Кулик Денис - диплом, 2010 by ukma journalist

Національний університет «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» Факультет соціальних наук та технологій Могилянська школа журналістики

Потенційна війна між Україною та Росією в українських Інтернет ЗМІ: аналіз передумов та потенційних причин її початку

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики Кулика Дениса Васильовича

Науковий керівник – старший викладач Р. Дейниченко

Київ – 2010

ПЛАН ВСТУП……………………………………………………………………………3 РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 1. Українсько-російські відносини часів незалежності двох країн……..... …..6 2. Загальна характеристика основних конфліктів між Україною та Росією…13 Розділ ІІ. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ 1. Контент-аналіз. Теорія……………………………………………………..…18 2. Формування вибірки та кодування одиниць аналізу……………………….27 Розділ ІІІ. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ 1. Результати контент-аналізу матеріалів інтернет-порталу «Українська Правда»……………………………………………………………………...…37 2.

Результати

контент-аналізу

матеріалів

інтернет-порталу

«Подробности.UA»……………………………………………………………....57 ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...65 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….69 ДОДАТКИ………………………………………………………………………..73

ВСТУП Мета даної роботи – визначити, як вітчизняні інтернет ЗМІ оцінюють вірогідність збройного конфлікту між Україною та Росією, які причини для початку гіпотетичної війни називають і як зовнішні фактори (наприклад, російсько-грузинська війна) впливають на інтенсивність висвітлення цієї теми. Відповідно до мети поставлені наступні цілі для дослідження: визначити, яку частку в матеріалах вітчизняних інтернет ЗМІ, присвячених українсько-російські відносинам, займають статті на конфліктні теми; дізнатися, яким конфліктним темам між двома державами приділяється основна увага; дізнатися, як вплинула війна у Південній Осетії на висвітлення вітчизняними інтернет ЗМІ українсько-російських відносин; визначити основні особливості висвітлення гіпотетичної війни між Україною та Росією в українських інтрнет ЗМІ. Гіпотеза,

яку

буде

випробувати

дане

дослідження

можна

сформулювати наступним чином: «Кількість статей про конфлікти в українсько-російських стосунках у вітчизняних інтрент ЗМІ значно виросла після збройного конфлікту у південній Осетії. Саме російсько-грузинська війни стала причиною появи в матеріалах українських медіа теми гіпотетичної війни України та Росії». Об ‘єктом даного дослідження є матеріали визначених українських інтернет-порталів – «Українська правда» та «Подробности.UA», а предметом – яким чином у своїх публікаціях вони висвітлюють тему гіпотетичної війни між Україною та Росією. Методологія дослідження. Оскільки об’єктом дослідження є статті, то для їх аналізу було обрано один з найбільш практичних методів – контентаналіз. Він найкраще дозволяє оцінити та проаналізувати особливості та закономірності у висвітленні заданої теми у досліджуваних матеріалах.

Актуальність теми. 7 серпня 2008 року сталася подія, що вкотре підтвердила актуальність даної теми для України і підняла її на новий рівень дискусій. Почалася 5-денна російсько-грузинська війна. Конфлікт у Південній Осетії сколихнув світову спільноту, а Україну стосувався безпосередньо. По-перше, це – прецедент, вперше правонаступниця Радянського Союзу Росія вела бойові дії із колишньою республікою СРСР. Ці держави подали спільну заявку на ПДЧ НАТО, перехідний план з вступу до північноатлантичного альянсу (НАТО). Загальновідомі дружні стосунки двох країн та спорідненість президентів Віктора Ющенка та Михаїла Саакашвілі. Однак головним чинником була участь у цій війні кораблів Чорноморського флоту РФ, що вийшли на бойове завдання з Криму. Це було прямим порушенням нейтрального статусу України1 і стало причиною загострення стосунків між Києвом та Москвою. Міжнародні експерти поспішили назвати Україну – новою ціллю для російської армії2. Аби хоча б приблизно уявити рівень інтересу до цієї теми в інтернеті варто лише ввести у пошукову систему Google три слова «Україна, Росія, війна». В травні 2010 року Google на цей запит видав близько 17 300 000 посилань3! Зважаючи на спільну історію двох країн та розвиток політичних подій в добу незалежності України та Росії, можна стверджувати, що тема українсько-російський відносин ще довго не втратить свою актуальність. Навіть після президентських виборів 2010 року, коли до влади в Україні прийшла прихильна до Росії «Партія Регіонів» та їх лідер Віктор Янукович. На перший погляд ця подія нівелює напругу в українсько-російських стосунках4 та зменшує актуальність даного дослідження. Однак підписання 1 «Ющенко заявив, що Росія своїм флотом втягує Україну в конфлікт», «УП» 12 серпня 2008 р. http://www.pravda.com.ua/news/2008/08/12/3519284/ 2 «У США думають, що після Грузії буде Україна», «УП» 11 серпня 2008 р. http://www.pravda.com.ua/news/2008/08/11/3514703/ 3 google.com.ua 4 «Россия и Украина снова дружат: Москва будет поддерживать Киев и помогать ему во всем», 18 травня 2010р. http://www.zagolovki.ru/daytheme/medvedev_kiev/18May2010

президентом Віктором Януковичем, так званого «харківського пакту»5, згідно якого військові формування Росії – Чорноморський флот – залишаються на території України до 2042 року з новою силою піднімають інтерес до цієї теми, як пересічних громадян, так і політиків, експертів та ЗМІ. Наукова

новизна

даної

роботи

полягає

дослідженні

та

систематизації результатів аналізу висвітлення теми гіпотетичної війни між Україною та Росією в українських інтернет ЗМІ. У спробі наукового підходу до оцінки та аналізу передумов для збройного протистояння двох країн шляхом вивчення матеріалів українських інтернет-видань на дану тему. Практичне застосування. Результати даного дослідження дозволять проілюструвати тенденції та проблематику у висвітленні гострих тем у інтерент ЗМІ України. Висновки цієї роботи можуть бути використані при подальшому вивченні даної тематики або стати частиною майбутніх досліджень. Дане дослідження дозволяє далі розвивати цю тему, вивчати її більш детально і глибоко, наприклад, розширивши вибірку досліджуваних статей та медіа. Дана робота складається

зі вступу, трьох розділів, висновку та

додатків. У вступі коротко окреслено предмет, обгрунтовано мету і актуальність дослідження та висунуто дослідницьку гіпотезу. У першому розділі наводиться інформація про розвиток відносин України з Росією з часу отримання незалежності двома країнами, дається характеристика найбільшим конфліктам між двома державами, що сталися у цей час. У другому розділі подано теоретичні основи методології дослідження, обгрунтовано вибірку та одиниці аналізу. У третьому розділі наведені результати дослідження. Основні здобутки дослідження та їх аналіз викладаються у висновках. 5

"Харківський пакт" - одна з найбільших геополітичних перемог Росії, 27 квітня 2010 р http://unian.net/ukr/news/news-374545.html

РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 1.1. Українсько-російські відносини з часу отримання незалежності Україною. Українсько-російські відносини, з набуттям Україною незалежності 24 серпня 1991 року, мали абсолютно різні форми. Дослідник О. Лановенко характеризує їх як міждержавну інтеграцію: «Своєрідність українськоросійських відносин мало не насамперед зумовлена взаємодією двох діаметрально протилежних за напрямом тенденцій. З одного боку, це домінуюча в сучасному цивілізованому світі “західного зразку” тенденція до поступової міждержавної інтеграції, з другого - домінуюча в рамках пострадянського міждержавного простору (який являє собою, слід визнати, досить специфічний фрагмент цивілізованого світу “західного зразка”) тенденція до міждержавної дезинтеграції»6. Напрямок інтеграції України до Євросоюзу та НАТО є доволі хитким та невизначеним. Оскільки, він автоматично відкидає інтеграцію до Росії. А цього собі дозволити Україна не може, вона так чи інакше тяжіє до співробітництва з Російською Федерацією, а ступінь тісноти цієї взаємодії залежить він того, хто очолює державу. Після отримання незалежності Україна повністю не змогла «поставити хрест» на «братніх» відносинах з північним сусідом, навпаки ми вступили в своєрідну альтернативу СРСР – СНД. Через острах залишитися самими. Професор Колумбійського університету (США) Олександр Мотиль вказує на «несамостійність» України у питаннях зовнішньої політики та зазначає, що керівництво нашої держави постійно «оглядається» на Росії у процесі прийняття зовнішньо 6 О.Лановенко, «Українсько-російські відносини: константа пріоритету». [http://www.niurr.gov.ua/ukr/publication/statti/culture/lanov_konstanta.html]

політичних рішень: «Для України, з її внутрішьополітичними потрясіннями осені 2001-2002 років, пошуки стратегічних партнерів (можливо, на початку 2003 р. їхня чисельність перевищить 20 країн), заяви про необхідність євроатлантичної інтеграції межують з намірами рухатися до Європи лише разом з Росією. Звичайно, таку подвійну позицію легко зрозуміти, враховуючи особливий статус українсько-російських взаємин, адже, як писав у 1998 р. Р.Менон, всі пострадянські держави знаходяться "в тіні ведмедя", тобто Росії. Хоча Україну і можна порівнювати з Росією з точки зору потенційного ресурсу»7 Росія, як колишня імперія, та держава з 70-літнім досвідом правління тоталітарної диктатури досі не в змозі відмовитися від зазіхань на території сусідів та колишніх «братів». Владному керівництву, що

декларує

принципи

демократії

не

вдається

їх

дотримуватися.

"Складається враження, що модель взаємовідносин Росії з її найближчими сусідами, такими, як Україна, не витримує аналогії з політикою Горчакова8; для Росії не існує того status quo ante, до якого вона мала б змогу повернутися. Чинники радянської інтеґрації у галузі економіки та безпеки, що діють досі, поява нових, але слабких держав на її кордонах обумовлюють інтереси Росії щодо лімітрофів, а іноді й втручання у справи останніх. Роль Росії у цих районах визначатиметься її впевненістю не лише у своїй потузі стосовно нових держав, а й у власній абсолютній силі»9.

http://uk.wikisource.org/wiki/

Олександр Горчаков – міністр закордонних справ Російської імперії (1856-1882 років)

Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / В.Полохало (керівник авт.

колективу); Заг. ред-ція.: Є.Бистрицький (розд. 1), В.Полохало (розд. 2), С.Макеєв (розд. 3), О.Дергачов (розд. 4). - К.: Політична думка, 1995. — 368 с.

Росіяни розглядають колишні радянські республіки не як самостійні та самодостатні культурно, політично та економічно країни. Натомість, Шеман Гарнет у своїй статті «Українсько-російські відносини та політика заходу» зазначає, що рівень самосвідомості сусідніх народів набагато сильніший за російський: «росіяни схильні розглядати українців як частину православної слов’янської цивілізації, створеної значною мірою завдяки злуці трьох східнослов’янських

народів

під

керівництвом

Росії;

українцям

же

характерна сильна самосвідомість окремої нації, відмінної від росіян. У той час, коли Росії потрібно ще визначити своє національне обличчя, незалежність України сприймається деякими політиками, як шок, а деякими — як зрада»10. У російській пресі в перші роки отримання незалежності України, наша держава не сприймалася на одному рівні з іншими державами Європи, лише як придаток до колишньої радянської імперії. «Україна є крихким, штучним, гетерогенним етнополітичним утворенням, що не має реальних шансів на формування власної державності...»11. З цього приводу дискурс у Москві і досі спрямований на «відповідальність» за колишні республіки СРСР. Імперські

настрої

Росії

досі

зберігають

міцні

позиції,

зовнішньополітичних колах домінує думка про те, що Росія має залишатися великою державою. Це ми можемо спостерігати під час організації військових парадів, святкування національних свят та організації політичних заходів. Окрім того, влада в Росії зосереджується в руках однієї партії – «Единая Россия» та однієї людини – Володимир Путін. А влада передається лише «ідеологічним родичам», а крісло Президента «перебирає його 10

Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / В.Полохало (керівник авт. колективу);

Заг. ред-ція.: Є.Бистрицький (розд. 1), В.Полохало (розд. 2), С.Макеєв (розд. 3), О.Дергачов (розд. 4). - К.: Політична думка, 1995. — 368 с. 11

Hезависимая газета. - 1994. - 18 січ.

спадкоємець Дмитро Медведев»12, як колись перебрав владу Єльцина сам Путін. Активація міжнародної діяльності України почалася не одразу після проголошення

незалежності,

лише

після

загальнонаціонального

референдуму 1 грудня 1991 року, в якому громадяни утвердили Акт проголошення незалежності України. Після цього країну чекали різкі політичні зміни: З Україною встановили дипломатичні зв’язки США, Канада, Польща, країни Балтійського півострова, Болгарія, Аргентина – 68 країн загалом. Одним з важливих кроків було визнання незалежності України і Російською Федерацією. «Визнавши Україну одним з перших, уряд Б.Єльцина сподівався зберегти за Москвою становище керівного центру на всій території колишнього СРСР за допомогою механізму Співдружності Незалежних держав (СНД)»13 Угоду про створення СНД (8 грудня 1991 року - Мінськ) Україна розглядала

як

«міжнародним

механізмом,

який

доповнював

координував процес формування якісно нових двосторонніх відносин з незалежними державами, утвореними на території СРСР»14. Підписання Україною договору про розподіл кордонів 19 грудня 1991 року поставив нашу державу у рамки, які вона має долати й досі. 6 стаття договору передбачала визнання цілісності кордонів України в межах її існуючих кордоні в СРСР. Звідси і почалися негаразди з 12

www.radiosvoboda.org

Грабович І. Тиждень № 17 (130), 30 квітня – 6 травня 2010

приналежністю Криму.

(це спричинило надання Криму статусу

Автономної республіки у лютому 1992 року.) Утім, кримська проблема лише набула більшого значення, коли російський парламент у липні 1993 року надало Севастополю статус міста Російської Федерації. Тоді ООН ледь не вперше заступилося за інтереси України і визнало такий кро зі сторони росіян безпідставним. Утім,

проблему

Криму

перенесли

на

проблему

перебування

Чорноморського флоту (див. питання 1.2). З проблемних питань, що в різні роки поставали у відносинах між двох держав:

мовне

питання,

газові

взаємини,

Чорноморський

флот,

приналежність острову Коси Тузли. Їх докладно розглянемо в наступному питанні. Аналітики зазначали, що «в найближчому майбутньому, і для України, і для Росії значно розумніше, вигідніше і перспективніше не форсувати події, а підтримувати у відносинах між собою атмосферу деякої дистанційованості і доброзичливої змагальності»15. Утім, втілити побажання західних експертів не вдається. Замість доброзичливого та рівноправного ставлення зі сторони Росії, Україна має миритися з докорами щодо взаємин. Причини такого ставлення гарне вбачає у тому, що: «думка російських націоналістів уражена незалежністю України, хоч вони і поділяються на тих, хто виступає за політику тиску з метою відновлення стратегічного і культурного єднання Росії та «православної України-Руси», й тих, хто прагне повернути «район компактного проживання росіян в Україні. Другий з цих

О.Лановенко, «Українсько-російські відносини: константа пріоритету». [http://www.niurr.gov.ua/ukr/publication/statti/culture/lanov_konstanta.html]

підходів є рівнозначний вимушеному визнанню незалежної України, хоч би й у визначених Москвою кордонах».16 Відносини між двома державами значно погіршилися після помаранчевої революції у 2004 році. Тоді на виборах Президента, у третьому турі, переміг «неугодний» російському керівництву Віктор Ющенко. Тоді активно запрацювала машина російського агітпрому. Зокрема йдеться про діяльність Продюсерського центру «Третій Рим», що спеціалізується на створенні фільмів про колишні радянські республіки, в контексті їх «жалюгідного» існування без Росії. «Так знято і картину «Україна – ненька, Росія матушка». Тут також показані ліквідовані підприємства, проте додалися ще й інші аспекти – заперечення русифікації України, зведення українського націоналізму до впливу американських спецслужб, які мали за мету розвалити СРСР… фільм закінчується словами патріарха Кирила про духовну єдність двох народів, яка ймовірно має призвести до нового союзу». Незадоволення новою українською владою підігрівалося в російському інформаційному полі: на телеканалах, в Інтернеті, радіо та ін. Основним аргументами Росії у боротьбі за повернення України в свої руки стали: повернення української церкви в «лоно» Російської церкви, газові контракти, акцентування на розрізненості українського народу на «східняків» - трударі, що сумують за країною рад, та «бандерівців та фашистів» - вони продалися США. Також Росія активно маніпулювала історичною тематикою, в контексті Другою світової війни. Утім, після Президентських виборів 2010 року, ситуація у відносинах з Росією різко змінилася, як і політична верхівка. Потепління відносин перед усім можна відмітити у газовій сфері та 16

Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / В.Полохало (керівник авт. колективу); Заг. ред-ція.: Є.Бистрицький (розд. 1), В.Полохало (розд. 2), С.Макеєв (розд. 3), О.Дергачов (розд. 4). - К.: Політична думка, 1995. — 368 с.

