Людмила Кушнір - диплом, 2012 by ukma journalist

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» Факультет соціальних наук і соціальних технологій

Могилянська школа журналістики

Напрям підготовки 0303 Журналістика

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА на тему «Висвітлення техногенної катастрофи на АЕС «Фукусіма-1» в українських друкованих ЗМІ»

Виконала

_____________________

Науковий керівник

______________

Кушнір Людмила Миколаївна

ст. викладач Тарадай Д. П.

Робота допущена до захисту ___.05.2012 р. ___________ Є.М.Федченко

Київ – 2012 1

ЗМІСТ ВСТУП………………………………………………………………………………3 РОЗДІЛ І. Концептуалізація понять і огляд літератури………………………….8 1. 1. Висвітлення природних та техногенних катастроф у ЗМІ ……………..8 1. 2. Перебіг аварії на АЕС «Фукусіма-1»…………………………………….23 1.3. Термінологічний показник………………………………………………..29 РОЗДІЛ 2. Методологія дослідження……………………………………………..32 2.1. Особливості використання контент-аналізу……………………………..32 2.1.1. Історія методу……………………………………………………………32 2.1.2. Кількісний та якісний контент-аналіз. Характеристика методів……..35 2.1.3. Методика проведення контент-аналізу………………………………...39 2.2. Використання глибинних інтерв’ю…………………………………………...44 2.2.2. Характеристика глибинних інтерв’ю як соціологічного методу…….44 2.2.3. Застосування методу глибинних інтерв’ю в дослідженні. …………..47 РОЗДІЛ III. Результати проведення контент-аналізу…………………………….50 3.1. 1. Аналіз матеріалів газети «День»……………………………………….50 3.1.2. Аналіз матеріалів видання «Газета по-українськи»…………………...54 3.1.3. Аналіз матеріалів газети «Сегодня»……………………………………57 3.1.4. Аналіз матеріалів газети «Коммерсантъ-Украина»…………………...63 ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...67 Список використаних джерел…………………………………………………….71 Список використаної літератури…………………………………………………..73 Додаток 1……………………………………………………………………………79 Додаток 2……………………………………………………………………………82 Додаток 3……………………………………………………………………………90

Вступ Техногенні катастрофи на зразок вибуху реакторів атомної станції «Фукусіма-1», що розташована на території містечок Окума та Футаба повіту Футаба префектури Фукусіма в Японії, в березні 2011 року не можна передбачити чи бути готовими до них. Але робота журналістів-міжнародників полягає саме у висвітленні часто найрезонансніших і найнеочікуваніших подій в іноземних країнах, хоча самі журналісти не бувають на місці події. Питання точності, збалансованості матеріалів під час висвітлення цієї техногенної аварії ускладнювалося ще й тим, що через загрозу радіаційним опроміненням навіть японські журналісти не могли довго перебувати поблизу АЕС, не кажучи вже про епіцентр подій. 11 березня 2011 року три енергоблоки японської АЕС були зупинені через дію аварійного захисту. Цього ж дня світу стало відомо про вибухи палива в реакторах на АЕС «Фукусіма-1». Лише 12 листопада на територію АЕС вперше пустили журналістів. Журналіст Associated Press зазначив, що там досі лежить купа уламків і перевернуті вантажні автомобілі [49]. Перша Фукусімська АЕС входить до 25 найбільших електростанцій світ. Вона була запущена в експлуатацію 1971 р., тобто до аварії станція працювала 40 років. Станом на 2011 р. на АЕС працювали 6 енергоблоків. Ще два енергоблоки планували запустити 2014 та 2015 рр. Натомість 16 грудня 2011 року прем’єр-міністр Японії відзвітував про «холодне вимкнення» цієї АЕС, тобто паливо в 1 і 3 ректорах буде повільно охолоджуватися, що дозволить контролювати рівень радіоактивності на АЕС та підтримувати його на низькому рівні. Отже, ситуацію стабілізували за 280 днів після аварії. Вивід з експлуатації займе ще 30-40 років. Пишучи про вибухи на АЕС Фукусіма-1, українські журналісти всіх видів ЗМІ у більшій чи меншій мірі порівнювали цю аварію з аварією на Чорнобильській АЕС, яка сталася 1986 року. Таким чином журналісти намагалися наблизити новину до аудиторії, прив’язати до країни-мовника. Адже 2011 р. виповнилося 25 років з дня вибуху четвертого реактора на ЧАЕС. 3

Якщо врахувати, що середній вік українців – 40 років (за даними Державного комітету статистики за 2009 р.), то значна частина українського населення народилася до Чорнобильської аварії і була свідками подій квітня 1986 р. За міжнародною шкалою ядерних подій аварії на «Фукусіма-1» та на ЧАЕС отримали найвищий 7 рівень небезпеки. Викид радіації з ЧАЕС склав 5,2 мільйона терабеккерелів, а з Фукусімської АЕС – 370 тис. терабеккерелів, тобто з української АЕС викид радіації був значно більшим. Внаслідок аварій довелося відселити людей з найближчих територій: 300 тис. людей в Японії і 300 тис. (за іншими даними 335 тис.) з території України та Білорусі були переселені. Довелося відчужити забруднену територію. Зона відчуження довкола ЧАЕС склала 30 км, а навколо Фукусімської АЕС – 20 км (20-30 – добровільна евакуація). Після аварії на ЧАЕС в Україні значно збільшився рівень онкологічних захворювань. Наслідки впливу радіації на здоров’я японців – поки що невідомі. Об’єктом дослідження є висвітлення в українських друкованих ЗМІ техногенної катастрофи на АЕС «Фукусіма-1». Предмет дослідження – публікації в українській друкованій пресі стосовно аварії на Першій Фукусімській АЕС та наслідки цієї катастрофи для всього світу. Нас цікавитимуть: основні акценти, ключові коментатори подій, частотність порівняння цього вибуху з Чорнобилем. Дослідницьке питання нашої роботи: в чому полягають особливості висвітлення аварії на АЕС «Фукусіма-1» в провідних українських друкованих медіа? Головна мета дослідження полягає у визначенні особливостей та аналізі висвітлення вибуху на японській АЕС в українських пресі за період з 11 березня 2011 року по 31 грудня 2011 року. Досягнення мети передбачає виконання поставлених завдань: - проаналізувати висвітлення техногенної катастрофи в Японії, звертаючи увагу на частоту виходу матеріалів у досліджуваних виданнях, прослідковуючи,

протягом

якого

часу

після

аварії

журналісти

продовжували висвітлювати тему ліквідації аварії та її наслідків; 4

- визначити головні особливості, тенденції та неточності журналістських матеріалів; - прослідкувати як часто автори статей прив’язували чи порівнювали аварію на ЧАЕС та аварію на Першій Фукусімській АЕС. - дізнатися шляхом глибинних інтерв’ю, які саме проблеми виникали в українських журналістів-міжнародників протягом роботи з висвітлення вибухів; - прослідкувати головні відмінності між висвітленням однієї події чотирма різними щоденними газетами. Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні про те, що в матеріалах українських друкованих видань журналісти перебільшували наслідки вибуху, постійно

порівнювали

вибух

на

АЕС

«Фукусіма-1»

вибухом

на

Чорнобильській АЕС, називаючи її «другим Чорнобилем». Також ми припускаємо, що журналісти досліджуваних видань частіше використовували коментарі українських спеціалістів в галузі атомної енергетики, аніж іноземних. Джерельну базу нашої роботи становлять найпопулярніші щоденні газети України: «День», «Газета по-українськи», «Сегодня», «Коммерсантъ-Украина». Вибір видань зумовлений їхньою популярністю та впливом на громадську думку, а також різною редакційною політикою. Згідно з маркетинговим дослідженням компанії TNS за третій та четвертий квартал 2011 року, газету «Сегодня» читають 9,9% українців, вона посідає друге місце у рейтингу газет сегменту «Видання загальної зацікавленості». У цьому ж рейтингу «Газета поукраїнськи» посідає восьме місце, маючи 0,7% читачів України [43]. Видання «День» не було включене в це дослідження. Газети «День» видається трьома мовами (українською, російською та англійською), «Газета по-українськи» видаються українською мовою, а «Сегодня» і «Коммерсантъ-Украина» російською,

отже

такою

вибіркою

ми

покриваємо

україномовну

та

російськомовну аудиторію. Методами цього дослідження ми обрали комбінацію якісного та кількісного контент-аналізу, який є одним з найефективніших і практичних методів для 5

аналізу журналістських матеріалів. Ще один метод – глибинні інтерв’ю – дозволить нам дізнатися важливу інформацію про деталі робочого процесу журналістів, їхню мотивацію та проблеми, які виникали впродовж написання матеріалів. Актуальність теми ми мотивуємо тим, що досі в Україні нема якісних і розлогих досліджень про висвітлення вибухів на японській АЕС. Також в українській журналістській традиції немає збірників з настановами чи певними стандартами, як саме аналізувати та подавати аудиторії інформацію про техногенні чи природні катастрофи. Нема і медіа-досліджень як висвітлювати катастрофи. Аварію на Чорнобильській АЕС висвітлювали за іншої політичної епохи, а відповідно і стан журналістики в цілому був інший, недемократичний. Практичне значення нашого дослідження полягає в тому, що це перша робота на таку тему в Україні. Результати роботи можуть стати основою для подальших медіа-досліджень, а також стимулювати формування професійних стандартів у журналістиці щодо висвітлення техногенних катастроф. Обмеження дослідження зумовлене неможливістю за відведений для роботи проміжок часу охопити матеріали всіх українських друкованих ЗМІ. Також ми не досліджували аудиторію, як вона сприймала інформацію досліджуваних газет. Обрані нами методи дослідження теж мають деякі обмеження. Робота

складається

зі

вступу,

трьох

розділів,

висновків,

списку

використаних джерел та списку літератури. У першому розділі ми розкриваємо основні поняття та проводимо огляд літератури. Другий розділ присвячений методології дослідження. У роботі ми застосували метод контент-аналізу та глибинного інтерв’ю. Подано коротку історію виникнення та розвитку методів, їхню характеристику та специфіку. Також у цьому розділі ми описуємо безпосередню процедуру застосування методів у нашому дослідженні. У третьому розділі містяться результати аналізу та його інтерпретація. Наведено особливості висвітлення вибуху на АЕС «Фукусіма-1» в українських 6

друкованих ЗМІ («День», «Газета по-українськи», «Сегодня», «КоммерсантъУкраина»). Робота завершується висновками, де ми остаточно відповідаємо на поставлене дослідницьке питання, а також коротко викладаємо результати аналізу. Крім того зазначено подальші перспективи розвитку досліджуваної нами теми в галузі медіа-дослідежень. Додатки складаються із таблиць із результатами кількісного та якісного контент-аналізу, розшифрованих глибинних інтерв’ю з авторами статей, які висвітлювали вибух на АЕС «Фукусіма-1», а також з фотографій, які супроводжували статті.

РОЗДІЛ І. Концептуалізація понять і огляд літератури 1. 1. Висвітлення природних та техногенних катастроф у ЗМІ Роль медіа та особливості висвітлення катастроф Висвітлення техногенних катастроф має велике значення, адже з кінця 1970х років їхня кількість різко збільшилася, хоча все ще переважають природні катастрофи. Дослідник Г. Ганс ще 1979 р. шляхом емпіричного аналізу підрахував, що 25% всіх новин – це стихійні лиха, техногенні катастрофи та громадські заворушення [26]. У другій половині XX ст. наукова увага до дослідження

катастроф

значно

зросла.

багатьох

американських

та

європейських університетах є кафедри або центри дослідження надзвичайних ситуацій та катастроф. Брендон Гормлі є довіреною особою британської громадської організації «One World Media» («Одні світові ЗМІ»), а також виконавчим директором комітету з надзвичайних катастроф (Disasters Emergency Committee). З 1987 р. «One World Media» співпрацює з журналістами та експертами всіх засобів масової інформації, проводячи семінари, круглі столи та надаючи стипендії для розвитку професійного мовника. Організація об’єднує спеціалістів, які розуміють, що журналістика може допомоги вирішити проблеми з бідністю, голодом, зміною клімату та розв’язанням конфліктів. Щороку у Лондоні ця громадська організація нагороджує журналістів за значний вклад на церемонії «One World Media Awards». Напередодні нагородження 2011 р. Б. Гормлі у своїй статті про вплив висвітлення катастроф засобами масової інформації зазначив: «Медіа, отримуючи важливі повідомлення від вцілілих, мають згуртовувати громадськість навколо цих питань. Проблема в тому, що може бути певна невідповідність між тим, що люди бачать, чують або читають, і реальністю потреб тих, хто вцілів після катастрофи» [7]. Дослідник П. Колльєр вважає, що суспільство може встановлювати порядок денний для політиків у своїй країни, вимагаючи щоб ті допомогли з наслідками катастрофи у власній чи іноземній країні. Але більшість дослідників 8

наголошують, що спочатку ЗМІ формуються образ для суспільства, що хтось потребує допомоги. Такої думки притримується і Гормлі, який наголошує, якщо ЗМІ правильно розставлять акценти, щоб громадськість отримала уявлення про проблему і зрозуміла, що може допомогти, то люди будуть жертвувати кошти постраждалим. Лише 2010 р. британці дали 175 мільйонів фунтів через комітет з надзвичайних катастроф потерпілим від землетрусу в Гаїті та повені в Пакистані. Але в новинах не так уже й часто розповідають як допомогти постраждалим. І в Японії, і в Гаїті, і в Ліберії саме місцеві організації та рятувальники рятували і підтримували вцілілих. Гормлі висловлює думку, що інтенсивне висвітлення катастроф на кшталт землетрусу і цунамі в Японії, може створити «тінь» новин. Тобто інші, не настільки великі аварії, швидше за все, медіа не помітять. Наприклад, зацікавленість медіа в посиленні конфлікту в Кот-д’Івуарі була мінімальною. І, якщо вже історія аварії є на порядку денному в редакції, то перед редактором має постати виклик – як зуміти вийти за межі стереотипів про самотню жертву на тлі спустошеного ландшафту, яка пасивно чекає поки спустяться міжнародні ангели милосердя [7]. Автори книжки «Висвітлення катастрофи: уроки від медіа висвітлення Катріни та Ріти» у своїй праці прагнуть відповісти на питання: який вплив мали природні катастрофи, а саме урагани, на журналістику і журналістів, які уроки винесли журналісти та що вони думають про роль локальних та національних медій. Журналісти, які жили в містах, де були урагани Катріна і Ріта 2005 року, теж змушені були евакуювати власні сім’ї, переживати за друзів, а інколи навіть не знали, де знаходяться їхні рідні. Таким чином більшість місцевих журналістів на перше місце ставили не власні професійні обов’язки, а порятунок рідних. Р. Ізард та Дж. Перкінс також акцентують увагу на тому, що в професійному плані під час катастроф газетярі програють телевізійникам: «Подвійна природна аномалія забезпечує пресу таким матеріалом, яким вона не може легко керувати. Вони дають телебаченню момент процвітання. Ніщо не

може впіймати спустошення краще, ніж зображення. Ніщо не може зловити людські страждання краще, ніж картинка, жива чи заморожена» [9;1]. Схожу думку висловлює і дослідник Р. А. Мерріман: «Найбільші зміни у медіа висвітленні подій за останні роки – це поширення кольорових телевізорів та покращення телекомунікації, які сильно вплинули на сприйняття небезпеки і страху» [13;35]. Різні типи медіа, висвітлюючи катастрофи, по-різному наповнюватимуть матеріали. Друковані ЗМІ, на відміну від радіо та телебачення, зазвичай мають більше простору для статті і їхні читачі хочуть більше знати, тому видання даватимуть більше про передісторію лиха, її передумови, а також більше експертних думок тощо. Канадські дослідники підрозділу з дослідження комунікацій у надзвичайних ситуаціях Карлтонського університету Дж. Скенлон та К. Маккаллам у своїй статті розглядають, як журналісти висвітлюють масову смерть. «Коли звичайні люди помирають в звичайний спосіб, ЗМІ цьому приділяють мало уваги. Натомість, коли хтось помирає в незвичайний або насильницький спосіб, а особливо, якщо це ще й масова смерть під час аварії чи стихійного лиха, тоді медіа реагують так, ніби мертві були знаменитостями» [21;55]. Журналістів відправляють на місце події «записувати горе» тих, хто лишився в живих, і хто помер. Також журналісти розшукують друзів, партнерів і членів родини, щоб отримати

коментарі

та

інформацію

про

потерпілих.

Автори

статті

наголошують, що смерть звичайних людей може бути зафіксована лише в некрологах, але переважно і в некрологах пишуть про відомих людей. Хоча дехто піддає критиці звичай інтерв’ювати вцілілих в аварії, та у книзі настанов журналіста таку традицію підтримують і надають такі ж порада, як і для написання звичайного некролога: взяти інтерв’ю і бути чутливим: «4. Якщо є можливість, візьміть інтерв’ю у жертв. Ті, хто вижив, можуть бути дуже шоковані, але, якщо вони можуть говорити, то вони можуть надати деталі з перших вуст, яких ніколи не буде в офіційному звіті… 6. Будьте чутливими до жертв та їхніх родин. Ви маєте роботу і повинні її виконувати. Однак це не

означає, що журналіст має бути позбавленим чутливості» (The Missouri Group, 1992) [21] . Дослідник центру дослідження катастроф університету Делавера Д. Венгер вважає, що протягом висвітлення стихійного лиха чи техногенної катастрофи медіа може виступати «другом» і «ворогом». Дослідник, називаючи медіа «ворогом», перелічує такі зауваження до ЗМІ з боку чиновників і рятувальників та інших медіа-дослідників: 1) Гренада фантазій. Коли уряд США вторгався на острів Гренада, то журналістів спочатку не допускали на острів, тому що боялися, щоб вони не заважали працювати. 2) Синдром «хто, що, де, коли, чому, як, скільки». Журналістів вчать задавати конкретні питання. Вони часто чинять тиск на місцевих чиновників чи рятувальників, щоб отримати точні цифри про кількість загиблих, економічні втрати, компенсації родинам загиблих тощо. Також в першу чергу журналістів хвилюють питання «як» і «чому», на які чиновникам досить тяжко відповісти точно, а особливо, якщо ще це техногенна катастрофа. Коли на чиновників тиснуть, то вони починають оперувати

якимись

приблизними

даними.

«Менталітет

фортеці».

