до якої також входять такі зразки якісних суспільно-політичних видань як французькі «Le Figaro» і «Le Monde», австрійська «Der Standard», німецькі «Die Welt» і «Handelsblatt» та британська «Guardian». Видання входить в ЗАТ «Українська прес-група», більшою часткою якої, за інформацією ЗМІ, володіють головний редактор газети Лариса Івшина та її чоловік Євген Марчук – шостий Прем’єр-міністр України з червня 1995 року по травень 1996 року, з 1998 року депутат Верховної Ради від «Соціал-демократичної партії України (об’єднаної)», кандидат у Президенти на виборах 1999 року, з червня 2003 року по вересень 2004 року – Міністр оборони, з травня 2008 року – позаштатний радник Президента Віктора Ющенка.

Видання активно підтримує євроінтеграцію та вступ України в НАТО, має консервативну, національно орієнтовану позицію, критикує проросійські сили в країні [44]. Щодо висвітлення міжнародної інформації, то поряд з невеликими за обсягом повідомленнями на шпальтах «Дня» виходять доволі великі та змістовні

аналітичні

статті

на

міжнародно-політичну

тематику

спеціальному розділі "День планети". Є також провідні журналістиміжнародники – автори аналітичних матеріалів, котрі друкуються доволі регулярно. Більше того, на сторінках "Дня" з'являються публікації іноземних авторів та друковані виступи провідних політиків Європи [61]. «Rzeczpospolita» - загальнонаціональна польська, щоденна, суспільнополітична газета, яка виходить з 1989 року (заснована 1920 року, виходила з перервами, 1950 року була ліквідована соціалістичним урядом в Польщі), наклад становить в середньому 160 тисяч примірників. Національною видавничою акціонерною компанією «Rzeczpospolita» володіють на 51% - британський інвестиційний фонд «Mecom Group» та на 49% - Державне Казначейство. Видання має консервативне, національно орієнтоване спрямування, часто висловлює критику на адресу Європейського Союзу та ООН. Міжнародні новини «Rzeczpospolita» подає окремо від коментарів, але на побудові самого видання це не позначається, матеріали розміщують комплексно, залежно від актуальності теми − з першої по дванадцяту сторінку. Зокрема, в період найбільш активного обговорення російськогрузинського конфлікту, на шпальтах часопису редакція могла опублікувати до 10-ти різножанрових матеріалів, дотичних до теми цього протистояння. Має закордонних кореспондентів [27]. «Gazeta

Wyborcza»

загальнонаціональна

польська,

щоденна,

суспільно-політична газета, яка виходить з 1989 року, наклад якої становить в середньому 150 тисяч примірників. Видання входить в медіаконцерн акціонерне товариство «Agora». 44

Має ліберальне спрямування, позиціонує себе як якісний незалежний таблоїд. Висвітлюючи

резонансні

міжнародні

події,

видання

подає

всі

фактологічні та інформаційні за жанрами матеріали: замітки, репортажі, інтерв’ю з компетентними особами у розділі «Świat» (Світ), що переважно займає простір від шостої до восьмої сторінки, натомість, особисті думки, враження і позиції провідних польських публіцистів подає на другій або третій сторінці в розділі «Opinie» (Думки). Має закордонних кореспондентів [28]. До одиниць аналізу (див. розділ ІІ, підрозділ 1) ми віднесли матеріали перелічених вище видань, опубліковані в часовий проміжок з 8 по 30 серпня 2008 року, що стосувалися висвітлення російсько-грузинського конфлікту 812 серпня 2008 року. Ми використовували як електронні бази даних, так і друковані версії видань. Передусім, ми приділяли увагу розділам, присвяченим висвітленню подій у світі та критичним матеріалам оглядачів аналізованих видань у випадку, якщо вони мали стосунок до висвітлення російсько-грузинського конфлікту, зокрема, за наявності ключових слів. Зокрема, аналіз здійснювався згідно кодувального листка, що містить основні одиниці кодування. Кодувальний листок чи кодувальна схема має бути релевантним та обґрунтованим. Тобто таким, щоб досягти найвищої відповідності між тим, що вимірюється, і тим, як вимірюється [31]. Згідно із кодувальним листком, дослідження містить такі одиниці: 1. Назва матеріалу 2. Автор публікації 3. Жанр (редакційна колонка, аналітична стаття, інтерв’ю, репортаж) 4. Дата публікації 5. Рубрика 6. Тональність (негативна (розмежування агресор/жертва, виправдання конфлікту тощо), позитивна (наголос на потребі врегулювання 45

конфлікту, відсутність чіткого розмежування агресор/жертва), нейтральна (баланс думок, відстороненість, відсутність спроб пошуку винуватця)) 7. Ілюстративність

(обсяг,

шпальта,

засоби

візуалізації

(фото,

інфографіка, карти)) 8. Джерела (принцип персоніфікації сторін конфлікту, джерела статистики, баланс посилань) 9. Класифікація події (війна, конфлікт, миротворча операція) 10. Ключові слова: 11. Грузія (= Тбілісі =) 12. Південна Осетія (= Цхівалі =) 13. Абхазія (= Сухумі =) 14. Росія (= Москва =) 15. Україна (= Київ =) 16. США (= Вашингтон =) 17. Європа/Європейський Союз (= Брюссель =) 18. Причини конфлікту (розмежування агресор/жертва/миротворець) 19. Реакція на світову спільноту (коментування ролі НАТО, ЄС, ООН) 20. Наслідки війни для України/Польщі Аналізуючи тексти матеріалів, передусім, ми звертаємо увагу на контекст, в якому видання вживають перелічені одиниці кодування. Оскільки ми обираємо основним методом дослідження якісний контент-аналіз, ми не ставимо собі за мету підрахувати кількість слововживань, адже, на нашу думку, це не дозволить нам розкрити комплексну картину специфіки відображення конфлікту в українських та польських медіа. Вичитуючи матеріали, ми обирали твердження, що містили оціночні судження, завдяки яким ми могли розкрити ідеологічну позицію, яке займало аналізоване видання у висвітлення цього конфлікту. Втім, ми повинні наголосити на обмеженні дослідження через обрану методологію. Як і в будь-якому якісному дослідженні, недоліками цієї 46

роботи є мала вибірка та суб’єктивність результатів, що може позначитися на висновках. Окрім того, це дослідження не може простежити вплив матеріалів на аудиторію, воно дає лише уявлення про зміст та концептуальне спрямування цих матеріалів. Дослідження обмежує також суб’єктивність обраного інструментарію – категорій та дефініцій, які кожен дослідник обирає індивідуально [32]. Також слід зазначити, що обмеження дослідження полягає в утрудненому доступі до матеріалів, зокрема, польських матеріалів. В Україні польські