вирішенні питання з Чорноморським флотом. Верховна Рада проголосувала за пролонгацію розташування російської військової бази до 2042 року, в умовах непридатних для голосування. Утім, незважаючи на бійки та димові шашки, 26 квітня 2010 року парламентарі ратифікували «харківські» домовленості Президентів двох країн. Натомість, росіяни пішли на поступки українському керівництву у газових питаннях. Колишній Президент Віктор Ющенко назвав такі дії «капітуляцією української державності». А «Український Тиждень» зазначив: «російський

президент дав зрозуміти

своїм українським колегам, що газові поступки РФ були першими і останніми для них»17. Окрім того зміни торкнулися і освіти. Зокрема діючий міністр освіти Дмитро Табачник зі своїм російським колегою Андрієм Фурсенко вже домовилися про створення спільної методички з історії для вчителів шкіл. А народний депутат Російської Федерації, член комітету СНД Костянтин Затулін, пропонує Україні запровадити російську мову, як другу державну, в замін Росія обіцяє розглянути аналогічну можливість введення української, як другої державної. «Москва продовжує демонструвати жорстку і послідовну політику, добиваючись зміни зовнішнього і внутрішнього курсу України з метою підпорядкування українських національних інтересів Росії.» - Віктор Ющенко.

1.2. Загальна характеристика конфліктів між Росією та Україною "Ти ж розумієш Джордж, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її території - це східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!» 17 http://www.zahid.net

З приватної бесіди президентів Росії Володимира Путіна та США Джорджа Буша під час закритого засідання саміту РосіяНАТО, квітень 2008 року.

Основною помилкою часів Радянського Союзу було вважати народи, які входили до його складу, братніми. Всі вони перебували під невсипущим контролем Росії, а народ з інтернаціональними ідеями ніколи не зміг би створити велику імперію. Радянського Союзу вже давно немає, однак жага Москви залишити собі статус столиці імперії продовжує створювати напругу в стосунках Росії з колишніми «підлеглими» республіками. Особливо багато болючих питань для російського суспільства в останні роки стали пов’язані з Україною – як-то статус російської мови, базування Чорноморського флоту РФ у Криму, оцінки діяльності ОУН—УПА в роки Другої світової війни і після її закінчення, конфлікт навколо коси Тузла тощо.18 Після російсько-грузинської війни у Південній Осетії напруга у відносинах України та Росії збільшилася як ніколи. Експерти заговорили про потенційну війну між двома державами. І це не вперше в історії незалежної України, коли «братня» російська держава погрожувала застосуванням зброї проти українського народу. Нижче наведені найбільші конфлікти, що сталися між Україною та Росією з часу отримання країнами незалежності.

Липень, 1993 рік. Поділ Криму. У липні 1993 р. російський парламент надав Севастополю статусу міста Російської Федерації. Рада Безпеки ООН визнала безпідставність цього кроку російських

законодавці.

Юридичну

неспроможність

такого

18 Кириченко І., «Україна—Росія: дисбаланс відносин», «Дзеркало тижня» № 13 (741) 13 — 20 квітня 2009 [http://www.dt.ua/3000/3050/65872/]

рішення

змушений був підтвердити сам російський президент Борис Єльцин. Разом з тим Б.Єльцин майстерно переніс вістря кримської проблеми на питання про Чорноморський флот - близько 300-сот кораблів, застарілої конструкції, що базувалися в Криму. Українська сторона наполегливо домагалася розв'язання проблеми шляхом поділу флоту, а російська, навпаки, затягувала переговори, щоб мати привід для втручання у кримські справи на законних підставах. Було досягнуто домовленості про встановлення подвійного контролю над Чорноморським флотом на 5-річний період19. Дехто вважає, що звідси і виникла надумана проблема статусу Криму та м. Севастополя, якою люблять спекулювати російські «затуліни» та «лужкови». Даний конфлікт і досі невичерпаний. Жовтень 2001 рік. ППО України збили російський літак. 4 жовтня 2001 року зенітна ракета сил ППО України збила пасажирський лайнер Ту-154, що виконував рейс Тель-Авів – Новосибірськ.. Через помилку диспетчерів літак опинився в радіусі проведення військових навчань. Підбитий літак впав в Чорне море і затонув. Загинули всі, хто знаходився на його борту - 66 пасажирів і 12 членів екіпажу. Більшість загиблих були громадянами Росії та Ізраїлю. Україна виплатила близько 8 мільйонів доларів компенсації загиблим громадянам Росіської Федерації.

Жовтень, 2003 рік. Острів Коса Тузла. Ескалація цього конфлікту пов’язана з будівництвом дамби між Таманською косою та о.Тузла. Будівництво цієї дамби, «ініційоване» 19

Кульчицький С., «Утвердження незалежної України: перше десятиліття», Український історичний журнал №3, 2001

Темрюкською райадміністрацією Краснодарського краю, почалося 29 вересня цього року. 30 вересня 2003 МЗС України направило МЗС Росії ноту протесту. 23 жовтня 2003 будівництво дамби зупинили, коли між українськими прикордонниками і російськими будівельниками залишалося близько 100 метрів. В листопаді 2003 прем'єр-міністри Росії і України домовились про припинення подальшого будівництва дамби, а вже 2 грудня 2003 на Тузлі відкрилася нова прикордонна застава. За два роки у липні 2005 Росія визнала, що Тузла та води навколо неї належать Україні20. 2006 рік. НАТО. На вищих урядових рівнях різні уряди України проголошували свій намір поступово інтегруватися в європейські структури, в тому числі і в НАТО.

Це викликало різке негативне відношення офіційної Росії.

Співробітництво України з НАТО та навіть навчання з цією організацією піддавалися критиці, як зовні так і зсередини країни через проросійські організації. Влітку 2006 р. за підтримки деяких російських політиків відбулося протистояння між протестуючими і контингентом НАТО під час навчання Сі Бриз 2006 в Євпаторії. Це призвело до погіршення стосунків між двома державами і заборони в'їзду до України декільком російським політикам. Утім, у квітні 2008 року на саміті НАТО в Бухаресті Україні відмовили в членстві. Міністр закордонних справ Франції, Бернар Кушнер послався на політичну нестабільність в Україні: «Внутрішня ситуація в країні не видається достатньо чіткою. Ми чекаємо, і, думаю, ви також чекаєте, коли буде зрозуміліша ситуація з коаліцією, з урядом тощо»21. Українські ЗМІ стверджували, що проти членства висловилися Франція та Німеччина, а російські ЗМІ оголосили це перемогою російської дипломатії. «Всім зрозуміло, що приєднання України до НАТО нанесе збитки російській 20 21

http://ru.wikipedia.org/wiki/Конфликт_вокруг_Тузлы http://www.zahid.net

системі національної безпеки, тому Росія повинна докласти максимум зусиль на всіх рівнях, щоб пояснити своїм західним партнерам, що так з Росією вчиняти не можна. Що заходу не потрібно створювати собі супротивника на рівному місці. Якщо в Бухаресті не вийде так, що супроти бажання українського народу, країну все ж долучать до ПДЧ, то я буду це вважати найбільшою перемогою російської дипломатії за останні десять років22» немов у воду дивився російський політолог Володимир Корнілов. 2005-2006 роки. Газовий конфлікт. Ще одне загострення відносин між Росією та Україною відбулося у березня 2005 року. Тоді російська газодобувна компанія «Газпром» почала вимагати від України аби з 2006 року вона купувала в них газ за європейськими цінами - близько 250 $ за 1000 м³. Хоча при цьому російська сторона закупала цей газ у Туркменістані по 44 $ за 1000 м³. Українське керівництво до останнього не погоджувалося платити більше. Тоді 1 січня 2006 «Газпром» зупинив постачання газу і звинуватило українську сторону у крадіжці газу. «Вчора і сьогодні ми намагалися поставити на кордон з Україною об’єми газу еквівалентом приблизно 225 мільйонів кубічних метрів газу. Але в наслідок українських дій лише 40 мільйонів метрів кубічних газу можуть досягнути європейських споживачів на добу. Проста арифметика засвідчить вам, хто бреше, а хто каже правду» - заявив тоді представник «Газпрому» Олександр Мєдвєдєв. «НАК-Нафтогаз» усі обвинувачення спростовував, а Європа тим часом мерзла без газу. Протистояння тривало до 4 січня, коли конфліктуючим сторонам вдалося підписати договір, за яким закінчувалася практика бартерної торгівлі (транзит за газ). Тимчасово була встановлена компомісна ціна у 95 $ за 1000 м³, що стало можливим завдяки поєднання російського 22

http://www.regnum.ru/news/979369.html

газу за 230 $ і туркменського за 44 $. За оцінками експертів, ця «газова війна» нанесла величезний удар по іміджу обох країн. Однак локальну перемогу святкувала Росія. «Европа и Украина пожинают горькие плоды «газовой войны», в очередной раз доказавшее силу Кремля!23» відрапортувала «Правда».

http://www.pravda.ru/world/europe/east‐europe/13‐01‐2009/298559‐gas‐0

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ Основною метою даної роботи є дослідити як в українських інтернет ЗМІ, на прикладі «Української правди» (Pravda.com.ua) та «Подробиць» (Podrobnosti.ua), висвітлювали тему гіпотетичної війни між Україною та Росією. Проаналізувати, на яких конфліктних темах загострювали свою увагу інтернет видання і думки представників яких двох країн ширше представлені. При дослідженні використовувався метод контент-аналізу статей інтернет ЗМІ, що висвітлювали конфлікти між Україною та Росією. 2.1Теорія контент-аналізу. Теорія Класичне визначення

Берельсона

таке:

«Контент-аналіз

–

це

дослідницька техніка для об’єктивного, системного й кількісного опису наявного змісту комунікації, яка відповідає цілям дослідника»24. Деякі дослідники, наприклад В. Ядов, наголошують на кількісному аспекті контент-аналізу: «Контент-аналіз – це переведення в кількісні показники великої кількості текстової (чи записаної на плівку) інформації»25. А от М. Розов пропонує методику цілком традиційного внутрішнього аналізу, згіднологічній конструкції тексту, що також називає контент-аналізом26. Проаналізувавши більше 40 визначень контент-аналізу М. Костенко та В. Іванов дали власне узагальнене визначення контент-аналізу: «Контент-аналіз – це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об’єктивністю

висновків

строгістю

процедури

та

полягає

квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. 24

Roberts C. Text analysis for the social sciences: methods for drawing statistical inferences from texts and 1997. Ядов В. А. Стратегия социологического исследования.– М., 1995. 26 Розов Н. С. Методика контент-анализа и визуализации понимания философских текстов. 25

Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, котрі висловлюються чи, навпаки, приховуються в документах, так і внутрішні закономірності самого об’єкта дослідження»27.

Першим задокументованим випадком застосування контентаналізу вважають у аналіз змісту апокрифічного видання 90 церковних гімнів "Пісні Сіону" проведений у Швеції в 1640 р.

Гімни пройшли державну

цензуру і здобули популярність, однак їх звинуватили у невідповідності релігійним канонам. Тексти гімнів проаналізували шляхом підрахунку релігійних символів і порівняння їх з іншими релігійними текстами. Ураховувалася також і якість подачі символів – позитивна, негативна чи нейтральна, також складність стилю і контекст. Наприкінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. у США з'явилися перші контентаналітичні дослідження текстів газет, виробництво яких перетворилося в масове. Розроблені аналітичні методи систематичного, об’єктивного та кількісного опису матеріалів преси, які вийшли з американської школи журналістики, отримали назву кількісного газетного аналізу28. Однією з перших робіт, яка описує використання газетного аналізу, є дослідження Дж.Спіда "Чи газети сьогодні дають новини?"29, опубліковане в журналі "Форум" за 1893р. Дослідження мало на меті зафіксувати зміни тематичної структури недільних випусків нью-йоркської преси в період з 1881 по 1893 рр. Дж.Спід прокласифікував зміст матеріалів за темами (література, політика, релігія, плітки,скандали тощо) і виміряв довжину газетних колонок (у дюймах) для кожної теми. Порівнявши дані за два роки, він дійшов висновку, що газети 27 28

Костенко Н., Іванов В. Досвід контент-аналізу: Моделі та практики.– К.: Центр вільної преси, 2003.

Gallagher C, Marken M., Kim M., Phillipson T., Dodge T. The Use of Content Analysis in Researching Adolescent Issues. – Indiana University, 2000. – 17 p. – www.secretstage.com/other/web/messages/ school/y520/monograph.pdf 29 Speed G. Do Newspapers Now Give the News? // The Forum. – 1893. – Vol. XY. – P.705-711.

стали надавати більше місця повідомленням про чутки і скандали за рахунок зменшення кількості й обсягу матеріалів з проблем літератури, мистецтва, політики, релігії тощо30. Згодом контент-аналіз почали використовуати і для аналізу документів. Зокрема, для перевірки правдивості історичних документів. Дослідники підраховували слова у документах сумнівного походження і порівнювали частоту та приклади їх використання з відповідними словами в документах, чия вірогідність була безсумнівною31. Основоположником

класичного

контент-аналізу

вважають

американського дослідника засобів масових комунікацій Гарольда Ласвелла. У 1920–1930-і рр. він використовував методику кількісного аналізу для вивчення змісту воєнних і політичних пропагандистських матеріалів. Дав цьому теоретичне обґрунтування. Під час Другої світової війни контент-аналіз використовували союзники

для

моніторингу

музичних

передач

на

європейських

радіостанціях. Вони порівнювали тривалість музики і репертуар, що звучав на радіостанціях у Німеччині з радіомузикою на території, окупованою фашистами. У результаті союзники робили висновки про зміни в концентрації і розташуванні німецьких військ на континенті. А аналіз політичної інформації, опублікованої в загальнодоступній радянській пресі, дозволив фахівцям США виробити вірогідні прогнози щодо зміни генерального секретаря ЦК КПРС у період 1982-1985 рр32. У

1952

р.