Чиновникам та рятувальникам здається, що вони опиняються в облозі ЗМІ, особливо, якщо це подія національного чи світового масштабу. Коли багато журналістів працюють разом, мають одну мету – отримати інформацію, то вони спільними зусиллями можуть оточити і «придушити» місцевих чиновників. 4) Що сталося з нашою системою реагування на надзвичайні ситуації. Якщо журналісти починають щось вимагати від чиновників, то іноді це може призвести до порушення системи управління у надзвичайних ситуаціях. Також часто журналісти пишуть про те, що ще має статися, замість того, щоб розповідати про те, що вже сталося. 5) Медіа створюють міфи про катастрофи. Наприклад, пишуть, що під час лиха була масова паніка, в той час як ніякої паніки не було. Тобто самі ЗМІ таким чином провокують паніку у суспільстві, звертаючись до певних кліше та власних уявлень про надзвичайну ситуацію. 6) Дрезденський синдром. Журналісти схильні перебільшувати кількість жертв, масштаби зруйнованих територій та наслідки аварій чи стихійних лих. Тобто 11

часто журналісти зображають місто, яке постраждало від торнадо так, як Дрезден після війни. 7) Феномен конвергенції. Вчені визнали, що конвергенція є однією з найголовніших проблем під час катастрофи. ЗМІ повинні були б виступати ланкою, яка би надавали інформацію чи інструкції потерпілим від рятувальників. 8) Погляд «командного пункту» на подію. Під час надзвичайних ситуацій медіа дуже прив’язані до «офіційних джерел». Центр надзвичайних ситуацій, або «командний пункт» може спотворювати інформацію, а відповідно і ЗМІ може ретранслювати цю інформацію. 9) Проблема «якщо тяжко висвітлювати, давайте ігнорувати». Легше показати події, ніж економічні тенденції тощо. Набагато легше висвітлювати події, які відбуваються у власній країні (торнадо, пожежі, аварії), ніж голод у Південній Сахарі. 10) Упереджене висвітлення лиха у країнах третього світу. ЗМІ зазвичай спотворюють висвітлення лиха в країнах третього світу. Зокрема дослідник Ганс дослідив, що американські медіа концентрують увагу на руйнуваннях [26]. Отже, Д. Венгер вважає, що деякі дослідники переоцінюють роль медіа в період катастроф. Все ж таки дослідник пише, що медіа можуть бути корисними для суспільства, висвітлюючи надзвичайні ситуації. Д. Венгер вважає, що медіа виступає «як друг» у таких ситуаціях: 1) Освітні програми стосовно надзвичайних ситуацій. Якщо ЗМІ використовувати правильно, то вони можуть бути інструментом в освітніх програмах з питань запобігання стихійним лихам та пом’якшення їхніх наслідків. Засоби масової інформації є найважливішим інформаційний джерелом для постраждалих, хоча також є джерелом міфів. 2) Роль медіа в системі попередження. Дослідники катастроф дослідили, що ЗМІ може бути дуже ефективним «елементом» у системі сповіщення. 3) Роль ЗМІ в загальному поширенні інформації. Електронні локальні медіа, а особливо радіо, меншою мірою телебачення, мають відігравати значну роль в період надзвичайних ситуацій. Час їхнього мовлення за потребою повинен бути продовженим, щоб громада могла отримати певні інструкції чи останню інформацію. 4) Мобілізація зовнішньої допомоги. Окрім

допомоги на локальному рівні, ЗМІ також можуть розказати про місцеву катастрофу світу і попрохати про допомогу [26]. Деякі журналісти досі недооцінюють роль нових медіа. 12 травня 2008 року у Західній частині Китаю стався землетрус магнітудою 8 балів. В результаті загинули 70 тис. людей, а постраждало 370 тис. людей. До того як ця новина з’явилася на BBC та CNN, навіть до того як геологічна служба Сполучених Штатів дізналася про цю подію, фото, карти та відео в режимі реального часу вже були в Twitter (соціальна мережа, яка є мережею мікроблогів, що дозволяє користувачам надсилати короткі текстові повідомлення до 140 символів) [16;78]. Журналісти мають працювати з інформацією в соціальних мережах. Теорія «сompassion fatigue», або чому медіа не хочуть висвітлювати трагедії Інколи навпаки, засоби масової інформації не висвітлюють або висвітлюють протягом досить нетривалого часу певне лихо. Одним з пояснень, чому медіа не бажають розказувати про аварію чи катастрофу є теорія про «compassion fatigue». «Compassion fatigue» (або «втома від жалю») – це стан, що характеризується поступовим ослабленням співчуття з плином часу. Вперше такий стан діагностували в медсестер 1950 р. З медичної сфери цей термін поступово перейшов і в сферу журналістики. Аналізуючи тенденції висвітлення голоду та катастроф за останні десятилітті у статті «Втома від жалю і медіа: Частина один», Том Філіпс зазначає, що фотографії виснажених голодуючих дітей більше не викликають у людей жодної реакції, адже аудиторія перенаситилася такими світлинами і сприймає їх як за норму. Одним з яскравих прикладів «сompassion fatigue», який вже став хрестоматійними, можна вважати висвітлення лиха в Сомалі і Судані. На початку 1990-х Судан і Сомалі сильно постраждали від громадянської війни і голоду. Ситуація в обох країнах погіршувалася впродовж кількох років, і нарешті 1992 р. два журналісти почали звертати увагу на ситуацію в Сомалі. І ще через рік історія Сомалі потрапила на перші шпальти і 13

у вечірні новини. Особливо інтерес в медіа до цієї країни виріс, коли американські війська і гуманітарні організації були втягнені в події в Сомалі. Натомість Судан лишився непоміченим, адже два по суті майже однакові лиха для аудиторії – забагато. Також на Судан не звертали увагу ще й тому, що уряд Хартума був у немилості в Заходу, після того як Хартум підтримав Садама Хусейна під час війни в Перській затоці [18]. «Сompassion fatigue» існує на двох рівнях: на рівні виробників новин і на рівні аудиторії. У редакціях «втома від жалю» функціонує як самообмеження, тобто продюсери та редактори не приділяють увагу лихам, а кореспонденти не висвітлюють відповідні теми, тому що переконані, що не зможуть апелювати до своїх читачів чи глядачів. Якщо кілька таких історій таки потрапляють в ЗМІ, то глядач самостійно може перегорнути сторінку чи перемкнути канал. Сьюзен Д. Меллер, директор програми з журналістики університету Брайденса, у своїй відомій книзі «Сompassion fatigue: як медіа продають хвороби, голод, війну та смерть» пише, що «сompassion fatigue» стимулює журналістів шукати більш пікантні моменти в історії, щоб утримати увагу аудиторії» [14;2]. Також «втомленість від жалю» заохочує журналістів рухатися далі, до іншої історії, навіть якщо проблемна ситуація досі невирішена. Тобто щоб запобігти синдрому «Я-вже-це-бачив», журналісти відхиляють історії, які з часом поступово втрачають свій драматизм, або в яких менше загиблих, у порівнянні з іншими новинами. Дослідниця наводить кілька причини цього поняття: інколи просто забагато катастроф стається одночасно, також деякі проблеми занадто довго тривають, журналісти покривають лихо доти, доки є елемент новини (активний драматичний розвиток події). Сьюзен Д. Меллер переконує, що пастка під назвою «сompassion fatigue» не є невідворотною. І ЗМІ могли б вийти з цієї пастки, якби тільки належним чином фінансували міжнародні новини та дозволяли кореспондентам на місцях «свободу вибирати власні історії і менше турбуватися про прибутки та затрати». Якщо показувати історію з різних ракурсів, навіть ту, яка постійно повторюється, то можна зацікавити аудиторію. 14

Звичайно, що жодна новинна організація в світі не в змозі охопити всі новини, і деякі критерії відбору і пріоритетності новин є неминучими. Події повинні займати певне місце відповідно до їхньої важливості і новинної цінності. Ці критерії є досить розпливчатими, тому журналісти переважно застосовують їх у поєднанні з власними інстинктами та досвідом, щоб визначити, які історії варті уваги. «Здається, що в наші дні економічні та організаційні проблеми дозволяють визначити порядок денний новин. Економічні та логістичні обмеження, а також потреба не відчужувати громадськість, стали надзвичайно важливими чинниками. Щоб потрапити в заголовки, історії більше не повинні мати новинну цінність. Вони повинні бути чіткими, доступними і дешевими» [18]. Вплив новин про катастрофи на аудиторію У праці «Основи впливу ЗМІ» Дж. Брайант і С. Томпсон досліджують впливи різних медіапродуктів на аудиторію. Зокрема вони звертають увагу на вплив та функції новин про надзвичайні події. Автори наводять визначення Д. Грейбера поняття «криза»: «природна, або зумовлена людиною подія, яка являє собою серйозну загрозу життю, майну, або душевному стану багатьох людей» [32;260]. Також криза стосується великої кількості людей, вона вирізняється раптовим початком, невизначеністю та нестачею контролю. Дослідники вживають термін «кризова ситуація» (або просто «криза») як синонім до «надзвичайна ситуація». Вони також звертають увагу, що новини про надзвичайні події поширюються набагато швидше, ніж буденні новини. Дж. Брайант та С. Томпсон зазначають, що роль медіа у служінні суспільству значно важливіша в період кризи. Невизначеність і шок значно збільшують цікавість та потребу людей в інформації. Це означає, що рекордна кількість людей починає дивитися, слухати та читати новини. У період виникнення будьякої кризи медіа поспішають на місце події і починають спілкуватися зі спеціалістами та представниками влади – з тими, хто може пояснити те, що

відбувається. Але, крім достовірної фактичної інформації, в інформаційний потік потрапляють плітки та неточності [32;260]. Дослідники найголовнішими

також

наводять

впродовж

функції

висвітлення

медіа,

кризи.

які Отож:

повинні

бути

спостереження,

громадський відгук, згуртування та зменшення напруги в суспільстві. Хоча під час кризи виконання функції «спостереження» може призвести і до зворотного результату. Надзвичайно великий потік інформації інколи призводить до ще більшого напруження, і люди починають відчувати страх. «У цьому випадку на допомогу має прийти функція «громадського відгуку». Громадський відгук на велику кількість відомостей, що надходять під час кризи, допомагає людям краще усвідомити інформацію і зрозуміти, наскільки вона зачіпає їхні особисті інтереси» [32;261]. Основна мета функції «зменшення напруги в суспільстві» – заспокоїти аудиторію, яка зазнала збитків, або просто засмучена тим, що сталося. Таким чином медіа на перший план висувають мудрість лідерів і відвагу рятувальників, щоб вселити в глядачів і читачів віру, що заради виживання буде зроблено все. ЗМІ сприяють ефекту «згуртування» двома шляхами. По-перше, вони виконують роль посередника при передачі людям інформації. По-друге, під час кризи медіа стають менш критичними до лідерів держави і політиків у їхніх спробах згуртувати суспільство. Застосування контент-аналізу для дослідження друкованих ЗМІ Д. Венгер, дослідник центру дослідження катастроф університету Делавера, і Б. Фрідман, дослідниця факультету соціології університету Пенсильванії, за допомогою контент-аналізу американських друкованих ЗМІ аналізували, які міфи застосовують медіа під час висвітлення катастроф. У суспільстві широко поширеною є думка, що після катастрофи виникає сильний шок, масштабна паніка, мародерство, зростання злочинних дій, а також загальної антисоціальної поведінки громадян – найчастіше це все не відповідає дійсності, це один з провідних міфів. Карантелі і Дін (1972 р.), Фріц і Мет’юсон (1957 р.), Венгер

(1985 р.) переконують, що ЗМІ спотворюють висвітлення лих, як наслідок – поширення паніки про лихо серед аудиторії. Дослідники Д. Венгер і Б. Фрідман роблять власний аналіз висвітлення урагану Аліса в «New York Times», «Washington post», «USA Today» та в інших національних і локальних газетах і журналах. Також своє дослідження вони порівнювали з дослідження Голца про висвітлення чотирьох землетрусів в друкованих ЗМІ на стосовно кількості міфів. Дослідники виділили аспекти «про-міфічної поведінки», які найчастіше зустрічалися в журналістських матеріалах: «1) паніка, 2) пограбування, 3) воєнний стан, 4) масова евакуація, 5) підвищення кримінальної поведінки, 6) шок від лиха, 7) масове використання укриття» [25;34]. У 10% досліджуваних матеріалів місцевих ЗМІ зустрічалися апеляції до міфу про пограбування. Тобто журналісти подавали статистику кількості пограбувань, часто не порівнюючи її з кількістю пограбувань у звичайний період (у містах Х’юстон і Галвестон щодня відбувається 158 крадіжок і пограбувань). Половина матеріалів про грабіжників була винесена на першу шпальту. Порівнюючи дані за звичайний період і за період надзвичайного лиха, Д. Вагнер і Б. Фрідман помітила, що кількість пограбувань збільшилася, але не набагато. У 70% матеріалів національних газет згадувався принаймні один міф. У порівнянні з місцевими газетами, національні набагато менше уваги приділяли кримінальній поведінці та штучному підвищенню цін на деякі товари. Питання масового укриття обговорювалося в 20 % матеріалів. Загальний консенсус всіх газет полягав у тому, що було близько 40 притулків від Червоного Хреста. Склалася така картинка, що нібито всі евакуйовані перебували в громадських притулках, хоча насправді більшість постраждалих перебували в помешканнях рідних чи друзів [25;42]. Також міф про евакуацію підсилюється різними цифрами, наприклад, Newsweek подала інформацію, що евакуювали 42 тис. людей у притулки Червоного Хреста, натомість у матеріалах Time повідомляють, що евакуйовано 20тис. людей у 83 притулки Червоного Хреста. 17

Важливу роль у висвітленні надзвичайних ситуацій посідає візуалізація подій: фотографії та інфографіка. Більшість новинних фотографій зазвичай – це сцени руйнування («криваві зйомки»), а не навколишні території, що прилягають до зони впливу. А якщо аудиторія бачить лише найстрашніші зображення, то в неї формується уявлення, наприклад, що через лихо зруйноване все місто, а не кілька кварталів. Тобто з одного боку медіа показує те, що є: зруйновані будинки, будинки без дахів, але з іншого боку – це спотворення реальності, адже не всі будівлі зруйновані. Д. Венгер і Б. Фрідман дослідили, що в одній з місцевих газет на наступний день після урагану розмістили 13 фото (3 з яких кольорові). І всі фото демонстрували сцени спустошення: розтрощені будинки, викорчувані дерева, розбиті вщент човни і завод, який розпадається на шматки. На додаток до цього, автори наголошували, що нормальне життя зупинилося: багато людей лишаються без електрики і телефонного зв’язку, школи і підприємства закриті, а концерти скасовані, а головна діяльність мешканців містечка – пошук батарейок. Також і в національних ЗМІ домінував образ руйнування та знищення. Фото зі спустошливими сценами супроводжувала значна кількість цифр про загиблих, про кількість тих, хто лишається без електрики тощо. Ще однією помітною різницею у висвітленні урагану в національних газетах і журналах стало те, що в журналах було значно більше фотографій та інфографіки. Тобто журнали

більше

розповідали

свої

історії

зображеннями,

особливо

кольоровими, в той час як газети покладалися на друковане слово [25;44-45]. У результаті Д. Венгер і Б. Фрідман порівняли власне дослідження з дослідженням Голца. Висновки були дещо різні. У Голца зазначено, що ЗМІ використовували небагато міфів. Натомість Д. Венгер і Б. Фрідман вважають, що Голц міг би отримати такі результати як і вони, якби використовував не тільки кількісний контент-аналіз, а ще і якісний. Якісні аспекти: розміщення статті, кількість відведеного місця, фотографії та графіки, що супроводжують матеріали, – ці показники також варто брати до уваги, досліджуючи міфи. 18

Р. Солніт – американська письменниця, пише на політичну та екологічну тематику, авторка книжки «Рай, збудований у Пеклі» про ураган Катріна. Вона також пише, що журналісти часто використовують кліше. У статті «Коли медіа є катастрофою: висвітлення Гаїті» письменниця зазначає: «ЗМІ під час катастрофи розділяються: одні виходять за межі своєї «об’єктивної» ролі, відповідаючи добротою і практичною допомогою постраждалим, а інші виводять арсенал кліше та згубних міфів і починають штурмувати тих, хто лишився живими» [22]. Р. Солніт провела дослідження американських медіа, а особливо газети «Los Angeles Times», на предмет висвітлення землетрусу на Гаїті та його наслідків. Дослідниця обурена, що журналісти фокусувалися на пограбуваннях. Вона навіть пропонує, що слово «loot» («пограбування») варто вилучити з англійської мови. Особливо дослідницю обурили підписи до фотографій в «Los Angeles Times», наприклад: «Гаїтянський поліцейський зв’язує грабіжника, який ніс мішок зі згущеним молоком», «Грабежі на Гаїті продовжуються вже третій день, хоча в центрі Порт-о-Пренс значно збільшилася кількість поліції» [22]. Дослідниця пропонує альтернативний підпис до фотографії «Ігноруючи тисячі людей, які все ще знаходяться під завалами, поліцейські причепилися до постраждалого, який ніс мішок зі згущеним молоком». На думку Р. Солніт, медіа зовсім забули показати причину цих «крадіжок». Саме голод і потреба вигодувати сім’ю спровокувала крадіжки. Якби постраждалим від природної катастрофи вчасно була надана необхідна кількість харчів та інших товарів першої необхідності, тоді не було би мародерства. І ЗМІ мали наголошувати чого саме потребують гаїтянці, а не висвітлювати лише мародерство. Етичні аспекти висвітлення катастроф Більшість

катастроф

супроводжується

людськими

смертями.

журналістиці навіть є термін «людинокілометр»: цікавішою для аудиторіє є та трагічна подія, в якій загинула велика кількість людей, і яка відбулася найближче до країни мовника. Виїжджаючи на місце події чи отримуючи 19

інформацію від інформаційних агенцій, журналісти часто стикаються з етичними проблемами. Особливо це стосується фото та відеоматеріалу: чи показувати загиблих? На ці питання покликані відповісти кодекси з журналістської етики. Перші кодекси журналістської етики з’явилися в США а початку ХХ ст. А згодом, в 20-х -30-х роках ХХ ст., кодекси почали видавати і в Європі. Серед європейських кодексів перший збірник настанов з’явився у Швеції. В Україні є 2 кодекси з журналістської етики: «Кодекс професійної етики українського журналіста» (містить 11 пунктів), ухвалений Національною спілкою журналістів України, та «Етичний кодекс українського журналіста» (18 пунктів) [40], ухвалений комісією з журналістської етики. Українські кодекси з журналістської етики є досить загальними і невеликими за обсягом. У цих кодексах немає настанов стосовно висвітлення катастроф, надзвичайних ситуацій чи трагедій. Деякі українські ЗМІ також мають власні кодекси для журналістів, але найчастіше етичні питання вирішуються шляхом обговорення з редактором чи колегами кожного окремого питання. Натомість етичний кодекс BBC містить більше 200 ст. У ньому є окремий розділ, який присвячений висвітленню «Війни, терору і надзвичайних ситуацій». Зокрема в настановах BBC зазначають: «На початкових етапах висвітлення національних і міжнародних надзвичайних ситуацій, в тому числі – повідомлень про катастрофи та великі аварії, особливо важливо визначити джерело інформації. Перші оцінки кількості жертв часто виявляються неточними. Якщо різні джерела дають різні оцінки, слід або повідомити про їхній діапазон, або звернутися до джерела, яке має найбільший авторитет, і відповідним чином посилатися на джерело оцінки» [52;109]. Інтернет-видання «The Media Project» (Каліфорнійська освітня дослідницька організація, яка забезпечує ресурсами та настановами журналістів, редакторів, викладачів журналістики та медійних аналітиків) склало список з п’яти порад як краще висвітлювати катастрофи, щоб не виникало етичних проблем. Окрім загальний настанов (пам’ятати про людську гідність, визначити чи є джерело 20

інформації «другом» чи «ворогом» тощо) видання закликає журналістів «не прив’язуватись до «смертельної порнографії» [24], - саме таким терміном редактори «The Media Project» називають криваві зображення загиблих чи постраждалих. Висвітлення вибухів на АЕС «Фукусіма-1» в американських ЗМІ Енн Ландман – журналіст центру ЗМІ і демократії (The Center for Media and Democracy), який є частиною PR Watch. PR Watch – вебсайт, до 2008 року також видавався однойменний інформаційний бюлетень. Місія цього Інтернет ресурсу, за словами його творців, викривати оманливі зв’язки з громадськістю різних кампаній. Зокрема вони охоплюють теми стосовно навколишнього середовища та прав працюючих. Центр ЗМІ та демократії займається розслідуваннями та аналітикою. Е. Ландман у статті «Що сталося з висвітленням Фукусіми у ЗМІ?» аналізує висвітлення американськими медіа вибуху на АЕС «Фукусіма-1»: «В той час як американські медіа були зайняті кандидатом в президенти від республіканців Ентоні Вейнером і мемуарами Брістоль Пелін, висвітлення японської Фукусіма Даічі припинилося. Через кілька тижнів після висвітлення перших наслідків землетрусу і цунамі в Японії, медіа Сполучених Штатів рушили далі, залишивши позаду кризу на Фукусімі» [11]. Провідна думка статті Е. Ландман полягає в тому, що журналісти значною мірою формують громадську думку щодо певних питань, або не формують, якщо не висвітлюють актуальні питання. Журналістка наводить приклад, що згідно з останніми опитуваннями, глобальна підтримка ядерної енергетики після вибуху на АЕС «Фукусіма-1» кардинально змінилася. Опитування понад 19 тис. людей в 24 країнах світу показало, що атомна енергетика вже застаріла і має вийти із вжитку. І лише 3 країни з 24 підтримують атомну енергетику: США, Індія та Польща. Е. Ландман вважає, що вибух на японській АЕС, це дзвінок, який має пробудити людей, щоб ті зрозуміли наскільки небезпечною є

ядерна енергетика: «І деякі країни вже прислухалися до дзвінка. Натомість Сполучені Штати все ще сплять, коли справа доходить до цього питання» [11]. Карл Гросман, викладач журналістики Н’ю-Йоркського університету, також проаналізував висвітлення аварії на японській АЕС. У статті «Після Фукусіма, медіа все ще висить на ядерному гачку» К. Гросман також звертає увагу на недостатню увагу американських ЗМІ до подій в Японії. Зокрема він наводить таку думку щодо причин уникання атомної тематики: «Ядерні підприємства разом зі своєю армією парників легко маніпулювали інформацією протягом років, а особливо в тих медіа, якими вони володіли: Westinghouse володіє CBS впродовж багатьох років, а General Electric є власником NBC. І ця тенденція триває досі, в період розгортання атомної катастрофи в Японії» [8]. Також викладач пише, що більшість матеріалів про загрози або наслідки ядерного вибуху були досить «бідними». Журналісти та їхні експерти запевняли, що кількість радіоактивного викиду була невеликою, тому і немає жодної загрози для здоров’я людей. Висновки Висвітлюючи надзвичайні події, журналісти часто вдаються до міфів та кліше. Тобто медійники акцентують увагу на масовій паніці, якої зазвичай не буває, а також на статистичних даних та картинах «руйнування» (Дрезденський синдром). Дослідники Дж. Брайант і С. Томпсон вважають, що найголовнішою функцією ЗМІ під час катастрофи є «згуртування». Також журналісти маються пам’ятати про етичний аспекти, зокрема не показувати криваві зображення. Однією з причин, чому журналісти не висвітлюють певні катастрофи чи перестають висвітлювати одразу після закінчення лиха, є «compassion fatigue», або «втома від жалю». Тобто аудиторія перестає реагувати на спустошені образи міст чи знесилених жертв. Але журналісти повинні прагнути запобігати синдрому «Я-вже-це-бачив», подаючи інформацію з іншого ракурсу. Також медіа може не висвітлювати деякі катастрофи і тому, що власник ЗМІ може не надати коштів для цього. 22

Проводячи якісний та кількісний контент-аналіз, ми дослідимо чи зверталися журналісти українських друкованих ЗМІ до «міфів» та яку функцію вони виконували впродовж висвітлення вибуху на АЕС «Фукусіма-1». 1. 2. Перебіг аварії на АЕС «Фукусіма-1» Щоб зрозуміти в чому схожість та відмінність двох найбільших техногенних катастроф, варто також приділити увагу перебігу на наслідкам вибуху на Чорнобильській АЕС. В ніч на 26 квітня 1986 р. на четвертому енергоблоці ЧАЕС оператори проводили експеримент з метою підвищення безпеки

реактора

при

аварійному

відключенні

енергоживлення.