медіадослідження

не

мають

такого

розповсюдження

як

Розділ 3. Результати дослідження: Співвідношення жанрових та концептуальних відмінностей публікацій в українських та польських виданнях У нашому дослідженні ми хотіли проаналізувати, передусім, якісні характеристики польських та українських видань у контексті висвітлення ними військового конфлікту в Грузії, відтак, на нашу думку, немає потреби зупинятися на кількісних показниках і унаочнювати в схемах кількісний аспект відмінностей. Презентуючи результати якісного контент-аналізу, слід враховувати, що його метою є не подача цифр чи статистичних закономірностей, його метою є показ певних зразків, тем та категорій соціальної реальності. Дослідник має досягти певного балансу між описом та інтерпретацією [34]. Аналізуючи матеріали, в яких фігурувало російсько-грузинське (8-12 серпня 2008 року) військове протистояння, ми дійшли висновку, що і українські («День» і «Сегодня»), і польські часописи («Rzeczpospolita» і «Gazeta Wyborcza»), загалом, вважають своїм обов’язком продемонструвати читачам якомога більш цілісну і самодостатню картину перебігу конфлікту, проаналізувати його причини, наслідки та геополітичне тло. Проте висвітлення конфлікту має суттєві відмінності. При чому відмінності є не лише між українськими та польськими медіа, а й між самими лише українськими. Ключові відмінності можна розділити на: Кількісно-жанрові відмінності Концептуальні відмінності Якщо говорити про кількісно-жанрові характеристики, то польським медіа більше відповідає газета «Сегодня» (див. додаток №3). Натомість концептуально, до видань «Rzeczpospolita» і «Gazeta Wyborcza» ближча газета «День» (див. додаток №2). 48

Формат

газети

«Сегодня»

дозволяє

більше

відповідати

характеристикам польських видань. Тут більша оперативність, повніше висвітлення та багатша жанрова палітра. До прикладу, перший матеріал про конфлікт у Південній Осетії з’являється, як і в виданнях «Rzeczpospolita» та «Gazeta Wyborcza», з першого дня, після чого матеріали з’являються щодня. Газета «День» подає інформацію про початок бойових дій на день пізніше, крім того, матеріали про перебіг подій публікуються не щодня. «День» подає, щонайменше, в три рази менше інформації, ніж газета «Сегодня». На противагу їй, «Сегодня», «Rzeczpospolita» та «Gazeta Wyborcza» публікують не менше 3-4 матеріалів у номер («Rzeczpospolita», подекуди, до десяти у номер). Загалом за 8-30 серпня 2008 року польські видання та «Сегодня» опублікували на своїх шпальтах понад 60 матеріалів, присвячених висвітленню російсько-грузинського конфлікту, натомість «День за цей термін опублікував 15 матеріалів. Окрім кількісних показників, перелічені видання демонструють також значно багатшу жанрову палітру та креативність у графіці та верстці. «День» публікує масштабні тексти, подекуди розділені підзаголовками і обмежується інтерв’ю, аналітикою (зустрічаються передруки матеріалів з Le Monde і Washington Post). В той час як

«Сегодня», «Rzeczpospolita» та «Gazeta

Wyborcza» додають до цих жанрів репортажі з місця подій, кореспонденції, авторські фото, на шпальтах наявна багата графіка: карти, схеми, історичні довідки. Можна зробити висновок, що у категорії візуальної якості і жанрового наповнення «Сегодня» значно ближче до польських видань, які значно більше орієнтовані на західні стандарти, аніж українські. Проте, якщо говорити про концептуальне наповнення, ми виявили суттєві відмінності у ідеологічній близькості видання «Сегодня» до польських часописів. У цьому випадку до польської преси набагато ближчий «День».

Натомість,

російськомовне 49

видання

«Сегодня»

демонструє

абсолютно полярну позицію у стосунку російсько-грузинського конфлікту, сторін учасників, можливих наслідків для України тощо. Однак, про яке б видання не йшлося – українське чи польське, журналісти залишаються однаково сильно упередженими. Вони відверто віддають перевагу особистій позиції перед безстороннім

аналізом подій,

причин і наслідків конфлікту. Втім, ми не можемо не відзначити певний потяг до безсторонності у діяльності аналізованих медіа. Її найяскравішим виявом є відділення фактів від оцінок, подання офіційних позицій і коментарів з обох сторін протистояння тощо. Але навіть це не може приховати відвертої редакційної необ’єктивності. У

висвітленні

російсько-грузинського

конфлікту

видання

демонструють ідеологічні розбіжності у розкритті низки принципових моментів

протистояння.

Зокрема,

розподіл

ролей

агресор/жертва,

позиціонування таких акторів протистояння як Грузія, Росія, НАТО, Європейський Союз, Абхазія та Південна Осетія, а також прогнозування можливих наслідків протистояння. Агресор/жертва. Позиціонування Росії, Грузії, Абхазії та Південної Осетії «День», «Rzeczpospolita» та «Gazeta Wyborcza» позиціонують у якості агресора Росію – країну проімперських традицій; Грузія захищає свої конституційні права і цілісність; самопроголошена влада Абхазії та Південної Осетії незаконна. Натомість, «Сегодня» приписує роль агресора Грузії; роль жертви – Абхазії та Південній Осетії; а Росію позиціонує, як миротворця в регіоні. Практично

всі

польські

матеріали

представляють

Росію

концентровано негативному світлі, зображують її як агресора і загарбника. Більше того, «Rzeczpospolita» вже у перший день конфлікту публікує репортаж «Грузія атакувала Осетію», де автор дає владі в Південній Осетії доволі компрометуюче визначення – «банди з Цхінвалі», а військову 50

операцію в Грузії називає покликаною «повернути конституційний порядок в регіоні Цхінвалі, який вже багато років очолює кримінальний режим, контрольований Москвою» [13]. Вже 9-10 серпня Пьотр Кощинский разом з Татьяною Серветник, в суто інформаційному матеріалі, називають Цхінвалі «столицею самозваної республіки Південної Осетії» [15]. Натомість, Росію польські видання позиціонують як агресора, прямо чи опосередковано натякаючи на те, що вона зміцніла настільки, що вже може становити загрозу не лише державам-сусідам, а і мало не всьому цивілізованому світу. «Росія, як і за часів, про які ми не хочемо згадувати, здобуває чергові міста сусідньої, незалежної держави […]. З часів падіння комунізму, світ не мав справи з такою зухвалістю Москви» [10]. З неабияким пафосом, стосовно новітньої ролі Росії, в світі відгукується Яцек Жаковський, колумніст видання «Gazeta Wyborcza»: «Хто до тієї останньої п’ятниці вірив, що ще триває «американське століття», хто досі вірить в гегемонію «єдиної глобальної мегадержави» і в домінування Заходу, той 10 серпня 2008 року повинен зробити в календарі велику чорну риску, кінець омані. У Цхінвалі і в Росії ринкові авторитаризми […] показали, як сьогодні виглядає справжній геополітичний устрій» [35]. У контексті російсько-грузинського конфлікту польські журналісти продемонстрували відсутність будь-яких ілюзій з приводу мотивації росіян до нападу на Грузію. Більше того, вони були цілком однозначними в окресленні істинних цілей і прагнень Москви в цьому протистоянні (нагадаємо, що офіційною версією був захист Південної Осетії та Абхазії від етнічних утисків з боку Грузії). Зокрема, публікація у газеті «Rzeczpospolita» за авторства Пьотра Кощинского зазначає: «Стратегічною метою є впровадження таких змін в самій Грузії, щоб вона знов потрапила в російську сферу інтересів і перестала домагатися вступу до НАТО і Європейського Союзу» [14]. На шпальтах цього видання Агнєшка Лакома підсумовує мету росіян в цій війні: «Здається, що вже ніхто не повинен мати сумнівів щодо мети 51