вийшла

книга

Б.Берельсона

"Контент-аналіз

комунікаційних дослідженнях", що практично стала першим підручником з контент-аналізу. В ній Б.Берельсон і навів означення, яке багато років було «класичним»: кількісний контент-аналіз являє собою "метод дослідження для 30 Методы сбора информации в социологических исследованиях. Кн.2.Организационно-методические проблемы опроса. Анализ документов.Наблюдение. Эксперимент / Отв. ред. В.Г.Андреенков, О.М.Маслова. – М.:Наука, 1990. – С.68. 31 Department of Journalism Studies, The University of Sheffield, 2002. – http://doj.shef.ac.uk/ResearchMethods-Lecture%20Eight.doc 32 Исследование анонимных текстов на предмет выявления их авторов.– http://bond007.h1.ru/new/glava12.htm

систематичного, об’єктивного і кількісного опису очевидного змісту комунікацій"33. Класичний контент-аналіз – це виключно кількісний метод, основним і центральним інструментом якого виступає система категорій. Найпростішим видом

оцінювання

категорій

підрахунок

числа

появи

категорії

(припускається, що між частотою появи змісту і значенням існує взаємозв’язок)34. Значно пізніше за Б.Берельсона, оцінюючи властивості класичного контент-аналізу, С.В.Робертс зауважує: "Контент-аналіз являє собою метод для перетворення символічних даних у дані матричної форми, що створює можливість для опрацювання їх з використанням статистичного аналізу"35. Напрями застосування контент-аналізу. Б.Берельсон сформулював сімнадцять цілей, які можуть бути досягнуті з допомогою контент-аналізу36. Серед них: опис тенденцій при зміні змісту комунікативних процесів; опис розходжень у змісті комунікативних процесів для різних країн; порівняння різних ЗМІ; виявлення використовуваних пропагандистських прийомів; визначення намірів і інших характеристик учасників комунікації; визначення психологічного стану індивідів і/або груп; виявлення настанов, інтересів і цінностей (ширше – систем переконань і "моделей світу") різних груп населення і суспільних інститутів; виявлення фокусів уваги індивідів, груп і соціальних інститутів. 33

Berelson B. Content analysis in communication research. – Glencoe: Free Press, 1952. Kohlbacher F. The Use of Qualitative Content Analysis in Case Study Research // Forum: Qualitative Social Research [On-line Journal].– 2005.– December, 7(1), Art.21.– http:// www.qualitative-research.net/fqs-texte/1-06/06-1-21-e.htm 35 Roberts C.W. Content Analysis // International Encyclopedia of the Social&Behavioral Sciences / Editors-in-Chief Neil J. Smelser, Paul B. Baltes.– Amsterdam: Elsevier Science Ltd, 2001.– P.2697. 36 Berelson B. Content analysis in communication research. – Glencoe: Free Press, 1952. 34

Дещо пізніше О.Ольсті виділяє сім запитань37, на які намагається відповісти кількісний контент-аналіз: опис тенденцій (на основі змісту тексту); виявлення взаємозв’язків між характеристиками і повідомленням тексту; оцінка відповідності стандартам комунікацій; аналіз методів переконань (пропаганди); аналіз стилю; виявлення

взаємозв’язків

між

відомими

характеристиками

аудиторії і повідомленнями, підготовленими для неї; опис зразків (шаблонів) комунікації. К.Нойєндорф указує на чотири головні ролі контент-аналізу38: описова; формування висновків; психометрична; прогнозна; Виходячи з аналізу конкретних прикладів, Р.Уіммер і Дж.Домінік ідентифікують п'ять основних цілей контент-аналізу39: опис зразків або тенденцій у медіавідображеннях; перевірка гіпотез щодо політики або цілей медіа-виробників; порівняння змісту медіа з реальним світом; оцінка представлення специфічних груп населення в суспільстві; 37

Holsti O.R. Content Analysis for the Social Sciences and Humanities. –MA: Addison-Wesley, 1969. – http://www.questia.com/PM.qst?a=o&d=54363997 38 Neuendorf K.A. The Content Analysis Guidebook.– Thousand Oaks, CA: Sage Publications, 2002.– P.53. 39 Wimmer R.D., Dominick J.R. Mass Media Research: An Introduction. – Belmont, CA:Wadsworth Publishing Company, 1994.

формування висновків щодо ефектів медіа. Загальні принципи і ключові поняття. 1) Систематичність: зміст аналізується згідно з явно описаними і послідовно застосовуваними правилами; вибірка формується з використанням належних процедур, наприклад, випадкова або ймовірнісна вибірка, багатоступенева вибірка, які достатньо добре представляють досліджуваний текстовий масив; кодування та аналіз відбуваються за єдиними правилами; кодування являє собою перетворення особливостей змісту в специфічні числові значення; 2) об’єктивність: особисті симпатії та ідіосинкразія дослідника не повинні впливати на результати дослідження; дослідження проведене одним дослідником повинно бути таким, щоб його могли відтворити інші; операційні означення і правила класифікації змісту повинні бути зрозумілими і достатньо добре поясненими, що дозволить різним кодувальникам досягти однакових результатів; 3) квантифікація: – точно відтворювати числами основний зміст текстів; – часто найважливішими в контент-аналізі є числові дані; – числові оцінкові дані накопичуються, і це повинно робитися систематично і згідно зі строгими правилами, не допускаючи суб’єктивного сприйняття і тлумачення.

Методологія контент-аналізу включає такі кроки: формулювання питання дослідження або гіпотези; визначення генеральної сукупності на основі питань; визначення вибірки з генеральної сукупності для безпосереднього дослідження; означення одиниць аналізу; систематизація категорій аналізу; встановлення системи вимірювання; експериментальне (попереднє) дослідження; кодування текстів згідно з установленими правилами кодування; аналіз отриманих даних; інтерпретація результатів (висновки) Переваги та недоліки контент-аналізу. Основна претензія до контент-аналізу стосується того, що він досліджує явно виражені ознаки/параметри в тексті, а це істотно звужує пізнавальні можливості методу і фактично зводить його до описового рівня. На думку багатьох дослідників, завдання контент-аналізу має полягати в спробах розкрити латентний (прихований) зміст комунікації через вивчення проявів цього змісту в структурі тексту.40 Наступне, що закидають контент-аналізу, – це втрата істинного контексту і, як наслідок, принципова неможливість кількісно виміряти роль комунікації в ньому. Іншими словами, метод розуміє мову надто спрощено: вона уподібнюється словнику, у якому представлені лише слова, ізольовані від контексту. Витягнуті з цілого і проаналізовані окремо, елементи тексту не 40

Юськів Б. М., Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід: Монографія. – Рівне.: "Перспектива", 2006. – 203 с.

дають повноцінної картини. Навіть якщо взаємозв’язок представлений, то він виражає лише зв'язок між словами даного "словника". Відтак спроби зрозуміти сутність комунікацій фактично зводяться до класифікації слів/понять, не прив’язаних до контексту. Така ізоляція контент-аналізу "обмежує його здатність служити соціальним індикатором"41. Урахування зазначених і інших недоліків відобразилося, насамперед, на еволюції означення контент-аналізу. Одне з недавніх тлумачень кількісного контент-аналізу у формулюванні Д.Ріффе, С.Лейсі і Ф.Фіко подає його як "систематичне і відтворюване дослідження символів комунікації, яким призначаються певні числові величини відповідно до обґрунтованих правил

вимірювань,

аналіз

із

допомогою

статистичних

методів

взаємозв’язків між цими величинами з метою опису комунікацій та отримання висновків щодо значень або виявлення взаємозв’язків з контекстом, як у процесі їх створення, так і використання"42. Контент-аналіз: кількісно-якісний метод аналізу. Основоположники контент-аналізу Берельсон і Картрайт вважали цей метод суто кількісним. Ці дослідники передбачали, що продукт, одержаний у результаті аналізу, повинен мати форму опису, причому опису за допомогою чисел43. Із розвитком методу про нього все частіше стали казати як про кількісно-якісний. Якісні компоненти вбачалися у свободі дослідника визначати категорії аналізу та підрахунку44. Інші дослідники вважають контент-

Mustchin E. Explore the strengths and weaknesses of classical content analysis.– 1998. – http://www.spinworks.demon.co.uk/pub/content1.htm 42 Riffe D., Lacy S., Fico F.G. Analyzing MediaMessages: Using Quantitative Content Analysis in Research.–Mahwah, NJ: Lawrence Erlbaum Associates, 1998. 43 Бондар В. С., Допіра М. А.Розгляд методу контент-аналізуз погляду кількісно-якісних технік. 44 Roberts C. Other than counting words: a linguistic approach to content analysis // Social Forces.– 1989.– Vol. 68.– P. 162–178.

аналіз якісним методом завдяки розробці різноманітних класифікацій і виявленню тих чи інших структурних закономірностей у документах 45. Зазвичай прихильники кількісної парадигми проведення контентаналізу наголошують, що дану дослідницьку техніку є сенс використовувати для великих масивів інформації, причому бажано однопланової та не унікальної. Варто зазначити, що якісний контент-аналіз відрізняється від традиційного аналізу документів. Замість реферування тексту якісний контент-аналіз має на меті виявити основні теми, що зустрічаються у тексті. Однак проблемою може стати велика кількість текстів для аналізу.46 Ще однією інтерпретацією якісного контент-аналізу є думка, що такий метод дослідження має стосуватися не стільки змісту документа, скільки його оформлення, розташування серед інших матеріалів, шрифту, наявності ілюстрацій чи малюнків тощо47. Контент-аналіз часто розглядають як метод аналізу даних, одержаний у результаті якісних досліджень. Найчастіше такими даними є транскрипти інтерв’ю чи фокус-груп. При цьому в дослідника часто немає жорсткої схеми, набору категорій, що він виявляє. Натомість він фіксує появу тих чи інших одиниць, що здалися цікавими й релевантними48. Подібний підхід різко контрастує із традиційною методикою контент-аналізу, де окреслення категорій та одиниць аналізу є обов’язковим попереднім кроком.

Паршин П. Контент-анализ // Энциклопедия ‫ا‬Кругосвет‫ب‬.

<http://www.krugosvet.ru/articles/92/1009214/1009214a1.htm> 46 Бондар В. С., Допіра М. А.Розгляд методу контент-аналізуз погляду кількісно-якісних технік. 47 Шалак В. И. Контент-анализ. История метода // Проект ВААЛ online, 2004. 48 Singletary L. Empirical study of attributes and perceived benefits of applications integration for enterprise systems: Ph.D. dissertation.– New Jersey University, 2003.

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ ФИБІРКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ОДИНИЦЬ КОДУВАННЯ Для даного дослідження були обрані два українські інтернет видання «Українська

правда»

(www.pravda.com.ua)

та

«Подробиці»

(www.podrobnosti.ua). Українська правда — одне з найпопулярніших українських інтернетвидань. Основна тематика — політика, соціальні проблеми, економіка. На сайті є постійно оновлювана стрічка новин, архів публікацій, блоги політиків, письменників, журналістів, спортсменів. Видання засноване у квітні 2000 року Георгієм Гонгадзе. Особливо популярною «Українська правда» стала під час Помаранчевої революції — восени 2004 року цей інтернет-ресурс був важливою складовою у інформуванні суспільства про стан справ, оскільки з моменту створення він був незалежним. Середня місячна відвідуваність станом на квітень 2010 — 1.074.09949. Мова видання — українська, російська, у минулому також і англійська. Головний редактор – Олена Притула. Даний інтернет ресурс є одним з найбільш популярних серед відвідувачів UA-net («українського інтернету») і постійно займає місце у топ3 категорії «ЗМІ і новини» у рейтингу відомого сайту з підрахунку інтернетстатистики «liveinternet.ru». Іншими факторами обрання «Української Правди» є незалежність порталу і «активна громадська позиція упродовж усього терміну його існування, спрямована на захист демократичних цінностей, свободи слова та української державності»50. Перевагою «УП» над 49

Згідно із статистичними даними сайту www.liveinternet.ru О.Левченко, «Українські інформаційні служби: погляд математика», Медіакритика, 22.01.2009 http://www.mediakrytyka.info/drukovani/ukrayinski-informatsiyni-sluzhby-pohlyad-matematyka.html

більшістю українських інформаційних сайтів є велика кількість аналітичних матеріалів, що пишуть журналісти, експерти та політики. «Подробности.ua»

–

інтернет-портал

найпопулярнішого

телевізійного

каналу України «Інтер» (згідно з даними компанії GFK Ukraine)51. Сайт почав працювати у 2000 році. Є одним з найбільш відвідуваних українських новинних інтернет-ресурсів. Подає новини про політику, економіку, суспільне

життя,

новітні

технології,

спорт,

науку

та

культуру.

«Подробности.ua» входить у топ-5 найбільш відвідуваних сайтів у категорії «ЗМІ і новини» у рейтингу сайту з підрахунку інтернет-статистики «liveinternet.ru»52 та топ-3 у категорії «ЗМІ і новини» у рейтингу Bigmir.net. Унікальна місячна українська аудиторія - більше 1 мільйона чоловік. Загальна кількість переглядів сторінок сягає 12 мільйонів53. Окрім факторів популярності, авторитету та оперативності даний інтернет ресурс було власне позиціонування. На відміну від «Української правди» «Подробности.UA» відрізняється прихильністю до Росії, адже 29% акцій УНТК (акціонерне товариство закритого типу, що володіє ліцензією на мовлення під логотипом «Інтера») володіє російське ВАТ «Первый канал»54. Відповідно до специфіки теми даного дослідження це створює додатковий інтерес та інтригу при дослідженні матеріалів даних web-ресурсів та подальшого їх порівняння. Часовий проміжок для даного дослідження було обрано з огляду на російсько-грузинську війну (військовий конфлікт у Південній Осетії) – прецедент, коли вперше Російська Федерація, правонаступниця Радянського Союзу, воювала з колишньою республікою СРСР – Грузією. Саме тоді в українських ЗМІ почали широко обговорювати тему гіпотетичної війни 51

Офіційний сайт телеканалу «Інтер» http://inter.ua/uk/about згідно із статистичними даними сайту www.liveinternet.ru 53 Згідно з даних Google Analytics за 04.2010 54 О.Довженко, К.Усов – «Полювання на Інтер», «Дзеркало тижня» №14, 21-28.04. 2009 [http://www.dt.ua/1000/1550/65976/] 52

України з Росією55. Аби мати змогу прослідкувати закономірності у висвітленні цієї теми в українських інтернет ЗМІ (збільшення/зменшення матеріалів, зміна подачі та емоційного забарвлення статей на дану тему) часові проміжки для даного досліджування обиралися наступним чином: для аналізу було обрано часовий термін, що починається за місяць до початку війни у Південній Осетії (серпень 2008 року) і

закінчується за

місяць після її завершення – липень-вересень 2008 року; для узагальнення та отримання більшої «валідності» та деталізації результатів даної роботи у досліджуваний часовий проміжок було включено ще два терміни – аналогічні три місяці (липень – вересень) за рік до початку війни у Південній Осетії і за рік по її завершенні. Тобто, у цій роботі були досліджені усі матеріали на задану тему, що з’явилися на сайтах «Української правди» та «Подробностей.UA» за три часові проміжки: липень-вересень 2007 року, липень-вересень 2008 року та липень-вересень 2009 року. Статті для аналізу обиралися за допомогою власних пошукових систем «УП» та «Подробностей». Аби через особливості алгоритму своєї роботи пошуковик не відсіював тексти, що потенційно підходять для вибірки, для пошуку вводилися ключові слова «Росія+Україна». Слово «війна» у рядок пошуку не вводилося. Це значно збільшило кількість статей, що необхідно було відсіяти перед аналізом - однак покращило науковий потенціал та точність даного дослідження. Наприклад, з’явилася можливість знайти відповідь на питання який відсоток текстів, що стосувалися України та Росії у даній проміжки часу мали «конфліктний» характер, тобто висвітлювали певні конфлікти між Україною та Росією, що потенційно могли спричинити до війни між двома країнами.