Але

експеримент пішов не так і о 01:23 відбувся вибух, який знищив реактор. Інформація про радіацію прийшла не з СРСР, а з Форсмаркської АЕС (1100 км від місця аварії) в Швеції, коли на одязі співробітників 27 квітня 1986 року було знайдено радіоактивні частинки. Після пошуків витоку радіації на самій АЕС, стало зрозуміло, що в західній частині СРСР існує серйозна ядерна проблема. Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Перед

аварією

реакторі

четвертого

блоку

знаходилося

180-

190 тонн ядерного палива. В навколишнє середовище було викинуто від 5 до 30% від цієї кількості. Деякі дослідники ставлять під сумнів ці дані, посилаючись на наявні фотографії і спостереження очевидців, які казали, що реактор практично порожній. Забрудненню піддалося більше 200 000 км2, приблизно 70% - на території Білорусі, Росії і України. Радіоактивні речовини поширювалися у вигляді аерозолів, які поступово осідали на поверхню землі. До ліквідації залучили 350 тис. людей, 240 тис. з яких працювали поруч з аварійним реактором і в 30-кілометровій зоні. З 1986 р. до 1990 р. з цієї 30кілометрової зони евакуювали 300 тис. людей. В результаті аварії з сільськогосподарського користування було виведено близько 5 млн. га земель, довкола АЕС створена 30-кілометрова зона відчуження, знищені і поховані (закопані важкою технікою) сотні дрібних населених пунктів. Після аварії 23

значно

зросла

кількість

онкологічних

захворювань,

зокрема

значно

почастішали випадки із захворювання дітей на рак щитовидної залози. Існують два різні підходи до пояснення причини чорнобильської аварії, які можна назвати офіційними, а також декілька альтернативних версій з різною мірою вiрогiдностi. Спочатку провину за катастрофу покладали виключно на персонал. Проте в подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті, у тому числі і в МАГАТЕ. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки 1993 року опублікував новий звіт, що приділяв більшу увагу серйозним проблемам в конструкції реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених 1986 року, визнали помилковими [46]. Про загрозу мирного атома писав ще німецький філософ Мартін Гайдеггер: «Атомна епоха загрожує нам набагато більшою мірою, яка проявиться саме тоді, коли буде відвернено загрозу третьої світової війни» [39]. Такою загрозою стали вибухи реакторів на АЕС «Фукусіма-1». З перших же днів її стали подекуди завчасно порівнювати і прирівнювати до аварії на Чорнобильській АЕС. Фукусімська АЕС-1 (скороче на назва 1F) знаходиться на території містечок Окума і Фатуба префектури Фукусіма, має 6 блоків. 2014 і 2015 року планували запустити 7-й і 8-й енергоблок відповідно. В експлуатацію станцію запустили 1971 року, тобто до аварії вона пропрацювала 40 років. Вона належить до 25 найбільших

атомних

електростанцій

світу.

Аварія

сталася

внаслідок

найсильнішого землетрусу в Японії. Отож, 11 березня 2011 року три енергоблоки були зупинені через дію аварійного захисту. Внаслідок вибуху один працівник станції отримав важкі поранення і помер, четверо доставлені в лікарню. Також постраждали два працівники підрядних організацій. Вже наступного дня оголосили про евакуацію населення з прилеглої до АЕС 10-кілометрової зони. Також 12 березня стався вибух на першому енергоблоці АЕС, як наслідок – зруйнувана частина бетонних конструкцій. Причиною вибуху називають утворення водню в результаті падіння рівня води в реакторі і перегріву активної 24

зони. Корпус реактора не постраждав, зруйновано зовнішню оболонку блоку із залізобетону. 13 березня уряд Японії поінформувало про складну ситуацію на третьому блоці: там вийшла з ладу система аварійного охолодження, яка повинна була запрацювати при зниженні рівня теплоносія нижче певної уставки. Існувала загроза

вибуху

водню.

Цього

дня

японські

високопосадовці

повідомили МАГАТЕ, що о 9:20 за місцевим часом почалося скидання тиску в гермооболонки 3-го блоку контрольованим випуском пари. У подальшому, через відсутність всіх можливостей охолодження реактора зсередини, почалася операція із закачування морської води в гермооболонки 3-го енергоблоку для охолодження корпуса реактора зовні [33]. 14 березня сталися два вибухи на третьому енергоблоці станції в наслідок скупчення водню під дахом реактора. Через вибух звалилося зовнішнє огородження цього енергоблоку і було пошкоджено стелю. Цього дня повністю відмовила система охолодження другого реактора. Через нього також почали прокачувати морську воду. Наступного дня, 15 березня, стався вибух на другому реакторі АЕС. Причиною вибуху, як і в попередніх випадках, стало скупчення водню. Результат: порушено цілісність гермооболонки реактора, а радіоактивний матеріал викинувся безпосередньо в атмосферу. Також одночасно сталася пожежа на четвертому енергоблоці. Пожежу вдалося загасити через дві години, але через вибухи і пожежу стався викид радіації. Прем’єр-міністр Японії Наото Кан повідомив про це своєму народові в телезверненні.

Рис. 1. Перебіг аварії на АЕС «Фукусіма-1» [6].

Вже 16 березня оператор АЕС повідомив, що паливні стрижні першого енергоблоку зруйновані на 70%, а другого - на 33 %. З третього блоку став стрімко підійматися білий дим, встановити причину диму не вдалося. Через високий рівень радіації не вдалося використовувати вертольоти, з яких можна було б скинути воду для охолодження вже зруйнованих блоків. Але 17 березня влада вирішила, що треба скинути воду на третій і четвертий пошкоджений реактор. За чотири рейси вертольотом скинули 30 тонн води, а ще 40 тонн викинули водометні гармати спецмашин. Високий рівень радіації виявлено вже за 30 км від АЕС. Проводили роботи електропостачання трансформатора на другому енергоблоці. Ще кілька наступних днів над реакторами з’являлися клуби диму [33]. 26

Стабілізація реакторів розпочалася з 24 березня. Цього ж дня представники МАГАТЕ визнали, що на всіх трьох діючих енергоблоках «Фукусіма-1» є ушкодження активної зони реакторів. 26 березня налагодили постійний полив вже прісною водою першого, другого і третього реакторів, а тиск у гермооболонці вперше знизився до нормального рівня. Наступного дня на першому, другому і четвертому енергоблоках відновлені деякі робочі функції. 28-29 березня – проводили відкачку води з 1, 2 і 3 блоків. Стан блоків лишається стабільним до 11 квітня. Тоді знову відбувся землетрус у 7 балів з центром в префектурі Фукусіма. Майже на годину було вимкнено аварійне електрозабезпечення аварійних блоків, а відповідно і охолодження реакторів, але потім його повністю поновили. З 1 квітня почали розпиляти хімічні реагенти для осадження реактивного пилу, а з 20 квітня це розпилення набуло значного масштабу. 5 травня у відділення першого блоку вперше, тобто вперше з часу аварії, зайшли 12 ліквідаторів групами по троє людей на 10 хв. 14 травня розпочали роботу з будівництва укриття для першого енергоблоку (28 жовтня закінчили укриття цього реактора). Також продовжувалися роботи з усунення наслідків аварії. Та ще навіть 3 червня в приміщення третього енергоблоку за допомогою дистанційного блока було виявлено тріщину, з якої ішов білий дим. На тому місці зафіксували найбільше радіоактивне випромінення. На початку листопада в одному з реакторів Фукусмської АЕС була знову зафіксована ядерна реакція. Журналісти BBC зробили ґрунтовну порівняльну таблицю до Міжнародного дня пам’яті жертв ядерних аварій, який відзначають 26 квітня. Таблицю розробили за матеріалами Агенції з ядерної безпеки, уряду Японії, Наукового комітету ООН з питань впливу атомної радіації.

Порівняння аварій на АЕС у Чорнобилі та Фукусімі Чорнобильська АЕС

Фукусіма Даічі АЕС

Дата аварії

26 квітня 1986 р.

11 березня 2011 р.

Що сталося

Несподіваний стрибок напруги у мережі під час випробовувань системи

Землетрус потужністю у 9 балів та створене ним цунамі пошкодили систему

спричинив руйнування реактора, що призвело до низки вибухів. Інтенсивна пожежа вирувала 10 днів.

енергозабезепчення АЕС, що спричинило відмову системи охолодження. Згодом сталася низка вибухів пари.

Рівень небезпеки

Найвищий 7 рівень - масштабна аварія

Кількість реакторів

4, але лише один був зруйнований під час аварії

6, але лише 3 були пошкоджені, руйнування також зачепили басейни із відпрацьованим паливом

Тип реакторів

Графітно-водні реактори (реактори із графітним уповільнювачем). Графіт зумовлював легкозаймистість всієї системи. Реактор також не мав захисної оболонки, а відтак, нічого не заважало викидам радіоактивних уламків у повітря.

Киплячі реактори (реактори на водному уповільнювачі). Японська влада наполягає, що, на відміну від аварії на ЧАЕС, під час аварії на Фукусімі захисні оболонки реакторів залишилися незруйнованими. Крім того, на відміну від Чорнобиля, на Фукусімі не було легкозаймистих графітних стрижнів.

Витік радіації

5,2 мільйона терабеккерелів

370 тисяч терабеккерелів

Уражена територія

Згідно із оцінками ООН, забрудненою є територія на відстані до 500 кілометрів від АЕС, проте ознаки ураження були на рослинах та тваринах, що перебували і на більшій відстані.

Підвищений рівень радіації спостерігався на відстані у 60 кілометрів на північний захід від АЕС та на 40 кілометрів на південь та захід.

Зона евакуації

30 км

20 км, 20-30 км - зона добровільної евакуації. 5 сіл поза межами цих зон також були евакуйовані.

Кількість евакуйованих

У 1986 влада евакуювала 115 тисяч осіб із територій, прилеглих до АЕС. Загалом після аварії у Білорусі, Україні та Росії були переселені 220 тисяч осіб.

Десятки тисяч

Жертви аварії

У доповіді 2008 року ООН повідомила про 64 підтверджені смертельні випадки через радіацію. Проте суперечки щодо остаточної кількості жертв аварії тривають і досі.

Поки що не зафіксовано смертей, пов'язаних із витоком радіації.

Довготривалі негативні наслідки для здоров'я

Серед жителів Білорусі, України та Росії до 2005 року було зафіксовано понад 6 тисяч випадків раку щитовидної залози серед дітей та дорослих, які зазнали опромінення внаслідок аварії. Очікується, що у найближчі десятиліття кількість таких випадків зростатиме.

Поки що невідомі, але вважається, що ризики для здоров'я людини є невисокими.

Теперішній стан

Пошкоджений четвертий реактор нині накритий захисним саркофагом. Будівництво нового укриття має бути завершене до 2014 року.

Інженери підготували станцію до "холодної зупинки", що є ключовим етапом у подальшому контролі за АЕС. Проте для повного демонтажу АЕС потрібні десятиліття.

Порівняльна таблиця аварії на ЧАЕС та на АЕС «Фукусіма-1» [50].

Японська влада після аварії на 1-му реакторі АЕС 11 березня оголосила 4 рівень аварії, а згодом вже 5 рівень за шкалою NISA. Через місяць, 12 квітня NISA збільшила рівень аварії до максимального 7 рівня за шалою INES. Лише 12 листопада на АЕС Фукусіма-1 вперше пустили журналістів. Журналіст Associated Press зазначив, що там досі лежить купа уламків і перевернуті вантажні автомобілі [49]. 16 грудня 2011 року прем’єр-міністр Японії відзвітував про «холодне вимкнення» цієї АЕС, тобто паливо в 1 і 3 ректорах буде повільно охолоджуватися, що дозволить контролювати рівень радіоактивності на АЕС та підтримувати його на низькому рівні. Отже, ситуацію стабілізували за 280 днів після аварії. Вивід з експлуатації займе ще 30-40 років. 1. 3. Термінологічний показник Техногенна катастрофа – велика аварія на техногенному об’єкті, внаслідок якої помирає велика кількість людей, а також може призвести до екологічної катастрофи. «Результатом їхнього прояву [техногенних аварій] є раптовий вихід із ладу машин, механізмів та агрегатів під час експлуатації, що супроводжується серйозними порушеннями виробничого процесу, вибухами, утворенням осередків пожеж, радіоактивним, хімічним або біологічним зараженням

великих

територій,

ураженням

та

загибеллю

людей.

До

техногенних катастроф відносять аварії на промислових об'єктах, будівництві, а також на залізничному, повітряному, автомобільному, трубопровідному і водному транспорті» [47]. В результаті часто виникають пожежі, руйнації цивільних і промислових будівель, небезпека радіоактивного, хімічного, бактеріального зараження місцевості, відбувається розтікання нафтопродуктів і 29

агресивних (отруйних) рідин по поверхні землі, води та інші наслідки, що створюють загрозу населенню і навколишньому середовищу. Беккерель (позначається Бк, терабеккерель – тБк) – одиниця вимірювання активності радіоактивної речовини, що входить в систему СІ. Один беккерель визначається як активність джерела, в якому за одну секунду відбувається в середньому

один

радіоактивний

розпад.

Одиниця

названа

на

честь

французького фізика Антуана Анрі Беккерля. Вона замінила колишню одиницю, кюрі (Кі), рівну 3,73100 Бк [48]. NISA ( англ. Nuclear and Industrial Safety Agency) – агентство з ядерної та індустріальної безпеки Японії, підрозділ Міністерства економіки, торгівлів і промисловості Японії. Цей підрозділ здійснює регулювання в галузі ядерної енергетики [15]. МАГАТЕ (англ. IAEA, International Atomic Energy Agency) – агенція ООН з ядерної безпеки, Міжнародний світовий центр науково-технічної співпраці у галузі використання «мирного атома». Організацію заснували 1957 р. у відповідь на страхи і очікування, які виникли внаслідок відкриття ядерної енергії [44]. INES (англ. International Nuclear and Radiological Event Scale) – Міжнародна шкала ядерних подій, яка складається з семи рівнів:  рівень 0 – нижче шкали, відхилення, яке неістотне для безпеки (наприклад, вибух на об’єкті з виготовлення палива, що відбувся на заводі ядерного палива в Гайдерабад, Індія, 17 листопада 2002 р. ).  рівень 1 – аномальна ситуація (Дром, Франці, 2008 р.: 6000 літрів води, яка містила 75 кілограмів урану, потрапили в навколишнє середовище);  рівень 2 – інцидент (в Аргентині 2005 р. відбулося переопромінення робітника на реакторі АЕС «Атуча»);  рівень 3 – серйозний інцидент (Селлафільд, Велика Британія, 2005 р. – викид великої кількості радіоактивного матеріалу, який локалізували в межах установки); 30

 рівень 4 – аварія з місцевими наслідками (аварія на ядерному об’єкті в Японії, Тоакаймура, 1999 р. Переопромінення працівників призвело до їхньої смерті);  рівень 5 – аварія з більшими наслідками (США, АЕС Трі Майл Айленд, 1979 р. – тяжке пошкодження активної зони реактора);  рівень 6 – серйозна аварія (Киштим, Росія, 1957 р. Відбувся значний викид

радіоактивних

відходів

результаті

вибуху

місткості

високоактивними відходами);  рівень 7 – велика аварія (аварія на Чорнобильській АЕС та АЕС Фукусіма-1). Шкалу розробила міжнародна група експертів 1989 р. Група складалася з представників Міжнародного агентства з атомної енергії та МАГАТЕ. Роблячи поділ на 7 рівнів, науковці брали до уваги три напрями впливу: люди і навколишнє середовище, радіологічні бар’єри і контроль, а також глибинний захист. Шкала розроблена таким чином, що тяжкість події приблизно в десять разів збільшується з кожним рівнем [44].

РОЗДІЛ 2. Методологія дослідження 2.1. Особливості використання контент-аналізу 2.2.1. Історія методу. У науковому середовищі не закріпилося єдиного визначення, яке б окреслювало межі контент-аналізу. Українські дослідники М. Костенко та В. Іванов, розглянувши понад 40 визначень контент-аналізу, зробили спробу узагальнити це визначення: «Контент-аналіз – це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об’єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікацій ній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, котрі висловлюються чи навпаки приховуються в документах, так і внутрішні закономірності самого об’єкта дослідження» [41;44]. Відомий американський дослідник контент-аналізу К. Кріппендорфф пише, що терміну «контент-аналіз» близько 60 років і наводить визначення з Вебстерського словника (1961 р.), в якому подано таку дефініцію: «Контентаналіз – це аналіз маніфесту або прихованого змісту тіла комунікативного матеріалу (такого як книжка чи фільм) через класифікацію, складання таблиць і оцінку ключових символів і тем для того, щоб встановлювати значення досліджуваного об’єкта і його ймовірний ефект» [10;17]. Ще один український дослідник Б. Юськів поділяє розвиток класичного контент-аналізу на 4 періодин: 1) зародження ідеї аналізу слова (від давньогрецьких ораторів до першого задокументованого контент-аналізу 1640 р.); 2) кількісний газетний аналіз (аналіз новин Дж. Спіда 1893 р., програма вивчення ефектів преси М. Вебера 1910 р. та ін.); 3) «ранній» контент-аналіз (пропагандистський аналіз текстів г. Ласвела 1920-1930 рр., соціальний аналіз новин С. Кінгсбері, аналіз програм радіопередач Дж. Ланберга тощо); 4) класичний контент-аналіз пропаганди на основі тестів Г. Ласвела 1940 рр., перший підручник з контент-аналізу Б. Берельсона 1952 р. та ін.) [55;32]. 32

На думку Б. Юськова, попередником контент-аналізу можна вважати систему бального оцінювання в школах, яка дозволяла чисельно оцінити рівень знань учнів. Наприклад, в єзуїтських школах XVI-XVII ст. учнів розподіляли за розрядами, позначеними цифрами. Значення вищої оцінки мала одиниця. Підвищуючи свій розряд, учень здобував цілий ряд привілеїв [55;8]. Розпочинався контент-аналіз як систематизований підхід до вивчення текстів, зокрема це були ранні інтерпретації Біблії, газетний аналіз та аналіз почерків. Більшість дослідників історії методу схильні вважати, що перший задокументований контент-аналіз – це аналіз змісту апокрифічного видання 90 церковних гімнів «Пісні Сіону», що був проведений у Швеції 1640 р. Однак першість, як за кількістю, так і за якістю використання контент-аналізу належить американцям. Дослідження Дж. Спіда «Чи газети сьогодні дають новини?», надруковане в журналі «Форум» 1893 р. – це один з перших прикладів застосування контентаналізу до газет. Автор ставив за мету прослідкувати зміни тематики в недільних випусках нью-йоркських газет протягом 12 років. Особливу увагу дослідника привернула газета «Нью-Йорк Таймс», яка збільшила тираж і зменшила ціну, а потім її прикладу послідували й інші видання. Як виявив Дж. Спід, зміни відбулися і в наповненні. Він класифікував наповнення газети за темами і виміряв довжину газетних колонок у дюймах. Дослідник дійшов висновку, що протягом кількох останніх років газетярі стали відводити більше місця для новин про скандали, чутки, а відповідно зменшився обсяг статей на літературну, мистецьку та політичну тематику тощо [54;13]. Американські соціологи Г. Ласвел і Б. Берельсон розробили основи контент-аналізу. Г. Ласвел застосовував методику кількісного аналізу для вивчення змісту воєнних і пропагандистських матеріалів. Під час Другої світової війни кілька радіостанцій і газет у США відверто пропаганду вали нацизм. Однак суд не міг довести таку пропаганду, тому що ці медіа інколи розмішали і антинацистські статті. Завдяки контент-аналізу вдалося показати пронацистську

орієнтацію

газети

«Істинний

американець»:

вчені 33

проаналізували всі номери газети за 1943 р. і визначила як часто газета підтримувала стереотипні твердження гітлерівської пропаганди. На підставі висновків дослідників Верховний суд закрив газету. Саме завдяки цьому успіху метод контент-аналізу набув популярності як у самих Сполучених Штатах, так і за кордоном [36;43]. У теоретичну сферу контент-аналізу Г. Ласвел увів ідеї про знаки-стимули і відповіді-реакції на них. На думку Ласвела, саме підрахунок і аналіз знаківсимволів, які виступають у тексті словом, фрагментом або судженням, і є сутнісною основою цього методу [55]. Саме Друга світова війна стала відліком для новітньої історії контентаналізу. Тоді розвідка відстежувала кількість та тематику популярних пісень, які були в ефірі європейських радіостанцій. Також 1940 рр. цей аналіз почали застосовувати до історичних документів, щоб визначити їхню автентичність. Практично першим підручником з контент-аналізу стала книжка Б. Берельсона «Контент-аналіз у комунікаційних дослідженнях» 1952 р. У цій праці науковець визначив мету тепер вже класичного контент-аналізу: перетворити нечисельний текст у кількісні дані. Розвиток теоретичних основ та розширення практичного застосування методу припав на 1970-1980 рр. У цей час відбувався аналіз невербальних комунікацій,

розвивався

якісний

контент

аналіз,

зокрема

за

рахунок

використання нових комп’ютерних можливостей. Період від 1990 р. Б. Юськів йменує періодом «глобального» розвитку контент-аналізу. Варто зазначити, що розвиток контент-аналізу в Радянському Союзі, в тому числі в Україні, розпочався значно пізніше, ніж на Заході. Ю.П. Воронов вважає, що першим прикладом якісно-кількісного аналізу змісту в Росії була обробка листів переселенців, яку зробили в XIX ст. М.М. Романов та В.В. Григор’єв. Ці дослідники дістали з тих листів цифрові дані й склали статистичні таблиці. Але більш ґрунтовний аналіз показав, що в праці Романова та Григо’рєва відсутній якісно-кількісний контент аналіз документів, а листи

переселенців використовувалися як ілюстративний матеріал для з’ясування причин і наслідків переселенського руху [41]. В.Є. Семенов поділяє розвиток контент аналізу в СРСР на три етапи: «1) Нестрогий якісно-кількісний контент-аналіз змісту документів у соціологожурналістських та психологічних цілях (до 60-х рр. ХХ ст.. в основному в 20-ті рр.: В.А. Кузьмичев, І.Н. Шпілрейн, Н.А. Рибников та ін.), 2) Контент-аналіз, який використовує техніку берельсонівського типу і застосовувався вузькою групою дослідників в основному у соціологічних цілях, 3) Поява вітчизняного строгого якісно-кількісного аналізу документів, який застосовується вченими в різних науках (з початку 70-х рр.)» [41;40].