російської операції. Росіяни просто хочуть контролювати транзит каспійської нафти, перед тим довівши, що транспортування нафти через нестабільну територію Грузії, є небезпечним, і, як наслідок, невигідним» [18]. Окрім корисливих економічних інтересів в плані природних ресурсів, «Gazeta Wyborcza» наголошує на необхідності збереження Росією політичної сфери впливу: «Провідники Росії хотіли цього конфлікту і довго до нього готувалися… За всяку ціну прагнули затримати марш Грузії в бік НАТО, мріючи, за нагоди, про реванш за поразку, якої, на їхнє переконання, зазнали на Кавказі» [3]. Якщо говорити про українські видання, їхні позиції щодо бачення конфлікту в цілому і визначення агресора зокрема, розділились. Видання «День» так само, як і польські часописи, висловлює на своїх шпальтах переконання у відсутності будь-якої шляхетності в намірах Росії, коли вона вводила свої війська на територію Грузії. «Московські начальники сепаратистів узяли курс на загострення, й цілі в них були не лише близькі — продовження безконтрольного розкрадання грошей держави російської, а далекі й набагато важливіші. Йшлося про майбутній курс Росії як у внутрішній, так і в зовнішній політиці» [65]. «День» у загрозливих тонах змальовує російську дійсність. «Цієї чи іншої воєнної акції Москви слід було очікувати з того часу, як В. Путін назвав найбільшою трагедією ХХ століття не злодіяння нацистів, фашистів чи сталінського режиму, а розпад СРСР. На Кавказі вочевидь розпочато далекосяжну акцію, спрямовану на тестування реакції Заходу щодо можливих кроків з метою відтворення колишньої імперії у нових формах» [53]. «День» так само недвозначно займає антиросійську позицію. «Учора Москва остаточно продемонструвала, що має намір будувати світ за новими правилами, не озираючись на міжнародне право. Саме так слід розглядати дії російської влади, яка спершу провела операцію з «примусу до миру» в Грузії, 52

а потім поквапно визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії, які визнані у світі як частини Грузії» [70]. Окрім того, «День» не лише підтримує Грузію в цьому протистоянні, видання переконано стверджує, що це сильна країна з підкреслено демократичними настроями. На шпальтах «Дня» Грузія виглядає прогресивною країною і прикладом для України, що йде всупереч планам Росії щодо цього регіону. «Грузія для Заходу разом з Україною залишається державою, яка здійснила демократичний прорив на пострадянському просторі, а також залишається єдиним маршрутом, яким каспійські нафта і газ можуть надходити на світові ринки в обхід Росії» [53]. «День» підкреслює винятковість і мужність грузинського народу. «Грузія виглядає єдиною у прагненні зберегти цілісними свої кордони. Заява грузинських олімпійців, відмова співака Вахтанга Кікабідзе від концертів у Росії, узгоджені виступи політиків та дипломатів — практика поведінки цивілізованої країни, і не лише під час зовнішньополітичних конфліктів» [53]. Натомість, «Сегодня», в свою чергу, проголошує, що агресором у цій війні була Грузія. «Окрім того, зараз іде дипломатична війна… Німці пропонують Південній Осетії та Абхазії ті ж свободи, які нещодавно отримав край Косово. А американський план передбачає широку автономію, але в межах Грузії. В цьому сенсі загострення вигідне Грузії, яка зриває обговорення дуже невигідного їй німецького плану, в якому вперше збіглися інтереси Росії та частини Європи» [43]. Росія, згідно із позицією видання, основний миротворець в регіоні. На доведення цієї тези слугує красномовний підзаголовок статті «Кавказька війна» за 9 серпня «Грузини атакували Цхінвалі. Росія вступилася за осетин». В матеріалі на тій же сторінці з’являється заява, яка цілком знімає ярлик «агресор» з Росії і переводить її в розряд рятівників: «Таким чином, бліцкриг 53

Саакашвілі провалився. Південна Осетія зберегла свою незалежність від Грузії. Росія показала, що має намір до кінця захищати своїх союзників» [54]. «Росія, яка, фактично, просто відновила той статус-кво, який існував до війни, і отримала відро помиїв від світової громадської думки, може записати собі в актив переконливу демонстрацію тези на тесу «росіяни своїх на війні не кидають» (тут і далі авторський переклад з російської) [54]. «Сегодня» позиціонує Грузію як слабку країну з недолугою армією. Для початку грузинське військо представили як приречене на поразку. «Грузія навряд чи переможе в цій війні, хоч і закупила більш сучасне озброєння,

також

має

підготовлені

допомогою

американських

інструкторів батальйони «командос» [43]. Не менш красномовний в змалюванні нікчемності грузин та їхнього Президента Михайла Саакашвіллі Олесь Бузина, оглядач «Сегодня»: «США не помічали відвертих ознак диктатури. Замість цього вони щедро постачали Міхо «обносками» оснащення, зброєю та моральною підтримкою» [39]. НАТО і Європейський Союз «Rzeczpospolita» та «Gazeta Wyborcza» як і прозахідне видання «День», відоме своєю активною позицією щодо інформування української громадськості

про

Північно-Атлантичний

альянс,

вбачають

небайдужій і непримиренній позиції Заходу єдину можливість захисту для Грузії, а в майбутньому і України. «Сегодня» навпаки застерігає від вступу в НАТО, натякаючи на ризик агресивної реакції Росії на цей крок. Однин з матеріалів на шпальтах польського видання «Gazeta Wyborcza» закликає світову спільноту до врегулювання конфлікту у Грузії: «Якщо Росія не виведе війська, міжнародна спільнота повинна визнати російську державу агресором, який пішов всупереч головним засадам міжнародного права . […] Кремль повинен зрозуміти, що Грузія не друга Чечня, яку можна нищити, ведучи на її території нескінченні війни» [3]. Зокрема, на шпальтах «Gazeta Wyborcza» з’являється матеріал, який з сильними нотками істерії лякає світ загрозою глобального панування Росії, 54

натякаючи

на

месіанство

Польщі,

попередженнями

якої

світова

громадськість, зокрема Європейський Союз, так необережно нехтує: «Ми можемо без кінця пояснювати світу, що це не русофобія, а швидше наш багаторічний досвід. І що, коли після Грузії, Молдови та кількох інших країн, прийде черга загрожувати Європі, ми зможемо із задоволенням сказати, що ми попереджали» [30]. Польська публіцистка Александра Рибинська в доволі саркастичних тонах окреслює оцінку дій Росії деякими представниками європейської спільноти: «Зараз, коли Грузія підписала перемир’я і погодилася на завершення боїв, а Москва продовжує бомбардувати грузинські міста, навіть найбільшим приятелям Росії в німецькій політичній еліті важко боронити «миротворчий» характер московської операції» [29]. Окрім того, в контексті імперських настроїв Росії часто виникають алюзії щодо Володимира Путіна, згідно із якими він носить риси авторитарного лідера, якого варто остерігатися. 11 серпня «Gazeta Wyborcza» публікує матеріал Яцека Жаковського, де автор стверджує: «Треба бути ідіотом, щоб не бачити, чим Путін відрізняється від Єльцина, і щоб не розуміти, що закінчилися добрі 90-ті, коли для себе і багатьох інших країн Польща відкрила вікно на Захід» [35]. Днем пізніше в тому самому виданні Вацлав Радзівінович також дає тверезу оцінку політичній ситуації в Росії: «Потім перед камерами він [Владимир Путин] виголосив рапорт про свою поїздку новому господареві Кремля [Дмитрий Медведев]. Але з тону розмови було добре видно, хто, як то кажуть росіяни, в домі господар, а хто – гість» [26]. Пьотр Гіллерт у виданні «Rzeczpospolita» певним чином виправдовує пасивність США у врегулюванні конфлікту в Грузії на противагу Європейському Союзу: «Проблема полягає в іншому. Америка більш ніж активно присутня в Іраку і в Афганістані, аби мати сили і засоби на серйозне залучення будь-де ще, […] вона більше не має часу на утримування двосторонніх стосунків в інших регіонах світу […]» [6]. В матеріалі він пише 55