55 О.Сушко - «Україна – наступна?», «Українська правда» , 12.08.2009 [http://www.pravda.com.ua/articles/2008/08/12/3517426/]

Так, пошуковик «Української правди» видав 130 статей за липеньвересень 2007 рік, 412 за липень-вересень 2008 та 304 за липень-вереснь 2009 року. Відповідно, на сайті «Подробности.UA» для аналізу було отримано 556 матеріалів за липень-вересень 2007 року, 1015 за липень-вересень 2008 та 761 за липень-вересень 2009. Таку різницю у кількості статей у генеральній сукупності текстів від «УП» та «Подробностей» можна пояснити специфікою роботи інтернет порталів та їх пошукових систем. З даного масиву тексту в ручну будується вибірка нашого дослідження. Відбір текстів відбувається за тематикою – у вибірку потрапляють усі повідомлення, що містять інформацію про конфлікт між Україною та Росією. Для полегшення обробки великого масиву текстів конфліктними темами, за замовчуванням,

вважаються такі широковідомі проблемні питання для

україно-російських відносин, як НАТО, базування Чорноморського Флоту РФ у Криму, належність Криму до України, питання оплати та транспортування газу. Для обробки текстів, що залишилися вводим оперативний термін «конфлікт». Повідомлення вважається «конфліктним», якщо воно містить негативну реакцію однієї із сторін, а тема повідомлення стосується як України так і Росії – прямо або опосередковано через представників цих країн (президенти, члени уряду, депутати парламенту, дипломати, представники держорганізацій, відомі діячі тощо). Матеріал із негативною реакцією української чи російської сторони на тему, що стосується лише однієї країни - у вибірку не потрапляє (наприклад, стаття «Росія обурена політикою США» нас не цікавить). «Конфліктність» повідомлення виражається наявністю слів, що характеризують негативну реакцію однієї із сторін. Наприклад, Ющенко/президент РФ/голова МЗС України

або

Росії

тощо:

«засудив»,

«розкритикував»,

«відмінив»,

«заборонив», «спростував», «протестує», «відкидає» і т.д. А також негативна

констатація або характеристика автором матеріалу якоїсь події, що стосується двох сторін, або висловлювання представника однієї з країн, як то «погіршення

стосунків»,

«Київ

незадоволений»,

«президент

Росії

роздратований», «агресивна реакція», «конфліктне питання», «війна» і т.д. У результаті ми отримали наступну вибірку текстів для аналізу: «Українська правда». Липень-вересень 2007 року – 27 повідомлень, липеньвересень 2008 року – 119, липень-вересень 2009 року – 114 матеріалів з даної тематики. «Подробиці.UA». Липень-вересень 2007 року – 40 текстів, липеньвересень 2008 року – 199 та липень-вересень 2009 – 123 матеріали. Визначення одиниць аналізу та одиниць кодувань. Найважливіший

етап

контент-аналізу

–

визначення

одиниць

аналізу/кодувань. До найбільш використовуваних належать: слово, ідея, речення, параграф, цілий текст та тема. Ці одиниці можна комбінувати рамках одного дослідження. Кількісний аналіз дуже часто використовує теми як одиниці кодування, тема може висловлюватися у реченні, фразі, кількох словах чи в цілому тексті. Тут дуже важливо визначити якомога більше можливих комбінацій та слово-контекстів, щоб саме проведення аналізу можна було зробити механічним і таким, що не вимагає виносити власні судження.56 Для кількісно-якісного контент-аналізу відібраних статей було створено таблицю із чітко-визначеними полями – одиницями кодування, або категоріями. 1. ЧАС –

дата (місяць) публікації матеріалу на сайті досліджуваного

Інтернет ЗМІ. Дана категорія дозволить простежити часові проміжки, на які 56

Тарадай Д. «Висвітлення ліванської війни 2006 року в українських газетах»

припали найбільша кількість матеріалів з висвітленням конфліктних тем, що дозволить знайти причинно-наслідкові причини з подіями, що відбувалися у той момент. 2.ТИП МАТЕРІАЛУ – вид повідомлення за розміром і змістом, категорія, що дозволить з’ясувати глибину висвітлення теми. 2.1 Новина – інформація розміром до 300-400 слів, стисле повідомлення з якоїсь події найчастіше з використанням одного джерела (але можуть бути й кілька), без пояснення контексту і передісторії або ж з коротким нагадуванням попередніх події. Містить виклад фактів, але не підсумків журналіста чи аналіз експертів. 2.2 Цитата – заява політика чи організації, повідомлення невелике за змістом, не містить передісторії та пояснень контексту новини. 2.3 Стаття/Аналітика – великий за обсягом матеріал (більше 500 - 900 слів), що містить два і більше джерел, грунтовний виклад попередніх подій і заяв, фактичні дані та аналіз певних аспектів конфлікту із залученням спікерів. Може мати кілька підзагаловків (зазвичай цим відрізнялися статті в «Українській правді»). Після назви статті обов’язково вказується автор. Часто є підсумковим матеріалом за день, який пишеться на основі коротких повідомлень та новин (особливо це стосується «Подробности.ua»). 3. СПІКЕРИ. 3.1 Українські спікери – включають в себе цитати президента та прем’єрміністра країни, депутатів Верховної Ради, дипломатів та відомих українських діячів, представників МЗС та СБУ, українських організацій та церкви Київського патріархату тощо. 3.2 Російські спікери – цитати головних осіб російської держави, депутатів Держдуми та представників російського МЗС, російських дипломатів та

відомих діячів, представників Генштабу, ВМФ РФ та церкви Московського патріархату тощо. 3.3 Спікери з США - заяви представників Держдепартаменту, політичних діячів та дипломатів США. 3.4 Спікери з ЄС – цитати депутатів Європарламенту, дипломатів та експертів з ЄС. 3.5 Інші країни – члени уряду і парламенту Грузії; президент невизнаної республіки південна Осетія Е.Кокойти. 4. ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЕНЬ – статті, що написані за матеріалами інших ЗМІ або є повністю передруковані з іншого джерела з посиланням на нього. 4.1 ІноЗМІ – метріали іноземних ЗМІ, в основному це ЄС (англійська преса, французька, німецька) та американська. 4.2 РосЗМІ – матеріали надруковані з використанням інформації зібраної та отриманої російською пресою або ж повний передрук статей із російських ЗМІ з посиланням на них. 5. ТЕМА ПОВІДОМЛЕННЯ – тема конфлікту, що висвітлюється у матеріалі. Є ключовою категорією для розуміння причин виникнення загрози потенційної війни між Україною та Росією. Важливо уточнити, що в одному тексті може бути більше однієї теми. Тобто, показники цієї категорії не вказують не на кількість текстів присвячени цій темі, а кількість згадок даної тематики у статтях з нашої вибірки. 5.1 НАТО – усі матеріали, що стосуються намагання України вступити у північноатлантичний альянс та негативних коментарів та реакцій та це російської сторони. 5.2 ЧФ – категорія відомлень, що стосуються Чорноморського флоту Російської Федерації та його базування у Севастополі – термінів перебування та планів України змусити Росію вивести його після 2017 року, умов

перебування та їх порушення представниками та кораблями ЧФ, усі конфліктні повідомлення та коментарі з обох сторін що стосуються ЧФ. 5.3 Крим/Севастополь – усі конфліктні повідомлення та коментарі, що стосуються приналежності півострову Крим та міста Севастополь Україні. 5.4 Газ – усі повідомлення, що висвітлюють проблематику газових стосунків України та Росії (оплата постачання, транзит, підняття цін на «блакитне паливо»). 5.5 Російсько-грузинська війна – виділяється у окрему категорію через значення та вплив даної події на стосунки України та Росії. Включає усі статті, що стосуються військового конфлікту у Південній Осетії 7-12 серпня 2008 року. 5.6 Різне – це теми конфліктів, що не мали систематичний характер висвітлення у ЗМІ. Поява даних тем на сторінках українських інтренет ЗМІ залежало від певних подій. Підкатегорії включають: Голодомор – тема Голодомору, зусилля України аби міжнародна спільнота визнала його геноцидом проти українського народу, реакція та коментарі на цю тему представників РФ; Релігія – стосується проблематики відсутності в Україні єдиної помісної церкви, негативні коментарі представників Московського патріархату

на

бажання

української

сторони

аби

єдиною

автокефальною (незалежною) церквою в Україні визнали Київський Патріархат. Висвітлення приїзду в Україну патріархів Москви та всія Русі Алексія ІІ та Кирила. Висилка дипломатів – повідомлення, що висвітлювали дипломатичні конфлікти України та Росії. Персона нон-грата – усі матеріали стосовно заборони в’їзду

на

територію однієї із країн представників протилежного боку. Мова – суперечки України та Росії навколо статусу та «утисків» російської мови в Україні.

Історія – тексти з з негативною оцінкою однією із сторін сторінок спільної сторії (УПА, Велика вітчизняна війна тощо) Окрім інших, конфліктними темами між Україною та Росією за визначений часовий проміжок були повідомлення про роль Росії у отруєнні президента України Ющенка, відмова Росії проводити демаркацію спільних кордонів із Україною, торгівельні війни між двома країнами, тривале затвердження нової кандидатури посла Росії в Україні тощо. Слід зазначити, що один матеріал може потрапити у кілька категорій, якщо в ньому висвітлювалось кілька конфліктних тем. Як, наприклад скандальне звернення президента РФ Дмітрія Мєдвєдєва до президента України Віктора Ющенка. В ньому президент РФ докладно розповідає про різні гострі питання, що є між двома країнами. Це і НАТО, і ЧФ, і мова тощо. 6. ПРОТЕСТИ СТОРІН – у цю категорію потрапляють тексти з так званими «претензіями»: критичним зверненням, повідомленням чи характеристикою від конкретного джерела повідомлення (спікера чи конкретної організації, що належать одній із сторін конфлікт) у бік конкретного адресату (країни, особи чи організації, що належать цій країні) або стосовно конкретної події (дії чи вислову однієї із сторін конфлікту). Розділяється на чотири підкатегорії: Протести зі сторон Росії Протести зі сторони України;

Реакція Росії на претензію України; Реакція України на претензію Росії;

7. ВІЙНА – ключова категорія, що підраховує кількість текстів в яких обговорюється вірогідність потенційної війни між Укарїною та Росією. Матеріали, де така вірогідність категорично відкідалася («Війни між Україною та Росією не буде!») урахуванню не підлягали. Також підраховувалися тексти, в яких Росію зображали, як «агресора», «загрози національній безпеці України», а її політику як «імперську» та «загарбницьку». Також враховувалися тексти з яскравою характеристикою образу України в українських інтернет ЗМІ - «розмінна монет», «країна, що нічого не вирішує», «заручник подій» тощо.

РОЗДІЛ ІІІ. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ 3.1 Результати

контент-аналізу

матеріалів

інтернет-

порталу

«Українська правда» Загальний огляд. За встановлений часовий проміжок в «Українській правді» для опрацювання було відібрано 855 текстів. У вибірку статей, що висвітлювали конфліктні теми між Україною та Росією, потрапило – 269. Це становить – 31.5% від усіє маси текстів, що видав пошукач на «УП» на запит «Україна+Росія» протягом трьох заданих часових проміжків: липня-серпня 2007, 2008 і 2009 років. Тобто, кожна третя стаття, що описує обопільно цікаві для двох країн теми – конфліктні. Дуже цікава тенденція прослідковується у динаміці змін кількості «конфліктних статей» та їх співвідношення до загальної кількості матеріалів, якщо проаналізувати результати дослідження по місяцях. Так, загальна кількість текстів за 2007 рік становить 130, а матеріалів із висвітленням конфліктів між Україною та Росією - 27. Це складає 20% від загального масиву – тобто у липні – вересні 2007 року в «УП» кожна п’ята стаття інформувала про певний конфлікт між Україною та Росією. При чому найбільша кількість таких повідомлень була у серпні – 13 (липень – 9 і вересень – 5 конфліктних статей). Ситуація за 2008 рік наступна. 421 текстів, з них – 128 з висвітленням конфліктів. Це - кожний третій матеріал (30% від загальної кількості). Найбільше конфліктних статей за даний період 2008 року з’явилося на сторінках «Української правди» знову у серпні – 51 (липень – 45, вересень – 32).

2009

рік.

Проаналізувавши

останній

часовий

проміжок

для

дослідження «УП» ми виявляємо цікаву тенденцію. З кожним роком відсоток статей із висвітленням конфліктів між Україною та Росією збільшується. У 2009 році він склав близько 40% (30% - 2008, 20% - 2007). Тобто з кожних п’яти матеріалів - 2 інформувало про суперечки між двома державами. При чому знову серпень приніс найбільшу кількість таких текстів – 40 ( липень 36, вересень – 38). Причини

та

пояснення

цьому

можна

спробувати

віднайти

проаналізувавши категорію теми повідомлень. Проблематика НАТО була найгострішою заданий часовий проміжок у 2007 році. Тоді кожна четверта стаття, що висвітлювала суперечки України та Росії, стосувалася НАТО – 26% від загальної кількості статей з конфліктною тематикою за липень-вересень. Це можна пояснити тим, що 14 липня того року президент РФ В.Путін підписав указ про вихід Росії із Договору про звичайні збройні сили в Європі, що передбачав значне скорочення наступальних потенціалів держав та забезпечення ефективного контролю за рівнем звичайних озброєнь. Це викликало занепокоєння у експертів і ряд публікацій, які намагалися спрогнозувати «яким чим це загрожує Україні?» («Жорсткість Росії на міжнародній арені. Два сценарії для України», В.Мартинюк, 24 липня 2007). Змушував авторів «УП» частіше писати про переваги вступу у НАТО і тиск Росії на Україну через бажання Києва позбутися Чорноморського Флоту у Севастополі. Конфлікти пов’язані із ЧФ - 18.5% статей – друга за актуальністю проблематика у висвітленн стосунків України та Росії «УП» у липні-вересні 2007 року. («Україна і Росія знову можуть посвариться через дипломата і Чорноморський флот», Четвер, 23 серпня 2007).