Дослідники В.С. Бондар та

А.М. Допіра зазначають, що якісно-кількісний аналіз документів на території Радянського

союзу

переважно

застосовувалися

як

допоміжна

техніка

дослідження. При цьому основна увага приділялася підрахунку частот тих чи інших символьних елементів у тексті. А з початку 90-х років зацікавленість у методах аналізу документів, і методу контент-аналізу зокрема, суттєво зросла. Адже за допомогою відносно недорогих інструментів дослідження можна виявити зміни, що відбуваються у суспільстві, виділяючи прихований зміст повідомлень [31;17]. 2.2.2. Кількісний та якісний контент-аналіз. Характеристика методів. Кількісний метод – це класичний контент-аналіз, основним і центральним інструментом якого виступає система категорій. Ціль застосування – макродослідження, щоб дати пояснення причин досліджуваного явища. Дослідницькі гіпотези формулюються на початку збору даних. Логіка аналізу дедуктивна: від абстракцій до фактів шляхом операціоналізації понять. Провідні способи аналізу: класифікація шляхом ототожнення

понять,

статистичні,

систематизація

[55;104].

Валідність

виявляється достовірним повторенням установлених зв’язків. В.С. Бондар, М.А. Допіра виділяють такі основні застереження при використані

кількісного

контент-аналізу:

першим

застереженням

є 35

випускання з процесу аналізу цілей, які ставили перед собою автори аналізованих документів. Навіть при удаваній одноплановості текстів, вони могли бути створені з різними цілями, 2) різні документи були створені для різної аудиторії. Різний склад людей, що сприйматимуть текст чи інше послання, безумовно вплине на характер створеного документа, 3) ще одним обмеженням слугує недоступність матеріалів, які становлять генеральну сукупність документів, що стосуються теми дослідження. Частотний розподіл має сенс використовувати на достатньо великих за обсягом вибірках для того, щоб результати дослідження могли поширюватися на всю сукупність, 4) перепоною для ефективного проведення частотного аналізу є повнота тезаурусів, тобто списків слів, що стосується однієї категорії чи одиниці аналізу; списків синонімів, якими може бути замінене слово; списків позитивно та негативно забарвлених слів, що стосуються певної теми тощо. Особливої гостроти ця проблема набуває при машинному аналізі, 5) ще один недолік – неможливість дослідити явище, що цікавить дослідника, у повній мірі. Він повинен робити певні висновки на основі наявної інформації, яка рідко є релевантною на сто процентів [31;22]. У якісному методі найголовнішим є порівняння різних текстових сегментів і мемо (примітки до тексту, або ідеї, зроблені дослідник у ході роботи), для того, щоб виділити спільність, відмінності, або зв’язки між ними. Ціль застосування якісного методу – мікродослідження, щоб зрозуміти досліджуване явище. Дослідницькі гіпотези визначаються протягом оволодіння даними. Логіка аналізу індуктивна: від фактів до концепцій. Основі способи аналізу: опис випадків без їхнього ототожнення, узагальнення виявлених оцінок, уява. Валідність виявляється описом випадків і виявлених думок. Дослідник

Г.

Почепоцов

зазначає,

що

об’єктивність

основною

характеристикою контент-аналізу. Також він виділяє й інші ознаки цього методу, такі як: «1) статистична семантика, 2) техніка для об’єктивного й кількісного описання змісту комунікацій, 3) техніка вироблення висновків на

базі

об’єктивного

систематичного

встановлення

характеристик

повідомлення» [51;43]. Дослідники Дж. Мангейм і Р. Річ наголошують, що, застосовуючи кількісний підхід, дослідник зосереджує увагу на виокремленні та підрахунку конкретних слів та символів, а потім занесенні їх до кодувальної таблиці. Натомість при якісному підході важливо враховувати весь контекст, в якому знаходиться певна одиниця дослідження [45]. Як правило, у контент-аналізі, в незалежності від того якісний він чи кількісний, задіяні три види одиниць: одиниці вибірки, одиниці контексту та одиниці запису:  Одиниці вибірки – будуть залежати від того, яке значення вкладає дослідник одиницям вибірки; одиницями можуть бути слова, речення або параграфи;  Одиниці контексту – не повинні бути незалежними або окремо описаними. Вони можуть збігатися і містити одиниці запису. Однак одиниці контексту встановлюють фізічні обмеження стосовно типу матеріалу, який дослідник намагається записувати;  Одиниці запису – фактично це ідеї, які рідко визначаються в фізичних межах [23]. Г. Почепцов називає чотири вимоги до можливої одиниці: «1) вона має бути досить великою, щоб мати можливість виражати знання; 2) вона має бути малою, щоб до неї не потрапило одразу кілька значень; 3) вона має легко ідентифікуватися; 4) кількість одиниць має бути достатньою, щоб з них можна було робити вибірку» [51;46]. Також дослідник зазначає, що найменшою одиницею може бути слово або символ, також тема – окреме висловлювання про окремий предмет. Також ці два види контент-аналізу мають бути спрямованими, тобто мати чітку мету і ґрунтовну наукову гіпотезу. Дослідниця Л. Федотова вважає, що контент-аналіз неможливий без наступних умов: 1) при інтересі дослідника до тих чи інших характеристик 37

текстів, ці характеристики мають фіксуватися у всіх вибраних для дослідження матеріалах, цим досягається об’єктивність аналізу; 2) як і при отриманні будьякого наукового знання, потрібна систематичність аналізу об’єкта дослідження; 3) Для поширення висновків, отриманих на основі аналізу низки матеріалів, на всю реальну діяльність джерела цих матеріалів, цей ряд повинен відповідати вимогам репрезентативності – він повинен бути характерним для всієї діяльності джерела; 4) у цей ряд характеристик входить і саме поняття кількісного аналізу: підрахунку в тексті піддається частотність вживання тих чи інших елементів цього тексту, випадковість цих вживань, можуть бути виведені кореляційні коефіцієнти, а також відсоткові і питомі відношення ваги різних характеристик цих елементів [54;16-17]. На думку дослідника С. Стемлера «Найголовніша перевага контент-аналізу виходить з того, що це систематична, відтворювана техніка для стиснення багатьох слів тексту в менші категорії змісту, що засновані на чітких правилах кодування» [23]. Але цей метод має і недоліки. Зокрема науковець М. Палмкіст до недоліків зараховує: «1. може вимагати дуже багато часу; 2. часто цей метод позбавляє теоретичного підґрунтя; 3. часто складається з простого рахування слів; 4. зазвичай дослідник не надає значення контексту, який продукує текст» [17]. Дж. Мангейм та Р. Річ також застерігають, що навіть такий конкретний показник як кількість ключових слів має недолік: інколи дослідник забуває, що слово може бути двозначним. Таким чином якісний контент аналіз допомагає подолати обмеження кількісного. Про обмеження і недоліки кількісного і якісного аналізу пише і відомий американський дослідник К. Кріппендорфф, якого зараховують до прибічників якісного контент-аналізу: «У звязку з тим, що одиниці, які частково збігаються, не можна порахувати, кількісні дослідження уникають подвійного кодування. Якісні дослідження навпаки трактують постійну «унітизацію» як невідповідну до природи тексту, який досліджується, і тому вони уникають більш формального аналізу. Обидва підходи обмежують аналіз змісту тексту, який часто є комплексним за структурою. Однак, якщо дослідник ставиться до 38

кожного кода як до бінарної змінної (присутньої чи відсутньої) і зберігає характеристики початку та кінця виділеного тексту, це реперезентує мову фактів, що може досліднику дати змогу корелювати ці коди і застосовувати більш комплексний аналіз» [10;160]. Кріппендорфф є одним з тих вчених, які започаткували дискурс між прихильниками якісного та кількісного контентаналізу. 2.2.3. Методика проведення контент-аналізу. З контент-аналізу ми розпочнемо перший етап дослідження. Обираючи вибірку ми керувалися такими обмеженнями: найпопулярніші всеукраїнські щоденні газети, які мають велику аудиторію, існують на ринку преси впродовж різного часу, виходять різними мовами та належать різним власникам. Також ми брали до уваги авторитетність видань та автентичність їхнього контенту. Отож, ми обрали газети «Дань», «Газету по-українськи», «Сегодня» та «Коммерсантъ». «День» - щоденна всеукраїнська газета суспільно-політичної тематики, заснована 1996 року. Видається трьома мовами: українською, російською (4 рази на тиждень, з вівторка по п’ятницю) та англійської (дайджест «The Day», 2 рази, у вівторок і четвер). Наклад газети "День" становить 62500 примірників, а наклад англомовного тижневика – 7025. Головний редактор – Лариса Івшина. Сайт газети існує з лютого 1997 року http://www.day.kiev.ua/. Газета «День» була однією з перших українських видань, хто розмістив сайт в Інтернеті. З весни 1999 року газета «День» перша в Україні стала членом асоціації «Синдикат» – міжнародна газетна асоціація (на сьогодні в Україні лише дві газети є членами цієї асоціації – «День» та «Дзеркало тижня»). Проект «Синдикат» – міжнародна газетна асоціація, яка існує з 1994 року. На відміну від газетного синдикату в класичному розумінні цього слова, вона не складається із «центральної» газети з безліччю «дочок» у всьому світі, а об’єднує рівноправних партнерів, серед яких і такі «монстри» світової преси, як французькі «Le Figaro» і «Le Monde», австрійська «Der Standard», німецькі «Die

Welt» і «Handelsblatt», британська «Guardian», італійська «Corriere della Sera» і набагато менш тиражні та відомі у світі, але завжди якісні та професійні газети У редакції зазначають: «Членство у «Синдикаті» – своєрідний «знак якості», свідоцтво відповідності рівня газети світовим тенденціям у подачі інформації, її причетності до глобального політико-аналітичного дискурсу» [37]. Однією з «візитівок» газети є серія «Бібліотека газети «День» - збірки історичних нарисів про білі сторінки історії, які виходять під загальною редакцією головного редактора Лариси Івшиної. Видання неодноразово посідало призові місця на різноманітних конкурсах, зокрема визнано «Газетою року» загальнонаціональної програми «Людина року-97». «Газета

по-українськи»

–

щоденна

всеукраїнська

суспільно-

політична газета, заснована 2005 р, наклад – 119 тис. Друкується українською мовою. Виходить у вівторок, середу, четвер і п’ятницю з програмою телебачення. Має електронну версію - http://gazeta.ua з 2006 році. Головний редактор газети Володимир Рубан. Це видання має редакції у Львові, Вінниці, Полтаві

та

Черкасах.

Видавництво

–

ТОВ «Видавнича

група

«Нова

інформація». Згідно з маркетинговим дослідженням компанії TNS за третій та четвертий квартал 2011 року «Газета по-українськи» посідає восьме місце, маючи 0,7% читачів України. Український

журналіст-розслідувач

С.

Лещенко

2006

р.

проводив

розслідування стосовно власників ЗМІ. У своїй статті «Орбіти політичних медіа: сфера впливу Пінчука, Ахметова, Порошенка, Ющенка...» С. Лещенко розповідає: «До сфери впливу першого заступника глави секретаріату президента Івана Васюника відноситься "Газета по-українськи", хоча його прізвище не фігурує серед акціонерів. Визначити, хто ж стоїть за цим проектом, було надскладним завдання. Цього навіть не знають журналісти, які працюють у газеті, а головний редактор Володимир Рубан не захотів відповісти на наші запитання. З того, що відомо"Українській правді": власником "Газети поукраїнськи" є товариство з обмеженою відповідальністю "Видавнича група 40

"Нова Інформація". По 50% у цій фірмі володіють Руслан Нижник і Людмила Семікіна. Нижник – це права рука Васюника, під час останніх парламентських виборів він очолював програмно-ідеологічний департамент "Нашої України" (під час президентських виборів цим департаментом керував сам Васюник). Пані Семікіна, крім участі у створенні "Газети по-українськи", також є акціонером у ТОВ "Токмакська феросплавна компанія", яка належить наймолодшому українському мільярдеру Костянтину Жеваго. Крім того, "Газета по-українськи" тримає свої рахунки в банку "Фінанси і кредит", який також є під контролем Жеваго. Для повноти картини варто додати, що Васюника і Жеваго пов'язують давні дружні та лобістські відносини. Сам Васюник у розмові з кореспондентом "Української правди" не підтвердив і не спростував своїх зв’язків з "Газетою по-українськи". Васюник пообіцяв про все розповісти в інтерв’ю, яке, за його ж словами, дасть незабаром» [42]. «Сегодня» - всеукраїнська щоденна суспільно-політична російськомовна газета. Тираж газети складає 170 тисяч екземплярів, суботній номер – 250 тисяч. Володіє активами в поліграфії, в Києві газета друкується у власній друкарні. В дослідженні Д. Дуцик за 2010 р. «Медіа-стуруктура власності в Україні: політичний аспект» зазначено, що газета «Сегодня» входить до медіагрупи Ріната Ахметова [3]. 2007 року була запущена інтернет-версія газети – http://www.segodnya.ua. Газета виходить у київському, одеському, харківському, донецькому, дніпропетровському, кримському, західноукраїнському та національному випусках. Згідно з даними маркетингових досліджень компанії TNS за третій та четвертий квартал 2011 року, газету «Сегодня» читають 9,9% українців, вона посідає

друге

місце

рейтингу

газет

сегменту

«Видання

загальної

зацікавленості» [43]. Видається з 1997 року у Києві. Випуск газети здійснює ЗАТ «Сьогодні Мультимедіа» (з лютого 2007 року), до цього ЗАТ «Видавнича група „Сегодня“», яка була заснована в 1997 році. С. Лещенко у розслідуванні за 2006 41

р. «Орбіти політичних медіа: сфера впливу Пінчука, Ахметова, Порошенка, Ющенка...» зауважує: «Власник "Сегодня" вирішив перетворити газету на потужний таблоїд. Для цього Ахметов підтвердив свою звичку запрошувати західних консультантів. На посаду гендиректора "Видавничої групи "Сегодня" прийшов аргентинець Гільєрмо Шмітт»[42]. Так з 28 серпня 2006 року керівництво компанією здійснював генеральний директор – аргентинець Гільєрмо Шмітт, з 18 липня 2011 року – Олена Громницька. Газету «Сегодня» журналісти інших видань та деякі політики неодноразово критикували за антиукраїнський характер і недостовірність публікацій. Інститут масової інформації звинувачував видання в порушення балансу думок і точок зору, а також у випадках некоректного маркування реклами. «Коммерсантъ-Украина»

–

російськомовна

українська

щоденна

громадсько-політична газета. Випускається видавничим домом «КоммерсантъУкраїна» з 2005 р. з періодичністю п’ять разів на тиждень (з понеділка по п’ятницю), тираж 13 300 – 15 000 примірників. П’ятничний номер київського тиражу виходить з кольоровим додатком про дозвілля «КоммерсантъWeekend». Більше 20 разів на рік газета виходить з тематичними додатками «Авто», «Фінанси», «Стиль». Першим головним редактор газети був Андрій Васильєв, а з 2006 р. – Андрій Гоголєв. Газета має інтернет-версію http://kommersant.ua. За даними дослідження «TNS Україна» «Коммерсантъ» лідирує в рейтингах ділових видань [43]. В «Яндекс. Каталозі» видання посідає 9 місце серед усіх українських ЗМІ. Матеріали для дослідження ми брали з електронних архівів зазначених видань, які знаходяться на їхніх сайтах. Всі чотири сайти працюють як інтернет-новинні агенції, але нас цікавили виключно електронні версії матеріалів, що були надруковані в газетах. Для вивчення висвітлення вибуху на АЕС «Фукусіма» ми обрали часовий період з 11 березня 2011 р. до 31 грудня 2011 р. включно. Для аналізу було

обрано всі статті, замітки та новинні повідомлення про вибух на японській АЕС та його наслідки. Контент-аналіз часто застосовують у медіа-дослідженнях. Його зручно використовувати при роботі з друкованими ЗМІ, адже друкований текст швидко й зручно ділити на одиниці аналізу. Ми будемо опрацьовувати великий обсяг матеріалу – 56 одиниць (статті, інтерв’ю, новини). У цій роботі будемо комбінувати якісний та кількісний контент-аналіз для досягнення поставленої мети. Одиницею аналізу обрано журналістський текст, тобто матеріал, що ґрунтується на власній роботі автора. Відповідно до мети дослідження була складена кодувальна табилця, до якої ми внесли наступні категорії:  Дата публікації.  Автор публікації.  Заголовок статті, лід.  Розділ, в якому опублікована стаття.  Головна тема.  Короткий зміст.  Ключові слова, що стосувалися висвітлення.  Джерела інформації, що використовувалися.  Імена експертів, коментарі яких використовували.  Привя’зка до аварії на Чорнобильській АЕС.  Як називали аварію.  Чи виносили аварію на першу шпальту.  Ілюстрації. Кодувальна таблиця потрібна для проведення кількісного та якісно аналізу журналістських текстів. На основі вищезазначених пунктів ми зробили графічні матеріали, які відображають результати аналізу.

2.1 Використання глибинних інтерв’ю. 2.1.1. Характеристика глибинних інтерв’ю як соціологічного методу Глибинні інтерв’ю – якісний метод соціологічних досліджень, який дає змогу дізнатися всі потрібні деталі щодо мотивації чи думок певної людини з досліджуваного питання. Глибинні інтерв’ю зазвичай проводяться віч-на-віч. Інколи можна проводити інтерв’ю відразу з двома респондентами, якщо це члени однієї родини, але потрібно контролювати ситуацію, що інтерв’ю не переросло в дискусію [12]. Протягом 1980 рр. відбулося значне зростання використання інтерв’ю як метода дослідження, а також цей метод визнали ключовим для збирання даних. Існує багато видів інтерв’ю. Наприклад, чотири види інтерв’ю виділяють дослідники Коен і Маніон: структуровані інтерв’ю, неструктуровані інтерв’ю, недирективне інтерв’ю та сфокусоване інтерв’ю [1]. Також виділяють клінічні та фокусовані інтерв’ю. Мета клінічних – дізнатися більше про мотиви та прагнення респондента. Зазвичай такий вид інтрев’ю досить тривалий та інтенсивний. Мета сфокусованих – визначити реакцію респондента на певні події або явища, таке інтерв’ю може бути досить коротким [56]. Дослідник Хічкок виділяє дев’ять: структуроване інтерв’ю, інтерв’ю-огляд, інтерв’ю-обмірковування,

інтерв’ю-щоденник,

інтерв’ю

історії

життя,

етнологічне інтерв’ю, неформальні/неструктуровані інтерв’ю і бесіди. Та все таки більшість дослідників виділяють два основні види інтерв’ю: стандартизовані

(формалізовані)

та

нестандартизовані

(неформалізовані,

вільні). Стандартизоване інтерв’ю застосовують для отримання однотипної інформації від усіх респондентів. Шляхом порівняння, класифікації та кодування відмінність

у таблиці проведених інтерв’ю можна побачити схожість чи у

думках

інтерв’юйованих.

Зазвичай

такі

інтерв’ю

використовуються з метою визначення громадської думки [30]. Також стандартизовані інтерв’ю можуть застосовуватися одноразово з багатьма респондентами або проводитися в кілька заходів з одними і тими ж 44

респондентами для визначення стабільності або мінливості їхніх установок, цінностей, звичок, компонентів стилю життя. Нестандартизовані інтерв’ю застосовують, якщо не потрібно порівнювати відповіді респондентів, і нема на меті отримати один вид інформацію від усіх респондентів. Для цього виду інтерв’ю дослідники не укладають опитники; питання мають стосуватися загальної теми дослідження і можуть змінюватися для кожного окремого респондента. Неформалізовані інтерв’ю, на відміну від формалізованого, не вимагають заздалегідь опрацювати інформацію, яка повинна бути отримана. Цей метод можна використовувати на всіх етапах дослідження.