про необхідність допомогти Грузії і втихомирити Росію, проте, висловлює сумнів в спроможності Заходу реалізувати таку допомогу, він із сарказмом ставить наприкінці риторичне запитання: «Питання тільки, хто б мав мобілізувати Захід до таких дій? Америка?» [6]. Проте, якщо Польща дозволяє собі критикувати світову спільноту і активно закликати її до дій, то український «День» переконано доводить, що саме НАТО і лише воно спроможне в майбутньому захистити Україну від непередбаченої агресії з боку Росії. «Висновки для України цілком зрозумілі. По-перше, з країнами НАТО нічого подібного Росія собі не дозволяє. І якби Грузія була в Альянсі, то події розвивалися за абсолютно іншим сценарієм» [65]. Натомість, «Сегодня» переконує, що НАТО не спроможне нікого врятувати. Про це красномовно говорять заголовки від 12 серпня «Захід не поспішає допомагати Грузії» та «НАТО ніколи не був захистом для його членів». Наслідки для України «День», «Rzeczpospolita» та «Gazeta Wyborcza» вбачають для сусідів Росії, зокрема для України, ризик опинитися на місці Грузії. «Сегодня» допускає такий сценарій лише у випадку, якщо Україна не відмовиться від своїх амбіцій щодо НАТО. Для «Дня» найбільше занепокоєння викликає навіть не так війна в Грузії, як ризик того, що подібний сценарій можливий в Україні. «Наразі своїми діями Росія намагається послати сусідам — Україні, Молдові й Азербайджану — важливий сигнал: відтепер Москва відповідатиме агресивніше на те, що вона вважає антиросійською поведінкою» [70]. «… після переходу конфлікту на Кавказі в млявий процес Москва займеться Києвом вельми предметно. Ставка буде зроблена насамперед на тих, «з ким можна працювати». Слід чекати подальшого заохочення сепаратизму не лише в Криму, а й у інших регіонах» [70]. 56

«Відтак закономірно зв’язувати початок війни і з планами розміщення елементів американської ПРО у Чехії і Польщі, а також запрошенням України і Грузії до НАТО, яке підтвердив Буш під час свого візиту до Києва» [53]. Щодо «Сегодня», газета впевнена в повній безпеці України з боку Росії, про що свідчить заголовок статті, що з’явилася в день, коли було оголошено про кінець війни – 12 серпня «Це не наша війна». А вже за 27 серпня видання заявляє, що ніякого ризику немає в принципі, оскільки саме поведінка Грузії спровокувала хід у відповідь Росії, а отже для України немає жодних небезпек [59]. Більше того, саме вступ в НАТО може стати загрозою для України. «Приєднання до будь-якої зі сторін конфлікту робить нас неуникною ціллю для першого удару супротивника. Ми ризикуємо стати «гарячим» полем бою в новій холодній війні з цілком реальною загрозою розколу країни. Особливо, якщо все-таки вступимо в НАТО, прийнявши тим самим сторону Заходу і перетворившись на ворога Росії…» [68]. Таким чином, з наведеного нами порівняльного аналізу сучасної польської та української публіцистики ми можемо зробити висновок, що, існує певна подібність між польськими виданнями та українською газетою «Сегодня», якщо йдеться про форму подачі інформації. Вона більш показова, більш різноманітна і більш різнопланова порівняно із формою подачі інформації у газеті «День». Тим не менше, якщо говорити про концептуально-ідеологічне спрямування видань у висвітленні такої неоднозначної теми як військовий конфлікт, що певною мірою зачіпає інтереси і Польщі, і України, видання «День» набагато ближче до аналізованих нами польських часописів. На нашу думку, подібність чи відмінність залежить від політичного і ідеологічного спрямування видання. Так видання «Сегодня», що симпатизує проросійській політиці, займає відверто опозиційну сторону відносно свого 57

прозахідного антиподу газети «День» та аналізованих нами польських друкованих видань. Проте в цьому дослідженні важливо наголосити на тому, що об’єктивізм у висвітленні таких важливих геополітичних подій, особливо, якщо вони зачіпають безпосередні інтереси конкретного соціуму, в межах якого існує видання (у випадку з російсько-грузинським конфліктом саме так і є) неможливий. Ні польські, ні українські медіа не можуть похвалитись достатньою мірою безсторонності і виваженості у висвітленні протистояння, незалежно від того, яку політичну позицію відстоює видання в межах України чи поза ними. Проте польські видання діють в унісон, не дивлячись на те, що це різні за ідеологією часописи (див. розділ ІІ). «Rzeczpospolita», і «Gazeta Wyborcza» сповідують і пропагують співголосні ідеї, коли йдеться про Росію та інтереси Польщі. Що демонструє одностайність і цілісність польського суспільства перед обличчям зовнішньої загрози. На противагу їм, українські видання демонструють абсолютну полярність позицій залежно від власного політичного спрямування та зовнішньополітичних

вподобань,

підкреслюючи

неоднорідність настроїв у суспільстві.

таким

чином,

Висновки У процесі дослідження ми проаналізували матеріали, опубліковані на шпальтах щоденних загальнонаціональних польських («Rzeczpospolita» і «Gazeta Wyborcza») та українських видань («День» і «Сегодня») у період з 8 по 30 серпня на предмет висвітлення в них російсько-грузинського конфлікту 2008 року. Виявили,

наскільки

висвітлення

цієї

події

відповідає

загальноприйнятим професійним журналістським нормам інформування про військові конфлікти, розкрили характерні риси специфіки цього висвітлення та здійснили порівняльний аналіз цих рис. 1. Ми дійшли висновку, що у висвітленні російсько-грузинського конфлікту видання демонструють ідеологічні розбіжності у розкритті низки принципових

моментів

протистояння.

Зокрема,

розподіл

ролей

агресор/жертва, позиціонування таких акторів протистояння як Грузія, Росія, НАТО, Європейський Союз, Абхазія та Південна Осетія, а також прогнозування можливих наслідків протистояння. 2. В ідеологічно-концептуальному плані українське видання «День» займає позицію подібну до польських видань «Rzeczpospolita» та «Gazeta Wyborcza». До прикладу, усі ці часописи позиціонують у якості агресора Росію; Грузія захищає свої конституційні права і цілісність; самопроголошена влада Абхазії та Південної Осетії незаконна. Говорячи про НАТО та Європейський Союз, ці видання вбачають в небайдужій і непримиренній позиції Заходу єдину можливість захисту для Грузії, а в майбутньому і України. Окрім того, вони висловлюють побоювання, що грузинський сценарій можливий в Україні та інших країнах-сусідах Росії. Натомість «Сегодня» демонструє цілком полярну позицію. Видання приписує роль агресора Грузії; роль жертви – Абхазії та Південній Осетії; а Росію позиціонує, як миротворця в регіоні. Про НАТО та Європейський 59

Союз видання говорить як про структури, які не здатні допомогти в критичній ситуації, більше того, воно застерігає Україну від вступу в НАТО, натякаючи на ризик агресивної реакції Росії на цей крок. При чому, на думку видання – це єдина причина повторення цього сценарію в Україні, загалом, Росія – мирний і надійний сусід. 3. З точки зору форми подачі матеріалу про конфлікт (йдеться про використовувані жанри, візуалізацію тощо), ми дійшли висновку, що видання «Сегодня» ближче до стандартів, які застосовують на своїх шпальтах аналізовані нами польські видання. Тут більша оперативність, повніше висвітлення, багатша жанрова палітра та креативність у графіці та верстці. «День» публікує масштабні тексти,

подекуди

розділені

підзаголовками

обмежується

інтерв’ю,

аналітикою (зустрічаються передруки матеріалів з Le Monde і Washington Post). В той час як

«Сегодня», «Rzeczpospolita» та «Gazeta Wyborcza»

додають до цих жанрів репортажі з місця подій, кореспонденції, авторські фото, на шпальтах наявна багата графіки – карти, схеми, історичні довідки. 4. На нашу думку, подібність чи відмінність залежить від політичного і ідеологічного спрямування видання. Так, російськомовне видання «Сегодня», що симпатизує проросійській політиці, займає відверто опозиційну сторону відносно свого прозахідного антиподу газети «День» та аналізованих нами польських

друкованих

видань.