Досліджуваний часовий проміжок 2008 року можна розділити на дві частини – до війни Росії з Грузією і після. Загальна картина липня-вересня 2008 року має такий вигляд. Найбільш актуальні та обговорювані конфлікти між Україною та Росією стосуються Чорноморського флоту (23% текстів вибірки за 2008 рік), російсько-грузинська війна (20%) та НАТО (16%). 18% це матеріали, що стосувалися ситуативних конфліктів – згадка про голодомор («Росія вважає "повною маячнею" визнання Європою голодомору в Україні», 3 липня 2008), розслідування отруєння Ющенка («Ющенко вимагає в Росії трьох своїх отруйників», 10 липня 2008 року) або приїзд до України патріарха Московського і всія Русі Алексія ІІ («Російська церква заявляє, що не допустить "реваншу" українських "розкольників"», 29 липня 2008) тощо. Якщо звернути увагу на дату статей, що висвітлювали нагальні проблеми у стосунках України та Росії (абсолютно нові або ж ті, про які згадали через якусь подію, що послугувала каталізатором для нової хвилі їх обговорення) – то це переважно липень. Це і є частина часового проміжку «до війни між Грузією та Росією». Починаючи з початку військового конфлікту у Південній Осетії темою №1 в українських інтрнет ЗМІ (зокрема, в «Українські правді») є «що буде далі?» та навіть «хто – наступний?» («Україна – наступна?», 12 серпня 2008). У серпні-вересні обговорювалося три основні теми – війна та її причини, її наслідки для України (вірогідність осетинського конфлікту у Криму) та як Україні захистити себе?( знову тема НАТО ) («Чому Україна може програти війну Росії, не почавши її», 20 серпня 2008). (див.дод.№2(а)) Після аналізу часового проміжку 2009 року проявляється тенденція переважання в українських інтернет ЗМІ висвітлення нагальних конфліктних ситуацій між Росією та Україною. Жодна з «топових» тем, як то НАТО, ЧФ чи Крим не були найбільш актуальними у висвітленні у період липеньвересень 2009. Майже половина текстів (47% від усієї вибірки за 2009 рік) розповідали про нагальні, ситуітивні конфлікти між Україною та Росією. Заборона в’їзду на територію України російським журналістам(«Російським

журналістам за пропаганду заборонили в'їзд в Україну?»,18 вересня 2009), проблема рідної мови («Невдале етнорейдерство», О.Кривдик, 14 липня 2009), майбутні вибори («Президентські вибори в Україні: геополітичний фактор», Д.Дуцик, 16 липня 2009) та листування довх президентів («Ющенко відповів Медведєву. Лист», 13 серпня 2009) - у сумі саме повідомлення на ці теми з найчастіше з’являлися за даний часовий поміжок 2009 року. Це не зменшує актуальності наболілих проблем вчасної та повної оплати «Нафтогазом» газу «Газпрому» («Яценюк пророкує газ по 600 доларів», 01 липня 2009), перебування російського флоту в Севастополі («МЗС знову просить Росію не катати ракети по Криму», 22 липня 2009) чи постійного тиску Москви через бажання Києва вступити у НАТО(«Час Україні рятувати армію, щоб армія врятувала Україну», Олег Романчук, 08 вересня 2009). Цей результат дозволяє зробити висновок, що стосунки України та Росії за проаналізований проміжок часу весь час поповнювалася новими суперечливими темами та конфліктами. Підбивши резльтати дослідження за категорією типи повідомлень отримуємо наступний розклад. Майже половину із усіх матеріалів вибірки складають цитати – 47.5%, третину – короткі новини (30%) і 22.5% - великі статті та аналітика. На цьому прикладі видно, що українські інтернет ЗМІ (в даному

випадку

«Українська

правда»)

основному

«транслюють»,

передають повідомлення та нову інформацію до свої читачів. Аналітичні матеріали, що подають вичерпну інформацію про події та конфлікти, пояснюють їх причини та можливі наслідки для України в цілому та особисто для читача, складають лише п’яту частину. Спікери. Згідно результатам дослідження, кількість посилань на українських спікерів в «УП» перевищує кількість цитувань російських спікерів. У цифровому еквіваленті це становить 149 проти 95 (61% проти 39%).

Найчастіше матеріали про конфлікти України і Росії супроводжували цитати президента України Віктора Ющенка – 26 раз (18% від загальної кількості цитат української сторони). При чому з кожним роком їх кількість лише зростала: у 2007 році їх було 3, у 2008 році – вже 9, а 2009 рік подарував 14 посилань на пряму мову гаранта України. Це можна пояснити наближенням президентських виборів на початку 2010 року та необхідністю реагувати на конфліктні ситуації із Росією («Ющенко визнав: у відносинах із Росією пишатися нічим»,Вівторок, 22 вересня 2009). Найближчі показники до Ющенка має Міністерство закордонних справ України, що не раз обмінювалося дипломатичними нотами із колегами із російського МЗС («Український МЗС визнав, що висилав російських дипломатів», Четвер, 30 липня 2009). 23 тексти містили заяви представників українського МЗС (16% усіх цитат). Розкладка за роками майже копіює статистику посилань на Ющенка: у 2007 році - 3, у 2008 – 9 і лише у 2009 їх на три менше – 11. Далі за рейтингом згадувань йдуть міністри закордонних справ різних років А.Яценюк (2007 рік), В.Огризко (2008) та депутати Верховної Ради України (окрім представників «Партії Регіонів», яких через специфіку їх політичної направленості можна спокійно відносити до російських спікерів, а тому їх виведено в окрему категорію) – по 10 матеріалів з їх прямою мовою. Однак треба зазначити, що більшість посилань на Яценюка було зроблено коли він вже залишив посаду голови українського МЗС – 2007 рік – 3 цитати, 2008 (є спікером ВР) – 2 і у 2009 році Яценюк виявляє активність як лідер «Фронту змін» та один з кандидатів на президентські вибори – 5 текстів з його цитатами. Схожа ситуація і з Огризком – у 2007 році (2 посилання) він займав посаду першого заступника голови МЗС, у 2008 – 4 посилання і у 2009 році також 4 тексти з цитатами Огризка, вже у якості першого заступника секретаря РНБО.

Цікавим є доволі часте (у порівнянні із іншими спікерами) використання в якості джерела інформації з приводу якоїсь конфліктної ситуації між Україною та Росією коментарів екс-президента України Леоніда Кучми. На нього «УП» посилається 9 раз: 2 рази у 2007 році, 5 посилань на слова Кучми було у 2008, та ще 2 у 2009. В основному попередник Ющенка роздавав поради своєму наступнику – («Кучма радить Ющенку вчитися у Саркозі»,Середа, 10 вересня 2008). З більш детальним списком спікерів з української сторони можна ознайомитися у додатках. Що ж стосується посилань на російських спікерів? Тут безумовним лідером у якості джерела повідомлень є Міністерство закордонних справ РФ. 18 текстів із їх заявами – це 15% від усіх джерел та цитат російських спікерів, що використали у своїх матеріалах журналісти «Української правди». Кількісні характеристики заяв російського МЗС розбилися по роках наступним чином: 2007 – 2 тексти із посиланням на МЗС РФ, у 2008 їх вже було 7 (основна їх кількість з’явилася у період війни Росії з Грузією, коли російські дипломати не лінувалися звинувачувати Україну у всіх гріхах «Росія звинуватила Україну в етнічних чистках у Південній Осетії», 9 серпня 2008) і називати нашу країну головним винуватцем початку тієї війни («Росія звинувачує Україну і НАТО в підштовхуванні Грузії до війни», 13 серпня 2008)), а у 2009 році – 9 (тут тематика заяв МЗС РФ відрізнялася особливою варіативністю: від просто звинувачень в бік нашої держави («Росія звинувачує Україну в провокації»,Четвер, 23 липня 2009) до провокаційних заяв у стилі констатації факту («Росія не збирається повертати Україні маяки»,вівторок, 07 липня 2009)).

Цікавим фактом є те, що другим за кількістю цитувань в «УП» російським джерелом є не президент РФ чи прем’єр-міністр країни, а перший

заступник голови комітету Держдуми РФ по справах СНД і зв'язкам зі співвітчизниками Костянтин Затулін, відомий своїми українофобськими заявами та антиукраїнським діями («Затулін подав на Україну в суд»,4 серпня 2007). Затулін 10 разів ставав джерелом для повідомлення в «Українські правді»: двічі у 2007 році, 6 раз у 2008 (конфлікт навколо заборони в’їзду Затуліну на територію України) і ще двічі у 2009. Менше за кількістю, однак не за рівнем нелюбові до України, заяв зробив мер Москви Лужков – 6 посилань на градоначальника Білокам’яної. Майже усі вони стосувалися теми «помилкової приналежності Криму Україні», «ісконно» російського Севастополю» та «історичної справедливості» базування ЧФ РФ у ньому. («Лужков: "Чорноморський флот Росії не має права піти з Севастополя», 23 липня 2008). Більшість цитат Лужкова припала на 2008 рік – 4, у 2007 і 2009 - по одній. Неправильно буде обійти стороною і наступника Путіна на посаді президента Російської Федерації – Дмітрія Мєдвєдєва. З 9 посилань на нього, що назбиралися в публікаціях «УП» з нашої вибірки за всі три часові проміжки, 8 припали на 2009 рік. Коли серпневе звертання (лист) Мєдвєдєва до президента України Ющенка просто «підірвало» український інтернет простір. («Медведєв пішов на Ющенка боєм+ ВІДЕО», 11 серпня 2009). З більш детальним списком спікерів з російської сторони можна ознайомитися у додатках. Джерела повідомлень. Протягом досліджуваних проміжків часу на «Українській правді» з’являлися матеріали, що являли собою повністю передруковані тексти статей іноземних ЗМІ. Також публікації в закордонних ЗМІ використовувалися в «УП» у якості джерела інформації. Усього на «УП» було 34 таки повідомлень. 23 з них (68%) склали тексти узяті з французьких, німецьких, англійських та американських ЗМІ. І лише 11 (32%) – це матеріали, що були передруковані або написані на основі інформації з

російських ЗМІ. Ще однією цікавою особливістю, пов’язаною з даною категорією, є те, що більшість своїх гострих заяв Ющенко зробив саме іноземним ЗМІ (не російським!). Як, наприклад, стосовно розгляду справи його отруєння: «У досудовому слідстві повинні бути допитані люди, які брали участь в організації тієї самої вечері, де мене отруїли. Ці троє знаходяться в Росії і на даний момент мають російське громадянство. Україна офіційно зажадала їх видачі» (інтерв'ю Der Standart: «Ющенко вимагає в Росії трьох своїх отруйників», 10 липня 2008). В інтерв’ю британському діловому часопису "The Financial Times" Ющенко заявив, що «політична криза в Україні інспірована Москвою». («Ющенко звинувачує Москву у розвалі коаліції», 05 вересня 2008). А у інтерв’ю агенції Associated Press звинуватив Росію в намаганнях дестабілізувати Україну шляхом підтримки сепаратистських настроїв в Криму («Ющенко впевнений, що Росія намагається дестабілізувати Україну», 17 вересня 2008) тощо. І, нарешті, дві ключові категорії для дослідження теми даної роботи. Протести сторін. Після аналізу вибірки статей про усі конфліктні теми між Україною та Росією були відібрані тексти, що містили прямі звинувачення та претензії однієї сторони до іншої (див. розділ ІІ Методолгія контент-аналізу). І тут ми отримуємо цікаві дані. Так, Росія пред’явила Україні більше претензій, ніж отримала сама – 22 проти 19. Лише у 2007 році Україна «примудрилася» перевершити росіян у обопільних звинуваченнях. У 2008 році більш ображеною була Росія – 11 претензій проти 8 зі сторони України. 2009-й не змінив ситуацію - Росія знову закинула нашій державі більше претензій аніж отримала у відповідь – 9 проти 8. Красномовною є статистика «реакцій», відповідей сторін на закиди зі сторони опонента. Росія не залишила без відповіді жодну претензію зі сторони України. При чому відповіді російської сторони майже завжди мали дуже агресивний характер.

Приклад. (Контент-аналіз текстів заяв якими обмінялися український та російський МЗС). 23 серпня 2007 року в «УП» зявляється новина про те, що «МЗС України направив надстрокову ноту в зовнішньополітичне відомство Росії в зв'язку з висловленнями старшого радника посольства РФ в Україні Володимира Лисенка

про

статус

Криму

умови

тимчасового

перебування

Чорноморського флоту Росії на українській території». Нижче наводиться весь текст повідомлення. «Україна

Росія

знову

можуть

посвариться

через

дипломата

Чорноморський флот» («УП», від 23 серпня 2007) МЗС України направив надстрокову ноту в зовнішньополітичне відомство Росії в зв'язку з висловленнями старшого радника посольства РФ в Україні Володимира Лисенка про статус Криму й умови тимчасового перебування Чорноморського флоту Росії на українській території. МЗС України вважає, що такі висловлення є спробою зазіхання на незалежність і територіальну цілісність України, повідомляє в четвер пресслужба міністерства. МЗС України звертається до МЗС Російської Федерації з вимогою надати офіційне підтвердження даної заяви, а також пояснення про відповідність висловлень російського дипломата офіційної позиції Росії. У

випадку

офіційного

підтвердження

висловлень

російського

дипломата, МЗС України розгляне питання про його виселення з території України У зв'язку з тимчасовою відсутністю посла РФ в Україні Віктора Чорномирдіна в МЗС України викликаний старший дипломат посольства РФ в Україні для надання пояснень.

Радник посольства Росії в Україні Володимир Лисенко в четвер у Києві заявив, що у випадку продовження тиску України на Чорноморський флот, що базується в Криму, Росія може почати перегляд Великого договору від 1997 року, що закріплює український статус півострова. За його словами, Росія як жест доброї волі погодилася на проведення інвентаризації об'єктів ЧФ у Криму, чого домагався офіційний Київ, однак у Москві не потерплять подальшого тиску на Чорноморський флот. "Росія не має зобов'язань перед Україною в процесі інвентаризації ЧФ. Це не було прописано у Великому договорі. Те, що Росія на це погодилася - це добра воля нашої сторони, ми йдемо назустріч Україні, і не потрібно нас обвинувачувати, що ми протидіємо цьому процесові", - сказав він. На наступний день – 24 серпня 2007 року «УП» друкує повідомлення про відповідь Росії на попередній запит українського МЗС. Нижче наведено весь текст «реакції РФ» на «претензію» в її бік. «Росія звалила провину за розмови про Крим на журналістів» («УП», 24 серпня 2007) Росія вважає некоректною реакцію зовнішньополітичного відомства України на заяву, яку нібито зробив російський дипломат щодо перебування Чорноморського флоту РФ у Криму. Як

повідомляє

МЗС

РФ,

п'ятницю

російському

зовнішньополітичному відомстві відбулася бесіда з радником-посланником посольства України в РФ Леонідом Осаволюком. "Увагу українського дипломата було звернено на некоректний демарш МЗС України від 23 серпня 2007 року в зв'язку з нібито зробленими висловленнями старшого радника посольства Росії в Україні Володимира Лисенка щодо російсько-українських відносин і перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України", - повідомляє МЗС Росії.

У Москві закликають Україну надалі утримуватися від кроків, що не сприяють зміцненню атмосфери взаєморозуміння і довіри. "З урахуванням того, що виступ російського дипломата на круглому столі, що відбувся в Києві, було перекручено рядом засобів масової інформації, у МЗС Росії відзначили неприпустимість офіційних демаршів, що базуються не на перевірених фактах, а на журналістських "качках", відзначили в МЗС Росії. Раніше були поширені повідомлення, згідно якими Лисенко заявив, що у випадку продовження тиску України на Чорноморський флот, що базується в Криму, Росія може почати перегляд Великого договору від 1997 року, що закріплює статус українського півострова. У зв'язку з цим український МЗС направив надстрокову ноту в зовнішньополітичне відомство Росії, у якій заявив, що висловлювання російського

дипломата

спробою

зазіхання

на

незалежність

територіальну цілісність України. Із заяви російського МЗС виходить, що реакція їх українських колег на антиукраїнські вислови і погрози з боку офіційної (!) особи РФ - старшого радника посольства Росії в Україні Володимира Лисенка – і прохання перевірити досовтовірніст цієї заяви – є «некоректним демаршем» вітчизняного

МЗС.

Більш

того

«Москва

закликає

Україну

надалі

утримуватися від [подібних] кроків»! Адже вони «не сприяють зміцненню атмосфери взаєморозуміння і довіри». А це вже є дипломатично прихована непряма погроза у бік українського МЗС. Також, звернімо увагу на наступний абзац заяви російського МЗС: "З урахуванням того, що виступ російського дипломата на круглому столі, що відбувся в Києві, було перекручено рядом засобів масової інформації, у МЗС Росії відзначили неприпустимість офіційних демаршів, що базуються

не на перевірених фактах, а на журналістських "качках", - відзначили в МЗС Росії.» Все зрозуміло та й вимога доволі розумна – дипломати не мають робити офіційні заяви з приводу кожної скандальної статті у ЗМІ. Тоді як зрозуміти наступний матеріал, що зявився на «УП» 25 серпня 2009 року? «Росія "звернула увагу" на звинувачення своїх дипломатів» («УП», 25 серпня 2009) У Москві називають недостовірною інформацію про недипломатичну діяльність російських представників в Україні. "У Москві звернули увагу на чергову порцію вигадок, що з'явилися в українських ЗМІ, про діяльність російських представників в Україні", йдеться в коментарі Департаменту інформації і преси МЗС Росії. "Стверджується, що російський дипломат – з числа тих, кому нещодавно було запропоновано залишити країну – "роздавав" щомісяця проросійським організаціям "приблизно по 100 тисяч доларів", нібито займаючись підкупом впливових осіб і вербуванням інформаторів", - зазначається в повідомленні. У департаменті зауважують: "Для більшої переконливості вигадка підкріплена подвійним посиланням – на "українські спецслужби", що виявили цей "факт", і на британську газету The Times, що поширила цю інформацію, отриману через "власні джерела". "Будь-якому спостерігачу, що неупереджено оцінює настільки специфічну подачу свідомо абсурдного "матеріалу", має бути зрозуміло, що мова йде про точно розраховану за часом спробу спровокувати посилення напруженості в російсько-українських відносинах", - заявляють у департаменті.