Методика

неформалізованого

інтерв’ю

різноманітніша

складніша. Важливу роль в отриманні якісних результатів відіграє техніка опитування респондентів. Щоб отримати якомога чіткіші відповіді респондента, потрібно:  задавати чіткі питання;  задавати одне питання;  задавати по-справжньому відкрите питання;  важлива послідовність питань (якщо є мета вийти від загального до конкретного);  зондування (уточнювальні питання для глибшої відповіді на запитання);  інтерпретувати питання;  уникати делікатних питань (які можуть дратувати респондента і привести до закінчення інтерв’ю);  давати

волю,

обмежувати

але свого

утримувати

контроль

респондента,

але

(дослідник

повинен

не

тримати

повинен процес

інтерв’ювання під контролем);  встановити контакт з респондентом [1]. Глибинні інтерв’ю можуть використовуватися як джерела інформації, або їх можна проводити перед дослідженням, щоб вивчити аудиторію для подальшого формулювання закритих типів анкетування.

Російський дослідник Белановскький наголошує на перевагах інтерв’ю в соціологічних дослідженнях в порівнянні з опитниками, в яких треба письмово відповідати на питання. Зокрема науковець пише, що будь-якій людині, навіть з високим рівнем освіти, письмова мова дається тяжче, ніж усна. А багато людей взагалі погано володіють письмовою мовою. Також повноцінне розкриття питання з великим логічним обсягом вимагає зазвичай розгорнуту відповідь. Навіть при усному опитуванні тривалість таких відповідей може складати десятки хвилин, а можливо, що і кілька годин. Обсяг письмової відповіді на таке питання може скласти кілька сторінок, але респондент може і не захотіти витрачати свій час на написання розгорнутої відповіді, або упустити деякі деталі. Також варто зазначити, що ті, хто складають анкети, інколи лишають мало місця для відповіді на питання з розгорненою відповіддю [29; 80]. Інтерв’ювання складається з кількох етапів:  підготовка інтерв’ю;  початок;  основна частина;  завершення;  обробка результатів. Підготовку до інтерв’ю поділяють на загальну і конкретну. Загальна – підготовка до інтерв’ю в цілому, а конкретна – підготовка до інтерв’ю з конкретним респондентом на тему, що була визначена раніше. Початком інтерв’ю вважають попередню домовленість з респондентом, або перші хвилини безпосереднього спілкування, яка включають вступну частину і кілька перших питань. Основна частина інтерв’ю починається із встановлення контакту між респондентом та дослідником. Найголовніше в основній частині – розкрити тему. Щоб досягти розкриття теми дослідник має контролювати тему, не дозволяти респонденту відхилятися від теми. Обробка результатів здійснюється дослідником вже після закінчення глибинного інтерв’ю [29].

2.1.2. Застосування методу глибинних інтерв’ю в дослідженні Глибинні інтерв’ю є другим етапом дослідження. Протягом підготовки до проведення глибинних інтерв’ю для дослідження особливостей висвітлення вибуху на АЕС «Фукусіма» в українських друкованих ЗМІ складено список респондентів. До нього увійшли журналісти, які писали про Фукусімську АЕС в досліджуваних ЗМІ. Значним фактором при відборі респондентів для проведення глибинних інтерв’ю також стало їх бажання чи не бажання брати участь у нашому дослідженні. До таблиці занесені дані з ким і коли відбулося інтерв’ю. Респондент

Дата проведення інтерв’ю

1. Світлана Грезда

4 травня 2012 р.

журналіст «Газети по-українськи» 2. Микола Сірук

7 травня 2012 р.

редактор і журналіст міжнародного відділу газети «День» 3. Ірина Ковальчук

11 травня 2012 р.

редактор і журналіст міжнародного відділу газети «Сегодня» Ми обрали нестандартизований вид глибинного інтерв’ю. Хоча ми обрали цей вид, де не потрібно дотримуватися чітко переліку питань, все одно дослідник заздалегідь має підготуватися і написати питання. Частина питань буде спільною для всіх журналістів. Залежно від певної тематики статті та кількості написаних статей саме про вибух на японській АЕС деякі із запланованих

питань

можуть

автоматично

зніматись

або

додаватись.

Переважна більшість питань будуть відкритої форми. Ми розробили 2 блоки запитань для глибинного інтерв’ю. У першому блоці – однакові запитання для всіх журналістів, у другому блоці – персональні запитання для журналістів. Перший блок: 47

‐ Чи закріплені у Вашому виданні журналісти за конкретними рубриками? ‐ Матеріалами яких інформаційних агенцій чи новинних сайтів Ви послуговувалися протягом висвітлення аварії на АЕС «Фукусіма-1»? ‐ Чи вистачало Вам джерел? ‐ Якими чином перевіряли інформацію, що надходила? ‐ З якими проблемами стикалися? ‐ Який характер носили матеріали: чи змінювався настрій матеріалів від початку аварії і впродовж спостереження за ліквідацією наслідків? ‐ Чи був резонанс Ваших метеріалів? ‐ Чи вважали Ви особисто, що радіаційна загроза для всього світу була реальною/надуманою? Другий блок: Для журналіста «Сегодня»: ‐ Заголовки «Японский ад», «Японский Чернобыль» - чи не вважаєте, що такі заголовки та деякі висновки були передчасні і могли спричинити паніку? ‐ У порівнянні з іншими друкованими ЗМІ ви досить довго висвітлювали події в Японії. Якими критеріями чи стандартами Ви керувалися, приділяючи стільки уваги аварії на АЕС «Фукусіма-1»? Для журналіста «Газети по-українськи»: ‐ Більшість українських ЗМІ відразу почали порівнювати аварію на ЧАЕС з аварією на «Фукусіма-1» і не давати заголовки на кшталт «Японський Чорнобиль». Ви не порівнювали і не давали таких заголовків. Чому? ‐ Події в Японії Ви висвітлювали протягом нетривалого часу і не писали великих аналітичних статей. Чому у Вашій редакції події у Японії не викликали великої зацікавленості? Для журналіста «Дня»: 48

‐ Перший заголовок першого матеріалу: «Фукусіма – не Чорнобиль» - чому Ви зайняли таку позицію щодо висвітлення аварії? ‐ Розкажіть про проект «Синдикат». Після проведення інтерв’ю відбувається його аналіз, який розпочинається з розшифрування аудіо-записів, відкидання зайвої інформації, порівняння відповідей респондентів. У результаті важлива інформація буде узагальнена до спільного висновку. З результатами проведених глибинних інтерв’ю можна ознайомитися у третій частині дипломної роботи. У додатках містяться повністю розшифровані інтерв’ю. З глибинними інтерв’ю пов’язане обмеження дослідження. Адже скільки респондентів погодяться на інтерв’ю та наскільки чесно, точно та розлого вони відповідатимуть на поставлені запитання може вплинути на результати дослідження. Крім того, в якісних видах аналізу неможливо уникнути впливу дослідника.

Розділ III. Результати проведення контент-аналізу Поєднання якісного та кількісного методів дозволяє провести підрахунки кількісних

показників,

скласти

статистику

та

проаналізувати

ключові

особливості висвітлення техногенної катастрофи на АЕС «Фукусіма-1» в українських щоденних газетах в період з 11 березня по 31 грудня 2011 р. Результати кількісного контент-аналізу ми занесли до таблиць. А зараз ми перейдемо до результатів якісного контент-аналізу. Ми пояснюємо та інтерпретуємо ці результати, що допоможе досягти мети нашого дослідження та перевірити гіпотезу нашої роботи. 3.1.1. Аналіз матеріалів газети «День» Ми проаналізували 9 статей, 1 інтерв’ю та 4 новини, які безпосередньо пов’язані з висвітленням вибуху на АЕС «Фукусіма-1» (публікації виходили з 15 березня до 15 червня 2011 р.). Варто зазначити, що 6 статей належать авторству журналістів видання, а 4 інші статті взяті з бази міжнародного проекту «Синдикат». Окрім матеріалів про перебіг власне катастрофи, у газеті було багато статей про японський менталітет, культуру, про життя японців в Україні. Діаграма 1. Динаміка частотності публікацій про АЕС «Фукусіма-1» в газеті «День» (березень-грудень 2011 р.)

За допомогою кількісного контент-аналізу ми визначили, що лексема «Чорнобиль» зустрічалася 8 разів. Загалом це не дуже часто, якщо врахувати, що обсяги матеріалів досить великі (5500-8000 знаків). Перша стаття про висвітлення вибуху на японській АЕС називається: «Фукусіма-1» не Чорнобиль» (15 березня 2011р.), в той час як інші ЗМІ, зокрема ті, які ми досліджували, досить часто порівнювали ці дві аварії. У матеріалі автор подає перебіг подій за останні 4 дні, коментарі різних експертів (А. Кисельов, завідувач відділу радіаційних аварій Інституту проблем безпечного розвитку атомної енергетики, М. Масленніков, радник російського інституту сучасного розвитку) [24]. Відповідно до змісту цієї статті вдало підібрані 3 фотознімки: на двох фото японці, закутані в пледи, а на третій фото (якої не було в жодній з інших досліджуваних газет) – учні однієї з індійських шкіл, які вшановують жертв землетрусу в Японії [див.додаток 3]. Б. Гормлі, Р. Солніт та інші медіадослідники наголошують на тому, що журналісти часто не звертають увагу на те, що постраждалі потребують допомоги. Починаючи з першої статті, у «Дні» згадували про допомогу японцям: «Японський уряд звернувся до світового співтовариства з проханням про допомогу в зв’язку з цим лихом. Про свою готовність допомогти відразу заявили США, Росія, Україна, загалом більше ніж 50 країн» [24]. Автором першої статті є Микола Сірук, редактор міжнародного відділу газети «День». З глибинного інтерв’ю, яке ми провели з М. Сіруком, ми 51

дізналися мотивацію редакції газети стосовно того, чому в «Дні» не вдавалися до порівняння аварій на українській та японській АЕС: «В принципі, якщо так взяти глобально, то вибух на «Фукусіма-1» не мав таких наслідків як Чорнобиль. Інформація про Чорнобиль була прихована, масштаби не розкривалися. Якщо хтось вимірює збитки в грошах, то тоді були інші гроші і це не можна порівнювати. Ти паче радіоактивні хмари з Чорнобиля ішли на Норвегію, Швецію, тобто радіації було більше. І оцінки експертів були, що ця аварія не така страшна як Чорнобильська. І ставлення було інше, в Японії була відкрита інформація: прем’єр виходив і розказував. Тому в порівнянні – це різні аварії». Тональність наступних матеріалів теж була на цьому рівні: не було надмірної сенсаційності, спроб сенсуалізації (надмірних акцентів на почуттях і відчуттях жертв), драматизації. Всі статті є аналітичними, тому лише в першій статті є детальніший опис подій на АЕС «Фукусіма-1», а в інших – увага приділяється наслідкам та дискурсу про світову атомну безпеку/небезпеку: «Поки японці демонструють взірцеву витримку, дисциплінованість і силу, решту світу вже охопив «синдром Чорнобиля». І не тому, що існує ризик чи загроза, а тому що світ, як виявилось, знову не готовий до атомної біди» [10], тобто автори передавали катастрофу через наслідки. Варто відзначити, що майже в кожній статті наголошували на згуртованості японців, їхній стійкості: «З проблем, що виникли, будуть зроблені відповідні висновки. Та вже зараз можна відзначити, що страшних наслідків і людських жертв було б значно більше, коли б не постійна пильність японців, виховані десятиліттями навики поведінки в складних умовах» [23]. Окрім досить загальних тверджень, автор у цій же статті наводить конкретний приклад, що курс японської ієни до долара в ході валютних торгів виріс до максимальної відмітки з 1995 року, а все тому, що японські інвестори переводять свої активи в національну валюту на тлі погіршення ситуації на японській АЕС. У статтях не розглядають чому саме став можливим вибух, але в статті «Після землетрусу» пишуть, що згідно з повідомленням Wikileaks, про 52

проблеми на японських АЕС було відомо ще кілька років тому: «У депеші американського Посольства в Японії, яка через сайт Wikileaks стала доступна, наводяться

слова

неназваного

експерта

МАГАТЕ,

який

висловлював

занепокоєння тим, що за останні 35 років система управління безпекою на АЕС у Японії в умовах землетрусів передивлялася лише тричі. Японський уряд у відповідь пообіцяв підвищити рівень безпеки АЕС» [12]. До всіх матеріалів вдало підібрані фотографії: в центрі зображень люди, а не зруйновані будівлі чи АЕС. Також немає зображень загальних планів зруйнованої території. Кожне з досліджуваних нами видань, окрім «Коммерсанта-Украина», писало про те, чи дійде до України радіоактивна хмара, адже цим питанням переймалася аудиторія. Журналістка видання «Дня» взяла інтерв’ю у директора Українського інституту екології людини М. Курика. Експерт висловив думку висловив думку, що є можливість, що дійде хмара, але поки вона буде йти, то досить поступово розсіється. Також він сказав, що рівень радіоактивності повітря у Києві лишається незмінним [21]. В «Газеті по-українськи» експерт посилається на інше дослідження, де зазначено, що радіація піде на США [11]. В газеті «Сегодня» на цю тему висловлено дві контраверсійні думки [16] . Серед українських видань тільки дві газети входять до «Синдикату». Тобто матеріали у «Дні» є певною мірою ексклюзивними. Статті для «Синдакату» пишуть відомі політики та суспільні діячі. Отже, в газеті «День» були наступні матеріали з цього проекту:  «Повчальна

атомна

історія

Японії»,

Брахма

Челлані

(професор

стратегічних досліджень у центрі політичних досліджень у Нью-Делі, автор праць, які нещодавно вийшли: «Азіатська незборима сила: піднесення Китаю, Індії, Японії» і «Вода: нове поле битви Азії» );  «Оцінюючи японські катастрофи», Мохаммед А. Ель Еріан (головний виконавчий директор і спів директор з питань інвестицій у глобальній керуючій інвестиційній компанії PIMCO);

 «Кідзуна vs цунамі, або Емоційне єднання для відновлення Японії» Юріко Коіке (колишній міністр оборони Японії й радник з питань національної безпеки. Нині голова виконавчої ради Ліберальнодемократичної партії)  «Політичні потрясіння Японії», Ян Бурума (письменник, автор книжок «Японське дзеркало», «Винаходячи Японію», «Розплата за провину: пам'ять про війну в Німеччині та Японії» та інших)  «Японія: шлях до відновлення», Наото Кан (прем’єр-міністр Японії). Ці статті – це широкий погляд на наслідки вибухи на японській АЕС та на майбутнє атомної енергетики загалом. Наприклад, Наото Кан дякує всім країнам та міжнародним організаціям за допомогу, а також пояснює на основі яких принципів він мобілізував усі можливі ресурси для подолання наслідків аварії. Ця стаття – ніби відкритий лист-звернення прем’єр-міністра до всього світу, де він пояснює ситуацію, вибачається та переконує, що все буде добре [22]. Останній матеріал про висвітлення вибуху та його наслідків датований 15 червня 2011 р. Це новина, що у Японії затвердили закон про компенсацію потерпілим від аварії на АЕС. Також у новинах подавали інформацію про те, що Японію просить в України маски і дозиметри, але відмовилася від українських ліквідаторів [25]. Ми дійшли висновку, що редакція газети, окрім основної функції «спостереження», переслідувала ще й функцію «зменшення напруги в суспільстві» (за Дж. Брайантом і С. Томпсон). Журналісти не вдавалися до жодних «міфів», постійно наголошуючи в статтях, що немає жодного мародерства. Загалом у статтях мало експертних думок. Загалом у статтях мало експертних думок, половина статей авторства іноземних діячів, які аналізували події у Японії глобально. Основним був фрейм «згуртованості» самих японців, акцент на самоорганізації та гідності, з якою японці переживають катастрофу. Також був фрейм «відкритості влади». Редактор міжнародного відділу 54

погодився з нашими висновками і пояснив, чому робили акцент на згуртованості японців: «Природа японців така. Хотілося це [згуртованість] підкреслити і показати приклад, як люди вирішують проблему. Показати не те, що все зруйновано і все, треба здатися, а що люди справляються». На запитання, чи був резонанс матеріалів, М. Сірук відповів, що японське посольство подякувало за статті. 3.1.2. Аналіз матеріалів «Газети по-українськи» Варто зазначити, що поміж досліджуваних нами видань, «Газета поукраїнськи» приділила найменше уваги висвітленню аварії на АЕС «Фукусіма1» та подіям в Японії загалом. Отож ми аналізували 6 матеріалів цього видання, які виходили з березня по грудень 2011 р. Ці матеріали можна класифікувати як замітки або розширені новини. Діаграма 2. Динаміка частотності публікацій про АЕС «Фукусіма-1» в «Газеті по-українськи» (березень-грудень 2011 р.)

В результаті аналізу, ми прийшли до висновку, що впродовж висвітлення вибуху на АЕС «Фукусіма-1» це видання виконувало функцію спостереження. Загалом автори заміток не багато уваги приділяли перебігу вибухів, події на 55

АЕС описували коротко: «На атомній електростанції "Фукусіма" в Японії сталися два вибухи. Перший, незначний, у суботу. Другий, потужніший — близько 11.00 у понеділок. Вибухи не пошкодили реактора. У радіусі 20 км від станції евакуювали жителів» [11]. Важливим моментом є те, що журналісти жодного разу не порівняли аварію в Японії з аварією на Чорнобильській АЕС. Під час глибинного інтерв’ю з журналісткою Світланою Грездою ми дізналися, чому журналісти цього видання не вдавалися до такого порівняння: «Насамперед тому, щоб читач сам мав змогу зрозуміти і оцінити те, що сталося. У нашому виданні журналісти ніколи не нав’язують свою думку читачеві, не дають оціночних суджень. У своїх матеріалах я подавала факти, висновки і думки японців, які зіткнулися з проблемою. Висновки має робити читач. Порівняти аварію на Фукусімі з Чорнобилем було б несерйозно. Такі порівняння

мають

право

робити

лише

експерти

після

глибинних

якісних досліджень, або люди, які мали справу з обома чи хоча б одним із явищ». Також журналісти жодного разу не згадали, що Японія потребує допомогу чи що хтось допомагає Японії. Журналісти подавали небагато статистики, акцентуючись на загальних подіях та коментарях японців. В новині з назвою «У Токіо бояться купувати молоко» [9] ми не побачили жодних експертних думок чи статистичних даних, що в Токіо знизилися продажі молока. Ця фраза – це висловлювання мешканця Токіо. Тональність матеріалів трохи змінювалася, про це говорить і C. Грезда: «Спочатку тексти були здебільшого констатацією фактів і припущень дослідників. З японцями зв’язатися було важче. Далі по мірі того, як розгорталася трагедія, характер матеріалів змінювався. З’являлося більше деталей.

Було

більше

можливостей

поспілкуватися

японцями,

що

постраждали від лиха. Люди, оговтавшись, ставали багатослівнішими. Коментарі всі ексклюзивні, брала у японців через соціальні мережі, зокрема Facebook». Тепер розглянемо матеріали. Перший матеріал, який з’явився на сторінках видання 15 березня (за 4 дні після аварії) називається «Радіація піде на 56

Сполучені Штати». Після короткого бекграунду подається невелике інтерв’ю з Юрієм Урбанським, представником національного екологічного центру України. Експерт каже: «Я бачив карту прогнозу розплавлення ядра реактора, який робили австралійці. За їхніми розрахунками, перша хвиля піде на Сполучені Штати через Тихий океан» [11], тобто в заголовок журналіст виніс саме слова експерта, який посилається на інше передбачення. У наступній новині автор дає думку експерта: «Якщо операція з охолодження не вдасться, ситуація за два-три дні може стати критичною, - каже японський чиновник» [8], тобто журналіст не уточнює ні посаду, ні прізвище, ні ім’я експерта, що не відповідає базовим стандартам журналістики. Також цей матеріал супроводжує фотографія, яка не відповідає ні заголовку «Атомні реактори заливають водою з вертольотів», ні змісту. На фото – автомобіль, який завис на даху будинку. Загалом це видання не робило великий акцент на фотографіях, не всі публікації супроводжувалися зображеннями. Але ті фото, що долучили до заміток, зображували окремих людей, не було жодних фотографій з картинами зруйнованих реакторів чи помешкань. Загалом новини є досить нейтральними, без міфів. Досліджувані повідомлення виконували єдину функцію – спостереження. Виділити фрейми не можна, адже кожна новина стосується різних аспектів аварії на АЕС чи її наслідків. 3.1.3. Аналіз матеріалів газети «Сегодня» Серед чотирьох досліджуваних нами друкованих видань найбільше уваги аварії на АЕС «Фукусіма» приділила газета «Сегодня». 30 матеріалів були присвячені вибуху на АЕС, з них – 15 статей та 15 новин. Ми досліджували матеріали цього видання за період березень-грудень 2011 р. Варто зазначити, що висвітлення катастрофи відбувалося з 12 березня по 8 червня 2011 р. В порівнянні з іншими виданнями саме в цій газеті найчастіше виносили на першу шпальту аварію на АЕС – 8 разів.

Діаграма 3. Динаміка частотності публікацій про АЕС «Фукусіма-1» в газеті «Сегодня» (березень-грудень 2011 р.)