На

нашу

думку,

такі

розбіжності

підкреслюють неоднорідність настроїв у суспільстві. 5. Польські видання діють в унісон, не дивлячись на те, що це різні за ідеологією часописи, консервативне «Rzeczpospolita» і ліберальне «Gazeta Wyborcza» сповідують і пропагують співголосні ідеї, коли йдеться про Росію та інтереси Польщі. Що демонструє одностайність і цілісність польського суспільства перед обличчям зовнішньої загрози. 6. Ми також дійшли висновку, що об’єктивізм у висвітленні таких неоднозначних геополітичних подій, особливо, якщо вони зачіпають безпосередні інтереси конкретного соціуму, в межах якого існує видання (у 60

випадку з російсько-грузинським конфліктом саме так і є) неможливий. Ні польські, ні українські медіа не можуть похвалитись достатньою мірою безсторонності і виваженості у висвітленні протистояння, незалежно від того, яку політичну позицію відстоює видання в межах України чи поза ними. Втім, ми повинні наголосити, що наше дослідження, як і будь-яке якісне

дослідження,

обмежене

малою

вибіркою

та

суб’єктивністю

результатів. Ми не відстежили можливий вплив цих матеріалів на аудиторію та не підрахували

кількісних

показників,

які, так само

могли

проілюструвати праймінг тих чи інших категорій, тем, використовуваних понять.

Наприклад,

домінування

поняття

«миротворча

операція»,

«конфлікт», «протистояння» чи «війна» тощо. Також слід зазначити, що обмеження дослідження полягає в утрудненому доступі до матеріалів, зокрема, польських матеріалів. В Україні польські

медіадослідження

не

мають

такого

розповсюдження

як

американські, французькі чи російські, крім того, не всі електронні бази даних перебувають у вільному доступі, до прикладу, архів видання «Rzeczpospolita» доступний лише за передплатою. Специфіку висвітлення військових конфліктів у медіа в Україні вже досліджували. Зокрема, одне з них дослідження консалтингової компанії Pro.mova «Українські медіа в інформаційних спецопераціях під час війни в Грузії». Втім, воно обмежується лише українськими медіа та лише телебаченням. Варто згадати також магістерську роботу Дарії Тарадай «Висвітлення ліванської війни 2006 року в українських газетах» - вона також використовувала якісний контент-аналіз та аналізувала якісні видання, серед яких і «День». До

подібних

досліджень

належать

також

дослідження

Ірини

Приймачик «Модель прийняття рішень у всеукраїнських щоденних газетах на прикладі висвітлення російсько-грузинської війни 2008 року» та Надії 61

Майної «Особливості висвітлення російсько-грузинського конфлікту у друкованих ЗМІ Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки». Щодо першого з цих досліджень, то воно базується на кількісному контент-аналізі, щодо другого, воно не досліджує український продукт. Окрім того, жодне з названих вище досліджень не містить порівняльного аналізу українських та польських медіа. Тож, на нашу думку, ця тема недостатньо розроблена в Україні, тому заслуговує подальшого опрацювання, зокрема, безперечно актуальним був би порівняльний аналіз не лише преси, але і телебачення, нових медіа тощо. Також, на нашу думку, було б корисно простежити модель прийняття рішень в українських та польських медіа. Тобто чим керуються редактори та журналісти-міжнародники, обираючи той чи інший підхід чи кут зору у висвітленні кожного конкретного конфлікту. Не менш важливим було б також простежити вплив на аудиторію того чи іншого висвітлення військових протистоянь, в цьому випадку російськогрузинського. Шляхом проведення фокус-груп чи опитувань визначити, які конкретні наслідки може мати те чи інше позиціонування конфлікту на реципієнтів. Якщо акцентувати увагу саме на польсько-українському висвітленні військових протистоянь, слід зазначити, що Польща – це ментально і географічно близька Україні країна, яка пройшла шлях демократизації та євроінтеграції, пропагує такі західні цінності як свобода слова, плюралізм тощо, тут активно розвиваються медійні системи. З цієї точки зору, для України був би корисний цей досвід і механізм його застосування в місцевих реаліях. Окрім того, з огляду на те, що специфіку висвітлення військових конфліктів ми розглядали передусім в контексті

російсько-грузинського

протистояння, яке є відносно невіддаленим в часі і достатньо близьким просторово і ментально, щоб викликати велику кількість упереджень, суб’єктивних оцінок, страхів тощо, на нашу думку, було б дуже корисно 62

здійснити порівняльний аналіз також конфлікту, який не має принципового значення для соціуму, в контексті якого функціонує видання. Йдеться, наприклад, про ізраїльсько-палестинські конфлікти або нещодавні конфлікти у Північній Африці.

Список літератури: 1. Bіezradność i pzyzwolenie: [Електронний документ] // Trybuna. – 2006. – 21 липня. – http://www.trybuna.com.pl. 2. Berelson B. Content Analysіs іn Communіcatіon Research. – Glencoe: Free Press, 1952. – P. 16. 3. Czech M. Gruzja nie może stać drugą Czeczenią: [Електронний документ] // Gazeta Wyborcza. – 2008. – 11 серпня. – http://szukaj.wyborcza.pl/archiwum/0,0.html. 4. Firlej M., Kaczmarek J. Szum skrzydeł Azraela: Zysk i s-ka, 2003. – 370 с. 5. George A. Propaganda Analysis: A Study of Inferences Made from Nazi Propaganda in World War. – Evanston, 1959. – P. 84. 6. Gillert P. Niezwzkle miękka twardość Stanów Zjednoczonych: [Електронний документ] // Rzeczpospolita. – 2008. – 12 серпня. – http://www.arch.rzeczpospolita.pl. 7. Graber D. A. Censorship, Terrorism and the 1-st Amendment: In Search of Policy Guidelines// Framing Terrorism: the news media, the government and the public/ edited by Norris P., Kern M., Just M. R. – New York, USA.: Routledge, 2003. 8. Graham J. Russia's Policy towards Ethnic Conflict in Independent Georgia: [Електронний документ]// HistoryOrb.com. – http://www.historyorb.com/russia/georgia.shtml. 9. Gunter B. Media Research Methods. – SAGE, 2000: [Електронний документ] // http://books.google.com/books?id=i5ceyRiSOZcC&printsec=frontcover&dq=ed itions:ODbJuA2ckgC&hl=ru&ei=xFReTfSHHaSJ4gbKpbWjCg&sa=X&oi=book_res ult&ct=result&resnum=1&ved=0CCkQ6AEwAA#v=onepage&q&f=false. 10. Haszczyński J. Niepodległa Gruzja woła o pomoc: [Електронний документ] // Rzeczpospolita. – 2008. – 12 серпня. – http://www.arch.rzeczpospolita.pl. 64