"Починають її все ті ж сили, що ініціювали нещодавній дипломатичний скандал і тепер мають намір розвинути тему якоїсь російської "підривної діяльності" проти України", - йдеться в коментарі. У МЗС РФ вважають "подібні політичні ігри недостойним і марним заняттям": "Віримо в здоровий глузд громадян України. Наша спільна задача – нормалізувати й усталити добросусідські російсько-українські відносини". Тут варто виділити два пасажі: "У Москві звернули увагу на чергову порцію вигадок, що з'явилися в українських ЗМІ, про діяльність російських представників в Україні" та «У МЗС РФ вважають "подібні політичні ігри недостойним і марним заняттям". Якщо реакція українського ЗМІ на погрозу в бік України від старшого радника посольства Росії в Україні Володимира Лисенка є «некоректним демаршем»

вітчизняного

МЗС,

що

базується

на

«неперевіреній

журналістській «качці». То як можна назвати заяву МЗС РФ стосовно «чергової порції вигадок, що з'явилися в українських ЗМІ»? Росіяни у свої же заяві самі дають відповідь - «непристойними політичними іграми» та «марним заняттям». Що ж до реакції України на закиди росіян, то тут спостерігається певне неспівпадіння у кількості отриманих «претензій»

- 22, та «реакцій»,

відповідей української сторони на звинувачення – 17. Також, відповіді зі сторони України разюче вдрізнялися тональністю у порівнянні з тим, як захищала свої інтереси Російська Федерація. Приклад. (Порівняльний аналіз текстів двох заяв, якими обмінялися МЗС України та Росії). Нижче текст новини про те як український МЗС відреагував на певні дії російської сторони.

«В Огризка кажуть, що росіяни лізуть у внутрішні справи України» («УП», 29 липня 2008) Міністерство закордонних справ занепокоєне намаганнями російської сторони давати оцінки українським внутрішньополітичним подіям.Про це сказано у коментарі керівника прес-служби МЗС Василя Кирилича останніх заяв російського МЗС щодо України. "Хвилює та обставина, що без зайвої дипломатичної делікатності російською стороною були дані оцінки подіям, що загальновизнано відносяться до питань внутрішньої політики", - заявляє Кирилич. Зокрема, за його словами, МЗС розцінює реакцію російської сторони на заборону громадянину Росії Костянтину Затуліну відвідати Україну "як неадекватну". "Ще

більше

несприйняття

та

занепокоєння

викликає

безпідставне

звинувачення російської сторони у начебто "нешанобливому ставленні" до ієрархів РПЦ під час їх участі у святкуванні в Україні 1020-річчя хрещення Русі", - заявляє Кирилич. "Викликає подив те, що у світській державі зовнішньополітичне відомство дає оцінки програмі участі представників РПЦ у згаданих заходах, яка заздалегідь була з ними погоджена", - додав він. Речник

МЗС

наголошує,

що

Міністерство

"рішуче

відкидає

оприлюднені російською стороною оцінки". А нижче, для порівняння, наведемо матеріал, що цитує одну із заяв МЗС РФ. «Росія звинувачує Україну в "недружній політиці"» («УП», 11 вересня 2008)

Росія розцінює політику, яку проводить останнім часом українська влада, як недружню щодо РФ, але сподівається, що Договір про дружбу, співпрацю й партнерство 1997 року буде продовжений на наступні 10 років. Про це говориться у заяві МЗС Росії про російсько-українські відносини. "Змушені констатувати, що останнім часом українська влада проводить політику, яку не можна оцінити інакше як недружню щодо Росії", - заявляє МЗС РФ. На його думку, "особливо яскраво це проявилося в зв'язку з агресією Грузії проти Південної Осетії". "Ми не почули слів жалю і співчуття в зв'язку з загибеллю мирних жителів Цхінвала і російських миротворців. Навпаки, президент України намагався покласти провину за кровопролиття на Росію. При цьому в Києві завзято замовчують той факт, що своїми постачаннями важкого озброєння грузинській армії українська сторона несе частку відповідальності за пролиту кров", - заявляє МЗС РФ. "Офіційний Київ продовжує курс на прискорений вступ до НАТО, що суперечить духу Договору 1997 року й інтересам безпеки Росії. Причому робиться це усупереч волі українського народу. Невипадково керівництво країни не хоче виносити це питання на загальнонаціональний референдум", упевнені в Росії. Крім того, у МЗС РФ "викликає серйозну занепокоєність постійне мусирування

українськими

представниками

питання

про

терміни

перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України". "Починаються спроби ускладнити його (ЧФ) діяльність. Це завдає шкоди атмосфері наших відносин і підриває хід нормального переговорного процесу зі взаємоприйнятного вирішення всіх питань життєдіяльності флоту на основі відповідних російсько-українських угод. З'являються навіть

натяки на можливість дострокового одностороннього розриву цих угод", говориться в заяві. Між тим, у МЗС РФ переконані, що "перебування російського Чорноморського флоту в Криму є стабілізуючим чинником як у відносинах між Росією й Україною, так і в контексті регіональної стабільності". "Стурбованість викликає порочна практика офіційного Києва з заборони на в'їзд на Україну російським депутатам, видним політикам, усупереч домовленостям, які були раніше", - говориться в заяві. "Чимало негативних явищ накопичилось у гуманітарній сфері. Йдеться про спроби української влади переглянути в антиросійському дусі нашу спільну історію, героїзувати посібників фашизму. Ущемляються права російськомовного населення України, проводиться цілеспрямована лінія на витиснення російської мови з громадського життя країни, науки, освіти, культури, засобів масової інформації", - стверджує МЗС РФ. За його словами, "подібна політика офіційного Києва веде до погіршення двосторонніх зв'язків і викликає в Росії серйозну стурбованість".

Цитати тексту заяви українського Цитати тексту заяви російського МЗС

МЗС

"Хвилює та обставина, що без зайвої "Змушені дипломатичної російською

стороною

констатувати,

що

делікатності останнім часом українська влада були

дані проводить політику, яку не можна

оцінки подіям, що загальновизнано оцінити інакше як недружню щодо відносяться до питань внутрішньої Росії… політики"

У заяві використовується пасивна, Використовується більш агресивна безособова форма для опису вчинків активна

форма

російської сторони - були дані оцінки. українська

звинувачення

влада

проводить

Використовується м’які епітети у бік політику. опонента - без зайвої дипломатичної Змушені

констатувати

відповідальність

делікатності.

за

–

конфлікт

покладається на українську сторону. Мовляв,

це

все

Україна

–

ми

вимушені реагувати. "Ще

більше

несприйняття

та "Офіційний Київ продовжує курс на

занепокоєння викликає безпідставне прискорений вступ до НАТО, що звинувачення російської сторони у суперечить духу Договору 1997 року начебто "нешанобливому ставленні" й інтересам безпеки Росії. Причому до ієрархів РПЦ під час їх участі у робиться

це

усупереч

волі

святкуванні в Україні 1020-річчя українського народу. Невипадково хрещення Русі"

керівництво країни не хоче виносити це питання на загальнонаціональний референдум", - упевнені в Росії.

Знову

пасивні

прямо бік

неспроможність сформулювати,

та Чітке формулювання звинувачення у

форми що

саме

вдовольняє українську сторону.

опонента

офіційний

Київ

не продовжує курс …, що суперечить духу

Договору

1997

року.

Маніпуляція суспільною думкою робиться усупереч волі українського народу. "Викликає подив те, що у світській "Стурбованість викликає порочна державі

зовнішньополітичне практика

офіційного

Києва

відомство участі

дає

програмі заборони

оцінки

представників

РПЦ

у російським

на

в'їзд

на

Україну

депутатам,

видним

згаданих заходах, яка заздалегідь політикам, усупереч домовленостям, була з ними погоджена"

які були раніше".

Викликає подив те, що у світській Стурбованість

викликає

державі….

практика офіційного Києва

Без

коментарів.

порочна

Війна. Статистичний аналіз даних цієї категорії дає відповідь на другу частину нашої гіпотези – чи справді тема гіпотетичної війни між Україною та Росією в матеріалах українських інтернет ЗМІ з’явилася саме після збройного конфлікту у південній Осетії.

Проаналізувавши усі тексти за обрані три часові проміжки з вибірки «УП»

ми отримали наступний результат: про можливість війни між

Україною та Росією, справді, почали говорити вже під час війни Росії та Грузії у південній Осетії у серпні 2008 року. Вперше про це «вголос» на сайті «УП» йшлося у матеріалі «У США думають, що після Грузії може бути Україна» за 11 серпня 2008 року. У ній «колишній держсекретар США Ричард Холбрук заявив, що Росія напала на Грузію, бажає скинути її уряд, а наступною метою для російського прем'єра Володимира Путіна буде Україна». Тобто, першими про гіпотетичну війну України та Росії заговорили за кордоном! І лише у статті «Україна – наступна?!» за 12 серпня 2008 року вперше йдеться про війну між Україною та Росією, як про реальну перспективу, а не у формі риторичного питання на кшталт «Україна і Росія: далі війна?». Більш того автор даної статті стверджував, що якщо Захід не

втрутиться і не вжиє превентивних заходів до Росії - Україна, як суверенна держава, приречена. «Якщо Захід проковтне пігулку і пробачить Росії грузинську війну, вторгнення "миротворчих танків" в Україну стане лише питанням часу.» «Нова реальність полягає у розв’язаній Росією війні за новий світовий порядок, в ході якої вона прагне ревізувати підсумки історичної еволюції Європи 1991-2004 років. Якщо Росія переможе у цій війні, в Європі складеться новий порядок, в межах якого Україні, як суверенній державі, місця не буде.» «Україна вже на війні. Чому? По-перше, тому що базовані в Криму кораблі ЧФ беруть участь у військових діях проти Грузії, що автоматично перетворює Україну у воюючу країну, а Севастополь – у потенційну мішень. По-друге, тому що тональність послань офіційної Москви офіційному Києву практично не відрізняється від тональності розмови Москви з Тбілісі. Потретє,

тому

що

Москва,

що

систематично

озброює

незаконні

сепаратистські формування, офіційно звинувачує Київ у тому, що він "озброює до зубів" легітимний грузинський уряд, щодо якого нема жодних міжнародних санкцій. Дискурс "війни з Україною" давно став популярним в російських навколополітичних інтелектуальних колах. Зовсім нещодавно черговий "шедевр" даного дискурсу, опус "Операция "Механічний апельсин" Ігоря Джадана – аналітика з кола Глєба Павловського – жваво (і цілком серйозно) обговорювався як в російському, так і в українському сегментах мережі Інтернет. Навіть сценарії війни з Грузією не користуються такою популярністю. Росіян цілеспрямовано готують до війни з Україною."

Далі, статті, головною темою яких була гіпотетична війна Росії з Україною почали з’являтися все частіше. У підсумку, за серпень-вересень 2008 року на «УП» вийшло 11 матеріалів про можливу війну Росії з Україною. Навіть за рік, у 2009, тема можливої війни України та Росії себе не вичерпала – ще 6 статтей. Тобто, можна констатувати, що правильність другої частини робочої гіпотези - підтверджено. Тепер

спробуємо

дати

відповідь

на

інше

питання,

яке

ми

сформулювали перед початком нашого дослідження – які основні причини для початку війни називають українські інтернет ЗМІ? Першу можливу причину для розв’язання війни з України було названо у тій же статті «Україна – наступна?!»: «З цього моменту конфлікт перетворився у геополітичну війну, метою якої є повалення існуючого світопорядку та історичний реванш Росії за "приниження" 1991-2004 років.» Автор статті «Росія проти Грузії: відновлення Імперії» (12 серпня 2008) називає ще одну причину – імперські амбіції Російської Федерації.

«Відкинувши норми міжнародного права, вона нагадала світові про свою криваву суть. Росія ніколи не нападає першою, стверджує її офіційна пропаганда. Та Росія знищує цілі народи, така історія. І нема різниці під яким прапором – червоним чи триколором – відновлювати Імперію-на-крові. Головне відновлювати…» Автор статті «"Визвольна" війна» (13 серпня 2008) затверджується у думці, що амбіції Кремля і є можливим каталізатором гіпотетичної війни між нашими державами.

«Ті російські посадовці, які мріють про відновлення статусу наддержави в особі нинішньої РФ, усвідомлюють марність та безперспективність своїх імперських прагнень без приниженої, несамостійної, залежної України.» У підсумку, проаналізувавши усі статті, де аналізувалася вірогідність початку війни між Україною та Росією, можна дійти висновку, що є три головні теми, що найбільше дратують Росію і потенційно можуть підштовхнути до початку збройного конфлікту з Україною. Це бажаннями президента України Віктора Ющенка аби Україна вступила в НАТО; це спроби українського керівництва позбутися російської присутності в Криму та наполягання на виводі Чорноморського флоту з Криму у 2017 році; і, нарешті, політичний курс української влади на євроінтеграцію, що знаменуватиме відхід України від Росії.

3.2. Результати контент-аналізу матеріалів «Подробности.ua» Загальний

огляд.

За

встановлений

часовий

проміжок

«Подробности.UA» (далі «П.UA») для опрацювання було відібрано 2332 тексти. У вибірку статей, що висвітлювали конфліктні теми між Україною та Росією, потрапило – 362. Це становить – 15.5% від усіє маси текстів, що видав пошукач на «Подробности.UA» на запит «Україна+Росія» протягом трьох заданих часових проміжків: липня-серпня 2007, 2008 і 2009 років. Тобто, майже кожна шоста стаття, що описує обопільно цікаві для двох країн теми – конфліктні. Цікаво, що цей показник майже удвічі менший аніж в «Українській правді», де кожна третя стаття розповідала про ускладнення у стосунках України та Росії. Що стосується статистичний даних по кожному року та місяцях окремо. Загальна кількість текстів за 2007 рік становить 556, а матеріалів із висвітленням конфліктів між Україною та Росією – 40, що складає трохи більше 7% від вибірки цого року. Це означає, що теми зіткнення інтересів між Україною та Росією висвітлює, приблизно, один матеріал з чотирнадцяти. Для порівняння, в «УП» це співвідношення мало показник один до п’яти. По місяцях «конфліктні» статті розділилися наступним чином: липень – 10 текстів, серпень – 15 і у вересень було також 15 матеріалів. Ситуація за 2008 рік наступна. На наш запит пошукач видав 1015 текстів, з них – 199 з висвітленням конфліктів. Це - кожний п’ятий матеріал (20% вибірки). Найбільше конфліктних статей на сайті «Подробности.UA» за даний період 2008 року з’явилося у серпні – 93 (у липні та вересні кількість досліджуваних матеріалів однакова – по 53). 2009 рік. Результат аналізу матеріалів «Подробности.UA» за останній часовий проміжок наступний: з 761 тексту загального масиві у дослідницьку вибірку потрапило 123 (16%). При чому, за липень – 39 текстів, серпень

знову відзначився найбільшою кількістю конфліктних статей – 60, а вересень навпаки найменшою – 24 матеріали. Вже отримані результати дослідження дозволяють дати відповідь на першу частину нашої робочої гіпотези. Війна в Південній Осетії 7-12 серпня 2008 НЕ СТАЛА каталізатором, що збільшила в українських інтернет ЗМІ кількість матеріалів, що висвітлювали конфлікти між Україною та Росією. Це динаміка змін кількості таких матеріалів за визначені проміжки часу 2007, 2008 і 2009 років в «Українській правді»: 2007

2008

2009

липень

серпень

вересень

Як ми бачимо, кількість матеріалів, в яких розповідали про ускладнення в україно-російських відносинах мала тенденцію до збільшення ще ДО російсько-грузинської

війни

Південній

Осетії.