14 12 10 8 6 4 2 0

Тематично матеріали можна розділити на 2 групи:  про вибухи та ліквідацію їхніх наслідків (17 матеріалів),  про радіацію та її наслідки (куди піде радіаційна хмара, як варто берегтися від радіації, 13 матеріалів). Висвітлення подій в перші дні після землетрусу фокусувалося на фреймі «руйнуванні». Журналісти оперували статистикою та акцентували увагу на радіації та великій небезпеці для японців та всього світу. Заголовки часто мали апокаліптичний характер: «Японське пекло» («Японский ад»), «Камікадзе рятують «Фукусіму-1» («Камикадзе спасают «Фукусима-1»), «Як врятуватися від японського йоду» («Как спастись от японского йода»), «Радіація вийшла зпід контролю» («Радиация вышла из-под контроля»), «Нові поштовхи шокували японців» («Новые толчки повергли японцев в шок»), також підзаголовок «Пекло на землі» («Ад на земле»). Такі заголовки могли сприяти збільшенню паніки. Наприклад, детальніше розглянемо заголовок «Камікадзе рятують «Фукусіму-1» («Камикадзе спасают «Фукусима-1»). У тлумачному словнику ми знаходимо таке визначення: «Камікадзе - невідм., ч. 1) Японський військовий льотчик у період Другої світової війни, що гинув разом із літаком. 58

2) перен. Про того, хто ризикує чимось важливим, суттєвим. Походить від божественного вітру-камікадзе, який врятував Японію від монгольської навали у 13 столітті» [53]. За аналогією з рятівним вітром, пілоти-камікадзе 20 століття були покликані врятувати свою країну від поразки у війні, а у найкращому разі – вибороти для неї перемогу. Зараз слово «камікадзе» виступає синонімом до слова «смертник». Тобто заголовок «Камікадзе рятують «Фукусіму-1» ніби прирікає льотчиків-рятівників на смерть, а також підсилює нагнітання всієї ситуації. Порівняння з Чорнобилем в заголовках змінювалося впродовж всього періоду висвітлення. Спочатку журналісти прирівнювали аварію на АЕС «Фукусіма-1» до аварії на ЧАЕС, а потім писали, що все таки українська аварія була сильнішою: «Японський Чорнобиль» («Японский Чернобыль», перша шпальта, випуск за 14 березня 2011 р) і «Чорнобиль по-японськи: нас можуть обманювати» («Чернобыль по-японски: «нас могут обманывать», заголовок статті, 14 березня 2011 р.), «Японія: радіація вже, як у Чорнобилі» («Япония: радиация уже, как в Чернобыле», перше шпальта, 16 березня 2011 р.), «Японія доходить до Чорнобиля» («Япония доходит до Чернобыля», заголовок статті, 14 квітня 2011р.), а останній заголовок на тему аварії на японській АЕС вже містить іншу інформацію – «Фукусима – це 15% Чорнобиля» («Фукусима – это 15% Чернобыля», заголовок статті, 8 червня 2011 р.). Шляхом кількісного контент аналізу ми визначили, що лексема «Чорнобиль» зустрічалося в статтях 46 разів [див.додаток 1]. Ми провели глибинне інтерв’ю з Іриною Ковальчук, автором 95% матеріалів. І. Ковальчук – є редактором і єдиним журналістом міжнародного відділу газети «Сегодня». Вона розповіла, що у зв’язку з економічною кризою 2008 р. цей відділ було оптимізовано, тому І. Ковальчук є єдиними працівником цього відділу. Ми запитали у журналістки чи не вважає вона, що заголовки «Японське пекло» («Японский ад»), «Японський Чорнобиль» («Японский Чернобыль») могли сприяти виникненню паніки у населення, І. Ковальчук

відповіла: «Не могли в Україні підняти паніку, це ж в Японії відбувалося. На далекому сході могла би виникнути паніка, не знаю, читали нас там чи ні». Якщо в газеті «День» вважають, що аварії на українській та японській АЕС різні, то в газеті «Сегодня» шукали подібні риси: «Але влада Японії запевняє, що і в цьому випадку ситуація буде під контролем і загрози для населення нема. Це нагадує перші дні після аварії на Чорнобильській АЕС – влада СССР теж не поспішала казати правду» («Но власти Японии уверяют, что и в этом случае ситуация будет под контролем и угрозы населению нет. Это напоминает первые дни после аварии на Чернобыльской АЕС – власти СССР также не спешили говорить правду») [18]. У статті «Початок японського Чорнобиля» («Начало японського Чернобыля», заголовок на першій шпальті – «Япония: радиация уже, как в Чернобыле») авторка також порівнює ЧАЕС та «Фукусіму-1», пишучи, що аварії на японській АЕС присвоїли 6 рівень за шкалою INES, в той час як Чорнобилю присвоїли 7 рівень. Журналістка пише, що відбувся витік радіації, але про сам рівень радіації чи порівняння з кількістю викинутої радіації на ЧАЕС на йдеться [13]. Окремо від цієї статті з сенсаційним заголовком подається замітка «Наші вчені: Такого, як в Україні, не буде» («Наши ученые: «Такого, как в Украине», не будет») з експертною думкою Ольги Кошарною, наукового співробітника відділу енергетичної і ядерної безпеки національного Інституту стратегічних досліджень. Експерт коментує, що у Японії відбулася радіаційна аварія, а не ядерна катастрофа, як було на ЧАЕС. О. Кошарна акцентує увагу, що в Японії відбувається «керована проектна аварія» («управляемая проектная авария»), в той час як в Україні відбулася «некерована запроектна аварія» («неуправляемая запроектная авария»). Також аварія на ЧАЕС відбулася миттєво, а аварія на Фукусімі відбувалася протягом кількох днів. Тобто експерт бачить більше відмінностей, ніж подібностей в цих аваріях. На нашу думку, доцільніше було б цей коментар додати до статті, таким чином збалансувати її. Порівняння з Чорноблилем відбувається у половині матеріалів. Так у ліді до статті «Радіація в морі вище в 10 млн разів» («Радиация в море выше в 10 млн 60

раз») зазначено: «Наші вчені вже порівнюють наслідки аварії на «Фукусіма-1» з Чорнобилем» («Наши ученые уже сравнивают последствия аварии на «Фукусима-1» с Чернобылем») [17]. Під «нашими вченими» автор має на увазі коментар О. Кошарної, що радіація потрапила в рибу, тобто в харчовий ланцюг, і що в Чорнобилі радіація теж потрапляла в їжу. Тобто авторка статті тяжіє до перебільшень і узагальнень. Також журналістка звернулася за коментарем до екс-члена групи експертів ЄБРР з ЧАЕС, який розповідає про контроль над продуктами 1986 р. Логічно, що людина, яка є експертом з ЧАЕС буде порівнювати японську аварію з українською. В іншій статті І. Блок, директор програми Грін Піс Росії, каже, що за їхніми підрахунками радіоактивні викиди з японської АЕС вже становлять половину того, що викинув Чорнобиль [17] (наразі вчені погоджуються, що витік радіації з АЕС «Фукусіма-1» склав 370 тис. тБк, в той час як з ЧАЕС – 5,2 млн тБк). І. Ковальчук вважає, що ситуації на ЧАЕС та АЕС «Фукусіма-1» дуже подібні, зокрема, що японська влада так само як і українська, замовчувала основну інформацію: «Оскільки ми люди, які пережили Чорнобиль, відношення було критичним і була недовіра до всього, що казала влада. Це було відразу і проходило червоною лінією у статтях. Я особисто переконана, що влада багато чого не зробила і багато чого не сказала вчасно. Загроза була реальною, але, як і в історії з Чорнобилем, світова спільнота повну інформацію не отримала, тому і оцінити повну загрозу світова спільнота не змогла». У статті «Чи загрожує нам Япона-мать» («Грозит ли нам Япона-мать») журналістка повідомляє, що радіаційну хмару несе в Тихий океан, однак в Приморському краї Росії та на Сахаліні почалася паніка: люди скуповують продукти та препарати, які містять йод. Загалом у статті досить збалансовано представлено дві точки зору: українського еколога, який вважає, що радіація дійде до нас та двох науковців, які запевняють, що більше частина радіоактивної хмари випала в Японії, а інша частина пішла на Тихий океан. Але: якщо врахувати, що стаття починається з паніки в Росії, а потім слідує коментар еколога В. Борейка, який впевнений, що радіація дійде тільки тому, 61

що «є велика підозра, що влада Японії каже не всю правду» («есть очень большое подозрение, что власти Японии говорят не всю правду») [16] і насправді радіаційна хмара значно більша, все ж таки журналістка концентрує увагу аудиторії на можливих негативних наслідках. Цю статтю підсилює фото дуже пошкодженої АЕС. Особливу увагу заслуговують 2 статті на тему того, що Японії потрібні ліквідатори. У статті «На «Фукусімі» чекають чорнобильців» («На «Фукусиме» ждут чернобыльцев») в лід винесена інформація, що нашим чорнобильцям платитимуть по 5 тис. доларів за 1 годину роботи [14]. Така інформація винесена і на першу шпальту. Але вже в статті йдеться, що японці кличуть до себе рятівників з усього світу. Вже у статті «Чорнобильці рвуться на «Фукусіму» («Чернобыльцы рвутся на «Фукусиму»), яка вийшла через два дні, у її ліді була протилежна інформація: «В Японії їх поки що не чекають, але хочуть отримати наші дозиметри» («В Японии их пока не ждут, но хотят получить наши дозиметры») [19]. В газеті «День» на цю тему була новина, що наших ліквідаторів не кличуть тому, що за конструкцією українські і японські реактори відрізняються. Японські реактори за конструкцією схожі на американські, тому японці зацікавлені в американцях. У цій статті спочатку подаються думки двох ліквідаторів ЧАЕС, а в кінці коментар речника МЗС, що ніякого офіційного звернення до України від японської влади не було. З питанням звідки і чому з’явилася така інформація ми звернулися до І. Ковальчук, яка відповіла: «Це була інформація, яку поширило Reuters. Ми хотіли її підтвердити, але в японському посольстві сказали, що до них така інформація не надходила». Ми уточнили чи варто тоді подавати таку інформацію, якщо вона не підтверджена: «Треба. Є інформаційні агентства, яким ти довіряєш апріорі. Той же журналіст, який надавав інформацію Reuters, опирався на щось же. Інші це видали би за чисту монету, а ми написали, що є сумніви», - відповіла І. Ковальчук. Публікації про АЕС «Фукусіма-1» закінчуються матеріалом «Фукусіма – це 15% Чорнобиля» («Фукусима – это 15% Чорнобыля») [20], у якому 62

підбиваються підсумки наслідків аварій, але основний акцент був на тому, що «як і передбачали екологи, аварія на японській АЕС «Фукусіма-1» була страшнішою, ніж заявляла досі Токіо» («как и предполагали экологи, авария на японской АЭС «Фукусима-1» была страшнее, чем заявлял до сих пор Токио»), і ця думка повторюється кілька разів. Всі матеріали супроводжувалися апокаліптичними зображеннями: багато фотографій зроблено на загальному плані, щоб було видно значні руйнівні масштаби землетрусу та аварії на АЕС. Тобто підсилювали міф про ледь не тотальне руйнування міст. Ми дійшли висновку, що «Сегодня» виконувала функцію «спостереження». Приділяючи багато уваги перебігу подій на АЕС, авторка також брала багато коментарів експертів. Також чітко прослідковуються фрейми недовіри до влади та прихованої небезпеки. Дж. Брайант і С. Томпсон вважають, що така функція може призвести і до зворотного результату. Це могло статися і з газетою «Сегодня»: надзвичайно великий потік інформації інколи призводить до ще більшого напруження, і люди починають відчувати страх. Ми не досліджували аудиторію, щоб стверджувати, що статті цієї газети викликали страх. Але таке висвітлення, що фокусується на процесах руйнування, може спричинити паніку в аудиторії. 3.1.4. Аналіз матеріалів газети «Коммерсантъ-Украина» Ми дослідили 6 матеріалів цього видання: 5 статей та 1 новину (досліджували період з березня по грудень 2011 р., публікації виходили з 14 березня лише по 1 квітня 2011 р.). Перш за все, варто відзначити, що 5 статей не були написані українськими авторами, це статті материнської редакції «Коммерсантъ-Россия». Загалом у російському виданні вийшло значно більше матеріалів про природну та техногенну катастрофу в Японії. Це можна пояснити тим, що Росія, в порівнянні з Україною, знаходиться значно ближче до острівної Японії. Також ці країни входять до Великої вісімки, тому можуть мати більше спільних економічних інтересів. 63

Діаграма 4. Динаміка частотності публікацій про АЕС «Фукусіма-1» в газеті «Коммерсантъ-Украина» (березень-грудень 2011 р.)

У переліку авторів був Василь Головнін, кореспондент «ИТАР-ТАСС» в Токіо, тобто, крім інформаційних агенцій, журналісти «Ъ» також отримували інформацію прямо з Японії. Серед 5 статей, 3 повністю присвячені аварії на АЕС «Фукусіма-1», а в двох аварії згадуються оглядово. У матеріалах до дій японської влади та її боротьби з наслідками вибухів реакторів ставляться досить критично: «Поки що оператори АЕС продовжують заливати перегрітий реактор морською водою з борною кислотою, проте експерти називають це «ознакою відчаю» («Пока же операторы АЭС продолжают заливать перегретый реактор морской водой с борной кислотой, однако эксперты называют это «признаком отчаяния») [7], «А спостерігачі заговорили про те, що Токіо втрачає контроль над ситуацією, але не наважується заявити про це всьому світу» («А наблюдатели заговорили о том, что Токио теряет контроль над ситуацией, но не решается объявит об этом остальному миру») [5], але з контексту не зрозуміло хто ці «експерти» і «спостерігачі». Журналісти звертають увагу, що японське суспільство і преса починають не довіряти владі, що є багато питань, на які влада не може відповісти, наприклад: «Чому нема точного числа зниклих (їх, за різними 64

підрахунками, від 7 до 17 тис)?»,(«Почему нет точного числа пропавших без вести (их, по разным данным, от 7 до 17 тыс.)?») [5]. Дослідник Д. Венгер, перераховуючи моменти, коли саме медіа виступає «ворогом» під час висвітлення природних та техногенних катастроф, називає напад журналістів на чиновників, щоб дізнатися точну статистику, наслідки тощо. У цьому випадку журналісти не взяли до уваги те, що за перші кілька днів катастрофи, високопосадові особи можуть, дійсно не знати точну цифру зниклих. Тобто, як і в газеті «Сегодня», у цьому виданні теж домінував фрейм «недовіри до влади». Майже вся стаття «Життя з видом на радіацію» («Жизнь с видом на радиацию») присвячена темі евакуації людей з 20-ти кілометрової зони довкола АЕС «Фукусіма-1»: «Багато людей хотіли би поїхати ще далі, - розказав Ъ чиновник із адміністрації містечка Накаісі, що межує із забороненою зоною. – Проте вони не можуть цього зробити – у нас просто не вистачає бензину» («Многие люди хотели бы уехать еще дальше,— рассказал Ъ чиновник из администрации городка Накаиси, примыкающего к запретной зоне.— Однако они не могут этого сделать — у нас просто не хватает бензина»), також наголошується, що «посольства цілого ряду країн (Франції, Німеччини, Великобританії, Китаю і

Південної

Кореї)

вже

рекомендували

своїм

громадянам покинути Японію» («посольства целого ряда стран (Франции, Германии, Великобритании, Китая и Южной Кореи) уже настоятельно рекомендовали своим гражданам покинуть Японию») [5]. В цій статі пишуть, що в магазинах зникли деякі продукти та деякий алкоголь. Д. Венгер до міфів, про які часто пишуть журналісти, зараховує і міф про евакуацію, тобто деякі журналісти незначну евакуації перетворюють в масову. Деякі речення у статтях написані в стилі кримінальних хронік: «Рятівники і місцева влада ледь справляються з тією кількістю тіл, яку вже вдалося знайти» («Спасатели и местные власти еле справляются с тем количеством тел, которые уже удалось найти. Не хватает ни мешков, ни гробов») [5]. У статті із заголовком «У «Фукусыми-1» - гори радіоактивних трупів» («У "Фукусимы-1" — горы радиоактивных трупов») розглядаються варіанти, що саме краще 65

робити з радіоактивною водою та самою пошкодженою АЕС. Наприкінці статті стає зрозуміло до чого заголовок: «Вчора виявилась і нова страшна проблема – в закритій зоні довкола АЕС, як повідомляє місцева поліція, знаходиться до тисячі неприбраних трупів людей, які стали жертвами цунамі 11 березня. Вже після загибелі їхні тіла були сильно опромінені. Зібрати і винести радіоактивні трупи дуже тяжко – рятівникам доведеться це робити в тяжких захисних костюмах, які сковують їхні рухи» («Вчера вскрылась и новая страшная проблема — в закрытой зоне вокруг АЭС, как сообщила местная полиция, находится до тысячи неубранных трупов людей, ставших жертвами цунами 11 марта. Уже после гибели их тела были сильно облучены. Собрать и вынести радиоактивные трупы крайне трудно — спасателям придется делать это в тяжелых защитных костюмах, сковывающих движения») [6]. Таку лексику як «тіла» чи «трупи» можна замінити нейтральнішими словами, а особливо слово «труп», яке є емоційно забарвленим і належить до сфери медицини та криміналістики. Таку ж новину і в цей же самий день подавала газета «Сегодня» - «Опромінені тіла біля Фукусіми» («Облученные тела возле Фукусимы», 1 квітня 2011р.). Авторка новини вживиє слова «тіла» та «загиблі» і не вдається до подробиць про нестачу гробів. Однак вона пише, що постало питання, як саме хоронити: кремувати не можна, тому що радіоактивні речовини потраплять в повітря, якщо ж просто захоронити в землю – вона буде заражена, тому розглядається варіант дезінфекції тіл [15]. Журналісти «Коммерсанта» жодного разу не порівнювали аварії на ЧАЕС та на ЕАС «Фукусіма-1». «Чорнобильська катастрофа» згадувалась лише один раз, коли йшлося про шкалу INES. Журналісти цього видання виконували єдину функцію – спостереження. Кожна стаття супроводжувалася однією фотографією. На двох фотографіях були загальні плани місцевості, які складають апокаліптичне враження. Всі статті супроводжуються коментарями співробітників Червоного Хреста та іноземців, які мешкають в Японії, і називають ситуацію «пеклом», також в одній статті наголошується, що попри

запевняння влади, що все під контролем, американські рятувальники покинули зону лиха. Отже, домінують фрейми «руйнування» та «недовіри до влади».