11. Jagielski W. Wieże z kamienia. – Warszawa: W.A.B., 2004. 12. Kapuściński K. Lapidaria. – Warszawa: Czytelnik, 2002. – 502 с. 13. Kościński P. Gruzja zaatakowała Osetię: [Електронний документ] // Rzeczpospolita. – 2008. – 8 серпня. – http://www.arch.rzeczpospolita.pl 14. Kościński P. Kreml już powiedział: zmusi Gruzję do pokoju: [Електронний документ] // Rzeczpospolita. – 2008.08.08. – http://www.arch.rzeczpospolita.pl 15. Kościński P., Serwetnyk T. Rosja – Gruzjaę: to już wojna: [Електронний документ] // Rzeczpospolita. – 2008. – 9-10 серпня. – http://www.arch.rzeczpospolita.pl. 16. Krawczyk T. Stronniczość czy obiektywizm polskiej prasy w relacjonowaniu wojny izraelsko-libańskiej z 2006 roku?// Wojna w mediach: Zbior studiuw międzynarodowzch: Wydawnictwo Uniwersztetu Opolskiego, 2007. – С. 297318 17. Krippendorf K. Content analysis. An Introduction to Its Methodology. – SAGE, 2004: [Електронний документ] // http://books.google.com/books?id=q657o3M3C8cC&printsec=frontcover&dq=e ditions:q657o3M3C8cC&hl=ru&ei=GFVeTZqgPNGv8QOMttShDA&sa=X&oi =book_result&ct=result&resnum=1&ved=0CCkQ6AEwAA#v=onepage&q&f=f alse 18. Łakoma A. Konflikt nie tylko polityczny: [Електронний документ] // Rzeczpospolita. – 2008. – 25 серпня. – http://www.arch.rzeczpospolita.pl. 19. Lasswell Η. Propaganda Technique in the World War. - N.Y., 1927. 20. Louis A. Day. Ethics in media Communications: Cases and Controversies. – Belmont, Calif: Wadsworth Pub. Co, 1990. 21. Morrow S. L. Qualitative Research in Counseling Psychology: Conceptual Foundations// The Counseling Psychologist/ University of Utah. – U., March 2007. – 209-235. 22. Olechowski A. Bіezpieczeństwo głupcze: [Електронний документ] // Gazeta Wyborcza. – 2002. – 21-22 грудня. – http://szukaj.wyborcza.pl/archiwum/0,0.html. 65

23. Paliwowa P. Pacyfizm małych dziewczynek: [Електронний документ] // Rzeczpospolita. – 2003. – 08 квітня. – http://www.arch.rzeczpospolita.pl. 24. Poletyło M. Propaganda wojenna w liberalnej demokracji. – Toruń: adam marszałek, 2008. – 166 с. 25. Plaisance P. Lee. Media Ethics: Key Principles for Responsible Practice. – SAGE, 2009. – 105-135. 26. Radziwinowicz W. Z wojną Putinowi do twarzy: [Електронний документ] // Gazeta Wyborcza. – 2008. – 12серпня. – http://szukaj.wyborcza.pl/archiwum/0,0.html. 27. Rzeczpospolita. Офіційний сайт: [Електронний документ].// http://www.rp.pl/ 28. Gazeta Wyborcza. Офіційний сайт: [Електронний документ].// http://wyborcza.pl/0,0.html 29. Rybińska A. Niemiecka sczyzofrenia wobec konfliktu w Gruzji: [Електронний документ]. – Rzeczpospolita. – 2008. – 11 серпня. – http://www.arch.rzeczpospolita.pl. 30. Węglarczyk B. Nie słychać nas w Europie: [Електронний документ] // Gazeta Wyborcza. – 2008. – 13 серпня. – http://szukaj.wyborcza.pl/archiwum/0,0.html. 31. White M. D., Marsh E. E. Content Analysis: A Flexible Methodology.// Library Trends. – 2006. – Vol. 55, №1. – Р. 22-45. 32. Wimmer R. D., Dominick J. R. Mass media research, an introduction. Belmont: Wadsworth Publishing Company, 1997. – P. 370. 33. Wolfsfeld G. Media and Path to Peace. – Cambridge, U.K.: Cambridge University Press, 2004. 34. Zhang Y. Content analysis (qualitative, thematic): [Електронний документ] // http://www.ils.unc.edu/~yanz/. Content%20analysis.pdf. 35. Żakowski J. Nikt nie chce umrzeć za Cchinwali: [Електронний документ] // Gazeta Wyborcza. – 2008. – 11серпня. – http://szukaj.wyborcza.pl/archiwum/0,0.html. 66

36. Алексеев А.Н., Дудченко В.С. О специфике контент-анализа как социологического метода // Социологические проблемы семьи и молодежи: Сб.ст. / Под ред. И.И.Леймана. Л.: Наука, 1972. 37. Алпейри Дж. Южная Осетия: мир – понятие относительное: [Електронний документ] // http://www.eurasianet.org/russian/departments/civilsociety/articles/eav013105ru.shtml. 38. Бриндза В., Безверха А. Українські медіа в інформаційних спецопераціях під час війни в Грузії.// Дослідження консалтингової компанії Pro.mova: [Електронний документ].// http://www.telekritika.ua/politprogram/2008-0916/40611. 39. Бузина О. «Кавказская кровь на ручках Буша» // Сегодня. – 2008. – 12 серпня. – с.3. 40. Вітман К. Витоки грузино-абхазького конфлікту.// Наукова бібліотека журналу «Віче»: [Електронний документ].// http://www.viche.info/journal/1108/. 41. Війна проти Грузії готувалася Росією заздалегідь.// Центр Разумкова.: [Офіційний сайт]// http://www.razumkov.org.ua/ukr/expert.php?news_id=797. 42. Григорьев. С.И. Основы современной социологии: [Електронний документ]// http://psyfactor.org/lib/k-a2.htm. 43. Грузия купила 1500 мешков для трупов// Сегодня. – 2008. – 8 серпня. – с.7. 44. День. Офіційний сайт: [Електронний документ].// http://www.day.kiev.ua/290989/. 45. Дмитриев И. Контент-анализ: сущность, задачи, процедуры: [Електронний документ].// http://psyfactor.org/lib/k-a.htm. 46. Дугин А. Г. Основы геополитики. – Москва: АРКТОГЕЯ-центр, 1999. – 928 с. 47. Этический кодекс журналистов (Польша)// Право и среда массовой информации. Офіційний сайт: [Електронний документ]// http://www.medialaw.ru/selfreg/13/texts/245.htm. 67