Пік

інтенсивності

висвітлення конфліктів між двома країнами логічно припав на час війни – серпень 2008 року – 51 стаття. Однак вже у вересні 2008 року кількість таких текстів зменшилася до 32. Така сама ж динаміка змін кількості матеріалів про конфлікти між Україною та Росією за визначені проміжки часу 2007, 2008 і 2009 років спостерігається і на «Подробности.UA». Дивимося таблицю. 2007

2008

2009

липень

серпень

вересень

Кількість матеріалів про ускладнення між двома країнами постійно збільшується, досягає піку у серпні 2008 року, після чого відбувається спад у вересні. Ще менша кількість конфліктних статей у липні 2009. Таким чином ми спростовуємо першу частину нашої гіпотези. Війна між Гузією та Росією не збільшила кількість матеріалів присвячені конфліктам України з РФ у довготривалій перспективі. Серпень 2008 року, коли і відбувся означений військовий конфлікт, справді відзначився сплеском таких текстів - однак це мало «локальний характер». Як

видно

«Подробностей»

наведених

мали

змогу

вище

кількісних

прочитати

показників,

набагато

більшу

читачі кількість

повідомлень про стан та розвиток відносин між Україною та Росією. Фактично більша і кількість матеріалів про конфлікти між двома країнами. Однак вірогідність того, що відвідувач натрапить і прочитає хоча б одну подібну статтю - набагато менша, аніж у читачів «Української правди». Відсоток конфліктних матеріалів в «УП» удвічі більший за цей показник в «П.UA». Однак при цьому загальні тенденції та динаміка змін кількості конфліктних статей співпадають у обох інтернет ресурсах. Аналіз категорії теми повідомлень. Тут ми зіштовхуємося з тим, що дані

результатів

дослідження

по

сайту

«Поробностей»

повністю

відрізняються від показників, що ми отримали проаналізувавши вибірку текстів з інтернет ресурсу «Українська правда». Так, про тему НАТО, що була найактуальнішою проблематикою у заданий часовий проміжок 2007 року на «УП», «Подробности» писали лише 4 рази – це 10% від загальної кількості матеріалів у вибірці і найменший показник серед «головних» конфліктних тем між Україною та Росією. Так, проблема перебування російського Чорноморського флоту у Севастополі піднімалася у 6 текстах (15%), про болючість для україно-російських відносин теми приналежності Криму згадали у 5 матеріалах (12.5%). Головною конфліктною темою 2007 року за версією «Подробностей.UA» став газ – 9 згадувань (20% від загальної

кількості). («НГ: Киев затеял транзитный шантаж России», 11 августа 2007) Ключова подія досліджуваного часового проміжку липень-вересень 2008 року – це війна Росії з Грузією. Конфлікт в Осетії став причиною більшості ускладнень у стосунках України та Росії в цей період. Про це заявив тогочасних міністр оборони України Юрій Єхануров: «Приходится констатировать, что вооруженный конфликт на территории Грузии и неадекватные действия Российской Федерации во время его активной фазы привели к вынужденному обострению отношений Украины с Россией» ( «П.UA», «Ехануров: Украину настораживает риторика России», 1 вересня 2008) У липні-вересні 2008 року українські інтернет ЗМІ, висвітлюючи відносини України та Росії, найчастіше згадували три конфліктні теми: ЧФ РФ, війна з РФ з Грузією та НАТО. Як і «УП» найбільше своїх матеріалів «Подробности.UA» присвятила питанню Чорноморського Флоту – 64 статті (34 % від усієї кількості матеріалів на тему конфліктів з Росією) і темі російсько-грузинської війни – 49 згадок (25% ). Проблемі НАТО на «П.UA» приділили увагу 32 рази (16% текстів вибірки). Окремо варто сказати про одну з найулюбленіших провокаційних тем Москви - «помилковість і тимчасовість приналежності Україні півострова Крим». Речниками Кремля з цього питання зазвичай були Затулін і Лужков (за липень-вересень 2008 їх цитували 12 раз - для порівняння Путіна та Мєдвєдєва за цей час згадали менше 10 раз - 8!). На відміну від офіційних представників влади РФ (вони приїздили у Крим у «особистих справах») вони могли говорити скільки хочуть і що хочуть – за це їх максимум могли оголосити персонами нон-грату («П.UA», «Лужков: Украина захватила Крым и Тузлу», 25 липня 2008). А це ще одий зайвий привід російському МЗС звинуватити Україну у нагнітанні та ескалації конфліктів між «двома дружнімі країнами».(«МИД РФ: Киев системно ломает хорошие отношения

с Москвой», 20 вересня 2008). З часом СБУ знову дозволяло в’їзд в Україну Лужкову і він продовжував свою кампанію з дискредитації України. Проаналізувавши статті іноземних ЗМІ стосовно «кримського питання», можна констатувати - зусилля мера Москви не пропали дарма. Квінтесенцією усього вищесказаного можна вважати цитату з поважного видання The Times, яка закінчила свій матеріал «Севастополь может стать следующим пунктом российской программы» (10 вересня 2008) наступним висновком (цитата мовою «оригіналу» з сайту «Подробности.UA»): Даже большинство представителей НАТО соглашаются с тем, что правила "реальной политики" требуют уважения прав России на доступ к Черному морю. Поэтому, возможно, Украина должна передать полуостров России, прежде чем встанет вопрос о ее вступлении в НАТО. 2009 рік. Як і у випадку з «УП» на перший план виходить висвітленні нагальних конфліктних ситуацій між Росією та Україною. Третина усіх повідомлень - 39 – на злободенні теми (газ, Голодомор, списки персон нонграта,

приїзд

патріарха

Московського

Кирила,

«лист

Медвєдєва»).

Залишається болючою для двосторонніх відносин РФ і України питання ЧФ – 26 згадувань (21% від загалу). Майже на рівні 2008 року залишилися і статистичні показники Криму/Севастополя – 24 тексти (19.5 %)(«Президент: Я не исключаю внешнюю угрозу отсоединения Крыма», 07 сентября 2009). Зростають показники теми виборів – до рівня 2007 року – про причину здогадатися неважко - президентські вибори 2010 (у 2007 році були позачергові парламентські). Чим ближче вибори – тим частіше з’являються статті про «критичний» стан російської мови в Україні. «Продолжается вытеснение русского языка из общественной жизни, науки, образования, культуры, СМИ, судопроизводства" - констатував президент РФ Дмітрій Мєдвєдєв у своєму зверненні до президента України Віктора Ющенка. («Ъ: Чрезвычайное и полномочное послание», , 2 августа 2009). Звертає на себе

увагу різьке скорочення матеріалів про НАТО після провального для України грудневого саміту – лише 9, що склало 7 % від закальної кількості текстів у вибірці за 2009 рік. Росія виявляє готовність «захищати Україну» власними зусиллями: («Депутат Госдумы: РФ защитит Украину лучше НАТО», «П.UA», 23 сентября 2009). Майже

ідентичні

резльтати

дослідження

матеріалів

на

«Подробности.UA» з даними отриманими по «Українські правді» у категорії типи повідомлень. 42% інформації з вибірки подавалося через цитати, трохи більше третини (33%) у формі коротких новин і кожен четвертий матеріал (25%) великі статті та аналітика. Спікери. Результати дослідження по даній категорії наступні - кількість посилань на українських спікерів в «Подробности.UA», так само як і в «УП», перевищує кількість цитувань російських спікерів. Щоправда тут різниця у співвідношенні трохи менша – 195 разів наводилися цитати вітчизняних спікерів і 141 – російських. У відсотковому еквіваленті – 58% проти 42%. Найчастіше матеріали про конфлікти України і Росії супроводжували або цитати президента України Віктора Ющенка – 48 разів (25% від загальної кількості цитат української сторони), або заяви Міністерства Закордонних Справ України – 51 раз (26%). Кількість згадувань інших українських спікерів настільки незначна, що навіть за сумою вони не перевершують показники двох лідерів – 96 цитат (49%). З детальним списком спікерів з української сторони можна ознайомитися у додатках. Безумовним лідером серед російських спікерів також є Міністерство Закордонних Справ. 35 текстів із заявами дипредставництва РФ склали 25% від усіх матеріалів у загальній вибірці. Але фактично до цього показника можна додавати 13 цитат голови МЗС РФ Сегргія Лаврова – це буде вже 48 посилань і 34% текстів вибірки. Найбільше російський МЗС коментував

перипетії стосунків Росії з Україною протягом липня-вересня 2008 року – 23 рази, у 2009 їх було вже удвічі менше - лише 11. При чому, окрім головної теми того року – війни у Осетії – росіяни переймалися доволі широким спектром проблемних питань: від Голодомору («Москва: Проблема Голодомора - ущербна и некорректна», «П.UA», 19 вересня 2008) до НАТО («МИД РФ: Украину искусственно затаскивают в НАТО», «П.UA», 11 вересня 2008) і, навіть, релігії ( «МИД РФ обвинил Киев в неуважении к руководству РПЦ», «П.UA», 25 липня 2008). Завдяки активності у третьому досліджуваному часовому проміжку – липні-вересні 2009 року – президент РФ Дмітрій Мєдвєдєв став другим найбільш цитованим російським спікером у матеріалах «Подробности.UA» 19 цитат (14%). Близько 12% усіх посилань припали на тандем рупорів Кремля Затуліна та Лужкова – 9 і 8 цитат відповідно. З детальним списком російських спікерів сторони можна ознайомитися у додатках. Джерела повідомлень. Протягом досліджуваних проміжків часу на «Подробности.UA» з’являлися матеріали, що являли собою повністю передруковані тексти статей іноземних ЗМІ. Також публікації іх закордонних ЗМІ використовувалися в «П.UA» у якості джерела інформації. Усього таких матеріалів було 98, і на відміну від «УП» на «Подробности.UA» переважали тексти з російських ЗМІ. Щоправда ця перевага доволі незначна – 53 тексти у категорії РосЗМІ проти 45 - ІноЗМІ (55% на 45% відповідно), але стабільна – у кожному з трьох досліджуваних часович проміжків. Протести сторін. Дані

цієї категорії після аналізу матеріалів на

«Подрбности.UA» повторюють тенденції виявлені під час дослідження текстів порталу «Український тиждень. Усього у нашій вибірці виявлено 75 матеріалів, що містили прямі звинувачення та претензії Росії до України і навпаки. Їх аналіз показав, що Росія пред’явила Україні більше претензій, між отримала сама – 41 проти 34. Згідно з повідомленнями «П.UA» більш

ображеною Росія була постійно – 6 протестів проти 2 українських у 2007 році, 22 проти 19 у 208 і лише у 2009 кількість взаємних звинувачень сягнула балансу – по 13. «Красномовною є статистика «реакцій» - відповідей сторін на закиди зі сторони опонента. Росія не залишила без відповіді жодну претензію зі сторони України. При чому відповіді російської сторони інколи походила на «пред’яву» у відповідь, наскільки агресивно вона реагувала.» Цей висновок з розділу

присвяченого аналізу результатів дослідження матеріалів з

«Української правди». Однак він актуальний і для «Подробностей». Єдине, що вибивається із спільної тенденції - статистика «реагування» України на звинувачення росіян. Якщо аналіз результатів дослідження матеріалів з «УП» підняв питання пасивності української сторони, то у цьому випадку дані вказуют, навіть, на перевиконаний план (див. додатки). Однак це пояснюється тим, що у 2008 та 2009 роках через маштабність тем конфлікту з Росією (війна у Південній Осетії і вірогідність бути «наступними» після Грузії та «лист Медвєдєва» відповідно) депутати Верховної Ради, зазвичай доволі інертні у питанні захисту гідності України, просто не могли стояти осторонь. І у відповідь на закиди Росії в українській пресі з’являлися одразу кілька реплік від різних спікерів.

ВИСНОВКИ Результати проведеного дослідження продемонстрували, що наша гіпотеза, яку ми висунули перед початком роботи - вірна лише наполовину. Нагадаю, наше дослідження мало за мету спідтвердити або ж спростувати наступну гіпотезу: «Кількість статей про конфлікти в українсько-російських стосунках у вітчизняних інтрент ЗМІ значно виросла після збройного конфлікту у південній Осетії. Саме російсько-грузинська війни стала причиною появи в матеріалах українських медіа теми гіпотетичної війни України та Росії». Наше дослідження складалося з контент-аналізу текстів, в яких висвітлювалися конфліктні теми між Україною та Росією. Статті відбиралися на двох інтернет ресурсах - «Українська правда» та «Подробности.UA» за три обрані проміжки часу – липень-вересень 2007, 2008 і 2009 року. Було відібрано більше 3 тисяч журналістських матеріалів, в яких йшлося про україно-російські стосунки. З них ми зформували вибріку текстів, в яких приділялася увага саме конфліктним темам між двома державами – вона склала 631 текст (269 з «Української правди» та 362 – з «Подробности.UA»). Відібрані статті ми і проаналізували з ціллю перевірки нашої гіпотези. Отже, згідно результатам нашого дослідженн висунута перед початком роботи гіпотеза вірна лише на половину. У тій частині, де ми припускали, що статті про гіпотетичну війну між Україною та Росією у вітчизняних інтернет ЗМІ з’явилися саме після серпневого збройного

конфлікту у Південній

Осетії у 2008 році. Відповідно до отриманих статистичних даних, статей на дану тему до початку російсько-грузинської війни не виявлено на жодному із двох досліджуваних web-порталів. Лише з початком збройного протистояння у Південній Осетії, за серпень-вересень 2008 року, було знайдено 25 статей (11 на «УП» і 14 на «Подробности.UA»). Аналіз матеріалів за третій обраний

проміжок часу -

липень-вересень 2009 – виявив ще 11 статей на тему

гіпотетичної російсько-української війни. Отже, тема можливої війни між Україною та Росією справді почала обговорюватися в матеріалах українських інтернет ЗМІ з початком російсько-грузинської війни. Адже, згідно нашого дослідження вітчизняні медіа у висвітленні цього конфлікту стали на сторону Грузії. Про це говорить різке збільшення статей, в яких Росія характеризувалася, як «агресор» та «загроза національній безпеці України». За досліджуваний період липеньвересень 2007 року Росія отримала таку негативну характеристику на «УП» лише у 2 статтях з 27, в яких висвітлювалися україно-російські конфлікти. На «Подробности.UA» такої характеристики у бік РФ не виявлено у жодній із 40 проаналізованих статтей. Результати дослідження матеріалів за липеньвересень 2008 року виявили, що Російську Федерацію називали «агресором» вже у 20 текстах із 128 проаналізованих на «Українські Правді», а на «П.UA» - відразу в 30 з 199 проаналізованих! Аналіз статей за 2009 рік не продемонстрував покращення образу Росії у повідомленнях вітчизняних інтернет ЗМІ –

північний сусід становив загрозу для нацбезпеки нашої

країни згідно 20 текстів із 114 досліджених на «УП». І лише «Подробности» стали менш категоричними – Росію характеризували, як «агресора» лише у 10 статтях з 123 проаналізованих. Однак, підтвердивши одну частину гіпотези результати нашого дослідження спростували другу. Динаміка збільшення кількості текстів, що акцентували увагу на конфліктах між Україною та Росією жодним чином не пов’язана з війною у Осетії. Згідно отриманих даних, тенденція збільшення в українському інтернеті статей на тему протистояння України з Росією не була постійною і залежала від ситуативних загострень у відносинах двох держав через певні події (висилка дипломатів, заборона на в’їзд когось із представників держави, приїзд патріарха Московського і всія Русі в Україну, самміт НАТО тощо). А після серпня 2008 року, коли сталася російсько-