Висновки Для проведення дослідження ми обрали комбінацію якісного та кількісного контент-аналізу, а також метод глибинного інтерв’ю. За допомогою цих методів ми розкрили особливості висвітлення техногенної катастрофи на японській АЕС, які наведено нижче. Джерельну базу нашого дослідження склали газети з різною редакційно політикою, різною мовою видання та різною аудиторією. Така вибірка дозволила провести нам якомога збалансованіший аналіз. Незважаючи на це, результати контент-аналізу публікацій в обраних газетах не можна екстраполювати на всі українські газети. Ми прослідкували динаміку висвітлення техногенної аварії на АЕС «Фукусіма-1» з 11 березня по 31 грудня 2011 р. Найдовше за перебігом подій в Японії слідкували газети «Сегодня» та «День». Діаграма 5. Динаміка частотності публікацій про АЕС «Фукусіма-1» в газетах «Сегодня», «Коммерсантъ-Украина», «Газета по-українськи», «День»

У результаті дослідження ми дійшли висновку, що всі чотири досліджувані нами видання висвітлювали цю подію за допомогою різних фреймів, а дехто вдавався до міфів. Функція спостереження – єдина спільна функція для всіх газет. 68

Отже, особливостями висвітлення техногенної аварії на японській АЕС в газеті «День» є:  відсутність надмірної сенсаційності та драматизації;  форма подачі новин – аналітичні статті, які передавали катастрофу через наслідки;  провідними були фрейми згуртованості японського народу та відкритості японської влади;  окрім

функції

спостереження,

видання

виконувало

функцію

зменшення напруги в суспільстві;  відсутнє пряме порівняння аварії на ЧАЕС та аварії на АЕС «Фукусіма-1» (всього кілька співставлень в коментарях експертів);  40% статей були взяті з міжнародної бази «Синдикат», тобто авторами цих статей є провідні світові діячі, зокрема автором однієї публікації був прем’єр-міністр Японії;  всі матеріали супроводжували фото, в центрі яких були люди, а не зруйновані об’єкти;  власне хронології подій на японській АЕС приділялося мало уваги. По-іншому висвітлювали цю подію в газеті «Сегодня». По-перше, варто зазначити, що вже з перших днів аварії на японській АЕС, журналісти газети «Сегодня» прирівнювали цю катастрофу до аварії на ЧАЕС. Лексема «Чорнобиль» та її синонімічний ряд «Чорнобильська аварія», «Чорнобильська катастрофа» та інші зустрічаються 46 разів у 30 публікаціях. Також з перших днів аварії її називали: «японський Чорнобиль», «Чорнобиль по-японськи» та «ядерна бомба уповільненої дії». В жодній з трьох інших досліджуваних газет до таких назв не вдавалися. Також особливостями висвітлення аварії на АЕС «Фукусіма-1» в газеті «Сегодня» є:  головні фрейми – руйнування, недовіра до влади та прихована небезпека;  детальне відслідковування перебігу подій на АЕС;  сенсаційність заголовків, які часом тяжіли до таблоїдних; 69

 матеріали

супроводжували

фотографії

апокаліптичними

зображеннями зруйнованої АЕС та великої кількості помешкань;  тяжіння до перебільшень та узагальнень. Найменше уваги висвітленню подіям в Японії приділила «Газета поукраїнськи», всього 6 публікацій:  форма подачі матеріалів – розширена новина;  над коментарями експертів превалювали ексклюзивні коментарі постраждалих японців, з якими журналісти зв’язувалися через соціальні мережі;  фото досить нейтральні, щоправда не завжди зображення відповідало тексту;  перебіг подій на атомній станції подавали коротко, кількома реченнями;  основна увага приділялася життю японців в умовах катастрофи. У газеті «Коммерсантъ-Украина» ми досліджували 5 статей і 1 новину. Варто зазначити, що жодна зі статей не була написана українськими авторами. Це статті материнської редакції «Коммерсантъ-Россия», співавтором статей був Василь Головнін, кореспондент «ИТАР-ТАСС» в Токіо.  провідними були фрейми руйнування та недовіри до влади, неодноразово автори наголошували, що це найстрашніша подія з часів Другої світової війни;  застосовували міф про евакуацію;  лише одна згадка про ЧАЕС, не було порівняння цих двох аварій;  мінімальна кількість фотоматеріалів. За допомогою глибинних інтерв’ю ми дізналися мотивацію різних редакцій стосовно того, чому одні ЗМІ приділяли велику увагу порівнянню вибухів на Чорнобильській АЕС та АЕС «Фукусіма-1», а інші вважали таке співставлення недоречним. Отже, редактор міжнародного відділу газети «Сегодня» у своїх матеріалах часто порівнювала дві аварії, вбачаючи в них одну головну подібність – влада недоговорювала всю правду і вводила в оману весь світ. 70

Натомість редактор міжнародного відділу газети «День» назвав ці аварії різними, адже аварія на ЧАЕС відбулася раптово і реактор повністю був знищений за лічені секунди, в той час як на японській АЕС було кілька вибухів впродовж кількох днів і плавлення стержнів реакторів відбулося не відразу. Також редактор «Дня» вважає, що японська влада відкрито про все говорила. Журналістка «Газети по-українськи» сказала, що в матеріалах їхнього видання не було такого порівняння, адже журналісти не хочуть нав’язувати власну думку та хочуть, щоб читач сам мав змогу зробити висновки. Завдяки глибинним інтерв’ю ми дійшли висновку, що українські журналісти та редактори при висвітленні техногенної катастрофи в першу чергу керувалися власним досвідом, власним баченням ситуації, а не певними теоретичними настановами. Адже попри використання майже ідентичної джерельної бази (всі журналісти перераховували одні й ті самі міжнародні та японські інформаційні агентства), події на японській АЕС різні видання трактували по-різному, подавали за допомогою різних фреймів. Цей висновок підтверджує актуальність подальшого дослідження цієї теми та потребу створення розширеного кодексу настанов, щоб журналісти під час висвітлення техногенних катастроф керувалися певними стандартами. Іншим перспективним напрямком подальшого дослідження є висвітлення техногенної катастрофи на АЕС «Фукусіма-1» в теленовинах, адже телебачення лишається потужним джерелом інформації для української аудиторії. Разом ці дослідження зможуть дати цілісну картину того, як українські ЗМІ висвітлювали аварію на японській АЕС. Також варто дослідити аудиторію, як вона сприймала інформацію про події на атомній станції у Японії, та як медіа впливали на формування образу Японії, постраждалої від природної та техногенної катастрофи.

Список використаних джерел 1. «Газета по-українськи» [Електронний ресурс] - http://gazeta.ua/newspaper 2. «День» [Електронний ресурс] - http://www.day.kiev.ua/ 3.«Коммерсант-Украина» [Електронний ресурс]http://www.kommersant.ua/daily 4. «Сегодня» [Електронний ресурс] - http://archive.segodnya.ua/ 5. Головнин В., Черненко Е. Жизнь с видом на радиацию. [Електронний ресурс] //

«Коммерсант-Украина».

–

2011.-

березня.

http://www.kommersant.ua/doc/1601684 6. Головнин В. У. «Фукусимы-1» горы радиоактивных трупов. [Електронний ресурс]

«Коммерсант-Украина».

–

2011.

–

квітня.

http://www.kommersant.ua/doc/1612401 7. Головнин В., Черненко Е., Козенко А. Япония переживает страшное потрясение.

[Електронний ресурс] // «Коммерсант-Украина». – 2011. – 15

березня. - http://www.kommersant.ua/doc/1601101 8. Грезда С. Атомні реактори заливають водою з вертольотів. [Електронний ресурс]

«Газета

по-українськи».

–

2011.

–

березня.

http://gazeta.ua/articles/world-newspaper/_atomni-reaktori-zalivayut-vodoyu-zvertolotiv/375521 9. Грезда С. У Токіо бояться купувати молоко. [Електронний ресурс] // «Газета по-українськи». – 2011. – 1 квітня. – http://gazeta.ua/articles/world-newspaper/_utokio-boyatsya-kupuvati-moloko/377156 10. Дубровик А., Білоусова Н. Час «дорослого ставлення» до атома. [Електронний

ресурс]

«День».

–

2011.

–

березня.

http://www.day.kiev.ua/206529 11. Євсєєва Б. Радіація піде на Сполучені Штати. [Електронний ресурс] // «Газета по-українськи». – 2011. – 15 березня. – http://gazeta.ua/articles/worldnewspaper/_radiaciya-pide-na-spolucheni-shtati/375014 12. Княжанський В. Після землетрусу. [Електронний ресурс] // «День». – 2011. – 17 березня. - http://www.day.kiev.ua/206782 72

13. Ковальчук И. Начало Японского Чернобыля. [Електронний ресурс] // «Сегодня».

–

2011.

–

березня.

http://archive.segodnya.ua/pdf/11_58/110316_SEG_KIE_07.pdf 14. Ковальчук И. На «Фукусиме» ждут Чернобыльцев. [Електронний ресурс] // «Сегодня».

–

2011.

–

квітня.

http://archive.segodnya.ua/pdf/11_76/110406_SEG_KIE_07.pdf 15. Ковальчук И. Облученные тела возле Фукусимы. [Електронний ресурс] // «Сегодня».

–

2011.

–

квітня.

http://archive.segodnya.ua/pdf/11_72/110401_SEG_KIE_06.pdf 16. Ковальчук И., Панченко А. Грозит ли нам Япона-мать.

[Електронний

ресурс]

березня.

«Сегодня».

–

2011.

–

http://archive.segodnya.ua/pdf/11_59/110317_SEG_KIE_02.pdf 17. Ковальчук. И. Радиация в море выше в 10 млн раз. [Електронний ресурс] // «Сегодня».

–

2011.

–

березня.

http://archive.segodnya.ua/pdf/11_68/110328_SEG_KIE_19.pdf 18. Ковальчук И., Стулень Е. Чернобыль по-японски: «Нас могут обманывать». [Електронний

ресурс]

«Сегодня».

–

2011.

–

березня.

http://archive.segodnya.ua/pdf/11_56/110314_SEG_KIE_02.pdf 19. Ковальчук И., Стулень Е. Чернобыльцы рвутся на «Фукусиму». [Електронний

ресурс]

«Сегодня».

–

2011.

–

квітня.

http://archive.segodnya.ua/pdf/11_78/110408_SEG_KIE_11.pdf 20. Ковальчук И. Фукусима – это 15% Чернобыля. [Електронний ресурс] // «Сегодня».

–

2011.

–

червня.

http://archive.segodnya.ua/pdf/11_124/110608_SEG_KIE_07.pdf 21. Миколюк О. Чи загрожує нам радіація з АЕС «Фукусіма-1»? [Електронний ресурс] // «День». – 2011. – 30 березня. - http://www.day.kiev.ua/207517 22. Наото Кан. Японія: шлях до відновлення. [Електронний ресурс] // «Газета по-українськи». – 2011. – 27 квітня. - http://www.day.kiev.ua/209002 23. Райхель Ю. Японці вразили світ. Стійкістю. [Електронний ресурс] // «День». – 2011. – 18 березня. – http://www.day.kiev.ua/206879 73

24. Сірук М. «Фукусіма-1» не Чорнобиль». [Електронний ресурс] // «День». – 2011. – 15 березня. - http://www.day.kiev.ua/206332 25. Японія затвердила закон про компенсацію потерпілим від аварії на АЕС. [Електронний

ресурс]

«День».

–

2011.

–

червня.

http://www.day.kiev.ua/211095 // Газета по-українськи. – 2011

Список використаної літератури 1. Berry. R. S. Collecting data by in-depth interviewing. [Електронний ресурс]: http://www.leeds.ac.uk/educol/documents/000001172.htm 2. Botterill L. C., Wilhite D. A. From disaster response to risk management: Australia's national drought policy. – Springer, 2005, 209 p. 3. Dutsyk D. Media Ownership Structure in Ukraine: Political Aspect. [Електронний ресурс] : http://www.aej.org.ua/statements_en/192.html 4. Fink G. Stress of War, Conflict and Disaster. [Електронний ресурс]: Academic Press, 2010. – 896 р. http://books.google.com.ua/books?id=rOq4XV94wLsC&printsec=frontcover&dq=G eorge+Fink.+Stress+of+War,+Conflict+and+Disaster&hl=ru&ei=T7q3Tp_sAtT14Q S4z-CFBA&sa=X&oi=book_result&ct=result&redir_esc=y#v=onepage&q&f=false 5. Frost C. Journalism ethics and regulation. – Harlow: Pearson Education Ltd., 2007. – 334 p. 6. Fukushina Daiichi Nuclear Plant. Timeline. [Електронний ресурс] http://thewatchers.adorraeli.com/2011/03/16/are-we-facing-a-new-chernobyl-disaster/ 7. Gormley B. DEC comment on impact of the media coverage of disasters. [Електронний ресурс] - http://blogs.independent.co.uk/2011/05/09/dec-commenton-impact-of-the-media-coverage-of-disasters/ 8. Grossman. K. After Fukushima, Media Still Buying Nuclear Spin. [Електронний ресурс] –http://www.fair.org/index.php?page=4335 9. Izard R., Perkins J. Covering disaster: lessons from media coverage of Katrina and Rita.

[Електронний

ресурс]:

Transaction

Publishers,

2010,

125

p. 74

http://books.google.co.uk/books?id=gtMXKbaC8IC&printsec=frontcover&dq=media+coverage+of+natural+disasters&hl=en&ei=Z S_ATumtOM2esAbBv8SfAw&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=8&sqi=2 &ved=0CFoQ6AEwBw#v=onepage&q=media%20coverage%20of%20natural%20di sasters&f=false 10. Krippendorf K. Content Analysis: An Introduction to Its Methodology. [Електронний

ресурс]:

2nd

ed,

Sage

Publications

Inc.,

2004.

–

http://booklens.com/klaus-krippendorff/content-analysis 11. Landman. A. What Happened to Media Coverage of Fukushima? [Електронний ресурс]

–http://www.prwatch.org/news/2011/06/10851/what-happened-media-

coverage-fukushima 12. List D. Know your Audience - A Practical Guide to Media Research. [Електронний ресурс] – http://www.audiencedialogue.net/kya.html 13. Merriman P. A., Royal Society (Great Britain) Natural disasters: protecting vulnerable communities: proceedings of the conference held in London, 13-15 October 1993, 591 p. 14. Moeller. S. D. Compassion Fatigue: How the Media Sell Disease, Famine, War and

Death.

[Електронний

ресурс]:

1999,

Routledge

390

http://books.google.com.ua/books?id=HVlewDsFOMwC&printsec=frontcover&dq= Moeller.Compassion+Fatigue:+How+the+Media+Sell+Disease,+Famine,+War+and+ Death.+1999,+Routledge+390+p.&hl=uk&sa=X&ei=-_y1T9r5G8rsgavneCqCg&ved=0CDgQ6AEwAA#v=onepage&q&f=false 15. NISA. [Електронний ресурс] – http://www.nisa.meti.go.jp/english/aboutnisa/establishment.html 16. Norris P. Public sentinel: news media & governance reform. - World Bank Publications, 2010, 976 p. 17.

Palmquist

Content

Analysis.

[Електронний

ресурс]

–

http://www.ischool.utexas.edu/~palmquis/courses/content.html 18. Phillips T. Compassion Fatigue And The Media: Part One. [Електронний ресурс]

– 75

http://findarticles.com/p/articles/mi_m2242/is_1604_275/ai_56750240/pg_3/?tag=co ntent;col1 19. Qualitative Research Methods: A Data Collector’s Field Guide. Module 3 InDepth

Interviews.

[Електронний

ресурс]

–

http://www.fhi.org/nr/rdonlyres/eprvylcljxmbssmuizj3rcnycde2pnlowtoa7nxedbjl23j qjpitifimwv6v2tmsmyocepirpjpfrd/interviews1.pdf 20. Rubinstein G. Media Theory: A Framework for Interdisciplinary Conversations. [Електронний ресурс] – http://www.eric.ed.gov/PDFS/ED376523.pdf 21. Scanlon J., McCullum C. Media coverage of mass death: not always unwelcome . [Електронний ресурс] // Australian Journal of Emergency Management. – 1999. – Vol. 14, № 3. –p.55-59 http://www.em.gov.au/Publications/Australianjournalofemergencymanagement/Pastis sues/Pages/AustralianJournalofEmergencyManagement(AJEM)Volume20Articles.as px#I3 22. Solnit R.When the Media Is the Disaster: Covering Haiti. [Електронний ресурс]: http://www.huffingtonpost.com/rebecca-solnit/when-the-media-is-thedis_b_431617.html 23. Stemler S. An overview of content analysis. [Електронний ресурс]: Practical Assessment,

Research

Evaluation,

(17).

–

2001.

http://pareonline.net/getvn.asp?v=7&n=17 24. The Media Project. 5 tips for better coverage of disasters. [Електронний ресурс]: http://themediaproject.org/article/5-tips-covering-disasters?page=0,1 25. Wenger D., Friedman B. Local and national media coverage of disaster: a content analysis of the print media treatment of disaster myths [Електронний ресурс]: International Journal of Mass Emergencies and Disasters. November 1986, Vol. 4. № 3, p. 27-50. http://dspace.udel.edu:8080/dspace/bitstream/handle/19716/2762/Article%20185a%2 0DSpace%20Ready.pdf.txt?sequence=3 26. Wenger. D. Mass Media and Disaster, 1985, p. 1-30.

27. Wenham B. The Media and Disasters: Building a Better Understanding. [Електронний ресурс] : http://www.annenberg.northwestern.edu/pubs/disas/disas6.htm 28.

Аверянов

Л.

Я.

Контент-анализ.

[Електронний

ресурс]:

http://www.sbiblio.com/biblio/archive/averjanov_kontent/ 29. Белановский С. А. Глубокое интервью: Учебное пособие. – М.: НикколоМедиа, 2001. – 320 с. 30. Белановский С.А.

Свободное интервью как метод социологического

исследования. [Електронний ресурс]: http://www.isras.ru/files/File/4M/2/Belanovskiy.pdf 31. Бондар В. С., Допіра М. А. Розгляд методу контент-аналізу з погляду кількісно-якісних технік проведення. // Наукові записки, Т. 70. К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – С. 17-26. 32. Брайант Дж., Томпсон С. Основы воздействия СМИ. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2004. – 432 с. 33.

Вибухи

на

АЕС

Фукусіма-1».

[Електронний

ресурс]:

http://www.bbc.co.uk/ukrainian/search/?scope=ukrainian&q=%D0%A4%D1%83%D 0%BA%D1%83%D1%81%D1%96%D0%BC%D0%B0 34.

Державна

служба

статистики

України.

[Електронний

ресурс]:

http://www.ukrstat.gov.ua/ 35. Экологические последствия аварии на Чернобыльской АЕС и их преодоление: двадцатилетний опыт //Доклад экспертной группы «Экология» Чернобыльского форума. – Вена: Издательская секция МАГАТЭ, 2008. – 181 с. 36. Іванов В. Історія розвитку контент-аналізу /Наукові записки, №22. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – С. 41-48. 37. Історія газети «День». [Електронний ресурс] : http://www.day.kiev.ua/290989/ 38. Квіт С. Масові комунікації. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 206 с. 39. Квіт С. Основи герменевтики. – К.: КМ Академія, 2003. – 192 с.

40. Кодекс професійної етики українського журналіста. [Електронний ресурс]: http://www.nsju.org/tabmenu/kodeks_etiki 41. Костенко Н., Іванов В. Досвід контент-аналізу: Моделі та практики: Монографія. – К.: Центр вільної преси, 2003. – 200 с. 42. Лещенко. С. Орбіти політичних медіа: сфера впливу Пінчука, Ахметова, Порошенка,

Ющенка...

[Електронний

ресурс]

http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2006/12/6/4409790/ 43. Лидеры на рынке печатных СМИ по объему аудитории в тройке наиболее массовых

сегментов.

[Електронний

ресурс]

http://www.redactor.in.ua/inform/2929.html 44. МАГАТЕ. [Електронний ресурс]: http://www.iaea.org/About/index.html 45. Мангейм Дж.Б., Рич Р.К. Политология: Методы исследования. – М.: Издательство “Весь Мир”, 1997. – 544 с. 46. Міжнародний чорнобильський портал проекту ICRIN. [Електронний ресурс]: http://chernobyl.info 47.

Мягченко

О.П.

Безпека

життєдіяльності

людини

та

суспільства.

[Електронний ресурс]: http://pidruchniki.ws/14350120/bzhd/tehnogenni_avariyi_katastrofi 48. Науково-технічний енциклопедичний словник. [Електронний ресурс]: http://nte.org.ua/archives/439 49. На Фукусіма -1 вперше після аварії пустили журналістів. [Електронний ресурс]:

http://ua.korrespondent.net/world/1282412-na-fukusima-1-vpershe-pislya-

avariyi-pustili-zhurnalistiv 50. Порівняння аварій на АЕС у Чорнобилі та Фукусімі. [Електронний ресурс]: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/business/2012/04/120424_chornobyl_fucushima_tab le_az.shtml 51. Почепцов Г. Г. Теорія комунікацій, 2-ге вид. – К.: Видавничий центр «Київський університет», 1999. - 308 с. 52.

Редакційні

настанови

BBC.

[Електронний

ресурс]:

http://journlib.univ.kiev.ua/BBC_Guidelines_Ukr.pdf 78

53.

Тлумачний

український

словник.

[Електронний

ресурс]:

http://www.lingvo.ua/uk 54. Федотова Л. Н. Анализ содержания – социологический метод изучения средств массовой коммуникации. – М.: Институт социологии РАН, 2001. – 202 с. 55. Юськів Б. М. Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід: Монографія. – Рівне.: “Перспектива”, 2006. – 203 с. 56. Ядов В. Стратегия социологического исследования: Описание, объяснение, понимание социальной реальности. – М.: Омега-Л, 2007. – 595 с.