48. Іванов В. Історія розвитку контент-аналізу: [Електронний документ]// http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Magisterium/Zhurnal/2006_22/11_iva nov_v.pdf. 49. Іванов В. Формалізовані методи вивчення мас-медіа// Електронна бібліотека Інституту журналістики: [Електронний документ]// http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1283. 50. Іванов В. Ф., Сердюк В. Є. Журналістська етика. – К.: Вища школа, 2007. – 214-216 с. 51. Квіт С. Масові комунікації. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – с. 24 52. Кібл Р. Журналістська етика / Пер. з англ. Д. І. Смоляк. – К., 2007. – 188 с. 53. Камінський Є. Війна в Грузії: спорадичні оцінки по гарячих слідах //День. – 2008. – 13 серпня. – http://www.day.kiev.ua/205920/ 54. Ковальчук И. Кавказская война // Сегодня. – 2008. – 9 серпня. – с.2. 55. Кодекс професійної етики українського журналіста, Етичний кодекс українського журналіста// Національна спілка журналістів України. Офіційний сайт: [Електронний документ]// http://nsju.org/tabmenu/kodeks_etiki. 56. Коробейников В. С. Сравнение подходов к контент-анализу в советской и западной социологии // Методологические и методические проблемы контент-анализа: Тезисы докладов рабочего совещания социологов. Вып. 1 // АН СССР. Институт социологических исследований; Отв. ред. А. Г. Здравомыслов. – М. – Л., 1973. – С. 27. 57. Лизанчук В.В., Кузнецова О.Д. Методи збирання і фіксації інформації в журналістиці: Навч. посібник. - К.: НМК ВО при Мінвузі УРСР, 1991. – С. 44. 58. Манаев О. Т. Контент-анализ как метод исследования: [Електронний документ]// http://psyfactor.org/lib/content-analysis3.htm. 59. Наши выводы: как предотвратить осетинский сценарий в Украине // Сегодня. – 2008. – 27 серпня. – с.7. 68

60. Нодия Г. Политическая смута и этнотерриториальные конфликты в Грузии. // Дайджест публикаций о Грузии «InfoSpace».: [Електронний документ]// http://infospace.narod.ru/publik/etnokonflikti.htm. 61. Оленицька О. Висвітлення міжнародної інформації на сторінках деяких українських газет. – Наукові записки Інституту журналістики. – Том 02: [Електронний документ]// http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1013. 62. Павлик-Вачкова Н. Українські телеканали та війна в Іраку// МедіаКритика. – 2008. – № 03. – 5 грудня. Офіційний сайт: [Електронний документ]// http://www.mediakrytyka.info/drukovani/ukrayinski-telekanaly-ta-viyna-viratsi.html. 63. Почепцов Г. Г. Психологические войны. — Москва: Омега-Л, 2008. – 528 с. 64. Приходько О. Механізми журналістської саморегуляції: європейські рекомендації та українські реалії.// Наукові записи НаУКМА. – К., 2006. – Вип. 22, Журналістика. – 49-51с. 65. Райхель Ю. Велика кавказька війна // День. – 2008. – 12 серпня. – http://www.day.kiev.ua/205760/. 66. Редакційні настанови БІ-БІ-СІ для авторів випусків новин та інформаційних програм: [Електронний документ]// http://www.bbc.co.uk/editorialguidelines 67. Російсько-грузинська війна 2008 року// Wikipedia: [Електронний документ] // http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9 %D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%B7%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C %D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0_(2008) #.D0.9D.D0.B0.D1.81.D0.BB.D1.96.D0.B4.D0.BA.D0.B8_.D0.B2.D1.96.D0.B 9.D0.BD.D0.B8. 68. Россия рвет с Западом // Сегодня. – 2008. – 27 серпня. – с.7. 69

69. Сегодня Multimedia. Офіційний сайт: [Електронний документ]// http://segodnya-multimedia.com. 70. Сірук М. Нелегкий вибір //День. – 2008. – 27 серпня. – http://www.day.kiev.ua/250434/. 71. СМИ Журналистика и война (Освещение российскими СМИ военных действий в Чечне)// Исследовательская группа Российско-американского информационного пресс-центра/ Ред. Рихтер А. Г.// Право и СМИ. Офіційний сайт: [Електронний документ]// http://www.medialaw.ru/publications/books/war/index.html. 72. Соковнин В.М. Об объективности исследования в контент-анализе // Методологические и методические проблемы контент-анализа: (Тезисы докладов рабочего совещания социологов) / АН СССР. Институт социологических исследований; Отв. ред. А.Г.Здравомыслов. – М. – Л., 1973. - Вып. 1. – С. 59. 73. Торбаков И. Россия пытается нейтрализовать растущее влияние США на Кавказе// http://russian.eurasianet.org/departments/insight/articles/eav040902ru.shtml. 74. Федченко Є. М. Залагодження конфліктів: медіа та мирний процес.// Федченко Є.М. Лекції з міжнародної журналістики: [Електронний документ локальної мережі НаУКМА]. 75. Хлистун Г. Ю. Етика засобів масової інформації в сучасних політичних процесах./ Автореф. дис.. на здобуття ступеня канд. політ. наук. Київ. Нац.. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2005. – 20с. 76. Шелест Г. Проблема врегулювання конфліктів в Грузії.// Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. – Науки: економіка, політологія, історія. – 2006. – №1(21). 77. Юричко А. Міжнародна журналістика як окремий елемент маніпуляції свідомістю та прийняття рішень // Наукові записки Інституту журналістики. – Том 07: [Електронний документ] // http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=271. 70

ДОДАТОК № 1 Хроніка «п’ятиденної війни» 8 серпня 12.00. Після відмови сепаратистського керівництва Південної Осетії сісти за стіл переговорів грузинські війська взяли штурмом Цхінвалі. Керівництво Грузії звернулося із закликом до осетинських повстанців скласти зброю, а мирним мешканцям пообіцяло «зелений коридор» для того, щоб покинути місто. 13.00. Президент Росії Дмитро Медведєв звинуватив Грузію у порушенні міжнародного права і заявив, що «захистить своїх громадян на території Південної Осетії». Російські ЗМІ повідомляють про сотні добровольців, які вирушають воювати проти грузинів у зону конфлікту. 15.00. Російська танкова колона увійшла на територію Південної Осетії — «для допомоги миротворчому контингенту РФ, дислокованому в цьому регіоні». З’являються перші повідомлення про те, що танки підійшли до Цхінвалі. 16.00. Президент Грузії Михаїл Саакашвілі звернувся до світового співтовариства з проханням захистити Грузію від агресії Росії. 16.00–17.00. Грузинські ЗМІ повідомляють, що російська авіація бомбардувала військові бази та два військові аеродроми за межами Південної Осетії. 9 серпня 00.10. Літаки ВПС РФ завдали бомбових ударів по грузинському порту Поті. ЗМІ повідомляють, що в місті є загиблі, але кількість їх визначити складно, можливо, десятки осіб. Тбілісі заявляє, що порт повністю знищено. 01.46. Михаїл Саакашвілі оголошує в країні надзвичайний стан. Пізніше парламент підтримає рішення президента, визначивши термін надзвичайного стану на 15 днів. 02.00. Російські ЗМІ повідомляють, що грузини обстрілюють позиції російського миротворчого контингенту в Цхінвалі. 07.20. 58–ма армія ЗС РФ зайняла позиції на підходах до Цхінвалі, щоб почати операцію «з примусу до миру». Міністр оборони Грузії Давид Кезерашвілі заявляє, що «не тільки не поступилися жодною позицією, а й займають нові позиції». 71