грузинська війна, і взагалі спостерігалося зменшення подібних матеріалів. Ця частина гіпотези вірна лише в коротких часових межах – якщо, наприклад, досліджувати статті за ті 5 днів, що йшли бої, і тиждень після цього. Однак у глобальному масштабі (місяць, півроку, рік) ця гіпотеза не підтверджується. Окрім цього дане дослідження дало відповіді й на інші запитання.. Наприклад, наскільки вдало у вітчизняних інтернет ЗМІ представлені національні інтереси України у порівнянні із російською стороною. Результати нашого дослідження говорять про те, що проводити власну інформаційну політику, наводити переконливі і зрозумілі для журналістів аргументи, відслідковувати заяви українських партнерів і швидко реагувати на них в мережі інтернет у Росії виходить краще. Дуже яскраво це підтверджує статистика звинуваченнь і претензій, якими обмінювалися представники двох країн. Так, Російська Федерація не залишила без відповіді жодне звинувачення з боку української сторони і при цьому не забувала висловлювати власне незадоволення за будь-якої нагоди. Згідно результатів дослідження, за три часові проміжки, протягом яких ми аналізували тексти на «УП» та «П.UA», Україна висунула 53 офіційних протести на дії чи вислови з російської сторони. На що отримала 53 офіційної відповіді. А от підрахунок офіційних «претензій» зі сторони РФ та реакцій на них України такого ж балансу, на жаль, не демонструє. Більш того, дуже часто, окрім офіційної відповіді від МЗС Росії чи будьякої вищої посадової особи країни, у російські та українські ЗМІ потрапляли репліки певних осіб відомих своїми українофобськими заявами та діями направлених проти інтересів України. У розпорядженні Росії є багато таких спікерів на «усі випадки життя» - Жириновський, Затулін та Лужков серед найбільш

відомих

(цитати

проаналізованих матеріалах

Затуліна

та

Лужкова

наводилися

«УП» та «Подробности.UA» 33 рази, для

порівняння, на пряму мову президентів РФ Путіна та Мєдвєдєва у досліджених текстах посилалися лише на 8 раз більше - 41 цитата). Вони

дозволяють собі назвати заяви президента України «ідіотськими», а Крим «ісконно рускім», який варто повернути у рідне лоно Росії. Максимум як на них реагує офіційний Київ – оголошує персонами нон-грата. Це викликає нову хвилю протестів - вже офіційних, від російського МЗС - який називає таке рішення «недружнім кроком зі сторони українського керівництва». І так по колу. Тобто, результати нашого дослідження дозволяють стверджувати, що позиція офіційного Києва в інтернет-повідомленнях на тему україноросійських конфліктів, представлена гірше (як у кількісному значенні, так і якісному), аніж російської сторони.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бондар В. С., Допіра М. А.Розгляд методу контент-аналізуз погляду кількісно-якісних технік. 2. Грабович І. Тиждень № 17 (130), 30 квітня – 6 травня 2010 3. О.Довженко, К.Усов – «Полювання на Інтер», «Дзеркало тижня» №14, 21-28.04. 2009 [http://www.dt.ua/1000/1550/65976/] 4. Караганов С., «Вечірній Київ», 18 червня 1992р. 5. Костенко Н., Іванов В. Досвід контент-аналізу: Моделі та практики.– К.: Центр вільної преси, 2003. 6. Кульчицький С., «Утвердження незалежної України: перше десятиліття» - Український історичний журнал №3, 2001 7. О.Лановенко, «Українсько-російські відносини: константа пріоритету». http://www.niurr.gov.ua/ukr/publication/statti/culture/lanov_konstanta.html 8. Левченко О., «Українські інформаційні служби: погляд математика», Медіакритика, 2.01.2009 [http://www.mediakrytyka.info/drukovani/ukrayinski-informatsiyni-sluzhbypohlyad-matematyka.html] 9. Паршин П. Контент-анали - Энциклопедия «Кругосвет». [http://www.krugosvet.ru/articles/92/1009214/1009214a1.htm] 10. Почепцов Г. Г. Информационные войны. М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер» — 2000. — 576 с. 11. Розов Н. С. «Методика контент-анализа и визуализации понимания философских текстов». 12. Тарадай Д., «Висвітлення ліванської війни 2006 року в українських газетах» - каліф. роб. на здоб. академ. ступеня магістра

13. Фарина О., «Висвітлення україно-роійського газового конфлікту в міжнародних інформаційних агенціях у січні 2009 року».- квал. роб. на здоб. академ. ступеня магістра. 14. Федотова Л.Н. Анализ содержания

социологический метод

изучения средств массовой коммуникации.

М.: Научный мир, 2001.

214с 15. Шалак В. И. Контент-анализ. История метода // Проект ВААЛ online, 2004. 16. Юськів Б. М., Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід: Монографія. – Рівне.: "Перспектива", 2006. – 203 с. 17. Ядов В. А. Стратегия социологического исследования.– М., 1995. 18. Методы сбора информации в социологических исследованиях. Кн.2.Организационно-методические проблемы опроса. Анализ документов.Наблюдение. Эксперимент / Отв. ред. В.Г.Андреенков, О.М.Маслова. – М.:Наука, 1990. – С.68. 19. Apel D., Wilson A. The Ukrainian Parliamentary Elections // RFE-RL Research Report. - 1994. - Vol.3, №.26. - P.6-17; Apel D., Wilson A. Ukraine under Kuchma: Back to «Eurasia»//Ibid. - №32. - P.1-12. 20. Berelson B. Content analysis in communication research. – Glencoe: Free Press, 1952. 21. Bremer I. The Politics of Ethnicity: Russians in the New Ukraine // EuropeAsia Studies. - 1994. - Vol.46, №2. - P.261-283, and Solchanyk R. The Politics of State Building: Center-Periphery Relations in Post-Soviet Ukraine//Ibid. - №1. - P.47-68. 22. Gallagher C, Marken M., Kim M., Phillipson T., Dodge T. The Use of Content Analysis in Researching Adolescent Issues. – Indiana University, 2000. – 17 p. [ www.secretstage.com/other/web/messages/ school/y520/monograph.pdf ] 23. Holsti O.R. Content Analysis for the Social Sciences and Humanities. –MA: Addison-Wesley, 1969. [ http://www.questia.com/PM.qst?a=o&d=54363997]

24. Kohlbacher F. The Use of Qualitative Content Analysis in Case Study Research //Forum: Qualitative Social Research [On-line Journal].– 2005.– December, 7(1), Art.21. [http:// www.qualitative-research.net/fqs-texte/1-06/06-1-21-e.htm] 25. Mustchin E. Explore the strengths and weaknesses of classical content analysis.– 1998. – [http://www.spinworks.demon.co.uk/pub/content1.htm] 26. Neuendorf K.A. The Content Analysis Guidebook.– Thousand Oaks, CA: Sage Publications, 2002.– P.53. 27. Roberts C.W. Content Analysis // International Encyclopedia of the Social& Behavioral Sciences / Editors-in-Chief Neil J. Smelser, Paul B. Baltes.– Amsterdam: Elsevier Science Ltd, 2001.– P.2697. 28. Roberts C. Other than counting words: a linguistic approach to content analysis // Social Forces.– 1989.– Vol. 68.– P. 162–178. 29. Roberts C. Text analysis for the social sciences: methods for drawing statistical inferences from texts and 1997. 30. Singletary L. Empirical study of attributes and perceived benefits of applications integration for enterprise systems: Ph.D. dissertation.– New Jersey University, 2003. 31. Speed G. Do Newspapers Now Give the News? // The Forum. – 1893. – Vol. XY. – P.705-711. 32. Szporluk R. Reflektions on Ukraine After 1991: The Dilemmas of Nationhood // The Harriman Review. - 1994. - Vol.7, №7-9.-P.1-10, especially P.1-2. 33. Wimmer R.D., Dominick J.R. Mass Media Research: An Introduction. – Belmont, CA:Wadsworth Publishing Company, 1994. 34. Department of Journalism Studies, The University of Sheffield, 2002. – [http://doj.shef.ac.uk/ResearchMethods-LectureEight.doc] 35. Исследование анонимных текстов на предмет выявления их авторов.– [http://bond007.h1.ru/new/glava12.htm]

36. Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / В.Полохало (керівник авт. колективу); Заг. ред-ція.: Є.Бистрицький (розд. 1), В.Полохало (розд. 2), С.Макеєв (розд. 3), О.Дергачов (розд. 4). - К.: Політична думка, 1995. — 368 с. 37. Офіційний сайт телеканалу «Інтер»: [http://inter.ua/uk/about] 38. Сайт інтернет статистики: [http://liveinternet.ru] 39. http://www.pravda.com.ua 40. http://www.podrobnosti.ua 41. http://www.zahid.net 42. http://www.radiosvoboda.org

ДОДАТКИ

ДОДАТОК №1. Таблиця кодування Статті Усього текстів видало Статті із конфліктною темою

2007 2008 2009 Сума 130 421 304 855 27 83 114 224

Липень Серпень Вересень

9 13 5

45 51 32

36 40 38

90 104 75

Аналітична стаття Новина Цитати, інтерв'ю

6 11 10

27 43 58

28 26 60

61 80 128

Теми конфліктів 2007 2008 2009 Сума НАТО 7 21 12 40 ЧФ 5 30 19 54 Крим, Севастополь 2 13 5 20 Газ 3 7 10 20 Різне(мова, нон-грата, голодомор, отруєння, торгівельна війна, втручання у внутрішню політику України, видача рос. Паспортів у Криму, УПА, демаркація, затвердж. Зубкова…) 5 23 54 82 рос-грузинська війна 0 26 6 32 Релігія 0 9 8 17

ДОДАТОК №2.

Додаток №3. Таблиця кодування Українські спікери В.Ющенко В.Огризко Ю.Єхануров, міністр оборони Л.Кучма Депутати ВР К.Грищенко, посол України в Росії А.Гриценко Л.Кравчук "Партії Регіонів" Ю.Тимошенко А.Яценюк РНБО Патріарх КП Філарет Генштаб ВС України Секретаріат Президента МЗС України СБУ

2007

2008 3 2 1 2 2 1 1 0 0 0 3 0 0 0 1 3 1

2009 9 4 4 5 4 2 3 2 3 1 2 2 2 1 3 9 5

Сума 14 4 0 2 4 2 4 1 5 3 5 3 4 1 3 11 2

26 10 5 9 10 5 8 3 8 4 10 5 6 2 7 23 8 149

ДОДАТОК №4

ДОДАТОК №5 Таблиця кодування Російські спікери В.Путін Д.Мєдвєдєв К.Затулін С. Лавров, міністр МЗС РФ Депутати Держдуми Ю.Лужков, мер Москви А.Сердюков, міністр оборони РФ В.Чорномирдін, посол Росії в Україні Генштаб РФ, ВМФ РФ Представники "Газпрому" Патріарх Московський і всія Русі (Алєксій ІІ/ Кирило) МЗС Росії

2007

2008

2009

Сума

2 0 2 0 1 1 0

4 1 6 4 2 4 1

1 8 2 5 3 1 1

7 9 10 9 6 6 2

2 0 0

3 3 2

2 5 4

7 8 6

0 2

3 7

4 9

7 18

ДОДАТОК №6

Додаток №7 Таблиця кодування ЗМІ ІноЗМІ РосЗМІ

2007

Тема 2007 "Війна" між Росією та Україною Україна - "розмінна монета", "жертва", "заручник" Росія - агресор, загроза нацбезпеці України

2008 1 1

2009 7 6

2008

Сума 15 4

2009

23 11 Сума

Протести сторін Протести зі сторони Росії Протести зі сторони України Реакція Росії на заяву або дію України Реакція України на заяву або дію Росії

ДОДАТОК №8

2007

2008

2009

Сума

2 3

11 8

9 8

22 19

ДОДАТОК №9 Кількість матеріалів про війну між потенційну Україною та Росією

Додаток №10 Співвідношення отриманих претензій та офіційних реакцій на них.

Додаток №11 Співвідношення отриманих претензій та офіційних реакцій на них.

ДОДАТОК № 12 Таблиця кодування Статті Усього текстів видало Статті із конфліктною темою

2007

2008 2009 Сума 556 1015 761 2332 40 199 123 362

Липень Серпень Вересень

10 15 15

53 93 53

39 60 24

102 168 92

Аналітична стаття Новина Цитати, інтерв'ю

11 16 13

51 59 89

30 45 48

92 120 150

Теми конфліктів НАТО ЧФ Крим, Севастополь Газ Різне (мова, нон-грата, голодомор, отруєння, торгівельна війна, рос. паспорти, УПА, демаркація…) рос-грузинська війна Вибори Релігія

2007

2008

2009

Сума

3 5 3 8

32 68 26 10

9 26 24 14

44 99 53 32

9 0 5 1

59 49 2 10

39 11 5 7

107 60 12 18

ДОДАТОК №13

ДОДАТОК №14 Таблиця кодування Українські спікери В.Ющенко В.Огризко Ю.Єхануров, міністр оборони Л.Кучма Депутати ВР К.Грищенко, посол України в Росії А.Гриценко Л.Кравчук "Партії Регіонів" Ю.Тимошенко А.Яценюк РНБО Патріарх КП Філарет Генштаб ВС України Секретаріат Президента МЗС України СБУ

2007

2008 2 1 0 0 0 0 1 0 4 0 3 1 0 0 1 2 1

2009 26 8 3 2 7 0 3 1 3 3 1 5 0 1 5 31 7

Сума 20 3 0 1 7 3 1 1 3 2 1 1 1 1 7 18 3

48 12 3 3 14 3 5 2 10 5 5 7 1 2 13 51 11

ДОДАТОК №15

ДОДАТОК №16 Таблиця кодування Російські спікери В.Путін Д.Мєдвєдєв К.Затулін С. Лавров, міністр МЗС РФ Депутати Держдуми Ю.Лужков, мер Москви А.Сердюков, міністр оборони РФ В.Чорномирдін, посол Росії в Україні Генштаб РФ, ВМФ РФ А.Міллєр, голова "Газпрому" Патріарх Московський і всія Русі (Алєксій ІІ/ Кирило) Д.Рогозін, постпред Росії в НАТО Представники проросійських організацій В.Лоскутов, представник Росії в Україні МЗС Росії

2007

2008

2009

Сума

2 0 3 0 1 0 0 4 1 0

2 6 5 10 2 7 1 1 9 1

2 13 1 3 3 1 1 3 1 1

6 19 9 13 6 8 2 8 11 2

0 0

5 3

4 1

9 4

0 1

4 23

5 11

9 35

ДОДАТОК №17

ДОДАТОК №18 Таблиця кодування ЗМІ ІноЗМІ РосЗМІ "Війна" між Росією та Україною Україна - "розмінна монета", "жертва", "заручник" Росія - агресор, загроза нацбезпеці України

2007

2008 2 6

2009

Сума

27 28

16 19

45 53

Протести сторін Протестиї зі сторони Росії Протести зі сторони України Реакція Росії на заяву або дію України Реакція України на заяву або дію Росії

ДОДАТОК №19 Матеріали з інших ЗМІ

2007

2008 6 2 2 2

2009 22 19 19 23

Сума 13 13 12 18

41 34 33 43

ДОДАТОК №20 Співвідношення отриманих претензій та офіційних реакцій на них.

ДОДАТОК №21 Співвідношення отриманих претензій та офіційних реакцій на них.