Додаток 1. Результати кількісного контент-аналізу газети «День» Частотність вживання лексеми «Чорнобиль» Слово або словосполучення «Чорнобиль» Чорнобиль Чорнобильська АЕС Чорнобильська катастрофа ЧАЕС Чорнобильська трагедія

лексемою Частотність вживання 4 1 1 1 1

Експерти Ім’я та прізвище експерта

Посада

Аркадій Кисельов

Завідувач відділу радіаційних аварій Інституту проблем безпечного розвитку атомної енергетики Речник зовнішньополітичного відомства Президент компанії ДП НАЕК «Енергоатом» Директор Українського інституту ккології людини Глава МАГАТЕ Екперт Національного екологічного центру України

Олександр Дикусаров Юрій Недашковський Михайло Курик Юкія Амано Андрій Желєзний

Кількість коментарів 1 1 1 1 1 1

Представники японської влади Ім’я та прізвище Наото Кан Юкіо Едано

Посада

Кількість коментарів Прем’єр-міністр Японії 1 Генсекретар японського кабінету міністрів 1

Результати кількісного контент-аналізу газети «Сегодня» Частотність вживання лексеми «Чорнобиль» Слово або словосполучення «Чорнобиль» Японський Чорнобиль Чорнобиль по-японськи Чорнобильска АЕС Чорнобиль Чорнобильська катастрофа Чорнобильська аварія ЧАЕС Вибух на ЧАЕС Чорнобильська трагедія

лексемою Частотність вживання 2 1 4 14 4 8 11 1 1 80

Як називали аварію на АЕС «Фукусіма-1» Японський Чорнобиль Чорнобиль по-японськи Ядерна бомба уповільненої дії

Частотність вживання 2 1 2

Експерти Ім’я та прізвище експерта

Посада

Юрій Лутовінов

Тимчасовий повірений у справах України в Японії Науковий співробітник Інституту стратегічних досліджень України Керівник еколого-культурного центру Експерт Національна комісія з радіаційного захисту населення України Начальник прес-служби МНСУкраїни Професор Токійського медичного університету Фізик-теоретик Екс-член групи експертів ЄБРР з ЧАЕС Перший замісник голови держінспекції Експерт Центру дослідження армії, конверсії і роззброєння Екперт з ядерно-енергетичної безпеки Директор Українського науковоінженерного центру систем контролю за мирним атомом Директор програми Грінпіс Росія Голова Чорнобильської партії Дніпровського району Києва Прес-секретар МЗС Японське агентство ядерної і промислової безпеки Представник компанії-оператора «Фукусіма-1» Експерт енергетичної програми «Національного екологічного центру України»

Ольга Кошарна Володимир Борейко Наталя Преображенська Олександр Хорунжий Кейчі Накагава Мітіо Каку Віктор Барьяхтар Михайло Гашев Сергій Згурець Володимир Усатенко Людвиг Литвинський Іван Блоков Анатолий Антонюк Олександр Дікусаров Мінору Оогода Дзініті Мацумото Артур Денисенко

Кількість коментарів 2 6 3 2 1 1 1 1 2 1 2 2 1 1 1 1 1 1

Представники японської влади Ім’я та прізвище Наото Кан Юкіо Едано

Посада

Кількість коментарів Прем’єр-міністр Японії 1 Генсекретар японського кабінету міністрів 1

Результати кількісного контент-аналізу видання «Газета по-українськи» Частотність вживання лексеми «Чорнобиль» Слово або словосполучення «Чорнобиль» Чорнобильська АЕС Чорнобильська катастрофа

лексемою Частотність вживання 1 1

Експерти Ім’я та прізвище експерта

Посада

Юрій Урбанський

Національний екологічний центр України

Кількість коментарів 1

Представники японської влади Ім’я та прізвище

Посада

Банрі Каїєда Юкіо Едано

Міністр торгівлі Японії Мер м. Наміе

Кількість коментарів 1 1

Результати кількісного контент-аналізу газети «Коммерсантъ-Украина» Ім’я та прізвище експерта

Посада

Гюнтер Еттінгер Леонід Большов

Єврокомісар з енергетики Голова інституту проблем безпеки розвитку ядерної енергетики РАН

Кількість коментарів 1 1

Представники японської влади Ім’я та прізвище Наото Кан Юкіо Едано Наото Такеуті

Посада

Кількість коментарів Прем’єр-міністр Японії 2 Генсекретар японського кабінету міністрів 1 Начальник поліції префектури Міягі 1

Частотність вживання лексеми «Чорнобиль» Слово або словосполучення «Чорнобиль» Чорнобильська катастрофа

лексемою Частотність вживання 1

Додаток 2. Глибинні інтерв’ю Микола Сірук, редактор міжнародного відділу газети «День» ‐ Чи закріплені у Вашому виданні журналісти за конкретними рубриками? ‐ Є автори, які пишуть про все, а є автори, які, наприклад, займаються Близьким Сходом чи Середнім, інші про Росію пишуть. ‐ Матеріалами

яких

інформаційних

агенцій

чи

новинних

сайтів

Ви

послуговувалися протягом висвітлення аварії на АЕС «Фукусіма-1»? ‐ Перш за все Reuters, і інші джерела, їх багато дуже, це інтернет-джерела. Можна було в BBC знайти інформацію. Якщо якусь спеціальну інформацію, то зверталися до Kyodo, або до японських газетах, які виходять англійською мовою. Звісно, було би добре, якби редакція могла відправити журналіста на місце події. Але ресурсів немає. Загалом у світі є тенденція до зменшення кількості кореспондентів. У «Газети Виборчої» сього 3 чи 4 кореспонденти за кордоном. Треба вміти працювати з тим, що є. ‐ Чи вистачало Вам джерел? ‐ Не завжди вистачало, але нам пощастило, ми змогли додзвонитися до японських журналістів, які цікавіше розказали. Там люди

24 години не

виходили з редакції, це дійсно така подія, що колеги цілодобово працювали, тому ми додавали інформацію від них. ‐ Якими чином перевіряли інформацію, що надходила? ‐ Як перевірити? Порівнювали два джерела. Якщо є Reuters чи Associated Press, то я можу порівняти з France Press, інший кут побачити. А перевірити – це важко, це на місце треба поїхати. ‐ Який характер носили матеріали: чи змінювався настрій матеріалів від початку аварії і впродовж спостереження за ліквідацією наслідків?

‐ Змінювався. Спочатку здавалося, що це така проста аварія, не дуже складна – це було перше враження. А з часом стало зрозуміло, що це непроста аварія. Зразу ми не мали уявлення про масштаби цієї катастрофи. ‐ Чи був резонанс ваших матеріалів? ‐ В принципі можна сказати , що був. Нам дякувало японське посольство. ‐ Чи вважали Ви особисто, що радіаційна загроза для всього світу була реальною/надуманою? ‐ Спочатку дані були неточні і здавалося, що загроза невелика. ‐ Перший заголовок першого матеріалу: «Фукусіма – не Чорнобиль» - чому Ви зайняли таку позицію щодо висвітлення аварії? ‐ Перші дні якраз саме так здавалося, що немає таких масштабів. В принципі, якщо так взяти глобально, то вибух на «Фукусіма-1» не мав таких наслідків як Чорнобиль.

Інформація

про

Чорнобиль

була

прихована,

масштаби

не

розкривалися. Якщо хтось вимірює збитки в грошах, то тоді були інші гроші і це не можна порівнювати. Ти паче радіоактивні хмари з Чорнобиля ішли на Норвегію, Швецію, тобто радіації було більше. І оцінки експертів були, що ця аварія не така страшна як Чорнобильська. І ставлення було інше, в Японії була відкрита інформація: прем’єр виходив і розказував. Тому в порівнянні – це різні аварії. ‐ Ваше видання дуже мало порівнювало аварію на японській АЕС з аварією на ЧАЕС. Ви не хотіли провокувати паніку? ‐ Не тільки тому. Там ситуація була іншою: прем’єр все розказував, люди починали справлятися з подоланням аварії, тому ми не вдавалися до порівняння. ‐ Деякі видання фокусувалися на «руйнуванні»: скільки будинків знищено, скільки людей загинуло. Газета «День» фокусувалася на «згуртованості японців». Чому Ви робили акцент на згуртованість? 84

‐ Тому що природа японців така. Хотілося це підкреслити і показати приклад як люди вирішують проблему. Показати не те, що все зруйновано і все, треба здатися, а що люди справляються. ‐ Розкажіть про проект «Синдикат». ‐ Цей проект фінансує Сорос, також є інші організації, які фінансують цей проект. Мета проекту – поширювати думки, досвід, погляди політиків на тему того, що відбувається в світі, про світові тенденції. Сам Сорос пише, прем’єри, президенти багато пишуть. І ці статті поширюються по всьому світу, доступ до них мають ЗМІ, які входять до цього синдикату. І ми теж беремо найкраще і перекладаємо українською, російською та англійською мовами. ‐ Для висвітлення подій в Японії Ви досить часто брали такі статті. ‐ Так, зокрема була і стаття прем’єр-міністра Японії Наото Кана. ‐ Загалом у Вашому виданні збільшилася кількість публікацій про Японію, про японців. Таким чином Ви намагалися підтримати Японію чи показати позитивний приклад українцям? ‐ Та просто хотілося показати як країна справляється з такою катастрофою.

Світлана Грезда, журналіст «Газети по-українськи» - Чи закріплені у Вашому виданні журналісти за конкретними рубриками? - Формально — так. У кожному відділі є свої журналісти. Проте кожен може писати і в інші рубрики. Головне — бажання і цікаві ідеї. - Ви пишете тільки для рубрики «Світ»? - Здебільшого так. Хоча інколи пишу й в інші розділи. -

Матеріалами

яких

інформаційних

агенцій

чи

новинних

сайтів

Ви

послуговувалися протягом висвітлення аварії на АЕС «Фукусіма-1»?

- Інтернет-джерела: BBC, CNN, Daily Mail, Daily telegraph, Al-Jazeera й інші. Коментарі всі ексклюзивні, брала у японців через соціальні мережі, зокрема Facebook. - Чи вистачало Вам джерел? - Так. - Якими чином перевіряли інформацію, що надходила? - Загальну інформацію перевіряла по різних авторитетних джерелах, дещо запитувала у японців. Також спілкувалася зі сходознавцями. З коментарями було складніше. Але вони — особисте враження і досвід японців. Цього не перевіриш до кінця. - З якими проблемами стикалися? - Проблем, які не можна вирішити, не було. - Який характер носили матеріали: чи змінювався настрій матеріалів від початку аварії і впродовж спостереження за ліквідацією наслідків? - Звичайно, змінювався. Спочатку тексти були здебільшого констатацією фактів і припущень дослідників. З японцями зв’язатися було важче. Далі по мірі того, як розгорталася трагедія, характер матеріалів змінювався. З'являлося більше деталей. Було більше можливостей поспілкуватися з японцями, що постраждали від лиха. Люди, оговтавшись, ставали багатослівнішими. - Чи вважали Ви особисто, що радіаційна загроза для всього світу була реальною/надуманою? - Звичайно, загроза була і є. Чорнобиль до тепер дає про себе знати. І це реальність. - Більшість українських ЗМІ відразу почали порівнювати аварію на ЧАЕС з аварією на «Фукусіма-1» і не давати заголовки на кшталт «Японський Чорнобиль». Ви не порівнювали і не давали таких заголовків. Чому? - Насамперед тому, щоб читач сам мав змогу зрозуміти і оцінити те, що сталося. У нашому виданні журналісти ніколи не нав’язують свою думку читачеві, не дають оціночних суджень. У своїх матеріалах я подавала факти, висновки і думки японців, які зіткнулися з проблемою. Висновки має робити читач. 86

Порівняти аварію на Фукусімі з Чорнобилем було б несерйозно. Такі порівняння мають право робити лише експерти після глибинних і якісних досліджень, або люди, які мали справу з обома чи хоча б одним із явищ. - Події в Японії Ви висвітлювали протягом нетривалого часу і не писали великих аналітичних статей (15 березня – 8 квітня). Чому у Вашій редакції події у Японії не викликали великої зацікавленості? - Чому ж? Нещодавно у нашій газеті вийшла стаття про те, як змінилося життя японців за рік після трагедії.

Ірина Ковальчук, редактор міжнародного відділу газети «Сегодня» ‐ Чи закріплені у Вашому виданні журналісти за конкретними рубриками? ‐ Международный отдел состоит из редактора отдела, который является и журналистом, что обусловлено общей экономической ситуацией в стране. Это все тянется с кризиса 2008 года, соответственно было принято решение оптимизировать те единицы, которые есть. Это не структура, которая взята или позаимствована у кого-то, или раньше созданная на бумаге и воплощенная в жизнь, это все корректировалось самой ситуацией. И так просто сложилась ситуация. Это идеальный вариант и для меня, и для издания. ‐ У деяких статтях у Вас було кілька співавторів. ‐ Это журналисты из отдела украинских новостей, где штат побольше. Они помогали, делали прозвоны-дозвоны того, что касается украинской части. То есть в случае, если где-то погибают украинцы, то мы подключаем журналистов из этого отдела. ‐ Матеріалами

яких

інформаційних

агенцій

чи

новинних

сайтів

Ви

послуговувалися протягом висвітлення аварії на АЕС «Фукусіма-1»? 87

‐ Да неважно какое из агентств, если брать Фукусиму. Все ведущие мировые агентства давали официальную информацию, которую представляли власти Японии. Это делали и Reuters, и BBC, и AFP, они выдавали официальную позицию. ‐ Чи вистачало Вам джерел? ‐ При желание все можно найти. Интернет позволяет все найти, если есть знание английского языка. Обращалась к японским информационным агентствам. ‐ Ви шукали героїв чи експертів через соціальні мережі? ‐ Именно в этом случае нет, но вообще использую социальные сети, очень часто. ‐ Якими чином перевіряли інформацію, що надходила? ‐ Что

там

было

перепроверять?

Официальные

какие-то

сообщения

не

перепроверишь, проверять то, что люди сказали – это дается цитата, это на их совести. Мы могли проанализировать и сопоставлять с тем, что было у нас во время Чернобыля. То есть, когда власти Японии говорили, что те промилле, которые сейчас есть, это безопасно, мы тут же проверяли по сетке по нормативам СССР на период Чернобыля, которые тоже говорили, что они был занижены. Даже исходя из наших заниженных норм, там была довольно таки опасный для жизни уровень облучения, в районе Фукусимы. ‐ З якими проблемами стикалися? ‐ Проблема и сейчас есть, эта проблема и осталась, это нежелание японских властей, в частности представителей японских властей в Украине, это посол, нежелание общаться с прессой, давать интервью, давать комментарии. Это самая главная проблема. Со всем остальным проблем не было, то есть мы даже звонили на Фукусиму, и нам давали комментарий, понятное дело такой комментарий, какой им был выгоден, тем не менее он был. А с посольством – полная стена непонимания и этот уже продолжается два года.

‐ Який характер носили матеріали: чи змінювався настрій матеріалів від початку аварії і впродовж спостереження за ліквідацією наслідків? ‐ Настроение, поскольку мы люди, которые пережили Чернобыль, было критическим, и недоверие ко всему, что говорили власти. Это было сразу и это проходило красной линией. Это недоверие так и осталось, что где-то как-то люди не договаривают. Скорее всего, так оно и есть. ‐ Чи був резонанс ваших метеріалів? ‐ Это судить скорее читателю, но знаю, что ссылались на нас, хорошо расходились статьи, их и российская пресса перепечатала. ‐ Чи вважали Ви особисто, що радіаційна загроза для всього світу була реальною/надуманою? ‐ Она была реальной, она была недосказанной. Я в последнее время не смотрела сводки, сколько там увеличилось заболевание на рак щитовидной железы. Через полгода после катастрофы были данные, что в каждого десятого ребенка с этой префектуры были проблемы с щитовидной железой. Я об этом не писала, потому что утих интерес к этой теме. А уже прошло много времени. Мое личное убеждение, что власти много не сделали и не сказали при том во время. Мировое сообщество говорило, что уровень радиации у вас выше, чем в Чернобыле. И только потом уже задним числом они признавались, что да, действительно вы были правы, у нас произошла ошибка. Вот это самое главное. А угроза была реальною, но, как и в истории с Чернобылем, мировое сообщество полную информацию не получало. Поэтому оценить полную угрозу мировое сообщество не смогло. ‐ Заголовки «Японский ад», «Японский Чернобыль» - чи не вважаєте, що такі заголовки могли підняти паніку у суспільстві? ‐ Не могли в Украине поднять панику, это же в Японии все происходит. На дальнем востоке могла подняться паника, не знаю, читали ли там нас или нет. 89

Россияне сразу проверяли воду и не дали бы им спуску, но эта вода радиоактивная ушла в другом направлении. ‐ У порівнянні з іншими друкованими ЗМІ Ви досить довго висвітлювали події в Японії. Якими критеріями чи стандартами Ви керувалися, приділяючи стільки уваги аварії на АЕС «Фукусіма-1»? ‐ Я не понимаю, почему интерес должен падать к этой теме? Если пресса перестанет обращать на это внимание, то они будут там делать, что хотят. Мне даже кажется, что очень рано я остановилась, надо было продолжать эту тему, но в мире происходят вещи и более актуальны и более кричащие. В принципе, к тому моменту, когда мы перестали публиковать, утечка радиации уже была остановлена. Опять таки, чтобы доказать что-то обратное, надо туда ехать. Насколько я понимаю, зона 30км сейчас закрытая. Мы сделали свое исследование в Кореи. Я ездила туда, оттуда привозила рыбу и проверяли ее в Киеве. Женщина из лаборатории, которая проверяла, сказала, что эта рыба еще чище, чем у нас в Днепре. Но опять таки, все в конечном итоге может всплыть где-то в Америке. ‐ Тобто Вам виділяють кошти, щоб кудись поїхати. Чи не думали поїхати в Японію? ‐ Не было сенса, до реактора нас бы не пустили. ‐ Фотографии до Ваших статей підбирали Ви? ‐ Я, я хорошо справляюся с фото. ‐ Можливо Вам є ще що додати? ‐ Я не понимаю, почему Япония отказалась использовать наработки наших ученых. К нашим ученым не обращались, хотя у нас есть колоссальные наработки по утилизации радиационных отходов, по дезинфекции и заканчивая лечением тех же детей. У них было все тоже самое, что у нас в советском союзе и за что они нас чмырили. 90

‐ У Вас було 2 статті, що Японія потребує ліквідаторів, в тому числі українських… ‐ Это была информация, распространенная Reuters. Мы хотели ее подтвердить, но в японском посольстве сказали, что им такая информация не приходила. ‐ Чи варто було подавати цю інформацію? ‐ Нужно. Есть информационные агентства, которым ты доверяешь априори. Тот же журналист, который подавал информацию Reuters, он же на что-то опирался. Другие это выдали бы за чистую монету, а мы написали, что сомнения есть.

Додаток 3. Фотографії та інфографіка, які супроводжували матеріали про аварію на АЕС «Фукусіма-1» «День» 15.03.2011. «Фукусіма-1» не Чорнобиль» ФОТО З САЙТА VSENOVOSTI.IN.UA

ГІДНІСТЬ, ІЗ ЯКОЮ ЯПОНЦІ ПЕРЕЖИВАЮТЬ КАТАСТРОФУ, ВИКЛИКАЄ ПОВАГУ

ФОТО РЕЙТЕР

В ОДНІЙ ІЗ ШКІЛ, ЩО НА ЗАХОДІ ІНДІЇ, УЧНІ ВШАНОВУЮТЬ ЖЕРТВ ЗЕМЛЕТРУСУ В ЯПОНІЇ

ФОТО РЕЙТЕР

УРЯД ЯПОНІЇ З ПЕРШИХ ДНІВ ВІДКРИТО ІНФОРМУВАВ НАСЕЛЕННЯ ПРО НАСЛІДКИ КАТАСТРОФИ І ОПЕРАТИВНО ЗДІЙСНЮВАВ ЕВАКУАЦІЮ ГРОМАДЯН

16.03.2011. «Час «дорослого ставлення» до атома» 0

ФОТО РЕЙТЕР

ЯПОНІЯ. 15 БЕРЕЗНЯ 2011 РОКУ

18.03.2011. «Японці вразили світ. Стійкістю» ФОТО РЕЙТЕР

МУЖНІСТЬ І НІЖНІСТЬ

29.03.2011. «Оцінюючи японські катастрофи»

ФОТО РЕЙТЕР

19.04.2011. «Політичні потрясіння Японії»

ФОТО РЕЙТЕР

27.04.2011. «Японія: шлях до відновлення» ФОТО РЕЙТЕР

«Газета по-українськи» 15.03.2011. «Радіація піде на Сполучені Штати»

Працівники у захисному одязі за допомогою приладів перевіряють рівень радіації на дітях, яких евакуювали із зони біля атомної електростанції "Фукусіма Дайні" 96

18.03.2011. «Атомні реактори заливають водою з вертольотів»

Троє японців стоять під будинком, на даху якого завис автомобіль. Біля споруди купи сміття, намиті хвилями цунамі. Місто Сендай чи не найбільше постраждало від стихії. 18.03.2011. «Немовля пролежало під уламками три дні»

Японський рятувальник усміхається до чотиримісячної дівчинки, яку тримає на руках. Дитину витягли з-під завалів у місті Ішиномакі

«Коммерсантъ-Украина» 14.03.2011. «Страна восходящего энтузиазма»

На обломках своих домов и городов японцы готовы построить «новую Японию» Фото: REUTERS

15.03.2011. «Япония переживает страшное потрясение»

Для борьбы с последствиями землетрясения с сил японской регулярной армии оказалось недостаточно — пришлось призывать резервистов Фото: REUTERS

16. 03.2011. «Жизнь с видом на радиацию. Японцы не хотят верить в катастрофу»

В последние два дня полки продуктовых

магазинов Токио опустели — впервые с конца Второй мировой войны Фото: REUTERS

17.03.2011. «Фукусима-1» провела день без взрывов»

Попытки наладить внешнее охлаждение реакторов на АЭС пока не дают результата Фото: REUTERS

01.04.2011. «У «Фукусимы-1» — горы радиоактивных трупов»

В Японии продолжают разгребать развалины городов, разрушенных цунами, но конца этим работам пока не видно. Фото: Reuters

«Сегодня» 12.03.2011.

12.03.2011. «Три стихии – против Японии»

100

14.03.2011.

14.03.2011. «Чернобыль по японски: на смогут обманывать»

101

15.03.2011.

102

15.03.2011. «Наши в Японии готовят пищу на костре и ходят в масках»

16.03.2011. «Начало японского Чернобыля»

103

17.03.2011.

17.03.2011. « Грозит ли нам Япона-мать»

104

18.03.2011. «Камикадзе спасают «Фукусима-1»

19.03.2011. «Для «Фукусимы» будет саркофаг»

105

29.03.2011.

29.02.2011. «Когда ждать икру и рыбу с радиацией»

106

30.03.2011. «Радиация вышла из-под контроля»

31.03.2011.

06.04.2011.

107

06.04.2011. «На «Фукусиме» ждут чернобыльцев»

07.04.2011. «АЭС залатали жидким стеклом»

08.04.2011.

«Чернобыльцы рвуться на «Фукусиму» 108

14.04.2012. «Япония доходит до Чернобыля»

05.05.2011. «На «Фукусиме» облучилась врач»

06.05.2011. «Фукусима» затихла» 109

10.02.2011. «В Японии снова утечка радиации»

26.05.2011

110