10.50. Російські бомбардувальники завдали ударів по містечку Горі. Судячи з фотохроніки Рейтер, є загиблі. 11.37. МО Росії повідомляє про те, що в Південну Осетію перекинуто підрозділ 76–ї Псковської повітряно–десантної дивізії. 11.50. Грузинів витіснено із Цхінвалі. За словами головкома Сухопутних військ РФ Володимира Болдирєва, 18 військових загинуло. За даними Міністерства охорони здоров’я Грузії, які буде оприлюднено надвечір того дня, втрати склали загалом 84 особи, з них 37 — мирні жителі. 12.16. Грузини збили два російських літаки — Су–25 і Ту–22. Троє пілотів потрапили в полон, один загинув. Загалом за час конфлікту Росія підтвердила про чотири своїх втрачених літаки. 16.35. Абхазія оголошує про початок операції проти Грузії у Кодорській ущелині. Відкривається «другий фронт» 17.40. Президент невизнаної Південної Осетії Едуард Кокойти звернувся до Росії з проханням надати юридичну допомогу у визнанні незалежності республіки. «Жити у складі фашистської держави Грузія не уявляється можливим», — ідеться у заяві Едуарда Кокойти. 20.00. Михаїл Саакашвілі заявляє, що звернувся до президента Росії Дмитра Медведєва з пропозицією припинити вогонь з обох боків і почати переговори. Москва спершу спростовує цю новину. Невдовзі з’являється інформація про те, що за результатами перговорів міністрів закордонних справ двох країн Тбілісі отримав такі умови Москви: вивести всі військові формування із зони конфлікту і негайно підписати з Південною Осетією угоду про незастосування сили. 21.40. Підірвано Рокський тунель — єдиний наземний шлях, який поєднував Південну Осетію з Росією. 10 серпня 00.21. Літаки ВПС Росії бомбардували чотири села в Кодорській ущелині (це в Абхазії). За першими повідомленнями, жертв немає. 03.00. Медведєв доручив Генеральній прокуратурі РФ «задокументувати всі злочини в Південній Осетії, зокрема вбивства російських миротворців грузинськими вояками». І пообіцяв Південній Осетії щонайменше 10 млрд. рублів допомоги.

06.19. Російська авіація розбомбила територію заводу «Тбілавіастрой», що поруч із міжнародним аеропортом Тбілісі. МО Росії назвало цю інформацію провокацією. 10.25. Грузія заявляє про виведення військ із Цхінвалі. Тбілісі визнав, що місто перебуває під контролем російської армії. 19.55. Міністри закордонних справ РФ та Грузії провели телефонні переговори. Сергій Лавров заявляє про потребу «безумовного» виведення грузинських військ із Південної Осетії. 11 серпня 00.17. В Абхазію прибули російські десантники. За три години Абхазія поновила обстріл Кодорської ущелини. 05.24. МВС Грузії заявляє, що російська авіація бомбувала військову базу, і одна з бомб влучила у передмістя Тбілісі, поблизу гори Махат. 12.00. Російські миротворчі сили та абхазькі збройні угруповання запропонували грузинським військовим, дислокованим у районі Кодорської ущелини, скласти зброю. Грузія відмовилася від такого ультиматуму. 13.30. Генштаб ЗС РФ повідомив, що «закрив небо» для грузинських військових літаків. 13.35. Саакашвілі підписав документ про підготовлений за ініціативи Франції та Фінляндії.

припинення

вогню,

14.49. Росія відкидає грузинську пропозицію стосовно припинення вогню в районі конфлікту в Південній Осетії і стверджує, що навіть не бажає вивчити відповідний документ, який підписав президент Саакашвілі. 15.10. Влада Південної Осетії повідомляє, що грузини відновили обстріл Цхінвалі. 15.16. За даними «Франс прес», російські солдати «тимчасово захопили» приміщення поліції у грузинському місті Зугдіді, оскільки грузинські поліцейські відмовилися скласти зброю. 16.35. МЗС Грузії повідомляє: «Російські війська увійшли на територію нашої країни з боку Абхазії».

17.58. Міністерство оборони РФ підтверджує, що російські збройні сили вступили на грузинську територію в районі міста Сенакі — «щоб попередити нові грузинські атаки проти Південної Осетії». 18.59. Російські війська зайняли місто Горі, яке розташоване за 60 кілометрів від Тбілісі. Глава Ради нацбезпеки Грузїі повідомив, що грузинські війська займають позиції навколо Тбілісі для захисту столиці від російських окупантів. 19.07. Президент Саакашвілі заявив, що підтримує запропонований посланцем ЄС, главою МЗС Франції Бернаром Кушнером план, яким передбачається припинення вогню в Південній Осетії та міжнародний моніторинг дотримання миру. 19.30. З Горі надходять суперечливі повідомлення. Грузини стверджують, що його захопили росіяни. Місто виглядає вимерлим, оскільки мешканці поспіхом залишили його перед приходом окупантів. Російська сторона в цей же час заявляє, що її вояків у Горі немає. 20.29. Президент Саакашвілі заявив у телевиступі: більша частина країни вже зайнята окупаційними військами. 22.21. Агенція «Інтерфакс» повідомила, що російські війська залишили місто Сенакі. Російська влада заявляє, що не має наміру окупувати всю Грузію, а лише Південну Осетію та Абхазію. 12 серпня 00.27. Президент США Джордж Буш заявляє, що Росія повинна вивести свої війська з території Грузії і закінчити кризу. Він додав, що має інформацію, що росіяни збираються бомбардувати один із цивільних аеропортів Грузії. 7.57. «У військовій операції витіснення грузинських військ із району Кодорі не беруть участі чужі війська», — запевняє глава МЗС невизнаної Абхазії Сергій Шамба. 8.42. «Ніч із понеділка на вівторок у Грузії була відносно спокійною. Ніде не зареєстровано великих інцидентів», — повідомляє секретар Ради нацбезпеки Грузії Каха Ломая. 10.07. На грузинське місто Горі сиплються російські бомби, хоча в ньому немає грузинських військ. Кореспондент агенції «Рейтер» повідомляє про п’ятьох убитих та чотирьох поранених із числа цивільних. Серед 74

загиблих — журналіст і його водій. Палає приміщення місцевого університету. 11.18. Гучний вибух у центрі Тбілісі. 12.20. «Сьогодні Росія вдруге бомбардувала нафтопровід Баку— Тбілісі—Джейхан. Перша спроба його знищення була здійснена 10 серпня», — повідомляє «Франс прес». 12.30. Президент РФ Дмитро Медведєв заявляє про «призупинення вогню».

ДОДАТОК № 2

Концептуальні відмінності у висвітленні російсько-грузинського конфлікту у серпні 2008 року «День», «Gazeta Wyborcza»,

«Сегодня»

«Rzeczpospolita» Агресор Росія

Агресор Грузія

Нато – єдиний вихід

Нато не вихід

Грузія

сильна

підкреслено

країна

демократичними

Грузія слабка, з недолугою армією

настроями Росія – країна проімперських настроїв

Цхінвалі – основна жертва війни, Росія – благородний захисник

Російська

атака

була

заздалегідь спланованою Це

реальна

загроза

атака

була

вимушеною для

України

Російська

Україні нема чого боятися

ДОДАТОК № 3

Жанрово-кількісні відмінності у висвітленні російськогрузинського конфлікту у серпні 2008 року Показники

«Сегодня», «Gazeta

«День»

Wyborcza», «Rzeczpospolita» Оперативність

Матеріали щоденно, починаючи з 8 серпня

Повнота висвітлення Жанрова палітра

Понад 60 матеріалів в період з 8-30 серпня інтерв'ю, аналітика,

починаючи з 9 серпня 15 матеріалів за 8-30 серпня передруки закордонних

репортажі з місця подій,

видань Le Monde,

кореспонденції, багато графіки

Washington Post тощо,

– карти, схеми, історичні

інтерв'ю та аналітика.

довідки тощо.

Матеріали не щодня,